Іванов П. К.

Партія

 

1965.09

Учитель Іванов

 

Переклад Ош. РедакторОш. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

1965 літ пройшло

часу.

   Жодного чоловіка

   не народжувалось

такого,

щоб наважився він

   своїм поняттям

   спростувати ділом

нашу всю

побудовану залежність,

    природну історію,

    котра народилась

на чоловікові боротьбою

через труд.

   Тому й знайшов

   у природі

не життя людське,

котре має

продовжуватись,

   а отримали

   люди смерть,

і вмерли вони.

   2. Ці люди вмирали

   і будуть умирати.

Їх наука навчить

проти рідної матері

   всесвіту природи

   та рідних її діток:

повітря, води й землі –

друзі з любов’ю до життя.

   Є, в чому навчитись,

   і навчитися так,

щоб пізнати таїну

в природі

   для того, щоб

   чоловік на білому світі  

не простуджувався

і нічим не хворів.

   3. Через загартування

   й тренування

змінив потік,

переробився в учинку,

   щоб відпала

   сваволя

по своїй дорозі йти,

зі зброєю в руках шукати.

   А скільки довелось

   зустрічатись,

і проводжати наших днів.

У ділі чоловікові принесли.

   Родився час

   по власницькому,

індивідуально

хитрував.

   Він знав свою

   національність,

жив і захищав

ватажка кров’ю.

   Це робилось

   і робиться,

і буде робитись

до тих пір, поки

   цьому всьому

   час прийде.

4. Чоловік по землі

не так буде ходити,

   як ходять усі,

   і говорити не буде те.

Він подасть себе в ділі,

люди своїм визнають,

   рідним, але не чужим.

   і назвуть за слово своє,

сказане для всіх.

Воно буде треба,

   особисте здоров’я.

   А здоров’я несе нам

   із собою Учитель.

5. Учителя вчення

є одне для всіх

   однакове.

   Різниці нема

ні в природі, ні в чоловікові.

Через до іншого любов

   треба нами жити

   однією сім’єю. 

Кататися на саночках  треба

і возити їх треба.

   Ми з вами

   не однаково катаємось

і неоднаково возимо.

   Від природи ми, люди всі,

   залежні.      

Нам дай:

ми нічого не знаємо.

   Крім прийдешнього часу,

   а він у нас завжди

буває не однаковий.

6. Ми до нього готуємось,

   без зброї своєї

   нікуди і не для чого.

А от Учитель

зароджений природою

за собою нікого не веде,

   він один такий

   не хоче, щоб ми

по-різному мислили

без усякої користі.

Ми повинні зробитися

   одним цілим,

а не кожний сам собі:

це залежність. 

  Вона не любить

   правду

і не хоче слухати

про неї.

   7. Вона говорить:

  якщо нам жити

так тяжко,

як ми живемо,

   то краще всім,

   одразу вмерти.

А доразу щоб

ми не вмирали,

   ми так не учили

   самі себе.

А от поодинці

ми вміємо вмирати.

   Нас усіх

   учать умови,

в котрих ми живемо

і вчимось,

   щоб один

   від одного відходити.

Цього не робить

наш Учитель,

   його вчення –

   це всього народу

 Партія.

   8. Жити треба,

   Щоб не вмерти.

 А ця можливість є,

залишитися в природі

   за рахунок своїх

   енергійних сил.

У всіх своїх

можливостей,

   котрі є

   в природі.

Вони на кожному

чоловікові є,

   і будуть ці сили,

   котрі ми шукаємо.

Не в природі треба шукати,

а в чоловікові.

   Коли ми

   за них візьмемось 

спільними силами.

9. Станемо їх

пробувати на собі,

   як наш Учитель

   випробує в природі.      

А природа є ми

наше бажання.

   Наш такий є

   кожного чоловіка обов’язок

за це в природі

вироблене братись,

   і робитись таким

   енергійним чоловіком,

хто повинен не жаліти

своїх сил,

   а робити для того,

   щоб у природі

задумане діло

вийшло.

   Це буде найкраще

   в нашому житті,

якщо ми з вами доб’ємось.

10. А коли ми завоюємо

   ці якості,

   і перевіримо їх,

випробуємо з вами,

то тоді нам

   юнаки наші

   скажуть спасибі

за таке діло,

котре ми в процесі

   цього діла

   пробудили.

Ми свої руки

перестали пускати на чуже,

   а стали ними робити

   для іншого чоловіка

в його житті

корисну допомогу.

   11. Ми прийшли до цього часу,

   воно не за горами,

ось, ось на носі,

так сказали всі,

   що зібрались.

   Мужики в селі

дивились у висоту,

а зграя гусей летіла –

   значить наша прийшла

   тепла красна весна.

А в цей час

на землю чоловік прийшов

   зі своїми природними

   силами,

їх став мати один

у світі чоловік.

   Йому підказала природа,

   щоб зробитись таким.

Як це вийшло?

12. Цьому чоловікові

   не треба була

   в природі

ніяка зброя,

ніякий одяг,

   ніяка їжа,

   і ніякий житловий дім.    

А заручив сам

своєю волею,

   заслугами,

   любов’ю, ділом.

А в ділі чоловік,

і цей чоловік народиться,

   не визнає,   

   наш розвиток,

котрий робиться

в природі залежністю.

   Ми не повинні

   всю зиму дивитись

на білий сніг,

і його суровий холод

   боятися не треба.

   13. Природні умови

для нас несуть погане,

ми тільки думаємо про це.

   Нас примушує    

    до себе тягнути

ніколи не бувалий

час.

   Це перший весняний день,

   він повернув атмосферу

до нових рослин,

що все людство

   своїм розумом жде

   від природи прибуток,

не малий, а великий.

Ця мисль є

   в кожного чоловіка

   на нашій землі,

і бідного, і багатого.

Якщо нездорові

   ноги в чоловіка,

   то розумна голова не піде,

а нерозумна тим більше.

14. Від цього діла

   і партія

   ніколи не відмовиться.

Будь-якого чоловіка

вона учить.

   Хіба це погано буде

   нам живущим людям,

якщо ми завоюємо в природі

атмосферне явище.

   Ми практично все зробимо

    для нашого життя,

а тяжке зживемо,

оточимо себе легким,

   так робити не будемо

   передчасно.

15. А будемо знати в природі.

Ми люди з вами,

чоловіки

народились у природі

для життя, щоб жити.

   По природі стали шукати,

   знайшли сировину,

стали запасатись,

почали робити продукцію.

   А з продукції

   зробили машину.

Це наша зброя,

інструмент наш,

  з чим ми стали легко

  з природою боротись,

тобто воювати.

Для того воюємо з природою,

   ми закладаємо труд

   розумовий і фізичний.

Наше діло –

не жаліємо самих себе,

   а робимо ми

   із зброєю в руках.

16. Ідемо в природу

і дивимось у даль,

   щоб не проморгати

   лютого звіра.

Це наша з вами

велике завдання.

   Ми стріляємо по природі

   вогнепальною.

А вона фізично

природно

   пробирається до тіла чоловіка

   і йому наносить жертву.

Чоловік надію має

одну для всіх,

   він на зброю надіється.

А в зброю входить

вся природна продукція.

   Ми є велика

   армія труда людей,

як продукції від природи

природної якості.

17. Розвідкою знаходимо

і пізнаємо, що

   найголовніше буде.

   Ми з вами зацікавлені

зробити в природі

за авторським визначенням,

   це ми робимо

   для себе цяцьку.

Склали ми машину,

дуже ми хвалимось, говоримо,

   наш розум і руки

   все те придбали

зручне і швидке.

Також і зброю зібрали,

   дивіться, всякого роду

    гвинтівка, кулемет,

автомат, револьвер,

бомбомет і катюша

   гармата,

   і ракетна зброя.

18. І бомбардування з літака,

Не кілограмова, а тонна.

   Це для зовнішнього

   і внутрішнього ворога,

щоб він знав,

як буде нападати.

   Ми з вами вчені

   одного напрямку.

У нас медична наука.

Червоний Хрест і Півмісяць.

   Це здоровя,

   а ми з вами не хочемо визнавати

себе, як учених.

Ми закінчуємо кафедри,

   вчимося в академіях для того,

   щоб ворогу дати відсіч.

А він був між нами

і залишився на всіх фронтах.

  19. Жодне штучне

не зробило зброю,

не допомогла чоловікові

   ні військовому позбавитись

   від порушника,

ні юстиція, ні медичні науки,

і ніякі особливості інші

   винахідницькі,

   ледь не генії.

А як у суспільстві були люди

   дуже ображені,

   незадоволені,

так вони і залишились.

Як ми не робили пошуки різні,

   хочемо в природі

   знайти це,

таїну не силах знайти.

Нам природа за наше зроблене

   нічого корисного не дає.

   Як ми жили тяжко

в природі,

так за нами ця черга

  і залишилась.

   20. Ми вояки в природі,

      але не люди розуму.

Одержуємо своє наявне знання

і високе,

   а самі біжимо

    від темного, нерозуміючого

чоловіка,

від юнака.

   Ми йому побудували тюрму,

   вона багатоповерхова,

стоїть на засувах,

на залізних замках.

   Коло дверей стоїть

   озброєний воїн,

ворога охороняє.

21. А він народжений природою,

   народжується

   і буде народжуватись

всякими появленнями.

Що ми юнаку дали?

   Свою розвинуту

   залежність.

Примусили матір народити,

вона народила, але не виховала

   так, як це треба

      нашому суспільству.

Ми, як батьки, ждемо

якогось генія,

   а народився нам хуліган,

    убивця, злодій, шахрай.

Де ж чесні люди,

котрі повинні бути

   в природі.

   А вони є, ми їх обираємо,

тільки вони забули

свою обіцянку.

22. Беріть приклад з Хрущова.

Що йому було треба?

   Повний хазяїн

   нашої країни.

А він міг осудити

і міг помилувати.

   А він робив славу

   зірочки золоті отримувати.

Сам був язикатий      

балакати, кричати, цілуватись.

   А урівняти молоді

   він навіть не думав про це.

 А якби знав, хто винуватий,

він би заборонив

   робити матері аборти.

      Матір треба збагатити.

Її тяжкі роди

цього новонародженого.

   23. Нашій матері

   їй треба прожити

щомісячно

30 карбованців.

   І ми всі повинні згодитись

   із цим вихованням,

із загартуванням      

і тренуванням, з Івановім

   згодитись нам усім,

   дорослим,

ученим і невченим людям

треба визнати.

   Для чого ти народився?

   Жити. Треба навчитися жити

не так, як ми живемо

в погоні за засобами.

   Кому ти будуєш,

   собі чи молоді?

Ти ж від цього умреш,

що ти робиш в знання,

   збагачуєшся

   матеріальністю.

24. Не живеш так,

як твій підлеглий.

   Ти очей не маєш,

   не бачиш, хто як живе.

Ти директор

пішов на квартиру,

   спитав у робітника,

   що йому заважає 

в його тяжкому житті?

Він через це попав у тюрму

   і лікарню.

   Ці умови поклали.

В пекло йде вперед священик,

а потім всі решта.

   Цією закваскою

   в солодощах не нап’єшся.

Як була горілка гірка,

так вона і залишилась

   між нашими

   ученими.

А учені наші біжать

на південь, на Чорне море,

   на Кавказ або Крим.

   А щоб подумали про північ,

наш земний холод.

А що він нам народить

   зі своєю силою?

   Він нам чоловіка представляє

нового загартованого,

   Кому не треба ця наука.

   Він не шукає в природі істину,

котра треба чоловікові.

Треба шукати не в природі,

   а треба шукати в чоловікові,

   як учить Іванов.

Ніколи не буде в нас

злочинця

   через дружбу нашу,

   любов між нами

усіма людьми і природою.   

26. Ми із загартованим тілом

   не будемо потребувати

   ні грошей, ні продуктів.

Ми в природі завоюємо сили

для того, щоб жити вічно.

   Це буде видно

    із практичного вчення.

Чоловік у природі один

цього добивається на собі особисто.

   А ми, учені, не віримо,

   ми сліпі: не бачимо

живий факт.

Хочемо їх призупинити.

   Вони ж між нами,

   ученими, живуть.

Та ще як доводити

за помилку озброєння,

   воно не допомогло,

   а зашкодило

нам, що живуть на землі.

27. Ми нічого хорошого не зробили.              

   Як жили в державі

   дисципліновані,

так ми й живемо.

Як примушували молодь,

   так і примушуємо.

    Ми, вчені,

учені ми.

Я перед вами практик.

   Живий факт

    у цьому ділі,

повірити, визнати,

що моя писанина пише правду.

   Нам треба вчитися жити,

   а не вмирати.

Ми з вами навчились

не жити, а вмирати.

   Він нашому тілу

   не робить погане    

через одну мисль.

28. Вона чоловіка оточила

і його тим упевнила:

   якщо він буде заслужений

   для природи,

то його ніякі особливості

не візьмуть.

   Будь тут будь-який час

   зимою, літом, весною, осінню,

чоловік не повинен

страждати через що-небудь

   за своє зроблене все

   в природі.

Пахуче з дороги не проганяють,

тільки прибирають з дороги вонюче.

   Це тільки одне буває

   перед чоловіком горе,

і велике.

Якщо в хазяїна в городі

   посаджений сад

   з багатьох плодових дерев.

29. Прийшов час розквітати.

Можна сказати,

   як ніколи було цвітіння,

   а плоди не достигли.

Це знищення

нашої сторони.

   Ми повинні в один час

   не так проговорити.

Хвалитися, дорікати природі

не доводиться.

  А от допомагати,

   і хорошому добру,

від цього діла

не відмовиться Партія. 

   Я сусід, говорю сусідові

   свою здібність,

а що я повинен зробити

цей рік із землею.

   Не те, що хочуть інші.

   У мене на це є сила.

30. Я оранку восени приготую,

щоб попала під сніг

   і пролежала до часу.

   Я своєю силою діждусь,

забороную грядку,

посію насіння.

   Як хорошу місцевість,

   з великою вологою.

Ці сходи швидко піднялись

і стали масу тягнути вгору

   для того, щоб

   радувався хазяїн.

А про природу не знав.

У неї такі є дні

   і можуть безсилі,

   не дадуть досягнути.

Не виграється,

а програється.

   Король усім не був

   задоволений.

31. Чогось потребував він,

думав про прибавку.

    І так не прибавилось,

    із цим нестатком умер.

Хіба його люди хотіли,

щоб король умер?

   Вони теж з іменами

   умерли.

Хіба бажання своє

вони мали?

   Вони безсилі були

   через боротьбу

на нашій землі

у такому порядку,

   де чоловік примусив

   сам себе захищати,

тобто бути

нею задоволеним.

   Він за це все

    отримав мінус, але не плюс.

32. Хороші чоботи

треба носити на ногах

   не так це даром.

   Вони з будь-чого не зшиті,

їх даремно ніхто не шив,

а шили за гроші,

   і хороший, по-нашому,

   майстер.

Це діло, говорять,

кожного чоловіка

    життєва майстерність.

Захотів зробитись хорошим,

багатим чоловіком –

   діло залишається за тобою.

   Якщо в тебе своя

власна земля,

і багато її в тебе,

   та до того є,

   чим обробляти,

ти сильний у природі

це робити,

щоб раніше уставати,

    а пізніше лягати.

   33. Є такі слова з поговірки.

Хто раніше встає,

тому і бог дає.

   А є й таке

    сказане діло.

Не потопаєш – не полопаєш.

   Та це все лежить,

   непочате в природі

перед кожним чоловіком

своєї національності.

   Він не пішов від цього діла,

    прив’язався в цьому ділі.

Сам робить.

Якщо він у нас не буде

   між нами,

   хороший тесляр

хто між нами?

34. Він навчився сокирою рубати,

пилкою пиляти,

та рубанком стругати.

   У нас ніколи б

   не розростались такі

хороші індивідуального

порядку будинки.

   А кравець не народжений людьми,

   а в процесі їх саме життя

в природі примушувало

бути над кожною річчю майстром.

   Село одне велике,

   коваль один,

він навчився кувати,

для нього це дрібниця

   кочережку зробити.

   А в господарстві великому

вона зимою дуже

сильно треба

   для підтримки вогню.

   35. День весь час одне палимо,

та палимо.  

Якщо є що, готуємо

   видуману будь-яку

   на свій смак їжу.

Без неї в природі

нічого не робиться.

   Особливо ми всі

   живемо в році,

отримуємо улюблений прибуток,

ним оточуємось,

   через придбання

   називаємось скупим хазяїном.

Той, хто не жаліє

роздавати бідним,

   він вважається

   хорошим чоловіком.

А той, хто накопичує,

береже під крилом,

   його всі лають.       

   І так природа

ні того, ні другого не проганяє,

а навпаки,

давала розум.

   36. Між нами всіма,

   чесними людьми,

утворився злодій,

що присвоює чуже.

   На це ми з вами огородились

   зброєю і ввели закон

судити і держати

його в тюрмі

   за все, зроблене ним.

   Чому це так,

 за приватного власника,

 за свавільного, за особу багату

   держава побудувала тюрму,

   держить це діло?

Юстиція ввела в це діло

і стала його судити

   за зроблений ним у цих людей

   злочин.

37. Це неправильно вчинили люди,

котрі стали цю

залежність розвивати на собі.

   Коли не було села й аулу,

   кочівне життя було.

Такої держави не було,

щоб створювали науки,

   щоб люди від людей відходили,

   а все життя трудились

без усякого рабства.

Коли не було колеса,

   і від хижого, кровожерливого

   живого необдуманого

будували фортецю,

цим обгороджувались.

   Не допускались

   чужі руки,

котрі нападали

зі свого місця зненацька,

   і робились чужому

   племені хазяї,

як це можна було назвати.

38. Якщо чоловік один

здумав переключитись

  із кочового життя

   на постійне на місці.

Він його оформив,

і хотів без усякої допомоги

  іншого життя діждатись,

   щоб йому як ватажку

довелось своєю сім’єю добитись.

Він ніколи не думав,

   що йому доведеться в природі

   одержати нестаток.

А природа є природа,

вона нас із вами вчила,

   щоб ми жили краще,

   і переходили з одного в інше.

У нас на землі утворилась

життєва халупа.

   Ми добре знаємо

   про тяжке життя на колесах,

коли переїжджають сім’єю.        

39. Як вони гинули в природі

через своє незнання.

   Вони завойовували право на землі,

   стали зустрічати і проводжати

час, і стали примушувати

природу,

   щоб вона

   народжувала все.

Чоловікові потрібно було не одне.

Одяг, котрий він став

   придбавати в природі,

   сам природа.

А чому це захотілось

кожен день в одяг наряджатись,

   начебто його заслуги.

   А він став потрібний зимою

для тепла, а літом для красоти.

А що залишалось? Боязнь

   без цього всього.

   Так воно и є тепер. 

40. Ми звикли

без одягу не залишатись,

   без їжі теж.

   А от без хати не можна ніяк.

Це чоловіка природна академія.

І, можна сказати, що робилось у хаті,

   один бог знав.

   А хазяїн деколи забував

про природу, що йде,

і не готувався до неї.

   У нього нема,

   чим доводилось захищатись,

якщо навіть не було де спати.

Він завжди жив у людях за рахунок того,

   що йому дадуть.

   А коли ми стали

своїм умінням обслуговувати

інших,

   у нас в наше життя

   втрутилось мірило

що де як оплачувати.

41. Ми стали

комерційними людьми.

   Є зайва кочережка,

   вона тобі не треба,

а треба сусідові, і це вводилось,

мінялась річ на будь-яку річ.

   Доходило до чоловіка

   майстра.

І думалось, такому порядку,

як він собі розраховував,

   треба було слухатись,

   а йому не хотілось,

рідного отця слухатись.

Як настав ранок,

   пішов бігати в підлеглі.

   А день був літній який,

а ми його не боялись,

що такий він до нас приходив.

   Не було, щоб розігнутим

   у степу не жати зароджений хліб.

42. То стали добувати

хліб у труді.

   Дивишся на цю історію,

   що вона робилась купою.

І всі ми так само, як один,

хоч і була велика різниця

   між одягом і їжею,

   також була різниця

між житловим домом,

хто яку хату змайстрував,

   із чого, це найголовніше,

   жити-то треба було.

Тяжко залишатись

при розкритій атмосфері.

   Чоловікові не кращало,

   а гіршало тоді,

коли він відходив від природи,

і не забував сам себе годувати 

   природою, і з природою

   в природі зберігатись.

Чоловік зробився цим багатий,

43. У нього королівська

своя держава,

   у нього царська держава.

   Йому треба була

від божої сторони

церква для богослужіння,

   котру стали ставити.

   Якусь хтось в селі поставив,

і якийсь дзвін повісили на дзвіницю.

Дзвін

    коли тільки ударяв,

   віруючі в бога

без Хреста не залишались,

це було проти бога,

   щоб туди без пожертви

   будь-якого не ходити.

Бідному там робити нема чого,

але він свої всі нитки збирав

   і попасти попадав

   у цю пахучу ладаном

будівлю.

44. Це кадило настоятеля.

Я не послухався свого 

   рідного отця.

   Як рідний близький

він мене так-сяк умовив,

що ти, мовляв, робиш.

   Мене звали тоді Говрюха

   по-нашому, по-сільському.

Я його слухав, але набридло,

щодня Говрюха і Говрюха.

   Більше нема кого послати.

   Я був менший брат

від старшого Івана.

Івану стали довірятись коні,

   він їх запрягав

   і випрягав щодня

по декілька раз, коли йому треба

їхати у степ.

   Особливо був у році,

день один годує рік,

треба в степ вночі.

45. При лампі все робилось,

і лягав при лампі.       

   Тоді-то отець скаже синові:

   з нього буде хороший хазяїн.

А от Говрюха – біда, не уговориш,

його задумане не відбереш.

   Взяв у голову свою

      і товче перед отцем.

Отець не хто-небудь йому інший,

тільки такий молодий розсудливий

   десь сам загине.

   Отець не брат рідний знати.

А бажання не зупиниш.

А щоб щось зробити нічого не зробити.

   Говрюха всіх переміг,

   йому його отець рідний, він учасник.

А брату рідному.

Для чого його держати,

   якщо Говрюха

   назавжди іде.

Батько по-батьківському прийшов учинити.

46. Говрюху не образили.

Те, що було треба,

   отець підрахував вартість

   і грошима Говрюху задовольнив,

хто без усяких сліз

все це живе залишив,

   а мертве з грошима

    пішов шукати.

Отець є отець, природа дає,

можна буде придбати.

   Якщо на багатство,

   то воно де береться,

це багатство?

Син старший не сидить, придбаває,

   та отця рідного слухається.

   Місце наше золоте,

на одному придбавається.

Все є, лише б здоров’я.

   А Говрюхові не на один день

   цього всього вистачило.

Він прокрутив з грошима роки.

47. Всі його кутки приймали.

За гроші з ним говорили,

   як із чоловіком

    порядним.

Пити він не був великий п’яниця,

а от слухатись не хотів.

   І гроші вивелися

   тоді в нього,

коли Говрюха найнявся

до хазяїна, у нього жив

   робітником.

Не наказує, а слухається більше,

ніж свого рідного отця.

   Цим Говрюха прорахувався.

Він ніколи не подумав,

що йому доведеться повернутись на те місце,

   від котрого відірвався,

   від рідного отця.

Отець уже і забув про Говрюху,

деколи на ум прийде,

скаже сам собі:

 Говрюха, Говрюха, де ти там,

і кому підкоряєшся?

   48. Скаже отець сам собі:

   який ти був непослушний,

Не захотів, я тебе не утримав.

Дав волю твою політати.

   А в цього Говрюхи

   грошей не вистачило,

чим жити, він закрутився,

і захотілось йому чужого дядю слухатись.

   А згадав про отця рідного,

   йому дійшло.

Він подивився та попробував, 

на очах бачив,

   як чужі, чужим

   були треба.

І раптом отець Говрюху побачив,

він з радістю підійшов

   до Говрюхи,

   обняв і поцілував.

І зробив йому бенкет такий,

котрого не було ніде.

49. Без рідного брата все це зробив.

   Я хазяїн, отець говорить

   Говрюхові,

тебе провів і зустрів.

А тепер Говрюха не той,

   котрий був, проштрафився.

   уже його примушує бідність.

Він годить, як рідному

і несподіваному отцеві.

   Так і залежність

   на чоловікові розросталась.

У природі вона примушувала

рости село і міську

   інтелігенцію.

   За них гроші зберігались,

у них вони були.

50. У селян був хліб

 та жири,

  що він віз по базарам,

і там продавав продукцію

найкращу, вибрану,

   все хвалив та продавав

   за ці гроші.

Ось із-за чого і поділились люди

на два табори.

   В одного було,

   а в другого не було.

Щоб замирити їх,

було не можна

   задумане чоловіком.

   Гребля не удержить,

прорветься скрізь,

і полється вода.

   Але правда як

   була правдою,

так вона і залишилась нею. 

Хіба незалежна сторона

   не була перед Говрюхою?

   Він цього не думав зробити.        

51. І не гадав до неї

прихилитись.

   Зрілості не було.     

   люди не думали до цього,

наук тоді таких не було,

як вони тепер себе розкрили

   і примусили чоловіка

   у них учитись,

щоб навчитись

і бути інженером.

   І за це діло взятись,

   щоб ніколи не відходити,

а робити і робити.

Який це інженер

   або яка робота робиться,

   нема грошей – нема і життя.

А коли гроші, тоді й життя.

Тільки нема продажного здоров’я.

   Ми б і це ввели,

   але не можна,

природа нам не підкоряється.

52. А ми підкоряємось,

будуємо на все село одне

   місце, куди сходимось

   і розказуємо про сусіда,

як йому добре довелось

надумано хорошим хазяїном.

   Він отримав допомогу

   від наділеної землі.

Під рік зорав, вчасно

посіяв, усе дозріло.

        Перемога Моя

Самородок я ділу,

загартування – джерело.

   Я труджусь один

   на благо здоров’я,

у природи вчусь,

перед світом хвалюсь.

   Правду скажу

   про самозбереження клітини.

Серце моє здорове –

25-літнього чоловіка.

   53. Вихід мій у світлі.

   Я ворога не боюсь,

нічого не боюсь,

навіть нашої смерті.

   Якби не було цього,

   не було і життя мого.

Чоловік землі нашої

повітрям сильно дихає,

   а різко говорить

   не про проявлення чуда,

а найголовніше про

чисте повітря,

   пробудження в снігу

   центральної нервової частини мозку.

Уболіваю й люблю,

про хворого не забуваю,

   душу його знаю,

   допомогти йому хочу.

54. Через руки свої

убиваю хворобу током.

   Це говорять не слова,

   нам робиться діло.

А рука пише Владика,

про це забути не можна.

   Справедлива

   просьба яка!

Треба просити мене –

здоровим будеш.

   Це кому не треба,

   юнаку молодому?

Ні. Шановні,

це значення світове.

   Кланятись треба буде

   великій природі.

Словами не мовчати,

а робити ділом.  

   Роль не відіграє

   хвороба проти чоловіка,

а відіграє роль

чоловік проти хвороби.

   55. Нам треба вчитися,

   Моє вчення розуміти,

Щоб більше

в тюрму не попадати

   і не лягати

   в лікарню.

Вільно живіть,

На рожен не лізьте.

   Слава наша –

   любити самих себе,

кланятися голівкою,

свою ввічливість представляти.

   Ех, життя ти моє,

   Для всіх тяжке.

Моє терпіння зрозумій,

Загартуй серце.

   Люди милі,

   На сонце гляньте,

Правду побачите,

56. Оздоровлення.

   Такий обов’язок,

   завжди бути над цим

Переможець природи і

Учитель народу.

      

   Ти теоретик,

   творець і знищувач

живого здоров’я.

Кому легше жити,

   йому чи тобі?

   Спитай у нього,

що його примусило

кинути учитися?

   Він тобі відповість:

   матеріальна частина.

Вона була в наших матерів?

Тебе зустрічали й проводжали,

   тільки не так,

   як проводжали неімущого.

Ви думаєте, у нього не було любові

учитися, чи він не хотів учитися?

57. Він бачив у цьому ділі неправду,

не став її підтримувати.

   Куди ви, учені, ведете свій народ?

   У бій для того, щоб

не жаліти своєї енергії

і робити величезну машину,

   і хвалитись нею,

   як хвалиться тепер

Президент медичних наук

СРСР Блохін.

  Хіба він не запрошував

   на міжнародний конгрес 8-й

проти ракового захворювання

як практиків. Ви ж, учені,

   сидите в газеті «Труд» першим

   під словами великих

чорних букв

«Нові горизонти медицини»

   головував.

   58. До вас пропозиція надійшла

від практика Іванова,

від загартованого чоловіка,

   від Переможця природи,

   від самородка,

від учителя всього народу,

хто 30 років провчився

   практично,

   як буде треба

досягти одного,

щоб нашому чоловікові

   в природі не треба

   простуджуватись і хворіти.

Ось що в природі завоював

Іванов

  зі своїм рідним тілом.

   І знайшов засоби,

природну зброю:

повітря, вода и земля,

   що і зробило нас

   бути чоловіком,

незалежним чоловіком.

59. Захворів сам чоловік

   природно,

   він одержав від природи

призначену хворобу.

А для чого я, Іванов, загартовувався

   або загартувався,

   не кидаю своїм серцем,

по природі швидко бігати?

Не хочу, щоб була тюрма й лікарня.

   Моя фізична робота,

   я її роблю в природі.

Новий учений практично

випробую на самому собі

   всі свої хвороби.

   Став свідомо,

не потребую ніякого одягу

ніде ніяк,

   і не треба наша їжа.

   У дім би не зайшов,

але ви розумні люди,

навчили себе залишатись

при залежності.

60. А незалежність на чоловікові,

   на Іванову.

   Боїмось народу розказати,

як про правду,

що народжена в природі.

   Вона родилась для того,

   щоб доказати ученим

практично на собі,

що це все рівно буде.

   Треба учити чоловіка

   здорового, а не хворого

примушувати.

Мене ви не примусите

   вернутися назад,

   щоб я за вами слідом пішов.

Моя не помилка, є істина

одна, це загартування,

   народне здоровя.

   61. Ніхто його, такого здоровя,

не має,

і не буде без моєї

участі мати.

   Я завойовник цих днів,

   я повстанець.

Я думав, щоб нове небувале

було між нами,

   але не обман Блохіна.

   В академії медичних наук

СРСР у Москві на Солянці

під сукном лежить пропозиція

   щодо цих знаменних

   якостей

про загартування. Але він туз

для моєї такої ідеї,

   у нього роги для цього на лобі,

   очей нема.

Щоб коситись на моє тіло,

і не допустити до учених мої сили.

   62. Мій розум це зробить,

розіб’є і створить

одне ціле Ядро, це сонце.

   Ворог прогресує

   1936 року 25 листопада

8-му надзвичайному

зїзду Рад. У конституцію

   внеслась пропозиція,

  просьба до вчених,

щоб вони визнали

кругозір,

   а не виховували

   чоловіка однобоко.

Не робіть, і не вчіться,

як залежність природна

   взяла виховувати чоловіка.

   Треба визнати нам загартування.

Не однобоко теоретично

примушувати чоловіка.

   Де наша просьба

   практична,

незалежна природна сторона.

63. Хто у нас із учених

   гарантований,

  щоб не стояти в черзі      

і не ждати дня

завтрашнього,

   начебто ми захворіли,

   та ще якою хворобою.

І нема навіть на це вчених,

учити хто буде нас

   по загартованому жити.

У чоловіка залежного

нема сил волі,

   щоб не боятися природи

   і не озброюватися знанням.

Ми учимось, робимось людьми

з вищою освітою,

   пишемо дуже багато,

   пускаємо пошуки,

як буде треба позбавитись

від злочинного світу

юстиції,

   а медицині –

   від захворювання.

64. Стати і огородитись.

Великим розмахом,

   і цікаво сказано

   з боку світил,

щоб чоловіка

виховувати.

   Ще такий злочинець

   не народжувався,

а вчені свій закон

бах, на стіл, читайте

   та робіть, у нас на вас

   зброя є.

Ми від цього світу озброєні.

У наших руках

   милувати, і покарати.

65. А чоловіка через тяжке

виховання робити,

   нібито робити не треба.

   А ворог не спить,

вперед біжить,

займає місце,

   сидить мислить.

   Не легко, а тяжко

нашому режимі

свої роки чоловікові доживати.

   він не вчиться

   по нашому закону,

щоб не робити злочин,

а навпаки.

   У природі народжується

   новий цікавий чоловік.

Про нього читаємо, а допомагати,

у нас такого ученого не було.

   У нас люди бояться

   цього чоловіка,

хто має мисль для того,

щоб зруйнувати старе,

   а нове побудувати.

   66. Примушувати не треба, а просити треба. Як ми, учені, робимо? Примушуємо і законно вимагаємо, щоб ми не жаліли енергії, а робити робили. І в цьому ділі помилялись. Ми помиляємось усі, не знаємо, що буде треба зробити чоловікові, щоб не бути в природі покараним фізично і матеріально. Ми все це робимо самі, перед природою винні.

     67. Вона нас народила бідними, не навчила чоловіка, як буде треба, щоб зробитись чоловіком, хто не повинен попасти в тюрму й лікарню. Ми всі – воїни з природою, боремось з нею, примушуємо самі себе лізти серцем на рожен. Жити бідно не хочемо. А копійка легко тому дається, хто її вміє одержувати. А ми з вами вчимось, а наше знання підказує, природа народжує ворога, з котрим ми, учені, не знайшли зброї, чим цього ворога треба попередити, щоб він більше не прогресував. Ворог – це ми.

    68. Згадайте, як трудно було нам учитись. Ми учились, учимось тепер, озброюємось проти кого? Проти темноти. Самі не хочемо бути такими незнаючими. Ми зможемо розум свій загубити моментально. А ми розумні люди, учені люди. Народили сина або доньку, вони не пішли по ваших хитрих слідах, бо їм хочеться так пожити, як вони не знають. Їх нема, кому вчити. У залежності жити не зможеш, щоб не помилитись.        

        69. Діло твоє, та не одне воно є, в природі скільки їх можна зустріти кожен день чоловікові, в котрих можна захворіти і вмерти. А ми своїм умом із силами умирати не народжувались, ми народились, щоб жити. А от наш народжений ворог, він нам завадив. Ми не вміємо, як з ним боротись, щоб його між нами в природі не було. Ми з вами не визнаємо в природі нашу невмираючу незалежність. А наш прогрес у природі не хоче, щоб він на нас продовжувався. І ми для нього робили зброю, чим ми вбиваємо чоловіком чоловіка. Ми ним хвалимось, для чого ми показуємо чоловіку.

      70. Цією зброєю ми воюємо з природою давно, з перших днів нашого існування. Як ми були бідні незнаючі люди, так ми і залишились в природі через нашого прогресуючого ворога. Ми тільки пошуки пустили в хід на тварин. Практично хочемо це пізнати, а потім застосувати на людях. Автор Іванов вважає природу рідною матір’ю, повітря – близький рідний брат, вода і земля – сестри. Іванов не подумав сказати те, що ми робимо. Наші висновки, учених. Від кого ми маємо ждати милостині? Від природи.

      71. Вона для нас не дурна, вела нас за ніс і буде так вести. Ми нічого не зробили, щоб для нас не було ворога. А ми те робимо, що допомагає, щоб між нами був ворог. Він не спить, завжди нападає на чоловіка. Чоловік не навчився від його сил відбиватись. Як ледь щось таке не так в природі, уже чоловік захворів, або зробив помилку. На це у нас майстри із зброєю в руках лізти лікувати незнаючого чоловіка. Його точно свідоме зізнання.      

      72. Чоловік чоловіка даремно ніколи не вб’є. А за що? Він сам не знає. Той, хто убивав, не знає. І не знає убитий, за що він убитий. Не було юстиції – не було злочинця. Не було медицини – не було захворювання. Це дві дисципліни з великим режимом для ображеного чоловіка життя. Ми, учені, розуміємо, що вас жде одна участь. Відмовтесь від такої науки, котра судить за зроблений ним злочин. Йому треба простити за нашу зроблену помилку. І попросити його, але не судити – він природою осуджений.

      73. Він осуджений природою. Словом, про те, що він убивця і злодій. Хто його зробив? Наші уми. Ми з вами, отці, матерів примусили народити чоловіка. Кому ми його народжуємо і для чого, ми в себе спитали?  Наше діло півня: під крило – курочку. Закласти зернятко. А ти, матір своєї дитини, що хочеш, те й роби. Ми у неї спитали, як вона народжувала? А як вона виховувала, спитали в неї?

      74. Вона сама бідна, щоб себе прогодувати: вона годує п’ятьох. У нас очі є, бачать. Кому дитина треба була? Нам. А хто ми? Держава. А в державі заводи, фабрики, шахти, всякого роду надра, промисли і земля матінка. Нам потрібний був захисник, цей роботяга. У матері ми спитали, або попросили молодого чоловіка своєю просьбою, щоб він свідомо пішов на фронт трудитись? Ми його навчили, щоб у ділі не помилявся? Ми з вами те робимо, що в житті заважає.

        75. І буде заважати природа зі своїми фокусами. А вони в неї є, ми їх самі творимо. Треба не робити того, чого не потрібно в нашому житті. Ми не вчимось зоставатись без цього всього. Ми маємо наше багатство. Наші плоди нам дала природа. Вона нам дала за те, що ми потрудились. Ми природу примусили, щоб вона давала. Вона нам дає по можливості. Вона не радується  ділом чоловіка. Він же народив дитину і не навчив її, їй завадив своїм ділом у житті. Старик і так деколи зможе зостатись без їжі, йому в цьому ділі можна простити.

      76. Нехай він скаже про його молодість, котра на ньому розвивалась. Він ні на кого не хотів дивитись. Його сили держали на ногах. Він не тілом хвалиться. У нього красота показувала, що на ньому і що в ньому чуже природне, народжене природою. Це все зробили наші руки, ноги проносили, а ум чоловіка продумав те, що не можна в житті робити. Він застерігається, не хоче, боїться одразу вмерти. І ось те, що йому заважає. Його як дитину не народжує. А в дітях одне наше життя, ми його створили, щоб воно між нами в природі жило.

      77. Ми його батьки, всі сили кладемо на фронт боротьби за життя. Як би дитині краще та за фасоном – наша індивідуальна турбота. Нам його довелось народжувати, але в нього мисль не така. Нас бачив іншим, між чоловіком і природою неправду. Дуже багато доводилось кожен день трудитись. Ту ж саму роботу, котра робилась вчора й сьогодні. Вона та ж сама фізична. Люди звикли без неї не залишатись. У нас час такий підскочив, на те прийшов наш небувалий день. Він до нас так даремно не прийшов. Із своєю думкою кожен чоловік хотів і думав про це.

      78. Але йому бідному нещасливому в житті сильно не везе. Хто цьому ділу винуватий? Навіть автор не знаходить для цього діла свій рядок заповнити словами. Дивишся на того або на іншого чоловіка, він так живе в природі, як прожили всі наші старики. Ми ж не знаємо про їх труднощі. Як би вони в природі не жили, але за ними зосталась історія. Без зброї на білому світі вони не залишалися, і щоб нічого не робити. Вони нас, молодь, цьому всьому не вчили. У них час даремно не проходив мимо. День настає, він піднявся до сонця. А в самого така рука, хоч маленький камінець підняти із землі.

      79. Якщо він тільки захоче спортом займатися таким. А цілитись у ціль він уміє. Його діло одне – раз намітив, живий факт завжди можна буде отримати. Ти вважаєшся навколо цих сільських мужиків не з поганих. Особливо багато хто про твої діла розказує. Ти тоді спочатку яким був, а яким ти є. Тебе люди, котрі знали, вони не пізнають. Далека і велика різниця проходить між тобою. Тебе можна визнати за це купцем, яким-небудь баришником. Через твій придбаний одяг, він даром нікому не дається, і ніхто його даром не носить. У нашому селі жив Петро Бочаров, він не один хазяйнував.

      80. Хазяїнами були два брати. У одного були діти, йому треба було працювати. А от у другого їх не було. Вони показували на все село. Якщо про них налягла рука писати істину. То в них спочатку були разом, вони втрьох жили. Лукян відділився, став не селянську роботу виконувати. У нього була роз’їзна підвода. По всім хуторам і по селу возить і кричить на весь свій голос, що треба вам. А на голос його, це була торгівля, котру він вибрав і робив. Він жив поряд збоку, порядна його була садиба, на котрій нічого подібного не отримував, прибуток він немалий одержував від торгівлі.

      81. Він вважався по-старовинному розвізник, і всіма нашими людьми – торговець. У нього в підводі бочка вбудована возиться з керосином. А раніше фунтик був п’ятачок. А скільки цих хат по нашому селу, вони жодна без керосину не буває. Приходить вечір, а по темноті не кожен буравиться на своєму дворі. Навіть наш “чого треба вам”, і той приїжджав у свій двір. А його ждуть, як же прибуток денний приїхав. А із-за прибутку і форма розросталась. Особливо між цими братами, вони себе женуть вгору за рахунок власної купленої земельки, котру вони мали. А Лукян за рахунок копієчки жив. Він був не такий, щоб взяти пляшечку і за рахунок її провести з ким-небудь свій час.

      82. У Лукяна багато кругом нашого руського села хуторів. Але йому доводилось зупинятися біля того дому, хто ним цікавився. Якщо йому треба керосин, це товар ходовий. Він на одному фунті ледь не півтори копієчки брав. Його робота не тих двох братів. Треба залазити на піч та думати, а другому на полу лягати поряд збоку, щоб брату в брата спитати, а то більше всього у них проходить мисль одна перед другою в природі. У них дні не такі дістались. У Лукяна весь рік весь час прибутковий. А в Петра з Олексієм день весняний, у якому вони зі своїм реманентом не відстають від часу. Поперед усіх намагаються виїхати в степ й обов’язково зерно посіяти пшеницю для швидкого сходу через вологу.

      83. А ці багачі, вони за це вважались багачами, що в них було все, свій весь інструмент. Своє живе тягло. Особливо тоді вважалось, і надія була одна на дерев’яне ярмо. А ярмо надівали не на одного бика, а на пару. Підбирали пару, не одні були воли. Та не одна пара рахувалась по порядку, якщо їде попереду сам Петро, на самій передній парі волів, а всі були слідом, на котрих сиділи батраки і свої діти, котрим доводилось залишатись у живих. Сім пар волів та були коні. Жили, можна сказати, на все село. Зі своєю швидкістю дуже сильно хвалились. Треба було годувати робітника салом та молоком.

      84. А йому давалась іржавий і пахучий оселедець, та поїли водою. За це їх прозвали «абрамчатами». Бідні люди, кому часто доводилось не одному бідняку просити що-небудь. Але в них знаходилось слово одне відмовити. Для них цей час був легший, ніж бідняку. У бідняка двора такого не було, і не так він огороджувався. Боявся крадіжки, вірили в бога, чужим не цікавились, а завжди бога просили, тому село від інших сіл не відставало. Чоловік коли до нас попадає в перший раз, та ще в яке-небудь свято, особливо в нас річне свято вважається предками Покрова пресвятої Богородиці. Воно в нас проходить не один день, а три дні.

      85. Дзвони били, три дзвонили на Паску. Це вже не може бути від цього свята більшого. Цей чоловік, він ніколи не вважав нашу місцевість селом, йому здавалось по всьому цьому – місто. А тут проживали курські росіяни. Розділились на віри, і хваляться предковим порядком, що вони вміють жити по-своєму. До Петра й Олексія треба зайти в двір, у таке хазяйство. Через стіну до них не проберешся: дуже висока, на замках. Усі злі собаки. Підходиш під віконце і спитаєш хазяїна, щоб він вийшов. А хазяїн бачить, хто під вікном стоїть – може вийти, може не вийти. Це діло твоє – чекати. Почекає, і так піде.           

      86. Це було, воно є. Про абрамчат  знали різні бідні люди. І як не робили в нього за гроші, але не було образи: люди боялися Бога і цього не робили. Їх діло було одне весь тиждень весь час. Особливо це відбувалось  у косовицю в жарку пору, коли поспів  посіяний весною хліб. Він ждав багато часу і нарешті діждався. Хазяїн з косою чи із серпом, а тоді не було косарок, та й не знали, що це таке за чудо косарка. Лише б живе тягло возило. Особливо це діло кіньми робилось. Машину не так це даром мав, до неї треба живу робочу людську силу, тоді будеш хазяїн.

      87. А коли косилось косою з гробками, не кожен чоловік це міг зробити: здоров’я не дозволяло. Він від цієї втіхи йшов. Але Петро й Олексій самі косарів наймали. Молотити молотили котками. Людей у нас не було, щоб машиною молотити, вважали, витрати великі. Усе це робилося нашими стариками, що розумно прожили. Кого не гнали ні за чим. Йому треба була земля, а вона давалась на душу мужчинам. А жінку забули, землю вони не одержували: цар про неї забув. Через це щорічно при наділі був скандал, ледь не до бійки. Хоч один чоловік, але за своїм законом потребував правильно. У нього жінка, як на гріх, народжує дівчат, а їм треба, те потрібно було в житті.    

      88. А життя все було побудовано на землі в природі. Іларіон так говорив: краще мені з вами не жити, з такими людьми. І то так постановили, у всіх були жінки, але в Іларіона виняток, це були одні дівчата. Скидає шапку, кланяється, просить у товариства, щоб вони дали землі зайвої десятину. Де ти випросиш, якщо Ілля Бочаронок сам неграмотний мужик, він завжди при наділі землеміром. Сам себе вважає, це степ – його, голова. Сам стоїть на високому кургані. А сам знає, у якому гоні є двір, і яка на ґрунті земля, і скільки. На сто двадцять гін, сто ширина, п’ять десятин двір. У нього як на столі борщ з м’ясом великою ложкою сьорбаєш при хорошому апетиті, так і земля ділиться.    

      89. Йому за це пригорщі землі не дають. Він теж вважається багачем, хоч меншим від Петра й Олексія.

      Наше село не дурне, а велике. Можна було навчитися  і хорошому, але не дурному, що робилось кожен день. Особливо, коли летить на землю наш природний білий сніг. А в нас завжди зима буває не дурна, зі своїми снігопадами проходить. Це робиться перед весною. Зима хоче людям сказати: знаєте що, хлопці та ще молоді браві бійці. Ми ж із вами, особливо в м’ясоїд. На Рождественські дні посеред зими свобода була велика, особливо на наших трьох вулицях.

      90. Скільки належало до них провулків, свій свого знав. А як поділились пополам дві нижніх вулиці, на одну велику вулицю Супунова й Сергушкіна. Православні люди двори свої власні мали. А Гора – велика вулиця, тут люди жили більшість старообрядці, свою мали церкву. Єдиновірців теж не мало в приході було. Та були без попів. Один одного знали, держались одного самозахисту. А от низовці й старовіри завжди один проти одного мали зло і не довірялись дружити. А в одному селі мати народжувала, і разом у школу ходили, учились в одному класі.

      91. Все літо весь час на одній землі разом близько вирощували врожай. Ніякі претензії не робили по тій або іншій дорозі в степ. Вважали, це все робилось мирним шляхом. Під кладовище виділено два місця. Умерлого хоронили, де хто захотів. А от зимою, та ще коли врожай зберуть хороший. Люди зберуть багато добра, прибутку. Особливо хлібороби жили по-різному. Таких, як Абрамченок, дуже мало, він був один. Дві пари волів мали не багато, пару волів або коняку – це кожен чоловік радувався цим. Але без коней теж були, жити трудно, один одному не допомагали. А зимою, особливо тоді, коли між двома проходять у селі кулачки.

      92. Люди весь день весь час із своїм здоров’ям готувались, по три рази їли, а хто й четвертий раз як під полуднував. Як усі гнали тижневі дні. Після неділі найтяжчий день це понеділок. Він і тепер ніяких змін у труді фізичному не отримав і не отримає в цьому ділі.

      Що наша теорія принесла, всьому життю нав’язала? Ще маленьке дитя новонароджене в житті. Чого це дитя не потребувало, воно народилось не на один день, щоб пожити та покористуватись.

      93. Як ми всі з вами в природі народились? Усі ми однаково народились, однаково водою чистою обливались, а повітря тіло наше приймало на землю, стали ногами повзати. Ми, батьки, цього діла потребували, приготували наперед дитині зброю й примусили цього чоловіка підкорятись. Чоловік практично став на собі ці муки приймати, і важко себе примусив разом нарівні жити із залежністю. Вона стала разом із чоловіковим тілом робити. Тіло думає, а природа примушує чоловіка робити, майструвати руками.   

      94. Без своїх рук нічого він не робив і не зробить. А от руки матері навчили дитя робити те, що було дитині один час шкідливо. Він одів на себе сорочку, поїв досита. Не задовольнив себе. Йому ця сорочка заслонила пори, тіло не стало отримувати почуттів від повітря. Тіло навантажило себе продуктом, розвинуло свій цей прохід вічного проходу із смачного свіжого, що псується, на смердюче, котре самому чоловікові не подобається. Це чоловіка сморід, що відходить. Ми цю здібність стали мати через залежність.

      95. Вона нас примусила поділитись із залежною стороною, ми її залишили позаду без всякого діла. А разом пішли по природі шукати життя. Ми думали жити, не рахувались самі з собою, ішли в бій. Не жаліли і не жаліємо своєї енергії, трудились для того, щоб у нас була зброя. Цією зброєю ми по природі стріляємо. Їмо природу, одягаємось природою і в домі живемо, це теж природа. Значить, ми з вами оточили себе природою. Самі собі робимо зручності. А для природи це треба буде терпіти. Кров проливається й енергія скасовується через наше діло, котре робиться нашими руками і зброєю.

      96. І природа від природи одержує в ділі хороше. А за це хороше природа стьобає наші тіла. Ми, усі люди, які б не були із своїм бажанням, завжди хочемо робити, а в цьому ділі помиляємось. За злочин чужого добра судять, дають строк, а захворювання – лікарня. Ми з вами не відходимо від цього, а приходимо до нашого живущого ворога, котрого ми самі в природі створили через наше бажання, котре виробилось у тілі. Тіло наше в цьому ділі не розвивало свою здібність у житті, а знищувалось, як негоже до життя.

      97. Цей чоловік у природі зі своєю залежною стороною став доказувати в природі ділом. А в цьому ділі ми з вами й помилились. Наше дитя не потребувало від нас. Ми цю роботу, це діло роками побачили, створили чоловікові якості. Ми з вами думали кращу сторону, що нашій цій новонародженій у природі дитині легше стане від цього вчинку. Наше дитя зробилось не енергійне (природно в природі сили), а воля зовсім відсутня. Наше дитя при цих обставинах не вигравало, а програвало.

      98. У дитини стало створюватися безсилля перше, коли появився в нашу уже зроблену, нашими умами продуману цю залежність, котра стала не допомагати, а заважати. Хіба нам, дорослим, не чутно чи ми не бачимо своїми очима. Скажіть, будь ласка, що його примусило не мовчати? Дитя народжено нами для життя, щоб жити. А ми не схотіли – наша помилка. Від чого дитя закричало?

      99. А в нього якійсь нестаток є. Ми ці нестатки вмінням своїм зжили, ми дитині сорочку по-руському одягли, від чого дитя стало залежним від наших умов. Сорочка не допомогла, а перешкодила в природі. Тіло попало в полон. Ми дитину нагодували груддю. Що воно дало? Сморід. Самій матері атмосфері неприємно і дивитись, і нюхати. Хто цю атмосферу створив? Ми. Питається в нас: для чого? Та пожити та покористуватись цим джерелом, котре самі знайшли в природі й огородились, і в один час пожили не легко, а тяжко, і вмерли.

      100. Сота сторінка нам, цим людям, говорить. Велику помилку нанесла наша теорія дитині. Адже воно народилось живе й енергійне, розуміло і бачило наше в нас розвинуте самовілля. Для чого тобі, чоловікові, треба була в природі зброя? Тіло не потребувало. Для чого їжа? Тіло не просило. Хто примусив? Ми. А раз ми, нас усіх треба за цю помилку осудити. Ми – вороги всього нашого життя, самовольці й злодії, хижаки. Нашим учинком нашого життя й природа не радується. З перших днів існування плаче, але сказати маленьке дитя не зможе. Якщо воно в нас таким заговорить, ми, як психіатрична наука, до рук прибираємо таких людей, хто починає не по-нашому вчити.

      101. Я вам як автор, і до того протилежний, не заважаю, але вас як безсилих у природі прошу: не лізьте до мого розвитого тіла. Коли буде погано, я скажу й попрошу вас. І ви як наука медична зобов’язані не держати в базу, як хворого, і на ньому своїми видумками практикуватись. Ваш препарат штучно  зроблений руками спеціалістом. А моє тіло виходжене природою: повітрям, водою, землею. Я не боюсь, а ви ж боїтесь. Ви по-своєму вмерли. А по-моєму. 30 років я живу не так, як ви живете.

      102. Ви в цьому вмираєте, а я живу й буду жити. Мої сили – не ваші. По-вашому я жив, попробуйте по-моєму жити, ви ж умрете. А я живу й буду жити. Ви мене не обманете: хитрун я. Мудрість моя одна для всіх. Загартування вчить не по-старому жити, а по-новому. Народили дитя – прийміть, забезпечте, не держіть його в нужді. Воно вам треба – не вчіть шкідливому, а вчіть корисному. Ви його попросили як дитя, йому розказали. Для чого воно народилося в природі, щоб воювати  з природою  зі зброєю в руках? Дитя – вогнепальним, а природа – природним раком, чому ми безсилі допомогти.

      103. Відмовтесь від того чоловіка, котрого вам не знати. Бідні ви люди, ваше вже вмерло, а моє живе. Моє – не ваше, а ваше – не моє. Скажіть ви дитині правду мою, незалежну дорогу покажіть ви йому. Попробуйте вчити, нехай він поживе за рахунок природних сил, але не за рахунок наших штучних сил, що ми зробили. Це не живий факт, а мертвий. Де люди подівались, куди ви їх закопали й чому? Боїтесь саморозкладу. А земля вам – дурна? Вона квітками цвіте, дихає ароматом. А ми з вами робимо сморід. Куди він дівається?     

      104. У туалеті через воду щезає. А вода куди пливе? У море, океан, де кит живе, 120 тонний мужчина. А ми й там своєю зброєю втрутились у бій з природою. Ми – природу, а природа – нас. Дитя для цього було б, якби ми сказали: ти народився для того, щоб на фронті воювати, поробити, а потім здатись і вмерти? Дитині про це промовчали, а скоріше – сорочку, годувати. Рости скоріше, ти нам із своїми руками треба. Твій розум про свій порятунок, але він помилився. Йому треба залишитися позаду, не спішити в природі жити за рахунок її якостей, бути залежним.

      105. Чоловік може жити й незалежним. Живий факт у наявності. Я – доросла дитина, розумно добився, зробив у природі, загартувався. Хіба вам не видно чи не чутно, що навіть чужі люди дякують. Моя ідея не веде себе до того, щоб ми не знали, для чого народжені й що ми одержимо в природі за наше діло, зроблене руками. Одягнулись, наїлись, і вклалися в домі спати. Що ми зробили? Зародили й примусили в природі шукати яке-небудь діло. А раз чоловік його виявив, він думає вбити його або зберегти. Без усякого діла не навчив чоловік себе, щоб жити; що-небудь, але він робить.                    

      106. Хліб добуває через труд. Це система важка на чоловікові розвинута, але він у цьому погибає. Який-небудь він, але він тяжкий і шкідливий. Його в себе залежність держить для чоловіка. Для чого нам наш одяг, якщо він нас не обігріває? Красоту створює? Красивішого від живого тіла нема. Для чого їсти, якщо воняєш? Краще залишатися не ївши свідомо, але не психічно. А хіба когось дім врятував? Це не життя наше, а смерть. Ми живемо за рахунок цього один раз, а вмирати ми вмираємо із цим добром. Чи не краще нам попробувати дитину народити й виховувати по-природному?  

      107. Автор із себе виводить підсумок усьому цьому. Хіба дитину можна примушувати або те робити, що робили всі наші народжені діти. У них сила народжена, щоб жити. А ми з вами добре знаємо про несвідомість одну для всіх. Це нас із вами примушує залежність, котра нашого чоловіка, маленьке дитя, не стала вважати чоловіком тим, хто б навчився в природі робити те, що треба буде кожному чоловікові – загартовуватись. А ми, учені, вирішили, як треба буде молодь загартовувати? Ми розв’язуємо, пишемо й примушуємо, щоб діти із своїм серцем із душею були в природі задоволені.

      108. Автор просить учених навчити чоловіка через теорію, щоб він від природи й від людей одержав заслуги довіри, щоб природа не стьобала, а допомагала. Цього ми не робимо, нас природа за це стьобає. Із своїм маленьким тілом капризуємо: нам це недобре, нам треба краще, ніж маємо. А раз кращого нема, що можна зробити, якщо цього нема. А в нас, хоч умри, його дай, дитина потребує.   

      109. Ми, як батьки, вже хворіємо, маємо нужду. А в дитини одне проявлення – йому дай, не більше, не менше не розуміє. У дитини свідомості нема, і ми її по-батьківському не прививаємо. Знаємо добре, батьківський ріст цього не потребував. А вже дитина отця потурбувала – отцеві треба думати для того, щоб придбати. Хоч лопни, а дай. У природі не стоїть на місці, а рухається одне в інше. Ми маємо в себе безсилля з перших кроків нашого життя. Нам для нашого життя дай. У нас нема, а в іншого є. Ми на це дивимось, але поробити нічого не поробиш у житті, якщо нема.  

      110. Нема гіршого, ніж це. Тому чоловік і терпить до тих пір, поки гребля прорветься, вода пішла. Робити нема чого, так і це терпіння пішло, а прийшло порушення. Чоловік у природі росте, як билинка, індивідуально, сам думає, хочеться йому роки свої продовжити за рахунок того, що він знайшов у природі або присвоїв по-власницькому. Є дім чи хата, а до хати для життя треба якісь засоби, котрими чоловік розпоряджається. У чоловіка одне – бути здоровим чоловіком через свій наявний достаток. Це все його вміння озброєння.

      111. Йому захотілось учитись на якогось діяча, щоб уміти майструвати фізично яку-небудь роботу, хоч би ковалем кувати, залізо тягнути або річ зробити. А в цьому ділі не кожен чоловік заінтересований, усім ковалем не бути. Також яким-небудь комерсантом не будемо. А один хто-небудь на це практично  чи теоретично вчився торгувати. Це робота легка й уміла – гроші. А за гроші все можна робити. Як їх чоловік заробляв. Один говорить: за гроші всякий і кожний чоловік усякого безгрошового чоловіка обіграє. З грошима чоловік уміє жити, а от без грошей нехай попробує. Краще не народжуватись у природі, якщо ти в себе копійки не будеш мати. 

      112. Той, хто просить, він теж має свою придбану копійку. Якщо хороший і вмілий прохач, він випросить і збереже цю копійку, котра треба нам усім всюди. Її заробляють трудом.  Тепер дуже трудно фізично заробляти, на це існує наша історична наука, котра вчить чоловіка на якого-небудь дипломника, на інженера або лікаря. І є наука, можна бути міліціонером або начальникам міліції, або прокурором. На все треба вчитись, щоб бути грамотним чоловіком, теоретично підкованим, знати, яку-небудь річ хорошу зробити й показати народові, щоб я, учений, недарма учився. Навчився бути чоловіком військової сторони.

      113. Я офіцер якої-небудь частини. У моєму підрозділі тільки солдати, я ними командую. Вони мене не слухають, що я їм скажу. Мої слова є наказ, його треба виконувати. Я перебуваю на службі нашої держави. Особливо в мене охорона. Я охороняю ворога злочинця, порушника за його зроблений злочин. Він проштрафився, його осудив народ. А моє діло – свої обов’язкові сили представляти йому. Так буває: за хороше хорошим завжди відплачуєш. Але злодій – теж професіонал, без котрого й життя не буде. Яка це держава є на нашій землі, котра має своїх людей з різними професіями й різними вчинками. Одні є чесні, а інші трохи й нечесні. 

      114. Є хороші й погані. Наші вчені люди вчать нас усіх одному хорошому, щоб ми загартовувались. А от у самих велика боязнь це робити. Природа є природа, їй треба чоловік учений і невчений, вона не рахується з нами, із залежними людьми, хто не хоче жити однією сім’єю. Біжать, відходять за поля душею один від одного. Навчаються, набираються знання, а темного чоловіка залишають позаду. Для чого він, і кому такий незнаючий чоловік буде треба. Чучело на соломі, а не чоловік у природі.

      Нам треба чоловік такий, котрого не було в природі, ніколи він не народжувався. А тепер він народився природою й зберігся нею.

      115. Чоловік завоює сили, волю, підкорить своїм умінням все людство й природу. Почнеться з дітей. Перше – введе свою силу на задоволення всіх народжених дітей матеріальністю. Щоб діти в нас  усі однаково виховувались, треба всіх забезпечити одним виділенням, оплатити щомісяця 30 крб. мінімум. Щоб матір не нуждалась цим. А потім візьмемось за загартування молодого чоловіка, не шляхом залежності: вона весь час заважала чоловікові. І вона відступиться зараз із-за своїх помилок.

      116. Доволі обманювати або так виховувати своєю обіцянкою. Кого ви примушуєте, щоб дитя з малих літ бралося за роботу? Ви згадайте, як хотілось або хочеться тепер. Ми з вами коли оточимо себе кругозором, пізнаємо природу, нам природа через цього чоловіка розчинить ворота, ми з вами низько поклонимось, попросимо через нашу з вами незалежність, котра для віхи навчила нашого чоловіка, хто на собі цю силу покаже нам усім, і ми ним як Учителем будемо збережені. Нас учення Учителя загартує.       

      117. Не треба буде тюрма, і не треба буде лікарня. Хвороба і матеріальна, і  фізична відпаде від чоловіка, хто буде жити не по-строму, а по-новому. Незалежність прожене від чоловіка залежність. Люди зрозуміють і згодяться з висновками Учителя. Він на собі ці якості покаже дійсністю. Він уже 30 літ не одягається. А раз він у цьому не має нужди, то й їжа відпадає, і дім не буде треба. На живому факті всю цю неправду, котрою люди людей позаривали в могили. Це все призупиниться і не буде через незалежність.

      118. Вона нас навчить, як треба буде зробити, щоб не захворіти, не простудитись. Ми, усі діти, будемо робити те, що робити буде Учитель. Він роззутим по снігу й в одних трусиках – і ми. Він буде таким переможцем – і ми будемо такими. У природі є все для цього, щоб ми не боялись, не страшились смерті. Цього ми спільними силами доб’ємось. У нас у всіх сили організовані будуть. Не природа нами буде розпоряджатись, а ми в природі випросимо. Вона нам дасть те, що ми хочемо. Не хочемо ми хворіти і застуджуватись – цього ми доб’ємось.

      119. А раз нам природа піде й допоможе нам зробитись новим чоловіком, чоловіка не буде турбувати, щоб він чого-небудь потребував. У нього буде здоровя таке, котрого не було в житті. Учитель умирати не буде – і ми перестанемо через незалежність. Війни не буде ні з ким. Атмосфера буде в природі інша, вона змінить свій напрям.

      То було одне виховання, а то буде інше. З маленького чоловіка ця історія почнеться робитись. Ми не хотіли народжувати чоловіка, особливо бідному чоловікові, у кого достатку не було.

      120. Народжуваність була із-за одного бажання. На погулянку тварини самець не піде. Треба свідомість мати матері й отцеві. Коли за здоровою згодою зернятко закладемо, не буде заставлятись мати отцем своїм бажанням, а буде одне бажання, вироблене між самкою й самцем. Треба отця знайти для цього свідомо підготовленого, котрий би згодився бути отцем один раз.

      121. Не із-за того, що вас примусила залежність. У неї були сили чоловіка загнуздати в підлеглість. Чоловік робився власником, індивідуалістом, що хотів, те й робив; і як хотілось, так і робилось. Чоловік з жінкою не жили, а мучились: є чоловік, має свою здібність, а жінка має свою. Треба це бажання виховати. Не треба робити, коли ти, чоловік, чоловікові зобов’язаний. Треба до цього мати свідомість.

      122. Не яку-небудь, а людську. За любов’ю, за домовленістю. Часу не чекай ночі або зручного часу. Все рівно народиться чоловік, свідомо зроблений. Ми його будемо ждати не так, як готувалися зі своїм наявним багатством, котре зробили чужі руки за наші гроші. Ми це дитя не повинні ждати зі своїм багатством – це не порятунок. Ми повинні це дитя зустріти природним шляхом. Його природа пропустить. Ми його народимо спільними мислями і будемо його спільними силами виховувати.

      123. Природу щодо цього не треба примушувати, самих себе, щоб у нас обжера народився. Як це було й робилось на факті? Ми коли почули, що закладено зернятко, уже мисль примусила матір; не залишає, а думає, що дитині треба – уже передчасна турбота – помилка. Ми думаємо: а жити, може, він не буде. Треба нам усім примусити спільними силами підготувати такого отця, таку роділлю матір, котрі згодилися б таку любов проявити. Ми через це все від природи доб’ємось.

      124. Це буде народжений не однією матір’ю, а буде народжений спільними силами всього людства. Ми про нього будемо думати всі й будемо ждати його з першого початку зародження. І не будемо його примушувати, щоб він сорочку надівав або груди ссав. Ми повинні його, як новонароджене дитя, та ще такого, на руках зберегти й виростити не для того, щоб він у нас воняв. Він у нас буде пахнути подібно до аромату. А коли буде від чоловіка пахнути, він буде жити, та ще як жити – не буде вмирати.  Ми його збережемо шляхом спільного діла.

      125. Ось це мудрість пропонує, і нам треба обов’язково в житті провести. Це не Жуль Верна фантазія. А чоловіка, незалежного чоловіка, продумане умом, зроблене практично самим собою, перевірено на собі особисто.

      Ми з вами народжуємо природу природою й нею хвалимось як природою в природі, що воно в нас розумне народжене. А коли стало виростати, у дитини інші навики із-за незадоволеності матеріальним. Воно більше за все заважає, і через нього чоловік робиться поганим. Коли він не має достатнього матеріального забезпечення, у нього вже зовсім не та мисль. 

      126. У чоловіка, що не має матеріальності, не така. Краще буде її зовсім не мати, ніж мати. В одного є вона, а в іншого її нема. Хто винуватий? Той, хто її народжував. Чоловіком живим хвалитись не можна ніяк, бо в чоловіка мисль думає, вона помиляється. Як же  ми можемо сказати про цього чоловіка, кого як хорошого вибираємо, а він робиться не такий, як ми думали. Багато залишилось ображених через його діло. Він від хорошого пішов, а звернувся до поганого. Ми своєю думкою помиляємось: народжуємо дитя для заміни, а виходить, воно нас закопує в могилу.

      127. Здавалося б, не треба вмирати, а ми вмираємо через наше незнання. Ми народились для того, щоб обов’язково вмерти. Наша мисль підказує, вона не хоче мислити про те, щоб не бути бідним, нужденним чоловіком. Наша мисль хотіла б, але не в силах це зробити. Хіба ми хочемо вмирати? Ми хочемо жити, а фактично вмираємо. Це вже безсилля наше – так думати. У нас із природою війна, життя воює. Зробили зброю і навчили чоловіка, як нею володіти. І навчили, як стріляти й у кого стріляти. Це все зробила природа, вона чоловікові таке право доручила все робити.

      128. Чоловік убиває природу вогнепальною, а чоловіка – природа природно: бах, і готово, спікся.

      А от незалежна сторона, вона тепер робить без зброї, щоб не було ворога. А ми його робимо самі в природі. Хочемо, щоб нам давала природа, а вона візьме й не дасть, ми без цього чихаємо. А от коли ми не будемо воювати, то тоді між нами й природою смерті не буде – ворог щезне. Найголовніше – це ми. Якщо ми навчимось по новому жити, то ми не будемо вмирати. Це залежить від нас усіх. Ми повинні народити цього чоловіка.

      129. Він народиться з такими якостями, а вони будуть нам треба. Їх треба в природі відшукувати, а потім випробувати на собі, і потім це все зроблене ввести. Ми доб’ємось від природи, вона це дозволить. Вона ворота нам відчинить. Ми туди ввалимось і почнемо жити. Нема такого, щоб ми не зробили в природі. Лише б ми захотіли, наша на це любов обов’язково буде.

      Природа сильна на все. Якщо вона народить ці якості, то вона дозволить їм жити. Ми з вами тільки не хочемо це народження прийняти, відходимо, не бажаємо, у нас із вами недовіра до цього діла.

      130. Раз залежність ввела, то буде й незалежність. У залежності діло зробили, а в ділі помилились. А в незалежності діл ніяких, крім життя одного для всіх. Це – не мати нужди ні в чому, а жити за рахунок своїх сил волі. Я – це Іванов Порфирій Корнійович, хто своїм здоровям незалежно в природі доказує своїм енергійним тілом, не озброєним і не захищеним. І не так мислить, зовсім відірваний від черги, і не жде завтрашнього дня, гарантований у природі, обдарований якостями, не простуджується й не хворіє. Його – краще від усіх. 

      131. Природа не шкодить, а користю служить. Якщо захоче, то найкраще зробить у людях, особливо всякого прогресуючого ворога відверне. Який би він на тебе не йшов із своїми силами, він буде здаватись, і відійде геть зовсім із зайнятої території. Цього я добився, зробив, звільнив від нападаючого ворога. Чоловік мені дякує. Ну при чому тут я, якщо це робить сама природа. А в природі я ініціатор усього діла. Мене просіть, бо я прошу чоловіка більше, ніж він мене просить. У просьби є ввічливість. Не будемо просити – не буде діла.      

      132. Кому це право давалось, щоб на землі цю власність вводити, хоч поселення якого-небудь села або свого власного двора, на котрому чоловік став трудитись, став робити те, що йому треба в житті? Йому треба була хата – він її зробив для життя. Він став власником у цьому ділі. Він із природи тягнув живе, а робив мертве на собі й у собі. Цим надбанням хвалиться. Це його така слава.

      133. Він у своєму житті добавив хоч одну живу скотиняку або для неї поставив сарай для того, щоб і ця тварина до себе добавила іншу таку скотиняку. Це все відбувалось у турботі в труді в природі зі своїм умінням. Усе це думав мозок, руки робили, ноги несли. Я вам розкажу про залежність, котра чоловікові не давала спокою. Чоловік не спав, а все думав та готувався зустріти й провести день або ніч як такий час, у чому чоловік не зміг залишатися без усякої зброї, зробленої для його життя.

      134. Який би він не був хазяїн у своєму житті, йому треба ніж, а його робили й продавали за гроші. Чоловік придбав у природі за свій час зроблене в труді. Він на це діло трудився, віддавав усю свою енергію, думав, винаходив, робився хазяїном. А ми без іншої тварини не можемо багатіти.

      135. А коли в тебе в дворі є зла собака, то вже називається хазяїн цієї тварини, котра виходжена тобою. Даремно чоловік для якої-небудь цяцьки тварину не заводить, особливо пенсіонер труда.

      Я робив і вчився. Чому? Щоб пізнати природу не так, як усі фізичним трудом, своїм заробітком. А мені дали пенсію всього 138 крб. 50 коп. і сказали: живи, як хочеш. Це твої всі умови, ти цьому навчився, тебе визнали люди психічним неповноцінним чоловіком за твоє вчення.

      136. Ти робив, як і всі трударі робили. Одержував гроші, жив сам і годував своїх дітей, був помічником своєї сім’ї. Але вчені є вчені, їм здалось: це не те, що слід. 35 років прожив, як усі люди, а потім не захотів цим усім займатись. Він же не кинув сам, його примусила наука психіатрія. Вона такого екземпляра не бачила. Та й хто згодиться скинути, щоб без шапки ходити, без взуття залишатись і дійти до трусів.

      137. За моїм висновком, усе це жоден чоловік не робив і не робить. Неможливо, щоб чоловік згодився зі свого тіла живого мертве скинути. Для цього не одні сили треба були в природі, треба було закласти  й уміння. А воно так ніколи не дається, треба щось для цього діла робити. Я дуже багато докладаю труда, описую своє життя. Я вчився, щоб пізнати не так свій час, що йде, котрий ми з вами ждемо й готуємось.

      138. Особливо до нас приходив тиждень, сім днів. Він у природі займав своє місце. У ньому було шість днів робочих, а сьомий був день свята неділя, у котру чоловік себе поставив так, як це треба. Не весь час працювати й працювати, треба буде й відпочити. Ми, люди нашого всього життя, котре ми цими днями зберегли. У цих днях ми заводили своє здоровя, щоб бути здоровим чоловіком і знаходити таке місце, де це здоровя потребують.

      139. Його навчають робитись якимсь майстром або начальником, щоб розпоряджатись цим хазяйством, у котрому ти як чоловік потрібен зі своїми руками і ногами. Ми, всі люди, одного покрою: хочемо жити в природі хороше, щоб були в тебе гроші. Ти ці гроші одержуєш недаремно, тобі їх дають за твій труд, за твою зроблену роботу, котру роблять усі люди на своїх виробництвах.

      140. Як воно робилось, і робиться тепер у нашому суспільстві. Наука не спить, усе думає, щоб не залишитись без усякого труда. Робить, відкриває поклади, басейн, а там робить таке підприємство, де треба чоловік. Він там добуває нашій державі сировину, із цієї сировини робить деталі, а з деталі складає машину, котра треба в поміч людським рукам. То ми косили серпом, а молотили ціпом. То ми одягали полотняну сувору сорочку, а тепер ми надіваємо з мануфактури, навіть шовк є.

      141. Одягаємось пристойно, а їмо хороше, дім маємо пристойний. Усе це дало нам у природі наше тіло. Хоч і потрудились добре, але зате є все те, чим похвалитись. Я, мовляв, – робітник, а я – колгоспник. Моє діло одне – від понеділка до суботи робити, та ще як робити. Добре треба робити – хазяїн буде хвалити. Не будеш старатись – одержувати не будеш. На все є загартування-тренування, уміння жити. А не будеш уміти – провалишся. А допомогти нема кому.

      142. Коли в тебе не буде здоровя, ти не треба цьому суспільству. Тебе заводять туди, де люди по багато не живуть, а йдуть на той світ. А хіба про це не подумав, що люди зробили наді мною. Вони не помилились, за природним явищем усе фізично завойовується і робиться те, що треба в своєму житті. Хіба це не робота моя фізична залишатись у трусах при будь-якій температурі? Хіба це не мій труд? Якщо юнак захоче бути таким, його теж можна зробити таким, як зробився я в процесі цього всього.

      143. Я не відходив і не хоронився, говорив. А робити доводилось дуже багато, і не легко мені це далось через труд, через природу, котра мене навчила зоставатись таким, котрого не було в житті. Усі люди від холоду йдуть, а жари сильно бояться, але я як загартований чоловік не боюсь. Дуже сильно відчуваю холод і жару, але терплю все це, і хочу, щоб моє процвітало навколо всіх. Що тут є в цьому поганого? Чому не погоджуються? Давайте розберемось із цим усім нашим земним життям, котре люди в процесі цього всього життя своїми руками зробили.

      144. Від цього діла ми не зможемо відмовитись, вважаємо: усе це зроблено хороше. У нас чого тільки не можна зробити, щоб у природі в людях залишитись корисним. Я думаю, що люди і цього не заперечать прийняти як небувале це нове. Самі себе примусять, щоб природу не боятись ніяк, а бути впевненим. Що я не такий, як усі, загартований, один з усіх підготовлений? Люблю час різний, по ньому як по енергії ходжу роззутим, без головного убору, остаюсь у трусиках. Це моє свідоме терпіння. Я відчуваю дуже сильно все, але вони на мене зі своїми якостями не впливають, навіть робиться дуже хороше.

      145. Ви пробували при 46 градусів морозу зоставатись у такій формі, як я ходжу в трусах? Цього мало, але коли доходить до того, що мені доводиться не їсти. А на це діло треба зародити своє свідоме терпіння, коли приготовлено смачного і багато, треба буде їсти, як їдять інші. А ти не їж – це твої заслуги. У цьому ділі в тебе родяться ці сили, ця можливість. І цей чоловік буде жити не за рахунок того, що він весь час при залежності робив. Він буде жити по-незалежному в природі, руки від природи забере. Не буде більше цього робити, що він робив все своє життя. Він ловив, він убивав, він присвоював.

      146. І йому доводилось навчатись, як треба буде від цього діла вмерти. Люди всі народжені – без розуму, їх послідовність навчила, примусила вчитися бути в природі залежними. А раз чоловік залежний у природі, то він чужий і безсилий чоловік, щоб боротись. Він зробив для цього зброю, а із зброєю може залишитись бідним. Що сильніше в житті для чоловіка, просити в природі чи примушувати? Усі озброїлись, щоб природа їм давала. А незалежна сторона випросила. Вона не хоче, щоб земля була виробництвом, щоб люди себе примушували думати про те, що навіть неможливо вгадати.

      147. Наше діло людське одне – прийшов день для нашого з вами життя, ми повинні цей час зустріти, щоб на нас було надіто що-небудь. Ми стараємось, як би краще, красивіше, щоб сказали: от вона чи він розумні такі. Має голову, хто такий одяг придбав. Має для свого тіла красоту.

      148.  Його треба берегти, він не завжди хороший буває, він зношується, він негожим робиться. Ми його не зможемо зберегти лише тому, що він бездушний, він не думає так, як думає чоловік про одяг. Він на це закладає труд, та ще який.   

      149. Даремно одержати одяг не доводиться, у ділі створюють, як продукцію. Так само руки готують, щоб сьогодні не один хліб печений на столі лежав, а щоб до нього був приварок. Як в одягу, так і в їжі нема ніякої границі. Це все робиться обдумано мозком, зроблено руками.

      150. І так само з матеріалу будівельного поставлено дім, за котрим треба як за оком дивитись. Це є твоє життєве в природі тимчасове явище, поміч у житті. Ти, чоловік, відходиш від часу, що приходить, не любиш і не находиш цей час проводити із чим-небудь хорошим. Тіло твоє не народжувалось, щоб спати.

      151. Воно не народжувалось для того, щоб весь час трудитись чи завжди їсти. Тіло, може, і не подумало б дім для себе побудувати. Чоловікові навіть не думалось, щоб цю обстановку мати, що в нього на арені появилась. Ви думаєте про складність усього індивідуального хазяйства, щоб жити за рахунок його. Ми довго не живемо, а розстаємось.

      152. Або надбання щезає, як негожа річ, або від речі відходить сам чоловік, що інтересується. Якби чоловік не думав, він би не жив. А то в нього мисль спішить, ще не жив і не бачив час, що йде по нашій рідній землі. Ми з вами природу не знаємо, а тільки думаємо про неї, і хочемо ми, щоб вона давала нам наш прибуток.

      153. А в прибутку – наше багатство, чим ми з вами користуємось, як природою, продуктом, зробленим руками для своєї мети. Ми з вами, усі люди живущі на білому світі, хочемо, як один чоловік, добре пожити: одягнутися в хороший одяг, поїсти їжу смачну, солодку і жирну; та в домі повалятись. А потім там і вмерти.

      154. Жоден стратег, жоден ділок не мислив так, щоб сказати: от я жив та трудився й мислив про це, а потім я це все залишив та йду на той світ на вічне ліжко у вічний прах. Ніхто не давав своєї згоди, щоб умирати, не жити. Життя людське в природі за рахунок цього всього побудовано інтересне. Якщо до нього придивишся та прислухаєшся, це одне щастя твоє випало в природі пожити та помислити.

      155. Ти ж борець, ти ж є в природі воїн з природою. Хто – кого. Ти по ній стріляєш вогнепальним, убиваєш час зі зброєю в руках. Вона на твоє озброєння, яке зроблене руками, не дивиться. Чоловік від цього всього не отримує допомогу, а навпаки, із цією думкою закінчує своє життя нехорошим кінцем. Ми з вами тому й бідні люди. Ви ж мене одного не зможете одіти, у вас нема для мене такого одягу, котрий мене врятував би в житті.

      156. А я цей одяг усім знайшов і хочу перед усіма ним похвалитись, що цей одяг живий природний і любимий. А природне – не зроблене руками, а захищене природно повітрям, водою, землею. Хіба від цих якостей можна буде відходити чи ховатись, якщо в цьому всьому є життя наше все? Вона не хоче, щоб ми, усі люди, так озброювались, і за це все наше озброєння сиділи томились у покаранні. Ми помилились: самі все це зробили й робимо.

      157. Нас природа не примушувала, і не хоче вона нас бачити такими озброєними, як ми, учені, є тепер. А самі боїмось. Питається: кого? Та природу. Вона народила героя, мене, своїм ученням, своїм премудрим ділом. Хочу сказати це, що думаю. Це ваші слова розвивати ваше це покарання, котрому кінця-краю нема. А от простити всім порушникам, хто б він не був! Він помилився, його примусила природа. Ви ж не гарантовані від цього, черга за вами, завтра захворієте, та ще як. Ви цього не знаєте, що з вами буде. Ви ж винуваті воїни всього знання, не робіть із себе злочинця, не хваліться, що ви вмієте спритно жити із-за вашої зброї.

158.    А якщо ваша зброя попаде в руки цього порушника, що ви тобі

будете мати? Усякого роду зброя за призначенням іде. Краще буде вам відмовитись від погоні. Засоби чиї ви одержуєте? Невже до вас не дійшло. Кого ви саджаєте в тюрму? Самих себе. А кладете в могилу чи в лікарню для оздоровлення. Де ж люди подівались? Їх забрала природа: повітря, вода, земля. Що ви робите. Гляньте вгору, подивіться на сонце, яке воно є. Воно нашим озброєнням не радується, воно зроблено для нас, живущих на білому світі людей. 

159.    Ми ж боїмось залишатися без усякого одягу та ще зимою. А їсти ми їмо чиє,

подумайте? Народне. Чому ми йому за це дали тюрму й лікарню? Незалежність бере трибуну, сильно кричить. Що ви робите? Із живого, із мертвого самі собі будуємо зброю, а потім ворога вбиваємо. Ті – звідти, а ми – звідси. Природа природою, своїм умінням робиться на мертве чоловіком. Коли чоловік почне займатись  у своєму житті, або він почне будувати, або не так у чому-небудь ходити, у не такому одязі, словом, цей чоловік зайнявся не тим, чим слід. 

      160. А тут у житті не повезе. Можна сказати, тебе природа чимось оточила не так, як усіх. Я, говорить природа людським голосом, давно шукаю чоловіка такого в житті, але ніяк не підберу його. Усе не так. Інакше кажучи, такого чоловіка не народжувалось, котрий би за це діло взявся. З ким я тільки не зустрічалась.

161. Які люди в житті не були, я їх повернути на цю дорогу не змогла.

Усі люди йшли по дорозі одній, початій усіма, по тій, по котрій вони себе навчили. Наука одного і другого чоловіка. Усім хочеться, щоб народився в нього син або донечка, краща від усіх, красива або розумна. Але зате він забув, що чоловік учиться в природі не для того, щоб мати здоровя та ним похвалитись перед усіма, що він уміє жити через своє наявне багатство.

      162. За рахунок цього всього в нього в дворі виникає прибуток природний, тобто моє. Усі люди хочуть, але не всі це одержують. День у свій час приходить на нашу землю, але один раз у житті. Його чоловік зустрічає небувало. 

      163. Чоловік свої порядки вводить: його так навчили, треба думати наперед. Якби ми сказали: цей день у нас останнім іде, то ми б з вами думали, що буде після й готувались до нього. Таких днів, як ми сьогодні зустрічаємо, учора ми провели, кінця й краю не видно. А ось між нами чоловік проліз, побудувався, зробився хазяїном. У нього все є, він ні в чому не має нужди. 

      164. Слідкує за часом і готується до нього, він охочий створювати своє добро. Він не тільки думає про це, він і робить. Надворі лежить прекрасний сніг білий, від нього нічого нема, хазяїнові це нічого не дає, крім як віднімає. Є в мішку зав’язаному повно, а його треба звідти брати. Не один раз, а багато разів.

      165. Природа є всесвітнє джерело, почалось і робиться. Чим закінчиться? Ми добре не знаємо. Що ж нам новенького принесе наша весна, які дні будуть? А до них готуємось, особливо зараз усією народною бригадою. У нас техніка не стародавня, щоб чим-небудь у живій силі потребувати. У нас – машина, діло за одним умінням управляти.

      166. І оре, і волочить, і сіє, і сапає, і косить, і молотить, і складає. Словом, білий хліб ми їмо недаремно. А в домі живемо ще краще, ніж наша сусідка Америка. У неї таке само хазяйство, такі проходять теплі й холодні дні. Машин повні дороги, але й там спішать жити, щоб скоріше і швидше, а то він запізниться.

      167. Приходить весна, у нас колектив їде в поле з природою боротися, воювати з нею. А там їде хазяїн-індивідуаліст, у нього структура зовсім не така, як у нас. Ми, люди, – народ. Милостині не повинні ждати – повинні взяти в неї вміло. А капіталіст обманює Бога, просить його, але бідного забув: найняв і експлуатує.

      168. У нього такий день прийшов хазяйський; розпоряджається, командує. Там так і робиться: не хочеш підкорятись – іди, ось тобі розрахунок. Але чоловікові треба жити, а умови не даються. Хазяйська індивідуальність – управа така, на боці закону, самозахист береже власність гроші, за що люди себе продають і купляють. Так само робиться в соціалістичному суспільстві.      

      169. Людей, що не працюють, не люблять. Суспільство примушує його, щоб він не жалів своєї енергії. А трудитися треба залежно кожного дня, що йде. Що в них, те й у нас. Прийшов день – треба готуватись його зустріти з хорошим одягом, з хорошою їжею, з хорошим домом. А от мислі нема ні в одної сторони, ні в другої, щоб у цьому житті в природі не заважати, а допомагати. Цього нема.

      170. Одна гордість, і велике озброювання один проти одного, і не довіряють, що ти зі своєю зброєю не нападеш і не оволодієш життям. Ті хочуть жити, й інші теж хочуть. Ті користуються джерелом, у тих зброя і в інших зброя. Проти кого? Проти ворога. І чоловік чоловікові через право один ворог. Велика недоговореність і незнання ворога. У тих – сучасна медицина, і в других – медицина з усім штучним. Лікарні є, і також зберігається юстиція за рахунок злочинності.

      171. Матеріальна частина між людьми неоднакова. Особливо зростають наші майбутні люди, щоб нас замінити теж з такою думкою, з таким ділом. Їх навчить обстановка, а наших – наша. А наше дитя як жило в нестатку, із-за свого незнання робилось недостатнім чоловіком, так воно і робиться тепер. Він за гроші вмирає. А от без грошей жити ми не навчились, як треба буде зоставатись у природі без нашого ворога.     

      172. У нас і в них ворог не спить. Ми не знайшли зброю і не озброїлись проти природи, щоб вона погодилася з нами й узяла змінила сили, і не стала нас стьобати своїми хворобами. Ми, обидві сторони, безсилі боротися, боїмось природи через нашу залежність, вона нас усіх оточила однаково. Що в нас, те й у них – одна дисципліна і режим. А він для чоловіка кожен день однаковий. Помилишся чим-небудь – призвуть до порядку.

      173. А помилитись можна; раз чоловік залежний, уже хворий чоловік, жадаючий у будь-якому ділі. А всяке діло створює мисль. А от чоловік задумав ходити без шапки, то що з нього треба сміятись? Або він не став робити. Значить, якщо він буде ходити без взуття, це теж із нього сміх? А коли чоловікові доводиться бути в трусах при будь-якій погоді, при пониженій і підвищеній, це що ж ненормальність? Це не щось таке, а чоловік робиться новим. Він уже незалежний чоловік від природи, чоловік загартований тренуванням.

      174. Він скинув черевики, зимою по снігу йде, по морозу, то що ж із нього сміятись, чи йому не треба довірятись, що йому це хороше? Він робить свідомо. Він же чоловік, та ще з яких пір він цим займається. Це його незалежна наука загартування-тренування, котра чоловікові нове дає. При чому тут хтось, якщо це природа. А в природі хвалять чоловіка за хороше, а за погане бють. Хіба це для природи погане, чи погано змінити дорогу на іншу дорогу, у житті потік щоб не був такий, як він є? У нас це не думалось і не гадалось. А чоловік захворів, хто в цьому ділі винуватий?                

      175. І за що в природі такий лозунг “хто – кого”: він – мене, чи я – його. Але скоріш за все хваляться мої сили вбити, чоловіка сили щоб не були такими, як він ними хвалиться. Як нам з вами не похвалитись, якщо ми вміємо стріляти; ми навчились і знаємо, як стріляти. У кого ми стріляємо природою? У природу. Думаємо: якщо убємо цю річ, котру ми з вами знайшли, то нам природа відкриє плоди для того, щоб ними ми скористались. Це те, що ми знайшли.

      176. А знаходити довелось чоловікові, та ще як. Ми починаємо жити із-за залежного життя, вважаємо. Кожен чоловік думає про одне, мислячий чоловік має в себе свою мету, котру держить щодня. Йому хотілось, щоб його наявне багатство, у котрому він живе, росло і прибавлялось. У нього така думка зацікавлена. Він у цьому життя своє побудував природне, із-за кого доводиться начебто законно.

      177. Я зустрічаю день зі своїм наявним багатством, котрого час примушує не сидіти, а придбавати. Сьогодні почну яку-небудь річ потрібну робити, котра робиться не один час. А раз треба, у цьому труд закладаєш. У чоловіка земля сама пуста. А коли її зореш, вона в тебе вологи набирається. А ти не перестаєш думати, особливо ждати доводиться дня, що приходить.

      178. Тепер тобі хочеться так без усякого огріху зорати і покласти її під сніг. Нехай вона там набирається вологи. А сам думаєш про цю місцевість, як за точний прибуток, котрий йому обов’язково за його труд. Він не сам цю картину робить, чим-небудь таку площу не будеш мати і не обробиш. Це раніше сіяли зернятка, надіялись на Бога.

      179. Він мав у себе земельку свою власну наділену. Жив у такому суспільстві, де сусід сусідові не допомагав, а навпаки, придивлялись. І якщо сильний у цьому ділі, то через своє вміння, через труд свій придбавав у себе те, що йому треба. Він спочатку поклав свій труд, усю свою можливість представив у природі. З конячини виходив коняку на гарбу.   

      180. А коли бачать люди, що він береться за це діло вміючи. Без чужих рук нічого не вийде, хазяйство так це даром з мішка не береться, а завжди трудом йому дається. Особливо нашому селянинові з першого початку треба добитися цю земельку зорати. А перш ніж її зорати, треба мати свій плуг, три пари волів для цього діла, до того ж помічника, річного робітника.

      181. Ти не на одну десятину мисль маєш, як чоловік, що мав одну конячку. У нього сили на це зібрались, держить одну конячку, йому багато не треба. Однією конячкою не зореш. Найголовніша сила – це тягло, плуг восьмидюймовий, котрого треба купити як інструмент. Плуг не кожен хазяїн має.

      182. Той плуг хоче придбати, у кого розвинута система: є три пари волів та люди, котрі їх повинні доглядати. Ця худоба як-небудь не виходжується, і за рахунок чого-небудь вона везти не буде. Одну конячку чоловік має, і з нею завжди разом, не забуває про неї, ім’я дає тварині, як людині. Сам хоче їсти – і годує її.     

      183. Якщо їсть хліб та що-небудь жирніше та солодше, то тварині збирає відходи. Є достаток сили покосити травку, зробити сінокіс, на це здібності не кожному чоловікові природа дає. Чоловік примушує своїми силами, йому хочеться, щоб хазяйство росло. Він про це думає. На одній конячці не поїдеш, верхом із собою не повезеш.

      184. До конячки треба буде обов’язково драги, щоб не поганий, а на ходу віз. А віз сам не зачепиш, за хвіст не привяжеш – обірвеш. І от не все це разом придбавається  у чоловіка, усе дається природою, щодо цього перше – твоє здоровя. А до нього, не гріх, – селянські умови, де чоловік себе примушує придбавати це зернятко.   

      185. На десятині не одне сієш зернятко. А на десятині під хороший рік та при хорошій підготовленій оранці ти береш найменше два мішки, пудів вісім. Якщо хочеш бути справжнім хазяїном, над цим усім добром треба в природі не один труд, не одне зернятко, з котрого починалось твоє хазяйство рости.

      186. І не одна конячка, котрою ти хочеш причепити посторонки з хомутом до коромисла, і давай борону таскати, то в один бік, то в другий. Ти ж зернятко сіяв як? Брав сперш у руку декілька зерняток. Ти цю кількість звідки взяв? Тобі дала природа, а ти в ній поробив немало. Особливо я хочу сказати про найбіднішого селянина, а він у житті був не один.

      187. Їх було дуже багато. Говорять: жили, але не вмирали. Між багатими просили, давали. І мав цей бідняк, котрому довелось у природі схитрувати, на все село. Він без усякої оранки зробив землю чорною грядкою. Минулорічна оранка показує мяку землю, в яку він не побоявся вкинути з божою допомогою. Сказав: Господи, благослови. Це теж буває, як на яке-небудь таке щастя, і зернятка прикриються земелькою.

      188. І ти їх розкидаєш, як слід, і заволочиш бороною цією конячкою однією – твої труди. А потім подивишся. А в самого мисль про день. Треба буде, щоб цей день не приходив таким, котрого нам не треба. Нам треба природа така, котра має цю грядку примусити своїми силами зародити і без оранки.

      189. Діло чоловіка було не одне тільки розкидати ці зернятка. А по цій місцевості день назад і вперед походить чоловік, щоб робота так не залишилась. Його діло одне – зробив наволоком, посіяв на щастя. Буде це – добре, ні – таке щастя. Чоловік даремно ніколи не робить. Це діло робилось на очах інших. Може, із цього й посміялись інші. 

      190. Такий чоловік не сміявся, із десятини зерно вкинув у стерню без усякої оранки. Надіятись на Бога? Ні. Треба робити, та ще як, говорить давній хазяїн. Тут зореш, посієш, як слід, зробиш не одну десятину. А в тебе цих десятин по багатьох місцях, і ти кожну засіяв, не руками розкидав, а саджалкою посіяв. І то буває рік невдалий.

      191. У природі одне ніколи не буває. І ти нічого не знаєш, що робиш. Це добре, що ти такий хазяїн; у тебе є для цього все, тільки нема одного, щоб ти примусив того, хто цього діла ініціатор. А от у цього бідного селянина вийшло добре, якось у житті повезло. Сьогодні він цю роботу зробив, а в природі пішла велика зміна.

      192. То було сонечко, а тепер десь на це діло взялись тучі, не одинокі, а суцільні. Це буває, їх називають люди обложними. Обклав дощ не на один день, а на багато днів. Так і мені повезло в житті, значить цьому бути. Природа помогла моїй десятині такий урожай одержати, і багач на своїй оранці не брав. Можна сказати, труд мій даремно не пропав.

 

Учитель Іванов. 1965. 09.

 

Набор – Ош. 2009. З оригінала. 1302. (в1412)    

 

    6509   Тематичний покажчик

Одна сімя  5

Одно ціле  6, 62

Партія  7, 22

Виховання  25, 60, 107, 108

Захист матері, молоді 21, 2256, 73-75

Аборт, виховання 23, 21

Прожитковий мінімум 30р.  22

Ворог у природі  20, 71, 96

Церква, священик  24

Не буде злочинця  25

Крадіжка, неправильна тюрма  36

Моя перемога  56

Говрюха и Кірюха 48

Природа матір  70

Юстиція, ворог  72

Простити  72, 73, 146, 157-159

Народження чоловіка  93-111

Чоловік незалежний  115

Просити  66

Закопав, відкопав  126

Залежність, війна  127, 133

Незалежність мир 128, 145

Учитель  130, 137, 142

Просити Учителя  131