Новий чоловік. 1967.10

Іванов Порфирій Корнійович

 

1967.08.29 – 1967.10.10

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. Що нам потрібно в житті?  Ми є такі люди в житті, що маємо в нашому господарстві на арені дуже багато хорошого.  Можна сказати, всього достатньо для чоловіка нашого.  Він зробив сам у природі для того, щоб у всьому цьому добре жилося.  Ми до всього цього приготувалися.  Навчилися перед іншим хвалитися.  А от цим одним для всіх?  Ми у себе не маємо такого здоров'я, щоб наш чоловік умів завойовувати силу і волю.  Це все зробилося чоловіком у природі для того, щоб ми в природі не застуджувалися і не хворіли.  Це в природі буде треба.  А ми ці якості не хочемо сприймати у нашого руського практичного загартованого чоловіка Іванова.

 

2. Він при будь-якій температурі зможе бути не в самозахисті, це його вміння.  Він у природі добився.  І на сьогодні воює, доводить організмом.  Якщо тільки нашим людям, народу знадобиться чоловік такий, який доб'ється від природи одного продовження в житті, чоловік за своїм висновком зробиться між нами безсмертним. Це буде тоді, коли людство приведе до своєї свідомості. Цьому люди повинні повірити, і погодитися з цим чоловіком.  Йому дорогу дадуть іти по ній вільно.  Не заважати так, як ми навчилися зі своєю теорією кожній практиці заважати.

 

3. Ми людині не довіряємося без усякого диплома.  Ми для цього діла дуже сильно і багато років учимося.  За розрахунком математики все робимо.  Вважаємо, що це ми зробили правильно у своєму житті. У природі одягаємо тіло, годуємо його, і з ним заходимо в дім з усіма вигодами.  Один час живемо.  У цих умовах хворіємо, робимося до життя непридатними.  Нас природа як таких у ліжку тримає, нам не дає розвитку в цьому ділі. Ми поступово відмираємо. Нас природа звідти в самозахисті залежних людей жене.  Вона недолюблює такі тіла, які від неї ховаються, йдуть від неї.  Це час, який ми не бачили і не хотіли його близько біля свого тіла зустрічати, як це все робилося нами, такими людьми.

 

4. Знаємо добре, що цей час наближається, іде він до нас.  А ми його чекаємо, і готуємося великим святом зустріти.  За те ми його відзначаємо в житті, що ми не сиділи, а щось зробили.  Ми одяглися, наїлися і в домі пожили. А потім такий час для нас настав. Природа пішла, поклала без слави нас.  Природа покарала, не порахувалася з нами, такими вченими.  Ми в цьому всьому залишаємо свої душі і серця, умираємо на віки віків.  Що і зробили над собою, смерть ввели.  Примусили себе хворіти через нашу нелюбов до природи, через наше незнання.  Ми робимо те, чого не слід.  Нам треба так народити чоловіка, як ми його народжуємо, по-своєму виховуємо.

 

5. Наше завдання – дитя одягнути, нагодувати, і в домі спати укласти.  На це нам дитя не висувало претензію.  А всі ми самі зробили, ввели в життя одяг і годівлю, а дім предкового явища.  Ми так навчили себе в цьому всьому робити по-людському, як народився чоловік.  Він у процесі свого життя загубив своє здоров'я.  А щоб його знайти, нам дуже важко.  У цьому всьому ми не зробили засобів, і не знайшли чоловіка такого, який би цьому горю допоміг. Ми як жили, так ми навчилися в цьому ділі вмирати. Це все наробила в природі залежність.  Їй треба місце велике, і треба на ньому діло робити.  Ми це робимо, оточуємо себе, щоб мати не мало, а багато.  Ми себе не ведемо до малого, у нас заздрість народжена.

 

6. Ми через це все вмираємо, важко вмираємо в праці, в роботі, у своєму розвитку. Ми робимо в нашій природі, у такій, в якій опинилися. А незалежність зустрілася з чоловіком нашим Івановим.  Його взяла під опіку свого знання.  І стала вчити не на шкоду своєму здоров'ю, а на користь усім те, що буде треба.  Моє життя, тобто Іванова, не пішло дорогою протоптаною, якою наші предки зі своїм багатством не зупинялися.  Вони йшли, протоптували свою дорогу не так, як це їм було потрібно в житті.  Вони зі своєю залежністю гинули при будь-яких обставинах. Людина будь-яка на своєму місці і в своєму ділі застуджується і хворіє. Хороше і тепле не дало людині ніякої рентабельності.  А от нове ніхто не пробував так, як його вивчив і зрозумів це правильно.

 

7. І взявся, не відступився від свого того, чого доводилося зробити в природі незалежно.  Іванов поділився на нашій землі зі своїми людьми. Нам усім свій розвиток думки нашої залишив.  Не став робити те, що ми робили всі.  Ми не доробили, а померли. Наше не в такті.  Ділу нашому кінця немає.  Ми тільки починаємо.  А щоб у цьому ділі добитися, ми успіхів не маємо. А завжди своє почате робимо, а у самого думка про інше не забувати, і за цим новим недоробленим умираємо. Залежна сторона така.  Народила чоловіка не для життя, а для смерті.  А от незалежність, вона прямо говорить: я чоловіка вчу, щоб він жив, а не вмирав, на це і роблю енергійно. Тілу людини дає енергію природа, а в природі сила.  Повітря, вода і земля.  Що людину породило, те і збереже.  Як зберігає в цьому ділі Іванова його улюблений труд.

             

8. Моя просьба. Я чоловік залежний, як і всі люди, які борються з природою.  Вони хочуть від неї відібрати її наявні сили, і ними скористатися.  Один час стояли, і очікували в черзі свого дня.  Ми в ньому захворіли, застудилися, похворіли, полежали, стогнали, і своє життя залишили позаду. Тобто втратили своє здоров'я, померли через це все багатство, через діло.  Ми з природою ділимося пополам.  Беремо з собою найгіршу, холодну сторону – смерть.  А природі залишили наше з вами придбане, яке ми знайшли і зробили самі, хороше і тепле.  Це з нами не увінчалося, а померло на віки віків.  Це нам залежність ввела. А от інша не та зовсім, ніким не зайнята сторона. Жива, енергійна в природі, незалежна сторона, якою зайнявся одним загартований чоловік.

 

9. Вона його навчила в природі з кругозором, світоглядом оточити себе, природно зберігати, любити всебічно.  Тобто треба любити хороше і тепле, та не відвертатися від поганого і холодного, що і дає людині будь-якій силу в цьому ділі, волю.  Коли людина цим займається, робить те, чого треба в житті, вона перестане стояти в черзі. І не буде очікувати того, чого ми всі дочекалися, отримали в природі.  Незалежний чоловік, для цього він гартувався у тренуванні у природі, не цього хоче отримати.  У нього не те діло, яке ми з вами робили і не зробили.  Це діло померло, нас з вами не стало.  І не буде наших тіл через наше однобоке  життя.  Ми любимо природу хорошу і теплу, але не любимо погане і холодне, через що нас природа своїми силами, як безсилих таких вояк, покарала.

 

10. Вона нам не дала життя. Змусила людину фізично трудитися і практично робити, а теоретично вчитися.  Для того ми вчимося в природі, щоб нам довелося жити легко.  Ми накопичуємо знання, і хочемо стати вище від усіх, щоб вчити своїм знанням. А незалежність, вона своє знання сіє для того, щоб людину навчити бути завжди в природі Переможцем природи і хранителем у природі.  Щоб не застуджуватися і не хворіти нічим. Ось чому загартування-тренування вчить: життя, а не смерті.  Чого довелося завоювати в природі нашому руському чоловікові.  Він любить природу і з нею своїми силами воює.  Хоче йому довірити своє наявне.  І скаже: «Живи ти, царюй сам».

 

11. Це зробив Іванов, він оточив себе своїми такими силами.  Тепер хоче сказати про себе: я завойовник цього практично, і описую своє теоретично.  Я Іванов. Кому це буде треба. Ми, всі люди, такі розвинені в природі зі своїм тілом у житті, у котрому стоїмо на черзі, очікуємо з підготовленим ділом.  Наша одна думка є про те, чого не було в цьому часі.  А ми дочекалися, він і до нас прийшов з таким ділом, з такою підготовкою, яка технічно повинна допомогти нашому чоловікові в його початому труді, без якого ніякий чоловік не зможе обходитися.  Природа не така є, як ми про неї думаємо.  Наше діло одне – робити те, що буде в житті треба.

 

12. Ми для цього думали, і в цьому працювали.  Робили те, від чого нам буде велика користь через наш великий труд на нашій землі, у нашому повітрі з водою. Ми від природи, як від матері рідної, отримали плоди: одяг, їжу та житловий дім. Це така дорога одна з усіх, нею люди йшли, і знайшли задоволення на один час. А потім у цей час їм довелося отримати нестаток.  У людей атмосфера інша, вона залежна, щоб у чоловіка було.  А раз у нього є, він знає і вміє. У нього те, чого він зробив.  Його особисте здоров'я, за що природа не пожаліла віддати своє те, що вона має.  А в ній, як у матері рідний, є все.  Лише б людина зі своєю любов'ю і бажанням за це діло взялася, вона свого доб'ється.

 

13. Ми, всі люди, цього хочемо, але ніяк у нас не виходить.  Ми не хочемо хворіти і застуджуватись, а самі в цьому всьому ми здоров'я не отримуємо. А от знання до життя людини, таємниці ми не намагалися шукати в людині.  А ми шукаємо в природі, наша віра в неї.  Ми хочемо від неї отримати, а у нас це все не виходить.  Ми йдемо не тією дорогою, якою треба, через це ми гинемо.  А от незалежність є одна для всіх природна сила волі природного діла в житті.  Це загартування-тренування, воно учить людину.  Навчило, показало, як буде треба в природі робити, щоб природа зберегла людину, щоб людина наша єдина ніколи не зазнавала ніякого захворювання.  Цього нам треба всім, щоб ми цього добилися від природи.

 

14. Вона нас тримає, вона нам дає те, чого буде треба.  Це вічне, невмируще продовження.  Ми кинемо це, що маємо.  Ми непридатні, у цьому всьому вмираємо. А потім вмирати не будемо.  Будемо жити вічно в природі, вона це зробить через нашого чоловіка Іванова. Нам треба цінувати час. Ми прожили 1967 років.  У нас часу більше, ніж попереду.  А те, що прожили, ми не знаємо.  Ми початку не знаємо, а кінця не видно.  Тому ми нічого не зробили, і не знаємо того, що треба.  А нам потрібно всім що?  Та час такий, який від нас не йшов.  А він повинен прийти, як він приходить і йде без всякого такого, щоб у природі було.

 

15. А в природі без нічого не буває.  Сьогодні прийшов, скажімо, ранок.  А коли приходить ранок, вранці треба що-небудь у житті зробити для того, щоб у цьому ділі вийшов живий факт.  Ми для цього трудимося.  Хочемо щось для їжі зготувати, розпалюємо топку, наливаємо води, кладемо у воду яке-небудь вариво. А з цього всього їжа виходить, якої розливають кожному належну дозу, щоб їх нагодувати, як годують щодня.  Ми їмо, хліб кусаємо зубами, жуємо зі слиною, ковтаємо з повітрям.  Не один раз це людиною робиться, а багато раз ковтаємо.  Ми за весь день їмо три рази, і досита.  Це час іде, а інше приходить.  І так ми якщо тільки це будемо робити, то у нас не буде початку і не буде кінця.  Час не стоїть, і все для цього йде, і рухається без кінця і краю.

 

16. А от цінувати ми не вміємо, і не бралися за нього.  Коли його доженуть, то скоріше проганяють своїм ділом.  Люди в цьому поспішають, вони за багатьма гоняться.  Ми його чекаємо, готуємося з силами.  Нам хочеться в достатку всього зустрітися.  А коли немає одного й іншого, такий час нам не треба.  Ми вже такі люди, за цим билися, хочемо, щоб він у нас був.  Але природа нам, таким воякам, не дозволила мати.  Ми не хочемо, щоб такий час між нами був.  Нам треба, щоб був такий багатий і сильний для всіх.  А природа така мати, не любить нашого брата, що ми цей час знаємо, і хочемо, щоб такий час ішов від нас.  Це наше таке велике завдання від себе гнати ці якості.  А от без усього, без усякого штучного, в якому ми оточили себе, і в ньому один час живемо.

 

17. Ми за це взялися, і самі робимо доти, поки нам воно завадить у нашому житті.  Щоб цього не було перед нами, щоб ми не гнали від себе цей час, і не чекали, як ми його чекаємо, треба навчитися зробитися таким незалежним чоловіком, хто не потребує цього часу і не хоче, щоб такий час був.  Ми в ньому важко працюємо.  А щоб легко, ми цього в житті в природі не шукали.  Вона є перед нами важка.  Ми не хочемо цього пробувати.  У нас немає того, щоб свідомо терпіти.  Без нічого ми жити боїмося, як би не вмерти.  А як же люди всі з великим достатком живуть, але не врятовані в житті.  А ми цього нового, ніколи не прибуткового – це залишатися без одягу, без їжі та житлового дому.  На це не треба ніякий час.  Треба життя, жити без кінця і краю за рахунок своїх вироблених сил волі.

 

18. Нам час ніякий не завадить, і не зможе створювати умови погані.  А буде в цьому хороше, це життя без усякого часу. Моє загартування. Це є люди, народ, природа.  Повітря, вода і земля – найближчі в житті друзі, з якими треба буде навчитися, як треба жити.  Наш чоловік у цьому ділі заслужив.  У всьому його це бажання.  Він може все зробити, аби правильно надумав для того, щоб не було шкідливо людям.  А коли люди зрозуміють, що їм це буде треба для життя, вони кинуть стару гнилу зовсім дорогу.  Вона їх туди вела, куди це не слід.  Їм доводилося не робити того, чого вони хотіли.  У них все їхнє, що вони одержали, природне багатство.

 

19. Це не їхнє воно є, на кого вони як на власність накинулися, як на хороше і тепле.  А це хороше і тепле всіх наших людей втягнуло, вони пішли по дорозі ці якості шукати.  Хотіли вони цього добитися.  А природа таке джерело в житті своєму, взяла та вдарила по тілу людини своїми силами.  Нанесла на неї хворобу або застуду, вона від чого захворіла.  А щоб допомогти, засобів немає, і людини не знайшлося.  А людина хворіє і стогне, їй ніхто не знайшовся, щоб допомогти.  Вона так і померла.  Ми всі такі безсилі люди в цьому вмираємо.  Нас природа не жаліє, а карає. А от загартування-тренування – одна з усіх природна незалежність.

 

20. На природному чоловікові створила силу волі, зберігає через догляд тіло, як клітку.  Особливо у цього чоловіка виходжене серце, молоде, здорове, загартоване, 25-річної людини.  Якби цього на чоловікові не було, він би давно помер, як усі.  А то він загартувався, навчився, як буде зберігати в природі себе.  І навчився, як буде треба зберегти інших людей, особливо нашу молодь. Їм це буде треба. Загартування-тренування – це мій дух для всіх, що живуть на білому світі.  Треба ним загартовуватися, ми тоді від природи доб'ємося життя, а смерть виженемо із землі. Ролі відіграє у природі людина.  Ми, всі люди, народилися для того, щоб обов'язково в природі жити.  А нам, таким мислячим у нашому ділі, не довелося через війну або боротьбу довго жити.

 

21. Нас природа зустріла за наше з вами діло.  Вона не хотіли, щоб на нас розвивалося таке багатство через труд.  Ми з вами всі оточили себе.  І наше з вами бажання одне – пожити в природі, та поласувати для себе добре і тепло. Ми в цьому всьому неправильно примусили людину думати про час, що йде.  Через наше незнання ми стали в чергу, і стоїмо один біля одного, і очікуємо завтрашній день.  Для того ми про нього думаємо, щоб у ньому не так жилося, як ми прожили добре. Ми повинні ще краще прожити. А природа, на наше щастя, змінила свою атмосферу, та заволокла хмарами сонечко, і спустила сильний дощ не хмаровий, а обложний.  Нам не вчорашній час, ми в ньому були розв'язані, для нас було сонце.

 

22. Воно нас не примушувало без діла в домі сидіти.  Ми діло робимо.  А зараз дощик нам не дає.  Ми з вами не йдемо по дорозі, і не шукаємо в природі для себе життя.  Ми оточили себе не тим, чим це слід.  Нас умови примусили нічого не робити, тому ми не ліземо на гору, а спускаємося вниз під гору зі своїм розвитком.  Ми можемо заснути, і проспати своє все царство небесне. Ми не боїмося залишатися в природі, незалежно від неї.  Нас з вами примушує діло робити залежне.  Ми в цьому ділі помиляємося і згораємо в житті.  Це все наробив чоловік, він помер у цьому.  Адже є життя, та ще продовжене в природі.  Без усякого діла, а з думкою.  Треба жити, і вчитися людині, як буде треба в природі своїм тілом заслужити, щоб не по-старому, а по-новому, по-небувалому жилося.  На це буде людина вчитися в природі, як буде треба їй загартовуватися в тренуванні.

 

23. Все робити, щоб у природі не помилятися, а отримати від неї користь за те, що ми знаємо добре природу. І обидві сторони ти як людина любиш. Твоя в цьому ділі роль людини.  Треба навчитися продовжувати життя.  Помирати нам не треба, нам треба жити, і продовжено.  Ось яку роль повинна людина завоювати.  Голка.  Це найперша зброя, снасть, без якої жити не можна в цьому ділі.  Голка – провідник усьому новому. Вона у себе має ушко, куди втягається нитка.  Це все робиться руками людини для того, щоб будь-яку задуману річ зшити, а вона буде треба в будь-якому місці для чого-небудь.  Голка не одного розміру.  Є маленькі, є і великі для якої-небудь потреби.

 

24. Вона зможе робити шкідливе і корисне. Голка має два кінці: один гострий, інший тупий.  Нею можна все робити і по м'якому, і по твердому.  Вона зберігається як річ, нею можна різати, як ножем.  Вона пристосовується до будь-якого приводу.  Вона сталева.  Для цього потрібна людина, розумом треба думати, а потім робити.  А для голки в природі є місце лежати нерухомою.  Вона без усяких рук не зброя, нею треба вміти оволодіти, щоб з неї була якась користь.  Якщо у будь-якої людини голки нема, він уже без рук.

 

25. А коли голка на своєму місці, людині вона треба і не треба, він з нею господар.  Якщо йому буде потрібно вона, він знає, де вона знаходиться.  Її роблять умілі руки.  Вона так даром не дається.  Перш ніж її отримати, треба купити.  А тому, хто зробив її, треба продати.  Цю голку не одна людина має, і не одну голку має.  Цю голку всі люди на землі мають, і не одну сукню для жінки шиють.  Може нею шити чоловік і жінка.  Більшість нею володіє жінка. Вона шиє сорочку мужицьку, і може теплий одяг шити, вона потрібна скрізь і всюди.

 

26. Її робив майстер, він нею як вміє володіти.  Його в цьому всьому руки, він за що не візьме, як у вогні горить, так і річ вигадана яка-небудь.  Вона фасонну форму має, і завжди нею козиряє.  У голки якості сталеві.  Вона довго, якщо не втратиш, живе.  Її господар імущий береже, як своє око, він нею шиє. Так що з голкою треба буде людині будь-якої національності рахуватися, нею вміти і добре володіти.  Це холодне для будь-якого майстра.  Голка йому гроші створює, він нею живе.  Вона йому заробляє копійку, він цим сильно хвалиться.

 

27. А раз людина зробила у своєму житті голку, це є у ділі перший початок.  А в початку немає кінця.  Найголовніше, є основа в житті людини. Якщо він зробить своє тіло загартованим, його буде серце молоде, здорове, загартоване, 25-річної людини.  Сказати буде не можна, це все погано для свого життя.  Музика, танці та пісні в природі не основа, а тимчасове явище життя.  Людина в цьому всьому вмирає, це не порятунок життя людини.  А в загартуванні-тренуванні життя вічне.  Ми не хочемо його діло приймати.  Іванова тіло женемо з колії, його вважаємо  старість.  70 років вже він прожив, 50% зробив основу.

 

28. У природі загартувався, на цей рахунок зробився переможець в природі над своїм ворогом.  Тепер у нього серце не зносилося.  А раз серце заслужене в природі, чому не вболівати за іншу людину, кому треба передати, як хворій людині, щоб вона зробилася такою загартованою людиною, не застуджувалася і не хворіла.  Що саме (головне) в житті?  Ми повинні це все завоювати силу волі для того, щоб у природі перемагати того ворога, який людині заважає.  А нам наше незнання дуже сильно заважає.  І буде воно заважати доти, поки ми не пізнаємо природу, і від неї заслужимо користь.

 

29. А користь у житті з'являється через повітря, воду та землю.  Ми не одну голку зробили в природі, шило ми змайстрували, і ніж ми ввели.  Сокиру зробили з пилою і все інше, яке знадобилося людині в житті.  Вона зробила в житті те, що слід для свого організму.  З серцем змогла зустрічатися в будь-який і кожний час.  Не так він буде до нас приходити.  А ми його чекали так, як воно робилося.  Ми його по природі очікували після своєї пущеної в хід думки.  Для нас він ішов небувало новим.  Ми його не бачили, а приготувалися. Для свого тіла особисто пошили одяг такий, як потрібно, за нашим придуманим фасоном, з матеріалу хорошої якості.

 

30. Вона нами в природі придбавалася трудом.  А природа не так, як це хотілося для нас, прийшла.  Вона примусила досита наїдатися, а перед іншим хвалитися тим, що він зробив.  Він побудував собі будинок, і в ньому став жити.  Всі зручності підніс, у ньому бути.  Він даремно в степ, у простір без усякого озброєння і задоволення, щоб залишитися в природі без усякого будови.  У нього на це сил немає.  Коли на землю приходить тепло, гарна погода, для неї всі люди, що живуть. Особливо все сільське населення, яке живе за рахунок землі, води і повітря.  Вони техніку, снасть і живе тягло ввели в це діло для того, щоб у цей час труд закладати.

 

31. Чоловікові мало, йому дня недостатньо в ньому так, як він себе приготував.  Для нього цей час даремно не проходить, він намагається в ньому фізично робити на нашій землі, і розумово придумує, як буде треба, щоб у тебе, у людини, не на один день, і не одне для себе було.  А щоб ти у себе мав для свого задоволення і для іншого, якщо це треба буде.  Ми за землею доглядаємо самі й обробляємо самі, сіємо зернятко.  Для себе уроди, і роди для того, хто не має.  І про цього чоловік хорошої думки зі своїм наявним господарством, про цього нужденного не забув.  У господаря хорошого є багато.  Він ніяк в цьому ділі не жаліє іншому чоловікові за цінності продати, і в цьому прибутку про свою наявну нужду не забути.

 

32. Якби ми жили так, і не вміли ми для себе робити те, чого нам у житті потрібно.  Нам не один одяг робиться, і не одна їжа створюється за нашим смаком.  І дім один нічого не дає.  А до дому треба зброя, снасть, техніка, яку ми самі не робили.  Нам зробили люди ті, яким доводилося подумати про те саме діло, в якому чоловік на сьогодні опинився.  У нього є машина, у нього є плуг, у нього є борони, чим боронувати. У нього є багаторядні сівалки, щоб садити всякого роду зерно. У нього є снасть для прополки культур.  У нього є косарки косити сіно, і є для збирання хліба комбайн, косить і молотить.  А вони не живуть вічно без жодного ремонту, їм треба буде частини.

 

33. А їх робить руками людина там, де є зручності. Таке виробництво, яке майструє щодня щогодини.  Для того ми ці частини виробляємо, щоб нам як колективу нашого діла не сказали, що ми не вміємо жити.  Ми нові робимо машини, і різного типу випускаємо. Нам треба, у нас у природі є багато діл початих, але не закінчених.  Ми не вміємо робити, щоб наша машина не псувалася, і не вимагала у себе ремонту. Ми робимо на землі, ми робимо на воді, ми робимо в повітрі. Але щоб зберігати наше зроблене, ми ніяк не навчилися в природі. Особливо ми з вами зробили, маленького народили чоловічка.  Самі йому створили в природі життя, воно йому не сподобалася, він став у ньому нервувати.

 

34. Чому ця нервовість, яку має людина здорового характеру і хорошого в житті, наявного в достатку.  Є все.  А раз у людини є не одна початкова голка.  А у неї є машина і мотор, енергія вироблена, струм, електрика, зроблене атомом, водневим ядром.  Ми цим усім не зупинилися, і не закінчили ми шукати по природі таємницю.  Вона є не в природі, а в людині.  Нам треба обов'язково не збагачуватися природою і не рости за рахунок її сировини і свого діла.

 

35. Ми його шукаємо, знайшли, зробили, як це треба всім людям.  Ми всі до одного чоловіка хворі, і сильно нервові через свій нестаток.  У нас серце непридатне працювати, через що людина не доживає, а вмирає. Ми з вами ці якості підтримуємо, і за рахунок їх один час живемо та думаємо, а потім думку розвинемо і не закінчимо її.  Ми з нею помираємо, нам більше повернення в цьому немає. Чого ми добилися в природі?  Ніякої таємниці.

 

36. А ми отримали від природи на людині смерть. Якщо ми тільки в житті не змінимо напрямок, щоб жити за рахунок природи, як ми живемо і користуємося правами так, як у нас це діло проходить.  Ми в цьому успіхів не мали, і не будемо мати доти, до того часу, поки ми не змінимо це мертве діло. А замінимо живим, як замінив свою дорогу наш незалежний чоловік.  Він знайшов у себе невмираючу таємницю в природі жити.  Знати: а що буде треба зробити маленькій нашій народженій людині, яку нам представила природа.

 

37. Вона нам її народила і прийняла таку, як це треба.  Всі наші предки не погодилися йти по тій дорозі, по якій треба було йти. Ми не пішли, а взяли та звернули, пішли по неправильному шляху, залежному. Питається, як він до нас прийшов?  Енергійним, живим.  І куди потрапив?  У повітря, у воду та на землю, з чим довелося жити.  Вода промила дорогу, а повітря виштовхнуло, земля прийняла до себе.  Для цієї людини треба свобода на тому місці, де жодна людина ніколи не буває. Їй навіщо там бути, якщо це місце ніякого прибутку не дає?

 

38. Це місце я, як автор, уже написав.  Вказав це місце, де цьому чоловікові на його прохання люди дозволять зробити свою історичну роботу, яка буде пробуджувати у кожного чоловіка заочно.  Цей новий чоловік зі своїми природними силами, вони притягнуть до себе. Ви самі до нього прийдете за здоров'ям.  А здоров'я його це наше всіх.  Він у природі ним оточив себе.  Якщо хочеш бути таким, як він є перед нами один невмирущий. У нього серце з душею не таке, як у нас усіх.  Ми не любимо природу так, як йому довелося любити.

 

39. Для нього різниці в природі немає.  А нам є, і велика різниця між холодом і теплом.  Ми живемо в природі однобоко.  Один час до неї йдемо, а інший – ми біжимо. А в нього сили одні й хороше, і погане сприймати. Як же таким небувалим новим чоловіком не зацікавишся і не прийдеш до нього?  Його треба буде просити, та ще й як треба просити, благати. Він самородок, за ділом.  А джерело – загартування.  Трудиться один для блага всього людства, навчається в природі, хвалиться перед світом.  Хоче сказати правду про самозбереження моєї клітини.  Серце моє молоде, здорове, загартоване 25-річної людини.

 

40. Вихід мій у світлі.  Я не боюся ворога, не боюся нічого, навіть смерті.  Якби у мене не було цього, я б давно помер.  А то я чоловік землі, дихаю я дуже сильно. А говорю різко не про якесь чудо, а про природу, про фізичне, про практичне явище.  Про чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання, про нервову центральну частину мозку.  Я люблю і вболіваю, але ніколи не забуваю про забутого нами всіма хворого.  Душу його знаю, хочу допомогти йому або їй.  Це не слова нам одні кажуть, а робиться все ділом.

 

41. Рука моя пише владика.  Ніколи про це не забути, дуже справедливе.  А просьба яка?  Мене треба, як діяча, просити – будеш здоровий.  Кому це буде не треба, нашому юнакові молодому?  Та ні, шановні ви.  Це світове значення.  Нашу природу треба знати, і її треба як матір любити.  Про це діло не мовчати, а треба правду говорити не про хворобу, яка відіграє над людиною.  Нам треба говорити про людину, яка відіграє ролі над хворобою.  Нам треба вчитися вчення Іванова, щоб не потрапляти у в'язницю, і не лягати нам у лікарню.

 

42. Жити вільно, не лізти на рожен.  Яка буде нам слава любити самих себе!  Ввічливо своєю голівкою низько кланяйся старим.  Дідусеві, бабусі, дядькові і тітці, ровеснику і молодій людині свою ввічливість представляти. Ех, і життя моє важке для всіх! Зрозумійте моє терпіння, для цього серце своє загартуйте.  Милі мої ви люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє одужання. Бути завжди таким, як я,    Переможець природи і Учитель народу. Щоб учити людину своїм досягненням.  Я мию ноги щодня вранці і ввечері холодною водою по коліна.

 

43. Це моє в природі пробудження, найголовніше, перший початок.  А друге.  Це треба буде зустрічатися з людьми старими, дідусями і бабусями, з тьотею і дядею, та дорослим, молодим чоловіком, як я роблю.  Головкою поклонюся й скажу слова свої: здрастуй, дідусь, бабуся, тітка і дядько, дорослий, молодий чоловік.  Моє діло сказати, свій обов'язок їм представити, а вони як хочуть.  Третє.  Це вже моє діло чоловіка бідного, нужденного по природі шукати без усякої помилки, щоб він матеріальну частину потребував. Тому, хто просить, це професіонал, йому не треба ця допомога.  Дізнаєшся добре, що він потребує.  Перш ніж давати, ти скажи усно: я, мовляв, даю для того, щоб у мене не було ніякої хвороби.

 

44. І віддай так, як я віддаю. Не засуджую і нічого поганого йому не говорю. Четверте.  Це час 42 години треба зробити розвантаження.  Я сам це ввів і роблю щотижня. У п'ятницю їм ввечері, а не їм суботу, неділю до обіду. О 12 годині обідній час.  Я до цього готуюся.  Виходжу надвір, і там починаю з висоти тягнути чисте повітря, що падає на землю, три рази. Тягну, сам прошу природу: дай мені життя, вчення моє, яке я передаю іншому.  Вчу його тому, чому треба вчитися.  Для того треба мене просити: «Учителю, дай мені здоров'я».  Це будеш робити щотижня з душею і серцем, у всьому будеш вигравати.  П'яте. Не плювати на землю, не харкати, і не курити, не пити. Це буде впевнене твоє здоров'я, завойоване в природі.

 

45. У всьому цьому ділі він місце своє зайняв, і на ньому ніхто з учених не має права бути.  Це дорога не наша зовсім, не людей залежних, хто безсилий боротися з природою без усякої зброї.  Чоловік новий займе своє місце, і там почне жити, по-своєму стане робити те, чого люди ніколи не пробували.  Чоловік новий на відстані думкою буде в будь-якому і кожному місці, на відстані може ритися, і робити те, що робить будь-яка залежна людина.  Новий чоловік може також.  У нашому житті на землі що робить наш учений чоловік?  Його пошуки – то в природі треба знайти зі зброєю в руках.  Для того наша мета  добитися легкого.

 

46. Не проти того, що робиться залежним чоловіком у цьому ділі. Копається і мислить в будь-якому місці наш новий чоловік.  З думкою хіба він не зможе дивитися або він не вміє робити?  У нього ум не до поганого. Хіба мені не вивчитися в якого-небудь маленького чи великого майстра?  Або не можна буде зробитися адміністративною людиною свого?  Можна зробитися в шахті найвидатнішим у своїй фізичній роботі за тією спеціальністю, яка під землею є.  У нового чоловіка такі руки, такі ноги, він зможе повзати на будь-яку відстань у природі.  І робити в будь-якому виробництві те, що будь-яка людина.  Зможе будь-яку і кожну роботу зробити.

 

47. У нього така думка, яка зможе будь-якого чоловіка примусити робити те, чого він ніколи не думав, а зараз він практично на землі робить.  Він не вмів, як слід.  У нового чоловіка є і своє місце, і діло його.  Він може на ногах на будь-якому місці при будь-якому кліматі, тільки простоювати на босих ногах.  А думок не перелічити, йому природою дано цей розвиток. Наука нового чоловіка – зробити практично, і самому описати про користь життя людини, а шкоду прогнати.  У нового чоловіка – знання про природу, і з нею велика дружба, любити природу, взаємно з нею.

 

48. Для нового чоловіка треба маленька хвороба на людині.  Він її добре знає, звідки вона взялася, і що вона робить. Цим усім чоловік новий хворий. Думає доти, поки від людини її прожене природно природою. Повітрям, водою і землею, що й навчило нового чоловіка зробитися в природі незалежним, що не потребує нічого.  Його місце, воно може кожного чоловіка оточити, і з ним разом робити те, що треба всім.

 

49. Новому чоловікові допомагає природа за його любов, за його діло, за загартування, за тренування.  Чого робить новий чоловік?  У нього основа всього діла – природа, вона найголовніша.  Це живий факт.  Його тіло, воно робить те, що в житті треба, це здоров'я.  А його він має для себе, і навчився в природі через думка передавати на відстані іншому чоловікові.  Новий чоловік ці сили мав до цього.  Йому вони народилися в шахті в забої тоді, коли доводилося вручну бурити.

 

50. Це був кустарний труд.  А я його в молодих літах, як новий чоловік, робив. Моя робота була фізична важка.  Про це ніхто не скаже, що новий чоловік нічого не робив.  Є історія написана залежного старого чоловіка, що працює в природі.  Я передбачав це, коли збирався 8-й з'їзд надзвичайний у 1936 році 25 листопада.  Туди наші люди писали пропозицію щодо права людини життя.  А тоді не брали участь ув'язнені та божевільні.  Я брав від них довіру і їхав, як ненормальний. Таке діло як тоді в житті вийшло?

 

51. Це все зробив у природі новий чоловік, щоб у такий час зимою по снігу. Була така небувала демонстрація, без усякого захисного діла в природі 1200 кілометрів у залізному тамбурі разом з головним.  Разом їхали від Червоного Суліна до Москви. Ні однієї зупинки, ні однієї маленької і великої станції ми не пропустили.  Новий чоловік ішов, і заходив до чергового.  У нього, як у працівника залізниці, у службовця, хто нас з усім народом.  Їхала в цьому поїзді делегація Північнокавказька.

 

52. Я, як новий чоловік, розповідав усім зацікавленим людям, хто мене слухав і погоджувався з ділом і  загартуванням-тренуванням. Воно показувало у Воронежі, у Мічуріні, у Рязані, як такий є у нас між такими залежними людьми незалежний новий чоловік, хто нам свою ідею малював. Нам усім буде треба з такими силами, яких показував практично. Нікуди ти не дінешся від цього живого факту. Ми, всі люди, цьому свідки, як новий чоловік не ховався від холоду, по снігу босою ногою не боявся ступати.

 

53. Це його була нам відповідь. Коли у нього хто-небудь запитає: холодно тобі чи ні? Його слова: а ви спробуйте залишитися таким, як залишався в природі новий чоловік. Він до Конституції вносить пропозицію. Нам потрібна такий чоловік, він від природи доб'ється цих сил, ними оточить себе, і нам своєю правотою доведе. Зараз він приїхав на вокзал Казанський у Москву, куди йому доводилося йти, як не в вокзал, де тисячі пасажирів сиділа, і чекали свого поїзда до від'їзду. У цей несподіваний для людей час перед ними виявився цей новий чоловік.

 

54. Як на сонечко своїми головами і в один голос сказали: «Ля». А це не одна людина зустріла, а багато, і не з однієї місцевості, різного віку, вони небувало нового чоловіка зустріли. А тут на цю справу десь взялася патрульна міліція. Сержант з жінкою підходять, свою ввічливість підносять. «Ви, – вони кажуть, – вибачте». Новий чоловік їх слухає. А сержант запитує: «Звідки ви є». – «Я, – він каже, – тільки от впав з неба». А вони йому кажуть: «Ми їх підбираємо». Тоді беріть мене теж, ведіть за собою, новий чоловік від цього не відмовиться.

 

55. Вони його взяли і повели до чергового. А черговим по історії такого не було ще приводу, нічим він не був ображений і нічого не потребував. Каже новий чоловік: «Я загартований у тренуванні, приїхав на з'їзд любителем захищати ув’язненого і божевільного, щоб вони між нами, за вченням нового чоловіка, ніколи не народжувалися". Черговий у цьому ділі не був помічник, і не мав права такі якості затримувати. Цьому дав дорогу рухатися туди, звідки прийшов.

 

56. Новому чоловікові ніяка зустріч не готувалася, і ніхто його не потребував зі своїм учинком. Від нього відмовлялися, ішли люди, крім тільки одних: на варті цього всього була безпека, у пальто, без усякої форми. Такі люди зустрічали на шляху свого посту і прибирали до порядку. Нового чоловіка зустріли три червоні літери у Луб'янці ГПУ. За яку справу, ніхто не знав, і не змогли працівники. І розмовляти він з ними не став, свої слова їм розповідати. Це стосувалося наших психіатрів. Щодо цієї справи викликали психіатрію в білих халатах. Приїхала Іванова, лікар з одним оком.

 

57. А новий чоловік цьому приїзду радий, каже. Я для цього сюди приїхав, щоб у нас одне не було, як робили люди режимом. Не треба таке виховання, з яким людина жила. Він хвалився, що зробив сам. А ось це, що показав нам новий чоловік. Це ніколи не було, щоб людина залежна відмовилася від свого наявного. Він кинув позаду, що було у нього, не хотів з тим, що у людини є. Визнав: це все непридатне до життя. Чоловік новий шукав не ту дорогу, по якій люди свого часу проходили. Їхня дорога була важка, кустарна, режимна, у великому нестатку. А треба було знайти джерело в природі одне для всіх однаково, щоб жити, а не вмирати.

 

58. Ось чого шукає в природі новий чоловік. Не втрачати своє здоров'я, а треба зробити те, чого буде всім треба. А в природі даром нічого і ніде не пропадає. А новий чоловік народився не для смерті, щоб не жити на білому світі. А треба нашим людям взятися і зробити це діло, щоб наші люди цього нового чоловіка. Йому треба обов'язково добитися від природи сил волі. Вона повинна на цьому чоловікові, щоб він між нами всіма був і змінив потік у людях. Замінив даний потік, який змушував нашого брата ходити від самого порога.

 

59. Чоловік ходить, де він не буває. І що б старий залежний чоловік не робив, йому доводилося закінчити своє повзання, і себе призвів до смерті. Це новий чоловік у природі передбачав, і хотів   примусити сам себе зробитися незалежним, ніколи не вмираючим. Новий чоловік – на це діло, і він сам зважився добитися без нічого. Нашим вченим довести як таке діло, щоб тіло нашої людини отримало те, чого треба. Це життя, не що-небудь таке. Новому чоловікові треба буде.

 

60. Тому треба писати і те практично робити. Новий чоловік зі своєю дорогою, із силами своїми. Лише б сказали люди, що треба зробити те, що придатне всім нам. Даремно наші вчені заперечили, не стали підтримувати те, що робив наш новий незалежний чоловік. Він до нас, науковців, ніякої претензії в цьому ділі не робив. Таким місцем, як ми одержали або зайняли, і робимо своє діло, якому ми навчилися, і на ньому без зміни живемо. Цим новий чоловік не зацікавлений. Йому треба наш хворий, забутий усіма людьми, йому ніхто з наших людей не допоміг у його горі.

 

61. Немає такого чоловіка, щоб він знайшов засоби, і ними йому допоміг. Ми всі навчилися в природі, як буде треба легко втратити своє наявне здоров'я. А новий наш чоловік зі своїм умінням не відвернувся ні від якого поганого і холодного. Перед новим чоловіком розкрився наш народний режим, адміністративний. Ці люди цього закону, вони хотіли з життя зняти, як фокусника, як дармоїда, щоб засудити як непридатного. Але новий чоловік від цього діла не здригнувся виступити перед народним судом, який в умови послав і тримав.

 

62. Оскільки такого чоловіка в режимі не тримали, передали в психіатрію. Вона зустрілася з новим чоловіком в інституті імені Сербського, де сидять світила психіатрії СРСР. Новий чоловік на обході багатьох лікарів запитує: «Чому Суворова називають самородком?» Йому лікарі відповідають: «За загартування, він сам гартувався і гартував солдатів у цьому ділі, завжди перемагав у своєму ділі». А хто я є, новий чоловік, якщо тільки загартувався, не застуджуюся, не хворію, інших учу, щоб вони мали те ж саме, що має новий чоловік. Він сюди не марно в ці умови потрапив. Ми його, як психіатрія, перевірили як хворого, і направили в Казань в спеціальну лікарню.

 

63. Два роки пролежав, та зустрічався щодня з лікарями, з ними один на один в кабінеті про це вів мову. Нам треба, і обов'язково треба людям цей новий чоловік, якого протримали в цьому часі. Довелося показати, як буде треба новому чоловікові бути. Жодного дня без думки не обходився. Думав про природу, про її якості, які не стояли перед людиною на одному місці. Рухаються і змінюються щомиті перед нами, перед людьми. Чому одним не бути, щоб цей час зберігати і говорити про нього одне і однаково. Ми звикли гнатися і звикли йти через нашу різницю.

 

64. Якби ми з вами жили в природі, її не боялися, у нас би не виходило в житті. Ми один час живемо, а інший помираємо. Нас це ділить природа, сильного волею залишає, а безсилого забирає. Ми йдемо дорогою однієї залежною. Для нас те, чого ми отримуємо в природі кожен раз, буде мало. Ми з вами на цьому не зупиняємося, хочемо, щоб у нас було багато, кого ми цінуємо, бережемо, як око. У нас це не у нового чоловіка є таке явище в нашому зробленому житті. Ми на місці не стоїмо, за часом гонимося, за багато днів готуємося. А новий чоловік говорить. Якщо я буду потрібен для природи, у будь-якому дні мене природа своїми силами збереже і примусить жити, як чоловіка живого.

 

65. Мені таке не треба, яке має наша природа. У нового чоловіка не те є, що мають наші всі старі предкові люди. У них цінується в житті рік, час, котрого їм доводиться чекати, як когось. Він до них повільно приходить, вони його дочекалися. Але щоб зуміти з ним разом так зробити, щоб від цього всього людині вийшла користь. Новий чоловік не прагне до такого багатства в природі прийти, і в ньому, як хорошому та теплому, довелося не весь час жити через своє недостатнє діло. Старі люди – це не новий чоловік, який не потребує природи, щоб вона йому давала і давала без усякого.

 

66. Люди це в природі шукають, щоб цим оточити себе, їм важке не до душі. Це їхній ніж, він їх ріже. Але вони чого хотіли в житті, того не отримали. Їхня історія залишилася позаду зі своїм наявним багатством. Це їхній не порятунок є, на них їхній добре оздоблений одяг. Чим люди не завжди, а красуються, кажуть, привласнюють до себе. Кажуть про нього як? Це моя річ. Воюють через неї, нападають на іншого несподівано. Все чоловіком робиться, чоловік старий ніколи не залишається без будь-якої справи, бо вона йому треба.

 

67. Їжа так ніколи людьми не придбавається. Чоловік, він весь рік безперервно без усякої думки не залишається в природі. Чоловік з-за столу не вилазив би, якби йому краще підкладали. А то він поїв те, чого зробив, він досита не наївся, у нього більше немає, і немає солодшого і жирнішого. А коли на столі нестача є, то гірше не може бути від цього. Говориться так. Коли у тебе багато є, то добре всім нам. А коли цього не буде, і ніхто не знає, де це взяти. Так жити – краще не жити, а померти. Хіба це чоловіка сили, або він у цьому ділі ділок без цього залишатися, і немає, за що жити.

 

68. Є інші наміри, вони у кожного є. У природі все, лише б хотів. А наші люди залежні в природі, у них і день не такий, як він слід. Не такий тиждень проходить, і не такий в році місяць буває. Навіть в житті рік буває, легко він проходить. А буває і важко. Людини бажання цього добитися, щоб не один рік прожити, а багато років. Скільки б ми цього часу між собою не пропускали, а все одно приходить край тому живому чоловікові, кого зустріла природа. А в ній все обмила вода, а повітря виштовхнуло, земля прийняла для природного життя. Але ті, хто народив цього чоловіка, який ледве-ледве відірвався, і пішов у природу в своє життя, став прислухатися, став дивитися. А того, чого треба, не побачив.

 

69. Таємницю людського життя в цьому ділі не знайшов. Ми наробили доріг дуже багато, їх протоптали. А от такого діла не зробили, яке нам дасть своє вічно не вмираюче. Такого чоловіка ми не знайшли, і не зробили його таким, якого в житті не було. Новий чоловік звучав, і робив він по-своєму, по-новому, щоб не один час пожити та зробити в природі. Перед нами всіма стоїть завдання таке: у нашому світі треба обов'язково в природі народити всіма силами, віддати всі можливості для того, щоб цей чоловік був зі своїми силами. Новий чоловік своє старе минуле діло залишив позаду А за своє взявся: за природу, за всі її хороші і погані діла однаково мати і ними користуватися.

 

70. Новий чоловік – це буду я. Такий же самий чоловік, якому не забороняється ніде і ніяк, щоб своє місце довелося зайняти, і ним скористатися як ніколи своїми ногами. Вони у мене ніколи не шукають і ніколи не хочуть переставати, щоб на них, як ми, старі всі такі люди, що мучяться в житті. Як ледве що-небудь таке в своїй важкій такій дорозі, по якій будь-який наш чоловік, коли він рухається своїми ногами, у нього думка непогана проходить. Він би крокував дуже багато відстаней, але біда у нього одна – наниз вона його тягне. Йому як чоловікові живому не доводиться зупинятися.

 

71. У нього як ніколи думка його працює в сторону хорошого. Коли б він не йшов по своїй дорозі, він ніколи не отримував задоволення з боку кліматичної погоди. Вона йому завдавала свій збиток. Влітку жарко, а взимку холодно. Щоб було приємно, цього ми в житті ніколи у себе. Та ще в живому тілі ми не залишалися без своєї втоми, що народилася. Вона з нами зустрічається, і хоче своїми силами повалити, бо навколо нас все нас тримає живе, енергійне, а на собі ми несемо жахливе все, від чого ми не отримуємо в житті хорошого.

 

72. Нас з вами оточує завжди важке, а кому з вас не хочеться отримати в дорозі легке. Ми звикли завжди, якби нас з вами які-небудь колеса возили, а вони самі ніколи не крутилися. До них треба голоблі, а в голоблі запрягти коня, заводити вожжі та загнуздати, і самому сісти на віз, та батогом бити по тварині. І то набридає сидіти, особливо, на яку-небудь високу гору чоловік підіймається сам ледве-ледве. А коню нашому доводиться самому піднімати, та те, що було на ньому, і те, що причепили. Твоя така доля, твоє таке діло – вези і вези. Якщо тобі важко, стій, постій, а все одно треба везти. Не одні колеса крутяться, а на них лежать дрожки, а на дрожках сидить чоловік, як опудало.

 

73. Він і вставати не хоче, звик з місця до місця на своїй конячці роз'їжджати, така мода. А тому, хто крокує, йому коротке життя. Доводиться шукати місце своє зручне і на ньому розташуватися, сісти на свою дупу. Коли б це не робилося людиною, а подрімати обов'язково треба, та ще як заснути. Буває, трапляється з людиною завжди: засне на волі зимою, і навіки пішов у землю. Ми самі це зробили. Ніхто, як ми самі все це зробили своїм організмом. Наше старе нікуди не придатне в житті. Але між нами, такими людьми, хто не боїться помирати. У нього через це часто народжується в житті в природі смерть. Чому наш новий чоловік не таку форму свою має? Він у нас один такий, ніколи нічим не захищений.

 

74. У нього не чуже тіло, а своє, чутливе, що йде по землі, ніколи воно не втомлюється, а навпаки, розвивається. Хіба можна в природі за рахунок іншого чужого жити, або користуватися його життєвими правами. Тому і робиться між людьми в природі. Треба було жити за рахунок наявного у себе багатства. А умови на чоловіка накинулися, і зв'язали йому руки, не дають тілу людини далі жити, тобто робити в природі щодня. І в цьому ділі наш старий історичний, минулий чоловік почав було робити, та недоробив свою викладену роботу, з нею і помер. Все це зробила наша велика для нас усіх природа, вона мала сили свої природні, з людиною живою не порахувалася.

 

75. А за наше все діло нас взяла та й покарала. Це для мене є весь мотлох, ці всі на землі озброєні проти мене люди. Вони роблять те, що їм природа не хотіла, щоб вони були такими. Ми, кажуть люди, для цього всі народилися, і навчилися з природи майструвати. Нам природа не заперечила руками робити, а ногами ходити або повзати, а очима на велику відстань бачити, довідуватися, і на ходу цього всього впізнати з ним, що буде треба людині зробити. Люди ми предкового значення, вже дуже багато років в природі прожили, цього місця старожили. Нам доводилося дуже багато різного зустрічати, до хорошого дня наближатися, а від поганого неприбуткового дня йти.

 

76. У ньому людина не навчилася сама без цього всього жити, за що взявся тепер наш новий чоловік. Йому всі дні йдуть для життя однаково. А от старій людині, озброєній, не доводиться своє те, що було раніше. Ми жили дуже важко, нам, таким невмілим, кустарно робити. У нас того, чого буде треба, недостача велика в усьому. Як важко без цього діла, тобто річі, якої у нас не було. Які вони б не були раніше, і зараз того, чого треба було, ми не маємо. А природа сама своїми ділами, вона нашим не радіє. Все те, що ми придбаваємо, і хочемо краще мати, все це не живе, а мертве.

 

77. А мертве ми це примусили, воно рухається через наше вміння. Ми не навчилися жити так, як потрібно. Цього, чого слід робити, ми не зробили. Гріш ціна нам. А от новий чоловік історичний незалежний у природі, він всі свої сили на це поклав, і в природі практично від неї корисне отримав. Що можна сказати про це все, зроблене ним? Це ж нове. Ходити чистим тілом по холодному і морозному снігу – це все небувало нове. Зі старих людей, що пройшли в історії, вони дуже боялися цього, у них довіра була до великого прибутку, що їх збагачував. Ми ніколи не забували про красиве, завжди втягувалися.

 

78. І ми самі робили те, що неприємно природі. У нового чоловіка не те, що мають усі люди.  Він говорить. Я народився для того, щоб люди не сказали, що цей чоловік нічого не робив. А от за це діло небувале взявся. Ця дорога, вона нам так не дана, щоб даром. Новому чоловікові доводилося трудитися дуже важко. Доводилося молоді сили закладати в шахтарському труді. Шахта у себе мала багато по фізичному труду спеціальностей. Перше, стопорний кліті, плитовим верхнього ухилу, і на кожному ходу плитові. Ходові і кріпильники, зарубники, відбійники, катали саночники і вагонники, що доводилося робити без перебою.

 

79. Цю роботу практично робив. А потім доводилося добиватися, цю історію на інші роботи змінювати, і робити те, чого ніколи не робив. А вчитися доводилося. Все це примусила шахта, у ній більшість працювала бідняків. Люди були непридатні до сільського господарства, ці люди продавалися і наймалися за копійку найнятого жити. У цьому зберігався наш новий чоловік, його як чоловіка. Він поділився з ними, не став підтримувати їхню дорогу, котра не довга була в цьому, не досягалася через стихію. Вона зустрічала кожного чоловіка своїми силами, не давала далі своїми ніжками ступати. Чоловік робився по-старовинному.

 

80. У нього зустрілася неприємність, та ще яка, на тілі розвинена хвороба, як воно і робилося завжди людиною старою. А старі люди – це предкові, що пройшли, давно вони померли. І такі, як зараз живуть, завжди піддаються будь-якому захворюванню, яке наноситься на безсилу, залежну, стару людину, хто не зможе піти від того, що природою робиться. У ній для нас всі дні по порядочку розставлені. І ми їх чекаємо, самі про це думаємо, щоб жилося нам у цьому часі добре. Але природа на це все народжене не допустила, щоб скористатися цим благом, змінила, своє наявне ввела.

 

81. Не дала нам, таким людям, щоб ми цього в житті не отримували. Час є часом, він прийшов до цього діла сам, нашу чергу зняв, а іншу людину поставив. Будь ласкавий, чекай такого нехорошого дня, хто з нами не порахувався з силами, видалив їх. А у нового чоловіка такого немає, щоб про майбутнє думати, або чекати цього дня. Я, каже, не вони є, безсилі, залежні люди від природи. У мене мої сили – не піддаватися ніяк природі, і в ній не робити того, що роблять щодня всі люди. Я так не думаю, як думають усі наші старі люди, і того не роблю. У мене виходить зовсім інше. У цьому дуже страшно цієї в природі розвиненої смерті.

 

82. Всі про неї знають, але щоб піти від неї, сил своїх не знайшли. Новий чоловік зараз практично проходить у нас у психлікарнях у таких лікарів, як Алмаз Резаєвич Дербеєв, у якого доводилося бути на випробуванні свого здоров'я. Це було в Казані, де своїм тілом показував, і завжди говорив про життя людини в природі. Вона його народила, і прийняла до себе на землю, водою облила, повітрям оточила для того, щоб у цьому всьому жити і творити не старе, а нове. Те, чого робили наші історичні люди, нам це не до душі.

 

83. А от те, що зробив у природі наш чоловік незалежний, котрого в природі між людьми не було. Зараз він випробовується в нашій Ростовської області, в Гуковській психіатричній лікарні, у першому відділенні при завідуючому відділенням Володимиру Васильовичу. Він лікуючий лікар, випробує моє тіло, яке знаходиться в першій палаті. Не раз ми зустрічаємося, говоримо. Про кого йде мова? Між наукою медициною і всіма хворими, які добре знають Іванова. Але допомогти, вони проти вчених нічого не зроблять. Нового чоловіка тримають лікарі.

 

84. Вони не хочуть, щоб був між людьми і природою новий чоловік зі своєю якістю, яку вносить в люди. Це робота, це діло фізичне, практичне явище. Чисте розріджене з висоти повітря, і вдих, і видих, та снігове, холодне в морозі пробудження. Ми з ученими, можна сказати, не в одному такті. Новий чоловік не йде, а наближається до природи, хоче це все випробувати до самої крайності. Це буде завоювання не на погане, а буде робитися на хороше. Другий день, пішов п'ятий місяць, як мені доводиться про це діло писати. Я написав «Загартовування і люди», це сам один з усіх тих, хто любить природу і хоче з нею жити.

 

85. Моя природа є справедлива. Вона чекає такого прохання, як вона від Капочки надійшла. За його словами, у нього в шлунку рак. А я, як новий чоловік, це беру і сказав хворому, що я це все вигоню зі шлунку, хворіти ніколи не буде. А Володимир Васильович сказав, що я його, тобто Капочку, не вилікую. Діло виявилася між новим чоловіком і Капочком, обидва ми сюди потрапили в це місце з Москви. Капочка вчений чоловік, за його розповіддю, він великий фантазер і критик, каже, що він прийшов з планети Оріони. Йому довелося лежати в Боткінській лікарні з 1946 року, і там він почув про Іванова, що він є такий.

 

86. Розповідали люди про Іванова, про самородка, про практика, без усякого операційного столу ракове захворювання видаляє. Іванов там між вмираючими і живими людьми у славі. «Мені, – говорить Капочка, –так сказали про нього». Я їду на південь з Москви, мене як хворого привезли в Мітякіна Ростовської області. А у нас пропало теля, я пішов його шукати. Опинився тут, не знаю, як. А нового чоловіка виявив. Я його визнавав, як усіх, неписьменним чоловіком, але бачив його турботу, труд.

 

87. Він багато писав у цих умовах, один-єдиний чоловік. Ми з ним як хворі тут зустрілися. У нового чоловіка душа з серцем для мене була. Я, як вчений, себе вважав, та до того астроном, передбачає погоду. «Я будівельник», – каже всім Капочка. А Іванова бачив, але не визнавав за нового чоловіка. Ходить між нами доросла людина в бороді, в шевелюрі, тобто оброслий старий. Мені не хотілося, як Капочки, вченій людині, з Івановим говорити. Він, бувало, чого-небудь запитає у мене, я йому скажу. Що ти, такий собі безграмотний, звертаєшся до мене, треба вчитися тобі. А говорити у нас не виходило.

 

88. Ми були далеко, я в палаті у хронічних лежав, у восьмій, а Іванов лежав в першій, там, де робилося інсуліновим. Нас умови нові примусили зблизитися. Іванов мене своєю писаниною втягнув, у ній, як у давній історії, такий стиль проходив, а Іванов зараз пише. Його Капочка зрозумів, і став уважно прислухатися до цього голосу, про який знає весь світ і вся природа як про нового чоловіка, став писати Іванов. Я його догнав, порівнявся, в одній палаті один з одним лежимо так розмовляємо по-світському. Він практик, а я вчений. У нас одне проходить між такими хворими, як я був.

 

89. Дуже сильно у мене болить живіт, великі блювоти через нього. А зараз, у цю хвилину, блювоти припинилися, а живіт болить, і сильно. Я, вчений чоловік, блювоті сам запобіг. Тютюном це все я в житті отримав. Дізнався я частково про Іванова. Він теж спускається по сходам вниз із самої Москви. Я лікуюся вільно, а його лікують примусово. Він повинен тут пролежати в цих умовах шість місяців, а потім буде видно. Згідно з розповіддю лікарів, Іванов повинен безстроково лежати. Його тримають, як неблагонадійного чоловіка в державі. Капочка зі своєю хворобою не так зрозумів, як зрозуміли його вчені.

 

90. І поклали поруч зі мною, Капочку та Іванова. Лікар лікує один, Володимир Васильович. Він їх тримає, їм дає різні настанови. У Капочки живіт як був хворий, так він і залишився хворим. А у Іванова ніякої хвороби немає, є одне непохитне здоров'я, яке потрібно нам усім. Мене, Капочку, готує лікар до виписки, а Іванову, може, рік доведеться лежати, за словами самого Володимира Васильовича. Тільки писанина Іванова про нового чоловіка зблизила нас двох. Ми стали писати по сюжету ... а наголос і стиль Маяковського.

 

91. Я, як вчений чоловік і астроном, будівельник всьому ділу. Ця історія, яка в цьому ділі створена, вона провалилася. Вчений чоловік здався, злякався, і не став хороше для себе робити. А в природі така думка і таке діло, якого не доводиться забувати. А вчений зрозумів і сам не зробив. А раз не зробив, що може вийти у людини. Вчиш вченого. Краще померти, а не робити те, чого зробив новий чоловік. Його така зарядка. Не в ціль вона зарядилася, і не в місце попало. Я, каже учений, тебе обманув.

 

92. І буду практику створювати. Сьогодні 16, субота, сон снився, як це людині доводилося. Не визнаним він нікому не потрібен, як зі мною, начебто немає, за що на землі жити. А зараз водою, двома відрами, облив Павло. Холодно, коли вода лилася на тіло. А вчений чоловік Іван себе представив, свою претензію, нібито мій продукт його зіпсував. Ковбаса московська і качка смажена, він мало не помер, було боляче, і вирвав все. Я 15 вересня по-новому, а по-старому 2 вересня. Було сонце, тепло, о другій годині поїв останній раз до відвалу, як це годиться, сито.

 

93. А о четвертій годині до мене з Донецька приїхала Віра Воробйова. Мені дали з нею побачення, з ким ми зустрілися двоє у вагоні. Вона моєму стану сильно вірить, і ніколи ні перед ким вона не відмовиться. Вона отримала через моє вчення здоров'я, і зберігає його так, як ніхто. Вона привезла передачу, і хотіла, щоб я з нею в цю хвилину поїв. Я вже свою практику почав робити: не їм, і не буду їсти. Не сказав їй, а від їжі відмовився через свою свідомість. На столі були котлети, ковбаса, булка хліба і пляшка молока, що я любив. А зараз не став їсти, взяв ту дорогу, по якій іду я сміливо і точно.

 

94. Передачу взяв: кавун і дві пачки печива та цукерки, та яєчка, які з ковбасою поклав у свою сумку. На 16 вересня рано вранці викупався, було прохолодно. Назад і вперед по-своєму я побігав, та помислив про своє. Це мій був бій у природі між людьми, які свідки залишилися в природі, як я сьогодні терпів без усякої їжі, свідомо потрібно. Без будь-якої думки я не залишався. Тому й назвав новим чоловіком, хто цей час захопив, і став робити на собі. Думка нового чоловіка спустилася по воді вглиб, і піднялася в повітрі вгору, а потім робилася.

 

95. Тепер не зупиниться, а буде робитися. Ці якості, вони є у кожної людини. І вони будуть, якщо їх візьмуть, і стануть робити те, чого треба нам усім. Ми повинні добитися, як добивався Іванов весь свій час. А зараз 17 вересня, стою, пишу про суботній день свого початку в житті, про нового чоловіка, як він цей час свій початий цінує, і в ньому свідомо терпить. У нього на те всі свої сили зберігаються. А належить людині це не робити, тому легко доводилося від розвитку алкоголізму, як якесь хороше треба буде кинути, а погане отримати. Цього природа не дала.

 

96. А от це хороше, вона дала можливості з цим процесом. Я його на собі проводжу: 42 годинний проміжок для свого хорошого. Якби ми з вами за це взялися і свідомо робили, не їли їжу чотири прийоми, ми б у цьому ділі не програвали, а вигравали. Нам було б у природі краще і економніше, і здоровіше. А вчений про це знав, і розумів, що він у цьому отримає для себе хороше одне здоров'я, але не здержав у своїх силах, у своїй діяльній у животі хворобі. Він хотів по-швидкому, передчасно, до суботнього самого основного дня, в якому ми повинні, як багато інших послідовників робить.

 

97. І ми будемо при умовах робити. Вченому не далося. І я йому говорив, мене обманювати не треба. Я дуже багато обманув своїм учинком, своєю роботою, яка у мене є. Я боюся одного: не дай Бог, це на мені здійсниться, тоді що наші вчені скажуть. Їхнє все знайдене в природі буде позаду, потік життєвий буде недійсний, його природа змінить, а свій ніколи ніяк ніде введе в теперішнє життя людини. Люди наші залежні, у них народяться сили на істину. Не мертвому будуть вірити, а вони повірять живому.

 

98. А живий чоловік новий, його нам природа робить між вченими, лікарями. У Васецькому хуторі, в кам'яному кар'єрі багато зібрано в ставку води. Глибоко, і вода чиста і м'яка. Я не сам це діло починав, і не просив нікого. Сам лікар Володимир Васильович запропонував моєму тілу прийти і взятися за пробудження в цьому. Це я йому сказав. Мій дух є, мені це купатися не треба, на що воно моєму тілу. Промило дорогу, повітря сприяло спуститися на землю. А тоді була зима, хуртовина сніжна вирувала, людям не можна було ходити ні в якому одягу, тільки треба сидіти в приміщенні. І мене умови прийняли.

 

99. Я своїм батькам не претендував і не хотів, щоб вони так самі зі мною вчинили. Тоді зі мною нічого було робити, окрім як моє тіло все берегти. Я не розумів нічого. А щось мене, такого маленького чоловіка, оточувало. Я маю зараз 69 років. За цей прожитий час і пророблене діло, я міг у цьому помилитися, але мене весь час рятувала в цьому всьому природа. Вона мене чужою рукою, зовсім польське звання Бердецькій. Я був пацаном, любив на кулачки дивитися. А він, як не їхнього боку, образив мене, ударив по обличчю, у мене пішла кров з носа і рота. Я був ним у той час ображений. А мене мужики близькі, що стояли, знали і мене звинувачували. «Прийшов, губи розпустив, і їх Бердецький Володька побив».

 

100. Я від цього удару не помер, а Бердецкому руку в німецьку війну відбило. А той, хто зі своїм нехорошим відноситься, ображає, його природа не мовчить, і за це карає суворо. Це робить природа для того, щоб знали про нього не як про людину, а як про заслуженого в природі за його діло, яке робиться ним. Він уболівальник за хворого чоловіка, хто не отримав ні від кого допомоги у своєму горі, забутий усіма. А у мене він у душі з серцем. Я його приймаю через поцілунок, у нього цим своїм знімаю, як шубу. Це одна є природна користь, вона заслужена між нами і природою. Найголовніше – це повітря, вода і земля, у чому є вся сила і воля.

 

101. У новому дні, що прийшов, це було цього року в 18 дні у вересні. Мені, як новому чоловікові, хто стежить за природою, розуміє і робить, хоч не все те, що треба буде. У 6 годин ранку ще темно. А я з чистим відром під колонку, сам чистим тілом обливаюся водою, двома відрами. Це мені дає в холоді, в зниженій температурі, нульовий, енергію. Сила моя така велика. До цього всього я з цього холоду роблю швидку пробіжку не так, як усі залежні в природі люди роблять. Я один з усіх незалежний у природі практичний чоловік.   

 

102. Дихаю через рот, і глибоко роблю вдих і видих для того, щоб моє тіло в житті не падало. Ось чого я добиваюся. Це останнє і перший початок нашої осені. Я не кидаю робити практично, і про це, що роблю, описую. За 14-е вересня був часопис, в якому про мене, як про пройдисвіта. Я купався у воді, а люди її пили. Цього в моєму не приймається, бо це абсурд, неправда чиясь. Я сиджу в лікарні закритого типу, і тим людям, які ні від кого не отримують ніякого результату, а я їм даю, як забутим усіма. Холодно, хворі відділення купалися, а гуляти не давалося. Я один був у цьому радий, і сильно, у цьому залишився на весь персонал задоволений. Мої мрії збуваються.

 

103. 19 вересня знову холодно так само, можна сказати, холодніше. Я теж взяв свій обов'язок загартування. Добре облився і побігав швидко. А холодний вересневий з вітром час. Щоранку холод осінній углиб проникав. Він, як живе і природне, літню пору залишав за законом розвитку позаду. Ця тепла система непридатна для людини, щоб одне в природі було. Урожай – це робоча система, яка примусила тіло людини, щоб воно по-старому робило те, що робила вся наша предкова історія. А в ній були кустарні руки, придбавати для себе те, що їм треба було.

 

104. Хіба можна нашому первісному предку, історичному чоловікові, котрий у своєму невмілому житті ще не зустрічався з другим своїм близьким чоловіком. Він не знав про цей прихід і про цю першу зустріч. Вона чоловіка спочатку змусила про це діло думку прокласти. Чоловік хотів сильно це побачити, і з ним по-своєму домовитися, як буде треба почати нові подані, небувалі ці дні удвох зустріти і проводити. Чоловік такого, як йому хотілося зустріти, і за його думкою жити, ми в природі цього не отримали від неї. Вона була найголовніша в житті.

 

105. Вона зробила те, що перший чоловік зустрів. Йому не на допомогу прийшла жінка, а на велике капризне зло. Жінка – другий чоловік. Вона не вчилася у чоловіка першого, хто хотів бачити в природі жінку, яка стала його природними багатствами вчити. Вона навчилася в природі, як буде треба зробити, щоб на все життя всього продовження бути залежним у природі чоловіком. Так вона і вчинила, як підказала природа, щоб за рахунок її жити. Жінка у своєму ділі була права, не вона шукала собі чоловіка. А шукав мужчина чоловік дружину через природу отримав. Тепер вірте, робіть те, що я вам як чоловікові скажу. А слова між ними тільки починали розвиватися.

 

106. Між ними стало в природі життя примушуватися. Вони спочатку ніяких дітей не мали, і не знали навіть у цьому, що зробити, щоб був маленький чоловік. Все це зробила природа, їхній такий час. Вони один одного примушували, один одного у всьому слухалися, і в цьому ділі чогось небувалого чекали. Це думка розповідає нового чоловіка поняття про первісного чоловіка, хто нам і розвинув усю нашу залежність у природі на самому собі, на людині. Так новий чоловік говорить про життя минуле, яке робилася нашими першими людьми. Вона, дружина, що хотіла, те і примушувала чоловіка зробити.

 

107. У труді, у ділі чоловік несподівано ними народився. Хіба вони хотіли по історії всій, щоб їхні діти неоднаково жили. У дітей не батьківське. Вони взяли свою дорогу за рахунок природного добра жити і робити. А в природі не перелічити цього добра. Тому вони і збагатилися своїм власницьким, індивідуальним трудом. Так воно і вийшло між людьми новими. Їх життя з порогу пхнуло, в їхньому житті вийшла між ними хвала. Один одним оточив себе, другий – іншим. А цим усім треба було похвалитися перед якоюсь висотою. Вони вірили через своїх батьків, і хотіли за своїм розвитком зробити жертвоприношення. У них продукція була різна придбана.

 

108. В одного була тварина, а у другого зерно. А в цьому і народилася у людей між собою заздрість, через кого не пожаліли створити смерть. Убив чоловік чоловіка першого, такого ж самого, як і він був. Це розвиток залишився між нами всіма тепер. Ось що наш земний чоловік зробив. Він думав, це зробив для себе хороше, а виявилося, у природі і нам усім погано. Чоловік від цього поганого не пішов, він цим, що зробив, сам оточив себе. А раз він почав це робити в природі, перше тягне друге. Ми з вами про це не знали, і те ми робили з вами, що було нам видно. Хіба нам було легко від цього діла? А ми його починали з місця одного в інше перетягувати. Ми дивилися прямо, нам здавалося, це треба робити. 

 

109. Линву ми з прядива, що росте, звили, тобто ми зробили. А раз ми це руками все самі зробили, вже наша є для майбутніх техніка. У ній зав'язався вузлик, ми охопили його вміло, і потягли своїми силами. А у нас не в одного, а у багатьох людей зосередилося. Ми на місце цю річ неможливо важку привезли, і зробили те, що було треба. Ми багато років по цій дорозі тягалися, і робили цю важку роботу. Вона нас багато таких людей закопала. А люди про це все не забули, взяли, та пішли від цього першого початку. Зробили вісь, і змайстрували колесо кругле на декількох спицях. Обідом оточили, стало трошки легше. А раз колесо крутиться, йому треба буде жива енергійна сила.

 

110. Як ввели в це бика або коня, нам, таким людям, у цьому ділі стало легше. Ми навчилися себе примушувати, і примусили іншу тварину. І спільно з цим ділом створили села, хутори і міста. І стали робити руками свою снасть, якою перейшли у вічно розвинене кочівницьке життя на землі. Довго ми вчилися, повзали по природній землі. Нас природа один час обдаровувала, а потім ці якості прибрала, стала своїми силами заважати. Вона сім'ї за собою в полон забирала і тягнула слідом за водою. Люди потрапили в халепу, і більше не повернулися назад. Ми і це стали залишати позаду, а інше на місці вибирати. Ми обрали місце, на ньому, як на своєму, зупинилися.

 

111. Чому це так, що ми з вами, всі люди, що живуть на білому світі, залежні від природи, самі захищені штучним? Ми безсилі боротися з природою через історію, яка нас як вояк народила, в чому ми без усякої слави всі до одного чоловіка предкового у своєму віку померли. Хіба люди, коли бичували, або коли вони переступили зі своїм колесом, їм доводилося сім'ями рухатися, тобто кочувати. Вони жили, та ще один одному, як ватажки, не заважали доти, до того часу, поки між кочівниками не утворився уболівальник вожак, зовсім не такий, як всі інші кочівники.

 

112. Він став думати про історію зовсім нову, небувалу ще. Чоловік не пробував так крокувати, як він надумав сваволити в природі. Він цим захворів, йому в цьому сама природа, навколишня сторона, пішла назустріч. І дозволила, як новому чоловікові в цьому ділі, допомогти, бо цього ще чоловік ніколи не робив зі своїм розвитком, і хто зважиться на таке перше діло. Якщо всі люди цього не робили, і ніхто не думав навіть цього зробити.

 

113. Земля була джерелом людського життя, вона і залишилася. А чому вона не зможе цьому вболівальнику в природі допомогти, і виділити йому його надумане, своє власницьке, індивідуальне ім'я свого місця? Залишилося все за самим чоловіком, треба буде зважитися, і зупинитися на тому улюбленому місці, де чоловік один свій прекрасний час свої сили закладав, щохвилини він думав, готувався. Як же це було перед ним нове історичне. Ступити на сніг, і по ньому топтатися, щодня щоразу виковувати для себе життя даного характеру.

 

114. У людини це була перед нами велика опора, зібраний був урожай. Для того була зібрана ця продукція, треба було годувати тварин. А самі люди годувалися від тварини. У них з цього приводу не колесо їхнє крутилося, а кожен день, він проходив і йшов таким же зимовим, таким же холодним. Небувало людині в цьому терпіти. Він, коли запас був, чудово жив за рахунок пристосування. А коли по їхньому міркуванню зима не йде, а триває, корма немає, нічим годувати тварину, на котру була в цьому ділі вся надія.

 

114а. Бідності ні один чоловік не вірив, і не хотів з нею жити, бо вона холодна і погана. Тому це плем'я стало вмирати. Завдяки тільки їхньому новому, треба було це місце захистити, дати йому волю. Новий чоловік на цю авантюру не пішов, такий вихід у житті не став вибирати, щоб з кочівниками. І робити цю померлу роботу, яка стала продовжуватися за рахунок людей залежних, кочівників. Вони стали ватажкові першого місця допомагати, працювати стали, придбавати цього корму більше, ніж це було треба.

 

115. У природі не ображеність примушувала, вона стала доробляти цю роботу, яка зібрала для цього діла дуже багато продукту. Через них довелося природі відступити, і погодитися з тими людьми, на яких чоловік збройними силами напав. Час у природі не продовжувався, а коротшав. За рахунок цих людей виграла в цьому природа, вона їх втягнула, вони стали робити шкідливе, але не корисне в житті. Люди в цьому ділі стали хворіти, стали застуджуватися, і зі своїм життям вони стали програвати. Природа стала їм давати за їхніми можливостях, вони цим були бідні в цьому ділі з цього маленького місця.

 

116. Ми самі його розширили, воно у нас виросло з однієї сім'ї в інші. У хутір, у село, у містечко, у місто. З управою сільською, повітовою і губернською заснувалася державу. З цим ми не жили, а поступово вмирали. Нас це не рятувало, а закопувало в землю. Новому чоловікові доводиться доводити і показувати, на собі базуватися в даному розвитку, що ми на землі зробили. Ми озброїлися, і ми ввели те, що бачимо. Це власність, вона огороджена режимом і своєю силою, яка зробилася нами всіма.

 

117. Це держава, дім Романових, вона примусила людей, політично зробилися. І організовано стали вимагати, щоб форму змінити на іншу, на комуністичну, яка стала робити не за вказівкою царя, а по-народному, по-новому. Люди це зробили, оточили себе, стали з допомогою вчених робити. Ми зробили те, що нам стало шкідливо. Нам у цьому стало не краще, а гірше. Ми з вами стали важко вмирати. Цього ми між собою в природі не отримали, і не добилися одного, щоб ми не застуджувалися і не хворіли. Цього ми не придбали і на сьогодні.

 

118. Ми з вами бачимо нового чоловіка, котрий протилежний усьому.  Він говорить. Раз примушувати людину, значить, треба вмирати в цьому. Людина не знає, що з нею в дорозі вийде, і не знає свій наслідок. У природі діл дуже багато, їх нам не переробити. Одне починаємо, інше не закінчуємо, у ньому помираємо. Це не історія нова, історія стара, нікуди не годна. Ось історія: холодна, голодна, не захищати сам себе, а живе без усякого поганого, і добре. Ми так не привчалися жити, і не вчили самі себе бути так, як воно має бути в житті.

 

119. Все історичне, зроблене руками, треба викинути геть. Ми добре знаємо про розвиток усієї історії в природі, як вона впроваджувалася для людського життя, і що вона робила в процесі, і що з цього всього вийшло. Ми тільки хотіли, щоб поганого не вийшло, але не вгадали. Замість доброго ми дочекалися з цього всього погане, нас оточила смерть. Чим ми в цьому похвалимося, якщо нам з вами доводиться жити, а у нас розвилася смерть. Ми не досягаємо в цьому ділі, і не вирішувати наперед у всьому, а люди безсилого характеру. Ми не вміємо жити, і не вміємо користуватися повними правами, щоб жити, а не вмирати, як це потрібно.

 

120. Новий чоловік на це все претендує, що нам передчасно доводиться думати, і чекати ніколи небувалий час. Ми ж не знаємо, яка до нас прийде сьогодні весна, з якими днями, і що вони нам дадуть. Буває, і не думаєш, вони самі приходять. А буває, не показалися, але що ж поробиш, час такий, на котрий не доводиться ображатися.  Ми з вами перше, нове небувале починали. Не треба було по-різному жити. І таку ненависть перші початкові люди через багатство ввели, один одного вбили. Питається: за що? За природу, за своє діло, яке створилося ними. Вони стали хвалитися ним, і зробилися жертвою, убили.

 

121. А раз убив чоловік чоловіка, тут пішло вже в цьому зло кровного характеру. Люди стали робити те, чого не треба було. А їм у голову прийшло. Мотузка вантаж тягне. А слідом за цим прийшло на допомогу колесо, та ще кругле, на якому кочівники не задовольнили себе жити. Вони жили, вчили по небесному, по зірках. А потім і це не пройшло в житті. Думка людини примусила форму міняти на іншу, на небувалу, щоб на місці одному зручному жити, і у свій двір тягти, що попало. Це все треба робити людині, та ще такій, яка зі своїм умінням лізе на гору. 

 

122. Той і спіткнувся, і став жертвою. Ми для цього діла почали, але не закінчили наше все роблене. Хіба цю історію можна буде зробити, якщо вона починається з одного боку, а кінчається іншим. Тільки що ми закінчили, а там вже прийшло, його треба починати. І так цьому колесу немає зупинки, немає того, чого не треба було зробити. Ми робимо для того, щоб видно було здалеку, що це діло, воно показує живий факт, у чому людина може помилитися і загинути на віки віків.

 

123. Цього новий чоловік не отримує, і не хоче, щоб це все між нами, людьми, виходило. А от своє нове, небувале, пробуджуюче діло вводить. Ноги холодною водою по коліна щодня можна мити. Встав з ліжка – треба буде помити. Лягаєш у ліжко – теж треба помити. Це твоя система – мити ноги. Йдеш далі зі своїми намірами. Ми не повинні за рахунок природи жити і користуватися правами землі. Це все буде для нас початок старої історії. А треба братися за нове, за небувале в житті це починання. Зранку брати час, і свідомо терпіти, не їсти нічого такого.

 

124. Це буде не по-залежному, а по-незалежному. Якщо ми всі до одного чоловіка візьмемо, і станемо робити, у нас буде велике зрушення. Економіка буде природна, але не штучна, багата з усіх, вона нам дасть все, що хочемо. Ця залежність у природі для життя людини. Ми в цьому примусили природу, повітря і воду, і землю, щоб це все нам давало в необхідності. Нам у житті треба було щодня нове і нове для того, щоб ним користуватися, як джерелом у житті. Жити доводилося, щоб було нам добре в цьому ділі.

 

125. Нам не одне місце в житті показалося. Ми його оформили своїм умінням для нас, це місце примусило вивчати, і розуміти час, що йде десь. Ми його чекали, про нього думали, що він до нас не так це просто наближається. Він зі своїми силами до нас прийшов. Ми його дочекалися як ніколи небувало новим. Ми з ним зустрілися для того, щоб у ньому жити і всякого роду діла творити. Природа така, вона не любить, щоб людина в ній нічого не робила. Вона без діла не буває, у неї для людини не перелічити діл для залежних людей, хто на своєму місці поселився.

 

126. Це його краса в житті, свій хутір або село, місто, в якому він народився. І побудував дім для себе, обгородився огорожею, в огорожі зробив комору для зерна, вирив льох для мочених продуктів. А тварині зробив сарай, закуток, свинарник, для овечок сарай. Яке красиве народжене ягнятко, поросятко, телятко, верблюд. А коли це все сталося в здорову силу, ми стали користуватися допомогою сили.

 

127. Стали робити в природі людині те, що треба. З живого тіла створено транспорт. Землю робили в грядку, а вантаж з місця одного в інший перекидався. Це було людині добре, а тваринам було погано через хорошу зроблену снасть. Вона прикрашала особливість. Люди цим гордилися, красувалися, робили те, що треба, щоб земля сама себе примусила не одну снасть отримати для землі. Виходжувалася худоба для того, щоб між собою чимось хвалитися, і за рахунок цього жити. У нас хороша снасть, хороша жива сила, чим треба перед усіма похвалитися і сказати всім про це діло: не погано стало жити, а добре.

 

128. Ми навчилися і землю обробляти, а у дворі колодязь викопали, і собаку як сторожа прив'язали. А в домі рушницю стали мати, краще не може бути. Хіба можна буде від цього відмовлятися, що нам дала залежність? Вона людину повністю озброїла, і примусила оволодіти всіма достоїнствами. Їй же не погано тоді, коли у людини всі зручності є. Зайве стали мати, а його треба буде доставити на те місце, в якому була потреба. У людини є все, щоб його продати, на це треба буде мати у себе і ним розпоряджатися, його продавати іншому .

 

129. Незалежність, вона одна для всіх, 34 роки робиться, загартовується в тренуванні, копається для того, щоб у природі не жити по-старому, по-залежному. Як ледве що-небудь таке, вже застудився і захворів. Довго не доводилося хворіти, як тільки, вже говорять: згорів, вже немає в житті. Це залежність зробила на землі життя людини, ввела в природу те, що було людині треба, це з природою воювати. Люди зі зброєю стали все робити, зі своєю снастю доводилося всякого роду майструвати. Цього було в природі треба з нею воювати, зі своїм живим тілом в самозахисті залишатися.

 

130. Якби у чоловіка не народилася його думка в цьому, що йому треба, він би не думав і не робив цього в своєму житті. Перш ніж він надумав, що робити, він пристосувався, взяв належний одяг, на себе одягнув. Начебто красу в себе зробив для того, щоб я був у цій формі чоловік. Це не доказ у природі. Людині потрібний був у житті в своїх кроках не один одяг, який людина стала носити. Це її впевнений у природі самозахист, вона себе навчила, як буде треба зовсім мертву, нікуди не придатну річ на живому тілі носити.

 

131. Це начебто втягування в це. Я, як автор цього діла, на собі цю всю картину розкрив. Не одяг обігріває, бо тепло є енергійне у людини, і все мислиме явище, з яким можна було жити без цього всього. Але раз вже це вийшло в природі, що люди на собі сильно помилилися, можна буде повернутися назад, і більше робити так не треба. У цьому ділі не виграш людини, а програш, вона це все робила марно. І також вона у своєму організмі розвинула свій шлунок за рахунок належної, зробленої руками їжі, тобто продукту, знайденого в природі.

 

132. Чоловік живий вірить і надіється на мертве, те, чого його тіло не спасає, а примушує ці якості придбавати у своєму труді. А ми знаємо добре, що перш ніж наїстися, треба чимало в цьому попрацювати. Ми з вами їжу готуємо в природі один час, і її апетитно їмо. Поїмо, а потім чекаємо, більшість не їмо. Чому це так ми робимо? Та тому, що так в житті треба. Перш ніж одягатися, нам треба добре наїстися. А потім одягнувся, ідеш у природу для того, щоб з цим добром повоювати, тобто попрацювати, що-небудь там зробити. Це фізична твоя вправа.

 

133. Ти там втомився, свої сили зносив. Куди подітися? Йдеш у дім, свої умови, лягаєш у ліжко, вкриваєшся до тепла, щоб у хаті заснути. Людина це робить півжиття. До чого це все зводиться? До безсилля. Ми в цьому втрачаємо здоров'я, стомлюємося і вмираємо, нас це не виправдовує в житті. А от по-незалежному, по Іванову, це все не треба, потреби ніякої в цьому ділі. Ось які сили треба в природі мати. Треба тіло не втомлювати, а пробуджувати, щоб жити, але не вмирати. Цього ми згодом доб'ємося, і зробимося в цьому ділі герої по незалежному порядку. Людина будь-яка вмирати не буде.

 

134. А як це зробити, ми не знаємо. Нам треба визнати: все це помилково зробили, примусили кожен квадратний метр, щоб він давав прибуток який-небудь. Ми не маємо цього права: землю засівати, в землі робити шахту або будувати фабрику, або який-небудь завод. А він себе примусив випускати яку-небудь продукцію, і це треба на один час покористуватися. Але не назавжди це придбавається, хоча й снасть, зброя конструюється, робиться за останнім словом нашої техніки.

 

135. Природа і тоді була такою енергійною як ніколи, живою і природною. Вона тоді була такою двосторонньою. Була сторона тепла і хороша, була сторона холодна і погана, без усякого такого людина жила. Не думайте, що вона не думала, або нічого не робила. Одне її примушувало – бути без цього всього. Ми і тоді жили, тільки нас з вами такими ніхто не бачив. Ми тоді цього не мали, що є зараз, це все зробилося нами. Ми ділки всього цього. Наші руки, наші ноги і свій розум, чим ми життя своє зародили, зараз живе.

 

136. Раніше цього не було, і немає, чого бачити. А от це можна зробити. Минулий початок у житті, що він нам дає? Ми не пробували цього зробити, біжимо всі вперед за новим небувалим ділом. Він довго жити не зможе так. А раз він прагне до нового, то треба спробувати в житті зробитися таким, як він був до цього часу. Я вважаю, і буде вважати той чоловік, котрому не доводилося в житті робити. Пробувати треба буде, бо то початкове, якому немає кінця. А в цьому зробленому є кінець і край. А першому чоловікові, йому немає кінця в житті. Ми повинні дозволити цьому чоловікові, він обов'язково на собі доведе.

 

137. Хто не хоче життя? А життя несе за собою незалежність. Вона говорить. Мені не треба буде земля, щоб я про неї передчасно мислив, а потім такий час приходить, де потрібно закласти в цьому ділі це зернятко, не одне, а багато. А перш ніж землю примушувати, треба велику снасть або техніку. Вона нам великі в цьому тони придбала і примусила це зернятко берегти, як око, для того, щоб з цього зернятка борошно молоти, та з цього пекти хліб. А потім споживачеві реалізувати не так, а за гроші. Я цей хліб купив, і наївся не назавжди, а на один час. Я їв, а потім у цьому втомився, мені треба допомогти відпочити. А відпочинок веде ...

 

139. Ми з вами без цього не обійшлися. Нам, залежній людині, треба відпочинок. Ми його і робимо, і будемо робити. Перед нами не одні курорти є, всякого роду є санаторії та будинки відпочинку. Все це служить нам усім полегшенням, а лікарні для лікування. Ми повинні це визнати, наше є це все, і необхідне для життя. Ми користуємося як джерелом, хочемо сказати: нам добре і тепло. А вмирати-то треба в цьому хорошому та теплому. А от пожити, та повчитися цьому, що нам пише новий чоловік! У нього на це розроблені сили, воля своя для того, щоб це все робити не по-старому, історичному, а по-новому, загартованому в тренуванні.

 

140. Хіба цього не можна робити? Ми, більшість, не робимо. А новий чоловік, він всі свої сили кладе в цьому ділі, ніколи не рахується з усіма труднощами, якщо це треба наступити на кучеряву дорогу для того, щоб по ній пройтися. Кажуть, що перемогу ми завоювали. А новий чоловік взяв на себе ініціативу, зустрівся в Суліні з німцями. Мені, як новому чоловікові, довелося залишитися в окупації. Кажуть, десант висадився у Володимирівці. А назавтра німець показався через наш паркан на нашій вулиці. А до сусідки прийшов зі зброєю в руках і свої слова сказав: «Молока, яйця».

 

141. Тут доводилося згадати про печать. А назавтра доводилося по своїй Ленінської вулиці йти, а линва поперек протягнулася. Я – до неї, а вартовий вказує: не сюди, пане, а ось іди туди. Я свого вміння добився, мене взяли на вивчення в штаб генерала. Спершу перекладач, офіцер білої армії. Кого моя ідея зацікавить? Я їм виклав початок, а кінця не було видно. Мене до генерала представили. Я ще йому, як діячу фашизму, розповів не про самого себе, а про мою ідею, яка не один рік жила й робила свою історію.

 

142. Вона була для генерала зрозуміла не як політика чи економіка, з якою жив цей генерал. А новий чоловік дотримувався Червоного Хреста, міжнародного діла, чим послужив я для цього генерала своїм здоров'ям. Він прочитав, по-руському написана була мною довідка, що я з себе представляв. Я вивчав природу, зрозумів її, за що отримав кличку «Переможець природи». Вона мене примушувала найбільше робити біг. Моя свідомість, охайність, якою моє тіло оточило себе, і заслужило будь-якого чоловіка зі мною погодитися.

 

143. І мені по частині мого вчинку вони вірили, і погоджувалися з моїм здоров'ям. Що мені треба було в їхній політиці робити, те вони дозволяли. Я дав свою згоду поїхати в Берлін, і там дізнатися про наших дітей, про руських, українців, куди їх взяли і навіщо. Мене взяли німці військовослужбовці, з якими доводилося ділитися думками. Офіцер – це дещо таке німецької армії, він розумів, що робив під час такої події. Особливо були військові сутички, які створювалися під Москвою і Волгоградом. Це робилося в цьому німецькою армією, вона вигравала своєю технікою.

 

144. А у мене два сини. Один був моряк Кронштадта, а потім потрапив до 5-ї ударної армії генерала Цвєтаєва ад'ютантом – Андрій. А інший – десантник, потрапив у полон, і, як молодому, йому довелося форму німецьку надіти доти, поки я його за свою хворобу вилучив додому. Я в дорозі, а до нашого составу причепили з одягом, офіцерськими шинелями, де я спав. А коли з німцем вів розмову щодо приїзду до Берліна, щоб я взяв шинель для того, щоб показати самого себе їхньою людиною. Я цю шинель берег, як око, але до мене причепилися у Знам'янці.

 

145. У них виникла недовіра, мене перевірити поліцаями. Вони мене довго там не тримали, а спустили мене в Дніпропетровськ за пропуском. Я був захисник самого ображеного руського чоловіка, на кого напала цяцька німецького фашизму, який зі своєю хитрістю напав, і надзвичайно примусив молодь русько-українську. Вона не знала, куди їхати і навіщо їхали? І не знали батьки і матері, теж дуже сильно терпіли в цьому ділі. Я не рахувався з цією думкою, оточив саму верхівку. Він творив діла, Гітлер надіявся на те, що його ця техніка, яка крутилася на колесах і рухалася на схід.

 

146. І свою силу вводила для того, щоб бути над землею господарем. Я був окупований, але вважався не своїм, а чужим. У мене діти обидва захищали мене. А я не думав так без мети, а з метою. Думку закладав у керівництві, що і вигравало моє над таким ділом. Я зустрівся з ними в Дніпропетровську на вокзалі, де німці солдати поверталися зі своєї території. Вони занурювалися в невідому глибину через свою самовільну наживу. У них думка була для себе та, чого їм не думалося. Я перед ними заклав своє те, що треба.

 

147. Я діяв через перекладача, мені хотілося їх обплутати. Моя історія така: прогнати їх зі своєї землі. Але техніка була така, яку не здержати. А навіщо природа мене в цьому ділі народила. Вона мене недарма примусила з ними розмовляти. Я їм казав, вони такого не чули ніколи. Але думка була своя: по Суворовському загартовувати самих себе, щоб бути загартованими, і перемагати того чоловіка, хто живе зненацька, тобто не знає, що робить. Взявся воювати і перемагати, а сам запитує у цього чоловіка, хто перемагає ворога в самому собі.

 

148. А той, хто не думає, чого треба, він програє в самому собі. Гітлер думав про завоювання, а Радянська влада відбивалася. Сила була на боці ображеного. Природу як джерело знищують. А я один був такий, хто ображеного знав і йому допомагав. Це те, що тебе народило. А народжувала людину природа. А від природи треба буде залежній людині брати. Ми беремо з надр вугілля, залізну руду, нафту. З кар'єра – камінь, пісок і глину. Та ліс і вода, та повітря. Нікому не давалося права цього у неї брати. Цього ніхто не мав повного права брати: і вугілля, і руду залізну, і нафту, або ліс. Все це буде для життя не треба.

 

149. Я йду не за тим, не за іншим. А йду прямо по дорозі, нічого не потребуючи. Ось чого нам треба в природі. Добитися своїх сил і волі. Ми не повинні через це все піддаватися ніяким захворюванням. Цього ми з вами повинні отримати. Ми не повинні бути такими, як нас робить природа. Вона нас одягає, вона нас годує досита, і зручно ми живемо в будинку. Але не продовжуємо свій час, а передчасно ми вмираємо. Це не наше з вами життя, а наша з вами смерть, яку ми в природі самі здобули. Ми по-залежному так живемо. А дорога є одна незалежна в природі.

 

150. Мене випробувало, як чоловіка нового, у природі Дніпропетровське гестапо, офіцери військові люди. Не так я даремно сидів, а все про перемогу над фашистом, ми повинні мати. Я був для всіх німців одним. Недалеко від політвідділу розташовувалася німецьке гестапо, кухня. Готували німці, а я гуляв по двору. Якби я не був відомий у цьому, мене не годували вони. А то кожен раз каші клали з м'ясом у відро і передавали мені. Я був ситий й інші теж. Я подивився, як наші люди залишали позаду своє життя, яким не давалася на білому світі жити. 27 діб я був у політвідділі, мене перевіряли лікарі руського типу.

 

151. Я успіхів від гестапо за частиною отримати перепустку до Берліна для аналізу нашої молоді. Гестапо мене в цьому випробувало: закопувати в сніг на 15 хвилин. Я прекрасно там почував. Я не йшов у життя. А пробирався зі своїм поняттям, бачив, як наших людей мисливці ловили і привозили, зв'язаними руками назад, і очі зав'язані, щоб не бачив слідів чоловік. Вкидали до мене в мої ноги, я до них своїх рук не прикладав, а розмовляти з ними говорив, як зі своїми, їх чекала одна «луна».

 

152. Більше від усіх гинули євреї, їм прощення ніякого. Я у них заробив хорошу думку, вони мою автобіографію вивчали з усіх боків. Я не був у них підходящим продуктом, щоб кому-небудь будував неприємність. Мій хід моєї ідеї примусив іти від політики та економіки. Я боровся в природі між людьми залежними, я йшов від них і міцно дотримувався того, що треба було в житті. Я від родини не відривався, як робили інші люди, їм не подобалося, вони своїх усіх робили чужими.

 

153. Я не погоджувався з такою поведінкою, що це буде залишатися між природою в людях у силі. Така розправа, згубний режим, нікого він не зможе врятувати. Ця моя дорога, вона мене вела по бездоріжжю,  бур'яну. Всі люди, що живуть на білому світі, під час цього шефства, розвиненого між людьми в природі війною. Вона примушувала чоловіка на землі такою зброєю зняти зі шляху. Від такої техніки та вміння не доводилося робити що-небудь непридатне. А я робив і примушував окремих осіб звертати увагу, як на якогось мудреця, або передового чоловіка, хто ні тому, ні іншому своїм учинком не старався навіть чуточки перешкодити.

 

154. Він один був проти цього початку. Люди зробилися такими людьми, які зробилися в природі вбивцями людини. Це тільки я говорив, коли стосувалося мого здоров'я. Мене хотіли використовувати у себе, щоб я їм сказав, що я знаю такому чоловікові на землі, кому стало мало місця у своїй родині жити. Ці люди зробилися вчені стосовно географічного місця. Вони хотіли волі з місця одного в інше бігти. У них працює більшість техніка. Чоловік на це надіявся, як на яку-небудь гору. Він не знав природу. 

 

155. Вона в цьому ділі даремно терпить. Що з себе представляла для неї людина одна і друга. А в природі є сили, їх не образимо і не обдуримо. Ми в цьому ділі не знаємо ворога, який він буде згодом. Ми йдемо по шляху правильно, наші сили роблять, по дорозі вбивають невідому людину. А їх дуже багато, щоб убивати якою-небудь зброєю. Цю технічну політику змінить один початок. У природі ніколи однаково не буває, одне будує, а інше не кидає, особливо я з думкою. Ніколи не проходило у мене нове. Я цього старого початку між німцями і руськими не хотів.

 

156. Хіба з таким знанням не домовиться? Навіщо у нас є адміністративна особа ватажок. А ватажки цього діла були у всякого роду експедиції. Хіба птах, який зібралася в свій політ, він летить у свій призначений час, він ніколи не думає в цьому загинути. Ватажок у життєвих умовах не один птах такий, що втратив свої життєрадісні тіла. Треба буде всім протилежним, одним і іншим, але самому не бути переможеним. Як от я, один ватажок, цю залежну систему між людьми усіма розвинув. Люди не стали довірятися на своєму місці. Здавалося б, добре жити, але біда одна – цього мало.

 

157. Це не моя ідея, котра не робить іншій людині. Як у нас між нами виходить, особливо між сусідами. Я живу по-своєму, а ти не по-моєму. Це наша ненависть – один проти одного жити, і йти один від одного, тобто не довірятися. А раз довіри немає, є одна між нами неприємність у цьому ділі. Я, мовляв, вмію жити, а ти не вмієш. По-твоєму я не живу, а по-своєму я живу, і то я маю, чого не маєш ти. У тебе вчинок життєвий свій, а в мене свій. Я йду від твого нехорошого режимного розпорядку, ти для мене є чужа зовсім людина, іншого зовсім покрою.

 

158. Ти не по моїй дорозі йдеш, я за те тебе ненавиджу. Живу я особисто сам, сплю в своєму домі. Індивідуально думаю не про твоє благополуччя, а про своє. Природа багата для нас, і дуже багато між нами різних діл, які робляться нами. Ти рано встаєш, а пізно лягаєш. Твоя така натура: зі своїм здоров'ям іти від тебе. А раз я йду зі своїм, то я не хочу з вами нарівні жити. Це нам усім, залежним в природі людям, розповідає незалежний новий для життя чоловік, хто не поділився з нами так, як нас вчені зі своєю довірою розділили: чуже і своє.

 

 

159. Мені ваше не треба буде, навіщо буде вам наша молодь? Вона сама не дала вам згоди до вас у будинок поїхати, і там бути підлеглим. Я цього не зробила і не дозволю цього для вас робити. Ви зі своєю зброєю зробилися володарем, примусили наших батьків, матерів здатися, підкоритися під ваші зосереджені сили, якими ви робите між нами. Ви нас вбиваєте своєю зброєю. Хто винен у цьому? Я, каже призвідник найзапеклішої німецької озброєної армії.

 

160. Я, Гітлер, свавільний у людському національному житті, який не дає іншим народам свободи, примушує цим усім жити. Я, каже Гітлер, поки зі своєю підлеглою силою господар, зі своїм гестапо. А він у Дніпропетровську з офіцерами зустрівся, про що даремно не говорилося. Офіцер був не нова людина, завойовник цієї місцевості. Ніхто не повинен зі своїм учинком заважати. Ми ж політики, зі своїм зустріли чоловіка не такого, як ми, самі захищені. У нас на нас є своє власне, так ми по-своєму робимо. А цього чоловіка ми до себе не застосуємо, він ні з ким не воює, і нікому своїм не заважає, іде своєю дорогою.

 

161. По тій дорозі він іде один, ми по ній не ходили і не підемо. Ми не знаємо, що знає він. Залишатися таким, як наш. Ми його визнали хворим, юродивим чоловіком, кому не одне питання було поставлене. Він не відвернувся, щоб на нього не відповісти. Між офіцерами склалася своя довірлива думка, вони правильно визначили. А вже між ними і новим чоловіком було і політичне діло запитати у нового чоловіка. За їхнім визначенням, я не будівельник старого, чого люди одні й інші хочуть. Одні обіцяють права неймовірні людиною розпоряджатися, а інші без цього не бувати.

 

162. Всі ми залежні люди в цьому ділі. Почали, але не доробили, вмираємо. Нас почали оточувати, ми стали програвати зі своєю технікою. Природа не пішла нам назустріч. І цього перед нами не було, щоб такий мудрець, якому ми не стали в його шляху заважати, він правильно пред'явив свої народні вимоги. Я, мовляв, не такий чоловік, з якими ми маємо справу. Ми воюємо з комуністами, з новими, зовсім не такими людьми, у кого не така політика, як вона у нас. Ми їх знімаємо з шляху, а у них сила нас зняти. Ми тільки в такому великому розмаху не знаємо, що з цього вийде. Тому ми, офіцери, не побоялися потурбувати мудреця. Він і на це не промовчав. Ми такого мислителя не бачили і не чули.

 

163. Він нам сказав, що не обходив нас, а прямо говорить нам: «У перемозі буде той чоловік, хто в цьому ділі перехитрить. Вся сила в цьому», – нам сказав новий чоловік. Ми його недарма в сніг закопували, він же протерпів. Це не землі чоловік – свого завойованого в природі духу. Його не самі ми випробовували, випробували інші. Посадили в КПЗ і протримали три місяці, а потім при 27 градусах морозу 20 відер води на голову лили. Волосся замерзло, а тіло парило. Ми йому, кажуть офіцери, не дали свою фашистську волю, припинили, і послали його в Ростовську область, Червоний Сулін. Він нами не був ображений. Ми його звільнили, посадили в Берлінський поїзд, який ішов до Ростова.

 

164. Він з нашими воюючими офіцерами поїхав з Дніпропетровська. Йому було між нами не страшно, він не заслуговував нічим. Якби я не мав у цьому мозкових сил, і ними оволодів так, як ніколи, між німецькою армією і природою. Я був вояк з усім світом воювати. Моє написане моєю рукою – це нового чоловіка є діло. А в ділі правда, вона чоловіка для цього посилала. А говорити доводилося. Кого даремно офіцери з собою, щоб їхати в Берлін. Такого вояки у природі не народжувалося.

 

165. А я був і є в цьому ділі. Кого торкнулася ця історія, яку я, Іванов, у природі особисто зробив? Хіба зміг хто-небудь це зробити стосовно всього життя, котре було в Дніпропетровську. Новий чоловік не маскував, а прямо говорив, що в цьому ділі німці програли. Їх холодна зима в природі огорнула за їхню роботу над ображеними людьми. Новий чоловік до них не називався, а взяв своє слово перед усіма і поїхав туди, де йому доводилося про все зроблене не мовчати.

 

166. У нового чоловіка було не яке-небудь уміння, щоб у цьому ділі заплутатися. Було сказано вперед і зроблено для Міжнародного Хреста за здоров'я людини. Скажіть, будь ласка, для чого Леніна природа народила? Вона йому силу доручила, щоб у царя самодержавного віжки, управління режиму відібрав. І ввів у життя соціалізм за рахунок нової економічної політики, яка примусила сама себе огородити великою власністю. А потім її вбив, не дав далі їй розвиватися.

 

167. А ворота відчинив до колективу Сталін. Я був тільки хворому і ув'язненому. Моя ідея проти стояла. А от коли мене з Дніпропетровська німці назад додому випровадили, я по дорозі дізнався про фашистський програш. Вони, офіцери, мене з собою везли. Я з ними говорив про своє загартування-тренування, яке всіх примушувало в цей час цікавитися. Це був час, коли їх біля Москви розбили і оточили біля Волгограда. Я почув від солдатів, я з ними їхав у вагоні від самого Ростова до Червоного Суліна.

 

168. Вони у мене, як у руської людини, запитували: «А що, руські беруть у полон?» Що я їм повинен сказати, тільки правду. Вони їхали з Франції на допомогу своїм німцям. Я знав, що вони підуть з нашої території. Я в той час не знав, що мій син Андрій у 5-ї ударної армії у генерала Цвєтаєва. Вони привезли одяг, вони закопали в Чертковській станиці, яка і зараз як могилу тримає. Я був ображений цим, і було багато ображених.

 

169. Хотів, щоб більше війна не продовжувалася. Війна проходила на бік росіян. А азарт був дуже важко натягнутий з боку руських за те, що зробили німці в цій війні погане. Люди попросили мене, щоб я поїхав у Москву до самого Сталіна, і йому розповісти бажання всіх кинути воювати, щоб так обом сторонам було добре через домовленість, через розум нового чоловіка. Він добре знав історію всіх воєн на землі. Як це робилося проти озброєних людей. Їх діло при азарті розвивалося на білому світі через місце, щоб ворога свого вбити, щоб він не існував.

 

170. На це були такі напади народ на народ, право на право. Але щоб хитрість народу вбити, такого права нікому не давалося, і не робилося ніким на землі. Як були у свій час війни, так вони між таким розвитком у природі залишилися. Новий чоловік не комерсант у природі, а хранитель свого здоров'я. Він не боявся ворога ніякого в життя, йому, як хворобі або незнанню, старався дати відсіч. Практично виводив підсумок усього людського життя, яке прагнув улагодити між німцями і руськими людьми, хто озлоблено один одного вбивав.

 

171. Новий чоловік – виконавець ображеного всього народу. Для того він народився в природі, щоб перемогти над собою ворога. Це зробив новий чоловік. Але йому доручили люди зробити те, що буде треба всім нам: щоб з цього ворога зробити між собою друга, щоб більше не воювати ніяк і не озброюватися проти людини. Новий чоловік узнав усю німецьку армію, з офіцерами діло мав і мав з солдатами, нікому не хочеться війни.

 

172. Це ватажки народів наробили: ніхто не хотів один одному уважити. А між цим вогнем я зі своїм тілом енергійним приїхав до Москви в Казанський вокзал. А начальник міліції Казанського вокзалу, як адміністративна особа охоронець порядку, став чванитися, взяв під варту, став доводити до кінця. Привів сержант в інститут імені Сербського, хотів без діла нового чоловіка в ліжко покласти. А йому сказали: «Треба на цю людину справу». Яку? Але інститут від цього не відмовився, взяв і поклав. 

 

173. Я не був і тоді хворий, щоб убити когось або заважати державі. Моя ідея мала золоті руки, і розум був дорогою – ображеній людині, забутій усіма людьми, допомогти. А як ви думаєте, війна, ким вона створена? Нами всіма. А новий чоловік брався цьому допомогти. Він приїхав не лікуватися, і не випробовуватися кимось. Він приїхав до Сталіна особисто говорити щодо війни, щоб так зробити в житті друга між народами, у природі не повторювати такі війни. А новий чоловік уже вчить людину, щоб за своє діло не сідати у в'язницю і не лягати в лікарню.

 

174. Як це буде треба зробити? Всьому діло – це природа, в ній є чоловік, він господар свого тіла і творець усього. Один-єдиний чоловік у житті новий не погоджувався з цим ділом, що робили на землі всі люди. Вони ввели між собою таку ненависть вбивчу через землю, через джерело, поділилися пополам у житті своєму, стали робити в цьому зброю. Вчитися стали, як буде треба влучно стріляти, щоб свого близького товариша вбити. А раз убити, значить не жити в природі. Ми це робили, робимо, і будемо так робити, якщо ми ворога на людині будемо вбивати.   

 

175. Людина тут в цій справі не причому. Ідея між людьми живе вигадана людиною, і змусила людину в цьому ділі робити. Один початковим першим займається, багатіє. А другий своїм розвиває це багатство, яким він хвалиться, що це його руки зробили. А новий чоловік не те говорить цьому народові, тобто людям цим. Треба не вбивати на людині цього ворога, з яким ми воюємо, а треба обом сторонам погодитися з природою, що вона є мати, яка народила.

 

176. Вона нас народила, і примусила нас з нею воювати штучно. Ми зробили із землі з водою і повітрям зброю, і за допомогою цього всього стали стріляти в людину. Люди стала всіма можливостями вбивати один одного природою: повітрям, водою і землею. Це війна, зроблена нами, усіма людьми за останнім словом техніки, яка розривалася в цьому ділі і руйнувала мирне населення. Ми ватажки найвидатніших великих країн.

 

177. Такого ворога на людині домовилися і зосередилися вбити перед усім народом як агресора, як непридатну до життя людину, хто це все почав робити. Ми опинилися від нього хитріші і сильніші, але наша з вами сила бездіяльна. Треба цю людину розлючену вміло просити, благати, і домовитися між собою цього в природі не робити. А ми без цього озброєння, без цього діла жити не зможемо. У нас думка сьогодні мислить, а завтра робить. А хто його знає, що з тобою буде завтра. Ми нічого не знаємо.

 

178. Живемо так, як природа хоче. Вона з нами з усіма воює, природно стріляє. Ми падаємо жертвою в ній через її багатства. Ну що ж, пожили, подивились, поробили і подумали, у нас нічого не вийшло в житті хорошого. Ми примусили самі себе вмирати. Це найгірше, гірше не може бути. Ми лягали в землю, і будемо лягати з цього всього. А давайте ми спробуємо пожити, як говорить новий чоловік. То ми з вами всі жили по-залежному в природі, а тепер ми візьмемо незалежність, за те, за що не брався ніхто.

 

179. Нам треба за неї взятися і спробувати. Як же так, що у природі чоловік наш руський оголосив самого себе в цьому ділі самородком. Іде зима, та ще така вона, люта і холодна, морозна, у снігу. Ми всі одягнулися, ми всі запасалися, у хороших приватних домах живемо. І хочемо це діло зустрічати, і проводжати одну за одною зиму. Як же Іванов зі своїм здоров'ям готується? Вже робить, купається, ніяк не дочекається пишного білого енергійного снігу, який впаде з висоти на землю килимом. А новий чоловік Іванов по ньому піде, як по килиму.

 

180. І буде нам усім розповідати, як це вийшло між ним і природою. А в природі дві ідеї: одна фашистська під управлінням Гітлера, інша комуністична. Сталін очолював, а капіталісти допомагали, боялись, щоб на них ця ідея не напала. Всі вони належали залежності, по-старовинному, технічному розвивалися. І вони робили в природі те, від чого отримували шкідливе. Їх природа з силами зустрічала, і проводжала з поганим і холодним.

 

181. У природі такій, як вона є, жити довго не будеш, вона за твоє зроблене покарає. Я потрапив до Введенського, до світила Радянського Союзу, до психіатра. Його цікавило моє прибуття до Москви, з яким ділом я потрапив. Я йому розповів те, що треба. Не на користь політики, а на користь всього народу, здоров'я, яке було потрібно не одному мені, а воно буде треба всім. Введенський вивів підсумок мій на мені: чи я святий, чи я дурний? Мене не зробив за заслугами святим. Він добре знає, що вони всі померли, їх немає.

 

182. А взяв, записав мою неосудність, яку актом Ростовської області відділ здоров’я вимагав, і мені видав на руки. Я, як новий чоловік, на ньому базувався. І не був радий цим, чим усі люди були зацікавлені робити. Вони зробили, у себе в житті стали мати. 8 жовтня 1967 року свято сільському селянинові у зв’язку з п'ятдесятиріччям. Всі національності своєю руською мовою розповідали про свої успіхи. Вони відзначалися великим прибутком і якістю, що необхідно треба їм один перед одним.

 

183. Навіть весілля молодому чоловікові в цей день зіграли, у танцях, у піснях і з оркестром. Люди нарядні і радісні наливали з 50-річчям, пляшки наливали вина, і згадували це хороше з природними плодами між горами в снігах. Як ця пристосованість на нашій землі один раз робилася, тільки не всім припала. А комусь сльози доводилося лити, і прощатися на віки віків з тілом, яке закопували на віки віків. Про це чоловік не заїкнувся, і не вигадав таку пісню або танці такі.

 

184. Взяли б так, як новий чоловік, це Іванов, ніколи не бувало зустрічається з природою, з часом, в який ми без теплого одягу не залишалися. А жовтень місяць посередині осені став вводити свій щоденний холод з холодним вітром, для чого доводилося зустрічатися новому чоловікові. Він тост не брав і не слухав музику, не танцював, не співав. А прихилився проти теплого місця при сонячних променях, сам собі думає: кому ж я з такою поведінкою? Треба було робити за тим прикладом, за яким робили всі наші такі люди, їх не примусити це робити.

 

185. А в нового чоловіка зі сльозами. Свою головку клонить, ввічливо завжди перед лікарем свої слова говорить: пустіть мене в мій дух. Це буде для всіх треба в житті. 35 зима зі мною зустрічається, я до неї вже своїми силами готуюся, вранці в холодній воді, як у ванні, купаюся. Сам думаю. А що, якщо це буде правда, що я зі своїм тілом так, як думаю, доведеться освоїти. Мені треба людям указати своє місце. Я йшов тихим ходом лише тому, тільки відірвався від холодної води, а вперед учень Васецького хутору їхав на велосипеді. Я між кар'єрними робітниками, довелося побігти швидко.

 

186. Це дитя мене злякалося, і на велосипеді поїхав, з криком відходить. Мені треба від них втекти, від озброєних, від вільних. Я примусово, як дрючок, лежу в Гуковській психлікарні, це моє загартування. Я готуюся не радіти так цим святам, як усі раділи. Я нікому не скажу, що мені так тепло і добре, на мені сяючий одяг. Мені в цьому погано, що я один, і холодно тому, що я не одягнений. Але знаю добре про це: все одно моє це в житті візьме. Природа не радується тим, що вони це роблять. А я радуюся одним своїм, і радіє природа моїм духом до неї.

 

187. Це важке діло не для мене одного, а це важке для всіх. Дорога моя не чиясь, кого-небудь іншого чоловіка. Він не зможе цього думати і про це практично написати. Це до ставка бігом без усякої зупинки. Мої сили не падають, а живуть не по-минулим, а по-новому. Людину примушує в умовах не виходити надвір в будь-який час наука медична. Обмежує, не хоче, щоб чоловік мав такі сили. Раз він має ці нові сили, яких ніколи не збирався в природі робити.

 

188. Я підготовлений місце це зайняти. Доводиться одному це робити. Так, як я себе готую, або готував у цьому залишатися, я йду на смерть. Мені не відчиняються двері по природі, щоб легко крізь них треба пройти. Жовтневих перших десять днів, я їх проводив як ніколи, мені дуже сильно холодно. Але у мене сили, воля моя ці якості між собою і природою сприймати. Всю ніч безперервно я відчуваю, енергійно, холодно, бо не одягаюся в ковдри на себе.

 

189. Цілодобово ніякого самозахисту. Є підготовлене думкою, щоб нічого з їжі не їсти, і на це приділяю свідомість свою. Купатися в воду ходжу з думкою, з такою, з якою не ходив наш чоловік. Я піднімаюся з ліжка вихором. Якби умови не тримали. Мені в цьому треба люди, щоб вони мене слухали, і вони своїми умами моє тіло зберігали. Вся у них у голові в мозку сила. Я тільки на це надіюся. І хочу сказати: мої сили ніщо є без цих людей, які бачать і слухають, свою правду в цьому виводять, говорять самі.

 

190. Я цим оточений, мені треба хоч один чоловік. Він знав, як я пішов вниз головою у воду з холодною атмосфери. Я коли занурювався у воду весь, як у вогонь, то моє тіло і мій організм примушує себе, як сірник від коробочки загоряється. Мій це початок у житті своєму не повинен змінюватися таким, як робилося нами всіма. Це було не те, чого треба нам. Нам треба від цього всього, що ми зробили в житті, добитися нового, небувалого в житті потоку. То ми від цього діла вмирали, а зараз ми вмирати не будемо.

 

191. Для нас потік зміниться, ми отримаємо в природі якості, вони нас змусять жити так, як не хотіли. А зараз ми навчилися робити не по-старому, як ми провели ці роки, в яких опинилися погано. Нам природа за наше все не давала можливості братися за такі діла. Це холодна, енергійна вода, вона повинна наші тіла пробудити. І дати їм можливість вчепитися не за те, що було раніше. А за те треба нашій людині взятися і робити, щоб здалеку було, на що дивитися.

 

192. Ми з вами страшимося залишатися, і не хочемо сприймати те, що зробив нам новий чоловік, це Іванов. Він нам вводить життя не старого характеру, а нового, небувалого. Треба жити за прикладом Іванова.   Не треба нам знищувати сили природи, сили ті, які є в природі. Вони були, вони є, і ми їх самі збережемо через наші всіх нас діла. А ми це зробимо, у нас вийде живий факт. Це життя для людини буде ніколи ніяк ніде не вмираюче.

 

1967 рік 10 жовтня. Іванов

 

:6710.10   Тематичний покажчик

:Залежність   5,7

:Хороше й тепле   6, 9

:Незалежність    7,9,10,179

:Погане, холодне    8, 9

:Природа   9, 75, 148, 178

:Що потрібно, щоб не хворіти    1

:Не стояти в черзі    9

:Загартування-тренування   19, 20,27

:5 заповедей    42-44, 124,125

:Чоловік новий    45

:Рак    85

:Перша людина і друга   104,105   

:Економіка    124

:Одяг   130, 131

:Помилково зробили    134

:Війна 41г.   140, 141

:Не вбивати ворога, зробити другом 175,177