Дві дороги. 1960.10.

Продовження другої дороги. 1960.11

 

Іванов Порфирій Корнійович

 

Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127) 

 

Дві дороги

 

1. Я дорогу маю одну, і по ній ходжу.  Яка вона довга.  Якщо в чоботях по ній проходити, обов'язково за цей час дуже втомишся. Більше не забажається йти по цій дорозі.  Для тебе в твоєму тілі створюється неміч.  Жити в природі зробиться важко.  То, за цим викладом, треба буде розпрощатися з цією дорогою.  Вона нас примушує, щоб ми з вами від цієї першої дороги відмовилися і пішли далеко геть далі від неї.  А взялися за дорогу іншу, за ту дорогу, в якій легко доведеться жити без усякого взуття. Для тебе буде посланий всюди килим, він не буде нашим ногам шкодити.  Він не буде будувати шкідливе в тілі.

 

2. Наше тіло буде прогресувати за рахунок одного єства, за рахунок природи.  А в ній дві сторони.  В одній ми з вами навчилися відшукувати свою залежність, що вічно смітила.  А вона нам дала шматочок і ганчірочку, та поставила стіну.  І ввела нас своїм переконанням, своєю справою у праці, нібито це все нас рятує.  І ми через це живемо, і продовжуємо своє життя в роках.  Ми з вами дуже помиляємося, якщо так говоримо про нашу їжу і наш одяг, також про наш будинок.  Ми з вами вживаємо в добу три рази, і ті нарізно.  Якби ми цю їжу їли щохвилини кожен раз, ми б не жили, а наші тіла закупорилися, і не дали можливості зовсім жити.  Їмо ми в день три або чотири рази всього.  А то наше тіло живе за рахунок відпочинку, рахунок невживання.  

 

3. Також і одяг ми носимо не завжди однаковий, і не завжди, щоб не знімати.  А носимо при умовах.  Жарко – ми роздягаємось, холодно – ми одягаємося.  Якщо нам ходити завжди в одязі, то у нас на це не вистачить коштів, щоб цей одяг новий придбавати. І він буде на наших тілах гнити.  Він теж вимагає догляду, бо одяг має все.  А на нього падає атмосфера.  Повітря, воно тисне своїми силами людину до землі. Тому людина і втрачає свої сили в дорозі. Він же втомлюється в одязі весь час ходити, і не заходити в будинок для відпочинку.  Чоловік в будинку все робить, у нього піч за рахунок повітря прогресує. Чоловік собі їжу готує, він же її вживає. А потім лягає в ліжко, і там спить прекрасним сном. 

 

4. Буває такий час, що всі задихаються від створених умов.  І, взагалі, людина помирає у своєму домі.  Труни виносяться з свого будинку, і несуть їх на вказане місце, де всі предки лежать в поросі в землі. Дорога перша показала всім шлях через природне багатство. Один час жила та боролася з природою. Думала, що тіло індивідуальне доведе своїм ділом.  Але тіло жило доти, поки на нього не накинулися сили природи і звалили людину з ніг.  Лежи, стогни тепер до того часу, поки повітря не перестане потрапляти у ваші легені.  Недостатній доступ до тіла, щоб бути пробудженим.  У залежності весь шлях шкідливий у житті.

 

5. Весь шлях непридатний через одне відмирання, через стихійну смерть.  Якби залежність задовольнила наше людське життя, щоб чоловік не жив так, як він живе зараз. Ледь щось таке, вже чоловік прохолов, захворів, у нього неміч, стогін.  А на все це інші близькі люди задалися мети йому в цій справі допомогти, але їхня була невдача. Чоловік взятий в лікарню для того, щоб там йому допомогти.  Але допомога якась, ізолювали зовсім від здорових людей.  Або буде жити, або ні.  Надія на щастя.  Буде удача – буде добре, ні – будемо жити погано.  Наша така звичка, без долі не обійдешся.  Залежність шукає собі неприємність.  Залежність нехороша для життя, без залежності жити не будеш.  А раз жити не будеш, значить, будеш помирати. 

 

6. Ось які в залежності справи.  Примушує чоловіка, щоб він знав про час, і думав про нього передчасно.  А потім приходив цей час, у ньому треба було робити.  Що і як, і коли?  Природа без праці нічого не дає, щоб придбати в себе це багатство.  Це слово залежність живе за рахунок того в природі, що вона дає.  Є в природі, значить, будеш залежний.  Ні – залежний не будеш.  Бо природа відкрила всі якості.  Все те, що вона дала, це плоди людських рук.  Плоди праці, через які людина один час живе, і в цієї залежності помирає. А незалежність народжена для того, щоб жити, і продовжувати свої роки.  Це вже показав доступ повітря, що йде, бурхлива вода, та площа землі, що і дає людині все.

 

7. Ухитрятися в природі не доводиться, бо вона не штучна сторона, а природна.  Вона все зможе зробити, аби тільки захотіла, вона знайде для аварії сили.  Вона в цій справі мати зберігати у себе все те, що є у неї.  Але штучне від себе жене подалі, це тільки вона робить.  А єство живе, і житиме на людині тій, хто сам себе не ховає, і не боїться залишатися в природі без усякого штучного.  Воно заважає людині через одну мертву істоту.  З мертвим живе не буде в дусі жити, бо живе жене від себе мертве геть подалі, щоб своїм запахом і не смерділо.

 

8. У мертвому нежива істота.  А в живому все живе і життєрадісне для того, щоб жити в струмі, електриці і магніті, де вся сила і воля через це живе.  Тому-то в природі і народжена незалежність.  Вона шкоду на людині знайшла, і стала всім протилежна, зробилася одна для всіх воїном.  Свої сили спільні представляє, і впевнено заявляє, що це обов'язково буде поширюватися на чоловікові одному. Чоловік один  поки воює з природою, хоче її своїми силами вблагати, як джерело, щоб вона йому своє право віддала.

 

9. І щоб він був господар усьому зробленому в природі, щоб із землі гнав подалі від себе все, зроблене людством, а людство зробилося незалежне від природи. Вона людині підказала, щоб по дорозі зустрітися з чоловіком, тільки яким. Чоловік думав, що він зустрінеться з чоловіком, незалежним від неї.  А на факті довелося зустрітися з чоловіком, залежним від неї.  Вона прийшла йому не на допомогу, а стала своїм знанням його вчити, і стала примушувати його слухатися її.  І ось так воно і вийшло, що в природі молодь стала вчити явище предків.  Не у старого вчитися стали, а у нового, народженого від природи залежного.  А щоб бути незалежним від природи, цього молодь не побажала бачити у себе.

 

10. Бо в цьому всьому, що робилося чоловіком першим для людства, дуже важко залишатися.  Бо воно народжено заразою природою, вона їх втягнула, і примусила у себе на це трудитися, і собі в природі добувати плоди, через що чоловік став залежний.  Він не навчив сам себе залишатися навіки без чого-небудь.  Їм треба одяг, їм треба їжа, їм треба житловий дім.  Це людська залежність у природі, з якою люди молоді народжені пожили один час, і на собі розвинули застуду, захворювання.  І похворіли, похворіли, та стогнали з цим, розпрощалися з білим світом через це багатство.  Їх воно задавило, їм далі дихати не дало.

 

11. Вони задихнулися в цій справі, їм природа не дала далі дихати, бо природа сама природна.  І хоче, щоб без штучного залишатися, щоб не було в природі окису, і не було ніякої хімії та ніякого діла.  А щоб було людське тіло без всякого самозахисту, без самозбереження, і на когось іншого надіятися.  Бо природа сама народила, і сама збереже людське тіло без самозахисту та задоволення, щоб за рахунок цього пожило один час, а потім так чи інакше людина помирає. Незалежність закликає всіх добрих і люблячих природу людей, щоб вони з цією справою розібралися гарненько.  І зробили свій висновок на це діло: або жити, або не жити.

 

12. Ми з вами поки вчимося одному штучному, ним огороджуємося на один час.  А природність говорить нам усім, щоб ми звернули свою увагу на одного чоловіка, хто своїм тілом зробився незалежним від природи, від її всіх умов.  Чоловік – це Іванов наш руський, загартувався тренуванні.  Працює над собою, щоб на себе не надягати ніякого одягу, і не харчуватися ніякої їжею, і не входити в житловий дім.  Це природа, сам чоловік все це зробив для самого себе.  А тепер кричить на весь світ, все людство про те, що нам треба зробитися в природі незалежними від природи.  Не треба жити за рахунок іншого життєрадісного.

 

13. Спробуймо за рахунок самих себе пожити.  Ось це буде доказ, ось це буде нове небувале.  Самі говоримо про незалежність, хочемо, щоб між людьми мир і дружба, любов.  А самі не визнаємо, що робиться в природі.  А в природі розвивається над іншою твариною кровожерливість за рахунок іншої крові, людина залежна від іншої тварини.  Незалежність 27 років повзає по землі, і своє вносить в життя.  Але вчені бутять, вченим не подобається, що це Іванов робить.  Він практично робить, між нами виріс, тепер ходить.  І говорить про свій шлунок про те, що він цього добився, він не потребує ніякої їжі, ніякої води.

 

14. Живе за рахунок електрики, за рахунок струму і магніту, в чому і купається в будь-який час року. Для Іванова повітря при будь-якій температурі є ванна.  Також вода при будь-якій температурі теж ванна, і земля тримає людину на ногах, щоб він не сідав і не спав.  Це буде практика.  Підказує практика, і робить для того, щоб вийшов на людині факт. Чоловік  повинна залишити все позаду, і взятися за своє знайдене нове небувале, щоб жити довелося за рахунок природи.  Яка б вона у своїй справі не була, а чоловік повинен жити і користуватися природою.  Йому не треба буде штучне, або яке-небудь діло в праці.

 

15. Йому буде треба природа природна для того, щоб вічно пахнути, і вічно за рахунок цього запаху жити.  Чоловік підготувався, чоловік знайшов ці якості і ними оточив себе, тепер можна базуватися.  Те, що ми до цього робили, нам історія показала на минулих людях, на тих людях, котрі померли. Незалежність своє візьме, вона примусить кинути все те, що є побудовано людиною.  Вона покаже дорогу сміливу для того, щоб обов'язково ця дорога засяяла.  І взяла свої сили, стала діяти спершу корисністю.  А тепер так природа ставить перед собою завдання: карати за ставлення до незалежного чоловіка, кого вигнали геть від себе подалі для того, щоб не бути разом із залежністю.

 

16. Незалежність була і буде, вона жива. Нікуди вона зі своїми силами не дінеться.  У неї ноги міцні утримувати себе, а очі далеко бачать, і руки ділові на все.  Але чомусь вчені не бажають цю незалежність підтримати, щоб незалежність жила, щоб на ніхто не був гонителем її.  Тільки ця система, тільки цей шлях шляхетний в усьому житті.  А залежність, як сто овечок.  А йому, як господареві, була одна на іншу сотню.  Тільки так і вийшло, але не на прибуток, а на спад, господарство скасовано.  Так і ця будова моментально розсипиться, як і не було її.  Природа жива, але не мертва.

 

17. А люди говорять всі, вони живі, їм хочеться це на собі бачити і чути, як же його ровесник покінчив своє життя.  Воно було йому цікаве, ніколи б він не вмирав, але його природа примусила.  Також примусить чоловіка бути незалежним у природі.  Він буде жити за рахунок всіх один, а всі будуть дивитися на одного. В незалежності немає ніякої потреби, щоб з діла отримувати шкоду. А залежність має цю потребу.  Незалежність руку не протягне, і не буде просити.  А залежність просила, і проситиме, бо їй треба.  Незалежність красти не стане.  А залежність крала і буде красти.  Незалежність вбивати не буде.  А залежність вбивала і вбиває.  Незалежність зла ніякого нікому не створювала і не створює.

 

18. А залежність без цього жити не зможе.  Незалежність перед усіма ввічлива, а залежність горда і примхлива.  Незалежність багата для життя, щоб жити і продовжувати свої роки. А залежність бідна в своєму житті.  Незалежність іншій людині в будь-який час допоможе.  Якщо людина хвора чим-небудь, їй людина допоможе, більше нічим не буде хворіти.  А залежність сама мертва і безсила це зробити.  Вона боїться природи, ховається, йде від природи.  А незалежність не боїться природи, разом нарівні живе, і хоче жити завжди разом через любов свою.  Залежність любить сама себе, тільки її сорочка хороша.

 

19. Для незалежності немає поганого, а все є хороше.  А залежність від спеки ховається, і від холоду одягається.  Для незалежності це його улюблені почуття для того, щоб мати у себе сили, волю.  У залежності таких сил і волі не буде.  Та й хто йому таке почуття дасть для його тіла.  Його одяг вічно висить, він ж не звеличує, а гниє на тілі, і ніякої користі не створює, крім однієї шкоди.  Одяг зношується, і тіло задихається.  А в незалежності робиться, все вирує, і стикається без кінця і краю все новим повітрям живим, що йде по природі.  Це невмируще почуття в тілі.  Коли тільки це буде мати незалежність, цілком оформить так, як оформляє зараз один чоловік на самому собі.  

 

20. Це я, Іванов, кому адміністрація не знаходить потрібним, щоб чоловік це робив. Незалежність такої думки не має.  Він не чекає такого дня, який умер вже вчора, такого дня не буде, і не прийде він до нас через чоловіка, що прийшов, а він у ньому вчора покінчив життя своє.  Таких днів для нас не треба.  Ми самі в залежності заробляємо, щоб завтрашній день без цього не обійшовся. Чоловік сам у цьому заробив від природи.  Він її хотів з'їсти, а своє відновити.  А довелося своє втратити, хоч поодинці.  Їх змусила їхня економіка і політика.

 

21. Ось що залежність зробила для всього людства.  Та нічого, крім як народилася, пожила один час, а потім разом зі своїм зробленим померла. Незалежність живе і показує на одному чоловікові.  Уже пішов 27 рік.  Йому не набридло, йому хочеться звільнити від залежності всіх, що живуть на білому світі, щоб вони відмовилися від природи, а взялися за самих себе, і стали господарями над своїм тілом, щоб тіло нічого не потребувало.  А незалежність це зробила, загартувалася в тренуванні, над собою працює, і хоче, щоб в цій роботі була рентабельність.  Ось чого хотіла мати у себе незалежність. 

 

22. А залежність, як трохи щось таке, вже застудилася, захворіла.  Його хилить слабкість, вона залежність жене геть подалі. У залежності є безсилля, вона не може далі рухатися.  Безсилля не накопичує у себе здоров'я, а втрачає поступово, і робиться непридатним.  А в незалежності накопичується щохвилини, і зміцнюється для того, щоб бути завжди переможцем.  Вже показує свої сили незалежні на Іванову. А раз незалежні, значить, живі і енергійні для того, щоб жити.  Боятися природи не треба, йти від її якості не треба.  Незалежність упевнена в своїх силах, що вони залишаться вічно, раз збільшуються на мені сили.  А вони в мене прогресують краще, ніж колись було при молодості.

 

23. Я юнак зі своїм серцем.  А все залежні люди цього в цьому віці не мають.  Незалежність не впевнена, і не вірить всякого роду запасам.  А думає і надіється на навколишню атмосферу всієї нашої природи, в якій є сила, струм і магніт, і електрика, завдяки якій людина живе. І надіється на свої такі ж самі в собі сили волі, вони чоловіка врятують, і зроблять у тілі не шкоду, а користь. Залежність вірить і переконана в запаси і прогрес.  А щоб кому-небудь була з цього користь, жодна людина не отримав у себе ніякої користі ні від якої розвиненої науки. Тільки можна буде отримати від науки загартування-тренування.

 

24. Вона тільки може людину навчити, вона може і допомогти людині, щоб призупинити цей розвинений на людині потік, який нашого брата відносить на могилу.  Це теж спільна робота, зроблена людиною. Чоловік тільки не став своїми оченятами дивитися або повітрям дихати, його серце призупинилося, не стало битися, а для цього чоловіка вже риється яма, робиться труна. Умова жене з будинку цього померлого чоловіка.  Чого ми, як залежні люди, на цій землі в своїх тілах дочекалися?  Та дочекалися, або дочекаємося однієї смерті.  Незалежність каже, що мене в цьому вчинку, що я роблю, зберігає моя любов, моя справа.  Я роблю своїм тілом не на шкоду, як усі роблять.

 

25. Я не роблю, як усі, роблю одну користь.  Вона буде, доведу не кровожерливістю на іншому тілі, а захистом цього природного тіла не сьогодні, так завтра.  А час цього життя рухається.  Визнаєте мою здатність, що вона в житті буде необхідно треба.  Це не смерть, а життя. Залежність все це зробила на собі.  Їй чоловік треба, як продукт у природі.  Сьогодні народився, і дуже багато його.  Він, мовляв, зробить краще.  А це хіба не краще нам вносить чоловік, його особисте здоров'я.  Що може бути від цього краще, в тілі своєму мати здоров'я.  Звернімо всю увагу на всі тут сказані слова, що говорилися про незалежність, і що було сказано про залежність.

 

26. Вся історія лежить у землі, і всі стоять на черзі.  Так це ж є життя, яке нас всіх тягне туди. Незалежність пише свої міркування, докоряє всім ученим.  Що ви в цій справі знайшли і зробили швидке зручне, це ж тимчасове явище.  А чоловік живе між нами, він росте, набирається своїх сил уже 27 років.  І не бачить у себе занепаду, щоб йому було погано.  Серце примушує швидко бігти, все одно він ці якості дожене і розкриє на собі їх.  Ось тоді-то вченим скаже, з ким треба дружбу і любов мати.  З природою, але не з людиною, та ще озброєною проти природи. 

 

27. Незалежність в цей час переконана, все одно це буде розказано.  Значить, зроблено чоловіком живим, але не мертвим робити. Нехай хто-небудь із залежних людей такий шлях прокладе, як проклав наш Іванов. Він не бачить поганого попереду. А у залежності висить воднева і атомна енергія, без якої козиряти ні тому і ні іншому нічим.     Незалежність каже: треба навчитися, як жити. А гинути ми можемо. У нас все пристосовано для цього. Продукт зроблений правильно, але неправильно витрачається, не за призначенням. Це вже залежної людини боязнь, не хоче від енергії вмирати. Кричить криком, для них потрібен мир, в усьому світі мир.

 

28. А про природу, найголовніше, що від цього всього терпить людина, промовчав. Людину на деякій відстані збили, хваляться. А кита 120-тонного вбили, це природний прибуток, так економічний і політичний чоловік.    

 

29. Независимость не верит разным богам, она верит человеческому телу. И убеждена в то, что человек научил себя, чтобы учить других, а как будет надо, чтобы не простуживаться и не болеть. Это надо предотвратить себя от этого. Иванов многих научил, теперь хвалится Богом на самом себе, и Иванов за это все заслуживает, как человек, но не сверхъестественный Бог. Независимость не уходит ни от кого своим умением, а даже приглашает. Будьте добры, делайте и совершайте на самих себе это самое, что делает Иванов.

 

29. Незалежність не вірить різним богам, вона вірить людському тілу. І переконана в те, що чоловік навчив себе, щоб вчити інших, а як буде треба, щоб не застуджуватись і не хворіти. Це треба запобігти захворюванню. Іванов багатьох навчив, тепер хвалиться Богом на самому собі, і Іванов за це все заслуговує, як людина, але не надприродний бог. Незалежність не йде ні від кого своїм умінням, а навіть запрошує. Будьте ласкаві, робіть і робіть на самих собі це саме, що робить Іванов.

 

30. Іванов – незалежний чоловік. Від природи він захищає людину, і тварину життєрадісну, скривджену в природі, тому і є в природі один чоловік, це Іванов, Бог. А перш ніж бути Богом, треба відмовити собі від усього, що має людина на сьогодні. Незалежність – це не те, що хоче у себе мати залежність. Вона без шматка хліба ні кроку, і без ганчірки теж ні кроку, і без житлового будинку теж ні кроку. А краще бути здоровою людиною, ніколи ніяк не застуджуватись і не хворіти. Цій людині треба відмовитися від усього наявного в природі. А природа любить природність, бідність, але не багатство, наявне у людини.

 

31. Людина має надію, що вона буде жити за рахунок цього всього. А вийшло в природі тільки одне вмирання через цю справу. Тому незалежність і б'ється перед вченими всього світу. А вчені на цей вчинок бутять, їм хочеться всім зі своїм наявним багатством вмирати. Жодна людина не хотів цього пробувати, щоб відмовитися від природного багатства. Тільки Іванов один для цього взявся, сам особисто працює над собою, вивчає становище всього людського життя. Не думає про те, про що всі завжди думають. Це їхнє бажання, щоб кожен рік отримувати від природи великий урожай.

 

32. А у незалежності одна думка – просити природу, щоб вона йому дала право на вчення і життя. Це Іванов від природи отримав. Хоч і зараз зустрінеться з природним нестатком, і з ним буде можливо нарівні жити. Боятися не доводиться стихії, бо вона скасована за рахунок своєї любові в природі, незалежності. Не відіграє в житті ролі, а відіграє в житті чоловік, він отримує в природі природні плоди. Це залежність не має повного права отримати. А у незалежності вони є, і будуть, якщо чоловік не кине такою справою займатися. Ця справа – це любов, праця над собою, і завжди догляд за своїм тілом.            

 

34. Залежність на чоловікові пріє, і всередині кисне, і навколо воняє. Природі не подобається, вона це діло жене геть із землі. Незалежність за соболю не волочить якусь ахінею. В незалежності може будь-який чоловік в природі залишитися, його особисте бажання. Хіба це велика трудність не носити на голові шапку, хіба не можна ходити по природі роззутим завжди. Хіба погано залишатися в одних трусах, це ж повітряна ванна. А що може допомогти нам житловий дім залежному від природи чоловікові? Це все багатство необхідно лише тому, що його тіло потребує. А незалежне тіло від цього багатства відходить, знає добре, що це все несе з собою для будь-якого чоловіка шкоду.

 

35. Ніяка наука, тільки одна є наука загартування-тренування, здатна на чоловікові розвинути сили і волю для того, щоб будь-якій хворобі дати відсіч, тобто запобігати простуді і захворюванню. Це в природі для чоловіка є сама користь. Вона не нав'язується і ніхто не має права її примушувати. Тільки є любов до цього діла. Я, Іванов, цю сторону в природі знайшов, і на собі її розвив для цього. Тепер цією незалежністю хвалюсь, тобто розмовляю з ученими. Але вони цікавляться, але погоджуватися не хочуть. Кажуть, мій вчинок «фантастичний». А якщо на мені фантазія розвивається, то тому колись буде істина. Адже роблю те, що буде треба нам всім.           

 

36. Залежність від природи не реальність. Всі ми залежні від природи. Якби ми з вами не були залежні від природи, як ми всі тепер залежні, жили б на землі тяжко? Звісно, ні, і ми б не хворіли, смерть як така не прогресувала на нас. Так чому ми визнаємо такий на чоловікові розвиток за рахунок природи, за рахунок єства, і за рахунок самого чоловіка. Це ж є обоюдна бійка, війна, жити чи не жити. А ми з вами не пробували, щоб за рахунок незалежного часу жити довелося хоч один день. Ми не вважаємо необхідним це робити. А як же я, Іванов, 27 рік пішов, я ж у цьому, як чоловік, знайшов користь, оточив себе природою, мені добре.

 

37. А чому не попробувати молодому чоловікові таким залишитися для свого здоров’я. Хіба він не бажає цього. А при здоров’ї можна все робити. Я, як чоловік, ще нічого не зробив, щоб хвалитися. Своєю практикою не примусив учених, щоб вони моє підтримали. Я впевнений в своїх силах, що ця сторона, ця незалежність буде визнана тоді, коли люди прийдуть до свідомості, і дозволять моїй ідеї вільно прогресувати. Я повинен своєю лапою ступати там, де чоловік не появлявся. Для мене повітря – ванна, і для мене вода теж ванна, і для мене земля теж творить моє здоров’я. В цьому є струм, магніт і електрика.   

 

38. А в струмі, електриці, магніті сама людина є. Що може бути краще і легше від єства, від живої людини, ніяк ніде не захищеної. Це ж шматочок живого тіла, хто робить те, що всім треба. Моє здоров'я по природі всім пахне. Моє тіло всім треба, щоб жити і продовжувати свої роки. Треба нам всім вчитися в Іванова. Він щодо цього Учитель, вчить загартовуватися. І йти нам від залежності зовсім – наше буде завдання. Живлення. Це такий орган в людині і в природі. Є такий запах, який примушує неохоче, а вживати, що століттями люди на собі розвинули.       

 

39. Це в процесі всього життя чоловік на собі зробив. Він мимоволі це відкрив у природі, і став цим тимчасово користуватися. Поживний орган – це вимогливість така. Лише б з'явилася річ, і краса на що-небудь позаздрити. Ось нам для живлення і представлений хліб, ми вважаємо, один наш необхідний. А в хлібові начебто і вся сила. Хліб робиться нашими руками, у хлібові є вода, є і повітря. Але це все вмираюче через температуру. А виходить продукт життєрадісний. Всі ми його їмо при умовах хорошої випічки. Ми запах чуємо, тому для нас це ще не все один хліб у процесі. Чоловік – це хазяїн свого добра, він цілий рік турбується.

 

40. Все не спить, а перевертається, не кидає думати про завтрашній день. Якщо у нього не буде під руками надії на те, що у нього не буде, чим жити період часу. Чоловік про нього знає, і по порядку ставить перед собою ці дні, що йдуть, з якими чоловік повинна в них жити і користуватися правами. Ось саме він повинен знати, що йому доведеться сьогодні або завтра їсти. Чоловік даремно або як-небудь не буде їсти. Він своїм апетитом їсть в один намічений час. Він завжди їсть, якщо тільки є, що, і на час надіється. Поживний орган сам собою вимагає у тіла, і примушує, щоб на що-небудь їжа не пропадала.

 

41. Вона зберігається від природи через своє знання, бо в природі такі є якості, які буде треба знати і остерігатися. Бо все те, що зроблено для людського харчування, з природи добуто. Воно ж взято живим, і вбито пристосуванням. Кров та енергійна з тіла вийшла, тіло стало не дійсно живе. Воно не живе, як воно вільно дихало, а поступово псується в умовах. А природа змінюється щогодини. То у неї одні сили з'являються, то інші настануть. Але все ж вони живі, не люблять мертве, неживе женуть зовсім своїми якостями, щоб між ними не було неживого. Тому природа жива.

 

42. А те, що чоловік зробив, тобто вбив, з живого зробив мертве. Вже це життя не природне, а технічно в штучному приготовлене. Поки воно має свою свіжість, можна буде готувати з цього тіла, з м'яса, будь-які приготування, і будь-які страви по нашому сьогоднішньому розвитку. Ми сьогодні своїми тілами примусили озброїти самі себе, можна сказати, до самих зубів. Таку кількість народжувати тварин, і як ми тільки їх маємо. Все нам, як людям, природа допомагає в нашому розвиненому труді. Ми з вами працюємо, все робимо для нашого життя, щоб за рахунок цього пожити добре. І є такі люди, самі живуть добре, але з ними природа не рахується, як з людьми сильними, щоб жити.

 

43. Вона бачить, вона чує, а що отакий чоловік зі своїм харчуванням робить. Якби чоловік своє тіло не зберігав за рахунок чужих тіл, то справа була інша для чоловіка. А то тільки очі розкриє після сну, у нього думка вовча: як би такого поїсти, щоб було сито і від цього приємно. Людина це я, або хоча візьмемо ми людину іншу, таку людину, хто має у себе орган харчування. Він у людини, найголовніше, роль все примушувати і нічого не робити. Той, хто щось десь робить, він за це зроблене отримує. На це все придбане має час сам себе зберегти.

 

44. Він не вірить природі, і не переконаний у неї, що вона зможе йому в житті допомогти. Він мисливець, сьогодні його свято, він відпочиває, йому забажалося піти походити по природі. Це ми беремо самі крайності в кожного чоловіка, а вони є наша хоробрість. Наші предки нам їх залишили, ми тепер живемо, і користуємося цими правами. А закон один для всіх, піднесений в житті всім. Тільки народиться чоловік на білий світ, уже за ним ходить умова для того, щоб його тіло обплутати і примусити хворіти. Підстава така, час прийшов. Мисливець одне думав, а природа робить інше. Вона ж підсилає людині щастя для того, щоб своє задумане здійснити.

 

45. І ось чоловік народився для життя, як і всі народжені. Де вони поділися, ті, хто народжувався в природі? Та померли. Хто їх міг потурбувати, вони адже народжені для життя, щоб жити. А факт на них розкрився не той, який очікувався. Мисливець – це учень, він вчиться для того, щоб навчитися, інших вчити. А самому прожити легше від них. Ти, мовляв, працюй. А я тебе буду вчити техніці, як буде легше здобувати в природі те, чого людині треба в житті, щоб жити. Але через це жоден учений не сказав своєму учневі, що якщо ти будеш вчитися цьому, то ти хворіти не будеш. А навпаки, ти знай, що ти зможеш в будь-який час захворіти.

 

46. Тобі природа завадить, принесе шкоду твоєму здоров'ю. Швидше біжи до лікаря, нехай він тебе лікує. Це все тебе примусила робити природа. Вона у всьому ініціатор, вона вчить нас, щоб ми з вами подалі від неї йшли своїм вчинком. А раз маєш смак в житті, ось тобі і апетит на тобі розвинений, ти його маєш. Для тебе природа не природою через нього. А в чоловіка це орган один для всіх. Він примушує тіло чоловіка, щоб він турбувався. І робив те, що робили всі наші предки. У них усіх було бажання, як би на цілий рік мати у себе запас. Щоб не було одне, а й інше. Хліб хлібом, а до хліба вода, а з водою все проковтнеш.

 

47. Це не час є, що йде перед людиною. Це час втягує за собою чоловіка, щоб він від нього ховався, і не міг жити разом із ним. Це ненормальність всієї поступальної системи, вона примушує вмирати час. І також вмирає в житті своєму чоловік. Він дочекався час, в ньому став робити, що годиться. А часу не вистачило, йому треба такий час, як він і був, а він пішов. Такий час людина чекає, і чекає цього часу, який пішов, він повинен прийти вдруге. Який він, але видний один з усіх. Він не такий, як було до цього часу. І ось прийшов, ми його дочекалися. Він нас примушує, щоб ми це робили для того, щоб щось вийшло. І ось наші діла зробили таке, від чого може вийти неприємність.

 

48. Думалось, що буде добре, а вийшло погано через індивідуальну думку. А чоловік думає про те, що йому завжди заважає. Він вважає, якщо у нього не буде на землі побудований житловий будинок, і в цьому будинку не буде придбано для нього задоволення, як їжа для самозбереження свого шлунку, і також одяг для самозахисту тіла. Ніякої користі ніколи нікому не створювала, і не створить людському тілу, бо тіло є живе і природне. Тіло нічого іншого не потребує, зможе жити і без цього зробленого. У природі факти залишаються фактами, перевірте їх на собі особисто.

 

49. Це є можливість не за рахунок штучного жити, а за рахунок єства, живого природного діла. Струм, електрика, магніт, але не неживе, нежиттєрадісне. Ось що рятує чоловіка живого природного. А у нас є, показує на собі. Не все наявне багатство, яке людство має, людину в її житті рятує. А навпаки, примушує, і думає. Його думка йде від старого лише тому, що нічого не зробили корисного в новому. Нам потрібна нова таке, щоб показати на фактах, як показує на собі Іванов. Він же завойовник у цій галузі, практично робить, і ще доводиться практично дуже багато робити.

 

50. Перед Івановим стоїть завдання величезного значення в зміні в житті. То ми жили за рахунок іншого, за рахунок природи, з нею воювали, її вбивали. А своє ставили, тобто жили залежними від природи. А Іванов знайшов у природі такий час, що йде, в якому чоловік повинна визнати себе, що він весь час огороджувався не на користь, а огороджувався на шкоду. Ми цим ділом розвивали на собі нашу смерть. А тепер по природі шукаємо вихід із цього всього, щоб ми жили і продовжували свої роки по-іншому, по шляху новому, не залежному від природи. Ось чого треба добитися чоловіку на самому собі особисто, щоб з природою дружити.

 

51. Щоб природу любити, але не красти її, і не вбивати її, і не торгувати нею. Природа є світ тварин, також в числі й чоловік. Сам себе назвав бути господарем над природою через вихід свого розуму. Він ухитрився зробитися над цим озброєним. У людини вся зброя на те, щоб підкорити під своє вміння інше. Якщо чоловік чоловіка примушує, щоб чоловік чоловікові кланявся, тобто працював своїм тілом для іншого тіла. Так же само і служить чоловікові озброєному інша тварина. Для порятунку в його житті звіра треба вбити через його шкіру, а чоловіка треба одягнути в його шкіру. На це є спеціальність, руки людини оволоділи інструментом.

 

52. Вони і зробили все в природі для того, щоб один раз пожити, але за рахунок природи, за рахунок тварини. Такого права нікому в природі не давалося і не буде даватись, щоб когось із живих життєрадісних з життя зняти. А примусити за рахунок цього себе відновити, своє життя. Де ви бачили це панування, щоб чоловіком робилося, і визнано чоловіком законно. Якби це не була правда, то не було б життя. Це життя нескінченно в колесі крутиться. Сьогодні одне, а завтра інше. Але щоб стійкість була на чоловікові, щоб він у нас так скоро не горів, ми нічого ще не зробили і не зробимо.

 

53. Ми робимо для себе нібито хороше, а виходить шкідливе. Тому ми робимо не те, що слід. Треба робити по-новому і небувалому. Не треба нам вірити тому, кого ми не бачили, і з ним не говорили, щоб чути. А треба вірити чоловікові живому, а не мертвому, хто за собою повів, і веде все людство для того, щоб людині народитися, а потім померти. Це життя побудовано на чоловікові, залежному від природи. А на чоловікові, незалежному в природі, цього немає. Вона оточена і зроблена для того, щоб від цього діла піти подалі. І не робити те чоловікові, щоб йому не заважало, і від цього не виходила смерть. Незалежний чоловік на собі ці якості розкрив, задовольнив себе однією для всіх свідомістю.      

 

54. Все у нього є, і було, і буде лише тому, що це людині в житті необхідно. Людина в необхідності помирає, людина жити без необхідності не навчилась. У людини потреба така, щоб було все те, що треба для людини в запасі. Якщо у чоловіка цього не буде, він моментально помирає. А незалежність у природі це і знайшла, і зробила на собі без цього залишатися. Його тіло не бажає бути залежним від природи, легше залишатися в природі незалежним. Тіло сильне всім сказати свої обґрунтовані слова: в природі залишатися назавжди, бути без їжі і води, і одягу, та й без житлового будинку.

 

55. А на це спільне людство права добитися від людей, щоб без залежності в природі жити. Про це слід всім знати, і йому одному в цій справі не заважати. А спочатку треба зробитися таким сильним чоловіком, кому треба від суспільства отримати дозвіл. Щоб про це люди всі знали, по їхній місцевості доводилося сміливо і точно проходити для того, щоб свої сили для цієї справи загартувати, і ними опанувати, як з практики, так і з теорії. Ми ж, люди всі, живемо в нашій рідній сім'ї на землі. І хочемо самі добитися, щоб вона у нас в нашому житті не заважала, а допомагала за те, що наші люди будуть заслужені.

 

56. За свій учинок ми обов'язково отримаємо природне життя. У природі чоловік є борець за своє здоров'я. Він має право виступати в будь-якій політиці, доводити на своєму тілі, що він не потребує в природі ніякої економіки. Для чоловіка треба, і необхідно треба його особисте здоров'я, щоб жити самому і допомагати іншому. Щоб людське пробудження давало собі силу волі для того, щоб природа в його кроках йому не заважала. Тому нам потрібна політика народна, і нам потрібна поки економіка своя, створена нами. Але нам людині необхідно мати своє особисте здоров'я для того, щоб нас наша мати природа не стьобала своїми силами за те, що ми з вами в цій справі не підготовлені.   

 

57. І нічого не робимо з вами, щоб бути завжди готовим будь-якому наступаючому ворогові дати своїми силами відсіч. А ми з вами великого розуму політики, і творці самі економіки. А запобігти своєї хворобі в природі ми не вміємо. Які ми з вами люди, якщо ми не визнаємо в медицині найкращого і корисного, з усіх наук науку. Це загартування-тренування, воно нам потрібно, і ми його повинні на собі особисто розвивати. Брати від природи силу і волю для того, щоб хвалитися нею перед усіма тим, що ми навчилися в природі жити за рахунок самих себе.

 

58. Ми ж борці за своє життя в природі, й існуємо один раз за рахунок природи. Вона нас примусила і піднесла нам нашу дорогу, щоб ми по ній проходили, і своє особисте тіло ставили для того, щоб жити за рахунок того, що ми знайшли в природі. Ми з вами землю всю покопали. Ми це все зробили для того, щоб вона нас не забула, що ми стали на ній трудитися. Це наше всіх до неї було ставлення. Ми самі надумали це зробити. Значить, було потрібно для життя свого цю справу почати. А природа і без нашого розуму могла в бур'яні й квітах прожити, та диких народжених тварин водити.        

 

59. Природа сильна була це зробити, але наша людська голова, наші руки і наші ноги не захотіли повзати без праці. Стали будувати, добувати собі в необхідності все те, що в житті потрібно. Раніше чоловік не вмів повзати по землі, він своїм початком був у повітрі, не мав уявлення, що йому буде треба для завтрашнього дня. Він жив за рахунок своїх особисто сил. Він не потребував ніякої їжі, ні одягу, і ні житлового дому. У нього всього вистачало. Для нього було нове і нове, повітря, що завжди падає з висоти. А вода із землею, що прибуває і відбуває, весь час крутиться.

 

60. Як і зараз робиться на одному чоловікові в усій природі. Він один-єдиний чоловік, розбирається з усіма умовами в природі. Розцінює людський вчинок, на арену його ставить. Неправильно зробив перший чоловік, що пішов зі своїми кроками в степ полювати за іншими тваринами. Неправильно він став думати, що йому це знадобилося в необхідності. Як же тепер ось на наших очах чоловік, це наш російський Іванов, не забажав нашим розвитком користуватися, а відмовив собі в цьому бути. А взяв дорогу одну, спрямовану до однієї мети. Щоб жити, а не вмирати в природі, не за рахунок тварини, не за рахунок рослинного, а за рахунок єства, що саме в природі живе.

 

61. Це повітря, це вода і земля. А між ними живе поки один чоловік зі своєю любов'ю. Не захищає сам себе, і не вживає їжу, і не входить в житловий дім. Знає добре, що це все в житті людині нічого подібного не дало, тільки відібрало у людини сили, і примусило безсило вмирати. А зараз природа розкрила двері, огородила чоловіка розумом і силою, створила багатства для того, щоб не потребувати нічого в природі, а жити за рахунок свого особистого тіла. Якщо нашого тіла не стане, і не буде його, то це все, що ми зробили, не буде потрібне.

 

62. А поки тіло, і буде діло. Ми навчились самі це все придбавати, і добуваємо самі, із-за чого мали один потік. Колесо крутиться безповоротно, нам представляло. Старе вмирало, а нове народжувалось. Це наша з вами техніка, вона нас примусила про неї думати. Вона і примусила себе, щоб з нею разом на одній дорозі вмирати. Чоловік втягнувся, йому треба було одне і друге. Він не може залишатися в природі, щоб нічого не робити і нічого не творити. В природі чоловік навчився хоч що-небудь, але зробити своїми руками. Що вийде з цього, він потім побачить. Він ніколи не думав, що його по життю друг учив, а що буде треба зробити далі, щоб жити не тяжко, а легко.   

 

63. У чоловіка проявилася на це любов зробити яку-небудь річ. А вона була і є в штучному першою. Це залізний наточений гострий ніж, чим буде легко справитися з дерев’яною палкою. Він підкориться, здасть свої тверді сили, і примусить себе, щоб ніж різав дерев’яну палку на яку-небудь потрібну річ, котра в житті буде треба для чоловіка. А чоловікові необхідно треба в житті для того, щоб приготовлену їжу поїсти.  Вона примусила чоловіка зробити в допомогу собі дерев’яну ложку. Уже не руками, уже людська хитрість.

 

64. Людський розум своє тіло цим огородив, став мати у себе ложку, котра з чоловіком живе вічно. Так і кожна зроблена руками чоловіка річ появилась. І тепер вона живе, без котрої чоловікові тяжко буває. А при цьому чоловікові краще і легші, ніж без ложки. Все те, що зроблено руками своїми в допомогу тілу, все це добре. Але погано одне те, що ми не навчилися жити без цього всього. А з ложкою, ножом, лопатою легко можна чоловіка в землю зарити. Тому в природі й вийшло навпаки. Ми – природу. А природа за нас взялася, і валяє своїми силами. А ми падаємо, нас природа не жаліє.     

 

65. Люди, весь народ, вся система, розвиток нашої техніки. Чому я претендую проти всього діла? Я ж Переможець природи, хранитель у своєму тілі сили, волі. Це моя ідея, мій труд. В усьому зробити, добитися від природи, щоб вона нам більше не заважала своїми силами, і не створювала в наших тілах хворобу, і не простуджувала нас. Тому я шукаю в природі всі можливості для того, щоб ними скористатися назавжди, щоб бути над природою переможцем. Я ж такий чоловік, як усі люди, тільки у мене не така форма. У мене природна сила в тілі.

 

66. Вона ніколи ніяк для тіла не шкідлива, а завжди скрізь корисна. Я добре знаю, вивчив на фактах, перевірив, що нам все, що йде в природі, і дає нею плоди через наш труд, що впливає, особливо для тіла. Як би і де чоловік не працював, від нього залежний. Бо труд треба, що-небудь чоловікові робити, без труда чоловік не навчився жити. Бо у чоловіка його думка примушує, щоб у свій час життя обов’язково щось зробити. А раз зобов’язали, то він же міг у цьому ділі помилитися, і навіки загинути. Яка помилка, вона болісна. 

   

67. А раз болісна, значить підстава, а з цього народжується причина. Ми помилилися сильно за те, що своїми тілами стали відходити від природи, і за рахунок якостей її стали задовольнятися. Не допомагає, а заважає це все, що йде. Бо сьогодні нові зовсім в повітрі сили, що йдуть, вони не стоять на одному місці, а рухаються. А ми своїми тілами робимо, що нам шкідливо і заважає. Хоч сон, як миле щастя, ось тому ми, як герої, у цьому діли себе губимо. А герой у природі, народжений зі своїми якостями, не шкідливий, а корисний. Мене ніхто не має права турбувати.

 

68. І за що, якщо мої сили направлені до завоювання. З кожним чоловіком і твариною дружба і любов, щоб в допомозі кожен жив, без корисної мети, без шкоди, а з користю. Ось що я пишу, і знайшов усім, огородився цими силами, тепер хвалюсь, і сильно на весь голос перед усіма кричу зараз. Мовляв, ось дивіться, я ось отакий є один на білому світі навчився перемагати ворога. Він у мене є не щось таке, як у житті любимий друг. Це повітря, вода і земля, з яким я разом невідривно живу. И буду жити доти, поки … не розлюблю сам себе.   

 

69. А хто може бути проти свого тіла. А ми всі таку дорогу маємо, щоб жити і продовжувати свої роки. Ось тоді-то можна буде сказати свої слова, щоб інші слухали і бачили, визначили як якусь досягнуту і зроблену річ. Так ось і ця місцевість вся, вона заросла зеленою травою, де рідко, але показують себе біленькі квіточки. А по них при такій теплій погоді, як сьогодні в цю хвилину, з півдня подував вітерець. А хмари, хоч рідко, одна за одною проходили. І видно з усього цього часу, запах доводив, що має ось капнути дощ, і зробити для потребуючих вологу. А то до цього часу люди багато попрацювали на цій землі.

 

70. Для них треба було самих себе примусити про цей хороший день знати. І думати, що будемо очікувати благодать для прибутку. А то в землю зернятка вкинули, а працювати мало доводилося, та і тварину за собою поводили. Все хотіли, щоб було, що і чим самого зберегти, і також прокормити худобу. Щодо цього була людська жалість, з нею на своїй мові розмовляти. І їй говорити те, що доводилось тварині придбавати, щоб вистачило. В природі дуже багато росте і багато збирається. А за рахунок цього все живе, і буде жити через людське око і його руки, та і слух. Як тільки сонечко піднялось, день уже почався. А на дворі лежав сніг.    

 

71. Для чоловіка, для тварини якась є різниця. Для чоловіка одне приміщення, а для тварини інше. У чоловіка дорога своя лежить протоптана від порога до сараю, від сараю до копиці сіна. І так весь день свого перебування чоловікові ніколи відпочити, і чим-небудь зайнятися. Переміни нема, крім як одне і одне заняття кожен день з ранку до вечору. А ввечері треба щось зробити, згадати про свою молодість, котра хоче показати перед іншими. Адже хочеться поспівати пісні або потанцювати. А зібратися в гурт, та один одному щось розказати. Адже сьогодні говорить Колін Павлович, Кивенок його по-вуличному дражнили.

 

72. А він про свого батька так-то сміється, і на когось із нас образу кладе. «Бачите, уже я не можу, – він сказав, – хто це зробив?»  Але діло було вчора ввечері. Комусь по Місяцю захотілося прогулюватися. А інші зібралися їм перешкодити. Знайшли довгу мотузку, нею перевязали вулицю за ворота і колодязь. Цього ці люди не очікували зроду, щоб хто-небудь їм підстроїв. А люди ці високо благородні землеміри, і був старшина та учитель. Всі хотіли покататися на велосипедах. А тільки Паршекові та Іванові Гурину не сподобалась ця атмосфера, взяли і зробили це самі двоє. А Яшка Колганов до них прийшов, як раз під хату шевця Тихона. Теж приєднався подивитися на це здалеку. А їхати, вони їхали швидко з гори на низ.

         

73. Діло робилося на славу свого життя. А хто їхав, він в голові не держав, щоб в їхньому селі знайшовся такий чоловік, хто цю всю систему зробив. А хлопці вже стоять, ждуть тут як тут з-під тіні Місяця. Тиша, без шарудіння стоїмо, не дихаємо, ждемо початку. А у них велика радість у цьому пробігу. Але не знають про це вони, що їм може стихія підстроєна. Перед ними тільки гра починалася. Як же, ніч, Місяць, а у них серця грають між собою. А ми ждемо моменту, того часу, коли їм доведеться падати, і своїм голосом кричати. На це вечір місячного світла підказав хлопцям, що таким панам доводилося робити. Вони один за одним стали падати, у них появилася паніка. Що це таке було перед усіма?

 

74. Що нам, що стояли, доводилося робити? Тільки з цього місця швидко бігти через город Кобзи Кірюхіна, через тік. Хто нас своїм голосом зустрів, став криком кричати, щоб йому на допомогу прийшли сусіди, і допомогли нас піймати, котрі зробили своїм панам стихію. Тоді б нам, як ділкам, в цьому ділі не відмовитися. Нас би за це судив закон, ми ж зробили для цього закону велику неприємність, весь трон пав на землю. А нам доводилося бігти від цього місця в сади через город. Ми необдумано в ці умови попали, нас оточила неприємність. Якось попали на хазяйський город.      

 

75. А хазяїн не спав, він міг нашого брата вилами заколоти. Але ми, крім крику, тут не почули від нього. А назустріч мій батько Павло з житлового дому вискочив в одній білизні. Така у нього була думка: але я їх перетну, кого-небудь з трьох піймаю. Ось вони біжать проти мене. Я всі сили приклав, всю свою можливість, щоб сусіду своєму Кирилу допомогти. Думав, моя буде вдача в цьому. А вийшло не те. Їх страх захищав, вони бігли в ліс у балку. А я за ними прижав, ось, ось дожену. Десь, на мій гріх, взялося нещастя. Як мій гудзик  у підштаниках в цей час відривається, і путає мої ноги.

 

76. Я з великого розгону сам вниз обличчям падаю. Прошу Господа Бога, щоб він мене в цьому ділі врятував. Я не знаю, що зі мною сталося: я живий, чи я вже вмер. Летів через голову зовсім, моїй голові не стало легше, и також обличчя моє покоробилось. А ми по своїй дорозі один за одним побігли, як і не були ніде. Тому нам стало відомо, що ми за ділки такі цьому закону, хто тоді в нашому селі управляв. Якби він знав, хто цього діла був майстер цю історію закону тодішньому зробити, суд був би царя. Вислали з місця за це. Але тут природа вночі нас огородила. Ми чуємо, але нікому не признаємося, що це зробили ми.           

            

77. Нас природа берегла, не давала нам слова про це промовити. Бо тоді проходила столипінщина, різали селянам ділянки, землю власникам індивідуалістам. Землемір, ваше високе походження, чоловік був. А ми йому спутали ноги. Заклали свій корінь, що ми були сильні їм в їхньому гулянні завадити. Вони б за це нас по голові не погладили. Так і тепер зробилося перед секретарем міського комітету партії, хто обрушився зі своєю індивідуальною єдиноначальністю в законі. З головою міського виконкому Вяловим і Нескубовим, хто моїй ідеї в моїй роботі й загартуванні творив сваволю. Що хотіли, те і робили, їхнє було наді мною право.

 

78.Саджали для того, щоб розкрити мою здібність. Їхнє діло не увінчалося. Мене і тут не забула природа, дала для мене такий діагноз, з котрим народ погодився, і не стали турбувати. Я в обласному виконкомі розмовляю щодо того, щоб мене не непокоїли. А з обласного виконкому пишуть, щоб Нескуба не турбував мене. А він їм відповідає, що він, мовляв, у Суліні хазяїн, обраний народом, і хоче, щоб Іванов не ходив у трусах, а одягався. А я був дуже незадоволений його вчинком, він заборонив ходити в трусах на стадіон. Я ходив в одягу. А Вялов що мені відповів на мої слова по телефону. Я у нього, Віталія Трофимовича, спитав, а якої він був думки про мене.       

 

79. А він мені відповідає: «Найгіршої. Хоч у Москву їдь, жалуйся. Як давив тебе, так і буду давити, поки не задавлю». А час прийшов, час збився моїй тяжкій на мені ідеї. Вона недаремно мною робилася. Я ходжу не так, як усі ходять. Для чого я це роблю? Вивчаю природу, розумію її для того, щоб вона більше в моїй роботі, в моєму труді послужила тілу моєму користю. А труд людського життя, він наносить на тіло чоловіка втому. Чоловік у труді сам себе зношує. Передчасно вмирає за те, що він на собі носить всякого роду свій одяг. Який він не був на ньому, він висить вагою, і захищає від повітря.

 

80. На що чоловік втрачає свої сили, а накопичує свою втому, через що сам чоловік і старіє, і робиться дряхлим. А щоб цього не робити, сам себе чоловік не навчив без цього залишатися, бо йому треба для тіла. Якщо він одягається, то він і їсть. Якщо він одягається і їсть, то йому доводиться заходити в дім. Після якого-небудь в путі походу чоловік має відпочити. Чоловік без цього жити не зможе. У нього під руками повинно бути яке-небудь діло. Він без діла ні кроку, що і приводить чоловіка до неприємності. Він би це діло не робив. Але все те, що добувається руками, все робиться через їхній прибуток. А коли у чоловіка прибуток появляється, то він починає жити веселіше.         

 

81. У природі таких діл вистачає, лише б чоловік робив. Він це робить із-за того, щоб у нього було. І не мало, а щоб багато було. Йому нема межі, що хватить. Він має одне – дай друге. Є друге – дай третє. Щодо цього перевірено, вже залишилися факти життєві на людях живих. А ось мені, як загартованому чоловікові, наученому чоловікові, перевірено на фактах, практично не треба ніякий одяг і ніяка їжа, і не треба дім. Як же жити? По-моєму, є всі можливості для тіла бути в природі незалежним чоловіком, Переможцем природи. Не треба одяг, не треба їжа, не треба і дім.

 

92. А раз не треба необхідність, так для чого ж примушувати, щоб тіло вставало з постелі, і куди-небудь ішло. Залежність цікаве життя. Але незалежного чоловіка ще між нами не було. Це ось тільки він появився, і то йому повертатися не дають адміністратори. Забороняють йому робити, щоб він був, як всі залежні від природи. Всі живуть по їхньому розвитку, всі через це вмирають. Я не бажаю продовжувати, і не хочу, щоб на собі випробували всі тяжке життя. 

 

93. Тоді він буде жити по своєму уму, по своєму міркуванню. А коли другий чоловік уже своїм ділом заважає, він не хоче, щоб другий чоловік збоку що-небудь робив. Він боїться, як би другий чоловік його здібності не передав. У чоловіка ненависть на те, що чоловік зробив. У нього є, а у мене нема. А раз нема, ось нам і хвороба. Я ні від кого не ховаюсь, ні від кого не йду. Та і для чого ховатися і йти, якщо багатств таких вистачить у природі. Лише б усі прийняли, робили те, що я роблю особисто. Це все наше здоров'я. А в нашому понятті є свідомість визнати в природі свою помилку. Ми не повинні користуватися в природі її плодами. Вони для нас є інші, і вони ніколи не повинні відігравати ролі стосовно особистої користі.

 

94. А користь дає нам усім тільки одна моя ідея. Вона на мені недаремно народжена такою тяжкою, і без усяких грошей. Мене тільки оточила віруючих у мене, як Господа, чужа копійка. Я не зрозумів тоді, взявся за це діло. Думав, що гроші – це є спасіння життя чоловіка. А коли заглибився в свою ідею, вона не потребує для порятунку у себе грошей. Вона спочатку практично примусила себе оточити ними. Адже візьміть мою історію, як вона на мені спочатку створювалася. Я був зовсім здоровий чоловік. Але медична наука психіатрія визнала мою здібність, що я був у той час, коли починав це робити.        

 

95. Мене за моє свідоме діло назвали вчені, що я психічно хворий, параноя особистості, і я повинен закінчити своє життя, як усі типи. Це записано в у збірнику ростовських учених. А коли професор Н. Н. Корганов дав мені все це прочитати, я прочитав, і нерозривно маю  щастя з ним щодо цієї хвороби зв'язок. Я у нього числюсь і на сьогодні хворим чоловіком. Я від цього його рішення і на сьогодні не відмовлюсь таку хворобу у себе зберігати. Це ж, що я роблю, якщо вам угодно кому-небудь, моє життя, котре я протягом 27 років роблю. Будьте ласкаві, хто-небудь візьміть його з собою, оточіть себе ним. Я вам своє наявне передам.

 

96. Тільки робіть, що роблю я. А я  роблю це не для себе особисто, шукаю в природі майбутньому молодому чоловікові, хочу своє особисто знайдене передати. Нехай вій робить так, як я, і не думаю одягатися. А готовий завжди зустрічати цю сурову і стихійно породжену природу тільки в своєму адамівському костюмі. Якщо це треба нашому народові, всьому живущому. Що я їм не треба зі своїм повним і свідомим розвитком, що я тваринна істота така, що повзає по нашій землі? Я зможу, за вимогою всіх живущих на білому світі, я вже підготувався ступити на другий поріг своєю ногою для того, щоби освоїти в воді.

    

97. Уже практично робиться, тільки цьому ніхто з учених мені не вірить. Я кажу, як практик у цьому ділі. Моє тіло не побоїться в будь-яку хвилю будь-якого балу піти. І проаналізувати все там, де людська нога не ступала. А моя ступає. Нехай хто-небудь попробує, і зробить те, що мені доводиться робити. Я не кидаю, а йду по тій дорозі, по котрій треба йти всім. Але всі люди на мене обрушилися через друк, через критику мою на мене, що я барон, подібно чародію, колдуну. А може бути, святий чоловік. Ні, шановні всі переді мною вчені люди, ви погоріли зі своїм рішенням. Думаєте і на сьогодні, мені ваше рішення про мене, начебто я є хворий чоловік зі своєю якістю.

 

98. Я від вашого рішення не біжу, але своє хворобливе діло не кину ніколи. І не погоджусь зі всіма своїми близькими людьми, хто мене вважає, як тільки його мисль підказує. Я не лжепророк, як євангельська секція про мене вирішила. І я не лукавий сатана, як священики православної церкви сказали. І я не такий хворий, як учені назвали, а зараз тримають підсумком мого життя. Я чоловік, як і всі, був фізичного труда, трудився. Але я тут ні при чому, що мене зустріла в труді ця мисль. Хіба я сам би кинув працювати. А чим доводилося мені жити. Моя на мені вся здібність всіх примусила помилково про мене думати.          

 

99. Я такий же, як і всі добрі і погані люди, кому далося право повзати по нашій землі. Я маю руки і маю ноги. Я маю мозок, якому, як тілу, підкоряюсь. Знаю добре, що завтра треба жити по нашому всьому не так погано, як ми прожили до цього. Ми завтра ждемо кращого. А самі готуємося, як би краще, солодше, та жирніше, та побільше поїсти. А коли стоїть питання в житті за це більше попрацювати, жалується чоловік, йому тяжко. Вам тяжко вашу роботу робити. А мені, певно, легко залишатися при всяких обставинах в природі таким чоловіком, як я завжди ходжу в трусиках. Я спитаю у вас, як людей.

 

100. Якщо ви, люди, знаєте про мене, хто ж у цьому ділі спасає? Не 27 секунд або хвилин, і не 27 годин, і не 27 днів  і ночей, і не 27 діб або неділь, і не 27 місяців, а років 27. Будьте ласкаві, пофантазуйте або болійте так, як я досі болію. Ідіть і робіть, що я роблю, вам моє все буде. Я не лукавий сатана, як священики представили, і не лжепророк, як євангелісти говорять, і не хворий чоловік зі своєю якістю, як заключили вчені. Я тільки що наглядно себе показав, що мене примусив прокурор своїм виразом, як охоронець порядку. Він сказав мені: ти, мовляв, святий є, вважаєш сам себе. А я на його слова взявся програвати в буру гроші. 

 

101. Виховання охоронців тільки не мені, тільки це все було і є тимчасове явище. Ці карти мене примусили з молоддю жартувати. Всім хочеться мене як такого обіграти, бо я не маю права нікого обіграти. Я копійку не краду, і ні в кого її не прошу, щоб берегти у себе. Але говорив, кажу: я одне програю, а інше виграю. Це життя, моє здоров'я. Я не хочу, щоб чужа копійка зберігала, як господа, і створювала мені моє багатство. Я не вважав, і не вважаю зараз, що копійка чоловікові допомагає в житті. Копійка, як мірило. Чоловік вірить, і переконаний в тому, що вона дає в цьому ділі прогрес. Ніякої користі нема, тільки одне кругле колесо. Сьогодні прожив. Слава Богу.

 

102. А завтра вся надія на щастя. Буде краще від сьогоднішнього дня – проведемо цю систему. Ні – вмираємо. Наше діло одне – пожити та подумати, та поробити. А що з цього діла отримуємо? Та нічого, крім дефекту в своєму здоров'ї. Що можна буде сказати всім наукам? Їхня наука куди веде, до легкого чи тяжкого? Учені доводять на своєму розвитку в прогрес. А практика говорить, нам треба здоров'я не таке, як ми його маємо завжди. Як чуть щось таке, уже застудився, захворів. Це не робота і не вчення наше помирати. Ось вчення практичне на чоловікові загартування-тренування. Завжди бути в ванні, завжди відчувати енергійно, і завжди бути з природою разом, з нею невідривно держати природний зв'язок.        

 

103. Не йти від часу, а ждати в цьому часі одного терпіння. Без терпіння нічого не зробиш.  Є, що із зробленого отримувати. Чоловік ніколи не робив би цього, щоб вік його доходив до 35 років. Це найкращі в житті сили. Вони примусили не вірити старому історичному ділу, хто цьому ділу наслідував, і хто цим ділом завжди займався. Це історія почата минула. Вона чоловіка зобов’язала думати, вона и примусила чоловіка робити, в чому чоловік помилився, і отримав собі в цьому ділі нестаток. Чоловік захворів, він застудився, лежить хворий, хворіє, стогне, його тіло негоже для життя. Його жене природа геть подалі від себе, як хворого.  Природа любить здоров’я, і йому прививає більше здоров’я.

 

104. Він це визнає, і визнає все рівно на цьому чоловікові його здібність, його любов до природи. Але не каприз і обурення: один час хороший, а другий час поганий. Все буде добре. Поганого ні в чоловіка, ні в природі не буде через один хороший вчинок, котрий виправдає чоловіка і природу. Для чоловіка шкідливого в природі не буде, і для природи з чоловіком теж не буде. А буде пахнути і красуватися в усіх місцях і всюди. Чоловік природі не буде шкідливий, а природа чоловікові. Між ними перестане боротьба за існування, хто кого. А буде любов і дружба. Між твариною не буде убивства, а збереження один одного. Ось тоді можна сказати, що це буде комунізм.      

 

105. Чоловік навчився, як запобігати простуді й захворюванню. Це все зробиться в світі у природі. Примусять самі себе люди бути такими людьми, як вони ще і не були. Будуть знати про мир тварин, котрі разом з чоловіком живуть, і по одній землі ходять, тільки не однаково задовольняються. Тварина говорити не вміє. Нема кому, за що жалітися. Хоч вона і турбується про своє сімейне життя, але їй не дають здійснити через її підпорядкування. У чоловіка вся на це здібність держати у себе на бичові тварину. Гладити по голові, щоб тварина знала, і була ввічливіша, ніж вона є. Тварину дражнити не доводиться, бо у неї є серце.

 

106. А їй не дається чоловіком на вчинок їх залишатися таким, як хоче бути над собою ця тварина. Вона індивідуально вихована, і їй місце є. Не можна тварину допускати, щоб вона, як є бугай. Бачить і бутить, як батько цього стада. Він би міг догнати чоловіка, і його рогами заколоти. Такій тварині дорогу одну роблять, і більше бика такого, щоб людей колов, не держать. А женуть на бойню, і убивають його на м'ясо. Що ж ви робите? Ви ж такі підлеглі природі, як підлегла вам тварина. Вона служить своїм тілом, а ви її, як продукт, поїдаєте, як їсте всяку придатну  в плодах рослинність.                 

 

107. Один одному допомагає, щоб передчасно не жило. Утроба людського життя примусила, щоб тварина свою кров лила. Кров ллється рікою. Куди вона дівається між нами? Вона живе і жило до цього часу. Ніхто про цей час не знав, та і хто не міг знати до цього часу, коли настав час один і другий. То тварина розвивалась індивідуально огороджена, а тепер повинна спільно. Хіба тварина питає у чоловіка, народжувати їй своє дитя чи ні? А народжується природою. І виховалось би нею, тобто матір’ю. Вона знала, що робила. Тільки не знала, що буде: вона чи він. А своє все зробила, щоб тварина жила.

 

108. А раз живе, від них запах іде. Який тільки, і кому він придатний, про це знає наша всіх природа. Вона примусила чоловіка панувати над усіма. Вона і підбирає, вона і знищує, і йому доводиться самого себе за це втратити. Якщо він не навчився жити за рахунок самого себе, за рахунок своїх сил, тому він живе і надіється на інші й чужі сили, на всю здібність у природі. Чоловік вірить тому, що ним робиться, і що зробилося в своєму житті. Він із цього всього отримав не користь, а шкоду. Тому він і не живе, і не користується природними багатствами. А як він тварину вбиває, так і його вбиває не тим, так іншим. Природа сильна все зробити за його    

 

109. Історія даремно нікого не карає. Зробив шкоду – відповідай. У природі одне це тільки і є бажання. А раз є велике бажання, то і зробиш все, лише б тільки хотів. Говорили, що не можна буде залишатися без одягу або житлового дому. А прийшов час, настав добрий час, що чоловік зробив, добився в повітрі. Повітря дало йому цю бажану дорогу, котра завойована в труді. Труд був чоловіком не даремно зроблений, і не даремно своїми ногами зроблено. На цього чоловіка звернули всю увагу, що він не даної землі чоловік за те, що він зробив. Це його труд і незабутня ідея. Він готує себе до іншого порогу, до інших кроків своїх дій.

 

110. То йому доводилося народжувати в повітрі, і захищати самого себе від природи, тобто бути залежним від природи. То чоловік задовольнявся, а потім він буде і без задоволення жити. Треба змінити форму, треба себе показати іншим чоловіком. Досить буде жити так, як ми свій час на землі прожили, та зробили те, чого не слід. Весь час свого життя мозок турбувався придбавати, щоб у нього було все те, від чого йому не було краще, не було добре. Труд його примусив бути від нього залежним, і він був завжди в ньому недостатньо розвинутий. Його сили здатні були сильно трудитися. А без труда чоловік не навчився, як буде треба жити.

  

111. Тому і було потрібно від чоловіка шукати в житті інше. Так він одягався, тобто ганявся за умовами, за кожним днем, за кожною зміненою хвилиною. Якщо на дворі появилася інша атмосфера, він до неї зі своїм озброєнням звертався. Йому було в цьому ділі доступно. Він навчив сам себе, як в цьому всьому оточити себе. А інша дорога для чоловіка показала, і без цього всього можна було жити. Але люди, що живуть по старому історичному путі, погоджуються із цим, що є можливість бути без одягу і без дому житлового. Значить, є і буде можливість залишатися без усякої їжі. На це треба сили інші, направлені в природі від чоловіка.

 

112. Чоловікові треба буде розказати, треба себе показати не таким, як усі завжди робили, і отримували в природі. Поки один чоловік на це діло народився зі своєю свідомою думкою. Він багато продумав, і не даремно сивим зробився. Його голова веде своє тіло не до старого, не до історичного минулого. А веде по путі нового, небувалого. То чоловік прикрашався штучним, і за рахунок цього прожив один час. А тепер чоловік оточив себе тільки природою, джерелом одним. Для чоловіка не треба буде їжа і також вода. Йому задають питання, як підготовлені до цього діла, Як же так, що буде можливість залишатися в природі без їжі.    

 

113. Запевняють усі: такого ще не народжувалося, щоб чоловік жив без усякої їжі. А чоловік відповідає. А це було, що чоловік ходить при будь-яких обставинах у природі без одягу? Ми ж бачимо. Він же нам малює картину про все це. Ми його слухаємо, логічно він все представляє. Не одяг обігріває чоловіка, а чоловік одяг. Так і їжу найшло тіло і застосувало на своєму тілі, поглинає як смак. Ми не кожен раз, і не завжди ми їжу вживаємо, а три або чотири рази за добу. А щоб їсти довилося щохвилини, кожен раз, цього не можна робити. Тіло себе примусило про їжу завжди думати, щоб її де-небудь і як її придбавати.

 

114. І щоб було завжди в запасі не на один раз, і не на один день, а на цілий рік. Щоб було в достатку, і щоб було хороше. Для того щоб надіятися на це все придбане і приготовлене для того, щоб уживати. Вся надія і переконання в це все, щоб ним жити і продовжувати свої роки. Їжа або весь приготовлений продукт, з котрим треба було жити, і робити одне придбання, а воно рветься. Чоловік хотів, і було, за що і з чим жити. Але природа з цим запасом взяла та підіслала свої сили на його запас, та оточила хворобою. І все це не допомогло, чоловік умирає, що його примусило вмирати.  

 

115. А що якби чоловік свідомо взяв, та і не став вживати ніякої їжі, ніякої води. І не думав би про все придбання і про запас. Цього в житті чоловік не думав і не збирався робити, бо весь путь, вся система була одна почата – бути залежним від природи. Чоловік примусив своє тіло, щоб воно кожен день і кожен тиждень, кожен місяць і кожен рік думало і робило для того, щоб у тебе все було, і багато було. Тіла чоловіка не буде – і не буде це, що придбавається. Воно в природі живе один раз, а другий воно вмирає із-за природного. А от тіло чоловіка живе і процвітає без всього задоволення за рахунок єства, за рахунок того, що є в природі.

 

116. Не хімічне міркування, а природне, що йде в природі без кінця і краю. В природі сил більше, ніж є в шматку хліба, або чашці борщу, або в куску м’яса. Це все є мертве, убите, але не живе. А от тіло живе – загартоване в своєму упевненому труді. А труд зробив тіло для того, щоб отримати нове. Тому для тіла і зробилось. Ніколи і не було на чоловікові, щоб чоловік на собі не носив одяг, і не вживав ніякої їжі, і не мав нужди в домі. Чим же, цікаво, він живе? Духом святим. А чоловік говорить про себе особисто, що я не потребую нічого ніяк ніколи. Це мої сили, мій організм.

 

117. Він отримав від природи все те, що є. А в природі є струм, електрика і магніт, що і зберігає в природі мене. Я являюсь своєму ділу Бог. І хочу сказати про сказані слова. Бог то Бог, та не будь сам поганий. Я своїм вчинком завоював у себе сили волі. Якщо запропонувати кому-небудь іншому, щоб він створив своє бажання. Свою любов проявив це робити, що я зробив. Любителю продовжувати моє все своє наявне дам, лише б він погодився мати моє здоров’я. А моє здоров’я ніким не переможене. Я переможець природи. Моє тіло не так живе, як воно тепер примусило саме себе без їжі, котру доводилося вживати.

 

118.  У 62 роки по 5 вересня я був в Академії медичний наук СРСР у Михайла Олександровича Жуковського. Він мене поклав у пісок, він мене оформив всім пристосуванням всього апарату для того, щоб вивчити моє серце. А яке воно є, і свою наявну здатність. Апарат виявив на мені моє серце 25-річної людини, юнацьке моє серце. Що змусило це на собі отримати? Тільки моя робота, моя дія. Ніхто моєї таємниці не знає, і не може визначити, що ж мене рятує. Вони кажуть: «Тебе рятує Бог». А Бог на землі не ходив, його діло одне для всіх оточило мене.

 

119. Воно примусило оточити себе небувало. Ходити в трусиках за любої погоди, за будь-яких температур. Як я відчуваю тілом добре, чую холод сильно. Але щоб шкідливого, я цього не отримував і не отримаю через одне моє діло, мою любов, мою роботу свого тіла. І до цього діла ще самому не вживати ніякої їжі й води. Ось що моє тіло завоювало. У Казанському інституті, в лікарні, в клініці № 4 професору А. П. Шипову і його колективу, як фахівцям науки медичної, і міському охоронцю розповів про те, що моє тіло воює з природою. Відбирає від неї її здібності, і хоче їх у себе, як чоловіка, відновити, щоб вони користувалися правами робити те, чого не робив чоловік.

 

120. Асистенти і професор у своєму господарстві запитували: «Як же так, що чоловік не може жити, щоб нічого не їсти, і не пити води». А я їм доводив, що може, лише б він робив те, що роблю я особисто. Це моє тіло і мій вчинок, а він природі не смердить, а пахне ароматом на мою розповідь, на моє здоров'я. Ніхто не погодився підтримати мої практичні сили, а вони ж прогресують такими і зараз. Хоч кричи на весь рот, на все горло, ні в Москві, ні в Ростові, і ні в Суліні чоловік не вживає. А його з учених фахівців ніхто не підтримує, а кидають, і йдуть зовсім від мене.

 

121. Я для них вважаюся хворою людиною, і сильно для них руйнуючою людиною. Ніхто не бажає це випробувати, нікому не подобається моя важка цікава ідея без грошей. Я не боюся виступити перед усіма вченими фахівцями. Не відіграє ролі всьому штучне, зроблене руками, а відіграє в усьому ділі людина. Якщо він доб'ється і зробить сам собі це, то тоді він буде герой. Я їсти вмію, і мій організм прийме, і все зробить те, що всі роблять. Тільки я свідомо зробив, і роблю для того, щоб моя справа показала всім вченим усього світу про те, що людина може обходитися без одягу і без їжі, і без житлового будинку. А чоловік є, і буде він завжди.            

 

122. Тіло моє зацікавлене всіма моїми справами. Моя справа одна – для всякої людини загартовуватися. І загартуватися є можливість, всім треба буде робити, особливо здоровій людині, хто не захворів ще. Якщо він буде цим вчинком займатися, він більше від мене все це проробить. У природі є все для того, щоб від неї отримати людині користь. Ось тоді-то чоловік легко стане жити, він скине з себе колоду, і не буде важко так жити. Йому треба буде легке життя зробити. Йому треба те, що всім треба. Це його буде повсякчасне продовження, його все для життя. Він завоює на собі вічне безсмертя. У природі ці якості є.

 

123. Вони живуть на землі вічно, самі себе переміщують з одного місця в інше. Це тіло повітря, тіло води і тіло землі, що своїми спільними силами через любов і справу людина для себе отримає. Він ці чутливі й пробуджуючі сили. Якщо себе змусить від природи ці якості отримати, як повітря, вода і земля, в них буде в будь-який час року тіло людини перебувати. Для нього все одно, що в повітрі, також у воді й на землі. Великі почуття чуються в зміні самого себе, але зате сильно. А думка зосереджена розповісти всім ученим про боротьбу, про війну з природою. І запитати у самовільного чоловіка.

 

124. А хто йому спочатку давав таке право, щоб він господарював над природою, над шматочком землі? Він не мав ніякого права називати інше зовсім моїм. Хіба земля та місцевість, на якій він оселився і живе своїм тілом. Він каже: це моя садиба, це мій дім, це моя худоба, це моя собака, це моя кішка. А дружити він з ними думав? Його примусило життя предкових людей це багатство привласнити. Кожен чоловік залежний від природи, він за рахунок її і відбудовує собі власницьке в природі життя. Земля не твоя, ти не мав права на ній заводити власність, як це кожною людиною робиться і робилося.

 

125. І робитиметься, якщо він не змінить свій напрямок в інший бік, якщо він не визнає за собою помилку. Земля не його, і будинок не його, і тварина не його. Його тільки за законом тіло. Він своїм тілом може розпоряджатися, але не збагачуватися цим добром. Це добро все природне. Воно породжено для свого шляху для того, щоб пожити один час легко без усякої крові, без усякого муки. А чоловік примусив камінь вічно лежати в фундаменті, іншу тварину вічно підкорятися. Бо його все озброєння направлено вбити іншу тварину, і обробити її вміло для задоволення свого шлунку і свого тіла. Тільки зараз ось чоловік знайшов цю таємницю, узнав її, і застосував на собі, що це буде неправильно, що ми живемо за рахунок власного свого імені .

 

126. Кішка не твоя в твоїй кімнаті. Вона зможе тебе в будь-який час образити. Ти ж, чоловік, 50% мертвий, а 50% живий. Тебе оточує твоя власність. Ти їй віриш, що вона тебе врятує. Ні, твій викладений труд може примусити тебе залишитися безсилим. Так природа не твоя, яку ти приготував, з ким ти, як переконаний, хочеш свій час продовжити. Хіба природа хоче, щоб ти в ній на іншу тварину полював. Ти ж що робиш. За собою ведеш маленьку народжену тварину ягня, а сам його пестиш, щоб воно тебе знало, що ти його придбав. Якби він знав, що він народився для твого шлунку, він би жив з тобою нарівні?

 

127. Якби він знав про тебе, що ти йому готуєш ніж для того, щоб вкоротити йому час життя, він би тебе рогом заколов. А ти людина хитра. Від залежності буржуазії, тобто від капіталу, пішов. Кажеш, що ми господарі всьому добру. Запитай, чия це земля? Наша. Чиє добро? Наше, хто працював. Ми для чого це все робимо? Для збереження самих себе. Хіба це порятунок, що ти, як людина, за добу тричі досита наїдаєшся? А потім пихкаєш, від тебе, мила людина, смердить. Ти за собою волочиш все недобре. Без тебе і твоїх рук будь-яка в полі квіточка  буде стояти, і жити своїми правами. А ти зацікавився ним, його зірвав, він, мовляв, ароматний, пахне. Тобі такого права ніхто не давав і не дасть, щоб ти за рахунок ...

 

1960.10. Іванов

 

6010 Тематичний покажчик

Залежність   5, 17, 18

Незалежність   6, 12, 14, 17, 18, 81

Перша людина   9, 10, 59

Учитель незалежний    21

Незалежність і Бог    29

Іванов Бог    30

Природа    30

Перший розвиток харчування    42

Життя без потреб    45

Віра    53

Вірити людині живому    53

Ідея Учителя, праця    65

Історія Учителя: линва   74-77

Гроші   100, 101

Що буде   103, 104

Комунізм 104

Не привласнювати 125

Своє 125

Не власне ім'я 125

         

Продовження другої дороги

 

Паршек. Моя місцевість, де я народився, глибоке село. Навколо його розташовані є вершини і гори дикого камню. А люди жили за рахунок однієї землі, та було вугілля. Від міста до села 35 верст. Дорога була через Коноплянку. Якщо їхати, треба буде цілий день. А вірити своєму приходу доводилося тільки в одного Бога і Христа, і його діло.

 

128. Ти розбійник всього природного життя, ти приборкав природу. Одягнув мотузку на роги її, запряг її. Змусив її, щоб вона була для тебе продуктом, сировиною і підтоварником, і товаром. Це все твоє самовілля учинило тобі. Ти народив улюбленого сина чи дочку для чого? Думаєш, для життя.

 

129. А що якби вона знала, або він знав, що йому доведеться нелегко жити, а потім треба ще вмирати, народжувався він? Звісно, він би не народився. Це його народило незнання. Що робить чоловік. Він озброївся на землі для цього, щоб природі своєю справою заважати, і за це все своє отримувати від природи смерть. Якщо ми з вами не будемо так ім'я своє прославляти, що воно правильно робить. Одне вигнали самовілля чоловіка чоловіком. А чому ж не можна позбутися цього всього, що робить чоловік. Яку він будує техніку, ставить на землю тверде колесо, і в повітрі гарчить мотор. Все це для життя людини, і за рахунок природи. Без змащення машина працювати не стане. Як і чоловік сам себе примусив один час досита наїстися. А потім виробити в себе такі сили, щоб це все викинути.

 

130. А інше, приготоване кимось, накидати знову. Скажіть, будь ласка, мені. Запитує той чоловік, хто цією справою не займається. Він є машина природна, не штучна. Що з цього всього представляє життя чоловіка? Яку він користь дає природі? За рахунок самого себе знищує інше. Він ворог природи. Сам добуває, і сам убиває. Це не чоловік життя, а розбійник природи. Він підкорив, технічно озброївся, пішов проти народженого в природі. Убив свого брата, скористався іншим. Він злодій і вбивця, та й до того ж сам створив на собі через це все смерть. Він смертник, помирає через багатства Даллес. Він був сильний за рахунок самого себе. Жити він навчився за рахунок природи, як і жив спочатку до цього часу капіталіст. Ми ж прогнали його, зробили колективну працю. Тепер що ми робимо? Те, що робили. І раніше над природою сміявся, і сміється зараз.

 

131. Землю примушуємо своїми колесами щорічно з місця одного в інше колупати, тобто ми її оремо під зиму. А зернятко сіємо весною, вирощувати доводиться влітку, всю осінь збираємо. Заготовлюємо, щоб ми за рахунок цього придбання жили. Хіба той, хто помер, не хотів жити. Питається, чому він помер? І помремо ми всі через це. Тільки нас природа не любить за те, що ми всі живемо нелегально, обманюємо природу. Самі хочемо менше попрацювати, а більше отримати. Наша хитрість і вміння для цього зробити машину. А потім людину змусити, щоб цю машину осідлати, і нею цю землю колупати весь рік безперервно. Сказали б: ось у нас машина, ось у нас місто, ось у нас стоїть дім, ми живемо в ньому тривало. А то ж чоловік як жив до цього, так і зараз він живе. Трудиться, і без сил своїх вмирає.

 

132. Нового нічого в своєму житті людина не завоювала, крім як віддала цю справу смерті. Не порятунок у житті наше багатство, не порятунок наша техніка. А порятунок – наше тіло і природа. Треба дружба, любов до всього життєрадісного, і тварини. Руку свою геть від природи. Не треба нам одягатися, не треба нам їсти, не треба нам і дім житловий. Нам треба життя невмируще. А вона лежала, і була в природі, своїм шляхом жила. Чоловік кожен не однаково одягався, їв, у будинку хорошому жив. Змушували кошти гроші купувати собі все необхідне, все те, що було потрібно. Спочатку поїсти, а потім вже одягнутися і входити в будинок житловий. Все це робилося людиною через життя. Чоловік думав: якщо він не наїсться, йому буде жити нічим. Або не одягнеться, він зараз помре.           

 

133. А без будинку хто залишався жити. Предків явище життя людини примусило все це зробити. Він сам в процесі свого життя власницьким місцем, і своєї власницькою садибою. А на ній він сваволив. Думав і робив всі свої можливості для того, щоб природа чоловікові в його бажанні давала. Він був хворий чоловік, відірвався він від своїх близьких батьків, не став їхнього порядку слухатися. А створив його сам, і примусив сам себе добитися від оточуючих себе за законом місце. Яке-небудь місце, щоб зліпити якусь хату. Для чоловіка народилася в природі в цій справі приватна власність і необхідна, в чому він сидів та думав. А що йому буде в житті треба.

 

134. З одного слова починалося все робитися, і одне за одним придбавалося. Є одне для чоловіка добре, він відчуває радісно. Йому хочеться додати ще що-небудь інше, воно його мучить. Він думає, він всі сили кладе на своєму фронті для того, щоб краще від сусіда жити і скористатися правами. Береш завжди приклад із вчинку, що зустрічається, небувалого, нового. Народився чоловік молодий від старого. Здавалося б, його треба слухатися, і вчитися у нього справи. А ми, молоді, зі своїми силами женемо із землі старого. Говоримо, ти старий, іди з дороги. А в нього сили є допомагати молодому, щоб молодий жив і набував необхідне. Ні в кого не було, ні в кого немає, щоб без залежності людина жила. Він одне має, а за іншим волочиться. Каже. Треба, щоб у дворі у нього була зайва палиця, що-небудь робити, щоб задовольнити себе і не потребувати іншого.

 

135. Такого чоловіка не народжувалося, щоб йому не потрібно було нічого, крім ось одного-єдиного чоловіка, народженого в природі. Разом з нами він виріс. Заявляє нам усім, що живуть, про те, що йому не треба все наявне наше. Він без цього всього може жити. Ви живете за своїм історичним, за пройденим, що наші предки робили. І що вони з цього всього отримали? Вмирайте в палатах, задихайтесь в домах з шматком хліба, з чашкою борщу. Закінчуйте своє життя з пальтом, з красотою, з танцями, з піснями. А я буду без цього жити. У мене народжені сили не ваші, а природні. Я вірю тілу, і його примусив, щоб залишатися без цього всього. Яке легке і спокійне життя, не мати нічого, і нічим не задовольнятися ...

 

136. А як же ви живете…Ваша думка робить завжди за придбання. Лежать сто карбованців не тривожних, а гроші треба, їх витрачати треба. І от береш сьогодні карбованець, завтра два, і так цієї сотні не стало. Так, майте на увазі, не стане вашого здоров’я. Воно вичерпається, втомишся все робити в необхідності. Їсти і на собі носити завжди одяг без зміни не можна. А в природі можна бути завжди лише тому, що сама природа на місці не стоїть, а рухається. Тому наше тіло цими якостями продовжує свої роки життя, але не укорочує. Це природне, але не штучне. Родилося штучне в природному, тому воно пожило, пожило на чоловікові, і вмерло. А чоловік невмираючий без штучного, життєрадісний завжди.

 

137. Візьміть моє загартоване життя, яке мною робиться. Це є одне для всіх здоров'я. Я його почав робити з весни. Мені час природний підказав. Сам народ мене зберігав, і хотів, щоб я цю справу продовжував. Щоб я навчився в природі, як буде треба робити, і не отримувати в природі шкоди. Як ми своїм напрямком примушуємо себе шукати для приросту. Вчитися над тим, щоб це нове дало прибуток у багатстві, щоб чоловік у себе більше мав матеріальності, щоб в достатку повному огородив себе чоловік. Йому обов'язково потрібна їжа і потрібний одяг, і житловий будинок, без якого наш земний чоловік не зможе далі своїм тілом продовжувати життя. Він вважає себе в цій справі безсилим.                            

 

138. І його тільки це безсилля. Змушують себе через свої руки, через голову все для цього робити, і видумувати всякого роду вироби. Особливо прогресує вся викладена техніка, весь інвентар для того, щоб нашу матір землю доводилося легко обробляти. Земля примусила нас її машиною орати, і сіяти зерно. Прорили канали для зрошення, щоб була волога. Ввели городи овочеві. Розширили площу більшу посіву, всякого роду насадили сад. І для збирання легкий комбайн. Здавалося б, нам жити, жити, все у нас є. Ми ж господарі всій своїй площі землі, тобто природи. А через це, і в цьому самі зношуємося, тобто вмираємо. Не легше стало, а важче. Що ж нам доводиться робити. Хвалитися цією справою, чи ні? Ми зі своєю технікою не зупиняємося, все прогресуємо.

 

139. Уже не визнали земний покрій у своєму житті, що може і земля наша людині служити користю. Люди, зі своїм мозком вчені ворушать, біжать далі від таких умов, які ми зробили самі. Ми отримали у своєму процесі цю зароджену хворобу, і вона нас убила. Так сказав видатний вчений чоловік Л. М. Толстой: «Вік учись, але дурнем умираєш». Тому вченим не шкода, самих себе примушують, щоб від цієї хвороби доводилося померти. Всій науці не плюс, а мінус за те, що вона не знайшла в природі запобігання для здорового чоловіка, щоб він не застуджувався і не хворів. А ось я, як практик, знайшов його, маю у себе, на весь білий світ кричу. Ледь не кожного чоловіка зустрічаю, йому про наших вчених розповідаю, як вони проти мене бутять.

 

140. Не хочуть, щоб моє тіло так по природі прогресувало. Їм не хочеться, щоб я це робив. Вони кажуть: я боляче багато зробив, переборщив. Я їм кажу всім: ви через це діло, що ви від мене відвертаєтеся, не виграєте, а програєте. Народ мене, як переможця в природі, знає. А ви боїтеся визнати, і підтримати мої ідейні якості. Говорите: «Краще вмирати в пальті, ніж без пальта». Як же я не вмираю, а живу вже 27 рік. І не збираюся отримувати від природи за цю справу шкоду. Тому що я загартовуюся, і хочу, щоб моє тіло ніколи не застуджувалося і не хворіло. Це моє завдання – добитися від природи для цього і через це одну користь. Моя ідея на мені жила, живе, і буде жити, якщо тільки ми, весь народ, його підтримаємо. І він, це я, буду це діло продовжувати. Ми доб'ємося від природи іншого потоку, інших шляхів.

 

141. Через ці двері дозволить залишатися без усякого багатства. А за рахунок єства, за рахунок повітря, води і землі. А в цьому всьому сам собі чоловік добував для свого життя, щоб чимось хорошим наїстися і одягнутися, а потім в хорошій кімнаті пожити. Це у кожної людини таке бажання, але удачі в цій справі ніхто не отримує. А природа своє будує, їй така людина, котра боїться її і йде від неї. Не хоче, щоб такий час проходив. А час не до душі, не такий, як йому було потрібно. А природа циклони робила цій людині, панувала, змушувала, щоб людина нервово знаходилася, і вимагала від природи свою вимогу. Він не бажав, щоб цей час для нього проходив. А природа – це такий друг, нікого ніде не слухає, а по-своєму.

 

142. Людині хорошого, і багато хорошого. То хороше йому не дає, і не дасть своє через небажання своє. Ось тому і робиться у людини погане. Хто з усіх своє хороше скине. Візьміть дім Романових і його прислужників. Вони без крові не здавались, а билися за свою власність. Але раз воно незаконне явище в житті, то тому все створене і зруйнувалося. Став не індивідуаліст власник господар природи, а ми всі стали господарі, щоб на себе працювати. І створювати для себе цінності, щоб легше жилося. Ми адже робітники і селяни, в наших руках вся створена економіка. Все штучне споруджено для того, щоб ним скористатися. Старе минуле в музеях тримаємо, а нове відбудовуємо.

 

143. Тепер гарчить трактор, сила інша, багато. Саджалка зі своїм ділом сіє зерно. Все це начебто нам покращує. А як народився чоловік від своєї матері в крові, так він і народжується без усякого, але важко доводилося народжувати. Мати не знала, а що вона для себе народила: помічника в її житті, чи розорителя. Але мати для свого дитя приготувала вперед ще до пологів, до появи в природу. Пошила йому сорочку, приготувалася його виховувати для того, щоб він або вона в природі жив. Вона ж не знала про його сили, а чи будуть вони жити, як молоде тіло людини. Воно ж ніколи не бачило перед собою такий самозахист. Хоч сорочка, вона тіло оточувала, і не створює йому доступ повітря, чоловік ріс без достатнього розвитку своїх здатних сил.

 

144. Тіло людини не пробуджувалось, а стомлювалось без повітря. І всередину в шлунок, стала насильно туди пхати, що було нею приготоване. Сама їла, що краще, а дитині знаходила, що легше. Мати втягувала, тягнула за собою. Йому показувала: ось, мовляв, дивися, у мене для тебе є багатство, ним користуйся, поки малий. Я, як мати рідна, і пожалію, і поб'ю. Яка ж ти мати, якщо ти один час жалієш, а інший б'єш. Ти народила, але виховати не вмієш. Твоя справа – йому давати і оточувати, щоб дитя вчилося, як бути залежним від шматка хліба, ганчірки, від стінки будинку, щоб цій дитині було завжди добре. Дитя це не бачило, воно часто хворіло, застуджувалося. А жити-то такому тілу треба, тому воно і боролося з умовами. На собі несли неживий захист, і вкидали в себе теж мертве, що виросло в природі. А чоловік для цього розвинув свої здібності пожирати. Він спочатку їв, наїдався.

 

145. А потім його мати заспокоювала своїм створеним затишком. Вона його берегла, одягала, що краще і тепліше. Вважала: це порятунок йому. А дитина як народжувалася важко, так вона народжується і тепер. І як він важко виховувався, так він і зараз важко виховується. Він же не народився в сорочці, і не народився з розумом, і не народився з ложкою, і не народився зі шлунком. Все це зробила його рідна мати. Тобто предки навчили, як буде треба, щоб зробитися від природи залежним. Цьому чоловікові молодому треба сорочка, треба їжа. Не одна сорочка, а щоб було, чим змінити – вже дві сорочки. А їжа яка дитяті дається? Найкраще для дитя поки все дається. Але і на час його віку не забуває, а виглядає і чекає цей час, коли наш цей молодий чоловік стане допомагати хоч матері. Коли цей молодий чоловік буде вчитися в школі, турбота материнська, щоб її дитя вивчилося і досягло знання бути чоловіком розуму. Але це стихія, щоб кожен досягав, був (інженером).                         

 

146. Таких талановитих людей рідко природа народжує, але народжує. Як ось народився чоловік, описуємо про первонародженого чоловіка, хто народився від розуму. А зараз він його розвиває в штучному. Він вчиться, йому хочеться вчитися. А запитайте у нього, куди йому цікаво йти: додому чи в школу? Це йти в школу, і там вчитися його примушує наша всіх бажана необхідність. Ми в цій справі вчимося, і хочемо навчитися, як би ким-небудь командувати. Ніхто не хоче важко працювати. Всі хочуть бути вченим. Тільки вчені в науці мають свій для цієї справи план, вони зайвий контингент не допускають. Їхнє одне – навчитися краще від усіх. І ці хвальки, ці кар'єристи затримують собі місце лише тому. Йому якесь в цю хвилину є щастя. Ті, які набрали бали, вони стихійно пройшли. А той, хто, може, засипався при заліку випробування, але він би в процесі себе показав.

 

147. А він засипався на науці, як зайвий. Ну що ж, нехай розвивається за рахунок прогресуючої хвороби, на людині ворог. Це така наша, вчених, здатність визнавати людину хвору. Сьогодні прославився діагнозом, коли це нова небувала на цьому чоловікові хвороба. Він захворів у природі сьогодні ... цим діагнозом, вже 10 років, як помер чоловік. Людина захворіла в природі через свою підготовку, через невміння в житті. А сила лікаря дана законом цих зараз же брати, тобто підбирати «швидкою допомогою» цих хворих. На цю справу запитаємо будь-якого хворого: він хоче лягати в цю лікарню в це ліжко? Його примушує обстановка. Він у ці умови сам потрапив, а лікарі як тут підскочили, і зараз же до нього зі своїм аналізом. А їхній аналіз технічний, штучний, зроблений людиною руками, хіба можна точно визначити.

 

148. Якби цей препарат хворобі допомагав, а то він певній паличці, яка зародилася на людині давно. А хворий є хворий чоловік, у нього вона болить, ламає. Природа його давить за те, що він неправильно матеріальністю огородився. Він би зі своїм поняттям завжди готовий зробитися, він і робиться королем психічно перед іншим. Але за це його хльосне природа. Як трохи щось таке, чоловіка не врятувало наявне, захворів, вже лежить у ліжку, температура. Йому жити б, але йому природа не дала життя. Хто винен? Та чоловік, він же захворів матеріальністю. Він шукав у цій справі спасіння, йому треба те, йому треба й інше. Вже природа не змогла надати його тілу задоволення, він же психічно хвора людина, оточив себе багатствами. Його попереджала хворобою, йому підказувала, щоб він кинув. А він свою психіку на цій справі розвивав. А померти боїться, хочеться жити. Собака не дарма його вкусила, він залікувався уколами, не пив вина, слухався лікаря. А потім що зробилося з ним. Самовілля зловило.

 

149. П'яному сісти в машину, і поїхати в народ, і там задавили чоловіка. Він хвалився, він добігався. Це все чуже примусило зробити. А чужим не будеш жити. Чуже не своє. Все одно прорветься дірка. Пролізе чужа рука, і витягне з кишені. Тільки це чуже важко привласнити. Краще в природі відшукати для майбутніх корисне. Практик не теоретик зі своїми кафедрами, зі своїм ділом, зі своєю любов’ю до іншого здорового чоловіка, хто на собі носить тяжко одяг і вживає приготовану їжу. Хімічно зроблене – це все для чоловіка шкідливе. Давайте чоловіка нагодуємо й одягнемо, і примусимо його бігти – він же не буде бігти, і не зробить того, що зробить практика. Вона навчила себе запобігати всім хворобам, простуді. Хто це зробив? Я сам особисто. Зараз купаюсь, знову готуюсь зустрічати зиму з холодом.

 

150. Мої сили користуються правами, щоб не їсти і не одягатися, і в дім не входити. Ось такі сили, народжені мною. Попробуй, проведи на собі цю компанію. Вір чоловікові, з ним здружись, як друг життя, полюби його діло. А його діло, одне для всіх, треба буде робити. Берись самого себе перевиховати на нову дорогу, новий путь. Для цього треба не пити вино ніяке і не курити ніяк. Не сваритися на іншого. За собою доглядати. Мити по коліна ноги два рази в день. Із старими, з дядею, тітонькою здороватися. Низько кланятися, щоб люди були спокійні. Бідного самому шукати для того, щоб найти його і йому допомогти. Чим можеш і вмієш, допоможи. В тиждень протерпи півтори доби без усякої їжі, без води. А коли треба їсти, то треба повітря з висоти тягнути для поповнення в шлунку окису з повітря.  

 

151. У цей час, якщо віриш моїм силам, що вони тебе вчать, проси: «Учителю, дай мені здоров'я». Щотижня будеш робити. Харкати, плювати нікому не рекомендується. А тільки треба буде проковтнути, як їжу. Спробуй таким зробитися, як зробився я. Пройшов до мети і випробував, всі негаразди пройшов. Не побоявся залишитися без одягу, і не побоявся залишитися без їжі та житлового будинку, як особа, незалежна від усієї природу, котру знищує людина. Вона поки служить продуктом. І вона робить все, що хоче для себе людина зробити. Вона йому допомагає. Він зі своїм розвитком з індивідуальною думкою будує на фразі героя.   

 

152. А в герою все показує для того, щоб над цією справою, в чому чоловік копається, риється, шукає вихід змінити шлях своєї другої дороги. Ми ж у природі є над усім господарі, не зберігаємо її, а беремо, знищуємо. Тобто примушуємо кожне місце землі, щоб вона послужила нашому чоловікові своїм багатством, прибутком, чим цікавиться сам особисто чоловік. Для нього треба буде в природі, щоб обов'язково працювати, трудитися. Його примусили умови життя цим займатися. Він дізнався це джерело, цей шлях, без якого не можна нібито продовжувати своє життя. Якщо людина не буде в природі для себе шукати те, що йому необхідно треба для життя. А для життя треба, по-перше, шматок хліба. А його треба зробити, щоб він лежав на столі спеченим хлібом для того, щоб цей хліб різати ножом.

 

153. І кусати зубами для того, щоб жувати зі слиною і проковтнути з повітрям. Це робота машини, вона ж думати стала про цей рік. З самої осені взявся за землю, щоб її зорати під зиму. Для того він це робить, щоб весною раніше у вологе вкинути зерно, про що чоловік не забував думати. Всю зиму будував своє благополуччя. Якщо природа йому дасть великий у цій справі врожай, він збільшить у господарстві інше. Йому хочеться не одні трактори мати, йому треба комбайн для швидкого збирання хліба, і також йому треба швидкохідна автомашина. Він хоче, щоб жити по-культурному. Це господарство є для полегшення своєї праці. А людині, як господареві свого індивідуального будинку, для своєї родини і самого себе мати який-небудь із цього діла інтерес.

 

154. Що-небудь краще, солодше та жирніше поїсти. А одягнутися, та в будинку хорошому пожити, кожну людину до цього тягне. У природі вистачить багатств. Треба тільки робити, трудитися. Треба осідлати машину, примусити мотор, щоб він швидко крутився, і робив те, що доводилося людині в цій справі отримувати. Чоловік водій машини до одного випадкового часу, поки не потрапить в аварію. Це колесо, це мотор, це чоловік вбиває сам себе. Знімає з шляху раніше своє тіло. Не краще попробувати щастя, щоб залишитися природним живим без усякого захисту і задоволення. Тіло не одягати в одяг треба навчитися в природі. Я навчився, ходжу, і не потребую цього одягу. Мені без одягу добре. Що може бути краще, якщо я не одягаюся ні в який одяг.

 

155. І до цього, хочу вам, як людям, зізнатися, мені й їжа не потрібна. Той, хто працює на це, трудиться, він цим не задовольняється. Він залежний від цього, йому буде все треба. А мені не треба ні одяг, ні їжа, ні дім житловий. Як же жити без цього всього? Треба для цього повітря і вода, та земля, в чому все є для життя. Як лежала покроєм на землі зелена трава, так вона і лежить зараз. Як був білий сніг, так він і залишився вічний. А чоловік є мислитель у своїй справі. Його думка невідривно летить по повітрю, і там буває, де це можливо буде зупинятися. І цю місцевість вивчити, і застосувати собі, щоб в атмосфері завоювати, і зробитися переможцем над цим всім. На землі цього багатства вистачить, лише б чоловік хотів, за цю справу взявся, і став робити.

 

156. Я ж сам за це все діло взявся. Мене ніхто не вчив, щоб я залишився без головного убору. Я ж добився цього, і без взуття ходити по снігу, по морозу, я ж ходжу. А залишитися в трусиках одних теж проблема, та ще яка вчена. Я навчився сам, мене ніхто не вчив. А щоб не їсти, зовсім не вживати, я і до цього себе підготовляю. Спочатку мене оточили слова, щоб я терпів по дев'ять діб, по 18 діб. Все це робилося мною свідомо. Я не їв ніякої їжі й не пив води. Мої сили проходили між повітрям і водою, між світлом і темрявою, по камінню по-над морем робилося. Я не спав, не сідав відпочивати, ось що я робив. А потім переключився на систему через один день їсти, я рік провів, через день їв. Значить, економив час, 183 дні їв, а 183 дні не їв. Після цього я не їв в тиждень півтори доби. А зараз в цей час я підготував сам себе до виїзду в Москву в академію до вчених, щоб зрозуміли про мене, і моє здоров'я, про моє серце.                          

 

157. Вчені 5 вересня 1960 дозволили на їхнє переконання. Вони дозволили моє тіло покласти в ящик на пісок, через руки і ноги з'єднати з струмом. Апарат для того, щоб їм риска показала, чи правильна мого серця робота. Коли я ліг, мене з'єднали із струмом. Я відчував недобре, 15 хвилин все чекав їхньої команди. Ось, ось скажуть мені вчені: «Готово». А у них все хвилинка, та хвилинка. А організм, моє тіло природне загартоване. Що лід покласти на розпечену піч, так і моє тіло для їхнього апарата. Спочатку я подумав, що це випробування пройде шкідливим для мене, а вийшло як ніколи добре. І ось вчені дізналися: моє серце 25-річної людини, юнака. Я тільки починаю жити, моє все попереду.

 

158. Я малюю картину в лікарні № 4, в хірургічній перед професором Шиповим А. К. і його асистентами і студентами. Перед ними хвалився, що я новий чоловік, небувалий, підготовлений з великими і впевненими своїми силами. Я до них у Рязань приїхав. Для мене хоч яка буде температура, я для неї буду улюблений друг через своє тіло. Воно у мене не живе за рахунок природи, а терпить вже шосту добу для того, щоб не застуджуватись і не хворіти. Ось що я від природи своїм тілом отримую, і отримаю від неї через свій вчинок. Я всьому людству несу своє здоров'я, не жалію його віддати кожному, і кожній здоровій людині. Будь добрий, ти роззувайся, роздягайся, і слідом. Що я буду робити, то й ти. Я – за стіл, і ти – за стіл. Я – в дім, і ти – в дім.

 

159. Я – в машину, і ти – в машину. Якщо зміниш мене своїм тілом, забирай із собою все, що я маю. Я це моє тіло, воно заслужило перед усіма на нього дивитися і сильно думати. «Чому це так, що він уміє, а ми всі не вміємо?» Ми озброєні, і озброюємося проти природи, йдемо зі своїм серцем на рожен. Наше полювання. Ми полюємо на тварину, вбиваємо її для того, щоб наситити свої шлунки. А я цього не роблю, і не хочу, щоб ми всі це робили. Хто буде правий: той, хто забороняє, чи той, хто вбиває? Захист мій, він говорить. Як би ви не озброювалися, і не робили собі зброю, вона може вас підвести не до хорошого. Як би ви не задовольнялися, все одно вас природа за це не любить. Вона своїм почуттям на вас, ваші тіла впливає.

 

160. А моє тіло для природи пахне за те, що я не вживаю і не ношу на собі одяг. А завжди всюди перебуваю в природній ванні. Для мене є одне, що повітря, що вода, що земля. А для вас усіх тимчасове явище. За мене природа заступається, і заступиться всюди за мене. Я такий один роблю для всіх хороше, хочу, щоб моє добре підхопили. Це ж здоров'я. Завжди бути в жарі й холоді однаковим. Для мого тіла природа є друг. А для всіх – неприємність, вона всіх застуджує і наносить хворобу. А мені ні. Кому буде краще: мені чи вам? Ви боїтеся природи, а я не боюся. Знаю добре про природу, як про свого близького друга. А для вас природа – мачуха, вона вас примусила, щоб ви придбавали необхідне.

 

161. А ви тепер і бігаєте на своїх ніжках, шукаєте, щоб природа вам більше давала, а ви менше працювали. Я не працюю, та й навіщо мені працювати, якщо мені не треба одяг, якщо мені не треба їжа, і також не треба житловий дім. Я зможу обходитися без одягу і без їжі, і житлового будинку. А ви в цьому всьому вмираєте, для вас не порятунок це. А для мене є життя, та ще яке енергійне, сильне і невмируще. Завжди жило і живе, і буде жити вічно. Ми не завжди, і не кожен раз їмо, і також в одязі не буваємо однаковому. А ганяємося за хорошим. Погане за поганим не полює. Завжди хороший настрій придбаває інше. Я заявляю всім ученим, своїми словами говорю. Дві тисячі років боролися з природою, добували він неї для життя джерело, і за що падали жертвою.

 

162. Попробуймо ж на одному чоловікові. Нехай він сам робить, щоб ми про нього знали, що йому не треба те, що нам усім треба. Він говорить. Ваше багатство, що ви маєте для своїх сил, не треба мені. А тіло ваше таке ж, як і моє. Ви живете разом з штучним, а я живу разом з природним. Для вас треба хутір або дім, щоб у нього заходити, і там у ньому спокій мати. Майте, тільки мене не примушуйте, щоб я в ньому був. Ви мене не бачите, як я простоюю на високому кургані. Ви мене не бачите, коли я вночі спускаюсь у воду, і там весь час сиджу. Моя любов у цьому ділі. Труд мій – терпіння моє вміле. Я живу, а ви в своєму озброєнні не спасаєтеся, ви застудитесь і захворієте, вам буде хана. 

 

163. Я в вашому багатстві можу жити, і буду жити, як ви живете. Але ви, як я, не погодитесь. Як не погоджувалася буржуазія з більшовиками, так і ваша економіка дивиться на мою бідність. Вона дика для вас, але зате здорова. Бідність не порок, а багатство одне для всіх веде нас до могили. Таким, як ви, всі зможуть. А таким, як я, не всім право дається. У кого сили будуть повірити, як істині, той буде жити. А той, хто не має віри, він відімре. Я завжди вірив своїм силам, що вони самі без озброєння зробляться живими, і будуть жити в природі живими. А в природі ці сили не вмираючі, а такі, що змінюються. З одного переходять в інше. Ось чому чоловік на своєму місці сидить і хазяйнує. Говорить: це моє, мовляв, місце.  

 

164. Я на нього нікого не пущу лише тому, що моє тіло тут звикло. І тут почало працювати, і давати цьому виробництву якусь допомогу. Але май на увазі. Це місце не ваше, а, може бути, моє. Не присвоюй до себе особисто. Умреш – кому залишиш. Краще не присвоюй. Я маю місце краще від твого, але ніколи не побажаю це місце іншому кому-небудь віддати. Будь добрий, роззувайся, роздягайся, і йди слідом. Ти ж не підеш, побоїшся. Ось це є правда. Вона буде тільки на мені жити. А ви зі своїм місцем умрете. Вас ваше місце не врятує. Ви своєму місцю король. А я своєму місцю найбідніший чоловік, котрого ще не було в своєму житті. Я тільки один-єдиний чоловік. Ніколи не думаю про місце, що захоплю. Місце для мене є скрізь і всюди. Я його займу, але ви його не займете.   

 

165. Воно нікому не треба, щоб на ньому на своїх ніжках без одягу в будь-який час простояти, і залишитися живим. Це тільки моє місце. Я маю право на ньому своє тіло поставити, і нехай воно стоїть живим. Вашому тілу не підготовленому не бути, і не простояти на цьому місці. Бо для вашого тіла треба самозахист, а його треба міняти, і через нього втомишся стояти. А я не втомлюся стояти. Стояв, стою, і буду стояти тільки для життя. А ти повалишся, заснеш, не пробудишся, умреш. Ніхто тобі не полегшить. Тільки треба на собі небувале будувати. Це відмовитися від задоволення їжі, як ось я кидаю з першого вересня. А живу за рахунок своїх сил і своєї волі. Для мене їжа ніякої користі не створює, і я їй не вірю як джерелу. Не думаю і не хочу, щоб її чим-небудь і де-небудь придбавати. Добрі люди спокійно без всякої лайки і без труднощів.   

 

166. Цей продукт можна буде їсти. А якщо його здобуваєш в неприємності, лайці – буде важко, цей хліб їсти буде не можна. Бо психічне невдоволення. А коли ти маєш у себе ці всі якості, то навіщо його добувати. Ти думаєш про інше, як би зберегти це все, щоб воно було придатне. І так у тебе твоя думка працює тільки для того, щоб у тебе було, на що надіятися.  І бути завжди на цю справу переконаним, що вона тебе врятує, як чоловіка. Він через це все наявне може жити, і продовжувати свої роки. А то ж все одно настає такий час, в якому чоловікові робиться погано. Він починає у себе почувати, пролізла в тіло неприємність, вона його стала турбувати. Чоловік почув на собі біль, вона стала ломити, він став від болю стогнати. А інші люди, здорові люди, це все, що створили, чують.

 

167. На очах це у них народилося. То чоловік був життєрадісним, а то захворів. А хвороба не прикрашає людину. Про це стали думати, щоб позбутися, і піти від цього далі. Хворому чоловікові треба допомога. А вона є в людях, хто чого про це скаже. Це ж хвороба, вона пролізла в тіло, стала людині заважати. А людини справа одна – стогнати. Як же боляче ломить тіло. А йому інші люди зі своїми силами лізуть допомагати. Згадують минуле, яким способом свого сусіда, хто вже помер, його ж лікували, він хворів. Одного в лікарню відвозили, клали на койку, іншого знахарка на дому лікувала. І так все одно сусід похворів, похворів, і при цій хворобі помер. Ніякі особливості йому не допомогли. Цьому були сусіди свідки.

 

168. Вони його поховали. Тому краще бути здоровим людині. Хворіти не треба. А то ця хвороба іншого зароджує і примушує, так чи інакше все одно захворієш. Твоя нестача приведе до цього. Ти сам все на собі розвинеш, і станеш не таким бадьорим, як усі. Ти стогнеш. А інші люди чують твій стогін, вони його боятися, як би самому не захворіти. І ось швидше позбутися, піти від цього стогону. Є лікарня, лікарі, сестри і нянечки.  Колектив весь підібраний для того, щоб за цим хворим доглядати. Це робота лікаря, сестри, нянечки. Нема, куди подітися. Навчався для цього, щоб бути лікарем. Так будь добрий, допомагай чоловікові в його хворобі. Він навчився штучно, технічно допомогу створювати.

 

169. Це його пряма турбота – будь-якій людині допомагати своїм умінням. Любити треба свою покладену на тебе роботу, тоді буде реальність, робота твоя дасть результат, в роботі ти виграєш. А ти, лікар, сам боїшся зарази, миєш свої руки, не бажаєш цього мати. Але від цього немає порятунку нікому. Здавалося б, попові не бути в пеклі, а він у нього йде передній. Так і лікар від цього не застрахований, він може в будь-який час року захворіти. І хворіти так само, як інші прості й звичайні люди. Так і лікар умирає. Немає різниці між спеціальністю і незнанням, а все міряють одним покроєм. Живеш у природі, користуєшся природою – значить, залежний від неї. Хочеш її знищити, а своє відновити. Ти собі в цій справі не допомагаєш, а заважаєш. Хочеш присвятити себе. А раз тобі хочеться, ти йдеш на жертву для того, щоб отримати.

 

170. Подивися назад, де твої всі предки залишилися. Вони ж лежать в могилі прахом, і тебе твоє життя туди веде. Ти ж борець за своє існування. Ти іншому перешкода, хочеш жити краще від іншого. Твої сили відходять. Не хочуть жити однаково, а хочуть жити з умом самі. Цього і природа не природа, і не друг спільного життя. Чоловік хитрун для самого себе. Це злодійська витівка, за це все чоловік і живе погано. Правдою не живе, завжди живе нелегально. Краще зовсім на білому світі не жити так, як ми живемо тепер. Всі люди бачать, на чоловікові одному є правда. Вона між нами створилася своїм трудом. Для цього загартувався в тренуванні, тепер хоче своє сказати нам. Живіть за рахунок природи, шукайте в природі, для вас буде треба одне і друге.        

 

171. Ви одним не заспокоїтесь, щоб жити доводилося вам без усякої хвороби. Ви хочете отримати те, чого чоловік ніколи не бачив. Для нього цей розвиток прийняв великий розмах у задоволенні. Чоловік має для того, щоб було приємно на нього дивитися, і добре було самому в такому одіянні. Я, говорить чоловік, хвалився своїм зробленим багатством. На це все закладався свій труд. Труд для того, щоб у мене була їжа, одяг, та дім житловий, в чому повинна моя сім’я, котру я створив, спокійно задовольнятися. Це будуть мої сили зберігати самого себе в тверезому стані, завжди бути задоволеним часом. Ти сидиш на стільці, відпочиваєш, дивишся в телевізор. Він тобі все показує: цирк, всякого роду постановки, різні танці з піснями.

 

172. Все це робиться для чоловіка. Чоловік розповідає про міжнародну політику, особливо про озброєння. Хочуть, щоб була між народами дружба і любов. Знаємо про всі країни, яких вони намірів, і що вони роблять на асамблеї. Всім хочеться хорошого, але бояться сильно хорошого. А самі роблять і видумують що-небудь хороше з їжі, з одягу і з дому. Для дому треба дуже багато багатства для того, щоб жили добре. Треба добре працювати, і за це все отримувати кожен день існування. У нас економіка є соціалістична, розбита на національності. Одні люди вирощують зерно, другі хлопок, треті добувають вугілля, а четверті ріжуть ліс. Все нам треба в нашому житті для того, щоб наша економіка була сильна. У нас є запас продуктів, на що вся опора людська,       

 

173. Не буде цього – не буде і життя, чоловік умре. Тому він як чоловік про це все думає. Йому природа не переставала давати через його бажання. Він все думає і робить, його обов'язок – робити. Він за це отримує і живе. Як живе, нехай він нам розкаже. Достатньо чи він задоволений тим, що перед ним стоїть труд тяжкого характеру. Він у своїй роботі дуже нервує, сильно втомляється, мало отримує, не зовсім добре задовольняється. Ображається на свого правителя, на прямого начальника, він усьому діло. Якщо хоче допомогти, допоможе матеріально. А тепер тільки життя створено. На цьому жити добре, коли легко. А коли щось заважає чоловіку в його житті, він стогне. Особливо нашому чоловікові завжди заважала і тепер заважає його біль. Він незадоволений.

 

174. Щоб не бути залежним від природи, щоб природа його не примушувала розвивати свій наявний апетит. Що він хоче. А чоловікові мало. Йому треба чашка борщу, шматок хліба. Друга страва м'ясна і що-небудь жирне, і закусити солодким. Все це готує своїми руками. Він примусив чоловіка, щоб чоловік готував чоловікові. Бо чоловік на це має свої засоби, а інший чоловік йому на це готує. Між нами ми живемо не однаково, щоб отримувати гроші однаково. І їмо неоднаково, і ходимо в одягу неоднаково, і в домі живемо не в однаковому. Це вже не добре, тому що незадоволений цим. Чим так жити весь час, так краще від усього відмовитися. Буде краще і легше, ніж хочеться, а його нема. Це велика хвороба, її рідко хто вилікує. Це потреба, котра б задовольнила чоловіка.

 

175. Я б працював дуже багато, але мене нагодуйте і одягніть, і дайте ліжко спокійне. Я буду жити добре. Але люди не навчилися жити добре, у них є дуже багато поганого. Їх мучить вино, їх мучить тютюн, і їхня розпущеність. Не цінують життя через свій вчинок. У людини є бажання на багато що, він вже хворіє. І, можна сказати, що він цим в нестатку. Йому природа не дасть отримати для себе це. Він нервово психує, і незадоволений сам собою, образу кладе на нещастя. І ось в цей час форма розкривається, і робиться фізична хвороба. Вона людині заважає, і людина починає хворіти, доходить аж до смерті. А життя бере, і примушує жити. Це буває теж у цьому боротьба, а в боротьбі все існування. Через це і помирає. Гірше від усього вмирати.

 

176. Краще буде жити, але ми зі своєю думкою не навчилися жити. Треба кинути носити одяг, і не їсти їжу, і не входити в дім. Ось вам і друга створилася думка. Вона вже думає про придбання. Через це здоров'я у тебе немає думки тієї, яка тебе примушує, щоб ти думав про сьогоднішній сніданок. А він перед тобою крутиться. Для тебе потрібно буде приготуватися, до чого сідати. Є хліб та сіль – вже є, що зубами жувати і з повітрям ковтати. Вже робота чоловіка, на себе він працює. Він їсть для того, щоб досита насититися. А раз досита наїдаєшся, вже ти ні про що не думаєш. Як ніби у тебе мішок із зерном повний зав'язаний. Чоловік ситий ні про що не думає, крім як може хвалитися своїм черевом. Його багатство примушує все це придбавати. Є хороше, він прагне ще краще придбати. Цьому кінця не видно перед багатством. А якщо нема, кажуть, на нема й суду нема. Ось у чому живе наша думка.

 

177. Усі думають про поповнення, щоб у нього було не мало, а багато. Тільки я один думаю і пишу про самого себе не штучно, а природно. Практично показую і роблю те, як тіло хоче завжди бути у ванні. Для тіла добре, якщо воно купається в повітрі, і купається у воді, і ходить роззутим завжди. Значить, легко залишитися і без їжі. Їсти не потрібно, і не бажається в будинок заходити. Знаєш добре, що це не порятунок у житті. Споконвіку люди жили в цьому будинку, але жодного не врятувало так, як мене врятувала природа. Вона мене огородила за мою любов, за мою справу в загартуванні-тренуванні. Я не став ховатися, і не став одягатися, і не став їсти. Не вживаю їжу вже систематично з 1 вересня 1960 року. Як відчував з їжею, так і відчуваю. І без їжі навіть краще, ніж з їжею. Моє тіло робиться міцним, здоровим і життєрадісним завжди.

 

178. В моєму тілі сила і воля на все те, що потрібно для тіла. А для тіла чоловіка в житті приходить більше часу тоді, коли він не їсть. Його весь організм відпочиває, не їсть. А одягається він один час одним одіянням, а інший час іншим одіянням. Він вірить одягу. Він не вірить повітрю, не вірить воді, і не вірить землі. Втягнувся в штучне, живе за рахунок зробленого своїми руками, і переконаний у цю справу. Каже: мене від застуди рятує, я вірю поки неживому. Тому не вірить, а вірить мертвому, сам зберігається ним. А щоб природою, це у нас поки я живу, і користуюся правами не так, як усі. У всіх думка одна – сам себе захищати. А у мене одного – роздягатися. Що ж чоловіка рятує, якщо він вірить тому, що потрібно для людини необхідно в житті. Якби сказали про те, що ми ось трудимося, виробляємо в природі це добро для того, щоб ним користуватися.

 

179. Воно нам допомагало. А то воно примушує, щоб це все придбавати, і на відомий час запасатися. У природі багато справ для того, щоб цією справою займатися. І з цієї справи що-небудь вийшло, які-небудь плоди із сировини, а плодами людина задовольняється. Це все задоволення для того, щоб жити і продовжувати так, як продовжували за рахунок природи предки. Чого вони не робили для того, щоб залишитися на один день і пожити. Як вони збиралися багато часу, щоб дочекатися, хто буде живий. Вони відзначали його розкішно. Для них був цей день річним святом через працю. У цей день їхня була така справа і право: ніхто в цей день не повинен ніде ніяк працювати. А у самих на столі що тільки не приготовлено. Ріжуть до цього дня обов'язково якусь тварину.

 

180. Для гуляння набирають вина, і збираються за стіл близькі родичи, і починають згадувати своїх померлих. А що, якби вони тепер піднялися, і подивились на цього Івана, що він здобув, і який він став розумний. Вони б сказали про незабутню його простоту. Так і зараз проводять всі своє життя, у важкій праці самі себе зберігають, щотижня відпочиваємо. Для того щоб жити культурно, треба раціонально витрачати копійку. А за зайву копійку придбавати що-небудь з хорошого одягу та кращого харчування. Та свято революційне намічено відзначити, щоб знав чоловік, і завжди цим днем хвалився. Що він у цей день хороше собі зробив, а поганим оточив себе. Він вина багато попив до невпізнання за свої зароблені гроші. Його батьки у себе не мали того, що він зараз має.

 

181. Він же господар, у себе пристойну родину має, діти є. Йому хочеться, щоб ці діти у себе теж здобули таке здоров'я, таку хитрість, як їх рідний батько здобув. Ось тоді-то їм, як дітям, можна сказати, що вони пішли по батьківському. У них є, за що пожити і поласувати в природі. Але ніхто з них не очікував на собі випадкової стихії, а вона може перед людиною народитися стихією. Про це жоден живий чоловік у своїх днях, що прийшли, не подумав, і не хотів, щоб такі дні перед ним наступали. Ми від цієї справи, що ми робимо в природі, залежні. Трудимося для того, щоб продовжувати за рахунок цієї праці своє життя. Щоб не погано, а добре за рахунок придбаного в природі. Земля нам дає врожай, ми її обробляємо, і все робимо. Машину за машиною випускаємо для того, щоб нам, як трудівникам, було в цій справі легше.

 

182. І вибирати через це легке. Хорошу, жирну, солодку їжу поїдати, і наїдатися досита. А потім похвалитися цим, що ми ж господарі цього всього добра. Що хочемо, те і зробимо. Для нас все подано, щоб за предками робити, ми робимо. Всі наші науки, весь наш народ думає, і своє раціональне зерно підносить в суспільство для того, щоб це суспільство обговорило, вивчило, і прийняло, підтримало його справу, і пустило в хід. Ми своїм розумом прогресуємо для того, щоб обов'язково хвалитися перед іншими. Хороше, нове показуємо, робимо між державами виставки. Дивіться, як ми живемо, і що ми з вами робимо. У нас прогресує в особі нас наш труд, за рахунок цієї швидкої і зручної машини. Вона нас катає, вона нас і возить, ми користуємося цим.

 

184. Практично робити зі своєю теорією взялися за чоловіка того, у якого вчені виявили при 62-річному віці серце 25-річної людини. А воно є у нього з-за самозбереження себе в природі. Чоловік – це я, Іванов. Мене моя хвороба зробила незалежним від природи. Я пішов не тією дорогою, не тим шляхом, по якому ходили весь час всі. Для них природа була джерелом. Для мене зробилася природа другом близьким. Я в природі не борюся з нею, і не хочу, щоб вона мені давала своє тіло на поїдання. Я не хочу, щоб вона для мене була мачухою. Один час дає, а інший час відбере. Я хочу бути над своїм рідним тілом господарем, щоб у природі в умовах будь-яких міг залишатися без усякого одягу і всякої їжі. Та навіщо буде треба будинок, щоб у нього заходити і в ньому бути, якщо природа.

 

185. Та на такому сніжку, який пав на нашу землю 19 листопада, якраз під суботу розвантажувальний день. Та ще нашого природного життя, хто теж займається цією роботою, люди такого вчинку, як ми. Нас двоє у дворі, я да Іван Гордійович, з ким ми невідривно разом до самого льоду купалися. А зараз по цьому м'якому сніжку ми четверо, з нами Марк Іванович і Сашка теж. Вночі встали в 2:00 ночі, і по двору кругом один за одним. То пройдемося кроком, то ми четверо один за одним зробимо у своєму тілі швидкість. Я йду попереду, а вони йдуть слідом. Я їм розповідаю, коли треба буде самого себе попереджати від наступаючого холоду. Адже наші тіла цього в житті не робили, і в житті цього не думали. Ми всі четверо йшли по сніжку своїми лапами, тобто ногами босими по такому чистому білому сніжку. А по нашому тілу пробирався холод.

 

186. Ми тремтіли, чули цю всю неприємність для нашого тіла. Але не давали ніякого відступу, щоб цією справою не займатися. Наші тіла сприйняли цього року взимку цю роботу, полюбили її дуже, визнали для здоров'я хорошим почуттям. Ми походили та подумали про наших добрих таких людей, що живуть на нашій землі. Вони всі мають теж такі тіла, але занадто бояться, і не бажають такими залишатися, як ми зараз починаємо сприймати свою нелегку працю. Ми свідомо в цей час призупинили свій організм, щоб він для нас не робив того, що роблять усі. У них був кожен день однаковий для того, щоб поїсти більше та солодше, та жирніше. У нас є істина, проходить день суботній. Він для нас у нашій місцевості на землі поклав у ноги наші білий сніг для того, щоб ми по ньому цю ніч походили, да подумали про всіх тих, хто цим добром не займається.   

 

187. Крім нас одних, всі вони лежать на своїх створених ліжках. Їм сняться чудеса, він в них героєм живе. А ми ходимо, та свої слова говоримо. Яке добро нам усім поки чотирьом. Ми цим свої добрі серця відтягаємо назад, щоб вони у нас ніколи ніяк не старіли, а були завжди юнацькими. Нехай нам наш Іван Гордійович 76-річний старий, був до цього нікуди не придатним. Зі своїм серцем з пороком лежав у лікарні, він нічого ніде собі допомоги не отримував до цього діла, до цієї роботи. До цього часу, коли він взявся за любов до природи, за те, щоб іти від залежності, а приходити до незалежності. То він каже: я в цьому ділі побачив правду, за неї міцно вхопився. Став вчитися діла Іванова. Іванов учить мене, і вчить нас усіх зараз по цьому сніжку ходити, і не застудитися і не хворіти ніде ніяк.  

 

188. Походили, та подивилися у висоту наших далеко розташованих планет, про них сказали. Вони б теж цього запаху від нас хотіли, щоб наші тіла не побоялися ступити. А ми починаємо, для нас командир Учитель, він нас вчить, як треба робити, щоб наші пальці на ногах не замерзали. Це ж кінцівки, і також пальці рук теж не замерзали. Для ніг потрібно мозкове почуття для того, щоб про них не забувати. І не дивитися в них почуттям. Коли стануть замерзати, ти всі пальці в ногах піднімай вгору,  дай їм свої сили, тисни, що є сили. А коли стануть замерзати в руках, то піднімай руки вгору, і тримай їх прямо. Пальці будуть і на ногах грітися, і на руках теж грітися. Ми цю ніч під 19 листопада, під суботу з великою радістю провели в першому снігу, що випав, на нашому дворі своїми босими ногами по снігу отримали задоволення.     

 

189. Наші ноги не холодні, а навпаки, робляться теплими. Ми 19 листопада всі спільними силами перетерпіли без усякої їжі, і походили по білому сніжку. Для нас це було нове. Це була безмісячна вся в снігу ніч під 20 го листопада під неділю. Наші тіла з-за всіх раділи, один одного запитували про майбутнє. А що буде з нами, такими людьми, хто цим добром займається? Одне хороше від всіх оточуючих ми отримаємо. Ми ж будемо першими, нас природа обдарує нашим здоров'ям. Ми його несемо всім нашим людям. Ми ж не ховаємось і не йдемо від інших людей, навіть запрошуємо. Будь добрий, цим ділом займайся. Для цієї справи ніяка матеріальність не потрібна, і вона нікому не треба. Треба буде одна природа, повітря, вода і земля. А ми з ними подружили, уклали дружбу і любов. Не ховатися від умов, і не йти від природи, від її снігу, а приходити до цього діла сміливо і впевнено.

 

190. Я, Іванов, а слідом за мною Іван Гордійович і Марк Іванович, Сашка, та Петька з Дмитром Миколайовичем. Це наші друзі по загартуванню-тренуванні, по нашій праці, і по нашій ідеї. Ми робимо вже все, користуємося, і ще роблять дуже багато в різних місцях нашого світу. Ми їх вітаємо, хочемо, щоб вони про нас знали, як про людей загартованого характеру. Проводили ми наше улюблене в режимі свято, пообідали. Але Учитель наш не їсть так, як ми всі їмо. Він без думки ніколи не проковтне шматок, жування зі слиною. Він знає, що це все не допомагає, а заважає, але поки треба. А прийде час в житті, ми цю справу завоюємо. «Скажи, Іван Гордійович, – у нього, як одного по життю, запитує Іванов, – завоюємо ми це діло чи ні». Іван Гордійович з радістю відповідає: «Так, завоюємо ми це діло все одно».           

 

191. А завоювати, ми завоювали, вже наш початок є. Кінця не видно, краю теж. Ми ж не зупиняємося, йдемо прямо з вами разом, різниці від усіх немає. Це наша, всіх людей, справа, щоб загартовуватися. Робота одна для всіх не шкідлива, а корисна. У неділю відходить автобус в 2 години 20 хвилин, він іде через Нову Соколовку. А до неї Марк Іванович і Сашка доїхали. А потім їм на робочий потяг, який іде на Должанську. Вони приїдуть до дому в Кондрючий о 6 годині вечора. Наша діло – їх провести і побажати їм здоров'я таке. Як і ми, вони вже ходять без головних уборів усі. Прийшов годинник півночі під 21 листопада. Я, як ініціатор писати, про це пишу, і практично роблю все те, що треба. Наш урок – не забувати про цю історію, про цю справу, а робити своє намічене. Стою і пишу про всю історію. Але ж треба нам двом пройтися по снігу до самого залізобетонного заводу, до сторожа, до свідка живої людини.     

 

192. Ми вдвох пішли, йдемо вдвох разом. Я в нього запитую, а він мені відповідає: «Добре». А раз добре, будемо досягати ще кращого. У наших серцях радість розвивається. Ми цю зиму хочемо систематично.   Самі себе в цій справі примусили вночі біг розвивати. Наша справа, це почуття проходить по нашому тілу від холодного снігу. Ми один одного не забуваємо, і не можна буде забути, щоб не мислити. Ми тільки мислимо про небувале. Продумати і сказати про те, що для нас обох приємно. Одне проходить по всьому нашому тілу.

 

1960.11.21.  Іванов

 

6011.21 Тематичний покажчик

Людина ворог природи    130

Порятунок наше    132

Життя без потреб   135, 177

Продовження життя    136

Штучне    136

Запобігання застуді, хворобі     139

Дитя   144

Що треба    150

5 порад, нова дорога    150

Повітря, вода, земля    155

Експеримент Вчителі без їжі    156

Кардіограма Вчителі    157

Суд вчених    160

Людина вмирає    168

Хвороба    175

Вчителя тіло   184