Іванов П. К.

Паршек

 

1978.12.07. Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

        

    1. Паршек сказав свої слова нам усім у цьому ділі, він приготував їх. Він почув чийсь голос про це діло, якась недовіра й образа, нібито він не робив так у цю хвилин чи годину, що він не буде  ввічливим людям, кине служити, зовсім відмовиться, а візьметься за гордість і незвичайність, стане робити нове. Я народився, як і всі люди, умови зустріли мене. Природі хотілось так, вона зустріла  мене такого, я не залишався без повітря, води. Земля прийняла, як усіх, щоб я повзав по ній.

    2. Спершу я став ходити ніжками, очима дивитись, добре чув, це було так, як і всім, поступово став говорити. Я вчився цього всього від тебе. Як мені,  такому чоловікові, народженому на білий світ, доводилось дивитись на світ. Він ухопився своїм життям, інші говорили йому: «Як уже ти живеш, влаштував сам себе в природі?» Я одержую прибуток не поганий, а хороший від природи. Обстановка навчила мене так. Я бережу це все, як своє власне, нікуди не діваю, строю, щоб воно було не таке, а краще від цього всього. Мені доводиться заслужити в цьому ділі бути щасливим між людьми, як ніколи.

    3. Природа допомагає мені в цьому всьому, у неї є чим. Вона береже нас, таких людей, котрі прийшли сюди, щоб жити на цьому місці. Він примушував себе так у цьому, він звикав до цього місця, його тягнуло, він думав у цьому, він бачив, старався не забути. Це пам’ять була його в цьому. Люди прибавляють самі собі у цьому всьому, хто був на цьому місці. Ми бачили їх двоє, а тепер їх прибавилось, їх стало троє за цей час. Уже йому треба робити щось інше. То ми мали дві ложки в цьому, а тепер треба три ложки.

    4. Вона робилась кимсь, вона треба була комусь. А раз вона треба була в цьому ділі, то нам таким треба робити її, живемо один раз. Ми облюбували таке місце, діло створили на ньому. Природа є матір зі своїми днями, що йдуть, вони не стоять на місці, один приходить, інший відходить. А ми є люди такі, нам треба, ми чекаємо їх і хочемо, щоб це було, що нам треба, що ми хочемо.

    5. Природа несе цей прибуток для людей, вона збагачує їх у своєму житті більше, як треба дати. Він хвалиться цим добром перед усіма, і до одного прикладає інше, а збоку дивиться, воно є не так в іншого. Воно примушує сказати свої слова: це йому так везе в цьому.  Якщо роздивитись на таку штуку: ми не зробили цього в житті, ми залишилися позаду зі своїм, а потім завидки пішли. Мій близький  сусід зі своєю куркою приманив мого півня.

    6. Я є теж близький сусід йому, я глянув через стіну: а мій півень лазить по них. Я вмер тут же, не зміг сказати свої слова, не зміг зрушити від свого зла. Я взяв  камінь, хотілось відомстити цьому, свого півня вдарити цим камінням, але моя рука не попала в півня, а курку сусідську вдарив по голові. А сусід взявся до мене на мою бойню. Я не хотів цього, саме це вийшло так. Мабуть, сама природа зробила так, вона навчила мене, що ми повинні зробити між собою. Ми зробились не люди в цей час, а найзліші звірі.

    7. Ми не стали навіть дивитись так близько, у нас виявилися ножі в руках. Може нам треба сказати кому-небудь про це діло, але сміливості нема ніякої сказати про цю штуку, а ми показали її, як якусь особливість у людях. Велике невмираюче зло буде між нами, ненависть буде для нас, ми зробили її. Якби не ця наша стіна, законна межа в природі, когось із нас не було б на білому світі. І війни починалися нами, самими людьми.    

      8. Ми пустили в хід могутню техніку, ми не стали рахуватися ні з ким, і Богу як такому вірили, не порахувались із природою. У неї є такі люди в житті, як Гітлер був народжений у світі. Він мав таку надуману силу, котра не прийшла до сусіда й не спитала в Сталіна, як у нового чоловіка, у будівельника, комуніста. Може, він мав нужду в чомусь у ділі. Гітлер не знав природу, що буде далі. Його заінтересувала українська земля. У нього, такого вояка сильного, була техніка першокласна.

    9. Вони брали віроломно місцевість. Гітлер багато думав, але не далеко бачив, а хотілось підкорити білий світ своїм шефством, завоювати. Він взяв запросив  Паршека, як Бога, похвалитися в Берлін, віз як окупованого. Німці кричали «гут пан» на кожній станції, були раді цьому. Після цього всього німці хотіли показати Паршека, як Бога, в Берліні. А Бог був уболівальник за руського солдата, за всіх живущих людей ображеного характеру.

    10. Він узяв не поїхав до німців, як до нападаючих. У чому діло? Нікому давалось знати про це. Паршека зустріли поліцаї України. Уже фронту не повезло через учинок Гітлера. Він хотів перевірити сили Паршека в гестапо. Він займався Паршеком усю ніч перед 22 листопада 1942 року, німці провозили мотоциклом по своїх фашистах. Вони мало знали природу, у них нема таких мудреців, котрі б подумали про неї, поставили слова перед собою: а може, і ми програємо в житті? Не такі герої були в природі на чуже добро, їх тягнуло до сусіда, на сусіда нападати, а доводилося відповідати за це.

     11. Зло між живими людьми як було, так воно й залишилось. Ми є ненависні люди, нам хотілось відібрати за своїм бажанням що-небудь інтересне в кого-небудь. А природа стоїть на боці тих людей, котрих вона держить у себе, вона заступиться за них. Ми є такі люди зі своїм добром, на моє добро не дивись і не завидуй. Ти не робив його, а я змайстрував сам його у цьому ділі. Кому воно треба? Тому, хто заінтересувався ним. У кожної людини є своє хороше, вона біжить від поганого, вона живе тепло, добре в ньому. У домі буває пічка, але порятунку нема на печі.

   12.  А от бурхливе море страшить усіх, як тварина рогата, вона ричить сердито на когось незадоволено. Усі люди такі є не смиренні, а свавільні, як ніколи. Усі люди є недобрі один на одного, як якийсь хижак є в лісі, він нападає на людей. Він не піде на ображеного, а чоловік наважиться, лише б він побачив його, на це є незабутня така діяльність, він не вступає нікому. Заєць побачить людину, він тікає від неї лише тому, що боїться. Він є розумна істота, він придумає, у нього є палка, камінь; що хоче, те й зробить.

    13. Я думаю теж про це діло, а ми робимо його, ми готуємось до нього. Нам говорили, що нам треба буде  це, що ми з вами робимо. Це, що ми робимо, інші не роблять. Нам, таким людям, хазяїн платить належну плату. Нашим людям можна жити таким, як вони перебувають тепер у такому стані. Їм доводиться залишатися зі своїм здоров’ям у природі. Наша техніка оточила їх у цьому ділі, люди втягнулися в штучне, хімія введена. Люди перебувають в Арктиці в мішку, а в Космосі перебувають у невагомості. Це всіх людей буде не порятунок у житті, а наш великий програш.

    14. Ми є, як якась свиня, кабан, найбільш смердюча тварина, бо вона задовольняється чужим. Він не скаже нам, що йому буде погано, тяжко від цього діла. А люди є раді цьому, на що готуються, свої ножі точать,  їм треба їжа така. Ще життя не було, а люди живуть у цьому, і вони царюють цим. У них смажиться на сковороді й так кусками вариться. Якщо хочеш їсти, іди об’їдайся, не говори про це, що тобі буде погано від цього. Ми досита наїдаємось, а одягаємось до тепла, яка благодать є в цьому. У цьому в тихому домі з усіма вигодами є багато.

    15. Ми живемо так, усього є в достатку. Одне погано: наші животи є не в порядку, заболіли, хоч лікаря викликай. Він є учений різних наук у нас, спеціаліст, учиться 25 років, але того не знає, що йому дало народити цього маленького чоловіка. Він є народжений людьми, природою: повітрям, водою, землею. А щоб їм вірити як таким, ми не віримо і не робимо цього, щоб із ними жити. Ми боїмось її, як ворога, захищаємось у цьому, не любимо її таку. А хто ж полюбить нас таких, якщо ми з вами смердимо, у нас є усе чуже й до того ж мертве. Давайте ми розберемось: нам не доводиться жити з мертвим.

    16. Он могили знаходяться за хутором. Нам не можна залишитися живим природним за хутором, вмерти в домі краще. А тоді люди викопають могилу, і самі винесуть туди зі сльозами на віки-віків, вони закопають його й мене. Ти лежи, не піднімайся, такий герой, котрого люди зустріли, самі нагодували й одягнули, а потім у дім зайшли, і там стали жити з усіма вигодами, свою сонну систему розвили. Це ми, люди, ввели таке діло. Ми не хочемо робити цього діла, ми є ледарі в цьому, не хочемо жити бадьоро та діла творити.

    17. Ми з вами, такі люди, позвикали зі своїм ділом,  не встигли взятися за це, а про інше не забули. Це ми з вами так робили, робимо, і ми будемо робити. Ми з вами, такі люди, не встигли закінчити це, як інше стоїть на путі. Ми не обходимося без усякої думки. Сперш ми подумаємо про це діло, а потім беремось робити, як по конвеєру. Якби ми не сиділи на своїх місцях, ми б не думали так. Ми їдемо самі в Арктику, і самі лазимо по слідах Ціолковського, вивчаємо простори країн. Нам треба Космос, у нас є супутники, ми навчились літати в них за Чкаловим. У нас є навики, ми не забули про них,  робити так. Наше знання дає нам усе.

    18. Ми є технічні люди, маємо штучне в руках, і хімія допомагає нам. Ми стараємось пізнати те, чого нема в нас, щоб ми знали про це. Але нам не дається ще те, що слід знати. Ми не беремось фізично природно поки що, ми є безсилі зі зброєю в руках. Ми рвемо на куски, деталь, цяцьку робимо, хвалимось нею в світі: от, мовляв, ми такі люди, навчились робити, із ділків ділки. Ми взялись за це діло, у нас виходить це, але не зовсім. Діла великі є по історії всій, а щоби якась користь була людям у цьому ділі. Воно як було вмираюче, так воно й залишилося в людях. Ми є бідні люди в цьому ділі. Як ми з вами стояли в черзі, так стоїмо досі.

    19. Людські дні йдуть до нас небувалі в перший раз по природі. У них нема того, що мають люди. Він приходить до нас із своїм добром, у нього нема чужого. Він був, він є свій природний. Зранку сонечко буває, туман, тучі навислі, і вітер буває, а деколи дощик проходить, сніг лягає на землю. А люди наші ховаються, відходять від цього всього. Вони не люблять і не просять. Вони їдуть зі своєю зброєю до природи й вимагають своє те, що їм треба буде від природи. Вона давала їм як таким за можливостю, вона ввела їм в їхнє життя на це щастя. Якщо прибуток буде в них, вони одержують його. Якщо прибутку не буде, вони залишаться без нього.

    20. Так люди робили в природі, вони робили самовільно самі це діло і недоробили,  вони вмирали так. Таке життя робилось, воно зробилось. Вони вмирали, умирають, і вони будуть так умирати. Ти не обдуриш ніяк природу. Вона є матір наша, годувальниця, вона народила нас усіх до одного. Вона не давала права, місця ніде ніякого, усе свавільне діло не дозволила; вона не дозволила ніякої експедиції, ніякого шефства. А от це діло, зроблене Паршеком! Він розкрив істину перед усією природою, вона оточила їх як таких неправдою. Чому це так у людей вийшло? Вони їли, вони одягались і в домі жили, а фактично застуджувались, хворіли й умирали.

    21. Люди робили цю систему, це діло не на користь людського здоров’я. Ми отримуємо шкоду від цього всього. Матір природа поставилася з недовірою до людей за їхнє добре і тепле, зроблене на них. Воно легко не давалось у природі через їхній адміністративний учинок над іншими людьми. Ми, усі люди, є такі. Якщо в нас нема цього, чим ми маємо  прожити якийсь час, ми не зможемо жити без нього, без такого добра. Це все порятунок є наш такий у своєму житті, чому ми віримо, стараємось зробити це.

    22. Ми кладемо всі сили на це технічне діло на цьому фронті. А воно як було, так воно залишилося перед цими людьми. Вони у нас, таких людей, застуджувалися і хворіли від цього всього. Вони хотіли відірватись від материка Землі, у невагомості й атмосфері побувати, а потім вони були негожі до Землі. Вони не можуть вийти чистим енергійним тілом у Космос, це є технічні люди в природі.

    23. Їх треба виходжувати, як таких. А ідея Паршека робиться не за наказом, а в любові зберігається ділом. Нам є холодно, і ми голодуємо, це свідоме терпіння, воно вироблене в процесі цього життя. Чувілкін бугор – це є грім усьому, рай людського життя є на ньому. Якби це не було правдою, Паршек не жив би. Він отримав таку вказівку від природи, щоб Паршек розібрався із цим і згодився зробити це, на собі випробувати цю істину, він робить її. Людина – це є маленька частина, вона випробує на собі все: голод і холод. Всім людям можна зробити це.

    24. А раз Паршек зробив це, то чому це не можна зробити іншому. Чувілкін бугор – це є місце природи, хто любить її, тому воно належить. Це один з усіх Паршек є. Учені не вивчили його в природі, вони розбираються на сьогодні, але не знають його сил, а хто він є такий у цьому ділі? Він є людина, як усі такі люди. Вчений математик і фізик Хващевський Ігор пише про нього. Він зрозумів добре мою теорію, тепер базується на цьому, із своєю доповіддю виступає, говорить істинно, що це треба нам. Ми шукаємо це, хочемо знайти. А коли Паршек знайшов його, те що треба буде нам усім, то відвертаються, відходять від цього.

    25. Наше незнання. Ми не знаємо природу в будь-який день. Він приходить до нас таких, він не несе із собою нам, крім одного природного, дарованого багатства. Воно таким було, воно є, але воно не буде таким. Це буває один раз у житті. Запасу нема ніякого. А те, що було не відомо, так і залишилося ніким не обстежене досі. І ніхто не знає про цей прихід. День не приходить без усякого, він забирає із собою незаслуженого, природа забирає із собою такого. Ніхто не обирає корисне, ніхто не тривожить його ніколи.

    26. Будь-який день, що приходить, не впливає на тіло Паршека. Як він жив, так і залишиться жити  на віки віків  через це  все, зроблене ним, любов і друг життя. Це є природа на Чувілкіному бугрі, його визначили своїм здоров’ям як рай у всьому житті для всього світу наших людей.  Це місце зберегли для нового потоку, щоб люди не вмирали на ньому. Паршек є не якийсь самозванець цьому бугру. Його батько дав йому за всім законом через відсутність засобів. Ніхто з людей не знає це місце й не відає про це ось місце. Це місце буде для всіх. Ми повинні цінувати й берегти його в цьому ділі. Це буде рай, де люди змінять свій потік, своє таке створене життя.

    27. Воно робилось батьком весь час. Він робив своїм дітям те, що хотів. Син заважав батьку в житті своєму, він розстріляв за все нехороше. Усі батьки є такі. Він дитя рідне сильно любить і розпоряджається ним, як своїм. Це такий батько рідний породив мене, а от мені не ввів життя своє. Це незнання було його, найгірше в житті. Я був в інституті, де студенти навчаються на лікарів, їм доводилось зустрічатися із мною таким. Я виявився перед ними не таким, можна сказати, нехорошим.

    28. Я запитую по-своєму: ви купаєтесь, хто-небудь із вас? Вони мовчать. Ця вода холодна є страшна їм. А тут життя одне є людей, воно робилось людьми один раз, а  ми з вами дочекалися того часу, коли в нас не стало сил обслужити самого себе. Наше тіло стало негоже в цьому ділі. Нам треба вставати з постелі не так просто, а треба швидко, щоб за яке-небудь діло братись. А діл є дуже багато в природі в умовах, а людям треба буде робити їх. Лише б тільки вони почали їх, їм треба буде зробити їх. Так діло робиться в людях наших.

    29. Ми, усі люди, не живемо й не говоримо без цього. Якщо ти взявся за це діло, ти знаєш, що треба буде зробити комусь. А самі люди роблять його фізично у день, розумом міркують. Це діло робиться руками, ногами носиться, і кидають це діло, збоку діло є інше. Якщо мені розібратись із цим ділом, то кінця не знайти цьому ділу. Якщо ти не будеш робити це діло, то ти не зробиш інше. А в тебе є сили на це, ти повинен робити. Ти недоробив це діло описати, ти є ніщо.

    30. Ти питаєш про одне що-небудь, а в тебе є інше, ти оформляєш його, а в тебе є інше  на носі. Одне не буває назавжди. Історія є інтересна з багатьма такими фактами. Як діло Паршека почалось із самого дитинства. Він воював зі своїм таким ділом у природі. Природа кидала його в умови, щоб він був там. Його зустрічали, його таким проводжали. Йому доводилось принижуватися із своїм здоров’ям. Природа робила це все, вона розкладала йому килими, вона показувала плоди різного характеру. Він утягувався в них, думав, що буде добре від цього. А природа не дає хорошого, що люди хочуть.

    31. Треба прямо сказати про це діло. Воно починається від першої початкової написаної букви, так називається. Він ставить слова сам собі у розповіді про якесь життя, особливо торкається нещастя, створеного на будь-якій людській біді, а в біді буває все. Я, людина говорить сама собі. Природа є матір для всіх, вона жаліє нас неоднаково за наш каприз. Ми живемо в ній, психуємо, і вона покарає нас як свавільних за що-небудь таке нехороше до природи. А в природі є люди, а в людях є який-небудь учинок. Якщо ти глянув не так любо, подумав не так любо, це вже є недобре їй. А раз ми робимо не однаково, то ми отримуємо неприємне. Це вже біда.

    32. А біда калічить будь-яких наших людей. Вони не мають свідомості, щоби буття визначити. Ми не хочемо мати цього, а йдемо від природи, боїмось повітря, води й землі. А раз ми робимо це діло самі в природі, це каприз, він робиться природою, через що ми, усі люди, гинемо як такі. Ми є не вояки з природою, а труси. Ми є люди в природі не такі, як треба в житті. Якщо любові нема в природі, то й життя нема. Найголовніше, любов є  всьому діло. А тобі треба робити свідомо це діло з любов’ю, тоді  в тебе не буде  ніякого захворювання. Природа полюбить тебе за це все, вона є у відповіді за все.

   33. Ти не отримаєш нічого без усякої природи того, що буде треба. Все залежить від того, хто робить. Він буде відповідати за це все,  не зроблене ним. Він не хоче і не вміє, він буде винний у цьому всьому ділі. Це не одна людина є винна в цьому ділі. Усі люди починали робити це, зробили техніку, на людях розвилося, а штучне руками зроблено, хімія введена людям. Вони жили добре і тепле в цьому, усі не задовольнили себе цим. Люди жили і надіялись на щастя.

    34. Якщо йому було добре, він жив добре. Ніхто не пішов від поганого. Усі люди лежать у землі через це.  А Чувілкін бугор послужить раєм для наших земних людей. Вони не будуть умирати там, а вони будуть жити. Це місце обрано моїм батьком рідним. Він сказав: життя моє має прогресувати на бугрі. Тому я отримав спадщину від батька рідного, це моє вічно не вмираюче життя в природі. Вона указала, вона обдарувала сама цими плодами. Я оточив себе дарами, вони держать мене в цьому. Ці багатства належать усьому світові всіх наших людей.

    35. Вони повинні змінити весь цей потік. Ми, усі  люди, не робили нічого такого, щоб їм довелось робити добре. А вони робили, роблять і будуть робити все життя, але погане це місце. Люди всі є ненависні, злі й капризні в цьому ділі. Це гірше не може бути цього діла в житті. Чому це так робиться? У людях нема любові. А раз у тебе, людини, нема ніякої любові в житті, то що може бути в світі.  Паршекові указала місце радянська влада. Це люди, їм давали таке право теж, щоб мені задовольнити життя моє.

    36. Паршек пише, говорить  досі про це. Якби люди не хотіли цього, що Паршек намітив у себе. Усі хочуть цього, але природа не дає їм цього, вони незадоволені. А раз люди є незадоволені цим, уже це їхня хвороба. Особливо нашим людям хочеться, котрі живуть у селі, у хуторі, в аулі, у місті, це неможливо так. Вони є близькі сусіди, а стіна відганяє їх. Вони робляться чужими, у них  є злодійська ненависть на це все. Через це діло близький сусід робиться хворий і байдужий. А раз у нього нема любові через таке ставлення, то доброму не бути в усьому ділі.

    37. Самі люди зробили такий розвиток. Ми одержуємо в себе це за природу, за умови. Природа карає суворо нас із вами за наше діло. Ми є винуваті в цьому всьому за наше все нехороше, зроблене нами. Ми робили це, ми робимо це, і ми будемо робити. Це наша  помилка є не мала, а велика. Всі люди є незадоволені цим ділом через нашу нелюбов, через це кипуче діло. А вони не зможуть зробити що-небудь. Це хвороба є їхня в цьому. Самі люди залишилися так при своєму ділі в природі. Батько був таким, і від сина не відбереш цього. Їхня стіна як стояла, так вона стоїть тепер.

    38. Що робилось при такому батьку, те робиться при такому сині. Як біда з горем була між ними, так вона залишилася при них досі. А от люди не шукали Духа Святого. А він був, він є, він і буде, якщо всі наші люди візьмуться за нього, як узявся в нас один з усіх людей Паршек. Він є продовжувач свого рідного батька, він показав  йому цю віху. Йому доводилось жити потім, а батько не сказав, за рахунок кого доведеться жити. А Паршек узявся сам за це діло, він знайшов його в природі. Цьому чоловікові належить бути на цьому місці, чоловік повинен зупинитись на ньому, і там йому доведеться жити за рахунок Святого Духу.

      39. Паршек шукав довго це місце в природі, Паршек робив для цього діло, він улазив у воду й там був без усякого дихання. Це  є Святий Дух, де його зустрінеш, і будеш жити з ним так. У Паршека був весь напрям до того, щоб від природи, як матері рідної, отримати задоволення. А ми з вами, усі живущі на білому світі, не були задоволені своїм ділом. А Паршек писав довго букви на цьому папері, слова, а в нього не виходило до тих пір, поки він не побачив цієї  істини, котра треба нам усім. Я є один проти цього всього, я протилежний.

    40. Я знаю добре все те, що люди роблять на своїх місцях. Це зло зародилось споконвіку до самого ножа. Ти живеш сам, а я живу сам. Ти не перелізай сам через цю стіну зі своєю думкою, бо уб’є. Ніхто не буде відповідати за тебе, такий закон є введено в усіх. Ти не залишай свої двері без замка. Сусід сусідові будь-який є  ворог у житті. Ти не клади своє близько, це не звичка, а свідомий грабіж.  Люди є цього мого села Оріхівки, я  жив і бачив, як інші сусіди обходились. Їх було дуже багато, і не часто побачиш багатого чоловіка, він був незадоволений сусідом. У них була така думка: вони боялись, що цей бідняк зі своїм наміром хоче пожити  багатше від усіх.

      41. Люди звикли чужого не брати, а в кишеню лазити, говорити: «Господи, прости мене такого грішного, як я зародився в житті». Пора жнив приходить у житті, усі люди косять у полі косять, жнуть руками хліб, а самі кидають свою думку від самого кінця й краю цієї місцевості. Він іде дорогою, а в самого лежить своя думка в голові. От я йду, а хто-небудь  одну копієчку загубив.

      42. Я підняв би її, адже вона є чужа. А люди є в житті такі, що гублять, люди є такі, що підбирають. Ти не надійся на таке діло. Ти надійся більше від усього на свої руки, всі люди живуть так на білому світі, у них уся надія є на щастя. Такий чоловік живе, він є учений, знає технічне, у нього є все штучне під руками, у нього введена хімія. А черга їхня є гарантована своїм днем, що прийде. А він є такий у житті своєму визначений, наносить ущерб здоров’ю, або грибок, або язву, це горе або біда. А ними оволодіти дуже тяжко, крім однієї істини, вона є правда в житті.

    43. Правда є в такому ділі. Тому нам треба робити діло того, кого знаєш з хорошої сторони. Це є заслужений чоловік. Він читає, пише людям про це в природі. А вони відходять від мене, не хочуть, бояться, говорять: це неможливо для нас. А Паршекові можна буде таке життя в природі. Він працював на такому заводі, де виробляли порох для військових снарядів. А цар із своєю союзною свитою звільнив його із цієї роботи, вони посміялись над Паршеком. Паршек старався довести правоту інспектору праці.

    44. Він сказав Паршекові у цьому: «Ми віримо англійцям і французам більше, ніж руським». Через це все самодержавство потерпіло крах у природі. Усім полком стріляли в дрохв, їх було три. А Паршек не стріляв заради цього, а хотів, щоб птиця залишилася в живих. Так воно вийшло, бо діло є праве живого. Свита Керенського ставила Паршека на пост у Царському Селі, а ротний командир Зорін наказав так Паршекові: «Якщо Ленін буде йти, то ти, як гвардійський солдат, прямо стріляй за мною». Палац не удержався.

    45. Паршек був більшовик, із більшовиків більшовик. Він їхав ради миру в усьому світі добровільно класти свою голову в кущах або груди в хрестах. Йому доводилось сидіти в секреті, бути спостережним на ріці Збруч, а ворога не бачив. Після мого відходу з фронту всі солдати прийшли, а німець прийшов слідом. Він не займав наше село, боявся відступу. Я відвіз хліб останній, а він відібрав своїм кінним загоном мішок зерна, усім велів наповнити його. А сам став тікати після цього всього, а Махно давав їм жару.

      46. Німець не вдержався зі своєю зброєю проти такої теорії, котра зберегла Леніна. Троцький був оратор за більшовиків від інтернаціоналу. Капіталісти влаштували так ради одного Паршека, ради свого рідного батька індивідуальне хазяйство. Це він добився від природи, мого батька стали називати Корнієм Івановичем. А колодязь Шишкіна залишився в Оріхівці. За це все, зроблене Паршеком для більшовиків, Паршека прийняли кандидатом партії в Гуковський осередок за все, зроблене для більшовиків. Секретарем був Борщов. А кому давалось право відібрати це все від Паршека, скажіть мені, будь ласка? Я був районним більшовиком, так я й залишився.

    47. Я не відмовився від комуністичної партії, старався шукати засоби в природі для того, щоб люди жили легко на землі. Я зробився Переможцем природи, Учителем народу, Богом Землі ради цього. Я є вояк за Радянську владу, партизан Толстоусовського загону. Під час шефства офіцерів мене хотіли примусити, щоб я служив їм, і я переховувався в Дону. Ці жорстокі люди били мого батька шомполами 25 разів, через що їм не довелось існувати. А що адміністративна особа радянського устрою зробила?

    48. Вони взяли на себе місію, через котру Паршека обстригли, оббрили й скоротили, хоч умирай. Він наважився утопитися в Азовському морі через це саме. А охоронці  порядку допомогли доставити в психіатрію. Це проблема чоловіка живого, як мені доводилось доводити свою правду людям цього всього такого діла. У них була вся складена техніка, у них у руках було штучне, введена хімія. Їм треба був простір для цього, природні поклади, багатство. Ці люди змінили свої умови життя, живе змінили на мертве. В Арктику не поїдеш на волах у ярмі. А вчені думали зробили в себе мотор, машина оточила їх, вона  примусила плисти в Арктику на криголамі.

    49. Їх не задовольнило життя в мішку, вони проводили свою роботу там, весь час шукали потрібне для того, щоб нам доводилось робити щось руками. Арктика не дала нічого рентабельного. Учені змінили свою систему на інше діло. То вчені їздили експедицією в Арктику, а тепер учені люди додумались, зробили невагомість, стали літати в Космос, це їхній є новий напрям. Ви, учені люди, не знайшли там, навіть не хочете глянути на своє сонечко. Це ваша правда є, своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі.

    50. Паршек є за вас, за таких хворих людей, вам хочеться. Ви пішли не по тій дорозі, по технічній, ненормальній. Вам треба золото, а я, як Учитель, знімаю його своїм, не хочу, щоб ви були хворими. Ви  не хочете залишатися бідними, вам треба економіка.      Паршек  говорить. Війна почнеться в 1983 році в травні, Китай з Індією почне. Нашим людям буде необхідна допомога. Горе, горе буде вам, книжники, фарисеї, лицеміри. Ви не зробили нічого в житті. Хіба не можна буде будь-якій людині зробитись Переможцем природи, Учителем народу, Богом землі? Своє знайдене ставити, а чужому не заважати, це ідея наша.

    51. Паршек низько кланяється вам, ученим, просить, благає вас, щоб ви обнародували за заслугами. Ми візьмемось тоді за Чувілкін бугор, він буде раєм нашими людям. Ми є початкові люди, щоб звільнити Землю від посіву для того, щоб земля зацвіла квітами. Природа допоможе мені  за це все. Весь світ заступиться за нас, таких людей.  Ігор Яковлевич Хващевський розмальовує нашу ідею академікам 21 числа цього місяця. Він доводить усьому світові цим ділом. Такий рай, як Чувілкін бугор, переробив у людях потік. Це початок.

    52. Люди наші зрозуміють і згодяться, почнуть робити те, що треба. Учитель, це Паршек, він є усьому діло. Сама природа є за нього, вона любить його за його любов до неї. Люди є всякого роду, їм треба кинути, щоб вони зробилися такими, як Паршек. Холодно, голод, а робити треба. Нам треба їсти  одне молочне, не треба вживати хліб, м’яса ніякого, води ніякої, це буде правда. Вони виходжували разом з ним свою клітину й серце молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Ось тому я за писав, пишу за чоловіка, я знайшов його без усяких потреб.

    53. Це місце виявилось на Чувілкіному бугрі. Я хотів народити такого чоловіка, а охоронці не дали мені. Я сам узяв випробував на собі це діло ради всіх людей усього світу, я не їм, навіть не п’ю води. Ми звільнили землю від посіву, не стали вживати води. Це ми, Паршек і Валя, зробили вдвох. Нас двоє є таких у світі, природа говорить нам сама про все небувале. Що ми спитаємо, вона скаже точно нам. Ми перевіримо на Ігореві, він має приїхати 23 листопада. А коли це звершиться, уже це буде відомо, істина, вона перевірена нами.

    54. Ось це намір є мій у житті в природі. Я звертаюсь, прошу як таких, щоб вони стали такими, як це треба буде. Ми, такі вчені, є люди капризного характеру. Нас треба просити, а коли просьба задовольнить нас, то ми уступаємо, як такому чоловікові. Природа призначила його, він є один-єдиний, йому довелось знайти ці засоби. Ці способи, всі можливості були в природі, вони є й будуть, якщо ми, такі вчені, піддержимо його ідею для наших таких людей.

    55. Вони є ображені люди зі своєю хворобою, із своєю чергою, вони не гарантовані з думкою своєю, неправда оточує їх. Вони живуть у мертвому, у неживому, можна сказати, чужому. Вони нічого не роблять і не вміють робити, щоб не застуджуватись. Вони є технічні люди, роблять штучне, а хімію вводять. Бідність оточує їх, вони не отримують того, що треба їм. Їм хочеться жити, але природа не дає. Вони терплять нужду в чомусь, вони хочуть жити, але не отримують цього права. Вони як умирали до цього, так вони  вмирають досі.

    56. Потік був старий, так він і залишився. Таким людям треба жити, а вони вмирають. Ось що Паршек малює в природі в житті. Люди стоять за нього, вони  є  незадоволені в цьому ділі. Їм не треба мало, а багато не доводиться одержувати, заважає погане здоров’я, воно втрачається, а нездоров’я випливає назовні. Якщо людям вводиться в тіло нездоров’я, вони губляться, у них думка робить не так, як це треба. А людям треба жити в природі. Що їм доводиться робити, якщо здоров’я нема? Тільки одне – їм треба вмирати.

    57. Ми є  такі люди в природі, ми є близькі сусіди, а яка в нас є велика ненависть, зло між собою. Якщо у тебе нема зайвого, то іншому добре. А коли в тебе прибавляється що-небудь, іншому робиться погано. Як же так, що в тебе є прибуток, а в мене цього нема, уже хвороба, та ще яка. Я не маю, а ти маєш у цьому всьому, що й примушує думати про це діло. Ми з вами не звикли сидіти на одному місці. Наше діло одне – кішечка є,  собака є в дворі, це добре хазяїнові. А щоб придбавати інше, цьому кінця не видно. Люди є хворі цим, їм хочеться добре і тепле. Йому треба жити, а йому робиться страшно.

    58. Що може буде краще, ніж це все життєрадісне, живе, енергійне? Це тіло є своє, воно чує, одне, воно бачить, інше, йому є  дуже багато хорошого в житті, а ми біжимо від поганого. Це тільки Паршек не відходить від цього. Він відкриває очі ради цього всього на білому світі, говорить нам усім: звільняю землю цим, даю бур’яном заростати й квітками заквітчуватись. А тварина буде збережена для молока. Цим чоловік є проголошений на Чувілкіному бугрі без усякої потреби. Ось що Паршек зробить у людях у природі. Йому доводилось робити в житті, від чого всім людям було шкідливо.

    59. Ці люди знали самі про це діло, що воно є природне, воно є чуже для них, а робити треба. Так наші предки стали робити, думати. Це все діло не було легке, їхнє тіло сильно втомилось у цьому ділі. У них є звичка їсти, після такого тяжкого труда треба відпочити, а потім свіжих сил набратись і знову це саме фізично робити. Ми придбаваємо продукт у цьому ділі, його робимо сьогодні, завтра теж, цьому ділу нема кінця й краю, а колись треба лопатись. Люди хиріють у цьому, старіють, приходять у негожість. Вони не треба нікому такі в житті, за ними треба догляд, як за людиною безпомічною.

    60. Ці люди відмирають, земля тягне їх до себе. Паршек дописався до цього діла, дочекався цих ось слів. Він говорить: для чого так жити, для чого так робити? А ми, живі люди, гинемо в цьому ділі. Ми ж є обжери. Ми оточуємо себе чужим нелегально, крадемо, тягнемо, говоримо: це треба так. Ми є такі герої. А де вони подівались? Вони всі лежать у землі. Чому? Вони чекають мого приходу. Я думаю про це в житті, не забуваю про свого товариша,  близького по літах сплячого, він же вмре  між нами, його не стане, не буде.

    61. Паршек думає, він говорить про живих і мертвих людей. А як це буде? Ніхто не знає нічого й не може знати про це. А люди живі роблять  своє таке діло, і  вони ніяк не зможуть зробити, ідуть один за одним, їх як таких очікують, як вони приходять до тих мертвеців, котрі як таких ждуть, це є система, вона продовжується. Мертвеці знають своє діло, їхнє діло одне – тягнути до себе. А живі люди є безсилі.

    62. І всі лягають у безсиллі, змін нема ніяких, тільки одна смерть є, котра заважає життю. Люди робили, вони роблять і будуть робити те, що їм шкідливо. А їм шкідливо чуже природне: технічне, зроблене штучно з хімією. А от природна сторона є пригожа до життя, вона має зберегти людей усякими засобами. Якщо ми дочекаємося 1983 року травня місяця, то будуть застосовані всі бомби, що є. Це людям буде неможливо через ці найголовніші життєві умови.

    63. Ми ведемо розмови про мир у всьому світі. Миру не вийде між нами, крім тяжкої війни 1983 року в травні. Це буде обов’язково в житті, так природа говорить Паршекові. Вона указує точно: через Індію й Китай усі сторони. Жодна сторона не заступиться, а заступиться один-єдиний Учитель, Переможець природи, Бог землі. Він малює нам про цю війну про це діло. Ми повіримо цьому ділу. Бог землі примусить нас згодитись. Усі люди підтримають рай на Чувілкіному бугрі, цьому місцю зрадіють і скажуть в один голос усі люди: це Бог є.

    64. Сила одна з усіх є Паршека, він скаже вам правду одну. Ви спитайте його одне яке-небудь потрібне питання в житті, він скаже нам точно. Такого миру, як думають усі, не буде ніколи, бо природа терпить без кінця від нас таких. А Учитель не примушує, він просить, благає її, матір рідну. Вона зберігає його добро в усьому. А добро є природа, вона терпить сильно від людей. А за ідейним ділом Паршека, природа звільняється від ярма всього людства. Вона завоює таке, вона веде Паршека до життя, вона дає йому можливість.

    65. Паршек є один-єдиний такий чоловік, він є початок цьому. Його діло одне – ображеного жаліти, допомогти йому в його такому тяжкому житті. Воно є тяжке ззовні й внутрішності, він терпить від цього. А Паршек проганяє це все в житті, дає свободу всьому. Це Паршек випросив у природи. Вона показала йому його таку путь. Він полюбив природу, найзлішого ворога. А природа є природа, вона не рахується ні з ким і не з чим. Це холодні зимові дні йдуть один за одним, вони виглядають не так зі своєю атмосферою.

    66. У них нема ніякої зброї, а тільки одне єство є. Це все не в дусі одне –  техніка з штучним і хімією. Це є не потрібне, вона зовсім скасовує. Живому не доводиться жити разом із мертвим. Руки людей зробили його, як діло, вони потягнули не до життя, а до смерті. Природа робить нас поганими за погане. Діло людських рук – це є техніка, штучне, хімія, нехороша сторона в природі. Нас оточує зовсім мертвий капітал у цьому всьому. Люди стали мати цей потік, у цьому всьому вмерли на віки-віків.

    67. Природа не приносила ніколи із собою в цих  днях, щоб у ній був якийсь складений технічний одяг для людей. Ми є свідки самі цьому всьому ділу. Кожен раз ми піднімаємось вранці, бачимо росу на такій траві, водою облиту. Це ж є те саме живляче молоко. А ми шукаємо сировину для життя, вона є необхідна нашому ділу. Ми, усі люди, є хворі в цьому ділі. Якщо у нас нема під руками того, що треба, уже велика нужда є в цьому. Ми буримо свердловину для цього, щоб попасти на поклади.

    68. Ми відкриваємо джерело цим, чим треба буде жити потім. Наука зробилась для цього, геолог шукає золото це. Люди живуть у цьому ділі, природа втягує їх цим, вони є хворі цим ділом. Люди стоять на черзі, чекають цього дня, готуються до нього, роблять зброю, роблять запас продукту. Ще вони не жили на білому світі, а передчасно приготувались у цьому. Він поїв це все з такою жадністю, це чуже оточило його, він захворів у цьому, йому треба поміч лікаря технічної сторони. Він є у нас людина вченого характеру, йому треба інструмент, йому треба техніка, зброя.

    69. Він стріляє цим. А природа недолюблює ці капризи в себе, за це все бере карає своїми силами. У неї нема прощення ніякого за те, що ми робимо самі. Вони приходять до нас зі своїми новими небувалими якостями в житті. Ми йдемо для неї теж зі своїм неживим. Вона прийшла до живого енергійного, до запаху. А тут у цьому ділі не пахне так. А в природі робиться завжди по-своєму, по-природному. У неї нема  чужого, усе є енергійне живе пахуче, воно не вмирає ніколи. Воно жило таким, воно буде жити таким у цьому ділі.

    70. Такі люди не сидять на одному місці, у них думка одна: як би знайти добре в цьому й скористатись ним. Це буде краще. Це є одне з усіх. Ми не бачили більше нічого такого в житті, а все-таки довелось зустрітися із цим. Це є машина, зроблена руками людей. Вона возить нашого брата до тих пір, до того часу, поки не розіб’ється. Ось що ми з вами, такі люди, зробили. Ми робили, робимо таку штуку, і ми будемо робити в цьому ділі. Незаслужені люди дихають цим.

    71. А що вийде? Природу ніяк не обдуриш. Вона народила, а сили, волі не дала, відібрала їх, безсилля ввела. Люди зробилися технічними, оточили себе штучним ділом, а хімію ввели до часу. Паршек є протилежний цьому всьому, вводить життя одне з усіх, смерть жене від себе подалі. Він уболіває більше за мертвеців, вони, бідні, умерли ні за що. Вони всі стоять на черзі, чекають дня, що прийде. Він не порахується ні з якими такими особливостями. Вони не відіграють ролі над Паршеком, Паршек відіграє ролі в цьому.

    72. Я, говорить він, народився від матері фізичного труда. Недаремно природа прийняла його на снігу. Це було в останні дні в житті перед масляною, такий бурхливий сніг випав. Він зустрічався з Паршеком так, як ніколи, це було в нашому селі Оріхівці. Такого снігу не лягало ніколи на землю, а тепер він ліг ради Паршека. Це послання було з висоти, щоб люди знали про такий прихід Паршека. Він недаремно прийшов на землю таким, він фізично сам себе. Він пішов у найми після школи, став добувати цю копійку із-за бідності батька й матері. Вони жили з багатьма дітьми, і так бідно в природі. А я, говорить нам усім Паршек, піднімався на ноги в ці дні.

    73. Мене зустріли такі умови. Люди дали мені недаремно таке ім’я. Я був таким, і таким я залишився між людьми до цього часу, так і залишився зі своїм здоров’ям на бугрі зі своїми людьми, зі своїм ділом. Вони вірять цьому всьому. Вони приходили туди роззутими з Духом Святим, вони кланялись низько до землі, словами просили своє здоров’я в природи, а воно було в нашого дорогого Учителя. Він є обраний нами такими за своє діло: він приймав нас фізично так ввічливо через свої руки, давав енергійне живе здоров’я.

    74. Він є не адміністративна особа в нас, він є слуга у нас для всіх нас; не примушує, а просить нас розумно. Якщо людям треба почистити цю колдибаню від мулу, комусь треба сказати що-небудь, щоби була просьба ввічлива. А капризному, гордому нема нічого. Сама природа має це й хоче, щоб люди були розумні в цьому, робили те, що треба буде робити всьому світові. Нам не треба воювати з природою, щоб вона терпіла від нас. А нам треба ввічливо, у любові з нею, щоб вона була задоволена нашим учинком. Нам можна обходитися без квашеного хліба, без води і без м’яса. Учитель досяг уже цього. Йому не прийшли сили, котрі будуть треба,  природа береже їх.

    75. Вона тягне їх до цього, а на це діло прийшов Учитель. Він готує сам себе до цього. Уже нам є, на що опиратися, нами знайдено Чувілкін бугор. Він закликає нас усіх до цього діла, щоб ми кидали своє наявне, як мертве, а взялись за живе, за енергійне. Те, що ми мали, нас, таких людей, не задовольнило. Як ми жили в мертвому капіталі, так ми залишилися в цьому. Ми всі стоїмо із своїм нездоров’ям на черзі, безсилими робимось, природа калічить нас. Ми застуджуємось, хворіємо в цьому ділі.

    76. А рай людського життя буде на Чувілкіному бугрі . Люди  задовільнять себе там цим, їх оточить здоров’я те, що треба. Вони не будуть застуджуватись, хворіти. Що може бути краще від цього. Люди оточать себе райським життям, воно буде на Чувілкіному бугрі. Ми, усі люди,  поки живого характеру, ми здорові люди, тільки нам доводиться кидати своє наявне, а треба взятись за діло Учителя. Він учить усіх нас одному здоров’ю. Коли ми візьмемось за це діло і почнемо робити за Учителем, у нас вийде рентабельне. Ми не будемо страждати від природи так, як страждали. Ми зробимось Боги в цьому.

    77. Це є наше. Ми одержали те, що хотіли. Ми будемо такі люди в цьому ділі, лише б захотіли. У нас є  бажання на це, але ми не довіряємо цьому ділу, щоб у нас вийшло це. Поки ми, люди, є здорові, нас не зломити в цьому. Ми доб’ємося обов’язково. Природа обдарує нас цим. Ми є люди не хворі, а здорового характеру. Нам не треба носити пуди, а треба мати свідоме буття. Якщо ми будемо терпіти, це буде наша перемога в цьому, яка є в природі. Перемога вважається присвоєною у партії, своя. Все те, що є в природі, воно вважається духовного характеру, живе, як ніколи, природне.

      78. У неї є струм, електрика й магніт. Вони перебувають у землі, у повітрі, у воді. Тому ми, люди, є сильні із своїм здоров’ям зі своєю думкою. Ми є причеплені головами, у нас є сила в голові. Мозок повів живі нитки по тілу, вони чутливі. Ми маємо в себе також струм, електрику, магнето. У зв’язку із цим усім ділом у нас у тілі є природне живе тіло, у ньому є тепло. Ми привчили себе одягати красиво, робимо фасонний одяг, його, як товар, реалізуємо за гроші. А люди  придбавають гроші трудом, умови примушують їх. Ми не повинні придбавати гроші.

    79. Ми придбаваємо все для свого тіла за гроші. Воно не наше, а чуже зовсім, воно природне. А ми присвоїли його до свого імені, говоримо: це моє. А чужі люди накидаються всякими способами на це ваше й відбирають. У них є своя зброя для цього, вона допомагає оволодіти в цьому. Сьогодні воно є твоє, завтра воно буде моє. Ми торгуємо з вигодою направо, наліво. Це є теж війна природна в цьому. Вони мають зброю для цього всього, люди надіються на неї. Ми, комуністи, зробилися з агітаторів хазяями цього всього добра.

    80. У них нема цього, щоб комусь немічному віддати. Вони говорять: це все ми зробили самі. А раз воно є моє, значить, не підходь. Ось що вони думають, що вони роблять за своїм висловом. Ми, комуністи, є в людях як вихователі своєю метою в природі, вони відзначаються своїм учинком у людях, як треба буде їм у житті. Їх примусили робити, вони взяли на себе теоретичну підготовку вести за собою інших людей по-новому. Вони знищили старий батьківський устрій у самодержавстві, а ввели свій революційний устрій сина. Вони визнали в цьому: вони зуміють управляти самі без усякого Бога.

    81. Вони запевняли, що життя  буде хороше.  По-теоретичному, ми справимося самі. Раз ми взялись за це, то робимо без усякої такої допомоги. Ми оточили себе без усякого такого на своєму місці, усім сказали, що своє нікому не уступлять. Вони погрожують у цьому всьому, ми, мовляв, є люди іншого покрою. А люди рахуються із цим, приймають за людей. Вони, за всіма словами, не вчинили нікому поганого. Сусід іншого покрою не ладить з ним, а треба жити. Ми живемо по-своєму, а сусід не погоджується із цим, він говорить, що не хоче. А раз він не хоче, то вже не одержить у житті.

    82. Хто є винуватий у цьому я, капіталіст, чи я, соціаліст? Ми всі є люди такі. Ми робили  в природі те, що треба буде, від чого шкідливо. Ми живемо в мертвому капіталі, задихаємось у цьому. Ми є самі живі, а оточені мертвим. Ми не отримуємо життя такого, котре треба, ми вмираємо. І в капіталістів, і в соціалістів ростуть кладовища за рахунок цього на околиці хутору. Вічно невмираюче місце є в землі в праху. Люди не лежать там, так даремно це не пройде, а обов’язково буде.

    83. Люди дочекаються, час прийде. Такий час настане, люди змінять потік на інший, місце знайдуть таке, їх оточить свідомість така бути в природі, вона запахне запахом, золота й срібла не стане. Рай природного характеру буде на землі. А він був до цього, він буде тепер, коли ми з вами  прийдемо до нього й скажемо у весь голос: ми знайшли вічно невмираюче місце Чувілкін бугор, ми  зайняли його, ми оволоділи ним. А щоб нам повірити цьому, як якійсь істині.  Ми клали все за своє таке місце в своєму житті, нікому не уступали його, присвоювали, ним користувались, як своїм. Людям треба велике діло, щоб цього добитись, це місце заслужити й пожити за рахунок нього так добре і тепло, сваволити один час.

      84. Я живу цим місцем один час, мені платять гроші за нього. Я живу добре, вміння примусило оточити себе так. Я не хочу думати про іншого нужденного, його матеріальну частину.  Я живу сам, а ти живи сам. У кожної людини своє індивідуальне вчення, уміння робити свою роботу. А вона треба була в людях, він робив її для людей. Він був адміністратор, розпоряджався ними. Він був командир над ними, всі виконували його накази. Його діло – наказувати, а моє діло – так виконувати.

    85. Люди зробили введене законне явище, вони не залишаються без цього, а вмирають, як і не жили. Ми, самі люди, ввели цей закон, це діло. Тільки ми стали на ноги, уже думаємо про начальника. Він є міліціонер, йому доводиться розпоряджатись. Нам доводилось учитись на цього начальника з першого класу. Він учився в школі для цього діла, щоби бути вченим. А коли люди  одержують технічне знання, їм дають диплом за це. Він отримує місце за своєю спеціальністю, він козиряє тоді ним. Його діло є козир у людях.

    86. Він  не хоче звертати увагу своїм поняттям. Це є гордість його така, чим не похвалишся. Це є не виграш, а програш у цьому. У зв’язку з цим ділом, у нас нема  ввічливості. Ми є бідні в житті своєму, природа не вважає нас людьми, а жене з колії геть подалі. Люди живуть у природі, вони надіються на свій мертвий капітал, вони зберігають його. Люди оточили себе мертвим, а жити з мертвим є найгірше. Ось які вони зробили діла на білому світі, життя такого не буде без них. Ти робиш його, і хочеш мати його.

    87. Нам треба дякувати дуже сильно за його таке діло. Це живий факт буде наш у цьому ділі. Ми з вами добились у природі, вона тягне нас таких у житті, ми живемо так. Одні народжуються ягнятами, нерозуміючими людьми, вони одержують  практичне знання в процесі, у них вселяється  велика пам’ять. Людина – це є жива істота, їй доводиться чути, бачити, вона може говорити. Якщо їй треба щось, вона просить. Якщо їй не треба, вона віддає.

    88. Він визначає різницю, він має смак у себе, чує запах, красоту не випускає з рук, старається зробити що-небудь, погане жене  від себе, хороше тягне, любов має в себе. Він хоче, щоб у нього було, старається ходити на ногах, сидіти любить, удень не спить, йому хочеться копатися в чому-небудь. У нього є звичка велика спати. Це є такий у себе розвиток, він є народжений таким. Велика воля є  його, інші можуть сміятися з нього, можуть ображати. Він робиться фізично сильним у житті в природі, може накидатись, він знає, як робить.

    89. Найголовніше, вони є зі своїм тілом, їм доводиться одягатися в природі, як люди привчили. Люди привчили цю людину їсти, поставили житловий дім з усіма вигодами на своєму місці. Будь добрий, май повне право заходити в це так, як заходять усі люди. Ти є на ногах в цьому ділі із самого ранку до самого вечора, ти робиш щось у себе своїми руками. Твої очі бачать, стараються попасти з місця одного в інше до самого заходу сонечка. Воно заганяє нас усіх у домівки, як курей. Воно ледь не скаже, що треба лягати спати.

    90. А в нас стало темно надворі, треба лягати спати, така звичка. Ми завчили так: усю ніч, весь час спи й спи, як ніколи. Ця звичка не годиться нікуди. Це є вічно розвинуто в домі в мертвому капіталі. Це йде не до життя, а до смерті. Це є наша вічно розвинута система, що ми робимо в житті таке діло. Герой гине уві сні. Це є предкове явище, люди не схотіли жити так, як треба буде жити, як Учитель говорить. Тіло є живе, і те, що оточує тебе, є природне. Природне є живе, дихає, як ніколи. А ми задихаємось у мертвому капіталі, ми  привчились жити так, живемо один раз.

    91. У людей стоять будинки з балконами, у декілька поверхів. А ми живемо в них, і ми вмираємо в них. Для чого це було почато мною. Уся історія життя Паршека була в цьому нашому селі, я, Паршек, починав її. Мені  довелось учитися в школі чотири класи через свою сільську роботу, мені не далось отримати похвальний лист. Я заслужив своїм таким учинком, що я робив у житті. Дитині треба спати, такий був час, а моя рідна матір будить мене за мою доброту. Вона народила мене, їй доводилось вчиняти зі мною так. Мені було десять років, а мені доводилось підніматись рано.

    92. Може, я не піднімався б, а матір моя будила мене такого, я не знав сам, за що. Я сильно хотів спати, а треба до роботи. А матір била, матір моя схопить за волосся за голову і таскає, таке  виховання було моє. Батько був шахтар, йому треба заробляти копійку. А моє діло – треба допомагати дядеві Федорові в полі, такий порядок був у селі. Найголовніше, це дядя Федір, він усьому цьому ділу є хлібороб. Його ділом було думати в цьому. Дуже тяжка сторона, це давалось мені моє діло. Мені сказали, а я розумів, у житті людському треба працювати. Я робив цю роботу: комусь треба робити її.

    93. Дядя сіє зерно по оранці. Його діло є одне, а моє діло інше. Дві пари волів запрягли в ярма за війця та за борони, одна пара іде за одною, а третя пара коні йдуть  слідом. Мені доводилось водити їх. Я вожу до тих пір, поки дядя посіє. А тоді я є вільний у всьому, за мною всі дитячі пустощі. Я не забував про своїх домашніх, про тих хлопців, про ровесників, про дівчат. Я думав  про них, не забував про їхнє домашнє діло. Вони мали  теж домівки, вони не знали, чим я займався там. А я бачив: поїзд ішов по залізниці, він був із трьома вагонами, як зараз бачу: паровоз компаунд віз платформи й критий вагон. Це було вперше, ніхто не бачив цього, нікому не доводилось бачити.

    94. А я був помічник цьому всьому ділу, не кому-небудь, а батьку своєму рідному. Рано-вранці ледь світ ми виїжджаємо, ввечері пізно приїжджаємо. Нема з ким зустрічатись, нема кому розповідати що-небудь. І що-небудь я привіз, особливо поросятку, або часнику польового, а люди їдять його. Це нове доступно добувати мені. Я проробив весь тиждень весь час, що було треба. Я був слухняний хлопчик у цьому, усю весну проробив, слухався. А коли ми закінчили роботу, треба пасти  волів у балці, теж треба слухатися старших, вони хотіли цього. Наше діло було бігати, лише б сказали.

    95. А коли тебе оточило це здоров’я, ти не жалівся нічим, а треба було слухатись. Мені треба було бігати, бо я є менший від усіх. А маленького питають менше від усіх і посилають менше від всіх, на маленького покладаються менше від всіх. Я був більшим від свого брата. З кого питали? З більшого. І в людях було не таке. Якщо доводиться робити щось, то менший одержує менше, ніж більший. Видно по всьому цьому, це діло маленької людини залишається завжди позаду. Видно із всього цього діла, таких сил закладають менше всього на таку відстань.

    96. На маленький об’єкт матеріальності  доводиться витрачати мало, навіть це все вважається легше. Завидки є на таке все в житті, скільки ми не робимо такого в природі. Ми з вами почали, у нас це все діло починалось із одної людини. Вона надумала це все, тепер це продовжується. Це все люди зробили на цьому місці. У них народилась думка зробити те, що ми, усі люди, робимо сьогодні. Нам є мало в цьому ділі, ми беремось, хочемо зробити більше від цього в цьому початковому ділі.

    97. У нас, таких людей, нема зупинки. Такого не було в житті, щоб нічого не робити на одному місці. А от це є: недоробили це діло, а інше на арені. Ми робимо самі його, ще ми не закінчили робити його, ми загубили своє здоров’я в цьому. Ми почали робити це діло колективом, а от щоб його зробити, ми не дочекалися, що хотіли, всі до одного чоловіка повмирали. А хто залишився в живих, він стоїть у черзі, чекає свого дня, втратить сам себе в ньому. Це все зробило нам наше це, ми робимо більше, і ми не зробили його, умерли, це найгірше в людях.

    98. Це ми з вами зробили. У Мавзолеї Ленін лежить спокійно, збоку Сталін лежить заритий, усі видатні люди замуровані в стіні Кремля. А всі решта люди позаймали свої місця, спокійно лежать мовчки. Коли вони були живі, барикади робили. Ми не зуміли зробити що-небудь новеньке. Діло рук людей є велике діло для життя, це ми зробили. У цьому великому ділі де наші люди подівались? Ви подивіться: які кладовища є в нас. Це такий побут був у людському житті. Чоловік один-єдиний був, розпоряджався сам один, він був хазяїн, цар землі в цьому всьому ділі.

    99. Люди жили індивідуально. Вони робили із землею те, що хотіли: захоплювали, облюбовували, до свого імені присвоювали, своїм добром це все називали, робили таку огорожу, це місце берегли, як своє око. Іншого чоловіка вважали чужим. Таке право було в людях, воно й залишилось: своя сорочка, свій двір. Природа є скрізь і всюди, вона давала  нам для життя живе й мертве. Ми крали, тягнули в двір, не ловились, говорили: це моє. А коли цей хазяїн умирав, його виносили із двору, а все його це залишалося за спадщиною, він  залишається хазяїн у цьому дворі. Також злодій, мисливець на природу був у природі, як і всі люди.

    100. Він думав довго у цьому всьому, він готувався до цього, він знав про цей час, робив зброю для цього всього. Коли     зима йшла із землі геть, земля приходила у пригожість, на цьому місці люди робили грядку, щоб посіяти зерно. Якщо ти поробиш день, то їси всю зиму. І це буває в житті. Сніг не встиг накрити землю, у цей час мисливець узявся, зайця побачив: бах, його вбиває. Це теж убивчий прибуток є. Він є не такий, як землю оточує з усіх боків, її примушує родити врожай. Нам треба думати про нього щодня, не спати, а робити, щоб цей урожай вийшов великий. А на це робота  буває щорічно, а в цьому році хазяїн умирає.

    101. Це все діло є не порятунок у житті, а в подальшому захворювання, застуда, і в цьому смерть. Ми зробили це велике діло в природі в житті. Ми прожили 1978 років на білому світі. Сьогодні, 31 грудня, уже останній день цього року. Ради моєї такої думки білий морозний сніг впав на землю. Я бігав по ньому своєю легкою бистротою, легко й добре в цьому. Паршек кричав своїм голосом на арені про таке величезне діло в природі. Ми робили його таким, ми зробили  його за шістдесят років. Де ми, такі всі люди, подівались? Ми повмирали, нас не стало. А ці, котрі стоять на черзі, вони чекають свого дня.

    102. Він прийде за ними такими, скаже їм: «Ви чого чекаєте? Збирайтесь. Ваша пора прийшла така, яка й усіх приходить. Треба вмирати, ваші товариші чекають вас». У них є така думка, вона чекає нас, як ніколи, такими. Це законне природне явище, воно робилось, як велике діло. І ми своє діло почате недоробили, при ньому вмерли на віки-віків. А в ділі Паршека, його такий висновок, за його думкою: треба робити те, від чого людям буде приємно. Нам усім треба буде добре і тепло. У нас буває не часто не згоджуватись. У нас усіх є сила на щастя, ми так живемо.

    103. А люди почали це маленьке діло, не хочуть цього зробленого в житті в природі. Ми не хочемо самих себе так на край села чи міста. Ми не хотіли робити цього діла, самі умови примусили нас усіх. Як ледь щось трапилось, ми дочекалися людської смерті на ньому. Усі наші підготовлені сили, вони робляться нами для того, щоб за його життя доводилось жаліти  близькому рідному батькові або матері, братові, сестрі, дідусеві або бабусі. Ми проливаємо сльози, але щоб не відносити й не робити йому в житті таку пошану із квітами, килимами, але в землю зариваємо, це струм, магніт у природі.

    104. Так було на людях, так зроблено нами, воно буде робитись. Це все ми зробили самі, ми закопували, ми несли їх на кладовище. Це їхній хутір був приготовлений проти тих людей, котрим доводилось вмирати болісно від гітлерівських рук. Так тепер ви показали своє технічне, штучне, у хімії, це є найгірше.

      105. Ми робили Учителеве в себе. Це люди, котрі робили цього чоловіка в цей буремний час. Він даремно народжувався, він робив таку штуку, їм було страшно. Вони зробили  самі собі діло з такої тварини, з такого зробленого людьми чудовиська. Можливість є зробити їм корисний спокій, що не заважає, щоб ти залишився задоволеним від цього всього діла. Люди хотіли, щоб їм було добре і тепло від цього діла. Це може зробити в житті тільки Бог.

    106. Він утихомирить усіх своїм ділом, своєю любов’ю, люди будуть задоволені цим, образи не буде ніякої. Усі люди залишаться задоволені. Погане, черга щезне, її не буде. Ось чого люди доб’ються в цьому. Тюрма з лікарнею відійде через це все. Паршек зробить  це все. Де б він не був, що б не робив у цьому, йому робиться на відстані. Лише б ображена чим-небудь особа попросила мене, їй обов’язково буде допомога в цьому. Вона оточить себе цим, що просила. Вона обов’язково задовольнить себе. 

    107. Ось вам живий факт такий, з котрим зустрівся Олексій Сердюк. Він хотів відвідати мене, гостем бути, квитків не було в продажу, він говорить. Він звертається з просьбою, сам попав  у біду: «Учителю, я ж не буду в тебе, дай мені квиток, щоб їхати». А на цю ось просьбу десь узявся перукар, спитав, у чому діло? Я жаліюсь йому: та нема квитка. Він пішов у касу, приходить, гроші дай йому, він пішов, приносить. Я поїхав, приїхав, тепер тут. За все спасибі, він сказав мені так.

      108. Той, котрому доводилось зустрітись із горем і бідою, зустрівся з ними. Цим ділом трудно оволодіти, болісне воно, лише б пробралось у живе тіло. Це нестаток, він не дає людям покою. А в людей якщо нема чого-небудь, вони лізуть, шукають по природі, хочуть знайти це місце. Їм здається, що вони щось загубили і вони повинні знайти це. Вони так думали про це все, не кидали так думати. Вони не були фактично на цьому місці, а життя вимагало побувати там.

    109. Він говорить, що це така моя історія. Я, як такий чоловік, не був у житті своєму, там люди живуть такі свої. Вони вставали щодня рано-вранці, їх умови  грошові женуть туди. Виявляється, вони живуть у цьому всьому ділі. Їм треба жити на цьому місці, таке робити в житті. Вони живуть в місці, самі ремісники навчились робити селу те, що треба. У них є ринок, всі  хворі, нужденні стараються попасти сюди, їм це горе з бідою. Хоч пішки, але їм треба буде йти.

    110. Люди готують людям цю болісну потребу. Люди стараються попасти сюди в цю місцевість з усієї околиці, хто з чим. Один говорив так. Нікому не забороняється на цей базар до цих людей із своїм добром. Сюди бідні й багаті йдуть або їдуть, базар приймає всіх. Якщо у тебе є чим похвалитися перед усіма в житті, іди показуй. Люди є різного характеру. Він витратив на це весь тиждень, шість днів. Мало того, що він розмірковував, шукав вихід у себе, щоб його діло таке не пропало даремно. Він багато робив, не спішив робити цю річ, він заклав на це труд зі своєю правотою.

    111. Вона треба всім у житті, це є для всіх людей.  Люди готують, що краще та цікавіше. Він, як любитель свого селянського діла, виходив у себе таких волів. Я, як сьогоднішній письменник, не забував про це базарне діло. Його умови такі, у його хазяйському домі був такий порядок. Без цього діла він не зміг виходити таких волів. Ну й воли! Хто не підходив з баришників,  щоб купити їх на м’ясо. М’ясникові поторгувати таким мясом було б  не гріх хоч один день. Ну й хазяїн, його не обдуриш.

    112. Це чиста правда, сказав він, хотів узяти гроші за них. Ми з вами, такими людьми, думали самі весь рік весь час про це діло. Така для цих людей сцена, котру доводилось людям робити, вона дуже хороша зі своїми такими новими, сказаними словами в піснях. Це діло було вперше. Нам треба поставити ще краще, але сил не вистачило. Техніка була мала, штучне було не таке, мало було хімії. Усе робилось не так, як робить своє діло Паршек. Він зайняв недаремно це місце зі своїм таким ділом у природі не війною, не вибухами.

   113.  Йому доводилось відшукувати це місце не важко. Я знайшов його за 46 років. Це місце виявилось Чувілкін бугор. Він показує  не цю нашу сцену. Він дає людям нашим життя природне без усяких потреб. Ось що дає це місце. Нам не треба мертвий капітал.  Ми, усі люди до одного чоловіка, оточили себе цим ділом. Ми з вами стоїмо в черзі, ми з вами чекаємо дня завтрашньої пори. Він не приходить до нас без усяких потреб, а когось забере з нас, таких хоробрих. Він не рахується з нами, такими людьми, а легко-легко саджає на наше тіло свою виразку чи грибок.

    114. Ось що він несе в нашу чергу. А для людей не існує цієї черги на цьому бугрі. Паршек прийшов з любов’ю до неї, попросив її так, як це треба. Усім людям не жаліє передати з душею, із серцем це. Моє – це є ваше. Нам треба кинути діло своє наявне зовсім, щоб його не робити так. Цього місця бугра вистачить усім, лише б люди захотіли його. Це все не задовольнило їх, вони застуджуються, хворіють у житті. Їхнє діло є погане, воно не гоже нікуди до життя.

    115. Усі розумні адміністратори бажають людям щастя, здоров’я, говорять, пхають: ідіть, робіть добре, тоді ви одержите добре. Це такий є в людях введений закон.  А Паршек говорить адміністратору: ти обстриг мене, ти оббрив мене, а потім узяв скоротив. Що мені такому робити? Я був підготовлений говорити з ученими-психіатрами про нового чоловіка щодо свого розвитку. Я сказав їм так: це я буду тим чоловіком, про нього мова йде така безсмертна. Цьому чоловікові треба буде місце для цього діла, щоб там робити те, щоб він не застудися і не захворів.

    116. Я, Паршек, знайшов це місце, оточив себе ним. Це місце відомо всім, багато хто був на ньому, не я один є в житті, за кого ручаються 12 чоловік. А нас є поки що двоє, ми робимо все це діло. За наше все це, зроблене нами, у такому розумінні природа точно сказала, щоб ми знали. 1983 рік, травень місяць. Через Китай та Індію всі наявні бомби падуть на Радянський Союз. Перемоги не буде ні в кого. Усі будуть брати участь, а перемога буде через пізнання Учителя. Він введе на це діло свою істину, мир, любов, а не війну. Природа буде за нього, вона говорить йому.   

      117. Якщо він буде цей чоловік, котрого всі люди чекають, він скаже вам за вашим бажанням наперед, що буде. А він сказав уже через природу вам. Хочете, не хочете, а життєва ідея переможе. Ми, усі учені люди, знаємо про це діло всіх людей, живущих на білому світі. Спитайте ви в них: хочеться їм так умирати. Вони не дадуть вам своєї згоди. А в нас, у таких учених, спитають: а що ми зробили для цього, щоб ми не вмирали? Як смерть була між нами, так вона залишилася між нами.

    118. Ми з вами є не хворі люди, розуміємо, знаємо добре, як ми вперше починали відчиняти ворота для Радянської влади. У нас була нужда, нестаток великий був у всьому, один жив, інший залишався позаду, він умирав. Нам було трудно тоді, а все-таки ми розвились у цьому. Ми оточили себе багатством для цього,  природа не забувала нас, поставилась із своїм наміром. Я є не проти цього всього, що робиться в наших людей. Вони роблять самі, природа допомагає їм, вона відкриває їм все для життя. Вони обмальовують своїми руками вмілими це все.

    119. Їм робиться тяжко в житті в природі. Так воно має робитись, у них є все через це. Вони їдять досита, добре, одягнені до самого тепла добре, живуть у будинках з усіма вигодами. Нам, таким людям, усім ділкам цього діла, хочеться жити добре і тепло. А діло Паршека одне: у них спитати про таке місце, на котрому люди будь-якого характеру жили, не хворіли, не застуджувались. А таке місце є в природі, ніхто не займав його чим-небудь, люди не хотіли займати таке місце, і вони не вміли зайняти його, щоб воно залишилося корисним місцем.

    120. Як знайшов його в цьому Паршек? Він чимало пройшов для цього діла по нашій землі. Люди не пробували бути так у цьому ділі. Він робив цю історію для цього так, як усі люди. Вони старались трудитись,  жити так, як жили всі. Я добивався цього, старався робити те, що було треба для життя. А в природі було це, чим треба було похвалитись перед усіма. Природа допомагала мені в усьому, вела за ніс туди, куди треба. Я не робив що-небудь без неї.

    121. Вона є моє місце, де я народився, де я виростав так, як усі такі люди. Вони кидали мене в цьому ділі тоді, коли вона не давала хорошого для тіла: це такого повного права, щоб я давав комусь свої сили. Вона держала мене на віжках. У мене була любима дівчина з дитинства, я любив її до безумства, а щоб скористатись нею, природа не дала. Вона дала своє те, що хотіла. Вона знайшла мені душу, серце для цього  зовсім з іншого села, вона не побоялася через мою таку природну красоту такого діла мого життя.

    122. Природа робила все ради мене такого, щоб наші люди знали, кого вони гнали геть від себе. Природа готувала цю дівчину змалечку ради мене. Моя мати була щаслива тим, що вона народила такого мене. Я ріс так само, як і всі люди, а ми піднімались на свої довільні ноги в природі. І Паршек робив  у житті те, щоб люди знали як такого чоловіка, хто разом із такими людьми жив. Він робив усе те, що треба. Паршекові допомагали в усьому. Він робив з людьми разом це все, він боровся за своє життя.

    123. Йому також хотілось жити, як і всі люди з Паршеком. Він жив 35 років з ними разом. Паршек не робив своїм учинком, своїм життям людям тільки одне в природі, щоб кров їхня лилась по землі. Він завжди жалів і хотів, щоб природа заступилась за них. Вона послала його для цього на війну, щоб  отримати від неї одне або друге: чи голова в кущах, чи груди в хрестах. Наказ був, що німці мали наступати на руських, але не пішли. Команда була дана, що руські підуть у наступ, але так ніхто не пішов. Паршек яким був, таким він і залишився, живий непошкоджений.

    124. Він кинув фронт: це діло було не його в цьому. Нам треба демобілізуватись, треба, щоб цієї війни не було. Так воно й вийшло. Німці окупували Україну, а в Оріхівці не стояли. А все-таки хоч трохи  вони зачепились, у Паршека взяли з возу мішок зерна, це вже німці програли, Махно гнав їх додому. Це була історія, цьому бути. Я робив на заводі шнидирит порох для снарядів артилерійських. А в цей час природа оточила сильним дощем, не дала моїй зміні вийти на роботу. Я був старший апаратник бігунків. Мені треба слідкувати за вивантаженням, а дві дівчини, руська й полячка, вийшли на роботу.

    125. Амонал мололи, треба було вивантажувати. Уся робота була на мені. Я взявся вивантажувати сам, і хотів, щоб ці дві дівчини носили цей амонал на сито. У цей час директорська комісія прийшла щодо розширення цієї будови. Англієць Пуссель, директори француз Еміль і руський. Ця полячка набралась такого діла, як націоналка, вона зробила неприємність мені. Вона заклала, їй повірили, а мене, як руського, образили ні за що. Я був звільнений. Куди тільки не звертався, я хотів виправдати себе.

    126. Навіть інспектор труда був у Луганську. Він сказав на мою таку просьбу так: «Ми віримо союзникам більше, ніж руським». Я обібрав для цього діла без усякого. Цар призвав мої літа на службу, і царю довелось відмовитись від престолу, у житті пішло доверху ногами. Десь більшовики взялись, вони дали всім, відібрали таке право в усіх. А Паршек не схвалив батька самодержавство. Цар зійшов з колії через Паршека, так що теорія стала на путь усього. Адміністративні особи не зробили нічого такого в житті в природі, вони зруйнують самі себе в цьому.

    127. Люди відмовляться від усього цього діла, а візьмуться за діло Паршека за Чувілкін бугор. Він є земний рай для нас, для людей. Ми будемо врятовані на цьому ось бугрі. Там ми не будемо спати, застуджуватись і хворіти. Це місце, ці умови підказані для людей усього світу. Люди не будуть умирати так на цьому місці, на цьому бугрі. Такого діла не було ніколи до цього в житті, а тепер це місце є. Воно не давалось так даром. Паршек, як один з усіх, є такий заслужений, він є тільки один з усіх таких людей, одному йому довелось збагатитись цим добром.    Ми знайшли його, воно треба було нам у нашому такому житті. Воно примусило нас, ми довго думали про це, вважали: це все пригодиться на щось у своєму дворі. Ми зробили із цього всього дім житлового характеру для життя свого. Нам не доводилось жити в  ньому без усякого. Цей дім складено з каміння, чотирикутні стіни має. Ми зробили вікна з дерева, їх засклили, щоб було видно. Ми поставили вхідні двері, через котрі доводилось заходити з двору. Для життя ми склали піч, вверх витягнули трубу для диму.

      129. Ми розводимо вогонь, щоби було тепло, і було на чому готувати що-небудь. Хазяїнові цього дому треба дуже багато природного добра, без води не обійтись у всьому ділі. Йому треба вода  для життя, він робить з неї свіжі видумані страви щодня. Це його така звичка розвинута вічно. У році 365 днів,  людям треба приготувати їжу й поїсти не один раз, а три рази щодня. Хазяїн сильно думає про це, більше доводилось робити в цьому ділі. Хазяїн цього дому лягав спати, а думки про це діло клав під голову. Коли ледь світало, вони будили його такого.

    130. День приходить для цього, природа присилає нам його. У ньому нема приготовленого всього для нашого життя, щоб ним доводилось жити так, як нам треба було. Нам необхідна вода в своєму житті, вона є завжди в запасі, відра повні стояли. День вимагав від людей гігієну, чистоту. Перше – догляд за собою, треба вмити обличчя, та ще з милом, це твоє є перше діло цього дня. А друге діло – цим людям треба їсти щось. Така звичка є в людей не забувати про самого себе, що треба їм у цьому, щоб жити і бути задоволеним цим.        

      131. Час приходить, він примушує людей знати й думати про нього, не перестаючи. У цей час людям треба для життя не один дім, у котрому доводилось робити все. Так ранок настає, природа підготувала умови людям, ввела сонечко з теплими променями в життя. Вони змінювали їм атмосферу в житті. Людям треба приготуватись до цього дня. У нас є така звичка, щоб у нас був свій запас на багато раз, приготовлений людьми наперед. Людям треба, щоб  картопля була. У тебе є умови для цього. Ти є хазяїн цього добра, у цей час готуєш, не спиш ночами.

    132. У тебе робить своя думка, вона диктує наперед, що треба буде їсти сьогодні. Люди добувають сировину, земля дає всякими способами в природі. За землею доводиться доглядати, вона є наша матір-годувальниця, усе дає нам таким. Ти трудись, роби те, що треба буде їй. Вона не дає всього нам без усякого труда. Раз люди почали, то треба буде робити все в житті. Вона приходить до нас, таких людей, один раз на рік із своїми умовами. Вона приносять тепло землі.

    133. Земля починає дихати своїми квітами. Ось чого ці дні приходили до нас, вони створили свою атмосферу. Людям доводилось думати сильно в себе про це, що доводилось робити. Зима лежала, сама чекала підготовки від людей. Це треба буде зробити в природі, щоб продукція була для цього часу в житті. Для цього люди зробилися такими ділками із своєю силою розуму, із своїм озброєнням у природі. Вони зробили природі те, вона стала допомагати їм, щоб люди жили, бачили, робили, надіялись, що вони будуть так жити.

    134. Ми робимо самі це життя. Це є наш фізичний труд, ми робимо самі в цьому. Природа поставила умови перед нами, не спішити робити те, чого природа не хотіла. У неї є земля, у неї є повітря, вода. Люди привчили самі себе придбавати те, що треба для їхнього життя. Вони озброїлись цим, зробили приладдя, дійшли до техніки, стали робити штучно, і хімія треба була на це. Люди зробили все це з природи, їм легко доводилось робити все. Ініціатори були на етапі, якщо вони брались робити, у них виходило це.

    135. Це їхнє діло було, вони зробили його, їм самим видно. Вони зробили дім самі на своєму облюбованому місці. А це місце є його природне, хазяїн не дасть його  нікому. Він жив за рахунок нього, як своєї власності, він розпоряджався, як своїм. Він зробив над ним те, що хотів. Хазяїн цього добра тягне в цей двір все живе. І він виносить мертве в гробу зі сльозами, коли хтось помирає. Йому треба жити в цьому ділі, а природа не дала йому, як такому. Коли він був здоровий, то робив у житті, творив дива всякого роду в цьому ділі. А коли він застудився, захворів, уже він не треба нікому, треба догляд за ним.

    136. А ніхто не хоче доглядати за хворим. Кому він треба такий хворий, лікарні, лікарю, сестрі, няні? Він не треба там. Ось що ми з вами, учені люди, зробили. Ми з вами болісно повмираємо. Що може бути гірше від цього? Хороше і тепле дало нам це все. Ми  їли солодке, жирне, смачне. Ми одягаємось у фасонний, теплий хороший одяг. Ми живемо у своєму домі з усіма вигодами. Це наша всіх така є людська звичка, наш сільський мужик зробив її. Він повозив хліб із степу возом у двір, помолотив, повіяв, чисте зерно засипав у засіки, муку намолов, їсть хліб.

    137. Яке його таке життя? Воно є вмираюче на ньому. Хіба Паршек є такий своїм наміром зі своєю думкою у людях в природі? Гітлер пішов війною на руських з Богом, українців убивав, як таких. Він не знав і не бачив Бога. Чому Паршек і чому це так вийшло? Німці запросили Паршека в Берлін, а потім він опинився у гестапо в Дніпропетровську. Для Паршека було недобре це. Сувора зима лежала, а його возили на мотоциклі по німцях у ту ніч, коли німців розбили під Москвою, а оточили під Волгоградом. Я упросив природу, щоб німці не мали  успіху більше. Так воно вийшло по-моєму.

    138. Я не говорив з дурнями. Я ходив понад морем, сидів у воді, ліса проходив. А я не думав про це. І все-таки наших учених не доводилось боятись за їхню доброту. Як їм хотілось зняти з дороги Божу ідею на мені. Ця ідея особисто належить усім нашим людям за всім цим ділом. Вони повинні врятувати самі себе від усього цього діла в усьому світі. Матір рідна повинна простити нам усім, і вона не буде більше карати нас таких за це саме діло.

      139. Ми звільнимось від найлютішого ворога. у нас  проявиться любов у цьому ділі. Так ми примусимо самих себе робити. Любов – це є таке діло в природі. Природна атмосфера міняла себе після першого числа цього року. То морозна, холодна погода була в природі, то проливний дощ лив, і яка ожеледиця зі снігом була зроблена для цих людей у житті. Вона не давала їм такого спокою, захищеними ногами ходити по льоду.

    140. Люди живуть у цьому Новому році, 1979. Коли людям треба щастя в новому році, тоді у них була стихійна аварія. вони ламали ноги, руки й стегна, а робити треба було. Директор виступав із розмовою про мільйони не просто так, їм хотілося знайти причину, чому люди молоді не хочуть підкорятись такій тяжкій для людей режимній агітації. Вона була дуже тяжка для них.

      141. Ти, матір рідна, народила його, як дитя своє, він є твій, не вважай його лайном своїм, а вважай його людиною. Якими всіх вважаєш, таким вважай його. Він, як твоє дитя, теж хоче, щоб ти, як мати чи батько, навчили самі себе представляти йому свою небувалу ввічливість. Примушення його – це є гострий ніж йому. Ви знаєте самі, коли ми примушуємо його це є адміністративний наказ. Ви відмовтесь від цього всього наказу, починайте прищеплювати цьому дитяті змалечку цю просьбу. Усе те є негоже, що ви робите над своїм солдатом,  ваш такий упевнений наказ. А якщо предки навчать його просьби, він буде розуміти, для чого його так просять. Щоб він не робив такого поганого, щоб не вчився жити по-старому.

    142. Ці звички, котрі ми вводимо в дитячий розум, є погане, нікуди не гоже. Ми вчимо їх самі, щоб вони робили це в житті. Нам не хочеться робити самим цього, а інших ми примушуємо. Для чого ти куриш чи п’єш вино, тобі шкідливо. Ти не роби свідомо це. Дитя наше новонароджене тільки відірвалося від матері, і пішло з великим адміністративним наказом у життя в природу. Ми показали йому таку дорогу, по котрій стали примушувати його ділу, щоб він брався за діло й робив його. Нам  треба народжувати дитину без усяких потреб.

      143. Нам треба просити дитину, щоб вона не потребувала цього. Нам треба ставити просьбу свою перед природою, щоб вона згодилась з нами і стала допомагати цій дитині залишатися без цього всього. Просьба задовольняється залишатись без труда природним порядком у природі. Здорове тіло має здоровий дух. Каприз усяких людей перемагається ввічливістю. Якщо ми просимо природу, то нам треба просити і дитя. Яка ввічливість введена нашими людьми! Природа просить природу, люди просять людей. Ось де ми зробили життя наше таке,  невмираюче живе природне. Це повітря, вода й земля, вони повинні зберегти це дитя природно.

    144. Природа має зустріти дитину  пахучу, а не смердючу, через любов, свідоме терпіння, як я терплю в цьому всьому: не їм, води не пю, не одягаюсь. А мені хочеться одягнутись і наїстись, а води попив би. Я не роблю так, як ви робите, що смердите. А раз люди смердять природі, то вони є негожі до життя. Корисне не вмирає ніколи, порятунок усіх людей усього світу буде через діло. Якщо люди такі треба будуть  природі, то матір нехай знайдеться така народити свою дитину. Ми всі народжували дітей нелегально через чуже природне.

    145. Природа втягувала в найкращі такі здорові якості, вони примусили людей створити похіть для життя. Вона робилась нами нелегально обманом, лише б самець захотів вкласти свій член у лігвище. Дитя створювалося через бажання й любов, матір виходжувала його дев’ять місяців у череві. А потім люди зустрічають  його в зробленому багатстві. Люди вірять сильно цьому мертвому бездушному, надіються на це. Воно є мертве, не живе,  а капризне, свого роду нервове, через це все можна захворіти в будь-яку хвилину. Це чуже природне, люди користуються ним нелегально правом пожити один час, а в інший час треба вмерти.

    146. Людям не можна жити за рахунок чужого, природа має своє тіло, воно є живе природне. У ньому є струм, магніт, електрика, невмираюча істота, вічно живуща сама природа. Вона жила так, вона живе й буде  жити так. Як вона терпить від цих людей. Паршек терпить це не ради самого себе, а ради всіх людей усього світу. Такий варіант є. Людям треба визнавати Іванова й згоджуватись із ним, їм треба згодитись з  його ідеєю. Своє живе тіло відіграє роль в  Учителя, учені мають програш увесь. Вони бережуть свої місця, бояться його.

    147. Це діло, яке треба буде в житті. Людям треба визнавати природу, як матір рідну, не примушувати, треба буде просити її, тоді такий виграш буде в природі на все. Ми живемо в природі, природа держить нас. Паршек отримав довіру вчинком своїм у людях у цьому всьому перед природою. Це він мало проходив таким, йому було не тепло, але зате здорово. Він ще так не їсть і води каплі в рот не бере, а зустрічається з такими людьми, котрі стоять на черзі, чекають такого дня. Для них він прийшов сам такий у житті, сама природа.

      148. Самі люди можуть узнати через фарфорове блюдце через свої такі руки. Ви спитайте в нього: хто є такий Іванов? Він був такий, він залишився  в цьому. Він не виділявся чим-небудь таким. А чому так сталось, що адміністратори вчинили погоню на нього в житті? Вони приймали його, вважали: він пішов не тією дорогою. Дорога в нього вела до такого діла, за котре ніхто не брався допомогти людям в їхньому такому ображеному житті. Він отримав довіру в цьому таку.

    149. Він не погидував нічим таким, він став працювати над цими людьми. Він є обдарований у цьому. Йому довелось зустрічатись на цій дорозі з такими людьми, котрі стали жалітися в своєму житті. Вони говорять з якоюсь образою: нібито я відходжу від них, не хочу зізнаватись їм про це. Я показую сам себе не так у житті своєму. У мене є сили не такі, я ходжу зовсім не в такій формі, у мене нема того, що мають усі люди. Я є один такий у природі, я не застуджуюсь і не хворію. Вони думають так, що я не хочу зізнаватись їм у цьому, у мене нема цього. Це наше є таке щастя, воно належить усім нам.

    150. Ми знайшли таке щастя для цього. Тепер він вносить це місце в Оріхівці Лутугинського району, Ворошиловградської області. Чувілкін бугор відшукано мною в природі. Він має сили природного характеру. Повітря, вода й земля відіграє роль у цьому всьому. Це місце треба буде для всіх людей для здоров’я. Це перевірено Паршеком, він робив там сам усе таке в житті. Природа говорить йому про це мовчання вчених, що нашим ученим не вкладається в голови. Що вони поробили нашим людям у їхньому житті? Вони зайшли зі своїм у безвихідь.

    151. Я навіть не знаю, що робити з такими людьми, у котрих нема ніяких  нових змін в хорошу сторону. Нам видно з усього цього, як наші люди народилися. У зв’язку із цим усім, початок має бути такий. Люди стали адміністративно посилати людей у найменше діло, а людям доводилось починати це діло з нічого, воно треба було в житті. Люди вимагали від цих людей, щоб вони починали робити це своїми руками для цього життя. У них не виходило ніякого життя, ніякого діла. Ці перші люди надумали своєю думкою, як це діло оформити, їм треба було зробити.  

    152. Їм доводилось зробити це в природі. Це робота була їхня, вони стали робити її. А до цього люди були інші. Вони довго робили своє самодержавство, вони поставили царя на свої ноги. Батько своєї сім’ї робив усе над своєю сім’єю. Коли він хотів, сина посилав туди, куди треба. Батько розпоряджається цим усім, це його право було в цьому. Люди жили мало і погано. Через це він почав робити революцію. Він зробив сам це, не послухав свого батька. Він робив разом із народом, з людьми ображеними. Цей режим треба було прибрати в житті, а вести право сина.

      153. Вчені люди прийшли на поміч цьому, вони стали примушувати людей, щоб вони робили придумане їхнє таке діло. Партія була за них, вона не хоче сидіти на місці, щоб нічого не робити такого вміло, але треба було робити обов’язково. Нам треба сідати за стіл, хто нам дасть його? Наш людський труд. А ми розвинули його на собі в цьому ділі, ввели його людям. Вони стали втомлятись в ньому, хиріти, старіти, приходити в негожість. Такі люди не треба нікому, їхнє місце є за хутором кладовище.

    154. Усі лежать у праху спокійно, про них забули, що вони  були такі. У них було звіряче ставлення до людей. Вони закопали їх, таких героїв. Вони повмирали самі, умови примусили їх здатися природі. Вони зробилися технічними людьми. Учені робили те, від чого мені, як ученому, зробилося тяжко. Він говорить,  я вмираю. Що його примусило таким бути? Діло наше, улюблений труд. А ми визнаємо й робимо його до самої смерті, ми вмираємо на віки-віків. Паршек говорить нам, таким людям. Люди не дали мені працювати, вони скоротили мене. Я був між ними найбільш ображений чоловік.

    155. Психіатри зустріли мене, вони, як учені, ставилися з презирством за мою ідею, що я став таким. Вони розвинули критику гнилу на мене в цьому. Я був Паршек, так і залишився Паршек в тому ділі. До них люди запросили на поміч охоронця порядку, він став держати це діло своїм законом не в селі, а в тюрмі, у психлікарні закритого характеру. Вони держали мене роками. Я набирався сил і там. Сталін посадив мене помилково, охоронець не довіряв цьому. За висновком лікарів, чоловіка такого не було з його ділом у житті.

    156. Я малюю їм картину, що це моє загартування-тренування. Куди тільки не писали, крокодилячі сльози проливали. Я був у людях як Переможець природи. Я не був такий весь свій час свого перебування на нашій землі. Я був заслужений з перших днів мого життя, історія рухнула через мене, вона не устояла. Я треба був людям ще тоді, але природа держала мене, давала силу, про це не знав. Я був такий, лише б мені, такому юнаку, що-небудь потрібно було зробити в природі в людях. Нас було двоє в дитинстві, ми були однолітки. Лише б тільки хтось нагадав, ми приходили з ділом.

    157. А кого боялись? Іллю Абрамченка. Він погрожував поганяти нас хворостиною, а ми йому у відповідь сказали: ти нас лякаєш, погрожуєш цим, а ми спалимо твою хату. Нас таких двох боялись у селі чомусь. Самі ми не ображали нікого. Ми заступались за бідноту, а багатому мстили. Ми були шахтарі, робили на руднику, а він був від нас за 15 верст. Ми ходили до нього щотижня, свою молодість показували в селі. Ми були одні з усіх хлопці, бігали молодцями, старались наряджатися краще від усіх, чоботи хромові, а піджаки з брюками суконні. А нас звали шарлатанами й шахтарями, так ми залишились ними.

    158. Ми не старались вести за собою, самі робили по-сільському, як жили, так старались жити. У нас не було розкішного, лише б хліб та колодязна вода була. Сало було в моді, його продавали за гроші. А от не кожен чоловік мав гроші; той мав, хто заробляв. А шахти були в нас, люди треба були їм, біднота. Вона приходила найматись у найми поденно робити. Хазяїн брав людей, щоб вони були трудящі, хазяїн був капіталіст. Нам платили гроші за нашу роботу. А наше діло одне – найнятися. Найнявся – значить, продався. Нам треба робити, гроші не давались так, вони добувались потом. Ми старались робити на цих роботах.

    159. У нас у селі великому, ми жили не одні такі бідні нужденні. У декого був достаток, він не терпів нужди. А таких нас було повно, як ми жили. Оріхівка має три великі вулиці та були маленькі провулки. У нас не було цього, щоб усі жили однаково, а це було видно здалеку. Ти дивишся, розгадуєш по воротах та покрівлях хат. У багача не було соломи, він боявся мокрого дощу, старався уникнути цього всього. Він покривав свою хату за достатком своїм. У кого були гроші, вони робили його видним мужиком. А хто міг позавидувати нашій землянці під землею? Я народився в ній.

    160. А щоб нам побудувати дім хороший, треба були гроші. Мій батько був шахтар, він колупав цю копійку,  життєву зарубку робив щодня по вугіллю. Цю зарубку він так рубав, йому платили за день упряжку 2 крб. Гроші були тоді дорожче людей. Вони не жаліли себе, ішли в цей бій за них. Мій батько був трудяга в цьому ділі. Природа не помилилась народити мене в себе, такого чоловіка. Всі обрушились на нього, хотіли вбити його тіло за його діло. Він народився для цього.

    161. Чому це так вийшло в людях? Так вони жили в своєму житті, вони робили своє діло, через це жили добре і тепло. Люди жили при самодержавстві, вони не відійшли від цього хорошого, теплого, що усіх людей оточило поганим, холодним. Люди застуджувались, хворіли, засоби не знайшли проти цього, у них навіть людей не знайшлось таких, щоб таких людей врятувати від цього горя, від такої біди. Природа не давала їм такого права в житті, вона не дасть таким озброєним людям. Вони воювали, воюють з природою.

      162. Так вона терпить від них через їхній такий капризний учинок. Якби вони робили це діло, у них не вийшло. Що їх примусило робити діло в житті? Це перше діло зроблено для того, щоб у нас було все. Ми робимо те, що маємо в житті. У нас є зроблений нами технічно мертвий капітал, з котрим живемо один раз, ми вмираємо в інший раз. Таке все було в житті, таке залишилось у житті. Вони зробили, що помирають. У них не було такого, щоб не вмирати їм. Паршек говорить: не було раніше, так буде тепер.

     163. Люди не знали Чувілкін бугор і не збиралися знати його, як його пізнав Паршек. Ця історія робилась із того дня, з того часу, коли партія закладала свої життєві корні. Вона вела сама себе за правду, за життя те, котрого не було. Вони не народжувались у цьому, для неї вони не робили всього в житті. Природа є живі люди із своїм тілом, із своєю любов’ю, із цим ділом, котре люди не брались робити. Особливо людям не треба відходити від іншого, зовсім хворого чоловіка. Усі люди гидують цього діла, не хочуть хворіти, бояться зарази, як би їм не захворіти від цього.    

   164.Цього нікому не давалось. Завжди воно було, воно є, воно буде. Природа лише схоче цього, вона має це. Паршек не побоявся ніякої природи, ніякого дня, а він любив усе, він любить, він буде любити. Такого чоловіка не народжувалось, щоб у партії був такий у житті. Партія дочекалася  цього чоловіка. Це  еволюційність буде одна з усіх, вона буде на Паршекові, він є невмираюча особа для цього в житті. Партія має зберегти Паршека в житті.

      165. Для цього такий час іде. Люди зробляться такими, котрих не було в житті своєму. Природа нагородить благом їх за їхнє діло зроблене. Ми будемо  всі, як один чоловік, боги для цього діла. Природа прийме нас, як дітей своїх, пожаліє й поцілує своїм райським Духом. Ми запахнемо ароматом. Ось чому нас вчить це. Ми не хочемо цього діла, згоджуватись із цим ділом. Це діло буде не таке початкове, котре зробилось людьми: вони втягнулись без душі й без серця.

    166. Воно робилось не для життя, а для смерті. Це діло, зроблене людьми, природа не виправдала. В цьому ділі є істина. Ця істина оточила нас, я розкрив її на Чувілкіному бугрі. Усі люди були там, вони кланялись низько цій землі, цьому місцю. Вони просили Учителя, як єдиного Бога Землі. Він стояв і просив, щоб вони просили це місце, благали його, щоб воно дало їм їхнє здоров’я. А здоров’я є в мене: здорове тіло має здоровий дух. Він оточив себе в природі Святим Духом. Що може бути краще від цього всього? Далі тиша.

    167. Я є також такий чоловік руського походження в житті. Ви думаєте, ця штука є жива в людях на арені, вона є в нас, всіх націй, у домі, це таке є в ділі. Ми народили самі це в житті. Він народився для цього діла природою, це люди, це їхнє одне є таке. Вона була, вона є, і буде це завжди. Вона є в усіх нас, таких людях, котрі живуть на білому світі. Ми є такі люди, велика матір природа оточує нас, вона нагороджує нас таких.

    168. Ми народжуємось не самі в ній. Сама природа зробила все це, у ній є невмираюча істота щодо цього. Людям нема життя ніде без неї. Це треба для цього, де б люди не знаходилися. Лише б людина зародилася, умови тягнуть її до себе, стараються зберегти в цьому ділі. Повітря оточило цю людину, воно зосередилось, виштовхнуло звідти живе тіло після води. А земля прийняла це живе тіло, як воно треба в природі. Людині природної сторони належить прикріпитися до землі без усякого діла.

    169. Вони повинні оточити себе природно. Таким людям не треба було ніяке діло. Вони не повинні робити їжу для цього, не повинні робити одяг, їм не треба був житловий дім. Вони оточили себе природою. У них виявилося за всім зробленим повітря, вода, земля. Це є наймиліші друзі, які не щезають, навіки залишилися. Ніхто не захотів залишитися таким, як це треба. Усі люди пішли по тій дорозі, котра людей втягнула.

    170. Їм показали дорогу хорошу й теплу. Люди вибрали цю дорогу, усі вони стали такі. Перш ніж їм народитися таким у житті, люди заклали свій труд на це все, він робився, це треба було так. Раз ми з вами народжуємо дитя, ми повинні годувати його, а також одягати. А раз він одягнувся, наївся, йому необхідно   зручності для життя. Для того щоби бути в цьому ділі, люди знайшли в природі мертве, воно є не твоє, живим людям не можна жити ніяк з ним. Мертве тягне живе за собою, примушує робити мертве в природі.

    171. Вони втомляються в цьому, робляться старими в житті, вони такі не треба нікому. Ця система народжена сама так у цьому ділі, що людям треба вмерти в природі.  А Паршек довго думав про це, і хоче, щоб люди не вмирали. Він добився сам цього, пішов роззутим по землі й по снігу. Це свідомість визначила моє буття.  Люди не схотіли йти слідом за цим, за Паршеком, за його ділом, як пішов Паршек. Люди, може, пішли б, але в них нема природних сил. У них усіх є сили не природні, а технічні, зроблені штучно, а хімію ввели. Ніхто з учених не зробив такого, щоб  люди жили так, як самі хотіли.

    172. Ніхто з людей не хотів умирати в своєму ділі за бажанням своїм. А як люди вмирали, так вони й умруть. У зв’язку із цим усім, Паршек народився протилежним, він є проти цього всього. Нам треба робити те, що треба людям. Паршек говорить: не треба робити те, що ми зробили. Людина ще не народжувалася, а їй створили їжу, одяг, житловий дім. Він зайшов живим сюди, а от звідти він вийшов мертвим. Природа відібрала сама в нього його наявні сили, він залишився без них. А раз сил нема у нього, уже він не є чоловіком життя. Ці люди, котрі всім підкорялись, є не винуваті в цьому.

    173. Люди адміністратори залишилися винуваті. Він примусив себе народити чоловіка своїм учинком  на своє місце, і став примушувати його із самого  початку робити свою покладену роботу. Він залишився неправий у людях у цьому всьому, ми помилились через це все. Ми стали робити те, ми з вами зробили, від чого нам зробилось тяжко. Ті люди не хотіли робити самі цього, їм робиться погано від цього діла. А вони привчились примушувати інших, щоб вони бажали своє щастя, здоров’я хороше, щоб нам  робити.  Вони не виграли таким учинком у цьому ділі, а програли.

      174. Хіба іншому чоловікові  можна буде жити за рахунок цього всього? Це тільки неправда розвилася в цьому. Вона стала заважати людям з перших кроків у житті. Вони стали втрачати своє здоров’я в цьому, та люди стали вмирати з цим, це помилка була їхня. Вони пішли по цій дорозі, вона повела їх по дорозі хорошого й теплого. Вона веде людей до тих пір, до того часу, поки з ними не зустрінеться діло поганої й холодної сторони.

      175. А коли цим людям зустрілося це діло, то люди  стали відчували не так у житті, у них пішло зовсім не те. Я беру приклад із самого себе, таке діло є переді мною, таким чоловіком. Я стою пишу цю створену історію. Вона починалась на людях помилково, ми ввели адміністративну особу. Примушення це є тяжке діло в житті людей. Ти не хочеш робити сам цього, а примушуєш іншого. Він говорить про цю дорогу, він  хвалить її. Ми не шукали іншої такої дороги, щоб залишитися без цього всього. Ця історія була ясна, вона була в цьому труді, так вона залишилася в цьому.

    176. Ця історія була, вона існує споконвіку, люди   зробили її в природі розумово й фізично технічне, штучне, хімічне. Населення, котре робило це діло, не задовольнило себе цим. Це діло не врятувало їх у житті. Люди як умирали в цьому всьому ділі, так вони вмирають досі, і будуть умирати так. Історію цього діла не можна призупинити, а потік цього історичного діла можна замінити. То ми робили це діло.

    177. Цьому ділу треба люди ті, котрим доводиться стояти в черзі в житті своєму. Вони не роблять все потрібне для цього і не вміють, тому вони хворіють, застуджуються. Їх діло одне – їм треба пробуджуюча поміч природного характеру. Вона дається цим людям через любов до природи: через повітря, воду й землю. У них є все для життя, тільки треба робити це. У нас є в цьому ділі Учитель, він допомагає через себе, через своє таке діло природного характеру, котре треба.

    178. І нам доводиться рахуватись із цією історією. Ми ставали на наші ноги, ми ходили на них так, ми показували самі свою таку гордість, своє тіло, ми показували самі себе. Нам з вами  доводилось хвалитися таким добром. Ніхто не знав і не думав про це чуже діло. Ми, як такі люди, украли це діло в природі, ми зробились хазяї цього, присвоїли до імені свого, визнали власністю своєю.

    179. Ти зробив твоє це, присвоїв його. Ти пройшов по такій дорозі, а люди твої пішли  слідом за тобою, свою думку сказали. Вони не впізнали мене, я виявився між ними не такий, як вони подумали про цього чоловіка. Він є наш, ми вважали його таким чоловіком, а він виявився для нас чоловіком, котрий знає про це діло. Ми не чули від нього такого, а він підготувався до цього діла, багато часу вів, старався побувати між ними, розказувати точно про це діло іншим людям. Він узнав про це.

    180. Це своє було, воно є в будь-яких людей. Вони є заінтересовані місцем, на котрому жили, живуть і будуть жити, як хазяї.

    Партія є природна. Вона не задовольняється чужим, вона не належить мертвому. У неї є своє живе, мертвого нема, є природного характеру. Воно живе в повітрі, воді, землі. Люди не розпоряджаються людьми, вона є нове. Вона не проганяє  людей з життя і не примушує, а в свою чергу вона говорить людям: зрозумій це діло.

    181. Партія – це є не адміністративна особа, що жене в бій безвинних незнаючих людей. Партія не живе в ділі. Їй  не треба їжа, їй не треба одяг, їй не треба дім. Їй треба люди не мертвого характеру, а живого. Їй треба знайти таке місце життєве в природі без усякого діла, такого діла, у котрому люди помиляються й умирають на віки-віків. Партія є невмираюча істота, вона народжена людьми для порятунку всіх нас земних людей, щоб вони відмовились від цієї технічної системи, штучного діла, перестали  вводити хімію. Паршек є вона, природного характеру.

    182. Природне є повітря, вода, земля. Партія оточена цим. Вона має своє, а чуже не тривожить, іншому не заважає. Паршек є природна партія, вона невмираюча, вона не заважає будь-кому, вона є живе, вічно живуще. Це місце належить усім живим людям. Партія просить, благає всіх нас. Якщо хочеш жити за Паршековим ділом, іди займай це місце. Воно дано нам усім, вибору нема ніякого, лише б душа й серце. Нам треба любити, любов є діло, це тіло людей повинно стати близьким до природи. Вона не покарає тебе ніколи за це, а полюбить усіх.

     183. А партія готує людей без усяких потреб, живих, але не колишніх людей. Паршек не бореться за мертве, його оточує живе, це Чувілкін бугор. Він вийшов сам на таке місце, і там відкрив ці якості, а тепер просить людей тих, хто не зовсім зрозумів це діло, щоб люди зрозуміли це і стали робити те, від чого їм зробиться легше й краще в житті. Я є перший чоловік, початковий цьому ділу. Я веду з упевненістю цих людей за собою, щоб  люди не застуджувалися, не хворіли, а були здоровими від цього всього.

    184. Це є Паршек, він є за живу партію, за еволюційну, за свідому, без усяких цих грошей, але він є не за хвору партію, не за мертву,  Здоров’я не купляється й не продається, воно дається природою так. Нам треба шукати цим людям це місце, на котрому Паршек зупинився, і всі люди були там, закричали в один голос: ура. І вони сказали: це перемога буде наша в цьому. Ми не будемо вмирати так тут. Діло наше буде таке, ми будемо жити в цьому ділі вічно. Ми всі доб’ємось цього.

    185. Паршек є Переможець природи лише тому, що він треба буде всім цим людям. Вони чекають цього місця, цього діла, щоб цей чоловік показав їм це місце, таке діло, де люди завоюють зі своїм здоров’ям це місце, де вони не будуть умирати так, як вони вмирали до цього часу. Паршек розкаже їм про свою ідею. Я був теж таким само чоловіком, як і ви. Я робив це 35 років. Мені хотілось жити добре і тепло, як іншим усім. А потім природа підказала мені, такому чоловікові. Це хороше й тепле веде нас у цьому всьому.

    186. Будь-яким людям можна буде робити це діло, котре я, Паршек, робив. і роблю те, що буде треба нам усім у житті. Ми з вами шукаємо в природі те, що буде треба. Її таїна є в нас самих. Це ми всі є такі в житті люди, від котрих мені ніяк не можна буде відмовитись. Я є Учитель цьому ось ділу, учу цього і допомагаю в  розвитку такої думки, щоб вони почали її і розвинули в цьому. А найголовніше, зробили діло, як наш математик і фізик Ігор зробив для всього світу. Він виступив перед усіма вченими, самими теоретиками, він є душа моєї ідеї.

    187. Він є творець цього всього, він зрозумів мене й згодився зі мною не як із чоловіком простим, а як із заслуженим у людях. Бог треба всім людям для порятунку всіх людей усього світу від їхньої такої біди й горя. Вона оточила їх і живе з ними, так воно робилось із нашим незабутнім Ігорем. Він зустрівся з нами таким негожим до життя.

    188. Ми підняли його, ми поставили його на ноги для цього діла. Він узявся за писанину всіх написаних моїх зошитів, зрозумів, що там є одна істина, котра примусила Ігоря перед вищими математиками й фізиками розказати про істину, про невмираюче діло, це Чувілкін бугор. Це місце було призначене моїм батьком рідним. У нього запитували: «А куди ти будеш дівати свого сина Паршека?» У нього, як шахтаря, не було засобів. Він сказав їм гучно: «Його місце життя це є Чувілкін бугор». Я оточив себе ним для цього діла, щоб життя відкрити на ньому для наших людей. Безсмертя – це буде те в житті. Колись ми читали про небесний рай у книгах, а ми знайшли його на землі й указали його вічно невмираючим раєм.

    189. Ігор указав так у своїх двох статтях, він кричить для всього світу, йому хочеться, щоб усі люди всього світу узнали про це діло. Ігор розвинув із своєю думкою своє діло для того, щоб істина залишилася між усіма. Вона не завойована ніким ніяк ніде, усі люди живуть нелегально в неправді. Їм хочеться багато хорошого й теплого, а природа не дає їм цього, потім вони залишаються поганими й холодними в людях. Паршек є на бугрі. Паршек кричить сильно про це. Йому хочеться сказати й указати своїм правим пальцем на те місце, де сам Учитель Паршек приймав Ігоря.

    190. Він бачив добре в цьому першому початковому місці. На цьому Чувілкіному бугрі Учитель приймав не одного його, а всіх нас, хто там був. А їх усіх було 50 чоловік, вони всі, як один, приймались, отримали енергію, спустились із бугра вниз до колдибані, там вони скупались, повернулись усі такими життєрадісними, сіли в автобус, поїхали, усі залишились задоволені. Я запитував усіх про почуття. Відповідь була в цьому: «Добре». Настрій був бадьорий у всіх. Усі дякували Учителеві. Це дано практичний твір. Усе це робилось на славу свого здоров’я.

    191. Ось на що нам доводилось опиратись. Нехай хто-небудь зробить це. Паршек робив, він зробив, тепер розумійте це діло. Ми маємо, що прочитати. Історія великого характеру є. Вона шукає чоловіка такого, котрий буде треба для життя. Ми, такі люди, знаємо про це діло, ми починали його робити. А це робилось тій маленькій дитині, вона народжена нами, такими людьми. Предки цієї дитини не хочуть робити самі це діло. Ми застосували палку новонародженій дитині й сказали, що ти зобов’язаний робити.

    192. У зв’язку із цим усім ділом, я, як хлопчик, зобов’язаний зробити. Я не розумію, а умови примушують мене. Що мені, такій маленькій дитині, робити? Я зобов’язаний цьому. Люди стали такі на арені: примушувати треба, підкорятись треба, робити треба. А що виходить із цього діла у житті? Ми хочемо жити, а природа не дає всім нам через це все, ми помираємо на віки-віків.

1979 рік 10 січня. Учитель Іванов. Набір – Ош.

   

7901.10   Тематичний покажчик

Учитель історія  9-20

Війна 41р. між сусідами  9-13,63,116,137

Як живемо  16-18

Природа  20,31,32,69,77,86,144

Бог  105,106

Діти  141,192

Народження ЧБП   143

Більшовик  45

Учитель ідея  64,74,138

Чувілкін бугор, рай  23-26,34,51,58,63,75,

76,83,113,114,127,180-185,188

Новий потік  83

Свідомість і буття   32,171

Чуже  15,79,86,170

Любов природи   33-37

Хороше і тепле  33,136

Пробудження  177

Незадоволення  36,39

Комуністи  80,81

Батько і син  37,152

Дух святий  38,39

Вчені   138

Партія  46-48,180-185

Сон   90

Люди   60-62

Учитель народження  72

Учитель юність  92,121-125,156

Ми боги  76,156

Партія природна 180