Іванов П. К.

Паршек

 

1982.11.01

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. РедакторОш. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

    1. Я мешкав у Суліні. Ви спитайте у мешканців у будь-кого, вони скажуть вам, що я не приймав людей. І я не прийму, бо голова міської ради не дозволив. Я  підкорявся йому, виконував його накази, він каже правильно, йому хвала. А тепер люди цього села не хочуть, їх не примусиш. Це є люди, не хто-небудь. Якщо ти хочеш бути здоровий, загартовуйся холодною водою. Якщо ти хочеш бути здоровий, іди в природу, вона полюбить тебе, ти будеш здоровий. Це здоров’я треба всім: малим і старим. А ми не хочемо жити. Які ми є люди? Прийшов день першого початку понеділок, за ним іде вівторок, за ним середа, потім четвер, п’ятниця, субота, неділя. Це є наш тиждень, ми прожили його так, як треба, купалися вранці, ввечері.

      2. А коли ми йшли по дорозі, зустрічалися з людьми, низько кланялись їм головою, говорили: «Здрастуйте». Моє діло: йому сказати, а він як хоче, це його діло. Ми не їли, не пили в понеділок весь день весь час до вечора, все пройшло нормально, у вівторок їли весь день. А в середу наше свято прийшло без їжі. Це наш такий довгий тиждень. Ми не їмо чотири дні, а  їмо три дні, це такий наш закон. Ми просимо природу разом з Учителем. Це є повітря, вода, земля. Вони є три друга в людському житті, котрі не тривожні ніким, що вільно живуть на білому світі. Ми живемо разом з ними в цих умовах, де повітря, вода і земля незаймана.

      3. Вона сильно допомагає хворим людям у житті. Це діло буде, воно є вже, на цьому місці є всі умови, і вся можливість є всім людям бути без усяких потреб у природі. Це є місце райське, чоловікові слава безсмертна. Це місце просить людей здорового характеру, нехай вони знають про нього, що Паршек купався на цьому місці в цій воді разом з людьми. Якщо цьому всьому віриш, воно ніким не зайнято, жило, живе, і буде жити вічно на білому світі ради всього світу, всіх людей.  Я, Паршек, знайшов там Чувілкін бугор, цю колдибаню, де в дитинстві купався. Це є живе природне невмираюче місце, воно є райське, святе місце. А коли люди зрозуміють, що воно буде треба людям, вони направлять свій розум, і будуть держатися там у розумі. Це є наше живе райське місце.

   4. Люди Господу вірили, як Богу.

А він сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене.

А життя у славу введе. Це два рази співається.

А де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть слово.

Це є наше райське місце.

Чоловіку слава безсмертна. Два рази співати.

      Ми заслужили цей гімн. Ми народили цей бугор для цього. Досить нам гинути в таблетках, уколи робити, різати ножом, це все неправда. Правда є азот, повітря, вода, земля, три любимих друга є в житті. Ми прожили та проробили це діло технічно, штучно, з хімією віки. Це є чуже мертве, взяте в природі. Ми, люди, зробили самі це, воно у нас таке є, ми хвалимося ним. Це є наші міста, наші села, аули, і всі наші такі будови. 

    5. А бугор це є 50 років мого життєвого досвіду загартування. Паршек пройшов усю місцевість та продумав, та проробив на живому такому тілі від самих ніг до самих плечей, рук та голови, мозку и серця, легень, живота. Все це проаналізував та проробив до стану здоров’я. Це було моє здоров’я, особливо серце є моє; серце це є моє все. Я не кидав думати про їжу, з нею розбирався, як це починалось, і як доводилось це діло кінчати. А хліб кусають зубами, а жують до самої слини, а глитають з допомогою повітря. Ти  женеш це все туди, куди слід.  Одне гаряче місце є всіх людей усього світу, це місце золоте, воно приймає й випускає разом з повітрям. Це дар святого Духу, чим я був  зацікавлений один час. Це місце є одне, котре з багатьох місць.

      6. Дух носився на ньому, робився силою, і люди  мали одержувати в себе легке в цьому ділі. Я полюбив це пахуче повітря, і не йшов би від нього. Це місце є наше всіх. Я їв пахуче і смачне природне добро, держав його силою розуму. Я немало проходив у цих місцях, багато людей різних бачив, старався розказати їм, як друзям, про це все. Це наша дорога була, вона є, і вона буде, якщо ми, всі люди, візьмемося за це і почнемо робити так, як я любив цю матір природу. Вона зустрічала мене так із самого ранку своєю енергією, своєю росою самого першого сходу. Раннім сходом сонця я ступав уже на своїх ногах. Я не знав, куди, для чого йшов, і що хотів? Природа знала про це. У неї були сили, вона вела мене туди, куди це треба.

      7. Я жив в Оріхівці, поблизу нас Круглик був, люди сусідської сторони жили там. Пан був там, у нього була своя панська земля. І збоку Голубовка була, теж селяни з паном були, вони жили бідно. А Щотовому дана область, теж пан розпоряджався, і в Ребриковому, у Македонові. А от село Петропавловка було таке, як ми, населені царем. А Успенка була вся в промисловості: шахти, курне вугілля, завод металургійний. Капітал жив, де був введений базар, куди село везло продукцію, і продавалось за гроші. А я жив там і вчився в єдиновірній школі чотири роки. Мене чекала тяжка фізична робота у пана. Я пішов у труд у 15 років із своїми односельчанами, разом з біднотою.

      7. Природа берегла мене такого. Я був хлопчик високий на зріст. Хлопці й дівчата любили мене, як сина шахтаря. Я ріс між ними і піднімався на ногах. Мене знали, як хлопця, його вважали на все село.  Людські кулачки проводилися край на край, вулиця на вулицю. Я був підліток, одного разу дивився, як діти бились кулаками. І от я задивився, а мені, підкравшись, ударив по носі, розбив до крові. Мене треба було пожаліти, а мене звинувачують, говорять: рот роззявив. І такий випадок був, нікому не забути такого випадку. Хлопці робили, їм треба працювати, а ми застрайкували. Говоримо: ми працювати не станемо, бо осінь, погана погода. А на руднику Мордина Павла Васильовича можна було позбавитися від цього, я провів своє дитинство на ньому в ділі. Природа так от берегла мене, вона давала можливість жити так.

     9. Я жив у пана, їздив їздовим на конях, сіно возив, це моя робота була така в пана, а я робив її. А от хлопчику, що розбив мені ніс, мені докоряли, йому відбило руку на війні. Природа не забувала, вона підказувала, що треба було робити в дитинстві. Збоку торгівля дідуся Єгора була. А брат мій Іван проліз туди, відчинив і набрав там пряників. Я виявив це на ньому, і він дражнить, не дає мені. Я був більший від нього, примусив зізнатись, як це воно вийшло. Нам треба робити, і я наймався у пана сапати соняшники, було близько, пішки ходили. До Круглика було чотири версти, до Голубовки теж, до Петропавловки було 7 верст, на захід Щотове було 6 верст, до Ребрикова було 10 верст, а до Успенки було 15  верст. Словом, до роботи доводилось ходити більше десятка верст. Я ходив не сам, а нас привозили на тиждень.              

      10. Робота була така, треба робити з ранку до вечора, а робити треба. Нас, таких хлопців, було в селі дуже багато, не візьмуть, куди слід. Нам треба трудитися фізично, більше за все шахта, а в шахті є вугілля. Там спеціальність була потрібна на все село. Я був молодий, але високий на зріст, проходив на плитах, на бразбер, треба пересувати вагони. Там фізичне тренування було. Ми робили її вдвох з Михайлом Калгановим. А потім природа оточила мене щастям, давала силу бути в лаві. Потім я йшов напролом свого здоров’я тяжко робити, переходити з однієї роботи на іншу роботу, залежить від хазяїна. Роботу вів підрядник, йому довірялось. А в підрядника були підібрані люди, вони робили йому діло, ким творилось усе. Артільник Санін держав у себе два уступи.

      11. Я, Паршек, був у нього відбійник, хазяїн лави. А хазяїн лави, це є все в шахті. Він працював тоді кустарно, тоді такої техніки не було, більше напружував руки, надіявся на ноги. Такого не було, а от робити доводилось тяжко. Ось яке життя відбувалося на білому світі в природі. В селі доводилось жити ні за що, бідність оточувала, не вистачало свого життя. Нам доводилось йти в найми, надіялися на свої сили. Щоб конячку запрягти, цього в людях не відбувалось. Дні були на обліку. Ми проводжали неділю, спішили попасти в перший день понеділок, а вівторок був тут як тут. Ти робиш спокійно все це середу, четвер і п’ятницю, а коли субота приходить, вона збирає тебе в дорогу, у домашню дорогу. Ти йшов шахтар туди, а коли приходив додому, мати зустрічала тебе.

      12. Перше початкове придумане маленьке діло це є облюбоване місце, котре ми знайшли, його облюбували, визнали своїм, його огородили іменем, це стали робити для того, щоби живий факт був. Ми з вами побачили хату на арені свого життя, де стали жити самі, індивідуально. Ми стали тягнути в цей дім із природи, що попало. У нас стало прибавлятись одне за другим. Ми ростемо вверх. У цій хаті кравець взявся, тесляр і коваль узявся. І цим людям треба бути: управитель, міліціонер, солдат, генерал, суддя, прокурор. Все це є діло старе, нікуди не гоже. Нам мудро треба скасувати це все, нам буде краще від цього всього.

      13. Якщо ми з вами зробимо самі це, то еволюція буде з нами, ми оточимо себе. Це така місцевість, вона примушувала бути в іншій такій, у котрій жили інші люди. Вони мали зовсім не таке життя, вони були багатші від цих. Їх оточувало хліборобство за рахунок землі, у кого які умови життя були, хто як влаштував себе. Одні люди оточили себе плантацією, землю засаджували, чим хотіли. Їм доводилось вирощувати для базару, що тільки придумають: помідор, огірок, перець. Вони міняли на гроші, жили за рахунок такого труда, базар живив їх. А нам було до базару 15 верст. Від корови відбиралося по краплі, самі не їли, а везли іншим людям за гроші, а хотілось жити краще. Фізичний людський тяжкий труд треба був на все.             

      14. А так гроші не дівали куди-небудь, їх берегли в себе. Нам не давалося красти, нам треба вчитися з маленького. У кого? Та в багатого мужика. Всі люди є такі, ніхто не відмовлявся від чужого. Вони живуть біля ріки, у лісах, у горах, де водиться риба або звір, його ловлять снастю, словом, роблять люди, вони  живуть цим. Це життя людей починалося, спочатку було дуже трудно в цьому ділі, воно стало робитися для життя. А це є таке діло. Я не робив ще так, а доводилося робити це в понеділок, це день був для мене, він був такий перший, він чекав мене такого. Я довго не приходив сюди із своїм. А коли почув, що я такий прийшов у житті своєму?  Сама природа вибрала мене таким, вона довірила такому. 

      15. Ви просіть мене, я вмію це, я роблю те, що треба. А кому треба буде здоров’я? Та всім, молоді, вона терпить у своєму ділі. Це їх таке є в цьому діло, вони починають робити це. Ми з вами повинні почати це діло. У нас із вами є кроки, прокладені для цього  Паршеком, вони введені дослідом своїм ділом у життя. Нам треба люди, їм треба знайти таке місце, щоб умови такі були, можливість була кожній людині залишатися без усяких потреб у природі. Це заслуги будуть перед матір’ю природою через любов. Люди будуть друзі в житті. Вона оточить їх здоров’ям, вони не будуть хворіти, застуджуватись у ній. Вона полюбить їх і буде зустрічати, проводжати таким, як вона є. Паршек народився для цього в житті, він оточив себе свідомістю, він отримав це право.

     16. Я прийшов зі своїм тілом життя ввести, а смерть скасувати. Досить так умирати, як ми з вами вмирали. Молодь повинна прислухатись до слова Паршека про це кипуче діло, воно буде треба нам. Ми повинні зустрітись, і ми з вами зробимо в житті те, що нам треба. Ми прослухаємо його промову про це діло. Він покаже нам своє таке могутнє живе місце. Нам, усій молоді, треба одержати такі умови, таку можливість, щоб люди навчилися залишатися без усяких потреб у природі. Це місце буде наше райське, чоловікові слава безсмертна. Ми, вся наша  молодь, повинні так піднятись і закричати своїм голосом в одну таку сторону.

      17. Ми з вами є такі люди в цьому ділі, ми з вами хочемо жити, а умирати не хочемо. Це є наше таке завдання. У нас є чоловік на це, ватажок, поводир, ініціатор цього всього. Він проходив для цього діла; зробив те, що треба; випробував на самому собі це діло наше. Ми з вами народилися батьками, утворилися на білому світі. Ми не задовольнили себе цим, ми не отримали цього задоволення. Умови примусили нас із вами. Батько народив мене, але він не зміг виховати мене, він розвинув у мене каприз, незадоволення, любові нема ніякої. Якщо день приходить, він має намір який зі своїм таким ділом? У ньому може бути проливний, непогожий, холодний дощ або морозний білий сніг. Людям треба готуватися до цього, як слід. 

      18. Дитину треба зустрічати природою в любові, це буде найголовніше, так нам народжуватись. Як ми з вами народились? Нас зустріли не своїм, а чужим у природі. На нас наділи чуже, нагодували чужим, ми зайшли в чужий дім, і стали жити там, де пожили і повеселились так, як усі. Вони самі захворіли, похворіли і вмерли на віки віків. Ось що ми з вами отримали в цьому всьому, смерть вічного характеру. Кожен батько хотів своєму синові, щоб він був такий, як він, а йому не подобалося таке тяжке. Він шукав легке в цьому. А за ідеєю Паршека, треба не народжувати так. А якщо нам народжувати дитину, то повітря, вода, земля є на це, три тіла найголовніших. Вони збережуть цих людей своїм природним на собі. Це  є наша велика матір природа, вона зберігає нас.

      19. Ми народжувались для життя, і коли живемо в природі, то вона карає нас за наше все те, що ми з вами зробили в ній. Ми украли, убили, присвоїли, як своє, назвали своїм ім’ям: це моє. А за це все своє нехороше, вона відзначила своїм нехорошим, взяла напала своїми силами, грибок чи виразку посадила на тіло. Люди не мали засобів проти цього, щоб їм допомагати, і таких людей нема. Люди залишилися незадоволеними в природі. Вона ображає їх, і вона буде ображати нас усіх старих і малих. Ми не хочемо вірити Паршекові, він є у нас такий один для всіх людей. Вони знають його, вони зустрічають, проводжають його, як ніколи.      

      20. Діти ви мої, я виявився для вас один такий, пішов шукати в природі життя, котре треба нам усім. Це загартування-тренування є наша наука людей. Вона знайшла засоби для всіх людей, щоб людям оточити себе ними для того, щоб жити, не застуджуватись, не хворіти. Ось що Паршек знайшов. Ми, діти, народилися батьками, матерями, але не змогли виховатися в природі, щоб жити, не застуджуватись і не хворіти. Ми не завоювали в себе цього. Природа не жаліє нас у цьому, а карає своїми силами. Ми народилися нею для того, щоб у ній жити так, щоб не хворіти, не застуджуватись, а ми не отримали цього. Ми є ображені, кволі люди, як ледь щось вплине, уже захворіли, нежить, кашель.

      21. Ми змалку починаємо жити, а робимо те, від чого нам робиться шкідливо, нас калічить природа. Вона посилає нам дні, ми зустрічаємо їх. А вони є в повітрі, воді, землі. Технічне, зроблене людьми, заважає цьому. Це  є природа природного характеру, вона народила нам все те, що треба нам для життя. Ми живемо в ділі нашому в селі в хаті, в умовах. Ось, що ми мали, природа дала нам, вона дає нашому брату. У нас є така хвороба, така думка моя є біль. Людина думає, у неї є така природна думка, вона народжувала рядом слова. Ми, такі люди, повинні народити в себе такого життєрадісного малюка, щоб він був таким чоловіком, щоб він жив без усяких таких потреб.

   22. Ми народжуємо людину із шматком хліба, з шматком матеріалу та ділянкою землі, з місцем, словом, із запасом. Ти живи, як хочеш, у тебе є все, лише б твоє здоров’я. Я не знайду цього початку, цього місця, звідки і як почати. Я знайшов його, і таким ось зробив. Якщо вам подобається, дивіться, це моє. Я був таким, як і всі такі ось люди. Я такий підхожу вам, а якщо не підхожу вам, то його женіть від себе. Я мав потребу тоді, мені було треба. Я йшов на все, лише б у мене було. Я є людина, як і всі. Мені треба одне, мені треба друге, цьому кінця не видно, мало і мало, треба більше. А Паршеку не треба більше такого. Ось що я  знайшов, істинне, котре повинно врятувати весь світ, усе людство. Ради нового діла ми повинні зробити еволюцію в природі для того, щоб жити, бути здоровими.

      23. Всі люди хотіли б цього, але в них нема заслуг. А час наш такий проходить між нами такими. Я повинен зустрітися з молоддю, їм сказати про те, що я зробив у цьому ділі. Я пішов у природу шукати те, чого ніколи не було в житті. А чого не було в житті? Вічного життя для людей. Вони не жили, а вмирали вічно. Це було, воно є, воно буде. А от життя вічного характеру не було. А тепер природа повернула свої сили. Ми, вся наша молодь, жила із самого такого початку, люди народжували її так, як їм хотілось. Вони робили те, що хотіли. У них виходило це так: сильний жив, а безсилий умирав, йому можливостей не вистачало. Вони прожили так свій час, задовольнялися своїм запасом свій вік.

   24.У них був одяг на це, зроблений ними, дім побудований. Нам жити, жити б, але природа не дала за наше таке діло. Ми живемо так, їмо, об’їдаємось, нам цього мало. Ми знаходимо краще від цього і поїдаємо. А щоб ми придбали свідомість на це, ми є психічно хворі в цьому, ми не зможемо жити без їжі. У нас робиться апетит на це природою, йому як такому дай, він нічого не розуміє, у нього знайдеться місце хорошому, смачному. Ми з вами є прожери щодо цього, нас не зупиниш. Люди народжуються для життя, їм приготовлено вже все те, що треба. У них є їжа, одяг і житловий дім, а от життя такого нема. Природа є властителька, вона народила тіло, вона показала людям путь, що робити їм.

      25. Раз тобі приготували це все, значить, живи, і треба вживати. Ми, вся наша молодь, добре знаємо, що я, Паршек, борюсь один за життя, його ввожу, а жену смерть геть. Моя ідея всього життя повинна  народити чоловіка без усяких таких потреб. Це є місце райське, чоловікові слава безсмертна. Ось чим Паршек оточив себе, життям, але не смертю. Про це  нам розкаже казка «Кажуть, що це було». Слово дається Валентині. А потім буде малюватись «Моя Перемога». Це все буде для життя, але не для смерті. Людям треба буде указане місце, вони одержать умови і можливості, щоб кожній людині довелося залишитися без усяких таких потреб. Це місце буде райське. Гімн проспівати.

      26. Я знайшов це все для нашої майбутньої молоді, життя своє, але не смерть нашу. У кого є письмове питання життєве. Я бажаю вам усім щастя, здоров’я хорошого. Ні капіталісти, ні соціалісти, ніхто не врятував цю молодь від горя і біди. Вона народжувалась у природі самовільним шляхом. Вона чи він стали мати свій початок життя, уже робиться якійсь запас, на котрого була надія велика. Але так чи інакше із цього не вийшло нічого. А воно як робилось, робиться, і воно буде робитись. Люди жили, вони живуть, і будуть жити. А тепер Паршек  відкриває свою дорогу свого діла, котре робив.

      27. Я прийшов до вас таким ось чоловіком, як ніколи не був перед вами, писав дуже багато, а говорив ще більше. Моя мудрість була така. Я народився таким для цього. Природа обдарувала мене. Люди зробили мене священиком несподівано, а тоді священик програвав у житті, йому були такі умови, йому не було життя, він мав умерти. А в мене було два сина і жінка на моєму утриманні, я був їхній батько, повинен довести до розуму, це моя турбота. Я любив їх, як своїх, але доводилось робити, треба. Я пішов у природу шукати те, що треба. Людям треба життя не таке в природі, як люди були, є в ній. Природа давала їм все те, що їм треба. А людям треба повітря, вода і земля, найближчі невмираючі друзі людей. Це те, що треба в природі, що врятувало мене такого ось у житті.

      28. Я боявся тільки застуди і болі цієї в житті. Це було моє даремне діло в цьому. Я є такий ось чоловік, котрого не було в житті. А тепер я є перед вами всіма, цією молоддю. Вона ніколи не бачила і не могла бачити мене такого в своєму житті. Я є не такий у природі зі своїм здоров’ям, зі своєю народженою думкою в цьому розвинутому ділі. Я не маю в себе такої техніки, штучного, хімії, щоб ним володіти в житті. Я є живий, як не всі люди, зі своїм тілом, з мозком, котрому я не даю перепочити своєю думкою. Я думаю і думаю про таке життя, його таке народила вона в природі.  

      29. Батько самовільно посадив клітини в тіло матері. Вони не хотіли цього, а приготувалися зустріти передчасно зі своїм запасом. Це було так. Він дав знати своїм живим, а ми є такі люди в житті, ми народжуємо його, і йому готуємо те, що треба. Йому треба сорочка для самозахисту від умов природи, та поїсти, і в домі пожити. Цьому живому чоловікові треба велике таке діло. У нього є голівка, такі ж ніжки, руки, очі, вуха, словом, таке самопочуття, свого роду сили. Людина це є все в житті. Йому доводиться вчитися багато чому практичному в ділі. Він брав приклад із самого такого діла. От хтось сказав слова. Так чи ні, а от якщо нам запам’ятати це, ми спочатку дивимось на це.                          

      30. Ми такі є люди в природі, живемо на білому світі, у нас є для життя все те, що треба. Ми одягаємось, ми їмо, і живемо в домі житловому. Здавалося б, нам жити в цьому, а природа покарала нас за все чуже. Ми застудилися, захворіли, похворіли, похворіли і вмерли на віки віків. Ми не задовольнили себе цим, нам жилось тяжко, ми не отримали легкого в природі. Тому я поділився з вами: вам залишив ваше, не взяв що-небудь із собою, а сам оточив себе своїм живим добром. Я став любити природу, вона зробилась для мене близьким другом. Я прийняв чисте повітря, енергійну воду і землю, що лежить. Вони є в мене незалежні, я користуюсь ними, як усі люди.

      31. Природа відчинила ворота мені для життя, вона оточила мене так своїми силами, дала можливість, щоб я жив так, як не жили всі. Вона не посилає застуди, я не хворію, що може бути краще від цього в житті? Я є інший від людей, зовсім не такий, як усі такі люди. Мені треба для життя місце з умовами, а їх не дали мені, я не отримав можливості бути без усяких потреб у природі в житті. Це місце є наше, воно райське, чоловікові слава безсмертна. Це нам знайшов сам Паршек у природі, він оточив себе цим, його зберігають у природі її сили, її любов. Вона вибрала одного з усіх його. Він є у нас такий один у житті природної сторони.

      32. Йому доводиться думати про це, і не кидати думати. І все-таки я отримав спадщину батька рідного, він сказав слова, мені далось життя, це Чувілкін бугор. Люди освітли цей бугор практично, я приймав там усіх, у колдибані купав, все робив на користь цього діла, щоб люди жили в природі. Я купався змалку, з дитинства весь час і кожен раз. Моє дитинство є з початку всього мого життя.    Я прийшов сюди до вас лише тому, що вона обрала мене для порятунку всієї нашої молоді. Їй не треба вмирати вже в цьому. Нам треба жити вічно в природі на нашій такій маленькій планеті Землі.

      33. Ми є люди на нашій Землі, та ще які. У нас є Бог Батько усьому цьому природному явищу. Ми з вами можемо вмирати моментально. У нас є дух призупиняти нашу кров, а ми з вами не маємо тепла всередині тепла. Ми з вами є огороджені чужим добром, це наш одяг, наша їжа і теж дім. Природа дала нам, ми знайшли в ній, змайстрували своїми руками. У нас є те, чим ми живемо один час та думаємо про природу, щось новеньке знайти в природі. Це те, що  жило вічно, воно живе, воно є вічне між нами. Ми боїмось прийняти його своїм духом і тілом, не любимо, вважаємо, це все є не ми, а природа, зовсім не така.

      34. Люди є тілом грязь у природі, вони не заслуговують у ній. Я є письменник про життя, але не смерть, хочу сказати молоді про їхнє діло. Вони роблять його для життя, щоб пожити один час за рахунок цього, зробленого ними, а потім здатися, втратити свої такі природні сили. Діти ви мої рідні, я, як такий, народив вас усіх для життя, але не зміг виховати за своїм вмінням. Люди наші не дали ходу в моєму житті. Я став робитися в природі новим живим чоловіком, про що багато писав слів, про історію, яким я повинен стати на арені чоловіком. Я працював і вчився в природі практично, для цього всього відпустив шевелюру волосся, бороду, головний убір. За видом всім, я є не цивілізований чоловік.  

      35. А сам зустрівся з природою, вона спитала мене так. Чому це наші люди земні є такі? Я народила їх усіх до одного, зробила для їх на білому світі. А вони знайшли багато в мене такого добра, такої слави для життя, самі створили їжу, одяг і житловий дім. Здавалося б, жити, жити в цьому всьому, а я визнала їхню помилку в цьому. Вони стали жити за рахунок мене, мого добра. А мені стало тяжко від цього всього. Я взяла й покарала своїми силами за їхній учинок, посадила на тіло болячку, грибок, від котрих вони не змогли знайти засобів у мене, щоб позбавитись від цього всього. І я взяла на себе ці якісні сили для того, щоб допомогти цим людям позбавитись від цих недуг.

     36. І як матір твоя рідна, я обираю тебе одного з усіх, і довіряю повне право займатись із цими ображеними людьми, котрі хворіють, а їм треба допомогти. Ти є мій найдорожчий чоловік, іди всюди й проповідуй їм їхнє здоров’я, як нам усім треба позбавитись від цього. Я є не лікар і не знахар, а наша велика матір, що народжує,  доручила мені те, що я ніколи не чув і не бачив у житті. А тепер мені доводиться зустрічатися з ображеними, нужденними, хворими людьми по шляху свого розвитку.

      37. У мене нема ні диплому, у мене нема того доказу, котрий мені допоміг. Але раз природа доручила мені, вона дала цю дорогу, і я повинен робити це все лише тому, що це треба людям. Люди гублять своє здоров’я в житті. Вони стали кволі, не знайшли ніяких засобів, і людей нема, щоб допомогти  в цьому. Я працюю, не покладаючи своїх рук, пишу багато про це, говорю людям про це, але мені не вірять, як такому чоловікові. Я випробую її на собі через це все. Я пішов у природу чистим органічним тілом для того, щоб довести своїм досвідом таким людям, що я є такий чоловік, котрий не побоявся ніякої природи в житті.

      38. Я робив через це все, примусив сам себе  ринутись у природу. Я вважав: що ми, всі люди, робимо це все даремно, я визнав це чужим природним явищем. Ми, як такі люди, зробили самі все, знайшли в природі, оточили себе цим, і живемо, користуємось один час, а в другий час ми губимо своє здоров’я в цьому. Я, як такий Паршек, народився в природі для цього діла, не визнав і не визнаю це все своїм, а це все є природне, чуже, зовсім негоже, нікуди не годне, щоб ним користуватися, як таким. А природі є видні мої дії, моя тактика, вона старається допомогти мені в цьому.

      39. Вона хоче позбавити мене від цього всього труда. Вона шукає в себе вихід знайти таку дорогу, котра б допомогла мені зробитися в людях корисним чоловіком. Я взяв і приїхав на свято 1 Травня в своє місто, свої умови. Де люди зустрічають 1 Травня, я  приїхав зустріти теж це в усьому ділі. Моя робота була реалізувати свіжу і морожену рибу. Я вмію вести цю роботу, і дав слово робити це, ніколи ніяк не подумав, що люди зробляться неприємними за мою таку роботу. Вони зробили не озлоблено, а вони сильно помилились. Я не був у людях священиком у житті своєму.

      40. А думка примусила їх написати заяву в райком союзу, нібито я є піп у них в ОРС. Я знав  свою роботу, я їду у відрядження після свята, а всі телефонують мені, шукають у тилу моєї роботи, і раптом знайшли, попередили про мій приїзд у контору ОРС, я повинен бути терміново там. Я, як особа підлегла, їду, а в дорозі своїй зустрічаюсь із людьми, розповідаю, що таке здоров’я. А сам думаю, чому мене викликають у контору? Не знаю, не можу навіть слово сказати про це.

      41. А в самого думка робить, чому це так? І от я приїжджаю, приходжу до директора Мясникина і голови профспілки Михайлова. Вони зустрічають мене, як священика, нажимають на мене, нападають: «Ти це звідки взявся?» Вони підносять те, чого не чув у житті. А раз історія відчинила свої ворота, то вона повинна подітись кудись. Я доводжу їм своїм практичним учинком, що я є не священик, я шахтар  фізичної роботи. Я працюю у вас за заслуги свої, і хочу працювати, щоб усе було добре. А вони згодились зі мною і послали знову на ту роботу, котру я вів. Але все це робилось на користь мого здоров’я.

      42. А якщо я здоровий, то моє здоров’я доведе в усякому і кожному місці. Директор М’ясників і голова профорганізації Михайлов, вони не зробили одне. Вони не написати відповідь у райком, вони не зробили навіть цього. Райком союзу зробив директору догану за те, що вони не зробили цього. Мене турбують знову, шукають по телефону, де я є. А я заготовляю продукцію на селі, я заходжу і до хворого, відвідую їхнє ліжко, а вони  дзвонять даремно. І вони знайшли мене, попередили, зробили те, що треба. Знову я відвідую цю адміністрацію цього діла. Вони хотіли позбавитися від мене, у них не було сил на це.                  

      43. А сама матір природа не хотіла, щоб я повертався назад і трудився в ній для того, щоб когось годувати. І я стараюсь дати здоров’я для людей хворих за заслуги природи. Вона не боялась викинула мене із цього труда, нібито я відмовився від їхньої роботи. А тоді закон був такий: хто не хоче працювати, йому вводиться шестимісячний строк, ніде не поступиш на роботу. Директор М’ясникин був здивований, він так сказав: «Навіть суд, і той вирішив зняти, послати на цей шестимісячний режим всієї діяльності». Я не відмовився.  

      44. А тут як так вийшло? Книжка хлібна відігравала ролі, її держали на виробництві, а секретар директора Мясникина прийшла до моєї сестри на квартиру і відібрала цю книжку. Я не був причетний, природа зробила все це. Вона не хотіла, щоб я повертався назад. Вона показувала мені дорогу прямо, путь її життя. Я кидаю сім’ю, діток, жінку, і йду туди, куди сам не знаю. І чому я йду, і що хочу знайти, теж не знаю, а йти треба було. Я зібрав свою всю експедицію в портфель, це порятунок усього самозахисту, одягу. Якщо природа зміниться, то я міняю одяг.

      45. Час прийшов той, що хотілось. Природа зробила своє, послала Паршека по своїй дорозі. Він залишив місто Красний Сулін, а пішов у природу. Вона зустріла його, як ніколи, своїми ділами, а в неї було дуже багато хорошого і поганого. Суцільні колючки були в ній, це було погане. Весь путь був занятий ними, його можна було обійти, але я не захотів цього, пішов прямо на них своїм енергійним тілом. Це голки були, вони кололи моє тіло до самої крові. Коли я вийшов із цих умов, то мені страшно було дивитись на це все, кров лилась рікою. Що я міг зробити? Та нічого, крім якої-небудь зарази. А попереду недалеко балка Юта тягнулася, вона мала в себе воду лікувального характеру.

      46. Я узнав її тоді, коли занурився в барлогу, калюжу свиней, де води було повно. Я ліг туди із своїми ногами, полежав трохи, заспокоївся. Я несподівано піднявся на ноги, а вони виявилися в мене, начебто ніхто не турбував їх. Вони стали почувати від цього ще краще і легші, ніж було. Я йду по бездоріжжю, а з лівого боку до Горної вовки показали себе, я пішов далі, я не боюсь, не лякаюсь. Мені доводилось думати про місто Шахти, воно ждало мене, такого молодця, котрий прийшов у нього. А люди стояли біля крана в черзі за водою. Я ставлю перед собою таке діло: якщо ці люди дадуть мені напитись, то я не піду далі, вернусь назад.

      47. Я вибачився перед ними, у жінки спитав води напитись. Вона відмовила мені, говорить: «Кружки нема». Я зрозумів, що вона є безсила перед природою. Природа хотіла, вона і зробила. Я йшов по місту по вулицях, вони були безлюдні, а люди сиділи на балконах багатоповерхових будинків, сміялися з мене, такого чоловіка: ха, ха, ха. Я чув це, але не міг примусити, щоб вони не робили цього. А  купка п’яниць, що сиділи, випивала, хотіли, щоб я підійшов до них. Я пішов від них; хотів, як ніколи, щоб вони не робили цього. Сам пішов своєю дорогою через каменоломню, попав у Пересиянівські землі, там де лежала цілинна трава.

      48. Я пройшов по такій своїми босими ногами, придивився. А коли це було, що чоловік починав робити своє життя із цього. Довго я думав про це, а сам набирався сил природних у цьому ділі, електризація проходила через моє тіло. Я прийшов у сільськогосподарський учбовий заклад, продивився, прочитав тут, де люди закінчували диплом агронома. Після цього всього мені довелось попасти у Хартунок, із Хартунка я перейшов через залізницю, через ріку Тузловку, попав у Новочеркаськ, і пробирався по вулицях чужих. Десь міліціонер узявся, моя особа була підозріла йому, він хотів знати, куди я пробирався такий запилений, весь у пилу.           

      49. Я говорю йому свою адресу, куди я йшов: Базарна, 15. Там Іван Семенович Захаров жив, він був близький, мені рідний. Матінка була двоюрідна сестра матері моєї. Він не повірив мені, а пішов слідом за мною і переконався, що я є родич їм. Вони не відмовилися від мене, а прийняли гостем, як Паршека свого села. Я попросив у них постіль, утомився, мені треба було думати. Матінка Акулина постелила мені цю постель, я ліг спати в неї. Сам не сплю, а думаю: куди ж іти, для чого йти, і що я повинен отримати з цього, що я такий залишився? Думаю, я не збирався відходити далеко, а старався відвідати свого близького друга дитинства.

      50. Він був начальник 11-ї дільниці шахти ГПУ в Новошахтинську. Я повинен відвідати його, така думка родилась у мене. У 12 годин ночі я піднімаюсь, весь одяг залишаю в них їм для того, щоб знали, що я був, а де дівся, не знають. Ворота не можна відчинити, крім них, вони були в них на секреті. Ніхто не міг відчинити, а я вийшов, а вони дали мені дорогу, були відчинені зовсім. Я пішов по місту в той бік, де розташована станція Грушівка, сонечко освітило мене. Я побачив людей на дорогах, що йшли, вони були жінки, несли у відрах молоко, і так їм хотілося сміятися з мого вчинку.    

      51. Я дуже добре чув це, розумів, що вони сміялись не з мене, а із самих себе. Я пробирався до станиці недовго, а через станицю протікала ріка Тузловка, я пробрався через неї. А туман, як молоко, оточив мене, він не давав сонцю зігріти моє тіло. А пташки жайворонки злітали вище туману, і там по сонцю свої пісні співали. Я чекав, от скоро сонечко появиться, піднявся на те місце, де побачив це тепле сяюче сонце, воно оточило мене. Я пішов у той бік, де був Новошахтинськ. І десь зайчик узявся, порхнув з-під моїх ніг. А я пустив йому, як зайчику, вслід свої слова: чому ти тікаєш, я навіть не думав чіпати тебе.  

      52. А  птахи жайворонки так співають по своїх місцях, веселять мене в моїй дорозі. Я побачив: собака пробиралася по польовій дорозі, пес сірого кольору, величезний. Я назвав її Мальчик, вона завиляла хвостом. Я зрозумів, що це природа дала мені милого друга в дорозі. Він ніколи не бачив мене такого, та і я  не бачив такого, а тепер довелось подружити. Він голодний, а також я йду без їжі. Сам думаю: якщо природа взяла і підіслала такі життєрадісні умови, щоб я подивився. Я побачив, точно природа прислала собаку другом. Я подружив з нею, по спині погладив і сказав: ти, Хлопчик, друг мій по життю.

      53. Він так і зробився моїм другом. Я примушував його робити те, що мені хотілось. Собака виконувала все це з душею і серцем. А тут  червоноармійська палатка появилась, трактор орав землю. Я підійшов туди, а там офіцер був. Я розповідаю йому історію цього створеного діла: цю собаку треба погодувати, вона голодна, я пожалів її. Офіцер відрізав дві скибки  хліба, собаці й мені, котрі дає мені в руки і говорить: «Ти годуй її сам, вона не піде далі за тобою». Я так і вчинив, як офіцер сказав мені. Я взяв цей хліб, віддаю собаці, вона з’їла їх. Я зву її  Хлопчик, а вона не хоче дивитись, і не пішла зовсім далі за мною Тут я зрозумів: що я просив її у природі, воно загубилось.

      54. А раз воно загубилось, знаходити не було де. Треба було кидати собаку і йти туди, куди я намітив. Я вигнав перепілку з-під ніг, а там виявилось три яєчка. Я з’їв їх ради того, що собака не пішла за мною далі. Я йду далі, а сам думаю, як мій товариш зустріне мене. Я є не гість, як це робиться, а шукач здоров’я людям. Іду, крокую, а сам не перестаю думати, як це мені довелось відірватися від цих людей, котрі живуть на своїх місцях? Я жив сам теж так, як усі живуть. Я пішов не тією дорогою, зайнявся не тими умовами. Все ж я добрався до Новошахтинська на Євдокову вулицю, де мій товариш жив.  

      55. А жінка побачила мене. У чому ж справи, що Паршек залишився таким, яким вона не бачила ніколи? Я старався заспокоїти її, говорю: а може у вас люди хворі є. А вона стала жалітися на свою хворобу. Я взявся допомогти їй, і примусив її робити те, щоб було добре. Вона зробила, потягнула повітря, подивилась на біль, де в неї є, і біль зникла. Тепер вона говорить, буду дзвонити чоловіку, скажу, що у мене є дорогий гість Паршек, він зараз прийде, він на роботі. Бере телефон, викликає комутатор: «Дайте 11-у дільницю». Їй дають, вона говорить: «Я, Феклуша, хочу сказати тобі, що у нас гість».

      56. Він відповів: «Добре, зараз прийду». Це недовго було. Іван Олексійович приходить, побачив свого друга Паршека, він злякався від такого вчинку. Я кажу йому, не лякайся. А Івану Олексійовичу нема, куди діватися, він став слухати Паршека. А він згадує йому дитинство, що вони робили колись, у них виходило. А тепер Іван Олексійович є учений чоловік, інженер, начальник дільниці, вірить техніці. Він не зміг повірити, кинути своє і піти слідом за Паршеком. Паршек розумів його, що він не зможе бути таким, як Паршек. А Іван Олексійович хотів, щоб Паршек був слугою в нього. Іван Олексійович говорить: «Я не зрозумію тебе, до чого ти ведеш, сам привів себе до такого, якого не бачив ніколи».

      57. Я заклав уже багато засобів на це, щоб це здоров’я було твоїй дружині. Я є пристосований допомагати хворим людям, дочекався ночі, залишив свого товариша і пішов далі. Мене тягнула земля Привальська, там зовсім неорана цілина була. Я повинен попасти туди. Весь день весь час я йшов пішим ходом до тієї місцевості. А там бабаки були, вони розводилися сім’ями, мені доводилось лякати по своїй дорозі. Я коли я йшов по цій траві, то люди  говорили мені: «Як ти ходиш, тут же змії повзають?» Я  не бачу їх, вони живуть тут не для мене. Я старався вибратися на гостру могилу на курган і там палити себе під сонцем, а сам просив природу, щоб вона не забувала мене.  

      58. Так вона вела мене. Я попав на шахту 1-2 Голицинську, Свердловського району. А знайомий мій Фірс Іванович Носов побачив мене і назустріч мені виніс свої брюки. Я одів їх, бо люди страшаться. Я  говорю йому: і кожух одіну, лише б ти пустив до себе в дім. Я одів брюки його, начебто я став людиною. Заходжу в дім, запитую: як ви живете? Вони говорять: «Погано». У них у шахті є підготовлене поле роботи, беруться робити осадку, а їх примушують лізти туди і давати ходку добичі, страшно робити в такому виді, ми сидимо без роботи. А я говорю їм: а як же я, свою сім’ю кинув і прийшов до вас.

      59. Запитую: тут у вас є хворі? А хазяйка цього дому Євдокія говорить мені: «У мене радикуліт, болить спина, пити, їсти не можу, я мучусь нею». А я говорю їй: я є помічник проти твоєї хвороби. І я послав її на поріг, щоб вона просила того, кому вірить. Вона пішла і зробила те, що було їй сказано. Звідти приходить і говорить: «Ти є Христос, ти врятував мене, я вже не хворію». Починає смажити мені сало з яєчнею, я заробив цю їжу, я поїв добре, подякував цій хазяйці. Вона говорить мені: «А сваха Євдокія Панкратьєва п’ять років мучиться, не ходить ногами, лежить у постелі».

     60. Я посилаю її, щоб вона пішла туди і розказала свою історію своєї хвороби, як вона вилікувалась, щоб вона запросила до себе. Я піду тоді й дам їй своє здоров’я. Вона пішла туди, розказала цій свасі. А свасі треба здоров’я теж, щоб вона пішла ніжками. Вона пішла, зробила це, приходить звідти і говорить: іди, мовляв, вона хоче, щоб ти прийшов і допоміг їй у здоров’ї. Я готувався до цього, ліг у постель відпочивати, а сам думаю про неї, потім представив, яка вона повинна бути. Це важка жінка є, зв’язався своєю думкою з її внутрішнім органічним тілом, вона чекає. Я приходжу до неї вночі в квартиру.

   61. А сват Федір зустрічає мене з недовірою, начебто я чужий, і не пускає мене в свій дім, тюкає на мене: «Куди ти прешся». Я впізнав його, а він не впізнав мене. А сваха почула цю історію, стала свого чоловіка умовляти, що це сват Паршек іде до мене. Я проходжу в дім, вона лежить на ліжку чистим тілом, тільки ноги не ходять. Вона рада б піти, але не може, у неї атрофовані ноги до колін. Я починаю займатися з нею, змінюю атмосферу в кімнаті, розчинив усі вікна, двері. Я взявся одною рукою за голову, другою рукою взявся за ноги, потримав деякий час, ноги стали відчувати енергію.

      62. Раз вони стали відчувати, я старався поставити їх, щоб вони ходили з допомогою повітря. Що я тільки не робив їй, чого тільки не доводилось робити, і все-таки до шести годин ранку я вивів її надвір. Я дав їй сапку, і вона стала сапати картоплю. Людям було небувале таке лікування. Я став приймати людей і давати їм здоров’я. Я хотів, щоб радянська влада знала про це, послав хворого, щоб він пішов у райздороввідділ і там розказав про це все. Він пішов,  розказав про це, а вони говорять: «Нехай іде до лікарів у поліклініку». Раз люди захотіли цього, Паршекові доводилось робити те, що людям хотілось. Паршек біг пішки до Свердловська попасти в цю поліклініку.

      63. Він послав чоловіка до лікарів, щоб він повідомив їм, що прийшов чоловік, котрого лікарі хотіли бачити. Вони сказали йому: «Нехай заходить». Паршек іде по коридору, а хворих повно, забито, стоять на прийом до лікарів. Я приходжу, мене приймає лікар жінка, вона запитує мене: «Ти був коли-небудь лікарем?» Я відповідаю їй, що не був ніколи і не стараюсь бути лікарем. Я є сам практик, природа навчила мене, вона допомагає мені в усьому цьому ділі. Довго ми говорили, але до практичного діла не прийшли. Треба було поїхати на місце і подивитися на цих хворих, котрі одержали здоров’я. Лікар погодився зі мною і дав слово поїхати на місце, а самі взяли зробили мені умови в кабінеті лікаря. 

      64. Я відпочиваю, чекаю головного лікарям, ми з ним поїдемо на це місце. А лікар і не думав їхати, а подзвонила в міліцію, і міліція прибрала мене до рук, як порушника, і вони зробили справу, нібито я займався незаконно лікуванням на цьому руднику. Мене, як хворого, послали в Сватове в дім божевільних, так і вчинила міліція, держать мене в себе у дворі, годують, поять, хочуть відправити з проводжатим поїздом, котрий ішов із Зверева до Києва. А мені їхати до Дебальцева на Сватове, а там ці психіатричні будинки. Я зіскочив на ходу поїзда і пішов у Кадієвці, і біг пішки до самого Ворошиловграда через Словяно-Сербськ на Родакове. А в Робаковому поїзд товарний підібрав мене. 

      65. Я домовився з механіком, щоб він зупинив поїзд біля семафора в місті Луганську. Єлизаветівка, вулиця  Луначарського, дім 2. Там жив брат моєї дружини Федір Федорович Городивитченко. Він побачив мене вперше в такому вигляді, злякався. А я кажу йому: у тебе є сорочка, брюки, дай я одягну, а потім будемо розмовляти далі. Він дає мені сорочку, брюки, я зробився людиною. Я запитую в нього: у вас є хворі люди близькі? Він мені говорить: «Є по Первомайській вулиці, дім 11». Я прошу його дружину Марію, щоб вона пішла за нею і сказала про мене, такого чоловіка, хто дає людям своє здоров’я. Вона пішла, їй розказала, вона веліла, щоб я прийшов. Я пішов і дав свою пораду, щоб вона не їла доти, поки я не прийду. 

      66. Я прийшов до неї через ніч на ранок. Вона чекала мене, я став займатися з нею весь час через повітря, вона стала ходити. Я вийшов з нею надвір, де був дощ із снігом. Вона стала відчувати як ніколи добре, уже сама збирається готувати дітям їсти. Я повернувся до шурина, йому говорю: іди дивись. Він пішов туди подивитись, поговорити, приходить звідти, говорить мені: ти, мовляв, є Христос щодо цього. Я кажу йому: я є твій Паршек перед тобою, кому природа дала ці дари. Я йду в міськвиконком і ставлю це питання, Іванов вислухав мене, став скликати лікарів. А коли лікарі зійшлись, їх діло одне: мене покласти в лікарню. Жодного слова не кажучи, я пішов від цього.  

      67. Я старався піти від цього, залишив їхнє все, а сам зайшов до шурина, віддав їхній одяг, а сам пішов у трусиках. Природа огороджувала мене. Я пішов по ній, якраз аеродромом, а літаки кукурузники літають один від іншого у висоті. Я ставлю питання перед найвищим літаком: якщо тільки цей літак найвищий сяде біля моїх ніг, то моя ідея буде в славі. Так воно і вийшло. Цей літак найвищий став спускатися  в цю хвилину, і недалеко від мене робить посадку. Я підходжу до цього літака і запитую у пілота: в чому справа, яка причина посадки? Він відповідає: «Невідомо». Я йду далі, я зустрів дві дороги.

      68. Одна дорога була вправо, а друга була вліво. Я не міг попасти на Синельникове. А чоловік показався, що йде по правій стороні. Я чекаю його, а коли він підійшов, я вибачився перед ним, говорю йому: вибачте мені, будь ласка, скажіть, як мені попасти на Синельникове? Він відповів мені: «Іди по ось цій дорозі, по котрій я йшов». Я пішов, п’ять кроків пройшов, дай гляну, що за чоловік. А його і слід простив. Що це за чоловік був? Я не знаю. Де взявся? Я теж не знаю. Я приходжу на цей рудник, де людей вилікував, а вони говорять, що я повибивав вікна в лікарні, за це мене послали в Сватове. Я зрозумів, що лікарі не хотіли слухати моє діло. Я йду далі за своїм одягом, котрий був у Новочеркаську.  

      69. А в них ворота відчинились на цей прихід мій. Вони самі є не в собі, що за причина, ніхто не відчиняв, а ворота відчинені. Ці ворота відчинились для мене, щоб вони знали. А вони подумали, що ворота відчинились через одягу, що ми не говоримо, де він дівся. Вони взяли повезли мій одяг у Сулін, а я тут же прийшов до них. Говорю: це ворота відчинились для мене. І я поїхав у Сулін слідом за одягом, а матір Акулина привезла його туди для моєї дружини, розказує, як це було, а я несподівано взявся перед ними. Це не все діло моєї історії, ніде не працювати, ніде не поступати. Я повинен зробити це практично на хворих. Я їду в Красний Сулін.

      70. Мене, як такого, везуть безплатно поїздами. Я приїхав, кажу: у вас є хто-небудь із хворих. А брат мені говорить: «Ось у мене виконроб, у нього є волос на пальці». Я звернувся до нього, а він був комуніст, говорить: «Я нікому не вірю». Хто б ти не був, а мені дай свій палець. Я взяв його, подержав, а він скоро перестав боліти. Я кажу йому: ну як, вірите? А він говорить: «Вірю». А якщо віриш, то тоді йди і працюй здоровою людиною. Я не сидів на місці, старався попасти в Сніжне. Все ж я знайшов когось там, дядю свого Михайла Єгоровича, а він прийняв мене добре, як ніколи. Я вилікував його жінку. (сторінки 71 нема)

      72. Дощ проливний проходив, мені закривав дорогу. Я згадав про свою сім’ю, про свої умови, раптом сонечко появилося, тепло, і мене обсушило, як ніколи. А тепер дорога є прямо додому. Я йшов Чистякове, Сніжне, Красний Луч. А в Красному Лучі Іван Потапович Кобзин був дядя, він одягнув мене у сорочку і брюки. Я став людиною і поїхав додому в Красний Сулін. Там мене чекали, як батька своєї сім’ї. Я повинен був поїхати в Ростов до самого прокурора і розказати свою історію, як люди визначили мене священиком. Він вислухав мене і тут же сказав: «Іди, шукай роботу, я допоможу тобі влаштуватись».  

      73. Природа  робила все це, вона підготувала мені цю роботу. Я йду по місту і дивлюсь на об’яви, бачу написано: «Потрібний на роботу уповноважений децентралізованого порядку заготовок». Я йду туди, а це залізничний транспорт імені Ворошилова залізниці, по Енгельса, 43 відділення. Я йду туди до начальника експлуатаційного відділу, там Соколов якраз був. Я звертаюсь до нього, а він говорить мені: «Ти знаєш, куди прийшов?» А я відповідаю: знаю. А він говорить: «Іди підстрижись, побрийся, а потім будемо розмовляти». Я взяв у прокурора телефон, в разі потреби подзвонити. Я викликаю Кузьміна, він слухає, я говорю: ось начальник не приймає. А він говорить йому: «Прийми зараз же».  

      74. Значить, я добився свого. Природа призначила мене на це місце, я був прийнятий на роботу без атестаційної комісії. Мені видали відрядження, видали гроші, і я поїхав освоювати цю зону. А в цій зоні все є, лише б тільки твої руки, твої ноги, твій розум. Всякого роду продукція є, а найголовніше, продукція моя  це є хворі люди. Я приходжу в комуну, а мене зустрічає член правління, і в першій зустрічі запрошує до себе в дім. Він начебто знав, що я є помічник його матері в його домі. Я заходжу в дім, бачу, чую, на його печі щось ворочається. Питаю: що там таке? А він мені говорить: «Це у мене мати хворіє малярією». Це вже моє діло є. 

      75. Я говорю йому: дозвольте мені до неї. А вона, бідна, наділа на себе десять панчіх, від холоду укрита шубою, задихається від холоду. А я зняв з неї панчохи, скинув шубу, спустив на землю, і кажу невістці: мила дитино, дай мені холодної води. Вона приносить, і я мию ноги до колін. Вона пробудилась і стала на ноги. Я говорю їй: іди на сніг, іди в природу і проси: «Учителю, дай мені здоров’я». Вона приходить звідти і примушує свого сина смажити яєчню із салом і годувати мене. Це перший початок мій був в Овечкіне. Я поставив на ноги таку людину, від якої пішли всі хороші відгуки. Мені став продавати все і колгосп з довірою, і люди стали продавати продукцію.

     76. Я став відправляти залізницею, вона прийшла в Ростов, колесо закрутилось у мене. Люди стали їхати натовпом з району. Я працюю вдень, а приймаю вночі. Раз люди почули про це хороше, то й інші, лікарі почули райстройорс. А природа довго не держала мене там. Нашій організації дали вказівку здати цю зону. Як би я не робив, що б я не робив, все йшло за вказівкою природи. Я зроду не ходив роззутим по снігу. Я прийняв хвору там, вона не ходила ногами 17 років, я поставив питання перед нею: якщо я поставлю її тільки на ноги, то я піду роззутим по снігу. І от завдяки цій жінці, я розкриваю таку картину перед людьми.

      77. Я йду в степ за 12 кілометрів і там роззуваюсь. А мені є холодно, а мені морозно, а люди побачили і сміються з мене. Але я поставив людину на ноги за це, природа береже мене. Мені не треба нічого більше, я робив добро людям тут. Раптом мене викликають у Ростов, їду поїздом Баку – Київ, зустрічаюсь у купе з головним лікарем лікарні Мінводи. Він величав мене так: кустар одинак, і дав мені своє слово запросити в свою лікарню, там його хворі не отримують ніякої допомоги. А я дав йому слово поставити їх на ноги. Одна хвора була з атрофованими ногами до колін, а друга паралізована.

       78. Я дав слово зробити це все. Він обіцяв мені відрядження оплатити, я сказав: не треба мені ніякого відрядження. Природа дає мені все. Коли я приїхав у Ростов, мені дають відрядження в Пятигорськ через Мінводи. Я знайшов цього Данилова у його робочому дворі, він привіз мене в лікарню, надів на мене білий халат, прикріпив нянечку до мене. Вона повела мене в ізолятор. А коли я коли зайшов, сказав хворим здрастуйте, і став малювати хворим картину, як я допомагаю хворим. Потрібно повітря, вода, земля. Ця жінка, котра не ходила п’ять років, дала згоду зайнятись цим, а паралізована не згодилась. Ця жінка стала ходити, і хворі стали вимагати до себе такого лікаря.

      79. А лікарі… Це є живий факт. Я був тут маленький чоловік. Я підкоряюсь тут лікарям і хворим, і всім людям. Моє діло було допомагати хворим, і тут мені не повезло. Данилов відмовився від свого відрядження. Я був такий чоловік, якби мені дозволили, то через одні двері люди ввійшли хворі, а через другі двері всі люди вийшли здорові. У П’ятигорську я здав свою зону, повертаюсь назад у Ростові  мені дають нову зону Тихорєцьк, Архангельськ. Я повинен вивчити цю зону, зрозуміти. Я не побоявся ніяких перешкод у цих станицях, у цих районах багато хворих, з котрими я займався. А малярійні люди були для мене в пошані, туберкульозних ставив на ноги, астма відходила, простуда щезала легко.        

      80. Я робив те, що людям було треба, здоров’я. А всі чіпляються за здоров’я. Куди я не піду і що не ввожу, стараюсь зробити цим людям поміч. А лікарі визначили мене, як такого, лікарем. Я є загартована людина, нехай скажуть ті люди, котрі зустрічаються зі мною, що я робив над ними, якщо погане. А здоров’я не дається від поганого, а дається тільки від хорошого. Я був відомий перед усіма, вивчав зону, розумів, де, що лежить і робиться. Я був чоловік з кругозором. Я бачу, що в нього рука перев’язана на платку, я підходжу до нього, питаю, у чому справа? Він мені говорить: у мене на великому пальці волос. Я дав йому роз’яснення, тягну за собою в управління, там з ним займаюсь.  

      81. У мене є руки золоті, а розум дорогий. Лише б я тільки взявся за людину, малярія щезає. Я не боявся нікого, а робив своє діло так, як говорить закон, укладав договори з колгоспами. Якщо я бачу, то зразу допомагаю людям, щоб вони ставали здоровим і могли працювати. А адміністрація зайнялась мною через органи пізнати, що я є за людина така. І вони затримують мене в своїх умовах, я сиджу ніч, думаю, що ж я зробив поганого? А щоб мені допомогти, нікому не доводилось. Я робив це не сам, а все це зробила природа, вона держала мене в умовах. Мені було холодно, я ходив сміливо по цих умовах.

      82. І от адміністрація вчиняє із мною під їхніми умовами, мене стрижуть, бриють і скорочують з роботи. Що робити? Не знаю. Азово-Чорноморська комісія є, я звернувся туди. Там Чернов є голова, я обмалював йому  всю картину, що утворилась. Він викликає мене, мого колишнього начальника Багачева і юриста, щоб зі мною  говорити про це. Я бачив їх напрям, що вони вирішили прибрати мене від себе. Я наважився зробитися  таким, як природа підказувала мені: весь одяг скинути і піти в природу. Вона зустріла мене за містом, за Ростовим. В одному радгоспі я звернувся до директора, щоб він зробив мені в себе спокій.        

      83. Він указав мені в експедитора свого пункту кімнату, де мені довелось переночувати одну ніч. А дорога моя є довга, не видно її кінця. Від самого сходу сонця і до його заходу я йшов і думав, з ким же я зустрінусь. А після мого купання у воді, стадо овечок зустріло мене, і між ними стояв сліпий пастух, він пас їх на дотик. Я підходжу до нього, вівці пропускають мене в своєму стаді. Я питаю в нього: у чому справа? А він мені: «Я є сліпий, а овечок пасу на дотик». Я став учити його, що робити: тягнути повітря і дивитись у вічі. У нього очі відкрили видимість, він побачив своїми очима мене, що я за людина така. Він витягує з кишені шматок хліба, хоче, щоб я з’їв його.   

      84. У цей час свято Трійця було, а три молодих дівчини, одягнені святково, ішли по дорозі та зацікавились мною, питають: «Звідки ти, дядьку?» А я хотів знати, звідки були ці дівчата. Вони були з Нецветаєва, Кошкине вірменський хутір. Я йшов з ними, вів мову про яких-небудь хворих людях, чи є вони в них. Дівчина мені сказала: «У нас є хвора сліпа, очима не бачить. Ми розкажемо все, як не бачить. У неї очі правильні, але віки не піднімаються. Вона не бачить світу Божого». Я прийшов з ними до неї, вони представляють її як вірменку, вона не розуміє по-руському. Я попросив у них перекладача. Цей чоловік став розказувати їй, що треба робити. Я став займатися з нею, як з усіма іншими: дихай повітрям і дивись у вічі.   

      85. Вона стала займатися моїм, у неї очі відкрились. Я довго не був там, природа не держала мене там. Погоня була за мною, що я за чоловік? Я пробирався через річку до Генерального села, люди сапали соняшники, побачили мене і всі засміялись: ха, ха. Я подивився на них, що я міг сказати. І я пішов на гострий курган на могилу, зупинився, стою. А три трактористи підходять до мене, вони замазані, як шахтарі, питають: «Що ти є за чоловік?» Я став розказувати їм. Я є чоловік такий, моя мета шукати для людей здоров’я. Вони зацікавились, мене слухають, я втягнув їх своєю розповіддю. Вони жаліли мене, запросили в свою будку тракторної бригади.

      86. Я не відмовився від цієї пропозиції. Діло йшло до ночі, стало темніти. Я поїв пшеничної каші в них на запрошення, і попросив спокою заснути, я стомився. А голова і секретар партійного осередку приїхав із села на лінійці на парі коней, їм донесли про це, а в цей час боротьба з безпритульними була. Я показував сам себе їм, котрого, вони вважали, треба доставити дільничному. І кричить: «Хто давав вам право запрошувати в цю будку сторонніх людей?» А я говорю: ніхто не давав право, я прийшов сам. Я пішов у природу, а мене ловлять, за руку ведуть до лінійки. Посадили мене в лінійку і повезли в село.

      87. Везуть мене при місяці по місячній дорозі, як вдень. А вулицею молодь гуляла в цей час, старалась  зустріти мене. Секретар питає в мене: «Ти упав з неба, скажи, як там на небі?» Я став розказувати їм, що є на землі: і колгоспи, і радгоспи, і МТС. Вони зрозуміли, що я є особа, яка не розуміє, привезли і віддали мене до конюхів у конюшню, такий був дім. А люди були в цьому домі, вони доглядали за кіньми. Коли я зайшов у приміщення, то побачив, на стіні висить рушниця, питаю: що це таке? Вони кажуть: «Рушниця». Я кажу: заберіть її зараз же, бо я перестріляю вас нею. Вони прибрали її. Я посадив їх біля себе і став розказувати свою всю історію. Люди образили мене.     

     88. Я пожалівся їм, ось ваша адміністрація організації привезла, а сама поїхала додому спати, а вам доручила мене: ви є варта. Про що я скажу вам. Я працював теж, і трудився так, як усі трудяться. Я допомагав хворим людям, давав їм здоров’я, а мене взяли і скоротили, і я пішов по цим слідам, і попав до вас, тепер розказую це. А що буде завтра, я не знаю? Зійде сонечко, настане день, люди підуть на свою належну роботу. Машина з МТС приїхала за мною, вона приїхала з начальством, а я не бачив цього начальника в житті. Ця картина розкривається вперше. Я питаю: чия це машина?

       89. А мені відповідають: «Це машина МТС, державна». А директор цієї машини сказав: «Хочу, щоб вона довезла тебе до місця». А я в нього питаю: а ви знаєте мене такого чоловіка? Він відповідає: «Ні». Так ось що, я погубив таких командирів, як ви, уже десятка три; я є вбивця. А він сів у машину і поїхав від мене, а я залишився на місці. А тучі грають, як ніколи. Я малюю картину, вона була в людей. Люди дивились, а я пальцем показував: ось ця туча зараз щезне, вона щезала зовсім. Я був правий у своєму ділі. А хлопчик, років три віком, іде до мене і несе масляну пампушку в сметані. Я питаю: дитино, хто тобі дав цю пампушку?

   90. Він говорить: «Тато». Я говорю йому: так іди і віддай її своєму тату, нехай він з’їсть її. А пара коней сільської ради підкотила до мене в цей час. Я питаю: чиї коні? Вини відповідають: «Сільської ради». Я не хотів їхати ними. А голова з кучером вирішили привезти мене на лінійці. Я хотів іти пішки. А раз мене привезли люди, то вони мене і повезуть до дільничного. Я подражнив їх, зіскочив з лінійки і пішов у степ. Вони догнали мене, привели до лінійки, посадили і держать. А нам треба було їхати до дільничного приблизно 12 кілометрів. Комсомолець везе мене, як доручено, я підкоряюсь повністю йому.   

      91. Коли ми приїхали, він пішов у приміщення повідомити, кого він привіз дільничному. А дільничний підготувався зустріти мене. Комсомолець показав мені його двері й велів мені заходити туди. Я заходжу, виховальні слова зустріли мене, я ніколи не очікував їх. Ну що ж ти зробиш, я виявився безпритульним перед начальником. Він  лаяв мене і в бога, і в матір, кого він тільки не представляв, старався облаяти мене всякими словами. Я мовчав, нічого не говорив, надіявся на час його втоми. Він довго лаявся і кляв, а сам не знає, хто я такий є. Я не говорив йому, а спитав: чиї це портрети висять у тебе з чотирьох сторін?   

      92. Він сказав мені: «Уряд». Так ви не знаєте людину, а виховуєте по-своєму. У вас є хазяйство ОРС, підсобне хазяйство з Ростова? Він говорить: «Є». Телефон до нього проведений, і спитайте, у них є такий чоловік чи нема.  Він спитав мене: «А кого ти знаєш там?». Я кажу йому: Алімова директора и директора фінансів Борецького. Він зрозумів, що я не з таких, як він думав. Він бере трубку і дзвонить по телефону, і викликає це хазяйство: «У вас є такий чоловік Іванов Порфирій Корнійович?» Йому відповідає агроном: «Є». Далі йому не було чого сказати, а тільки треба було вибачитися.

      93. Він не зробив цього, а дав слово доставити в це хазяйство. Там більшість ув’язнених. Час ішов якраз  сінокосу, косарки косили сіно, строчили, як із кулемету, нібито це фронт. Я був доставлений, дільничний здав мене агроному, а агроном повинен доставити мене в управління цього хазяйства міста Ростова. Я був доставлений на машині, котра везла сіно в Ростов. Проводжатий був зі мною, привозить на вулицю Енгельса, де наше відділення. Люди побачили мене вперше, я був у трусах, і більше нічого. Мій одяг був десь у міліції. Я виступив з образою і став лаяти не радянську владу, а чоловіка, котрий мене затримав і хоче, щоб я не жив на білому світі.

      94. Міліціонер викликав міліцію, вони посадили мене в машину, повезли в 1-е відділення  міліції. Я піднімаюсь на верхній поверх до начальника, а за мною біжить начальник ГПУ і кричить: «Контрреволюціонер, дай мені його». Мене повезли по Енгельса, а сам іде слідом і кричить. Міліція виконує свій обов’язок, і мене женуть до машини. Я попав туди таким само, як всюди, але на мені не знайшли поганого. Навіть лист був у мене в кишені, що я є робітник райстрой ОРС. Мене випускають, я виходжу, як ніколи не було.     

      95. Я йду на базар, тільки показав ногу, а міліція схопила мене і забрала в комендатуру. А там уже сиділи люди всякого роду: і безпритульні, і хромі, і слабі, і п’яні, і тверезі. І я попав туди, ніколи такого не очікував, а мене разом з ними забрали в 2-е відділення міліції. Уявляєте, як це було тяжко. Але якщо попав у воронячу стаю, значить, каркай. Тільки я зайшов у міліцію, начальник карного розшуку підходить до мене, питає: «Як твоє прізвище». Я кажу йому: Іванов. Він бере мене і веде із собою наверх, там лежав одяг. «Це твій одяг?» Я сказав йому, що мій. «Одягай». Я одів і став такою людиною, як і всі живущі.  

      96. Він посилає мене до Чернова, провулок Семашка, Азово-чорноморського краю Контрольна комісія. Чернов чекає тебе. Я прийшов туди, мене зустрічає секретар, на котрому були окуляри пенсне. Чернов ще не прийшов на роботу, як я зняв окуляри цьому чоловікові, він бачить уже без них. Значить, говорить Чернов, недаремно йому довелось зняти одяг у моєму кабінеті. Він поставив переді мною усю психіатрію, усіх світил міста. Микола Миколайович Корганов, Артемов та інші. Я говорю їм біле, а вони говорять чорне. Вони є на місцях своєї роботи, їх запросили, а мені довелось доводити. У мене була перед ними практика.   

      97. Мене виправдати перед їхнім законом. Вони образили мене, не дали далі трудитися, скоротили. А психіатри знайшли свій вихід мені від цього позбавитись. В них увійшла думка природи зробити мене ненормальною людиною перед усім світом. Я вів розмову з ними ніч і день. Вони путали мене в ході своєї ідеї. Я вільно пішов у природу, пустив своє тіло в море Азовське утопити, така думка оточила мене, я й пішов. Я скинув увесь одяг із себе, вклав у портфель і залишив його в ярку в балці, а сам направився через Мясницький район. Зі мною зустрівся вірменин, він назвав мене дитинкою: «Куди ти йдеш?»

      98. Я відповідаю точно так, як подумав. А він говорить мені: «Зупинись, твоє все життя попереду». Я відірвався від нього, а за мною погоня на конях, автомашинах. Я біг, пробирався до свого одягу. Мене піймали на конях і привели до міліцейської машини. Я послав їздового на коні, щоб він привіз мій одяг. Він поїхав, скоро повернувся і привіз мені мій одяг. Я одів і говорю: тепер везіть, куди хочете. Вони привезли в районну міліцію. Я побачив кожух, який лежав на землі в міліції, питаю: чий це кожух. Вони відповідають мені: «Це кожух наш». Так дозвольте мені завернутись у нього. Черговий не відмовив цього. Я завернувся і всю ніч проворочався з боку на бік, та сам все думав, що мене непокоїть.   

      99. Я не розумів, що я роблю. А адміністратори не дають життя. Я залишився без роботи, а життя нема без роботи. Я розказав їм, що зустрілося зі мною. А хто може допомогти цьому горю, крім міліції. Мене конвоюють у Ростов. Я кажу міліціонерові: коли ми приїдемо в Ростов, нас зустріне гроза з блискавками і сильним дощем. Це говорять слова, а по дорозі чого тільки не зустрінеш. До Ростова нам довелось їхати поїздом. Кожній людині дивитися погано на це моє діло. Вони є вільні, а я арештований. За що? Сам не знаю. В міліції управління Азово-чорноморського краю послало в психлікарню перевірити моє здоров’я.

      100. Я не зустрічав цього, а зі мною зустрілося залізне ліжко без матрацу. Я бачив народ ненормальний: тут співали, танцювали, тут же виступали, говорили. Все це є діло їхнім прикладом. Я звертаюсь до санітара: скажіть мені, будь ласка, хто розпоряджається тут усім цим? А вони мені говорять: «Сестра». Вона передає лікарю про це, що ти скажеш. Я попросив сестру, сестра прийшла, сестру прошу, щоб вона викликала лікаря. Вона повідомила лікаря, а лікар приходить. І я обмальовую йому всю картину, як усе вийшло в цьому ділі. Я попросив її, щоб вона перевела мене в спокійне відділення. Вона дала вказівку, мене перевели в спокійне відділення. 

      101. Я пролежав та продумав цілий місяць про це. Я вважав їх пастухами, вони пасли нас у цьому, прийдуть на роботу і спитають обов’язково, як твоє здоров’я. Ніколи не думав про це випробування, а лікарі зробили це. Вони готували мене для ВТЕК, у них мій діагноз параноя розвиток особистості, шизофренія, словом, стопроцентна ненормальність. А закон їх потребував, це і природа не заперечила мати таке захворювання. Лікарі взяли на себе вину, вони представили цей діагноз. Я пролежав місяць, мені була вказівка їхати до лікарів  району залізничного транспорту в Ростові. Там мені робили ВТЕК, дали 1-у групу, діагноз шизофренія. 

      102. Я загорював у цьому, що це за діло, якщо себе почував добре, а я хвора людина. Природа говорить мені. Чого ти тужиш? Як мені не тужити, я залишився без усякого труда в людях. Ну що ж, твоє діло тепер: ученим доводити. Це вони зробили, їх витівка, нехай відповідають. А твоє діло: іди по профспілкам, міськкомам, вони  будуть допомагати тобі, ти будеш жити. Ходжу, розказую, як це вийшло між лікарями і мною. А сам пишу заяву, щоб міськком допомагав мені в житті, мені виписують гроші, я недовго оточувався цим. У мене були золоті руки, а ум дорогий. Я допомагав хворим, давав їм здоров’я. Я відмовився від цієї допомоги, а пішов трудом добувати.

     103. Я став давати здоров’я людям, вони стали дякувати мені. Але це не все. Десь охоронці взялись, приклали свої сили, і не стали давати мені, щоб я давав людям здоров’я. Ця боротьба була до тих пір, поки я зі своїм здоров’ям попав у психіатричну лікарню, і там випробувався три роки. Мене держали, думали, що я роблю ненормально. Я був один такий, не боявся холоду і жари. Я загартовувався, як сталь. Я є в природі Переможець її, Учитель народу, Бог землі.  Моя перемога є в цьому всьому.

      Моя Перемога. Я є самородок за ділом. А джерело моє всього життя людей це є загартування-тренування для людей. Я труджусь один на благо всього світу, всіх людей. Я вчусь у природі, хвалюсь перед нею, істину хочу сказати про самозбереження моєї здорової клітини. Моє серце є молоде загартоване, здорове, як 25-річної людини. Мій вихід є в світ. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було  в житті, я давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а говорю різко не про якесь диво, а про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю й уболіваю, знаю душу й серце хворого, хочу допомогти йому, убиваю біль струмом через руки мої. Це все не слова говорять, а все робиться ділом. Рука владика пише, ніколи не забути про це, дуже справедливо. Просьба моя є яка? Мене треба просити, будеш завжди здоровий. Це треба юнаку нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити матір природу, цінувати, берегти її, як око. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись ученню Іванова, щоб у тюрму не сідати і в лікарню не лягати, жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми з вами головку низько поклонимо і скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тітоньці, молодому чоловікові. Ех, і життя моє тяжке для всіх вас. Своє серце загартуйте. Милі мої люди, гляньте на сонце, ви побачите оздоровлення. Бути завжди таким, як я, Переможець природи, Учитель народу.

    106. Мені скоро виповниться 85 років. 50 років з них я віддав практичному пошуку шляхів здорового життя. Для цього я щоденно випробую на собі суворі сторони її. Я бажаю передати весь свій досвід нашій молоді і всім людям. Це є мій подарунок їм. Іванов  Порфирій Корнійович.

       Дитинко! Ти бажаєш принести користь всьому радянському народові, що будує комунізм. Для цього ти постарайся бути здоровим. Сердечна просьба до тебе, прийми декілька порад в доповнення до того, що написано у «Вогнику», № 8, щоб зміцнити своє здоров’я. 

1. Два рази в день купайся в холодній воді, щоб тобі було добре. Купайся в чому можеш: в озері, в річці, ванні, приймай душ або обливайся. Це є твої умови. Гаряче купання завершуй холодною водою.

 2. Перед купання або після нього, вийди на природу, стань босими ногами на землю, а зимою на сніг хоча б на 1 – 2 хвилини. Вдихни через рот декілька раз повітря і подумки побажай собі й усім людям здоров’я.

3. Не вживай алкоголь і не кури.

4. Старайся хоч раз в тиждень повністю обходитись без їжі й води з п’ятниці 18 – 20 годин до неділі 12 годин. Це є твої заслуги  і спокій. Якщо тобі трудно, то держи хоча б протягом доби.

5. У 12 годин у неділю вийди на природу босим і декілька раз подихай, як написано вище. Це є свято твого діла. Після цього можеш їсти все, що тобі подобається.

 6. Люби природу, що оточує тебе, не плюй на землю, не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього, це твоє здоров’я.

7. Здоровайся з усіма всюди, особливо з людьми поважного віку. Якщо хочеш мати в себе здоров’я, здоровайся з усіма.

8. Допомагай людям, чим можеш, особливо бідному, хворому, ображеному, нужденному. Роби це з радістю. Відгукнись на його нужду душею і серцем. Ти придбаєш у ньому друга і допоможеш ділу мира.

 9. Перемагай у себе жадність, лінь, самовдоволеність, користолюбство, страх, лицемірство, гордість. Вір людям і люби їх. Не говори про них несправедливо. Не приймай близько до серця недобрих думок про них.

10. Звільни свою голову від думки про хворобу, недомагання, смерть. Це твоя перемога.

11. Думку не відділяй від діла. Якщо прочитав, це добре. Але найголовніше, виконуй.

12. Розказуй і передай досвід цього діла, але не хвались і не став себе вище інших. Будь скромним.

      Якщо тобі щось неясно або неповно для тебе, то напиши мені. Я завжди готовий передати свій досвід, щоб твоє діло було успішним.  Бажаю щастя, здоров’я хорошого. Іванов Порфирій Корнійович. Моя адреса: Луганська обл., Cвердловський р, п/о Должанське, с. Верхній Кондрючий, вул. Садова, 58.

      109. Це психлікарня дала в моєму розумовому розвитку. А теорія зненавиділа мене, вона кинула критику на мене, нібито цивілізовані люди пішли за мною. Здоров’я послало їх за мною, котре зберігає мене.   

      110. Один час я був таким чоловіком, котрого природа не народжувала. Що я не чув тільки від них, чого вони не говорили про мене. Я свідомо терпів від них, так як знаходжусь у природі. Мені є дуже холодно в ній, а я свідомо терплю. Мені хочеться їсти без їжі завжди, але я свідомо терплю із-за свого здоров’я. Знаю добре, що я роблю це не для мене особисто, а для всього народу, всіх людей. Але багато людей є, котрі незгодні зі мною, з моїм висновком. Вони так говорять: краще мені вмерти в одязі. А вмирати не треба. А Паршек ще не пробував умирати, він жив, він живе, і він буде так жити. Його заслуги є в природі. Вона береже його і допомагає в його ділі. Вона є йому милий друг життя всякого характеру. Вона не буде робити йому, щоб він застуджувався або хворів у ній, щоб він умирав своїм тілом.   

      111. Він не заслужив цього. Йому допомогли за це  діло. Хворим людям треба здоров’я, він роздає його всім, а психіатри держать його в цьому. Він не боїться їхнього режиму. Вони  створили самі цю лікарню. Я учився в лікарні тільки самоосвітою. Сталін посадив мене, він умер сам у цей час. Я не губився своїм здоров’ям, воно оточувало мене завжди таким. Я не жалів його, а передавав через свої руки. Люди живого характеру, вони робляться здоровими людьми. Їм жити в цьому, а природа напала на їх тіло беззахисне і посадила язву або грибок. Вони хиріють  без загартування-тренування. А коли вони займається моїм, то в них всередині є тепло, сили. Вони живуть ними, і будуть жити здоровими. А хворим людям не бути, природа жене їх з дороги. Я пройшов зі своїм здоров’ям через такі колючі умови.  

      112. Людям треба була ця картина. Здоров’я це є все, а його нема в людях, вони гублять його. Я ходжу по планеті, зустрічаюся з такими людьми, вони є в нестатку, холод оточив їх. Вони є люди технічні, їм жити холодно в природі. Вони так звикли, щоб що-небудь такого надівати  в житті своєму. Люди прикрашають своє тіло, я йшов у природу показувати його людям. А я ходив без усякого цього в природі та думав про це все. Кому ти розкажеш, як про хороше. Люди бачили на мені це, але не згоджувалися з моєю розповіддю, я був шкідливий для них. Як я починав  цю систему, ходив, як і всі люди, носив шапку на голові, взуття на ногах, носив і сорочку, та яке-небудь верхнє пальто. І святково хвалився ними. А в будні я надівав, що звик. Я відходив від атмосфери, я любив, щоб мені було прохолодно. 

      113. Більше держав себе до сонечка, до тепла. А коли я зустрівся з природою, вона показала мені весь людський нестаток у них. Вони одягались у чуже природне, їли чуже, і в домі жили чужому. Це було недобре, природі доводилося терпіти від цього діла. А я не став робити цього в природі, свою любов відкрив у цьому, щастя мого здоров’я через любов до неї. У мене нема поганих днів у житті, щоб я ховався від них. Я любив природу, особливо зустрічався з нею зимою. Я зустрічався з любовю з білим снігом, з морозом і старався їх провести, як це буде треба. Я йшов не так, як усі люди ходили. Я показував своє живе тіло, щоб вони лякалися мого вчинку. Я не мерз так, як природа морозила їх. Любов була між мною і природою. 

      114. Я ніколи не брав запас у дорогу, а старався попасти туди. Я отримав лист із запрошенням від них. Мене запросив К. Я став приймати їх по-своєму, кладу їх на землю. Це було на Чувілкіному бугрі, я приймав там 50 чоловік. Мені лише б прийняти одну людину, вона потягне за собою конвеєром. Це їхні такі сили, я маю їх. Коли я беру свою дорогу, їду поїздом, мене везуть без усякої плати. Я був відомий старим, завжди говорив про здоров’я, життя людей.

     115. Паршек не кидав робити це діло, він робив нове, його підтримували наші люди. Він прогресував зі своєю допомогою по всій місцевості, по всім містам, по селам, там де побачив хворого, старався допомогти йому. Я їду поїздом, а жінка їде в поїзді в літню пору в шубі. Вона є хвора з Моздока. Вона була в Криму, в санаторії Євпаторії за рахунок чоловіка комбайнера радгоспу за путівкою. Вона пролікувалась місяць, а шубу не зняла, їй холодно. А я зняв їй цю шубу на ходу поїзда. Вона запрошує мене до себе. Це було джерело цього діла. Я дав слово їй завітати до неї. Мені треба не гості, а хворі люди треба мені.

     116. А я їжджу, ставлю їх на ноги. Мені є слово. У Жданові я поставив на ноги всіх хворих, а тепер це діло  треба зробити в людях на півночі. Мені лише б одну людину поставити на ноги, а тоді всі будуть здорові. Так воно робилося, робиться мною. А політики менжують у людях, укладають договори, природу продають направо, наліво, хочуть миру в житті, а воно робиться навпаки. Ми приходили близько до війни із цим ділом. Німець зосереджував, створював армію на це. Він готував свій фашизм на комуністів, хотів розбити його. А в компанію Бухарина і Рикова я не сидів, а їздив, куди хотів. Я їду в Моздок робити своє діло, допомагати хворому. А міліція Моздока прибрала мене до рук, як шпигуна, посадила в КПЗ. Я там просидів три місяці, багато наговорився з комуністами. Сталін посадив їх, як бухаринців. Мене звільнили на всі чотири сторони. Я приїхав додому, як із курорту.

      117. Я не кидав своє, дочекався німецької фашистської війни. Німці віроломно напали на руських бомбардуванням, танками, робили в тилу висадку, створювали паніку, тим вигравали, у цьому ділі руські відступали з великими втратами. А німець окупував мою місцевість, штаб Паулюса  стояв у нашому місті. Я вийшов на вулицю Леніна, а мотузка оточила мій прохід. А солдат німецької армії підхопив мене зимою, доставив у штаб. Я там виступив зі своїм загартуванням, довів Паулюсу. Він перевів мені мій руський документ на свій шрифт, герб приклав. Я був з ним, як з атомою. Вони держали мене, як такого заслуженого в цьому ділі. У них я був на утриманні, вони берегли мене, як око. Моє діло було одне в житті: допомога нашому солдату руському. Сама природа  зробила все це. Вона примусила армію німецьку, мене, як такого, запросили в Берлін.

   118. Для чого? Вони не говорили мені, дали своє місце їхати з вербованими. Для видного візиту я їхав, а час ішов, війна продовжувалась не на користь нас, а німців. Німець зі своєю технікою мав перевагу. Руські йшли в бій зі своїми людьми на жертву. Офіцери везуть мене поїздом з вербованою молоддю. Я їду, а в самого два сина воюють проти. А щоб допомогти цьому всьому, я не бачив такого в людях. А чув, по моєму явленню німці кричали на станціях у весь голос: гут, гут. Але що буде далі? Німець був радий своїм таким завоюванням. А я їду, сам не знаю, для чого туди. Все це природа взяла на себе. Вона примусила німців подумати, чому ми веземо його без усякої візи. Він є чоловік руський, нами завойований, а таких є рідкість.

      119. Це вона так взяла і вчинила. Німці зняли мене з поїзда, а передали на розбір поліцаям України. Вони теж не бачили таких і не змогли розібратися з таким народженим ділом, роблять мені в гестапо в Дніпропетровськ. По Знаменці вони проводять на станцію до поїзда Берлін – Ростов. Офіцери їдуть на фронт,  і солдати з ними, я сідаю разом з офіцерами, ніякого такого конвою. Вони думали про перемогу над руськими, а я думав одне: як допомогти в природі руському солдатові. Він був ображений у цьому, фашисти напали на нього і вбивають його, а він терпить. Я прошу в цьому вчинку, в котрий попав. Природа, допоможи нашому руському солдатові виплутатись із цього всього. Я малював перед ними цю картину. Перед 22 листопада 1942 року вони так інтересувались мною, хотіли бачити, як я перебуваю в холоді, в морозі.  

     120. Хто може сказати це і таке перетерпіти, щоб із природою згодитись і піти до неї близько так, як я? Фашисти возили мене ради себе на мотоциклі всю ніч весь час, щоб побачити при холоді 17 градусів температури. Я упросив природу, природа допомогла руському солдатові. Німців розбили під Москвою, оточили під Сталінградом, Гітлер отримав те, що треба. Я зробив для війни в природі те, чим треба похвалитись. Якщо наші самі набили морду противнику, уже є перемога. Німці питають у мене, як у Бога: «Чия буде перемога?» Я сказав їм: Сталіна.  Вони не держали мне, привезли додому. Я був у них на рахунку. Я їхав із солдатами з їх армією, вони їхали з другого фронту. Я їм розказав те, чого вони боялись: у полон беруть, нічого не роблять руські.   

      121. А наші хочуть зробити місце війни ще більше цього ворога. Я хотів боротися в житті за те, щоб між людьми більше не було війни із цього всього зла в природі, дружбу ввести між руськими і німцями, мир укласти. Ось що було зроблено в житті для прикладу, ця любов. Я допомагав заочно, копався в голові Гітлера, щоб він не мав у себе успіхів. Так воно і вийшло. Руські розбили, зробили капітуляцію, уряд осудили. Наші зробили це все. Між капіталом і радянською владою зародився злобний ворог. Один одному не мають довіри ніякої, психічно торгують, один одного обманюють, золото пустили  в хід. Паршек був не за це, його любов була до природи; не знищувати, а просити, як матір свою; її треба цінувати, берегти, як око.

      122. Це загартування-тренування є Дух Святий. Я зустрівся  з ним у природі не так, я проходив для цього всього 50 років. Я продумав та проробив, де я мав умерти 1000 разів. А я жив, я живу, і буду жити через наше джерело, через таке ось життя, котре я знайшов, ним оточив себе. Воно є мій милий друг у цьому, вічно живущий, ніколи не вмираючий. Я люблю його, обнімаю, цілую, як чоловіка такого, як я є на білому світі. Еволюція є свідоме терпіння. Мені ж холодно, але я терплю свідомо в цьому. Любов моя береже себе в житті моєму. Я є один такий, хочу, щоб молодь була такою, як наше загартування-тренування.

      123. Ми боялися робити це, ми не хочемо, ми є хворі люди, маємо свій нестаток. Такі створені  хвороби мучать нашого брата. А коли ти полюбиш це, то сама природа візьметься за тебе, а всі блага всієї цієї системи є в ній. Один обов’язок є між нами всіма, ми такі є. Загартування-тренування, воно народило мене, живого чоловіка такого. Він подружився з ним, він любить природу за її таке ставлення. Людська любов є на світі в природі. Смерті нема у загартування, одне життя невмираюче є. Воно жило, воно живе, воно буде жити без усякої смерті. Це загартування є вічного характеру, воно буде жити. У загартування-тренування початок є життя, але кінця нема. Це перше діло є в житті.

      124. У загартування-тренування всі висновки є для життя. Перш ніж нам жити в ньому, як ми хочемо, нам треба робити для цього всього, трудитися фізично. Загартування-тренування є ділу всьому, дух є всієї нашої молоді всього світу. Воно учить нас усіх здоров’ю, щоб ми з вами не застуджувались і не хворіли. Паршек знайшов нам ці якості в природі, тепер засоби є. Він є Учитель для цього всього, учить нас цьому. Ми повинні знайти собі таке місце з усіма природними умовами, щоби можливість була всім людям бути без усяких потреб. Це місце буде наше райське, чоловікові слава безсмертна.

      125. Я знайшов це місце своїм загартуванням, я оточив себе ним, хочу, щоб воно залишилося між молоддю. Я не застуджуюсь, не хворію, хочу, щоб уся наша молодь усього світу мала це. Ми, вся молодь усього світу, повинні взятися за це діло і робити так, як робить для нас дорогий Учитель. Він зробив це все для нас, усієї молоді, що живе на білому світі. Ми повинні добитися це зробити в житті.            

      126. Перемога моя

Я є самородок за ділом. А джерело мого життя  є загартування-тренування. Я труджусь один на благо всього світу людей, учусь у природі, хвалюсь перед світом, хочу істинно сказати про самозбереження здорової клітини. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річної людини. Мій вихід є в світ. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було, я давно вмер. Я є чоловік землі, дуже сильно дихаю, різко говорю  не про якесь диво, а про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, це є чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю, уболіваю, але ніколи не забуваю хворого, знаю  його душу і серце, хочу допомогти йому, убиваю біль струмом через руки. Це є не слова наші, а діло робиться нами. Рука владика пише, ніколи не забути про це, дуже справедливо. Просьба моя буде яка в цьому. Мене треба просити, будеш здоровий. Це треба буде юнаку нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити матір природу, берегти її, як око. Не хвороба відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі  проти хвороби. Нам треба вчитися в учення Іванова, щоб не сідати в тюрму і не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде нам, якщо ми низько поклонимо голову, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті та молодому чоловікові. Ех і життя тяжке наше. Зрозумійте моє терпіння, серце своє загартуйте. Милі мої люди, ви гляньте на сонце, побачите своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.   

      128. Жоден чоловік у світі не пішов шукати те, що я пішов шукати. Він не міг і не умів зробити цього. Моє це є їхнє. Вони жили добре, а їм хотілося жити ще краще від цього. Природа не дала їм, вона відібрала наявне в них через думку їхню. Люди не задовольнили себе чужим, цього їм мало, вони хотіли бачити ще більше. Чуже є не моє, воно вмирає на них. А своє є живе, воно живе вічно. Загартування-тренування недаремно оточило всі дні. У загартування-тренування були всі дні підряд. Першим почався понеділок, так вівторок, слідом за ним іде середа, за нею іде четвер, за ним іде п’ятниця, веде суботу, а останній день веде себе до неділі. Тиждень є такий, у такому тижні є сім днів невмираючого загартування-тренування. Воно жило, воно живе, воно і буде жити вічно. А люди вмирали, умирають, і будуть умирати через своє природне чуже. 

      129. Воно є, і воно буде вічно вмираючим. Люди не жили і не живуть у цьому, а вмирають на віки віків. Вони є не заслужені в природі, цих днів бояться. Вони ховаються, відходять зі своїм живим тілом. Вони красуються своїм фасоном, своїм життям. Це загартування даремно не пропадає ніде ніяк, а як жило, так і живе досі невмираюче. Живе тіло це є загартування-тренування. воно було до ери людської, так воно і залишилось живе енергійне невмираюче. Це є загартування всього такого життя, весь рік весь час.

      130. Сонце є невмираюче, воно є сяюче, вранці піднімається, своїми променями обігріває і повітря, і воду, і землю. Інші такі планети жили, вони так живуть досі. Між цим люди вмирають зі своїм тілом у чужому добрі. Природа незлюбила за їх каприз  до неї, вона карає їх своїми силами, саджає грибок або виразку. А в них нема засобів проти цього, нема людей таких, щоб їм так допомагали. Люди шукають це, хочуть скористатися цим. Загартування-тренування було, воно є, воно і буде в житті в природі. Природа оточила Паршека своїми силами, дала можливість йому зустрічатися з будь-яким днем, з усяким тижнем, з кожною годиною в природі. Паршек любить це загартування, воно є всьому діло. Життя наше всіх буде, якщо оточити себе ним з природою такою, як вона є.   

      131. А в ній були такі дні, вони є такі, і залишились такими. Загартування-тренування це є життя. Воно так жило, так живе, і воно буде так жити. Паршек є чоловік такий само, як і всі, тільки не з такими силами, не з таким напрямом. А він зустрічає з любовю зиму, холод, морозне діло, сніг. Йому не треба валянки, а йому треба життя вічного характеру. Ось що хоче бачити Паршек. Він народився для цього діла, він загартувався. Його життя одне з усіх є загартування-тренування. Я живу з ним у природі 50 років, роблю те, що слід. Я знайшов людям це місце з усіма умовами, щоби була можливість для всіх, щоб наші люди самі робили в житті й учились у природі залишатися без усяких таких потреб. Це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

      132. Ось що нашій молоді буде треба, вічне невмираюче життя. А воно буде в нас таке, і обов’язково буде. Ми, вся молодь, візьмемося за це діло і будемо робити так, як Паршек. Він не вживає їжу за рік 234 дня, а в тиждень чотири дні. Якби ми робили це, ми прийшли до цього діла, це було, кому треба. Ми шукали його так у людях, і ми з вами знайшли. Паршек  допоміг нам через свою ідею. Вона оточила себе духом еволюції, ввели свідоме терпіння, що людям дало діло в житті. Ми повинні відмовитися від свого всього, а створити діло всього життя. Ми загартувались тренуванням для цього, нам не треба робити що-небудь таке.    

      133. Загартування-тренування є наше таке джерело. Нам треба отримати любов, яка дає нам все, лише б тільки захотіли. Нам треба хотіння і вміння, треба робити. Це перший початок є, щось треба робити в житті. Це треба буде, і обов’язково буде треба людям, це необхідність є така в житті. Люди думають щось, а потім вони починають робити, у них  виходить у руках це. Палка залишиться такою ж палкою без ножа або сокири. Сокира і ніж рубають і ріжуть з кореня. А ми будуємо дім сокирою і пилкою, у котрому ми, вся молодь, живемо. Ми робимо це все в житті, з ранку до самого вечора не перестаємо, а все робимо. Ми з вами так навчились робити одне, інше таке теж робити.  

      134. Загартування-тренування є Паршек у житті. Він живе з ним близько, один одного люблять, бережуть, як око. Загартування-тренування це є велика матір природа одна. Я встаю з постелі, мені треба готувати себе до молоді, їм передати своє знайдене в природі. Я оточив себе невмираючим добром, природа оточила мене цим. Я став думати про хворого, про мученика, про страждальця, у нього ломить тіло, він страждає. Природа мучить його, він закінчує своє життя від неї. Я допомагаю йому як такому, він позбавляється від цього всього, природа робить його здоровим.

      135. Діти ви мої дорогі! Природа народила вас так само, як мене. Загартування-тренування можна придбати тільки здоровим людям, щоб не хворіти і не застуджуватись. Це краща історія моя буде в процесі життя. Люди залишаться переможцями перед природою, у них створяться такі сили на це, вони будуть легко жити з ними в природі, вони не будуть мати всякого такого захворювання. Одна впевненість буде в них у цьому ділі. Вони завжди будуть вважати себе такими людьми, котрі не народжувались. Вони зробили це все в процесі свого життя. Таке загартування народило мене в природі.

      136. Для мене і день, що прийшов, він прийшов таким до нас на арену. Він не будував із себе, чого не слід. Він був другом з усіх, не заважав, а допомагав. Загартування-тренування є річ, що не щезає. Це повітря, це вода і земля, що дало нам все в неживому виді. Ми, такі люди, зробили самі з цього всього, у нас тепер воно лежить мертвим капіталом, ми з вами живемо в ньому. Це наше недостатнє життя є, ми вмираємо в ньому. Загартування-тренування є не обжера, яка скорочує свої дні в житті. Це не пуди піднімати, а свідоме терпіння в природі, терпіння ради такого здоров’я свого і всіх наших людей, його треба мати вміло. Це одне здоров’я людей, без котрого не можна буде жити. Треба вчитись.

      137. Моя пряма дорога була колюча в природі, щоб знав своє почуття до крові, я робив це, я йшов по такій дорозі, по таких умовах, я не знав, куди і для чого? Але думав про це: щось треба знайти від хорошого в житті, і треба огородитись ним не на один день, не на один цей тиждень, а на цілий рік, на весь час всього людського життя.  Загартування-тренування є думка життя людей. Нам треба такого загартованого чоловіка, щоб він знайшов таке місце, не для самого себе, а для всіх нас, живущих на білому світі. Це буде життя вічного характеру. Моя ідея мого всього життя веде прямо до мети цього діла. Я, чоловік, буду для цього всього, моє місце повинно бути Чувілкін бугор. Він повинен огородитися на цьому всіма умовами, щоб мати всю можливість нашим людям залишатися без усякого такого вживання.

      138. Ось що наша  молодь чекає, це місце, ним треба огородитись, воно треба буде їм. Загартування говорить молоді, воно дало все, лише б тільки наша молодь піддержала ці ось умови. Вони робилися мною для нашого життя, ми так живемо в ньому. Я, як загартований чоловік, вибрав це місце зі своїми умовами для життя свого, щоб там була можливість усім людям у природі бути без усяких таких потреб у житті. Загартування-тренування було в природі до ери людей, тільки жодна людина не займалася свідомо ним у своєму житті, щоб їй було холодно, а вона терпіла. Люди всі відходили від цього, старались захистити себе технічно, штучнім огородитись, а хімію ввести, як ніколи ніхто. Це наше є всіх людей, що живуть на білому світі.

      139. Ми не порахувалися ні з чим, пішли в природу, зробили, добились, головний убір прибрали, як чуже, а взуття скинули з ніг, не стали ним хвалитись, все решту скинули до самих шортів. Я  проявив любов кожному природному дню, зустрів свідоме терпіння таке, як треба для всіх нас у житті. Я люблю загартування і тренування, як життя своє. Воно просвітило мене всім серцем і душею. Я зробив це у природі один для того, щоб люди знали і робили. Люди жили в природі, тільки не робили, і вони не вміли робити, щоб у них це все вийшло для життя людей. А люди на білому світі це є все в житті. Лише б один зробився такий у природі в житті, за ним підуть всі такі люди.  

      140. Це природа, вона є така щодо цього. Ми є живі люди в цьому, а живе ніколи не вмирає. Ми доб’ємось слави людям, безсмертя. Ось що дасть нам, молоді, це загартування, воно є Дух Святий діла. Загартування-тренування є великий мій труд, зроблений для молоді, щоб за нею знали всі люди, як їм доводиться робити. А коли люди будуть робити це діло, у них обов’язково вийде так, як це є в нас, у молоді. Загартування-тренування оточить нас усіх і буде проводжати. Милі мої ви, моя така молодь, як ви живете зі своїми діями такими з усіх, не хочете любити природу так, як любить її наш один з усіх Паршек. Він клав свої сили, ними так живе. 

      141. Я є не теоретик якогось учення, я практик природного напрямку, люблю її, як своє око, разом з нею близько є. Це мої милі невмираючі друзі  в житті, що вічно живуть на білому світі. Як дні йдуть один за одним, вони не заважають сусідові ніколи своїм учинком. Це вічного характеру життя є в природі. Ми є люди тимчасового явлення, сьогодні живемо, а завтра нас не стало, ми з вами вмерли. Я з вами жив, я з вами живу, і з вами буду жити, це вічно. Наша звичка є в природі, вона є тимчасове явище. У повітрі ми з вами дихаємо легенями, ми робимо вдих і видих, по природі крокуємо, ми обливаємося водою, живемо енергійно до одного випадку, він зустрічає нас своїми силами.

      142. Ми,  наша молодь всього світу, не задовольнили себе своїм життям. А загартування-тренування це є діло ніколи не вмираюче. Початок був до цього в житті. А тепер 1982 рік проходить у нас на Землі, ми проводжаємо його. Він іде від нас, і більше він не вернеться до нас, і ніколи не прийде до нас. Це є найкраща картина в житті, якщо тільки розібратись. А в природі є дуже багато такого, а от нема того, що треба. Ми є незадоволені своїм таким здоров’ям, ми легко губимо його. У нас нема цього, щоб ми з вами знайшли такі засоби в природі або таких людей, щоб вони виявилися нам потрібні в природі. Це є такий чоловік, він допомагає нам, таким людям.  

      143. А раз ми маємо цього чоловіка, ми просимо його, він не відмовляє нам, він допомагає завжди. Загартування-тренування знайшло мене одного в природі, вона знайшла сили і ввела мені. Загартування-тренування є любимий друг всього життя. Молодь має ввічливість у себе, вона виграє нею все. Це думка народилася, вона наводить чистоту свою дорогу на цій нашій Землі. Як він голубить добру молоду дівчину, береже її чесність. Свідомість має бути введена молоді, щоб нашій енергійній молоді бути без усяких потреб, вони не знайшла до цього моменту. 

      144. У загартування нема поганої сторони. Воно розумно веде саме себе так між всією молоддю. У неї є один з усіх розум, свідомість. А раз своя  свідомість є в молоді, то є все в житті. Улюблені речовини, молекули є в цьому загартуванні в природі. Воно має в себе хазяїна, любителя на все, що тільки в житті треба буде. Він спішить використати нам своїм азартом і охотою  цей час на своє таке діло. Він примушує сам себе, нікому нічого не говорить, він міркує сам собі, у нього самого є все таке діло в тілі. Нічого такого не виходить у нього без розуму в житті, а тільки хороше діло на арені. На що ти не подивишся, ти тільки позаздриш.

      145. Нам можна хвалитися загартуванням всюди. Воно не таке, як ми всі думаємо про нього, поганого діла не буде собі  від нього такого в житті своєму. Ці якості не мають вади, ми бачимо хороше на ньому. Загартування-тренування є небувала жива річ, котру любить вся наша молодь. Воно не зможе зробити поганого цьому ділу. Воно є таке майстерне, треба тільки бажання. Ми любимо його таке красиве, як воно є на білому світі. Наше невмираюче загартування робить це все діло. Воно вважалося таким у нас, у нашої такої молоді, і досі вважається. 

      146. Ось як ми ставимося любязно до нього, такого красеня. Це ж воно є природного характеру, розвилось у природі. У нього є мудрі ніколи не вмираючі діла, котрі цінує вся наша молодь. Це є велике діло її, такої нашої красуні, котрої нам всім не знайти, щоб вона така залишилася для нас. Ми, вся така молодь, не залишимося без цього всього, а ми візьмемо із собою і оточимо себе. Нам будуть дякувати. Загартування зробить це все на цьому кипучому місці, буде збирати нас, таку милу молодь. Вона гучно прокричить свої слова: ура, це наша є перемога. Вона була і до цього, від чого нашій милій загартованій молоді було добре.    

      147. Це славне для всіх загартування схвилювало, поставило їх на ноги, щоб вони швидко бігали ними. Це було їхнє діло. Вони хваляться загартуванням перед природою. Вона держить усі умови в житті, щоб це загартування було. Воно є в нас, і весь час ці можливості були в нашої матері природи. Шановна мила моя ви молодь! Природа народила Паршека нам у своєму житті, такого загартованого чоловіка в ній. Вона сильно полюбила його через це діло, стала вважати своїм загартованим чоловіком.

      148. Він проходив роззутим по землі, по снігу, по морозу, як це видно нам, всій такій молоді, він 50 років усього проходив та проробив у людях те, що треба. Він зустрічався з  природою, з кожним днем. З понеділком, першим, початковим у неділі. А слідом за ним ішов вівторок, такий же день. Тут же рядом ішла середа. Вона вела із собою четвер і п’ятницю, тут же виявились субота і неділя. Все це є тиждень, у ньому одне з усіх таке є загартування-тренування, ці дні живуть у ньому. А ми, такі люди, не хочемо зустрічатися із цими днями. Ми боїмось їх, відходимо, захищаємо самі себе, гидуємо цим приходом, не любимо ці дні. У нас є приготовлена їжа смачна, солодка, зроблено одяг фасонної форми, і зроблено дім житловий з усіма вигодами.

   149. Здавалося б, у цьому жити так, як вони жили в цьому і повинні жити, а природа не дала свою згоду, взяла і відібрала у них сили. Ми втратили своє здоров’я, умерли на віки віків. Це така стихія створена в природі, таке діло не обстежено ніким. Загартування-тренування це є друг мій у всьому цьому житті. Воно зустріло мене, воно провело мене так ось у житті. Це такий час є приємний у природі, не може бути краще від цього діла, котрого не було в житті. 

     150. Загартування-тренування є мій друг для всіх. Я приїхав сюди до вас за просьбою вашою для того, щоб ви знали про моє таке здоров’я. Я знайшов його в природі для порятунку нас, такої ось нашої молоді, щоб вона знайшла свій порятунок життя разом зі мною в природі. Ми чекали цього від часів Адама. Ми є люди даного характеру, знаємо добре про загартування-тренування, як про життя людей. Воно є наука в їх житті. Люди бояться цього діла, відходять, вони роблять собі неприємність у цьому. А природа огородила мене цим добром. Люди більше не будуть страждати від цього.

      151. Це є життя людей. Вони знайшли у цьому загартування-тренування, оточили себе ним, з ним подружилися. Вони люблять його сили, вони не жаліють їх, всім людям передають, як таким. Вони  хотіли цього, це отримали,  це є таке добро для цього життя. Вони довго шукали, потім це все знайшли для життя, цим огородились, стали зустрічатися з днями так, як це буде треба, не стали відгороджуватись від них, а стали жити близько з ними, як не жили з ними. Якби ми знали це все, ми берегли самі це. Ми хиріємо в цьому ділі, не треба буде отримувати цього, а ми з вами застуджуємось і хворіємо в цьому ділі. Це наше таке в житті велике невміння є. Ми стараємось, кладемо всі сили на фронті.   

      152. Таке діло буває завжди. Всі законні особи заважають йому. А це треба тут, як таке. Ми звикли дивитись, як на нехорошу таку річ. В історії всього життя нашої планети Землі, до ери людей загартування-тренування було, як наука, таким, як воно є. А коли чоловік прийшов до нього і став жити із ним разом нарівні, то це загартування-тренування не сподобалося людям. Люди стали ховатися від нього, відходити далі, стали будувати в себе технічний порятунок, самозахист, котрий створив їм життя тимчасового характеру. Люди живуть один час, інший час вони вмирають на віки віків. І так це життя продовжувалося в капризу цьому в природі, і так воно робилось із смертю.

      153. Ми, усі люди, не задовольнили себе в цьому своєму житті . Ми з вами дочекалися приходу Паршека в цьому ділі. Він прийшов для цього всього на Землю, смерть як таку вижене, а життя введе в славу. Люди зберуться на цьому бугрі. вони скажуть слово своє, це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Ось що Паршек знайшов нам в житті в природі. Йому довелось оточити себе в цьому, за 50 років можна вмерти тисячу разів. Я випробував це все на самому собі, пройшов босими ногами по снігу, по умовах усіх, та продумав, проробив, що буде треба. Я довів своїм досвідом, своєю ідеєю: не діагноз треба лікувати, а треба допомагати людям. Це все зробив у природі сам Паршек, він випробував це на своєму тілі. 

   154. Я отримав лист від Надії Бикової про те, що дозвіл дано, привезуть 28 жовтня, і привезе Андрій. Він дав слово в домі Учителя, що він добився сам цього. У нього є така мета зробити це молоді в природі в житті. Загартування-тренування є людині милий друг, невмираюча є особа. Воно оточило своїми силами Паршека,  найменшої сільської людини в дитинстві. Він бився, він кричав не весь світ, щоб це все зробилося для всього світу в усьому світі. Чоловік зробить це сам, він загартовувався тренуванням для цього діла. Він добився цього для всієї нашої молоді в житті.   

      155. Ці слова прозвучать для всього світу всіх людей для життя, щоб люди не застуджувались і не хворіли. Ось що нам, усім людям, вносить Паршек. Він проходив по землі, по снігу, по морозу роззутим  без усякого одягу, досліджував 50 років. Він поділився з людьми через нестаток у природі, вона не задовольнила їх у житті. Люди не жили, вони вмирали в цьому на віки-віків. Я пішов через це із своїм здоров’ям у природу. Вона зустріла для цього ось на цьому місці.

      155. Ми є в природі перед усім світом людей. Ми, вся молодь, скинули взуття своє ради цього, щоб війни не було на білому світі. Це Паршек прийшов зі своєю ідеєю, він просить природу погодитися із цим ділом і піти назустріч цій нашій молоді в усьому світі.

      156. Природа піде назустріч цьому ось ділу. Вона простить нам, таким злим людям, і вона не буде карати за це все, а представить нам щастя, здоров’я. Ми оточимо себе цим, заслужимо в природі. Вона пожаліє нас, як ніколи, обніме, поцілує, як рідних. А наша молодь проявить це, вона є така в світе. Наша матір природа примусить нас любити, берегти її, як око своє. Я подякую всій такій молоді, головку свою поклоню з душею і серцем. Подивіться на сонечко, на своє оздоровлення. Всій молоді треба бути такими, як Паршек: Переможець природи, Учитель народу, щоби людям була слава безсмертна. 

      157. А ми з вами доб’ємося цього від природи. Ми є хазяї в цьому всьому ділі. Загартування-тренування є найближча наука людського життя. Вона не заперечила цьому, не стала заважати своїм добром, говорить нам усім. Це загартування-тренування народить нове в житті своєму. Це Паршек робив пошуки для життя. Це таке місце є з умовами, котре одержало в себе свою можливість навчити нас, усіх людей, залишатися  без усяких потреб у природі. Це місце буде наше райське, чоловікові слава безсмертна. Ми всі чекали цей час. Ми ходили, думали, а робити доводилось те, що потрібно для нас, таких людей. 

      158. Загартування-тренування є трудівник усього світу, всіх людей. Воно не хоче війни, а хоче миру в усьому світі всіх наших людей Землі. Тепер дитячий лікар дільничної поліклініки розкаже нам про цю істину, як вона воює в природі за здоров’я дітей. Надя Бикова отримала сили природного характеру від Учителя, стала допомагати дітям. Не хворого треба зустрічати водою холодною, а здорового чоловіка треба обливати водою, він не захворіє так тоді. Це загартування-тренування є йому. Воно починалося із самого села, із самої глибини початку життя людей. Село народило мене, я повинен виховати дитину істинно в цьому селі.  

      159. Нехай інженер почекає зі своєю теорією. Вона повинна зробити практично на самих низах. Я несу  початок загартування для життя людського, а смерть жену геть із землі. Вам розкаже про це математик і фізик Хващевський Ігор Яковлевич. Він давно згорів би, зійшов з колії життя, але живе завдяки загартуванню-тренуванню, воно представило його нам для життя всього світу. Він свідомо терпить для цього, за рік не їсть 234 дні ради свого здоров’я і всіх наших людей на білому світі, що не знають. Ми, вся молодь всього світу, дочекалися такого зрушення. 

      160. Ми повинні повірити на цьому місці цьому чоловікові, хто проходив піввіку для життя нас усіх. Ми повинні повірити йому. Він міг умерти за це тисячу разів. Він жив, він живе, він буде жити для нас, нашої всієї молоді. Він просить нас, благає, щоб ми послухали його і згодились зібратися в інституті в тому місті, де наш юнак хоче зробитись ученою людиною для всіх людей. Це було, воно є, воно буде, але загартування-тренування там відсутнє. Чоловік, який би він не робився там, але ніхто не зробився таким, як наш герой Іванов Порфирій Корнійович. А раз він такий один, дозвольте зробити все за Івановим. Він хоче допомогти людям залишитися без усякої війни в природі.

      161. Природа так допоможе нам. Ми попросимо її спільними силами через Паршека. Якщо хочете, щоб це було, погодьтесь і дайте свою згоду зробити це. Загартуванням-тренуванням ніхто так не займався, і ніхто не робить так, як робить Паршек. Він хоче допомогти всьому світу, щоб любов просвітила перед усіма людьми. Загартування є життєвий друг у природі, воно допоможе в усьому. Зберіться, обдумайте гарненько і дайте своє слово згоди. Я є солідарний із цим місцем і цим запрошенням. Це є не моє, а ваше. Загартування-тренування наука є не моя, а ваша. Якщо хочете так жити, ідіть. Якщо не хочете жити, не треба. Я є поки що один з такою думкою. Хочу, щоб село було початком.

      162. До «Вогника» треба добавити «Дитинку», вона написана мною для всіх, що треба. Я не побоявся писати, це моя думка, вона поставила двох малюків, це буде Матвій та Ольга. Вони покажуть селу свою таку здібність цих наших початкових людей у природі. Ольга дівчинка, Матвій хлопчик. Від кого це все залежить? Від нас самих. А природа допоможе нам,   село буде тягнути. Нам усім ніяк не можна забути про це. Ми є перед загартуванням-тренуванням, молодь повинна підхопити цю «Дитинку», котру я оформив словами. Тепер скажу про те, що молодь чекає від нас у природі, життя, але не таку смерть. 

      163. Я не згоден із цим усім ділом, цим життям, котре наші батьки побудували нам. Люди бояться природи, відходять від неї, робляться технічними людьми. Все це іде з життя геть далі. Ми схильні до цього, щоб жити вічно. Загартування-тренування не придумав  хтось такий, а воно жило невмираючим джерелом у природі. Можна історично виступити за нього, а віршами можна творити. Це є твоя невмираюча матерія, річ, що не замовкає. Вона жила, вона живе, вона буде так жити між цими людьми. Вони збережуть його всюди. Вони є не щось таке в житті своєму, а фізична сторона життя.

      164. Любов є одна хороша така з усіх. Нам, усім людям, доводиться кланятись їй, як сестрі рідній, вона наша мила у цьому. Життя доводиться з душею і серцем любити, цінувати, берегти, як око. Ми є такі люди зі своїм учинком для природи. Загартування не можна назвати, що воно є в природі в таких умовах, як якась піна, що робить, без котрої не можна обійтись; як коров’яче молоко в тілі, воно так робить. А ми звикли робити ці надзвичайні свої розумні пошуки в цьому ділі, а в них якесь особливе щастя є.

       165. Одне здоров’я є в загартування. Люди живуть щасливими в природі, коли їх оточує завжди здоров’я. А здоров’я є все для будь-якої людини. Він не боїться великої матері природи, іде рядом з нею, розмовляє з нею разом усно, говорить їй свої слова. Ти, природа, є всіх нас, цих людей, котрі сильно помилилися в житті своєму, взялись за своє таке маленьке діло в природі, стали робити його через нужду. Воно було треба їм, це їхня необхідність була. Вони думали до цього часу, що буде треба, і яке це буде діло в своєму житті. А його треба зробити, не доводиться жити без нього.  

      166. Люди обрали таке облюбоване місце, на котрому мали в себе таке діло, котре треба було необхідно. Ми, такі люди, не залишались без своєї думки, мали  в себе місце, діло, воно примушувало міркувати наших людей. Люди стали робити його, як діло всього нашого життя. Ми не провели жодного дня так, щоб нічого не робити в житті, нас це держало. Ми шкали в житті, ми помилилися в цьому всьому, треба було шукати в природі не діло таке, що втягує. Воно  далось зробити нам сьогодні, а завтра наш азартний інтерес мучив нас більше від цього всього. Нам треба  не це діло в житті. Ми з вами повинні шукати інше: нічого не робити, а свідомо так залишатися без цього.

      167. Це така є дорога загартування. Воно відходило від нас, таких шибеників, у нашому житті. Ми створювали їжу трудом, ми робилися технічними людьми, ми губили свідомість, всі не хотіли так шукати загартування-тренування, шили одяг, захищали самі себе штучним, хімією. Щоб бути без цього всього! Нам треба був дім, ми поставили його з усіма вигодами на своєму місці. Це був наш хутір або наше село, або місто. Я народився в ньому так, як усі люди; і в ньому, як у своєму місці, умру, як умерли всі люди. Це є наш такий азарт. Ми з вами не мали уявлення, як же нам доведеться розставатися з найденим назавжди.  

      168. Ми знайшли все і пустили в хід життя, а тепер прийшов такий час на це діло, воно не знадобилось нам ніде. Все це є мертве, нікуди не гоже до життя. Чоловік показав початок життя на дітях, щоб ми застосували загартування. Вони є наші, ми повинні повірити їм, як істині одній. Ми живемо так, як не жили, а потім умираємо. Ми говоримо всім: сьогодні живу добре, а завтра живу погано. Ми є технічного порядку, оточені штучним, з введеною хімією; озброюємося для того, щоб не жити. Ми не визнаємо загартування-тренування, вважаємо, воно є не життя на білому світі. А воно народило в природі Паршека. 

      169. Паршек є один такий на білому світі. У нього є сили для спасіння всього світу, всіх людей. Вони захотіли зробити в себе це діло, знайшлись люди, розумом зробили революцію, син став розпоряджатися батьком. Він убив його, як батька рідного, і закон осудив його, як такого злочинця. Ось що дала нам ця революція убивчого характеру. Загартування-тренування не прийшло зі своїм азартом до цього життя. У нього народилася така думка в житті, мила від душі і серця свідомість терпіти від усього для нашого життя. Вони повинні бути без усяких потреб у своєму житті в природі.

      170. Людям не стала потрібна смерть, вона має піти вихором з природи. Ми зробили так через Паршека, тепер цього не буде. Раз природа взялась за це все, вона довела до самого кінця цього життя. Загартування-тренування було, воно є, воно так і буде в житті. Старе не буде жити, це життя є неприродне в природі. А нове, новонароджене, ніколи не було в людях. Це є природа, вона зосередилась вигнати цю підступну смерть, загартування засудить її, прожене геть звідси. Загартування є грамофон людського життя, він співає багато про що, він танцює і говорить.

      171. Яке б людське життя не було тяжке, їм жити в цьому в природі. А природа є для нас усіх матір, вона народила нас таких усіх до одного, вона пожаліє все рівно нас усіх таких у житті. Життєвий чоловік прийде на землю зі своїми силами для цього, він упросить її, він стане друг милий з нею в усьому житті, свою любов проявить і скаже: мила моя матір рідна, пожалій ти таку дитину. Він не побоявся тебе, твої сили в цьому, разом з тобою в природі, він оточив себе любовю, не став грубити. 

      172. Страх є в нас у нашому такому ось житті. Це загартування-тренування вибачається, воно говорить  генералові армії, щоб він низько поклонив свою голівку, сказав свідомо свої слова своєму підлеглому, щоб такого права не було солдата гнати в бій. Ми примушуємо його психічно робити це в житті. Ми є солдати мирного труда, наш обов’язок: у селі треба трудитися на благо всього такого світу. Будь-який адміністратор повинен відмовитися від цього всього свідомо, тоді в нас не буде війни між природою і людьми. Тюрма щезне з життя. у нас ніколи не буде хворих у природі.

      173. Це все природа зробить через Паршека. Настане час, вона підніме всю молодь для цього. Ми,  такі люди, вся молодь, старі, заслужені люди, ненавидимо неприємне. Тому саме загартування-тренування береться за це все. Його діло одне: ввести в це свідоме життя через молодь, щоб більше війни не чинилось між людьми. Ніхто не заступиться за нас і не пожаліє так, як наш Паршек. Він уміло ходить своїми босими ногами по землі. Ми є люди свідомої сторони через загартування.

    174. Воно врятує цим природу, а природа врятує  нас усіх таких, як ми є, така молодь. Ми є всьому діло, така молодь, вона потребує від наших предків свідомо це зробити, раз загартування-тренування не побоялось писати свої слова у «Вогнику». Я не  побоявся сказати своє перед молоддю. Це є правда з правди, вона збереже нас всюди таким, як треба. А нашому юнакові  треба буде здоров’я. А ми, вся молодь, ідемо до цього діла. А природа є наша за ділом. Вся ідея веде до того, щоб жити в природі так, як говорить загартування. Воно є наука всього світу, всіх людей.

    175. Собака є друг людей по життю. Але природа є різна в житті. Вона дуже сильно карає своїм ділом один час у житті, а буває робиться таке у житті, вона несподівано бере і обдарує тебе. Дуже багато такого, від чого доводиться загинути в житті своєму, а щось бере і допоможе тобі. Люди робили в себе якось, а ти взявся сам за це, і хотів зробити більше від цього. Загартування говорить: не спіши, ти встигнеш, час твій попереду. Природні дні були такі, вони є однакові за часом, а в чому-небудь є різні. Ми зустріли їх, так ми проводили їх. Один день понеділок ми  не їмо, води не пємо 12 годин. А у вівторок весь день весь час їмо все підряд. У середа не їмо 24 годинами, У четвер їмо о 12 годині. Весь цей час терпимо свідомо.

      176. Я хотів і чекав у природі те, що треба, але ніколи я не подумав про теорію. Вона стала критикувати мене за мою ідею по першому заклику, нібито я неправильно робив своїм учинком у людях. Їм не хотілось, щоб я займався цим. Перший фейлетон написав Рябов, нібито я взяв і повів за собою учених цих цивілізованих людей. Я був у них безграмотний чоловік, а люди культури пішли за мною. Правда була моя, а не в фейлетона, тобто Рябов умер на третьому місяці. «Московська Правда» писала таку правду, як про пророка, який роз’їжджає по землі, по Москві. А районна Красносулінська «Правда» написала, як про шамана.    

      177. І все ж я дочекався правди, вона зазвучала в «Техніка – молоді». На першій сторінці фото зимою було. У «Резервах…» Катков написав, слідом за цим «Вогник» розмалював. Словом, за Паршека взялися, як слід. Область не дає ходу, вимагає якийсь дозвіл від когось. А в мене нема, як у лікаря або якого-небудь знахаря. Я є із загартуванням, тренуванням. Природа стоїть за мене зі своїми силами, як за любимого друга. Це є повітря, вода і земля зі своїми властивостями. Мені не треба ніяка хвороба, а мені треба людина зі своєю хворобою в природі. Я приймаю її за її просьбою, кладу її на кушетку на спину, беру за голову і за ноги своїми руками, примушую розумом керувати, як струмом робити все свідомо. 

      178. А коли я його або її прийму, то веду під воду. Вода зустрічає його, лякає його тіло, а він робиться енергійним. Сторона охоронців не дає дихати через це все, вона вводить свої закони. Це вони  вважають незаконним явищем. А повітря, вода  і земля стоять за мене, вони  є мої милі друзі в цьому. Вони зробили всі діла, тепер вони лежать у мертвому капіталі. А тепер вона береже нас в цьому ділі, ми живемо, вважаємо, ми є хазяї цього місця одного часу. Ми отримали підтвердження з Москви друку мого загартування. Воно робиться людьми за всім таким досвідом. Воно не лікує їх, як лікарі, а він передає їм свій 50-річний досвід. Якщо вони хочуть прийнятися, він приймає всіх по-своєму.   

      179. Паршек зробив досліди загартування для того, щоб люди були здоровими в природі. Холодна вода зустрічає людей, вона боязно лякає їх. А коли люди лякаються, біль щезає в них, люди робляться здоровими у своєму житті. Природа зробила все для цих хворих. Вони вважаються хворими від цього всього чужого. Паршек приймає всіх людей досвідом, це є його загартування-тренування, воно робиться дослідним шляхом. Якщо хочеш займатися цим, іди, засоби є в неї на це все. Це природа дала своє діло Паршекові, він веде дослід над самим собою, це  є велике діло. Природа займається цим, робить по своєму ділу.    

      180. Природа взялася за це діло і доводить сама до самого кінця. Чого вони лізуть до нього, як такого молодця? Він знайшов  сам ці якості. Він нікого не примушує. Це не самовілля, а свідоме терпіння в житті. Паршек оточив сам себе цим. Він є не технічний чоловік, у нього нема штучного, і також нема хімії. Він є природний чоловік. А в природі є всі такі люди в житті. Якщо вони хочуть робити це, нехай вони роблять, цьому кінця нема, тут нема ніяких заборон, щоб були розходи. Все береться із самого початку нашого загартування. Воно є сильне в цьому ділі, воно не робить ніякої шкоди, а тільки вводить здоров’я в життя. Воно є велика матір природа. 

   181. Ось що Паршек зробив нам у природі. Люди помилились, не хотіли зробити це. Мої досліди є завойовані в природі так, як ніколи. Ці якості знайшлись для всіх людей, ми почали робити практично їх. Сам Паршек зробив це в природі між водою, повітрям і землею, місце шукав для життя для користі людям. А вчені не визнавали довго, потім стали писати про Паршека. Особливо взявся за це діло, як за дослід довжиною піввіку, він знадобився всім. Це є здоров’я людей. Воно було, воно є, воно буде в житті. Його фізичне тіло живе, йому треба енергія, струм електрики.      

      182. А коли ми візьмемось за це діло? Воно ніким не робилось і не робиться. Нам тяжко робити це, бо холодно і голод, а ми робимо це. Воно буде робитися так. Люди не оточувались цим, а тепер вони зрозуміли, що це робиться для них. Вони учать, вони роблять для того, щоб це діло було в людях. Це є дослід. Природа знайшла такий дослід у житті для цього, він примусив здатися ворога. Ворог це є зло людей, а воно починається із цього місця, звідки стала йти чиста джерельна вода. Її набирається багато в греблю, робиться став. Хазяїн цього місця задумав зробити у себе що-небудь у житті. У нього розум підказав поставити колесо на воді.

   183. А потім він зробив привід кам’яний молоти муку, це треба всім людям. Люди були в цьому ділі без шматка хліба, без ложки на обід, а водою запивали до самої ситості. А село було далеко від села, відстань тягнулася багато верст. А все-таки кінець прийшов цьому ділу. Відстань треба було таку, щоб цього не було. А за всім цим ділом, така відстань треба була, а вона закінчилася в цьому ділі. Сонечко сходило по цій дорозі. Я проходив та протопав своїми довгими ногами, що пробуджують, а час один ішов, приходив. Сонечко  скоро сховалось за горами, ніч наступила, людям захотілося спати. Вони є такі люди в житті, така радість є їхня в цьому ділі.

         184. Не встиг лягти на землю, тут як тут десь сон взявся глибокий. А от жінкам доводилось добратися до нас. Це тяжко прийняти, але треба обмінятися досвідом. Вони стали мати своє бажання займатися цим. Здоров’я дає сама природа, не якась така технічна частина. Природа народила людей, показала їм доріжку в цьому, вона допоможе їм у цьому. Природа є така жива річ, вона зробить усе. У неї є такі властивості, сили, вони треба будуть нам у житті, здоров’я. Загартування живе з людьми для того, щоб було здоровя. 

    185. Вся вина є цих людей. Вони пішли в природу шукати все хороше і тепле, а наткнувся на погане і холодне. Вони не були підготовлені у природі зі своїм тілом, вони загубили своє здоров’я в цій атмосфері й стали хиріти в цьому. Їх оточила хвороба, болісне діло. Люди живуть дуже тяжко в цьому, їх мучить хвороба, а засобів ми не знайшли. Медицина прийшла до нас на допомогу зі своєю технічною стороною, із своїми порошками, із своїми таблетками і з шприцом і ножем. Вона стала знаходити в  людей діагноз, вона стала допомагати йому, а реальності не добилась. Як хвороба була на людях, так вона залишилась. Люди помирають з нею, люди не позбавилися від цього, вони умерли на віки-віків. Ця історія як була, так і залишиться на людях.      

      186. А медицина не кинула своє таке діло в житті, вона оголосила себе повсякчасною наукою в цьому ділі, стала будувати лікарні, школи на це діло. Інститути стали випускати лікарів, фельдшерів. Словом, армія людей вийшла на боротьбу допомагати цьому горю. А природу не зламаєш, вона мала, вона має і буде мати свої сили на це. Природа не буде жити нарівні з технікою, один одному будуть сильно заважати. Живе не буде жити з мертвим. Природа не згодиться і не дасть людям таке право, щоб люди допомагали своєю розвинутою технікою людям  живим. У природі є свої власні сили, котрими вона розпоряджається природним шляхом.  

      187. Вона має в себе повітря, воду і землю, три основних тіла. Цілий фронт людей із технікою працює на цих хворих людей, а щоби було в них, цього не видно. Ця неприємна хвороба як була на людях, так вона залишилася на них. Медична наука стає безсиллям для живих хворих людей зі своїми чужими ділами. Вона кладе всі свої сили, вона представляє їм всю техніку, все штучне, і хімію вводить цим людям. Вони є у цьому чужому, зробленому руками людей. Це все  природне мертве є непридатне до цього всього діла. Люди хворі не отримують ніякої допомоги від цього всього. Вони як були непридатні зі своєю хворобою в житті, так вони і залишився на арені перед цим.

      188. Ця вся історія є не помічник їм у цьому. Людям  живим хворим треба зустрічатися з повітрям, з водою, землею. Ці три тіла є три любимих друга, і вони є помічники природної сторони цьому ділу. Паршек, енергійний чоловік, не має чужого у цьому всьому. Все своє енергійне живе допомагає в усіх своїх дослідах, як ніколи. Нам досить задовольнятися чужим, треба мати своє живе тіло, все це пробуджувати ним, як силою своєю, щоб тіло було близько до тіла живого, щоб життя було живе енергійне в усьому цьому ділі. Тіло твоє, живе енергійне, таке чутливе, воно має жити від цього.  

      189. Живі люди повинні допомагати живим людям. А мертві люди є не живі, вони навчаються самі на це діло, хочуть бути помічником цьому горю. Вони є люди технічні, не природні, а також безсилої сторони. Всі вони стоять на черзі, чекають свого дня. Вони є люди, у них є безсилля одне, як ледь щось вплине, уже захворів, хворіє так, як і всі такі люди. А щоб нам не хворіти, треба загартовуватись, оточити себе тренуванням, тоді не станемо хворіти, застуджуватись, а будемо жити здоровими людьми. Паршек стоїть на арені зі своїм тілом. Він думає, він робить те, що буде треба. Він є чоловік живий такого характеру. Він хоче, щоб люди не хворіли, не застуджувалися, були завжди здоровими. 

      190. Я, Паршек, хочу свій досвід обміняти між людьми своїм ділом. Ось для чого природа навчила робити по-своєму Паршека. Він ніяк не жаліє свої сили, іде прямо.  Я є мужик руських умов, раніше Курської губернії, а тепер Катеринославської губернії, Славяносербського повіту, села Оріхівки. Руські мужики жили за рахунок сільського хазяйства. Я пройшов підприємства, заводи, фабрики, шахти, де доводилось бути в фізичному труді. А потім всі багаті люди звільнили мене через жінку полячку, вона нелегально примусила їх накинутися на мене, як на такого. Війна російсько-німецька почалася для того, щоби поворот був моїм ділам, Паршек закінчив. Я був гвардієць 4-го полку його прізвище.

      191. Я проходив солдатське навчання в Царському Селі, а потім мав бути на фронті, воювати. Так воно вийшло, живий факт. А потім мені довелося кинути фронт через делегата Баш, і прибути додому до матері та всієї своєї батьківської сім’ї. Природа так оберігає, вона може зробити все людям. Мене не треба ображати так. Я є не такий у житті, щоб злитися. Чи, може, у мене цього нема? А коли я пройшов демобілізацію, лікарська комісія дала мені 1-у групу інвалідність. Війну не треба продовжувати. Я був думкою на боці більшовиків. Так воно є, мир. Стоїть питання, щоб війни не було. Так воно робилось людьми. Війну продовжував німець. Він  продовжував так, як тепер робиться між капіталістами і комуністами.  

      192. Кров людська лилась, вона ллється досі так ось. У Паршека нема цього всього. Він прийшов до нас, він піднімає на ноги молодь усього  світу та їх роззуває, як ніколи. Ми будемо просити природу, вона буде до нас м’якою через це і простить, не стане карати нас так. Ми більше не будемо воювати самі з собою так. У нас буде мир через ходіння босоніж по землі. Ми, всі люди, маємо низько поклонитись природі і сказати їй свої такі слова. Ти є матір наша годувальниця, ти народила нас и повинна виховати нас по-своєму, по-природному, як свою дитину, щоб вона ніколи не ображалася на тебе. Ось що нам треба буде в цьому, мир, у всьому світі мир.

 

1982 рік 1 листопада. Учитель. Набір – Ош.

 

8211. Тематичний  покажчик 

Еволюція  12,13,122,171

Народження  ЧБП   18,21,25

Учитель історія:початок путі  23,49

Посадив літак дві дороги   67,68  

Війна  120

Зцілення  59,66

Загартування, дух святой  122,123,138,152,163, 171,172,192

Чуже, своє  128

Поради «Дитина»  162

Прийом  177,179

Медицина  185-187

Чувилкин бугор  3-6

Молодь, вічність  32,125,192

Мир через ходіння босим  172,192