Еволюція. Все про здоровя

1

 

Упорядник  Ош.

Переклад, коментарі – Ош.

 

Еволюція

      Що є еволюція? Учитель Іванов П. К. (Паршек) стверджує, що в історії є три періоди, котрим відповідає суспільний лад. Перший – самодержавний або капіталістичний лад, при котрому управляв цар-батюшка, був хазяїном над людьми, що хотів, те робив. Цей лад не задовольнив людей через смерть людську: вмирало багато людей через війни, хвороби тощо. Незадоволені люди замінили самодержавний лад на соціалістичний. Соціалістичний лад також не задовольнив людей через смерть людську. Люди вмирали ще більше, ніж при капіталістичному, у 20-му століття внаслідок цього ладу було свідомо знищено близько 100 мільйонів людей в голодоморах, війнах тощо. Люди як умирали від хвороб при самодержавстві, так вмирають при соціалізмі, ніякого прогресу в житті людей цей лад не приніс. Люди від нього відмовились, тепер хочуть і пробують замінити його на прогресивніший. Учитель є учений-практик у природі. Учитель полюбив природу, як ніхто з людей, Він своїм тілом став близьким до природи, Учитель полюбив у природі холодне і погане, від котрого ховаються всі люди. Він 50 років ходив у природі голим і босим, в одних трусах, Він навчився бути без усяких потреб: їжі, одягу, житла. Він мав здоров’я, котрого не мав жоден чоловік у світі, це найздоровіший і наймудріший чоловік. Він створив для всіх науку загартування, завдяки котрої люди земні перестануть умирати. За піввіку життя в природі Він отримав від природи  перевірені практично знання, який буде новий лад, при якому люди не будуть умирати так, як при самодержавстві й соціалізмі. Цей новий, небувалий період людського життя Учитель назвав еволюцією. Паршек за діло є визнаний Переможець природи, Учитель народу, Бог землі, Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий.  Учитель говорить, що самодержавство як особистість – це Бог Отець, соціалізм – Бог Син, еволюція – Бог Дух Святий. Або коротко: Отець, Син, Дух Святий. Учитель є перший еволюційний чоловік. За Отця і Сина люди були технічні, жили без Духу, а Учитель знайшов у природі Дух, ввів людям Дух у життя, тому Він називається Дух Святий. Еволюція це Божий спосіб життя для всіх.

      Звідки в Учителя ідея еволюції? Учитель говорить про початок людської історії. Люди спочатку жили по-еволюційному, були без всяких таких потреб: їжі, одягу, житла. Вони в природі не їли, не одягались, не мали житла. Люди жили, бо дихали. Чоловік був Бог. Це був Рай. Там смерті такої не було. Це не легенда, а історичний факт, про це свідчать словяно-орійські Віди. Потім через похіть люди втратили здатність обходитись без всяких потреб, вони стали їсти, одягатись, мати житло; вони трудились. Еволюція припинилась. Не стало раю. Ввелась смерть між людьми. Учитель має Божу мету відновити людству життя по-еволюційному, котре було на початку історії. Заради цього Він робить усе, щоб у людях бути Богом. Для відновлення еволюції Учитель у 1933 році знайшов людям місце на землі бугор, назвав його райським, його освятив, запросив всіх людей жити на райському місці по-еволюційному, без всяких потреб: їжі, одягу, житла. Тут буде рай, люди завоюють безсмертя.

      Тепер Учитель готує людей  для еволюції, спочатку треба відновити здоровя. Учитель людям знайшов у природі засоби для здоровя. Він ввів систему оздоровлення. Учитель бажаючого приймав, Він клав руки на тіло, через руки струмом убивав біль, вводив Дух Святий, обливав холодною водою, давав всім усно однакову поради, що робити вдома: 1) два рази на день обливатися холодною водою; 2) здороватися з усіма людьми; 3) 42 години в тиждень обходитися без їжі з п’ятниці до неділі, перед їдою виходити на природу, робити тричі вдих і видих через гортань і просити: «Учитель, дай мені здоровя»; 4) знайти бідного, нужденного, дати 50 копійок, при цьому сказати самому собі: мовляв, я це даю за те, щоб не хворіти; 5) не плювати на землю, не вживати алкоголь, не палити тютюн.  Якщо ці поради виконують, то хвороби наявні щезають, а інші не нападають. Ця система запобігає всякій хворобі. Учителя треба любити, просити як Бога.

 

Три основні ідеї еволюції

1.      Найдорожча ідея – обходитись без усяких потреб. Для цього є наше

райське місце, тут люди завоюють славу безсмертну. Еволюція – це не вживати їжу. Наше свідоме терпіння без їжі поступово росте. Спочатку терпіти без їжі 42, потім 66, потім 108 годин в тиждень, шість діб, два тижні, місяць і так далі за законом золотого перетину: кожне число дорівнює сумі двох попередніх. Приймати холодне і погане, жити за рахунок свого, а не чужого. Треба народити чоловіка без потреб.

      У ч и т е л ь: Моя ідея така: зробити з ворога любимого друга. Це – Божі сили, а Бог є Паршек. Він - проти тюрми, проти лікарні. Йому хочеться людей зробити мирними, щоб вони не воювали, дружно між собою жили, без усякої потреби, як живе Паршек. Одне в голові - це Чувілкін бугор. Його таке діло - від природи одного добитись, щоб не їсти нічого, бути  без  усякої потреби. Ось що нашим людям треба. 7804-175

      Треба їх мати, щоб вони дали таку можливість нашому будь-якому й кожному чоловікові зостатись без усякої потреби. Це таке місце, воно райське. Слава чоловікові безсмертна. Паршек – за це ось. Він нам усім так говорить. Якщо ми це діло візьмемось робити, то ми цього ось обов’язково через це все доб’ємось. У нас на арені стоїть 234 дні, ми ними користуємось без усякої потреби, бо це, що ми робимо в нашому такому житті, ми вводимо еволюцію. Вона росте щодня. 108 годин у тиждень, а 234 дні в році не вживати їжу - це ж єсть у цьому еволюція – не вживати їжу. Вона – це живий невмираючий факт у природі. Вона ж від нас не терпить, а вільно живе в цьому ділі. Це спільне наше діло в житті нашому. Ми з вами так ось живемо, не розвиваємо свою цю техніку або цей природний прибуток. 8209-27

      А еволюція практично робиться чоловіком. Він знайшов собі для цього діла місце, а тепер умови, котрі дадуть кожному й усякому чоловікові мати можливість зоставатись у природі без усякої потреби. Усе це зроблять своїми силами ці ось люди, вони скажуть свої гучні слова: це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.  А в людях – уся природа. 8209-50

      За моїм усім цим висновком, краще й легше нічого не робити, а терпіти свідомо без усякого такого, ніж це робити. Це все не наше є, людей, а все це належить природі матері рідній. 7910-35

            Я як такий у житті народжений природою й вихований нею. Не їв 42 години в тиждень, потім 96 годин, тепер буду не їсти шість днів. Неділя – це буде день мій, я маю їсти весь цей день. І до того ж я повинен не спати. Ось яке моє в цьому діло. Хочеш жити – живи, ні – умирай. 8202-26     

      Ми не будемо з молодості спішити робити в себе цю шкідливу похіть, котра нам народжує в цьому чоловіка психічно хворого. 

      Він не запасається сьогодні, щоб за рахунок цього завтра довелось жити. Паршек рахує ці ось дні, що прибувають, вони із собою приведуть потім  ще більше терпіння свідоме. У тиждень в одну неділю їсти доводилось один місяць, дослідом його треба завоювати. Потім півроку, шість місяців, і слідом за цим самим рік протерпіти, і зовсім розпрощатись із цією їжею. Це буде завоювання для всього світу всіх наших людей безсмертя. Воно робилось і робиться це діло на указаному місці, там де єсть усі умови мати можливість, щоби без потреби засяяло в людях життя. Смерть як таку ми виженемо. Ми більше так ось умирати не будемо, а жити ми вічно будемо. Це наше буде діло. 8202-78

      Хвалитися у природі цим добром не слід, а краще жити так, як учить нас Паршек. Він багато часу в році зостається в природі без усякої потреби. Це велика поміч в економіці, і також здоров’я зостається при чоловікові. Ми повинні це все для життя. Легке робиться природою, вона жаліє й прощає йому за все, зроблене ним. 8202-160

      Тиждень відходить увесь – від неділі всі шість днів не вживати ніякої їжі й води. Жити доводиться за рахунок однієї неділі. Це такий буде період життя, чоловік завоює все, він буде в цьому переможець. 8204-164

      Чуже й мертве знімаю з тіла. Золото із сріблом не треба, а треба чисте енергійне тіло, я його люблю. Прості істини говорять про це. Це голод, він застосовується всіма людьми. Свідоме терпіння в житті – легке лікування. Воно застосовується самим Івановим. 234 дня на рік не їм, 132 - їм. 8209-157   

      Я зостаюсь у природі 239 днів, а тепер такий настав час: треба в тиждень їсти раз в неділю. Хлопчик цього потоку не бачив і не може бачити; треба самому робити, щоб плоди від природи одержувати. Це одне в житті щастя – любити природу, як матір рідну. 8302-89

      Пішов у природі наш такий ось третій день, як у ньому без усякої потреби! Це наше таке в житті щастя, наше здоров’я – у себе свідомість мати й терпіти не для себе особисто. А це все робиться в людях для їхнього такого в природі життя. Нам усім треба братися. Ми ж можемо це ось таке діло робити в природі: свідомо в цьому терпіти для всіх людей. 8302-91

      Спати ми з вами перестанемо, краще буде нам не спати. Ліг у постіль таку, полежав та подумав. Мене тривожить мисль. Такі умови життя, вони нікому реального не дали, а ось це нам дасть. Я піднявся і тут же за буквою став писати, словами фразу став у цьому будувати, щоб це прийшлось нашому братові читати й це все розуміти. Ця фраза така розумова – у житті найдорожча ідея зоставатись усякому й кожному чоловікові без усякої потреби. Це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. 8302-93

      Мене як такого до їжі не тягне й не робиться погано в житті. Мозкова система, вона в мене ясна, і  так вона добре без цього ось обходиться. Чоловік я, не роблю собі такого, щоб від цього всього було погано. Я це роблю для всіх. 8302-96

      Терпіти для всіх – це моє здоров’я. Воно вас веде до вічного невмираючого життя. Я не маленька така особа. Читайте “Паршек”. А в «Дитинці» усе наше природне таке життя. Ми його для експерименту цього діла робимо. Сьогодні 12 число моєму недільному ділу. «Дитинка» правдою оточена. Істина нас веде до вічного невмираючого життя. Моє – це єсть ваше. Ви тільки робіть, коли природа за нас, за наше діло. 8302-97

        На арену прийшла еволюція зі своїми силами, свої дні як такі принесла. Ми стали після цього всього не так жити, як ми до цього жили: простуджувались, хворіли й на віки-віків умирали. Ця історія нам усім нове принесе. Це Чувілкін бугор, він нам ці якості введе. Ми не будемо так важко жити, нас оточить легке, холодне й погане. Ми доб’ємось від природи життя, але не смерті. Ось де виявиться правда, невмируща ідея: їжа не буде треба, одяг теж не буде треба, дім житлового характеру не буде треба. А буде треба всім нам Чувілкін бугор, його такі життєрадісні умови, земний рай: один поруч одного впритул стоять. Нас не буде природа поодинці забирати. Ми будемо мати тепло спільного характеру. Не природа нами, а ми нею будемо розпоряджатись своєю ввічливою просьбою. Нам доводиться просити природу своїм умінням, своєю любов’ю. А любов є для життя все. Лише б захотів, твоя мисль іде по природі до мети. А мета наша всіх така в житті, щоб жити на білому  такому світі. Ми вмирати не станемо. Наше діло одне буде – умирати не станемо. Ось що нам бугор Чувілкін дасть.7805-53

      25 квітня 1975 р. Учитель благословив людей жити навколо райського місця – Ош:  Цей Чувілкін бугор – це сила, усьому діло людського життя. Ми з вами тільки тут оточили себе благом. Нас природа зустріла, всіх до одного чоловіка струмом, електрикою, магнітом наситила. Ми всі були роззуті, ходили по цьому бугру. Та як ми радувались цим ділом. Це ж є небувала наша всіх невмираюча радість. Вона з нами для цього зустрілась і свої пісні співала, як соловей літом, а ми – зимою та ще по вітру. Мисль наша здійснилась – хай люди самі живуть і не сплять самі навколо цього місця. Це місце наше, воно  незабутнє, жило з нами, жити буде вічно. 7507-06

       Це – Чувілкін бугор, він усього світу всіх людей, це ось місце. А ми, як свої люди, повинні йому поклонитись і попросити своє в житті здоров’я. Це наше, це перше початкове таке тіло своє, воно ніколи не буде вмирати, буде жити завжди як своє тіло вічно. Старайтесь на нього попасти, бо це живе тіло з усіх. 8001-91.

       А я його (Чувілкін бугор) згадав і вирішив це місце зайняти з усіма умовами й усією можливістю зоставатись без усякої потреби для того, щоб на цьому місці зостатись вічно жити, тобто безсмертним чоловіком. Що я й зробив 25 квітня 1975 року, оформили з людьми це ось райське місце, де люди не будуть вони там умирати, будуть вони вічно жити. Усе це робила природа. 8202-114

2.      Свідомість визначає буття. Треба мати свідомість. Любити Учителя

як Бога. Треба вчитися в Учителя, читати Його слово, виконувати в житті Його ідеї. У житті нема адміністратора, котрий командує, люди самі знають, що робити в житті. Слово Учителя –  це для всіх життєвий Божий закон.

      У ч и т е л ь: А еволюція є свідомість і буття тут. Без потреб жити треба й уміло. Ховатись не треба - любити треба природу як таку, вона нам простить. Еволюційний чоловік, він прийшов на землю не з чужим, а зі своїм живим енергійним тілом. А чуже є чуже. Йому треба, щоб чоловік був вільний у своєму житті. Це буде діло. Він – господар, захотів він – зробив, йому в житті  адміністратор не треба. Він сам знає, що робити в природі в житті. Він повинен мудрецем усе сам робити. Треба навчити себе, щоб увічливістю обслужити дитя, щоб воно розуміло, що його просять. Не треба присвоювати до свого ймення. Треба його вважати спільним. Ось тоді ми будемо жити незалежними. Зла ніякого між людьми не буде, а буде любов у всьому ділі. Зарплата малим, старим буде одна – 33 крб. Ображених не буде. Мало нам буде - усім прибавимо. Робити свідомим, усім треба свідомість, без усякої свідомості ми не будемо обходитись. Якщо треба, значить треба. Жити ми хочемо, значить треба життя будувати, це залежить від нас усіх. Ніякої тюрми, ніякої лікарні не буде, а будемо жити по-еволюційному. Хочеш робити – роби, не хочеш - не треба. Сиди отримуй те, що слід. Це все бережи, як своє добро є.   Ми на цю всю будову запрошуємо весь світ, усе людство. Ми не відходимо ні від кого й не відгороджуємося ні від кого. Хочеш жити за нашими  умовами – приходь вступай у таке суспільство і живи з нами, такими правами користуйся. А щоб іншого чого-небудь, у нас нічого не буде, а буде між людьми своя рідна любов. Один одному будуть помагати.  Захоплення - ніякого, воєн - ніяких. Усі люди рівні отримають права на життя спільного характеру, шукати в природі корисне в труді. Але не буде ні командування, ніякої юстиції, ніякої вояччини, ніякого насильства. А буде просьба одна з усіх наша, така вона є. 7805-15

      Завжди бути свідомим, у новому ділі розбирайся й виводь свій підсумок новий. Люби себе, як іншого – перше діло. Один з одним у парі як жити? Без усякої похоті зоставатись – чиста вона душа до життя. Ми в природі самі робимо для того, щоб жити. Це наше діло, обране для життя нашого, що дає користь. А як може проходити десь війна, убивство. Треба найти таке діло, щоб чоловікові було здоров’я. Воно єсть у чоловіка, він його так став мати, щоб у себе мати й ним так розпоряджатись як своїм. Його присвоювати й нікому не давати – природа цього не хоче. Вона зовсім не любить гроші. Якби вона хотіла по-своєму жити, вона б робила те, що роблять люди. Вони живуть по-старому. Усе старе, негоже до життя треба видалити з людського життя: армію генеральську й міліцію, усю юстицію, а це закон, прокурора, суддю й медицину, школи, інститути. Стати на усвідомлення природної мудрості. Усе чуже й мертве з життя забрати геть, а народити своє живе, невмираюче тіло, котре примусить жити в природі вічно. Це буде й обов’язково це ось буде. Революція щодо цього здійсниться. Старе відійде, а нове народиться. Еволюція цього діла прозвучить по всій землі. Люди переродяться на новий лад. Вони перестануть простуджуватись, вони хворіти так не стануть, а будуть вони жити в природі так вічно. 8209-168.

       У чому єсть еволюція? У свідомості твоїй. А буття саме прийде. 7701-99     

3.      Бажати іншим те, що собі хочеш. Любити інших, як себе. Це закон

життя. Це ставлення кожного до інших людей з любовю, дружбою, допомогою. Зробити з ворога любимого друга. Всім все рівно, щоб не було ображених. Якщо одержуємо зарплату, то всім однаково.   

         У ч и т е л ь: Ми, усі люди отці й матері, повинні згодитись із пропозицією ідеї Учителя. Він не за нас, таких ось жадних у житті людей, котрі оточились минулим, нікуди негожим, котрі своїх дітей ображають. Учитель просить отців і матерів своїх дітей, щоб вони згодились із Учителевою ідеєю. Вона просить усіх свою зарплату зрівняти, щоб люди вчені й невчені мали зарплату 33 карбованці. Якщо всім буде мало, то ми всім прибавимо. За це все, зроблене свідомо, природа нас підтримає. 7710-176

 

Три періоди історії

    У ч и т е л ь: Усього три особи є в житті, за історією старого закону. Так сказано:  Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Два пройшло, у житті живуть, а третього ще не видно. Тільки воно починається в Бога Духа Святого, це його початок – 1979 рік 25 квітня.  7910-11

      Я розумію й у цьому сильно жду свідомість, вона повинна народитись у людях. Отця як такого похоронили, його самодержавство вмерло, на черзі стоїть син революції. Йому на заміну йде еволюція, Дух Святий. Цього люди доб’ються. Їх у цьому природа пожаліє за все це, зроблене ними. Вони кинуть чужим розпоряджатись, почнуть своє природі показувати. Любов між ними так проявиться. Я прошу: народ щоб не обмежували в цьому. Ми з вами жили в капіталістів, але не задовольнили себе цим. Повмирали багаті й бідні. Так само робиться в сина революції. Умирають усі й умруть. Усі не задовольнили себе. 8104-43

        Капіталісти – отці, революція – сини, а еволюція - Духа Святого, вона нам принесе безсмертного чоловіка. Це буде він, йому створено Гімн:

    Люди Господу вірять, як Богу, а він Сам на землю прийшов. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть: це наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. 8209-113

      Бог Отець – це самодержавство,  Бог Син – це революція, радянська влада. А Бога Духа Святого ще не було. Він буде тоді, коли еволюція прийде в люди. Паршек єсть еволюційний чоловік. Йому не треба ніякої зброї, йому не треба економіка й політика. Він прийшов зі Святим Духом. 8009-184

      Це не хтось такий єсть у житті – Паршек, він єсть у трьох особах – Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий. Це єсть у житті своєму, єсть сила одна невмираюча. 8104-130

      Отця із сином не умовити, так само – капіталіста з комуністом. Це в житті два вороги. В одного – блок, а в другого – договір. Один проти одного по-злодійськи озброюються, грозять. А природа свою згоду нікому не дає,  вона вводить людям еволюцію Святого Духа. А Паршек цим оточив себе, його джерело загартування-тренування – наука всього народу, усіх людей життя безсмертне. Ніякого зла й ненависті, до природи – любов. Це життя вічного характеру. Не ворог природа, а друг у житті, помічник у всьому. Це ми повинні в природі через Паршека одержати, він для цього в цьому ділі народжений. Йому так природа своє передала. Він - спаситель усіх людей. 8202-6

     Моя мета одна – у природі добитись одне в житті – Святого Духа. Це еволюція поступового підходу до життя, щоб люди такі злі до сусідів не були, як вони єсть тепер. 8204-65

    Отець із сином, вони капризно до природи зі своїм ділом поставились, один проти одного озброїлись для того, щоб убити. А Паршек, він їм на зміну шляхом еволюції прийшов у люди, увів дух. Він нам усім приніс нове небувале. Так жити, як жив отець із сином, ми не будемо. Земля нам не буде таким джерелом. Ми орати перестанемо, сіяти зерно ми не будемо. Усі потреби з колії підуть. Ми з вами будемо природні в житті люди. Уся техніка, штучне й хімія нам не треба буде.   Дух Святий нас усім підмінить. Ми такими не будемо. Чужого в нас не стане, і не буде в нас мертвого… Люди зробляться Богами, любов відновиться, іти від неї ніхто не буде. А загартування навчить, щоб ми з вами, уся молодь, так із ним зустрічались, як наш Паршек… А ти, Паршек, проси молодь: хай вона тебе просить як Бога – війни не буде, мир у всьому світі буде, мир. 8302-9   

          Ось що зробив Дух у природі чоловікові: він не визнав життя чоловіка й не дав йому далі жити. А без Духа життя в природі нема, а єсть життя чоловіка технічного, не духовного, у штучному й хімії. Отець і син у житті своєму без Духа жили, їм природа не помагала, а заважала своїми засобами. Вона брала життя чоловіка із собою. А от слідом за двома йде еволюція Духа Святого, вона ніколи не була на білому світі. 8303-108.

 
1989 рік – еволюції початок

     У 1979 році Учитель говорить, що еволюція почнеться в 1989 році, коли Учителя всі люди визнають Богом і прийдуть на райське місце, підтримають Його ідею. Еволюція почнеться після кінця періоду Отця і періоду Сина, тобто капіталістичної і соціалістичної систем. Комуністична стадія остання. Це все здійснилось: люди визнали Учителя Богом землі у 1989 році, підтримали ідею на райському місці. У 1991 році соціалістична система на чолі з Радянським Союзом, не задовольнивши людство, розпалась на незалежні держави з новим ладом. Москва, тобто соціалістична система на чолі з Москвою, не живе. Це здійснилось, як передбачав Учитель за десять років до цього.  Це кінець Сина, кінець соціалістичної системи, із цього часу має бути початок періоду еволюції Духа Святого. За вченням Учителя, слідом за Отцем і Сином іде еволюція. Отже, з 1989 року всім людям треба жити по-еволюційному, як учить Учитель. Нам треба кинути самовільно жити в природі, а треба жити, як учить Учитель. Треба  бути учасниками будівництва еволюції в житті, а не комуністичного чи капіталістичного ладу.

      У ч и т е л ь: А Паршека  треба буде як такого освітити своєю просьбою, уговорити просьбою, як природу - вона обдаровує спокоєм цього чоловіка… Так що до чого тут я, якщо це сама природа. Вона мені говорить про це все потрібне наперед, що в ній таке буде. Вона про стихію всяку точно скаже й про те, що ти захочеш у природі отримати. Я в природі є один з усіх Бог землі, Владика цього всього, вона так говорить: тебе люди визнають у 1989 році, що ти є Бог. Це таке діло буде точно в природі.  За що й про що? А це діло обов’язково буде. Це - життя, воно робиться нею. 7910-160.      

      Син з отцем не поладять, не уживуться, будуть між собою битись до крові. А природа говорить про їхню бійку, хто ж буде в цьому ділі правий? Мені природа дала свою незгоду: ні той, ні другий. А еволюція прийде на землю Духом святим. Це Чувілкін бугор, це райське наше місце, чоловікові слава безсмертна, за що природа стоїть горою. Вона тепер, у цей час, не дає свою згоду на це, що воно може бути. І вказала про це діло, воно буде, 1989 року здійсниться, усе прийде на своє місце. Природа, вона за мене правду свою, завжди вона скаже… А про Москву сказала: вона не буде жити. Так що всім доля – це природа. 8109-68

      Дух Святий напередодні. Еволюція людська була, вона єсть, і вона буде після отця й сина. 8303-50

      Син змінив отця, а діло як було, так воно й залишилось. Люди це роблять, а це їхня помилка, та ще яка вона. Захворів чоловік, похворів і вмер на віки-віків. Це нам не все. Слідом за цими двома йде еволюційна сторона Духа Святого. Це нове небувале життя безсмертного чоловіка. Він же єсть для нас усіх Паршек зі своєю просьбою. 8303-52

      Це така історія, вона прийде. Ми з вами втратимо економіку. Усе це  буде природа, вона сама буде відкривати ці багатства для життя мені. Ось де й буде одне з усіх у житті таке. Люди будуть шукати своє загублене це багатство, а природа не буде його давати. Воно буде все в мене. Я прийшов не відбирати його в людей. Я сюди прийшов до цих людей любов між ними вводити. Як хімію вводять, так я введу людям життя їхнє через повітря, воду, землю. Це - азот, він мені прокладе цю штуку. Тут мені як такій особі дається, а вам – ні. Ви як такі зі своїм хороше вводите й відзвітуєте як такі. Це буде не ваше, а буде спільне. Тільки буде це не як ви думаєте, а буде так, як думаю я. Свого добра в людях нема як такого, єсть усе чуже. Ним задовольнятися не доводиться: за це все природа карає своїми силами до самої смерті. Ніякої в цьому нагороди за це. Хазяїн цього добра єсть Бог, а йому явлення єсть я. Врахуйте, милувати за це все не буду. А те, що робилось у житті людьми, воно більше робитись ніколи не буде. Ці права вона від усіх відбере. У неї був у житті цей початок. Вона даремно мені не скаже, це єсть одна невмираюча правда. 8009-113

     О ш: Стосовно здоровя ми тут приводимо лише висновки Учителя із свого практичного досвіду. Крім цього пропонуємо всім читати книги Учителя повністю, їх вивчати, розуміти, виконувати. Книги Учителя  наймудріші, найсправедливіші, у них одна любов. Вони дають спасіння, спокій душі. Це найкращі в світі книги.

 

Все про здоровя

Висновки Учителя

 

Люди. 1975.02

     Я треба буду тому чоловікові, хто в своєму житті ще не захворів, він стоїть на черзі, жде свого такого часу. А йому треба стати на путі зі своїм здоров’ям і відвернути це все нове захворювання. Ми з вами хворіємо, у нас єсть нестаток, він мучить, він примушує лежати в ліжку й стогнати. Це діло дуже тяжко повертати. Легше й краще цьому чоловікові цьому всьому запобігти, щоб він не хворів. Йому треба заслуги, він у природі заслужив. Вона його оточила всіма достоїнствами. Чоловік здоровий, він повинен Учителя як помічника упросити. Учитель цьому чоловікові повинен помогти. 7502-66

      Він любить своїм тілом усю нашу природу, вона його полюбила за його все те, що він зробив у ній. Він свою мисль проклав для того, щоби по-людському не робити. Від хорошого й теплого треба відійти геть, а до холодного і поганого звернутись.  Ось чому Іванов у дружбі єсть із повітрям, із водою, із землею. Це його любимі, вічно невмираючі друзі. Він їх як природу просить у біді, щоби вони йому помагали. Він зустрівся з людьми ображеного характеру, хворими, нужденними в допомозі, став з ними говорити, став їм вносити свої природні послуги, щоби чоловік будь-якого характеру не боявся природи, слухався вчення Учителя, як треба буде зробитись у житті гарантованим не хворіти, не простуджуватись. Так жити, як ми його продовжуємо, краще так  не  жити. Один арміями командує, а інший на ліжку вмирає. 7502-96

      А в природі з душею, із серцем  усі люди народжені однаково – їм треба життя однакове від старого до малого, 33 карбованці всім. Ось що нам еволюційність приносить – свідомість. Одна пройде  по землі між людьми дружня ввічливість. Люди візьмуться за холодне й погане в природі, за природне. 7502-104

      А щоби фізично зробити чоловікові, ми нічого не зробили. Ми з вами не навчились жити й не вміємо користуватись природою, щоби вона не була для нас шкідливою. Ми з вами, учені люди, шукаємо в чоловікові хворобу, вона йому в житті заважає, не дає легкого, він тяжко дихає. Ми в цьому помилились, що за людьми такими пішли й по-їхньому стали робити. Ми в природі - чужі зовсім люди, залежні люди, у цьому безсилі жити. Ми з вами вмираємо через це діло, котре самі зробили. Ми в себе розвинули апетит. У нас проявилась похіть, ми стали робити, у нас вийшов чоловік живий енергійний природний, а ми його неправильно зустріли - наше невміння чоловіка виховувати. Треба буде природі вірити, як близькому рідному другові, він знаходиться разом із чоловіком. Що єсть у тілі чоловіка, то єсть у природі: у повітрі, у воді, у землі - що нам як таким людям життя створило. Не люди людей мусять примушувати, як треба буде жити, а люди людей мусять просити в природі, щоб люди навчилися користуватися природою в житті. 7502-136

     Тепер ми повинні  це все наявне в світі залишити, а взятись за нове, зовсім небувале, щоб чоловік новонароджений  не пішов по слідах наших. Йому не треба боятись у природі час, що приходить. Він приходить до нас не з ганчіркою, не з куском хліба;  і стінка йому не треба в цьому ділі.  Діло таке єсть еволюційне: нічого не робити, ні за що не відповідати. 7502-161

      Ми повинні жити й загартовуватися тренуванням. 7502-192

Люди. 1975.07

      Так і цей чоловік, він змучився, у нього мучить серцева сторона. А Учитель знає, надіється на природу: на повітря, на воду, на землю. Це його любимі невмираючі друзі, вони йому поможуть це серце відновити, щоб воно більше чоловіка не непокоїло. Учитель йому говорить: серце ніхто не має право відновлювати, крім мене одного. Я на це між людьми Учитель єсть, Переможець природи й Бог землі. Цього чоловіка, це міністра легкої  промисловості, кладу  на ліжко, як і всіх простих людей клав. Йому говорю про його утворену хворобу, котру він мав. Мені як Учителеві всі люди однакові. Я їх усіх як хворих людей люблю. Вони ображені природою, також ображений цей міністр. Мені твоя хвороба не треба. Мені ти будеш треба, твоє тіло, твій організм. Він потребує допомоги моїми засобами, я їх знайшов. 7507-28
      Я, говорить Учитель, даю свої сили для того, щоб ти в природі не простиг, не захворів. А твоя хвороба щезає. Це моє діло моєї ідеї робиться на чоловікові всякому. Я його беру лівою рукою за лоб голови, однією рукою, а за ноги, за пальці,
- другою рукою. Уже мій струм, електрика й магніт перейшов до нього, силами вбив його ворога. Він позбавився від нього. Учитель ним командує, говорить, щоб він пальцями в ногах, у руках ворушив і дивився очима на серце, на легені, у живіт, а потім справа наліво повертав. Це є фізичне пробудження. А коли пальцями робить... і на ногах повторює, стоячи, а сам робить зором, по тілу увагою лазить, ворушить своє серце, свої легені, а також повертає живіт. Йому тепер доводиться під душ ставити під холодну воду, під струмінь. Треба добре пробудити себе в цьому. Ми як такі всі ці процедури проходимо. Нас Учитель цим купає, пробуджує наші всі тіла. Ми в цьому  лякаємось, думаємо, що буде  погано від цього діла. 7507-29

      Ця річка (Луганчик, колдибаня) – джерельна, холодна вода. Хто попробує скупатись у ній, у того всі хвороби щезнуть. Вони від чоловіка вихром ідуть. Треба людям хворим, усім нужденним здоров’я. Тільки на цьому місці чоловік будь-якого захворювання одержить збереження. Чоловікові треба це робити. 7507-39

    Ви - усі живущі на білому світі люди. У вас є свої місця. Там єсть повітря, що вічно йде по природі, бурує невмовкаюча вода, а земля – джерело. Ви, люди, їм по життю є друзі. Їх не бійтесь. Вони в житті своєму – помічники, до землі прикріплені, а повітрям оточені, водою пробуджені. Я перед вами стою Учителем. Я ці можливості знайшов у природі, ними оточив себе, випробував на собі це. Не боюсь природи. Прошу вас усіх не боятись, тому що я вже займаюсь 42 роки, а як боявся води, так і тепер боюсь води. Вона страхає чоловіка. А коли скупаєшся, тоді робиться дуже хороше, краще не може бути.  Той чоловік у природі, котрий не згоджується з ідеєю Іванова, з Учителем, він є ворог усього людства в житті. 7507-56

    Треба себе так зберегти, щоб не стояти в черзі й не страждати від таких захворювань – ось що нам треба в житті такому. А то ми це ось маємо наше з усіх багатство в природі, воно нас як таких оточило. Ми ним перед усіма хвалимось, говоримо: це буде наше. 7507-62

    Хіба природа хоче в себе бачити неприємності? Вона чоловіка створила для того, щоб жити. Людям треба було в природі життя, вони цим зайнялись робити. 7507-86

      Ніхто не має права технічно хворобі помагати: вона є в живого чоловіка. Лікар усякими засобами хоче її пізнати, її призупинити чи з чоловіка вигнати. Це його є початок. Він усі свої технічні сили в себе на фронті кладе, у нього в такому створеному господарстві не виходить. Ворог на чоловікові прогресує й буде прогресувати в людях таких. Він жив, він живе, і буде він так жити вічно. Ми, усі вчені люди, у природі відшукаємо, нам треба. Це біль, у нас проти цього є техніка, ми її в хід пускаємо. Учимось на чоловікові, ми стараємось цю хворобу пізнати точно та їй помогти нашими вченими ділами. Ми для цього застосували порошки, таблетки, у нас є голка, шприц. Якщо це не поможе, у нас є хірургія, сильна наука. Ніж чи відріже, чи недоріже. А як була хвороба в тілі, так вона й залишилась у чоловікові живому. Він нею оточив себе і з нею разом помирає. Учені люди цьому ворогу хворобі стараються практично помогти, але в них у цьому ділі не виходить. Неточна ідея хворобі помагає. Чоловік кричить, він нервово до цього ставиться, його давить хвороба, вона не утихає, а більше розвивається. Усі технічні діла не помагають, а заважають. Як був ворог на чоловікові, так він  і зостався на чоловікові; він із ним умер на віки-віків. Це ми самі зробили на самих собі, це все розвинули не для життя, а для нашої смерті. Ця історія, котру ми зробили, заслужила між нами мінус. Від природи відходять, люди природу вважають ворогом природного порядку: вона на тіло чоловіка саджає цю виразку, цей грибок. Він тихо в тілі розвивається, він хоче чоловікові в його тілі завадити. А в людей на це діло не знайшлось чоловіка й нема таких засобів. Люди в природі безслідно відпадають, їм нема вороття, а єсть тільки в праху вічно лежати в землі. А про нього люди не думають так, як це говориться. У житті ми  з вами цим не озброєні. 7507-102

    А природа на все якості має, хоче своїми силами перешкодити. Вони людям не дають вільно дихати. 7507-105

      Обов’язково треба життя, а ми вмираємо. За що мене люди називають Богом? Я – Учитель народу, я в людях зробив діло, ним оточив себе на віки-віків. Хто ж мене попробує за це із землі зняти, тобто мене умертвити, якщо я вношу нове людям? Я їх не лікую, як лікують лікарі, я їх пробуджую, їх тіла. Вони лякаються, їм страшна холодна вода, зате вона робить чоловіковому тілу легке в природі. Якщо він цим ось займається в природі, робить за Учителевою ідеєю, він хворіти не буде, простуджуватись теж не стане, а хвороба від цього сама відходить. Це мислі для людей ідуть найгірші й холодні, але зате вони робляться в природі енергійні, сильні, вони ніколи не вмираючі, а будуть жити вічно. Так між людьми процвітає Божа ідея. 7507-111

      А Бог зі своєю ідеєю говорить: ніхто нікого не буде при моїй ідеї вбивати.  Треба вірити Богові й згоджуватись із ним ділом, він нас веде не в бій, а до життя з природою. Він чоловік один - проти військового порядку. 7507-113   

      У природі технічне діло. Чоловік у ній цим збагачується. Він у цьому живе хороше й тепло. А це все ним зроблене, воно всіх людей веде по дорозі прямо до гибелі. Він у цьому ось умирає через чуже діло. Він уважає сам себе в цьому ділі хазяїном. Він бере на себе всю цю історію. Вона їх оточила найгіршим ділом.7507-127

      Ми, усі люди, любимо, щоби  було хороше й тепле; від поганого й холодного ми втікаємо, відходимо від нього. Ось які наші людські діла. Бог – до нас, а ми – від нього. Він нас не примушує, а просить своєю просьбою, щоб ми, такі єсть люди,  узялись за це діло й попробували. Може й легше від цього нам зробиться! Ми звикли за тяжким ганятись. Нас із вами легке втягує, але ми на це не йдемо. Ми з вами йдемо на тяжке.

    Люди хочуть там зробити самі собі хороше й тепле. А треба буде робити для того, щоб оточити себе холодним і поганим. Це робить між нами сам Учитель. Він є для цього Учитель, його діло одне – щоб жити. 7507-130

    Це все люди вчені наробили в природі, вони не згоджуються з ідеєю Іванова. Він же чоловік, знайшов у природі такі засоби для кожної болі, пробуджуються, скасовуються самою природою. Вона посадила на чоловіка цей грибок, виразку – вона й скасувала. Ці сили Іванов випросив у природі, вона йому не відмовила дати. Вона - за такий учинок, котрим оточив себе Іванов. Він нікому не відмовляє ці якості сприйняти. Вони були, вони є, вони будуть у природі завжди. Люди їх мали, мають тепер і будуть вони мати завжди через побажання. Що сам хочеш, те іншому побажай. Це - треба любити людей, з ними треба згоджуватись.  Люди хочуть – тут їм треба помагати всім. Побула на чоловікові народна медицина зі своїми доводами. Їм як лікарям треба лікарня, а чоловікові – діагноз. А ці умови не покращуються, а погіршуються, вічно перед чоловіком біль. Адміністративна особа розпоряджається, держить в умовах, хворого не пускає. Лікарня – не помічниця, а в ній хворий умирає. Уся технічна сторона, вона там жила й буде там вічно жити при таких умовах. Так чи інакше вмирати треба. Це Учителева ідея нас усіх веде до життя, але не до смерті. Він один – проти тюрми й проти лікарні, за вільне життя в природі. Воно будується людьми. Треба жити в природі з кругозором (всебічно), люби однаково всі дні, що приходять. Треба не вважати себе, що ти такий озброєний чоловік проти природи. Треба рахуватись із нею як із матір’ю рідною. Ми, усі люди, народжені нею, повинні жити. 7507-141

    За нашим усім цим, ми не повинні вмирати. Це людська така задача. А фактично, ми поганого й холодного не хочемо, а хочемо життя теплого й хорошого – значить задача людська вмерла. А щоб сказати, що єсть у житті природна сторона! В усьому відіграє роль сама природа. Вона оточує чоловіка технічно підготовленого, мертвого. А фізично живої природної сторони – цього люди не пробували. Цей чоловік – освітлений у природі святим ділом. 7507-145 

Пропозиція міністру охорони здоровя Петровському

     Я не представляю вашу народну медицину, так жоден ділок не брався за своє діло. Моє діло – це не медицина. Я не лікар, кому треба хворого хвороба, і для цього треба медикамент чи шприц, чи ніж. До мене звертається чоловік, у нього є хвороба. Її шукає на ньому лікар. Він старається своїм штучним помогти – він помагає хворобі. А моя ідея знайшла чоловіка, він хворий чоловік. Йому потрібно їжа, одяг, житловий дім – це для нього вже чужі якості, він їх потребує. Вони є в природі, їх здобуває в труді й важко, де чоловік втрачає здоров’я. А щоб його знайти, таких засобів нема й нема для цього чоловіка – хвороба в людях прогресує. Моя ідея – це повітря, це вода, це земля, – що чоловікові наробило в його житті, він хворіє. Не зможуть йому як такому лікарі помогти. Моя ідея не потребує ніякої хвороби. Їй треба чоловік, він відіграє над хворобою роль, якщо йому треба сили природні – повітря, вода і земля.

     Я як такий у них загартувався, оточив себе ними. Вони – мої милі друзі. Через любов до них вони мені помагають у всьому. Я електризуюсь між ними, сили волі набираюсь і ними володію. Ці сили я передаю через свої руки, ввожу сили в чоловіка, а потім пробуджую цього чоловіка водою. Він купається у воді два рази на день холодною водою. Це не все. Треба робити вчинок чоловікові – з людьми здороватися з усіма, жодного не пропускати. Треба знайти чоловіка нужденного, йому треба дати 50 копійок. А коли ти даєш ці гроші, то ти скажи свої слова: я, мовляв, даю ці гроші, щоби бути здоровим. 42 години не споживати ні їжі, ні води. У п’ятницю ввечері поїж, і до неділі до 12 годин. А коли прийде цей час, то треба сідати їсти. Ти виходь надвір, тягни повітря з висоти через гортань, три рази вдих і видих, проси Учителя. Він учить тебе. Це буду я Учитель, хто цю систему пізнав і ввів людям. Цей час буде субота. Чоловік повинен цей час проводити в себе, як свято, завжди. Чоловікові не харкати, не плювати на землю, не курити й не пити.

       Це все робиться чоловіком у тілі пробудження нервової частини мозку, спокій. Чоловік здоровий повинен робити, щоб запобігти простуді й захворюванню – це найголовніше. А ми поки що застосуємо це  вчення на хворому чоловікові. Йому дуже тяжко це сприймати, особливо холодну воду й ходіння по снігу для здоров’я. Холодної води кожний чоловік лякається. Її не треба боятись, у неї є струм, електрика, магніт, що  є й  у чоловіка. Це природа природного характеру. Воно робиться на чоловікові еволюційно, тихо приходить до чоловіка його здоров’я. У цьому не треба пілюля, шприц, ніж. Усе це в чоловіка відходить, а вводиться в життя чоловіка повітря, вода й земля. Водою тілу треба купатись, що холодніше, то краще.

      А повітря споживати через гортань природно. Кислоти, вони попадають хорошими з неї, з природи з’являються. Як кліщика, чоловіка держать. Він може ходити по траві, по росі, по грязі, по суші, по снігу тільки роззутим. Це все дає йому приємне почуття для його такого життя. Це – засоби природні: повітря, вода й земля. Я як Учитель ці якості знайшов у ній, ними оточив себе. Мені, моєму тілу, погано, красоти на мені нема, і без одягу дуже холодно. Але я добре зрозумів у цьому, що погане й холодне, воно чоловікові дає хороше й тепле. Ми, люди всі наші на землі, від цього всього відходимо, а наближаємось до хорошого й теплого, що нас і веде в природі до відмирання. Гірше не може бути в цьому ділі, ніж чоловік у природі одержав. Люди, вони це життя на своєму місці захопили, присвоїли до свого імені, стали в природі жити нелегально, залежно від неї. Вона стала людей своїм добром задовольняти. Люди стали жити нею, вони стали шукати по природі те, що їм було треба. Вони поганим, холодним інтересувались.

    Їх більш за все інтересував у житті великий прибуток. Чоловік ним задовольнявся, і ним він сильно один час хвалився. Це добро було не його, а природне. Його треба берегти. А чоловік поставив за мету цим задовольнити себе, як своїм. Природа на це все відгукнулась із своїми силами не так добре, а взяла й накинулась на чоловіка, узяла й посадила на його тіло грибок  чи  виразку. Вона ж – це природне, а ми знайшли на це все штучне, застосували. Що ми тільки не робили в цьому, а ворог як був, як свої сили проявляв, так він і до сих пір у цьому проявляє на нас, на таких технічних людях. Ми, усі люди, стараємось жити хороше й тепло – наша велика в цьому помилка, що ми про це думаємо. А в природі єсть сторона погана й холодна. Нею як такою ніхто не брався жити. Бояться без цього всього зоставатись. У них є така думка: не мало мати, а багато треба. Цьому нема кінця-краю.

      Для чоловіка в цьому загартувався в природі, не простуджуюсь, не хворію. Це мої сили, я їх від природи одержав. Ходжу в трусиках при будь-яких обставинах. Вважаю: це все реально для життя нашого чоловіка. Якщо він чим-небудь захворів, простудився, у нього температура, вона держить його в жарі, то він початковий хворий. Чим йому  лікар цю температуру зіб’є? У нього для цього штучне, таблетки. Це є хімія, а вона шкідлива. Треба йому пробудження, холодна вода: його треба в цьому скупати. Після чого робиться все нормально й дуже хороше. Води не треба тілу ніякому боятись, а треба йти завжди сміло. Я прошу вчених усіх спеціальностей на це діло звернути увагу, узятись за це діло й  вирішити це питання в житті. Не треба вірити, але треба буде робити. Я, Іванов, сам це ось роблю й хочу, щоб наші люди це робили самі. А Учитель усім передає свої сили, вводить їх у тіло хворих. А потім уже він їх купає. Можете перевірити на собі особисто ці сили. Вони є в кожного чоловіка, їх треба знайти й зосередити в себе особисто, щоб вони в природі брались і робились людьми.

     Не одна холодна вода роль відіграє в цьому. Найголовнішим в житті чоловіка є вчинок, він його оточує істиною. Йому в цьому люди помагають за його ввічливість, вона в усьому помагає чоловікові будь-якому. Ось які діла є в природі, а їх треба на цих людях як таких пробудити. А природа посадила на чоловіка хворобу, вона з нього сама зніме при ділі. Його робити він повинен сам, чоловік це робить у природі – вона йому помагає. Сам чоловік у цьому копається, сам чоловік у природі ці якості шукає. Він їх знайшов, ними користується в природі. Треба знати природу як матір рідну. Треба просити її, щоб вона на нас не ображалась. Вона на нас ображатись не буде за наше все. Ми будемо її любити своїм ділом, як любить Іванов природу. Він – близько до неї, з нею разом живе, оточується близько. Бажає всім щастя, здоров’я хороше. 7507-169

                                        

Чоловік. 1975.10.

      За моїм визначенням, люди помилились своє наявне робити. Їх умови примусили бути в природі чужими, із природою воюють, у неї крадуть, її убивають. Вона від них сильно-сильно терпить, але зате вона така в житті: якщо захоче чоловікові завадити, вона на це здатна. Усі сили її погані і холодні, котрих люди не люблять, від цього біжать, як ніколи бояться залишитись. Вони говорять: ми простигнемо, захворіємо, умремо. А якщо вони не люблять, відходять, то вони сильно хворіють і простуджуються. Це ми в житті так зробили, помилились, що прийняли в себе техніку, оточили себе нею. Вони стали в природі залежні. Це джерело чуже природне, а ми його тягнемо, від неї прибавляємо, вважаємо, говоримо: це буде наше. Як своїм хвалимось, вважаємо: це наше дала природа. Вона не стоїть на місці, не жде до себе чоловіка, щоб він робив. 7510-26

      Люди – це є дух моєї ідеї. Вони ввели технічне, штучне, вони оточили себе мертвим, а хімічним задовольнили себе досита. Це ми самі все це зробили. Нам стало хороше й тепло. Що може бути від цього всього краще. Люди це все отримали, потім ми захворіли. Ми простигли, поболіли, поболіли, умерли – це холодно й погано. А моя ідея єсть, вона людям говорить: здорове тіло – здоровий дух. Це треба оточити себе холодом і голодом.

     Гіршого, ніж це, нема на білому світі для людей. А моя ідея про це говорить: люди роздягаються, їдять не тоді, коли їм доводиться. Вони одягаються до самого тепла та їдять досита – я ці якості жену з дороги. Для здорового духу я відкрив пори, вони звязані з душею. Люди не зрозуміли мій дух. По своєму по-старому мовчать, не говорять вони про мене: хто я такий у житті? Діло за ними залишається. Я готовий їм помогти своїм тілом, свою силою. Це буде істина одна з усіх. Ми будемо жити в житті радісними, живими, у дусі розуму. Наша людська мисль не хотіла б умирати, але наші технічні сили не вистояли. Їх природа: повітря, вода, земля – породила й сама як негожість забрала. Це не дух душі, а просто наше діло, чим ми оточили себе. Ми вмирали без духу, ми вмираємо без духу й будемо вмирати без нього. Бажаю щастя, хорошого здоров’я.

      Це ідея, котру  я знайшов між людьми. Вона, за своїм ділом, не моя й не людська, а Божа. Я став по цій дорозі проходити, не став боятись умов, пішов по холоду по снігу роззутим. Дуже мені від цього холодно, я сильно в цьому ось терплю. Мені це буде треба.  Я дав обітницю на одній хворій жінці, котра не ходила ногами. Я говорю природі: ти, природа, дай мені моє життя й твою настанову, щоб я в цьому ділі навчився, як треба буде  хворому нужденному в його біді, тобто горі, помогти; я тоді піду по снігу роззутим для цього діла для життя, але не для смерті. Нехай хто-небудь так попробує поживе, як я в холоді перебуваю. Мене природа цим нагородила, вона в моє тіло ввела сили, котрі треба будуть будь-якому чоловікові передати. Чоловік будь-яких умов у житті буде гарантований від усякого нападу в природі ворога. Він фізично оволодіє, а вчинком заслужить. Він не буде покараний природою, його ніякий закон не осудить. Він буде між усіма людьми Переможцем у природі, він за всім ділом буде самородком. Джерело життя всього – загартування-тренування. 7510-31

     Ось чого нам треба добитись у природі, щоб цього чоловіка за його діло прославили як Бога землі. Калік ходити примушує, сліпим зір дає, а всі нові хвороби через учинок його щезають. Ось що він нам зробив: життя розкрив, а смерть прогнав. Це все зробив своїми руками сам Іванов, він не теоретик у житті, зі своєю практикою в природі природно зустрічався з повітрям, з водою, по землі ступав. Яких тільки умов не доводилось у ній бачити. Я, Іванов, усіх їх випробував, проходив фізично. Вони були мені любимими друзями по життю. Я не старався цього всього уникати, мої сили процвітали, їх природа для цього освітила, щоб ними нашому хворому чоловікові помагати. А коли він зрозуміє мене такого, він згодиться й буде в природі таким, як я. Чоловік з першого дня з першої хвилини помилився в своєму житті: своє тіло став оточувати технічно, штучно огородився, він хімією задовольнив себе. Став жити не по-новому, а по-старому. Стара дорога чоловіка – через штучне, щоб йому було хороше й тепло. Усі люди цього хотіли, вони в цьому ділі вмерли. Їх це діло примусило прийти до холодного й поганого. Чоловік весь час оточував себе залежністю, йому треба в житті одне, друге, третє. Люди жили, користуючись джерелом землею, повітрям, водою, а самі боялися цього, як ворога. Вони в цьому простуджувались, хворіли та із цим вільно вмирали. Їх ніяке штучне, ніяка хімія, ніяке діло не рятувало.  Вони нічого не робили в природі, щоб не простуджуватись і не хворіти. Їхнє діло помилкове стихійне – дружити із штучним. Треба не втомлятись, а треба пробуджуватись, щоб здоровому чоловікові в природі не хворіти, не простуджуватись. Для цього чоловікові не треба буде відходити від природи, треба любити природу. Природа держить усіх на своєму рахунку, вона за хороше хорошим, а за погане поганим платить. Якби вона не хотіла в житті любити чоловіка, вона б його не народжувала живим. Люди не схотіли, щоб він був живим, і ввели йому техніку, штучне. А раз він пішов по цій дорозі, він помилився, став по-людському жити, а людям не сподобалось це, їх зустріла смерть. Вона нас усіх людей, непокоїть, ми в житті своєму стаємо бідними людьми, не вміємо відвойовувати сили в природі. Вони єсть не природного порядку, як ми їх робимо технічно. 7510-34

     Народові треба практика, щоб вона примусила чоловіка просити чоловіка, щоб він робив практичне природне в людях явище, щоб люди ввели в себе діло свідомої сторони, щоб вони в природі не простуджувались  і не хворіли. Ось які засоби треба людям ввести, щоб вони жили з людьми, кожен чоловік повинен це робити. Ми не повинні боятись холодної води або холодних умов. Ми не повинні звертати з дороги правильної. Ми повинні йти по дорозі з кругозором (любити дві сторони), не треба з усього цього вибирати, а треба все, що єсть у житті, приймати з любов’ю по всіх усюдах. Ми не повинні бути в умовах таких бідних, щоб ми з вами нічого не робили й у нас нічого не виходило. Ми з вами повинні це зробити в людях: своє взяти, а іншому такому хворому, ображеному чоловікові помогти, щоб він тяжко не мучився, щоб йому було від цього всього легко. Ось що треба нам, усім багатонаціональним людям, треба поважати в себе свідомість це робити. А те, що ми з вами зробили, інші люди ввели свої війська, це не нове, а старе. Образа була, образа буде вічно. Задоволеними люди не стануть. Ось що треба нам, усім людям, у природі зробити: стати своїм тілом близько до природи, щоб вона не була нашим учинком незадоволена. А ми це самі зробили: свої руки, свої ноги примусили по їхнім слідам топати й указувати, що треба буде зробити нам сьогодні. Ми, люди своєї національності, робимо те, що наші предки вводили віками самі. А тепер руський солдат своїм учинком не пахне, а воняє. Так і залишаться месники, на це діло ми ж звикли з чужим обходитись. Яка б не була сім’я, вона своїм духом живе. А чужа не така. Ми цим програємо, що заважаємо своїм.

      Нам треба одне, а за друге ми, усі люди, забули – це холодне й погане, котре оточило нас усіх. Цим ми прожили, сваволили в ній, а потім умерли на віки-віків – нам зробилось погано, холодно, від чого ніхто з усіх у своєму житті не уник. А Іванов цю таїну в природі фактично розкрив, оточив себе холодом і поганим, став жити не по-нашому, а по-Божому. 7510-39.      

      Якщо чоловік буде жити за Учителем, він не буде боятись ніякої хвороби, ніякого горя й біди. Люди від природи одержать сили, волю, будуть упевнено робити по-природному, технічне виведуть, а звернуться близько до живого. Чоловік – це буду я один у світі, що зі своїм добром так не воняю. Мої пори не томляться так, як у всіх людей. Вони відкриті, дихають щодня сильно. Це єсть світило зі світил. У житті я не гидую. Я говорю всім: мені легко. Я чую дуже сильно холод, він на мене не впливає. Значить, моє тіло по дорозі себе веде. Для мене всі дні, що зустрічаються, однакові, я їх люблю, я їх знаю. У них струм, електрика, магнето. Як же я буду відходити й не буду їх любити? Мої сили – це єсть природа. Мої невмираючі вічно живущі на білому світі друзі. Не треба нічого в житті, а тільки вони, я з ними разом, ніколи про них не забуваю, що вони повинні такими бути. Якими тільки не приходили вони, я тут як тут не боюсь. 7510-43.

      За законом усім, треба вмерти тисячу разів, а я жив, живу й буду жити завдяки моїм друзям: повітрю, воді, землі. Вони моєму життю не завадять, а тільки збережуть. Я через це все буду жити вічно. Мені треба давно вже закінчити життя через це. А хто ж мене такого береже? На мені штучного нема, нема ніякої техніки, хімія відійшла геть подалі. Я ці здібності відганяю. Тіло моє перемогло в природі ворога своєю силою. Ворог природний на такі заслуги не піде. Любов – це ввічливість у всьому, вона непереможна. Ось чого треба нам усім від природи добитись. Люди єсть природа, вони між собою роблять героя. Раз він нам, усім людям, помагає в нашій біді, тобто горі, що може бути в цьому ділі більш заслужене. Він прославлений людьми Богом за діло, зроблене ним. А раз його люди прославили ім’ям Його, то й людські будуть. Чоловік не сам ці якості почав, його в цьому свідомість думкою оточила. Став я з нею розбиратись, сам собі говорю. А чому це так люди по-своєму живуть? Вони одягаються, вони їдять, вони в домі з усіма вигодами живуть. Здавалось, треба в цьому ділі жити та жити, а йому, цьому озброєному чоловіку, життя не дала. Він захворів, він простиг, він уже хворіє. Похворів, похворів і вмер. Це все його єсть не порятунок у житті, а ми нею так сильно хвалимось. Це все єсть добро чуже, а ми із цим разом живемо й у цьому помираємо. Це не наша з вами людська дорога. Вони цього не хотіли, а природа примусила, щоб ми в цьому вмерли. 7510-44

     А Він кричить, він звучить у природі за одне для всіх однакове, особливо за наших рідних дітей. Їм не треба буде таке утримання, котре мучить їх у житті. Він нами, усіма людьми, виховується, щоб жити в природі не однобоко, а щоб жилось з кругозором (різнобічно). Їм у житті своєму не треба, щоб за копійку батьківську вони жили. В одних єсть усе, що хочеш, а в інших – він би радий мати, але його доля оточила. Дітей наших не треба ображати, їх треба ввічливості вчити, щоб вони були сильними й робили для себе те, що треба буде для життя. Здоров’я їм треба й щоб розум був на ходу, треба нам, усім дітям, учитись. І просити в цьому Учителя, він нам помагає в усьому. Ми його повинні просити, як такого нашого заступника. Не будете за його вченням учитись – ви будете бідними людьми, не будете задоволені життям. Будете себе купати холодною водою два рази на день, будете роззутим ходити по снігу й по морозу – вас природа за це все не образить. Це не все, що ви скупались два рази на день.

     Найголовніше в житті – це будуть люди, а вони по дорозі з вами, як із дітьми, зустрічаються. А ви будете знати їхню таку прожиту старість, ви – їм пошану, низько голівку поклоните і скажете: здрастуйте, дідусю або бабуся та дядя з тьотею й молодий чоловік. Це ваші в цьому будуть великі заслуги. Ви будете шукати між собою бідного, нужденного, хворого чоловіка, і йому треба буде помогти, що ви самі робите. Якщо ви живете самі, то ви підете від нього, як від чоловіка, що не знає вчення Учителя. А Учитель хоче, щоб усі жили однаково. Учитель учить усіх хорошому, теплому, як ніколи живому, це буде по-природному. А природа давно цього хотіла, щоб діти були здоровими, не простуджувались і не хворіли, і були ввічливими та розумними до всього цього. Ми повинні бути такими як ніколи живими, життєрадісними – ось чого діти повинні добитись у своєму житті. Треба для цього дітям суботу не їсти 42 години, це терпіння йде всім на користь свого здоров’я. Дітям не треба плювати й харкати, не треба пити й палити. Це буде дитяче виховання. Ось що треба робити дітям. Вони ніколи не будуть хуліганами у такій погоні, як робиться тепер. Один одного примушують відходити, як воно робиться тепер у погоні за зарплатою. Усім хочеться цього. Ми кому будуємо це життя? Самі собі будуємо, не за гроші, як це робиться всіма нами, а свідомо, еволюційно й уміло. Ось що треба нашим – учення Учителя. Дітей гнати в бій не треба так, як ми їх збираємо з малих літ, говоримо: тобі треба за законом учитись, щоб за рахунок цього вчення жити хороше й тепло. Учитель просить, він ледь не кланяється всім, щоб жити по-Божому, за вченням Учителя. Учитель нікого не примушує, а тільки просить дітей: нам треба робити тільки по-моєму. А коли будете робити, ви самі побачите своє благо. Нам треба нашому чоловікові його тілу чисте повітря, щоб порами дихали; а водою холодною купатись – це наше з вами єсть пробудження. А по землі по нашій усім нам доводиться для свого здоров’я босими ногами ходити по снігу й по траві. Це наше з вами не все, ми з вами це робили. Перед нами, усіма людьми, таке діло в природі в людях людям доводиться робити своїм вчинком. Ми йдемо по дорозі, а з нами, такими людьми, назустріч ідуть теж люди, ми всі добре знаємо про це все, що ми свою велику мисль у цьому не забуваємо, ми як чоловікові свою голівку низько поклонимо і з душею й серцем своє слово йому скажемо ввічливо: здрастуйте, дідусь або бабуся, та дядя з тьотею й молодий чоловік. Твоє діло – сказати їм, а вони нехай як хочуть. Треба між нашими людьми бачити, хто як живе. Якщо в нього єсть нестаток у чому-небудь, то йому треба всякими засобами помогти. А коли ти будеш йому помагати, то сам собі скажи: я цьому чоловікові помагаю за те, щоб мені в житті було хороше; віддай без усякого такого слова. А ще найголовніше в усьому – треба буде 42 години не їсти. У п’ятницю ввечері поїв о шостій годині, і терпи до 12 годин неділі. Коли треба буде сідати їсти, треба вийти надвір, підняти обличчя й тягнути повітря до відмови, й Учителя треба просити: «Учитель, дай мені здоров’я». Три рази вдихнути і видихнути і три рази сказати. Це треба робити щотижнево кожний раз. А потім останнє, не харкати й не плювати, не пити й не палити. Це буде треба робити нам усім: старому й малому. Це не людське діло, а Боже. Якщо ми за це все візьмемось і почнемо між собою в людях робити, то атмосфера в людей потім зміниться. Люди перестануть природою каратись, вона їх не буде так карати. Люди своїм учинком у природі заслужать, між ними щезнуть старі наявні хвороби. А ті, що знов приходять по природі, у людях не в силах будуть. Так що технічне вчення на людях лікаря зовсім відпаде, лікарня не треба буде.

      Чоловік через це діло й створює тюрму й цих прислужників. А коли ми будемо все знати про цю будову, що це ми робимо самі собі, то ми виділимо рівну суму грошей по 33 карбованці на місяць кожному чоловікові, різниці не буде нікому, і в один голос скажемо: це наше діло, ми будемо його робити самі. Якщо ми це не  зробимо між собою, то ми оточимо себе чужим, нас природа не буде захищати, ми без природи зробити нічого не зможемо, не зробимо. А в цьому ділі ми з вами як гинули в природі, так ми й будемо тяжко в природі гинути, не буде ніякого продовження. 7510-48

    Я вважаю: усі люди технічні хворі. До мене звернувся чоловік із своєю хворобою, котра мені не треба. Я приймаю через свої руки чоловіка, з ним здоровкаюсь, цілую його тіло, цим прийомом знімаю з нього біль. Чоловіка на кушетку кладу вверх лицем. Я берусь за голівку лівою рукою, а правою рукою – за ноги. Починаю його всім організмом володіти через його очі, почуття. Його як чоловіка прошу, щоб він повертав пальцями на ногах, щоб він дивився думкою (уявляючи) на серце, на легені та в живіт. А потім я його прошу, щоб він робив глибокий вдих і видих через рот, а сам смикаю в цей час пальці на ногах і на руках. Потім ставлю на ноги, і тут же моя просьба, щоб він своїми пальцями в ногах повертав і на серце глянув, на легені, животом повертав, і робив вдих і видих зі мною разом три рази глибоко. Я його передаю Валентині Леонтіївні на обробку, йому його тіло пробуджую нервову центральну частину мозку. Тут чоловік від холодної води пробуджується. Криком кричить, боїться, як би не простигнути, не захворіти. Цього вже не буде: чоловік із силами моїми стає під воду й на будь-який сніг босими ногами, йому не буде ніякого захворювання, хоч у море будь-яке можна йти. Я цьому чоловікові говорю: цього мало, що тебе так ось раз скупали, будеш у процесі життя свого купатись два рази в день. А найголовніше – це люди, котрі будуть із тобою зустрічатись. Я його прошу як чоловіка в цьому ділі, щоб він не проходив жодного чоловіка, їм як людям свою голівку поклони і скажи: здрастуйте, дідусю або бабуся, дядя або тьотя та молодий чоловік. Це твої заслуги перед природою, вона тебе не буде карати нічим. Ти будеш переможцем над своїм ворогом. А потім треба тобі знайти бідного чоловіка, щоб він терпів нужду в твоїх 50 копійках. Йому треба дати із словами: я ці гроші даю за те, щоб мені нічим не хворіти. І віддай без усякого. Тепер 42 години не їсти й не пити від п’ятниці, ввечері о шостій годині поїж і не їж до неділі до 12 годин дня. О 12 годині дня треба сідати їсти. Ти вийди надвір і тягни повітря до відмови через гортань, три рази вдих і видих, проси: “Учитель, дай мені здоров’я”. Це будеш робити як свято. Не плювати на землю і не харкати, ковтати як продукт, не палити й не пити. Усі наявні хвороби щезають у процесі цього всього, а нові, що йдуть, не прогресують, безсилі вони зробити чоловікові біль. 7510-68

          А треба Учителя просити, щоб він прийняв тебе як здорового чоловіка, щоб ти його силами скористався й робив те, що треба. Щоб ти свої наявні сили з тіла як хворобу свою зігнав, щоб вони через це щезли. А нові, що йдуть, ті хвороби, котрі думають напасти, вони не в силах зробити цю біль. Іванов робив, робить і буде робити вічно на чоловікові. А природа такі дари на ньому створила. Вони єсть, вони будуть на ньому такими, котрі він має. Ось що треба нам усім мати між нами. Ми тільки не хочемо й не робимо. А раз ми не хочемо й не робимо, нам гріш ціна. Нервову центральну частину нічим не пробудиш, як холодною водою. Чоловік купається, він лякає свого ворога, свою хворобу. Вона щезає геть.

    Ми даремно звинувачуємо чоловіка: він виявився між нами злочинець. Він здався. У нас своє індивідуальне місце, котре ми, усі люди, самовільно захопили, зробились власниками, убивцями, злодіями. Як ніколи ми природі шкідливі, нас за це  нелегальне діло вбивають як незаслуженого чоловіка. Вона бачить, вона чує людський голос, ледь йому, такому злочинцеві, свідомо не скаже як своїй неправді. Вона робить це діло, вона показує його діло. 7510-73

      Так само в природі готується одяг не на один день, а на багато часу. Так само ставиться людьми дім, він не на один рік робиться для того, щоб жити. А в ньому люди всі живі вмирають вічно. Це все наше єсть хороше й тепле, вона нас веде до смерті. Ми вмирали в цьому, умираємо в ньому й будемо ми вмирати. Це все нами знайдено, ми його знайшли й цим оточили себе. Стали жити в природі нелегально. Це все для нас чуже єсть залежне, ним ми живемо на білому світі за рахунок цього добра один раз, сваволимо; а іншого разу нас природа своїми силами находить і саджає виразку чи грибок на тіло.

       Це все приходить чоловікові непомітно, він стогне в процесі свого життя, відчуває: уже воно болить. А раз біль його мучить – горе, біда. Із цією бідою, із цим горем без лікарів не обійдемось. Лікарі –  люди вчені, їм доводилось багато років на це вчитись, пізнавати ці хвороби. Вони – люди технічні, їм треба знати точно це захворювання, цю хворобу на чоловікові. У них єсть рецепти на ліки, стандарт. Є таблетки, є шприц для уколу або хірургічний ніж. Якщо цьому всьому все спеціальне не помагає в них, вони спускають у негожість. Вони безсилі. Що можна сказати про це все? Якщо ця природна сторона неможлива, нічого робити. Ми в цьому помилились: не треба було  ховатись від природи,  відходити. Жити треба було разом із близькими друзями – це повітря, це вода, це земля. А те, що ми з вами робили, зробили, у нас це єсть, як говорили неодноразово про це діло, для нас це смерть. Ми в цьому вмираємо. Що треба зробити в природі, щоб вона з нами, з такими людьми, згодилась і стала з нами жити в спокої? Вона їх буде любити, не будуть у природі однобоко жити, візьмуться за кругозір (дві сторони природи). У природі єсть дві сторони: єсть хороша й тепла, єсть холодна й погана. Ми, усі люди, цього всього держимось, ми любимо хороше й тепле, тому нас природа через це все карає, вона підсовує погане й холодне своє. Я їм двом говорю: мені не треба ваші  хвороби, мені треба ви. Прийшли до мене – просіть як живого загартованого чоловіка, Учителя всього народу. Він усіх приймає повітрям, водою, землею. Це мої милі друзі невмираючі, вони мені в житті сильно помагають у всякій біді й горі. Я – помічник чоловікові, мені треба його тіло. Я прошу чоловіка роздягатись до ніг його, щоб йому лягти на кушетку обличчям доверху. Я його ноги своєю рукою за пальці беру, а лівою рукою – за лоб голови – уже моє здорове тіло разом з нездоровим тілом живе. Природа жене від себе нездоров’я, вона через мої руки струмом, електрикою, магнітом вводить це наявне моє здоров’я.

     Я починаю цим самим володіти через його чуттєві очі. Я цього чоловіка прошу просьбою, щоб він пальцями в ногах повертав, а потім слідом – у руках. Потім я його прошу, щоб він подивився на своє серце й на легені, у живіт, потім ним повертав справа наліво. Я його піднімаю з вдихом і видихом, ставлю на ноги, його прошу, щоб він знову повертав пальцями в ногах і в руках. Я його держу організмом. Прошу, щоб він подивився на своє серце, на свої легені й у живіт, ним з боку на бік повертав і тут же зробив вдих і видих глибоко три рази зі мною разом. Це не все, єсть у моєму прийомі фізичне маленьке пробудження. А найголовніше – це холодна вода, котру я беру з живого каменистого місця. Цього чоловіка беру за руки й веду в душ під холодну воду. Вона чи він роздягаються до гола. Я беру черпаком на її голову ллю. Вона, ця вода, її лякає – робить пробудження всьому організму. Тіло вперше сприймає від страху. Він чи вона кричить, і в цей час просять мене як Учителя: дай мені здоров’я. Коли цю процедуру закінчую, іду в дім, у своїй хаті говорю. Це не все ти зробив, що злякався. Будемо в процесі цього всього купатись два рази на день. Прошу, холодної води не бійся. Я це діло роблю, сили свої ввожу, тоді хоч у море будь-яке влазь. А вчинок треба робити між людьми такий. Зустрічаються люди всякого порядку, ти їх не знаєш. Ти – їм свою ввічливість, голову поклони, сам говори словами: здрастуйте, дідусь, бабуся, дядя з тьотею й молодий чоловік. Твоє діло – сказати, я їх – як вони знають. Я сам їх учу, сам держу за руки, не кидаю, продовжую вчити далі. Тепер треба знайти чоловіка бідного, йому треба дати поміч 50 копійок. Сам  скажи: я ці гроші даю за те, щоб не хворів ніяк ніколи. І віддай без усякого. Прийде субота, 42 години не їж і не пий до неділі до 12 годин дня від п’ятниці вечора.

    У шість годин поїж, і до неділі до 12 годин дня. Треба їсти – ти перед їдою виходь надвір і тягни повітря з висоти через рот, сам проси Учителя: «Учитель, дай мені здоров’я». Три рази тягни повітря – три рази скажеш. Після чого сідай та їж. Це будемо робити як свято щотижня. Потім прошу його, щоб він не плював, не харкав на землю й не палив тютюн, і не пив вина. Це єсть твоя повсякденна робота. Ти до цього часу зі своїм здоров’ям нічого не робив, щоби бути гарантованим, щоб не хворіти, не простуджуватись. Це буде його, нашого хворого, завдання робити це діло без перерви. Така поміч життю чоловікові була, вона єсть і буде. Треба мати чоловіка з ідеєю, щоб він мав сили природні, ними володів, і через руки свої треба передавати, щоб здоров’я замінило нездоров’я. Ось тоді цей потік зміниться в житті, і буде для чоловіка життя нове. Люди від природи одержать у себе сили – не будуть простуджуватись і хворіти. Усі вони близькі стануть до природи, будуть у холодній воді щодня купатись. Це єсть початок, а кінця цьому початку не видно. Холодна ванна, на це єсть купання. Єсть зима, морози зимові, а скільки їх єсть у ній. Від людей відійде «швидка допомога», вона не треба буде нам. Усе буде зосереджено в природі. Вона для цього діла має повітря, воду й землю – це єсть милі мої друзі. Вони зберігають у себе чоловіка. Він буде гарантований від усіх хвороб. Людям не буде так тяжко, а буде їм легко. За них у природі учепляться й підуть усі люди. Від природи доб’ємось через це діло одне – продовження життя. А коли на це всі переключимось, атмосфера буде інша. Природа побачить на них їхню правду, вони кинуть усе те, що робили в житті, а візьмуться за порятунок життя чоловіка. Людям треба спокій, але не капризи в цьому спокої й пошани в людях. Хочу, щоб люди жили легко. 7910-78

    Вона (сестра) повірила тут же мені, що я вмію людям помагати. Приходить до мене й розказує мені про це діло: «Як я тебе, брате, перевіряла. Ти ж такий у нашій сім’ї, такий корисний у всьому житті не був. Ти – відірви голова. Який ти був, я добре тебе знаю, з шурином і з Іваном. А щоб таке діло ти десь у житті підхопив і став таким людям, як я, грішна, у житті помагати, тут же без Бога ні трохи не обійшлось, тут він помагає. Ніхто, крім Нього». Подякувала, поговорила й простилась, вона пішла. А перед відходом моїм брат мені так сказав: тобі від цього стало легко, скажи ти іншому такому хворому. Щоб він до мене прийшов і мене попросив, щоб я йому дав здоров’я. 7510-81.

      Я був на це спритний, на ходу пішов у Луганськ. Пішки ходив в Єлизаветівку до шурина Федора Федоровича. Він злякався, коли побачив. Я йому, як такому своєму шурину, говорю: не лякайся, а дай ти мені хворого чоловіка, щоб він ногами не ходив. Він говорить: «Єсть, такого добра в людях вистачає. На Первомайській № 12, Євдокія. Знайома, вона страждає на ревматизм рук, ніг, не володіють». Я ж говорю Марусі, щоб вона пішла  сказала. Це неможливі між нею вийшли чудеса. Я єсть Бог землі за це величезне діло. Подивився, посидів, їй даю свій природний наказ, щоб вона не їла до самого мого приходу. Це було ввечері, а вранці її донька пішла на роботу, а мені довірила матір. Я з нею по дощу, по снігу фізично робив свої холодні небувалі процедури ванни. Вона в мене до двох годин приготувала сама їсти дочкам. 7510-83

     Я просив шурина на це все подивитись. Це ж чудо з чудес. Він повертається назад, мені говорить: «Ти є Христос». 7510-88

       Я ж це все залишив, пішов далі в місцеву раду Луганська. Мені вона не помогла. Іванов зібрав групу лікарів, і стали вирішувати: його треба в лікарню. Він хворий, таку жінку поставив на ноги. Це Боже таке діло. Ні, ми не дамо згоди. Я весь одяг шурина йому скидаю, а сам уже наробився, треба відпочити. Моє діло – це треба було писати. Пишу про це, хочу розказувати людям, щоб вони згодились і стали по-моєму робити. У них це вийде. Доволі нам хворіти, доволі простуджуватись та в тюрму за своє діло попадати. Моя ідея своїм учинком усіх звільняє. Вона є природі любимою вічно живущою між людьми. Природа – друг, вона мені в усьому помагає. Треба буде знати дорогу, по котрій треба попасти, вона мені чоловіка підсилає, щоб він у цьому ділі поміг, щоб я не пішов в іншу сторону. А він де взявся? Іде до мене в своєму чучельному одязі. Я його жду, я вибачаюсь перед ним, сказав свої слова ввічливо йому: «Як мені попасти на Синельникове». Він мені говорить: «Іди по моїй путі, по котрій я пройшов». Я пройшов, пішов далі. Ні кущика, ні ямочки, а чоловіка не виявилось. Я ж тут подивився – у мене волосся стало, як в їжака. Хто був покажчик цього, скажи, читачу? Я й сам у цьому ділі не помічник.

    Одна моя пацієнтка москвичка лікар, вона мені так розказує. У мене на Байкалі була групова путівка. Я в Байкалі купалась із тобою разом. Одна залажу в озеро, а воно холодне, мене оточує твоє у воді лице. Я їй говорю: це ж вода моя, вона тобі як дзеркало являла мій образ. Ти в цьому заслужена, ти одна з усіх людей, котра із себе скинула з очей окуляри. Ти єсть мій друг мого життя. Що я робив тобі? Та нічого. Я тільки тебе, як і всіх бідних людей ображених, прийняв з поцілунком з душею, із серцем. 7510-89.

 

Бог прийшов на землю для порятунку душі чоловіка. 1975.12

     Сісти на це місце може всякий і кожен чоловік, і як на своєму місці він сидить відпочиває. Його тіло в цьому втрачає своїм сидячим станом. Ми ще трудимось, утрачаємо в цьому сили. Стараємось їх відновити чим? Та хорошим, смачним, жирним, солодким продуктом. Це ж вічно розвинута всередині якась піч така, вона поглинає щодня, чому кінця й краю не видно. Сьогодні дай, завтра дай, а післязавтра теж дай. А лопатись треба. Сталь і та іржавіє. А чоловік живий енергійний свої сили втрачає в цьому, він безсилий жити на білому світі, його ноги не носять, він лежить у постелі м’якій. А хвороба єсть хвороба, не щезає, а розвивається вона – це природа жене геть негоже тіло. Тому ми з вами на білому світі вмираємо, ми через це все й будемо вмирати. 7512-21

    Ідея Іванова всьому цьому протилежна, вводить свої природні сили, незалежні ніде ніяк ні від кого, свої органічні в природі: повітрі, воді й землі. Чоловік повинен для цього підготувати сам себе. Мало того, що в дружбі через любов доводиться жити. А найголовніше – це ноги, а їх треба примусити, щоб вони служили, ходили босими для здоров’я. До цього тіло мусить пробуджуватись, водою купатись. Це треба бути у воді – краще буде. Не треба їсти, не треба одягатись і в дім заходити. Треба бути в контакті з природою. Вона йому в цьому помагає все зробити. Сон як такий не буде потрібний. Треба буде людям, щоб вони знали усно про його діяльність. Це не вбивча сторона, можна буде випробувати в будь-який час на своєму тілі.

    Шкідливого тут не буде, а тільки корисне. У нас у таких питає автор. Чому люди так умирають? Вони вірять штучному, оточуються технікою, у природі залежні. Їм треба буде сьогодні їсти, завтра їсти й  післязавтра. А одягатись треба й обов’язково в чистий і новий одяг. А в домі з усіма вигодами жити теж треба. Це все для чоловіка не порятунок у житті. А ми з вами в своєму труді втомлюємось  робимось психічно хворими людьми. У нас для цього єсть помічники, учені люди, лікарі.

    Їм як спеціалістам свого діла треба хвороба, тобто діагноз. А по діагнозу вчені приймають, і з нею лікар займається всякими засобами. Йому хочеться цей біль потушити, у нього так це не виходить. Він зі своїм розвитком безсилий помогти при такому захворюванні. Його посадила природа: повітря, вода й земля – чим чоловік оточив себе. Він це захворювання на собі розвинув у природі, і вона повинна його пробудити. А ми боїмось цього всього й не хочемо, робити не хочемо. Ми в цьому винуваті самі. Ворог прогресував, він прогресує, буде таким прогресувати. Це наше з вами незнання. Ми стараємось одержати в природі хороші й теплі якості – це наше таке бажання. А його нам природа не дає. У неї природна сторона: холодне й погане. Вона ці якості робить хорошими й теплими природно. Ми так жили, ми так живемо, ми й будемо так у цьому ділі жити.

    Наше життя між нами в природі проходить так, як ми її бачимо. У природі воно нами всіма так робиться хороше й тепло. Це єсть наше однобоке життя. Ми боїмось природи й її не знаємо, яка вона єсть біла в снігу, а холодна в морозі. Ми з вами відходимо від цього, самі себе робимо технічними людьми, від природного відходимо. Ми з вами не любимо природу. За що вона нас буде жаліти? Вона любить сили Іванова, їх у себе береже. Вона в нього, як око, перебуває У природі стоїть питання в цьому житті. Людям нічим не докажеш, як тільки самим собою, своїм тілом у природі. Треба буде між людьми зостатись без усякої потреби. Це час настав мого діла, а це треба буде зробити. Усьому діло єсть мої ноги. Вони мають мене проносити день і ніч, я повинен на них жити так, як не жив ніхто. Я ці сили розкрив у лікарні, у цих ось умовах. Моя думка недаремно, Бога із себе таким природа створила.

    Ноги – це моє ходіння босим по землі. Я став ходити босим ногами через хвору жінку. Вона не ходила ногами. А коли я її прийняв своїми руками, вона стала ходити. Я дав цьому всьому зарок: якщо вона від моїх рук піде, то я піду своїми ногами босими по снігу. Де тільки мої ноги не були, чого вони не робили. А тепер у цій лікарні я з четвертого листопада по 28 грудня, у неділю простояли весь день без відпочинку. А тепер мій розум підготував їх: за рахунок їх треба жити без усякої потреби. Ось чого вони в природі добились: не сідати, не лягати й не спати, привести себе до єства, тобто до того первородного, того першого чоловіка, хто був до цього технічного чоловіка. Він був, він єсть, він буде таким, як природа його оточує. Він для нас не буде в наві бачитись. Він сховається з наших очей. Ми, заслужені люди, будемо його бачити. Він буде перебувати у воді, він буде ходити по воді й буде помагати.

    Це все зробили ноги, вони ще зроблять. Я, коли без шапки не ходив, але думати думав, сильно боявся. А коли скинув, мені стало легко. Так само без взуття не ходив, а тепер ноги готуються зробити небувале. І ось прийшла найбільша ніч перед 28 грудня 1975 року, вона принесла мені свої дари. Я їх таких діждався. Вони мені як такій особі, що робить у цьому ділі. Мої босі ноги, їх примусила природа, вона створила в мене мої свідомі сили. Вони думкою огороджені. Я ніколи не скажу про це діло, що мені в цьому дуже хороше. Я знаю самого себе, що в мене єсть струм, магніт, електрика. Те саме єсть у повітрі, у воді, у землі. Це температура, що коливається, вона міняється по всій місцевості. Сьогодні одна, а завтра інша. Щоб одне було, цього нема. Тільки я своїми ногами у природі виробив у своєму тілі природне тепло. Усі умови, що бувають на покрої землі, я босими ногами проходив. Не так це було хороше, але терпіти можна. Я вам не надіну ні за які гроші. Мені буде краще, якщо моя нога буде стояти й у самого себе довільно робити. Я сам перебуваю в лікарні. А мисль моя зі мною разом у воді в Чорному морі. Мені доводилось випробувати й воду на каменях на бережку, там де хвилі були 12 балів. Я своїм появленням примушував тихим морю бути. Усе це зробилось чоловіком. 7512-39

    Лікар - спеціаліст по своїй хворобі, він також єсть адміністратором. Він що схоче, те й зробить. Він щодо цього хворий чоловік, він на це діло вчився теоретично, навчався. А щоб природу знати, учені нічого не знають. А природу ти не обдуриш. Вона технічне не любить, жене з колії. Усе це бездушне, зовсім мертве. Ми так живемо. 7512-43

      Чоловік не повинен хворіти й простуджуватись – це ідея Іванова. Він у природі навчився самого себе загартовувати, він у цьому ділі майстер-самородок. Я не простуджуюсь і не хворію. Що може бути нам краще як це, якщо ми в природі навчимо самих себе це все робити. І ми будемо робити, і в цьому ділі родяться плоди, ми їх почнемо між нами сіяти і в цьому істина зародиться. Наші ноги не будуть так утомлятись, вони не будуть  носити взуття на собі, щоб ним хвалитись.7512-45

 

Це люди продовжують вивчати, розуміти цей бугор,

де народиться чоловік нового характеру. 1976.06

      А тепер не те стоїть перед людьми. На землю прийшов Бог із своїми силами, з любов’ю до природи. Вона його зустріла, вона йому ввела здорову силу. Він її нам передає через руки струмом, магнітом від чоловіка до чоловіка переходить. Ми так не звичні наше діло в природі робити. А що вийде? Ми врешті-решт нічого не знаємо. А коли ми холодом оточуємось, ми - близькі до єства, у нас тепло розвивається, від чого єсть наше людське життя, воно робиться на чоловікові сильне. Найголовніше в житті єсть наші люди, їх природа народила по-своєму, природно, а вони стали відходити від цього діла. Їм треба руки в брюки, нічого не робити. А коли чоловік робить, він оточений думкою. Вона його примушує, одне кінчає, а інше починає. Цьому всьому нема кінця-краю. Краще буде нам нікому не вірити й нічого не робити. Це буде істина наша людська, самих себе зберегти в природі за рахунок її повітря, води й землі. Це людям єсть усе, вони нам дали в житті все. Ми в ній народились, ми в ній і вмерли.

     8. А тепер єсть між нами народжений Бог із своїми силами, вони живуть із ним.

     Треба цього чоловіка виховати в дусі свідомості. Йому треба руки людські живі, але не мертві. Пропозицію внести уряду. Незалежність – ідея Іванова. Загартування-тренування повинно робитися чоловіком, здоровим чоловіком. Це його вчинок. Перше. Він повинен купатись холодною водою два рази на день. Друге. Чоловік повинен здороватись із людьми з усіма, із своєю ввічливістю низько голівкою і говорити вголос: «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Третє. Це треба шукати бідного нужденного чоловіка, йому треба дати 50 копійок. Перш ніж дати ці гроші, самому собі сказати: я йому даю за те, щоб мені було хороше всюди. Четверте. Чоловік повинен протерпіти 42 години. Не їсти ні води, ні їжі (у п’ятницю ввечері поїсти)  усю суботу до самої неділі до 12 годин дня. А тоді треба повітря тягнути через рот три рази й говорити: «Учителю, дай мені здоров’я». Це робити треба, як свято, на тиждень один раз. П’яте. Не плювати, не харкати на землю, не пити, не палити.

     Від чого легко живе в природі чоловік, йому природа помагає жити. Він уже не зробиться злочинцем або хворим чоловіком. Тому нам і треба цим займатись. Не будемо простуджуватись і хворіти, тому нам усім і треба робити. Це все робиться людьми хворими, вони задовольняються хорошим. Що може бути краще від цього? Чоловік робить усе, у нього виходить.  Ми, це люди всі за Учителевим ідейним ученням, підготували матір із Москви Раїсу Голікову. Вона нам дала згоду народити дитя без усякого споживання. Усе це в думках обдумав у природі особисто. 7606-14

      В економіці робить чоловік організовану злочинність, а створюючи її, люди втрачають своє здоров’я. Іванов не за ці умови, він – за розвиток на чоловікові фізичного здоров’я шляхом загартування-тренування, пробудження. Ось що треба буде чоловікові здоровому, і не завадить це все хворому. 7606-20

       Води, повітря й землі не треба боятись. Вони нас усіх до одного зустрічали й хотіли, щоб люди були близькі в житті. А ми самі це діло не схотіли сприймати, від цього діла відійшли подалі. Ми природу визнали ворогом у житті. Вважаємо: вона це нам уводить за наше до неї ставлення.  Ми живемо в ній однобоко: усе хороше й тепле сприймаємо, а від холодного, поганого ми ховаємось у технічні умови. Ми не віримо природі.  А віримо ми штучному, його руками робимо. Вважаємо: це все нам дає порятунок у житті. Ми з вами нічого не робимо своєму тілу, щоб нам було холодно й погано. Ми повинні повітрям задовольнятись, водою купатись, а по землі босим ходити. Це все буде робитися для здоров’я. 7606-24

      Учитель учить людей добру, здоров’ю. 7606-25

     Медицину як таку науку ніхто не має права хулити. Вона робила, робить  і буде  по-своєму робити – хворобі помагати. На це стандарт, хімія, шприц і ніж - не помічники, а знищувачі чоловіка. Він же хворий, йому треба легке, а його поять, його колють і ріжуть ножем. Що ж треба здоровому чоловікові, щоб він не простуджувався й не хворів? Один ідейний вчинок Іванова. Він приймає дітей, дорослих і стариків. Усі вони приймають хороше. Що може бути від цього краще, якщо чоловік купається холодною водою й задовольняється повітрям, він ходить босим по землі для свого здоров’я. Це не відбереш ні від кого. Це буде наше здоров’я, за що Іванов виступає й що вводить людям. Він хоче, щоб усі були такими, як він. Учитель говорить про своє діло: воно мною знайдене в природі думкою.

      Люди не навчились жити, а навчились умирати. Природа так далі терпіти не може, у ній у праху лежать гроби – це наш такий розвиток. Ми це все зробили самі, а призупинити цього не зможемо, такий потік. А от тепер Бог прийшов на землю для порятунку душі. Іванов зробив із себе сам особисто. За його хороше людям вони його шанують, він користь їм зробив, оточив їх. Найшов таке місце в природі, сам себе на ньому показав небувалим новим чоловіком. Я всім говорив, говорю, так і буду вам говорити про цей факт, про це діло. Я йду по тій дорозі, вона нас веде до істини. Ми від природи доб’ємось, вона нас оточить своєю жалістю, вона на нас не буде так  нападати. 7606-31.

      Рятуйте в цьому свою душу. Для цього прийшов на землю Бог. Дотанцювались, доспівались, догрались. Це ваше все залишилось позаду, дивитесь на нього як на хороше. Ви гинете всі в цьому. Ми з вами живемо нелегально, технічно оточені. Ми живемо за рахунок чужого добра. Ми захопили місце, присвоїли його своїм ім’ям. Хто починав на цьому місці жити, його давно не стало. І не стане нас тепер. Це місце – чуже, природне, а ми як на своєму живемо. Нас із вами як таких прибирає природа, щоб ми з вами цим добром не хвалились. 7606-35.

      Йому, як чоловікові з нестатком, треба, щоби було повітря, щоби була вода й земля – повне пробудження. Ми з вами єсть люди природи, із своєю думкою не вбивці чоловіка – хранителі людського життя. Ми за нового, без потреб чоловіка. 7606-36.

     Ми повинні із себе зробити в природі Бога не за яке-небудь чудо, а за твоє діло: ти повинен усім людям зробити користь. Ми – за здоров’я, за життя своє в природі. 7606-38

      Я живу та вчу людей по-природному жити. Люди від мене одержують здоров’я, за це мені дякують. Я живу так, як не живе жоден чоловік у житті. Найголовніше – люблю людей, їх не примушую, а прошу як людей, щоб вони по-моєму робили. Я виріс таким у природі в людях і хочу сказати їм: усі можуть такими зробитись.   

    Ми відійдемо від смерті, а прийдемо до життя. Нас не буде природа ображати, ми для неї будемо милі. Як Бог просить природу? Як матір свою. Це єсть сила в природі й у житті. Правда – це єсть природа, вона з чотирьох кінців приходить говорить нам, людям: пожили з південної сторони – переходьте на північ. Ми жили на заході, тепер поживемо на сході. Усе це наше, людське. Пожили, похвалились, потанцювали, проспівали свої пісні, а тепер візьмемось за найгірше в житті й холодне. 7606-39

     Що може бути краще від природи, від повітря, від води, від землі? 7606-40       

      Я не хочу бачити вчення людського, я – практик. Іду дорогою такою, а мисль мені треба та, котру я знайшов у природі. Чому люди самі їдять, самі одягаються й самі в домі живуть? Здавалось, жити б у цьому, а природа за це своїм учинком образила, узяла й накинула виразку або грибок. А проти цієї появи ми засобів у природі не створили, і нема між нами чоловіка, уболівальника в цьому. На наших очах на цьому місці чоловік може фізично захворіти. Це за його нехороше до неї вона його стьобнула. Він здався, став почувати погано. 7606-41  

     Економіка зробила злочинця, а злочинець породив юстицію. Бунтівника судили, посадили в тюрму. А тюрма зроблена людьми, вона себе розвила. Якби ми не мали економіки й політики, ми б не робились злочинцями й хворими людьми. Нас умови заставили це зробити. Ми сіли в тюрму й лягли в лікарню через це діло. Ми – вихідці з капіталістів, свою форму розвинули по-своєму по-соціалістичному так жити, як не жили, - хороше й тепло. А як ми з вами в цьому вмирали, так ми вмираємо тепер. Потік один, він був між нами й зостався між нами таким. Що може бути гірше, ніж це діло? 7606-44.

      Люди всі до одного чоловіка народжені живими в природі. Їх зустріли повітря, вода й земля. Це - милі в житті друзі, але люди з ними разом не пішли, вибрали свою дорогу, стали по ній шукати найкращі якості, стали захоплювати, своїм ім’ям називати. Люди через це місце стали залежними в природі, їх умови заставили про це думати. 7606-45

      Ми беремо в житті чоловіка, народженого нами. Ми його народили для життя свого, він у нас потребував їжі – ми його годуємо, йому треба в житті одяг – ми його робимо та його одягаємо. Це введено нами, за рахунок цього ми живемо й потребуємо цього. Ми дім з усіма вигодами зробили. У процесі цього всього нашого діла наш чоловік цим не задовольнив себе. Нам не сказав, що це більше не треба робити. Ми, люди, цю потребу самі на ньому розвинули. Він у нас через це діло зробився в природі жадаючим хворим чоловіком. Якщо ми з вами йому не дамо їсти, він починає кричати. Він не навчився між нами без цього бути, одяг носить на собі завжди, йому хочеться, щоб він на ньому був чистенький, хороший, теплий. У нього на це й родилось велике бажання, він без цього – хворий чоловік. Він технічно в природі розвинутий, він без дому житлового жити не навчився, йому необхідно треба. Ми йому в цьому помагаємо, ростимо його до пори. Він у нас захворів, на нього напала хвороба. Щоб її не було на цьому чоловікові, ми з вами йому нічого не робимо. Він у нас нами вихований у природі; йому дай, він нічого не знає. Його діло одне – потребувати від нас.

     А коли чоловік трудиться, він утомлюється. А раз він утомлений, не пробуджений, уже це єсть хвороба. Ми всі такі є безсилі люди, хворіємо ми завжди – так це не життя людське, а смерть наша. Ми цю систему в природі самі розвинули: наше таке в цьому бажання. Ми вмираємо, а робимо. 7606-51

      Якщо ми з вами за це діло візьмемось, у нас так і зостанеться залежність, вона наша єсть нужда в цьому. Ми – люди втомлені, а не пробуджені. Ми живемо в природі за рахунок її добра. Хворі люди, нам дай, ми нічого не розуміємо. А що виходить із цього? Ми з вами нічого не знаємо. Нас оточує природа. А в природі єсть хороші й погані якості. Це буде випадок, а природний чоловік без біди зостанеться. Випадкова це стихія. А от у природі заслужити, щоб природа тобі в людях помагала – це треба мати щастя. А в природі найголовніше - чоловік, він мислитель усього, він творець усього діла. Схотів він – зробив. У нього виходить, це живий факт, живе діло. Ми повинні народити такого чоловіка, нового небувалого в житті, щоб він не був залежний, не мав потреби ні в чому. Його хвороба – це ворог природний. Коли тільки чоловік природно займається, у нього ця хвороба щезає. Через це діло в природі чоловік у житті своєму над своєю нуждою переможець, він же й хранитель самого себе. Те, що він має в себе, це природне явище.

      Чужим добром і капіталісти не вдержали, і не вдержать усі, що роблять цим добром. Іванов – аналізатор цього діла, творець у житті, за наше все, зроблене нами, буде судити. Ми – люди нелегального характеру. Наше діло – умри, а дай. Це яма, котру ми вирили в землі й у неї поклали чоловіка. Не все це єсть життя таке. А природа така єсть, вона говорить: побуло одне хороше й тепле, тепер треба взятись за холодне й погане. Що вона нам дає, ми з вами не робимо, а доводиться робити. Учитель єсть чоловік, учить нас усіх одному. 7606-53

    А єсть люди, котрих я приймаю й даю їм свої сили. Вони тоді робляться такими, як я єсть. Вони купаються, по снігу босими ходять, нічим не хворіють. Що може бути від цього краще? Здоров’я одне з усіх. Бажаю щастя, здоров’я хороше. 7606-58

      Люди людей народжують, люди людей умертвляють, люди людей закопують у землю, люди вічно лежать у праху. Про них ніхто так не думає, як думає один Бог. У Бога всі народжені люди на обліку, він їх за добро їхнє любить, а за погане  ставлення він їх карає. У людей уся сила до їхнього поганого. Люди думають: вони роблять для себе хороше, весь рік весь час люди трудяться. У людей мисль розвивається, хоче бачити хороше. А погане саме приходить, це стихія, воно народжується природою випадково. Природа любить Бога, він у ній один єсть Володар. Хто з людей його просить, той і одержує. А той, хто не думає про нього, він завжди програє в усьому.

     Нужда, нестаток – це хвороба людського життя. Найголовніше – у природі не дається освоїти космос. Усі вчені люди про це думають, уводять у життя невагомість. А чоловікові треба для життя фізична сторона: по землі ходити босим, повітрям задовольнятись, водою купатись – це єсть пробудження центральної нервової частини мозку, найлегший спокій.

      Люди всі, живущі на білому світі, вони цього нічого не роблять. Людям треба їх діло робити, у ньому помилятись і на віки-віків лягати в землю. Що може бути людям на білому світі гірше, ніж смерть? 7606-69

     А от цього люди не ждуть, щоб із чоловіка утворився Бог. Він до нас таким даремно не прийде. Він своїм учинком здивує нас, своїми силами. Хочеш-не хочеш, а жити треба. А життя буде в нього, воно ним буде зроблене в холоді й у поганому вигляді. 7606-73

      Люди тільки думають про те, щоб їм не вмерти, а в собі вони не шукають цю істину. Не стають на ноги, щоби бути Богом. Він не якась вища особа, він – чоловік із своєю ввічливістю, із своїм учинком, нижчим від усіх. Він - Бог, його діло корисне людям. Бога люди в себе бачити не хочуть, а самі живуть у великому нестатку. Їм треба, щоб хтось у цьому горі поміг, а самі вони не в силах узяти. 7606-74

          Хвороба ця як мучила чоловіка, так вона  мучить його. Ми нічого такого в житті не робили, не робимо й робити не будемо – боїмось і не вміємо. Нас усіх таких природа зустрічала природним, живим, а ми в природі зробились бездушними, неживими, мертвими. Ми озброїлись проти природи.

      Ми, усі люди, - злодії й убивці її. А щоб зробитись у людях Богом, такому вченню ми не віримо як такому й такої ідеї. Вона нам знайшла своє нове в природі, холод і погане діло.  Це дорога єсть Бога, тобто Іванова, він придержується, по ній іде  босою ногою по умовах. 7606-81

     Я на високому кургані на Проваллі простоював часами, днями, ночами, природу молив, просив, говорив їй свої слова: природа, ти мені дай життя й моє вчення в цьому, щоб я навчився, як буде  треба  робити й описати, щоб люди це  діло зрозуміли, що я – чоловік із своєю ідеєю, а належу Божій стороні. Я – вояк з усяким захворюванням, усякою бідою. Я – переможець у природі ворога, гонитель усякої хвороби. 7606-92.

    Тьотя Дуня, хазяйка, сказала мені:
 
- Хворію я спиною п’ять літ, вона мене мучить, я з нею мабуть умру. - Я їй сказав:
- Віриш мені – вийди на поріг і зроби три рази вдих і видих, а сама скажи: Учитель, дай здоров’я. – Вона пішла, зробила, попросила, їй стало легко. Вона заходить у дім свій, говорить усім нам:

 - Ти єсть Господь.
   
Вона правду сказала. А люди це діло підхопили, стали просити мене.

Особливо себе показала Євдокія Панкратівна Бочарова. Вона п’ять літ промучилась без ходіння ніг. Вона чим тільки не лікувалась, де вона не була: і в санаторіях, і в будинках відпочинку, - а ноги як були атрофовані, так вони й зостались. Я тільки їх, як Господь над цим, заставив пробудити. Вони в неї стали живі, ходити по землі. 7606-93

      Треба піддержати мене в цьому ділі, а вони хотіли класти в лікарню. Я від цього діла пішов. Біг через аеродром. Мені було 35 літ. Я був гренадер щодо здоров’я. Моє здоров’я – це всіх нездоров’я. Тепер про це пишу. Дивлюсь угору, а літак-кукурузник літає. Я його посадив мислю, він сів біля мене за причиною. А дорога, вона зробила вилку, і вправо, і вліво дорога вела. Я не знав: куди мені йти. А стояв ждав когось. А чоловік по правій дорозі йшов. Я його ждав. Він зрівнявся зі мною, я перед ним вибачився, спитав: «А як можна попасти в Синельникове?» Він сказав: «Іди по моїй дорозі».  Я пройшов всього мало, як тільки глянув на нього, а його як такого не виявилось. Я був уражений. Люди наші вчені, був такий психіатр Покровський, доктор Артемов і професор Корганов, вони на мені, такому ідеальному чоловікові, помилились: мене визнали психічно хворим чоловіком - параноя розвиток особистості, шизофренія. За те, що я ходив роззутим по снігу, мені дали першу групу. 7606-95

      Чоловік має жити в природі, щоб йому було тепло й холодно, хороше й погане, щоб не гидував природою. Вона ж нашим тілам – мати, вона всіх людей зустрічає однаково повітрям, водою, землею. А ми не схотіли, узялись за діло робити діло, щоб нам було в цьому хороше й тепло. А нас оточила втома. Ми в природі захворіли. 7606-101

      Не їжа з одягом чоловіка в житловому домі  рятує – роль  відіграє чоловік живого характеру. Він може жити в усьому і так, і сяк. У людей у природі єсть усе. Він може по природі по землі ходити босим для здоров’я, живитись повітрям, а пробуджуватись водою.  Люди в цьому завоюють життя вічного характеру не в космосі, а на землі.     

       Мені треба чоловік, я його як хворого чоловіка кладу на спину, його тіло, він лежить переді мною. Я своїми руками беру, лівою рукою – за голову, правою рукою – за пальці ніг. Уже я своїм здоров’ям, своїми силами, струмом оточив його безсиле тіло. Воно моєму тілу підкоряється, я вчу його, що треба робити, щоб цього ворога видалити, щоб він щез у ньому. Я його пальці на ногах повертав, він це робить, пальці на руках теж повертає. Це робить його мозок, розум його. Потім хворий дивиться на своє серце, на легені, у живіт, животом усередині повертає вправо, вліво. Я після цього всього беру пальці ніг, їх смикаю, і тут же заставляю хворого глибоко дихати через рот до відмови. Я йому в ногах посмикав, беру за руки. А хворий у цей час дихає. Коли закінчить, я руки беру, піднімаю його на ноги, ставлю. Знову пальцями в ногах хворий повинен повертати у руках – теж. Після чого хворий разом зі мною, я його як ділок держу за руки своїми руками й прошу, щоб він глибоко разом через рот дихав, робив вдих і видих. А тоді я його веду під холодну воду, його купаю, пробуджую, лякаю його тіло. Коли скупаю, він під водою кричить, йому холодно, він боїться води. Він у житті так не купався, а тепер його купає Валентина. Потім під мої руки знову попадає. Я його ставлю перед собою, держу за руки його й починаю його вчити, що він повинен робити в процесі цього діла. Я його прошу, щоб він це робив. Це моя просьба, щоб хворий вранці й увечері купався холодною водою два рази на день. Потім друге: зустрічаючись із людьми, здоровкався, низько головку клонив, говорив «здрастуйте», дідусь, бабуся, дядя, тьотя й молодий чоловік. Це твій єсть обов’язок не проходити жодного чоловіка, усім треба ввічливість, пошана. Третє: треба знайти бідного чоловіка, який потребує 50 копійок, йому їх дати треба. Перш ніж давати, треба сказати слова свої: я, мовляв, даю цьому чоловікові за те, щоб нічим не хворіти, і віддай. Четверте – це терпіння без їжі. Чоловік не їсть 42 години: у п’ятницю ввечері поїв, а в неділю треба сідати їсти в 12 годин дня. Треба вийти надвір, подихати повітрям. З висоти тягни повітря й Учителя проси: «Учитель, дай мені здоров’я». Три рази потягни повітря – три рази говори: «Учитель, дай мені здоров’я». Тоді сідай їж. Це твоє свято. П’яте, не плюй, не харкай, не пий вина й не кури. Все.

      О ш: Мій досвід. Практика показує, що краще обливатися вранці до їжі, ввечері також – до їжі до шести годин. Краще обливайтесь надворі, а не в житловому приміщенні. Обливайтесь заради життя. Хай буде життя. Перед обливанням робіть вдих і видих тричі, просіть Учителя. Обливатись ніколи не хочеться, вода страхає – це нормально, але не підкоряйся страху, не бійся, перемагай страх. Любіть воду, говоріть воді: любима, хороша, мила, дай здоровя тощо. Після обливання дякуйте. Після обливання дуже хороше почуття, кращого не буває. Після свідомих дій, наслідком яких є почуття холоду, поганого, завжди від природи самі приходять благі дії, які мають почуття тепла в тілі, хорошого – це закон природи. Після обливання співайте Гімн Учителя багаторазово. Любіть Учителя, Бога землі. Запитують: якщо умови не дають облитися вчасно, чи можна не облитися? Можна, якщо це не система, але просіть заочно в Учителя вибачення, запевніть Учителя, що не кидаєте виконувати Його систему. Потім надолужите утрачене. –  

      Технікою, штучним не задовольнили себе люди наші, так і ми залишились бідними людьми. А в природі ці життєві якості є, але ми не вміємо й не хочемо їх у природі шукати. А я знайшов, оточив себе ними, хочу сказати. У холодному й поганому ділі єсть усе, лише б чоловік за це взявся. А він не береться, боїться, вважає: він у цьому простудиться й захворіє, умре. Це його така єсть мисль при ньому. А чоловік як тільки не йшов від цього, його природа нагнала, догнала, посадила виразку або грибок, від чого чоловік не має сил відбитись. Люди втомлюються, засобів нема й чоловіка нема такого, хто б народився уболівальником за це. Скажіть мені, будь ласка: кому треба цей хворий чоловік із своєю хворобою? 7606-108

      Треба буде робити, щоб не хворіти, не простуджуватись. А коли ми цим оточимо себе, то в нас буде продовження. Ми це життя переробимо на нове невмираюче діло. Життя моє, воно нам, усім людям, у природі покаже. Ми, усі люди, побачимо на ньому цю істину, котра ним робиться. Це природа, це повітря, це вода, це земля. А вони єсть мої милі друзі, я їх один полюбив. 7606-112

      Ми з вами від цього, як від свого імені, відмовимось, визнаємо це все природним добром, ніким воно не присвоєне, і на ньому робити не будемо. Ми, люди, навчимось жити в природі за рахунок самих себе. Ми перестанемо чужим природним користуватись, візьмемось за своє живе енергійне. А те, що ми робили на цьому місці, ми більше робити не будемо. 7606-114

    Я тут ні причому зі своїми силами. Мене тільки люди просять як Бога в цьому. А ви самі знаєте, я єсть чоловік із своїми словами, з такими словами, котрі в житті помагають. Це ваша воля. Ви мене просіть, а я випрошу.7606-118

      Він вірить природі. Вона нам зробила те, що ми маємо. Вона ввела чоловікові хворобу – вона скасує через цього чоловіка. Що може бути від цього краще? 7606-135

    Це все чоловікові приходить через природу. Що найголовніше в житті чоловікові? Повітря, вода й земля. Вони не продаються й не купляються, а без усяких грошей помагають через чоловіка, через того вболівальника, хто ці якості знайшов, ними огородився, за що його як чоловіка й зберігають. Учитель - це Іванов. Ніяке штучне, ніяка хімія й техніка не помагають чоловікові, а помагає в цьому природа через здорового чоловіка, хто оточив себе цими засобами. Вони помагають чоловікові тоді, коли чоловік робить те, що вчить  його ідея. Вона не живе без повітря, вона не живе без води, без землі – це єсть джерело здоров’я. 7606-137

      «Так», - цьому вчинку люди скажуть. І будуть бачити, як по землі буде ходити сам Господь із своєю ідеєю. Він буде здоров’я розповсюджувати для життя всіх. Ми це діло в людях діждемось і всі до одного чоловіка скажемо в один голос: «Це Бог ходить по землі». Він і раніше ходив, і він би вічно по землі ходив, але сил він своїх не мав. А тепер люди між собою народили, йому  в цьому ділі помогли оточити себе у природі природою, незалежно в природі. Він для цього діла загартувався тренуванням у природі, він не простуджується. Що від цього в житті краще? І навчився в природі своїми найденими засобами володіти. Люди стали від цього всього користь одержувати. А раз людям від цього діла стало хороше й тепло, то чоловіка назвали Учителем. А раз він себе в цьому показав задовільно, його вчені визнали: для людей треба як практичний чоловік. І дозволили в людях сіяти зернятко. Він для цього діла пішов своїм тілом по землі, він своїх людей веде, вони його просять. 7606-151

     Нас Учитель приймав, він нам дав здоров’я. Ми тепер не простуджуємось, не хворіємо. Що може бути нам краще від цього всього? Ми в Учителя перехрестились, він нас освітив. Ми повинні в цьому всьому йому як такому помагати. Нехай його таке слово між людьми живе. Ми цю ідею повинні зберегти.  Ми повинні цих людей, ображених природою, шукати, находити й приводити до Учителя. Це наша всіх єсть фізична природна робота в природі, щоб чоловік не страждав ні від якого захворювання. Ось що нам Учитель найшов, він це все на нас сіє. Ми не повинні забувати слова, сказані Учителем.

      Люди даремно не скажуть свої слова, що по землі ходить Бог.  Це єсть чиста правда. Вона починається з Москви, а закінчується аулом, хутором, селом. Усі люди це будуть жадати, їх примусить природа це зробити. Бог з нами, усіма людьми. 7606-155

     Люди в цьому потоці не задовольнили самі себе, їм треба легке, а вони оточили себе тяжким. Що мене в природі рятує? Я ж єсть друг природи, люблю її, охороняю, ніколи не роблю те, що не треба. Моя любов уся близька до природи. Я – уболівальник у цьому ділі, хочу, щоб чоловікові цьому було легко. Я прошу природу, вона мені в цьому помагає в усьому.

     Я хіба проти медицини? Я не проти, а за неї. Вона нам багато зробила й багато робить. Усі ті люди стараються помогти людській хворобі. А перш ніж цій хворобі помагати, треба помогти собі. Чоловік боїться природи, особливо білого снігу. Усі бояться: і ті хто хворіє, і ті хто не хворіє. Він нічого не робить, у нього одна мисль така, котру не зупиниш. Сьогодні зробити треба те, а завтра – інше. Кінця й краю в цьому ділі нема. Єсть одне - давай і давай. 7606-166.

      Сьогодні, 19 червня 1976 року, професор онкологічного інституту Блохін розказував про розвиток на чоловікові рака. Він передається через діло чоловіка. Він у природі одержав через своє паління тютюну. Це все робиться чоловіком, він його сам зароджує в природі. Не треба буде їжею задовольнятись і не треба вина пити, і не треба буде тютюн палити. Це все через повітря сама природа на чоловікові сіє. Ми перед природою робимось винуваті, вона нам наносить свої такі сили, ми їх одержуємо й робимось у цьому кволі. Нас умови оточують, ми стаємо ображені нею, вона зостається незадоволена цим. 7606-172

     Поки в нас єсть сили, ми можемо позбавитись від цього всього. До нас на землю прийшов Учитель для порятунку в цьому, він багатьом помагає. Шкідливе щезає, а корисне живе. Кінця цьому нема в природі, єсть ці якості, ними можна буде оточити себе – це повітря, це  вода й земля. Що може бути гірше чоловікові, коли він палить, він п’є? А щоб він сам це ось кинув, у нього на це сил не вистачить. Він у легенях міхурець розвинув нікотином. А щоб його розсікти, прибрати, чоловік не вміє сам. А Учитель цьому помагає, робить у людях, хто тільки захоче не палити й не пити. Це психічне захворювання, ним страждає дуже багато людей, через що вони скоро гинуть. Учитель найшов ці якості, ними оточив себе в природі, помагає людям усім, лише б чоловік дав свою згоду в природі це діло робити. Усьому діло буде повітря та вода із землею. Чоловік три дні займається, робить, у нього щезає все це куріння. А потім місяць треба займатись із цим  - горілочку не будеш пити. І все твоє здоров’я в цьому ділі, ти його повернеш у себе.

     Ми не хочемо цього робити й не вміємо цього робити, через що ми страждаємо, тяжко живемо. А коли нас прийме Учитель через свої руки, то наше тіло заживе легко. Ми цього всього досягнемо через учення Учителя. Усі хвороби чоловіка сильно калічать його. А через ідейне діло усі ці хвороби щезають, вони безсилі прогресувати в природі. Ось що нам Учитель найшов – життя, але не смерть. А ми не хочемо його такого слухати й не віримо йому. Без повітря, без води й без землі життя ніякого нема. А ці ось мої любимі друзі, вони мене через моє таке діло полюбили й дали своє таке слово мені в усьому помагати. Ворог у природі, він через моє тіло щезає, а мир у цьому ділі живе. Ось що нам треба, але не палити й не пити, це перше захворювання. Якщо ми з вами, усі люди, за це ось діло візьмемось і станемо це діло робити, то в нас, як казка, буде написана в цьому ділі. Ми з вами зробимось новими людьми, нас природа простить, і більше вона не буде так карати. Ми з вами в ній заслужимо бути такими щасливими людьми, це буде між нами. 7606-175

      Мені їхня хвороба не треба. Моє – це пробудження центральної нервової частини мозку. 7606-191

 

Люди. Продовження. 1976.08

      Що ви, учені, зробили на своїх місцях, скажіть мені, Іванову? Він прийшов із силами своїми в природі еволюційно довести. Треба не хворобу, як це робиться в людях, лікувати, а треба чоловікові помогти здоровому, щоб він не простигнув  і не захворів. А хвороба як така, вона сама щезне, піде від цього діла. А та хвороба, що йде по природі, вона буде безсила напасти. 7608-27   

      Здоров’я загубив, а без здоров’я й життя нема. Ми до цього йдемо, нас природа в це веде як таких. Ми сили загубили, нам прийшов кінець. Треба б жити в цьому, а нам природа не дала. 7608-29

      Учені люди додумалися з чоловіка живого зробити: одного в бригаді чоловіка патріота оточити нагородою, а потім всіх решту гнати в бій з природою, щоб люди не доживали до пенсії й умирали на віки віків. До цього Учитель із своєю ідеєю не веде своїх людей. Він просить: по можливості трудитися треба до свого часу. Ми знайдемо інше, замінимо труд. Люди все зроблять, вони ім’я Учителя піддержать своїми силами. Природа їх пожаліє, їм не дасть свою гибель. Люди одержать від природи те, що треба. Їх потік життя змінить путь. Люди по Учителевій дорозі підуть.7608-31

    Я за всім ділом єсть Бог, ходжу босим по землі, учу людей здоров’ю, щоб вони не хворіли, не простуджувались, були сильними. Ось що людям буде треба для їхнього життя. Люди повинні це діло зрозуміти й піддержати ці якості на людях. Вони не хочуть умирати, а це їм життя дасть. 7608-42

     Лише б тільки одного з них нам поставити на ноги свої, йому дати силу, а потім він, як хоче.  Це – його діло, він єсть хазяїн становища. Хочеш жити, – будь добрий, живи. У природі дві дороги. Одна – людська, друга – Божа. Хочеш жити по-людському – живи. А схочеш – для тебе ці ворота не зачинені. Можеш стати на арену  сучасного чоловіка в його техніці – ставай. Не захочеш ним бути – для тебе єсть Божа дорога, вона ніким не зайнята. У Бога в природі – природна сторона, незалежна ні від кого, а любляча всіх, все. Дуже багато ввічливості. Щоб капризувати? Цього нема. 7608-47

     Сон розвинутий на чоловікові – це теж недобре. Краще було б, якби чоловік сам себе примусив у природі залишатися без усякого всього. На це треба буде мати своє таке в житті терпіння. Воно дає в природі чоловікові силу. Ми оточуємось у природі почуттям, але не продуктом і не товаром, а духом. 7608-52

       Бідні ми люди, стражденні в душі й серці. Не хочемо ми вірити Божій силі, і не робимо ми нічого для порятунку свого життя на землі. Ми з вами як умирали, так ми, усі люди всього світу, будемо без його сил умирати. 7608-54.

      Це їхнє таке діло на них зробило, вони в ньому сильно помилились. Не треба було йти проти Божих сил. Він чоловікові не велів їсти й не велів одягатись, дому  потребувати. Єсть життя природне незалежне, холодне і погане, від чого все життя йде. Природа, цим вона дихає, ледь нам про це не скаже: «Від мене ви не відходьте». На нас ніякий ворог природної сторони не нападе. Ми всі будемо сильні дати опір будь-якому ворогу. Уже болячка чи грибок безсилі будуть у цьому на нас напасти. Ми, такі люди, одна сім’я будемо в природі. Нам не треба буде юстиція як така, вона від нас таких відпаде. І не буде між нами таких учених, котрі живуть нашими ділами. Ми не будемо робитися злочинцями й не будемо хворіти. Усе це буде в житті нами зроблено в природі. 7608-68.

      У цьому ділі наша велика помилка, що ми караємо, але не прощаємо чоловікові. Учитель нам, грішним усім, він прощає й не карає. Просить нас, щоб ми цього не робили. Вся його історія ідеї, вона ввічливістю оточена, і робляться всі люди цим. Ідеш по дорозі, а з тобою зустрічаються люди, що йдуть не по своїй дорозі з думкою,  він задумав її здійснити. А в цей час – зі своєю ввічливістю із словами «здоров». Він почув, призупинився й сказав: «Є люди такі, і про мене не забувають». Він уже робиться добрим чоловіком, а погане відходить. Чоловік по природі ходить, шукає в ній людей скривджених, нужденних. Перед ними пробачається, питає: «Вам можна допомогти чим-небудь?» Чоловік цих слів не чекав і не думав у себе від людей, а вони йому пішли назустріч чим-небудь помогти. Йому помогли ради того, щоб йому було. 7608-69

      Адміністрація хоч противилась, але задавала запитання: «Ви нам скажіть, що єсть у цьому ділі нове?» Як же не нове? У житті єсть пробудження центральної нервової частини мозку, що треба буде не хворому чоловіку, а найголовніше це здоровим людям. 7608-71

       А мені в цю хвилину – бах у голову з висоти мисль, вона мені говорить: «Чому це так у природі робиться людьми, вони їдять, одягаються, вони живуть у домі хороше й тепло, а природа їх карає своїм холодним і поганим,  вони захворіють, хворіють і умирають у цьому?» Що може бути від цього гірше?  7608-75.

       Я став добиватись навчання, написав Сталіну листа, щоб він мені поміг у цьому вчитись. А йому воно, мабуть, не надійшло, секретаріат відповідає: «Учитись – можна працювати й учитись». Після чого мені в цьому трапляється дві книги професора Ранке про чоловіка, про її організм і всі клітини. Я й вник у це діло, став придивлятися до мозку з двох половин, до розміщення його по всьому тілу. До аорти, до вени, до м’язів, до волосся, до нігтів. Словом, мій інтерес був весь на серці, на легенях, на животі й тому шлунку, через котрий приходила й виходила їжа, що псувалась. Вона не давала спокою людині. Вона у природі цього добилася трудом.

      Як я трудився. На ногах усе робив, а потім я за свою чесну роботу став гнаний. Мене люди незлюбили через мою шевелюру, я їм здавався попом. Навіть військова частина мене в цьому звільнила через волосся. Я носив бороду й волосся на голові. Працюю в Суліні в ОРС у директора Мазилкіна, він давав команду своїм робітникам, щоб мене як попа убити. Я рибу реалізував свіжу на вагах, а люди мене прийняли за попа й подали в районну профспілку заяву. А райком – директору: звільнити з роботи Іванова. І привели до того, що нібито  я відмовився від роботи. Мені шість місяців не ставати ніде. Я цей час використав на хворих людях, їм помагав. Вони одержували здоров’я, за це вони мені дякували, натовпом ішли. А я їм говорю, що про це лікарям треба сказати, нехай вони цьому ділу поможуть, щоб люди про це діло знали й до мене за цим ішли законно. Це все пророблено на Кавказі між сніжними горами та в лісах понад  бистрою рікою. Не доводилося так без усякої мислі залишитись, вона в мене на місці не стояла. Міг бути на Кавказі, а мисль моя була в Україні. 7608-77

       Не вчені будуть учити людей, щоб вони не губили своє здоров’я, а практика за це діло візьметься. Чоловік практично за собою всіх нас поведе в природу. Ми від неї навчимось, як буде треба, щоб не потрапляти в тюрму й не лягати в лікарню. Цього ми самі доб’ємося. 7608-105

     Я приймаю живим своїм тілом живе тіло, через руки передаю іншому чоловікові сили свої, котрі в мене єсть. Я не хворію, не простуджуюся, інші хвороби не в силах до мене пристати. Ці наявні сили я через руки передаю – інший чоловік їх одержує й моїм ученням користується природним порядком.

    Водою купатися, повітрям задовольнятися, а по земельці босим ходити – це електризація одна з усіх. Нам як людям треба за це братись. Ми в цьому – бідні люди, нічого цього не робимо. Хочеш бути в природі здоровим – у тебе єсть близькі твої друзі: повітря, вода й земля. Найближчі вони, ніколи не вмираючі друзі, не мають початку й не мають кінця. Так це робиться в природі людьми, вони народжені для життя, щоб у ній пробуджуватись, тобто повітрям задовольнити себе, а водою купатись, по землі ходити босою ногою. Це милі й незабутні друзі, вічно живуть у природі. 7608-112

     За моєю ідеєю по-природному, здоров’я купляти, продавати – ніхто не має права робити. А тільки має право здоров’я легко втрачати. Учитель наш дорогий у природі знайшов ці засоби, у природі сили, їх чоловікові будь-якому передає легко. Люди їх у цьому всьому одержують. Якщо їм від цього всього буде легко й добре, вони тоді самі разом обміркують і, якщо це треба буде, Учителеві зроблять свою подяку.

    Люди всі землі, живущі на білому світі, вони борються з природою. Люди на неї наступають зі зброєю в руках, штучно примушують, щоб вона їм давала багато свого добра. А людям цього мало, вони хочуть більше й краще, ніж це діло. А природа нам, таким людям, не дає. Ми, усі люди, через цей нестаток робимось безсилими. У нас єсть фізичний нестаток. А раз нема нашого задоволення, значить, ми думаємо, ми шукаємо по природі в людях такого чоловіка, хто б у нашому горі чи біді нашій поміг.

       Для цього всього народився в природі в умовах своїх наш Паршек. А Учитель – наше сонце, що зігріває нас усіх. Ми від нього сили одержуємо природні, ними володіємо, і тоді хоч у море йди сам і роби те, що робить Учитель. Він сам купається у воді холодній зимою, задовольняється повітрям, просить природу. Це повітря, вода й земля – милі мої незабутні друзі, вони ніколи не вмираючі. Як ви, усі люди, думаєте самі: поможе цим Учитель? Він говорить: любіть мене, як я люблю природу, і просіть мене з душею, із серцем. 7608-119

      Прошу природу, щоб вона мене зберегла й научила мене, щоб я навчився цьому всьому, щоб сили природні залишилися при мені. Я просив її, прошу її й буде просити її завжди й кожний раз. Любив її, люблю її  й буду любити її. А про всіх людей ніколи не забуду, завжди готовий помогти. Я їх усіх до одного цілую. Говорю: ви мої милі в житті єсть друзі, робили шкідливе, а тепер ви не робіть, а робіть те, що нас учить Учитель. Він не краде наше й не вбиває нас. А як учив нас хорошому, легкому, так він і вчить. Учитель учився в природі. А ми училися для чого? Ми в цьому є інженери – технічні люди. Нас навчили минулі люди, ми їх наслідуємо, як вони нас учили без усяких грошей не залишатись. Ми з ними живемо хороше й тепло. Це все нас із вами веде до поганого й холодного. У нас із вами всередині нема такого тепла, щоби бути без усього цього, чим ми живемо. 7608-121

      А Бог – це єсть твоє діло в природі. Ти його робиш і повинен його зробити, щоб вийшов живий у людях корисний факт. Ось чого треба буде в природі добитися своїм терпінням фізичного тіла – себе примусити зустрічатися з природою однаково: як із теплом, так із холодом. Треба вчитися жити холодно й тепло. А ми прийшли до хорошого й теплого, а від холодного й поганого ми в природі відходимо. Ми так природу недолюблюємо: своє тіло оточуємо зсередини та ззовні чужим, не живим, бездушним. Хочемо ми жити в цьому здоровими, сильними – це люди всі хочуть, але в них ця чара не виходить. У них усіх бажання жити хороше й тепло, а природа підсовує своє погане й холодне. Вони потрапляють у біду, часто хворіють і завжди вони вмирають. Це вважається не кругозорі, а однобокі умови життя.  Людське, але не Боже. Люди не захотіли Богом бути, а жили по-людському. Бог то Бог, але не будь сам поганий. Це найгірше, коли сам хочеш те, що людям не треба. А треба побажати людям те, що сам хочеш. Бог – це Іванов, він своє місце не присвоює. Дуже просить, запрошує: будь ласка, ставайте й робіть ви, усі люди, за цим ученням.

     Людське бажання – це вчитись, щоби бути в природі інженером, лікарем, професором й академіком. А Іванову здається: це чуже, природне, щоб усе знати, а користі людям не давати. 7608-129

      Іванов поставив собі мету Богом зробитись, пішов тією дорогою, по котрій люди не ходили. У Бога своя дорога – холодна, погана. А для всіх людей вона не хороша, а погана й холодна. Її Бог полюбив, став добиватись від природи, щоб у людях бути корисним, перемагаючи їхні хвороби. Я своїм учинком люблю людей хворих, їх своїм поцілунком розціловую. Лише б вони мене так полюбили, як я їх люблю своїм тілом. Я з них через це струмом знімаю хворобу. Ось, які єсть у цьому мої сили для наших людей. Я для цього в природі купаюсь, для цього загартовуюсь. Я не простуджуюсь, не хворію. Своє здоров’я їм передаю через руки. Учу, що треба зробити, щоби бути здоровим чоловіком.

     А ми зі зброєю в руках технічно ліземо їй помогти. А хворобу посадила на чоловіка за його витівки природа. Ніхто не має право це зробити, крім одного народженого заслуженого в природі чоловіка, котрий пішов для цього в природу на жертву. Він знайшов ці засоби, ними огородився, загартувався тренуванням,  досягнув. Його не стала природа тривожити через любов до неї. Він не став простуджуватись і хворіти. Свої сили одержав Іванов, він став на людях робити в природі користь, учити людей здоров’ю. Ось, де правда виявилась на людях, її знайшов Паршек. 7608-132.

      Учені люди роблять у природі цю техніку, на ній роблять, але не задовольняються. Люди сильно хворіють через свій виріб. У людей є зброя, вона їм у природі помагає розвивати ворога. Він був, він є й буде між ними таким, як він був у житті. Це природа, вона ці якості дала чоловікові через його розум. Він не дає спокою, він безперестанно думає, а робить ще більше. А в цій справі помиляється і на віки віків він іде з життя. 7608-133

     Це все люди вчені наробили в природі, вони не згоджуються з ідеєю Іванова. Він же чоловік, знайшов у природі такі засоби для кожної болі, пробуджуються, скасовуються самою природою. Вона посадила на чоловіка цей грибок, виразку – вона й скасувала. Ці сили Іванов випросив у природі, вона йому не відмовила дати. Вона - за такий учинок, котрим оточив себе Іванов. Він нікому не відмовляє ці якості сприйняти. Вони були, вони є, вони будуть у природі завжди. Люди їх мали, мають тепер і будуть вони мати завжди через побажання. Що сам хочеш, те іншому побажай. Це - треба любити людей, з ними треба згоджуватись. Люди хочуть – тут їм треба помагати всім. 7608-141

    Чому й що мене примусило в житті моєму ходити по снігу зимою при холоді роззутим? Це мої були заслуги в природі. Я дав своє слово перед хворою жінкою, вона ногами не ходила 17 років. А коли я її прийняв, вона стала ходити. Мої слова були такі: якщо вона піде ногами по землі, то я піду зимою по снігу роззутим. Я був упевнений у тому, що перед моїм тілом не встоїть ніяка хвороба. А вчені люди психіатри визнали на мені хворобу параноя розвитку особистості, шизофренію. Цього в житті ніколи не було, щоб чоловік свідомо це робив, а його визнали лікарі хворим. Я із цим діагнозом не боявся ніде виступати й зустрічатися з психіатрами. Вони  своє багатство розклали по всій землі всюди. Держать в умовах доти, поки він чи вона не зійде з путі. Те, що я знайшов у природі, було, воно єсть, воно буде перед усіма. Треба свою любов проявити до цього діла. А в природі, та ще такій, як вона єсть у житті своєму, я її не боявся зустрічати всюди дорогою, а говорив, говорю як із друзями і роблю. Це повітря, це вода, це земля, що є природне явище в житті чоловіка, поміч при всіх хворобах. Вона створює все те, що треба в її житті. Вона буває там, де це треба буде. 7608-145

    Ученим людям уже давно треба визнати себе в цьому винуватими. 7608-146

       Тепер перед ученими не мовчу, а про своє прямо скажу: ніякого горя я не робив, біди нікому не вчиняв, а тільки робив людям легке. Мій історичний цей учинок, він мене оточував людьми. Якби не люди. Вони цього від мене хотіли. 7608-150.

      Я йому як такому послу став про це все розповідати. У мене  нема ніякого нового, усе єсть старе; як було, так воно й єсть. Холодний і поганий бік в природі, вона досі живе, нікуди вона не дівається. Вона єсть, вона й буде, тільки ми з вами за це все не брались і не беремось. Я йому як ученому чоловікові говорю: у мене загартування-тренування в природі єсть. Треба загартовуватися, не хворіти, не застуджуватись. Ось це й усе. А найголовніше – це любов до цього діла. Я сам люблю й роблю для того, щоб не застуджуватись і не хворіти. Ось це й єсть лікар. Його діло – свої сили передати іншій людині. Ось це буде діло наше нове для всіх. Ми, усі люди, повинні взятись за це діло й робити його з душею й серцем. У нас це вийде, ми від природи доб’ємось, вона нас пожаліє за це, не стане на нас нападати. 7608-153

      Я прочитав їм напам’ять «Перемогу мою». За ділом я – самородок. Джерело моє – це загартування-тренування. Я один труджусь на благо всього світу. Учусь я в природі, хвалюсь перед світом. Хочу вам істинно сказати про самозбереження своєї клітини. Моє здорове, молоде загартоване серце – двадцятип’ятилітнього чоловіка. Мій вихід – у світлі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї власної смерті. Якби цього не було, я б давно вмер. Я – чоловік землі, дихаю дуже сильно, говорю різко, не про якесь чудо, а про природу, про фізичне, про практичне явище. Це найголовніше: чисте повітря, снігове пробудження – миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю й уболіваю, ніколи не забуду про хворого. Душу із серцем знаю добре. Хочу я йому допомогти. Через руки вбиваю біль. Це не слова говорять, а робиться ділом. Рука пише, вона – Владика. Ніколи про це не забути. Дуже справедливо вона говорить. А просьба яка? Мене треба просити – будеш завжди здоровим. Кому це не треба буде, юнаку молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Природу треба любити як матір рідну, це буде чиста правда. Роль не відіграє проти чоловіка хвороба, а відіграє чоловік проти хвороби. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб не потрапляти в тюрму й не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде нам слава, якщо з нами зустрінуться дідусь, бабуся, дядя з тітонькою чи молодий чоловік – ми скажемо: «Здрастуйте». Ох і життя наше таке тяжке. Зрозумійте ви моє терпіння, загартуйте свої серця, милі мої ви люди. Подивіться на сонце: побачите свою правду. Бути таким, як я: Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. 7608-163

       Роль не відіграє хвороба проти чоловіка, а відіграє роль чоловік проти хвороби. Людям не треба тюрем, не треба лікарень. Чоловікові треба здоров’я, поняття життя. Ось що несе наш дорогий Учитель. Несе життя нове невмираюче. А це обов’язково буде. 7608-172

 

Батько, отець український рідний. 1977.01

      Мене як такого брали для дослідження спеціалісти психіатри в лікарні. Вони вважали мене психічно хворим, ненормальним: розвиток параноя, шизофренія. Я з ними як із такими зустрічався ввічливо. Дуже боявся й боюсь зараз їхнього режиму. Не так страшний він, як страшні там люди. У них своє самодержавство від найпростішої нянечки до найголовнішого лікаря. Усі вони – не за хворого. Їм його за системою привезли, вони не проти, щоб його прийняти. Вони – на роботі, їм треба гроші, їм за це платять. Зміна за зміною здає свою роботу, іде від неї. Я був там, зустрічався з лікарями, говорив з ними як з адміністративними особами. Ніхто з персоналу не скаже на свого лікаря, що він нічого не знає, а завжди  таку особу вона чи він похвалить.

      Я до них як таких підходив і завжди їх називав бідними людьми за їхнє, чого вони в своєму житті не зробили. А їм доводилось робити, але в них не вийшло. Вони стараються вилікувати хворобу таку, котру посадила природа. Це – ніщо. Перш ніж бути в людях лікарем, то треба зробитись самого себе лікарем. А люди єсть природа,  вона не всіх  оточує своєю силою для життя свого. Вона й навчила, як треба буде іншому чоловікові ображеному, хворому помогти. Треба сил набратись у природи, щоб вона тебе освітила за твоє діло заслугами. Героя роблять люди. А люди одержали від нього небувалу користь, поміч в їхньому житті. Хіба це  було б, якби ми позбулися лікування того, котре штучним, технічним помагало.

       А тепер ми доб’ємось від природи, тому що цей за дорученням природи нам про весь цей початок описав, як люди стали на ноги ставати, щоб в природі наша народна медицина, що помагає, сама себе викинула в людях заради свого життя. Це треба вірити Богові, його треба просити. 7701-3.

      У природі для цього треба робити, щоб нам не хворіти, не простуджуватись. А те діло, що ми зробили й це маємо, нас не задовольнило. Два варіанти ми прожили. А щоб між нами не було тюрми й лікарні! Ми свою ненависть зживемо, лише введемо 33 карбованці всім. Буде мало – усім прибавимо. 7701-9.

      Коли він був на білому світі один-єдиний чоловік, то природа була непочатим джерелом. Чоловік нічого не потребував, а сили були Божі. Що треба було йому для розвитку його життя в людях, природа нічого не пожаліла. Узяла й як жінку йому до ніг вкинула. Він з нею зустрівся вперше, був цим задоволений. Тільки не за його такого думкою в природі вийшло. Здавалося б, треба мене як першого чоловіка слухатись і берегти все добро природне. Вона мені говорить: ми з тобою єсть хазяї, нас природа для нашого життя народила й показала нам перші початкові плоди – це природне на дереві яблуко. Вони оточили себе запахом аромату, у них виробився апетит. Зуби вони мали, їм захотілось це діло покуштувати. Вони стали кусати, вони стали жувати й ковтати. У них стало технічне всередині робитись, а в тілі не стало. Вони почули холод, неприємне в тілі почуття. Вони вже оточили себе недостачею. Вони звернулись до Бога зі своїм гріхом. А він їм голосом сказав своє слово: Адам, Адам! Що ти зробив? Йому відчинив ворота, щоб іти й відшукувати для себе хороше й тепле. У зв’язку із цим не треба класти образу на когось. Самі люди пішли в природу й стали зустрічатись із поганим і хорошим. Їм стало прищеплюватись. Вони стали розуміти, стали ждати час. Він не стояв на місці. Стали до того як такого готуватись. Були тяжкі в природі дії: їм треба, а природа їм не дає. 7701-12.

      Люди наші, вони вмирали й вмирають, вони й будуть так ось умирати, поки ми не змінимо свій потік. Однобоко ми не станемо жити, а візьмемось за кругозір (любити дві сторони). Любов свою ми проявимо. Усе буде нове,  для нас красиве щезне як таке. А появиться не білий світ разове тіло, воно буде для нас однаково живе енергійне. Мого не стане - буде воно природне, ніколи воно не вмираюче. Це буде між нами такими. 7701-16

      Це робити, що зробив я за 43 роки, можна зробити всім. Це не смертельне, а любовне природне явище. Природа – це єсть усе для життя людського тіла. Воно в ній так живе легко й весело. Легко чоловікові буває тоді, коли в нього єсть міцне здоров’я. Він його в процесі не втрачає. 7701-18.

      Він іде на злочин, він іде на рожен. А тіло єсть тіло – йому рожен не в моді. А от спокійне життя треба зробити. Ми не пробували це все зробити. Спершу будь-якого чоловіка на його такому місці треба попросити, він на цю ввічливу просьбу сам піде й поступиться. Цю ввічливість, котру я знайшов у природі, людям я представив. 7701-18.

      Ми, учені люди, знаємо добре, що із цією молоддю, котра нас повинна змінити.  Вона більше назад в житті не вернеться, вона йде своїм напрямком на гибель. Їй труд – це втома, люди втрачають усе своє здоров’я в тілі. Люди ждуть від вас правди, котра йде разом із Паршеком. Його ідея нас усіх пробуджує, дає нам таке право мати в природі гарантію, вона будь-якого чоловіка попереджує, щоб він не попадав в умови тюрми й умови лікарні. А раз він це в природі одержує, він буде легко жити. Так є на що опиратись, на фізичне пробудження. Це найкраще, у цьому ось наша дорога, чим ми з вами повинні прийти до свідомості.

     А свідомість визначає буття. Він робиться в природі не таким, як він був. Його мучила природа, він був оточений, останні сили він утрачав. А коли Паршек сили свої будь-якому чоловікові передає, то він тут же йде небувало під воду під холодну – йому робиться тепло. Чим більше води ллєш на себе, тим краще робиться. Це діло моє особисте, я його перевіряю щодня й прошу природу, щоб вона мені  помогла від цього ворога позбавитись. Коли будеш моїм ділом займатись, тоді ворог у тілі щезає, а новий, що йде по природі, безсилий напасти на чоловіка. Це все єсть діло не моє, а ваше. Ви його мені усно передали. Я прошу сам природу, щоб вона мені в цьому помогла. Вона ж терпить у цьому сама, але нічого вона не зробить. Люди – усьому діло, роблять.

     А коли природу попросиш, то після цього виходить так, як вийшло в природі з Гітлером. Він же єсть не хтось такий, а чоловік із німецької раси, воїн виявився зі своєю ордою. Німці для цього діла технічно озброїлись, усі невеликі національні держави до рук своїх прибрали ради того, щоб подавити, тобто розбити своєю зброєю комуністів. Вони всім на душі сиділи горем. Гітлер віроломно на руських солдат напав, став із повітря бомбити. Перевага була на стороні Гітлера. Він весь світ підняв на ноги, Рузвельта, Черчеля примусив визнати Сталіна, тобто руських ображених солдат. Усе це зробила природа, вона між людьми не за це терпіла.

       Вона подружила з одним чоловіком, з Івановим, йому дала сили в людях робити те, що робить один Бог. Його визнав Гітлер, йому  дав його написаний рукою, що він єсть такий, і приклав на свій шрифт свій герб. Гітлер Іванова запросив у Берлін. Він іде по території окупованій, по Україні, заходить до чергового по станції, де сидів німець. Іванову вигукнув «гут пан, гут пан». Паршекові не тепло було. За нього природа. Вона Паршека не допустила, щоб він їхав до них у Берлін. Німці свій план щодо Паршека змінили, їх природа змусила його як руського чоловіка. Вони його передали українським поліцаям. Вони стали його вивчати як чоловіка. Він їм свої карти розкрив, їм  говорить: це  моє  загартування, моє тренування, мій Червоний Хрест - міжнародне здоров’я.

     Їм їхати не було куди, а треба визнавати. Війна була під Москвою, під Сталінградом. Гітлер не на жарт запросив як Бога Паршека. Він їхав із душею, із серцем, а природа цього не дала, узяла українцям передала. Українці його перед 22 листопада 1942 року послали в гестапо за пропуском. Я між офіцерами, німецькими солдатами був один. «Гут пан» – це німці на своє горе кричали. Паршекові не в одному Дніпропетровську природа помагала. Вона помагала руському солдатові на фронті під Москвою розгромити німців, і під Сталінградом природа помагала руським солдатам німців оточити. Вони свою перевагу на всьому фронті втратили. Їх природа за Паршека в баранячий ріг скрутила. Люди в усьому світі стали знати, як гітлерівські успіхи накрились несподіваною невдачею. Люди разом із природою. Руські гнали німців на захід. Він з боями відступав. Цим Паршек не був задоволений. Він хотів, щоб обидві сторони домовились і визнали в цьому самих людей у природі винуватими й склали цю всю бойову зброю, і переплавили її на потреби людям. Війни не хотіли ні руські, ні німці, і не хотів Паршек, щоб руські з німцями воювали. 7701-32.        

       Він (Учитель) нам говорить. Я єсть ваш безпосередній уболівальник, я уболіваю за кожного нашого чоловіка. Він у нас – технічний чоловік, штучним оточений, з хімією введеною. Він з нами живе так, як усі наші люди. Вони тримаються в природі найкращої сторони, їм треба, щоб хороше й тепло було. А сама така єсть у житті: вона має в себе дві сторони. Чоловік живе на білому світі однобоко. Любов проявляє одному, а другому ні – уже це наше не життя. Ми з вами її недолюблюємо. А раз у нас єсть каприз, хто на тебе зверне увагу?  Лікарі в нас - учені люди, вони своєї хвороби не уболівальники, вони не люблять її. Руки спиртом миють – уже гидують. Це їхня робота.

     Вона не дає чоловікові ніякої реальності, природа не піде цьому назустріч. А моєму практичному ділу – вона через любов. Я цілую, хто б ти не був і з якою б хворобою до мене не прийшов, я його люблю. Особливо з природою дружу  й люблю. Я - з кругозором, цілую я всіх – цим моя робота виграє й по всіх усюдах струмом забирається біль. Я як такий чоловік живу близько до природи. Вона мене за це вибрала, довірилась. Я в ній цим – заслужений чоловік. Вона мені свої сили доручила, я ними володію. Через органічне тіло сили природні переходять як здорового характеру. Чоловік ці сили одержав, а тоді хоч у море йди із цими силами, не простудишся й не захворієш. Ось що природа на тілі Іванова, вона – друг йому.

     Сказано в людях: треба не сто карбованців, а сто друзів. А в мене до вас, усіх людей, єсть п’ятикутна зірка, я вам її підношу як ваше це здоров’я. Треба вам усім це робити, це вчить ідея наша всіх нас одному. Еволюція таке бажання має, щоб ми всі до одного чоловіка пішли за прикладом Паршека. Нікому з усіх не заважати, й образи нікому не зробити, а своє знайдене в природі небувале в людях поставити. Перше, що треба чоловікові робити,  щоб не простуджуватись і не хворіти. А  друге, що він зробив, у нього вийшло, він заслужив від людей, чим бути йому. А тепер ви як такі повинні знати про перший у житті початок. Ми з вами по всій історії, котра на людях пройшла. Люди вчились, їх учила природа. 7701-40

      Природа так його не зустрічала, вона його зустрічала природно. Водою слід промила, а повітря його виштовхнуло, земля прийняла, як це й треба. А ми цього робити не схотіли, узяли своє видумане ввели. Цим чоловік оточив себе, він не зміг зостатись без усякої хвороби, вона нами зроблена. А тепер над ним крутиться, вертиться наш учений лікар. За всім цим йому треба його точна хвороба, а в нього на це єсть рецепт, стандарт, вказівка, на чому медична наука базується. Їй треба в цьому таблетка, їй треба шприц, їй треба ніж. Ми помагаємо не чоловікові як такому – ми  помагаємо хворобі.

      Вона його оточила, він від неї страждає.  А щоб цим ось помогти – це неможливо. Технічне з живим не можна зрівняти. Обплутались, оточили себе ми цим до самої хвороби. А хвороба єсть хвороба, її посадила на тіло чоловіка природа. Вона на це все діло свої сили мала. А тепер цьому чоловікові треба виплутатись. Для цього єсть знання. А знання живому чоловікові – не технічне, а треба знання природне, живого чоловіка сили. Треба живому тілу – це повітря, це вода, це земля. Що тебе народило, то тебе й збереже, і збереже від усякого захворювання. 7701-43.

      Говорить сам собі чоловік: я даю цьому  чоловікові за те, щоб мені було хороше. Потім, 42 години не їсти, не пити. У суботу не поїсти, потерпіти до неділі до 12 годин. А в цей час треба їсти, то треба тягнути повітря всередину й просити мене як Учителя, щоб я йому дав своє здоров’я. Це треба буде робити на тиждень один раз. Не треба харкати, плювати на землю. Не пити вина й не курити тютюн. Усе це завойовується легке. Людьми робилось, людьми робиться, і ними буде робитись.  Вони до цього тяжко вмирали, а тепер легко будуть жити через це ідейне вчення. Ми довго це діло ждали від природи, все-таки ми, бідні люди, цього діждались. До нас на землю прийшов чоловік уболівальник і любитель цього діла, помічник усьому цьому. Йому від усіх нас буде якась подяка. Ми в цьому зостались задоволені. 7701-75

      А от народжена еволюція, усім вона їм як порушникам прощає. Ось що нам цим людям наша небувала народжена еволюція приносить через тіло Іванова – життя, але не смерть. Ми повинні цього діждатись, і це треба нам зробити, щоб ми знали, але не робили такого. Після такого ось помилування в нас не буде народжуватись, у людях, ніякий злочинець і не буде між нами народжуватись усяке захворювання. Адміністративна особа собі відмовить своє місце займати. До неї в цей заклад перестануть люди поступати. Це адміністратор для себе знайде свою дорогу, вона їх примусить самим собі відмовити в цьому всьому. 

      Їхня ввічливість, узята від ідеї Іванова, нас усіх до одного чоловіка вчить, щоб ми з вами не ждали від інших людей їхньої ввічливості, а своєю козиряли. Це було б нам, усім людям. Ми в цьому ділі виграємо цим у всьому. Нас зустрічає буття свідомість. Ми бачимо чоловіка одного з усіх, він нас не знає, а ми йому своє вибачення послали. Говоримо йому, щоб він нам пробачив. Ми цим його як такого пізнаємо, він із нами, такими людьми, не  відмовив собі між нами розмовляти. Ми йому хочемо всім його ділу помогти. Він від цього не відмовився, сказав нам своє “будь ласка”. Перш ніж дати йому, ми самі собі говоримо: ми тобі даємо цю поміч  за те, щоб вона нам зробила своє хороше. 7701-86.

      Учитель нас усіх просить, своєю просьбою й розумом нас він оточує, щоб ми з вами його ніде ніяк не забували. Здороватись спішити треба буде самому, а не ждати від них, коли вони тобі скажуть. Ти їх турбуй своєю ввічливістю. Єсть такі в Бога його слова: не треба мати сто карбованців, а треба мати сто друзів. 7701-101

      За ділом чоловік він перед нами, виявився найголовніший на землі чоловік, він – Бог землі за свій порятунок. У нього сили природні. Вони помагають усім людям стати в природі таким, як він. Він єсть усьому ділу хазяїн усього всесвіту. Він його береже за це діло й буде він його берегти як такого. Ось чого треба добитись від природи. 7701-103

      Здавалося б, нам усім таким людям жити в цьому добрі. А вони захворіли, простигли й умерли на віки-віків. Вони тепер лежать усі в праху, вони ждуть до себе на поміч еволюцію. Вона нам, усім людям на землі, простить і нам таким скаже: ну що ж, жили, живете й будете так ви жити по-самодержавному, по-капіталістичному,  по революційному, по-комуністичному. Від вас це все право не відбирається. Як ви жили? Ви робили – своє діло недоробили. Ви спочатку вмирали, умираєте, будете вмирати,

поки у вас не родиться та свідомість, котра визначить своє буття. На ваше місце прийде сила природна вам на зміну вашого всього життя. Це еволюція турбує. Вашого місця не стане. Усіх вас до одного  чоловіка розпустить по домах. Цей час іде, він обов’язково буде. Еволюція на носі, ось прийде, вона нам усім скаже й прожене всіх нас від себе. 7701-108

       Мені так дуже холодно. Я терплю не для самого себе. Моє терпіння – це єсть люди, вони живуть у природі хороше й тепло. А я живу: мені холодно й погано, не боюсь природи, не страшусь смерті, живу я разом із природою, щодня її зустрічаю й проводжаю. Від неї беру сили й роздаю всім. Я теж єсть частинка маленька, мізерна, але початкова до життя, але не до смерті. Їду до людей, їм везу здоров’я. Будую, ставлю на ноги еволюцію. 7701-110.

      Це діло, котре Учителем робиться, це все треба людям. Вони споконвіку цього ждали, а тепер він до них не надприродним прийшов, ніби його небо спустило зверху, а він так само народився, як і всі люди, утворився. Так він виховувався чоловіком, він у людях робив 35 років. 7701-125.

      Я, говорить наш Сашка ростовець. Він бачив мене на сяючому сонечку. Як виділось ясно, він розповідає всім близьким, що сиділи. А Микола теж. Він їхав у метро й почав наче чогось ридати. А мені він говорить. Здається: я знаходжусь у бездонній атмосфері, це було одне небо голубе, а зірки ясні себе так показували, стали вони зсуватись, і ось ваш Учитель, образ на арені показався. Це єсть і була одна істина, вона всім ясна. 7701-130

      Ваше діло одне – принижувати себе, тобто просьба ваша. Треба  просити мене. Я цього від вас заслужив. У вас появилась біда, одне з усіх горе – дуже трудно доводиться від цього позбавлятись самому чоловікові. Це все зробила природа, вона його як такого викинула на білий світ. Вона цього не хотіла. А пустила в хід своїми ногами ступати, а очима дивитись, швидко бачити.  А коли тебе оточує яка-небудь біда або яке-небудь горе, воно дається нам природою. А в природі один я Учитель, хто боліє за природу, за людей, вважає їхнє діло помилкою. Вона нас усіх так недобре в житті своєму оточила. Я хочу упросити нашу рідну матір природу, котра має душу й серце, нам усім, таким людям, за все наше зроблене простити. І більше вона не буде нас таких непокоїти своєю бідою й горем. Ми як такі упросимо її. 7701-133.

      Усі стали вчитись у природі одному природному ділу, це треба всім нам бути здоровими людьми. Вони, всі до одного чоловіка, повинні спільними силами оточити себе; ми всі, до одного чоловіка, повинні робити однією думкою, для всіх однаково ми повинні робити. Природу треба любити, відходити не треба, спільними силами треба жити. Ми з вами такі єсть люди на білому світі: ще день  до нас не прийшов, а ми до нього такого небувалого приготувались. Ми цього дня ніколи не бачили й не знаємо, який він до нас прийде. У нас єсть усе для життя нашого: єсть їжа всякого роду, єсть наш приготовлений одяг і єсть житловий дім з усіма вигодами. А ми в цей день умираємо. Що нас примусило вмерти? Наше незнання. Ми озброєні для того, щоб жити. А нас на таких героїв, як ми себе показали в цьому. Нас за наше все, зроблене нами. Ми природу не любимо, наша гордість у природі погана. На це все природа не дивиться, убиває завжди за це. 7701-138   

      Ось що ми з вами робимо іншому: самі не хочемо, а іншого посилаємо. А моя загальна мисль веде всіх нас до того, щоб не йти від іншого, а навпаки. Ми шукаємо бідного, нужденного чоловіка, перед ним вибачаємось, хочемо йому помогти – це наша така задача. Ми його любимо й помагаємо йому. Наша задача – щоб люди жили однаково й не заважали один одному своєю ненавистю. Ми не індивідуалісти, не власники свого місця. Ми просимо всіх людей, щоб ми такими ось зробились. Наше єсть ваше, а ваше єсть наше. Ми з вами, усі люди, не хочемо вмирати. А через наше все, нами зроблене, нас природа не жаліє, а нас за це все спалює. Ми в цьому самі заробили, нас наше незнання міцно оточило. Ми не маємо засобів для цього, і нема чоловіка. А тільки єсть у нас каприз і гордість. 7701-140

      Це для нас єсть повітря, єсть вода й наша мати земля – милі мої й ваші невмираючі друзі. Вони мені в усьому помагають і також вам через ім’я моє: «Учителю, дай мені здоров’я». Якщо це ви від цього всього одержуєте, то ви такі вже, як Учитель наш єсть. 7701-143

      Я цьому ділу єсть у людях уболівальник, хочу, щоб ми, усі люди на білому світі, не готувались сьогодні, щоб завтра ним довелось жити.  7701-144.

      Ворога внутрішнього й зовнішнього еволюція прожене, видалить геть його. Він із таким чоловіком жити більше не зможе. Ворог – це єсть діло, а за діло платять гроші. Ми його купляємо, ми його продаємо. Це наші гроші, котрі пішли в природі інше шукати. 7701-162.

       Вони свої сили в жертві кладуть, щоб їм було хороше й тепло. А хороше й тепле нас усіх веде до поганого й холодного.

      Усі адміністратори жили хороше й тепло, їх не стало, вони вмерли. І повмирали всі живущі люди. Учитель – це Іванов, він учить для порятунку свого життя. Говорить: перш ніж бути розумним чоловіком, треба бути дурнем. Дурень у казці буває, він ніколи так не помирає. Умирає розумний чоловік – робиться дурнем. А той, кого визнали вчені люди дурнем за його ідею, природою не буде ображений, його вона огородить дарами. Він буде в людях за своє все, зроблене ним, чоловікові хворому, ображеному помагати. 7701-177

       Паршек по заслугам у природі багатший від усіх, на нього як на такого через любов не стала нападати. Він перед усіма виявився Переможцем усього Всесвіту, природи. 7701.

 

Паршек.7702

       Люди не в силах своїм ученням доказати, своєю залежністю в природі. Вони цим безсилі в природі боротись. Їх нелегальність оточила, чуже вони мають, у них усіх безсилля, чим вони не виграли, а програли. Я вам, таким людям, усім прощаю за вашу таку помилку, котра вами в людях зроблена. Усе своє, почате вами, ви не зробили, а захворіли. Похворіли й умерли на віки-віків. 7702-12.

      Нам усім треба думати про біду й горе, котрі на нашого брата нападають і держать у своїх умовах. А щоб від цього всього нам позбавитись, ми не найшли таких людей і нема нам такого чоловіка, як між нами всіма народився в нашій руській території Паршек. Це Учитель усього народу, він учить одному природному порядку, природою – повітрям, водою, землею – пробуджати нервову центральну частину мозку, щоб цьому чоловікові зробилося в житті спокійно. Його тілу всередині робиться енергійне тепло. У нього ці наявні хвороби при цьому ділі щезають. Тут же із цих початкових хвилин Учитель просить нас усіх, щоб ми не боялись холодної води, зі страхом ішли під воду, бо вона всередині в тілі чоловіка – енергійне тепло. Воно не дає розповсюджуватися новим хворобам, що йдуть. Чоловік робиться через це все хазяїном. Коли чоловік просить заочно Учителя, ворог, це біда або горе, відходить. А Богом люди його назвали за його зроблене чудо: він очі сліпі чоловіку відкрив. Ця жінка з Магнітогорська пише лист Учителеві, говорить свої слова: «Ти – Бог землі, прийшов на землю людей рятувати». 7702-16.

      Я вже зробив їм те, за що треба визнати ідею. Вони чули слова мої, як я пробирався через стадо, що було навколо свого пастуха. Він був сліпий, по щупу їх так. У підсобному господарстві рострайорса цей пастух пас. Я йому очі відкрив, він побачив мене й своїх овець, зібраних в купу. Він мені дав за це дар свій, недоївши кусок хліба. Я його залишив, сам направився на хутір Нецветаєв, вірменський хутір. Зі мною зустрілись три дівиці в своїх прекрасних платтях. Це було на Трійцю, по сонячній жарі, по природі я пікся.

     Вони спитали, хто я єсть у житті? А я в них спитав про ображеного, хворого: чи єсть у вас хто-небудь? А вони мені представили жінку сліпу, вона віки не відкривала в очах. Я по їхній такій просьбі до цієї жінки прийшов, а в неї її очні віки не відкриваються. Я – до неї. А вона нацменка вірменка, по-руському не розуміє. А я єсть руський чоловік, по-руському навчився говорити. Я – до них. Хто може бути перекладачем. Вони мені представили для цього молодого чоловіка, хто мої слова руські став передавати на вірменській мові. Вона  стала робити – у неї віки піднялись, очі стали бачити, вона стала посміхатись. Я з ними простився й у путь свою не пішов, а побіг швидко. А мене визнали: я цим Радянську владу мажу. А за мною погоня тих людей, котрі мене добре не розуміли. 7702-18

     Раніше я сам не купався, а ноги мив усім. Найголовніше в житті – отримати своє колишнє здоров’я. Це – тягнути повітря до відмови й просити мене як Учителя. Вона це зробила й хвороба щезла. Мої всі люди, що знають мене, перейшли, зі мною всі стали купатись холодною водою, як і сама ця Наташа. Вона, по приїзду мене в Москву, радіючи від свого здоров’я, схопила на оберемок, і давай мене за це качати. Багато інших так не отримують. Вони з початку всього свого життя таких якостей не отримують, і вони їх не отримають. Вони не вміють і не хочуть це діло робити, вони живуть разом із бездушним, вони в житті своєму втомляються. А коли Паршек, він Учитель, прийме своїм тілом, він передасть свої сили для цього, то чоловік будь-яких літ буде це робити, у нього не буде немочі. Він себе пробудить так, як це буде треба. З перших кроків цього діла в чоловіка легко й тепло в тілі починається, здоров’я появляється, а всякого роду хвороби щезають. 7702-46.

      Якщо ми, усі люди, за це ось візьмемось свідомо, почнемо це ось діло робити, у нас вийде живий факт. Ми з вами зробимось такими людьми, як наш єсть Іванов. Він наш рідний Учитель, який зберігає наші душі й серця. Ми з вами ніколи не будемо вмирати. А раз ми з вами цього доб’ємось, то природа свої природні сили змінить і нас не буде так непокоїти. Ми з вами будемо вічно жити, у нас буде тепло всередині чоловіка, сили. Ми з вами  знайшли й оточили себе ними, хочемо сказати всім, великій матері природі, всесвіту, атмосфері. Ми теж єсть раса людська, а тіло – природа. Коли в нас усередині загоряться полум’ям наші в цьому серця й душі, нас із вами ніхто так не переможе. 7702-57.

      Учені люди помилилися на мені: нормального чоловіка вони зробили ненормальним. Мою ідею треба визнавати. Вони дали першу групу по труду, вони хотіли мене такого вбити. Я їм сказав: ну що ж, побуду я дурачком. А в яку сторону я піду? А моя сторона одна – білий холодний  морозний сніг. А я мою (любов) до нього проявив. Сам ходжу роззутим й іншого так веду, щоб він любив. Ідіть ви, дивіться, але не гнівайтесь на мене, на моє холодне й погане. Паршек свою форму ніде ніяк не змінить. Він був, він єсть, він і буде таким по всіх усюдах. А як приймав людей ображених, залежних людей, безсилих. Їм давав свої сили, пробуджував, учив, що буде треба зробити, щоб у природі не простуджуватись, ніде ніяк не хворіти. 7702-65

      Це було. Одного разу я прийняв одну маму, вона мною залишилась задоволена. За це все, мною зроблене, вона мені дає подяку двадцять копійок. Я її зупинив, кажу: що ж ти це робиш? У тебе це, я їй кажу, останні. А вона мені сказала: «Я тобі не даю гроші, а даю тобі я душу й серце». Я взяв: це мої плоди. Це єсть не продаж у природі здоров’я, а природне явище в житті – чоловік чоловікові помагає своєю любов’ю. А здоров’я ніхто ніде не продає й не купляє. 7702-76.

      Це буде сам Паршек. Він у цьому ділі ініціатор. Переможець природи він, зберігає в природі своє тіло. Його як чоловіка люди прозвали Учителем. Він учить одному природному явищу – це повітря, це вода, це земля – найближчі вічно живущі любимі друзі. Вони йому як такому чоловікові в цьому помагають. Він їх просить всюди. Він робиться в природі хазяїном. Йому не треба нічого, що хочуть у себе люди. Він робиться живий енергійний чоловік. Він відкрив чоловікові очі, примусив бачити. Його за це саме діло люди прозвали Богом. Якщо він його знає як Бога, він його просить із душею, із серцем. Бог не та особа, котру люди ждали: от, от він прийде з неба. Ми як такі йому сильно віримо, вважаємо: він наш. А коли доходить до істини, ми повинні по його заклику виконувати. А ми від цього діла

 відмовились, не побажали своїм місцем іншій особі поступитись, і не побажали іншому чоловікові того, чого сам хочеш. А Паршек – це особа спільного характеру. Чоловік, він зробив у людях діло таке, від його діла стали каліки ходити, сліпі бачити. Він любить людей, навіть запрошує всіх нас наслідувати цей приклад. Ідіть робіться цими людьми, помагайте йому, щоб люди не попадали в тюрму й не лягали в лікарню. 7702-86.

      Я одержав від природи, вона мені дала всі свої належні сили, вона нагородила. Це єсть  природа, вона так зробила ради мене одного. Я й до сих пір не приведу до того, щоб наші вчені залишились вдоволені своїм ділом. Вони повинні (згодитись) з моїм усім тим, що я роблю не для самого себе. Я роблю для того чоловіка, хто мене, такого вболівальника, не знає, але він думає про це діло, щоб йому хто-небудь із знаючих людей у горі або біді поміг. Він цього діла жде, дожидається. А ми зі своїм знайденим тут як тут, завжди готові тому чоловікові своїм ділом помогти. Ми ці муки добре знаємо. Чоловік покараний природою за помилки, котрі давно зробив. Він тепер так сильно хворіє, 7702-96.

       Паршек народжений природою не для самого себе особисто. Паршек народжений природою для всіх нас, для порятунку всіх нас, молодих людей. 7702-111.

      Це загартування-тренування, фізичне явище в житті. Вони будуть цим задоволені, завдяки цьому простуджуватись і хворіти не будуть. Що може бути краще від цього, якщо люби будуть такими? Вони від природи одержать у своєму житті продовження. Вони цим ділом змінять у природі потік життєвий, від природи отримають легке. А раз люди будуть жити по-новому, по-небувалому, вони доб’ються реально. Ми так озброюватись у природі не будемо, вона страшна не стане, ми залишимося задоволені нею. Вона для нас є мати. 7702-113.

      Тридцять п’ять літ із людьми прожив та проробив, проговорив. Люди його звали як люди за його хоробрість Паршек. Він із людьми жив так, як усі люди. Без грішка не зоставався до приходу цієї ідеї. Вона вклала, вона дала знати про це діло. Паршек залишив людям своє те, що вони мали. Це було їхнє початкове діло, вони оточили себе, їм було хороше й тепло. А Паршек цього не побажав їм продовжувати. У природі це все знайшов сам. 7702-116

      Паршек був на арені, він єсть таким, він буде між усіма всюди таким. Він природою освітлений. Сили його дані природою не для того, щоб ними хвалитись, Паршек цього в людях не скаже. Він стоїть на (природі). Йому холодно, йому погано. Треба це робити, треба випробувати на собі, щоб люди сказали, що я такий єсть у світі один, те я роблю, що люди не зможуть. Паршек із неба не падав. У Паршека родилась істина, вона на ньому невмираюча. 40 літ промучився, протерпів зі своєю ідеєю. Де тільки не був, завжди його притискали. Тюрма його була, лікарня теж його була. А тепер доктор медичних наук, психіатр спитав: “У тебе таїна єсть? Коли вмреш, кому ти її залишиш?” Я йому як ученому сказав: таїни в мене як такої нема, у мене єсть одна з усіх істина, котру я маю: збоку ставай і те ти роби, що роблю я. Він же не згодився й не став робити. А вмер, як і всі люди в своєму житті повмирали.

    Паршекове діло задумане вже давно треба зробити: по морю чистою ногою ступнути й піти. Це ходіння Христа, він так робив, він так думав і говорив. Треба всім людям знати. Треба, щоб люди із цим згодились і свою згоду дали вільно йти по воді по морській хвилі. Нам, як таким людям, практичним людям, природа відчинить свої ворота. Ми одного чоловіка в цьому пропустимо, Учитель наш піде по воді по умовах морських. 7702-119.

      Він народився так само, як усі люди народжувались. Йому ім’я дав священик єдиновірської церкви по дню народження Порфирій. А в процесі всього цього люди по-своєму за його такий зріст і його красоту сільського парубка, я отримав назву від людей Паршек. Тому вона звучить і буде вона звучати між такими людьми, котрі будуть. Це написана писанина, вона не показує й не хоче сказати про несправедливість, начебто я єсть між людьми Бог. Я це ім’я отримав у людях через діло моє: я відкрив сліпим світло. Не заперечуйте їм це. Нехай вони залишаться в спокої, це їхнє буде діло. Воно в людях заслужене. А як був Паршек по людській назві, так і залишився в людях Паршек. Він для цього народився в світі. Його мисль протилежна цьому всьому. Він робить те, чого не роблять люди. Вони не хочуть і не вміють. А раз вони не хочуть, і не вміють робити. Така дорога, вона (протоптана) людьми від предків народитись у природі й не опам’ятатись у житті, що ми такі люди. Тільки на білий світ народився, глянув на сонечко – уже сам себе привів до відмирання. Сонечко не буває завжди відкритим, щоб перебувати як люди весь день весь час при сонячних променях. Вони знають, що сонечко буде сідати, вони спішать так це діло робити і недороблюють. Вони кидають усе живе й мертве, стараються розібратись і лягти на всю ніч спати. Літом короткі ночі спиш, а зимою довгі ночі. 7702-121

      Хоч так їсть чоловік весь час досита, він не наїдається. А тільки кине їсти, у нього вже розвивається потреба. За всім висновком всієї природної ідеї, буде краще, якщо не їсти. Тільки треба віра одна. Я хочу всіх людей на білому світі: це треба їм зробити діло таке, щоб його слова його ідеї прийняли. Це буде треба. Паршек не приймає жодного чоловіка, щоб його не навчити цьому всьому. Це єсть життя людське. 7702-122

     Таке саме було з Івановим, він теж у людях сам себе проявив Богом через його зроблене на людях діло. Він калік поставив на ноги, сліпим давав світло, що йому далось право одне. 7702-133.

      35 літ боровся, воював та помилявся в цьому. Треба дякувати природі, вона таке зробила мені, примусила свідомо терпіти в холоді та в голоді. Мені вона, така матір, підказала, як треба буде поділитися з людьми. І ось я зустрічаюсь, на це горе, з ученими, з теоретиками. Вони мене, мою ідею слухали, у мене вони питали як такі. Їх це здивувало, що вони для цього зустрілися зі мною. Я їм як таким говорив про це діло: біле, а вони мені говорять: чорне. З моїм висновком не згодились. Я – їм так, а вони – сяк. По голові вони – бах, що я – ненормальний. І зробили психічно хворим. От уся дільба, уся путь у житті закінчилась. Люди стали від мене відходити. Вони мене стали вважати не близько своїм. У них зародилась мисль, що я – такий хворий, від котрого треба тікати. А коли діло в людях стало проходити, то люди стали приходити. 7702-142.

      Енергійне природне явище в природі: чисте повітря, енергійна вода, струм, електрика, магніт – нам не дається. А як же ми будемо жити без цього всього? Ми бездушні люди. Снігового пробудження ми боїмось. Звідки буде братись миттєве оздоровлення, якщо центральна нервова частина мозку не думає й не любить хворого, його не хоче розуміти, що через душу й серце йому треба помогти? Через руки струмом йому треба помогти. 7702-149.

      Люди не хочуть умирати. Про це все давно треба написати, бо це все єсть велика невмираюча правда. Як ви про це діло думаєте щодня й щоночі. Завжди сонечко за землю сідає, нам здається: це для нас, усіх людей, являється наша невмираюча ніч. Вона кимсь у житті виходить робиться, начебто цьому всьому пані. А ми з вами зі своїм розумом де діваємось? Це ж наші земні люди, вони ж єсть раса. Чоловіка тіло кожну ніч лягає й спить усю ніч до ранку, а потім устає. Це залежить від самих себе. Наше ліжко – одна бідність, вона шукає сплячого й поїдає. Ми знаємо добре: у житті нашому ввічливість перемагає каприз. Наше діло – треба когось просити. 7702-150.

      Куди ви робите й на кого цю техніку? Ви не знаєте. Паршек прийшов до людей за миром, щоб мертвого не було в житті, а живе ввелось. Поверніть ви туди, куди це слід, ваші наявні діла й свій розум. Перестаньте ви так визнавати, візьміться ви за істину – за загартування-тренування. 7702-157

      Нам буде погано й дуже холодно, але зате ми оточимо себе здоров’ям таким. На нас жодна сила не накинеться, запах не дасть напасти. Усе це зробить нам, таким людям, природа. 7702-167

      Усі ви бідні ображені люди. У природі ви простуджуєтесь, хворієте й умираєте на віки віків без усякої слави. А щоб цього не було у вашому житті, ви не знаєте, що треба буде робити в цьому й не хочете робити, щоб не простуджуватись і не хворіти, бути багатими людьми, щоб життя своє продовжили своїм здоров’ям. А воно нам дається природним порядком незалежно від природи, від умов. Усе це робиться легально. Холодно, але робити треба. Бо якщо ми не будемо близько до природи, не будемо її любити, то вона на нас таких буде капризно нападати й буде свою болячку, грибок саджати. Цього в неї дуже багато. З нами з такими ось вона ні з ким не рахується, бо це єсть законне явище – боротьба між природою як такою й людьми. 7702-174.

      Я, говорить Паршек, перш ніж його непокоїти, вибачусь перед ним, а потім свої слова представляю. Життя моє таке тяжке для всіх. Ви, усі люди, зрозумійте моє таке терпіння – ви загартуєте свої серця. Ви милі будете мої люди, гляньте  на сонце: ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я єсть – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Будь добрий, ставай збоку таким, як я єсть. У мене нема того, щоб давати. Що я роблю в житті сам, те й ви будете зі мною рядом робити. Це діло не моє, а всіх нас. Я сьогодні не їв нічого й не хочу, щоб ви такі люди нічого не їли. А згодились зі мною. Я купаюсь щодня три рази на день. Хочу, щоб ви теж холодною водою надворі при будь-якій температурі обливались. Це єсть наше всіх пробудження, любов близька до природи, уміння робити. Повинні це робити не для самого себе, ми повинні це все робити для всіх наших людей, щоб ми скоріше позбавились від нашого найлютішого ворога – наше незнання, наше невміння й наше не хотіння. Нам треба шукати між нами такого чоловіка, котрий терпить нужду матеріально, живе бідно. Його треба пізнати, зі словами своїми дати йому його допомогу. Я, мовляв, даю цьому чоловікові за те, щоб мені було в житті хороше й здорово. 7702-178.

      Паршек – природний фізичний чоловік, легально робить не для самого себе. Паршек робить для всіх нас. Паршек просить, благає: збоку місць вистачає, будь добрий, ти ставай збоку; те роби, що я буду робити. У мене нема, чого тобі давати. Я не природа, а такий само, як усі люди, чоловік. Проти природи я не озброєний. Не хочу її добра, щоб вона мені такому чоловікові

давала. Я для неї єсть великий друг у житті. Хочу, щоб усі люди зробилися такими, як я був і залишився. Через своє до неї природа любить мене, вона за це береже мене. 7702-191

 

Бог то Бог, та сам хороший будь. 1977.04

     Я бачив далеко, далеко, а чути доводилося ще далі. А от природа, вона жива, на велику відстань говорить. Узнати хочеться нашим людям: чи єсть між нами такими сонечко, чи його як такого нема? Відповідаю прямо. Сонечко – це є. Ми, усі люди, устаємо й лягаємо, нас природа цим оточила, дала світло й тьму. А чоловіка вона по землі на ногах примусила повзати. 7704-1.

      Люди зробили це життя – вони його й скасують. Якщо тільки вони будуть цю штуку самі робити, то вони прийдуть у негожість через їхнє бажання. Те що вони отримали, це їхня велика помилка – їм не захотілось у природі жити природно. Вони примусили себе жити однобоко. Це їхня звичка вибирати за прикладом по умовах, де буде краща сторона. 7704-12.

      Я недаремно поділився з людьми, з такими людьми, котрі й до сих пір не хочуть поміняти свій потік на істину. Що б люди сьогодні не думали, а завтра не робили – їхня велика в цьому помилка – нелегально оточуватись, бути в природі залежним, чужим хвалитись. 7704-14.

     Я, Паршек, у цьому ділі народився для порятунку всього людства; своє поставити, а чужому не перешкодити. 7704-15.

       А Учитель прийшов на землю, духом оволодів. Йому повітря, йому вода, йому земля помагають у всьому. Якби не це все діло перед цією жінкою, вона б ніколи не була на білому світі живою енергійною. Повітря, вода, земля – єсть живі тіла, вони й будуть живими тілами. А  від живого енергійного відходити не треба. Треба ці якості любити. А ми  в цьому ділі виявились технічними, не живими. А раз ми від живого відійшли, ми прийшли до неживого. А раз мертве в природі зародилось, то що могло в цьому ділі вийти? Уже живого не буде, а буде прогресувати  смерть. А от живе енергійне – у любові. Цього в людях не робилось і не робиться. А от це діло вводиться, від чого ми вмираємо. Наше незнання примусило доглядати за землею, плоди придбавати, одяг робити теплий, дім житловий з вигодами ставити. Життя наше таке проходить по природі один раз хороше й тепло. Ось чого ми з вами в цьому добились – смерті, але не життя. 7704-29.

      Ми архітектори, ми геологи, інженера, лікарі, асистенти, професори. Цього ось діла самі боїмось – холодної води. Ми не купаємось. Страшимось ми в цьому, не хочемо, не вміємо. Ми єсть боягузи в житті. Нам історія  підказує, що ми єсть люди вчені, але природи ми не знаємо як слід, у чому перебуває дух живого тіла. 7704-32

     Усе можна отримати чоловікові в природі. Вона не заперечувала ніякому чоловікові бути між людьми навіть Богом землі. Це його діло єсть у людях робитися по Божому ділу. Місць вистачить, лише б чоловік захотів у природі Богом оточити себе, діла всім людям доступні. Бог навіть просить будь-якого чоловіка в цьому ділі. У Бога всі дороги відкриті й усі місця не захоплені. Будь добрий, ставай і роби. Природа велика. Хіба Бог природу захоплює. У нього нема присвоєного місця. У природі непочатих місць для Бога вистачить. Жара – джерело єсть у природі, і також є холод – теж джерело, у котрому єсть повітря, вода, земля. Вони, ці тіла, – невмираючі; жили, живуть і будуть жити для цього чоловіка. Він подружив із ними, як із любимими друзями. Вони його зробили одного між усіма таким Богом, як він виявився між людьми Богом. Його люди зробили Богом за його діло в них. Я не падав з неба. Мене – моя матір Мотря, руська жінка, на її долю випало щастя. Я народився від неї. Моя бідність у людях виховала, як і всіх нас бідних у нужді людей. Я не схотів так, як усі люди на білому світі продовжували. Я з ними поділився. Я пішов по Божій дорозі. Я полюбив умови холодні й погані, а людям я залишив тепле й хороше. Сказав їм: живіть, творіть чудеса, але моєму не заважайте, як я вам не заважаю. 7704-36.

      Ідея моя мене так оточила. Я сідаю в Майкопі в поїзд у вагон спільного характеру. А місця не виявилось, я стою  біля вікна. За мною входить мати свого грудного дитя, воно в неї сильно до сліз плаче, сильно кричить. Друга мати взялася його заспокоїти, а дитя так плаче. Я ставлю перед собою таке завдання: якщо я це дитя візьму на руки на свої й він у мене замовкне, то я повинен визнати свою ідею, вона правильного характеру. Я перед матір’ю вибачився, попросив це дитя на свої руки. Вона мені його віддала – він у цю хвилину замовк. Усі, хто сидів на своїх місцях, сказали – я був непростий чоловік.  Вони у весь голос усі проговорили: мені не заперечити. Це була дійсна правда моя. 7704-37

      Нами, усіма хворими, побудовано дім для того, щоб у нього приїжджали всі люди й брали там своє здоровя. Цей дім побудовано нами, усіма ображеними, хворими людьми. Учитель запрошує всіх, хто знає Учителя, хто не знає, вступити в цей дім і робити те, щоб не простигнути, не захворіти. Ця історія треба всім. Горе, горе вам, усім ученим, фарисеям, лицемірам. Чоловік прийшов зі сходу, нам буде розказувати про те, що церкви запустіють, дар Божий відпаде. Але йому як такому ніхто вірити не стане. А скажуть усі: це, мовляв,  єсть пророк. Він  нам не треба.   Правда була між нами, так вона й залишиться, якщо ми з вами тільки візьмемося за велику матір природу. Не будемо вибирати хороше місце й не будемо його присвоювати до свого імені, як своє місце. Краще живи ти так і горнись до повітря, води, землі. Це твій у цьому єсть великий порятунок. 7704-42

      Вони примусили себе робити їжу, робити одяг, і зробили житловий дім. Цим люди оточили себе і стали жити хороше й тепло, треба пожити в цьому, сваволити, а потім умерти. Це діло зрозумів цей чоловік і не схотів з ними по дорозі йти, узяв і поділився з ними. Їхнє хороше й тепле їм залишив, а своє найдене із собою взяв – холодне й погане. Тому цей чоловік свою ідею ніяк не може ввести людям. Він у нас такий один, для життя всіх людей загартувався. Він не простуджується й не хворіє. Це своє знайдене в природі, свої сили, навчився іншим людям своїм умінням передавати. Люди будь-якого характеру приходять на прийом. Він їх приймає, їм дає своє здоров’я. Вони його отримують, ним залишаються задоволені. Вони не простуджуються, не хворіють. Що може бути від цього краще, якщо люди самі свій характер змінять і кинуть жити по-минулому, по-людському, хороше й тепле будуть мати й візьмуться за холодне й погане.7704-48.

          А по-новому, не треба чужим хвалитись, не треба робитися в житті технічним чоловіком, щоб штучно робити, щоб хімію ввести. Цього діла природа не любить. 7704-59.

      Це наука медична держить у базі цю хворобу, й експериментують, у цьому вчаться. А тіло чоловіка треба держати вільно і спокійно; повітрям, водою пробуджувати. А по землі треба босим ходити, щоб природно оточуватись і робити те, що треба. 7704-70.

      Діло Паршека – це загартування-тренування – еволюційна наука, вона нас усіх учить. Чому? Та добру. Ідея Паршека не до старого. Його люди за приватну власність як злодія били, самі своїм судом осудили. Люди що схотіли, те вони зробили. Труд облагороджує чоловіка, а люди йому не дали. «Нехай він без діла залишиться». Його діло – єсть люди живі, вони бідні, мають потребу свого здоров’я. А для цього нема засобів і нема чоловіка. Люди гинули, вони гинуть і будуть гинути до тих пір, поки не зміниться цей потік, а прийде інше – це ідея Паршека. Вона по нашій землі виходжена босими ногами. Паршек говорить нам у цьому свої слова, вони просять за це взятись. А братися за це все, за що взявся Паршек. Він спитав як у матері рідної, як вона дивиться на всіх народжених людей. Вони для неї всі роблять своє діло, і в ньому вони помиляються, їх за це природа бере й карає. Люди своє діло недороблюють. Їх природа бере своїми силами за їхнє діло карає, як якихсь ділків. Вони взялись за чуже, стали робити зовсім непотрібне, без чого можна було жити. Вони цього заслужили в житті за своє фізичне самовілля.7704-74

       А діло Паршека інше. Він сьогодні не думає, щоб цим ось завтра довелось жити. Він ждав дня природного порядку, без усякого діла. Паршек не робить ніякого діла, він обходиться без діла. Він не помиляється й не втомлюється, не втрачає здоров’я. Він завжди енергійний, водою пробуджується. Повітря його оточує живим. Він не робить того, що робимо ми. Він через це з нами поділився.  Чоловік тільки що народився. Своїми очима глянув, його мисль запрацювала. У себе щось треба буде зробити. Йому люди приготували, він це бачив і старався зробити так, як усі люди почали робити. Їх примусила робити в природі необхідність. Вона показує цим людям, що вони вмирають за це діло, розумове й фізичне. Роблять те, від чого їм доводиться вмирати. Якби вони цього в житті не робили, у них такого росту не було. Їхнє діло зробили, у цьому вони оточили себе через це все не життям, а смертю. У нас виявився мертвий капітал, ми його бережемо, він у нас вічно живе. А от люди в цьому помирають. Їх діло примусило, вони вмерли через їхнє діло.

    Природа Паршека прислала для цього, щоб на ньому цю історію показати. Вона людям – це небувало народжене в житті. Цим Паршек огородився. Його люди таким ось зробили. Він повинен працювати, трудитись, вони йому не дали за його ідею. Він від них отримав ненормальність. Йому не дали можливості трудитись. Він так не живе, як усі живуть.

     У всіх людей під руками лежить діло. В одного Паршека такого діла під руками нема. У нього єсть дух природи, сила її, повітря, вода, земля. Вони без усякого діла жили, живуть, і будуть вони без всякого діла жити. Це милі любимі вічно живущі друзі Паршека, вони навчили Паршека так зоставатися без усякого діла. У Паршека єсть струм, електрика, магніт – те, що має в себе природа. Вона нагородила Паршека. Вона йому показала ображеного хворого чоловіка й дала йому свої сили, щоб йому помогти, щоб він не мучився. Ось, що Паршек у природі знайшов людям – життя, але не смерть. Щоб люди не простуджувались і не хворіли. Паршек по своєму ділу є в природі Бог: він калік ставить на ноги, очам видимість дає. Йому як такому ці якості дала сама мати природа. Вона така єсть, що народжує, сама себе береже, вона не хоче вмирати.  Люди йдуть зі своїм хорошим і теплим тільки до поганого й холодного, крім цього – ні до чого. Чоловік у цьому всьому вмирає. Його у всьому безсилля єсть самої природи. Вона для цього діла ввела в життя Паршекове тіло, йому довірилась як такому сама природа. 7704-79.

       Капіталісти, уся буржуазія пухла від чужого добра, а біднота в цьому вся гналась за ними, вона наймалась за гроші й робила їм їхні блага. Так само, як і біднота, вона в своєму ділі складеному вмирала. На цю всю неправду знайшлися люди, теоретично обдумали це все  й зробили революційний крок на це самодержавство. Самими робітниками, селянами, бідняками ввели своє соціалістичне колективне життя. Воно в нас процвітає в ділі наших рук, за гроші ми будуємо комунізм. Один розумного характеру, інший у нас нерозуміючий. Ми його вчимо, він учиться на діло, щоб його робити індивідуально, завдяки йому жити хороше й тепло. А всі, як вони знають, цим незадоволені. Злоба, ненависть у цьому, убивають один одного. Один сидить у тюрмі томиться, а інший у лікарні стогне. А ми всі живемо неоднаково рівно. Будуємо для всіх благо, у своєму ділі помираємо. Для чого нам цей комунізм?

      Ідея Паршека – свідоме буття. Хочеш робити в природі добро людям – роби. Не хочеш цьому поклонятись – іди. Твоє діло негоже для життя, ти єсть убивця самого себе.  Ти, чоловік, для діла за гроші в людях продаєшся, тебе гроші купляють, ти в них умираєш. Це ж гроші, вони чоловіка втягують. Люди життя своє за них будують.

    Паршек народжений шахтарем. Він більшовик, вихований партією, що чоловікові в його тяжкому житті в біді, у горі помагає. Тому він є в людях еволюційний. Він старого не хоче. Він жене з дороги тюрму, не хоче, щоб лікарня була. Треба людям не база, у котрій люди хворі лежать. Треба їм воля. А волю нам несе Паршек. Він як таким людям усім за все зроблене нами діло прощає, тільки більше робити не треба. Паршек по ділу – Бог землі. Він не хоче, щоб люди так умирали. Хіба ми задоволені люди в природі? Самі живемо, а іншому не даємо життя. Революція повинна народити нам у людях еволюцію, вона повинна дати чоловікові розум у житті й силу, щоб наші люди жили легко. Нам принесе це еволюція через тіло Іванова. Він – Бог землі, друг природи. 7704-83.

       Молодь як така не задовольнила себе цим психічно ненормальним життям. Воно молодь жене в бій з природою. Молодь  воює з нею фізично, їй хочеться розкрити в ній таїну. Уже набридло їм своїм молодим людям із тяжким зустрічатись. Природа їх не жаліє, а карає за все їхнє хотіння. Їм доводиться лізти на рожен. Це місце є ними облюбоване. Ми з вами оточили себе, непогано навчились у теорії, як треба буде зробитись у людях чоловіком технічної сторони. Ми, як така єсть у житті молодь, без штучного не можемо жити, нам треба хімія. Це наша, молоді, така розумова сила – на фундаменті на землі поставити для самих себе багатоповерховий дім мертвого капіталу. 7704-111.

       Перш ніж зануритись у воду й там бути у воді без дихання, я їм показую свої рухи, я піднімаю, і тіло саме без усякого йде.  У нас воно не потребує ніякого дихання. Якби  ви знали про цей експеримент, я його легко так робив. До цього діла сам себе готував у житті: я не їв ніякої їжі 12 днів, був у природі. А потім ліз у воду, там це все пробував і робив ці всі випробування.  Вони й до сих пір, такі дії, у мене проходять. Я зі своєю думкою не лізу, щоб довелося заважати життєвим умовам у воді. Я  йду у воду випробувати самого себе, щоб у воді знайти чоловікові життя. 7704-119.

       А хворий чоловік попав в умови лікарського характеру, де єсть адміністратор цього всього діла. Він наказує своїм підлеглим, а їхнє діло – слухатись. Так воно повинно бути, їм наказав лікар. А раз лікар, він учений по рецепту. Його діло – теорія, букви, на що опирається лікар. Якщо чоловікові хворому не помагає намічене лікарем, він шукає інше. Температуру створюють умови життя – хороше й тепле, вони викликають температуру. Для неї єсть таблетка або шприц. А щоби без цього всього чоловікові залишитись, йому буде погано. Медицина своїм не задовольнила. Це ж все єсть хороше, від чого залишається потім погане. У чоловіка форма відкривається й інші хвороби нападають. Це вченими людьми видумано. А ось ідея Паршека, вона не примушує, а з душею, із серцем. 7704-126.

     Паршек, це я буду, говорить. Бог то Бог, але сам хорошим будь. Дорогу всім покаже. Тюрму розпустить і лікарні не буде. Усі на волі будуть жити. Людям біди й горя не буде робитись. Життя буде святе. Ми просимо Бога в усьому – Він нам помагає. А самі руку сунемо в чужу кишеню. Ми не визнаємо це святе, робимо негоже. 7704-130.

      Не треба ждати, завтрашній день прийде. Завжди держись поганого, то тоді прийде хороше. Я єсть автор своїх слів. Хочу нашим людям сказати. Не треба думати про іншого погане, а треба вважати його завжди хорошим. 7704-136

      Чоловік знав, що йому доведеться стогнати, хворіти. Він для цього побудував лікарню, навчив лікаря, щоб цій хворобі помагати. Він знав, що йому доведеться красти. Йому побудували тюрму. А щоб чоловікові помогти, щоб він не робився злочинцем і ніякими хворобами не хворів, не простуджувався – ось як треба чоловіка навчити такої свідомості – ніколи чоловік не зробиться в людях злочинцем. 7704-141

       Люди ці не виправдані в природі. Їхнє діло одне – примушувати іншого – на себе. Так він робить, він одержує незадовільно. Він не живе, а відмирає. Його б природа й держала, як підлеглого в цьому, але ж він живе з такою думкою, як і капіталіст. У нього така струнка, щоб свої умови мати та їх не допускати. Він своє ім’я продав, він технічно живе й хоче жити по-своєму, хороше й тепло. А це в природі не просити. Він теж такий безсоромний, як усі люди на нашій землі, плює й харкає на землю. А щоб цього не робити, так у природі не чинити, треба заслужити в природі слави. Вона ж наша мати, яка народжує. Вона ж нас усіх народила однаково, ми не пішли по її доріжці й не стали робити так, як вона хотіла, – близько біля себе вона держала. Це її діло. Вона хоче, щоб чоловік її любив, не вибирав такі хороші дні й не готувався сьогодні на завтра, щоб їй жити. 7704-150.

      Це, що робиться ними, воно не буде треба в житті. Чоловік цьому чоловікові повірить, і за це він не буде братись. У нього, як у чоловіка свідомого, з’явиться любов до життя. А раз він буде природу любити, не (буде) відходити від неї, бо це єсть мати рідна, вона в житті тебе народила. А щоб сказати цьому ні, буде одна неправда. 7704-153.

  35 літ зростав так само, як і ми, усі живущі на білому світі в природі.

Дякувати треба природі, низько поклонитись за її мисль. Вона народила й підказала про наших людей. Чому це так робиться: вони їдять, одягаються, у домі живуть, а фактично хворіють, застуджуються й умирають?

     Я й ринувся у природу за цими засобами, за тими якостями, котрі я найшов і ними оточив себе – це холод і погане. А в природі цього більше, ніж хорошого й теплого, яке ми придбаваємо в труді. Хороше й тепле не дало нам продовження, а вкоротило. Я ці засоби знайшов, оточив себе ними, не став так хворіти, простуджуватись, і я вирішив це зробити. Став я з ними ділитись. Сперш голову розкрив, а потім слідом – взуття й усе решту. Сказав людям: живіть ви по-своєму, а я буду по-своєму. Моя сторона виправдала себе, стала помагати іншому хворому чоловікові, що й помогло мені в житті – моя робота. Я став робити на благо всього світу, мені в цьому природа помагала. Вона – повітря, вода, земля – що й життя чоловікові ввели. А ми з вами не стали жити так, як  вона. Пішли по природі шукати діло, а в ділі знайшли живий факт. Ми зробили річ і нею хвалимось. Вона людям треба. Нею він дорожить. Бери від самої хати до самої тварини, котра виходжується нами. 7704-169.

      Я там пишу про все, навіть про квіточки, про наше все те, що треба в житті. А в житті нашому треба повітря, вода, земля. Вони нам для життя все дали, а ми з вами від цього всього відійшли. Ми природою погидували, її стали вважати між собою ворогом. Вона нас за наше тепле й хороше стала простуджувати. Ми захворіли, похворіли, похворіли й умерли. Ми стали боятись усього, побудували будинки, пошили одяг, зробили їжу. Цим ми стали жити та веселитись. А в природі робилось своє: за це ось не жити. Вона стала своїми силами карати. У неї для цього єсть усе, що хочеш. 7704-170.

      Це була моя перша робота. Я в цьому ділі заслужив бути через акт. Ось  тут я зустрівся з природою небувало. Вона мене одного в світі оточила, довірилась своїми силами, вона вибрала мою любов до неї, найтяжку в житті. Мені довірилась, щоб я ображеному, хворому чоловікові в природі помагав. Це був мій початок моєї такої ось  ідеї, котру я знайшов на Кавказі в лісах, у горах і в Чорному морі. Я як такий у нього при дванадцяти балах хвилі увійшов, занурився – море тут же стихло. Воно мого приходу до нього ждало й давало свою дорогу, понад берегом до самого Сочі я йшов.

       Це було моє дванадцятидобове проходження. Я заходив у море, занурювався як ніколи один такий. Що я бачив? Різне блискуче в усякому виді світло. Я тоді зовсім не їв, та й не хотілось їсти. Це  моя була їжа – мій природний дар. Вона мене як мати примусила для історії це діло, котре я робив, прокласти для мене. Це літав я по голишам й у воді був без усякого дихання. Я там терпів, більше трьох годин не сидів у воді. Це бувало вночі та ще один, нема нікого, крім мене. Тільки стук коліс поїздів, вони курсували. Більшість людей, що їхали, я бачив. Але вони мене бачили чи ні?

     Це було якраз зимою в кінці листопада й початку грудня. Я там як небувало цю путь, цю дорогу робив, а сам бував у будь-якого чоловіка в його житловому домі. Він у ньому жив і тужив, як якийсь між людьми народжений король. Він там у домі своє життя для себе будував. Йому не треба було це море й цей берег, такі умови, породжені мною. Я тільки про нього як чоловіка думав, а сам по цих умовах бушував. Це моє було діло зимою набиратись таких природних небувалих сил. Я йшов зі своїм наміром до життя, а не смерті. Сочі мене ждали ранком п’ятого грудня у пухнастому, як у сріблу. Я туди прийшов. А люди з Сочі – слідом за мною, як за Господом, натовпом. Вони думали, що я такий прийшов із гір. Це мене зимова струмина зустріла, вона всіх нас зі мною привела до моря. Усі стояли на березі, а я занурився в морську воду. Люди – це мої помічники. Я з ними як такими повинен завоювати по поверхні, я повинен з їхнім розумом повинен своїм тілом піти по воді. Це буде й обов’язково, люди все зроблять. Я був у воді без усякого такого дихання. А рятувальники в цей час мене сіткою витягнули. А в моїх трусах був акт Введенського про моє здоров’я. Це моя історія, вона робилась мною не де-небудь. Ця місцевість знаходиться в місті Сочі. Це близько трьох годин під водою. Самі охоронці підхопили це діло. Люди сочинські були свідками, це були слова сказані й зроблені в цих людях. Бог то Бог, але сам  не будь поганий. 7704-192

    Я жду до себе людей усякого роду. Мені їхня хвороба, котра мучить, не треба. Мені треба сам чоловік, я його як такого приймаю, як живе тіло, своїм живим тілом. У мене руки передають струмом. Моє здоров’я – це ваше здоров’я. Беріть його самі, розумом схоплюйте усно самі. Дихайте глибоко до відмови – це ваша сила. Без повітря – ні кроку в нашому житті. 7707-5    

     Мені ваша хвороба не треба. Мені треба ви – чоловік, ваше живе тіло. Я йому помагаю: учу вас, що треба робити в природі, щоб не хворіти й не простуджуватись. А хвороба ваша, вона щезає сама.  І починаю з ними займатись, як з усіма. Кладу на ліжко, щоб руки були по швах.  Сам беру рукою за пальці ніг, а другою беру за голову, за лоб, - моє тіло по його тілу робить свої органічні сили. Вони так роблять, щоб прогнати цю біль – це дійсна правда. А потім розумом усно дивитись на серце своє й на легені, а слідом за цим у живіт дивитись, із боку на бік повертай. За пальці рук і ніг Учитель смикає. Після цього ставить на ноги й просить, щоб хворий робив: пальцями в ногах ворушив, у руках – теж, на серце дивитись і на легені, треба животом повертати, потім вдих і видих три рази. А тепер купатись надворі, відро води холодної на тіло вилити. Цього мало. Два рази будеш купатись дома, вранці та ввечері, - це перше. А друге, з людьми  здороватись треба: з дідусем і бабусею, з дядею й тітонькою та молодим чоловіком. А третє, треба знайти бідного чоловіка, нужденного. 50 копійок йому треба дати із словами: я, мовляв, даю за те, щоб мені нічим не хворіти. І віддати без усякого осудження. А четверте, у суботу не їсти, 42 години не їсти. У п’ятницю поїсти ввечері, а потім у неділю в обід треба їсти.  Ти потягни три рази повітря й скажи: «Учителю, дай мені здоров’я».    Це єсть твоє свято. Кожну суботу так роби. П’яте, не харкати. Не плювати на землю, не палити, не пити. 7707-9

     Треба змінити цей потік: він нового не дасть. Паршек не за стару історію, не за старий потік. Він нам усім говорить: холодна й погана сторона може знаходитись у будь-якому місці. Паршек просить і молить людей, щоб вони попробували залишитись у цьому. А коли ми зробимо це діло, тоді ми його визначимо.   Паршек не вертається назад, він іде прямо до мети істини, до життя, але не смерті. По Паршековому жити – це треба тисячу разів умерти. Ось що нам створив Паршек, не вчення, а практику. У Паршека – тепло внутрішнього характеру, природне, котре розвивається. А в усіх людей – тепло від техніки, штучного, хімії,  що тепло не створює, а відбирає. Це є живий факт у наявності в людях. А Паршек цьому всьому – протилежний. 7707-12

     Те, що висить на людях, вони ним хваляться, - це технічне, бездушне, мертве. Воно не обігріває, а відбирає тепло. Ми його зробили самі. 7707-14.

       Люди все це роблять: цьому вмерлому чоловікові гріб роблять, одягають, несуть, у могилу кладуть – такий закон єсть у людях. Вони його народили, їм доводилось виховувати в техніці, у штучному й хімії – і вони його зарили в землю. Що ми зробили? Це наше діло зробило хороше й тепле. 7707-15.           

     Партія – творець його. Вона  помилилась. Не визнано в людях Бога. Він не за те, щоб чоловік чоловіка вбивав. Його ідея – це єсть любов, поміч чоловіка чоловікові. Ми його ідею забули, на хочемо самі це робити. Ми – горді люди, умираємо на ходу, але не здороваємось із людьми. Що ми робили, щоб заслужити цієї слави? Нас за це зустрічає сама природа. Ми зробили в ній зброю, нею зарізали жінку. Де єсть для цього страх? А в Паршека єсть слава його: Бог то Бог, але не будь сам поганий. Я як Бог усієї цієї землі єсть Спаситель усіх наших душ від найлютішого ворога. 7707-16   

     У Паршека мисль народжено природою. Він сперш подумав, потім став робити. Його діло показало живий факт. Він на собі все випробував, у нього вийшло. Він не став простуджуватись і хворіти, що й примусило іншого чоловіка звернути увагу на цього чоловіка. А він такий один між нами. Ми повинні в нього практично вчитись. Він за це все буде наш Учитель. Ми за все його хороше повинні кланятись низько й говорити свої слова «дякую». Він же наш такий само чоловік,  як  ми єсть люди, тільки він природою обдарований за своє те, що він робив у природі. 7707-21.

     Адміністрація насміялась, обстригла, а потім скоротила. За мою ідею зробили хворим чоловіком, дали першу групу інваліда. Я цього не злякався. Вона як мати годувальниця мені показала свою дорогу, я по ній пішов.  Іду я по дорозі, де я не ходив. А дороги дві показалось. Я стою жду кого-небудь.  І раптом мені на допомогу – звідки він узявся. Він іде від мене правою стороною. Я діждався, перед ним перед таким  вибачився, свою ввічливість показав, у нього спитав: «А як мені попасти на Синельникове?». Мені було  неважко велику відстань пройти. Він мені так сказав: «Іди по моїй дорозі». Я пішов. Дай гляну назад: що за чоловік? Ні ярка, ні кущика, а чоловіка не було. Я тут же подумав: це – моє діло, непогане воно. 7707-22.

      Вони вносять своє еволюційне діло.  Не так ми живемо, як хочеться еволюційно в природі жити: як хоче сам чоловік, у людях вільно хоче жити. Щоб тебе такого чоловіка й не вчили, як треба буде в природі жити. Вона просить чоловіка, щоб він був у ній вільний. Хочеш їсти – іди в природу, здобувай для себе це з душею, із серцем. Еволюція нікого не примушує, а просить кожного окремо чоловіка: треба за Божим жити, мати страх, знати своє місце та його робити без усякої психіки з душею, із серцем. Сам ти це робиш – будеш перед Богом відповідати. Тебе в цьому ніхто не примушував. Ти хочеш їсти – їж своє, але не чуже. Природа, вона хоче бачити в себе невимушене живе природне, завжди енергійне. У цьому, що ми робимо самі, ми помиляємось, гинемо як мухи. З Богом ми – не злочинці, ми всі – люди природні. Наше діло – жити не так, як ми жили до цього. Нас тюрма томила, лікарня держала, ми в ній стогнали. А зараз нас усіх Бог із собою забирає. Він нам прощає за все, нас ставить на ноги як таких, із собою забирає все наше, не заставляє, а просить як наших людей.       

       Ми – люди Божого покрою всі, маємо жити й любити самих себе. Цінити, любити, помагати – ось що ми повинні між собою зробити. Ми всі однаково будемо одержувати за Божим розпорядком. Ми життя будуємо самі собі. У нас такого закону політичного, економічного не буде. Натура буде природна, жива. Буде що їсти – ми поїмо, не буде – так перебудемо: у нас свідоме терпіння. Ми будемо терпіти заради життя, через це не вмирають люди. Ця історія нами робиться, і обов’язково ми її зробимо. Вона наша природна, за неї – люди самі. Вони почали її робити, вони роблять і зроблять. Це сам Бог сильніший за всіх нас, людей. Вони Бога знайдуть і згодяться, знайдуть свою землю, на котрій не будуть вони цього робити. Їх еволюція навчить як таких жити. Ідея народжена природою на чоловікові живим фактом, невмираючим. Він людей своїх, ображених природою, із собою забере, вони підуть усі, як ображені люди. Він їх як божевільних, ув’язнених із собою забере, бо вони з початку життя помилились, пішли не по тій дорозі. Їх за це стихія природна зустріла й покарала їх своєю бідою. Якщо він не захворів сьогодні, то він захворіє завтра. Він стоїть на черзі завжди. А Бог стоїть із своєю чергою для цього, він єсть Бог у всіх цих людях. Він прийшов для порятунку всього світу: усі люди живуть за рахунок природи. Хто моїй ідеї заперечить, якщо вона в житті рятує на землі все людство? Їй не треба хвороба, котру має чоловік. Богу треба душу його й серце, а в чоловіка це є. 7707-25.

 

Школа здоровя

      Учитель приймав всіх бажаючих, бідних, нужденних, хворих: покладав руки на тіло, через руки струмом убивав біль, освічував Духом Святим, потім обливав холодною водою, потім усно давав пораду, що робити дома. На прийомі Учитель заповідав робити усім однаково: 1) два рази на день обливатися холодною водою; 2) здороватися з усіма людьми; 3) 42 години в тиждень обходитися без їжі з п’ятниці до неділі, перед їдою виходити на природу, робити тричі вдих і видих через гортань і просити: «Учителю, дай мені здоровя»; 4) знайти бідного, нужденного, дати 50 копійок, при цьому сказати самому собі: мовляв, я це даю за те, щоб не хворіти; 5) не плювати на землю, не вживати алкоголь, не палити тютюн. Це є заповіді  кожному здоровому, також хворому це все не зашкодить. Коли ми поради виконуємо, то одержуємо через природу здоровя, хороше, запобігаємо всякій хворобі. Учитель калік на ноги ставив, сліпих робив зрячими, проганяв рак, простуди тощо. Після прийому люди, як правило, відчували легке, спокій душі, хороше й задоволення, оздоровлення. 

      Так Учитель прийняв мене, учня Ош, ввів свій Дух. Учитель спочатку приймав Сам один, а потім благословив мене: «Приймай всіх бажаючих, а просять вони нехай Мене, Учителя». Так я й приймав усіх бажаючих покладанням рук, передавав Дух Учителя, котрий ввів мені. Тепер, коли почався період еволюції, на прийомі раджу всім, крім п’яти порад Учителя, прийняти ідею Учителя жити навколо райського місця однією сім’єю, обрати спільне ім’я Ош і на ньому одному базуватись у житті. Тепер благословляю тих, кого приймав покладанням рук: приймайте всіх бажаючих, як учив нас Учитель. А просять люди нехай одного нашого дорогого Учителя. На прийомі передається чоловікові Дух Святий, який ввів людям Отець Ош, даються Його поради. З чого починати заняття загартування? З прийому. Шукайте того учня групи Ош, котрого приймали покладанням рук, просіть, щоб він вас прийняв. Звітуйте перед ним, що ви робили в житті, що зробили. Перед прийомом обов’язково прочитайте книги Отця Ош, щоб очистити душу. Зрозумійте, виконуйте. Розвивайте свої здібності, як в Учителя. Ставайте досконалими, як Учитель. Заповідь Учителя для всіх: «Бути таким, як я: Переможець природи,  Учитель народу, Бог землі». Учитель для нас усіх є приклад, щоб ми ставали такими, як Він. Учитель хоче, щоб ми робилися богами. Кого приймає Учитель, а тепер приймають Його учні, той стає таким, як Учитель, Бог.

      Бажаю щастя, здоровя хорошого всім. Ош.

 

Все про здоровя

Висновки Учителя

 

1977 рік, він рокам початок. 1977.07

       Техніка не буде відігравати таку роль, щоб у цьому довелось чоловікові  помагати. Техніка сама щезне, а зародиться в людях свідомість, вона визначить буття. Ми з вами навчимось, як треба буде в природі жити. Хороше й тепле відійде, а оточить нас усіх холодне й погане. Люди цього бояться, їм робити буде нічого. Люди це створили – вони це й зруйнують. А зараз ми тягнемо, ставимо на землі фундамент. Усі вчені, як один, своїм розвитком помилились: узялись за діло технічне, штучним і хімією огороджені. Це діло чуже, природне. 7707-33.

      25 квітня – це мій ідейний день. Він до нас прийшов не за смертю, а за

життям. Він знайшов Чувілкін бугор, одне з усіх таке місце, де має народитись Месія, це єврейською сказано, а російською – Бог. Він народиться без усякої потреби. 7707-45.

  Людям уже давно треба зрозуміти: діло вони роблять у своєму житті те,

від котрого їм шкідливо. Вони в природі живуть, але не роблять те, що треба. Треба б у холодній воді купатись – вони ж не купаються. Бояться холодної води, як вогню.  У них до води – недовіра. Люди всі живущі на білому світі вважають природу найлютішим ворогом. Вона їх простуджує, вони в ній хворіють – значить ця природа нехороша мати. Ми винуваті в цьому самі. Ми за наше зроблене нами нехороше від природи одержуємо неприємність. Ми з вами що зробили? У ній проявили свою нелюбов. Самі говоримо про воду, що вона нехороша, а самі - у чугунок та варимо суп або борщ. А про повітря теж говоримо, що воно нехороше, а самі тягнемо до відмови.  Про землю теж говоримо, що вона нехороша, а самі оремо, сіємо зерно, урожай збираємо. 7707-52.

        Ми з вами які енергійні в природі народжувались! Ми в цю атмосферу попали – злякались: нас усіх до одного оточила нелегальність. Ми закричали сильно. Нам доводилось робити те, що не подобалось їй. Вона не хотіла, щоб ми її поїдали. Вона не хотіла, щоб ми нею красувались. Вона не хотіла, щоб ми ставили на цьому місці цей дім. Вона не хотіла, щоб ми в цей дім тягнули живе й мертве. Вона нас не примушувала так спати, як ми із самого вечора лягаємо в м’які пір’я в подушки й спимо до самого ранку. Ми ж з вами вмираємо на цей час. До чого веде нас їжа? До відмирання. Нас це діло веде до холодного й поганого. Ми – люди безсилого характеру: технікою оточені, штучне маємо, хімію ввели. 7707-58.

      Люди народжувались, люди жили, людям робилось у природі холодно й погано, від чого вони повмирали. Паршек не захотів так по-їхньому жити, як люди влаштувались. Паршек поділився. Він не захотів по-їхньому продовжувати, узяв дорогу свою, знайдену ним. Ця дорога виявилась за ділом усім Божа дорога. Учені люди психіатри його діло в природі не визнали добром, а записали в свої книги: «ненормальний». Я, Паршек, усі ці ланцюги розбиваю, ображеному, хворому свободу свою даю. 7707-59.

      Якщо ми їсти не будемо, то для чого нам будуть гроші? Ми й без них зостанемось живими, умирати перестанемо. 7707-61.

      Німцям на фронті не повезло через їхній учинок наді мною, вони програли: їх під Москвою розбили, а під Сталінградом оточили. 7707-65.

     Паршек як був Паршеком, так він і зостався Паршеком. Ні на якому допиті він не збився. А навпаки, коли його одинадцять офіцерів допитували, він їм сказав: «Перемога зостанеться за Сталіним». Голова Гітлера оточена Паршеком. Він 27 діб пробув у гестапо в політвідділі в Корнієнка, а про Гітлера не забув копатись у його голові – він успіхів не мав таких, як Сталін. Радість прийшла руським, погнали на захід. 7707-66.

      Приватна власність – це така штука, вона поганого й холодного не хоче, вона хоче хороше й тепле. 7707-68.

     Сьогодні їмо, завтра теж їмо, а потім одягаємось, з усіма зручностями ми живемо, ми в це втягуємось і живемо хороше й тепло, що нас і приводить до поганого й холодного. Ми з вами були б раді, щоб це не виходило, але все це робиться природою, у неї одне не буває. Хороше й тепле довго не живе, себе міняє. 7707-70.

      Надіюсь на сили свої, вони мене оточили цим усім: людям даю здоров’я. Хочу ввести сили кожному живому чоловікові. 7707-70.

      Я не за те, що наші люди роблять. Я – за те, щоб у нас не народжувався злочинець, щоб не було тюрми, не було хворого, не було лікарні. Щоб люди жили вільно, не лізли на рожен із своєю гордістю, а жили з людьми ввічливо. Ось що нам несе Іванов – життя, але не смерть. 7707-72.

      Це правда єсть – свідомість визначає буття. 7707-77.

      Люди все це роблять, зараз хоронять, а потім прийде такий от час, він буде не такий. Усіх до одного чоловіка будуть люди відкопувати. Для цього діла народилась мисль, вона на людях прогресує, - Бог із своїми ідейними ділами на людях. Вони робляться, і це зробиться в житті. Устануть перед ним звітувати за свою вину, що ми таке нехороше зробили. Суддею буде Бог. Він у нас спитає як у людей: що ви робили й що в цьому одержали? А ми йому скажемо як  грішні: нас примушували, ми в цьому старались жити хороше й тепло. 7707-88.

      Розум – таке створіння, котре добивається свого. Він хоче жити вічно в чоловікові, але тіло його не погоджується, воно живе в природі однобоко, хороше й тепле визнає. А погане й холодне не вважають люди життям.

      Розум це діло доказав, що єсть можливість жити в природі всебічно, тобто хороше й тепло, холодно й погано. Розум – це енергія людського життя, вона може жити в людях вічно. Розум не треба жаліти, а треба його так заставляти, щоб він лякався природного порядку, але в цьому жив. Розум не повинен боятись одного й другого, тобто природного, холодного й теплого – це все єсть. 7707-107.

      Мої сили – це єсть струм, магніт, електрика. Вони знаходяться всюди. Мої сили єсть у природі ніколи ніяк не вмираючі. 7707-106

      Природа така мати роділля: вона обрушилась на цього чоловіка, хто сам себе оточив чужим добром. Це природа, вона в один час чоловіка піднімає у висоту, а в другий час вона кидає в яму. Вона смертю перемагає нас усіх. У неї енергія вся єсть. Лише б вона захотіла, її сили ображають тіло чоловіка грибком, виразкою оточують. Не дають йому такого спокою, щоб він жив хороше й тепло. У неї єсть холодне й погане, що все в житті перемагає. А найголовніше, єсть у природі холод – білий енергійний сніг. Білішого й холоднішого від нього нема нічого в житті, тому люди цих умов бояться, у них єсть до цього всього недовіра. Учитель народу, він цю енергію зберігає своєю любов’ю. У нього милі невмираючі друзі – це повітря, вода, земля – у чому вся енергія розташована. 7707-110.

       Ми боїмось природи, особливо води, повітря, землі. Ми не люди єсть цього характеру, а боягузи, кулі боїмось. А  я – такий само чоловік, як і всі, тільки в мене не такий, як у всіх, єсть костюм. Я цьому ділу єсть Бог, світило всього життя. Учу людей, щоб вони не простуджувались, не хворіли. А до цього тягнуться всі люди: їх життя не задовольнило. 7707-115.

      Це – злочин усього людського життя. Його робили, його роблять, а робити не будуть: люди перевиховають самі себе, свідомістю оточать себе, введеться еволюція. У мене як такого питають про еволюцію: що це таке єсть? Я їм малюю картину: це єсть люди всі. 7707-117.

     Моє діло було – це треба людей приймати. Я приймаю всіх однаково через душу й своє серце. Для мене люди однакові. Я їх люблю, вважаю їх ображеними, хворими людьми. Їх природа образила, покарала. Вони своєю хворобою мучаться. А засоби на це діло не знайшли й нема такого чоловіка, щоб він комусь поміг. Цього люди не добились, у них нема того, що треба. Моє – це єсть усі люди. Вони хочуть – вони одержують. Нема того, щоб не одержувати. Люди паралізовані стають на ноги. 7707-119.

     Я на день купаюсь холодною водою три рази, четвертий раз – уночі в 12 годин. Скупаюсь, думаю, що це буде хороше. 7707-121.

      Він у ці умови з природи тягне  в двір, що хоче. А от із двору доводиться витаскувати в гробу мертвого чоловіка, котрий від цього всього вмер на віки-віків. 7707-128.

       Люди самі себе привели до цього діла, вони помилились. Їжею стали самі себе годувати, одягатись до тепла,  а в домі стали жити з усіма вигодами. А як простуджувались, хворіли, так вони до сих пір цим оточені.

      2 червня. Вони із цим учинком далеко не пішли.  Чоловік не вчиться жити,  вважає себе в  цьому недостойним. Він учиться кволому, бездушному; оточений цим. Це не життя чоловіка, а тяжке життя на ньому. Воно в тілі пріє, кисне, горить вогнем. А одяг не зігріває, а відбирає тепло.  Цей самозахист не на користь тілу йде, а на шкоду здоров’ю. Це все люди вчені гальмують.  Із загартуванням людям треба як із природою погодитись. Вона вічно жила й буде вона жити з людьми, якщо вони за це діло візьмуться й почнуть усе робити. 7707-131.

      У людей одне - перед ними стоїть місто зі своїми штучними прикрасами, хімія прогресує. Це таке проходить у них хороше й тепле життя. Воно довго не живе в природі, воно змінюється в житті поганим і холодним. Люди втратили своє попереднє здоров’я. Вони оточили себе нездоров’ям, вони стали хворіти, їх природа простудила.  Вони захворіли, їх оточив нежить, соплі течуть. Йому як чоловікові вже нездоровиться. Він оточив себе поганим і холодним. У людей зародилась недостача, їм нема де взяти. 7707-132.

     У людей народжується для цього така мисль, вона природою створюється для того, щоб змінити в людях вічно вмираючий на чоловікові потік. У нього було весь час введено технічні сили, було зроблено в природі штучне, щоб красота була в житті, а хімія в людях процвітала. Це все єсть чуже. 7707-136.

     Єство природи: повітря,  вода, земля. Вони служать людям благом, усе дають у їхньому житті. Без цього всього життя нема. Тому в природі народилась ідея Іванова для людей: рятувати в житті. Він не технічний, як усі люди єсть. Природа його обрала одного з усіх нас, людей. Вона йому як такому довірилась. Він один єсть такий у житті чоловік, котрому треба за його діло поклонитись. Він природу полюбив. Для нього холодне й погане – близький друг – це повітря, це вода, це земля. 7707-137.

      Я ж чоловік такий само, як і всі люди, тільки в мене сили не такі, як вони єсть у всіх людей – сили індивідуальні, свої особисті. А в мене їх як таких нема, як вони єсть у всіх людей. У мене сили природні – це повітря, це вода, це земля – милі мої, вічно невмираючі друзі. Я їх любив, я їх люблю і буду їх любити вічно.  7707-184  

 

Смерть   Богові   від   мертвеців через    їхнє   безсилля.   1977.10

           А от Богом зробитись усякому чоловікові можна, лише б ти іншому своїм добром не заважав, а своє корисне знайдене в природі людям зоставив. Це законне явище. У житті хочеш бути інженером – учись,  математиком хочеш бути – учись. А кому забороняється в себе Бога мати? У природі єсть умов дуже багато, особливо для людей єсть дві сторони. Одна – коли люди придержуються в житті хорошого й теплого, а друга – холодного й поганого. Кому забороняється бути чоловіком Божим? Це єсть любов. А ми, коли захворіємо, скоріше в лікарні шукаємо порятунок у житті. А найголовніше в цьому – холодне й погане любити й берегти. Будеш це робити – будеш Бог. Паршек єсть чоловік такий, як усі люди. Він любить хороше й тепле, а також  холодне й погане. Завдяки цьому він загартувався в природі, сил набрався, ними оточив себе. Він говорить. Я люблю хворобу будь-якого характеру, я не боюсь ворога. Мені він нічого не зробить, у нього сил нема.  Тому люди називають Паршека Переможцем природи. Усі люди не люблять природу, особливо бояться повітря, води й землі. Ось тому природу вважають ворогом. А мої любимі друзі мене люблять, і  я – їх теж. Між мною й ними ворожби нема. 7710-10

        Ось що людям природа розкрила. Люди діждались: у природі народився живий енергійний чоловік. Він навчився в природі робити діло природної сторони, за що його назвали Богом землі. Він прийшов на землю в люди для їх порятунку. Вони в житті з Богом ввели самодержавство; вони ввели закон у природі, що треба їсти й одягатись, щоби було красиво й тепло; вони облюбували місце для дому. Якби не люди цього діла,  то не було б у природі ніякого такого життя. Люди дороги протоптали. Людям треба була в процесі свого життя земля, вони знайшли її. Через Боже ім’я стали від неї одержувати плоди. Людям не доводилось на землі мирно жити, а все життя вони провоювали. Але вони не пізнали в природі ворога й не зробили його в житті любимим другом. А він для всіх людей єсть природа, котра вони недолюблюють. Ми від неї відходимо. Ми беремо від неї найкращі якості й ними хвалимось, говоримо: «Це моє». Ми за гроші ці якості продаємо й купляємо. Природа – це єсть наша мати, її треба берегти, цінувати. А ми її ловимо, убиваємо, смажимо, варимо, поїдаємо й говоримо, що нам від цього робиться хороше. Так за що ж нас буде жаліти природа? Вона нас усіх до одного чоловіка народила, але ми всі до одного боїмось її, ховаємось у свої хороми, одягаємо на себе. Вона нас у будь-якому місці дожене й зробить те, що захоче. У неї на це сили єсть. Вона людей за їх діло карає. Люди від цього діла втрачають своє природне здоров’я. 7710-16

      За що нас таких усіх Паршек назвав бідними людьми? Ми з вами втягуємось у це, живемо в цьому один раз, а потім безслідно щезаємо. А раз ми вмираємо, то нам усім гріш ціна. 7710-17

    Це наше діло таке нас примусило так умирати, що ми безслідно вмерли. 7710-22

      Завдяки цьому ділу Паршек сили одержав у людях, Богом бути йому тепер призначено. Люди такого Бога в себе не хочуть бачити. Такого Бога їм дає сама мати-природа. Вона нас, усіх людей,  пожаліла й до нас із таким ділом прислала в люди діло Паршека, котрий завдяки цьому ділу став Богом. А Богом ніхто з людей не хоче бути в природі. Це для них якась ганьба. Так, без усякого діла ім’я “Бог” не одержиш. Це даром не дається. Треба для цього діла багато трудитись, щоби був труд видний. Люди Паршека зустріли й провели таким. Люди хотіли й робили, щоб Паршек був Богом. Люди для Божого діла не старались що-небудь зробити, щоб у людях зостатись Богом через одну любов до природи, через холодне й погане. А через хороше й тепле можна втратити Бога. 7710-25.

      Люди вірять Богові, що він прийшов на землю. Він не хоче, щоб люди так тяжко в природі жили. Бог для цього ділом озброївся, став в людях своє діло робити. Він узявся за природу, за природне діло й став робити. У нього це вийшло, і люди його за це діло назвали Богом. Він у природу пішов по нашій землі істину шукати, котра була в людях. Бог увів закон у житті, що не треба боятись природи, а треба загартовуватись. Не треба простуджуватись і хворіти. Не треба вмирати. Бог буде один порятунок у житті. Люди перестануть умирати, будуть люди вічно жити. Вони це в природі заслужать.

      Природа-мати нас усіх до одного народила й хотіла, щоб ми так жили. Богові треба вірити й виконувати за його сказаним словом. А ми перестали вірити тому, що він у нас єсть такий, що живемо з ним і вмираємо з ним. Для людей Бог у житті єсть якась ганьба. Бог не вчить поганому, а вчить хорошому. Люди, близькі  до нього, розкажуть, як він їх береже, як він їх такими своїми вважає.   Бог не за тюрму, він не хоче, щоби були в природі в людях злочинці. Він не за простуду, не за хворобу. Він – проти хвороби. Він це ім’я не присвоює до свого тіла. Бог – проти того, щоб люди лаялись і крали. Він – проти вбивства й пянства. Він – за чисту справедливу пораду. Ось що Бог людям несе в життя – самого Бога в собі.  А Бог єсть я – Паршек у людях.  Він робив те, що всі люди робили. Він жодного чоловіка не вбивав. Він одне бажає людям. Він їх за все любить як самого себе. 7710-38.

        Ми даремно вчимось, даремно робимось ученими людьми, технічно озброєними людьми. А самі боїмось босими ногами ходити по землі, особливо по снігу в мороз; повітрям боїмось задовольнятись, води боїмось холодної. Які ж ми єсть люди розуму? Ми – глядачі. Між нами як був такий ворог, так він і залишився. Ми своїм озброєнням нічого не зробили; якими були, такими залишились. Нас наше незнання мучить. Ми цим заражені. Ми – космонавти, завойовники простору. А самі не знаємо, що ж буде з нами завтра. Якби не Бог землі, Гітлер оволодів би руським народом. Скажіть спасибі німцям: вони Бога просили, щоб він поїхав у Берлін. Він від їхньої просьби не відмовився ради руського солдата, він згодився поїхати разом із ними в Берлін. По дорозі фашисти в Богові засумнівались і стали практично вивчати здоров’я Бога – не літом, а зимою. Був на землі сніг, мороз під 22 листопада 1942 року. Під Знаменкою призупинили Гітлера із своєю силою. Тут Бога стали допитувати. Що поліцаї знали про ідею Бога, те німцям диктували. Бог робив те, що німцям заважало у війні.  Бог – це Іванов, руський чоловік. Він за руських терпів. Він цього вчинку, учиненого німцями, не злякався. За Бога була природа, котра керувала війною. Бога взяли в гестапо, але він не злякався, а сказав німцям: «Перемога буде за Сталіним». Німці Бога держали 27 діб. Бог руською мовою через перекладача фашистам відповідав. У Бога було все підготовлено, щоб їм точно відповідати. Ворог був у цьому суворий і ображений. Ми його як такого перемогли. 7710-54.

       Вони терплять без їжі 42 години на тиждень ради здоров’я, купаються у холодній воді, свою ввічливість представляють усім людям. Це треба буде робити всім людям. 7710-58.

      Це – наша бідність, наше незнання, коли ми в своєму житті незадоволені.  Ми хочемо того, чого в житті нема. Це не наше з вами, а природи, котра має в себе й одне, й інше – біду й радість, дуже мокре й дуже сухе. Нам треба те, чого нема в природі. Ми хочемо, а  вона нам не дає. Ось які ми єсть учені люди. Зі своїм знанням заставили в природі копатись, ритись у ній. А краще б нам довелось найти те, що всім людям треба – порятунок у житті. Що ми в себе маємо, це все не наше, а природне чуже.  А ми туди пускаємо науку, котра не стоїть на місці, а розвивається. Були й робили на землі, а тепер перейшли в атмосферу, у Космос. Це все нам помагала техніка й штучні апарати, хімія. Ми зробили супутник - космічний корабель, полетіли в Космос.  Ми стали вивчати природу, що знаходиться між планетою Землею й Місяцем. Простір, у котрому ми пролітали в невагомості, - це не наше досягнення. Ми туди не живими людьми пробрались. Це наше не завоювання.  Наша дорога в житті така, що треба завоювати живим тілом, щоб вода тобі принесла живе тіло. Ти, чоловік, повинен добитись сил таких. А вони – між повітрям, водою, землею. Ось тоді чоловік оволодіє цією моєю дорогою. 7710-70.

         Я пішов дорогою комерсанта. Я став жити не тяжким фізичним трудом, а оточив себе легким. Я став розбиратись у житті. Мене стали вважати чоловіком. Я розпоряджався продуктами, годував тварин. Був завгоспом, потім постачальником, з експедицією в місті Армавірі торгував. Мене умови природи оточили. Я робив у лісах, у горах, біля рік бігав на  ногах. А сам писав про ділову історію, котра мене оточила. Я був між повітрям, водою й  землею. Я головний убір закинув, пустив у хід природне життя. Словом, почав роздягатись із голови. Усю технічну частину на собі визнав непотрібною. Я свідомо шапку зняв, цим самим став із людьми ділитись. Вони своє брали й робили, а я своє волосся розкрив, пустив у хід природне життя. А тіло своє відкрив людям, щоб вони від цього вчинку лякались. Вони говорили, що  це по землі ходить сатана. Я показував  їм ненормальне холодне й погане. А вони своє мали: хороше й тепле, що приводило їх до поганого й холодного – це їх смерть. Тому вони вмирали й будуть умирати в цьому ділі. Я кричав людям: для чого ви це робити, що проти природи озброюєтесь? 7710-75.

      Мене така мисль озорила, що треба написати. Це один раз буває. Ударила гроза. Після чотирьох великих спалахів блискавки й грому всі сплячі прокинулись. Пустився дощ. Це природа хотіла, щоб хто-небудь у цю хвилину вийшов і подивився на це все в природі, що робилось у житті один раз. Дві години пробив годинник. А тіло моє не спало, старалось мої сили підняти. Я взявся за писанину, щоб людям розказати, що такого дня й ночі ми більше не зустрінемо.

     9 серпня. Ми свій час, що йде по природі, проспали. Ніхто з нас не піднявся з постелі. Я як знаюча особа цьому не надав значення. Я не спав, а повертався, із природою на відстані говорив. Вона єсть така сильна, грозою за все наше мовчання вдарила, щоб ми знали, як ховатись. Це було схоже на шторм у морі. 7710-90.

       Хто тільки захоче в себе бачити хороше, той буде оточений поганим. 7710-97.

      Приїхала з Києва  хвора, вона психічно ненормальна. Її хвороба говорить усім людям, що треба буде не лікуватись тоді, коли ти захворієш, а загартовуватись, коли здоровий. Хвороба – від природи, котра всьому єсть діло. Вона посадила болячку чи грибок за те, що вона не захотіла в цьому жити. А життя це єсть у природі. Вона нам засоби не дала, щоб чоловіка милувати в житті. Щоб у природі ці засоби знайти, люди пустили в хід техніку, штучне, хімію. А щоби була в цьому допомога, то в них успіху не вийшло. Усе це в природі вкрадене, убите, мертве, неживе.  А нам, усім людям, треба живе невмираюче. 7710-100.

         За це діло, зроблене мною в людях, вони мене назвали Богом землі. Ось яка моя історія. Вона робилася мною,  вона робиться мною для порятунку всіх наших земних людей. Вони хочуть це в себе бачити, так воно й вийшло. Люди захочуть – це зроблять, це право завоюють, від природи доб’ються. Вона їх пожаліє й не буде карати. Вони будуть жити, як Іванов. 7710-102.

       Вона (природа) не хоче, щоб чоловік був у ній технічним, проти неї озброєним. Це єсть у природі війна. Люди навчились красти, убивати природу, а це для неї єсть каприз. Нікому війна не подобається – це не любов у житті, у людях це ненависть. Помста доходить до вбивства чоловіка чоловіком. А щоби була любов, то такого ми не робили, не робимо й не збираємось робити. Ми – люди воюючі. А раз воюємо з природою, уже погано. Кому? Та тому, хто це робить. А чоловік у цьому ділі – мислитель і ділок, це діло почав, своє діло недоробив, помилився, умер навік. Ідея Гітлера вмерла в цьому  й умре вона на будь-якому й кожному місці, де тільки чоловік живе.  

      Чоловік робить те, від чого йому робиться погано. Він у природі це зробив, він таке одержав, що тепер лежить у землі прахом. Про нього ніхто не думає так, як думає Бог землі, котрий прийшов на землю цю для порятунку людей у житті. Вони в природі від свого діла гинуть, їм від цього всього життя нема. А природа тепер повернулась назад, пожаліла чоловіка за його жертву. Вона винувата в цьому розвитку: у ній це почалось розвиватись. Вона помилилась: їй не треба було давати людям робити. А чоловікові все треба, він хоче багато. А природа візьме й дасть йому свій збиток.     

      17 серпня. І мати рідна своє дитя теж зустрічає всіма своїми здібностями. Вона оточила, ввела йому дитячу потребу. Він став від цієї потреби капризувати, він став вибирати, потребувати, зрозумів, що єсть хороше й тепле й став до нього клонитись. А природа відіграє головну роль у всякому ділі. Вона з чоловіком живе близько в любові, якщо він любить природу – тоді в них взаємне життя. А коли в них між собою єсть боротьба, то єсть війна... Чоловік із самих малих літ починає з нею, як із матір’ю рідною воювати. Він у ній найшов своє діло, став його робити вміло технічно, із своїм штучним, ввів у це хімію. Тому він не завоював у себе фізичну енергію, силу, вона  в нього  впала. Він утомлюється, він утратив своє здоров’я. А раз простиг, він захворів, уже він мислить не так, як треба. Він думає про порятунок цього втраченого в природі життя, а засобів нема. Природа йому як чоловікові не дає, вона його в капризу давить. Нема чоловіка такого здорового й сильного, котрий би своїм здоров’ям зміг помогти. Такі люди ще не народжувались, щоб вони зробились живими енергійними, природними, незалежними в природі. Чоловік повинен бути в природі переможцем будь-якого ворога людей.

      Учитель усіх наших людей – Бог землі, прийшов до нас на землю цю для порятунку життя. Він своєю просьбою упросив природу, щоб вона з ним погодилась і стала йому як  чоловікові в цьому ділі помагати, нашому ображеному природою чоловікові. Вона його такого покарала, вона ним не задовольнила себе, його як такого взяла й образила своїм ділом. Він у нас стогне, йому життя нема такого, як воно має бути. А тепер сама природа, самі люди захотіли, щоб між ними, такими людьми, народився Бог через своє корисне діло. Він прийшов на землю для того, щоб від цієї стихії, від цієї розвинутої смерті їх врятувати, не дати їм гинути так, як вони гинули до цього. Це велике діло. 

       Помилка людей була в тому, що стали проти нашої рідної матері-природи озброюватися своїм технічним ділом, зробленим штучно, з введеною хімією. Від цього стало жити хороше й тепло. А це хороше й тепле веде в житті до холодного й поганого, тобто нашої смерті, котра зустрічає із своїми силами  нашого земного  чоловіка  й хоче йому  це бажання відірвати. Усьому діло єсть природа. Вона й мати, і зберігає. Вона може зустріти всякого чоловіка й нанести йому будь-якими засобами шкоду. Чоловік у природі – воїн, він для цього діла озброївся. Якщо його зброї підкоряються всі природні сили якийсь час, то в інший раз природа, володарка всьому, захоче – у баранячий ріг згорне. А захоче – чоловіка в людях зробить Богом. 7710-106.

        Він усіх людей цілує – це його любов одна з усіх. Що він його як хворого поцілував, цього мало, а найголовніше в цьому – руки. Він передає хворому своє наявне здоров’я й поцілунком знімає з чоловіка хворобу, але цього мало. Йому як такому треба чоловіка здорового, сили здорового чоловіка, а він заслужив у природі. Учитель з хворим займається усно й фізично. Він своєю мислю проходив по всьому організму. Це єсть по тілу наростання, центральна нервова частина мозку пробуджується. Це поміч чоловікові найважливіша з усіх. Якщо не віриш цим ось словам, повір практичному ділу.

      Учитель у нас один такий єсть. Чоловік він, тільки ходить не так, як усі люди, котрі прикрашаються, модними себе називають. Їм хороше й тепло. А на мені як Учителеві красоти нема. Я без усякого одягу. Мені холодно, мені погано. Я живу для людей, своїм тілом убиваю біль. Ось що Учитель людям робить. Його діло – робити одну користь. А люди дякують, вони йому в житті залишають за це діло своє «дякую». Це в людях «дякую»  Бог заробив своїм ділом. Це ж єсть люди, вони єсть природа, котра освятила й дала свої плоди, у цьому ділі дари, котрими довелось скористатись.

      Це ось єсть таке вибране в природі місце, котрому в певний час повинні всі, як один чоловік, головку поклонити й сказати різко своє слово, щоб люди, що зустрічаються на цьому шляху, сказані слова почули й,  найголовніше, цього чоловіка побачили. Це приходить таке діло, живе енергійне. 7710-108

         А тепер у людях народилась мисль нова, додумались люди мирного характеру: людям треба не воювати один з одним, а рубежі в природі завойовувати. 7710-113.

      Нам, усім людям, не треба йти від природи, нам не треба боятись її духу, особливо повітря, води, землі. Нам треба близько з нею жити, щоб вона нас своїми силами не доганяла й не саджала на нас свою болячку чи грибок і не держала нас у ліжку. Щоб вона здорового чоловіка оточила, йому в усьому свої сили давала, щоб він не простуджувався, не хворів. А ці сили знайшлись, їх вводить сам Учитель Іванов, котрий полюбив своїм тілом, своїм ділом. Йому всі люди однакові, він їх зустрічає ввічливо. Він їх любить, усіх розціловує своєю любов’ю – це його в людях завоювання. А раз я як Учитель це все завоював у природі, то моя буде слава. 7710-115.

     Люди наші сплять кожну ніч, вони нічого не думають про те, що їхні тіла йдуть із життя. Навіть сниться їм, начебто чоловік у повітрі літає або багатство в якесь місце приходить. А коли проснеться, від цього сну якийсь сум настає в чоловіка, якась у житті недостача його оточує. Від цієї бідності цьому чоловікові люди так і не навчились помагати. 7710-118.

      Люди перед Богом не прогрішили. Їх Бог своїм ділом не карає за їхній такий обман. Люди помилились у своєму ділі: узялись його робити, щоб зробити, а природа не дала сил довести це діло до задуманого кінця. Воно залишилось у людях недоробленим. Чоловік захворів, похворів і вмер. 7710-119.

      Природа в житті нас, таких людей з технічним розвитком, усіх до одного як зустрічала, так і буде зустрічати. Вона тільки такого права нікому не давала, щоб матір рідну від рідного сина відірвати. Материнство вона природно представила на білий світ для життя. А в ній  люди зробили умови семилітньому, так як його взяли й направили в технічне життя. Дитина з малих літ стала розбиратись теоретично, стала читати букви й ставити цифри. Вона оточила себе трудом, вона стала штучним користуватись. Вона весь час робилась розумним чоловіком, як усі люди. Йому як такому чоловікові люди довіряли все, щоб він брав з них приклад, яким бути в своєму житті. За свої успіхи й уміння він робиться відмінником. Цій дитині лежить дорога одна – бути в людях командиром, за собою вести технічних людей. Цього права ніхто нікому не давав, а самі люди захотіли цього вчення й робили. 7710-123.

      Бог невинуватий, що люди зробились бідними. Це все люди зробили самі, не знаючи, що вони роблять. Вони думали, що вони роблять хороше для людей. Ми думаємо, що від цього діла одержимо користь, та ще яку. Ми хотіли, щоб земля нам у цьому році родила величезний урожай, котрим ми залишимось на весь рік задоволені. А  машини ми робимо самі, пускаємо в хід по путі, зробленій нами. А вона зроблена із землі, водою постачається й повітрям оточується; вона технічна, сама мертва. 7710-131.

     Люди мене за мою мисль вважали й вважають весь час як ненормального. Це людська насмішка. А Учитель єсть правда. Він іде з нею, єдиний чоловік із цими словами, із цим ділом, із цією любов’ю. А коли до діла єсть велика любов, то всяке діло твоє освітлиться. 7710-141

      Учитель нам усім говорить, що треба не одного чоловіка любити, а треба любити природу, її дні, що прийшли. Вони до нас приходять і літом, і зимою, але ми всі їх зустрічаємо неоднаково – одні любимо, а інші не любимо. Які ж ми єсть люди, якщо ми не любимо природу, найголовніше в житті. Природа – це повітря, вода й земля – усе це нам життя дало. 7710-144.

      Яка ж єсть у житті поміч, якщо ти чоловіка не любиш, природу не любиш, Бога не любиш? Хто тобі поможе?  Учитель любить усіх людей, любить природу, у ній робиться Богом завдяки своєму ділу. А Бог наш єсть світило, усім грішним прощає й простить нашому злочинцеві, борцеві в природі, хворому чоловікові. Він від нього проганяє ворога, тобто хворобу. Вона сама щезає завдяки ділам Бога. У природі таких діл вистачає, треба чоловікові їх робити. А коли чоловік це зробить, він від природи одержить здоров’я Бога. 7710-145.

       У нього було одне бажання – зробитись у житті багатим. У природі такі багатії були, їм природа свій час укоротила. Вона проти того вчинку, коли люди в житті своєму іншим людям ніякої користі не приносять, а тільки  примушують себе від цього йти. Люди живі – це єсть природа. Вона розмовляє листочками, дихає водою. А криком кричить по білому світові сам чоловік, що не привчений бути з поганим і холодним. Із-за хорошого й теплого це зробилось, це робиться й буде робитись у житті. 7710-146.

       Найголовніше – це треба бути в житті, як Учитель. Він єсть не який-небудь, а такий, як усі люди. 7710-148

      Я думаю, треба буде ця моя ідея, котра в природі заслужила, людям зробила користь. А раз люди цим задовольнили себе, вони повинні примусити уряд піти їм назустріч. Люди в своєму ділі помилились, а Учитель Іванов щодо цієї помилки хоче сказати, що це все може бути справлено. Адже ми люди такі єсть: не хочемо вмирати. Примусила нас умирати наша рідна земля. 7710-150.

      Він катається в колясці. Я як Учитель у цьому ділі уболівальник не хворобі помагаю, а самому чоловікові. Радий своїм ділом його тілу легке зробити, але біда його оточила, у нього атрофувалось більше половини  тіла, нема чутливості почуттів. А раз цього нема, то й діла ніякого нема.

      Від цього діла піднімається чоловік. Це буде тоді, коли свідомість у чоловіка родиться, еволюційна сила людей. Небувалим треба чоловікові займатись. Чоловік повинен знати, що це за діло, воно повинно яку-небудь користь дати, він тоді буде робити. Треба буде вперед думати й гадати про це ось. А тепер це ось трапилось уже, нема кому помогти. Я – помічник, прямо скажу, здоровому чоловікові такому, котрий на ногах ходить, правильно мислить. Не я особисто в цьому помагаю як чоловік. Я вчу чоловіка, що треба буде зробити по путі його проходу. Він іде, а з ним зустрічаються люди всякого характеру, знайомі й незнайомі. Їм треба свою голівоньку поклонити й сказати з душею й серцем ввічливо: «Здрастуйте». Треба щоби люди знали людей та їм свою ввічливість залишали. Наш такий учинок у житті єсть причиною того, що чоловік у своєму житті заслуговує. А тоді сусід із сусідом живуть мирно, кому всі люди завидують. А раз про цього чоловіка хороше говорять, то йому в житті везе, він від природи одержує прибуток. А коли прибуток єсть і в одного,  і в другого, то їхнє життя квітне, багатством обдаровується. 7710-158.

          Я свою любов на всіх сію, і буду я на них сіяти. 7710-165.

       Лежать на землі 100 карбованців, а ми беремо їх піднімаємо. Питається: для чого це ми робимо? Це – знак нашої держави. Вони не повинні без усякого діла лежати. Це – наше мірило. Ми за них живемо. Це – неправда, говорить нам Учитель. За гроші мене на цьому вб’ють. А от коли в мене не буде чужого, то мене не зачепить ніякий чоловік. Я – йому Учитель.

      Кидайте своє мертве в людях і беріться за живе, за енергійне, за природне в природі, за невмираюче!

      Я такий у природі нікому не треба. Люди від цього ось ідуть, їм це все не по душі. Вони хочуть бачити в себе хороше й тепле. Їм не треба буде холодне й погане. Треба нам жити в природі не однобоко, а світоглядно. Ось які наші в природі діла, ми їх самі зробили. Треба жити багато, а ми живемо бідно з-за нашого незнання й тому вмираємо.7710-168.

      Я кинув зовсім у природі їсти. Сьогодні обходжусь без їжі четвертий день. Хочу сказати всім свою правду: це я роблю свій початок свого ідейного життя. Хочу сказати всім нашим людям: це все я роблю для всіх вас. Я недаремно в житті в природі ходив весь час по снігу босими ногами, я недаремно людям давав свої сили. Я їм помагав у цьому, щоб вони не хворіли й не простуджувались. Ось що я їм найшов – порятунок у житті. Сам себе цим огородив і хочу, щоб люди це робили. Їх діло – це робити. 7710-169.

      Ми з вами людей приймаємо для їхнього природного здоров’я. Воно треба буде нашій красуні молоді. Вона в нас життям незадоволена. Вона держиться на батьківському утриманні, а не на своєму утриманні. Дуже тяжко жити молоді нашій за рахунок цього всього. Це індивідуальна відповідальність. Вона нашого молодого чоловіка привчила за батьківським чином жити. А син тепер прийшов на отчу сцену, став своє вводити, а про це діло забув. Він не врахував своє таке горе, як треба буде молоді залишатись – залишив індивідуальне утримання. Молодь на місці стала бідно жити, отця й матір непокоять. Люди стали жити не по-новому, а по-старому – у недостачі. А в молоді – усе наше людське життя. Ми від неї починаємо рухатись і в цьому рости. Це буде наше діло, а ми робимо це діло за синовим. Він став на порозі революції, щоб наша молодь зберігалась не за рахунок отця й матері.

      Ми, усі люди отці й матері, повинні згодитись із пропозицією ідеї Учителя. Він не за нас, таких ось жадних у житті людей, котрі оточили себе минулим, нікуди негожим, котрі своїх дітей ображають. Учитель просить отців і матерів своїх дітей, щоб вони згодились із Учителевою ідеєю. Вона просить усіх свою зарплату зрівняти, щоб люди вчені й невчені мали зарплату 33 карбованці. Якщо всім буде мало, то ми всім прибавимо. За це все, зроблене свідомо, природа нас підтримає. Слова Учителя людям вносять свою пропозицію. Вони самі це зроблять, їм це в історії треба буде. 7710-176.

      На 12 день свого свідомого терпіння, ви не думайте, шановні, що мені так не хочеться їсти. Я ж – живий енергійний з мислю чоловік. У мене все так робить. У природі мене люди своїм розумом, як ніколи, держать. Я від них дуже далеко, а вони мене просять із душею й серцем. Я їм у цьому помагаю. Мої сили – це природа: повітря, вода, земля – без чого ми не люди. Все рівно за мною підуть із своєю такою мислю. Вони живуть у природі: багато їдять до ситості, одягаються до тепла й у домі з усіма вигодами живуть, – а все рівно вмирають. Так краще за Івановим жити. Він – правильною дорогою. Іванову не треба ніякий одяг, ніяка їжа, ніякий житловий дім – без цього всього можна жити. 7710-186

       А якщо тільки розібратись, роздивитись у природі, то тут у природі можна пошукати те, що треба в житті. Єсть такі якості в природі, що ми не будемо вмирати, а будемо вічно жити.  

      22 вересня. Я піднявся з постелі. Мені це щастя, це здоров’я прийшлось із великою радістю. Став писати про самого себе. Чому я називаюсь Переможцем природи? Наші люди мене прозвали й Учителем. Я відкрив очі жінці з Магнітогорська. Вона мене назвала Богом землі. Я недаремно проходив у такій формі, мене природа освітила, дала свої дари. 7710-187.

     Я сьогодні 13 днів не їм. Яка проходить на мені красота, у роті сохне. А для чого єсть повітря? Це місце поповнювати. Це дещо таке, без чого нічого не живе, навіть комашка, народжена в процесі всього цього, а люди – тим більше. Я знаю добре: якщо це моє знайдене люди зрозуміють, вони всі кинуть їсти. 7710-188.

      Такий учинок отця й сина не сподобався. Люди багаті й бідні вмирали,  умирають і будуть умирати так, як завжди всі вмирали.  А тепер Дух  Святий  за його діло освятив, чоловік Духом оточений. Він своїм тілом став мати в природі здоров’я та його він бажає всім передати.

      Ця історія моя мислилась у той час, коли я зовсім не їв. Моє тіло освітилося Духом. А раз Дух мене оточив, то мені легко буде жити. Ось чого треба в людях добитись – такого життя, а воно в нас єсть. Ми не хочемо й не вміємо це робити. Тут гори не переставляти, пуди не піднімати, а вміння терпіння. Коли заходиш у воду, ти не подихаєш, зовсім не тягнеш у себе повітря. А раз ти це робиш, у тебе виходить, як от їсти хочеться, але ти свідомо не їси. Це єсть свідоме терпіння. Ти терпиш не на шкоду, а на свою користь. 

      23 вересня. Був 14 день мого життєвого діла. Моя ідея в житті процвітає, як ніколи, робиться хороше, недуманно. Усе це робиться для життя, але не для смерті. Це дещо таке в цьому всьому, а тіло живе терпить без усякого вживання. 7710-190

      А тепер ми найшли таку ідею, їй не доводиться зустрічати хороше, а проводжати погане. Для ідеї Іванова все  в природі на білому світі єсть хороше, відвертатись не доводиться. Для даного чоловіка весь розвиток не поганий, а хороший. Усіх людей треба вважати однаково, щоб жити з ними не так погано, як нам до цього доводилось жити – ми жили дуже погано. 7710-192.

      Ми революцію не ждали, такого сина - на зміну отця. Він нас держав у самодержавстві, своєму тяжкому труді. Так сам син ішов його дорогою. Люди цим не задовольнили себе, як їм хотілось у природі. Як одягались до тепла й у домі з усіма вигодами жили, так усе це й до сих пір зосталось. Жити один час пожили, сваволили, а потім вони занехаяли, захворіли, простигли, похворіли та із цим умерли. Нового нам історія не принесла. А отець у житті своєму як жив, так своє, зроблене, синові передав. Злочинець народжувався – він і тепер із-за чужого народжується – звичка погана. А в природі чоловік простуджується й хворіє, за це саме в тюрму попадає або лягає в лікарню. А раз він сідає в тюрму за це, то там стогне, йому хочеться звідти вискочити, а його не пускають – захисту нема такого. У лікарню  не хочуть лягати, але лікар-адміністратор кладе й держить у тяжких умовах. Хворий умирає – його актом списують. 

       Бог Дух Святий прийшов помогти врятувати людство своїм природним ділом. Любов’ю треба прогнати ворога. Це може зробити тільки Бог землі. А Бог не той, котрого не бачили, а держали в своєму розумі, сильно просили, щоб одержати потрібне в житті – цього не було. А тепер чоловік  прийшов з ділом істини, він заслужив, його люди назвали Богом, його просять, а він їм у всьому помагає – ось це єсть наших людей Бог. 7710-195.

       А практик – зовсім не вчений, а самородок. Він говорить, що краще нам усім у природі пошукати таке нове небувале, у житті нашому цю незадоволеність скасувати, а найти те, що треба нам. Дух здорового життя еволюційно пропонує: краще й легше від цього всього відмовитись і взятись за діло Іванова. Він у природі знайшов, ним оточив себе, учить людей жити по-своєму, по-природному, як день, котрий до нас приходить без усякого такого запасу. Яким він був, таким він і зостався. Він до нас прийшов не для того, щоб кого-небудь примушувати; він прийшов на землю для життя чоловіка. А ми стали проти цього часу готуватись що-небудь таке краще з’їсти, жирне й солодке, не мало, а багато. Цього день у себе не мав. 7710-197.

       Чоловік прив’язався в своєму горі й біді, він для цього нічого не робить і не вміє робити, щоби бути здоровим. Він почув про мене, що єсть такий чоловік у житті, став ображено ставитись, напористо від мене потребувати, щоб я його прийняв. Я з ним ішов по дорозі, старався йому в цьому відмовити, а він на своєму наполягає, говорить своє, потребує від мене. Словом, він зрозумів про порятунок усіх наших людей у своєму житті. Вони не задоволені в своєму житті, їх усіх оточує біда й горе, по-своєму в недостачі живуть. Вони можуть у будь-який час захворіти й сильно хворіти, а потім можуть від цього всього вмерти. Його діло – з кожним чоловіком зустрічатись. Тому цього чоловіка від себе не відгониш. Він знає хороше, що я єсть у цьому спаситель усіх людей усього світу. Я для цього народився в природі, за це вболіваю, але прошу чоловіка й слухаю його як такого. Він тебе просить, молить. Цього чоловіка можна приймати: у нього серце й душа, цьому ділу вірить, він – наш чоловік. Лише б торкнутись і сказати, він буде здоровий. А таких людей по білому світу багато. 7710-200.

      Треба б не їсти, але нічого ти в цьому не зробиш: навкруги мене таке оточення. Люди ведуть свій обряд. 7710-208.

      От на наше місце холод прийде, ми відчуваємо до цього недовіру, оточуємось сезонним одягом за модою. Чоловік одівся й частково відійшов від природи. А природа - це єсть ми, тільки сховались від умов. Ми як такі єсть на білому світі весь рік усе оточуємось, знаємо готуватись до цього діла. 7710-209.

       Якщо будемо жити так, ми благо не одержимо, цим ділом життя своє не одержимо. Цей потік цього часу буде непідходящим.

      Чоловік за цим женеться, доганяє іншого чоловіка, хоче йому сказати: що ти, такий чоловік, робиш, що своє дитя заставляєш? Ти його вчиш за гроші. Коли він на твоєму утриманні, то це для нього хороше, але коли його нема, то тут уже біда. Дитя як на отця своїм таким ділом має свою образу, воно психує, воно цим незадоволено. У нього єсть минуле. Йому тільки дай, і він більше нічого не розуміє. А батька треба забезпечити, у нього рветься все, що попадається під руки. Отець хворіє,  а син тим більше хворіє від такого недостатнього утримання. Тому догодити своєму рідному дитяті ніяк не можна. А ось що треба зробити в житті нашому, що цим догодити й батькам, і дітям, - треба всім давати одну зарплату 33 карбованці в місяць. Мало буде цього – прибавимо. Від цього буде хороше всім: і батькам, і  дітям. Якщо ми цього в житті своєму не зробимо, то в нас таке безладдя й залишиться: ми будемо бідними нужденними людьми. Нас ніхто не пожаліє, навіть сама природа. Вона нам форму покаже: болячку, грибок посадить.

      Він сам найшов у житті це йому як такому підростаючому дитяті. Він ішов з іншими дітьми,  у котрих гривня в руках. А в мене, Паршека, нема копійки за душею – і була моя велика образа на рідного отця. Він про це не знав, але синові доводилось від такого отця відмовитись. Я через цю бідність, через таку нужду став приватну власність відновлювати. 7710-212.

      Уся техніка, усе штучне, медична хімія – усе це поки що процвітає в людях. А  в один прекрасний час люди від цього діла відійдуть і зроблять у житті те, що їм подобається, що їм треба. У них вийде. Учитель користується цим не так, як користуються всі люди. Він вірить у природне, йому поклоняється. Холод помаленьку наступає. Я йшов та на це все дивився як на своє любиме добро. Холод – це зимовий час росте й піднімається вгору. А ми, усі люди, ідемо із своїм і крекчемо тяжко. Легке не появляється, а тяжкого багато. 7710-214.

Свято 60 років жовтня. 1977.12

      Треба буде зробити так, щоб одна нога стояла на Землі, друга стояла на Місяці. Це повинна зробитись у природі чоловіком велика фізична робота. Вона не робиться технічними людьми, а робить це ось тільки Іванов із своєю ідеєю. Він у людях виступає, говорить ученим про все наше зроблене хороше й тепле. Іванов вносить свою пропозицію щодо чоловіка життя. Ми, усі люди, повинні цього діла діждатись. Це буде потік людського життя. Зміниться це хороше й тепле, відійде від людей; прийде на зміну цього всього холодне й погане. Життя почнеться нове небувале. Хороші й теплі умови примушували чоловіка вмирати. А от холодні та погані умови заставлять жити вічно. Природа вирішить це ось питання в житті нашому. Ми як такі люди цим оточимо себе, нас природа пожаліє.

      5 жовтня. Після такого сильного дощу стало холодно. Значить, треба не їсти, це веде до хорошого. Люди цього в житті доб’ються, вони цим заслужать, їх природа за це діло не буде карати. 7712.17.

      Це все робиться людьми. Вони розкрили атмосферу, це Космос, він даремно завойовується, як пусті відра виштовхуються. 7712-18  

     Люди вчені, вони зовсім хворі, їх треба лікувати природою: повітрям, водою, землею - що й мене народило. Мої сили появились на білий світ. Я був такий само як усі люди. Ніколи не висипався, а тільки спав і спав. Мої сили потребували від мене великої енергії не спати, а стояти на ногах та продумувати про те чи інше, як не хотілось спати. 7712-20     

     Так жити, як ми живемо, краще не треба. Ми вмираємо індивідуально, це найгірше. Таке добро ми зуміємо здобути при таких обставинах при такому ділі. Ми в ньому помиляємось і вмираємо, і будемо ми так умирати. Нас ніхто не береже: у нас Бога нема. Ми так жити безсилі, за нас ніхто не заступається. Природа й та – на нас, на людей, на наше таке діло. Вона не хоче, щоб люди були такі, чужим хвалились. Це день, він прийшов до нас ніколи не бувалим, а ми його зустріли мертвим. У нас, на нас усе чуже, добуте трудом, руками, очима, розумом, хитрістю. Тут треба капкан, зброя вогнепальна, щоб убити. Ми – злодії в житті. За що й як буде нас жаліти, якщо ми хитруни, свого діла ділки. Ми, усі люди, не робимо те, що треба в своєму житті. Нам природа показує, втягує. Ми люди ось такі єсть у житті: звичкою оточені зі самого початку всього нашого життя. Ми з вами з куском хліба не народжувались. Нас природа живими народила. Усе це зробив процес, він нас примусив звикати. Ми не вміли їсти і також не вміли одягатись.  А дім багатоповерховий поставили в даний час із усіма вигодами. Ми живемо в ньому один раз. Їмо досита, одягаємось до тепла. Якщо тепла погода, ми виходимо на вулицю. Словом, як ховрашки, там живемо, у ньому ми помираємо. 7712-27.

      Це наша звичка в цьому копатись. Ми землю заставляємо це все родити, це наше єсть таке джерело в труді робити їжу, робити одяг, робити дім. Ми в цьому оточені. Це ось наша така звичка: один час у цьому пожити та сваволити, а потім умерти.  Це наша така звичка. Тютюн ми палимо, кидати не хочемо. Горілку глитаємо – наша така шкода. Так само їжа розвивається в процесі. Ми їмо не мало, а багато. Сьогодні їмо, завтра їмо, а псуватись треба. Цю звичку може вивести той чоловік, котрому доведеться оточити себе Духом Святим. Це еволюційний чоловік, Бог землі, Спаситель світу цього. Він ходить по землі не так, як ходять усі люди. У нього килим один,  його лапа відчуває те, вона відчуває інше – шкоди ніякої, а тільки одна користь.  Він не простуджується, не хворіє. Це його заслуги в природі. Йому легко приходиться завойовувати в цьому рубежі. 45 літ не одягається, не їсть.

      7 жовтня. Усьому діло – його сили єсть. Він терпить на славу всіх наших людей. Це робить сам особисто Іванов. Хіба йому не холодно? Він же живий чоловік, він у тисячу разів сильніше відчуває холод, але на нього це не впливає. Він сильно хоче їсти, у нього все в порядку, апетит вовчий, але не їсть свідомо. У нього  їжа – це повітря, він наповнює пусте місце.

     Ми ковтаємо їжу з повітрям. Продукт кисне всередині, це наша така піч горить, кисне - вогнем. Ми як такі в цьому горимо самі. Звичка щезає, а терпіння народжується, не яке-небудь, а свідоме. Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі – ворога жене зі землі, щоб він у людях не існував. Ворог – це єсть природа: наша їжа, наш одяг і житловий дім, - де ми спокійно вмираємо. Нам нема в цьому ніякої слави. Ми – бідні люди в цьому, умираємо на віки-віків. Нас за це називають бідними людьми. Ми з вами нічого не робимо в природі, щоби бути здоровими людьми. 7712-30.

       Нам треба вчитись, щоб грамоту знати, щоб ми вміли людьми командувати. У нас звичка погана – у бій гнати молодь. Вона в нас іде вчитись практичному солдатському навчанню батьківщину захищати. Люди й на це теорію мають, офіцерами робляться. Погоня за чином – це людська звичка. Вона від нас скоро відійде, ми не будемо зовсім її робити. Хворіти ми зовсім перестанемо, не будемо простуджуватись, свідомість визначить буття. Так шалено не будемо робити те діло, у котрому ми помиляємось. Бог історію всю вирішить. У нього сили на це єсть. Ми самі підемо за ним. Він не буде це робити в природі. Земля багата буде, вона заросте бур’яном, сили її колишні настануть. Люди перестануть із нею боротись, вони так відходити не будуть, близько вони стануть, як наш любимий дорогий Учитель. Він не боїться ні повітря, ні води, ні землі. Це його милі невмираючі друзі. Вони йому в будь-який час року поможуть. Він їх, як матір рідну, просить, ледь не кланяється їм у пояс, кожного такого дня, щоб вона дала йому життя, його вчення. 7712-33.

      Прийшов Бог землі, він по-своєму мислить, а робить сам. У нього для цього всього єсть у природі невмираючі якості – любов до всього. Бог не гидує ніким ніде ніяк. Це – його діло. Він не боїться природи, особливо повітря, води – що за твоє зроблене карає. Люди від неї гинуть.  Треба в природі заслуги, щоб люди на тебе не ображались, були тобою задоволені. А Бог прийшов на землю врятувати світ людей, своїм учинком задовольнити. Вони з-за цього всього кидають. Усе те, що вони до цього робили, робити більше не будуть. Вони старались у природі трудитись, самі себе губили, їх оточувала втома, неміч, хвороба. 7712-37.

      Я, Паршек, - цьому ділу всьому протилежний; не за життя й труд іду, а своєю ідеєю терплю. Уже пішов другий день мого життя через людей, котрі в цьому вмирали. Моя ідея хоче їм доказати свою правоту, що це теж можна зробити. Ці засоби – для життя. Не треба їсти, не треба одягатись і в домі не треба жити. Треба бути сильним ворогу дати відсіч. Для цього існує повітря, вода, земля – три основних тіла, котрі нам дали все. 7712-41.

      Це все, ним зроблене, не помогло, а примусило в цьому ділі більше тяжко трудитись, придбавати для самих себе це. Чоловік став робити діло, сам він у цьому помилився, став хворіти, похворів і вмер у цьому. Я ці засоби знайшов у природі, ними оточив себе, став робити те, від чого мені стало хороше й тепло. Цю можливість мені дало холодне й погане. Я не прагнув жити так, як живуть усі люди. Вони ненавидять холодне й погане, стараються мати в себе чуже природне явище, тобто добро. Воно народжене природою. Вона ради чоловіка дала й буде вона давати чоловікові. Хіба погано буде, коли люди не будуть простуджуватись і не будуть хворіти, їх оточить сміливість?  Вони будуть упевнені в житті. Смерті як такої не стане, буде прогресувати життя. Люди як такі не будуть боятись природи. Будуть гарантовані щодо свого здоров’я. Їх примусить це сили в природі одержати. Ми зробимося господарями. Це все будемо берегти, як око своє. Так наступати, так убивати ми не станемо джерело. Не будемо ми завойовувати в природі те, що треба. Хіба буде від цього погано, якщо ми не будемо обжиратись. Від нас воняти не буде. Ми більше харкати не будемо. А одягатись? Свою красоту знімемо, фасонне одягати не будемо. Трудитись ми перестанемо. А от легкими ми з вами будемо. Нас як таких повітря прийме, підемо сміло по воді. Це так природа буде нас оточувати. Ми потребувати нічого не станемо. Бідність свою ми з вами зживемо. Ось які ми в цьому ділі зробимось багатими людьми. Ворога більше не буде. 7712-44.

      Ось які в нас будуть у цьому діла. По-новому будуть жити люди в природі. Не літаки, не супутники, а люди цього доб’ються. Чоловік піде своїм тілом по воді. Ось чого люди самі доб’ються. Їх за це природа не буде карати. Люди заслужать від неї увагу. Природа зробиться для людей матір’ю, годувати, одягати перестане, дім не треба буде. Ось де життя нове почнеться, ніколи не бувале. Ми не будемо потребувати, апетит відійде зовсім від нас. Тепло проявиться в енергійному тілі, воно вмирати більше не буде. Ось чого ми доб’ємось у природі. Бог усім він простить. У нього в ідеї не буде злочинного світу. І не будуть простуджуватись та хворіти. Тюрма й лікарня щезнуть, люди туди попадати не будуть. Рай на землі засяє. Люди цього діждуться, їх оточить правда. Усі зі загробних умов піднімуться. Той, хто чоловіка закопував, він його відкопає. Це зробить сам Бог. Його зараз не визнають за його діло, а тоді його визнають.  Він своїх людей візьме із собою й скаже: «Ви, мої рідні, знали мене й робили те, що треба».

      А зараз люди Бога забули, не хочуть його бачити. А він народився тепер, живе з нами й хоче нас усіх любити своїм ділом. Він за це діло сам особисто не їсть і не буде зовсім їсти ради людей. Це єсть його зброя, котра прямо по теорії стріляє. Мій Дух Святий докаже всім ученим. Вони хваляться чужим. Це їхня техніка, створена ними; штучне, котрим огородились; хімія, що введена в життя людям. Вони забули цілком і повністю Бога.

      Я, як Дух Святий, їм свої сили як ніколи покажу, що буде в житті своє й що буде в природі чуже. Ми всі, як один чоловік, зариті в землю в могилу, свої місця зайняли. В історії сказано Богом про свій прихід у люди. Вони його теж ждуть новим у загробному житті. Вони ждуть на собі суд й воскресіння з мертвих у живі. А для чого я не їм і для чого ходжу в такій формі?  Мені як такому чоловікові холодно й мені некрасиво, з мене люди сміються. А я ж не звертаю уваги. 7712-48.

      Я не їм із-за людей. Скільки я їх на білому світі приймав через свої руки, поцілунком із них знімав їх хворобу. Вони до мене приходили, як до Бога, грішні. Я їм усім, як одному, прощав, а з них хвороби знімав. Говорив їм: ідіть та більше не грішіть. Люди живі оточені чужим. Треба не робити. 7712-56

       Я повинен доказати свою правоту, що я це роблю від природи. Вона мене Богом освітила. Я – Бог землі, Спаситель усього світу, не хочу, щоб люди тяжко жили. Та в тюрмах сиділи перед законом, за своє діло сиділи. 7712-58

      Рак ніхто з усіх не має права лікувати. Його посадила на тіло сама природа, а ми, учені люди, не знайшли засобів і нема в нас чоловіка для цього, щоб він навчився помагати не раку, а чоловікові. Треба навчитись чоловікові, щоб природою: повітрям, водою, землею – помагати не одному чоловікові від раку, а багатьом людям із своїми захворюваннями. (Такого нема), крім одного Бога, того природного чоловіка. Це Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Йому довелось взяти від природи всі дари. Вона його освітила цим добром. Він навчився чоловікові своїми природними силами помагати. 7712-64

      Вона приїхала, щоб я її так сам прийняв і сам я її пробудив водою. Вона просила мене, Учителя, щоб їй дав здоров’я. Це здоров’я дає природа. Вона відіграє роль у цьому. Природа – вона, природа - повітря, вода, земля.

      У цьому всьому відіграє роль сама ця жінка. З нею зостається все вчення, сказане Учителем. Якщо вона буде цього діла держатись, вона в цьому – найголовніша, якщо це буде робити, вона буде здорова. Ніхто, крім мене, ніяк не поможе це ось захворювання. Учитель усіх так просить. 7712-67

     10 жовтня. Пішов четвертий день. Я не їм, апетит вовчий. Я терплю.      

     Хочу сказати людям своє про це діло. Докричались, договорились, досміялись. Ви єсть люди природи, а не хазяї єсть свого місця, щоб ним як своїм розпоряджатись. Ти – мізерна істота, залежна від неї. Ти єсть чоловік – кліщик землі. Ти це діло сам почав робити, на землі діло. Землею став розпоряджатись як своїм джерелом. Ти її як таку назвав своєю землею, став її рити, орати, робити з неї грядку. А потім знайшов зерно, його там посадив, його назвав своїм ім’ям. У тебе це все добро твоє вродило.

      Ти його своїм трудом зібрав, зробився хазяїном цього місця. Усе на землі знаходиш, як своє добро, тягнеш. Ти з ним, як своїм добром, що хочеш, те робиш. Ти цим ось озброївся, зробив голку, зробив шило й ніж, також молоток, сокиру, пилку. Усе це дала в нужді моїй земля. Вона зародила врожай, вона указала надра. Нам треба було вугілля, нам треба руда, нафта й газ. Це все належить нам, ми його знайшли як своє, стали робити й зроблену річ зайву продавати, міняти. Це все зробив чоловік. Він виявився хазяїном цьому всьому. Звідки таке право взяв, він же спочатку в себе нічого не мав? 7712-71.

      Що мене такого рятує? Я ж чоловік такий само, як усі люди єсть. У нас єсть своє багатство, єсть у нас усе. Наша наука не стоїть на одному місці, а рухається з одного в інше.  А користі людям вона не дає. Люди як жили в природі? Тяжко трудились, їх умови так примушували. Вони шукали в природі легке, їм хотілось жити хороше й тепло.

      А я - як Учитель народу, Переможець природи, Бог землі. На мені красоти нема, тепла не роблю. Мені сильно холодно. Я живу в цьому холодно й погано. Моє життя Боже єсть. Ніхто йому не вірить і не робить, і не хоче, щоб воно було таке. Я ж – чоловік, живу по-своєму. У мене мисль така: треба зовсім кинути цю звичку щодня їсти. Ця звичка в житті нікуди негожа. Легше й здоровіше, коли ти не їси. Моя практика мені підказала. У житті своєму я не їв 15 днів – мені було від цього хороше. Я став їсти – мені зробилось у паху боляче. Я ледве відвернув це ось захворювання. Став користуватись без усякої їжі, не їм нічого. Понеділок – тяжкий день у цьому, а я не їм – мені хороше. Що може бути краще, ніж це діло? Я цим ось доказую, що я не роблю те, що люди роблять; і не потребую  того, чого люди хочуть у своєму житті. Їм хочеться, щоби було від цього всього хороше й тепло. Усі люди в природі цього хочуть, але в них через погане й холодне не виходить. Їх тіла в цьому хворіють і в цьому вони помирають. Що може бути від цього гірше? Якщо люди стараються цим оточитись, вони не виграють, а програють.

      Їх діло – з природою боротись, брати у неї найкращі якості, вони треба людям. А в природі єсть більше поганого, ніж хорошого. Люди роблять те, що вони не знають. Якби в когось спитали й кому-небудь сказали: чи єсть у вас такий чоловік, кому вже зрівнялось 80 років, він зиму й літо ходить у трусах роззутим по снігу, не знає він простуди й захворювання? Це – його такий учинок, він виробив у природі такі ось сили, котрими іншим людям помагає з усіма хворобами на будь-якому чоловікові, лише б він згодився й попросив з душею й серцем. Він приймає однаково всіх людей. У нього різниці між національностями нема ніякої. Він знає всіх людей, що вони хочуть не простуджуватись і не хворіти ніякими хворобами. Він, Учитель, учить, щоб люди самі це робили. Його вчення – усіх нас, людей. Це ми з вами, усі люди, внесли свою таку пропозицію, щоб він нам свої слова передавав, учив нас, а ми його як Учителя ось так слухали й робили самі.

      А природа – вона роль у цьому всьому. Вона цю виразку або грибок посадила – вона це все зніме. Усьому діло – це повітря, вода й земля - що й помагає цьому хворому через руки Учителя Іванова. Він усьому цьому ділу – ініціатор, шукає в себе цього ось злого ворога, виводить його. Його з’явлення на тілі непомітно. Так як ми тілу в природі нічого не робимо, він своє володарювання захоплює силами своїми. Чоловікові тоді доходить, коли це місце буде ламати, мучити.

       Помогти від цього горя нема кому. Єсть наша технічна медична наука, у ній єсть штучне, ніж і також уведена хімія для того, щоб лікар цим самим володів як учений чоловік. Будь ласка, помагайте, якщо вмієте. Ці всі хвороби саджає природа, так що техніка, штучне й хімія не дали реального, людей своїм не задовольнили.  Свою роботу лікар не любить: після цього всього миє руки спиртом. А сам стоїть на черзі, щоб завтра захворіти. Учитель – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

      Вірите-не вірите, але подумайте добре: він у нас один такий на весь світ, на весь Всесвіт. Якщо ви як люди такі Учителя не визнаєте, його таку ідею, то вмирайте, місця для всіх вистачить. Могилу люди вириють, у гріб покладуть тебе, зариють - лежи ти в праху. Ти, як ніколи, подумай. Учитель прийшов рятувати не одних живих людей. Він прийшов піднімати всіх мертвих. І тоді-то він у них усіх запитає: а що ви робили в своєму житті, щоб вам заслужити й бути перед мною заслуженим?

      Вони навіть нічого не знали, що ж робити треба в житті, щоби бути перед Учителем як Богом оправданим. Він нас усіх приймав і просив нас як таких, щоб ми про це ось не забували, усно держали в голові, щоб робити в людях у природі. Це бути близько до повітря, до води, до землі. Треба купатись два рази на день, вранці й увечері, це твоє пробудження. А з людьми здоровкатись, ввічливо самого себе представляти, щоб люди, що зустрічаються, про тебе як такого не сказали слова поганого. 7712-83

      У мене в дворі єсть усі такі умови, щоб чоловіка хворого прийняти. Я кладу його тіло на кушетку доверху животом, беру руками за його голову, за лоб, та за пальці ніг. Починаю його мозком командувати, щоб він чи вона повертали пальцями, дивились думкою на серце своє, на легені, у живіт. Щоб ним повертати. І робили глибокий вдих і видих три рази. Піднімаю на ноги його чи її, беру за руки, говорю те саме. Веду в душ, вода джерельна, обливаю я сам, прошу говорити: «Учитель, дай мені здоров’я». Обіллю, потім учу. Він від мене легким іде. А там він або вона як хочуть, я за це не відповідаю. А коли робить чоловік, у нього виходить. Він не хворіє. Уже йому чи їй хороше. 

      Це здоров’я не продається, не купляється, а з любов’ю дається. Я цілую всіх, я не гидую своєї роботи, я люблю. У природі все єсть. Не відвертаюсь  і не відходжу від цього всього, навпаки, приходжу. Яка в цьому єсть слава Учителя, знає весь світ, усе людство, про його хороше. Він зобов’язаний бути в усьому світі в усіх людей і їм помагати. 7712-86

    Це єсть Дух Святий, еволюційне діло – не можна буде забути. Це моє невмираюче діло. 7712-87.

      Люди безсилі в природі жити через техніку, через штучне, через хімію. Усе це чуже, усе це природне, нікуди негоже для життя. 7712-88.

     А практика Іванова – не вченого чоловіка, а мудреця, котрий оточив себе природою: повітрям, водою, землею. Це єсть його милі, невмираючі друзі. Він навчився їх просити, щоб вони в усьому йому помагали. Він вибрав дорогу одну з усіх – це помагати ображеному,   хворому, хто помилився в своєму ділі, недоробив і вмер. А Іванов – це чоловік, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він прийшов на землю для того, щоб світ від біди врятувати, щоб люди свій потік змінили й перестали вмирати. 

      Ось що нам знайшов Іванов – життя, але не смерть. Він чоловіка просить: роби це діло, але не кидай його. Це твій порятунок. Побажати іншому того, чого ти хочеш. Ти люби ближнього, як самого себе. Іванов, коли приймає людей, усіх до одного чоловіка цілує. Це єсть його любов, він цим знімає хворобу з іншого чоловіка. А раз він це діло робить, він єсть Бог. Ми це бачимо своїми очами. 46 зиму ходить так, як ми його бачимо, чуємо. Говорить свої такі слова: умирати я як такий не буду. У мене єсть у людях діло, я їх руками творю, їм даю здоров’я – цим ось докажу.

      Прийдіть ви до мене всі й поклоніться. Мої слова – це єсть усе для всіх нас. Правда засяяла в людях. А раз люди це мають, то неминучий у цьому Бог. Він усіх закликає до порядку. Такими людьми не будуть гордими, а будуть ввічливими, у любові – ніхто їх таких не осудить. Ми всі вкупі будемо жити. Схочемо ми – все для цього  зробимо. Ми  ж єсть люди – сама природа, вона чоловікові дала таке право. Усе те, що треба в житті людям,  треба завоювати.

      Усьому діло – це єсть люди. Вони отця й сина рідного обігрівали, будували їм життя. А тепер ми візьмемось за Святого Духа. Ми завоюємо це терпіння. Нас прийме, як друзів, повітря, вода й земля. Бог дасть силу волі оточити себе цим. Їсти перестанемо, одягатись не будемо, потребувати дім теж не будемо. Місце наше – по всіх усюдах. Ми будемо жити, умирати більше не будемо. У нас для цього єсть Бог, він – наш поводир, ватажок, із ватажків ватажок. Він ходить по снігу роззутим, а потім піде по воді так, як було за історією Старого Заповіту. Учитель був, він зостанеться таким, як він єсть. Порятунку без Бога не буває – треба буде Бог.  А  він  єсть  чоловік, він – Іванов. Його освітила природа, вона йому дала право через діло бути ним. Він цим ділом не хвалиться, а все це робить у людях. А коли люди його визнають за це все його діло, він нам так не буде служити. Він спитає в нас, у таких людей: а що ми з вами, такі єсть люди, для цього робили, щоб ми в цьому ділі заслужили бути ним?  Богом треба зробитись у людях через діло, корисне для людей. 7712-95.

      Це історія еволюції. Не начальника треба просити, а начальник буде підлеглого просити. І свідомість заставить чоловіка без усякого труда обходитись. Цього начальник не одержить, він буде жадати свого труда. А труд фізичний відійде від людей підлеглих, а розумовий зостанеться вічно. Буде з ним жити теорія невмираюча. Вона була, вона єсть і вона буде такою, як люди її створили. А підлеглий відмовиться й свідомо відійде від цього. Хазяїном у цьому всьому буде чоловік. Він це починав – він це й закінчить. І повірить Богові й за ним за таким піде й докаже своєю правдою, що це можливо всім людям зробити.

      Звідки я ці слова взяв? Я не теоретик, щоб кого-небудь заставляти. Я – практик, сам це діло починав, сам його й закінчив. Мене не вчили люди. Я вчився в природи. Вона не вчила людей, щоб вони з нею боролись. Усе це зробили самі люди, вони пішли в бій у природу й стали робити те, у чому помилились. Вони простигли, захворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Їх не стало. А тепер цього Бог добився. Сам чоловік закликав до порядку й попросив природу, щоб вона дала можливість жити так, як живе сам Бог.  Він терпить недаремно, а все він робить благо всім.

       Ми в природі народились для її життя, але ми як люди такі не схотіли за її прикладом жити, а взяли свій такт і стали робити для самих себе діло, не одне, а багато. У цьому ділі я помилився, на віки-віків загинув. Це нехороший такий у людях розвиток. А якби ми не зробили в природі ніякого діла, ми з вами не одержали таке життя. Воно нами розвинуте для того, щоб ми подивились на неї, яка вона може бути в природі така красива. Вони з живого зробили мертве діло.

      Чоловік перший лежить у землі прахом, мене жде до себе. Я прийду, його сам підніму як умерлого. Його воскрешу з мертвого в живого, коли мене люди всі визнають і назвуть Богом. Я виявлюся у природі Бог. Ось тоді я вас усіх попроганяю і скажу я вам: відійдіть від мене й створіть таке в житті своє благо. Я полюбив усе на світі. Найголовніше – це треба любити природу: повітря, воду й землю, а між цим усім – людей. 7712-100.

      Ця історія пройшла в людях незадовільно. Люди як простуджувались і хворіли, так вони простуджуються й хворіють увесь час. Це життя пройшло в отця й сина з невдачею. За законом усієї дійсності, іде в природі ідея еволюції Святого Духу. Цю ідею не пробували люди, вони повинні бути свідомі. Люди своїм виступом повинні нікому не завадити, а своє взяти своїм ввічливим учинком. Еволюція не вчить, а просить, молить як таких людей. Вони повинні гордість забрати, а небувалу ввічливість показати між собою. Головку низько поклони й скажи, мовляв, здрастуй.   

      13 жовтня. Твоє діло – треба сказати. А їх діло – вони як хочуть. Це наш обов’язок, усіх наших людей,  щоб не було ніякої такої ненависті й не було в людях ніякого такого зла. Це буде на землі введено природою один з усіх рай. Злочинець не буде в цьому народжуватись і не буде в природі захворювання -  ось нам буде продовження й задоволення самих людей. Боротьби між чоловіком і природою не стане. Що від такої поваги в житті вийде? Він буде шукати нужденного в матеріальному чоловіка, йому як такому треба помогти й сказати сам собі: я, мовляв, даю за те, щоб мені було хороше.

   Ми жити будемо рівно всі: малі й старі. Нас зрівняє Дух Святий. Ми в

природі не будемо ображеними жити. Нас природа не буде карати, не буде за що. Ми будемо старатися по-Божому жити: більше всього – із природою. Люди не будуть заінтересовані прибутком. Індивідуальності в чоловіка не буде. Приватного місця не стане. Теорія від людей відійде. Законом буде любов. Усі від тяжкого відійдуть, вони в себе свідомість будуть мати. 7712-105.

      На нас наліг сон. Ми в цей час єсть не живі й не мертві. Ось такими нас сон представляє. 7712-112.

       Нам, усім людям, треба давно кинути так ось трудитись, а взятись за те, що робить сам Іванов. Він у нас такий для цього діла один - віха. Вона показує всім нам цю ось дорогу, вона нам треба. Ми в цьому люди єсть. Лише б ми побачили, нам воно сподобалось. Ми все це зробимо: нам у цьому набридло так умирати. Ми повинні це в природі самі завоювати. Нам треба чоловік, його треба кроки. Ми, усі люди, кинемо, для цього не будемо ми так працювати, самі себе втомлюючи, щоб хворіти й простуджуватись. Ми для цього діла перестанемо їсти  й дім не будемо потребувати. Для нас місце буде в природі по всіх усюдах. Ми таке тепло не будемо в своєму тілі мати. У нас воно буде своє  енергійне. У природі вмирати ми з вами перестанемо. Життя нам буде нове. Труд від нас відійде зовсім. Ми будемо друзі всієї матері-природи. Більше не буде боротьби з природою, і не будемо між собою воювати. Учинок такий буде всім по душі й серцю.

      15 жовтня. Уже глибока велика осінь. Люди за  своєю  звичкою  поодягали, їх примусили умови. А коли вони доб’ються цього, то цієї звички не стане, буде своя сила. Вірити не будуть чужому. Коли люди кинуть трудитись і кинуть одягатись, і дім не будуть потребувати, то в них у природі буде один аромат, він запахне. Життя буде райське. Ми кольорами засвітимось. Природа, вона не буде такою, як вона була до цього. Люди в неї заслужать. Природа не буде їх так карати, у неї буде своя жалість. У людей родиться щастя життя. Вони будуть отримувати в природі здоров’я. Люди не будуть такими, як вони були. У них таке право відбереться. Зброї не стане, погрожувати не буде чим і кому. У природі ласка проявиться. Люди гордість зживуть. Буде одна  ввічливість, вона не буде так заважати. У людей проявиться одна  з усіх свідомість. Вона буде ясна по всіх усюдах.

       Особливо тоді, коли місяць уночі світить, а люди молоді горнуться, у них на це слів не вистачає. А грач чорного кольору пролетів високо-високо. Люди по цій ось ясній погоді задихаються, вони сплять.  А тому, кому доводиться фізично робити, йому їсти нема коли. Це бідна сіра конячка, запряжена в голоблі в драги. Не пішла така конячка по своїй такій дорозі. Вона тягнулась далеко-далеко, кінця її зовсім не видно. Вона тягнулась і тягнулась все далі.

       Я, говорить про це мужик. Він починає крутити колесо, котрому в цьому житті кінця нема. Я це із собою не приносив, особливо в осінній такий неприбутковий час. Люди в цьому ось недостаток мають, у них виходить збиток. Треба просидіти весь час у самозахисті – людям це ніщо. У них такі дні проходять. Кукурудза вся перевозилась. Плуг ждали, буде трактор, буде орати о четвертій годині дня. А вітер пекучий дує, він хоче доказати своє те, що треба. Сонечко в тучах знаходиться, його зовсім не видно. А  час іде, от скоро буде вечір. 7712-125.

      Щоб зовсім кинути їсти – яка в цьому єсть благодать! Тіло моє так воно радується. Це для всіх людей – живий у природі факт. Ми це в житті не робили й не можемо ми це зробити. Звичка невмовкаюча  велика – це ворог, він для життя тяжкий. Його як такого доводиться тяжко зживати. Ми його такого ось розвинули на собі своїм апетитом. Ми його в себе маємо, він нас так ось оточує, з нами разом живе. 1977 рік, він уже проходить. У ньому ніхто не пробував у своєму житті на собі так випробувати. Він для людей непосильний, його трудно так тривожити, він не піддається. Йому доводиться через природу кланятись, її як таку просити. Вона має в себе всі живі властивості, тільки вона зможе помогти. Це - місце пусте заповнювати повітрям. Вона водою пробуджує. А земля струмом приймає, у ній всі свої сили, вона єсть джерело. 7712-128.

      Хто розвинув цю ось їжу? Ця їжа введена так само, як тютюн палити; знайшли й застосували як таке. Спершу ми яблуко зірвали, скоріш – у рот, укусили зубами й стали жувати. А потім із слиною, з повітрям ми проковтнули. У нас утворилось місце цього всього, воно там закисло, стало до цього негоже. Воно знайшло прохід, яким йому вийти. А раз це в чоловіка вийшло, значить пішло це життя не на хороше, а на погане. Від нього стало воняти – він уже природі не по душі. Став придбавати що краще, солодше та жирніше. Цей його розвиток у житті не призупинився, а пішов далі. Чоловікові для цього ось усього доводилось робити. А раз робить, то вже єсть якесь діло. Ми його таке розвинули, зробили таке ось блюдо, котрому нема кінця й краю. Одне дай і дай. Шлунок – пусте місце, воно потребує поповнення, щохвилини свіже треба.  А раз свіже, воно буде шкідливе, негоже для життя, його треба викинути. Так воно робилось і буде робитись до тих пір, поки чоловік закінчить своє життя.

      До цього всього люди жили без труда й не їли, їм було легко в цьому. А коли вони стали це діло робити, вони на віки-віків умерли. Цієї ось смерті раніше не було, її розвинули люди в процесі. Ми це діло почали робити, у цьому ділі ми помилились і погоріли, умерли на віки-віків. Таке ось діло нам не призупинити, воно сильне для нас усіх. Це природа, вона направила чоловіка, щоб він це ось попробував і поробив це діло, а потім узяв сказав про це все діло. А що воно їм діло? Не життя, а смерть. Люди цим не задовольнили себе, пожили, у цьому сваволили, умерли.  Це ось починалось першим чоловіком, він свою самотність не втримав. Він захотів побачити цей ось розвиток на цьому чоловікові. Він у цьому ділі помилився, став народжувати такого чоловіка. Він пожив та сваволив, а воля його привела до гибелі.

       Він від цього всього одержав недостачу, у нього чогось нема, він чимось хворий. Він хоче, а в нього не виходить. Як наші вчені: хіба вони не схотіли це мати? Людям треба порятунок у житті. Іванов для них єсть чоловік, він не теоретик, а практик. Він робить своїм організмом людям користь. Для нього в природі нема ніякого ворога. Милі, любимі, ніколи не вмираючі друзі своїми силами помагають. Я як Учитель прошу їх. 7712-136.

      Хворобу на чоловікові треба лякати природним шляхом. 7712-139

Учитель – чоловік, він хоче, щоб люди рятували самі себе. 7712-143.

       Він помагає людям своєї ідеї, вони не адміністратори. Марія теж вимагала від свого учня, але вона зізналась і дала слово своє сказати всім друзям учителям. Їх жде не таке, а гірше. Нам Учитель говорить, щоб ми змінили цю платівку від учня вимагати. А треба буде просити. Якщо ми цей тон змінимо, то в нас не буде простуди й хвороби через діло Учителя. 7712-173.

      Це все діло, котре робить сам наш Учитель, він хоче, щоб усі здорові люди за це діло брались і робили самі, щоб на нас не розповсюджувалась ніяка хвороба. 7712-176.

      Моя ідея не хотіла, щоб ми як такі комуністи зробили таке діло. Це єсть вічне незабутнє зло. Ми такими завжди не будемо. А колись зміниться це право, людьми розпоряджатися не станемо. Люди прийдуть до свідомості. Що ми таке робимо? Зброєю мир творимо. А це не будемо ми з вами робити.      Насилля відійде, а настане мир – усьому діло. Люди не будуть один на одного так нападати, на своє місце. Його не будуть вважати місцем своїм, будуть вважати здобутком спільним. Люди не будуть людям у житті заважати, а будуть шукати й помагати. Так помагати, як у війні Вітчизняній поміг Іванов і поміг Марії. Тільки з тим, що хотів Іванов, люди воюючі не згодились. Узялись обидві сторони своє зло поширювати. Їм не хотілось своє із себе знімати. Це зло – з обох сторін, вони були обидві неправі. 7712-185 

      Без природи – ні кроку. Усьому діло – вона. Якби не вона, Марії не жити. Повітря помогло, а вода пробудила, по землі ходила вона босими ногами – вона воскресла. Якби не природа, Гітлера не взяти. Гітлер мав переважаючу техніку, а виявилось, руські його оточили й розбили. Хто в цьому поміг? Паршек. Природу він просив у Дніпропетровську, коли його такого по морозу мотоциклом возили 22 листопада 1942 року. 7712-189.

      Нобелевську премію – Іванову. Він – ініціатор усьому. Він єсть ділок у цьому всьому, особливо нашій молоді. Вона в нас найбільш ображена, бідна з усіх. Їй у природі не дають спокою. Одне те, що її примушують. А друге, найголовніше, - у житті не дають матеріальних засобів. Утримання зовсім батьками Паршек пропонує зняти. Воно в нас із вами, дорослих, єсть, але ми цього не робимо. Паршек таку пропозицію вносить: щоб ми, усі люди, хто цьому вірить, старається виконувати, згодились узяти зарплату 33 карбованці. Більше нічого не треба людям. Буде мало – усім добавимо.  7712-191

     Нам говорить Валентина про Паршека, хто він єсть із царів? Один Бог землі, для порятунку життя людям прийшов, видно з усього такого діла. 7712-192.

      Це наша лікарська робота, котру треба любити. Ми – як учені люди, нам треба діагноз чоловіка. А коли ми його виявимо, стараємось йому помогти. Він єсть ворог тілу… Сестра – у нього перший помічник. Вона  - його ординатор, між ними контакт, вони дружно живуть. У цьому дисципліна військова. Сказав – треба робити. А хворий терпить, він від цього всього терпить. Його держать у своєму лікарському режимі, щоб туди до хворого повітря не приходило, від води холодної - подалі… Я, Учитель, там три роки десять місяців пролежав, наглядівся, бачив усе: і хороше, і погане. А потім складав у кучу й ділив пополам. Життя й  смерть, вона там була. 7712-198.

      Це все робиться мною в природі. Скільки слів я оформив, а букв я написав! Це все істина в житті єсть. 7712-200.

      Гітлер із своїм наміром, із своєю технічною силою не думав так відступати, а їх руські люди розбили. Усе це через Паршека, через природу, він у неї ці сили випросив і став ними володіти. Гітлер що тільки не робив, що не приймав, він у цьому успіхів не мав. Учитель йому не дав. Його діло одне – думати, у голові його лазити, щоб він із своїм усім умер. Не хвались чужим – хвались своїм. 7712-202.

     Його (Учителя) просіть: він для цього народився. 7712-205.

      У природі єсть усе. Вона ж народила чоловіка, вона йому світ показала, вона йому все дала, а життя не дала, не схотіла зберігати. У нього все було, але не було сил, вони йому не давались: він не зміг терпіти. Його вона в це втягнула. Вона – йому яблучко, вона йому ягідку, і дійшло до живого м’яса. Їв стільки, скільки це треба. Він не зміг терпіти. Йому ця ось звичка заважала, вона йому не давала про інше думати. Як тільки він устає, у нього на дорозі стоїть обід. Він його приготував, змайстрував, а тепер його треба з’їсти. Ось які людські діла, вони робляться ним так. А раз люди самі роблять, у них це виходить. 7712-210

      Це наша в цьому мисль. Вона нас усіх веде до життя. Подивіться ви на Учителя, на його весь організм, на все його тіло. Йому холодно, але він терпить через нас усіх. Він сказав – він і сам це робить. Який же він між людьми єсть ватажок: сам говорить, а робити не робить? 7712-213

      А здорового чоловіка між людьми в природі нема: що-небудь він потребує. А раз він що-небудь потребує, уже це єсть хвороба. А в хворого чоловіка – думати, шукати по природі те, що треба. А коли він не знаходить, він хворіє, він психує, йому сильно боляче. 7712-214.

      Треба буде хвалитись у людях своїм. 7712-230.

      Природа – це єсть люди. Вони народжуються не для смерті, а народжуються для життя. Ними радуються, а коли вмирають ці люди, за ними плачуть. Вони не заслужили уваги в житті, їх оточив нестаток. 7712-262

      Гітлеру не повезло зробитись, як він хотів, володарем світу; зробитись йому завадив із своїм здоров’ям Паршек. Він упросив природу, його люди ображеного характеру упросили як такого. Він пішов назустріч цьому всьому, став їм помагати. Ворог успіху не мав, його пішло на спад, ворог став відступати. 7712-265 

      Природа всюди є, вона нам ледь не скаже свої любимі слова. А вони єсть у неї, але люди не розуміють одне, що природа – мати наша рідна. Вона нас своїми силами представила в наше життя. Ми з вами її як таку не послухались. Самі куди ми попали зі своїми тілами? Нас сперш у всьому нашому житті оточувало повітря, вода й земля. Ми із цим не порахувались: з ними жити так, як вона хотіла з ними жити. Ми в ній виявились такі ось люди самовільні. 

      Облюбували це місце, присвоїли й на ньому стали робити своє діло. Воно нас усіх заставило трудитись. У труді ми втомились, нам стало тяжко, нас зустріла хвороба, та ще яка. Ми такої хвороби не зустрічали. Вона сама нас, таких забіяк, зустріла й на нас напала. Ми почули самі, що якась неприємність у тілі. Ми стали про це все думати. А щоб поміч у цьому знайти – ми, усі люди, безсильні це зробити. Нам природа не дає, ми не заслужили в цьому ділі. Ми бідні єсть люди, тому що не стали слухатися того, хто нас створив – це природа. Вона нас жаліє, вона нас і карає за наші дешеві грішки. Ми з вами народжені нею й збережені нею, а от самовілля зосталось із нами. Ми місце стали мати, ми взялись самі за це ось діло. Стали тіло годувати, одягати стали, у дім зайшли, стали в ньому жити. Але щоб цим ми задовольнили себе – цього ми з вами не отримали. Нас із вами зустріла наша стихія, вона з нами не порахувалась. Хто ми такі єсть? Ми ж – люди такі, як усі народжені люди.

      Я – чоловік такий, як усі люди, але не в такій формі, говорить нам Паршек. Зима наступає, моє тіло не ховається так, як ми, усі люди,  не хочемо зими. Я своїм учинком жду й хочу по снігу ступати. Уже сніжок лягає. Як хороше, приємно було мені, хоча тепер зима. Скажіть, якщо ви єсть люди природи. Я – теж чоловік, мені в цьому холодно. Що ж мене такого обігріває, якщо я вашого чужого не маю? Надіюсь на своє, на природне, котре єсть у кожного чоловіка. Його тіло боїться умов життя в природі. Вона ж: повітря, вода, земля – це найголовніші друзі. Вони все можуть мені як такому зробити, але не роблять як другові своєму. Я такий один. 7712-271.

      Я свою ідею не присвоюю й нікому не говорю, що ідея моя. Я вас як людей тільки прошу: роззувайся, роздягайся й – слідом за мною. Що я буду робити, те й ви. Це буде наш труд такий. Він не оплачується ніким ніде ніяк. 7712-277.

      Будь-який чоловік на будь-якому місці зможе це зробити, щоби бути таким чоловіком, як єсть Паршек. 7712-280.

     Я почав цю історію із самого півдня, з Кавказьких гір. Із того місця я освоював воду, морські хвилі та голиші. Я по них, по таких каменях, пройшов від самого Туапсе до Сочі. Моя нога, моє тіло з повітря занурювалось не на одну таку хвилину. Я старався без усякого такого дихання бути у воді, як у ванні. Мене листопадні дні прийняли як такого, берегли до грудня місяця. Якби хто взяв і згодився! Який був мій такий дух! Я ним оточувався. Я не бачив нікого з людей, тільки одні бачив я поїзди наді мною, я чув цвірчання. А коли я знаходився у воді та ще вночі, я бачив одні вогники світні, яких-небудь риб. Я не боявся там бути через свій пошук. Я був голий, труси мої лежали на бережку під каменем. Мене берегло тепле, як вар. Я не один день цим ось оточувався. 23 листопада почав цю свою експедицію прокладати, а п’ятого грудня закінчив. Мої сили зустрілись людьми із Сочі, як Господа з гір. А я з води появився в пухнастий сніг. Це небувала моя картина. Я йшов, не відчуваючи холоду. А люди кричали: мовляв, Бог із гір  прийшов. Людям моя картина про це діло ще не була відома. Людям у їхньому нездоров’ї я ще не помагав своїм здоров’ям. Щоб вони від мене одержали своє здоров’я, я цього в себе не мав. Моє діло було одне – я в природі рився, старався там своїм тілом побувати, пройти цю путь, а вона вперше зустрічалась. 7712-284.

      А ось моя ідея. Вона не жде час і не готується його зустріти, як ми його ждемо й до нього, такого ось дня, готуємось. Цього ось, що ми зробили, вона не потребує; вона може й без цього обходитись. А ми робимо, у нас це єсть: не жили, а  вже ми зробили – у мене так не робиться в природі. 7712-286.

      Щоб ми перемогли цього найлютішого ворога, за нас усіх дух, Паршека тіло. Воно не воює з природою так,  як ми взялись. Чоловік з чоловіком один з одним не зрозуміли, як треба буде по-сусідськи жити. В одного єсть, а в іншого нема. Ми з вами не навчилися терпіти. У нас нема такої свідомості, щоб іти в природу таким ось, як наш руський простий чоловік Паршек пішов. 7712-296.

      Учитель нікого не примушує. Ви самі до мене прийшли. Моє це все знайдено для вас, але не присвоюю, не скажу нікому, що це єсть моє. Усе природне – це все ваше.  Ви – чоловік, вам треба здоров’я, а я його вам даю. Це здоров’я не продається й не купляється ніким, а тільки зберігається любов’ю. Я як Учитель вам усім правою рукою тисну праву. Я цілую – я знімаю поцілунком ваш біль. Це ваше діло. Хочеш, щоб я тебе таку прийняв. Я всіх людей однаково як тіло приймаю, а потім водою пробуджую, щоб злякати. А коли я тебе скупаю, говорю. Це не все, а найголовніше – це буде твоє таке діло. Ти повинна сама все це робити вдома. Устала з постелі – ні за що не берись, як за воду. Дома це твоя буде така робота. Я їм говорю: води ви не бійтесь, тому що вода після мого прийому дає своє енергійне тепло, особливо тоді, коли я сам вас приймаю, тоді хоч ідіть у будь-яке розкрите море. І мені задають таке питання. У житті буває, куди-небудь підеш, там умови не примушують. Це можна буде робити, не система.

      Я їм говорю. Ти ось готуєш їжу, їсти можна буде, це не система. Ось тоді буде горе, коли ти сідаєш на своє місце та починаєш досита їсти – це вже не можна. А от коли з тобою зустрічаються знайомі, незнайомі, то ти їх мовчки не проходь, жодного чоловіка. Це твоя така турбота, ти між ними в природі заслуговуєш перед ними. Люди – це єсть усе. Вони літають на Місяць. Цього раніше не було, а тепер це ось роблять. Раніше це ось було, щоб холодною водою люди купались? Усі люди без цього повмирали. У них було в цьому незнання.  А я, Паршек, це ввожу.  Раніше цього ось не було в житті й ніхто це ось не робив. Учитель – я. Між людьми такого вчення не було, щоб чоловік шукав бідного, що має потребу в твоїх 50 копійках. Ти їх без слів, сказаних тобою, не віддавай. Скажи сам собі й віддай йому без усякого осудження. Це твоє таке буде діло. Ти сам роби це. Приходить субота. Ти в п’ятницю поїж у шість годин вечора й лічи 42 години, вони тебе приведуть до обіду неділі, ти повинен їсти. А перш ніж їсти, треба за стіл сідати, ти як такий виходь у природу. Нікого не жди, а шукай чоловіка в житті такого, котрий у своєму житті має потребу в твоїх 50 копійках. Пам’ятай добре, що йому треба буде віддати. Це застава твоя. А от субота – це день такий само, як і всі дні. Зі своїм порядком вони в природі приходять і приходять. Ми, усі наші люди, самі до цього часу в тиждень один раз не готуємось. У нас у таких людей це проходить таке діло, без чого ми обходимось. У нас, можна сказати, у ньому нове небувале свято. Ми йому, як такому дню, низько кланяємось. Говоримо й робимо по-нашому. Ми не приймаємо ніякої їжі, ми терпимо для здоров’я 42 години. Роботу належну ми стараємось робити. У нас у самих приходить така ось на все свідомість. 7712-308.

        А от Паршек зробився Духом Святим. Він оточив себе природою, вона зробила його еволюційним. А еволюція введена практикою, вона взята людьми в природі через одного такого чоловіка, хто пішов шукати істину в людях. Вони простуджувались, вони хворіли, а тепер після діла Паршека це все пішло в нас угору. Ворота відчинились прямо до життя. 7712-316

      Мені всі поклонялись як такому. Я не хотів цього бачити, не хотів я чути, а вони самі це робили. Це не моя така ось ідея. Вона – не урядова, вона ніким не вибирається. Усьому діло – це єсть свідомість кожного чоловіка: не підкорятись, а все робити. 7712-323.

       А хто ж може бути таким, щоб не втратити своє здоров’я? Це тільки наш руський чоловік Іванов, він у нас один з усіх. Він любить природу, говорить нам, усім людям. Краще буде з моїм умерти, ніж без мого вмреш. 7712-328.

      Загартування чоловікові будь-якому створює здоров’я, а раз здоров’я єсть, то єсть у житті все. 7712-356.

     Я в цьому ділі – один-єдиний чоловік. А слова мої, діло моє – це все єсть наших людей. Вони заселили цю нашу таку землю, вона нами заселена для мертвого життя. 7712-361.

    Вона нас усіх таких ось до одного народила, своєю любов’ю зустріла, але ми такі люди за це добро не схопились і не стали цим оточуватись. Ми визнали природу не такою, як це треба буде. А взяли та одягнулись, наїлись, а потім ми зайшли в дім, там ми все це для цього діла зробили. Ми в ньому народили малюка, маленького чоловіка. 7712-365.

 

Початок. 1978.02

     Ці сили в мене раніше були. Я поставив на ноги жінку в Луганську, Єлізаветовка, вулиця Першотравнева. Мене за це підняли на небо. Жінка потребувала догляд за собою, а я з нею став займатись по дощу, по снігу, роззутим по снігу мокрому. Наша жінка своїм дітям приготувала їсти. Мій шурин Федір Федорович, він цьому ділу ініціатор, так сказав на це все: я заслуговую Христа. Він був свідок. 7802-10.

       Люди – це єсть ми на білому світі. А природа – вона. Ми – до неї з ножем, вона – нас духом своїм. Ми воняємо, вона нас недолюблює, наносить ущерб цьому всьому. Тому для нас наука загартування вчить нас таких. Учитель робить для людей усього світу. Сорок шість років проробив на благо всіх тих ображених, хворих людей, котрих доводилось своїм умінням просити від свого імені, щоб вони моїй ідейній істині повірили й згодились, найголовніше, моє усне вчення робити. Це його бажання. А коли він або вона будуть це діло робити, то вони в себе отримають спокій. У цьому я лише б руками приклався до тієї наявної хвороби, вона на них щезає. Ось чим я в житті сильний. Ворог наший між нами переможений. Філіппінці своїми руками тіло розрізають, а Учитель робить спокій усьому тілу. Це все зробила ввічлива просьба, вона цього ворога вбила. 77802-19

      У них (людей) животи живі: коли наїдаються, їх животи робляться повними, а коли вони не їдять, животи пустіють. Ось вам і вимогливість. Вона не замовкає, у неї колесо, воно без зупинки крутиться, якщо єсть на столі хліб, у запасі продукт лежить. То можна легко від цього всього відвикнути. Усьому діло – поповнюється ця система повітрям. А повітря оточує чоловіка, крізь тіло проходить парний стан – це живі умови життя. 7802-26

       Досить вводити техніку, досить штучно робити, і хімія не повинна прогресувати. Ми повинні добитись від природи одного, щоб жити в природі за рахунок природного, за рахунок практичного діла. Не треба нам так через це все вмирати. Нам треба за рахунок цього ось жити, щоб не хворіти й не застуджуватись. Не треба цього ждати, нічого такого не робити, щоб через це зроблене не хворіти, не застуджуватись. Треба вміти завоювати ці ось сили, вони єсть у природі, ними треба скористатись. Але не які-небудь інші сили, вони мають бути природні. Сильнішого, ніж природа, нема нічого, вона всьому діло єсть. Вона що захоче, те вона зробить. 7802-42.

      Що було тоді, коли не було світла й тьми, а яка атмосфера була тоді? Ми не скажемо й не можемо знайти за це ось діло. А взялись ми за таке діло, котре нам не дало ніякої користі в людях. Ми в цьому ділі здоров’я своє втратили. Нас як таких зарили в землю. Люди, ми лежимо в праху. Ніхто ніяк не думає про вмерлого чоловіка. А в природі такій, як ми її маємо, нічого даремно не пропадає. Усе жило й живе воно вічно по природі. Але природа – це не фунт ізюму поїдати як такого. Вона нам на це все діло прислала такого чоловіка життєрадісного з думкою, з ділом усього Всесвіту в природі. Раз тіло прийшло до минулого, до початкового цього діла, котрому ми ждемо кінець. Щоб він і до нас прийшов, природа нам його не дає. Вона хоче повернути все назад. Прийде такий час: хто закопав чоловіка, він його й відриє. Люди всі по одному слову оздоровляться. Вони самі цього діждуться. В одні двері доведеться ввійти, а в інші вийдуть здоровими. А коли тільки це вийде, то й люди будуть воскресати від цього всього діла. Тоді доведеться в славі своє місце в цьому зайняти, щоб людей за їхнє порушення осудити. Я в цьому отримаю всякого роду довіру судити всіх людей за їхню помилку. Я цьому ділу єсть Паршек, мені довірилась природа, вона цим мене освятила. Я в цьому єсть Бог. Йому як такому треба буде вірити. Він прийшов зі Сходу, про це ось нам усім говорить. Ми йому не віримо, а він говорить. Так, так! Цьому всьому прийде кінець. За все наше, зроблене нами, він нас осудить. Де ж ми подівались такі, як ми єсть? Ми не побажали іншому того, чого хотіли самі. Голого не одягнули, а голодного не нагодували. 7802-46.

      А природа природного характеру всякого чоловіка живого збереже.

     Я в Туапсе йшов по природі – стовпи падали, шторм був 12 балів. Я не побоявся вступити в цю хвилю – як вона себе тут же заспокоїла. Це був у житті моєму перший початок. Я тоді нічого не їв, і не збирався я їсти. Переді мною лежав час 12 діб. 12 діб я повинен протерпіти й у морі просидіти. Це моя була така практика. Я в морі, як у ванні, сидів від 23 листопада до 5 грудня. 5 грудня прийшов у Сочі. Якби ви побачили: тоді під ноги мої який сніг природа на землю поклала для мого приходу. Я йшов по ньому, як Дух Святий, мене від ніг до голови він оточував. Люди мене тоді натовпом до самого міського пляжу, біля Рив’єри, до моря проводили. Люди примусили мене піти в глибину моря, де я там просидів без дихання. Не знаю, скільки. Знаю добре, рятувальники сіткою мене витягнули такого, ні в чому не пошкодженого. А в трусах моїх акт про моє здоров’я зберігався, хто я був такий. Міліція міська мене вивозила на вокзал для того, щоб я їхніх людей не заводив в оману. Депутати були в мене на прийомі. Я їм так говорив. Зупиняйтесь на істині. 7802-50.

Паршек. 1978.12

      А ось це треба буде: ті люди, заслужені моєю еволюційною ідеєю, оточені Духом Святим. Це єсть перший початок усього нашого великого життя. Це – солдат не повинен призиватись, він не повинен кому-небудь у цьому ділі служити. Його в цьому душа добра й серце на це все. Бути від цього діла звільненим від усіх законів. Самі кричать у весь голос: не треба війни, а треба життя. А самі як такі бояться своє місце упустити, бережуть його як таке. Вони його своїм визнали. У людей присвоєно місце як таке. Щоби було своє – цього нема. Ми, усі люди, єсть за це діло. Не треба робити цю зброю, щоби це місце цією зброєю охороняти. Цей чоловік нас за це саме місце, за своє, жене в бій, він нас примушує, щоб ми за нього за такого вмирали. А він наказує робити те, від чого робиться нам у цьому ділі погано й холодно. Ми в ньому нічого не робимо й не вміємо робити, щоби ми в своєму житті не простуджувались і не хворіли. 

      Ми, усі люди, - цього підпорядкованого характеру; нам сказали, треба буде робити – ми робимо. А раз ми з вами робимо, це діло в нас виходить живим фактом. Ми це  недоробили, умерли на віки віків. Нас умови примушують у цьому ділі помирати. Солдата в цьому ділі навчили, підготували, пихнули в цю війну, щоби він воював. А на війні – дві сторони воюючі, одні стріляють і другі стріляють. Комусь у когось треба попадати. Для цього зроблена правителем війна. Вони своїм місцем хваляться: це ми, мовляв, своїми солдатами напали на правителів. Вони винуваті за їх погрозу. Уряд на уряд нападає зі своїми солдатами.

      А солдати несуть у цій війні обовязок. Солдати розвідники. Солдат солдата вбиває ні за що, а офіцер солдатом командує. Досить такого права. Адміністратора з путі треба зняти. Чоловікові не треба чоловіком розпоряджатись, не треба примушувати, а просити – це буде треба. Чоловік – розумного характеру, а не те, що робиться. Треба відмовитись від цього, якщо прийшов  на арену Сам Бог. Він не їсть того, що треба. Він бореться за ту істину, котра повинна бути в людях: зброї – ніякої, війни за місце – ніякої, а в людях – свідома любов, один одному допомагає. Ось це буде життя безсмертне. Люди мають людей любити, а не нападати, не вбивати.  Треба буде вчитися жити.  А ми місце захоплюємо, а чоловіка примушуємо, щоб він тебе зброєю охороняв – це безсиле діло.7812-62.

      Ми, люди, народжуємось живими, життєрадісними для того, щоб поповнювати ряди свої, а утримати цього чоловіка державою не хочемо. Він у нас єсть у великій нужді, його оточило горе, біда в цьому, він – ображений у цьому ділі чоловік. У нього нема того, чим жити. Отець безсилий це дитя задовольнити. Ми, усі діти, перебуваємо на утриманні батьків – це все чуже. В отця зовсім нема. Отець може дати, він може   й не дати.

      Отець, за історією, розпоряджається своїм дитям, воно йому підкоряється. А тепер син увів таке право: отець його народив, але розпоряджатись не має повного права. У нього відібрала революція. Не послухав Ленін отця, пішов проти самого самодержавного царя. А цар був у цей час Отець Бог землі. Він що схотів, те йому зробив. А тепер син за це саме вбив отця. Щоб не було в житті цього зла, ненависті, треба всім ввести оплату, що забезпечує життя – ось це нас урівняє. Ми так жити перестанемо, нас оточить істина. Усі ми в цьому ділі: старі й малі – у житті своєму одержимо рівну зарплату. Красти ми не будемо. Хворіти ми теж не будемо. Заслуги – від природи. На землі ми знайдемо людський рай. Ми на цьому місці перестанемо так користуватися потребами. Це єсть Чувилкин бугор. Він є там, де я народився, – в Оріхівці Лутугинського району, Ворошиловградської області. 7812-70.

       А от практик свого життя проявив любов свою природну. Вона захотіла нового чоловіка народити без усякої потреби на Чувілкіному бугрі, села Оріхівки Лутугинського району, Ворошиловградської області. Іванов Порфирій Корнійович, він через те все, що йому охоронці 15 липня 1975 року перешкодили, тепер узяв сам на себе це діло довести до кінця: з 9 липня 1978 року він зостався без усякої потреби. Уже сьогодні шостий місяць він зостається без усякої їжі й без води. Ось це нове в житті робиться чоловіком для його продовження. На чому базується Учитель народу? Він це одержав від природи через свій практичний труд. Це його така турбота в цьому. 7812-77.

      Ми в цьому ділі помиляємось. У чужому ми, живі люди, опинились. Нас це все не задовольнило. Ми, люди, такі єсть у своєму житті: нам дай, ми більше від цього нічого не знаємо. Нас оточує наше незнання. Ми хвалимось чужим.  Один мужик цього ось села в своєму домі як ніколи в ділі, за свій стіл він сідає їсти, як завжди чоловік. Його добро ним приготовлено наперед, а сьогодні за цим ось місцем доводиться до відмови їсти стільки, скільки хочеш. А коли ти наїсися досита, одягатись тепліше треба нам. А на вулиці зійшлись мужики, своїм добром хваляться, хто чим. А я – цим ось чужим. Мало того, що я наївся, одівся – усе це чуже. 7712-79.

       Я не ховаюсь і не йду нікуди, а навпаки, усіх вас прошу запам’ятати наступне: це не моє, а ваше всіх – любові діло треба робити. Я послухався природу, вона мені як чоловікові в цьому ось підказала, щоб я її любив від ніг до голови – це моє таке діло. Я від природи одержав вказівку зустрічати чоловіка, у нього як такого питати: а що він робить у природі, щоб не хворіти, не простуджуватись?    Він живе так, як усі люди, що стоять на черзі. Вони не впевнені, що завтра не захворіють.  Їх діло одне – на щастя. А якщо сказати про гарантію ту, котру нам, усім людям, Паршек  підносить. У природі треба пробуджуватись повітрям, водою, землею. Це було вчення природне Паршека. 7812-105.

      Так жити, як живе в природі наш Паршек! Йому от, от  іде такий могутній для нас час 20 лютого 1979 року. Йому виповниться 81 рік. 35 літ він із нами жив так, як ми жили, а потім так він через свою мисль відмовився, з нами такими поділився. Нам наше життя хороше й тепле залишив, а сам своє погане й холодне взяв. Сорок сьомий рік пішов у житті. Я був такий, я єсть такий, і буду я вічно такий: мені холодно, мені погано. Я не приймаю такої їжі, як ви її поїдаєте до бажання випорожнитись. Ви – пожирателі всієї природи, убивці ви її й злодії. За що вона вас буде жаліти, якщо ви курочку маєте в дворі? Вона вам несе щодня яєчко живе, енергійне. Ви своєю технікою цього не зробите. А ви її ловите, голову рубаєте, піря щипаєте, а тіло - у чавун у воду, суп варите, а потім це все з апетитом поїдаєте. У вас живіт від цього всього заболів, ви лікаря на поміч кличете. Він же сам такий єсть бідолаха, ми його для цього діла вчили. Він – технічний чоловік, щоб він згодився з моєю ідеєю. Він за Паршеком не зуміє, умре як ніколи, жити не буде. А як же Паршек?  Він не вчений, він – практик, природний чоловік, любить її, не йде від неї. Подивіться на нього: він же роззутий ходить зимою, літом. Закликає, просить нас як таких живущих людей. Чувілкін бугор,  він не мій, а всього світу людей. Ідіть, кланяйтесь йому, його ви просіть як природу, вона через мої руки прийме, водою пробудить – хворіти не станете, простуджуватись не будете. Ось де й яке життя наше невмираюче. Його знайшов у природі Паршек. 7812-111

      У вас – холод технічний, у вас штучне, хімія. У вас нема єства. Ви вмираєте й будете так умирати. Ваше це не помагає, а втомлює. Ви – бідні, нужденні, хворі люди. Вам здоровя дай. Хто ж вам буде в житті давати? Мертве створіння – це все не ваше, а чуже, мертве, умираюче. А Паршек – живий, енергійний, природний. Він природою оточений. Він живе разом із повітрям, водою, землею. А в них – струм, електрика, магніт, невмираюче створіння. Паршек  нас усіх приймає – свої сили він дає через свої руки струмом. Цілує нас, усіх хворих людей – із нас хвороби знімає. Хвороба щезає. Зумійте його одержати.  

       А ми його як такого Паршека не любимо, вважаємо його: він єсть, як і всі люди. У нього – Божі душа й серце. Він нас усіх любить, цілує, струмом знімає хворобу із нас, а інші він не допускає, щоб вони були такими. Хвороба наша – це незнання. Ми нічого такого не робили. У нас цього нема, щоб не хворіти, не простуджуватись. Ми – хворі люди, ми не хочемо й не вміємо робити. А раз ми цього не будемо робити, що нам вносить Паршек. Він свою любов до природи має. Йому холодно, йому голодно, погано бути без їжі, а він у цьому терпить не ради самого себе, а ради нас усіх, живущих на землі. Усі ми так своїм ділом помилились, що стали робити те діло, котре не доробили. Узялись за друге діло, і його не доробили, умерли на віки віків. Нас, усіх людей, це діло примусило вмирати. 7812-125.

      Ми з вами без усякого діла не зостаємось. Арктику не вивчили, узялись за Космос. Це - наша технічна сторона, ми штучно робимо, а хімію вводимо. Це нам у житті нічого хорошого не дало, а як жили ми технічними людьми, так ми й зостались такими людьми. Ми живемо в цьому ділі, не доробили це діло, умерли. Не треба так робити. Чому ми боїмось війни? Вона нас розоряє, з путі життя знімає. А для чого ж ми вчимось, ми озброюємось так? Ми боїмось свого ворога. А ворог наш єсть природа. Ми її не знаємо, ми її не любимо. А хто ж нам життя дасть, якщо ми від неї відходимо? 7812-126.

      Розказує Фірс Іванович:

– Я зустрів, говорю: одінь брюки. Він же одів, не відмовився, у нас спитав, як ми живемо. Ми не сказали: погано. А сказали: хороше. А в самих – хвороб куча. Він спитав у нас: 

-  Хто-небудь із вас хворіє? – Моя жінка жаліється, вона говорить  про радикуліт: він мене мучить. – А раз ти хвора, то піди на поріг. Кому ти віриш, того проси. А сама тягни повітря до відмови через гортань.

- Вона це зробила, прийшла, стала готувати їжу, дякує, вона його називає Богом. Це чудеса з чудес.

 - Цього мало, - він їй говорить, - треба людям показати більше. Щоб вона або він не ходили.

- Єсть, – вона сказала, – Євдокія Панкратівна, вона не ходить уже п’ять років.

      Вона ж пішла. Він з нею для цього ніч провозився, а на ноги поставив. Ходить Євдокія, вона одержала здоровя.  А лікарі на це що? Вони сказали: «Це треба відправити в психічну лікарню». За їх висновком, це їх таке виправдання відв’язатись від цього діла. Паршек і цього не злякався. Він на ходу поїзда сплигнув, пішов у Кадієвку. Пішим ходом добрався до Луганська, там поставив на ноги таку жінку, котра була розслаблена 11 літ. А Паршек її на ноги поставив, його шурин Федір Федорович за це діло назвав Христом. А Паршек на цьому не зупинився, пішов далі в міськвиконком до завідуючого Іванова. Він Паршека добре зрозумів, викликав лікарів, весь оздоровчий відділ поставив на ноги. А вони: чим помогти? Теж у лікарню треба покласти, від чого доводилось бігти. Так я біг, старався, маючи на меті попасти. А на шляху виявилось дві дороги, а мені треба була одна з них. Десь узявся чоловік, він ішов правою стороною. Я перед ним вибачився, спитав: «А як мені попасти в Синельникове?» Він мені сказав: «Ідіть по моїй дорозі». Це мені належало. Дай гляну назад, що це за чоловік такий єсть? А його не виявилось. Ось, це  дорога моя єсть. Це моє таке в природі випробування. Воно мене так проводило. В умовах таких я проходив ці шість місяців. Побудував таку історію на цих ось хворих, я зустрічав їх, так проводжав. 7812-132.

      Треба писати про чоловіка, про Паршека, про такого чоловіка, хто прийшов на місце наше, створене людьми, на котрому ніхто ніколи не бачив Бога. Його як такого привели умови всього людського життя. Якби не люди, йому не бути. Якби не сама природа, він би цього не здержав у цьому всьому бути таким Богом. Він зробив діло в людях – вони його зробили між людьми: він Бог. Я як чоловік перед усіма людьми єсть такий само, як і всі живущі люди. У мене була мати, вона мене народила. Весь час хотіла, щоб я  був, як люди інші. Вона не хотіла, щоб я в шахті працював. Вона хотіла бачити мене таким чоловіком, котрого в житті не було, а їй довелось так мене побачити й зі мною рядом іти. Їй стало жаль. Вона мені говорить: «Якби я знала, що ти в житті зостанешся таким, я б тебе маленького вбила». А я їй сказав: ти народила, а виховати не зуміла. Весь час тебе як матір я слухав, а потім прийшла природа, мені про все життя чоловіка, вона мені сказала: чому це так робили люди, що вони жили, самовільно захоплювали, у них було, що їсти й що одягнути, дім житловий був, а доводилось їм простуджуватись, хворіти й умирати?  Я як такий чоловік її послухався, став із цим розбиратись. Визнав: мати правильно говорить: чуже – єсть не своє. 7812-176.

     До Паршека придрався адміністратор правитель Сталін. Ради його ідеї він його як параноя розвитку особу, хвору на шизофренію, поклав у Ленінградську психіатричну лікарню. Це треба було, щоб Паршек зустрівся з ученими. Вони теж там сиділи за указом Сталіна. Паршек загартуванням  перед усіма хвалиться, а йому політику пришили. Тому Сталін у ці роки згорів, умер. Він тоді-то вернувся додому, він знову став людям хворим помагати. Дійшло до того, що йому довелось їздити по містах і селах. Стало звучати вчення Учителя,  природного практика. Був Хрущов при владі, він теж не вдержався, полетів.   

      Паршека взяли в шори вчені-психіатри. Вони збились, самі себе заплутали: то його по-своєму вважали психічно хворим, не входить у рамки вчених. Лише б шкідливого не робив, а за корисне не осудять. Паршека за лікування ловлять у Кіровограді, садять у тюрму. А тюрма, хворих вона не держить. Тоді розумні люди не стали рахуватись із Паршековою ідеєю, пішли його народним судом осудити. А хвороба не дає його народу судити. Учені закрутились у моїй голові. Я свою роботу почав робити між людьми практично фізично. Це найшкідливіше захворювання. А коли психіатри в Одесі стали виводити висновок, виявилось, його істина, у нього хвороби не знайшли. Паршек від радості не знав, що робити.     

      А лікарі бачили цю правду, вони хотіли його вбити як дармоїда. Не дали йому волю, послали в суд судити його. А він хотів виступити із своєю природною практикою, щоб суду показати свою природну істину. Та адвокат мене знав, за мене стояв, сказав, щоб я з ними не розмовляв, як учений. Я так і зробив, на суду сказав слова адвоката: «Я вчений». З ними говорити не став. Моє в цьому виграло. Я поїхав із конвоєм у Москву до вчених, вони мене по тюрмах проводили як хворого. Я в кожній тюрмі запитував: «У вас була така нарада, щоб ваше все реалізувати?» Вони не хотіли говорити зі мною. Я такий у їх конвої прогресував. Коли їхав у Москву, мене просили ув’язнені, щоб я  Хрущова прижав. Не доїхав до Москви – Хрущов... Мене такого чіпати не треба.    

       А я сам у цьому всьому так докажу фізично практично: за мене природа. Вона нас усіх народила й учить, як треба буде жити. Це моя єсть у цьому поява. Я взявся за того чоловіка, котрого не знав і не думав знати, а він мене такого знайшов, звернувся, попросив, щоб я його такого прийняв, через свої руки йому ввів у тіло сили. А потім водою пробудити, щоб його тіло не простуджувалось і не хворіло. Через це все існуючі хвороби щезнуть, а інші, котрі по природі йдуть, вони безсилі зостануться. Так за це саме Паршек повинен постраждати? За що? Учені з ідеєю Паршека згодились, від його мислі не відмовились, стали йому в цьому помагати, не допустили, щоб його суд судив. 7812-180.

     Скажіть мені такому, будь ласка, кому в житті здоровя не треба? А його знайшов на цьому місці Паршек, добре знає про всіх нас, бідних, хворих, нужденних людей, котрі нічого такого не роблять, щоб у своєму житті не хворіти, не простуджуватись. Їм як таким Паршек вносить, говорить: треба буде робити те, що потрібно. Ми з вами йдемо по землі зовсім роззутими, босими. Я як такий через руки свої передаю всякому чоловікові його здоровя, повітрям задовольняємось. А потім спускаємось до води, ми купаємось у холодній воді, пробуджуємось. Неминуче здоровя – у цьому ось ділі. Нам нічого не буде потрібно так, як це. Ось це діло знайдено в природі для порятунку в житті.  Ми з вами з дитинства багато років учимось, робимось ученими. Наша мета в цьому ділі така – бути організованими, людьми командувати, тобто, за всім цим законом їм як таким наказувати. Він у цьому ділі – наш начальник, ми – його підлеглі. Його діло – сказати, а наше діло – робити за наказом. Наші науки на місці не стоять, вони отримали зверху завдання цим ось людям підготовленим робити. Їх діло одне – робити. А в ділі – техніка всякого роду, зброя, пристрої, апарати копатись, ритись у живому природного характеру. Ми – люди мертвого характеру, з живим жити ніяк не можливо. Усякого роду техніка, вона іржавіє, - штучне рук людських. А хімія – це не природа.   

      А природою можна назвати тільки Чувілкін бугор. Він живий, істотний, він оточений повітрям, а вода навколо джерельна, що й треба в природі чоловікові. Техніки, штучного нема; хімія не існує. Що в житті може бути краще, ніж це? Його пізнав Паршек і застосував на самому собі. Його тіло терпить не для того, щоб йому в цьому робилось хороше. Він у себе таку свідомість виробив буттям: йому холодно, і дуже. Він же сам не захищений. Чисте, енергійне тіло, цього ось мало. Він не їсть ради всього світу всіх людей. Це він робить, щоб люди знали про першу початкову помилку. 7812-185.

      Паршека народили в сімї середняка. Отець був найманий чабан, пас із Кирилом Гусаком вівці. А життя продовжувалось у великій недостачі. Хліб самі вирощували. А було велике кустарництво. Люди ходили в одязі зовсім нехорошому. Діти гуляли по селу, як хотіли. Згадує про самого себе. Отець став шахтарем, любив горілочку пити, йому не до дітей. А в Паршека залишилась жалість батьківська. Чому мій отець такий? Росли ми, горнулись до кучі. Можна сказати, нами займалась мати-трудівниця: пряла, ткала, вона нас своїми руками одягала. Ми, діти, носили полотняні портки. Таке життя продовжувалось… Люди зробляться через це все молодими, загартованими, із здоровими серцями. Ми з ним прийдемо до своєї небувалої молодості. Ми так старіти не станемо. У нас буде серце 25-літнього чоловіка. Природа не буде на нас нападати, буде нас берегти, як око. Цього всього Паршек на бугрі доб’ється. Йому допоможе природа, вона йому дорогу дасть. Він не побоїться у воду піти в будь-який час. Він від природи одержить легкий зонт. Він буде через це все зроблене ходити по воді, буде літати вільно в повітрі.

      А тепер йому не вірять, як і всім людям умираючим, що він єсть Бог за його зроблене діло. Він сказав: не буде війни з Радянським Союзом, не застосується нейтронна бомба, усьому цьому перешкодить Паршек. Він – за солдата, за ображену особу. Його як практика вчені-теоретики піймали, прив’язали до стовпа, і що хотіли, те вони над ним робили. Учили його пізнавати ворога, учили, як солдата вбивати; учили не доброму, а поганому ділу. А в солдата руського є душа й серце до життя, а йому не дають. Він у нас прив’язаний законом до залізного стовпа. Ним як своїм розпоряджається офіцер; що він схоче, над ним зробить. В офіцера переваг більше, ніж у солдата.  Примушувати, пхати,  куди схоче – такого права ніхто нікому не давав. Це свавілля зробила теорія, вона без цього підкорення жити не зможе. Місце захоплювалось титулом, необдумано розпоряджались живим чоловіком. Природа, самі люди цього не хочуть. Війна починається через місце, а життя вводиться  через  любов. 7812-191  

Паршек. 1979.01

       Ми – як якась свиня, кабан – найбільш смердюча тварина: чужим вона задовольняється. Не скаже він нам, що це йому від цього діла буде погано, пихтить, йому тяжко. А люди цьому всьому раді, на що таке вже готуються, свої ножі точать – їжа така. Ще життя не було, а в цьому всьому люди живуть і вони цим ось царюють. У них на сковороді жариться й так кусками вариться. Хочеш їсти – об’їдайся, не говори про це все, що тобі буде від цього всього погано. Ми досита наїдаємось, а до тепла одягаємось – яка в цьому благодать. У цьому всьому в тихому домі з усіма такими вигодами багато. Ми так живемо, усього в достатку. Одне погано – наші животи не в порядку, заболіли, хоч лікаря викликай. Він у нас учений різних наук, спеціаліст. Учиться 25 літ, але того не знає, що йому дало народити цього маленького чоловіка. Він у нас народжений людьми, природою: повітрям, водою, землею. А щоб їм вірити як таким, ми не віримо, і не робимо цього, щоб із ним жити. Ми боїмось, як ворога, її, у цьому в усьому захищаємось, не любимо її таку. А хто ж нас таких ось полюбить, якщо ми з вами воняємо, у нас усе чуже й до того ж мертве. Давайте ми розберемось: з мертвим жити не доводиться. 7901-15.

       Природу ніяк не обдуриш. Вона матір наша, годувальниця, вона нас усіх до одного народила. Права, ніде ніякого місця не давала, усе свавільне діло не дозволила, ніякої експедиції, ніякого шефства – нічого вона не дозволила. А от це діло, зроблене Паршеком! Він розкрив істину перед усією природою, вона їх як таких неправдою оточила. Чому це так у людей вийшло? Вони їли, вони одягались і в домі жили, а фактично простуджувались, хворіли й умирали. Ця система, це діло, воно людьми робилось не на користь людського здоров’я. Ми від цього всього отримуємо шкоду. Мати-природа з недовірою до чоловіка поставилась за його зроблене на ньому хороше й тепле. 7901-21.

      Ми в цьому всьому технічні люди, у руках маємо штучне, і хімія нам помагає. А от те, чого в нас нема, щоб ми про це знали, ми стараємось пізнати. Але нам те, що слід знати, ще не дається. Фізично природно ми поки що не беремось: безсилі ми зі зброєю в руках. Рвемо на куски, деталь, цяцьку робимо, нею такою в світі хвалимось: от, мовляв, ми такі люди, навчились робити, із ділків ділки. Ми взялись за це ось діло. У нас це виходить, але не зовсім. Діла великі по історії всій. А щоби була в цьому ділі якась користь чоловікові. Воно як було таке вмираюче, так воно й зосталось у людях. Ми ж у цьому ділі бідні люди. Як стояли ми з вами в черзі, так і до сих пір стоїмо. 7901-18.

      А ідея   Паршека, вона не за наказом робиться, а в любові зберігається ділом. І холодно, і голодно – свідоме це терпіння, воно вироблене в процесі цього ось життя. Чувілкін бугор – це всьому грім, на ньому єсть рай людського життя. Якби це не було правдою, Паршек не жив би. Він отримав таку вказівку від природи, щоб Паршек із цим ділом розібрався й згодився це зробити, на собі випробувати цю істину. Вона робиться ним. Чоловік – це маленька частина, вона все на собі випробує: голод і холод. Це неможлива штука для кожного чоловіка це зробити. А раз це зробив Паршек, то чому це не можна іншому. Чувілкін бугор – це місце природи, хто її любить, тому воно належить. Це один з усіх Паршек. 7901-24.

      Будь-який день, що приходить, на тіло Паршека не впливає. Як жив він, так і  зостанеться жити  на віки-віків  через це  все, зроблене ним, - єсть любов і друг життя. Це єсть природа на Чувілкіному бугрі. Його визначили своїм здоров’ям у всьому житті для всього світу наших людей як рай.  Це місце як таке зберегли для нового потоку, щоб люди на ньому не вмирали. Паршек цьому бугру не якийсь самозванець. Його за всім законом отець через відсутність засобів. Це місце ніхто з людей не знає й не відає про це ось місце. Це буде для всіх. Ми повинні його цінувати й берегти у цьому ділі. Це буде рай, де люди змінять свій потік, своє таке створене життя. 7901-26.

      А раз ми це діло самі в природі робимо, це каприз, він робиться природою, через що ми, усі люди, гинемо як такі. Ми не вояки з природою, а труси. Ми люди в природі не такі, як у житті треба. Якщо нема в природі любові, то нема й життя. Найголовніше, всьому діло – це єсть любов. А її треба свідомо це діло робити, тоді не буде в тебе  ніякого захворювання. Тебе за це все природа полюбить. За все вона у відповіді. Без усякої природи ти, чоловіче, нічого не отримаєш того, що буде треба. Залежить все від того, хто робить. Він за це все, ним незроблене, буде відповідати. Йому не хочеться й не вміє – він у цьому всьому ділі буде винуватий. Це не один чоловік у цьому винний. Усі люди починали це робити, зробили техніку, на чоловіка розвилося, а штучне руками зроблено, хімія введена людям. Вони в цьому жили через це все хороше й тепле, не  всі цим ось задовольнили себе. Жили люди, надіялись на щастя. Було хороше йому – він жив хороше. Від поганого ніхто не пішов. Усі люди лежать у землі через це. А Чувілкін бугор послужить раєм для наших земних людей. Умирати там не будуть вони, а жити вони будуть. 7901-34.

      Це місце обрано моїм отцем рідним. Він сказав: життя моє має прогресувати на бугрі. Тому я спадщину від отця рідного отримав – це моє вічно не вмираюче життя в природі. Вона указала, вона обдарувала сама цими плодами. Я оточив себе дарами, вони мене держать у цьому. Ці багатства належать усьому світові всіх наших людей. Вони повинні змінити весь цей потік. Ми, усі ці ось люди, нічого такого, щоб їм довелось робити хороше. А вони все життя робили, роблять і будуть робити, але погане. Це місце. Люди такі, як усі, у цьому ділі ненависні, злі й капризні. Це найгірше в житті, не може бути цього діла. Чому це так робиться? У людях нема любові. А раз у тебе, як у чоловіка, нема ніякої любові, то що може бути в світі. 7901-35.

       Паршек вам як ученим низько кланяється, просить, молить вас як таких, щоб ви по заслугах обнародували. Ми тоді візьмемось за Чувілкін бугор, він буде нашими людям раєм. Ми початкові люди, щоб звільнити Землю від посіву для того, щоб земля зацвіла квітами. Природа мені  за це все поможе. За нас, за тих ось людей, весь світ заступиться. 7901-51.

        Люди наші зрозуміють і згодяться, почнуть робити те, що треба. Учитель – це єсть Паршек, він – усьому діло. За нього сама природа, вона його любить за його любов до неї. Вони єсть люди всякого роду, їм треба кинути, щоб вони зробилися такими, як Паршек. Холодно, голодно, а робити треба. Одне їсти молочне, а хліба не треба, м’яса ніякого, води ніякої – це буде правда. 7901-52.

      Паршек. Він ради цього всього на білому світі відкриває очі, говорить нам усім: звільняю землю цим, даю бур’яном заростати й квітками заквітчуватись. А тварина буде збережена для молока. Цим чоловік проголошений на Чувілкіному бугрі без усякої потреби. Ось що Паршек зробить у людях у природі. 7901-58.

      Люди робили, вони роблять і будуть робити те, що їм шкідливо. А їм шкідливо чуже природне: технічне, зроблене штучно з хімією. А от природна сторона пригожа до життя, вона має чоловіка зберегти всякими засобами. 7901-62

       Природу ніяк не обдуриш. Вона народила, а сили, волі не дала, відібрала їх – безсилля ввела. Люди технічними зробились, штучним ділом оточили себе, а хімія ввелась до часу. Паршек цьому всьому протилежний. Життя одне з усіх. Смерть від себе жене подалі. Він більше за мертвеців, вони, бідні, умерли ні за що. Усі стоять на черзі, ждуть дня, що прийде. 7901-71.

   Із природою воювати не треба, щоб вона від нас терпіла. А з нею треба ввічливо, у любові, щоб вона була задоволена нашим учинком. Можна без квашеного хліба обходитись, без цієї води й без м’яса. Уже цього Учитель досяг. Йому ж сили, котрі будуть треба, не прийшли, їх береже природа. 7901-74

      Уже єсть на що опиратися – це нам знайдено Чувілкін бугор. Він нас усіх до цього діла закликає, щоб ми своє наявне кидали як таке мертве, а взялись за живе, за енергійне. Те, що ми мали, нас таких людей не задовольнило. Як жили ми в мертвому такому капіталі, так ми в цьому зостались. Із своїм нездоров’ям ми на черзі всі стоїмо, безсилими робимось, нас природа калічить. Ми в цьому ділі простуджуємось, ми хворіємо. А на Чувілкіному бугрі буде рай людського життя. Чоловік там себе задовольнить цим, його оточить здоров’я те, що треба. Простуджуватись, хворіти уже не буде. Що може бути краще, ніж це все. Чоловік оточить себе райським життям, воно на Чувілкіному бугрі. Ми, усі люди,  поки живого характеру, ми здорові люди, тільки нам таким доводиться кидати своє наявне, а треба взятись за діло Учителя. Він учить усіх нас одному здоров’ю. Коли ми за це діло візьмемось і почнемо робити за Учителем, у нас вийде рентабельно. Ми страждати від природи не будемо так, як страждали. Ми зробимось у цьому боги. Це наше. Що схотіли, те й одержали. Ми такі єсть у цьому ділі люди, лише б захотіли. У нас на це бажання єсть, але ми цьому ділу не довіряємо, щоб у нас це ось вийшло. Ми, люди, поки здорові, нас не зломити в цьому. Ми доб’ємося й обов’язково. Нас природа цим обдарує. Ми люди не хворі, а здорового характеру. Пуди не носити, а свідоме буття. Терпіти – це наша буде в цьому перемога, яка єсть у природі. 7901-77.

      Люди діждуться, прийде час. Настане такий час, люди змінять потік на інший. Місце таке знайдуть, їх оточить свідомість така бути за природу, вона запахом запахне. Золота й срібла не стане. Буде на землі рай природного характеру. А він був до цього, він буде тепер, коли ми з вами до нього прийдемо й скажемо у весь голос: ми знайшли вічно невмираюче місце Чувілкін бугор, ми його зайняли, ми ним оволоділи. 7901-83.

      Треба лягати спати – така звичка. Ми так завчили: усю ніч, весь час спи й спи, як ніколи. Ця звичка нікуди не годиться. Це вічно розвинуто в домі в мертвому капіталі. Це йде не до життя, а до смерті. Що ми робимо в житті, це наша, вічно розвинута, система така єсть. Таке діло – герой уві сні гине. Це предкове явище, люди не схотіли так жити, як треба буде жити, як Учитель говорить. Тіло єсть живе, і те, що тебе такого ось оточує, природне. Природне дуже живе, як ніколи дихає. А задихається в мертвому капіталі. Ми так привчились жити. Живемо один раз. А в людей такі стоять будинки з балконами, у декілька поверхів. А ми в них так живемо – у них ми вмираємо. 7901-90.

      Уся історія життя Паршека  у цьому нашому селі. Я, Паршек, її починав. Школу довелось чотири класи через свою сільську роботу. Мені не далось похвальний лист отримати. Я своїм таким учинком, що я робив у житті. Треба як  дитині спати, такий був час, а тебе за твою доброту моя рідна мати. Вона мене народила, їй доводилось так зі мною вчиняти. Мені було десять років, а мені доводилось рано підніматись. Може, і не піднімався, а мати моя - за що, я сам не знав – мене такого будила. Я сильно хотів спати. Треба до роботи. А мати била, мати моя за волосся схопить, за голову, і давай  таскати – таке було  моє  виховання. Отець-шахтар, йому треба копійку заробляти. А моє діло – треба дядеві Федорові в полі помагати – такий порядок у селі. Найголовніше – це дядя Федір, він усьому цьому ділу - хлібороб. Його ділом було в цьому думати. Дуже тяжка сторона. Це давалось мені моє діло. Мені сказали, а я вже розумів у житті людському, треба робити. Я цю роботу робив: треба комусь її робити. Дядя сіє зерно по оранці. Його діло одне, а моє інше. Дві пари волів, їх запрягли в ярма за війя та за борони. Одна пара за одною. А коні слідом – третя. Їх доводилось водити мені. До тих пір вожу, поки дядя посіє. А тоді вільний у всьому, за мною всі дитячі пустощі. Я не забував про своїх домашніх, про тих хлопців, про ровесників, про дівчат, про хлопців. 7901-94.

      Це може зробити в житті тільки Бог. Він своїм ділом, своєю любов’ю всіх утихомирить, цим люди задовольнять себе, образи ніякої. Усі люди зостануться задоволені. Погане, черга щезне, її не буде. Ось чого люди в цьому доб’ються. Тюрма з лікарнею через це все відійде. Це все зробить у цьому Паршек. Він де б не був, що б не робив у цьому, йому на відстані робиться. Лише б чоловік, ображена чим-небудь особа, мене такого попросив, йому обов’язково допоможеться. Він оточить себе цим, що просив. Він обов’язково задовольнить себе.  Ось вам живий факт такий, з котрим зустрівся Олексій Сердюк. Він хотів мене відвідати, гостем бути, квитків у продажу не було, він говорить. Із просьбою звертається, сам у біду попав: «Учителю, я ж не буду в тебе, дай мені квиток, щоб їхати». А на цю ось просьбу десь узявся перукар, спитав, у чому діло. Я йому жаліюсь: «Та ось нема квитка». Він пішов у касу, приходить. Гроші давай йому. Він пішов, - розповідає мені, - приносить. Я приїхав, тепер тут». За все спасибі, він мені так сказав. 7901-107.

      Ми з вами стоїмо в черзі, ми з вами ждемо дня завтрашньої пори. Він до нас без нічого не приходить, а когось із нас, таких ось, як ми, хоробрі. Він з нами такими людьми не рахується, а легко-легко на наше тіло саджає свою виразку чи грибок. Ось що він у нашу чергу несе. А цієї черги для людей на цьому бугрі не існує. Паршек з любов’ю до неї прийшов, попросив її так, як це треба. Усім людям не жаліє це все передати з душею, із серцем. Моє – це єсть ваше. Діло своє наявне треба кинути зовсім, щоб його так ось не робити. Цього місця, бугра, всім вистачить, лише б його чоловік захотів. 7901-114.

       Він 35 літ з ними разом. Одне тільки Паршек своїм учинком, своїм життям не робив у природі чоловікові – щоб кров його лилась по землі. Він завжди жалів і хотів, щоб за нього заступилась природа. Вона його послала для цього на війну, щоб від неї отримати одне або друге: чи голова в кущах, чи груди в хрестах. Був наказ, німці мали на руських наступати – не пішли. Була команда дана, що руські підуть у наступ, - і так ніхто не пішов. 7901-123.

       А Паршек не схвалив отця – самодержавство. Цар через Паршека зійшов з колії, так що теорія стала на путь усього. Адміністративна особа в житті в природі нічого такого не зробить, сама себе у цьому зруйнує. Люди відмовляться від усього цього діла, а візьмуться за діло Паршека за Чувілкін бугор. Він для нас, для людей, єсть земний рай. Ми на цьому ось бугрі будемо врятовані. Там ми не будемо спати, простуджуватись і хворіти. Це місце, ці умови підказані для людей усього світу. Там на цьому місці, на цьому бугрі люди не будуть так умирати. 7901-127.

      А доглядати за хворим ніхто не хоче. Кому він треба такий ось хворий, лікарні, лікарю, сестрі, няні? Він там не треба. Ось що ми з вами, учені люди, так ось зробили. Ми з вами болісно повмираємо. Що може бути гірше, ніж це. Це все дало нам хороше й тепле. Ми що їли? Солодке, жирне, смачне. А як ми одягаємось? Фасонним, теплим хорошим одягом. А де ми живемо? У своєму домі з усіма вигодами. Це наша всіх така єсть людська звичка. Наш сільський мужик її зробив. Хліб із степу возом повозив у двір, помолотив, повіяв, чисте зерно в засіки засипав, муку намолов, їсть хліб. Яке його таке життя? Воно на ньому вмираюче. Хіба Паршек у людях у природі такий своїм наміром зі своєю думкою? Гітлер з Богом пішов війною на руських, українців як таких убивав. Він не знав і не бачив Бога. Чому Паршек і чому це так вийшло? У Берлін запросили, а потім у гестапо в Дніпропетровську він опинився. Це було для Паршека нехороше. Сувора зима лежала, а його на мотоциклі по фрицах возили в ту ніч, коли німців під Москвою розбили, а під Волгоградом оточили. Я природу, її упросив, щоб німці цього успіху більше не мали. Так по-моєму воно й вийшло.

     Я з дурнями не говорив. Ходив я понад морем, сидів у воді, ліса проходив як. А я не думав про це. І все-таки наших учених не доводилось боятись за їхню доброту. Як їм хотілось із дороги зняти на мені Божу ідею. Ця ідея за всім цим ділом особисто належить усім нашим таким людям. Вони в усьому світі повинні самі себе від усього цього діла врятувати. Усім нам через це ось, вона мати рідна єсть така, повинна простити і більше нас таких за це саме діло карати вона не буде. Ми звільнимось від найлютішого ворога. У нас у цьому ділі проявиться любов. Так ми примусимо самих себе робити. Любов – це єсть таке в природі діло. 7901-139.

      Ти як мати рідна його як дитя своє народила. Він твій. Його не вважай го...  своїм, а вважай його чоловіком. Якими всіх вважаєш, таким вважай його. Він як твоє дитя теж хоче, щоб ти як мати чи отець навчили самі себе представляти йому свою небувалу ввічливість. Примушення його – це йому єсть гострий ніж. Ви самі знаєте, його в житті примушували – це єсть адміністративний наказ. Ви від цього всього наказу  відмовтесь, починайте цьому дитяті змалечку цю просьбу прищеплювати. Усе, що ви робите над своїм солдатом, негоже – ваш такий упевнений наказ. А якщо його предки навчать просьби, він буде розуміти, для чого його так просять. Щоб він не робив такого поганого, щоб не вчився по-старому жити. Ці ось звички, котрі вводимо ми в дитячий розум, - це погане, нікуди негоже. Самі їх учимо, щоб вони це ось у житті робили. Самим не хочеться цього робити, а самі примушуємо. Для чого ти куриш чи п’єш вино, тобі шкідливо. Ти свідомо це не роби. Дитя наше новонароджене, воно тільки що від матері відірвалось, пішло в життя в природу з великим адміністративним наказом. Ми показали йому таку дорогу, по котрій стали його примушувати ділу, щоб він брався за діло й робив його. Треба нам таким людям народжувати дитину без усякої потреби.

       Треба дитину просити, щоб вона не потребувала цього. Просьбу свою перед природою ставити нам, щоб вона згодилась із нами й стала цій дитині помагати зоставатись без цього всього. Просьба зоставатись без труда природним порядком у природі задовольняється. Здорове тіло – здоровий дух. Каприз усякого чоловіка перемагається ввічливістю. Ми просимо природу - і дитя просити. Яка введена нашими людьми ця ось ввічливість! У просьбі природа – до природи, чоловік – до чоловіка. Ось де наше таке, зроблене нами, - життя невмираюче живе природне. Це повітря, вода й земля – вони повинні це дитя зберегти природно. Природою дитина має зустрітись пахучою, а не воюючою через любов, свідоме це терпіння. Як же так я, говорю, у цьому всьому терплю: не їм, не одягаюсь, води зовсім не п’ю. А мені хочеться одітись і наїстись, а води попив би. Я так не роблю, як ви до самого (сморіду). Воняєш ти. А раз чоловік природи воняє, то він не гожий до життя. Корисне ніколи не вмираюче, через діло й порятунок усіх людей усього світу. Якщо люди такі природі будуть треба, то нехай така знайдеться свою дитину народити. Це все нелегально народжувалось через чуже природне.

     Природа втягувала в найкращі такі здорові якості, вони примусили чоловіка створити для життя цю похіть. Вона робилась нами нелегально обманом, лише б самець захотів свій член у лігвище вкласти. Через бажання й любові дитя створювалось, його мати виходжує дев’ять місяців у череві. А потім його люди зустрічають у зробленому багатстві. Люди цьому мертвому бездушному сильно вірять, надіються на це. Воно ж мертве, не живе,  а капризне, свого роду нервове, через це все можна в будь-яку хвилину захворіти. Це чуже природне, ним нелегально користуються правом в один час пожити, а в інший треба вмерти. За рахунок чужого жити неможливо, природа своє має тіло, воно живе природне. У ньому струм, магніт, електрика – невмираюча істота, вічно живуща сама природа. Вона так жила, вона живе й буде так жити. Як вона терпить від цих людей. Паршек терпить це ось не тільки ради самого себе, а ради всіх людей усього світу. Такий єсть варіант. Людям треба визнавати Іванова й згоджуватися з ним, з ідейним ділом їм треба згодитись. Своє живе тіло все рівно відіграє роль у бік Учителя, програш увесь в учених. Вони свої місця бережуть, бояться його. Це те діло, що треба буде в цьому ось житті. Треба визнавати природу як матір рідну. Не примушувати, треба буде просити її, тоді буде в природі на все такий виграш. 7901-147

      Це місце Чувілкін бугор відшукано мною в природі. Він має сили природного характеру. У цьому всьому роль відіграє повітря, вода й земля. Це місце треба буде для всякого й кожного чоловіка. 7901-150.

      Я був у людях як Переможець природи. Весь свій час свого перебування на нашій землі я не був такий. З перших днів мого життя я був заслужений, історія через мене рухнула, вона не устояла. Я треба був людям ще тоді, але природа мене держала, давала силу. Про це не знав. Я був такий, лише б мені, такому юнаку, що-небудь потрібне зробити в природі в людях. 7901-156.

      Ми будемо для цього діла всі, як один чоловік, боги. Нас природа як дітей своїх прийме, пожаліє й поцілує своїм райським Духом. Ми запахнемо ароматом. Ось чому нас це вчить. Ми не хочемо цього діла, згоджуватись із цим ділом. Це діло буде не таке початкове, котре зробилось людьми: вони втягнулись без душі й без серця. Воно робилось не для життя, а для смерті. Це діло зроблене людьми, воно природою не оправдане.

    Якби в цьому ділі не було цієї ось істини. Ця істина нас оточила, вона мною розкрита на Чувілкіному бугрі. Усі люди там були, вони кланялись низько цій ось землі, цьому місцю. Вони просили Учителя як єдиного Бога землі. Він стояв і просив, щоб вони це місце просили, молили його, щоб воно дало їм їхнє здоров’я. А здоров’я єсть у мене: здорове тіло – здоровий дух. Він оточив себе в природі Святим Духом. Що може бути краще як це все? 7901-166.

      Мертве - зовсім не твоє, із ним жити живому чоловікові ніяк не можна. Мертве тягне живе за собою, примушує робити в природі мертве. Він у цьому втомлюється, робиться в житті старим. Він такий не треба нікому. Ця система так у цьому ділі сама народжена, що чоловікові в природі треба вмерти. А Паршек про це довго думав і хоче, щоб люди не вмирали. Він сам цього ось добився, не по землі, а по снігу роззутим пішов. Це свідомість визначила моє буття.  Люди не схотіли слідом за цим, за Паршеком, за його ділом, за таким, як пішов Паршек. Люди, може, пішли б, але в них природних сил нема. 7901-171.

      Ці люди, котрі всім підкорялись, вони в цьому не винуваті. Зостались у вині люди адміністратори. 7901-173.

     Вони для цього всього нічого не роблять і не вміють, тому вони в ньому так хворіють, простуджуються. Їх діло одне – треба пробуджуюча, природного характеру поміч. Вона дається цим людям через любов до природи, через повітря, через воду й землю. У них для життя єсть усе, тільки треба це робити. У нас єсть у цьому ділі Учитель, він через себе, через своє таке діло природного характеру, котре треба. 7901-177

      Паршек є природна партія, вона невмираюча, вона нікому не заважає, живе, вічно живуще. Це місце, воно належить усім живим людям. Партія просить, благає всіх нас. Хочеш жити за Паршековим ділом – іди займай це місце. Воно дано нам усім, вибору ніякого, лише б душа й серце. Треба любити, любов єсть діло, це чоловіка тіло, воно повинно стати близьким до природи – ніколи вона тебе за це не покарає, а полюбить усіх. А партія готує, але не колишніх людей, а живих людей, без усякої потреби. Паршек не бореться за мертве, його оточує живе – це Чувілкін бугор. Він сам на нього на таке місце вийшов і там ці якості відкрив, а тепер просить чоловіка того, хто це діло не зовсім зрозумів, щоб чоловік це зрозумів і став робити те, від чого йому зробиться в його житті легше й краще. Я - цьому ділу перший чоловік, початковий. Я веду за собою цього чоловіка з упевненістю, щоб  чоловік не простуджувався, не хворів, а був від цього всього здоровим чоловіком. Це Паршек, він - за живу партію, але не за мертву; за еволюційну, за свідому, не за хвору, без усяких цих грошей. Здоров’я не купляється й не продається, так воно природою дається. Треба шукати цьому чоловікові це ось місце, на котрому Паршек зупинився, і всі люди там були, закричали в один голос: ура. І сказали: це Перемога буде наша в цьому. Ми тут умирати так не будемо. Діло наше таке буде діло, ми будемо жити в цьому ділі вічно. Ми всі цього доб’ємось. 7901-184

     Безсмертя – це буде те в житті, колись це читалось у книгах про небесний рай. А ми його знайшли на землі й указали його вічно невмираючим раєм. 7901-188

Загартування – джерело життя

            Загартування-тренування запасу в себе не має. У нього – азот, повітря, вода й земля. 8204-4

       Це загартування-тренування єсть початок життя вічного характеру. Воно веде нас до безсмертя, чоловік робиться в природі новим, ніколи не вмираючим. Йому - заслуги. 8204-6

      Це все зробила природа. Загартування-тренування всьому відчинило ворота до життя. Природу, як матір рідну, треба любити, треба її берегти, а не йти від неї. 8204-7

     А от жити треба навчитись у природі. Треба мати заслуги, тоді природа життя збереже так, як я себе для загартування-тренування примушував. 8204-8

       Наука загартування-тренування – джерело живого чоловіка. Він учиться в природі.   Їй багато не треба – тіло, дух живий чоловіка. А не хочете любити природу – не треба, здоров’я своє загубите. 8204-9

      Учитись треба  нам у великої матері-природи. 8204-9

      Загартування-тренування – усього світу всіх людей наука, джерело людського життя. 8204-11

      Мене недаремно природа загартуванням-тренуванням огородила. Я природу з ворога зробив друга.  Вона на мене в житті не впливає так, як впливає на всіх нас. Я люблю природу, для мене сніг – якась радість, любов моя.  Цим було доведено радянській владі про чоловіка, народженого в природі, щоб для життя загартувати себе від холоду й голоду, щоб жити чоловікові прийшлось вічно. Ми, усі люди, за це діло повинні взятися спільними силами, повинні добитись у природі. 8204-12

      Їм жити б, жити, а вмирають на віки-віків. Вони цим життям незадоволені, що й примусило мене в природі зустрітись із загартуванням-тренуванням. Вона мене як матір рідна під своє шефство взяла, стала вчити, як треба буде холод приймати. Дозволила роззутим, без одягу бути живим своїм чоловіком.   Нас те, що ми маємо, не задовольнило. Г…о нам не треба. Ми – квіти з бур’яном. Наша земля для людей заживе. Смерть відійде через це, а життя буде введено. Те, що ми в житті робили, ми робити не будемо. А при цій системі жити будемо вічно. Нам у цьому природа поможе, вона ці цяцьки звідси забере. Що може в житті краще бути? Бур’ян, трава, квітка, запах аромату, жучки, бджілка, метелики, змії, жаби, по землі такій повзають павучки. Словом, техніка, усе штучне, хімія щезнуть.

      Загартування-тренування задовольнить чоловіка. Він чуже природне залишить позаду. Любов у всьому проявиться. Життя буде нове небувале. Місце знайдено Паршеком, йому єсть Гімн. 8204-15

      Вони мене примусили ходити босими ногами по снігу. Я дав перед хворою обітницю: якщо вона піде ногами, то я роззуюсь зимою, по снігу піду.  У мене природне явище це дано для того, щоб люди знали, як загартування-тренування трудом здобувається, щоб чоловік жив у природі, не простуджувався й не хворів, а своє здоров’я іншим передавав. 8204-23

      Загартування-тренування прийшло на зміну медицині. Воно Паршека  оточило так, як треба. Лікарі самі приходили, щоб я їх лікував. Вони теж єсть люди, та ще які хворі. Їм треба здоров’я – ось що вони хотіли. А їм природа не дає, бере їх карає. Люди хворіють, люди простуджуються й вони вмирають. Вони не заслужили того, що треба. Користуються чужим джерелом, землю вони щорічно орють, готуються, щоб посіяти в землю зерно, щоб маса росла й збільшувалась, чим люди радувались. 8204-25

     Для мене зима – це Дух Святий, повна в тілі еволюція. 8204-28

      Треба нам, усім людям, робити, щоб ми всі були самородками. Щоб нашим джерелом у житті було загартування-тренування. 8204-31

       Загартування-тренування єсть усіх людей наука. Їй  доводиться на місці не стояти, а робити в нашої молоді. Нехай вона загартовується, цього добра в житті вистачить. Здоров’я наше, ми повинні його мати, щоб нас таких природа не непокоїла. Ми повинні природу полюбити. Через це все заслужимо в природі права, щоб не хворіти, не простуджуватись. Якщо ми з вами це діло завоюємо, то нас природа пожаліє, ми завоюємо славу життя. Умирати перестанемо. Нам одного чоловіка ватажка для цього діла, а потім буде все. 8204-44

      Цей ось організм свідомо терпить у всьому.  Він іде своїми ногами в будь-яку пору року роззутим, босим. Йому взуття – це не дай Бог, як чуже на своє одягати. 8204-67

     Тіло без хвороби не вмирає. Спершу природа сили його відбере, і тоді він легко вмирає. Такого чоловіка не народжувалось, щоб він жив вічно. 8204-71

      Ми в цьому всьому винуваті, ми ж з вами робимо те, що шкідливо природі. Вона за це все, зроблене нами,  не полюбила нас. Ми своїм ділом чужі для неї. Вона – своя, чужих не хоче бачити. Їй треба буде своє, мертвого їй не треба, щоб неживе було. 8204-73

    А щоб життя своє таке завоювати, цього ми в житті своєму не одержали. Ми з вами не задовольнили себе. Народились для життя, а вийшло не те, що треба. Усі умови для цього єсть, а життя не дала. 8204-74     

      Загартування-тренування єсть наука всього світу всіх людей. Це джерело чоловіка життя вічного характеру. Не простуджуватись і не хворіти, що може бути в цьому ділі краще? Скажіть мені ви, будь ласка. Це не фунт родзинок поїдати – на рік не вживати по двісті днів – свідоме терпіння Святого Духу, повна еволюція. Хіба це не подарунок людям таке вчення в природі? Кому це не треба, молоді нашій? Це – здоров’я, воно для нас, усіх людей, від малого до старого всім необхідно треба. Ми його повинні мати, це наша в цьому вся воля. Нам треба в цьому ділі робити, щоб одержати живий факт. Якщо ми як молодь наша вся за це ось візьмемось і почнемо це робити, то в нас це ось вийде. Це не щось таке в житті, а ми доб’ємось безсмертя, вічного життя. Треба вирішити це питання, ми ці якості одержимо.      Наші вчені про це мовчать. Це загартування їм не для того, щоб у нас розвивалась така ось потреба. Вона свідомо щезне. Найголовніше – це я в житті, все в природі джерело. Мене треба просити як Учителя. Я як Паршек у житті прошу. 8204-78

      Загартування єсть загартування-тренування одне з усіх. Воно врятує в цьому все людство. Вони в природі за таке переживання заслужили таку путь у своєму житті. Їх примушують умови цим ось займатись, не індивідуальним шляхом. Місце для цього діла знайдено, указано, що й як треба буде в цьому робити. Це буде група всіх допущених природою людей. Вони за це діло візьмуться й стануть робити так, як робить наш Паршек. Ми його оточимо, з ним разом підемо, нас природа зустріне як таких, приголубить, як одному свої сили в цьому віддасть, від чого ми не відмовимось, свою любов проявимо. Їй низько головкою поклонимо, скажемо: «Спасибі за твою таку доброту, що ти нас  пожаліла». Ми перестанемо так хворіти, як ми з вами хворіли й простуджувались. У нас залишилась сила через нашу всіх любов, вона з нами разом. Природа зробила героями в ділі нашому. Ми отримали свої серця й душі, однаково проспівали Гімн для цього діла. Тепер це все діло залежить від самих нас. Ми з вами це діло в житті своєму ніяк не кинемо, а тільки ми будемо робити це все, нами почате. Ми це діло не кинемо ніколи. Це не одним нам руським  таким людям, а всьому світові всіх людей. Вони хочуть життя. Цей ось експеримент піввіку я, Паршек, робив, роблю й буду його так робити не для самого себе, а для всіх наших людей. Я ходжу на своїх таких ногах, дивлюсь очами, вуха чують, дихаю глибоко. Те, що зробив я, нікому цього не зробити. А я не для якої-небудь наживи, а для того, щоб люди жили, процвітали в цьому ділі. А ми як учені люди не хочемо випробувати загартування-тренування на собі й не хочемо в природі відшукувати його. Воно єсть на нашій землі близько від нас,  за нашими умовами життя в природі. Здоров’я ніде ніяк не продається й ніде ніяк не купляється, тільки воно легко в житті втрачається, у любові до природи зберігається. Від неї відходити не рекомендується, треба з нею нарівні жити. А щоб природу менжувати, цього не треба буде в своєму житті. Такого робити ніхто нікому такого права не давав, щоб рити в землі шахти. 8204-81

      Тепер Паршек – усьому діло в усіх наших бідах.  Ми повинні його як Учителя просити через його таке діло. Вона як мати рідна нас усіх так сильно пожаліє й простить нам усім. Ми за все це в неї заслужимо більше уваги, хворіти, простуджуватись так ми не будемо більше. 8204-82 

      У нього єсть одна з усіх така істина на самому собі – це наше, усіх людей, загартування-тренування – усіх людей наука.  Я як Паршек її зробив, на собі розвинув для всього світу людей. Я не кину робити цю ось невмираючу історію. Вона треба нам усім. Ми повинні жити не по-старому, а по-новому, невмираючому. Ось що Паршек у житті в природі знайшов. Він тепер голосом на весь світ, усе людство кричить. Нам треба життя, а смерть нам не треба. 8204-84

      Загартування-тренування – труд наш усіх. Міжнародне таке ось значення. Воно єсть наука. Нам усім треба в природі вчитись. А в природі – у повітрі, у воді та в землі. Дуже багато дечого навчаться всі в цьому ділі. Єсть людська любов, вона в житті зробилась другом. Не треба буде чоловікові мати сто карбованців. 8204-90

      Паршек говорить: треба кинути палити – це найкраща одиниця. Ще Паршекові прийшла можливість така: у житті треба зоставатись без усякої потреби. Я до цього вже йду. Роль у смерті відіграє їжа, найголовніше, одяг та житловий дім. Це ми в цьому попробували, тисячоліття в цьому ділі провели, нічого не зробили в природі, крім як наробили могил. Усі люди в цьому лежать у праху, ждуть свого в житті часу, коли до них прийде зі своїми силами Паршек. 8204-91

      Це єсть всіх наше рідне здоров’я, ми повинні його мати. Це наше таке ось щастя через одного чоловіка найти в житті такі ось плоди. Вони треба нашій такій ось молоді. Не треба боятись природи, як ми боялись, вважали її злим ворогом – це наша неправда. Усю роль відіграє в цьому любов. Я чоловік такий, як і всі люди. Вони ставляться до природи капризно, це їхня велика помилка. 8204-92

     Поки що це ось мертві клітини. Умерле чим піднімеш? Пробудженням.  Що це живі якості холод! Він усі клітини піднімає. Холод - це єсть найголовніше в житті. Тепло – умираюче діло, а при холоді життя розкривається. Живе тіло ніколи не вмираюче, його треба виховати – ось що треба чоловікові. Не технічне життя в штучному й хімії, а природного характеру, живого. Вічно живі повітря, вода й земля – три тіла, котрі мають у себе азот. Ця ось стаття написана не для того, щоб читати й розуміти. Треба робити нам, усім людям, щоб ці рубежі завоювати. 8204-100

      Без природи – ні туди, ні сюди. А коли за тебе природа, то й життя твоє не дурне. 8204-100

       А тепер наше всіх діло треба робити нам. Загартування-тренування – життя наше всіх нас. Воно має робитись для всього світу, всіх людей. Я на ногах своїх стою й ці слова пишу нам усім. Ми повинні читати, розуміти, а найголовніше – робити треба. А ми до цього ось прийшли зі своїм, ми спати не прийшли, а от робити ми прийшли. Наше діло – про самих не забувати. Найголовніше – це атмосфера: повітря, вода й земля – три друга любимих, невмираючих. Якщо ми це ось у житті упустимо,  то нам – гріш ціна. Ми ж з вами навіть люди єсть. Ви думаєте, мені не холодно такому чоловікові? Адже я живий, мені холодніше, ніж вам, у тисячу разів. А якщо це треба, то піду в будь-яку погоду. Це мої друзі єсть: повітря, вода, земля – вони в житті невмираючі, вічно живуть і будуть вони самі в цьому жити. 8204-102

      Ми зостанемось у природі задоволеними цим. Усе залежить від ватажка, він нам підкаже, як бути в природі, щоб вона нас так ось полюбила й не робила нам свою образу. Ми не будемо ображеними нею людьми, а своїм учинком у ній заслужимо. А колись тільки побачать люди мене, вони будуть вимагати від мене трибуни слова. Я повинен їм на арені сказати правду, вона їх заінтересує бути моїм послідовником, учнем мого такого тіла. Ви тепер друку повірите. Моє таке здоров’я кому треба, поклоніться й попросіть у цьому Паршека. Він свої засоби застосує до будь-якого чоловіка, а він буде робити, у нього вийде живий факт.  Здоров’я те що треба, ми одержимо в будь-який час року. Це наш такий перший у природі початок усього життя. 8204-105

      Лежить на нас усіх, це треба робити. Рука Владика, правду написано, вона невмираюча. Мене так треба просити. Коли упросиш, тоді будеш здоровий. 8204-114

    У нас із вами наш хазяїн головний мозок як ніколи сильно сохне, не живе, а відмирає. Він так не живе, як йому доводиться думати. У нього як чоловіка ця можливість не прибавляється, а відходить. Мозок утрачає свої надії, він через нитки не зможе тіло своє обслуговувати. Ми так закінчуємо своє життя. Він робити перестає, серце зупиняється, кров стигне – чоловік іде з життя. Йому перешкодило все це чуже створіння. Він у це ось втягнувся, йому ця історія не помогла в його житті, а відібрала їх у нього живими. 8204-115

      Прапор блакитного кольору викину перед усім світом усіх людей. Слова скажу їм про статтю, написану людьми вченого характеру, про загартування-тренування. «Експеримент відстанню піввіку» написали нам. Читайте, розумійте, а найголовніше в нашому житті – нам треба робити. Не поодинці, а спільним злагодженим усім народом, усіма людьми. Ця стаття написана не для нашої смерті, котра жила з нами весь час. Вона нас закопувала в землю вічно. Ми лежимо в праху, ждемо такого часу: а коли прийде на землю Паршек зі своїми силами? Він нас усіх підніме й у нас спитає як таких: чи  будемо ми з вами робити в житті те, що робили, щоби більше так не доводилось умирати? Ми відмовимось від цього діла, а візьмемось робити для життя. 8204-126

     Треба природу любити, особливо треба зустрічатися з холодом, як ніколи, чистим тілом для того, щоб чоловікові з природою через це ось дружити. А вона не воює, а мирно живе. А раз війни між чоловіком і природою нема, то нема жертви. А чуже не рятує своє. 8204-132

      Я думкою збагачувався, мені вона підказувала: якщо всередині не буде тепла, то чуже своєму ніякого тепла не дасть. Своє – це природне, воно витікає з природного. Тепло єсть у самому чоловікові. Я його в природі знайшов, воно мене збагатило. Я пішов прямо в природу. Цей холод людьми вважається ворогом, чого всі люди в житті своєму й тепер бояться як вогню. Це їхня така неправда. Я переміг ці всі такі в природі умови, ніде ніяк не ховався, а йшов прямо. Я в цьому всьому шукав свою славу. Я по путі свого життя старався зустрітись із кожним чоловіком, живущим на білому світі. Він мене бачив. А тут мене такого чоловіка, народженого природою, лякався. Його як озброєного я мав боятись, а він біг від мене. Я це знав про неправду, вона робилась і робиться самими нами. Я про це знав і йшов, можна сказати, на жертву, а мене такого ось природа зустріла життям. Вона мене пожаліла, вона дала свої сили, ними вона огородила. Вона так сказала: ти в мене такий один, таких у мене більше нема, твоє діло праве в житті, ти в цьому своє виправдав. Твоє діло праве. Де б ти не був й як би ти не знаходився, я тебе такого не забуду. 8204-147

      Ніяка економіка й ніяка політика в людському житті не допоможе, щоб у природі знайшовсь який-небудь порятунок. Будь-яка експедиція, будь-яке вчення в труді – усе це не те, що треба в житті чоловікові. Одне-єдине в усьому житті єсть загартування-тренування. Це діло в природі знайдено Паршеком. Він узнав усіх наших людей, що вони в житті своєму не задовольнили себе в ділі. А раз вони потребували чогось у природі, то вони були бідні люди. Цього Паршек не хотів у них бачити.  Він пішов у природу шукати їм необхідне задоволення. Це їхнє для життя здоров’я. 8204-167

      Людям боятися не треба, особливо повітря, води, землі, – треба любити. 8209-38

      Паршек кричить на весь світ на всю природу: треба нам усім цю статтю (ж. Огонек) читати, розуміти, а потім, найголовніше, у житті робити. Тоді ми з вами в природі доб’ємось через це вчення безсмертя. У нас для цього єсть, найголовніше, чоловік, йому єсть місце. А тепер умови треба мати. А коли умови будуть, то тоді й буде можливість для цього всього життя таке оточить. Ми доб’ємось безсмертя, якщо ми про цю статтю не забудемо, щоби читати, розуміти, а потім треба всім робити. А в ділі єсть життя, воно оточить себе істиною. А істина – порятунок усіх. Це природа нам дасть усе, лише б тільки виконувати це, що треба. Боятись природи не треба, а треба любити природу. 8209-42

      Я як такий повинен цьому чоловікові помогти, він горем, бідою оточений. А тепер у нас єсть Учитель, він Переможець природи. Читайте, розумійте, а найголовніше – робіть. Не одному це діло робити – усім людям, живущим на білому світі, треба дружити з холодною водою, людей не забувати, свою ввічливість представляти. Жодного чоловіка не проходити, йому треба низько головку поклонити й сказати свої слова: здрастуйте, дідусь, бабуся, дядя, тьотя  та молодий чоловік. Це так треба буде не проходити жодного чоловіка – тоді ми з тобою виграємо. Треба шукати бідного, нужденного чоловіка, йому не так давати, а із словами: я, мовляв, даю цьому чоловікові цю допомогу, щоб мені було хороше. І віддай йому без усякого.    Треба 42 години не їсти, не пити води в суботу до неділі. У 12 годин треба їсти. Вийди надвір, тягни повітря з висоти й проси мене як Учителя – буде хороше. Ця просьба – проти всякого нашого горя й біди. Ми з вами не повинні на землю харкати й плювати. Також ми з вами не повинні пити алкогольне й палити. Словом, наша ця стаття. Я єсть Учитель, учу вас здоров’ю. Я хочу, щоб люди всі цю статтю прочитали, хороше її так зрозуміли, щоб її виконати. Найголовніше – це треба нам робити. 8209-45

      Я в природі єсть практик, перший початковий чоловік. Для того я розвинув на собі це здоров’я для всіх. Це здоров’я нам не треба, щоб валяти якого-небудь рогатого вола. Це здоров’я – усього світу свідомість. А її не кожен чоловік має. Він до цієї ось статті байдужий, не читав, не розумів і робити не хоче – ось тому цю ідею діло гальмує. 8209-48

      Нам усім відходити від природи не треба, вважати її ворогом не треба. Раз любиш її, уже вона є твоїм близьким другом. Її в себе любити як свою близьку, вона – твій близький друг в житті твоєму. Це діло твоєї істинної любові до неї, вона тебе ніяк не покарає, а тебе в цьому пожаліє. 8209-51

      Ні буржуазія, ніяка революція не поможе, а більше примусить чоловіка в його такому здоров’ї. Ми через це діло в своєму житті простуджувались, хворіли й умирали на віки-віків. А Паршек прийде з любов’ю, він оточить себе своїм здоров’ям Святого Духа, повною еволюцією, котра всьому світові докаже правоту свого безсмертя, що ми в природі обов’язково доб’ємось і ми вічно будемо жити. Якщо ми всі до одного чоловіка за це візьмемось, наше діло праве. 8209-61

      Це єсть загартування-тренування – наука людська. Вона нас учить життя, смерть як таку проганяє, вона нам таким не треба. 8209-87

      Усьому діло – єсть природа. Вона ж єсть наша мати, що народжує. Усіх нас держить на арені черги того, щоб гарантія була. Її дає Паршек, він для цього народився, його такого природа народила. Просити її треба – буде хороше всім. 8209-101

       Загартування єсть наука чоловіка. За ділом він самородок. Він – трудівник усього світу всіх людей. Він учиться в природі, він хвалиться перед світом, він хоче істинно сказати про своє особисте здорове тіло. 8209-130

      Це єсть така життєва ідея чоловіка. Вона в природі була, вона до сих пір єсть, і вона буде завжди. Ми повинні її так ось зберегти – це єсть наша наука загартування-тренування. У людях вона повинна зробитись нами, усіма любителями цього діла. Нам у житті в природі не треба буде для цього нічого такого, це наші індивідуальні тіла. За нас буде заступатися сама природа. Вона нас оточить своїми силами й скаже нам усім у цьому свої слова. Ви, вона говорить, мої рідні в житті такі тіла. Між мною й вами нема ніякої різниці. Я жива й ви живі. Умирати ми з вами ніколи не будемо, а жити ми з вами будемо на цьому ось місці. Ми в житті одержимо право для того, щоб з нами були всі умови й та можливість, котра повинна бути в кожного нашого чоловіка. Вона повинна оточити нас своїми силами, вони дадуть право користуватись такими справами. 8209-137

      Це ось його загартування-тренування – наука всіх людей. 8209-149    

      Паршек низько всім кланяється, просить нас усіх за це діло братись і робити в природі без кінця й краю. Тоді ми вмирати не будемо, життя те, котре було, воно вернеться назад. 8302-7

      Такого миру, котрого хочуть за домовленістю люди, не одержать його: він в індивідуальності, зі злом живе. Це є існуюча й велика різниця в цьому кипучому ділі. Який може бути мир, якщо люди самі живуть у чужому матеріалі, вони в природі оточені мертвим, вони не визнають своє живе тіло? Ми не хочемо визнавати найголовніше в житті цього всього світу людей – загартування-тренування. Воно зроблено для всього світу всіх людей, щоб вони знали, що це треба спільними силами робити. Не треба таке добро забувати, воно написане правдою, оточене істиною. Якби цього не було, цього чоловіка не було в житті. 8302-56

      Ця історія взята із загартування-тренування всім нашим людям. Нехай вони на це все дивляться, нехай вони про це все, зроблене мною, читають, а по всьому розуміють. Зроблено їм для того, щоб вони за це брались і з любов’ю робили. Ми з вами за це візьмемось і почнемо ми робити. А раз робити ми будемо, то в нас, у таких людей, утвориться для нашого життя Чувілкін бугор. Йому як такому вже знайшовся в цьому ділі наш руський простий чоловік, він – Паршек. А місце йому приготовлене з усіма такими умовами, де найдеться вся можливість для нашого всякого чоловіка, щоб він у природі як такий залишався без усякої такої потреби. Ним за це люди зберуться на цьому бугрі, проспівають гучно Гімн:

                           Люди Господу вірили, як Богові,

                           А він сам до нас на землю прийшов.

                           Смерть як таку вижене,

                           А життя у славу введе.

                       Де люди візьмуться? На цьому бугрі

                       Вони гучно скажуть слово:

                       Це єсть наше райське місце.

                       Чоловікові слава безсмертна.

     Що в цьому краще, якщо нам усім сказав Паршек? Його слова – це єсть Бог. Він має прозвучати по всьому світові – мир по всій землі. 8303-5

        Якщо Паршек сам над собою це зробив, то чому ми цього не зможемо зробити? Ми народились у природі однаково, нас у природі зустріли: водою слід промили, а повітрям виштовхнули, а земля прийняла повзати. 8303-158

      Мені природа для цього ввела свої сили, щоб я це здоров’я так легко через свої руки передав людям усім, будь-якому чоловікові. Він переді мною лежить, по швах руки. Я його тіло оточую своїм органічним загартованим тілом, Духом Святим. Ця природна сила попадає йому всередину через вдих і видих. Я йому почуття даю через його пальці ніг і рук. Вдих і видих він робить ротом сам. Потім ставлю на ноги його, так само його мозком керую, щоб він пальцями ніг і рук повертав, дивився на своє серце сам, у легені, у живіт, ним треба повернути справа наліво. Потім повітря тягни до відказу.

    У цьому це все твоє здоров’я. Ти йдеш на атмосферне явище, яке воно єсть у природі, під холодну воду. Говори в думках своїх: «Учитель, дай мені здоров’я». Щоб ти це усно знав і весь час просив Учителя. А тепер підемо під воду холодну, там я, як ініціатор цього всього, водою холодною обіллю. У кімнату пройдемо - я повинен тебе взяти за твої руки й тебе вчити, що ти повинен робити в твоєму житті вдома. Перше – це будеш купатись у воді холодній два рази, зрозумів? А потім – з людьми здоровкатись; твоє діло – сказати їм: «Здрастуй». А їхнє діло – як хочуть. Потім, треба знайти чоловіка такого, щоб йому дати 50 копійок. Коли будеш давати ці гроші, сам собі скажи: я даю ці гроші за те, щоб мені нічим не хворіти. А в суботу треба не їсти й не пити води до неділі до 12 годин дня. Треба сідати їсти – ти повинен вийти надвір, підніми голову вверх і тягни повітря в себе, проси Учителя, щоб він дав твоє здоров’я. Три рази зроби. Потім сідай їсти після цього всього. Не харкай, не плюй на землю, не пали, не пий. Це усно ти повинен знати й робити. 8303-176

      Ми можемо серед себе одного чоловіка загартувати, щоб він був такий: не боявся холоду й не страшився голоду, жив у природі вічно. Йому треба місце таке, щоб йому приставились усі для нього можливі умови бути без усякої потреби. Цьому чоловікові буде життя безсмертне. Ми спільними силами всього людства зможемо народити такого чоловіка, щоб він у нас був такий загартований. Нехай він свою ідею робить для  життя людського.

       А загартування-тренування єсть народна, усіх людей, наука. Тільки її ніхто з усіх не знайшов, крім мене одного. Я в себе проявив на це діло любов своїм умінням, своєю любов’ю до холоду й голоду. Моє свідоме таке ось терпіння. Для мене це велика в цьому прийшла в природі радість. Усі від цього діла біжать, як від неприємності, а я цей час жду, ніяк не діждуся, щоб у ньому, як у ванні, покупатись, по снігу босою ногою походити. У цьому ділі це моє знайдене – моє джерело всього в природі життя. Я в природі вчусь, хвалюсь перед світом. Нікому я ці дари не віддам. Ученим людям говорю: це моє діло, я з ним іду прямо до мети до безсмертя. 8202-176    

      Здавалося б, у цьому всьому жити, жити, а вони вмирають на віки-віків. Для чого так жити? Треба поставити за мету піти в природу пошукати для цього ось життя. Єсть для цього всього в природі загартування-тренування . Воно в природі в людях жило й єсть воно в житті. Її правами треба скористатись. Любити доводиться природу. Не треба боятись холоду, особливо повітря, води й також не треба боятися землі. А треба шукати в природі зовсім інше. Я в природі знайшов для життя наших усіх людей це загартування-тренування. Воно всім людям треба. Це людська єсть наука, тільки нею треба займатись між людьми. Йому хороше, він не простуджується й не хворіє, це йому хороше. А загартування, воно нам треба всім, це наше здоров’я, воно необхідно, а ми його втрачаємо в процесі свого життя. А Паршек його не жаліє будь-якому чоловікові передати всякими засобами. А іншому воно треба, він хотів, щоб Паршек його навчив, що буде треба зробити, щоб здоров’я не втрачати. У Паршека – любов, він природу любить. Йому холод, сніг – це найголовніше в житті єсть, своє здоров’я. Воно треба всім, а ми боїмось холоду як такого. 8202-188

      Ми не для самих себе це все робили. Загартування-тренування єсть кожного нашого чоловіка наука. 8302-105

            Ніяка машина, ні криголам, ніякий супутник, ні вся  мільйонна економіка чоловіка не врятує в житті. Його врятує тільки людська ідея самородка. А джерело – загартування-тренування. Це для всіх людей усього світу труд Паршека. Він для всіх такий у житті єсть. Це чесність, вона проста, але справедлива. Це дещо єсть таке, за що Паршек кричить на весь голос. Йому тільки про це думалось і говорилось про здоров’я. Усе це найголовніше в житті. 8303-82 

      О ш: Є всі підстави вважати загартування наукою. Тому що є практика загартування, практичний досвід науково зафіксовано автором в багатьох книгах, є теорія загартування, застосування теорії в практиці, загартування приносить користь людям, загартування перевірено практично багатьма людьми протягом 70-ти років. Учитель шукає таїну в чоловікові. Предметом науки є чоловік і Бог, бо життя чоловіка тісно пов’язане з Богом. Але наука загартування не вважається релігією, не має релігійного характеру. Учитель вважає Себе далеким від релігії, учні теж далекі від релігії. Метод пізнання: автор досліджує вплив різних умов природи: повітря, води, землі –  на своє власне тіло, не використовуючи будь-які технічні прилади.  Учитель – це учений у природі, Він одержує від природи знання тільки через Своє тіло. Його живе тіло – як прилад для наукових досліджень, а все життя – експеримент на благо людства.

Для здоровя – тіло пробудити

      Щоб легко хворому було, цього чоловік не одержував і не одержить. Найголовніше – не треба хворобу на чоловікові лікувати, треба чоловіка, його тіло пробудити, щоб воно ніколи й ніяк не хворіло. Ось цього треба нам усім добитися в житті.   7804-105

      Ти, як такий чоловік, моє здоров’я взяв, а я тобі його віддав – це найбільша, одна з усіх любов. Я тебе за це розцілував, а ти – мене теж. У нас у двох сили створено одні й ті ж самі. Між мною й тобою - любов невмираюча, вічно жива, і буде вона між нами жива, якщо ми з тобою будемо робити. Залежить усе від нас від самих. Ми з тобою були в цьому люди такі, ми й будемо такі, з нами є наше з тобою  безсмертя.7804-107

      Треба йому передчасно запобігти, щоб на ньому не поширювалось ніяке таке захворювання. Ось що нам, таким людям, треба. А ми його не маємо і не збираємось мати. Паршек із своєю ідеєю виступає, усім своє доказує: тільки в цьому врятує сама природа. Вона покарала - вона й забере. Це повітря, це вода і земля – усі життєві якості. Ось що для життя чоловікові треба. Ми ж єсть у природі в цьому такі люди, як причеплені кліщики. Чоловік – це той буде чоловік у житті, він уважається чоловіком, хто не буде боятися природи, його тіло близько стане до природи. Вона його так полюбить, як ніколи ніхто. Він через це все стане безсмертним чоловіком. 7804-111

        Тому Учитель курців просить: поки молоді, бережіть своє здоров’я. Це не озброєння чоловіка, а єсть у природі повне роззброєння. Ми любов проявимо в людях. А коли люди покинуть палити, то тоді легко ми позбавимося від ракового захворювання. Капіталісти, не комуністи, цю ідею зрозуміють і почнуть робити між собою такий варіант: не капризувати в людях, а проявити в природі свою любов. Це наше, усіх національних людей, завоювання. А ми, такі ось люди всієї нашої землі, люди такі добрі, наше діло - тільки за це діло взятись, і всім як один чоловік робити треба. Живий буде факт - це здоров’я, воно нам усім треба – бугор. 7804-113

      Треба буде навчитись, як самого себе в цьому всьому загартувати, щоб чоловік сам не простуджувався й не хворів, щоб він сил у природі таких природних набрався для того, щоб їх через себе, через свої руки, іншому чоловікові їх передав, як  усе зробив наш Учитель. 7804-172

      Тобі страшно, а страх завжди ворога твого перемагає. Ти через цей переляк здоровий робишся. 7811-83

      Ніяких інших таких застосувань, а тільки пробудження повітрям, водою й землею. Це нам, усім людям, обов’язково треба, без цього без усього життя - ніякого. 7910-52      

      А найголовніше – це треба запобігти початковому захворюванню. Це запобігти – ось, що нам треба. А я засоби для цього знайшов. Лише б чоловік це зробив, він буде здоровий. 8102-102

     Хворобу різного характеру не саджає чоловік, а саджає природа. За природою гнатись не треба. Треба щодо цього від природи одержати довіру та полюбити її, як друга життя, тоді-то можна з ворогом воювати. Щодо цього одне велике незнання цього, ми перешкоджаємо цьому ось ділу. 8102-147  

      Рак – це відома така картина. Нікому не дано права його лікувати, його лікує Бог. Для цього природа посадила, вона його візьме. 8009-73

      Не треба завидувати і через це все не треба зло заводити, бо це єсть у житті природна хвороба. Треба самому це діло так робити. Для цього єсть усі такі можливості в житті такому зробитись більшим і багатшим від цього всього. Дорога єсть на це все. Треба задатись великої волі в цьому ділі чоловікові робити й робити. 8104-180

       Їхня перша помилка – це діагноз. Їм чоловік не треба, а їм треба діагноз, вони допомагають йому. Я, Паршек, проти пологів у мармурі. Він бере першого чоловіка. Де він народився, кому він треба? Він треба природі. А чоловік, він від неї відійшов, став створювати умови технічні, у штучному й хімії. Він природне не визнав, відходить від повітря, води й землі – найголовніше в житті те, чим Паршек оточив себе. Він доказує живим фактом. Не ізолятор має лікувати хворого, нужденного чоловіка, а природа, у ній живий чоловік. 8109-36 

      Він природою не скривджений, на ньому помилились учені-психіатри. Вони зробили те, що треба Паршекові. Він усій медичній науці є протилежний. Він говорить нам, усім ученим: нам хворого так лікувати не треба, як ми його лікуємо. Природа сама саджає болячку чи грибок для того, щоб лікарям за це діло не братись, бо лікарі, вони безсилі в цьому. Я лягаю до них не з хворобою, а з ідеєю. Я їм говорю як психіатрам: для цієї справи нам треба один такий чоловік, котрому природа в цьому ділі помагає. Коли ми будемо одного мати, йому в природі знайдемо місце таке при умовах усієї можливості, як це тепер робиться в природі в житті Паршеком. 8109-50         

      Його ідея говорить: нам треба навчитись виховувати в дусі здорового чоловіка, нехай він те робить, що Паршек нам вносить. Це його загартування-тренування. 8109-51

      А от жити нам треба навчитись. Ця історія така не народжувалась, але народиться на іншому такому чоловікові. Паршек пропонує з його брати приклад: любить ворога, створює йому хороші умови, хто б він не був із своїм нездоров’ям. Цілую – з нього сили знімаю. А своє здоров’я йому давай. 8109-76

      Ми добре знаємо про загартування-тренування. Воно єсть наука всього нашого народу, джерело життя чоловіка. Він має право в природі загартовуватись, щоб не простуджуватись і не хворіти. 8202-11

      Для цього всього треба буде сніг, холодна така пора, щоб тебе струм по всьому тілу електризував. 8202-87

      Хвороба всяка може бути й може не бути, вона природного характеру. Природа хворобу посадила, вона може зняти. Це єсть природна сторона. Природа мені говорить: цю хворобу на чоловікові ніхто не має права технічно лікувати, як тільки я – природа. Цьому всьому сама поможу через чоловіка здорового, загартованого мною. Він не простуджується й не хворіє, він чистим тілом любить мене. Йому за це ось заслуги сама природа дала. Він без мене, моїх сил – ніщо. Я – його мати, народила його таким. Він любить мене, просить мене, щоб я йому життя дала й учення. Він про це все пише, що йому дала в житті його природа. Він для цього всього 48 літ проходив та продумав, що буде треба зробити, щоб у природі зостатись на віки-віків живим чоловіком. Цього чоловіка доводилось у природі шукати. А найголовніше в житті – єсть наука загартування-тренування. Нема такої любові, як чоловіка тіло до природи, до холоду, до голоду. Паршек говорить для всіх. Природа служить для людей через їх діло ворогів. Я знайшов таке місце з усіма умовами, щоби була вся можливість на цьому місці без усякої потреби зостатись. Це наше місце райське, слава чоловікові безсмертна. Ось вам живий факт. Хочете-не хочете, а життя моє – у природі. А раз я такий єсть у житті, то будете всі такі. Природа недаремно народжує цього чоловіка, це вона схвалює. Природа мене обдарувала силами своїми, вона послала в люди хворим помагати шляхом загартування-тренування. 8202-137

      А ти від цього діла пішов, на себе одів одяг - самозахист такий у тебе відбирає твоє наявне здоров’я. 8202-186

      Від мого всього легко й хороше. Якщо в тебе болить, ломить щось таке, нікуди не дивись – своїми очами, думкою туди сили направляй, а сам через горло повітря тягни до відказу. Краще й легше берись за моє тіло й проси мене. Я – твій Учитель. Ти говори з душею, із серцем – будеш здоровий. Найголовніше – це буду я для тебе. Чоловік здорового характеру відіграє роль у цьому. А я одержав від природи такі ось дари, з котрими не гріх зустрічатися з будь-яким і кожним хворим чоловіком. 8202-194

        Ми – умираючі такі ось люди, ідемо з життя. Ми, усі люди, такі єсть у своєму житті, вважаємось хворими, нужденними. Ми всім цим ось незадоволені. Ми не хотіли в цьому жити так, як ми живемо. Цього ось хотілось мати, а його нема де взяти, його нема й природа нам не дає. Ми через це хворіємо, страждаємо, терпимо нужду. 8209-105

      Чим обморозив, тим треба повернути своє здоров’я. Це природа цим не карала, а ми самі це безсилля отримали. А природа нагородить, холод лікує всякого роду хвороби. Це одні з усіх ліки - мороз, холод. Вони розказали про лікаря, котрий про це нічого не знає, особливо хірургія. Вона має в себе на це відморожування ніж, більше нічого, а їхнє діло – різати. А тут не треба нічого. Як природа його покарала, так вона його помилувала – сам чоловік. Їх мучить спільне, сукупне купання. Вони хочуть поодинці. Я їх тут примусив спільне піддержати. Курити не треба, воно хорошого не дає, а погане виходить. Я їм говорю. Треба в житті в природі просити мене. Не чоловіка з путі зняти, а потрібна законна така допомога. 8303-12

      Це моя така робота над людьми. Я зустрічав усякого роду хворих, старався взятися за них, за будь-яке прогресуюче на них захворювання, яке ввелось. Воно від мене десь дівалось. Я просив природу, його керівника. Цього хворого просив. Його імя узнавав. Говорю йому як чоловікові, щоб він звертав свою увагу на мозкову частину. У нього були очі, він ними дивився по тілу своєю увагою. Це була його стрільба. Він у цей час тягнув повітря, яке було сильне в природі. 8303-27

      Ми прийняли, як усіх я приймаю. А потім водою холодною облили, потім він прийняв таке вчення, що робити. Перше. Це треба два рази, вранці й увечері, купатись холодною водою. А потім – з людьми здоровкатись, жодного чоловіка не проходити. Твоє діло – їм сказати, а їхнє діло - вони як хочуть. А після цього: треба знайти чоловіка нужденного, йому треба дати 50 копійок; сам скажи: я, мовляв, ці гроші даю за те, щоб мені нічим не хворіти. У п’ятницю в шість годин повечеряв, лічи години 42 години. У неділю в 12 годин будеш їсти. Вийди надвір, з висоти (тягни повітря) й говори: «Учитель, дай мені здоров’я». Після цього всього їж, що хочеш і скільки хочеш. Твоє здоров’я - це єсть усе. Не харкай, не плюй на землю, не пали, не пий вина. Це твоє законне в цьому діло. Природа для нас вона одна, кожного з нас зустрічає, вона нас цим проводжає. Не будеш це робити – у тебе реального нічого не вийде. А коли ти це все з душею, із серцем будеш робити, то ти виправдаєш цим усім. Це наша така ідея робиться в природі  нами. 8303-30

      О ш: Улюбленою роботою Учителя був прийом людей для здоровя. Він приймав усіх бажаючих покладанням рук, вводив Дух, обливав водою, давав пораду всім однакову. Спочатку Учитель це все робив Сам один, потім приймав разом з Валентиною: Він Духом освітлював і давав пораду, Валентина водою обливала і робила масаж. У 1979 р. Учитель прийняв мене, а через два роки благословив приймати бажаючих людей для здоровя: «Ти приймай, а просять люди хай Мене, Учителя». 10 квітня 1983 року Учитель відійшов у вічність, Учителеві вічна слава. Приймати людей продовжувала Валентина, вона в 1990 році відійшла до свого Учителя. Тепер бажаючих приймаю я, учень Ош,  та ті люди, кого я приймав покладанням рук. Так Дух Учителя передається людям і має передаватися вічно.

 

Чоловік має бути здоровим через бугор

      Це – Чувілкін бугор, він усього світу всіх людей, це ось місце. А ми, як свої люди, повинні йому поклонитись і попросити своє в житті здоров’я. Це наше, це перше початкове таке тіло своє, воно ніколи не буде вмирати, буде жити завжди як своє тіло вічно. Старайтесь на нього попасти, бо це живе тіло з усіх. 8001-91.

      Як був над усіма людьми в природі ворог, так він і залишився. Наша техніка не пробудила, не дала здоров’я, а навпаки, ввела хворобу. Була хвороба, є хвороба й буде до тих пір, поки на цьому на бугрі не зрозуміють Паршека, визнають його за істину цього діла, прийдуть цьому бугру поклонитись і попросять природу, щоб вона зберегла в своєму житті Учителя, щоб він свою ідею удержав як таку. Це ідея не стара, а нова. 7811-76.

      Їм (людям) треба дорога. Чоловік вожак, він це став мати, показав свій слід, свою таку дорогу, цей ось бугор, його всі умови. Він нас усіх до себе запрошує. Земля незайнята ніким. Це місце, воно ніким не займається. Водою півмісяцем оточено, повітря там бушує з усією силою. А життя дається там усякому в цьому чоловікові, лише б він піднявся на цей ось бугор. Він свої руки підніме й скаже голосно: «Перемога моя». Учитель його або її покладе і прийме, своїми руками через організм сили введе, а потім поведе до колдибані, у воді скупає, пробудить нервову центральну частину мозку. Ось тоді-то спокійним будеш. Хвороби існуючі зникнуть, а нові хвороби будуть безсилі на чоловіка напасти. Ось що цей бугор, це місце, вам як чоловікові дасть. А чисте повітря пронизує голками. Для чоловіка це є одне здоров’я. Ніхто  в цьому не позбавить. Цей бугор єсть у Ворошиловградській області, Лутугінського району, село Оріхівка, воно це місце має. Його як таке природа  Паршеку зберегла. Вона все зробила для життя всього людства всіх наших національних усього світу людей. Це місце, воно кожному чоловікові без усякої оплати доступно.  Чоловік повинен бути здоровим через це все. Тільки узнає про це чоловік, що в людях є такий для здоров’я бугор, то тут же зміниться його чи її здоров’я. Воно своїми силами оточене: водою, землею, повітрям і людьми. По землі треба буде ходити, повітрям задовольнятись, а водою пробуджуватись. Усе це люди й будуть робити на свою користь, щоб люди не хворіли, не простуджувались. Вони цим задоволені. Ми, усі люди, народились для життя, але нас із вами оточило в цьому наше незнання. Ми в цьому всьому стали робити для того, щоб у цьому жити. А жити доводилось не погано, а хороше й тепло. Учитель, для цього він у цьому ділі народився, цю історію сам створив. Його діло – про це думати. Мисль його привела прямо по дорозі в цю ось ціль на це ось місце. Я його, як Учитель, вибрав, практично вивчив, як таке примусив, щоб це місце було для всіх людей корисне. Учитель – ділок щодо цього. Якби люди знали про цю ось ідею, що вона така є, створена в людях Паршеком!   Він сам знайшов цей бугор, пристосував його для цього ось такого діла. Учитель кричить із цього ось бугра по всій життєвій системі. 7805-35

       Цього люди не знали, а тепер вони про це діло узнають. Це є початок. Лише б тільки чоловік, він у цьому зародився. Нам треба  один чоловік, він нам так само прибавить другого чоловіка, котрого в житті ніколи не було. А тепер його для цього народила природа,  вона його підготувала, поставила на ноги, міцність ввела, терпіння на це ось усе. Він на бугрі сам себе покаже як такого чоловіка: він не буде так їсти й одягатись, так і домом. Ось яка буде велика в природі історія, вона буде починатися на самому бугрі. Ми це все намічене зробимо. У нас на це сили є. Бугор примусить це зробити, він своїм магнітом притягне, як удав тварину. 7805-36

      Це таке наше всіх завдання, щоб чоловік наш земний прийшов на наш такий бугор із своїм нездоров’ям із своєю любов’ю та цьому бугру поклонився, сказав голосно: «Учителю, дай мені моє таке здоров’я». Три рази він повинен сказати це. А потім після цього всього треба буде спуститись до води, до колдибані, вона повинна цього чоловіка скупати, пробудити як такого. Він нас просить, він нас молить, щоб йому помогли. Найголовніше – це буде природа: повітря, вода, земля. Умови бугра, вони дадуть цьому чоловікові здоров’я. А коли він це здоров’я на бугрі отримає, він нас ніколи не забуде, він скаже про це, де треба. Ми його голос почуємо, подякуємо. Це буде початкове ніколи не вмираюче. Від кого залежне? Ми доб’ємось одного в людях: миру, любові в усьому світі. Ось, що наша ідея несе - життя в людях. А ми про це не знали, не хотіли, не  вміємо робити те, що робить Учитель. 7805-38

      Він знайшов це місце, цей бугор, його на собі практично розробив. Тепер нестрашно буде на цьому бугрі босою ногою поступати: по цьому бугру сам Учитель ходив і думав, він прославляв кожного чоловіка, щоб йому в цьому було легко, ворог свої такі сили здав і не став мучити. Це турбота в цьому ділі Учителя, він у природі так думав та гадав про цього ворога, про цю істину, вона повинна пройти по всій нашій землі. Це все зробить наш великий цей невмирущий бугор.  Люди про нього не знали і про це не відали. А тепер цей бугор, він не буде лежати так, як він до цього часу пролежав. Він розкритий своїми лікувальними мінералами. За них ухопляться всі земні люди. А якщо люди про це діло узнають, звернуть увагу, вони стануть робити. Їх одне бажання – на цей бугор добратись. На цей бугор будуть введені пільги безплатно добиратись.7805-39

     На цьому бугрі Паршек своє місце займе й кожному чоловікові через руки сили дасть, передасть силу волі. А сили – у природі: у повітрі, у воді та землі, - що нам у житті породило, те нам у житті перешкодило. А потім зжалилась і простила нам, дала можливість одержати здоров’я. Це не те, що багато піднімають. А наше є таке поняття, ось чого ми в житті добиваємось – життя в природі, але не смерті. Ця ідея Учителя, вона нас таких не годує, не поїть: без усякої потреби ми, усі люди, навчились так жити. Учитель нас учить: хочеш жити – іди на бугор. Він там тобі дасть твоє наявне здоров’я, ти більше не будеш так умирати, як ми з вами назавжди вмирали. 7805-40

      Спасибі треба сказати нашому дорогому Учителеві за його все те, що він нам у житті знайшов. Це мінерал, це Чувілкін бугор, колдибаня, де люди роззутими поступають босою ногою. Радість одна прийшла на цю ось землю, котра повела себе по цілинній землі, по таких умовах. Вона цього чоловіка повела до річки в колдибаню, там у ній треба скупатись. Це ось такі умови, вони чоловіка піднімають на ноги. А потім він іде прямо до цих ось людей із своїм ідейним ученням із ділом на цей бугор, в ці ось умови. Воно нам усім знадобилось, це ось міжнародне здоров’я, воно потрібно чоловікові нужденному, хворому, тому нужденному, кого чоловік примушує. Він, як чоловік, чоловікові підкоряється, чоловік чоловіка слухається. У нього такого чоловік – слуга вічного характеру. Він цій особі вічно підкоряється. Учитель розбиває цю систему, це ось діло, а воно не доробилось, умерли на цьому люди в житті цьому. Гіршого не може бути, ніж це діло. 7805-63

      Це ось діло як треба буде робити? Уміло, акуратно, нікому не заважати. Бугор Чувілкін – це єсть природний, еволюційний початок. Я повинен там це діло почати, бо це місце єсть усе для цього. Найголовніше – земля цілинна, повітря й вода джерельна - що й треба чоловікові для його життя. Я це місце повинен зайняти та його як треба вивчити, на ньому треба здоров’я відновити. Там це все буде на користь життя чоловікові. Я відійду від цього від усього, звернусь до живого. Мені не буде треба те, що єсть у наших людей: це все не їхнє, а єсть чуже. Мною визнано в житті неприйнятним, воно шкідливе. Ось що відбувається в житті. Ми думаємо: ось так, а воно виходить інакше. Ця техніка, це штучне й хімія - вони нами зроблені й уведені за ці роки. А якщо ми перестанемо це діло робити, у нас нічого не вийде, ми вмремо. А ось це є таке ось завдання: за це ось нам узятись, і те ми повинні зробити в цьому. Це - природна сторона: нічого такого не робити, ні за що не відповідати. Я в природі живу сам особисто один такий. Я маю таку ось думку: як ніколи надумав освоїти практично цей бугор. Він мені дав для життя в природі всі умови природного характеру. 7804-81

      Ми на бугор прийшли для того, щоб нашим людям, ображеним, хворим, нужденним, у здоров’ї помогти. Ми йому, як такому чоловікові, даємо його втрачене здоровя, він його повертає назад.  Ми його як такого на бугрі через руки приймаємо, сили вводимо. Він робить те, що треба буде будь-якому чоловікові. Цим займається – не буде простуджуватись, хворіти. Існуючі хвороби щезають, а ті, що йдуть знову по природі, безсилі, нападати не будуть. Чоловік – хазяїн сам собі, як  він був до цього. 7804-101

      Цей бугор, це місце все зробить: будь-яку латку залатає. А на цьому місці, на цьому бугрі буде даватись особисто здоровя шляхом Учителевого прийому. 7804-104

     Я прямо скажу всім людям, що моє тіло, це Паршека тіло, воно в людях по історії в природі - безсмертне. Треба за це діло братись кожному чоловікові, у цьому міжнародний, усього світу бугор.  Він не зайнятий ніким нічим. Це місце моїм тілом освічене, я там стояв і кричав своїм голосом: «Перемога моя». Це тільки нічого не робили, і не збирались робити, і ми не вміємо робити. Для чого нас таких ось нехороших так жаліє Паршек, хоче свою правду в своєму житті на бугрі на такому доказати? Це буду я, Паршек. Усіх курців прожену із землі, усіх п’яниць прожену, у людей хвороби щезнуть, а зробляться здоровими людьми, простуджуватись і хворіти не будуть. Усі через бугор пройдуть, мені подякують. 7804-120

      Це буде треба кожному чоловікові, хто не хоче простуджуватись і хворіти, він хоче в природі так жити.  Стихія – некрасива така річ, вона не треба нам усім, таким людям. Ми йдемо в природу з думкою, завжди її просимо, як матір рідну; вона жива, вона енергійна. Святе  це місце вибрано мною для наших ось таких живущих на білому світі людей. Еволюція – це свідомість визначається буттям. Живий буде факт. Ми, як такі люди всієї нашої землі, зійдемо й своїми словами про це гучно скажемо. Це місце буде наше. Ми на ньому своїм учинком, своєю босою ногою не будемо заважати. Усе це буде. Це місце буде всього світу всіх земних людей усіх націй спільним. Сюди доступ буде вільний будь-якому живому такому чоловікові. Сюди він буде приходити хворим, а звідси – зрілим, здоровим чоловіком. Якщо він у колдибані скупається, він зробиться здорово кріпким, невмираючим, він буде безсмертним чоловіком, як  зробився в цьому наш Учитель. Він огородився цим здоров’ям. Його жде сама природа, усі люди, вони зараз, у цю хвилину, зібрались. Як же так, що ми опинились на ось цьому невмираючому безсмертному місці бугрі? Він нам зародив чоловіка без усякої потреби. Це ось наш любимий безсмертний Учитель, він ніколи не вмираючий.7804-163

     Це місце для життя чоловікові - золоте, дороге, ніколи ніде не вмираюче. Безсмертне - це місце. Воно лежить із перших кроків у житті. На ньому ніхто так не показувався, як один наш Учитель. Його звали по сільському Паршек, він це місце не забув із самого дитинства. Він зійшов на нього в 1933 році 25 квітня і сказав усім нам, людям, про це місце: воно наше єсть усіх.  Це місце ми своїм місцем назвали для того, щоб воно нам, усім людям, давало струмом, магнітом своє здоров’я. До цього місця лише б чоловік добрався, після чого треба в Учителя через його руки пройти прийомом, як і завжди проходять люди. Усіх Учитель приймав, приймає й буде приймати. Учитель як приймав, так він і буде всіх приймати. 7804-177

     Спитайте в наших учених: кому вони таке життя будують, якщо вони технічними залишаються, штучним вони оточені, хімія введена. Для людей це в природі неминуча смерть – мертвий капітал. А з мертвим жити – треба вмерти. Таїна природна  Паршеком розкрита: не за гроші своє здоров’я купляти, щоби бути чоловіком за рахунок цього всього технічним, безсилим жити. У Паршека – природна сторона на Чувілкіному бугрі. Для Паршека життям єсть повітря, що йде по землі, вода пливе по землі, а земля незаймана лежить, ніким вона не захопилась. 7811-25

       Говорить про бугор: цей бугор є струм, магнето, електрика, жива істота: повітря, вода, земля. Воно дає всякому чоловікові здоров’я, дасть йому. Треба цьому бугру кланятись низько, а Учителя просити. 7811-62

      Це місце не для індивідуального користування чи життя приватного характеру. Воно повинно бути спільним благом чоловікові нашої  всієї сім’ї на земній кулі. Воно ніким і ніде не повинно займатись. А має послужити чоловікові хворому, з недостачею у його тяжкому житті. Чоловік повинен знати про це таке ось місце, на котре сам Бог приходив і там своє життя визначив, щоб на цьому місці кожному всякому чоловікові було доступно бути. 8104-131

      А Паршекове - це бугор, азот, невмираюче - це людське щастя, здоров’я, хороше, життя безсмертне. Чоловік не буде в природі простуджуватись, хворіти не стане, а буде жити вічно. Це буде й обов’язково буде це. Ми, усі люди, за це діло візьмемось і станемо робити для того, щоб місце це оправдало себе своїми умовами й усією можливістю зостатись нам, усім людям, без потреби, щоб у природі добитися безсмертя. Паршек був Паршек, єсть Паршек і буде, за ним люди підуть і згодяться вони це діло робити. Це наше, усіх наших людей. Бугор наш – природа наша, вона нас пожаліє, вона нам, таким людям, простить. Ми в ній не будемо так ось умирати, як ми вмираємо. Це буде наш перший початок. 8202-105

     Це треба не лікувати хворого, а треба здоровому чоловікові запобігти простуді й захворюванню, щоб він знав своє таке місце. Воно єсть з усіма такими умовами, щоб там була така можливість будь-якому й кожному чоловікові зостатись без усякої такої потреби, щоб на цьому місці чоловік оправдав себе славою безсмертною. Це місце вже знайшлось Паршеком із людьми разом на Чувілкіному бугрі, де Гімн прозвучав. Ура цьому ділу. 8202-181

      Бажаю щастя, здоровя всім. Ош