Бог то Бог, не будь сам поганий. 1966.07

Іванов Порфирій Корнійович

 

1966.07.10 – 1966. 07.31

 

Редактор, перекладач – Валентин Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02. с. 115, 127)

 

1. Сонце яскраве, огняне полум'я, як ти жарко  між нами печеш.  А ось річка велика,  риби

багато в ній.  То заглянеш  і побачиш багато.  Є в цьому ділі  те й інше.  Як пташка нам  мила одна, свої милі пісні по природі розводить.  Як нам добре  дивитися на це діло.  Вітер не з того боку  сильно подув.  Чи то вона одна, чи є інша  Мати наша земля, чого тільки немає.  Є курячі яєчка, найбільші гуси.  А індик наш корчить себе.  Не бугай бутить  для свого прикладу.    Життя людини – програш один. 

 

2. Є природа молода, багато чекають людей. Час золотий по землі йде.  Одна дівиця красуня  птахів усіх злякала. Знак хотіли поставити, але такий час не прийшов.  Моя рідна сестриця менша була від мене.     Наші рідні сусіди гірші були від чужих.  Гора велика за лісами,  видна вона здалеку.  Який один орел     злітає на неї.  Ми в цьому селі народилися всі.  У нас такий порядок – жити тепло і добре.  Чуб на бік чола всі ми закотили.     А на сонечко дивимося дівчата і хлопці.  За весь цей тиждень  не довелося нам погуляти.  Це така природа,  шкідлива вона для нас.  Кожен день дощик,  нам носа не показати.  А в свято ясна погода. Не встигнеш глянути.

 

3. Тільки наші люди похилого віку,  вони з нами не згодні.  Молодь всю  гонять без порядку.  Ну і бути такому часу.  Ніякої тут науки, вся така практика. Щодня працюй.  Наші люди не такі,  як нам говорять.     Всі літо безперервно у степу розвивають, пісні свої заводять.  А що треба, забувають. Треба буде загартовуватися. Ми боїмося часу.  Як тільки задзвонили,  знаємо, свято це.  Може бути, ми не хотіли.     Кров наша жене.  Ну, підіть, почекайте.  Час сам біжить. А ось дівчатка одягнені, словом, одна краса.  Ми поїхали на конячці  недалеко від села.  Глянув близько цей хлопець, не впізнав права її.  Річка швидка шуміла,  ніяк слуху не було.  Раніше власність була, а тепер колективне. 

 

4. Ми по-старому не пішли. Стали дихати духом. Але вчора це було гірше, ніж у свято.  Хто навіщо і як пішов.  А ми, хлопці, за гармошку, відзначилися собою. Танці, пісні співали.

 

Що ми очікуємо?

 

Ми з вами народилися завжди однаково, живі енергійні, незалежні.  Не знали нічого.  Нас прогрес примусив вчитися.  І навчилися ми хорошому і теплому, в чому один час пожили та подумали, та поробили.  І в цьому хорошому і теплом ділі втратили своє здоров'я.  А щоб сказати: людина, ось тобі холодне і погане.  Ти зробиш, і в цьому отримаєш хороше і тепле.

 

5. Тільки природно, а не штучно.  Не таке, як вчені, які всіма людьми командували.  Вони будують залежність, яка не вчила людину, щоб залишатися без усякої економіки.  Ми завжди хотіли, щоб у нас був хороший одяг, хороша їжа, і житловий дім хороший.  Це не дасть згодом хорошого і теплого життя.  Так чи інакше ти в природі в цьому хорошому захворієш, застудишся,  і помреш.  А от холодне і погане вчить залишатися без одягу, без їжі та житлового дому.  А то твоя вироблена сила волі бути чоловіком таким, як у нас є Іванов.  Практик, не вчився, а пише про це саме.  І робить те, що треба в житті своєму, щоб через це холодне і погане не застуджуватися і не хворіти.  Це дає чоловікові продовження.  А ми це продовження тримаємо в умовах, не хочемо підтримувати.  1966 рік, липень. Іванов.

 

6. Я лежала по рівнині, шлях далекий був.  Значить, був я хороший, про що можна мені розповісти.  У селі посередині стояла церква наша.  Час літній стояв, дні хороші пройшли.  А робота загоралася в колгоспах в степу.  Землю орав тракторист 5-лемішним плугом.  А в пайці землі багато, її незабаром зорав.  Мені доведеться згадувати ту же саму годину.  Молоде у мене серце, знає справу і творить.  Рано сонечко сходило, ми пробігли втрьох.  І в картині наше діло, припинилася оранка.  Нам давалося завдання бригадирським указом.  Після цього зібрання стали люди краще бути.  А на ось цих полянах разом робився поспіль.  Але тепер пішки не ходили, нас машина привезла.  От нам скажуть хуторяни, де ви взялися зараз.  Тільки люди розучилися по дорозі пісні грати.  Наше діло всіх просте.  Ми так зроду не веселилися, своїм криком прокричали.    

 

7. Нам скажуть: от, мовляв, молодці.  Вся така молодь у став купатися побігла.  Значить, було таке діло.  Можна з вами загартовуватися.  Інститути в нас такі, щоб вчитися добре.  Нам скаже керівник – ми робимо все миттю.  Думка наша молода, пишуть і розбираються, читають.  Але і час підскочив, його залишили наші предки.  Раніше цього не знали, щоб працювати в колективі.  Усі заводи зашуміли, машину стали робити.  Ми вчилися разом, інженером обидві вийшли.  Старих ми замінили, нехай побудуть пенсіонери.  А у нашому народі є нова наука.  Прийшов з півночі чоловік, атмосфери не боїться.  Ми, всі люди, братці, нам усім треба взятися за таку природу.  Вона це є, нам розповісти хоче правду.  Ми хлопці молодці, потрібно це підтримати ходити.  З предків чоловік знає цю дорогу.  Зроду не така вона, а нова небувала.  Море синє лежало, між зеленим лісом люди швидко проходили.

 

8. Біля річки під горою наш герой стояв зі своєю культурою.  Це нас не вчить, щоб ми були такими.  Ми ж далеко бачимо, але чути не хочемо.  А природа така, вона хоче зробити, щоб нам було в житті добре. Треба зробитися Богом, та умова в природі не пускає.  Правду любить Бог, а неправду від себе жене.  Як ми, люди, робимо? Коли нам тепло, до цього ми біжимо.  А приходить холод, від чого біжимо.  Не до всього любов, а до одного.  Хороше живе, а погане вмирає.  Хіба це життя.  Треба нам жити, а ми з вами вмираємо.  Кров чудово живить.  А коляска невідомо прокотилася по-пташиному у висоті.  Людина спати хотіла – ну яке діло буде.  Грачам в стаді з'являтися ми не будемо ні хвилини.  Як якась телеграма служить нашій пошті.  І приїхала наша підвода без усякого стуку.  Ліс зелений розташувався, не врахована густота мучить нашого сусіда.  Значить, тісно по дорозі їхати, разом рухатися.      

 

9. І накрилася ця місцевість білою сніжинкою.  Люди бралися за роботу, не зовсім хотіли.  Життя таке вводилася, кому треба тепло.  Нас примусили сусіди дарма не зівати. Між нами і природою    небувала війна.  Чекають.  На цьому ось давнішньому місці обґрунтоване наше життя.  Вітер дує по рівнині, холодно не було.  Значить, точні будівельники.  Недарма нам здається, тут ключ від цього замка, але костюма не було.  Ми з вами похвалилися долею своєї, жити доведеться веселіше.  Значить, правда з'явилася.  Ми не знаємо село це, але проїхати нам довелося.  Вся природа повернулась, і дружить з тобою.  Мало ступати доводилося, але подумати довелося.  Біля цього кургану проходив чоловік в першу цю саму хвилину.

 

10. Я живу давно і багато років, але не нажився.  Прийшов такий час, ми готувалися.  А в природі місць вистачає, всі діла не переробиш.  А ми дочекалися весни, але не так, як треба.  Тепло не таке, заважає всьому холод.  Цей час недовго був, як народилося  інше.  Значить, нового не було.  По землі такій давно ми назад, вперед ходили, найкраще шукали, але без поганого обійшлися.  Соловей найменша пташка, а який у нього голосок!  Ми побилися за природу, більше від усього за землю.  Це  наше вічне джерело, чим ми живемо.  Хоч дуже важко, але треба буде воювати.  Всі ми з вами не помилилися, зробили не те.  Треба буде прорахуватися з такою картиною.

 

11. Хоч і багато ми вчилися, але користі не знайшли.  Дуже швидко показалася між нами всіма практика, навчилася попадати в ціль по ворогу.  Ніякої такої зброї вогнепальної, щоб стріляти.  Ми від самого ранку і до самої ночі самі себе годуємо досита.  А потім одягаємо до хорошого тепла.  Все це робилося, робиться через економіку, вона зробила людину такою: без кінця і краю велика в тілі потреба.  За бугром ще день не приходив до нас.  А в будинку нашому такому і ріжемо, і миється для того, щоб не сказали інші люди про це.  Це наш Петро Абрамченок живе на все село.  У нього по-старовинному не було, щоб він якого-небудь такого діла потребував.  Без одного працівника строкового не обходився.

 

12. Це в нього, як звичайно, проходила по природі думка.  Сьогодні таке велике для всіх оточуючих річне свято, і до нього готується не одна випивка.  Для того це все в народі людиною робиться.  Для спогаду, що ти жив, а біля тебе жили не такі мислителі.  Та куди їм гнатися за таким трудягою, він великий господар хлібороб.  Знав свою справу, від землі не відривався.  У нього вона не знімалася зі столу, по три рази та по чотири рази сідали і піднімалися зі столу.  Не встигнеш забути про зроблене тобою, а час-то не стоїть на місці, він рухається.  Не встигнеш глянути на таке сонечко, що сходить, як воно себе показало вогненним полум'ям.  Ми, всі люди, звикли його не чекати.

 

13. Як ледве що-небудь таке, звичка твоя селянська штовхає, трохи тобі словом не говорить про день, що прийшов.  Ми його довго чекали, а він у році один раз приходить і йде.  Ми з вами і не бачимо, як хорошу випивку і закуску зі столу прибрали.  Є, кому судити, радити.  А от похвалити не знайдеться (ні) одного чоловіка, про твоє хороше сказати.  Це свято предками створювалося, його можна всім людям відзначати.  Свято якійсь великій події, в якому люди спільне діло зробили, свою в природі вигоду.  Роботу свою річну із землею, з урожаєм закінчили, упоралися в хорошу погоду.  Нам щоб непогане було в цьому році, одне щастя, пощастило, і великий прибуток.         

 

14. Рік нам допоміг, вдалі дні всі, як слід, проходили з тим, що було треба.  Щоб кому-небудь завадила хвороба, цього не було.  Щонеділі ми на базар їздили.  Зайве і цікаве збираєш у цьому для того, щоб перед усіма на ярмарку великому, на якого весь світ з'їжджався, всі хороші купці якої-небудь справи.  У нас, таких людей, як я живу, чимало по землі.  Свої очі простягли, і дивляться, як люди у себе в своєму рідному селі ведуть.  Видно здалеку, та ще в якій місцевості ми жили.  В Оріхівці, Слов'яно-сербського повіту, Катеринославської губернії.  Розповідає автор не про одного Абрамченка.  Господарів таких скупих, несвідомих до бідного було мало.  Я вам розповім про Корнія Івановича Іванова.  Це добре, що у нього було здоров'я.      

 

15. Зі своїм фізичним здоров'ям він не знав, куди його кинути.  Жити не вмів по селянському.  Коли батько був, тримав у руках своїх двох синів.  Іван Тимофійович: у нього були воли, сам роботяга хлібороб.  Федір дотримувався батька, а Корній у наймах.  Любив себе за гроші будь-які продавати.  Особливо мода була.  Хто хотів що-небудь робити, робили.  Корнія Івановича і Кирила Івановича    Носов, як чабан стада овечок, взяв у підпаски.  На лінію тоді їздили гроші заробляти, а потім під Ростов їздили до вірмен косити хліб.  На все це наявне потрібні руки.  Найголовніше, голова думати, а що ти очікуєш завтра.  Корнія Івановича ця думка не турбувала.  Він народився від батька і матері.  Батько на 55 році помер.  А мати жила довго.  Любила, як молодшого сина, якому дістався пай після смерті батька.

 

16. Землянка, та сад, пара волів, та лоша.  А дітвори було повно, через рік дитя.  Сам – ніякої спеціальності.  Вмів працювати в шахті зарубником.  А тоді шахтар не називався людиною хорошою, а волоцюгою.  Корнію Івановичу не доводилося відмовлятися від своєї пайової землі.  Щорічно отримував з іншими людьми у дворі свої три душі, які подали на жереб.  Про що доводилося думати, або про літо, або про зиму.  Корнію Івановичу був краще зимовий час, щодня він заробляв 2 карбованці.  А навіщо йому та земля, яку клав будь-який господар під голову.  Особливо цей Петро, якому було щорічно мало.  А у Корнія Івановича більше думалось про підприємця господаря рудника Мордіна Павла Васильовича, статського радника, генерал-майора.  У нього були гроші, він їх тримав у кишені, будував на станції Щетово своє життя.  У Донбасі антрацитове вугілля діставав такими людьми, як був у той час Корній Іванович.  Любив хвалитися зарубником, і боявся Бога, молився сильно.   

 

17. А той, хто боїться Бога, він менше від усіх грішить.  А гроші були, за що ставити свічку, і низько поклоном кланятися.  Це не один Корній Іванович робив.  Всі стояли в черзі.  Що вони чекали в своїй праці, в роботі?  Хороше й тепле.  Вони, та й взагалі всі люди, не хотіли бачити і чути про погане і холодне.  Всім людям треба буде хороше і тепле.  А щоб розібратися добре, ми самі ліземо на рожен з серцем.  Чи не виходжуємо в цьому, щоб воно було молодим, загартованим, здоровим серцем.  А ми псуємо серце одним вчинком, своїм бажанням.  Не любимо холодне і погане, а любимо хороше і тепле.  Природа так нам не дає.  У неї інші шляхи.  Не дати людині життя такого, як хоче людина.  Весна пройшла, котрій ми радувалися, і хотіли, щоб вона була.

 

18. Не відвернулися від літа, бо воно буває з прибутком, та ще з річним.  Весь рік цим задовольняємося.  Особливо йде осінь із зимою.  Час не такий проходить по землі в дану хвилину.  По деяких місцях проходять збиральні дні хліба.  Люди зайняті в праці, працюють на полях, хліб роблять на зерно.  У них цей час дорогий.  Вони рятують життя в цьому.  Хліб – це вся економіка людська.  З ним можна все робити, а от без нього нічого не зробиш.  Наші тіла не підготовлені для того, щоб нічого не робити в природі.  День і ніч все роблять так думають, що буде треба робити, щоб жити в природі.  Час такий у природі по землі проходить.  Його ми повинні не упускати, а робити.  Ми з вами до цієї справи готувалися, чекали, та багато думали.  Такий урожай, як він у нас цей рік зародив нам, як хліборобам, треба збирати.  Де ми з вами проживаємо, в якій області або краю, ми цю справу навчені практично робити.     

 

19. У нас у нашій області народу багато з різної спеціальності для того, щоб легко жилося.  Треба буде в допомогу створити хорошу техніку, поставити на колесо машину, яку чоловік осідлає й буде управляти.  Скрізь у кожному місці її робота.  Де вона потрібна, там вона і є.  Лише б було, чого там робити, щоб від цього що-небудь залишалося.  Люди займаються різними справами по природі на землі, як на ниві. А от цього не було, щоб зі свого людського тіла можна було зробити в природі в житті Боже тіло.  На це нам підкаже ця писанина, а практика десь.  Нам треба життя, та ще яке, не бідне, а багате, не шкідливе.  А природа, вона зі своїми силами багата, тільки треба її пізнати.  У неї є вмираючі засоби, є такі, що нескінченно живуть.  Хіба людині буде недоступно це робити протягом цього всього року.  Ми його зустріли взимку при холодному морозі, в снігу, в глибокому вигляді.  Як було цікаво з ним зустрічатися, рік залишати позаду!

 

20. Таким грудневим нехорошим днем, від чого треба було ховатися, йти.  А ми до нього зі своєю здібністю.  Люди, ви люди нашої землі всі, що воюють і борються з природою! Питається.  Для чого ви це все робите?  Ми з вами скажемо в один голос.  Наша справа нас з вами веде до життя.  Знову питається.  До якого?  Ми всі до одного відповідаємо.  Щоб у цій справі, що ми робимо, жилося нам добре і тепло.  На це ми самі з вами і трудимось, свою енергію витрачаємо.  Ми своє здоров'я в процесі втрачаємо, через що ми з вами збагачуємося.

 

21. У нас є все, воно наше.  Від кого ми його бережемо, як око?  Ми з вами не знаємо.  Чи то від людини, чи то від природи.  Ми з вами залежні люди.  Питається, озброєні чим?  Знову ми відповідаємо.  Зброєю.  Для чого ми з вами озброїлися знанням?  Щоб більше знати, і ту зброю робити.  Ми навчилися, щоб нею стріляти в людину.  Ми з вами стріляли, стріляємо, і будемо стріляти за нашу велику і багату всім природу.  За землю, за воду, за повітря.  1967 років настало вже, як ми в природі зробилися своїм вчинком всі до одного чоловіка залежні.       

 

22. А залежність чоловіка, він її змайстрував у процесі через любов свою хорошого і теплого.  Це все не порятунок і не задоволення, що ми з вами це завоювали і хвалимось.  Що ми озброїлися для того, щоб будь-якому ворогові агресору дати відсіч.  Тобто ми сильні проти найлютішого ворога, якого ми не пізнали.  Чи він ворог, чи вороги ми?  Сили одні, і великі сили, поділилися навпіл.  На землі мало місця, взялися за Місяць.  А самі бідний В'єтнам виявили, як маленьку державу.

 

24. І на людях поділилися за природу, всю свою техніку направили, і нею людьми воюють без кінця, краю.  Одна залежна сторона, й інша залежна сторона, мають не таку здібність зброї атомної та водневої енергії.  Все це зроблено людьми руками для знищення ворога.  Він як був, так і залишився в таких людях, які зараз бояться пробувати.  Ця зброя не застосовується ні тим, і ні тим.  Поки брязкає та зброя, яка отримала право залежного чоловіка в природі вбивати.  Які ж ми з вами вчені люди.  Не хочемо визнати на одному чоловікові іншу сторону, не таку, зовсім іншу незалежність.

 

25. Це наука загартування-тренування.  Безгрошова зовсім, не оплачувана грошима.  Здоров'я придбавається людиною в поганому і холоді.  До чого наші вчені й їхні вчені бояться залишатися без усякої зброї в природі.  Залежність людини слабка, не зможе продовжувати так, як себе примусив вчитися і навчився наш Іванов.  Я не кричу «залежність», а практично пропагую за незалежність, яку я зробив у загартуванні-тренуванні.  Це моя справа, моя робота, яку я 30 років вводив у себе, як ніхто це все не вводив, і не введе через свою слабкість.  А вона робилася мною, робиться, і буде робитися мною. Я Бог природи, Переможець природи, Учитель народу.         

 

26. Вчу людей здоров'ю, але не хворобу розвиваю.  Хочу таке вчення залишити, щоб свідомість перемогла режим і сильну дисципліну в законі, яка перестане робитися людьми.  І не буде між нами і природою злочину, а народяться люди такі сильні.  Вони будуть любити холодне і погане, через кого зникне в'язниця між людьми, і не буде між нами лікарні, яка через нас усіх робиться.  Ми воюємо з природою.  Ми ж є природа, як природа, природою озброюємося.  І природу вивчаємо, розуміємо, і природою в природу стріляємо.  Вона ж природна, а ми, люди, штучним огороджені.  Ми це все зробили для того, щоб за рахунок цього пожити, за рахунок цієї природи.  І, як природа, свою енергію зносити, тобто в природі втратити своє здоров'я, як природу.  Ми по природі шукаємо цю сировину, цю продукцію, яка знайшлася людиною в природі.

 

 27. І природу пізнали, і з природи зробили цю природну неживу річ, котра, як природа, примусила людину цьому всьому вірити.  І надіятися, як на природу, вже зроблену в природі чоловіком залежним.  Він не хотів вірити незалежності, як живому природному багатству.  Це теж природа, найближчі друзі повітря, вода, земля.  Тільки не штучні, а природні.  Вони нам народили маленького енергійного в незалежності чоловіка.  А його не родила сама мати, а народила в цьому це дитя, як природу, природа.  Путь дорогу промила вода, а повітрям на землю виштовхнула, як природу живу, жива природа.  А той, хто, може, і не хотів це дитя народжувати.  Їхнє діло – своє задоволення зробити статеве, як природа природу.

 

28. І в цьому хорошому та теплом самець своїм ділом приміряє своє зернятко природного життя, у піхву в матку садить свою природну плоть.  А вже тіло в силах було, як природа, і природою виходжує.  9 місяців мати у себе своє дитя берегла.  А коли довелося іншу атмосферу для цієї природи створити, і дитя маленьке, як природу живу, оточити.  Цього природа не хотіла і бачити, щоб жива природа мертвій природі вірила і надіялася на мертве, що воно живе спасе в житті.  По всьому визначенню фізіології, не живе чоловік мертвий з живим.  Живий мертвого ховає, та й до того боїться робитися мертвим.  Через це все робиться, тягне магнітом.  Ми, люди, магнітом тягнемо, як природа природою, ближче до смерті.  І через це все мертве  в природі, як природа, вмираємо.

 

29. Хто це все таке мертве нам у природі зробив?  Сама людина людину піднесла у природу, і за своїм життєрадісним стала зустрічати і проводжати людей людьми в могилу.  Вони, як природа природу, залежну людину тягнуть у могилу.  Не хотіла цього робити природа на людині, як природа, але нічого не поробиш.  У природі чоловік сам, як природа, своїм розумом почав робити, а в ділі цьому отримав смерть.  Богом чоловік природи не хотів залишатися, а взявся за шкідливе в природі.  Став робити те, чого не хотів робити.  У природі безсилля на чоловікові живому потягнулося, і виявилися мертвими.  Це сторона залежна.  Вона, як природа, всю нову народжену  природу болісно заразила.  Тому хвороба людини виявилася сильна робити те, що шкідливо природі.  Вона людину стала примушувати вмирати.

 

30. І маленьку, і велику.  Для природи немає ніякої особливості.  Всі люди залежні не сильні боротися, крім одного чоловіка незалежного в природі Іванова.  Він через свою цю зроблену роботу, чим він тепер між нами хвалиться.  І зробив свою практичну пропозицію здоров'я, яке не одному мені треба.  Хочуть всі його мати, але не знають, що буде треба зробити, щоб наш чоловік земний мав те, що я маю.  Хіба чоловік не зможе народитися зі своїм ділом самородком, або він не буде хотіти трудитися на благо здоров'я всього людства.  Він же зможе вчитися, і навчитися, чим можна хвалитися перед світом.  Це наша всіх користь.  Треба нам, всім людям, будь-якими засобами експериментувати, лише б людям була користь.  Правду можна говорити про самозбереження своєї особисто клітини.  Моє молоде здорове загартоване серце, воно тільки таке є у 25-річного чоловіка.

 

31. А виходити самому собі на місці для того, щоб чоловік не боявся ніякого ворога, нічого, навіть смерті.  Якби цього не було в природі, не було мого життя.  Я чоловік землі, такий, як і всі.  Доводиться своїм органічним тілом у повітрі сильно дихати.  А говорити на весь всесвіт різко, що в природі є такі якості фізичне практичне явище.  Краще від цього не може бути.  Найголовніше, це буде між людьми в природі чисте повітря, через гортань завжди робити вдих і видих.  На ту частину, що хворіє, дивіться, і тягніть до відмови.  Це твоя по тілу в ціль велика стрілянина.  Ти дихаєш повітрям, а в ньому все для цієї справи мінерали, чим людина один час живе, і від цього діла ніколи не захворіє.  

 

32. Та ще вода, енергійний струмінь.  Вона своєю енергією лякає, а потім людині від цього вчинку робиться щодо здоров'я краще не може бути.  Особливо сніг, що лежить навколо, немає нічого білішого від нього, і немає холоднішого від нього.  Він лежить на одному місці чималий час, і неоднаково сам себе показує.  У нього в процесі великі зміни, з якими вченим треба над цим працювати.  Коли сніг лягає, він падає з висоти по маленькому, крихітному, але пухнастому шматочку.  Без жодного шуму він на землю лягає, без жодного вітру.  Як на цю всю картину доводиться дивитися, коли це все робиться.

 

33. Цей сніг своїм збільшенням і своєю красою на будь-якому місці росте, свої сили будує.  Для кожного відома зима, це такий час проходить між землею і повітрям, та водою.  Не робиться погано в природі, навпаки.  Вона не завжди, але буває така з вітром, та ще з яким вітром.  Подує, і жене з собою цю систему, яри всі рівняє.  А замет, це її діло вже заважає в житті  нашій людині, що живе на землі.  Влітку вона не йде зі степу, їй хочеться гратися із землею.  Вона людині своїм вчинком один час допомагає, а от в інший час сильно заважає.  Життя таке при сонячній появі, стане воно жарко пекти.  Воно, як ми думаємо і йому віримо, ніби від нього відбувається все.  Воно всьому діло, до чого ми зі своїми тілами такими незвичні бувати.

 

34. Особливо нам негарний час це холод, коли в свій час починає осилювати в природі сонечко.  А воно завжди велику роль відіграє на нашій такій землі, як це завжди навесні буває.  Тільки повітря іншого напрямку сюди на це місце покажеться, то тут все старе, що прожила свій час, із землі йде.  А от нове небувале наступає.  Зима, як така річ, вона погана сторона.  Але кому як.  Собі вона що зробила.  Навколо цього місця так крутила, так дула, оком не глянеш.  На те зима говорить, це час мій.  Ніхто мені не зможе моєму такому сильному часу заборонити бути.  І сказати своє слово: я, мовляв, тебе таку нехорошу зиму забороню на один такий час, щоб тебе один час не було.

 

35. А без тебе буде краще.  Яка це буде природа, і якою буде людина, якщо у неї не буде перед своїми очима зміни.  А то людина не одні очі на це має, вона ними бачить далеко.  У неї для природи не одне є.  Є у людини вуха, вона ними чує.  А яке буває почуття.  Вона же цього не отримує, що треба буде в природі.  Треба вона не така, як ми про неї думаємо, і готуємося, її хочемо зустріти.  Вона нас тримає у всяких таких умовах.  Її таку, як вона є, ми не знаємо, її доводиться пізнати.  Це людей усіх, вони друзі, та ще які вони рідні.  Завжди хочуть разом жити, і один одному своїми силами допомагати.  Обидві живі сторони.  У однієї сторони струм, електрика, магніт.               

 

36. І в другої сторони те ж саме є.  А раз між одним живим немає мертвого, що може вийти з цього всього.  Наш чоловік залежний огороджений зсередини і ззовні не живим, а мертвим.  У природі весь свій час без цього не обходиться.  Він для цього закладає в природі великий свій труд.  Нічого він не робить у будь-якому дні, що прийшов.  У чоловіка не вироблено інших сил, щоб природу довелося зустрічати не так, як ми, всі люди, звикли зустрічати.  Ми без цього хорошого і теплого залишатися не зможемо.  У нас наша думка не зупиняється.  Ми з вами не поділені, разом живемо із землею.  Вона нам відкрила своє джерело, показала надра, сировину.

 

37. Всякого роду діло рук людини.  Ми робимо на землі деталі.  Ми з цих деталей складаємо машину, ставимо на колеса, мотор заводимо.  І самі, як людина, оволодіваємо й управляємо нею, так як вона нам допомагає.  У житті не так важко, як ми жили раніше.  Ми цього не мали, а зараз ми маємо.  І вчимося в цій справі, як би від цього краще жити.  Ми з вами не навчилися, як буде в природі з кругозором жити.  Ми не знаємо обидві сторони, а взялися поки за одну залежну сторону.  Вона нас зустріла однобоко, і не хотіли ми в природі погано і холодно жити.  Взяли та знайшли з вами хороше і тепле.  Ми з вами цього добилися в природі через свій улюблений труд.  Ми трудимося під землею.

 

38. Ми працюємо і на земній корі, у повітрі, у воді.  Ми нашу працю заклали  для живого в штучному факті.  Він нам зробив усе, знайшов у природі, чим нам з вами доводиться воювати з природою.  Ми для цього діла не спали, боролися, щодня завойовували право, щоб на землі бути господарями.  І ми повинні в природі робити те, від чого буде добре.  Для цього самого ми і оточили самі себе в теплому часі, і в хорошому.  Наше з вами всіх таке завдання – робити по природі те, чим ми в житті не задоволені.  Не зможемо вчитися так, як було б добре і легко.  Нам цього не дає природа.  Неправильно ми крокуємо, у нас дорога одна не нескінченна.

 

39. Ми природу знати так, як слід, ще й не думали.  Ми йдемо, а нас доганяє природа, і шмагає, як зляканих вояк.  Ми в природі виявилися на цей час не вояки, а просто труси.  Треба буде пробувати.  Нам, усім людям, що живуть на нашій землі, є, за що братися.  Але ми не беремо, а відмовляємося від хорошого і теплого, а воно вироблено природно в холодному і поганому ділі.  Ми шукаємо цю таємницю в природі.  І хочемо зробити штучно те, котре повинно в житті рятувати.  Ми, люди такі, не бажаємо спробувати холодного і поганого.  Наше всіх людей у природі – жити добре і тепло.  Ми з вами для цієї справи все робимо.  А природа є природа.

 

40. Вона все нас жене від себе.  Ми з вами всі до одного чоловіка знаємо про це діло, що людина зможе все зробити в природі, бо це все є її одне бажання, та й до цієї справи любов.  А через любов досягається все.  Природа не така шкідлива, щоб своє наявне, та ще хороше.  Від цієї справи і самій природі, і всім людям буде добре через те, що ми з вами перебудуємося, зовсім не такими станемо.  У нас думка не така буде, як вона весь час людину примушувала час до себе ближче тягнути.  Особливо своя молодь наступаюча, коли та своїми роками піднімалася вгору.

 

41. Ти, як чоловік, ріс, і з тобою зустрічалися дні.  Не всі вони були однакові, і не всім твоє тіло раділо.  Жодного дня такого, щоб проходив без усякого діла, такий час з чоловіком ніколи не зустрічалося.  Чоловік чогось боявся.  Особливо його турбувала природа, який і коли приходив з ранку день, коли у чоловіка немає нічого під його руками навколо його цього місця.  Він живе бідно, у великому нестатку.  Немає, чого їсти.  Немає одягу, що одягати.  А про дім житловий навіть говорити не доводиться бідному неімущому чоловікові.  Це для нього не все перед ним.  Тоді чоловік нічого не робить у нашій матері природі на цьому місці.

 

42. Та ще час такий.  Скрізь і всюди живого чоловіка руки та голова на землі були потрібні.  Вже на це діло люди народилися підприємці, господарі самих себе.  Вони нічим не займалися, крім цієї справи.  У людини був розум, він ним довго-довго думав.  Не йшлося навіть, що на ось цьому місці писати.  А що б ти робив, якщо немає нічого.  Що без чого-небудь будеш робити?  Не буде у тебе ніякої зброї, не буде якої-небудь твоєї економіки.  Без неї життя немає нікому.  На нема й суду нема.  А на будь-яку справу люди знайдуться і засудять.  По-своєму скажуть, дурень ти чи розумний за твою в житті здібність.  Вона тобі допомогла, зробився господарем цього місця.  Іншому є, на що подивитися і позаздрити.

 

43. Є, про що слова сказати.  Можна було про нього, як про добру людину.  А от є між цими хорошими людьми люди поганої сторони.  Не хотіли шукати для себе хороше місце, знайшли і на поганому визначилися.  А раз воно погане, що можна сказати нам, усім людям, кому довелося ці недобрі якості розвинути. Це все знайшли, і ним оточили себе, пожили один час, та сваволили цим законом.  Яка була воля багатіти чоловікові.  Лише б він хотів, всього можна було добитися.  Ми були в природі, жили залежними від неї.  Наше життя між нами була різне.  Одна чоловік від іншого йшов, він ховав себе, свій двір огороджував.

 

44. У нього руки золоті.  Залежно довго жити не довелося, це робити руками.  Хоча і багатство велике. У Румунії був такий закон.  Сто економічних господарств не можна було мати, а 99 можна.  Коли він свої сили втратив, у нього і думка не така, і серце погане, не виходжене.  Він вмирає, а все його залишається.  Шкода, але зробити нічого не поробиш.  Наша залежність примусила цього добитися.  Життя в природі залишається повітря, вода і земля.  Чоловік з ними не став разом жити, а з багатством все ховався, йшов, поки природа догнала, і своїми силами природними вдарила. Чоловік від цього удару захворів, похворів, і помер, його не стало.  Що може бути гірше від цієї справи.  А людина від цієї справи біг, і не пішов.                                                            

 

45. Інші люди залежні багаті й бідні – всі опинилися в незручному стані.  Жили та жили, а вмирати-то треба.  Примусила це зробити природа.  А у неї є інша людська сторона, ніколи не вмираюча, вічно на живих людях живе.  Це незалежність, чим чоловік не зацікавився це зробити.  Навіщо людині таке діло, якщо людина нічого не робитиме такого шкідливого в житті.  Людина не буде вчитися, як навчаються всі інші добрі і недобрі люди.  Їм треба одне, друге і третє.  Якщо їм цього не дасть природа.  Вони не вчилися, і не шукали таке місце, де була можливість у цьому залишатися живим.  Без одягу не людина, без їжі не людина, без дому не людина в природі.  А як же так, що Іванов.

 

46. Він потребує холоду, найгіршого життя.  Лише б один чоловік спробував це все, що я роблю.  Моя справа йому допоможе вибратися з нехороших умов, до котрих всі люди прийшли, і з ними залишили свій протоптаний слід.  Ми з вами ходимо назад, вперед, та шукаємо по природі те, що ми не знаємо.  А ми не знаємо, що буде завтра, то ми нічого не знаємо.  Ми не хочемо, щоб сьогодні зранку сходило сонечко.  Як воно піднімається, ледве-ледве помітиш.  А людині не хочеться погано в природі жити, її примусила природа.  Такий день, він і до нас прийшов не таким, як думали і гадали.  А чоловікові-то не так, погано робиться, він хворіє в цьому часі.  А раз хвороба, уже некрасиво робиться чоловікові в його житті.  І став з ним прощатися з життям.   

 

47. А взяв на себе на своєму тілі явище праху.  Незалежність людська в природі не така, як була весь час залежність.  Скільки років ми технічних проводили в нашому фізичному і  розумовому труді.  Чого ми тільки не робили, і як ми з вами робили.  Але у нас таких людей, як народжувався в природі живий факт.  Особливо людина оголосила війну природі.  Вона посилала в люди свої дні, належні такі, як ми зустрічали і проводжали.  Але щоб такого, ми не зустрічали, як до нас прийшов день в 1898 році 20 лютого.  Вночі була заметіль зимового часу, не можна було людині проходити, такі були замети.  На долю випало народитися цьому ось автору, хто пише про те.  Що не було, а люди стали в процесі вірити.          

 

48. І творити те, що навіть йому не подобалося.  Він сам себе ніде нікому не показував.  Тільки люди про цей приклад описували, про такий новий час, що прийшов, в якому народиться чоловік.  Він буде переможцем, миттєво буде у нього одужувати центральна нервова частину мозку.  Він у цій справі вболівальник і любитель у всій справі.  Ніколи не забував про хворого, і душу його знав із серцем.  Хоче допомогти, через руки струмом убиває біль.  Це не слова нам говорять, а все робиться ділом.  Пише рука владика про цього чоловіка.  Що випало на мою долю всьому нашому народові про це діло доводити.  Це дорога, по котрій доводиться йти, і пізнавати цю таємницю, яка буде треба нам, усім людям.  Ми самовільні в усьому.  Нас ніхто цьому не вчив, ми самі взялися.

 

49. І робимо по природі для того, щоб у цьому ділі помилитися.  А коли ми з вами в природі помилилися, зробилися мислителі.  Гнатися за часом, хорошим для нашого життя, яке ми самі зачали і робимо.  Нам не хочеться зустрічатися з важким. А незайняте місце на високому кургані ніким ніколи не захоплювалася, і ніколи не називалося хорошим таким зручним місцем, про яке можна писати, і розповідати без кінця і краю. Якби це було правдою, а то ми оточили себе неправдою. Не хотіли бути і жити на такому піднесеному місці.  І не стали там будуватися, щоб там жити довелося, вчитися, як буде треба примусити себе в такому місці себе зберегти.  Щоб на цьому місці не було погано, а було добре, ми так не вчилися.  І не шукали таке незручне місце, де життя ніякого не змогли побудувати через незручність.

 

50. На високому кургані не сховаєш себе, і не збережеш сам себе від природи, і не втечеш ні від кого.  Це місце зовсім не наше, не людське.  На кургані не будеш жити так, як тобі довелося відшукувати місце.  І облюбувати це місце, на якому ми розвинули свою незалежність.  З ким ми з вами ховалися, і на цьому місці ми чекали.  І огородилися, як люди живі, від зовнішнього ворога, що нападає, від сусідського чоловіка, від національного чоловіка, хто дізнався про твою хорошу і зручну місцевість, в якій ти не сам особисто визначив.  У тебе є чуже природне, що далеко пахне, яке ти в природі сам знайшов.  

 

51. І ним став користуватися, як і всі інші.  Ти добре знав про цю місцевість, про це все твоє на цьому місці.  Зроблене тобою не твоє є, чуже.  У природі ти не один сидиш такий.  Крім тебе одного, є кращі та цікавіші від тебе.  Є краще від усього місце.  Йому ніхто не давав права, щоб на цьому місці, на одному тому ж самому, жити.  Кожного дня у себе чекати прибутковий час, в якому природа за твою всю турботу до неї не забула про тебе.  Такого чоловіка, що живе, боїться, хто все своє життя на цьому місці ховається.  Він добре знав про це діло, що він не один живе на цьому хорошому такому зручному місці.

 

52. Є в природі краще та економніше від цього хорошого свого місця, про яке знаю я, та всі ті, що живуть разом зі мною.  Хіба ми не знаємо і не чуємо про таких людей, які жили.  Вони живуть зараз, своє благополуччя будують, а самі не забувають про це думати, як би до себе додати. Ще своє власне рідне не збудував, а про інше, чуже, зовсім не твоє думає. Цій людині не пощастило, це місце не дало такого хорошого життя, про яке думала весь свій час. Так зробити в природі, щоб у себе тільки мати, і нічого не потребувати.                  

 

53. Такого місця, і такого чоловіка не народжувалося ні в однієї національності, щоб не хотів озброюватися, і не шукав зручного місця для свого особистого життя. Це моя доля зробила себе, щоб не боятися ніякого дня на цьому місці кургані, де все людське життя буде. Ми з вами не вчилися, і не хотіли сходити в такому холоді, в такому обряді, як давалося обґрунтувати незалежності, яка не стала шукати, як ми всі знайшли, і оточили себе хорошим і теплим. Це все не твоє, а чуже природне місце, на якому ти, як чоловік, визначився, і назвав своїм ім'ям. Це місце моє, в якому пожив, та подумав, та поробив, і в ділі якому-небудь помилився.

 

54. Не так зробив, і не те вийшло, чого хотів. Від чого вийшов нестаток, вже природна хвороба. Незнання оточило, ворог невідомого боку прийшов зі своїми рідними силами. Штучно або природно завадив такому хорошому життю, віжки відібрав у мене. Я став цій місцевості не господар, а підлегла особа, раб цієї місцевості. У мене є все. Каже нам, людям всім, щоб ми знали і про хороше, і про погане, і любили місцевість однаково. А ми з вами не хочемо, ненавидимо це курганне життя. На ньому убережешся і в нашому захисному костюмі, вітер знайде, пролізе крізь щілину. Знайде живе, примусить здатися мертвому. Як робилося, робиться зараз, і буде на цьому хорошому місці завжди робитися.

 

55. Вмирав чоловік, не врятувало це хороше місце, і не спасе це місце, все одно помре. А от ця сама місцевість цього кургану ніким не займалася, і ніхто не хотів туди підійматися. Там життя нехороше, не живуть там люди, а всі живуть в затишку. На кургані такого залежного життя не знайдеш, вона там не буде жити, у неї безсилля велике. А як же тому чоловікові жити, хто визнав цю місцевість, яку ми захопили, вона нехороша, шкідлива для природи і для самих себе. Ми хорошою рівниною, зручною оточили себе, і тут завжди живемо одні. Наші приходять, йдуть вони один за одним таким ж самим, як вони до цього приходили. І зараз ідуть, і з собою забирають непридатне безсилля, залежне, що бореться, воює з природою.

 

56. Це люди йдуть від природи. Одягаються, їдять, і в домі живуть на такому хорошому місці, де його природні умови знаходять. І йому або їй не дає права так жити, як хоче жити. У нас така замашка природна. Без хорошої садиби ми на цьому місці будуватися не хочемо. Наше все таке життя проходило в природі. Треба взяти один раз, але треба добре взяти, щоб сказали інші люди про твою красу, і самі взяли такий приклад самовільний зупинитися на цьому місці.

 

57. Постачити, щоб у мене, як доброго господаря, тямущого в цій справі. Робити на все треба вміння. А тут відіграє у всьому щастя цього місця, на якому доводиться людині жити. Тих людей, які це от життя починали, їх на арені не стало. А ті люди народились, яким треба бути. Їх природа такими для цієї справи на білий світ піднесла для того, щоб один час пожити так добре, та покористуватися правами. Що ти навчився робити, і що ти зробив у житті цьому для іншої людини хорошого?                         

 

58. Раніше такого величезного господарства не було, і такої сім'ї багатонаціональної не створювалося між людьми, таких наук не було. Їх на собі розвинули в даний час на цьому місці. Де ти народився, там ти, за законом діяльності, повинен зі своїм багатством і вмінням покінчити життя. Ти чоловік, що живе в природі, ні разу не подумав про своє живе рідне тіло, і не сказав, що я народився для важкого життя з великою нуждою. У мене, чоловіка даного часу, немає такого знання, щоб через нього доводилося жити легко і добре, і тепло.

 

59. Ми, всі такі люди, народжені для цього. І добре знаємо свого близького сусіда. Але ми всі, хто живе на білому світі, не знаємо, що наш близький сусід надумав. І ми з вами боялися його, і боїмося зараз зі своїм добром. Від нього ховаємо, бережемо, як око своє. Всі ми не хочемо жити так бідно. Щоб у нас з вами на такій місцевості в такій природі, як ми маємо в себе велику для цього діла площу з різними   копалинами. Ми це самі знайшли, зі зброєю в руках все це зробили. Ми, люди, в цих умовах один раз живемо так на землі.

 

60. Боремося, воюємо з природою кожен день. Обов'язково ми робимо для себе, щоб з цього діла, що я або ти. Ми з тобою живемо для того, щоб що-небудь робити. А в цій справі народжується живий факт в штучному, якого всі люди мають, і по-різному по-своєму живуть. Вчать своїм вчинком один одного. Без свого місця власницького ніхто не жив і не живе. Та й навіщо без усякого поневірятися. Треба жити за прикладом минулого в одній скромній сім'ї, щоб у нашій сім’ї люди всі однаково задовольнялися. А ми з вами живемо, дві людини, старий і молодий, поділилися землею, море назвали своєю місцевістю.

 

61. І говорить чоловік: це моя держава. Я в ній народився, і в ній повинен закінчити своє життя. Хвалю свою політику, що вона у нас така ж сама, як і у них. Ми розвиваємося для того, щоб було, чим перед сусідом хвалитися. Ми сусіда свого близького не визнаємо, що він твій природний друг. Ти живеш по-старому, а я живу по-новому. У тебе є така природа, як вона у мене проходить. Вона такі дні підносить, щоб ми з вами жили добре і легко, але не всі. Старим людям простимо, що у них не народжувалася така думка, яка примусила від цього всього наявного в природі відмовитися.          

 

62. У них стара режимна власність, а у нас колективна соціалістична власність, теж народна. Ми її робимо людьми, створюємо працею й умінням своїм. Вчимося, беремо приклад з минулого рано вставати, а пізно лягати. А хто рано встає, йому Бог дає. Це сказано давно у приказці. Раніше мене не захопиш природу, ніхто в такі умови не буде бігти, і не буде таке могутнє терпіння робити. Бо в природі стоїть на арені холодна атмосфера, що міняється, котрої не бувало. У людини в той же самий час ніякої хвороби не буває, а тільки повітря чисте поглинається.    

 

63. Для того це все в природі робиться, щоб нитки могли енергійно обслужити м'яз, щоб кров проштовхувалась. У природі таке робилося між нею і людиною. Вона давала всі свої можливості жити, і думати про те місце в тілі, куди накидався кучею холод. Мозок у цей час не мовчав, або, коротше кажучи, йому в цей час не доводилося у себе спокій отримувати. Чоловік в природі не шукав ніякої таємниці, і не хотів, щоб так було холодно. Змінювалося весь час. Разом візьметься за ноги, за пальці, а потім перейде в руки. Більшість проходило на кінцівках. А щоб всередині, цього ніколи, і жодного дня такого шкідливого не було. Всі дні бурхливі з холодом.

 

64. Щоб сказати, було в цій справі добре. Ні, було погано. Краще і легше в теплі. А холод є холод. У нього для інших залежних людей, хто цього не хоче зустрічати. Та ще так зустрічати, як зустрічається з природою весь рік, і всі дні, будь-який час один чоловік зі своєю незалежною дорогою. Всі люди бояться нею йти, вони не довіряються природі, що вона є така. Особливо зимою проходить для будь-якої людини час такий. У ньому жодна залежна людина не дасть свою згоду, щоб таким залишатися, та на такому місці, яке облюбував Іванов. Всі люди не хочуть пробувати. Вважають, весь труд непридатний. А Іванов каже. Я не надприродна особа, а простий практичний чоловік. У природі робити так, як робить Іванов, треба кожному чоловікові. Хто не підготувався, боїться природи.   

 

65. А в природі будь-який час може тілу такому, як Іванова, представляти дуже важко.  Особливо завтрашній день, або інший тиждень та місяць, в яке буває час.  Тіло Іванова залишалося, залишається, і буде залишатися в будь-який і кожний час.  Не боїться і не збирається від цього відступати.  Йшов по доріжці маленькій протоптаній людській, довго її на цьому місці топтали.   Ніхто у своїй, пройденій ними, такого поганого і холодного не знаходив.  Ні в кого не було, крім тільки на землі розкрилася для грядки велика важка людська робота.  Людям треба була продукція.  Всякого роду сировину знаходили, і кустарним чином обробляли для того, щоб людині озброїтися.

 

66. Для того щоб цією зброєю охороняти від чоловіка, що нападає, хто свої сили направляв по цій доріжці.  Йому, як вояку в цій справі, ця доріжка давала сильно думати, і вирішував він залишатися завжди переможцем у природі над іншими якими-небудь чужоземними людьми.  Жити довелося зі своїми людьми, будувалася держава на залежних засадах.  Такого чоловіка по цій вузькій між високими горами, у лісах, та по-над річкою Білою.  Люди один за одним ішли, і придумували таку думку, і за собою залишали такі дні, в яких раділи, веселилися життям хорошим і теплим до тієї хвилини, до тієї години, або випадку якого-небудь з недоброго боку.

 

67. Залежність зупинила людині мозкову думка, і на цей час клапани призупинилися в серці.  Людина перестала по ній ходити, порвалася вона між людиною і природою.  Це часто з усіма людьми виходило.  Їхні ноги не виправдали це все робити.  Складалося у людей.  Вони залежно з природою воювали, боролися, придбавали, будували хороми, вводили в життя приватну власність.  Вона змінила свою самодержавну на народну.  По цій доріжці довелося дуже багатьом людям зі своїми індивідуальними ділами.  Кожного чоловіка ця доріжка примусила думати про самого себе і огороджуватися власністю.

 

68. Зашуміла, заревіла не тим голосом природа.  Колесо стало крутитися швидше.  Люди стали колективом робити все те, що робили до цього приватні руки.  Створювався в однієї людини капітал, цей час минув.  23 артілі виробів широкого вжитку, куди цей чоловік і потрапив, експедитор, агент з постачання.  Примусила чоловіка возити, або ходити по цій доріжці  своя нова народжена думка.  Вона народилася недарма на мою долю.  Я йшов і читав Правду.  Вона писала статтю «Наука і техніка».  У якій люди вчилися робити і вміло робили.  А потім була така річ, люди помилилися, їх треба за це законом карати.  Але ці люди просилися в уряду, щоб їм пробачили в житті за їхню помилку.

 

69. А мені в цю хвилину хтось сказав.  А чому це так виходить між природою і людьми?  Начебто вони живуть, одягаються й їдять, у домі живуть.  Це їхній порятунок в житті.  Ми, люди всі, навпаки, в цьому всьому застуджуємося і хворіємо.  Наша ця доріжка підказала чоловікові, щоб він всю свою залежність залишив позаду.  А взявся за те, за що не брався жоден чоловік, що проходить по цій доріжці.  Він виявився один чоловік, і взявся за це діло сам, і став ініціатором цього всього, відмовився від свого зробленого в природі багатства, а взявся за незалежність.  За те, про що і зараз люди, наші вчені, кажуть.  Це, мовляв, наші всі нестатки будуть перед нами, якщо ми за це будемо братися.

 

70. Ми своє знайдене не будемо робити, а своє особисте, тобто нове, не підхопимо. У природі є  істота не вмираюча і не зникаюча, а жива, що народжується. Але ми не хочемо своє знайдене залишати. Біжимо, захоплюємо хороше і тепле, поспішаємо мати. А наша з вами однобоке життя не зовсім, як це треба. Треба нам природу не ділити навпіл, і не схвалювати: одні хороші люди, а другі люди погані. Ці хороші й погані у себе створили, у чоловіка, це природне і незалежне, корисне для людей, що роблять своє якесь діло. Те, що мене оточував такий здоровий кавказький струмінь.                  

 

71. Про цей перший початок. Найперше, це моє народжене природою писання. Я шукав у цьому всьому не такого чоловіка, як я тоді був. У мене думка зовсім переробилася. Я бігав по цих лісових умовах між горами в лісах. Бачив, як люди самі себе примушували в природі трудитися, і в що-небудь одягалися, та сідали що-небудь хорошого побачити. Особливо було раніше і зараз у житті грали на кожному місці гроші, їх люди від інших людей придбавали в будь-якому труді, що робили.

 

72. Хіба мені не працювати і не отримувати, як є інші люди. Вчепитися за одне яке-небудь для нього цікаве місце. А він, як людина, умів на ньому так жити, як жили один прекрасний час люди. Їм необхідно було в житті своєї. Щодня він думав, як би придбати у себе будь-яку власність, без чого йому не щастило в житті. Треба буде мати який-небудь куток, огороджений своїми силами. Це ґрунтова земля на такій приємній місцевості.  

 

73. Це була не земля така, а якесь у цьому місці море, чим треба було радіти, та працювати, збагачуватися цим хорошим ділом. Я цю роботу вмів робити і робив. Але люди все це зробили, послали моє здоров'я, мої ноги з місця одного в інше ступати. Я старався, годив людям, щоб своє зроблене руками показати. Але люди для мене були хороші, знали про мої такі заслуги, зберігали мене за моє зроблене в природі. А я вже багато про це хороше написав, цілі праці спустив, куди це слід. Є на все рукопис.

 

74. Особливо про ту залежну в природі, хорошу і теплу, але першу початкову дорогу, яка мною залежно робилася. Я був чоловіком між усіма людьми навпіл поділений. Одні люди хвалили, іншим довелося корити. Я це бачив, але не міг примусити, щоб вони моїй доброті повірили. І свої слова про це в один голос сказали про те, що я робив між ними, було всім добре. Я цю зброю шукав весь час, прислухався до людей, що вони на мій такий для всіх важкий вчинок скажуть.

 

75. Люди зі мною не погодилися, не підтримали мою повноцінність. А сказали все про моє знайдене в природі таке діло, з яким довелося зустрітися для того, щоб мені було добре, й іншому теж добре. Я з таким хорошим ділом не вгадав, поділився навпіл. Не хочуть це хороше відчувати, косяться, як воли. Так і всі люди думають, як про якусь незрозумілу штуку, вона робилася мною. Між людьми я виріс, і весь час робив, роблю, і буду робити. Не так, як всі люди робили, роблять, і будуть робити. Я з ними не погодився далі йти.

 

76. Взяв дорогу свою. По їхньому шляху не пішов. Взявся за нову небувалу природну дорогу, за природу, за повітря, воду і землю. Їх визнав, у житті найкращі друзі, помічники мої. Вони мене підняли на високий курган, де довелося стояти, і чекати чого-небудь новенького в моєму цьому житті. Це рівнина, це ґрунтова чорна земля. Та на лужку люди поселилися, живуть приспівуючи, у них одного молока пташиного немає. А збоку вже не таке місце, не такі люди. Але раз на нашого царя напав цар зовсім іншої національності, я повинен іти на війну, і воювати за свого царя.    

 

77. Чужим людям знадобилося наше багатство. Вони довго думали, але надумали погане, й інших розорили, і себе убили. Переді мною виявилося дві дороги. Я повинен по одній іти. Я не знав, яка куди вела. Чи то вліво, чи вправо. Треба було потрапити. Це було щастя вирішити наперед. Я довго на цьому місці не стояв. Десь узявся другий чоловік, що знає. Мені вказав нескінченну дорогу, по котрій доводиться між друзями і людьми практично вчитися не на шкоду, а на користь усім людям. Я їм шукаю здоров'я не в хорошому і теплому житті, а в холодному і поганому житті. 

 

78. Знайшов, огородився, навчився в природі, зробив те, чого не робили всі. Відірвався від хорошого і теплого. Підійнявся на курган, стою вище від усіх. Але не знаю, що робити. А сонечко в упор моє тіло пекло, вітер зі сходу пронизував. Я щось у цьому житті хотів шукати, і знайти, ним оточити себе. А ми добре знаємо цей час. Коли люди задалися мети чого-небудь по природі хорошого шукати, воно відразу ніколи не давалося. Люди хочуть отримати, а природа, як навмисне, не хоче дати. А у людей десь виникає зло, на це діло наступати. Жертва за жертвою, але як була невдача, так вона і залишилася невдачею, та ще якою.

 

79. Важким переживанням. Люди добре знають, що в природі є ця могутня сировина. І пустили розвідку для того, цю річ зробити. Треба матеріальність, а вона лежить в надрах великими залежними басейнами. Це справа самих людей. Хто нічого не робив у житті своєму, після свого труда, скільки доводилося людям трудитися, у них пшик вийшов. Люди себе вважають. Якщо вони копалися, на розум свого Лазаря думали, але не знайшли, це їхня невдача. А в природі і це є, дуже багато такого діла не відкрито. Хіба це все люди зробили, що вони навчилися, і багато дечого в природі роблять.

 

80. А найголовніше, в житті не надумають, і не зроблять у природі, щоб вона, як мати, за потребами людського тіла давала. Вона вже так і вчинила з людським бажанням. Найголовніше, для нашої молоді, що буде треба, ми нічого не робимо. У нас на цю справу уми не розвиваються. Ми боїмося в природі ворога зовнішнього і внутрішнього. Ми з вами не навчилися розцінювати про цю справу. Що це таке за діло у нашої могутньої науки, яке ми з вами робимо.

 

81. Ніяк не зможемо точно розгадувати хороше і погане. Ми і досі не навчилися розгадувати ворога. Всі люди про це думають, і роблять весь час своїми руками для цього. Їхня людська така справа. Як їм не хочеться зустрічатися в природі з будь-яким захворюванням. Всі сили технічні спрямовані, вся природа у людей служить для цього діла, всі науки і хімія зосереджена для цього діла. Особливо в медицині одна надія на хірургію, на ніж. Чоловіка чоловіком для цієї справи застосували. А як були пошуки засобів допомоги людині, так вони перед усіма людьми залишилися. Люди знають добре справу Іванова.

 

82. Їм не хочеться погоджуватися, як вченим теоретикам. Всякого роду відкриття, що люди зробили. Хіба Іванов проти цього. Ви робили, робите і будете робити. Але моє не женіть з колії. Я ж ваш чоловік. Як мені хочеться з любов'ю передати людям своє знайдене, яке приніс сам особисто в міністерство охорони здоров'я в кабінет № 612 до Порфирєва. Там було два лікаря, теж їх Порфирєв примусив, як практичного народженого в природі самородка прослухали разом. Я був Іванов, їхньому не проти. Але коли доходило моє до доведення, лікарям треба буде визнати профілактику Іванова, практичну природну.

 

83. Всьому ділу відігравало ролі повітря, вода і земля.  Не відіграє ролі хвороба над людиною, а відіграє ролі чоловік над хворобою. То тоді з цих двох лікарів мені кажуть. Ти що ж хочеш залишитися в людях благом. Ми, мовляв, вчені люди хірурги, і то одного ріжемо, а іншого залишаємо. З чим Іванов був згоден. А тоді Порфирєв став говорити Іванову: «Ти оточив себе темними неграмотними людьми». Я, Іванов, на цей доказ, як знав, запросив пацієнта Токарєву, тільки вона залишилася в коридорі. А я, як пропонував, один зайшов, кажу йому: ми давайте запросимо в кабінет громадянку, нехай вона нам скаже про себе.

 

84. Начальник профілактичного лікування Порфирєв дав згоду, щоб громадянка в кабінет його зайшла. Люди, ви ж нічого такого не зробили, і не робите, що нам вносить своє Іванов. Антоніна не темна жінка, зайшла, їй дали місце, вона сіла. У неї запитує Порфирєв, як учений чоловік, з вибаченням. Він думав, що вона не москвичка. А вона в Москві проживає. ЖК 17. До запитання. Токарева Антоніна Володимирівна. Коли ввійшла в кабінет, вона взяла слово. Ми всі її слухали, як пацієнтку Іванова. «Я, – каже москвичка, – працювала кондуктором, мене хвороба оточила така. Я слухалася поради лікарів, зробила шість абортів, а як хворіла, так хворію. Завдяки зустрічі з Івановим Порфирієм Корнійовичем, він мене прийняв. І сказав навпаки. Якщо ти зробиш аборт, то не приходь до мене. Народиш – все буде так, як треба».

 

85. Вона між нами людина була, природою ображена, хвора, забута всіма, ні від кого з людей вона не отримувала допомоги. Тільки Антоніна перед усіма криком кричить, як особа, що розуміє в цій справі. Вона підтримує фізичне природне практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання центральної нервової частини мозку. Вона розповіла про це все, їй дали свободу залишити нас, що говорили в кабінеті. Знаєте, що Порфирій сказав на її весь виступ. Вона, мовляв, ненормальна.

 

86. Що можна сказати про цю справу, якщо це практика Іванова незалежна, і загартовування в тренуванні, що робить Іванов. Він хороше знайшов, сам оточив себе холодом і поганим ділом для всіх нас. Він такою дорогою йде, нас нікого не запрошує і не примушує. У цій справі любов, якщо розумієш. На це діло місця вистачить, твоє бажання. Немає нічого подібного, крім нового небувалого життя в здоров'ї. А ми, всі науки такі, людину примушуємо, і робимо діло важко, але щоб із цього всього вийшло легко. Ми, всі люди, робимо в природі, нам потім виходить погано і важко. Залежність людська не виправдала. Як боліла Антоніна, вона хворіє, і буде хворіти. Ніякої допомоги аборти не давали. Значить, неправда нас, вчених людей, оточила.

 

87. Ми своєю наукою хвалимось, що вона нам недостатньо між людьми зробила. У медицини багато хорошого зроблено і знайдено. Але щоб сказати, що ми вміємо, ми нічого не зробили, щоб від природи отримувати те, що буде треба. А ми повинні цього навчитися самі лікарі, щоб не застуджуватись і не хворіти. А потім навчати інших хворих цього, що робить сам у природі лікар. Всі ми, фахівці науки медичної, у своєї черзі стоїмо, і чекаємо своєї черги. Ми, всі люди, від цього не гарантовані. І не можемо сказати, що ми сьогодні не захворіли. Ми в цьому нічого не робимо, щоб не потрапити у в'язницю і не лягти в лікарню. Для чого у нас міліція, для чого у нас швидка допомога. Ми, всі люди, бідні, що не знають.     

 

88. По всьому вченню Іванова і ділу людського життя, міліція і швидка допомога відпаде, і вона не буде людині потрібна. Нічого не зробили щодо ворога, як він був, він є, і буде він в природі через один недостатній вчинок. Ми з вами за допомогою вчення Іванова перебудуємося з одного в іншого чоловіка. Ми, всі люди, не такими зробимося, як були. А зробимося новими, сильними, вільними. Але не такими безсилими, як були. У цьому ділі помилялися, помиляємося, і будемо помилятися через наше незнання. Ми, всі люди, не знаємо, що нам робити, щоб не застуджуватися і не хворіти. Робить між усіма поки один Іванов.

 

89. Та готує Крапивкіна, такого чоловіка, хто добре зрозумів Іванова, і ухопився, робить. Почав робити через запалення легень, вони у нього прогресували у бік поганого. А тепер він навчився сам себе так представляти в природі. Він вже після цього всього вчення не зробиться таким, як він уже став мати свідомість. Він знає хороше і тепле, та й не відмовляється від холодного і поганого, де для людини створюють здоров'я. А здоров'я не таке, як людина залежна має. Цьому здоров'ю треба серце і душа, щоб у природі, що буде треба зробити, щоб у цьому отримувати користь, яка примушувати не буде, а просити буде. Що і зіграє ролі в природі, ця вміла ввічливість, яка отримає в природі силу волі.         

 

90. Ми з вами, всі такі люди, зустрічали і проводили свій час, що проходить, кому він не завадив своїми силами. Чоловік залишився задоволений тим, на його таке щастя, десь зі своїм вчинком не зміг накинутися на зовсім невинного чоловіка. Міліції лише б почути не такі сказані слова, і чоловік зробив іншому не те. А на це десь узявся міліціонер. А у них така психічна ненормальність, яка теж грубість робить на наших людях, бідних, не захищених. Їх ніхто не вчить для того, щоб знати міліцію і в неї не потрапляти. І робити те, від чого не прищеплюється ніяка епідемія. Нам з вами в житті дає наше незнання, воно у кожної людини є, але ми за нього не бралися, і не хотіли робити те, що треба для життя. 

 

91. Ми з вами так думаємо і гадаємо на весь рік, зі своєю справою крокуємо. Не пропускаємо жодного дня, щоб ми з вами не подумали про завтра. У нас усіх така залежна сторона, від неї ми стали в чергу, і стоїмо, чекаємо свій час. Він і до нас прийде, ми з вами свої сили втратимо, нас з вами оточить безсилля. Ми з вами робимо те, що шкідливо. Треба було не одягатися, не по-своєму жити, а по природному. А важко терпіти без усякого одягання. Треба б не їсти, хочеться їсти. У дім не треба заходити – тягне магнітом звичка. Не треба було хворіти, а твоє тіло оточило, чимось захворіло. Від чого? Не знаємо. І треба б від цього виплутатися, але нічого у нас не виходить. По-нашому не робиться, а по природному. Треба давно добитися від природи, щоб не вмирати, але нічого не виходить. Коли ти живеш добре, все в тебе є, і всього у тебе багато, ти цим не задовольняєшся.

 

92. Кажеш: хороший день проходить по природі таким, як це треба. Всім добре, коли робиться добре. Але погане, воно сильніше від хорошого. Яке б воно не було, а холодне побиває тепле. З теплого не виходить живе, сохне, і робиться в порох. І забирається з водою, і йде кудись.  Був ворог, є ворог, і буде ворог. Здалеку дивишся на справжні ліси. Бачиш між неродючими деревами все ж стоять дерева. А коли бачиш людей рухомих живих, то ми бачимо, на них висить не живий, а мертвий одяг. З їжею усередині. Для порятунку людського життя стоїть побудований дім. Це все належить не людині, а природі між сонячним часом, що проходить. Перед нами лежить площа землі не почата. Все це людина примусила служити джерелом.        

 

93. Все це робиться руками, продумується розумом. Фізично важко, а розумово допомагає придбавати і одне, і друге, і третє. З чим чоловік жив, навчався, робив. У цьому ділі часто помилявся, гинув. Не знав, від чого. Намагався від цього всього піти, від поганого і холодного в тепле і хороше. Це все не врятувало, а, навпаки, у цьому всьому людина втратила своє здоров'я. Непридатний він до життя. Його жене час, що прийшов, як такого, що відмирає в природі. Нехороше робиться таке тіло, що безсило бореться. Це для життя нашого незнання. Ми можемо сказати, це прийшов для нас ворог з нами воювати за наше життя кожного дня. Ми його не чекали, він сам до нас пробрався за наше зроблене діло в природі. Звідки, навіщо він віроломно напав? Зі своїми природними силами не дає спокою. За що, про що? Ми і досі від природи не добилися. Всі залежні ми люди, нам таємницю свою природа не говорить.

 

94. Сьогодні між людьми проходить по землі кожен окремо свій день. Він з собою привів нове небувале рухоме повітря. А вода океаном, річками та озерами з землею разом оточені повітрям. Чим ми один час користувалися, дихали, і обмивалися, і повзали по землі. Ми це все робили для того, щоб без усякого захворювання жити. Це наше діло в природі: чисте, хороше повітря сприймати, тепло любити, а холод гнати від себе. За те саме, що ми, всі люди, з вами робили, для нас посилає ворога хворобу. Ми хворіємо, в цьому доброму та теплому згораємо. Нас природа не любить за наше нехороше. Ми біжимо, йдемо від холодного і поганого. Нас це все не задовольняє, ми не навчилися в цьому всьому жити. За це все зроблене наші тіла горять. Ми з вами не в силах розібратися, і зробити в природі те, щоб між нами не було ворога.

 

95. Природа ці якості має, але поки для людини це таємниця, яку шукають, але не знайдуть. Ворог був, ворог є, і буде ворог доти, поки ми не пізнаємо природу, і не подружимо з нею. Як вона хоче бути з людьми другом у любові. Повітря, вода і земля – найближчі рідні друзі, з ким треба вчитися і близько жити. Вчитися, і, як матір, всесвіт просити, буде тоді нове, але не старе. Зміниться в житті, ворог зникне, буде природа друг людини. А у всій цій справі відіграє ролі одне. Треба буде в природі, як ображеним людям, просити, благати її, щоб вона пішла назустріч усьому цьому ділу. Це буде, як якась особливість, яку люди чекають. І хочуть, щоб це все було, змінило своє старе на нове. Небувале зробити, щоб ми в природі зайняли своє місце, і хазяйнували.

 

96. Чого хоче незалежний чоловік? Вся наша планета заселена. Усі національні люди на своїх місцях. Всі люди з розвідкою шукають по природі таємницю всякими патріотичними шляхами. Але щоб знайти і скористатися, ні в кого не проявилося змінити в природі себе. Як воювали, і воюють із природою. Хочуть сказати свою правду. Вважають, наш закон – добре і тепло оточувати себе. Ми, всі люди, живемо добре і тепло. Але щоб природа їм пішла на їхню роботу спільну, і створила чого-небудь новенького. Так і залишилися із залежністю. Вона не виправдала людей на землі, магнітом притягнула, і закопала всіх людей. За всі ці муки хворі, забуті всіма попросили Бога. А природа сама знайшла чоловіка, і доручила нашому руському Іванову, хто взявся за це діло, і зробив собі нову небувалу дорогу. А її не робили і не думали незалежно.

 

97. Тобто Іванов розкрив на собі таємницю і в холоді, і в поганому вигляді. Практично все робив. У природи відібрав сили, волю для того, щоб не думати, а робити. Без усяких плодів. Не треба буде ніяка зброя, і не захищати самому себе. Треба буде одна свідомість, примусити себе любити природу. І хороше з теплим сприймати, і холодне з поганим. Це зробив все Іванов. Пішов на жертву, і став не воювати і боротися, а випробовувати свої сили і волю для того, щоб ворогові дати практичний відсіч. Проханням, ввічливістю добився, і вчинком у житті. Ось нам і таємниця. Хвалитися своїм серцем, молодим, здоровим, загартованим. Ніколи ніде ніяк у природі не переможений. Як був Переможцем, Учителем здоров'я, так Іванов залишився. Яка б не була атмосфера, вона нами завойована, доведено природі. Господар став на землі чоловік.                 

 

98. Він не боїться нічого. Знає добре, смерті немає.  Якби цього не було, не було мого життя. Я був, я є і буду через природу. Вона вас усіх буде прибирати до рук, а одного Іванова залишить через важке терпіння. Ми будемо у нього вчитися. Він за те, щоб не було в'язниці та лікарні. Досить мати баз, щоб мати на прив'язі людину. Треба дати волю, сили для життя, але не для смерті. 1966 рік 13 липня. Іванов.     Як у природі хазяйнував чоловік над природою зі своїм залежним першим днем. Ми з вами не бачили і не чули, як по природі проходив найперший день, в якому довелося відчинити для технічного, в штучному людське життя, котре самі люди почали. Перед їхніми руками і тілами, та розумом не було ніякого джерела, щоб їм тоді користуватися. Було чоловікові погано і холодно, він шукав у природі вихід уникнути цього. 

 

99. Пішов придивлятися да прислухатися, що було тоді з допомоги в цьому ділі чоловікові. Він зустрівся з непережитим важким часом. Він тривав без кінця і краю, а у себе нічого не показував, тільки примушував хороше чекати, і думати про зустріч із тим ділом, хто по дорозі з людиною повинен зустрітися. Чоловік ніколи не збирався у себе робити таких діл, які він сам почав робити. І з цього всього він дочекався. Спочатку з ним, як чоловіком, зустрілася жінка зі своїми силами непочатими. Її природа підіслала чоловікові першому в допомогу. Цього люди ніколи не думали і не гадали, що людина з першого дня в природі почне проти природи озброюватися, щоб їм довелося в своєму житті легко жити.

 

100. Так воно і робилося поступово в цьому ділі, і від цього всього виходило початкове своє власницьке в цьому ділі життя. Знаєте, як без нічого доводилося по землі крокувати. Чоловік перший не був збагачений залежністю. Він з'явився в житті голий, як бубон, але сильний був мислити. А у нього вона стояла на місці, слідів ніяких. А робити було треба. Вже не одна людина, а тоді їх було двоє. Вони вчилися один на одного дивитися та розуміти. Вони вчилися спочатку, як буде треба починати, і навіщо доводилося, і навіщо крокувати. Ми двоє, треба було в природі показатися. У цьому грала ролі природа. Повітря, вода і земля, що й родило у себе одне й друге. Хто його знає? Чоловік не може сказати: я, мовляв, прийшов сюди на це місце ось в такий-то нехороший або хороший час.

 

101. Люди перші не слухали між собою різницю.  Вони не вміли рахувати, і вигадувати будь-яке діло.  А діл непочатих було багато, доводилося робити, тільки чоловік не розумів і не вмів їх робити.  Не було шматка, ніякого притулку.  А був чоловік не один, а двоє.  Скільки часу проходило одному жити без усякого такого.  А зараз людина людині показує, говорить і слухає, розуміє, але не робить.  Треба буде починати.  Звідки і як?  Цього ніхто не знав і не робив.  А все ж прийшов у природі такий хороший час.  Люди стали людей народжувати, і стали люди людей вчити і примушувати.  Люди людей стали слухатися.  Їм довелося навчитися, навчитися у другого чоловіка, що прийшов.  А немає, у кого вчитися.  І немає, чого вчитися.  А час не стояв, все рухалося з місця одного в інший.  А от життя саме росло, розвивалося, пізнавалася природа.

 

102. Шила і голки не було, мішок не був зшитий.  Та й кусати не було, чим; не вміли жувати.  Не було, на що рукою, пальцем показувати.  Щоб одному на іншу людину доводилося дивитися і з нього змінюватися, цього не було і не робилося.  Все це зробила залежність у природі без втручання Бога.  Самі люди знайшли і почали пізнавати, а потім стали робити, а в справі живий факт вийшов.  Ми раніше того не мали, а зараз побачили один одного, і посміхнулися.  Слова створили, що і примусило продовжувати робити слід.  Ми по такій рівнині йшли, а перед нами не було навіть літаючої птиці.  Погода була така,  від якої ми дуже важко терпіли.  Ми тоді цього не потребували, дні проходили між нами.  Звання ніякого не було.     

 

103. А не стояли, все нове і нове приходило і йшло.  У чому ми з вами бачили, але не могли утримати те, що з'являлося.  Ми тепер зможемо забути сонечко, якщо воно буде кожен раз сходити, як воно робиться, то іншого не буде.  А природа своє садить, на землі додається.  Людина до людини підходили без всякого такого, а стали бачити.  Підказувало, що ми люди, таких ще ніколи не було, їхній малий в цьому розвиток.  Як воно розвивалося, але додавалося.  Люди з незнання взялися і стали, для себе шукали, знайшли, оглянули, дізналися, стали робити по такому прикладу, від чого доводилося вчитися.  Треба було знати так, як це треба.  Чоловік довго вчився, поки про це узнав, став знати.

 

104. Як хотів це знати, щоб уміло робити.  А ми бачимо погане, ми намагаємося від цього йти.  Дорога одна намічена, більше таких доріг немає жити.  Починає спочатку в цьому ділі думати.  А ми чоловіка стараємося по-своєму, як ми робили.  Так хочемо, щоб наш чоловік ходив по доріжці.  Знав, для чого він цю історію почав робити.  Він взяв, і по розвиненому верх піднімався.  Його примушувала тодішня обстановка.  Люди йшли по дорозі, не боялись зустрітися завтра з таким часом, з яким не доводилося в житті зустрічатися.  Чоловік вважав не так.  Доведеться рано вставати, бути на цьому місці, де природа не порахувалася ні з ким, а прислала і показала свої сили.  Вона знала, що робити.  У неї ці три тіла.       

 

105. Якщо хочуть зробити на землі як завгодно розвинений циклон.  Звідки, навіщо?  Про цей початок ніхто з наших живих людей не зміг передчасно розповісти.  Він вчора бачив, як сонечко на заході перед нами сідало.  За старою людською прикметою, це робилося в природі давно, хоч, може, не так, як зараз вийшло.  Ми про природу таку бідну, в якій ми жили.  Ми хотіли від цього місця відмовитися.  Але раз вже поселилися, зробили по-старовинному.  Поряд один біля одного посадили.  Нас ніхто не вчив, і не мав права заборонити.  Ми цього всього були господарі.  Любили сильно працювати, придбавати собі, щоб у нас було зустріти будь-якого гостя, що прибув.

 

106. Не хотів так рано вставати.  Як сьогодні у нас в селі такому спритні люди жили.  По-новому привчилися, самі з собою зустрічалися гордо, щоб не хотіти своїй близькій людині свою шапку скинути, і низько йому поклонитися, і на повен голос сказати: «Здрастуйте».  Державна охорона порядку.  Шановні ви вчені люди зі своїм поняттям!  До вас звертається загартований в тренуванні незалежний чоловік Іванов Порфирій Корнійович.  Жалію молодь, що вона так не зробила, з душею і серцем не виховала себе.  Винні батьки.  Звинувачуйте себе за своє небажання, що ми не хочемо зізнатися.

 

107. Треба було давно ввести свідомість, і погодитися з таким порядком у житті. Визнати всіх людей однаковими у цьому ділі учасниками.  Треба буде працювати, і жити в умовах однаково.  А ми будуємо спільну справу, але самі живемо не однаково.  У нас душі з серцем немає вважати цю людину, хто в даний час хоче так жити, як ми з вами навчилися, так знати навколишнє.  Ми з вами не хочемо розуміти, кому це все ми робимо.  Ми все це зроблене з собою у природи не візьмемо.  Наші з вами тіла так відімруть, їх зовсім не стане.  А знову народжений чоловік на білому світі буде.  Він обов'язково на наше все подивиться, свої слова скаже.  Навіщо такій людині в природі було народжуватися, як от я народився.  Мені цього мало, що робиться в природі людиною.         

 

108. І не думаю з вами, і не роблю однаково.  У мене розум не такий, як у всіх думає.  Ми не зможемо залишатися сьогодні без завтрашнього дня.  У нас в нашій такій місцевості проходить не така погода. Скільки нас з вами є, ми живемо по-різному. У нас навіть не таке здоров'я є. І що саме будеш робити. Зате ти не забув, що час ніколи не запізниться від тебе. Сьогодні для тебе, або, може бути, мені це місце призначене. Ти, чоловік, дочекався свого часу. Знаєш добре, що він з тобою не погодиться так жити. Як ти, жива людина, на сьогодні думаєш: де це все береться, і хто це тобі дає? Якщо ти своїми очима подивився вдалину, тебе примусила твоя необхідність це робити. Ти добре навчився між усіма робити. Твій козир у тебе.

 

109. Тебе люди просять, щоб ти, такий чоловік, знав про своє діло, яке ти сьогодні робиш. Це твоя любительська охота примусила цим оточити себе. Для тебе це треба. А раз для тебе добре, чому ти не хочеш своє знайдене передати. Хіба я такий чоловік, на якого ви подумали. Це ваша неправда, вона ніколи ніким не визнається у нас, людей, що живуть. А ми з вами не однієї місцевості є. А цей чоловік зі  своєю ідеєю відомий, він працює. Це от життя, у котрому ми навчилися один одного примушувати своїм умінням. Якщо ми не будемо знати, і не будемо думати про все, у нас нічого не вийде. Ми своїми силами примушуємо свою землю в одну сторону крутиться. І за те, щоб у нас наш час змінювався.

 

110. А сонечко одне, воно стоїть від нас на великій відстані. Хіба воно є не в природному порядку, або воно якась якість огороджене. Воно тільки себе показало, як якесь вогняне полум'я. Невже ми не хочемо своїми тілами такі почуття сприймати, як нам робиться. Ми з вами не довіряємо цьому проміжному ділу, яке між нами, такими людьми, проходить. Великий навколо нас робиться простір, в чому може з'являтися не одне сонечко, яке ми з вами бачимо завжди. І хотіли б ми з вами завжди, щоб таким бути, як воно в якийсь час буває. Ми його чекаємо щоранку. Наша думка така: от якби сонечко піднялося.

 

111. А в цей час все живе горнеться до нього. Але воно може себе міняти. То воно буває, атмосфера себе змінює. Звідкись, на щастя, чи на нещастя, десь візьметься всякого роду атмосфера, про котру не думали. Почне з-за будь-якої гори, з другого боку йдуть одна за одною, вгорі по небу пливуть хмари, як по конвеєру. Яких тільки не буває, і порожні, одна за одною з'являються, і тут же ховаються. Хто це все робить, і робиться не кожен раз однаково. А ми, люди, в таких умовах не завжди буваємо. А тоді ти себе примушуєш, коли це буде можна. Ми це не самі в природі робимо. Хотів – зробив. Хотів – і не зробив. Але це все робиться самою природою. Сьогодні хотів, щоб ранкове сонце було.

 

112. А його хтось якось обгородив. Все це заважає природа. Такий у цьому році день підскочив. Не хотіли, але де ти дінешся, якщо такий час прийшов. Треба б мати у себе здоров'я, а його немає. Хто це зробить, якщо ти в цій справі саме початкове в історії людське життя. Починаєш крокувати по ось цьому самому місцю, де була рівнина, схожа на якийсь лужок. Та ще протікала невеличка річечка збоку лісу. А в цьому лісі ми не поселилися. А біля нього на узліссі цього лісу такій місцевості ми з вами, як місцеві всі народжені люди, живемо. Та зустрічаємося з одним місцем та другим часом. Ми знаємо, коли як доводиться дихнути і чим. Для нас таке діло вивчене. Хороше хорошим, а погане поганим. Для нас лише б воно жило і користувалося своїм напрямком.

 

113. Ми вже знаємо, і хочемо краще в цьому ділі обходитися. Для нас не одне, однаково приходить час. А він скільки раз змінював і народжував у житті нове. Нам такого не було, як народилися сили в природі. Кожну хвилину і кожну годину людина може погоріти в природі за залежність. Вона без народження дитя. Треба буде народитися для того, щоб жити кожен день легко, але не було важко. Треба буде одне робити. І не починалося. Люди, вони це діло почали з холодного і поганого. Ми не стали це розуміти, пішли своєю дорогою. Вона нас веде прямо до того ж самого, від чого ми йдемо. Вона нас доганяє силами своїми й починає турбувати.

 

114. Довго ми мазалися по нашій землі, по якій доводилося крокувати, і робили те, що заважало. Сонечко було путівником. Люди ганялися зі своїм наявним багатством, на місці жодному не були. У них час теж не стояв на одному місці, свій час по можливості додавався з наявного. Що доводилося тоді бачити. Чоловік сам себе не так вів, він не користувався такими правами, як зараз. Ми з вами зустрічаємося з будь-яким днем, що приходить.

 

115. Ми вже розуміли по природі, як люди, що живуть на цьому місці, що проходить. Ми з вами тоді були технічно не озброєні. У нас з вами під руками не було ножа, та й навіщо він тоді був потрібен. Ми не мали ніякого запасу для іншого дня. Та щоб, як зараз, гардероби повні не з поганої, а з хорошої якості зроблені.   Ми по землі ... тоді не мали хорошого протоптаного сліду. Вся природа тоді не була піднята. І тоді ніхто ні з ким ніде не воював.

 

116. Тоді такого ворога, як він сам себе між людьми і природою розвинув. Є, на кому і за що своє зло зганяти. Люди нічого не робили для того, щоб за це діло доводилося отримувати гроші, за щось, за якусь річ. Раніше люди не мінялися, не було, на що. Природа лежала завжди під босими незахищеними ногами. Час між людьми швидко проходив. Рахувалися не видимі дні по порядку. Давали людині якесь приємне в житті почуття.

 

117. Людям не доводилося очікувати дня, і до нього готуватися, як зараз робиться. Свят не було. Хвалитися нічим. Все між чоловіком енергійним живим проходило близько. Йому не була потрібна тоді весна, чи літо з осінню, та зима. Все це процес у житті, людиною зроблений. Такого довгого року зі своїми належними днями зовсім не було. У нас, кажуть, сонечко всьому діло. Ми при ньому бачимо, і розгадуємо на землі свій слід, туди себе направляли, шукали свій вихід у чому-небудь зачепитися.       

 

118. Тоді між повітрям і землею такого зручного та швидкого не було. Кінець такий не приходив  до чоловіка, як зараз. Ми свою дорогу добре знаємо, і робимо щодня на своїх взутих ногах. Ми від свого порога відриваємося кілька раз на день, то йдемо, то приходимо. Без усякого прибутку ми не залишаємося. Як же ми раніше своє життя без нічого вводили. Навіть курганів насипаних не було. Щоб ми знали про якусь нашу хорошу чи погану місцевість, у нашої людини не складалося в голові. Людям усім служила тоді природа.

 

119. Повітря не зупинялося тримати у себе на своїй вазі нашу, як ми її тепер визначили, круглу землю з водою разом. Як це вийшло між нашими вченими, такими людьми, що вони про це діло думають. Кажуть, що наша земля колись була без усякого такого життя. Вона у себе такої спільної води не мала. Все це лежало вогняне. Це діло, може, воно й було так, як ми з вами тепер думаємо. І знаходимо в землі наших предків, що вічно лежать. Вони колись жили, може бути, і мали краще, ніж ми маємо зараз.

 

120. У нас на землі поки є не так, як це люди хочуть навчитися. Так навчитися, як ми вчимося між усіма людьми. Хочемо зробитися над усіма людьми ватажком, таке діло вести, як ми з вами його зустрічаємо і проводжаємо. Але це буває один раз у житті. Ми з вами бачимо не одну дорогу, по якій стараємося пройти. І узнати про людей, що зустрічаються, що вони хочуть у житті отримати від цієї землі, яку вони своїми умами так оточили, як джерело. Від неї тягнуть і тягнуть без кінця і краю.

 

121. Знаєте, з цього всього, може бути, історія така, вона розрослася і зробилася нами. Ми всю бутність цього всього на це дивилися. Хоч і важко було в цьому, але своє, що було треба. У нас руки, вони є і зараз. За що ми з вами не взялися виходить, як і завжди. Видно, як на очах, все це додається. А раніше ми нічого не бачили, і ми нічого не мали, крім одного чоловіка. Через це все нелегко доводилося в природі у свій такий перший час, що приходить, у ньому жити. Ми були не щасливі за все наше з вами, що зустрічається, хоч для нас і приходив також день зі своїми силами. Ми його з ранку почали з сонечком завжди зустрічати.       

 

122. А як робиться тобі недобре, коли у тебе, як у якогось чоловіка. Ти ж живеш вже чимало часу на ось цьому білому світі. Якщо з усіма розібратися, та придивитися до всього зробленого, що ми з вами за цей час зробили, то у нас з вами все, що ми бачимо, не заслужило уваги. Треба б не це мати, і давно вже з вами, але чомусь того, чого слід, особливо нашим в природі людям. Що тільки ми з вами не мали і не маємо, а як був між нами всіма великий в житті не вивчений нестаток, так і є. Ми з ним зовсім вже не знаємо, то буде (треба) робити. І туди ми кидаємося, і сюди ми кидаємося, а не знайдемо, як і чим свою прорвану латку залатати.

 

123. Хіба не таке сонечко сходило. І не така себе показувала з чотирьох сторін, вона змогла з'явитися. Правда, з усього відбувалася велика різниця, на яку ми, як люди, і не дивилися. Було що-небудь, чи не було, ми собі не жаліли в цьому всьому. А якщо було треба міняти в природі свою форму, для нас ця картина між нами не в перший раз такий з'являлася. Особливо в природі, та ще такій злій, як вона завжди не буває. Ми ж з нею не рахувалися, і бувало не добре, а погано ми крокували. І якщо це буде потрібно від нас усіх. Особливо в цей час, коли ми оточували.        

 

124. Ми з вами завойовували як. Самі недоїдали, обірвані йшли в бій. А бій був тоді, можна сказати, самотній. Це все, що ми проводили, ми добре знали, але не вивчили і не зрозуміли. А в природі завжди не будеш зі зброєю в руках у виграші. А от треба буде заслужити увагу своїм учинком у природі, щоб легко жити. Треба буде навчитися, як буде треба узнавати ворога в природі, який він є, і за що народжується в природі. Ми з вами звикли всі один одного примушувати, навіть самого себе на хороше своє власне діло.

 

125. Чоловік, що воює з природою, він же залежний від неї. Він себе цінує, і не жаліє енергії, йде в труд, призначене діло. Йому хочеться зробити якусь річ, і нею перед усіма хвалитися, що він це зробив сам. А в природі цього немає, що це твоє. Раз ти зробив у природі, тобі це все далося, вже це є наше спільне, але не твоє особисто. Як це нами, усіма людьми, робиться і зустрічається, і буде зустрічатися через наше все, зроблене нами. Це природа між нами, ми від неї отримали найкраще з усього, і тепле. Ми навчилися так прекрасно користуватися в природі, щоб бути справжнім чоловіком.

 

126. Йому треба хороший фасонний у формі одяг, а придбана в природі, вирощена смачна, жирна, солодка їжа. І побудований на хорошому місці житловий дім. А до цього всього треба буде все хороше для того, щоб сказати про це все: добре мені і тепло. А от щоб сказати: це нам дає продовження життя. Ми, всі люди залежного боку, не отримали довіри у природи, щоб не стояти в черзі, і не чекати завтрашнього дня. Ми не чекали, і не хотіли такого дня бачити, щоб він нас за це все наявне своїми силами покарав. Бо це все, зроблене нами в природі, нехороше для неї.

 

127. Ми зробили з природи зброю, і нею, як природа, природою оволоділи. І нею стали в природу стріляти, і вбивати її людиною. Тому один результат:   із цього хорошого і теплого виходить погане і холодне, смерть. Це люди незаслужені в природі. У них любов одна до хорошого, а погане, холодне недолюблюють. А раз це не робиться, значить, і не виходить в житті це, що треба, здоров'я, якого добився через незалежність одну, яка кінця і краю не має. Вона заслужила, і допустила до життя одного з усіх людей. Один чоловік це зробив, він отримав від природи те, що треба буде всім нам. Від кожного не треба буде відвертатися ні тому, ні другому чоловікові.

 

128. Це особисто створене в природі незалежної сторони людське здоров'я. Невже нам з вами всім не набридло помирати. Ми з вами живі люди, можемо це все змінити, сторону всю залежну залишити позаду. А взятися за нове, що не робили люди, за незалежність. Вона буде знімати з черги. І не буде людина стояти, і чекати свого належного дня, з чим розпрощається. І більше не буде в природі застуджуватись і хворіти, що найголовніше в житті. Чоловік цього доб'ється від природи.

 

129. Не буде робити те, що на нього впливало. А ми з вами, залежні люди, хто не погодиться сприйняти сторону незалежність. Вона виправдовує своїм учинком. Люди через це все своє зроблене доб'ються, в природі завоюють продовження. Треба буде загартовуватися, і всього в природі добитися. Щоб ми з вами надумали мрією добитися від природи того, що вічно думали, і весь час не хотіли люди вмирати. Ми повинні для цього природу любити не однобоко, а в кругозорі. Значить, треба жити добре і тепло, але не гнати від себе холодне і погане. А треба як хороше і тепле, так само і холодне і погане, що нас, усіх людей, зробить новими.   

 

130. Ми з вами збережемо свою старість, яка втрачається нами всіма. Ми від природи отримаємо свій не кінець, в котрому продовжимо свої роки, завоюємо місце життя. Ми лікарі, професори, вчені люди, і ми всі невчені люди. Між нами і природою залежна сторона і незалежна сторона. Ми залежно прожили. А от незалежно не жили. Ми по-старому вчимося. А треба вчитися по-новому, небувалому, по практичному.

 

131. Ми теоретично навчилися багато чому. А фактично ми нічого корисного не зробили.  Наше з вами незнання. Ворога ми не пізнали, і не знайшли йому засоби, щоб запобігти його. А раз ми це не зробили, ми люди бідні. Живемо однобоко. Одну сторону любимо, іншу від себе женемо. Хорошим, теплим не нарадуємося. А коли холод і погане, ми ненавидимо. Які ж ми люди, зовсім слабкі, не загартовуємося. Всі до одного в черзі стоїмо, чекаємо дня. Не гарантовані ми. Як ледве що-небудь таке, застудився, захворів. Не хотіли б цього, але нічого не поробиш. Природа є природа.      

 

132. А ми з нею воюємо, хочемо їй довести силами індивідуально. Ми не знаємо, що буде завтра з нами. Одна вся надія. Ми хочемо, а нам не дається. Все у нас є. Жити б, та жити, а щось заважає. Справ дуже багато, нам їх не переробити. Це тимчасове явище наше штучне. Ми не навчилися жити. Помирає людина, залежна в природі. Не вмирає людина, незалежна в природі. Чим ми хвалимося? Своєю зброєю, її зробили самі з природи. Навіщо вона потрібно? Щоб легше жити. Це неправда, вона введена нами.

 

133. Ми трудимося для того, щоб у нас було. А що нам треба? Ми самі не знаємо. Хотіли б життя – сильно заважає труд, без котрого ні кроку.  Що ми робимо? Собі самі шкоду. Не робили б, але життя примушує, магнітом тягне. Завтрашнього дня не було. А ми жити як будемо? У нас на землі скільки людей, всі вони думають. І бажання одне в усіх – жити не погано, а повністю добре. Чому не виходить? Та ми не в силах це зробити. Люди і тоді були, робили, творили. Хоч важко, але жили. Без усякого діла не продовжували свою справу. Ми дочекалися часу спільного теплого, і до нього всі як хотіли, так і йшли.

 

134. Вчені люди в чомусь вчили, з щось вони брали, і робили живий факт, і зберегли. Зараз ми чоловіка робимо ділком. Хто навчився робити, він із ділків ділок на всі свої руки. За що не візьметься, він мудрець на вигадки. Словом, багатий чоловік своїм власним багатством. Такого багатого чоловіка не знайти. Один з усіх людей чоловік, у котрого до всіх людей душі з серцем не було. Він інших людей, особливо бідних усіх, не задовольняв. Люди – це велике незнання про них. Їх можна мати, але задоволення зовсім мало. Жодний чоловік не зможе, щоб зробитися незалежним у природі. Здоровим чоловіком таким, як і не було, і не буде в усій історії.

 

135. У цього чоловіка буде особливо день у цьому місці, де свої промені направив, і хотів цей час бути. Рік теперішній настав зі своїм часом, підіслав день, і дав йому ім'я. Незалежний чоловік – це буду я. Іванову доля випала в природі робити. Це все в природі, що зробив, це не з мішка висипано для цього чистого зерна. А все це робилося мною працею. А зараз вже мені пішло 67 років. Мені треба буде вже відпочивати, мій такий вік. По всьому цьому розвитку, я повинен своєю думкою губитися, вона в мене повинна йти. Це вже мій нестаток у моєму житті буде.          

 

136. Я ж такий чоловік один у природі. Мої якості одні є між природою і людьми. Вони поки такими є на мені. Інші беруть, роблять, але у них цієї любові в житті не виходить. Вони не знають природу так, як доводиться знати. Всьому діло в природі сам є чоловік. Він цю систему, яка ним зараз і тоді робилася. Її не сприймали в житті своєму, не робили такою, як буде треба. Ми, всі люди, у цьому ділі навчені іншого чоловіка вперед пхати.

 

137. У нас з вами для цього діло. За висновком нашим усім, чоловік для цього діла народився, щоб замінити чоловіка, допомагати йому всіма своїми народженими силами. А у нас не так між природою і людьми робиться. Новому народженому чоловікові в природі треба буде вчитися у старого минулого в житті чоловіка. А він вже сам бере це діло, бере стілець, що належить батькові або дідові. Починає ними, як невмілими підлеглими, командувати. Він знає краще від старших.

 

138. Я ж молодий народжений чоловік. Ви ж мене народили, так жалійте мене. Посадіть дитя на стілець, і на нього всі працюйте, воно у нас таке заслужене. Ми повинні в цей час молодий його всі сили жаліти. Ми такі всі, нас примусила сама природа, щоб ми в цьому ділі поробили. Нас з вами ніхто не примушував, ми це залежне життя своє на цій людині самі розвинули. Нас з вами навчила необхідність. Ми, можливо, цього з вами не зробили, але нас необхідність примусила це робити, що між нами, усіма людьми, вийшло.

 

139. Якби не цей час, не ця природа, і не цей день, що прийшов, в якому чоловік зі своїми руками, зі своїм розумом, з очима. На своїх таких довільних ногах назад, вперед почав робити, щоб від цього всього довелося втомитися. А для цього всього чоловік у себе має на це все зроблене ним, це його сильна втома. Він у цьому довго для себе робив, щоб у нього було, на що дивитися, як на зроблену ним справу.

 

140. Чоловік, який би він не був, здоровий, або хворий. А те бажання, яке ти сам у себе розвинув, воно ж тебе туди тягне. Збоку це діло є, якщо розібратися з усім життям. Навіщо ти брав свого милого друга в природі дружину. Ти давав своє слово не забувати, жаліти в цьому ділі. А вийшло що в нашому житті в процесі? У нас те, що ми обидва домовлялися, не вийшло. Цю любов, яку ми спочатку між собою в природі робили, ми втратили.

 

141. Ми обоє стали недолюблювати один одного. А раз це у них між собою проявилося, вони свою обіцянку обманули. Їх це примусило між собою зробити незнання одне з усіх, яке примусило чоловіка ображеного сильно про це думати. Це ніщо таке у своєму житті. Це хвороба, створена в процесі, яка мучить весь час чоловіка за його зроблене. Ми самі в цьому ділі винуваті, через це тільки самі себе тягнемо, начебто це все наше введено предками, нашого брата примусила зростаюча необхідність. Давно сказані такі слова про все.

 

142. Так говориться. Одружитися не напасть, як би, одружившись, не пропасти. Ми думаємо, це не наше з вами бажання, яке довелося в житті своєму розвинути в цьому всьому. Це наше жіноче тіло, і велика розбещеність своїм лігвищем відчинити ворота статевих зносин. І не просити нікого, він сам ці ворота знайде. Він у цьому свій колишній дух в нюху має. Через це все наше, зроблене нами, ми втрачаємо самі себе. Що ми в процесі цього всього створюємо, кажуть, один Бог знає.  А   всі мовчать до самого такого випадку, що між нами з'явився. А він сам між нами народився.

 

143. Ми з вами такі на це діло красені, вміємо на цю тему розмовляти. Ми сильно самі над собою помилилися. Ми самовільні свого індивідуального цього місця заради своїх сил і свого вміння в цьому. Як це з нами в цьому ділі виходить. Особливо в перший єдиний такий раз, коли він з нею або вона з ним зустрічається на волі в своєму житті. Їхній привід. Вже знаєте, навіщо ми це робимо наше в цьому всьому. Знаєте, яка улюблена охота людині бачити по своєї душі. І ним треба хвалитися, як власницькій жінці, яка не знала навіть сама, як вийшло, що їй у цьому всьому солодкому бажанні немає, за що втратити жіночу чесність.

 

144. Хіба вам автор цього діла у нас, як рідних дітей, хто це робить ще малюками. Люди знати не змогли про цей програш. Кого в цьому ділі завжди похвалили, що ця жінка чи чоловік зі своїм віком почали робити. І весь час вони робили акуратно, у них у цьому ділі завжди виходило добре, або так, як це буде треба похвалитися. Ти, чоловік, або я, жінка, у своєму всьому втрачаєш своє тіло. Ти ж можеш народити неповноцінне дитя, або не будуть у цьому ділі дійсні твої пологи. 

 

145. Ми оточені природою, але не зможемо самі себе примусити, щоб наші тіла в цьому ділі відмовили собі. Краще не може бути в усьому, якщо чоловік і жінка не починали це робити. Яке велике не мазане зовсім здоров'я, до якого приходить сам Іванов. Він же був таким же в житті обманщиком. Гори золоті обіцяє через це, а виходив великий нестаток у всьому. Ми ж чужі, а робимо своїм тілом живого чоловіка. А тому його вбиваємо через своє задоволення. Ми за це не бралися і не хотіли розуміти, як це вийшло, що ми в цьому ділі зробили вбивчий фронт.

 

146.   Нам з вами на кожному місці добре, лише б тільки нами це робилося. Ми з вами такі буваємо люди, які живуть один раз у житті, але про це все не забувають робити. Це в нього таке свято, хвала одна з усіх. А буває і це. Хотів сильно, але не знайшлося в життя своїх сил, і не вийшло, і це в житті буває. Так краще не робити. Такий висновок  перед усіма. Хто це не робить, він же живе, та ще в яких умовах він живе. Він не вмирає ж сам, і не йде через це з колії. Якщо розібратися з цим бажаним хорошим, то ми через це все отримуємо хворобу, та ще яку важку, не виліковна ніким. І це все між нами буває, що ми стали мати.

 

147. Все щодо цього природа вказала, вона дала це все робити. По ній дороги дві йдуть, і роблять одна з другою різне. В однієї дороги одне, а в другої дороги друге. Одна дорога має всякого роду багатства, і в неї вся природна слава. По ній чоловік іде і сильно хвалиться, що у нього є все, і додається ще у нього. Він росте по годинах, багатіє. А інша дорога веде людину по своєму сліду. Все це робиться без усякого багатства і без усякої слави, але з душею і з серцем. У нього немає того, що має перший чоловік. Як він не йшов і не просувався, і ні багатів зі своїм не здоров'я, яке він втрачав щогодини.           

 

148. Багатство наявне – те, що чоловік у своєму житті має. Він його сам придбав, і хоче його зберегти, як око, бо це все йому буде треба для того, щоб за рахунок цього всього продовжити своє життя. Це його одне в цьому бажання, в якому він думає, і не кидає від цього свідомо відмовитися. А ось той чоловік, який не став озброюватися, не став збагачуватися, і не став у себе це самовільне вводити через одну цю власність, якою треба хвалитися. Незалежний природний чоловік не прагне до цього діла себе підводити, і не хоче, щоб природа йому таке багатство давала.

 

149. Він же такий чоловік, як є всі люди. У нього такі руки, як у всіх, очі такі, і розум такий також, ноги носять так само, як і всіх інших. Тільки від такого хорошого і теплого, розпусності відмовляюся. Не хочу свою плоть направо, наліво через це задоволення кидати. Я чоловік один з усіх, люблю природу, і близько до неї я стаю, і з нею поряд іду. Хочу сказати про все те хороше і тепле. Воно людині не дає те, що буде треба в житті. Краще йому таким, як воно було до цього, і не з'являтися на арену. Якщо з ним один час треба буде жити, а потім треба зовсім в землі відпочивати.

 

150. А все те, що мав, іншому такому безсилому дістанеться. Це, що люди всі залежні хочуть, незалежність не хоче бачити, бо це все не наше природне в житті. Хіба це, що я маю, воно для нас погане, або буде не можна людині це робити, або неможливість якась. Так ти чи я не будеш робити, як ми робили до цього самі. Ми збагачувалися, ми з вами робилися такими людьми багатими, яких не було. Як у природі показалося, воно є огородження. Це все, що ним робилося, ніби більше нічого не можна зробити. Ми з вами це не робили і не робимо.

 

151. І в природі цією дорогою підемо, і ми від цього не отримаємо нічого. Ми цю дорогу не знаємо, яка вона буде, і яка вона є. Ми її не пробували так робити, як зробили всі. У чоловіка цього народилися сили такі, і вони повинні бути в цьому ділі, в якому довелося зробитися таким чоловіком, якого не було. Такого вболівальника за цього хворого чоловіка, якого треба давно між людьми усіма мати. Природа багата в цій справі. А раз вона в цій справі багата, то чому цій людині не мати ці особливості, які будуть треба будь-якій людині. Незалежна людина не вчить нікого, щоб між усіма відбувалася, була в цьому ділі якась різниця.

 

152. Прийшов день сьогодні. Ми з вами, всі люди, його зустріли, як день, що прийшов. Він же з такою якістю пробрався, і нам не допоміг, а завадив. У нього народилися такі небувалі в стихії діла природні, але несподівані. Чоловік думав, він же і робив діло те, що було потрібно всім отримати. Я теж така людина, як усі люди. Навіщо мені це буде треба, що я особисто зробив. Якщо в цьому ділі відіграє ролі не багатство придбане, яке було і є у людини. Чоловік ним хвалився і хвалиться, але не в виграш, а програш. Я думаю, що, найголовніше, в природі є його особисте здоров'я, яке не одній людині буде треба в житті.

 

153. Треба буде так навчитися в природі пізнавати її якості, щоб вони послужили для всіх людей користю. Вона повинна зробити людям всім своє природне виховання для одного отримання здоров'я, яке буде треба, щоб людина робила практично. Щоб від цього діла вийшло будь-якому і кожному чоловікові, щоб він не потрапляв за своє діло у в'язницю, і він не лягав у лікарню. У ці місця люди можуть не попадати своїм злочином тоді, коли люди стануть через загартування-тренування незалежними людьми в природі.

 

154. А перш ніж чоловікові доводиться бути таким заслуженим чоловіком, як у нас між людьми в природі сам себе примусив Іванов. Йому довелося зважитися, і зробитися ніколи не бувалим чоловіком у житті. Щоб чоловік відчував для цього діла всі сприйняті дії, які робили чоловікові хороше і тепле, і також не забував випробовувати на собі холод, суворе погане. Щоб чоловік сам себе представив в людях і в природі за своє зроблене світоглядним чоловіком, у своєму ділі мудрецем. Що і веде себе до цього ця дорога. Вона була, тільки нею ніхто не займався, і не зміг цього зробити.                 

 

155. Що зробив наш руський у своїй практичній роботі? Показав і зробив переворот у своєму житті. Людина будь-хто може цього досягнути, і будуть всі можливості у своєму тілі мати сили. І думка буде в природі інша, така, як у Іванова. Своїм місцем свого дому чоловік не повинна радіти, що йому ці умови дадуть завжди хороше і тепле, до чого чоловік горнеться. А від поганого і холодного біжить. Не привчила сама себе залежна сторона чоловіка тримати в умовах в природі, щоб відчувати всі умови самим собою, як робилося і робиться Івановим. Він цього не думає і не робить, і не готується до того  часу, що йде, про який ми з вами думаємо, чекаємо.

 

156. Це атмосфера, яка по природі прогресує своїм звичаєм, своїм часом, котрий чоловік поділив. І став ним користуватися, як небувалим джерелом, що й примусило природу, щоб вона не стояла на одному місці. Вона раніше спочатку так робила, у неї капризів ніяких між собою не відбувалося. Люди між собою цей час примусили використовувати. Ніхто не знав або не знає у своєму житті, що його примусило це робити, що за залежність взявся, і зробився не як чоловік свого здоров'я. А в природі зробився через діло продуктом. А незалежна сторона зробилася для людини силою своєї.

 

157. Люди готувалися, і будуть своїм безсиллям очікувати так, як воно робилося. Хто його знає, природа примусила чоловіка, щоб він її боявся, або чоловік сам себе примусив за природою гнатися. І робити те, що роблять всі наші люди, яким доводилося про це думати. Люди в цьому ділі примусили самі себе чекати, з цим ділом усім готуватися. Хіба уми людські не є в природі силою. Вона людині допомагає думати про це все, і вона являє рядочком роки, і в роках свої місяці й тижні. А в тижнях дні, в яких шість днів доводиться людям свої сили на фронті класти. Ці сили раніше людьми не робилися. І не хотіли, щоб це між ними в природі розвивалося.

 

158. Земля не була захоплена. І ніхто на ній так не думав жити, як усі люди психічно себе примусили за хороше і тепле воювати. Всю техніку всі уми людства зосередили, і стали всі вчитися для того, щоб природа дала всі свої можливості допустити до діла. А ми його дочекалися, поля розкрилися на землі, стало доступно виїхати на підготовлену. З осені поклали оранку під сніг, вона лежала всю зиму безперервно, та набиралася вологи. Це все робилося людиною для того, щоб природа не затримувала сама себе в кліматичних умовах своїх. Ми, такі люди, самі цього часу дочекалися, як він сам себе примусив вирувати в цьому кипучому ділі.

 

159. Атмосфера небувала прийшла, снігу старому, що залежався на землі, іншу дорогу знайшла. То він лягав на землю з висоти тихо, ні в кого не питався додавати себе, та робилися замети. Здавалося, цьому виду, або холодній білій струмині ніколи з тваринах не будуть раді. Вільно не дихається. На все потрібно тренування в цьому ділі.

 

160. Сама природа підказує і вчить чоловіка, щоб він цей час, що приходить, зовсім не боявся. Вважав між собою, все це друзі близькі, рідні, котрі ніколи не забуваються. У кого нам, людям усім, доводилося вчитися, як у рідних, своїм незахищеним тілом. Це наука, з наук наука розуміти про велику природу, і робити те, що буде нам не шкідливо. Ми не пішли від цього діла, і не ховалися від іншого часу, яким би він не бу між нами і природою.

 

161. Він видозмінюється. Ніколи він один не з'являвся, не приходив своєю появою однією. Скільки на арену приходять нові свої дні з різною атмосферою. Ми озброєні для цього щупати серйозну яку-небудь в циклоні погоду. Нам скаже прогноз, ми тоді свою дорогу намічену припиняємо. Говоримо самі собі, люди цієї землі.

 

162. Ми до тебе в циклон твоєї системи не підемо. Для нашої зробленої машини це буде шкідливо. Ми з вами такі народжені люди, добре знаємо про це діло. Не хочемо, як це раніше було при кочовому житті. Люди тодішні не змогли передбачити природу, гинули сім'ями. Думали, тепер на одному місці сіли, ми збережемося. Будемо вибирати, це хороше для нас буде небувале місце, де ми з вами, як люди живі, народжувалися, а мертві робилися через нашу всю боротьбу.

 

163. Ми і тут на цьому зазначеному новому місці, де довелося свої килими розкласти, і з ними разом доведеться зникнути. Це не нове лежить на нашій рідній землі, і не хороше, а погане. Ми з вами цього в природі не шукали, і не хотіли цим займатися. Нас втягнула велика природа. У неї виявилися такі якості добрі, енергійні, смачні для нас. Ми їх поїдаємо один час, а вони нас. Ми не бачимо свого часу, як він між нами в природі проходить із-за нашого веселого хорошого і теплого життя.

 

164. Ми б цього не хотіли, від чого пішли. Але саме положення нас у цьому оточує. Не порятунок в житті, а вільне важке життя для наших таких тіл. Природа сама надіслала для нас такий небувалий день, в якому сили одні приходять перешкодити мені, як незаслуженому в природі чоловікові, далі своїми ногами ступати. Ти ж вояк, вбивця життєрадісного своєю зробленою зброєю. Тебе це не вчить. Твій розум чекав, але не надіявся на все це, що твоє життя в цьому якраз в цей час накрилося.

 

165. Сил людині не вистачило в природі свої справи доробити. Дуже їх багато, вони важкі з ними розбиратися. Щоб зробити з природи із сировини таку хорошу у вигляді ракетну зброю, і в ній бояться літати. Як ми з вами ходимо по землі, а самі думаємо про Місяць. Земля нам не дала. Ми не зуміли її якості завоювати, боляче важко. Народжувалися всі ми в природі однаково, а процес примусив законно один від одного, чоловіка від чоловіка йти.

 

166. Ми з вами огородилися чужим. Зробили зі свого наявного чин. Я один між усіма отримав звання якесь у цій справі командувати, примушувати. Який би ти не був командир у цій справі, ти живу людину посилаєш на фронт твоєму тілу інтерес зробити. Ти вояк, воюєш з тими людьми, яких ти не знаєш. Ти думаєш їх убити, а вони думають вбити тебе, як наступаючого. Він сюди не сам прийшов воювати. Чоловік без провини, проти чоловіка чума людська.

 

167. Примусила розумна голова, яка для цієї справи вчилася дуже багато. І в цій справі практика велика тоді, коли чоловіка носять його міцні ноги, і розум багато мислить. А серце б не билося, але нікуди ти не дінешся. Організм чоловіка не виходжений так, як слід виходжувати. І тілу, і також серцю треба буде допомагати в житті, людина людині. А ми з вами розумом примушені, заважає чоловікові чоловік. Нас оточила залежність, дала ... автомат. Не шкодуй, ти строчи, скільки хочеш.

 

168. Ми з вами для цього по природі крокуємо. Не шукаємо життя, а примусили самі себе вмирати через природу. Вона дуже хороша і тепла. У будь-який час року можна з вами розпрощатися, і жити більше не станеш. Для чого ми з вами, люди, у цьому всьому народилися, якщо нас з вами примусили наші умови. Ми б з вами ніколи  не вчилися так, як ми в цьому ділі нічого не знаємо. Наша така доля – один час пожити, та подумати, як ми з вами думаємо весь час. Ми ж одне – учимося, хочемо пізнати природу. Але вона для нас не піддається через наше створення багатства.

 

169. Ми його створили, воно у нас є як таке. Але на нього очі є заздрити, як на хорошу і теплу сторону. Не скажеш, що ти погано в цьому ділі огородився, і не ти це сам зробив. Це твоя хвала у всьому, що ти це багатство здобув. Але от його щоб зберегти, і за рахунок його один час не жити. Як ми з вами живемо, і сильно в природі боїмося. Бачимо свого сусіда, як його, чоловіка здорового, моментально природа повалила. Ми навіть не подумали про це, що йому доведеться так скоро з цим світлом розпрощатися.

 

170. Та й хто про це хоче думати. Якщо в природі час не приходить людей із собою забирати. Він старе все з дороги проганяє за умовою своєю, а нове на колеса ставить. Хоч прийшла зі своїми прекрасними днями наша весна, її ми всю зиму безперервно чекали. Як же ця зима між нами, вона завжди дуже поганим часом, холодним, поганим проходить. Якби була така можливість, і таке місце, де можна без цього обходитися. Ми ж цим часом не збагачені. Наше діло – живи так, як тебе, людину, примусили. Працюй, та не лінуйся. Працюй, тоді у тебе буде конячка і віз.

 

171. А коли у чоловіка це все є, йому не важко придбати для цього діла не погану збрую, а хорошу. Щоб люди інші дивилися і вчилися. Це мене примусила все придбавати залежність, яка не враз все це зробила. Треба багато часу пожити, та діло доводилося робити. А ми самі знаємо добре, що робиться між нами всіма. Навколо люди робляться незадоволені цим. У них думка така йде. І вони не хочуть, щоб у мене, як такого чоловіка, та ще господаря, ріс цей прибуток, котрим я так радію. І хочу сказати про все моє хороше, воно в мене є, воно довго зі мною жити не буде.

 

172. Природа не така, щоб завжди давати їм. То я маю, щоб його не доводилося зберігати. Є й на це люди, зосереджуються своєї думкою, і своїм здоров'ям накидаються, і відбирають моє, а до себе привласнюють. Це все злодійське діло. Та тоді це все робиться, коли наше сонечко нам яскраво не світить. А ми привчили себе в цей час міцно спати. Ми з вами ніколи не подумали про велике своє діло, що на нього є такий господар, підбирається, про кого не подумаєш. А він скаже свої слова нехороші, що не корисні моєму здоров'ю. Я вже, як з очей, пішов під копил, і це буває. Ти, як людина, в стихію попадаєш.

 

173. Тобі не треба було так спішити, як ти свій час, що прийшов, від себе гнав. Тобі якби сьогодні твій день прийшов, в якому ти зібрався чого-небудь хорошого зробити, і з цього хорошого багато прибутку отримати. Як це буває день весняного боку як ... під якийсь день доведеться все це зробити. Для тебе це робиться не так, як ти хочеш. Робить сама природа. Хоче – тебе озолотить за твоє зроблене, чим ти один час хорошим хвалився. А чужим довго хвалитися не будеш. До тебе пролізе, як чужа, природа в твоє тіло живе, зробить шкоду твоєму здоров'ю, зробить нездоровим. І багатство, і розум твій не допоможе цього всього позбутися. Ти нічого такого не робив у природі, щоб тобі було добре.

 

174. Це тільки фарисей, книжник свого діла був такий. Богу вірив сильно, молився, не жалів поклонів. А сам просив, щоб йому Бог давав і давав без кінця і краю, а сам фарисей нікому нічого не давав. Йому, як такому чоловікові, і не відгукнувся, нічого не сказав цього, що хотів фарисей, книжник. Він відпав, його, як усіх людей залежних, поклали в могилу. Це такий закон. Сьогодні живеш, а завтра ти, як людина нехороша для природи, помираєш. І будеш помирати зі своєю цією дорогою, по якій ідеш, і шукаєш для себе життя, щоб хтось для тебе його створив.

 

175. Ми з вами так не навчилися, а навчилися тягнути до себе, іншому не давати. За що тебе голубити, за твоє нехороше? Ти дай з душею, з серцем іншому, щоб було йому добре від цього шматка. Хіба це все, написане мною, дійсність, що не підходить. У природі має бути чоловік господар. Він між повітрям, водою і землею прогресує і прогресував, як друг. А в природі друзі сильні безсилих вчать і допомагають. Я ніколи не говорив, що моє тіло хвалять лікарі. Пообіцяв, що вмію лікувати, а сам нічого не зробив. Моя історія моєї хвороби говорила правду тим людям, які мене посадили.

 

176. Вони мене посадили за те, що їх міліція обкрутила. Вони повинні моє вчення виконувати. Я ж загартований чоловік, не застуджуюся і не хворію. Я цьому і вчу людей. Я говорив те, що вони самі підтверджували мої слова. Їм не допомагав жоден лікар. Я їм сказав, що ніхто цього не зробить: ні лікар, ні будь-якої знахар. А допоможе тільки моє фізичне практичне природне явище. Чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання нервової центральній частині мозку. Це тільки дає, через руки струмом убиває хворобу.

 

177. Я говорив, говорю, і буду говорити. Якщо моє вчення чоловік буде виконувати, у нього в тілі будуть народжуватися умови хороші, іншими хворобами не захворіє, і не буде застуджуватися. Це найголовніше. А хвороба інша стара зникає. А ми цьому не віримо. І не хочемо їх зрозуміти, що це є неправда. Беріть приклад з мого діла. Що я роблю, то ви переконаєтеся в моїй думці, що створена. Вона мене не примушує, щоб про це спочатку думав. І збирався я, з цією наявною зброєю зустрічався, і робив щодня те, що роблять усі наявні люди.

 

178. У них зброя – це одяг, якому людина сильно вірить. І на це все надіється, як на якусь особливість, що вона її зможе врятувати. Людина це робить, але в природі не отримує ніякого збитку – тоді можна буде погодитися із цим ділом. А то навпаки. Що не краще одягається, і кращу з їжі їсть, а в домі він береже добре і тепло, краще не може бути. А йому доводиться застуджуватись і хворіти, та ще якою хворобою. Найбільше вчені люди горять від серця і від раку.

 

179. Якби не була в цьому ділі правда переді мною, я б цього не збирався робити. За мою роботу, мою ідею, за висновком вчених, якщо прийде холодний і поганий для всіх час, я повинен померти. Що я роблю зі своїм тілом. Мало того, що я не думаю сам про час таким страшний, що зустрічається, і непридатний для такого життя, про яке багато днів думали і чекали. Готував себе чоловік у хорошому теплому одягу. Чоловік сам з природи це все робив, і думав ще краще одяг мати, ніж він до цього мав. Він всі сили на все кладе і клав, розумів.

 

180. Він хотів, і обов'язково у нього виявлялося бажання таку (форму) у своєму житті мати, яка людьми завжди для цього діла робилася. Чоловік через свою красиву форму у фасоні одягом хвалився, і гордився, що йому довелося в природі добитися однієї слави. Той, хто не має у себе такої матеріальності, йому не хвалитися. У них одна гонитва за життям залежним. Воно людині дає віру, цьому вірить. Воно дає і надію чоловікові, щоб знав час, і до нього в цьому готувався. Він це все думав і робив для того, щоб своє індивідуальне життя продовжити. Я, говорить Іванов, всьому цьому не був проти. Та й не буду проти того, що робилося.

 

181. Багато в цьому ділі зберігалося, щоб самому себе зберегти. А мені в цьому всьому природа не давала отримати те, що хотів весь час. Я думав, та й думали всі люди, яким доводилося своє життя в цьому ділі закінчити. Людина не думала і не робила те, що буде треба. За висновком думки Іванова, як він незалежно завжди говорить. Хай по-вашому, ви повинні жити, а я повинен померти. Тільки це, що думали до цього люди вчені, і зараз у них розробляє розум у своїй думці. Я повинен померти через це діло – ми так думаємо і хочемо все, щоб я отримав у цьому ділі свій нестаток, і з ним помер.

 

182. Якщо з усім розібратися, що ми хочемо на собі зробити, це все наше діло старе. Такому чоловікові новому, та ще політично знає в природі, свого власного в житті немає, щоб жити за рахунок іншого, за рахунок природи. Ніхто не давав і не дасть такого права, щоб користуватися іншим і чужим. Я так, як усі залежні люди, не збирався зустрічати жодного дня, і не хочу я про це думати. Моя діло одне – любити природу, не примушувати її, як примушують люди її. Я тільки її прошу, благаю сильно своїм словом. Хочу, щоб вона мене навчила писати так, як продукт ми ковтаємо. Щоб люди її зрозуміли, як працю, і з нею огородилися, як правдою, жити.

 

183. Найголовніше, в природі це моя велика до неї просьба, щоб жити мені, і свої діла практичні продовжувати. Я в будь-який і кожен день не збираюся радіти, особливо хорошому і теплому, як раділи наші всі люди предки, що прожили, їм погане, холодне не показуй. А самі як від цього йшли, бігли від цього всього. А потім прийшли, їх тягнув магніт, холодне і погане накривало, і не давало отримати в природі хороше і тепле. Чоловік наш земний заслужив увагу від природи. Хороше й тепле отримає холодне і погане смерть. Гірше від цього не може вийти в природі людині. Це от мені, Іванову, доводиться поділитися з такими людьми, хто не хоче мої сили підтримати, і бути наслідувачем.

 

184. Я їхнє з душею і з серцем їм залишаю. Нехай вони все своє продовжують. А моє діло – їм у їхній такій справі не заважати, але своє народжене вводити. Де-де холод зі своїми новими днями, котрі не були ще у нас на землі. А люди їх чекають капризно, не в любові свого тіла, а йдуть від цього. Мені тільки не доводилося так чекати, як у всіх немає гарантованості, щоб завтра не захворіти і не застудитися. Як це все перед усіма робилося і робиться. І буде робити людина залежна доти, поки із самого себе зробиться небувалим Богом.

 

185. У своєму житті доб'ється сил, волі в природі, і стане те робити між людьми. Не по-людськи буде заважати. А буде допомагати своїм умінням всім забутим, всім у житті хворим, калікам, щоб вони у своєму житті не мучилися, і не просили самі невидимого Бога. А він є чоловік. Навчився бути в природі самородком для того, щоб потрудитися, і зробитися таким практичним чоловіком. У своєму ділі потрудитися для блага здоров'я всього нашого людства. Я не побоюся цього всього створеного життя, яке робиться нами всіма. І з великими кроками ступити у воду для того, щоб там у воді покопатися і поритися, і знайти наявні властивості.

 

186. Ними оточити себе, і зробитися невмирущим чоловіком, Богом природи, господарем. Усім нашим кипучим добром не користуватися так, як ми провели свій такий час, в чому і втратили своє здоров'я. Це наше з вами на нас все зроблене не заслуга в житті, а наш з вами програш. У природі дві дороги. До сатани – це наше незнання в житті. Ми з вами йдемо по дорозі його. Вона нас веде не до життя нашого, а до нашої з вами смерті. А ось Бог то Бог, не будь сам поганий. Це сторона, котру ми не робимо. І ніхто за це діло не брався, і не хотів цього Бога через діло своє по природі шукати, крім одного тільки мене, Іванова, одного в світі.

 

187. Це буде в природі про моє, зроблене для цього в природі, щоб завоювати його слово. І бути протилежним всьому цьому, зробленому нами. Це природа ми люди. Але і я теж чоловік такий, як усі, тільки зі своїми силами не такими, як вони у всіх.

 

1966 рік 31 липня. Іванов

 

Невже нам хочеться вмирати?

   

1.Люди, наш народ усього світу! До нас звертається Іванов Порфирій Корнійович зі своїм загартуванням, котрим у процесі довелося в житті добитися в природі. Вона за мою здібність. Не застуджуюся я і не хворію. Що може бути краще від цього мені. І ще навчився чоловіка будь-якого, щоб він робив те, що треба, щоб не потрапляти у в'язницю і в лікарню не лягати. Чоловік із залежності перебудується на незалежність, вона зробить чоловіка нового, небувалого. То чоловік щось у себе робив, а то він не робить, без усякого діла можна жити. Тільки треба пробувати, як буде так навчитися, щоб нам, всім людям, нічого не робити. Але жити не так, як ми всі живемо, і важко працюємо. Треба не в природі ритися, щоб у ній таємницю знайти. Треба пошукати в чоловікові, у вчинку його. Виявити, хто ж у цьому ділі винен: природа чи чоловік? Виявляється, природа не хотіла, щоб чоловік думав і чекав свого дня, що прийшов, для хорошого і теплого.

 

2. А чоловік взяв, та й до нього озброївся, зробився озброєним, захищеним чоловіком. Природа цього не хотіла, і не вчила, щоб чоловік однобоко жив зі своїми силами. Цьому всьому ділу виявився чоловік. Сам став вживати їжу і одягати одяг, та й у домі жити. Ми це все отримали з нашої праці. Нам за наше все обдарувала плоди. Ми самі це почали робити. І примусили своїм розумом, щоб природа давала те, що ми отримували, отримуємо, і будемо отримувати за наше наявне здоров'я. У цьому наше здоров'я йде, ми його втратили в цьому, а оточили себе безсиллям. Помер чоловік, залежність примусила. Так навіщо це все потрібно, якщо сама людина помирає? Своє багатство залишається. Питається, кому? Та тому, хто народився. Він теж по такій дорозі ступає. Він хоче від природи ще краще, тепліше мати, ніж це було і є. А от наші вчені і ми, невчені, всі люди, мовчимо, і мовчали, і будемо мовчати про незалежність. Ми не захотіли в ній жити. Ця дорога була, вона і зараз є, і буде, якщо ми візьмемо її. І станемо робити, і будемо робити по незалежному. А вона не хоче одягатися і їсти, та в домі жити. У холодному і поганому треба буде зародити сили, таку волю. Вона не буде потребувати того, що заважає і заважало, і буде заважати доти, поки ми з вами змінимо це. Будемо з кругозором користуватися.

 

3. Для нас буде треба хороше і тепле, також холодне і погане. Ми не хочемо цю дорогу підтримувати, щоб із цим усім зробленим вмирати, і будемо вмирати із залежністю. Треба буде вивчити, і зрозуміти це все, щоб далі не вмирати. Ми в природі цього доб'ємося, і будемо з вами робити так, як нас вчить Іванов. Природно, але не штучно, у чому все наше життя корисне, але не шкідливе.         

 

:6607.31  Тематичний покажчик

:Холодне, погане хороше, тепле   4, 8,20,127,17, 89, 92, 94,113,129, 183

 :Залежність    67, 96, 132

 :Незалежність    128, 129, 148, 149

 :Бог   8, 19, 25, 64, 186

:Корній Іванович    15

:Для чого робити    20

:Народження людини    28

:Природа   28, 29

:Курган високий   49, 50, 53, 76, 78

:Холод    63

:Загартування   64, 129

:Історія Вчителя   69, 75, 76

:Медицина    87

:Природа, хвороба    94

:Здоров'я   87, 176. 177

:Міліція, лікарня    88

:Ворог хвороба   94, 131

:Таємниця Вчителі, дорога    97

:Перша людина   99-101, 115-118

:Однакове життя   60,107

:Простір    110

:Історія далі   115-117

:Суддя    115

Загальна все    125

:Смерть   164, 165, 169

:Що ми за люди    132

:Статеві зносини   143-145

:Тюрма, лікарня    153

:Не готуватися до часу   155, 156, 157

:Ум-сила    157

:Фарисеї, книжники    186

:Бог то Бог ...     186