Іванов П. К.

Паршек

 

1980.09.21

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош.  Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Це моя дорога є, по котрій я йду, і хочу сказати всім нам, людям, про нашу цю помилку. Ми зробили її недаремно. Це перше початкове діло не треба було робити нам. Але умови примусили нас, ми опинилися в нужді. У нас виявився нестаток, а ми шукали його по природі, а нам, таким людям, вона не давала, ми не змогли жити без цього. У нас, таких людей, виявився великий дефект у цьому ділі в житті, наше незнання. Самі ми не знаємо, що ми з вами робимо в цьому ділі. Нам є добре й тепло в цьому ділі. Ми трудимось в цьому, наша така професія є добувати в природі те, що треба. Це наше необхідне життя є в цьому ділі. Ми  живемо в цьому, природа обдарувала нас. Ми навчилися жити так.

    2. А коли в нас, у людей, є якийсь нестаток, а його не можна знайти, люди хворіють, страждають у цьому, їм хочеться цього добра. Нам далась приватна власність, ми слухалися батька рідного, робили самодержавство, щоб одержати це в житті. Ми з вами жили тяжко. Умови не задовольнили нас. Ми довго думали, ми мали бажання шукати нове інше по природі. Син не міг підкорятися батькові весь час. Історія примушувала змінити свій початий шлях у ділі. Ми сильно помилилися цим, стали продовжувати своє життя за рахунок чужого добра в природі. Ми думали, що буде краще, якщо самі ми будемо розпоряджатися добром, як своїм, користуватися ним. Це наше є все. Ми знайшли самі в цьому всьому.

    3. У природі нема свого, а все є чуже. Йому не давалось ніякого права, він самовільно зайняв це все. Син примусив свого батька слухатись, розуміти і робити. Батько не довіряв синові як такому, вимагав у нього те, що треба. А синові було тяжко, він не задовольнявся цим. А як жили вони? Дуже натягнуто, з ненавистю. Ось що вони зробили все своє життя. Один нападав на одного. Батько нападав на сина, а син нападав на отця.  Паршек є батько свого сина Якова, він  боїться  його до крайньої смерті. Він представляє всі людські засоби рідному синові, говорить йому: синочок, ти ж є чоловік душі й серця свого, а гроші є тимчасове явище. Американець Даллас жив, він був мільйонер, один мільйонер з усіх мільйонерів. Коли він умирав, сказав: «Краще б я не клав гроші ці, як камінь на камінь».

      4.  Так ти, милий синочок, пізно підхопився бути міліціонером. А твій батько скасовує міліціонерів цих. Він жене з колії цю звичку, торгівлю. Нікому не давалось права продавати, менжувати. У Паршека нема чужого, щоб ним розпоряджатися, як своїм. А тепер гроші є не в моді, щоб купити здоров’я за них. Цього природа не дає. А вона рядом поставила всіх до одного чоловіка, і держить у черзі в себе. Вони стоять і чекають завтрашнього дня, а він приходить до нас не однаково. Він є для нас незнайомий своїм родом, він не дивиться ні на кого зі своїми силами, а він робить те. Він прибирав до рук першого в черзі, він був хазяїн  цього всього. Якщо треба було, він робив. 

    5. Його таке було діло. Сама природа готувала цього бідного, хворого чоловіка. Він не хотів умирати, а сили його впали в цьому. Він бажав жити, а цей день не дав своїх можливостей йому, такому хороброму, жити так, як він хотів. Це було таке в історії: цього чоловіка умертвити. Ніяких заслуг не було ні на кому, а програш був у всіх. Люди є негарантовані. Їхнє діло: не знати і не вміти жити. Вони жили так, як усі, надіялись на щастя сильно, їхнє таке діло робилось. Якщо він живе добре, він радується цим. Якщо він живе погано, він плаче. Це в історії таке життя було, воно залишилося між ними. Де ці люди подівались? Природа забрала їх. Ви подумайте гарненько, гляньте назад, хто й де в цьому подівався? Ми, усі люди, повмирали.

    6. Ця діяльність не виправдана, її не треба робити, не брати, не давати,  буде найкраще. Нікого не треба буде приймати. Це правда моя мене оточила. Вона не дала своїм можливостей, щоб жили вони. Це будуть мої такі квітневі дні. Я перестав робити своє діло, не став одержувати подяку за це все в житті. Паршек зробив це, його недаремно охороняла вся Ворошиловградська міліція в 1979 році 25 квітня. Це природа дала йому свято на Чувілкіному бугрі. Сам Бог прийшов на це місце, а ми стали тривожити його своїм ділом. Він проходив босими ногами по землі 47 років та продумав про це, а робити доводилось у людях саме помічне діло, щоб люди не застуджувались і не хворіли.

    7. Паршек є один з усіх ініціатор, мудрець цього діла. Він знайшов ці засоби в природі, ними оточив себе. Йому не треба діагноз, йому треба люди, він приймає їх, з ними фізично займається, любить їх. Він говорить: ти, дитино, хворів у своєму житті через своє незнання й небажання. Це наше таке діло є. Ми живемо так усі до одного чоловіка, ми з вами надіємося на це все діло. Це для нас є щастя в житті нашому. Наше діло таке. Чоловік живе добре в природі, вона допомогла збагатитися йому між усіма, він виріс. Природа зробила це скрізь. У неї все є для цього, що буде треба. А іншому вона не дає. Вона є діло в цьому всьому.

    8. Якби не вона в цьому, Паршека не було б у житті. Природа народила Паршека в цьому ділі, вона готувала його в цьому. Він є такий, як усі люди в житті. Його оточила батьківська шахтарська бідність. Він народився живим природним чоловіком так само, як і всі. Він зустрівся з чужим так само, як і всі люди. Приватна власність оточила їх. Нічого не народжується без природи. Природа ввела все для людей, вона зробила приладдя, вона прислала на арену весняні дні. Таку погоду доводилося давати людям для життя, у цьому необхідно, щоб вони спішили в цей час, робили те, що слід. У них породжувалися сили на це. Вони трудились для цього діла.

    9. Їм доводилось орати землю, доглядати за нею. Вона стала вчити, як буде треба. Паршек народився так, як усі люди в житті. Їх народила мати з допомогою природи. Вона промила водою, а повітрям випхнула на землю. Паршека зустріли умови такі само, як вони зустрічають усіх нас. Ми народжуємось усі однаково, приходимо зі своїм тілом, а стали збагачуватися чужим. Чуже це є природне, починаючи від самого поросятка чи ягнятка, це жива невмираюча істота, котра дає людям усім прибуток. Це мій невмираючий герой, все залежить від нього в житті. А наші люди хворіють у природі через це. Вони носять чуже на собі завжди.

    10. Вони хваляться ним, як своїм наявним. Вони відшукали місце, облюбували, ім’я своє дали, його  обгородили від усіх чужих. Якщо чоловік прийде на це місце і стане користуватися ним, як своїм, то свій чоловік уб’є його. Ми робимо це своїм, чуже прибавили й там сіємо насіння, з котрого виростають плоди. Ми радіємо цьому ділу, стараємось зустріти чужим. Вони є раді цьому, хваляться. Батьки примусили їх робити це, вони побоялися залишитися без цих умов, що не рятують. А природа є за це діло, що вони зробили. Це діло примусило їх отримати від цього, як таке одне діло було на мені в природі один час. Вона займається цим ділом у людей, бере накидається своїми силами, карає такою неприємністю цих людей.

    11. Вона має в себе таке діло, як я отримав його одного часу. По всьому своєму тілу взялись скрізь прищі зі сверблячкою. Сильне терпіння було таке, хоч роздери все тіло, жах один був. Я лежав весь у мазуті, не знав, що робити. Я довго мучився в цьому. А тут своя приписка появилася, один наказує іншому. Треба заборонити, кому буде треба. Ми ніколи не думали зустрічатися так з горем у природі. Ця наша біда взялась у цьому ділі, вона довго бралась, але все-таки вона прийшла й своє принесла, зробила, що треба. Вона ж є господиня, розпоряджається в цьому ділі, вона не змінила своє слово, а зробила те, що треба в житті.

    12. Якщо природа народила, то природа умертвить за такий учинок у людях. Вони самовільно захопили це місце, визнали своїм. А коли вони присвоїли це місце, то вони стали робити на цьому місці своє діло потрібне. Вони зайшли джерело в землі, стали доглядати за нею, стали робити грядку, зернятка знайшли, стали сіяти. А раз ми знайшли зернятка в природі на це діло, то ми стали обробляти її. Ці зернятка стали давати врожай свій, багато зернят, уже людський прибуток є в природі. Вони стали робити запас такий, що примусило  робити ягнятко в цьому ділі. Це зерно, із нього роблять усе те, що буде треба людям. Вони оточили себе зернятками, козенятко отримали, життя таке пішло. Це все наробило козенятко, воно утворило, усі люди повинні дякувати йому.

    13. Це природа дала не сама. Паршек звернувся до неї зі своїми словами. Він сказав: природа, ти мати моя рідна, дай мені моє життя й учення моє для того, щоб ученим теоретикам довести їхню неправду. Вони взялися робити в людях це небувале діло в житті. Їхнє діло було одне: треба братись і треба зробити. Ми подивимося тоді, як буде. Наше діло, як учених, усіх людей, підвладних нам, гнати в бій. Ми вчилися на це діло, нас вчили. Теорія це є наука. А мудрість є наша практика. Вона бачить здалека, що робиться в цьому всьому. Як старе було, так воно й залишилось. Легкого не видно. Нам не треба буде тяжке, а ми маємо його. Це наше невміння робити це. Ми ж люди є такі, це нам робити, а ми пробуємо його.

    14. Нам треба нове, не таке, як воно було до цього. У цьому ділі Люди жили в цьому ділі, люди живуть так досі. Діло примусило робити їх так, щоб у них було все від зернятка до верблюда. Ми мали в себе те, що треба. А одним ми з вами є незадоволені, щохвилини кожну годину своє здоров’я втрачаємо. Наше незнання є в цьому таке. Ми не хочемо робити цього і не вміємо, це є наша пошлість. Якщо гарненько розібратися з цим ділом, то можна сказати: це все є мертвий капітал, і він буде в цьому ділі. Це не Чувілкін бугор, не умови природного характеру. Це повітря, це вода, це є земля.

    15. Якби люди робили те, що треба в житті. Вони не роблять, це перше. А друге, невміння губить їх; а третє, вони не хочуть зробити. У них не виходить. Зернятко взялось не від когось, а від маленького козенятка. Воно родилося для цього діла, від нього є це життя. Воно стало робитися з нічого, а така штука утворилась. Це одне зернятко прибавилося до іншого зернятка, козенятко прибавилося до іншого козенятка. І так шматочок земельки прибавився до іншого. І так це робилось, робиться, і буде робитися так. А це розвалилося сьогодні.

    16. Я, Паршек, був грабіжник чужого, як і всі природні добрі люди цього хотіли, вони допомагали йому. Він є такий, як природа зробила його в цьому. Вона показала йому цю дорогу, він пішов нею, оточив себе нею без усякого цього всього. Треба було йти прямо, а Паршек робив свої кроки правильно. Діло його показувало всім все, тільки він ішов і бачив, зробив те, що треба. А ми з вами припинили йому ці ось природні якості. Люди зробили це не самі, сама адміністративна особа зробила це, не схотіла, щоб я займався цим. Паршек іде по дорозі тій, котра треба буде людям. Чувілкін бугор довелося освоїти не так даремно. Це не фунт ізюму поїдати, а перший початок є такий у житті.

    17. А моє таке діло робилося мною. Я знайшов його у природі. Воно було до цього в людях, його ніхто не брав, та й брати було недобре. Такий злочин, це була тисячна жертва, всякому й кожному чоловікові треба було обов’язково вмерти. А жити нема кому. Це тільки таке щастя дісталось Паршеку. Природа готувала його в цьому. Він був такий, як усі, старався жити в природі чужими ділами. Він пішов з друзями за медом, чуже брати. Узяли акуратно, а довелось пійматись, зрадили Паршека його друзі. Він потерпів, його били за це, водилиp по вулиці. Я не танцюрист. Я бачив себе не таким, як це треба. Але люди зробили вічну пляму, як вічно не вмираючого злодія. Я взяв на себе, це показав усім. Але я не забув про те: це все є тимчасове явище  людях.

    18. Я поставив себе так у житті, думав, краю не видно. Захотілось меду, це не крайність була, з іншими такими хлопцями. А люди є люди чужі, у них є до своїх людей велика ненависть. Вони можуть продати в процесі ні за що. У них є своє, але не чуже. Люди вважають  себе своїми. Для чого йому, такому чоловікові, інший чоловік? Він може образити й покарати іншого. Паршек жив у селі не так, як усі люди. Він старався допомогти своїм батькам, не хотів, щоб його рідні жили бідно, старався вивести своїм умінням із цього. Він робив у житті і те, й інше, не сидів, природа допомагала йому в усьому, але вона карала за що-небудь таке в ній. А це краще було не робити.

    19. Я не забуду про це, що трапилося зі мною. Мої близькі, з ким я робив історію, зрадили мене. Я попав у люди недобрим. А природа була для мене зі своїм напрямком, вона не кинула мене так, вона заступилась у цьому. Де? У людей нашого села. Вони стали шукати вихід із цього багатонаселеного села, їм захотілось нового місця. Земля Провальська, ділянку треба знайти таку, щоб поселитися на ній. Біднота не забувала мене своєю хваткою, вона обрала мене ходаком у себе. Я був щасливий таке ім’я отримати. На моє щастя випала така чара. У Шахтинську в землевпорядкуванні виявилась ділянка кинутої землі 470 гектарів на 10 дворів, куди взялись багаті. Вони піддержали мою кандидатуру засобами. Я схопився за землю тут хліборобом. Це все висунуло мене вгору. Я став видним за рахунок свого батька.

    20. 80 рік, він скаже нам правду. Я є чоловік, як і всі такі люди. А знаю всю вулицю Гору в Оріхівці, хто як жив індивідуально. Він будував своє життя так, умови примушували обгороджуватись його іменем. Він облюбував місце, обгородив його забором, у куті поставив дім для себе. Він жив у ньому, як якийсь хазяїн, йому дали кличку вуличного побуту. Я знаю добре цих живущих людей. Вони жили на білому світі, їх не стало, вони вмерли, залишилось їхнє місце, про котре забути не змогли. Паршек є діло всьому. Він жив, бачив, говорив, робив з ними те, що буде треба. А тепер думка йде за відновлення в живих цієї вмерлої клітини, котра має піднятися з мертвих у живі й сказати свої слова: ми піднялись через діло.

    21. Я думаю й гадаю про тих, хто живий, і не забуваю про тих, хто відійшов. Вони мають теж думку в себе, котра хоче вернути себе назад. Це було, це є, це й буде, й обов’язково буде. Паршек народився для того, щоб робити це. А ми зробили чуже діло, ми оточили себе ним. Люди повмирали всі до одного зі своїм ділом, вони не робили нічого такого для життя свого, і не вміли робити, і не хотіли, що їх і загубило в їхньому житті. Він жив зі своїм добром, старався розвинути це все в прибутку. Він ішов у природу, крав, убивав нелегально те, що ми зустріли, як живе, але не зберегли в житті. Ми злякались, стали думати про це все, щоб його зберегти в цьому.

    22. Це наше є таке виховання. Ми повинні виховати  його так, як це робилось нами всіма. Ми знайшли інше, зовсім не таке діло, старалися робити. У нас вийшло це діло між людьми й природою. А в нас воно виходить так. Тільки він устав із постелі, йому дай, він більше не розуміє нічого. Це є його діло, він робить це в природі. А раз діло примусило зробити його, у нього, як такого чоловіка, вийшло. Він зажив так надійно  в природі, у нього появилося живе чуже. Він став показувати в житті так, як і всі люди є в природі. Їм треба буде те, чого хотіли бачити в себе, що природа давала їм. Вона дає необхідне людям. Це є в житті воно й інше. Це є в людей такий прибуток у природі.

    23. Паршек приймає всіх людей без цього прибутку, без цього чужого не на жарт, мила дитина. Гроші не беруться за це, а їм приходить крах. Хвороби щезають, а життя здорових людей відбувається в славу. Природа є така,  вона не продається, не купляється, у любові дається. Ось що Валя зробила нам. Я як такий є ділок у житті, хочу зробити в житті, що треба людям, здоров’я. Валя є проти грошей, вона говорить: «Я є не за капіталістів, не за їхнє золото, не за срібло. Я є за чисту душу, за серце, щоб цих людей любити, щоб вони не жили бідно, щоб природа не змогла оточити їх неприємністю».

    24. Я ходив, бродив, але не знайшов того, що треба. У природі хіба є цього мало. Це самий початок, він починався з нічого, а зроблене таке. Природа зародила людям для життя це зернятко, а люди прибавили до нього, у них стало багато зернят. Природа накопичила прядиво, теж дала, і люди потягнули нитку. Весь цей початок зробив величезну утрату, вона більша як це все, такий початок зроблено людьми. Це розум зробив. Воно стоїть у нас, як діло мертвого капіталу. А він був, він є, він буде. А от цього не зроблено в житті, не буде й нема його. Ми не зможемо це зробити. Воно є природна сторона, стоїть зі своїм тілом на одній стороні, а все їхнє розташовано на другій стороні.

    25. Чи чоловіка, він є ділок, чи будова, котра робилась людьми, де ж вони подівались? Їх нема, вони вмерли, їх не стало. А мертвий капітал стоїть на місці. Хто був правий у цьому? Своє відійшло, а чуже залишилось. Якщо ці будинки залишаться для людей, вони не збережуть їх. А чоловік доб’ється свого безсмертя, йому допоможуть повітря, вода й земля, милі мої друзі, в них є струм, електрика, магніт. Почуття життя, але ніякий не самозахист. Вона є всесвіт. Чоловік може зробити все. А от саме приладдя, техніка, вони є безсилі, не породжують живе, а породжують мертве. Що дає прибуток у природі? Живе, енергійне. А ми одержуємо від свого труда що-небудь інше, а інше зі своїм ділом є одна яка-небудь палиця.

    26. А друга, уже є прибуток, він так зроблений людьми для свого хазяйства. Те, що люди так думають і роблять, у них це гра в карти. Вони надіються більше за все на щастя. Поки так воно робиться в житті, так воно й виходить в цьому житті. В одного є багато, а в іншого нема. Він хворіє в цьому, і хворіють усі. Це є люди ті, котрі нічого такого не роблять і не вміють робити, і вони не хочуть зробити в житті своєму. Паршекова ідея веде прямо до життя. Це потік новий, щоб чоловік не робив того, що його примушували один час. А йому  робиться тяжко від цього. Він кладе свої сили для цього всього, а в нього не виходить. Природа не дає йому за це все. А раз у нього нема цього, то вже хвороба.

    27. Паршека недаремно запрошував Свердловськ. У Паршека є природа. Вона перешкодить всім людям свої ділом. Жодна війна не починалась і не закінчувалася без природи. Повітря з водою допомагають убивати людей на землі. Природа говорить сама Паршекові, що він є її син, усього Всесвіту Бог, він є помічник усіх наших людей. Вони шукають у природі цю істину, котра повинна бути в людях. Паршек є Бог за вашим ділом. Він є не пожираючий і не смердючий, не вбивця, не злодій, він зберігає своє тіло. Він прийшов на Землю для порятунку всього світу, смерть як таку вижене, а життя введе в славу. А людям більше нічого не треба в цьому ділі.

   28. Це не Бог: у постелі так лежати, і це не доводиться робити, зберегти його не можна. Бог повинен творити дива. А нога болить до крайності, не зізнатись у цьому, люди роблять так. Вважається: він не такий, як ці люди думають. Їхнє діло: йому заважати так. Він не входить у їхнє діло, а своє таке робить. Дівчина Миля є одна з усіх мучениця від самих родів, можна розказати всім про це. Вона є неповноцінна, не діє ні руками, ні ногами. А тепер Божі сили є з нею, вони оточили її так. Вона стала спати вільно, ніяких поганих дій у таку сторону. Вони сильно мучили її, таку дівчину, а тепер вона зробилася спокійна.

    29. Паршек не відступає від свого. А як він говорив, так доводиться залишитися йому на своєму місці. Він не ховає свої слова, а вони жили, так і залишилися в природі. Це вона буде правдою, війна всесвітня в 1983 році, а неврожай буде п’ять років підряд: 1980, 1981, 1982, 1983, 1984 року. Це за їхнє нерозуміння. Вони не хочуть бачити Бога, а він прийшов до них на Землю, смерть вижене, а життя введе в славу. Хто не буде згоден із цим ділом, якщо люди будуть мати в себе це, вони будуть жити вічно. А Паршек говорить про це наперед, він бачить далеко, природа показує йому й хоче сказати нам усім так.

      30. Яким був, таким і залишився. Це моє є невмираюче здоров’я. Природа є на моєму боці. Ці люди залишаться бідні, жадність примусила робити їх. Горе з бідою є  в них, золото й срібло не допоможуть, прибуток відійде від них. Паршек доведе свою правоту. Зброя не буде діяти через нього. Поклоняться йому в його такі ноги. Це буде перед усіма, мудрість така Чувілкін бугор. Це одне з усіх людське діло зовсім умре, а слова Паршека засяють. Він же оздоровив дівчину Милю. А що ж ви, медицина, скажете в цьому? Усім спеціалістам треба діагноз. Ви є люди технічні, у штучному, оточені хімією. Паршек є на Чувілкіному бугрі природного порядку. Повітря, вода, земля є його.

    31. А ви, уся ваша система, є мертві. А Паршеку треба природа, а в ній є повітря, вода, земля. Вона не треба мені така. Я говорив, я бачив далеко, але забути не зміг про це. Я зробив те, що треба. Вони нехай тільки пожаліються й скажуть, на що хворіють. Це є ворог людського життя, а його треба відвернути вміло й спокійно. Цього ми з вами не добилися в природі, ворог сильний.  Це природа, а ми живемо за її рахунок, ми користуємось, як чужим. Це наше те, що ми з вами знайшли, присвоїли. Говоримо: це наше. Ми самовільно зробили це, місце облюбували, як своє, ми  обгородили його, а чуже крадемо, убиваємо, тягнемо в двір, розпоряджаємось, як своїм. Це, мовляв, є моє. А де ж є природне? Воно прив’язано в тебе на мотузку, загнано в такі умови.

    32. Наші з вами діла є такі. Якщо ти вмієш робити без усякої такої помилки, ти робиш не сам. Природа є з тобою разом, а в ній є повітря, вода та наша матір рідна земля, котру ми примушуємо, щоб вона служила джерелом. Вона родить нам усе від ніг до голови, нас таких годує, одягає. Ми живемо не погано, а добре. Нам хочеться жити ще краще, ніж ми жили до цього. За висновком  Паршека, по новому потоку до життя, але не до смерті. Паршек прийшов на Землю сам без Господа Бога перевернути старе на нове, зробити в людях не смерть, а життя,  котре ворота розчиняє нашому невмираючому раю безсмертного життя.

    33. Ви спитайте у Валентини Сухаревської, вона скаже вам про мій прихід на Землю. Її матір рідна сказала їй про мене, хто я такий є. Вона знайшла мене через свою хворобу, підтвердила своїм здоров’ям. А Паршек зі своєю любов’ю питає про першого самця й самку, хто прийшов з них першим у життя. Природа підказала йому. Паршек учинив так, він зробив сам на собі це, похіть зжив свою для цього. Моїй дружині Уляні Федорівні треба дякувати за її свідоме терпіння. А людям треба не забути подякувати за їхні засоби, вони допомогли багато в цьому ділі. Паршек задовольнив себе  цим свідомо, цього ворога переміг.

    34. Я був молодий, енергію жалів у цьому. Дружині треба дякувати, вона не сприймала це. Я був задоволений нею. Вона жива, вона робила це, мою молодість зберегла цим самим. Я був у неї малесенька дитина. Я їду сьогодні в Свердловськ у ЗАГС того діла, де можна загубити життя. А в мене є  сили природні. От одне з усіх лихо є нам, ми з вами заслужили від природи. Вона не дає нам того, що буде треба. Паршек теж є чоловік даного характеру. Нам треба погода. Ми дочекалися цього часу, погода має бути, як погода. Завжди сонечко буває, промені розкладає всюди, тепло робилось, приємно від такої зелені, ароматними квітками засипає, а люди готуються зустріти ще краще в житті.

    35. Вони є раді цьому ділу, тягнуться. Дощик іде очистити пил у рослин, вода є всюди. Це робиться не так у житті. Хоча б навмисно сонце показало само себе нам, а його нема й нема. І діти забули глянути на це радісно. Ми звикли зустрічати тепло та жити з ним разом, таке людське бажання є. Природа говорить. Паршек є діло цьому всьому, його діло є заслуги перед природою. Вона переставляє гори за нього. Вона не відмовляє йому те, що треба. Він є один любитель, хранитель у неї, знайшов засоби всім людям. Вони необхідно треба їм в цьому. Вони нічого не роблять і не вміють, і не хочуть робити. Вони вважають, що вони є в цьому праві.

    36. Їхнє діло одне: іти в природу, там шукати чуже, його треба красти, убивати, тягнути в двір,  присвоювати, як своє, ім’ям називати, це «моє», поїдати, зношувати, нікому не давати. Якщо потребуєш напасти на моє, іди, війна буде між нами. Так воно робиться й буде воно робитись до тих пір, поки ми не відмовимося від чужого, а своє, як природне, будемо берегти. Ми оточимо себе Духом Святим. Для чого нам це чуже? Ви навчіться жити в природі своїм. Здорове тіло є здоровий дух. Не присвоюйте природне до людей. Вони є люди такі, як і всі; живуть чужим, а самі себе закопують у могилу.

    37. По ділу Паршека, треба зробитися своїм у природі, нам усім треба відмовитися від її плодів: бути технічними людьми, діло робити штучно, хімія не треба нам. Нам треба повітря, вода й земля. Нам треба не присвоювати, а поступатись. Він хоче зайняти твоє місце, ти поступись йому, але не говори, що це місце «моє». Такого місця свого нема в житті. Місце є природне. Ти бачиш його неприємність, він іде, хоче перешкодити тобі своїм злом. Ти є розуміюча особа, твоя ввічливість є, ти повинен зупинитись і йому дати дорогу з любов’ю, ніякий звір чи ворог не піде на тебе, ти будеш урятований у житті своєму.

    38. Це є природа, ти не присвоюй місце до свого імені й не говори: це місце моє. Сусід твій нехороший дивиться через стіну, йому хочеться знати про твоє наявне, ти не даєш йому. Воно є твоє, а йому хочеться отримати, а сил таких нема. Він вирішує напасти крадіжкою. Якщо не попадешся, ти будеш правий. Якщо тебе не піймали, ти не злодій. А наші ватажки, людські командири, вони держать своїх людей у руках. Вони створюють багатство, вони озброюються проти національностей. У них є свій ватажок, у нас свій ватажок управляє народом. Народ слухає його діло. Він говорить за своїх, а я говорю за своїх. Вони не твої й не чужі, а свої власні природні є всі люди. Їх треба берегти порядком природного живого діла, але не мертвим. Треба нам життя живого чоловіка.

    39. А ми нападаємо на нього такого. Він є один у нас такий. Ми бачимо його своїм, але не чужим. Він хоче, щоб усі люди зробились такими, чужого не було. Ніякої війни не буде між спільним надбанням усього людства. А Паршек знайшов ці засоби для всіх людей усього світу. Це Чувілкін бугор, наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Не вмієте жити по-природному. Відмовтесь. Сусіда не вважай чужим, ти живи, як із своїм, не жалій нічого, його діло люби душею й серцем, от тоді не буде війни. Своє місце не визнавати. Ти живеш у домі з усіма вигодами, у тебе є все для життя, але нема твого свідомого здоров’я. Ти є хворий чоловік із чужим. Якщо чогось нема, ти хворієш у цьому.

    40. Хіба це приписка паспортного режиму. Ми одержали повідомлення, щоб у Свердловську, хутір Кондрючий, прописатись Іванову, 22 травня поїхали. Валентина, як рятувальник мого тіла, пішла до начальника узнати. Чи він говорив, а вона вийшла з кабінету, а потім мене позвали, в інші двері ввели. Тут він робиться хазяїном мого здоров’я, мораль читає мені, щоб я одягнувся. Говорить: це державна установа. Він велить мені повернутися назад, щоб я одягнувся. Я не сказав йому слова,  на машині приїхав у хутір, одягнувся, заходжу до нього в кабінет. Він посміхається, говорить: «Я знаю тебе 10 років, але так треба». А тепер він знаходить день неприйомний, каже, щоб я приїхав у середу, 25 травня, і він тоді припише. А тепер його примушує, він повинен справитись, чому тебе не прописали досі?

    41. Начебто він звинувачує когось у цьому. А сам що зробив? Він не знає мої сили, бачив мене, але не зрозумів. Дощ не припиню, а посилю. Бідні всі адміністратори, охоронці порядку, усі залишитесь винуваті перед усіма. Я буду карати доти, поки ви не припините нападати. Ви не знаєте, хто я є для вас. Це не перше. Люди вірили Господу Богові, а він сам до нас  на землю прийшов. Смерть як таку вижене, а життя в славу введе. Де люди візьмуться? На ось цьому бугрі. Вони гучно скажуть своє слово. Це є наше райське місце. Чоловікові слава безсмертна.    Але не адміністраторам і не ватажку з командиром, розпоряднику народу, природа не дасть йому за його самоволю. Вона є не за нього, а за підвладних людей.

    42. Ми скажемо про це, як ми з вами учинили. Ми думали одне, а робили інше. Учитель зустрівся з нами для нашого життя. А ми направили такі слова в життя, котре чекає себе в цьому ділі. Природа покарає і помилує за мене як такого. Вона вибрала мене, вона дала мені сили, котрими я задовольнявся один час. Хто з усіх людей заслужив уваги бути задоволеним у цьому ділі? Треба своїм тілом, своєю душею зробити людям те, від чого їм стане легко, це спокій життя людям. Всі люди стоять на своєму такому місці, вони не думають про те, що їм доведеться загубити так чи інакше своє здоров’я.

    43. Вони гублять його в процесі життя, хвороба мучить їх доти, до того часу, коли повітря відмовить допомагати. Людина вмирає тоді, як і всі люди негарантовані. Вони чекають цього дня. Їм не хотілось би, але сам час кладе їх у постіль, щоб вони не жили. Ці умови кожен чоловік зустрічає й проводжає смертю в своєму житті. Ми вмираємо через те на віки віків. Я, Паршек, стою з душею за це життя, котре має бути. Паршек говорить: я не інженер і не лікар у своїй діяльності. Я проходив один з усіх 48 років по природі не так, як усі ходять, де міг умерти тисячу разів.

    44. Я жив і я живу, і я буду жити. Цього мало зробив собі особисто, але іншому, ображеному, хворому, знайшов засоби, чим я допомагаю йому, щоб він не застудився і не захворів. Найголовніше, що буде треба нам усім, наше наявне здоров’я, я маю його. Паршек говорить усім. Життя моє є попереду, я не  збираюсь умирати. Я оселяюсь жити на Чувілкіному бугрі, там для людей нема технічного, а одне єство є, воно є живе в природі, повітря, вода й земля. Ми з вами зробили з цього все мертвого характеру, хвалимося цим усім: це ми зробили. А я нічого не зробив. Моя душа відчуває холод більш за все, я свідомо роблю це все. Хочу, щоб наші люди прийняли це все.

    45. Та люди є нерозуміючі, говорять на цю ідею, що це є секта. Це є неправда, а люди створюють її самі. А правда є Паршек, він відверне всякого ворога в житті, особливо в біді, у горі. Це його ідея, вона не дає нікому скористатися цим. Ця вся зброя залишиться безсилою, вона не буде треба нікому. Люди відмовлять собі, більше не будуть робити цього, не будуть убивати людей за землю. Це є спільне надбання всіх людей. А тепер воно є чуже, не своє, тому ми вмираємо. Природа недолюблює нас за наше таке діло. Ми бережемо зло, як око, хочемо довести комусь, а самі є винуваті в цьому. Ми вмирали, умираємо, і будемо вмирати. Це наша з вами є не слава.

    46. А от це, знайдене Паршеком у природі, є невмираюча слава. Природа є Чувілкін бугор, він прийняв нас раєм і дав нам своє здоров’я. Це є святий дух, ніхто не випробував його і не хотів отримати його. Якщо ви хочете, бережіть, я не піду сам. Мені хочеться на волю, але ви не даєте мені. Це наше. Моє буде в цьому. Природа є за мене. вона не має потреби ні золота, ні срібла, а вводить сили мої до життя. Це моя ідея, моя дорога: вам допомогти в цьому, а образи вашої не допустити ні до кого. Ось чим Паршек оточив себе, силою розуму. Ніхто не допоможе тобі такому в житті, крім самого себе. Особисто люди  отримують благо від природи.

    47. А інший чоловік може перешкодити, у нього такий напрям, тіло своє оточене чужим. А чуже є не моє, а природне. Паршек не заслуговує в себе поганого. Усі наші люди, живущі на білому світі на землі, оточені технікою, а штучно все роблять, хімію ввели, щоб жити добре і тепло за рахунок цього всього. Вони не робили нічого й не вміли робити, і не хотіли робити. У них були великі лінощі в цьому ділі. І вони нічого не знають у природі. Найголовніше, що треба буде зробити людям у житті, щоб люди не застуджувалися й не хворіли. Люди всі є огороджені чужим природним, умови примушують їх. Вони є не живі, а мертві.

    48. Я говорю й роблю сам лише тому про це, щоб я змінив своє керівництво. Я допомагаю людям, роблю, щоб їм було легко й добре, щоб вони не застуджувались і не хворіли в природі. Це Паршек зробив, він проявив себе в цьому і згадав про свій такий перший життєвий початок. Я побачив свого брата Івана, він їсть копійчаний пряник, це було мені щастя. Я звернувся до нього, а він не дає мені й не говорить, де взяв. А я був більший, напав. А йому треба зізнаватись, він виявився злодій, а я пішов на це. Він зізнався мені в усьому цьому ділі своєму, він говорить про свою здібність у цьому. Йому доводилось зробити це хитрістю, головне, це ключ.

    49. Він знайшов його від материної скрині від замка. Сам він проліз у ці умови, а вони були в лавці на вулиці, двоє дверей, одні фільончасті, другі зовнішні. Одні двері відчинялись, другі зачинялись. Ми оволоділи цим удень. Це наша така є невмираюча дитяча практика, вона примусила нас робити це, це є крадіжка. А ми робили її, як діти, туди пірнали вдвох, поки що без усяких перешкод. А потім довелося ловитись. Скільки не кради, а ловитися треба. Хазяї простили за це діло, але зате мати рідна била. Дідусь мій любимий був у сільському правлінні збиральником податків, уліз державі в кишеню, собі дім під черепицю поставив. А гроші були казенні, їх треба віддавати.

    50. Одного часу вранці рано десятник б’є палкою, хазяїнові дає знати про закінчення, старшина приїхав з волості, непокоїть за недоїмки, куди попав і мій дідусь. А час був такий, понеділок є не базарний день. Іван Тимофійович, мій дідусь, зібрав усіх овечок на віз, і в Успенку продати. Мене як внука взяв із собою. Ми їдемо вдвох, він розказує мені про багатих людей, хто нелегально наживався. Це діло було про Забугу, про мужика, як він розбагатів у нашому селі за рахунок бідняка, за сніп. Раніше люди косили, в’язали, жили весь тиждень у степу. А про дім думають тоді, коли дзвін дає знати. Суботи вечір, треба їхати в село Богу помолитись. Люди є віруючі в Бога. А Забуга був сильний зробити все для себе.

    51. Він мав три пари волів, запрягав їх і їхав у степ по снопи, там брав, як свої і віз у свій город. Це діло є нашого земного народженого чоловіка батька рідного самодержавного царя. Це життя не задовольнило нас, усіх людей, живущих на білому світі. Люди як умирали в цьому, так вони вмирають. І революція не дала нашим людям, як сину рідному, не задовольнила нас життям. Ми стали вмирати через думку свою через це саме діло. Це є чуже перше наше діло. Ми нічого не зробили в житті своєму, щоб нам жилось легко й добре в природі.

    52. А біда з горем оточувала нас і буде оточувати завжди. Ми є ці ось самі люди. Ми, усі люди всієї планети, не сидимо на одному місці, землю кидали та йшли від неї, шукали які-небудь інші якості собі. Ми вважаємо: природа є найлютіший ворог для нас. Вона зробить те, що схоче. У неї є свої сили, а в нас є свої. Вони створюються природою нам, таким людям. Сама природа присилає новий день. Він приходить до нас не даремно в житті нашому, він забирає з собою хоч одного чоловіка природним порядком, і більше він не приходить до нас таким. Чоловік умер у нас, він лежить вічно у землі в праху, чекає свого часу, а коли це чоловік прийде на землю для його порятунку в житті?       

   53. Перше наше діло починалось з нічого, з малесенької думки приватної власності. Ми індивідуально збудували самодержавство, ми робили це все самі для себе, зробили його таким, як це треба. Ми не задовольнили себе цим. Ми стали шукати інше, зовсім не таке. довго сиділи в підпіллі, мучились у цьому. Природа відгукнулася на це все наше, знайшла одного з усіх таких, доручила йому, сили віддала, довіру. Він не послухав батька рідного, виступив проти царя, і ввів своє разом із людьми. Це революція, вона знайшла свої порядки. Вона робить те, від чого люди отримували не те, що було.

    54. Ми зробились з індивідуального порядку колективним порядком. Люди стали створювати спільне. Люди облюбовали самі це місце, вони огороджували його, називали своїм ім’ям, старались зробити те, що буде треба для показу життя. Ми примусили землю, вміло копали, щоб вона набралася вологи. А ми зробили грядку, а потім зернятка посіємо. А із цього зерна зародиться прибуток наш. Ми одержимо його через труд наш у природі, як  живого ягнятка, поросятка і всякого роду тварину. Також будову ставиться до цього всього. Це не наше є, а чуже природне, украдене, присвоєне. Але ви думаєте: природа є дурна, не жива. Вона ж є матір рідна, вона народжує, у неї є все для нас, лише б ти нагадав, сказав слова для неї.

    55. Вона родить нам індивідуальним порядком хазяйство, з якого самодержавна держава приватної власності склалася. Ми жили в цьому ділі, ми технічно розвивались, робили по-своєму те, що хотіли. У нас оправдувалась хороша сторона, яку цінили, як око.  Чувілкін бугор є найголовніше в житті, вулиця живого покрою одна з усіх. Там усі наші земні люди можуть жити з душею й серцем не як в умовах індивідуально, а як у раю безсмертним. Не треба думати, і думку не треба створювати про чуже, бездушне, неживе, мертве. Цього нема там. Одне єство, незалежна сторона є там, жива природна невмираюча.

      56. Вона має жити своїм приходом у нашому житті так, як наше є сонце. Воно сходило, воно заходило, тільки не в один час, від самого початку всього нашого такого життя, котре було на цьому бугрі без усякої потреби. Ми не визнаємо його своїм ділом через своє незнання. Це тільки Паршек визнав, знайшов його в природі. Він направив свої сили туди, як до мети. Йому хотілось народити нового чоловіка без усякої такої потреби, а йому не дали охоронці порядку. Голова сільради Оріхівки отримав від природи покарання за його таке діло. Він вискочив на Паршека з кулаками, хотів ударити Паршека. А Паршек не сказав йому ні слова.

    57. Голова скоро вмер. Мене не треба непокоїти. Треба відповідати. Я є природний чоловік, незалежний.    До чого йдуть наші більшовики, перші люди в житті? Вони запросили вчених для побудови в природі нової небувалої держави в житті. Вони  залишили позаду індивідуальність, власницьке самодержавство зі своїм предковим режимом. Ця тяжка система не задовольнила людей у житті. Люди вмирали без слідів через це все в природі, що предки робили в людях. Своїм політичним напором вони відібрали в государя його владу батьківського характеру, не стали слухатись батька старої капіталістичної волі, а ввели сюди сина правити людьми. Він став вводити своє наявне.

    58. Він ввів людям нове, довго старався, йому не давалося взяти цей замучений народ у свої руки. А природа відкрила йому більшовицьку  партію, котра стала робити революцію з людьми в житті. Старих людей знімали з життя, а нових своїх ставили, організовано бились на барикадах, відбирали в капіталістів їхню владу, а народну радянську вводили. Кров людська недаремно текла, а люди взяли своє. Cин революція став будувати на землі те, що йому хотілось у теорії. Ленін був за кордоном в еміграції. Він не бачив тяжкого, йому не доводилось випробувати тяжкий фізичний труд на собі в житті. Він виховувався грошима. Його думка вела відомстити цареві за брата. У нього було так, як перед чоловіком технічним.

    59. Він, політик, хотів нового в житті за  його ділом. Він побачив труд, свідомо став робити на землі діло те, що людям треба. Він не старався вмирати без хліба, він відібрав його у мужика силою, а вченого годував. Йому хотілось, щоб учені пішли по його слідам. Він хотів бачити в себе не те, що було раніше, знущалися над біднотою. Йому хотілося зробити своїм умінням у людях те, чого не було. Він не жалів  людей гнати в бій або відшукувати нове. Йому вірили теоретики, старалися зробити за його думкою. Він старався зробити всіх людей технічними, щоб вони свої експедиції робили: землю залишали, а їхали в Арктику відшукувати золото. Йому хотілося зробити в житті те, чого в людях не було в житті.

      60. Йому не хотілось ображати людей своїм учинком. Він знав, що все залежить від нього, довірявся вченим, дякував їм за їхнє хороше зроблене. Він просив, щоб вони ввели в життя інше: коня і вола забрали з борозни, а приставили трактор, яким треба орати, боронувати землю. Учені були хазяї ділу, їм давалось право творити все по новому ділу, навіть конституцію свою створити, ввести. А щоб прощати за його помилку, цього вони не зробили. Підняли руки вгору за це. А раз осудили, прокурорський нагляд ввели, то тюрма введена, люди сидять у ній. Вони є злодії, але томяться там, їм хочеться волі. Він не думає про те, що він думав на волі. Його думка стала думати проти.

    61. Ленін ввів у природі бідність, але хотів відшукувати. Йому підказували за природу, а вона була перед ним багата. Він шукав достаток, щоб сировина була в нього під руками, а людей учив умінню, майстерності, щоб люди брались і робили те, що Ленін хотів. Він не хотів нападати, він хотів робити мирним шляхом усе людям. Це його було: робити своє діло показово, не воювати, а своє будувати, не експлуатувати. А раз люди робили це діло, їх хтось примушував, вони йшли в бій створювати собі діло. Вони хотіли, щоб природа не жаліла їм свій прибуток, вона сприяла їхньому труду нового характеру,  колективному.

      62. Це був їхній фронт, вони не жаліли себе в цьому ділі. Їх природа стала годувати, стала одягати, стали будувати будинки, це людям було треба. А в капіталістів зароджувалось зло на такого страшного й небувалого нового сусіда, він учив усіх піти слідом. У Леніна була нова ідея збагачуватись за рахунок природи. Леніну, як новому колективному чоловікові, не хотілось відступати від свого такого початку. Йому земля допомагала давати багатий урожай, збагачувала, вона відкривала промисли, поклади. Вчені стали робити струм з допомогою води, робили греблі, запалили лампу, світло дали, що й допомогло зберегти свою державу від чужих нападів. Ми бачили в цьому нове. Нас примушувало те, що було, іти від цього.

    63. Ленін взявся за чорну металургію, він вводив тяжку індустрію. Шановний секретар обласної організації, хочу написати вам про те, що робилось у нас і що робиться в наших сусідів-капіталістів. Усі бояться ворога, вони озброюються проти цього всього. У них біда одна: незнання велике ворога, він який має бути й звідки прийде й для чого? До невпізнанності ми озброюємось одним, другим, третім. Якби ми знали свій попередній день, він прийде за нами такими, ми б не були такими гордими. Якщо ви хочете знати, я скажу вам точно рік, місяць і день смерті. Природа скаже мені.

    64. Вона сказала мені про мою народжену ідею так: ти знайшов її сам, і нам усім представляєш Чувілкін бугор. Він народить нам живого чоловіка без усякої потреби. Я знайшов ці якості сам, я оточив себе ними. Звернувся у виконком Лутугинського району до голови. Цього разу він дав свою згоду зробити практично це в моєму селі Оріхівці.  Я знайшов матір народити свою дитину в цих умовах для цього діла. Ми готували його дев’ять місяців, берегли матір і цю дитину. І от пройшли води з ранку. Ми виїхали на це місце робити діло. З нами була фельдшер Рима Григорівна Подоксик та інші люди приїхали на це місце народжувати, не вночі, а вдень. Село Оріхівка  сколихнулось: цього не було в житті.

      65. А я, Паршек, односелець, виїхав сюди зробити експеримент на цьому бугрі, зробити чоловіка природно. Якби ви бачили правду, що б ви робили? А ви ж комуніст, ви зустрічалися зі мною, бачили мене таким. Я 48 років живу без цього всього, і буду жити так. А ви вмрете через те, що ви боїтеся природи, відходите від неї. Вона доганяє вас і стьобає, як і всіх, своєю неприємністю. Ми вмирали, умираємо, і ми з вами будемо вмирати. А Паршек не хоче бачити цього старого потоку, а він хоче бачити новий потік.

    66. А ми не хочемо повірити зі своєю теорією. Якщо 48 років проходити та проробити нам усім, то тисячу разів умерти треба. А ми можемо вмерти щодня. Нам треба буде жити, а ми не вміємо жити. Там місць вистачить, так говорить Паршек. Наше діло таке є, а діло Паршека є безсмертне. Він досяг цього один у житті, обґрунтував, це все зробив на собі, людям подав легке, від важкого позбавитись, для цього природа існує. А вона примусила жити дуже тяжко, як воно взагалі робиться. Я не чекав ніколи цього діла і не хотів бачити це. Лише тому я ображаюся на це, що ми є люди такі, котрі знають добре, що це буде треба нам.

    67. Наше діло робиться нами, воно буде треба людям, допомога всім, а ми не визнали її, заборонили робити. Це робилось зовсім безплатно в людях, без усяких засобів. Воно було між нами, воно обов’язково буде. Хворі люди захворіли для цього діла. Їм доводилось звертатися до лікарів, до технічних людей. Вони зробили три мільйони таксі. Ти є секретар Ворошиловградської області, ти розпоряджаєшся нею. Люди підкоряються тобі, ти є король над ними. Якщо ти хочеш зробити їм погано, у тебе є сили ці. Але ти не знаєш, що буде з тобою завтра? Тебе оточать у природі її дні, що йдуть. Вони приходять до нас на арену.

    68. Народ поставив тебе на це місце, але ти є ніщо в природі. Твоє діло є, як і всіх нас, живущих на білому світі. Ти є такий чоловік, з такою думкою, хочеш жити добре і тепло. Але ти не маєш цих сил, у тебе є твоя черга така, як і всіх. Ти стоїш у ній, чекаєш завтрашнього дня. Він іде для тебе такий само та зустрічається з тобою, як з усіма людьми. Він не зважає ні на які твої сили, вони є ніщо для нас усіх. День забирає з собою всякого чоловіка, він розпоряджається нами всіма, як живими людьми. Якщо схоче, застудить. Це є його сили над будь-якими людьми. Вони захворіють й можуть умерти так само, як і ви, шановний.

    69. Ти є такий, як і всі. Природа поставила тебе на це діло. Вона є наша мати, ти є ніщо в ній, як маленька одиниця, безсила жити. Ти вмреш, як і всі вмирають. Твоє тіло не заслужене в житті. Ти мерзнеш у природі, як і всі люди. Ти огороджений чужим природним. Ти зробив сам це діло: одягнувся, наївся, у домі живеш з усіма вигодами. Ти думаєш жити добре і тепло в цьому, а природа є сильніша за тебе. вона готує тобі свої холодні й погані діла. Ти зустрічаєшся з ними, вони не дають життя тобі. Ти хворієш, а допомоги нема в цьому, ти вмираєш. Твоє діло гірше не може бути. Це твоє таке бідне діло, тебе оточила смерть.

    70. Люди візьмуть тебе в руки, ти є командир у своїй області, ти є ніщо в другій області. Ніхто не знає тебе. А Паршек треба всюди зі своїм здоров’ям. Прізвище звучить на твоєму цьому місці, ти ж є голова, усіма розпоряджаєшся. Вони всі йдуть по твоїй дорозі, ти примушуєш їх. Вони повинні робити те, що треба. За всім цим ділом, у всіх людей є помилка в житті, що вони нелегально живуть. Їхнє діло одне: визнавати своїх і чужих за одягом. Я не визнаю вас своїм чоловіком. Ти ж украв те, що є на тобі, а тепер ним хвалишся. Це не моє, а природне. Вона терпить від цього діла, їй тяжко бути: з живим є мертве. Ти не живеш, а вмираєш.

    71. Це є наше таке діло в житті, про яке ми з вами довго думали й збиралися робити. Ми зробили найменше початкове діло. Пушкіне, Московської області. 80-21-10-15. Поздоровляємо Учителя із знаменним роком. Бажаємо тисячу літ життя. Василь.    Милі ви мої й дорогі люди, котрі зустрілись на цьому бугрі. Вони гучно сказали про це наше райське місце, а чоловіку слава безсмертна. Ви називайте мене на «ти». Я є у вас один такий слуга вічного характеру, через природу вас усіх люблю, розціловую. Ніколи не забудеться така ось історія, вона мною починалась, як перше таке діло.

    72. Це було, це є, це буде. Природі треба подякувати за те, що вона зробила нам таким. Моя Валя, супутниця моєї ідеї, зустрілася з горем, її оточила біда, рак зайняв своє місце біля носа на губі. Це природа посадила. Вона зробила це для того, щоб усі люди знали про це діло, що ця хвороба вводиться для смерті. А тепер прийшов такий час, сам Бог прийшов до нас на землю для цього, він вижене смерть як таку, а введе життя у славу. Це було на живому чоловікові. Вона виявила це, зжила через природу. Хто це є? Він прийшов видалити цю біль. Ця хвороба є невиліковна ніким ніяк. А от Учитель, Бог землі зробив це.

   73. Рак це є відома така картина. Нікому не дано права лікувати його, його лікує Бог. Природа посадила його для цього, вона візьме його. А люди терплять у цьому, їм не хочеться хворіти. Я є як такий у цьому ділі мудрець. Ви пишете мені листи, щоб я допоміг вам у цьому ділі своїм умінням. Я прошу вас, як людей, щоб ви писали тим людям, котрі заборонили робити це. І це дається знати в житті. Літак летить у природі до мене особисто, а коли він прилетить? Нам треба було йти до прокурора, нам наперед дало знати. А розмова була по телефону. Що телефон вимагав? Істину сказати про дівчину. Ми хотіли знати про це. Це наш, усіх людей, є диплом.

    74. А природа оточила громом, дощем для істини однієї. Ми узнали про Мілечку, як це треба. Я йду по дорозі села, а в самого в голові думка сидить одна. Природа нав’язала мені це діло, говорить мені: «Ти безсмертний. Цього не було в житті, щоб чоловік земної кори проходив піввіку в шортах, не мав потреби в чужому». Цього ось мало. А скільки людей скрізь ображених, хворих, з бідою й горем. Вони просили його руки, вони отримали собі здоров’я. А те, що людям  треба в житті, природа не дала. А це буде, наше безсмертя обов’язково буде, люди доб’ються від природи. Природа пожаліє їх, не стане умертвляти їх. Вони не будуть носити чуже.

    75. Я не роблю ворога в природі, це є велика матір природа. У сусіда було багато курей, усі вони жовті. А півень один великого росту й малого, вони б’ються через це. А я ходив біля свого дому уперед назад по плитах, а в самого думка була, історія пройдена. Вона починалася з голови, доходило  до самих ніг. Люди зустрічали ці умови. Вони не зустрічали цього в житті. Буква є в природі знак, а слова сказані кимсь. Кому й для чого вони є сказані в природі. А фраза складається з слів, діло яке-небудь у цьому, люди будуть робити історію із цього діла. Вона починала робитись кимсь, вона закінчувалася кимсь. Життя стало робитись, воно зробилось людьми самими, і воно має закінчитись ними.

    76. Люди думали довго в природі, а потім стали робити, недоробили, умерли. Це діло робили люди, і воно закінчиться робитися ними. Вони є діло в усьому, лише б надумали. Історія стала робитися через нестаток свій, люди стали шукати в природі чуже, стали оточуватись ним, як своїм. Цього мало, вони пішли здобувати всякими засобами, стали красти, тягнути, присвоювати: це моє. Моє таке є діло, я його зробив таким. Люди розвинули цю історію в труді, робили, вони помолились у цьому, через це діло вмерли на віки віків. Ця історія починалась людьми, вона закінчиться ними своїм умінням.        

    77. Природа зробить все на людях. Вона посадила їх  на землю живими, а потім примусила робити це діло, у котрому вони помилилися й пішли під копил із цим ділом. Вони втратили в цьому свої сили, а їх повернути  тяжко, вони впали  в нього. Їх тіло стало здаватись. Ось чому ця історія людьми зроблена. А тепер Паршек бореться за це нове діло, на собі його показати життям, але не смертю. Він є не технічний чоловік, у нього нема штучного й хімії. Одне є природне невмираючого характеру: повітря, вода й земля. Вони є наймиліші в житті друзі, вони жили, вони живуть, вони й будуть жити вічно.  А я живу з природою й хвалюсь цим. А  охоронець перешкодив моїй ідеї, зброю виставив проти тіла мого, не дали скористатись Чувілкіним бугром. Це є райське місце. А потім це все діло заборонити як таке. Це є Боже діло, комусь доведеться відповідати за це. Ми не думали й не гадали, що зустрінеться з нами це все. А те, що буде в житті своєму, те ми не втратимо. А от у мужика є сад різних умов, плодові дерева є, вони неоднаково ростуть, неоднаково плоди дають і смак не один. А мужику є не по душі це. Він саджав його для багатства, щоб ним багатіти, а природа не давала йому цього. Він переживав у цьому, у нього думка є не така.

        78. Це Чувілкін бугор, він не був зайнятий ніким, крім Паршека. Він відкриває нам безсмертя своєю ідеєю. Якщо в селі жити, то треба помирати в ньому. Паршек проходив сам для цього діла піввіку, і не думає повертатися назад. Його діло: це Чувілкін бугор, безсмертя. Ним написана історія «Загартування і люди».                                       

                                               Перемога моя

    Я є самородок за ділом, а джерело моє є  загартування-тренування. Я труджусь один на благо всього світу людей, учусь у природі, хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про самозбереження своєї особисто клітини. Моє серце є загартоване, молоде, здорове, як 25-річного юнака. Мій вихід є в цьому. Я не боюсь усякого ворога, навіть смерті своєї. Якби цього не було в мене, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю сильно, різко говорю про природу, про природне, про практичне.

      79. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю й уболіваю про хворого, знаю його душу й серце. хочу  допомогти йому, убиваю біль струмом через руки. Це нам не слова говорять, а ділом робиться. Рука пише Владика, ніколи не забути, дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Це буде треба юнаку нашому молодому. Шановні, це має  світове значення. Нам треба любити природу, як матір рідну, берегти її. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоб не попадати в тюрму, не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде в цьому, якщо ми поклонимося голівкою, скажемо «здрастуйте» старому й старенькій, дядеві з тітонькою й молодому чоловікові.

      80. Ех, і життя моє тяжке для всіх. Зрозумійте моє терпіння, загартуйте свої серця. Милі мої ви люди, гляньте на сонечко: ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

 

    Це така ідея моя від самого півдня до самої півночі. А вона робилась людьми, зробилась через мене. Мій дідусь Іван Тимофійович умер, вихор убив його за те, щоб він не привчав мене до своєї роботи. Психіатри  визнали мене за мою ідею, що я ненормальний. Покровський скоро вмер за це. Хто хотів почути свій зроблений знак однієї простої букви. Вони почала складати слово із себе, котре фразою закінчувалось, зробило діло для життя, продумане людям. Вони вхопились усі за це і стали йти по історії.

    81. Вона гнала їх у бій, споруджувати для життя свого. Ця історія є на одному людському тілі. Він пішов у природу, він шукав собі хороші якості, а попав у погані умови. Він оточив себе місцем своїм, особисто огородився, став жити в природі, як якийсь король, тягнув живе зі сторони, робив на мертве, менжував, купляв, продавав і вбивав. Це його самоволя зробила на собі смерть за це все. Люди стали вмирати в цьому. І самодержавство не допомогло в цьому, і революція нічого не зробила. А Дух Святий має пройти через тіло Паршека, він розкриє його на Чувілкіному бугрі. Це є слава Паршека. Він недаремно проходив у цьому костюмі по природі 50 років. А в природі є скільки цих років, місяці, тижні, доби, дні й ночі є, у котрі легко доведеться вмерти. Я жив, я живу й буду жити не так, як живуть усі люди. В їхньому ділі можна вмерти тисячу разів.

    82. Всі адміністратори виступили проти Паршека, їм хотілось убити його ідею. Але природа це є Святий Дух, вона рятувала його в цьому за його діло. Він є помічник у всякому горі й біді. А люди всі є бідні в цьому ділі, їх оточує біда, вони всі стоять у черзі, чекають свого дня, він несе їм свою хворобу. А вона яка буде? Природа несе її. Ніяка техніка не врятує в цьому, тому ми помираємо. Уся ця історія створена нами всіма. У цьому всьому ні за які особливості ніяк ніде люди не врятувались, крім одного Паршека. Він народився для цього діла, природа оточила його. Він же є Бог землі, він ходить на двох ногах. Одна хвора є капіталістична, а здорова є комуністична. Усі є негожі до такого життя, котре треба. Їм треба килим.

    83. Цілина адамівська є Чувілкін бугор. Там лежить азот живого характеру. Це не село, не аул з містом, а райське місце. Чоловікові є слава безсмертна. Техніки нема на ньому, штучного нема, хімії  нема теж, а природне невмираюче життя є, повітря, вода й земля. Це є історія Божа, вона треба нам усім. Паршек пізнав те, що є невмираюче, він полюбив її. Це його друзі є, вони допомагають йому в усьому Це є природа. А природа говорить мені правду про все через хліб, сіль, воду. Історія всяка робиться в житті людьми для того, щоб їм було в тілі добре і тепле. Вони кладуть  всі свої сили на арені, вони  не жаліють. Їм треба робити, вони не зможуть жити без діла. У них  не перестає думка. Вона народжується для цього, природа вносить їм своє небувале нове. Вони не зупиняються шукати по природі небувале нове, їм треба це.

    84. Він не задовольняється в своєму житті цим. Йому набридло це все. Він хоче отримати таке, котрого нема ні в кого. Його є таке бажання. Йому хочеться, а природа не дає це, він хворіє, страждає, мучиться цим, він умирає із цим. А люди не допомагають цьому всьому, а скоріш за все йому будують гроб, у землю закопують. У них є сльози, жаліють у цьому, а в самих лопати. Ось що робить історія, вона йде по своєму руслу. Людям треба жити, а вони вмирають. Уже сил нема. А сили дає в цьому ділі сам Бог. Якщо ти знаєш його, ти проси сміло. Ти знаєш про це. Ніхто, крім нього одного. Він добре знає початкових людей, народжених у природі, як їм доводилось у труді, ділі своєму. Вони думали, їм треба було зробити цю річ. Вони довго ходили навколо неї, і врешті-решт, доводилось зробити їм.

    85. У них є на це голова. Три історії. І цар-батюшка, і самодержавство рятувало саме себе в житті, усі люди повмирали з Господом Богом. Також син  революція не дав ніякої користі в людях, усі люди повмирали. А Дух Святий,  Паршек оточив себе, отримав славу безсмертного чоловіка жити без усякої потреби.  А ми, усі люди, живемо за рахунок прибутку, природа дає нам через наш фізичний тяжкий труд. Ми робимо це діло для життя, наш труд робиться в цьому. Я, як Бог землі, питаю в нашої матері природи. Скажи мені: у цьому році, 1980, збирання буде хороше? Вона сказала мені: «Ні». Ось вам сильний дощ пішов у житті, несподівана картина.

    86. Історія так говорить недаремно. Гроза була з дощем, а я спав. Я чув від людей жадаючих їхні слова: вони готуються зробити за їхнім призначенням, зібрати врожай.

    87. Ось що є в природі. А от урожай жене всіх людей у бій, вони роблять це для життя свого. Це є їхня економіка, вони не зможуть жити без неї. У них є таке завдання: від природи брати багатий урожай, їм цього мало. Вони не зупиняються на одному місці, вони думають про більший. А ця їхня думка  є тяжка для природи, вона заважає природі. Природа не бажає залишити нашого брата без горя й біди за це. Вони роблять усе в природі, копають ямку без усякого. Їм хочеться жити, але природа не дає. У неї є сили одні природні. Це є повітря, вода, земля, між ними є азот, жива істота. Ми зробили техніку, ми огородилися штучним, ввели хімію для цього. Тут у цьому азоту нема. Мертвий капітал, мертве діло не живе з нами. А азот це є три тіла: повітря, вода, земля.

    88. Наші вчені розвинули свою думку в себе з малесенького у велике діло. Це їхнє бажання, одне з усіх, технічно діяти. Вони довго думали про це діло і все-таки прийшли до одного діла: треба буде робити це в житті. Це є технічна сторона, вона штучним обґрунтована нами. Ми зробили це все для свого життя для того, щоб природа давала нам легко в усьому ділі. Ми ввели хімію для цього всього, примусили бути в цьому. Ми, люди, сильно зробились технічними, штучним огороджені, хімія введена в природі. Що може бути із цього діла, якщо його сторона є мертве.    Наумов Едуард Станіславович, він прийшов не сам, його вибрала природа. Він відіграє сам роль у людей високого чину.

    89. Вони не бачили в світі цього, природа оточила їх вченням Паршека. Він є один для всіх такий, сам себе не пожалів вкинути в такі суворі умови, котрі хотіла природа, щоб Паршек показував сам себе в людях не так, як показували всі люди. Це є Божа дорога. Вона проводила його по землі таким, котрого не було в житті, щоб чоловік взяв на себе таку одиницю, найменшу, мізерну, але саму початкову, дуже холодну й погану в житті. Він проходив піввіку, а кінця не видно цьому всьому. Він робить те, що природа підказує йому.

    90. Вона сказала: «Лежи в ліжку, виліковуйся. Ти повинен не показуватись нікуди в люди, і нічого не робити. Твоє діло є одне: думати, писати, як таке твоє діло недаремно прозвучало по всьому світові». Ця ось місцевість Боги є найвища в житті, Кондрюче не відбереться. Колодязь, виритий на вершині, напуває всіх. Ми рили його спільними силами, виклали камінням. Вода є чиста, м’яка, пригожа для всього. Нею купається Паршек, він радується, але не п’є її. Вона підживлює рослину. Паршек живе на вершинах гір, говорить із природою. Він їсть те, що вона підказала. Воду не п’є зовсім. Він печеться на сонечку, говорить людям про завтра. Природа родить йому думку завжди в цьому, він не управляється описати її. Він не визнає старе, жене з колії, а ставить нове. Він є завжди на ногах, йому не треба ніякі значення, йому треба живі люди, вони відіграють роль у цьому.

    91. Природа є матір зі своїми якостями. Вона дає своє те, що треба, а потім візьме більше від свого. Вона не породжує даремно думку. Вона може зустрітися з усяким чоловіком на цьому шляху, він не відіграє у неї ніякої ролі, щоб образити когось. Природа не приготувала на Олімпійських іграх в Москві на святі таке діло. Моє діло є там пусте, говорить Паршек. Я появився з рядів усіх людей. Моя дорога проходила по скошеному сіну, двері відчинялися самі. Я був оточений зустрічаючими жінками, вони не давали мені дороги, а потім побачив те місце пусте, звідки вийшов великий чоловік, своїми словами попередив. Він спитав: «Кого тобі треба?» Я йому сказав: того, що розподіляє. Він не дав отримати мені це право. Я пішов звідти зажурено, незадоволено. Ось яка Олімпіада була в Москві.

    92. Олімпіада є не природне створіння, а просто видумане людьми ученими. Олімпіада запалила свій вогонь. Це місце людей є пусте, негоже, задумане, адміністративного характеру, чим хочуть пролізти в рай для спасіння свого молодого життя. Ми не отримали цього. Наше діло таке: втрачати своє здоров’я, як ніколи, у цьому. Усе це є негоже, чуже, зроблене для краси людей, щоб вони дивилися самі на своє штучне, своє технічне життя. Вони не прийшли в природу й не спитали в неї, чи цю штуку треба буде робити за золото. А в природі є не в моді це золото, Паршек проганяє його. Природа не любить ці якості, вона жене їх з дороги подалі геть.

    93. Не золото знайшло людину, а людина розкрила це багатство. У людей розум не захотів робити це діло. Їм треба було хороше, не раділи нашим хорошим. Природа любить і поважає в себе азот. Олімпіада зроблена людьми, як технічна частина, штучним огороджена, а хімія введена. Начебто ми зробили те, нам більше нічого не треба. Ми хвалимося цим, а те, що ми вмираємо, це наше єство є, так воно має бути. А діло Паршека говорить нам усім: у природі нічого не пропадає, а жило, живе й буде жити вічно, істину треба шукати в природі, гроші не визнаються. Партія має будуватись не на цьому, у неї нема золота, це все є чуже в природі. Ми хоронимо своє, ми боїмось природи, ідемо від неї. Це наша боязнь є в цьому. Діло наше одне є.

    94. Хто кому давав повне право облюбувати це місце та його захопити, як своє, ім’я присвоїти? Це моє. І на ньому почали робити це перше. Ми знайшли джерело на цій землі, ми стали рити землю на зиму й чекати цього часу, щоб дочекатися. Ми чекали цей час, усе думали про це діло, готувалися зробити це діло. Ми зробили грядку, у неї посадили зернятко для того, щоб воно ухопилося за землю й стало рости своїм сходом. Воно росло й показувало свій масив, це вже є прибуток людського життя. Природа берегла його в себе, робила врожай. А його треба зняти трудом, це є велике діло, у чому людям доводилось утомлятись, і вони губили своє здоров’я в цьому. А його доводилося знаходити тяжко.

    95. Це був їм програш у цьому ділі, це не порятунок життя, вони стали умирати. Це діло розвивалось у цьому місці цілий рік. Це діло робилось тяжко, але робилось. Ми розвинули самі в цьому ділі цю історію. У нас стало  на цьому місці не життя наше, а наша смерть. Ми стали робити її, вона оточила нас. Ми стали жити так, один час робили це діло, зробили, у нас вийшло це діло. Ми стали жити, пожили, сваволили, а потім ми вмерли на віки віків. Ось що ми зробили в житті, не життя наше, а смерть. Ми оточили себе нею в цьому, стали йти по цій дорозі й стали робитися технічними людьми в житті. Ми оточили себе штучним, хімію ввели. А потім ми вмерли на віки віків через це все, зроблене нами. Ось що дав наш труд, розвинутий нами. Ми огородились ним так.

    96. Олімпіада запалила свій вогонь 19 липня, день був знаменний, він відкривав XXII Олімпіаду 80 року. Усе це ми зробили, готувались зробити це діло. Ми зробили, тепер показуємо це природне місце. А ми захопили його, вважаємо, воно наше. Ми робимо на ньому те, що хочемо. Так, без нічого, Ми не залишаємось без усякого, а тільки за гроші. Ми примушуємо самі себе йти в бій для того, щоб одержати гроші. Ми звикли жити в природі за золото. Воно є велика цінність у нас, воно зберігається. Коли тіло втратить своє здоров’я, тоді  його не придбаєш  нічим ніде ні за які особливості. Я отримав цей розвиток у природі, вона дала мені це все таке. Люди стали відходити від цього.

    97. Вони вважали мене в житті не таким, як усі. Їм не треба було розпоряджатися природою, як своєю. Вона є наша рідна матір, її треба цінити, берегти, як око своє. Люди стали копати землю, примушувати її, вона терпить від цього. Вона служила їм ділом, давала плоди. Ми збираємо річний урожай за рік один раз і стараємось розвинути його. для цього насіння бережеться, як запас. Людям треба такий продукт у житті, а він дається один раз на рік. Це треба трудитись, а думка примушує цей час чекати. Треба знати, як готуватися до цього часу, котрий робиться природою в житті.  Вона ввела свій п’ятилітній голод, таке переживання в цьому всьому. Війни є в житті для народу, як буде? Природа говорить про це діло: «Москва згорить, Київ теж».

    98. Нам треба готувати себе десять років у цьому ділі. Ми є злодії, ми є вбивці всього в житті, ми не бережемо своє тіло, живемо за рахунок чужого, а своє ми хоронимо, відходимо від природи. Себе хвалимо, Бога ганьбимо в цьому. вважаємо, що ми є люди праві. Ось чим ми всі програємо в цьому ділі. Ми є на білому світі люди такі: нам дай. Вони є трударі свого діла, умови примусили робити їх це все. Вони стали орати землю для того, щоб її покласти під сніг у зиму, нехай вона набирається вологи. Ми хочемо бачити діло хорошої сторони, щоб нам жилося краще від усіх живущих. Ми не хочемо бачити тяжке, а тягнемося до легкого. Ось які діла творяться, і вони будуть творитись у житті.

    99.  Багато зірок є  на небі, земля обросла травою. Воно є не однакове все. Скот є не той, і коні є не такі само. Я йшов по дорозі, а на моє це життя хутір появився зі своїми дворами. Я поставив перед ними свої такі слова. А ким я повинен бути в ньому, і як вони мене в ньому приймуть? Я зібрався в дорогу свою, піду просити. А природа створила хазяйську собаку на моє, вона зустріла мене своїм злим голосом. Я зрозумів, що мені не бути цим. Я не мав потреби в їхньому, природа зберігала мене своїми силами. Я був живий, і моєму тілу не треба була ніяка технічна частина. Я нічого не їв, не пив у цей час, відпочивати не хотів, а от жити хотілось одному, а не бути з дружиною. Всі були зайняті по дорозі в своєму цьому ділі, крім мене.

      100. Так воно робилось, так буде робитись у житті нашому. Ось історія перед народом шаха іранського в житті. Він пішов, не захотів умирати разом зі своїми людьми. Він був самовільний свого місця життя. Він належав до людей, народжених у природі. Щодо цього всього розвитку, він народився для цього діла, щоб це місце облюбувати, огородити, присвоїти, зробити його своїм іменем. Це місце потім примусить його, щоб земля зробилась йому джерелом, вона стала давати йому свої плоди, не мало, а багато. Чоловік став їх збирати, запасатись. У нього зробилося це багатство, одне з усіх багатств. Воно втягнуло його, він став  багатіти.

    101. Вони зробилися королями, царями, батьками своїх людей. Вони продавались, куплялися за гроші. Люди робили таке життя, вони не вдержались ніяк, умерли на віки віків. Люди вмирали і маленькі, і великі, їм нема ніякого життя. Природа зробила все за їхні власні гроші. Це є природна сировина в житті, люди знайшли її в своєму тяжкому труді. Вони поплатилися життям за це все діло, зроблене ними. Люди не живуть без усякого такого діла, у них є діло, хоч і маленьке в житті. Камінь лежить по дорозі, його треба підняти та які-небудь у житті свої слова сказати. Ех і люди народились такі. Вони робили, роблять це самі в житті, і будуть робити так завжди там. Як воно робилось раніше, воно буде робитись у житті своєму, змін ніяких нема, як воно було, так воно й залишилось.

    102. Чоловік народився енергійний, живий, люди зустріли його не так, як це буде треба. Йому знайшли хоч маленьке діло в житті. Ми облюбували самі цю місцевість для цього діла, взяли обгородили, як свою. Ми назвали її між собою своєю особисто землею, її треба було орати, рити, над зиму покласти в сніг. Це  було наше таке діло, про нього не забували. Ми думали, що краще уродить, щоб посіяти удало, щоб труди не пропали даремно. Наше діло: думати й готуватись, діждатися такого часу, а ми тягнемо його. Він ішов до нас, старався прийти. А в нас є все приладдя на ходу, щоб ми зробили грядку в себе із цієї землі, щоб там посіяти в цю землю чистосортне зерно, щоб воно вхопилось за цю ось сиру землю.

    103. Це місце, цей загін належить мені, мій пай, раніше виділений на мою душу. Громада нашого села виділила його мені по жеребу на один рік, щоб я, як трудівник-хлібороб, добував життя своїм трудом у природі. Ми збираємо ці зернятка від урожаю не одне, а багато їх, і робимо в себе свій запас. Ми сиплемо його в мішок, і ми веземо його туди, куди треба. Це є золото наше, ми можемо продати його, якщо є зайве, іншим людям, що мають потребу, взяти за нього гроші. А люди робили це, вони багатіли цим. А природа родила їм це добро. Вони не робили жодного кроку без Бога, завжди його просили в усьому. Він був невидний їм, як людям, допомагав добре. Видне діло показувало свою складену дорогу, вона вела його до цього діла. Він старався не забувати щохвилини про це місце. Цей день наш годував своїм ділом весь рік. Вони дивилися  вдалечінь на нього.

    104. От життя є наше таке. Ще земля наша лежить в нас, чекає наше все, ми готуємося до цього часу. Він не забував про нас таких своїм теплом, давав нам наше діло. Ми добратися готові до цього місця. У нас є усе готове, лише б природа не перешкодила. Хто кому давав повне право займати своє індивідуальне місце, і розпоряджатися ним, як хазяїн, бути  адміністратором на ньому? Він робив те, що хотів. Це бажання є робота. Якщо хотів убити морально чоловіка, це право давалось йому в житті. Він був король цього місця, так  показував себе. Ти є чоловік такий, як усі люди, а взяв на себе те, що неможливо. Ти ставиш себе перед усіма, що ти є вищий від усіх людей. Ти, як мільйонер, маєш те, чого нема на білому світі, а в тебе є. Ти є не залізний, ти є живий енергійний. Атмосфера може вбити тебе.

    105. Кожен чоловік хоче розпоряджатися іншим, ним управляти. Це таке життя проходило між людьми, воно проходить, і воно буде проходити так. Люди різні живуть у природі. у них є не свій такий одяг, і їжу майструють не однаково, а також дім є не однаковий. А в кишені є таїна. Люди відходять від людей, у них є велика така ненависть жити на білому світі. В одного є, а в іншого нема. Вони стараються отримати в самих. А раз ти маєш це, уже є чуже природне, а в природі нема кінця цьому. Один має одне, інший має інше. Щоб у них було однаково, це не виходить, навіть імена неоднакові. Села, міста, райони, області є неоднакові. Для всіх нас є одне сонечко, один місяць, і світло одне, і тьма одна, і вода одна, і земля одна. Які ліси є, скелі є, піски є, озера є, багато такого є в житті, не можна врахувати в житті.

    106. І вчені, невчені, вони бувають всякі, живуть один раз. Нині приїжджає Наумов щодо свого розвитку. Ти хто є щодо своєї ідеї, що хочеш зробити в житті, які твої є перспективи в житті, як ти думаєш здійснити їх? Нам треба життя, нам не треба смерті. Хто це буде робити в цьому, і де це місце? Ми повинні знайти. Скажіть мені, будь ласка, хто давав право сваволити в його першій любові, своє місце займати й робити те, чого більше хотілось у житті своєму. Після чого в них вийшло життя інше. У цьому ділі маленький чоловік народився живого характеру. Ми зустріли його так, як ніколи не думали. Не природа зустріла, а люди зустріли по-своєму своїм ділом. Він народився для життя свого, а люди перешкодили йому. Він оточив себе технічним, огородився штучним і ввели хімію.

    107. Найвищої спеціальності Божої. Вони оточували себе умовами і роботою. Вони не робили, а кричали одне: нам треба першість. Перед 30 серпня 1980 року, перед неділею, сон сниться мені, як люди мене знають і хочуть допомогти моїй ідеї. Директор оформляє мене до себе помічником розносити ручки по кабінетах. А я є метод людям, сам себе показував таким. А міліціонер прив’язався аж до зброї, він хотів стріляти, як порушника. Я повалив його і забрав зброю, а потім йому віддав її. А сам ходжу з ним по місту, говорю людям, за що він арештував мене. Йому знатні люди сказали: «Він живе, не ворог народу, він зробив користь». А тих людей, котрі були проти, вода затопила. Тоді міліціонер бачить мою правду і хоче відпустити мене. Із самої висоти всього міста транспортом, він хотів допомогти цьому. А в цей час ворог пішов через це все місто.

      108. Люди визнавали в нас все ненормально, у них не було свого місця, природа вигнала їх. Вони кинули чуже, вийшли зі своїм тілом у природу жити зі своїм знанням. Для всіх є одна одиниця там: повітря, вода, земля. Ми, такі люди, огородились від них, і стали користуватися самі цим добром. У нас нема чужого, усе є своє. Ми огородили його, чуже зробили в процесі руками. Ми зробили це все для того, щоб ми жили легко й тепло без цього всього. Такі ж усі самі без цього всього.  Перед вівторком 12 серпня 1980 року небувала картина була на людях. Усі люди були в білих сонячних нарядах, вони були через мого любимого сина Якова, так підходили зі своїм ділом, старались показати самі себе в цьому ділі, що робилось у житті.

    109. Це була на людях небувала картина: вони були в білих сяючих своїх нарядах. Вони не знали, як з Учителем треба було зустрічатися і куди його треба приділити, щоб він зайняв своє таке місце. Це все зробив Едуард, він сказав про це Надії через Учителя. А потім усе це буде прийнятне. Ця картина робилася в людях так, щоб не було незнайомим місце. Це Учитель є в усіх своїх людях, котрі не забули картину. Чоловіка народжують у цих людей, вони нагороджують його цим: годують досита, одягають до тепла, а в домі живуть з усіма вигодами. Ось яке його є це життя, зроблене людьми. Вони не порахувалися ні з якими особливостями його, це все наявне приготували йому. Він отримав смак, життя створив таке, став готувати все те, що треба.

    110. Люди зробили самі це в природі. Вони робили це в себе, щоб їм жилось добре і тепло в цьому. А де ж погане і холодне ділось у природі? Воно приходить до нас через це діло. Ми зустрічаємось із цим ділом в процесі цього, природа оточує нас, вона створює  нам це. Ми робимось хворими в цьому. Що поробиш у житті своєму, якщо треба для життя свого, а його нема. А раз нема, що ти зможеш зробити? А природа нічого не дає без усякого діла, спочатку треба зробити. А це діло не легко дається, щоб зручне одержати. Ми копаємо землю, грядку робимо в цьому, зернятка сіємо для цього. Люди мають вік свій, у них різниця одна: це є фізичний і розумовий труд. Він частково оточив їх і зробив їх технічними. Вони всі одержали одне з усіх щастя в цьому.

    111. А природа довірила мені економічно оточити себе. Я платив людям ці гроші і від них одержував. Вони хотіли вбити мене за це. Я був обдарований природою. Вона держала мене щохвилини й кожен цей час у житті. Вона підказує мені, я слухаюся її, говорить одну правду. Ми переживали сильний голод. Це природа робила свою практику на людях, це діло. Санки доводилось котити в житті, а потім вони взяли тебе до самих ягнят, звідки довелось перелізти через велику огорожу. А те, що зерно було в Бога, але невідомого характеру. І я посіяв зернятка рукою для того, щоб нам таким жити. А от усе живе відберу у вас, не присвою, і вам не дам його. Його не буду так берегти. У мене в такого буде, а у вас не буде. Це така історія прийде. Ми з вами втратимо економіку.

    112. Природа буде відкривати сама ці багатства мені для життя. Ось де одне буде з усіх у житті. Люди будуть шукати своє загублене багатство, а природа не буде давати його. Воно буде все в мене. Я прийшов не відбирати його в людей. Я прийшов вводити любов між людьми. Як люди вводять хімію, так я введу людям життя їхнє через повітря, воду, землю. Це є азот, він прокладе мені цю штуку. Тут мені, як такій особі, дається, а вам не дається. Ви вводите хороше своє, і відзвітуєте як такі. Це буде не ваше, а буде спільне. Тільки це буде не так, як ви думаєте, а буде так, як я думаю.

    113. В людях нема свого добра, все є чуже. Ним не доводиться користуватися: природа карає своїми силами за це до самої смерті. Ніякої нагороди нема за це. Хазяїн цього добра є Бог, а йому явлення є я. Урахуйте, я не буду милувати за це все. А те, що люди робили в житті, воно більше не буде робитись ніколи. Вона відбере від усіх ці права. У неї був у житті цей початок. Вона даремно не скаже мені, це є одна невмираюча правда. На те, щоб люди знали про явлення Бога, він прийшов для цього діла за їхнє приготування. Їм треба було, щоб вони знали наперед про це, що є природна стихія.

    114. Якби не Наумов, його такий приїзд  щодо цього, цього не було ніколи. Він примусив район думати про це. Хіба це прописки стосується? Це є діло ідеї, Учитель недаремно робить її. Він же ходить не так, як усі ходили, самі себе захищали, і один час пожили так, як їм хотілось. Історія починалась від самого головного кондуктора. Він був мені в цьому, як безпосередній помічник, давав настановлення в житті. Урок робиться тепер у житті моєму. Мене учать, щоб я не робився стороннім, не втягувався  в ці гроші, котрі гублять нашого брата. У цьому всьому є програш.

    115. Ось які діла відбуваються в житті такому. Людям нашим земним нема ніякого життя ні в Москві, ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні, ні в Парижі, ні в селі, ні в хуторі, ні в аулі, а є на Чувілкіному бугрі, це є початок життя вічного характеру. Паршек жив, Паршек живе, і він буде жити там вічно через ідею свою. Я їду в Сулін, я дав обіцянку Полі приїхати в неділю. А про одне це не забути ніколи, як люди присвоїли до свого імені, мовляв, це наш. Раніше ми організовували людей нашого характеру нашого села, послали в бій: ідіть робіть те, що буде треба нам. Ми добре живемо в цьому ділі.

    116. Це такий наш один з усіх є район, ми самовільно захопили силами його, присвоїли до імені наших людей. Ми є хазяї цьому всьому. Ми зробимо на нашій землі те, що хочемо. Ми міряємо її, знаємо, скільки її гектарів, стараємося зорати її, зробити з неї грядку для цього зернятка, його там сіємо. Воно дає нам багато зернят. Ми збираємо їх, робимось їхнім хазяїном, зайве збуваємо, а точне бережемо, як це око. Це є наші гроші. Ми можемо  продавати його, за це гроші збираємо в запас, а за ці гроші купуємо добро, ми багатіємо цим.

    117. Ось що робиться в цих людей. Вони багатіють один перед одним, робляться ділками в житті. У них розум розвивається на це все. У людей питається: для чого дітей учити з малих літ такої теорії, якщо дитині не треба в житті техніка, також штучне й хімія. Їй треба природа, природна сторона: повітря, вода та земля. Нехай його оточує мудрість, винахідливість, уміння самого себе вчити. Треба говорити, володіти мовою практично, ось що треба людям. Його винахідливість це є не забування, а ми вчимось багато чому хитрому, примножуючи робимо.

    118. Це люди роблять не усно, а треба розумно ділом твоєї мови. Діти повинні вчитись у старих людей хороших учинків, а поганих не треба. Ми  бачили самі цю картину, вона починалась із самого початку, відходила від людей технічного характеру. Ми залишились при своїх приватновласницьких правах. Це є наша така звичка. Ми думаємо завжди так про це, таке наше життя робиться нами. Ми рано вранці устаємо, беремось за свій догляд свого тіла. Так ми годуємо його, а потім ідемо на фронт своєї роботи. Діти є найголовніше в житті, вони є зміна наша. Якщо вони візьмуться, то їм доведеться зробитися людьми такими знаючими.

    119. Із цього діла треба буде народити в людях чоловіка не такого, як він є в житті. Він має народитися в нас без усякої такої потреби, щоб люди не вчилися так, і не робились самі командирами над іншими людьми, щоб рабства не було між собою, щоб люди вчились у природі практично самі в людей. Все є, чого треба буде вчитись. І це діло треба знати, як слід, щоб  свою роботу доводилося робити кустарно для того, щоб земля давала нам великий урожай, і  брати все легко від неї. Хороша техніка, приладдя треба буде. Для цього треба буде розвинути розум людей, свою кмітливість. Вони зробили все, щоб володіти нею. Вона стала підкорятися їм. Це все зробив сам чоловік.

    120. Його примусило життя це, він став жити по-новому. А коли йому захотілося залишатися без цього всього, то чоловікові не треба нічого такого технічного. Чоловік нічого не робить у цьому. У нього нема нічого такого, щоб його берегти в природі. Вона не старається давати йому, він не має потреби в ній. Тіло живе природним порядком. У чоловіка при таких обставинах, котрі його оточили, нема в себе ніякого мертвого діла. Живе природне є: повітря, вода й земля, це азот є в житті. Що вмертвляє людей, те є не живе, а мертве. Його не стало, умерло. Людям треба вибрати Чувілкін бугор райське місце. Ми з вами змалечку хитруємо, робимо в природі те, чого не слід. Це наша є така хитрість. Ми примушуємо себе трудитися до самого поту, робити те, що виходить; таке діло є в житті.

    121. Наше діло є таке. Ми народили дитину найменшу, зустріли її технічно, ми огородили штучним її та ввели хімію, так треба. А щоб цього не було, то не було цього життя. Це наша система. Ми розвинули її в цьому, зробили на цих людях. Ми є академіки, професори, лікарі, інженери всякого роду заслуг, це люди, котрі відмовилися зовсім від Бога. Нацмен зарізав так свою тварину, плив по ріці та співав пісні. Усе тваринництво не пішло в хід через мене, як це було треба. Ми прибрали. Сам начальник дивився здалека на це. Адміністратор хотів похвалитись, а вони злякались. Це таке було, воно є в цьому, таке зроблене діло. Ми звикли до цього.

     122. А Надія Костянтинівна, третій секретар Свердловського району, адміністратор, усього народу організатор  посилає всіх людей в бій боротися з природою. Ми праві це робити? Ми зробили в ній все для того, щоб у ній жити добре і тепло. А це природі не добре брати від неї її хороші якості, примушувати озброюватися проти людей, убивати людей у цьому. Мій район є мої люди. Я сказала свої слова, роблю сама собі добре, а ви, як хочете. Я живу сама, у мене є апарат. Якщо сказала це, вам треба буде робити. Ви є мої підвладні.

    123. Я є мізерний чоловік за умовами, як і всі вмираючі. Я вмру так, як усі помирають, я є сьогодні командир, усі люди мого району підкоряються. Я зроблю те, що хочу. У мене є сила партії, вона держить  мене так, як це треба. Панування є за мною, поки я є жива, на ногах своїх. А ви живіть, як хочете. Підкорятись: це ваше діло. Нам треба  люди здорового характеру, нам не треба хворі люди. Ми шукаємо їм умови, у нас є наука медицина зі своїми спеціалістами. У ділі буває все, помиляються. Люди ріжуть людей, ніхто не відповідає за це все. Якщо вмерла людина, її  списують актом. Висновки такі: спосіб хвороби не виправдав, зробив своїми силами.

    124. А це є начальник своєї роботи. Мені визначено цим законом, у котрому доводиться робити щось, мені платять гроші за це. Я розкішно живу цим. Вважаю, це не моє, а чуже виробництво в людях. Усе в нас є природне, воно зовсім чуже. Ми користуємося ним один час, ми живемо за рахунок його. Це є легке, а тяжке ми женемо від себе, не наша сторона природна. Смерть заважає нам у людському житті, не дає можливості жити нам, ми вмираємо. Вона не держить нас, як чужих людей. Ми, усі люди живі, повмираємо для того, щоб лежати в землі в праху. Це все, можна сказати, є тимчасове явище.

    125. Ми, усі люди, намагаємось зробити в природі одне те, що треба. А природа дає для нас потроху щодня. А щоб давати кожен день, цього нема. Ми нічого не робили в цьому ділі, щоб вийшло. Це ж є наше незнання. Ми почали робити це, із цього діла вийшов живий факт у природі. Ми починаємо робити це діло, ми, усі люди, прагнемо до цього. У нас дорога одна: по цій дорозі йти, з малих літ братися за своє початкове навчання. Ми робимо його, ми вчимось. Нас робили наші вчені, щоб ми були технічними людьми,  ми були огороджені штучним, а хімія була введена.

      126. Це одне є наше легке й тепле нам усім. Ми одержуємо в житті свою славу, нагороду за це. Нас годують, одягають, і ми живемо в домі. Здавалось, це було все за наше таке життя. Але біда одна така в людях у житті їхньому, вони залишаються ображені перед природою. Вона не жаліє їх за це, сил не дає й валяє їх. Вони залишаються бідні, нужденні, хворі. Вони нічого не робили для того, щоб цього не виходило. Мене везли на наукову спільну експедицію на північ, там де буває холод. А тепер сонце примусило відділитись мене. Я можу брати участь з ними, як індивідуальний робітник.

    127. Я виявився не такий, як треба бути. Словом, я бачив сон, але не прийшов до місця, так воно виявилось у своєму житті. Ми звикли жити обережними. Я нічого не роблю в житті, щоб хтось клав на мене образу, і довелось відповідати за це. Ніхто не має права за це все знайдене. Він робив, а тепер кинув робити, це наш сільський парубок Яків Колганов, він був один на все наше село. Йому очі вибило в забої в шахті, він сліпий. А яка звичка була наша всіх. Ми збиралися купою зробити експедицію, щоб нам дійти до мети, нас зустріло істинне життя там.

    128. Коли ми добрались туди всі як один голодні, ми знайшли  щось поїсти в цьому. А хлопці називалися не одного чину. І ми не мовчки скакали строєм на конях. Умови чекали нас. Це було в людях, вони робили так усе. Вони створювали свої умови там на цьому місці, робили в житті. Вони були не одні там, якщо розібратись, а всі заслужені чини були, щоб осудити їх за злочин. Одна велика помилка наша була в цьому. Коли я спав у постелі, мій сон розвинув між нами, Валя сказала своїм голосочком: «Учителю». Я піднявся.

      129. А своєму селі по вулиці рідній я йшов з покійником Іваном Макаровичем зимою, як і ходив одягнений. Але вже тоді Уляна Федорівна пішла від мене на спокій. Люди виявили мене такого, хотіли, щоб я женився на комусь. Корова отелилась, її треба вивести в степ пасти, а телятко вести годувати туди. Одна з усіх цінна якість є для чоловіка, котра в усіх губиться. Я найшов її на чоловікові. Він курить, він п’є, йому доводиться жити тяжко в цьому, він умирає від цього. Я сказав йому, як трударю цих усіх діл: у його житті треба кидати курити.

    130. Ця історія починалась із краю того першого місця, від котрого показалось це діло. Ми почали робити його. Сон. Програвся в карти повністю, хоч іди в двірники, син обіграв. Удовів за те, що грали. Начебто це неправда. Я підхопився дуже від сну. А мені думалась навіть книжка пенсійна. 3 вересня. Ноги  заболіли по-іншому. Природа передає мені через мій сон. Вона представила мене людям, як це треба буде. Найвища спеціальність, це є Боже явлення. Під час більшовицького повстання за радянську владу, штаб загону Товстоусова було організовано в нашому селі Оріхівці.

    131. Я був там першим повстанцем з гвинтівкою в руках за радянську владу. Ми, більшовики, зібралися вночі на Калмику, вносили свою більшовицьку ідею  людям. Природа допомагала нам, як партизанам, що робити. Ми спалили літак і поїзд спустили під косогір, не давали життя місцевим козакам, бились за це право, як воли. Але тепер я закликаю всіх спеціалістів, живущих на білому світі, на цю землю, щоб свідомість у людях виробити перед Паршеком. Він явно виявився Богом у людях через діло своє. Запрошую всіх людей спеціалістів вибачитися перед природою.

      132. Найвищий спеціаліст прийшов першим у цьому. Він став розказувати розвиток про свою таку помилку, зроблену ним. Він учив молодь, організовано гнав її в бій для того, щоб перемогти найзлішого ворога. Він був, він є, він і буде між такими людьми. Вони живуть у природі, вони розпоряджаються нею, як своїм добром, стріляють вогнем по ній, рвуть на шматки. А ми падаємо жертвою в ній за це все природно. Революція робилася людьми, зброєю завойована. А де подівалися завойовники, герої цього діла? Їх не стало, умерли на віки віків. А природа була, вона є, вона буде такою перед появленням Бога.

      133. А всі генерали, як підлеглі, лежать у могилі. Бог не хоче цього. Перший спеціаліст, це є генерал, він ввів війну в люди зі своїм командуванням. Якби не генерал, війни не було б, люди не воювали. Він залишив закон свій цього всього діла. А ворог як був, так він залишився. А діти наші навчаються на те, щоби бути в цьому технічними, штучним огородженими, з хімією введеною. Вони є своєю наукою шкідливі, чужі, не природні, а озброєні проти природи. Природа не хоче, щоб діти наші так учились. Вони не хочуть бути чужими.

    134. Чоловік не зможе бути технічним. Він сказав мені щось неясно, чи морозний час буде в нас. Жінки теоретичного знання виведуть мене, як Бога в житті своєму. Найголовніше, це та, котра піддержує теорію бути чоловіком. Вона накопичувала знання через ідею Учителя. Він тягнув її як таку для цього діла. Вона вірить йому, як Богові, а просить у всіх своїх бідах. Вона лізе цим на висоту свого діла, хоче сказати всім своїм колегам свої слова про те, що їй допомагає сам Бог у цьому ділі. Вона не робить кроку без нього, завжди разом із ним.

    135. Таїса Кий працює в школі завучем у Свердловську. Вона робить свою роботу разом з Учителем. У неї є в природі така просьба: перемогти свого ворога, своє незнання. Учитель допомагає справитися їй своїми силами з усякими труднощами самому. Викладач знайшовся їй з області, він підняв сам її знанням на висоту, вона одержала знання в цьому. Учитель є вищий від усіх учителів. Тепер вона буде одержувати своїм поняттям те, що буде треба в теорії.  Вугілля материк відвернув кайлом і примусив його в морі зашуміти, але не довелося скористатися ним. Все пішло вщент так як ніколи, а так воно хотілось.

    136. Я питаю в природи, як у живого джерела: ти мати моя, скажи точно своє слово. А коли на землю в нашій місцевості прийде перший мороз? Вона говорить: «15 вересня 1980 року». Я поклонився, подякував. А сам став доводити людям, щоб вони знали про це діло й готувалися зустрічати цей мороз за декілька днів уперед. А люди знають цього чоловіка, як Учителя, вони вірять йому, вважають його небувалим у житті.

    137. Між людьми була ненормальна картина в цьому ділі. Я писав їм рукою, вони знали, але не говорили. Я хочу сказати  язиком щось про це, а в мене нічого не виходить такого хорошого. Ми хотіли поставити яке-небудь хороше діло в житті на арені, щоб воно вийшло небувале. Ця картина не вийшла. А цю штуку можна було зробити дуже добре. А щоб вийшло ще краще від цього, ніяк не можна було. Хотілось, і сильно хотілось, а природа не пішла на це діло. У неї є сили інші, зовсім не такі, як у нас, у таких людей.

      138. У нас сили є технічні, зовсім неживі, вони штучним огороджені, а хімія введена. А в природі, як у матері рідної. А люди є такі, їх можна примушувати тільки поодинці. Їх не вдержати тоді, вони всі будуть у морі. Це робиться людьми не на життя, а на смерть. Ось, як це виходить у житті. Це роблять самі люди. Села, міста, машини є нового характеру, коні втрутилися в це діло. Не треба робити це діло.

    А вірменину не дали кавунів, їх зло  взяло, що я опинився в боргу зі своєю ідеєю перед ними. Я не хотів скористатись без усяких грошей, нам хотілось  узяти, які з баштану.

    139. Ця історія не виграла, а програла. Не дали кавун. Діло Паршека було не в цьому. Йому хотілось узяти кавун з баштану не тривожним, а йому не дали. Значить, так це було треба, те треба робити. Я знаю дуже добре про ці кавуни, вони будуть мої кавуни так чи інакше. Я не прийшов по суті з того місця, звідки люди чекали. Матір  рідна народила мене через батька в природі, як усі люди народжувались. Вони виховувались в історії життям таким, у котрому оточувались індивідуально, по-власницькому, за рахунок чужого.

    140. Я обмився водою так само, як усі, а повітря виштовхнуло на землю. Я був прийнятий нею, як і всі люди, повзати своїми ногами. Дивився в усі боки, а запам’ятовувати доводилось точно. Учився розмовляти по своїй національності. Школа запросила вчитись і робила, щоб він робився технічним, як і всі люди робились. Уміло писали, розв’язували, художники були, а труд не забували. Я, Паршек, ходив по землі, бачив усе те, що треба. Наше село було спільного характеру, ми жили не одні в ньому. Я пам’ятаю сам себе з початку всього нашого життя. Мій дідусь Іван Тимофійович був збиральник податків у цьому селі.

    141. У ньому жили не одні Іванови. Луганчата, Кобзови, Полехіни, Бочарови під горами, словом, село було велике. У ньому народилася моя мати Мотря, вона виходила мене такого, я був на своєму місці. Ми жили на середині цього села. Наш двір був відомий. Дідусь любив мене такого, він скоро забрався від мене, умер на віки віків, своє місце зайняв, а я залишився жити. Наше село оточено іншими селами. Петропавловка, Круглик, Успенка, Конопляновка, Бузівка, Голубовка, Македонове, Семяновка, Ребрикове, Котошине, Щетове, Колпакове, всі ми жили на своїх таких місцях.

    142. Кожен живущий мужик мав вуличну кличку. Прізвище є прізвищем, а ім’я є своє. Я пас биків. Моя черга діставалась, з ними обходитись було тяжко, але комусь  треба робити. Із самого саду, з початкової землянки, це була наша перша початкова хата. Ми народжувалися один за одним, ми займали своє належне місце в житті своєму. старались зрозуміти його, вивчити в своєму ділі від самого сходу сонця. А воно піднімалось і довго впритул своїми променями пекло, давало бачити нашими очима далеко. Ми дивились, ми бачили, вивчали на ходу.

    143. Ось, які наші перші кроки є, на ногах доводилося бігати. А в селі дороги були від сусіда до сусіда. За чим-небудь таким треба скоріше піти, захопити своє те, що треба. Я не встиг устати з постелі, як моя бабуся старенька  розбудила мене своїм ділом. Вона готувала мені щось поїсти або пити. Це був дитячий денний початок. Ми, усі діти, були готові до бою в цьому, це наша така робота літньої пори. Начебто мені доводилось займатися одному таким ділом у житті. Земля лежала заросла вся в бур’яні. Вони годували тварин, напували водою. Це таке життя було в нас у селі.

    144. Коли тобі скажуть щось таке в твоєму ділі, тобі робиться погано. А сьогодні субота, такий сон. Архітекторська побудована будівля. Їх доводилось аналізувати. Ось які діла. Чий вокзал? Ростовський. Чия хата? Наша, ми в ній живемо. Чия палиця? Моя. Вона тобі належить. Моя це дорога, по котрій ти йдеш. На тобі шапка, ти її носиш, є твоя, поки вона є на тобі. З ким ти йдеш? Це все чуже природне. Навіть земля й та природна. Ти вкрав у неї, дерево посадив. Говориш: моє. Мої коси народжені на мені; очі є мої, я бачу ними; вуха є мої, я чую ними далеко. Руки є мої, я роблю ними яке-небудь діло. Ноги є мої, я ходжу ними. Рот є мій, я їм ним. Язик є мій, я говорю ним. А те чуже, це є природні умови.

    145. Це наше село Оріхівка, воно мало різних мужиків, кому доводилось рано восени орати землю, класти її під сніг, щоб ми, як хлібороби, не забували про неї, свій час думали:  а що треба буде посіяти таке в природі прибуткове в житті, щоб воно зародило в цьому році. Ми є віруючі в Бога дуже сильно. У нас у селі є чотири прекрасні церкви різного походження. Бог є один, а його визнавали по-різному, і йому поклонялись по-різному, просили його, щоб він прощав їм за їхнє зроблене; він нагороджував їх добре за те, що вони зробили хороше. Люди в селі жили неоднаково між собою. В одного було, чим хвалитись. Це придбане багатство є наявне, як своє, власне, індивідуальне.

      146. Він придбав його трудом у природі. Це їхнє діло: думати від самого початку дитячого життя. Вони придбавали собі природне чуже в цьому, а присвоювали, як своє наявне. Це було, воно є, і буде в житті зі своєї сорочки, зі своїх брюк. Як робили чоботи, красувались. Люди робили все в житті, їм хотілось бути в людях ученими технічними людьми. Вони  народжували себе неграмотними. Ось, які діла відбувались, вони творились ними. Хто як і де вмів жити по-своєму. Жили так, як сама природа примушувала їх. Вона приходила до них щодня й щохвилини, ішла від них. Це так люди вели самі себе в цьому. Вони не робили нічого  без чужого такого в житті. Одне за одним розводили, вважали своїм.

    147. Куди ти пішов із дому, а доріг є багато, лише б твоя охота була в цьому всьому. Навколо села лежала земля наділена. Вона щорічно ділилася на душу, кому належала. Мужчина мав право на одержання одного - п’яти сажнів, а дівчина не мала права одержувати. Важко було народжуватися такій статі, їй не належав наділ. Вона була на утриманні рідного отця. А від дому можна потрапити в Оріхівську балку, там довелось пасти биків. А в Скаливатському є Щетовська балка, усе це віддавали для випасу бичкам. А болота були по своїх указаних місцях. Там виднілись бики, а загін доставили в усіх своїх місцях. Люди в літній час були в полі завжди, а зимою їх примушувало йти звідти подалі.

    148. А містечко Іванівка було за 15 верст, там був пан Яковенко, він давав нашому дідусеві землю, щоб скопичити. Хіба один Яковенко був, їх було навколо нашого села дуже багато. А Іван Тимофійович був непоганий хазяїн такий у житті. Нас двоє з бабкою, це моя жінка любима, з котрою я жив і займався в своєму житті. Два сина, перший Федір, а другий Корній, це мої сини. І дві невістки були, теж вони мої. У них були діти, мої внуки й внучки. Ми раніше жили з братом, він Єгорка, а я Іван. Батько наш був Тимофій, він нас як своїх. Це мій син старший не пішов по-сільському, пішов по-комерційному. Говорить моя жінка.

    149. Так і мій дідусь Іван, він мав у себе таке хазяйство не одну конячку, а з нею конячина. Говорить це. Моя кобила родила конячину, вона є моя. І дві пари волів, вони є мої. У мене є моя земля, свій плуг, нікому не кланяюсь. У мене є корова й теля бичок, корова є моя, бичок є мій, вівці й свиня є мої, все це моє. Кури, гуси й качки не чужі, а мої є. На це все корм є для них: стіг соломи, стіг сіна, полова є, все це моє. Я годую, пою їх щодня. Живу посередині цього села, видний мужик, але не грамотний, усе робив з допомогою моєю. У нас в селі був мужик, він знав усю землю напам’ять. Землі не знайшли без нього, він лічив її, жив на землі, а її ділив щорічно, як свою.

    150. Це село є моє, я народився в ньому, живу, багатію. Це все є не моє. А скільки в мене приходить і відходить чужого щодня. Дідусь Іван Тимофійович був мій дідусь, він сильно любив мене. Його бажання: внука вести за собою. Він говорить: Паршек є мій унук. Він хотів, щоб його внук пішов за його прикладом. У нього була своя земелька, свій новий дім. Він хазяйнував, як своїм. Скоро він збанкрутував, внука визнав, а самого природа вбила вихором за це. Мій дідусь умер на віки віків, як і всі дідусі. Його похоронили весною на Михайлів день. Я став працювати по-селянськи зі своїм дядею Федором. Він  назвав мене здоровим дурнем. Я отримав  таку кличку.

    151. Ця підлеглість жила недовго. Мій батько не був селянином, він був шахтарем. Його діло було зарубника. Він знав, як косити хліб, урожай вирощував, його косив сам косою, усе сам, удвох із жінкою. Я був у них Паршек син помічник. Я не любив цю роботу, якась сонливість долала. Я мав зробити що-небудь зі своїм умінням комусь, старався попасти туди. Батько мій був на усі руки. Він умів бути шахтарем, і від нього не відбереш  хлібороба. Колеса нема, а хліб весь у дворі. Ось як ми жили з батьком моїм. Літо працювали у степу, а зимою працювали в шахті. Батько мій був трудар, він народив мене недаремно, такого забіяку на все село. Я жалів, де брати сили на це ось. Готувався бути не такою людиною, як усі люди.

    152. Я жив у селі, як і всі решта. Моє дитинство: пан, його маєток, та шахта Морденовська. Я починав працювати в хазяїна у цьому всьому ділі. Капіталісти вигнали мене геть, щоб я не робив у них, і їм не повезло. Царя-батюшку, батька рідного, самодержавця вилучили. Я вже зробився вояком, у мене гвинтівка є. Я їхав на паровозі ФЕД. Ось які діла робилися в житті.  Мій розум захворів у мене, йому треба було щось у своєму житті. Він став лазити по природі своїм ділом, котрого треба зробити йому. А по цій природі є дуже багато різних справ. Особливо він іде по цій дорозі,  він є задоволений нею хазяїн. Йому попався під ноги камінь. Він спіткнувся, у нього закололо в боку.

    153. Природа зробила все це, треба було повернутись назад, це вже є не моя дорога, котру я почав з наміром. Це моє діло, я захотів продовжувати його, Це моя охота. А в дорозі моїй, як на гріх, таке моє щастя, зустрівся зі мною сіренький зайчик. Він злякався мене, як людину, думав, що я стану стріляти. У мене не було бажання отримати рушницю. Рушниця є чуже, не своє. Я можу назвати своєю палку, її можна отримати в будь-якому місці без усякого закону, але можу присвоїти. Теж можу сказати: це мій камінь. Він же є холодна зброя. Я зробив собі ложку з дерева, нею вариться весь час. Вона є моя ложка, я звик  приходити до неї одного часу, знаходити, нею наїдався досита.

    154. Я глянув на це місце, втягнувся в нього, щось зробив на ньому.  У мене є в руках молоток, він уже мій. Я забю ним усякий гвіздок, усяку дошку прихоплю, це моє є таке діло. Я отримав у себе гостру лопату, чим вирив фундамент. А на ньому я склав побудований дім для свого такого життя. У ньому є  виделка моя, але половник наш спільний. Він треба тому, хто наливає ним їсти, там наша вся сім’я сидить на своєму місці. Ніхто не згонить його, як пана, він розпоряджається ним. Я є хазяїн на ньому, стільки їм, скільки буде треба. Тільки сама природа може перебити мені своїми такими силами.

    155. Це є моє місце, я сиджу на ньому. А коли я  сяду на чужому місці, мені тут же скажуть, для чого я так учинив? У нас не повинно бути своїх місць, всі вони є чужі природні. Куди б я не пішов по цій ось дорозі, прийду обов’язково до місця чужого, я почну робити. А вони скажуть мені: для чого ти так зробив? Це є моя крадіжка, я є убивця діла. Це моє таке діло, у котре я вникнув, і я став робити це ось діло. Тільки я кинув його, а надумав робити інше, і це діло зробити для того, щоб доводилось жити за рахунок цього. Устав з постелі, тут же думка прийшла: треба умитися, акуратним зробитися, треба їсти, а потім треба так одягатись.

    156. Ти брав у руки їжу й одягався, а потім жив у домі. А на коневі доводилося їздити за чим-небудь в драгах по ділу своєму. Якщо мішок зерна треба буде везти на млин, мій кінь є для цього. Я годую його, напуваю, вичищаю з під нього, словом, доглядаю цілий рік. Якщо треба запрягати, хомут надіваю з гужем, за голоблю дугою супоню затягую, як слід. Коли треба їхати, кінь уже знає про це діло, що йому доводиться везти вантаж. Це така система проходила в природі, треба мати коня, хомут, сиділки, на це віжки, батіг. Запряжений він не любить батога. Коні є добрі в цьому ділі, вони знають добре, що хазяїн держить їх на це ось. Його є мета в цьому ділі така.

    157. Це є батьківська система, ім’я її є самодержавство царя-батюшки. Вона пала, син-революція прийшов на зміну йому, своє право взяв  бути радянській владі. Я був більшовик, партизан. У нас був штаб загону Толстоусова. Ми спалили літак, пустили поїзд під косогір.  Я довго не розбирався в цьому, поки не зустрівся з природою на путі. Вона говорить мені, чому це так у людях виходить у житті? Люди досита їдять, до тепла одягаються, а живуть вони в домі з усіма вигодами в природі. Це є їхня технічна сторона. Вони огородились штучним, а хімію ввели. Здавалось б, їм жити в цьому ділі, а природа не дала цього діла.

    158. Коли жив у приватній власності, мав своє, ім’ям оточувався. Того, що було в житті, не стало. Сину рідному довелось заволодіти своїм рідним батьком, щоб він допомагав йому в житті весь час. Розум різного характеру є в людей. Ми думаємо сьогодні одне, а завтра думаємо інше. У нас сили є не такі, як вони були до цього діла. Ми спочатку користувалися ними так, як це треба. А тепер вони здихали, їх доводилось утратити. А їх знайти в природі не можливо, щоб чоловік відновився і став таким, яким був. Спочатку він народився природним порядком, а тепер інша частина оточила його, його життя стало інше.

    159. Люди стали хазяйнувати  в цьому всьому по іншому ділу, усе природне присвоїли. Я ходив по своїй землі, я, як більшовик, завоював це право. Земля, по котрій я став ходити босими ногами, є моя. Я не воював у рядах Червоної Армії, щоб там ворога вбивати. Але я думав, щоб у людях прийшла радянська влада. Особливо моє бажання було в тому, щоб наша земля перейшла всьому народові. Так воно вийшло в житті. Я дочекався цього, але Ленін зробив так: земля є наша, заводи є наші, шахти є наші. Але ми, як пацієнти, повинні приходити до цього всього, і там колективно бригадами повинні працювати, в одних рядах робити героя. Цим люди будували економіку. Ми будували цим таку соціалістичну будову, ішли своїми силами на допомогу, лізли для того, щоб жити багато.

    160. А коли до мене дійшло це все, що люди стали жити не всі однаково в цьому, я зустрівся з природою один на один. Вона питає в мене, як такого, щоб я знав про це діло. Чому це так воно зроблено в житті людському? Начебто людям жилось добре, у них є, чого досита їсти, вони одягалися красиво до тепла, а в дім заходили жити з усіма вигодами. Здавалось, їм так жити, а  в них не виходило. Вони губили своє таке здоров’я в цьому, нестаток оточував їх через це все. Їм було треба, вони залишалися хворі в цьому, думали про це, по природі лазили, шукали для себе те, що треба. Природа не давала зовсім їм за їхній такий учинок, за таке ставлення до неї.

    161. А коли в них не було тих засобів, котрі треба було, вони мучились, і розставалися з життям з цією мукою. Їх не задовольнило це. Тут батько не давав прав, вони жили бідно, один за одним ішли з життя. Син прийшов у життя на зміну цього діла, право батька поламав і ввів свою радянську владу, народу дав  розпоряджатися цим. І це все не допомогло. Людям є тяжко в житті так само, як і було. Вони помирали не в один час, природа гнала їх з путі своєї. Який би ти не був у своєму житті герой, полководець, ділок у житті, природа знаходила те, що було треба отримати в житті, свій наявний  нестаток. Бідність оточила цих людей, вони не знали, що робити в цьому ділі; вони падали в житті, як мухи.

    162. Це вона творила такі дії на людях. Я думав довго про це, я наважився залишити це все наявне в людях мертве таке створіння. Природа вчинила зі мною так у житті, залишила мене не з людськими правами. Картки були на хліб, у мене відібрали їх. Я кинув цей дім, а сам пішов у природу до тих людей, котрі чекали мене в цьому: природа покарала їх. Вона примусила хворіти їх ради мого приходу, ради мого діла на них. Я став займатися з ними, став приймати їх, як хворих, став давати здоров’я їм для того, щоб вони приймали мене як такого. Я зажив з ними таким, вони не відмовилися  від мого діла, вони стали зберігати мене.

    163. Вони годують мене, вони поять мене, я даю їм здоров’я. А коли я став давати їм це, вони не забули запросити мене до себе в село й місто. Я став отримувати від них подяку. Я не став робити в житті те, що робив. Учені зробили мене ненормальним, а природа пішла за мене. Я, як така матір ваша всьому ділу, не робила тебе хворим, вчені зробили тебе. Вони помилились своєю технікою. А раз вони помились, їм усім доведеться відповідати за це перед природою. Вона не простить їм даром, а відбере дані плоди від них. Вони як умирали, так вони будуть умирати за моє те, що вони зробили наді мною. Я пішов у холод, я пішов у голод, мене оточило погане.

    164. Я не боявся цього, став жити так, як природа примусила бачити погане й холодне. Учені лякались цього, це неможливо бачити, а я робив,  і я буду робити так. Це природа підказала мені, що треба робити це. Це є нове небувале в житті. Природа вибрала одного мене такого, вона доручила робити це діло. Я став шукати у природі для життя, знайшов. Щоб на нас більше не було цього, ходив по землі роззутим, природним порядком, випробував у цьому самий, віддаляв те, що треба; сприймав те, що треба. Із природою ділився так, як це треба в житті, на себе взяв тяжке.

    165. Люди, котрі мене не знали, лякались, відходили від мене. А я дивився на це так, як треба. Природа була за мене такого одного. Вона вчила, оточувала своїми силами, я володів ними. А тепер природа допомагає мені в умовах моїх. Якщо треба знати що-небудь таке в житті, вона присилає на мою просьбу найбільш кваліфікованих у теорії людей. Генерал є організатор своєї армії, котрою зосередився розбити іншу чужу армію. Вони, обидві сторони, не змогли вбити ворога, щоб ворог не народжувався між ними. Він як був між ними, так він залишився такий само. Вони не зуміли замирити.  Природа є всьому діло.

    166. 15 вересня 1980 року був сильний буран, з грозою дощ. А люди чекали мороз за указкою природи, довелось без цього. Революція поставила на ноги радянську владу, туди ввійшли люди не наші, адміністративні зі своїм умілим наказом. Люди підкорялись, стали слухатись, пішли в бій робити те, що вони не робили при батькові. У них узялось фізичне здоров’я на цю будову. А тут люди ввели техніку з штучним, хімією, котра допомогли зробити в житті свою таку зброю проти свого такого закону. Одні жили індивідуально, по-власницькому, інші трудились колективно.

    167. Діти пішли вчитися в школу, зайняли місце теоретичного діла, оточили себе дипломом, узялися розпоряджатися цінностями, особливо людьми. Їх посилали в бій робити те, що треба для хорошого й теплого життя. Природа не порадувалася цьому, вона посадила виразку й грибок на його таке безсиле тіло й довго мучила в цьому. Ніхто з медицини не поміг їм позбавитися такого ворога. Технічна сторона виявилася безсилою в цьому. І так люди вмерли в муках своїх на віки віків. Природа бачить людську неправду в цьому, вона пішла на допомогу в цьому горі, вибрала в людях мої такі сили, пустила їх у хід у природу, щоб я приймав ці сили.

    168. Я виявився в світі один, не став вважати природу злим і нехорошим ворогом, як усі люди вважають. Люди стали ховатись від цього всього в природі, не довіряти їй нарівні жити. Вони зробили одяг від цього, одягнулися до тепла, наїлися досита, увійшли в дім з усіма вигодами, стали жити. І це все не задовольнило людей, через що вони так вільно вмерли, їх не стало. Смерть оволоділа своїм, прогнала життя з колії. А тепер Паршек прийшов на арену свою і розкрив у цьому історію свого діла, своєї ідеї. Вона не прийшла на те своє місце, і вона не огородилася своїм місцем, у чому доводилось пожити, сваволити цим, а потім у цьому всьому вмерти.

    169. Мені, як такій особі, доводилось набратися своїх сил у природі. Це є не в селі й не в місті, а в природі на Чувілкіному бугрі. Там є азот, повітря, вода, земля, райське місце. А ми шукаємо це місце для життя, але в нас є таке велике незнання, щоб знайти і скористатись ним. Лікар робив свою технічну процедуру, а потім нога його заболіла. Розказувала, яка ожеледиця була в природі. Вийшов на чоловікові живий факт. Люди     примушували. А люди звикли підкорятись, робити те, від чого їм робиться добре і тепло в житті. Вони не жаліють самі себе в цьому.

    170. Люди свого роду були на своєму місці власному, індивідуальному. Вони підкорялись ученому, слухали голос ученого теоретика, що він скаже їм. Його діло одне: створювати свою економіку за рахунок людей. Вона  треба буде нам, усім людям. Ми живемо за рахунок її цінності. Ми купуємо те, що нам треба в житті. Якщо нам треба якась річ у цьому ділі, ми робимо нею в житті те, від чого маємо. У нас нема того, що є в них. Ми платимо їм золото за це діло. Вони чекають цю продукцію, для цього вони зробили цю штуку, і хочуть взяти багато за неї.

    171. Якби люди не терпіли нужду в цьому, вони б не думали про це. Їхнє діло одне: це цінне збирати в житті й держати у запасі, як золото. Це є  всього світу така заздрість. Ми живемо в цьому, женемось за цим ділом, ми звикли так, із цим тяжко помираємо. Ніяке золото, ніякі особливості не рятують нашого брата в цьому всьому. Це все таке діло є не порятунок у житті. Ти захворів, це природа саджає грибок або виразку. А проти цього всього ми не знайшли таких засобів, щоб себе врятувати, таких людей, котрі б жили  в цьому. А тепер треба буде подумати.

    172. Якщо хочете жити так, як ви живете, це ваше  діло. Учитель звертається до найвищого  генерала, що організовує армію проти чужих інших народів. У них є ворог проти нашого такого закону. Ми маємо його, а вони хочуть відібрати в нас. Ми наступаємо на них, а вони наступають на нас. Цей ворог перебуває в людях ненависних, котрі не довіряють нам, а ми не довіряємо їм. Це є ворожба людського життя. Він був, він є, він і буде в цьому відігравати роль. Природа є незнайомий ворог. Візьміть усі племена, вони є хороші, коли сам хороший. Будь-який твій найлютіший звір ніколи не накинеться на тебе. А чоловік живе збоку тебе зі своїм індивідуальним хазяйством. У нього є своє, а в тебе є своє. Між ними є чуже в природі, ним розпоряджаються самі люди, присвоюють його.

    173. Один біля одного живе таким. Він мав своє наявне живе, а в іншого теж є своє нажите, він хвалиться перед усіма. Якщо глянути своїм оком прямо, то можна бачити одне видумане озброєння. Воно робиться вами в природі для порятунку свого імені. Ми робимо цю зброю, щоб нам легко доводилося справитися з природою, з її умовами. Ми вважаємо її найбільш злим ворогом у житті, він нападає на нас, він попереджає нас своїми силами. Він наніс нам за наше все хороше тяжке діло в житті, ми стихійно захворіли в природі. Ми хворіємо сильно, природа не пожаліла нас у цьому ділі, а вдарила по нашому такому тілу, як ніколи.

    174. Я маю розмову з природою, але мені говорити не можна: усе заборонено природою, вона не велить  розголошувати цього, бо людям не треба це ось. Я є народжений так для цього всього, сам себе примушую ходити в людях без усякого одягу роззутим природним шляхом. Я викликаю цим страх людей, а я не боюсь, вважаю, усе це є природа. Ми живемо на своїх місцях індивідуально, природою оточені, ідемо в путь-доріженьку здобувати собі прожиття. Колективну бригаду робимо, одного чоловіка ставимо на ноги, він є в нас герой, нами зроблений, начебто все це залежить від нього особисто.

    175. Ми прийшли сюди з дому, зі своїх умов. Нас притягнула ця робота, котра робить нам наші гроші. Ми  придбаваємо їх у труді, красоту робимо самі, це наше діло. Природа навчила всіх нас. Це є наша звичка, у чому введено зло, своя ненависть. Ми дивимось через стінку, бачимо чуже, ми заздримо їм, а своїм хвалимось. Тобі не можна зайти у мій власний двір, не спитавшись. Убивство породжується через свою власність. А раз убивство є між сусідами, не гріх у природі воювати. Війна є така неминуча  в житті. Один одного не жаліє, а виводить з життя геть. Це ми зробили самі таке.

    176. Ми думаємо, весь свій розум зосереджуємо в природі. Ми є незадоволені цим життям, хочемо змінити, всі свої сили кладемо в цьому. Навіть у Космос літаємо, там час буваємо, думаємо вирішити своє терпіння в цьому. Ми не хочемо жити так, як зроблено нами, це наша індивідуальність. А ми посилаємо в стратосферу свою розвідку, свій супутник, це ми робимо небувале в житті А азот, водень, кисень, повітря, вода, земля лежить збоку. Ми не знаємо це і не хочемо відшукувати це все. Наше діло є непочате в цьому. То ми жили добре і тепло, а тепер ми відійшли від цього. Ми відшукали в природі нове небувале, ніким не зайняте ніколи. Це є природа, вона є така.

    177. Я теж був такий у житті чоловік, 35 років свого життя робив у природі те, що роблять усі люди тепер. У них зародилась звичка. Вони не звикли жити без нічого, їм треба будуть гроші в цьому. Вони даремно не даються, їх треба заробити, тобто трудитись, та ще як. Люди бережуть гроші, їх не кидають даремно. Ось у цьому все життя так побудовано, воно не задовольнило наших людей. Люди вирішили відшукувати життя інше в природі. А природа не дає їм цього і не дасть за їхню недобру душу. Вона мучить їх, не дається їм те, що треба. Люди сидять на мілині, вони не знайдуть того, що буде треба. Їм треба те, що вони хочуть: щоби було що кращого поїсти досита, одягнутися до самого тепла, а жити в домі з усіма вигодами. Ось, що їм буде треба.

      178. А природа дала б нам ясне сонечко сьогодні, а його тепер нема. Туман узявся, незрозуміла погода, а людському життю погано, тобто тяжко. Ми раніше не літали в Космос, а тепер прийшов такий час. Ми з вами озброїлись, маємо таку силу, таке багатство. Нам провести таку роботу не тяжко. Це є наше таке знання. Ми обдарували себе таким добром. За нас є природа, за наше знання. Ми з вами втягнулись, ми дочекалися такого осіннього часу. Усі птахи, що перелітають, маленькі й великі, відлетіли. А ми приготувалися зустрічати цю холодну зиму. Заморозку не було, а чекаємо.

    179. Нашим дітям далось право вчитись, набиратися теоретичних знань. Вони зробилися технічними людьми, штучним огороджені, хімія введена. Ми технічно розвиваємо в природі цей урожай добривом, а цього мало. А на матір природу надіємось, котра народила й пустила в хід це діло. Хіба чоловік зміг зробити це? Він проходив піввіку таким, як вона доручила йому залишатись. Він зробив це не сам, природа зробила. Вона держить його таким досі. У нього нема такого, а є те, від чого робиться в житті погане. Це сторона найкраща робиться людьми в житті, вони кладуть свої сили в цьому, їм хочеться зробити те, що буде треба. Хазяїн є довірена особа в цьому, він любить цих людей.

    180. Історія всього людського життя на нашій землі. Це все зроблено наше перше діло в цьому. Ми не зупинялись робити діло. Це капіталістична сторона, вона робилась приватновласницька, мала індивідуальний характер. Люди створили експлуатацію чоловіка чоловіком, усе це є батьківська експлуатація. Самодержавство розумних батьків створило саме це панування. У них було теоретичне поняття, вони робили це для себе, а інших примушували. Люди робили це, у них вийшла експлуатація, бідні підкорялися багатим у цьому ділі. Власність буржуазії була введена, вони все робили для синів своїх у житті. Так це діло  продовжувалось віками доти, поки не природа сама, це вона є така.

      181. Паршек звернувся до неї зі своїми словами, він сказав природі: ти є мати моя рідна, дай мені моє життя й учення моє для того, щоб ученим теоретикам довести їхню неправду. Вони взялися робити в людях небувале діло в житті. Їхнє діло одне: треба братись і треба зробити. Ми побачимо потім, як буде. Наше діло, як учених: всіх людей підлеглих гнати в бій. Ми вчилися  на це діло, теорія вчила нас на це. Це є наука. А мудрість є наша практика. Вона бачить здалека, що робиться в цьому всьому. Як старе було, так воно й залишилось. Нам треба побачити легке, нам не треба буде тяжке, а ми маємо його. Це наше невміння робити це. Ми ж люди є такі, це нам робити, а ми прибавляємо його.

    182. Наша технічна сторона є безсила, допомагає цьому всьому штучне, хімія, котрі не задовольнили в житті ні капіталістів, ні соціалістів. Природа як була могутньою та сильною показувати в цьому ділі, так вона залишилася зі своїми силами. Вона не жаліла нас при капіталістах, як таких умертвляла, не давала жити людям, так вона чинить із нами при комуністах. Вона не розділяє нас за титулами, вважає: усіх від малого до високого звання прибирати до рук своїм природним ділом. Вона вмертвляла, умертвляє й буде умертвляти своїми силами. Люди заслужили цього своїм учинком: капризно поставилися до природи, убивали, крали, знищували, робились хазяями чужого природного добра, а всім своїм звеличувались. Природа не була рада за все зроблене в житті людьми. Вони в цьому помилились, присвоїли місце до себе. Їм нікому не давалось діло називати своїм іменем: це моє місце, а не чиєсь це. Я вб’ю будь-яку людину за нього.

      183. Я живу на ньому, я помираю на ньому. Ніякого порятунку нема від цього всього. Люди вмирали, умирають і будуть умирати. Тільки тепер Паршек прийшов на арену зі своїм ділом, зі своєю любов’ю до природи. Він поділився з технічними людьми, штучного характеру, з введеною хімією. Він залишив нам усім те, що ми зробили, наше хороше й тепле. Ми, усі віруючі люди, Богові віримо, а виконувати не виконуємо. Нам буде краще й легше не вірити, ніж вірити. Паршек проходив по природі піввіку, а кінця не видно цьому. Він знайшов місце для себе, це є природа: повітря, вода, земля, Азот. Усьому діло це є Чувілкін бугор, там повинен бути без усякої потреби Паршек. Йому не дали молодого чоловіка народити на цьому місці. Це невмираюче місце райське ніким нічим не захоплено. Воно лежало від часів Адама, лежить тепер, прикрашене рослинами.

    184. Це є Паршекове місце,  його батько передав йому в спадщину. Паршек добре знав  історію життя всього. Бог Батько це є самодержавство,  Бог Син це є революція, радянська влада. А Бога Духа Святого ще не було. Він буде тоді, коли еволюція прийде в люди. Паршек є еволюційний чоловік. Йому не треба ніякої зброї, йому не треба економіка й політика. Він прийшов зі Святим Духом. Він їхав з ним в автобусі, де мали їхати 35 чоловік, а нас їхало 51 чоловік. Водій говорить: «Скажи, я воджу цей автобус, тільки не ваші люди, а легше автобус від цього йшов?» Йому Паршек сказав: «Ти кого везеш?» Він сказав: «Не знаю». Йому Паршек сказав: «Ти везеш Духа Святого». Його ніхто не мав так у себе, як має в себе Паршек. Люди, що прожили в своєму житті, не задовольнили себе цим, вони вмерли всі в цьому. А тепер Паршек говорить без усякої зброї. Живіть по-своєму, умирайте так, як ви  вмирали до цього. Там місць вистачить у землі в праху вічно лежати.

    185. Я проходив для цього таким, та я продумав, та проробив на людях, котрі в цьому ділі моєму, зробленому мною, отримали здоров’я від мене. Я давав, я даю, і я буду давати тому, хто повірить мені, як такому, в природі. Я є такий один на білому світі, не боюсь природи, як ви боїтесь її. Усі відходять від неї, біжать, не хочуть бачити це найбагатше для нашого тіла, для здоров’я. Холод, голод є найгірше, я роблю це, не застуджуюсь, не хворію, а живу в природі так, як вона підказує мені. Ви для мене є закон моєму ділу, так забороніть робити це. А люди технічні є безсилі жити. Вони будуть примушувати вас моє все визнати, від чого ви не відмовитесь, будете просити, а це буде пізно. Природа несе нам роки тяжкої сторони через наше все, зроблене в ній. Ми не знаємо ворога, який він є, і для чого він приходить до нас.

    186. День, що приходить, даремно не приходить до нас, когось із нас забере з собою, це є його сила. А ми народжувались для цього, щоб умерти. Ми заслужили це в природі через наше незнання. А от природа не зачепить мою ідею за любов. Паршек не застуджується й не хворіє. А раз він не отримує цього, йому ворота відчинені до життя. Паршек є безсмертний. Він заробив між людьми ім’я Бога. Він є Рятувальник  усього світу всіх наших людей. Вони роблять діло  при умовах у труді, утратили своє особисте здоров’я. А щоб це знайти в природі, вона не дала їм своїх засобів. Вони пожили, стогнали, і вмерли на віки віків. Природа не дала життя їм через це все їхнє таке діло. Вони є бідні в цьому всьому люди, терплять нужду багато в чому, а природа не дає.

    187. Якби люди такі пішли й спитали про мою ідею. Для чого треба буде вводити її людям? Паршек спитав би в них: а хто з вас таких бажає вмирати? Ми вмираємо самі. Нас таких турбує природа своїми силами. Їй не хочеться розставатися зі своїми якостями, їх не зберегти від людей. Вона терпить від нашого брата через це. Ми пожираємо своїм тілом це все хороше, смачне. З пахучого перероблюємо на смердюче, хіба це їй буде добре? Ми робимо море смердюче в житті. Це нам є не їжа смачна на нашому столі, нами зроблена, ми пожираємо її. Спасибі твоєму білому снігові, що він вчинив зі мною так люб’язно. Це є твоя турбота. Ти, матір моя рідна, народила однаково, як і всіх. Але виховання є одному. Ти знайшла його, доручила свої сили, щоб я володів ними, ображеного знаходив і давав йому допомогу.

    188. Я робив так у житті своєму, босою ногою весь свій час проходив по природі. Це моє було таке велике щастя, цим ділом оточити себе. Я фізично робив так. Дякую тобі за це все діло. Вона веде нас усіх до еволюції, до Святого Духу, він є в азоті, у повітрі, у воді та в землі. Живе енергійне тіло людини має жити вічно в раю. Але не кіпити  в пеклі, як ми з вами оточили себе у своєму селі, зробили в цьому мертве вмираюче діло наше. Ми з вами  в цьому не живемо, а вмираємо щодня. Десь армія людей поділась, їх природа народила для життя свого, і природа не дала їм життя, умертвила їх на віки віків.

    189. Що ми зробили самі в цьому? Ми оточили себе смертю, у нас є біда з горем. Вона прийшла, нашого брата зовсім роздягнула, поклала в землю. Ми лежимо в праху мертві. Ніхто не подумає про нас таких ось, крім одного. Якщо він є в житті, він є сильний, думає про це, це є його діло одне. Паршек узяв на себе цю ось силу, думає врятувати в житті. Усе це зроблено людьми, вони народили чоловіка, він жив за їхнім бажанням. Йому було добре тоді, коли він був здоровий. Тоді він трудився, створював свою царську державу при батюшці-царю, а тепер колективно будує. Не знаю, що говорить соціалізм. Один народжується, інший умирає.

    190. Я прийшов на землю для того, своїм учинком увів нове небувале, воно не жило в людях. Еволюція Святого Духу, він прийшов до чоловіка, оточив його, став робити в житті, життя ввів, а смерть прогнав від людей. Люди зраділи цьому, прийшли  поклонитися цьому ділу, і сказати свої такі слова про це ось місце. Його знайшов у своєму ділі в природі Паршек. Цей день, як свято, записано в історію, він невмираючий як був, так він і залишився в природі на цьому Чувілкіному бугрі. Я, Паршек, розробив своєю думкою на цьому місці, щоб народити живого чоловіка без усякої потреби. Домовленість була з головою Лутугінського районного виконкому, котрого забрали перед появленням Паршека. Він вів з ним розмову про це діло, Паршек не отримав точної відповіді. Цей голова сховався від цього діла. Керівники цієї місцевості сказали Паршекові, що його нема.

      191. Паршек знав, і від цього всього вимагає. Хлопчик народився від цієї матері, а їм дали дівчинку. Паршек прийшов у Ворошиловградський виконком, хотів розказати народу про цю історію, а вони його, як діяча в цьому, забрали в міліцію. Вони не знають, що робити з ним. За всім ділом, тут секти нема ніякої, а є тільки істина Святого Духа як закон, зроблений людьми. Його бояться. Це природа, а в природі люди хочуть змінити це все: від мертвого відійти, а з живим залишитись. Я, Паршек, є початок цьому ділу. Історія є, зроблена мною для цього діла, щоб людям жити в цьому ділі, а вмирати не треба. Паршек робить на собі цю історію, переслідується як секта. Тут у цьому секти ніякої нема, а є істина одна, вона є всіх людей на білому світі.

     192. Нам треба жити. Ми повинні навчитися в цьому ділі, як треба буде жити в природі, не в селі, не в місті, не в аулі, а на Чувілкіному бугрі. Це буде для людей райське місце. Люди не будуть умирати там, а будуть жити там вічно.

 

1980 рік 21 вересня. Учитель Іванов

 

 8009.21  Тематичний покажчик 

У природі свого нема, все чуже

спільного характеру  3, 36,144

Отець і син  3

Не продавати  4

Природа  23,25,27

Новий потік  26

Безсмертя  25

Бог  32

Похіть зжити  33

Війни нема  38,39,45,46,97,175

Бугор  46,55

Учитель історія  50,105,141,152,174

Рай, бугор  83,115,120,131,183,184,192

Народження ЧБП   64,65,190

Учителя називати на ти  71

Рак  73

Помилка людей  76,183

Просьба Бога  84

Азот  87

Хороше тепле холодне погане 110,174,181

Кондрюче  90

Олімпіада  91,92

Партія  93

Москва, Київ згорить  98

Економіка  112

Молодь  117

Учитель  131,174,184-188,190

Здоровя  185

Еволюція  188