Буде це. 1967.01

Іванов Порфирій Корнійович

 

1967.01.01 – 1967.01.17

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02. с. 115, 127)

 

1. Так сьогодні день, така погода, і такий час ще не приходив на нашу землю.  Ми, всі люди, свій такий час, що проходить, прожили 1966 років.  А зараз прийшов час новий і небувалий.  Ще 1967 рік, знаменний рік нам, усім людям, поклонився, і сказав своє слово «вибачте».  Він нам говорить, і проситься свого дозволу, щоб ми, люди всі нашої землі, не заперечили зустрітися.  І не відвернутися від нового, ніколи не бувалого між нами, такими людьми залежними.     

 

2. Такими безсилими, які борються з природою.  Як ледве що-небудь таке зробилося в природі і нами, людьми, ми виявили близько сусіда, що живе.  А він у нас захворів, і сильно хворіє.  Що за така хвороба сильно оточила, не зрозуміло нікому.  І лікарі мовчать.  Люди догадуються, що ця хвороба у нас по людях ходить, розвиває свої сили не на одному цьому чоловікові.  А на багатьох таких людях, не заслужених у природі, через свій недоброякісний вчинок, який сам чоловік проявив у процесі.  І вчені наші теоретично шукають.  Усі пошуки спрямовані на те, щоб розвивати цього створеного найлютішого ворога, якому люди наші вчені дали ім'я рак.

 

3. Немає сил, немає волі, щоб чоловік своїм умінням і знанням додумався для того, щоб йому природа допомогла це зробити.  Добитися в природі, отримати засоби для того, щоб справитися з цією хворобою.  І їй треба запобігти нам будь-якими експериментами, лише б було людині легко.  Я вам, всьому людству, представляю одного чоловіка, загартованого в тренуванні, сильного.  Іванов Порфирій Корнійович не вчений, а практичний у природі чоловік.  35 років йому було, як він сам себе примусив цим ділом займатися.

 

4. Я цього чоловіка став відшукувати із самого першого дня мого народженого життя.  Я для цього діла сам народився 1898 року 20 лютого.  Я потрапив у холодне і погане.  Але мене звідти стали тягнути батьки.  У них до цього недовіра проявилася.  Вони стали шукати вихід, що треба буде зробити цьому тілу, щоб воно далі продовжувало.  Знайшли, і стали по-своєму одягати, годувати, та в ліжку спати.  Вони мене примусили, щоб я йшов по їхніх слідах, і робився в природі залежним чоловіком.  Це було всіх нас, людей, на землі початок.

 

5. А кінця ми не дочекалися, і не зробили його живим фактом.  Народжувалися і вмирали, вмирали і народжувалися, все це наробили предки.  Вони розвилися, самі оточили себе, примусили себе їй поклонитися.  Для того вони кланялися, щоб у ній один час пожити, і помислити, і поробити, в  цьому помилитися і померти.  Я цю людину, цю думку і діло не визнав, і не хотів бачити цей потік людський.  Моє знання не давало робити в природі те, що було потрібно зробити, щоб природа для людини не була такою сильною та вільної для того, щоб перешкоджати або не перешкоджати. Чоловік, залежний у природі, і не збирався цим багатством оточувати себе.

 

6. Чоловік однією дорогою йде серцем на гострий рожен.  У природі з хорошого ніколи хороше не робиться. А ми, всі люди, з холодного і поганого відірвалися, і вниз зі своїм здоров'ям покотилися.  І стали день за днем не накопичувати, а втрачати його через зроблене нами, усіма людьми.  Їм це все було потрібно, і політично примусили людину це все робити.  Наша гра у всьому, ми з вами бажанням захворіли.  Вона прогресувала, прогресує, і буде прогресувати, роль над людиною.  З першого дня ця історія починалася і робилася людьми.

 

7. Вони ініціатори були народити, притягнути до себе початковий перший день, який родив інший день.  Склався тиждень, а з тижня склався місяць.  З них склався для народжених людей.  Вони поділилися навпіл, побачили у себе нестаток.  Самі люди пішли по природі, стали робити слід, по сліду побачили живе. Погналися за ним, зловили, прив'язали, вивчили, що воно треба. Розвинули в індивідуальному порядку, у людей у цьому турботливому труді додається.  Комусь легко давалося цю систему розвивати, а хтось грудями своїми брав.

 

8. Це все йшло по-старовинному, по-кустарному у предків, начебто все придбане Бог дав.  Це така людська в природі манера.  Вона себе примусила, щоб люди були сильні.  Їм доводилося і жертвоприношення своє зроблене приносити для того, щоб похвалитися перед Богом своєю здобиччю, яка неоднаково давалася.  Природа неоднакових людей на землю народила, і неоднаково їм підносила.  Особливо садила на своєму місці по порядку дні.  У них навіть сонечко не в один час сходило.  Весь свій день безперервно воно важко до 12 години піднімається.  А коли воно починає вниз падати, то його не втримати.

 

9. Всі люди зосередилися на цей час зустрітися із заходом сонечка.  Людська вся робота гасне.  Людина починає не жити, як вона до цього часу жила у природі.  Вони йшли, і за собою тягли.  Було дуже важко людям розвиватися в такому зі своїм нестатком.  Без цього не залишався жодний чоловік, щоб йому не подумати: а як це треба зробити, щоб не було нужди.  Ми, всі люди, в цьому ділі ініціатори зустрічати час історії не такий, як він був раніше.  Люди були не такі, як зараз.  Раніше єврейський народ експлуатувався фараонами.  Люди про цю справу пророкують.                             

 

10. Вони колись говорили, що в такому-то році народиться на долю цього Мойсей.  Через це народження люди ображеної сторони своїми дітьми зазнали, їх фараон велів за весь рік повбивати.  А як було сказано пророками, так воно і вийшло в природі.  Мойсея одна мати в кошичок поклала і пустила по річці.  А фараоновій дочці цю справу довелося виявити.  І все ж назвали його Мойсеєм.  Він зростав і виховувався у фараона, але він був єврей, вболівав за свою націю.  Ходив, дивився, слухав, і думав зробити.  У нього до фараона, царя, прохання, яке не примусила царя Мойсеєві віддати свій народ.  То Мойсей йому кинув палицю свою, вона зробилася змією.

 

11. Вона фараона примусила на цей час бути перед пустелею ватажком, тобто путівником єврейського народу, якому довелося в цей час по суші моря перейти.  І там за допомогою Божого діла свої важкі дні зустрічали, проводжали.  А від залежності вони не пішли.  Як вони природі кланялися, просили, благали Бога.  Каже Мойсей, у своїх скрижалях написав, є Господа Бога.  Він його бачив один без усякого народу, з братом Ароном.  А люди, як вони були людьми, так себе вели, як і було, тільцю поклонялися.  А за законом Мойсея, люди людей одні одних за це нове повбивали.  Решта живі залишилися, і так само у хворобливій нужді.

 

12. А ми, люди такі, з холодного і теплого йдемо геть далі до хорошого і теплого.  За що йшла весь час в природі війна?  Якби хтось робив, а ми жили. Самі люди хотіли, вони завжди хочуть, і буде такий час перед людиною.  Залежні люди своє життя міняли в ділі.  А без усякого діла люди не з'являлися.  У них була віра в самих себе, нібито це робиться людиною.  Всі проклали дороги від села до села.  Приватну власність ввели в індивідуальне господарство. Двори захопили, будинки зробили в населеному поселенні.  Старости з волосним старшиною людьми обиралися.

 

13. А земського начальника самодержавна держава через губернатора в повіт посадила для того, щоб на віжках тримати довелося окремо, кому земля стала служити щорічно джерелом.  Цього діла добилися в природі люди, вони були кустарно воюючі люди.  У них не на своє, а на чуже розгорілися очі, простягалися руки.  Вони хотіли так для цього діла озброїтися, щоб зробитися багатими й імущими ділками.  Щоб за яке-небудь таке діло взятися, і так зробити спритно, щоб збоку інший чоловік зацікавився нашим.  І взявся за нашим розвитком робити так, та ще краще від нас, таких невмілих людей.

 

14. Хто не сидів на одному місці, а думав сам зробити себе сильною людиною, щоб у нас був такий розвиток у силі.  Не однієї людини, а багатьох, щоб ми з вами на місці не боялися ніякого іншого нападаючого чоловіка, хто тільки подумає збоку напасти.  Ми, всі люди однієї національності, у нас такий життєвий закон.  Близького рідного знати, як себе, і йому всякою особливістю допомагати.  Ми в цьому люди не відстаючі.  Наша нація така хлібосольна, і добра на добре.  Мойсей не бунтував, а просив.  За нього природа, вчасно пройшли євреї по морському дні.

 

15. А коли надумали фараони догнати їх, тут природа не така, як була.  Зробилася вода, затопила всю армію фараона.  А Мойсей цю справу добре знав, що людям треба закон.  А в ньому повинен очолювати, і в його ділі робити. Мойсей представив неправду свою, яка склалася в 10 заповідей, кому треба вірити. Це одне.  А коли людині доводилося, до цього діла доходило, треба за цим законом виконувати, то жити за Богом не можна.  Значить, це був для всіх людей не закон, кого вони тримали, а самі цей закон всюди обходили.  У них без нього виходило.  Бог розповів Мойсеєві.  Не треба красти, не треба вбивати, і в себе не треба будувати кумира.     

 

16. Як же так, заявляють люди, без усякої залежності в природі.  Ми, ніхто з нас, всіх людей, не брався свої кроки прокладати.  У Мойсея перші кроки прокладалися, вони робилися на своїх людях для того, щоб легко їм заслужено довелося зустрітися з Ісусом Христом.  Люди цього чекали у себе бачити.  Їм ця доля випала в природі разом практично робити, і у них між людьми і Христом вийшов живий факт.  Христос, чоловік за своїм ділом, заслужив у природі довіру.  По морю ходити, по горах лазити, з народом на свою тему говорити.  Природа була за ним.  Він не прагнув жити так, як жили всі люди зі своїм багатством.

 

17. Люди через це все своїх близьких кидали, не хотіли бачити брат брата і сестра сестру.  Христос шукав ображеного, того чоловіка, кого природа карала, тобто прибирала з життя.  Ісус Христос у цьому був уболівальник.  Тобто він був хворий чоловік, ці всі якості мав.  Йому давалося все в дивах з народом робити.  Він їм розповідав про ту сторону, яка залишалася в народі правдою.  Христос не грав ролі в природі, а грала в цьому ділі природа.  Вона силами розпоряджалася по землі Ісуса Христа.  Він був сильний своїм практичним ділом зробити з мертвого живого.  А він підняв у своєму ділі бідного померлого Лазаря перед усіма людьми.  Що й примусило людей цьому небувалому, новому в житті повірити.

 

18. І слідом за Ісусом Христом, як Господом, сином Бога, багато йшли.  Слухали його слова, старалися його діло виконувати.  Люди хотіли не кидати слідом за ним іти, і те, що йому буде потрібно по дорозі, вони старалися виконувати.  Христос своїх учнів мав.  Але їм, як людям, не довірявся, перевіряв їх сили.  Вони були між природою на людях та Ісусом Христом.  Петро перший  в історії був, найголовніший з усіх учень.  Один час їдуть учні по морю, а Христос десь узявся.  До нього Петро свої руки простягнув, у нього запитує: «Якщо ти Господь, то дозволь мені по морю так іти». Як ішов по морю Ісус Христос.

 

19. Йому, як учневі, та ще Петру, повелів Христос йти до нього по морю зверху води.  Петро повірив, пішов, а потім у нього сумнів.  Він подумав: добре буде, якщо це він.  А якщо не він?  У цю хвилину став Петро тонути, занурюватися у воду.  Тоді Ісус Христос до нього підходить, і каже йому: Петре, ти маловірний.  Взяв його за руку, і ввів його в човен.  Люди про це знали, і практично в народі з Ісусом Христом ділилися.  Народу треба було їсти, а їжі не було.  А коли знадобилася їжа, Ісус Христос малою дозою годував тисячі людей.  Вони були ситі, і після них залишилося безліч їжі.  Тому Христос послав до селянина свого учня, щоб він пішов і взяв у нього ослика.

 

20. Він йому казав: йди і візьми його, він приготований для Ісуса Христа.  Закон і велика віра примусила селянина такому чоловікові нічого не пожаліти за його діло, зроблене між людьми.  Люди, віруючі в його діло, не відмовлялися зберігати Ісуса Христа.  Людям це все можна робити, лише б було, що треба буде робити.  У цьому ділі прав Ісус Христос, або люди всі чи люди ті, хто озброєні режимним законом, силою?  Праві виявляться ті, у кого буде в руках зброя та хитрість у голові.  Христа діло тимчасове явище перед своїми учнями у вечерю.

 

21. І на ній Ісус Христос учням розповідає, щоб про це діло знали, що вони п'ють чару – це кров його.  Їдять хліб – це тіло його.  По дорозі в Єрусалим Христос не йшов пішки.  Його ослик приніс не для того, щоб про якісь особливості розповідати.  А Ісуса Христа тут учні самі продадуть цьому тодішньому закону.  Він постане перед воїнами винуватцем.  З ним, як з небувалим, будуть займатися військові начальники.  Ісус Христос не встиг в'їхати в Єрусалим, як його продав за 30 срібників Іуда.  Він воїнам так сказав: я вам його поцілую, а ви його візьмете.  Всю ніч Ісус Христос до цієї справи готувався.  Він надіявся на Отця небесного, що він заступиться, і розгонить цю силу.

 

22. Ісус Христос за законом займе місце своє.  Це йому не було доручено, щоб він осудив, не знаючи, кого.  На це треба буде в природі повчитися.  А Христос так само, як і воїни, і люди всі, залежні в природі.  Хто кого, або Христос, або воїни закону?  У кого режимна сила.  Вона так сказала: «Люди тут не винуваті, щоб їх мучити до смерті, треба прибрати одного Ісуса Христа».  Значить, не була сила природна на людині підготовлена.  Не вчився і нічого не робив Ісус Христос, щоб від свого такого діла відмовитися, яке перед людьми робив Ісус Христос.  За це, що він робив, учні не пішли слідом на смертне повішання ...

 

23. Сам перший учень Петро, коли народ на нього показав, що і він був, Петро не пішов, як не пішли всі слідом за муку Ісуса Христа.  Таких сміливців між усіма людьми не знайшлося, щоб на себе взяти добровільну муку, і ні за що потрапити на хрест.  Щоб воїни зайнялися фізично бити, як били при засудженні Ісуса Христа.  Градоначальник хотів знати, хто ж це є Ісус Христос між усіма воїнами.  А за пророцтвом Мойсея, Ісус Христос повинен за тих померлих постраждати і померти на віки віків, щоб люди знали про цей весь час, що прийшов їм.  Він людям не сказав, коли цей час прийде, коли чоловік зі Сходу прийде, і почне людям розповідати, писати, практично робити те, що буде треба робити всім.

 

24. Він говорив про цей час з часів, один час.  Тоді він прийде на землю, коли ці церкви запустіють.  І все дари, всі багатства від людини відпадуть.  Ісус показав на високі матерії.  Він назвав вище від себе, Отця Бога, хто буде про це діло знати.  І йому все доручать, він хороше зробить для всіх.  А зараз Ісус Христос гине перед природою за померлих.  Вони померли, і будуть вмирати ні за що.  Це не доказ самого Ісуса Христа вмирати з муками чоловіком на хресті. А потім зняли, поклали в труну, він десь подівся.  Велика превелика для людей робилася легенда.  Комусь від цього часу доводилося жити, цьому вірити, і з цим погоджуватися, а потім не виконувати.

 

25. Природа і всі люди, що належні до життя, вони підтвердять і про чоловіка, і про час, який зародився, і час вказаний.  І з нами всіма в природі зростав, і виховувався в духові здоров'я.  Природа не радіє, і люди самі не хочуть мати у себе такого залежного діла.  Один час пожити, а потім треба померти.  Це наша неправда людини.  Хочеться жити, а нам природа не дає.  Люди, ми жили по Старому закону.  Нас природа ображала, не давала легко дихати.  Ми у великому нестатку жили.  Не вміли, щоб нам природа не заважала.  Ніхто нам не ввів достатнє життя.      

 

26. А таке бідне, страдницьке ми мали.  Нас наші законні начальники вели, і говорили свої слова.  Після того, як Ісус Христос у цьому горі біднякові не допоміг, виклали новий представлений закон. Він другого чоловіка з собою приведе, і наше все належне зруйнує.  Ми з вами не такою дорогою пішли. Ні Мойсея руки, ні Ісуса Христа слова, ні від кого не відбулося в природі, щоб усім живущим жилося на всій землі добре.  Не давала життя більше всього північна частина.  Вона у себе тримала холодне і погане, що і не давало чоловікові розвиватися, щоб було завоювання, було в житті нове і нове.  Дуже важко без технічної допомоги людям в природі жилося.

 

27. Люди самі себе примусили на північ продовжувати свої сили, які стали на людині прогресувати за рахунок того, що пізнали і зробили.  Наша вся панівна сила людей не хотіла, щоб їй хтось заважав.  У людей розросталася своя приватна власність, індивідуальні люди завойовували в природі життя.  Поробили повіти, губернії, і государя господаря землі зробили, щоб він у нас розпоряджався думками бояр, лицарів, князів, хто за свою власність не шкодував сам себе зі своїм народом.  На фронті покласти жертвою князь не хотів, когось національного поважати.  Князь є князь, він не якийсь простий чоловік, якому потрібні люди.

 

28. Та ще такі вояки, які вміли воювати.  І були на руки сильні для того, щоб ворога перемагати.  Ми таку політику в природі багато років тримали.  А говорили: все залежить від Бога.  Ми отримуємо, нам він в наших кроках допомагав, у нашому зробленому всім.  А за всім тим режимним висновком, ми винні за наш з вами вчинок, що ми між людьми зробилися вище від усіх людей. Для нас, таких людей, є всі люди ніщо, нижче від нас всі.  Ми, люди, так себе навчили жити, щоб хтось працював, а я був ланковим. На цю всю темну нерозвинену систему прийшла на допомогу всього діла теорія.  Втрутилася в людську, стала допомагати, щоб людина знала початкову історію, яка почалася з нічого.  А жити було треба так, як боляче трудилися предки.

 

29. У них ні один день без усякого діла не проходив.  Люди не хотіли йти по дорозі непротоптаній.  У природі багато місця і часу, його використовувати так, як ніколи.  Але між усіма людьми були люди з високим знанням, не визнавали себе за чоловіка такого, як усі.  А завжди тримав у себе високого в житті короля. Чоловік хотів стати ним, і багатьма людьми розпоряджатися.  Цій людині і більшості не давалося природою.  Вона народжувала на весь технічний розвиток героя, і давала право завоювати своє наявне багатство, з яким весь час жив, але не задовольнявся цим життям.  Нам, всім людям, не хотілося так погано жити, як нас всіх примушувала природа, яка не радується нами.

 

30. Ми своїм пізнанням у природі взяли між одним та іншим проклали зло, свою велику ненависть за те, що у мене є, а у тебе немає.  Хто в цьому всьому винен?  А вина лягає на того чоловіка, хто, і сам не знав про цей прибуток, що приливає.  А його чоловік будь-якого боку про цю таємницю, де вона знаходиться.  Чи то в Ісуса Христа, або ж в людях, або її тримають у себе, мають воїни.  Люди не хотіли, щоб Ісус Христос від них йшов.  Їм була велика образа перед цим.  Весь час мова йшла про хороші якості, про однакових у природі людей.  А сам він не знайшов за потрібне залишитися між людьми.

 

31. Христос взяв своїм серцем ліз на рожен.  Він це робив не марно, свою таку болісну для людей залишив.  Всі про це діло знали, але щоб кому-небудь заступитися, і не дати, щоб Ісусу Христу з такими словами, які він нам залишав. Я, як такий чоловік, народився для того, щоб люди знали, за що довелося нашому чоловікові тоді померти.  Вони не знали.  А зараз Ісус Христос показав свою свідому і болісну смерть.  Хто цьому ділу залишився винен?  Воїни, книжники, фарисеї, хто не хотів у себе бачити Ісуса Христа.  Хто не очікував, поки до нього прийде наш сильно ображений природою чоловік.  Ісус Христос сам ішов, знаходив його, як забутого всіма, кому треба допомогти.

 

32. Ми цього ні при Старому законі, і ні в цьому законі не робили.  Тих людей, які вмирали до приходу на землю Ісуса Христа, він виправдав за їхнє зроблене.  А зараз після смерті його на хресті самі розбійники висіли разом на своїх хрестах.  Один з них попросив вибачення, інший не став слова говорити.  Тому технічна частина примусила людей у природі, щоб жити добре, інших погано.  Як і зробилося в природі людьми.  Вони хороше і тепле сприйняли і полюбили, зберігаємо це діло, від якого ніхто з усіх не бажає йти.  Всі люди за це діло боролися, і Мойсей, і Ісус Христос.

 

33. А як природа не захотіла у себе такого духу чути, так і визначилося.  У неї сили в цій справі.  Вона думки, цього чоловіка підіслала, і на ньому зробила те, що треба.  Але щоб добитися в природі того, чого люди всі хочуть.  У них велике бажання в себе отримати те, що ні один чоловік з усіх не отримував, щоб чоловікові одному з усіх і для всіх на все благо його здоров'я.  Всі ми з вами, народжені в природі люди, залежні.  Нам був треба одяг, щоб зберігатися від холоду і поганого в житті, їли їжу, і жили в домі.  Чим ми хвалимося, і робимо для того, щоб було добре йому особисто і всім.            

 

34. А природа не давала, і таким людям нужденним не дозволяла далі жити.  Ми всі не заслужені, щоб бути в житті таким чоловіком, котрого в житті не було.  Ніхто не став робитися свідомою незалежною людиною для того, щоб у житті своєму в природі не потребувати нічого ніяк.  А залежним чоловіком, хто не в силах примусити сам себе залишатися без цього, однобокого, не рекомендується, робити своїми руками.  Вони примусили тіло людини самому захищати, тобто треба буде тілу йде від самого холодного і поганого.  Крім тільки єдиного чоловіка, хто у своєму ділі заслужив від природи в цей час, в якому довелося з'явитися до людей, які привели два заповіти.

 

35. Тисячоліття пройшло, але такого чоловіка не знайшлося, і не було в природі, щоб він перебудував сам із залежності в незалежність.  Я виявився між усіма людьми перший у всьому цьому ділі.  Вони йти стали від моєї поведінки.  Я – до них, а вони – від мене.  Я роблю і практично описую свою роботу, яка примусила себе навчити перед ображеними, усіма забутими людьми.  Я до них прийшов і став їм допомагати, важке знімав, а легке вводив.  Мене ці люди оточили, стали мені вірити, як Учителеві, просити, благати, щоб я їм допомагав.

 

36. Людині якщо природа не допоможе в житті своєю властивістю, то тоді доводиться олюдині від свого відмовлятися. Здоров'я дає тілу повітря, вода, земля.  Без чого життя немає ніякому живому тілу.  А ми з вами люди на своїх місцях, у своєму кліматі прилаштувалися, як король, повели самі себе. Не треба б боятися природи, і не доводилося йти від неї.  Вона нам мати, ми в ній народились для життя.  А своїм уміння не довірили їй, що вона зможе в своїй атмосфері зберегти, і не допустити ніякого ворога для того, щоб жити, і не отримувати ніякого захворювання та застуди.        

 

37. Вона каже.  Всьому діло я є в путі своїх кроків.  Для чого у мене існує на землі повітря, або така масивна вода.  Це найбільш любимі й рідні для людини є друзі, яких треба дуже сильно любити і знати, їх розуміти.  Завжди бути впевненим у тому, що вони за твоє все хороше, що ти в житті для них зробив.  А ти один між усіма такими виявився, і не став мислити по залежному бажанням.  Якби було добре і тепло чоловікові нашому, більше не треба нічого.  Він тоді кум королю, у нього є в природі те, чого немає в іншої людини.   

 

38. Тому він і вчиться, хоче сам навчитися, а потім свого близького сусіда напризволяще кинути позаду.  А сам за поля душі побігти.  Куди і навіщо?  Він про це діло нічого не знає.  Він для цього діла озброївся.  Не одна людина в природі має сили свої для того, щоб щось робити. Я, як автор цього листа, пишу про нашого простого в шапці, в чоботах і в одягу селянина хлібороба, годувальника нас.  Він у цьому ділі недоробив цю всю належну роботу, поспішив захопити іншу.  Без будь-якої думки він не брався.  У степ з руками голими будь-який ділок не виїжджає.  Джерело є земля.  З неї треба робити грядку не чим-небудь даремно, а силою, зброєю.     

 

39. Тут не одна зброя треба.  Людина повинна знати про кожен день свого часу, що і як, коли треба робити.  Я всю зиму продумав, говорить один невеликий чоловік за своїм розвиненим господарством.  А у нас в такому селі великому дуже багато їх.  Всі своїм умінням і швидкістю хваляться, особливо багатством багатії.  А бідному немає, чим похвалитися.  Він навіть не прийшов до сусіда для того, щоб з ним поговорити та подумати про цей час.  Сонечко якби не сходило і не заходило, такого важкого життя між людьми не було.  Хто мені був помічник у моєму такому житті.  Я не сидів на місці, хотів хліб робити.  Конячку, як і всі, на ярмарку купив.  Думаю, що тепер господар.   

 

40. Кинулися запрягати, хомут надягати – вона не дається.  Ледве-ледве наділи.  А возити нічого не хоче, не привчена.  На цій конячці возив верхом чоловік все своє життя пошту.  От і подумай, яке це моє щастя в природі.  Одного нема, а інше не починалося.  Спасибі треба сказати шахтовласнику, про близького господаря своєї Морденськой шахти.  А я на ній шахтар є.  Так робилися в нашому Донбасі бідняками не в домі і не в полі.  Робилося, робиться, і буде на землі так робитися через нашу хворобу в нестатку, яка між нами, людьми, в природі прогресує.  І хочеться цього позбутися, щоб ніяк не хворіти.  Цього люди не шукали і не шукають, їм ця історія не треба.    

 

41. Вони знайшли таку дорогу, по якій з першого дня свого народженого життя.  Щоб чоловік знайшовся такий, який задався мети, вивчив це все, пройдене нами, і пізнав, що воно нам дало в цьому ділі.  Ми з вами як жили неоднаково і з нехорошим залишалися, так ми і залишилися на нашій землі в неправді.  Із залежністю, яка не допомагала, а примушувала озброюватися проти природи.  Вона заважала і заважає, і буде нам заважати за наше бажання.  Ми самі розділили природу, і любимо її за те, що вона має.  У неї є для нас і прибуток, і збиток, і хороше, і погане, і тепле, і холодне.  Що й примусило з цим не ладнати, а воювати, і сильно боротися.

 

42. Людині не треба те, що робить погане. А коли чоловік у навколишній обстановці все робить хороше, він ніколи ні від кого не отримає поганого через учинок.  Ми з вами, всі люди, яким доводилося це все будувати, отримали те, чого не чекали.  А от всі люди не бажали, щоб ми в природі не хворіли, а фактично хворіємо і застуджуємося.  У нас немає того, щоб не було.  А як почалася ця безсила система нашого брата захищати від холоду і поганого, ми до цього прийшли.  Треба б не хворіти, і не застуджуватись.  Нас цьому наша залежність не вчила, і не хотіла, щоб у неї були такі люди.

 

43. У самих людей толк вчитися, і добре в природі робити, щоб було людині окремо легко.  Але це у них ніяк не виходило.  Дірка прорвалася, а латати дуже важко, латка велика, і багато треба ниток.  А як була латка на дірці, так латка залишилася ненова і неякісна.  Така сильно розорана цілинна земля.  Вона вимагає від любителя якісного догляду, великої сили для обробітку ґрунту.  Не одна людина думає, не одне чисте зерно чекає свого часу для того, щоб всій наявній силі й інвентарю хазяйському довелося так з душею і серцем це робити.  І природа якраз цьому ділу погодилася бути помічником.

 

44. Вона не з чим-небудь погодилася, а стала цього мислителя і господаря визнавати, що він хоче, щоб природа йому в цьому ділі допомогла.  Господар не чекає в цьому ділі, щоб було погано.  Природа ввела працю, і створила йому хорошу кліматичну погоду.  Вона на місці одна не стоїть, міняє, щоб це місце завжди зустрічало і проводжало від себе такий приємний час.  Від цього діла радіє і сонечко своїм духом, і нічна темрява вся в росі молоком облила, і тягнула сходи вгору.  Наше, всіх людей, діло – на це все дивитися і погоджуватися з цим господарем.  А у нього у дворі є одне щастя заслужене між ним і природою.  Він не думає, а народжується на це все любительське діло.     

 

45. Сама наша велика природа задалася мети допомогти цьому задуманому чоловікові, хто задався мети несподівано багатіти.  У цього чоловіка місце заслужене магнітом тягнути у двір.  Ми добре знаємо про обгороджений двір для якоїсь мети.  Він буває в людях неоднаковий від самого маленького господаря на нашій рідній землі.  Ми зможемо побачити його на кожному шматку не таким, як це треба.  Він повинен сам себе розташувати між нами, усіма людьми.  Без усякого багатства це все не робиться так даром, без усякого господаря не обходиться.  Двір любить золоті та трудові руки для того, щоб у цьому дворі було для життя людей все.

 

46. У природі жоден рік так пусто не проходить.  Обов'язково ця місцевість, якою користується чоловік, вона в нього без усякого діла ніколи не лежить.  Це для нього джерело, яке весь вік.  На хорошому столі завжди господарем готується для того, щоб приготоване з хорошим апетитом спожити.  Так і людина з цією належною землею, яка знаходиться в самій гущі, глухоті, де, можливо, і огородилася ця давно не розорана земля.  Лише  тому, що на ній одні дикі птахи водилися.  Або, може, і цього не було, як є такі безводні пустелі, і безлюдні поселення.  Хто захоче в цих умовах сам себе примусити жити.

 

47. Ми з вами тепер ні на що не зможемо дивитися.  Наші сили крокують по цій площі, і роблять канали.  Приходять машини, і починають із цього місця грядку, що вічно лежить.  А до неї пропускається вода, яка допомагає нам, людям, народити всякого роду продукт, без якого і двір не двором.  У хуторі або великому селі, або в новому побудованому місті, де ніколи не було ніякої огорожі для житла людям.  Люди все зроблять для самих себе, життя будь-яке введуть, і добре, і погане.  Але примусять чоловіка з природою на цьому місці воювати.  Йому, як вояку, та ще в такому місці, де наші геологи відкрили місце таких покладів.  Вони треба були в даний час, вони треба нашим людям щодня для того, щоб не сидіти на одному місці і нічого не робити.                             

 

48. Такого двору, такої місцевості ми з вами не бачили і не чули, щоб вона нам, людям, протягом року за наш такий для неї труд нічого не давала.  Хоч і погано, і холодно тут людям жити в цьому аулі, або, можна сказати, в національній столиці, в якій люди розташувалися і живуть зі своїм таким здоров'ям.  Один хвалиться, інший плаче, не пощастило йому в житті, скоро зустріло погане і холодне життя.  То чоловік жив, у нього все було у дворі.  А зараз не стало його особисто, як господаря, такого ватажка, хто дуже багато людям хорошого в житті обіцяє.  Ми давно слухаємо слова, сказані кимось про такий небувалий час, який не приходив.

 

49. Ми його не бачили таким, як про нього наші вчені говорять.  Куди ми йдемо, і що ми хочемо, і що з нами, такими людьми, зустрічається по дорозі.  Ми з вами зараз сильні сказати свої слова в природі, і здоровим тілом все зробити на цьому місці в цьому дворі.  Нас примушують умови.  Ми робимо це діло для себе, город городимо, землю оремо машиною, обробляємо.  Як хочемо, так і робимо.  Наше діло хазяйської сторони – добре і тепло жити.  А от погане і холодне не треба.  Цього природа ніколи не думала, щоб чоловік нашої землі від цього всього відмовився.  Він пішов зі своїм таким озброєнням, з такою силою став думати про час, що приходить, в якому не доводилося чоловікові навіть свій власний двір городити.

 

50. А як в ньому не хочеться чоловікові такому.  Вченому благородному ділку з цим ділом доводиться розлучатися через свої наявні народжені в природі сили.  Чоловік ніколи цього не думав, та й де йому доводилося думати, якщо він обгородився такими великими стінами.  Йому побудували його кабінет зі столами, котрі застелені червоним або зеленим сукном, де б жити чоловікові.  А йому завадила природа.  Він не виходив своє давно негідне серце.  Огорожа цій місцевості цього двору не допомогла, а завадила через єдиний твій такий вчинок, а його не любить ніякий такий час.  Ні хороше, ні тепле не допомагає, а тягне до себе погане і холодне.               

 

51. Наш весь час, що живе з нами.  Він – це для нас, усіх людей, смерть. Не двір нашого земного життя, і не місце таке, представлене людям.  Помирати треба.  Цей процес життєвий, він ніким не підтримується ні в якій огорожі, ні на якому місці.  А як заважав людям, так і заважає.  Не допомагає огорожа, і не спасає місце.  Вмирають всі ті люди, яких змушують, і ними робиться, але жодне діло ніким не доробляється.  А бере і розривається нитка, і не зашивається латка через своє незнання, яке нашого брата валяє, крім одного нашого брата, заслуженого в природі.  Йому не треба ні ганчірка, ні шматок, ніяка стіна.  А йому треба природа, а в ній три тіла: повітря вода і земля – що й допомагало людей за собою вести.

 

52. Але кінця не завоювали, щоб безсмертним жити.  Ми – люди не навчені, слабкі, незагартовані, незаслужені.  Ми – люди свавільні, злодії і вбивці.  Ми природі не такі, як наш Іванов.  Прийшов, крокує по землі босими ногами.  Ми не вміємо ними ходити.  Це чиста перед усіма людьми правда.  Вона робилася і не кидалася, як ми з вами, всі люди, на нашій землі живемо, і хочемо у природи навчитися.  Усі свої сили в житті представляємо.  Всю волю свою показуємо для того, щоб природа нас, таких людей, знала, що ми з вами бідні, нужденні люди.  Щодня ми не кидаємо про це думати.

 

53. Нам треба завтра день, щоб він у нас був таким днем, якого в житті ще не було.  Ми до нього за багато часу готувалися, і дуже сильно чекали зі своїм приготуванням.  Ми добре знаємо, що він до нас даром без нічого не приходить передчасно.  Нас усіх тримає на своєму місці.  Він хоче, щоб ми про нього не забували, як про час, що йде до нас.  Він нас примушує з ним зустрічатися озброєними.  Для цього треба мати хороший і теплий одяг.  І також треба буде нам, усім людям, свіжа і смачно приготовлена їжа.  Та щоб був поставлений на своєму подвір'ї дім за своїми засобами.  Ми на це все закладаємо сили, щодня кожен рік для цього трудимося.

 

54. Руками своїми це все створюємо фізично в труді.  Нам це діло треба робити, щоб у нас це було.  Ми в цьому всьому ініціатори, творці, вояки, борці.  У нас з вами для цього діла на колесах стоїть з мотором машина, заведена, гарчить.  А струм виробляється на кожній станції, і постачає всім нашим точкам енергію.  Ми сильні робити всякого роду для самозахисту зброю, щоб нашого ворога, що нападає на нас.  А він не спить, весь свій час прогресує, хоче своїми силами нам перешкодити будь-якими нападками ззовні і зсередини.  Ми його маємо в нашому ділі.  Робити доводиться важко лише тому, що учимося.              

 

55. Сьогодні ми тільки зняли урожай із цієї місцевості.  А у самих плуг напоготові орати під зяб цю землю, яка робилася під грядку.  Ми поспішали з цим ділом, щоб у погоду впоратися.  Наше діло розмовляти з природою.  Вона нас годує, вона нам дає сировину.  Ми не втрачаємо час, до нього готуємося, як до якогось діла.  Всю свою складену техніку ремонтуємо, і хочемо, щоб вона нам допомагала.  Така наша думка, щоб робити не руками, а машиною.  Але надія на природу, яка говорить: всьому діло – я є в житті.  Щоранку у мене піднімається на весь день сонечко.  Воно повільно вгору піднімається, хоче своїми променями охоплювати ті місця, які треба.

 

56. Наше діло – дивитися і зустрічати, що буде.  Це ми, люди, прожили, та простежили багато років.  Бачили дуже багато не того, чого слід.  Треба було б жити чоловікові, а він безсилий зробився, не заслужив від природи.  Йому вона не дала можливостей, чомусь так завадила.  А в неї таких доріг дуже багато, щоб заважати.  І день такого характеру, і ніч приходить, і весь тиждень, місяць і рік.  Ніяка зброя не дає ніякого такого, щоб довелося хвалитися. А тільки сама природа чоловікові допомагає, щоб він зробився героєм, таким чоловіком, якого не було.  Ми від природи очікуємо між собою в природі нового, але не старого.  Чоловіка народили для життя, і йому піднесли думку.  Вона примусила мислити в природі про те, що починають робити сьогодні.            

 

57. Ми, всі люди, залишаємо позаду прожите і зроблене.  А починається не зроблене те місце, на якому ми з вами зробили, і отримали для себе це все складене багатство.  Воно збирається нами по одному зернятку, і робляться тони, а тони везуть у засіки в базу, і там це бережуть для подальшого випадку.  А за новим руки прикладають, лізуть обробляти за допомогою машини.  А тій, яка в цьому зносилася,  буде треба ремонт.  І на це люди здібні робити, і готуватися до механізованого бою в природі на землі не однією людиною і не на одному місці.  Це все робилося багатьма людьми, та ще уболівальниками.

 

58. Ми прогнали із землі біле снігове, холодне і погане.  А зустрілися з іншим, зовсім не таким, як вона не була на арені.  Сонечко не таке прийшло, атмосфера не така в цьому всьому, і люди не такі, як вони були до цього дня.  У цих людей виявилося велике слово до недовіри самих себе.  Коли виходить у житті нашому дуже добре, як ми з вами залишаємося цим, зробленим нами, задоволені, наша радість не визнає сльози.  Досить нам з вами жити в нестатках.  Ми багаті люди всім у природі.  А от знати доводиться в природі менше, ніж ми з вами пізнали маленьке діло в житті людини, що робиться.

 

59. Ми з вами не добилися, і не зробили того, що ми хотіли отримати в природі.  Ми не задоволені.  Нам природа для цього не відчинила ворота.  Один час вчені люди прокричали про Румянцева посадку.  Вона їм не увінчалася, а тепер пошуки наткнулися на легені акули.  Експеримент підказав зробити на всякого роду життя, на щурах, на мишах.  Виявилося, рентабельний, вчені добилися.  Значить, ворог буде знищений через заготовку акули.  За нашим висновком, природа дурна щодо цього.  Що ми робимо, це добре.  А коли природа робить, це погано.  Скажіть мені, будь ласка.  До нас звертається автор.

 

60. Яка може бути різниця між капіталістичним і соціалістичним.  Не беріть його права в житті, чому він вірить.  Беріть його заслуги в природі, вони створюють наслідки в природі.  Що там у капіталістів немає стійкості, і немає стійкості у соціалістичної людини.  Як була черга, так вона і залишилася перед нами, усіма людьми, хто живе на землі, одними умовами залежними користується.  Через своє право поділилися навпіл.  Одні хваляться сильно Богом, його не хочуть нікому віддати, тримають зі зброєю в руках міцно.  На в'єтнамському народові рвуться за Божою вказівкою снаряди, бомби?  Їм буде прощатися за це Богом?

 

61. А скептики – люди зовсім невіруючі в Бога.  Вони не знають природу, що вона сильна нам для цього діла народити в житті Бога.  Не жити на нашій землі таким сусідам, за яких доводиться втручатися, і сказати всім нам Бога слова.  Запитати у нас, віруючих і невіруючих.  Для чого Бог прийде до нас на землю, якщо це буде правда?  Капіталісти цей час чекають, а соціалісти не чекають.  У них до цього діла довіра відсутня.  За вченням  Маркса, Бога немає.  За матеріалістичним визначенням, є в природі продукт, він народжується новим, а старим вмирає.  Як це робилося в природі весь час, так воно і робиться зараз.

 

62. І буде так робитися в природі доти, поки з нас двох сусідів, що живуть, один чоловік будь-якої сторони, капіталістичної або соціалістичної, добре обміркує це діло.  І свою голівку піднесе низько, і вибачиться перед іншим, один скаже свої слова.  Ви мене вибачте за те, що я за Божим явленням визнав себе винним.  Я держався своєю власністю.  А зараз визнаю Бога, але не визнаю багатство, за яке воюю.  А тепер передаю вам, всім невіруючим в Бога людям.  Розпоряджайтеся ви чоловіком, як вам хочеться його примушувати.  Нехай вам чоловік підкоряється, і виконує те, що чоловік скаже.  Люди навчилася жити не за Божим явленням, а по-своєму.

 

63. Треба буде для цього діло, що робить чоловік.  Це його праця, в якій чоловік сам себе зносив.  А по Богу, якщо треба працювати в житті, треба всім працювати.  Як це і зробили у себе скептики.  Самі не вірять у Бога, а самі примушують людей безвинних воювати у труді з природою.  А природа не якась дурненька.  Вона природа, на цей рахунок не любить неправду, яка розташувалася між людьми такими, як виявилися двоє.  На землі живуть, один одному не довіряють.  У одного зброя, і в другого зброя, зроблене руками для людини.  У одного люди, і в іншого люди, яких ми наймаємо, і посилаємо їх воювати, вбивати за гроші.         

 

64. Бог для цього не народився, щоб було одному добре, а іншому погано.  Краще не жити так чоловікові, як він сам себе обманює, живе однобоко.   Ми з вами, всі люди, йдемо по дорозі зі своїм напрямком залежно.  Знаємо добре, що залежність потрібна людині через діло її або його.  Природа багата на все.  У неї, найголовніше, джерело – земля, повітря, вода.  Ми в цьому всьому є ділки знаходити в цьому, найголовніше, цінності для людини, діло в природі.  Він у ньому робить одяг собі і приготовляє їжу, та будує для себе житловий дім.  Вважає, це все йому треба.

 

65. А раз треба йому природна залежність, то треба буде діло.  У природі робиться людиною діло для нашого штучного, чим люди всі зацікавлені.  На цьому не зупинятися.  Те, що ми в природі знайшли, нам цього мало.  Одне ми закінчуємо, що почали.  Ми інше захоплюємо.  Саме діло тягне до себе небувало новий, ніколи він між нами, людьми, у природі не був.  У ньому наш близький і хороша чоловік закінчив своє життя.  Він як природно не хотів без усякого зброї зустрічати.  Думав своїми силами всьому всесвіту довести.

 

66. Я, мовляв, був у своїй місцевості свого села, з усіх багато жив.  У мене була сила жива, снастю все робилося.  Для того це все мною фізично практично, землю в грядку робив.  Рано попереду всіх поспішав, хотів відстаючим людям, не таким, як я був у всьому сильний фізично.  Не було такого чоловіка, щоб він був один з усіх переможець природи.  Бояться всі люди природи.  Вона їх усіх по порядку тримає, всім свої дні у себе.  Кожній людині свій один день, в якому ми його заповнимо своїм померлим тілом.  Це все зробила нашій людині залежність у природі.

 

67. Вона зустріла людину, їй вклонилася людина через добро, через продукту.  Все це треба було робити.  Чоловік з першого кроку став цим себе оточувати.  Він думав, буде краще.  А виявилося, для чоловіка в природі гірше.  Чоловікові довелося сили для цього закладати.  Трудитися став він для того, щоб у нього був одяг.  Він його став у природі робити.  Та потім треба була їжа, він її став майструвати.  І також йому треба було дім, він і це не відмовився побудувати.  Здавалося б, це все недостатньо.  Треба було з чогось все це будувати.                  

 

68. Треба було обов'язково сировину, з чого треба було отримувати у ділі живий факт.  А ми це все відшукали через важкий труд.  Ми цим добилися, у нас стала видна економіка.  Ми стали мати аул, хутір, село, місто, в чому ми стали робити живого чоловіка.  Стали його ростити і готувати до бою з природою на фронті, де чоловік придбаває всякого роду прибуток.  Йому в цьому ділі потрібно не одне вугілля, і не одна руда.  Треба була нафта, він відкрив промисел.  А ліс кругом і всюди.  Також оточили моря і річки.  Все це пішло на будівництво.  Разом з повітрям стали робити.  У чоловіка вийшло життя не таке, як він хотів його отримати.             

 

69. Перший чоловік народжений у природі, він не мав у себе ніякої смерті.  Та від чого доводилося йому вмирати, якщо його сили були такі, щоб жити і жити, і жити.  Він так і робив у природі.  Він був незалежний ні від кого ніде ніяк.  Був Богом усьому.  Для нього не треба був одяг, він без нього обходився.  Йому не потрібна їжа, він і без неї жив.  Він навіть не мав дома, жив у природі, природно огороджувався.  У природі для нього різниці ніякої не було в житті.  Зими і літа не існувало, було однаково.  Світла і темряви теж не було.  Все це далося природою через чоловіка.  Чоловік перший все це отримав у природі через своє бажання.

 

70. Він це все в природі залежно розвинув.  І став все робити руками, і носити на собі ногами.  У нього вийшов життєвий курган, якого ми з вами бачимо.  І в них знаходимо вимираючі печери, які досі лежать в деяких місцях.  Ми їх, як історичні предмети, знаходимо, і їх пізнаємо, як учені.  Для нас це повадок.  Ми це розуміємо, що люди і раніше жили на землі.  І вони зі своїми силами відмерли, як відмираємо ми з вами.  Нас природа за наше нехороше б'є, знімає зі шляху.  Якби ми з вами не пішли за залежністю в природі, то ми, може, інакше жили.  У нас у природі є інша дорога.

 

71. Не така зовсім дорога, жива і невмируща.  Ми з вами дорогу знайшли таку, в ній треба працювати, але не треба шукати в природі.  Ми шукаємо для себе життя, а наткнулися ми з вами на смерть.  Для чого мати з батьком народили так у житті, як цей маленький хлопчик.  Він недарма для нас кричав, і недарма ми слухали.  Він боявся залишатися в житті таким чоловіком, котрого ми, люди, хотіли завжди бачити.  У нас красу показує своя форма.  Одяг кутає тіло, робить красу.  А їжа наповнює досита, дім прив'язує до свого місця.

 

72. Люди все, залежні в природі, відірвалися своїм тілом енергійним, і пішли з холодного, поганого в тепле і хороше.  Це так воно робилося, воно і робиться, і буде воно робитися з одного часу в інший, як це чоловік зустрічав і проводжав щодня.  З самого ранку для нас, людей, піднімається вогняне в полум'ї сонечко.  А людині саме положення підказує, що буде треба зробити тілу.  Людина одягається, їй треба поїсти, вона старається бути весь час в домі.  Але це не все діло в природі.  Треба нагнутися, і камінь підняти, і покласти на стіну камінь, і це потрібно.

 

73. Це тільки говориться, а робиться більше.  А одяг носити треба, одяг хороший, теплий, приємний для того, щоб ним хвалитися.  Він не один одяг робить, і придбаває його.  Також і їжа робиться, і готується для їжі, щоб цим досита наїстися.  А потім у домі приготовлене місце для сну хороше мати і ним скористатися, як чоловік живий і мислячий про те, що це треба.  Ми цю історію почали і недоробили, закінчили життя своє смертю.  Чим ми хвалимося, якщо ми з вами не живемо з кругозором, і не зі світоглядом мислимо.  А ми не робимо в природі те, що нам треба, щоб ми не застуджувалися і не хворіли.

 

74. Ми природу не знаємо так, як вона хоче, щоб ми її пізнали.  І визнали її так, як вона для життя заслуговує.  У природі завжди є живі якості: електрика, струм і магніт.  Також є якості в природі і в людині, один напрямок.  Жити хоче вона, і хоче жити в цьому ділі він.  За рахунок любові, дружби живуть, і взаємно.  Коли люди народжувалися, і мали у себе сили рівні, ними не хвалилися, і не робили один одному неприємність, один від одного не йшли.  А якщо сходилися вони, то один одному допомагали словами, що буде треба зробити, щоб обом нам добре в природі жилося.                    

 

75. Які ми з вами учні першого класу.  Нам дали букварі, задали уроки, ми їх напам'ять вивчаємо, хочемо цим хвалитися, і перед учителем краще зробити, щоб тебе, як кращого учня, похвалили.  Хіба це першого класу учень вірно робить, якщо він свій урок із собою несе, він не хоче разом робити.  Іде, біжить, дивиться, як на відсталість і небажання, на свою лінь.  На те, що робиться між ними двома.  У одного сили є на це все, в іншого їх немає.  Хіба це допомога людини, хоч і вченого, мого близького по життю друга дитинства.  Він зі мною фізично в шахті під землею трудився.  Ми були у всьому ділі коні з одного боку, з іншого боку злодії і вбивці природи.

 

76. Ми не змогли в природі залишатися без усякого труда.  Нас з вами всіх тягнула наша розвинена на нас залежність.  Вона нам простягала дорогу, щоб ми з вами її робили.  Ми в дитинстві двоє йшли однофамільці, як сільські парубки, обнявшись своїми руками.  І також співали пісні: життя, буття, та життя гірке солдатське.  Життя, раз буття.  Це ми робили для тих людей практично, які не хотіли, щоб ми це робили.  Він був видний мужик, сказати свої слова, і погрозив нам, щоб ми цього не робили.  До нас ця загроза пробралася.  Ми про це дізналися, на його слова свої послали.  Палицею можна нам робити, що Ілля Бочаров намітив.  А у нас були сірники його солом'яну хату підпалити.

 

77. У нас на це вистачало сил зробити це все.  Ми такі хлопці, хвалити нас сильно не треба.  У нас ноги швидкі, у нас руки ділові.  Ми ніч не спимо, це, що задумали, зробимо.  Люди звикли спати.  А ми дали слово такими зробитися, яких не було в житті своєму.  При зустрічі нашій ми слова свої дали один одному, щоб не поважати тих хлопців, які були до нас, лише б тільки захотіли.  Наше село руське велике, але не однаково люди в ньому жили своїм індивідуальним господарством.  Три вулиці було набито битком, сиділи сусіди від сусідів.  У кожного будь-якого господаря хоч і погана хата, але на своїй власній землі або садибі на розі стояла.

 

78. Вона побудована за кошти, щоб у ній жити доводилося.  Чоловік зиму і літо невідривно своєю молодецькою головою з подушкою розмовляв, та все думав і думав про ці життєві факті, які доводилося в житті людині робити.  Ми, кажуть наші мужики, сюди на це місце переселися з Курської губернії.  Нас усіх підряд населив на цій землі кілька сіл, та великі для того, щоб ми не жили так, як жив пан Круглянський і Голубовського, та Щетовській.  Своїх людей у себе тримали.  Ми такого права не мали.  У нас була наділена земля.

 

79. На кожного чоловіка щорічно виділялася пайова земля.  але раніше її не потребували.  Щоб добре робити з землі грядку, на що була потрібна сила.  Сім'ями це все робили.  І хотіли, щоб у природі пожити добре, та щоб було від цього діла тепло.  Ніхто в своєму житті не робив сам собі, щоб було в цьому ділі легко.  Конячка у дворі рідко,  не була для того, щоб її мати, і з нею не розлучатися.  Куди я зі своїми довгими ногами, що будять, туди її запрягаю в драги.  На конячку хомут надягаю на шию, сиділку на спину кладу, оперізую.  У гужі голоблю в місце закладаю сапоню.

 

80. Хомут, кліщі стягаю.  Щоб сказати про повну запряжку, треба черезсідельник підв'язати, віжками зав'язати.  І в руки треба не одні віжки брати, береш батіг сам.  Якщо вона у тебе хороша конячка, ти нею розпоряджаєшся, як сам собою.  Бачиш вперед, і сподіваєшся на її сили, що треба буде, в драги в мішок покладеш.  Куди і навіщо ти, отакий мужик, без усякого знайомства поїдеш, і для чого конячку будеш мучити.  Конячка у тебе – це твоя допомога в усьому.  Особливо восени сильно треба вона для    оранки під зиму. А орати землю в нашій місцевості не зможеш однієї конячкою.  Треба буде для цього діла складати конячку з конячкою.

 

81. Спільна робота, чотири господаря однокінних.  Хлопці завжди стрибають.  І як на своїй конячці, все робиш.  Навіщо тобі що-небудь таке.  Ти повинен по знайомих їздити на що.  Треба буде конячку для цього берегти, як око.  Вона в тебе годувальниця, придбаває у двір все, лише б умів.  Твої руки не навчилися чесно жити в природі.  Якщо проспиш, нічого не отримаєш до цього дня, в якому ти весь день по своєму місцю назад, вперед ходиш, та розкидаєш з мішка ці зернятка по оранці.  Хочеться жити між усіма, як би краще.  Конячка, це дрібниці для господаря такого, як у нас.  Їх було дуже багато господарів, хто як і де своє господарство показав.

 

82. Особливо в сільському господарстві, та тоді, коли я народився для цього діла в 19-му столітті.  Всім важкувато було, без волів не хазяїн.  Є дві пари волів та одна конячка – можна було свого носа не в одному суспільстві своєю силою показувати.  Ти їдеш до пана в його економію, з ним, як вченим і багатим чоловіком, зустрічаєшся не для якої-небудь вигідною мети.  Земля у пана не обробляється самим.  Сил не мав її у себе тримати так, як хотів.  Саме положення примушувало мужика і пана чесно дружити, і близьким бути за будь-яку домовлену скупщину.  Земля своя власна, ніколи нікому вона дарма не давалася.  Господар був пан, а ми, мужички, біля нього зі своїм тяглом.

 

83. І робиш для цього, щоб не сидіти даром дома на своєму мужицькому місці.  Як воно робилося, своєї землі…  Можна буде її орати, робити розробку, і від неї брати урожай.  Ми цього діла себе не навчили без втручання пана жити.  Краще і легше з паном водитися, ніж ти водився зі своїм сусідом.  Ніколи йому, або до тебе прийшов сусід, і зізнався про свій річний прибуток, як йому довелося весь рік на пана пропрацювати.  І собі хліба взяв, і допоміг панові.  Його належне не залишив трудом, все зробив, і робив у своєму селі.  Без жодних зусиль нічого нікому не дається.  У природі з нічого обов'язково щось в житті та вийде.  Не було до цього дітей.

 

84. А зараз говорить Іларіон Омелянович.  Мужик сам високого зросту в кожушку прилаштувався на одній парі конячок ... Їздить на своїй землі, щодня з ранку до вечора буває.  Особливо весною по теплому дню все це робилося ним.  А про образу він і зараз мабуть про цей тяжкий час не забув, хоча його й немає в живих.  Давно він зі своїм наявним господарством, трудівник, розлучився.  На свою волю завжди ображався.  Йому не як іншому щастило на народжуваність.  У когось вже як пощастить.  А мені, каже Іларіон, не щастило.  Дружина така попалася за приплодом.  Як ледве що-небудь таке, вже говорять, дівчинка народилася.  А то ніхто не знає про це діло, що робиться на білому світі.  На дівчинку земля суспільством не дається.  А людина-то народилася.

 

85. У неї серце, у неї душа, та й життя таке побудовано, без хліба не залишатися.  А де ти, як мужик, цієї землі візьмеш, якщо їй не дали наділ.  Я не такий великий мужик, у кого волів кілька пар, у кого голова не кланяється, він цьому ділу король.  У нього мало своєї землі, він бере у бідноти.  Йому мало по сильному тяглу і за багатством своєї належної землі – він додає.  За що я додам?  За рахунок дітей своїх.  Один син був Яшка, і той рано від мене забрався.  Бог до себе останню душу чоловічої статі відібрав.  А дівчинці треба рости й одягатися.  За що, якщо вона не отримує пайової землі?

 

86. Моя бідність завжди щорічно плаче.  Ніхто цьому ділу за весь час, прожитий мною, не допоміг.  Хіба тільки я на своїй вулиці зі своїми дітьми в Горі живу.  І думаю по-своєму: де взяти більше сил, і таке вміння, щоб ця належна земля, яка примушує щотижня про неї думати.  Наш кожний чоловік з нею вночі і вдень розмовляє.  Щоб про неї забути, також не забувається.  Свій сімейний чоловік, йому треба не одна сорочка.  Особливо дівчинці треба туфлі ... На сорочку надягала кофточка, та був потрібний фартух.  А хустинку, або шапочка, та будь-яку з пуху хустку.

 

87. Це не все, як говориться.  Мені каже одна да інша: свою власну, щоб я її знала, та берегла.  Особливо, вона мене називає батьком.  Я батько їй рідний.  Хочеться від Кулініна Максима.  Йому в житті своєму щастить, хлопчик за хлопчиком народжуються.  Теж голопуза оточує бідність.  Вона хіба з нами, такими людьми.  Ми віримо дуже сильно Богу.  У нашому такому селі не доводиться на одну найбільшу вулицю одна церква.  Вулиць три, а церков чотири.  Цікаво, якщо розповісти про наших таких мужиків, що живуть, у кого ворота є, але вони відчиняються тоді, коли з двору господар на підводі виїжджає.

 

88. Йому не доводиться сидіти на одному місці щодня, та нічого не думати і не робити.  Цього ми ніхто не робили.  Особливо жили у великому і сильному нестатку найбільше.  Не було, що буде треба господареві.  Він у голові завжди тримає про минуле.  А в кожному дні є свої властивості не як-небудь бути, а по-своєму, по-природному.  Недарма це робити, що думає.  Чоловік зробити може в будь-якому місці.  Можна бачити не такого чоловіка, як Максимка  Кулінін.  А він був не такий, як усі.  Тверезий він не працював.  Красило не таке.  Був день понеділка, який він усім людям нехороший, завжди сам себе після неділі показує.

 

89. Він завжди в одну неділю буває, і кожного окремо примушує працювати.  Каже: я не свято, як неділя, і не останній день суботній, якого зі своїм здоров'ям заслужили.  У людей в це діло вірять одне, а чекають інше.  Вівторок за понеділком.  А чоловік такий, як у нас є, цими днями не цікавиться.  Вони йому минули.  З ними зустрічатися, і до них готуватися таким, як вони є.  Не треба було очікувати, як якусь надію, яка дасть людині не погане, а хороше.  Хіба наше село домовилася, або вона хотіло, щоб змінилося воно в не таку бідну сторону, як вона себе тримала.

 

90. У людей не багатство розвивалося, а росла велика бідність.  Вчені люди шукали свій вихід у цій справі.  Вони йшли від бідних, а без бідних людей у них нічого не виходило.  Робила у нього свою роботу людина, яка не має нічого.  Вона же не забувала про це діло, щоб зробитися з бідної людини в багату.  Ми звикли все робити, особливо віримо в добре діло.  А в ділі будь-яка людина помиляється.  Краще було б людині будь-якій нічого не робити.  А жити так уміло, як живе наш маленький співаючий соловей.

 

91. Він живе в природі, як час, що йде по нашій землі.  Сонечко своїми променями, воно там обігріває, і в свій прекрасний час.  Ніхто, ні один чоловік від цього діла не відмовився.  Хіба один час, та ще нічний тоді, коли чоловік спить.  Він сильно тоді дихає.  Йому не доводиться тоді про що-небудь погане думати.  Він же не отримує від природи нічого такого, окрім як перед ним розіслана постіль.  І звучить на весь свій всесвіт, що чоловік в цей час нічого не робить.  Він і не боїться цього вчинку в житті, що це є часткова підготовка не до живого, а мертвого.     

 

92. Чоловік не в полі їде, поспішає до сонечка потрапити на свою землю для того, щоб на цьому місці утворився для чоловіка не який-небудь прибуток.  А те буде треба, що чоловік хотів бачити.  Він прорахувався одним наступом, однією славою, що йому доводилося в кожному дні робити, трудитися.  А чоловік у нашому селі старався бути своїм.  Відставати йому не доводилося від інших людей.  У нього час був такий, як у всіх людей.  Кому не хотілося бачити у себе хорошого.  Чоловік ішов від першої до іншого.  Він не хотів жити так бідно, щоб завжди потребувати, і робити те, що робили наші предки.  У них смітило велике незнання.  Вони сьогодні так жили добре, не думали в природі, щоб погано жити.

 

93. Старалися майструвати, робити те, що було в житті треба. Чоловік без такого озброєння, яке треба було чоловікові одним користуватися.  Я, говорить чоловік, якби знав, що мені доведеться народитися для цього діла, я б у житті ніколи не народжувався для цього, щоб один час пожити та покористуватися хорошим і теплим.  А потім час такий прийде, він нам принесе вмираючий час, в чому жити б, жити, а нам своїми природними умовами зробила неприємність.  Він у цьому всьому старався зробити хороше, а в нього воно не вийшло.

 

94. Я не одного нашого села аналізатор.  Як ділок свого, я багато і добре знаю про чоловіка не нашого, з якого доводиться комусь сміятися.  І з нього будувати якогось нехорошого коміка, як ніби він не вміє в нашому селі, або в якому-небудь поселенні він не вміє.  Всі ми з вами хороші люди, коли на нашій стороні зі своїми силами природа. Кожен її день, що прийшов, він приносить себе для того, щоб ми в ньому жили добре, і не потребували в ньому нічого.  Ми з вами дуже багато років прожили, але не бачили, не зустрічали і не проводжали такий час.  Як він приходить зі своїми силами, зі своєю любов'ю, і взяв і продовжив чоловікові його не дурне і не важке життя.

 

95. Ми ж з вами цього не робимо, і не робить ніхто з інших населених пунктів.  Не робили і не творили, щоб чоловік чоловікові пустив свою думку для того, щоб чоловік взяв на себе свою сміливість свого діла, і ввів у білий світ життя.  Не забув про свого близького неімущого чоловіка, хто за імущим гониться для того, щоб з ним порівнятися, і в себе мати те, що маю я.  Але нікому даром нічого не дає і не хочу його давати лише тому, що чоловік боїться.  Якщо він своє наявне дасть іншому, то він своє наявне втратить.  У нього така думка зароджена, не хоче чекати.

 

96. Біжить за поля душею, не хоче погано жити.  У нього така думка, не йти по дорозі, по якій ішли всі люди.  І будували дуже сильно добре для того, щоб у себе мати не одну нашу землю, яка обробляється на грядку.  І від неї ми отримуємо в житті урожай.  Ми з вами не це одне робити хочемо.  Раз примусила нас, всіх людей, у своїх селах і містах бути від цього всього залежним, ми з природою воюємо.  Ми для цього боремося, і хочемо, щоб для нас були однакові дні, що йдуть.  Вони ніколи не були перед нами такими.  Як ми хочемо завжди добре одягнутися і добре поїсти, і добре в домі своєму пожити.

 

97. Ми з вами, люди, не по одній дорозі йдемо. З нашого чи чужого села там, де він народився, у нього така думка в голові.  Якби ми з вами були сильні.  Були в цьому ділі люди, які не навчилися в природі, як треба буде жити.  Ми з вами для цього діла розкрили джерело, стали видобувати сировину, і з нього стали робити окремі деталі, з яких склали машину, вивчили її, як нею володіти.  І як буде треба її примусити, щоб вона працювала не для нічого, а для того, щоб вона нам сама собою робила.  Ми навчилися на ній їздити, і нею управляти для того, щоб нею користуватися, як ми користувалися чоловіком.  Ніхто і ніяк не відмовиться, щоб чоловік чоловікові один час допомагав.

 

98. Ні в нашому селі, ні в чиєму місті це не робиться, і не пробується нами, усіма людьми на білому світі через залежність свою. Зроблене, і виходжене нами наше молоде здорове, загартоване серце 25-річної людини.  Наш з вами такий у природі вихід у світлі.  Я не боюся ніякого наступаючого в особі ворога.  Нічого такого не боюся, навіть своєї смерті.  Якби я таким не був у природі, я давно вже не жив.  Моя здатність така, яку я в процесі здобув.  Тому я самородок, загартування – джерело.  Учитель народу, Переможець природи.  Це, що я зробив, у природі загартувався в тренуванні, добився сам без усякого викладача і вчителя.

 

99. Так загартувався, не застуджуюся, не хворію. Що може бути в цьому всьому краще, якщо мені добре зробилося і робиться в природі після такого холоду і поганого діла.  Нікому з наших людей учених моє це діло, яке я роблю.  Ходжу не в одягу, в якому ходять усі.  Я ходжу в трусиках не для того, щоб цим ділом хвалитися.  От, мовляв, я в такій атмосфері ходжу, де буває жарко, а в холоді ні.  Я вивчив природу, зрозумів про неї, як про хороше, корисне діло. Відчуваю сам всякого роду захворювання.  Ми, всі люди, боїмося цього в природі робити, і не хочемо на собі це все випробовувати, як початкові перші в цьому ділі ділки.           

 

100. Я вам не буду ні про кого розповідати.  Про своїх належних людей у нашому рідному селі, де не одні відомі жили на прізвище Бочарова Платона сини, яких народив для свого довгого життя у себе Платон.  Чотири непоганих сина, всі були за своїм визначенням, жили самі  собою.  Один при батькові Родіон до своєї старої смерті, помер так само, як і Антон.  Жив зі своїми дітьми, розсипали умови, не дали так прожити зі своїми дітками.  Прожив свій час.

 

101. Не знав близьких своїх також Іван. Як хороший був у всьому сокирний тесля зі своїм рідним сином, ростом молодим.  І також найменший син Василь, теж від нещасного шлунку зробив операцію, і з цим помер.  Жили відразу один від одного, а вмирали своєю народженою хворобою.  Ніхто з інших своїх близьких рідних і знайомих цьому створеному в природі не знайшовся і не навчився, і нічого не зробив такого в нашому всьому житті.  У ньому не один Платон зі своїми дітьми дружно прожив, коли вони були живі.  Вони гору зломили за своє прізвище.

 

102. А зараз доживають по своїх місцях внуки, правнуки, всі мають своє власне місце, на якому він не пішов ні від якого іншого брата, якого закопали в належній своїй земляній могилі.  Це все робилося на моїх очах.  Ці люди жили, у них не було кінця в житті.  А було життя, як у всіх людей.  Не в одному нашому селі придбали вони своє життя, і в ньому самі індивідуально доживали.  Хіба йому або їй, чоловікові з дружиною, нічим було в природі дихати.  Або він не бачив, куди своїми ногами ступати.  Дорога всіх була одна.

 

103. І був час один для всіх зустрічати і проводжати.  Особливо було сонечко, воно щоранку недалеко від іншої людини сходило.  Ніхто з усіх не хотів залишатися вдома.  Всі люди однієї місцевості бігли в свій належний степ, не один сам.  А силою свого розуму, як воїн веде свою роту в бій для того, щоб повоювати з ворогом, і свого солдата не втратити, цього не буває.  Так і люди з природою воюють, з нею борються.  Хочеться людині від свого сусіда, що має у себе господарство, не відстати.  І робити те, що робили наші прадіди.  Вони нам залишили своє індивідуальне власницьке життя на місці.

 

104. Не в нашому одному селі жили дуже добре.  Кожен мужик сам себе хотів зробити між усіма нами, що живуть у світлі, невмирущий чоловіком.  Хіба цим чотирьом братам хотілося в природі вмирати, як і прожили всі наші на землі люди.  Кожен сам себе огороджував хорошим і теплим.  Ніхто з усіх людей не хотів у своєму поганому господарстві розлучатися, і нікому з нас усіх не хотілося помирати.  Пам'ятаю, як зараз, моє дитинство, як воно проходило у нас у селі, такому величезному, і сильно віруючому в Бога.  Чотири церкви було зі своєю Божої вірою.  Всі люди знали свій прихід.

 

105. Тиждень безперервно б'ються в труді.  Як тільки почули дзвін, вже у нього не те.  Життя людини було в ній. Це не церква людського життя, як це скрізь і всюди вважалося, це магніт смерті.  Хіба в церкві люди живуть?  Вони тільки Богу приходять молитися, і йдуть до дому.  А в церві залишається, за всім висновком, зі своїми святими іконами Бог, з ким люди живуть, і вони разом з цим ділом вмирають.  Несуть на кладовище, заносять востаннє в церкву прощатися на віки віків.  Людина лягає до свого часу в землю, людина робиться в прах.  А в природі нічого такого не пропадає.

 

106. Жило, живе, і буде жити.  Так і прах цього всього дочекається свого часу, і на це народиться чоловік. Це чоловік, про якого знає вся наша історія.  Вчені психіатри не представляють нічого такого, що робиться з ним.  Він готується не додому потрапити, де можна померти завжди.  А своє місце зайняти, де буде можливість тільки всіх людей за залежність засудити.  Ось чого цей чоловік ці сили береже.  У природи на все є якості, і на хороше, і на погане.  Якщо хоче, вона обдарує всією гідністю, всіма силами розуму.          

 

107. Природа є чоловік.  Лише б він у ній хотів зробити, доб'ється всього.  Він у ній зробить, лише б любов його в ділі.  А чому це стосувалося цих в житті предметів.  Тому що я їх знаю практично, між цим з кругозором жив і розумів зі світоглядом.  Навіть скажу про найближчу нашу птицю сороку.  Вона знає про будь-яку в житті погоду, але ніколи вона із свого колишнього місця не йде.  Вона живе на узліссі там, де повітря не швидко проходить між землею.  Там і сніг затримується, довго лежить, не тане цей зимовий сніг, якого доводиться природі прибирати з дороги будь-якими засобами.

 

108. Особливо вітер, що дує по просторах природи.  Він тепло сам собі на це діло дає, і сніг випаровується із землі. У лежачого бика під задніми ногами були розташовані мухи, дуже багато.  Я їх проганяв звідти, прогнав рукою.  Багато бачилося такого життєвого в дорозі, залежного і вмираючого в природі.  Як це наші люди взагалі не зберегли, щоб від цього всього треба було позбутися, щоб так у своєму тілі не отримувати такого неприємного діла, в якому ми з вами, зрештою, потрапили, як непридатні до життя люди.

 

109. Це буде, і обов'язково буде це. Люди дочекаються цього часу.  І то від нього отримають, що буде треба в нашому житті. Зміниться в природі життєвий потік через це одне незалежне діло.  Ми з вами почали з першого кроку нашого життя, яке нами без усякої перешкоди робилася.  Одяглися для самозбереження, але не врятувалися від цього всього.  І не пішли з їжею далеко, також не допоміг житловий дім.  А от допомогла природа, вона народила чоловіка.  А раз ми це для життя отримали, вже буде нове небувале.  Ми собі відмовимо в цьому ділі, нас ніхто не буде ображати.  Щоб ми з вами, люди, по-старому жили, ми цього не отримаємо, і не зробимося безсилими, що воюють або борються з природою.  Вона за це все стьобає, і сильно.    

 

110. А зараз ми при такій дорозі не отримаємо.  Ми будемо жити. По-залежному в природі за рахунок самовілля, за рахунок примусу людиною людини.  Цього більше не буде у себе отримувати, щоб його накрила якась стихія.  Як нашого мужика, у якого сил у всьому не було.  Він не зміг зустрічатися з природою в своєму нестатку.  Йому треба була сила та, яка допомагала чоловікові в його даному житті легко жити.  У природі є якісь здібності все зробити, і погане, і хороше.  Краще треба буде отримати в дорозі своїй бажання поганого, ніж бажання хорошого отримати.  Людині в усьому цьому ділі треба знати, і багато такого знати.    

 

111. У людини, у нашої людини вводилося знання на нелегальне життя за рахунок когось.  За рахунок іншого жити неможливо.  А за рахунок себе ніяк ми не пробували.  Це наша дорога – свідомо йти в хороший холодний морозний сніг.  Найкраще відчуття в цьому ділі.  Я народився так, як народилися всі.  Люди наші не хотіли залишатися, як залишала сама мати природа, всесвіт.  Вона не хотіла, щоб ми так зростали.  І не піднімали самі себе так, як ми залежні від усього нашого багатства.  Незалежність інша сторона.

 

112. Вона була раніше до цього часу. З нею не погодився ні один чоловік у житті йти разом. А от я, Іванов, задумав вчитися, так вчитися, як не вчився ніхто. Хотів було, щоб учені мені в цьому ділі допомогли. Вчені на моє прохання не так подивилися, і не так звернули увагу, як це треба. Якщо це так буде переді мною, що моє вчення саме себе примусило практично. Я почав на своїх ногах учитися розуміти, як буде треба природу полюбити, щоб вона про тебе зроду не забувала, про твоє зроблене хороше. Я просився, щоб мені, моєму вченню повірили, і допомогли далі все це робити.

 

113. А секретаріат мені на моє прохання відповідає: «Можна буде працювати, можна буде вчитися. Можна буде вчитися і працювати». Я і від цього не відмовився. Подумав, подумав, а вчитися став, і сильно вчуся. Зараз свої сили шукаю словами. І хочу, щоб вони були між нами і природою такими у ділі нашому, щоб ми з вами не писали і не хвалилися своїм штучним, що ми в даний час добилися від природи. Вона на наше вміння себе розкрила своїм багатством, обдарувала нас своїм ділом. Ми стали в цьому більше трудитися, більше робити, і в цьому стали багато цяцьок отримувати.

 

114. Наше людське таке завдання.  У всьому цьому будувати на землі такий труд, або ставити у себе такий об'єкт, який би нас у процесі не ображав.  Ми повинні в природі взяти мало сировини, а продукції дати багато через своє вміння.  Це є всьому діло наш чоловік, він повинен сам себе обгородити в природі тим, чим слід було. У природі отримати, щоб не було впливово ні нам, людям, ні їй, природі. Ми взяли не той такт, не ту дорогу, по якій ми крокуємо в руках зі зброєю.  Ми в природі робимо те, від чого нам у всьому ділі робилося від цього діла легко. Так ми з вами такої дороги не знайшли, і не пробували користуватися.

 

115. Поки ми з вами не пізнали, як слід, природу, і не вивчили  її всі можливості.  А ці якості, вони були до цього, підтвердилися зараз чоловіком нашим, руським чоловіком, хто своїм тілом зважився ступити в погані й холодні умови свідомо.  Я не хочу про свого односельця, який колись сам  себе примушував, щотижня в суботу він приходив, а у неділю на вечір ішов.  Ця історія не в нас одних робилася, а по багатьох місцях.  Чоловік ходив, і продавався за можливі для життя гроші якомусь підприємцю, якомусь багатієві.

 

116. Де і як він сам себе примусив, у цьому ділі нажився.  Це чоловіка святе діло, воно його не примушувало з іншого якого-небудь чоловіка комічно сміятися.  А він ішов.  Знаєте, як інші люди про інших людей, які примусили самі себе з цього чоловіка, начебто він його бачив і з ним говорив.  А цей чоловік, який необдумано робив, його умови примушували, щоб не забувати про таку дорогу, яка тривала.  А він по ній ішов, і дуже сильно думав про своє народження.  Нікого не винуватив, крім себе.  Говорив вголос.  Для чого я такий у природі народився, і навіщо мене мої батьки зародили.  Якщо можна було моїм батькам здержатися.

 

117. Не так це ними робилося, і вони про це все не подумали.  Хіба моя, одного чоловіка, лежала.  Від самої домашньої хати прокладалася слідом у дорогу.  А всі інші ті, які не навчили іншого чоловіка критикувати.  Про нас, про такого бідного незнаючого чоловіка не написало навіть перо ні одного рядка, ні одного слова.  А ми були люди зовсім безграмотного характеру. У нас були руки для цього діла золоті та міцні наші ноги.  Ми були у кожного свого господаря, у багатого чоловіка дуже треба.  Він нами хвалився, прибуток через нас отримував.  А раз він дуже швидко і добре у своєму розвиненому ділі, про що не знала тоді ніяка теорія.

 

118. Знали ми, ішли пішки, на горбу несли свій мішок з хлібом.  Про нас люди розуму забули написати.  Ми цій місцевості цього села один одного добре знаємо.  Придивляємося, це наш прямий і повний у житті обов'язок.  Ми всі до одного чоловіка живемо в цій місцевості.  Всі ми маємо джерело землю.  Самі більше дивимося на наше сонечко.  Землі ми не довіряємося, не хочемо її визнавати силою, її діло, і не рахуємося з нею.  Ще під зиму під сніг оремо, робимо оранку.  А сніг її живить вологою.

 

119. Задовольнить той чоловік, кому треба буде знати в цьому оточенні кожен шматок ґрунтової землі.  Людина за тривалий час до нього підходить, і вже знає, що на ній робити.  А діл у природі не одне, тільки треба її зорати.  А думка для чого у чоловіка є?  Вона в нього в голові не на одному місці стоїть, і не про одне думає.  У людини чотири сторони і часу, кожний окреме місце своє вимагає.  Приходить весна наша, початковий час, ще сніг лежить на оранці, а у чоловіка  мотор гарчить у машині.  Чоловік дивиться на становище.

 

120. Не чекає, поки просохне, вибірку робить.  І туди сили направляє, як на якусь особливість.  Він добре знає про цю природу, що вона така є.  Ні в якому разі не зможе, а хоч трошки дасть.  Якщо захоче, тебе, як заслуженого чоловіка, в цьому ділі нагородить.  Все вона зробить, лише б ти хотів. І Богом вона людину зробить, якщо людина по дорозі Бога, але не по людський, піде.  Богові ніякий ґрунт не знадобиться, ніяка земля не треба.  Сила для цього діла ніяка не потрібно.  Так же само і житловий дім не буде потрібно.  Це буде сила Бога.  Любить нашу велику природу.

 

121. Не турбує її так, як ми її, як землю, і оремо, і волочимо, і в неї сіємо, і на ній ростимо, і збираємо. Ми з неї все скошуємо, а готуємося до нового вже іншого врожаю, до якого ми, всі люди, готувалися, готуємося, і будемо готуватися. Наше людське таке діло буде в природі в кожному окремому дні. Ми знаємо добре перші дні розвитку. А в природі весна така сонячна. Ми за нею біжимо, поспішаємо, та гонимося слідом за часом. А він саме себе змінює, не дає нам одне, щоб ми жили так ділилися однаково багатством через наше денне явище. Ми його дочекалися, зібралися зі своїми силами. У одного вони є одні.

 

122. А в іншого сили інші. Один легко оточив себе, інший важко. А робити буде треба. Якщо цей день упустиш, те, що було треба чоловікові зробити, йому треба розлучитися з білим світлом. У цьому ділі доводилося одному завоювати, а інший програв через те, що не зміг зробити вчасно свого того, що треба. Чоловіка природа примушувала думати про це діло. А робити він зобов'язаний, йому треба буде у своєму житті для свого діла сила. Він її придбаває роками, робиться сильний, для того у нього зброя, щоб з ворогом впоратися. Коли у тебе немає того, що треба, то у тебе нестаток, є в природі хвороба.

 

123. Цю хворобу в процесі природа робить, вона чоловіка лікує у себе великим прибутком. Немає, чого поставити на стіл, щоб кого-небудь з інших запросив, і їх добре пригостив, начебто влаштував якийсь заради чого-небудь бенкет. Ми з вами, всі люди, цим навчилися сильно перед своїми близькими рідними хвалитися тим, що у мене є, а у вас такої доброї душі немає. Чоловік думає, це він один в цій справі обдарований. Всі люди не такі, як він є. Йому ніби везе, везе і везе без кінця і краю. Люди звикли дивитися, люди звикли говорити, дуже на це зроблене заздрити.

 

124. Як це буває в нашому житті, без кого не обійдеться це могутнє і випадкове в добру сторону діло. Ніхто раніше не зміг говорити і робити ніякого початкового діла. Чоловік за цим ділом своїм гнався. Не з поганою якістю, не з поганим здоров'ям, а з найкращим і міцним здоров'ям ішов на гору для того, щоб це, що треба, завоювати. А треба просити природу мати, всесвіт своєю любов'ю, своїм ділом, щоб вона пішла тобі назустріч, і дозволила своє право тобі допомагати. Ось що буде треба нам від неї отримати. Не шкідливе діло, а корисне. Треба заслужити, щоб твій крок не крокував по землі так даром, як це робиться.

 

125. Я твій близький сусід, не хочу, щоб ти, як мій близький сусід, біля мене жив добре, тобто краще, ніж я живу. Я недовго спав, рано вставав, пізніше я лягав. У мене було, на що сподіватися. Я зміг це своє діло поставити в житті так, як ніхто в житті своєї не робив, і не отримував від природи таких дарів.   У мене, як ні в кого, робилося у дворі. Зростало і в степу, піднімалося, як ні в кого. Я начебто нічого такого хитрого не робив, і нікому такого хорошого теж не чинив. Вважаюся таким, як усі люди. Тільки зі своїм поняттям, зі своєю любов'ю ставлюся до інших людей неімущих, якщо треба буде допомогти йому.

 

126. У мене є своя душа і своє серце його вважати не як сусідом близьким, а як рідною людиною, хто в цей час не мав того, що треба. Як відомо, було не одним нам, або нашому рідному селу. Можна торкнутися багатьох інших, навіть таких людей, що не знають, які прагнули в той самий нехороший, зовсім важкий час. Вони своє давно зайняте місце самі собою городили, можна сказати, повним провулком, або маленькою вулицею, що починала рости. Вона росла новими побудовами, тими людьми, які самі себе змусили бути господарем хоч над собаками і кішками. Він вважав, це все не дає хорошого в житті жити у своїх батьків, і їм весь час так робити.

 

127. Або так, як це робилося завжди. Жив наш Родіон Іванович Бочаров, у нього було п'ять добрих синів. Одного Гришу віддав у зяті. А чотири всі молодці жили, слухалися батька. Як Меносовці по-вуличному їх дражнили. Працівники були до крайності. Сам Родіон не допускав, щоб його син зі своєю дружиною або дітьми отримав хату, і зайняв своє індивідуальне місце для того, щоб на ньому доводилося жити, та думати про минуле. Як буде треба жити, щоб твоє ім'я або прізвище не трималося в бідноті. Щоб ти ріс, а на тебе інші неімущі люди говорили з недовірою, що ти один між усіма прихилився, і сам собою випадково зажив.    

 

128. Про це діло не одні люди скажуть. Навіть може не забути про цю справу сам день. Він багато місць займає своїм яскравим сонячним промінням, і бачить чимало таких у природі щасливчиків, у кого мало дітей, а велике у себе створилося на своїй скупості. Чоловік даремно свою голівку не пускав у хід, щоб нічого такого в житті не робити. Всьому діло – це його такі руки, ноги, що швидко носять. І те буває інколи не в свято, а в буденний час чоловік так себе нарядить. І хоче зустрітися з таким чоловіком, у кого є все. Він подивиться на всю мою створила одежину, не позаздрить, а скаже свої слова про неправильну мету. Він каже: такого за своє життя ніколи не зустрічав.

 

129. Страшно недобре одягнений. Багатий чоловік його небажання обсудив. Я, каже, теж жив не краще, слухався батька. Треба ж так жити, як велено. Багатий тільки про це діло подумав. А цей чоловік несподівано добре зажив. Ми такі, як усі, не виявилися. А померли, як усі. Помер Радіон Іванович зі своїми рідними синами та онуками, матеріалами. Помер Меркулов Іванович і Григорій Іванович з сином Філіпом і чотирма дочечками. Одна дочечка незабутня Мотрона, яка вийшла заміж за Нестеренкова Корнія Івановича, Іванова. Де народився у них рідний перший син.

 

130. Йому дали ім'я одне з усіх між людьми усіма Паршек. Це ім'я не перед одними цими трьома братами, не в одній місцевості, і не перед одним чоловіком прозвучало. Як нога чоловіка пройшла не так, а по-своєму, по-новому, небувалому. Не по людському шляху. Став зустрічатися не зі своїми рідними близькими, котрі не були помічниками в житті. Він став зустрічати на шляху своєму не такого чоловіка, як ми з вами зародилися. У нас одна дорога зародилася. Будь ласкавий, іди зі своїми взутими ногами. Одне починаєш, інше кінчаєш. А щоб закінчити почате, не довелося.

 

131. Як поспішали потрапити на своє місце, і зараз поспішають для свого задоволення. Так не довелося йому робити, як робили всі інші люди, кому довелося попрощатися з білим світлом тільки через своє бажання. Те, що він робив у своєму житті у своєму ділі, недороблено, сам особисто помер. Це сталося не в одному нашому селі, і не в одній нашій місцевості. Це все робилося, або робиться. Візьме свій  особистий напрям лізти у своєму костюмі на гору. Доти він туди лізе, поки у нього сили є. Він надіється, і робить те, що слід було людині у свої роки робити. Це його була перша робота, яку він недоробив.        

 

132. Хіба одні меносовці на білому світі прожили. Та скільки вони своїми силами зробили природі неприємностей. Їх, як і інших людей у своїй місцевості, примушувала необхідність, велика з усіх нужда. Якби вони не знали час, і не готувалися до нього, вони б так дружні один час не були. Їх примушувала залежність природна, красила і робила здоровими людьми. День минулого часу зустрічали, проводжали так добре. Вони в цьому ділі нікого не боялися. А кучею все робили для того, щоб у них цієї потреби не було. Їх одна хоробрість у всьому ділі тримала. 

 

133. І також тримає інших іншої місцевості. Вони не гірші були і сильніші від них. Свою справу доводили до розуму. Їх змушували так само, як і всіх, з природою воювати, боротися, і відбирати у неї якості. Природа давала стільки, скільки треба було людині мати. А в природі є і такі її якості, про яких ніколи ніякий чоловік не забував. Уперед будувався, вперед знав, і готувався до цього діла, якого він не хотів. Воно саме до нього так прийшло несподівано. Він його дочекався, вранішнього сонечка. А воно себе не показало так само в житті своєму. Так природа взяла і не дала чоловікові того, що треба.

 

134. Про що чоловік ніколи не продумав? Про таку в природі річ, що природа не погодиться з думкою чоловіка, візьме і відмовить. Це стихійне діло отримували не ми одні, Меносовці. Дуже багато таких людей, які так організовано не жили. І не думали вони так, як мені мій дідусь рідний по матері сказав. Бачить мою пильність до такого господарства, але допомогти мені ніяк не зможе, бо це тоді було б у житті не мені важко, а дідусеві. Він мені каже, називає онуком. Не так за кіньми доглядає, одну соломку кладе, сіна по жмені, а борошном зовсім не пахне. Треба буде гладити цю конячку, мішком гладити.

 

135. Взяв та ще в руки мішок, і як онукові показав. Я його було, правда, послухав, став робити це, а воно не допомагає. Він тоді мені з посмішкою говорить як ніколи правду. Треба з мішка більше сипати та водою поливати, щоб конячки були від цього діла ситі і сильні. Як робиться нашим людям, таким батькам і таким дітям, хто в цій справі сам себе своїм власним озброював. У цих людей були руки, вони робили для самих себе цю штуку. Це діло, яке робилося не одними Міносовцями та Бочарами, хто своєю силою дружно сам себе захищав. Казав: ми це робимо.        

 

136. Нікому з усіх людей про свою таємницю не казали. Від людей таких, як вони були, жили близько від одного до іншого. Ми такого головного героя своїм племенем у цьому місці від такого скромного чоловіка народили. На нашу долю це все випало, що нас історія природна в цей час не забула. Вона створила чоловіка такого, хто народився для нас, для заслужених у природі людей. Ніхто з живущих на білому світі не зміг знати про цю справу, що я буду такий народжений у своєму житті. Сама природа довірилася моєму призначеному батькові Корнію Івановичу, пастуху. Овечок пас на Кубані з Кирилом Івановичем Носовим.

 

137. А мати моя була пряха, ткаля, сама робила сорочку полотняну, і шила штани лівою рукою. Мотрона Григорівна. Тільки вони винуваті, або, може, у цьому ділі залишилися праві перед усіма людьми, що вони тільки зберегли своє плодове зернятко. І я в цих умовах народився не для того, щоб бути в природі таким, як я опинився перед усіма за моє все, зроблене мною у такому великому труді. Де я своїм тілом проходив. Я трудівник, я хлібороб, я найвірніший у житті працівник. Не боявся рвати важким трудом сам себе. Два ребра, восьме і дев’яте, поламав для прикладу.       

 

138. І ще працював у шахті. Мені підказувала моя думка запитати в Ісуса Христа, самого вірного друга життя, хто мені це все залишив. Я так думав. Коли Христос ходив по землі, таких шахт не було. Він не тягав санки, не ганяв залізні вагони, не рубав зарубку кам'яну, не рубав бурку для вугілля. А Паршек у цьому ділі ініціатор. Йому через це все випала чара зробитися Богом у житті. Випросили його здібність люди хворі, забуті всіма. Це мученики своєї хвороби, лежать і досі. Не знають, кого просити. 

 

139. У неї або у нього склалося, начебто повинен їм усім допомогти небачений ними бог. Бог то бог, але не будь сам поганий. Чоловік, будь-який чоловік може зайняти своє місце. І бути перед усіма людьми, тими людьми, хто його знає, як Бога. Але діло його не виконують. А інші є люди, не вірять цьому, скептики. Вони навіть не знають, що робити в природі, щоб у цьому ділі виявитися богами. Іванов – Бог природного життя. Не один він є цій справі. Він говорить. А скільки місць, не зайнятих ніким. А справи одні для всіх можна робити людині для того, щоб через це все зроблене зробитися на землі Богом.

 

140. Бог – вчений практичний чоловік, робить у природі, фізично гартується, пізнає природу чистим енергійним тілом. Випробує сам, у природі шукає ворога, зосередився для того, щоб ворогові дати відсіч. Учитель Бог хорошому, але не поганому. Вчить усіх нас, щоб ми не хворіли і не застуджувалися. Ось що знайшов наш, по сказаному слову є Бог. Він людина, народжена так, як його народили люди. Мати моя йде зі мною разом поряд, жаліє мене. Вона ж мати, не хоче, щоб я був такий. Вона ж моя рідна мати, вона вчителька поганому.    

 

141. Прожила з нами, такими дітьми, як і я перед нею опинився. Вона мені каже: «Якби я знала, що ти такий виявишся переді мною, я б тебе маленького вбила». Я злякався, і їй сказав свої слова. Мама, ти моя матуся! Я хитрував, слідом за тобою йшов. А ти мені допомагала, примушувала, але я тебе не послухався. А послухався природи. Мої друзі: повітря, вода і земля – три найбільш невмираючих тіла.    Я їй кажу. Ось це моя мати, я їй вірю. Але не вірю я тим матерям, які народили своїх маленьких людей, але виховати так вони не навчилися. Померли всі зі своїм предковим знанням.   

 

142. Вони й тебе закопають за твоє нехороше до своїх рідних дітей. Всі вони помруть так, як наша сестра Варя померла. Вона захопила цю дорогу. Помер наш рідний батько. Ми навіть його і не бачили мертвого, його закопав зять і онук мій рідний син Андрій. А ви, як дружина, залишилися. Кому ви потрібні. Ви йдете по тій дорозі, за якою всі люди йшли. З такими, може бути, дітьми, які слухалися, і робили те, що їхні батьки вчили. Вони також всі померли. Помер чоловік, інший чоловік помер своєю смертю, але нічого. Його, як і всіх людей, зарили в могилу.

 

143. Скоро і моя мати, у 1945 році вона померла. Я її проводжав на могилу. Хотів лопатою закопувати, а у мене її відняли. Кажуть: матір не можна своїй дитині закопувати. Тут-то я зрозумів про це все, нами зроблене діло всіма. Ми заривали самі своїх близьких рідних батьків, матерів, братів, сестер, і всіх маленьких людей. Особливо безжально заривали старих людей. Ні, шановні ви люди, що живуть. Ми помилилися життям, що це все зробили самі. У нас на це руками вирити могилу, і на ногах віднести, їх там зарити, як непридатних людей у цьому ділі. Тоді були треба ми.

 

144. А зараз ми не треба, померли. Що нас з вами змусило це отримати? Природа. За що вона нас з вами вмертвила? За наше хороше і тепле. У природі так це все даром не пропадає. Жило воно, живе воно. І буде жити воно через свої здатні сили, які будуть в природі робити те, що не буде шкідливо нікому з людей. Ми ж, два сусіда, на нашій добрій землі поділилися навпіл. І своїм добром визнали: це, мовляв, моє, а це твоє. Ми тебе через твій вчинок не визнаємо своєю людиною.

 

145. Ти не наш через своє зароджене життя, воно тебе веде по дорозі твоїй. Ти ж чоловік  не такий, як це слід. Озброєний природою, у природі сам навчений, щоб воювати з природою. Ти для цього діла воюєш з природою, робиш те, що роблять усі. Вони залежні у неї, їм треба буде жити по-людському, по материн ... Як вони жили, вони хотіли сильно жити, але природа їм не дала. Бо в природі на цю справу є сили. Вона їх кидає на тих людей, на ту людину, хто не любить її, і від неї біжить, йде, і не хоче нарівні з нею жити.

 

146. Каже сам собі: краще я помру, як вмирали всі, так і я перейду в прах. А хіба це все є прах людського життя, він же не вмирає. А живе в землі і на сьогодні, думає кого-небудь іншу людину до себе притягнути. Ось що робить це місце, в яке закопали його люди. Бог не народиться для того, щоб люди з людьми за багатство своє поділилися, і вони ворогами один одного зі своїм озброєнням вбивали. Бог цим ділом, що ми на землі робимо, не радіє. Це буде не краще, а гірше через вчинок.  

 

147. Ми розвинули цю систему, яка примусила зло між собою зробити. Хіба економіка людини з політикою полегшує життя людське. Якщо всі люди народилися в природі незалежні. У них народилося своє самовільне привласнення і національний примус між людьми робити те, що людям шкідливо. Вони один одного вбивають, один з одним воюють через те, що йому, як ватажкові, люди довірилися. І роблять те, що їм ватажок скаже. Вони за свою власність, за своє національне побутове право не жаліють відплатити кров'ю.

 

148. Люди розумні стали дикунів ловити через своє тяжке життя, яке змушувало робитися господарем. У господаря розум зосереджений, чоловіка підлеглого у себе утримає, і з ним разом робити те, що йому в житті подобається. Він на це не пожаліє ніякі такі особливості, через які сам отримує в цій справі задоволення. Він, як ватажок, зберігає у себе таких сильних, таких сміливих, таких воюючих з усякою зробленою національною зброєю. Чим чоловіка не шкода вбити, і з ним зробити те, що робили люди. Не рахувалися з життям людини.

 

149. Кому хочеться перед вождем гинути жертвою за якесь неприємне діло. У ватажка предковий заклад. Своє хороше зберігати, а в іншого будь-якого безсилого відібрати. Ми з вами звикли через що-небудь, через іншу людину жити непогано. Хіба це бог, якщо він по-нашому разом з нами в природі живе. І робить дуже погано, бідному не дає, а багатого обдаровує силою свого розуму. Людина не рахується ні з чим, не хоче дорогу Бога зайняти. І робити те, що робить між людьми в природі Іванов зі своїм загартуванням-тренуванням. Загартовується в природі не для того, щоб іншому своїм ділом перешкодити.

 

150. Те, що люди роблять для себе хорошого. Ми з вами направилися до свого небувалого нового дня. Він економічно створювався для політики, щоб жити добре і тепло. А зараз ці якості будуть зберігатися, як чоловік з чоловіком зустрівся з недовірою до його вчинку. Чоловік не хоче по-людському так жити, як ми живемо. У одного є, чим перед іншою людиною хвалитися. У чоловіка таке місце, яке дає чоловікові в цьому ділі продовження, і хороше не викидають. Ось що одні мають, а інші не мають. Їх умови примушують, щоб вони робили. Хоч і важко, але робити треба зі своїм безсилим незнанням. Ми хочемо, щоб у нас не було відстаючих у цьому ділі.

 

151. Ми змушуємо, говоримо, щоб він робив, і жив добре. А ми добре знаємо чоловіка неімущого, кому самому важко буде як-небудь діло піднімати. Ми завжди говоримо, робимо. Коли в справі бачиш інтерес, коли у тебе це є, що треба, тоді ти вже вважаєшся чоловіком. Ти сильний у природі мати своє необхідне. Є, що одягнути, поїсти, і в домі пожити, та покористуватися правами такими, як користуються все люди імущі. Ми коли маємо у себе, то ми ні про кого не думаємо. Як не думали всі народжені люди, яким доводилося один час на білому світі прожити.              

 

152. Як усі люди самі себе проводили. Так як в нашій місцевості жили дуже багато таких великих і сильних сімей, про яких можна завжди торкнутися і згадати, як вони до цього кінця в життя жили, та придбавали у себе те, що їм подобалося. І вони в природі робили, у них це все виходило. Якщо здалеку дивитися на це все, що було у них, можна позаздрити, як є інші люди. Кажуть так, як Луганчата, Кобзова мужики. У них чого тільки не було в їхньому господарстві. Було зразково нажито в області розвитку живої сили.

 

153. Можна сказати, як усі люди всього села не цими людьми були задоволені. Чим? Так одним наявним багатством. Кого коли і як можна було назвати. Ми, люди, не однаково живемо. Я б, як автор цього зробленого діла на цьому місці, де довелося народитися, як народжувалися люди наші. У них була своя направлена сила, щоб на своєму захопленому місці довелося розвинути своє колишнє господарство. Кому вся біднота вулиці Гора вклонилась низько своєю голівкою, і говорила, як багатому чоловікові: «Здорово днював, або ночував». А багатий наш близький по своєму життю чоловік, він зміг йому, як бідному неімущому чоловікові.

 

154. Кого вважав, він йому заважає своїм словом, з ким не говорить. Особливо різниця була між мужиками, своя внесена віра в Бога. У кожного багатого і бідного господаря був свій прихід. Особливо у нас на Горі та п ... Такими людьми, як себе вели по-вуличному їх Луганчата. Обрали під горою своє місце. Майстри були побудувати для населення млин водяний. Сили вистачило щорічно став води збирати, і цією водою крутити колесо. Побудовано технічно, через вал працює камінь, і робить борошно. Камінь придатний для простого помелу хліба. Раніше нічого не вибирали в цьому ділі.

 

155. Особливо ганялися, і мали у себе свій власницький сад з м ... Стояла пасіка, хороші садові яблука. Там Федір Лук'янович, він був у безпопівців піп. У літню пору з левади цієї не вилазив. Жили три брати разом добре, самі себе в достатку вели. Щоб копійку хто-небудь у них з родини потребував, цього не помічалося. Одягали себе, як безпопівці є. Що було, не жаліли надягати, і в запасі тримати. Адже ми не такі дурні разом з ними на одному лану отримувати польову землю. І з нею, як селяни, возитися. У кого, у кого, а у цих людей три пари своїх волів, свій плуг.

 

156. Найме працівника, і з ним, як зі своїм чоловіком, сам собі всю осінь оре помаленьку без усяких витрат на підніжному корму. А нам, однокінних так розділеним людьми доводилося не так робити, як робили Луганчата. Їх Лазарева прізвище правильно тримала в хорошій парафіяльній пошані. Попу, тобто батюшки мужицького покрою. Він був по церковному парафіяльному ділу навчений чоловік. Сильно був підперезаний вірою в Бога. Що і коли в степу на своїй землі не посіє, у нього завжди родило добре. Доглядав за грядкою, від себе Бога ніколи не проганяв. Вчив інших такими бути. Але наші такі люди не прагнули в купі жити, не хотіли старшому одному з усіх підкорятися.  

 

157. Таке діло не вводилося, щоб жити, як Луганчата. У нього не було, що свято залишалося неприємним таким. Як візьмемо у себе поставимо чоловіка, вічно найнятого служити в церкві. Він був по старообрядницького приходу церковний сторож. Без нього ти до церкви не зайдеш. І нікому, як йому довірені дзвони дзвонити в найбільший дзвін. Він дзвонить до обідні, він дзвонить до години, він дзвонить і на вечірню, і не забуває про нічну, ранкову. У нього час на обліку. Він не думає так, як думає цієї церкви священик або церковний староста Іван Омелянович Захаров. У нього прийнятий син Василь Платонович, як рідний син. Жили, можна сказати, завжди горілочку попивали, і веселилися завжди.

 

158. Якщо треба кому-небудь для посіву пшениця, він нікому не відмовить, дасть, займе, але в цій справі зобов'яже. Скаже, щоб під час гарячого збирального дня цей чоловік, як йому зобов'язаний, приїхав зі своєю сім'єю, і допомагав йому його урожай збирати. Все це робилося за законом з Божим  явленням. Іван Омелянович волосся, лису голову не носив, намащену маслиною. Тверезим сам себе вів. Не прагнув так, як є люди прагнуть. Літо своє посіяне збирається. Як збирається, знає сам. У нього в родині Бог, ніхто, крім нього, не допомагає. Встає з ліжка, береться за моління. Дочекався сніданку – теж молиться. І в обіді теж треба. Без молитви не обходився.

 

159. Особливо весь день безперервно на ногах, та руками треба буде робити.  Втомлюєшся дуже за будь-яким своїм господарством.  Без усякого діла нічого не вийде ні в якому житловому домі. Жили Харланови під горою та піп Наумом, єдиновірної  церкви священик.  Маленького зросту мужик завчив служити практично, всякого роду моління знав.  Свій прихід добре тримав у себе.  Ніколи не відмовляв сам собі у випадку будь-якого нового народження, або з якої-небудь хвороби, нещасного випадку.  На це батюшці скажи вночі чи вдень, він зобов'язаний свою справу робити.  Але сам знає, які на світі були батюшки.

 

160. Ми в одному селі з ними народилися.  Без них не обійшлося.  Як ледве що-небудь таке зробилося в якій-небудь родині, помер чоловік, або задумав молодий чоловік хто-небудь одружитися, без його участі не відбувається між людьми.  Він повинен і вінчати, і закопувати в землю труну.  За це багато не бере, а скільки даси такого роду.  Всі люди про це діло добре знають, коли яке буває свято, або як він прийшов для цього діла.  Він кожну людини примусив.  Не прийшов іти по землі, або їхати для якої-небудь мети. Чоловік,  та ще господар даремно конячку не запряже.  Хоч показати сам себе, що він має, та перед іншим чим-небудь хвалитися.          

 

161. Мішком через спину ти його несеш.  Це тільки конфуз твій перед усіма.  Кидаєш своє, чуже починаєш.  Чотири сторони, ти можеш у будь-яку сторону йти.  І собі можеш знайти таку роботу, лише б працював.  За що?  Сам знаєш, за що. Я розповідаю про одну вулицю, про мужиків.  Та про таких видних людей, хто не залишався без усіх тих, хто щотижня приходив додому для того, щоб обмитися, та залатати одяг.  А потім знову туди на свою найняту щоденну роботу, яку треба буде робити добре.  Тоді тебе господар за твоєю домовленістю не забуде, за місяць зарплату дасть тобі.

 

162. Нас, таких хлопців, що не були нікому потрібні вдома. А підприємець якої-небудь великої продуктивності цим людям радів.  Він їх приймав, наймав на свою роботу.  Цих людей природа не радувала.  У них уми працювали не на користь свого здоров'я, як вболівальнику селянинові, чоловікові села.  Він же отримав для себе для свого належного життя землю для того, щоб жити і думати.  Щоб за рахунок цього всього жити, і робити те, чого люди нашого села не збиралися робити.  У них було одне – лягаєш спати, під голову клади землю.  Без неї чоловікові життя немає.  Є одне маленьке незнання.  Ми на це маємо ім'я.

 

163. Були раніше, і будемо зараз хлібороби.  Земля наша лежить навколо нашого села.  Ми зі свого двору, якщо є, чим виїжджати, або що запрягати, і в що запрягати.  Чоловік на це все своє життя поклав, своє здоров'я кладе на фронті своєї боротьби.  Придбаває хорошу снасть на хороших дзвінких колесах для наявних хороших коней.  Він без них такого життя не має.  Сам по три, чотири рази сідає за стіл.  Якщо є, що поїсти, і багато, у нього на це здоров'я є, і розвивається апетит.  А у коня, як у тварини, вуздечка прив'язана за умову, щоб знала свій закон діяльності.  Чекала від господаря задоволення.  Сам в теплому, затишному, та хороших умовах.

 

164. І до кожного столу свіжу хлібну їжу майструє, свої руки прикладає. Розумом думає про це хазяйка, кому довірилося будувати смак. Апетит на хорошу їжу знайдеться, ми його отримуємо в процесі. Ми не кінь, прив'язаний за які-небудь умови, щоб очікувати хазяйського догляду. Він сьогодні проспав, йому мабуть щось завадило. А наша справа одна – чекай, та привчайся яку-небудь їжу їсти. У господаря є одне, є й інше. У випадку чого-небудь, кинув їй соломи, або поклав хорошого сіна, якщо є воно у тебе. А краще буде, якщо ти не жалієш на корм зерна, мелеш його на борошно, робиш з цього всього з соломи, водою мочиш, а борошном трусиш.                      

 

165. Для тварин теж треба хліб. Для того щоб возити з місця на снасті господаря, треба буде коня годувати, як самого себе особисто. Щоб у коня була на це діло сила. Не така, як в інших є господарів, людей бідних. Ця конячка, як тварина, не має повного права зайвого шматка соломи з борошном поїсти, як це багатим чоловіком робиться. У нього вона трудівниця. Без коня земля буде лежати не орана. І коли треба волочити, цю оранку робити в хорошу грядку, треба не тягнути за собою цю конячку. А щоб конячка тебе, як господаря, своєю швидкістю тягнула. Тоді у тебе буде врожай, і ти будеш мати у себе.

 

166. У засіки для цього діла насипав чисте зерно, на що ти будеш завжди надіятися, як на своє око, як на свою силу. Це ми малювали всю картину на конячці, на економній тварині, яка не стоїть мовчки. Може іржати, попросити у господаря їжі або води. Господар це діло почує, догадається, що його кінь у нього, такого господаря, для себе просить їсти. Це вже не господар, це вже пустка. Він сам не їсть добре, і не годує свою конячку. Це не господар свого добра. Господар добру своєму сам не їсть, сам буде голодний, а коня чи бика треба знати, що це твоя улюблена сила. Вона з тобою разом дні по порядку зустрічає і проводжає.

 

167. Особливо для людей день перший в тижні понеділок. Він наші руки, і наше з вами мудрування, яке хоче бачити завжди перед собою не погану і холодну сторону, яка не хоче, щоб людині важко, незвично жити. Ми так робимо в природі, щоб нам було один час добре і тепло. Хіба корова не джерело і не годувальниця хорошим жирним молоком. Ніхто цього не хоче, щоб корова в достатку, у неї було зроблено людиною хороше з хлібом пійло. Хіба було б корові погано, якби вона від господаря отримувала задовільний корм. Вона нюхом чує розумного, доброго свого господаря за його один для корови хороший догляд.         

 

168. Вона знає свій час, що господар без хорошого корму в цю хвилину не приходить. У господаря розраховано, коли йому треба для себе приготувати сніданок, чи обід, та до вечора потопати. Це в нього в голові такий такт, бачити одне, і бачити в природі інше. Особливо перед людиною день неоднаково ми з вами притягли, і поставили його перед нами. Ми і себе не забули, не забуваємо про нашу землю. Думаємо, що будемо брати цей рік, цей час. Господар не хоче кинути напризволяще, щоб вона пролежала даром, ніякого в житті прибутку не дала. Такого ґрунту ми уникаємо, хочемо всі сили змусити, щоб вона була, як чарівна квітка ароматна.

 

169. Дихаєш нею, і хочеш ще більше дихати. Та і за землею своєю рідною доглядаєш. Для того вона в тебе робиться, як скатертина на столі. Стоять чашки, ложки лежать, порізаний на шматки хліб для вживання цієї людини, хто чекає. А коли ми почнемо прогресувати, хоча і на цій землі, на цьому шматочку цією людиною, цим господарством, у кого не одна земля під ногами порожня лежить. Ми з землею розмовляємо про це, щоб було. А прийде такий час для нас, це зовсім не буде потрібно. Ми ці люди, кому доводилося за рахунок цього всього багатіти. Зате не кидали інші люди думати, йшли збоку біля.

 

170. А я-то жив для всіх людей по скарбниці. У мене дім не такий, і вікна не такі, та й кватирка людська не така. А ворота дощаті, акуратно зроблено сокирою. Краще, вони сказали, не приходити. Бере велика заздрість цього чоловіка. У нього все хороше, навіть стіни покладені вище від інших. У нього велика боязнь. Він боїться інших, що вони зі своїм наявним господарством доженуть і переженуть. А мені тоді вже не гнатися за ними. Тут вже від цього діла не втечеш, і не придбаєш чого-небудь краще і хитріше, щоб не було ні в кого такого діла, про що не подумаєш. А раз ти не зумієш цього зробити, що роблю я зараз.

 

171. У мене рогаті воли, їхні роги  не дістати руками, величезна тварина. Що нам зробила нову технічна частина, зроблена нами всіма на нашій землі? Переворот усьому. Такі сім'ї пішли із землі, місце замінилося. Навіть земля не так стала робитися. Люди перед собою не те стали бачити, чується не та картина, яка була до цього часу. Все це наробили старі минулі люди. У них їхня власність примусила своє упустити. Вони не жили, а проспали. Своє наявне берегли, тримали, а утримати, як своє, не зуміли. Це була морська вода, вона себе показала живим фактом. Ми прожили на цій місцевості.

 

172. Біля цього села сільськогосподарські умови починаються, сільські дороги місцевого значення в під'їзді кожного загону. Ми цю землю знали, як за столом прибирали приготовлену їжу. А вона робиться людьми весь свій рік безперервно. Якщо треба потрапити на південну сторону, не минулу Калінчеву гору, найкрутішу і незручну, туди і назад. Треба знати, як виїхати, щоб назад не покотитися. Та й під гору спуститися. А їхати доводилося, треба. Вся сама хороша чорноземна земля була за Водолоцкой місцевого значення. Були по Водолоцкой воді капусники, вирощувалися помідори й огірки, які були потрібні для зимового часу на стіл. Ми з вами коли виїжджали на Водолоцьку, то наша дорога одна, якою обов'язково приїдеш в село Петропавлівське.

 

173. А там куди хочеш. Або можеш повернутися назад, знову в село Оріхівку. А коли ми їдемо на північ, то ми проїжджаємо повз вітряка Хрилова, через суху балку, і через гору Бабу, а потім спустишся під гору в містечко Успенка. А Успенки дороги тягнуться на багато доріг. Якщо ми їдемо на схід,  проїжджаємо біля Витушки. На Полубабок через Бабу потрапляєш через кряж в Тавричан Коноплянський проїжджаємо. Це дорога в наше місто Луганськ. Їдемо ми на Голубівка теж на схід біля синіх скелястих гір. А на самий Калмик нікуди, як потрапиш до пана в Круглик. Я, каже Петро Микитович Бочаров, багатий чоловік, визнав найкращу, і легко добиратися до самого місця, де доводиться на землі ворочатися.

 

174. Робити з неї грядку, зернятка там посіяти. Це Старчеков провулок, або Мішин прогін, дорога сходиться в одну дорогу на Ребрикове і Щетово. Через рукав прокладеної залізниці через всю нашу землю, ця дорога сходиться. Тут же недалеко Щетовська пішла вправо, а Ребріковська пішла прямо.   На Макідоновську станцію була дорога через Хоминки і Прокоповскі болота. Ми потрапляємо туди через Голубовського пана землю. З села наша була робота самих людей. Вони знали на своїй землі свою дорогу, яка вела всіх з чистим приготованим зерном для того, щоб його розкидати для майбутнього врожаю. Ми сподівалися на те, що нам природа дасть свій прибуток для того, щоб люди не сиділи на своєму належному місці.

 

175. Він виростав для того, щоб ми були в цій справі впевнені. Для нас природа народила хліб. Можна сказати, це була солома, полова, гній. Якщо на це все розвине погода, вона свій фронт для цього діла розвине, це діло її в усьому. Вона поки зі своїми силами хотіла і зробила для того, щоб чоловік у себе мав це багатство через свій труд, через свою роботу. Вона перед нами була весь рік безперервно. Ми знали, ми чекали, нам природа все це своє давала. І хотіла, щоб ми в ній борсалися день і ніч. Нас примусила природа.

 

176. Вона годувальниця всякими шляхами, у неї поряд все робить, і вчасно піднімає, і вчасно покладе. Чоловікові це діло на руку. Він дочекався іншого. Не в село йшло багатство людських рук. Ми дочекалися час інший. Німці напали на нас, їм треба була територія. Вони хотіли у нас відібрати Україну, оголосили війною. Весь урожай 1914 року постраждав без нашого солдата. Довелося хліб чистий придбавати. А ви самі знаєте, коли тебе оточить твій нестаток. У нього немає, і ніде взяти, хоч помирай без цього всього. А жити ж хотіли. Тому ми самі себе в цей час, особливо молодь. Вона вся наймалася, крім одних багатіїв.

 

177. Вони трималися своєї землі. А що було нашому братові дати. У нього зайвого колеса, щоб виїхати. Нічого нема, бідність оточувала. Ми з вами програли, не змогли себе утримати. У цій справі кинулися далі. Ми хотіли, щоб природа за наше до неї нехороше, вона нас змогла, як слід, зберегти. Ми з вами цього не отримали. Нас оточили люди, стали зі старої дороги уводити. Замінили живу природну на технічну машину. Вона стала разом по землі їздити, і з землею розмовляти. Тепер не просить Бога як такого, щоб він їм допомагав. У нас народилася чиясь думка, Бог тут не причому. Найголовніше, ми.

 

178. Ми народилися, ми повинні жити так, як ніхто. У нас з вами такий розум, з яким ми природі оголосили війну. І стали її з усіх кінців бити по голові. Пустили на землю машину, мотор завели, струм у хід пустили. Наша справа – руки в брюки, нічого не робити. Ми для цього народилися, щоб нас, усіх людей, на колесах привозили і відвозили туди, де нам було потрібно. Хочемо, щоб наш труд замінила машина. Без людського розуму нічого не виходить. Як ми з вами думали роками та робили, а без цього примусу не обійшлося. У природі беремо ми все для свого тіла. Нам треба буде сировину, ми її придбаваємо, як якусь грань. Розбиваємо своєю зброєю. Треба буде жити безболісно.

 

179. А природа не така штука, бере нашого брата своїми силами знімає з дороги. Наша дорога для життя людського дуже бідна, вона нікуди не годна зі своїм становищем. Починається дуже легко, а кінчається важко. Коли чоловік народився, йому всі сили в житті допомагають. Коли він зріс до тих років. Люди знають цю дорогу, що з такими людьми, в кінці кінців, робити. Саме положення підказує, треба було скрізь і всюди хитрувати. По нашому такому селі возив один гончар горщики, не розпродав. Йому треба їхати в село Петропавловку через Водолоцьку, не минути Колінчеву гору. А конячка для цього була безсила. Він хотів без зупинки підійнятися.

 

180. У конячки сил не вистачило, підвода потягнула конячку назад, віз підвернувся і перекинувся. З корзини посипалися горщики. Що людині доводилося в цьому робити. А горщик за горщиком стали розбиватися. Господарю було горе. Але зробити, ніхто з живущих людей не здержав. Всі люди минулого звання так умирали, і помруть люди з такою думкою, з такою справою. День котрий? Він не знав, що йому доведеться в ньому втратити свої сили. Цей чоловік не хотів бачити, та горе виявилося велике. Бився, бився господар хорошим господарством. Ніколи цар цього не думав, що йому доведеться з престолом розлучитися.

 

181. Як ці мужики зі своїм господарством розпрощалися. Жили, жили, красувалися, дихали вільно, веселилися, дивилися очима. Але того, що слід, у себе не знайшли. Один наш усього села, як був він Чівілкіним бугром, так він і залишився на своєму місці. А нас – таких красенів, багатих, сильних людей – прогнала зі шляху природа. Вона взялася за нас, і всіх поклала в землю в могилу, як мертву людину. Він хотів жити, але у нього сил не вистачило. Захворів, довго прохворів, і все ж таки помер. Близькі рідні, хто його знав, всі про нього сказали, як про добру людину. Навіть поїли, пом'янули, сказали: чекай ти нас.

 

182. А ми з вами поки будемо жити по-новому, нас Радянська влада оточила, ввела не те, що було. Завела залізний трактор, і на ньому не жалується, що важко. У тракторі сидить чоловік. хіба він не хотів свою думку здійснити. Він зорав цю пайку, і хотів, щоб ця місцевість давала багато зерна. А природа, вона не вродила. Чоловік не отримав своє задумане, як і наш мужик. Не радянського виховання право повне отримав, щоб збагатитися без усякого такого образливого діла. А його люди політичні убили. Йому такі життєві умови, за його зроблене послали на північ відповідати. Це дорога нехороша.                                          

 

183. Хіба віруючому в Бога. Через діло його рук він не дожив до свого задуманого. Вони хотіли дочекатися кращого, а самі для цього нічого не робили. Як взялися за штучне, за своє хороше і тепле. Він хотів так землею розпоряджатися, як джерелом. На ній менше від усього попрацювати. Таку грядку, таке місце зробити, на якому доводилося швидко сходам підніматися, і сильно спільним рости, щоб без врожаю не залишатися. Так будь-який господар це у себе бачив. Не хотів, щоб сам себе перевантажувати. Він сильно тримав сам себе до Божої дороги.

 

184. Як Бог над усіма командував, мав повне право будь-якого чоловіка покарати за його нехороше до Бога. Тому Бога бояться всі, і не хочуть, щоб він був таким. Ще Бог міг чоловіка за його хороше до природи нагородити. Це люди у себе завчили. Не робити те, що робили всі люди. Для чого ми з вами, вчені, прийшли до нашого відстаючого, темного, незнаючого в природі чоловіка. Хто був у потрібний  початковий час зробити те, що було почато з Богом, діло з ним не доробили. А як усі люди, які не знають у цьому ділі. Як їм хотілося, щоб вчені зробили нашими вченими.

 

185. І погодилися з нами, що ми, всі люди у сільському господарстві, і всі робітники у виробництві, наша вся нова цивілізована інтелігенція – всі хворі, які страждають на своїх місцях. Хіба вони не думають про хороше, або вони не знають про погану справу. Потік один між нами, пожити добре. А потім це хороше упустити, а прийти до поганого. Хто в цій справі винен? Якщо я або ти жив на білому світі, вчора не потребував нічого, моє здоров'я без діла не залишалося. А шукало для себе діло таке, у ньому себе втрачало, тобто помилився і загинув на віки віків. Чому наші вчені мовчать, і цю таємницю в природі не відшукують?   

 

186. Таємниця не в природі, щоб з руками зброю їй представляти, щоб легко з нею ділом управлятися. Щоб вона нам не присилала поганого дня, в якому ми з вами боялися залишатися без всякої зробленої зброї. Ми боїмося повітря, ми боїмося води, ми боїмося землі. Самі в усьому помиляємося, що ми стали вчити маленького чоловіка, щоб він у нас між нами зробився нужденним чоловіком, споживачем у природі. Йому треба не поганий, а хороший одяг. Також йому треба буде їжа смачна, хороша, солодка. А дім житловий з усіма вигодами. Це все знайдено в природі сировиною.

 

187. І зроблено руками, як живий факт. Чисте тіло, яке застерегло від усього неприємного. Так ми хочемо, так ми бачимо, так ми робимо, і так ми від природи отримуємо. Може бути, неправильно, що ми коли починали відшукувати, всякого роду для нас буде треба. Ми з допомогою Бога цю річ відшукали, і як живий факт перед собою поставили для вивчення і пізнання, випробування в цьому ділі. Ми з Богом робили і робимо досі. У природі народилися такі сильні і розумні люди, яким Бог не знадобився для того, щоб з ним разом придумати і зробити те, чого в житті не було.     

 

188. Ми з вами йдемо по дорозі прямо, потрапляємо до мети нашого розвитку в природі для того, щоб у ній знайти те, що нам потрібно в нашому житті. Ми хочемо, щоб у нас не був Бог, і не вчив він нас так, як ми хотіли. Або хочемо все, щоб у нас було багато, а в іншого не було. Ми з вами однобокі. Їдемо ми зовсім з іншої місцевості, з іншого села. Може, ми в цій місцевості ніколи не бували. А зараз нас умови примусили, ми сюди приїхали подивитися та повчитися у них. Може, ми чогось такого недоробили, або у нас немає того, що треба. Ми досвід візьмемо, і навчимося новому. Де тільки ми за таке шефство, за таку війну.    

 

189. (Де) ми з вами не були, що ми не бачили, всі ми робимо те, що нам добре. Від цього не відмовляємося, від хороших, смачних і фасонних справ. Ми це все зробили з нашим Богом, і недоробили, з Богом померли. І без Бога ми теж так само зробили, і робимо без нього. Але все ж не добилися, що можна чи не можна залишатися при будь-якому ділі без нього. Якщо наш чоловік хоче бачити хороше, але йому не дається, він не отримує, йому ніхто в цьому ділі не допомагає. Всі вчені люди знають природу не однобоку, як ми її знаємо однобоко, а от зі світоглядом ми знати не хочемо. Вхопилися за хороше, а від поганого ми з вами біжимо, ми не любимо холодне.   

 

190. Прийде час, ми визнаємо Бога, як нашого кровного чоловіка, хто розкрив на собі свою невмирущу для природи таємницю. Вона себе назвала. Практичний фізичний чоловік, хто без природи, без близьких рідних, без повітря, води і землі не знає далі дороги. Людська дорога без Бога погана, не сприймається. А як робилося на шкоду всього людського життя, так воно людьми і робиться, і буде воно робитися. Чергою стоять, і в цьому ділі нічого не отримають. Як це всіма людьми сказано. Без Бога ні до порога. Ходимо багато, робимо ми більше, але ми нічого не дороблюємо, як жили, ми творили без поради Бога.

 

191. Ми дуже важко померли, і будемо ми без поради Бога вмирати. Ми його не визнали істини, і не хочемо його тіло знати. А він як між нами всіма жив, зі своїми силами своє чудове діло робив. Йому, як Богу, в його житті не вірили. І не хочуть вірити, що він сам це все зробив. Щоб бути в природі, перед собою чоловіка чоловіком бачити, і робити, як чоловік для чоловіка. Це істина, обов'язково буде це. Бог народився для життя, а хтось із землі геть.

 

1967.01.17. Іванов

 

:6701.17  Тематичний покажчик

:Рак    2,3

:Учитель історія 4,112,137

:Нестеренко в Корній Іванович

:Мати батько   129,136,141

:Іванов Бог 139,140,146

:Холодне погане - гарне

:І тепле   6,42,99

:Мойсея закон неправильно 15

:Христос   16, 138

:Людина і природа   36,56,94

:Здоров'я    36

:Залежність    41

:Бог   64,120

:Перша людина    69

:Оріхівка    78

:Церква магніт смерті 105

:Буде це змінити потік через незалежність 109,191

:Нелегальне життя    111

:Могили відкопувати   143,146

:Чому вмираємо    144

:Потік    185

:Визнаємо Бога    190