Іванов П. К.

Смерть Богові  від мертвеців через  їхнє безсилля

 

1977.10. Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

6 липня. «Ми, усі люди, продивились, продумали та проробили все своє життя. У нас вийшла помилка: ми вмирали. Хто в цьому винен, якщо є в природі один Бог? Він нас, усіх людей, примусив, щоб ми робили на білому світі те, від чого одержали смерть. Він винен у цьому ділі, його треба спалити. Ми як смалили кабанів, так ми спалимо Бога», - мерці довго лежали в своїх могилах і прийшли до одного висновку. Наносили соломи, накололи дров, а потім стали запалювати, але вогню не виявилось – значить, Бог був правий.  Йому стали вірити. Але щоб виконувати, то цього вони не робили й не роблять.  Як жили з ним, так і залишились жити в природі тяжко, починаючи з першого в житті людського труда. Його починав робити сам батько. Він попросив Бога у його дім, щоб він допоміг зробити йому, як чоловікові це діло. Хоч і тяжко було чоловікові, але він старався  зробити це. Добре чи погано, але він  змайстрував його. А коли він закінчував його, йому доводилось дякувати Богові. Він знімав шапку й починав хреститися та молитися.

      2. 7 липня. Це робилось у процесі всього життя. Чоловік зробив одну таку річ – це перший початок. А розум робить у нтого, він думає про яку-небудь іншу річ, котра ніким не робилась, про котру ще не думали. Чоловік почав діло з Господом Богом. Так люди стали виконувати це діло спільними силами, думати, чекати підходящого часу й до нього готуватись. Усе, що людям треба в цьому  житті, вони продовжували робити. Руки їхні роблять, що треба; ноги їхні носять, куди треба; очі бачать. А в житті природному тільки непочатих діл багато, їх треба буде робити; не погано, а добре.

      3. Усі люди придержуються в своєму ділі такого – це є в них штучне. Якби в людей не було хорошого в житті, а також теплого, то не було б інтересу ні в кого; вони не жили б для одного діла, котре треба зробити для життя. Діл початих у природі дуже багато, а непочатих ще більше. Їх треба буде робити.

      Ми  почали це діло, робимо  весь час. Це діло ми недоробили, у ньому вмерли. Це все людьми розвинуто. Воно робиться нами, а треба буде не робити цього. А умови  примушують нас. Якби в нас було.

      4. Люди вмерлого характеру забрали живе з життя забрали. Протягом усієї історії вони побудували на своєму місці фундамент цій будові в місті, у селі, в аулі. Яка нежива річ поставлена на нашій землі. Ми дивимося на неї зірко, бережемо, як око. Ця штучна красота стоїть віка. Ми живемо в своєму домі,  разом із Богом увечері лягаємо спати, а вранці встаємо.

      5. День приходить до нас і приносить із собою сили, щоб узяти незаслужених людей. Ми зустріли його з життям, а він зустрів нас із смертю. Людина не думала вмирати, але в цей день умерла. Скільки цих днів і ночей пройшло. Вони побули, а потім забрали із собою людину, нібито її й не було.

      6. Мертвий капітал як був, так він і залишився. Ми бережемо його, як око. Він псується, а ми підроблюємо його. Це наш музей минулого життя. Ми народились у ньому, жили в ньому. А що ми з вами зробили? Один Бог знає про це. Ми в природі крали, убивали, берегли, своїм добром називали. Це  було не життя наше в природі, а боротьба хто – кого. Ми колупали природу,  кидали, клали стіни, ними захищались, будинки свої робили, ми робили хутори. Села й міста наші росли, ми багатіли і, врешті-решт, збанкрутували й утратили , що мали. А що втрачено, знайти дуже важко, догнати неможливо.  

    7. А от усякій людині  можна зробитися Богом, лише б ти не заважав іншому своїм добром, а своє корисне, знайдене в природі, людям залищив – це законне явище.

     8. У житті ти хочеш бути інженером – учись,  математиком хочеш бути – учись. А кому забороняється мати в себе Бога? У природі умов є дуже багато, особливо для людей є дві сторони. Одна – коли люди придержуються в житті хорошого й теплого, а друга – холодного й поганого. Кому забороняється бути людиною Божою - це є любов.   А ми, коли захворіємо, скоріше шукаємо порятунок у лікарні в житті. А найголовніше в цьому – холодне й погане любити й берегти. Будеш робити це – будеш Бог. 

      9. Паршек є чоловік такий, як усі люди. Він любить хороше й тепле, а також  холодне й погане. Завдяки цьому він загартувався в природі, сил набрався, ними оточив себе. Він говорить. Я люблю хворобу будь-якого характеру, я не боюсь ворога. він нічого не зробить мені, у нього сил нема.  Тому люди називають Паршека Переможцем природи.

      Усі люди не люблять природу, особливо бояться повітря, води й землі – ось тому природу вважають ворогом. А мої любимі друзі люблять мене, і  я люблю їх теж. Між мною й ними ворожби нема.   

      Усі мертві люди обрушились на Паршека, нібито він не дав свою згоду їм бути такими, як він. Я прошу людей, їм говорю: це все не моє, а ваше. Ви, люди, є природа: повітря, вода, земля. Які можуть бути зміни в житті в бік поганого? Природа дає все: і хороше,  і погане. Вона тут же прощає сама себе.

      10. Батько породив рідного сина  у людях, весь час показував його людям, який він у нього був слухняний, як розумів усе його.  Самодержавство було над людьми управителем, котрому як живому люди підкорялись. Він знав їх, держав на своїх місцях. Вони розуміли його як царя, старались робити  в приватновласницькому житті все, що хазяїнові буде треба. Але люди є люди, вони є великі мудреці в своєму практичному ділі. Вони вчились, робились теоретиками, старались бути інженерами, будівельниками. Їм доводилося держати своє високе благородство в людях. Люди прості низько кланялись їм, як пупу всієї землі, і своєму заводу, у котрому робили хазяїнові благо: люди трудились там. Вони були різного характеру, один в одного брали приклад. Хазяїн є хазяїн усякого діла. Один – розпорядник, від роду землею править;  другий - виходець,  зробився в людях фабрикантом. За отчого суспільного устрою людина в житті не така була виглядом, одягом і потребами. Для людей були побудовані церкви, тюрми, лікарні, кінотеатри, усякого роду магазини. Вільно купували й продавали, жили як хотіли. Усім була наука одна – усім треба було вміти фізично робити лопатою, сокирою, пилкою, кувалдою. Це діло залишалось, вони це в себе робили. Вони ходили в храм Богові молитись, свої існуючі гріхи відмолювати. Були злодії, їх ловили й саджали в тюрму. А є люди хворі, природа покарала їх, вони потребують допомоги. Вони стараються попасти із своїм не здоров’ям до лікаря. Учені люди були в пошані, їм як таким вірили. Вони вчились у людях за гроші, берегла їх монета. А бідні  як були в житті, так і залишились ними. Багаті люди не визнавали бідного за чоловіка. Між цими вченими народжувалась думка, щоб із цією образою розібратись, робився цей початок. Учені стали розуміти це батьківське право та його несправедливість. Вона народжувала протилежних. Вони батьком переслідувались, як свої діти. Ленін – син революції, добре зрозумів усіх людей, живущих на білому світі. Він дав їм життя хороше й тепле через учення, котре вчило бути над людьми командиром, організовано по путі вести себе в люди своїм фізичним трудом.  Люди дуже люблять труд у своєму житті. Вони стараються закласти його  й за нього одержати гроші, щоб за них купити, що треба для свого існування.

      11. Ленін – теоретик, учений, у минулому виходець із багатих людей. Вони подали його в життя таким, що він виявився проти батька-самодержавства. Він дочекався назрілого в людях незадоволення. Люди провели революцію в життя, стали жити по-новому. Те, що робив у житті батько, Ленін не зміг відвести від людей. Люди спочатку жили у важкому труді, і Ленін не відвернув цю історію.  Він примусив людей іти в бій з природою й боротись, від природи брати те, що треба було в їхньому житті. Людям треба був одяг, вони робили його. Їм треба була їжа, вони здобували її, обробляючи землю.  Люди – це найголовніше в природі. Вони лягали свідомо: їм доводилося брати барикади, вони йшли в бій, не жаліючи себе. Це зробили в природі самі люди. Вони слухались командування, командир ішов уперед, а за ними із зброєю в руках ішли люди. Вони робили все. Вони ввели Радянську владу під командуванням  вождя Леніна, котрий був першим комуністом. Люди стали вступати в ряди комуністів, робитись у труді такими, як він.

      12. Люди спочатку трудились із Господом Богом і в цьому втомились, знемогли. Це перший хрест першого благословення починати й закінчувати. Люди це зробили. Вони пішли красти, їх посадили за цю крадіжку в тюрму. Вони захворіли, лягли в лікарню, лежать у ліжку, стогнуть.

      13. Люди в природі цю систему розвинули самі. Усе це зробили в природі батько і син. Цьому розвитку кінця не видно. Люди технічні в природі це роблять, це творять: треба якось жити. Вони в хазяйстві планують і добиваються виконання наміченого.

      14. Природа людям усе дає, але найголовнішого, що треба їм у житті, вона їм не дає. Вона карає їх: вони застуджуються, хворіють і вмирають на віки-віків – ось що людям природа розкрила.  

   15. Люди дочекались: у природі народився живий енергійний чоловік. Він навчився в природі робити діло природної сторони, за що його назвали Богом землі. Він прийшов на землю в люди для їх порятунку. 

      16. Вони ввели самодержавство з Богом  у житті; вони ввели закон у природі, що треба їсти й одягатись, щоби було красиво й тепло; вони облюбували місце для дому. Якби не люди цього діла,  то не було б у природі ніякого такого життя. Люди протоптали дороги. Людям треба була земля в процесі свого життя, вони знайшли її, через Боже ім’я стали одержувати ід неї плоди. Людям не доводилось жити на землі мирно, а вони провоювали все житті. Але вони не пізнали в природі ворога, і не зробили його в житті любимим другом. А він є для всіх людей природа, котру вони недолюблюють. Ми від неї відходимо, ми беремо від неї найкращі якості й ними хвалимось, говоримо: «Це моє». Ми ці якості продаємо й купляємо за гроші. Природа – це є наша матір, її треба берегти, цінувати. А ми ловимо її, убиваємо, смажимо, варимо, поїдаємо й говоримо, що нам від цього робиться добре. Так за що ж нас буде жаліти природа? Вона народила нас усіх до одного чоловіка, але ми всі до одного боїмось її, ховаємось у свої хороми, одягаємо на себе. Вона дожене нас у будь-якому місці й зробить те, що захоче. У неї є на це сили. Вона карає  людей за їхнє діло. Люди втрачають від цього діла своє природне здоров’я.

      17. Люди роблять у себе в домі зручності, нові умови життя. Вони веселяться, п’ють вино, вони танцюють на цьому бенкеті. Вони зустрічають свій день народження. Вони проголошують тост, піднімають великий келих вина й п’ють його – це в їхньому житті не виграш, а програш. Вони не огороджені цим щастям у природі, котра зустрічає їх своїми силами. Їм доводиться терпіти від  удару, котрий нанесла природа, посадила на тіло хворобу, виразку чи грибок. Від цього всього ми не знайшли ніякого порятунку, ніяких засобів, щоб ми такими самі себе врятували, за що нас таких усіх Паршек назвав бідними людьми. Ми з вами втягуємось у це, живемо в цьому один раз, а потім безслідно щезаємо. А раз ми вмираємо, то нам усім гріш ціна. 

      18. Людина коли народжується в природі, ми дитиною радуємось, говоримо, що це нам Бог дав. Якби ми знали, як це робиться й що із цього буде в нас, таких людей? Ми не знали, що виходить із цього діла. Нас примусила робити це природа. Нас, людей зовсім чужих, примусила любов. Ми один одному довірились, стали один одному довіряти своїм тілом, у нас виникла похіть. Так у нас народилася людина. Ми, батько й мати,  його народили,  але ніколи не чекали, щоб він у нас був не таким, як це думалось. Жодна матір, жоден батько не хотіли, що їх дитя пішов не по їхній дорозі. Вони направили йому своє виховання, щоб він був таким, як вони хотіли. Він як такий не пішов їхньою дорогою, а взяв свою: несподівано в людях зробився бандитом, нехорошим чоловіком.

      19. 10 липня. Мені  говорить  чоловік, що не треба було займатися цим у людях. А люди зробили в себе базар, торгівлю ввели, продають, купляють. Хвалити й докоряти – їхнє діло. Люди рано встають, багато думають про це, готуються, а до місця треба буде попасти будь-якими засобами. У нас є продукт, у нас є діти. Ми вміємо жити, але недовго. Люди затівають, у людей охота народжується, вони роблять діло.

      20. 12 липня. Похмуро. Хмари. Стали в карти грати Тамара, Люба, Петро й Марко. У мене моя думка примушує всі карти одна за однією класти й користуватись ними.

      14 липня. Сонечко. Марко огірків приніс, Валентина їх засмачила, вони стали годящі для їжі. 15 липня. Сонечко. 16 липня. Був дощик. До нас прийшов Демченко із своєю просьбою. Вищий науковий заклад не задовольнив наших руських людей, він нічого не ввів, крім одного нестатку. 17 липня. Це небувала в людях подія. Тюремник зарізав свого начальника за плату елементи. Він з ними не згодився, узяв ніж і пустив у хід – це його месницька сторона. Природу не обдуриш. Вона робила, робить і буде робити.     18 липня. Хіба капіталісти не хотіли бачити в себе хороше й тепле? Вони згодяться також і з поганим і холодним. Воно саме приходить у життя. Уся купа хліба дощем промокла, лежить.

      21. Людина є думаюча особа,  що створює, але не одержує в житті те, що їй треба. Вона вмирає навік у своєму житті.       Сьогодні наш день. Небувала атмосфера в нашому житті. Вона й до нас прийде з вогняним сяючим сонцем, котре осяє всіх нас, не таких, як треба. Ми, усі люди, готуємось, в один час зустрічаємо, а в інший проводжаємо такий день.

      22. Ми є вбивці свого й чужого життя, ми є злодії й руйнівники самого себе, знищувачі своїх – ось що за люди ми є в світі. Ось у чому діло, у цих людях, котрі 2000 років проживають, їм доводиться оживати в житті, вони всі до одного лежать у праху. Вони не підготовлені зустрічатись із своєю свідомістю й визначити буття. Ми з вами не зможемо виступити й сказати свої слова, що ми робили для цього всього, що ми з вами всі до одного чоловіка вмерли. Це наше діло таке  примусило нас так умирати, що ми безслідно вмерли.

       23. 20 липня. Це знову було підтвердження, подібно тому часу, коли мені далось у досконалій допомозі чоловікові. Вона повинна Богом творитись. Чоловік почав це діло, він зробив його, і в нього це вийшло. Він ці якості завоював, зробився завдяки цьому Богом. Він одержав від природи дари, як учений дисертацію на вчений ступінь, але він одержав здоров’я завдяки цьому. Це не технічна сторона, а природна, енергійна – це всіх людей діло. Ми з вами прожили, а такого діла ніколи не робили в своєму житті. Це проблема небувала, щоб живому  чоловікові  без  усякої техніки, без усякого штучного й хімії помагало.  Ми, усі люди, як один  взялися за це діло і стали робити, зробили, у нас вийшло!

      24. Завдяки цьому ділу Паршек  одержав сили у людях, тепер Богом йому призначено бути. Люди не хочуть бачити такого Бога в себе Сама матір природа дає їм такого Бога. Вона пожаліла нас, усіх людей, і до нас із таким ділом прислала в люди діло Паршека, котрий завдяки цьому ділу став Богом. А Богом ніхто з людей не хоче бути в природі – це для них якась ганьба. Так, без усякого діла ти не одержиш ім’я «Бог» – це даром не дається. Для цього діла треба багато трудитись, щоби труд був видний. Люди зустріли Паршека й провели таким. Люди хотіли й робили, щоб Паршек був Богом.

      25. Люди не старались для Божого діла що-небудь зробити, щоб у людях залишитися Богом через одну любов до природи, через холодне й погане. А через хороше й тепле можна втратити Бога.  Є такі народні слова: «Бог то Бог, та не будь сам поганим». Ось які діла є в природі – життєві, невмираючі, треба жити, а не вмирати. Так усі люди хочуть. У них дорога одна – до життя, але не до смерті. А ми нічого не робимо для цього. Усі люди роблять погане, їм хочеться хорошого, а воно не виходить ц них. Люди народились у природі через її діло. Люди думають жити, а потім виявляється, що вони повинні вмерти.

      26. 21 липня. Люди всі наші мають такий характер, що їм доводиться жити в природі як усім людям, котрі в процесі життя зробились технічними, штучними, з уведеною хімією. Для нашого діла характерно, що ми хочемо самі себе представити такими людьми, які є.

      27. Ми хочемо між собою показати не руське вчення, а індійське, котре тільки частково приймається. Цього діла  ми не навчились і самі хочемо зробити, але не вміємо це зробити й інших людей навчити.

      28. Ви ж не знаєте істини, у вас одне таке явище – ви живете за своїм розумом. Ви, учені люди, знаєте добре медицину, біологію, фізику, математику; знаєте інші науки. Вам як ученим людям у житті своєму хіба не треба буде чоловік на арені, хіба вам треба зароджений у тілі біль? Це – наше з вами незнання. Ми не маємо засобів позбавитися  від цієї біди, від цього горя, завдяки котрим людям було б легше. Ми не вміємо розбиратись із цим.  Перед вами на арені стоїть чоловік, йому народ допомагає, а в нас для цього сил не вистачає. Ми – люди безсилого характеру, не знаємо, що дасть нам це діло.

      29. Ми з вами, люди руського характеру, усі нації такі, як ми, визнаємо. Усі ми озброєні проти природи, говоримо на неї, що вона є нехороша, ворог наш. А самі маємо блага всякого характеру від неї. Нам треба ягідка – ми її їмо. Для чого, якщо ми нічого не знаємо про це? Нас предки навчили так робити. Ми якими в природі народились? Ми всі народились однаково. Наші умови примусили нас все робити.

      30. Дім наш належить усім живущим на землі націям, вони хочуть жити на білому світі. Їм доводиться враховувати всі умови, котрі будуть учити їх, щоб вони не застуджувались і не хворіли. Ми не відходимо із своїм домом від усіх, а навпаки, ми всіх просимо й благаємо займатись цим. У нас – повітря, вода, земля – усім цим ми оточені.

      31. Це наше діло, а в ділі всі люди так живуть. Їм треба добро – вони самі в себе створюють. Це не наша ідея, котра нас примусила взятись за це діло. Ми є такі люди, котрі не йдуть прямо по тій путі, котру знають. Із своїм  ми зустрічались, але не змогли пройти по ньому. Думка зустрілась з нами, котра оточила нас прагненням до великого прибутку в природі. Вона  перешкодила нам, а не допомогла.

      32. Наші люди дочекалися погоди. Хліб ішов на елеватор. Здавалось, цьому потоку не буде кінця.

      33. Я був упевнений у це діло: це зі мною зустрілась природа. Вона не творила жарти зі мною. У неї були направлені такі сили, котрі самому не оволодіти, вони є для всіх людей. Природа довірилась чоловікові, вона  зустріла його живим, оточила повітрям і водою, дала по землі ходити. Розумний у житті чоловік – це буду я один з усіх. Про це написано в «Моїй перемозі». Я – чоловік Землі, дихаю сильно, говорю різко не про якесь диво, а про природу, про фізичне тіло, про практичне явище - чисте повітря. Найголовніше в житті – вдих і видих.

      34. Як хліб родить для порятунку всього життя, котре примушує людей тяжко трудитись. А якщо люди не будуть робити так, як вони все життя роблять, вони вмруть у цьому ділі. Це в житті є таке, що дає людям права жити в природі. Люди звикли до багатства, котре ними створюється  шляхом прибутку. Люди не припиняють, а продовжують розвинуте діло, у котрому своє мають, а зайве збувають. Якщо цього прибутку не буде, то й мертвому капіталу росту не буде.

      35. Життя таке, що ми цим оточуємось: у нас дороги розстилаються по землі, населення теж прибавляється. Ми живемо, красуємось, говоримо, що ми вміємо, що нам помогло наше штучне. Ми – інженери, техніки. Ми розраховуємо з математичною точністю. Ми зробили зразок людям, і в ньому живемо один раз. Між цим усім ми робимось великими людьми.

      36. Розум живе в кожного чоловіка, він робить із людей усе, що захоче. Лише б чоловік захотів, він своїм тілом, своєю красотою може все показати. Його хвалять люди за його зроблене. Він – ділок; раз узявся за це діло, то зробить. А коли він не зміг, то його будуть вважати невдахою.

      37. Пшеничну полову люди возили в двір для заготівлі на зиму на корм тваринам.  23 липня, субота. Вона прийшла до нас такою, як ніколи не приходила: зі своєю тарою, зі збиранням хліба.

      38. Ми ,такі люди такого характеру, що нам треба жити, а ми не навчились цього. Люди вірять Богові, що він прийшов на Землю. Він не хоче, щоб люди так тяжко жили  в природі. Бог озброївся для цього ділом, став робити  в людях своє діло. Він узявся за природу, за природне діло й став робити. У нього вийшло це, і люди його назвали Богом за це діло. Він у природу пішов по нашій землі істину шукати, котра була в людях. Бог увів закон у житті, що не треба боятись природи, а треба загартовуватись, не треба застуджуватись і хворіти, не треба вмирати. Бог буде один порятунок у житті. Люди перестануть умирати, будуть люди вічно жити. Вони будуть заслуговувати це в природі. Природа-матір народила нас усіх до одного й хотіла, щоб ми так жили. Ми повинні вірити Богові й виконувати за його сказаним словом. А ми перестали вірити тому, що він у нас є такий, що живемо з ним і вмираємо з ним. Для людей Бог у житті – це є якась ганьба. Бог не вчить поганому, а вчить хорошому. Люди, близькі  до нього, розкажуть, як він береже їх, як він вважає їх такими своїми. Бог не за тюрму, він не хоче, щоби злочинці були в природі в людях. Він не за застуду, не за хворобу. Він – проти хвороби. Він присвоює це імя до свого тіла. Бог – проти того, щоб люди лаялись і крали. Він – проти вбивства й п’янства. Він – за чисту справедливу пораду. Ось що Бог людям несе в життя – самого Бога в собі. А Бог є я – Паршек у людях.  Він робив те, що всі люди робили. Він не вбивав  жодну людину. Він одне бажає людям – він любить  їх за все, як самого себе. 

      39. А люди такі є психічні, нервово хворі, у них є велика нужда. Вони хочуть, щоб природа давала їм без усякого такого діла. Вони знають тільки добре своє діло. Воно робилось, робиться й буде робитися ними до тих пір, поки вони не помиляться й своє здоров’я втратять. А коли вони бідою оточуються в природі, коли в  них  зробиться горе, їм стає погано й холодно.  Люди робляться хворими з дитинства, їм біда, вони зустрілись з нею. Ця біда живе з усіма нами й хоче перешкодити нам усім своїм ділом. Це є природа, котра всіх людей веде по одній дорозі. Ці викладені науки такі, що на місці не стоять. Неспокійні люди.

      40. Я теж не дурень у цьому ділі. Сам пишу про цю історію, котра про сьогоднішній день. Природа ввела в мою голову думку, що я є в людях Учитель, вожак у цьому ділі.  Тільки ранок настає, ясне сонечко в  небо ще  не піднімалось, у мене народжуються слова, як у якогось короля. Колись король своїм слугам наказував, щоб йому  був приготовлений сніданок у одну мить. «Король – це Учитель». Про це все чули й знали мої люди. Їх дивувало це, але всі знаючі промовчали, як води в рот набрали. .Самі люди зробили Учителя королем. Він не зміг від цього піти, щоб відмовитись від цього місця природи. Природа захотіла, щоб наш дорогий Учитель своє ім’я «король» перемінив. Він багато такого зробив, щоби бути королем. Усі бачили, усі мовчали про його такий учинок. Королівське місце видало. У природі не сховаєш і не промовчиш. Треба згадати, що це діло я зробив сам, але мене зупинила моя думка, мої такі роги – на вчинок людей коситись. Я, Учитель, бачив їх на собі. І тут мені прийшла думка, що треба написати про це все, зізнатись у цьому ділі всім людям.     Я пішов не тією дорогою і не тією думкою створив. Я в людях є Учитель, але не король. Я не батько і не син, а Дух усього світу. Люди визнають мене, на всій землі будуть говорити про це.

      41. Люди захотіли зробити своє діло, але таке, щоб історію повернути назад. В історії не робиться так, в історії в житті завжди робиться нове небувале. А природні умови, котрі розвиваються на чоловікові. Люди, котрі були до цього, хотіли, щоб Учитель вернувся назад і взявся за старе.

      42. 24 липня. Наше свято.  25 липня. Перший день тижня,  він любить наших людей. Ми, як такі люди, зустрілись із цим днем. Про це ми говорили, особливо про баштан, котрий показував себе, як наш годувальник, у нього є такі сили. Він ростить кавуни, робить свій урожай. Кавуни в житті є їжа для їдальні. Вони росли й розвивались у такому бурхливому виді з хорошим урожаєм.    26 липня, вівторок. Урожай показує себе на всякому ґрунті, а люди до нього готуються самі. Їм треба в цьому ділі багатство, великий прибуток.

      43. Люди їдуть по дорозі. Вони прагнуть попасти в яке-небудь місце села. А там люди свої шатра розмістили, дивляться на дорогу, їм доводиться завидувати. Вони жили неоднаково. В одного виявлялось щось,  чому доводилось завидувати, гнатись за ним і доганяти його. А догнати -  це проблема. А дорога буває довга, а буває коротка, і їхати по ній доводиться тяжко. Я, говорить мужик, є своєму добру хазяїн. Це простий кучер, у нього картуз набік, він дивиться на свою пару підібраних сірих коней, котрі в нього вихором несуться. А мужик є такий любитель, за це все дрижав  та старався перегнати  свого супротивника. Мужик не здавався, а старався бути попереду, йому море по коліна. Мужик перед собою бачить дорогу, з успіхом наш мужик завжди йде. Він не уступає ніякому молодцеві. Він говорить, що він один з усіх добре живе. Він – любитель проїхатись. Він хоче, щоби була конячка, тачанка й уся належна упряж. Дорога цього мужика легка й пряма, їй мужик не кланяється: у нього велика гордість. Йому люди всі неоднакові. Захоче – поздоровкається, захоче – відвернеться. А сам любить ввічливість. Мужик – це цар села, йому вірять усі нижчі люди. Вони вважають його богом у житті. Він не ходить по селу, як інші, Христу не кланяється. Він говорить: «Треба трудитись так, як мені дісталось. Я маю свій плуг, свою тяглову силу».  Воли орють землю, потім люди роблять грядку й сіють зерно, а врожай дає природа. Вона не залишає людей без діла, а несе багато різного труда. Коли мужик одержує в житті зайве, у мужика гроші появляються, він золотом оточується.  А дні його – це його природа, життя в котрій, як в азартного гравця. Ці дні мужик захоплює  й присвоює, як своє місце. 

      44. На нашу думку природа відгукнулась, дає нам клімат чи погоду. Буває, що не встигли ми повернутись, а сонечко несподівано вже свій день привело, для людей залишило. Ми оточили себе його світлом. Природа допомогла нам своїми властивостями, створила умови. Ми з вами не чекали це діло й не думали, сонечко рано-вранці саме себе показало. Усі ми залишились задоволені променями. І кожне таке радіюче від цього діла місце залишилось задоволене, як і люди, котрі самі себе примусили згодитись із такою атмосферою, котра прийшла на нашу землю. Вона прийняла й зустрілась із тихою приємною погодою. Вона спустилась для людей і з ними якийсь час була – це вода. 

      45. У кожному дворі є зла собака, прив’язана на цепу. Він дає своїм голосом знати сусідові. А сусід чекає від сусіда своєї милості, щоб не гніватись на кого-небудь, особливо на того шкідливого чоловіка, хто робить своєю думкою на відстані свою таку неприємність. У нього є таке око, що лише б тільки він про це подумав чи що-небудь таке сказав, у житті якось не виходить і не везе.

      46. Кожен хазяїн саджає сади, плодові дерева. Їх чоловік саджає для того, щоб природа давала йому врожай фруктів. А які садові яблука, який вони мають аромат! Який би не був урожай, мужику було все мало. У нього кишеня дірява, якщо що-небудь таке купляти. Ягода чи зерно одержуються живими, але вони довго не живуть. Ця природна вода сховає всі наші умови, як крізь решето, біжить.

      47. Рибалки ловили рибу, але чомусь, на горе, сазан не йшов у невід.  Їх спитали, як у них діла йдуть. А вони стали жалітись. Біда їх така, що їм не дається в ловлі сазана. А запитуючий говорить: «Якщо у вас біда така, то закидай невід, і нехай ловиться на мою користь». Вони дали слово це зробити, що якщо сазан піймається, то вони його дадуть уболівальникові. Він чекає свого щастя. Невід іде до берега, він піймав сазана, як кабана. І рибалки повезли такого сазана в трест. Давно це в житті робилось, це робиться тепер. У погоді чоловікові дається.

      48. 27 липня, середа. До вечора нам свято. Такого дня мужики в своєму житті не робили. У них хватка була одна - присвоїти. Їм хотілось, щоб вулиця була своя, земля була своя, ім’я було своє. Усе це робилось батьком, він починав це життя, він робив сам кожне діло, і в цьому він помилився. Мужики своїм ім’ям хвалились, один на одного нападали, проводили в себе бої, а от безсилі люди здавались у полон. Батько брав своїх синів  на війну, учив їх воювати, щоб не здаватись. Була введена технічна сила, її боялись ці люди. Батьківська власність оточувала їх, примушувала держатись грудьми свого рідного. Мужик  робився князем у людей, воював. Люди з людьми бились кулаками, дубинками, вогнем рвали на куски, дійшло до самого бомбардування. Тепер люди розсіяні в своєму житті, не довіряють сусідові.

      49. 28 липня, четвер, прохідний тижня. У людей збирання, їм треба хліб. Вони  продають його, збирають у загальний фонд – це людські гроші, котрі заробляють трудом. Людям треба життя хороше й тепле, вони його створюють у природі трудом. Вони хочуть легко жити. Ми такі люди – руки в брюки, нічого не робити.

      50. Чоловік дочекався такого часу, про котрий він знає, що треба запасатись усього, що треба в житті мати, що зберігає чоловіка. Він ще не жив і не був на цьому місці, а в нього вже є свій зроблений запас. Жити доведеться чи ні, а в нього є приготування природи, на котрі він надіється. Усе це є велика матір-природа, вона дала плоди, а ми можемо спокійно вмирати при них.  Ось які добрі люди – ще не народжувались у житті, а природу мали, як полоненого. Ми надіємося на це. А ми теж є люди природи. Вона живе, показує сама себе хорошою й теплою.

      51. Ми всі до одного чоловіка самі хотіли такого дня, щоб сонечко зігрівало всяку мізерну істоту своїми променями. Кожна комашка піднімає себе й хоче жити при цьому теплі. А людина в природі є розумна істота, котра живе за рахунок свого розуму. Тільки ранок настає, інша атмосфера прийшла, людям нове принесла в житті. Вони оточуються цим ділом оточуються цим ділом, хочуть жити в цьому, як їм хочеться. Цього життя, котре люди вводять, вони б не захотіли, але їх така воля.  Прийшов день, ми  зустріли його із своїм багатством. А щоб сказати про це діло: чи ми будемо жити, чи ні? То тільки наша матір-природа знає це. У неї дні, тижні, місяці й роки йдуть безперервно – це є час, що йде по землі, не зупиняється, котрому люди низько кланяються. На початку життя людям доводилось тяжко, це тяжко нам починати, а от кінчати дуже легко: своєю хворобою кінчають. Люди втрачають своє здоров’я.

      52. 29 липня. День такий є в житті. Він приходить до людей один раз на рік, його посилають умови щорічно. Ми довго чекали цей день, цю атмосферу в себе на своєму місці. Ми хотіли від природи її блага, щоб вона прийшла зі своєю милістю, нас оточила своїм добром. Ми, усі люди, хотіли  одержати від неї, що нам було треба. А нас, таких любителів, таких у природі ділків, дуже багато. Всі люди тягнуть й бажають, щоб вона, як така матір, дала думку для діла, котре вони почали б і воно вийшло. Вони хотіли, чекали, вони старими робилися. Їм, таким мислителям, не хотілось віддавати своє. Люди – це ж мислителі, вони думають про своє діло. А природа не йде на це діло і не дає їм те, що хотіли. Їх мучить думка, вони сильно думають. Вони старається одержати диплом і зробитись інженером, майстром цього діла. Люди розуму думають, шукають у своїй місцевості зі своїм технічним апаратом. Їм хочеться розкрити яку-небудь сировину, із котрої можна було б зробити потрібну деталь. А місяць наш близький нам, таким мислителям, не дає те, що треба. Ми, усі люди, хворі цим. 

      53. Ми даремно вчимось, даремно робимось ученими людьми, технічно озброєними людьми. А самі боїмось босими ногами ходити по землі, особливо по снігу в мороз; повітрям боїмось задовольнятись, води боїмось холодної. Які ж ми є люди розуму? Ми – глядачі. Ворог такий як був між нами, так він і залишився. Ми нічого не зробили своїм озброєнням; якими були, такими залишились. Наше незнання нас.  Ми є цим заражені. Ми – космонавти, завойовники простору, а самі не знаємо, що ж буде з нами завтра.

      54. Якби не Бог Землі, Гітлер оволодів би руським народом. Скажіть спасибі німцям: вони просили Бога, щоб він поїхав у Берлін. Він не відмовився від їхньої просьби ради руського солдата, він згодився поїхати разом із ними в Берлін. По дорозі фашисти в Богові засумнівались і стали практично вивчати здоров’я Бога не літом, а зимою.  На землі сніг був, мороз під 22 листопада 1942 року. Під Знаменкою Гітлера із своєю силою призупинили, тут Бога стали допитувати. Що поліцаї знали про ідею Бога, те німцям диктували. Бог робив те, що німцям заважало у війні.  Бог – це Іванов, руський чоловік, він терпів за руських. Він не злякався цього вчинку, учиненого німцями. Природа була за Бога, котра керувала війною. Бога взяли в гестапо, але він не злякався, а сказав німцям: «Перемога буде за Сталіним». Німці держали Бога  27 діб. Бог відповідав руською мовою через перекладача фашистам. У Бога було все підготовлено, щоб їм точно відповідати. Ворог був у цьому суворий і ображений. Ми перемогли його як такого.  А інший? Ми його не знаємо й не можемо знати, звідки він візьметься. Він був, він є, він буде. Ми, усі люди, нічого не знаємо й знати не зможемо про це діло.

      55. Цей день, що прийшов, люди зустріли, він дав знати їм, що буде сильний дощ із грозою. Ми по сонячній погоді обійшли все поле, засіяне пшеницею. Умови примусили  нас скупатись у ставку. 

      56. Люди облюбували своє місце, стали оточуватись мертвим, бездушним ділом: стади робити огорожі, стіни, щоб можна було жити в ньому. Наше діло одне – знати своє місце, до нього прокласти дорогу, по котрій можна було б повзати та думку пускати в хід.

      57. Це було 30 липня в суботу. Хто живе за ідеєю Учителя, той ніколи про цей час не забуває. Ця субота приходить один раз на тиждень, у неї останні ознаки кінця тижня. А завтра буде неділя, вона нам усім несе свято. Ми, усі люди, цьому дню поклоняємось, зустрічаємо його як небувалого, знаємо добре Бога, у всьому йому віримо, тому самі себе сильно бережемо.

      58. Усі люди, живущі на білому світі, кидають  вечірню роботу, їх оточує святкове життя. Їм треба красиво одягнутись, досита наїстись, що краще та жирніше, а потім вийти на люди, своїм животом похвалитись. Це, мовляв, ми самі зробили своїм трудом, весь тиждень проробили та приготувались як такі. Ми тепер відпочиваємо, їмо багато й добре. Ми хвалимось, що це все ми самі робили й зробили. Ми ввели щотижневий труд, весь час – у турботі, у труді, весь тиждень весь час трудимось та робимо своє діло. Люди своєю роботою оточені хто чим: мисливством займаються, за землею доглядають, землю орють, сіють, хліб вирощують. За тиждень можна вмерти, а ми живемо та ще думаємо Стараємось зробитись у природі технічним, розумово розвинутими людьми, ученим-теоретиком, знаючим багато. А теоретики – люди з погонами. їх слухаються, вони бояться зустрітись із суботою, таким днем, як сьогодні, дощовим, сирим. Ця негода пропонує теоретикові, щоб він, як учений чоловік, згодився із цією ідеєю й став робити те, що роблять усі природні люди, котрі люблять природу, із нею рахуються. Вони терплять без їжі 42 години на тиждень ради здоров’я, купаються у холодній воді, свою ввічливість представляють усім людям – це треба буде робити всім людям. А ми є горді, неввічливі. Ми не бажаємо шукати між собою бідного, нужденного чоловіка й допомогти йому. Ми не хочемо жити так, щоб на землю не плювати, не пити й не палити.

      59. Теоретик – це великий мислитель. Він хоче, щоб йому, як ученому, був слуга, тобто помічник. Він не може зробитись у природі практичним природним чоловіком. Він є технічний, він вірить штучному, його оточує хімія. Природне – біда для нього, йому треба їсти хороше, одягатись тепло, жити в домі з усіма вигодами. Він не пристосований до природного, до природи. Йому треба зброя, він безсилий. Йому треба природа, її цінності, він без природи не чоловік. У нього є намір свій – попасти на своє рідне місце. Так учений чоловік зустрічає цей день.      

      60. Як наш Учитель зустрічає цей день? Йому цей день приходить із дарами. Це ж наше ідейне свято, котре наших людей держить 42-годинним режимом, люди  радуються цьому. А про вчених наші люди говорять, що це є каприз їхній, що вони такі є. Люди сильно бояться ворога, а самі озброюються проти цього діла, але не знають, яким він повинен бути. Вони не знають цього місця. Ворог – це є люди, а люди – це є природа. Вона терпить  від людей один час, так, як ми самі ведемо це діло: ями риємо глибокі, моря води затримуємо, на цій силі ставимо турбіни, проводимо провід, передаємо струм по проводах  на те місце, де лампи повинні давати світло – це є в житті культурне будівництво, енергійне таке діло.

     61. 31 липня, неділя. Ми, люди природні, 42 години на тиждень не їмо, проводимо їх з великою любов’ю. Ми хочемо жити не так, як наші вчені люди, котрі оточили себе своїм місцем, живуть по-своєму, по-технічному, роблять штучне, вводять хімію. Вони женуть усіх наших людей у бій з природою. Вони помиляються й гинуть. Ми як б’ємо на столі мух, так і люди гинуть від їхнього командування. Вони вмирали, вмирають і будуть умирати через свою славу. Учені недаремно свою дисертацію захищають в ученому світі. Їх примушує робити  їхнє діло, із-за котрого вони помиляються й гинуть навік. 

      62. А наших людей незалежних оточує природа, нам холодно й погано. У цьому ділі нам можна давно вмерти, а ми з вами живемо, та ще як живемо разом з усім радянським народом, котрому ми допомагаємо в здоров’ї. Ми зі своєю ідеєю можемо жити з усіма націями. Ми не хочемо, щоб люди застуджувались і хворіли. Ми є такі люди, котрі всіх людей люблять. 

      63. Я знайшов засоби в природі сам, ними оволодів, тепер вони є на всіх людях, де б вони не були і що б вони не робили. Вони нічого не роблять у процесі свого життя для свого здоров’я, а тому втрачають своє здоров’я. А найти його тепер дуже тяжко. Тепер  всі можливості є отримати сили через чоловіка, і ними ворога людського вигнати геть далі. А раз ми добємося цього в природі, то всі люди нашої землі поклоняться нам в подякують.

      64. Цей спосіб ми знайшли в природі, випробували на самому собі від самого півдня до самої півночі. Я починав своє діло від Чорного моря, від Адлера. Мені доводилося бути біля бережка в морській глибині в воді підряд 12 днів і ночей. Такі природні умови  оточили мене в тому місці, де я один перебував. Я бачив воду перед собою, повітря моє тіло оточувало, а по голишах доводилось ступати босою ногою.

      65. 1 серпня найсильніше й енергійне для наших людей. Сільськогосподарські роботи є в розпалі. Поля посівні до останньої соломинки зібрали, люди готували землю для оранки. Земля чекала тракторів, таких величезних машин, котрі за собою тягнуть плуги. Люди є  у цьому ділі майстри, людям  треба готувати землю на зиму. Вони думають отримати прибуткову економіку. Діло кожного нашого хлібороба – не кидати думати про це та робити, щоб не одна чистосортна пшениця родила в нас. Як ми чекаємо її! У нас для збирання є машини, комбайни, нашими руками зроблені. І штурмують люди, спішать зібрати  в хорошу погоду. Ми з вами не хотіли дощової погоди, але природа є природа, вона може завадити нам, таким людям, у ділі. Ми вболіваємо за це діло, цілодобово думаємо про  нього. А природа є проти цього. Вона, як навмисно, з нами не рахується, бере та свою палку в колесо впихає. Треба чиста, ясна погода, щоб сонечко було, а в природі робиться не те, що треба. Люди приготувадися збирати пшеницю, а природа зі своїми бурхливими тучами та блискавками грозовими тут як тут, розкрила небо, і стала поля поливати. Від такого діла людського вона не може піти зі своєю грозою, їй треба людям перешкодити.

      66. Природа – це є матір наша, вона примусила людей вирощувати не один хліб на землі. Ми маємо овочівництво, ми садимо в землю дерева, заводимо сади плодоягідні, садимо баштанні культури: кавуни, дині. Ми в житті – любителя такого діла, бережемо його. А діло любить, щоб його робити швидко, з поля треба зібрати швидко.

      67. У нас весь рік проходить у цьому важливому ділі, починаючи з перших зимових місяців. Перша завдання – це сніг прибрати з дороги, зорати поля, закласти в землю чисті зернятка, забезпечити їм швидкі сходи, щоб зазеленіли поля. А коли люди побачать поля зеленими, квітучими, коли земля запахне різними польовими квітами, то треба буде нашій землі волога. А коли нема жодної каплі дощу, ми залишаємось незадоволені. Засуха була, є і буде, але ми їй не радуємось.

      68. Це – наша бідність, наше незнання, коли ми є в своєму житті незадоволені.  Ми хочемо того, чого нема в житті. Це не наше з вами, а природи, котра має в себе й одне, й інше – біду й радість, дуже мокре й дуже сухе. Нам треба те, чого нема в природі. Ми хочемо, а  вона не дає нам – ось які ми є учені люди. Зі своїм знанням ми примусили в природі копатись, ритись у ній. А краще б нам довелось найти те, що всім людям треба – порятунок у житті.

      69. Що ми маємо в себе, це все не наше, а природне чуже.  А ми пускаємо науку туди, котра не стоїть на місці, а розвивається. Ми були й робили на землі, а тепер перейшли в атмосферу, у Космос – це все нам допомагала техніка й штучні апарати, хімія. Ми зробили супутник, космічний корабель, полетіли в Космос.  Ми стали вивчати природу, що знаходиться між планетою Землею й Місяцем. Простір, у котрому ми пролітали в невагомості, - це не наше досягнення. Ми пробралися  туди не живими людьми – це наше не завоювання. 

      70. Наша дорога в житті така, що треба завоювати живим тілом, щоб вода  принесла тобі живе тіло. Ти, чоловік, повинен добитись сил таких. а вони є між повітрям, водою, землею. Ось тоді чоловік оволодіє цією моєю дорогою.  

      71. Вона піднімалась через Кавказькі тунелі по лісах і горах до самого Комсомольська. Простір, котрий вів через річку Білу, через Кавказькі снігові вершини в Армавір. Я проходив цю місцевість, ці умови без усякої шапки,  думаючи про початок усього нашого життя. Воно робилося нами, всіма такими людьми. 

      72. Усе це ми зробили самі. Ми теоретично вчились, практично фізично трудились. Від самого першого викладу ми стали думати – це була наша їжа, це діло ми зробили як небувале в житті своєму. Нам треба було стіл з усіма столовими приладами, шматок хліба з борщем. Тільки одна  просьба  є в цьому: «Будь ласка, їжте на здоров’я». А воно не виходить у нас так як треба. Ми, усі такі вчені, не живемо без усяких засобів і не вчимось цьому. Для чого ми вчимось? Щоб одержувати гроші.

      73. День сьогодні теплий, сонячний, для всіх приємний, як ніколи, помагає збирати врожай. Деколи дощі проходять місцями. А сьогодні вечір буде, жарке сонечко, людей цим ось не здивуєш.

      74. 2 серпня. Батько рідний прожив з нами технічним чоловіком 1977 років, він будував у себе царське самодержавство, при котрому людей пригноблювали, у засланнях і тюрмах томили, у лікарнях умирали. А тепер син з науковим світом  прийшов на зміну. Він відкрив можливість облюбувати усяку місцевість і там зробити все, що тільки захотілось. Це його є така в природі воля: він  завоював царя на землі. Заводи, шахти, залізничні магістралі, шосейні дороги – усе це люди ввели самі в життя. Проклали по землі колію, і катаються на колесах уперед і назад, як пани, до смерті. Ці люди про що тільки не говорять. Хто давав кому право зробити це в житті? Ми самовільні. Ми помилились, це діло недоробили, умерли на віки-віків.  

      75. А тепер я розкажу вам про своє молоде життя. Я при батьку жив і робив те, що моєму батькові не подобалось. Мій батько був трудар, а я пішов дорогою комерсанта. Я став жити не тяжким фізичним трудом, а оточив себе легким. Я став розбиратись у житті. Мене стали вважати людиною. Я розпоряджався продуктами, годував тварин, був завгоспом, потім постачальником, з експедицією в місті Армавірі торгував. Умови природи оточили мене. Я робив у лісах, у горах, біля рік бігав на  ногах, а сам писав про ділову історію, котра мене оточила. Я був між повітрям, водою й  землею. Я закинув головний убір, пустив у хід природне життя, словом, почав роздягатися з голови. Усю технічну частину на собі я визнав непотрібною. Я свідомо зняв шапку, цим самим став ділитись з людьми. Вони брали своє й робили, а я розкрив своє волосся, пустив у хід природне життя. А тіло своє я відкрив людям, щоб вони лякались від цього вчинку. Вони говорили, що  це по землі ходить сатана. Я показував  їм ненормальне холодне й погане. А вони мали своє – хороше й тепле, що приводило їх до поганого й холодного – це їхня смерть. Тому вони вмирали й будуть умирати в цьому ділі.  Я кричав людям: для чого ви робити це, що проти природи озброюєтесь? Люди вважають її ворогом, хочуть її знищити. Їх таке право: природу люди стали з першого разу розводити й тут же знищувати. Їх таке право, що вони купляють і продають живих людей за гроші. У будь-якому місці їх життя вони продаються за гроші.  Це наші люди зробили в природі, наші предки почали. Вони почали його, але недоробили, тому що вмерли. А це діло між людьми жило, живе й буде жити. Тільки чи вони будуть  задовольнятись ним? Вони своє робили й будуть робити. А життя їхнє було вмираючим і буде таким завжди. Ось такі ми є люди, чекаючи свого діла, дочекалися свого дня. Інші на черзі стоять, вони вмерли, їх не стало, вони цього не чекали.  Природа 80-й рій так держить. Їй хочеться поламати це діло. Усякі хвороби так і прищеплюється людям, вони ображені природою.

      76. 3 серпня. Ми всі живемо на планеті, усі ми трудимось, б’ємось. Знаємо добре, що це все не наше, а чуже. А самі бережемо своє місце, як око своє. Ми є природні люди такі, як усі люди, ми хворі. Нам мало того, що ми маємо. Поряд із нами живе сусід, у котрого є все. Він береже, вважає його своїм. У сусіда є те, чого нема в тебе. У сусіда є розум, очі, руки.  Люди роблять для себе хороше й тепле, а іншому вони роблять погане й холодне – це є людська смерть. Люди озброюються своєю думкою для цього на своєму місці. Їм тісно жити на цьому місці в цих умовах. Вони живуть на своєму місці, а на чуже заглядають. У сусіда є його добро. Протягом віків люди не жили на одному місці, а завжди кочували. Їм хочеться узнати про ближнього сусіда: як він живе із своїми людьми, які його сили, щоб при можливості йому своїми силами перешкодити. Історія показала  це на прикладі Гітлера.

      77. Може в Учителя є зброя? Люди мають зброю, вони роблять її в природі. Вона є помічниця їм у цьому. Іони зробили таку зброю, від котрої самі люди гинуть, а все решта повністю залишається – цього люди добилися самі в природі. Де їхня людська жалість, щоб людей не зживати з білого світу? Вони бідні, самі йдуть із життя, умирають на віки віків.  Люди без усякого вашого придуманого вмирають. Природа забирає їх з дороги. Люди не задовольнили себе тим, що придумали пустити один на одного зброю. Цих мислячих людей, котрі думають тільки про одне та із задуманим хороняться, треба скасувати. Людям нічим хвалитись у природі, вони нічого путнього  не зробили для життя. У них на путі одне – смерть.

      78. Наша історія людська показала своє придумане й зроблене. Ми, як такі люди всі, бачили батька в житті та його діло. Ми бачили сина, але не зустрічались із Духом Святим – це буде для всіх Боже діло. Воно вводиться в життя не шкідливим для людей, люди будуть знати його корисним.

      79. Для чого люди сьогодні піднялись із постелі, і що вони зобов’язані робити в своєму житті? Як ми робили до цього? Тільки ранок настає, а сніданок уже готується – це найперше.  4 серпня, четвер. Буває сон. За моє зроблене діло люди обрушились на мене з недовірою. За мій учинок у людях вони  осудили мене, нібито я служив в армії й мене викрили. Я втратив у людях усю довіру.

      Ліс дрімучий росте у своїй гущавині. І люди між собою так готуються, так гордо чинять, не дають спокою самі собі. Якби я зробив їм таке неприємне, мене б осудили, усі права відібрали, безсилим залишили.

      80. 5 серпня, п’ятниця. Жарко пекло сонечко, а ввечері гроза з дощем.  6 серпня, субота. Як звичайно, вона проходить між нами, як свято, зустрічаємо її дорожче всіх решти свят. Ця серпнева пора несе нам осінні холоди, а потім наступить морозна пора. Люди побачать те, чого не було. Листя на деревах пожовтіє, прийде зима. А зараз у полуденну пору жара в самому розпалі. Природа нагородила нас усіх за наш труд усякою дозріваючою ягідкою. Вона рано прийшла  й до нас у цьому році. Її породила маленька квіточка між цими зеленими листочками. А люди стали дивитись на це, як на якийсь незвичайний прибуток. Як довго ця ягідка росла. Вона також поступово піднімалась, як і людина із своєю бистротою, котру ми тягнемо, ведемо. 

      81. Це було й є між нами всіма. Ми так турботливо, так  акуратно  берегли в природі цього маленького чоловіка. Він є в нас, як якийсь царьок виряджений, по дорозі швидко бігає, своїми словами нам, дорослим, говорить, який він є зі своєю хваткою. А на хлопчика чи дівчинку люди звикли дивитись та завидувати, та визначати ім’я за швидкою дитячою хваткою. Збоку дивлячись, про це можна сказати, що це робиться в людях.   Чоловік повзає по землі, він дивиться очима, він біжить по дорозі туди попасти й зробити те, що вміє – це його дитяча кмітливість і дитяча звичка. Він бігає, кричить, танцює. За ним треба догляд, а це набридло йому. Він хоче бути здоровим, життєрадісним, як уві люди.

     82. Люди хотіли в своєму житті цього діла, щоб який-небудь мертвий капітал стояв на арені живим фактом. А таких видів, таких місць дуже багато. Люди бачать їх, спішать захопити, облюбувати, ними визначитись, щоб жити й щось робити.

      83. Наші діти є теж учасники цієї великої суботи: вони терплять до 18 годин вечора. А завтра наступає свято - неділя. 7 серпня. Я піднявся з постелі рано, запалив світло, став писати на своїх ногах про це діло, що ми з вами знайшли в природі. Ми оточили себе ним, своїм назвали. Ми зробили й сказали, що вміємо робити по-своєму, лише б ми захотіли. А бажання це в нас народилось. Ми вчились для цього, накопичували теоретичне знання, щоби бути в батька любимим сином. 

      84. Батько народив сина за його законом, а коли постарів, став у житті негожим, свої права передав синові. Це революція створила людям небувалу соціалістичну державу. Спільними силами люди стали по-новому багатіти. Син заспокоївся цим місцем, не став довіряти іншим народам, став робити своє – це небувале нове, щоб усім жити добре і тепло. У сина утворилися люди вченої сторони, стали вони робити те, що їм треба. Вони не боялись лікаря, не боялись нікого, а старались берегти це діло, як око. У сина була розвинута наука, вона робила все людям, щоб їм жилось добре і тепло. У сина є багатонаціональні народи, згуртовані керуючою партією. Вона повинна народити в себе нового чоловіка, котрий іде по природі й несе порятунок у житті людям, щоб вони не були технічними, залежними в природі. Люди якими були вмираючими при батьку, такими залишилися й при сині. Вони завоювали, самовільно робили на своєму місці, це діло недоробили, умерли на віки віків.

      85. Іде, прирікаючи, сторона небувалого характеру, еволюційна Духа Святого.  Такий чоловік буде – Переможець природи, що зберігає самого себе – це таке діло буде чоловіка. Він переможе в житті всякого ворога. Це є ввічливість, уміння обходитись у людях, щоб їм не завадити, а своє поставити. Він не буде потребувати чужого, а своє корисне дасть усім. Якщо в людях треба буде відвернути ворога, він зробить – ось який чоловік повинен бути в цьому ділі, корисний у житті. 

      86. За таку ідею, народжену в природі, мені доводилось дуже тяжко зустрічатись на життєвій дорозі з охоронцями старого. Я  впроваджую своє нове, а їм здавалось, що я «чума». Мені як такому куди тільки не доводилось попадати. Я примусив багатьох людей звернути на себе увагу, особливо центральний комітет держбезпеки, де мене оточили  своїм законом, стали допитувати, нібито я звалився з неба. Люди не знали моїх здібностей, старались удержати в своєму законі. Я був ініціатор цьому началу. Я не боявся тюрми й лікарні, у котрих мені, здоровому чоловікові, доводилось лежати. Я не боявся називати їх бідними людьми, знав їх діло таке, що вони в житті своєму людям нічого не зробили, їхнє діло залишилось недороблене, вони повмирали.

      87. 8 серпня. Перший день тижня, він підняв людей на ноги. Люди стали робити своє, тягнуть та звуть погоду, зручну для збирання врожаю. Ось скоро до нас прийде народне свято, по-старому 1 серпня, а по-новому 14 серпня. Ми зустрінемо його, як Порятунок, пампушки з медом спечемо, поставимо їх на стіл. У ці дні від’їжджають у Москву після відпочинку діти Олексій та Женя. А вони залишили нам свою пісню «Хутір Кондрючий».

1. Шахти круті, річки прозорі -

    Ця природа мені по душі.          

Приспів: Що тобі сниться, хутір Кондрючий,

                В час, коли сонце встає над ставком?

2. Учитель живе в цьому домі,

     Він помагає всім людям і нам.

Приспів: Що тобі сниться, Учителю любий,

                В час, коли сонце встає над тобою?

3. Овочі смачні у великих городах,

     Солодкі фрукти з великих садів -

     Усе тобі дарує Учитель рідний.

Приспів: Що тобі сниться, хутір Кондрючий,

                 В час, коли сонце встає над ставком?

4. Піщані вулиці, кольорові забори,

     Взагалі весь Кондрючий сподобався нам..

Приспів: Що тобі сниться, хутір Кондрючий,

                В час, коли сонце встає над ставком?

5. Вся місцевість усипана чорними шахтами,

     Адже в цьому краю шахтарі живуть.

Приспів: Що тобі сниться, краю мій рідний,

                 В час, коли пісні я тобі пишу?

6. Поїзд ось мчить у степ роздольну,

     А я творю пісні тобі.  

Приспів: Що тобі сниться, краю мій рідний,

                 В час, коли пісні пишу тобі?

      88. Наші люди все роблять. Зима триває три місяці, а ми готуємось на всю зиму таку, не прибуткову, а збиткову. Чого тільки не треба цим живим людям. Вони робили цю продукцію багато часу, такі приготування, щоб продукти не псувались. Продукти солились, фрукти сушились, від морозу ми ховали все, що треба. А морозу ми боялись. У природі людей береже не один листочок, а їх  береже сама  природа, самі  умови, котрі  робились людьми. Глибокі погреби рились, у котрих зберігалась картопля, солянки всякого соління. А жити доводилось хто як зуміє. У всіх є їжа, у всіх є теплий одяг. Мертве поставили на фундамент, люди живі мають його. Їм хочеться, щоб не один день такий прийшов, його створили умови, а дні підряд такими приходили та йшли, а наше діло таке було. Сьогодні – прибуток, а завтра – такий у природі збиток – так це робиться природою. Люди жили роками, вони робили час.

      89. Глибока ніч була, годинник пробив північ. Я піднявся купатись, скупався, ліг у постель знову. Мене озорила така думка, що треба написати. Це один раз буває. Ударила гроза. Після чотирьох великих спалахів блискавки й грому всі сплячі прокинулись. Пустився дощ. Це природа хотіла, щоб у цю хвилину хто-небудь  вийшов і подивився на це все в природі, що робилось у житті один раз. Дві години пробив годинник. А тіло моє не спало, старалось підняти мої сили. Я взявся за писанину, щоб людям розказати, що такого дня й ночі ми більше не зустрінемо.

      90. 9 серпня. Ми проспали  свій час, що йде по природі, ніхто з нас не піднявся з постелі. Я, як знаюча особа, не надав цьому значення. Я не спав, а повертався, із природою на відстані говорив. Вона є така сильна, грозою вдарила за все наше мовчання, щоб ми знали, як ховатись. Це було схоже на шторм у морі.

      91.Людям доводиться ховатись. Для цього ми робимо будинки з покрівлями, що не протікають. Ми радуємось цьому, хвалимось: «От ми живемо та веселимось». Ми заховались у свої умови, у м’які постелі й задихаємось – це наша воля.

      92. А ось воля моя – шукати в природі. Я знайшов силу в природі, місце в природі. Я вийшов на нього так 25 квітня й сказав усім людям в один голос. Ми шукали це ось місце, воно виявилось для нас невмираючим, від часів Адама ніким не займалося – це Чувілкін бугор. Він народив нам такого чоловіка, котрого в житті не було. Я, за своїм вибором, за своїм ділом, представляю цього чоловіка, хочу сказати про істину свою. Він повинен народити нам у житті живого невмираючого чоловіка без усякої потреби. Це чоловік завоює в природі, він доб’ється цього від неї. Я, говорить Іванов, прославився із своєю ідеєю, із своїм ділом на цьому Чувілкіному бугрі, так як словами нам людям було сказано про це діло, що до нас на нашу землю прийде істина, котра на чоловікові  доведу свою правоту.  

      Про це ось я повинен сказати в людях: що й як би вони не робили, а визнати ідею цього характеру зобов’язані. У людей є дуже багато шкідливого в житті, котре заважає їм жити. А тепер ми знайшли засоби й ними оточили себе – це життєвий факт.

   93. Олечка, наша економка, сильно захворіла. Сама хворіє, а щоб попросити, вона не змогла цього: їй було соромно, вона не хотіла Учителя турбувати. «Я, – говорить вона, – завжди дихаю й прошу, а мені не допомагає, хвороба давить мене. Я хворію. Що мені робити? Я сама не знаю. А Учитель рядом знаходиться, а охоти не було його як Учителя потурбувати. І от моя сміливість прийшла. Я прошу Учителя, щоб він  прийняв мене». 

  94. Учитель став приймати своїм тілом, як і всіх завжди: кладе на ліжко людину, оточує своїми руками, тільки держить, а в умі проходить по всьому тілу й думає про всю природу. Вона має в себе для цього повітря, воду й землю – від цього всього люди хворіють. Їм доводиться втрачати своє здоров’я в цьому ділі.

      95. 10 серпня. Ми не можемо зберігатись у природі, щоби бути здоровими, бо природа в цьому сильна й може зробити все нашим людям, котрі безсилі зробити в ній щось. А природа, могутня атмосфера, породжує в умовах, як матір. Вона є Всесвіт. Природа така звідки й як береться, що в житті цьому люди народилися і стали жити, як їм захотілось? Люди стали вибирати й облюбовувати самі для себе місце, на котрому вони стали робити своє вічно невмираюче діло, котре людей примусило жити, як людям хотілось. Цим людям із своїм здоров’ям нічого не варто взяти камінь і покласти його на інший, потім його зв’язати, щоб вийшла стіна огорожі. Люди огородились цим, стали надіятись на це все так, що їм із цим ніякі особливості в житті нестрашні. Король зробив своє місце, його люди охороняють його життя й бережуть, як своє око. Король є особою, котра розпоряджається над усіма людьми. Він живе за їхній рахунок. Люди роблять те, що хоче сам король. Йому підкоряються всі, його слухаються, як рідного батька. Він є ватажок у них, хазяїн усьому. А тепер завдяки людському закону, син взявся сам робити.  Революція примусила його зайняти своє місце й на ньому збагачуватись.

     96. Люди не зможуть обходитися без сина. Син взявся за це діло і став робити по-своєму без того, із чим батько робив це. Він не знайшов іншого. Це все в людях як було, так і залишилось – вихователька тюрма, лікарня, наука, котра вчить  людей бути здоровим, що вони повинні стояти в черзі у природі  на путі свого життя й чекати того, що може оточити. Вони не гарантовані від негативних дій природи, сильної в своїх ділах.

      97. Наша Оля захворіла другий раз. А хвороба є нав’язлива, її доводиться відвертати не один раз. Оля наша скупалась. У неї я питаю: «Як почуваєш?» Вона говорить мені як Учителеві: «Добре». Хто тільки захоче бачити  в себе хороше, той буде оточений поганим. 

      98. 11 серпня. У людях  була розвинута надумана одна смерть, котра мучить нас усіх. Ми зробили її в процесі цього всього, вона живе разом з нами – це є людське, інакше ми  відійшли б від нього. У людей одна невмираюча турбота – це робити в житті, щоб у ньому пожити – ось які відбуваються на білому світі діла. Це самі люди роблять, і в них виходить це діло. Візьміть села й хутори, вони оточені мертвим магнітом – це мертві лежать у землі в могилах, до себе таких тягнуть. Люди мертві сильніші живих. У землі лежить прах вічного характеру, котрий не повертається назад, а лежить і тягне до себе іншого. Цьому всьому бути. А щоб цього не виходило, треба заслужити в природі. А коли природа пожаліє, цим людям буде легше.  Ось що ми робимо – у нас умираючі люди. А щоб повернутись назад, то цього ми не зробили: у нас такого не народжувалось у житті. А в ідеї  Учителя нема цього. У нього є таке продумане діло, котре розширює світогляд, тільки треба думати про це.

      99. 12 серпня. Він прийшов дл нас у п’ятницю рано-вранці. Як сонечко освітило землю при такій тиші. А люди дороблювали на своїх місцях  свої діла. У людей таких учених є план, щоб те чи інше вчасно й якісно зробити. Ученим людям треба обов’язково чоловіка, котрий перевіряв би зроблену роботу, оцінював би роботу, виносив подяку заслужену або грошима, або нагородами, або хорошими словами. Чоловік думає про себе, що він давно заслужив подяку, якщо своїми руками й розумом зробив цю річ, її прийняли, вона пройшла  випробування.

      100. 13 серпня. Приїхала з Києва  хвора, вона психічно ненормальна. Її хвороба говорить усім людям, що треба буде лікуватись не тоді, коли  ти захворієш, а коли здоровий. Хвороба – від природи, котра всьому є діло. Вона посадила болячку чи грибок за те, що вона не захотіла в цьому жити. А життя це є в природі. Вона не дала нам засоби, щоб людей милувати в житті. Щоб ці засоби знайти в природі, люди пустили в хід техніку, штучне, хімію. А щоби була в цьому допомога, то в них успіху не вийшло. Усе це є в природі вкрадене, убите, мертве, неживе. А нам, усім людям, треба живе невмираюче – це буде природне явище, чоловік природного характеру, чоловік Духа. Здорове тіло має здоровий дух – це моя ідея. Вона не заінтересовує людей  стати інженером, професором або академіком.  Я – чоловік такий само, як і всі люди. Я – чоловік практичний, живого тіла чоловік. До мене, як такого чоловіка, ідуть люди з усіх місць і країв свого життя. 

      101. 14 серпня, неділя. Він питає в людей: що ви робите в своєму житті?  У вас  стоять хороми на арені на нашій землі, ви побудували це самі, знайшли як своє наявне, взяли й зробили й штучно огородились. Тепер воно  вважається в нас своїм рідним. Ви дивитесь на це, як на красоту, вважаєте, що не може бути краще від цього – це все наше штучне. Ми робили його, зробили самі, а тепер поживаємо, як у королівському палаці, хвалимось цим добром перед усіма. Це є наше таке діло в нашому житті, із цим нарівні живемо.

      102. 15 серпня. Дівчина прийшла до мене, учениця школи сьомого класу. Вона хотіла описати історію моєї ідеї. Я говорю їй, що все, що я маю в житті, я одержав від свідомості. Думка народилась у мене для цього діла: чому так виходить, що в житті на білому світі люди їдять, одягаються та в домі живуть, а фактично вони вмирають? Я став розбиратися із цим ділом, це діло людей не визнав – це все не приносить задоволення людям. Я став шукати вихід у гих: шапку з голови спочатку скинув, волосся звільнив від гніту. Мене за це природа  й обдарувала плодами. Я вже став одержувати від природи плоди, я став помагати людям хворим, їхнє колишнє здоров’я повертав. А роззутим я не ходив від народження, а став ходити так ради однієї хворої, котра ходила на милицях: в неї були хворі ноги. Чоловік її звернувся до мене з просьбою, щоб я допоміг їй. Я дав слово: якщо вона від мого прийому піде ногами, то я піду босими ногами по снігу. Так у людях вийшло: вона стала ходити ногами, а я пішов тому роззутим зимою по снігу. Це все зробила природа, вона освітила мене цим у людях. Через це я зробився корисним у людях, і досі залишився в цьому таким освітленим чоловіком, не кидаю робити це діло. Природа  береже мене за це, як око. Я живу не так, як усі, котрі хворіють, застуджуються й навік умирають – це їх наслідувало таке тяжке життя. А я ще не зустрічався із цим і не пробував цього діла, щоб ця історія вийшла в мене. Я заслужив увагу від природи залишитися  таким чоловіком. За це діло, зроблене мною в людях, вони назвали мене Богом Землі – ось яка моя історія. Вона робилася мною,  вона робиться мною для порятунку всіх наших земних людей. Вони хочуть бачити  це в себе, так воно й вийшло. Люди захочуть – це зроблять, це право завоюють, від природи доб’ються. Вона пожаліє їх і не буде карати. Вони будуть жити, як Іванов.

      103. 16 серпня. Нашими людьми було так сказано. Ми з вами, як такі люди, незадоволені цим життям. У ньому є медична система, наука нічого не робить, щоб людям не хворіти, щоб людям зробилося легше в тяжкому житті. Коли вченим не треба на людях хвороба, у них для цього є стандартна техніка, зроблена людьми. Люди огороджуються штучним, хімію вводять. Від цього всього їм стало жити добре і тепло. Вони довго не жили в цьому, стихія зустрілась з ними, вони хворіли, застуджувались, тепер вони лежать у постелі стогнуть, тепер їм холодно й погано. У природі люди не заслужили, щоб жити легко, їх оточило життя тяжке. Воно примусило їх шукати по природі те, що їм буде треба. Природі не треба цього, вона не любить цього, жене від себе, у неї свої виходи. Якщо схотіла, все зробила. Вона не хоче, щоб люди  були у ній технічними, озброєним и проти неї – це є в природі війна. Люди навчились красти, убивати природу, а це каприз є для неї. Нікому не подобається війна – це не любов у житті, у людях це ненависть. Помста доходить до вбивства людей. А щоб любов була, то ми такого не робили, не робимо й не збираємось робити. Ми – люди воюючі. А раз воюємо з природою, уже погано. Кому? Та тому, хто це робить. А людина в цьому ділі – мислитель і ділок, це діло почав, своє діло недоробив, помилився, умер навік. Ідея Гітлера вмерла в цьому, й умре вона на будь-якому й кожному місці, де тільки люди живуть. Люди роблять те, від чого їм робиться погано. Вони зробили це в природі, вони одержали таке, що тепер лежать у землі прахом. Про них ніхто не думає так, як думає Бог Землі, котрий прийшов на Землю цю для порятунку людей у житті. Вони гинуть в природі від свого діла, їм нема життя від цього всього. А тепер природа повернулась назад, пожаліла людей за їх жертву. Вона є винувата в цьому розвитку – це в ній почалось розвиватись. Вона помилилась: їй не треба було давати людям робити. А людям треба все, вони хочуть багато, а природа візьме й дасть їм свій збиток.     

      104. 17 серпня. І мати рідна зустрічає своє дитя теж всіма своїми здібностями. Вона оточила, ввела йому дитячу потребу. Він став капризувати від цієї потреби, він став вибирати, потребувати, зрозумів, що є хороше й тепле, і став клонитися до нього. А природа відіграє головну роль у всякому ділі. Вона  живе з людьми близько в любові, якщо вони люблять природу, тоді в них є взаємне життя.  А коли в них між собою є боротьба – то є війна. Люди із самих малих років починають воювати з нею, як із матір’ю рідною. Вони знайшли в ній своє діло, стали  робити його вміло технічно, із своїм штучним, ввели у це хімію. Тому вони не завоювали в себе фізичну енергію, силу, вона  впала в  них. Вони утомлюються, вони втратили своє здоров’я. А раз застудилися, захворіли, уже вони думають не так, як треба. Вони думають про порятунок цього втраченого в природі життя, а засобів нема. Природа не дає їм, вона давить їх в капризу. Нема чоловіка такого здорового й сильного, котрий зміг би перемогти своїм здоров’ям. Такі люди ще не народжувались, щоб вони зробились живими енергійними, природними, незалежними в природі. Люди повинні бути в природі переможцями будь-якого ворога людей.

      105. Учитель усіх наших людей – Бог Землі, прийшов до нас на землю цю для порятунку життя. Він упросив своєю просьбою природу, щоб вона погодилася з ним і стала допомагати нашим людям, ображеним природою. Вона покарала їх, вона не  задовольнила себе ними, взяла й образила їх своїм ділом. Вони стогнуть у нас, їм нема  життя такого, як воно має бути. А тепер сама природа, самі люди захотіли, щоб між ними, такими людьми, народився Бог через своє корисне діло. Він прийшов на Землю для того, щоб їх врятувати від цієї стихії, від цієї розвинутої смерті, не дати їм гинути так, як вони гинули до цього – це велике діло. 

      106. Помилка людей була в тому, що вони стали озброюватися проти нашої рідної матері-природи своїм технічним ділом, зробленим штучно, з введеною хімією. Від цього стало жити добре і тепло, а це добре і тепле веде в житті до холодного й поганого, тобто нашої смерті, котра зустрічає із своїми силами  наших земних людей і хоче їм це бажання відірвати. Усьому діло є природа. Вона є матір, і зберігає. Вона може зустріти всяких людей і нанести їм  будь-якими засобами шкоду. Люди в природі – це воїни, вони озброюються для цього діла. Якщо їхній зброї підкоряються всі природні сили якийсь час, то в інший раз природа, володарка всьому, скрутить  у баранячий ріг, якщо схоче. А якщо захоче, чоловіка зробить Богом у людях.  

      107. Він є в нас єдиний у світі чоловік, таким чоловіком у нас тепер є Учитель Іванов. Він пише про це, а робить більше всього. За це діло в людях він одержав ім’я Бог. Йому не треба буде ніяка хвороба в людях. Йому як Богові треба будуть люди, котрих він зустрічає з потиском рук. Він цілує всіх людей – це його любов одна з усіх. Що він поцілував його, як хворого, цього мало, а найголовніше в цьому – руки. Він передає хворому своє наявне здоров’я й поцілунком знімає з людини хворобу, але цього мало. Йому як такому треба чоловіка здорового, сили здорового чоловіка, а він заслужив у природі. Учитель займається з хворим усно й фізично. Він проходив своєю думкою по всьому організму. Це є по тілу наростання, центральна нервова частина мозку пробуджується – це поміч людям,  найважливіша з усіх. Якщо не віриш цим ось словам, вір практичному ділу. Учитель у нас один такий є чоловік. Він тільки ходить не так, як усі люди, котрі прикрашаються, модними себе називають. Їм добре і тепло. А на мені, як Учителеві, нема красоти, я без усякого одягу. Мені холодно, мені погано. Я живу для людей, своїм тілом убиваю біль – ось що Учитель робить людям. Його діло – робити одну користь. А люди дякують, вони залишають йому за це діло своє «спасибі». Цю подяку Бог заробив своїм ділом. Це ж є люди, вони є природа, котра освятила й дала свої плоди, у цьому ділі дари, котрими довелось скористатись.

      108. Це ось є таке вибране в природі місце, котрому в певний час повинні всі, як один чоловік, головку поклонити й сказати різко своє слово, щоб люди, що зустрічаються на цьому шляху, сказані слова почули й,  найголовніше, цього чоловіка побачили. Це приходить таке діло, живе енергійне.

      Люди роблять у природі самі, їх примушує їхнє діло. Щоб свою славу заслужити в природі, це всюди людям буде треба.  Природа оточує людей за їх діло, вона любить  їх за діло і хоче сказати  як таким своє спасибі – це люди заслужили в природі, природа жаліє їх. Вони виявились в природі одні з усіх людей за це діло невмираючими. Природа простить їм за все їхнє зроблене. Вони не будуть робитись злочинцями в житті, природа не буде так карати їх. Вони одержать своє  благо від неї в житті, вони так не будуть умирати. Слава людям за все, зроблене ними!  Вони візьмуться самі за це діло. Це діло є не людей самих, а самого Бога, котрий учить нас цьому ділу. Ми, усі люди, взялись за це діло, тепер ми робимо в цьому.

      109. 19 серпня, п’ятниця. Нас усіх вчить ця серпнева п’ятниця, велике свято Спас у людях, вона якраз перед суботою, вона тягнула до себе таких людей. Цей день один на тиждень – таке любиме свято в людей. Люди вибрали його в своєму житті, вони вірять  йому, як одній з усіх істині   Були такі часи, коли наші предки  не робили цього. У них була одна історія – діждатися цієї тижневої суботи. Вона тоді сповіщала  всіх людей дзвоном церковних дзвонів, людям цей дзвін на руку. В цей час вони кидали живе й мертве, а самі їхали за своїм ділом. Вони сильно вірили Богові, а в нього був Син Христос. Він примусив наших людей по всій землі визнати це свято, бо означає воно, що за людей сам Христос, Син Бога  загинув у житті. А люди ніде й ніяк не могли бачити Бога, а повірили йому як мученику. Розбійники погубили  його, Спасителя всіх мертвих грішних людей, котрі в пеклі кипіли. Він вивів їх за їхні такі муки в рай, а всім живущим людям залишив законне явище своїх слів. Він був у людях Учитель, учив усіх людей, щоб ми з вами виконували це все, робили за його законом. Він говорив так усім нашим земним людям, щоб ми робили це, виконували його сказані слова: «Не побажай людям у їх житті те, чого сам не хочеш». А ми, усі живущі на білому світі люди, дуже вірили Богові, а коли треба виконувати його волю, так ми не робимо це. Так нам краще зовсім не вірити цьому всьому, так як ми з вами не виконуємо.

      Комуністи – атеїсти, вони не вірять  такому Богові, котрого історія малювала. Їм доводиться визнавати вчення Христа. А що він робив для людей, то в тому природа була права. Вона подарувала нам в житті такого Христа, він  був розіпнутий за нас грішних. А люди всі відмовились від нього, навіть Петро, і той не захотів визнавати його діло. Пілат спитав у нього, а він не визнав сам себе. Такими, як він, і ми, усі люди, є. Усі люди, крім пророків, не захотіли визнавати в своєму житті ідею Христа. Від нього всі відходили, відходять і будемо відходити із своїм індивідуальним багатством. Христос не визнавав діло, що ми робимо в житті - це наше однобоке хороше й тепле. У нього був на путі Лазар, що мав свій розвиток, котрого він воскресив, як одного з усіх бідного чоловіка. Христос допомагав  ображеному, хворому, а багатому говорив, що скоріше крізь вушко голки пройде верблюд, ніж багатий попаде в рай.  

      110. А ми, усі люди, що живуть на білому світі, є королі свого місця. Ми всі творимо кумира, ми хвалимось чужим, красоту  показуємо в людях, погрожуємо, ненавидимо іншого. Які ж ми є Боги в людях? А дорога така є, вона була й буде, якщо ми всі візьмемось за це і станемо бути таким, як між нами виявився в людях із своєю ідеєю Учитель Іванов. Він знайшов цю дорогу, він один іде по ній, просить усіх бідних, нужденних, щоб ми з вами, усі люди, пішли слідом за ним і стали робити те, що робить у природі Учитель Іванов. Він ставить калік на ноги, він Духом освітлений, він еволюцією введений.   

      111. Був такий час, люди поділились між собою. Одні поставили себе близько до самого Бога, їхня віра примусила їх зробити це. Вони з нею були впевнені в те, що Бог уже прийняв їх. Вони з ним готові зробити в будь-яку хвилину те, що хотіли люди. А вони, як заслужені в нього, готові прийняти його діло в будь-яку хвилину. По-їхньому, він повинен спуститися із неба на землю до цих людей. А як ви думаєте про це? Йому треба прийти на землю з ділом, треба зробити що-небудь для цього, щоб його визнали за це діло, щоб він залишився при них. Слова є написані в людях: Бог то Бог, та не будь сам плохий. Щоб Богом залишитися в людях, треба зробити щось їм, щоб вони знали його за це діло.  

      112. А історія є написана ними про нього. За їхнім закликом він нібито робив їм діло усно. Люди чекають цього, люди дочекаються цього. Тільки який він буде? Ми, усі люди, не знаємо й не зможемо знати. Люди вірили цьому ділу, старались виконувати. У них, як у людей, не виходило й не вийде це, бо люди не хочуть робити це. Люди крали один в одного – це в них виходило. Люди вчили людей всякого роду заняттям, як треба буде хазяйнувати в житті. Люди садили сади по землі в житті а весною хліб ярий сіяли – це їх примушувало робити, у них є така необхідність. Вони оточили себе цим ділом у природі, це їм буде треба. Вони спішили  в природі, їх думка примусила робити це, вона завжди була з ними в природі. Люди йдуть по землі, а самі не забувають за прибуток. Їх діло одне – дивитись удалечінь і бачити перед собою що-небудь дивне з живого. А буває: дикі гуси гуляють, місцевість живить їх. А ми, усі люди, вставились своїми очами на це видовище, нас бере заздрість. «Якби ця зграя була в мене на долині села, а я скористався нею», – такі думки є в усіх людей. Вони сіяли одне зернятко, а родило їм багато. Люди мають свій індивідуальний розум. Він стоїть горою за все обдумане ним. Він сам зробив, придумав це. На ньому залишається правда створеного характеру. Ми думаємо кожен окремо, вважаємо це все на своїй стороні, що знайдено в природі для наших людей, зібраних на одному місці. Вони прийшли до цього одного діла.  Для нас треба зброя, котру ми повинні пустити в хід. Вона треба нам на випадок якого-небудь конфлікту між людьми. Якщо люди не одержать що-небудь мирним шляхом, то завоюють. Їх природа примушує робити це. Таке в людей своє індивідуальне життя протягом усієї історії, починаючи від далеких предків. Батьки й діди згадують, як вони раніше жили, якими правами користувались, що мали, яку мали територію.     20 серпня. Ми згадуємо про своє минуле. Колись мій дід займав цю територію, він був хазяїн  цього всього. Він жив у цьому ділі сам, а тепер десь узялась друга особа й оволоділа ним. По всій історії є таке в житті – дідове треба відібрати. Але чим? Та війною. Люди нападали на людей, хотіли відібрати в інших своє. Вони були сильними в цьому ділі, зробились у повній формі вояки, і стали наступати своїми силами на сусіда. А сусід бачить, що сусід робить йому таке руйнування  і починає відбиватись. Люди пішли на людей війною, люди терплять  від людей, їх сусід розоряє. А сусідові треба уникнути цього розорення. Вони є теж люди, але іншого покрою, вони посварились, їх треба втихомирити, поки якась сторона не переможе. А в цьому відіграє роль техніка, котру роблять люди.

      113. А тепер у людях нова думка народилась, люди мирного характеру додумались: людям треба не воювати один з одним, а рубіж завойовувати в природі.

      114. У нас є техніка, люди оволоділи нею, стали управляти нею в природі, запустили супутник із чоловіком. Він озброївся технічним, щоб на ракеті в космос летіти. Люди захотіли цього. Своїми приладами вони  завойовують атмосферу, хочуть дістатись Місяця, хочуть перебратись своїм умінням на планету. Але Місяць не дав землі рентабельності, він не задовольнив людей життям. А люди хотіли пробратися у невагомості туди, вони запустили багато космічних кораблів для досліджень. Люди шукають щось нове.

      115. А тепер нам, усім людям, вводиться практика в це життя зі своїми ділами. Вона відкриває на нашій землі на нашому місці й чисто вводить плоди. Нам, усім людям, не треба йти від природи, нам не треба боятись її духу, особливо повітря, води, землі. Нам треба жити близько з нею, щоб вона не доганяла нас своїми силами й не саджала на нас свою болячку чи грибок, і не держала нас у ліжку. Щоб вона  оточила здорових людей, їм давала  в усьому свої сили, щоб вони не застуджувалися, не хворіли. А ці сили знайшлись, їх вводить сам Учитель Іванов, котрий полюбив своїм тілом, своїм ділом. Всі люди є однакові йому, він зустрічає їх ввічливо. Він любить їх, усіх розціловує своєю любов’ю – це його в людях завоювання. А раз я, як Учитель, завоював це все в природі, то моя буде слава.

      116. У людей є інтерес до грошей, вони люблять їх, за них вони роблять день і ніч у хазяїна. Їм доводиться рахуватися із цим ділом. У них є для цього здоров’я. Вони силою держать гордо себе в умовах. Вони рахують свої робочі дні. Люди дякують їм за те, що їм доводилось жити весело в цьому ділі.

      117. Ми, усі люди, що в минулому починали наше життя, індивідуально прожили й проробили приватну власність. Батько вводив її в люди, той початковий чоловік, котрому доводилось зберігати  людьми царське самодержавство. Люди будували на своїх плечах своє тяжке життя, їм хотілось прогнати цього неробу. Вони довго думали, терпіли, чекали на зміну сина – це Жовтнева революція, котра несподівано здійснилась в людях. Паршек почав революцію партизаном разом із своїми рідними з дитинства друзями. Він козацький ешелон спустив під укіс, спалив  літак,  козаків не підтримував. А козаків сотня приїхала карати шомполами людей. Першого мого батька поклали за мене, і по голому тілу 25 шомполами били мого батька. Він постраждав за весь світ. Я сказав їм услід, що вам не бути завойовниками в цьому ділі. Паршека образити – це втратити себе навік.  Я був першим у побудові нового життя. Стара царська армія мобілізувала мене як фронтовика. Я був більшовик, з усіх більшовиків більшовик, батька свого не забував, завжди йому, як отцеві рідному, нагадував, щоб він Радянську владу не забував, її беріг у думках, як я. Я дуже вболівав за Радянську владу.

      118. Наші люди сплять кожну ніч, вони нічого не думають про те, що їхні тіла йдуть із життя. Навіть їм сниться, начебто людина літає в повітрі або багатство приходить в якесь місце. А коли вони проснуться, від цього сну якийсь сум настає в людей, якийсь нестаток його оточує в житті. Від цієї бідності люди так і не навчились допомагати. У них нема такого, щоб вони відшукали цього бідного чоловіка й прийшли до нього і спитав: милий чоловіче, що тобі заважає в цьому ділі? А він розкаже  тобі про свою біду, своє горе. Ти взнаєш про це і йому допоможеш як такому в житті. Це буде твоє таке діло, що залежить від тебе. Якщо хочеш, щоб природа допомагала тобі в усьому, ти  роби це. А якщо ти не хочеш, живи сам у природі, багатій, нікому не допомагай. Люди багаті живуть краще, ніж бідні. Вони зовсім не думають про бідних, у них є своє в розумі.

      119. 21 серпня, неділя. Людям треба спішити із збиранням: хліб на полях, не зібрали овочі, котрі гниють від сильного й частого дощу.  Люди не прогрішили перед Богом. Бог не карає їх своїм ділом за їхній такий обман. Люди помилились у своєму ділі: узялись робити його, щоб зробити, а природа не дала сил довести це діло до задуманого кінця. Воно залишилось у людях недоробленим. Чоловік захворів, похворів і вмер, його не стало. Він пішов на віки-віків у землю. Ми захоронили його: боїмось не заразитись. А він тягне нас  через землю магнітом. Порятунку від смерті нема ніякого, а тільки треба вмерти за це діло. Ми, усі люди,  виявились безсилими в цьому ділі. Ми не поладили з природою як слід, ми виявились для неї гордими, не стали любити її. Ми озброїлись, зробились людьми технічними, стали робити все штучне, хімію ввели, красоту свою фасонну ми одягнули до самого тепла, наїлись, як бики, до самої ситості, у дім зайшли, щоб у ньому жити з усіма вигодами. Як добре і тепло від цього діла!  А природі це все не по душі. Вона стала мучити людей, люди стали хворіти й застуджуватись, стали вмирати від цього, засобів не знайшли від цього в природі. Люди народили людину, і ця людина вмерла. Люди вмирають досі і будуть умирати з таким потоком.

      120. Людям не доводилось робити це. Вони читають це, а розуміти не хочуть. У них нема розуму, щоб це зробити. Хіба вони досягли природної сторони? Їм є холодно й погано від цього. У людей є ніж на інших людей, вони ненавидять один одного, їм доводиться сильно терпіти один від одного. Як наша земля терпить до сих пір від наших людей.

      121. Ми, люди цього дому, устали після нашого глибокого нічного сну. А надворі без дощу зовсім не обходилось. Базар був рядом з нами, ми виїхали до нього з молоком. А десять карбованців ми не забули дати нужденному чоловікові. Він так сказав мені як такій особі: «За них доведеться відповідати. Ви даєте мені дуже багато грошей». «Нічого, - ми йому так сказали, - живіть ви за них легко в житті своєму». А от нам треба їхати в Сулін, а машини нема, щоби без усяких труднощів їхати. Саша зламав свою машину. Йому, як комуністові, доводиться низько кланятись за його таке діло. Учитель прощає йому, як винуватцеві в цьому. Він хотів скористатись коровою, а діло не підказало йому зробити це. Виявилось, він був неправий.

      122. 22 серпня. Люди беруть на щастя виграшну Третю позику. Вона виграла 15 серпня 50 крб.  (№ 172725). Ці гроші підуть на будівництво.

      123. Наше людське діло. Чоловік проснувся, піднявся з постелі, у нього очі почали дивитись, він побачив сяюче сонечко. А думка запрацювала в нього, як ні в кого. Він буває з нею скрізь – це його така воля. Він може бути в Москві.  23 серпня. Люди можуть учитись усякому ділу, що хочуть. Вони можуть робити все від малого до великого. А в цьому навчанні є великі труднощі: треба вміння, мистецтво. А коли люди  роблять або навчаються цьому ділу, вони сильно помиляються.  Це діло почато людьми, вони  починали його маленьким, а в процесі життя розвинули великим. Вони недоробили його в своєму житті: прийшла пора лягати в землю у вічному праху. Люди бажають вивчитись на якогось інженера, математика, фізика, одним словом, дипломника – це ще не все. Теорія окрилила його, треба йому діло, та ще яке. Він повинен попасти в колектив, у котрому практично роблять якісь деталі. Теорія тягне людей на своє місце, вони повинні бути вченим, розумним, розвинутим.

    24 серпня. Нам треба боятись природи. Вона є для таких хвастунів та ще ділків технічного діла така володарка, така атмосферна. Природа як зустрічала нас, так і буде зустрічати в житті, таких людей з технічним розвитком. Вона тільки не давала нікому такого права, щоб матір рідну відірвати  від рідного сина. Материнство вона природно представила на білий світ для життя. А в ній люди зробили умови семилітньому, так взяли й направили його в технічне життя. Дитина з малих літ стала розбиратись теоретично, стала читати букви й ставити цифри. Вона оточила себе трудом, вона стала користуватись штучним. Вона весь час робилась розумною людиною, як усі люди. Йому, як такому чоловікові, люди довіряли все, щоб він брав з них приклад, яким бути в своєму житті. За свої успіхи й уміння він робиться відмінником. Цій дитині лежить дорога одна – бути в людях командиром, за собою вести технічних людей. Цього права ніхто нікому не давав, а самі люди захотіли цього вчення й робили. Їх діло таке, як у всіх. Вони добились свого, зробили. У них вийшло, чим доводилось хвалитись у людях: от ми так ми, ми таке створюємо, ми самі це робили. Наше вміння примусило бути в людях командиром, вести людей у бій, щоб захищати інтереси всіх нас. Ми маємо свою батьківщину, а в батьківщині придержуємось однієї національності, одним напрямком ідемо. Батьківщина дає нам можливість користуватись правами, щоб самому жити в своєму домі, щоб у людях зробитись ватажком, тобто керівником, що захищає свою національну державу, котру ми вводили віками.  Це наше життя, воно веде нас до труда розумового й фізичного, котрий примушує людей утомлюватись.

      124. Я є чоловік такий, як усі люди, тільки не з таким розумовим напрямом. Ви живете по-своєму, по-соціалістичному, а я не заважаю вам, я знайшов своє.

      125. Ми учимо дітей примушувати, щоб вони по-нашому робили. Це неможливе життя: бери сам із себе. Як нам не хочеться слухати й робити, а тобі говорять, щоб ти вчився на добре й робив енергійно. Від тебе чекають цього розуму і хочуть, щоб ти був таким, як вони. Так люди розпоряджаються тобою: ти є залежний від нас усіх. Ми вчимо тебе для цього діла, щоб ти розпоряджався нами. Ти є людина наша нашого суспільства, такий, як усі люди. Ми слухаємось тебе і хочемо виконувати твої вказівки. 

      126. Людям треба мир, а вони хочуть війни. Вони бояться самі інших людей, котрі можуть напасти й відібрати їхні віжки. Вони озброюються проти такої думки. Люди всі є хворі щодо цього.  Якби було так, як на початку Великої Вітчизняної війни, коли Гітлер виявився сильнішим інших народів. А то дві найбільші найголовніші багаті економічно держави з різними системами ворогують між собою, ведуть за собою інші народи, щоб їм жилось добре і тепло. Природа ніколи не мала такого заздрісного діла, такої ненависті в людях. Люди не знають, що їм робити для цього діла, а озброюються до самих зубів, погрожуючи один одному. Вони  хвалять своє, а лають чуже. Це було між людьми, це й залишилось.

      127. За ділом усім, я – помічник бідним людям. Я – партії брат, рідний син, перший у світі комуніст. Я будую для життя еволюцію.

      128. 25 серпня, четвер. Він проходить для всіх людей живущих у природі, нікому не заважає своїм індивідуальним життям ніде: ні в селі, ні в хуторі, ні в місті, - де люди знайшли діло на своєму місці. У нього проходить одна думка – від свого сусіда не відставати. Розум робить йому одне на своєму такому місці. Він не хоче відставати від нього, завжди дивиться через стіну. Йому хочеться бачити своїми очами, що нового є в сусіда, такого хазяїна, у котрого одне не стоїть на місці, а все росте й прибавляється. Він говорить: «На цьому місці я не чекаю ні від кого ніякої поради, щоб мені підказали, як треба жити й що треба робити».  Хороший хазяїн завжди залишається із своєю думкою. Він не лягає без того, щоб про своє діло не подумати. Він подивиться та поробить у думках, а потім міцно засинає. Довго не доводиться спати з такою діловою думкою. Тобі, такому в природі молодцеві, котрий має пристойне діло, кращому від усіх живущих у цій місцевості, завидує  багато людей. Вони говорять самі собі: йому везе в житті, він заслужений, природа допомагає йому, і нам, таким бідолахам, не нагнати його.

      129. Я нікого не ображаю, але хочу, щоб люди не були такими ділками. Я явився, як людина зі світоглядом. Я нікому ніяк не заважаю – ви не заважайте ж мені,. живіть самі. Я попередив вас своїм учинком, що хочу, щоби було вам добре і тепло.

      130. А люди заважають один одному своєю ненавистю, мстять один одному. Нічого такого нового вони не придумали. Між людьми як було зло, так воно й залишилось. Своя сорочка ближча до тіла й приємніша для себе. А от щоб хворого найти й пізнати, як він там живе й чим йому треба допомогти!  А раніше був такий хазяїн. Коли він наймав мене на роботу, то мені наливав миску борщу з м’ясом і дивився, як я буду їсти. Як мітла мете, так і я кидав у рот ложку за ложкою. Як їв, так і робив. Як із косарки, валки летіли з моїх рук. Хазяїн радувався цьому труду, не міг нарадуватись. А тепер люди такі. Щоб чоловік так енергійно робив, за це йому одна лише подяка. А здоров’я пішло через це, його не вернеш – це  людське нездоров’я. Здоров’я втрачалось і досі втрачається всюди. 

      131. 26 серпня, п’ятниця. Це був нічний час, був сильний дощ. Людям було дуже погано від цієї погоди. Усе, посаджене в полі, гнило, люди хворіли від сирості. Людям доводиться згадувати про те, що було раніше в дитинстві в місцевості, котра їх оточувала. Ти піднімаєшся на ноги так повільно. Ми, усі до одного чоловіка, так виростали. Нас гнала молодість. Ми були такими, що не хотіли бути маленькими дітьми. Ми хотіли швидше стати дорослими, щоб усе робити. За нами був батьківський догляд, а ми слухались батьків. Вони примушували нас, а ми ж були діти. Нам хотілось пустувати, а школа відірвала нас від цього. Там нас, таких хоробрих, займали  технічним ділом. Це для нас була нова буква.  Ми з вами не любимо того, хто примушує нас, так як ми характером горді. Нас утримувала тільки чиясь ввічливість, коли нас ласкаво просили. Ми слухались цих слів, сказаних кимсь ввічливо. А як нам не хочеться в своєму житті ходити в школу. Але нас усіх оточує загальна обстановка, так як старші показують пальцем на вченого чоловіка й говорять, що він живе краще, ніж безграмотний. Учений пише, читає й розв’язує задачі. Людям  доводиться вірити знанню. А що ми знаємо? Та нічого. Протягом усієї історії робимо, що побачимо. Ми практично робимо фізичним трудом усе на землі. Ми тільки прокинулись і розплющили очі, далеко бачимо, хто як живе. А коли людина живе хороше, ми говоримо, що йому Бог дає. А якби люди знали, як Бог ставиться до багатства, котрим ми живемо. Це все люди хочуть. Якби ці люди знали, вони б цього не робили. Їх діло не стоїть на одному місці. Воно хоче, щоб люди багато для нього робили, щоби швидше зношувались.  Бог  невинуватий, що люди зробились бідними. Це все люди зробили самі, не знаючи, що вони роблять. Вони думали, що вони роблять добре для людей. Ми думаємо, що від цього діла одержимо користь, та ще яку. Ми хотіли, щоб у цьому році земля родила нам величезний урожай, котрим ми залишимось на весь рік задоволені. А  машини ми робимо самі, пускаємо в хід по путі, зробленій нами. А вона зроблена із землі, водою постачається й повітрям оточується; вона технічна, сама мертва. А там сидить живий чоловік, думає одне, а робить інше. Машина є машина, вона не говорить про своє людям. Якби не ця машина, не ці всі умови, котрі лежать на дорозі, ми не одержували б у природі аварій. Усе залежить від природи, вона оточує однаково машину й людей і наносить їм шкоду. Люди й машини гинуть у ній. Дерево, що оточено природою, стоїть без усякого руху. Воно нікому нічого не робить поганого, також не нападає. А от хитра лисиця одним нюхом чує, де курка сидить; і вовк полює за зайцем. Правда, ведмідь Мишко знімає людям голову. А ми ображаємось на людей. Він лише б побачив що-небудь живе, зараз у нього крик виривається, щоб злякати цю дичину.  От мертві люди лежать у своїх могилах, жодного слова не говорять про це. А люди живі енергійні – не попадайся, уб’є. Та де ж є на білому світі життя, якщо тільки розібратись? Я вчений чоловік, провчився 25 років, а природи до сих пір боюсь.

      132. У карти  «66»  б’ються  хлопці. Кожному граку хочеться погрітись у холодну пору після сильного дощу. І діти не виходять гуляти на вулицю.

      133. 27 серпня. Ця субота остання в серпні. У неї сили залишились у природі, через хвору Марію показав, вона залишилась у житті своєму беззахисною. Ради її такої Учитель дає свою обітницю, їй допомагає, щоби  було легко у виконанні своєї ідеї. Вона повинна зберегти всякого й кожного. Він повинен піддержати цю хвору свідомо, щоб про неї хтось потурбувався. Ради її сам Учитель дає своє слово допомагати й бути в цьому ділі першим початківцем.  Це вчення наших починаючих учнів-першокласників. Ми, дорослі, примушуємо їх ходити в школу й там учитись. Це таке в них є завдання – треба вчитись бути технічною людиною, залежною від умов. А в Учителя народилась свідомість іти не по такому шляху, як усі учні всіх класів, котрі всі залежні від викладача, його вчених слів, котрі учнями запам’ятовуються.  Марію помазали, її горе заспокоїли. Тільки я зобов’язаний подавати матеріальну допомогу.      А дні такі приходять ніколи не бувалі в житті. Вони зустрічають чоловіка одного з усіх, коли він повинен залишатися  без усякої людської потреби в природі – такі дні будуть для людей дні.

      134. 28 серпня – День шахтаря. Він прийшов і до нас, борців із природою, нам свою радість приніс, нас, шахтарів усієї нашої землі, обрадував тим, що ми робимо в природі. Ми робили весь час наше діло, але воно не оправдало нас, нам цього мало. Ми хочемо, щоб природа допомагала. А ми примушуємо себе більше й енергійніше робити, щоб вугілля технічно йшло на-гора. А цим вугіллям, цією силою ми плавили чавун, робили машину, у неї сідали й летіли в Космос. Без нас, шахтарів, ця історія не обійшлась. Ми, усі люди, хотіли, щоб природа принесла нам що-небудь нового в житті. Те, що ми думали одержати, не вийшло в нас. Ми з вами, усі люди, хотіли, щоб нам, як таким людям, Місяць відкрив плоди. Що ми одержали за своє шахтарське життя? Усі наші предкові шахтарі, кому було мало грошей, їх одержали, спосіб свого життя проводили ними. А що вийшло із цього всього? Гроби з тілами. Ви, усі живі люди, гляньте на наші могили, котрі в стороні від нас.

      135. Ця історія чекає вас – це живий невмираючий факт. Вас тягне туди Іванов, теж шахтар ручного труда, котрий вугілля по лаві санки таскав, відбивав, рубав бадьорим молотком. А тепер  прийшов до такого  висновку, що шахтарями все робилось даремно.  Ми не змогли зустрічати ці дні без усякої школи. Наші діти спішать у такі умови, щоб учитись, щоб навчитись і зробитись таким командиром, котрий буде гнати своїх підлеглих у бій чи на фронт своєї роботи. А вона для всіх нас не ясна, ми утомляємось в ній. Гроші примушують нас робити це. Ми одержуємо їх і реалізуємо на свої потреби. Даром ніхто нічого не відпускає, ми повинні купити це все за гроші. 

      136. Які багаті можливості нам знайшов у природі Іванов! Він не потребує шахти, йому не треба вчитись, йому треба буде життя природного характеру, жити в природі не так, як ми, шахтарі, живемо. Шахта для кожного чоловіка є не білий світ, у котрому можна жити без утрати свого здоров’я. Шахта – це є для всіх гроші. Не підеш у шахту – жити буде нічим. Шахтарем стати не просто: його вчать, до цього діла готують, щоб він знав свою бригаду, з нею рівно й дружно робив. Такий є в людей закон: робити по-шахтарськи. Іванов знає цю роботу. Він практик – це кінська сила. Де вона береться? Як не втомишся, а наїсися, і знову товчешся, робиш до втоми.

      137. 29 серпня, понеділок. Він уже робиться осіннім, і птахи стали збиратись у теплі краї. А в людей одна дорога – знову одягати на себе теплий одяг. Люди вважають це найкращим, єдиним з усього, що може зберегти здоров’я. Зима – не літо. Ми ще не жили, а час прийшов, треба буде готуватись. Якщо є, за що, люди передчасно купляють для свого здоров’я продукти, і зберігають їх природними для того, щоб холодну зиму в закритому домі прожити. А якщо вони не заготують це, що треба в житті? Люди знають, стараються в цьому ділі для себе все заготувати на зиму. Їм треба основний продукт хліб. А його заготовляє, можна сказати, за гроші держава, вона  піклується за нас. Ми є на утриманні в неї.  

      138. 30 серпня. Люди всі, що живущі на білому світі, коли  були здорові й сильні, думали про багато чого. У них горіло діло під руками, за що тільки вони не візьмуться. А будь-яке діло не проходить без усяких труднощів. Люди по-всякому трудяться, вони навчаються, у них виходить. А хто втратив свою гарантію в здоров’ї, той захворів, болить у нього в тілі. Він був хворий цим облюбованим місцем, але радий із своєю думкою. У нього дорога  одна лежить – по природі шукати. Він хоче знайти засіб для цього всього, що вийшло в нього. А його нам, таким людям, природа на цей день даром не прислала. А день такий, як інший день, – на носі, він бере своє в житті. Він прийшов за цим сюди на землю до цих людей.  Ми не хотіли такого дня, такої хвилини, але довелось  зустрічати цей час. Нам треба в житті такі дні, з котрими нам радісно довелось зустрічатись.    Люди говорять, ми не хотіли бачити в себе, навіть чути про це, а люди проговорили про це діло, мовляв, які вони були до цього, усе робили в цьому. Люди  не допомагають один одному словом, заважають ділом. А цей день прийшов  із своїми силами за це діло їх покарати й покарав.

      139. 31 серпня. Сьогодні – посадка в Сулін на швидкий поїзд на Москву. Я їду в Москву. Люди запросили мене, щоб з ними зустрітись, як із нужденними хворими. В процесі свого життя вони втратили своє наявне здоров’я, а я знайшов у природі ці засоби, ними тепер володію. Природа доручила мені, вона освятила мене цим добром: повітрям, водою, землею. Вона оточила, дала свої сили. Я одержав  їх у неї через просьбу мою – це є в житті чиста невмираюча правда. У неї я заслужив це за мою любов, за своє діло. Пішов по поїзду по вагонах – це моя така зустріч із людьми, щоб самого себе показати та в них повчитись. Я спитав у них: «Як ви живете?» Вони всі відповіли: «Добре». Проходячи поїздом, у вагоні зустрів начальника жінку. Вона  сказала мені, що носила моє прізвище Іванова, а тепер прізвище має інше. Вона заінтересувалась мною. Люди підказали їй, що я допомагаю людям. Вона взяла мою адресу. А така провідниця восьмого вагону побажала мені дати вільне двоспальне купе № 5 і № 6. Від Рязані до самої Москви я стояв. Став описувати це все, що відбулось. Наш поїзд часто робив зупинки, він запізнювався. Пасажирам така система не на руку, та й хто скаже, що це робиться людьми добре.  Я записую в щотижневик правду. Коли я проходив біля купе кожного вагону, люди відповідали мені: «Ми живемо добре». А коли проїжджали фруктову, то збоку польової сторони стояв у формі начальник. А біля цієї станції біг по своїй путі самоскид. Своєю швидкістю ми пробігали різного виду зарості, ліси. Я бачив своїми очами в цьому лісі різні  дерева: берези, тополі, клени – це все мені підказувало про природу. Вона в себе мала насадження, села, хутори та водонапірні башти, що видніли вдалечині. А дороги перетинали цю путь нашу, по котрій ми їхали. Людям треба їхати, а червоний сигнал ходу не давав – це все недобре. Подивитесь направо, наліво: валяється безхазяйна матеріальність – ось де хазяїна нема. І дівчинка маленька з бабусею біля огорожі йшла. А грачі по сонячній такій погоді сиділи рядом на проволоці. Копиця сіна була накладена й від дощу накрита якоюсь матеріальністю. Сосни гаєм стояли. А поїзд, як навмисно, смикнув і зупинився. По цій дорозі одну будку з двома коридорами відбудовували. А глухі села  стояли без усяких діл. А землю ґрунтову копають без усякого порядку. Ми Шурове проїхали, все так просто, але з великою зупинкою. Ми проїхали по мосту через ріку й іншу залишили позаду. Це все робилось нами, людьми.  Хто їхав цим поїздом, той бачив Іванова. А приїзд мій у Москву зустріли, як ніколи. Таксі доставило нас до Тоні.

      140. 1 вересня. Це день усього світу молодих людей, трударів техніки. Він до нас приходив щорічно для того, щоб ми, такі добрі й недобрі люди, готувались  до майбутнього  життя. Наші діти починають кожну букву усно обґрунтовувати, чисто писати, цифри не забувати, а розуміти. Це треба буде людям, тому вони робляться в житті своєму в природі технічними людьми. Вони є в цьому ділі безсилі, їх оточує своя хвороба. Природа говорить нам, що вона є ворог для нас у житті.  

      141. Я, як Учитель небувалої ідеї, теж вважаю, що цю атмосферу з небувалими днями треба зустрічати. Я боюсь сказати про це все. Люди вважали і вважають мене ненормальним  за мою думку весь час – це людська насмішка. А Учитель – правда. Він іде з нею, єдиний чоловік із цими словами, із цим ділом, із цією любов’ю. А коли до діла є велика любов, то всяке діло твоє освітиться.  Пишу ці слова. Це все підняв і надіявся, тепер хочу, щоб ці люди зрозуміли й згодились із таким ділом. А діло це треба буде робити. Що сказано ним про це, то він говорить істинно. 

      142. Варя Одинцова малювала точно свої слова про мене, від чого не треба відмовлятись. Вона є не якийсь учений, вона є мудрець. Мудрість дає їй усе. А нашим усім грішним людям це не дається. А я, як Учитель, слухаю її з увагою, вірю. Мало слухати, що вона говорить, я роблю. Ми були в міністерстві торгівлі. Нам сказали, що треба просити Косигіна, він цим розпоряджається. Ми написали лист туди. Микола відвіз нас до Шури, у котрої ми погостювали, потім вернулись до Тоні, потім ми приїхали в Медведкове. Нам підказано наперед – це зробити. А мені інтересно зустрітись з Ігорем.

      143. 2 вересня, п’ятниця. Діти другий день пішли в школу. З першого класу їх примушують, щоб вони знали свого учителя. Він задає урок їм, щоб його вчити. Треба буде мати свої властиві сили, щоб цей урок вчити, усно розв’язувати. Не всім він дається. Комусь легко дається, він із цією наукою зберігається. Чоловік місце одержує, йому, як ученому, вірять, як командира слухають. Його місце для наших багатьох земних людей – це закон, котрий людей учить, щоб вони його дотримувались. Командир хоче, щоб люди слухались його, як рідного батька.

      144. Усі люди живуть у своєму національному колективі. Їх діло одне – треба чесно трудитись у цьому колективі, акуратно виконувати свій обов’язок. Вони в них на рахунку спеціалістів. Люди одержують за це все гроші. Їм доводиться робити так, як треба для виробництва – збільшувати свою продукцію. Вона держить нас, усіх людей, у себе, щоб ми жили так, як хоче сам хазяїн – цією продукцією жити. А в нас у процесі цього народжується своєрідна трагедія. Люди  мали на інших якусь образу, а вона непокоїть людей своєю недовірою. Люди незадоволені один одним за щось, зло своє мають, стараються напасти всякими шляхами один на одного.

      Люди говорять, ми хочемо тобі сказати про твоє зроблене. Ти вчинив неправильно, ти вчинив гордо в людях, що не захотів здоровкатись з ними  А раз чоловік гордий, не такий, як треба буде, уже в цьому ділі є людська хвороба. Люди не люблять один одного через це. А раз любові нема, то й життя не буде. Який же ти є в людях лікар, якщо це є твоя робота в природі? З хворими людьми ти займаєшся, руками берешся за тіло хворого, а потім береш і миєш руки. Уже це твоє гидування, ти вже не любиш цих людей. Який же ти помічник людям? Уже для тебе погано. А раз тобі в цьому погано, ти робишся в природі не людина, у житті твоєму діло не здійснилось – ти не помічник людям. Учитель говорить нам усім, що не одного чоловіка треба любити, а треба любити природу, її дні, що прийшли. Вони  приходять до нас і літом, і зимою, але ми всі зустрічаємо їх неоднаково – одні любимо, а інші не любимо. Які ж ми є люди, якщо ми не любимо природу, найголовніше в житті. Природа – це повітря, вода й земля – усе це нам дало життя. Ми з вами робимо діло. Кого ми просимо, щоб його зробити в житті? Ми просимо Бога, щоб одержати живий факт. А коли він виходить, ми дякуємо йому: «Слава тобі, Господі». Хірург робить людям  операцію, починає тіло різати – просить Бога, щоб він поміг йому. Яка ж є в житті поміч, якщо ти не любиш людей, природу не любиш, Бога не любиш? Хто допоможе тобі?

      145. Учитель любить усіх людей, любить природу, у ній робиться Богом завдяки своєму ділу. А Бог наш – світило, усім грішним прощає й простить нашому злочинцеві, борцеві в природі, хворим людям. Він проганяє від них ворога, тобто хворобу. Вона щезає сама завдяки ділам Бога. У природі вистачає таких діл, людям треба робити їх. А коли люди це зроблять, вони одержать від природи здоров’я Бога.  

      146. 3 вересня. Я, як Учитель, у процесі свого прийому прийняв одного пацієнта, котрий був сліпий. Він прийшов не за очами, а за здоров’ям. У нього нервова система була не в порядку.  Цього хворого атмосфера зустріла, він став думати не те, що йому доводилось до цього дня. Він думав і сильно хворів. Він не хотів бідно жити. У нього було одне бажання – зробитись у житті багатим. У природі такі багатії були, природа укоротила їм свій час. Вона проти того вчинку, коли люди не приносять ніякої користі у житті своєму іншим людям, а тільки  примушують себе від цього йти. Люди живі – це є природа. Вона розмовляє листочками, дихає водою. А криком кричить по білому світові самі люди, що не привчений бути з поганим і холодним. Це зробилось  із-за хорошого й теплого, це робиться, і буде робитись у житті.     А над цим домом під номером на вулиці зупинка. Люди виходять із дому, а куди їм доводиться їхати, самі вони знають. Люди поздоровкалися, і вони поїхали по своїх місцях.

      147. А до того чоловіка, котрий сьогодні дочекався своєї черги, щоб йому вмерти.  Сьогодні в Медведкове чоловік прийшов із силою, я прийняв його, дав своє учення. А зараз ми переїхали в Болотниковську до дівчат. Ми заїжджали до Ольги Михайлівни після 12 годин ночі, отже, 12 вересня. Люди прийшли до висновку свого, що треба буде після свого труда відпочивати.

      148. Усе літо кожен тиждень, кожен раз наші люди роблять у природі. Їм не буде життя без цього діла. Усе починалось із маленького діла, починали робити його. У людей народжувалась думка інша, краще та цікавіше. У житті їжа одна готувалась для того, щоб її з великим апетитом проковтнути, щоб нею до ситості наїстись. Ми робили її один раз, а іншого разу ми поїдали інше, солодше та жирніше. Такого нема, щоб нам залишитись без усякої їжі й без усякого діла. Ми дочекалися нашої теплої весни, котра нам принесла  сонячний день, що росте в прибутку. Вона указала нам місце, на котрому ми стали робити грядку, знайшли зернятко й стали його в землю саджати – це вже технічне діло людей. Ми спішимо рано зробити це, щоб це зернятко ухопилось за нашу землю й стало рости, як росли в природі трави. Вони там дозрівали, цвіли й робили зернятка, не одне, а багато таких зернят. Ми стали їх молотити й чисте зерно збирати. А для цього такого діла стали ми майструвати снасті, знаряддя труда, чим треба цю землю копати. Колись ложками колупали, тоді людей було дуже мало й потреби в житті були невеликі. А тепер це робиться продаж людського труда. За рахунок цього всього економіка росте й розвивається в сторону того, що треба було. А в природі вийшло недобре: у ділі своєму люди помилилися й одержали свою травму. А раз у людському тілі нестаток є, уже центральна нервова частина мозку порушена, вона оточила людей безсиллям. А коли люди стали мати це безсилля, уже  в них не те, вони думають й просять у Бога порятунку. Вони оточили себе своїм незнанням, вони не знають, що буде з ними завтра. Їх діло одне – жити. А природі ця дорога не така, як треба в житті. А хіба є такі живі люди, щоб хотіли вмирати? А смерть така, що нікого не питає, а бере свої сили. Вона за те, що ми заслужили в житті. Найголовніше – це треба бути в житті, як Учитель. Він є не який-небудь, а такий, як усі люди.

      149. Ми добре провели обід у Болотниковській, був адвокат із сім’єю, сином Михайлом і донькою Аллою. Я був з нею як такою радий. Мама обійшла з нами всі будинки. Вона ніколи не ходила, а тепер довелося без усякої втоми.  5 вересня, понеділок. Він примусив людей іти в бій з природою, знову трудитись. Не хотілось, але нічого не зробиш.

      150. Мене примусили звернутись до Косигіна. Він найголовніша особа в цьому ділі. Він дає вказівки міністерствам. Я думаю, треба буде ця моя ідея, котра в природі заслужила, людям зробила користь. А раз люди задовольнили себе цим, вони повинні примусити уряд піти їм назустріч. Люди помилились у своєму ділі, Учитель Іванов хоче сказати щодо цієї помилки, що це все може бути виправлено. Адже ми люди такі є: не хочемо вмирати. Наша рідна земля примусила нас умирати. Ми доглядаємо за нею – це є наше джерело, від котрого ми одержуємо плоди всякого характеру. Вона дає нам усе, ми одержуємо від неї сировину. А раз ми одержуємо її,  у нас є заводи, на котрих ми робимо різні деталі чи речі. Ми зробили їх, тепер ними хвалимось: ми це в природі зробили, от ми так ми.

      151. Ми побували і в Пукшкіному, Тамару з новим чоловіком Валентином зустріли. Вони одружились ради мене, зробились друзями.

      152. Я, як такий Учитель, є Спаситель всього світу, всіх свого здоров’я. Моє бажання – йому або їй передати здоров’я. А людям це треба буде, вони хочуть отримати його від природи.

      153. 12 годин ночі, вівторок  6 вересня. Учитель говорить про видіння його в людях. Вона до цього бачила мене як такого, що я з жінками. Їй довелось зустрітись у наві по дорозі, вона бачила так, як бачила біля церкви. Вона не вірила своїм очам, сама собі говорить: для чого Учитель приходить сюди? Тільки хотіла до Учителя піти, а він десь сам дівся. Це  видіння таке було  в наві  біля церкви.      Учителеві говорять, він робить у людях чудеса із чудес. Люди самі бачать, вони приходять за адресом, вони розповідають. Їх примусила робити це хвороба. Вони, як хворі, приходять сюди, свої слова доносять Учителеві. Він давно чув від Покосової   Шури про це диво. Вона йшла на роботу в метро, а я, як Учитель, ішов разом із нею. Вона більше не побачить такого видіння: це не часто буває в таких людей, котрі заслужили. 

      154. Це Учитель сам лежав хворий, умови примусили його. Він чекав  легкого від природи як ніколи, так воно й вийшло – природа потрошку відпускала себе. А тепер о шостій годині ранку ми ходимо вчотирьох  ранку по такій прохолодній атмосфері, а він біг слідом за нами. А ми змогли подумати про самого високого правителя Косигіна, як він вирішить. А ми повинні істинно сказати про це все зроблене. Якщо він любить своїх людей і хоче, щоб вони не хворіли, то він, як урядовець, це діло зробить. Якщо він шанує це найголовніше, він є адміністративна особа, хазяїн усіх людей. Вони мають це добро, історія така створилась у природі.

      155. Машина з двома пасажирами їхала, а назустріч їм, де не візьмись, старий із словами, щоб вони привезли йому який-небудь костюм на зворотному шляху. Вони приїхали, розказали дома, вирішили купити новий костюм. Їдуть назад, зустрічають старця, йому подають його й говорять: «Ось вам новий костюм». А він говорить: «Даремно новий купили, молодь буде вмирати».

      156. Цю історію зробили самі люди, необхідність примусила їх. Тут ніхто не винуватий, самі люди зробили це, їх ніхто не примушував. Вони підняли самі себе так із самого ранку, і хто куди: один зустрічає північ своєю думкою, другий – південну сторону, третій придержується заходу, а східна сторона – четвертому. Це люди пішли в гості, вони можуть бути там і там. Це є людям одне терпіння.  Вони живуть і надіються на природу, а вона оточує повітрям, водою, землею, що нашого чоловіка губить. Вона калічить людей, ламає їм руки, робить бідними – нема гіршого від цього діла. А людям хочеться жити, але в них не виходить, їм доводиться здаватися.  Люди є ділки свого діла.

      157. Учора ввечері ми втрьох, за просьбою матері одного травмованого молодого чоловіка із сусіднього дому, пішли подивитись на нього. Він катається в колясці. Я, як Учитель, у цьому ділі уболівальник, допомагаю не хворобі, а самим людям. Я радий зробити своїм ділом його тілу легке, але його оточила біда, у нього атрофувалось більше половини  тіла, нема чутливості почуттів. А раз цього нема, то й діла ніякого нема.

      158. Люди піднімуться від цього діла. Це буде тоді, коли свідомість родиться в людей, еволюційна сила людей. Людям треба займатися небувалим. Люди повинні знати, що це за діло, воно повинно дати яку-небудь користь, тоді вони будуть робити. Треба буде вперед думати й гадати про це. А тепер це трапилось уже, нема кому допомогти. Я – помічник, прямо скажу, здоровому чоловікові такому, котрий ходить на ногах, правильно думає. Не я особисто допомагаю, як чоловік. Я вчу людей, що треба буде зробити по путі їхнього проходу.  Він іде, а з ним зустрічаються люди всякого характеру, знайомі й незнайомі. Їм треба  поклонити свою голівоньку й сказати з душею й серцем ввічливо: «Здрастуйте». Треба щоб люди знали людей та залишали їм свою ввічливість. Наш такий учинок у житті є причиною того, що людина заслуговує в своєму житті. А тоді сусід із сусідом живуть мирно, всі люди завидують їм. А раз люди добре говорять про цих людей, то їм везе в житті, вони одержують прибуток від природи. А коли і в одного,  і в другого є прибуток, то їхнє життя квітне, багатством обдаровується. Ми всі є в житті такі, що женуться за цим багатством. А якщо люди не живуть з нами, вони банкрутують, ми зустрічаємось з бідністю, вона  завжди живе з нами. А багатство має найбільшу різницю.

      159. Сьогодні ми їздили на Яблочиську вулицю до артистки, котра 99 років прожила, заміж не виходила. А тепер перед нами стоїть велике завдання – побувати в Мар’їному гаю, вулиця Жовтнева. Там сім чоловік буде, їх треба прийняти так, щоб зрозуміли, як інші люди розуміють, котрі Учителем приймались для їхньої користі. Я прийняв  кореспондента-письменника.  Жінка з захворюванням катаракта  опинилась у тумані, вона виявила бажання звернутись до мене, щоб я допоміг їй. Вона стала малювати історію хвороби своїх очей і що її примусило бути такою. Я узнав від неї, що їй вплинуло на очі; добре зрозумів, що вона має 84 роки, але очі втратила через учених, котрі виписали їй свій рецепт.

      160. 8 вересня. Ми були на Жовтневій, були в домі, подивились, як вони живуть. Приходила одинока Фірсова, плакала, як би не захворіти. Вона зробила це, Олексія з екземою оточило горе, прийняв його. У цей день ми їли морозиво. Автобуси проїжджали  один за одним біля нас. У Римми поїв і те зробив. Я дивився, як у людях розвивається дитинство здорове та як медицина допомагає їм.

      161. 9 вересня. Це було в молоді, як їм доводилось учитися в школах, інтернатах. Вони сидять на своїх місцях, навчаються, свої сили тратять, особливо в дітей прогресує захворювання хребта, а медицині треба  направити цих дітей на шлях здорового характеру. Вони дають їм парти, щоб їм зробити добре. Ця людина є квітка всього життя, він може жити здоровим або часто хворіти. Часто бувають хвороби голови, тоді спеціалісти шукають вихід, допомагають хворобі,  а людям допомогти тяжко. Діти мучать себе в технічному напрямку. Люди шукають благо людям, надіються на людей, щоб від них одержати те, що треба.

      162. Ми бачили по телебаченню тих птахів, котрі ніколи не злітали, а жили в снігах. Ми повинні їхати сьогодні, а потім у Федорівни справляти  обід. Тамара йде на роботу. Ось які є діла. Тамара й Ніна грали  в карти. А діло таке є, котре треба буде робити, а воно не виходить і не вийде. Люди не хочуть і не вміють цього робити, і не зроблять самі, люди бояться цього. Дзвоню одному кореспонденту, вона відповідає, що їй  треба моя поміч зараз. Вона хоче рідну матір запровадити в дім пристарілих, вона втомилася від догляду за нею, хоче відпочити від цього. У неї нема часу, у неї є машина в розібраному  стані. Їй як такій не треба матір, їй треба своя робота, але їй заважає в цьому матір. Я не піддержав її розмову. 10 вересня. Дощик уночі пройшов. Ми їхали по Кільцевій. Тамара й Ніна пішли на роботу. Американський доктор Спок написав книжку про виховання дітей. Він радить виховувати дітей розумними словами. Дітей можна в ляльках визначати. Ранкова пошта. У цирку. Цегла лежала, клоун кидав руками великі гирі. Цирк – свято всім.  Виступав міністр легкої промисловості. Лікар сказав, що він вирізує пухлину до кусочка. Сашка чотири рази закричав. Школу  з-за учнів  треба міняти. Дівчина, одягнена в біле, пісні співала, а собачка так дивився на це. Скоро буде по телевізору «У світі тварин». Адміністратор робить те, чого не треба. Приймав віруючу, вона вірить мені, а виконувати...

      163. 11 вересня, неділя. День нашої ідеї. Це свято повинно примусити нашого брата від усіх умов, усього технічного, штучного, хімії в житті. Вони зобов’язали людей задовольнити себе цим, тільки в них це не вийшло. Люди розвинули колесо в цьому – сьогодні їж і завтра треба їсти, не мало, а багато, цьому розвитку нема кінця й краю. Цей день – свято, нас усіх примушує їсти в один час. Ми готуємось до цього.  Якби це все не було правдою, для чого природа народила мене такого ось. Я для неї – такий ось перший, ніколи не бувалий. Вона освятила мене на це діло, вона показала  мені ці дари. Я став робити в житті одне-єдине. Цього нам мало, що я ходжу зимою по холоду роззутим, в одних трусах – цього нам, усім людям, мало. Він нам, бідним, нужденним, хворим людям робив те, щоб нас усіх поставити на ноги наші. Він давав здоров’я нам. Він – наш Спаситель для всього світу. Він прийшов на землю, щоб урятувати нас від цього всього.

      164. Одинадцять учнів – одинадцять днів, дванадцятий – понеділок. Це буде початок нового небувалого життя. Я заявляю вам усім про це діло, що я не буду їсти. Мої сили прийшли на цю землю для порятунку всіх наших земних людей. Я – не чоловік землі, я – чоловік Духа. Природа обдарувала мене цим, моєю святістю. За Біблійним історичним  ділом, ми повинні дочекатися одного – Бог прийде з неба до нас судити нас за це все, нами зроблене. Ми помилились тим учинком, що Учитель піде від нас своїм небаченим ділом. Він залишиться в нас з душею й серцем. Він прийде із своїм, нас осудить за наше все. Він розділить  нас тоді, всі ми одержимо заслуги свої. Ми зробили  самі це. 2000-річеиий строк скоро прийде.  Я, як Учитель, прокинувся від сну і сказав усьому народові всю правду, котра нас усіх оточить. Цій Варі, ображеній природою, простіть. А якщо ми простимо  їй такій у житті, то він простить нас усіх, як небувалих людей. Я провів цю компанію – як легко  й добре бути мені без їжі. А життя примушує мене робити.

      165. Проїхали по Москві 40 км на 8 крб. Терпіти без їжі добре, нога – кращий доказ цього. Я в машині на сидінні, мені було важко вставати. Варя несподівано зустрілася зі мною, сльози від хвороби проливає. Це було перше. Я питаю в неї: «Що з тобою?» А вона плаче, вона сама прийшла до мене на прийом: хвороба непокоїть. Ось це добре, сказав я Валентині. Я прийняв її так, як приймаю всіх. Я сію свою любов на всіх, і я буду сіяти на них. Послав її у воду, вона скупалась. Як і до всіх, до неї звертаюсь: «Ну, як тепер почуваєш?» Вона відповіла мені: «Добре» – значить, психіка пройшла, нерви заспокоїлись. Я спитав у неї: «Хто це робить»  Вона відповіла: «Учитель робить це, він допомагає нам». Учителеві вона пришле шість червонобоких яблук, я роздав їх. Я сам поїв би, не проти спробувати страву, але дав слово більше не їсти. Здоров’я кращає в усіх відношеннях.

      166. Картина непогана йде по телебаченню  за розповіддю. Але, якщо розібратись, вона нічого не дає. Учителя із своєю ідеєю треба показати людям, як він сам годував людей, а сам крихти не їв. Варю одиноку Учитель попросив знайти дитя. Що вона на це скаже?

      167. 12 вересня. Це мій третій день мого невживання їжі. Їсти не тягне, тільки сон приснився: я зібрався їсти мед. Почуття свого організму непогане, навіть краще, ніж після сну. Нудоти ніякої нема, усе нормально, хочеться гуляти в природі. Ми пройшли навколо будинків, теж непогано. Після голодування Учитель почуває себе добре.      Ми їдемо сьогодні до Ніни Іванівни, по приїзду повинні заїхати до Тоні. А Варя стала говорити: «Іванівну прийняв добре». К... поминав сина, він говорив так: «Після армії все рівно приїду до Учителя». Варя, Валя й я грали в дурня. Ми побули в Ніни, обід був приготовлений, люди поїли його. Я, як уболівальник, займався бідними людьми, їм своє здоров’я віддавав. Вони залишились задоволені мною. Після цього ми поїхали на Новослобідську до А...  Вона була злякана моїм прийомом, хотіла кинути, але моя правда, мої ідеї упевнили її. Вона прийняла цей душ і мою настанову. За це вона поцілувала.  Поїхали в Люберці. Прийняв Ш... із Малаховки. Він дав слово... без усякого буде здоровий, ні – умре. Учитель був для цього всього в центрі на Пушкінській. 

      168. 13 вересня, вівторок. Надворі погода стоїть ясна сонячна, приємна для всіх людей у природі. У нас таких питає Учитель. Чим ви заслужили в природі, щоб вам усім було від цього всього легко? Ми з вами не хочемо й не вміємо робити в своєму житті в природі, щоб ми в цьому ділі не застуджувались і не  хворіли. Ми хвалимось чужим, знайденим нами в природі, зробленим нашими руками, придуманим – це технічне діло, штучним огороджене, а хімія введена. Ми живемо через це добре і тепло. Природа не жаліє нас за це все, вона карає нас за це все всякими засобами. У нас є повітря, вода, земля – найголовніше нашим земним людям. Усе це є для їх життя, а вони бояться цього всього, бояться залишитися без самозахисту й усякої потреби. Люди вважають, що якщо вони не будуть робити це все, то вони вмруть. Ми з вами маємо все для життя свого в природі, а фактично ми з вами в цьому всьому вмираємо. Ми є бідні цим самим, не знаємо, що буде з нами завтра. Ми їмо до ситості, одягаємось до тепла, а живемо в домі з усіма вигодами. В один час ми живемо, а в інший умираємо. Ми – не люди нашої Землі, ми є вбивці природи, ми – убивці самих себе, ми – злодії. Лежать на землі 100 карбованців, а ми беремо їх піднімаємо. Питається: для чого це ми робимо? Це – знак нашої держави. Вони не повинні без усякого діла лежати. Це – наше мірило, ми живемо за них – це неправда, говорить нам Учитель. За гроші мене вб’ють на цьому. А от коли в мене не буде чужого, то мене не зачепить ніякий чоловік. Я – йому Учитель.  Кидайте своє мертве в людях і беріться за живе, за енергійне, за природне в природі, за невмираюче! Я такий нікому не треба в природі. Люди йдуть від цього ось, їм це все не по душі. Вони хочуть бачити в себе хороше й тепле, їм не треба буде холодне й погане. Нам треба жити в природі не однобоко, а світоглядно. Ось які наші в природі діла, ми їх самі зробили. Нам треба жити багато, а ми живемо бідно з-за нашого незнання, і тому вмираємо.

      169. Скоро вже буде 45 років, як я думаю про це все, а щоб зробити, у мене не вистачило сил. Я не думав умирати, чекав  моменту. Люди сідали за стіл їсти приготовлену їжу. А в мене прийшли сили такі, з котрими я не сів за стіл, не просив ніякої їжі, а її мені давали. Я кинув зовсім їсти в природі, сьогодні обходжусь без їжі четвертий день. Хочу сказати всім свою правду: це я роблю свій початок свого ідейного життя. Хочу сказати всім нашим людям: це все я роблю для всіх вас. Я недаремно ходив весь час по снігу босими ногами в житті в природі, я недаремно давав людям свої сили. Я допомагав їм у цьому, щоб вони не хворіли й не застуджувались – ось що я знайшов їм – порятунок у житті. Сам себе огородив цим і хочу, щоб люди робили це. Їхнє діло – це робити.

      170. Ось чому наші телефони кричать на всю Москву.  Нам треба п’ять квитків на 15 вересня. Ми втрьох: Тоня, Валя й Учитель пройшли в п’ять годин ранку навколо цих усіх будинків, як ніколи. Квитки одержали, як ніколи, нам дали їх без черги. За видачу квитків я подарували фото жінці. Після поїздки на Казанський вокзал ми приїхали назад на Болотниковську до дівчат. Мені захотілось скупатись у гарячій воді. Я скупався, мені стало від цього дуже приємно. Я надів нічні труси синього кольору й міцно заснув. Спав зовсім мало, але виспався достатньо добре. Сам, без усякої втоми, встав і взявся за урядову думу. Поставив питання перед собою. Якщо всі карти від туза: 6, 7, 8, 9, 10, валет, дама, король - за мастю, їх чотири. Я мисль кидаю за машину «Волгу»: дасть нам чи продасть  Косигін?  Карти – це є наших людей щастя. Воно даремно не виходить. А тепер берусь за Наполеонівський наступ. Він ніколи не робив без карти цієї ось історії, не йшов у наступ. А тоді карти теж розкидались на 12 купок, із цих трьох карт повинно лягати по порядку теж від шістки до короля. Якщо Наполеон вірив цій історії, то мені це для потіхи своєї голови, котра цю думку проводить у життя, нібито це є правда.

   171. У цю хвилину Володимир приходить, він виконує мою ідею з радістю, хотів похвалитись тим, що він трохи недороблює мою ідею. У нього є затор, він боїться голодувати, у нього порушення, він недотягує до 42 годин, бере й їсть. А я став говорити йому: «Де ж між мною й тобою є така любов, ти ж, за моєю ідеєю, є любимий друг. Ти - моє серце, а робити не робиш. Який же ти є друг у природі, якщо я роблю, а ти не робиш? Дружби – ніякої». Він дає мені слово тепер, він говорить: «Тепер після цього я буду робити».

      172. От і діло моєї ідеї. Нам треба любити і  треба говорити про неї. А він сказав мені: «Які  збори були в університеті, близько трьох тисяч чоловік. Жоден чоловік не виступив проти цього і не сказав поганого – уже це завоювання». А я говорю йому: що ви там не говорили, а про мене не згадали. Про кого ви там говорили? Ініціатор цього всього – це є я,  а ви говорите без мене. Мені треба виступити між ученими. Я скажу людям слово про практику, людям доведу на факті. Мені не треба цієї хвороби, цього діла. 

      173. 14 вересня. П’ятий день моєї ідеї терпіння. Вона так легко зустріла мене. До 60-ї річниці Жовтня я повинен зробити це в житті, пройти небувале підступне діло. Про кого я думав, гадав? Про своїх сиріт, про тих людей, про котрих наші вчені неодноразово писали. Вони говорять, їх сильно хвалять за їхнє діло, у котрому вони все своє життя були, та прокричали своє гучне «ура». Вони  зробили це. А наше людське діло яке? Ми довго чекали, але воно ішло повільно до нас, і разом дочекалися. Ми приготували до нього сили. У нас руки золоті, ми майстрували ними. З розумом ми фізично робимо цю річ, котра нам треба. Для цього у нас із вами є заводи із своїми вогняними печами. Ми робимо чавун, сталь. А потім коваль у кузні кує нам потрібну деталь, котру потім обточують, шліфують точно за розміром. Із деталей складається машина або трактор, котрі в нас роблять усе. А час такий у житті проходить, що зима йде із своїм білим снігом, морозом. Усе це наше сонечко, піднявшись високо над горизонтом, обігріло своїми теплими променями всю цю місцевість. Земля заплакала, стала пити вологу. Ми спішимо до цього, біжимо це місце оточити.

      174. Як я залишився сьогодні в цей час цю хвилину, коли мені треба їсти. Мені хочеться дуже сильно. Я зможу поїсти, а в мене зародилась до цього така свідомість. Тут гору не піднімати. А просто, як у воді можна бути? Чоловік дивиться відкритими очами у воді, рот розкритим держить, тільки він не робить свого дихання, розумно терпить, завжди дивиться в головний мозок. Ноги в нього знаходяться внизу, а голова – вверху. Весь організм оточений водою. Якщо це треба,  мозок повертається в нього до повітря, то сам чоловік швидко піднімається. А чоловік ходить по землі, він нічого не робить, він оточений повітрям, у воді знаходиться – це ж струм, магнето. А ми, усі люди, боїмось цього – це ось моя ідея, котра всім треба. Усі люди повинні це виконувати. А коли ми станемо робити це все, у нас будуть на арені люди такі, як Учитель.

      175. А тепер учені люди женуться не за якістю, щоб зробити в житті що краще. Вони не знайшли в природі те, що треба буде людям. У нас молодь вихована мамою та татом. А я із своєю людською ідеєю в природі дав їй обітницю з-за нашого неправильного виховання дітей. Вони борються за подальше життя, їм показують зроблене вченими людьми. Ними життя в нас робиться, робилось і буде робитись. Учений схопився із своїми засобами, що вони живуть за рахунок цього всього добре і тепло, що наша молодь у себе бачить. Хіба їй хочеться жити, щоби було погано й холодно? Це їм – ніж під серце. Вони поставили своїх батьків в таке переживання, що наші люди захворіли цим нестатком. Діти бачать учених батьків і матерів, як вони грають свою роль у цьому. Вони не знають у себе нужди: їм дай, вони нічого більше не знають. Якби синок любимий або донечка в цьому ділі всьому сказали ласкаве слово. А  в батька  є багато засобів для цього діла. Він спочатку жив дуже погано, йому ніхто нічого не допомагав, а він бачить цю штуку здалека на інших батьках і матерях, як вони  переживають у цьому. Багатий отець не може терпіти це.

      176. 15 вересня. Ми покидаємо місто-герой Москву. Ми з вами приймаємо людей для їхнього природного здоров’я. Воно треба буде нашій красуні молоді. Вона в нас незадоволена життям. Вона тримається на батьківському утриманні, а не на своєму утриманні. Нашій молоді дуже тяжко жити за рахунок цього всього. Це індивідуальна відповідальність. Вона привчила нашого молодого чоловіка жити за батьківським чином. А тепер син прийшов на батьківську сцену, став вводити своє, а про це діло забув. Він не врахував своє таке горе, як треба буде молоді залишатись – залишив індивідуальне утримання. Молодь на місці стала бідно жити, батька й матір непокоять. Люди стали жити не по-новому, а по-старому – у нестатку. А в молоді – усе наше людське життя. Ми  починаємо рухатись від неї й рости в цьому. Це буде наше діло, а ми робимо це діло за синовим. Він став на порозі революції, щоб наша молодь зберігалась не за рахунок батька й матері. Ми, усі люди батьки й матері, повинні згодитись із пропозицією ідеї Учителя. Він є не за нас, таких ось жадних у житті людей, котрі оточили себе минулим, нікуди негожим, котрі своїх дітей ображають. Учитель просить батьків і матерів своїх дітей, щоб вони згодились із Учителевою ідеєю. Вона просить усіх свою зарплату зрівняти, щоб люди вчені й невчені мали зарплату 33 карбованці. Якщо всім буде мало, то ми всім прибавимо. За це все, зроблене свідомо, природа підтримає нас. Слова Учителя вносять людям свою пропозицію. Вони самі зроблять це, їм треба буде це в історії. 

      177. Сьогодні Алла з Риммою їдуть у «Неділю». Там вони будуть говорити з однією жінкою, котра хоче просунути наше діло. Я довіряюсь цим двом, обраним мною жінкам, вони зроблять це в житті. Наша ідея – допомагати ображеним у природі людям. 16 вересня – це приїзд у Сулін. Нас зустрів сильний дощ. Ми справились до нього. 17 вересня. Діло вранці трапилось. Якова кавун примусив здатись. Ми, не як голодні пташки, котрі почали його клювати, а раді тому, що це буде. 18 вересня, неділя. Моє ідейне свято. Ми, такі ідейні люди, створили його в процесі свого практичного діла. Ради свого здоров’я ми стараємось не їсти в тиждень 42 години так, як завжди наші люди їдять. У нас, таких людей, є сила нашого дорогого Учителя. Ми віримо цій силі, як своєму оку, стараємось робити у природі. Нам про це діло Учитель написав брошуру «Як позбавитись від захворювання й стати здоровим». Ця ось брошура є в нашому обласному комітеті охорони здоров’я. Спеціалісти медицини цьому всьому вірять, читають, розуміють, а щоб про це людям розказати, про всю історію Іванова, вони мовчать. Їх мучить незнання. Заступник директора обласного комітету охорони здоров’я Поляков, технічний відділ, читає весь мій труд, усю мою писанину, згоджується, а опублікувати... У нього є лікар обласного диспансеру Н... Вона сказала з якоюсь насмішкою: «Ми знаємо, що ти своїм ученням допомагаєш». Вони говорять: «Роби, Іванов». Він робив, він робить і буде робити. Він звернувся з просьбою до Косигіна, уклав для ознайомлення цю брошуру, своє фото. Всі знають про це, що хворим помагає.

      178. А багато людей пишуть, хочуть бачити мене, а можливості нема. Я прошу про це самого Косигіна, а він спустив у низи. Я прошу всіх і просив до цього, але наші люди хочуть це все моїй ідеї зробити, щоб я як такий не був в обкомі. Мій лист летить 25-му з’їзду КПРС із моєю пропозицією. А наші психіатри забрали мене як такого за це в лікарню. Ні за що ні про що я був гнаний. Вони хотіли прибрати моє тіло за вищим наказом. Я там ледь не врізав дуба через їхній один адміністративний указ. Вони  припинили мені доступ до природи. Я ледь не вмер там. Вони не наливали мені кров, а взяли силою.  Я був проти, але вони є лікарі, технічні люди, огороджені штучним, з введеною  хімією. Вас як таких народ обрав, спитайте в нього: як, коли й для чого вони випускали замучених, умираючих. Я не побоявся цих ость мук, пішов у природу, пішов у холод, у зиму. Я сам собі відновив здоров’я, так як бачите, і мій лікар був цього всього свідок. Врахуйте це діло, скоро преса буде писати про це. Я маю для цього всього свої праці. Учені знають про це діло, але щоб наважитись написати про це, їх ця ідея лякає, у них до цього діла апатія. Я  прошу вас, як таку особу, ви не залишайте це так, а серйозно поставтесь до цього діла – це є чиста правда. Вона жила між нами й розвивалась віки.

      179. 19 вересня. Десятий день, як я кинув їсти в природі. Хочу довести людям, що це можливо робити всім людям. Раз Учитель робив, то багато хто буде робити це. Учитель – чоловік такий само, як усі люди. Він хоче довести їм свою правоту, що це можливо. Тут пуди не піднімати, а просто свідоме вміння, сильне терпіння тут головне. Повітря оточує тіло живе.

      180. Нам треба «Волга» не їхати на базар, нас із вами чекають на своєму місці люди нужденні, хворі. Ми – помічники їм. Вони хочуть жити так, як ми всі – здорові. Ми нічого не робимо, щоб не застуджуватись і не хворіти. Ми всі стоїмо на черзі, щоб захворіти, але Учитель пішов від цього своїм ділом. Він у нас так не хворіє. Йому хочеться їсти сильніше, ніж нам, але він свідомо не їсть з-за нас, жадних людей – це його діло, зроблене для людей. Він робить у природі те, що  наші перші люди робили. Вони розвинули своє в процесі цього всього, тому вони вмерли.

      181. 20 вересня. 11-й день моєму терпінню. Почуття моє таке, котрого я ніколи не мав у житті. За весь цей час я надувся легко, як ніколи. Мені здається, що це можна робити кожній такій людині, так робити впевнено.  Треба знати про це діло, знати про цього чоловіка. Він своїм тілом пройшов випробування те так, як ми, технічні люди. Він є в нас чоловік практичний. Йому не треба  штучне й хімія, йому треба природне: повітря, вода, земля – у чому є все наше людське життя, без цього всього не подумаєш і нічого не зробиш – це всьому діло. 

      182. Ми поїхали в Ростов. Нас п’ять чоловік: два чоловіка і три жінки. Водій цієї машини – Дмитро Миколайович. Нас примусив їхати Косигін, котрий спустив наш лист щодо «Волги» за інстанцією. А низи відвертають цей лист, ідуть за своїм законом, колупаються в моїй ідеї, котра протилежна цьому всьому. Іванов, за історією всього життя, - чоловік Спаситель. Він є помічник нашим людям, щоб вони не хворіли, не застуджувалися, а жили легко. Іванов – хазяїн цього діла. Він приїхав у Ростов не на базар, а ради всієї історії життя.

      183. Відвідав лікарів-психіатрів, Олега Яковича, ведучого групи. Він запитував у Іванова, як хворого, а Іванов відповідав йому по суті.  Це моє є ваше. Воно було, є, і буде в нашому житті. Я, як ініціатор цьому всьому, хочу сказати правду. Мені, як такому, не треба буде наша хвороба, розвинута на людях. Мені треба люди, їм треба легке. А моя ідея: тільки щоб  ця хвороба щезла в людей. Цього ніхто не завойовував і не мав права, крім одного Іванова. Він так ходить, він один робить це, не їсть для доведення всім нашим людям. Це введено звичку, через котру лікар існує в людях. Вона не дає їм життя, їх знімає з путі. Люди трудяться, роблять своє благо, їм доводиться жити в природі добре і тепло, а це все дає погане, мертве, холодне. Гірше й тяжче, ніж смерть, нема на білому світі. А ми всі так розвили її та живемо разом з нею до кінця життя.

      184. Після нашої зустрічі з лікарями ми поїхали в редакцію «Комсомолки». Редактор зустрів нас, спитав про Москву. Вона питала Іванова, а Іванов мовчить, чекає від них істини. Ученим людям треба за змістом яблуко садове, щоб його вирощувати й одержати врожай, а потім його як таке реалізувати. Вони не зможуть жити без грошей. Вони – бідні люди, за їхню нужду природа сильно карає їх. Вона дає їм  по можливості  стільки, скільки це треба – люди незадоволені цим. Цього, що вони найшли, мало. У них розвідка, вони шукають небувале в природі. А природа не дає їм таке, як вони шукають, вона заважає своїми силами. А от таке, як ідея Іванова, вона дозволяє із задоволенням, тільки людям треба буде  робити. А коли люди візьмуться за це діло й почнуть робити, у них вийде живий факт. Люди не будуть застуджуватись і хворіти, люди кинуть всі свої старі звички, а візьмуться за нове небувале. Техніку, штучне й хімію він не визнав – це все для всіх нас не корисне, а шкідливе. Ось що ми одержали від техніки, штучного й хімії, усього цього, зробленого руками. А природне приходить на арену саме.  

      185. 21 вересня. Я дуже сильно спав, мені ніхто не заважав, крім одного... Він мені так сказав: «Доволі так спати». А в мене сон розвіявся: «У Ленінграді білий сніг випав. Я старався ходити по ньому та зі мною дві жінки».

      186. На 12 день свого свідомого терпіння, ви не думайте, шановні, що мені так не хочеться їсти. Я – живий енергійний чоловік  з думкою. У мене все так робить. У природі люди держать мене своїм розумом, як ніколи. Я дуже далеко є від них, а вони просять мене із душею й серцем, я допомагаю їм. Мої сили – це природа: повітря, вода, земля – без чого ми не люди. Все рівно за мною підуть із своєю такою думкою. Вони живуть у природі: багато їдять до ситості, одягаються до тепла й у домі з усіма вигодами живуть, а все рівно вмирають. Так краще жити за Івановим. Він іде правильною дорогою. Іванову не треба ніякий одяг, ніяка їжа, ніякий житловий дім – без цього всього можна жити. Ми є живі люди, тільки мертвим оточені. Ми зсередини й ззовні живемо в чужому, а не своєму. Це не наше, а природне. Коли ми вмираємо, уся ця спадщина залишається. А спадкоємці стараються, як би зробити для себе краще від цього всього, воно в нашому житті треба буде. Ми з вами живемо в ньому один час і нам хочеться жити в цьому, а в інший час ми вмираємо. Це не життя наше, а горе наше. Ми помираємо в цьому горі, нас біда оточує. А якщо тільки розібратись, роздивитись у природі, то тут у природі можна пошукати те, що треба в житті. У природі є такі якості, що ми не будемо вмирати, а будемо вічно жити. 

      187. 22 вересня. Я піднявся з постелі. Це щастя, це здоров’я мені прийшлось із великою радістю. Я став писати про самого себе. Чому я називаюсь Переможцем природи? Наші люди прозвали мене й Учителем. Я відкрив очі жінці з Магнітогорська. Вона назвала мене Богом Землі. Я недаремно проходив у такій формі, природа освітила мене, дала свої дари.  

      188. Я сьогодні 13 днів не їм. Яка красота проходить на мені, у роті сохне. А для чого є повітря? Це місце поповнювати. Це дещо таке, без чого нічого не живе, навіть комашка, народжена в процесі всього цього, а люди тим більше. Я знаю добре: якщо це моє знайдене люди зрозуміють, вони всі кинуть їсти. Це чуже природне піймано, убито людьми. Вони для цього озброєні, пильно дивляться вдалечінь, їм хочеться побачити. Вони дивились, бачили, чекали в природі такого часу, до котрого готувались як могли, старались спішили, робили по можливості. У них ця робота проходила тяжко, кустарно, без усякої техніки, більше всього робилось вручну. Усі сили клали на цьому фронті, старались,  спішили, у цьому всьому втрачали здоров’я, робились кволими, хворіли. Це так робилось при приватній власності, при індивідуальному батьку. Він лержав свого сина у своєму хазяйському режимі. А тепер став очолювати син по-своєму, по-технічному. Він робить штучне, а хімію вводить. Йому здавалось, що це все легке робиться. Сам син узявся за це діло, не став по-старому слухати, став по-новому. Він пішов від батька, став жити по-своєму. Батько бачить їхні нестатки, батько старається йому допомогти своїм. Батько не хотів, щоб син або дочка були невчені, усі сили свої клав, до кінця вчив дитя. А він робився вченим і забував про це все батьківське. Батько був цим ображений, але нічого не зміг зробити, у такій тузі йшов із життя. І також сину доводилось дочекатися своїх дітей і брати на своє батьківське утримання.  Люди  жили  неоднаково. Одні  жили в  природі, оточувались матеріальним багатством, а в інших смітив нестаток, а в нужді жити дуже погано. І от ця історія не задовольнила людей природи. Такий учинок батька й сина не сподобався. Люди багаті й бідні вмирали,  умирають і будуть умирати так, як завжди всі вмирали.  А тепер Дух  Святий  освятив чоловіка за його діло, чоловік Духом оточений. Він своїм тілом  став мати в природі здоров’я, та він бажає передати його всім.

      189. Ця історія моя думалась мною у той час, коли я зовсім не їв. Моє тіло освітилося Духом. А раз Дух оточив мене, то мені легко буде жити. Ось чого треба добитися в людях – такого життя, а воно є в нас. Ми не хочемо й не вміємо це робити. Тут гори не переставляти, пуди не піднімати, а вміння терпіння. Коли ти заходиш у воду, ти не дихаєш, зовсім не тягнеш у себе повітря. А раз ти робиш це, у тебе виходить, як от їсти хочеться, але ти свідомо не їси. Це є свідоме терпіння. Ти терпиш не на шкоду, а на свою користь. 

      190. 23 вересня. Був 14 день мого життєвого діла. Моя ідея в житті процвітає, як ніколи, робиться добре. Усе це робиться для життя, але не для смерті. Це дещо таке в цьому всьому, а тіло живе терпить без усякого вживання.  Ми хотіли народити на Чувілкіному бугрі, але міліція не дала нам. Це в людях законне явище: їм треба народити людину в приготовленому йому кимсь багатстві. А ми хотіли в чистому полі на природі, де це ніколи не робилось людьми. Ми хотіли зробити, виїхали з матір’ю його народжувати, а люди стурбувались цим ділом, прийшли й перешкодили нам, взяли на себе... А раз вони не дали можливості це зробити –  значить, не вийшло. А Учитель був упевнений у природу, вона допомагала йому. А раз вона допомагає в усьому, то вона допоможе й у цьому.  Він не шукав у природі для себе особисто, став думати, гадати про це. А воно виходить, бути цьому всьому. Раз воно продумане, значить повинно бути зроблене. Учитель чекав цього. Він дочекався суботи 10 вересня, не став їсти, дав своє слово, записане в щоденнику. І багато людей на обіді, що сиділи за столом, мої слова чули, старались їх підтвердити. Це прокладалась правда, вона тепер продовжується, щоденно записується в щоденник. Сам себе почуваю добре, і має бути добре. Це було, є і буде. Воно розвивається на чоловікові. Раз це чоловіком почалось, воно на чоловікові й закінчиться. Чоловік  усе це зробить, він обов’язково доб’ється. Це живе тіло думає, робить і буде так робити, як виходить.  

      191. Ми з вами звикли жити по-старому, по-отчому. Іде до нас, таких людей, наша красуня-весна, тепла для нас. Зима – холодна пора, іде від нас на весь період року. Ми проводжаємо, а зустрічаємо з радістю  тепло. Нам доводиться тяжко робити в цьому. Для цього діла ми садимо в землю які-небудь зернятка. Ледь ми не скажемо свої слова: ми сіємо це інвентарне зернятко для того, щоб воно уродило нам не мало, а багато – це така в нас думка. Вона була, вона є, вона буде вічно. Добре вродить – ми з вами радуємось. Не вродить – ми знаходимо інший вихід. А жити нам треба, живемо, ми трудимось все літо, як ніколи, готуємось, щоби було те, що треба в природі. Ми здобуваємо його. А коли для нас лягає на землю білий сніг, холод нас оточує, ми будемо за нашим приготовленим запасом. Це буде наше таке в природі діло – запас. Ми надіємось  на це все і живемо в цьому. Ми – як у колесі: одне зустрічаємо, інше проводжаємо. Цьому нашому ділу нема кінця й краю.

      192. А тепер ми знайшли таку ідею, їй не доводиться зустрічати хороше, а проводжати погане. Для ідеї Іванова все  в природі на білому світі є хороше, відвертатись не доводиться. Для даного чоловіка весь розвиток не поганий, а хороший. Усіх людей треба вважати однаково, щоб жити з ними не так погано, як нам до цього доводилось жити – ми жили дуже погано.  

      193. Колеса нема міцного, щоб воно крутилось. А те, що вродило, привезли в двір, котками обмолотили й чисте зерно зробили. Дивіться, як це робиться, і буде людьми  робитись радість життя нашого. Якби ми з вами найшли такі засоби, ними огородились, ми б не пішли в труд. Хто робить дуже багато, йому здобувати дуже тяжко в цьому. Ми всю зиму, весь час продумали, а коли прийшла пора теплої погоди, ми зі своєю снастю зібрались і скоріше на сонечко побігли встигнути. Нас із вами умови примусили. Якщо ми з вами не зробимо цього, не доглянемо за землею й не зробимо на землі своєї грядки, нам не доведеться посіяти зернятко. Ми це робимо, у нас виходить, лише була б хороша волога з хорошим сонечком та з тихою приємною погодою. Вона дає нам багатий урожай. Ми  ростимо його, ми з ним борсаємося усе літо весь час у труді, нам ніколи робити щось інше. 

      194. Ми не чекали  революцію, такого сина  на зміну батька. Він держав нас у самодержавстві, своєму тяжкому труді. Так сам син ішов його дорогою. Люди не задовольнили себе цим, як їм хотілось у природі. Як одягались до тепла й жили в домі з усіма вигодами, так усе це й досі залишилось. Жити один час вони пожили, сваволили, а потім вони занехаяли, захворіли, застудились, похворіли, та із цим умерли. Нового історія не принесла нам. А батько як жив у житті своєму, так передав своє зроблене синові. Злочинець народжувався, він народжується і тепер із-за чужого – погана звичка. А в природі люди застуджуються й хворіють, за це саме в тюрму попадає або лягає в лікарню. А раз він сідає в тюрму за це, то там стогне, йому хочеться вискочити звідти, а його не пускають – захисту нема такого. У лікарню  не хочуть лягати, але лікар-адміністратор кладе й держить у тяжких умовах. Коли хворий умирає, його  списують актом. 

      195. Бог Дух Святий прийшов допомогти врятувати людство своїм природним ділом. Любов’ю треба прогнати ворога – це може зробити тільки Бог Землі. А Бог не той, котрого не бачили, а держали в своєму розумі, сильно просили, щоб одержати потрібне в житті – цього не було. А тепер чоловік  прийшов з ділом істини, він заслужив, його люди назвали Богом, його просять, а він допомагає їм у всьому – ось це є наших людей Бог.  Спитайте ви фізика-математика, він розкаже вам про мою силу, котра в усьому ображеним, хворим допомагає.   Прийшовши в другий раз, він дав слово зі мною говорити. Він прибув, говорить.

по-московському, по-болотниковському. Після великого свята я спішив робити на своїй роботі вантажника, за що мені гроші не заплатили. Я чекав цього моменту, сам пробирався до свого дому з незручностями по нашому Суліну. 

      196. Батько жалів сина, сам піднімався й ішов у бій трудитись. Він ні в кого не питав, це було його діло. Зробив, не зробив – у цьому ніхто не винуватий. А тепер умови такі тебе примушують. Ти – син свого отця, твоя зміна є в цьому ділі. Чекати не доводиться, треба по-новому, по-небувалому. Нікого не можна примушувати. Узявся за гуж – не говори, зо не дужий. Якщо ти не захотів слухати батька, роби не погано, а добре. Передавати нема кому – це твоя обов’язкова робота. Ти сам захотів, щоб у тебе були вчені люди. А вони учились багать років для цього діла, технічними людьми зробились, озброїлись словом, примушують безграмотних людей, щоб вони робили так, як не робив його рідний батько. Учені бачили доброту, котру робив чоловік, старались показати його між усіма за це, як діяча. Усе вчені робили це, їм хотілось, щоб у ділі було добре. Люди прогнали для цього батька, а самі взялись учитись, самі зробились командирами, стали обпиратись на старе, а те все показувати. Ми є хазяї свого діла, ми не хотіли слухатись батька рідного, а тепер слухаємось технічного вченого чоловіка, котрий для цього діла вчиться, набирається знань. Він отримає диплом, а за диплом йому буде довіра комуністичної партії. Вона вибрала своїх перших людей, котрі взялись за це діло управляти, примушувати. Щоб люди не звикли до безробіття,  учені законом женуть у бій невчених людей. Якщо ми перестанемо  це робити, ми будемо бідними людьми, у нас родиться нестаток, велика нужда, у цьому горі доведеться помирати. Цього вчені не хотіли, їх діло одне – дай, дай, дай.   

      197. А практик – зовсім не вчений, а самородок. Він говорить, що краще нам усім у природі пошукати таке нове небувале, у житті нашому цю незадоволеність скасувати, а знайти те, що треба нам. Дух здорового життя по-еволюційному пропонує: краще й легше від цього всього відмовитись і взятись за діло Іванова. Він знайшов у природі, ним оточив себе, учить людей жити по-своєму, по-природному, як день, котрий до нас приходить без усякого такого запасу. Яким він був, таким він і залишився. Він  прийшов до нас не для того, щоб кого-небудь примушувати; він прийшов на землю для життя людей. А ми стали проти цього часу готуватись що-небудь таке краще з’їсти, жирне й солодке, не мало, а багато. Цього день у себе не мав. Люди самі стали робити, у них вийшов у житті факт мертвого характеру. Діло зробили, показали, щоб усім знати про це. Ми робимо дім, або яку-небудь потрібну будівлю. Усе це бережемо, хвалимось ним, стараємось зберегти, як око. Чого тільки ми не робимо. У нас виходить село, селище, місто. Це все показують людям, котрі хочуть жити там.

      198. 25 вересня. Це наше свято. 15 днів як почуваю добре, навіть після труда: мені доводилось гарбузи збирати...Ця наша робота треба була, пописав, як і завжди. Сон перед неділею.  Я роблю в зерновому хазяйстві, котре будують. Я  опинився на цій будівлі високо. А Ленін сапає велику площу. Я добре бачив: він був у чорному халаті, у кепці, у черевиках. Я став кричати: Володимир Ілліч Ленін. Він узнав мене, сказав: «Це Іванов заперечив...» Він не став слухати мене, а я був на висоті  цього  будівництва  будівлі. Стояв, обпершись  на колоду, а  вона  відірвалась і впала на землю. Я повинен був спуститись. А дорога була одна, ленінська, у муці, котру робив сам Ленін лопатою. Я в нього спитав дозволу, а він мені не дозволив. Я спустився сам, з гори летів. Тепер моя зустріч із ним особисто. Він приїхав розібратись особисто з кимсь. Я йому говорив: що ти думав, що це все не робиться?  Він став своє малювати – у мене сльози пролились. Він зі мною згоден.

      199. Після мертвеця дощик іде, як завжди.  Наше діло в житті – зустрічати.  Колись Ленін мене назвав  «дурачком», а тепер він згодився зі мною. Це обов’язково буде. З дурнів не виходив, а потім не згодився, дорогу свою не робили. Я заплакав: то треба робити те, що треба. А раз чоловік подумав  у цьому ділі, то діло обов’язково буде. Карл Маркс писав довго, його діло ходило, митарствувало, поки його не підтримав Енгельс. А тепер істина є природна, таїна порятунку всіх людей. Вони народжені природою, а от у дусі свідомості не виховані. Вони стали робити шкідливе їм. Вони роблять, а в них не виходить. Від цього діла чоловік помилився, у нього щось стало колоту в боку, він став стогнати, у нього виник нестаток. Йому як такому тепер треба думати та гадати про це. Хворобі кінця нема, вона напала на людей в ділі. Вони сильно захворіли, тепер хворіють у житті. А щоб не хворіти, треба сили мати. 

      200. На 15 день добре поїв, а відгукнулось тяжко. Не треба було їсти – це підтвердила практика.   26 вересня. Чоловік прив’язався в своєму горі й біді, він для цього нічого не робить і не вміє робити, щоби бути здоровим. Він почув про мене, що є такий чоловік у житті, став ображено ставитись, наполегливо від мене потребувати, щоб я прийняв його. Я йшов з ним по дорозі, старався відмовити  йому в цьому, а він наполягає  на своєму, говорить своє, потребує від мене. Словом, він зрозумів про порятунок усіх наших людей у своєму житті. Вони не задоволені в своєму житті, їх усіх оточує біда й горе, по-своєму в нестатку живуть. Вони можуть у будь-який час захворіти й сильно хворіти, а потім можуть умерти від цього всього. Його діло – з кожним чоловіком зустрічатись. Тому цього чоловіка не відгониш від себе. Він знає добре, що я є в цьому спаситель усіх людей усього світу. Я народився в природі для цього, за це вболіваю, але прошу чоловіка й слухаю його як такого. Він просить тебе, благає. Цього чоловіка можна приймати: у нього серце й душа, цьому ділу вірить, він є наш чоловік. Лише б торкнутись і сказати, він буде здоровий. А таких людей по білому світу багато.             

      201. Є люди, котрі ходять по землі мовчки, мовчать, і слова нікому не говорять, а томляться й умирають. Вони всі такі, що бояться смерті, мученики цього діла. Вони оточені своїм незнанням, капризно до всього ставляться, з нелюбов’ю. Цієї атмосфери ніяк не хочуть, а вона ж так прийшла до них, і з ними як людьми хотіла разом жити. А люди біжать  від цього, не хочуть бачити. Цей час для них зовсім нехороший, їм треба буде тепле й хороше. А Богові усяка пора хороша й однакова. А безсилим людям не можна жартувати з природою;  у них велика в’ялість, щоб жити. Люди тільки спішать нагодувати самі себе до ситості та одягнутись тепліше – це є їхнє діло. І вони хочуть пожити в домі з усіма вигодами. Це таке життя оточило нас усіх, тому ми маємо в себе чуже. Це наша будова примушує не забувати нашого брата.

      202. Після чого у мене заболів живіт? Доводилось робити все по-своєму, весь ранок ходив уперед і назад та бігав по двору, тягнув повітря на повні груди. Словом, примушував себе робити це. Ми не зустрічали ворона такого, який він був тоді – це ворог  із ворогів. Природа посадила його, він прогресує. А думка була така, що я погано подумав про це діло, так жорстоко підстьобнула моя думка.

Але коли туди прийшли, я виявився не той, і дівчата мої прийшли на мою зустріч, стали просити, щоб я випив парного молока після такого випадку. З ними я не згодився. Я думав: для чого я 15 днів не брав хліба врожаю? А тепер люди готувались до цього ось: принесли качечку, гарбузову кашу зварили, зробили пюре – їжа була панська.      Я свідомо зробив це, щодо цього сам визнав, що це можна робити завжди. А раз цю історію один проводив, то чому не зробити так це двом – це буде моє таке сказане слово. Ми, усі такі люди, перестанемо їсти, візьмемось за це діло самі. Я – ініціатор цього. Я сказав, що це діло буде зроблено, і зроблю. 45 років думав про це. А прийти до цього? Тільки вересень очі розкрив, хвороба моя примусила робити це.  Люди високого типу узнали про це, стали звертати увагу.

      203. Я їхав у тумані на машині, а потім вона замінилась на коня, віжки вкрали, а потім сіно доводилось просити, а солома вийшла, і коня з підводою не стало.   Після першого разу за 15 днів моєї ідеї я другий день нічого не їм... Люди їдять багато, а я терплю для них, живущих на білому світі. Люди будують міста й села, намагаються місце зберегти. Їх примушують, зброєю погрожують іншим народам. Ми, мовляв, живемо й робимо всякого роду іграшки, усякі потрібні нам машини. 

      204. 28 вересня. 19 день як я кинув зовсім хлібне їсти, за що треба сказати природі спасибі. Я повинен сказати їй це за кожен день такого ось терпіння. Я повинен відрахувати три карбованці, щоб мій день був окуплений. Я почуваю добре в своїх умовах, можна голодувати.

      205. Ось які проходять діла між цими людьми, котрі в своєму житті на землі панують, борються з природою. Вони примушують її, щоб вона служила користю, джерелом життя. Вона зберігає в себе те, що треба на глибині своєї можливості.

      206. 28 вересня я вже одержав паспорт. Міліція виклала мені режим.

      207. 29 вересня був білий мороз, як молоко. Вода замерзла у відрі. Я біг по цих умовах. Листя капусти повалилось. 

      208. Земля наповнюється хорошим слухом, багато такого зроблено мною. Мені треба б не їсти, але нічого ти не зробиш у цьому: навкруги мене таке оточення. Люди ведуть свій обряд. Вони піднімаються з постелі – уже думка оточує їх така і направляє в бік усіх наших добрих людей. Вони шукають хороше в житті в природі те, що треба. Це є на землі в кожної людини. Вони живуть на ній так, так оточуються, і вони роблять у природі те, що їм шкідливо. Цьому ділу нема кінця й краю в усьому житті. Ми почали робити це діло з перших днів свого життя,  коли почали ці люди перше початкове діло. 

      209. Третій день проходить, як білий мороз лягає на землю. А людям здається в душі й серці: от-от скоро прийде в житті такий час, наш зимовий день з такими своїми силами,  з такою струминою. Біла муха полетить у повітрі й густим килимом покриє землю, духом своїм усіх освітить, як ясне красне сонечко. Вони не будуть задовольняти наші людські діла. От вам і живий факт. У людей настало таке могутнє діло. Усі люди є на своєму місці в своєму ділі, запрацювала на людей могутня техніка, таке штучне й введена хімія. От і сонечко стало треба в житті своєму, до нього мізерна комашечка старається попасти. А пташки перелітні вже залишили свої місця  й далеко відлетіли. Вони перебувають там, де ми й не думали. Це ж не люди є, кому доводиться ховатись і бути весь рік на одному місці.  Завжди не одна атмосфера буває на цьому місці, вона проходить, міняє сама себе, може бути більше в тисячу разів. А коли придивишся до цього діла, до такої атмосфери до вивченого моменту ніяк не можна визнати, узнати. Але ми такі є, що дивились і зустрічали такі дні, котрі породили в нас негативне ставлення до них. От на наше місце холод прийде, ми відчуваємо до цього недовіру, оточуємось сезонним одягом за модою. Люди одягнулися і частково відійшли від природи. А природа - це є ми, тільки сховались від умов. Ми як такі є на білому світі весь рік усе оточуємось, знаємо готуватись до цього діла. 

      210. Раніше люди жили в такий час, бачили, як у нашій висоті під хмарами пролітали зграї гусячі і журавлів. А тепер кури замінили їх, їм як таким не дали можливості заводитись на півночі. Люди своєю технікою на нашій землі  на нашому полі задумали зробити орану грядку, щоб там посадити зернятко, щоб воно дало нам у житті багато зернят. А коли це в нас виходить, то ми  радуємось цьому і робимо бенкет. Це все наше діло – це є природа, котра нас утягує. Якщо це місце хороше, воно дає нам  великий прибуток. Ми стараємось розвинути своє наявне, як розвивається будь-яке таке діло, лише б природа нас не ображала своїми днями. Вона такі дні приводить,  а ми стараємось приготувати до них усю наявну техніку. Пішов до механізатора сказати слово добре: ти ж наш милий чоловік, ми вчили тебе цьому ділу, ти теж ділок хороший, коли плугом глибоко ореш рано восени. Цю оранку покладуть під сніг, вона пролежить, промерзне свій час. А сонечко зробить нам свою атмосферу, промені направить і воду нам пустить. Сніг піде від нас, залишивши людям воду. А сонечко відігріло землю, людям не спиться. Їх привела до цього діла думка. Усю зиму вони на цьому місці пролазили та думали про це. Людям цим не одне думати та гадати про це діло, а найголовніше, робити. До сонечка вони пробралися на це місце. Що їм треба буде в цьому, вони вже роблять і городять. Оранка – це їхня перша робота, і вони зробили її вчасно.  Початок весни треба і пташкам, котрі нашого брата своїм голосом веселять. Про цю весну знають люди. Вони думають, що їм потім доведеться жити справжнім ділом, вони надіються на це все.

      211. Якщо ми будемо жити так, ми благо не одержимо, цим ділом життя своє не одержимо. Цей потік цього часу буде непідходящим.  Чоловік за цим женеться, доганяє іншого чоловіка, хоче йому сказати: що ти, такий чоловік, робиш, що своє дитя примушуєш? Ти навчаєш його за гроші. Коли воно на твоєму утриманні, то це для нього добре, але коли його нема, то тут уже біда. Дитя має свою образу на батька своїм таким ділом, воно психує, воно незадоволено цим. У нього є минуле. Йому тільки дай, і він більше нічого не розуміє. А батька треба забезпечити, у нього рветься все, що попадається під руки. Батько хворіє, а син тим більше хворіє від такого недостатнього утримання. Тому ніяк не можна догодити своєму рідному дитяті. А ось що треба зробити в житті нашому, що цим догодити й батькам, і дітям, - всім треба давати одну зарплату 33 карбованці в місяць. Мало буде цього – прибавимо. Від цього буде хороше всім: і батькам, і  дітям. Якщо ми не зробимо цього в житті своєму, то в нас залишиться таке безладдя: ми будемо бідними нужденними людьми. Нас ніхто не пожаліє, навіть сама природа. Вона покаже нам форму: болячку, грибок посадить. А щоб засоби були від цього всього, або такі люди були, народжені для цього, люблячі всіх людей, які знайшли увічливість у природі, як найшов наш рідний Учитель Іванов. 

      212. Він написав, він сам знайшов у житті це  такому підростаючому дитяті. Він ішов з іншими дітьми,  у котрих була гривня в руках. А в мене, Паршека, нема копійки за душею – і моя велика образа була на рідного батька. Він не знав про це, але синові доводилось відмовлятися від такого батька. Я став відновлювати приватну власність через цю бідність, через таку нужду. Я допомагав трохи батькові, тягнув у двір, щоб мого батька називали не  «Шишкіним»,  а називали Корнієм Івановичем. Він одержав від мене це. Я любив його, як батька, і йшов на все. За забій тварини йому дали вислання, він був засланий у Архангельську губернію. Я звільнив його звідти, він умер у Суліні, тоді С. М. Кірова в 1934 році вбили. Батька вбила  природа, кров линула зсередини через рот. Ми з братом Федором не брали участь у похоронах. Йому за це вічна пам’ять, що він виходив нас, таких молодців. Ми кланяємося йому, його життю за це, говоримо: спасибі тобі, батю, лежи й чекай. Може, щось інше буде – твій син Паршек зробить у людях – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Від нього люди чекають нового небувалого. Може, батько мій рідний, ти встанеш від цього діла, і визнаєш свою таку помилку. Ти ж, як батько рідний Паршека,  указав йому життя на Чувілкіному бугрі. Це місце на землі ніким не зайняте, а мені не дали його охоронці порядку. Вони не знали про твої подвиги, коли було шефство козаків. Вони били тебе за мене 50 шомполами. Я десь був, але пішов забороняти їм бити тебе. Але зате козаки програли в цьому, їх більшовики розбили: Сталін, Ворошилов, Будьонний та інші. Я був перший з усіх більшовиків, більшовик-повстанець загону Білоусова. Козацький поїзд спустив під косогір, літак козацький спалив. А ти, батю, за мене й тут відповідав у Каменську в погребах.  

      213. 30 вересня. У Москві є хлопчик мій послідовник. У нього рідний батько військовий чоловік не хотів, щоб Андрій ішов дорогою якогось Учителя. Він не визнавав цю ідею, був проти, а Андрійко держався й хотів іти дорогою Учителя. Цю дорогу визнавав фізик і математик Хвощевський. Він читає всю писанину Учителя, усі праці, усю історію, котра робилась Учителем. Він так робив її, це не його особисто, а природне явище. Повітря, вода, земля – усе це допомагає нам. Уся техніка, усе штучне, медична хімія – усе це поки що процвітає в людях. А  в один прекрасний час люди  відійдуть від цього діла і зроблять у житті те, що їм подобається, що їм треба. У них вийде. Учитель користується цим не так, як користуються всі люди. Він вірить у природне, йому поклоняється.

      214. Холод помаленьку наступає. Я йшов та на це все дивився, як на своє любиме добро. Холод – це зимовий час росте й піднімається вгору. А ми, усі люди, ідемо із своїм, і крекчемо тяжко. Легке не появляється, а тяжкого багато. Ми згадуємо молодість. Вона нас оточила, хотіла, щоб ми з місця бігли, а час тягнув назад. Нам не хотілось швидко бігти. А нас примушували ласкаво брати, щоб ми від цього місця бігли. А тепер ми стали немолоді, тепер наші тіла стали більш тяжкі. У нас ноги не як ноги свої, руки не піднімаються – це є одна біда. А її люди створюють, вони не хотіли б цього, але не зможуть зробити.  Від Нового  року скільки було для людей  свят, котрі введені урядом та ще віруючими нашими людьми. Ми визнаємо щотижня кожен раз неділю, котрій люди кланяються. Люди пороблять усе за цей тиждень, а потім відпочивають. А я не вибирав дні, не прошу. Я незалежний, щоб примушувати як таких людей. Він не кланяється нікому. А от тепер уже сонечко треба: люди ходять одягнені та бережуться від холоду. Які ми є люди, слова не знайдемо в цьому. Худобу ми бережемо в особливих умовах. Це було й буде скрізь, тому люди вмирають. Природа калічить нас за це: ми її, як свою, продаємо, купляємо, ріжемо, поїдаємо, як своє тіло. І землею ми користуємось, як джерелом. Земля держить нашого брата, як кліщиків. Ми шукаємо по ній, як джерелу, знаходимо, присвоюємо, як своє. А коли ми побачили її своїми очами, ми піймали її. 

      215. Мені хлопчик Рома  прислав лист. Пише, що йому не вистачає повітря, найголовнішого. А навчання – добре, спорт – добре. Я відповів: «Проси Учителя, і все буде в порядку». Я теж залежу від природи, не буваю без неї так, щоб не просити. Учитель говорить свої слова: дай мені, природа, життя й моє вчення. Я завжди йду з природою прямо по путі, а ви, як такі люди, без мене – ні кроку. Ти попробуй сам особисто зробити те, що надумав, а потім візьми із собою мене як такого й проси в цьому. А потім зрівняй. Чиє буде краще: моє чи твоє? Одна артистка співала, вона повинна була їсти в суботу, вона не змогла робити це.

      216. Купили капусту в радгоспі «Ударник». Це все Якова робота. Та й машину Яша має «двадцять першу», за нею так доглядає. Це його таке діло. Він не нарадується, за нею дивиться, змазує. Кинув би ще пити – яка була б і батькові, і дружині від цього всього красота. Жити б, жити, але біда одна така – мучить випивка.  Раніше я теж випивав, і сильно пив вино. Але такий час прийшов, що треба було кидати. Я кинув пити, й інших учу найкориснішому ділу. Мені допомагає природа завдяки моїй любові до неї. Вона зберігає мене. Ми, усі люди, боремося з нею.

      217. При такій сонячній атмосфері я скупався холодною водою з відра, мені добре. Я згадав дружину, вона говорила мені: «Коли вмру, тобі буде погано». 1 жовтня. Такий осінній місяць, котрому треба поклонитись усім людям.

      218. Я – перед усіма, особливо перед ученими в аудиторії. Учитель їм, як ініціаторам доброго діла, говорить і кланяється в пояс за все їхнє добре. Як вони знайшли місце, найбагатшою сировиною оточили себе, зробили на заводі кращу продукцію завдяки конструкторам, винахідникам і робітникам. Склали ми таку машину, найсильнішу в світі, для науки стали мати. Вона в нас на місці не стоїть, а шукає по природі те, що треба в житті. Ми буваємо в Арктиці, летимо в Космос. У нас є зброя, зроблена нами в цьому ділі, будь-якого ворога знищує. У ділі нашому природному  ми живемо на цій ось землі непогано. У нас є геологи, енергетики. Ми знайшли золото й країну збагатили. У нас є все, а тому в природі ми живемо добре і тепло. Ми оточили себе цим, ми хвалимось, ледь не кричимо «ура». А коли приходить на арену життя погане й холодне, то ми біжимо від нього подалі. Воно не по душі, не для серця, а тому люди йдуть від нього. Їхня сторона не дає життя, від чого люди гинуть, умирають. А щоб ми знайшли засоби для порятунку в житті, або в нас знайшлися люди, що можуть цього уникнути, тому ми залишаємось бідними людьми в цьому. Це все зробили самі люди, це все було їхнє. Вони добивались такої слави, а вийшло зовсім не те. Як вони не жили в цьому, що вони не робили, а прийшли до відмирання. Гіршого від цього не може бути.  Природа оточила  їх цим, вони вмерли на віки-віків – це хвороба свого роду, їх нестаток. Всі люди говорять про це діло: пожив та сваволив у цьому, а відповідати не доведеться нікому. Якби це була правда в цьому. Для чого природа народила мене такого в людях? Вона так даремно не кинула в ці умови. Усім людям так бути неможливо, а мені можна. Природа є для всіх нас, ми користуємось нею. День приходить до всіх такий само, а потім проходить. А в цьому ми жили, живемо й будемо жити, тільки людьми технічного характеру, хвалимось чужим добром. А природа має своє, хоче сказати про це діло, що це все – ваше діло, а не моє діло.

      219. Закінчую цю останню сторінку, котра  поставила мене на мої такі ноги, вони  держать мене. Я думав би про це діло сам особисто, якби в природі не було цього? Моє діло робилось, щоб вийшов живий факт. У людях живе мертве, живе не зможе стояти на місці, а зовсім неживе бережеться. Живі лежать в землі вічно. Цьому нема кінця й краю.

      220. Рік починається 1 січня. Це місяць зимового холодного часу. А потім приходить лютий - останній місяць зими. А потім наступає красуня дівиця-весна, вона приходить до нас сонячними променями, теплими днями. Така атмосфера забирає з полів сніг, зелену траву насаджує. Усе росте й цвіте. А потім літо наступає до самого серпня. І знову осінь золота. І так усе живе розвивається, одне приходить, а інше відходить. І проходять у цьому всі 12 місяців, повний рік.  

      221. Він проходив по цій землі 80 років. Як один день, цей час проскочив, його зовсім не доводилось бачити.  Він вів із собою атмосферу не одну, а багато, холодну й теплу. Половину життя придержувався технічного, сам себе в труді показував – це така моя молодість. Але вперед ішли мої природні дні. Я став у природі не технічним чоловіком, а природним.

      222. От і діло трапились із Романом Максимовичем. Він віддав унуку свою хату, щоб доглядати його в житті. А потім унук запре його в комору, щоб від нього позбавитись. Його осудили, дім відібрали. Такі діла в людях творяться, а ми хочемо в житті нового.

      223. Сонечко світило  у віконце теплими променями. А кукурудзяні снопи всі підв’язані, їх треба прибрати куди слід. А погода проходила надворі підходяща, люди в городах копались, хто як і що робив. Дорога не залишалася  сама, без машини, а водій був на арені, він вів цю машину і старався по цій дорозі проїхати.

      224. Це було в жовтні. Тепло стояло. До мене приїхала з Бирюкова учителька. Вона хворіла, старалась попасти до медиків, а вони відмовилися від цієї людини. Лікарі не допомагають цьому хворому. Я – людина, а мені сказали, що я вмру: усі люди вмирають. Вони – живі люди, хочуть жити, але природа не хоче, щоб люди із своїм учинком жили. Люди боролись з нею, вбивали її, тому вона всякими шляхами старається напасти. Вона – володарка все це зробити, щоб люди знали,  що природа за все наше карає, щоб інші люди здорового характеру знали, що всіх чекає така черга. Ви є не гарантовані, ви нічого не робите, щоб здоровими бути. Вас оточують гроші, за котрі все в природі продається. Ви продаєте  природу направо й наліво, тому вона нас таких нагороджує такими хворобами. Я, Учитель, є для цього народжений із цими силами, із цією любов’ю. Я роблю всім однаково: ввожу сили через весь свій  організм. Я хочу своєму тілу, щоб воно легко зажило. Ця така моя любов дає життя вічне. 2 жовтня. Якби ми з вами не відходили від іншого й не були горді, то природа не ображала б нас усіх. А то ми ненавидимо своїм учинком. Якби ми іншому не побажали те, чого сам не хочеш! Ти, як людина  свого роду, народжена, як усі люди. Ти не хочеш ввічливо здоровкатись з людьми, мовляв, здрастуй, милий такий чоловік.

 

1977 рік  2 жовтня, Учитель Іванов

Над Богом суд мертвими людьми за їхню смерть. Набір – Ош. З оригіналу.

 

7710   Тематичний покажчик

Бог  5,24,111,196

Учитель переможець природи  6,24,188

Ленін   9

Батько, син, дух святий  12,74,77,83,84,189,

195,197

Учитель Бог  19, 22,23,36,37,40,110,111,

146, 196

Сазан  47

Війна 41г.  54

Ворог  60

12 днів у воді  64

Дорога учителя, про воду  70,71

Діло людей  74

Учитель історія, молодь  75, 213, 101

Хороше  погане  75,96,105

Бог дух святий  84

Чувілкін бугор  30, 91, 108

Оздоровлення  99

Хвороба  99, 225

Учителя ідея  99

Незадоволення життям природа102,115,225

Народження дитя  103

Помилка людей  105

Прийом  93,106,201

Христос ідея  109

Видіння Учителя  154

Учитель чоловік духа  165

Гроші  169

Терпіння без їжі 15 днів 170,187,201

Учитель без дихання під водою 175,190

33 карбованця  177

Народження   ЧБП  191

Просити Учителя  216

Еволюція  68,84,107,198

Свідоме терпіння  180,190