Загартування і люди. Продовження. 1967.07

Іванов Порфирій Корнійович

 

:Загартування і люди. Продовження. 1967.

:Зернятко початкового рака.1967.03.14.с.37.

:Час ішов.1967.03.25.с.22.

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

Загартування і люди. Продовження

 

1. Люди є люди, а загартування є загартування.  У людях велике у житті джерело, про яке доводиться людям щодня дуже сильно мислити передчасно. Люди подумають, а потім починають робити, у ділі народжується живий факт.  Що люди надумали, вони зробили, у них вийшло.  Люди хваляться цим ділом. А в ньому не одна лежить по природі історія, в якій не одна наша з усіх введена джерелом. Дорога для цього лежить не одна, і не коротка, а довга, у котрій початковій кінець є.  А от останнього люди зовсім не знайшли.

 

2. Їхнє діло одне – примушувати. Вони для цього діла наполегливо навчаються, накопичують у себе практичний досвід.  У людей проявляється до цього своя велика недовіра.  Бояться люди природи, якщо у неї цього, що потрібно в житті, не вистачить.  Особливо вчені зі своєю зробленою зброєю. Людей для цього люди примушують, щоб вони що-небудь у своєму житті в природі робили, їм це буде треба.  Вони даром не звикли їсти, наїдатися досита жирного і солодкого.  У них велика віра в цю справу, що їхнє тіло робить і що за це отримує в цій справі.    

 

3. Ролі відіграє для будь-якої людини в людях мірило гроші, за які люди живуть.  Вони в цьому ділі переконані, сподіваються на природу.  А самі для неї жодного дня не провели так, щоб нічого в цьому ділі не зробити.  Сама людська наука говорить, раз ми взялися за цю справу.  Всю історію з початку на людині народили і розвинули її.  Для того ми це все зробили своїми руками, розумом зосередилися.  У нас це все вийшло.  Ми хочемо базу зробити, в запас оточити себе.  Ми це зробимо, доб'ємося від природи.  Вона нас народила, вона нам дала всі свої можливі сили.

 

4. Люди всю землю зрили, а у воді зі своїм добром затоплені. А зараз в космос запускають кораблі, хочуть атмосфері своєю силою довести. У людей і на це є своя улюблена охота, свій обов'язок віддати батьківщині вміння своє.  Для того ми з вами це все робимо, у нас виходить.  Люди в цьому живуть і міцніють один раз.  Природа за це все не пожаліла людину, її сили своїми силами вбила, не дала далі жити і користуватися своїми правами, завдала нестаток хворобу. Ворог у людях прогресує.  Щоб чогось у цьому зробити, люди поки для цього нічого не зробили.

 

5. У таких людей, як зараз вони зародилися, для них на землі і трава не роди. У них така надійна зроблена снасть.  Техніка закладена для того, щоб природі кожен день не кланятися.  Якщо час прийшов такий, у ньому треба робити не погану роботу, а хорошу.  Ми з вами так і робимо.  Машина – це не кінь з биком, кому потрібно хомут і ярмо. А люди зробили її для того, щоб вивчити, пожити і осідлати для того, щоб легко справлятися з будь-якою покладеної на нашій землі роботою. Ми навчилися, з чорноземної площі робимо грядку, під сніг кладемо цю оранку.  Всі люди про це говорять  і всі роблять одне, щоб у цьому всьому не потребували.

 

6. Люди людей знають, а в людях є одне й інше.  Раніше було, а не тепер.  У людей були до цього часу дуже сильно віруючі в Бога.  А щоб бачити його, не доводилося нікому з усіх його бачити.  А тепер перед людьми інший настав час. У природі на зміну прийшли сили нові, не стали так жити, пішла віра від людей, а прийшло на зміну в людях скептичне життя, взяте з нічого.  Не обґрунтоване, а спростовано, а присвоєно це все.  Ми починали і робили, зробили так само, у нас між природою і людьми вийшло безсило.  Втрачали своє здоров'я і віруючі, і невіруючі.         

 

7. Ми з вами такого нового в житті нічого не зробили.  Як був ворог нашого тіла, так він і залишився між людьми в природі. Думка одна і мрія перед людиною не різна. Від смерті не пішли, а навпаки, прийшли.  Щоб врятувати себе від цієї справи, ми таких засобів не здобули, у себе не вміємо жити. А треба нам усім змінити цю дорогу і взяти дорогу свою, кинуту нами.  Вона була, є і буде, якщо ми це діло візьмемо, і будемо робити.  Кинемо хвалитися чужим, треба хвалитися своїм.  Ніхто нам не скаже, що це є неправда.    

 

8. На арену до нас у люди прийшла на зміну цього всього потоку інша сила, природна, небувала нова, незалежного чоловіка.  Я, говорить сама природа, в людях цього не бачила, і не чула такого чоловіка, щоб він мав незношене серце.  А зараз чоловік його виходив молодим сам, між людьми він один 69 років прожив.  А серця 25-річної людини, ми такого не бачили, щоб чоловік був такий, не боявся природи.  Подружив з повітрям, водою та землею.  Це милі друзі, які отримали те, що людям треба.  А люди залежні всі в природі, примусили самі себе воювати і боротися з нею, як з матір'ю рідною.     

 

9. Людям не одна мати роділля своє дитя народила, і в своєму достатку вона зростила.  Йому було треба і одяг, і їжа, і житловий дім.  Все це давала нам природа кожен раз щодня.  Одне ми кінчали, а інше починали. Як наші люди, одні народжуються, інші вмирають.  Ми, каже наш народ, всі люди не нажилися.  А пожили один час, а в інший померли. Незалежність, вона в люди прийшла для того, щоб врятувати чоловіка в його житті, щоб він ніколи не хворів і не застуджувався.  Цього ми з вами не маємо і не робимо в природі нічого, щоб бути людиною такою, як це треба бути.  Між ними в природі місць вистачить і справ не початих.  Є люди, роблять цю роботу.   

 

10. Наші або взагалі всі люди нашої землі не привчені жити в природі, щоб було холодно їм, щоб від цього діла було погано. Вони всі свої сили клали на фронті боротьби з природою. Ішли від усього цього, щоб у житті своєму не бачити цього.  Ми билися, воювали з природою.  А згодом ці всі свої наявні сили втратили, залишилися без них. А коли ми з вами знесилили, нам доводилося важко в природі доживати.  Ми не жили, а доживали.  Нас зустріла неміч, наша вічно розвинена старість, яку створили ми самі в процесі.

 

11. Як нам важко доводилося розлучатися з білим світлом і на віки віків лягати вічно в землю. Такий наш перед нами закон. Ми його на собі розвинули і зберегли як ніколи силою. Вона нам не дає спокою.  Бере за наше все зроблене в природі, і за це все зроблене карає, нам наносить на наші тіла збиток, яку-небудь хворобу створює. Ми починаємо хворіти. Нам природа не дає свободи життя. Ми не живемо, а мучимося в цьому ділі. Щоб позбутися від цього діла, у нас на це не знайшовся мудрець чоловік, щоб він був цією якістю озброєний.

 

12. Поки панує природа, вона нами розпоряджається.  Вона має для всіх людей свої сили, їх на це береже для зустрічі з силами людини, щоб люди більше ніс не піднімали проти природи і не примушували, як це робиться нами, людьми.  Ми звикли брати не погане, а хороше, не мало, а багато.  А в природі не це є.  Вона озброєна своїми днями, у них є сили людині будь-якій в людях перешкодити.  Лише б хотіла, вона може в баранячий ріг скрутити людину, так нею робиться.  Природа – це не люди, а всесвіт, атмосфера, вона природно накидається, скрізь і всюди людям заважає.  У неї сили такі робити.

 

13. Вона на землі і на воді, і в повітрі сильна, своє панування показує. Люди озброєні для цього діла, але щоб зробити що-небудь, у цьому вони безсилі.  А раз люди в природі сил не мають, то вони жити не зможуть.  А незалежність – багата сторона.  У неї сили не такі є, як у залежності.  Коли люди йдуть по своїй дорозі, вони зустрічаються з такими людьми. Один одному головку клонять низько, свою ввічливість представляють. Говорили по-предковому: здорово днювали або ночували.  Відповідь: слава Богу.  Це між ними і природою багато років таке в людях, як введений закон проявлявся. А природа як була, так вона зі своїми намірами залишилася.

 

14. Люди своє брали.  Їхня народжуваність покривала смертність.  Один помер, а двоє залишилося.  Ми по порядку всі починали робити.  Треба був для людини теплий і хороший одяг, ми його придбавали, робили руками, думали головою. А до їжі готувалися за багато час, зі свого снастю робили на землі грядку, сіяли зернини. Придбавали їх багато для того, щоб вийшов на столі не один хліб, а і до хліба.  Треба було багато людям працювати, щоб своїм селом на своїй місцевості так зажити, як усі люди починали розвиватися.  Для них було найголовніше – це хата, або хороший сучасний дім.

 

15. Для людей не одне це в природі треба було.  А люди жили і задовольнялися чистим повітрям, вдихом і видихом та водою, чим обмивалися.  А на землі працювали, трудилися.  Мисливцями зробилися, шукали по природі зі зброєю в руках життя.  Думали, за рахунок знайденого будуть люди жити, а вийшло, в боротьбі, у війні людина померла.  Його не стало через це.  Люди і опинилися такими всі, як вони є у своїх аулах, селах, містах.  Приходить ріст і добавлення кожної діла. У цьому одне нове народжується, а старе відмирає. Ми цю систему між природою на людях ввели. Хочемо сказати, всім нам добре і тепло в цьому ділі.

 

16. Люди починали робити.  А щоб закінчити, сказати, досить, ми цього не зустрічали.  А цього хотіли бачити.  Одна конячка або корівка, а треба другу, і це треба. Та ще будь-який  у природі є прибуток, він людям робить міста. Ми на цьому не зупинилися. А робили, робимо, і будемо робити для того, щоб було, чим ми цікавилися. У цьому всьому жили всі люди, і будуть жити доти, до того часу, поки не помруть.  Люди у залежному ділі, вони вічно не живуть. Їх природа народжує, і вони один за одним відмирають.  Це їхнє таке колесо.  Сьогодні – ти, а завтра – я.  І так цього початку кінця немає.  Одне з'являється, інше зникає.  Одне ніколи не буває.

 

17. Люди звикли хорошим красуватися.  А коли хороше йде, то погане заступає.  Залежність на людях розросталася, робилася силою.  Вона нікому не підкорялася, а робила своє. А от зараз народилася на арену незалежність. Вона оточила чоловіка по-своєму, по-новому.  Йому старе непридатне, гниле не треба.  А нове в природі не розпочате, стільки його, скільки не пізнати.  Ми, всі люди, намагаємося в природі пізнати, а нам не дається цього зробити.  Особливо сам себе примушує правильно мову в себе для людини іншої представити, щоб вона була ясна і зрозуміла, щоб люди цікавилися цим круглим словом.

 

18. Це від кожної людини і кожного місця, на якому люди осідали.  Воно людей зберігає таким, яким ми бачимо. І стараємося в цьому місці спостерігати, хто і як живе.  Один між усіма добре.  А є, між людьми люди живуть погано, на що заздрості не виходить.  Красу будує штучне і в шафі, і на столі, та і на ліжку.  А от у домі на ліжку в затишку, де кожна людина створює затишок. Ми в цьому ділі живемо і красуємося не один раз, а багато раз. А природа багата й сильна. На цій землі і в цей час ми себе збагатили усіма достоїнствами, що зробилися руками.        

 

19. У людей такий влаштований порядок, цілий тиждень у степу за врожаєм виїжджають, крім річних свят та Воскресіння Христа.  Це є одне для всіх введене в людях свято. Ми про це все не забуваємо.  А тут наша церква у дзвони не мовчить, з вечора дзвонить до вечірні, і до ранкової вночі теж дзвонить, і до обідні дзвонить.  Віруючих людей звуть.  А в понеділок важко доводилося починати і щось робити, що наші предки завжди робили, і зараз не перестають.  Люди думають про це діло, в якому люди не знаходили життя, а втратили своє колишнє здоров'я.  Щоб його знайти, ми для цього сил не маємо і не шукаємо їх у природі.   

 

20. Весь рік безперервно стараємося це знайти.  А коли люди втрачають своє здоров'я, тоді дуже важко шукати.  Як раніше, не зараз, люди проживали.  Вони не втрачали себе в цьому, дні і ночі зустрічали і проводжали їх.  Завжди хотіли, щоб так було добре і від цієї справи тепло.  Ми ніколи не були без усякого діла. Взимку одне, а влітку інше.  Життя проходить людське не однаково по будь-якій місцевості в будь-який час.  Навіть сонечко зі своїми теплими променями тільки починає показуватися, вже зі своєю ясною енергією воно для нас не однаково сходить, від чого всі краплі роси скасовуються.  Люди поспішають, хочуть, щоб у них було все в порядку.  Особливо вони ганялися за своїм прибутком, який людям був треба.  Вони цим багатіли і самі себе показували, хвалилися. Вони вміють жити.

 

21. Люди про це все знали і вчилися в це. Вони не хотіли в природі, та ще такий, як вона є.  Лише б намітилося, обов'язково в житті здійсниться.  Як посаджене у доброго господаря дерево родюча яблуня.  Вона тоді собою прекрасно красується, коли на ній живе заворушилися, листочки зелененькі розпустяться, а квіточки над ними зацвітуть.  Ми цим створеним любуємося, говоримо про цей рік, про родючий урожай. Вона нам родить велике яблуко і красиве, на яке доводиться довго дивитися, милуватися.  А коли вони достигнуть, такий день прийде, ці яблука довго не тримаються.  Їх апетит людини прибирає жваво.  Ми і це все бачили, але щоб цю справу зберегти, ми не зможемо.

 

22. Природа не така, як треба буде для людини.  Вона часто і по-різному змінює, з хорошого в погане йде.  А люди де б не були і що не робили, вони говорять через свою думку. Вони навчилися співати пісні, танцювати, це все робилося людьми.  Ми з вами в цій справі режисери, професори і вчені.  У людей проходить дві зовсім різні дороги.  Одна з собою веде наших людей, щоб вони по ній ішли і мислили про це.  Ми з вами люди, та ще які робітники, у цьому почали своє робити надумане.  Ми споруджували, робили, але доробити нам не довелося.  Скоро ми в цьому всьому поділилися.  Одні стали по-своєму та по-новому жити.  А от іншим по-своєму хоч і важко в цьому ділі, але зате ми з вами живемо за рахунок цього всього.

 

23. У нас дорога одне людська, по якій ми довго ходимо, бачимо ми далеко.  Але от ми це діло  недоробили.  Нам завадило в житті зовсім інше, не те, що ми почали і закінчили.  Це історичне давнє ми не зможемо закінчити через час, він закінчується.  Людям треба готуватися.  А в минулому ми з вами оточувалися дуже бідно, у людях не було нічого такого, щоб чим-небудь хвалитися.  Був великий у  цьому ділі нестаток.  А ми його практично простежили, у всьому нашому зрозуміли, було не легко, а важко.  Коли не підеш і не подивишся, все не так, як треба.  Того, що треба, не вистачало, і не було, де взяти.  Ми, люди, жили, і тоді не хотіли вмирати.  Хотіли, і сильно, всі люди в природі жити.

 

24. Ми жили, та як ми думали про одну ту саму дорогу.  Вона нас вела прямо.  Але не давала розуміти про дорогу нову, небувалу в житті.  Ми про це не кидали, і не хотіли цьому вірити, що це буде, і обов'язково.  Ми самі люди цього хочемо і зажадаємо від природи, щоб це було.  Воно буде перед нами таке хороше і тепле.  Це невмируще життя погано і холодно.  А чоловік сам це зробив, так він говорить. Краще буде спочатку побути дурнем, а згодом можна буде побути розумною людиною.  А у нас робиться, з перших днів розум розвивається, а потім закінчує, робиться згодом дурнем.  Ми з вами, всі люди, так розвиваємося, і ми ростемо до самої втоми.           

 

25. У людях відбувається завжди це.  Курка нанесла яєць, щоб із них вивести курчат.  Якась є в людях мислима сила цього в житті дочекатися. Сам господар прийде і буде господарем природи.  Він не буде примушувати.  Його прохання упросить, щоб не було в природі того, що буде треба.  Раз люди не дали свою згоду час не чекати, або не хочуть хворіти, застуджуватися.  А як хочеться бути довго в житті.  Ми за природою інколи зі своїм бажанням ганяємося.  Для нас цей час необхідний, зі своєю силою поспішає.  Ми дочекалися, нам вже наш двір не потрібен.  Ми з двору відвозимо в степ і там сидимо весь день безперервно.  По всій грядці ходимо, за собою водимо слідом тварину, не саму, а із снастю.  

 

26. Як хочеться в житті жити, і що-небудь у ділі робити по хорошій погоді, по ясному сонячному дню.    Ми розсіваємо в землю зерно, а самі не раз туди, сюди проходимо.  Це буває в році один раз.  Ми це робимо, а потім свої голови піднімаємо, і стаємо думкою тягнути дощик.  Не без чого-небудь, а спочатку появляться хмаринки швидкого проходу.  А буває, обложний піде, не дає нічого в господарстві робити.  Відпочиваємо ми, люди, і нічого не робить тварина, начебто це проходить свято.  А це з неба падають на землю дари.  Ми таку погоду дуже рідко зі своєю силою очікували.  Не треба б такої погоди, треба чисті працюючі дні, а їх заслонила хмара, ллє дощик, робить вологу людям.   

 

27. Для того щоб не одна тварина плодилася і розмножувалася, треба дочекатися такого спекотного дня, у ньому не доводиться людині сидіти.  Треба буде косою косити і в копиці складати, а потім забирати у віз та везти на тік, в один складати.  Важка людська в цьому робота весь рік безперервно.  Коли вдало з хорошою погодою.  Ми завжди з силами збираємося з приготуваннями всякого роду. Буде на столі і випивка, і закуска смажена, і жирне, і солодке.  Кому з людей це не сподобається, або хто це не хоче в році один раз відзначити. І не побачиш, як хороше в природі прослизає. Не встиг дочекатися, вже говорять, діло це проскочило. А погане саме набрело. Як люди не хочуть кидати позаду хороше, а приходити до небувалого.    

 

28. Людям така зміна не треба буде, з хорошого в погане, як це робиться природою.  Сонечко сходить на одному місці в одній стороні.  Ми, всі люди, зацікавлені з ним на відстані розмовляти і просити його сили, щоб вони людям добре обігрівали та міняли атмосферу для того, щоб люди знали, що в природі доводилося робити і до цього зі своїм умінням готуватися.  Земля – це теж пані. Один час вона хоче свій прибуток дати. У неї з'явиться охота та до цього діла любов. Треба любити те, що людині доводиться робити.  А діло на землі не перестає фізично робитися.  Це є велика в людях краса.  Вона цього захотіла, у неї своє бажання самих себе в цьому ділі копатися і ритися, щоб було, на що здаля подивитися.

 

29. Ми почали цю місцевість заселяти своїми силами та вмінням. Спочатку будуємо будинки, обгороджуємо двір.  А у дворі була своя воля все робити. Ми цю місцевість робили садом. У нас як ніби тут ми народилися і в цьому місці живемо вічно.  Це нам в процесі далося заселити, і ми розмножуємося всіма благами.  А здоров'я бережемо самі, тільки не хочемо ми загартовуватися. А загартування-тренування є не ми, а він.  Ми в природі залежні від неї. А він незалежний чоловік.  Для нас життя проходило однобоко, а у нього світогляд і кругозір.  Ми з вами поганого і холодного не любимо.  А він любить погане і холодне і хороше і тепле.  Що може бути краще в цьому ділі.

 

30. Якщо ми йдемо по своїй дорозі.  А він іде по своїй дорозі.  Ми шукаємо в природі її таємницю.  А він шукає в собі особисто.  Йому не треба таке життя, яке ми знайшли.  Він каже, я не воїн за землю.  А ми за землю один одного вбиваємо, не даємо життя самі собі. Він каже: мені ґрунтовий чорнозем не потрібен.  Я не збираюся вперед мислити про час, і не готуюся зустрічати день з шматком приготованим або одягом.  А в самого чи буде здоров'я по землі ходити, цього ми ніхто не скаже.  Я, він говорить, не збираюся іншу душу з серцем відбирати, а у нас це діло є.  Ми для цього озброєні.  Без нашої техніки ми жити не зможемо.  Нас природа із землі всіх прожене.  Ми руками фізично не доведемо.  Нам треба одяг, нам треба їжа, і нам треба житловий дім.

 

31. А чому мені, він говорить, не треба це все?  Я не воюю, як ми один з одним воюємо.  Ми наробили цяцьок і ними торгуємо.  Мало нам землі, ми летимо в Арктику.  Мало води, ми піднімаємося в повітря, добираємося до Місяця.  Для науки ці треба.  Мотор гарчить, йому треба простір у житті. Чоловік – це він, а ми всі – люди. Он не стоит в очереди и не ждет время так, как мы научились мыслить, а потом делать. Він не стоїть у черзі і не чекає час так, як ми навчилися думати, а потім робити. Не доделали, а взяли, умерли. Не доробили, а взяли, померли. Все наше дело пропало, осталось на заду. Все наше діло пропало, залишилося ззаду.  Ми це завоювали в природі.  Хвалимося не життям, а смертю. Ми говоримо: ну і похорони були такій людині, слали килими під ноги, а квітів не перелічити. Чим він не радіє?  Цим. Його радість – це не шукати те, що ми знайшли.  Він знайшов смерть, за всім висновком, а виявилося, життя безсмертне, не хворіти, не застуджуватися. А раз він цього не отримує, краще від цього не може бути йому, але не нам.       

 

32. Він живе, а ми вмираємо.  Це не ми, а він вічно живе.  Ми не думаємо про інше так, як нам належить.  Живе чоловік, а ми збоку його. Ми про нього і не знаємо, як він живе, і чого у нього бракує, що його така бідність оточила. Неприємність якась, злочин у своєму житті зробив.  Сам посоромився до нас прийти, а ми не здогадалися своїм розумом до нього прийти, і сказати – одне, а допомогти – друге.  У нас є ці сили, чим можливість була, він би ніколи не зробися таким.  Діла він би не зробив.  А зараз його так система оточила, він тільки про це думає і хоче дочекатися у себе волі.  Ми цьому винні, як близькі не хотіли знатися.  А нам усім на віку доведеться випробувати, не те, так буде перед нами інше.   

 

33. У нас наше нехороше з нами живе.  Ми живемо поки добре, відсутні всі наші малі і великі нестатки.  У нас поки є щастя, створене нами в цьому.  А у того воно є?  Ми про це знати не хочемо.  А якби ми про це всі знали та робили, між нами в природі рухнула режимна система. Тюрми як такої в цьому не було, ми зробилися людьми іншими.  Злочинець між нами б не народився.  А всі ми були такі, що допомагають через наше знання.  Ми це зробили, ввели це діло в життя.  Щоб образити іншого, ми не навчилися. А допомогти, нас природа примусила ці кроки прокласти.  Ми з вами добрі люди зробилися.  Між нами такими проявилася така любов у ділі нашому. Ми тепер не заважаємо, а іншому, що відстає, допомагаємо, щоб він більше таким не робився, а сам приходив за реальною допомогою, щоб людина в чуже не втягувалася.

 

34. А ця штука між нами жила і буде вона так жити, поки ми цю справу не візьмемо і переробимо самих себе. То ми робили, то ми вже не будемо робити.  У нас, людей, народиться в природі свідомість.  Через це саме не буде чоловік думати про погане.  Він іде начебто, а фактично його магнітом тягне.  Він ніким в житті не пробуджується, і ніхто до нього щодо цього не приходив. А якщо ми в цій справі виявилися такими, хто б від цієї справи відмовився. Якщо це все реально для людини робиться. Машина – не один такий кінь. Щоб плуг тягати, коня тепер не стало. Землю оре 5-лемішний плуг. Скоро він землю робить підготовленою до зими, до снігу для того, щоб цю оранку накрити і створити в землі вологу.  Ми за деякий час цю байку продумали.         

 

35. Цю в природі штуку змайстрували. Недарма ми обгородилися, на куті дім поставили, вікна в стінах ввели, для виходу двері поставили, всередині піч склали, нагорі даху трубу поставили. Треба нам жити в ньому, роки свої продовжувати. А природа для нас не така, взяла та підіслали. Наші добрі сили підкараулила своїми силами, не дала можливості жити. Покарала, від людини відібрала сили.  Він захворів без того, що треба було робити. А ми, такі люди, напали на його загартування-тренування.  Воно себе показало так, як усім неприємно. Ніхто цього не хотів робити. Всі люди здорові не хочуть цього зробити. Вони не загартовані бояться. У них до цього бажання відсутнє. Навіщо їм це робити?  Вони, прийде час, самі захворіють, і будуть хворіти так сильно.

 

36. Люди просили, а потім засудили. І нікому за це довести. Щоб виконувати, люди не хотіли. А Учителя покарали. Іванова вчення – це є все для життя людського.  Не треба буде боятися природи.  Вона нас народила, і вона нас за нашими заслугами збереже.  Не треба нам так мислити, як ми з вами один час мислили.  Ми хотіли, щоб наш шматочок маленької площі взяв та зародив нам стільки, скільки ми й не очікували з вами. Ми цей шматочок ніколи не брали, щоб без усякого прибутку залишатися.  Ми такі люди. У нас є одне, ми добиваємося другого, а третє вже обов'язково треба.  Цьому кінця і краю не видно. Ми в цьому розвиваємося, хочемо, щоб у нас було. І обов'язково воно буде. Ми ж у цьому ділі трудівники.

 

37. Нам природа відкриє очі.  Це, що робиться людьми, воно не буде нами робитися.  А ми кинемо все це залежне, а візьмемо незалежність, іншу зовсім сторону, яка нам у своєму ділі дасть легке.  Ми, всі люди, залежно живемо по-старому, по-гнилому.  Хочемо багато і добре в природі жити, і ми в цій справі не виграємо, а програємо. Ми не зможемо по історії багатіти. Нас ображає ворог – це людини хвороба.  Ми з вами не знаємо, для чого вона напала на нас, і що буде далі, якщо ми її розвиток не зможемо призупинити. А велика в цій справі надія на те, що ми очікуємо. У черзі стоїмо всі залежні в природі люди. Завтра і до нас прийде день несподіваного характеру зі своїми силами. Мій організм повалить і зробить його непридатним до життя.  Ноги не ходять.   

 

38. А руки перестали робити, мозок не мислить, а серце клапанами не б'ється.  Життя людини пропало.  У нас на це засобів не знайшлося, і людина не народилася.  Ми з вами не заслужили від природи.  А своєю війною провоювали. Ми зі своїм здоров'ям природу любимо хорошу і теплу. А от від поганого і холодного йдемо. Так нашою людиною робиться, що не любить природа і не хоче, щоб ми так мислили.  Якщо час не прийшов, десь цей день.  А ми до нього зі своїм озброєнням себе до цього приготували, у що одягнутися, і чого наїстися.  Краще було б у домі відпочити.  Чоловіка звичка, такого життя такт.  Ми звикли на хороше, на красиве далеко дивитися, і сильно заздрити йому.  А від поганого, некрасивого йти, дуже холодно і погано в цій справі. А от природа, як вона була нею, так вона і залишилася природою, та ще якою.  Вона перед нами зробила.  Я, каже вона, нашому вчинку, що ми робимо, не рада;  і не хоче, щоб це люди продовжували.   

 

39. Ми з вами для цього діла народилися.  Нас вчення не вчить, щоб ми забували про близького друга по дитинству, про товариша, який, може бути, з якихось особливих причин відстав.  Він не знає, що в цій справі зробити. А ми зі своїм розвитком пішли. Наше незнання примусило це в природі зробити. Наша нелюбов, наше небажання, наша боязнь у цьому ділі. Ми з вами не виграємо, а програємо через нелюбов.  Наша в цьому велика в природі війна.  Ми по ній зброєю стріляємо, нас вчили в цьому ділі, як опанувати і примусити зброю, щоб вона працювала в ціль. Ми для цього діла зробили зброю, щоб стріляти. Нас обстановка навчила. Ми знаємо, за що і кого в цій справі, і ким карати. Природу не обдуриш.  Вона в цій справі сильна.  Що хоче, те і зробить.  Ми з вами нічого не знаємо і не робимо для цього, щоб не було погано. А ми з вами в природі робимо багато і добре, але з цього потрапляємо в халепу.  Наше хороше розривається навпіл і робиться поганим.        

 

40. З життя зустрічаємо ми смерть. Що може бути гірше від цього всього. А ми огороджені цим, нас природа не жаліє, карає.  Ми не живемо в цьому ділі, а вмираємо. Нам гріш ціна. Практика і теорія.  У мене теорія взялася, сама створилася і зробилася індивідуально. Цією справою творить, розвинула технічне знання.  Озброїлася і зробилася в природі штучно.  Пішла шляхом шукати життя, а вийшла з цього всього вчення смерть.  Хитрість і вміння зробити яку-небудь цяцьку.  Поставити на колеса і мотор ввести, пальне заправити.  Сісти чоловікові на неї і пустити в хід.  Це не все для теорії кататися на машині, швидкість розвивати.  Люди всі, дивіться і вчіться у мене, ставайте ділками. Зробіть те, що буде для людини треба.  Ми, всі люди, через теорію зробилися в природі залежні.  Те ми робимо, від чого нам шкідливо. Ми стоїмо в черзі, очікуємо свого дня хорошого і теплого. На що чоловік будь-який покладався?  Життя, але не смерть.  Природа зробила за це вчення нестаток у тілі.

 

41. Здоров'я втратив, а оточив себе нездоров'ям.  Чого не навчилася теорія, щоб мати у себе засоби на це оздоровлення. І не зародилося вченого чоловіка, щоб зрозуміти і зробити, чого ми в природі добиваємося.  Що ми б робили, і від чого не застуджувалися, не хворіли, цього теорія не добилася.  А практика, незалежна в природі, зробила живий факт на одному чоловікові.  Ми не зможемо сказати неправди в цьому ділі, щоб ми змінили свій теоретичний у природі потік.  Ми з вами хворіли, хворіємо, і вмираємо з вами.  Так навіщо нам це буде треба.  Нам потрібно в цьому життя.  А ми отримали в цьому смерть.  Цього, що зробила теорія, практика не стала робити.  А взялася за своє те, чого теорія боїться, з цим воювати.  Іде, в самозахист ховається, в хороше і тепле.  Але природа і там живе тіло знаходить і нападає, своїми силами завдає нездоров'я, від чого людина помирає.  Практика цьому заперечила, не стала цього робити.

 

42. Пішла за собою, за фізичним у природі явищем.  Чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання нервової центральній частини мозку. Ми всі з вами радянські лікарі за розвитком, наша народна інтелігенція.  Наш такий обов'язок – вивчати природу, розуміти її для того, щоб вона була корисна в житті.  Ми ж люди в цьому, та ще які в природі.  Нам хочеться, але щоб дати, природа нам не дасть. Це вже не наша людська думка, яку ми маємо.  І хочемо, щоб нам природа зародила такого мудрого одного чоловіка, навчила по-новому небувалому жити, щоб по-природному загартовуватися в тренуванні. Щоб цей чоловік зумів так загартуватися, як ніколи.  Сам у цьому ділі навчився, і був у цьому навченим, як буде треба нашу новонароджену молодь вчити.

 

43. Цьому чоловікові треба людські права від усіх наших залежних людей, щоб була йому допомога щодо  збереження здоров'я. Щоб цей чоловік за свою зроблену роботу не страждав від ніякого режиму, який у нас для чоловіка живого штучно допомагає. Цей чоловік не робив державі поганого, і не зробить ніде ніколи поганого чи шкідливого для самого себе й іншої якої-небудь людини, крім як одного хорошого.  Ми у нього научимося тільки загартовуватися.          

 

44. Нас з вами він навчить, щоб ми робили не шкідливе в житті, а корисне, що нам дасть оточити себе і бути загартованим.  Ми не будемо хворіти і застуджуватися.  Що від цього всього може бути краще.  Цей чоловік у природі через своє наявне доб'ється, сам все буде робити.  А раз він буде сам це діло робити, він і зробить у природі. Ми з вами цього теж доб'ємося, ніколи ніяк не будемо хворіти і застуджуватися.  Ось що нам ця людина дасть.  Ми з вами змінимо наш вічно розвинений потік.  Ми з вами по-теоретичному вчилися, а тепер по-практичному.  То ми з вами любили хороші і теплі якості, а холодні, погані гнали від себе.  Це було недобре нам усім через цей учинок.

 

45. А ось просьба моя до всього народу, особливо вчених людей.  Я народився в 1898 році, прожив немало.  Багато померли, і вмирають ці роки.  Зараз у вас прошу.  Дайте мені волю.  Перешкодити, я не зробив нічого.  Тільки обіцяю своє розпочате доробити.  А воно в природі є найголовніше в людині, це таємниця, яку я знайшов, нею хвалюся перед світом.  Хочу правду сказати про самозбереження клітини.  Моє здорове загартоване молоде серце 25-річної людини. Кому треба нам усім залежним людям низько вклонитися за мою діяльність. Вона мені вказала того ображеного чоловіка, кого образила природа, покарала своїми силами.  Він перед нами ображений, забутий усіма. У нас немає засобів  і того чоловіка, хто б цій справі допоміг.  Ви мене вибачте за мою таку скромність.  Вона мене навчила це зробити.  Я цю справу зрозумів, вивчив природу, прошу її.  Вона мені ці якості дала і доручила це зробити.  Я не мовчу словами, правду кажу.  

 

46. Не хвороба грає ролі над людиною, а грає ролі людина над хворобою. Я сам у цьому ділі загартовуюся. Прошу нашу молодь, щоб вона взялася за це діло. Енергійно проявила любов і на прохання моє робила те, що треба буде будь-якій людині, стати таким. Леонардо да Вінчі італійський художник слів так це колись сказав: «Проси у того поради, хто може отримати перемогу над собою».  А переможець над ворогом – я, виходив серце, не боюся його, не боюся нічого, навіть своєї смерті.  Якби цього не було, не було мого життя.  Я один такий виявився в природі хранитель, і хочу сказати вам, діти, свою правду.  Ми з вами повинні це зробити, від природи добитися, щоб вона нам не заважала, ніякого збитку в житті.  Ми, люди всі, залежні в цьому ділі. А одному чоловікові дозволимо бути в природі незалежним чоловіком, хто від себе прожене чергу, і не буде чекати час такий, який буде чоловікові в його житті заважати.  Ми цю неприємність проженемо і не будемо її у себе мати як шкідливу штуку, яка завдає людям збиток.

 

47. Чоловік у природі не живе, а відмирає.  У нього в процесі народжується безсилля, він робиться старий, не має у себе живих сил, відпадає в природі, як і не жив.  Я цього не бачу і не хочу їх втратити.  Хочу їх нам, усім людям живим, показати, що є можливість, і нам усім можна зробитися такими людьми, як Переможець природи.  Таким є Іванов. Сонечко я одне з усіх, вогняне полум'яне ядро.  Своїми одними променями – всіх нас, таких у мене віруючих. Весь день безперервно дивляться та думають, про інше зовсім не подумаєш.  Прийшло в голову по ось цій дорозі.  Я маленький чоловік, своєю ногою на камінь сильно наткнувся.  Зі мною зустрілася несподівана стихія.  Вона не спала, а показала мої особисті сили.  Я був і при такому сяючому світлі природою ображений.

 

48. Мені не пощастило в такому теплому, хорошому житті.  Погода стояла людська.  Вона не замовкала, ходила, дивилася на свій народжений небувало новий прибуток.  Яка вона цікава, жива, що не розуміє.  Що це за така справа, коли не заходило за землю сонечко, було видно.  Не хочеться очі закривати.  А все хочеться далі побачити, цікавіше виявити. А наше сонечко взялося і сховалося на всю ніч. Нас, як людей, що живуть, примусило схилитися, і улюбленим сном оточити себе.  У мене як людини запитує сон.  Чому ти такий невіруючий став?  Ти й уві сні не ходиш ногами своїми, а літаєш, все одно як птах, і те не робиш, що зробили люди.  Їхня справа одна – дати дитині знову сонечко.  Тільки не таке воно було, не з таким наміром.

 

49. Ми знову дочекалися променів, а вони не такі вже були перед людиною, взяли та на голову вплинули. Чоловік не те відчув, а зовсім інше.  Він цьому теплу, хорошому дню був не радий.  З нами зустрілася при таких променях стихія, вона через голову вбила людину.  Сонечко не пішло на це діло користю, вплинуло, чоловік помер, не стало його. Чоловік я був цього належного атмосферного в природі життя. Зараз торкаюся усього життєвого для всіх людей діла. Ми для цього народилися, прийшли на білий світ із-за цього всього технічного розвитку. Нас примусила природа, указала нам площу землі, по якій наші ноги поповзли.  І стали в цій справі шукати для існування цього всього, що ми кожен окремо день робили.

 

50. На цьому місці, де ми облюбували, стали жити та плодитися для цього.  Ми у неї стали вчитися, для того стали робити у себе зброю, тобто снасть, з якою довелося нашій людині.  Хоч і важко ця справа розвивалася, а все ж ми, такі люди, огородилися. У нас своя хазяйська огорожа охопила це дворове місце, на ньому ми будинок свій поставили.  З природи, з поля тягли, говорили: це все наше.  А раз це наше, ми ... все це робили.  У нас росла система з однієї землянки в іншу більш простору хату.  Вона нас тримала і давала зростати і щось робити. А ми збільшувалися й показувалися більш великими видними будовами з одного початкового, а тому кінця не видно.  Ми не змогли зупинитися, а примусили в цьому всьому ділі помирати.  

 

51. Але нехай це тоді при такій царської управі за самодержавства, нас мучило тоді наше незнання, темрява. Ми від будь-якої нашої хвороби втрачали своє здоров'я. Нам ніякі особливості в цьому не допомагали.  Нас природа калічила, не давала того, чого ми хотіли.  У нас, усіх людей залежних, хто поділився навпіл на цій землі, одні зробилися скептики до всього старого, гнилого, чому вірила історія, Божому ділу.  Вони пішли по своїй дорозі, силою фізичною відібрали у капіталістів.  Робочі руки стали самі землею розпоряджатися.  На свою службу в природі запросили вчених для того, щоб між людьми було легко.  Стали робити машину, а до машини привід, снасть.           

 

52. Поставили електростанцію, виробництво силою озброїли.  Стали за землею доглядати краще і легше.  Але інші віруючі від цієї справи не відвернулися. Стали з Божою силою нападати і відбирати у тих людей, у тих мислителів, які говорили словами своїми вголос, що в робітників не вийде нічого такого, що вони хотіли.  Намагалися у всьому їм перешкодити.  І зараз знаходять вихід яку-небудь провокацію зробити.  Але люди ті ж самі, між ними вчені з теоретичним поняттям виступають, доводять своє, а інші своє.  Капіталісти з Богом воюють, з природою, чим Бог в цій справі не радів.

 

53. А комуністи, соціалісти – нові люди, без того, що робиться на землі, не йдуть. Стараються для себе зробити, щоб їм було добре і тепло. Всі свої сили, всю свою можливість представляють у життя, роблять машину, озброюються.  За цю землю, за це багатство, за джерело, за промисел тримаються.  Робляться тимчасовими господарями.  Живуть у природі не погано, а добре.  Тільки не всі люди розпоряджаються людьми, а всі однаково мислять за тривале життя.  Ні капіталістам, ні комуністам, і ніякій простій людині фізичної праці не хочеться поганого і холодного, тобто вмирати.  Ніхто не бажає так вмирати, як йому довелося в природі закінчити своє це важке і болісне життя.

 

54. Ми з вами всі не гарантовані від цього всього, крім тільки незалежного поки одного чоловіка, хто так не привласнює природу, і не говорить про свою землю, що вона є моя.  Або мої надра з промислами.  Повітря, вода і земля – найближчі рідні друзі, що вічно живуть, не вмирають. Вони нікого не відділяють, не проганяють від себе. А вказують усім людям своє місце, на якому можна буде жити не так, як ми живемо в природі, зі зброєю в руках ідемо шукати життя. Ми вбиваємо природу, а своє пузате тіло огороджуємо, примушуємо на себе фізично і розумово працювати.  Ми не жаліємо енергії, ідемо на фронт, всякими шляхами придбаваємо будь-який прибуток.

 

55. Люди цей прибуток створюють, і за нього між собою побудували фронт.  І один одного стріляє, вбиває, та сильний у безсилого відбирає.  Це робилося і робиться зараз, і буде воно робитися між нами всіма доти, поки не зміниться у людей їхня розвинена залежність. Вона не просить природу, а примушує її, щоб вона в полюванні давала свій прибуток.  Коли тільки народиться що-небудь нове, живе цікаве прибуткове, ми цим радіємо. А коли ця жива річ іде з колії, то тут вже в людях скорбота, вони цим моментом, цією справою залишаються в природі незадоволені. Люди безсилі в природі самі воювати і щось робити, що вони зробили в природі самі.

 

56. Чоловік незалежний в цій справі бачить цю штуку на людях, робить сам не те, що роблять у природі всі люди, що неправда є.  Ми в природі шукаємо таємницю, намагаємося знайти в ній життя, яке маємо.  За рахунок її доводиться один час жити та сваволити, як ми народилися і зросли, навчилися від природи відбирати.  Це наше вміння.  Ми самі себе примушуємо на це діло фізично трудитися, і виробляти те, що нам шкідливо.  Ми з вами важко через цю справу живемо.  Не хочемо з вами довіритися незалежному чоловікові, хто навчився в природі шукати таємницю.  А він знайшов у самому собі, і хоче нам, всім людям, сказати: тільки в цьому ділі є життя невмируще.          

 

57. Цьому чоловікові не треба буде ніяка особливість, яку доводиться зі зброєю в руках добувати.  Чоловіка це незалежне діло, він не думає з людиною воювати.  І не хоче для цього діла вчитися, щоб для цього бути вченим.  Воно не дає ніякого реального результату.  Ми з вами навчилися і в природі зробили те, від чого у нас багато є техніки, всякого роду багатства і озброєння.  Ми зберігаємо свою економіку вміло.  І хочемо, щоб ми в цій справі жили легко і добре.  Але нам це в житті не далося і не зробилося, крім тільки одного – від цього діла нестатку.  У нас немає того, що треба в житті.  

 

58. Чоловік народжений у природі один-єдиний між усіма людьми незалежний від цього добра, цієї історії, яка примусила всіх наших людей придбавати на цьому місці, на якому самі себе люди розвинули.  Їх примусила робити залежність, з якою доводилося зустрічатися і проводжати природні дні. У них людині доводилося і одягатися, і наїдатися досита хорошого, смачного та жирного. А одягом перед усіма хвалитися.  Це таке людини життя в домі в таємниці до зазначеного часу.

 

59. Чоловік довго не красувався на своє обличчя, він оточив себе старістю.  У нього тіло не стало так працювати, як воно до цього часу своїм здоров'ям красувалося, робилося і мислило, і серце хворе билося.  Людина жила, та й думала жити в природі довго.  Цій людині зі своєю думкою не довелося так воювати, так боротися, стомлено тіло втратило сили свої.  Йому не доводилося це все продовжувати.  Нічого не допомогло, а тільки завадило.  І не дала повзати по землі, і не побачив того, що буде в природі треба.

 

60. Чоловік – це я буду незалежний від неї.  Вона не стала силами його задовольняти, і цьому залежному чоловікові прийшов у процесі гроб.  Неприваблива дорога, плачуть, проливають сльози.  Але щоб зробити те, що зробила незалежність, у всіх людей не народилося це. Вони поступово поодинці пішли з цієї дороги, а надійшли на вічно розвинену, що не вмирає в цій справі.  Люди думають, їхній вчинок, їхнє діло це непридатне до життя їхнього.  Вони не навчилися продовжувати, не навчилися щось робити, що в житті буде треба.  Ми є люди суспільства, але не організованість наша.       

 

61. Це чоловік, він народжується в природі, залежно від неї.  Його зустрічає повітря, вода обливає, а земля приймає повзати по ній.  Для того він народився, щоб жити і вчитися, щоб знати, якою дорогою треба йти, щоб бути мудрецем у житті.  Такою людиною зробитися, як зараз себе примусили люди всі з природою боротися і від неї відбирати те, що треба людині.  А людині треба дуже багато діл, якими доводиться займатися, і робити діло, щоб вийшов живий факт.  Ми це робимо, творимо в природі, але щоб закінчити, ні одному чоловікові не доводилося це почате діло закінчити.  Як день природний, він новий приходить і йде небувало у році ... А другий починається. Чоловік не народився для смерті, але її в процесі заробив через життя.  Він хотів хорошого життя, але не поганого.  

 

62. Сам час в процесі його в цій справі тягне і хоче, щоб чоловік зі своїм здоров'ям один час пожив, а потім помер.  Щоб від цієї справи піти, чоловік не брався, і не шукав у природі тієї дороги, по якій можна легко людині померти.  Він по ній бажання не має, боїться, що він у ній простудиться і захворіє. Залишатися без самозахисту і їжі та житлового дому, щоб чоловік взяв свої колишні сили і ними оточив себе, щоб зробився таким в природі, як зробився я, Іванов.  Не пішов по людський дорозі, і не став мислити, і робити діло, що приходить, не збираюся робити.  Бо я не потребую нічого ніяк ніде.  Іду по дорозі своєї.  По тій дорозі я пішов, по якій не боявся без одягу зовсім залишатися і без усякої їжі, і житлового дому. Не йти людині звідти, треба близько бути з природою, разом дружити.  Та по ній біг робити швидко.

 

63. Швидкість у себе мати для розвитку серця, яке треба виходити, і за рахунок його жити, продовжувати свій призначений час.  Чоловік я один у природі незалежний.  Не маю застуди та захворювання.  Живу вільно, не лізу на рожен.  Мені велика слава.  Я не боюся ворога.  Перемога за мною.  Хвороба.  Я або хто-небудь інший у природі чим-небудь захворів. У людина в тілі зародився нестаток. Почуття не те стало, що було до цього.  Сили мої впали, мені ніяково. Бадьорість моя показувала себе між усіма нашими людьми, кому доводилося сильно заздрити по частині здоров'я.  А моє таке в природі зародилося, з яким доводилося на гору ступати.  Я ні з чим не рахувався, бився для того, щоб ці вишки завоювати.  Вона була для будь-якої людини неможливою, вона лежала дуже високо.  А треба було, і обов'язково треба.  У цій справі суть уся.

 

64. Якщо ми тільки не дістанемо, нам природа відмовить, у нас не буде того, що нам, усім людям, треба.  Особливо засобів ми не зробимо, людини на це все не знайдеться.  Ми в житті самі захворіли сильно, у нас болить і крутиться наша на плечах голова.  Ми ще не жили, юнацьке діло.  Нас батьки народили не такими.  Ми енергійно спритні в усьому.  Нас у житті покійна матеріальність з дороги збивала.  Мій товариш близький, він стихійно захворів.  Ми у себе маємо в цій справі наукову сторони медицину.  Зараз всі заходи застосували цю людину прибрати в такі зроблені умови.  Ми цю систему без вченого лікаря не залишаємо.  Він у нас технічний господар, у себе під своїм командуванням має достатньо.  Розуміє, як буде треба цій людині, щоб було добре.  На це є ліжко, палата, лежать хворі в них різні.  Є введена людини своя приблизна хвороба.

 

65. Вона приймається так, як і всі отримують тутешній свій догляд. Чоловіка привело з фронту в боротьбі.  Не в порядку тому, який одяг змінили, водою гарячої обмили.  Це людина потрапила  в інше, зовсім не те.  Лікар його стан приймає, про його розвиток розмовляє. Інші які-небудь, щоб іншого характеру пробували знайти.  Хвороба наша належить цьому базу, де не один спокійно лежить і один одного розуміє.  Люди є не такі всі, а з великим нестатком, який самі хворі визначають.  Що йому лікар приписав?  Технічні пристрої.  Чим сестра займається?  Одного напуває, а іншого коле.  А його яка дія, в яку хворий потрапив. Він здоров'я сам змінює, йому не хочеться тут бути. У нього не лікар і не персонал, а своє народжене – звідси втекти будь-якими кроками.

 

66. Він робиться на час здоровим, лікаря обманює і бере свою пряму дорогу до дому.  А там його вона знову починає тріпати, хвороба невиліковна.  Хроніки лежать, і те виходить, що робиться до цього.  Чоловік хворий, він і був з думкою своєї хворої, раз незадоволений.  Йому треба, і необхідно потрібно для тіла те, що і нам з вами від природи.  Кожна людина цього добра потребує і в цьому ділі живе.  Ми, люди все, різноманітні в природі ростемо і збагачуємося на своєму місці.  Всі ми так добре робимо і якісно, але одного ми в природі не зробили для свого тіла.  Ми не зберегли в природі людину і не дали їй життя. Народили самі, вчили самі, і не бачили, як він ріс.  Виховання не дали такого, щоб у ділі отримувати не шкідливе, а корисне.                  

 

67. Ми з вами від природи не отримали любові.  А пішли по тому шляху, по якому всі наші предки не відмовилися йти.  Як було добре з природою разом воювати на нашій рідній землі, у повітрі, у воді зі снастю, з озброєнням, з чим легко втратив здоров'я.  Ми так жили, самі себе любили, і красувалися тим, чим це треба.  Ми хвалимося сьогоднішнім життям, говоримо, нас природа зустріла так, як належало.  З першого початку нашого такого життя доводилося в нестатках. Одного не було й іншого не було, а жити було треба.  Чоловік себе не жалів.  І на землі, і в повітрі, і на воді він помирав, чого природа не хотіла.  У неї було дві дороги: хороша і тепла, погана і холодна.

 

68. По одній усі йшли без усякого загартування, відмирали.  А от зараз чоловік до 50-річчя Жовтня готується, пише про зроблене незалежним чоловіком, загартованим у тренуванні.  Це не ми, всі такі підприємці, хочемо чоловіка для себе в допомогу важкого труда найняти.  Йому хороші гроші заплатити за час праці.  Коли він працює, робить, а коли у нього відбувається їжа, він їсть і разом відпочиває.  Ця картина робиться господареві не на користь. Господарю треба, щоб робилося діло і від нього виходило, від робітника велика радість. Він за свої гроші допомагає економіку створювати.  Природа так господаря вчить, щоб інша людина зі своїм тілом створювала хазяїнові енний прибуток.

 

69. Чоловік від цього діла дуже швидко і сильно багатіє.  У чоловіка зростає прибуток у цьому всьому до одного.  У природі є два чоловіки.  Один дуже до цього жадібний і скупий, чим не виграє, а програє.  А от є в іншого чоловіка на це діло душа своя та непогане в цій справі серце. Любить і жаліє чоловіка іншого, залежного від нього.  А він залежний від неї, від природи.  Ми такі всі в природі люди.  Хочемо сказати: за те ми працюємо, що отримуємо.  Ми для цього діла самі ростемо і збільшуємося в своєму тілі.  Нас оточує наше зроблене багатство.    

 

70. Ми, люди всі, живемо за рахунок не себе особисто.  Щоб не користуватися чужим, так не вчила природа і не підказувала, щоб у цю сторону мислити.  Дорога одна лежить сьогодні тільки, і завтра більше.  Відступати – це не наша мода.  Ми живемо не для того, щоб не було нічого.  Ми закладаємо свої сили в природі, щоб наше росло, рухалося вперед.  Ми, такі люди, але не наше загартування, на яке ми, всі люди, та ще вчені.  Ми своє в природі добре знаємо, до цього готуємося.  А приходить цей кипучий час, як ми поспішаємо його не пропустити, а початкове зробити.  Це у всіх нас, ми без цього не живемо.  Прийшов ранок, ранній час показало сонечко.   

 

71. Ми луп на нього, вже ми піднялися і вчорашнє продовжуємо.  Не хочемо знати, що цей час небувалий новий, що ніколи не приходив.  А ми з вами починаємо щось робити, що зробили за своє життя наші предки.  До чого вони в цьому самі себе привели?  До відмирання.  Жертву вони зробили на самих собі в цьому всьому.  Щоб по-загартованому бути, ми на це все не готувалися.  І не чекали у себе такої народженої думки бути в природі незалежним від неї, це вже не наше. Ми всі безсилі так залишатися без усякого такого прибутку або без усякого росту.  Ми збільшуємося і ростемо, піднімаємося в штучному, у тому, що важко.

 

72. Загартування не ми, всі люди, є.  Її не збиратися і з собою брати в дорогу.  Вона не така, як ми.  Нам дай, щоб не мало, а багато.  Але це багато довго не живе.  Вмирало і вмирає, і буде вмирати через одне багатство, яке носиться на живому тілі.  Ми є в природі раса, у житті навчилися хитрувати в природі.  Її ніколи не перехитрити.  У неї живі, а не мертві властивості.  Нас багато є, а він один у природі не такий, як є ми всі не загартовані.  Він для того гартувався, загартовується, і буде загартовуватися доти, до того часу, поки людям своє доведе.  Ми є в природі ніщо. Ми є продуктом за те, за що ми робимо.  І всі ми творимо в своєму житті, для нас буде добре.    

 

73. А для природи буде погано.  Наші люди відшукують в природі хороші якості.  А їм назустріч іде погане, від чого за їхнє зроблене не відбитися.  Люди для цього жили, і вони з хорошим для себе хороше робили, що і було в житті цікаво отримати.  Хіба людині не була хороша місцевість, нею самою обрана для того, щоб там доводилося на цій землі жити та діла хороші для себе особисто робити.  Люди бачили і намагалися таке хороше мати, від чого нікому не відвернутися.  А треба за цим гнатися і сильно не відставати, що в людей вже було.  Воно є, і буде оточено.  Я – це хороша штука, про що треба буде сказати з боку всіх людей, що живуть.  Вони зробили і для цього роблять.

 

74. Вони дуже сильно про це діло говорять. Для них це буде в природі зрозуміло, що цій людині доводиться добре самого себе представити. Щоб такі люди між людьми жили і не забували про це сказати через це діло, через таку гарну погоду.  Вона це зробила або так робить.  Один прекрасний час став для цього діла дрібний дощик мрячити. А вітерець південний з Чорного моря непогано дув і робив у природі не суху землю, а мокру.  У цей час що було із зеленю, тобто травою, що росте.  Давала атмосфера вперед ходу і не зупинялася перед цими людьми, які не на одній своїй місцевості закладали своє те, що мали.  У нього для цього росли живі сили.  Він не кланявся нікому через своє щастя.

 

75. Ми не хочемо у себе бачити таку погану річ і від неї відбиватися, як непридатної сторони. Ми хотіли, і сильно, у цій місцевості не одні сили мати.  У нас, людей, розробляється таке хороше бажання таке ввести життя, котрого ні один чоловік не прагнув і не мав, щоб у цьому ділі доводилося легко і добре, щоб було для життя не погано, а добре. Так залежні люди весь час жили, багатіли в цьому ділі, але не прийшли до завоювання одного для всіх здоров'я, якого не бажають у себе тримати, а передають його всім. Будь ласкавий і милостивий, проси, тобі все буде дано. А ми теж просимо і хочемо, щоб нам природа давала.

 

76. Хіба ми з вами, всі наші люди цього хотіли?  Вони зроду не шукали в житті, щоб їм було погано.  А завжди людина в природі шукала, шукає, і хоче знайти обов'язково хороше.  Але, врешті-решт, йому доводиться закінчити своє життя найгіршою і холодною смертю.  Цього бажання ні один чоловік у всіх людей не прагнув отримати.  У нього на це не народжувалася думка, щоб свідомо взяти на себе таку штуку, яка б була поганою, як загартування-тренування.  Воно не побоялося природи, воно не стало предків слухати, щоб жити за їхніми роздумами.  А взяло та пішло по тій дорозі, по якій треба було людям давно піти.  Але їх ця справа не стосувалася.  Вони життя в цьому шукали, а знайшли в цій справі несподівано смерть, нею огородилися.              

 

77. А загартування ці сили здобуло, не йде від природи такої нехорошої. Каже загартування нам, усім людям.  Мені не потрібно хороша місцевість на землі.  Мені не треба чисте повітря і чиста вода, та не треба ніякі надра з промислами.  А мені треба життя людини, щоб ми, люди, не застуджувалися і не хворіли.  Це сама в житті краса.  Я ніякий не вчений, не технік, не інженер, ніякий професор, у цьому ділі простий звичайний чоловік нації руської. А практичний у цьому чоловік. Не заважаю нічим державі, а корисне створюю людям.  Це моє найголовніше, за що життя маю.  Ваше наявне не беру, а своє не упускаю, що і потрібно буде всім людям.  Хто тільки хоче за цим ділом жити, йому відкриються якості.

 

78. Папіроска – у природі життя непогане.  Її зробили для себе люди.  У них проявилася в цьому ділі велика і улюблена охота. Зародилося в голові це прекрасне для всіх людей давно. Згадане людьми слово довго трималося у себе практично.  Але щоб так статися, як це вийшло між нами, ми не відразу зробили цю штучну річ цигарку.  На що ми чимало потрудилися, поки у нас у руках опинилася наша в запаху з тютюном, і зроблений з хвойного лісу папір, багато сортів.  І на це заклали розум теоретичний.  А труд ми самі на це поклали фізичний.  Ніхто про це діло так не скаже, що це річ або така штука, над якою не один день доводилося думати людині одній, у чому ми маємо.

 

79. У наших людях починається робитися так само, як розводився цей тютюн. І ми з вами почали на нашій землі робити не з однієї особисто кружки води, яку ми в такому місці набрали. І принесли цю воду, щоб полити нашу належну посаджену із зернятка розсаду. Вона в нашому повітрі стала красуватися зеленню. Ми побачили перед собою не одну цю початкову в ростучому вигляді розсаду, а дуже багато.  Це не так все було для цього зроблено – продумано, знайшлася під це діло площа цієї землі, на якій ми зробили не одне.

 

80. Ми цю річ розвинули, і не в кожному місці цим люди займалися.  Весь рік безперервно до цього діла готувалися, велику силу для цього тримали, щоб на цьому місці побачити урожай плантації.  Ми добре знаємо дні, ці тижні, їх для цього діла зустрічаємо, фізично робимо.  Обдумано нами план, щоб не помилитися в природі чоловікові і не зробити самому собі погану в житті, випадково зроблену в природі річ.  Вона примушувала, і робили, і зробили ці люди на цій землі хороший урожай.  Дозрівав він нами, усіма людьми.  Хочеться таке задумане діло, якому знайдено місце, і введено діло на цей рахунок.  Ми думали, а воно саме зробилося і вийшло на цій прекрасній ґрунтовій по клімату землі.

 

81. Це не якесь перед нами діло, а тютюн.  Ми його самі виростили на ось цьому місці, та ще як уміло.  Ми без цього всього розвитку не отримаємо в природі таку зроблену нами принадність цигарку, яка нам дала свій час руками зробити.  День пропускали, ніч зустрічали, і так ми одного не знайшли, а цигарку    зробили.  Вона не одна, а їх сила-силенна, дуже багато.  І всі не з одного сорту і не з одного запаху.  Ми це не на одному кліматі, а люди намагалися в цьому всьому трудитися.  Вони віки прожили в житті, а щоб задалися всі мети і не стали майструвати в цьому місці цю цигарку.  Вона нас втягнула сильно.

 

82. Ми з вами не знаємо зелену травичку, що вічно росте. А між нею сам особисто чоловік зі своєю силою ступає по землі.  Всі люди це роблять, знаходять в природі те, що в житті від цієї папіроски зробилося шкідливо.  Ми зацікавлені, і хочеться краще від цього зробити.  Наша мета не одну цигарку зробити, перед нами стоїть фронт з різними справами.  Ми в цьому є люди не такого в природі порядку.  Нас за це б'ють і хочуть нас у цій справі як таких відвернути. Наш такий вважається між усіма людьми такт. Працюємо ми на ось цьому прекрасному місці. Нас з вами веде це все наше, як це все у нас виходить гостро, і так люб'язно оточили себе.      

 

83. Наша природа не велика своє сказати.  Ми люди такі всі перед природою, хочемо на це все сказати, які герої зробилися на ось цій землі повзати.  І ми робимо те, що нам у житті шкідливо.  Ми цю папіроску тягнемо, і ми від цього всього падаємо на цьому місці.  Нас природа своїм учинком жене від себе геть.  А як не хочеться з життя зовсім іти.  У природі таке робиться, і буде в природі між людьми робитися через цей учинок, через одну маленьку цигарку.  Вона перша початкова в цій справі.  Світ – це наші люди, яким доводиться завойовувати в природі життя через боротьбу, через війну в хорошому фізичному труді.      

 

84. Хоч і важко людині це робити, але зате він в неї втягнувся.  Йому треба природа, а в природі джерело.  Він його знайшов, з нього зробив діло, живий факт.  А це є природа, вона народила на час.  Чоловік не задовольнив себе. Взяв та пішов по своїй протоптаній дорозі.  А вона почалася з маленького, з початкового.  З голочки, з цвяха і молотка, сокири і пилки.  Та вогонь з водою застосовано для того, щоб не був перед людиною не розвиток, який людині показує свою природну дорогу, по якій ішли і шукали для того, щоб жити і користуватися правами всіма в природі.

 

85. Вона для цієї справи народилася в природі одна з усіх людей, які не захотіли по цій дорозі йти, по якій слід було.  Ми з вами по-своєму по-історичному вчилися, і робили в природі так, як ми щодня хотіли. Наше для цього бажання.  Лише б чоловік намітив і розумно став робити, він зробить і хвалиться перед усіма.  Це буває один раз, і здорово.  А коли це з'явиться багато, вже велика звичка.  Вона довго між нами не живе, йде з нашої колії. А от наше небувале в житті загартування народилася для того, щоб по-новому жити.

 

86. Що я таке є це загартування?  Ми з вами, всі люди.  Моє це загартування, воно народжено в свій час, який для життя треба буде для нашої людини, хто повинен знати про своє все те, що робиться між людьми, які не хочуть помирати, а фактично між ними відбувається. Ми не хочемо хворіти і застуджуватись, а виходить як ніколи не те, що думається усіма нами, людьми, які жили в природі залежно від неї.  Людям треба було в житті не одне повітря і не одна вода із землею, яка служить людям джерелом.   

 

87. Де чоловік озброєний шукає життя, хоче, щоб воно була таким, як він хоче. Щодня робити те, що роблять у природі всі наші люди для того, щоб чоловік у житті не був таким, у кого немає того, що потрібно буде чоловікові. А у нього немає того, що мають інші люди.  Йому теж хочеться, він теж на це бажання своє має, щоб у нього не в одного, а в багатьох людей це все розвивалося, як зараз у людях робиться. Тепер у них одяг красивий на їхніх тілах прахом зникає.

 

88. А також всередині кисне їжа. А задихаєшся в стінах, на тебе впливає атмосфера. А загартування-тренування, воно так не живе і не жило, як наші люди в природі на своєму місці ростуть.  У них їхнє додається.  Вони без цього всього, що є в нашого чоловіка.  Він не одне таке місце у себе має, на чому йому доводиться не сидіти. На цьому місці зі своїм тілом людині доводиться вставати і лягати.  І до того поритися своїми руками, знаходити.  Обов'язково треба щось для своєї краси свого тіла надіти. Ми звикли, щоб на нас це робилося.  Погане ми від себе женемо.

 

89. У нас таке поняття між людьми відбувається.  Ми без цього всього залишатися в житті не зможемо.  Місце нами обрано для того, щоб погано не жити, нас історія до цього не веде.  Хоч один день, він мій таким проходить, я радію. А от загартування не таке.  Людина така ж сама, як усі люди, зі своїм органічним тілом.  Тільки не з такою думкою, доводиться не на одному місці жити.  Як ми, всі люди народилися, на своєму місці розвивають своє наявне багатство, яке потрібно будь-якій людині зберігати і збільшувати, щоб у людях це було.  І обов'язково в людях буде.

 

90. Хіба не видно було раніше чи сьогодні, що ж робити?  Між такими людьми зародилося загартування-тренування, інша дорога, не така вона, як у всіх людей. По природі вона прокладається з самого затишного місця. Ми на ньому визначили своє місце перебування і хочемо непогано жити зі своїм розвитком. Ми маємо землю, ми маємо воду, ми маємо повітря. А до цього живе і життєрадісне, снасть.  Особливо кінь, ця природна сила;  корова, яка народжує в природі бика силача, до цього запліднювача. Худоба: вівця, свиня, коза, що і робить цінність.  Зберігається як своє добро.  Ця цінність – економічне значення, в якому люди живуть і правами власності величаються.

 

91. Ми, вони кажуть, самі це зробили і нажили в природі працею.  Нас природа в цій справі обдарувала.  Дала свої всі можливості збагатитися цим. Ми в природі воюємо, боремося. Знаходимо по дорозі маленьке, а виходжуємо велике.  На це все ми дивимося, як на своє.  Ніхто його не знаходив і ніхто його не привласнював у житті, крім мене одного.  Це моє знайдене і присвоєне, ніхто не має права. Так закон говорить. У природі моє – це нічиє, крім одного господаря.  І на це всі знаходяться сили розуму людини, яким озброюється і починає про це чуже думати.

 

92. Сильний відбирає у безсилого те, що у нього є. Спробуй йому доведи, що він у цьому неправий.  Люди для цього діла озброєні і пристосовані своє діло робити.  По історії так це нічого не проходило, щоб було в житті даром. Тяжба відбувається між людьми за свою економіку, більше від усього за матір землю.  Вона має багатство, дає людині великий простір, за що люди людей женуть у бій. Там жалості немає.  Один розвинений вбивчий момент, якого люди створили між собою.  Це війна, вбивче діло для всіх наших людей.  Вони живуть у природі, вони і роблять у природі, і вбивають у природі.

 

93. А от загартування цього не має і не хоче, щоб хто-небудь це робив.  Ми з вами в цьому всьому сильно помилилися, у нас на арені взялася зброя.  Ми її зробили для того, щоб у природі людині зробилося легко і прибуток, у чому люди починають багатіти.  Ми в природі робимося багаті в житті через прибуток.  Нам природа це дає, ми отримуємо. Цього загартування у себе нічого не має, і не хоче у себе ніякого багатства в природі мати.  Все це не своє власницьке, значить природне.  А вона – це не люди, а природність, яка нам у всьому дає наше хороше.  

 

94. Хіба ми, всі люди, на нашій землі, на ось цій місцевості не намагалися жити в цій справі добре.  Немає такої людини, якій не відомо стало це хороше.  Воно видно здалеку на людині і в людині, та в тому, в чому сама людина живе.  Він на цьому місці сам себе ніяк не жаліє, і не буде перед цією справою жаліти. У нього такі сили, така воля це робити. А в ділі цьому доводиться людині помилятися.  Люди хотіли, щоб між ними народився такий герой, як вождь один час себе показав за побудову нової соціалістичної держави, в якій самі люди повинні управляти. І робити те, що самі люди знайшли, відкрили, і самі зробили озброєння.   

 

95. Загартування мислить не про це діло.  У гарту своя народжена свідомість до всього живого, що є на землі.  А крім одних людей, які йдуть один за одним слідом, і показують все знайдене іншим те, що ми з вами розвинули.  І крокуємо, як крокували по землі. Ось що нам зробив Ленін – наше незнання, ми від чого вмираємо. Загартування людини говорить нам нове.  Хіба це розвиток наш такий, у якому ми один час пожили та сильно подумали, а своє діло, недороблено нами, нічого не зробили.  А сам час такий прийшов, і зараз це загартування нам представляє тільки в хорошому вигляді, особливо на нашому чоловікові, хто це робить.    

 

96. Хіба нам ці люди, хто зараз недоробив цієї справи, на ньому сидить, як якийсь чоловік, від нього чекає чогось.  Ми добре знаємо про це діло, воно й раніше таке було, воно залишилося і зараз.  Іншого нового немає між нами.  Ми і зараз, і раніше цього у себе в природі не мали, і не хотіли у себе мати, як загартування, як нове ніколи не бувале.  Як у нас народжений є чоловік, який не рахувався ні з якою особливістю. Кинув у природі свою, всіх людей чергу, і не став по-їхньому йти.  І не став по-їхньому думати, і щось вирішувати, що ми, люди, своєю думкою вирішили.  

 

97. У загартування багато є іншого, і обов'язково небувалого, нового.  А в людях все відбувається старе.  Ми це зробили в природі, те, що нам заважало і весь час заважає, і буде своїм цим вчинком заважати, бо природа цього не любить.  Хто її якості не любить, а бере і свої якості вживає для того, щоб чоловік зі своєю якістю не жив і не працював, як він трудиться на цей час для того, щоб йому природа не переставала давати.  У людини така народжена думка для того, щоб придумувати.

 

98. Між людьми і природою розташувалося таке діло, викладений у цьому ділі фронт.  А в цьому фронті люди одні для себе вигравали, а іншим доводилося своє останнє віддавати.  А в загартування-тренування дорога, її не бояться в цьому ділі.  Бути своїм здоров'ям впевнено в ті свої дні, що прийшли, яких ми з вами вже провели. Тільки не так, як увесь час проводив наш історичний предковий чоловік.  Йому довелося менше в природі жити, і те він робив, що всі люди намагалися робити.  Хорошого в житті люди всі не навчилися і не робили між собою в природі.  А зараз стоїть питання: у цьому ділі треба буде вчитися.    

 

99. І не чекати так у себе такого часу, з яким доводилося погодитися, і цьому часу треба буде кланятися, як вклонилася йому безсила людина, яку природа образила і поклала в ліжко.  Люди щодня руки миють з милом, вони готуються у себе зробити порожній стакан для того, щоб його наповнити чим-небудь не поганим, а хорошим.  Ми звикли наливати, що солодке да цікаве, від чого людина буває не така, як усі.  Люди від цього діла напиваються п'яними до невпізнання.  Люди людей в цей час своїм здоров'ям ображають.

 

100. Розвертаються і б'ють по обличчю кулаком.  Це вже їхня бійка, хуліганський вчинок.  Люди без цього порожнього стакана мирно не прожили, взяли та побили один одного.  Вина вся в цій склянці.  Якби ми не брались за це і туди не наливали спиртного, ми такими не робилися, і не кривдили один одного. А то наші голови в цей час зробилися розуміючі, і в цей час ми робимося сильними, енергійними людьми не на хороше, а на погане.  Люди бачать людей таких, у них навчаються не хорошого діла, а поганого.

 

101. А в поганому дуже холодне.  Не обігрівається в'язниця або лікарня. Чоловік чужим скористався, а кінці не поховав, його зловили, створили справу, засудили, покарали.  А хвороба зародилася на здоровій людині, хто не думав це отримати в природі, а вона сама її накрила, свої сили ввела.  Людина без лікарні не залишилася бути здоровою людиною, захворіла.  Їй належало лягти в лікарню, як такій хворій.  У неї одна на це лікарняне надія, або ж жити, або ж померти.  Лікарня має у себе дві дороги.  Одна веде людину до життя, інша – помирає людина.

 

102. Так краще треба буде жити! А ми по-загартованому не навчилися жити, і не лізти на гострий рожен, не робитися злочинцями, і не бути хворою людиною.  Для цього треба в природі заслуги мати, щоб не потрапляти і не лягати за те, що зробила людина своє порушення. І ніколи не хворіти. Я, говорить загартування, таке в житті є. Мені не треба чуже, щоб ним хвалитися. Я залежним не збираюся робитися. Не хочу я так думати, як люди думають всі про час, що йде.  Який хто його знає, де, а ми до нього готуємося робити.  Ми не знаємо, яким цей день до нас прийде.

 

103. Думаємо і дуже сильно вважаємо, що нас природа не образить за наше все те, що ми зробили для неї. Вона не хотіла б, щоб ми такі люди один перед одним чоловіком поспішали, бігли вперед, захоплювали це належне місце. І на ньому треба було зробити те, що треба буде зробити в житті.  За землею доглядати, грядку робити, щоб посіяти зерно і виростити в природі урожай, щоб багато було цього зерна.  Ми робимо те, що робимо щороку кожен раз.  А те, що буде треба робити, ми робимо?             

 

104. І будемо самі робити не порожній стакан, який доводилося один час чим-небудь наливати.  А ми дивилися і виводили підсумок своєї думки.  Вона нам, людям, не як загартування виробляло у них те, що не слід було перед нами усіма показати.  Загартування ніде не ховається, а як було до цього, і буде таким, як ніколи.  Загартований не боюся я дня, не боюся часу.  Ішов, іду по цій дорозі.  Хочу сказати всім людям: це дорога, по такій викладеній дорозі дуже важко буде проходити.  Бо з хорошого в погане, з теплого в холодне люди всі йшли озброєні.  Самі себе захищали від такого важкого діла, від якого всі люди біжать.

 

105. У них є свій властивий в природі нестаток.  А ми його не зможемо зжити легко.  Це дорога, цей шлях, по якому всі наші люди проходили, і вони завжди свої дні проходять до хорошого з хорошими.  А коли погано для чоловіка, він у три гибелі гнеться. Йому хочеться самого себе врятувати, бо чоловік живий енергійний зі своїм тілом, зі своїми силами оточений.  Хочеться йому так у природі прожити та продумати в природі, і зробити своє те діло, яке перед ним ще не стояло.  Природа нас усіх знає добре, і їх жене в бій з нею воювати.  Природа не хотіла, щоб люди це робили.    

 

106. А в самому нашому загартуванні таке діло є в природі. Воно навчилося, як буде треба, щоб себе особисто зробити, щоб людині в житті легко завжди було. Загартування-тренування – це не всі такі люди, у яких доводилося вчитися, як вони самі себе примушували по дорозі йти. І для себе вони знаходили те, що було в житті потрібно.  Ми від цього не відвернулися, а більше примусили себе по цьому місцю шукати.  Це наша в цьому повсякчасна звичка, вона у нас з перших днів стала робити своє діло, в якому всі люди вчилися.  Їх необхідність вчила, щоб вони самі себе озброїли і йшли на фронт у природу.  Їхня діло спочатку був камінь, чим люди стали тварину не ловити, а камінням убивати.

 

107. Це все вважалося для цього першого чоловіка, став робитися і одяг, і їжа, чим доводилося йому один час пожити та цією красою похвалитися, що він одягнувся в чужу шубу та чужим шматком наївся.  У природі людиною це все повільно розвивалося в умовах своїх.  А ми, люди, це все на собі розвивали і хотіли, щоб між нами це все відбувалося. А загартування-тренування не це думає.  Як же так, що люди наші почали своє життя із самого початку?  У них думки майже ніякої не було, і не робилося в цьому ніяке діло.  Як же вийшов у цьому живий факт?            

 

108. Самі ми цього добилися, що у нас це все зробилося.  Ми в процесі все це отримали.  Нам природа не заперечила, взяла і збагатила цим добром.  Хіба це погано для нас, таких вояк і борців у природі.  Ми це діло самі спорудили, зброю, снасть зробили з природи.  А потім нею поробили, постріляли, і в цьому ділі здалися.  Ми втратили в цьому ділі своє здоров'я.  Природа наші манери, яких я, сам чоловік, зробив, не поважає і не хоче, щоб такі озброєні в природі люди були.  У них думка їхня тягне туди, куди це не слід було. Загартування каже: а чому це мені доводиться так жити, як живе сама природа?  Вона хоче, щоб у цьому всьому людина не вмирала.  

 

109. У ній лежить дорога одна для всіх нас. Ми ці якості не відчуваємо. Ми їх чекаємо і хочемо дочекатися не такими, як для нас іде весняний час.  Він між нами в природі розквітає і хоче нам представити свої початкові сили, щоб ми ними були у своїй праці раді.  Ми для цього з вами працюємо і хочемо сказати, це все наш початок.  Ми з вами починаємо по землі топати, тобто ходити назад і вперед, та продумувати як ніколи.  Хочемо ми, щоб природа дала нам свій рясний урожай, на що завжди людиною думається і робиться, щоб було.  Ми тому й працюємо, і хочемо, щоб у нас було.

 

110. А от загартування-тренування, воно не робить саме те, що роблять усі люди.  У них одне – воювати і воювати, тобто наступати на природу. Так це робилося, робиться з самого першого дня народження весни.  Вона нас усіх привчила про неї думати.  І ми все робимо те, що щодня ми робили.  Наша діло таке, треба з дому виїжджати в поле для того, щоб там доглядати за землею.  І там посіяти зернятка для збирання людьми врожаю.  Ми це не загартування-тренування, яке поділилася з усіма людьми, і не хоче їхньою дорогою йти.  Ми так не вчилися і не хотіли, щоб наші люди пішли по шляху його.  Воно звучить на весь всесвіт, на весь світ і всю природу, яка нас годує.   

 

111. У загартування один чоловік цим займається.  У нього є сила і вся можливість, як у самої природи. Воно вчить чоловіка і йому дає права для того, щоб чоловік не був таким, як він є зараз.  Він не зможе обходитися без повітря і води да землі. Йому треба буде джерело, він без цього джерела жити не зможе. А от загартування, воно говорить і не думає так, як думають наші всі люди на сьогодні залишатися.  Ми без способу не вміємо жити, і не будемо так готуватися, як ми щодня робимо, як ніколи.  Говоримо, як це треба зробити, щоб на цьому місці в цей час вхопилося за землю живе.

 

112. Ми це робили в природі, майстрували з природної сировини цю живу річ, на що були запрошені вчені, щоб вони у нас зробили те, що слід було для нашого життя.  Ми з вами в природі не отримали для себе задоволення в житті.  Нас з вами мучить час. Ми з вами для цього діла, що робиться в природі, не пробували вчитися або братися за це діло, щоб від людей це збути, щоб наші люди ці можливості в природі мали.  А вони є, їх треба пошукати вміло.   

 

113. Хіба маленька є природа зі своїми такими днями.  Ми з вами їх менше зустрічали, чим доводиться їх зустрічати. Ми не вміємо і не хочемо братися, дуже боїмося без нічого залишатися. І не хочемо    природу ми любити, з вами говоримо: навіщо треба бідно і погано жити, якщо є велика можливість в цьому ділі все робити?  На це треба здоров'я, а ми його в процесі втратили. Яке наше людське в цій справі горе.  Ми цього часу самі дочекалися, нас він образив, не хотів, щоб ми жили і це в природі робили.  Наше це все згубило.

 

114. А хіба без цього в природі нам, таким людям, не залишатися?  Ми одне хочемо те, що природі несила. Вона від нашого вчинку терпить.  Вчені люди зі своїм знанням не хотіли ці якості шукати, щоб не воювати, не боротися з природою.  І не робити для людей цю зароджену цяцьку, або цю машину, яка знадобилася людині для заміни свого здоров'я. Вчені не пожаліли своїх сил, і всю можливість представили.  У них розвився їхній мозок на це діло.  Вони для цього сировину знайшли, виробництво в труді поставили, і стали часткову деталь робити.

 

115. А потім навчилися складати і робити машину.  Спершу зробили парову для транспорту по рейках бігати.  Цього замало, учені пішли на те в людях, своїм мозком вони стали переконструювати з малого у велике. Рейку замінили на великоваговий паровий компаунд, зробили «Щуку» і Еховский, а потім «ФЕД» і «Йосип Сталін».  Один, два, ввели великовагові і швидкохідні поїзда.  Вагони побудували такі, які були треба.  Кораблі далекого прямування ввели різного типу.  І по землі проклали для машини для мотора асфальт для зручності.  А в повітрі літак.  Все це робили руки людини, розум думав, і зробили привід.

 

116. Так на річці загатили греблю, побудували за рахунок води електричну станцію, провід по стовпах проволокли і ввели привід струму. Вся ця здібність дала вченим хвалитися в людях, що вони це зробили.  І в себе ввели хімічні властивості, таку промисловість, яка стала нам, людям, робити нову виготовлену продукцію, як ... і мануфактурну.  Словом, хімія втрутилася зі своїм добром і людям, і в машину, і в сільське господарство.  Для того хімія введена, щоб людині була можливість що-небудь такого робити у своєму житті, щоб було, з чого робити.

 

117. Хімія – непогана річ у житті людському.  Вчені по економічному ділу зробили в природі дуже багато доброго для того, щоб жити добре і тепло.  Вченим треба сказати спасибі за все їхнє.  Вчені свою діяльність проклали в космос, політ ракетам на Місяць.  Ми це бачили і хочемо сказати: це живий у природі факт.  Це все зробили наші вчені люди. Їх примусила зробити природна залежна сторона, цим ділом огородилися.  Ми, люди, по-старому не стали жити, а по-новому, по-вченому зажили.  У нас став одяг як одяг, а їжа як їжа, і житловий дім, як це належить нам зробити те, що буде треба.  Є машина вона людині вміло у всьому допомагає.  І допоможе, якщо тільки осідлає її і примусить, щоб вона робила те, що треба їй.

 

118. Вона зроблена розумом людини.  А от якби машина взяла і продовжила людині життя.  Якщо тільки не візьмуть люди у себе загартування-тренування і не почнуть з ним займатися, то в людях нічого не вийде. У людей як не було стійкості в цій справі, так і не буде продовження ніякого.  Ми, люди, як знаходилися в цих умовах, так ми і будемо знаходитися, бо ми від природи так залежні.        

 

119. Роботу несемо важку.  Це не наш той день, яким ми, такі люди, зацікавлені.  Своє сильне бажання вони мають особистого хорошого красивого одягу.  Він свою форму всім іншим живим людям показує.  Ми, такі люди, на цьому місці, де ми визначилися. І на нашій цій землі цього місця посадили різний фруктовий сад. Ми за ним доглядаємо, і мовчки з ним розмовляємо. А думати про майбутнє не перестаємо, на це все сподіватися. А час не стоїть, а все по землі він так рухається, і швидко себе змінює.

 

120. Сьогодні показало без усяких хмаринок, а чисте яскраве небо брало себе перед нами.  Ми були цим раді, і хочемо сказати про наше посаджене родюче дерево, яке себе піднімає і свої відростки розширює.  На цих окремих зростаючих паросточках, на кожному народженому листочку прослизає біла квіточка.  Вона для того сама себе розвиває, щоб була ягідка.  Особливо зародилися перша наша для нас вишня.  Вона нам спочатку не така, як це треба.  Ми чекаємо, чекаємо.  А коли ця сама ягідка свою красу покаже, і примусить людину їй зі своїм апетитом поклонитися.      

 

121. Це наша така вміла рука, що швидко робить. Вона для нас усіх дуже красивий уклад і на приготування різних страв.  Люди це роблять, вони без усякої зрілості ніколи не обходяться, з чого всяку їжу готують.  Самі себе в цьому ділі досита цивілізовано годують.  Ну і час такий перед нами настав, ми його дочекалися таким, як він є в цьому місці. Та в саду цьому чого тільки тут не вродило. Ми не на одну червону маленьку ягідку дивимося, що рясно зародилася, а загадуємо своїм розумом зробити.  Ми бачимо сливу, і не відвернулися від різної культури, вирощеної груші або яблука не одного сорту.  Є багато запашних, що зародилися.

 

122. Чути по всій цій місцевості, чим усі люди зацікавлені це все мати.  Але не у кожної людини ця картина розстеляється.  Люди не всі однаково живуть.  У них є одне й друге, а за третім гоняться, ніяк вони не наздоженуть.  На цей рахунок ми, всі люди, у цей час так хочемо, щоб нас свіжина оточувала.  Ми самі хочемо, щоб наш стіл ніколи таким не стояв, щоб на ньому не було одного й іншого.  Люди, для цього вони живуть.  Цю красуню виходжують, бережуть її тіло.  А потім не за горами такий день для цієї справи приходить.  Ми всією сім'єю не повинні відмовитися від свого апетиту, і те ми прибираємо, тобто їмо з охотою своєю.  

 

123. Хочемо природі довести, це люди робили і зробили. Нічого ми не зробили корисного. Ми народилися для цього, щоб жити і мислити про одну справу, а про інше не забувати.  Ми такі люди, раз почали робити, повинні закінчити.  А ми одне почали, а інше беремо, готуємося, всі свої сили закладаємо, і уми свої всі зосереджуємо за цілий рік.  Таке діло на нашій землі хочемо зробити, щоб була можливість, чим жити.  Всю на це техніку і снасть у природі представили. Ми повинні це зробити.  Наше одне – дочекатися дня, у ньому щоб не захворіти.  І бути завжди здоровою людиною, це таке наше бажання.  А природне своє.  Природа – це не люди наші. У них своя думка, а у природи своя.

 

124. За рахунок природи люди живуть.  А природа говорить нам, людям.  Чого ви лізете до мене?  А в мене діл для всіх вас вистачить, без котрих ви жити не зможете.  А яке діло ми не зможемо зробити.  А помилимося в тому ділі – гинемо.  І ми будемо гинути через нашого незнання.  Що нас мучило і мучить зі своїм ділом, яке треба зробити.  А ми недороблюємо, думаємо зробити, нам умови не дають, природа не дозволяє.  Буде нас карати своїми ... силами.  Ми захворіли, хворіємо сильно.  Але засобів на це не знайшли.  Не вміємо допомагати людям хворим, забутим усіма нами.  Такі люди були, вони є, і будуть між нами.  Ми їм нічого такого в житті корисного не зробили.  Вмирали і вмираємо, і будемо вмирати в нашому незнанні.   

 

125. А земля для людей є наше велике джерело, про яке ми, люди, багато думаємо, і за його умовами ганяємося.  Хочемо ми сказати, як про якусь місцевість, на якій ми й поселилися з усіма своїми силами.  Ми без того, що робиться у нас, не шукали для цієї справи дорогу, а своєї індивідуальною власною оточили себе. Стали мати у своєму дворі те, що нам потрібно в житті.  Ми з вами придбали, хочемо, щоб наше все наявне було у нас і жило до того часу, поки воно нам буде треба.  Ми з вами люди, та ще які люди, у природі робимося ділками.  Вчимося ми в ній, робимо для того, щоб це діло дало нам живий факт.    

 

126. А хіба нам не видно, або ми не робимо для того, щоб у нас було видно в природі здалеку. Ми щодня кожен раз починаємо, і цей початок робимо на землі.  Ставимо яку-небудь таку річ, особливо заводимо ми живе життєрадісне, це худобу.  А ми її стадами ростимо.  І обробляємо землю.  Для того ми її готуємо, щоб на ній через деякий час отримати у праці урожай, що нам і дає те, що ми бачимо.  Особливо в людях це діло робиться.  Ми, люди, все робимо, у нас, усіх людей, виходить.  Будинки ростуть за можливостями, їх люди для самих себе роблять, і вони будуть будинки робити нові, конструйовані.  

 

127. Цьому кінця краю не видно, і не буде його зроду, щоб люди закінчили. Я, загартування, не таке, як усі люди ділилися між собою за землю, за природу.  Брали слово своє і говорили в учених, що ми такі люди, для кого ніщо це не буде коштувати в природі. Зробити для свого життя людського небувало нову державу, в якій люди самі візьмуть силу і волю свою в цій справі.  І почнуть самі робити те, від чого вони отримають у житті легке. У людях перестане разом бути їхній великий нестаток.

 

128. Вони в природі розкриють поклади, оточать себе сировиною, почнуть робити деталь не так, як було до цього діла. Людина колективно жити навчиться, і кожну деталь почне для машини робити.  Швидкість збільшить, і важкі всі введе якості, буде мати в бік хорошого, теплого.  Закрутиться швидко і зручно колесо.  Ми самі в цьому ділі похвалимося та й скажемо: ось ми які отакі люди, примусили самі себе не такими бути, як ми зараз зі своїм вченням виявилися. Ми стали робити те, чим один час задовольнили себе, отримали у себе таку волю.

 

129. Аби намітили, щоб на цьому місці. Або таку відстань ми з вами на цьому колесі на цій машині проскочили, і там свій історичний слід зробили.  Ми навчилися там бувати, і те ми робимо, що буде для нас треба обов'язково зробити.  Наша думка примусила в природі так спритно озброюватися. Ми одержали у себе на це діло снасть таку, лише б тільки почати що-небудь робити. Ми, люди, можна сказати, стару справу всі робимо в природі на землі.  Знаємо добре грядку, хочемо, щоб це місце нас, цей рік в нашій праці збагатив прибутком, у чому ми так і збагачуємося, і робимося багатими людьми.        

 

130. Не такими, як ти, таке є загартування-тренування, котре не хвалиш людське життя. А себе в природі показуєш не таким красунем, як люди самі себе змусили всюди показувати, що їм на віки дісталося бути героєм в такому суспільстві, в якому випало йому таке щастя. То він у природі зробив, що буде з розвитку людського життя обов'язково треба.  Чоловік живий, живе на білому світі, всі свої сили кладе, від поганого йде. У нього на це немає свого такого бажання, щоб свідомо оточити самого себе, як оточило загартування.

 

131. Ми так не хочемо жити, як себе змусило загартування.  Воно нашим не радіє.  У нього така заздрість, яка є у нашого людського мільйонера, хто збагатив сам себе між нами засобами.  Він робить за гроші, у нього сила є – це гроші. За них він купує все, і за них він продає. З ними він добре живе, і вмирає він з ними.  Та й соціалістична сторона розучилася жити тільки за гроші, за те, що зробить чоловік у природі.  Він за це все отримує за працю, і цим він живе.  Загартування не знаходить в цьому хороше.  Якби робила людина це, а не отримувала у себе в житті погане.

 

132. Загартування, може, погодилося тільки тоді, коли можна побачити давнього чоловіка в житті.  Він би не піддавався ніяким захворюванням.  Словом, можна сказати про це діло.  Цей чоловік, він весь свій час так не живе, а живе, у природі загартовується.  Для нього йдуть такі невідомі дні, про яких доводилося знати так, як це треба.  Ми змінили платівку, у нас не те стало, як було.  Вже можна сказати про таку природу, вона перестала в цій справі заважати.  Люди стали від неї отримувати своє те, що хотіли.  Ми не стали застуджуватись і хворіти.  Тоді можна було про це сказати, що так люди стали жити по-новому.  

 

133. А ми з вами як жили, так ми і будемо з вами жити зі своєю смертю.  У природі доріг дві, по яких наші люди не йдуть. У них одна дорога, по якій люди незагартовані ступають. Їх сили освоїли і направили себе йти прямо.  І ми з вами, всі люди, робили те, що треба робити.  Ми хіба загартування, котре не робить те, що роблять люди?  У них одне – йти по дорозі своїй і на неї треба буде вчитися, як буде легко відбирати у неї всякого роду те, що потрібно для людини.  Йому треба місце, він його знайшов і ним скористався, як своїм місцем.  І на ньому оселився, і зробився господар.

 

134. Він вважається цього добра власник, індивідуаліст.  Людині, народженій на землі з повітрям і водою, доводиться хитрувати і вчитися для того, щоб цій людині довелося з кожним днем на арені зустрічатися не так, як загартування себе примусило з людьми залежними зустрічатися. У загартування свої наміри, а в людей свої.  Загартування є не всі люди.  Я, воно каже, того не знаю, чого навчилися бути всі люди. Моя наука є для всіх нас, людей.  Наука загартування-тренування – любов до природи.  А в природі є умови одні та інші.     

 

135. Ми йдемо по залежною дорозі, хочемо бачити у себе хороше і тепле. Більше ми нічого не визнаємо в природі. А загартування – така робота, яку я маю, незалежно від неї.  Для мого тіла і хороша сторона, і погана сторона. Або холодне, або тепле, різниці ніякої між цими двома немає.  Є в природі одне – невмируща одиниця, яка себе змінює щохвилини.  Ми ці видозмінювані якості не знаємо, і не бачимо, які вони є.  А вони спочатку починаються, а закінчуються іншим. Ми за цим ділом ганяємося.  Але щоб наздогнати довелося, ми цього не отримуємо.

 

136. Ми не бачимо, а як воно до нас приходить і як від нас біжить.  А от загартування-тренування, для нього є одне.  Йому доводиться зустрічатися і з одним, і другим.  Загартування цієї зміни не визнає.  А йшло по ... дорозі, і вона не звертає, іде прямо. Каже: я не шукаю в природі таємницю, а шукаю таємницю в людині в самому собі.  Я не застуджуюся і не хворію, чим хвалюся.  А люди йдуть, не люблять погане і холодне, через що горять, вмирають вони.  Мені не допомагають, а заважають.  Загартування говорить, ледве воно не сміється від цього діла.

 

137. Треба спочатку навчитися, пройти кафедри, щоб бути в природі лікарем.  Це людини сміх, своє незнання.  У цій справі хвалитися, що значить, є між нами такими лежачими лікар. Я не такий є лікар в житті своєму. Я практик.  Казав, кажу. і буду говорити про самого себе, що я ніякої є лікар.  Я вболіваючий чоловік.  Ви знаєте футбол, як боліє розумний уболівальник у футболі. Люди між людьми народжуються незвичайно іншими людьми.  Сказати нам усім зустрічаючим, ми цього не хочемо.  А от природа, це якраз час.  Мене боляче проламало живе тіло з кров'ю.

 

138. А ось повітря виштовхнуло, і вода обмила всього. Тільки земля як тілу дала свою дорогу.  Але не пошила належний одяг, або виготовила яку-небудь їжу.  Вона примусила нашого чоловіка, щоб він зі своїм тілом огородився і поставив на землі дім, хату.  І сказав про це всім: я, мовляв, живу. А ось цього загартування не шукає.  І цього не потребує, і не хоче, і бажання на це немає.  А от у загартування-тренування не така історія є в природі. У неї говориться так, як це для людини здоров'я треба.  Ми з одного в інше переходимо, а от до одному не приходимо.

 

139. Це явище людей, вони живуть і так роблять, як робили всі.  Без води, без повітря і землі не робили нічого. Ми технічно зробили за рахунок природи, за рахунок сировини. А от за рахунок природного практичного та природного труда. Ми не захотіли хороше залишати позаду, не отримали в житті того, що треба. Ми з вами на нашій землі в повітрі, у воді отримали не те, що наші люди на сьогодні мають. Їхнє на них не виправдало, а дуже завадило нам усім у цій справі, як людям високорозвиненим, багато знаючим у природі. Але щоб зробити і подивитися як на гарну нову одиницю, котру представляє чоловік загартування.

 

140. Вона його навчила не так, як ми з вами з природою робимо все. Для нас не треба був порожній стіл, щоб нічим не довелося його накрити. Це наша не турбота і не думка створювач, через яку ми не залишалися без нічого, а завжди збагачувалися з ніг до голови. І навколо нас на нашій землі ми з вами дуже багато розвинули, отримали, і будемо мати. Наші з вами уми, та ще й такі голови, вони змусили руки робити. Ми зробили.   

 

141. Для всіх нас ця нехороша наша, розпочата давно, давно вже, дорога лежить. І показує всім нам від самого порога дому до самого кладовища. Вона своє не змінила, а як жила, і буде жити, якщо ми цього, що маємо, не змінимо. Загартування, воно для цього введено в життя, і зроблено на одному чоловікові. Ми, всі люди, це бачимо, але згоди не даємо в природі, і не хочемо зі своїм прийняти і підтримати такі якості. Діло йде через цю справу до життя. Ми бачимо і хочемо сказати: це у нас небувала сторона.        

 

142. Хіба нам у цій справі буде погано, якщо ми все це змінимо і будемо займатися в природі не по-старому, як люди хотіли. Ще на землі лежить міцно замерзлий старий сніг, що злежався. Він не думав зовсім з цього місця забиратися. Глибока стояла в днях зима. А в людях розроблялося, як ніколи, в людях жило бажання для того, щоб змінити в цьому ділі життя. Воно в такому холоді, людям по-старому набридло, вони хочуть давно змінити це все, що робилося в природних місцях, ми добре знали. Гнали від себе цей для людей давно час.

 

143. Всю зиму безперервно, та ще й як морозно було, особливо вранці без усякого сонечка, та ввечері трималися морози.  Хотілося б, та ще яке бажання друге, що ми з вами чекаємо.  Це небувала перед нами, нова небувала в природі картина.  Вона до нас завжди не холодна приходить і довго з нами не живе.  Побула та покрасувалась своїми розвиненими квітками.  Це наша весна, сяюча в ясному сонечку.  Як воно скоро прибрало з дорогу чисто сніжну зиму.  Ми не встигли глянути, як покотилася вода.    

 

144. Та скоро пробилася в цю хвилину наша вічно не вмираюча зелена травичка, з квіточками, з пролісками.  Вона ніколи в цей час не була без жодного запаху.  Ми сніг проводили від себе швидко.  Все це наробило наше яскраве сонечко, яке щодня вранці рано сходить і ввечері пізно сідає.  Ми всі в цьому ділі люди самі себе змушуємо, і хочемо, щоб такі теплі дні від нас не йшли скоро.  А час такий перед нами йде, ніколи він не зупиняється.  Ми з вами один час старе прибрали.

 

145. А зараз для нас прийшло тепло.  Добре нам, таким людям, кому і не хочеться носити важкий теплий одяг.  Ми його скинули і не стали його носити.  Ми, такі люди, не як наше є загартування, кому цікава зима.  Особливо перші осінні в снігу дні, що починаються. Холодно, всі люди від цього біжать, і не хочуть залишатися без усякої одежини та всякої їжі.  А дім мають люди для збереження свого тепла, щоб у ньому жити.  На це вона і називається, наша зла і холодна зима.  Ми б її не хотіли, щоб вона між нами не була, та сам час у нас не питає, іде сам.  

 

146. А от для загартування час не такий, як наші люди хочуть. Прийшли ми по дорозі своїй, протоптаній давно.  Ми міняли, ось у чому залишилося наше діло дочекатися, і те ми починаємо в природі робити.  Якби ми з вами не були зроду в своєму житті селянами, ми б не готувалися зі своєю живою силою.  У нас для тягла є виходжена конячка. Одягаємо вузду, на шию хомут, сиділку кріпимо, голоблі, гужі дугами за голоблі засупонюємо. Це моторна машина. Віжки для цього кріпилися.  І пішов батіг, у руках жалості до тварині ніякої.  Як ледве що-небудь таке, по боку конячку.

 

147. Так і природу ми приборкали.  Це все між нами, людьми, проходило по природі.  Думаємо таке діло, та дочекатися одного, коли люди самі себе гнали з двору в наш степ на ту розташовану землю, яка людину до себе тягнула.  Земля не могла залишатися зовсім без свого улюбленого у труді чоловіка, про що він думав, та прагнув на ній своє задумане зробити. Це наша людська в природі така робота, що зародилася. Сонечка сходу люди не очікують. Темна ніч надворі, а люди кожен собі підніс, та з великим мішком на цей віз – і пішов у степ у природу.

 

148. Свою голову по-старовинному, по-предковому в себе він робив.  Скидав свою красуню шапку, а потім себе розмахом рукою перстом хрестив для цього. Він вже робив для свого початку, він у цьому ділі спішив. Нікому жодного слова, сам це все робив, та пошепки, не вголос, одне Бога все своє життя просив.   Його це була на все надія, без якої його розум не залишалася.  Як ледве що-небудь таке, перед усіма нами, людьми, стоїть питання.  Без Бога ми не до порога.  Так і чоловіка така справа, починає робити що-небудь таке, а в самого приготовані слова сказати: Господи, благослови.  Після цього весь день безперервно всю свою роботу чоловік робить сам.

 

149. А коли він цю історію у себе закінчував, тут знову його примусило шапку зняти і самого перехрестити, сказати не те початкове. А закінчив по землі ходити назад, вперед да продумувати про те ж саме, що робилося з тобою в праці. Ти починав і закінчував про весь рік думати, гадати, а що ти повинен зробити в цю саму хвилину. Коли ти своєю рукою брав повно зерна та його кидав у природі по цьому ґрунту, який зерно приймав, і змушував лягти в те саме місце, де була волога. А коли туди зерно потрапляє, воно довго не лежить.    

 

150. Йому природа не дає ... Бере в свій час і примушує його сили лопатися. А звідти стебло, що зростає, із землі гнати для людський краси, яка не стояла на одному місці, і не пропадало воно. Через це діло зернятко починало рости і давати людям свій рясний урожай, за який думка не переставала бігати з одного місця в інше по природі. Вона давала свій простір людині багато мислити та багатіти в цьому ділі. Одне наше таке загартування, народжене між нами, воно не думає і не робить, а говорить про це таке діло. Якщо це буде потрібно для природи, то я, людина, ніде така не подінуся.

 

151. Мені ворота відчинені. Ми раніше жили, те бачили, що зараз нам не доводиться робити.  Ми були у великому нестатку. Нас оточував незнаючий режим у наших людях. Ми не думали того, що зараз нас з вами примушує наша природа.  Вона нас не задовольнила, не дала нам стільки, скільки треба землі, бо залежить життя все від неї.  Якщо ми рано не встанемо, пізно не ляжемо спати, у нас, в людях, нічого не вийде. Ми з вами без цієї праці жити не будемо. Ми без усякого діла не люди є.  

 

152. А людям нашим треба буде завтрашній день, він нам несе своє небувале нове.  Ми на це діло так трудимося, і хочемо сказати, що ми робимо хорошу штуку.  Вона нам дає наш з вами прибуток.  У нас не одна або пара конячок.  У мене як господаря є воли, не одна пара, а всіх три пари волів, які носять на шиях ярма з войцями, які чіпляються за плуг.  А ми з вами за ним, як за виробництвом.  Без нічого не залишалися.  На чоботах скоро ... підошви.  А я втомлювався від цього діла. Не хотів би цього людям, та саме діло оточувало.  Не переставав би цього діла робити, примусило змінити час.     

 

153. Кажуть по-нашому, і людському сказано.  Словом, наша червона з сонцем ясним прийшла.  Вже прилетіли ранні птиці. Особливо шпак на своє місце, на минуле сів.  Сидить не мовчки, а він пісні по-своєму дуже співає. Як слухати хочеться, але робота примушує кидати все дома живе.  А в полі що можна зустріти?  Один інколи буває східний ранній вітер, він нашому ділу людському спокою ніяк не дає.  Береш зернятка спокійно рукою в мішку, але от коли хочеться його кидати на землю, вітер не дає цього робити.  А людини нервовість у цьому всьому ділі.  Природа не милий мій друг, вона не хоче, щоб ми, люди, цим займалися.

 

154. Ось які між нами і природою проходять діла військові.  Ми, всі люди, зробилися сильніші вола і коня. Взялися, як це треба.  Їм, як і собі, не даємо спокою.  Нам треба велика площа землі, яка утримує одну нашу людину в своєму труді.  Ніхто так психічно не працює, і так ніхто не робить, як це в цьому віку доводиться робити. І від природи ми, люди, отримуємо.  Це наше вчення, наш обов’язок такий.  У природі ми заклали свою працю для того, щоб наша машина своїм мотором не простоювала і за собою волокла все своє пристосування, яке робиться на нашій землі.  А земля робиться нами.

 

155. Цього не хотіла сама природа. У неї такі властивості для загартованого чоловіка.  Він учився і навчився не кланятися природному дня, і не хоче цей чоловік боятися природи.  А в природі не одне те, що дає людині хороше.  Вона має для людини і багато поганого.  Ось чого загартування в природі, воно не хоче і не прагне цим оточити себе.  У неї такий у природі кожен день.  Одне треба не думати, як робиться всіма людьми.  Мені не треба цей нужденний час, в якому наша людина поспішає зробити.  Вона всі свої сили представляє на фронт, себе представляє зробити.  Це було потрібно або треба самій природі, вона людей обдаровує і хоче, щоб люди були завжди багатими і сильними.    

 

156. Я знаю і роблю сама, як якась красива небувала між нами, людьми.  Одне загартування, що народилося в природі, дуже любить у природі зустрічатися в погані такі народжені дні для всіх людей.  Я їх не хочу свідомо, щоб вони були між мною в природі так, як усі люди роблять.  Їхнє діло одне – у природі думати не про погане, а тільки їм хочеться бачити у себе хороше.  Ми, всі люди, до цього діла схильні.  У нас наша справа одна.  Ми, всі люди, такі, кому треба багато і доброго.  А природа для всіх є мати, вона нас народила, вона нас і збереже.  

 

157. Ми не загартування є в природі, а такі прості звичайні люди, які навчили самі себе в якісь особливості одягатися.  Ми одягаємо на себе не поганий, а хороший і теплий, зручний одяг. Також приготовлено і смачну їжу, яка робиться руками людини.  Ми її самі робимо, ми самі її і вживаємо.  А для свого життя в природі на землі, на обраному місці житловий дім з усіма вигодами, де люди розташовуються, живуть так, як загартування не знайшло потрібним цим добром займатися.  Загартування каже: я одне таке люблю і роблю в цьому ділі.  Саме навчилося, як буде треба не однобоко, як ми, всі такі люди.

 

158. Предкові люди, чого вони не думали у своєму житті, їх вело до одному хорошого і багатого.  Всі цього хотіли, але, врешті-решт, ми, як люди отакі, не любимо робити у себе загартування-тренування.  Ми живемо по-своєму, по самовільному захопленню.  По тому шляху ми йдемо, яким усі люди йшли і шукали для себе життя.  А коли вони по дорозі йшли і придивлялися, як до життя, а натрапили на смерть.  Всім людям такий час, що народився в природі, вони в ньому пожили та сваволили на цьому хорошому місці, і на віки віків розпрощалися.  Не захотіли жити, поділилися з природою, їй залишили її.

 

159. А з собою взяли своє вічно розвинене – свою для всіх людей смерть. Яка вона для всіх нас нехороша зі своїми наслідками. Чоловік непогано жив, чого не мав. У нього це його сили воля. А природа взяла та їм завадила, цю людину, цю живу клітину вбила. Природно напала на нього, як на здорового чоловіка, і йому завдала шкоди, хворобу на нього посадила. Він з нею не зміг впоратися. Вона виявилася силою над ним, не дала йому можливості далі так жити, як каже чоловік. Я жив та думав зробитися ділком у природі, вояком, таким чоловіком силачем бути над іншими людьми, про яких говорить наша минула історія.         

 

160. А зараз народила природа чоловіка, одного з усіх нас. Ми з вами не хотіли цього одного мати, і не хочемо всім нам. Хто це хоче робити, що нам несе природа. Вона вводить нам загартування, одного чоловіка учить, і хоче, щоб він це робив. Він не хоче, щоб на ньому залишалася якась краса, наш людський зроблений одяг. Ми його носимо. А загартування каже: для мене це є мій злочин надіти на моє тіло неживу річ. Ми з вами такого чоловіка маємо одного, він нашим не радіє. І не хоче, щоб ми це робили. Ми робимо все, але у нас виходить після цього всього погано. Ми в цьому ділі вмираємо. Які ми люди, що ми це не змінимо. 

 

161. А загартування із цим не згодне. Чоловік є господар усього, лише б він намітив і почав це робити, він цього доб'ється. Йому природа дозволить, і обов'язково, зробити. У нього вийде. Він буде своєму місцю господар. Хіба це не дається зробити такому чоловікові, такому в природі ділку, як я себе показав усім, Іванов. Хочу і добиваюся від природи одного для всіх і однакового. Ми навчимося в природі, по Іванову треба буде жити, і вчитися робити в природі те діло, що робиться. Але не слова, говорити треба правду. А рукою пишеться Владики. Цього ніколи не забути. Ми з вами не загартування є, а всі наші люди, хто лізе на гострий рожен своїм серцем.

 

162. Можливо, цього ми з вами не робили. А дорога одна, і наша всіх, ми йдемо по ній. А що за цим місцем, де ми жили, буде видно? Зростаючі родючі дерева. Особливо воно для людей навесні, коли квітка прикрасила цю атмосферну систему. Це починається перша, розвинена з пухирчика, ягідка. Вона з маленького починає рости і красуватися природно. Ми, це всі люди, роблять, і робили ми. А от загартування не таке премудре, воно цього не думає і не хоче нам так говорити, як хочуть всі наші люди. Це чоловіка одного діло зробити перед нами дух один, якому ми зацікавлені.     

 

163. Ми, всі люди, не хочемо і не любимо такий час, що проходить по природі. Може бути, навіть і не такий день, якого ми з вами очікували. У ньому буде холодно, на землю впаде голий поки мороз, а слідом за цим сніг прошумить, з вітром почне дути. Ми до цього якраз не підготувалися, залишатися без теплого і хорошого  одягу. А як же я, Іванов, загартувався і став собі в цьому ділі робити, щоб людям було від цього не так погано, як сприймає людська система. А ми з вами не зможемо так жити. Це тільки одне наше природне загартування хороше в природі. У холоді, по морозу і по снігу треба було нам іти. Ми не зупинялися.

 

164. А коли ти йдеш по тій викладеній нашій дорозі, особливо восени, коли протікає не такий струмінь. Він може кілька раз на день своє природне видозмінюване живе з повітрям і водою на землі змінити. А от загартування-тренування з цим ділом, котре проходить між нами, людьми, така річ. Це буду я такий загартований чоловік, якому не треба буде і спекотне в літню пору сонечко. Я, каже загартування, таке живе, ніколи не хочу радіти, особливо хорошим і теплим, як буває в липні та в таких найкращих місцях. А дні ці краща є картина в людях, вона себе показувала і показує.

 

165. Людина своє добро основане для людей, сили. Раніше по природі ми каталися, верхи їздили ми на кониках. А вона фиркала своїми ніздрями, а потім своїм почуттям підказувала, що ось, ось скоро змінить сама себе в цьому ділі природа. Треба буде мінятися, тобто готуватися. Ми користувалися в житті своєму живим рогатим волом, що бутить. Ми його запрягали в ярмо, везли на парі багато ваги. Це все робилося не загартуванням, а залежною людиною, яка в природі не очікує для себе поганого. Людям всім ясна тепла розвинена наша весна, вона себе міняла. В атмосфері часто робилося багато розвинених умов. Ми б не захотіли самі себе в цьому ділі міняти з живого в мертвого. 

 

166. Та так воно і вийшло перед нами всіма, такими людьми. Вони один час свої голови підняли високо самі, ледве про це всім не скажуть про самих себе. Їм хочеться в природі стати на свої не роззуті ноги. Їх оточило наше таке, зроблене добре руками, і сказали цьому місцю спасибі. Ми не наше таке зроблене природою на одному чоловікові загартування-тренування. У нього один великий у цьому ділі магніт, струм, електрика тягне до себе не одного живого чоловіка, чим він не хвалиться. Каже лише свою одну-єдину правду. Вона не показує: на голові така гарна для нас є шапка, без якої звання людини немає.

 

167. Також чоботи хромового значення, це теж кроки, зроблені по землі. Вони зробили слід і сказали вголос нам усім, що тут уже пройшов чоловік. У нього зародилася така кругла розвинена між нами, такими людьми, у природі думка. Це буде не краса наша така, а штучне діло. Ми його оточили не так, як це довелося нашому сильному загартуванню на собі все це зробити. Воно зробило на людині єство, небувало загартоване в тілі життя. Нікого ніколи не потребувати, а от робитися одним фізичним практичним явищем. Ми бачимо і чуємо його особисто один вдих і видих, найкраще переконання.

 

168. Віра наша в цьому великому ділі. Ми б скупалися з вами, але велика і превелика наша боязнь, що зародилася. Нам підноситься в ноги наше білосніжне пробудження. Ніщо нам так у житті своєму не допоможе, як тільки лякання. Ми думали про це, що є велика наша в житті смерть, а воно виявилося миттєве оздоровлення. Все це зробила наша велика мати природа красуня з повітрям і водою, та землею. Що ми з вами в цьому ділі не зробили. Ми не бралися за золото з сріблом. Ми взялися переробити з безсилого такого в житті чоловіка, хто свої нові сили представив і сказав слова. Я не той чоловік, якого ми зробили, і поставили на ноги для того, щоб йому жити, а в нього ця апатія до життя.

 

169. Він не заслужив між нами такими красунями, не дорахувався роками, і не зміг знати про все своє майбутнє. Це буде нам, що завтра нас з вами оточить це наше глибоке нерозуміння. Ми не всі, а частково, отримали в природі збиток. Наша помилка примусила нас з вами захворіти. Ми не загартування є в природі, яке нічого подібного в житті не визнає. Я для цього, каже всім нашим людям, більше трьох десятків років над собою працював. Мені дісталася в природі нелегка робота. Я потрудився, я зробив сам собі те, що ніхто не збирався. Мені як загартованому здоровому чоловікові вже наша мати природа не скаже, що я над тобою мачуха. Ми з тобою милі вічно нерозривні друзі.

 

170. Яка красота, мені дісталося зробитися, і не думати про це, що я захворію або застуджуся. Ви милі одні незабутні друзі, яких довелося знайти і оточити себе. Це чотирьох боків умови, вони можуть не одній точно людині служити. А багато за цей час подумають, але щоб про це холодне або погане. Ми не збиралися і не скажемо самі собі, що це нам буде добре, якщо ми будемо природно енергійні. Нас природа ніколи не поваляє. Ми не злочинці зробимося, щоб наш день, що йде десь, нас зміг покарати. Цього ми з вами між нами в природі ніколи не отримаємо. І не зможемо природі сказати, що це місце нехороше, а ось це так, хороше. Наше незнання нас б'є. 

 

171. Загартування цього не говорить, воно тихо до нас підходить і робить нам страшно. Ми, люди, цього не робили. Хіба можна було по дорозі йти такій, а вона небувала нова. Щоб в природі це робити, нікому не можна. Загартування, воно знайшло цю дорогу, по якій треба було чоловікові йти. Це було після спекотного і теплого, літо змінилося на холодну сторону. Осінь непогожа може бути. Один час це дощ, мокра погода, а разом подує вітер, який нашу людину попереджає. Ми цього чекаємо.

 

172. Наша це, всіх людей, дорога. Нас усіх веде не так, як себе примушує наше загартування. Воно не хоче у себе мати, що мають усі люди. Їхня справа не природна, а така, як ми зробили. Дивіться, яке наше є загартування. Воно з нами, з людьми, ніяк в цьому ділі не згодне. У мене воно говорить про одне те, що я в природі зробило, життя догори дном перекинуло. Ми, люди, такі є. Як тільки ледве таке, вже ми шукаємо спасіння наше всіх людей. Ми ніколи на це діло не дивимося і не бачимо, що ж робиться в ці наші дні, рядочком поставлені. 

 

173. Ми не такі є, як ми себе наряджаємо, прикрашаємо. І хочемо сказати за наше велике не втомлене в природі життя. Ми боїмося цих днів, як вони самі себе представили. Краси ніякої немає, щоб позаздрити і сказати про моє те, що людина у себе красу має. Це наш на нас вмираючий одяг. Ми його самі змайстрували, зробили в природі руками. Ми на тіло як річ одягли. На нас, як на якихось розумників дивляться і кажуть, як не на живу людину, а на якогось короля, нами зробленого. Якби не ми, не люди цього режимного закону, ми б його не мали. З самого ранку рано ми вдосвіта піднялися і взялися за природу.  

 

174. Хто і як тут на землі поживає, та що у своєму дворі обгородженому має. Це моє, а не чиєсь. Між нами такими, як є, нас би ніколи такий струмінь на цьому місці не зустрів, і не створив для людини свої умови. А в природі їх дуже багато є. Вони всі такі, як ні одна не схожі, як і наші люди. Ми бачимо природу не так, як слід. А в житті такому, яке сама себе так розумно зіставила, ми побачили сонечко, що скоро сходило. Воно для нас рано зійшло, тільки не в один свій час. Коли ми ці якості зустріли, вони були для нас приємні, ясні, але нічого ти цього часу не поробиш і не скажеш нікому. 

 

175. Як красиво в природі проходить, ми з вами такого в погоді ніколи не бачили. А хочеться бачити, чути. Але відчувати так хотілося і мені ще більше. У цьому всьому розвивалася, насувалася до самого туману, що густо створився. Кому це буде треба таке діло, щоб чоловікові не одному дихати. Ця ось негода в природі, що насунулася, вона відірвалася і оточила нас усіх. Вона не така система проходить між людьми і природою, в чому треба буде через легені дихати. Ми такі є люди, на яких може не крапля і не сила вітру, що йде, відірвалася і до тебе, до чоловіка прийшла, як між чоловіком та іншим яким-небудь звіром лютим.

 

176. Ми сприймаємо, дихаємо цим. Хочеться сказати: не підеш від цього діла, яке клубком вилося. Я, каже загартування, не відходило так і не зустрічалося. А виходило на високо складений гострий курган. Там ніякого затишку немає, і немає того, щоб можна на це сподіватися. Повітря є повітря, воно будь-який струмінь починає, і хоче сказати. Без мене ніякого життя в природі для людини не створиш. Будь-який чоловік сам себе примушує не одну красу на собі носити. Це наша всіх зроблена помилка. Хвалитися повітрям або приємну чути на собі погоду. Вона чекала і хотіла, щоб чоловік цього не робив. І не збирався жити, як він весь час свої сили клав – у хаті прожив та захищався.

 

177. Моє загартування із цим не згодне бути. Хіба чоловікові, та ще нашому такому у ділі всьому хороброму, не можна буде своє наявне в цьому всьому змінити, свій напрямок. Це буде залежати від нас, від людей. Ми будемо в усьому винні, що за це все ми не бралися робити в природі. Раз на нашій стороні повітря, воно грає роль у всьому життєвому. Ми повинні, і обов'язково, це отримати. Наше в цьому завдання – добитися від природи. Не дивитися, а все робити для того, щоб між людьми у природі було інше.  

 

178. А раз буде в природі для життя людини з цього добре, то ніхто з цих людей нікому не скаже, що в цьому ділі буде погано. Хіба нам, як людям, що переживають, у своєму житті дуже важко, через це отримуємо, врешті решт,  погане, ми в усьому цьому дуже погано. Наше діло не таке є в наших людей. Ми з вами безсилі в цьому люди, вміємо тільки озброюватися та вчитися так, як це треба. Але щоб навчитися і зробитися таким чоловіком, якого можна було поставити на свої ноги і сказати.

 

179. Ми не такі люди, як є наше таке загартування, що зародилися. Воно ні на кого так не дивиться, а своє зроблене в житті робило і робить. Не дивиться і не чекає так час, як ми, люди. Ще не прийшов день, в якому доводилося втрачати своє наявне здоров'я. Це все наробила наша мати природа, вона для нас ввела ці неприємності. Ми це у себе отримали і ним огородилися, як ніхто. Тільки що подумали про це діло, і зараз же отримали. Природа як квітку з поля прибрала, так і нас, отаких людей, які не навчилися, як буде треба в природі жити, щоб від неї отримувати те, що буде треба.

 

180.   Ми думаємо про це життя, але у нас цього не виходить. Наша така справа, ми тільки хочемо жити і бачити те, чого у нас немає. І ми часто втрачаємо своє здоров'я, яке нам усім потрібно. А ми не хочемо вірити нашому загартуванню, що воно тільки в природі цього для людини добивається. Воно нашим дням не вірить і не хоче знати про це, що не можна буде зробити. Ми люди, та ще які в житті є.

 

181. В один голос скажемо або закричимо про це саме, що буде треба. Природа, така вона є єдина покровителька по частині своєї справи. Якщо вона хоче, і зробить за своїм бажанням. Вона не побоїться нікого, крім як візьме і пожаліє нас своїми силами. У неї є все, лише б вона тільки захотіла з себе зробити таке джерело, якого в житті ніколи не було. Це є наша велика природа, вона у себе має таку дорогу, такий такт, по котрому один чоловік проходить не тоді, коли люди всі по землі крокують.

 

182. Природа має таку дорогу, по якій ще люди не пробували так ходити. Як наша улюблена, ніколи ніде і ніяк не вмираюча жила вона на білому світі, і буде вона жити на такому чоловікові, як сам себе примусив зберігати в природі Іванов. Зима холодна морозна бурхлива в природі, вона для нього є дух. Любити. Загартування робить все те, що для життя треба. Ми даремно переслідуємо такі на ньому розвинені якості. Це все робить у природі сам чоловік. Він захотів перебудувати сам себе в цій області. То він жив в природі важко, здобував для самих себе цю продуктивну ягоду.    

 

183. Ми нею жили, ми їй варили, і на її ці сили сподівалися, як на якусь велику гору. Ми на неї так б'ємося, хочемо дістати, але нам це не отримати. Ми хочемо, але нам це не дається. Рука важка, ноги не піднімалися. А загартування так нам говорить. Я саме цього добилося і хочу всім людям розповісти. Не потік людей спасає в життя. Його друзі: повітря, вода, земля – самі любимі друзі. Що Іванов в цьому ділі отримує? Життя, але не смерть, яку ми до цього часу отримували, і зараз ми в природі отримуємо, і будемо отримувати доти, поки ми не візьмемо свою дорогу в природі.

 

184. А дорогу одну має у своєму напрямку наше загартування. Для нього це буде нове, не боятися ворога. Найголовніше, є на це діло зароджена сила, моя воля. А її дадуть самі люди, у них для цього існує писання і їхнє вчення. А моє діло – практичне явище, яке народжене чистим повітрям, бурхливим, і землею. Вона людину по-новому і небувалому жити. Нам це дає простір у природі. Вона бачить на людині такий нестаток, їй хоче допомогти, як якійсь особливості. Ми бачимо таке як ніколи дуже хороше, ясне для всіх наших людей. 

 

185. Це людини є здоров'я, ми, всі люди, його втрачаємо. І втратимо, якщо тільки не визнаємо загартування, це тренування, яке один час навчило чоловіка того, хто за це саме взявся. Ми з вами до цього прийшли і хочемо спробувати сказати. Це говорить загартування. Нам усім треба буде по-моєму жити. Спробуймо ж ми, всі люди, у природі такими залишитися і зробити те, що нам приніс із собою Іванов. Він хоче сказати. Пропали мої ті роки, в яких я жив залежно в природі. А весь свій час на ногах простояв та прогледів у гору на сонечко, на ту саму темну навислу хмару, яка нам несла дощ.  

 

186. А може бути і град, неможливий струмінь. Це все робить природа. Вона людей до цього підготувала зі своєю думкою на північ рухатися у своїй праці. І на всій землі всього джерела як ми з вами робили грядку і утримували вологу для прийому зерна і сходів його в стебло. Ми з вами довго чекали масивний у природі і зростаючий зелений прибуток. Ми на це свої очі розпростерли і на це, і на інше, як буде треба природі розперезатися, і свою систему розкрити, щоб вона була для клімату кожен день прийнятна. Ми хочемо, щоб вона нам не давала в природі того, чого не треба. Ми хочемо, а вона мовчала, не хотіла, щоб ми отримували за наше все, зроблене нами.  

 

187. Природа роздвоювалася на дві сторони. Одна стара робиться усіма нашими фронтами, людьми. Ми починали з маленького зернятка. А ставали таким величезним і важким. Для нас є наш великий з технікою труд. Ми молоді люди, стараємося все для цього врожаю робити. Наша машина, наш мотор для цього діла гарчить, хоче примусити сили людини на всій нашій землі, щоб ми не забували про своє. Нам треба зернятка, нам треба солома, про що ми турбуємося, і всі своє діло готуємо, умами зосереджуємося. Для того ми робимо своє почате діло в природі, одне ми кінчаємо. З поля комбайн прибираємо, а плуг п'яти лемішів у борозну.

 

188. Наша з вами всіх у цьому пильність, дивитися на своє зроблене. Це ми не останній день, або весь рік ми копаємося зі своїми руками, а ногами намагаємося віднести. Це для нас не все. Ми починаємо робити і кінчаємо, а потім знову заходимо, робимо. Цьому немає кінця і краю. Ми з вами цим не задовольнили себе і не сказали самі собі, що це ми не будемо робити. Якщо ми від цього відмовимося і перестанемо своє діло продовжувати, нам наша природа не загартування слова буде розповідати. А залежного нашого незагартованого безсилого чоловіка, хто в черзі один за одним стоїть. Ледве не скажуть самі собі: ми от, люди всі такі, не хочемо цього мати в житті. 

 

189. Це все нам дає наша велика природа, вона нам це показала. Дорога довга від самого півдня і до самої нашої могутньої півночі. Ми з вами так робимо свою роботу при умовах усіх наших природних діл. Для нас того немає, щоб ми цього не хотіли. Нам усім час приносить, від чого ми біжимо. Але щоб від цього всього піти, у нас засобів не народилося. А як ледве що-небудь таке в цьому житті змінилося, атмосфера вбила сили людини. А загартування не таке воно є, щоб підкорятися їй так, як ми всі розвинули свою історію. І не хочемо загартування визнавати. А ми не даємо йому права такого, щоб воно розперезалося і робило нам.    

 

190. Я як жив ... вона недостатньо розуміє, як це повинно в природі новому небувалому чоловікові, щоб він без самородка не залишалася. За своїм ділом загартування-тренування самородок. Він трудиться в цьому ділі один на благо свого здоров'я, що і потрібно всім людям, кого слід учити. А самому треба буде у природі вчитися, чим потрібно перед світом похвалитися. Для того свій голос показати, щоб свою в цьому ділі правду сказати про своє тіло, як самозбереження клітини в природі. У мене моє загартоване, здорове молоде серце, воно у мене, як у 25-річної людини.

 

191. У цьому ділі мій для всіх вихід у світлі. Я це все сам зробив, цим пишаюся. Я не боюся нічого у своєму житті, навіть смерті. Я не боюся, що помру, це неправда є. Якби цього не було в моєму житті, я давно помер, не жив на світі. А то я чоловік нашої землі. Повітря сильно через горло тягну в себе.   Різко дуже говорю не про якесь чудо – про природу, про фізичне, про практичне явище. Найголовніше – це чисте повітря, вдих і видих. Треба робити сніжне пробудження. Чистою, голою ногою ходити по снігу –миттєве одужання нервової центральній частини мозку. Любов свою маю і вболіваю в цьому, про хворого пам'ятаю, душу його знаю, хочу допомогти.

 

192. Це нам не слова говорять, а все робиться ділом. Рука моя пише Владика. Ніколи в цьому не забути, дуже справедливе. А просьба яка? Мене як діяча доводиться просити, будеш здоровий. Кому це не буде треба, нашому юнакові молодому? Ні. Шановні ви всі люди, це світове значення. Нам треба природі кланятися, її треба любити спільними силами людей. Щоб не мовчати, а правду завжди говорити. У житті людини не грає ролі хвороба, а грає ролі людина над хворобою. Треба такий мати вчинок, щоб жити вільно в природі. Нам, усім людям, не лізти на гострий рожен. Яка буде слава самих себе любити через ось це, що ми, всі люди, будемо робити в природі.

 

193. Голівкою кланятися низько старому дідусеві, бабусі нашій, дядькові з тіткою, і ровеснику теж, і молодій людині. Для цього не забувай ввічливість. Ех, життя моє для всіх людей, воно важке. Зрозумійте моє терпіння, серце своє загартуйте. Милі мої всі люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє одужання. Бути кожному чоловікові таким, як я, Переможець природи і Учитель народу.

 

1967 рік 7 липня. Іванов

 

Сам художник слів і практик для цього діла, Герой у житті, він сказав. Іванов

 

:6707.07  Тематичний покажчик

:Взяти свою дорогу    7

:Незалежність    9

:Господар природи    25

:Загартування  29-33,44,77,89,92,95,102,111,132-135,160,182-185

:Вчення Іванова   36

:Ворог хвороба 37

:Учитель дітям 46

:Учитель сонечко    47

:Людина: життя, смерть    61

:Біг, швидкість    62

:Серце виходити    63

:Вчитель здоров'я    63

:Хороше, погане    73

:Соціалізм, Ленін    95

:Перша людина   107,108

:Пробудження    168

 

Зернятко початкового раку

 

1. Зернятко початкового раку, лише б закласти пухирчик йому.  Треба засмажити цибулю, і прикласти до нього.  Він про ... шкіру, а його як пухирчик біленький викидають.  Це зовнішній ворог.  А внутрішній інший, чим зовнішній. 2. 1967 рік. Неділя.  По снігу ванни приймав, по снігу, по морозу в трусиках.  Понеділок, те ж саме ванну сприймав по снігу, по морозу.  Вівторок, день був холодний, для всіх не до душі.  А от мені треба цей дух.  Середа, вона ніколи не буває без холоду і снігу.  Мороз надворі, а мені, як загартованому чоловікові, добре.  Четвер чистої назви, у ньому рідко.  Підходить до життя мені наука, яка примусить мого чоловіка жити.  Це був такий могутній час, в якому чоловік жив.  І впав жертвою, він помер, його немає ...

 

3. .. Я був одягнений.  У що, не знаю?  Три рази прокричав: Оленка.  Як це завжди робилося по природі.  Вона від цього терпіла до самого свого часу.  Я з Яковом опинився, він поніс на собі якийсь вантаж, а я йшов слідом.  А план державний виконувався.  Ми десь опинилися.  Треба було гроші.  Я викинув 2-копійчаних мідних грошей, а вони опинилися в жару.  Я їх вибирав, та став один вибирати з великого вогню.  Сам поліз у вогонь, і палець через цю копійку знівечив. Ми повинні їхати, а машину хтось затримав.           

 

6. Мені як такому доводилося, з усього мислення я надумав писати під 30 січня про наш найлютіший рак.  Це захворювання  дуже важке для всіх нас.  13 числа піст починається.  Якщо я протерплю 49 днів, це буде другого чоловіка, що прийшов, хто не такий, як усі залежні. Один намір прийшов у природі – завоювати треба незалежність, яка повинна довести всім людям про свою справедливість.  Ми цю платівку змінимо, більше цього не буде.

 

7. Березневий напад, з чим я борюся, як з віроломним ворогом.  Якщо я потрібен для природи такий чоловік, якій буде по-новому жити, незалежному, то моє тіло зробиться в природі невмируще, і буде створювати між людьми свої природні чудеса.  Не хочете просити, а примушуєте практику це не робити.  Чого ми, люди, хочемо від природи отримати, а вона нам, як королям, своє те, що для кожної людини потрібно.  У неї є всі свої можливості, вся сила для цього є, але ми не вміємо самі брати, бо це все є не наше.  Чого ми з вами добилися й зробили?  Озброїлися, і цим убиваємо природу.  Вона від нас терпить, як від вогнепальної зброї. Ми її вбиваємо кулею, вона нас убиває природно. Ми тільки в ній народжуємося, а щоб жити, у нас на це сил немає.            

 

8. Ми безсилі люди так без нічого боротися.  Ми не живемо, а вмираємо.  Нас з вами не стане.  Всьому діло є природа, вона мене такого народила. Перший чоловік постив 49 днів.  А другому чоловікові дається все, сили підсумовано  робити, у природі вистачить можливостей, у неї на правду є все.  Досить служити тілом, щоб воно нас з вами поїдало.  Треба так зробити в житті своєму, щоб їй не заважати, і своє не упустити.  Тоді-то буде мир, тоді-то буде любов.  Нас усіх таких природа спасе в житті.  Ми з вами не будемо так умирати через це діло.  Нас вона збереже в житті нашому.  Ми доб'ємося. А треба написати, розмовляти, про це треба знати.  Спав добре, навіть сон в цій справі не згадався.  А треба знати про майбутнє.    

 

9. Ми з вами зробили крок на 1967 рік 13 березня.  Він нас обмиванням зустрів, і хотів чисту дорогу прокласти, щоб було добре не одному мені, щоб було всім добре.  Життя робиться в природі, любителем відшукується.  І хочеться, щоб це було.  Люди не витерпіли, свій голос підняли: для чого це нам?  Нехай це так проходить.  У нашому такому житті народжувалися, і ми будемо народжуватися.  Вмирали так, і будемо ми помирати.  А інші люди в цьому знайшли своє бажання.  З цього всього треба нам змінити свої кроки старі на нові.  Багато років ми проходили, багато років ми продумали, та все ж ми добилися нового.  Нам треба буде це діло почате доробити.  На білий світ ввести життя, а з білого світу прогнати нашу розвинену смерть.

 

10. Що потрібно нашому народу, нашим людям.  Нам давно треба було, але не знаходилося на це такого чоловіка братися за це могутнє діло. Лунц помилував, виписав з лікарні в громадянську обласну лікарню.  Був кінофільм «Максим Перепелиця».  На прогулянку не водили, довелося без цього.  Стало тепло, але по снігу доводилося з ранку з робітниками одному ходити.  Дуже було енергійно, 10 градусів холод, без сонця доводилося гуляти.  Почуття чудове, бажано мати у волі свободу.  Це мій у житті 68 день, я його з доброю душею і серцем так добре зустрів і проводив енергійно.  Клімат був приємний, теплий.  30 хвилин гуляв, це було моє діло.  Гуляти не захотів, пішов у палату.  А тут по коридору бігав бистротою сам.                

 

11. Тепло було, але наївшись, виходив.  Чую не те у себе, що мав.  Я до цього легко переживав.  Опівнічний поцілунок.  Гуляв 10 хвилин ... добре вийшло.  А цей день був туманний ... Я як таке життя вивчав.  Сонячна погода, була можливість гуляти, але я не захотів.  Холод стояв нижче нуля 16 градусів, не хотіли виводити людей на прогулянку.  Я гуляв 30 хвилин.  Два градуси морозу.  Гуляв, бігав назад, вперед, відчував дуже добре. Зранку йшов сніг великими купами.  Відбувалася гра в березні місяці.  Чехи з нами зіграли, 4 – 2, на користь нас, гра була важка.      

 

12. Паспорт в лютому почав писати свою правду про життя і любов.  20 лютого став їсти свідомо.  Римма видала продукт.  Від 16 лютого почав одягатися ковдрою, ховатися.  Вже прохолов, тисне нежить.  Сам чоловік винен.  Американська картина.  Я 26 лютого 1967 писав про Одесу.  3 лютого добиваю, паспорт пишеться.  Мені доводилося через сон впізнати цю саму дорогу, по якій я один на паровозі мчав, але начебто по своїх рейках.  І по дорозі я їхав швидше, ніж їхали всі люди.  Так транспортом я їхню дорогу перерізав, і вперед в пасажирський состав побив.  Це я зробив недобре.  Треба не поспішати.  Сама природа зробить через мою роботу все, що треба. 8 березня 1967 року, для жінок був небувалий концерт і за кордоном, і по нашій країні.  Іванов. Три дні хто протерпить, не буде мою приготовлену їжу їсти, то я від цього всього відмовлюся.     

 

13. Візьмися за те, що і було. Таке діло переді мною розкрилося, одним чоловіком. Це діло бралося, не витерпів, другий не витерпів, і третім чоловіком не закінчено. І так обід приготовлений не з'їдений залишений.  Іванову довелося своє виграти.  Він не їв цей час їжу, і залишився.  Діло підказує, їжі не їсти.  Все точне завоювання.  Так природі мої дні говорять.  Наша ... робиться довга, по якій ріс ячмінь з зерном.  А потім на кавуни, а гарбузи всі лежали. Іду я до Чівілкіна борг віддати.  Повернув, стоять бочарята.  Я зрозумів, що вони хочуть мене образити.  Я постукав до них, ніхто не обізвався.  Я в сади до річки, по-над річкою ...

 

14. Було холодно, вітер.  І те, що думав не їсти в цих умовах, все дотримав.  Провів добре день, зумів свою праву сторону захворілу усунути, і мені було добре.  20 хвилин гуляв.  Сонечко прояснилося.  Сніг чистили до прогулянки.  Я 30 хвилин гуляв, дуже добре відчував ... Перший такий сонячний, було добре, всю прогулянку доводилося бути дуже добре.  Зранку сильний туман, і навіть вітер на дереві.  А потім хоч сонечко, але було не зовсім тепло.  40 хвилин я гуляв.

 

15. Коли ми вийшли надвір гуляти, то по моєму тілу падав сніг.  Як у доброму дусі було, радість з радості ... Було побачення, Марія Матвіївна провідала мене ... Вибори відбувалися, день святковий останній, їв досита м'ясне, гуляв теж добре.  Повітря не пропускає їжу, і не хотів, щоб я вживав їжу.  Значить, вже завоювання.  Сьогодні ... день перший на те, щоб у природі не їсти і не пити води, жити за рахунок незалежності.

 

16. Баня, скупався, третій день не їм. Після лазні пішов у сніг, борсатися в снігу.  Гуляв з нянечкою, з хворобою воював, не даю їй прогресувати ... Четвертий день не їв, а потім поїв.  Тепло, гуляв 30 хвилин ... Був біленький сніжок, чистенький.  Я проходив, як по новому небу ...

 

18. Вибивав матраци.  Я весь час гуляв.  Погода стояла гарна.  Мені доводилося писати про свою хворобу, яка напала на мене випадково, про яку доводилося писати.  Свою хворобу прибрав зі шляху.  Здалося, дуже здали сили від цього діла.  Начебто на краще з усіх, лапа правої ноги почула дуже сильно ... З багатими людьми краще не дружити, а спуститися у воду, там весь час бути.  Доти, поки станеш легкий енергійний, і піднімешся вгору. Цією водою будеш ходити, своїм ділом усіх засудиш.  Вони будуть винні, і піднімешся у висоту, будеш легкий скрізь, також Богом будеш.

 

19. Не дай Бог це звершиться, що я залишив.  Все позаду кину, одягатися, їсти не буду, і в дім входити ...    20. Рак, за моїм визначенням.  А по хірургічному, це грибок, під питанням.  Я узнав точно, і показав лікарям – у них вуха піднялися.  Швидше припекти, хірурга на арену.  Але я на це все не пішов і не піду.  Знаю захворювання, що воно тихо підходить до діла.  А коли це діло, починають втручатися лікарі, їхня діло дратівливе, припікати і видаляти.  Велике і недобре, до гірших умов, примушують цим розвиватися раку.  По-моєму, по природному в єстві не так доводиться проробляти.  Як тільки виявиться факт живий, зараз шукати любителя і вболівальника в цьому ділі.  А хто хоче раком хворіти?  Від нього дорога пряма смерть.  Від неї кожен іде. А от я з ним друг, не гидую нічим.  Випробувач на самому собі.  Я не боюся ворога, тому не хочу, щоб втручалася медицина.  Немає ніякого діяча, немає чоловіка такого в житті, щоб розібрався з хворобою раком.     

 

21. Неправда. Жити хотів, але природа не давала.  Раніше я працював, а зараз відпочиваю.  Наші вчені помилилися на мені.  Знайшли хворобу свою, параноя розвиток особистості, шизофренія.  Ох, як молодість моя, жаліти доводиться її.  Але зате я ціную його ім'я.  Корисною людиною зробив мене.  Мої руки золоті, а розум дорогий.  Якщо знаєш моє тіло, хвалися перед усіма, звертайся до мене, і проси сильно: «Учителю мій дорогий, дай мені здоров'я».  Коли мене упросиш з душею і серцем, ніколи в образу не потрапиш, а отримаєш те, що слід. 25. Природа мати багата.  Повітря, вода і земля – найближчі рідні, милі незабутні друзі.  З ними можна вчитися, і можна у них навчитися для самого себе і для іншого.  Треба буде трудитися, загартовуватися в природі, сили, волі набиратися.        

 

26. Пошуки. Треба буде шукати таємницю не в природі, як це робиться вченими людьми.  Треба шукати в самій людині практично з повітрям, з водою на землі разом.  Практично, як з друзями, в будь-який день і рік, що прийшов.  Ми це все повинні зустріти не однобоко, як це нами робилося.  Ми повинні зі світоглядом, зі кругозором зробити, як якесь вічно не вмираюче життя.  А щастя в житті робиться один раз.  Якщо ти в цьому ділі заслужив від природи, вона тебе ніколи не забуде, своїми силами підніме не так, як це ти робиш.  Твоє тіло завоює волю для тіла в житті вченого характеру.

 

27. Це буде життя наше ніколи не вмираюче.  Ми, всі люди, живемо, одного характеру в природі, залежні від неї.  Далеко цей час іде своїм руслом по природі.  А ми з вами його чекаємо всі як один чоловік зі своїм наявним багатством.  Прагнемо перед усіма хвалитися, що у мене, людини, є те, чого у тебе, близької людини, немає.  Ти якщо маєш у себе яку-небудь річ, бережи, як око, але не показуй в люди – ти цим самим робиш перед собою злочинця.  У природі є все, і у людини є все життя через природу і через людину.  Чоловік мислитель, а природа створювач, вона народжує нове.  А людини діло одне – зробити те, чого в житті не було.  А в житті для людини не було незалежності.  Ця дорога давно лежала по шляху свого значення. Але чоловіка такого в природі не народжувалося, тільки зараз чоловікові випало щастя.

 

32. Вхопитися за цю дорогу.  Вона чекала чоловіка, і все ж вона дочекалася.  Він на сьогодні, 14 березня 1967 року, прийшов у цьому ділі. У всьому розвиток не є, щоб чоловіка підтримати.  Воля жене, в неволі непридатна картина лише тому, що робити доводилося важко в житті.  Це щось таке перед чоловіком загартування-тренування. Любителів не знайдеш, щоб слідом іти.  Ніхто не скаже в цьому ділі, що    нехорошим хороше створюється.  А слідом бояться, не йдуть.

 

33. А раз бояться, не йдуть, це не вояки – труси.  Люди по-старому живуть.  Вони не люблять нове.  Хороше й тепле їм дай, а холодне, погане не треба.  А кому ж доводиться це все не пробували любити?  Іванову.  Ми не хочемо, щоб він був таким між випробувачами і також між людьми в природі.  Його дорога веде прямо до Бога.  Робити те, що нам важко.  Бог на землю не прийшов людину обкрадати або вбивати.  Бог прийшов у люди, і хоче добра, не застуджуватись і не хворіти.  До життя, але не до смерті.  Тому Бог не вимагається за його хороше до людей.  Він не хоче, щоб людина в природі жила важко.  Він любить людину, хоче їй допомогти в цьому ділі.  Але людина не любить його, і не хоче, щоб Бог її вчив хорошому – життя, але не смерті.

 

34. Я свою худобину пас, а Іван – свою.  Він заснув.  А його ... скотина пішла.  Я біг по кукурудзі, побачив у шкоді.  Біжу сам слідом, мене машини обганяють, не беруть.  Я біжу по місту.  Боюся, що заберуть.  І так інші заборонили пасти корів.  Хочуть, щоб ми працювали.  Особливо мене і Яшку розрахували ...

 

35. Йшов поїзд із-за лісу гірського на станцію без зупинки.  А я дивлюся, як під укіс пішов паровоз, і вагони стали розбиватися.  А з них вугілля антрацит.  Бунт робився ... Робота селян.  Плантація хороша буряка ... Йшла пресвята Богородиця через річку Йордан, несла Ісуса Христа на лівій руці.  Правою рукою мак сіяла.  Хто може цей мак зібрати, той може суд розібрати.  Ісус Христос сидить за престолом.  А Юда сидить під столом.  Хто може Юду від сну розбудити, той мій суд може розібрати.  Йшла пресвята Богородиця, заганяла білий світ ...                      

 

37. Далеко, далеко ми з тобою народилися, на білий світ прийшли.  Щоб чогось хорошого в житті, не знайшли.  Ми зустрілися з тобою по дорозі, нас ніхто не навчив.  І у свободі прожили, а на гострий рожен не лізли.  Легко прожити слава велика.  Хвороби ніякої не отримати – наше таке щастя.  Шукали, ходили, але довгий час не знайшли.  У нас була улюблена охота в природі розкрити таємницю.  Розбився на шматочки, грім створили.  Готувалися довго, сам прийшов час.  Людина про нове задумалася, і стала цього досягати.  По поганому, по холодному стала роззутим по снігу ходити.  Але й життя попалося на віку таке одне з усіх.  Любив я ранкове сонечко тоді, коли роса із землі йшла. 38. Час йшов, проштовхувався ...

 

1967года 14 березня. Іванов

 

Іванова Порфирія Корнійовича ідея не лікаря і не знахаря.  Щоб когось лікувати, він не має права ніякого. Він загартований у тренуванні чоловік. Любителя, здорового чоловіка може вчити загартуванням, щоб не хворіти, не застуджуватися. Тобто його експеримент людям робить користь.  Якщо він кого-небудь зіпсує, він карається суворим законом.  Підпис лікаря.  1967 рік 16 березня.  Іванов

 

:6703.14 Тематичний покажчик

:Незалежність завоювати    6

:Спуститися в воду, легким 18

:Рак    20

:Неправда лікарів    21  

:Пошуки таємниці в собі    26

 

Час ішов

 

1. Час ішов, проштовхувався, спішив захопити місце своє. Яке хороше, красиве, запашне, його ми не пожаліли. Поставили Вавилонську вежу, вона звалилася. Так і зараз наш прогрес, створений вченими, не втримається. Не міцний фундамент поставили на землі. Довкруги оточує неживе, до цього життя непридатне, у природі для людини залежне. Треба буде вліво йти, а вправо не захотіли. Ліва сторона веде до смерті, а права сторона до життя веде. Це живі перед людиною факти. Всі хочуть хороше і тепле, але поганого, холодного не хочуть. Залежна сторона ліва, а права сторона незалежна. Лівою стороною йдуть усі люди, а правою стороною йду я один. Ліва – людська, а права Бога. Алмаз сказав: «Сам Косигін не дозволить це діло». 1967 року 25 березня добився основного в хворобі раку. Сливи рвав, а вони вгору входили, кінь показався. Такі ми люди є на білому світі. Зустрілася з нами ніколи недумаюча хвороба. Як сильно хотілося не хворіти в природі. Наше незнання – болісна річ. Ворог не спить, пролазить. Ніколи не думаюче життя в природі. Зустрілися ми з пухівкою, але шкідливою. Дивись, приходь. Прозіваєш – не повернеш, не буде сил. Оточить, почне додавати. Не вмієш – відмовся, краще буде. Сильний він, скрізь і всюди росте. У цьому ділі немає ніякого лікування. Час упустили, ворог розвився нестримно. Треба робити все обережно руками природно, а розумом володіти, очима стріляти – буде правда. Здасться, не піде, в пуховку зробиться, водою пройде. Місця ніякого він не зробить. Немає повернення.

 

2. Легко зробиться через сили руки, через чоловіка незалежного і сильного ввели. Це буду я особисто, Іванов. 1967 рік 27 березня. Іванов. 15 днів тому мені довелося взятися за мого близького найлютішого ворога, що напав. Він на мене напав, і моє тіло оточив віроломно, не дав знати. Я вже випадково напав на правій нозі під великим пальцем на лапі, де йому була можливість свої початкові сили закласти. Рак форму свою показав, і дав своїм зовнішнім виглядом чутливо знати всьому органічному тілу. Я це місце виявив, добре визнав, це був він. Моє випробування. Я зараз став вивчати його історичні сили, які доводилося на собі відчувати, як він робиться тимчасовим господарем. Робив те, що було йому можливо. Тіло людини в природі є краса. Квітка, на нього сідала порошинка, вона квітці стала робити своє безсилля, квітка робилася в’яла. Так і це все, про що розповів. Він даремно сюди не приходив, йому тут було нічого, тільки треба цим вчинком перешкодити.

 

3. Я добре знаю про це, взявся допомогти вміло, щоб від цього не вийшло погано, як робилося перед усіма людьми. Це хвороба така серйозна, вона не зможе заспокоїтися. Треба буде з нею займатися, і робити те, що треба для відсічі. А чим це дається? Тим, що треба зародитися заслуженим у природі, і навчитися в природі з ворогом воювати, і робити те, що буде треба. Я, може бути, цьому всьому ділу не повірив у своєму такому житті, що зі мною зустрічається. Я її без усяких людей не дороблюю. Це захворювання, воно від мене так даром, ні від якої людини не відходить. Я ним захворів не даремно. У мене вчені люди дивилися, вони тільки з моїми золотими руками не були згодні, що мої руки можуть робити в житті небувалі чудеса. Я пов'язаний з психіатрією, вона мене в цьому ділі тримає. У мене цей грибок, тобто я його називаю рак, свого тіла ворог.

 

4. Ніхто не знає, як йому доводиться живі сили людини в м'язах в купу твердого стану гребти. Тіло не робиться пухким, як воно в дійсності є живе тіло, він у себе не має ніякого загострення. А коли ця неприємність поширюється по живому тілу, велика для здорового тіла чутливість. У здоровому тілі грибок. І під питанням примусив залишитися хірурга Казанської психіатричної спеціальної лікарні, хто не отримав від пацієнта ніякої згоди, щоб робити будь-яку медичну допомогу. У моїй справі записані навіть березневі дні. Це було 1967 року 12 березня. Я виявив цього небувалого в природі рака, що прийшов для випробування. Він, я по почуттю його діяльності зсередини і ззовні, його білі губи чорно-сині, місце опухле. Воно не так це заводилося. Як ми з вами не знали, що робити. У нас на це є лікарі. У них для цього є два варіанти на таку нерозвинену систему. Як сказав лікар Мурат Муфедович. Він поганого не радив, крім одного побажання. Річ технічна, непогана вона є. Але це не живе, а штучне для мого тіла.

 

5. А хірургічна сторона, вона не з поганих діл, для людини введено ніж. Я їм, як вченим, сказав. Мені ваше, що ви знаєте, не треба. У мене для цього є своє знайдене природне моє. Залишаю їх у спокої. Сам починаю робити, підходити до цього місця. А воно не в добру сторону на себе нав'язалося. Яка б не була перед тобою, а людині хвороба, вона на мені прогресуюча стояла. Ніякого болю вона не давала доти, поки я не почав з ним займатися. У нього були свої сили піднімати себе на це діло. А у мене свої для цього діла. Не одні руки в природі себе примушували з таким тілом зустрічатися. Я до нього, як до якого-небудь  пана, іде людина чого-небудь просити. Пану ця картина не радісна, він не хоче, щоб своє має комусь роздавав. Так і цю хворобу доводилося від приємного натиску масажу відчувати, мої руки його пробудили сили. Рак став у м'язах живим, підняв свої вуха, зосередився. Біль виявилася не мала, а велика. Ворог не спить, продовжує жити.                    

 

6. Він відчув не те, чого очікував. У нього було вкоренитися, більше свої сили розпустити. Я рано за нього взявся, став йому голову збивати. А він загострився, став сили показувати природні. Я їх через його голівку, не боявся ніякого болю, яка робилася ним у тілі. Він у житті такий, як морський восьминіг. Так і рак свої почуття, свою можливість, силу свою. Став в купу тіло гребти. А я руками не давав йому можливостей поширюватися, братися сильніше. Як відбувалася в моєму тілі між руками і розумом, та з ворогом діяльність. Якби я не знав про його в цій справі роботу, я б не писав. Це переді мною не останнє. Ворог не спить, хоче своє «я» на мені показати. Я для чого загартовуюся, я для чого пишу? Це моя зброя, це робити. Якби моя хвороба була на кому-небудь іншому, і він мені пожалувався, і попросив мене, я б весь розбився, а те, що треба, зробив. Природа моя, вона мені допомагає. Весь день займався 13 березня, та продумав своєї думкою в ціль цього місця, де рак виявився. Я на нього дивлюся, як на неприємність яку-небудь у своєму тілі.

 

7. Я не кидаю однієї хвилини, щоб забути про нього. Як у формі писання описати про кожен окремо день, годину і хвилину. Хотів, щоб цей ворог здався. А він свої крила більше, і міцніше стає у своїй справі. Прогресувати нічого з перших днів. Спочатку як це виходило? Я свої сили пустив у хід на це діло, близько я став своїми руками, тобто пальцями. Але масажувати не надто зручно. Я не розгубився запросити до себе на допомогу цьому ділу одного в природі чоловіка, що не курить. Хто може нестаток, а його як того, що нав'язується. 14 березня теж масажував до болю. Не допомагало, а все робилося для того, щоб цьому ворогові дати відсіч. 15 березня я і Яшка разом в іншій палаті, на ліжку Яшки все це робилося на очах усіх людей. Хто про цю справу? Ніхто не зміг, а це проходило начебто по прядку. Все це робилося мною, ніхто не заперечував. Проходить 16 березня і 17, а біль, як і була. Сильно і болісно відчувалася в тілі. Але поліпшення до 20 березня не було. Ворог живий і енергійний відступати і наступати на своєму місці.

 

8. Це моє діло не допомагало. Я був безсилий зробити, щоб заспокоїтися. Цього рак не робив. А свого того, що робилося ним, тіло лякалося. І не робило те, що треба. Ми бачимо збоку і самих хворих людей, і також крутилася особа персоналу. Вони не відволікали стежити за такою історією. Вона мною робилася завжди. Я не забував по декілька раз. Ми бачили, але переконати вболівальника ніяк не змогли, бо це був такий рак. Нав'язався на моє таке тіло, в якому доводилося терпіти, і дуже сильно. Це все між моїм тілом у природі не на жарти одні робилося. Ледве він не говорив моєму здоров'ю, що я з ним спізнився. Моя пильність моє вміння примусило все робити кожен день, що приходить і відходить. Я не так це займався, гнав з тіла хворобу, а вона опиралася. Я був цьому всьому прав. І мої сили робилися не такі впевнені, як це було до цього. Мені думалося, але в цьому ділі ніяк не досягалось, щоб сказати про природу і про час той, що був переді мною тоді. Я сподівався на все своє в природі. Ніхто мені не допомагав, крім як приходили сили, і йшли вони кожного дня. Повітря, вода і земля.

 

9. На   снігу, на землі, з повітрям. Можна буде дуже скоро втратити своє особисте здоров'я, бо людина в цьому ділі не живе по-природному, по тому, як сама хоче, щоб людина жила і безболісно залишалася. Це тільки я такий чоловік зародився. Для мене не треба буде те, чого хочуть у природі люди. У них така перед ними лежить дорога, бажання дуже велике до життя. Знають добре про неї, що природа є така. Могутній час, такі дні між нами проходять у природі. Вона найголовніше, у неї всі сили, вся можливість. Вона це хоче, щоб чоловік змінив своє становище в житті. Ми прожили, та промучилися в таких напрямках, у такому поганому незнанні. Ми і досі, до цього часу від природи не добилися такого діла, щоб людина від природної умови нічим ніколи ніяк не хворіла, жила довго. Як от я, Іванов. Сам не знаю нічого такого стосовно всього цього життя, яке намітив проводити. Не так жити треба, як прожили всі наші предки.

 

10. Жили дідусі, жили бабусі, дядьки з тітками, жили батьки з матерями, жили сестри з братами. І наші діти, племінники, внуки і сини з дочками. Вони всі жили, і думали не про вкорочення, а про продовження в житті. Вони не хотіли занедужувати, хотіли бути здоровим, життєрадісним у природі залишатися, як от мені, такому чоловікові. Чимало про цю справу знаю, і можу так сказати, що я в світі такий один не ношу одяг, без будь-якої думки про їжу, коли їм, не залишаюся. Завжди тримаюся одного, що зародилося в голові. Чому це так вийшло між нами всіма. Якби ми цього не мали. А то у нас все для цього діла є, і ми з вами навчилися в природі легко придбавати. Ми сильно в цьому всьому озброєні, маємо для цього велику і хорошу снасть. Лише б був час такий, як воно буде треба, у будь-який час ми зробимо те, що треба для нашої людини в природі. Ми тепер не ходимо сусід до сусіда в хату його власницьку, індивідуальну. І не знімаємо перед ним свою шапку на голові. У нас є, і ми з вами знаємо, де взяти, і з цього зробити діло, щоб вийшов у природі живий факт.  

 

11. А ти нікуди не дінешся в цьому ділі. Лежить перед нами правда, ми її робимо. У нас земля для цього, у нас вода і повітря введене. Ми маємо шахти, різних умов надра. Сировину придбаваємо в землі, веземо її на заводи, фабрики тощо. Наша в цьому ділі людська гордість на залізному коні на машині сидіти. І  думати не про одне те, що отримав наш сусід. Чогось не вийшов на роботу, його зустріла стихія якась. Нам близькі передали: не легко, а тяжко захворів. А от помічниця у нас одна навчена допомагати людині. Коли людина не хворіла, була здорова, їй ніхто нічого не підказав, що буде треба зробити, щоб у житті своєї не хворіти, не застуджуватися. Таких людей природа нам не народжувала, і не вчила такого чоловіка, щоб він про це діло знав, і думав про себе, а потім про іншого. Це тільки тепер народжений чоловік між нами всіма, один єдиний чоловік у світі. Своє життя не пожалів, а пішов прямо по дорозі до мети. Взявся за це діло сам, без вчителів, без викладачів. Все робив сам і розумом, і руками, і ногами в повітрі, у воді, і на землі. У нього це все вийшло тепло і добре.    

 

12. Не так це, щоб не виходило. Ми за це бралися і робили, все по порядку зробили. У нас вийшло одне – зробитися чоловіком живим енергійним, корисним у природі чоловіком, якого в житті ніколи не було. Він не повинен думати всю зиму про перший початковий день весни, в якому доводилося зустрічатися з тією роботою і з тим ділом, в яке всі люди потрапляють, і роблять те, що було для життя треба. А ми в цьому зав'язуємо вузлики, хочемо, щоб цей день, це діло почалася, і робилося на користь усього року, щоб згодом виявився великий і хороший урожай. Більшість отримує, а меншість не отримує через безсилля, яке відіграє ролі в цьому. Люди всі за цим у гонитві. У людей немає, щоб жити і продавати. А от купувати, щоб у людини було не мало, а багато, це в людях робиться. Вони без цього прибутку мозком не зможуть мислити, у них далі в цьому розвиток припиниться. А раз мозку не працювати, то і серцю не битися. А кров призупиниться через дії ниток. Людина без цього всього не живе, а вмирає.

 

13. Чоловік робиться непридатний до життя. Йому не допомагає ніяке штучне. Не обігріває одяг, він нічого не їсть, та й дім йому не треба. Як ми чинимо з собакою, так і ми цьому подібні. Але чоловік є чоловік. Він ніби в природі щось робив, він трудився, створював навколо себе, робив хороми для порятунку свого тіла. Нічого не врятувало і не задовольнило. А примусило в процесі цього всього в цьому всьому втратити здоров'я. Особливо напала ця хвороба, з якою я зустрівся. Чоловікові будь-якому  не ухилитися від такого в природі хижака. Я в море не був там, де живе восьминіг, що не буде рахуватися ні з якою залежною людиною. Вона для нього пахне за умови. Я цьому ракові не до душі. У мене відчуття кинулося до цього місця, і зараз став застосовувати свої природні світи для того, щоб із цією формою один час повоювати. Хто виявиться перед цим ділом безсилий. Людина чи ця ранка, яку хірург називав грибок. Цей грибок заслуговує ранки, подібно до сибірського кліща.

 

14. Це така, а може бути, і гірша зі своїми одноденними силами. Якби я його не знав, який він є, цей рак. Мені, як діячу,  у цьому всьому доводилося знати, як йому треба дати відсіч. Не відступає, і ніяк не відходить від своєї справи, прогресує, і більше нічого не знає в цьому. Я вже втомився надіятися на все, що склалося. Думаю, невже моя прийшла така чара в цьому ділі себе втратити. Думаю, не здатися цьому ворогові. Звідки і навіщо він до мене пробрався, сам із собою міркую? А що я не людина. Як це в природі буває? Лише б він сів, а вкоренитися йому недовго через незнання людини. Він не говорить, а тихо прокладає свої енергійні сили, як восьминіг. Хоче тіло обплутати не ззовні, а зсередини. М'яз згортає в тверде, робиться м'ясо, як склянку. А коли він вкорениться, свою вагу візьме, тоді не в силах медицина, зі своїм підпалом нічого не зробить. І ніж цього восьминога не видалить. У нього щупальце смертельне. Порятунку ніякого, дорога одна лежить у цьому ділі. Не в силах наші фахівці цього зробити.            

 

15. Я цю таємницю у себе пізнав. І сам це все своїми руками проробляю. Йому голову, самі сили пробуджую. Не даю йому братися, далі опускатися вниз, а піднімаю його енергію вгору і легко. Для людини струм приходить за допомогою повітря, води та землі. А тут можна сказати про сніг, та ще про морозну і сильну сторону. Я недарма в цьому загартовуюся, і проводжу свою профілактику, в цьому ділі робота над собою, я і це роблю. А на мене рак, це останнє, щоб я знав, що в природі не те може зустрітися на дорозі залежній. Є, крім цього, у повітрі гроза, струм електрику. Незмінна дорога в землі. У воді судома теж тілу заважає. Ми в природі зі своїм тілом безсилі це не отримати, бо наша з вами сторона веде до загибелі. Ми не вміємо жити. Нас з вами природа, як якихось молодців, у черзі тримає, і хоче нам перешкодити в житті. Як задумав зробити на мені, моїх силах крок. А він задумав зробити для себе не погану річ, а свою задуману історію. 

 

16. Ворог не яке-небудь діло, у цьому всьому велика неприємність, з чим мої руки стали робити. І я робив, йому голову м'яв, і мну доти, поки від цього не вийшов успіх, який давався реально щодня. За мною залишалися сили. Ворог здавався. Але були такі випадки між мною в тілі і природою. Я чоловік не той, якому не доводилося знати. Мої сили цього робили для того, щоб випробування залишилося для мене і для інших усіх. У природі є все, яке робить людині чудеса. Ми цьому не віримо, не хочемо повірити істині, що вона є, і пробуджує тіло людини. Ми ж з вами бачимо, яке було запалення розвинене. А яка нога залишилася, коли не треба було цього мати. Ось, ось до виходу, а у тебе, як чоловіка простого, з'явилася хвороба. І хотіли викликати хірурга, невропатолог лазив, нічого не зробив. А лікарі розгубилися, особливо Алмаз, він свою довіру втратив. Каже: «Нехай умирає, він людина така ж, що не виділяється, немає у нього того, що нам потрібно».

 

17. Ми люди всі прості і звичайні залежні. Нас якщо ця хвороба зустріне, то важко доведеться залишатися в живих. Така штука, що чіпляється, вона нічим не скасовується, тільки розвивається. Його ці сили живі не псуються в тілі, а більше прогресують, до самого кінця збільшуються. У рака сили нестихаючі, вб'є відразу людину. А от життя не дає ніякого, тільки від нього згораєш. Він є одним паном у природі над людським тілом. Неначе легко доводилося на це місце нападати. Ми про це не бралися, і не хотіли думати про цього найлютішого у світі ворога. Людина цього не хотіла на собі мати. Сили такі напали, а безсилля відступило.

 

18. А довелося це все бачити, як він сам себе на цьому місці посадив. Ніколи такого початку не доводилося дивитися своїм оком. Він тихо-тихо себе показав. Здавалося, він нічого такого не дасть. Не сказати, що таке. А це був за назвою рак. Ми з вами такі люди є, аби тільки цим захворіти. У нас на це засобів не знайшлося. І немає такого чоловіка, хто це діло добре знав, і розумів цього ворога, як він зі своїми силами вміло себе розвиває. Ніколи людині не подумати, що це його така біло-рум'яна рожа. А він одразу такий у природі хитрий пролазить у тіло людини. Маленькою пухівкою він починає.

 

19. Дивись, дивись на нього. Слід звертати увагу на його таку тиху появу. Якщо тільки прозіваєш, він свою форму розкриє. Тоді доведеться з ним дуже важко воювати. Він сильний лізти вгору, піднімати свої крила, у нього вся жива поява в тілі, а мертве створювати. Цього ми не мали, і не хочемо у себе мати. Тоді коли наше тіло стало мати. Ось який є він, несподівано вхопився за це діло, і став прогресувати. У нього така властивість, такий напрямок, лише б тільки він вчепився в це місце.          

 

20. Сонця як такого немає. Є життя людини, вона повинна не бути залежною від природи. Переганяти, доганяти, не виграєш, що і примушує людину один час хворіти, та ще й як захворіти. Чоловік це буду я в природі такий, кому треба бути загартованим. Нога – це моє болісне в лікарні діло, де можна буде все робити, лише б здоров'я. Воно буде не одному тільки мені, а всім це буде треба. Міжнародного значення Червоний хрест задоволення людського життя. Сонечко сяє тихо. А в цей самий час на ось цьому місці, на такій ґрунтовій землі народилося в природі для наших людей своє обдумане діло. Воно нами всіма обдумано і приміряє, як така для машин замінна деталь. Її робили руки, розум обґрунтував. Кажуть всі ті наші в цьому ділі люди.

 

21. Тепер ми в цьому ділі по-новому, небувалому будемо жити. У нас ця деталь у нашій машині швидко зношується, а замінити її нічим. Машина без цієї ось деталі не машина. Ця машина людиною управляється. Руками все робиться, працює деталь, якщо тільки деталь у людини вуха, очі, руки, і сила, енергія. Ось яка робиться людиною деталь на цьому місці в цьому цеху і в такий час. Наше сонечко сяє тихо. Ми при ньому бачимо свою ту роботу, яку доводиться нам робити один раз на рік. Ми для цього всього діла життєвого, ми почали, будуємо, учимося, у цьому ділі прищеплюємо дослідами. Говоримо один з одним, ділимося, передаємо один одному свій досвід. Це тимчасове явище. Яке воно між нами таке проходить у житті. Ми сюди зібралися для нашого такого діла разом обговорити, як треба нам,  таким людям, що живуть. Нам щодня доводиться в день три рази за ось цей стіл сідати і втомлюватися для того, щоб на цьому місці свою потребу задовольняти.

 

22. У нас для цього є одне, друге і третє, чим це діло починати і кінчати. Ми з вами готуємося, працюємо, робимо, ховаємо і бережемо. А хвалимось цими ділами такими, як вони виявилися перед нами. Я, говорить чоловік, сьогодні спробував і покуштував, яка вона ця річ зроблена, тобто зготовлена до столу на це блюдо. А ми для цього зібралися, та ще в такий веселий час у нас на цьому місці, що зібрало. Та при такій розмові, і таких от піснях.                                                  

 

1967.03.25. Іванов

 

:6703.25  Тематичний покажчик  

:Залежність 1

:Незалежність 1,20

:Рак 1,2, 14-19