Іванов П. К.

Паршек  із загартуванням-тренуванням

продовжує свою справу почату

 

1982.04.21. Учитель Іванов

 

Перекладач – Ош. Редактор – Ош.  Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

      1. Я знайшов це загартування-тренування в природі, оточив себе з ним у колючках з гострими голками, пірнув до самої крові. І тут же біля села Пушкіна свині вирили лігвище для себе. Я занурив своє тіло дефектне туди. Ця вода, сонцем нагріта, дала мені такий життєвий спокій. Я побачив світло в цьому. Я пробирався по бездоріжжю, десь килим брався для цього, він тягнув мене туди, куди слід. Я був там, старався залишити  своє позаду. Я пробирався без чужого. Мене зустрів собака, він не бачив мене такого ось, а поклав свій хвіст, їм став виляти, значить, дружба є між нам. Природа, вона все зробить, вона мене розбудила, веліла  не спати. А  тепер цей собака є милий друг мій. Він держить мене такого, не допускає до людей. Вони самі знайдуть, прийдуть і скажуть свої слова: хто я є для них. Я є милий друг їм через діло наше. Мені не треба діагноз, мені треба людина. Природа не забувала за мене. Якщо я прошу, вона дає. Я просив це місце, вона дала його. А ім’я моє залишилося там на віки віків. 

      2. Я говорю до нього: «Хлопчик». А він дає знати: виляє хвостом, значить, наша дружба є з ним. Я йшов упевнено й надіявся на природу, не знав, що вийде з цього. Ми з ним розуміли мову свою. Я просив його, він робив усе, ні від чого не відмовлявся. Це розумниця така була в житті. Скажу: Хлопчик, він тут як тут, уже напоготові, готовий бігти туди, куди я примушую його. Це не моя ідея є. Я так подумав, мені зробилося жаль його як собаки. А тут палатка червоноармійська взялась на це діло. Я пішов туди із своєю доповіддю, офіцеру розказав. Він не пожалів у цьому, він дає мені дві скибки хліба, говорить: «Годуй сам, вона не піде за тобою». Так воно й вийшло. Я йду до Хлопчика,  а він став чужий мені, від чого доводилось відмовитись. Моя природа не стала служити другом через мою подачку. Мені не доводилося жаліти природу, вона жаліла мене більше, дала друга в житті, а я хотів збутись цим. От де сили були дано для мене природою, а я не зумів зберегти їх своїм учинком. Хлопчик прийшов не для цього до мене, такого неімущого, він прийшов підтримати сили Паршекові в природі. 

      3. А Хлопчик не пройшов половини дороги, такого діяча не визнав за таку істину. А вона була в Паршека, він  не зберіг це здоров’я. Воно треба усім нам це загартування-тренування. Природа намітила зустріти  одного в світі чоловіка по ось цій дорозі, він відмовився від чужого, узяв своє живе тіло, став ним хвалитись. А люди, не знаючи його, сміялись. Він бачив і чув це. А коли це ось діло торкнулося одержати дари природи через собаку, то Паршек недооцінив її. Вона давала йому цього друга для збереження, собака правильно вчинив у цьому ділі, щоб потребами не задовольнятись. А природа хотіла цього, вона не підготувала цього собаку. Паршек не знав цього діла і не зміг зробити цього. А він умів нагодувати в той час, коли хліб давався по картках. Він був у Червоної армії, доступ був, а так тяжко. Але мені  як такому не відмовляли нічим ніде. Мені йшли назустріч у всьому. Я залишив  Хлопчика, він не пішов сам за мною. Я просив його, він не став бути моїм другом.

      4. Я прийшов зі своїм здоров’ям на землю не для того, щоб її щорічно орати й класти цю оранку під сніг. Це наша така людська хитрість є в житті, щоб природа давала нам вологу. Ми чекаємо цей час. Природа очистила поля нам, дала нам можливість добратися до цього місця із своєю технікою, і там грядку зробити із землі. І туди кинути зерно вічно розвинутого в житті труда. А труд це є діло, без котрого люди не вміють жити. Їх діло одне: квітку забрати, а лайно розкидати. Це є діло їхнього життя.     Загартування-тренування не має запасу в себе. У нього є азот, повітря, вода й земля. Усе діло треба прибрати з дороги геть, а квітці, траві цілинній дорога є. Люди почали робити це, вони і скасують це. А раз почате це діло має жити, мене й кинув собака, не захотів допомагати. А я не кину цю ідею, вона дісталася мені кров’ю. Я не так ось даремно починав її без усякого. Люди були помічники, вони даремно не хворіли. Я пробирався до них по чистому полю. Там десь пташка жайворонок підняла себе. 

      5. По цій дорозі чоловік не часто знайдеться такий, щоб він згодився з такими умовами, котрі я вибрав, і по путі я зробив те, що доводилось бачити. Я, не думаючи, залишив у людей свій одяг, а сам пішов у природу. Вона не чекала мене такого, килим не слала для моїх ніг. А я пробирався ним, я робив те, що хотів у житті.  У мене була одна думка зустрітись по цій дорозі, де б я тільки не був, що б я не робив. Я побачив перед собою хворого чоловіка, він пожалівся мені, не знаючи мене, попросив, щоб я допоміг йому. Я спитав у нього з душею й серцем, узнав, чим він мучиться. Але мені не треба його мука, я є заінтересований хворим, він відіграє роль у цьому.  А я йду та думаю про це саме. Це є моя практика. Думка фантазує, а коли торкнеться живого факту, то тут робити треба. Я не знав, що хазяйка моя Фекла Ігнатівна  хвора. А коли я прийшов у Новошахтинськ до друга дитинства, мене зустріла його дружина, хвора зовсім. Вона жаліється мені своєю хворобою. Я говорю їй: мені треба ти, я допомагаю тобі своїми силами, учу, щоб ти була здорова. Вона слухає мене як Паршека. Я просив її.  

     6. Це загартування-тренування є початок життя вічного характеру. Воно веде нас до безсмертя, люди робляться в природі новими, ніколи не вмираючими, їм треба заслуги. Він є самородок за ділом, а джерело  його всього життя є це загартування-тренування. Він трудиться один на благо людей всього світу. Він учиться в природі, він хвалиться перед світом, істину говорить про клітину свого тіла. Його серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Його вихід є у світлі. Він не боїться ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби в нього не було цього,  він би давно вмер. Він є чоловік землі, дихає сильно, говорить різко не про якесь чудо. Він говорить про природу, про практичне, про фізичне. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він любить хворого, цілує його, знає душу й серце його, йому хоче допомогти, біль убиває струмом через руки. Це не слова говорять, а все робиться ділом. Рука пише Володаря дуже справедливо.

      7. А просьба яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Це треба буде юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба матір-природу любити, берегти її, як око. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись у нього, щоб у тюрму не сідати й у лікарню не лягати, на рожен не лізти, вільно жити. Яка буде нам слава, якщо ми голівку низько поклонимо, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Серця свої загартуйте, милі мої ви люди. Ви гляньте на сонечко, на своє оздоровлення. Бути таким, як він є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.  Це все природа зробила. Загартування-тренування  відчинило ворота всьому до життя. Ми маємо любити природу,  як матір рідну, треба берегти її, а не йти від неї. Вона ж є така, як ми є. Паршек іде її дорогою. Він зустрічається з людьми нужденними, хворими, з ними розмовляє, щоб вони знали його. Їм це для чого? Їм треба здоров’я. А що буде завтра з ними? Вони не знають цього.

      8. Я, Паршек, далеко не ходив за загартуванням.  Умерти можна в будь-який час. А от жити треба навчитись у природі. Заслуги треба мати, тоді природа збереже життя так, як я примушував себе для загартування-тренування. Я не боявся залишатись у природі. Вона різала мене до самої крові, вона обдаровувала мене силами своїми. Я йшов по ній роззутим весь час по бездоріжжю, у мене був килим під ногами. Я надіявся на природу, що вона не знайде мене таким. Я йшов не красти, я йшов не вбивати й не збагачуватися прибутком. Я є не та експедиція, котра збиралась у дорогу в Арктику. У мене була не зброя в руках у природі, а любов тіла, від чого відмовитися не можна. Я прийшов до друга Івана Олексійовича сили природи показати, а він сказав мені свої слова інженера, що він вірить техніці, це добре. У нього працює колектив, він є командир. Це вже адміністративна особа є. Якщо йому не по душі є людина, він прожене її.

      9. Ну що ж, ти залишайся з технікою. А я, Паршек, залишусь із загартуванням-тренуванням, з життям вічного характеру. Він хотів мені, як другові, щоб я жив у нього, а своє почате кинув. Це ж треба всім, воно має світове значення. Наука загартування-тренування є джерело живих людей, вони навчаються в природі.   Їй багато не треба, їй треба тіло, дух живий людей. А якщо ви не хочете любити природу, не треба, здоров’я своє загубите. Це є природа, вона показала мені цю дорогу, щоб я пройшов по ній такій від хорошого. Уночі в 12 годин я кинув і пішов у природу. Мені природа допомогла, я прийшов вночі. Хвору Євдокію Панкратівну, вона ногами атрофованими не ходила п’ять літ, я підняв своїми силами. Вона вранці вже ходила сапати картоплю. А лікарі місцеві конвоювали мене, як психічно хворого, в Сватове, у дім божевільних. Я пішов від них. Загартування-тренування не треба там зі своїми силами.  Нам учитись треба  у великої матері природи. Вона послала мене туди, куди треба, за мій такий створений подвиг.

      10. Я опинився в Луганську в Єлізаветовці, вулиця Луначарського, №2. Там жив Федір Федотович Городовитченко, він був брат моєї жінки Уляни Федорівни. Я прийшов туди пішим ходом. Коли він побачив мене, злякався. Він спитав: «Що з тобою». Я попросив одяг у нього, і тут же спитав у нього про хворого. Він сказав, що в них є негожа хвора на вулиці Первомайській. Знайома. Я звертаюсь до Марії, до дружини його, щоб вона пішла й сказала. А хвора була рада цьому ділу, хоч зараз. Я є ділок і мудрець цьому ділу завдяки загартуванню-тренуванню. Приходжу: людина є негожа. Але ради загартування-тренування я покажу це всім людям, що моє тіло заслужило. А лікарі не вірять мені в цьому ділі, міліція є не помічниця людям хворим. Мудрість Паршека така. Я попросив її як хвору, щоб вона не їла й не пила до ранку. Таке діло: щоб вона приймала тільки загартування й тренування Паршека. Я не боявся ніякого голоду, не боявся холоду. Я був такий один у світі, ішов по своїй  дорозі, хворому допомагав.

      11. А вчений світ зустрів мене не так. Він повернув своє знання на хворобу. Я розказував правду. Мій метод: це повітря, вода, земля, у чому я загартувався тренуванням. Це хвора. Дощ, сніг десь узявся на моє таке щастя. Люди бачили, вони не забудуть такий порятунок життя людини. Я тоді в ту хвилину, у ту годину не боявся нікого.   Загартування-тренування є наука всіх людей усього світу, джерело людського життя. Я не побоявся зайти в Луганський міськвиконком, свою практичну науку запропонувати. Іванов приймав. Я довго говорив з ним про здорову людину, їй треба ця ідея. Він є комуніст, пішов назустріч цьому. Міський відділ здоров’я закликав їх, вони згодилися на це все моє, моє здоров’я покласти в лікарню. Я не зміг відповісти їм слово не це, пішов. Як я біг від цього, думав, що вони женуться. Федорові кинув його одяг, сам пішов у дорогу.  А літаки-кукурузники навчаються літати. Один перед одним вище. Я говорю перед тим, що найвище літає: якщо я правий у цьому ділі, то літак зробить посадку біля моїх ніг. Він тут же спустився. Я не повірив цьому: все буває. Я спитав у водія причину. Він сказав: «Невідомо».

      12. Я йду далі, а дороги дві показалися. Я не знаю, куди йти: чи вправо, чи вліво. А йти треба. Раптом чоловік показався з правої сторони. Я чекаю його, він підходить. Я вибачився, говорю: «Скажи, будь ласка, як мені попасти на Синельникове?» Він говорить: «Іди по моїх слідах». Я зробив не більше п’яти кроків, як назад глянув, а його не виявилось. Ні кущика, ні ярка нема, а чоловіка нема. Хто це був? Він, а його такого не стало. Значить, я був правий у цьому всьому. Природа недаремно огородила мене загартуванням-тренуванням. Я зробив природу з ворога друга.  Вона не впливає на мене в житті так, як впливає на всіх нас. Я люблю природу. Сніг є якась радість для мене, любов моя.  Цим було доведено радянській владі про чоловіка, народженого в природі, щоб для життя загартувати себе від холоду й голоду, щоб людям довелося жити вічно. Ми, усі люди, повинні взятися спільними силами за це діло, повинні добитись у природі.

      13. Паршек прийшов для цього діла, він є ватажок цьому всьому. Перший чоловік показав себе живим своїм тілом у житті, щоб люди знали, про це говорили.     А хазяї, у котрих Паршек залишив одяг, сховали його, вони нікому не говорили про Паршека. Він не даремно прийшов на землю, а з метою йшов по цілинній землі, колючками порізався. А коли він обмив кров водою, яка красота була в цьому ділі, ніякої втоми. Ви не подумайте, що він утопився. Він є живий, іде до свого одягу. А в хазяїна до приходу двері секретні відчинилися йому. Хазяїн злякався, одяг повіз дружині. Паршек по дорозі зайшов до Євдокії Панкратівни, вона вже оділа валянці, ходить. А лікарі сповістили їй, що Паршек повибивав вікна, вони відправили його. Ось які здібні лікарі є залатати цю латку. А Паршек знав це діло, він пробирався до одягу свого. Іван Климович дав п’ять карбованців йому на дорогу. Він знав, хто це є Паршек,  йому низько кланявся. Цього Паршек не бачив, він вважав: це якийсь наплив.  

      14. Природа зжалилась, пішла назустріч їм. Вона зустріла мене, стала питати про живущих людей. Вони обходяться в мене так: їдять досита, одягаються до тепла, а живуть у домі з усіма вигодами. Їм жити б, жити, а вони вмирають на віки-віків. Вони є незадоволені цим життям, що й примусило мене  зустрітись із загартуванням-тренуванням у природі. Вона, як матір рідна, взяла мене під своє шефство, стала вчити, яке холод треба буде приймати. Вона дозволила бути роззутим, без одягу живим своїм чоловіком.  Нас не задовольнило те, що ми маємо. Нам не треба негоже. Ми є квіти з бур’яном. Наша земля стане жити для людей. Смерть відійде через це, а життя буде введено. Ми не будемо робити те, що ми робили в житті, а будемо жити вічно при цій системі. Природа допоможе нам в цьому, вона забере ці цяцьки звідси. Що може бути краще в житті? Бур’ян, трава, квітка, запах аромату, жучки, бджілка, метелики, змії, жаби, павучки повзають по такій землі. Словом, техніка, усе штучне, хімія щезнуть.

      15. Загартування-тренування задовольнить людей. Вони залишать позаду чуже природне. Любов проявиться в усьому. Життя буде нове небувале. Паршек знайшов місце, йому є Гімн.

Люди Господу вірили, як Богові,

А він сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене,

А життя у славу введе.

Де люди візьмуться на цьому бугрі,  

Вони гучно скажуть своє слово:

Це є наше райське місце,

Чоловікові слава безсмертна.

Сама природа проклала цю дорогу на мені в людях. Я  знайшов здоров’я їм у цій дорозі, і став разом із природою допомагати бідним, хворим людям. А лікарі хотіли вбити моє на мені своїм режимом. Я вміло рятував сам себе зі своїм здоров’ям. І хочу подякувати: вона допоможе мені в усьому. Я прошу її як таку, щоб вона дала мені життя й моє вчення, щоб я довів ученим своїм поняттям. Прошу її, щоб вона змилувалась, оздоровила мою ногу. Це є найголовніше в житті моєму. Я далеко не збирався в дорогу свою, можна вмерти тут, у цих умовах, вони оточили мене, я позбавився від них. Моя ідея була, вона є, вона є невмираюча, вічно жила й буде жити в мені.

      16. Я зрозумів, що моє, знайдене в природі, не дає спокою, щоб на одному місці сидіти в Червоному Суліні. Радянська влада дала мені дім для життя, а в мене народилася думка це все залишити, іти в природу до людей показати себе такого. Нехай вони посміються із цього тіла. Люди в цьому селі навчились робити те, що їх зберігає на білому світі. Вони примусили природу бути джерелом, їхній труд є перед ними. Хазяїнові їхати нема куди з двору далі від своєї земельки. І для чого йому? Він вивчив цю дорогу так, як хотів. А щоб  зробити в своєму житті так, як зробив у природі Паршек! Його оточили умови, він підготував сам себе для цього діла. Йому вже не треба така оранка в людях, він слухає матір-природу. Вона зробила йому так, щоб люди не заперечували цьому ділу. Шість місяців ніде не поступати на роботу, ось це є життя, зроблене природою. Необхідність примусила залишити сім’ю, дружину й двох дітей. Куди, для чого йти? Природа нічого не сказала мені про це. Я сам вибрав цю бурхливу дорогу, не відходити від людей, а разом із ними відкривати ці природні засоби.

      17. Я примусив себе разом з ними йти по гострих голках, як суцільний ніж, до самої крові. Свідомість була для цього. Я показав цю ось роботу людям, для чого прийняв це загартування-тренування. А тепер думка змінила мені. Того мало, що я зробив загартуванням-тренуванням. Одяг носять люди на собі,  з ним розстатись. Я їду поїздом, держусь заходу. У Красному Лучі є брат Єгор і дядя Іван Потапович Кобзін, він беріг мене в себе. Він бачив: якщо щось з’явилось на пальці, я видаляв зразу біль. Та, можна сказати, нема тієї хвороби, котра не лікувалась. Я йду, Чистякову проходжу по території, находжу дядю Михайла Георгійовича. Він прийняв мене, я не заспокоївся цим, іду далі. Шахтарськ, а там була балка. У цій балці старик  у розірваному одязі зустрівся мені. Я скинув свій одяг і віддав йому, як нужденному. Сам пішов на Єнакієво. А природа оточила мене своїми умовами. Навколо мене проливні дощі пустились. Природа не дає ходу моєму тілу, щоб я йшов на захід.   Життя людей хворого характеру є одне: тільки встав із постелі, став доглядати за собою. Йому треба мило, йому треба вода.     

      18. Він уже думає про сніданок, а його треба приготувати. Уже в людини є бажання поїсти смачну яку-небудь їжу. Її пошуки в природі є уже хвороба. А її заспокоїть те, що є. А якщо її нема, так і залишайся. Я, Паршек, не шукав і не хотів отримати цього, що всі ці  люди мали. Їх оточила своя приватна власність на нашій землі. Це було їхнє таке життя, діяльність. Вони  так облюбували своє місце, його огородили ім’ям своїм, щоб ніхто з чужих не підходив до нього, тільки я,  хазяїн один, користувався цим. Ворота відчинялися і зачинялися йому.  Він віз у двір, що хотів; він вивозив із двору, що хотів. Це його таке діло було. Він розпоряджався природою, як своєю. Він розводив її точно, у себе держав, доглядав, як за своєю, годував, напував за своїм потрібним прикладом. Його таке бажання було держати в себе те, що треба. Він був у житті любитель цього всього й охочий до всього цього, лише б він побачив у природі. За його таким прикладом робилось у дворі. Якщо йому треба їжа, він розводив, держав її. Свиней відгодовував, овечок розводив, корову мав, молоком живився. 

      19. Він вирощував на бика, щоб плуг отримати. Він робив, щоб хазяйство гриміло в нього, воно не поступалось нікому. Якщо кінь виїзний є, він жив на все село. Йому кланявся той, хто знав його такого багача, йому шапку скине й низько головку поклонить. Це він заслужив перед усіма неімущими людьми. Він  гордився між усіма приватною власністю, скупий мужик був у житті. Він не любив роздавати бідним, а себе вважав, бо він уміє. Він пожив та своїм добром у природі сваволив, він хвалився перед усіма так само, як усі решта. А коли природа зустріла своїми силами, то як такого повалила. Він не став ходити своїми ногами, йому не під силу. Він радий би вернути себе назад до цього діла, але природа не давала йому таких можливостей. Він тане, хиріє в своєму такому хазяйстві. Він купив би засоби в його такому багатстві, але вже пізно. Хвороба, вона є така річ болісна, не повертає себе назад, а йде зі своїми силами ближче до смерті. 

      20. Такому чоловікові, який він був між усіма, треба пожити. Така участь не побоялась ні з ким зустрітись. Усі ми, такі люди, раді покористуватись добром чужим природним. Вона нікому не забороняла робити це. Люди почали робити самі це, і вони не перестають робити це діло досі. У них уже зробилось,  стоїть живим фактом. Я йшов, я не став робити цього в житті, скинув із себе все. Природа зробила мене між усіма своїм тілом за те, що я згадав про нашого чоловіка, умерлого давно, і згадую в даний такий час. Ми проводжаємо найкращих й улюблених по роботі й по ділу. Він зробив нам усе, ми нагородили його найвищими нагородами за це. Він є у нас такий один, а ми не зберегли його від природної стихії. Вона напала на нього, посадила свою виразку чи грибок. А проти цього всього ми не знайшли в природі засобів, і людей нема в нас, щоб ми мали порятунок у своєму житті.  Це все стосується однієї якоїсь особливості, котра одна нічого не зробила в цьому ділі, а всі ми робили спільними силами.

      21. Ми ж є сила, та ще яка велика, вона ніким ніде ніяк не переможна. А тепер ми втрачаємо найкращих любимих на своєму посту людей у природі. Вони більше не повернуться сюди назад  у це життя. Їх не стане на віки-віків. Це ми шануємо їх у славі та залишаємо діло в спогадах, нібито це так треба в житті. Де подівались усі люди? Їх нема. І місце одноосібне не врятувало його в житті. Ми є технічні безсилі люди в цьому ділі. Нас усіх до одного покладуть рядом з іншими. Це ми всі отримали таку участь, і ми отримаємо її в будь-якому місці через це все чуже діло. Усі ми однаково лежимо там мовчки, ні слова. Самі чекаємо приходу Паршека.  Він знайшов місце одне з усіх місць з усіма умовами в житті й усіма можливостями, щоб на цьому місці всяким людям бути без усякої такої потреби. Це є місце наше райське, слава людського життя безсмертна. Зараз Паршек  думає тільки про це, як це воно здійсниться. Сама природа робила, вона робить, і буде вона робити, і зробить.

      22. Якби не вона в цьому ось ділі, ми б не писали й не говорили про це, і не бачили. А тепер ми зустрічаємось з багатьма, говоримо про це. Але ніхто не знає цього діла і не може знати.   Я проходив шість місяців, загартувався в тренуванні, після чого прийшов до прокурора області, йому склав істину. Прошу, щоб він допоміг мені влаштуватись на роботу. Він зробив це. Робота така чекала мене. Я прочитав об’яву, прийшов до начальника. А він говорить: «Піди пострижись, побрийся». Я на це взяв телефон, попросив, начальник дав. «Прокурор Кузьмін слухає». Це Іванов щодо роботи. Передаю трубку начальнику. «Прийміть негайно».  Це природа заставляла його. Він довго не говорив, як дав свою згоду прийняти, зарахував у їдальню. Моє взяло, природи місце чекало. Я є кум королю. У мене економіка була під руками. Я ніколи ніде не робив цю покладену природою роботу, а тут саме прийшло приймати хворих людей, а їх було повно. Я вдень робив те, що треба організації, а  вночі здоров’я давав. Гроші не брав за це,  а продукти давали.    

      23. У мене все йшло, по-моєму, це робила природа. Авторитет був увесь у людях. Вони примусили мене ходити босими ногами по снігу. Я дав перед хворою обітницю: якщо вона піде ногами, то я роззуюсь зимою, по снігу піду.  У мене дано це природне явище для того, щоб люди знали, як загартування-тренування здобувається трудом, щоб люди жили в природі, не застуджувалися і не хворіли, а своє здоров’я іншим передавали. Так воно робилось, воно робиться і буде воно робитися так. Я переміг ворога в житті. Будь-яка хвороба не відіграє ролі проти людини. Хвороба створює умови в цьому. У жінки захворіли ноги, вона говорить мені: нібито вона є матір червоноармійця, у неї ломили ноги. А після мого прийому їй стало легко, вона одержала здоров’я. Вона сама прийшла сказала: «Я є не матір червоноармійця». У неї тут же знову ноги стали боліти. Мене не можна обманювати так. Про це природа не мовчить, вона покарала її ще більше. Вона правильно вчинила? Обманювати не велено.

      24. А тепер я приймаю всіх, хто б ти не був. Я зустрічаюсь, говорю, не мовчу, якщо це треба. Мене викликав Ростов. Я їду поїздом Баку-Київ у купе, а зі мною їде головний лікар залізничної лікарні Мінводи Данилов. Я не доводив йому, а ми ділилися думками. Він розумів мене. А в нього є ізолятор, хворі лежать, не піддаються їхньому лікуванню. Він запросив мене до себе в лікарню, як кустаря-одинака. Я дав своє слово відвідати його, і от так воно вийшло. Скоро нам, як організації, довелось їхати у П’ятигорськ здавати свою зону, мене командирують туди. Я їду ради цього діла, щоб там зробити експеримент на цих хворих, знайшов цього Данилова. Видно, він нікому нічого не говорив про це. Він приводить мене до чергового, йому доповідає, що я вмію допомагати. А в нас лежать двоє безпомічних, одна з них є паралізована, друга є з атрофованими ногами. Вони роблять лікаря з мене,  халат білий одягають на мене, нянечку прикріплюють і називають двері. Я заходжу туди, з ними поздоровкався, говорю їм: здрастуйте. Став розказувати про це.

      25. Я є чоловік, загартований тренуванням, людям допомагаю. Якщо у вас є бажання прийняти це, то давайте свою згоду. Та, котра паралізована, відмовилась. А та, що з хворими ногами, дала згоду. Я спитав. Вона на кушетку лягла обличчям. Я взяв її рукою за голову, а другою  за ноги взяв. Держав до тих пір, до того часу, поки ноги не почули мою руку. А раз почуття появилось, значить, ходити буде. З повітрям усе відбулось, поки поставив на ноги. Жінка стала ходити. А нянечка сповістила хворим по палатах. Хворі стали вимагати,  а лікарі вивели тут же. Я звільнив їм це діло. Які нехороші такі лікарі є.  Загартування-тренування прийшло на зміну медицині.  Воно оточило Паршека так, як треба. Лікарі самі приходили, щоб я лікував їх. Вони теж є люди, та ще які хворі. Їм треба здоров’я, ось що вони хотіли. А природа не дає їм, бере їх карає. Люди хворіють, люди застуджуються й вони вмирають. Вони не заслужили того, що треба. Вони користуються чужим джерелом, вони орють землю щорічно, готуються, щоб зерно посіяти в землю, щоб маса росла й збільшувалась, чим люди радувались. 

      26. Вони чекали врожай у себе, дивилися на це все наявне рік, та ще фізично готувалися до цього, щоб це все природне добро зібрати, як своє. Це діло зроблено людьми з хорошого на погане. Ми чисте зерно зібрали, його поклали в засіки, а потім взяли його в мішок та повезли на млин. Ми зробили муку, запустили на хліб, у вогнищі спекли, а потім жерти почали, з чого вийшло (лайно). Ми харкаємо, ми плюємо, робимо неприємності природі з хорошого на погане. Паршек  шукає вихід проти цього всього в природі. Він знайшов місце для цього діла, він оточив себе умовами, отримав можливість залишатися у природі будь-яким людям без усякої такої потреби, щоб це місце оправдати райським, чоловікові була слава безсмертна. Це треба людям, щоб вони не робили так цього в житті своєму, а взялися за те, що слід, чуже кинули геть. Усе наявне показує, воно не дало людям реального. Сьогодні їж стільки, скільки завгодно; і завтра їж. Цьому кінця не видно. А колись людям треба псуватись від цього, тобто лопатись. Ця зарядка є нехороша для життя.

      27. А люди  зробили це діло в процесі всього цього, запас увели, кожному приготували діло, наче це так і треба. Щодня снідати, а потім обідати, а до вечері сідають полуднувати, це теж так буває, а вечеря тим більше, треба наїстися на всю ніч. Це чуже є не все, у тебе є чуже одяг, а люди носять його на собі до зносу. Вони хваляться ним так само, як усі. І дім стоїть на арені з матеріалу чужого природного. Будівельні матеріали є усе мертве й чуже, нікуди негоже. Ця історія робилась людьми для людей, і це все діло не задовольнило через смерть людей. Вони вмирали в цьому ділі, вони вмирають у цьому ділі, і вони будуть умирати в цьому.  А діло Паршека є таке. Він піввіку проходив по природі таким, як природа народила його. Вона свідомо видаляє чуже, не вживає в себе й не показує іншим. А в дім не заходить, як у чуже. Говорить: всі люди живуть у ньому з усіма вигодами. Вони так задовольнялись на один час, а потім таке приходить: люди самі несуть його з дому, у землю закопують, як це робиться.

      28. А в ділі Паршека не треба робити цього.  Він не замінить своє загартування ні на що, ні за які гроші. Він придбав його, самі знаєте, як, не з яким-небудь куском чи якою-небудь ганчіркою, чи з яким-небудь домом. Він пише тепер про це, торкається цього діла. Я не відмовлюсь від цього добра ні в якому разі, а зроблю. Для мене зима це є Дух Святий, повна еволюція в тілі. Це робиться поступово, але точно самим Паршеком в цих умовах. Він не побоїться залишитися при будь-якій такій атмосфері, це все роби ради життя. Він тепер говорить так щодо цього. Якщо ти не вмієш робити цього, не берись, бо це все є чуже, не наше, а природне. Права такого не давав. А якщо ти вмієш рятувати самого себе, то ти і можеш робити й зробиш це сам. А коли ти сам робиш собі, у тебе не виходить нічого такого. Паршек робив, він робить для людей. Загартування-тренування далось не йому одному. Хіба нема комусь іншому взятися за це діло, дружню любов проявити між собою й природою. 

      29. Всі існуючі хвороби в природі треба полюбити, а їх природа посадила на людей для того, щоб не дати їм життя в цьому. Люди отримують за своє погане, зроблене в природі. А вона покарала їх, нікому не вилікувати їх, крім одного Паршека в цьому ділі. Він проявив свою любов до всіх захворювань своїм учинком. Він обнімає, цілує їх усіх. Він любить чужу природу, як самого себе. Хвороба є ворог людського життя,  вона нікого не милує, вона прийшла для цього діла до нього. Це буває один раз у житті. Це все робить сама природа для мене. Вона хоче, щоб я зробив цю роботу в людях. Вони виявилися для мене не такими, як я хотів. Я хотів, щоб мої люди залишилися для мене. Як тільки побачив на арені хворого з яким-небудь нестатком,  хвороба оточила вже для мене. Він не знає мене, хто я такий у житті. Говорить російською. Я є уповноважений у них, договори укладаю, а в самого є така хвороба.

      30. У Тихорєцьку  хазяїн становища я. У мене не йде ця робота: у мене стоять на арені люди хворого характеру.  Я вболіваю більше за них, ніж мені доводиться між усіма. Я є начальник, аналізатор м’ясного продукту. Я роблю на своєму місці не для того, щоб мені жити як такому. Мене готує природа для цього. Вона вчить мене для того, щоб люди наші не були чужими в природі. Вони повинні зробитися своїми у природі через своє діло. За нашим усім таким висновком, природа є не наша, а чужа. Ми боїмось її, як найбільш злого ворога. Ми застуджуємося в ній, вона держить нас у себе своїми силами. Вона мучить нас до тих пір, поки ми не витратимо всі свої сили, і тоді людина легко вмирає. Він зробив сам це в природі, він нічого не робив для цього діла, щоб жити й не хворіти, не застуджуватись. Хвороба нападає на нього, як на непідготовленого в цьому ділі. Найголовніше, він боїться природи, її умов: повітря, води, землі. А за ділом Паршека, вони є його милі друзі.

      31. Він не хорониться від неї так, як ми всі хоронимося. Це  є його любов. А наш усіх є каприз. Ми захищені самі від цього всього чужим технічним, штучним огороджені, хімію ввели. Тому ми є люди безсилого характеру, щоб жити так, як живе для всіх наш Паршек. Це все є не його, а наше.  Ми повинні зробити це все самі. Треба нам, усім людям, робити, щоб ми всі були самородками. Щоб нашим джерелом у житті було загартування-тренування. Воно повинно послужити своїм трудом для всього світу всіх людей. Вони повинні вчитись у природі, цим самим хвалитись перед світом. Вони повинні сказати істинно про самозбереження особисто своєї клітини. Моє або наше всіх серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Вихід наш є в світлі. Ми не боїмось ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в житті, ми б усі до одного лежали в могилі. Проти цього є Паршек. Він кричить про це по природі, нас просить, щоб ми користувалися повітрям, вдихом і видихом. А снігове пробудження дає нам миттєве оздоровлення. Цього ми з вами доб’ємося перед природою.                    

      32. А природа є природа, вона пустила в хід ці якості на Паршека для того, щоб люди знали про це діло, що природа сажає на них виразку, грибок за їх нехороший учинок. Це діло для всіх людей є пошуки в природі засобів для допомоги їм. Люди поставились до цього всього як до технічної сторони, до штучного й хімії. Усе це є чуже й мертве в житті цьому. А чужим і мертвим ніхто не має права займатись, як люди учать на це діло. Природа не дає такого права, щоб хто-небудь займався цим ділом. У цьому ділі ти є сам хворий, тобі треба поміч. А природа допомагає своєму живому тілу як такому, а всім іншим не допомагає. Паршек є вічного характеру в житті, він буде жити в природі безсмертним. Якби цієї ідеї загартування-тренування і такого діла не було ніколи по природі, то чоловік не зробився б таким ніколи, він не вибрав такої дороги в себе. Це дорога є така: своє наявне місце життя залишити позаду, а піти в природу, не знаючи, куди й для чого? Надія була на природу. Вона оточила його, дала йому свою зброю думати по природі. А куди й для чого я сам ішов? Навіть нікому я не зміг сказати.

 

«Експеримент довжиною піввіку». Сергій Власов. Фото Е. Едінгер.

      Як жити не хворіючи? Про це мріяли покоління й покоління. Але тепер, не дивлячись на приголомшливі успіхи медицини, ми з гіркотою повинні визнати, що хворіти людство менше не стало. Не будемо говорити про складні хвороби, візьмемо елементарну застуду. За статистикою, більше половини всіх захворювань припадає якраз на неї. Багато є різних способів, що допомагають чоловікові бути здоровим. Серед них на першому місці стоїть загартування. Нажаль, вплив холоду на людей науково вивчено ще зовсім мало, але цілющі властивості води відомо давно. І цей досвід народної медицини сьогодні з успіхом у санаторії імені Кірова. З допомогою зимового купання в морі люди позбавляються від гіпертонії й невралгії. Механізм благотворного впливу холоду на організм  І. П. Павлов пояснює нервовими клітинами, різкою дією на центральну нервову систему.

      34. Але, як раніше, багато питань залишаються відкритими. Ось чому, на наш погляд, такий цінний експеримент, котрий ось уже майже п’ятдесят років ставить на самому собі житель Ворошиловградської області Порфирій Корнійович Іванов. Він настільки привчив себе до  холоду, що годинами може бути в одних шортах і босим на вулиці. Йому пішов 85-й рік. За піввіку, що він дружить з морозом, ні разу не застуджувався, не хворів, ні ангіною, ні грипом. А раніше хворів, як і всі. Про Порфирія Корнійовича я узнав від письменника В. Г. Черкесова, котрий став першим прихильником простого методу оздоровлення, розробленого Івановим. І не тільки він один у Москві. Тепер десятки інженерів, лікарів, учених є послідовники Іванова. За прикладом Учителя, як усі вони його називають, бігають по снігу босими і дякують долі, що звела їх з Порфирієм Корнійовичем. Ще до поїздки на хутір Верхній Кондрючий, де він живе, ми прочитали про нього в книзі двох лікарів Антонина й Каткова. Резерви нашого організму: «У будь-який мороз він прогулюється босим по снігу, і не відчуває при цьому ніякого холоду». Показалось дивним, невже й справді не відчуває холоду? Це питання було першим, котре я задав Порфирію Корнійовичу.

      35. Він вигукнув: «Як це не відчуваю холод, та ще сильніше за вас. Тільки ви всі його боїтесь, а я не боюсь. Із вічного ворога людського я зробив друга».  А ви насправді ніколи не хворієте? «Чому ж? Весь час хворію. Хворію в думках, що я вмію, а мені не дають передати своє вміння людям». Говорять, що ви в Бога вірите. «Брешуть. Вірив колись, поки не зрозумів, що Бог є не на небі, а на землі в людях, котрі зуміли отримати перемогу над собою». Інтересна доля цього незвичайного чоловіка. Народився в бідняцькій сім’ї. Як і отець, став шахтарем. Уперше спустився в шахту в 15 років. Тут був плитовим і котельником, і зарубником, і відбійником. У 1917 році забрали в армію. До фронту доїхати не встиг, розказує Порфирій Корнійович: царя скинули з путі. Повоювати все-таки довелось у партизанах. Пускав під укіс ешелони інтервентів. Одного разу спалив англійський літак, за що одержав подяку від командування. Після війни відновлював шахти на Донбасі, брав участь у колгоспному русі, керував артіллю місцевих робітників. Тепер, коли йому йде дев’ятий десяток, він дивує сміливістю своєю. Він і завжди був таким, завзятим, сміливим, думаючим.

      36. От так одного разу (це було на Кавказі, стояв він над морем на високій скелі) прийшла йому думка. Чому люди так улаштовані, що лише половина життя у них проходить благополучно, поки молоді. А досягли зрілості, здавалось би, жити та жити на користь іншим, але не тут-то було. Навалюються на чоловіка хвороби, роблять його неповноцінним, примушують більше думати не про діло, ради котрого він прийшов на землю, а про себе. Хвороби роблять чоловіка егоїстом. Чи не тому багато бід людських виникають від того, що чоловік не вміє перемогти свою неміч. Скільки не кутайся, все рівно це не рятує від недругів. А що, якщо зробити навпаки: не ховатись від природи, а піти їй назустріч, стати ближче до природи, разом із нею? І Порфирій Корнійович вирішив довести спочатку самому собі, що нехороші сили природи (його вираз) можна приручити й повернути собі на користь.

      37. Він став виходити на мороз роздягненим спочатку на декілька секунд, потім на півхвилини. З кожним разом усе більше й більше. Дійшло до того, що в заметіль ішов в одних шортах за околицю й годинами гуляв у полі серед вітрів і холоднечі. Він повертався весь заледенілий, у клубах пару. І селяни не могли надіятись: невже завтра не зляже в постіль з крупозним запаленням легень, а то й чим-небудь гіршим? Але це в минулому. Тепер, коли вийшов на пенсію, Іванов одержимий ідеєю передати свій унікальний досвід загартування людям, ученим. А що вчені? Не спішать поки що. Може, не знають про Іванова?  Порфирій Корнійович говорить: «Я звертаюсь до людей. Дорогі ви мої, усі ваші хвороби від пестощів ваших, від тепла, від смачної їжі, від спокою. Не бійтесь холоду, він мобілізує, як тепер модно казати, захист організму».

      38. Холод кидає в тіло гормон здоров’я. Нехай кожен покумекає, що йому важливіше, діло чи малі радості. На все повинна бути перемога, люди повинні жити в перемозі; якщо її не одержиш, гріш тобі ціна в базарний день. Для чого лікуватись, коли можна й треба хворобу не пускати в тіло. Ще Маркс говорив, що цивілізований чоловік повинен також уміти протистояти природі, як це вміли робити стародавні люди. Порфирій Іванов уміє протистояти природі, опорою йому в цьому служить його система. Він ішов до неї майже піввіку й майже піввіку її неухильно дотримується. Система  ця, на перший погляд, дивовижно проста, має всього сім правил, деякі з них нібито до оздоровлення організму не стосуються. Робіть висновок самі. Перше правило. Живи з постійним бажанням зробити людям добро, і коли зробив, ніколи не згадуй про це, поспіши зробити ще.

      39. Правило друге. Усе старайся робити тільки  із задоволенням, з радістю. І поки не навчишся діло робити з радістю, вважай, що не вмієш його робити. Здавалось би, це не про здоров’я мова, а, по суті, про найголовніше говорить старець, про здоров’я душі. Без нього хіба можна тіло вилікувати?  Ось решта його правил: не пий вина, горілки. Один день на тиждень голодуй, а в інший час їж менше м’яса і взагалі їж менше. (А то сьогодні люди просто страждають обжерливістю, їдять удвічі більше, ніж природа їх потребує. Велика кількість їжі голову ясності позбавляє). Ходи цілий рік босим по траві й снігу хоча б декілька хвилин на день. Щоденно вранці й увечері обливатись холодною водою. Нам обом, фотокореспонденту Едуарду Етінгеру й мені, чарівність цього правила довелось випробувати на собі.

      40. Спочатку ми, звісно, навідріз відмовились. Страшно було навіть подумати, тим більше в мене боліло горло й починався нежить. Лише коли ми побачили, як засмутився Порфирій Корнійович. Значить: ви мені не вірите. Вирішили ризикнути ради оздоровлення людства. Коли він вилив нам на голову  й на плечі по відру льодяної води (на вулиці було біля десяти градусів), ми зрозуміли, що таке неземне почуття. Але через півгодини, до речі, від моєї простуди не залишилось і сліду. Обливались ми кожен день, але лише перед кінцем нашого перебування п’ятиденного в домі Порфирія Корнійовича відчули смак до цієї процедури. Ми ніяк, зрозуміло, не закликаємо нікого тут же слідувати нашому прикладу (ми тільки викладаємо факти).

      41. І останнє правило. Частіше бувати на повітрі з відкритим тілом і літом, і зимою (нехай тіло дихає й вчиться брати тепло з холоду). Комусь ця думка Іванова покажеться абсурдно смішною. Але ось що в зв’язку із цим говорить спеціаліст з області термодинаміки, до речі, один з послідовників Іванова кандидат технічних наук Ігор Хвощевський. У результаті свого великого досвіду П. К. Іванову удалось показати, що в людському організмі в умовах холоду починають проявлятись процеси, зв’язані з постійним утворенням внутрішньої енергії. Це перегукується з геніальною, але поки що переконливо не обґрунтованою гіпотезою К. Е. Ціолковського про повільне й безплатне відбирання енергії від оточуючих холодних тіл. Ми дійсно дуже мало знаємо про людей, про їхні резервні можливості.

      42. Можливо, у незвичайних екстремальних умовах в організмі відкриваються невідомі нам якості. Поки що ми можемо тільки догадуватись про них. Ось чому так важливий досвід, котрий протягом піввіку проводить на собі Порфирій Корнійович Іванов. Трудно найти інший приклад подібної цілеспрямованості. На хуторі в Іванова багато послідовників. Перша з них  його є дружина Валентина Леонтіївна. Колись вона дуже тяжко хворіла, а тепер у свої сімдесят вважає себе цілком здоровою людиною. Вона говорить: «Я боюсь зимою пропустити й одного дня, щоб не вийти роздягненою на мороз, не облити себе холодною водою. А раптом знову хвороби нагрянуть, як це було 25 років тому».   

      43. Валентина Леонтіївна так само, як і Порфирій Корнійович, мало їсть, і не дивлячись на те, що весь день у роботі (як і будь-яка селянська жінка) утомляється тепер значно менше, ніж раніше, коли ще не дружила з холодом, не обмежувала себе в їжі. Можливо,  ці два фактори якимсь парадоксальним шляхом пов’язані між собою в одне, помагають. По правді, таємниці організму людини невичерпні! Дорогою в аеропорт заїхали в Свердловськ, у районний центр, райком партії поговорити про Порфирія Іванова. Секретар райкому Надія Костянтинівна Ковальова, до речі, сказала: «На жаль,  у нас нема можливості оцінити по достоїнству цього унікального чоловіка, нема тут для цього спеціаліста.

      44. Та, по правді кажучи, і часу серйозно ним зайнятись не вистачає: район великий і складний,  вугілля все таки добуваємо. От якби ви нам помогли привернути до Іванова увагу громадськості, учених”. Що ми тут і спробували зробити.

      Журнал: Вогник, № 8, 20 лютого 1982 року. Видавництво “Правда”. 

      Ця стаття написана вченими людьми з мого життєвого досвіду. Я почав робити фізично його юнаком. Мені тоді було в житті всього 35 років у 1933 році. Моє початкове свято є 25 квітня. Як трудно робити це діло між такими людьми. Я почав робити сам це діло, без кого-небудь з любов’ю до природи. Я зрозумів, що загартування треба буде нашому молодому чоловікові, живущому на білому світові, юнакові. Мені довелось зустрічатись з усіма технічними людьми. Я знав їх, як таких незадоволених цим.

      45. Я нікого не боявся й не ховався, ішов прямо, моє діло ніхто не хотів робити. А мій обов’язок життєвий вів людей до життя вічного характеру. Я так чинив, щоб люди знали про це діло. Особливо Ворошиловградська залізниця, Ростовський кондукторський резерв, це початок. Їм низько кланяюсь, їм дякую. Вони прозвали мене Переможцем природи, чим завоював авторитет між людьми місцевого характеру. Я міг жити з ними, законом кричали за людей. Ув’язненого і божевільного не було визнано, а я був за них. Не треба було робити їх. А їх зробила природа в процесі всього.  Вона ввела в життя чоловіка. Він є самородок за своїм ділом. Його джерело є загартування-тренування. Він зробив експеримент дослідним шляхом для життя  цього за піввіку. Він просить усіх людей усього світу, щоб вони взялись трудитись у цьому ділі, учились у природі, вони хвалились перед світом, істинно сказали про самозбереження своєї клітини. Наші серця будуть молоді, здорові, загартовані, як 25-річного чоловіка. Вихід наш у світлі. 

      46. Ми не боїмось ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби ми не мали цього, ми б давно  вмерли, як повмирали всі. Паршек  дочекався свого, люди говорять по нього через пресу, як про невмираючого чоловіка, що вірить у природу. Якби ми, усі люди, живущі на білому світі, читали і розуміли цю статтю «Експеримент відстанню піввіку», і вважали, що вона нам необхідно треба для нашого життя. Ми повинні просити в усіх наших бідах, щоб війни не було в нас. А коли ми будемо просити, то в нас буде тиша й спокій. Учитель даремно не скаже про це, усіх нас просить, як ніколи. Ви ж, люди, хочете бути здоровими. Вам треба приїхати за адресом і своє тіло представити для прийому. А коли приймуть, то вже хворіти не станеш. Що може бути краще від цього? Діло йде до цього, щоб люди знали це. Не хвороба відіграє роль проти людини, а людина відіграє роль проти хвороби. За це все взявся Паршек. Читайте «Мою перемогу».

      47. Сергію, Порфирій Корнійович чув написану вами статтю «Експеримент відстанню піввіку». Це є правда, вона була, вона є, і вона буде в житті в природі, загартування-тренування. Йому доводиться оточити себе  природно для того, щоб  жити не по-старому, а по-новому. Чоловік один зробив це для життя, але не для смерті. Ми з вами жили й багатіли багато років, у  нас  є все, ми  не маємо нужди ні в чому, а от у нас нема одного здоров’я. Ми є бідні люди в цьому, не хочемо й не вміємо робити. За наше все це природа брала й карала своїми силами. Для неї ми є технічні люди, огороджені штучним, з введеною хімією, безсилі жити. Природа саджає на нас грибок, виразку. І нема засобів, ми не знайшли їх; і людей нема, щоб допомогли. І так люди вмирають на віки-віків.  Порфирій знайшов загартування не для цього, воно оточило не для того, щоб вони вмирали так. Загартування запобігає простуді й захворюванню. Чого ми, усі люди,  чекаємо? Загартування-тренування такого, як воно є і буде в людях. Вони будуть жити з ним радісно. Нікуди ти не дінешся від цієї правди. 

      48. Мої слова це є дорога, вона не призупинилась, а йде прямо до життя. Дякую тобі за порятунок життя людей, не від мене особисто, а від тих, хто мене знає. І той чоловік низько кланяється, дякує вам за ваше все. 

                    1982 рік 1 березня весни.  Іванов.

      Загартування-тренування є наука усіх людей. Їй  доводиться не стояти на місці, а робити в нашої молоді. Нехай вона загартовується, цього добра в житті вистачить. Здоров’я наше, ми повинні отримати його, щоб природа не непокоїла нас. Ми повинні полюбити природу, через це все заслужимо права в природі, щоб не хворіти, не застуджуватись. Якщо ми з вами  завоюємо це діло, то природа пожаліє нас, ми завоюємо славу життя, умирати перестанемо. Нам треба одного чоловіка ватажка для цього діла, а потім буде все. Бажаю щастя, здоров’я хорошого всім. Сергію, будеш поблизу, не забувай нас. 1982 рік 1 березня, весна. Іванов.

      49. Скажіть, будь ласка, про це діло. Для чого ці люди написали ці слова й для кого? Щоб люди читали, розуміли, що це діло не кожен зможе зробити. Він  не визнає чуже в природі, а своє показує іншим людям. Говорить: це моє тіло, я люблю ним природу, не відхожу від неї, близький до неї, разом з нею нарівні живу. Я піввіку прожив у природі так, як ніхто, я робив те, що треба в житті. Я знайшов засоби для допомоги хворим людям, допомагаю їм у цьому ділі, хочу, щоб люди зробились в процесі цього всього. Паршек загартувався для цього, навчився в природі, він не боїться природу, з такої зробив любимого друга, він тепер допомагає в усьому їй, як другові. Паршек просить її, як матір, щоб вона не кинула його в образу, щоб він жив у природі, у неї вчився. Що треба буде робити нам для цього?     

      50. Я дійсно став думати сам про це все, узявся за це діло, побачив у людях нестаток. Люди є незадоволені в природі. Природа стала ображати їх таких, вона не стала любити їх, стала вважати чужими. Це земний покрій, я ходив босою ногою зиму й літо. Вона міняла свою життєву форму: то вона заростала зеленою травою, то білий сніг лягав на неї, укривав землю. Я не боявся й не ховався від цього всього. Я огородився духом у людях. Люди бачили мене, мій такий тяжкий початок у природі. Я шукав його для життя всіх людей. Вони допомагали мені в цьому ділі, вважали мене потрібним у цьому. Я говорив разом з ними всіма. Вони назвали мене Переможцем природи між ними за це все, так  воно й є. Ніхто не згодився з моєю думкою й не дав своє слово підтримати мої сили, і слідом за мною таким піти. У них був великий страх, вони бігли від холоду, старались попасти в тепло. Їх оточувало це діло таке.

      51. Вони чекають це добро й хочуть отримати його. А щоб холод полюбити, цього нема в них.

      Неділя. № 7, 1982, 15-21 лютого. Видавництво “Вісті”. Недільний додаток № 7 від 15-21 лютого.      «Зцілення волею». Уривок із статті Олексія Каткова, канд. мед. наук. «Ефективність загартування може бути збільшена, якщо періодичне охолодження сполучати не тільки з настроєм себе на хороше самопочуття, але й так названим дозованим голодуванням. Таку комбінацію протягом півроку використовує 84-літній Порфирій Корнійович Іванов. Цей чоловік по праву може вважатись одним із найбільш загартованих людей. У роки окупації фашисти даремно пробували заморозити його, обливаючи водою й возили голим по морозу. І тепер Іванов може без ризику годинами прогулюватись босим по снігу в одних шортах».

      52. Присвячується нашому дорогому Учителеві

Хай лютий холод, буйний вітер

Стає іще сильніше,

Ти все рівно один на світі

Підеш на подвиг для людей.

2. Ніхто тебе не призупинить,

Віддати себе ти людям радий.

Ніхто не йшов шляхом суворішим,

В заміну не потребуючи нагород.

Ніхто себе не обмежив

Такою суворою простотою,

Лише ти, наш дорогий Учитель,

Для всіх людей приклад живий.

4. Коли встає зоря над нивою

І світло її голубить зір,

Я з думою про тебе, щасливий,

Дивлюсь на сніговий простір.

5. І знову йду босим снігами 

Твоїм апробованим шляхом, 

І холод відчуваючи ногами,

І внутрішнім зігрітий теплом.

56.6. Коли Місяць, як шар блискучий

Пливе, мигаючи в хмарах, 

Я бачу в небі лице скорботне,

За людей скорбота в твоїх очах. 

7. Як не журитись, коли так багато

Людей утрачених навкруги,

Вином обмита дорога,

Приходить горе у їх дім.

8. Вони утягнуті в багатство

І блиском радощів пустих,

Вони не шукають у світі братство

І не притягує природа їх.

9. Тобі, наш дорогий Учитель,

Ми віддаємо свої серця.

Наш кожен дім є твоя обитель,

І нема любові до тебе кінця.

10. З тобою подумки ми рядом

І в світлий, і в тяжкий час.

Нам щастя більшого не треба,

Ніж знати, що ти живеш для нас.

 

Я говорю вам про це, що буде все рівно. Видавництво «Правда» написало в «Вогнику» статтю «Експеримент відстанню піввіку» Власова.   

      54. Зцілення волею. В «Вістях». Неділя. Написав кандидат медичних наук Олексій Катков.  Я, Паршек, виявився для них друг життя в людях. Він не написав словами, а сам зробив у природі. Йому не далось даром це. Паршек ходив, думав, і все-таки він зробив це діло  в людях. Ніхто з усіх не ходив, як він став ходити, шапку, як чужу, скинув з голови, взуття зняв з ніг, а потім і все решту, до того ж не став їсти. Ми, всі люди, дивилися на це все і дивувались цьому всьому. Він говорив психіатрам при зустрічі за це ось саме їхнє небажання визнати Паршека тоді. Він переконував їх цим, свої слова практичні представляв на фронті. Вони бачили це все, як йому доводилось. Молодість показував. Він зимою ходив без взуття  і без головного убору, в одних шортах. За те, що йому доводилось любити природу, він зробив з ворога близького невмираючого друга. Вона допомагала йому в усьому потрібному. Він упросив її, як матір, щоб вона дала йому життя, і навчила робити в природі на людях корисне.

      55. Він поділився з людьми для цього діла, їм залишив все їхнє, а своє найдене взяв із собою. Він не боявся ніякого ворога, своєю ввічливістю перемагав. Все те, що він робив, писав про це все, з людьми говорив. Його дорога одна є природа. Він старався попасти в неї. Там він багато думав, і робив те, що треба. Це його в людях такий обов’язок є. Він є в цьому всьому великий чоловік, помічник хворому. Він робив не сам це, йому допомагала природа.  Моє діло: послати людей у природу, вони зроблять там те, що я скажу, вони зробляться здоровими. Я, як чоловік, повинен прийняти за всіма правилами, це є мій обов’язок, і послати цього чоловіка в природу. Паршек не боявся, говорив ученим. Нам треба допомагати не діагнозу шляхом технічного, штучного, хімії. Треба допомагати не хворобі, а людям. Я, як ділок цього всього, повинен послати. Він або вона повинні зробити, і люди будуть здорові від цього всього. Мені не вірили в цьому. 

      56. Я піввіку експериментував по природі. У цей час початковий 35 років я був гренадером, тоді був непізнаним, а тепер кому я буду треба? 84 роки мені виповнилось. Я зробив експеримент, я добився від природи такого права. Вона осудила мене своїми силами через журнал «Вогник». Він видав мені на руки диплом. Я послав Власова в природу роззутим, босим, він пішов і зробив те, що Учитель хотів, десь ділись усякого роду хвороби, він точно вказав у цій статті. Я тепер виявився одним з усіх, перед «Вогником» кланяюсь, прошу як орган. Мені не треба за це все ніяких нагород. А прошу тільки одного: хворий, що не має за що їхати до села Верхній Кондрючий, має їхати за рахунок держави туди й назад. Моя буде пильність усіх людей поставити на ноги, починаючи від молоді до дорослих. Лише б одного поставити, усі будуть такими, як Учитель є тепер. Він нікому не відмовляв і не відмовить. А як давав до цього часу? Я брав гроші за це. А тепер по-новому небувалому здоров’я не купляється й не продається, а дається в любові природою. 

      57. Вона є матір усьому ділу. Вона породила нас усіх і примусила нас усіх поодинці робити те, що роблять усі люди. Вони всі стали робити з природою за своїм умінням для життя. У кожного чоловіка є своє. Цьому кінця не видно. А в Паршека народилася думка не своя особисто, а спільного характеру всіх наших земних людей, що найголовніше в житті, людям треба зробити в природі, щоб задовольнити себе, щоб ми жили легко в цьому. Паршек знайшов ці засоби.  Нам треба кинути те, що ми з вами робимо,  буде найкраще в житті. Для цього діла треба підготувати себе зробити таким, як треба, щоб собі знайти в природі таке місце з усіма умовами, щоб у цьому всьому була можливість залишитися  без усякої потреби, щоб це місце виправдалось на віки-віків безсмертним чоловіком. У природі Паршек зробив це своїм тілом. 50 років проходити та продумати так, та проробити це діло, не так це даремно.

      58. Загартування-тренування зроблено мною, щоб люди читали, розуміли, вони робили те, від чого їм буде легко. А ми ж, усі люди, робимо те, чого не треба, а ми робимо його. А ми робили для того, щоб на це дивитись. Люди робили з водою, з повітрям на цьому місці. На  землі вони зробили самі аул і хутір, село, місто. Там живого нема в житті, а все вбивається, робиться мертвим. Це все природа помогла людям робити, вона розкрила світло із самого ранку, сонечко простерло свої промені, без котрого люди не дивились. Усе це умови примусили робити їх. А перш ніж у себе отримати ці умови, а вони робляться один раз у природі. Найголовніше було перед Паршеком: він кинув робити це все, зроблене людьми. Людям неможливо зробити так, як Паршек примусив себе залишити все позаду. Він не думав вчора про сьогоднішнє. Йому доводилося просити природу в усьому. Вона не жаліла давати йому. 

      59. Він випросив у неї, вона не пожаліла віддати йому ці якості. Це є живі засоби. Я сказав їй, щоб вона доручила займатися з хворими. Вона доручила мені любити природу, цілувати людей, щоб зняти з них всі хвороби. Паршек став робити цю допомогу з перших днів, чуже перестав отримувати в себе. За його бажанням природа стала підсилати йому цих  хворих.  Я, Паршек, є на цьому портреті. Це є мій такий початок у житті. Мої кроки, моя думка робилась, робиться  й буде робитись у природі так, як на цьому портреті. Це моє невмираюче є в природі життя. Я почав його сам особисто. Я є не теоретичний чоловік,  а фізично оточений практикою. Вона примусила робити мене в житті те, що треба. А треба було, найголовніше, наше всіх людське здоров’я. Воно видне й доступне як ніколи. Я є людина така, як усі живі люди. Ми всі в цьому ділі є люди, але не такі,  як я почав цю роботу. І я роблю досі, що робив тоді.

      60. Мої роки від цього часу пішли, вони як ніколи розвивались. Я тоді ходив по природі, а щоб подумати, що буде треба. Я як такий нічого не знав, а бачити доводилось далеко. Тоді в 1933 році мені було всього  35 років. Що ми мали тоді? Та нічого. Як починалася ця історія по землі в природі? Вона рухалась удалечінь у ту сторону, котра не була досліджена мною. Я зміг стояти на цьому місці й дивитись. Це місце є не пізнане,  тільки мені доводилось часто думати про це, як про якусь планету. Ми досі не можемо знати, а мені так хочеться знати. Історія це є історія, вона робилася людьми. А тоді люди, що віджили, дивилися на мене, як на юнака, котрий міг поступити зі своїм здоров’ям у будь-який заклад. Він мав у себе таке бажання, щоб на когось учитись. Моя юність примушувала, а в мене було в житті інше, не теоретичне, а було тоді практичне, воно робилося мною в житті.

      61. Спершу робилось це, що треба в житті, а коли  я зроблю практично це діло, то не буде пізно написати про це все. Природу доводилося зустрічати. Це був перший такий день, що прийшов у житті. Я зустрічав і проводжав його таким. Вони робили весь тиждень це перед мною. Я жив у цьому сам, думав  про це все, а потім я робив так. У мене народилась уся історія моєї ідеї, це загартування-тренування. Воно робилось мною, щоб люди знали про це, вони не забували про це. Час не стояв, а йшов, і доводилося робити це. Моє це життя було в лісах, у Кавказьких горах. Ми бачили, як це робилось на чоловікові після зустрічі з природою. Вона спитала в мене про людей. Чому так вийшло в житті, що вони так погано жили? Я старалася прислати їм час, поле підготовлю, попрошу, щоб вони не спали, спішили, робили, що треба. Їм треба було це нове, треба була робота. 

      62. Вона говорить. Як вони їдять, як вони одягаються, живуть у домі, роблять те, що треба. Я не скажу, що їм буде треба, а вони є незадоволені в житті. А їм треба знайти, що треба. Не таке життя, котре треба, а ми повинні знайти його в природі, зробити в ній те, що треба.  А як я виглядав тоді? Яке було моє здоров’я? Тоді я не піднімав велику вагу. А народ запитує в мене: «Тобі холодно чи ні?» Я говорю їм: я відчуваю його в тисячу разів більше, ніж ви відчуваєте. Ви ж є самі захищені, а я є не захищений. У мене є свідомість до цього, вона визначає буття. Я терплю свідомо це. Моя істина оправдує мене. До цього я був фізично в пальті, у черевиках, без головного убору. Я йшов я по природі ось таким, як ви бачите мене, не так даром, а заради всіх наших земних людей. Я був для природи першим, вона послала мене. Люди не визнавали, я був для них з усіх самітник.   

      63. У мене не було зброї ніякої, щоби боятися кого-небудь. А в мене була природа, вона примусила  до цього фасону, щоб Паршек був своїм тілом таким, як піп. А тоді попи були не в моді. Через це за відмову від роботи мені заборонили поступати на роботу шість місяців. Вона дала мені, щоб я зробив практику на людях. Я взяв своє із собою, а їм залишив їхнє. Усе це робилось у природі, вона продержала мене в цьому режимі, за що в Бухаринську компанію  я попав у Моздокське КПЗ. Що я зробив, яка вина? Я їду, як завжди їздив, а жінка хвора їхала в шубі літом. Я був помічник у цьому всьому, перший мій час цього діла. Моя фігура тепер є переді мною, їй доводилося по путі. Я тільки починав робити, у мене в моїй голові не було того, що я шукав тоді в природі й що мені було треба. Мені нічого не треба було тоді. Я відходив від чужого, а своє це залишав позаду, не рахувався зі здоров’ям, я йшов далі таким, як бачите. 

      64. А люди навчились на блюдці фарфоровому гадати, воно в них служило, букви алфавіту показувало. Воно ходить і зупиняється на буквах, а потім робиться склад. Я йому говорю свої слова: хто я є такий? Воно указало мені з трьох букв: БОГ. Ця ось фігура, на котру тепер дивлюсь, вона  була жива, енергійна, здорового розуму. Я тільки ставав на свої ноги тоді. Я робив те, що хотів. У листопаді 25 дня 1936 року упав на землю білий енергійний сніг, а люди, обрані партією, їхали на 8-й Надзвичайний з’їзд як депутати. А я їхав на цей з’їзд як любитель, прочитав, хто має право брати участь, а хто не має права. Це божевільні й ув’язнені. Моя ідея не робить цього, щоб ними бути. Я їхав захищати їх своїм ділом. Мене везли головні резерву, я запевнив їх своїм умінням, вони від Ростова до Лихої. А там узявся везти резерв Воронезький. Він провіз мене у Мічурінськ.

      65. А там люди були моєї сторони, їхнє почуття було таке: одного чоловіка везли на з’їзд не ради себе, а ради всіх наших людей. Їм треба здоров’я, вони  хотіли цього, а в них не виходило. Вони всі були озброєні технічним, штучним, а хімія введена. Безсилі чужі люди, природа не жаліла їх у цьому, до рук поодинці брала їх і карала, у неї є сили на це всякого роду. А щоб вони задумали те, що я задумав своєю думкою, це було б дуже добре. Я ж є не який-небудь у житті, щоб сказати про себе. У мене нема нічого такого, щоб тілу заважало. Це нескінченна кругла куля лежала в цей час не літом, а зимою. Вона примусила бути нас такими людьми. Вони побоялися залишитися такими, як ви бачите мене. Я визнаю загартування-тренування в цьому ділі. Воно треба не мені одному.  У зв’язку із цим усім  привезли в Москву на Казанський вокзал. А тут уже моє діло, я пішов у вокзал, де тисячі сиділи. Вони не бачили цього зовсім, а я зайшов зі своєю любов’ю до всіх. А тут на це все десь міліція взялася, вона побачила вперше.

      66. Вони спитали в мене у такого: звідки я взявся? Я сказав їм: я звалився тільки що з неба. Треба було вірити. А зима є зима, а чоловік опинився в центрі Москви на Червоній площі, дім №3 Рад. Я є один такий у житті у природі. Ростов-на-Дону від Москви не один кілометр, а 1960 кілометрів. Ні грошей, ні документів, а я, як бачите, чоловік. Нема таких більше. Це життєві умови всіх людей.  Це ось фраза мого ім’я. Тіло дало нашій молоді те, чого не було. А тепер ми маємо його, це здоров’я. Це моє органічне тіло, воно примушує нас одержати в природі через загартування-тренування. Воно треба було всім людям для життя в природі. Тіло моє таке, як і в усіх. Подивіться на нього, воно є, у мене стоїть на портреті, воно є живе енергійне. При ньому всі якості є. Він прийшов у природу шукати істину в ній, щоб не застуджуватись і не хворіти. Це є моє таке  енергійне тіло.

      67. Ми, усі люди, не одержали й не одержимо в себе цього. Ми є технічні люди в природі, їдемо обраними людьми на цей з’їзд, а самі є безсилі жити. Ми усі є люди хворого характеру в цьому ділі. У нас нема того, що треба в житті. Нам природа не дає стільки, скільки нам треба. Ми з вами не заслужили в цьому: живемо за рахунок чужого такого добра, за рахунок природи. Ми спішимо захопити вчасно її місце, доглядаємо за нею, за цією землею-годувальницею. Вона держить нас так ось за наш труд. Ми трудимось на ній так,  як це треба. Землю ми глибоко оремо перед  зимою, кладемо її під сніг, щоб ця земля набиралась вологи й дала можливість зробити грядку з неї, щоб у землю посадити зернятко для швидкого сходу. Коли зерно попаде в сиру землю, швидко хапається за цю землю, і робить швидко свої сходи. Зелень покриває своїм видом цю ось площу, а хазяїна радує цим.  

      68. Те, що ми робимо весь рік весь час, нас не влаштовує. Ми з вами  є незадоволені цим життям. Ми щорічно беремо в природі врожай, вона годує нас своїм. Ми живемо в ній, самі на себе покладаємось жити краще від цього, а природі це не по душі. Вона не перестає давати нам, чекає свого відпочинку. А ми не хочемо зрозуміти цю історію, що вона негожа, примушує природу відбирати наявне від неї. Цьому ділу кінця не видно. Таке діло робиться в природі трудом, чоловік думає, що це робиться ним на користь його життя. Природа не примушувала, не примушує робити це в житті. Вона прислала до людей Паршека на цю ось арену, щоб люди знали. Вони бачили його, як він їхав на з’їзд. І для чого він таким їхав? Ця історія робилася ним для того, щоб люди знали про це діло, що чоловік робив не просто так.

      69. Скільки я не чекав цього ось у житті, а все-таки так даремно не обійшлось у людях. Учені люди зробили мене на початку мого природного появлення. Я примусив учених дивитися на таке тіло ненормально, вони помилились. Я не побоявся робити експеримент піввіку в природі, узявся за неї сміло, своїм цим тілом полюбив її так, що вона змінила на мені свій потік. Він починався робитися мною для життя людей. Я не став визнавати чуже в житті, діло моє не став так робити, бо це діло чуже природне. Вона не хоче робити в себе цього. Паршек говорить. Я пішов батьківською дорогою по-шахтарськи, а тепер після «Вогника» іду природною. Хочу молодому чоловікові допомогти. Моя мета одна: у природі добитись одне в житті Святого Духа. Це еволюція поступового підходу до життя, щоб люди не буди такі злі до сусідів, як вони є тепер. Вони не хочуть дивитись на інших таких людей, а треба буде так дивитись на людей. 

      70. А якби не природа, я б не робив цього. Вона обдарувала цим за мою здібність, за мою сміливість. Я такий є один, узяв на себе це все, ходжу по природі, зустрічаюся з багатьма. Їм як таким це все інтересно, їм хочеться знати про це. Він або вона питають про це все моє діло: а як це так у житті могло вийти? Якщо на це все подивитись, а дивитись є, на що. Якби було каліцтво на тілі, яке-небудь осудження чи якийсь нестаток у цьому, ти збився б своїм словом у цьому всьому. Я відповідав точно йому як такому. Якщо не віриш мені, моїм словам, вір моїй істині. Вона хоче сказати всім нам про самозбереження особисто моєї клітини. Моє серце є виходжене, молоде, загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Так воно залишилося в мене і береже моє здоров’я. Я бачу здалека, природа збирала навколо проти мого такого походу своє бурхливе природне, і вона робила в себе, це неможлива картина, одна з усіх картин. Я опинився в ній.

      71. Дощ, злива й вітер різав голками. А тепер дивлюсь на цю ось картину, не намилуюсь.  Особливі в моєму ділі ноги мої, вони поки що завжди держать мене, весь мій організм. А він є, як в юнака, молодого чоловіка. Мої руки були золоті, вони такими й залишились. А розум у голові дорогий, йому не доводиться кланятися такому ось у житті. Цей  організм свідомо терпить у всьому.  Він іде своїми ногами в будь-яку пору року роззутим, босим. Йому взуття, це не дай Бог, як чуже одягати на своє. Паршек не проти цього всього. Люди зробили в процесі, вони примусили його відмовитися від усього цього. Це таке тіло, у себе велика свідомість, за собою запас не носив, таке було терпіння, не готував так собі до цього часу, котрий себе так міняв. Був дощ, находив, а коли мені не хотілось, дощик щезав. Коли море бушувало, я входив у нього з думкою. Сніг лягав на землю, десь температура бралася в цьому, вона була для тіла нехороша. А жити треба в природі, умирати не хотілось. 

      72. Тіло було чутливе, живе, свій організм. Цей чоловік завоює своє право, йому доведеться відмовитися від чужого й мертвого. Він не буде їсти, він не буде одягатись і в домі жити. Природа прийме його як живого, він оточить себе азотом. Це буде повітря, це буде вода, найголовніше, земля буде в усьому. Вони, як любимі, невмираючі друзі, допоможуть цьому живому тілу зробити все це своїми силами. У ній сну нема  ніякого, а життя є вічного характеру. Паршек займе ім’я своє безсмертного чоловіка, місце своє облюбоване для життя займе, і скаже усім нам про прихід його в люди зі своїм тілом. Люди визнають тіло цього чоловіка, і  вони будуть гучно кричати йому славу в цьому ділі. Він одержить від природи те, що треба в житті. Він оточить себе єством без усякої техніки, він залишиться без усякого штучного, і хімії не буде ніякої. Що скаже, те буде робитись. Ми доб’ємося самі цього всього. Чоловік оточить себе цими силами сам. У нього не буде ніякої тюрми, ніякої лікарні. Ми всі завоюємо бугор.

      73. Словом, за Паршеком робиться. Він не кидає і не йде з колії, щоб цього не робити. Ми живемо дуже тяжко в природі. У нас є  земля облюбована в житті, вона є наше велике джерело, вона дала своє таке місце. Хазяїн не знає, що на такому облюбованому місці, щоб усім була хвала із цього діла. Ми, люди цього ось місця, захотіли поставити на ньому дім житлового характеру з усіма належними вигодами. Покрили його, вікна поставили, двері фільончасті зачиняються. Жити б, жити в ньому такому, а матір природа не подивилася на це все наше діло, узяла цього хазяїна поклала в ліжко. Словом,  сили відібрала, не дала йому розкішно так жити, як йому хотілось у цьому. Природа не рахується ні з чим таким. Як дійшло ім’я цього революціонера в словах. Він же є начальник, командир, по теорії ділок і наставник усіх цих людей. Він є  один з усіх чоловік.

      74. Толстой, Достоєвський, Пушкін, Гоголь, Лермонтов. Словом, вони видатні такі жили в природі, люди берегли їх. До свого часу вони були відомі в природі. А коли природа пробралась до них зі своїми силами, вона не спитала ні в кого, що треба буде зробити під час їх смерті. Вони вмерли так само, як і всі люди умерли на віки-віків. Це спомин один з усіх даремно проходить у людях. А люди жили в природі  індивідуально, кожен зі своєю думкою на завтра творив. Він не залишався без чужого, його оточувало мертве. А  живому чоловікові жити з мертвим зовсім недобре, погано, не життя. Який би ти не був у житті чоловік, ти є живий у природі, а сили твої відбираються від тебе. Ти огороджений чужим технічним, своїм штучним. Це діло твоє потребувало від природи хімії, без чого люди є ніщо. Вони лягають спати в чуже мертве в природне й устають. У природне він одягається, їсть апетитно, смачно, він вважає, це його одне ним приготовлене, чому він вірить.

      75. Він надіється на життя своє за рахунок цього ось добра. Йому доводиться жити в цьому, він не збирався вмирати із цим. У нього була віра до життя, де міг помилитись. І в цьому ділі він утомився, можна сказати, упорався, сів відпочити й застиг. Нестаток оточив тіло, він захворів, застудився, пішов під копил, став хиріти в цьому, через це втратив здоров’я. Тіло не вмирає без хвороби. Спершу природа відбере сили його, і тоді воно легко вмирає. Таких людей не народжувалось, щоб вони жили вічно. Усі герої вмерли безсило. Люди є горді своїм учинком, самі себе показують. У них є нове чуже. Усі люди такі є в житті не ввічливі, а горді. Природа ненавидить їх за це. Вони не люблять її. Сніг тільки падав на землю, а вони оділи валянці на себе, відійшли від енергійного білого холодного зимового снігу. Я, Паршек, є оточений цим духом, люблю ці умови, їх зустрічаю з душею, із серцем.   

      76. Усі люди жили розумно в природі, їх хитрість зробила. Вони легко примушували природу, щоб вона  берегла їх у житі. Їм доводилось учити інших людей своїм умінням. Вони не знали, що їхнє це вміння є ніщо в житті. У цьому велика помилка була їх , вони створювали таке діло. Вони не змогли жити без цього. Їхня наука була така, вона вилазила нагору зі своїм високим знанням. А коли їм доводилось умирати, вони залишали позаду це все. Їхня історія не пройшла в житті, як проходить життя одного з усіх Паршека. Він відмовив сам собі в цьому, а взявся за невміння якогось діла. Він добре знав про це діло чуже природи. Вона втягнула його цим, йому не жаліла віддавати зайве, він брав це, він старався накопити багато його. Цьому нема кінця й краю, така жадність. Мало, хочеться ще більше. А в природі є одне. За це вона  відбирає у нього здоров’я, а дає йому хворобу, щоб він сходив з колії.

      77. Чоловік є мудрець для своєї сторони, він думає для свого життя, свої не роздає. Толстой знав про це все чуже, а не зміг наважитися, усе продав дружині. Так що правди нема й не буде. А в Паршека вона є безгрошова звичка. Перемога буде за ним. Він робить справу світового значення, говорить нам усім: ми є винуваті в цьому, ми з вами робимо те, що шкідливо природі. Вона не полюбила нас за це все, зроблене нами. Ми є чужі для неї своїм ділом. Вона є своя, чужих не хоче бачити. Їй треба буде своє, мертвого їй не треба, щоб неживе було.  Це буде наше живе, ніколи не вмираюче. Ось що Паршек хоче в природі, у нього є одне прагнення до життя, але не смерті. Весь час люди робили це діло, вони думали про це діло. Коли їм доводилось робити, вони робили. А врешті-решт, люди  починають хиріти в цьому, їх доводиться втратити жертвою в цьому ділі. Для чого їм ця історія, що прийшла, вона примусила людей робити на цьому місці  що-небудь таке, щоб подивитись на це діло. Люди не змогли жити без цього.

      78. Ось що людям доводилось бачити. Я даремно не приходив на це місце, умови примусили мене. Люди жили в природі на білому світі, вони міркували на своєму облюбованому місці, на котрому починали жити так невміло. Ми вчились у цьому, нам природа давала кожен день свої можливості. Люди брали від природи те, що треба було. Люди жили, огороджувалися та робили те, що треба. Ми не одержали в житті своєму цього, щоб життя своє завоювати. Ми з вами не задовольнили себе: ми народилися для життя, а вийшло не те, що треба. Усі умови є для цього, а природа  не дала життя. Ми робили, як слід. Яким я був начальником, командував людьми, розпоряджався, чим хотів. А от щоб мені так жити! А природа не врахувала це діло, відійшла й стала заважати моєму здоров’ю, моєму такому життю своїми силами. Я  став не такий у цьому ділі. Я виявився не такий у житті своєму.

      79. Я не порахувався зі своїм здоров’ям, проштрафився. А жити треба було, робити треба було в цьому ділі. Природа потребує, природа не хоче, щоб людина лежала чурбаком, а рухалася на ногах в дні, коли треба жити в них. Тілу доводиться робити що-небудь або говорити з ким-небудь про щось, це теж така робота його або її. Через  це людина втомляється, їй треба частковий перепочинок. Вона не вставала б із цієї постелі, це її тягне в могилу. А робота є в цьому теж така складна в житті штука, вона відбирає частково у тіла здоров’я. Я дивлюсь тепер на ці умови в житті, сам собі не вірю так. Який я був тоді в той час сильний, вірив сильно природі. Вона оточувала мене так, учила мене, як хотіла. У неї були свої сили в цьому. Вона говорила мені сама, посилала туди, куди їй хотілось.  

      80. Вона знала, що вона робила в цьому. Їй не хотілось, щоб її природні люди жили так тяжко. Вона не хотіла бачити цього в житті. Самі люди зробили смерть в процесі свого життя, вони оточили себе нею. Ще здоровий чоловік ходить своїми ногами, багато думає, йому приходять такі безсилі умови. Він радий був здихатися від цього всього, а природа не дає можливостей таких. У неї лежить вічно невмираюча земля, вона служить людям джерелом. Вона присилає свій час так, не дає спати їм, будить їх рано, жене на фронт у бій для того, щоб там не сидіти. Як ми з вами звикали не робити нічого такого в житті, через це не вміли робити що-небудь. Ми з вами не звикли. Не спимо, спішимо робити це в житті. Ми робимо його цілий рік. Ми йдемо з поля, коли білий сніг приходить на арену. Він жене всіх у двір, там робити нема чого. Люди приїжджають  у двір, ставлять на місце свою тварину, доглядають за нею, як за живою: її годують, її напувають. Люди бережуть її, чим люди живуть.

     81. Я є в природі Паршек, хто зміг провести на самому собі експеримент відстанню піввіку, досліднім шляхом довести своїм живим тілом. Нікому не можливо зробити ніяк це.  Загартування-тренування є наука всіх людей усього світу. Це є джерело людей  життя вічного характеру. Не застуджуватись і не хворіти. Що може бути в цьому ділі краще? Ви скажіть мені, будь ласка. Це не фунт родзинок поїдати, на рік не вживати по двісті днів, це є свідоме терпіння Святого Духу, повна еволюція. Хіба це не подарунок людям таке вчення в природі? Кому це не треба, молоді нашій? Це є здоров’я, воно необхідно треба для нас, усіх людей, від малого до старого. Ми повинні отримати його, це наша в цьому вся воля. Нам треба робити в цьому ділі, щоб одержати живий факт. Якщо ми, як молодь наша вся, візьмемося за це і почнемо робити, то в нас вийде це. Це не щось у житті, а ми доб’ємось безсмертя, вічного життя. Треба вирішити це питання, ми одержимо ці якості. 

      82. Наші вчені мовчать про це. Це загартування їм не для того, щоб у нас розвивалася така потреба. Вона свідомо щезне. Найголовніше, це я в житті, все в природі джерело. Мене треба просити як Учителя. Я, як Паршек, прошу в житті.   Стаття досвіду мого в журналі «Вогник» є 50 років мого труда. Що ввожу? Найголовніше, молоді не палити. За просьбою моєю до неї, їй треба буде братись за загартування-тренування. Воно зроблено мною дослідним шляхом практично в природі. Ніхто не скаже інше, а тільки реальне підтвердять: це є чиста правда в людях.  Я зустрічався з багатьма такими, говорив їм про це. А що видно із цього, я не мовчав, але жодного помічника не виявилося, щоби було веселіше. А все-таки моє  вийшло істинно в цьому, про це не думав, а зробилось як таке Правдою. Видавництво написало «Експеримент відстанню піввіку». Які там сказані слова, як це вийшло! Ти від цього нікуди не дінешся. Загартування врятує все людство в цьому.

      83. Вони заслужили в природі за таке переживання таку путь у своєму житті. Умови примушують їх займатися цим не індивідуальним шляхом. Місце знайдено для цього діла, указано, що й як треба буде робити в цьому. Це буде група людей, допущених природою. Вони візьмуться за це діло й стануть робити так, як робить наш Паршек. Ми оточимо його, підемо з ним разом, природа зустріне нас як таких, приголубить, як одному дасть свої сили в цьому, від чого ми не відмовимось, свою любов проявимо. Їй низько головкою поклонимо, скажемо: «Дякуємо за твою таку доброту, що ти пожаліла нас». Ми перестанемо хворіти так, як ми з вами хворіли й застуджувались. У нас залишилась сила через нашу всіх любов, вона є з нами разом. Природа зробила героями в ділі нашому. Ми отримали свої серця й душі, однаково проспівали Гімн для цього діла. Тепер це все діло залежить від самих нас. Ми з вами не кинемо ніяк це діло в житті своєму, а тільки ми будемо робити це все, нами почате. Ми не кинемо ніколи це діло.

      84. Це є не одним руським людям, а всім людям всього світу, вони хочуть життя. Цей ось експеримент піввіку я, Паршек, робив, роблю і буду робити не для самого себе, а для всіх наших людей. Я ходжу на своїх таких ногах, дивлюсь очима, вуха чують, дихаю глибоко. Те, що зробив я, нікому цього не зробити. А я зробив не для якої-небудь наживи, а для того, щоб люди жили, процвітали в цьому ділі. А ми. учені люди, не хочемо випробувати загартування-тренування на собі й не хочемо в природі відшукувати його. Воно є на нашій землі близько від нас, за нашими умовами життя в природі. Здоров’я ніде ніяк не продається й ніде ніяк не купляється, тільки воно легко втрачається в житті, зберігається в любові до природи. Від неї відходити не рекомендується, треба жити з нею нарівні. Природу не треба буде менжувати в своєму житті. Ніхто не давав права будь-яким людям рити шахти в землі.

      85. «Вогник» написав статтю «Експеримент відстанню піввіку». Це є одна з усіх чиста правда, відіграє роль сам Паршек. Він говорить нам, як людям живущим на білому світі. Ми є ні до чого тут, природа винувата, вона не жаліла нас таких, а карала своїм ворожим злом. Ми з вами хворіли, застуджувались, ішли з колії, тобто ми вмирали на віки-віків. А тепер вона прислала нам для зміни цього діла Паршека з піввіковим своїм життям. Він завоював ці сили в цьому піввіковому досліді, у статті «Експеримент відстанню піввіку» розказав, як йому довелося зустрічатися з природою, як він упросив природу, щоб вона не робила більше цього. Тепер Паршек є всьому діло в усіх наших бідах.  Ми повинні просити його як Учителя через його таке діло. Вона, як матір рідна, пожаліє нас усіх сильно і простить нам усім. Ми заслужимо більше уваги в неї за все це, ми не будемо хворіти, застуджуватись більше. 

      86. Паршек узнав від природи про життя людей: вони жили тяжко, у труді копались, робили діло для себе. Він поділився з ними, щоб їхнього не було, їм залишив усе наявне, а своє знайдене взяв. Він не став брати каприз, а взяв із собою любов. Їх не задовольнило це, тому він пішов у природу шукати чоловіка такого, котрий залишився б задоволений своїм знайденим. Йому, як чоловікові, довелось оточити себе тим днем, котрий прийшов із своїми силами. У нього нема в себе ніякого такого запасу. Він є чистий, йому не треба ніякого діла, йому не треба сировина, деталь чи яка-небудь у цьому машина. Він не збирався їхати на колесах, щоб хтось возив його. Він сам знаходив у цьому засоби, не став робити техніку в себе, прогнав від себе штучне, а хімію не визнавав. Він близько став із природою, полюбив її. Як? Він оточив себе повітрям, став близьким з водою, а земля оточила струмом, вона стала держати на ногах. Це є три друга, вони стали друзі через любов їхню.  

      87. Паршек визнав себе таким чоловіком, а ми не стали визнавати його, особливо вчені. Він не робить хороми невизначені. У нього є одна з усіх така істина на самому собі, це є наше, усіх людей, загартування-тренування, усіх людей наука.  Я, як Паршек, зробив її, на собі розвинув для людей усього світу. Я не кину робити цю ось невмираючу історію, вона треба нам усім. Ми повинні жити не по-старому, а по-новому, невмираючому. Ось що Паршек знайшов у житті в природі. Він кричить тепер голосом на весь світ, усе людство. Нам треба життя, а смерть нам не треба. Юпітер, Венера, Місяць є не те, що буде треба. А Земля покаже своє таке життєве джерело. Люди візьмуться за це. Земля більше не буде тягнути до себе тіло чоловіка, вона відмовить робити людям це. А діло Паршека одне: всякий день доводиться зустрічати з такою любов’ю, різниці ніякої нема. Природа одна лежить цілий рік, тільки атмосфера така інша. Люди  не живуть, як це в житті треба, вони сховали себе на цей час. 

      88. Ось що ми, усі люди, маємо, підготовку. Людям треба жити, а вчені люди не хочуть цього, нібито їм не треба це. Це природа зробила, ударила по його тілу, він відчув цю неприємність. А щоб не піддатись, він не зумів цього. Люди ставляться капризно до цього діла, говорять багато про це діло, а щоб що-небудь зробити, у них не знайшлося таких сил. Він завтра скаже, а тепер він звалиться, природа стьобане його за це діло. Ми з вами не заслужили в цьому ділі, щоб людям жити спокійно в природі. Вони розоряють природу, беруть у неї сировину. Для цього всього вони наробили на землі заводів. Вони випускають залізо, сталь, роблять для якої-небудь машини, людей пускають у природу організовано експедицію, як космонавтів в атмосферу. Вони шукають у природі те, що їм треба. Вони не ладять між собою в житті, при умовах один на одного зляться, учинком ненавидять, говорять те, що не треба буде слухати. У кожної людини є своя власність.

      89. Я, говорить свого місця капіталіст, умру, але не допущу, щоб хто-небудь зайняв і присвоїв до свого такого імені. Це є два народжених у природі. Батько-капіталіст створив своїм учинком у людях революцію, посадив на місця Радянську владу, сина свого. Капітал огороджує себе приватною власністю, своїм достоїнством, структура соціалізму є негожа йому. Два вороги політичного характеру не змиряться. Комуніст відбирає право кров’ю, а капіталіст не уступає. В одного є своя зброя, а в другого є своя зброя. Один робить її, а другий теж не відступає. Продаж відбувається в обох сторін. Вони тягнуть один одного, а люди гинуть. Паршек не дає свою згоду, щоб продавати, або купляти. Йому, як загартуванню-тренуванню, не треба чуже. Йому треба своє природне, здорове тіло, здоровий дух. Це буде святе діло. Еволюція не визнає ні батька, ні сина. У неї є Дух Святий. Вона оточила себе загартуванням-тренуванням, кому чуже не треба. У нього є свої життєрадісні природні умови, азот, а люди належать цьому.

      90. Ця стаття написана для нашої молоді для її життя. Її треба з увагою читати й розуміти, а потім треба братись і робити в житті. Від цього всього діла всі наявні хвороби щезають, люди робляться здоровими в природі. Люди робляться не фізичною стороною, вони робляться розумом у житті своєму. Їм легко доводиться завойовувати в природі новий рубіж, котрого матір природа не давала людям у житті. А тепер вона піде назустріч їм, і вона допоможе їм. Люди  не будуть помилятись, вони не будуть хворіти й застуджуватись, буде природне життя здорового характеру. Це чуже відійде від них, вони будуть хвалитись своїм добром. Їхнє тіло переможе всякого ворога в природі. Вони виходять своє серце в природі, воно буде загартоване, молоде, здорове, як 25-річного  чоловіка. Це все буде перемагати в житті. Вони будуть ввічливі. 

      91. Ворота відчиняться йому на все повсюди. Він доб’ється слави в житті, свого безсмертя. Чоловік не буде ображений ніде нічим, він буде робити сам. Чоловік пройде усно цю школу, його прийме Учитель. Природа з’єднає їх, вони полюблять один одного, будуть робити в природі для цього, щоб жити вічно. Цього Паршек добивається від природи сам,  художник намалював йому портрет, перший початок. Це все треба для людського життя. Я. як Паршек,  є такий у житті своєму, не вичитав, а зробив практично сам, це все  випробував на собі. Природа допомагала мені. Цей ось досвід люди описали недаремно, вони огороджені духом у ній. Треба буде вчитись. Загартування-тренування створено трудом. Люди мають кланятися, просити природу в житті. Вона дасть нам усе. Ініціатор є в цьому Паршек. Мені, як такому, пішли від людей  листи. Це є не щось, а здоров’я, а природа дає нам його, Ми одержуємо від неї через діло наше. Ми хочемо, щоб Іванов написав нам у листі, як треба буде оздоровлюватись. Це не думав.

      92. Я є не той, про котрого мова йде  в людях, а я є той, котрого не було в житті.  Я є такий чоловік, про котрого люди мають знати все. Він прийшов на землю для порятунку всіх людей.  Я розказав із своїм ділом у міжнародному журналі «Вогник» про те, що я зробив за піввіку. Треба вірити цьому. Воно робилось великим трудом, а люди хочуть зробитися здоровими через лист. Це ж є загартування-тренування, воно є людська наука. Ніхто не хоче займатись нею. Адже це  буде так. А хвороба є у житті така, вона не піде з тіла сама так.  А коли ти застосуєш природу, вона лякає хворого, це її холод, він проганяє хворобу.  Вона народжує здоров’я. Це є чиста правда, вона описана в «Вогнику». Я один не зміг утаїти одного слова про це діло, це здоров’я. Воно треба кожному земному чоловікові, хто втратив його в цьому ділі. А ми не навчилися знайти його, і не хочемо робити  самі цього  в природі.

      93. Природа, вона є багата матір, треба вміти робити з нею, щоб її застосувати в цьому. Вона ж є матір наша рідна. Наш руський чоловік подружив з нею, він упросив її своїми словами. Вона зжалилась над ними всіма через тіло Іванова. Вона змінюється, дає здоров’я йому. Він не бере за це ніякі гроші, навіть учить людей неімущих. Ти прийди до начальника поїзду, скажи про журнал і попроси його, щоб він взяв тебе, щоб приїхати до мене. Люди зроблять усе це. Здоров’я дається природою, і воно не продається, не купляється. Моя просьба буде за це, щоб уряд пішов назустріч цьому хворому чоловікові, зробив безплатний доступ до прийому. Цей досвід, ця стаття треба для нашої такої молоді в житті. Загартування-тренування є труд наш усіх. Воно має міжнародне значення. Воно є наука. Нам усім треба вчитися в природі. А в природі, значить, у повітрі, у воді та землі. Ми всі можемо дуже багато дечого навчитися в цьому ділі. Люди люблять природу, вона зробилася другом у житті. Людям не треба буде отримати сто карбованців.

      94. Як така одиниця оточила тіло Паршека, указала йому це місце з усіма такими умовами? Їх доводилось виходити кроками на своїх босих ногах. 50 років думав та розмовляв з людьми про це ось кипуче діло. Щоб хто-небудь узяв та попробував хоч на один день залишився й випробував на собі так, як мені доводилось випробувати в природі та в людях. Особливо розумники, котрі багато розуміють, заважали мені. І тепер вони роблять у житті те, що робити не треба. Паршек говорить: треба кинути курити, це найкраща одиниця. Ще Паршекові прийшла можливість така: у житті треба залишитися без усякої потреби, я вже йду до цього. Найголовніше, у смерті відіграє роль їжа, одяг та житловий дім. Це ми попробували, тисячоліття провели в цьому ділі, нічого не зробили в природі, крім як наробили могил. Усі люди лежать у праху, ждуть свого часу в житті, коли Паршеку прийде до них зі своїми силами. Він знайде вихід у цьому.

      95. Ця стаття примусить усіх людей піднятись на цей штурм. Ми, усі люди, візьмемося за це діло, станемо займатися ним так, станемо робити з любов’ю. Це є всіх наше рідне здоров’я, ми повинні отримати його. Це наше таке щастя знайти плоди через одного чоловіка в житті. Вони треба нашій молоді. Нам не треба боятися природи, як ми боялись, вважали її злим ворогом, це є наша неправда. Любов відіграє роль в цьому. Я є чоловік такий, як і всі люди. Вони капризно ставляться до природи, це їхня велика помилка. Ми пішли до неї придбавати свій прибуток, стали відбирати  від природи живе, робити стали, на мертве перероблювати, у чому ми втратили здоров’я й упали на віки-віків самі. А природа не говорить нам цього, вона має сили свої, хоче примусити людей, щоб вони узялися за загартування-тренування, не стали відходити від природи, стали любити природу, стали з нею близько жити, як це робиться в природі Паршеком. Він пізнав живу свою природу, нею оточив себе, говорить: ти є моя матір, що народила.

      96. Ти народила мене такого, як і всіх, у процесі цього всього не схотіла, щоб я вмирав у природі. У зв’язку із цим, ти примусила рости  по-своєму так, як і всіх примушувала. Я робив у тебе 35 років у житті те, що люди роблять досі. Вони воюють з природою, у неї відбирають сили, вона не дає їм. А тепер Паршек прийшов на арену, говорить нам усім: нам треба життя природного характеру. Паршек просить нашу молодь. Вихід є. У житті нашому все залежить від нас самих у природі, вона є всьому діло. Вона зробить те, що схоче. Весь час ми вмирали в цьому, не знали, що робити в цьому ділі. Ми не задовольнили себе в житті нашому. Ми як були бідні люди, так ми залишились. Ми хворіли, застуджувались, мучились. Ми умирали із цим, умираємо, і ми будемо умирати доти, поки ми з вами не візьмемось за таке діло Паршека, котре він вносить.   

      97. Воно є наше природне діло. Природу не треба примушувати, як ми примушували. Ми ще не піднялись на свої ноги, а кричимо криком. Мовляв, Іване, біжи. А куди, для чого? Ми його не навчили цьому. А скоріше треба? Ми не знаємо, а стараємось зробити це. Місце лежить ніким ніяк не зайняте, а ми є заінтересовані ним, облюбували, згодились самі. Ми  поставили на ньому те, що схотіли. Ми хочемо, щоб у нас було одне й друге. Ми хочемо отримати багато в себе від природи. Візьмемо живого чоловіка, зовсім голого, він є у нас зовсім роздягнутий. Ми не зможемо зробити йому повністю до відмови. Йому треба було щось інше, краще від цього. Я не хочу цього, а це треба мені, а його нема, а в мене насідає хвороба. Я хворію в цьому, думаю про це все. Сам не зупинюсь, роблю в цьому. Де цю штуку взяти? Розуму не найшлось. Я поставив сам на вид для цього діла те, що треба для життя всіх наших добрих людей. Мені не треба нічого такого в природі.

      98. Я не хочу бачити зовсім чужого, не нашого, а хочу похвалитись своїм добром. Це буде моє індивідуальне тіло, воно повинно жити за рахунок природи. Воно народилось у природі для того, щоб жити в ній вічно. Ось чого Паршек у житті всім таким добивається, щоб ми, усі діти, мали це. У вас є ватажок, він готовий зробити це в будь-яку хвилину в житті, але не пуди носити в природі. Свідоме терпіння є краще й легше, ніж це все. Вам треба вийти живим тілом на чистий холод. Тут ніякої науки не треба, а свідоме терпіння в усьому. Ми отримаємо сили Паршека, він дасть нам їх. Це є життєві умови, свідомість визначає буття. Треба робити, треба більше, не менше. Стаття в «Вогнику» написана людьми, котрі випробували здоров’я Паршека. Він зробив експеримент за піввіку для життя нашої молоді. Ми повинні завоювати це все. Це дано нашій молоді, щоб ми жили в цьому ділі, й оточували самі себе благом.

       99. Ми з вами швидко читаємо, дуже добре розуміємо, але одне не хочемо знати це. Ми не хочемо робити так, щоб загартування прийшло до нас та поклонилося в наші ноги, і сказало нам, усій молоді, беріться, я прийшло саме до вас для цього діла. А в нас виявився вболівальник у цьому ділі, не захотів хворіти, застуджуватись, як ми одержували це весь час. Природа калічила нас у цьому ділі. Це завдяки приходу Паршека на цю землю, він робить у нас один те, що нам треба. Він загартувався, полюбив природу своїми серцем, своєю душею. Він не хоче, щоб сніг зовсім ішов із землі, його таке любовне бажання. Він не хоче відкривати поля снігового покрою. Він хоче жити по-новому, по-небувалому в природі. Не те, що було в житті до цього. Я люблю природу таку, котра лежить вся в снігу в білому виді. Ми не хочемо своїм розумом, щоб він лежав у нас на землі. Це є життя вічно невмираючого характеру. 

       100. Я веду до цього діла всіх наших малих і старих людей. Не треба  такого технічного чоловіка. Я хочу сказати про розвиток у його тілі фізичних сил. Це все робиться на ньому перше зовсім чуже діло. Він не жив ще у житті, а люди приготували йому діло. Це є зовсім чуже природне, воно нікому нічого не дає, а тільки безсилля. Сил нема продовжувати, а дитя живе за рахунок догляду. Люди учать його, начебто треба отримати нужду в їжі, одязі та житловому домі, це є спосіб самозбереження. Люди звикли, люди роблять, у них виходить із смачного найгірше смердюче.  Але нікуди ти не дінешся від цього діла. Ти повинен робити твоє діло. Така дитина не має народжуватись. Але це все зробила похіть, вона принесла людину для мук у життя. Це тільки ми звикли робити так. Ми  втрачаємо здоров’я, але не зберігаємо в цьому ділі. Ми ж є люди, звикли, по-своєму. Ми робили, робимо, і будемо робити так, як це треба. Виходить: сильний виживає, а безсилий умирає. Ось що наші люди зробили за звичкою. У загартування нема цієї звички. 

      101. Воно має в себе свідомість у такому ділі терпіти. Дитя вже розуміє, що із себе представляє загартування. Воно знає добре, що виходить із цього всього. Дівчинка купається, вона піде по снігу, вона є жива дівчинка, вона є показник. Ця стаття написана нами для того, щоб молодь усю підняти на ноги в природі робити те, що треба в житті. Спати, потягуватись не треба. Я, як чоловік із своїм поняттям, звертаюсь із просьбою своєю. Ми повинні взятись і зробити в природі те, що треба. А молоді треба перебудувати життя. Примушення забрати від них, а просьбу ввести. Їм буде легше і краще від цього. Звичка несумісна й нехороша. Усі ми знаємо про це мішане для людей життя, але ми нічого не зможемо зробити в цьому. Ідея Паршека принесе легке. Він проходив для цього по природі піввіку та він думав про це, як треба відібрати діло від нашої молоді, а свідомість ввести.     

      102. Ми всі є сьогодні психічно хворі люди, нам є мало цього, ми не задоволені цим, через це помираємо. Я жив так, як усі живуть, прогнав цей примус від себе. Я не побоявся природи, одягатись не став, їсти відмовився, дім для життя не треба був. Ось чому моя свідомість визнала терпіння своїм. Для  цього місце є, його слід зайняти. Їжа наша відпаде, одяг щезне, дім не треба буде. Поки що ми маємо сильну техніку, вона не допомагає в цьому чим-небудь. Лише б люди захворіли, вони тут же помирають. Засобів ми не знайшли, і таких людей нема, щоб вони допомагали. Поки що це є мертві клітини. Умерле чим піднімеш? Пробудженням, ці живі якості має холод. Він піднімає всі клітини.  Найголовніше, холод є в житті. Тепло є вмираюче діло, а при холоді життя розкривається. Живе тіло є ніколи не вмираюче, його треба виховати. Ось що треба людям, життя не технічне, в штучному й хімії, а природного характеру, живого. Вічно живі повітря, вода й земля є три тіла, котрі мають у себе азот. 

      103. Ця ось стаття написана не для того, щоб читати й розуміти. Нам, усім людям, треба робити, щоб завоювати цей рубіж. Ми повинні отримати цю перемогу. У ній є самородок за ділом. А джерело всього життя є загартування-тренування. Воно примусило трудитись на благо всіх наших земних людей. Я вчився в природі, хвалився перед світом. Це правда, вона жене нас у природу за любов’ю до неї. Вона має вирішити сама. Без природи ні туди ні сюди. А коли природа є за тебе, то життя твоє є не дурне. Вона говорить. Я не робила тебе хворим, а тебе зробили вчені, нехай вони відповідають за це. А наше таке діло треба нам робити. Ми повинні робити це, щоб вийшов живий факт. Це життя наше невмираюче. Так от, ви шановні люди, раз настав такий час цьому чоловікові бути, про нього пишуть. Він прийшов не так до нас на землю, він представив свої сили. Це діло є невмираюче, воно тільки почалось. Зима покаже нам, що представляє з себе цей чоловік. Він умирає за це саме.

    104. А Паршек говорить про те, чого не буде, а буде те, що треба в житті. А діло Паршека почали писати в газетах. Це моє одне з усіх, коли це ось сказане мною. Я звертався, просив учених, щоб вони знали це про здоров’я. Воно буде не моє особисто, а це здоров’я буде наше всіх, ми повинні берегти його для всіх нас, щоби була розумна ця картина. Як моя помічниця Валя завжди говорить мені: «Так не спішити робити». А я ж знаю добре це діло, що все це лежить на мені.  Я є ініціатор цьому, віха нашої молоді. Вона повинна прийти до мене так, як це треба. Я не повинен забути це, як дитя своє рідне. Я прийму його так, як усіх, і дам йому своє здоров’я. Це було, це є, це буде в нас. Ми зробимо його таким у наших руках. Ми піввіку проходили й продумали, ми говорили про це. Воно йшло по путі, до нас таким пройшло, ми обрадувались.

      105. А тепер наше всіх діло треба робити нам. Загартування-тренування є життя наше всіх, воно має робитись для всіх людей усього світу. Я стою на ногах своїх і пишу ці слова нам усім. Ми повинні читати, розуміти, а найголовніше, робити треба. А ми прийшли до цього зі своїм, ми не прийшли спати, а прийшли робити. Наше діло: про самих не забувати. Найголовніше, це атмосфера: повітря, вода й земля – три друга любимих, невмираючих. Якщо ми упустимо це в житті, то нам буде гріш ціна. Ми з вами навіть є люди. Ви думаєте, мені не холодно такому чоловікові? Адже я є живий, мені холодніше, ніж вам, у тисячу разів. А якщо це треба, то піду в будь-яку погоду. Це мої друзі є: повітря, вода, земля. Вони є в житті невмираючі, вічно живуть, і будуть вони жити самі в цьому. А ми, такі люди із своїм розвитком із своєю волею, живемо і боїмось природи, ховаємось, відходимо в технічне, штучне, і хімія є між нами.    

      106. Я є перед цим самим у житті один чоловік із цим напрямком, знайшов засоби ці, ними оточив себе. «У Москві живе лікар Леонід Ілліч Красов. Цей чоловік декілька років тому отримав дуже тяжку травму перелом хребта з пошкодженням спинного мозку, в результаті параліч обох ніг. Колеги хірурги не надіялись на те, що він буде жити. А він вижив усім смертям на зло, і навіть відновив нерухомість ніг завдяки спеціальним фізичним вправам із загартуванням за методом Порфирія Корнійовича Іванова. Поєднував процедури загартування з періодичним дозованим голодуванням і самонавіюванням нечутливості до холоду. Сам 84-літній Іванов по праву може вважатись одним з найбільш загартованих людей у нашій країні».  Проф. Н. Агаджанян, кан. А Катков.   Це історія моя є для життя всіх наших людей, щоб вони знали про це і приходили до Іванова на його прийом. Він не відмовляв і не відмовить нікому. У нього здоров’я не продається і не купляється, а легко втрачається, тільки в любові зберігається. Ось що Паршек зробив нам. 

      107. Люди не сидять на одному місці, пишуть, значить, є, про що говорити. Це правда, вона була, вона є, вона буде. Ми, такі ось люди, прочитали цю статтю, вона написана для нас усіх. Ми зрозуміли її, що ця стаття допоможе позбавитися нам від найзлішого ворога. Ми зробилися своїм ділом у житті новими людьми. А коли ми проявимо любов у природі, то природа пожаліє нас за це все, нами зроблене, вона простить нам. Ми з вами більше не будемо застуджуватись і не будемо хворіти. Це все Паршек зробив для нас, він добився цього в природі своїм ділом. Учені звернули увагу на нього, стали визнавати його досвід, а він необхідно треба нам усім у житті. Ми залишимось задоволеними цим у природі. Усе залежить від ватажка, він підкаже нам, як бути в природі, щоб вона полюбила нас так і не робила нам свою образу. Ми не будемо ображеними нею людьми, а своїм учинком у ній заслужимо.

      108. А колись тільки люди побачать мене, вони будуть вимагати від мене трибуни слова. Я повинен сказати їм на арені правду, вона заінтересує їх бути моїми послідовниками, учнями мого такого тіла. Ви повірите тепер друку. Якщо моє здоров’я треба комусь, поклоніться й попросіть Паршека в цьому. Він застосує свої засоби до будь-якого чоловіка, а якщо він буде робити, у нього вийде живий факт. Ми одержимо здоров’я те, що треба, в будь-який час року. Це є наш такий перший початок усього життя. У природі є ці якості, нам треба знайти їх. А ми не вміємо й не хочемо шукати, наша лінь є в цьому. Я витратив для цього піввіку. Людям треба тепло, їм холод не треба.  А сніг лежить на землі неторканий, це зовсім недобре.  Статтю пропустила цензура, а люди читають її, а не пробують її в житті. Як же так відбувається в житті? Чоловік зробив сам для життя свого, а тепер йому не вірять як такому. А чоловік був у цьому майстер.

      109. Чоловік проходив піввіку, він знав, для чого робив. Щоб люди читали, вони розуміли, а робити треба. Здоров’я залежить від людей, лише б вони захотіли. А люди всі хочуть зробити щось таке, яке ніхто не придумав зробити. Усім хочеться зробитися в природі таким, як ніколи ніхто. А йому хочеться бути в цьому ділі вищим від усіх, а в природі нема цього. Вона вчить чоловіка розумного такого, котрого вона хоче. Їй хочеться одержати від людей те, що вона має, це є любов. А в кого є це все, як не в неї. Вона посилає на арену свою один з усіх день. Він приходить не капризно на землю, а тихо, тихо лягає росою. А сонечко, що сходить, піднімає його почуття. А де воно дівається? Про це знає сама природа. Спати лягає вона, рано піднімається, й усіх до одного людей піднімає. Вона хоче, щоб вони жили легко. А в них є своя така сваволя облюбувати для життя це ось місце. Воно захоплено ними, присвоєно для такого діла.

      110. А я відпочиваю зі своїм досвідом, чекаю команду зверху. Якщо я буду треба зі своїм, вони знайдуть мене. Я дам їм усе, що треба буде їм. Я народила людей, щоб вони жили в мене, а їм не сподобалося це, вони стали тягнути направо, наліво, розпоряджатися, як своїм добром. А ми, усі люди, хотіли отримати в себе це, а на все є природа, у неї є свої сили. Вона не говорить нам, а все робить сама. Їй вже набридла ця робоча система.  Люди наші гинуть, як у морі вівці, ідуть з колії ні за що. Природа жене їх з колії за їхнє зроблене діло. А людям вмерти дуже просто, лише б вони помилилися. Тут як тут ця нехороша хвороба десь візьметься, вона не мучить, а скоро знімає з життя. Люди  тепер довго не мучяться, вони скоро вмирають, це все робить природа. Вона говорить: я не примушую їх таких, вони самі лізуть на рожен. Вони не хочуть жити в природі, як слід. Паршек недаремно прийшов до нас на землю таким.

      111. У нього є для цього загартування-тренування наше всіх людей. Він трудиться для цього всього, не сідає, на ногах стоїть, він пише, ледь нам у цьому не говорить: що ви робите, не хочете зайнятись собою, не хочете робити так, як робить сам Паршек. Він трудиться один для всіх, трудар, він учиться в природі, він хвалиться перед світом. Ось я є такий у житті своєму. Я люблю хворого, хочу допомогти йому, щоб він не помилився. Учитель є в дуже важкому положенні. Такому ділу не бути, а воно народжується саме в житті, воно народиться на віки віків. Жити  не треба так, як ми живемо в процесі цього всього. Ми повинні знати про це. Я бережу себе так, як хоче зробити в цьому природа. Вона вже сказала: якщо мені тебе зняти з путі, то краще  зняти всіх таких живущих. А положення є таке між природою й Паршеком. Він прийшов для порятунку в житті людей, він показав  сам себе нам таким, як це нам треба в житті. Ми бачили його таким і будемо бачити його. Я був у цьому.

      112. Можна сказати про цю ось написану статтю в «Вогнику», №8, 1982, «Експеримент відстанню піввіку». Я є не один чоловік, хто зробив таку штуку, хто міг глибоко продумати це діло. Його знають багато людей, вони знають цього чоловіка, як він ріс між нами такими, піднімався й не відходив від нас із своїм поняттям цього діла. Це є не що-небудь таке придумане, а це є істина. Вона треба всім для збереження своєї клітини, особисто свого серця, щоб воно було в тебе молоде, загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Твій вихід є у світлі. Наш чоловік має не боятися будь-якого ворога, навіть своєї смерті. Ось що нам, усім людям, треба буде, щоб ми не були ображені природою, а були зі своїм учинком, зі своєю любов’ю задоволені в житті. Це не дається даром. Для цього всього діла нам треба працювати над собою, обов’язково любити природу, ставати до неї ближче природним шляхом. Люди повинні бути близько до неї, щоб люди дихали чистим тілом, а потім випробували холодну воду, а ходили босими ногами по землі, по траві й по снігу.

      113. Люди повинні бути ввічливі до всіх людей, з усіма здоровкатись, низько клонитись головкою, щоб із душею й серцем. А потім допомагати людям. Чоловік є своїм добром незадоволений, він шукає в природі свої наявні права. Йому треба це, що він має; йому треба ще більше, ніж це. День йому один прийшов не для того, щоб йому бути задоволеним. Він не залишився задоволеним ним. Він прийшов до нього із здоров’ям. А в здоров’ї цьому є все. Ми вважаємо самі себе хитрунами, розумними, а іншого не вважаємо таким. Я розумію більше від нього, живу краще. Нікому я не кланяюсь, а зроблю те, що захочу. Мій виграш є в цьому ділі. А коли тільки кинешся, а тобі палка взялася під ноги.  Через що мені довелося вибачатися перед природою? Вона  є моя невмируща матір, мені не можна забути ніяк її й нема можливості. Вона є діло всьому цьому в житті, усе моє таке діло. Воно оточує мене, вона є Дух мій. Я шукаю кращого від цього всього, але мені не дається. А все таки я хочу бачити.

      114. Переді мною зійшло вогняне сонце, воно обнімає своїми променями моє тіло. Як добре при таких умовах. Такі в природі умови, ми створили їх самі. Вони прийшли до нас, а нам не треба більше такого іншого. А от якщо ми є такі в житті люди, нас природа огородила в цьому. Ми облюбували своє місце, як своє ім’я створили, від чого нам не відмовитись. Я, чоловік, оточив його своїм. Ми нікого не примушуємо й не хочемо, щоб хто-небудь інший робив це, що робилося нами. А коли ми зробили це, ми ухопились, тримаємось, як за своє ім’я. Щоб іншому віддати, це не виходить. Ми не звикли зустрічати що-небудь не таке в житті. А в природі буває і це, тільки не буває в житті такого, щоб сонечко не сходило. А воно сходить так завжди вранці. Ми є цьому всьому свідки, та  ще які живущі на білому світі. Ми бачимо сонечко весь день весь час, воно іде від нас за нашу землю, ми зустрічаємо ніч без усякого сонця при покрові зірок. Вони є не видні вдень.

      115. День один проходить такий ясний, теплий, а сьогодні день пройшов такий, не зрозумієш: чи то заметіль, чи то сніг. Ногами походити як приємно, добре від цього всього. Тіло стає Духом оточене так, як це треба.  Згадую своє дитинство, воно тепер примушує пам’ятати про це, як це було. Але нічого, тепер стає веселіше від цього. Я знайшов своє, тепер учені люди взялись за це, вони побачили на мені цю правду, своєю теоретичною мовою написали. Я сподобався їм таким у житті, вони знімали мене з ніг до голови,  це була їхня така робота. Вони були за завданням командировані, вони зробили це діло для всіх людей усього світу. Нехай люди знають, розуміють про це. Цього нам мало. Найголовніше, треба нам усім робити, тоді це буде добре. Цього чоловіка треба бачити, він чекає команду зверху щодо прийому. Тоді він прийме  всяких людей своїм прийомом, у нього є для цього всі сили природи. 

      116. Люди не бачили його таким героєм, а хвалять. Він же не зробив вам нічого такого в житті. Він проходив по природі, він думав про це, йому доводилось робити. А тепер читають, їх поняття одне:  я зробив для них багато. А я не зробив ще нічого людям у житті. Хочеться знати те, чого їм хочеться, тоді це питання вирішиться.  А щоб кожні слова були їм ясні, я не зможу задовольнити цим. Ця ось стаття робилася мною в цей час не для мене,  щоб я особисто користувався цим сам. Я робив не сам, зі мною разом  ішла матір природа. Вона створила нам, усім людям, умови, а вони підготували так учених людей зі своїми діями. Їх примусила обстановка зробити це в природі. Ми, говорять учені, приїхали самі на цей заклик, знайшли цього нового, представленого в житті чоловіка, з ким ми стали вести розмову. Ми знайшли в ньому користь для життя всіх. 

      117. Це є недурна історія, вона зроблена людьми разом із Паршеком. Він є цьому всьому ініціатор, всі свої деньки проходив, а з природою словами проговорив. Це було, не саме прийшло, воно проскочило не на що-небудь таке. Це є штука золота, вона є наша. Нехай усі читають її, говорять про це, вони договоряться до чогось. Цим словам нема кінця краю. Хто цей «Вогник» дістав, його прочитав, той зрозумів це все. Тут такого нема, щоб не задумати про це саме. Це є наше людське життя вічного характеру. А ми читаємо багато різного, але такого не було в світі. А тепер ми прочитуємо це все, розуміємо. Лежить на нас усіх, це треба робити. Рука Владика, правду написано, вона невмираюча. Мене треба просити. Коли упросиш, тоді будеш здоровий. Це треба буде юнакові молодому нашому. Шановні ви всі люди, це має світове значення. Нам треба  робити. А те, що ми хочемо знати, це є нам не все. 

      118. Я не зможу прийняти такого, бо він є не підготовлений для цього, у нього нема сил тих, котрі треба. А тут пуди не піднімати, а свідоме терпіння. Ось що людям треба, здоров’я. А Паршек має його в себе. Він є один у світі такий, хто не жаліє віддати іншому своє здоров’я. А ми можемо тільки втрачати його. У нас із вами наш хазяїн головний мозок сильно сохне, не живе, а відмирає. Він не живе так, як йому доводиться думати. У людей ця можливість не прибавляється, а відходить. Мозок утрачає свої надії, він не зможе обслуговувати тіло своє через нитки. Ми так закінчуємо своє життя. Він перестає робити, серце зупиняється, кров стигне, людина іде з життя. Їй перешкодило все це чуже створіння. Вона втягнулася в це, ця історія не допомогла людям в житті, а відібрала життя.

      119. Ця система відома до самої крайності. Усі живі речовини відмирають не в один час на землі. Людина  це є розумова така істота. Усе, що вона зробила своїми руками, є мертве створіння. Це є наше діло, а в ділі нашому є все життя, котре ми робимо. Це є початок у природі всьому людському ділу. Ми знайшли діло в поті, увели потрібним для всього нашого людства. Ми не зможемо жити без нього. Це дається нам у житті один раз, а в другий раз він щезає на людях завжди  шляхом тяжкого труда. Він необхідно треба нам для життя, це людське діло, за ним женуться в своєму житті. Сам чоловік фізично робить у природі свій труд, він йому в житті необхідно треба: він їсть, він одягається, у домі живе. А раз це дає людям таке життя, воно робиться людьми.

      120. А раз ми, люди, живемо цим, робимо діла, у нас виходить. Ми живемо в цьому та ще покладаємось, говоримо і будемо говорити про це діло. Його зробив сам Паршек. Він побачив нестаток у людей: вони є незадоволені життям цим, що вони роблять. Паршек зрозумів їхню образу в цьому й став відходити ділом. їм залишив їхнє, а своє знайдене взяв із собою. Він поділився з ними назавжди: хороше й тепле залишив їм, а своє холодне й погане в любові взяв. Він оточив себе ним, 50 років проходив так, як йому довелось освоїти це в житті. У ньому можна було вмерти тисячу разів, а я як такий здержав це. Люди вчені заінтересувались, своєю теорією показали його на арені в труді, і в його такій чудесній думці.  Він відіграє роль тут ділом у житті, він зробив те, що треба. А людям треба їхнє здоров’я, котре знайшов Паршек. Він ходить по снігу, по морозу зимою босими ногами, в одних шортах, не боїться застуди й різних захворювань. Він є гарантований у цьому.

      121. Ця стаття говорить упевнено: всім людям треба братись за це діло і робити. А  прочитати й зрозуміти цю статтю може всякий чоловік. Тепер люди зажадали, щоб Паршек розкрасив на їхнє питання. Я не зможу, не підготовлений до цього, це є не моє діло. А от це я зроблю: своє наявне передам практично, що треба людям. Вони хочуть одержати це. Усе це є не щось, а життя, воно є невмираюче ніколи. Воно має жити з нами вічно. Люди через це все самі будуть винуваті. Їхнє діло буде одне: про це ось знати та не забувати. Вони притупляються до старості своєї, щось про це не знають, а очі просто не бачать, а вуха не чують. Це вже є вмираюча одиниця. Люди лізли, піднімалися вгору, росли, набиралися так, як це буде треба. Ось як діло людей відбувається, ми робимо його в природі. Якщо живе відкладаємо, то мертве приймаємо. Це було, це є, воно й буде.

      122. Мене не треба хвалити. Я не зробив такого, щоб усіх людей задовольнити. Вони не згодні робити моє те, що я роблю. А моє є таке діло. Те, чим люди задовольняються, не нове. А нам усім треба братись за холод, за погане в житті, це буде нам добре. А його ми одержимо в себе, ми створимо таке. Ми завоюємо ці сили, природа дасть нам. Ця стаття є не моя особисто, це стаття мною зроблена свідомо в природі для всіх людей усього світу. Учені написали її нам усім, щоб ми прочитували й розуміли її, а найголовніше, це треба робити в житті. У нас є така дорога, по котрій іде наш руський простий чоловік Паршек. Він є наша віха, ватажок для здоров’я. Нам не треба бути капризними й гордими перед природою, а треба бути в людях ввічливими. Головку  низько поклони й скажи своє слово людям: «Здрастуйте». Твоє діло є зробити, а вони як хочуть. Це Паршек зробив для нас, він знайшов у природі це.

      123. Якщо ми почнемо робити це між собою, у нас вийде те, що треба. Ми завоюємо наше діло праве. Паршек зараз не прогресує, чекає команди зверху, його здоров’я є одне для всіх. Ми повинні отримати його так. Ми хочемо жити, але наше невміння й небажання є.  Це є мій виступ мого здоров’я, а воно є у природі. Ми, люди, не маємо його і не хочемо відшукувати. Це ми, люди, є усьому діло. Ми зробимо, за що не візьмемось. Весь час ми робили в житті, а тепер ми навчились так ось жити. Ми беремо голову нашого початкового хазяїна, він іде у житті своєму вічно в самозахисті, у шапці. А ми роззброїмо його в цьому. Його технічні сили є в голові, а безсилий: від природи ховається. Узяли та надію на шапку видалили геть. Я, Паршек, став не підкорятись цій ось шапці, не хотілось мати потребу в ній.  Мені стало легко без головного убору. Я побачив біле світло, моя голова оздоровилась, не стала отримувати в себе захворювання. А раз мозок набрався природних сил, то внутрішність моя загорілась вогнем.  Холодна сторона відійшла, а тепло привалило, від чого нам, таким людям, не відірватись.   

   124.Ми з вами так звикли, у нас холод є ворог, ми боїмося його. Це є наша неприємність, котра примусила  розпоряджатися своєю думкою. Про наше взуття. Воно зроблено для того, щоб найголовніше, ховатись від холоду й води.  Воно взялося звідки? Це шкіра, вона зроблена з хімією, це є людське ремесло. Людям доводилось майструвати, із цього товару кроїти чоботи, а зі шкіри доводилось робити все аж до підошви й підбора. Яка красота в цьому ділі, чоловік нарядився в чоботи, а вони багато коштують, великі гроші. Люди шили чоботи за них, робили всякий одяг: сорочки, брюки та піджак, усе це ось добро належало людям. Як багато доводилось думати про це все. Воно не давалося  без усякого діла, щоб його одіти на себе. Люди шиють цей належний одяг для людей. 

      125. Вони одягнули його на себе для того, щоб ним хвалитись. А вони не знали, що він належить чужому. А чуже це є не своє. А раз не своє, воно чужим вважається в житті, значить, воно належить до мертвого створіння. Воно одівається й тепло забирає в живого тіла енергійного. Як воно носиться до самого зносу, а потім інший придбавають, чому нема кінця й краю. Це все в житті  робиться  як таке, ми  повинні отримати його, берегти як таке, це є наше око таке. Нам усім треба здоров’я, ми маємо його фізично в технічному порядку, штучним огороджені, і хімія нами введена, чому ми так віримо. Ми оточили себе ним, ми живемо ним. А найголовніше в житті нашому, це є природне, живі речовини. Вони дають нам сировину, ми  робимо деталь, котра нам треба для складання машини. Вона доставляє в Арктику, вона летить у Космос. Ми робимо такі ось пошуки, ми шукаємо це в природі для життя нашого.

      126. А ми не знайшли таке в житті своєму. Ми не вміємо й не хочемо знати це, а воно є для життя. Люди задовольняються не одним одягом, їм треба був дім, щоб у ньому жилось із усіма вигодами. А для цього всього треба тварина, скотина. Вона допомагала своїм тілом, своїми силами в житті. Якщо зайва знайдеться, хазяїн розстається з нею, продає її або ріже на м’ясо. Словом, хитрість є в людях. Вони не вчать їх за своїм ділом, як жити, вони не питають, а все робиться так, як їм доведеться від природи. Вона не жаліє, а все дає їм. Вони одержують від неї і збувають його як завжди. По-своєму, ми робили й робимо з цим усім. Найголовніше, стараються жити в природі за рахунок її добра, а його беруть люди в неї, як матері однієї. Вона береже їх, як ніколи. Найголовніше, це людям треба здоров’я, котре треба нам усім. Природа прислала Паршека на землю, щоб смерть пішла із життя.

      127. Це є всіх людей такий прибуток. Вони захопили кусок облюбованої землі, за нею доглядали, тобто рано восени орали, щоб вона була покрита зимою снігом. Вона хоче набрати в себе вологи. Природа покриває цю землю таким покроєм, вона літом зеленіє й квітами цвіте. А ми були незадоволені цим; оремо, хочемо посіяти там що-небудь. Ми примушуємо землю,  Ми як доглядали за нею, так і доглядаємо. Ми брали плоди від неї. ми так беремо їх. Це є наш прибуток, ми продаємо його іншим людям, а в людей інше купляємо, це є в житті така наша торгівля, введена нами. Ми маємо в себе все, що треба, а нам стільки треба. От тільки нікому не треба люди хворі, котрий хворіють дуже сильно.  Він іде по дорозі, а сам дивиться на землю, сам  думає, щоб хто-небудь загубив  тут щось, а я знайшов. Цього всі хочуть.

      128. А буває й таке діло: весь день, весь час проходиш, а шматка хліба не з’їси. Чоловік є на все здібний, але хитрість залишається при ньому.  За ділом цим усім, я є не чоловік землі, а по всьому життю я є такий само чоловік, зможу вмерти так, як і всі вмирають, тільки я не буду вмирати завдяки моїй силі.  Це є наш мозок, він нічого не робить, щоб жити, а спокійно сохне, свої сили втрачає, і чоловік умирає. Його нема на білому світі, а життя є. Воно було, воно й буде, якщо ми візьмемося за нього. У нас є для цього віха, ватажок Паршек. Він знайшов місце для цього діла з усіма умовами, щоби була можливість усім людям бути без усякої такої потреби. Це буде наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. А ці всі наявні можливості треба мати, це є природа, вона зробить нам все, лише б вона захотіла.

      129. У неї є все живе й мертве. А якщо отримувати в житті мертве, то краще отримати в природі живе, це залежить від нас самих. Ми не робили цього, щоб жити в ньому. Уся дорога веде до смерті, через що ми вмираємо, нам нема життя. Прапор блакитного кольору викину перед усім світом усіх людей. Слова скажу їм про статтю, написану людьми вченого характеру, про загартування-тренування. «Експеримент відстанню піввіку» написали нам. Читайте, розумійте, а найголовніше в нашому житті, нам треба робити. Не поодинці, а спільним злагодженим усім народом, усіма людьми. Ця стаття написана не для нашої смерті, котра була з нами весь час. Вона закопувала нас в землю вічно. Ми лежимо в праху, чекаємо такого часу, коли Паршек прийде на землю зі своїми силами. Він підніме нас усіх і спитає в нас: чи  ми з вами будемо робити в житті те, що робили, щоби більше не доводилось умирати? Ми відмовимось від цього діла, а візьмемось робити для життя.

      130. Природа відкриє нам свої очі, пожаліє нас усіх. Ми більше не станемо вмирати. Нас усіх оточить і дасть нам вічне життя. Ми заслужимо у неї, а ми повинні зробити самі це. Ми, усі молоді люди, читаємо цю потрібну для всіх статтю, її розуміємо, а робити ми не хочемо й не вміємо. А загартування-тренування є наука всього життя людей. Він трудиться на благо всього світу людей, він учиться в природі, хвалиться перед світом, хоче істинно сказати про свою органічну клітину. Його серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Вихід його у світлі. Він не боїться ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було, він би давно вмер. Він є чоловік землі, дихає сильно, а різко говорить не про якесь диво, а про природу, про фізичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він любить і вболіває за хворого, знає душу його, серце, хоче допомогти йому, убиває біль струмом через руки. Це не слова говорять, а все робиться ділом. Рука пише  Володаря дуже справедливо.

      131. Яка просьба? Його треба просити, будеш здоровий. Це здоров’я треба юнаку нашому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити природу, як матір рідну. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись у вчення Іванова у тюрму не сідати, а в лікарню не лягати. Нам треба вільно жити, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми головку низько поклонимо і скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві та тьоті, молодому чоловікові. Ех і життя його тяжке, зрозумійте його терпіння.  Ви милі люди, гляньте на сонце своє, побачите оздоровлення. Бути таким, як він є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

 

   Він є не чоловік землі за ділом усім. А по всьому життю, він є такий само чоловік. Він зможе вмерти так само, як і всі вмирають. Тільки він не буду вмирати завдяки своїй силі. Це є наш головний мозок. Він нічого не робить, щоб жити, а спокійно хиріє, свої сили втрачає, і чоловік умирає. Його нема на білому світі, а життя є. Воно було, воно й буде, якщо ми візьмемося за нього. У нас є віха для цього, ватажок Паршек. Він знайшов місце з усіма умовами, щоби була можливість всім людям бути без усякої такої потреби. Це буде наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

     132. А матір дає всі наявні можливості. Природа дає нам все, лише б захотіла, у неї є живе і мертве. А якщо отримувати мертве в житті, то краще отримати живе  в природі. Це залежить від нас самих. Ми не робимо, щоб жити. У нас усі дороги ведуть до смерті, через це ми вмираємо, нам нема життя. Я пишу в житті те, що є на білому світі. Те, що ми робили або робимо, у нас є, воно не задовольнило нашого брата. Ми теоретично багато зробили й робимо те, що є на білому світі. А того, що в житті треба, ми з вами не завоювали.  Природа як панувала над нами своїми силами, так вона є в житті людей. Це місце було і є тепер, нам треба  шукати його. Ми знайдемо його, воно належить нам з усіма життєвими умовами. Вони допоможуть нам отримати в себе можливість, котра має бути в природі. Це треба буде всяким людям залишитися без усякої такої потреби в житті.

      133. А ми, усі теоретики, не хотіли подумати про це, що в нас у такій природі для всіх людей є місце райське, чоловікові слава безсмертна. Паршек знайшов це місце, оточив себе ним, своїм досвідом за піввіку він примусив написати своє діло, зроблене мною здоров’я. Кому треба здоров’я. воно є в мене. Люди читають, розуміють цю статтю «Експеримент відстанню піввіку», а от робити не хочуть і не вміють, а листами закидали.  Коли мені доводилось робити практично в природі в житті, учені люди помилились на мені: вони визнали свою хворобу параноя розвиток  особи, шизофренія. Природа сказала мені так: я не ображала тебе, щоб покарати за це діло. Ти в мене один такий. Я  бережу тебе для людей, щоб вони знали, хто ти такий. Я став відомий через «Вогник». Люди пишуть свої листи, мене просять як такого, щоб я розкрив їм свою таїну. Вона є в них самих, вона є природа, люди всієї землі. Я знайшов їм здоров’я. Відповідаю. Моє  це є ваше. Я люблю природу так ось, як ви всі не любите її, відходите від неї. Які ж ви є люди? Я є теж людина, з вами поділився через це. Вам віддав ваше, а своє знайдене взяв. Тепер ви узнали мене. Ви величаєте мене Порфирієм Корнійовичем. За що? Моє діло.

      134. Ви знаєте природу як ворога, не хочете жити разом із нею, а я не можу примусити вас. За моїм висновком, повітря, вода, земля є милі невмираючі друзі. А друзі є не сто карбованців, котрі не допомагають, а примушують отримати ще сто карбованців. А друзі допомагають у всьому живому, вони женуть мертве з колії, а живе вводять у славу. Я не одягнув себе для них, я не наївся для них, мені не треба дім. У мене дім є Чувілкін бугор, райське місце. Воно тягне мене до себе. Я проходив 50 років, можна сказати, дружив з природою. Вона зберегла мене; тисячу разів можна було вмерти, а я жив, живу і буду жити так, як природа навчила мене. Я навчився допомагати іншим людям. От і все моє таке діло є, воно є в усіх, тільки люди не хочуть і не вміють. Це є їхня пошлість, вони є ледарі в цьому, у природі є все це. Я одержую листи серйозного характеру від людей. Вони пишуть не однаково, вони просять всі, як починати це. Ви спитайте в мене. Мені було 35 років, я починав цю роботу. Я не теоретик, щоб вичитати. Я є практик, за це взявся сам, без нікого. А у вас є під руками Іванов, він заслужив своїм учинком, своєю любов’ю до природи. Він є один з усіх ділок, із ділків ділок, мудрець цього прийому. Тепер він, Паршек, є Учитель для цього.

      135. У вас є вся така можливість. Від мене ця  історія написана для життя, вона багато робилася для цього. Я зробив її сам, без нікого, ніякої допомоги. Я є такий,  як і всі люди живі, у мене нема чужого, я не хвалюсь ним. Я говорив, говорю, що мені є зимою холодно, а літом жарко, але це не впливає на мене. Чому? Спитайте в природи. Вона розпоряджається мною і вами, вона може скрутити в баранячий ріг. А ми рахуємося з нею, як з маленькою курочкою. Пишуть з військової служби два сержанти. Жінки не хочуть хворіти, їх інтересує моє таке здоров’я. Як це так, що я не застуджуюсь, а вони застуджуються? Вони ходять одітими, як і всі люди. І я не відповідав. А що треба робити в цьому? Ви маєте любити природу, особливо треба зустрічатися з холодом чистим тілом для того, щоб людям дружити з природою через це. А вона не воює, а мирно живе. А раз війни між людьми і природою нема, то нема жертви. А чуже не рятує своє. Це було, це є, воно буде.   

      136. Вони питають, з чого треба починати. Я тільки думав, але всім неможливо. Я буду всім підряд. Я починав із шапки, звільнив голову, дійшов до ніг, а потім пальто, сорочку, брюки не став одягати. А повітря не одне розташовано в атмосфері, його треба прийняти. Це самозахист, чим чоловік живе й надіється на це. Він думає, одяг це є для нього все. А якби люди знали, що одяг не рятує й не обігріває, а навпаки, тепло в тіла відбирає.  Тілу робиться холодно, воно сильно терпить у цьому всьому. Ми з вами звикли, нас держать наші гроші, це є теж людська звичка. Вона є тяжка для всіх, але ти нічого не поробиш. Ми звикли їсти багато. Я є теж такий, як і всі такі люди. Тільки сонечко появилося вранішнє, а в тебе виникла думка, ти вже думаєш про ранній сніданок. Він не дається  як-небудь у житті, його треба приготувати. Та ще з чого сніданок робиться. Це не обід, люди роблять його на ходу. Він який би не був у житті, його думка робить на його особисте здоров’я. Його здоров’я оточено технікою, штучне при ньому, хімія введена. Він живе в спокої.    

      137. Він живе з надією, щоб жити так, як він хоче. Але його бажання є слабе, не впевнене, природа не дає йому життя за його сваволею. Він захопив місце, до свого ім’я присвоїв, як власник-індивідуаліст, огородив себе забором. Ніхто не підходь до нього в цьому: він  вб’є тебе і буде правий. Такий закон введено людьми в житті. А природа є проти цього, у неї нема такого права. Усе надбання є природне. Люди порушили це, стали розпоряджатись, як своїм. Природа не визнала своїм, зустрічає як чужого, і карає його своїми силами. У неї нема жалості в цьому, вона нападає природно, наносить йому належні хвороби його різні. Вона мучить його, в процесі цього діла він хворіє. Його діло: не піддаватись. А природа є природа, вона жене порушника з колії. Вона не любить цього права і не дає їм свого спокою. Люди зі своїм здоров’ям  мучяться, вона є сильна в цьому, створює на людях смерть, вони умирають у ній. Люди роблять неживому свій обряд. Йому, як мертвому чоловікові, роблять гріб, купають, одягають у що треба, кладуть у гріб.

      138. Його несуть на могилки, там йому риють у землі могилу та його закопують у землю. як усіх таких людей. Йому, як мертвому чоловікові, така дорога. Ми заслужили її  в природі. Ми є самі винуваті в цьому: робимо діло, у ньому помиляємось, недороблюємо, захворіли, похворіли, і вмерли  на віки-віків. А діло наше залишилось робити іншим, вони теж заслуговують того в житті, природа покарає їх, як і всіх. Ми умертвляємо її, а вона умертвить нас усіх поодинці за це саме. Ми не залужили вічного життя в ній. Ми вмирали, умираємо і будемо вмирати через це діло. Ми  почали його, ми не кінчили й умерли на віки-віків. Паршек не робить цього, він поділився з людьми через це. Їм залишив їхнє мертве, неживе, власницьке, а Паршек  залишився зі спільним.  Його земля ніким не зайнята, травою заросла, а квітами цвіте. Діла нема ніякого. Повітря, вода   та земля, азот, струм, електрика є невмираюча істота, живе з усіма такими умовами. Будь-яким людям є всі можливості в житті залишитися  без усякої потреби в природі.

      139. Це є місце райське, чоловікові слава безсмертна. Паршек приніс нам, усім людям,  у своїй статті це. Вона прийшла до нас, щоб ми читали й розуміли її. Вона треба нам для того, щоб ми робили. Природу знищувати не треба, а треба берегти її, як око своє, тоді ми заслужимо вічне життя в природи. Чому я  живу так один-єдиний чоловік? Я люблю природу, не воюю з нею, дружно живу, вона допомагає мені, а я допомагаю людям, щоб вони не хворіли й не мучили себе, щоб вони не вмирали, вічно жили. Загартування-тренування описано у «Вогнику» в статті «Експеримент відстанню піввіку». Це Паршек створив його в житті, дослідом трудився, здоров’я своє накопичив, він хвалиться ним, говорить нам усім. Треба вчитись, як треба буде жити. А ми не хочемо й не вміємо жити. Нам є гріш ціна в цьому. У природі є ці якості, вони не початі. Їх треба знайти в самого Іванова, він є в нас  цьому ділу ініціатор. Найголовніше, йому треба люди здорового характеру. Він є ділок і любитель цього всього діла, а його треба прийняти, щоб наявні давні хвороби зникли. Ми зробимо це вдвох. 

      140. Це життя власника, воно оточило Паршека. Він не робив цього, що зробили інші, а за їхнє діло довелось відповідати. Мужики зібрались і сказали: «Це він зробив». А на цей заклик десь узявся урядник, він визвав мене, і бив так, як хотів. Я не забуду ніколи про це. А я робив те, що роблять усі. Моя гордість не примушувала мене відходити від них. Я жив так, як усі. Своє здоров’я віддавав у найми, особливо в шахті бути шахтарем. Копійка примушувала кланятись їй так. Молодість тоді була, треба одягатись, їсти треба було, а також батькам допомагати. Сім’я була велика, була бабуся старенька, а дідусь умер, як і всі. А скільки нас є таких бідних людей, крім таких нас. Ми були люди обряду. Село що тільки задумало на своїй землі, те ми робили. Один за одним гнались, від форми ми не відставали, купляли одяг як би краще, ніж у свого товариша.  

      141. Дорога прокладалась одна. Якби не шахта й не завод, ми б сиділи на мілині. Це робилось нами, і буде так робитись. У природі вистачає такого діла, і воно є. Зимою всі ми сидимо в халупах у теплі, а літом усі ми працюємо в полі.  У людей народився свій інтерес щодо загартування-тренування, науки всього життя людей, не одного, а всього світу всіх наших людей. Вони оточили себе журналом «Вогник», №8, 20 лютого 1982 року. Стаття «Експеримент відстанню піввіку» зроблена  Паршеком для життя людей. Тепер чоловік попав на цю статтю, її прочитав, її зрозумів. Але в нього нема сил самому почати робити це діло. У нього є під руками Порфирій Корнійович. Він пише лист, питає, що йому треба. Він є учень перед ним, йому хочеться знати щоб не помилитись. Порфирію Корнійовичу доводиться відповідати їм, він готувався для цього діла.

      142. Він є практик. У нього нема можливості, щоб теоретично написати про це все. Це не машина, а чоловік живий і до то ж він є хворий чимось. Як же ти не напишеш такому чоловікові. Він пройшов усе в природі, практично щупав у ній, він знайшов ці якості засобами, ними оточив себе. Тепер він може навчити своїми силами здорового характеру будь-яких людей, щоб вони не застуджувалися й не хворіли, що найголовніше. А чоловік хворий прочитав статтю, узнав тут правду на Сергію Власову, журналісту «Вогника». Він сам пішов на це все, щоб заради здоров’я себе випробувати, свої всі болячки вигнати, хоч це все було страшно. Чоловік скупався зимою холодною водою надворі, не кожен захоче. А «Вогник»,  це видавництво «Правда», ради  утвореного Радянського Союзу. Держава сама командирувала, щоб правда засяяла. Власов говорить з жалем перед цим: у мене кашель, нежить, у боку коле. А чого ж ви приїхали сюди? Мені не вірите? Кому ж треба вірити? Це ж природа, вона все зробить, це сила життя.  

      143. Порфирій Корнійович прийняв Власова і водою облив. А хвороба десь ділась, вона щезла. Тепер найголовніше, його нога мучила, стегно ломило. Я як ділок цьому оглянув його ногу й послав його на сніг роззутим, щоб він там постояв, повітря з висоти потягнув, попросив мене, як Учителя. Нога тут перестала боліти. Це слова не мої, а «Вогника». І фотограф задовольнив себе цим, у нього була травма мозку після аварії. Тому люди пишуть листи. Я не відповідаю їм, а складаю їхні адреси, а просьбу чекаю їхню. А вона вирішиться, так це не пройде, ці адреси не пропадуть у природі. Люди хворі доб’ються свого. Порфирію Корнійовичу дозволять це діло, він буде по-своєму приймати. Ворога не буде, він показує свої сили, він прожене його з життя. Люди зрозуміють, стануть робити, у них це вийде, їх оточить здоров’я, їм Паршек дасть.  Тепер нехай так учені подумають: за що Паршека назвали Учителем? Він зробив їм щось хороше. Візьміть Леоніда Ілліча Красова, це є один такий. Був хворий, тепер здоровий.

      144. Це все зробила для життя стаття, вона  повинна зробити нам усім, живущим на світі. Ці засоби є в мене, я є ініціатор цьому, чоловік здоров’я. Я, Паршек, є такий само, на землю прийшов, смерть як таку вижену, а життя у славу введу. Так і буде. Вони повинні слухати мене, як практика в цьому ділі. Я повинен сказати людям, як мені довелось зробити, що вийшло в людях скоро. Ми, усі люди, народилися в природі для життя, а умови примусили вмирати людей. Вони втратили свої сили через чужі умови в природі. Він виявився злодій, він виявився вбивця життя, не хотів жити по-природному, пішов по своїй дорозі з мішком. Йому доводилось вірити в мертве, у неживе. Він сильно вірив і надіявся на це все, що було в нього в запасі, що він буде врятований цим. Це все допомагало йому. Він їв, він одягався, він заходив у дім житловий, там жив з усіма такими вигодами.

      145. А раз він отримав це все в себе, то він вважав, він є король життя в цьому. Йому не доводилося кланятися комусь за щось, він був усім озброєний. Його діло одне було жити. Як жити? Це діло було його одне бажання. Воно давало можливість жити так, як люди жили. У них народжувались сили на це. Він не дивився ні на що, а йшов прямо, ламав для цього всі стіни, старався отримати, щоб у нього було одне й інше. А в природі вистачить, лише б він хотів. Не те, так інше, а йому везло в житті. Особливо розвивалась його така власність, він дорожив нею. Яке це було місце облюбоване, думалось так, а воно вийшло не так. Те, що було в дворі, десь ділось, і сам слідом пішов, його не стало. Що цьому місцю доводилось робити? Іншому такому розбійнику дістатись. Він знав це, але не бачив, воно саме виходило. Люди самі робили й зробили таке хазяйство. Воно їм треба, вони жили і робили те, що треба. У них виходило.

      146. Це те саме, що в житті було, воно є, до нього прибавлялося таке саме, як і це. Це є діло людське, ми робимо його. А воно було, воно є і таке буде. Ми не пішли від смерті, а до життя не звернулись. Ми жили, живемо так, і ми будемо жити зі своєю думкою. Коли в нас нема сил, ми помираємо в цьому. Це таке діло проходить між нами. Це все робить у житті природа, вона нічого не питає в нас, що робити в цьому. Та такого нема, щоб так не виходило чи живе, чи мертве. А щоби був експеримент на повний вік, треба гнатись за Івановим, за практикою. Вона не створена для швидкої смерті. Яка-небудь фраза введена чужими словами для втіхи, ми розуміємо її, читаємо. а робити нам тяжко, щоб вона прививалась. Це неправда, вона написана іншому так, як це треба прочитати.    

      147. Нам треба їхати туди по прямій дорозі, а в нас не виходило нічого такого. Ми тоді були вдвох. А як тільки нам доводилось. У нас веселого часу було дуже багато. Як ледь щось таке в цьому,  ми починали мовчати, уже ми з ним добре наговорились. А в природі завжди стоїть на цьому місці одна тиша. Вона примусила нас розказувати один одному щось. У мене був такий голос, не наслухаєшся. Слова брались у цьому ділі. Ти згадаєш про це, а буває проходить саме, як по воді. Обидва такі любителі були розказувати про що-небудь. Я знав дуже багато цього добра такого, що треба. Ми якраз приїхали туди, куди треба, на цьому місці зупинились, узялись за те, що треба в житті. Ми розпрягли своїх коней, дали їм корму, а самі вже захотіли їсти. У нас було, чим наїстись, ми не страждали від цього. Ми жили добре, нікому не кланялись. А якщо чого-небудь нема, ми здобували.

      148. Де ти, такий чоловік, взяв таку штуку? Я йому говорю: мисливцеві дається все. А як же ви жили там, що ви робили, чи вам треба було це? Таке діло відбувалось. Ми скупались у річці, а грач чорного кольору летів у полі, його діло: шукати поживу. А яєчка з-під голубки маленької, вони не сідають на гілки. Це є голуб, мирна птиця.  Загартування-тренування є діло Паршека. Він і тепер думає про це: як так, що між природою й чоловіком зав’язалась така дружба й любов невмираюча. Я думаю про це: як же так, природа стьобає всіх, а мене такого не стьобає? Я проявив любов для неї один такий, у мене дні, що проходять, є однакові, різниці ніякої. Я люблю повітря, я люблю воду, я люблю землю. Усі умови такі є, щоб отримати в себе таку можливість. А вона створить сили, щоб у природі будь-які люди змогли залишитися у будь-яку хвилину без усякої такої потреби. Вони будуть нові в житті.

      149. Це є картина, вона починалась робитися мною у 1933 році. Я ніколи не ходив у житті своєму без головного убору по природі. Моя голова боялася дуже сильно особливо холоду, у мене руки мерзли. А щоб ходити роззутим по снігу зимою, це краще вмерти. Та ще без усякого одягу, це неможливо. А коли я тільки скинув свою шапку, я ходив без головного убору по холоду,  це було небувало холодно. Мене, моє тіло, голки різали.    Я збагачувався думкою,  вона підказувала мені. Якщо всередині не буде тепла,  то чуже не дасть своєму ніякого тепла. Своє це є природне, воно витікає з природного. Тепло є в самій людині. Я знайшов його в природі, воно збагатило мене. Я пішов прямо в природу. Цей холод люди вважають ворогом, чого всі люди бояться в житті своєму,  як вогню. Це є їхня така неправда. Я переміг природі умови, ніде ніяк не ховався, а йшов прямо. Я шукав свою славу в цьому всьому.

      150. Я старався зустрітись по путі свого життя із кожним чоловіком, живущим на білому світі. Він  бачив мене. А тут мене, такого чоловіка, народженого природою, лякався. Я мав боятись його, як озброєного, а він біг від мене. Я знав про неправду, вона робилась і робиться самими нами. Я знав про це і йшов, можна сказати, на жертву, а природа зустріла мене такого життям. Вона пожаліла мене, вона дала свої сили, вона огородила ними. Вона так сказала: ти є в мене такий один, таких нема в мене більше, твоє діло є праве в житті, ти виправдав своє в цьому. Твоє діло є праве. Де б ти не був й як би ти не перебував, я не забуду тебе такого. Як  старик-вірменин сказав мені: «Твоє життя попереду». Так воно було, так воно є. Люди турбувалися за мене такого, запитували: а тобі холодно? Що я повинен сказати на це? Вони не вірять мені. Я говорю їм: я відчуваю холод в тисячу разів більше від вас, але він не впливає на мене  так, як на вас. Через це все мене вважали ненормальним чоловіком, а він є нормальний. Чуже, зовсім не своє,  одягни на себе, і носи до самого зносу.

      151. Я робив діло для життя, а люди не розуміють і не хочуть, і не роблять. А в природі є дуже багато різних справ. А все-таки це не все, що написали про мене цю істину. Це добро, що ми маємо в житті, є чуже природне. Ми не маємо розпоряджатися землею, і не можемо будувати на ній. Це таке життя, воно робить те, що треба. Це природа, вона зробить усе мені. Так це все не пройде, люди піднімуться, вони ніколи не будуть забувати ці якості, а хтось і візьметься за це саме діло. Я стану перед ним, займу місце трибуни. Вони будуть слухати мене такого. Що я не скажу їм, вони повинні вірити.  Що ви одержали із цього діла? Ви не хотіли зробити мені таке діло, чим я займався. Це одержить не кожен чоловік. Люди всі хочуть, але не кожен з усіх одержує. Це треба отримати заслуги в житті.

      152. А в людей народилася думка така: треба прослухати його, що він скаже щодо цього. А йому що не спитай, у нього не лежить у кишені, він  не лазить за словом у кишеню. Його така історія лежить уся на арені. Йому не треба буде робити яке-небудь таке діло. Він знайшов життя таке в природі, з нічого робити щось. Він знайшов ніким не зайняте місце від Адамових років. На цьому місці його оточує ніколи не вмираюче повітря. Збоку цього місця є вода з джерельного початку. Тут для життя є райське наше невмираюче діло. Тут нема нічого, крім життя одного. На цьому місці нема ніякого мертвого, одне є живе. Тут на цьому місці є життєвий невмираючий момент. Сама природа зберегла це місце для Паршекових умов. Він прийшов до нас в наше життя для того, щоб старий  потік змінити на новий потік. Йому не треба буде село, не треба буде хутір або аул, або місто. Деталь не треба йому, йому не треба буде для життя техніка чужа для людей.   

      153. Милі мої ви такі ось живущі люди! Ви загартуйте серце з душею для життя свого. Гляньте на сонце, ви побачите своє оздоровлення. Бути таким чоловіком, як є в житті Паршек. Він є для цього діла, як чоловік живого характеру. Він є самородок по ділу в людях. 50 років у своєму житті  віддав для природи. Загартування-тренування є наука наших людей, джерело всього життя людини. Він такий один-єдиний у світі чоловік трудиться на благо всіх людей. Він є на сьогодні трудівник, учиться в природі. Перед світом хвалиться. Хоче істинно сказати нам за самозбереження свого організму, як клітини тіла. Його наявне серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Його вихід є в цьому. Він не боїться ніякого ворога в житті своєму, навіть смерті. Якби в нього не було цього, він давно вмер. Він є чоловік землі, дихає сильно, а різко говорить не про якесь диво, а про природу, про практичне, фізичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.

      154. Я люблю й уболіваю за нашим хворим, душу його знаю, серце, хочу допомогти, убиваю біль струмом через руки. Це не слова нам говорять, а все робиться ділом. Рука пише Владика, ніколи не забути про це. Дуже справедливе. А просьба яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Це здоров’я треба юнаку молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба матір природу любити, берегти, як око своє. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в учення Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава нам, якщо ми поклонимося низько голівкою і скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дяді, тьоті, молодому чоловікові. Ех, життя моє таке тяжке. Зрозумійте моє терпіння, свої серця загартуйте. Милі мої ви є люди, гляньте на сонечко своє, ви побачите своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі.

      155. Все це було, все це є.  Я був оточений з ним у цю хвилину. Мені здається в цьому ділі, це було. Я зміг бачити все, наче в живій наві. Я зустрів по дорозі цього всього діла двох найкращих хлопців із Саратова. Вони говорять, що вони чисті, справедливі хлопці, що вони роблять у житі: не п’ють, не курять. А якщо треба, то говорять правду адміністратору. Вона їм ніяк не по душі. Правда ними народжена для того, щоб люди інші народжувалися в природі, і, найголовніше, читали, розуміли. Це не все, треба нам робити так у житті. Це все залежить від нас самих. На це все наше таке діло для нашого людського життя. Природа врахувала горе наше за наше діло, що ми з вами робили. Наша помилка є те, що ми робили в цьому. Ми повинні змінити її в житті своєму. Вона проходила між нами такими весь час своїм потоком: старе робити, а нове залишати позаду. А тепер природа прислала Паршека для цього, ввела йому свої сили.     

      156. Це така звичка, вона тягне нашого брата до себе. А тепер люди різні приїжджають, молоді комсомольці. Вони не хочуть хворіти, застуджуватися. Їх діло буде одне: у когось треба навчитись, цей досвід перейняти. Ми з вами так учимось, хочемо передати  своє комусь. Люди всі є технічні, вони штучним огороджені, а введена хімія. Вони є безсилі, щоб жити. А нам хочеться жити, а ми не навчились, як жити. А от у журналі «Вогник», № 8 за 1982 рік 20 лютого є стаття «Експеримент довжиною піввіку». Вона написана людьми теоретичними, ученими, котрі на собі це діло випробували для всіх нас таких ось людей, щоб вони знали за це, що в чоловікові живому є для цього діла все. Але ми з вами стараємося шукати, ми шукаємо, але природа не дає нам як таким. Учені в цьому ділі пробралися до Паршека, до того чоловіка, хто знайшов сам на собі це в природі, ним оточив себе. Він отримав  ці сили в природі, тепер він хвалиться ними, він не мовчить, про це кричить.    

      157. Якби це була машина, діло інше, а то є чоловік нетехнічного характеру. Деталь не міняється, а щезає, тобто вмирає на віки-віків. Ось що ми отримали в природі людям, не життя, а смерть. Паршек проходив по природі сам в одних шортах, не таким, як усі ходять у житті. Його дослід триває 50 років. За цей час можна було вмерти всяким людям тисячу разів, а він жив, він живе. За нього пишуть, як за незвичайного. Я  є людина, та ще така, як усі люди. Вони не хочуть цього і не вміють робити. А ми всі як один є хворі по всій природі в житті нашому. Ми не маємо таких засобів, щоб не хворіти. У нас нема людей таких, щоб людям у цьому горі або біді допомагати. Як вони хворіли, так вони хворіють досі. А на це горе сама природа відгукнулась нам, у неї появилася жалість. Вона взяла та народила такого чоловіка, щоб він зробився таким, котрого не було в житті. Він узнав, що природа не задовольнила своїм добром жодну людину. 

      158. Вона карала їх таких, вони всі до одного стоять, чекають черги свого дня. А він обов’язково прийде до них зі своїми силами, не порахується з ними, а природно нападе і зробить те, що треба. Люди заслужили самі від цього, вони одержать від неї дні, вона не рахується ні з чим. Раз ти такий одержав за це, з тобою не порахувалися ні з чим, а що буде треба в цьому житті, значить одержуй. Люди не думали, не чекали, а довелось одержати. Він сильно хворіє, йому не до життя. А він не хотів бачити цього. Він сам не зміг знати, він стихійно одержав за його таку витівку і таке діло. Люди всього світу всіх національностей! Ми всі прожили свій час, та продумали самі про це  діло, але ми з вами не знали про загартування, тренування.

   159. А я, Паршек, знайшов ці всі потрібні якості в природі, таку можливість, котра стала мені ясним сонцем для всіх нас, що живуть на білому світі. Я є такий у природі чоловік, не побоявся ніякого лютого ворога, йому як такому протягнув свою руку. Я полюбив його своїм тілом, як друга, це все зробив в природі, між нею і людьми ввів дружню любов. Холод оточив мене для того, щоб ми жили в ній, не хворіли, не застуджувались. Ось що принесло нам це загартування з тренуванням в життя. Воно знайдено мною в природі, дослідом вивчене, введене в життя наше. Паршек є наш чоловік, він прийшов зі своїм тілом зі своєю любов’ю на нашу Землю. Він прийшов для порятунку нас у житті із загартуванням-тренуванням, котре повинно робитись нами, всіма людьми, для нашого такого ось здоров’я. А ми заслужили цього в природі, вона не відмовить нам, все нам дасть у цьому. Ми, як такі люди, заслужимо.              

      160. Це наше загартування-тренування прийшло до нас усіх зі своїми силами. Про нього недаремно написано у «Вогнику» з такими дослідами з такою любов’ю до природи. Воно зустрілося з ділом. Це все оточило чоловіка такого, хто не побоявся нічого такого, а проявив у цьому свою дружбу, любов. Він поклонивсь матері природі низько, і її попросив, щоб вона допомогла йому в житті, не стала ображати його в своєму житті, як вона ображала все своє життя. Люди  оточили себе цим, вони є незадоволені. Ми є бідні люди в цьому ділі, ми маємо нужду в чомусь, хочемо отримати від неї, а вона нам, таким людям, не дала можливості отримати. А раз не дала, ми залишилися в своєму нестатку. А в нас проходить  не така хвора думка, вона держить на місці. Тіло таке не зможе жити в цьому. Воно думає про такі пошуки в природі, чим було можна задовольнити себе в природі. Чоловік по закону всьому так не повинен.    

      161. А робити буде треба. Це наука, вона наша природна, вона навчить усіх людей, що буде треба робити.  Ми всі як один йдемо в бій цього діла, умови нашого життя примушують нас. Ми дочекалися цього часу, він довго не приходив до нас, а потім раптом прийшов, він показав свої сили. Сонечко простягнуло свої промені, усіх нас, таких людей, обігріло, труд свій показало. Ми стали робити на цьому місці те, що треба. Нас оточило це. Ми не залишалися без діла, стали доглядати за землею. Ми робили з оранки грядку, щоб у ці умови кинути чисте зернятко. Воно потребувало від людей такого тяжкого труда. Тварина орала землю за будь-яких умов. Ми звикли до такого тяжкого діла. Дуже трудно самого себе примушувати. Наші люди звикли від самого сходу сонечка. Поки воно за землю не зайде, ми колупаємось, наше таке діло. Не кидати таку ось роботу, котра не дає спокою тобі. Ти, як хлібороб, у цьому ділі ростеш, твоє діло таке не стоїть.  

      162. Я вживав їжу в квітні 11 числа, а тепер доведеться вживати 18 числа на Пасху. Таке життя буде введено не чуже, а своє. Будуть жити за рахунок свідомості, вона визначить буття. Це терпіння є не в голоді, а в здоров’ї. Ми робимо це для життя людей. Це робиться заради хворого з Челябинська, за нього дано обітницю.  Похіть не створює життя, а вводить смерть. Розум це все робить у молоді, кому треба дякувати. А діло їх таке. Сьогодні, 15 квітня 1982 року, сон.  Визнання мого заслуженого імені, як такого безпартійного в природі діяча. Невідомий комуніст сказав: «Ми приймаємо його як такого, щоб всі люди знали про це його діло, що визнали його, як не комуніста, перед Пасхою на чистий четвер». А люди здивувалися від цього діла, вони задумались у цьому ділі. Не вірилось у цьому всьому: за що це так відбулося в житті? 

      163. Паршек є визнаний людьми комуністами, значить, велике є діло в цьому. Його діло це є життя людське, воно продовжується ним. Чоловік захворів, він хворіє багато років. Його мучить за щось матір природа. У неї є сили свої його держати в умовах. Він хворіє сам сильно в цьому, вона мучить його до тих пір, поки він не зробиться в житті без сили жити, до нього приходить безсилля, з чим він закінчує своє життя. Він умер на віки-віків. Люди готують його в цьому всьому, як це слід. Вони купають у воді, одівають на нього сорочку, проводжають мерця, як це слід. Вони викопують яму йому, а самі плачуть за ним, їм робиться жаль його. Як же, він жив разом, він робив те, що робили вони, всі люди.  А тепер він чи вона відійшов, його нема й не повернеться. А хотілось би, щоб цього не виходило в житті. Проти цього діла або хвороби не знайшлось у житті таких ось засобів або людей.

      164. А все-таки природа змінила свій такий напрям, для цього діла прислала такого чоловіка Паршека, йому ввела свої сили. А такі сили введені в життя своє.      Тиждень відходить увесь, від неділі всі шість днів не вживати ніякої їжі й води. Жити доводиться за рахунок однієї неділі. Це такий буде період життя, чоловік завоює все, він буде в цьому переможець. Це такий час настане в житті. А в житті є такий розум, він перемагає все.  Ми з вами звикли жити так, як раніше самі себе примушували жити в цьому ділі. Ми кричали у весь голос: скоріше ти біжи туди, те скоро буде треба нам. Ось які відбувались діла. Наші пани малювали таку картину. Із самого ранку від сходу сонця ти взявся за діло й робиш це ось діло, котре зроблено самими людьми. Він думав це зробити, у нього так само вийшло.

      165. Те, що ми робимо, і в нас є, це не все, а тимчасове явище в житті. Ми з вами прожили весь цей час, у житті не нажили, крім однієї смерті. Усе  було в нас, навіть зайве, де воно ділось? Ніхто не знає цього діла, як згоріло. Ось які діла відбуваються в природі, як не було, але ми хочемо отримати. Природа дає все нам, лише б наше бажання було на це діло. Якби хтось знав про це діло, він був би радий сказати своє слово, що це буде.  Природа вказала своє наявне місце, воно не було зайняте ніким від Адамових часів. А як народилося це місце, воно створено таким, так воно залишилося для цього. Воно не треба було нікому, крім одного приходу на землю Паршека. Він прийшов для цього діла сам із своєю такою думкою. Він не хоче отримати в себе старого потоку, він прийшов у новий небувалий потік. Це є природне місце, він є один з усіх хазяїн цьому місцю. На ньому які кадрилі робити й для чого?

      166. А коли ми здалека глянемо на це давно почате місце, котре облюбували люди. Вони давно живуть там, у них там чого тільки нема.  Отримав від Ігоря, він виклав свою душу. Це діло я зробив для життя людського. Я шукав для людей це здоров’я, довго ходив, довго я шукав по природі, а природа так не давала, вона була права. Чоловікові такому, який він є в цьому, мало цього. Він засіяв сьогодні одну свою душу, йому треба інша душа. Він хоче більше від цього. Він хоче жити не один рік, а більше. Це найголовніше в житті своєму, на одному місці не сидить й одне не думає. А от саме життя так прогресує, це буде треба. День приходить такий, як завжди, це сонечко зі своїми  променями освітило нашу землю.

      167. Ніяка економіка й ніяка політика в людському житті не допоможе, щоб який-небудь порятунок знайшовся в природі. Будь-яка експедиція, будь-яке вчення в труді усе це є не те, що треба людям в житті. Одне-єдине загартування-тренування є в усьому житті. Це діло знайдено в природі Паршеком. Він узнав усіх наших людей, що вони не задовольнили себе в житті в ділі. А раз вони потребували чогось у природі, то вони були бідні люди. Паршек не хотів бачити в них цього.  Він пішов у природу шукати їм необхідне задоволення. Це їхнє для життя здоров’я. Він взяв поділився з людьми через це для цього діла: їм залишив їхнє, а своє знайдене взяв із собою. Він не визнав їхній каприз, свою любов до хорошого й теплого не дав їм, взяв з собою холодне й погане. Їм це залишив, вони не люблять природу досі, їм треба якості тільки хороші й теплі. А погане, холодне?   

      168. А раз природа зробила не по душі, вони не визнали її за життя. Їх оточила неприємність, смерть. Це була їхня така помилка, вона мучила їх весь вік. Вони вмирали й умирають у цьому, від чого Паршек відійшов, не захотів жити з ними, а пішов тією дорогою, котра відійшла від цієї смерті. Він знайшов життя вічного характеру. Чоловік, це Паршек, він загартувався тренуванням, щоб так у природі жити вічно, умирати не треба. У зв’язку із цим висновком, Паршекові треба було для цього діла таке місце. Він дуже довго думав про це діло: де ж йому зупинитись? А коли батько рідний залишив це за спадщиною своєю. Він жив бідно, а Паршекові треба було місце життя. У Корнія питали люди: «Куди будеш дівати Паршека?» Він усім говорив, указував Чувілкін бугор для цього діла. А це діло робилось цими людьми, вони  допомагали Паршекові своїм усім. Він зустрічав їх своєю ввічливість, він їх спритністю проводжав.

      169. Паршек є все для життя людей. Він оточив себе правдою, став допомагати людям. Йому як такому природа все робить, щоб людям було легко від цього. Це все таке діло зробилося на мені через щось у житті. Для цього я народився в снігу в п’ятницю перед постом. Моє народження було в землянці, якраз біля виритого колодязя, водою з котрого доводилось постачатись. Люди сусіди користувались ним, як своїм. Він є до сих пір. До цього часу на отцеві моєму лежить така кличка, його дражнили «Шишкін». Цей колодязь і досі має назву, люди Оріхівки назвали, історію ввели нам, хто приїжджає на бугор. Ми з народом освоювали це невмираюче місце. Там колдибаня є, у котрій ми купались. Вона мені як така змалечку, по жаркій погоді я біг під гору поперед усіх,  у ній так купався, говорив: у цій воді дуже добре. Я не забував про це таке вибране місце.

      170. Я не забував батьківську силу, під час своїх пошуків згадав слова, сказані ним. Я був у цьому ділі маленький хлопчик, але в цьому щасливий. Дідусь Іван Тимофійович любив, як унука. Я допомагав йому як такому в нашій роботі. Дідусь хотів, щоб я допомагав йому в усьому, а природа взяла й умертвила його, вихором убила. Я залишився один на полі. Завдяки тільки природі, вона прислала двох пастухів Іванів. Вони допомогли вибратись на дорогу з порожніми гарбами. Я, пацан, перейшов у руки дяді Федора, він  став розпоряджатися мною, як племінником, як великим дурнем. Він уранці брав мене з постелі, віз на загін. А коли ми приїжджали на місце, мені доводилось допомагати йому як такому. Він сіяв зерно по оранці, а я волів водив з боронами, словом, волочив оранку. А коли закінчували роботу, то мені доводилось із хлопцями дорослого характеру пасти в балках цих волів. Я був ображений цим у житті: завжди пастух. А зимою нас із братом двоюрідним дядя визначив у школу до Єгора Єпіфановича в єдиновірну церковну школу. 

      171. Моє життя проходило так, як у всіх живих людей у приватній власності, в індивідуальному міркуванні. Люди жили за рахунок земельки, за нею доглядали та робили з неї грядку. Людям хотілось це робити. Вони їли,  вони пили, у цьому оточувались усім чужим. А чуже є людям природне, а в природі все чуже, чим треба жити, його побудувати, воно є таке для людей. У ній такий час, що йде по землі. Сонце сходить і заходить, а зима веде свій час. Вона міняє нам у житті атмосферу, десь береться скоро тепло на цьому місці, воно проганяє сніг із землі. Весна розповсюджує живе життя, у неї умови дають прибуток. Ми, як люди цього діла, живемо цим. Ми піднімаємось на ноги свої, вантажі тяжкого характеру носимо, робимо в цьому запас. Вважаємо: це все належить мені. Люди наявне поїдають своїм тілом, вони перероблюють його з пахучого на смердюче. Вони взяли його з природи трудом і віднесли його знову силою в природу.

      172. Це все робилось людьми, а тепер Паршек прийшов зі своїм, став робити те, що не кожному доводиться робити. Вони бояться цього, начебто це не можна буде. Як же я не побоявся такої природи, таких ось умов. Я був упевнений з першого дня: вона так сильно покарала мене своїм горем, і тут же вона помилувала  мене. Я робив свідомо. Я, як батько, залишив напризволяще свою сім’ю, пішов у природу без усякої зброї. Чистим тілом я йшов шукати не собі, а людям здоров’я. А мені зустрілися суцільні гострі колючки по умовах. Я міг обійти їх, але я був дослідник у природі людям здоров’я, на собі випробував нездоров’я. Я свідомо пішов своїм енергійним тілом, а суцільні голки зустріли мене. Вони стали пронизувати до крові, це була голка. Я не повернувся назад, пішов далі, я пішов на смерть. Коли вийшов, усе живе тіло було в крові. А попереду Юта балка була з водою, там свині з села Пушкіна приходили і робили лігвище собі. Сонце гріло.

      173. А мене вода потягнула туди в умови, вона зцілила тут же мене. Моє тіло стало бути таким, як воно було в мене. Я пішов бадьоро з упевненістю далі, дорогою йду, розмовляю, люди стоять із відрами, чекають воду під колонкою. Я ставлю умови перед собою: якщо вони дадуть води напитись, я повертаюсь  назад: мені йти нема для чого. А коли відмовлять, то йти треба.  Я звернувся до жінки, котра два відра набрала. Вона мені сказала: «Кружки нема», мого тіла погидувала. Я тут же подумав: це було так і треба, істина треба. Я йшов по пилу по дорозі по Переяновській цілині роззутим, думав: як же там хворий у постелі хворіє, він чекає мене такого. До цього я приймав сестру рідну Дусю. Вона була хвора, прийшла в лікарню. Я запропонував їй свої дослідні, вона згодилася прийняти їх. А щоб повірити цьому, вона пішла до лікаря, він їй сказав: «У тебе нема хвороби». Вона була здорова. Їй стало перед братом недобре, совість осяяла її. Вона приходить, говорить мені сестра: свасі Мотрі скажи. Вона звернулась до мене за допомогою, я з радістю прийняв. 

      174. Я говорю їй як такій: коли одержиш здоров’я, не мовчи, говори, щоб хвороба йшла від людей. Вона стала здорова, а сама мовчить, боїться: як би хвороба не повернулась назад. Їй добре, а я до неї: сваха, що ти робиш? Обіцяла, а робити не робиш. Вона мені так сказала: «Спасибі тобі, сваток, я добре почуваю, але боюсь признатись, як би не вернулося назад».  Це мої такі були на людях досліди. А тепер після цього всього пройшло багато в житті, 50 років моєму ділу. Скільки їх таких було в природі. Ми не будемо повертатись назад, підемо вперед, ми з вами довго чекали цього, воно прийшло й до нас живим фактом. Фільм Наумова пропустили про це. Люди стали дивитися на це нове небувале, і також не відійшли від теорії. Довелось правду написати. Люди зі своїми хворобами надсилали листи: хворіти нікому не хочеться. А загартування-тренування взяло на себе шефство в цьому всьому, жене від чоловіка холодною водою, що найголовніше в житті є. Люди тепер  називають Паршека Порфирієм Корнійовичем за це.

      175. Цього не було в житті, а тепер є все. Учитель учить нас здоров’ю. Через це ось здоров’я всі будуть кланятись низько, ви будете просити як такого. Він є не лікар, а Учитель. Пишіть як хочете, я не відмовлюсь від вас таких, я приймав і буду вас приймати; учив вас, давав вам здоров’я, і буду давати вам своє наявне здоров’я. Воно було в мене, воно й буде для всіх нас, живущих на землі. Щодо цього чекаю до себе вчених, щоб вони знали свій такий розвиток. Вони зробили технічне діло, штучним огородились, увели хімію, це все не живе, а мертве, чуже є природне. Вона сильно терпить від нас через це. Ми примушуємо її, хочемо, щоб вона давала нам більше, ніж слід.  Ми знаємо добре матір, вона народила нас усіх, але не хотіла, щоб ми робили це. Ми самі навчилися робити це. Ми знайшли це діло в природі, ми обдумали його, зробили це діло. Воно довго жило з нами до тих пір, поки ми  не помилилися самі в цьому. Природа покарала нас за це своїми силами.

      176. Вона не порахувалася з нами, такими людьми. Ми з вами є ділки свого діла, багато робили, але недоробили, умерли на віки-віків, від чого я, Паршек, відходжу. Я хочу зробити життя через природу. Зараз я такий знадобився людям, побачили мене, почули, узнали про мене, пишуть. Вони були раді цьому загартуванню, у них проявився інтерес до цього всього. Хіба це є не живий життєрадісний факт у цій статті «Експеримент відстанню піввіку». Вона оточила людей загартуванням-тренуванням в житті. Вона є ясна й корисна всім людям, особлива для пробудження тіла холодна вода, для вдиху й видиху чисте повітря. А земля цілинна заросла травою, по ній можна ходити босими ногами, що в природі в житті робити в будь-який час. Це є живий струм. До Паршека звертаються люди, як до ініціатора зі своїм поняттям. Він або вона розказують у своїх листах про своє горе. Їй та йому хочеться бути, щоб не застуджуватись і не хворіти; всім людям хочеться отримати це. А в Паршека є якості ці.

      177. Вони були в нього, а люди не вірили цьому і не хотіли, щоб Паршек був зі своїм. Він не мовчав про це, перед усіма кричав. Вони держали зі своєю хворобою багато часу, учені ставилися реально ради такого вчинку. Паршек уміло обслуговував їх, говорив їм те, що треба. Час прийде такий,  теорія заговорить про мене. Я малював картину їм про це так, як треба, що загартування візьме все своє наявне. Воно доведе людям, йому повірять, вони з Паршеком згодяться. Його труд даремно не пройде. Учені знають його сліди, особливо лікарі Ленінградської психіатричної лікарні. Я біжу до снігу, до зими, до холоду, а вони показують мені ізолятор. Я роблю їм у своїй молодості те, що треба в житті, а вони роблять мені безстроковий висновок, котрий держав мене в них. Їхнє таке невміння, вони тоді не вміли  розгадувати й тепер не вміють це все читати. Вони не розуміють досі, для чого це загартування треба людям. Це є в цьому ділі чоловік, він є Паршек.

      178. Він, як любитель цього діла, знайшов ученого математика й фізика, йому передав своє, нехай він міркує над цим ділом. Він воскрес із мертвих у цьому, яким він був тоді. Паршек говорить: якби не вона, я нічого не зробив би. Мені доводилось зустрітись із головним лікарем Мінвод залізниці Даниловим. Я доводив йому, як лікувати треба умовами. Не хворобі треба допомагати, а людям. Він зрозумів Паршека як кустаря-одинака, що Паршек зробить це  в нього в лікарні. Він запросив Паршека в свою лікарню хворих підняти. Я прийшов до нього для показання, хвору поставив на ноги, що змусило хворих у себе такого лікаря отримати. Усій медицині через це все є ганьба. І в Армавірській районній лікарні довелось своє вміння показати. Головний лікар Нефедов прямо сказав: «Якщо маєш такі якості, нам не заважай, їдь у Москву й там доводь». Я проробив це, приїжджаю в Москву з периферії, зустрічаюсь із лікарем Жуковим. Він слухав  мене, а потім сказав мені, я ніколи не забував і не забуду його, він говорив мені: «Якщо ти будеш займатись цим за твоїми такими словами, ми загонимо тебе туди, куди Макар не ганяв телят». 

      179. Я зустрічав від охоронця порядку, мене за моє все оточила держбезпека. Вона вела це діло, куди втрутились лікарі Віденського. Був акт, його ніхто не змінив. Три роки десять місяців за це саме я пролежав та проговорив з лікарями. Вони запитували мене, чому я так величаю їх. Я говорю їм: ви не зробили такого нічого, ви не вмієте робити. Ваша мета: ви хочете зробити, але не так, як це треба. Вам треба хвороба, а вона не відіграє ролі. Треба людям допомагати, ось тоді буде в житті живий факт. Як я помагаю  людям? Біль убиваю струмом через свій організм. Будь-яка хвороба щезає через це саме. А мене, такого здорового чоловіка, держать у себе, як хворого, хіба це є всій медицині такій не ганьба? Вони є проти цього всього. Хірургія залишає  50 % хворих в живих, а 50% хворих умертвляють, вони їх ріжуть. А в моїй ідеї робиться конвеєром. Лише б одного прийняв, йому дав здоров’я, тоді всі підуть, як ніколи, здоровими людьми.

      180. Візьміть діло в Бобренцях, воно проходило на мені. Уся юстиція знає про цю справу, їм хотілось убити Паршека. Медицина не дурна визнати Паршека здоровим чоловіком. А в суді дармоїдом кому доведеш? Сам не знаю, що робилось у людях, що такого робив я в житті? Я не був усьому цьому проти, я виявився в житті всіх людей хворих помічник; допомагаю ображеному, хворому, щоб він не хворів. Та до чого тут я, якщо мені довелося полюбити так природу. Ніхто не любив так, як я. Кому доведеш, якщо це зробила сама природа, вона оточила Паршека загартуванням.  Він не відмовився від неї, з нею зустрічається з холодом, і її проводжає, як свою матір. Для Паршека сніг є Святий Дух, це одна еволюція. Не хочете вірити як такому Паршекові, то вірте природі. Вона не радується нашим цим і не хоче, щоб ми отримали це. Паршек є протилежний усьому цьому.  Він говорить нам усім, не треба хворіти, не треба застуджуватись. Так нам загартування говорить: у нас є таке життя.

      181. Ми перестанемо вмирати із загартуванням-тренуванням. Найдіть хоч одного чоловіка, щоб він  дав свою згоду вмерти. Мене перевели в Знаменку в КПЗ. Я заплакав перед прокурором області, перед начальником міліції Бобренців. Я бачив цю неправду на них, вона тепер нами визнана, вони помилились на мені. Треба буде загартовуватись і бути корисним для життя. А охоронець порядку Кіровограда обрушився неправдою, хотів убити мої сили природи. Я не побоявся лягти в ліжко, як хворий чоловік. Суд Бобренецький  постановив послати в інститут імені Сербського. Судити нема, за що, нехай відпочине. Вони гнали конвоєм через Харківську тюрму, де довелось потурбувати начальство: чи вони думали про реалізацію цього всього? Я попав у Бутирки, центральна тюрма, вона пропустила мене такого в трусах. Я попав другий раз до Алмаза Розаєвича Дербаєва, у нього моя вся історія залишилась. Він давав своє слово написати про мою хворобу. Я боявся лікарів тих, котрі були проти мого. Інтересно тепер зустрітись. Що б вони сказали на це, як це воно вийшло?

      182. Паршекові довелось виплутатись із ненормальності. Він ішов сам до цього своїм здоров’ям. Якби в мене не було цього духу, мене як такого убрали б  природа із цієї дороги. Природа підказала мені свої наміри. Я, говорить вона, не робила тебе таким хворим, а це вчені самі зробили твоє здоров’я. Я є сама природа, вона не рахується ні з ким, усім заявляє: скручу в баранячий ріг. Ось що природа сказала нам, вона говорить: цього, що було в нас, тепер не буде. Усі є в погоні за здоров’ям. Коли я вийшов з лікарні, закон зустрів мене зі своїм ділом, як і всіх. Мені не було чого втрачати, у мого загартування є засоби одні: повітря, вода, земля. Найголовніше, це є ініціатор. Я приймаю чоловіка ображеного, хворого через свої руки. Беру його за лоб однією рукою, лівою, а другою рукою беру за пальці ніг. Управляю думкою своїм струмом його мозковою системою.

      183. Потім переходжу, щоб він  володів думкою, дивився на своє серце, на свої легені та в живіт, ним треба повертати зліва направо. А потім  йому треба підніматися на ноги для того, щоб робити вдих і  видих, пальцями ніг поворушити, пальцями рук; дивитися на серце, легені та живіт, ним треба повернути зліва направо. Потім після профілактики волі його обливають водою. Це є для людей весь прийом, більше нічого не треба після усного вчення. Учитель учить: удома треба обливатись два рази. Запам’ятати усно. З усіма людьми здороватися: з дідусем, бабусею, дядею, тітонькою й молодим чоловіком. Знайти нужденного чоловіка, йому дати п’ятдесят копійок, уперед сказати собі, що ти даєш ці гроші для того, щоб тобі було добре. У суботу й неділю 42 години не їсти, після цього треба вийти надвір,  підняти лице вгору й потягнути через гортань повітря до відмови. Не пити, не палити, не плювати, не харкати. Це є заслуги в природі, треба мати їх.  Я знайшов місце, де знаходиться людям безсмертна сторона, крім його, нема ніде, обґрунтував район. А мені моїй думці завадив охоронець порядку, загартування-тренування перебільшив до шкідливої секти.

      184. Особливо пропагандист релігії Бабушкін, він гнав усіх приїжджих від цього Паршека. А  він проморгав «Вогник», його обійшли, він залишився ні до чого. Природа є велика мати, вона зробить діло таке, як треба. З перемогою залишився на арені Паршек. «Вогник» своєю статтею угадав розумників, котрі ричали зі своїм поняттям. Вони хотіли довести природі своїм ділом, це рвалась наперед їхня неправда. Вона багато літ управляла, була пані над природою. А тепер природа помилувала чоловіка в цьому, вона не стала нападати своїм горем і бідою.  Хіба таке діло буде погане в житті в природі, якщо я не їм уже третій день? Мені є не погано, мій мозок свідомо робить  це все. У нього своє є таке пробудження й сильне. Це терпіння є не для чого-небудь, а для свого небувалого такого здоров’я. Мій мозок є моя сила, це не відходить від мене. Вона попереджається мною, їй не доведеться вмирати. Я шукає вихід у житті, порятунок той, котрий треба. Це тиждень, шість днів моїх.           

      185. 25 квітня є ювілей, свято всього нашого сяючого в житті дня. Він тягне мене зі своїми днями свідомого терпіння. Я роблю їх не для себе особисто. Я роблю це все людям. Вони спитають у мене, у такого мудреця, а новенького їм не знайшов. Вони мені скажуть: що ж за такий ти є в цьому житті ділок. Я не стану мовчати їм, а скажу, як це вийшло, що я взяв ці шість днів в обіг. Це все зробив мій сон, він примусив мене робити це ради свого ювілею. Моє життя веде мене не до смерті, а веде до життя. Я йду разом з мозком, не даю йому спокою, він пробуджується мною щохвилини і кожен раз. Вся моя надія є на це. Це мій спаситель в житті є. Він направляє свої сили  в свій нестаток. Це шлунок. Я знайшов йому задоволення. Він не сильний переді мною. Я не зміг кинути цього діла. А в мене закладається інше. Якщо потягне до їжі, у мене є на це хазяїн мозок, він допомагає мені в усьому. Ворог є переможений мною. Лише б я захотів, він є тут як тут з допомогою своєю.      

      186. Це його діло таке. Журнал популярний центрального видавництва «Правда», невже він не попав у руки тих людей, котрі були цьому всьому проти? Вони читають цю статтю, як вона примушує ставитися до цього всього. Вони знають про це все положення: вона треба нам, усім живущим на білому світі людям, для нашого життя. Це загартування-тренування, у ньому є всі потрібні засоби, люди повинні задовольнити себе ними. Люди повинні робитися цими. Ця ось стаття написана тими людьми, котрі випробували самі на собі це діло. Вони пішли назустріч усім людям усього світу, щоб вони взялися за це діло і стали робити це діло. Це є діло наше. Його знайшов Паршек, він вводить життя вічного характеру через це.

      187. Ми повинні мати на це все чоловіка одного, для цього віху поставити, вожака. Він є в нас. Ми маємо знайти йому в природі таке місце, йому дати всі такі умови, щоб там отримати всю можливість у природі будь-яким людям залишатися без усякої потреби в житті своєму. Це місце буде райське, в ньому чоловікові буде слава безсмертна. Це нас веде туди ця стаття. Ми повинні поклонитися їй і дякувати їй, що люди такі знайшлись і написали про це все. Наше буде діло, якщо будемо робити його. А в природі місць таких вистачить, лише б ми захотіли. Ми зараз умремо, якщо не підемо по цій дорозі. Як же ми з вами кинули капіталістів, а пішли в соціалізм. Ми ж комуністи, знаємо добре. Це наше не все, що ми маємо. В природі є еволюційне життя Святого Духа, ми повинні отримати це все у себе. Це все в природі знайшов Паршек. Він створив своїм тілом цю статтю нам. Тепер треба робити нам це все, щоб нам усім зробитися таким, як Паршек.  

      188. Паршек це є ми, усі люди всього світу. Ми написали цю статтю, тепер читаємо. Наше діло: розуміти, а найголовніше, це робити нам. Це все зробить природа. Вона зараз держить у ліжку Паршека, щоб він написав про це все. Нехай історія живе за рахунок його, він не відмовляє нікому ніяк. У Паршека цей тиждень є терпіння. Він держить його для нас, усіх живущих людей на білому світові. Це буде перший початковий тиждень, свідоме терпіння не для якої-небудь мети, а ради здоров’я всіх, котре треба нам усім людям усього світу. Паршек є завойовник усього цього, він є перший чоловік за любов у природі, за мир з нею. Паршек не примушує, а ввічливо просить усіх взятися за це. Ця стаття хіба є чужа чи вона шкідлива? Вона є наша й корисного духу життя. Паршек виявив  це місце сам собою, щоб це місце було початковим місцем для нашого життя. Ми доб’ємось, ми зробимо це все для життя нашого. Якби це терпіння не було правдою, то моє тіло не отримало б того, що треба.

      189. Дякую тобі, моя рідна матінко-природа. Ти є матір усіх, народила нас, як одного, живими, енергійними. Але ми самі не побажали бачити в процесі цього цю любов, котрою оточив себе сам Паршек.  Він ходить своїми ногами босими, говорить: легко бути так, як воно робиться. Це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна, за це все стоїть Паршек. Як хочеться бути на цьому ось місці! Це ж є моє рідне село, де я  народився, це місце Чувілкін бугор. 25 квітні 1982 року я на ньому з людьми, це місце обґрунтував. Ми прокричали, за що довелось попасти в міліцію як секті. Я був нашим природним чоловіком для того, щоб її полюбити своїм тілом.  Тепер люди пишуть свої листи, шановним називають, вони хочуть зробити мене чужим чоловіком. Якщо я буду мати таке велике ім’я, воно не визнає їх як таких. Я буду вище від них. Що скажу їм, вони будуть вірити. Це не я йду до цього всього. Природа не допустить мене такого, як вони роблять, забере мене з дороги. За це я вмру в природі, як і не жив у цьому. Я не буду таким, як вони хочуть. Я буду таким, як хоче сама природа.

      190. Якщо вона знайшла мене, вона збереже мене. Я буду треба людям через мою користь їм, я  допомагаю їм, вони отримують здоров’я від мене одне з усіх. Ми, усі люди, задоволені цим. Ми живемо цим, природа охороняє нас як ніколи. Ось чому 18250 днів довелось огородитися від цього всього, бути в атмосфері чистим тілом. Це було випробування одне з усіх, ми бачили це. А треба зустрітися по путі, по дорозі з тими людьми, котрі були незадоволені цим усім, неправда мучила їх в житті, їм хотілось перешкодити такому загартуванню. Мало того, що чоловік помагав собі. Його доводилось цінити за це, особливо така річ будь-кому, щоб люди робили за його прикладом. У нього є своя природна сторона, і холод застосовують люди, що робить воду холодною в жарке сонце. А от сніг був страшний для всіх. Паршек, це його сільське ім’я, ніяк не побоявся цього всього після того, коли пройшов цілину Перияновську й Провальську.

      191. Струм зимовий охопив живе тіло. Це була його необхідна сила волі, природа давала її в цьому. Я хотів: було б дуже добре в цьому ділі, щоб люди стали отримувати від природи здоров’я в своєму тілі. Для цього діла я знайшов таке природне місце Чувілкін бугор. Я повинен прийняти людей на ньому, я передам їм сили, вони одержать їх і будуть жити енергійно з ними. Це там є така сила, вона оточить будь-яких людей і вони будуть жити легко з нею. На це треба довіра від усіх людей, котра дала право робити те, що буде треба. Я затратив на це місце 50 років. Ніде, а тільки тут, на цьому місці матір народить маленького чоловіка, і за бажанням її люди мають взяти його на руки свої для виховання та його в цьому ділі ростити без усякої такої потреби. Він має жити в людях за рахунок природи.

      192. Цього мало дала нам стаття в «Вогнику». Нам треба від природи на цьому місці через ініціативу живого, енергійного, здорового чоловіка. А він є в нас, його ім’я Паршек. Він загартувався для цього діла в природі, став таким, як ми бачимо його. Його місце для життя свого є Чувілкін бугор, там усі умови є такі, щоб усім людям отримати можливість бути в природі без усякої такої потреби, щоб на цьому місці був рай, щоб чоловікові була слава безсмертна. Діло залишилось протерпіти до неділі 25 квітня 1982 року, тоді ми скажемо про це ось діло. А зараз я, як Учитель, вам усім побажаю щастя, здоров’я хорошого.

1982 року 21 квітня. Учитель Іванов

 

8204.21   Тематический указатель

Автотрофність, шестиденка 164,184, 185

Наука  6,7,9,11,44,81,131,153,161

Задоволення  9,27.53,74,107,122

Незадоволення  157

Дух святий  28,113,180

Що робити  31

Паршек безсмертний  32

Просити Учителя  17,82,85

Робити за Учителем  68

Оздоровлення порада  120

Як умирає чоловік 75

Загартування врятує людство  82,167,181

Група допущених природних людей 148,183

Терпіння  71,81

Здоровя  84,93,106,132,133

Еволюція  180

Пробудження холод  102

Погане хороше  119

Любов природи  132

Холод  158

Добро чуже  148

Учитель трибуну займе  151

Похіть  100,153,162

Народження ЧБП  72,191

Послідовники  105

Слово  105

Учителя просьба  101 

Мозок сохне  118,123,124,128,184,185

Загартування  82, 105,167,181

Стаття  93,107,121.122,188,

Молодь  101

Дух  113,115,180

Хвороба, смерть   75

Прапор голубий викину 129

Учитель трибуна слова  108

Холодне погане хороше тепле 122

Учитель 189

Тепло внутрішнього характеру 149   

Чуже  125,136

Природа  134-137,150

Бугор  169,192

 

 

Іванов П. К. Моє це діло є

 

Редактор – Ош. Переклад – Ош.

 

     1. Моє це діло є ваше діло. Якщо ти хочеш бути в природі здоровим,  у тебе є близькі твої друзі: повітря, вода, земля. Вони є найближчі, ніколи не вмираючі друзі, не мають початку, і нема кінця. Так це робиться в природі людьми. Вони народжені для життя, щоб в ній пробуджуватись, тобто повітрям задовольнятись, а водою купатись, по землі ходити ногою босою. Це є милі й незабутні, вічно живуть в природі друзі. вони не стоять на місці, а підвищуються і знижуються без кінця і краю.

    2. Ось з ким ми подружили. Ми любимо їх, а вони нас пожаліли, не стали нас ображати, хвороби не стало на нас і простуди теж, що отримали люди від Учителя дорогого. Тепер ми користуємось, це наше є людське життя. Вона нас примусила визнати його Богом землі за ділом. Він прийшов і до нас, і хоче врятувати цими нас, всіх людей. Ми зробимо самі це діло в природі, доб’ємося від неї. Вона пожаліє нас, і зробить нас всіх людьми безсмертними. Ось до чого наша ідея веде. Ми ж є люди, та ще які.

    3. У нас з вами є віха сонечко. Це ми є, всі люди. Не буде нас, сонечко не буде треба. Найголовніше, це є люди, а в людях є вся сила. Вони роблять у себе героя. А він був, він є, і він буде між нами. Ми, всі люди, оточили себе. Природа очікувала нас, всіх людей,, і нам представила свої сили. Ледве словом, людським голосом не сказала: я не хочу вашого, зробленого вами з живого і мертвого.  Ми взялися за сировину, і послали в заводи, теж перетопили, і з цього залізо, сталь злили. А із всього цього руки змайстрували деталь, а з деталей склали машину. Вона покотилась на колесах, а мотор заричав, пальне запалили, а водою охолодили, маслом підмастили, працюй.            

    4. Хай він сам подумає, та нею покомандує. А мертве не служить живому. Ми ввели транспорт в себе в життя своє, зробили для себе з усіма зручностями. Ми зайняли м’які свої місця, ми сидимо на них, як наші королі, як царі нашого минулого життя. До нас заходить Іванов зі своїм живим природним тілом. Ця історія є незвичайна для нас. Йому є холодно зимою і погано, красоти нема. А красиві слова є в нього. Який він є зі своєю ввічливістю. Він поклонився всім нам головкою, і свої слова сказав, усьому нашому колективу: «Здрастуйте». Він не потребує місця, у нього є довільні ноги, вони носять його по цих умовах, і обігрівають самі себе в холодний нас.

    5. Якщо не буде тепла в них, не буде життя. А потім він спитав у нас, як ми поживаємо тут. Ми сказали йому: ми живемо добре, і нам тепло. А він нам говорить: а мені дуже холодно, я живу так один. А ви живете не так, як я. У вас є, що їсти, і в що одягатись. Ви їдете додому. а я їду за запрошенням тих людей, котрих зустріла стихія. Вони захворіли, лежать у ліжках, стогнуть. Їм нема засобів, і нема людей, щоб їм допомогти. А я є такий зароджений в природі чоловік, я знайшов ці засоби, чим людям бідним, хворим допомагаю, хочу щоб ви, такі люди, взялись за це, і зробились такими корисними в людях, як я. А ми з вами живемо для самих себе. Для чого нам хтось? Якщо ми стоїмо на черзі, чекаємо завтрашнього дня, ми захворіємо в ньому самі.

    6. Ми лежимо и думаємо, як би нам найти в цьому таких людей, щоб вони допомогли нам. Ось так ми з вами живемо, надіємося на когось, а його між нами нема. Ми, всі люди, є такі, нам мало того, що є. Ми думаємо про інше, як би його отримати. А люди не представили його нам, ми хворіємо цим, у нас нема цього. А раз цього нема в нас, значить, ми хворіємо. Наші люди є для цієї хвороби, вони думають про нас, нам готують за наші гроші. Ми купляємо хвалене в них, а воно нам за наші гроші. Ми купили це приготовлене ними, а наше діло є реалізувати це все на нас. Ми купили його для свого здоров’я, у нас є на це апетит, смак. Ми робимо, потім  це все зроблене руками стараємось убрати за призначенням. Ми це робимо в житті своєму, і в ньому ж захворіємо, хворіємо, і вмираємо на віки віків. Це діло відбувається не в одних нас ось цієї місцевості, або ж в нашої національності. Ця штука відбувається всюди. Ми з вами здоров’я купуємо.

    7. А люди наші продають, теж своє добро хвалять, а самі хочуть гроші. Якби не було грошей у людей, то не було життя. Вони втягнули людей, за гроші зробили діло. А яке діло, самі не знаємо. Ми думали жити за рахунок цього, а природа не дала нам. Всьому діло є природа: повітря, вода і земля, в чому ми знайшли все для нашого життя. Природа дає нам їжу, одяг і дім житлового характеру. Це наше необхідне життя. Ми є люди технічного характеру, залежні від неї, живемо нелегально, чужим хвалимось, говоримо: це є моє. А коли ми присвоюємо до себе це все, це вже неправда є. Воно є не твоє, а природне. А ми, такі люди, навчились робити те, що нам шкідливо. Ми їмо досита, одягаємось до самого тепла. А в домі живемо з усіма вигодами, в чому ми помираємо.

    8. Нас не врятувало це, ми вмерли. Це не людське діло, а просто незнання нас, таких людей. Люди з Мілерова запросили, Учитель дав свою згоду бути у них 31 липня в суботу. Там скільки буде людей, ображених природою, хворих, ми маємо прийняти без всякого такого по своєму ідейному, природному. Ніхто не має повного права здоров’я купляти, продавати, а тільки має право здоров’я губити легко. Учитель наш дорогий знайшов свої засоби в природі, природі сили, їх передає людям. Люди легко одержують їх у цьому всьому. 

    9. Якщо їм буде легко і добре від цього, тоді вони обсудять самі спільними силами це все зроблене в людях. А якщо це треба буде Учителеві, йому зроблять свою людську подяку. Люди всі земні, що живуть на білому світі, борються з природою. Люди наступають на неї із зброєю в руках, штучно заставляють її, щоб вона давала їм багато свого добра. А людям цього мало, вони хочуть більше і краще від цього діла. а природа не дає нам таким. Ми, все люди, робимося хворими через цей нестаток, у нас є фізичний нестаток. А раз нашого задоволення нема, значить, ми думаємо. Ми шукаємо по природі в людях таких людей, хто б нашому горю, або нашій біді допоміг.

    10. Для цього всього народився в природі в умовах своїх Порфирій Корнійович Іванов. Він сіє свої сили в зернятку по всьому світу, про всій природі, котрі треба нам усім. Ми знайшли їх в місті Красний Сулін, Ростовської області. Він живе по вулиці Перша Кузнечна, 12. Всі люди ображені, хворі їдуть з усіх кінців і країв. Він зустрічає їх своїм поцілунком, питає: чого ви до мене приїхали? Люди йому говорять: «За здоров’ям». Він добре знає, що люди нічого не роблять для того, щоби бути здоровими людьми. А я є такий зароджений чоловік, котрий вболіває за них. Хочу, щоб вони приїжджали до мене. Я прошу їх, і дам своє здоров’я. Людям стає від мого прийому легко і добре з перших хвилин. А потім ми, відвідувачі цього всього, попросили Учителя, щоб він приїхав до нас в Мілерове, у нас багато хворих є. А Учитель не відмовився від цього всього, а дав своє любиме слово приїхати. Тільки пише лист: просіть Учителя як такого.

    11. Учитель народився  для цього, створився на білому світі, щоб нам, всім добрим і недобрим людям, хворим допомагати. Люди всі земні, що живуть на білому світі, стоять на черзі, ждуть завтрашнього дня, вони мають захворіти в ньому. Куди? В лікарню до лікаря. Він сам є бідний такий, на котрого природа дивиться погано. Він є бідний, як і всі люди хворі. Він теж є хворий, нічого не робить в житті своєму. А Учитель наш є наше сонечко, що обігріває нас усіх. Ми отримуємо від нього сили природні, ними володіємо, і тоді хоч сам іди в море, і роби те, що робить Учитель. Він сам купається у воді холодній зимою, задовольняється повітрям, просить природу. Це повітря, вода і земля є милі мої незабутні друзі, ніколи не вмираючі. Як ви думаєте самі, всі люди, допоможе цим Учитель? Він говорить. Любіть мене так, як я люблю природу. І просіть мене так, як я прошу з душею і серцем природу, щоб вона мене зберегла. І навчила мене, щоб я навчився цьому всьому, щоб сили природні залишились при мені.

   12. Я просив її, прошу її, і буду просити її завжди. І кожен раз любив її, люблю, і буду любити її. А про всіх людей ніколи не забуваю, завжди готовий допомогти. Я всіх до одного цілую. Говорю, ви є  мої в житті друзі, робили шкідливе, тепер не робіть. а робіть те, що учить нас усіх Учитель. Він не краде наше, і не вбиває нас. А як учив нас хорошому, легкому, так він учить.                 

1982 рік липень. Іванов