Мудрість Паршека – рідна віра

 

Валентин Ош

 

      У слов’ян, руських, українців є своя рідна віра. Наші предки вважали, що тільки свою рідну віру кожному русу треба мати, і не добирати від інших чужих вір, бо в нашій вірі є все для життя, вона одна правдива. Тільки живому чоловікові Богові, Якого бачили, Який дає прохачам, тобто Дажбогу маємо вірити, і не можна вірити в будь-яких інших богів, неживих, вигаданих, яких не бачили. Коли ми маємо рідну віру, ми вільні діти Божі, а не раби Божі. Історію русинів, їх походження, світогляд відображає свята Влескнига (далі ВК). Влескнига – це духовний заповіт предків українців, русинів. Ми, всі русини, українці, є внуками або дітьми Бога, який дає, або Дажбога, а територія сучасної України є свята Божа земля – це наше райське місце. Чоловік Дажбог час від часу народжується серед нас у часи занепаду нації, щоб врятувати від усякого лиха. Ми пізнали і визнали, що Бог, Який дає прохачам, народився тепер, у 20-му столітті, серед нас в особі живого чоловіка Іванова Порфирія Корнійовича (Паршека). Він же є Отець Ош, свідчить духовний син Ош. Влескнига допоможе нам усім зрозуміти Його, бо вона  розповідає про подібного Богу живого чоловіка Отця Орія. Влескнига і святі книги Отця Ош – це джерело віри українців, руських та народів усіх інших національностей.

 

Повернення праотця Орія

     Віра наших предків – це Віда, знання про суть Всесвіту і законів, по яким він побудований. Декілька тисяч років тому останній раз Віда передавалась людству в Карбах через Орія, нашого Отця, у котрих говориться: «І права не маєте жодного Карба загубити, бо то спадщина ваша, котра з Русами завжди має залишатись. При втраті хоч одного Карба спиця з Колеса Живого Явлення виривається, Божий уклад на землі порушується, знання Роду зменшуються і біди великі приходять. Тьма через це розростається навою безграничною, і весь труд іде прахом. А якщо загубите відання суті одної, моліть про повернення в Яву праотця Орія». (Богумір. Відичне Православя. 7514). Те ж саме говорить Велесова книга: «Від отця Орія походимо, і той час від часу народжується серед нас». (д. 4-Г). Про наше походження повідав Орію Бог Сварог: «Це мовив Ору Сварог ваш: «Як мої творіння створив вас від перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і ведіть себе, як сини  Творця. І будете, як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш…» (ВК, д.25)  Отже, Русам заповідано берегти Божу мудрість.             

       Велесова книга нам говорить, що жреці вкрали Віди у русів, і тепер руси залишилися без спадщини. Тепер Веди частково загублені через навернення русинів до християнства. Ця часткова втрата Від породжує великі біди, смерть. Врятувати русинів від великих бід через часткову втрату Від може тільки «повернення в Яву праотця Орія», як попереджали наші предки.

      Ми визнали, що у зв’язку із цим тепер, у 20-му столітті, Орій повернувся до русинів в особі Учителя Іванова Порфирія Корнійовича (Паршека) – Отця Ош, щоб дати нове вчення. Паршек дав русам нове, небувале вчення, котре по суті є як нова Віда, котра не релігійного характеру, а наукового. Людей врятує в житті від лиха тільки Мудрість Паршека. Тепер для всіх  людей найголовніше – пізнати й визнати Паршека як Бога, нашого Отця. Нам всім потрібно об’єднатись, дружно взятись за Мудрість Паршека і виконувати вчення в нашому житті. А наших предків ми маємо знати, завжди пам’ятати, шанувати. Тепер спадкоємниця древньої Русі є Україна-Русь, а нащадки руських  є українці. Влескнига правдиво говорить про походження українців, руських: «Од Отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас». (д. 4г). Отець Орій – це чоловік корисний, який давав прохачам. Про це докладно далі.

     

Про Влескнигу, її автора та мову

      Влескнига – це безцінна пам’ятка наших пращурів про їхнє життя, боротьбу за незалежність, історію, віру, традиції. Це книга волхвів. Володимир Шаян про неї писав, що вона «замінить не тільки науку історію, але й саму історію». Дощечки Влескниги (ВК) знайшов у 1919 році Алі Ізенбек у бібліотеці Великого Бурлюка на Харківщині, частина їх була переписана українцем Юрієм Миролюбовим, і так її копія дійшла до нас, дякуємо їм. Книга була написана не пізніше 873 року. Сергій Піддубний точно і правдиво її переклав на сучасну українську мову, зрозумілу нам, дякуємо. Автор ВК ставить собі за мету відновити  втрачені після вавилонського полону  Віди (святі книги і знання руського народу), щоб не «залишитися невігласами до кінця, звідки ми». Саме про це говориться у Влескнизі: «Наші жерці про Веди турбуватися закликають… а їх вкрали від нас. І не знаємо нині Кол, бо не маємо мудреців наших і боянів» (ВК, д.6Д). (Курсивом приводиться текст книги).»Не дав Богдаждь знати будучину смертним, тож возхвалімо мудрість Його і старе згадаймо, і те, що знаємо, скажемо» (д. 38А). Очевидно, тоді, як і тепер, чужинці брехали, що наші предки не мали своєї історії та віри, і автор цією книгою доводить протилежне, наголошуючи: «І краще не кажіть, що не маємо віри. Старанно повчімося тому, що тут сказано, аби ми не забували цього, і так робили завжди. А те стосується також боляр, як і простих огнищан» (38А).

      Перекладач стверджує, що автором Влескниги є вчитель-волхв Ілар Хоругин (Іларіон, Ларій, Арій), про якого говориться на д. 8(3). Лише вчитель міг взяти на себе відповідальність повчати «дітей наших, невчених», і нас з вами: «А те повідаю вам, що повоюєте греків, бо знаю те ясно: так, як отці наші говорили мені…» Автор заявляє про себе, допомагаючи словом: «То сказано вам, і те я казав, допомагаючи в боротьбі руській проти ворогів моїх і ваших» (д. 28). Він виступає в ролі посередника між людьми і богами: «Тож годиться битися за життя наше мечами – се мовить вам Хоругин, син отця Хоруги, ваш прохач перед Богами, які дають вам силу і владу на землю вашу» (д. 29). Дякуємо учителеві Ілару Хоругину за унікальний твір. Це був великий патріот, мудрець, філософ, письменник, провидець. Він передбачав, що не тільки повоюємо всіх ворогів, а й повернемося до джерел своїх, що «греків зменшиться, і будуть вони минулим своїм дивуватися та кивати головами» (д. 8(3).  

        Книга написана в період, коли Русі доводилося протистояти масовій навалі греків, які намагалися підкорити волелюбний народ і впровадити на Русі свої порядки. Вони не могли завоювати Русь зброєю, тому намагались відібрати в народу його віру і мову, щоб народ забув, якого він роду. Чия віра, того й влада. Твір виник як відповідь на намагання ворогів знищити історію та віру руського народу. «Почуй, нащадку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля. І маємо боронити її од ворогів і вмерти за неї» (д. 8(2).  Греки в розумінні автора – це іновірці. Грецькою була ідеологія, яка передбачала підкорення русів з допомогою християнізації. Греками на Русі були метрополіти, все решта то були болгари та руси, що прийняли віру греків і болгар. Бачимо, що, як і тепер, наші вороги насміхалися з нашої мови, принижували: «Невже маємо стидитися перед ворогами наших слів? Про все те маємо віщати і не вірити до січі кожному хвалькуватому слову, сказаному нам» (д. 6Д). Греки намагалися навчити нас грецькій: «Говоримо-бо як прийнято на нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за рахунок руського народу зростати, болгарам підкорити і примусити їхню худобу водити в полях злачних» (д. 4Б). Книга написана давньоукраїнською, народною мовою, якою ще й сьогодні говорять в деяких українських селах (тамо, туто, тако) в центрі Трипілля-Руськолані.

      «Мова ВК, описані в ній віра, традиції та звичаї, все говорить про те, що це суто українська річ, і що саме Україна є прямою спадкоємницею древньої Русі. Маємо повне право додати це слово до назви нашої країни – Україна-Русь, як це пропонував зробити видатний історик, перший Президент України М. Грушевський» (С.П.) Можемо впевнено говорити, що нашому Києву 2700 років. ВК описує події на Русі, починаючи з шостого століття до н. е., але згадує про її двадцятитисячоліття – «дві теми» (2А, 4Б). Ми тепер можемо стверджувати, що Гіперборея – це країна дніпровських бореїв – Ніперборея.

     

Про імя та місцезнаходження першої держави русів за Влескнигою

       Влескнига, як стверджує С. Піддубний, конкретно, точно називає ім’я, місцезнаходження нашої першої держави: «Спочатку була Руськолань». І тільки тоді, «коли вона впала ниць од готського та гунського звірства, Київська Русь утворилась…» (д. 8(27). Руськолань була на семи річках святих: «і повідаємо старі слова слави нашої про святу Седьмицю рік наших, де наші отці гради мали, і втратили ту землю, до землі іншої відійшовши. І мали ми в часи ті державу за древнім іменем Колунь нашу – і гради, і села, і вогнища, що утворювали землю» (д.19).   Про Голунь: «Вороги напали на нас, а тому відійшли до Київ-града і до Голун» (36Б). «Голунь був славний і три сотні городів сильних мав, а Київ-град мав менше – на півдні десяток городів і все» (д.22). С. Піддубний на підставі фактів стверджує, що столиця найдревнішої нашої держави Русколоні місто Голунь – це нинішнє селище Голованівське. Саме в басейні рік Південного Бугу, Синюхи і Синиці знаходиться Святе Семиріччя або легендарна Синьська земля Руськолань з містом Голунь, «обітницею русів» (д.34), у Геродота – Гелон. І саме звідси, як зазначається у ВК, починалась Русь: «і так роди жили окремими племенами – се називаються ті: поляни, свердзі і деревляни; всі руські , од руськолунян походячи» (д. 4Б), «се земля наша простягалась од краю до краю, яко Руськоланню обжита» (д. 34), від Волги до Кола (нині м. Кельн, Німеччина).   

 

Пантеон слов’янських Богів за Влескнигою

     Скільки ми мали богів, хто вони? Влескнига дає конкретну відповідь. Ми «не мали богів, окрім Вишень і Сварга, а вони суть множества, бо Бог один і множествен. І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що мали богів многих. Бо це світло Іру йде до нас, і будьмо гідні Його», читаємо на д. 30. І то не просто Боги, наголошує д. 26, то «суть  отці наші, а ми сини їхні». «Всяк рід мав Щурів і Пращурів, які померли перед віками цими. То їм, Богам, почитання маємо дати, і од них радощі маємо» (д. 38А). (коментар С. П.). Важко визначити, хто з них старший. «Якщо ж трапиться якийсь блудень, що захоче порахувати богів і відділити від неба, то вигнаний буде з роду» (д. 30). Не потрапить він в Ірій, країну своїх пращурів-богів. Хто є наші боги-пращури?

      Богумир або Бог Ум Ір (тобто Бог Ум небесний). ВК, (д. 22) називає його Богом Творцем, чоловіком самої Матері Небесної Слави і батьком родів руських (д. 9А), Бог мудрості, який від неба науку давав (д.22), Бог ума або Всевишній розум. За моїм висновком, Бог Ум Ір – це Мати-природа, яка від неба, з вище дає науку, коли її просиш. Бог Отець Ош все просив у Природи (Бог Ум небесний), як Він просто називав, а Вона або Бог Ум Ір давала Йому правильні знання – Праву, котрі Він передавав усім людям. Люди виконували науку Божу Праву, і так творилась Ява. Отець Ош писав, що Він також залежить від Природи або Бог Ум Іра. Отець Ош писав, що все, що Він має, Він одержав від Природи через просьбу; Він просив: «Природа, мати моя рідна, дай Мені життя і вчення, щоб я Сам знав і людей навчив».  Так Бог Ум Ір творить усе через Бога як живого чоловіка. 

      «Той бо Богумір, названий Твастирем (творцем, батьком всіх богів), сказав словянам, аби вони були такими, як Боги веліли їм. Себто уставив рід окремий, тому що Боги спричинили роди, і йшли за родами тими роди. Також і Сварг є Отець, а інші суть сини. І мусимо коритися Йому, як корилися родичі, бо він Отець Роду» (д. 22). Йдеться про те, що БОГУМІРА слід шанувати нарівні із Сварго. 

      «В той час був Бог ум ІР, чоловік Слави, мав він три дочки і двох синів»(д. 9А).

      Сварг. «Також і Сварг є Отець, а інші суть сини» (д. 22). Він Бог творець, бог світла, бог Прави, Яви і Нави (д. 15А), бог вогню, а також бог шлюбу, про що також говорить той же архетип в головних шлюбних словах – сватання, свадьба, сват, світилка тощо. Сварг – це «Дід Божий, який тому роду Божеському є началом і всенькому роду криниця вічна» (11А), «Перший Пращур» (15А), тобто Бог Роду. Сварг ототожнюється з Всевишнім розумом, який дає Дажбо Праву.  

      Дий. «Ще ми зберігаємо (пам’ятаємо, адже він найдавніший – С. П.) патаре Дия (Дий-Див), бо той особливим є і стоїть напроти Матері. Був він по приходу до джерел» (д. 30). Отже, Дий, Бог надприродних сил, «був по приходу до джерел» – тобто до появи життя на землі. Він прийшов одночасно з Матір’ю.

      Вишень (посланець з вище), як бачимо із (д. 30), порівнюється до Сварго, але на д. 15Б читаємо про нього як про посланця Сварго: «Вишень іде на хмарах до нас і каже: «Діти, городіть град ваш і кріпіть його, бо будете оточені повесні іншими ворогами, і боротьба буде ваша люта та кріпка. Оце Сварг послав мене до вас…». Вишень також опікується першими двома весняними місяцями (д. 11Д).

      Дажбо – син Сварго, Творець яйця (життя) і Землі (д.1), дід і Отець русів (д. 1, 25). «Се Дажбог створив нам яйце, що є Світ-зоря, яке нам сяє, і в тій безодні повісив Землю нашу, аби вона удержана була, бо се душі пращурів суть, і ті світять зорями нам од Іру (Вирій, рай – країна, де мешкають боги)…Права незримо уложена Дажбо, а по ній, як пряжа, тече Ява. І та створила життя наше, а коли одійде, смерть наступає. Ява тече, і твориться в Праві. Нава бо після неї приходить – до того є Нава і по тому є Нава, а в Праві є Ява» (д. 1). Дажбо – Сивий Яр (д. 11Б). І навіть Словен, як зазначає Боянів гімн, теж Дажбог.             

      Дажбог або Сивий Яр, як говориться на тій дощечці 11Б, удержує в собі Хорса, Влеса і Стриба, які опікуються відповідно чотирма місяцями посіву та росту, врожаю та скотарства, холоду та морозу, а це зокрема: Вишень – два перші місяці року, Леле – два наступних теплих місяці, Літиць – два жарких місяці літа, Радогощ ( буквально – раді гостям) – два післяжнивних місяці, Календо – два місяці, які коло нове дають (сонячне), Кришень – два останніх місяці року. Вони відповідно творять: Білояра (або Ярбог) і Ладо, Купало і Сіниць, Житниць і Вєніч, Зраниць і Овсєниць, Просиць і Студець, Лідиць та Лютиць – покровителів 12 місяців року.

      Землебог – Бог землі і всього живого на ній. Він же і Дажбог, бо знаємо із (д. 1), що «Дажбог створив нам яйце, що є Світ-Зоря, яке нам сяє, і в тій безодні повісив Дажбог землю нашу…».   (Порівняймо: Отець Ош називається Богом землі – Ош). 

      Дажбог, очевидно, ототожнювали і з Свентовидом, бо дощечка 11А наказує, що «найперше Триглаву поклонятися маємо» і називає Сварга, Перуна та Свентовида. Але на дощ. 25 автор до Триглава відносить Сварга, Перуна, Дажбога.

      Свентовид (Свентовенд) – Бог, який став Правією і Явією, через якого ми пізнаємо світ і який береже від Нави (смерті). Бог Світла, який уособлює сонячні дні. Він же Суронж (д. 31) і навіть Заребог, бо він зірки утримує (д. 11А).             

      Мати Небесна Слава – дружина Бога Ума, Мати руських родів. Берегиня, заступниця, захисниця, віщая Птиця. Вона ж Зоря сонця Зоря красна, Ясна, покровителька Рожаниць – божеств, які опікуються народженням і людської долі. (Отець Ош називає Природу (Бог Ум Іра) Матірю, яка народила Його – Ош).

      Перун – син Дажбога (д. 23), громовержець і Бог боріння (війни) – д. 11А, покровитель дощових днів, переможець засухи. Він же Інтра і Ондере. Він – златоустий, бо громи і дощі не можна пускати вусами, а устами. До того ж Перун, очевидно, був покровителем знань, бо Ілар Хоругин називає його провідником русів по Стезі Прави, яку слід розуміти як наука Божа. Найвірогідніше саме Перун послав людям з неба перші письмові знаки – руни, про що говорить його імя Перун: тобто, той, хто передав руни. Неспроста він златорунний (д.11Д), неспроста також його ототожнюють з Інтра, який «Веди знає» (д. 31).

      Душа чоловіка ніколи не вмирає: «І так проголошуємо славу Богам, які суть отці наші, а ми сини їхні, і повинні бути в чистоті тілесній і душі нашій, яка ніколи не вмирає і не завмирає на час смерті тілес наших» (д. 26).

      Згідно ВК першим був отець Дий і Мати Небесна. За ним прийшов Бог Ум, потім Сварог і його син Дажбог – всі вони Творці. Наступним був Перун – Бог боріння, який допомагав нашим пращурам відстоювати здобуті досягнення. Щодо уявлення русами зовнішності богів, вони не приймали їх зображення в людській подобі: «А наші Боги суть образи»(д. 22). Для русів боги – надприродні явища, яких не можна порівнювати з чимось іншим. Вони їм уявлялися певними символами та образами, які, втім не піддавались однозначному трактуванню. Їх можна знайти, наприклад, у вишивках, в нинішньому державному гербі України, де Триглав (тризуб) – це Сварго, Дажбо, Перун, які утримують разом світ (Коло) (коментар – С. П.). На мою думку, це уявлення зовнішності образом таке тому, що «наші Боги суть образи» наших отців, пращурів померлих, яких ми вже точно не памятаємо, але пам’ять наша вдержить те в образах, символах.

      (З книги Ілар Хоругин. Влескнига. Переклад Сергія Піддубного. 2007)   

 

Словяно-Орійські Віди про походження земного людства

      Як оповідають древні джерела Слов’яно-Орійські Віди, життя на нашій Землі у всіх формах його існування від одноклітинних організмів само зародилося й розвивалося на основі загальних законів локальної еволюції матерії. Але, як твердять ті ж древні джерела, земне Людство має космічне походження. Першими заселили Землю предки сучасних людей Білої Раси: Арійські Роди – д’Арійці й х’Арійці та Слов’янські Роди – Святоруси й Рассени. У різний час вони прилетіли з найближчих чотирьох родинних зоряних систем нашої Галактики на великих і малих космічних кораблях, які називалися, відповідно, Вайтмарами і Ватманами. Вони відрізнялися один від одного ростом, кольором райдужних оболонок очей, кольором волосся і групою крові. При цьому колір очей людей залежав від того, які по спектру небесні світила освітлювали ті планети, де пройшли еволюції їхні Роди.  Так виникли чотири раси на нашій Землі. У ті часи на Північному полюсі був материк, який наші предки називали «Да-рія», тому що перші поселенці були з Роду даАрійського. Клімат там був теплий, про що свідчать залишки древніх субтропічних рослин на островах Північного льодовитого океану. Перші поселенці дали й ім’я нашій планеті – Мідгард, оскільки відоме сьогодні слово «Земля» є всього лише синонімом слова «планета».  Недружелюбних жителів інших планет називали чужоземцями. Наше Сонце мало імя «Ярило”. Сузір’я називалися Чертогами. У древні часи вся Система Ярила-Сонця мала 27 Земель. Першими в 458519 р. до н. е. на Мідгард-Землю прибули даАрійці із Системи Зірки Тара (по сучасному – Полярна зірка) із Чертога Небесної Корови Зимун, або, по сучасному, Малої Ведмедиці. Земля їх називалася «РАІ», на честь її так само було названо частина місцевості в Даарії. Для довідки потрібно відзначити, що система Ярила-Сонця, куди третьою входить Мідгард-Земля, теж відноситься до сузір’я Зимун. Да’Арійці або, по іншому, Русичі мали сірі очі й світло-русий або майже білястий цвіт волосся, а також 1-у групу крові. Їхній ріст спочатку коливався від 1,75 м до 2,90 м. Їхніми нащадками є: Сибірські Русичі (Тобольські Татари), північно-західні Германці, Русичі (Югорські й Лу-коморські), Датчани, Голландці, Фламандці, Латчали, Латиші (Лати), Ріви (Литовці і Ли-товані), Ести.

      В 271895 р. до н. е. із Чертога Фініста Ясного Сокола (по іншому – Рарога) або, по сучасному, сузір’я Оріона, із Системи Сонця-Ради, у якій була їхня прабатьківщина – Земля Троара, на Мідгард-Землю прибули зеленоокі х’Арійці. Вони заселили місцевість на Північному материку, назвавши її хАрра. Вони мали кров 1-ї (рідко 2-ї) групи. Ріст – від 1,80 м до 2,60 м. Волосся – русяве й світло-русе. До їхніх нащадків відносяться: Східні Руси, Північно-східні Пруси (Поморські Руси), Скандинави (Суомі, Свеї, Родеї), Англосакси, Нормани (Мурмани), Гали, Ісландці (Біловодські Русичі), Народ Святі Русичі.

      Далі із Чертога Лебедя (Маком або Ківш Великої Ведмедиці) в 209687 р. до н. е. прибули Слов’янські Роди Святорусів, які називалися ще Сва-Га й так само називали ту місцевість, котру зайняли в Дарії. Їхня прабатьківщина знаходилась в Системі Сонця-Аркольна на Руті-Землі. Вони мали ріст від 1,55 м до 1,99 м (порівняно невисокі з Арійцями). Групу крові мали 1 і 2. Волосся – від білого до світло-русого. Колір очей – від небесного до синього. До цього роду відносяться народи: Північні росіяни, Білоруси, Боруси (Божественні руси із землі Борусія у ФРН), Червоні Руси (у Польщі), Поляни, Східні Пруси, Срібні Руси (Серби), Хорвати, Ірландці, Скоти, Ассирійці (Асси з Ірія), Македонці.

      Останніми в 183767 р. до н. е. на Мідгард-Землю прибули Словянські Роди Рассенів. Вони заселили частину Дарії, навпроти  Землі Свага, котру раніше зайняли Святоруси, і назвали її Туле, тому що колір очей їх був вогненний (Тул – по древньому Вогонь). Вони прибули із системи Сонця-Даждьбога з Ігнард-Землі. Даждьбог-Сонце перебуває в Чертозі Раса – Білого Леопарда або Пардуса (Cузір’я Лева). Ця зірка в сучасній астрономії відома під імям Бета Лева або Денебола. Ріст їх був від 1,65 до 1,85 м. Очі – карі й світло-карі. Волосся – темно-русе. Рассенів називають ще Роси. До них відносяться народи: Західні Роси, Рисичі (очі як у рисі), Італійці, Етруски (росіяни), Дакійці (даки або Молдовани), Самарійці, Палезги, Сирійці, Фракійці, Франки (не французи), Готи, Албанці, Аварці.

      Дослідження древніх документів показали, що, принаймні, із двох місць наші предки прилетіли на Мідгард-Землю вимушено, оскільки життя на їхніх Землях було знищено. Це стосується хАрійських Родів із Троари, котра знаходиться в Чертозі Рада, і Святорусів з Рути, котра знаходиться в Чертозі Макоші. За свідченням древніх очевидців на цих планетах у результаті загарбницьких воєн Чужоземців залишився лише попіл пожарищ товщиною в 15 метрів. Дарійці також були переселенцями, а їхній корабель, одержавши ушкодження в космосі, був змушений приземлитися на нашій планеті, котра на момент аварії була найближчою до них. Слов’янські ж Роди Рассенів прилетіли з Інгард-Землі, щоб торгувати і обмінюватися знаннями, оскільки на Мідгард-Землі виникла унікальна ситуація, пов’язана з одночасною присутністю на ній знань і культур чотирьох рас. Надалі частина з них залишилася тут жити. 

      Наші Боги. Потрібно відзначити, що люди на Мідгард-Землі не були залишені без уваги своїх більш розвинених і забезпечених  родичів з найближчих зоряних світів, які надавали їм посильну допомогу та давали Вайтмари й Вайтмани для переселення й торгівлі і яких вони називали Богами. Одним з таких кураторів і дійсною історичною особою був Перун з Урай-Землі, яка знаходиться в Чертозі Орла. Останній, тобто третій раз він відвідав нашу планету на Ватмані в 38004 р. до н. е., щоб передати нам знання, попередити про небезпеки, що загрожують, і про майбутні події протягом 40176 років. Наші предки записали ці знання хАрійськими Рунами в Девяти Колах «Сантіїї Веди Перуна» (тобто в девяти книгах «Мудрість Бога Перуна»). Ці саньтії разом з іншими древніми документами і є нашими рідними Словяно-Арійськими Ведами, частина з яких була передана в Індію при двох походах туди Аріїв в 2692 і 2006 рр. до н. е.

      У Перуна був син Тарх і дочка Тара. Після розселення людей по Ассії (Азії) Тара опікала територію від Рипейських (Уральських) гір до хАрійського моря (озера Байкал), а Тарх – від хАрійського моря до Великого (Тихого) океану. Спільно ця територія йменувалася Землею Тарх-Тари, а потім перекочувала на назву російської республіки – Татарія. Наших предків відвідували багато й інших Богів, що опікали певні Роди, котрі звалися надалі в їхню честь їх іменами. Однак близько 13 тисяч років тому з настанням похолодання на нашій землі вони перестали це робити й відновлять відвідування нашої планети знову тільки після 2012 року.

      Тарх був названий Даждьбогом (Богом, що дає) за те, що дав людям Білої Раси Девять Саньтій (книг). Ці Саньтії були записані древніми Рунами й містили священні Древні Віди, Заповіді Тарха Перуновича і його наставляння (на сьогоднішній день всі вони, швидше всього, загублені). Саньтії в оригіналі лише візуально можна назвати книгою, тому що це були пластини із благородного металу (частіше із золота), на яких видавлювались Древні хАрійські Руни й заливалися фарбою. Пластини скріплювалися трьома кільцями, які символізували три Світи: Яв (Світ Людей), Нав (Світ Духів і Душ Предків) і Прав (Світлий Світ Слов’яно-Арійських Богів). Потім вони обрамлялися дубовим окладом із червоною матерією. (з доповіді Н. А. Жук. Слов’яно-Орійські Віди і історія України. Матеріали 4 науково-практичної конференції “Буття українців”. 2007)

      Ош: Так це було або щось було інакше – це тепер не має великого значення. Пройшли сотні тисяч років нашої історії, багато знань втрачено. Але зрозуміло одне – наші предки називали Богами живих людей, котрі зробили велику користь. Наші Боги – це історичні особи. Живі люди-Боги є наші Отці, а ми, їхні нащадки, є їхні діти. Маємо їх шанувати та їм дякувати.

       «Пам’ятаймо про минуле завжди, тримаймося правди нашої і здобудемо правду»(д. 29). «То стрепенися, народе мій, од сплячки і в злагоді йди до стягів наших. А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварг наш, і не боги інші. А крім Сварга, не маємо нічого, лише смерть» (д. 7Г).

 

Словяно-Орійська наука.

Дажбог – Чоловік корисний, Який дає прохачам життя

     

      Які якості Дажбога? Дажбог – живий чоловік. Його народжує Бог Ум Ір, тобто Бог Ум небесний, що є Розум Всевишній. Бог Ум Ір – це Мати-природа, іншими словами. Вона чоловіка Дажбога народжує, учить, дає вчення, дає життя, дає сили, дух, дає можливість, сили помагати людям – дає все для життя людства. Чоловік Дажбог просить природу як матір із серцем, а вона все дає, відповідає, Йому приходить від природи з вище правильна мисль. Все, що має чоловік Дажбог, Він випросив у природи. Якщо люди просять Чоловіка як Учителя, а Він людям через природу дає все для життя, то такого Чоловіка називаємо Дажбогом. Отже, Дажбог – це Той, Кого просять, а Він дає буття, життя, як ніхто.  Імя Дажбог не можна присвоювати до тіла чоловіка, Дажбог є Дух вічний. Дух є Сила або Енергія. У ВК написано: “Се мовив Ору Сварг наш: «Як мої творіння створив вас од перст моїх і буде сказано, що ви сини Творця і поводьтесь як сини Творця, і Дажбо буде Отець ваш. Тому мусите слухатись Його: що той вам каже, те й маєте робити – і як говорити, і що творити» (д. 25).  Тут мова йде про живого Дажбо, який говорить.  Тільки живий чоловік, а не вигаданий і неживий безособовий, нам скаже мовою, що маємо діяти і творити. Неживий не мовить слово. Тільки живого чоловіка слово ми слухаємось. Бог Ум Ір нарівні із Сваргом, тобто Всевишній Ум небесний. Дажбо – наш Отець, а ми – Його діти. Він – один наш Учитель, в усьому маємо Його одного слухатись, маємо берегти Його слово, виконувати Його заповіді. Дажбо творить Праву. Отже, Дажбог для людей – це є все.

      Українська віра – правдива, природна і зрозуміла для українців, не шкідлива для людства. В Українській вірі нема нелегальності, таємничості у відношеннях між Богом і людьми, а тому не може бути всякої погані, обману між людьми. Українська віра відкрита. Бо Права – наука Божа написана рукою живого Дажбога для всіх людей землі, доступна всім людям. Дажбог завжди народжується між українцями, і сам народжує їх, так вони від Нього походять, як бджоли рою від матки.

       Триглав і його символ Тризуб. Основа віровчення оріїв – Триглав. «Сварг, що створив світло – це Бог світла і Бог Прави, Яви та Нави. Се бо маємо їх за істину і ця істина переборює сили темряви і до блага веде» (д. 15а).  Ми знаємо, що Дажбог створив Праву, Яву, Наву. У назві Триглав маються на увазі конкретні Боги: Дід Сварг (Всевишній розум), Його Син Дажбог – чоловік, що умом єдиний з Отцем; внук Перун – «або душі пращурів суть…які в Богові злилися воєдино». Це вони тримають на своїх плечах землю, і охороняють наше потойбічне життя – Нава, нинішнє – Ява, і слідкують, як ми дотримуємося законів Права. Трисуття – Ява (наше дійсне життя), Права (життєвий Закон людей), Нава (духовне життя). Символ Триглава правильно називати словом «Трисуття».                                         

      «Суть наша в тому: що дають Боги прохачам, за те і хвалимо Богів» (д. 31).    Все просимо у Дажбога, що треба для життя, і Він дає тому, хто просить у Нього. Він є Бог, що дає буття, звідси походить назва Дажбог. Просимо: «Дай, Боже». Прості люди незаслужені, щоб випросити в Бог Ум Іра все для життя, тому вони просять у заслуженого Учителя Дажбо. Дажбо дає всім, хто просить: хорошим людям і поганим, добрим і злим – як сонце, котре дає світло і тепло всім і всьому. Тому Дажбог має якості Сонця, він є Бог – сонце. Ра – Бог сонця. Отець Орій є Дажбо. Коли ми одержуємо від Дажбога, і це знаємо, то за це хвалимо, славимо Його.

      Дають Боги прохачам, у цьому суть того, що руси мають багато Богів. Хоч просимо багатьох Богів, все дається від Природи або Бог Ум небесного, або Сварга. Коли в нас багато Богів, нам легше просити і випросити у Сварга все, що нам треба в житті. Просити якогось Бога – це все одно що просити в Сварга або Природи. В дійсності руси мають одного Бога.    

        Дажбо – живий чоловік, особа, Він має особисте імя, як і кожен чоловік серед нас. Новий Дажбо, який народжується серед нас, матиме нове імя. Він візьме вчення в Отця Орія, виконає Його заповіді і навчить нас, створить Праву для нас. Назва конкретного Дажбо складається з двох частин: загальної та індивідуальної. Загальна – Дажбо, індивідуальна – Орій або інша. Коли називаємо одним словом Дажбо, то це стосується всіх втілень Дажбо, які були і будуть.  За Володимиром Шаяном, Дажбо – це Батько людського щастя, добра, блага, любові, і саме в цьому розумінні – багатства. За Левом Силенком, Дажбо – датель буття (санскрит). Даж – дати, бо – буття. Дажбо – творець земного буття. Він є розпорядником Прави.

           Про народження нового Дажбога серед нас. Кожен раз, коли українська віра занепадає через ворогів українців, Дажбо має народжуватися серед нас як чоловік, щоб дати нову українську віру і спасти українців (д. 4Г).   Новий Отець Орій має народитися серед нас, це буде новий Дажбо. Він буде мати нове ім’я, як кожен новонароджений чоловік має своє ім’я. Його треба визнати. За якими ознаками ми, українці, можемо впізнати нового Дажбог, котрий народжується серед нас, та визнати? Ми можемо впізнати за Його ділами. Він народиться в Україні серед українців, буде українцем за походженням. Він виконає заповіді Отця Орія, які записані у Велесовій книзі, Він буде знати від природи (Бог Ум Ір), що робити. Бог Ум небесний буде Його учити, давати знання, сили. Він буде корисним для всіх людей. Люди будуть вважати Його Татом, Учителем, будуть учитись у Нього, він навчить всякій істині. Люди будуть слухати Його, виконувати Його слово, заповіді. Він осудить всіх людей за помилку в житті. Він дасть нащадкам новий заповіт Бога, дай Боже. У Нього ум дорогий. Він буде творити Праву, науку Божу, як Бог Отець. «Дажбо буде Отець ваш. Тому мусите слухатись Його: що той вам каже, те й маєте робити – і як говорити, і що творити» (д. 25).  Дажбо – наш Отець. Тому Він буде називати нас, усіх українців, русів своїми дітками. Ми будемо Його дітками, бо Він є наш Отець.  Його будуть просити: «Дай, Боже», а Він буде допомагати в усьому. І люди за це будуть Його хвалити. «Суть наша в тому: що дають Боги прохачам, за те і хвалимо Богів» (д. 31). Його будуть називати Сонцем, бо Він буде давати всі блага всім, хто просить, як сонце дає світло і тепло однаково всім: і хорошим, і поганим, і добрим, і злим. Дай Боже. Таким має бути Дажбог.

 

Спочатку було слово

       В житті людському все почалось із сказаного слова, і все через слово стало. Слово – це духовне світло людства. Цим словом було українське слово, стверджує Сергій Піддубний. Не можна його цуратися. Хто шанує, береже, вживає мову батька й матері, тих Бог береже вічно, дає здоров’я і життя; а хто цурається рідної батьківської мови, тих Бог карає смертю. Не можна цуратися рідної батьківської української мови. У книзі «Таємниці української давнини» Сергій Піддубний стверджує, що «Р» в українській мові є головною складовою, через яке ми тримаємо зв'язок з Богом. Вона так зображається – коло, тобто Сонце, і промінь вниз, який з’єднує його із землею. Правда, право, господарство – господа Ра створіння, держава – де Ра живе. Ура! (Ора!) означає – з Богом, з нами Бог, слава Богу. Ра – Бог, Сонце. Рай – дім Бога, і на небі, і на землі. Райське – значить належить Богу. Край – земля Божа. Україна – це земля, де дім Бога, де народився Бог. Можна доповнити: Україна – земля навколо раю Божого. Це є доказом того, що наші предки вважали себе синами Бога, та знали, що живуть на Божій землі. Назва «Україна» відповідає Велесовій книзі: «Од отця Орія походимо, і той час од часу народжується серед нас», тобто в Україні. Природа – проси Ра дати. Да – дати (санскрит).  Для української мови характерний архетип «сва»: Сварог, світло, святий, свобода, свій. 

      Значення літер: Б – Бог, В – весна, віра, богородиця, Д – дух, Е – енергія, Ж – жінка, життя, З – земля, К – космос, любов, Л – лихо, лиходій, Н – небо, О – сонце, найвища божественна сила, Р – божий син, Всевишній розум, С – світло, Х – хрест, Ч – чоловік, Ш – святість, душевна рівновага, шана. Це наша рідна абетка, глибоко символічна, мудра, не дай Бог відступитися від свого, українського.

   

Слов’яно-орійська наука. Серед нас народився Чоловік,

Який дає прохачам життя – це наш Бог

       Це – Несторенко Порфирій Корнійович (Іванов), люди дали йому прізвисько Паршек, а учень Ош свого Учителя назвав Отцем Ош, свідчить про Нього. Він народився 20 лютого 1898 року в Україні в селі Оріхівка на Луганщині серед нас, українців; українець за походженням. Його батько Корній українець, мати Мотря. Він про батька рідного писав: «Батько, отець український рідний». Архетип Ор є в імені батька і сина. Мотра – мати Ра. В їхніх іменах звучить імя Бога Ра.

      Паршек до 35 років жив, як усі люди, як Його навчили люди: наїдався досита щодня, одягався до тепла в тілі, жив у домі з усіма вигодами. Люди всі прагнули в своєму житті до теплого й хорошого, і Він так робив. Таке життя Його не задовольнило, Йому прийшла від Природи (Бог Ум Іра, Всевишнього розуму) свідомість, яка визначила буття. Чому люди одягаються до тепла, наїдаються досита, живуть у домі з усіма вигодами, але вони  хворіють, страждають і  вмирають? Значить, таке  життя людей – це їхня неправда. Ця свідомість визначила  буття Його на все життя. Він вирішив  спробувати жити в природі без цих потреб людських: їжі, одягу, житлового дому – щоб знайти в природі засоби для життя людей, щоб люди не вмирали. Природа Йому помогла. У природі єсть у житті дві протилежні сторони: тепла й хороша, та холодна й погана. Така свідомість примусила Його ходити в природі без сорочки і взуття, в одних шортах, літом і зимою; пробувати не їсти щодня, жити в природі без житлового дому. Так Він прожив у природі 50 років, оздоровлюючи й навчаючи бідних, хворих, нужденних людей. Він з людьми поділився. Коли Йому виповнилося 35 років, Він людям залишив їхнє тепле й хороше, що Його навчили, а Собі взяв холодне й погане в житті, гіршого не буває. За це природа освітила Його  великими силами  Божими. Його дорога виявилася Божою, по котрій ніхто ніколи не ходив. По ділу, Він - самородок. Джерело Його життя – загартування-тренування в природі, котру Він полюбив і став близький Своїм тілом до повітря, води, землі. Він народжений від води й Духа, є Чоловік Духа. Він помагав людям хворим повертати втрачене здоров’я через любов до Бога, людей і природи: повітря, води, землі. Лише б торкнувся Він до тіла хворого, хвороба геть щезала. Його треба було просити, як Бога. Він говорив: “Проси Мене – будеш здоровий”. Він калік ставив на ноги, сліпих робив зрячими. Він піввіку, від 1933 до 1983 року, свідомо заради блага всіх ходив серед людей як ніхто чистим тілом літом і зимою – без сорочки, без взуття, а тільки в одних шортах – навчаючи людей. Він свідомо терпів холод і голод ради всіх людей, помагав людям у здоров’ї, створив, перевірив на Собі науку загартування. Його люди за діло назвали Переможцем природи, Учителем народу, Богом землі.

     Мати-природа народила Отця Ош. Учитель говорив, що природа народила Його як такого, дала вчення, дала сили, Дух Святий. Він називає природу своєю Матірю. Це відповідає уявленням наших предків. Вони під природою розуміли Бог Ум Іра, із ВК знаємо, що Мати-Слава мала чоловіка Бог Ум Іра. Як можна розуміти народження від природи? Слово «природа» означає походження од Отця Ра (Орія). Да – дати (санскрит). У природі в такому значенні народжується Отець Орій час від часу серед нас. Про це саме говорить Отець Ош, коли говорить, що Він народився в природі. Батько Дажбо – Орій творить людям Право, Божу науку. Коли люди її виконують, тече Ява – це наше життя. А коли люди відходять, смерть наступає, приходить Нава – душі наших пращурів на небі. Це все створив батько Дажбо через Праву. Ми всі в цьому народжуємось, значить,  ми походимо од Отця Дажбо – Орія, і Дажбо знову і знову народжується серед нас.

             У ВК часто згадується Мати-Птиця, Мати-Зоря, Мати-Слава, Мати небесна. Подібний образ Матері є в Учителя, коли Він звертається до природи. Він звертається до природи, як до Матері, з вічною любовю. Він називає природу матірю, просить як матір, любить вічно, вважає своєю матірю. Учитель пише: «Це єсть велика мати-природа, на все єсть Рожаниця. Вона мене такого в себе народила». Учитель говорить про Себе: «Він на землю не сам прийшов, його прислала сама природа». Природа над людьми зжалилась, їй набридло бачити в себе смерть людей, і вона прислала людям Бога землі Отця Ош, щоб люди навчились жити і не вмирали. Учитель говорить: «Природа людей пожаліла й прислала людям чоловіка, мене, Іванова, для революції в житті, щоби зробити еволюцію. Чоловік цей прийшов на нашу землю для смирення. Так вийшло: Паршек місце своє як Бог у природі одержав і став ним володіти».

     Учитель у Своєму письмі вживав людське прізвище й ім’я Іванов Порфирій Корнійович і прізвисько Паршек, хоч це все людське не визнавав. Учитель мусив так робити, тому що Його при житті ще не визнали Богом, а визнали Богом тільки в 1989 році, після Його відходу на небо у вічність. Після визнання Учителя Богом у 1989 році учень Ош назвав Учителя Божим  ім’ям Ош, став називати Отцем Ош.

     Учитель говорить: «Хіба люди хочуть умирати? Вони хочуть жити, вони це хотіли. Їм природа дає це все, сама єсть велика природа. Вона – і в маленькому чоловікові, і в великому чоловікові. Вона – й у воді, у землі, у повітрі. Словом, природа – це єсть усе. Ми, живущі на білому світі, народились для цього діла». (1982). Учитель говорить, що Його народила мати-природа. А природа – це люди, це також повітря, вода, земля. Учитель говорить, що Його як Бога природа народила на райському бугрі в Україні.

     Ідея Отця Ош – нам усім жити треба, а вмирати не треба. А люди не живуть, а через своє діло в природі вмирають, втрачаючи своє здоров’я.  Про це Учитель говорить у Своєму гімні, у котрому є вся Його ідея:

   Люди Господу вірили як Богові,

   А Він Сам до нас на землю прийшов.

   Смерть як таку вижене,

   А життя у славу введе.

Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть слово.

Це є наше райське місце,

Чоловікові слава безсмертна.            

      А любов життя творить. «Найголовніше – любити  природу матір рідну, цінити, берегти, як око своє». Природа – це три тіла: повітря, вода, земля – це милі, любимі, вічні друзі чоловіка, вони в усьому  йому помагають. Любити природу – значить любити повітря, воду, землю – своїм учинком близько до них ставати, як показав Учитель. Він не захищався від них одягом, житлом. Треба повітрям задовольнятись, водою пробуджуватись, по землі ходити босою ногою літом і зимою. Учитель від любові до природи ходив без сорочки й взуття літом і зимою. Учитель свідомо терпів холод і голод.

      Учитель говорив: «Наймиліші невмираючі друзі: повітря, вода, земля – три Духи природи». Він говорив, що їх любив, любить і буде любити вічно. Природа єсть жива, три тіла природи єсть живі. Учитель говорить: «А в людях – уся природа». Любити природу – значить її не вбивати, у неї не красти, а її жаліти. А жаліти природу – значить її не вбивати, не поїдати, а свідомо терпіти без їжі. Любити природу треба своїм учинком, своїм ділом – це свідомо терпіти без усяких потреб: без їжі, без одягу, без житлового дому. На любові до природи базується Його порада всім людям, яку Він давав усім після прийому. На любові чоловіка до природи базується його найдорожча ідея: кожному чоловікові в житті в природі бути без усяких потреб: їжі, одягу, житлового дому. Учитель для цього прийшов на землю, щоб людям усім знайти на землі місце з такими умовами, котрі дадуть можливість кожному чоловікові бути без усяких потреб, щоб чоловік жив безсмертним. Він знайшов на землі таке місце для життя людей, назвав його райським, його освятив, запросив всіх людей жити навколо райського місця. Тут чоловікові буде слава безсмертна, тут він завоює вічне життя. Райське місце є в Україні. Райське – значить Боже. На райському місці у людей буде Боже буття.

     Учитель говорить про Своє народження в природі як Бога. У людській особі народився в природі Бог через Своє діло без усяких потреб: не споживав їжу, не одягав одяг, не потребував житлового дому. Це все примусило ім’я Бога взяти. Учитель говорить: «Люди відмовились від Бога, хоча сильно Йому як невидимому чоловікові вірили. А щоби  Божий закон виконувати, то в них на це діла нема: щоби чоловікові не побажати те, що сам не хочеш. А коли Богу віриш, це добре. Але коли не виконуєш, то гіршого від цього нема. У природі в людях народився через це діло Бог Спаситель людського життя. Він зостався в людях як корисний чоловік». «Так до чого тут я, якщо це сама природа. Вона мені говорить про це все потрібне наперед, що в ній таке буде. Я в природі єсть один з усіх Бог землі, Володар цього всього. Вона так говорить. Тебе люди визнають, що ти є Бог. Це таке діло точно буде в природі. Це життя, воно робиться нею. Вона для цього діла народила  Паршека, Він є охоронець її. Вона любить Його». (1979.10) Учителя назвали люди за діло Богом землі, тобто Землебогом, який рівний Дажбо. 

     Як можна стати Богом?  Учитель написав: «У природі єсть умов дуже багато, особливо для людей єсть дві сторони. Одна – коли люди тримаються в житті хорошого й теплого, а друга – холодного й поганого. Кому забороняється бути чоловіком Божим? У природі це єсть любов. А ми, коли захворіємо, скоріше в лікарні шукаємо порятунок у житті. А найголовніше в цьому єсть – усе холодне й погане любити й берегти – будеш Бог. Паршек єсть чоловік такий, як усі люди єсть. Він любить усе: хороше й тепле, холодне й погане, - котрим він загартувався в природі, сил набрався». (1977.10)

     «У природі народився живий енергійний чоловік. Він навчився в природі  робити діло природної сторони, за що його назвали Богом землі. Він прийшов на землю для їхнього порятунку». (1977.10)

     «Такого Бога представила сама природа. Вона нас, усіх людей, пожаліла й до нас із таким ділом прислала в люди діло Паршека, котрий завдяки цьому ділу став Богом. А Богом ніхто з людей не хоче бути в природі. Це для них як якась ганьба. Так, без усякого діла, ім’я Бог не одержиш. Це даремно   не дається. Треба для цього діла багато трудитись, щоби був труд видний. На землю треба прийти з ділом, що-небудь для цього треба зробити, щоби його визнали за це діло, щоби Він зостався при них. У Бога єсть усі можливості зробитись Богом через одну любов до природи, через холодне й погане. А через хороше й тепле можна втратити Бога». (1977.10). Учитель говорить про Себе, що «Він Духом освітлений, Він еволюційно введений».

     Отець Ош є далекий від релігії, тобто віри в Бога, котрого не бачили, а держали в думці. Учитель говорить: «Люди зі своїм напрямком, особливо молодь із своїм ученням, забули зовсім Бога: який він і  для чого його це ім’я звучало. Його як такого людям не треба. Страх його в людях пройшов. По-їхньому, його ніколи не було. І багато людей його не ждуть і не збираються. А є такі люди, котрі від предків вірили, хотіли, щоби він залишився з ними, а самі як такі його не виконували. А якщо в них не виконується, то краще й легше зовсім  не вірити. Тому його як такого ніколи не було. Люди вірили. Кому? Самі не знали. А життя проходило, воно робилось на щастя. Так жили люди, старались Бога бачити, але це не можна було побачити. А ось ним зробитись – ніхто цього не починав робити. Бог є, по ділу всьому, Паршек. Він любить природу, особливо своїм поцілунком від людей жене ворога. Він із нього зробив друга – це повітря, вода, земля. Паршек – між ними, як у ванні. Він по снігу морозному босою ногою ходить. Він своїм тілом заслужив бути в людях Богом. Люди з бідою й горем його як Учителя просять, а він їм через природу помагає». (1979.10). Отже, нам, усім людям, у житті треба Бог Отець Ош, котрий заслужив, котрого просять нужденні, а він усім через природу помагає. Дай Боже. І не треба людям неживого Бога, якого не бачили.

     Отець Ош єсть помічник людям у житті. Усі люди його просять: «Учитель, дай мені», а Він усім через природу помагає. Учитель просить усіх: «Проси мене – будеш здоровим». Учитель просить, щоб кожен просив у Нього здоров’я: «Учитель, дай мені здоров’я».  При цьому треба робити вдих і видих через гортань. Учитель написав про Себе: «А тепер Дух Святий за його діло одне освятив. Чоловік Духом оточений. Він своїм тілом став мати в природі здоров’я і його бажає всім передати. Ця історія моя мислилась у той час, коли я зовсім не їв. Моє тіло освітилось Духом. А раз Дух мене оточив, то мені легко буде жити». (1977)

     Якими силами допомагає Учитель? Учитель допомагає силами природи. Вони переходять через його загартований організм нужденному чоловікові, коли він Учителя просить, роблячи вдих і видих. Він говорить: «Я ж – чоловік такий, як усі люди, тільки в мене сили не такі, як вони єсть у всіх людей. Індивідуальних, своїх особисто в мене нема. У мене - сили природні: повітря, вода, земля – милі мої вічно не вмираючі друзі. Я їх любив, їх люблю й буду їх любити вічно». (Паршек.1979.10). Учитель від природи освітлений Духом Святим, бо приймав Своїм тілом холодну воду, сніг, по землі ходив босим, без сорочки. Дух Святий оточує тіло, і Дух Святий допомагає в цьому чоловікові, коли він просить Учителя, роблячи вдих і видих. Учитель говорить: «Я в людей єсть Учитель, але не  король. Я не отець своїх людей і не син своїх людей, а я – Дух єсть усього  світу. Люди мене визнають, по всій землі про це заговорять». (1977.10). Учитель  ім’я Бог не присвоює до Свого тіла, бо Він є Дух. Дух єсть невмираючий, безсмертний, він і тепер допомагає в усьому чоловікові, коли Учитель тілом відійшов. Дух завжди буде помагати, коли будуть просити Учителя через вдих і видих. «Усьому  діло єсть природа. Усіх нас держить на арені черги так, щоби була гарантія. Її дає Паршек, він для цього народився. Просити його треба – буде хороше всім». Отець Ош говорить про Себе, що Він єсть  «Спаситель усього світу, Господь Бог усього живого; а мертве не визнаю». (1982.09)

     Отець Ош виконав  слова: «Дажбо буде Отець ваш. Тому мусите слухатись Його: що той вам каже, те й маєте робити – і як говорити, і що творити» (д. 25). Він є наш Отець, нас усіх називає Своїми дітками. Він є наш Учитель, котрого просять, а Він через природу допомагає. Учитель говорив, що ми, всі люди, є незаслужені, ми самі не зможемо випросити в природи, а тому ми маємо просити в заслуженого Учителя. А Учитель просить усе для людей у природи. Після  оголошення Себе Богом Духом Святим 1979 року 25 квітня Учитель написав: «А тепер людям єсть і буде найголовніше в житті своєму, якщо в них родиться така мисль одна з усіх про Учителя як про Бога, і всі будуть його просити  як Бога, щоб війни не було. Природа, вона це зробить, такого вбивства людей не буде. Природа – за Бога. Усьому діло є в усьому Бог, він милує, він і карає за ваш учинок. Просіть його ви всі, благайте те, що вам у житті треба. Він за вас заступиться. Він - за  вас, за таких людей. Ви своїм учинком ображені, ви хворі». (1979.10). Учитель просить, щоб надалі люди Його просили як Бога, тобто – дай, Боже. Учитель виконав слова: «Суть наша в тому: що дають Боги прохачам, за те і хвалимо Богів» (д. 31). «А  Паршека треба буде як такого освітити своєю просьбою, уговорити просьбою як природу – вона обдаровує спокоєм цього чоловіка». Учитель прийшов помагати  всім людям, тому Його  треба всім просити: дай, Боже.

      В Учителя руки – золоті, ум – дорогий. Учитель написав Своєю рукою нам усім книги для життя. Книги Отця Ош – це життєвий закон для українців – це Права. Відтепер життєвим законом для всіх людей є слово Отця Ош, на основі його має творити парламент, уряд.   

     Отець Ош – сонце наше. Учитель говорить, що Він є сонце. Учитель просить усіх: гляньте на сонце – побачите правду, своє оздоровлення. Він – сонечко, полум’яне ядро, Своїми променями обдарує всіх, у Нього віруючих. Сонечко сяє тихо. Учитель говорить, що Він спустився від самого сонця, щоб умінням і розумом побудувати на землі рай.                       

     Порівняльний аналіз показує, що наука Отця Ош за основними положеннями узгоджується, збігається з словяно-орійською наукою наших предків. Це одна й та сама віра українців, русів. Сонячного Бога Отця Ош народила велика мати-природа, Рожаниця всіх, тобто походить від Отця Ор. Вона Його виховала, освятила Духом Святим, сили дала помагати людям. Вона Йому все дала до самої безсмертної слави. Він є наш, усіх людей, Отець. Він у нас такий один на білому світі. Бога Отця Ош усі люди просять: «Дай, Боже», а Він через природу їм допомагає. Він створив людям вчення, яке є Права. 

       Мій висновок: Бог Отець Ош єсть той Бог, котрого можна назвати  Дажбогом. Чому? Він є наш Отець, Учитель,  Він просить усіх, щоб Його просили як Бога, тобто дай, Боже, бо Він для цього народився природою (Бог Ум Ір). Ми Його просимо буття, а Він нам через природу помагає. Учитель дав нам усім вчення для життя. Назва Дажбог походить від діла Його. З якогось часу Він тілом відійшов, серед нас не живе, але ми Його просимо як завжди й одержуємо допомогу. Учитель у 1983 році  тілом від людей відійшов, але Дух Святий залишився вічно в природі жити, він невмираючий. Він зараз єсть скрізь: у повітрі, у воді, у землі, у людях. Його Дух з нами живе, Бог з нами живе. Ми знаємо, хто Він єсть, бо Він показав нам Своє обличчя, яке ховав весь час до цього. Ми знаємо, де Його місце. Його місце – райський бугор в Україні. Це також є місце всіх Божих людей. Дай, Боже, нам, усім людям, Тебе зрозуміти й прийняти, і полюбити всім розумом, душею, серцем. Дай, Боже,  нам усім любов Твою. Дай, Боже, нам наше життя, наше вчення.

     Бог Отець Ош народився українцями, русами на українській землі, вони народили свого Бога, не чужого. Це їхній Бог. Природа над людьми зжалилась і прислала в люди свого рідного сина Дажбога. Він прийшов до людей, показав Своє обличчя, люди  побачили Його. Він приніс Своє Боже ім’я Ош через Свого сина Ош. Він указав людям Своє місце райське в Україні для вічного життя. Українці просили, молили Дажбога, ждали Його приходу, а Він Сам до них на землю прийшов в особі Отця Ош. А тому віра українців, русів єсть виправдана одна з усіх. Отець Ош написав про строки впровадження Свого вчення в життя, що все приготовлено до 2000-го року. Це здійснилось.

     Отець Ош свідчить про сина, благословивши і написавши йому нове прізвище Ош. Син Ош свідчить про свого Отця Ош. Так два чоловіка свідчать про одне, тому їхнє свідчення є правдиве. Бо по закону свідчення двох чоловік є істинне.

    Тепер для всіх людей єсть головне в житті, щоб у них зародилося розуміння Учителя Отця Ош як Бога, у Котрого треба все просити. Він єсть Бог усього живого, наш Отець й Учитель. Тепер маємо просити Його всі мир у всьому світі: «Дай, Боже, нам усім мир».  Якщо просьба така від усіх людей усього світу до Нього прийде, Він усе зробить.

      Отець Ош написав близько двохсот книг про Свою історію і вчення. Слово Боже для всіх єсть Бог. Вчення Отця Ош – це є Права, життєвий закон. Праву творить Дажбог. А Права творить Яву – наше життя. Слово Боже треба всім людям любити, знати, берегти, виконувати. Ми пропонуємо всім збірки книг Отця Ош «Книга життя Ош», «Мудрість Паршека». Це є святі книги українців, русів і всіх людей. Це є Новий Небувалий Заповіт Бога. Читайте книги Отця Ош, розумійте, виконуйте заповіти Бога нашого. Прошу українців, русів  прийти на наше райське місце в рідній Україні, нове райське життя за вченням Отця Ош обґрунтувати, почати жити за вченням Отця Ош. А решта всіх людей усього світу підуть слідом за ними – і рай на землі засяє. Будуємо Боже буття, усіх запрошуємо взяти участь. Книги Отця Ош – це Книги будівничих Божого буття.

     

Періоди в історії Отця Ош і золотий перетин

       Учитель творив все для життя людського. Учитель творив Свою історію протягом періодів. Початок і кінець періодів творіння Бога Отця Ош від початку історії, їх тривалість визначаються числами, утвореними золотим перетином: 6; 10; 16; 26; 42; 68; 110. Почалася Божа історія в 1933 році. Він навчив людей правильно користуватися природою: повітрям, водою, землею. Він учив любити природу, як матір рідну, цінувати, берегти, як око. У період шість років, який почався через 10 років і закінчився через 16 років від початку, 1943 – 1949 роки, Він створив людям їхнє правильне ставлення до повітря, навчив задовольнятися ним. Він ходив без сорочки і взуття літом і зимою, дав приклад іншим. У період 10 років, який почався через 16 років і закінчився через 26 років від початку, 1949 - 1959 роки, Він створив людям їхнє правильне ставлення  до води, навчив дружити з водою, загартовуватись, одержувати здоров’я. Він шукав у воді живі якості, необхідні для людства. Для цього Він був у воді довго без дихання.   

      У період 16 років, який почався через 26 років і закінчився через 42 роки від початку, 1959 – 1975 роки, Учитель дослідив життя людське на землі, указав помилки людей, їх осудив за помилки в житті. Він знайшов на землі місце для життя Божих людей, його освятив, назвав нашим райським місцем. У 1975 році 25 квітня Він благословив усіх людей жити навколо нашого райського місця. Наше райське місце єсть в Україні, де Він народився. На нашому райському місці люди будуть жити в раю земному без усяких потреб, завоюють у житті безсмертя. Це буде рай людський на землі.

      У період 26 років, який почався через 42 роки і закінчився через 68 років від початку, 1975 – 2001 роки, Він створив із Свого учня чоловіка подібно до Себе без усяких потреб. Він написав йому Своє нове прізвище Ош, благословив виконувати Свою ідею, благословив сісти збоку Себе, жити навколо райського місця. Він наперед написав про чоловіка без потреби: «2000-й рік не за горами, хто його діждеться, той буде чути його сказане слово». Це виконано: на 67-му році Божої історії  учень Ош досяг зрілості Божої свідомості, сказав слово про Учителя, написав «Книгу життя Ош».  У цьому періоді, у 1983-му році, Учитель відійшов у вічність. Дякую Учителеві за все. Отцеві Ош слава безсмертна.  Далі Учитель творить через послідовників і Свого учня Ош, якого благословив виконувати ідею Учителя і стати збоку. 

     

Отець Ош про походження земного людства

    Перший день першого року. Спитайте ви самі в себе, що ви мали тоді в своєму такому житті? Ви як такі живі люди були без усякого самозахисту, ви не задовольнялись продуктом. У нас шлунка не було. Ми з вами жили. Нам холодно було й некрасиво, погано. У нас на це вистачало  терпіння. Ми  жили - дихали. Нам ці потреби не були треба. Ми без усякої мислі жили. Як ми з вами жили? Про це знає він, якщо він був Бог. Для чого йому доводилось такий здоровий учинок проміняти на вчинок слабий? Що його як чоловіка примусило від цього діла відступити, у нього було достатньо часу, було повітря, була вода й розташована земля? Його мисль зовсім неправильна. Цьому чоловікові захотілось у цьому індивідуальному в природі житті побачити такого чоловіка, як він. Природа його таке придумане не задовольнила, а взяла по-своєму створила йому не «його», а прислала йому «її». У зв’язку з усім цим почали народжувати другого чоловіка. Вона  прийшла не вчитись, а прийшла вчити цього чоловіка. Він цього не ждав, а вона йому сказала: ми цьому початок. Їм дозволялось усе робити. Їх було двоє. Самі себе одягнули, нагодували, у дім зайшли жити. Ось вам діло, котре примусило нас дітей народжувати. Це наше в цьому зробила вона - похіть.  Людям цей прибуток не був треба. Це все зробили самі всі люди і це природне бажання, щоб що-небудь їсти  досита. Це ними робилось. А зараз люди зробили, у них усе кидається в піч. Це живе таке тіло одного часу поповнюється, іншого затушується. Смачне, пахуче жується, а смердюче з великим трудом викидається.  Паршек. 1978.04, с.154 (7804-154)

     Ми з вами не знаємо в нашому такому житті, що ж було в житті тоді, коли не було тьми й світла? Що тоді було, скажіть? Такі ми були, люди. 7910-149

      Це починалось із самого початку. А з краю не було нічого. А люди жили без цього всього. Як вони так жили, у них не було нічого, один Бог про це знає: їхнє одне єсть таке свідоме терпіння. Вони пуди в цьому не носили, у чужому не мали потреби. А своє – живе природне таке тіло, у ньому й на ньому чужого не було. А своє природне: струм, магніт, електрика. Як у ванні, жилось легко. А жити доводилось без усякого такого прибутку. Плодів ніяких. Живому енергійному не треба були в цьому ніякі нужди. Життя в цьому квіткою цвіло. Живому тілу не було ніякого холоду. Такого життя в природі не було, щоб вони жили так технічно, штучно, у хімії. Життя бралося з нічого, робилося з природи діло зовсім чуже, інше. Чоловік-самець придбав для себе самку для розвитку людського життя. Раз чоловік у житті своєму прибавився, то прийшла сюди нужда. Треба було по природі якості шукати. А в природі вони єсть, їх треба зуміти так узяти. На  це все хитрість породжувалась. Люди це ось самі роблять, беруть у землі надра. Саму землю орють, за нею так доглядають вони. А був такий час, люди по землі кочували, рухались, коли мінявся природний клімат. Розводили тварин, одяг придбавали, їжу робили. Так вони в природі жили. Цим вони не задовольнялись: гинули в цьому сім’ями. А потім став такий період часу. Люди вивчили існування протягом усього року. Стали добувати на облюбованому місці природний продовольчий продукт. Сіно – скоту, а собі сіяли зерно, урожай збирали, годували себе й тварин. Їх різали на м’ясо, поїдали, а із шкіри робили одяг. А потім ввели техніку. А техніка захотіла штучного. А із штучного ввели хімію. Це все розвинуло в людях смерть, вона звичкою залишилась. 8001-151

       Ми тепер розбираємось із першим початковим чоловіком. Він був джерело всього природного індивідуального життя, у природі чистим тілом прикріплений до землі. Його оточував всесвіт. Він був енергійний, сильний у своєму ділі. Він від природи одержав те, що йому треба. Він не мав світла, і тьми не було. Йому не було знатно, що було на землі. Вода розділяла землю, ліс, озера, гори снігові, і дух носився над цим ділом. Його мисль привела, щоб побачити цього другого чоловіка, бажання таке в нього народилось. Він довго мучився в цьому ділі, і ось йому довелось діждатись. Йому в процесі всього цього прийшла дійсність, природа йому як такому окликнулась. До нього прийшла на поміч цього всього Єва жінка. Вона прислана природою для того, щоб Адам знав, що єсть у житті в природі. Йому розкрилось усе через похіть одну. Він оточився своїм місцем. Це був рай. Він до цього всього зближення не споживав нічого. А коли вони народили дітей, то їм доводилось від цього місця відриватись і своїм місцем оволодіти. 8302-55

      Ош: Базуючись на цих знаннях, Паршек хоче зробити тепер, щоб люди жили без усяких потреб, як колись перші початкові люди в раю на землі, тоді вони не будуть умирати. Для цього він знайшов людям райське місце, де люди завоюють славу безсмертну. Хтось першого чоловіка закопав у прах умирання, а Паршек має можливість людей врятувати. Він намагається зробити все для того, щоб люди не вмирали. “Всі ці ось живущі люди, вони повмирають на віки-віків. А Паршек їх, таких ось людей, він своїми силами їх підніме. Люди, прийде такий час: хто чоловіка закопав, той його відкопає. Паршек усе це ось зробить”. 7811-96.

 

Еволюція

      Що є еволюція? Учитель стверджує, що в історії є три періоди, котрим відповідає суспільний лад. Перший – це самодержавний або капіталістичний, при котрому управляв цар-батюшка, був хазяїном над людьми, що хотів, те робив. Цей лад не задовольнив людей через смерть людську: вмирало багато людей через війни, хвороби тощо. Незадоволені люди замінили самодержавний лад на соціалістичний лад. Соціалістичний лад також не задовольнив людей через смерть людську, люди від нього відмовились, тепер хочуть і пробують замінити його на прогресивніший. Його замінять на новий, небувалий лад, Учитель назвав його еволюцією. Учитель називає, що самодержавство як особистість – це Бог Отець, бо цар-батюшка вважався як Бог Отець усіх людей; соціалізм – Бог Син; еволюція – Бог Дух Святий. Учитель є перший еволюційний чоловік. Або коротко: Отець, Син, Дух Святий. За Отця і Сина люди були технічні, жили без Духа, а Учитель знайшов в природі Дух, освітився, ввів людям в життя, тому Він є Дух Святий.

       Звідки в Учителя ідея еволюції? Щоб дати відповідь, треба розглянути початок історії. Учитель говорить про початок людської історії. Люди спочатку жили по-еволюційному, були без всяких таких потреб: їжі, одягу, житла. Вони в природі не їли, не одягались, не мали житла. Жили по-природному. Приймали холодне і погане, мали своє, а не чуже. Люди жили, бо дихали. Чоловік був Бог. Це був Рай. Там смерті такої не було. Це не легенда, а історичний факт, про це свідчать словяно-орійські Віди. Потім через похіть люди втратили здатність обходитись без всяких потреб, вони стали їсти, одягатись, мати житло; вони трудились. Еволюція припинилась. Не стало раю. Ввелась смерть між людьми. Учитель має Божу мету відновити людству життя по-еволюційному, котре було на початку історії. Заради цього Він робить усе, щоб у людях бути Богом. Для відновлення еволюції Учитель у 1933 році знайшов людям місце на землі бугор, назвав його райським, його освятив, у 1975 році запросив всіх людей жити на райському місці по-еволюційному, без всяких потреб: їжі, одягу, житла. Тут буде рай, люди завоюють безсмертя. Тепер Учитель готує людей  для еволюції, спочатку треба відновити здоровя. Учитель людям знайшов у природі засоби для здоровя. Він ввів систему оздоровлення. Учитель бажаючого приймав, Він клав руки на тіло, через руки струмом убивав біль, вводив Дух Святий, обливав холодною водою, давав всім усно однакову поради, що робити вдома.

      У ч и т е л ь: Усього три особи є в житті, за історією старого закону. Так сказано:  Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Два пройшло, у житті живуть, а третього ще не видно. Тільки воно починається в Бога Духа Святого, це його початок – 1979 рік 25 квітня. 7910-11

      Я розумію й у цьому сильно жду свідомість, вона повинна народитись у людях. Отця як такого похоронили, його самодержавство вмерло, на черзі стоїть син революції. Йому на заміну йде еволюція, Дух Святий. Цього люди доб’ються. Їх у цьому природа пожаліє за все це, зроблене ними. Вони кинуть чужим розпоряджатись, почнуть своє природі показувати. Любов між ними так проявиться. Я прошу: народ щоб не обмежували в цьому. Ми з вами жили в капіталістів, але не задовольнились цим. Повмирали багаті й бідні. Так само робиться в сина революції. Умирають усі й умруть. Усі не задовольнились. 8104-43

        Капіталісти – отці, революція – сини, а еволюція - Духа Святого, вона нам принесе безсмертного чоловіка. Це буде він, йому створено Гімн:

    Люди Господу вірять, як Богу, а він Сам на землю прийшов. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть: це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. 8209-113

      Бог Отець – це самодержавство,  Бог Син – це революція, радянська влада. А Бога Духа Святого ще не було. Він буде тоді, коли еволюція прийде в люди. Паршек єсть еволюційний чоловік. Йому не треба ніякої зброї, йому не треба економіка й політика. Він прийшов зі Святим Духом. 8009-184

      Ось що вона нам за це діло несе. Це не хтось такий єсть у житті – Паршек, він єсть у трьох особах – Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святой. Це єсть у житті своєму, єсть сила одна невмираюча. 8104-130

      Отця із сином не умовити, так само – капіталіста з комуністом. Це в житті два вороги. В одного – блок, а в другого – договір. Один проти одного по-злодійськи озброюються, грозять. А природа свою згоду нікому не дає,  вона вводить людям еволюцію Святого Духа. А Паршек цим оточився, його джерело загартування-тренування – наука всього народу, усіх людей життя безсмертне. Ніякого зла й ненависті, до природи – любов. Це життя вічного характеру. Не ворог природа, а друг у житті, помічник у всьому. Це ми повинні в природі через Паршека одержати, він для цього в цьому ділі народжений. Йому так природа своє передала. Він - спаситель усіх людей. 8202-6

     Моя мета одна – у природі добитись одне в житті – Святого Духа. Це еволюція поступового підходу до життя, щоб люди такі злі до сусідів не були, як вони єсть тепер. 8204-65

    Отець із сином, вони капризно до природи зі своїм ділом поставились, один проти одного озброїлись для того, щоб убити. А Паршек, він їм на зміну еволюційно прийшов у люди, увів дух. Він нам усім приніс нове небувале. Так жити, як жив отець із сином, ми не будемо. Земля нам не буде таким джерелом. Ми орати перестанемо, сіяти зерно ми не будемо. Усі потреби з колії підуть. Ми з вами будемо природні в житті люди. Уся техніка, штучне й хімія нам не треба буде.   Дух Святий нас усім підмінить. Ми такими не будемо. Чужого в нас не стане, і не буде в нас мертвого. Ми зробимось живими людьми. Що ми не попросимо в неї, вона нам у цьому не відмовить. А нам усім вона життя наше дасть та в природі практичне вчення. Ми, усі люди, будемо мудреці. А капітал, уся економіка вмре через це ось діло. Загартування-тренування на землю не хазяйнувати прийшло, воно людей оточило силою й енергією. Смерть воно прожене, а життя у славу введе. Люди зробляться Богами, любов відновиться, іти від неї ніхто не буде. А загартування навчить, щоб ми з вами, уся молодь, так із ним зустрічались, як наш Паршек. Він говорить усім людям віруючого характеру. Вони знають добре про Бога, що він у житті єсть і йому треба сильно вірити як такому. Але спитайте в них: як вони його виконують? Він сказав свої слова: побажай чоловікові того, чого сам хочеш. А раз ти не виконуєш, то краще зовсім не вір. Так у Паршека склалось. Його мисль: Бог то Бог, але не будь сам у цьому ділі поганий. Йому треба в ділі своєму себе в людях показати, що ти єсть у природі Бог. Тебе як Бога знають, люди просять тебе, він помагає в усьому – це єсть Бог. А ти, Паршек, проси молодь: хай вона тебе просить як Бога – війни не буде, мир у всьому світі буде, мир. 8302-9   

          Ось що зробив Дух у природі чоловікові: він не визнав життя чоловіка й не дав йому далі жити. А без Духа життя в природі нема, а єсть життя чоловіка технічного, не духовного, у штучному й хімії. Отець і син у житті своєму без Духа жили, їм природа не помагала, а заважала своїми засобами. Вона брала життя чоловіка із собою. А от слідом за двома йде еволюція Духа Святого, вона ніколи не була на білому світі. 8303-108.

 
1989 рік – еволюції початок

     Учитель написав, що еволюція почнеться в 1989 році, коли Учителя всі люди визнають Богом і прийдуть на райське місце, підтримають Його ідею. Еволюція почнеться після кінця періоду Отця і періоду Сина, тобто капіталістичної і соціалістичної систем. Комуністична стадія остання. Це все здійснилось: люди визнали Учителя Богом землі у 1989 році, підтримали ідею на райському місці. У 1991 році світова соціалістична система на чолі з Москвою, не задовольнивши людство, розпалась на незалежні держави з новим ладом. Це здійснилось, як передбачав Учитель за десять років до цього.  Це кінець Сина, із цього часу має бути початок періоду еволюції Духа Святого. Слідом за Отцем і Сином іде еволюція. Отже, з 1989 року всім людям треба жити по-еволюційному, як учить Учитель. Нам треба кинути самовільно жити в природі, а треба жити, як учить Учитель. Треба  бути учасниками будівництва еволюції в житті, а не комуністичного чи капіталістичного ладу. Не треба обирати в своєму житті капіталістичну чи комуністичну системи, не треба за них голосувати.

      У ч и т е л ь: А Паршека  треба буде як такого освітити своєю просьбою, уговорити просьбою, як природу - вона обдаровує спокоєм цього чоловіка…  Так що до чого тут я, якщо це сама природа. Вона мені говорить про це все потрібне наперед, що в ній таке буде. Вона про стихію всяку точно скаже й про те, що ти захочеш у природі отримати. Я в природі є один з усіх Бог землі, Владика цього всього, вона так говорить: тебе люди визнають у 1989 році, що ти є Бог. Це таке діло буде точно в природі.  За що й про що? А це діло обов’язково буде. Це - життя, воно робиться нею. Вона як така - усіх на цю дорогу, щоб по ній ішли й те ми робили, що треба. Якщо розібратись, розслідувати, то можна побачити, що треба в житті одна з усіх зразкова правда, вона ставить чоловіка на ноги. Не я  це  все роблю - це все робить у природі вона своїми силами. А вони  знаходяться в Паршека в тілі природного порядку, вони переходять як такі через організм, через здорове загартоване тіло. Воно прийняло природне: повітря, воду й землю. 7910-160.      

      Син з отцем не поладять, не уживуться, будуть між собою битись до крові. А природа говорить про їхню бійку, хто ж буде в цьому ділі правий? Мені природа дала свою незгоду: ні той, ні другий. А еволюція прийде на землю Духом святим. Це Чувілкін бугор, це райське наше місце, чоловікові слава безсмертна, за що природа стоїть горою. Вона тепер, у цей час, не дає свою згоду на це, що воно може бути. І вказала про це діло, воно буде, 1989 року здійсниться, усе прийде на своє місце. Природа, вона за мене правду свою, завжди вона скаже… А про Москву сказала: вона не буде жити. Так що всім доля – це природа. 8109-68

      А тепер люди цього захочуть, що знайшов Паршек. Їм природа поступиться. Дух Святий напередодні. Еволюція людська була, вона єсть і вона буде після отця й сина. Їй не треба нічого такого, щоб чужим скористатись. Це було, воно й єсть у людях. Вони це все роблять, а тепер вони перестануть. Ми своїм будемо хвалитись. 8303-50

      Син змінив отця, а діло як було, так воно й залишилось. Люди це роблять, а це їхня помилка, та ще яка вона. Захворів чоловік, похворів і вмер на віки-віків. Це нам не все. Слідом за цими двома йде еволюційна сторона Духа Святого. Це нове небувале життя безсмертного чоловіка. Він же єсть для нас усіх Паршек зі своєю просьбою.  8303-52

      Це така історія, вона прийде. Ми з вами втратимо економіку. Усе це  буде природа, вона сама буде відкривати ці багатства для життя мені. Ось де й буде одне з усіх у житті таке. Люди будуть шукати своє загублене це багатство, а природа не буде його давати. Воно буде все в мене. Я прийшов не відбирати його в людей. Я сюди прийшов до цих людей любов між ними вводити. Як хімію вводять, так я введу людям життя їхнє через повітря, воду, землю. Це - азот, він мені прокладе цю штуку. Тут мені як такій особі дається, а вам – ні. Ви як такі зі своїм хороше вводите й відзвітуєте як такі. Це буде не ваше, а буде спільне. Тільки буде це не як ви думаєте, а буде так, як думаю я. Свого добра в людях нема як такого, єсть усе чуже. Ним задовольнятися не доводиться: за це все природа карає своїми силами до самої смерті. Ніякої в цьому нагороди за це. Хазяїн цього добра єсть Бог, а йому явлення єсть я. Врахуйте, милувати за це все не буду. А те, що робилось у житті людьми, воно більше робитись ніколи не буде. Ці права вона від усіх відбере. У неї був у житті цей початок. Вона даремно мені не скаже, це єсть одна невмираюча правда. 8009-113

 

Три основні ідеї еволюції

1. Найдорожча ідея – обходитись без усяких потреб

    Для цього є наше райське місце, тут люди завоюють славу безсмертну. Еволюція – це не вживати їжу. Наше свідоме терпіння без їжі поступово росте. Спочатку терпіти 42 години в тиждень, потім 66, потім 108 і так далі за законом золотого перетину: кожне число дорівнює сумі двох попередніх. Жити за рахунок свого, а не чужого. Приймати в природі холодне і погане. Треба народити чоловіка без потреб.  

      У ч и т е л ь: Моя ідея така: зробити з ворога любимого друга. Це – Божі сили, а Бог є Паршек. Він - проти тюрми, проти лікарні. Йому хочеться людей зробити мирними, щоб вони не воювали, дружно між собою жили, без усякої потреби, як живе Паршек. Одне в голові - це Чувілкін бугор. Його таке діло - від природи одного добитись, щоб не їсти нічого, бути  без  усякої потреби. Ось що нашим людям треба. 7804-175

      Треба їх мати, щоб вони дали таку можливість нашому будь-якому й кожному чоловікові зостатись без усякої потреби. Це таке місце, воно райське. Слава чоловікові безсмертна. Паршек – за це ось. Він нам усім так говорить. Якщо ми це діло візьмемось робити, то ми цього ось обов’язково через це все доб’ємось. У нас на арені стоїть 234 дні, ми ними користуємось без усякої потреби, бо це, що ми робимо в нашому такому житті, ми вводимо еволюцію. Вона росте щодня. 108 годин у тиждень, а 234 дні в році не вживати їжу - це ж єсть у цьому еволюція – не вживати їжу. Вона – це живий невмираючий факт у природі. Вона ж від нас не терпить, а вільно живе в цьому ділі. Це спільне наше діло в житті нашому. Ми з вами так ось живемо, не розвиваємо свою цю техніку або цей природний прибуток. 8209-27

      А еволюція практично робиться чоловіком. Він знайшов собі для цього діла місце, а тепер умови, котрі дадуть кожному й усякому чоловікові мати можливість зоставатись у природі без усякої потреби. Усе це зроблять своїми силами ці ось люди, вони скажуть свої гучні слова: це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.  А в людях – уся природа. 8209-50

      За моїм усім цим висновком, краще й легше нічого не робити, а терпіти свідомо без усякого такого, ніж це робити. Це все не наше є, людей, а все це належить природі матері рідній. 7910-35

      Їм не так, як усі: на тиждень 72 години не зможу забути, вживаю, 96 годин не їм. Я вам як людям розкажу про природну таїну, вона живе в кожному чоловікові. Він може це ось робити, як ми. Для нас приходить суботній час, ти як чоловік останній раз у п’ятницю ввечері, у шість годин, повечеряв, а тепер не їж усю суботу із самого ранку до вечора, натщесерце лягай спати перед неділею. Ранок прийшов неділі, ти не старайся думати про їжу, бо твоє свідоме в цьому терпіння без їжі бути до 12 годин дня. Ти не вмреш за цей час, протерпиш свідомо, а в 12 годин дня вже готуйся їсти. Є що їсти - готуйся. Прийшов час – сідай. Їж шість годин. А понеділок весь не їж, вівторок весь їж, середу до четверга не їсти, до 12 годин. У шість годин у п’ятницю їж. Усі такі ось дні живи так, як завжди і я ними користуюсь. А в усьому решта не маю потреби. 8109-4

      Я як такий у житті народжений природою й вихований нею. Не їв 42 години в тиждень, потім 96 годин, тепер буду не їсти шість днів. Неділя – це буде день мій, я маю їсти весь цей день. І до того ж я повинен не спати. Ось яке моє в цьому діло. Хочеш жити – живи, ні – умирай. 8202-26     

      Ми не будемо з молодості спішити робити в себе цю шкідливу похіть, котра нам народжує в цьому чоловіка психічно хворого. 

      Він не запасається сьогодні, щоб за рахунок цього завтра довелось жити. Паршек рахує ці ось дні, що прибувають, вони із собою приведуть потім  ще більше терпіння свідоме. У тиждень в одну неділю їсти доводилось один місяць, дослідом його треба завоювати. Потім півроку, шість місяців, і слідом за цим самим рік протерпіти, і зовсім розпрощатись із цією їжею. Це буде завоювання для всього світу всіх наших людей безсмертя. Воно робилось і робиться це діло на указаному місці, там де єсть усі умови мати можливість, щоби без потреби засяяло в людях життя. Смерть як таку ми виженемо. Ми більше так ось умирати не будемо, а жити ми вічно будемо. Це наше буде діло. 8202-78

      Хвалитися у природі цим добром не слід, а краще жити так, як учить нас Паршек. Він багато часу в році зостається в природі без усякої потреби. Це велика поміч в економіці, і також здоров’я зостається при чоловікові. Ми повинні це все для життя. Легке робиться природою, вона жаліє й прощає йому за все, зроблене ним. 8202-160

      Тиждень відходить увесь – від неділі всі шість днів не вживати ніякої їжі й води. Жити доводиться за рахунок однієї неділі. Це такий буде період життя, чоловік завоює все, він буде в цьому переможець. Це такий час настане в житті. А в житті єсть такий розум, він перемагає все. 8204-164

      Чуже й мертве знімаю з тіла. Золото із сріблом не треба, а треба чисте енергійне тіло, я його люблю. Прості істини говорять про це. Це голод, він застосовується всіма людьми. Свідоме терпіння в житті – легке лікування. Воно застосовується самим Івановим. 234 дня на рік не їм, 132 - їм. 8209-157   

      Радість у житті – загартування появилось у людях. Воно досліди свої принесло, а Учитель Паршек їх на людях сіє. Він говорить свої слова. Я зостаюсь у природі 239 днів, а тепер такий настав час: треба в тиждень їсти раз в неділю. Хлопчик цього потоку не бачив і не може бачити; треба самому робити, щоб плоди від природи одержувати. Це одне в житті щастя – любити природу, як матір рідну. 8302-89

      Сьогодні вже середа, пішов у природі наш такий ось третій день. Як у ньому без усякої потреби! Це наше таке в житті щастя, наше здоров’я – у себе свідомість мати й терпіти не для себе особисто. А це все робиться в людях для їхнього такого в природі життя. Нам усім треба братися. Ми ж можемо це ось таке діло робити в природі: свідомо в цьому терпіти для всіх людей. Не орати й не сіяти в землю хліб, фізично нічого не робити. 8302-91

      Спати ми з вами перестанемо, краще буде нам не спати. Ліг у постіль таку, полежав та подумав. Мене тривожить мисль. Такі умови життя, вони нікому реального не дали, а ось це нам дасть. Я піднявся і тут же за буквою став писати, словами фразу став у цьому будувати, щоб це прийшлось нашому братові читати й це все розуміти. Ця фраза така розумова – у житті найдорожча ідея зоставатись усякому й кожному чоловікові без усякої потреби. Це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. 8302-93

      Мене як такого до їжі не тягне й не робиться погано в житті. Мозкова система, вона в мене ясна, і  так вона добре без цього ось обходиться. Чоловік я, не роблю собі такого, щоб від цього всього було погано. Я це роблю для всіх. 8302-96

      Терпіти для всіх – це моє здоров’я. Воно вас веде до вічного невмираючого життя. Я не маленька така особа. Читайте «Паршек». А в «Дитинці» усе наше природне таке життя. Ми його для експерименту цього діла робимо. Сьогодні 12 число моєму недільному ділу. «Дитинка» правдою оточена. Істина нас веде до вічного невмираючого життя. Моє – це єсть ваше. Ви тільки робіть, коли природа за нас, за наше діло. Це не возити пуди, а любити природу, берегти її. Технічною стороною, штучним, хімією не підеш, а підеш далі природним порядком. Повітря, вода, земля – три друга, вони вічно жили, живуть і будуть жити вічно. Умирати Паршек завдяки цьому не буде: вам має путь життя. Ми вдвох виходили надвір у природу, повітрям подихали. Це невмираючий азот, вічно він так живе з нами, з нашим тілом. 8302-97

      А наша така ось справа – свідомо терпіти. Ми вдвох поки що не споживаємо нічого, крім одного повітря, воно нас задовольняє. Ми віримо єству природи, вона нас береже. Поки що ми вдвох ідемо по цій дорозі, вона нас двох веде прямо сюди – це мати велика така природа. Вона нами так ось бережеться, ми її бережемо, як око своє.  8302-99

            На арену прийшла еволюція зі своїми силами, свої дні як такі принесла. Ми стали після цього всього не так жити, як ми до цього жили: простуджувались, хворіли й на віки-віків умирали. Ця історія нам усім нове принесе. Це Чувілкін бугор, він нам ці якості введе. Ми не будемо так важко жити, нас оточить легке, холодне й погане. Ми доб’ємось від природи життя, але не смерті. Ось де виявиться правда, невмируща ідея: їжа не буде треба, одяг теж не буде треба, дім житлового характеру не буде треба. А буде треба всім нам Чувілкін бугор, його такі життєрадісні умови, земний рай: один поруч одного впритул стоять. Нас не буде природа поодинці забирати. Ми будемо мати тепло спільного характеру. Не природа нами, а ми нею будемо розпоряджатись своєю ввічливою просьбою. Нам доводиться просити природу своїм умінням, своєю любов’ю. А любов є для життя все. Лише б захотів, твоя мисль іде по природі до мети. А мета наша всіх така в житті, щоб жити на білому  такому світі. Ми вмирати не станемо. Наше діло одне буде – умирати не станемо. Ось що нам бугор Чувілкін дасть.7805-53

      (25 квітня 1975 р. Учитель благословив людей жити навколо райського місця – Ош):  Цей Чувілкін бугор – це сила, усьому діло людського життя. Ми з вами тільки тут оточили себе благом. Нас природа зустріла, всіх до одного чоловіка струмом, електрикою, магнітом наситила. Ми всі були роззуті, ходили по цьому бугру. Та як ми радувались цим ділом. Це ж є небувала наша всіх невмираюча радість. Вона з нами для цього зустрілась і свої пісні співала, як соловей літом, а ми – зимою та ще по вітру. Мисль наша здійснилась – хай люди самі живуть, і не сплять самі навколо цього місця. Це місце наше, воно  незабутнє, жило з нами, жити буде вічно. 7507-06

       Це – Чувілкін бугор, він усього світу всіх людей, це ось місце. А ми, як свої люди, повинні йому поклонитись і попросити своє в житті здоров’я. Це наше, це перше початкове таке тіло своє, воно ніколи не буде вмирати, буде жити завжди як своє тіло вічно. Старайтесь на нього попасти, бо це живе тіло з усіх. 8001-91.

       А я його (Чувілкін бугор) згадав і вирішив це місце зайняти з усіма умовами й усією можливістю зоставатись без усякої потреби для того, щоб на цьому місці зостатись вічно жити, тобто безсмертним чоловіком. Що я й зробив 25 квітня 1975 року, оформили з людьми це ось райське місце, де люди не будуть вони там умирати, будуть вони вічно жити. Усе це робила природа. 8202-114

 

2. Свідомість визначає буття

       В еволюції свідомість кожного визначає його буття. Всім треба мати свідомість, без всякої свідомості не будемо. Для цього кожному треба буде вчення Учителя, треба усвідомлювати природну мудрість. По-старому вчитися  не будемо, як учаться на теоретика. В еволюції нема адміністратора, начальника над кимсь, як у старому потоці. Ніхто нікого не примушує що-небудь робити. Кожен вільний. Кожен сам знає, що йому робити в житті. Для цього кожному треба розуміти життя, як учить Учитель. Тут ніхто нікого примушувати не буде, але кожному зрозуміло, що книги Учителя треба читати, розуміти, виконувати в своєму житті. Слово Учителя – життєвий закон Божий. 

      У ч и т е л ь: А еволюція є свідомість і буття тут. Без потреб жити треба й уміло. Ховатись не треба - любити треба природу як таку, вона нам простить. Еволюційний чоловік, він прийшов на землю не з чужим, а зі своїм живим енергійним тілом. А чуже є чуже. Йому треба, щоб чоловік був вільний у своєму житті. Це буде діло. Він – господар, захотів він – зробив, йому в житті  адміністратор не треба. Він сам знає, що робити в природі в житті. Він повинен мудрецем усе сам робити. Треба навчити себе, щоб увічливістю обслужити дитя, щоб воно розуміло, що його просять. Не треба присвоювати до свого ймення. Треба його вважати спільним. Ось тоді ми будемо жити незалежними. Зла ніякого між людьми не буде, а буде любов у всьому ділі. Зарплата малим, старим буде одна – 33 крб. Ображених не буде. Мало нам буде - усім прибавимо. Робити свідомим, усім треба свідомість, без усякої свідомості ми не будемо обходитись. Якщо треба, значить треба. Жити ми хочемо, значить треба життя будувати, це залежить від нас усіх. Ніякої тюрми, ніякої лікарні не буде, а будемо жити по-еволюційному. Хочеш робити – роби, не хочеш - не треба. Сиди отримуй те, що слід. Це все бережи, як своє добро є.   Ми на цю всю будову запрошуємо весь світ, усе людство. Ми не відходимо ні від кого й не відгороджуємося ні від кого. Хочеш жити за нашими  умовами – приходь вступай у таке суспільство і живи з нами, такими правами користуйся. А щоб іншого чого-небудь, у нас нічого не буде, а буде між людьми своя рідна любов. Один одному будуть помагати.  Захоплення - ніякого, воєн - ніяких. Усі люди рівні отримають права на життя спільного характеру, шукати в природі корисне в труді. Але не буде ні командування, ніякої юстиції, ніякої вояччини, ніякого насильства. А буде просьба одна з усіх наша, така вона є. Тому, хто просить, по всіх усюдах давалось, дається й буде даватись. А тому, хто стукається, відчиняється. Це було, це є, і воно буде. А тому, хто кричить, відкликаються й спокійно. Будуть усі люди почувати хороше. А якщо всім хороше, то що може бути від цього краще? 7805-15

      Завжди бути свідомим, у новому ділі розбирайся й виводь свій підсумок новий. Люби себе, як іншого – перше діло. Один з одним у парі як жити? Без усякої похоті зоставатись – чиста вона душа до життя. Ми в природі самі робимо для того, щоб жити. Це наше діло, обране для життя нашого, що дає користь. А як може проходити десь війна, убивство. Треба найти таке діло, щоб чоловікові було здоров’я. Воно єсть у чоловіка, він його так став мати, щоб у себе мати й ним так розпоряджатись як своїм. Його присвоювати й нікому не давати – природа цього не хоче. Вона зовсім не любить гроші. Якби вона хотіла по-своєму жити, вона б робила те, що роблять люди. Вони живуть по-старому. Усе старе, негоже до життя треба видалити з людського життя: армію генеральську й міліцію, усю юстицію, а це закон, прокурора, суддю й медицину, школи, інститути. Стати на усвідомлення природної мудрості. Усе чуже й мертве з життя забрати геть, а народити своє живе, невмираюче тіло, котре примусить жити в природі вічно. Це буде й обов’язково це ось буде. Революція щодо цього здійсниться. Старе відійде, а нове народиться. Еволюція цього діла прозвучить по всій землі. Люди переродяться на новий лад. Вони перестануть простуджуватись, вони хворіти так не стануть, а будуть вони жити в природі так вічно. 8209-168.

       У чому єсть еволюція? У свідомості твоїй. А буття саме прийде. 7701-99     

 

3. Бажай іншому те, що собі хочеш. Люби ближнього, як себе

      Основна еволюційна ідея Учителя, котра виражає ставлення до всіх людей, усього живого – бажай іншому те, що сам собі хочеш; люби ближнього, як себе. Ця ідея – це життєвий закон Учителя, Бога землі. Своє знайдене впроваджуй, а іншим не заважай. Зробити з ворога любимого друга. Суть ідеї – любов до всіх людей, збереження життя всіх людей. Ти любиш людей, а люди люблять тебе. Ця ідея – це закон життя. Учитель прийшов до людей на землю, щоб любов ввести, щоб люди любили один одного, ніколи не воювали між собою, не вбивали один одного. Учитель прийшов до всіх однаково, Він любить всі національності однаково. Природа народжує людину для життя. Кожен чоловік хоче жити, ніхто не хоче вмирати. Ідея говорить: якщо ти хочеш жити, то й усім людям бажай життя, роби все, щоб люди жили, не вмирали. Не вбивай. Коли всі люди визнають Учителя і приймуть Його ідею, тоді  смерті не буде такої, як тепер, убивати не будуть. Ця ідея смерть виганяє, а життя вводить. Злочинцями робитися не будуть, тюрми не буде. Люди будуть жити всі однаково, користуватися всіма матеріальними і духовними благами людства однаково. Якщо одержать зарплату, то всім однаково, малим і старим. Ідея говорить: якщо ти хочеш собі якусь зарплату, то бажай і дай таку ж зарплату іншим людям. Це буде любов. Учитель одержував від держави пенсію 33 карбованці і таку зарплату бажав усім людям. При цьому не буде бідних і багатих, а всі будуть рівного достатку. Красти вже не будуть, злочинності не буде. Люди будуть незалежні. Природа-матір людей полюбить, не буде карати хворобами. Всі будуть почуватися добре, а якщо всім добре, то що може бути краще. Люди задовольнять себе.

      У ч и т е л ь: Що сам хочеш, те іншому побажай. Це треба любити людей, з ними треба згоджуватись.  Люди хочуть – їм треба помагати всім. 7507-141

      Люди не захотіли Богом бути, а жили по-людському. Бог то Бог, але не будь сам поганий. Це найгірше, коли сам хочеш те, що людям не треба. А треба побажати людям те, що сам хочеш. Бог – це Іванов, він своє місце не присвоює. Дуже просить, запрошує: будь ласка, ставайте й робіть ви, усі люди, за цим ученням. 7507-141

        Еволюція – за всіх. Це було, це єсть. Нікого не треба в цьому звинувачувати. Живіть так, як живе природа: повітря, вода й земля. 7701-51

      Ми, усі люди отці й матері, повинні згодитись із пропозицією ідеї Учителя. Він не за нас, таких ось жадних у житті людей, котрі оточили себе минулим, нікуди негожим, котрі своїх дітей ображають. Учитель просить отців і матерів своїх дітей, щоб вони згодились із Учителевою ідеєю. Вона просить усіх свою зарплату зрівняти, щоб люди вчені й невчені мали зарплату 33 карбованці. Якщо всім буде мало, то ми всім прибавимо. За це все, зроблене свідомо, природа нас підтримає. Слова Учителя людям вносять свою пропозицію. Вони самі це зроблять, їм це в історії треба буде. 7710-176

      Вона (молодь) у нас життям незадоволена. Вона держиться на батьківському утриманні, а не на своєму утриманні. Дуже тяжко жити молоді нашій за рахунок цього всього… Що ти, такий чоловік, робиш, що своє дитя заставляєш? Ти його вчиш за гроші. Коли він на твоєму утриманні, то це для нього хороше, але коли його нема, то тут уже біда. Дитя як на отця своїм таким ділом має свою образу, воно психує, воно цим незадоволено. У нього єсть минуле. Йому тільки дай, і він більше нічого не розуміє. А батька треба забезпечити, у нього рветься все, що попадається під руки. Отець хворіє,  а син тим більше хворіє від такого недостатнього утримання. Тому догодити своєму рідному дитяті ніяк не можна. А ось що треба зробити в житті нашому, щоб цим догодити й батькам, і дітям, - треба всім давати одну зарплату 33 карбованці в місяць. Мало буде цього – прибавимо. Від цього буде хороше всім: і батькам, і  дітям. Якщо ми цього в житті своєму не зробимо, то в нас таке безладдя й залишиться: ми будемо бідними нужденними людьми. Нас ніхто не пожаліє, навіть сама природа. Вона нам форму покаже: болячку, грибок посадить. Він (Паршек) сам знайшов у житті це йому як такому підростаючому дитяті. Він ішов з іншими дітьми,  у котрих гривня в руках. А в мене, Паршека, нема копійки за душею – і була моя велика образа на рідного отця. Він про це не знав, але синові доводилось від такого отця відмовитись. Я через цю бідність, через таку нужду став приватну власність відновлювати. 7710-212

     Я вам скажу про це. Економіку не підтримую, а з політикою не згодний. За Півмісяць і Червоний Хрест, за міжнародне здоров’я. Тюрму, лікарню не поважаю. Хочу, щоб не народжувався в природі злочинець і хворий чоловік. Поки що всім однакова плата в житті нашому 33 карбованці, малому й старому. Буду сам в’язнів, божевільних із неволі визволяти. Усе буде робитися свідомо. 7804-112     

      Ми робимо і хочемо зробити найкраще, для всіх однаково. Щоб люди жили мирно, ніколи один на одного не робили, а жили рівними. Якщо одержать зарплату, то всім однаково: малим і старим. Вони таке ввели, щоб ненависті та зла ніякого. Люди людей будуть дуже міцно любити за їхній такий учинок. 7805-71.

      Треба їм, таким людям, в їхньому ділі  простити. У них родиться свідома мисль, вона їх Учителевим ученням оточить. Більше він не буде попадати ні в тюрму, ні в лікарню. Буде жити за Божою справою, ні в кого не буде красти. Усі будуть жити однаково, рівно, однією сім’єю. Не буде наживатись, багатіти, як це робилось до цього; один одного доганяв, переганяв, не давав йому життя. Він людьми командував, примушував, щоб вони робили, а він між ними жив. Усі цього хотіли, але не кожному дається. 7804-30

     Паршек – це буду я, Учитель усього народу. Учу людей не для того, щоб між людьми війна була. Я прийшов на нашу землю, щоб у нас, у всіх людей, не було тюрми й не було лікарні. А ми самі це робимо: живемо нерівно, в одного є, а в іншого нема. 7804-31

      Паршек із своїм таким виступом пише так: усім треба рівно. Мало буде - добавимо, щоб між людьми не було ніякої образи, усі жили рівно. Так жити, як ми живемо при Радянській владі чи демократії, – ми незадоволені життям. Мало, більше не доводиться одержувати. Не хочемо – одне, не вміємо – друге. А в природі єсть такі ось засоби, життєві еволюційні. Так жити, як ми прожили при отцеві й синові, жити не треба. А ми в цьому вмираємо через діло наше.  Краще нічого не робити, ні перед чим ні за що не відповідати – це буде нам усім краще.  Ми жити будемо світоглядно: і хороше, тепло і холодно, погано. Єсть що їсти – їж, нема – терпи свідомо. 7804-145

      Він говорить нам, усім людям, про наше таке життя. Кому його будуємо? Ми повинні в цьому отримувати рівну зарплату 33 карбованці. Мало буде - прибавимо всім. Сам свого місця адміністратор відмовиться, війни такої не буде в усьому світі, люди цю ненависть зживуть. Яка буде красота в людях! Робити таке діло перестанемо. А бугор Чівілкін хай живе, його як такого людям забути не можна. 7811-11

      Для чого нам отці це ось життя завойовували? Щоб ми з вами, усі до одного чоловіка, жили однаково. У нас діти - на утриманні своїх отців. Кому вони прийшли допомагати? Кого вони повинні охороняти? Нашу адміністративну особу, генерала місце. А щоб йому дали душу із серцем. У нас він перед усіма є ображений, хворий  чоловік. За нього заступився Паршек. Він народився живим – вже він нам. Треба йому, як і всім, зарплата спільного характеру однакова – 33 карбованця. 7811-66

      Як був над усіма людьми в природі ворог, так він і залишився. Наша техніка не пробудила, не дала здоров’я, а навпаки, ввела хворобу. Була хвороба, є хвороба й буде до тих пір, поки на цьому на бугрі не зрозуміють Паршека, визнають його за істину цього діла, прийдуть цьому бугру поклонитись і попросять природу, щоб вона зберегла в своєму житті Учителя, щоб він свою ідею удержав як таку. Це ідея не стара, а нова. Не сказати треба нам, а треба зробити ось це. Живий факт буде зроблено на мені, це здоров’я, безсмертя. А цьому ось сказаному слову треба місце, і треба буде до цього всього, щоби був чоловік, він повинен у цьому ділі щось показати. Він для цього всього від природи одержав довіру. Найголовніше в цьому – без усякої такої потреби бути. Цьому чоловікові треба Чивилкін бугор, йому властиве живе, мертвого в ньому нема, а нас усіх своїми силами збереже. Усіх наше таке бажання. Ми це не для себе, це  будемо таке робити для всього світу. Нам буде легко. Природа - за нас таких. Ми не будемо наступати, на рожен лізти, а зробимося перед нею ввічливі, будемо її просити, упросимо її, вона наш учинок врахує, як ніколи пожаліє. Це жалість – не буде так накидатись, легке дасть терпіння. Ми, усі люди, зробимося через це такими: люди людям низько поклоняться головою, скажуть свої слова “здрастуйте”. Цього люди в житті не робили, щоб їхня душа й серце були такими, як природа захотіла. Якщо ми змінимо потік у житті! Найголовніше – дітей, їхнє життя задовольнимо, на утримання всіх візьмемо державою; не будемо їх примушувати, а просити будемо - ось що нам у цьому допоможе. 7811-76

     Гроші з дороги він так гнав, як якусь людську звичку. Гроші збирають, їх накопичують як таких. Паршек їх врахував. Якщо будуть треба, кожному окремо чоловікові - мінімум 33 карбованці. Якщо буде мало й треба, то ми ж багаті люди, усім ми прибавимо, але не одному на вибір. Тому всі - за його таку пропозицію. 7910-91

      Базар, за моєю ідеєю, скасується. Природа так у цьому не буде  продаватись. Чуже зовсім відійде. Буде в житті все своє, живе. Крадіжки зовсім не буде, убивати теж не будуть. 7910-93

     Ніякої тюрми, ніякої лікарні не буде, а будемо жити по-еволюційному. Хочеш робити – роби, не хочеш - не треба. 7804-14

      Я від природи жду для всіх людей благо, щоб вони від цього всього жахнулись. Це для них появиться на цьому домі хрест. Моє таке для людей усіх свідоме терпіння. Я перебуваю в тюрмі. Моє слово повинно жити в людях по всіх усюдах. А мені як такому не дають говорити – ти трохи зі своїм підожди, твоє діло попереду. Це значить буде в житті людям хороше. Цього, що було в житті, його не буде.  Смерть щезне, а народиться в природі життя. Ми так. Генерали, полковники, майори, капітани, лейтенанти, прапорщики, сержанти, солдати, живущі за свої засоби, роблять у себе цю бойню. Відмовтесь і згодьтесь на одне – усім живущим людям одна зарплата буде однакова - 33 карбованці. Яка буде в людях істина! Вони не будуть умирати ніколи. Знаєте Паршека, він цю ідею підніс. Усі люди цього хочуть. 8303-32     

       Я вважаю, ця справа є свята, нею люди мають задовольнити себе. Цей фільм виправдає тим, що це буде треба.  Це життєвий такий закон. Солдат більше служити не буде. Армія не знадобиться. Крадіжка припиниться. Хворіти люди перестануть. Усі до одного одержать одне – 33 карбованці. Тюрми не стане, лікарні теж не буде. Учитись так не будемо. Місця теж не стане. У людях проявиться життєва любов. Між національностями  війни більше не буде ніколи. Ось чого ми від природи доб’ємось. Умирати зовсім перестанемо. Усі люди, від цього діла вони встануть, їх як таких  підніме природа, вона нам дасть наше життя. Ось що ми з вами побачимо, це все життєрадісне. У житті нашому проявиться наше все на землі райське життя, бугор ми з вами для цього діла всі оточимо. Не природа нас як таких усіх примусить стати на свої такі ось живі довільні ноги, ми ними станемо на сніг. І так чи інакше буде одне. 7805-69  

     Ми повинні з природою не боротись, її якості не брати, вони не будуть треба. Вогонь не буде потрібний, залізо не треба, снасть не буде потрібна. Шило з голкою не треба буде, ніж із сокирою, пилка не будуть потрібні. Землю як таку присвоювати не будемо, і вона не буде чоловікові потрібна. Сіяти зерно перестанемо. Усе це відпаде, усе це зробить у себе наш земний чоловік. У нього як у такого організується внутрішнього характеру тепло. Те, що робить для себе чоловік, він цього не буде робити. Йому  їжа не буде потрібна, одяг теж не буде потрібний, житловий дім не буде треба. Чувілкін бугор – це буде чоловікові слава. Він його такого ось прийме, йому його життя дасть. Примусить сам себе стати близько до повітря, води, землі. Струм, електрика, магніт тіло оточить на віки-віків. Ось, чого люди доб’ються. 7805-73

 

Еволюція. Як жити в парі?

      У ч и т е л ь : Що треба зробити в житті. Життя в природі – любов до неї. Не підкорятись своїй похоті. Завжди бути свідомим, у новому ділі розбирайся й виводь свій підсумок новий. Люби себе, як іншого – перше діло. Один з одним у парі як жити? Без усякої похоті зоставатись – чиста вона душа до життя. 8209-169

      Паршек, він говорив, він говорить, і він буде говорити нам усім, щоби ми, такі живі на білому світі люди, у природі не народжували так чоловіка, щоби він через свою розвинуту похіть у себе втрачав своє власне наявне здоров’я, щоб через це все зроблене діло вони вдвох завоювали між собою таку ось смерть. Вони самі це ось зробили. Удоволення створили – заклали своє зернятко на нового, ніколи не бувалого. Народили в крові цього чоловіка й стали його по своєму всьому в житті так ось примушувати. Бути чоловікові в цьому ось загнузданим у технічне, штучне, хімію. Це все зроблено в природі руками чоловіка, розумом, але не мудрістю природою – у житті чоловікові так місце мати, щоби залишитись при умовах таких, щоби була в чоловіка така можливість бути в житті своєму без усякої потреби. Тоді-то в житті своєму чоловік завоює в природі славу, своє безсмертя. 8104-144

      Він визнав цю першу з усіх помилку: зробив сам чоловік, він на зовсім чужого чоловіка поліз і своїм лігвищем прорізав до крові, туди заклав сім’ячко життя чоловіка. Його таким народив і пустив його в білий світ як самовільного в природі чоловіка. Він став у ній так хазяйнувати, як йому це все давалось. Він землю примусив бути йому джерелом, вона стала родити зерно й урожай. Це все зробила на чоловікові така вона в житті – похіть. Чоловік, коли її він спускає, робиться кволим. Це вмираюче таке ось діло єсть народжене в людях. Вони в любові  це діло, це ось, зробили. Нам не призупинити це таке ось бажання. Воно робилось людьми, воно робиться людьми й воно буде робитися до тих пір, поки родиться в людях своя в ділі свідомість. Люди через смерть свою перестануть це робити. Ми з вами дитя народили для життя його, а самі виховати не змогли. Йому дали самовілля це місце захопити й присвоїти до свого імені. Жінка не твоя – чужа, і ти для неї – чужий. Місце не твоє. Може, ти це місце придбав, присвоїв, говориш: це місце моє. У житті існують гроші мої, але їм хазяїн єсть на це все сила й уміння. Гроші все роблять, за них купляють, за них продають. Зміну свого життя може будь-який чоловік зробити. Це ж єсть гроші – ворог твоєму здоров’ю. Це єсть уся копійка – іншу заробляє, а карбованець іншого наживає. Ось це єсть наше похітливе життя. Ми для нього живемо, усі свої плани будуємо тільки з нею. Похіть – щастя, моє життя кується тільки за гроші. Вони тебе вб’ють, вони тебе заріжуть, ти з ними умреш, як і не жив ти.  А якщо треба буде жити, то треба звичку грошей не мати – і похіть викорениться, а життя воскресне. Люди завоюють життя вічного характеру. Продаватись, куплятись природа більше не буде. А буде живе, своє, без похоті життя, свідоме. Думати про це не будемо – робити це не станемо. Ось що нам Паршек приніс – життя, але не смерть. Він просить і молить природу, щоб вона йому дозволила жити для всього світу й усіх людей, котрі ставляться до неї капризно. 8202-76

      Своє самовілля робити як місце своє, котре він захопив і ним він розпоряджався. Це місце не твоє, ти його захопив, нікому не хочеш віддати. Ти зробився своїй дружині своїм чоловіком – це теж така єсть у житті природи неправда. Вона так само присвоюється своєю, як і місце. У природі такого власного нема – єсть спільного характеру, для всіх однаково. 8202-64

      Для того, щоб усі були боги, треба нам усім робити. А коли ми з вами будемо все робити так, як нас учить Бог, ми будемо всі боги, як один. Діти всі мої, народжені для цього всього, не спішіть віддати свою похіть у житті, а спішіть її так зберегти. Це ваше здоров’я, ви будете  легкими це місце райське зайняти. Вам слава буде безсмертна. Загартування-тренування нас, усіх дітей, просить, щоб вони знали Бога й богами робились у природі. Коли ми, усі люди, у цьому приймемо загартування-тренування, так полюбимо природу, як любить її наш Паршек, ми тоді зробимось усі такими, як він. Ми всі будемо богами через діло. А він нас приведе до порядку. Ми всі як один будемо любити природу й берегти її, як око. Ми будемо боги життя.

      О ш : Як чоловікові й жінці в парі жити? Без усякої похоті зоставатись у своєму житті. Похіть – це охота до грошей, до сексу (як тепер говорять у народі) тощо. Треба знати Учителя, розуміти Його вчення. Свідомість дає сили не підкорятись своїй похоті. Учитель благословляв чоловіка і жінку жити в парі, але не любити один одного, як звикли люди, тобто жити без похоті до  сексу. Є думка, похіть – це тваринна звичка. У його чи її буває охота до сексу, а вони свідомо не підкоряються цій похоті, бо вони є люди, вони терплять свідомо, як свідомо терплять без їжі в суботу, або терплять холод при обливанні холодною водою. А після всякого свідомого терпіння робиться хороше, краще не може бути. При свідомому терпінні похоті зберігаються життєві сили, здоровя, а не губляться. Жити без похоті – це щастя.  Найщасливіші пари – це такі, котрі свідомо живуть без похоті до сексу. Приклад щасливої пари – Учитель і Уляна. Учитель з жінкою Уляною жили в парі свідомо без похоті заради всіх людей світу, щасливо, любили один одного, не спокушали, не примушували один одного до похоті. Уляна так берегла здоровя Учителя, називала Учителя “малесенька дитина”, Учитель завдяки такої любові мав Божі сили і робив Божу справу, приймав хворих людей, через руки струмом убивав біль. Вони мали двох синів. Це справжня, істинна любов. Учитель: “А Паршек зі своєю любов’ю питає про першого самця й самку. Хто з них першим прийшов у життя. Йому природа підказала. Паршек так учинив, він сам на собі це зробив, похіть свою для цього зжив. Спасибі треба сказати моїй дружині Уляні Федорівні за її свідоме терпіння. А людям треба не забути за їхні засоби, вони в цьому ділі багато помогли. Паршек цим свідомо задовольнив себе, цього ворога переміг. Я був молодий, енергію жалів у цьому. Спасибі треба сказати дружині, вона не сприймала це. Я був нею задоволений. Вона жива, вона це робила – мою молодість зберегла цим самим. Я в неї був малесенька дитина. 8009-34

      Де істинна любов, там бережуть здоровя і життя один одному. А де гублять здоровя один одного через секс, там нема істинної любові. При сексі губляться життєві сили, здоровя, людина робиться кволою, втрачає життя, людство відмирає – це неправильна, неправдива любов. Учитель говорив, що якби Він не терпів похіть, то давно б з колії в житті зійшов. Коли умерла Уляна, Учитель перейшов жити до Валентини в дім здоровя, котрий вона побудувала для всіх людей. Учитель тут приймав нужденних людей. Учитель з Валентиною жив у парі також без сексу, завдяки чому є Бог землі.

      Учитель говорить: “Люби себе, як іншого”. Іншими словами: що хочеш собі, те бажай і роби іншим. Це – закон життя. Це означає: усім рівно. І ложкою, і гривнями всім однаково. Заробітна плата всім однакова. І так у всьому, щоб не було незадоволених, ображених.

      А що люди роблять у старому потоці? Живуть по такій звичці. Чоловік і жінка сподобались один одному, полюбили, вони мають виховану звичку жити в парі з похіттю, тобто з охотою до сексу – це називається любов, кохання. Вони мають велику охоту до сексу, заради сексу одружуються, живуть в парі, творячи секс, через цю похіть народжуються діти, небажані, неочікувані. Вони займались сексом для свого задоволення, а вийшли діти. Чоловік вважає жінку своєю, а жінка вважає чоловіка своїм, вони присвоюють один одного, як річ, бережуть через похіть, щоб не захопили чужі. Чоловік має свою охоту, а в жінка – свою, вони не пожили, а промучились. Природа не любить усякого присвоєння. Так людство живе з такою звичкою із самого початку людської історії. Це похітливий рід. Похіть у подружньому житті – це не природне явище, а штучне, людська шкідлива звичка. Природа цього не любить. Природа для цього людину не народжувала, за секс природа карає людей всякими своїми засобами. Ось підтвердження. Через похіть розповсюджується в світі смертельна невиліковна хвороба СНІД. Сьогодні в Україні близько десяти відсотків    (10 %) населення хворіють на ВІЛ/СНІД, і цей відсоток щорічно дуже швидко збільшується. Медицина в цій біді допомогти людям безсила, вона допомагає хворобі. Люди через похіть одержують хороше почуття, тобто задоволення. Але в природі будь-що одне ніколи не буває, у природі все існує в протилежностях. Якщо появляється щось, пов’язане з хорошим почуттям, то обов’язково виникає щось протилежне, пов’язане з поганим почуттям. Це закон природи. Тому похіть, яка пов'язана з хорошим почуттям, породжує хворобу СНІД, пов’язану з поганим почуттям – смертю. Гіршого не має. Це природний закон. Тому ніякими засобами, ліками чи будь-чим не зупинять смертельну хворобу, породжену сексом. І так через СНІД та інші хвороби може щезнути цей похітливий рід в житті в природі. Це плата людства за похіть, за те мізерне миттєве задоволення. Люди будуть отримувати погане від сексу доти, поки не усвідомлять і стануть робити за ідеєю Учителя без похоті. А новий потік людей з чистою душею буде прогресувати в житті в природі.

      Як викорінити похіть до сексу? Тільки Божим шляхом. На святому почутті любові не треба спекулювати, робити бізнес, збагачуватись. Похіть до грошей і похіть до сексу – це прямо залежні між собою явища. Похіть до грошей породжує похіть до сексу. Повію питають: «Чому ти цим займаєшся?» Вона відповідає: «Люблю гроші». А що більше любиш, гроші чи секс? Вона відповідає: «Гроші». Люди старого потоку так чи інакше, свідомо чи не свідомо займаються сексом заради грошей, це характерно для цього потоку. У людей є велика охота до накопичення грошей, бо живуть за гроші. Учитель стверджує: коли охоти до грошей свідомо не будемо мати, тоді й похіть до сексу викоріниться, і життя воскресне. Не буде продаватись і куплятись. Як викорінити охоту до грошей? Шляхом соціальної рівності. Щоб це здійснити, треба виконувати ідею Учителя: що хочеш собі, те бажай іншим. Яку зарплату хочеш собі, таку бажай і роби іншим. Учитель пропонує всім людям згодитись і прийняти однакову зарплату мінімум 33 крб.; буде мало – всім прибавимо однаково, щоб не було ображених. Коли буде всім рівно грошей, тоді не буде все куплятись і продаватись, не буде накопичення, і охота до грошей у людства щезне, а слідом за нею викоріниться охота до сексу як звичка, і життя воскресне. Людям з чистою душею легко буде зайняти райське місце, де будуть народжувати людей нового потоку.   

      Своє самовілля робити як місце своє, котре він захопив і ним він розпоряджався. Це місце не твоє, ти його захопив, нікому не хочеш віддати. Ти зробився своїй дружині своїм чоловіком – це теж така єсть у житті природи неправда. Вона так само присвоюється своєю, як і місце. У природі такого власного нема – єсть спільного характеру, для всіх однаково. 8202-64.  Для життя по-еволюційному характерно не присвоювати один одного. Чоловік не повинен присвоювати жінку, а жінка не повинна присвоювати чоловіка. У природі власного нема. І чоловік, і жінка є спільного характеру, для всіх однаково. «Жінка не твоя – чужа, і ти для неї – чужий», – говорить Учитель. 8202-76. Він убив жінку за те, що вона не любить його – такої неправди не повинно бути в людях У житті по-еволюційному не женяться і не виходять заміж, як звикли в старому потоці; народжують дітей без усяких потреб.     

 

Еволюція. Не вводити смерть через похіть

       У ч и т е л ь : Я в Кондрючому в домі всього світу, а сам своєю думкою можу бути по всіх усюдах таким, як і єсть у природі. Якщо захочеш зробити, доб’єшся ти. У тебе така єсть дорога, по котрій ніхто не проходив. Йому це тяжко зробити. Це ж єсть люди, живущі на білому такому світі. Вони живуть і думають: як би обманути цю безвинну таку жінку, що робить. Це його в цьому ділі рекорд. Він добився свого того, що йому хотілось. Він зробив у себе найгірше діло, він утратив своє наявне здоров’я, з усіх сторін це справжня в нього близька смерть. Ти ж кінчаєш цю ось умираючу похіть, яким стаєш ти? Ти робишся не чоловіком дії, ти кволий. Я не наполягаю на цьому всьому ділі, але прошу як практик у цьому ділі. Хочеш жити – так ти задайся мети похіть свою зберегти, як твоє око, що бачить. Воно в тебе здорове, і бачиш ти ним, як ніколи, добре. А коли ти його так запорошиш, воно в тебе нездорове, воно хворіє. А око – це все твоє єсть життя. Ти бачиш ним природу так, як це треба. А коли ти ним не бачиш, то твоє життя мертве. 8202-79

      Ми з вами на зміну свого життя народили дитя, воно росло змінити своїм тілом нас, старших. Це введена наша така природна система, де люди таке життя своє ввели. Пожили, повеселились і вмерли на віки-віків через свою похіть. Що ти зробив на чужому такому тілі, пробив до крові лігвище, чуже зовсім? Ти над природою насміявся, зробив те, що було не можна. Це діло не твоє, а чуже. Ми ним, як своїм, оточуємось, говоримо: це наше. 8202-91

       Похіть життя не створює, а смерть вводить. Розум це все робить у молоді, кому треба подякувати. А діло їх таке. 8204-150

       Ми помилились і сильно – це наша нами зроблена похіть. Вона нами зроблена не для життя, а для смерті. 8302-140

       Це ж статеві зносини в похоті. Ми цю штуку на собі розвинули з дитинства. Здавалося б, цього не треба робити. Адже самі умови найкращої красоти в житті починались, робились, робляться молоддю, так воно робиться людьми й до сих пір. По-природному, начебто це в житті так і треба. Чоловік начебто для цього народився, він же бачить, він же говорить, йому здається: це діло йому буде належати. Його на це самі народили, він у природі навчився це в житті робити. Самі цілуються, лижуть себе, а самі своє лігвище ставлять, і жене його. Він думає: це його оточує радість. У цьому самому не один чоловік це починав. Вона сама в цьому живе, так прививається з дитинства, як робиться на виду півнем на курці. Це ж єсть курка, вона нами породжена. А чоловік – від чоловіка. Він же розуміє, що цього робити так не можна, а все-таки вони для цього всього полюбились. Їхнє живе, так вони психічно беруть, у жаданні так роблять. Хіба в них тоді єсть совість, чи вони когось із усіх, чогось у житті бояться? Їхнє в цьому самовілля дитяче. Хто з усіх перед ким буде винуватий? Вони ж у цьому - один з усіх наймиліший сік, миле дитяче в похоті діло, із діл єсть діло. Вони ж, голубочки, про це говорять, цілуються, як ніколи, про це все пісні свої вони вдвох розспівують. Це ж єсть їхня в цьому така ароматна радість. Похіть на людях недаремно розвивається. Вони в отця, у матері такі єсть у житті народжені. Вони ж тільки прихилились, доторкнулись – уже зернятко-зародок, діло робиться. Ця похіть породжується сама. Це в людей єсть таке неприємне в житті, розвинуто нами, усіма людьми на землі. Ми з вами коли брались за це ось кипуче таке мстиве це діло, у нас у таких головах не складалось, що це так у світі вийде. 8303-96

      О ш : Отець Ош просить всіх дітей, у кого розвинена дитяча похіть, її позбутися, щоб зберегти своє життя. Учитель учить, як це зробити. (див. 8102).

      У ч и т е л ь : Я прошу всю нашу таку молодь, щоби вона не робила свою похіть. 8104-60

      Він спішить це робити. А день наш, не для того він на арену прийшов, щоб ми, усі люди, цим займались. Ми не знаємо добре, що наша енергія в цьому вмирає, вона нами робиться психічною. Який ти не був у цьому ділі чоловік, ця похіть, вона тебе потягне. 8202-57

      Наше діло – дитя народити, а потім ним, як своїм, розпоряджатись. Жаль його, але нічого не поробиш, треба. Так ми звикли один одного примушувати робити чужим чуже. А чуже єсть мертве. А з мертвим жити не можна. Паршек не за діло, а за життя вічного характеру. Ось що треба нашим людям. Ми від першого початку першого діла стали від похоті вмирати. Це діло нас у цьому ось не виправдало цілком. Ми зостались у цьому ділі в похоті винуваті. Це наш у похоті розвиток у природі. 8202-60

      Ми з вами в селі помираємо, нас люди закопують. Вони самі це в житті робили, роблять і будуть робити. Паршек з нами незгоден. Він говорить: це все нашому розвитку ніяка особливість не поможе: ні Арктика, ні Космос. А як умирав у цьому чоловік, так він і буде вмирати. Це все наш початок зробила похіть. Діти ви мої всі дорогі. Я вас як дітей люблю, хочу щоб ви на білому світі так ось жили та не робили ви свого самовільного: на чуже тіло пускати в хід своє лігвище, котре з кров’ю проходило в життя чужого тіла й там розпоряджалось своїм зерном, саджало його для зародку нового життя. Ми б цього не хотіли, але самі умови наші примушували це діло робити, вони введені нашими предками. Чоловік на це все накидається як на своє й підвладне тіло, воно силою криється, це природна таїна, вона примушує чоловіка в цьому вмирати. А вмирати ніхто не бажає. Це робиться самим чоловіком, він робить це природно, вона ці сили в себе мала й дала чоловікові. 8202-63

 

Еволюція: народження чоловіка без потреби

      Нам треба чоловік такий, котрого не було в природі, ніколи він не народжувався. А тепер він народився природою і зберігся нею. Чоловік завоює сили, волю, підкорить своїм умінням все людство й природу. Почнеться з дітей. Перше – введе свою силу на задоволення всіх нужденних дітей матеріальністю. Щоб діти в нас усі однаково виховувались, треба всіх забезпечити одним виділенням, оплатити щомісяця тридцять (30) карбованців мінімум. Щоб матір не нуждалась цим. А потім візьмемось за загартування молодого чоловіка, не шляхом залежності: вона весь час заважала чоловікові. І вона відступиться тепер із-за своїх помилок. Доволі обманювати або так виховувати своєю обіцянкою. Кого ви примушуєте, щоб дитя змалку бралось за роботу? Ви згадайте, як хотілось або хочеться тепер. Ми з вами коли оточимо себе кругозором, пізнаємо природу, нам природа через цього чоловіка розкриє ворота, і ми з вами низько поклонимось, попросимо через нашу з вами незалежність, котра для віхи навчила нашого чоловіка, хто на собі цю силу покаже нам усім, і ми ним як Учителем будемо збережені. Нас учення Учителя загартує.  Не треба буде тюрма, і не треба буде лікарня. Хвороба і матеріальна, і фізична відпаде від чоловіка, хто буде жити не по-старому, а по-новому. Незалежність прожене від чоловіка залежність. Люди зрозуміють і згодяться з висновками Учителя. Він на собі ці якості покаже дійсністю. Він уже 30 літ не одягається. А раз Він у цьому не має нужди, то й їжа відпадає, і дім не буде треба. На живому факті розкриє всю цю неправду, котрою люди людей позаривали в могили. Це все призупиниться і не буде через незалежність. Вона нас навчить, як треба буде зробити, щоб не захворіти, не простудитись.

      Ми, всі діти, будемо робити те, що буде робити Учитель. Він роззутим по снігу в одних трусиках – і ми. Він буде таким переможцем – і ми будемо такими. У природі є все для цього, щоб ми не боялись, не страшились смерті. Цього ми спільними силами доб’ємось. У нас у всіх сили організовані будуть. Не природа нами буде розпоряджатись, а ми в природі випросимо. Вона нам дасть те, що ми захочемо. Не схочемо ми хворіти й простуджуватись – цього ми доб’ємось. А раз до нас природа піде, і допоможе нам зробитись новим чоловіком. Чоловіка не буде турбувати, щоб він у чому-небудь терпів нужду. У нього буде здоровя таке, котрого не було в житті. Учитель умирати не буде, і ми перестанемо через незалежність. Війни не буде ні з ким.

      Атмосфера буде в природі інша, вона змінить свій напрям. То було одне виховання , а то буде інше. З маленького чоловіка ця історія почнеться робитись. Ми не хотіли народжувати чоловіка, особливо бідному чоловікові, у кого достатку не було. Народжуваність була із-за одного бажання. На тварину, що погуляла, самець не піде. Треба мати свідомість матері й отцеві, коли за здоровою згодою зернятко закладуть. Не буде отець примушувати матір своїм бажанням, а буде одне бажання, вироблене самкою і самцем. Кого самка підпустить, той буде вважатись отцем. Треба отця знайти для цього свідомо підготовленого, котрий згодився би бути отцем один раз. Не із-за того, що вас примусила залежність. У неї були сили чоловіка загнуздати в підлеглість. Чоловік робився власником, індивідуалістом, що хотів, те й робив; і як хотілось, так і робилось. Чоловік з жінкою не жили, а мучились: є чоловік, має свою здібність, а жінка має свою. Треба це бажання виховати. Не треба робити, коли ти, чоловік, чоловікові зобов’язаний. Треба до цього мати свідомість. Не яку-небудь, а людську. За любовю, за домовленістю. Часу не жди ночі або зручного часу. Все рівно народиться чоловік, свідомо зроблений. Ми його будемо ждати не так, як готувались зі своїм наявним багатством, котре зробили чужі руки за наші гроші. Ми це дитя не повинні ждати зі своїм багатством – це не порятунок. Ми повинні це дитя зустріти природним шляхом. Його природа пропустить. Ми його народимо спільними мислями і будемо його спільними силами виховувати.

      Природу щодо цього не треба примушувати, самих себе, щоб у нас обжера народився. Як це було й робилось на факті? Ми коли почули, що закладено зернятко, уже мисль примусила матір; не залишає, а думає, що дитині треба – уже передчасна турбота – помилка. Ми думаємо: а жити, може, він не буде. Треба нам усім примусити спільними силами підготувати такого отця, таку роділлю матір, котрі згодилися б таку любов проявити. Ми через це все від природи доб’ємось. Це буде народжений не однією матірю, а буде народжений спільними силами всього людства. Ми про нього будемо думати всі й будемо ждати його з першого початку зародження. І не будемо його примушувати, щоб він сорочку надівав або груди смоктав. Ми повинні його як новонароджене дитя та ще такого на руках зберегти й виростити не для того, щоб він у нас воняв. Він у нас буде пахнути подібно до аромату. А коли буде від чоловіка пахнути, він буде жити, та ще як жити – не буде вмирати.  Ми його збережемо шляхом спільного діла. Ось це мудрість пропонує, і нам треба обов’язково в житті провести. Це не жульвернівська фантазія, а Чоловіка, незалежного чоловіка, а продумане розумом, зроблене практично самим собою, перевірено на собі особисто. 6506-124                              

      Ми з вами легко в себе народжуємо живого чоловіка. Ми самі його зустріли своїм зробленим багатством. Цього він від нас не просив. Йому треба природа, що зустрічає. Вона його в матері в череві виходила  без усякого штучного. Дитя виросло живим природним маленьким чоловіком, кому була дорога водою обмита. А вже повітря зосередилось і своїми силами виштовхнуло, земля його на ноги прийняла. Чоловік цей більше нічого не потребував. Йому на допомогу в житті його близькі, ніколи невмираючі друзі: повітря, вода, земля. Вони нам помогли в житті тіла чоловіка. Вони стали в цьому ділі потребою тілу. Не треба було їсти до самої ситості, тіло не повинно було одягатись і також тілу не треба був житловий дім. Питається в цих людей: чи жив би він без цього всього? А як же. Чоловік за своє технічне життя, у котрому він 35 років прожив, не був у природі незалежним чоловіком, тобто природним чоловіком у природі. А потім він зробився чоловіком природним, він незалежним став. 7502-148

     У кому ми помилились із самого початку народження людського життя? Воно в нас нічого такого не просило. А цього, що було в нас, воно злякалось, не хотіло в себе мати. Ми цьому не повірили й не довірились, його, як новонароджене дитя, старалися своїм наявним обплутати. Ми такі люди єсть, по-своєму стараємось пихнути, щоб він робив те, що ми почали робити. Тепер ми повинні  це все наявне в світі залишити, а взятись за нове, зовсім небувале, щоб чоловік новонароджений  не пішов по слідах наших. Йому не треба боятись у природі час, що приходить. Він приходить до нас не з ганчіркою, не з куском хліба;  і стінка йому не треба в цьому ділі. Діло таке єсть еволюційне: нічого не робити, ні за що не відповідати. Ми привчили робити, у нас такого шлунка всередині не було, ми його зробили самі в процесі. Ми ж не  народжувались в одязі, і в нас там у череві не було дома. Усе це нам дала  в процесі наука наша людська, вона вчить усіх нас цьому. Нам треба вже давно цю дорогу змінити на іншу. Треба було зробити  чоловіка не такого, як він був до цього. Він не вимагав від нас – ми  йому самі. Він ще не народжувався, був у матері, а ми йому приготували, зробили самі  все те, що йому було  треба. А ми добре знаємо про те, що новонародженому чоловікові  треба його залежність, вона природна. У ній єсть усе, лише б  захотів, тобі  природа відгукнеться, вона для цього єсть мати, це вічна турбота. Сам собі без мислі він не залишається, йому треба робити. Він робить не те, що буде треба. День прийшов до нас із світилом, із життєрадісним, вічно невмираючим. Ми  з вами пішли зовсім не по тій дорозі, ми пішли  по залежній дорозі. 7502-161

      А тепер Іванов пропонує свої найдені в природі послуги, незалежні, нові, природні – жити за рахунок природного: повітря, води, землі. Вони дають нам усе для нашого життя, вони й відбирають у нас сили через труд. Це місце, котре знайшов Іванов, він його свідомістю оточив. У нього  своє вчення проходить фізичне: водою обливатись, тобто у воді купатись. А повітря тягнути всередину. Земля нас держить, як кліщиків, у ній -   струм електричний живий. Тому наш чоловік  має нами народитись таким, як ми захочемо його бачити - живим енергійним. Доволі чоловіка примушувати чи його пхати, щоб він там утомлявся. Це його таке діло, він у ньому помилився. З допомогою моєї мислі це все в природі народиться нам такий юнак, котрий зробиться таким, як ми думали чи хотіли.

       Треба матері його народити, треба його показати людям, щоб він був. А він у нас буде. Ми його зробимо свідомо з допомогою моєю, силою. Мене треба просити – будеш здоровий. Люди все в природі зроблять, вони в цьому сильні, вони мені помогли цим оточити себе. Я став через зроблене нами всіма Бог, я вношу у життя людське ніколи не бувале – це холод, це погане, не їсти. Стоїть питання в житті. Люди привчили себе в природі їсти, одягатись, у домі жити. А тепер прийшов такий час: треба не їсти, не одягатись і не жити в домі. А змалечку треба чоловікові  починати це робити. Ми по-старому живемо: ще не встигли народитись, не встигли на  білий світ прийти, як наші люди приготувалися зустріти свого новонародженого  чоловіка. Він не мав потреби в нашому і не хотів навіть про це думати. 7502-163.                                

      Люди наші всієї землі, вони помилилися тим, що чоловіка живого зустріли  чужим добром. Вони побоялися залишити його між людьми живим, а взялися робити його технічним чоловіком. Він у них не просив і не хотів це сприймати. Люди злякалися його крику, стали штучне вживати. Дитя стало слухати й розуміти: це зроблене людьми. Дитяті  зробилось у цьому хороше й тепло. Він став жити в природі й задовольнятись тим, що самі люди в процесі  свого труда в ділі  одержали. Ми взялись своїм умінням, своєю спритністю цього чоловіка ростити. Він став учитись у природі практично, став розуміти себе, що йому було піднесено з хорошого й поганого. У нього стала розвиватись на це своя людська потреба.  Він уже розумів і примушував себе в цьому ділі нервувати. Люди цього не хотіли, щоб їх дитя плакало. Вони шукали в себе те, від чого  йому було легше. У людей була одна сторона й друга. Усі діти, народжені в природі людьми, не хотіли бачити в себе холодне й не хотіли мати в себе погане. 7502-167

      Ми, люди, самі його одягли, нагодували й спати уклали. Він у нас утомився. Ми його зустріли не з якимись особливостями, а з тим, чим ми багаті, тим і раді, адже це наше дитя. А воно плаче, у нього єсть якась недостача, народжена в цих умовах. Він у нас із цих ось наших умов не вилазить. Ми про нього думаємо, стараємось не залишати його роздягнутим і ненагодованим. Це єсть наша така пошлість. Ми це дитя народили не самі – нам сама природа помогла своїми властивостями. Вода промила слід, а повітря зосередилось, воно такі сили стало мати, цього живого чоловіка звідти  виштовхнуло. Він же був нерозуміючим, у нього не було того, що треба. Шлунка для продукту зовсім не було, куди доводилось продукт посилати. Ми про це подумали. Ми туди погнали рідину. Ця рідина в такої дитини що зробила? Свого роду кашу, куди їжа стала попадати й деякий час задержуватись. Яку вона там силу властиву стала мати між тілом і продуктом? Він нами зварений, він туди попав із слиною, з ним повітря залишилось. Яку він поміч зробив, крім окису? Кисне, робиться негожим для цього. Його виганяє звідти атмосфера вонючим: це все псується. Усі фізичні енергійні сили, вони починаються з початку шкідливим і будуть закінчуватись шкідливим при старості. Який ми одяг носимо й коли та як? Він же гниє на нас, нашому тілу воняє. Особливо старому чоловікові непридатна їжа, непридатний одяг, він і постіль має непридатну. Усе це єсть старе, гниле. Дитя від нас, від таких людей, не просило – ми самі все зробили. Хіба буде погано будь-якій дитині, якщо ми її виростимо без цього всього? З нею разом єсть повітря, вода й земля. Вони його народжували, їм доводилось йому помагати. Він на білий світ прийшов, щоб жити.  Йому довелось сюди прийти  це все не поїдати. Це все – видумки чоловіка, він захотів сам це зробити. Йому не хотілось чужим оточуватись, його заставили умови, він став слухатись людей інших уводити історію. Вони помилились, потребували, щоби вона їм для їх життя такого давала. Вона була вимушена, мислю чоловіка це все зробилось. Чоловік небувало сюди попав, його люди своїм добром зустріли. У них бажання одне – його чим-небудь задовольнити. Його по-своєму, по-історичному хотіли оточити, він пішов за ними слідом. Вони стали одягатись до самого тепла, щоб їм було хороше, красиво, чим перед іншими хвалились. Вони все поїдали.      Треба взятись за це діло, за чоловіка: він  же чужим оточив себе, живе помилково. Якби я не знав цього маленького початкового чоловіка. Ми його зустріли, ми його примусили бути в природі залежним від природних умов. Ми його зробили в природі чоловіком, що потребує. Люди помилились. Вони самі зробили на чоловікові, розвинули свого роду хворобу. Дитя цим не задовольнило себе, що його напоїли молоком чи одягли його в хороший чистий одяг. Але не на весь цей час. Треба замінити, треба, щоби було інше, а його нема. Дитя це хоче – воно вже хворе. А раз воно потребує, воно психічно хоче, уже це єсть чоловіка хвороба, вона зародилась у природі, чоловік хворіє. Він цього потребує, йому нехороше. А раз нехороше трохи, то буде гірше. Ми самі себе до цього ведемо й наближаємось до поганого й холодного. 7502-176

        Найголовніше, ми не вчити будемо його, а він нас буде вчити своїм дитячим учинком. Він - із перших днів свого життя. Його вчення – це його ділових людей. Вони йому свої сили передали через органічні дії. Ми разом з Учителем цю матір примусили цього маленького чоловіка в природі так народити, так на білий світ його представити.  Він нам буде сили показувати, а ми будемо вчитись. Він не буде такий,  як ми народжені: нас умови за ніс ведуть.

    Ми повинні народити в себе чоловіка нового. Такого чоловіка, котрого ще в житті не народжувала нам природа. Ми на ньому як новонародженому чоловікові не будемо будувати нелегальне життя. Ми його оточимо незалежним життям.  Природа – це буде ми, усі люди, котрі цього чоловіка виявили в материному череві. Ми його мислями будемо тягнути, щоб він там жив і розвивався таким природним чоловіком. Ми там, у матері, не повинні його забувати. Наша спільна злагоджена мисль повинна його зберегти в нас, у таких людей, як ми є в природі. Ми цією мислю всі до одного чоловіка правдою оточимось. Перед нами єсть людський план це в житті зробити. Ми більше не станемо воювати з природою. Місця від нас усіх наші відійдуть, більше їх не будуть своїми місцями називати. Через цього чоловіка доведеться потік свій змінити. За цим люди поженуться вдалину, вони побачать правду. Вона їх примусить кланятись природі. Вона нас пожаліє усіх, нас приголубить як невинних.

      Сьогодні свято Воскресіння Христа Пасха, вона нам, таким людям, підказала за цього чоловіка, щоб ми з вами в цей час народили цього чоловіка, щоб він своїм умінням учив нас, як жити. Ми будемо старе кидати, а нове починати. Таких свят не буде більше. А таке явище, як ми зробили на бугрі! Для нас, для всіх людей, народиться цей маленький чоловік у природі. Йому ім’я буде, ми його назвемо самі Бог. Він у нас по-нашому вчитись не буде. Ми всі дороги залишимо позаду, а візьмемось за небувале – це наш Чувілкін бугор і наш маленький чоловік. У ці роки мислю Учителя знайшли, практично з людьми зробили, ввели ці дії в природі. Вона нам цього чоловіка, котрого намітив Учитель, перед усіма людьми на середині поставить, щоб він жив не по-минулому, історичному, а по новому  небувалому, по людському розуму. Він буде нами всіма в природі виходжуватись. Ми його спільними силами народимо такого мудрого. Ми його віддамо природі, щоб вона нам його оточила своїми природними силами. Ми народжуємо чоловіка, приводимо його до непотребу. Він не повинен у нас у наше зроблене вчитись, а ми всі повинні в нього діла вчитись. Він не буде в нас по-нашому жити й те робити, що роблять усі. Він буде в атмосфері ніколи небувалій. Йому не треба буде їжа й також одяг, і дім йому не буде треба. Він народиться на Чувілкіному бугрі, на вічно лежачій землі й джерельній воді. Він буде водою джерельною купатись, тобто його природа сама повинна ростити. Ми його самі люди своїми руками оточимо.

      1975 року 11 травня в Москві, Красний Маяк, д. 11, кор.1, кв. 296, у Миколи Івановича Голікова в честь цього дитя було зроблено багатолюдний обід. Як матір Раю підняли на висоту й сказали їй: ти будеш народжувати сама нам цього чоловіка, а виховувати будемо ми всі його. На цей обід навіть приходила міліція, вона Учителя записала як такого.

      Ми дали матері слово його так на бугрі народити. Зустрічати буде сам Учитель своїми руками. Він його до 2000-го діла. Він буде хазяїн. Він своїм учинком нас буде вчити, ми будемо в нього вчитись. Він для цього діла народиться, щоб усю атмосферу на землі змінити. Доволі людям нелегально жити. Нам треба правда. Чужим не хвалитись! Треба похвалитись своїм тілом. Як наша буде дитина, він своє тіло покаже так як ніколи. Його сонце оточить своїми променями, своїм світлом освітить. Він буде жити по-новому, по-небувалому. «Я» – говорить цей хлопчик, він у череві живе.

     У нього нема такої мислі, як вона була. Про що зараз люди думають, а роблять? Вони спорять. Для чого про це спорити? Треба робити. Час прийшов для цього. Ми з вами цього показати всьому світові, усім людям. Нехай вони на нього подивляться й скажуть в один голос. А для чого ми його такого народжуємо? Ми з вами про це ось діло читали: такий чоловік із такими силами, він буде треба. Він нам докаже своєю незалежною правотою. Він між нами буде такий один-єдиний чоловік зі своєю силою. У нього істина буде. Він зробиться для всіх людей чоловіком корисним. Йому доведеться зустрічатись з усіма національностями. Він буде фізично невмолимий чоловік. Він є в людях мудрець, невмолиме живе тіло. Йому не треба буде ніщо, йому цей одяг не треба буде й не треба буде їжа, також не треба житловий дім. Він не буде в житті гордим.

     Це буде треба нам усім. Пора на це все прийшла. Уся ця система розсиплеться. Природа все зробить. Вона камінь мохом обростить. Схоче – умертвить. Це зробить, у неї вся сила. Він буде жити з нами в природі вічно, і те він буде робити, чого ми всі будемо в нього вчитись. Чувілкін бугор – це для життя вічно невмираюче місце. Я його в житті вибрав і хочу ввести на ньому життя цьому чоловікові, за котрого узнають усі наші люди. Вони його самі в череві матері виходять. Він до нас прийде. Його народить природа ради порятунку людей, вони весь час у житті вмирали. А практика нам говорить про одне. Нам треба народити чоловіка такого, щоб він був у житті геній. Не ми його повинні вчити, а він нас повинен учити своїм практичним ділом. Він народиться в природі без усякого споживання. Ми як люди такі його виховаємо. Він – не по-нашому, а по-Божому. Він не буде мати потребу в нашому: у нього є своє. Він оточить себе своїм живим, це його буде діло природне.

    Чоловіка ми народжувати не вміємо. Між нами народжується ідея, вона єсть народна, природна, незалежна, сильна, усякого чоловіка збереже своїм енергійним тілом. У природі найголовніше для життя – це єсть повітря, вода й земля, – що нам усе в житті створило, навіть народило чоловіка на свій манер. Вона його подала, оточила духом. А перш ніж купатись водою холодною, треба від Учителя його силу одержати. А сили Учителя для цього діла заслужені в природі. Учитель це випросив у природі. Вона йому дозволила цим ділом займатись. Гроші тут ні при чому. Здоров’я ніким ніде ніяк не купляється й не продається, а тільки легко воно втрачається. Щоб його як утрачене знайти – цього ніхто не має права. А ось Учитель єсть, він ці засоби в природі знайшов, як такими ними розпоряджається.  Він цьому всьому є Бог землі, Хазяїн природи, Отець життя. Він єсть уболівальник у будь-якій біді, помічник у поганому житті. Він такий один, щоб про це ось думати. Той чоловік у природі, котрий не згоджується з ідеєю Іванова, з Учителем, він є ворог усього людства в житті. 7507-61

      Ми його так учимо, він у нас учиться. Він не ковтав, а тепер він ковтає. Він одягається, він потребує, він живе в домі. А зараз ми про це діло хороше обдумали, визнали це народження неправильним. Це дитя, воно  в житті своєму від нас не вимагало. Ми цьому новонародженому самі придумали, що йому треба  й те, й інше. Ми цим помилились, що стали своє живе оточувати, а про своє забули. Треба його живим природним шляхом оточити, а ми його оточили чужим природним. Чоловік відходить від свого. Нам як людям треба чуже природне. А щоб своїм ми навчились хвалитись – ми не захотіли. Нас зустріла нелегальність, у нас неправда стала оточувати. Ми своє прибрали, а чужим оточили себе. Це все знайдемо в природі, ми його знайшли, присвоїли, оточили себе, зробились у цьому багаті, сильні до однієї пори. Це чуже – це не наше, воно між нами не живе, воно скоро відходить геть подалі.  Ми до цього звикли, ми гордимось, ми говоримо: це наше. Ось що треба буде нам усім живим людям – живого чоловіка. Ми його повинні народити всіма силами людей. Вони на цей ішли збудований закон, а його треба, як потік, змінити, бо все це набридло. Люди не жили, а вмирали, і вмруть вони самі. У них шляхів нема інших, вони безсилі зовсім у цьому. Люди єсть люди, а природа єсть природа, вона – усьому діло, голова. 7507-71

       Ця історія (старий потік), котру ми зробили, заслужила між нами мінус. 7507-102

    Говорить нам Учитель. Ми повинні на бугрі народити нового чоловіка, живого в житті.  Ми його не будемо вчити так, як усе життя вчили – ми тепер учитись будемо в нього. Цей чоловік, на наших руках він виховається, і буде він жити вічно. Це все зробить практика. Ми його як чоловіка живого повинні матір’ю такого народити для життя небувалим. Він нас буде вчити практично не для діла такого, а для життя вічно невмираючого.

      Хочемо сказати про цього чоловіка, про небувалого. Він між нами такими ось у житті народиться, ми його зустрінемо. Ми йому ім’я піднесемо. Це буде він, та особа, за котру ми будемо знати. А коли ми його пізнаємо, то ми в один голос заявимо. Хочемо сказати: ми виховали його тіло. Воно буде жити в умовах хорошого характеру. Ми на руках його повинні виховати. Ми з ним підемо пішим ходом по природі. Вона нас як таких людей оточить. Ми свідомо не будемо споживати ніякої їжі, ніякого  одягу не будемо одягати й у домі не будемо мати потреби. Нас природа зустріне, ми з вами в ній будемо жити. Нам не буде в природі ніякого такого спокою. Такого чоловіка будуть люди зустрічати, вони будуть йому кланятись своїми поклонами. Їм буде це все діло нове. Він буде в нас, у людей, на руках. Його кидати – нікому буде кидати. Він буде слухати наші сказані слова. Ми будемо помічники в усякій нашій у природі народженій біді. Люди всі скажуть в один голос про це.

     Одне слово буде сказано людьми. Він буде своєю славою оточений. Він буде на нашій землі в наших умовах один чоловік. Йому будуть поклонятись. Їм доведеться разом жити та свої діла творити. Він буде своїм покроєм нас усіх своєю красотою любити. Він наш буде син Отця небесного, який є Учителем; здоровий дух – здорове тіло. Ми із цим дитям, із цим чоловіком повинні по земній корі йти, і так ми повинні бути як ніколи з живим енергійним тілом. Наше діло одне воно з усіх нас таких. Ми повинні зустрічатись із таким холодом, котрого люди в себе не бачили. Він буде терпіти його – буде в цьому ділі виграш. Ми переможемо ворога. Нас оточить природа, вона нам  дасть сили, вони докажуть нам усім. Ми як такі зостанемось задоволені. Це буде одне для всіх нас, з нами буде зустрічатись душа й серце наше. Ми з ними будемо так жити. Це наше єсть ядро. 7507-156

      Люди не наші були, одні люди були з Москви. З таким наміром вони сюди приїхали: у цьому ставу скупатись і дати свою упевненість у те, що це буде. Навіть показували хмари в наві цього Учителя й саму матір з дитям, і на це люди такі були. Ми єсть ніяка не секта така, котра заважає нашій державі. За нас природа: повітря, вода й земля, - без котрої люди жити не зможуть. Це істина, правда цієї ідеї. Вона нас веде до життя вічно невмираючого. Це ідея не даного характеру, а вона нова небувала людська. Вони цього діла ніяк не діждуться. Вважають, це буде треба життя не таке, як воно єсть, а життя буде інше, природне. Люди не будуть робитись у цьому злочинці, люди не будуть хворими. А всі стануть життєрадісні, люблячі природу. 7507-186

      І от мисль моя буравить мене не раз, вона примушує думати про це. Як хочеться здійснити своє минуле для людей. Треба буде народити небувалого нового чоловіка без усякої потреби, щоб ми, усі люди, у цьому брали участь. Ми повинні знайти таку матір, котра має згодитися з нами, дати свою таку згоду. Людям треба дитя виходити в себе такого, як люди хочуть, і вони своїми мислями цій матері в череві допоможуть його виходити для народження його на Чувілкіному бугрі.  

      Природа разом з Учителем їй як такій допоможе це дитя на білий світ викинути. Найголовніше – це люди, у них охоронець, щоб вони про це в природі знали, що цей чоловік наш нами народжений для того, він до нас прийде із своїми природними силами з душею, з серцем. Він нас буде вчити, щоб ми його знали як Учителя. Він буде сам учитися в природі фізично, він буде робити в природі свою любов, він подружить з нею, буде близький їй друг. Він буде вважатись нею як один для всіх чоловік, корисний у людях. Люди будуть прагнути навчитися в нього холодного й поганого, як це треба буде бути чоловіком у природі, щоб не хворіти і не простуджуватись.

      Ми, всі люди, повинні бути в цьому учасники це дитя на руках виховати, щоб ми знали за це діло всі до одного чоловіка на нашій землі. Ми його народимо самі. Він буде наш усіх син і вчитель всього народу. Він буде вчитися в природі не для того, щоб хворіти і простуджуватись, цього в нього не буде. Він буде світило всього нашого життя. Ми це самі маємо в природі зробити, добитися одного блага. До цього всього ми повинні практику зробити на людях, довести свою правоту, що вона задумана річ не дурна, а реальна, обдумана як слід, щоб учені люди не сказали свої слова даремно. Цього права ми доб’ємось. За нас повстануть усі вчені, бо правда буде зі мною. 7605-78

      З 8-го під 9-е квітня мені як Учителеві природа в Наві прислала того сина, те дитя, котрий має народитися на Чувілкіному бугрі чистим ясним. Той, хто цьому народженню перешкодив, він перед усім світом у народі відповість. Це все є чуже, не ваше, а природне. Бог – хазяїн цієї землі, він не присвоював цей Чувілкін бугор, на ньому, за всім визначенням самого народу, має народитися наш земний чоловік без усякої потреби. А його люди особою не дали, вони думали, що це все робилась якась нісенітниця. Вона виходила з багатьох різних народів. Вони це хотіли зробити разом в особі Учителя. Він цю матір у природі знайшов і поставив її в народ для досконалості. А начальник не те заспівав щодо цього, під замок Учителя заперли. Матір повезли у Ворошиловград у пологовий дім для народження цього дитяти. Народився хлопчик, а сказали, дівчинка. Наші люди свідчили про це все зроблене в Лутугіне; будете відповідати перед світом. 7605-103   

       А тепер знайшли таке місце, це Чувілкін бугор, ніким воно не зайняте від Адама років лежить, нас ждало, щоб ми прийшли на нього, йому поклонились і сказали. Ми відмовляємось від цього всього, що ми з вами зробили, більше ми не будемо такого народжувати чоловіка. Ми повинні народити чоловіка без всякого вживання. Якщо ми з вами за це діло, всі до одного чоловіка візьмемось і скажемо в один голос про те, що нам треба цей чоловік один з усіх. Ми повинні всі в нього вчитись і бути такими, як він, нами народжений. Він буде нами збережений на віки-віків. Він у нас не буде красти, не буде вбивати, а буде жити нами всіма однаково. Ось чого ми з вами доб’ємось – життя, але не смерті через це діло, через одного чоловіка, він у нас один, для всіх нас один чоловік. Ми його маємо берегти як око. Він нам буде помагати всім. 7605-140  

     28 липня 1975 року – це все строк першого дня народження. А коли буде, яким він буде? Про це знає сама природа. Вона нам його виштовхне на промитий слід. Його прийме земля Чувилкин бугор, він його оточить, а вода в колдибані його, як дитя, скупає. Ось чого ми з вами, усі люди, діждемося – життя вічного, невмираючого ніколи ніде ніяк. Це нам, людям, несе цей ось народжений небувало новий чоловік. Ми його таким народимо. Будуть знати всі наші люди. А людям цим ця історія не віриться: вона робилась між ними для того, щоби вони жили легко. Нам треба буде це робити, щоби вийшло в житті. Це все залежить від нас, ми - будівельники, у цьому нам погане діло не треба, ми стараємось зробити хороший об’єкт. А хіба це буде в житті погано? Між нами не  буде  народжуватися злочинець і не буде прогресувати на чоловікові його хвороба. Усе це зробить людський учинок, він їх оточить свідомістю. Ми будемо ворога перемагати вміло. Наше діло через цього чоловіка обов’язково докаже. Ми з вами будемо на ньому бачити, нас історія цим оточить. Між нами зародиться істина. 7606-3

      Він народиться в своєму житті таким сильним, таким вірним. Він у житті зробить усе те, що буде треба в житті. Його буде ініціатива стати на свої ноги й набратись у природі таких терпеливих у житті сил. Вони скажуть усім людям про цього життєвого в природі чоловіка. Він повинен народитись на бугрі, він не повинен їсти й одягатись. Він не повинен домом користуватись. Його сили будуть направлені в люди, щоб між ними виховуватись і набиратись сил, усіх можливостей. Він повинен на славу всього людства робити в природі свої викладені діла. Він повинен мислити. Він  за всю розвинуту мисль, котра повинна зробитись між нашими людьми. Час такий приходить на арену, цього сина повинні ми таким народити. У природі не одна єсть сторона, котрою люди в даний час користуються. Ми цього чоловіка повинні зустріти поганим і холодним по-небувалому, по-новому. Це дитя повинно не вчитись у нас, усіх людей, воно повинно вчити нас, усіх людей, своїм терпінням. Він із перших днів повинен терпіти це діло. Його природа разом із людьми народжувала й зустрічала не так, як це слід.

      Наша людська система була направлена  по-новому цього чоловіка зустрічати, не в подушках, не в м’яких умовах – у природі: у повітрі, у воді й на землі. Ось де ми, усі люди, повинні народити цього чоловіка. А не тим, чим це треба буде зустрічати, як ми зустрічаємо його: одягаємо його ми, годуємо й з ним у домі живемо. Ми не живемо, як це треба, а вмираємо в цьому. Чоловік по-нашому народжується так, як це ми хотіли зустріти. Ми по-своєму його зустрічаємо. Ми програємо від того, що ми його одягаємо, примушуємо їсти. Він від нас не потребує й не робить нам претензії. Ми самі в процесі все це робимо, а в нас це не виходить. Це не мати дитя народжувала, а люди його на зміну свого життя ждали. Я як Учитель це все намислив і хочу сказати всім нам, людям, що ми робимо чоловіка, не знаємо: як і для чого? Це дитя народжувалось для життя, а ми зустріли його для смерті. Він хотів народитися природно. А штучно не народжують людей у багатстві. Ми робимось у процесі свого життя технічними людьми, фізичними ми не бажаємо робитись. Нас зустрічає не природа. Ми зустрічаємось із неживим, із чужим, зовсім не таким, як треба. Це наше діло – зробити йому самозахист. Треба цього чоловіка виховати в дусі свідомості. Йому треба руки людські живі, але не мертві. 7606-13

      А тепер ми мислимо не так: ми для життя повинні зустріти дитя без потреби, а з духом і душею. Цей чоловік не буде годуватись, не буде одягатись, не буде дім потребувати. Йому треба сила моя, Учителева. Вона його оточить, дасть йому волю, щоб цей чоловік жив і вчив нас усіх, як буде треба в природі жити, а не вмирати.7606-42

       Це наш єсть народжений чоловік для свого життя, котрий повинен жити без усякої нашої потреби. Ми з вами його повинні народити на Чувілкіному бугрі. Ця практика нами робилась уже, а тепер ми її зробимо  живим фактом. Він між нами буде, це  наші люди лише б захотіли зробити. Ця ідея, вона наша, усіх нас. Ми повинні в природі цього добитись. Вона нас пожаліє, не стане нас із вами так карати. У неї буде жалість народити такого чоловіка, сильного для життя нашого. Він у нас народиться не в умовах так, як усі, а в природі. Його зустріне наш дорогий Учитель, візьме на свої руки його й дасть йому свої сили, сам його на руках понесе в колдибаню й там його скупає, три рази занурить його. А потім він його нам передасть, усім людям, на наші руки, ми його повинні виховати через природний дух, що є в природі. Він буде жити без усякої такої потреби. Ми будемо його самі на руках берегти, охороняти. Він у нас буде так виховуватись, він буде нами няньчитись як маленьке таке дитя, ми його так виховаємо.  Він буде нами всіма вирощуватись. Ми його не будемо так учити, як ягня ми вчили. 7606-179

       Особливо ми, усі люди, не знаємо про нашу матір таку природу. Вона себе зберегла на Чувілкіному бугрі, де має народитись без всякої потреби чоловік. Він повинен замінити своїм тілом Учителя, він буде за духом його син. Він йому поможе бути таким, як буде треба нам усім таким людям, як ми єсть.

      Усі такі люди хочуть жити без усякої стихії, вона нас ображає як ображених людей. Вони не хочуть хворіти, простуджуватись, їм хочеться здоровими зостатись у природі. Вона їх таких не пожаліла, а взяла їх покарала як таких безсилих людей. Вони для цього оточили себе своїми безсилими діями.  Це природа, це чоловік, він же не знає того, що треба робити в природі. Нам, усім людям, давно треба змінити наш такий потік. Він єсть у природі в людях від найменшого чоловіка. А його нам, усім людям, треба на цьому бугрі народити без усякої потреби, щоб чоловік був у природі незалежний від неї, сильний, енергійний, для всіх нас здоровий; щоб це здоров’я між нами, живущими людьми, прогресувало, вічно з нами жило й прищеплювалось між нами в природі в людях. 7606-186

         А люди єсть продукт у природі, він зберігається нею. Значить, треба нам, усім людям, робити в житті те, що треба буде нам усім для нашого здоров’я. Треба любити природу, з нею нарівні жити: хороше й тепло, холодно й погано. Ось тоді буде життя наше невмираюче. Ми цього повинні добитись від природи для свого життя. У нас має народитись такий чоловік без потреби. Він не буде потребувати від нас нічого подібного для свого життя, а буде жити за рахунок єства сам, за рахунок природи. Це буде й обов’язково буде. 7707-141.

         Нам із вами треба діждатися такого дня, щоб він нам приніс зі своїми силами це маленьке дитя без усякої такої потреби. Ми, усі люди, зі своїми спільними силами це повинні зробити. У нас, у таких людей, це зробиться. Ми думаємо, ми цей час ждемо. 7704-63

     Краще не жити й не женитись, ніж народжувати чоловіка й пускати його в бій. Він не йде за поганим і холодним, він іде за своїм хорошим і теплим. У нього буде що? І те, й інше. А якщо нападає стихія, то йому робиться погано й холодно. 7707-85

      Чувілкін бугор, він своє візьме, його люди пізнають. Там повинен народитись той чоловік: йому ніякої потреби не треба буде, він для всіх людей віха. Люди всі будуть у нього діла вчитись: водою холодною завжди купатись, а з людьми завжди здоровкатись, свою ввічливість всім показувати. Чоловіка треба шукати бідного, нужденного, 50 копійок йому треба дати зі словами сам собі: я, мовляв,  даю ці гроші цьому чоловікові для того, щоб мені бути чоловіком таким, як Бог. А Бог,  він народився на Чувілкіному бугрі, - це світило всього світу. Він прийшов для порятунку. Йому не треба буде ніяка їжа, ніякий одяг, ніякий житловий дім – це все мертве нерухоме створіння, воно не треба буде нікому. Ось тоді-то буде тепло внутрішнього характеру. Усе те, що ми до цього діла робили, ми робити не будемо. У нас народяться сили спільного характеру, не від сонечка, а від самих людей. 7707-100

      Хочу написати вам коротко про нашого майбутнього чоловіка. Він повинен бути таким, як я його показую. Він не повинен боятись природи так, як ми тепер боїмось. Ховаємось, говоримо, що вона нехороша.  Вона нас карає своїми силами, нас ловить у наших умовах. 7707-140

      Повинен життям у природі зберегтись чоловік на цьому ось місці, на Чувілкіному бугрі, без усякої потреби. Він до нас, до людей, прийде на землю для порятунку в житті людей усієї землі. Вони повинні самі цим ось освітитись і перестануть потім умирати. 7707-183

       Хіба він (Учитель) це забуде: про Чувілкін бугор, про народження нового, без усякої потреби чоловіка? Він у нас народжений не в природі, а в материних подушках, у мертвому всьому. А бугор Чувілкін приймає предковим порядком, умовами життя. Не таким способом, а живим енергійним. Ось де закладається не війна з людьми, а мир з життям. Багато літ ждуть рай на землі. Це квіти будуть, аромат запахне в природі. От життя так життя буде на ось цій землі! Вона нас прийме як таких. Ми в цьому жити будемо так, як ми ніколи не жили. 7712-207.

      Просьба зоставатись без труда природним порядком у природі задовольняється. Здорове тіло – здоровий дух. Каприз усякого чоловіка перемагається ввічливістю. Ми просимо природу - і дитя просити. Яка введена нашими людьми ця ось ввічливість! У просьбі природа – до природи, чоловік – до чоловіка. Ось де наше таке, зроблене нами, - життя невмираюче живе природне. Це повітря, вода й земля – вони повинні це дитя зберегти природно. Природою дитина має зустрітись пахучою, а не воюючою через любов, свідоме це терпіння. Як же так я, говорю, у цьому всьому терплю: не їм, не одягаюсь, води зовсім не п’ю. А мені хочеться одітись і наїстись, а води попив би. Я так не роблю, як ви до самого (смороду). Воняєш ти. А раз чоловік природи воняє, то він не гожий до життя. Корисне ніколи не вмираюче, через діло й порятунок усіх людей усього світу. Якщо люди такі природі будуть треба, то нехай така знайдеться свою дитину народити. Це все нелегально народжувалось через чуже природне.

    Природа втягувала в найкращі такі здорові якості, вони примусили чоловіка створити для життя цю похіть. Вона робилась нами нелегально обманом, лише б самець захотів свій член у лігвище вкласти. Через бажання й любові дитя створювалось, його мати виходжує дев’ять місяців у череві. А потім його люди зустрічають у зробленому багатстві. Люди цьому мертвому бездушному сильно вірять, надіються на це. Воно ж мертве, не живе,  а капризне, свого роду нервове, через це все можна в будь-яку хвилину захворіти. Це чуже природне, ним нелегально користуються правом в один час пожити, а в інший треба вмерти. 7901-145

      Воно нам треба й обов’язково нам треба буде в житті в людях це безсмертя. Люди вчені до цього ось підходять, вони цього хотіли, щоб у них у людях вийшло. Вони це ждуть, ніяк не діждуться, крім одного нашого Учителя. Він для цього путь свою, доріженьку прокладає. Вона в людях така є, і буде вона в цьому. Вони права самі створять. З нічого щось не зроблять. А коли буде цей початок, то тоді цю ідею підтримають самі люди. Якщо вони не одержать від природи своє благо, то тоді для чого їм Учитель? Він - усьому діло. Для цього всього він робить сам. Бугор Чувілкін – природа, і чоловік, котрий прийшов, – теж природа, і люди прийдуть – теж природа. Вона нам відкриє все те, що треба. Ми на цьому бугрі не торгівлю відкриємо. А зробимо ми там людський рай. Я цьому місцю буду Адам, перший чоловік у нашому житті. Я буду там на цьому бугрі хазяїн цього місця. Він захищений для цього. Там люди будуть займати своє місце для свого життя. Звідти не понесуть гріб із тілом на могилки. Ми там, якщо матір така знайдеться в житті своєму відмовитись від дитяти, його виходимо. Ми його для цієї історії покажемо як таке дитя. Він народиться для всього такого народу, котрий повинен у нього вчитись. Він їх повинен учити такому ділу, від чого він буде Богом. Буде жити в людях його ідея Христа, він сам буде на цьому бугрі, на цьому місці його. 7804-41

         А  Паршека  діло, зроблене  ним, – це Чувілкін бугор, не що-небудь таке, а без усякої потреби народити на цьому місці чоловіка. Для вчених це не так, а буде це й обов’язково буде. 7811-23

      Якби чоловік перший знав, що йому треба вмирати, він би не народжувався. А його люди народили для життя. Вони боялись, як би він без нічого не вмер. Вони йому шукали в цьому вихід, його годували, його одягали та в домі держали. Він там їв, він там одягався й ночі спав. Це не спасіння, а знищення, від чого він умер. А якби ми цього йому не робили, держали в умовах життя без усяких потреб! А все це робилось людьми. Вони його народили самі, у цьому його показали. Ми його для цього зробили, уже життя. Але буде жити? Від того, що зробили на ньому люди, він захворів. А йому засобів немає, він у нас і вмирає безслідно. Ось що люди зробили на дитині. Люди в цьому самі винні, вони бажали це зробити, самі похіть робили. А коли вони це зробили, у них вийшло їх бажання. Так зробилось у них: сім’ячко посіяли. Люди про це сім’я почули, стали в цьому готуватись, щоб його зустріти хорошим, чим треба. Чоловік, він уперше на цю землю приходить. Він зустрівся з водою, вона промила слід, а повітря сил набралось його з тіла виштовхнуло живим, а земля його як такого прийняла. Який він у цей час був, зрозумійте, і що з ним як таким зустрілось? Це техніка, це штучне й хімія - те, чого ніколи не бачив і не чув. А зараз він це ось прийняв, він злякано сприйняв. Те, що йому таке піднесли, - це все чуже природне, але не живе. Убите нами та ще вкрадене. Це є злочин, із злочинів злочин. 7811-86

      Ця історія, ця дорога була, вона єсть, вона буде, тільки не чужа, а своя та, котра до цього всього була. Це був перший чоловік Бог. Він до нас на землю прийшов для життя, але не для смерті. Перший чоловік, що не потребує нічого. Він був усьому діло в природі невмираючій, вічно живій на білому світі. Бог тоді один був між повітрям і водою на цій нашій землі. До цього приходу на цю землю ніякого з усіх другого такого чоловіка не було. Він хотів бачити чоловіка в природі такого, як він. Для чого? Він цього не знав. А йому як першому цьому чоловікові на його такий заклик ця природа взяла й послала йому своє задоволення, щоб він на це все подивився й сказав про все це діло, котре зробили в природі люди. Вони цього ніколи не схотіли.    Це все сама природа зробила в людях, щоб вони самі подивилися назад. А що другий, зовсім чужий чоловік, природою прислана жінка, яку користь принесла людям новонародженим? Вона ввела першому чоловікові для всіх людей діло. Тільки що дитя народилось, появилось на білий світ – йому ці люди представили зовсім чуже діло природне, не яке-небудь, а чуже природне - що-небудь узяти проковтнути. Для чого це все робиться? Природа нам, усім людям, говорить: нам треба в наше життя такого чоловіка народити без усякої потреби. А це можемо відкрити на чоловікові. Це єсть не початок, це життя. Цього не було, його для еволюції треба зробити, для безсмертя людського життя. 8001-86

      Нам треба змінити старе, негоже в житті, як ми народжуємо в умовах дитя. Особливо воно народжується в пологовому домі – там душі нема. У нас фельдшером була жінка, спеціаліст друга жінка. Ми його не з добром зустрічали. Я, Паршек, сам на руках повинен до води нести й у цій воді його, як ніколи, скупати. А потім це дитя візьмуть на руки самі люди для виховання. 8104-50

      Я хотів на цьому місці народити без усякої потреби дитя. Знайшов матір, котра дала згоду на цьому місці. Ця мати не схотіла своє дитя в себе народжувати, а звернулася вона до мене, щоб я їй дав свою згоду зробити аборт. Я зрозумів це діло, що вона не матір своєї дитини. Зробив я свою таку обдуману пропозицію, щоб вона згодилась народити нам свою дитину. Вона від цього діла не відмовилась, дала свою таку згоду не по-своєму народити дитя, а по-нашому. Ми – цій дитині отці й матері, узяли на себе, на спільне діло народити це дитя в своїх таких умовах не так, як люди народжували своїх дітей. Вони народжувались в умовах, у постелі мякій. Ми взялись його народити у чистих відкритих умовах на бугрі, хотіли без усякої зустріти потреби. Ми це дитя в себе берегли спільним колективом. Усно в нас таке діло розвивалось. Здавалось, ми це діло робити починали в природі вперше. Цього діла ніколи не було ніде. Учитель ідейно проводив і він хоче, щоб у природі це так вийшло. Воно так би й вийшло. Хіба матір не має права народити своє дитя? Воно нами народжувалося для того, щоб умерти, як і виховувалось. А тепер ми народжуємо для вічного життя, ми будемо його на руках виховувати. Так це ось робилось діло. 8104-192

      Нам, людям усім, треба в природі народити такого чоловіка, щоб ми його самі виховали без усякої потреби. Щоб він народився в нас на тому місці, де відкривається атмосфера. Там єсть повітря, там єсть вода й земля, котра від Адама літ неходжена. Це дитя, я його зустріну, на свої руки візьму й понесу його я у воду, там його занурю. Передам його людям на руки, нехай він виходжується на їхніх руках. Він буде наш учитель, буде нас таких учити, щоби ми мали своє здоров’я. Нам дасть природа через мене, моє тіло. Ці сили ми в цьому ділі заслужимо від неї. 8202-55

      На нашій такій землі народжено чоловіка, котрий народився для життя свого, а ми йому як такому своїм ділом, по-перше, завадили. Зовсім не своє, а чуже дали; дали можливість споживати природу. Вона нас усіх примусила цим ось оточити себе. Ми ще не народились, а нам, таким людям, приготували. У нас єсть те, що доводиться завтра їсти. Ми з вами думаємо, що до цього дня приготувати. А самі не знаємо: будемо жити чи ні? Ось які відбуваються діла наші. Ми дитя народжуємо, це наше го… , йому треба спокій. А ми його повертаємо, примушуємо, а йому це – ніж під ребро. Краще його попросити. Такий спокій треба буде в житті іншому чоловікові, ввічливість. А каприз не поможе, це сторона нехорошого характеру. Ми це в житті своєму робили, робимо й будемо це робити. Наша в цьому велика помилка – це наша похіть, вона в любові розвивається. 8202-82

      Такій дитині не треба народжуватись. Але це все зробила похіть, вона для мук чоловіка в життя принесла. Це тільки ми так звикли робити. Ми в цьому ділі втрачаємо здоров’я, але не зберігаємо. 8204-97

      Ніде, а тільки тут, на цьому місці має маленький чоловік матір’ю народитись, і там за бажанням її люди мають взяти його на руки свої для виховання та його в цьому ділі ростити без усякої такої ось потреби. Він має жити в людях за рахунок природи. Цього мало дала нам стаття в “Огоньку”. Нам треба від природи на цьому місці через ініціативу живого, енергійного, здорового чоловіка. А він у нас єсть, його імя Паршек. Він для цього діла в природі загартувався, став таким, як ми його бачимо. Його місце для життя свого – Чувілкін бугор, там усі його такі умови, щоб мати свою можливість нашому будь-якому кожному чоловікові зоставатись у природі без усякої такої потреби, щоб на цьому місці був рай, щоб чоловікові була слава безсмертна. 8204-192

       Ми, усі люди, маленьке дитя так народжуємо: уперед йому технічне життя в природі готуємо. Це буде наше таке діло, а ми його робимо. Чоловік не народився, він знаходиться в матері в череві. Ми його ждемо, ось-ось він народиться. А для нього вже приготували, що йому їсти досита. А одяг зшили хороший і теплий, а дім побудували з усіма вигодами. Живи ти так, як живуть вони всі. Якщо тільки йому захочеться їсти, йому тут же готують, нагодують. А коли йому робиться холодно, його одягають тепліше, бережуть його тіло. А в дім він заходить і живе він так, як і всі. Ця процедура його не виправдала. Вони шукають вихід, від цього всього такого треба позбавитись: це не те, що нам треба. Ми знайшли негоже. 8209-72

     Ми народжуємось людьми через нашу цю похіть, котра примусила нас із цим ділом зустрітись як із розвинутим нашим життям – нам приготували передчасно. Треба жити, а ми зробили вже діло. Сорочку одягнули – чужим оточились. Це мале, а бездушне, мертве. А живе з мертвим ніяк жити не зможуть. Це така в цьому розвинута наша смерть, ми в цьому вмираємо. А щоб нам так жити, нам треба народитись у природі без усякої такої потреби. Це нам треба буде Чувілкін бугор. Ми це діло вже пробували практично. Хотіли, щоб ми не вчили його, що треба буде йому робити. А він своїм учинком новим небувалим нас усіх буде так учити. Ми, люди, його на своїх руках виходимо. Це наше спільне дитя, ми його в матері так ждали як ніколи – на руки взяли й понесли. 8303-11

      О ш : Учитель разом з учнями в 1975 році пробував на бугрі народити дитя без усяких потреб, але місцева влада не дала народити дитя на бугрі. Матір, в якої зійшли води, з бугра забрали в місто Луганськ у лікарню, де вона й народила в штучних умовах. Учитель говорив, що це була проба, а іншого разу ми його народимо обов’язково. Після цього Учитель пробував Сам залишитись без усяких потреб на бугрі, але люди Йому заважали. Потім Учитель готувався разом з декількома близькими людьми в 1978 році залишитися на бугрі без всяких потреб, але в цей раз не вийшло, бо були “люди не ті”, як говорив Учитель. У 1978 році Учитель був без потреб шість місяців. Ідея Учителя народження чоловіка без потреби (1978.04): спочатку люди, загартовуючись у природі, за своїм бажанням з любов’ю прийдуть жити на бугор, займуть там своє місце для життя, вони будуть без всяких потреб їжі, одягу, житла, зроблять на бугрі людський рай. Це буде група, тисячі людей будуть стояти на бугрі пліч-опліч при всяких умовах: вдень і вночі, влітку і взимку, в холод і спеку. Там знайдеться матір, котра захоче народити дитя без всяких потреб, щоб його в рою виховували без всяких потреб. Там знайдеться отець, котрий згодиться на таке народження. Дитя народиться на бугрі, його приймуть на руки, скупають у колдибані, віддадуть людям держати на руках. Він буде нас учити жити без потреб. Це буде Учителя син. Він має народиться за ідеєю Учителя. 

 

«Проголошуємо славу Богам, які суть отці наші,

а ми сини їхні» (д.26).

      Учень Ош свідчить. Вперше я побачив Учителя у видінні: Він спустився до мене з неба і скоро щез. У цей час я був далеко від Учителя. Потім люди розказали про Учителя, показали портрет, і я сам вирішив стати Його учнем, у 1979 році поїхав до Нього на прийом. В Отця Ош голова і волосся були білі, як сніг; і очі Його, як полум’я вогняне; і ноги Його червоні, ніби в печі розжарені, бо Він ходив босим по снігу. І голос Його був різкий, гучний, сильний. Коли я Його вперше побачив і Він поклав на мене правицю Свою, то захотів Йому служити і помагати. Потім мені прийшла мисль, як голос: «Це є Христос». Відтепер знав, що Христос – це наш живий Учитель. Учитель випромінював світло і тепло, як сонце, що сяє в силі своїй. Коли до Нього наближаєшся, тепло розливається по всьому тілу, як від сонця. Коли будь-який чоловік просив Учителя його прийняти, Учитель приймав, нікому не відмовляв. На прийомі Учитель клав руки на тіло, освітлював духом Своїм, давав пораду всім однаково. У кінці прийому Він цілував у щоку, при цьому знімав наявні хвороби, дарував фото. Після цього відновлювалися клітини тіла, приходив спокій душі, щезали всі негожі бажання і звички, появлялося бажання одне – бути з Богом у раю. Після прийому відчуваєш, що ти вже не сирота, а в тебе є духовний Отець. Щоб одержати в житті благо, треба просити Учителя. Він прийняв мене, дав читати свою книгу, і сказав: «Виконуй. Розказуй усім про Мене».

         Після прийому я виконував ідею Учителя свідомого терпіння без усяких потреб. Потім я написав Учителеві лист-звіт, в якому звітував перед Ним як Господом Богом про те, що я робив у житті й що зробив. Учитель мій звіт прийняв, переписав у Свій зошит і підписав замість мого звичайного прізвища Своє нове прізвище: «Валентин Олександрович Ош». (Паршек. 1981.02.26, ст. 127). Отже, Він написав мені, учневі, Своє нове ім’я Ош, як нове прізвище. Визнати Учителя Богом, звітувати перед живим Учителем, або Його послідовником – це перехід до еволюції. Учитель благословив мене редагувати Його зошити і видавати. Це благословення записане в зошиті (Паршек, 1981.02.26, с. 115). Учитель благословив мене приймати бажаючих. 

      У 1982 році під час останньої зустрічі Учитель благословив мене виконувати Свою ідею. Учитель спитав мене: «Ти не думаєш кидати Мою ідею?» Я відповів: «Це моє життя». Учитель благословив виконувати Його ідею таку: «Пробуй терпіти без їжі шість днів на тиждень, потім пробуй терпіти без їжі два тижні, потім пробуй терпіти без їжі місяць. Пробуй ходити без сорочки. Ти в Мене збоку». Ця ідея Учителя бути без усяких потреб належить усім людям. Виконуйте, будь ласка. Це перехід до еволюції. У 1989 році я вперше прочитав зошит Паршек, 1981.02.26, нове прізвище Ош від Учителя з радістю прийняв, як від тата. Я виконав благословення Учителя. На підставі нового прізвища від Учителя Ош я визнав Учителя Отцем, а себе визнав Його сином. Бо в житті кожен чоловік одержує прізвище від свого отця. Так я став Учителеві сином. Я прийшов до висновку: якщо син має прізвище Ош, то і його Отець має прізвище Ош; бо в людей в житті прізвище в отця і сина завжди одне. Так я назвав Учителя Отцем Ош, а себе назвав сином Ош. Учитель є мені Богом, від Нього я успадкував усе. Імя Бога Ош – це все.

            Визнаю, що Отець Ош є Отець усіх людей, Його ім’я Ош – святе, наше спільне народу, потрібне для еволюції. Учитель писав у 70-х роках, коли ще не був визнаний Богом,  що для еволюції треба буде нам, усім людям, обрати одне спільне ім’я і на ньому одному базуватись. Учитель не написав нам це імя, але написав: “Він один такий заслужений”. Ми знаємо, що Учитель є один заслужений. Оскільки Учитель Паршек Сам обрав імя Ош, написавши його мені, то воно є Його особисте Боже імя. Я імя Ош не присвоюю до свого тіла. На мою думку, Бог через учня пропонує Божим людям обрати спільне імя Ош і на ньому одному базуватись у житті. Вважаю, що Боже ім’я Ош може бути спільним усіх людей, хто визнає Паршека Богом, хто сам робиться Богом за Його ідеєю. Крім наших рідних Богів, не треба народу імена інших богів, не можна на них базуватись. Це моя пропозиція. Пропоную всім людям, хто визнає Учителя Паршека Богом землі, обрати Його імя Ош спільним для всього народу і на Ньому одному базуватись, мати в серці. Боже імя Ош святе, велике, найцінніше в житті людства, через імя Ош звершиться все, це імя Божого роду. Через ім’я Бог збере своїх навколо райського місця, обдарує, приголубить тих, котрі знали Його і виконували заповіді. Бог своїм дасть райське життя на землі. Оголошення тепер Божого імені Ош означає, що прийшов  кінець старого потоку, початок еволюції, будівництва Божого буття.                     

 

Школа загартування

      Отець Ош приймав всіх бажаючих, бідних, нужденних, хворих: покладав руки на тіло, через руки струмом убивав біль, освічував Духом Святим, потім обливав холодною водою. На прийомі Учитель заповідав робити усім однаково: 1) два рази на день обливатися холодною водою; 2) здороватися з усіма людьми; 3) 42 години в тиждень терпіти без їжі з п’ятниці до неділі, перед їдою виходити на природу, робити тричі вдих і видих через гортань і просити: “Учитель, дай мені здоровя”; 4) знайти бідного, нужденного, дати 50 копійок, при цьому сказати: мовляв, я це даю за те, щоб не хворіти; 5) не плювати на землю, не вживати алкоголь, не палити тютюн. Це є заповіді  кожному.  Коли він поради виконував, він одержував через природу хороше. Учитель калік на ноги ставив, сліпих робив зрячими, проганяв рак, простуди тощо. Після прийому люди, як правило, відчували легке, спокій душі, хороше й задоволення, оздоровлення. 

      Учитель показав, як ми повинні оздоровлюватись у період еволюції. Починати загартування по системі Учителя треба з прийому. Учитель показав, що прийом повинен мати спадкоємність, тобто Учитель прийняв учня, учень прийняв другого, другий – третього, третій – четвертого і так далі. Всі просять одного нашого Учителя. Учитель зробив це на мені. Учитель прийняв мене, учня Ош, ввів свій Дух. Учитель спочатку приймав Сам один, а потім благословив мене: «Приймай всіх бажаючих, а просять вони хай Мене, Учителя». Так я й приймав всіх бажаючих покладанням рук, передавав Дух Учителя, котрий ввів мені. Тепер, у період еволюції, на прийомі кожного прошу, крім п’яти порад Учителя, прийняти ідею Учителя: жити навколо райського місця однією сім’єю і старатись бути на бугрі, обрати спільне ім’я Ош і на ньому одному базуватись у житті. А тепер благословляю тих, кого я приймав покладанням рук: приймайте всіх бажаючих, як учив нас Учитель. А просять люди нехай нашого дорогого Учителя. На прийомі передається чоловікові Дух Святий, який ввів людям Отець Ош. Якщо ви бажаєте почати займатись загартуванням, шукайте того учня, котрого приймали покладанням рук, просіть, щоб він вас прийняв. Перед прийомом обов’язково читайте книги Отця Ош, розумійте, виконуйте. Розвивайте свої здібності, як в Учителя. Ставайте досконалими, як Учитель. Заповідь Учителя – бути таким, як Учитель народу, Бог землі. Учитель хоче, щоб ми робились богами. Учитель для нас усіх приклад. Кого приймали, той стає таким, як Учитель, Бог.

 

Практика еволюції

        У 2008 році виповнюється 20 років від початку еволюції 1989 року.  Що люди зробили практично? Еволюція почалась з невеликої групи Учителевих людей на райському місці. Еволюція впроваджується в життя акуратно, нікому не заважаючи. Автор Ош виконав благословення Учителя: жив без потреб навколо райського місця, ходив без сорочки, терпів без їжі шість днів у тиждень, потім два тижні, потім три тижні, потім місяць без їжі. Терпів без їжі, і кожен день був на бугрі. Бо райський бугор призначений Учителем для життя без всяких потреб, для еволюції. Обнародуємо книги Учителя російською й українською. Підготували до видання книгу «Книга життя Ош» на російській – це п’ять зошитів Учителя і коментарі. 30 книг Учителя за 1975 – 1983 роки переклали українською мовою, підготували до видавництва. У 2005 році видали у видавництві першу збірку з п’яти книг Учителя за назвою «Книга життя Ош». Видаємо науково-практичний журнал «Наука», у кожному номері друкуємо зошити Учителя,  коментарі, ідеї Учителя. Запрошуємо всіх бути учасниками видавництва слова Учителя та розповсюдження. Послідовники почали переїжджати в Оріхівку жити навколо бугра за ідеєю Учителя. Люди, дякувати їм, свідомо переходять на спосіб життя без їжі. Приклади. Тетяна, котру прийняли на райському бугрі, багато років вживає їжу тільки щонеділі. Дмитро Гончаров у 2003 році обходився без їжі й води всього 240 діб.

       З 1989 року появились люди, котрі живуть зовсім без їжі, води не пють, живуть за рахунок прани й повітря, яким дихають. Можна сказати, вони живуть по-еволюційному. Вони вважають, що прана приходить від сонця, тому називаються сонцеїдами.  Цього можна досягти тільки з допомогою Бога, Учителя; треба виконувати Його волю, заповіді, служити людям. Прана – це те, що Учитель називає Святим Духом, котрий від природи, є скрізь. Ідея Учителя: люди мають жити за рахунок Святого Духу, а не їжі. Вони живуть, бо дихають. У процесі дихання волога з повітря конденсується в легенях,  попадає в кров у кількості, достатній для життя організму. Так жили без потреб перші люди історії в раю, про це описує Учитель: «Ми жили – дихали».  

Жінка, котра не їсть і не п’є Зінаїда Баранова. (Матер. газет, Інтернету)

        У 1997 році їй внутрішнім голосом було запропоновано перейти на водно-бульонний режим харчування. Протягом 40 днів Зинаїда Григорівна приймала чай з медом, соєве молоко, рослинні бульйони. Протягом двох тижнів вага синхронно зменшувалась на півкілограма в день. Потім вага стабілізувалась і держалась у районі 70 кг. Спаду сил не було, на шкірі в деяких місцях в результаті очищувальних процесів появились коркові утворення, що нестерпно свербіли. Через 40 днів вона знову повернулась до вегетаріанського харчування, при цьому вага її почала стрімко рости – до весни 2000 року вона була 90 кг.  У той час – у березні 2000 року – їй прийшла рекомендація звище попробувати бути без їжі. Вона з радістю почала голодувати. Через два тижні їй прийшла рекомендація утриматися від прийому рідини. Із цього моменту почалися труднощі, котрі довелось долати зусиллям волі. В організмі продовжився глибинний процес очистки. Фізично було дуже трудно. Виникали судороги, вібрації. Переміщуватись у просторі доводилось переважно по горизонталі, по сходах підніматись було практично неможливо. Інколи було страшно. Приблизно через місяць стан нормалізувався. «З тих пір мій організм обходиться без їжі й рідни. Це не «сухе» голодування – це мій спосіб життя. Мій організм живиться , але з інших джерел», – говорить Зінаїда Баранова. Тепер її вага стабілізувалась – 73 кг. Газета «Аргументи і факти», № 21 от 21 травня 2003. Жінка, котра не їсть. На форумі «Логос», від 1грудня 2003г

    «Щоб живитись енергією космосу, треба, щоб запрацювали тонкі центри, котрі відповідають за прийняття прани з простору. Це не голодування і не сухе голодування. Вода іде в організм, але зовсім іншим шляхом. Як пояснив мені болгарський цілитель Іван Тодоров, є комахи, котрі будують у пустелі конусоподібні структури, у котрих на самому верху є заглиблення, де зберігається капля вологи, котрої їм вистачає в період засухи. Ось такі приблизно структури він побачив у мене в легенях. Іде конденсація вологи в легенях, і легені потім посилають її в кров. У мене нормальне потовиділення, якщо жарко, слина виділяється, сеча виділяється». З. Г. Баранова

    «Електрокардіограма хороша, тиск 120/80, пульс 60 ударів в хвилину. Відновились репродуктивні функції, можу і дитину народити.  Організм як у 30-літньої жінки», – говорить Баранова З. Г. Переносить фізичні навантаження, спить, як правило, 3 – 4 години на добу. Пам'ять хороша.

      

      Ош: По-моєму, подібна жінка, яка не їсть і не п’є, може народити дитину без всяких потреб на бугрі за ідеєю Учителя. Якщо доросла жінка живе без їжі, то й дитина її буде жити без їжі. Для цього спершу треба зробити на бугрі людський рай, де люди будуть виховувати дитя без всяких потреб. Там жінка, яка не їсть і не п’є, народить дитину і віддасть людям, а ми всі будемо держати її на руках, не будемо годувати, одягати, заносити в дім. Природа буде сама його ростити. Він з маленького буде нас усіх учити. Ми всі будемо в нього вчитись жити без всяких потреб. Цей чоловік без потреб треба для еволюції, для безсмертя людського життя.  Пора для цього прийшла. Учитель пропонує всім людям, щоб всі були учасниками в цьому народженні, щоб усі знали про таке народження. Якщо ми любимо Учителя, то повинні це зробити. Цей новий чоловік буде по духу Учителя Син. Він буде наш Учитель, Бог.

 

     Що робити? Маємо визнати Бога Отця Ош, вивчати Божу науку Отця Ош. Наука Бога Отця Ош записана в Його книгах, котрі є книгами будівничих Божого буття. Почалося будівництво Божого буття, всіх людей усього світу запрошуємо бути учасниками. Покращити життя можна шляхом особистого фізичного, морального, духовного вдосконалення через вчення Отця Ош. Дорога життя – це Отець Ош. Нехай цією дорогою йдуть усі.

         Бажаю щастя, здоровя хорошого всім.               Валентин Ош. 2008-10