Іванов П. К.

Паршек – продовжувач діла

 

1981.04. Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош.   Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

   1. Оріхівці випало щастя народити цього чоловіка,  свої люди назвали його ім’ям Паршек. Це село руських людей було посаджене на це українське місце в глибоку балку під час шефства турків над руськими. Наша губернія була Курська тоді. А тепер ми, мужики, поселились в Екатеринославську губернію, Славяносербського повіту. Нашому дідусеві Тимофію з двома синами довелось зайняти місце свого життя в 19-му віці. На просторі в садах землянка утворилась. Я, Паршек, народився там в 1898 році, по старому 7 лютого. Із цього часу, із цієї хвилини й дня моє ім’я стало звучати по всій Горі, це наша вулиця старовірів-мужиків, що жили в цей час. Єрмолай, Панкрат, Солодухін, Путикіни, Заярнікова, Носови, Федотка, Пічугіни, Якимка Клим, Савелій, Савка Нікон, Кіндрат, Нестерята, Федотови, Нікита, Петрикій, Федор, Єгорка.

   2. Родіон, Олексій, Мирколай, Григорій Ів, Полехін, Паршек, Гарба, Мишка, Петро, Немикін, Сичов Петро, німий Макар, Давид Кубаткін, Слесарєв, Солодухін, Луганчонок, Якушкін, Коченок, Самоха, Сидір, Колгони, Єкімка священник, Олександр, Платон, Ігнашек, Селок, Барюк, Семен, Константин, Лисеви, Аношка, Сичеви, Нестерята, Чувахи, Хома, дід Єгор, Ловланик, Лопашкіни, Фаника, Дем’ян, Артем, Іван, Меновни, Ларіон, Артем, Филоска, Филюма, Лукрей, Ілюшка, Федька, Алексей, Петро, Павло, Платон, Іван, Архипка, Кушки, Бочари, Кулешов, Єпифан, Павло, Ігнат, Игнат, Антон, Дмитро, Кинович, Корній Іванович, отець Паршека, Ехремка, Костирі, Степан. У цих людей була своя земля навколо, справа й зліва, спереду й ззаду.

    3. Ця земля наділена лежала кругом. До неї треба їхати, за нею доводиться доглядати, вона є годувальниця. Якщо ти не прозіваєш, своєчасно вкладеш у це діло, природа не образить тебе так. Вона зробить своєчасно вологу в землі для цього всього, сонечко направить промені по тихій погоді. Яке бурхливе діло буде на очах у полі! Ріст дасть знати всьому. Ми готуємось у цьому, направляємо свої сили. Нам доводиться зібрати це все, усе робилось руками, возили  худобою, ціпами молотили, вітер робив чистоту. Люди робили це, вони управлялись, робили себе героями в цьому ділі. Вони дякували Богові за здоров’я, вірили йому, ходили в церкву, Богу молились, давали копійку на свічку, і про це не забували. А вони мали багато дітей маленьких, їх берегли до віку, це була зміна. Вони брались за діло, старались допомогти своїм рідним у житті, що треба, хоч трохи, але видне в усьому. Батьки хвалили їх за це діло зроблене.

    4. Так дитя було на очах завжди, дехто з чужих доброї волі знали про нього. Паршек треба був дома до 1912 року. Його дід Іван Тимофійович, батько батька, сильно любив, брав  із собою в усі дороги, як помічника в усьому. Що Іванові не доводилось робити, внук витягував його із біди. Паршек допомагав дідові тоді, а сам любив слухати розповіді діда. Він знав уже село, як багачам давалось своє багатство в житті. Багач крав більше від усіх, особливо  мужик Забуга. Під час свята люди моляться Богу, а він запрягав три пари волів та їхав у поле хазяйнувати, скот чужий забирати. А Паршек взяв цю політику за приклад. Збоку дідусь Єгор Тимор жив, він торгував лавкою. А Паршек протягнув  свої руки туди, це його поміч була в житті. Паршек скоро втратив любимого діда Івана, вихор убив його в природі, відібрав сили в нього. Він умер на Михайла день.

    5. Я з дідусем Іваном міг відірватись від свого села, їхав через село Петропавловку, ми їздили на Білогривчикові в Успенку. Після його смерті дядя Федір узяв мене в свої руки. Він називав мене більше всього «дурнем великим». Ми жили разом не довго, з дядею не поділились за ложки. Я їздив уже на двох конях, їх скоро украли в нас. Я пішов робити разом з батьком удвох на шахту. Ми робили на Ярмарській у шахті, уклін, штреки проходили вентиляційні, ми проробили два місяці, купили пару коней. А перша моя робота була в наймах. Я пішов до пана Лебедєва, вступив їздовим. Там я поїздив тиждень, а на другий тиждень я виліз на скирту кидати вилами сіно, за що одержав получку 10 карбованців, із них я купив хлопцям сотку горілки могорич. А мені не довелось вернутись, я, як хлопчик, сподобався пану, але хотів слати батькові.

      6. Ця десятка була моя перша помічниця моїм батькам. Яка радість була в цьому! Я був уже помічник в путі свого життя. Хлопці прийняли мене за свого. Я пішов слідами батька-шахтаря, мене прийняли точити вугілля на решето, носилки відносити в бурт. Ця робота відбувалась у підрядчика Бугреєва від шести годин до шести годин вечора, 12 годин робочий день. Ти проробиш тиждень, у суботу біжиш додому в Оріхівку. Від рудника Мордена було 15 верст, хоч скупаєшся дома. А в неділю  ми йдемо на роботу до шахти, тут уже платили карбованець. Я бачив, як хазяїн Павло Васильович генерал робив із робітниками. Він побачив його, як він обходився з вугіллям. Він був з палицею в Мордена, підходить до нього, вдарив його по голові, він упав брик, і неживий. Тоді йому дали води, він піднявся. Генерал говорить йому: «Я – хазяїн цього вугілля, тобі плачу гроші за це. А ти не жалієш вугілля,  я б’ю тебе за це».

     7. Що про це діло можна сказати? Я є Паршек,  не зможу забути довго про це, воно живе в моїй голові. Це підприємство переходить у Московське товариство. Я переходжу в шахту на плитах на брайзер. Вагони ставлю порожняк, а з вантажем ставлю на хід до відправки, за спеціальностями здоров’я дозволяло кидати вугілля в лаві, потім вагони ганяти слідом за цим, рубати зарубки, а потім я став саночник першого класу, ніхто не робив цього. Мені як саночнику жереб випав виграти гармошку дворядну. Це моя думка така. А потім мені довелось бути в Саніна відбійником лави. Тут же Паршек є шахтар, усі спеціальності вручну фізично пройшов. А мій дядя Іван Потапич Кобзін улаштував на Штерівському заводі англійсько-франко-російського товариства. Він прислав за мною, я прийшов до нього на завод працювати.

    8. Він улаштував мене старшим апаратником. Робота моя – робити, молоти на бігунках амонал, сіяти на ситах. Робота була шкідлива, але здоров’я дозволяло мені. Я був молодий, учитись не вчився, жив так просто по всьому. Війна російсько-німецька йшла, наші програвали в цьому ділі. Багато солдат поранених приїжджали на завод із фронту. А я повинен піти теж на фронт. А  Паршек не знає те, що він робить артилерійський порох. Природа зібралась із силами, оточила весь завод, що розташований у цій місцевості, на моє таке діло. До Паршека прийшло небувале горе: Паршек іде з роботи. Полячка вбила його несправедливо, вона збрехала директору, що я бив її. Пусель дає наказ звільнити Паршека. Куди він не звертався, навіть інспектор сказав: «Ми віримо більше англійцям, ніж руським».

    9. Але все це вийшло в житті моєму. Я не знав цього діла, а природа готувала вже. Вона забрала царя з мого  призову, а син, революція, зайняв це  своє місце. Я був обраний молодими солдатами в солдатський комітет. Мене гнало по моїй дорозі. Я не бачив царя, а Керенський бив у груди, говорив нам, солдатам, що він є міністр. А мене ставили на пост охорони, примушували стріляти в Леніна. Я говорю їм: не знаю його. Скоро я залишив життя в Ленінграді, хоча мені везло в цьому, солдати програвали гроші. Маршова рота поїхала на фронт, він – аналізатор цьому всьому. У нього народилось щастя в житті не бути в Ленінграді, і йому довелось розстатись з усім цим. По дорозі вигнання відбулося в його житті, цар пішов. Нікому нагороджувати. Він приїхав у Ленінград, його оточила військова обстановка.

      10. Їм прощалось за це все, а тепер їх гонять, як овечок. Говорять: ленінградці – бідні діти. А в них у Паршека є думка замирити війну, або груди будуть у хрестах, або голова буде в кущах. А ви дивитесь на них і судите. А їх, усіх новобранців останнього набору, привели в манеж, щоб знали, для чого їх забрали. Прапорщик виступив перед ними, він привітав їх з прибуттям. І тепер у Паршека залишився цей виступ у голові. Він сказав так: «Ви підете по тих місцях, де ви будете потрібні. Вас почнуть учити, скоро ви зробитесь солдати, вам дадуть гвинтівку, щоби бити ворога». Паршек пише про себе. Він попав сюди не для того, щоб вона була. Паршек народився в селі, а йому довелось служити в Ленінграді. Його поставили в стрій, як гусака. Він мав у житті ходьбу «ать, два» безперестанку. Його оточила нова ходьба.

    11. А сміх обдарував не на жарт. За все Паршекові доводилось ставати днювальним поза чергою. Це витівка зроблена, командир поставив. А взводний узнав про це, говорить усім: «Відставити по Іванову». Взводу  довелося крокувати струнко. Ось що йому  довелось почути. Це вже  труд є його, заслужений у солдатському строю. Він чомусь захворів, йому довелось попасти в лікарню. Він побачив лежачих солдат, у всіх них були закриті ніздрі. Паршек не захотів приймати це лікування, пішов прямо. На стрілецьких заняттях три кулі виявились, через це ми стали переможці, наша взяла. Після цього стройового вчення учителі хотіли скористатись призовними відпустками, і Паршек поламав це, а новобранці поїхали додому. А Паршек одержав волю бути всюди по Ленінграду. Він попав у міський сад, там солдати бились у карти на гроші. Йому, як гравцю, повезло обігрівати всіх.

    12. Я ніколи не думав цього діла, щоб такий достаток був у грошах. Природа допомагала мені в цьому. Паршеку не треба було нічого в житті, крім того, що він мав. Він чув дзвони в Царському Селі, дзвонили про липневий наступ. Керенський кричав про перемогу на фронті. Я, Паршек, хотів поїхати за кордон, а до мене підходить руський чоловік, у мене спитав: «Де ти народився?» Я сказав йому: у Росії. А  він  відповів мені: «Зумій умерти в ній». Я зрозумів: природа прислала цього чоловіка. Парад був перед відправкою на фронт гарнізону Царського Села, Керенський робив промову. Я, як обрана особа в комітет депутатів, стояв біля нього. Він просив союзників, це були капіталісти, вони треба Росії. Паршек не задовольнив себе цим, що мав. Гроші – хороша річ, коли здоров’я є. Я мав його і старався показати це все. Я їду з маршовою.

    13.  Зорін був ротний командир маршової роти. Я їду на Псков, Мінськ, уже видно смуга фронту, літак ричав, а  наше діло: їхати. Наші стрільці чекали поповнення. Ми  прийшли в полк під Галичем. А становище не увінчалось на фронті, відступ, Галіцію треба здати, тиждень здавали. А перед кордоном ріка Збруч була, вона стала фронтом. Як наші війська здавали цю Галіцію. Три дороги сходились на одну. Кавалерія й артилерія, піхота дала дорогу артилерії. Усі справились пройти. Так вояки фронту сказали: ми не пропустимо ворога через ріку. Так воно й вийшло. Німець хотів піти в наступ, але не пішов. Руські обіцяли піти, але не пішли. Паршек попав за своїм ростом у 12 роту, 4 взвод, 4 відділення. Він був у резерві, був на першій лінії, сидів у секреті під ракетою, але ворога не довелось бачити. Скоро наші гвардійські частини зняли і направили в тил смиряти Каледіна на Дону. Ми залишили цей фронт, пішли ходом.

   14. Наш 4-й полк построївся по ротах і взводах. А полку треба йти вправо, треба командувати «кругом». Тоді-то моя рота, мій взвод, моє відділення виявилось попереду. Ми йдемо пішим ходом, а десь дрохви взялися, три великі птиці летіли. Полк узявся стріляти. А в мене явилася така думка: «Якщо ми робимо правильно в цьому ділі, то птицю вб’ють, а якщо неправильно, то птиця залишиться жива». Полк провоював даремно. Так діло всіх дій ішло до цього із своїм ділом. Вони кинули воювати в армії гвардійського 2-го корпусу, їм дали команду смиряти своїх, вони дійшли до спиртних заводів. Спирт спустили на воду, а він ішов зверху води. Коли солдатам сказали, вони стали пити, зробились хмільні, стали виступати по-більшовицькому. Їх арештували, прибрали до рук. Солдати дійшли до самого кінця, там спирт виявили в заводі, стали пити, знайшли вхід у котельню. А солдатам було мало, їм треба пити, і допились до того, що 17 чоловік згоріло в полку.

    15. Похорони були спільні, загинули, як у бою. А в Ленінграді за місце царя лягли спадкоємці. Генерал Корнілов відкрив фронт проти своїх ленінградців. Все-таки вони домовились, не стали битись. А більшовики лізли напролом із своєю ідеєю, вони мали більшість на установчих зборах. А представники приїжджають до них малювати свою картину. а більшовики дали свій наказ «по домах». На площу до церкви усі солдати зійшлись без усякої зброї. Хто й як робив, усі дуже чекали, а він їхав на передку артилериста. Коли  жінка Бош приїхала. Вона піднялась на трибуну, сказала всім: «Здрастуйте». І спитала в нас: «Чого ми зібрались». Ми сказали їй: «Війна». – «Яка війна? Вас ждуть ваші діти, батьки, матері. Коли поїдете додому, гвинтівки не втрачайте, беріть із собою. Вам доведеться воювати з генералами, землю відбирати в них. Вони будуть воювати». Не встигла Бош поїхати, Паршек дає наказ Бочарову Федору печатку ротного командира взяти, на конверті прикладе, а напише Авраам. Я розписався за батальйонного командира.

    16. Це все робилось мною, порада давалась. Ми, четверо чоловік, по цих документах, поїхали як у відпустку. Я, Паршек, розписався, як Карпов. Вона підказала нам, як кинути воювати, додому приїхати з гвинтівками. Якраз ми своєчасно вийшли в місто, природа підкидувала  нам сніжку по путі. На Жмеринку поїзд не готувався тут. Ми сіли, поїхали тією дорогою, котра йшла на Донбас. На другу добу ми були дома. Нам показалось, що це так треба. Ми – вояки з фронту, а війна набридла всім. А ми кинули й пішли, поставили вимогу від військового начальника полковника, щоб він дав нам демобілізаційні документи.  Я був перший, це мій є початок. Чим займатись? Сам став здобувати копійку, купляв зерно, молов на муку й у Луганську продавав, цим жив. А війна вся перейшла в центр Росії.

      17. В Україні Петлюра з Гайдамакою, німці лютували. На Дону був Каледін і Корнілов. У Паршека була думка більшовика та ще партизана, Толстоусова загін. Паршекові приходить черга поїзд спустити під косогір, міст під Македоновою пробуравити, у пробуравлене закласти динаміт,  я зробив це все. Поїзд ішов зі станції Македонової, він пішов під косогір. Літак козацький сів на нашій території.  Я був учасник теж у цьому. Мого батька  посадили в Каменські погреби за це. Батько був засуджений жити у Донській області, я був старшим сином у нього. Він шахтар, його дражнили Шишкін. Я був помічник йому будувати благополуччя. Олексій Назаров був керівник мій у житті, друг з Іваном Олексійовичем, пропонує вбити Топольського. Я питаю, для чого. Він говорить: «Гроші заберемо». А гроші кому? Він говорить: «Партії». Я відмовився, і вони не стали вважати мене своїм. Природа говорить: «Ти врятував людину. Їдь, куди хочеш. Я буду з тобою, я буду допомагати тобі».

    18. Наступаючі війська були всюди, а від мене відвернулись. Я став допомагати батьку шахтарю. Я не сидів на місці, старався копійку здобувати, їздив по містах, для мене війни не було. Я старався пробратись до більшовиків, це мої брати по життю. Що я думав, хотів, усе виходило в житті. Я найнявся робітником в Донщині в х. Колодязьному, пішов з України, не хотів служити гетьманові. А загін український по боротьбі з дезертирами прийшов, мого батька побили 25 шомполами. Природа заступилась за мене: усіх білих потопила у морі. Радянська влада стала. А хліб я заробив, батько поїхав за ним, а в нього Констянтинівський продком відібрав, дав документ. Я свій труд нікому не віддав, узяв під копірку і передрукував цей документ, як свій. Людей не було для мене, щоб вони образили мене. Ми гуртом їхали в Таврію, хотіли купити багато чого. А бандити зі зброєю в руках зустріли нас. Він хотів зняти чоботи з мене, а я йому дав м’ясо, хліб. Він говорить: «Жаль твою таку молодість». Убив старика, а мене залишив. Без природи не обійшлось.

    19. Ми їздили в Таврію за хлібом, а продзагін Шкуро їздив хліб забирати, нас забрали теж. Ми мішки з хлібом покидали в хліб. А я прийшов, говорю: «Що ж ви забираєте нас порожніх?» Він звільняє, дає нам документи. Ми їдемо з ними, нас не задержують. А іншого разу  вони зустрічають, хотіли відібрати коня, а військові захистили. Тоді Павло Олексійович Реба сказав так про Паршека: «Він є непереможений усіма мужиками». Що тільки не зустрічалось зі мною в путі. Ми йшли до більшовиків, нас було п’ятеро. Мені була там гибель.  Коли їздили за хлібом, у криницю повкидали, хліб забрано. Ми їхали слідом за ними. А коли німець займав Україну, доводилось у поїзді їхньому їхати. А Махно зустрічав, клав поїзд на землю, весь пустив. Але що мої друзі щодо меду зробили? Добре обійшлось. А це два друга видали мене такого, я вмер у цьому. Мене били прикладами, адже злодій я, піймався. А щоб хтось знайшовся, сказав у захист, цього не було. А ось це в усіх людях проявилось, щоб злодіїв показати по селу з танцями.

      20. Вони робили те, що хотіли. Це є люди, вони всі самі є злодії. А на мені є таке зло всіх, я є індивідуально. Словом, така пляма лягла на мене, забути неможливо. Це люди довели, ніколи цього не було. А природа говорить: «Тебе треба покарати, щоб люди це знали». А природа пішла назустріч, потушила цей кипучий вогонь: біднота вибрала ходаком. Земля треба була людям, Паршека посилають. Він їде з багачем удвох, знаходять ділянку 470 гектарів на 10 дворів. Найбагатші відібрались, узяли на себе повноваження. А хазяїн перед землемірами на нього хвалився. Хутір Іванов дістався після жеребкування. Це йому дався перепочинок. Паршек – сім’янин батько. У нього нема нікого, крім жінки Уляни Федорівни та дітей, та взята з Рашкова сестра Пархоменко, та Городовиченко Герман брат. Жодна дівчина не пішла за мене заміж: боялись, бо багато дітей є в матері. Я жив добре, всім давалось жити.

    21. Я процвітав, спершу пив горілку сильно, часто Буланчик привозив мене на хутір із станції. А потім я послухав дружину, кинув пити. Мені не подобалась ця система життя, яка б вона не була, її треба робити. Я став на роботу в Лихій чистити паровози, а сам не кидав господарство. Я став працювати м’ясником на Чурумному, заборгував державі в патенту, мене осудили, дали два роки виправної колонії. Я оправдав себе лісорубом, одинадцять місяців проробив. наглядова комісія звільнила. Я приїхав додому, влаштувався в завод металургійний у транспортний цех, ударником проробив. Природа підняла, і ребра перебила з лівого боку восьме і девяте.  Після виходу з лікарні Тарасов виконроб узяв мене на лісний склад завідуючим. А Суязов перетягнув мене до себе в радгосп. Я, тверезий парубок, боровся за правду. Комісія з Москви зміряла мою продукцію, виявилось точно, а в бухгалтерії була нестача. Я виявився правий, а мене хотіли посадити в тюрму. Спасибі судді Зелінському, він порадив мені поїхати в Кубань. Я послухав його, приїхав в Армавір.

    22. Я працюю в районному споживчому товаристві в Кононова, комбікорм по наряду по всьому Союзу направляю залізницею. Потім я перейшов у Лобинський радгосп, там хазяйнував, потім перейшов  в Вірмлісбуд, працюю з артілями, матеріал клепку відправляю. Тут по лісах і горах я зустрівся на путі всього цього з природою. Вона спитала в мене такого про наших людей, що живуть на білому світі. Вона  довірилась мені, вона вибрала мене в цьому, доручила своє діло, щоб я робив на людях, їм допомагав, давав здоров’я. А мене, такого чоловіка оброслого, не хотіли держати в себе, гнали геть. Вони гнали так, що дали шість місяців не ставати до роботи, у зв’язку з відмовою від роботи. Матір природа зробила це все, вона послала мене в люди практично робити це діло. Я ставив на ноги хворих, а лікарі притискували мене. Я говорю їм «біле», а вони говорять «чорне». Я говорю «чорне», а вони говорять «біле». Вони не дають згоди бути моєму ділу. У них природа є мертва, технічна, штучна, хімічна, бездушного характеру. А в мене природне є живе.

     23. Повітря, вода  й земля – це є мої друзі. Я випросив у них те, що треба. Говорю: «Природа, дай мені життя, моє вчення, щоб я так навчився своєю мовою довести їхню неправду». Вона живе з нами за гроші, і вони живуть у чужому, у природному: їдять, одягаються й  живуть у домі з усіма вигодами. Із цим ділом Паршек проходив свої шість місяців строк, допомагав так, як у Луганську в Елізаветовці, вул. Первомайська № 11. Євдокія була жінка розслаблена, каліка, 11 років не ходила, після мого такого прийому вона почала ходити. Люди бачили, вони знають. Я не залишив це діло так, прийшов у міськвиконком до інспектора Іванова,  розказав йому про це. Він викликав лікарів для мене, вони знають цю хворобу, говорять: «Його треба покласти в лікарню». Коли я почув ці слова, скоріше бігти звідти від такого діла, старався прийти додому до одягу. Уже мені треба працювати за законом. Я йду через аеродром, а літаки літають у висоті. Я говорю: якщо моя ідея правильна, то літак сяде в моїх ногах. Так вийшло: кукурузник біля мене спустився й сів. Я узнаю причину у водія.

    24. Він говорить мені: «Невідомо». Я йду далі, дві дороги виявились. Куди йти? Не знаю. Стою чекаю кого-небудь, рівнина, бачу: показався чоловік. Чекаю, підходить до мене. Я спитав у нього після вибачення. Він говорить мені: «Іди по моїй дорозі». Я пішов, дай же подивлюсь на нього, а його не виявилось. Хто це ось був? Я прийшов до дому, де мій одяг чекав, він зберігався. А в них двері на секреті відчинялись для мене особисто. Вони злякались мого приходу, повезли мій одяг жінці. Я приходжу до них, вони мені жаліються, стали розказувати про це. Я говорю їм: «Це ваші двері відчинились передчасно мені». А мені не доводилось сидіти на місці, природа вже готувала мені місце  через прокурора області. Я прийшов до нього в Ростов, він вислухав мене, говорить: «Іди, коли знайдеш роботу, по телефону дзвони». Місце виявилось у природному місці Невиномиську. Сама матір природа зробила такий мій день для цього діла.

    25. Я був на арені, вона робила сама все. Я не встиг відірватися від прокурора, як на вулиці Енгельса приліплено об’яву: «Росбудорсу треба уповноважений децентралізованої заготівлі з виїздом». Це місце буде моє, воно давно готувалось, його нікому не зайняти, крім мене одного, і прокурор був за мене. Я прийшов в операційний труд до начальника, а він став дибки. Говорить про своє таке: «Іди побрийся, а потім будемо говорити». Я прошу телефон, набираю. Прокурор області Кузьмін слухає. Я йому говорю: ось не приймає начальник Соколов. Прокурор викликає його до телефону. Я даю йому трубку. Він наказує прийняти Паршека на цю роботу. Соколову робити нема чого. Він сказав свої слова, тут же тон свій змінив. Я зрозумів, що я цю роботу ніколи не робив, бути комерсантом. А природа є для чого? У неї є всі такі сили, вона веде Паршека по путі.

      26. 7 листопада свято. Прапори розвиваються. Люди всі зустрічають його. А в Паршека серце замирає, він є теж радянський громадянин, та ще потрібний у всьому. Якщо сказали, треба робити. Уже їм думками робиться. А я не забув про жінок і дітей, ходив, як і всі, та уже голова не носила шапку. Я чекаю дня, пори, а вона не появляється. Люди робили, вони зробили, і вони зроблять. Зона районна велика, вона не вивчалась ніким, і вона не робилась ніким. А Паршекові така чара випала це все зробити, він одержав права для цього безплатного проїзду туди й назад, приїхав у райвиконком до голови, з ним зустрівся, дозвіл одержав зупинитися в Овечкино, зону почав вивчати. Люди зустрітися раді з таким чоловіком, він не був проти. Робота це є природа, у ній є усе. Я зустрівся в комуні з членом її, він знайомитись запрошує Паршека в свій дім. він стоїть тут же рядом. Я подумав: «Для чого?» А  природне явище з’явилось у нього, мати хворіє малярією. А це моя робота є, мій любимий труд, невмираючий, вічно живий.  

      27. Я не знав цього, зайшов як гість небувалого характеру, поздоровкався, сказав їм: здрастуйте. А сам замітив на печі живе, питаю: що? Мати лежала його малярійна. Це добре, я звернув увагу на ноги її. а на ногах є 10 пар панчіх і не гріють. Ось це самозахист так самозахист зроблено людьми. Я ходив у пальті, у черевиках, легко показував себе, а надворі перший сніжок упав. Я велів невістці набрати холодної води в тазик. А матір підняв із печі, посадив на стілець, ноги помив. Говорю: іди на сніжок, Учителя проси, щоб він дав тобі здоров’я. Ця матір вийшла на сніг, вона воскресла. Приходить говорить: «Синочок, годуй салом цього чоловіка: я вже здорова, мені більше нічого не треба». Це мої плоди є. Я розказую вже їм про те, що буде робитись у людях після мого прийому. Я є такий ось чоловік із такими якостями. Мені треба поставити на ноги одного, тоді всі будуть здорові. Я вдень працюю на роботі, а вночі приймаю. Ось що я робив у цій місцевості.

    28. Мені довго  не  довелось робити це  діло тут. Ми здаємо цю  зону, приїжджаємо в Тихорецьк. А проїжджаючи в поїзді, я зустрівся з головним лікарем лікарні Мінводи. Він заінтересувався мною, він назвав Паршека кустарем-одинаком. Він вислухав його як практика в цьому. Паршек говорить йому, як ученому лікарю медицини: технічне з штучним, з хімією  зайняли місце. Гроші не створюють корисне. Золото із сріблом нічим не допомагають, а тільки мучать людей. А от повітря, вода та земля допомогли людям оточити себе цим, щоб самого себе врятувати в житті. Люди не знайшли такого місця, а воно є, там такі умови й можливість є залишатися  без усяких потреб, щоби безсмертними людьми бути. Я роблю, я шукаю це місце. Ця історія примусила ворога згодитися з Паршековим ділом. Лікар Данилов дозволив, вибачився перед Паршеком, і запросив у лікарню допомогти хворим.

    29. Паршек не відмовився від цієї пропозиції, дав слово зробити це діло. Він вибрав час відвідати цю лікарню. Він зробив своє, що треба: хворого поставив на ноги. Лікарям це не сподобалось. Паршек довів, він робить прийом у Тихорецьку. Про Паршека говорили по радіо. Якби люди знали, вони б стали за ним. Паршека посадили, побрили, потім скоротили. Це діло попало в контрольну комісію Азово-чорноморського краю, пішли на розбір. А господарник сказав: він, мовляв, нічого не робив, писав про якогось чоловіка. Я бачу, що моє не пройде тут, скинув одяг комісії, опинився зі своїм тілом у Генеральському селі Новочеркаського району. Мене посилали до дільничного, як безпритульного. А потім розібрались: він є наш чоловік. Паршека доставили в Ростов, де він виступив, сказав про радянську владу, а в неї люди є нехороші. А Паршекові пришили контрреволюцію, він був і в міліції, і в ГПУ, скрізь його кидали.

    30. Він є наш робітник ростовського ОРС. Йому не зробили яке-небудь діло, кинули напризволяще. Він пішов на старий базар, а його, як безпритульного, забрали в міліцію. Його чекав одяг там, він одягнув його і пішов до Чернова в комісію. А Чернов визвав психіатра Покровського, він вів бесіду з ним усю ніч. А на завтра зустріч повинна бути на вокзалі з трьома обласними світилами: Покровським, доктором Артемовим і професором Каргановим Н. Н. Вони призвали брата мого Іллю. Я говорю їм як психіатрам: мені холодно, я живу не для себе особисто. Нам треба чоловік, а йому треба таке місце, щоб бути без усяких потреб, щоб цей чоловік одержав безсмертя в цьому. А те, що є в нас, ми маємо його, – це є не наше, а чуже природне. Ми, люди, поїдаємо його, носимо на собі та живемо в домі. Ми хворіємо, потім умираємо на віки віків. Паршек – проти цього діла, він є проти потоку старого. він є за новий небувалий потік, щоб нічого не робити.

    31. Як до цього мені доводилось ходити роззутим, або залишитися без їжі й одягу та житлового дома. Я просив їх, щоб вони допомогли мені в цьому. Вони не стали робити за моєю просьбою, пустили моє тіло на чотири сторони. Я взяв напрям на Азовське море. А я сказав ученим про свою ідею: я допомагав хворому і буду помагати. Природа дала мені засоби, вона  довірилась мені, обрала одного з усіх через мою любов до неї. Вона є: повітря, вода та земля –  вони є милі мої, невмираючі друзі. Я прошу їх у цьому, вони  допомагають мені. Я шукаю місце людям для життя в природі. А вчені знають добре про це діло, але вони відмовилися допомогти в цьому всьому. Їм треба визнати Паршека. А в нього є одна дорога до цього діла, ніхто не займався і не буде займатись нею до тих пір, поки ми з вами не візьмемось за неї. Ми, люди цієї землі, є хазяї свого місця. Ми зробимо з нею те, що хочемо.

     32. Ми загубимося в житті, якщо ми не будемо присвоювати й не називати його своїм ім’ям. Ми є люди природні, природа, наша матір, робить нас чужими. Ми є ненависні один до одного, живемо через стіну, а не довіряємо. Ми маємо своє, нам не треба чуже. Я знайшов це місце в природі, воно є рай для всіх людей. Нам треба скористатись цим місцем, але вчені не хочуть. Вони кинули напризволяще мене. Я опинився в М’ясницькому районі, мене зупинив старик вірменин, він сказав правильно на моє задумане: «Твоє життя попереду». Я послухав його, повернувся. А за мною була погоня. Люди були на конях, на машині міліція. Вони піймали, одяг поїхали привезли. Я одягнув його, говорю їм: «Тепер везіть, куди хочете». Приїхали в міліцію, там на полу лежав кожух волосатий. Я спитався дозволу в чергового закутатись у нього, я не спав усю ніч, усе думав про це: кому що зробив. До речі, якби я не робив цього, хто б знав щось про це. Моє таке все життя склалось на мені в цьому.

    33. Я примусив міліцію робити, я зустрівся з ученими, ніхто не примушував мене в цьому, сам робив усе це, зустрівся з природою, у неї випросив це діло в житті. Я йду по тій дорозі, якою люди ніколи не ходили. А тепер я освоїв це, знайшов друга в природі, він допоміг оточити себе, і став жити близько з ним. Я нікому нічим не заважаю, говорю їм: це ваше є вам, а моє є мені, не мертва природа, а жива природа; своє тіло, але не чуже тіло. Міліція жене мене конвоєм у Ростов-на-Дону. Я говорю конвою: Ростов буде приймати нас з дощем, грозою, блискавками. А по дорозі люди давали рублі, як арештанту, я не брав їх, я не старець. А коли тільки ми приїхали в Ростов, десь появилась гроза, блискавки, і дощ сильний пустився ради мене. Міліція привезла мене в лікарню психіатричну. Я просив лікаря, благав, щоб вони не клали. Вони вкинули в буйне відділення, там люди були ненормальні. Мені дали ліжко голе – ось це моя зустріч з медициною була.

    34. Вони продержали мене такого місяць, не знайшли. Жінка Уляна приїхала, забрала як такого. А жити-то треба, робити треба, а психіатрія втрутилась, дала на ВТЕК інвалідність по труду I групу, шизофренія. Мені платили на місяць 138 крб. 50 коп., хоч на хліб було, але організації допомагали мені. Природа не робила мене хворим, вона говорить мені: «Вчені зробили тебе хворим». Я загорював, а природа мені говорить: «Профкоми, місцевкоми є, вони будуть допомагати тобі. Ти є один такий у нас». Я довго таким не був, а своє найдене підхопив, став приймати ображених хворих. Мені прийняти одну людину, а потім піде, як по маслу. Я маю сили приймати людей і давати їм здоров’я. А в 1936 році був з’їзд 8-й Надзвичайний Рад. Туди не могли обиратись божевільні, ув’язнені. Я вирішив попасти таким на нього  по-любительському. Поїзд ходив Ростов – Москва, № 75. Я вийшов на Сулінську станцію зустріти головного.

    35. Лікарі берегли мене, як хвору людину. Я зустрів головного поїзда Ростовського резерву, він не відмовив, узяв із собою, а їхати до Лихої. По дорозі я обробив його, щоб він упросив головного Глубоченського, щоб він узяв із собою Паршека. Як думав, так воно й вийшло на користь Паршекової ідеї, її оточила природа. Єжов нічого не зробив тоді. Психіатри були всьому діло для Паршека. Він умів говорити, захистити самого себе. Такої людини не було, щоб можливо було довести йому. Паршек не зміг віддати своє найдене людям, це природні дари. Такого не було й не буде в житті. Він їде поїздом від Ясиноватої до Ростова-на-Дону, а жінка з Моздока, радгосп «Балтійський флот». Вона була в шубі літом хвора, та ще така, ніхто не зможе зробити це. Вона була в Євпаторії, їй нічого не допомогло. А от Паршек скинув шубу. Вона запросила його до себе в радгосп. Якраз компанія БухаринаЗінов’єва роходила, по дорозі міліція Моздока вкинула мене в цю групу, як диверсанта.

      36. Я просидів три місяці, а потім начальник вибачився і дав мені свободу. Я добирався додому, не сидів на місці, шукав те, що треба для життя. У «Матроській тиші» Паршек говорить про діло в житті. Ми помилилися із самого маленького першого діла в житті своєму, захворіли, застудились. Природа подержала нас в цьому, ми вмерли на віки віків. А раз ми вмираємо в житті, що може бути гірше в цьому. Ми збагатились, у нас все чуже, хвалимось цим. А ми не навчились жити, у нас нема сил. Які ж ми є люди в цьому ділі: ледь щось уплинуло, уже застудився, захворів, хворіє, а жити  хочеться. Де ці люди подівались? Вони лежать у землі. Тому я взявся робити це в житті, робив і буду робити, я не кину це в житті. Моє це життя примусило мене копатися в цьому. Це всім нам треба буде. Ми відкриваємо нове життєве діло для людей, ми повинні оточити себе цим.

    37. Я добюся того, що почав робити в житті, завоюю цей рубіж у природі, люди будуть жити. І так мої вчені психіатри продержали в «Матроській тиші» 67 діб. Нам треба прийняти моє в житті. Я дякує залізниці за її добру волю: вона возила мене безплатно. Я їжджу по всіх містах, приймаю хворих, даю здоров’я їм. Звідки така віроломна війна взялась між руськими і німцями? Фашисти напали без усякого такого своєю технікою, людьми. Я – руська людина. Всі евакуюються, відходять, а я залишаюсь дома в Суліні. Нам не допомогли і протитанкові окопи, він робив висадку парашутами, так що успіх був його. Він не знав мене, мою ідею, а кричав: «Гут пан». Я говорив їм: буде вам «гут пан». Я просив природу весь час, щоб вона допомогла нашому руському солдатові позбавитися від цього натиску. Моя просьба була така.

    38. А сам я пробирався зустрітись з яким-небудь високим начальством, так зустрівся в штабі Паулюса.  Він передрукував мені мій практичний документ на свій шрифт, приклав гербову печатку. Мені було легко рухатись по його військах, я був заслужений цим. Офіцери запросили мене в Берлін, я дав їм слово поїхати з вербованими дітьми. Я поїхав, німці довезли до Знаменки і зняли, вони передали поліцаям України. Вони спустили в Дніпропетровськ у гестапо. Там вони возили мене на мотоциклі по фашистах по місту перед 22 листопада 1942 року, а я терпів від холоду, сам просив природу. Вона відгукнулась на мою таку просьбу, завдяки котрій вона зробила: оточила німців під Сталінградом, а їх розбила під Москвою. Це природа допомогла ради мене. Гітлер не мав більше успіхів. Я не хотів, щоб це робилося з боями. Я хотів домовленості, щоб Сталін із Гітлером згодились примиритись. З ворога треба зробити друга в цьому ділі.

    39. Ось це нам треба було зробити між воюючими сторонами, я хотів зробити це. А Віденський академік психіатр мені сказав: «Нас із тобою посадить Сталін». Так Гітлер не мав успіхів у боях, йому довелось програти свою задуману війну. А я продовжував своє, у мене це природне. Я попав з інституту імені Сербського  у психіатричну приймальну по Інститутському, а Євдокія Леонова тільки що поступила нянечкою, вона згодилась нелегально взяти мене звідси. Знайшла сестру, як брата, вона поцілувала й узяла мене в Москву. Я бесідував там, як хотіли, люди слухали, люди годували. Я говорив їм день, а коли ніч приходила, спати лягав, і так я не мав успіхів. Моє знайомство примусило, я поставив одну жінку на ноги в Мар’їному гаю, із цього діло пішло, я виявився потрібний  людям, став приймати хворих. Люди стали вважати Учителем. А два санітари везуть Учителя додому. А він же є чоловік, та ще який він є ввічливий,  розуміючий у житті.

    40. Держбезпека взяла до рук мене за прийом людей, я пролежав три роки 10 місяців у психіатрії. Яке це терпіння було, а якості не витратив. Люди всі є хворі, як ніколи, я даю їм здоров’я. А Кіровоградська адміністрація взяла мене, вона мала шефство над моїм здоров’ям, хотіла вбити як такого. Вона судила народним судом, як дармоїда. Я не став говорити з ними. Вони направили мене в інститут імені Сербського. А там вони вчинили по-своєму, направили в лікарню Казанську. Там я примусив учених піти на мою таку сторону, мене спустили на місцевих лікарів в Гукове, Новоровеньки. Я лежав у лікарні; кому треба було, тому давав здоров’я. А лікарі не згодились піддержати мене. Через суд я звільнився зі свого місця, став приймати людей, особливо в Москві. А міліція забрала мне в Гонушкіна умови, там люди мої звільнили мене, стало легше після цього.

    41. А що робили зі мною. 8-й з’їзд КПРС прийшов, я приїхав, як любитель, а мене, як такого, поклали в ліжко в «Матроську тишу» в лікарню. Коли з’їзд закінчився, і я є звільнений з боєм. Я хотів їхати на XXV з’їзд,  місцева міліція зняла мене з поїзда, заховала в Новошахтинську психіатричну лікарню, там ледь не вмер: вільного доступу не дали до холодної води. Я втратив сили, у мене взяли кров з пальця. Я скільки бився, думав про це, а все-таки я прийшов до місця того, де я повинен бути без усяких потреб. Перш за все в мене родилась думка народити дитя на цьому місці. А природа підіслала матір, вона звернулась до мене, щоб я дав згоду їй зробити аборт, тобто вбити дитя. Я попросив у неї свою згоду, щоби вона згодилась народити так, як ми намітили народити це дитя. Я домовився з головою райвиконкому Лутугинського району, начебто цьому перешкодити нема кому.

    42. Паршеком родив цю ідею не для однієї дитини, а для ображеного, хворого. Найголовніше, тут є азот, повітря, вода та земля, незаймана нічим. Струм, магнето, райське місце, безсмертя, слава чоловікові. Цього не було в житті, і ніхто не шукав його. Усе це є з мого органічного тіла. Мені не треба заважати в цьому. Я не потребував нічого ніде. Якщо такий чоловік треба, то природа збереже мене. Я є не якийсь сектант, а трудівник у природі, ці засоби знайшов, ними огородився, хочу передати людям, щоб їм було легко в житті. Я не хочу порушувати самовільно, хочу попросити людей, щоби вони зрозуміли це. Я є не такий шкідливий у житті, як усі. Я розумію й сильно чекаю свідомість у цьому, вона повинна народитись у людях. Батька, як такого, похоронили, його самодержавство вмерло, син революції стоїть на черзі; еволюція, Дух Святий іду на зміну йому. Люди доб’ються цього.

    43. Природа пожаліє їх за все це, зроблене ними. Вони кинуть розпоряджатися чужим, почнуть показувати своє природі, любов проявиться між ними. Я прошу: щоб народ не обмежували в цьому. Ми з вами жили в капіталістів, але не задовольнили себе цим, повмирали багаті й бідні. У сина революції робиться так само, умирають усі й умруть, всі не задовольнили себе. Що можна сказати нашим ученим? Вони не робили те, що треба для життя,  Вони не шукали й не шукають те, що треба в житті. У них нема таких сил для цього діла, котрі треба всім. Перше, нам треба добре знати життя людей. Вони  прикріпилися до поверхні кори на Землі, дивляться вдалечінь очима, слухають вухами, самопочуття сховане неживого характеру. Це зробили  самі люди. Ми відійшли від природи, від того живого, котре народжено нами, людьми. Ми боїмось природи, так як природа робить у людях.

    44. Ми є люди білого всього світу, капіталістична сторона життя не задовольнила нас. Ми зробили революцію, батька прогнали з життя, а сина ввели. Радянська влада прийшла. Ми стали будувати соціалізм, запросили вчених для цього діла, стали робити маленьке діло: з природного чужого робити чуже діло. Ми з вами зробили його, ми оточили себе ним, стали користуватись, чужим розпоряджатись і робити те, що буде треба. У нас є все, що нам їсти, що одягати, у чому жити. Ми не маємо нужди ні в чому. Самі люди примушують людей, щоб вони робили це діло чуже зовсім, воно природне. А ми хоронимо своє в житті, не хочемо любити природу. Ми є винуваті самі в цьому: понадівали чуже, чужим наїдаємось і в чужому живемо. Хто ж нас із вами буде жаліти, якщо ми  вбиваємо природу, природу глитаємо, вона гниє на нас, і мертвий фундамент стоїть вічно на землі?

      45. Ми живемо в мертвому капіталі. А Паршек знайшов місце живе, енергійне, невмираюче. Це місце є в Оріхівці, Чувілкін бугор. Він дає життя людям в їх здоров’ї. Він є не пізнаний. Нам усім треба здоров’я, ми втрачаємо його в своїх умовах. Ми женемося за тим, що не наше. Ти маєш багатство яке-небудь, у тебе є корівка, кінь у дворі. Як воно робилось людьми у житті? Він жив не так просторо, як багач. У нього був скот, своє керування, плуг. Він не кланявся ніяк нікому в цьому ділі, сам себе забезпечував. Він має гроші в житті, теж не кланяється в цьому, купляє, що треба. А от бідному жити, гіршого нема на білому світі. У нього є наймані руки, він продавав себе чужому дядеві за те, чого хотів, треба підкорятись йому, такому мужикові. Того, хто продавався, діло одне: слухати та робити.

    46. Ти повинен догодити хазяїну так, щоб він був задоволений тобою. Я бачив цих людей у хазяїна і знаю добре. Але погано тому, хто  тяжко фізично трудиться в житті своєму. А щоб нам робити в житті те, що дає легке, то не треба спати, нам треба вчитися жити. Нам не треба думати про те, від чого можна одержати своє задоволення, не треба буде учитись так, після чого можна зробитися генералом. Він є учений чоловік, організатор усіх людей. Він знає іншого такого самого генерала, теж думає так, як думають усі люди високого характеру. Зло й ненависть є між ними, вона жила, вона живе, і вона буде жити до тих пір, поки ми свідомо відмовимось робити це, що ми почали. Це все діло примушує робити нас, ми робимо це діло. Для чого ми вчимося так у природі? Я відриваю числовий листок, написаний любителем астрономії. Доктор московського планетарію пише.

      47. Я читаю, розумію. Він не був там, а визначає. У нас є Арктика, покрита льодом, а космос, атмосфера, куди добираються люди криголамом, супутником. Люди живуть у мішках в Арктиці, а в Космосі живуть у невагомості, а вмирати прибувають на Землю. Ми з вами маємо їжу, одяг, житловий дім, це не порятунок наш. Ти не втечеш і не сховаєшся від смерті, а вмреш, як і не був. А ми з вами, усі люди на землі, живемо захищеними, прикрашеними. Ми живемо так, як нам хочеться. На нашій планеті всі люди живуть за рахунок природи, нею користуються. Паршек не дозволяє це в своїй ідеї. Він старається робити в житті на своєму місці без усяких потреб. Це місце належить не мені, я повинен скористатись ним, один раз вийти туди так, як я сходив не один, а багато хто. Ми не сходили туди без усього, з нами був  Святий Дух на Землі. Він є в природі, чекає мого одного приходу на землю для того, щоби не віддалятися куди-небудь від наших людей, котрі бачили його.

    48. Якби наші люди знали мене, хто я є такий у житті, і для чого я вибрав це місце в природі. Я не ховаюсь так від людей, а всім людям розказую про це діло. Ми повинні зробити його самі, це буде наше діло, ми не робили його і не думали, а людину народжували завжди, як звичайно. Завжди самка отримувала початок від самця. Ніхто не знав про це, крім однієї матері цієї  дитини. Вона узнала сама про нього за всіма своїми ознаками. Вона берегла його дев’ять місяців, як один день, і сама готувалася в цьому ділі; вона готувала, що треба було в цьому. Кожна матір робила це. Вона повинна народити дитя живе для життя, його берегла в собі. А він ріс і прибавлявся сам собі кожен день. Матір не знала одне: кого вона родить, хлопчик буде, чи дівчинка буде.

    49. А їй треба буде народжувати, раз намітилось у житті. Ми народжуємо його в умовах, там де всі люди. А тепер матір звернулась до мене за допомогою, щоб я дав їй свою згоду вбити дитя. Я не зміг зробити цього. Я прийшов на Землю із своїм ділом, щоби люди жили, а не вмирали. Я спитав у неї своє намічене про це дитя, щоби вона віддала мені це дитя. Ти, як мати, породиш  це дитя нам за умовами нашими. Ти будеш думати не одна про нього, нас багато, будемо його чекати до твоїх вод. А коли води пройдуть, то тут треба народжувати. Цей час не чекає нас таких людей. Люди наші стали узнавати про це діло Учителя. Їм хотілось, щоб пологи пройшли благополучно. Що люди чекали весь час від природи? Таке діло Паршекове в житті: проходити чистим тілом так, як він. Паршек не взувся. Можна було вмерти в цьому ділі тисячу разів. А він знайшов думкою своєю матір, з нею треба було домовитися. Паршек надіявся, як на себе, надію мав.

      50. А люди зрадили його, сам голова виконкому району Лутугіна обманув. Він дав згоду свою на словах. А тут води пройшли вранці, а роди будуть ввечері, матір не сказала нам про це. Ми приїхали на таксі на Чувілкін бугор, як ніколи ніхто не приїжджав. Ми рятували людей в усьому світі, щоби люди народжувався не на подушках, не в умовах, вічно видуманих, а в чистій матері-природі. Паршек говорить. Я взяв цю ініціативу показати всім людям, що живуть на білому світі. Нам треба змінити старе, негоже в житті, як ми народжуємо в умовах дитя. Особливо воно народжується в пологовому домі, там душі нема. У нас фельдшером була жінка, спеціаліст друга жінка. Ми зустрічали його не з добром.  Я, Паршек, повинен нести сам його до води на руках, і скупати його в цій воді, як ніколи. А потім люди візьмуть це дитя на руки самі для виховання.

    51. А на це все наше діло  вони стали телефонувати із сільради в район, а район телефонував в область. Усе село стало на ноги, приїхала «швидка» і голова сільради прибіг з кулаками, як звір. Ти що, мовляв, робиш на моїй землі? Він хотів ударити кулаком. Я сказав йому: «Тобі буде добре, якщо ти мене вдариш, а якщо я вдарю, то не ображайся». Ми не беремо й не будемо брати це місце у вас, а матір має право народжувати своє дитя всюди. А ми хочемо попробувати практично це діло. Це не грати в мишки, а матері народжувати своє дитя. Я взявся зробити це діло в житті в природі. Ми маємо таку домовленість із районом, я  не стану робити так без дозволу. Якщо ти хочеш, поїдемо в район, там все це є. Ми приїхали, а там особи нема, з котрою була домовленість. А наше все це діло визнали сектою. Я говорю їм: яка тут секта є в житті, якщо це любов є в природі. Я знайшов сам ці якості в природі і скористався ними, як ніхто.

    52. Люди розвинули в себе таку похіть у житті, у цьому зробили аборт, на це все пішли назустріч, стали вбивати розум людей. Паршек іде своїм ділом проти цього всього, тільки не заважайте в цьому Паршекові. За нього була й є природа. Вся радянська влада з  ученими людьми накинулася на нього. Вони всі є технічні люди, огороджені штучним, з уведеною хімією. А в Паршека є азот, повітря, вода, земля, не копана від часів Адама. Він смерть як таку вижене, а життя своє введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони скажуть гучно своє слово. Це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Кому? Та Паршекові. Люди посадили його в дім свого роду.  Він дивиться 23 лютого 1981 року XXVI з’їзд, як люди всі приїжджали на з’їзд, вони хваляться чужим у природі. Це перший чоловік є в світі, йому дали говорити своє слово, цього мало. Та ще він хвалився зброєю, що він має її для того, щоби мир був на землі.

      53. Самі продають, самі купляють,  у цьому ділі багатіють, говорять, хваляться цим. воно ж є чуже природне. Якщо сьогодні природа дасть, вони радуються. А завтра природа не дасть їм, вони будуть плакати, як ніколи, у цьому ділі. А життя нема їм без чужого природного. Люди перестануть цим хвалитись і більше не будуть, природа говорить Паршекові. Вона сказала про неврожай у природі п’ять років. А війна всесвітнього характеру буде, усі підуть на радянську владу в 1983 році, вона буде продовжуватись два роки. А хто буде в перемозі? Не ті, не інші не будуть у перемозі. Всі люди визнають Паршека за його здібність у житті, підуть за ним, і скажуть в один цей голос. Ми чекали давно це діло в житті, ми підемо у воду разом  з тобою. Природа не буде ображати нас із тобою ніколи в нашому житті. Ми виженемо потік старого типу зовсім, а новий введемо.

    54. Люди, які заінтересовані їхньою стороною, зібрались на свій з’їзд, похвалитися чужим добром, та нагородити найкращих з усіх, подякувати їм, як чужим людям. А всі люди були й залишились незадоволені цим виступом. І Паршек залишився незадоволений цим усім, що ці люди зробили в природі на воді, у повітрі й на землі. А вони зайняли своє місце в землі, як один, лежать у праху. Вони не залишились без усього. Їхнє діло одне – вони думають, вони чекають приходу Паршека на землю. Він прийшов із цією думкою в люди, умирати не буде в природі Паршек. Природа дала йому всі свої такі сили, він оточив ними себе. Він одержав від неї довіру вічного життя. Він добре знає її так, як це треба. Вона є йому любимий й невмираючий, вічно живущий друг у житті. Вона любить його, вона  береже його, а не вбиває.

    55. Тому ви спитайте в того, хто знає Паршека. Коли  людину оточує біда, вона бачить гибель у себе в цьому. А Паршек є помічник усьому цьому! Коли він або вона починає просити його, як легко робиться в цьому. Коли він просить Паршека, він допомагає йому. Нам буде одна біда мати чуже, якщо ми їмо чуже, одягаємося чужим, живемо у чужому. Люди хваляться чужим, одне людське діло в цьому. А партія хвалиться цим. Якби не вона, цього не було б. Розвиток робиться один у природі в житті. Люди живуть у ній, а самі бояться її, як ворога: вона карає їх за своє добро. Люди хворіють, застуджуються в цьому, похворіють і вмирають на віки-віків. Ось що природа робить людям. А люди допомогли Паршекові кинути це все ради хвороби. Природа говорить: люди зробили тебе хворим у житті в природі, щоби ти нічого не робив у житті в природі. Ти відмовився від усього, люди відірвали тебе.

    56. За твоїм ділом, ти зробився хворим у людях. Умови відірвали тебе від роботи. Фізично ти був здоровий, а от думка була шкідлива. Я зустрівся з психіатрами, з ученими, ростовськими світилами: з Покровським, з доктором Артемовим, з Корганом Н. Н. Вони підібрали мене не де-небудь. Я був господарником Ростовської районної ОРС залізниці Ворошилова, уповноважений децентралізованого порядку заготівлі, сам наладив усю роботу в зоні. А що я робив? Люди знають про це. Я писав дуже багато, цим самим шукав по природі такого чоловіка, котрий не боявся природи, щоби він не застуджувався й не хворів, лікар був над собою, себе лікував природно природою: повітрям, водою, землею. Це я був той чоловік. Я говорю їм, як людям технічним, у штучному, у хімії. Я називав їх «бідними людьми» за їхнє діло в природі.

     57. Вони не зробили фізично практично нічого, що треба в житті, щоб людям було легко в житті. Вони примушували людей, вони гнали людей у бій у природу. Вона зустрічала їх технічно, оточувала штучно, а хімію вводила. Люди не врятувалися цим, і не задовольнили себе життям. Як вони вмирали, так вони  вмирають. І вони будуть умирати доти, поки вони не зрозуміють мене й мою цю ідею. Їй треба чоловік, йому треба місце й умови з можливістю бути на цьому місці без усяких таких потреб. Я показував їм себе чоловіка, говорив суть. Він є всьому діло: йому треба було це місце. Воно не було підготовлене мною. Я ходив уже не так, як усі, а роззутим по снігу. Я допомагав бідним, хворим, ображеним людям у природі. Я вчив їх, як треба буде відвернути себе вміло від усього шкідливого, щоби не застуджуватись і не хворіти. Я просив їх, як учених, іти слідом за мною, вони були незаслужені в цьому ділі.

    58. Ви робите за гроші, а я допомагаю людям без копієчки. Я пропоную вам своє знайдене в природі, а ви є безсилі зробити це. Ви скоротили мене в труді моєму за те, що я роблю. А ви дали мені за своїм ученням розвиток особистості параноя, шизофренію. А щоби сказати: ти хворий чоловік через діло своє; роби, ми  не будемо непокоїти тебе. Це моє діло було, за що скоротили. Це було мені добре. Я написав таку довідку, вона була завірена секретарем виконкому Красного Суліна. Я відбивався перед усіма. Там написана моя істина, кому треба вірити по цій довідці, тільки я міг користуватися нею. А наш Красносулінський виконком відібрав написане мною. Я писав про те, що допомагає людям цього всього такого діла. Я ставив на ноги бідних, нужденних, хворих своїм ділом. А в самого були такі дні. Мене клали в інститут імені Сербського, я не боявся попадати туди із своєю підготовкою, туди попадали люди зі злочином. Я лягав через те, що вчені визнали мене хворим.

     59. Я мав на руках акт їхній, як психіатрів, ним захищався, крім хорошого, не робив, а я був завжди помічником хворих. Усі люди є хворі, вони стоять на черзі, чекають завтрашнього дня. А він прийде і до нас, таких людей, як ми є всі; ми не зможемо позбавити самих себе від найзлішого ворога. Наша матір є така: вона несподівано накинеться на людей зі своїми силами. Вона не рахується ні з ким ніяк, а бере й валяє, крім одного любимого, обраного з усіх нас, еволюційного чоловіка, Духа Святого Паршека. Держбезпека схопила його за своє діло в людях. Психіатрія посадила мене в Ленінградську психіатричну лікарню № 2. Я був у Луб’янці, мене держали там.  Вони не довіряли мені цим, амбулаторно вивчали, везли до поїзда. Тут одне своє намічене було, у чому я мав нужду. Нікому не можна займати мене: Сталін умер, голова Оріхівської сільради умер за Паршека, і редактор журналу “Крокодил” Рябов.

     60. Нікому не треба ображати Паршека за його таке діло, котре він робить у людях. Ворог людського життя є переможений Паршековою ввічливістю. Він просить людей хворих, як мучеників у житті, щоби хворі знали і просили Паршека, так як люди зустрічалися з Паршеком. Паршек народився для того, він примусив себе жаліти природу, оскільки всі люди є ображені в ній. Паршека не брали в армію із своєю такою хворобою. Він примусив німців любити його, вони кричали йому вслід «гут пан». Він був і є «гут пан» у всіх людей. Будь-яка національність або професіональність не відіграє ролі для мене, мені треба люди живого характеру. А там, де це мертве, бездушне живе в людях, воно вмирає вічно. Я прошу всю нашу молодь, щоби вона не робила свою похіть.

    61. Я узнав про себе, як про такого чоловіка, через свої руки ще в хуторі. Ми ставили блюдечку своє питання, воно мало букви алфавіту, на котрі вказувалось, так читали слово. Я ставлю своє питання йому: хто я є в житті? Воно вибрало три букви «Б О Г». Я є чоловік, народжений матір’ю, а сама природа виховує на це діло. Вона вчить мене, вона допомагає мені в усіх ділах. Я не роблю жодного кроку без неї. Вона держить мене в таких умовах, не дає ходу тепер, а писати треба буде. Коли вчені зустрілись зі мною, їм не доводилось зустрічати ніде ніколи таку людину. Вони не бачили такого, вони не чули, щоб говорити так. Я брав їм із життя свого практичного. Вона готувала вже мене бути таким. Люди недаремно віддали мене людям.

    62. Мене народили в природі так, як і всіх. 35 років я робив у селі те, що робили всі. А коли тільки ми втрьох домовилися вкрасти мед в учителя Шеведіна, пішли, то я почув від інших. Як це вийшло? Того, хто був з нами, люди упросили зізнатися через мене. Він пішов на це, розказав, як ми робили. Дякую вам, люди, за ваше все, що ви обнародували мене так. Вам не завадило. Як злодії були до Паршека, так вони залишились після Паршека. А за те, що ви робили до цього, і ви робите після цього, як порушники цього діла, будете відповідати життям. Ви вмирали, умираєте і будете вмирати за це саме діло. Кого ви видали? Ви не знаєте його, хто він є в природі. А ми, всі такі люди, є злодії природного добра. А Паршека поводили за це. Адміністратори не хотіли бачити його тіло.

    63. А лікарі всієї медицини пішли проти його ідеї, судять за його пропозицію, за його людську доброту. Паршек говорить нам так: хіба нам усім буде погано тоді, коли ми з вами пізнаємо добре природу, і через це все ми не будемо застуджуватись і хворіти? Ми збагатимось таким знанням, змінимо життєву систему в себе в житті. У нас, таких людей, народяться люди нового характеру в житті. Старе відійде, а нове прийде. Потік не буде такий у житті, а потік буде інший зовсім, природний. То ми з вами мали місце таке в житті нашому, ми облюбували його спочатку, його огородили й присвоїли до імені свого, сказали в увесь свій голос: це місце буде моє. Як воно робилось ужитті, так і буде робитися в людях на цьому місці. То одна хатка появилася на цьому місці, а тепер, коли ми пожили та поробили на ньому, у нас прибавилось.

      64. Не одна стала хата, а багато їх. Не один хутір народився, а багато. Люди стали виїжджати  із цього двору силою, гужем у поле, і робити своїм приладдям оранку із землі. Ми робимо це діло в житті для того, щоби вона прийняла своїм усім у зимову пору, щоби вона набиралась вологи. А хазяїн не переставав думати про це, він готувався всю зиму. Він був не один, а багато інших було, їм не доводилось відставати в цьому ділі. Він був безсилий, у нього мало того, чим зробити це. Це є не що-небудь, день прийшов до нас із своїм часом, а він годує нас рік. Ми спішимо зробити скоріше, щоби не спізнитися вкинути це зернятко. А природа підкинула дощу вчасно змочити землю, на наше щастя. Ми чекали цього від неї в житті, тепер наші всі успіхи є на це діло, та ще вони є які. Коли врожай буде, ми збагатимось цим.

    65. Економіка розростається. Це так людьми робилось, робиться, і буде так робитися в природі в житті. Порятунку нема ніякого в цьому. Люди воюють з природою технічно, із штучним, хімією в руках. Вони добувають сировину кусочками, доставляють на-гора, вантажать у вагони, везуть вугілля, руду вагонами для виробу, який треба буде. Усе це Люди роблять усе це, люди поступово гинуть у цьому, порятунку нема їм у житті, смерть обдаровує людей. Що людям може бути гірше у природі? А ми, усі люди, живемо так на білому світі, ідемо з життя, не бачимо, коли. Природа є така матір, вона не рахується ні з ким ніяк у цьому. Якщо вона не вб’є чим-небудь стихійно, то на людей посадить грибок або виразку. Він виходить бідним у цьому всьому, утрачає сили, знемагає, потім він умирає, як і не жив. Так люди робили це, так вони роблять досі.

    66. А Паршек є чоловік, для цього він проходив по природі, найшов засоби, ними оточив себе, щоби люди скористалися ними. Природа дала це місце йому одному з усіх. Він є довірений у неї, вона вчить його, він розуміє її, завжди слухає. Природа говорить мені: якби я карала тебе хворобою, то діло було б інше. Я дала тобі здоров’я. Ти показуєш себе їм таким, а вони лякаються цього. Ти говориш їм, вони не розуміють тебе. Ти будеш суддею над ними за це все. Ти не крадеш у мене, ти не вбиваєш у мене, не воюєш зі мною. Люди не можуть жити без зброї в природі. А коли вони мають зброю, вони є вояки, трощать, лякають кого-небудь іншого. На землі два сусіди народилися, вони не уступлять один одному, а своїм учинком ненавидить своїх людей, держить в умовах режиму. А підлеглий їм як був бідний, незадоволений життям, так він залишився в них. Йому нема легкого в житті, він живе тяжко в житті.

    67. Всі люди живуть тяжко, вони отримують стихійно в себе хворобу, хворіють, стоять у черзі. А який день прийде та з чим?  Ніхто не знає про це, і  ніхто не дасть знати йому. Адже такий живий факт є в житті. За висновком Паршека, хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. У Паршека є не видумана така, а в історії написано й сказано про ці слова в житті.  Ми, усі люди, є свідки цього діла. Бог батько був, ми з вами прожили це діло. Нас оточувала приватна власність, індивідуальне своє місце, жити при самодержавному царі-батюшці. На це все люди знайшлись протилежні, урахували це діло, зроблене так людьми. Воно не дало людям будь-якої користі. Люди не задовольнили себе цим, повмирали всі, жодного продовжувача нема.

    68. Інші вчені взялися обдумано за своє революційне діло Бога сина. Він ввів своїм знанням людям Радянську владу, і своїм режимним умінням примусив учених будувати соціалізм, він веде їх до комунізму. Паршек сміло говорить ученим. Ви жили в ньому? Не жили. То ви врахуйте свій початковий розвиток. У вас народжується дурний, а він вмирає без думки. Який же це комунізм буде в цьому ділі, якщо люди народжуються для смерті. А тут нове небувале йде вслід за цим самим, еволюція, свідоме діло Бога Святого Духа. Паршек проходив для цього всього 48 років, він багато продумав та проробив, знайшов сам себе, чоловіка невмираючого. Він облюбував йому місце природи: повітря, воду, землю. Вона не займана ніким нічим від часів Адама. На цьому місці є умови і всі можливості залишитися будь-яким людям без усяких потреб. Паршек хотів народити дитя без усякої потреби.

    69. Хоча ми були підготовлені в цьому, але природа не дала цього діла, вона прогнала нас. Ми зробили на цьому місці практично з людьми умови, і можливість була нам. Ми прокричали для цього початку три рази: ура-ура-ура. Я був найменший чоловік перед усіма, але  сильний і мудрець у цьому ділі: нікому не заважати, а своє ставити. Це місце призначається одному Паршекові, а природа не допускає будь-кого без пори. Давайте ми, усі люди, це гарненько обдумаємо. Практично ми випробували два приклади. Ми не змогли задовольнити себе цим. Нас оточує наше незнання. Що буде завтра? Ми з вами не знаємо. Ми робимо діло таке, котре треба буде, і його недоробили, умерли. Давайте ми залишимо позаду цей потік. Ми беремося робити те, чого ми не знаємо. Нас оточує діло, котре ми не доробили, а взяли й умерли.

    70. Багато людей виступають, розказують про наших героїв у житті, що він чи вона зробили. Вони не робили те, що треба, тому вони вмерли, і так само всі вмруть. А хіба ці герої не будуть умирати. Усі люди робили щось, і в них виходило щось у житті, й обов’язково вийде це діло. Він умре через це діло, і повмирають усі ті люди, котрі будуть народжуватись. Нам із вами треба зробити так, щоби ми не вмирали. Ми є люди багатих природних умов, у нас із вами все є, ми не маємо нужди ні в чому, а от у нас нема одного – продовження в житті. Ми вмирали, ми вмираємо, ми й будемо вмирати. Це наше з вами є таке незнання в житті. Ми з вами живемо один раз, а іншого разу вмираємо. Паршек стоїть на путі цього всього із своєю ідеєю. Це я є один чоловік у житті, котрому знайдено таке місце. Воно має  свої умови й свою можливість, котра має залишити його  без усяких потреб.

      71. Ця штука тільки починається на одному чоловікові в житті. Раз вона є на одному чоловікові, то буде й на іншому. Вона робилось, вона буде робитись. Природа є сильна щодо цього: одного народжує, а потім вона народить  другого і так далі. Ми, люди, не очікували життя безсмертного чоловіка, воно прийшло саме до нас таким. Природа народила це все: вона скоротила мене в житті.  Шановний ви секретар комуністичної партії Красного Суліна. Ви добре знаєте мене, мою роботу. Я є самородок за ділом. Моє джерело це є загартування-тренування. Я труджусь один на благо всього світу всіх людей, учусь у природі, хвалюсь перед світом, хочу сказати істину про самозбереження своєї клітини. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Вихід мій на білому світі.

      72. Я не боюсь ворога будь-якого, навіть своєї смерті. Якби цього не було в житті, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а говорю різко не про якесь диво, а про природу, про фізичне. Найголовніше, це чисте повітря, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю й уболіваю за хворого, душу знаю його й серце, хочу допомогти йому струмом через руки. Це не слова говорять, а все робиться ділом. Рука Владики пише дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити, будеш ти здоровий. Це треба буде юнаку нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба природу любити, берегти, як око. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоб у тюрму не попадати, у лікарню не лягати.

      73. На рожен не лізти. Яка буде слава, якщо ми скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі й дядеві з тьотею та молодому чоловікові. Ех і життя моє таке є для всіх тяжке. Зрозумійте ви, усі люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Це я буду чоловік цього діла, для котрого треба буде  місце з умовами й можливістю бути без усяких потреб. Я знайшов це місце, оточив себе ним, а довести нема чим. Я написав просьбу людям, щоб вони читали, розуміли, що я зробив. Секретар виконкому Красного Суліна Козлов приклав печатку і розписався, наш виконком Красного Суліна відібрав цю мою просьбу до людей.

    74. Я прошу вас, щоб ця просьба моя була повернута мені. Все наше життя залежить від цього всього. Природа покарає нас усіх стихією, ми одержимо нестаток від неї. Я є чоловік хворий, своїм умінням, думкою знайшов це місце для життя вічного характеру. Це місце є в Оріхівці, Лутугінського району, Ворошиловградської області. На цьому місці є азот, повітря, вода й земля. Ніхто не займав його від часів Адама і не буде займати. А я знайшов сили природного характеру, всім людям можна буде запобігти простуді й захворюванню. Я знайшов його в природі, я не присвоюю його й не кажу: це моє. Я проходив весь час та продумав для цього діла. Мені думка підказала про моє дитинство. Я купався в цій колдибані. Люди запитували в мого батька Корнія Івановича: «Куди будеш Паршека дівати?» Він сказав їм: «На Чувілкіному бугрі». Я згадав про цю спадщину під час свого експедиційного діла.

      75. Я втягнувся своїм ділом на ньому приймати хворих людей, учити їх здоров’ю. Це, що я хочу зробити, не перешкода, а велика допомога. Люди будуть приходити хворі, а підуть здорові. Найголовніше, я буду ініціатор цьому всьому, зимою буду давати здоров’я. Це місце може бути в будь-якому місці, таке місце треба обрати. Якщо люди доб’ються такого права в житті, вони заслужить від природи. Я провів усю молодість навколо цього бугра у цьому ділі, купався в цій воді. Якби я знав про це, що мої роки приведуть мене до такого діла. Я вів себе, як і всі наші діти, вони знали це місце, колдибаню не по поганій погоді, їм доводилось згадувати про це купання. Коли сонечко направить свої промені в наше село, то ці умови тягнуть  тебе, де б не був із своїм тілом, ти біжиш туди.

    76. Твоя молодість була така, як і тепер. Я згадую про це, хочу сказати. Я не помилився вибрати ці умови. Коли тільки люди почитають мою просьбу, її зрозуміють так, як я розумію її. Людям треба шукати таку дорогу. Вона була, вона є, і вона буде тоді, коли ми візьмемось за нею так. Це місце облюбував Паршек. Ми, молодь, будемо починати освоювати його. Якби я знав те, що це місце буде спільного характеру, то я поклав би на ньому своє життя. А тепер те, що я бачив, із ким я зустрічався, що робив і що зробив. Це вийшло одне таке на дорозі моїй. Я втомився, і я не зможу повернутися назад. Якби я був таким новонародженим, щоби залишитися без усяких потреб, я довів би людям свою юнацьку правоту. Перше появлення в житті. Люди зроблять все це, як такі всі люди виховають його.

     77. Шановний Бабушкін, ви є діяч усього людського життя. Ви народжували дитя коли-небудь так, як моя думка хотіла народити, не так, як ми з тобою народились? Нам наша матір приготувала, ми з тобою народились у мяких подушках. Ми не попали ще на білий світ, а сорочка є в нас. Ми не встигли  розплющити очі, як матір дає нам сосок, хочеш, не хочеш, а ковтати треба буде. А це є початок маленького дитяти. А кінець? Цьому розвитку кінця нема. Ми з тобою народились так, тепер живемо, трудимось і заробляємо гроші, за що створюємо життя своє. А по-моєму, нам треба народити дитя так у житті. Матір не хотіла народжувати, аборт роблять для цього. Вона хотіла вбити дитя, прийшла до мене за допомогою, щоб я дав їй згоду зробити це. Я вибачився перед нею і попросив  народити це дитя, як мене примушувало. Це дитя в матері виходжував колектив весь час в її животі, вона готувалась нами.

      78. Я вів мову народити не так, як ми  народжуємо весь час. Ще ми не жили, а в нас приготовлено їжа, одяг і житловий дім. Перша людина народилася не так, природа створила людину, як індивідуальність, без усяких потреб. Ми підготували матір на це діло, їй не було потрібна дитина, вона хотіла сама жити вбивцею. А ми говоримо їй: ми відірвемо дитя від тебе. Коли воно відірветься від усього тіла після води, я візьму його на руки і понесу в колдибаню скупаю, де я купався, і я передам його живим людям на руки для життя.  Жодна матір не народжувала дитину для такого життя. Це моя ініціатива хотіла зробити таку дорогу в житті, котру я створив у людях. Я довго думав про це в природі, вона допомагала зробити мені так у житті. Природі набридло терпіти від мертвих тіл, вони лежать у праху на своєму такому місці. Люди розвили в себе похіть на це все діло, вони роблять її.

    79. А ця похіть народжує нам людей для життя. Але ми робимо йому в процесі. Він є розумна особа, його не можна примушувати, нам не можна потребувати від нього такого. Ми вчимо солдата, хочемо одержати від нього точно. А коли він пішов на завдання, природа була з ним рядом, найголовніше, вона відіграє роль у цьому. При дії цього всього ми починаємо робити його це діло, а горе з бідою тут як тут, стихійно нападає в усякому такому ділі. Генерал – висока особа, він організовано створив армію своїм розумом, хотів піти на сусіда, на такого ж самого генерала, щоб убити ворога. Скільки люди не старались воювати в природі, ми воюємо часто й багато, але в людей не виходить знищити ворога ніколи в житті. Війни були, війни є в таких живущих людей, так вони залишаться у житті в природі.

    80. Ворог був, є, і він буде в природі. Ніяка одиниця не перемагала його  в житті в природі. Паршек із своїм таким наміром, із своїм ідейним ділом є не генерал або найвищого звання вчений, а простий і звичайний мудрець із своєю думкою в природі. Людям допомагає не зброя в житті, а природа, не технічне з штучним, хімією, котрі зробили люди. Паршек нічого не робив у житті, щоби був живий факт. У Паршека нема місця якого-небудь, щоб його присвоювати своїм, нема свого й нема чужого. Одна-єдина матір рідна природа, вона йде по білому світу без кінця й краю. Це є повітря, воно не стоїть на одному місці, природа міняє його щосекунди. Воно оточує воду нашу й нашу матір-землю. Паршек живе в ньому, входить у воду живим енергійним тілом у будь-якому атмосферному ділі, із води виходить без усякого самозахисту.

     81. Я йду з води в будь-який час, не боюсь ніяких умов. Я знаю природу так, як ніхто. Я – не якийсь командир у житті, що жене живих людей у бій. Я не тягну сировину із землі, і не роблю якийсь предмет потрібний, не продаю природу іншому, як свою. Я не капіталіст, що наживає в себе капітал. Я не той, про котрого ви думаєте, у мене нема чужого. Я нікого не примушую, а прошу, як людину живу: ти зрозумій мене такого одного з усіх. Я люблю природу, як близького друга через його умови. У тебе є холод, жара, голод, ми не поважаємо його, тобто ми не любимо це. Паршек примусив себе, це все любить усією душею, своїм серцем у житті. Я не забуваю про хворого, я думаю сильно завжди про нього, говорю про ці всі муки. Він же хворіє, він мучиться, його оточила неміч. Він не знає, що треба буде робити.

    82. Ми  зустрічаємо хворого, стараємось допомогти чим-небудь йому із сторони нашої техніки. Це медична наука, вона говорить людям. Вона має багато різних спеціалістів для цього діла. Вони навчаються на лікаря, вони пізнають це діло, але самі стоять так само, як і ми, бідні, боїмось природи. Вона не рахується з нами, вона  бере саджає болячку й грибок нашому братові, від чого наші вчені не мають засобів. Вони є самі хворі, але не вболівальники за цього хворого, хоча хворий попадає в лікарню. Він попадає перший раз як хворий сюди в цей колектив. Ти, адміністратор, є всьому діло; на тобі лежить ця вся матеріальність, ти відповідаєш за все. Ти є чоловік ученого характеру, тобі, як хазяїнові, довіряється, у тебе є персонал від сестри до нянечки. Вони є не за хворого, а за тебе. Ти платиш їм гроші, вони живуть цим. Якщо хворий зробить що-небудь, ви не оправдовуєте його, находите все покарати його.

      83. Він є хворий, а тут ви із своїм лікарським законом. У лікарні робиться все індивідуальним штучним порядком, процвітає хімія. Всі оточуючі люди знають про це місце, вони не хочуть попадати туди: великі помилки бувають там, ріжуть людей. А вони не мають права відповідати. Вони прекрасно знають свою роботу, вони роблять так її. Якщо хворому буде добре, тоді й лікар скаже свої слова: цьому хворому стало добре. Такі хворі є надія, можна сказати, Божа. Це стихія буває не часто в житті. Хворий попадає сюди не вмирати, він хоче жити, як і всі люди. А природа є така матір, вона намітила убрати його з життя; посадила на нього, таку людину, свою хворобу, вона не піддається ніякому лікарському лікуванню. Що роблять лікарі? Відмовляються.

    84. Це всім людям жити добре на білому світі, щоб ніяк не хворіти. Паршек зустрівся з психіатрією не для того, щоб не було добре в цьому ділі. З першої моєї зустрічі з вами я не змовчав, сказав свої слова, що ви не знаєте нічого в цьому. І тепер я заявляю вам прямо, у вас відсутнє поняття про мене. Ваше діло одне – нічого не знати про моє тіло. Дівчина молода розбудила. Я став писати про стан наших учених. Вони всі навчаються в погоні зробитися генералом, щоб організувати велику армію в себе. Його діло – думати про ворога. Того ніколи не було в житті, це є наше явище ненависті сусіда до сусіда. Нам обов’язково треба використати свої наявні сили на іншому за яке-небудь діло в житті, що склалось. Він завадив йому чимось у цьому, напав на нього своїми силами.

    85. Це, можна сказати, є улюблене діло: один одному надавати під боки. Це так робилось, робиться й буде робитися в житті. Така система є введена: сильний примушує безсилого. Діти прийшли в один клас, а потім своє місце зайняли і побігли від іншого. Діло робиться не те в житті, а скільки їх є в природі. Хто кого примусив робити в природі. Люди забрали права в капіталістів своїми силами на барикадах, стали будувати спільне надбання соціалізм. Кому довірялось робити це діло, він запросив учених на це все будівництво. Вони не робили це величезне будівництво в природі, їм довелось робити це діло для людей, це нове, крокуюче по природі. Земля з усіх сторін терпить це, вона не хотіла цього, але людей не зупиниш цим. Їм дай одне, друге, третє, вони більше не знають нічого.

     86. А вам я хочу підняти історію діла минулого. На арені природа була одна без усякого такого живого. А коли появився він, клітина людського життя, вона прийшла на поміч цьому всьому не вчитись у нього. Вона стала вчити його. Він був на білому світі, жив без усяких таких потреб. А коли вона прийшла до нього з допомогою своєю їх життя, вона сказала йому про це діло, у котрому вони двоє опинились. Їм треба було зробити яке-небудь спільне діло, вони домовилися використати свою енергійну похіть, їх тіла зблизити цим. Вони визнали це діло таким, що кращого не може бути в житті, після чого вони стали вживати наше зроблене або плоди в природі, від чого їхнє життя пішло. Скоро діти появилися, вони стали допомагати їм у всьому. Із цього місця вони пішли здобувати собі в промислах в природі. Що він знайшов, він притягнув сюди, як у своє.

    87. А раз ми проявили свою охоту в цьому ділі, то це вже є наше індивідуальне власницьке діло життя. А природа була непочате джерело, вона стала давати їм у житті ягнятком, поросятком, конячкою, верблюдом. Вона послала курочку, ввела півника, десь узялась качечка, гусочка, індичка. Словом, на арені появилась жива поміч. І снасть стали робити зі сировини, з надр потягнули на-гора, завод зробили для того, щоби зробити голку, шило, ніж, сокиру, пилку, молоток. Це треба було мати в себе, плуг орати землю, у що люди втягнулись. Вони зробили вогнепальну зброю вбивати життєрадісне в природі, тим вони жили-були, своє місце не забували розвивати кустарно вручну. Так все життя робилось, робиться. і буде робитись так. Люди жили по-різному, в одного було, а в іншого не було, з чим вони лізли на гору. Одна погана історія робилася в них, сусід сусіда ненавидів, зло мав на нього, а ненависть народжувалася через зло, накидатись і відібрати те, що є в нього, собі присвоювати. Він говорить у житті цьому: це моє.

    88. Сильний відбирав у безсилого, так село й місто розвивалось за рахунок людського труда. Він створив нам економіку, політику в житті, і тут же смерть розвив на людях. Вони не бачили цього, вважали: це є закон у природі, Бог покарав. Ця історія зростала в людях. Люди розпоряджались людьми, начальник був між ними, вони кланялись йому до землі. Він примушував їх так, як хотів. У цей час люди вчились на це діло, робились теоретичними  ділками. Нерозумний бачив це, як це діло робилось у селі; імущі копійку вважались близькими панами, у них було це. А бідняк помирав у цьому, діти залишили його, природа вела їх так до цього всього. Вона хотіла, щоби ніякі люди не вмирали. Вона хотіла, щоби людина будь-яка  жила не як-небудь, а безсмертною. Вона була безсила зробити це. Природа давно шукала такого чоловіка, щоб йому довірити це діло, такого не находилось і не було в цьому.

    89. Віки проходили в житті. Так воно робилось у всіх селах, містах: мужики жили за рахунок цього всього діла. Наша експлуататорська царська держава росла, особливо в ті роки, коли мені доводилось народитися на білий світ. Люди були напружені, дивились удалечінь, вони були ображені, незадоволені цим царським режимом. На це діло вчення приходило, молодь приходила до них, у них народжувалась думка проти такого тяжкого режиму в людях. Експлуататорський труд розповсюджувався, люди такі трудились багато ні за що. Такому рабству треба покласти кінець, студенти говорили нишком про це. Учені, політики були, вони писали про це, вирішували допомогти своїм таким знанням. Цензори не хотіли, щоби ця думка була в житті. Але істину не сховати, вона невмираюча. Думка даремно не народжується в цьому ділі.

    90. Маркс був правий щодо цього, та й життя саме показувало на цьому місці. А ми є люди такі, ми не зможемо жити без цього місця. Наше таке діло: дні зустрічати, котрі не приходили без усякого в життя. Їм доводилось бувати не так, як при кочівлі, ми з вами провели це, нас не злякало. А тепер син революційного діла появився, нам як таким приніс на арену радянську владу. Вона є не чиясь, вона завойована нами, вона є наше право. Ми зробимо на нашій землі те, що хочемо. Це буде таке діло. Ми є самі хазяї, питати нема в кого. Нам треба житловий дім. Лише б матеріальність була, у нас на це працюють архітектори своїм розумом. Вони будують план людям у всіх відношеннях, а за планом легко робити все таке. Ми є майстри на це, ми спорудимо те, за що візьмемось. Одне здоров’я є наше.

    91. Ми оремо землю тракторами, за землею доглядаємо. Ми косимо машиною, молотимо комбайном, легко з технікою справитися з усім. Люди  роблять усе це технічним шляхом, за що тільки не візьмуться робити. Сировина є в нас у достатку. Для цього заводи є, які випускають продукти, а станок  точить деталь. Люди складають усякі машини, вони управляють ними один час. Ми є усьому діло. Нам треба в житті те, що необхідно людям. Їм треба жити не тяжко, а легко в природі, а ми не вклались у це діло, у нас не вистачає чогось. А раз його нема в цьому ділі, уже це наша хвороба. І от ми не маємо його і не можемо мати в житті, це є наше безсилля, велике незнання в цьому ділі. Ми хочемо похвалитися своїм умінням, що ми вміємо, а в нас не виходить це. Ми стали мати великі пошуки в природі, ми робимо самі, але ми ще не отримуємо користі, і ми не бачимо в цьому ділі.

    92. Якби ми з вами полетіли в Космос і там засоби знайшли нашим людям, щоб вони не застуджувалися, не хворіли в природі – ось це нове було б у житті. У Космосі ми літаємо в невагомості, а в Арктиці перебуваємо в мішках, а додому на Землю приїжджаємо вмирати. Нам не треба відправлятися в далеку дорогу; що потрібно в житті, воно треба тут. Ми завоювали владу для цього діла, не хвалитись, а діло робити.  Тільки що біла сніжина впала на землю, вона злякала нас своїм приходом. Ми біжимо скоріше з двору в дім або надіваємо чоботи на ноги. Ми боїмось природи, ми відходимо від неї, вважаємо її: невідомо, хто вона є. Якщо вона застуджує нас, ми хворіємо через неї, то вона є ворог для нас. Ми рахуємось з нею, знаємо, коли вона така холодна. Вона приходить до нас такою, вона поставила нас усіх на ноги наші. Ми приготувалися до тебе такої, для нас нехорошої в житті. Ми зробили те, що пригоже для нас.

      93. Ми пошили чоботи, а молоток придбали, хату поставили на своїй землі, словом, чужим мертвим огородились. А ми хочемо жити в природі за рахунок цього добра. Ми з вами є в бездушному чужому, мертвому ділі. А людям треба для життя в природі повітря, вода й земля. А ми хочемо жити так у природі, що ми відчуваємо, що до нас доходить, ми задихаємось у природі. А ми ставимо дім з чого? З мертвого чужого, з природного. Ми зорали землю добре. Що ми зробили в цьому ділі? Цю оранку поклали під сніг, це буде наше діло таке. Ми – усьому діло, примусили робити це діло. Вона терпить у цьому ділі. Через це діло ми одержуємо врожай великий, зайве беремо продаємо, а гроші складаємо в кишеню. Туди людина лізе рукою, її ловлять у цьому, створюють справу, судом судять, дають строк за це, вона відбуває там. Усе це робиться через нас. Ми викопали шахту, дістали вугілля, його продали, воно спалюється.

    94. Ми робимо завод, палимо вугілля, плавимо чавун, із нього робимо залізо, сталь, а із цього всього робимо деталь, складаємо машину, вона робить на паливі в нас, на воді й повітрі, все це не моє, а чуже. Через машин люди не знають ходьби пішки, для людей служить уже зупинка. Якщо тобі треба їхати в яке-небудь місце, у тебе є твої гроші. Словом, життя – це є справжня малина, усім добре. І ми не задовольнили себе цим усім, зробленим людьми. Природа зустріла нас стихією, вона буває всюди така. Але зараз вона ввалилась до людей. То вона появиться там, то її можна зустріти в будь-якому й кожному місці. Ми всі особливо визнаємо цю стихію. Нам, усім людям, природа розкаже, звідки вона береться, і для чого вона приходить до нас, хто  примушує її, щоб вона приходила до нас? Ми узнаємо її таку. У природи приймуть усе, ми узнали про це в житті своєму.

    95. Природа розкаже нам всю свою таїну в житті нашому, вона треба буде нам, ми будемо знати про це. Це живий невмираючий сищик, він розкриє наперед нам це діло, люди згодяться з цим, це діло більше не будуть робити. Ми будемо знати про всі засоби, даремно не будемо витрачати потрібне, будемо набувати. Ми повинні робити в цьому для життя, а для смерті ми не будемо так робити. Наше таке діло є в житті в природі. Нам треба знати: у кому є добре, а погане теж треба знати нам. Я одержав дари від природи, вона довірилась мені робити в житті в людях те, що їм пригоже. Люди втратили своє наявне здоров’я в процесі життя, котре вони робили. У них, як таких, нема в житті жодної людини, щоб їм помогти позбавитися від цих мук, крім одного мене, того чоловіка, котрому вона довірилась.

    96. Вона полюбила його одного з усіх, дала свої такі сили на це все. Я, Паршек, став володіти ними так, люди стали оздоровлюватись, за це я не міг брати ні копійки і не брав. А одна старенька дає мені 20 копійок за моє все зроблене. Я питаю у неї: для чого? Вони є в тебе останні. Вона мені так сказала: «Я даю тобі душу із серцем». Я брав їхню цю подачку, сам знав, що це не моя така ідея продавати або купляти. Гроші не відіграють ролі тут. Якби вони відігравали роль, то я б  не народжувався на це. Ці гроші задовольняли мою дружину в житті моєму. Я не сидів на одному місці, рухався по умовах. Я зустрічався з людьми, як одного часу їхав поїздом, мене везли безплатно. Я ходив по вагонах, дивився, скрізь бачив нужденних у моєму особистому здоров’ї. Я завжди стояв на ногах, бачив у людях те, що мені треба було. Я побачив чоловіка, у нього рука ліва висіла на білій хустинці.

    97. Я вважав цю штуку своєю хворобою, підхожу до нього, із своєю ввічливістю звернувся до нього, як ніхто, з вибаченням, йому кажу: вибачте, будь ласка, мені за мою турботу вас. У нього запитую: «Що це таке у вас?» А він став розказувати мені про свою хворобу. А я слухав його з увагою. А в самого вже служить просьба в природі, я просив матір природу, щоб вона допомогла мені в усьому моєму житті. Вона прийшла до таких живущих людей, котрі в своєму всьому залишаються ображеними, хворими. Природа карає їх за їхнє діло, зроблене ними. Вона покарала цього чоловіка, у нього палець, він має таку хворобу, йому треба ніж. Ці умови дають самі лікарі, від чого буває добре одного часу, а іншого часу буває й погано. Таке технічне, штучне буває в нашій лікарні. Вона приймає таких людей в один час, а в інший викидає.

    98. Якщо людям допомагають, їм дають дорогу, вони йдуть без усякого такого, надіються на щастя. Якщо їм  буде добре, вони будуть жити добре. Їх не виправдає ця дорога, ця путь: вони нічого не роблять. Я мав ці якості, котрі проходять у людях. Якби вони знали природу так, як вона ставиться до мене. Я шукав засоби в неї не так ось, а своїм умілим терпінням. Я відшукав їх у природі, надіявся на них. Я беру в цей момент, у котрий доводилось зробити, він навіть не почув, як це вийшло. Він не думав, а палець став як палець. Таке буває в природі миттєво, це діло проходить у житті. Я повинен сказати вам істинно про це діло: де б я не брався за це діло, вони є в мене одні: повітря, вода й земля – вони є мої найближчі, невмираючі друзі в житті. Вони допомагають мені в усьому, лише б я попросив у них, вони зроблять мені все те, що треба нашим людям.

    99. А тоді вже конвеєр пішов. Я їду, стою поглядаю на людей, а люди дивляться на мене, такого молодця. Я є такий чоловік у житті  на білому світі, обдарований природою. Цього мало, що люди роблять наді мною. Я роблю їм те, що корисне! Вони заперли мене в стіни, не дають Паршекові в житті процвітати. На днях зйомники фільму приїхали з телебачення з Москви, щоб людям показати мою роботу, мій труд. У зйомників був дозвіл на це, вони приїхали туди, куди треба їм, у наш дім спільного характеру. Ми послали їх у район до Чернишова, а Чернишов послав їх у Ворошиловград до Бабушкіна. Вони були туди як командировані тільки для цього діла. А Бабушкін відкриває папку діла їм, говорить: «Кому цей фільм, кого будете знімати?» Він назвав моє загартування-тренування довірено, і не дав їм продовжувати це діло зробити, народу показати. Щоб відрядження не пропало, Бабушкін знайшов такого чоловіка, дав роботу їм.

      100. Це було перед XXVI з’їздом КПРС. Я бачу: це  діло пахне не так у житті. Наш Бабушкін помилився, мене пізнаючи. Я знаю добре, ці люди розказали про думку Бабушкіна. Я звертаюсь до природи, як матері рідної, щоби вона показала мені, щоб я бачив таке, котре мені треба. Вона оточила всі дні холодним, морозним. Коли з’їзд закінчився, мороз відійшов геть. Це мої такі плоди проходять у житті. Я питаю в природи про діло всього з’їзду, їх слова. Вона відповіла мені так: «Ні». Я чекаю від неї тепер цього діла, вона говорить мені істинно: «І техніка нічим не допоможе». А я чую, бачу по телевізору, як люди виступають. Вони говорять: їм дихати дуже тяжко від цього. Природа не присилає їм свої промені. Вона хоче їм те, що має, цим ось перешкодити. У неї є один напрям спитати у вас, таких хвальків: ви маєте в себе своє, похваліться своїм, а чужим не треба хвалитися.

   101. Земля чия? Вода чия? Повітря чиє? Паршек говорить: не людське, а природне. Ви рвали її на кусочки весь час, задовольняли себе прибутком. А тепер Паршек прийшов на це, не думайте, що він даремно прийшов із своїм тілом. Зараз ви не знаєте про нього: хто він такий є? Завтра ви узнаєте про нього, скажете: це він, кого ми ждали. Він живе з нами вже піввіку, а ми не знаємо його досі, і ми не зможемо знати. Я пішов шукати ці якості в природу не для самого себе особисто, вони не треба мені. Я знайшов їх, і не присвоїв їх до себе і не назвав їх своїми, і не пожалів їх, щоб віддати іншим. Ці якості належать не мені одному, а всьому нашому народові. Природа є наша матір рідна, вони лежать у ній, за ними треба йти самому. Дорога не закрита лежить для всіх, кожний може проходити по ній.

    102. Це все надбання  вважається спільного характеру. Я згадую області: одну, другу, третю. Я запитую: де ж ваші минулі люди є? А їх уже не стало. Із своїм таким розвитком вони прожили свій такий час та продумали. Їм хотілось жити в природі, щоб ні в чому не терпіти нужду. Вони старались не сидіти на одному місці. Їх діло було одне – дай і дай. Вони змагались у цьому ділі. Вони нічого не знали в житті, їм дай не мало, а багато. Вони держали шапку на бік. Їх діло було приказувати, а твоє діло було йти в бій у природу. Вона сильно терпіла від цього спільного діла, не давала. Але люди хворіли в цьому ділі, вони хворіють досі, чекають своє оздоровлення від природи. Вона відмовить  їм щось новеньке. Їх діло треба робити: під лежачий камінь вода не потече.

      103. Усі люди минулого характеру спішили робити  в природі, це треба  було їм. А ми з вами були не такі люди, щоб це діло зробити. В історії минулих часів яка держава була, що з нею було в житті! Ми берегли її,  йшли в бій з дубинками, оправдовували самі себе. Згадайте революцію Паризьку, ми бачили її на екрані. Люди робили її для спомину, що ми, такі люди, робили її. А щоби зробити, як це нам, усім людям, хотілось, хіба ми проти цього всього. А воно було так, ми є свідки, як наш татарин мав своє шефство  над руським. Він не знав природу, що вона не любить золота, а татарин пішов на це діло, утягнувся в нього. А руські лицарі скористались цим, Димитров розгромив їх. Так що природа не пішла на образу руських людей, завжди були в цьому в захисті.

      104. Руські люди одержали революцію, руські створили для цього діла свою самодержавну капіталістичну державу. Ніхто не думав про цей момент, що чоловік без усякого такого діла зможе зробити таку величезну штуку. Я, Паршек, знаю добре цю теорію, вона не сильна без думки, не стану писати про Леніна, бо не хочу знати його життя, а про Сталіна напишу. Він посадив мене в психіатричну лікарню за загартування-тренування, за моє таке життя. Він згорів за це, його нема. А витівка Хрущова довго не жила, тепер політбюро. Люди всього такого життя, у котрому я не борюся з природою, а я йду рядом із нею, не чекаю від неї те, що чекають усі решта люди. Я не виділяюсь. А те, що природа схоче зробити наді мною, мої заслуги будуть перед нею. Я роблю те, чого не треба робити, моя пошлість у цьому. Але в природі є нас таких двоє, я й Валя, та 12 учнів, тих людей, котрих вона обрала нам у моєму житті.

    105. Я, Паршек, проводив самодержавного царя нашого батюшку з престолу, а вів у життя людей, народ, під командою Леніна. Він об’явив сам себе головою всієї Росії в цьому всьому, він об’явив нову економічну політику. Природу не обдуриш. Теорія помилилась у ньому покарати мужика своїм умінням, йому не довелось здійснити це діло, Ленін умер на віки-віків. Сталін  підхопив  його діло, він був свавільний убивця всіх людей. Він кував партію, його діло є віра народу, як у батька. Фашист кинувся на нього зі своєю ідеєю, із своїм. Він пішов віроломно з Богом на комуністів, хотів роздавити їх. Я, Паршек, був на боці Сталіна. Він збирав з’їзд 8-й Надзвичайний 1936 року 25 листопада, куди не обирались депутатами ув’язнені й божевільні. Я захищав їх, як таких, брав любительське право бути на цьому з’їзді. Я не мав  будь-яких документів, яких-небудь грошей, одна вміла така терпелива свідомість була в мене.

    106. Мені треба проїхати від Красного Суліна до Москви більше тисячі кілометрів. Я прийшов на станцію Сулін, де поїзд мав проходити Ростов – Москва, № 75. Він віз депутатів із  Північнокавказького краю в цей час. Я  зустрів головного резерву Ростова, перед ним вибачився, він бачив мене уперше, я спитав його дозволу, щоб він провіз свою дільницю. А тоді Ростов видав поїзд пасажирський до Лихої, це мій перший початок. А він не сказав слова мені, показав тамбур, мовляв, сідай. Перший сніг випав надворі. Я вчинив за його командою, це вже є мої умови. Я опинився в купе головного одинаком. А в самого з’явилася така думка: цього головного упросити, щоб він Глубочинського головного упросив, щоб головний взяв із собою свою дільницю провіз. А тут уже час закінчився, головний дає свисток до відправлення. Механік паровоза свистить, тихо состав рушає. Я говорю сам собі, значить, ми поїхали. Колеса застукали, хазяїн поїзда заходить до мене.

    107. Він узнав уже про мене, чергові сказали йому. Він спитав у Паршека: «Куди ж ти їдеш і для чого?» Я  підготував себе виступати перед усякими людьми, доводити їм своє. Я говорю йому те, що він бачив у своєму поїзді. А в його поїзді їхала депутатська делегація, обрана на 8-й з’їзд Рад, Сталін збирав. Я говорю головному: я є теж делегат, тільки любитель, узяв слово від ув’язнених і божевільних. Ти розумієш це, що за чоловік я? Я є Учитель, учу людей, щоб вони не попадали в тюрму й не лягали в лікарню. Це моє діло таке – люди мають прислухатися на цьому з’їзді. Я звертаюсь до головного з просьбою. Якщо ти  розумієш мене, я є лікар над собою, а ти будеш моїм першим помічником, щоб цих людей не було. Твоє діло одне –  упросити, щоб головний, котрому ти будеш здавати свою роботу, не був проти твоєї пропозиції провезти мене своєю дільницею, як і ти. Я домовлюсь з ним, як із тобою, моє діло праве.

      108. Я є шукач таких людей, котрих не було. Він згодився на це діло, дав своє слово підтримати мене. Я говорю з ним про діло своє. Мені треба для цього діла чоловік, щоб він був такий, як ви бачите мене. Я не захищаю сам себе від природи, як ви. Я не застуджуюсь, не хворію. у мене нема чужого, щоб огороджуватись ним. Я, у зв’язку із цим усім ділом, є лікар над собою. Я полюбив тебе як такого своїм усім, що ти не відмовився допомогти мені в першій дорозі. Я добре знаю природу, як рідну матір, її прошу, щоб вона допомагала мені в усьому, особливо знання дала мені, щоб я зробився мудрець у цьому ділі довести будь-яким людям, особливо вченим лікарям своїм практичним ділом. Я народився для цього діла, учусь у природі. Це буде моє таке діло загартування-тренування. При такій нашій розмові, можна подякувати за це все, так головний Кузьмін сказав.

    109. Ми проїхали Черткову на ходу, у Звіреві зупинились, проїхали роз’їзд Замчалова, ось нам і Лиха. Головний зустрічається з головним. Той, хто здає, малює картину йому: гість у купе, він їде на з’їзд, він наш чоловік, його треба доставити нам. Словом, він розкаже сам про все. Паршек як думав, так воно й вийшло. Головний узяв це на себе. А його діло було не мовчати. Люди є виробництва, робота їхня є з людьми, але такого експерименту не бачили і не чули в житті в природі, не сказали проти цього. Надворі була зима, північ попереду. Поїзд іде один час, в інший час він робить зупинку. Головний резерву Глибока говорить, він ставиться здивовано до цього. По-моєму, холодно. І він говорить: холодно, але холод є не наша смерть. Якби природа була ворогом мені, вона скалічила б мене давно. Вона є любимий друг мені через любов до неї. Вона не заважає мені, а допомагає в усьому. Я прошу її сильно, хвалюсь не чужим, а своїм.

    110. Я йду до чергового, він заходить теж, говорить реально все про це. Моє завдання: з вами до Москви проїхати. Так воно вийде по його такому. Він є чоловік такий у всьому світові один. Він бореться за ображених, хворих людей. Його ідея веде до одного, щоб на білому світові жити, а не вмирати. Ми проїхали вже Кам’янськ з Глибокинським головним, Глибоку залишили позаду. У Мілерово попали, а тепер ми  їдемо в Черткове. Головний робить сам все для цього діла, знайомить мене з Воронізьким головним. Усе йде за законом, так і треба. Ліски залишаємо позаду, спати не доводиться через наші розмови. Периферія везе мене добре, а от Москва учинить як, сам Сталін? А в нього є на стороні Єжов. ти не дінешся нікуди, як у Луб’янку. Єжов буде займатися з тобою. Ми проїхали Вороніж, попадаємо в Мічурін, ми проїжджаємо Рязань, тут московський головний бере привозить мене на Казанський вокзал.

    111. Я приїхав. Думаю: куди йти? Делегатів запрошують через кімнату, а я є любитель, іду у вокзал показати самого себе багатьом людям. Я зайшов туди, а міліціонери тут як тут зустріли мене такого, їм хотілось знати: звідки я? Я показав їм небо: тільки спустився. А вони говорять: «Ми підбираємо таких». Я говорю їм: ну що ж, беріть мене, від вас не дінешся, ви є мої помічники. Вони проводять до чергових того, хто впав з неба. Я говорю їм так, щоб вони зрозуміли: я є любитель з’їзду, хочу попасти на нього, про себе такого розказав. Черговий слова не сказав, мені говорить: «Іди». Вони узнали від головних про мій весь приїзд. Я пішов по Москві, як метеор. Зустрічаю москвича: скажи, як попасти на Червону площу? Він мені показав. Я пішов туди, а там № 3 дім Рад. Язик  робить усе. Я заходжу, двері відчинені, делегати реєструються, я став у черзі теж. До мене підходить чоловік у пальті, питає в мене, хто я такий є. Я відповідаю йому, як і всім: любитель з’їзду.

     112. А раз ти є любитель, то машина «емочка» чекає тебе. Я пішов з ними туди, ми сіли й поїхали в Луб’янку до Єжова. Він зустрів мене такого. Я не став говорити з ним так, поки не приїхали психіатри «швидкою». Я бачив, я розумів, хто мав допомогти мені в цьому. А Єжов спитав: «Чому ти не говорив з нами?»  Я говорю йому: вам треба моє ім’я, по батькові, прізвище, а я не визнаю це все. Я є Учитель народу, йому треба місце й умови треба створити, мати всю можливість для того, щоб бути без усяких потреб. Коли люди оточать себе цим у природі, вони одержить безсмертя від неї. Цього люди наші не бачили й не чули в житті, а тепер Паршек вносить людям свою таку пропозицію. Він одержав ці якості від природи, оточив себе ними, живе на рівні з ними, їх любить, зберігає самим себе цим.

      113. Це природа прислала мене сюди в Москву, щоби лікарям «Матроської тиші» розказав про це, щоб вони знали про мій такий прихід на Землю. Я прийшов для того, щоби смерть як таку прогнати, а життя ввести в славу. Лікарі не навчились розмовляти з цим, їм треба діагноз, вони шукають на чоловікові. А для діагнозу є стандарт: таблетки хімії, штучне й ніж. Якщо це не поможе, вони списують актом ВТЕК. А мені не треба це все, чоловік треба мені. Нам треба допомагати не діагнозу, а людям треба помагати в цьому. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Я допомагаю людям, але не хворобі. Паршек питає в лікарів. Таке діло була перед вами в житті, щоб люди приїжджали з такою думкою в Москву? Не було, і не може повторитися такого. Це нам так даремно не пройде ніколи. Я є чоловік, прошу природу, вона допомагає мені так. Я, говорить Паршек, доведу все рівно цим ось початком. Я є чоловік не такий, як усі люди.

    114. Всюди Паршек не міняє костюм. Я приїхав таким у Москву, ніхто не приїжджав сюди ніколи таким. Я поставлю своє намічене, але чужого не візьму. Мені не треба ця ось Москва, а мені треба люди ті, котрим я треба буду. Люди є негожі своїм здоров’ям для життя, в даний час я треба їм таким. У мене нема техніки й штучного, хімії, а природа є в мене. Вона привезла мене, вона відвезе мене. Я лежав у «Матроській тиші» 67 діб. Лікар Зайцев відправив за просьбою моєю в свою місцевість із двома провідниками. Як не совісно вченим чинити так, як вони чинили. Тільки говорив, так користувався всіма благами, а неприємності не було ніякої в цьому. Вони роблять гірше на свою таку сторону, їм не промовчать це. Вони відправляють мене через психіатричний приймальник із санітарами.

    115. І так Москва не дала мені зустріч із Сталіним. Я приїхав до жінки додому, вона знає мене так, як Паршека, вважає своїм чоловіком. Щоб вона повірила моєму ділу, цього нема в неї. Я, як такий, їду на периферію, стараюсь бачити людей, особливо хворих, мною нужденних. Я йду, як завжди, поїздом, а в поїзді їде жінка літньою порою в шубі, я заінтересувався нею, питаю: у чому діло? Вона стала розказувати мені з кореня про все, вона говорить: «Я є хвора жінка, холодна. Я є дружина комбайнера, була в Криму в Євпаторії, і там нічого не зробили». Я говорю їй: я зроблю тобі, ти не станеш носити шубу. Іди в тамбур, відчини двері, а повітря там бурує, ти тягни в себе його й проси мене, як Учителя, три рази потягни, три рази скажи, а потім приходь сюди. Вона пішла, звідти приходить, вона скидає свою шубу. Говорить: «Вона  не треба мені».

    116. Вона хоче віддячити мені за це. Я не маю нужди в цьому, був час, я брав. Це моя ідея є не така, здоровя не купляється і не продається за гроші. За 67 діб Москву можна оздоровити. Жінка запрошує мене до себе в радгосп «Балтійський флот» Моздоцького району. Я дав їй слово побувати. У мене нема місця такого, щоб люди знали та їхали. Вони не хочуть, щоб я займався цим. Я не кидав робити це, цій жінці дав своє слово побувати в неї. Діло йшло, продовжувалось. Після з’їзду Сталін розкрив шкідливу систему Зинов’єва, Бухарина, куди я попав зі своїм ділом. Я є гість цієї жінки за допомогу їй, їду в Моздок, а мене схопила до рук міліція Моздока й посадила в КПЗ. Я попав у цю ось систему, мене зустріли ці люди. Моє діло є життєве. Я не хотів і не думав попадати в ці умови, але люди дуже сильно помилились в мені. Я не буду докладно писати про це, а три місяці просидів, як ніколи.

   117. На арену прийшов 1941 рік. Гітлер сказився зі своєю величезною технікою. Він  не просив Господа Бога в цьому, він не знає природу, а сколотив народ віроломно напасти на Росію. Вони, фашисти – люди агресори, пішли зі своєю ненавистю на комуністів, на нових людей. Вони не знали Бога, сильно вірили йому. Паршек був у цій війні, у котрій ворог напав на Сталіна,  не став евакуйовуватись куди-небудь. У нього був документ такий, за котрий усім треба кланятись. Німець був озброєний, гнав руських, ображеного солдата. Паршек шукав це, він хотів допомогти Сталіну. Наші руські біжать, а Паршек дивився на цю картину, бачить, його думка одна: цьому всьому допомогти. Німці взяли наше місто Красний Сулін, нашу вулицю оточили мотузкою, не давали ходу руським. Я прийшов туди до цієї мотузки, німець стоїть. «Ком пан», мене повів у штаб Паулюса, він там стояв.

    118. Німець привів мене такого в штаб, там руський німець був. Він знав мене, розказав їм про мене, а тут мій документ підтвердив. Я сподобався німцям, такий руський чоловік. Паулюс попросив, щоб я розказав йому що-небудь таке в житті. Я виклав красиво йому, як німецькому генералові, про своє, зроблене мною, про загартування-тренування. Він усміхнувся, сказав: «Гут пан». Я бачу його радість до мене, прошу, щоб він написав мені мою просьбу своїм шрифтом, а гербову печатку приклав. Так він зробив по-моєму. Коли я  одержав ці дані, то тут уже виявився переможцем над німецькою армією. Всюди я не боявся виступати між солдатами німецькими. Я говорив їм те, через що вони залишались у програшу. Я був упевнений думати про сталінську перемогу, так природа робила. Офіцери запросили мене в Берлін, я не відмовився, а поїхав з вербованими, узяв на себе таку силу.

    119. Я надіявся тільки на природу, вона була за мене. А в офіцерів народилось одне: мою поїздку відмінили, не дали їхати далі. Закрутилось, у нас пішло під копил. У цю ніч  на 22 листопада 1942 року поліцаї підхопили мене, я опинився в Дніпропетровську в гестапо. Перед німецькими солдатами в їдальні я  говорив так, як мені хотілось. А солдат із гвинтівкою запросив у комендатуру. Я пішов, вони посадили в мотоцикл, і  вони провозили мене по офіцерах усю ніч. Я просив тільки природу, щоб вона пожаліла нашого руського солдата, не дала так убивати його. Вона почула мій такий голос: під Москвою їх розбили, під Сталінградом їх оточили. Це все я зробив у цьому ділі, ворог зупинився, Гітлер не став мати успіхів. Ми узнали про це, тут же я був, приймався гестапо. Вони питали в мене, щоб я сказав їм: а хто ж буде в перемозі? Я сказав їм: Сталін. Він утягнув Рузвельта, Черчилля й Деголя, їхня Потсдамська нарада дала розбити Гітлера.

    120. Гітлер відходив з упертими боями. А я старався попасти додому. Німці взяли шефство наді мною. Я є не німець, а руський чоловік, жив з ними дружно. Моя мета була одна – перешкодити Гітлеру. Я був на боці Потсдамської постанови. Моє одне є рішення: з ворога зробити улюбленого друга. Люди хотіли від мене, щоб я поїхав у Москву й Сталіну запропонував такий мир, я не доїхав до вокзалу Казанського, начальник міліції Литвиненко приділив мене в інститут імені Сербського. А там академік Віденський був, я був близький до нього, став вносити пропозицію. А він сказав мені: «Нас із тобою Сталін посаджає». Я місяць полежав, скоро повернувся, став продовжувати своє дома.  Моє – це є природа, вона держить мене, вона дає мені сили, усі свої умови й можливості бути без усяких таких потреб. Така штука відбувається в Паршека.

    121. П’ята ударна армія генерала Цвітаєва прийшла, мій син Андрій загинув на мінному полі, не дійшовши до Красного Суліна – це є моя велика втрата. Я проводжав маршові роти на захід на фронт. Мені не хотілось, щоби такі бої були. Жодної війни не було, щоб мирно зробили між собою лад. Хто давав таке право займатись командуванням у житті, якщо люди  від роду лізли самі на це місце. У людей введена така думка стати мільйонером над людьми. Це народжено в природі так, нікому не хочеться бути в людях нижчим від усіх, крім мене. Як я хочу у вашому такому вмілому житті, ви не робіть цього. Як тобі треба буде жити, щоб у тебе було це. А мені треба робити добре це, яка красота є в цьому ділі, його треба робити.

    122. Нам треба кинути те, що ми з вами робили. Це наша перша помилка в житті. Ми облюбували, самовільно зайняли це місце. Ніколи не стане справедливе те, ми зробили даремно це все в природі. Я дивлюсь на все ваше зроблене, як ви вмираєте в цьому. Не встиг очі прикрити, яма готова, музика грає, а лопати закопують. Таке діло робиться нами на цьому місці. Я зможу так сказати добре про таке, можна буде похвалитися перед усіма. Я є в цьому колективі один з усіх чоловік, цього всього вболівальник. Я вболіваю за це все, бачу далеко це діло, таке  нехороше для нас. Я був хлопчик рослого вигляду в своєму житті, мені було всього 15 років від роду. А тоді копійка примусила мене лізти в шахту, не що-небудь робити, а на плитах бути. А що там робив? Та дорослі хлопці приганяли залізні вагони.

      123. А наше діло – це не їсти пампушки зі сметаною в селі. У цей залізний вагон вантажилось 30 пудів вугілля. Він спускався по канату по брезберу вниз на наші плити. Ми були тут удвох на ногах із руками, цю роботу робили самі. Порожняк посилали угору за вугіллям, а вагони, завантажені вугіллям, ставили по ходу. Це тільки було сказати кому? Зробити доводилось тяжко в такому віці, але життя таке, треба було робити. Гроші берегли мене тоді. Мені треба брюки суконні, з ними доводилось парубкувати в селі. У цьому проходило все життя, 15 верст від села Оріхівки до рудника Мордена пішки ходили кожну суботу. А тепер всюди автобус, знаєш час і зупинку, до будь-якого міста довезе. Жити б, жити в цих умовах, але природа не дає нам так. Ми, усі люди такі, вмираємо в житті.

    124. Це є мої дитячі такі спомини. Я був старшим сином у батька. Якби так треба було в житті, то я не чекав ніколи. У нас було пара невеликих коней, я доглядав за ними, годував, поїв, запрягав, їхав у Білу возити вугілля в Луганськ. Я брав за гроші, продавав теж, а закуску брав білу булку. Життя було в труді. Я не сидів дома, вулиця проходила в такому ділі. Так що я не думав на начальника якого-небудь. А щось  було на своїх конях у житті, вони годували мене, мені сильно везло в цьому. А для чого діло таке? Паршек говорить про те життя, котре проходило між ним і природою. Вона не давала довго цього чоловіка, потрібного для всіх людей. Я не бачив і не чув його, а потім прийшов такий радісний час у житті, я відчув у самому собі цього чоловіка. Йому треба було його таке місце в природі, і природа підказала мені його, дала знати.

      125. Я обґрунтував його не своїм особисто, а це місце, ніким не зайняте й не використане, воно належить усім людям усього світу. Там є умови такі, котрі зроблять можливість людям бути  без усяких потреб, щоб завоювати безсмертя. Це Паршек одержав це діло. Це місце знаходиться в селі Оріхівці Лутугинського району, Ворошиловградської  області. У цій місцевості Паршек народився й має повне право там сам себе примушувати жити так, як  природа дала йому. А ви, адміністратори радянської влади, не заважайте йому, як такій особі в цьому всьому. Він не присвоює це місце, а говорить: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Ніколи в житті Паршекові не забути це місце. Він є шукач, він  знайшов його в житті своєму і повинен скористатися ним.

    126. Він не просить це місце у вас як таких. Ви є люди, невже ви не бачите своїми очами, де подівались наші батьки, матері й прадіди. Он, їх місце кладовище вічного праху в землі. Відмовтесь від цього всього, ви ж умираєте в цьому, природа не хоче держати вас у себе. Вона має посилати в дорогу. Ви йдіть, як Паршек іде тепер. Він не заважає вашому, а своє знайдене ставить, життя вічного характеру. А смерть проганяє з життя. Ось що нам знайшов Паршек. Ура йому! Він хоче навчити нашу молодь, підказати, показати цю дорогу. Вона була, є і буде тоді, коли ми візьмемось за неї. Вивчіть мою всю історію, написану мною. Це не одна буква й не одне слово є, а багато фраз і діл у цьому. Природа навчила мене, показала, дала право це робити. Я не перестаю робити це все, а деякі нерозуміючі люди заважають мені.

    127. Паршек говорить про дане життя те, що ми з вами навчились робити в природі. Ми з вами зробили це, у нас є це, ми маємо його. А те, що з вами думаємо мати, це буде наше вміння. А коли ми втрутились у таке наше діло, то ми програли дуже в цьому всьому. Ми наступаємо своїми силами всієї техніки, штучного, хімії. Ми хочемо, щоб вона не забувала ніколи про нас таких нужденних. Ми трудимося тяжко в цьому, так хочемо, щоб природа давала все за нашим таким бажанням. Для цього ми зробили зброю таку, котра не питає: можна чи не можна. Ми надіємось на зброю, вона зробить усе. Ми нічого не знаємо, наше діло таке робити. А що вийде із цього діла? Залежить усе від природи. Вона стоїть на стороні всього діла для Паршека.

     128. Це, що ми бачили в житті, уже пройшло давно. А що буде далі? Ми не знаємо нічого такого, і ми не зможемо знати. А ми, усі люди, живущі на білому світі, чекаємо завтрашнього дня. А він не приходить так даремно в нашому житті, хоч одну людину забирає з собою. Ми вмираємо в ньому на віки-віків. Нас із вами зустрічає наше людське середовище. Ми спустили тільки дух, а вони всі вирили могилу, гріб зробили, у землю на край села віднесли схоронили. Це почате нами не проблема. Усі ми будемо там, природа візьме в руки нас поодинці всіх. Ми є безсилі жити на білому світі в цьому ділі. Ми стали робити це діло в житті, ми з вами помилились, недоробили це ось діло, умерли. Воно є чуже природне. Ми украли його, присвоїли, як своє наявне.

    129. Природа не пожаліла нас за це, вона візьме в руки нас усіх до одного. Це є не що-небудь із технічного діла, штучного діла, хімії, зроблених людськими руками, а природа: повітря, вода, земля, струм, електрика. Ми з вами є безсилі чекати від природи цього діла, вона не дає нам те, що нам треба. Вона не хоче давати нам життя, а буде заважати нам у цьому ділі, як ми з вами заважаємо Паршекові в його ідеї. Він несе її нам, це життя наше людське. Ми не хочемо вмирати, а заслуг не маємо в цьому. Природа карає нас за це, що ми робимо. Вона бере присилає свої дні не такі, як треба, нам пережити їх не в силу. Ми не приготувались зустрічати ці дні. Це сторона є не технічне, у штучному й у хімії, зовсім не така, а природна життєва. Повітря, вода й земля духом огороджені.

    130. Ось що вона несе нам за це діло. Це не хтось такий є в житті. Паршек є в трьох особах: Бог Батько, Бог Син, Бог Дух Святий. Це є сила одна невмираюча в житті своєму. Місце є таке вибране в природі для цього діла, умови й можливість буде, котрі  зроблять людей без усяких таких потреб у житті. Це буде місце наше райське, таке місце в житті, а людям буде слава безсмертна. На цьому місці сам Бог Дух Святий перебував зі своїми п’ятдесятьма учнями. Він приймав їх на горі цій і сходив у колдибаню, там він і всі учні купались, не ради свого особистого здоров’я, а ради всього світу всіх наших земних людей, щоби вони приходили також сюди на це місце й своє втрачене здоров’я в житті повертали назад. Природа відновить їх на цьому місці, як святому.     

      131. Це було не щось, а просте звичайне місце, всякого роду природа лежала на ньому. Таке місце можна зайняти кожній людині в будь-який час під умови. Батько призначив Паршекові це місце для його життя. Він зайняв його за спадщиною тепер не своїм, а спільним місцем. Це місце є не для індивідуального користування чи життя приватного характеру. Воно повинно бути спільним надбанням людям нашої  всієї сім’ї на земній кулі. Воно не повинно займатись ким-небудь, а має послужити людям хворим, з нестатком у їх тяжкому житті. Люди повинні знати про це місце, на котре приходив сам Бог і визначив там своє життя, щоб усім людям було доступно бути на цьому місці.

    132. Це робиться тільки природою, вона не прощає нам. Паршек дає не одним людям якоїсь національності, котрі хочуть дочекатися в природі такого чоловіка в житті. Він дає місце таке і усю можливість залишатися без усяких потреб, щоби людям бути безсмертними в славі. Ось чого люди дочекалися від Паршека, життя невмираюче вічно. Так Паршек учинив зі своїм тілом у природі. Вона довірилася йому своїми силами, він розвинув розум у ній для цього діла. Це не технічне діло, не штучне діло, не хімічне діло, а природне; це повітря, вода, земля та, котру ніхто не займав  від часів Адама. А Паршек зайняв це місце завдяки своєму рідному батьку Корнію Івановичу, він указав йому це місце.

    133. Природа спитала Паршека: чому люди роблять так у природі в житті: вони їдять досита, одягаються до тепла, живуть у домі з усіма вигодами, здавалось б, їм можна жити, а природа не дає їм? Треба визнати: природа є чужа для всіх людей. Ми крадемо чуже, ми тягнемо його в двір, хочемо розправитися з ним так, як робилося людьми, розводили з маленького у велике, цим жили люди. Вони робили курку з яєчка, а потім вони різали її. Вони робили бика з теля, цим биком розпоряджались, як собою, робили ярмо на шию, їздили на ньому, куди хотіли. Вантаж який-небудь клали й везли на ньому, як на рабові в житті. Вони робили з нього, що хотіли: це ж їхній бик. Вони продавали його, купляли, як хотіли, так і робили.

    134. Доріжка, і та вона є моя, я ходжу по ній. Я був маленький хлопчик, сільський пацан, а ярмарок був в Іванівці. Ми зі своїм батьком рідним зібрались продавати пару биків після розділу з дядею Федором. Ми задумали жити. Нам дісталась землянка, а хотілось хату сільського типу зробити. Батько не вилазив з шахти, колупав цю копійку, самі умови примушували робити це. Камінь був навезений із кар’єра, ми доставляли ліс з Іванівки, а биків продали на це. Покрівлю привезли з Колпакового, наші односельці склали стіни, дядя Іван Потапич зробив усю дерев’яну обстановку, родичі допомогли обмазати. Скоро ми забрались у свою хату, котру батько придбав. Життя продовжувалось дуже натягнуто в цьому всьому. А нам хотілось жити  краще від цього всього.

    135. Паршек питає в усіх: для чого ви народилися в природі? Для життя. А що вийшло в процесі? Ми народились для життя, а діло залишилось помилкою. Ми стали робити діло перше початкове, котре не треба робити в житті: це діло є не наше, а чуже природне. А ми прихитрились робити його, зробили, у нас вийшло це діло в житті. Ми збирались довго, думали про це, і дім утворився на розі нашого двора. А слідом за цим самим дім утворився в сусіда, теж він поставив, не такий, може, краще від цього дому. Ми з вами не зупинились робити це діло. Ми робили, ми робимо й будемо це все робити, це наш є такий життєвий розвиток у природі. Хутір  починався з хати, а село починалося з багатьох будинків. Місто робилось майстрами, заводи будували там.

    136. Нікому не можна ображати мене, такого ось Паршека. Він є ображена така особа. Усі люди оточені чужою матеріальністю. А своє тіло? Природа є страшна їм, вони вважають її ворогом. Як ледь щось вплинуло, уже він застудився, захворів, хворіє, стогне в постелі. А засобів нема, щоб від цього позбавитись. Хвороба нападає на людей, вони гинуть у цьому. Паршек примусив себе відходити від цього діла, пішов у природу разом із нами, ученими людьми. Ми йшли по дорозі, перед нами дім виявився, люди побудували його для життя. У ньому є вікна, двері, у котрі треба буде заходити, і найголовніше, треба жити. Ми, як мандрівники, шукачі чого-небудь новенького, заходимо в ці двері, направо й наліво є коридор. Ми пішли в праву сторону, двері й надпис. У ці двері можна заходити будь-яким людям, і в цій кімнаті можна буде жити так, як наша історія примусила всіх нас.

      137. Ми пожили, сваволили в ній. Як воно робилось, так робиться й буде робитись. Ми вмирали, умираємо й будемо вмирати. Це є наша проблема: пожити, а потім треба вмерти. Ми пішли далі в ліву сторону. Тут теж є двері з надписом: у ці двері можна заходити всяким людям, і в цій кімнаті можна жити так: треба буде навчитися жити так, щоб ніколи не вмирати, вічно жити. Я не знаю, кого ця кімната заінтересує? А вона примусила мене думати про це діло, сорок вісім років проходив та продумав. А все-таки я знайшов це місце, хотів практично освоїти це діло. Я звернувся в райвиконком Лутугинський до голови.

    138. Він прийняв мене, вислухав. Я говорю йому: доволі вмирати, треба вчитися жити. А перш ніж нам жити на білому світі, нам треба народити нового чоловіка не так, як ми народжували дитя. Воно ще не народилось, а ми зробили йому всі потреби. А тепер ми повинні народити в чистій природі, у повітрі. Чувілкін бугор це є місце в Оріхівці, Лутугинського району. Ми ж домовилися. Чоловік живий є голова райвиконкому. Нам треба матір, усі умови підготовлені, діло за водою.  Ми прийшли з матір’ю народити людину без усяких потреб, це є діло міжнародне. Ми взяли таксі в Свердловці, приїхали з людьми, медсестра з Москви Подоксик Римма Григорівна, Олександр Олександрович Бреженьов, я та інші. А голові сільради не сказали, він підняв районну міліцію. Та ми поїхали самі на таксі в район, а там того голови не виявилось, він у Луганську. Нас вважали за якусь секту.

    139. Секти нема ніякої, а загартування-тренування є. Це є отримання здоров’я, усе робилося законно. Міліція не дала народити це дитя на цьому місці. Паршек знайшов це місце, хотів обнародувати, показати себе в цьому 25 квітня. Ми з людьми хотіли відзначити цей ювілей, люди приїхали з усього Радянського Союзу. Це є місце, де будуть умови й уся можливість людям бути без усяких потреб. Це місце є, воно призначено мені. Люди приїхали відзначити це діло. Ми приїхали в Свердловську в організацію міськком, а нам для цього відмовили автобуси й вислали всю обласну міліцію з Ворошиловграда, оточили хутір, мій дім, і веліли всім роз’їхатись. Так і вчинили, моє свято вбили. Де ж місце безсмертного чоловіка є? Він же є новий невмираючий чоловік, повинен жити вічно. А ми ставимося з презирством до Паршека, не даємо жити йому в цьому.

    140. Він проходив, прошукав для цього діла сам без нікого це місце в природі. А воно нам треба при всіх умовах і всіх можливостях залишатись у природі без усяких потреб. Ось що нам знайшов Паршек у житті нашому в природі. Нам усім треба це діло безсмертних людей, звідки ми будемо починати, щоб у нас вийшло це діло здорового чоловіка. Паршек знайшов ці засоби, це місце; тепер люди мають обґрунтувати, обнародувати  це місце, щоб на цьому місці хворі люди отримали здоров’я. Ми втрачаємо його так легко, а щоби знайти його, ми безсилі. У нас не знайшлось таких людей у житті. Усі ми до одного чоловіка зробились технічними людьми, не вміємо жити так, щоб нам продовжувати своє життя в природі.

    141. Паршек говорив, говорить, і він буде говорити про цю справу. Це є мій початок. Ця дорога, по котрій я проходив, вона й досі вільна, нікому не заборонено робити це. Грошей не треба ніяких, затрат нема, усе робиться фізично на живих босих ногах. Я робив це все, люди  допомагали мені в цьому. А коли я побачив істину в природі: це місце дасть користь для всіх наших земних людей для того, щоб чоловік переробився на нового невмираючого чоловіка на цьому бугрі. Це буду я, Паршек, належати до такого першого чоловіка. На цій землі є всі умови для цього діла й уся можливість є залишитися без усяких потреб. Цей бугор не має нужди самозахисту й якого-небудь продукту. Один азот є із повітря, води, землі. Смерть як така виженеться цим учинком, а життя ввійде в славу.

    142. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть своє слово: це наше є райське місце, чоловікові слава безсмертна. Це місце треба буде нашим дітям, котрі одержать життя безсмертного характеру. Вони одержать сили в себе від природи, не будуть застигати й хворіти, що оточить їх. Люди підуть нові, цих людей не стане. Я скажу тоді, коли мій голос почують, а він треба буде всім. Паршек говорив,  говорить, і він буде говорити нам усім, щоби ми, такі живі люди на білому світі, не народжували людей у рироді так, щоби вони не втрачали своє власне наявне здоров’я через свою розвинуту похіть, бо вони вдвох завоювали між собою смерть через це все зроблене. Вони зробили самі це, задоволення створили, заклали своє зернятко на нового не бувалого.

      143. Вони народили людину в крові, і стали примушувати її по-своєму в житті бути загнузданим у технічне, штучне, хімію. Це все зроблено в природі руками людини, розумом, але не мудрістю природою в житті. Людям треба мати таке місце, щоби залишитись при умовах таких, щоби людям була можливість бути без усяких потреб у житті своєму. Тоді люди завоюють славу, своє безсмертя в житті своєму в природі. Таке діло природної сторони буде, і життя вічного характеру обов’язково буде. Люди доб’ються в цьому ділі, природа відпустить їм такі якості через це. У неї, як матері рідної, є все. Вона зробить те, що захоче. Вона не спитається ні в кого, лише б життя безсмертне продовжилось.

      144. Паршек є чоловік, він вибрав дорогу таку, від котрої не відмовиться жодна людина. Нам не треба вчитись у природі, як треба буде вмирати, нам всім треба вчитися, як треба буде жити. Життя вічного характеру дається всім, тільки ніхто не хоче залишитися в цьому, бояться цього. А життя є, воно буде вічно тоді, коли ми візьмемось за це діло і будемо робити. Але перша кімната показала нам усім незадовільне таке життя. Ми прожили та протерпіли тяжко в ньому. Як би ми не жили й не веселились, а, врешті-решт, усі до одного повмирали, лежимо в своїй могилі прахом, чекаємо чогось іншого новенького в житті. Друга кімната є зовсім інша в своєму ділі, вона виховує людей по-іншому. То ми з вами робили помилково, зробили нашу незникаючу смерть.

    145. Паршек хоче сказати нам про це діло, воно робиться чоловіком у природі в житті нашому. Я починаю зустрічати дні, що йдуть по порядку в тижні. Перший день понеділок, він приніс нам свої  плоди з  нічного часу, у котрому втома. Ти їв завжди так, а тепер тебе оточила твоя свідомість. За всім законом твого життя, треба буде готуватись, щоби поїсти, а в тебе  навіть нема апетиту до цього, ти переміг у цьому ділі. Мало того, що їжі не вживаєш і не готуєш. У тебе є інше попереду, нелічені дні рядом сидять. Я повинен зустрітися з ними так, як ніколи, без усякого діла. Мені не треба будь-який хліб, вода й інші всякі продукти, не треба навіть вогонь. Словом, природа прислала такий  понеділок, його такого не було ніколи, а тепер він прийшов без усякого всього.

    146. Вечірній час прийшов, ми приготувалися поїсти. Це система, цей час мій. Я проводжу його в природі ради здоров’я, у понеділок увесь день не їм. Я не їм у середу до 12 годин четверга, у суботу до 12 годин неділі не їм. Чотири дні не їм. А їм три дні: понеділок, у вівторок весь день у моєму розпорядку їсти стільки, скільки хочеш. У четвер з 12 годин їм, і всю п’ятницю їм, скільки хочеш. Три дні є у моєму розпорядженні. Це значить, я їм за весь рік 156 днів, а не їм у всьому році 210 днів, цим виграю своє небувале безсмертя в природі в житті. Я буду жити в природі стільки, скільки захоче сама матір природа. Вона держала мене весь час у постелі, я терпів, чого тільки не випробував на своєму тілі. Ворог не спав, він робив своїми діями те, що подобалось йому.

    147. Нога боліла, і до сих пір вона не в порядку, гальмує мою життєву бистроту. Валя доглядає за нею цілком і повністю, вона є моя супутниця, вона доглядає за мною так, як ніхто. Я цілую її за це, дякую їй від усіх людей. Вона підказує мені багато, я слухаю її, як ділок у цьому ділі. Вона може виступити за мене, розказати правду, вона оточила її. Вона є помічник у мене, випробує все нарівні на собі. Природа є за нас двох. Ми витягнули це щастя й здоров’я на Чувілкін бугор. Фільм є про це, знятий робітниками Дроздова. Він є в Наумова тепер, люди чекають його. Він оточений плівками. Це є наша двох правда, Учителя й Валентини, вона є невмираюча в природі, жила вічно, живе вічно, і буде жити вічно. Ми ніколи не забудемо написати про цю істину. Свої слова говорить «Неправда».

    148. Неправда. Мені хотілось сильно жити, а от природа не дала. Я робив раніше, а тепер відпочиваю. Наші вчені люди помилились на мені, визнали свою хворобу, розвиток особи параноя, шизофренія. Ох, як молодість мою доводиться жаліти. Але зате я хвалюсь, ім’я його ціню. Хороший, розумний чоловік зробив мене корисним. Руки мої є золоті, а розум є дорогий. Якщо ти знаєш моє тіло, хвались перед усіма, звертайся до мене, проси сильно: «Учителю дорогий, дай мені здоров’я». Коли ти упросиш мене з душею, із серцем, ніколи в образі не залишишся, а одержиш те, що слід. Природа є багата матір. Повітря, вода й земля є найближчі рідні мої незабутні друзі. З ними можна вчитись і в них можна навчитися для самого себе й для іншого. Нам треба буде трудитися, загартовуватись у природі, сили волі набиратись, щоби вони були в тебе, а потім це маленьке зернятко сіяти. Ми звикли хворіти й застуджуватись самі. А учителя нема для того, щоб учити людей, крім одного тільки руського простого чоловіка, хто поставив сили свої перед усіма не лікаря, не знахаря, а особисто свої загартовані.

      149. Він хоче передати їх всьому народові, ображеним людям, забутим усіма, хворим. Вони дуже хочуть бути здоровими в житті, але людей не знайшлось ще, щоб уболівати й сильно думати, як треба допомогти їм уміло. Він вболіває й сильно думає щодня, страждає в цьому сам, природу просить, щоб відчинила ворота для цього чоловіка повернути назад своє здоров’я. Що найголовніше в житті? Дякувати їй за турботу, за незалежність свою, котра людям допомогла. Люди  стали здорові, уже хвороби нема, а є життя одне здорове, сильне.

                                1968 рік   18 серпня. Іванов.

   Я не був би тут ніколи, якби не Валентина.  Вона пригорнула мене до себе вмінням. Вона протистоїть мені своєю думкою. Я був не таким у цьому ділі, за що природа болісно держить у себе, вона не допускає до нашого райського місця, де має утворитися слава безсмертного життя чоловіка.

     150. А зараз вона кричить мені: «А для чого тобі ці смертні гроші, котрі всіх поклали в гріб?» Вона  просить, благає мене, говорить: для чого тобі ці ось гроші? Шах, як  не ховався й не йшов від людей із грошима, умер безслідно. Гроші – це не порятунок у житті, а мертвий капітал. Смерть вічно смітить у людях. А смерті нема і не буде на Чувілкіному бугрі. Там місце,  умови, можливість є залишатися людям без усяких потреб, де легко можна буде завоювати безсмертя. Нам треба буде це місце. А ми звикли жити в першій кімнаті, у котрій всі люди жили, вони боролись у природі за право своє пожити, сваволити в усіх ділах,  потім умерти в цій кімнаті на віки-віків.

     151. Люди підготували самі себе в цьому ділі, мою ідею, зроблену в житті, зняти в кадр фільму. Люди одержали відрядження для цього діла, а місцеві адміністратори втрутились у це діло, дали зняти на плівку не Учителя, а військового чоловіка. Це все адміністратор зробив у житті своєму. Паршек зустрічався з ними, він вивчив їхню тактику. Вони не зрозуміли мою ідею, вважали її нерозумно, необдумано якоюсь сектою. А самі знають добре, що це все робити неможливо. Паршека ніхто не примушував і не зміг примусити в житті, бо це все діло є безгрошове. А він проявив любов свою сам у природі й випросив у природи. Це всім людям треба в житті. Вони чекали Паршека в цьому ділі, думали: він  прийде до них, а що він буде робити?

    152. А він випросив це діло в природі ради людей, діло довести їм. Їхнє є технічне, штучне й хімія, хворим людям нема життя без цього всього. Цим самим довести: без природи, без умов, без усякої можливості не можна бути без потреби. А природа є матір, вона народила Паршека в цьому ділі, вона довірилась йому, вона віддала свої сили йому. Він розпоряджається ними, не боїться йти по дорозі й зустрітися з будь-якими людьми, адже вони не хочуть іти слідом за ним таким. Вони перебувають у природі в такій кімнаті, у котрій вони свій вік прожили, сваволили. Хто як жив і сваволив, а потім такий безсилий час прийшов до них. І всіх людей технічних поклала в ліжко й держала їх до того часу, поки в них не відібрала сили та їх усіх умертвила. Вони жили й нічого не робили в цьому ділі.

    153. Паршека зустріли вчені, вони не згодилися з ним. У них було одне, що життєва кімната показала нам, вона нами, усіма людьми, зроблена. Двері є для проходу, щоб у неї заходити. А коли в неї зайдеш, там усі умови є для того, щоб у цій кімнаті жити. Денного характеру вікна, усі такі зручності, піч посередині складена, і також стоять на своїх місцях ліжка, вони держать людей, коли їм хочеться перепочити, тоді вони сплять. Сон сниться їм: яким вони мають бути багатими в природі. Вони думають про це все. Все добро цієї кімнати є в них під головами. Вона примушує людей довго не спати в ній. Як ледь щось трапилось, він підхоплюється, скоріше свій одяг надягає на себе, і спішить у путь, у доріженьку в природу. Він же є мисливець, хлібороб землі.

    154. Він має в себе своє зроблене приладдя, тваринну силу, за котрою доводиться доглядати. Вона є жива худоба, людям допомагає. Це є його технічна машина, вона землю оре, вона доглядає за землею, робить урожай на ній. Він набирає з дому мішок, а з поля везе возами. Цей чоловік оточений горем чи бідою, стихія є попереду. Чоловік оточений цим, його держать умови життя. Він думає про неї, старається мати в себе більше цього. Природа дає все йому в цьому. Він волочить живе в цю кімнату, йому мало, він хоче мати більше. А кімната є в одних умовах, її огороджують великі надійні, міцні стіни. Хазяїн був задоволений, що він створив їх. Це майбутня сила життя його є в усьому. У нього була віра на це. Він жив так, упевнено говорив про невмираюче. Ніколи він не думав про нещастя чи яку-небудь біду, а, може, десь візьметься горе.

    155. Якби ми знали про цю нашу кімнату, яка вона є в нас. Ми розвиваємо похіть свою, бажаємо мати нашу сім’ю рідну. Це діло є не природне, ми зробили самі його, у нас появилися діти. А діти наші можуть бути чужими дітьми, це наше горе з бідою. У багатого батька діти розумні мають гроші. Вони не відкупляться від смерті, це є мертвий капітал. У людей є велика звичка збирати їх, вони заробляють тюрму.  Моя ідея живе без усяких грошей. Вони не рятують у житті,  людей убивають за них. Я, як ділок, не визнаю гроші в житті. Моя ідея – їх попалити. Вони допомагають смерті, вона живе через них. Ми з вами не продавалися б, якби не гроші в нашому житті. Гроші відіграють роль у нас. А ті люди, котрі накопичили їх у себе, вони багатіють ними.

    156. Гроші здобувають гроші, ними треба вміло керувати. Ми наживаємо гроші за допомогою грошей. Люди будують міста за гроші. Велика ненависть народжується в людях між цим. Один посилає ворога проти іншого, щоб інший знав, за що люди накидаються на нього. Це все робиться в природі. Для цього діла розум людський зробив зброю, цю продукцію, вона має вжитися в цьому. У природі не пропадає нічого, своє намічене візьме. Природа дозволила сама зробити це все, вона примусила людей воювати в цьому всьому. Це її такі в усьому сили пихнути людей на таке діло. А коли люди озлоблені, вони підуть умирати проти таких людей. Тоді ми не зможемо утихомирити таких людей, кров потече рікою в цьому, а на це все буває. Природа не стоїть тихо, і чуже влазить в голову людям, вони хочуть зайняти.

    157. Генерал – це є найвища особа в людях у житті в природі. Він сколотив армію, вона озброєна ним для того, щоб іншу таку армію знищити в природі, як найлютішого ворога в житті. Він думає так само про свого близького сусіда, про генерала, як ворога. Вони є суперники, один одному не поступляться своєю хоробрістю. Я, генерал, довго вчився для того, щоби пізнавати свого ворога близького. Він проходив теж таку теорію, старався набратись досвіду такого, щоб ворога свого перемогти. Чоловік, який би він не був хитрий чи розумний у своєму ділі, старався знищити ворога. А він був у своєму житті, він і залишився таким і буде таким. Це є природа, люди живуть для цього в природі, вони воюють з нею, хочуть довести їй своїм технічним, штучним і хімією.

    158. Це все є природне чуже. Його скільки не бери в неї, його мало. Люди не задовольнили себе в житті своєму. Вони направляються вдалечінь з пошуками, готуються, збирається в путь-доріженьку. Їм хочеться знайти щось нове небувале й ним скористатись у житті. Ми тягнемо живу річ від природи в свою кімнату, а з кімнати виносимо наші мертві тіла. Ми вмерли там, люди виносять нас у гробах на край хутору в землю, у праху лежимо. Ми робимо самі це діло. Природа робить це все. Вона народила Паршека для цього, він говорить про це діло. Це наше діло було стояти в черзі, і так довго ми чекали цього дня. Він прийшов із своїми силами до нас так рано недаремно, а він забрав когось із нас несподівано, негадано. Наші живущі люди вмерли, котрим довелось проститись у житті.

    159. Це діло буває не часто, один раз на рік, а все-таки людина вмирає. Вони є незаслужені в природі, вона проганяє їх. Паршек не кинув просити, благати досі, щоби вона допомогла йому. Вона має милих невмираючих друзів. Я ходив по природі, люди зустрічали мене так, як хотіла природа. Вона прислала моє тіло до них, щоби вони йшли, як від божевільного. А я був для них з душею й серцем, любив природу, любив їх усіх. Вона  вчила мене одному, щоб їм допомагати, як довелось зосередитися зі своїми силами, як приймати хворих людей. Я не жалів самого себе, давав здоров’я їм. Вони стали одержувати його через мене, лише б він чи вона поставились до цього, як слід. Такого легкого не було ще в житті. Це робиться не в технічному, у штучному й хімії, а в чистому повітрі, у воді, на землі.

    160. Ці засоби якості знайшов Паршек, він оточив себе ними для цього. Ніхто не може допомагати так, як Паршек. Він пішов у природу не таким, як усі люди ходять. І він думав не так, як усі люди думали. У них одне – стояти дивитись і чекати завтрашнього такого дня. А він приносить з собою небувалу атмосферу, котра приходить не часто. Люди не задовольнили себе цим, що вони мають. Їм хочеться більше від цього всього. Вони мають міжнародний ринок, у них народилась заінтересованість мати золото, срібло, все багатство їхнє. Але ніякого порятунку нема в цьому ділі. Порятунок є тільки через це все наявне в нас, що ми маємо в природі.

    161. Це неможлива штука буде, на котру доводиться дивитися своїм оком. Це є мертва будова, фундамент стоїть у землі, не життя людей є, а прогресуюча смерть. Усі віка люди не жили, а вмирали через своє діло почате. Як воно робилося досі, так робиться тепер у житті, і воно буде робитись до того часу, поки не народиться свідомість, котра не буде робити це і не буде помирати в житті. Потік зміниться, життя піде інше. Ми, люди такі, не будемо чекати час у житті своєму, як ми чекали його завжди. Ми хотіли жити добре і тепло, так сильно думали про це, а доводилось не так, як хотілось нам. Ми не отримували від неї, а вона не жаліла, а карала нас.

    162. Паршек робив не для самого себе, він був перша особа, проходив по цій дорозі, ця дорога давала йому блага. Він ішов, а сам не знав, куди й для чого. А коли доходив до місця, мені відчинялись ворота. Я приходив до людей, вони зустрічали мене не так, як треба. А я був потрібний їм у ділі , вони залишалися задоволені мною. Я заходив до них так, як вони бачили мене. Я не був таким ніколи. А що мене примусило прийти до них, що я думав про це? Вони знали, я запитував у них. Вони відповідали мені болісно на мої слова. Вони жалілися мені на своє горе, біда оточувала їх. Природа була проти їхньої підготовки в труді. Вона не давала їм, щоби вони робили там, вона лякала їх своїм бурінням так страшно.

    163. Вона ламає, кидає, все громить у шахті, людям  хочеться жити. Їх, як комуністів, примушують робити це, страх долав їх. Вони малювали мені картину: «А ми боїмось, не лазимо». А коли я став малювати їм про своє життя-буття, вони є не помічники в цьому ділі. Я  спитав у них: у вас є хто-небудь хворий?  А сама хазяйка говорить про своє: спина мучить її давно, радикуліт, п’ять років не може розігнутись. Я направив тоді вже свої сили, говорю їй, щоб вона вийшла на поріг свого дому й підняла лице доверху, повітря потягнула й просила в того, кому вона вірить. Я, як Учитель, учу й посилаю для її здоров’я. Вона послухала мене і вийшла. Що робила, як вона робила, а приходить назад у хату і говорить мені свої слова: ти, мовляв, Господь Бог є для мене, моя хвороба ділась десь, хвороба така болісна.

    164. Це такий мій перший початок був. Сірник запалився для всіх. Хазяйка недаремно приготувала їсти. Я бачу, не наше діло створилось. А тепер моє діло – це моє слово. Для кожної людини й кожної хвороби в мене на арені є природа: повітря, вода й земля – це є великі три друга, вони – це є все. Хворий хлопчик Павло приїхав до мене з Москви, умови прислали його. Він  палив, це мучило його, він не зміг зробити сам це, йому доводилась сторона інша, він тільки переживав, йому було трудно. Він робив це діло, а в нього не виходило, доводилося допомагати йому. А сил нема таких, їх доводилось знаходити в нього для цього. А всьому діло є повітря, воно розсікає ці ось умови, а ці умови доводилося зживати тяжко.

    165. Павло говорить: «Я думаю про це діло, Учитель – це є все для життя нашого. Він робить нам, щоби ми всі були здорові». Нам треба жити, а ми живемо так, як ніколи. Умови примушують нас рано підніматись, а пізно лягати. Природа наробила все це, вона є така матір великого знання. Вона є всьому діло. Вона робить діло через мене такого. У неї є всі природні сили, вона має повітря, воду, землю. Це є одні з усіх три тіла, котрі людям хворим роблять поміч у житті. Азот природного характеру, життя нема ніякого без цього. А коли це буде на арені, то життя людей буде. Вони будуть жити, як ніколи, природні, живі.

    166. Це є живі істоти в житті, вони дали нам розум у цьому. Потрібна деталь робиться  з цього, а потім з багатьох цих деталей складається складний автомобіль будь-якого характеру. Ми отримуємо сировину із землі із цього всього, направляємо у вогонь, робимо метал, продукт залізо, сталь. Це величезна стіна робиться, діючи з повітрям, водою, треба вогонь, це все створює силу, струм, електрику, все живе. Вони роблять усе через руки людей, вони не обходяться без повітря, води. У надрах землі є камінь міцного характеру, з котрого кладуться стіни високі, а глиною з піском мажеться, робиться грань у всіх відношеннях з водою, сохне.

    167. На все це треба людські руки колупати, пальцями схоплювати, а носити доводиться все на ногах, очі дивляться, а вуха далеко чують. Тіло є все сховане, воно не мало такого почуття для життя. Такими озброєними людьми ходити тяжко по природі, котрі не живуть легко в житті, а вони живуть дуже тяжко. Людям доводиться ступати своїми кроками по землі. А коли ти крокуєш по землі. яке б живе тіло не було, то вся чужа істота робиться для тебе. Ти виявляєшся мертвий цьому всьому ділу, у тебе  самозахист є мертвий, він не живий, а цілком і повністю є чужий, створює в себе одяг цим усім. Ось які діла  відбуваються.

    168. Паршек може обходитися без цього всього, у нього вистачить сил. У нього є не що-небудь, а природа. А в природі дорога одна до цього діла. Нам треба буде лякатися цього місця, це є великий природний страх. Ми з вами не знаємо, куди й для чого так ідемо? Ми шукаємо щось у цьому ділі, воно не дається нам. Нам хотілось зачепитися за що-небудь. Життя нашого тіла відбувається в умовах невагомості, усе йде шляхом невагомості. Люди живі одягають належний костюм у такому технічному. Тіло заряджається цим. Він знає це діло, він готується на час  польоту, у нього закладається строк.

    169. Думка закладається для цього діла. Він не летить туди фізично робити щось. Матір Павла приїжджала на днях, дійсно хвора, у неї велике безсоння, вона не зустрічається з людьми. Чоловік прислав її для того, щоби вона одержала здоров’я від мене. Я не маю його як такого, а беру людей, котрі нічого не думають у цьому ділі. Тому їм доводиться хворіти так. Ніхто не має права вилучати таку хворобу на ній, це можна отримати тільки від природи. Вона заслужить і візьметься за це діло. Так вона одержує вчення від Учителя, а воно зв’язано з природою: повітрям, водою й землею. Вона стала мати панування над цим, як люди стали мати таке горе, вона посадила грибок або виразку. А тепер людей нема таких, щоб цю хворобу видалити з життя, засобів не знайшлось на це.

    170. Людям треба буде жити так, як живуть усі добрі люди в цьому ділі. У цей час атмосфера збирається прийти тепла. Сонечко розкидає промені по землі, вони гріють для того, щоби кожне місце зігрівати. Новонароджена травка або квіточка дає запах, аромат, і ріст виду своєму. Він показує, це є прибуток, такий потрібний у житті, він готується тварині. Траву скошують, сушать, складають у валки, а потім із цього всього кладуть у копу, а вже копи кладуть у горбу, складають, і вони зберігаються в скиртах.

    171. Людям треба трава, треба буде годувати живий скот, це його їжа найголовніша, чим він живе й сил своїх набирається. Хазяїн доглядає за  нею, як за своєю, її годує, поїть, вичищає  у неї з-під ніг. Він говорить, вона треба мені. Коли ми дочекаємося погоди, котра нас усіх примушує, ми кидаємо свої двори, а самі разом з твариною, худобою. Ми запрягаємо її в ярмо, хомути, їдемо по бездоріжжю в степ для цього діла, щоби підготовлену землю зорати. Її треба зробити приладдям грядкою, ми робимо це разом з твариною, скородимо для посіву зерна, щоби сходи вийшли для майбутнього врожаю. Ми буваємо на цій землі все літо кожний день і ніч. Ми дивимося на це діло, як воно лізе вгору своєю силою, воно показує нам свою силу.

    172. Це люди роблять для свого життя, вони оточили цю землю. Вони розвинули знання, вічно думають про це діло. У їхній місцевості зима-матінка покривала землю снігом, усі поля в цьому, не давала ступити нозі босій туди, а доводиться чекати весь час теплу весну, ясне в променях сонечко. Воно зробить весь сніг водою своїми силами. Вона зашумить, загримить ця енергійна вода в ярках, вона бачила це все там у морі, вона розкаже про ці умови. Це є природна вода, вона насичує вологою всю землю. Вона живить усю нашу землю для того, щоб родив урожай для людей. Вони користуються ним щорічно кожен раз. Це є природне всіх людей у житті, вони роблять це, така турбота їх: щорічно треба готуватись.

    173. 5 квітня 1981 року представник міськкому приїхав. Він підніме мою історію, хто я є в своєму житті? Я є на сьогодні ніде ніяк не приписаний, мене вважають не такою людиною в житті. Я пішов у природу не так. Я шукав у людях, що людям треба для їхнього  життя вічного характеру, це місце. Я  знайшов його, ніхто не займав його чим-небудь від часів Адама. До цього місця нам треба прибавити умови, щоб ним скористатись. Це людей є таке діло, вони повинні робити так у природі, щоб ні перед ким ніяк не відповідати в цьому ділі. Я знайшов його в природі засобами, щоб наші бідні люди, котрі утратили своє особисте здоров’я, повернули назад його, щоб вони були здорові.

    174. Люди знали мене такого ось у світі. Я є дехто такий у нашому житті. Ми повинні зберегти це місце, ці умови, вони зроблять всю можливість на цьому  місці залишитися людям без усяких потреб, щоби заслужити слави безсмертної від природи. Ось що Паршек знайшов у природі, тепер хоче подати це діло теорії, щоб вона займалася цим. Учені перебувають сильно в природі в мішку в Арктиці, а в Космосі вони перебувають у невагомості. А щоби вони залишилися на землі, у воді, у повітрі фізично живим тілом без усяких потреб, це Паршек робить сам. Він виявив це місце, створив умови, воно оточене думкою тепер. Мова йде про Паршека. Це він один такий чоловік не боїться нікого в житті в природі.

    175. Він виходив своє серце 25-річного чоловіка. Що може бути краще від цього, якщо серце твоє таке, як треба? Це ж твоє тіло. Нам не треба ніякої техніки, не треба ніякого штучного, не треба ніякої хімії, треба мати одне таке серце. Воно народжено таким, і воно  буде жити таким. Природа стоїть за нього за такого. Що є краще від цього всього в житті? Це є природа, а в ній є ключ від усього цього діла, початок найкращого в житті. Сонечко зігріває все маленьке живе зі своїми розташованими сяючими променями. Вони залишаються задоволені цим учинком. Це атмосферне явище проходить у природі не однаково.  У всій місцевості буває зовсім не таке, зовсім інше, таке погане в житті.

    176. Що робиться в цьому житті. Люди живуть не однаково. Шановні люди на білому світі! Ви живете на ньому один раз, а в другий раз,  ви вмираєте безслідно на віки-віків. Вам нема ніяких заслуг у цьому ділі. Ви не навчились жити в природі в умовах, ви робите в житті своєму те, від чого вам шкідливо. Ви є люди даного часу, подивіться назад на свою історію, вона робилася вами так, як ви бачили. Це було ваше таке діло: вам доводилось воювати з природою. Ви є озброєні всі люди, у вас є величезна техніка, штучне й ваша хімія для цього діла. Ви не одержуєте нічого корисного від цього, а тільки шкоду. Цей учинок робиться між людьми, природа ненавидить, вона бере карає за це діло.

    177. Вона садить без вибору своє горе: яку-небудь несподівану хворобу, виразку або грибок. Ось це згубне наше діло живе з нами. Ми позбавитися від цього не в силах, бо самі заслужили, зробили це діло в природі. Вона держить нас усіх до одного в умовах землі, ми лежимо там у праху живими тілами. У природі даремно не пропадає ніколи ніяк. На це діло чоловік прийде сам Паршек, він відчинить ворота на це й скаже слова свої: встаньте ви, живі й мертві, щоби прославити ім’я моє. Я прийшов на землю смерть вигнати, а життя у славу ввести. Це діло обов’язково буде в житті. Мої пошуки були в природі для того, щоб людям знайти те, що треба в житті. А людям треба буде одне – найкраще здоров’я.

    178. Паршек говорить про радянську науку, що вона зробила в процесі всього цього, у ній є на арені, і що вони думають зробити?  Учені є впевнені в усьому своєму наявному, вони залишилися незадоволеними цим своїм розвитком у житті. Вони не знають природу так, як слід її знати, і одержать від неї не те, що треба. Ми, учений світ, робимо нові свої пошуки, хочемо знайти в природі те, що нам треба в своєму такому розвитку. Наша наука не стоїть на місці нашого діла, вона простилає свої щупальці в цьому ділі, вважає: це нам треба. А це все належне є не наше діло, а природне. Ми прокладаємось до неї, напролом ліземо, хочемо, щоби вона давала нам так, як мавпам. На це діло ми мислимо своїм розвитком.

    179. А нам не треба хвалитися чужим, не своїм. А ми поїдемо куди-небудь у чужу зовсім місцевість, де люди живуть багато, самі не хочуть трудитися тяжко. А ти попав туди через бідність, хотів заробити грошей, найнявся в робітники до мужика на строк. Він робив те, що скаже йому хазяїн. Його діло є кінське: скільки не кладуть, а везти треба. Іван відробив свій строк, одержав на руки гроші, приїхав у своє село, пішов у лавку, купив мануфактури на сорочку й брюки, пошив їх. Свято прийшло, він надів це на себе. Він хвалиться цим усім, от, мовляв, я так я, що зробив у житті. Хоч я поробив, але заробив гроші, справився, став як людина, прикрасив сам себе цим фасоном. Люди дивляться на мене, вони завидують, говорять про мене такого: ось чоловік у житті, хто зумів справити сам собі так красиво.

    180. Це все такі умови примусили його, він зробився чоловік, котрий може похвалитися між іншими людьми. Багато людей говорять і так завидують цій людині. Він є в нас між нами один, у нього родилось таке щастя. Природа не жаліє давати йому своє добро, він оточив себе цим. Чого тільки нема в нього? Одне за одним прибавляється. Уже декого беруть завидки. А в інших людей народжується ненависне, зло в цьому ділі. Вони не знали: що зробити йому. Це  таке народжується в людях через чуже. Нам не треба завидувати і через це все не треба заводити зло, бо це є природна хвороба в житті. Самому треба робити це діло. Для цього всі такі можливості є зробитись більшим і багатшим від цього всього в житті. Дорога є на це все. Людям треба задатись великої волі робити й робити в цьому ділі.

    181. Природа народжувала всіх однаково, усі люди  появилися живі, а от вони оточили себе не однаково чужим добром у житті своєму. Вона обдарувала їх через їхнє діло, зроблене ними в природі. Усі люди – злодії в природі, вони вбили природу, примусили її родити те, що їм треба було. Земля говорить їм, як людям, що мають нужду в ній: чого ви лізете до мене? Я проживу без вас. Я є ваша матір  у всьому: вас годую, пою й одягаю. Ви живете в мене, як у матері рідної. Я прийняла вас, прикріпила ваші ноги, ви повзаєте по мені такими, бачите, що робиться на мені в житті. А я, ваша матір, можу вбити вас струмом, це такі сили є в мене, а ви не рахуєтесь зі мною такою. Ви робите своє, ями риєте для шахти. Вам треба вугілля для вогню, треба руда для заліза. Вам треба все, ви не зможете жити без цього самі. Ви озброюєтеся проти мене такої, хочете воювати зі мною.

   182. Скільки ти не воюй зі мною такою, скільки не бери, у мене, як у матері вашої, вистачить, а от ви губите самі себе. Ми трудимося так тяжко в цьому, як ніколи. А я лежу, сама нікому не заважаю, і я не примушую вас, щоби ви йшли до мене. А ви  примусили самі чекати цей час, як ніколи. Ви спішите, у вас є мало цього часу, до сходу сонечка піднімаєте самі себе. Павло сказав так про діло, зроблене самим Учителем: «Учителеві треба бути не тут в цих умовах, йому треба дати простір у його житті, щоби він приймав вільно це діло». Павло правильно сказав за своїм висновком. А вчені люди не зрозуміють цього своїм таким поняттям. Це є наших таких людей, вони чекали це багато років, їм набридло вмирати так.

    183. А ми не брались жити і не хотіли жити так. Нас мучило наше таке незнання. Я знайшов благо для людей у нашому житті, а вони розвили на мені диверсію, якусь секту. Ви попробуйте залишитися таким у житті, а потім скажете, чи  це погане діло. Ви розумієте, мені холодно в цьому. Я знаю добре, але йду, це треба мені. Скільки в людях робилось це в житті, а все-таки зробилось те, що треба. А люди хочуть зробити це, а в них не виходить це діло, їм дуже тяжко. Людина народилася на білий світ, як і всі такі люди, для того, щоб обов’язково жити в природі. А умови  примусили її, й оточили так нездоров’ям. Вона здалася в житті, стала хиріти, її сили стали падати. Вона захворіла, хворіє.

    184. Куди він не кинеться сам із своїм напрямком,  природа заважає йому своєю палкою в ногах. Йому треба допомогти в усьому цьому, йому робиться погано в житті своєму. Він робить і так, і сяк, а здоров’я  втрачається від цього. Він зробився безсилий, його оточила неміч. Він не наступає вперед, а відступає. Йому є не в силу це діло. Він зробив би багато чого в житті, але мозок його не робить, руки його відмовили  в цьому ділі самі, думка його так перестала. Він забув про те, що він робив один час. Його оточило незнання в цьому ділі. Життя припинилось у нього. Він не знає букви, як їх поставити рядочком, або цифри зробити для складання. У нього відсутня література, математика.

    185. Це все ми робили для того, щоб у нас було це все. Ми були сильно раді цим. Як же у нас таке діло вийшло в житті? У нас було одне, а до цього прибавилось інше. Ріст примусив робити це, природа не відмовила давати для цього розвитку. Думка починала, думка оточила й робила число більше. А раз у цьому ділі вийшло не мале число, а велике число, природа навчила людей любителів, як охочих до цього діла. Вона дала свою пам'ять їм, як таким азартним, не розгубитися зі своїми такими днями, вони народжували в себе в такому ділі. Час прийшов, коли зайчику  треба  ховатись у снігу. Це наша зима, що йде з холодними, морозними умовами по природі.

    186. У цей час ховається не один зайчик, слідом за ним були інші. Вони не тікали від кровожерливого вовка. Він не рахувався ні з чим, для нього заєць є, як якесь м'ясо, смажене на сковороді. Він запасається ним не на весь свій час. Цим самим живе хитра лисиця, що народжена в природі. Вона чує носом на велику відстань, і туди через свої умови пробирається. Вона робить усе на ногах, вона будує умови життя під землею, тим вона береже себе до пори. Вона робить вільно своє це діло в лісі, коли стає на свої пружні ноги, свій ніс направляє в яке-небудь таке розорене, добре не огороджені умови. Вона зібралась пробратись туди, покрівлю курятника розірвати, і там по-своєму потрохи похазяйнувати. І вона здібна зробити курям що-небудь.

      187. А коли вовк пролазить у кошару, кров тече  одна від цих  кровожерливих. Я, говорить їм заєць, не роблю це, кров не проливаю. А от дерева, яблуні молоді сильно підгризаю, це мої зуби роблять так у цьому. А курочка розводиться з курчатка, з яєчка. Хазяїн береже це все, як своє око. Але півень не збережеться вдень від мене, від такої розбійної, я схоплю його й гайда в ліс хазяйнувати, там пір’я відлітають, а м’ясом живлюсь. Так робилось, робиться в нашому такому житті. Мужик змайстрував  як-небудь вогнепальну рушницю із своїм розвитком, наробив зарядів пороху, капсуль зробив, спритність була в цьому ділі. Лише б мені побачити її чи його, мої руки є такі до прицілу, я готовий. Потрібно вміння, раз готовий. Тільки курок нажимається, капсуль розсікається, вогонь запалює порох.

    188. І лисиця не збережеться від цього, заєць теж. Дріб буває на вовка, мисливець робить це в природі. От я є мужик цього села із своїм придбаним наявним хазяйством, не сплю ніч, одне думаю про нашу матір рідну землю, вона є таке джерело в мене в житті. Я не забував про це, восени рано скопав по ясній погоді, сказав природі: слава тобі, Господи; лежи, чекай до себе свого брата снігове покриття. Він одіне тебе, напоїть своєю вологою на все життя. Я, мужик, не забував таке діло, що як  хитріше посіяти на цій земельці, у Бога попросити, щоб уродив хороший урожай, щоб здоров’я було зібрати це все, що вродило. Чисте зерно – це є найголовніше в житті. Чисте зерно засипати в засіки, це є життя наше. Це діло робиться в житті, мужик кладе всі сили на нього.

      189. Учитель був оточений у природі так, адміністратори образили його, він знав добре, природа говорить йому найголовніше. Він не бажав нікому, що робиться людьми. Вони не вірять, що ти є один такий у природі, вважають тебе, як і всіх, джерелом. Я робив пошуки в природі, шукав у природі чоловіка такого, котрого треба в житті, безсмертного чоловіка. Для цього всього природа зупинилась на мені такому. Вона обрала мене одного з усіх для цього діла, довірила мені свої сили,  і доручила мені робити в людях те, у чому вони мають нужду в своєму житті. Їх мучило одне нездоров’я в житті. Вони втрачали це здоров’я по путі своїй, у них не було цього, щоб знайти його.

    190. А Паршек поділився з ними, їхню дорогу віддав їм, а свою взяв із собою. А коли він оточив себе цим, тоді йому прийшла в голову одна небувала думка: безсмертному чоловікові треба знайти місце з умовами, він доб’ється можливості, щоб залишитися  без усяких потреб у природі. А тоді нам можна одержати безсмертя в природі.  Паршек знайшов це місце у Ворошиловградській області, Лутугінського району, село Оріхівка. Вона народила мене. Це місце дісталось мені за спадщиною від батька рідного. Він відділив мене жити туди. Мужики питали в нього: «А куди будеш Паршека дівати?» А він говорив їм: «На Чувілкін бугор». Я згадав ці слова, сказані ним, і вирішив зайняти це все діло, мені довірене. Я зайняв не для самого себе, а для спільного  блага. Я зайняв це місце практично 25 квітня, не сам особисто, а було багато людей.

    191. Усе робилось за домовленістю з районом. Я хотів народити дитину без усяких потреб на цьому місці, знайшов матір, котра дала згоду народити на цьому місці. Ця матір не схотіла народжувати своє дитя в себе, а вона звернулася до мене, щоб я дав їй свою згоду зробити аборт. Я зрозумів це діло, що вона не матір своєї дитини, я зробив свою таку обдуману пропозицію, щоб вона згодилась народити нам свою дитину. Вона не відмовилася від цього діла, дала свою згоду народити дитя не по-своєму, а по-нашому. Ми будемо батьки й матері цій дитині, узяли на себе, на спільне діло народити це дитя в своїх умовах не так, як люди народжували своїх дітей. Вони народжували в умовах, у постелі м’якій. Ми взялись народити його в чистих відкритих умовах на бугрі, хотіли зустріти без усяких потреб.

      192. Ми берегли це дитя в себе спільним колективом, усно в нас таке діло розвивалось. Здавалось, ми починали робити це діло в природі вперше. Цього діла не було ніде ніколи. Учитель проводив ідею, і він хоче, щоб це так вийшло в природі. Воно вийшло б так. Хіба матір не має права народити своє дитя? Воно народжувалося нами для того, щоб умерти, як і виховувалось. А тепер ми народжуємо для вічного життя, ми будемо виховувати його на руках. Так робилось діло.

   Бажаю всім щастя, здоров’я хороше.

 

1981 рік 22 квітня. Учитель Іванов. Набір – Ош.

 

8104.22   Тематичний покажчик 

Учитель історія  8,9,97,104-120,163

Війна 41г.  10-17

Еволюція  42

Народження  ЧБП  50,78,139,192

Безсмертя, бугор  57,125,131,173

Учитель  60,61,130,189

Бог отець, Бог син, Бог Дух Святий 68,69

Чуже, не хвалитись  101

Терпіння без їжі  146

Валентина  149

Життя без грошей   155,156

Нова раса 191