Іванов П. К.

Паршек

 

1979.10.03

 

Редактор – Ош. Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

 

   1. Паршек є в Москві, в Ленінграді, навіть в інших країнах білого світу. Він є як такий перед нами, усіма людьми, котрі журнал «Техніка – молоді», №4 одержують в усьому світі. Ми відкриваємо першу сторінку легко, чоловіка бачимо свого близького за ідеєю в усьому такому житті. Я є цей чоловік. Ці слова написані є неправда. А написано: «Не боятись холоду». Що значить не боятися холоду? Сам герой займається цим ділом 46 років, а він боїться дуже холодної води. Але він знає добре як ніколи:  у воді й повітрі є струм, електрика і магніт, і в самого чоловіка є також.

   2. Паршек розказує нам усім це. Він ходив по природі довго, йому доводилось думати й гадати про це діло. А діло було таке. Районна лікарня є в Армавірі на Кавказі, мені доводилося починати вперше в ній. Я не був таким героєм, як журнал показав нам усім мої роки в розпал московських зимових холодів. А мені було тоді 35 років. Я не ходив так, осіннє сезонне пальто було на мені, черевики були. Я був  кореспондент  «Правди», за документами. У мене звучала правда і там. Я йшов туди не подивитися саме положення, у мене було інше. Я йшов допомагати чоловікові хворому. Головний лікар Нефедов був у відряджені.

   3. Черговий не сказав мені слова, прикріпив нянечку, надів білий халат, уже я є лікар денного характеру. Мені відчиняються двері палати, де оперований хворий лежав. Я порозмовляв з ним як таким, він сказав мені, що йому зробили операцію вчора. Я дав почитати йому книгу Пархоменка і залишив у спокої. Я зайшов до хронічних і калік. Я не змовчав своє знайдене тут, я став вводити їм сили через мозкову систему, це нянечку примусило звернути увагу. Він є не той, кого ми ждали. Вона звернулася до лікаря, а лікар велів залишити це діло. Я запалив сірник для практики. Лікарі впізнали мене.

   4. Сам Нефедов вибачився, попросив їм як таким не заважати, свою пораду дав, щоб я, Паршек, поїхав у Москву й там запропонував як засіб знайдений. Він пішов у прийомну Світухіна, виклав  докладно їм про це. А професор Світухін вислухав мене, так сказав: «Якщо ти будеш робити це, ми загонимо тебе як такого туди, куди Макар не ганяв телят».Якби я, Паршек, злякався цього, я не зустрів би головлікаря Данилова  ніколи, проїжджаючи в поїзді від станції Овечка Мін води Кавказької залізниці. Він був у купе. Я попав туди як кустар-одинак, розказав йому в дорозі своє все корисне в людях, про самого себе.

   5. Адже я не ходив по снігу по морозу роззутим. А чому я пішов, ходжу так? Він повірив мені, я розказав йому про чудеса. В селищі Овечкине було це, одна жінка не ходила ногами 17 років. А коли її чоловік звернувся до мене за допомогою, я сказав собі перед цим так: «Якщо ця жінка піде ногами, то я тоді піду по снігу роззутим». Вона пішла. А моя обіцянка була в цьому, мені доводилося робити. Данилов дав свою згоду. Мені треба йти в ізолятор Данилова  після цього  усього. Медицина не має сил допомогти хворим. Він вибачився переді мною таким.

    6. Він сказав: «Я вірю вам, як кустарю-одинаку». Він позвав мене й запросив до себе в лікарню цих хворих підняти. Я не відмовився від такого запрошення, узяв це діло на себе. Я прийшов на землю із цим для того, щоб смерть як таку вигнати, а життя ввести в славу. Це має бути. Така зустріч є потрібна нам, усім людям. Це природа тягнула Паршека вгору. Скоро я змінюю роботу, нам дають райони діяльності інші. То ми заготовляли в іншій області, а тепер ми є у своїй Ростовській, у Тихорецьку Архангельського. Я був хазяїн там, творив чудеса, вони були на людях. Конюх іде по своїй дорозі, а рука є перев’язана в нього, це є моє діло.

   7. Він є дефектний чоловік, я можу допомогти. Я взявся своїми руками, біль ділась десь.  А Данилов не забув обіцянку. Нам доводилося здавати зону Ставрополю, мене відрядили. Тому я  попав туди, знайшов Данилова як головного лікаря. Він привів у лікарню до чергового лікаря, це все доклав. Мене роблять лікарем: халат надівають, нянечку прикріпляють, указують ізолятор. А двоє безпомічних лежать там, медицина є безсила допомогти. Одна з їх згодилась допустити мене із своїм ділом, із своєю історією. Я спитав у хворих тільки їхнє бажання лікуватися в мене.

   8. Одна з двох, котра лежала з ногами (хворими), у неї були нечутливі ноги, їй дійшло, вона згодилась, а друга не дала своєї згоди. Учитель оточив хвору своїми руками, струмом викликав її почуття, вона почула ногами мої такі ось руки. Їй доводилось відвойовувати кожний крок з вдихом, вона стала ходити по підлозі швидко. Нянечка бачить цю ось фізичну роботу. Вона мала можливість відірватись, із своїм поняттям до хворих прийти та їм про це лікування по-своєму розказати. Вона сказала їм: «Хвора ходить уже». А хворим дай цього лікаря.

   9. Вони підняли перед лікарями, щоб цей кустар-одинак лікував їх. Раз він підняв хвору на ноги, вона стала ходити, він  є поміч усім між цими хворими. Лікарі побачили правду, стали показувати йому дорогу, щоб він не заважав їм цим. Моя сила була, вона є. Я не зійшов з колії, ще живий, всім живущим на білому світі допомагаю, Найголовніше, нашому чоловіку треба здоровий характер. Йому треба запобігти цьому, щоб він не застуджувався і не хворів. Ось що  Паршек вносить. Він, за словами всіх людей, є їхній Учитель. Він є ваш герой, котрого мільйон сімсот тисяч людей побачили на арені.

   10. Він, чоловік наш руський, є не такий, як усі люди. Він відмовив собі ходити в такому красивому фасонному одязі. Він не їсть, води не п’є, вважає, усе це чуже. Ми задовольняємося ним, самі собі говоримо: от ми, так ми, такі ось люди. Ми розпустили свої животи, нам цього мало. Ми, такі люди, не вміємо берегти самі себе цим.  Хімічне є зовсім негоже. Може, скажете, я кажу неправду. Я живу правдою, мені є так холодно, а вам є тепло. Мені прощається, я залишаюся без усього вашого. Я хвалюся своїм живим, а ви хвалитися мертвим. Ви живете з чим? З бездушним.

   11. Ви не вірите мені, такому ось чоловікові, так повірте матері природі. Вона говорить мені свою правду: хто я є такий, і місце моє є де. Чувілкін бугор є місце всіх наших таких людей. Хто згодиться й скаже свої слова: йому не холодно так, як він ходить. Мені є дуже холодно, але треба терпіти. Якщо ти взявся за гуж, не говори, що не  дужий. Так Паршекові доводиться робити. Це не папа з мамою залишили свою спадщину, а природа указала цю путь-доріжку не на півдні, а під Москвою в розпал холоду. Нікому не схотілось 46 років так проходити та продумати й проробити. А він робить і досі, фізично займається з людьми.

   12. Людям доводилось чути про це діло. А чоловіка не знайшлося  в природі такого, котрий погодився із цим ділом. Люди тікали від мене такого. Я був ображений адміністративною особою за мою таку роботу, а мені не ображатися на це. Моя шевелюра на голові дуже допомагала моєму здоров’ю. Я зняв шапку з голови через цю думку, черевики на ногах не носив і все решту скинув. Таке тіло освітилося в природі, я став ходити в шортах.

   13. А люди змінили свій учинок, вони стали дивитись на це все байдуже, стали визнавати мене за Переможця природи.  Я примусив учених помилитись на собі. Вони були світила в області, я зустрічався з ними, ночами, днями не боявся розмовляти. У них була струнка технічна, вони оточили себе штучним, ввели хімію. Я був для них практик. У Паршека було підготовлено все відповідати різко й точно. Вони збили з путі мою думку. Я пішов своїм тілом в Азовське море, а старик нацмен, вірменин, зустрівся, зупинив, зробився корисним цьому всьому.  Він назвав мене дитиною. Він сказав так: «Твоє все життя є попереду».

   14. Я біг по пшениці, а мене ловили на конях. Вчені зробили це, природа примусила їх тимчасово відвернутись. Я був тоді самітник. Міліція втрутилася в моє таке діло за всіма законами після психіатрів. Природа взяла сама всі ці ось дії. Я думав тоді: за що? А це треба для історії. Вона дала мені розуму таку міцність. Мені доводилося доводити одягом, я скинув його як чужого. Вони тягнули мене законом, одягнули мене, тоді люди стали говорити. Я пішов у природу, вони йдуть за мною.

    15. Вони не відпускають мене такого, везуть мене в село до людей, вони господарювали там своїм ділом, конюхи берегли коней. Я попав туди, як невідомий для них чоловік. Говорив по-руському. Я побачив,  рушниця висить на стіні. Я спитав у них, ніби й не знаю: «Що це таке?» Вони сказали мені: «Рушниця». Ви заберіть її, а то я повбиваю вас усіх. Конюхи прибрали її. Я розказував їм про свою історію, я не спав усю ніч, а говорив їм про це діло. Я був добре  підготовлений у цьому. Люди були всьому діло.

   16. День Трійця духів був, він був у мене дуже любимим. Я зустрів сліпого пастуха по дорозі, відкрив йому очі. А збоку вірменський  хутір Кашкіне був, я зустрівся з трьома дівчатами. Вони привели мене до жінки зовсім сліпої, я відкрив їй очі, вона побачила цей світ. Я питаю в них: хто я є? Вони мовчать. Я йду зі своїм далі. Ранок прийшов для нас, я пробудився холодною водою, вийшов на вулицю, а люди стоять. Я показав їм пальцем хмару, кажу: «Вона  розійдеться зараз». Вона щезла тут же. Машина полуторка приїхала мені послуги зробити, доставити до дільничного. А поважна особа виходить  із цієї машини. Я спитав у нього, чия це машина?

   17. Він сказав мені: «Державна, МТС, вона хоче тебе доставити туди, куди треба». Я спитав у нього: «А ти знаєш мене?» Він сказав: «Ні». Я говорю: «Я повбивав 50 чоловік таких, і тебе я вб’ю». Він кинув мене, поїхав. Я бачу, до мене такого готують коні. Я не послухав їх, краще й легше дійти пішки. А хлопчик маленький несе мені масляну пампушку із сметаною. Я спитав у нього: «Хто дав тобі?» Він сказав, що тато. Я говорю, йому віднеси й віддай.

   18. А комсомольцеві було доручено мене доставити до дільничного. Компанія боротьби з безпритульністю була, боротьба проходила з цим. Я прийшов туди зі своїм таким наміром, а дільничний думав, що це безпритульність. зустрів на свій лад. Я стою мовчу, а він лається. Він утомився, я питаю: «Ви втомились. А ці портрети є чиї?» Він зрозумів мене, змінив свій тон. А я говорю йому про господарство ОРС Ростова. Він спитав, кого я знав. Алімова, Берецького. Тут-то дільничний пішов на моєму боці, бере трубку телефону, питає по телефону агронома: «Іванов Порфирій Корнійович є ваш чоловік?»

   19. Агроном сказав: «Наш». Дільничний прорахувався, вибачився. А потім міліція тягне одягом у Ростов у пошуках чоловіка. Він виступав на Енгельса з такими словами, він говорив в адресу Радянської влади: «Вона завойована нами, а от люди попадаються нехороші». А міліція поставилася до мене, як до контрреволюціонера, ДП управління взяло мене. Що вони робили, а вони знайшли в кишені лист у РОСТРАЙОРС. Вони звернулися туди, там не відмовили, піддержали. Вони випустили, вони помилились. Він є ображений чоловік, природа за нього. Він пішов тільки в люди, а міліція забрала його як безпритульного в комендатуру базару.

   20. А там кого нема. Я попав туди, не кращий їх. Сам собі говорю: вони попали за діло ділу, а я попав за що. За ідею Паршека. Нас усіх погнали в 2-е відділення міліції, і я попав туди. А мене взяли скоро звідти. одягнули. Я є чоловік нелегальності, згадую про все. А мене направляють за ділом до Чернова, до голови Азово-Чорноморської комісії. Я зустрівся з психіатром Покровським тут. Він думав, що я є чума. Я підняв усю історію нашого першого початкового чоловіка, його діло. А він почав робити його, недоробив це діло, узяв друге і так далі. Він застудився, захворів, похворів, він умер, його нема.

   21. Що ви скажете, шановний ви лікар, вина є в цьому чия? Чиє є місце облюбоване, моє? Ні, чуже природне. А жити-то треба. Чим, чужим жити?  Він не розумів мене, а я зрозумів його, що нічого не знає. Так воно й вийшло. Назавтра доктор Артемов і професор Нікоргон добавилися, запросили брата-міліцію. Я говорю перед ними нове, а вони не згоджуються. Вони привели моє здоров’я до розвитку особи  параноя, шизофренії, я одержав від них I-у групу інвалідності по труду. Вони зробили мене в людях, що  я є не людина. Природа є за мене такого. Ти є хворий чий? Вчені зробили тебе хворим. А твої помічники, профспілки і міськкоми, говорили свою істину.

   22. Ти є загартований чоловік, для кого загартовувався? Для людей. А вони не хочуть цього. Так допомагайте. А коли природа розказала мені про це небувале джерело? Моя ідея була допомагати людям. Я не відмовився від цього. Я був хворий тим, чого люди боялися робити. Я йшов на смерть цього діла, і в мене виходило. Я не застуджувався і не хворів, я доводив це своєю практикою. Моє здоров’я набиралося сил. Я готувався бути в природі в людях корисним чоловіком, вивчав на ходу те, що було треба. Природа готувала мене, вона електризувала моє тіло природно повітрям, водою, землею. 

   23. Я вважаю і думаю сам, це все є тимчасове явище дітей брати без усякого. У мене є руки золоті, струм мого здоров’я, що й робилось у цьому ділі. А люди наші поставилися до мене, начебто я ображаю їх цим, відходжу від них таких. «Сам досяг цього, а розказати нам не хоче», образа була їхня до мене. Я є з душею, з серцем до всіх таких людей, вони вміють скидати все із себе легко, а от знати, любити природу не хочуть. У них є велика боязнь до цього діла, у них є недовіра до цього. Паршек говорить їм.

    24. Наша рідна мати народила нас усіх однаково, участь брали повітря, вода і земля. Вони є любимі друзі, усьому діло, ховатись не треба від них ніяк, вони є ванна, та ще яка жива, енергійна. Її треба просити так: «Ти природа мати моя дай мені життя, моє вчення, щоб я навчився та інших учив». Така моя просьба є в житті до природи. Я випросив сам цю штуку. Моя дружина Уляна Федорівна любила мене завдяки становищу, я старався не відставати від інших людей. Я заслуговував пошани один з усіх. Де я не був, мої сліди поважали.

   25. Я купався зимою в ополонці. Як я ходив, так я виходив із води без утирання. Людям був у цьому страх один. Люди усно держали мене в себе як Переможця. А коли мені треба куди-небудь проїхати, то помічник транспорт був для мене в будь-яке місце, лише б слово сказав. А люди є служаки, їхнє діло. Я був чоловік загартування для них. Де я не попрошу проїхати без квитка, довіряли й на поїздах пасажирських, і на товарних, і на паровозах. Я йшов із холоду, і не боявся виходити з тепла. Моя система є така. Ти любиш людей, а люди люблять тебе. Багато людей узнали мене, стали рахуватися із цим. Ніхто не дозволяв собі відмовитися від цього.

   26. Я перемінив цю просьбу на свою улюблену роботу фізично займатися з людьми. Моє основне діло є таке, від чого я не зміг відмовитись. Люди мали на собі всі ці хвороби, у них була така нужда в природі. А ти задовольниш себе чим, якщо не мудрець. Паршеку давалося це. Він пішов з любов’ю на це. А коли ти любиш природу, то що може бути краще від цього всього. Багато людей озветься на твою таку любов, вони розкажуть про тебе такого іншим людям це все, потрібне їм. Вони бачили між собою Паршека. Він знає природу, вона є така, лише б думка народилась, діло буде. А Паршек мав цю думку, він отримав її в природі й став робити з голови.

   27. А якщо голову довелось розкрити, то й ноги роззув. А раз я зробив це, у людях чому не ходити завжди в шортах? Це є ідейне явлення Паршека. А люди не хотіли цього, сором оточував їх, а в Паршека є слава. Мої руки не витягнули гроші ні в кого. А якщо я знайшов ці ось засоби, то тут ти не поробиш нічого. Хвороби  не припиняються, а розвиваються. Я був потрібний їм, мій організм, загартований у природі, я хвалюся ним. Я говорю їм: ви є бідні люди, не хочете жити. Якщо ви будете жити по-своєму, як ви живете, то будете  вмирати безслідно.

   28. Коли мені доводилось в людях ходити по снігу зимою роззутим, а людям допомагати, учені стали критикувати мене, як за якогось знахаря, нехорошого чоловіка. Їм здавалось: це діло є неможливе. Я роблю це свідомо під виглядом психічно хворого, а в самого проходило без усякої шкідливої помилки. Це є не технічна сторона, а сама природа робила в людях природними путями, ніякої аварії.  Учені тримали мене в психіатричних лікарнях за це все, що робила природа. Я не спорив з ними, я говорив їм «біле», а вони оточували себе «чорним». Словом, я терпів сильно від цього й очікував час. Мені було дуже важко в такому ділі, але нічого.

   29. Охоронець оточував із своїми силами; як хотів, так і робив. Вони беруть мене, саджають, кажуть: «Ми пострижемо тебе тепер». А я говорю їм: «У вас є сокира?» А вони спитали: «Для чого?» Я сказав їм: «Голову треба відрубати». А вони сказали мені: «Ми є такі люди, котрі не рубають». Вони знайшли цінності без мене, Валентина Сухаревська дала їх мені, передала людьми. А чоловік узнав про це. Він вчинив правильно. Прокурор спитав у Сухаревської: «Чиї це гроші?»

    30. А вона сказала йому так: «Якщо Іванов скаже мені, щоб я побудувала йому дім, я є зобов’язана йому за його діло».  Прокурор не наклав санкцію. Паршек був у Бобринцях Кіровоградської області, його забрали в спеціальну прийомну. Вони кладуть його, а в самих зародилась думка убити як такого. Вони не порахувалися з моїм таким здоров’ям. Мене забрали в Одеську тюрму, в ізолятор №14, психіатрія, мене постригли там. Прокуратура Кіровограда зробила все це, її мета була зробити мене здоровим чоловіком. Я не був хворим. Моє здоров’я було таке, якого не було в  світі, я мав його. Проте Алла Павлівна, завідуюча ізолятора №14, усім ученим дала знати, щоб вони не помилялись. Я був такий радий у неї, не знав, що сказати їй за  все. Спасибі та спасибі.

   31. А вона представила мене суду народному як дармоїда. Я пішов і на це. Вони одягнули мене, вони взули, вони зробили чучелом, не мене, а тіло фізичне. Вони описали все те, що хотіли. А я сказав сам суду: «Я є вчений, говорити з вами не стану про це». Моя хвороба не входить у поняття вчених. І моє діло перемогло тут. Суд вирішує направити мене  в психіатричний інститут імені Сербського. Я не побоявся їхати і туди. «Моє волосся оточили всі люті заплутані звірі». Це сон. Я написав «Моя перемога». Я протерпів свідомо у цих психіатричних умовах три роки 10 місяців, та проговорив про свою таку істину. Вона була в мене. Моя нога є не така і досі. Ось що умови психіатричні зробили.

   32. Я довів всьому колективу лікарів місцевої лікарні своєю практикою на живому факті на людях, що я є корисний чоловік. Знову суд і прокуратура, мене випустили як повноцінного чоловіка.

   Ох, і життя моє є таке важке. Ви, такі люди, зрозумійте, серця свої загартуйте. Милі люди, ви гляньте на сонечко, ви побачите своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

   33. Я пишу дуже багато, написав працю «Загартування і люди». Думаю, куди послати? Я послав у видавництво «Знання». А воно присилає мені на адресу без усякої причини. Я не думав і не гадав такого, сам їду туди, а вони говорять мені: «У тебе є твоя думка, а її треба обнародувати з області Ростовської». Я виступив зі своєю писаниною, зі своєю працею словами в захист нашого земного чоловіка з його таким здоров’ям. Він губив його в житті своїм учинком. Він робив своє діло, щоб йому як такому довелось згоріти в його такому житті. Він помилився в цьому, умови примусили його, він не знайшов у цьому всьому іншої дороги.

   34. У нього бурувало здоров’я. Чоловік не знаходив таке ось місце, в якому йому довелось витратити. Він не знав, як його витратити і де, він старався знайти в природі щось і вигідно піймати, це місце присвоїти. Йому доводилось робити все на ньому як такому. Він захопив самовільно це, його присвоїв до свого імені. Він зробив огорожу, щоб ніхто з чужих не проникнув туди. Це в людей є погана сторона, вони отримали власність.

   35. Вони робили в ній те. що хотіли. Їхня була воля. Ніхто не відповідав за це, вважалось, це його добро є. А де ж природне?  Природа терпіла від цього діла, але вона давала людям необхідне в їх житті. Він знаходив думкою, старався отримати в себе це все. Це було його індивідуальне діло. Він огородився цим, став брати в природі те, що він знайшов, це було його діло. Він хотів, а природа не давала йому. Це все робилось не по душі, він убивав  серце життя. Він гинув сам і буде гинути так за це все. За моїм висновком, людям не робити, а терпіти свідомо без усякого буде легше і краще, ніж це робити. Це все є не людей, а все це належить природі матері рідній. А ми ловимо й убиваємо цим ділом як своє, за що ми будемо відповідати.

   36. Ми зробили це діло в природі. У зв’язку із цим, я, Бог землі, не хочу, щоб люди помирали в цьому ділі. Вони умирають, самі не знають, за що. Їм не треба робити це. Те, що вони розвинули в житті своєму, є все мертве, убите ними. За що мати рідна буде жаліти їх, якщо вони є вбивці її, якщо вони злодії, вони грабіжники і винищувачі? Природа вмертвляла їх і буде умертвляти за це все їхнє. Паршек узявся за Чувілкін бугор недаремно. А йому відмовили  всі адміністратори всіх наук, не дають йому продовжувати це. Він не примушує нікого з усіх і не жене в цей бій. Ви дивіться, добре розумійте, що виходить із цього всього.  Якщо Паршек зробив це сам, він робить для життя всього народу, усіх людей світу. Бугор є природа, вона є повітря, вода, земля.

   37. А Паршек є в ній зимою й літом, як у ванні. Ось ця історія була, вона є, і буде завжди. А вчені не розуміють цього, їм не доходить. Моя писанина є істина про життя невмируще, про Чувілкін бугор вічно живий,  ніким не займаний. Я, Паршек, не беру від вас нічого і нічим не заважаю. А сам себе примушую все робити для цього. Я не повертаюся назад зі своєю писаниною, а деруся на круту й високу гору. Я  кричу всім, щоб люди опам’ятались і сказали самі собі: що ми робимо і що вийшло з усього цього, що ми розвинули в природі це все? Ми залишилися бідними, природа покарає нас, таких ось хазяїв. Вона є сильна давати чоловікові індивідуального ладу. Він пішов не туди. Його дорога є одна, ми розвинули її, за це відповіла бідою. Ми є не сильні, огородилися цим.

   38. Природа-мати є молода, вона є берегиня своїми силами. Але вона  робиться стара через наше діло. Що ми робимо в ній. Ми робимо ярмо бику на шию, а коню робимо хомут, словом, ніж під серце, ось що. Паршек не велить нам такими бути. Краще нам будемо жити, ніж умирати в цьому. Математик і фізик взявся своєю теорією. Він написав дві статті за моєю думкою. А я направив їх уряду для того, щоб наші вчені проснулися в цьому ділі, щоб стали робити по-природному. Ми з вами робимо, але наше все є велика помилка. Ми не досягаємо. У нас із вами як була смерть, так вона залишилась.

   39. Людям не допомагають ніякі особливості, а заважали, заважають, і будуть заважати. А Паршек говорить про це: люди вмирали 1979 років, а тепер вони не будуть умирати. Паршек відкрив нам це на цьому ось Чувілкіному бугрі. Паршек просить нас, усіх живущих на білому світі: нам треба робити давно. А ми з вами робимо те, від чого робиться шкідливо нам у природі. Ми не знаємо Паршека. Хто він є? Він живе з нами на одній землі, але не користується так правами. Усі ходять одягнутими, а Паршек ходить без взуття, не те говорить. Природа говорить йому все наперед. Він спитає в неї про все, вона скаже йому.

   40. Шановні ви вчені люди! Я проходив та продумав так 46 років, а потім мені доводилось робити моє таке діло. Вам не пройде так даром. Я живу разом із природою. Вона не дасть нам те, що ми хочемо. Я питаю в неї, вона говорить мені: «Вони не отримають те, що думають». Це є початок. Паршек говорить про історію багатого чоловіка. Він мав тисячу овечок, а йому хочеться прибавити на другу тисячу хоч одну. Вона убавилась одна по одній, уся тисяча пішла геть, як і не було.

   41. Ми є винуваті самі перед Паршеком. Він не давав нічого нікому, крім добра. А вони не дали мені свято моє те, що людям треба. Люди приїхали сюди, їм хотілось відзначити це свято. Паршеку не дається місця ніде, навіть не пускають у Москву. Я не маю ніякого права показуватися  будь-куди зі своїм тілом. Я є тільки в домі побудованому. Я скажу про все, що буде з людьми. А їм треба волога сьогодні, а її нема й нема, а засуха давить. Корова скаже  голосом про таку ось істину, вона не потрібна нікому. А природа дає це все. Вона не хоче шкодити ідеї Паршека. Він є у нас такий, тільки не хоче, щоб люди  умирали так. Природа веде так для того, щоб Паршек  зайняв своє місце без усякої перешкоди. Це ось буде.

  42. Люди зі своїм напрямом, особливо молодь зі своїм ученням, забули зовсім Бога, який він і для чого ім’я його звучало. Його не треба людям, страх його пройшов у людей. По-їхньому, його не було ніколи. І багато людей не ждуть його і не збираються. А  люди є такі, котрі вірили від предків, хотіли, щоб він залишився з ними, а самі не виконували його як такого. А якщо в них не виконується, то краще й легше не вірити зовсім. Тому його не було ніколи. Люди вірили. Кому? Самі не знали. А життя проходило, воно робилося на щастя. Так люди жили, старалися бачити Бога, але це не можна було побачити. А от ним зробитись, ніхто не починав робити цього.

   43. Бог є за ділом усім Паршек. Він любить природу, особливо він жене ворога від людей своїм поцілунком. Він зробив друга із нього. Друзі є повітря, вода й земля. Паршек є між ними, як у ванні. Він ходить босою ногою по снігу морозному. Він заслужив своїм тілом бути в людях Богом. Люди з бідою й горем просять його, як Учителя, а він допомагає їм через природу. Одна артистка виконувала ролі свого діла. За ідеєю, їй не їсти в суботу, а їй співати треба, її примушують умови. Вона побоювалася. Учитель їй говорить: «Ти їж і співай цю суботу, і ти не їж, а сама співай у другу суботу. І це все склади, визнач, яке краще». За її таким висновком виявилось, їй було краще, коли не їла.

    44. Паршек не їсть хліба, не п’є воду, не їсть ніякого м’яса. Він  вживає молочне за дозволом природи, і того не треба їсти. А я їм те, що природа велить мені. Вона допомагає мені в усьому. Природа є повітря, вода,  земля, троє нерозривних друзів, невмираюче тіло. Паршеку доводиться знати і багато писати про це, адже нікому нема життя без цього. Люди глитають повітря, вода охолоджує, земля родить нам зерно, де люди сидять весь час. Атмосфера є жива, і люди є живі, а вона оточує їх мертвим капіталом. Усе в природі є живе життєрадісне. Самі люди думають і отримують усе від природи. Вона дає їм за можливістю, а буває вона не дасть їм, вони є хворі тоді.

    45. Люди всіх національностей є однакові для Паршека, усі вони хочуть жити. Їм треба здоров’я, а вони не знайшли засоби, чоловіка нема. Люди йдуть у лікарню до лікарів, а хтось іде до знахарів. Словом, люди рятуються, хто як. А самі усі люди хворі не роблять нічого. А по-Паршековому, історичному, самому треба позбавлятися від ворога. Ось що Паршек вносить людям. Він знайшов ці засоби нам у природі, базується на них тепер. Досить нам озброюватись. Нам треба розум, треба знати й робити в житті те, що треба. Люди всі не хочуть умирати, а фактично, якщо нам у цьому розібратись, то ми є безсилі в цьому. У нас є така віра в цьому ділі. Ніхто не бачив і бачити не зміг Бога.

    46. Причому тут він? Самі люди оточили себе чужим та мертвим. Як можна буде жити? Ми робимо живе, а виходить мертве. Що можна сказати всьому цьому. Бог є не такий, як ми є всі. Він знайшов місце Чувілкін бугор, він є райське місце для нас усіх. Ми  доб’ємося життя там, але не смерті. Паршека  обнародували Богом на цьому місці. Він не притягнув умови туди, щоб ними скористатися так, а відмовив собі в цьому. Він говорить про природу, про діло, воно робиться нею. У неї були сили направлені. Вона творила в себе те, що хотіла.

   47. Вона міняла для того, щоби атмосфера була. Вона терпить дуже від цього діла, вона народжує цього чоловіка. Їй зустрічатися уже набридло із цим придуманим моментом. Люди народжуються живими й нерозумними вічно, а вже практичний учинок дає їм розум. А що людям треба буде робити в природі, щоб жилось добре і тепло? Він вважає себе розумним, якщо його навчили багато їсти, красиво одягатись і в дім заходити жити. Розумовий розвиток примусив людей вчитися старанно у природі, розуміти, що людям дає прибуток у житті. Його отримують через важкий фізичний і розумовий труд у природі.

   48. Джерело земля примусила людей доглядати за землею.  Вони зрозуміли, що їм треба буде це. Вони роблять це все для цього.

   Адже був такий час, чоловік жив, він не творив нічого, його оточувало живе, струм, магнето, електрика. А коли йому доводилось міняти свою форму в житті, він облився кров’ю, пробрався в ці ось людські умови. Люди повернули його як такого на свій бік, початий ними. Він став розпоряджатися не своїм наявним, а став шукати по-їхньому по природі жирне, солодке, смачне. Він розвинув тим свою систему свого тіла чужим. Люди зі своїм розвитком  навчили його. Один попробував, а іншому сподобалося це робити. Вони не знайшли  кращого від цього всього, а стали вживати це діло, стали їсти, що солодше та смачніше.

   49. Вони не пішли по цій дорозі, щоб свідомо терпіти від цього всього, щоб їм не рахувати кілограми, не піднімати пуди, а нічого не робити в цьому. А тут уже історія є в житті не така, уже вона вбивча, злодійська. Люди не живуть своїм, а живуть чужим, убивчим. Паршек зрозумів це, він не став слухати людей, узяв свою дорогу, природну, живу, найгіршу, холодну, не став убивати. Природа говорить Паршеку: ти живи як такий за рахунок молочного виробу, поки перебуваєш в умовах людей. А коли ти підеш на Чувілкін бугор, там нема того, що є в цьому селі. Село є технічна сторона, штучно робиться, а хімія вводиться.  Усе це дає чоловікові погане, він робиться холодним, він умирає на віки-віків.

    50. Що ви робите? Зрозумійте, людям треба піти від цього ось чужого діла давно. Люди почали діло не на користь, а на шкоду. Ми  боремося з природою, вбиваємо її, а вона умертвляє нас природно. Це все наробила неправда, вона примусила їсти, одягатись, у домі жити. Це все є не наше, а чуже, природне. Повітря, вода, земля дала нам у житті. Я, Паршек, проходив і продумав 46 років, а потім зробив не в селі, а на бугрі. Сам знайшов це наше райське місце, оточив себе ним. Я відчиняю ворота життю безсмертного характеру на ньому. Я, Паршек, стояв за живі якості, беріг їх у всьому. Усім людям буде треба життя наше таке в природі. Паршек знайшов його, він оточив себе ним як таким.

   51. Ми всі маємо таку природу, тільки сприймаємо неоднаково. В кожного чоловіка є свій накритий стіл, його зробили  своїми видумками. У кожного чоловіка є свій одяг, так само і дім стоїть не такий. У кожного чоловіка думка працює не така і діло не таке. Усі люди живуть на землі по-різному, також умирають не в один час. На людей нападає не одна хвороба. А Паршека вчення, його ідея є усім людям нужденним і тим, хто  не  хворіє, це треба робити їм. Воно є одне для всіх нас, ми не будемо хворіти й застуджуватись.

   52. Людям не треба ніяких інших застосувань, а тільки пробудження повітрям, водою й землею. Усім людям треба обов’язково це. Життя не буде ніякого без цього всього. А Паршек знайшов ці засоби, огородився ними, тепер хвалиться. Весь світ, усі люди дивляться на нього і читають. Написали: «Не бійтесь холоду!» Паршек є герой, його ймення звучить через це все. Журнал «Техніка – молоді», №4. Тираж: мільйон  сімсот тисяч.  Це моє органічне тіло є для них. Всі люди мають позаздрити й сказати йому таке спасибі, що Паршек не відступив від цього діла. Він був шахтар, більшовик, партизан, сам зробив цю історію цього діла. Треба буде зробити ще більше, ніж це. Він є сильний зимою зробити всяке діло.

   53. Партія є ми, люди усієї нашої землі, народ. Ми зробимо в житті своєму те, що ми хочемо. Паршек є чоловік землі, дихає сильно, говорить різко не про якесь чудо, а про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю душу й серце, хочу допомогти, убиваю біль струмом через руки. Це нам не слова говорять, а робиться все ділом. Рука Владики пише, про це не забути ніколи, дуже справедливе. А просьба моя є яка? Мене треба просити, ти будеш здоровий. Юнаку молодому треба буде це. Шановні, це має світове значення. Партії, усім людям треба любити природу, як матір рідну. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб ми не попадали в тюрму та в лікарню, не лізли на рожен. Нам буде слава. Ми скажемо «Здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті, молодому чоловікові.

   55. Ох і життя моє є таке тяжке для всіх нас. Зрозумійте моє таке терпіння, загартуйте серця свої. Милі мої люди,  ви гляньте на сонце, ви побачите  своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

   Учитель заслужив у природі своїм ділом, він проходив літом і зимою в одних шортах і приймав фізично 46 років. Це моя робота є, мій труд для життя, а ви не визнаєте  його як такого. Це істина є, вона є з істини.

   56. Паршек не хоче  нічого такого. Його ідея стоїть за істину, за природу, за те місце, на котрому є атмосферне явище: чисте повітря, холодна вода, цілинна земля. Місце Чувілкін бугор вибрали для життя, а не для смерті. Ось куди Паршек веде нас, усіх людей, по цій дорозі. Він вірить  живому, говорить із природою на своїй простій мові. Вона не держить таїну, вона покаже вину людську  точно, навіть визначить життя  твоє.  Ми хвалимося людьми, говоримо, вони є наші або мої. Керівник говорить так. Вони підкоряються йому. Він робить те, що не треба. Він примушує їх. Їхній обов’язок є робити. А що виходить із цього? Вони не знають про це. Їхнє діло є одне, так робити. Село чи місто утворилося із цього діла.

    57. Люди зустрічаються один з одним, говорять про одне теж саме. Їм треба така техніка для того, щоб вона слухалась людей і допомагала їм у ділі. Їм треба доглядати за землею. 1979 рік 17 червня був день медпрацівника. Академік, міністр охорони здоров’я Борис Васильович став розмовляти з лікарем про нашу новонароджену дитину. Вона народжується в нас в умовах мармуру, це техніка, це штучне, це хімія. Чому нам не відмовитись?  А ми робимо й робимо, і ми помиляємося в цьому ділі. Ніякий лікар будь-якої спеціальності не допоможе такій дитині в цих умовах. Якщо загартування примусило вас зробити дитині щось нове, Паршек подякує вам за це  від свого імені.

   58. Він є Учитель у людях у своєму ділі. Він грає роль у фільмі Наумова, як він загартував себе  Вам треба заглянути в журнал «Техніка – молоді», №4. Цей герой стоїть на першій сторінці. «Не бійся холоду». Він створив свою думку за 46 років. Ми маємо народити дитину в умовах атмосфери: чистого повітря, холодної води, цілинної землі. Я, Учитель, повинен зустріти цю дитину своїми руками без усякої потреби. Люди повинні виховати його на руках. А нам не дали ворошиловградські охоронці матері цього народити. Це мати є москвичка Чертанова. Красний Маяк, д.11, кор.1, кв. 246. Голікова. Вона розкаже всім, як її примусили  народити на бугрі своє дитя. Багато людей робили свідомо це все, а вийшло це діло таке. Мати може народжувати в  будь-якому місці.

   59.  А нам заборонили такий експеримент, не дали зробити такі пологи. Люди є свідки: хлопчик народився, а дали дівчинку. Я прошу розібратися із цим ділом. Ці пологи є природні в природі, а не технічні, штучні, хімічні. Нам треба народити його. Учитель доведе це до кінця. Бажаю щастя, здоров’я хорошого. 1979 рік 17 червня.   Учитель Іванов.  Ця історія була, вона є, вона буде.  Людям треба говорити з Учителем, а не ученими. Він будує це життя на цьому бугрі сам без учених. Він не міняє природу, не продає й не купляє. У нього нема базару, ярмарку, а є вічно живущий друг собака.

   60. Скажіть мені, будь ласка, хто зародив це дитя, і для чого воно народилося в природі? Я знаю добре природу, що вода промила йому слід, а повітря зосередилось і виштовхнуло його як таке дитя. Він був ягням, йому треба буде наука. Люди зустріли його за своїм характером. Вони дали йому те, що мали в себе. Вони думали, що це дитя має вмерти. А сама природа є для чого тоді.  Вона є з трьох тіл: повітря, води, землі. Ці три тіла є основне і найголовніше,  з чого все зроблено. Ми з вами, такі люди, народилися для свого життя. Вони жили вічно так: надіялися на Бога, вони вмирали вічно, а самі очікували кінця цьому всьому за це все, ними зроблене в житті. Вони не жили, а грішили своїм таким учинком. Вони робили своє діло, вважали, його робити треба й необхідно. Люди не знаходили життя без діла.

    61. Людина не зможе жити без усякої такої чужої думки. Він засинає з хорошою думкою. Він думає сьогодні це, а завтра його нема, він утратив це все наявне. Йому сниться небувалий перший початок, він бачить його, але не зможе взяти руками, це є чуже, як і в наві робиться це все. Місце є природне, а він живе в ньому як у своєму, лазить по ньому розумом, говорить з ним часто, ділиться з ним, як із своїм. Він старається знайти в природі це, чого нема в ньому, та приволокти його як таке в свій дім. Він привласнюється до імені свого у дворі. Воно було природне до цього, а тепер, після цієї крадіжки, доводиться назвати йменням  своїм.

   62. Цей камінь є мій, я знайшов його, привіз це все, зробив закутки, а в них завів живе яке-небудь, назвав своїм добром. Воно не пахне своїм. Звір  лисиця є хитра істота, вона приходить своїми хитрими, мудрими ногами з лісу, продирає покрівлю, тягне цього півня в свої умови, як і чоловік. Він є теж господар свого місця, знаходить хороше в житті, тягне в свій дім, це добро його. Він огороджує свій двір, робить його своїм. А своє це є чуже. Скільки він не робив і не присвоював до свого ймення, цього всього буде мало. А якщо він думає про більше, воно рветься в нього, робиться мало. А коли воно пішло, у нас є великий програш у цьому, чоловік падає в житті.

   63. А життя є таке, сусід потребує від сусіда вміння, як буде жити в цьому. Людина бере приклад з людини. 25 червня була прес-конференція, Громико вів сам розмову. Паршек питає в нього. Кому з людей усього світу ви давали знати про це все? Вони не задовольнили себе  вашим тим, що ви робите для них. Природа учить їх, вони залишаються безсилі, щоб воювати з нею. Їм доводиться нічого не робити. Вони всі стоять у черзі, завтра захворіють. Їх мучить застуда й хвороба. Капіталісти знають про це, їх  очікує ця участь теж. Їм є голка в серце, якщо не воювати. Їхня робота є воювати. Вони вмирали, умирають і будуть умирати в цьому.

   64. Вони робили, озброювались, і будуть озброюватись. Вони воювали і будуть воювати до приходу на землю Бога.

:Люди Господу вірили, як Богові,

:Він Сам до нас на землю прийшов.

:Смерть як таку вижене,

:А життя у славу введе.

:Де люди візьмуться? На цьому бугрі,     

:Слово скажуть гучно:

:Це є наше райське місце,

:Чоловікові слава безсмертна.

 

   Ми очікували це діло в себе завжди. Ми не знайшли такого місця людям, і чоловіка нема такого, щоб він був таким чоловіком для життя цього. Усі люди живуть не так на білому світі, їх оточує нелегальність, вони хоронять своє живе в природі, не мають любові до природи. Вони вважають себе в цьому, вони є  для цього діла, що  вони зробили.

   65. Вони є господарі йому. Їхнє діло дає їм життя, та ще яке. Вони стали мати тисячу, їм треба друга тисяча, а природа не дала цього, вони занедужали через це, умерли на віки віків. Їхній є великий програш у цьому. Такого нема в житті. Їм дай і дай одне, кінця нема цьому. А він приходить колись у цьому, життя змінюється. Той, хто продає Бога Отця Всевишнього, є юда, продавець життя. Учитель є Учитель здоров’я всього світу. Люди ждуть його, вони хочуть, щоб ця ідея процвітала в природі.

   66. Лейтенант є адміністративна особа, чоловік одного місця. Він є бідний, нужденний чоловік, стоїть у черзі, як усі люди. Вони ждуть свого дня, вони  нічого не роблять у цьому ділі, щоб не застуджуватись і не хворіти. Їх оточують умови життя. Вони навчаються, щоб іншого чоловіка примушувати, гнати його в бій. Він є кар’єрист, він  продає себе за гроші. Вони треба йому на його потреби, а їх не перелічити. Він не зможе жити без них. Якщо йому  не дають, він є бідний-бідний чоловік. У нього нема свідомості. Він не знає самого себе й не вважає своє тіло природою, береже його як якесь око. Він боїться вмерти. Таке тіло не треба нікому. Він є кровожерливий, йому треба кров, він не зможе жити без цього. Йому треба м’ясо, йому треба хліб, йому треба вода, це все чуже. А людині не можна жити за рахунок чужого, їй треба навчитись свідомо терпіти в природі.

   67. Чоловік вважається свій чоловік, а іншому він доводиться чужим. Навіть окреме господарство є своє, а іншому чоловікові доводиться чужим. Будь-який чоловік нападає на нього. Йому здається, це чуже. Він привласнює собі силою і говорить, це моє. І держава вважалась теж у людях чужим, а потім  примушували її силою втрачати. Свого не було в природі такого. Своє все вважається спільного характеру. Люди визнали природне чужим, не дали життя.

   68. Ось що мої хлопці зробили з мене, я плакав сильно. Це історія була одна з усіх згубна, її зробили наші хлопці, щоб убити мене, такого молодця. Я зробив перший такий початок. Поїзд був без усякого енергійного руху з одними відкритими попереду людьми. Я повинен був увійти у цей нерухомий поїзд із своєю ідеєю, людям розказати. Я подумав сказати тільки про це ось діло. Я, Паршек, повинен зустрітися тут з такими людьми, котрих ніколи не зустрічав, а тепер приїдуть.

   69. Я не знаю, що писати? Ви знаєте діло Паршека. Він є не за стару ідею, не за старий потік, а за нове життя, але не смерть. Ви не втомилися, вам хочеться вмирати? Ви зрозумійте мою ідею, вона  проходила 46 років. По вашому цьому всьому, місце треба яке-небудь, щоб завоювати безсмертя в природі. А воно треба й необхідно треба нам, це є Чувілкін бугор, я обґрунтував це райське місце. Хіба це місце є не по душі з серцем нам, усім цим людям. Воно лежало в природі невмираючою таємницею до сьогодні, вона розкрита особисто Паршеком для людей усього світу. Він показав це діло через руки свої, ноги, весь організм усім нам живим, невмираючим фактом. Це є чоловік, незалежний у природі, йому не треба ніякі потреби, він є задоволений цим місцем.

   70. На цьому місці є все живе, життєрадісне, без усякої техніки й усякого штучного й хімії. Там є одне природне, природа: повітря, вода, земля. Це є початкова одиниця, з котрої ми можемо зробити  все необхідне нам. А Паршек знає поклади золота, де воно лежить там. Він не хоче так розкривати його життю. Нам, усім людям, буде легше і краще завдяки цьому ділу. Ми не будемо вмирати на цьому місці, а будемо жити вічно в цьому ділі. Яка нам буде благодать: золота нема, грошей нема, техніки ніякої, штучного з хімією теж нема, а є найенергійніша жива струмина природи: повітря, вода, земля.

   71. А якщо це є, то не може бути іншого, не природного характеру, технічного, штучного, хімії введеної. Ми, усі люди, програємо своїм здоров’ям на своєму місці, ми вважаємось бідними в цьому ділі, в якому технічне, штучне, хімія є. Ми стали так робити. А скільки діл є перед людьми в природі, вони не починалися в них. А розум є така розумна істота, він держить людей як таких у себе в черзі. День не заступив ще на арену, а чоловік є зі своєю зброєю тут як тут. Він  розставив свої ноги, свої очі не протер від сну, він біжить на них так швидко.

   72. Він поставив руки, як роги вола. А діло очікує  його. Люди роблять у природі так. Вони залигали тварин, поставили їх двох на цьому місці, наклали на них на шиї ярма, а до ярма причепили дишло, а до дишла причепили віз на колесах, оббитий залізом, щоб класти  на них вантаж який-небудь.  А в самого є батіг у руках. Вони слухають його так розумно. Правого бика називають  «цоб», лівого називають «цебе». Це хазяїна є руль, він володіє цим ось. Жива сила бика перебуває вся в нас. А кінь має вузду, вона надівається на голову. У  нього є запряжка, хомут, посторонки до кліщів причіплюються, а супонею затягуються, голобля за гуж дугою. Усе це робиться не на життя, а на смерть.

   73. Ця система приходить, а теорія втрутилась із своїм розумом, вона ввела сили, енергію технічну. Люди стали вчитись на улюблену спеціальність, стали мати діло із залізом. Живе зняли з дороги, а мертве поставили на дорогу. Ось де наша неправда уперлась, вона оточила людину робити діло. Люди одержали від учених право управляти цією залізячкою, вогнем запалювати, водою заливати, з повітрям діло продовжувати. Вони слухають вухом, а доглядають очима на випадок якоїсь аварії. Чоловік говорить із нею так люб’язно. А його діло є одне зживати які-небудь причини, а в причині є вся несправність наша.

   74. А людям було б лише добре й тепло, вони всі є за це. Труд фізичний замінився технікою. Тоді борозна заводилася биком чи конем, а тепер заводиться трактором. Серп, коса скасувались, комбайн прийшов на зміну. Багато людей робили машину, і все ж зробили в житті. Вона косить сама в житті, молотить, чисте зерно надходить у бункер. Вчені люди придумали це все, їм захотілось цього. А щоб чоловік робив у себе те, що треба, щоб він не застуджувався й не хворів! Нашими людям треба зробитися  в природі такими, як Паршек є. Він показав усьому світу своє тіло  в журналі «Техніка – молоді», №4.  Це є наш руський герой.

   75. Паршек є мудрець з усіх людей. Він розшукав це, йому доводиться обґрунтувати це все для життя всього світу. А люди знайшлись такі, що стали цьому всьому перешкоджати. А якщо вони перешкодили цьому ділу, уже тому чоловікові погано, хто зробив це все. Він не знає природу так, як чоловікові доводиться знати її  через любов свою. Він заслужив у цьому, що природа допомагає йому своїми силами такими. Люди бідного характеру мають свою нужду. Людина не отримує в житті того, що треба, тому програє, їй не везе в житті. Він хотів би цього, але йому не дається. Безсила індивідуальна думка є для себе.

   76. Природне діло робиться, готується, щоб весь світ знав про це ось. Природа народила Паршека для цього ось діла, він охороняє її, вона любить його. Він не покладе свої ноги без неї і не махне руками, свою бадьорість не покаже нікому. Ми є такі хоробрі в житті, ставимо самі себе перед усіма людьми, а говоримо не про те, що треба. Одні люди є хороші, інші є нехороші такі.  А скільки їх є на білому світі, та ще яких, із своїми видуманими ділами. Вони були, вони будуть такими. А щоб вони зробили що-небудь корисне в житті, люди не отримали нічого, вони не отримають. Вони дають для людей шкідливе. Природа не хотіла цього.

   77. Ігор, дитино моя, Учитель твій хоче сказати тобі, що ти є вчений чоловік, математик, фізик. Ти зустрівся з багатьма, бачив їх, говорив з ними. А такого, як Учитель, вам не доводилось бачити та говорити з ним. Це тільки твоє щастя, вона примусила бути близькими через цю любов і справедливість. Якби діла не було в цьому, то ти не зрозумів би це все. Моя ідея є.

Люди Господу вірили як Богові,

А він сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене,

А життя у славу введе.

Де люди візьмуть? На цьому бугрі.

Вони скажуть слово гучно:

Це є райське місце,

Чоловікові слава безсмертна.

 

   78. Ти бачив сам це, слухав, як люди старалися виконати. Хто давав таке право це діло забороняти? А багато людей знайшлося  в житті таких, які цьому заважали. Це діло є Бога, не кого-небудь. Його забути не можна. Історія прозвучить від самого низу до верху по природі. Паршек залишився в славі таким. Ти не мовчи про це, а йди прямо по путі до мети твого здоров’я. Воно треба найменшому чоловікові. Він є в нас такий один зі своєю ввічливістю, котрий переміг найзлішого ворога. А він був у людях, так він і залишився в них через їхнє зло, таку ненависть, котра  робилася ними.

   79. У нас було це зло й ця ненависть, так вони залишились у житті на  віки-віків. Ось що, милі люди, ми з вами завоювали в житті своєму. Ми з вами не думали цього, а воно привилось саме, ми вмерли. Та хіба це є такі люди? Їй треба жити, але вона народила дітей, а сама взяла вмерла. Ніякі особливості, ніяка техніка й ніяке штучне з хімією не допомогли. Та для чого ми з вами так живемо? Ми з вами є ділки в цьому ділі, не кидаємо, а починаємо, і ми будемо робити це без кінця-краю. Це наша система розвивалася разом із нами, так вона розвивається, і буде вона так розвиватись.

   80. Нам, усім людям, була потрібна не одна ложка води, ми з вами отримали приварок. Наша звичка введена така. А чоловік вмирає із звичною. Йому треба сідати в день свій життєвий за стіл, не так просто сів, а потім піднявся. Чоловік сідає за це місце, щоб робити щось тілом. Йому треба їсти не мало, а багато. Чоловік їсть так через свою силу, він не жаліє самого себе. Він вживає солодке, жирне й багато. Люди ввели таку звичку. Їх примушують робити це обставини, звичка така. Чоловік не сидить без діла із самого ранку.

   81. У нього є місце, обгороджене ним. Він облюбував його, щоб копатися на ньому день і ніч, робити діло яке-небудь цілий рік. Він знає добре це його місце, він ходить на ньому день з місця одного в інше, сам приглядає, бачить навкруги себе цю природу. Вона показалася перед ним такою красивою однієї пори. Його втягнула  яка-небудь зразкова потрібна річ на землі або який-небудь камінь, він лежить на землі чи в землі, або якась потрібна дорога, по котрій доводилось іти до кого-небудь. Вона є не така, як треба. Чоловік злякався, він не пішов по ній, цим він загубив усе те, що надумав. Він запізнився, люди захопили. Той виграв, котрий поспішив.

   82. Людина говорить, яка є в цьому ділі красота! Природа породила її в цьому, вона подала, як узором. У неї не зможе бути такої красоти. Що може бути краще від цього зразка? Цьому  кусочку рівнини можна позаздрити. Земля чорноземна є придатна для посіву, вона плодюча, пшеницю можна сіяти, вона дає хороший хліб. Ми тримаємося цього діла з великою охотою, говоримо про це: «Якби ми отримали такої земельки». Людям будуть необхідні  свої живі умови, сила бика, також снасть. Таке добро треба.

   83. Шановний секретар Ворошиловградської області, ватажок свого народу, своїх людей. Вони підкоряються вам, виконують обов’язок вашого шанування. А ви плануєте своїм ученням, даєте свої вказівки, чим ми живемо. Ми поділися де за 60 років свого життя? Всі ми повмирали, і мене не стане з ними. До чого ми з вами прийшли? До відмирання. Та хіба це є життя, котре ми створили? А якщо це все є в нас, то ми повинні бути задоволені цим. Нас з вами ображає це діло, природа оточує нас застудою та хворобою. У нас нема засобів і нема такого чоловіка, щоб позбавитися від цього. Ми, люди, не заслужили в цьому, тому природа спалює нас.

   84. Ми не робимо такого, ми боїмось і не хочемо, нас мучить  незнання. Природа прислала на бугор свого чоловіка Паршека для цього. Він народився для цього в житті, став жити в цьому, Природа представила його такого, він є хазяїн цьому ділу тепер. Я узявся за бугор, мій отцем заповів мені його. Природа зберегла його для цього, людям не давалося робити яке-небудь діло там. Ніхто не давав таке право, щоб облюбувати на ньому що-небудь і поставити в житті таке, щоб воно давало прибуток. У людини не народжувалася думка на це діло.

   85. Природа представила Паршеку ці сили для цього діла, він ходив багато часу, шукав по природі це місце, і все ж він надумав своїм розумінням. Це місце буде наше, усіх наших людей усього світу. Початок є, а кінця не видно цьому.

   Кінець прийшов Отцю та Сину, їхнє діло таке, а Духові Святому є перший початок, уміле еволюційне діло, це велике в житті терпіння бути без усякого діла. Такого не було й нема на білому світі, а рай буде для цих людей. Люди не будуть отримувати в себе нічого не природного, природа буде це, вона оточить Паршека славою вічно невмираючого життя. Це місце, ці умови дадуть чоловікові одне з усіх безсмертя.

   86. Я проходив у цьому. Історія така починала робитися на землі.  Я старався зустріти попереду кожну станцію від самого Адлера. У людей було положення таке, їм доводилось бачити так у природі. Вони не вірили цьому, вони не бачили такого пасажира ніколи. А рука моя пише так, як ніколи. Нашим людям доводиться читати про це діло. Він їхав разом із головним, він розповідав людям про це весь час. У чоловіка не було такого життя, він був першим у цьому ділі. Наші залізничники довіряли йому, вони повірили його словам, що він їде не на базар торгувати.

   87. Його слова були зосереджені представляти чоловіка нового небувалого. Природа прислала нам такого чоловіка для цього. Він їхав поїздом у  Москву для того, щоб на з’їзді бути любителем. Він їхав захищати інтереси живущих на білому світі, це хворі, нужденні в своєму ділі є люди. Умови примусили їх зробити, щоб їм довелося помилитися в цьому ділі. Він захворів у цьому ділі, зробив діло не те, що треба було. А він пішов на злочин і зробив це в людях. Люди осудили його як злочинця, він попав у тюрму за це як порушник людського закону. Він сидить  у тюрмі, охороняється законом. А хворий психічно помилився теж, його оточила така психічна хвороба.

   88. Він, бідолаха, зробив це не по своїй вині, його поклали за це в лікарню. Він лежить хворим як ненормальний досі там. Ці люди не визналися законом через це діло, через свою хворобу. Їх не визнає конституція за це діло, котре Паршек захищав у всьому.Він був не такий, як усі, ходив у трусах зимою й літом для цього діла, не робив поганого нікому, а хороше шукав у цьому. Він вирішив їхати в поїзді від Ростова до Москви для того, щоби побувати на з’їзді, 8-му Надзвичайному з’їзді Рад. Йому треба був квиток, щоб їхати, треба мандат, уміння слова. Паршнкові треба було вміння  в цьому ділі, він знайшов його в людях, оточив себе ним. Хто може перешкодити такій свідомості, якщо він ішов шукати ввічливість?

   89. Як я не напишу ці діла в рядки? Картина небувалого діла була біля поїзда, котрий ішов через Сулін. А я жив там і робив цю історію в людях, завдяки моїй такій свідомості до всіх. Надворі був сніг, холодно, а я стояв очікував приходу поїзда. А він прибув, із першого вагона, як звичайно, вийшов головний. Я зустрів його як такого ввічливо, вибачився, спитав: ви є головний цього поїзда? Він мені сказав: «Я». Так дозвольте мені проїхати в ньому дільницю до Лихої. Він не сказав мені слова, сідай у мій тамбур. Я сів не як-небудь, а з великим наміром, щоб цей головний був головним над усіма головними, тобто головний до самої Москви. А моя ідея була не одному головному цього поїзда і не тим головним, котрі своєю дільницею вели цей поїзд. А вони провезли мене  без усякого квитка за те, що я є такий чоловік.

   90. Я сказав слова, котрі треба, також першому головному ростовського резерву. Він підтримав мою ідею про безсмертного чоловіка, він сказав так: «Я зроблю все для тебе, ти будеш у Москві завдяки мені». А Москва є для грошовитого чоловіка, він є барон у ній. Не один головний буде згоден із цим початком. Хіба людям не треба це нове в житті? То люди жили весь час за рахунок природного  чужого багатства, а тепер такий час приходить, треба буде визнавати небувале нове. То чоловік потребував  багато чого, йому треба було це, а природа не давала його йому. Він хворів без цього до тих пір, поки він побачив це і став користуватися цим. Він купив це в іншого такого чоловіка.

   91. Паршек хоче, щоб люди жили по-новому. Ніхто з усіх людей не вів себе так, як вів сам себе Паршек. Природа готувала його до цього. За любов, котру Паршек робив у людях, він не мав із собою ніякого матеріального запасу. Він гнав гроші з дороги, як якусь людську звичку. Люди збирають гроші, їх накопичують як таких. Паршек врахував їх. Якщо будуть треба, кожному окремо чоловікові буде мінімум 33 карбованці. Якщо буде мало, то ми є багаті люди, ми прибавимо всім, але не одному на вибір. Тому всі були за його таку пропозицію. Ми будуємо комунізм, а не що-небудь таке в житті, а Паршек догоджає цьому всьому. Він їде в Москву із цим ділом.

   92. Мої розвідувальні кроки були по нашій землі, Паршек старався зробити їх. У мене була така ось життєва зустріч із людьми. Я ріс між ними такий ось, у мене була зустріч людська така. Я не боявся говорити простою сільською мовою про свій такий учинок, я був винахідливий у цьому. Я не лазив у кишеню за словом, а відповідав  просто те, що треба буде. Люди питали мене: «Що ти хочеш довести цим?» Я говорив їм так: моє завдання є таке. Нікому не перешкодити своїм ділом, але своє знайдене установити треба обов’язково. Скільки людей є на білому світ, усі вони бояться природи, вони захищені, їхнє діло є труд.

   93. Базар скасується за моєю ідеєю. Природа не буде  продаватись так у себе. Чуже відійде зовсім. Все своє живе буде в житті. Крадіжки  не буде зовсім, убивати не будуть теж. Наші розмови були такі, а діло буде попереду. Я представив їм слова такі,  вони вірили мені. Я задовольнив їх цим. Вони везли мене як свого рідного руського чоловіка. Я був такий між усіма один. Думка не приводила мене на цей бугор, я не зосереджувався й не думав про це, що місце є таке в житті. Я їхав захищати людей від цього діла, щоб вони не робили цього більше. За ідеєю Іванова треба буде жити, вона не вчить жити по-старому.

    94. Хто боїться на війні кулі, він не вояк. Якби природа була в житті куля, то можна зразу помирати. А природа  є для нас усіх рідна мати.

Я народився в селі таким, це добре моєму такому природному здоров’ю. Я ламав усі природні стіни у житті своєму. Я мав у себе приватну власність, як усі. Я був злодій чужого, умів присвоювати, розпоряджався, як своїм добром. Природа гнала в бій цього діла. Я був осуджений судом народним за це, виправдався на трудовому фронті лісорубом. Ви гляньте на Архангельськ, Холмогорськ,  на Верхню Низовку, як ми клали на землю там цю деревину під корінець, робили з неї штабелі та давали свій виробіток у кубатурі. Мене виправдало це, я був один з усіх у колоні ударник.

   95. У мене була пилка й сокира, що мені давало робити поверх норми виробіток. Я підходив до хлиста, я знав, що буде з нього. Я старався не підрубувати багато, а сокирою намічав свій удар. Я клав його фізично, я грався з ним, як дитя, а сам надіявся на здоров’я. Я є тут такий, щоб індивідуально виправдатися. Я показував усім своїм лісорубам, мені не буде соромно так сказати тепер. Я є не більшовик у своєму житті. Нехай Олексій Миколайович Долгих скаже, який я був застрільник у цьому, любитель життя всього. Паршек ішов за правду, Гуковський партійний осередок прийняв мене кандидатом у 1928 році. Мої закупки хліба були такі на селі для робітників. Я загубив це все, залишився тільки завдяки своїй ідеї, вибув технічно з рядів цього всього. Моя ідея перешкодила цьому всьому.

    96. Вона робилась. Природа примусила бути не таким комуністом, а я повинен бути еволюційним. Люди нашої сторони не хотіли заважати всьому у звязку із цим ділом. Я їхав на 8-й Надзвичайний з’їзд Рад, де ув’язнені та божевільні не мали права ніякого бути. Я взяв любительське слово на це перешкодити цьому ділу. Я не хотів, щоб наші люди отримували це в себе. Природа допомагала уже мені не словом, а ділом. Я відвертав усякого ворога, не своєю сільською хваткою, як я був. Все наше село Оріхівка, воно є живе, красне. Паршек любить говорити про нього, він народився в ньому, клав усі сили свої на те, щоб відмітити  чим-небудь так.

   97. Якби мати побачила мене в цей час, вона злякалась б, спитала, у чому діло таке. Вона купувала мені сорочку, штани, шапку; зустрічала, проводжала, але вона не хотіла такого. Вона сказала так: «Якби я знала, що ти будеш такий, я придушила б тебе маленького». А сон прийшов сьогодні такий. Більшовики не робили нічого такого, прийшов новий час. Бог Отець був, Бог Син є, а Духа Святого не було. Самодержавство, Радянська влада є. Еволюція повинна бути, велике сильне терпіння без їжі, без одягу, без дому свідомо робити.

   98. Це буде у житті обов’язково. Так не пройде в житті, а буде й обов’язково буде. Усьому цьому початому ділу прийде кінець. Я роблю цю історію для того, щоб це було. Я  їхав разом із головним. Капіталістам прощається за їхнє життя, зроблене ними. Вони прогнали самодержавного царя-батюшки, хто розстрілював своїх людей. Гапона священика було шефство. Ми завоювали бідним. Тоді трудящі, селяни і робітники не захотіли, щоб цар був, а запросили вчених. Вони одержали дипломне знання розпоряджатися нами такими. Вони стали примушувати нас таких, гнали у бій у природу, щоб ми знаходили хороші якості в ній і ними розпоряджалися як своїми. Ми продавали, купували, створювали їх.

   99. Ми створили партію за гроші, ми зганьбили її мертвим. Гроші є мертвий капітал, звичка чужа, умираюча. Ось що Паршек говорить нам. Я завойовував Радянську владу, але не примушував убивати людей заради грошей, а вчені зробили це. Їм треба економіка, їм треба політика, котра вмерла, вона умре на віки-віків. Це гроші є. А люди робили за ці ось гроші діло всяке для того, щоб жити одного часу. Вони мають у себе силу продавати, купувати. Вони робили це для того, щоб у тебе було в кишені, у засіках, у мішку та в домі твоєму на столі, що їсти, і не мало, а багато. Люди люблять прибуток.

   100. Історія залишила такі сліди. Люди йшли в бій за це діло, їм хотілось замінити царя-батюшку. Це все робилось у природі людьми. Ленін як теоретик ввів революцію, вона поставила свого сина, ввела свій учений режим. Вона розділила: отця поставила чужим, а сина поставила своїм. Воно робилося так, воно робиться тепер так. Свої не любили чужих, гнали їх із життя. І тепер своєму є така дорога, він ішов і йде тепер, йому жити легше, ніж іншому. Він вважається своїм. Сина ідея: чуже присвоювати своїм, природа карала живе тіло за це своїм природним. Ти є безпартійний, або ти є партієць, але в формі одяг є не твій. Ти придбав його в природі, він є чужий, мертвий, а ти є з ним.

   101. Все життя людей є в прибутку. Вони роблять його, у них є одне й друге. Земля є основне, облюбоване таке місце, воно вибране ними. Люди починали робити усяку будову на своєму місці від основного дому для життя. Ти зробив його із природи, огородився стінами для того, щоб не проходило повітря й не проходила вода, від чого чоловік ішов. Він не любив природу, вважав її не такою, як це буде треба для нього. Вона є дуже тепла, прибуткова однієї пори. Вона є дуже холодна другої пори, нема однієї рослини, а сніг лежить свій зайнятий час. Він перетворюється на воду та йде в море, океан.

   102. Я говорю про початковий розвиток, котрий отці наші зробили, вони ввели самодержавство. Їм прощається за це своє діло,: вони робили це без свого розуму. Їм відмовитись не можна було ніяк від того, що було, це була власність приватного характеру. Люди робили у свій час її, це було законне явище. Отець розпоряджався сином, як своїм. Якщо хотів, бив, продавав, наймав, навіть розстрілював. А люди терпіли довго  від цього діла, очікували в цьому житті чого-небудь іншого. Роки проходили, ніхто не брався в житті за це ось діло. Люди народились для цього, вони віддавали життя зі своєю такою сміливістю.

   103. Ти живеш з одягом, він є бездушний, ти не розмовляєш з ним. Він не скаже, що повзе по ньому, він є мертвий. Паршек визнав негожим це все, кричить у весь голос. Що ви робите, ідете від живого, не любите природу? Ви робите в себе капітал мертвого характеру, а самі ждете спасіння. Якого? У нас не виходить нічого від цього діла, а тільки ми гинемо в цьому ділі.  Люди є технічні, штучним огороджені, у нас хімія є. Воно не укріплює тіло людини, а навпаки, скасовує його. воно перешкоджає в житті. Це все історія старого характеру, вона живе для смерті. Вона прогресувала, і вона  буде прогресувати в такому ось дусі. Це розвиток є один з усіх нехороший. Нам не треба отримувати це.

   104. Я є чоловік землі такий, як усі люди. Вони жили до цього ось часу, їм доводилось жити так у природі, вони не хотіли так умирати. Вони не встигли очі закрити чи дух звести, як у людей  з’явилась така винахідливість, вони не держали мерця довго. У них була думка, скоріше забрати від себе цього мерця. Їх оточувало це горе з бідою, не давало їм життя  такого, вона робила в людях. У неї була  сила тягнути до себе чоловіка. Хочеш, не хочеш, а це буде треба: у людей немає заслуг у цьому ділі. Ми не хотіли вмирати в цьому ділі, нас оточило таке ось життя, велике хотіння, щоб так жити.

    105. А щоб так  ось жити, ми були з вами зовсім не такі, зовсім безсилі люди. Ми всі огородилися технічним, штучним, у нас введена хімія. Ми живемо індивідуально, власно в усіх наших селах, містах. У кожної людини є свій двір огороджений. Що вона захочу, те потягне в природі як чуже. Люди мають таку дорогу, вона жене нас в те саме місце, там воно є ділом. Я, як такий чоловік, взявся робити так із своєю спритністю, як це буде треба. Я став примушувати сам себе не робити, а тобі треба робити. А час проходить, ти губишся як ніколи, і сили упали геть. Неміч, утома появилася.

   106. Ми є такі люди, їм одного мало. Їм треба чуже, а своє не бережуть. Це вода є, котру не задержати. Так і люди, вони ходять  по природі, думають, а потім діло робиться. Ми живемо, як і всі люди, вони стараються думати про що-небудь. Їм хочеться попасти туди, і вони стараються зробити там. Чоловіка примусило місце, щоб він залишив на цьому місці  сліди. Він знає добре це все, воно не залишається ніколи, щоб ніякого діла не було. А в усякому ділі є живий факт мертвого капіталу, це є тимчасове явище життя. Воно побуде, живе, а потім відходить. Це є природа, у ній не буває одне, а все змінюється.

   107. Люди є такі в житті своєму. Природа примусила людей, щоб ми йшли від неї із своїм здоров’ям. Ми втратили любов до неї. Ми вважаємо природу нехорошим другом, вона наносить нам свою шкоду в житті. Ми з вами боїмось її, холодного, як вогню. Ми стараємось захистити самі себе в умовах, ми  робимо зброю від цього всього. У нас є думка своя нехороша, ми не довіряємо їй як такій у житті своєму. Ми говоримо одне, а робимо інше. У нас є для цього всього природа, вона дає нам сировину всю, ми робимо продукт і робимо товар. Ми добуваємо будівельний матеріал, у чому живемо.

   108. Ми вважаємо нашим спасінням, якщо ми з вами будемо їсти, наїдатися досита, а одягатися до тепла, а жити в домі з усіма вигодами. Природі належить все, що ми з вами маємо. Ми розвинули, зробили для цього. Ми самі зробили руками все, що ми маємо. Ми вважаємо, якщо ми зробили, піймали цю живу річ, примусили бути джерелом цього діла. Земля стала родити у нас те, що людям було треба. Вони оточили цю землю свою чужою стороною, вона не заступиться як за своє. Це все є чуже, не наше. Ми любимо в природі своїх, нам не треба чужих у житті. Початок є в цьому ділі,  між чоловіком живим є мертве.

   109. У людей, де б вони не були, є велика хвала, вона примушує хвалитися перед усіма такими. Вони говорять самі з собою: у нас є все, що хочеш. Ми знайшли в природі й зробили, тепер у нас є все те.  Ми не маємо нужди, ми живемо й думаємо жити ще краще. А природа не дає нам це, вона відбирає наші тіла живі. Ми з вами не живемо, а вмираємо. Нас не стає в житті, ми кладемо прах у землю. Що гірше від цього буває, якщо чоловік жив добре, а потім він здався, став хворіти. Він хворіє, іде  з життя, він умирає на віки-віків.  Гіршого, ніж це, не може бути.

   110. Люди роблять таку одиницю. Вони біжать у путь-доріженьку завжди там побувати, щоб зробити своє діло. А коли люди роблять там, у них виходить так. Вони доглядають за землею, її восени рано орють, кладуть під зиму цю ріллю, а самі думають і гадають про це, що треба посіяти в такт. Люди розвивають думку про це, вони говорять про це. Їхнє діло було таке, вони проробили весь час, вони роблять і хочуть зробити. Вони думають багато, хочуть зробити все для цього. Ми з вами робимо одне,  готуємось, щоб у нас вийшло це діло. Люди роблять урожай один раз на рік, багато в цьому турботи.

   111. Люди говорять спершу про річне прибуткове діло в природі. Люди готуються багато до цього всього, снасть роблять, а про землю ніколи не забувають. Вони говорять з природою на відстані для цього, тягнуть природу за собою, щоб вона створила їм умови. А вони є в самих людях. Вони думають, гадають про це, вони тягнуть дні до себе, що йдуть по природі. Вони хочуть, щоб природа дала цим людям. Вони живуть цим, цьому всьому вірять і надіються, що вона врятує нас усіх. Ми віримо такій землі, як джерелу, як годувальниці. Вона прийняла нас як таких, вона показала нам місце, щоб ми облюбували його і назвали ім’ям своїм.

   112.  Люди встають рано, лягають пізно, вони бояться, як би не запізнитись, вони дорожать часом. Їх страхає це, як би не запізнитись. І діло всякого роду рятує життя людям. Вони робить діло, щоб вийшов у природі живий факт. Природа дає такий прибуток, чим люди живуть однієї пори і надіються на їхнє створене життя. Вона говорить, вона робить і показує ці дні. Вони йдуть один за одним, у них є все життя людське. Люди тягнуть ці дні до себе, щоб погода була така хороша для їхнього життя. Природа робить все це за їхнім таким ось бажанням. Вона робить їм у цьому те, що всі хочуть. Їм треба весна, що відкриває їм для життя тепло для того, щоб атмосфера мінялася на іншу таку систему.

   113. В природі робиться  це діло. Холодний сніг лежить по місцях сьогодні, а зелена трава є завтра, чим люди зацікавлені. Їм зима є не помічна, а збиткова. Люди не роблять такого ось діла, щоб природа давала їм. У людей є прибуток єдиний. Люди думають про це діло, вони гадають про цей час, що йде. Вони готуються до нього. У них є на це розум, котрому всі люди кланяються. Вони завжди думають, гадають про це. Вони не забувають ніколи  про це все існуюче діло. Це історія цих людей держить нас усіх, як одного. Ми готуємось до цього, нас умови примушують. Весна готує всіх нас до одного.

   114. Ми не знаємо тільки, від чого ми відірвались, від холоду чи від тепла. Повітря, вода та земля зустріли нас, прийняли наше тіло, воно стало жити. Найголовніше, мозок думав багато, як  треба буде зробити таку штуку. А всі роблять на своєму такому ось місці. У них є на це снасть, зброя. Особливо в людей у селі є земля, вона дає можливість хазяйнувати. Це його своє місце, він присвоїв своє місце, говорить: «Це місце є не чиєсь, а моє». У нього є жива си ла, вона складається з коней, биків, корів, овечок, свиней. Усе це є не одне, а багато.

   115. Адміністративні люди є в Радянському Союзі, у нашому районі Лутугинському. Вони розпоряджаються своїми людьми, роблять те, що треба. Ми примушуємо  їх, щоб вони йшли в бій у природу. Вони йшли для того, щоб знаходити таке добро й за рахунок його треба пожити добре і тепло один раз, сваволити, а потім умерти. Ми робили й робимо так. Усі люди вмирали, умирають у цьому, і будемо ми вмирати вічно. Життя є таке важке. Людям буде краще й легше від цього терпіти, нічого не робити. Бугор Чувілкін є для цього. Такі слова є там:

   116. Люди Господу вірили, як Богові,

:А Він Сам до нас на землю прийшов.

:Смерть як таку вижене,

:А життя у славу введе.

:Де люди візьмуться? на цьому бугрі.

:Вони гучно скажуть слово.

:Це є наше райське місце,

:Чоловікові слава безсмертна.

 

   Що краще від цього всього буде? Якщо люди підлеглі вмирають, а люди незалежні живуть вічно. Сьогодні, 1979 року 24 липня, я спитав природу про 1979 рік. Це перший початок буде недорід, а в 1980 році буде неврожай, у 1981 році буде теж неврожай, у 1982 році буде теж неврожай, у1983 році буде неврожай, у1984 році буде теж неврожай. Природа говорить мені точно про це все. Перевіримо, у 1980 році Брежнєва не стане, уже це є точна істина. Учитель просить  приготуватися до шестирічного нестатку. В людях буде це.

   117. Якщо ви не хочете вірите, то живіть по-своєму. А Учитель живе по-природному. Вона говорить йому, ви не вмієте жити, відмовтесь від усього. Люди не знали цього ніколи, а тепер узнали про це.  Чоловікові довелось почути такі слова від самого Бога, він отримав звістку від природи. Вона не промовчала нам наперед сказати, що буде робитись завтра. Ми дочекалися від природи цього, вона говорить нам усім: ми не одержимо те, хочемо. Люди зробили самі це діло, вони хотіли одержати в житті те, чого не було. У них була думка така у житті.

   118. Усього три особи є в житті, за історією старого закону. Так сказано:  Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Два пройшло, у житті живуть, а третього ще не видно. Тільки воно починається в Бога Духа Святого, його початок є 1979 рік 25 квітня. І стража вся спала. Учитель не думав цього, воно прийшло так саме. Уся ворошиловградська міліція була насторожі для цього діла, не дала відбутися новому, як люди хотіли самі. Їм жити так набридло, як вони живуть, сусіди один одному не довіряють, у них є запори у будинках, вони бояться сусіда, щоб він не пробрався до нього і не зробив те, що хотів. Йому стало відомо чуже, він пробирався до нього зі своїми руками, брав те, що треба, як річ свою присвоював.         

   119. Люди робили це, вони роблять і будуть між собою робити. Живе тіло є своє, а те, що на нього одягнули,  є все чуже, зроблене іншими людьми. Вони морочились цим, вони зробили це для того, щоб за гроші це все природне продати. Люди навчилися так оточуватися чужим, йому вірять, надіються, як на якусь особливість. Воно не врятує його.  У природі є дуже багато такого діла, його треба робити. Ось що людям належить, їм доводиться робити на Чувілкіному бугрі.  Природа підказала нам сама наперед про це. Вона карає нас, таких людей, своїм горем, бідою.

   120. Я не боюсь нікого в цьому, ніякого ворога, а він, наш брат, у нас перебуває.  Ми, люди, маємо його, він оточує нас усіх не тим, так іншим. У нас живе біда з горем, від чого не позбутися. Більшовики завоювали  революцію, а теорія запросила вчених. Ленін захотів зробити це, він примусив узяти чуже. Природа дала повне право бути над усією такою революцією. Ми почали революцію за все діло в житті. Ми взялись за це, стали робити. Таке воно добре й недобре. А якщо ми з вами взялися робити це ось діло, уже треба робити. От вам є початок.

   121. Я маю в Радянському Союзі в цьому ділі всього три райони. Один є у Ростовській області, Красний Сулін. Я живу в цьому місці,  маю свій дім по вулиці Перша Кузнечна, 12. Я, Іванов Порфирій Корнійович, прожив 82 роки. Свої наймолодші роки, 35 років, я прожив так, як усі люди прожили, провоював у селі Оріхівка, Лутугинського району, Ворошиловградської області. Їм хотілось жити добре і тепло.

   122. Я залишив свідомо це все робити в 1933 році, пішов шукати інше по природі. Мене зустріла природа, не хороша сторона, а погана, не тепле, а холодне. Я став відходити від усіх людей, зустрівся з квітневим днем 25 числа весни на Чувілкіному бугрі без усякої потреби. Він дав мені як такому свої сили, дав мені терпіння свідомо жити, як ніхто з усіх не жив, щоб дружити з природою: повітрям, водою, землею. Вони були любимі мої вічно живущі друзі, вони дали нашому району, цій місцевості все для життя. Люди пожили один час  та сваволили, сказали: добре.

   123. А коли вони вмирали, їм зробилося погано, їх не стало в житті. Село цього району дало нам це. А на Чувілкіному бугрі нема цього, там є одне повітря, вода й земля. Техніки, штучного з хімією нема там, а є одне природне, природа. Люди всі є озброєні, там вони живуть, бугор  не приймає таких, він жене всіх від себе. Природа не   приймає це. Вона любить живого чоловіка, мертвого жене із землі. Люди робили так в усякому районі, і люди будуть робити так.

   124. Ти не хвались своїми силами і не говори, що це район твій. Місця свого нема. Ти не живеш, а вмираєш. Кому ти залишаєш це місце? Це не твій район, хоч будував його. А він залишається зі своїм капіталом. Свого власного нема нічого там, крім чужого. А чуже є мертве, природне, зроблене руками людей. Людям в районі доводиться копатись, шукати в природі якісне й багато. Людям треба буде знаходити багато хорошого для такого озброєного діла. А природа дає мало з жертвами. Ми робимо і будемо робити. Наше завдання є таке, не стояти на одному місці, а робити, і сильно буде треба.

   125. Наш район має таке діло. Все людське життя бережеться на цій землі. Ми не нахвалимося багатьма районами. Треба бути тому, що треба, Найголовніше, нема того, що треба; біда оточила цю нашу місцевість цим. Паршек може жити так у цих районах, а вони є в житті. Людська боротьба йде за них, люди живуть по-різному зі своїми ділами. Паршек із села Оріхівка, Лутугінського району, Ворошиловградської області є шахтар, робітник, бідний селянин, отця син, партизан. Він спустив ешелон козацький під косогір, спалив літак козацький у Македоновій.

   126. Козаки побили отця його шомполами за те, що Паршек не пішов козакам служити. Паршек пішов один з усіх у природу шукати засоби для ображеного, хворого чоловіка. Він не подивився ні на що, а вирішив випробувати на собі це. Він узнав про це все, що воно корисне, став застосовувати на інших. Це все діло виявилось для життя корисним. Ми стали застосовувати це все. Люди стали робити на собі це, у них вийшло здоров’я. Вони стали повертати назад своє здоров’я, чим ми оправдали це діло. Нас оточила наша істина. Ми знайшли істину.

   127. Це діло дає людям користь у природі. У Паршека руки є золоті, а розум є дорогий. Бугор є в цьому районі, такій місцевості, зйомки були тут. Люди знімали художньо, фізика Дроздова. Паршек показав себе тут для всього такого народу. Він повинен бути таким, який він зараз є в природі.  Він не ховається від наших таких ось умов у природі, а вони йдуть рядом один за одним зі своїми рідними силами. А вони один без одного не бувають. Якщо день приходить до нас на землю, у нього є досить повітря, є вода, природа робить це все на землі.

   128. Вона народжує нам нове, вона не держить старе в себе, не хоче впустити його так просто. Природа хвалиться цим, їй хочеться нового в себе. В природі робилося таке. Один народжувався у житті в цьому, а інший вмирав рядом тут же, це є не те, що буде треба. Паршек створив небувалий у цьому ділі гімн, написав його. Це є слово Паршека, воно звучить по всьому  світу так.

 

Люди Господу вірили як Богові,

А він сам до нас прийшов.

Смерть як таку вижене,

А життя у славу введе. Два рази.

Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть слово:

Це є наше райське місце,

Чоловікові слава безсмертна. Два рази.

 

   129. Паршек співає його щохвилини та щогодини. Я думав один так сильно про це діло. Що ж я думав у цьому ділі, що я отримав таку кару за своє діло? Я є боєць у цьому. Паршек є у всіх місцях цього білого світу. Я є мислитель нового характеру й ділок усіх живих людей, котрі стоять на черзі та очікують свого такого дня. А він приходить у природі один раз із своїми такими силами, вони не приходять  даремно до людей. Природа дасть в одну пору великий прибуток, вона покриває це місце снігом у другу, і воно лежить в холоді морозному без усякого. Воно не пускає туди чоловіка. Сніг є біліший і холодніший від усього.

   130. Велика природа зробила сама все це, вона налякала усіх людей  цим. Паршеку дається знати в цьому ділі в природі, що люди будуть робити. Вони не підуть так і не будуть думати про це так, і робити так у природі. Паршек є єдиний у світі чоловік. Йому доводилось індивідуально лазити по матері-природі, по цих умовах. Він не боявся залишатися таким ніяк  ніде, не боявся цього місця.

   131. У природі є умови такі нехороші, вони бувають у житті один раз. День приходить у житті, білий холодний сніг лягає на землю, він лякає всіх людей. Усі люди ідуть від нього так ось, стараються натягнути на себе що-небудь чуже, воно зроблено людськими руками. Воно не дається в житті так даром, воно є нове, такого винаходу не було ніколи, чоловік придумав його. Він не боявся просити за це все, зроблене ним. Йому не пожаліли дати цю річ, котра була треба. Він купив її за гроші й тут же сказав: ну й річ хороша! Він одягнув її на своє тіло, нею хвалиться, ледве слово своє так не скаже: от, мовляв, спасибі.

   132. У Паршека нема власного місця, оточеного мертвим, бездушним. У людей є вся складена техніка, усе їхнє штучне, введена хімія. Вони воюють цим ось із природою, вони рвуть її на шматочки, палять, плавлять на метал. Вони роблять мотор із цього всього, машину, усякий рухомий агрегат. Ми досягаємо цими силами, лише б сказали це слово, що нам треба буде те, чого не було в житті.

   133.  Дні ідуть у природі, один одного зустрічає й проводжає. Час проходить небувалий, такий потік проходить. У людей виходить таке життя через таке діло. Зоряниця прийшла на поріг, а інше затихає зовсім. Ми з вами звикли робити те, що нам треба. Ця наука не стоїть у нас на одному місці, у нас робиться так у житті такому нашому. Ми народилися тільки, прийшли на білий світ, а діло перше взялося тут у житті. Люди стали вчити тебе цьому як таку людину.

   134. Міста й села є у нас для цього, ми оточені цим. Ми вважаємо, це все є наше,  ми не дамо нікому в житті. Ми озброюємося для цього, у нас є всі можливі речі вбивати чоловіка. Він є чужий для нас, він природний. Він думає в себе на свою сторону. Йому не хочеться, щоб сусід жив добре, мав своє право. Він не хоче його духу, щоб він дихав ним. У нього є своя атмосфера, свій хитрий розум. Це люди є зовсім чужі. А чужий живе із чужим не в такті. А щоб їм жити, як хоче природа! Людям не доводиться бачити це.

   135. Ми народилися ягнятами, але не привчили нас, щоб ми не робили нічого в цьому. Ми не отримали такого, ми не були такими  в житті. Діло нашого життя примусило саме мати це. Нам їсти треба, одягатись треба, а дім житловий теж треба. Історія ця вийшла з усього цього діла. Нам треба було робити так щось інше. Початок є і кінець усякому ділу. Лише б ти намітив робити це діло, історія фізична починається. Люди починають ходити, копошитися, руками майструвати. А якщо діло робиться, обов’язково повинно зробитись.

   136. Чоловік дочекався холодної морозної пори, він  заховався від неї, пішов із своїм тілом, прийшов до неживого, зовсім мертвого. А щоб він прийшов до того, як це починалось. Ми продумали всю цю ось зиму, наше діло було  одне гадати в цьому, це намічене діло буде чи ні. Наше діло є очікувати не один день. Цього часу є дуже багато й різного. Час буває такий, котрого не ждали, а він попав у цю місцевість. Стихія буває така, вона проходить не часто. А люди є живі, вони захищаються. Вони пішли від цього часу, їх діло є ховатися. Живе тіло треба заховати в мертве, бо в людей є розвинута звичка вічно. Вона робиться ними, вона живе недовго. 

   137. Паршек із села Оріхівки, Лутугинського району, Ворошиловградської області говорить. Паршек не мав нічого того, що люди мали. Живе є природного характеру. Природне є повітря, вода і земля. Природі належить усе це, вона зберігає для живого нашого чоловіка цим. Люди хочуть жити в цьому добре й тепло. Ми почали все це діло. Ми не бачимо і не знаємо кінця його, він не може бути таким, як це треба. Паршек не хоче бути таким, як ми є в житті своєму. Нам треба чуже, а своє не треба, ми женемо його з дороги геть подалі.

   138. Паршек зробив діло в житті своєму за 46 років, воно вийшло. Історія була більшовика. Він проаналізував, він випробував на собі 46 років, як один день. Він зустрівся зі мною, а я зустрів його як такого з любов’ю і провів з любов’ю. Вона оточила мене цим. Людське життя було десь. Природа покарала багатьох людей. Вона не пожаліла б мене за це все, узяла і прибрала з дороги цієї. А вона взяла й пожаліла як такого з усіх.

   139. Я робив це для всього світу всіх земних людей.  Я не думав і не робив. Тепер я можу заявити всім ученим, щоб вони знали добре про це діло. Їх призвали, щоб вони допомагали своїм розумом нашим неграмотним людям, щоб їм доводилося знати у цьому ділі. А вони прийшли зі своїм знанням, із своїм розумом не помагати, а багато заважати. У них прийшло на арену нове, що народженого чоловіка треба буде вчити по старому ділу. Він не відмовився від цього вчення.

   140. У Паршека нема такої землі, щоб доглядати за нею, її примушувати, про неї думати. У Паршека немає того, щоб час цей ждати. А він  був десь, брався, а до нього доводилося готуватися довго в цьому ділі. Ми, усі люди, робимо це у своєму житті. Час є десь, а ми очікуємо сильно його. Він наближається ледве-ледве так, а в нас є в руках наша зброя, вона має зробити те, що треба. Ми думаємо про це, говоримо.

   141. Життя наше є в природі таке, ми дочекалися його. Воно прийшло до нас із своїм ясним сонечком, освітило нас, ми з вами стали дивитись. Ми побачили це ось місце, стали робити на ньому своє діло. Ми не обійшлися без іншого такого діла. Сила жива прийшла сюди, вона стала робити своє діло, у неї виходило так добре, вона допомагала цьому ділу, наше діло пішло вгору. Воно стало показувати в нас свої такі можливі сили.

   142. Ми побачили їх сходами. А хазяїн був дуже радий цьому ділу, він хотів, щоб це прибавлялось у нього швидко щохвилини. Він хоче, щоб прибуток був на хазяйському боці. Він думає про це діло сам у природі, а хоче сказати всім нам. Ми робимо наше річне діло, день наш годує рік. Ми, усі люди, жили і будемо жити за рахунок цього. Люди хочуть жити в природі так.

   143. Ми дочекалися тижня, котрий приходить у житті своєму один раз. Семиденний тиждень приходить до нас на землю зі своїми днями, розділяє як завжди. Перший день понеділок займає свою чергу, своє місце, він буває завжди після неділі. Чи вона починалась, чи може інша, люди робили все. Вони не знали точного дня в себе, як виходило це. Чи день, чи ніч починалась? Ніхто з нас не знав про це в житті. А діло починалося в природі, воно жило так, як ніколи. Ми з вами не знаємо про цей день: чи початок є в цьому ділі, чи кінець є? Ми не знаємо нічого.

   144. У Паршека очі дивляться правильно в природу, вони бачать те, що треба. Паршек говорить на своїй простій мові з природою, вона говорить мені точно про те, що буде робитися в природі. Вона говорить одну з усіх правду, котра живе в ній. Вона треба буде людям, вони живуть і користуються цим як ніколи. Вона присилає людям день їхній. А він приходить таким, як і не очікували. А він прийшов до нас, а ми не знали зовсім про нього. Його прислали таким.

   145. Вранці сонечко сяяло яскраво в природі, воно показалося нам  саме таким. Слідом хмари взялися зовсім без дощу пусті, вони завадили своїми діями цьому сонечку. Промені сонечка не дали тепла, щоб обігрівати атмосферу. Люди отримали не те, котре очікували в цьому. Ми очікували сьогодні погоду прекрасну, а воно не те. Дощик узявся десь, став накрапати, а потім пішов сильним, ішов два дні підряд, зробив на землі глибоку грязь. Дорогу на поле не прикрасило це, грязь була велика.

   146. Велика земна волога була, вона давала прибуток, але це все робилось у природі не до ладу. Сонце покажеться яскраве, воно обігріває променями довго. Це буває, а потім відходить, приходить інше. Ми не бачили цього, а багато чого зустрічалось. Нам хотілося звертати на це все увагу. Небувале нове буде таке. Воно прийшло й заступило на своє місце, воно було перед усіма тими людьми, котрі жили в цьому всьому висловленому ділі.

   147. Перший початок був, ми народилися так у житті нашому. Природа народила нас таких невмілих у цьому, поставила на свої такі ноги один поряд одного. Ми стали жити самі для цього ось діла. Наш важкий розум старався оправдати себе в своєму ділі в житті. Люди знайшли його, придумували довго у цьому всьому. Ми  почали таке ось діло. Нас умови перші примусили думати в житті. Ми з вами вирішували довго в цьому ділі, щоб це діло треба було нам.

   148. Ми всі, як один, створені без усякої такої потреби в тілі. У нас не було нужди ніякої в цьому ділі. Нас із вами оточувала наша природа, найперші початкові люди були в цьому ділі. У них не було ніякої зробленої зброї під своїми руками, це час був їхній важкий у природі. Вони не знали, за що взятися із цього всього. Їх мучило це, що у них не було нічого щоб із цього всього було яке-небудь діло. Я наважуюсь сказати досі: що було у цьому ділі, якщо не було нічого в житті? А як вийшло в житті, що придумане діло стало в цьому всьому? Одне слово було сказано. Воно примусило лазити по природі  й шукати по природі таке, щоб обпертися на яке-небудь таке діло.

   149. Звідки й як це вийшло в житті нашому, що ми є в житті своєму на своїх ногах? Ця історія нам, таким людям, сама себе такою представила, нібито чоловік появився від Бога чи від життєвої тварини мавпа. Словом, ми, усі люди цього потоку не знаємо нічого, а  говоримо свої слова в цьому. Ми з вами не знаємо, що було в житті тоді, коли не було тьми й світла? Що було тоді, скажіть?  Ми, люди, були такі.

  150. А тепер найголовніше, людям буде в житті своєму, якщо в них народиться думка одна з усіх про Учителя, як про Бога. І всі будуть просити його як Бога, щоб війни не було. Природа зробить це, такого вбивства людей не буде. Природа є за Бога. Бог є діло в усьому, він милує, він і карає за ваш учинок. Ви відмовилися від нього, не хочете вірити йому як такому. Він не хоче війни. Самі люди роблять усе. Вони ненавидять свого ближнього сусіда. Їх адміністративна особа держить своїх людей, щоб вони охороняли його режим. А люди вірять йому як своєму ватажку, вважають його милим своїм чоловіком.

   151. Він є батюшка-цар, правитель їх. Він зробив над ними те, що захотів. Він гордиться ними, як своїми людьми. А люди є природа в житті, вона може бути за і може бути проти, залежно від того, яка й де сила зможе оточити. Люди йдуть за нею, умирати не хочуть, всі хочуть жити. Тому Бог прийшов на землю для життя людей, смерть як таку вижене, а життя введе в славу. А люди візьмуться де? На цьому бугрі. Вони скажуть слово: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Ви всі просіть його, моліть те, що вам треба у житті. Він заступиться за вас.

   152. Він є за вас, за таких людей. Ви  є ображені своїм учинком, ви є хворі в цьому люди, хочете образити інших людей своїм ділом. Бог не хоче цього. У нього є одне побажання всім, щастя, здоров’я хорошого. Жоден ватажок не бажав своїм людям цього, він жене людей в бій для свого захисту, для свого здоров’я. Він є адміністратор, розпоряджається, примушує. Він є безсилий допомогти цьому чоловікові. А Бог допомагав, він допомагає позбавитися від цього. Той, кого природа намітила, є заслужений. Він залишився таким, як Учитель. Він є охоронець цього всього.

   153. Адміністратор є технічний чоловік ученого характеру, теоретик, він боїться природи, як вогню. Він озброюється проти неї, думає врятувати себе в цьому, такого грішного чоловіка, на кого дивляться. Адміністратор є не помічник, а розоритель своїм ділом.  А діло є таке: треба воювати в житті своєму з іншими людьми. А Бог говорить, треба відмовитися від цього діла. Якщо йому не бути в цьому царем, то слави не буде ніякої. Бог не хоче слави ніякої в цьому, у нього є під руками діло таке, яке треба всім.

   154. Бог то Бог, але природа створила його на цьому бугрі. Плівка йде із самого Красного Суліна в Свердловськ, хутір Кондрючий. Він примусив, щоб Учитель показав себе на бугрі так, як хотілось зйомникам цього діла. Учитель розвинув це діло для того, щоб усі люди дивилися на це діло, і вони сказали про цю ось істину в один голос. Вона робилася для того, щоб люди не відвернулись у цьому житті і не сказали неправду на це діло. Фільм зробили в житті для того, щоб люди не забули про Учителя в природі.

   155. Він проходив у цьому ділі, та він думав про це багато років, а потім він знайшов ці якості. Він покаже людям ці якості на плівці в фільмі  через учених. Живі люди є всьому діло, з котрими Учитель. Він хоче представити це ось діло, воно потрібне нам усім. Ця історія була, вона є, і вона буде вічно жива. Сашок пише Паршекові в листі, він хоче сказати про діло Дроздова, котре робилось зйомником фільму. Вони взялися за це діло, час прийшов у них на це. Природа взялася сама за це і доводить до кінця. Край перший показався вже.

   156. Ми всі вболівали за це діло. Учитель є ініціатор цього всього діла, він заінтересував цих людей. Йому треба було показати себе в житті цьому таким на арені, а усно довести вміло це все людям ученим. Вони повірили цьому всьому викладеному, погодились, дали своє слово це зробити, щоб історія залишилась. А Паршек робив цю історію, доводив весь час реально. Це діло робилося для того, щоб там залишилось це місце, на котрому чоловік залишився б із своїм здоров’ям у природі без усяких потреб.

   157. Паршек розкрив свої сили, він довів їх своїм цим ділом. Йому доводилося зустрічатись з багатьма, говорити про це. Це діло відбувалося так. Природа огородила мене сама, дала все те, що буде треба. Вона звернула увагу на Паршека, вона заступилась і стала допомагати йому в усьому. У Паршека були його любимі невмираючі, вічно живущі друзі, вони не забували ніколи про це, були з ним завжди.

   158. А Паршека  треба освітити своєю просьбою, уговорити просьбою, як природу, вона обдаровує спокоєм цього чоловіка.  Він дивився, він бачив, він зустрічав, він проводжав. Йому хотілось бути таким, як він. Паршекові не надокучило держати в себе таке діло, воно не повинно забратися від цього. А що робиться в ученому світі? Вони стараються самі зробити все для цього. Така сила є у них, вони розпоряджаються нею. Вони знають, що в цьому робити. Паршек залишається сам особисто на це все діло, він не боїться нікого у житті своєму, він знає добре про це. Природа є за нього, вона зробить те, що буде треба. Вона забере з дороги, кого слід, він піде з дороги.

   159. Природа робить сама це, а не я. Вона говорить мені про це все потрібне наперед, що в ній буде. Вона скаже точно про стихію всяку й про те, що ти хочеш отримати у природі. Я є один з усіх Бог землі в природі, Володар цього всього. Вона говорить, люди визнають тебе в 1989 році, що ти є Бог. Таке діло буде точно в природі. За що й про що. А це діло буде обов’язково. Це є життя, воно робиться нею. Вона приведе нас усіх на цю дорогу, щоб ми йшли по ній і робили те, що треба.

   160. Якщо розібратись, розслідувати, то можна побачити, що одна зразкова правда треба в житті, вона ставить чоловіка на ноги. Не я роблю це  все, природа робить це все своїми силами. А вони  знаходяться в Паршека в тілі природного порядку, вони переходять  через організм, через здорове загартоване тіло. Воно прийняло природне: повітря, воду й землю, що дало нам усім все.

   161. Якби ми з вами не йшли від цього всього і не гидували цим, і не вважали чужим і шкідливим це для всіх людей через їхню боязнь! Люди бояться цього, це все вважається ворогом. Ніхто не вивчав його в житті, ніхто не любив його так ось. Люди відкрили самі на собі це в природі. Хвороба і простуда прогресувала, вона не давала такого  спокою. Люди жили, люди думали про свій прибуток, природа давала його. Вона робила так: один час дасть, а інший утримається  дати, знайдуться які-небудь інші причини в цьому.

   162. Вона є матір із своїми силами, вони є природного характеру. Їй заважає теж у такій атмосфера в деякий час. Вона давала те, що не слід. Люди очікували в себе для землі вологу, щоб ріст був, прибутку було багато. А природа брала на себе те, що цієї вологи не було. Вона  тримала засуху в себе, сонечко палило своїми променями більше всього, і спасіння не було ніякого від цього всього. Люди ображалися  на такий учинок, вона робила болісно.

   163. А хвороба ця є спільного характеру, вона пролазила в тіло індивідуальне. Чоловік не отримував цього, а в нього воно так виходило, що характерний нестаток був його. Люди не знаходили в природі, як скасувати його. Мука була це, спокою не було. А якщо люди не отримали спокою, хвороба була. Ми не знаходили засобів у цьому, щоб чоловік зустрівся з ними й став їм допомагати. Не чоловіка була допомога, природа взялася сама за це діло, щоб робити в людях. Люди дочекалися цього чоловіка від природи.

   164. Район є не наш у житті, а чужий. Ми, люди, є не свої в ньому. Швидка допомога позабирає нас поодинці, ми всі опинимось у лікарні, в адміністративному порядку, де спокою нема нервовій центральній частині мозку. Все є там технічне, штучне, хімія введена. Живого нема такого. Чужі люди є скрізь. Ти, як хворий, не треба людям. Усі люди живуть у цьому районі за гроші, умови примушують їх. Всі люди є зовсім чужі в цьому районі, вони бояться своїх людей через гроші свої.

   165. Сусід убиває сусіда за гроші. Ми є не свої, якщо ми віримо мертвому, зовсім неживому. Ми одягнуті в бездушне, мертве, і це  кисне в нас всередині, і живемо в цьому. Все це є чуже, зовсім мертве, не живе. А ми віримо цьому, та ще надіємось як на спасіння в житті. Які ми свої люди, якщо ми вбиваємо природу. Ми є вбивці, обжери, ми пожираємо все. Нам треба не вонюче, а пахуче. Ми живемо в своєму районі за свої гроші, а втягуємося в чуже, ми вбиваємо людину за них. Ми хочемо жити в цьому добре і тепло. Чужі люди роблять усе це за чужі гроші.

   166. Лікарня не має бути такою, в якій прогресує грошовий капітал.  Смерть людей є це, ми вмираємо від цього в цьому районі. Умови наші оточили нас. Такий район є не наш, у котрому люди не навчилися жити без грошей: усе чуже й мертве купується, продається.

Ми є люди національні свого району. Ми маємо ватажка, ми віримо йому, стараємося виконувати всі його накази. Йому мало цього, він бачить сусіда багатшого, старається накинутися своїми силами і присвоїти чуже це. Він придбав не вдачу, а програв у цьому, як Гітлер.

   167. Ватажки є не наші, котрі не вміють жити. Вони надіялись на Бога, а він не допоміг їм. Вони мають старе діло, вони женуть людей у бій, не знають природу. Вона не говорить про зброю. Хто залишиться сильним? Вона говорить про себе, про Учителя: «Він буде сильним зі своєю правдою в усьому світі. Він є не за війну, а за мир, у всьому світі мир». Природа хоче цього. Нам не треба вмирати, а ми вмираємо. Паршек є Бог землі, хранитель природи: повітря, води. Вони є милі невмирущі вічно живущі друзі. Вони допоможуть Паршеку прогнати адміністративний порядок. Наказувати, значить вмирати, тому що вони женуть людей у бій для того, щоб умерти за це право.

   168. Паршек говорить про це. Ми маємо вчитись у природи, як треба буде жити. А коли ти навчишся, то ти будеш жити в цьому легко, ти не будеш робити навмання.  Ти проси завжди того, хто вміє перемагати свого ворога, це незнання. Ти є хворий, нужденний чоловік. А якщо в тебе є нестаток, його треба зжити. Це природа піднесла такий подарунок, вона покарала також. Початок є цьому всьому. Паршек знайшов місце цьому чоловікові, щоб бути без усякої потреби там. А воно треба нам обов’язково, ми повинні знайти його і зробити таке, щоб воно було в нас.         

  169. Я ходив по цьому місцю довго, а скільки я думав так! А все ж мені прийшла практика в мою голову така. Мені треба потрудитися в цьому ділі, вивчити цю історію своїм тілом.  Нам треба буде природне живе місце не для того, щоб робити на ньому яке-небудь діло. Це місце лежить там, де земля не зайнята нічим ніяк від років Адама, ніякого діла не було. Чоловік не думав про це, як про живе місце.

  170. На ньому не робилося технічного, штучного, щоб стояло на фундаменті й показувало мертвим капіталом. На ньому нема того, що є в селі,  якої-небудь халупи, збудованої з каміння, покритої соломою. Люди живуть у цих умовах, вони плодяться там, їм є добре й тепло там. Вони живуть, сваволять там. Люди роблять в природі щось, щоб  у них був свій двір для того, щоб у ньому було, за чим доглядати, як жива істота. Він є хазяїн добра. А добро є живе інше тіло, воно треба хазяїну не одне.

   171. Хазяїн має багато цього для того, щоб ним жити. Воно є живе життєрадісне. У нього є птиця, свиня, овечка, корова, бик, кінь. У хазяїна є не одна, цих тварин багато в нього. Їх треба утримувати, усім треба затишок, треба доглядати як слід, і годувати треба. Усе це не дається даремно, труд закладається на це все. Хазяїн робить, щоби було чим хвалитися в цьому дворі. Хазяїну належить все це існуюче, це все є приватна власність. Це є «моє» власне, коли воно живе. Воно живе в природі один раз.

   172. Коли в хазяїна є який-небудь прибуток, він радується ним. Його таке життя є тимчасове явище. Ми живемо за рахунок цього один раз, ми вмираємо в інший раз. Погана сторона є, коли люди живуть за рахунок чужого добра. Усе це є чуже, природне, розвинуте людьми. Вони робили це, щоби було. Воно є в селі в людей, вони зберігаються цим, живуть у цьому селі, у цих умовах, котрі не водяться на цьому  бугрі. На бугрі нема цього, усе природне, живе є, що дало нам те, що ми маємо. Ми вмираємо в нашому селі, місті. Ми живемо за гроші тут.

   173. Кавуни були красного характеру. А люди звикли їсти солодке. Наша наука, учені люди зробили все для цього. Вони думали, створили.

 

   173. А тепер Паршек привів себе до цього діла. Він переніс дуже великі зрушення на правій нозі через це все, вона показувала себе, що робилось нами. Вона брала приклад із такого діла. Я говорив усім, що мої ноги служать так двом сторонам у житті, капіталістам і соціалістам, внаслідок їхньої помилки. У них є тюрми, лікарні, вони проводять важке життя своє, через це вмирають.

   174. Паршек не побоявся цього діла, як вона тримала. Я не боявся залишатися з такою ногою. Вона була в мене не тяжко хвора, щоб не давала мені ходити по природі. Я був правий у тому, що я не зміг зробити нічого такого, щоб вона не була такою. Мені козиряти  не було чим. А люди бачили, говорили мені, не давали в цьому спокою. Я відповідав їм усім так, як треба: моя нога ліва є соціалістична, а права нога є капіталістична. Умови життя є дуже погані у них, люди умирають. А я ходжу на них для цього 46 років. У мене думка не така.

   175. Вона робить мені все, моє життя проходить у ній. Я не боявся ходити  із цією ногою по природі, очікував у себе легкого, а легкого такого не видно. Нога була якою, вона є такою. Ми не покидали її, а робили профілактику їй завжди, огороджували чим-небудь. Що ми робили їй?  У нас була не технічна сторона, ми опирались на природне, на фізичну сторону. Сідати, лягати? Я не роблю цього. Я старався бути на ногах більше за все, я ходив роззутим зиму й літо. Моє діло було таке. Я любив природу, вона не карала мене за це.

   176. Ми застосовували все. Ми робили те, що самі хотіли. У нас було все природне. Що люди запропонують, ми не відганяли від себе. Воно було шкідливе чи ні, а наше діло було таке: все є в природі. Лише б хто-небудь надумав що-небудь, ми підтримуємо й робимо тут же. Ми віримо ділу будь-кого, стараємося зробити. Нога моя є в житті, вона лякає мене своїм змістом вже багато років. Вона дає таке діло всім: добре дивитись на чужу хворобу. Вона давала знати, щоб люди думали про це сильно.

   177. Євреї є ображені люди, котрих умови примушують робити це. Вони одержують незадоволення в цьому. Вони є учні мої у цьому ділі, помічники всього мого життя, вони знають і роблять по-Учителевому. Вони роблять у своєму житті те.  Я не вірю вченим, я протилежний їм. Вони не зробили нічого в цьому ділі, крім одного помилкового діла, котре робилося природою. Люди хворіли, люди простуджувались, вони вмирали, і вони будуть так умирати.

   178. Люди мають велике діло, приватновласницьке місце, котре названо своїм ім’ям.  Вони облюбовали його, знайшли, захопили, присвоїли, огородили, вони не довіряють нікому його, як двір, що належить імені хазяїна. Люди зробили таке діло для того, щоб воно було таким у житті, воно буде у цьому завжди. Ми почали робити діло, а в нас взялося під руку інше, ми не відмовилися від цього всього жити так. Ми зробили вміло так, як треба. Нас похвалили за це.

   179. Я, Паршек, є із села Оріхівка, Лутугінського району, Ворошиловградської області. Я не був таким. Природа виховала мене такого, вона викинула мене з рядів усього народу, видалила чергу мою в людях, зробила мене Переможцем природи. Я показав себе на арені всього світу всіх людей, проходив у такому вигляді 46 років. Я не придбав нічого, крім одного хорошого і легкого. Мені допомагала в цьому ділі природа, це невмираюче місце. Воно є не мертвого капіталу, це місце є природного характеру.

   180. Я зробив не так, як усі люди, котрі самовільно поселились, присвоїли його до свого імені, мовляв, це моє місце, індивідуального характеру. Мені залишили його в спадщину. А хто дав мені це місце? Чувілкін бугор є сама природа. Отець рідний подарував мені життя. Я не ввожу його у власність, а кажу всім людям, це місце є усього світу людей. Сюди чоловік має прийти зі своїми силами без усякої потреби. Я буду один такий чоловік. Він приймає там усякого кожного чоловіка для того, щоб він не застуджувався і не хворів, як Паршек. Він загартовувався для цього діла, тепер не боїться ніякого лютого ворога, хто б він не був у цьому. Його ввічливість є сильна, він просить природу нею.

   181. Вона є все для нього, навіть може сказати про день твого життя. Останнього дня вона сказала мені про мороз 24 вересня за старим стилем. Так буде те, що вона сказала мені. Я передав людям як таким. Вони знають про це ось таке діло, воно буде обов’язково, бо перевірено живим фактом. Я, як такий чоловік, прошу вас, щоб ви звернули увагу на мою просьбу. Ви не вважайте мене сектантом, а вважайте чоловіком загартування. А якщо я є такий у житті, я є для вас один.

   182. Я пишу про минуле, про сучасне і про майбутнє. А нам буде треба це. Вона скаже нам про всяку таку стихію й про всяке лихо в природі. Це дане є істина. Нічого не виходить в житті без усякого діла. У людей був перший індивідуальний початок приватної власності. Ми облюбували це місце хороше, зрозуміли з усіх кінців і країв, що робити на ньому. Ми стали робити це діло спочатку, у нас вийшло це діло. Як добре було нам дивитися на це діло! Ми придумали таке діло, воно втягнуло нас усіх у це.

   183. Ми не старалися сидіти на цьому місці, умови примушували нас кидати це місце і просуватись. Ми робимо й досі це все. Ми шукали, шукаємо в природі те, що нам треба. Наше власне місце є двір. Воно огороджене нами, як своє. Ми бережемо його, як якесь око, допомагаємо йому в цьому ділі. Ми волочимо в двір те, що треба в житті. У природі є, що брати. Ми думаємо багато на це діло, а робити доводилось багато разів добре. А хороше дасть чоловікові великий прибуток. А в прибутку є діло, воно робиться в природі один раз. Ми зробили раз сьогодні, зробили два рази завтра. Усе це треба, ми не перестаємо робити це.

  184. Ми не були задоволені цим місцем, ми шукали місце інше, щоб воно давало велику користь щорічно. Ми проходили по землі назад, уперед, хотіли побачити що-небудь потрібне в житті, воно треба нам для нашого місця в двір як жива річ. Вона потрібна в цьому місці не одна, особливо птиця, найменша  курочки, котра появилась із самого початку. Це одна з усіх Ця  птиця не боїться ніякого холоду. Вона ходить, вона криком по-своєму кричить: ко – ко – ко. Вона знесе одне яйце за один день.

   185. Як це вийшло в житті, що люди стали користуватися всім. У них є  курочка не одна, а багато. Курочка, качка, гуска, індичка є. Словом, все це взялося де і як. І телятка з конячкою, поросятком, ягнятка не було. Що було в природі від самого початкового дня нашої такої теплої весни. Ми ждали його всю таку зиму. Вона оточила нас таких  безсилих в цьому ділі. Ми забрались всі як один чоловік в свої технічні будинки, і ми творили свої зручності там.    

   186. Сніг білий холодний страхав нас. Ми йшли до нього, як він лежав перед нами. Він прокладав нам, дітям, свою таку дорогу. Ми робили катки для своїх саней. А час був такий у нас, хлопців і дівчат, по цій зимній порі, особливо вечір. Як було приємно по ньому кататись! Ми забували про все таке там, нас зустрічала ця любов між собою. Діти прокладали свою думку, вони забували, що їм, дітям, доводилось. Їх обіймала радість, вони не відчували ніякого холоду. Це їм робилось сільським таким покроєм. Вони проводили зимою радісно там свої дитячі діла.

   187. Сільські діти були із своїми улюбленими ділами зимою. Їх не лякало, вони народжували сміливість у себе. Ми всі навчаємо їх цьому порядку. Вони знають наші слова, що ця історія народжена нами для наших таких дітей. Ми не повинні примушувати їх у цей час, щоб вони покинули своє почате. Вони проводили зимові чи весняні такі в дитинстві ігри з душею й серцем в дитячому такому своєму житті. Ми не рахувались ні з якими такими ногами, у нас руки були як руки, нас не вчити. Ми забували про все, нас вело до бадьорості однієї. А дитинство не забувається ніколи.

   188. А коли стара зима в снігу йшла від нас, ми гнали її з путі, не хотіли бачити її такої. Ми бачили, як сніг наш робився в цей час водою. Вона пробиралась струмочками, і там вона робила швидко повноводдя, воно не давало нам ходу такого. А ми кричали криком,  бадьорість гнала нас у цей бій. Наші голоси залишались позаду, це вода наша. Ми не держали її в своїй місцевості, а тепер вона іде від нас. І вона попадає туди, де нас не буває ніколи, це належить морю. Воно не виходить з берегів, а стоїть на своєму такому природному місці. Вона піднімається високо вгору і приходить до нас дощем.

   189.  Велика в житті молодь народилась в природі, щоб жити так, як Учитель учить їх своєю ідеєю. Він говорить їм про те, щоб вони мали свої сили такі, щоб вони любили природу, не йшли від неї. тоді в нас буде здорова слава, у них буде народжуватись у житті своєму думка істини. Неправда відійде від них таких, а чиста правда оточить їх. Вони не будуть хворіти і застуджуватись. У них родяться такі природні сили, ніхто не буде їх непокоїти, це буде живе.

   190. Паршек робить багато. Він малює картинку нам, усім дітям, котрі нижчі за всіх людей. Якщо ми, усі діти, підемо по цій дорозі, то ми одержимо від природи нове, небувале. Ось що природа дасть нам усім. Вона полюбить нас за це все, оточить своїми силами. Ми одержимо від неї те, що хочемо. Ми, діти, є такі в даний час, нас народили предки. Ми народилися не для того, щоб нами розпоряджалися, над нами робили те, що хотіли. У людях було таке право. Люди могли наймати дитя на строк, щоб дитя робило те, що йому скажуть. Бідність примушувала дітей, вони експлуатувались. Ми жили так, старалися зробити своїм невмінням все. У нас був важкий труд.

   191. Ми не сиділи для цього всього на одному місці. Ми очікували своє. Ми проколотилися в цьому холоді всю зиму. Ми не виходили з дому з самого раннього ранку до самого вечора. Ми гріли хату, а самі боялися виходити на сніг. Зима була холодна, вона не жаліла нашого брата. Вона не дивиться ні на які особливості, а просто буде нападати на всякого чоловіка в будь-який час за наше нехороше діло. Ми боїмося дуже її, стараємося бути у цьому всьому. Наше діло є. Ми просиділи та продумали всю зиму. Ми готувалися до цього ось дня, до цієї весни зі своїми технічними ділами. У нас є своя приготовлена снасть, ми не їдемо ніяк нікуди без неї. Наша зброя є, ми як один є з нею, ми із своїми руками, з головами хочемо зробити таке хороше.

   1979.10.03. Учитель Іванов

 

:7910.03  Тематичний покажчик 

:Учитель історія  1-30,55.67,86,122,126,179,181

:Учитель ідея  35-39,49, 50,66,116,129,

:132,158,181

:Бог  36,42,43,46,118,150,151,154,160

:Визнання Бога   159

:Природа  24,76,116,117,167,168

:Любов до природи  26

:Бугор   36,37,46,50,69,84,85,115,116

:119,123,168,180

:Перший чоловік  48,49,148,149

:Гімн Учителя  128, 52,65,168

:Чуже  108,119,124,131,166,172

:Партія   53

:Народження дітей  57

:Народження ЧБП   58

:Рай   85

:33 рубля  91

:Еволюція духа святого   98,118

:Комуністи  99,120

:Тягнуть дні  112

:Своє 119,124

:Учені  139

:Не ждати часу  140

 

1. Ти, Паршек, любиш природу, знаєш її добре, а просиш більше. Вона говорить тобі те, що

знає наперед про наше діло, що йде. Ти думав тільки про нього, а тепер доводилось робити. Паршек спитав у природи, як у матері рідної. Чому це так, що люди наші їдять, одягаються, живуть у домах, а самі застуджуються і хворіють? Вона говорить мені: це є нелегальність, життя є таке мертвого капіталу. Ми народилися в місті, селі, хуторі, ми помремо в ньому. Це є не наше, а природна сила. Вона дає нам не погане, а хороше. Ми живемо, хвалимось, як своїм, власним, говоримо, це місце є моє. Ми облюбували його, ми робимо на ньому життя, все треба. Життя в природі є тяжке, вона примушує нас тяжко робити. Люди живуть у цьому один раз, у них є все в цьому ділі в житті. Воно є природне, ми тягнемо його, крадемо, вбиваємо, смажимо, варимо, пожираємо як ніколи, ми живемо цим. А чуже є не наше. Ось що природа говорить мені такому. 

      2. Я скидаю шапку після цього, і скидаю взуття і все решту слідом за цим. Я визнаю, це не треба мені. А мені, такому чоловікові, треба повітря, вода і земля. Це я, природа, а в мене є такого місця дуже багато, людину треба на це місце, і йому такі умови. Природа була зі своїми такими словами, щоб чоловік дав свою згоду піти на це все і зробити. Паршек повірив природі і дав свою згоду залишитися таким у житті. В природі є одна істина, людина має довіритися їй і залишатися в ній назавжди. А це дорога є не людей, а Бога. 40 років Паршек проходив та фізично зробив між такими хворими людьми. Я зустрічався з ними, як потребуючими здоров’я. Природа є повітря, вода і земля. Вони є мої любимі невмираючі, вічно живущі друзі за ідеєю. Вони допомагали мені в усьому. Я вірив їхнім силам, вважав їх вищими силами. Вони оточили Паршека для того, щоб у природі зробити Богом. Він має допомагати не хворобі, а людям; навчити їх, що треба в житті своєму, щоб не застуджуватись і не хворіти. Наявні хвороби, які були, щезали від цього діла, а нові, що йдуть по природі, були безсилі напасти на це тіло. Природа пішла назустріч людям і врятувала їх від горя й біди.

      3. Паршек знайшов такі засоби через природу. Вона народила його для цього діла, щоб людям хворим допомагати в природі. Йому не треба нічого за це. Він є природа, він заслужив це в людях, він не має нужди в грошах. Його слава є у вас усіх, тому він є Бог. Паршек почав свою діяльність від самого моря,  показувати свою ідею між людьми, це його тіло, організм. А Паршек є практик, але не лікар. Природа служить користю для цього діла. Вона має струм, електрику, магніт, найголовніше в житті. Живий факт є в житті. Чоловік є все для життя. Він має ноги, руки, очі. Він бачить, його чуттєвість чує, він хоче жити в природі і творити чудеса в людях. Вони стараються жити в природі добре і тепло зі своїм ділом, в усіх є таке завдання. Ми думаємо про це діло і хочемо робити, що буде треба. А природа не дає цього права нам, таким людям. Вона готувала свої сили для нас. Ми хотіли зробити самі, а в природі є інше. Ми зуміли зробити це, нестаток родився в нас, ми не зміркували в цьому, у нас  не вистачило розуму на це. Ми захворіли, і сильно ми хворіємо, а засобів нема в житті, а природа не дає їх нам. Яке горе з бідою. Чоловіка не знайшлось на це діло, крім одного на всіх Паршека. Він оточив сам себе природою в цьому. Вона навчила його, ввела свої сили, прислала потрібного в цьому чоловіка, з ким довелось Паршекові зустрітись. Він вибачився, так своєю ввічливістю попросив допомоги в мене, такого діяча. Я вибрав сам це ось, любов моя є до людей через природу. Вона не пожаліла продовжувати далі так, як воно робилось у житті. Люди хворіли і вмирали на віки віків у своєму житті.  

      4. Ми були такі до приходу на землю Паршека. Він народився в природі для цього, навчився допомогти іншому чоловікові в його горі та біді. Ми, всі люди, не бачили до цього такого діла.

      Люди Господу вірили, як Богові,

      А Він Сам до нас на землю прийшов.

      Смерть як таку вижене,

      А життя у славу введе.

      Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

      Воно гучно скажуть слово.

      Це є наше райське місце.

      Чоловікові слава безсмертна. 

Ми проспівали самі це, всі такі люди на Чувілкіному бугрі. Хто робив це діло, тому слава. За це саме нове Ми прокричали «ура» три рази за це нове народження. Це не пройде даремно, життя буде нове, ми є такі люди, котрі йдуть по своїй дорозі. Люди захопили самовільно це все в природі, вони оточили місце, як своє, стали наповнювати живим.  Початому ділу не видно кінця. Сьогодні діло є одне, завтра буде інше. Цьому початому ділу прийде банкротство, не стане його.

 

5. Паршек став шукати цю історію не як-небудь по природі та думати про це діло, як це буде в людях, що вони залишаться позаду своїм життям. Воно не буде продовжуватися за золото, за срібло в такому дусі. Ми звикли брати чуже і ним користуватися, як своїм добром. Таке діло було, а тепер його не стане, воно щезне, як якась хвороба у житті на людях. Вона мучила довго їх, а тепер ідея є, вона народилась Паршеком. Він прийшов недаремно таким на землю, він жене старе, гниле, а нове вводить. Тапер ви, люди, живіть і думайте самі в цьому ділі, як буде краще від усього зробити. Природа є всьому діло, вона скаже нам сама, навчить нас таких, що буде треба зробити, щоб люди жили легко. 

 

6. Поїзди дальнього сполучення ходили від Чорного моря, від Адлера. Я прямував на Київ, Ленінград, Москву. Мені попасти було не просто в моєму костюмі, а я примусив транспорт служити на себе. Я їхав з усіх боків, як із квитком, люди везли мене. Я був хазяїн, де захочу, там поїзд стане, я злізу і піду. Таке діло було в житті, а потім природа садила, теорія стала жити так ось, вони хотіли зняти мене з дороги, але в них не вистачило сил таких. Вони взялись за правду. А природа любить одну правду. Бога не задражниш, у нього є  одна користь у людях. Люди писали, говорили про це, а істина перемогла все. Це сонечко є, промені дорогі для одного Паршека. Він є з ними в дорозі для того, щоб це звершилось. Ми всі до одного чоловіка на білому світі топчемо землю, робимо такі дороги, по котрим назустріч попадає лютий звір. А в нас є рушниця на це, ми вбиваємо його. Хто давав таке право нам, таким людям? Ми просиділи в халупі всю зиму, а тепер ждемо теплого дня, найпершу квітку. Ми не даємо їй життя. А хто учив цьому? Вони дочекалися часу, приїхали на це місце зі своїм реманентом і з живою силою. Всі дні проходили, ми продумали про цю землю, про це місце, де ми посіяли зернятко, сказали: Господу слава. А тепер ми дивимося на умови в природу, яка буде погода. Нам треба вологу, дощик, щоб наше посіяне росло, зеленіло.    

 

7. У людей була радість. Їм доводиться дивитися на це все, бачити масивну таку штуку, вона піднімалась вгору, як якесь щастя. Вона рухається вперед. Ми щорічно одержуємо бенкет за прибуток, ми створили запас. Природа не забувала вчасно якості прислати. Ти ідеш по дорозі без усякої мислі голим, ткнеться в тебе як чоловіка думка, запрацює, вона говорить про твою таку бідність. Люди оточили себе цим сільським життям. Все літо всі дні проходять, ми пропускаємо їх, а нові, що йдуть, на цій землі зустрічаємо і проводжаємо. Вони лежать до свого часу зеленими, і вони бувають сніговими білими холодними, але приємними, і це все буває. Чоловікові треба жити. Це ось дівчина йде по землі, вона не знає кінця свого дитинства, а йому кінця не видно. Труд є незмірна істота, діти починають його, а старики закінчують.

 

1979 року 5 жовтня було свято тридцятиріччя. Наша делегація була в особі Брежнєва, секретаря, голови ради. Він говорив кореспонденту, його виступ був неправда, він приховував.

 

8. А природа примусила Паршека спитати в неї про діло, вона точно сказала про цю неправду.

Цього року, сьомого жовтня, вночі перед неділею, капіталісти, комуністи взяли розстрілювати мене, Паршека, за світову ідею. Їм не довелось зробити цього, природа не дала.  Вона говорить. Як би вони не жили самі й не робили, їх програш буде в цьому ділі. Вони оточувались весь свій час чужим. У них було велике незнання в усьому.

 

 

Вони стараються пізнати свою зацікавленість. Йому треба ця сторона, він за це все одержує, він своє індивідуальне перше в житті своєму задумане таке ось початкове людьми діло. Воно їм треба було, це матеріальна частина, котру люди стали мати. Це був початок, він показав нове в природі живим фактом. Це діло робили руки, мозок міркував. А раз це ось зробилось і вийшло живим таким фактом, уже це діло стало робитися завжди на цьому облюбованому такому місці, де люди зі своїм наміром і силами ловили, убивали, тягли як ніколи, як своїм розпоряджались. Я, говорить цього діла хазяїн, у природі якості знайшов, ними як своїми я огородився, присвоїв. Це все говорю: це моє. Так даремно не дам. Воно зробилось своїм добром, а для іншого чоловіка воно чуже.   

      9. Ми в нього втягуємось, самі це не вміємо зробити. Таке ось діло, самі себе так направляємо, цю штуку присвоюємо. Находимо в природі, говоримо: я цьому ділу є хазяїн. Не одному, а багато дечому. Цьому ділу кінця не видно. А от діло треба буде зробити, а раз ми повинні це робити в природі, то із цього всього вийде інше, не життєве. А із цього життя – смертельне. Що нас таке діло оточило, ми, всі люди, такі знаючі в цьому. Завтра іде день, він який буде для нас таких, як ми його ждали. Ми до нього готувались, у нас є все, що поїсти, у що одягтись; є, у чому доводиться жити. А порятунку в цьому нема. Ми стали на черзі, як і всі такі люди, вони не гарантовані. Що буде завтра? А ми ще не жили так, а вже приготувались зі своїм таким апетитом. Це все зроблено людьми в природі таке діло. Ми перш ніж жити, так їмо досита. Вони це зробили. Чужим жити, природа цього, вона ненавидить. Вона за рахунок свого будь-якого іншого карає, у неї свої такі висновки.

      Її сили природні, у неї жива істота: повітря, вода, земля – у котрих є струм, електрика, магніт. Це жива невмираюча сторона, котру я практично в природі знайшов. Не захоплював, не присвоював, і не називав своїм іменем. Це таке місце, котре належить усім нашим земним людям. Вони на це місце прийдуть, самі побачать цього чоловіка, котрий їх спитає: чого ви сюди такі ось на це місце прийшли?  

      10. А вони гучно скажуть: це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Тоді я їх, як Паршек, прийму і дам їм здоров’я. Вони зробляться такими, як це буде для життя треба. Всі потреби щезнуть, їх не буде, а буде такий чоловік, котрого в житті не було. А він прийшов на землю для того, щоб вигнати смерть і ввести в славу життя. Це буде, і обов’язково буде. Ми ці якості в природі шукаємо, вони є, вони будуть. А раз вони будуть, то чоловік такий буде. Це мислитель, він розбирається з минулою історією, вона в нас була індивідуальна, власністю зростала, вона чоловіка робила хазяїном, він ріс чужим, ловив, стріляв, тягнув у свій дім. А коли в нього таке було, він ним хвалився, а його ця хвала, довго вона не жила. Вона, ця матір природа, так скоро знаходила, брала в свої руки і карала до самого баранячого рога. Це таке в природі було, воно і буде в природі між такими людьми. В нашому селі чи місці, а там є мертве все. А в селі є початок не життя, а смерті. Починає з курочки, кінчає твариною. Це ми є адміністратори, розпоряджаємось всім самі; що хочемо, те ми робимо. У нас це введено для цього діла базари, чоловік з грошима, він потрібне купує, а бідний своє добро продає. 

      11. Він як такий у цьому хворий, його мучить ця копійка, він без неї жити не може, він повинен для себе, що треба по життю. А все те, що трудом придбавається, за гроші продається в природі. Це зробили самі люди, зайве не навчились іншому віддавати, так історія навчила нас усіх у природі брати і цим усім хазяйство поповнювати. У чоловіка одне не буває. Якщо у нього є що-небудь таке, він старається застосувати що-небудь таке інше, у нього на це нема кінця й краю. Якщо він що-небудь починає, то він старається обов’язково до цього одного прибавити. Це його таке діло, воно ним робиться, щоб було, на що дивитись. Чоловік для цього ось народився, щоб жити, а йому в природі його перше діло зашкодила. Він менше жив у ній, ніж думав. Його мисль одна, вона намислила те, що треба в житті зробити.

      12. Чоловік народився в природі без усякого такого діла, і коли він на білому світі появився, то йому показали це перше діло, за котре треба буде братись. А до людського такого життя, воно нами зроблено в процесі. Як це ось починали робити? Спершу тільки народився на білий такий світ, він не претендував на його належну їжу, вона складалась із багатьох таких ось складених речей. Роблять люди це, не за один раз все це зробили, їм доводилось не раз про це ось подумати. А коли це треба, ми це зробили, змайстрували це. На це пройшло дуже багато років. А люди це все змайстрували. Вони літній час проводжали, про осінь таку думали, а зиму люди ждали. Вона для них ішла, не тепле, а холодне в ній. Люди від сильного холодного вітру ховались, вони більше від усього уникали. А про весну таку теплу не забували. У них така була закладена мисль, вона по природі так лізла, хотілось не прорахуватись. А це місце, де лежала земля, вона ждала уболівальника в цьому, йому як такому думати про це ось треба, готуватись, щоб у нього як у такого було хазяйство від маленького такого до самого великого. У нього це все в умі, він про це не забуває, держить, як на віжках, у нього усно це робиться як ніколи. А який довгий у людях проходить рік зі своїми місяцями та тижнями, вони по рядочку йдуть. Нас, таких ось людей, Бог назвав бідними нужденними. Ми є хворі природою. Нас оточили умови, зустрілись із сонечком, з теплими променями, з росою. А люди нас такими народили. Ми ще не жили на білому світі, а воно до нас ледь-ледь прийшло, так природно ми ним оточили себе. Стали в себе через мисль апетит, нас люди технічні в цьому ділі як таких навчили, вони самі зробили з природи цей ось продукт, нас ним нагодували, напоїли, до самого тепла оділи.

      13. А в домі з усіма вигодами так жили. Це все робили предки, вони для цього всього нас таких людей народили. Вони здоровими, не хворими на білий світ прийшли. Їх зустріли умови, тобто процес того діла, в чому ми опинились. Це технічна зроблена людьми сторона, вона робилась для цього нами. У цьому ділі ми всі умирали, і такими і будемо вмирати. Це є людська така звичка, вся в грошах. А гроші, так вони даремно не даються, їх треба фізичним трудом придбавати. Ось що люди в процесі цього діла ввели. Це все наробило в природі технічне, штучне, хімія. Цим люди самі оточили себе, їх зустріла теорія, вона людей примусила з малих літ на це все діло вчитись. Для того вони, люди ці ось, навчаються. В усьому ділі винуваті самі люди. Вони рано встають зі своєї постелі, їм доводиться всю ніч з боку на бік повертатись, та все про життя думати. А життя, воно яке. Якби тільки вони так ось не народжувались: ми з вами ще не жили, а все було приготовлено. Ми так живемо, а діла ми робимо всякі, це така наша ось у природі турбота. Не будь у людях ти гордий, як є інші. По дорозі люди натовпом пробираються, вони без усякої думки не йшли мовчки, їм як таким назустріч вголос із своїми словами так сказав: «Здрастуйте!» Мене навчив наш дорогий Учитель, а всі його голос почули, самі собі мовчки пройшли.         

      14. Це робилось вперше за ідеєю Паршека, а я в цьому всьому був такий зачинатель. Моє діло одне – так сказати, а їх діло – прослухати. Це їх таке діло, вони як хочуть. Я не буду за них, нехай мовчать, їх небажання таке, вони так привчили не любити себе. 

      Жаль, що зійшов сніг з поля. Трава зазеленіла. У кожного чоловіка є своя земля, вона зорана лежить, жде догляду за нею. Ось що ми маємо, одне наше в цьому ділі таке бажання щоденно братися за це. З худобою, реманентом ми ходимо технічними, а за тваринами на посторонках тягнеться борона із залізними кліщами. Вони роблять пух, а потім на колесах саджалка, і з саджалкою вони в землю саджають зернятко, котре попадає у вологу. Це все роблять на землі життєрадісні тварини, воно робиться для людей як таке. Воно сходить швидко, як ніколи, свою масивну зелень у рості показує, чим люди радуються, слідкують за зрілістю, вона час такий веде. А тепер трактор, комбайн, довго урожай не держать, діло за погодою. Сонечко, воно нас жене в цьому. З колії зійшла вся жива сила, кустарно, фізично люди не стали трудитись. Сіли за машину, слухом розуміють, а дефект зупиняє роботу.  

      15. Машина потребує ремонту, треба заміна частини. Якщо вона є в запасі, легко ліквідується ця аварія. Деталі нема – із ладу виходить ця машина. Роботу робить здорова машина, чим чоловік радується. Він знає, що йому для цього потрібно, щоб його ця машина в його ділі виявилась здоровою. Їй треба пальне, їй треба вода й повітря, тоді-то водій пісні в цьому співає і говорить з нею на своїй мові. Вона йому думала, належала, стала робити доручене. Сказали, треба цю ось площу зорати. Водію треба погода, його навчили володіти. Йому треба так зробити цю роботу за агротехнікою, щоб ця земля вчасно лягла під сніг. І там вона набралась вологи, щоб зерну зачепитись і зробити швидко сходи, чому не один водій радується. На це все багато дехто дивиться, говорять, як краще буде. А прийшла в природі атмосфера, не така вона стала. Неспокійний чоловік, став топати на тварину, кричати голосом, лякати, жалібно ричати. Стало інше в цьому ділі. Треба було вогонь, треба вода, все це давало водію знать. А коли знає водій, це йому спати не доводиться. Він слідкує за нею, як за своєю душею і серцем вона йому робить на весь спільний колектив усіх наших людей. Вони перестали тварин так своїм ділом непокоїти, тварині хомут не стали одягати, ярмо на шиї не носиться. Став водій кермом управляти.     

      16. Таке технічне діло в такому житті пішло, стала природа вогнем допомагати, і водою та повітрям, стали все робити. Землю орють глибоко, а пальне пішло в поле, вода закипіла, а повітря стало поступати  скрізь. Це робить їй природа. Люди живі, вони не хочуть робити, для життя їм це треба. Вони знайшли джерело це місце, котре призначено людям. Вони його як таке облюбували, своїм іменем назвали. Труд заклали, глибоко зорали, перед зимою під сніг поклали. Щоб забути це місце, ми не змогли цього зробити. У нас на цьому місці не стояла мисль, то зустрічали, то вони цей час проводжали. Одне не було, то тепло, то холодно. Одне хотіли, інше гнали далі. Ми її косили, ми її молотили, везли чисте таке ось зерно, а його так засипали, берегли, як своє добро. Зерно таке вважалось золотом, ми ним так жили один час, а другий такий ось час насипали в мішок, привозили на млин, робили муку, а потім з муки розводили тісто. Воно підходило, ми пекли хліб, його старались реалізувати тому чоловікові, хто його потребував. А хліб, боротьба на все була. Було на це виробництво, робітників держав хазяїн капіталіст. 

      17. Так він їм гроші платив, вони в нього працювали, вони давали таку продукцію. Вона була треба тому чоловікові, хто із цього робив машину або робив який-небудь у цьому об’єкт. Він був треба, він цю будівлю ставив на фундамент, вона людям була треба, у чому жити. А за життя і бій, за це все беруть гроші. У цьому всьому в людях росла і розросталась наша економіка, вона росла за рахунок мертвого капіталу. Він брався з місця, з котрого треба було починати робити це діло. Копали землю, кидали зернятко, воно стало швидко підніматись. От вам такого, як було, нема, а є якійсь газ, відходи від пального. Нікому таке не треба. Все це робиться машиною. Ми не пасемо биків і не годуємо конячку. Від цього діла відійшли, а до залізного трактора прибули. Косу не клепаємо, не потребуємо, і не треба гробки. На колесах техніка, комбайн косить, він же молотить, і тут же віє, а зерно чисте іде на елеватор. Діло залишилося за мукою, за печеним хлібом. Людям це треба, потреба така, без цього хліба життя нема. Така ось у природі звичка, вона чоловіка своїм ділом жене в бій. Іди в природу, місце для цього діла шукай, старайся його так спритно вивчити, зрозуміти, і до цього самого себе привчити. А що тобі це місце дає? Ти його огородив, знаєш його добре, що воно тобі дає великий такий прибуток.  

      18. Він тобі в рік один раз дає такий ось урожай. До нас наш день такий, він не приходить з шматком хліба, щоб із собою який-небудь кілограм печеного хліба приніс, це в нього таке ось у житті ніколи не народжувалось. А от це ось у нього було, природного характеру: повітря, вода і земля – що і невідривно все, як у ванні. Люди до цього лізли, це їх було таке джерело, що вічно лежить у природі, про котре чоловік щоденно думав, він не забував. Особливо по природі час, що йде, він до нас однаково таким не приходив. Восени почався в атмосфері холод, до зими готуються. А зима така сторона, вона нікому зі своїм приходом. Вони цим радувались, як завжди раді люди весні, теплому сонячному такому дню. Вона своїми променями розвертає в зеленій траві всяку квіточку, від котрої пахне аромат, це є в житті одна з усіх краса, на ці умови дивитись і ними так ось задовольнятись. Для всіх людей на цьому білому світі це теплота або ж таке в променях сонечко, воно спокій на землі дає, через нього атмосферу природа міняє, свої якості, котрих всі люди бояться, відходять. А земля така, вона є складна, щоб на неї не лягав.    

      19. Вона є складна, вона цьому матір, що народжує. Вона в себе має площу рівнини, по ній течуть ріки, розташовані ліси, і високі сніжні є гори. Все це послужить початком розуму чоловіка, він у цьому ділі служить охотою. Він для цього діла живе, він учиться робити зброю, іде в природу, нападає на сіренького маленького беззахисного зайчика. Він, бідняга, не знає, куди від чоловіка бігти. А вслід його він стріляє дріб, убиває не одного зайця. Достається від чоловіка лисиці, вовку, ведмедю. У чоловіка на це є рушниця одноствольна і двоствольна. 

   Я вболіваю не за одну націю, а за всіх наших у світі людей. Вони без ватажка або адміністратора жодного кроку, ці викладені умови залежать від них. Вони своїх людей ведуть у бій, хочуть, щоб жилось їм хороше і тепло. А в них ворог невідомого характеру, люди на людей нападають. Все це робиться ватажком. Вони хазяї своїх людей, а чужим людям технічним вони вороги. Їх діло одне – треба напасти і в них відібрати добро.  Це така ненависть сусіда до сусіда. У нього є, а в мене нема. А свого власного в природі нема, все спільного характеру. Ми в цьому поділились, своє вважаємо, а чуже ні. Свого нема і чужого нема, є спільне. Ми сьогодні живемо, а завтра ні. Усі ми не гарантовані, стоїмо на черзі, ждемо завтрашнього дня. А який він має до нас прийти, ми про це ось не знаємо.

      20. У ньому порятунку нашому чоловікові нема. Він для нас усіх, технічних людей, є природного характеру. 

      А ми в 9-й студії зійшлись з оглядачем Зоріним. На цю тему так малюємо, говоримо; по-всякому підходили, а вини в цьому не знайшли. А хотіли так своїми висновками сказати про це ось діло. Ми вважаємо себе в цьому правими, а НАТО – самовільний, він проти Радянського Союзу військові сили розвинув. А щоб зробити в світі безпеку, начебто ми диктуємо. Це добре сказав у Берліні Брежнєв, він капіталістам сує в серце голку. Вона нехороша штука для людей, війна, та ще яка, світова, і говорити доводиться багато про це діло, начебто винні капіталісти. Один одному не уступають, а ричать, як звір, хочуть довести свою правоту. Вина всіх ватажків, котрі противляться, не хочуть уступити своє облюбоване в природі це місце, воно ними присвоєно. Обидві сторони, вони говорять: це місце таке наше чи моє. І от я як Учитель усіх ображених людей, котрі не знають природу, вони слухають теоретиків, учених, адміністративних людей. Вони хворі своїм ділом, всі як один чоловік стоять на черзі, вони не гарантовані, щоб не захворіти завтра. Ми технічні, у штучному і хімії люди, ворога свого не знаємо, а який він для нас є. А ми робимо те, чого не треба робити в житті.    

      21. Це наше перше діло, ми в природі їмо досита, а одягаємось до тепла, а в домі з усіма вигодами живемо. Один час ми так живемо, сваволимо в цьому всьому, до нас приходить таке, не може бути. Завтра ми з вами захворіли, застудились, наше діло – хворіти. Ми, всі люди, цим хворі, а щоб оздоровілись, у нас на це нема засобів, і нема такого чоловіка, щоб від цього врятувати. Роль відіграє хвороба, її посадила природа, вона в цьому сильна заважати чоловікові. Як умирав чоловік, так він і вмирає тепер. Люди з ненавистю, із злом жили, сусід сусіда боявся, боїться й досі. Коли сплять, вони запираються на всю ніч. Так робиться між національностями. Вони не довіряють, стараються напасти, як і завжди робилось, робиться, і буде воно робитись у цей час. Воно було між людьми, так воно і залишилось. Люди людей бояться і будуть боятись. А тепер ватажок з ватажками, вони людьми розпоряджаються. Яке вони право мають? Вони хазяї, вони ділки, хранителі в цьому ділі. Що захотіли, це вони зроблять. Їх закон примушує чоловіка, щоб він робив те, що йому в усьому шкідливо. Він іде в природу в бій для того, щоб жити в ній хороше і тепло, а хороше і тепле веде по дорозі до поганого і холодного.  

      22. Приватна власність, це облюбоване власне своє місце, воно ніколи не дає нікому порятунку. А як умирав чоловік у своєму такому житті, умирає чоловік, він так і буде вмирати. Паршек не воює з природою, любить її, щоб вона врятувала в житті тим, що робить у цьому Паршек. Він один час виступав, Леніну так сказав: всього світоглядного діла хазяїном буде Паршек.

      Йому, як такому, не треба буде економіка, він не зацікавлений золотом, він відкриває в житті в людях їх безсмертя. Це місце, котре відкрито ним для чоловіка без усякої потреби бути в природі. Це Чувілкін бугор, це місце зайняв сам Паршек, він на ньому оточив себе для всього світу всіх людей здоров’ям. Там на цьому бугрі люди не втрачають своє здоров’я, а навпаки, його знаходять. Вони будуть там жити вічно, смерті там не існує, а життя в славу введене. Люди зі своїм Учителем оточили себе, зробили для цього всього невмираючий гімн і проспівали.

      А тепер люди вчені, ватажки, адміністратори, так вони себе примусили людей бідних, підвладних. Ними розпоряджаються, пхають у всі умови, щоб їм у природі жилось хороше і тепло. Вони жили однобоко, знали одну сторону, а друга їм не подобалась.      

      23. Їх діло – свою національність так вести, як їм хотілось. А бажання чоловіка навчати друг на дружку нападати і його добро відбирати. Це таке в людях законне право чужим користуватись і присвоювати, його називати своїм. Цього права ми не заслужили, ми з вами вмираємо, це місце передається іншому, ми залишаємо все наявне, а самі йдемо в землю в прах. Так це не обійдеться, у природі нічого не пропадає. Що це ось саме думає Паршек, він все старе позаду залишає, а нове в життя вводить. Ми звикли вбивати, красти і присвоювати. Це не наші люди, ми їх завоювали. Це природне чуже діло, воно на одному місці не стоїть, а сьогодні – наше, завтра – їх. Так люди озлоблені й ненависні друг другу за своє все. Знаємо одне, а коли зробимо, отримуємо інше. Приватна власність розвивалась за рахунок рідного отця, створеного самодержавства. Не задовольнили себе цим люди, на це все знайшлись революціонери, завоювали радянську владу з політикою народів, куди влились учені, адміністратори командувати наказом. Люди попали в оточення підкорятися. Люди розуму підкорялись, бо теорія є наука. А слідом за цим іде зі своїм наміром еволюція зі Святим Духом. Здорове тіло – здоровий дух, Боже діло. Всякого ворога в його ділі в житті він струмом убиває, Бог це все робить у житті.            

      24. Природа, вона його народила для порятунку всього світу всіх людей. Їй самій тяжко від цього діла терпіти, вона хоче змінити смерть на життя. Люди самі в цьому ділі винуваті. Робили хороше в цьому житті, а вийшло погане. Думали зробити те, чого в житті не було, а вийшов атом, нова ядерна зброя на того чоловіка, хто задумає напасти. Він, агресор, не придумав такого в житті порятунку, як придумав у житті в природі Паршек. Він своєю ідеєю розбиває всі наявні науки, вони в людях ніякої користі не зробили. Це все, що роблять люди в їх житті, велика помилка. Вони стали їсти для чого? Вони не знають, для чого ця звичка, та ще яка. І також одягатися до тепла теж звичка. І в домі жити з усіма вигодами – це є обов’язково звичка. А без цього всього люди не знають нічого, як тільки всі стоять на черзі. Вони своєю думкою і будуть стояти. Їх примушують умови це отримувати, чоловік жде завтрашнього дня. У ньому є струм, електрика, магніт; ці дії нікому так ось точно не зрозумілі. Якби не було в житті нашому такої ось черги, ми її так ось створили, вона нами робиться. Якщо ми від неї так відходимо, вона нам таким за наше все, зроблене нами хороше, наносить удар, вводить захворювання.  

      25. Ми самі не хворіємо, на нас нападає природа. Без природи нічого не робиться, вона чоловікові ум вкладає, він без неї ні кроку. Для чого уми розвинули таке ось озброєння? Вони бояться ворога близького в природі, а природа все вона зробить, лише б ти захотів, твою задуману силу не зупинити.

     Ідея отця не задовольнила нікого, і також ідея сина нікому не зробила корисного, крім одного Святого Духу – найголовніше, він людство рятує в житті. Отець із сином нічого в житті своєму не дали в мертвому капіталі. А еволюція святого Духу, вона знайшла для всіх людей таке місце, ніколи ніяк не вмираюче, вічно живуще. В людях усіх ватажків треба зігнати з місць, треба довіритися одному земному Богові, який зберігає всіх земних людей. Ні капіталісти, ні комуністи в перемозі через несправедливість свою не будуть.

      Їм доводиться обманювати природу, вони її менжують, один час хвалять, продають, за це великі гроші беруть. Говорять: ми вміємо через це жити добре, у нас цього добра в сировині вистачає. Ваше золото, гроші, а наше в цьому є таке добро. Ми його як таке для цього придбаваємо своїм людським трудом, у нас на це є комерція, ми робимо такий договір, у цьому гроші виграє, а інший у цьому програє, і це буває. У природі через це все люди на людей, вони ненавистю нападають.     

      26. Їм треба це ось добро, а грошей, щоб купляти, вони в себе не мають. А із силою цією законною, із цим рахуються, кому подобається життя сусіда душею і серцем. Це ж є все чуже, воно не своє близьке, воно не треба мені.

      В НАТО входять капіталістичні держави, а у Варшавський договір – соціалістичні, ті держави, котрих окупував Радянський Союз. Один проти другого зі зброєю в руках, і той не правий, і другий не правий. А правий буде Паршек без усякої зброї, він за весь світ, за все людство. Не капризувати в природі треба, її вчинки любити, не відвертатись, і не відходити. Ось тоді буде така велика правда. Нам, таким людям, не треба жити нам самоті. Самі себе ми в цьому ось вважаємо як таких, а інших – ні. За це все природа нас таких поодинці до себе тягне, вона з нами ніяк не рахується, своїми силами хвалиться, говорить нам, таким ось хвалькам свого місця. Пожив, сваволив, а потім зійшов з колії. У природі ображений чоловік, ображений людьми ученими, адміністраторами і всіма такими ось людьми. Він його так охороняє, як ніколи, його вибрала, він у ній такий обраний на віки віків. Щоб за це їх зроблене ними на ньому по природному вислову осудити, не дати їм один час плодів за те, що вони над моєю ідеєю насміялись. Вони моїм міжнародним святом 1979 року 25 Квітня не дали можливості скористатись, це їх пряма вина.     

      27. Вони визнали мене сектантом, за це природа всіх людей покарає, не побоїться нікого. А заступиться за заслужених у природі людей, вона їх відділить як таких, збереже від усього цього. Ми знаємо добре ідею Паршека, вона прийшла для порятунку всього світу всіх людей. Це наробила в цьому ділі сама природа. Ніхто не зможе нічого в цьому ділі зробити, крім одного в житті Паршека, він для цього діла народився.

      Живуть люди в місті, в селі, вони відмовились повністю від Бога, вважають, це все є ніщо таке. У них така вся надія на одне – на щастя. Буде добре – люди живуть добре, а буде погано – у них і це буває. З бідою, з горем вони зустрічаються, а щоб на це ось знайшли засоби, цього їм не дає природа, і чоловіка нема такого. Як люди жили в цьому? Бідними, нужденними. Вони технічні люди, штучним огороджені, а хімія введена. Це люди в природі чужі, їм природа як таким не допомагає, а заважає своїми силами. У неї є виразка, грибок, вона йому, такому чоловікові, на тіло саджає, не дає йому спокою. Він болісно в природі відмирає. За нього, як такого, природа не заступиться, вона йому в житті не довіряється, жене його з колії за його таке чуже. Треба буде хвалитися живому чоловікові своїм тілом.   

      28. А мертве не люблять, чуже не держать, все прибирають до рук, закопують у землю, держать все це в праху. А про нього ніхто з усіх так не думає. Як було треба примусити людей тих, котрі їх закопують. Вони повинні своє діло зробити, розкопати, щоб він був живий. Це б вони від цього діла живими піднялись. Природа, якщо вона взялась за це діло, вона до кінця доведе. Змінить чоловік життя, він весь час умирав, а тепер люди умирати не будуть через ідею Паршека. Він своє в природі зробив, 46 років прожив таким, босими ногами по землі  літом і зимою по холоду проходив у шортах. Узнала про це молодь усього світу, про систему Паршека, як треба не боятись холоду. Люди бояться холоду всі. Ця ідея, вона була до цього, і є вона тепер, і буде вона тоді, коли люди цим займуться й будуть робити. Я як Учитель приймав дівчину Світлану в Талін, вона все це робить, учиться по моїй просьбі. У неї Учитель запитує: чому люди інші не хочуть і не вміють цього робити? А тим, хто знає мене як Учителя, в усьому ділі допомагаю. Навіть цим людям дається право мене бачити в Яві в природі.     

      29. А уві сні вони зі мною розмовляють. А раз це їм дається, вони мені, моєму ділу вірять, у них істина виходить. Цього мало, що вони Учителеві як такому вірять, вони роблять те, що буде треба. Я вам про Олексія розкажу. Він зібрався до мене їхати, а прийшов на станцію брати квиток, а квитків нема, не дають. Він звертається зі своїм голосом до Учителя: «Учителю, я хочу тебе бачити, а квитків нема, допоможи дістати квиток». Десь узявся перукар, знайома особа, він спитав: «Ти чого?» Я йому кажу: квиток треба до Красного Суліна. А він пішов, узнав, приходить, говорить: «Дай гроші». Він дістав квиток. Я приїхав, розказав Учителеві про це. Тепер інше. Я був у Свердловську. Треба Учителя бачити, щоб він мене прийняв, дав своє здоров’я. Я прийшов на хутір Кондрючий, Учитель мене як такого прийняв. Якщо захворієш, то приходь. Не прийшов. Що за причина, не знаю? А продовжую писати. Мій належний дім, у нього – чоловік. Якщо тільки в нього чоловік хворий, потребуючий здоров’я, він звідти повертається здоровий. Треба тільки робити. А робити не будеш, то краще не берись. Моє – це є наше, всіх людей. Вони це хочуть – через мене це все отримують. Треба для цього заслужити таку увагу в людях і в природі. Вона є повітря, вона є вода, вона є земля – що нам дало в житті…

 

1979.11.

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. 2010. З тексту. (в1412).

 

    7911   Тематичний покажчик

Своє і спільне   19

Присвоєне місце війна  20

Хвороба і природа  21

Хороше погане  21

Ідея Паршека  22

Еволюція Духа Святого  23

Науки   24

Причини хвороби – нападає природа  25

Довіритися одному Богу   25

Еволюція хто закопав той відкопає  28