Іванов Порфирій Корнійович

 

Практика у теорії питає. 1965.11

 

Редактор – Ош.  Редагується з благословення Іванова.  (Див. Паршек. 1981.02. с. 115, 127)

 

1. Практика у теорії питає.  Ну, ось ти командувала чоловіком, його примушувала бути таким, як ти хотіла.  Ти його зробила залежним.  Він за твоєю вказівкою жив, по природі лазив.  Шукав життя, без зброї зовсім важко.  А життя вимагало від тебе особисто, щоб у людини будь-якої було, що на себе одягнути.  Та щоб було, що поїсти.  І зайти в дім, щоб пожити.  Ти майстриня цьому вчити від першої літери і до останньої.  Людині це треба буде.  Вчений чоловік вчить невченого, а невчений залишається ззаду.  Краще жити вченому.

 

2. А невченому гірше жити.  Тому я залишилася практикою між тобою.  У тебе є, а у мене немає того, що є в тебе.  Ти теорія, а я практика. По  чиїх слідах легше жити, по теоретичних,  чи по практичних?  Теорія примушує, а практика просить людину.  Кого легше сприймати.  Навчитися новому, а старим поганяти.  Це не політика і не економіка.  Давати чоловікові місце, і обгородити його засобами.  Якими ми народилися в житті?  Нас, всіх людей, природа представила однаково.  Ми в ній народилися незалежні люди.

 

3. У нас не було написано, що я буду міністр, або займу місце чабана.  Цього природа не хотіла, щоб людина вчилася теорії.  У неї своє панування взяла наша перша сторона залежність.  І стала готувати місце за його розумом за розвитком.  Що хотіли матеріалісти, що у них проявилася думка на те діло, щоб поділитися.  Одні дотримувалися старого першого початку в житті.  А нових поставило на своїй стороні джерело природне спільного надбання.  Хто і як визначився.       

 

4. Капіталіст він, чи комуніст, своєю дорогою йде.  Він же такий, як і всі люди, залежні зробилися в процесі.  Йому зброю дали в руки, він пішов шукати в природу не смерть.  Зі своїм поняттям чоловік шукав життя, а наткнувся на смерть своїм тілом і розумом. Він хотів хороше залишити, а виявилося погане.  Господар чоловік добра всього, а виявився він злочинець.  Не хотів чесно жити, а пішов дорогою не тією. Втягнувся в природу, йому вона із-за діла дала діло одне і друге, і третє.     

 

5. Ми добре знаємо, як перший чоловік не пішов по справжній дорозі.  Самовільно повернув, і став робити те, що шкідливо.  Його природна дорога, не залежна ні від кого ніяк і ніде, залишилася позаду.  Він не хотів нею йти.  А пішов по тій дорозі, де люди всі зустрілися з ділом, і стали майструвати для себе самозахист.  Вони стали озброюватися, і завели у себе власність, імені мого особиста справа.  Так вона і залишалася справа, і залишається ця справа, і буде залишатися справа через своє місце.      

 

6. Ми з вами однобоко живемо, і хочемо пожити один час добре і тепло. а потім здатися і померти.  Це не природні думки, а чоловік їх придумав, і став іти від неї.  Повітря, вода і земля виявилися чоловікові вороги. Чоловік друг по дружбі й любові.  А у справі, зробленій чоловіком, він виявився для природи ворог.  Йому під руки попалася ягідка.  Яка вона красива, пахуча і смачна, якщо її почнеш їсти, жувати і з повітрям ковтати.  Один раз спробував, інший раз досита наївся.

 

7. І от тобі залежність природна, вона стала чужа.  То чоловік не вживав їжу, а зараз став одягатися.  У тілі загубив сили природного характеру, а ввів штучні. Чоловік став боятися, без зброї ні крокує.  Йому в його кроках треба був одяг, їжа і дім, на що чоловік став трудитися.  Його примусили умови.  На службу його діла прийшла теорія, стала робити по-своєму.  Краще і більше озброюватися, і примушувати природу бути джерелом людині.

 

8. Земля стала народжувати все для життя його. Чоловік кустарно не став обробляти грядку.  І брати всякого роду сировину, і користуватися всіма промислами, куди пущена вся техніка.  Всі люди вийшли на фронт для того, щоб взяти від природи те, що треба для життя.  Природі від цього наступу, від цієї війни не стало легше, а в боротьбі з людиною поважчало. За всім висновком усього бою, людина зі штучною стороною по теоретичному виграє.  Раніше до цього ми не мали.  А от коли ми озброїлися, зробили самі себе сильними, то чоловік побачив і на собі, і в собі, і збоку.

 

9. Багатства стало більше, ніж було.  Ми хвалимося в природі чим?  Одягом, їжею, і житловим домом.  Здавалося б, для чоловіка все.  Він не має в цій справі потреби, яку раніше у себе мав чоловік.  Для природи це справа не нова, а стара. Справи у природі не відійшли, а навпаки, додалися.  То він сам з собою говорив близько і кустарно.  А зараз ми з вами стали не далеко, а близько до техніки, яка з колесом летить, а з мотором гарчить.

 

10. З вогнем стикається.  Це добре людині озброєній, хто носить на собі одяг, і вірить, як захиснику себе. Надіється, як на якусь особливість.  Каже, він працює. Щодня  до природи приходить і від неї йде.  Дорога одна буває, але час не однаково проходить.  Думка, вона себе змінює.  Ти забув, що з тобою може зустрітися стихія.  Я цього навіть і не думав.  Вчені теоретики сказали: той не помиляється, хто нічого не робить.

 

11. А раз я сталевар, близький до печі вогню, або дротяного станка, це моя не одна в цій справі помилка може бути будь-якого дня.  Я не щодня отримую гроші, і не завжди випиваю.  А приходить і моя думка, як вона декого зустрічає.  Торгівля введена для чого?  І чим цілодобово торгує ларьок?  Пивом, вином.  Здавалося б, це непогано для нашого працівника раз в місяць заглянути, якусь копійку пропити.  Це ми робимо всі, але не у кожного однаково.  Після чого це виходить.

 

12. Чарка своя, гроші теж.  А от характер не однаковий, вчинок між собою злий.  А тут ще вип’єш.  Скажеш, не до душі іншому, а в іншого ще гірше зло.  І ось камінь – на камінь.  Вогонь один є, від якого розвивається вогонь всякого роду бійки.  Я ніколи цього не робив, а зараз підскочило вдарити іншого чоловіка.  Це вдарила рука моя друга близького мого.  А на це десь міліціонер взявся, прибрав до рук закону.  От розбирайся з долею.

 

13. Хуліганський вчинок.  Якби не тютюн, курив чи би його чоловік?  А якби не горілка, сталася б ця справа?  У кого така якість, котра показала себе.  Це не наша теорія, а для всіх нас практика.  Я роблю те, що не роблять усі.  46 градусів нижче нуля.  Мінусова температура, нікому вона не до душі, а проти серця.  Моя любов у цьому.  Мене за цей вчинок і природа любить, за моє хороше до неї.  Я не гидую, що холодно.

 

14. І не йду від спеки.  Для мене зброя не треба, самозахист теж не треба.  А от холод, спека треба, це милі друзі.  Дуже багато можна вчитися.  І багато можна навчитися такого, якого не було.  Наше діло одне – це рівна чорноземна земля, котру діло нам піднесло.  Ми цю справу пізнали, і щорічно робимо те ж саме одне.  Можна сказати, теоретичний примус.  Якщо ми, фізичні люди, не будемо цього робити в житті, без цього ми помремо.

 

15. Практика запитує у нашої теорії.  Якщо ти така розумниця, скажи нам.  Де ж поділися люди, вони народжувалися?  Ми добре знаємо, у цьому їх примусили люди бути в природі озброєними.  Робили вони те, що шкідливо їм.  Хіба від себе гнати природу.  А ми половину свого життя справою якою-небудь зайняті, а половину спимо. Ми з вами не живемо, а щохвилини відмираємо.  Нас не природа навчила, а ми самі привели себе до цього початку.

 

16. Треба було жити нам, а ми не захотіли.  Взяли, одяглися й наїлися, та в будинок зайшли жити.  Хто нас з вами навчив це все зробити?  Та ми самі.  У кого спитали ми?  Немає таких предків, щоб нас вчили користі.  Всі ми робимо шкідливе таке, в якому не жити.  Зима біліше не може бути, а ми від неї йдемо.  Особливо бояться холоду вчені непідготовлені люди.  Вся теорія біжить, слідом за ними всі інші йдуть.  Самі не знають, куди.

 

17. Чи вони біжать від смерті, чи вони біжать до смерті.  По-своєму видно, не по теоретичній справі.  А по-практичному – до смерті.  Бояться життя, самі лізуть до смерті.  Зброя – природа, заряд теж природний.  А те, у що стріляє, теж природа.  А хто оволодіває, природі нема,  на кого ображатися.  Тільки треба радіти одній практиці.  Вона не однобоко живе.  Вважає, все однаково, що літо, що зима.  Не готуватися зустрічати.

 

18. Зброя не робить, у самозахисті не виходить.  А зустрічатися зустрічається, не боїться природи.  Каже, у неї сил немає на моє бідне таке тіло.  Ні одежину, ні шматка, і дому не треба мати. Треба навчитися жити за рахунок своїх сил.  Це буде найбільша правда, котра теорією не підтримується.  А практика в цьому цвіте, розвиває свої волосся, що й допомагає голові мислити.  Природність все дає, а штучність скасовується.  Те, чого ми робимо, все це для нас добре.

 

19. Але те, чого ми не робили, це для нас усіх погано.  Що робить поганого практика.  Теорія говорить людині: якщо ти не будеш робити, то ти від цього помреш.  А практика бере слово своє, питає.  Якби чоловік не робив, помилився б він чи ні?  На нема й суду нема.  А от на діло кожного чоловіка, люди міркують про нього.  Що нам старий  чоловік історичний приніс?  Свою розвинену на собі смерть через залежність у природі. Незалежність – це є в природі життя.  Що мене такого зберігає?

 

20. У мене немає ганчірки, немає у мене шматка, і також не треба мені дім.  А моє енергійне тіло є, живе за рахунок природи.  Воно не теоретичне, щоб по чужих слідах ходити, і вихід на комусь шукати.  Треба знайти на собі. Це свідоме терпіння.  Своя викладена праця.  Пише, читає, говорить.  Кує, рубає, пиляє.  Співає, танцює, веселиться.  Думає, горює і плаче.  Риє, піднімає, кидає.  Кричить, свистить і махає.  Сидить, їсть і відпочиває.  Чекати, доганяти, нічого не думати.

 

21. А от боротися людині з людиною.  Стріляти рушницею у звіра, шукати по природі.  Ватажком бути в народі, командиром бути над людьми.  Обраним слугою, королем над людьми.  Пастухом пасти тварина.  Вірити правді і неправді.  З природою воювати, але любов розвивати, і сильно сваритися.  Це все робила на людині теоретична залежність.  Вона тільки почала робити, все своє життя безперервно робить.  Щоб свою розпочату справу довелося закінчити, цього в житті не виходило.

 

22. У природі, як джерелі, справам кінця не видно.  Одне робиться, інше починається.  Теорія за це взялася.  Якщо я не буду робити, хто ж буде примушувати.  Час один іде геть, а інший наступає.  А ми, люди всі, у цьому готуємося.  Наша справа – знати природу, коли вона і як приходить, і для чого ці дні прийдуть.  Ми їх чекаємо озброєними, без усякої думки не залишаємося.  Найголовніше в цій справі – наша нерозривна думка.  Для чого ми продумали або чекаємо завтрашній день.  Нас він примусив вчитися, набиратися у себе знання.        

 

23. Диплом даром не дається, предметів багато знає.  Читати – одне вчення, а писати – це інше вчення, рахувати – арифметика.  Словом, даром інженер ніде своє звання не має.  Він на це вчився знанню.  Йому його місце довіряється, він вчений чоловік.  А ось я невчений чоловік, але від природи я залежний.  Мені, як вченому, також треба одяг, їжа і дім.  А без цього всього для нас життя немає.  Ми сильні зі зброєю в руках.  У нас стовідсоткова сміливість по нашій землі ходити, та думати, що думала теорія.     

 

24. У неї розвивався мозок.  Зробити в природі те, що треба, хоч і машину яку завгодно.  Це нам не гаманець з грошима, ціле для нас виробництво.  Особливо скажу про комбайн, або машину, що рубає вугілля.  Хоча беріть сучасний автобус.  Що на білому світі стали ходити, або думати перестали.  Від села до села пустили машину.  Робиться все це конвеєром.  Не встигне хліб дозріти, сонечко відновило погоду. Як люди рухаються табором.  Їм нічого не треба від природи, крім одного у своїй справі, щоб дні прикрасили себе, щоб не було ніякої перешкоди.  Ця машина і по грязі піде, і по дощу буде косити.

 

25. А от зерну не зсипатися.  Для цього ми на колеса поставили свій транспорт, чоловіка навчили оволодіти.  Він у нас на всі свої руки.  Не страшні йому вила з граблями, не те, що гостра лопата.  На базар би пройтися по умовах.  А тут збоку ось і зупинка, нас везуть за гроші.  Раніше цього ми не мали.  Спиш всю ніч, крутишся сміливо.  Не думає хазяїн колоти дрова для того, щоб пекти хліб.  І не думає чоловік, як він готувався до косовиці.  Розберімося, як ставав залежний чоловік на свої довгі ноги, що пробуджують.      

 

26. Не хочу сказати про інших. Знаю добре багатьох, у них навіть ножика не було.  Якби не була в житті введена ручна коса, чим би ми тоді косили хліб у полі?  Та ще яка за здібністю коса.  Одна ріже, а інша жує.  А сили які у чоловіка.  Це тільки вимірюється мотор.  А чоловікові була їжа.  Пам'ятаю, як зараз, в голові.  У сумку клали ложку, хліб із сіллю.  А вода якщо не з бочки, так з колодязя.  Непогана, можна сказати, звичка.  Час прийшов наш, не чийсь.  Видно здалеку по степу, що це мій загін стоїть.  Вже, можна сказати, поспів, треба прикласти сили.     

 

27. А ви ж не свідки цього.  Кінь був, може, і хороший.  А от возу не було, у що запрягати конячку.  А якщо і була у чоловіка, то запитай, як він сіяв цю пайку.  Спасибі треба сказати за віру.  Та такий важкий тоді труд.  Починаєш з осені готуватися.  А у дворі заліза не було, майже все для землі дерев'яне.  А то щоб, як зараз робиться, плащі, що не промокають. Якщо взяти, все добре обдумати, як це все давалося.  Я не скажу, що дуже погано.  Але знаю, один чоловік любитель був дуже близький до агроному.  Але бувалий мужик зі своїм розвиненим господарством, у нього дерева мало.

 

28. Тачанка на ресорах, у котру запрягали трійку.  Та дзвіночок возив пошту від волості і до повіту.  Йому було потрібно запитати, як буде треба легше виходити в полі кукурудзу.  Якщо ви тільки займалися цим, в селянстві працювали, то для тебе і пшениця, і ячмінь дуже туго додавався.  Цьому мужику відповіли, задовольнили його прохання.  Знову ж зупинилися на залізі, та щоб вона була зручна, а гостра, як бритва.  Ми з вами розібралися, без наших рук і ніг нічого в господарстві не додається.      

 

29. А от зараз поділимо ми.  Один легко свою роботу робить, а іншому доводиться важко.  Все це примушують умови.  Я, говорить чоловік, живу в місті, працюю шофером таксі.  Особливо в нашій столиці Москві.  У ній не один вокзал, а багато.  Хто тут живе за правилом, люди які, не такі, як у селі.  Ти знаєш за розкладом, коли і де який поїзд прибуває.  Особливо зараз поїзди і кур'єрські, і пасажирські, і «Стріла».  А нам, шоферам, не до цього.  Ми по порядочку чекаємо пасажира з хорошими його валізами.  Та й ми люди непогані, допомагаємо йому з радістю.

 

30. А ось наше знайомство по дорозі в машині.  Це моє є вчення знати, хто і звідки приїхав, і навіщо він сюди приїхав.  Іншому вкрай треба приїжджати, але інший заїхав марно.  Це буває, і це буває.  Але інше, щоб хороше в нашому житті минулому, ми з вами і не бачили.  А от піднялися на ноги, побачили збоку сусіда. Як він вже бився, бився, але зайва зав'язалася тварина.  Для мене це не таксі, на якому люди їздять усі.  А моє сусідське велике горе, у мене цього немає.  А є поганеньке, про котре не розповідав, але треба буде розповісти.

 

31. І робітника везу, і селянина везу.  І привозив до дому нашу всю інтелігенцію, усіх наших учених привозив.  Розплачувалися порядно.  Але ось такого не зустрічав, щоб він приїхав сюди в Москву, і сказав мені як шоферу свою мету і правду про приїзд.  Як селянин чекає час, або що він зробив у цей час, він ніколи не скаже правду, скаже зовсім неправду.  З десятини зробить гак.  А в гаку є продовження, і велике поповнення.  Це тоді мужик хвалиться своїм зробленим добром.  

 

32. Він нічого ніяк ніде не потребує, все у нього для себе є.  Я ніколи не погоджуся і не повірю, щоб нашому чоловікові залежному було стільки, скільки йому треба.  Це тільки його початок, а кінця свого він не бачить.  Життя його тільки починається.  Це не наша залежність.  А мої сили і воля незалежність.  Каже практика теорії.  У тебе слід нехороший замазаний.  Подивись ти, а що робиш?  Один час радість розвивається, а інший час стоїш, плачеш.  Що ти в природі зробив своєю невідомою залежністю.  Як вона тебе за ніс вела.  Ти у неї був у підпорядкуванні.  Я не бачу твоїх людей.

 

33. Де вони в тебе поділися?  Ти ж теорія, розумний чоловік примусив себе воювати з природою.  А тобі треба, і багато треба.  Це твоє в цьому не порятунок, що ти король у житті.  Я над цим панівна особа.  Природа мати багата, це повітря, це вода, це земля.  Найближчі рідні милі незабутні друзі, з ким можна буде вчитися, і багато можна навчитися.  Це трудитися практично, загартовуватися в природі самому особисто для себе, і також для іншого.  Ось чого треба добитися.

 

34. Не книжника, не фарисея, а простого чоловіка, хворого в цій справі.  Щоб сили волі набиратися, щоб вони були в тебе.  А потім добитися права сіяти зернятком маленьким.  Ми самі звикли хворіти і застуджуватися.  І немає на це Учителя, щоб учити людей.  Хто б сили свої перед усіма поставив, не лікаря і не знахаря – загартовані свої особисто.  Хоче він передати нашому народові, самому ображеному чоловікові, забутому всіма, хворому.

 

35. Такого чоловіка не знайшлося, щоб про це хворіти і сильно думати, як буде треба йому добре допомогти. Щодня боліє, страждає про це.  Просить природу сам, щоб вона ворота відчинила для цієї людини.  Повернула здоров'я назад, що і треба в житті.  Їй сказати спасибі за її турботу, за незалежність, яка допомогла йому.  Людина стала здорова, вже хвороби немає.  Є життя одне, міцне здоров'я. А в тебе, щоб чоловік не жалів енергії.  Це що за твій лозунг, куди ти ведеш зі своїм теоретичним знанням?  

 

36. Щоб купити або продати.  У природі це не продається, а ось у цьому ділі робиться.  Ми, всі люди нашої землі, різні своєї національності.  Без усякого діла не живе ніяка народжена тварина.  Нашому між нами королю, хто зажадав свої сили, поставив їх перед природою.  Він всім про них говорить, навіть в деякий час просить, голівкою низько вклонився.  Йому хочеться у своїй справі жити.  Він дихає в природі своїм створеним запахом.  Відучитися не можна, тільки треба прогресувати, без цього не обійтися.

 

37. Земля, вона землею є, а повітря невмираюче.  Нерозривно воно бурує, ледь чоловікові своє в житті не скаже: що ти робиш?  Він своє зроблене визнає.  Своїм розумом розраховує теоретично один час пожити, та поласувати не погано, а добре.  Це не кругозір.  З вами холодного, поганого не видно.  Однобока сторона всіх наших національностей, вона залежно оточила.  Природа, ти моя дорога мати, підкажи мені зробити всім своє диво.  Люди цьому вірять.                               

 

38. Я ж такий, як усі люди, різниці ніякої.  Дорогу по природі знаю, але не ходжу по ній так, як усі.  Від порога вона крокує, де тільки вона не буває.  А кінець життя приходить, теорія себе завчила.  Практика про це кричить: де люди поділися всі?  Померли самі.  Ні, це наша неправда.  Дорога зовсім не така.  Треба було не вмирати.  Не захотіла теорія, гнала таку практику.  У неї не такі сили, не такий напрям.  До життя, але не смерті.

 

39. Справ немає таких, що любить природа, як є в природі наша людська практика.  Вона не побоялася нічого, в цій справі знайшла для всіх якості.  Їй за зроблене треба сказати велике спасибі.  Вона кинула вірити, чому повірили всі люди. Наша мати їм себе розкрила джерелом площі землі.  І в неї буде вважатися вода, як сила пара.  І повітря, сонце, що нас і примусило надіятися.  Ми всі так думаємо.  Не дасть нам природа наші плоди – ми з колії життя зійдемо.

 

40. Така у нас думка залишається в природі назавжди.  А як же практика, вона теж майстриня шукати для себе найкраще.  Легке, але не важке, як нас примусила теорія на нашій рідній землі.  Чого тільки ми не отримуємо.  Однин-єдиний час, як ми чекаємо його, як якусь особливість.  З маленької квітки і початкового зеленого сходу ми звикли чекати.  Це для нас є хвороба, ми про неї не забуваємо думати.  А от друга догнати треба, він швидко йде.

 

41. А наша справа – дивитися і слухати про його маєток.  Ми звикли заздрити чужому хорошому, але не хочемо дивитися на своє погане, наше з вами невміння.  Сьогодні залишилися в нестатку, та й немає, в кого взяти.  Є, у кого, він не дає.  А без цього всього життя немає.  Болісний наш час.  Хто про це нам сказав.  Може бути, у нашій справі розповіла наша природа.  Та ні, милі наші люди.  По землі проходив час один раз у своєму житті.  Ми, люди всі, бачили, як клімат себе міняв.

 

42. У вас, вчених людей, утворилася маленька думка маленького чоловіка, за вашим визначенням, з ніг до голови примушувати.  Може бути, це розумне дитя і не бажало у себе мати.  Всі в один голос сказали, а навіщо сюди ти приходив.  Не було тоді сонечка, але люди один за одним приходили.  І поряд вони ставали.  Діти маленькі починали.  А ти як доросла людина чекаєш свого часу в житті.  Я сьогодні добре наївся і пристойно до тепла одягнувся.  Тепер би з ким-небудь на кулаки попробувати.

 

43. М'ясоїд на дворі розклався, свої річні свята нам на це діло ввів.  Дивишся на будь-якого господаря, а він зарізав кабана.  Чому йому не хвалитись борщем та звареним шматком м'яса.  Це тільки й буває в році один такий вдалий день. Тобі хочеться попробувати, а у нас такі звичаї в ці дні, що прийшли.  Ми робимо з собою кулачки, нас навчила предки.  А ви знаєте, яка вона є.  Горілку ми знаємо, як голубоньку, вона дає людині апетит на всі його роздуми.  Добре відомі два брати Чівілкіни, Климка і Яким.

 

44. Любили один одного обманювати чим-небудь.  А своєю мовою, в одного була гаркава вимова.  Він завжди що-небудь скаже.  «Знаєш що, брат Климка».  А Клим від Якима менший був, але старший роками.  «Якби ми з тобою були такі, наш яр загатили, і набрали повний води».  А у Якима  Климка запитав, а далі що б було? Яким гаркавлячи йому сказав: «Взяли і розгородили став, і вода, що зібралася, вся пішла на наших рашків стіною.  Нехай би вони нас з тобою знали.  Ато їх не переб'єш кулаками».  Рашки, вони так і залишилися рашками.  

 

45. А от я, колись було пацаном, стояв і дивився.  Мені мою пику розбили до крові, Бердецкий Федот.  А йому руку цю на фронті відірвала природа.  Для чого вона зробила?  Щоб я знав про самого себе.  Я не вчений чоловік, але ватажок соціалізму.  Своєю працею примушував батька хліб везти для того, щоб він був передній.  Я працював в магазині продавцем м'ясної справи в робочому кооперативі. Зроду мій батько не був торговцем, шахтарем в шахті був.  А мене як чужого до чистки представили в 1930 році.  Це добре, що я не він, як думали інші.  Мене відновили.  

 

46. Ні за що був засуджений на два роки.  Порубали одинадцять місяців, був достроково звільнений самим спостережним комітетом, як заслужений у праці.  Чому зараз не зможу.  Якщо моя є правда, вона і буде правдою.  Люди в природі неправі через свій вчинок.  Вони самі взялися за зброю, в природу пішли шукати життя.  Стали направо, наліво валяти.  І на це знайшлася сила в природі людській хоробрості перешкодити.  Наробив чоловік поганого, йому ніхто не завадив.  А раз зробив собі зброю, нею сильно оволодів.

 

47. Проти кого?  Та проти природи.  З чого він її зробив?  З природи.  Став зустрічаючого вбивати.  Навіщо, запитаєте ви у нього? Він особисто бажав.  Іванов говорить нам усім.  Якщо я не роблю, і не вбиваю.  Нехай мені природа покаже.  Я залежність людську в природі зовсім не визнаю, і не хочу нею користуватися.  Ви вчені люди, бачите, що я вашого не потребую.  І не хочу, щоб природа мала.  Ви люди нехороші: правду бачите, а мовчите.  Це добре, що він винен.  А якщо не винен, що тоді скажете.

 

48. Хіба в природі бувають такі, як Іванов.  Це одна одиниця в житті.  За це все ми його визнали, за своїм висновком, хворим.  Ходить, по холоду терпить.  Якби йому не було холодно, тоді б справа була інша.  А то Іванов чує сильніше від нас у тисячу раз.  Він не хоче однобоким бути.  А ось саме його кругозір.  Хіба не видна теорія наша всіх в природі людей.  Ми хочемо горнутися до тепла, і до доброго діла.  А щоб ми отримали користь, цього ми не бачимо.  Наша справа – треба ховатися.  Від кого, питається?

 

49. Від природи, від матері, хто нас усіх народив.  Кому ми з вами треба, як не повітрю, воді й землі.  А ми зробили джерелом, надра відкрили, ввели промисли.  А землі не даємо спокою.  Нам треба одяг, їжу ми придбаваємо.  А дім для життя будуємо для того, щоб у ньому померти.  Що ми робимо самі.  Ми це все руками зробили, ногами принесли, сховали в своєму будинку.  Хто нам за цю справу пробачить, якщо від нас природа терпить?  Ми ж робимо теоретично.  Хвалимо самі себе, що ми цього добилися.

 

50. Нас з вами умови примусили, залежність оточила.  Ми з вами не стали жити без політики й економіки, ми по-своєму стали жити.  Нас ніхто не вчив, як тільки самі це зробили.  І в цій справі сильно помилилися.  Стали їжею задовольнятися й одягом одягатися, а в домі щодня жити. Вже людини залежність, що й примусило тіло застуджуватися і хворіти.  Незалежністю займається в природі один Іванов.  Він не бореться і не воює, і не захищає сам себе в природі.

 

51. На весь свій голос кричить.  Що ми робимо з природою?  А всі мовчать, стоять, як їх це не стосується.  Їх розвинена залежність, в якій вони теоретично навчаються, щоб у природі взяти все.  Беріть, як хочете.  Не знайдете того, що практика.  А от втрачати втратите.  У вас ваше все нездоров'я.  Ви б хотіли зробитися над землею Богом, але цього ми не заслужили. А робимося ділки, створюємо картину, дивимося, як на бувальщину.  А от не скажемо теоретично про самого себе особисто, що буде з вами.                       

 

52. Як ми хочемо, щоб сьогодні, як не вчора, і їсти, і одягатися.  Та в дім зайти, у ньому жити.  А здоров'я не буде, цього не хотіли, зробити не зможемо.  Не вміємо, і не бажаємо.  Всьому діло природа.  День за днем проходить.  А робити все доводиться те ж саме.  Що вчора, те ж саме і сьогодні.  Вранці сходило сонце, а якось тепло не було.  Для всіх людей було недобре.  Одягатися доводилося тепліше, а наїдатися ситніше, але зручність була в будинку.

 

53. Це не в кожного є.  Руки індивідуальні, а ноги довгі, що будять, нам не дали того, що треба.  Чому не всі веселяться і не всі плачуть?  Треба душі і серця від природи добитися, щоб нам не було важко, а щоб було легко.  Треба народжуватися всім, треба не вчитися індивідуально, і зі своїм знанням не йти.  Не забувати свого друга.  Треба на місці не сидіти.  Писати треба людям про природу, про дві сторони.  Однобокими не бути, а світоглядними.

 

54. Чому ми не визнаємо чистий природний холод?  Краще нам усім тепло, воно нам дає прибуток.  Ми в цьому ділі працюємо все літо, що проходить.  Починаємо з весни з маленької квітки, з зелених густих сходів, що радує людину.  Велика надія на все те, що мають усі.  А чого чоловік не готує.  Він старається, що найголовніше, хліб на землі виростити.  Що й готували багато віків через форму, що проходить.  Весь час людину це не задовольняло.

 

55. Ми добре знаємо, і робимо ще краще.  А от не виходить у нас.  Ми б ніколи не замінили один час, що прийшов, на інший який-небудь.  Нас він жене.  Ми з вами поспішаємо жити, нас наша продукція підганяє.  Ми час тримаємо.  Прийшла весна, теплі дні, ми стараємося зернятка посіяти, щоб раніше, краще зробити.  Якщо є в тебе на це сили, ти робиш в день те, що рік годує.  Твоя думка не спить, і не стоїть на місці, а лазить по природі.               

 

56. Зерно даремно не сіяли, сходи так не сходили.  Без дощу нічого не росло.  Сонечко не завжди буде треба, а різна погода в моді.  Стихію не потребують, а прибуток свій очікують, готуються весь час, роблять собі інструмент. Про  природу не забувають, маленьку зміну чують на користь свого врожаю.  Як хочеться працювати на прибуток.  Людина робить і думає.  Але от рідко, а буває, не отримує того, що треба.  Наче й сили є, і все добре робиться, і природа, як природа.

 

57. А от цього року такого щастя немає, як людина хотіла.  Особливо у нас в колективі добре працювати при здоров'ї в будь-якому труді.  Але от коли завадить що-небудь у природі, особливо в урожаї якого-небудь насіння.  Природа не дасть вологи, а посуха не красить всіх.  Люди не так розмовляють, у них не така дорога.  Бідність попереду.  А коли нема, і ніде взяти, людина губиться, і теорія не придумає.  Особливо зараз в цей час ворог прогресує всередині.

 

58. У нас робиться злодійство і вбивство.  Хто в цій справі винен, і теорія не підкаже.  А є вчення в природі, чим хвалитися, особливо чоловіком, не теоретичним, а практичним.  У нас в людях будь-якої національності своя держава, маленьке і велике власницьке господарство.  У ньому обов'язково якийсь нестаток.  У одного одне, а в іншого інше, чогось людина потребує.  Таких господарств немає, щоб нічого чоловік не потребував.  Своєї краси або вміння, і тоді незадоволений.

 

59. А щоб для цього була природа хороша, кожен свій день вона підносить якесь діло, а його треба буде зробити.  Все робиться за розвиненою кишенею. Я, каже англієць Пуссель, директор російсько-англо-французького товариства в Росії.  Новий хімічний завод перексиліновий побудував.  Заради російсько-німецької війни виробляли шнідіріт.  Якраз при комісії ми хотіли цю будівля розширювати, велика потреба була.  А до мене дівчина полячка звернулася зі сльозами.  Вона хотіла практичного чоловіка видалити з життя.

 

60. А раз надійшла скарга, Пусселю робити було нічого, крім треба руського прогнати.  Дає свою команду французу Емілю розрахувати Іванова.  Ніхто не став допомагати.  За що, і як, цим самим ділом програли права всі.  Знайшлися на це більшовики.  А хіба це не зброя.  Без усякої техніки, а фізичним явищем прокладає одну для всіх дорогу невмирущу за рахунок єства.  Загартування-тренування вчить практично, але не теоретично.

 

61. Я, говорить Іванов, нікого в своєму житті не проганяв.  А навпаки, прошу слідом такою людиною зробитися, щоб ображеному, хворому, всіма забутому чоловікові допомогти.  А ображений не може бути від вмираючого чоловіка.  Це треба буде змінити вічно розвинений потік.  Моя практика доводить, що є можливість через чисте повітря, через вдих і видих, через снігове пробудження нервової центральній частині мозку.  Що якщо тільки живиться або реально робить.  Це все буде завойовано через роботу свою, котра буде треба нам, усім людям, що живуть.   

 

62. Хто перемінить цю дорогу?  Визнаєте ці сили, цю можливість чоловіка.  Він практично зробив.  Був на фронті, сидів у секреті вночі, але ворога не бачив.  Була команда дана, що німець наступати буде. Відставив, не пішов.  Був наказ: ми повинні на німця наступати – і не стали робити.  Зняли з фронту, пішли в тил для смирення генерала Каледіна.  І цієї справи не довелося робити.

 

63. А як думалося мені, що більшовики очолять, так воно і вийшло.  Я був на боці ображених, а ображений був трудяга, робітник, селянин бідняк.  Я виходець у цьому.  Ніколи не погоджуся з тим, що неможливо буде зробити того, що ми не знаємо, що робити.  Щоб була користь від зробленої справи. Загартування-тренування наука, вона зробила чоловіка Іванова незалежним для того, щоб змінити на людині життєву форму, прибрати від нього залежність.

 

64. Цього не хоче бачити наша теорія, не погоджується з практикою.  У теорії довіри немає, боїться залишатися без усякого зброї, без усякої техніки.  Як же добилася практика?  Вона ні в кого не просила допомоги, сама все робила, добилася цього всього.  Їй треба повірити, і підтримати її вчення.  Вчення не вчить індивідуально для місця і для засобів.  У незалежності місць вистачить. Природа на цю справу багата, вона любить всіх тих людей, хто любить її.

 

65. У неї є для цього все.  Якщо хочеш зробитися таким, як Іванов, хіба буде не можна цього в житті зробити.  Хто не людина життя, хто не чекає у себе хорошого теплого дня, особливо очікували весну.  Та ще той час, коли люди виїжджають в степ.  Їм було треба їхати.  Всю зиму безперервно продумали про це, треба було не зівати.  Ще сонечко не зійшло.  Природа не змогла зупинити хазяйські всі сили, котрі зробив чоловік, кому довелося досягти.

 

66. І природа на це готова, не стала заважати справі, пропустила ближче до землі.  Вона під снігом пролежала, обгороджена була.  Вимагає руки людини, ступає по ній ногами.  А думає про це щастя.  До природи прийшли люди на її створений фронт, і стали розумом стріляти.  Не треба було робити, та діватися нікуди.  Зима не хотіла лежати, а літо приходило близько.  Якщо не вкинеш зернятка, не буде, на що дивитися.  І не буде, чого робити.  А то де цей урожай.  Для тебе думка одна.

 

67. Люди ми такі, як і всі, чекали цей наш час, в чому свої сили індивідуально з думкою представили.  Для нас є це все.  Ми з вами нічого не знаємо, а що з цього всього вийде.  У нас з вами така справа, обов'язково повинні робити.  Ми залишаємо позаду свій поріг.  Не хотіли з ним розлучатися так, як розлучилися всі наші колишні предки.  Я і всі інші без цієї справи не зможемо жити.  А в природі є, про що не говорити і не робити, а у себе особисто сприймати.  На гострий рожен не лізти.  

 

68. Природою не торгувати, рахуватися з кожним на місці.  Без участі самої природи нічого доброго не зробиш.  А день прийшов до нього.  Учора всі приготувалися для того, щоб робити те, чого ти щорічно і завжди своїм трудом закладав.  На ногах фізично не легко, а важко.  Треба було робити вдвох.  А хазяїну любителю не спати, з місця одного в інше бігати.  Як же, прийшов той день, який нам потрібен на весь попередній рік.  Ми від цієї справи залежні.  Не будемо самі себе рвати, у нас з вами нічого не буде.

 

69. Мене природа жаліє, не вчить нас цьому.  Ми не хотіли самі йти по дорозі, разом з близьким рідним другом вклалися.  Це велика твоя фізична робота потім тебе оточує.  У свій віз не порожній запрягати свою улюблену конячку.  А потім кажеш, щоб тобі в цьому допоміг.  Але машина моторна, і та без асфальту не піде.  А конячка не одна, їх дві.  Господар їх вагою забезпечив.  А їм важко, неможливо, господар не підготовлений цьому безсиллю так вірити.  Він сили прикладає на тваринне тягло.

 

70. А до самого місця бездоріжжя, не одна верста лежить.  І по приїзду на місце не ложкою сьорбати борщ, а треба на ногах без відпочинку. Назад та вперед, не порожній мішок цілий, насипаєш пудів три зерна.  І набираєш у жменю, направо і наліво.  Щоб зернятка не лягали багато в одну купу.  Це не одна перед ним робота. Розпрягти поспішаєш, і запрягти поспішаєш.  А їсти не забув.  І коли в цій справі для тебе не матір'ю рідною робиться, а за твоє все мачухою.

 

71. Ти не входиш в стан.  Не самому собі особисто, а іншому своє показував.  Це не по паперу писати, а плугом залізним орати.  А бороною, залізними зубками оранку розгортати.  Робити з неї грядку для швидкого сходу, щоб чоловік радів майбутньому труду в збиранні.  Він це не знає, що його руки зі своєю ручною косою не раз фізично будуть махати. Діло все стоїть від здоров'я. А здоров'я дає природа не в труді, а в спокої.  У людини думка не стоїть на одному місці, а бігає одна за одною.

 

72. То треба їхати в степ, а також приїжджати зі степу.  Якщо один працівник про себе буде думати, про тварину буде забувати, діла ніякого не зробить.  А самому не доводиться до чистої білизни роздягатися.  Може бути, і не робив це, так саме життя примушувало. Не потопаєш – не будеш їсти.  Так і ми, господарі всі, не будеш знати про час, в який день і що будеш робити.  У головах під подушкою, лягаєш спати з роботи, і встаєш ти з нею.  Тому нам потрібна і необхідна весна.

 

73. І також треба літо, без якого нічого не дозріє.  А осінь нам треба сонячна суха, ясна для збирання.  А от взимку ніхто з нас, теоретиків, не любить її холод, морозне діло.  Кому треба пристосуватися.  Особливо ноги взути, на голову шапку надіти.  А штани на ноги натягнути, і сорочку з пальтом на свої плечі надіти.  Вся людська система від предків, форма є одна для всіх.  Чин, людське звання, гордість перед усіма, і небажання своє, щоб іншому допомогти.

 

74. Це допомагати машиною, але не своїми руками.  Командувати можна вченому теоретику.  Більше надіятися на силу, на режим, законне явище.  Живеш у суспільстві – каркай.  Що люди роблять, те і ти роби.  Люди всі залежні, і ти ж залежний.  Людина в природі буває щодня залежною у своєму належному житті. І навесні кланяється щодня, і влітку треба кланятися.  І приходить осінь, теж треба не одному дню кланятися.  А в тижні буває шість днів, їх люди назвали різними за свою всю роботу.

 

75. У тебе, як людини, на кожен день, що прийшов, сили свої особисто приготовлено.  Кожне діло обдумано для тебе, лише б нікуди не подівся.  Цей тижневий понеділок ми зустрічаємо дуже важко.  А от вівторок другий день, за нашою повсякчасної звичкою, ми теж йому не буваємо раді.  Справу робимо, а час сам собою йде.  Дивишся по природі, десь взялася наша середу.  Ми її ніколи не проходимо так обов'язково третій днем у тижні цьому.  Проводимо, як він до нас прийшов.

 

76. Ми його ніколи не чекали.  А щоб нічого не робити, залежна людина ні в якому дні не зможе.  Сонечко для цього зійшло, і щодня свої промені поширює, це його вже таке діло.  Хоч на скільки-небудь, але коротше буває, або день подовжується.  А коли ми з вами дочекалися четверга, це вже інше.  Друга половина почалася, у нас стала спускатися.  Не встиг глянути на все: десь взялася п'ятниця.  Вона така введена за релігійним переконанням, як і середа пісна скромна.

 

77. Віруючим людям не можна буде їсти.  А субота є субота, найдобріший і останній день.  Люди добрі миють руки, і говорять про весь цей тиждень.  «Слава тобі, Господи».  Проскочив у праці цей тиждень.  А на носі в усіх завтра наше свято неділя, у ньому кожна людина відпочиває.  Люди, віруючі в Бога, моляться, ходять до церкви за звичаєм.  Але тому, хто не вірить цьому, чим доводиться зайнятися, крім сну.  Залежність така, у неї не те, так інше, а знайдеться в природі.

 

78. Цей день вважається іншим.  І одяг готується не такий, і їжа вариться інша.  Та й люди вільно дихають.  А от різні веселощі молодь наша не забуває.  У них своя мода, а у нас своя.  Про те, що робилося, не забути.  Вже ми пропрацювали, історія залишилася позаду.  А ось інша на носі після нашого свята неділі.  Який він добрий для всіх людей.  І старі, і малі йому радіють.  А ось всі дні тижня не такі, і повітря навіть інше.  Люди себе почувають розв'язаними.  Але про свій залежний час не забувають слідом бігти.

 

79. Ще сонечко не сходило.  Господар своєї оранки зі своєю зброєю готується.  Весь день на своїх ногах, без радісної думки не буває. Не будеш робити, не будеш думати – інтересу в житті ніякого.  Дні нашого брата женуть, щоб ми від них бігли.  Куди йдуть, самі не знають.  По всьому минулому видно, ми з вами не йдемо, а наближаємося щодня.  Питають, до кого наближаємося, крім смерті?  Наша залежність веде, а справи примушують робити щодня в будні.                     

 

80. Один день за сім днів буває не таким, як усі.  Його не бачиш, як він проходить.  А ось ці тижні попереду, один кінчається, інший починається.  Залежність наша така, ми її самі побудували, і разом по землі крокуємо.  А як час біг, він не зупинявся між нами, окремі дні й тижні з місяцями.  Так же само проходить рік.  Ми з вами, люди, не бачимо, як воно по природі відбувалося.  Весь свій час біжимо і біжимо.  Хочемо свого товариша по життю догнати і порівнятися, це не мета.  А ось така мета народжується у нас у кожної чоловіка: краще від усіх одягнутися, убратися цікавіше.

 

81. І хвалитися між людьми.  Нехай, мовляв, отакі дивляться.  А я в цьому добився, виграв, не спав, а працював.  Так мені в цих днях щастило.  Я не придивлявся до іншого.  Як наше сонечко сходило, не ворожив над собою, чи буде сьогодні погода кліматична хороша, або на сьогодні яке здоров'я.  Моя діло – брати лопатку гостру або грабарку, і з місця одного в інше кидати.  Що буде з цієї справи?  Господар копає фундамент.  Він би нас не наймав, якби не було, за що.  Гроші людину роблять багатою, грошей не має бідняк.    

 

82. У нього розвивається не те, що має багач.  У нього щорічно пуди зерна в запасі залишаються.  А сила є, на чому поїхати на базар, продати борошно, молоте на млині.  Кажуть так предки мужику.  Зерно маєш зайве – заводь і вигодовуй кабанів.  Гроші завелись – будуй млин.  Часу в природі вистачає.  Здоров'ям своїм хвалишся.  Але про життя своє не забувай. Зробився багачем – добивайся робитися ще кращим.  Але не уступай іншим.  Що ти не зможеш зробитися культурним мужиком, це твоя буде справа.

 

83. Гроші не тримай в кишені.  Роби на них будь-яку справу, щоб гроші придбавали гроші.  Будеш легко жити, як і кожна людина цього в цих днях добивається.  Своєю рукою змайстрував, зробив цю хорошу річ.  Вивіз на базар, поставив.  А доброму господареві в природі хіба не сподобається пила з хорошою зручністю, гостра, як змія.  Нею тільки треба пиляти вдвох.  Що ми нею за день тільки не робимо з цього всього дерева.  Будуються житлові будинки.  І також створюються міста, в яких наші люди живуть ремісничі.  Будують собі, і також іншому.

 

84. Допомога сільським господарствам треба. Не сохою орати землю, як ми нею весь час користувалися.  А тепер ми господарі землі, і господарі виробництва.  Самі відтворюємо, і будемо самі користуватися.  У нас чого тільки немає.  Вся сила з нами всієї техніки.  Але немає одного з усіх, щоб були перед природою заслуги.  Всі ми зробили.  Але одного у нас немає – вміння зберегти від природи тіло, щоб на тіло не накидався наш найлютіший ворог.  Це ракове захворювання, котре мучить людину.   

 

85. А злодій чужого добра.  Ти імуща особа людина, маєш свої зароблені гроші.  Це твоє власне добро, а на нього накинувся інший народжений, новий небувалий.  А от щоб дати неімущому, таких людей не народжувалося.  А з кишені тягали, і будуть тягати.  Наша незадоволеність.  А вбивство людиною людини.  Ми за цю справу і не бралися, щоб між природою і людиною була укладена дружба.  Практика малює на цю справу свою незалежну в природі перемогу.

 

86. Моя Перемога.  Я самородок у своїй справі.  Загартування – джерело.  Я один труджуся на благо всім здоров'я. У природі вчуся практично, хвалюся перед усіма.  Правду хочеться сказати про самозбереження своєї клітки.  Серце моє загартоване здорове 25-річної людини.  А вихід мій у світлі.  Не боюсь я ворога, не лякаюсь нічого, навіть своєї смерті.  Якби цього не було, не було мого життя. Чоловік я землі, дихаю сильно, але кажу не про диво, а фізичне природне явище.  Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження. Про нервову центральну частину мозку.  Люблю і вболіваю за хворого, не забуваю, душу його знаю.

 

87. Хочу допомогти, через свої руки струмом убиваю біль.  Це нам не слова говорять, а робиться все ділом.  Пише  рукою Владика, ніколи про це не забути, дуже справедливе.  А просьба яка?  Мене треба просити – будеш завжди здоровим.  Кому це не треба, юнакові молодому?  Та ні.  Шановні ви, це світове значення.  Нам треба всім любити велику нашу природу.  Не мовчати словами, а говорити треба правду.  Не відіграє ролі хвороба над людиною, а відіграє ролі людина над хворобою.

 

88. Нам з вами треба вчитися, розуміти моє вчення, щоб більше не попадати у в'язницю, і не лягати в нашу лікарню.  Живіть вільно, не лізьте на рожен.  Вам велика слава любити самих себе.  Низько головкою кланяйся, ввічливість свою представляй.  Ех ти життя моє важке для всіх.  Зрозумійте моє терпіння, а серце своє загартуйте.  Любі мої люди, гляньте на сонце.  Ви побачите правду, своє одужання.  Бути таким, як приготувала природа.  Переможець природи і Учитель народу. Мийте ноги щодня вранці і ввечері холодною водою по коліна, краще було б обливати все тіло.  А людей зустрічати старих, дорослих і малих наших людей, з ними треба вітатися.

 

89. Їх не вважай чужими, а близькими рідними своїми.  Буде обом сторонам добре.  А ось бідного шукати доведеться особисто самому імущому, сильному чоловікові.  Треба добре пізнати, чи потребує він допомоги, і як, і якої допомоги.  Якщо він потребує, йому треба дати зі словами, даремно гроші не роздають: «Я даю ці гроші цьому нашому чоловікові для того, щоб більше я не хворів». І без усякого йому віддай. Даремно ніколи не пройде, а тільки отримаєш хороше.

 

90. Четверте в системі. А в цій системі 42 години не їсти і не пити, свідоме терпіння. У п'ятницю поїж ввечері в 6 годин, і до неділі до 12 годин дня, всю суботу не вживати нічого. А коли сідати їсти, то треба вдих і видих, з висоти тягнути треба через гортань. Тягни повітря і проси Учителя: «Учителю, дай мені здоров'я». Це кожну суботу твоє свято, в тиждень раз будеш робити. А п'яте. На землю не плювати і не харкати, не пити ніякого вина, і не палити тютюн. Це все заслуги людини між нами і природою.

 

91. Війна, боротьба з природою ніколи через це не буде. Тільки з любов'ю робити кожному нашому чоловікові, любителю свого життя, наше для всіх здоров'я. Здоров'я залежний чоловік ніколи в теорії не отримає. Особа, що пішла від іншого, хвалиться своїм чином, за своїм розумом отримує кошти. Це буде перед всіма не виграш, а програш у житті. За гроші здоров'я не купують. А розум примушує людину, нервова мозкова хвороба. Серце не виходжене, а хворе, зовсім непридатне до подальшого продовження. Людина без серця непридатна.

 

92. Скільки не грали пісень, і не танцювали ногами, але щоб була користь для тіла людини. Чоловік залежний користі ні в навчанні, ні в праці не отримував, а легко в природі втрачав. Тому теорія і кричить на весь свій голос. 1965 рік технічно розвивався, ліз зі своїм розумом, і даремно. Чого тільки чоловік не бачив і чого він не зустрічав. Діло всіляке робив не кому-небудь особисто, а собі зручне і швидке. Здавалося б, не треба нічого. А от ворог був у всіх напрямках. Ми його не можемо пізнати своїм теоретичним пізнанням.

 

93. Природа вся наша, а не зможе чоловік позбутися злочину і вбивства. Та не думати про чуже, і не втрачати своє особисте здоров'я, як було. Нестаток у нас, усіх людей. Щоб ми з вами зробили те діло, котре нам з вами допомогло позбутися цього всього нестатку. Треба чоловіка практичного пекельного терпіння знайти між нами, і ним як Учителем хвалитися. Його вчення загартування-тренування заслуги перед природою. Вона бачить його практичні якості, їх на ньому зберігає. У нього серце 25-річної людини, а самому 67 років вже зрівнялося.

 

94. Втоми не буває. Теорія є безсила, але практика випередила. 7 листопада 1965 року, неділя. Якби кому-небудь запропонували це терпіння. Можна сказати, не було 2 години з половиною назад, вперед проходив. Як ви, читачу, думаєте, невже я практичний злочинець? Літо все безперервно проходило між нами. Чого тільки наш кожен день для нашого захищеного тіла показував у єстві. А я, Іванов, жодного дня сам собою не пропустив. Хай скаже персонал, як я свою швидкість люблю в природі.                   

 

95. Ніхто з усіх попереду мене не займе своє місце. А місце це не обгороджене, клімат у природі зимовий. А ми не знаємо так природу, як пізнав її Іванов. Все літо цей важкий час з голови не викидав. Залишав дні літнього спекотного часу. І були, як навмисне, мої любительські холодні дні. Я їх зустрічав з душею, і проводжав я їх з серцем. Про це нікому не говорив. Та й кому тут поскаржишся, якщо твоє не підтримується ніким ніякими днями. Нехай це літо, про нього наче й розповіді не знайдеш.

 

96. Моя для вас незалежність, вона показала всі літні дні, з якими довелося разом і однаково. Жива і природна система, яка робила цим, щоб не боятися нічого, ніякого ворога для тіла. Літо недарма ніякого дня не підіслало і не прибрало, щоб чим-небудь перешкодити. А навпаки, вчила, як буде сприйняти клімат і зміну. Ніхто так не думав, і не гадав хто-небудь із залежних озброєних людей. А Іванов брав на себе, і бере зараз цю знижену температуру, що наступає.             

 

97. Чоловік клав надію на взуття, на шапку і на теплий одяг. Це його була кінцева і невід’ємна радість. Сніг лягав для проби в жовтні місяці. А мороз сягав до 13 градусів нижче нуля 25 жовтня в понеділок. А я, Іванов, своїм тілом зустрів його сили. Нікого в житті, щоб за цих обставин кому-небудь і за що-небудь погодитися. Я це діло не роблю собі. Того чоловіка немає, і він ще не народжувався, щоб Іванова підтримати.

 

98. Він був, він і залишився один. Це чоловік наш, він віддався сам собою. У природі робить діло те, від чого робиться нашому чоловікові легко, зручно і добре. Я ніколи не скажу погано. Моя робота над собою між нами проходила. Всі люди бачив, як я сам себе літо готував. Жодного дня без усякої уваги не залишив. Природа є друг наш, з ким треба один час дружити. А ми з вами це не вводимо, а вчинок свій показуємо для природи нехороший.

 

99. Скажіть мені, будь ласка, для чого ви вчилися теоретично? Щоб знати. Ви узнали нашого ворога. Навіщо чоловік зробилася між нами злочинець? Ми не старі минулі люди, нові господарі природи. Кому і хто давав право вбивати життєвого чоловіка? Ви ж каталися на санчатах, і на гору їх везіть з любов'ю. Хто вам як вченому допоміг стати на своє місце. Хіба ви не бачили одного свого близького по дитинству. Ви хіба не розбиралися з цим, чому не всі вчені, а окремі люди командують? Не просять людину, а примушують?        

 

100. Хіба ви визнали. Це нормальність є у матері в утробі дитя вбити? Чий це між нами фронт, кому мати народжує дитя? Нам, нашій державі. Навіщо зобов'язали матір 20 років на утриманні держати? Ви ж розпорядники коштів. Не думайте про своїх діток, що вони у вас виховуються так, як вам хочеться. Природу не обдуриш. Ваше дитя не отримає хорошого, а хуліган зробиться. Тому можна пробачити, хто на бідному утриманні. А ось тому непростимо, хто у себе має засоби.

 

101.Он ж забезпечений всією матеріальністю. Здавалося, йому не треба робити, він зробив це. Ви ж учений не наш чоловік, пішов від нас своїм знанням. Ми тобі довірилися, дали любительське місце. А ти забув про свого друга, не став себе вважати, і про правду в природі сказати. Що роблю – це добре. Але що я не роблю – це погано. Забув своїм підлеглим свою ввічливість представити. І їх попросити, щоб вони моє командування не робили і не слухали, бо моє все для них важке.

 

102. Моя справа для них є одна для всіх. Нездоров'я – слухатися поганому. Яке б не було діло, його треба буде робити. А в ділі будь-якому можна помилятися. Хіба це свобода життя – лізти на рожен своїм серцем? Помиляється чоловік. Хто може навчитися цьому? Та ніхто. Всі люди такі, крім одного Іванова. Він незалежний чоловік, а ми всі залежні люди. Без усякого зброї побоїмося в ліс піти через лютого звіра. Він з'їдає людину за якусь особливість?       

 

103. За погане, за природне. Що ти вперед зробив природі, поїв природне. Ти пахнеш тим, за що тебе природа з'їсть. А ось Іванов не чіпає, живий факт на ньому. Його зберігає охорона за його доброту. Він пише, своє природне доводить. Але йому не вірять, що він є Бог Землі. Ми впевнені сказати, що він у нас закінчить своє життя так, як всі вмирають. Якби він жив залежно в природі, то справа була інша. На все народжуються сили, так це не буде, обов'язково щось буде.

 

104. Помирати ця справа не буде. Людина знайдеться, зацікавиться цією справою. Незалежність так не буде, свої сили прищепить. Це треба буде терпіти. Теорія помре від цього діла, їй все одно вмирати. А от якщо практика свого доб'ється в житті, теорії змінить плюс, а буде вона з мінусом. Її вчення себе не виправдало. Це розвиток технічний, але не природний фізичний, а озброєння. Природою зброю зробив чоловік з природної сировини.  

 

105. Чоловік став стріляти, він же оволодів цим сам. Убив Голіафа Давид чим? Та камінчиком, холодною зброєю. Сам між нами всіма царем з пастуха заробив стати. А як же не заробить перед усією природою Іванов, він же дав ворогові відсіч. Ніхто цього не робить, бояться всі природи. Ховаються від неї, вважають природу ворогом. Вона всіх нас турбує, застуджує, створює захворювання. Чому Іванов не отримує? Хіба це порядок між нами і природою.

 

106. Чоловік свідомо робить. А йому нав'язали хворобу, і тримають у лікарні хворим. Які ми з вами вчені, якщо не віримо чоловікові живому. Нашому руському практичного чоловікові, хто не сидить на місці. А як бігає по природі. Після свята 8 листопада на землю лягла сніжна крупа, м'яка, біліше не може бути. Я дві години десять хвилин своїм тілом протерпів. Ви думаєте, що мені не холодно, або скажете, мені не погано. Я ж породжую у себе сили, все літо безперервно не зупинявся на ногах. Даремно зроду не сяду.

 

107. А в цю саму хвилину надмірно думаю. Згадую минуле, як мені в цю голову прийшло, і що я спочатку отримав. Я найменшу людину від великого розвиненого крику своїми руками заспокоїв. Люди, що сиділи на своїх місцях, вони сказали в один голос так: у цій людині є щось. Я цей випадок не забув. Рак – це серйозна біль. Ворог людського життя лише б напав на тіло, життя далі не дає. З'їсть моментально. Не знайшлося чоловіка, крім одного мене.

 

108. Я цьому ділу претендент, знайшов у природі засоби. Упросив природу своєю вмілою просьбою, котра допомогла мені цього ворогові дати відсіч. Незалежність у природі моє тіло навчила, дала можливість просуватися у природі не штучною, а природною стороною без усякої зброї. Теорія технічна не треба, а практика потрібна. Діло її важке, а згодом хороше. Було б погано, рак свої сили не здав. А то пішов з тіла сам.

 

109. У цієї хвороби народилося силам у природі безсилля. І різні злочини пішли через вчення незалежності, котре  оточило чоловіка. Він у нас один є такий. Йому все мати те, що мають і всі люди – це для нього злочин, із злочинів злочин. Взявся за гуж – говори, він не дужий. 1933 рік, мені було 35 років віку мого. Я цю систему взяв і робив. Де тільки не буваю у своєму минулому, і чого тільки там не бачу.                 

 

110. Я повторюю своє життя, як вона мені давалася, і дається мені зараз. Немає такої людини ні в них, ні в нас, щоб тілом зважитися піти на злочин свого в природі життя, що я роблю собі або майбутньому поколінню. Я маю вік 67 років. А яка моя є любов до цього розпочатого мною життя. Хочеться вчених попросити своєю просьбою, щоб вони звернули увагу. Що я роблю, це для них таємниця є, а для мене є істина.

 

111. Ніякої такої таємниці, як одна є загартування-тренування наука. Вона і раніше була, і зараз вона є. І буде вона надалі, якщо ми нею будемо займатися. І почнемо робити так, як займається весь час наш руський чоловік Іванов Порфирій Корнійович. Ах як молодість моя, жаліти доводиться її. Я того не роблю, що роблять усі. Моя робота дуже страшна, вона для всіх зі своєю справою нікуди не придатна.

 

112. А ось для мене, Іванова, дух моєї радості.  Я 8-го листопада теж, щоб не боятися природи, і не готувати себе.  Я без цього ніколи не залишався.  Де ще був зимовий час, а мені здавалося, я по ньому ходжу, і мені було холодно.  А на дворі ще осінь не починалася, серпень був на порозі, сама цукрова погода.  А у мене немає, немає, і проскочить така думка по тілу недурна.  Теоретики всі схильні до теплого дня.  А от від холодної пори процвітала практика.  Ну що ж поробиш тепер, особливо мені такому, що взяв цю справу.

 

113. Без усякого ти не візьмеш, треба буде попрацювати.  Надворі температура не літня, щоб сонечко тягнуло.  Зимова пора, холодно.  Я так відповів сестрі Тоні на її питання: чи холодно мені.  Або вона хотіла знати, замерз я чи ні.  Я їй сказав: тобі одягненій холодно тут бути.  А мені такому роздягнутому, я говорю, мені дуже холодно.  Чую, мене оточує він.  Але що тепер будемо робити, якщо мене зародила матір багата природа.    

 

114. А в природі, бачиш, скільки ходять по своїх слідах.  У них їхня думку, але не моя.  Для них страшно, по-їхньому, так жити, як живу цей час я.  З ким тільки не доводилося по шляху зустрітися, обов'язково торкнеться він.  Йому мого вчинку шкода.  Але що ж зробити мені такому, як я між усіма народився.  У мене на це повинно щастя цього часу, що прийшов.  На це діло, що я роблю, ні один чоловік не згодний.  Краще в залежності жити, ніж незалежним бути. В залежності вмирає наш чоловік, а в незалежності живе.

 

115. Краще, по-їхньому, нам треба вмирати.  Так люди цієї ери між собою розмовляють.  А от робити в природі не доводиться нікому.  Хоча, за новим викладом справ, дуже багато додалося, більше всього стало інше. У житті людському навчилися робити техніку.  Вона треба була в природі, особливо в перебудові сільського господарства, на котре звернула увагу останнім часом теорія.  Від кустарного, фізичного труда стали йти.

 

116. А тут, можна сказати, земля багато примусила, щоб через неї наука більше брала на себе ініціативу вирощувати те, що потрібно.  Людина стала не та, котру ми колись бачили.  Раніше наша відсталість.  Ми, можна сказати, не вміли жити.  Земля була, і достатньо, а от у посіві не виходило.  Та у нас не було того, що треба.  Ми зі своєю власністю з ранку і до самого вечора на своїх ногах ходили. А прийде вечір, по убору твоєму ти не знаходиш свого місця.  Більше не на голову хапаєш, що легше зробити.

 

117. А все брався за все руками.  Сну доброго не виходило.  Та де ти там отримаєш, якщо при хорошому господарстві тебе особливо цікавило сусіда свого обігнати чим-небудь треба.  Проклята така звичка, вона у церкви прищеплена.  Помирає наш односельчанин, але не багатий, а бідний. Їм треба сказати про смерть.  Вони добре знають його, але от свій вчинок змінити ніяк не хочуть.  Від бідного мало попадало.  Люди в цій справі живі, їм теж хочеться випити.

 

118. А багатий коли помирав, і про них не забувалося.  Візьмуть і дадуть на яку-небудь маленьку сотку.  Ми тоді по цьому мерцеві, такий введений закон, всіма дзвонами б'ємо три рази і маленькими, і великими.  А маленькій дитині один раз.  Також інколи у нас проходить і по бідній людині один раз проб'єш, і вистачить.  Якось без усякого не вистачає сміливості.  Де б ти не жив, або твоя хата на місці не стояла.  А від неї, та ще від порога, доводиться людині відриватися.  Він же в часі своєму охочий.

 

119. Нічого не робить усю зиму.  З осені набере сил, всіх можливостей.  Особливо, якщо тобі є, про що сильно думати.  Або чого кожен день робиш.  Бідно жити – це треба навчитися в житті не горювати.  Дивишся, а у багатої людини, та ще в якого-небудь господаря, за його наявними силами, не вистачає землі.  Не хочеться повертатися назад, а більше лізеш вгору.  Хочеться завжди у себе мати цю колишню звичку.  А вона є у кожної людини, чим-небудь треба хвалитися.

 

120. А до тебе цього питання не було, а зараз взяли і запитали. Ну як? За ім'ям, по батькові назвали. Я слухався, як і всі інші. А у мене запитує сусід, як у близького сусіда, щоб я йому зізнався, правду я сказав йому. Але гак свій нікому не скажу, і вкорочу. Їде чоловік, особливо введено на конях. Ти в нього спитай відстань від села до іншого села, він тобі скаже точно. Але тобі доведеться більше йти через те, що ти йдеш пішки. Ти пройшов милю, а в милі сім верст. А от про гак ніхто не знає.  

 

121. І не знає той, хто запитав. І не знає той, хто сказав. А щоб раніше тебе зізнався скромний хитрий господар, скільки він цей рік посіяв. А раніше так говорили, якщо вже стосувалося цієї справи. Скажи, скільки ти посіяв? Це йому найгірша відповідь, він тобі скаже неправду. Хоч одну десятину украде. Або коли у нього запитують: скільки чвертей зерна набрав? Він у житті своєму точно не скаже. Тому село не багатіло, а в цій справі хитрувало. Але не робили собі машину, як ось зараз зробили. Раніше користувалися землею на три поля всього.

 

122. Одна оралася сильно, з-під толоки набита. Друга земля м'яка оралася. А третя частина, скотину пасли, чим люди один час жили. Тракторів раніше не було, щоб орати легко землю. Таких плугів багатолемішних не було, і не було багаторядних сівалок. А щоб був де-небудь комбайн або струм, ми користувалися землею, як раніше. Що не крок, вал, межа сусіда від сусіда, зовсім кинута, не орана. А на цьому валу вирощував собі колючий татар. Така назву рослинності, з котрої бджола брала багато меду. А збирання яке було, це не весняна робота.

 

123. Вночі збирається мужик, сам складає на віз, та підгодовує конячку. Готується на цілий день, щоб у степу там землю зробити на хорошу грядку. І на ній посіяти належне цьому року зерно. Без будь-якої думки ти нічого і у своєму дворі не зробиш. А в тебе така створилася думка, час такий настав. Це наша тепла для всіх весна, ми її чекали цілу зиму. Що ми з вами робили? З ранку і до самого вечора нас сніг не допускав до справи. Де він брався, ми не знаємо. Тільки прочистиш доріжку, а він і засипав, на гріх.

 

124. Це не весна наша, котрій люди радіють. Вони не знають, що робити. Забрали всі карти в руки, і тримають у себе для виграшу. Треба буде поспішати, і готуватися в цій справі. А в тебе спочатку порвалася думка, нестаток твій. В одному сил індивідуальних не вистачає так рости, як ми в природі хліб вирощували. Я не знаю, каже селянин, як зараз виходить. А тоді треба їхати. Є, на чому, а нема, в що запрягати. І лазиш, просиш по сусідах. Трохи не плачеш, візьми мене. Я тобі допоможу, а ти мені. Це не життя було багатого.

 

125. А тільки нитка тонка. Тільки протягнеш в мочку, станеш шити що-небудь, а нитка порвалася не міцна. Так і в зростаючому господарстві в будь-якому напрямку. Наче готувався всю зиму. Все робив для весни, щоб у тебе все було для того, щоб посіяти належну на цей рік землю. Ти добре знаєш про неї, вона тебе чекає з усіма силами. А у тебе чогось не вистачило. Ти за хомут, а його немає з посторонками. Вже твій нестаток через ці посторонки. Довелося сьогодні спізнитися. Треба було без них на роботі.

 

126. Будь-якого господаря і будь-яке господарство гробить свій наявний нестаток. Людині не одне є знання, треба велика в цій справі хитрість. З нічого щось треба робити. Ця техніка, яку раніше не мали, вона нас усіх рятує. У природі дні нехороші, за ними не можеш ганятися. Думаєш, що буде погода хороша, а прийшла погана, вже горе. Кому? Та людині. Не дала йому зробити справу. А наша справа одна – мені дай. Я нічого не знаю, крім треба за законом робити. А в тебе робити нічим. Треба трактор і багато лемішів. Тоді не будеш думати, а будеш спокою не давати землі.   

 

127. Як грач не дає кукурудзі вибиратися вгору під час сходів. Він її тягне і знищує з життя. Баба Катерина не малого росту, дружина безграмотного волосного судді. Він Павло Інофалов, йому назву дали по-вуличному. Гора наша старообрядницька проходила по історії всій, безграмотна майже вся. Поруч одна біля одної церкви були побудовані для моління Богу всім. А внизу жили низовці. У них одна церква православна, законна в державі. Попу, як священику, було 40 десятин землі для особистої користі.

 

128. А Ілларіонка Нестеренок був навчений грамоті, але от в житті йому не пощастило. То одного немає, а другого зовсім ніде взяти. Чоловік великого росту мужик, а конячки у нього невеликі. Коли сяде верхи на коня, а ноги довгі волочить по землі. А їхати йому треба, такий у селянстві закон. Ділилася земля на мужицькі душі, а жінок в той час обходили. А нашому Іларіону щастило, як на гріх, Бог історію побудував у цьому місці. Дружина Мотрона, теж чимала, огрядна зі своїми силами народить у себе всіх дівчат.

 

129. З п'яти дівчат, як на гріх, народився син Яшка. А життя все була із-за землі. Що вона нам давала? Індивідуальну дорогу до цього місця, де дісталося Іларіону дві душі. Це десять сажнів половина десятини. Три місця у всьому розташованому суспільстві. Одне борошно не одному йому. Він завжди не був задоволений. А від себе вимагав, щоб йому суспільство дало землі на його доньок. Не один її не отримували, всі були проти такого. А робити проти багатіїв, як був Ілля Абрамченок.

 

130. Зовсім мужик без букв. Йому вся земля, як на столі. Бери ложку, вона для тебе приготовлена, шматок хліба теж лежить. А борщу кип'яченого в чашку налили. Твоє діло, не зівай, сьорбай одна за одною. Біда наша одна всіх, треба трохи пробачити, ми до цієї справи приготовані. Весь ранок одна жінка була спеціально відірвана, готувала нам що-небудь смачне. А свекру такому кожному, щоб невістка не любима, вона робить на столі. Тому немає Бочаренка, земля чекає його, не ділиться. Ілля Федотич Бочаров прийшов.

 

131. І всі стали по-людськи самі себе представляти жереб, де тобі, твоєму двору з іншими сусідами дістанеться. Гірше немає попадати з багатієм, кому своєї землі дуже мало. Він коли бачить борозну, щоб не врізатися, у нього це помилка систематична. Люди на цій землі не знали, що хорошого вирощувати. Кожний хлібороб хотів чистий білий хліб пшеничний їсти. А от на наше село були любителі, якщо їх знайдеш, тільки вони є. Млина такого не було, в іншому селі за сім верст далеко, не понесеш на собі якийсь пуд.

 

132. А водяні, вітряні, аби вітер і вода. Здоров'я є в тебе насипати мішок, і на млин, це право не заборонялося. Але хоча пшеницю і мололи, а хліб їли чорний – камінням мололи. Та ще між людьми смітила в кожному місці не культура. Щоб чесність була, ти її не знайдеш у жодному селі. Цілий тиждень працювали. Особливо вважалася косовиця вручну косою з грабками. Нехотя порвеш і всередині, не одну стеблинку зрізати треба. Хочеться, щоб твоя робота не стояла. А косити не комусь, як тобі, чужого дядька не примусиш.

 

133. На це діло всі піднялися, навіть і підлітки діти, і старі непридатні. Всі хочуть жити, і добре їсти, примушує голод. А з голодом ніяка теорія не привчила себе продовжувати. У неї під головами земля, він з нею дружить разом. Не буде про неї думати, і не робити робити – він не виграє, а програє. У нього неважлива в руках карта, щоб на неї надіятися. Будинок людина ставить на місці для того, щоб жити в ньому. А згодом виявилося, будинок стоїть не тривожний, а господаря не стало, прибрала з путі природа.

 

134. Цього, що зробилося з людиною, ні в однієї людини не народжувалося. А коли це буде, коли людина не буде жити. Найменший чоловік, він думає про життя, і старий теж не забуває про нього. А от тому чоловікові, хто безсилий жити далі, йому і думка ніяка не допомагає. Він вже не думає про життя, у нього безсилля напало. Як і мені, Іванову, доводиться думати про смерть. Люди цього робити не хочуть, тому вони програють. У них зброя проти природи, не люблять її якості. А от Іванову сніг білий – це одне щастя з щастя.

 

135. Лише б тільки за мене була наша природа. А в неї незабутні друзі: повітря, вода і земля. Хіба в зниженій, нижче нуля для живого енергійного тіла не погано, а добре. Кому ця робота не зможе бути практикою. Чоловік не підготував сам себе, він не зможе цього зробити без усяких природних заслуг. Як же Іванов цю роботу в зниженій температурі робить, всім видно і ясно. У цьому терпіння в холоді тримати. Як я листопад зустрічаю, і проводжаю дні, що приходять. З ранку і знову до самого ранку права не дається відчувати на своєму тілі.

 

136. Я бачу його через віконце, готуюся один раз цю атмосферу сприйняти. Я за цю природу, що проходить, вона є в мене так само, як вона є в ній.  Живе тіло, не захищене саме, воно є друг природи. Я є, а природа мені є друг. Між нами двома немає боротьби і війни, а є дружба і любов. Через що не смерть буде, а ми доб'ємося життя. Не такого, як воно було, і є воно вмираюче. Ми в цій справі що робимо? Зі своїми людьми гинемо.                        

 

137. Наша діло – чекати наш цей час, котрого між нами ніколи не було. А ми зі своїми умами, і зі своїм таким ділом вже сказали вголос всім, що ми зі своїм народом по шляху ступаємо до комунізму. А куди таке режимне діло. Ви чоловіка маєте залежного від кожного дня і року. Йому необхідно треба природне багатство, з чого робимо зброю. І примушуємо природу, щоб вона давала не мало, а багато. Нам цього мало. Ми на службу тягнемо кожен день, щоб він у нас даром не проходив.

 

138. Ми в ньому щодня те ж саме діло, яке робили завжди. Машину зробили, оволоділи, крутиться колесо, мотор ричить. Коли вона працює, людина цією справою радіє. Але людина не радіє життям. А його чоловікові залежність у природі не дає, видно з усього цього. Як би чоловік не озброювався, і що б він не робив у житті, це не користь є, а шкода. Який б не був труд у природі, яке діло йому, чоловік у ньому помиляється. А раз він помилився, а помилок дуже багато.

 

139. І всі ці помилки бувають перед людиною, і різні, за що людина потрапляє або у в'язницю, або лікарню. Ми люди все залежні. Не зможемо себе на нових людей перебудувати, щоб ними хвалитися. У нас виховний режим для всіх людей важкий. Ми примушували інших. А щоб просити, це не наше з вами. Це треба буде комусь кланятися. Ми з вами не знаємо чоловіка, тому його вважаємо психічно хворим. Психіатри ви, психіатри, ви люди наші, і не погані.

 

140. Розбираєтеся в природі і в наших людях, які не навчили самі себе залишатися в природі без зброї. Людина, озброєна проти природи, вважає свої сили, а природні вбиває. Інші сили йому не потрібні. Тоді він гине. А залежність чоловіка не живе з ним, а вмирає. Мене як практика, Іванова, до цієї справи ніхто не вчив. Майте на увазі,   що ці сили нам будуть треба. Їх я тільки здержу на собі. Народиться розумниця в природі, попробує це робити, і обов'язково вийде, він ці сили завоює, що завоював в природі я сам особисто без когось.

 

141. Це мої сили і воля робити, що треба нам усім. А в природі треба буде здоров'я, без якого жодній людині залишатися ніяк ніде не можна. Природа любить тіло здорове енергійне, міцне. Хворе, безсиле, вона його жене з колії. Якщо людина її дух ненавидить, це вже нелюбов, яку має в собі. Кожен день прийшов часу, він прийшов до чоловіка не для того, щоб примушувати чоловіка, щоб він в ньому одягався або їв, та в будинку жив.

 

142. Все це не природне почуття, а зроблене руками людиною для того, щоб час життя за рахунок цього всього продовжувати. Це теоретична дорога. Вона чоловікові показала, що буде треба зробити, щоб у природі не жити так, як вчить природа. Вона йому не підносить живе інше тіло, щоб йому не дати можливостей далі життя через задоволення своєї потреби. Природа народила живе для того, щоб жити, але не вбивати його зброєю для своєї мети.

 

143. А у чоловіка це є. Він тільки народився на білий світ, йому на його тіло наділи, і нагодували. Малюк цього не вимагав, він цього в житті не очікував, що його так будуть по-своєму виховувати. Раз одягли, раз нагодували, вже це наука перед будь-яким чоловіком. Вже треба щораз придбавати. А раз це діло робиться чоловіком завжди однаково, йому треба міняти щодня інше, краще. Тому чоловік повзає по нашій рідній землі. Вона людям народжувала нового небувалого чоловіка.

 

144. Не за рахунок її якості жити. А треба народитися, і навчитися в природі бути не таким, як усі люди, залежні від кожного нашого дня. Йому не треба час, що прийшов, йому треба приготоване в природі, що сьогодні треба на себе одягнути. Та краще, з кращим фасоном, начебто якогось у житті своєму купця. А вони колись були в моді своїм купецьким одягом, перед усіма іншими сильно хвалилися. Така між людьми в природі була зроблена мода. Вона з себе будувала будь-який чин. А в чині є гордість.

 

145. На себе чучело не одягне. Чоловіка це зброя, він одяг має по кишені. А в кишені якщо є, то буде і на собі річ. Це все придбано в природі для того, щоб показати: він вміє жити серед усіх, а всі не вміють. Теорія веде чоловіка до того, щоб знати більше від іншого. Ми з вами як би не жили, бідно чи багато, але теорія, вона і є теорія. Вона не повинна жити так: хорошому кланятися, а від поганого йти. Перш ніж ученим бути, треба попрацювати фізично.

 

146. Вчений ступінь не є слово, сказане людиною фантастично. Для тебе треба буде зробити, а потім написати фразу того чоловіка, хто зробив. Що ми з вами зробили після нашої революції? Ми воювали. У руки взяли владу для того, щоб усім бути вченими не такими, як вони були до цього. Самі себе в житті величали, бідним, незнаючим розпоряджалися. І раніше це в природі було. Чому Карл Маркс поділився, не пішов по шляху одному з тими, хто жив за рахунок іншого.                 

 

147. Хіба зараз різниці між вченими і невченими немає. Вчений дипломник. Йому готується місце не таке, як приготувалося невченому чоловікові. Довіра, держава більше вченому довіряє, і за це більше йому платить. Рахуються з ученим, його як ватажка зберігають. Він нам, темним людям, потрібен. Але природі він у своєму костюмі зовсім не потрібен. Він живе так само хитро, як живе у труді й фізична людина. Тільки на роботу влаштується, вже пхає ланкового.

 

148. Вчить інших бути в пошані. А хіба це є все. Закінчить вищий заклад. Справа стоїть практики, як тобі доведеться в процесі твоєї практичної роботи. Діло саме покаже, як тобі держава довірить. Ти ж діяч, ведеш армію, вчиш їх хорошому. Показуєш дорогу ту, по котрій треба нам усім іти. А от є, не захотіли навчатися по-твоєму, кинули. Що їх примусило не вчитися, як ти думаєш, скажи? Невже у нього не було здібності. Або у нього не було розуму на це навчитися, чому твоя голова навчилася.

 

149. Ти ж живеш усіма ними, їм побудував виробництво, розташував фронт. За гроші людей примусив, щоб вони майстрували це. Вони у тебе трудяться, ти їм платиш всім за працею. Запитав у них їхню нужду, і задовольнив їх нею? Чому в тебе «Швидка допомога», або стоїть на посту міліціонер. Хіба у тебе науки немає тієї, яка змогла допомогти цьому. Який же ти командир є в природі, своїх людей втрачаєш. У тебе взяли, в лікарню поклали за що? У в'язницю посадили за що? Що ти доброго зробив своєму підлеглому чоловікові?

 

150. Ти його послав, а навчив?  Ні. Нехай вчиться сам в процесі своєї роботи. Ти йому правду наукову розповів, що людині дає краще, холодне, погане чи тепле, хороше? Ми з вами всі вчені люди теоретичного розуміння зі своїм розвиненим здоров'ям. Гонимося за нашим сонечком. А воно у нас завжди буває на нашому півдні, на Чорному морі в Сочі або в Ялті. А чому ми не випробуємо північний холодний пляж, де завжди мінус у нас проходить у природі.

 

151. Наші з вами тіла до цього клімату не навчені. Вони навчені сонце приймати. А чому практика не те на своєму тілі показує. Вона любить і те, й інше. Для незалежної людини є в природі загартування, яке не вчить одному, щоб було тепло і добре. Природа не одні ці якості у себе має. Вона має погане, холодне, але має і тепле, хороше. До цього хорошого і теплого лізе будь-яка комашка, і вилітає комаха, муха.

 

152. А от при холоді з'являється біла муха, пухнастий сріблястий сніг. Він ніякому залежному чоловікові не несе добра, а примушує ховатися. Так воно і робиться. Теоретична сторона залежна в природі, шлях, який попереджає чоловіка. У природі один час ховати самого себе, як і робиться усіма. Весна на двір прийшла з сонячними променями. Людина до неї зі своєю головкою проситься попрацювати. Зробити на нашій землі для того, щоб отримати урожай. На це треба труд, і великого значення.

 

153. З технікою разом, зброєю в руках в бою ближче до природи, що природі не подобається. Вона каже: я тебе таким не народжувала, яким ти став. І не веліла, щоб ти зі мною боровся і воював. Ти знаєш, що робиш яке-небудь у мене діло. Я не хотіла б, щоб ти робив, але ти сам лізеш на рожен. Ти хочеш, щоб тобі давала природа твоє здоров'я, щоб ти її вбивав. Природа вибачається і просить чоловіка, щоб він цього не робив. Вона попереджає його своєю смертю, але їй байдуже померти.

 

154. Він знає добре, на його місце народиться другий чоловік, не такого поняття, як він був, або є зараз. Залежність природна помре, як і не була вона зі своєю неприємністю. Це людина ще не знає про світогляд, який має Іванов. Він може залишатися королем, якщо тільки люди побажають. А він слуга народу тим, що він їх вчить одному здоров'ю. Наша людська думка, всіх треба тягнути за собою, щоб вони зробилися такими міцними, як Іванов.

 

155. Хіба це погано буде, якщо ми всі будемо зустрічати нашу природну зиму в нашому природному костюмі. Ми через своє виховання не будемо потрапляти ні в тюрму, ні в лікарню. Ми з вами буваємо і на морі, і на горах, і в лісах, на рівнині оточені своїм ділом, нам це допомагає в житті. І хочемо там побудувати, як раніше всі жили, та творили свої справи. Взимку сидять в теплому приміщенні, щоб було затишно.

 

156. Та приготоване поїдають. Це наша така наука, що солодше та жирніше, найголовніше, було більше. Ми цю сторону сприймаємо. А коли холод нас оточує, без усякої їжі. Ми так себе не навчили в природі жити. Нас усіх природа поваляє. Ми індивідуально не підготувалися, наші тіла слабкі не зможуть так терпіти, як терпить Іванов. Він до цієї справи підходив тридцять років. Не надягав ніякого одягу, і не їв так, як ми всі їмо. Він їсть з думкою, щоб зовсім собі відмовити, не їсти зовсім, коли це треба.

 

157. Ось це є і буде проблема чоловіка. Коли він ці сили завоює, чоловік інший його підтримає. Тоді буде слава істини Іванова. Ми з вами люди, вся наша для нас природа, вона за нашим усім не хоче підіслати своє те, чого ми з вами не бачили. Це річ, про яку не думали, яку ми з вами і не чекали. Ми тут не причому самі. Бажання одне наше – повинні бачити хороше. Але нам рветься ця дорога.

 

158. А ось дощик, котрого і не чекали в цей час, котрий почався з самого ранку. Він нам не був потрібен, а щоб була інша погода. Вже перервалася думка, не в ту сторону пішла. Чоловікові треба буде робити, а його природа зупинила. І вказала не те, що він вчора думав. Він своїм розумом сильно помилився. Він у цей час не хотів бачити на собі таке. А воно прийшло, десь взялося. Поганого такого немає, щоб можна вважати це місце нехорошим.

 

159. Особливо у нас усіх недурно складається для новонародженого чоловіка. Ми дуже сильно готувалися зі своїм наявним ділом, як же небувало народиться. Не скажемо, щоб воно було таке нехороше, некрасиве, яке нам не треба. Але ми на своє щастя надіялися, і будемо ми завжди на це надіятися. Батьки поганого не робили, але і хорошого у себе не бачили. Це так воно і вийшло в цьому році. Не наша дитя одне за оповіданням таке в білий світ народжене. Це ми від природи заслужили, що такий день попався.

 

160. Наш добрий такий господар ліг спати, і нічого не думає. А час іде, не стоїть. Якщо сьогодні вже випустиш, не зробиш те, що треба. А в тебе на рахунку весь день. А твоє тіло нічого не зробило. Вже, можна сказати, самому собі велике твоє горе. Справу цю намічено вперед, а от робити самому не довелося через свої засоби. Я, говорить сам собі господар під свій ніс. З самим собою завжди він ділиться, що йому треба в житті. Він ніколи ні в кого не питає, а все сам. Лопата потрібна йому.

 

161. Це він без усяких шукає, знайде, застосує до цієї справи. Не кине, поки не викопає сам цей фундамент для всієї будівлі. А вже будуть люди найняті майстри цього діла. Вони знають хід будови, не одному мені кладуть. Моє діло – тільки дай їм під їхні руки камінь. Це так ти з ними домовишся. Буває, як господар на це діло гляне. А буває, ця праця починається без усякого могоричу. І робота не робиться, і не так це говориться.

 

162. Навіть у руки камінь не так бере. Як це буває, домовляються. Куплять пляшку горілки. Господар не скупий на це діло, сковорідку сала насмажить. Робочі чиї? Мої. Будинок кому будують? Мені. То треба буде робити по-предковому, по-старовинному. Перш ніж примушувати, треба буде вчитися жити, людям не робити поганого. А ти господар скупий виявився. Робітникові не те дав, сильно за ціну сам з ними торгувався. А ось могоричу не жалів.

 

163. Значить, душа чоловік, говорять самі собі інші. А на добру справу наша природа дає кожному окремо своє особисте здоров'я. Господар робочим хороше. А хто ж таки не зробить це належне хороше. Його у нас сильно чекали. Ми хотіли бачити у себе. Бог нам дав це дитя, або прислав на наш гріх цю силу чоловіка. Він у нас для цього народився. Мислить через наш особистий мозок. Він зробить все, лише б тільки хотів.

 

164. Спочатку напише, що треба. А потім застосує своє. Це небувале народжене моє особисте місце, де я задумав, як господар, свій будинок поставити. Я на це маю кишеню. Якби грошей не було, я б зроду не будувався. А то кошти йдуть, щодня додаються. Куди їх дівати, сам собі думаю? Природа пішла на мою сторону, про яку ніколи не думав. Але все ж вона мене навчила, що я повинен зробити.

 

165. Дитя моє народилося, тепер треба його зробити вченою людиною. Це наша двох турбота, матері рідної і батька. Треба для цього голова, та ще якась матеріальність. Без коштів не виховання. Як сказав мільйонер: мене називають мільйонером за те, що я грошима виграю гроші. Це моє життя мільйонера розпоряджатися своїми грошима. Так і цьому хазяїнові з цими мулярами.

 

166. Їм годи в цю хвилину, якщо є, чим годити. Не так слово скажеш – все твоє в житті пропало. Один такий багатий жив. Ось і день наш прийшов. Ми до нього як небувалого, та ще такому, приготувалися зустріти те, що треба буде. Холод наш, ми всі його не любимо, а природа через це все взяла в цей час і підіслали. Кому з усіх нас добре? Навіть маленької пташці, яка з місця на місце ніколи не кочує, а живе разом з нами.

 

167. З такими людьми, кого можна побачити на своїй протоптаною дорозі у валянках. Це, можна сказати, диво не яке-небудь просте, як ми дивимося і бачимо. А от сказати про це ми ні слова, які є ниточки та вироби у нашого повсякчасного мешканця. Він же не узувається і не їздить верхи, не катається на коні, як ми, отакі люди. Народжуємося в природі однаково, але ось ростемо повільно. Хочеться слово сказати, а тобі природа не допомагає. Хочеться стати на свої ноги, а вони в тебе в’ялі.

 

168. Треба було бігати, та руки не теліпаються. Так вони роблять, як ближнього твого дорослого. Чоловік, не хто-небудь, на себе надів не те, що слід. Мені, говорить чоловік, треба до самого зарізу пара чобіт. Обидві ноги взуваються для того, щоб мені було тепло, і щоб було красиво. На те в нашому селі стоїть одна з усіх кузня. А от до неї йде кожен. Добре ми знаємо, що коваль тягне залізо.

 

169. З нього нам майструє яку-небудь річ. А от уже не скажеш на яблуко, і не назвеш його річчю. Воно красиве, показує себе до одного часу. Як дзвонар нашої старообрядницької церкви, до кожного богослужіння цей дзвін замучив: бом і бом. Цього мало нам, парафіянам, бере вночі, і будить людей. Без всякого слова не обходиться. А ось Калістрат Пилипович. Він не найбагатший з усіх чоловік, але голос у нього був бас. Його тримали в церкві в хорі. Він багато за це не брав.

 

170. Лише б тільки фізично в своїй землі копався, як селянин. А дружина його була дочка найбагатшого чоловіка в Агрофіновке. І на їхню таку бідність щорічно народжувала дітей. Цим він заслуговував святого. Але коли з ним хто-небудь зустрінеться на його дорозі, особливо він любив говорити. Грубість свою не заводив, а от по імені, по батькові чоловіка завжди величав. Як йому хочеться розповісти і про самого себе, і про дружину свою, та про народжених дітей. Але щоб він сказав про хороше своє індивідуальне господарство, яке повинно бути, а його немає.

 

171. І так само знаю я не про його одного, такого трудівника, бідного в голосі. Знаю добре таких завзятих мужиків Івана да Федота, найкращих в кишені господарів. Їх підтримував батько, служив грошима, підкидав і Іванові, і Федотові. А про Гната коваля, про самого п'яницю в селі. У нього було два сини да дочечка Мохорка. З ким, як з усіма померлими людьми, ми розпрощалися на віки віків.

 

172. За цим усім розвитком, вони від природи заслужили лежати в землі в труні в могилі. Чекають нас до себе. І ми за 50 років там будемо. Природа каже. Якщо ви не будете рахуватися з моїм білим снігом, з зимою, з першими моїми днями, яких я кладу по порядку. Мені ж цікаво вам показати на землі одне й інше, але ви самі вхопилися за це. Вас ніхто не примушував, крім як ви самі. Згадайте про ту природу, яка між нами розвивалася. Як було важко і тяжко здобувати нам потрібне. Ми не знали життя, не вміли робити діло.

 

173. Хто нас з вами навчив? Ми самі народили чоловіка. Що нас примусило це робити? Самовілля наше всіх. Сеньку Разіна по пісні знаєте, знайте його хоробрість. Він всю нічку провозився з нею, а сам на ранок став нею. Для вас природа кладе свою вічно не вмираючу любов, щорічно йде і приходить. А ми весь рік безперервно робимо те, що треба робити, без чого ми жити не навчилися. Зима надворі лежить. А час за часом біжить, надворі не хоче залишатися. Приходить день не такий, як він вчора був.

 

174. Одинадцятого листопада 1965 року. Що мене затримало не любити природу, не ходити до неї в гості таким, як я ходив завжди. Я не боявся нічого ніколи. А сьогодні увінчалося кіно Пригоди Шурика. Він відірвав мою пильність. Я хоч трохи, але повинен обов'язково себе в цій справі пробудити снігом. Мій мозок, центральний нерв завжди готовий у ванні купуватися. Я прошу лікарський персонал всієї лікарні. Клімат і здоров'я. Підтримати мою ініціативу, яка любить робити все те, що треба всім нам.

 

175. А ми кутається, від цього йдемо, не хочемо любити природу, її дні. Ох, як мені жаль, такому бідоласі страждальцеві в цьому, що я такої волі не маю. А вона є в людей наших, у тих людей, які не хочуть бачити моє таке тіло. Воно ридає, воно кричить. Мені це буде треба. Це я знайшов і нею оточив себе. Моя в цьому сила волі. Незалежність одна в природі, мій життєвий подарунок. Я люблю природу своїм серцем і душею, ніколи не забуваю про холодні зимові дні, про самий суворий клімат.

 

176. Сьогодні 12 листопада. Цього дня була баня, вона мене до себе вела. Підготовленого чоловіка, хто свої написані слова в написаній історії розповів про те, що обов'язково буде. Зима моя прийшла, літо ваше пішло. Але зараз я приймаю душ гарячої води, купаюся з милом, як і всі. А згодом холодна вода після гарячої зараз же. Зробив кілька прийомів, і з холодної води виходжу. Це моя буде справа, яка робиться мною.

 

177. Зима раз лягає на користь мого здоров'я. Я цього білого снігу чекав, і моє таке бажання випало. Я природою не забутий. Мій шлях, моє вчення вірне. Це п'ятниця, в яку не вживаю ніяку їжу і воду. Зберігаю за рахунок цієї температури, яка в Казані була. Я коли йшов у баню з сестрою хазяйкою Надею, вона мені дозволила надворі по снігу пройтися. З великою радістю я цей експеримент робив. І після бані санітар Тимофєєв дозволив пройтися.       

 

178. Я з цим усім прийомом готував до виходу на природу, котра мене одного чекала. Я такий чоловік один, взяв на себе цей шлях. Це все те, що робиться мною. Сказав, що не їм і не п'ю. Це практична робота, любительська праця, незабутня справа. Прошу Людмилу Григорівну. Вона мені організувала доступ до виходу в природу на зимовий, холодний у снігу день. Я з сестрою, як проводирем, виходжу з таким бадьорим молодим і надійним серцем. Я в молодості цього не мав ніколи, як зараз маю.

 

179. Соня наділа на себе фуфайку і запросила за собою мене. Цього в життя свого не було, щоб чоловік, та ще після бані надвір на 30-хвилинне гуляння. Це неможливо було робити, а я, Іванов, вже провів в чистому енергійному живому тілі. Коли по східцям спускався в своєму виході відділення № 5, то я сказав: «Природа, дай мені моє життя і моє вчення». Цього мало, що я практик. Треба свій вчинок описати, як мене одного вела Соня. Сестра відчинила прогулянковий двір. Я перед собою побачив килим, розісланий по землі. Від нього не може бути біліше.

 

180. А раз така лежить благодать, чому мені, та ще босою ногою, не наступити на цей дар. Мені поклала сніг природа, вона його зробила у себе. А моя справа – сприймати. Я йшов по землі по снігу, відчував найкраще почуття. Для мене це було вперше. Але я знав, і все це робив не тільки для самого себе. Моє тіло робило для всіх. І показувало, щоб бачили всі. А от коли я став ходити по снігу, я вмію користуватися чистим напруженим повітрям не через ніс, як рекомендує лікар. А треба буде через гортань дихати. Це буде найвірніше і корисне дихання, щоб всередину в шлунок більше окису потрапляло для розробки їжі.

 

181. Я мав в інституті імені Сербського. При обстеженні організму був спад сил легень. А я в цей час від лікаря чув, і взявся їх своїм вдихом і видихом розсікати. Чимало працював, але реальних умов добився. Моя впевнена практика доводить силу, і на снігу треба буде напружувати на повітря. Я це по снігу роблю, а мені з відділення, з кабінету лікаря через віконце Алмаз Разаевіч кричить: «Порфирій Корнійович досить». Рекомендує.

 

182. Відступати я не маю наміру, і не зможу зробити. Це треба замовити труну, і наказати мене покласти зовсім живим. Свою справу продовжую, не думаю про що даремно. А кидаю свою думку в умови ті, що робить на людині природна залежність. Вона тримає в труді, та ще в якому важкому і шкідливому. А що ж мені доводиться робити? Одну до цього любов. Я ж чоловік цієї ери. Мене відштовхувати за це. Скажіть ви мені, наші шановні вчені психіатри.

 

183. Перед вами лежить правда. Хто зміг з охоронців всього суспільного нашого соціалістичного порядку з наших людей своє слово сказати. Якщо це справа не лікаря бути перед будь-яким ображеним, хворим чоловіком, кому треба обов'язково фізично вміло допомогти. Немає у нас такого чоловіка. І не було практичного природного корисного. І не було раніше. Він прожив 35 років у самозахисті, і робив те, що ми всі не переставали робити.

 

184. Невже вам не видно і не чутно. Його слова звучать в писанині. Це не теорія виховала, а природа. Незалежність вчить людину ввічливо звертатися до всіх. Я, говорить перед нами дитина старого покрою. Для того своє серце виходив у тілі своєму, щоб хвалитися перед світом, і сильно про це говорити. Ворог наш переможений, це живий народжений факт. Він був і буде перед усіма нами.

 

185. Ми люди, що знають про цього чоловіка, навченого ділом усього людства. Це загартування-тренування, наша, всіх людей, наука. Кому забороняється, хто не має права цього робити, що робить наш чоловік Іванов? Він шукає по природі не наше те, що ми з вами знайшли і ним хвалимося. Це наше не порятунок в нашому всьому житті. Ми по-старовинному вчилися, по-предковому йшли. Нас природа вела за ніс, щоб ми з вами робили, ми втягувалися. Для нас день прийшов, він нам мало приніс.

 

186. І ми того не зробили, що буде для нас треба. Залежністю в природі сильно хвалимось. А хіба це хвала народиться живій людині, а в процесі зробитися чужим, невпізнанним, огородженим штучним? Одягом не однаково. І наївшись, теж не задовольнили себе. А дім стоїть побудований на своєму обраному місці. Він не змінює форму, і не змінюється його система користування. У ньому можна буде не жити, як ми живемо з вами.

 

187. Ми більше в ньому спимо, а працюємо фізично. Про що ми з вами думаємо? Не про те, про що думали наші предки? У них їхнє залишилося бажання добитися від природи, чого добився наш Іванов. Він чоловік, хворий цим, не вивчений нами. Ми його дорогу бачимо, але боїмося разом іти, він нас обдурить. Якби він обіцяв і нас пхав в життя, то справа була б інша. А то йому кажуть: холодно. Лякають смертю. А в природі, за його висновком і вченням його, її як такої немає.

 

188. Він же гуляв у дворі не одягнений, а роздягнений. Зі своїми силами, не з якими-небудь чужими. Він свої здобув, запевняє нас усіх цією дорогою. Тільки вона нам дасть те, що буде треба. Багатство наше те, що ми зробили, у себе здобув, воно нас не огородило правдою. Які були люди перші, ми їх бачили, з їхнім добром проводили. Вони далі не змогли жити через своє незнання, через залежність свою, чим не треба хвалитися. 

 

189. Як трохи щось таке, вже говорять, чоловік прохолов, захворів, хворіє. А у нас з вами є люди не вболівальники, вони служителі цієї справи. Вони для цього вчилися, їм за це платять гроші, щоб допомагали хворому. А те, що він сам хворий, про це і природа знає. Вона людину тримає в черзі для того, щоб завтра чимось захворіти. А у нас хвороби не всі виліковуються. Є таке захворювання, такі люди, кому треба б жити.

 

190. А він у нас горить, вмирає. Ось чого наша природа піднесла чоловікові за його особистий вчинок. Він у ньому себе не виправдав. Йому як живій людині спершу не треба було на себе одягати одяг, як ми його одягли самі. Він у нас народився природою зовсім незалежним. Водою облився, а повітрям оточив себе. Зумійте природно поставити на ноги, щоб він зі своїми силами зміг рухатися. Навіщо йому їсти тоді, коли він повинен завоювати в природі природні сили.

 

191. Не за рахунок якої-небудь ганчірки. А може бути, якогось шматка, або стіни, що вічно стоїть, тобто побудованої хати. Перший чоловік не був цим огороджений, і він не задовольнявся, в хаті зовсім не жив. Скажіть, як же він розвивався. У нього не було навичок, щоб чимсь кусати і жувати, а потім ковтати. Йому цей процес самі люди допомогли, щоб він щось робив, і чогось в природі творив.

 

192. Його народили при умовах своїх. А от виховати не змогли, щоб з природою не боротися  і не воювати. Ми цією дорогою не пробували зробити. А була можливість, вона і залишилася перед усіма. Почати не пізно, а час підказує інше. Не треба буде вмирати, треба буде жити навчитися. А Учитель напав на дорогу, вона нас самих. Ми не захотіли, щоб наші діти виховувалися. За природним викладом, не треба робитися купцем.

 

193. Хвалитися ім'ям не варто. Треба нам усім просити природу, щоб вона нам життя дала сама, і вчення розбиратися з природою, і розуміти її, і користуватися нею не на шкоду свого здоров'я, а на користь. Досить бути вояком, треба завоювати свідомість.

 

1965.11.13. Іванов

 

:6511.13  Тематичний покажчик

:Незалежність   18-20,63, 136

:Наука загартування    63

:Природа   64, 98, 141

:Моя перемога    88

:5 порад    89

:Залежність    92

:Утримання дітей   99, 100

:Бог землі    103

:Сили Вчителя    106

:Сніг щастя    134

:Холодне погане    151

:Дихання гортань    180

:Перша людина   190, 191