Дорога. 1967.10

Іванов Порфирій Корнійович

 

1967.09.141967.10.29

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. Цвях забитий молотком. А думка давно процвітає, з першого разу оточила себе, ззаду вона залишилася.  Молоді вчитися треба, як буде треба жити. З лісу виходить звірина, найлютіша з усіх, вона нашого брата боїться до невпізнання.  Вітер дув під ноги, а кружляв біля нас кінь.  Пошта бігала за нами.  Вила правда над людьми, як якийсь стіг стояв. Менше буде від дня.  Ми проїхали по дорозі, подивилися ми вдалину. А побачити доводилося найкраще від усіх, скільки треба буде.  Від свого всі біжать, ми бігли скоріше.  Нас зустріла старість.

 

2. Кран високо піднімає. Річка швидка біжить. А вовки своє заспівують, як які-небудь лікарі.  Знати хотілося більше від усіх. Країна буде багатіти. Кістки білі збиралися, треба щось створити. Шофер машиною управляє.  А на базарі дешевшає продукт. Як тільки пташка заспівує.  На землі лежить мужик.  Куди гониться скотина.  Нашим меншим вчинком. Учні йшли до школи, брали приз на себе, коли по вулиці проходили. Злі наші всі собаки. Кущ самотньо стоїть, а до нього сорока летить. Всі дівчата молоді, а красені хлопці молодці.  Лялька зроблена руками.  Спить старий на печі.

 

3. Ось робота яка наша.  Мишкові спиться взимку. Дятел дерево клює носом. А лисиця тягне півня. Кров лилася з барана. Краще оремо землю. У полюванні любов велика, але води не напитися мені.  Злегка впав на землю.  Це просто так.  Нижче сонце проходило, як у літню пору.  Масло пісне  продавали.  Ну що ж вийшло так.  Кури на сідалі кудкудакають.  А молоді люди просять.  Як нам, таким ділкам, і робота не така є. У колодязі води багато. Знає горбатий верблюд. Трактор землю оре. Трактористом багато років.  Розлетілися граки зимою.  Нам незручно сказати.

 

4. Нам поголитися доводилося під найбільше свято. Зграями птиці пролетіли. Старика звуть Єгор. По долині такій широкій бугай рогатий бутить. Тут дорога протяглася. Поля колгосп став мати. Труби видні на будинках, як якесь село.  Дві парочки підряд одна за одною проходили. Мішок з хлібом піднімали, його клали люди. У траві по бур'яну розцвітали квіти різні. Наш хлібний комбінат був побудований ладно.  Жаба скрекотуха водяна рано вранці встає.  А от хлопчик невеликий поспішав швидко в школу.  Всі хлопці закричали про ось цього героя.

 

5. Ми знайшли хороший ґрунт, зерно посіяли на ньому. Три поспіль виднілися найкращих барана.  Мисливець багато знаходився, не вбив жодного зайця. А ліс давно розростався на ось цьому місці.  Півень сильно кукурікав, був червоного кольору. А качка на воді пливе від самого крутого берега.  Вітряк пори давнішньої, від вітру крила кружляли. Наші сусіди прожили, багатством довго багатіли.  Цар, дім Романових, прогорів на віки віків. Робітники, селяни воювали, взяли, назвали жовтнем.  Скільки було генералів, їх розбили партизани.  Козаки білої армії в житті не виграли нічого.          

 

6. Вони хотіли добитися, щоб Росії не було.  Шахти, заводи, фабрики відібрали у капіталістів.  Землю взяли в оборот, ввели колгоспний лад.  П'яти лемішним плугом оре оранку трактор. Під зиму холодну зяб кладеться під сніг. А весна, далекий час скоро і до нас прийде, до неї готувалися люди. Зерно чистили на сорти.  А думкою вчені обгородилися, і битися почали з природою.  Снасть свою розклали, а силу робити примусили.  Кожен день прибуток був, на землі ріс зелений хліб.  А плани створювалися нами за рахунок коштів та економіки.  Сюди ніхто не прийде, ніяка старезна річ.

 

7. Зброю, величезне ядро на місця розставив ... Люди наші розучилися берегти добро своє.  А от чужі руки лізуть зовсім знищити його.  Б'ються до крайності, ллється кров на землі.  А журналістам, вченим про це все писати. Раніше і зараз пишеться. Вмирали, вмирають, і будуть умирати. Ніякого нового чоловіка, тільки старі.  До самих зубів озброювалися, з медом кусали хліб. А от ніяких солодощів між нами, людьми, миру і любові ніякої.  Є тільки бійка, гостре роздратування.  Нелюбимі діла ніхто не хоче бачити.  Ніяка природа в цьому ділі.

 

8. Морське глибоке дно, живим нам його не дістати.  Атмосферу видно високо.  Кінця немає йому.  А от річки розливаються.  Весною або восени степи порожніми стали, померло життя зовсім.  Про нього знає людина, і тримає під головами.  Сажень старого часу, нам треба землю рахувати.  Раніше була десятина, зараз у нас гектар. Ми поле розширили, а своє знищили зовсім. Час добре вивчили, з силами його чекаємо. А техніку ми підпорядкували, є на це надія.  Сидить людина біля керма, пролазить крізь щілину.  Він у нас не зробив того, що буде треба всім.

 

9. Рука пише Владика, а голосно язик говорить.  Ти, природа дорога, знаєш мене, молодця.  Сідаю верхи на конячку, швидко гонюся за тобою. А гурт, пасу стадо, на жир тварину годую.  Давно введена історія: ми живемо за рахунок чужого.  Наші вириті могили сюди недарма лягли. І церква наша велика, калатала у дзвони.  Яке село велике, усі жили за рахунок землі.  Курей стада тримали, не виводилася вся птиця.  Собака на прив'язі лежала, нюхала погану сторону. А голова колгоспу нас працювати примушував, боровся за економіку, засоби придбавав.                  

 

10. Дуже йому це подобалося, коли було в нього все, вся наявна промисловість.  Дивились на наше село.  Людина виходила озброєна, у природі нічого не боялася. Камінь скалою виявився, ми його рвали динамітом.  А от люди ходять у природі, перед нами красуються тілом.  Одні чесно працюють, інші старанно навчаються.  Ми знаємо, як буде треба робити з сировини, з будматеріалів.  Схід є початок, а захід – сонце заходить. Нам мало буде цього, ми доб'ємося в цьому ділі самі.  Електрика і струм –велика для нас енергія.  Річки великі загатили, станція струм виробляє.  Наша місцевість освітлена.  Ми легко придбаваємо у ділі.

 

11. Батогом стьобаємо тварину.  А мотор заводимо у машини, людина за кермом сидить, на весь голос пісні співає.  Не хоче сказати про недурне, щоб чашку велику випити вина.  Ми приїхали на машині на базар, чого тільки не привезли.  Нас робоча сила зустріла, гроші в кишеню ховали.  Дружба між нами приходить, продукт наш вони купують.  Народилося веселе діло, руки довелося протягнути.  А ось наші відносини.  Прибули ми всі додому.  У нас і у них є сім'ї.  Ми з вами сідаємо за стіл, у чарки горілку наливаємо.  Не забуваємо про друга. Яка є в місті культура, можна хвалитися й нам.  У кожній хаті телевізор є, а радіо говорить гучно.

 

12. Циркачі для нас виступають, ласкаво співають пісні. Ансамблі на музику роблять з різним режисерським зазначенням.  Руки у нього диригують, паличка по нотах свистить.  Мелодія людей прикрашає, звук був прекрасний.  Як якась бджілка сім'ї, вони радіють набором, гудуть всі в одне.  А бачили, як на сцені один артист вибивав, і ноги кидав на всі боки.  Ми сиділи і дивилися, а про свій радгосп не забули. Знають усі наші діти, і не кидають старі. Ось яка буде причина. У мене такого бригадира, це наш господарник, буде свою дочку за тракториста віддавати. Бенкет разом будуватимуть, і будуть кликати весь свій народ.       

 

13. Це буде в цьому початок, забути ніколи не зможемо. Танці та пісні ми творимо, можна сказати, добре.  Цей рік наш колгосп зробив нам усю правду.  Зерном збагатився весь, і гроші великі придбав.  Як тільки що таке, гості до нас приїхали.  Ми хвалилися перед цим.  Чим?  Та господарством.  А коли зійшлися, думкою ділилися.  Нам і стіл тут не завадив.  На столі перед нами карти, 36 штук.  Дама, король і туз.  Це, найголовніше, перемога.  Ніхто тут не причому, як одна природа.  З ранку до самого вечора трудилися.  Де ми брали силу, щоб природу побороти.

 

14. Сам директор радгоспу прізвища відзначив наші, як у нас вийшло добро, не думали зробити.  А в господарстві, такому технічно озброєному, люди все навчені робити своє діло.  Механізатори ділки, прості селяни без усякого врожаю ніякого кроку.  А от самодіяльність, вона широка й багата.  Ми робимо все, але не зробили одного – не знайшли у природі таємницю. А вона є в чоловікові нашому рідному, його особисте здоров'я. Треба нам, усій молоді, у природі добре загартовуватися, іти по природі за Івановим.  Бути переможцем природи й Учителем народу.

 

15. Треба кинути все, своє серце загартувати.  Не боятися природи.  А від хорошого і теплого не йти, наблизитися до холоду і поганого.  Не треба нам старе, а потрібно нам нове.  Перестанемо ми мислити, і робити зовсім не будемо.  Відмовимося доглядати за землею, снасть не треба буде. Ми від природи отримаємо силу свою, волю, зробимося загартовані. Потребувати нічого не будемо.  А от життя, будемо без одягу, їжі й дому.  Настане дорога незалежна.  Залежність піде назавжди.  Живі зроду зробляться.  Самого себе захищати не будуть.  А будуть жити вічно, ніколи не вмираючі.

        

16. Це буде дорога не людська, а нового зовсім чоловіка.  Від соціалізму і до комунізму. Чоловік – це буде я, Іванов Порфирій Корнійович. З цієї хвилини і години, цього дня й тижня, місяць весь безперервно, і в році 365 днів.  Хочу вам про свою правду одну розповісти. Не ношу зовсім одяг, не хвалюся ним тепер.  Їжу не їм і не створюю.  А в домі не живу.  Роззувшись, босою ногою по снігу, по морозу ходжу. Повітря сприймаю, а у воді борсаюсь.  Якщо це буде так, мені природа послужить великим благом, я буду Бог природи.                 

 

17. Цим хвалитися не треба, а жити доводиться важко.  Один між усіма, і по-новому все я роблю.  Якщо хто-небудь до мене звернеться, попросить добре, як діяча для всіх, що знає, і що всім дає здоров'я. Від свідомості нашої всієї народиться перед нами Буття.  Повітря послужить користю, вода няньчити буде.  Життя не на землі одній, відкриється істина у воді й у самому повітрі.  Все це робить людина.  Знати хотіла про це. Ми про все забули, як ми пили вино, і пропили в цьому самі.  Треба буде в степ виїжджати, а снасть свою причепили.  Це наша весна ясна багато піднесла діл.      

 

18. Як тільки щось таке, ми на ногах уже ходимо.  Свою денну пісню ми завжди заводимо про старого бідняка і про багатого мужика. Хотіли вони разом добре дружити, але індивідуальність не давала.  А красувалася в цьому власність.  Бідняк хотів сильно зробитися багатієм, а йому, як людині, не давалося.  Він тільки думав і думав, а багатий ішов від нього.  Але щоб піти, не довелося.  У цьому ділі завадило.  Прийшла радянська влада, взяла ініціативу свою. Стала людей вчити жити не індивідуально, а колективно треба працювати.  Ось тобі й нове, ніколи не бувале.

 

19. Нам усім каже чоловік новий про своє та про інше.  А своє не забуває, як іграшку свою, начебто якогось олівця.  Сіяти весною довелося в ранній день.  А потім за цим ділом сходи піднялися, як шуба.  Ми зробили це з машиною на борозні.  Куди оком кинеш, видно простори полів.  Тільки тракторист чорніє, та відходи відходять у дим.  Ми готуємо землю на грядку, хочемо щось у подальшому отримати.  І чорний пар оремо, усе підряд майже.  Біля річки наша качка, скупалася вона в глибині.  Чорний шпак прилетів, за ним минуле місце.

 

20. Куди-небудь з ким-небудь ні поїдеш, зустрічаєш у дорозі своїх. Милі мої гості такі, хоч трошки завітає за стіл.  А час прийшов не такий.  Як з яструба зозуля зробилася.  Квіти в садах процвітають, а люди весну проводжають.  Літо з плодами приходить, а око своє з неба не зводить.  Пташка пурхає по листю.  А сторож співає пісеньку.  Він старинку жене, та вітається з новим.  Краще життя тепер прийшло, але людину примушує. Вранці рано на світанку наші люди всі в дорозі, хто як у бригаду. Ми хотіли зробити рано, а потім сказати свої слова. Ти, природа молода, сильно від нас терпиш на рівнині перед нами.

 

21. Король не став з нами жити на білому світі.  А от став з водою не втримався, а прорвався.  Хто за що взявся, за будь-яку роботу. За саме таке діло всі взялися і роблять, як за якусь грушу, за срібні гроші.  Нам вдало все довелося, як якась річка.  Простота велика, нам не дістати.  А доля незабутня, гуде завжди земля.  Кричить і каркає грак.  Легше всього у світі, птахи прилетіли весною.  Сиділа на прив'язі собака, яку звуть Мальчик.  Ми його зрозуміли, і сказали в один голос, прямо в ціль одну.                   

 

22. Картопля вродила велика, тільки видати довелося. А турбота велика була за цей самий час.  Джерело чистої води.  І солодкий буряк.  Кучерява гілка.  Місток кам'яний.  А бігла швидко машина, водій сидів на ній, дивився він вдалину.  Місцевість незнайома, село в лісі показалося.  До нього пробиралася підвода, вантаж на ній везли в наше велике місто.  Капусту рубали люди малу і велику підряд. А машини слідом возили на вказане місце своє. Пшениця поспіла вчасно, стали швидко косити.  А комбайн пустили скоро, чисте зерно дають.

 

23. Козел на все стадо один предметом біло-рябого кольору.  Заслужив велику нагороду за свій родючий плід.  А цегла червоного кольору випалювався вугіллям у печі, після чого виймалася руками людини.  Конячка в траві паслася, сплутали ми їй ноги, вона стрибає з місця, і пасеться на землі. Яр проритий з косогору, глина лежала в ньому.  Вода біля проходила, греблю готували для неї.  Це столичне місто, буде багато заводів.  І всі вони не однакові, під гудком працюють.  Навчалося багато учнів лише села одного, а в школу ходили далеко.  На плечах носили сумки.

 

24. Танці дівчата проводили, крутилися по парі, один одному в очі дивилися.  Ім'я вони дізнавалися.  Каталися на лижах зимою спритно на ногах хлопці, робили одну дорогу.  На палицях піднімалися вгору.  Писалися чорнилом сторінки, одну за одною букви ставили. Робили для читки, будь-якій людині читати.  А картоплю копали восени, поспішали прибрати з полів.  Ми багато назбирали, потрібно на це мішки.  Вода в річці блищала, по ній човен плив.  Качка поспішала перерізати, захопити вперед берег, обгороджений парканом кругом.  Що там було?  Не знаємо.  А треба було сказати, зробилося для історії.

 

25. Ножом різали хліб, на це все була черга.  Чекали, поки його відпустять, підуть по домівках вони.  Зимою холодно було, сніг у морозі лежав.  А без одягу залишатися холодно людині будь-якій.  Пройшов тут сильний дощик, намочив цю землю. Грязь лежала велика, ходити важко доводилося. Урожай зародився хороший, збирання важко робилося.  Косили, молотили підряд, а чисте зерно давали.  Гармошка грала ввечері, під неї танцювали дівиці разом з хлопцями парами.  Вони крутилися весело.  Рушниця стріляла добре, мисливець в ціль попадав, і багато набито дичини.  Нам їх не перелічити.

 

26. Номер, велика цифра, якщо її порахувати.  А математика наука, вона потрібна для всіх.  У козла грали хлопці, клали шашки на стіл.  Руками били сильно, хотіли ми його обіграти.  А ось швидко текла річка, пливли нею кораблі.  А села всі по берегах, видно, залишалися позаду.  Міст великого розміру простягнувся через воду, але строго дивилися ми, щоб не зачепилися за нього.  Колос вимітався швидко, ... пилом.  Від сонця світилося й зріло як ніколи.  Лист напишуть такий, папір спишуть весь.  Слова поставлять поруч, щоб легко довелося читати.

 

27. Жовтень народом завойований, кров багато пролили.  А відступити ми не захотіли, перемога за нами залишилася.  Сад зеленню весь оточений, стіни великі стоять.  А сторож ходить ногами, б'є об камінь палицею.  Чарку велику наливає, здорово викликає апетит. Серце ламає клапанами, мудрість всю віднімає.  Мотор у машині завівся, сіли в кузов люди.  А шофер уже за кермом, їхати нам треба швидше.    Борщ налили в чашки, поруч сіли ми.  Ложки забрали в руки, а хліб кусали зубами.  Спали нічний час, хотіли ще полежати, але годинник пробив точно, бігти треба на роботу.                             

 

28. Закон ввели весь ми, читали ми його всі, старалися його зрозуміти, і більше шкідливого не робити.  Ручка наливного пера дуже багато пише про одну нашу правду для таємниці людини. Хлопчик по дорозі біжить, багато людей з ним зустрілося при великому і холодному вітру. А хотіли додому скоріше потрапити. Я самородок є, за ділом.  Джерело – одне загартування.  Працюю я так сам на благо всіх здоров'я. Як сильно нам хотілося жити добре і тепло.  А щоб холодно і погано, нам це зовсім не треба.  Мати моя такого народила.  Вона як захотіла, і назвала за своїм предковим початком.  День такий був призначений.

 

29. Північна частина боку, яка вона є холодна.  А людям, таким залежним борцям, воякам, не треба.  Зозуля весною розкричалася, бере для себе своє місце.  Треба буде прокувати всім, щоб на віки довго жилося. Я робітник і селянин, люблю дружити з собою сам. Заважати нам не треба, а тільки всім допомагати. Ми взяли землю на рік, з неї зробили грядку. Подумали дуже сильно, щоб створився урожай. Лад колгоспного діла, ми всі вболівальники його.  Хочемо ми всі добре через труд наш і думку.  Торгівля теж велика, є, чим за прилавком торгувати.  А людям одне й інше треба, ми потребували всього.

 

30. Робочий у шахті під землею, він білого світла не бачить, труд і свою славу закладає, у цьому ділі кошти отримує.  Селянин хлібороб землі про це все довго думає.  І то зустрічається стихія з ним, бере і валяє його на ліжко.  Сонце не треба тоді, коли не працює твоє серце.  І кров твоя навіки застигне.  Ти простишся з нашою землею.  Зброя у нас за останнім словом, треба буде нею оволодіти.  Наша з вами така турбота ворогові дати свою відсіч.  Наша така велика техніка служить часом для нас.  Конвеєром забирає швидко, у далекі краї відправляє. Вчені ми, знаємо і багато учимося, щоб знати більше.  А природа нам не розкриває всі свої в таємниці плоди.

 

31. У холоді риємося в Арктиці.  Не так це, як було раніше.  Без усякої техніки ми нічого не досягали.  Квіти різної краси, запашний дух від них.  Коли дивишся, дивуєшся.  Про них відбувається розмова.  Хліб великої майстерності.  Можна всім нам позаздрити, як його брали споживачі.  Такий хліб їли, не наїдалися.  Плуг залізний оре землю.  Яка гарна марка, дуже добре оре.  Труба складена з цегли.  Кажуть про неї, як про красу.  Дим по ній вільно проходить, вогонь через це створює тепло.  Місто через будинки тримає найкращу форму.  Багато про неї малюють картину.  Добре за продукцією наше місто, випускають машини непогані.

 

32. Криниця давня в степу.  Біля неї хто б не їхав, для пиття набирає води.  Коли цю воду п'є, хвалить.  Коли бричка їде, своїм дзвоном торохтить.  А інші люди заздрять, таку в себе мати.  Велосипед на двох колесах людина жене ногами.  З гори він легко йде, а от на гору важко підніматися.  Барак з якого дерева, господар не любить погане, вибирає якість хорошу, тоді велика надія.  Руку вгору піднімає, людина хоче сказати одну з усіх казок, близьким рідним розповісти.  А голова моя така, нею всі люди зацікавлені.  Вона багато думає про хороше, як якийсь оратор.

 

33. Ми сьогодні забули те, що нам слід знати. Треба було б для цього вчитися, а ми в цьому стали вмирати.  Село ми з вами зробили, це багатство самі ввели.  У нас економіка велика, а матеріальність не порахувати.  Землі простір великий, ліси, надра і вугілля.  А моря, річки, озера, гори, і сніжні умови.  Що може бути від цього всього краще в нашому житті.  Це все ми отримуємо, і в чому живемо добре.  Це все для нас є хороше, не дасть нам усім реального.  Як ледве що-небудь таке в житті, ми застудилися, ми захворіли і померли.  Чим ми з вами хвалимось?  Одягом, їжею, домом.  Нас це все не врятувало.  Як жили, через це вмирали.

 

34. По суті й ділу, нам з вами жити і жити, і жити.  Ми господарі всього цього, але не навчилися жити.  У нашого брата немає того, чого це треба.  Одного, і другого, і третього.  Великий нестаток у всьому.  Людей на білому світі немає, щоб жили вони без зброї. А всі свої сили кладуть, і хочуть природу завоювати.  За матінкою землею доглядають, роблять з неї грядку, щоб садити зерно для того, щоб був урожай.  Нам сильно треба трудитися.  Не забувати про природу, обидві сторони треба знати.  І в ньому не переставати робити, у нашому господарстві одному.  Чого тільки немає в житті, є для людини все.  Лише б хотів, те буде мати.

 

35. Росія перше для нас слово, матір'ю нам її назвали, вона нас усіх народила.  Непогана в житті штука, яку нам піднесла за наше таке діло.  Ми його самі змайстрували, перед нами стала бувальщина.  У дім ми ввели Романових. А самі зробилися раби через церкву нашу і Бога.  Ми більше нічого не бачили.  Власність розвивалася, індивідуальність стали мати за рахунок землі і природи.  Яка б вона не була, ми її самі народили. Нам ніхто це не створював, крім труда та нашої сили. Сильно в цьому збагатилися.  Стали думати і гадати зі своїми людьми мудрецями та толковими господарями.  Нам потрібна ця молитва.                          

 

36. Низько кланялися Богу, вірили дуже сильно йому.  А саме вийшло у нас життя, нові слова пішли.  Чоловік зробився скептик, не став вірити минулому, а взявся за нове, за своє.  Більше примусив себе.  А тут десь взялася нужда, зародила в природі стихію. Нам у цьому ділі не пощастило, скоро втратили здоров'я.  Самі собою зробили погане через одне наше хороше.  Ми з вами відстали в житті.  Треба давно це мати.  Нас з вами тягнула неприємність, один від одного йшли, дуже важко жили в цьому.  За що не бралися, немає і немає. А коли ми прийшли до цього, то нас з вами оточила правда.  Вона нам господаря зробила, і багато дечого представила.

 

37. Такий потік замінили на небувалий, новий потік. Скоро Романових вигнали з неправильного їхнього шляху. Бідність нас оточила, ми нічого не змогли зробити через стародавній режим, через їхню управу.  Генерал жив у губернії, а всі люди у своїх селах.  Копійка лилася звідти, а ми, як розумні, отримували.  Землю між ними мали, свій дохід заводили.  Це зовсім не наша сторона економічна, їх панська.  1917 років вони жили, усіма правами багатіли, чуть не лопалися від чужого. Бенкетували, танцювали, і гуляли.  У природі так не пропало, у природі без хороших людей не обійшлося.  Прийшов час наш, зробилися ми самі господарі.        

 

38. Хоч і чекали довго, ми свого в природі дочекалися. Орел двоголовий упав. Зірка з'явилася п'ятикутна. Засоби десь узялися, сировина з'явилося на арені, продукт між нами є.  Машину зробили самі. Вчитися стали старанно. Техніками ми зробилися, інженерами теж стали. Професор і лікарі навчилися. Значить, інтелігенція наша.  Ми не чужі, а свої.  Вся наша поверхня землі, і всі наші підземні надра.  Промисли озера, ріки й ліси.  Найкращий матеріал украли, з чого стала рости промисловість.  І ми побудували заводи, коня зробили залізного, ввели надійну снасть. Техніка прийшла в сільське господарство, руку простягнула селянинові.   

 

39. А людина її осідлала.  Яке життя пішло між нами і природою, безперебійно йде. Ми куримо цигарку, п'ємо з вами вино.  Можна сказати, не спимо.  А все це наше діло. Земля – наше джерело.  І вода наша, ми по ній пливемо.  І повітря наше, ми в ньому літаємо.  Створюємо все багатство.  Шапку ми вже не знімаємо, хрестом себе не хрестимо, Господа якогось не маємо.  А самі собі дякуємо.  Наші люди на землі роблять, з водою нерозривно живуть, а повітрям сильно дихають.  Кажуть про це діло добре.  Треба б зробити інше, щоб між нами усіма була велика невмируща дружба.  А у нас це не виходить.

 

40. Розмалювали багатьом хороше. А інші люди, вони в нього не попадали.  Хотіли всі його заслужити, а потрапляли дуже мало в нього.  Шахта вертикального стовбура.  Коли здалеку дивишся, виходить цікава штука. А коли лізти в шахту, недобре. Домни – річ, що втягує, якщо здалеку дивитися.  Там людина не весь час буває, це робота важка, не легка.  Ларьок з напоями повний.  В одного в кишені є.  А інший не менше б пив, та умови не примушують.  Товари продає продавець, а в іншої людини грошей немає. У одного є, і багато, жаліє гроші купувати. Туалет для всіх побудований. Один входить за легким, а другий за важким зайшов.  Обидва задовольнили себе.

 

41. Стілець взагалі простий.  А хочеться кращої якості, сидіти людині на кращому стільці.  А все одно обом відпочинок.  Криниця зі зрубом глибока, вона багатьох обслуговує водою, у ній різний посуд набирає, а вода одна і та ж. Чоловік добрий, його за це люди слухають, ідуть за ним.  Тільки ці люди натикаються, над собою аварію мають.  Коваль один на все село.  Хтось потребує сильно його, а іншому зовсім не треба. Тільки ця людина вміє.  Кружка стоїть з водою.  Кому хочеться, той поскаржиться.  А іншому, за його натурою, він води не потребує.  Бажання одне для всіх, тільки його зародити у себе, таких можливостей немає.  Не хочеться, і бажання немає.                

 

42. Ніж столового характеру, ним ріжуть на скибки хліб, чистити може картоплю.  Без ножа ти не кухар.  Картоплю вирощують на землі. В одного вона добре родить, а інший нічого не отримує.  А без картоплі супу не звариш. Лікарю я ставлю запитання. Як будете чинити з алкоголіком?  З першого вересня по-новому.  А якщо вдруге, судити будемо.  У цієї людини запитують, як у корисного мудреця. Доки буде в'язниця між нами в природі?  Можна сказати по-різному.  До нашої свідомості, або моє вчення приймете. Злочинного світу не буде.  Гармошка наша руська, грає вміла особа.  Хто в неї навчився, він може різні пісні.

 

43. А дівчат дві найкращі на все наше село. За ними ходить хоровод, а дістануться двом хлопцям.  Верба розросталася велика, її можна під корінь спиляти.  З неї буде дошка м'яка, можна ложки з неї робити.  А ось дерево будь-яке родюче.  І вишні будуть, і буде слива, а решта ростуть.  Може, народиться груша і яблуко. Тесляр хорошої майстерності, для нього будь-яка робота дрібниці, хороші гроші за неї бере.  Люди на добре не шкодують.  П'яниця до невпізнання завжди своїм учинком заважає не однієї своїй родині, заважає суспільству своєму.  А забіяка з багатьма людьми, його знають за це все, вчинок один з усіх.  Хуліганська це людина.

 

44. Злодій не саме себе народив.  Якби у сусіда в кишені не виявилося зайвої копійки, він би ніколи не ліз. А хворий чим-небудь чоловік. Йому хочеться апетитно поїсти, а близько йому не знайти, уже хворіє, турбота про нього.  Це означає, хвороба є, і різного характеру в людях.  А от вилікувати нікому, хвора людина хворіє.  Торкнемося вченої людини якого-небудь винаходу.  Вона йому сильно вірить, і сподівається.  А от загартовуватися не хоче. Вода в морі, в річці, у ставку. А тіло людини саме захищене.  Воно може у воді бути, і повітрям на землі оточувати.  Король живе через нас, всьому діло є ми.  Хочемо – буде король.  А хочемо – не буде короля.

 

45. Козел наш у стаді, він для племені призначений.  А зараз його господар береже, господареві треба плем'я. Скирта кладеться за економічним зразком. Якщо їдеш мимо, позаздриш. Ця робота заслуговує.  Повінь робиться після снігу, особливо навесні буває.  Рідко такий час проходить, щоб води не було.  Сорока ряба буває, біле з чорним, чим відрізняється  від інших, тому називається вона сорок.  Лисиця кумушка довгохвоста, за нею нікому не гнатися.  Вона для всіх хитра лисиця, але зате вона дурна.  Багаття вночі буває, від нього далеко видно, це все робиться з дров.  А буває, воно гасне.

 

46. Відро на колодязі буває не на всіх, а по глибині.  А от ланцюг, або мотузка можна виявити скрізь.  Млин водяний є не на кожній річці.  А для неї народжується любитель, гатить на це діло греблю.  Плугом орють трьома парами волів, або чотирма кіньми.  Волами орати краще, а коні дрібно орють.  Не в один час буває.  Більшість орють восени. Кулачки бувають у народі, азартними це робиться. Вулиця на вулицю б'ються, або край на край.  Працюють більше навесні, коли сіють зерно.  Один раз буває в році.  Господар робить сам.  Їздять поодинці на базар, щоб попереду всіх продати.    

 

47. Батько своїм дітям рідний. А от любити всіх, цього немає. Одного улюбленця хвалять, і сили кладуть на це. Траву косять вчасно, і сушать її добре. У копи складають великі для того, щоб їх забирати. Рука пише багато, тільки потрібно про це знати.  А то ця рука напише самого себе розстріляти.  Гусак, найстарший з усіх, перед нами завжди ходить, на свої сили він сподівається.  Знає і робить для всіх.  Бугай для всіх корів у стаді один.  Він завжди коситься на нас, і сам без усіх обслуговує все стадо.  Рибу ловлять рибалки.  А щоб обробляти, це люди різні з усіх спеціальностей для того, щоб її продати.

 

48. Нашим курям небагато років, майже всі кури несуться.  А от одна з усіх найкраща несучка.  Ховають нашого сусіда, проливають сльози, самі несуть.  Це їхнє у цьому завдання – обов'язково треба закопати.  Скільки років не працював на місці.  А прийшов час такий, треба працювати, сил зовсім не знайшлося.  Сьогодні перший день понеділка, його завжди важко починати.  А коли проводимо ми його, тут як тут субота прийшла.  Від села до села небагато, якщо є у тебе сили.  А йти пішки важко, але вдіяти нічого не зміг.  Соловей маленька пташка, він на просторі не живе, завжди оточує себе листям, у лісі пісні співає.    

 

49. Ще скажу про тих, що просять. Люди всі професіонали в цьому. Просити в іншого зможуть, тільки жити багато не вміють.  Йде призовник на службу свою, знає про свій час він.  Йому доведеться на суші служити менше, ніж морському служити. Винахідник робить річ, тільки не живу. Вивчає, розуміє він її, а закінчити її не вміє.  Який буде цей вчений, якщо він знає про загартування, яке воно для всіх хороше, але не хоче його сприймати.  Ми розвідку на північ проклали, знаємо про нього, як клімат.  Але не знаємо ми початок, що він нам дасть згодом.  Про мертве почути страшно.  А про живе, ми його не знаємо, до чого він сам прийде.  Наше бажання одне – до хорошого.

 

50. Місяць світить на землю променями, а може зовсім не світити через густі і порожні хмари.  Нам, людям, темно зустрічати, і більше доведеться не бачити.  А свято наше революційне, це наше є народне, яке ми самі ввели.  А щоб заручитися з ним, ми не вміємо цього робити.  Для чого ми поставили на землі село або будинок, ім'я?  У нас з вами все нове.  Навіть ґрунт не такий, як мали його ми.  Для чого ми в школі учимося?  Від цього легше нам.  Ми менше від усіх працюємо.  А невчені боляче хворіють.  Вчені знають добре, для чого ми пізнаємо природу.  І хочемо її примусити краще.  Ми з вами знаємо її, як хорошу матір, вона нас тримає всіх.

 

51. Для чого нас власність оточила, індивідуально стали жити.  У нас з вами все є, і багато.  А от того, що треба буде, поки у нас цього немає. Для чого ми бідно живемо. А хотіли ми непогано огородитися. Беремо з вами, робимо не те. Хорошого зовсім не отримали. Для чого життя наше хвалиться. Бере і ламає сліди.  Які вони у нас хороші, ніхто нам не скаже погане. Для чого одяг надягаємо?  Ми красу стали мати.  Це річ зовсім не погана, буде з усіх наше щастя.  Для чого окремо прикрашати себе, якщо у нас немає свята?  Його дає нам світило.  Дощику у нас не було.  Для чого у нас є сад, різні плодові дерева?  Урожай народиться на всіх.  Що від цього може бути краще.

 

52. Для чого стіл зроблений в домі?  Щоб його накривати різною їжею.  Шматками спішимо всі ми.  Але щоб наїстися, ніхто не наївся.  Для чого тебе народила мати?  Вона думала, що ти будеш хороший.  А в тебе сил не знайшлося для того, щоб виховати.  Для чого річка народилася?  Щоб нею чесно будували.  А ми самовільно не хотіли, пішли в природі наступати.  Для чого моря, океани?  Щоб люди боялися, і страх у цьому був. А страх народжує життя.  Для чого гроші вводилися?  Щоб була реформа.  За них працюємо, і гроші отримуємо. У цьому всьому ділі жити.  Правильно ми в природі шукаємо таємницю?  Це діло неправильно робиться.  Не треба нам цього робити.  Це діло зовсім не таке.

 

53. Для чого нам ця таємниця, якщо нам не дається в житті.  Ми з вами зробилися в цьому боги.  А раз не знаємо, що робити, бідно живемо.  Чому це так виходить у нашій природі?  Одне йде з життя.  А інше зовсім не таке, як ми з вами хотіли.  Пишеться ручкою по паперу, говоритися нашою мовою.  А от щоб була правда, ми цього ще не добилися. Для чого ти взяв землю? Щоб її зорати і посіяти, дочекатися такого часу, щоб вийшов урожай.  Для чого працюєш усе літо?  Якщо ми не будемо цього робити, ми припинимо життя, повмираємо без цього діла.  Для чого ми воду п'ємо?  Апетит розвиваємо самі, тому потрібна вода.  Без неї смачно не поїси.

 

54. Для чого ти нагнувся і камінчик підняв? Я вам особисто всім зізнаюся.  Камінчиком раніше воювали, вбивали вільно людей.  Чому ти зробився кволий, або енергії в тебе не вистачає?  Якби не природа така, ми б з вами однієї години не жили.  Що з цього отримаєш, якщо п'яний нап'ється?  Хто і як нап'ється, і цього набереться.  Горілка доброго нікому не дала.  А в міліцію можна за будь-яке діло потрапити.  Для чого мужик у лісі жив?  Якби йому допомоги не було, його не примусили там бути.  Він цим промишляв продукт. Для чого люди сплять на м'якому? У них думка одна, твердого не люблять. Тому вони і роблять, щоб було м'яко. Тверде нікому не подобається.  Для чого в природі розкрили джерело?  Якби вода не була потрібна.  А ми через неї один час живемо.  Хочемо сказати, дуже добре.

 

55. Для чого в храм іде сам собі чоловік?  Він це зробив сам, без кого-небудь. Йому хочеться краще мати, одні умови не дозволяють.  Для чого мене природа тримає?  Якби у мене не було думки, я не думав про це життя, мене давно б закопали.  Чому це так живуть?  В одного є все, що хочеш.  А в іншого немає нічого.  Скажіть, будь ласка, чому це так.  Для чого люди поділилися?  Одні вчені, інші ні.  Вони багаті, інші ні.  Це все робиться тимчасове явище. Для чого управління людині?  Щоб вона знала свого начальника.  Це все робилося всіма людьми для того, щоб погано було.  А для чого уведений режим?  Якщо цього не буде, то у нас вийде безлад.  Ми жити по-іншому не навчилися.

 

56. Для чого грач передній прокричав?  Якби найперший грач не прокричав, то чим би ми його тоді назвали.  Для чого чоловіка маленького годують?  Ми його готуємо до життя.  А він силу таку взяв, щоб зробитися залежним.  Для чого коня привчають запрягати?  Він у цьому ділі не народжувався, а ми, люди, самі це зробили.  Тому в нас не вийшло довгого життя.  Для чого робиться посадка?  Ми, люди, хочемо мати культуру.  А вона будує цивілізованість, одна з усіх хороша місцевість.  Для чого платиться пенсія?  То мінімальний заробіток людини. Люди до цього діла готувалися. Вони цей час чекали і готувалися.  Для чого чоловік плаче?  Якби йому не було погано, він би цього не робив.  А раз погано і важко, то хоч заплаче.

 

57. Природа наша дорога, для чого ти нам виростила яблуко?  Вона нам своє бажання висловила.  Це добре буде через яблуко.  Для чого у людини є рот?  А хіба ви не знаєте про це.  Рот у всіх людей є, тому людиною її називають.  Для чого листок на дереві причеплений?  Я не один такий, нас дуже багато.  Ми дерево будь-яке одягаємо.  Значить, і називається за це дерево.  Для чого зростає окремо паросток?  Я росту деревом через законне явище.  Ми, люди, бачимо, як інші ... Ми зустрілися з тобою вперше.  Чому це вийшло так.  Якби ти не йшов по цій дорозі, по якій я йшов, і ти зустрівся.  Для чого чоловік мало не хоче?  Він тільки в цьому не бачить.  А коли задається мети цього, він від природи забере все.

 

58. Хмара біла пливе по небу прямо по своєму сліду.  Якби переді мною цього не було, хто б чого про це сказав.  Адже дорога ця одна з усіх, ми її один час протоптали.  А от тепер сміливо знаємо добре.  І самі в цьому ділі їздимо.  Для чого наша думка нас привела.  Ми в цьому місці не були.  А то як якісь давнішні люди тут прижилися, як на своєму місці. Раптом на мене напали комахи, я цьому ділі не злякався.  А от коли їх пройшов, мені в цьому зробилося  добре.  У цей самий час, що прийшов, десь узявся прохолодний вітер.  Він моє тіло голкою став низати.  І від цього не доводилося бігти.  Дерево стояло велике дуб, воно місце від сонця загороджувало.  Нам доводилося під ним ховатися, а довго не доводилося сидіти.

 

59. Кран мідний є, у нас він так спритно прибудований.  Його нам доводилося чистити.  Зате він у нас не іржавіє.  Для чого люди просять?  Якби у нас різниці не було.  А то ми живемо не так, як це треба.  А коли станемо багаті все, цього не буде. Для чого літаки літають?  А якби вони так не літали.  А вони десь ще летять, вже гул своє дає знати.  Ми гуртом прийшли купатися до моря, самі зроду на цьому місці не були.  І от раптом один із нас усіх у цю воду кинувся вниз головою.  А ось цього хлопчика ми побачили на ось цьому місці в перший раз.  Коли до нього придивилися добре, він був зовсім безграмотний.  Наше діло – дивитися по сторонах, якщо ми побачимо перед собою природу.  А коли побачимо яке-небудь село, то у нас якась радість.

 

60. Маленькою шашкою пішов у прекрасні наші шахи, програв у цьому ділі фігуру.  Все це зробив Петро Опанасович.  Наші ці всі люди на землі, як вони по-своєму дихають.  Але коли людина захворіє, вже тут життя не дочекатися.  За що ти лаєш у природі мене. Якщо розібратися в цьому ділі, це робиться дуже просто. Але все одно буде погано. Вугілля беруть для вогню. Але в цьому всім нам робиться в нашій праці дуже важко, як і зараз робить шахтар.  Вдень наше око не бачить зірки. Чому це так робиться перед нами?  А коли сонце сяде, ніч прийде, ми вже оком зовсім не бачимо.  Куртка, якщо вона розірвана, навіщо вона кому-небудь здалася.  А коли господар її знайдеться, він жаліє про неї.

 

61. Квіти такі кругом. Але щоб була яка-небудь радість, ми ніколи цього не помічаємо. Від цього самого місця наш близький людині друг, це повітря, що розвівається.  Але не можна сказати про цю воду, вона теж для людини друг.  Я сьогодні з Олегом Івановичем зовсім не думав розмовляти.  А він від мене несподівано втік.  Сам обіцяє з мною після говорити.  Немає такої хвилини, в яку я б про свою ідею не думав.  Навіть вночі не забуваю про неї.  А вдень мрія приходить.  Кажуть всі про те, що сонце є.  А чому моя думка не погоджується?  Це не наше сонце світить. Люди самі створюють.  Але нехай вже Місяць такий, який пропустив до себе різного виду ракети.  Вже на нього зробила крок нога.  

 

62. Мушка літає за вітром.  А от прохолодний вітер не перестає.  Новому чоловікові чутно, але непогано для самого себе. Навіщо в житті людина помирає?  Це закономірне явище.  У людини народилося безсилля, природа його покарала.  Похворів, похворів і помер.  Для чого в природі це робиться, сьогодні пішло, а завтра прийшло?  Ми цей час зустрічаємо щодня, проводжаємо.  Чому це так виходить?  Тільки що закінчили діло, беремо інше діло робити, не закінчуємо його, вмираємо.  Заєць – наймиліша тварина, але він нас, людей, боїться.  Ми як побачимо його, кричимо, він від нас іде.            

 

63. Для чого людина багатіє сама?  Вона відходить від людей інших.  Їхня це між собою хитрість.  Вони не виграють, а програють. Хворіти б не треба людині. Але її оточує природа, багатомільйонний струмінь, від чого людина помирає. Хіба ранок сьогодні.  Сонечко рано сходило.  Всім нам, людям, було приємно.  Але все ж було не тепло.  Через одне моє явище лікар Олег Іванович погодився пустити в став.  Я там добре скупався.  Для чого туман падає на землю?  Значить, волога є велика.  Особливо вона до сніданку лежить.  Ми цю атмосферу проводжаємо.  Навіщо жайворонок піднімається вгору?  Він веселиться в цей самий час, та пісні виспівує.  Це все люди чують і бачать.

 

64. Для чого свиня хрюкає.  Якби вона не мала такої назви, вона б свого свинського діла не робила.  А то її ніс риє і вибирає своє.  Для чого чоловік не любить?  У нього такі склалися діла.  Якби він любив все, він би не жив так, як хотів. Для чого мураха працює?  На те її ім'я таке звучить.  Мураха більше себе котить, тому в неї сила бика.  Для чого півень рано так співає?  У нього такий чутний голос, на велику відстань прокричати.  За це його прозвали півень.  Для чого корова дає молоко?  На це вона і називається корова.  У неї є роги, як у бика. Вона більше від усього мовчить. Для чого коник плигає?  Якби він не плигав так, він би не називався коником.  Його дуже важко зловити.                                                                           

 

65. Для чого господар з будь-якого вибирає?  Якби не було, з чого вибрати, він за це ніяк не брався.  А то йому є можливість братися.  Для чого муха кусає?  Вона на це називається муха, через свою чорну красу. І менша від усіх, менше не буває.  Драгі або бричка – чотири колеса.  Якщо вона буде порожня, навіщо вона буде потрібна.  Вона без нічого ніколи не буває. На місцевості будь-якій, якщо вона хороша, люди поселилися.  Видно здалеку, що там вони живуть, та трудяться по-своєму.  А найстарший з усіх старожил, він мужик предкового явища.  До його прибуття сюди нічого не було.  Для чого ця місцевість заселена?  Мужик би зроду цього не подумав, а час так створив.  Без людей нічого не обійдеться.       

 

66. Для чого чоловік такий плакса.  А якби цього у нього не було, ми б зроду його так не називали.  Такий на це час настав.  Ми рибу ловили, багато нас.  А щоб чогось зловили, у нас таких ділків не було.  Тому склалася така ситуація. У нас з вами велика була охота на це, але коли почалося, у нас підвело.  А коли порветься що-небудь, як нам не хочеться нове створювати.  Сьогодні ми кавун порізали, їли, їли такою сім'єю, не наїлися.  А думати доводилося дуже багато.  А коли стали робити, у нас порвалося.  Ми з вами бачили, як верблюд на гору крокує.  Нас цим ділом не здивуєш.  Це не вперше доводиться бачити.  На цю високу гору і ведмедик підіймався.  Яка лощина велика тут лежала.  А от щоб її не було, ми цього зовсім не бачили.  А от це, зранку сонечко сходило з краю.   

 

67. І гірше не може бути. У нашій місцевості нашого діла ми збиралися вже давно.  А коли час прийшов, вже зроблено. Красивий дім стоїть перед рікою.  Не одні люди заздрять.  А щоб до цього ставилися так всі наші люди зі своїм наміром. Коли це було в житті, ми йому ніяк не заздрили. А час ішов і проштовхувався. Коли зупиниться, буде добре.  У чоловіка в руках голка.  Якби він не вмів нею володіти, ми б від нього вимагали все.  А то він тільки називається швець.  Руки в брюки, і нічого не робити. Забув уже, і не знаю нічого, як буде треба починати. А кінчати доведеться сьогодні. Ми дочекалися весни, багато часу очікували.  А вона ледве-ледве до нас прийшла.  Якби не вона, нам погано було.     

 

68. Для чого дерево росте вгору маленькими відростками. Видно з усього, це дерево. Його далеко-далеко видно.  Господар доброї сторони завжди знає про нього, на те і є господар.  Можна перед усіма хвалитися.  Сад величезного значення на цьому місці посаджений. Його люди мають для того, щоб брати урожай.  А конячку господар має, одну з усіх красуню.  Запрягати в драги, і осідлати верхом.  Нам недарма все далося, ми його отримали.  А от щоб зберегти, у нас це не вийшло.  

 

69. Хіба можна буде про це хороше сказати, якщо ми цього не знаємо. А коли дізнаємося про це діло, ми з вами хвалимось.  Це буде нам слава, і велика у цьому радість, ми самі добилися.  Вулик – маленька сімейка, але зате вона на місці сидить.  А такий час приходить, вона летить за здобиччю.  Лист на землю лягав.  А що він хотів думати.  Тільки погода одна мінялася перед нами. А от вітер у повітрі так швидко свердлив, нам не знайти спокою.  Може бути й таке діло.

 

70. Зірочка найдальша, трохи її вночі видно. А із землі звідси простір. Такого місця не знайти, як по бурі, по снігу чоловік напівроздягнений іде. А на нього природа дивиться з недовірою своєю. Їде вершник на коні на колгоспному полі. А нива хлібів колихається, чекають збиральних днів.  Трактор землю оре, тракторист – водій його.  Але агронома діло – все підраховувати.  Наша швидка машина проскочила місцевість. Тут назустріч не трапилося жодної машини.  Я сторож багатства, нікому не скажу.

 

71. Як тільки з ліжка наші люди, вперед, не дочекалися часу.  Треба нам бігти, готувалася наша оранка найглибшою осінню.  А птахи останні полетіли.  От, от сніг прийде.  Як у нашому гудку багато людей підлеглих. Солодко спиться молодцеві.  Як тільки проститься, рік на проході один.  А в місяці пройшов хоч один тиждень по порядку днів.  Нам, людям малоліткам, і красуня дівиця.  Немає тієї години, за хвилинами прохід.  Є пляшка за столом, а чарки наливалися.  Тільки хочеться випити до самого дна.

 

72. Сітка з рибою наповнювалася, а не в моду людині.  Нам машина допомагає.  А хотіли, щоб швидше у вогні розжарювалося.  Так залізо гаряче, мудро били по такому.  Знати хотіли, дочекатися.  Зуби були на просторі, коли кусали хліб, а жували зі слиною.  Треба було проковтнути.  Сто рублів – це не люди. Ми прожили весело. Кувати залізо доводилося в цю саму пору. Ми всі три майстри знати любили адже своє.  Краще було пізніше.  Наша матінка земля.  Вся картина розгорілася, показала живий факт.  І худоба золота рахунок свій втратила.

 

73. Це можна хвалитися своєю роботою, лише наш у цьому є козир.  Ми випадково нажилися.  Де ще так було.  Кінь біг, скакав.  А вершникові погано, проскочила дуга.  Ну і скажеш своє слово.  Любо бути нам усім.  Це садиба невелика тут як тут зародилося.  Вся рука моя розписалася.  Прочитали рядки вороги.  Це буде папір такий словами заповнюватися весь майже такий день у житті.  Ми зустрілися по дорозі.  А як кішечка мурликає, значить, буде добре.  Мати земля наша рідна нам не хоче підказати.  І в цьому є народжене цьому нашому ділку.

 

74. Ми взялися за це діло.  Який він був перед нами.  Не встигли ми закурити, як зробили це все.  Хоч водичка починалася з цього ярку.  Нам за це не проститься, що не скажуть ці люди.  Ех ти час молодий, багато років тобі пройти. А козак на конячку, попрощався зі своєю сім'єю. Нас, як якихось поганих, пробували весело.  Тут же рядом відбувалося наше горе одне з усіх.  Хмари рідко проходили низько сонцю перешкодити.  А от цим нашим людям було важко затикати.  Як коза така з рогами не хотіла йти на подвір'я.  Значить, кум наш хороший не в душі прийшов.                                                                                                                                                                                                                           

75. За ось цю хвилинку зародився сильний дощ, це було по природі.  Не проходь тут.  Ех, і сіренька звірина.  Нема меншого від зайця.  Як на дереві сиділа наша нічна сова.  Їхати нам одним доводилося ледве не в цю пору. Як якась махина, можна буде вголос сказати. І за води будуть не в моді.  Як котиться минуле.  Менше буде, ніж ми прожили.  А ззаду може бути.  Усім нашим людям як таке може бути.  Ми дочекалися, хоч хороше, але не в пору пережити.  Сук на дереві стирчав, здавалося, це гак.  А у птаха такого пір'я розліталося.  

 

76. Нам не буде цю годину.  Коли її вони чекали.  Все на море зародилося, як-от вітер один.  У місті нашому проскочив сильний дощ, а з дахів розливалися струмочки.  Ти, швець, майструєш нам мабуть взуття.  Хоч не дешево доводиться, значить, буде треба.  Ех вгорі під небесами, там холодний струмінь.  А купатися у воді доводилося, краще не може бути.  Дзьоб у птаха розкривався, ми дивилися на нього.  А в нашому селі багато було різних птахів.  Жито на ниві розросталася.  Це була в цьому правда.  А чорнило нам писало про ось це діло.

 

77. Брат зі степу приходить, зайця вбитого приніс.  Ми з тобою йшли по дорозі, такий викладеній одній.  Наш півень, цей красень, недарма він тут прокричав.  Всі наші ранні птахи свої гнізда розвинули.  Ти скажи-но мені рідна, скільки років є тобі. Я б зроду не хвалився перед цією годиною. А у сусіда Максима є наш козир. Ми зійшлися з тобою, як якась краса.  З природи взяли користь, з одного випадку.  Це наша була правда, про що можна було розповісти.  Всі наряди ми одягли, показали ми себе.  Це у нас таке народилося, а саме небувале.

 

78. Куди хочеш ти подивитися, це істина була. А перед нашим будинком вихор вгору піднімався.  Значить, до нас вона приходить, і своїм голосом співає.  Розкажи ти нам таке, що нам можна побачити.  Це було вже давненько.  Проста курочка йшла.  А ми двоє обнялися, говорили все про тебе.  Як голубка з чупринкою сіла на плече у тебе. Вона по-своєму так заспівала, було чути далеко. Наш цей ось колодязь, він недарма виритий тут.  Всі наші добрі люди з нього добре живилися.  Рука моя така пише дуже багато слів.  Але щоб це не забути, знати треба напам'ять.

 

79. Місця багато показалося.  Це істина була.  Ну як ми роздивилися, все воно куди пішло.  Це машина електричка тягне багато за собою. Журавель з підбитим крилом, він далеко не злетить.  Пише, пише цей лист. Він не знає, це буде кому.  Нині рано піднялися, вся бригада на ногах.  А мати рідна природа змінює свій час. То дує дуже сильно вітром своїм. Видно, в цьому нам прийшов потрібний день для цього.  А от людині цього місце в житті не знайти.  Він зібрався в дорогу без усякого того.  Ну, тепер розпрощався, більше не будемо бачити.

 

80. А в свято річне зібралися всі гуляти, наставили на стіл усього.  Тільки треба буде танцювати, і в гармошку ми заграли.  Точно це був наш бал.  Розходилися, розтанцювалися, наші були це мужики.  Де ще була ця рань.  Як тільки показалося, і до нас прийшло це наше сонце, ми взялися за роботу таку одну.  Всі ми сили поклали, але свого ніяк не знайшли.  Радість наша розгорілася, це буде наше все.  Як захотілося, загорілося, ніби в заграві краса.  Немає на світі такого права, щоб у ньому вільно прожити.  Хоч одна довга палиця, колесу вона перешкодила.

 

81. Кружляє, кружляє цей факт, але визнати його не зможе. У природи таємниці немає, у самої лише людини.  Дріб, набита на дрібні частини, нам потрібна в заряд.  А на полі велика невдача розкрила своє багаття.  Нам розкрила все це річка швидкої води.  Ну, тепер що зробиш, це руська біда.  Знак подався під горою.  Це було вчора, нині ясна погода.  Що поробиш з тобою.  Наше діло загуділо.  Буде краще від цього всього.  Ми селяни хлібороби, чекаємо весну дуже сильно.  Розросталося наше місце для того, щоб робити.  Весна – таке джерело, найкраще у світі.                 

 

82. Північний Донець не глибокий.  Весною не кожен рік розливається. Велика частина крутих берегів, і величезні великі ліси.  Транспорт залізниця, вона на рівнині розкладена.  Люди на них роз'їжджають, і везуть належний вантаж. А села снастю оточують себе, робляться по-новому міста. Як хотів маленький ... Розповідає його мати.  Ми народжуємося в природі для того, щоб двір стерегти.  Ми роки всі зустрічали, як і робилося завжди.  Літо на нашому місці проходить, а час приходить осені.  Який був теплий струмінь, а зараз настає холод. Люди приготувалися зустріти, як новий небувалий час. Тільки кинули робити, думка в цьому прийшла.  

 

83. Треба нам усім братися, щоб один час наступав, а інший час залишав.  Це робилося кожен день.  А в цьому всьому ділі, найголовніше, є природа.  Ти лягаєш у ліжко, довго через думку не засинаєш.  А щоб рано тобі вставати, велика прийшла лінь.  Тут як тут починалася одна робота людини.  Стіл без нічого не стояв, була накрита їжа.  Ми разом усі зібралися, домовилися в цьому.  Наше таке буде діло, щоб з вами все робити.  Із земелькою копатися, ритися, робити грядку.  А потім вийдуть сходи, як яка-небудь шуба.  Очі наші придивилися, це робилося все нами.

 

84. За рахунок сил ми народилися, а в процесі відбулися.  Яку хорошу долину вивчили для себе.  Як погода проходила, мимо буде вдома.  Я, господар поля, народився.  Ніхто з нас нам не сказав, але дощик у природі з'явився.  Як він мочив землю.  Р ... на росту, з'явився вологий у тумані ранок. В цих умовах неможливо, навіть якийсь птах пролетить. Сміялися ми в цьому ділі, коли бігла обмочена лисиця.  Мисливцеві доброму такому невдача наша прийшла.  І комаха коник не стрибає.  Видно з цього всього.  А граки гуртом розлетілися, як ніч, на свою пайку.  Зверху мотор літака не дає спокою людям.          

 

85. Ех ти наша рідна природа, всіх ти нас до одного народила.  Пхнула вниз по дорозі.  Не стала нас таких вчити. Ми опинилися свавільні всі вояки і борці.  Без кишені і сумки одного кроку не пройдемо.  Як чуть щось таке в житті нашому, говорять всі люди про нього.  А зараз йому доведеться похворіти, похворіти і здатися.  За тридцять п'ять років скільки нашого брата з горем, без цього всього, що треба.  Його не вбивали рушницею. А от довелося дочекатися одного цього початку. Свічка в церкві загорілася, а так чи інакше згоріла вона. Так і вся залежність на наших розвинених людях.  Кому про це скажеш, якщо це буде правда.

 

86. Не природа людини примушує, а людина природу примусила.  Обгородила подвір'я стіною.  Сама особисто продивилася. Це буде мій такий прибуток. Не знаю я, куди це дівати.  Дім на розі поставив, всі закутки побудував. Кожні окремо двері сам прибудував.  А колодязь на дворі вирив для пиття холодної води.  Собаку дворову на ланцюг прив'язав, щодня я її годую.  Вона знає мене, як господаря, не забуває допомагати злодієві. Ручка прироблена до дверей, рукою відчинили її.  А там ми не знали, що таке чуже лежало. Око моє побачило це, не зміг про це забути.  А от такий прийшов час, ми не зможемо далі працювати.   

 

87. Наші цивілізовані люди, не схаменулися вони самі.  Трудитися дуже сильно почали.  А машину зробили яку.  Брат брата не поважав, мстити за це сам став.  А ти, вчений чоловік, друга свого забув.  Оточив сам себе дипломом, місце своє захопив, будь воно не ладне. Як доводилося жити.  Наша гребля з водою, її на сонечку видно.  Ми там усі селяни розбагатіли самі.  Наше буде таке діло.  Усім нам прийшов відпочинок.  Краще було б нам у такій звичці.  Знаю, де лягати, щоб на ньому відпочити.  А в суботу таку ми брали роботу.   

 

88. Крюк із линвою розклався. Ми хотіли випити. Ми ходили так швидко, але легко не було.  Цей хлопець по-вуличному багато раз тут проходив.  А то його є звичка залишатися одному.  Ну яка була рівнина в ось цій місцевості.  Нам здавалося, ми скоро дісталися до дому.  Нас зустріла наша собака своїм гучним голосом.  Ну що ж тепер поробиш, якщо тут пройшов дощик.  Вже в природі змінився клімат.  Наші люди намагалися зробити для себе життя таке, як буде треба.

 

89. Дріт протягнутий, ходу немає через нього.  А вітряк чотирьох крил може крутитися від вітру.  Нас змусила природа через це діло.  Ми з вами озброїлися, з нами хороша рушницю.  Нам усім довелося подумати, як багатство мати.  І без лісу залишалися, каміння зовсім не було.  Але зате ми води набрали із цього ось яру.  Як на цьому бугрі ми не зможемо самі жити.  Ледве тільки щось таке, вже висохла земля.  Наш колодязь у западині багато нас напував.    

 

90. А ось поїзд пасажирський, йому дай один путь.  Знаємо, ним ми їхали.  Говорили всією сім'єю, як би це зробити, щоб було зручно. Ми практично все робили без усякої техніки. Як народилася ця місцевість, ми назвали своїм ім'ям.  Довго нам доводилося це саме піднімати.  Як якусь нитку ми для цього тягнули.  Слова наші ззаду залишали, вони йшли від нас.  Маленька між нами хатка, вона нами всіма забута. У природі розвивається для нас усіх залежність.  У черзі нашій ми стоїмо, день свій очікуємо.

 

91. Ніхто з нас не подумає, який є він перед нами, такими ось молодцями. Живемо ми в цьому одному, інше ми не беремо. А ось про це саме знаємо, нам і це буде треба.  Хто так нас розділив.  Природа багата і велика, за що нам так битися. Ми кланяємося їй, просимо її сили. Так навіщо це нам буде потрібно? Щоб ми все про це читали. Якщо хтось написав, ми читаємо про це, але зрозуміти не розуміємо, що це є хороше і тепле. Нам природа розкрила очі, ввела в це руки. Ми зробили самі все саме початкове в природі, забули про це, взялися за зовсім інше.

 

92. То ми індивідуально йшли, шукали для себе по природі життя.  А зараз ми з вами йдемо колективно гуртом.  Раніше дзвонили дзвони в церкві. А сьогодні ми багато пишемо.  Про природу зовсім забули, про погане і холодне.  Ми зрозуміли у себе, що це є.  І знаємо ми про чуже.  Воно між нами і природою жило, живе і буде жити. Чоловіка ми не вбиваємо, він для нас сам народжується.  Це всі говорять про нього. Ти це нам розповів, що це не твоє, а моє.  Хіба ми про це не знали, що було велике непорозуміння у своєму житті.  І буде в моєму житті різне вміння.  Народився сьогодні чоловік.  А як він помер, бідняк не знає, через що.

 

93. Якби ми з вами знали природу з кругозором і світоглядом, це було б краще.  А то ми про це не знаємо. Всю техніку зосереджуємо, уми всього людства ведемо.  А от одного цього не добилися.  Таємницю шукаємо в природі, всю Арктику пробурили, дно морське прошукали, а космос, всю висоту.  Але щоб чого-небудь знайти, ми за ці якості не бралися.  У нас не було до цього любові.  Хіба дорога одна є, де лежала незалежність.  Вона була, вона є, і буде вона, якщо ми її візьмемо. Ми з вами в цьому не вчилися, і вчитися так не будемо.  Яка ж мати природа, якщо ми їй не віримо. Повітря, вода і земля – наймиліші друзі.

 

94. Вони між нами в природі, як живі речовини і ніколи не вмираючі.  Жили, живуть, і будуть вони жити.  Помирає між нами в природі наше почате діло.  Ми такими не були на землі, і цього ми у себе не мали.  Наше було таке знання.  З трьох страв ми не їли.  А зараз у нас є і одне, і друге, і третє.  А щоб від цього нам відмовитися, у нас на це немає чоловіка.  Були до цього, і зараз такі ватажки в житті, без жодного примусу чоловік не обходився.  Сам робився над усіма господар, а всі інші виконавці.  Чому цього не має між людьми і природою наша нова представлена незалежність.

 

95. Вона теж природна, не йде ні від кого.  А йде шляхом прямо, і потрапляє в свою мету.  Каже свої слова.  Ти знаєш що, мила залежність, наша для всіх нехороша.  Скільки ми від тебе вмирали, немає вже місця закопувати всіх людей.  Залежність взяла слово, нам усім каже.  Ми, всі люди, помилилися з самого цього початку.  Нас природа втягнула, примусила шукати життя.  Ми по природі пішли, зробилися ділками, зробили те, що слід.  Ми збагатилися цим.  Все наше в цьому завдання, такий наш обов'язок, і вся в цьому турбота – це робити самим.

 

96. Ми рано вранці встаємо.  Купою гуртом в степ ідемо.  В руках наших снасть, ми обробляємо грядку.  Час наш не стоїть.  Як по тілу кров біжить, так і наша природа.  Який коли йде рік, він у нас даром не проходить.  Що хоче, те і зробить.  Природа така, що не з одним вона не дружить. Ми колись бичували, рвали в цьому свої діла.  А потім ми додумалися, колесо ввели в життя.  Довго ми на ньому кочували сім'ями, гинули часто.  А потім місце облюбували, щоб зиму зимувати.  Ми на цю штуку теж зробили, помилка була велика.  Через це все померла не одна людина.                                             

 

97. Якби не природа, не весна. Іншого племені не було. А то ми вийшли в природу, думали, що помремо.  А нам життя розкрилося.  Інше плем'я ми зустріли, і в них, як ватажків, ми віжки відібрали.  І їхніми силами і людьми своє почате закінчили. На наше все минуле природа відгукнулася.  Ми примусили цих людей працювати на себе, і більше від минулого року зібрали матеріальність.  Думали, щоб вистачило.  Ми не вгадали це.  А природа пішла назустріч цим ображеним людям. Але люди перші не зрозуміли, а стали полювати на людей.  Ввели в життя своє самовільне захоплення людей.

 

98. Прибуток чужий у природі.  А раз прибуток, значить все.  А в природі це прийшов у життя новий  початок.  Люди з людьми за землю стали зі зброєю в руках воювати, відбирали у самих себе це наявне право.  Як відібрав чоловік у природі це місце.  За цим усім нашим прикладом, знайшовся чоловік такий, взяв та поділив пополам людей.  Перших не визнав за людей, а визнав другий людей, які оволоділи всіма, як добрі господарі. Ми прочитали це все, узнали про це добре, приступили все це робити.  Старих людей прогнали, а от самі себе ввели.  Красуня природа як була до цього, такою ж вона залишилася.

 

99. Дороги протоптали, ми їх самі поробили від самого села і до села.  Кому це було треба, старалися туди потрапити.  Не один, а з конячкою і драгами.  А от щоб там жити, цього в житті не робилося.  Сів на своєму місці, і чекай щодня прибутку.  Він всіма шляхами прикрашає, як прикрасила чоловіка.  Чого він тільки не одягав, і що він тільки не мав.  Він як чоловік один був такий, як зараз.  У нього такого розвитку, як воно зараз є, вони не вміли створювати. І не вміли діло робити.  Їм дуже трудно підніматися, щоб вгору рости.  Кожен твій крок заважав.  Ми не вміли жити.             

 

100. На що ми сподівалися?  Самі не знали, на що.  Ми з вами всі до одного думали, думаємо, і будемо думати про завтрашній день, що ми будемо завтра жити добре. Ми холодне, погане не визнаємо.  А для нас хороше і тепле – кінь з ланцюга зірвався, швидко по дорозі біг.  А ми, всі такі люди, незалежно не захотіли жити, а взялися за залежність, вона вічно вмираюча сторона.  Коли жили кустарно люди, вони так не танцювали, і не збиралися в хори, і не співали свої пісні.  А корівка сіла на моє тіло, від одного погляду полетіла.  Я своїм мозком порився, зробив їй попередження.  Це весь мій розвиток створив силу волі.

 

101. Хвалитися раніше не хвалися.  А скаржитися, ми скаржилися.  Що іншому скажеш, якщо не було в житті. По землі їздили колесом, у возі возили барахло. Користувалися по зірках.  Ніяких доріг.  А південь прокладається на північ, а схід на захід.  Це була всім культура.  Хто сильний був з усіх, він у себе мав багатство, але залежний був у цьому.  Багатий мужик чи ні, а всі люди не такі.  Купини – це велике болото. А рівнина дає врожай, ми там коней пасли. А господар був багатий, він у цьому ділі просипав.  А от ми, біднота, вигравали.  Рано восени оре, береже вологу в землі.

 

102. Він у цьому боїться природи. Ми сподіваємося на його сили.  Він не про себе думає, і нас у себе тримає під головами.  Земля нами ніколи не робилася, щоб з неї робили грядку.  Це робота економічна, глибоко землю орати, та щоб було рано в цьому. Чоловік зручністю займався.  Він завжди хоче, щоб природа завжди була багата. А у неї навіть не було доріг. Не було у людини розуму, він не зосереджувався в цьому. І не хотів, щоб було це одне, і друге, і третє. Такий одяг на ньому не був, і такої їжі не робилося, житлового дому не будували.  І нікуди було ховатися.  Кругом і всюди порожнеча, хоч шаром покоти.  А жити було людині треба.

 

103. І обов'язково треба нам, щоб таке село.  Не було у чоловіка імені.  Навіщо йому було воно, якщо він не знав, що робиться навколо і попереду.  У нього око було не таке, руки були не такі, а сам організм невпізнанний.  Словом, велика різниця між цією природою і тодішньої природою.  Ми під руками не мали голки, у нас не було ножа, і не було чашки, ми не мали сокири.  А ви, люди, знаєте тепер, як жити без цього всього.  Нам наша природа не суцільний килим мала.  У неї рідкісне явище, але був перший самий початок.  Це наша полуничка, найцікавіша і солодка.                    

 

104. А як її дуже важко доводилося чоловікові шукати. Він потрапляв без думки, а випадково йому попадалося.  Він на цьому місці не був.  Навіщо йому була земля.  Навіщо він сажень розклав, або йому знадобилася дільба? Чоловік запитує у чоловіка.  А що якби не було чоловіка такого, як він є зараз, було б у нього що-небудь?  Відповідаю.  Без чоловіка такого, як він є зараз, навіть не треба буде день, і йому не потрібно ніч.  Питається у чоловіка даного характеру.  Навіщо ти одягаєшся, якщо можна без цього залишатися?

 

105. Чоловік відповідає.  Я навчився це робити.  Якби не моя форма, не мій фасон, я б у цьому не жив, і не було зацікавленості.  Це моє життя, моєї цієї краси. День мій – це здоров'я.  А ніч моя – це відпочинок.  Весь день безперервно їм і сильно труджуся. А коли ніч приходить, нічого не думаю, і не працюю.  Знову запитує чоловік.  А хіба без цього не можна?  Ми цього не пробували.  А взяли та все робили, і в цьому всьому ділі загинули.  Ось що ми нажили.  

 

106. Дорога наша одна.  Ми по ній усі йдемо, і ми робимо те, що нам усім шкідливо.  Ми не один раз одягаємося, і не один раз їмо.  Хіба цього не можна буде в природі зробити.  Ми з вами зробили голку, і зробили до цього ложку.  Хіба ми не зуміли цього зробити, хоча і без цього залишитися.  Одяг носиться нами, він нам створює неприємність.  Ми від нього втомлюємося, у нас він гниє. А це тіло живе, і сильно воно відчуває не в хорошу сторону, а в найгіршу. Тіло людини стомлюється.  А треба, щоб воно пробуджувалося.  Не тим, що ми зробили.  А тим, чого ми не знаємо.          

 

107. І ми з вами не бралися, і ніяк ми не робили.  У нас завжди проходило між нами всіма.  Ми хотіли у себе бачити хороше діло і тепле.  Наше діло буде одне.  Зимою нам робиться холодно.  Ми б це все не хотіли, але воно саме в природі робиться.  Наша діло – чекати, а наявне від себе гнати.  Прибуткове корисне треба буде мати.  А те, що нічого не дає, та інтересу в цьому немає.  Хіба це буде погано, якщо ми це візьмемо? У природі дві половини, є одна,  і є друга.  Ми в житті маємо час такий.  Не треба б зиму, а от літо буде треба.

 

108. Це не чоловік у житті, якщо він біжить від природи.  Треба те любити, треба і те любити.  Хіба можна весь час їсти і їсти, і їсти?  Або вдягатися можна?  Ми адже один раз одягаємося. А нас це змушує. Природа вона наша, у неї напрямок правильний, і обов'язково треба.  Хіба людині нашій не можна буде цього зробити?  Терпіння одне людини, вона не хоче займатися.  У неї віра одна – руками щось зробити.  А своїми ногами це треба відсунути.  Ми з двох сторін вибираємо сторону хорошу.  Це у кожної людини, тільки у залежної людини.

 

109. Ще до нас не прийшла весна, але вона запахнула своїм.  Не один чоловік готується, весь всесвіт готовий.  Техніку для цього чоловік увів у це.  Кожен день у цьому введений в життя.  Без всякої снасті і фізичної сили ми не в силах це зробити, що ми повинні зробити.  У природі, та ще такій, вперед повинні мислити, а потім ми повинні після цього зробити.  Зима повинна залишитися позаду, а весна повинна прийти.  Ми повинні дочекатися небувалого нового.  Свій фізичний труд, розумовий розвиток для того, щоб жити, і різні діла творити.

 

110. А що якщо ми захопили.  Підрахували математично, знаємо в цьому ділі добре.  У мішки порожні насипаємо, це все в степ веземо.  А ще сонечко не піднімалося, вже на моєму плечі мішок із зерном висить.  Я з нього рукою беру, і кидаю то вправо, то вліво.  А їсти треба було.  Сьогодні ми це зробили, вклалися в такт цей. Сніданок у нас в наявності, ми його не кидаємо в такт. А от весь тиждень безперервно поспішаємо працювати.  Одне не встигли, ми починаємо.  Кажуть, субота прийшла.  А раз шість днів проскочило, не бачили, як пройшли.  А неділі як і не було.  Багато не стараємося бути.  Ледве що-небудь таке в житті.

 

111. Ми опинилися на бугрі зі своїм досягненням.  Зі своєю волею і силою ми в цьому ділі зробимо.  Ми з вами раніше жили, такого розуму розвиненого не мали, і такого зосередження у нас не було.  Ми користувалися одним. Сильно вірили Богу, а щоб ми бачили, ми його не бачили, а в умі створили.  Говоримо самі, він є.  Ми з ним разом цю систему розвинули з самого першого початку.  У нас не було, в чому жити.  Хіба це не розвиток, вірити людині в Бога.  Мало того, що побудована церква, або поставлений собор.  Були між нами священики, прийшли до нас епіскопи.

 

112. Ми їх зустрічали, і ми їх проводили.  Вони дуже багато років жили, хорошого не сотворили, свою пильність ввели, їм було це треба.  У них на це росли сили.  Якби сил не було, вони в цьому ділі не були видні. Їхнє примусило людей вірити.  А віра в їх буде діло.  Які вони були хороші, за рахунок людей доводилося жити. Примушувало все це робити загробне життя. Ми сильно його боялися.  Нам вони говорили і вчили, як і що буде треба зробити.  Ми боялися без нього залишатися.  Це було для цього все.  Встаємо з ліжка, молимося.  І лягаємо в ліжко, молимося.  А вдень завжди молимося, і перед їжею, і після їжі.                

 

113. Слова непогані говорилися, найбільше просили. Ми все це робили для самого себе. Всі дні знали, їх залишали позаду. А свято неділя – це наш усіх відпочинок. Ми не забували про свято річне велике, до нього готувалися з силами.  З думки воно від нас не йде.  Багато такого є в природі, не треба робити нікому.  А саме положення говорить, ось це треба зробити.  Перед нами природа.  А в природі такий є час, що йде, він і до нас себе веде.  Тільки ми в цьому не знаємо, і ми в цьому не копаємося.  У природі діл багато, усіх їх не перелічити.    

 

114. Гора далеко виднілася.  Це було давно джерело.  Ми про нього практично знали, а от теорія була слабка.  Травка все літо зеленіла, а осінь прийшла – пожовтіла і засохла.  Невже це так буде перед усіма, що живуть.  Я між ними такий один.  Мене нема чого боятися.  Я не претендую на хороше і тепле, іду сам від цього.  Мені не треба буде ніяка особливість, ніякі засоби, ніяка матеріальність. Щоб шматочок землі, я цієї думки не маю. А щоб треба була якась сировина, для мене як такого природне не потрібно.  Я в природі сам живу без усякого всього.      

 

115. Йде струмінь осінній.  Я вже це відчуваю не так, як приходить весна.  Вона за собою веде  літо.  А от коли настає для непідготовленої людини місяць наш жовтень. Ми його все літо прочекали.  А він довго зі своїми начерками, свій осінній холод приніс. Ми, всі люди, цього не хотіли.  Самі умови примушують до цього часу готуватися.  Ми без теплого одягу, без жирної і солодкої їжі, без житлового дому не люди.  А от чоловікові нашому руському, одному з усіх довелося цю штуку освоїти.  Ми цього від нього не чекали, що він нам за весь свій час зробив.  Це для нас усіх неможливо.  А він зараз це робить, у нього для цього сили.

 

116. Десять днів, довелося добре з ними зустрітися.  Довелося п'ять днів теж так само вранці морозні умова чути.  Я від цього не відмовився.  Шість годин ранку, надворі темно, я свою бадьорість надворі.  Назад, вперед швидко бігаю.  Мені довелося багато попрацювати.  А от з водою свободи не маю, сили свої для цього кладу.  Хочу сказати, добре.  Але самі людські умови мені, як людині, не дають.  А раз закрита дорога, якою треба йти.  У природі і на це є найкращі умови, я їх для цього отримав.  Маю в природі свою славу між такими людьми, які бачать, але мовчать.     

 

117. Йти до ставка до води невелика відстань.  Я йду чистим тілом і чистою душею з серцем. У чоловіка запитує чоловік.  Тільки він не такий, як ми всі, такі люди зі своїм старим.  18 жовтня 1967року.  У чому ми його зустрічаємо?  З новими небувалими думками.  Ми шукаємо таке в житті, щоб нічого не робити і нічого не думати, а у нас у житті нашому щось вийшло.  Ми з вами не чекаємо того, щоб у нас у природі погано було. У нас це не народжується.  А от це народиться.  Ми думали про те, а завтра прийшло інше.  Осінь, ясне сонечко вдень, дуже тепло і приємно.      

 

118. Здавалося б, чоловікові не треба одягатися. А він собі приготував, вже на ньому висить.  Не літньої пори одяг, а зимового часу.  Не треба б їсти, як ми все літо їли. Ми любимо все старе, нас оточує минуле те, чого не доводиться робити. Наші люди цього бояться. Хіба можна буде людині без усього залишатися?  Це буде для чоловіка нове. Він приготувався по-старому. Не залишатися у природі без нічого, а щоб був одяг і їжа.  Чоловік вважає, без цього не можна залишатися.  А як же наш Іванов, у нього так думка не проходить?

 

119. Він думає сам про це, як би зробитися таким, щоб не надіти нічого і не їсти нічого.  Цього природа не робила, і вона нічого і не зробить. Все це зробив чоловік, його в цьому ділі труди, тільки не на користь у житті, а на повну шкоду. А якби сьогоднішнього числа чоловік кинув їсти, і більше не їв нічого, що вийшло в цьому?  Чоловік цього не зустрічав, і не хоче думати, це все не його, а природне. За висновком Іванова, це буде в житті найкраще з усіх.  Ми ніколи не пробували.  Та й хто мене змусить, якщо я цього не має наміру робити.  У мене думка не народилася.

 

120. А от у мене, Іванова, народилася.  Я встаю для цього рано, пишу ці слова на ось цих аркушах паперу.  Туман у природі з'явився, я йшов до води, до ставка.  Мене проводжала дворова, а став води очікував. Я туди йшов не сам особисто, я туди йшов з природою. То піднімався з думкою вгору, то опускався у воду вниз.  Моє тіло неначе десь прогресувало.  Я, не доходячи до води, помітив кар'єрного сторожа.  У нього по-своєму запитав: як ви такі поживаєте?  Мені була така відповідь: «Ми поживаємо на сто відсотків».  Цього, по всьому висновку, не було на місці видно.  Я далі по дорозі покрокував до води, як до вогню.             

 

121. Відчувалося дуже холодно, але я не боявся в цьому.  А тут йти по дорозі доводилося по дрібним камінцям.  Я опинився зі своєю думкою біля ставка у воді. А в самого вгору летить думка.  Не знаю, куди вгору. Скинув я труси свої, а сам на те місце повсякчасне, як ніколи кидаю себе в масу води, що зібралася.  Вниз головою я пірнув.  Моє тіло охопила вода.  Я опинився з думкою по всьому мотиву у воді.  Якби хто-небудь це спробував, і взяв, та так зробив, що роблю один час я.  Це перше явище.  Ми з вами живемо на землі, і розвиваємо це життя.  Ми з вами розвивалися без усякого страху.

 

122. У нас не було ні в чому такого, щоб боятися.  Ми лізли на рожен, нам хотілося добитися не такого початкового життя, яке сіялося людьми.  Ми індивідуально росли, робилися самі господарями.  Нам природа відкривала, ми це отримували, це наше втягування.  Ми в цьому були зацікавлені.  Хіба було погано починати спочатку людині робити.  Велике і глибоке незнання, ми з ним починали робити.  А раз ми в природі зробили, живий факт в природі вийшов.  Ніколи у нас цього не було, щоб людина думала, а потім після цього всього у неї вийшло.

 

123. Він свій прибуток у природі випадково сам отримав.  У чоловіка нашого пішов розвиток через нашу зроблену їжу, яку сам чоловік знайшов.  Це була перед ним червона солодка ягідка.  Чоловік нею для життя свого задовольнив себе на час. У нього в голові не було, щоб він через це вмирав.  А прийшов несподівано час, неміч людини.  Зробився в цьому чоловік не новий після цього. А чоловік втратив сили, у нього народився нестаток, якась складена хвороба. Або прийшла старість, з чим чоловікові довелося важко бути.         

 

124. А раз чоловік отримав з хорошого погане, це вже недобре. Чоловікові зробилося погано.  Сила людська, народжена не в руках його діла.  А сила, народжена в ногах.  Терпить від умов, не ходить, як ми ходимо, зазнаваємося самі. Треба метеором бути, швидко в цьому бігти. Ми в цьому ділі народилися, такі для себе хороші люди.  А от коли пожили, розгледіли у всій місцевості, яка лежала перед нами.  Ми її оточили, нею як такої продовжували.  Ми вміли жити.

 

125. За невміння відповідали, а за вміння нагороджувалися.  Так предки жили.  У них між собою мстиве життя з'явилася, один одного підсиджували.  Самі жили добре, але не задовольнялися.  Був день, хороша погода, а чогось у цьому не вистачало.  І сонце як сонце, воно так само світило, як і завжди воно було.  Але от здоров'я не було.  Риба наша плаває у воді, їй не буває шкідливо.  Як і щука кровожерна, ловить маленьких рибок. А яструб який птах, він убиває маленьких птахів. Як і людина зі своїм апетитом захопила всю площу землі.  Вона без думки не залишалася, і не хоче без праці бути.     

 

126. Життя ніколи не вмирало, жило і буде жити.  Якби чоловік знав, що йому доведеться помирати, він би ніколи не народжувався. Історія говорить нам про одного живого чоловіка, який учить нас усіх, щоб ми зробилися такі, як і він. Це обов'язково буде. А смерть розвинена нами, її можна скасувати умілими шляхами, знанням і любов'ю.  Наша маленька планета, вона має форму круглу кулю.  А от пізнання її, ми знаємо менше.  Але життю як такому буде велика зміна.

 

127. Маленька крихітка показалася людині, повзе.  А потім інша теж така, дві їх у житті виявилося.  Так само саме плем'я, один за одним по природі рухаються. Цим двом істотам спочатку треба був самозахист.  Така дорога, такий шлях, вона для нас необхідна.  Це те саме місце, при якому розвивалося це. Людина взялася за це, вона стала від природи отримувати.  Для нас була можливість, вона їй треба була.  Особливо в житті у природі треба буде не одне це для того, щоб жити.  Треба вміти жити.  В житті нашому треба був дім з величезною навколо садибою.  А до цього, найголовніше, людини фізична сила.

 

128. Якщо він не буде думати, то в нього у дворі не буде водитися ніяка особлива тварина.  Ми маємо не одну курочку.  Вона у нас сама в полі не народжується.  А коли ми для неї закладемо труд, не одне нам це буде, щоб курочка була на подвір'ї.  Треба буде людині навчитися, як її виходити.  І що для цього треба, щоб у нас вона не одне яєчко несла, і не одне курча вивела. На все це народжується час, з яким треба погодитися.  Курочка буває в природі не без чого-небудь у господаря. Він в голові має багато живого.  А раз у дворі є птиця, вона без когось не живе.  У неї збоку ходить свинка.  Не одна вона така.  Є овечки і коза, та корівка рогата з конем.                        

 

129. Це не одна така тварина для нашого господаря. Господар викроює економіку, створює в господарстві волів, не одну пару волів.  У доброго господаря є плуг, три пари волів на це, або чотири коня.  Є верблюди і буйволи.  Словом, це все є зміст нашого чоловіка, хто зацікавлений не одними цими істотами.  Хіба це, що він має у себе таку силу.  Він огороджений у природі джерелом землею.  Вона не є одна.  У неї не одна площа.  Є розташовані річки різної назви, і також моря є, і ліси непрохідні.    

 

130. Чим люди один час користувалися.  На цьому ділі жили, багатіли, у них власне господарство.  Зброєю охоронялися.  Це діло проходило хвальбою та вмінням.  Щоб була хороша снасть, чим землю обробляти.  А фізична сила була.  Вона робилася сильними, що в нашому житті велика зацікавленість.  Вона і законом підтримувалася.  Люди наслідували за їхнє таку скромне життя, що він такий господар метеор. Він мало думає, йому доводиться робити.  І в цьому всьому, зробленому ним, він збагатився плодами.  У нього на це багата сила, яку тримає чоловік.    

 

131. Йому, як трудівнику, треба буде вірити.  Він даремно в цьому не сидів.  У нього одна думка, себе в цьому захищав.  Ми добре знаємо цю різницю, не хотіли один одному допомагати.  У природі для цього два шляхи є.  Не погодився з капіталістами.  А взяв разом з робітниками, і пішов своє право у них відбирати, тобто свободу вводити.  Це робилося теоретично.  Стали вчених запрошувати на службу соціалізму, стали в цьому вчитися.  Ми стали не чекати від природи, а стали всіх примушувати, щоб ми робили в житті те, що нам буде придатне. Це люди демократичного початку в цьому житті. Вони вчилися по теоретичному ділу.  Ми самі взялися за це майстрами в школах учити.

 

132. Від ФЗУ і до ремісничої школи. Технікуми та робітничі факультети, інститути, університети, різної справи академії. Ми навчилися все робити технічними шляхами.  Ми, минулі люди, свою землю і засоби виробництва здали народу.  Нехай він ним живе.  А ми, нові люди більшовики комуністи, взяли в руки свою владу.  У нас заводи, у нас шахти, ми маємо фабрику. І земля у нас є, промисли, річки і моря.  Та й до того ми маємо ліси, і кар'єри.  Всі будівельні матеріали, з чого ми з вами повинні зробити машину, верстат, і всякого роду річ. Ми це стали мати.  

 

133. Особливо важка індустрія та електричні станції.  Транспорт залізничний і автобусне сполучення.  Літаковий рух, навіть ракетна система, на що розвинена техніка, хімії здібності.  Все в природі у нас є.  Одяг, і їжа теж хороша, а житлова площа зручна.  Словом, живемо відмінно.  Наше діло не це добре.  У нас у природі на все є.  Ми живемо по-різному, віримо в природі не одному.  А самі хочемо, щоб було добре через природне багатство.  Воно у нас з вами розвивалося шляхом прохання у Бога.  Нам у цьому спочатку ці слова сильно допомагали.  Вони поганого не робили, а молитви читали.

 

134. Якби цього не було в житті, що тоді чоловік мав.  Він у цьому народився, і в цьому ділі він виріс.  Треба рахуватися з початком, адже це було, воно має бути. Танцювати старі не стануть, співати пісні теж не будуть. А всьому діло – це люди, що віджили. Вони кращого не знайшли, як це буде.  Найголовніше, у житті ми з вами два фронти озлоблених зробили. І між цими двома знайшовся виродок, своєю національністю сильно озброїв сам себе.  І розклав свої карти, він виявився азартний картяр на чужий банк.  Думав одне в цьому, а зробилося інше.

 

135. Ніхто навіть не подумав у цьому своєму житті. Особливо тоді, коли німець зі своєю ідеєю, він мислив у цьому добре. За його таким розрахунком, він хотів бути над усіма одним з усіх володарем.  У природі така думка ніколи так не пройде, і ніхто її не обдурить.  Вона є всім мати.  Якби не наша земля, цього, що є у нас, ніколи не бувало.  І ніхто його не створював.  А фашизм – це ідея така руйнівна в цьому.  Для цього світу нависла темна хмара.  Люди задалися мети цю зграю, цього ворога прибрати з життя назавжди, щоб такої дороги не було.

 

136. Такого життя не було, і ніколи такого не буде. А німці у себе хотіли це в житті розвинути. Їм природа не дала можливості. Вона такі порядки не ввела, взяла і їх вивела з дороги.  Фашиста тепер не стало.  Тобто він між нами є, тільки він не так думає.  І не те у нього в голові, та й зброя в усіх не та.  За рахунок чужих земель також розвинули війну на фронті з арабами наші ізраїльтяни.  Капіталіст зі своєю вигадкою в цей час не агресор.  Наші про це діло читають дуже багато і розбираються.  А ми, такі люди, всякими шляхами захищаємося.  У нас мало таких місць, які мене будуть бити, щоб не було захисту.

 

137. Ідея незалежності чоловіка, це зовсім не визнається.  Якщо ця історія правильна, яку розвинув наш чоловік. А то сама зроблена історія, вона древнім чоловіком розвинена. Наш перший чоловік, історично давно був такий, як Бог. Йому не треба було нічого, крім навколишньої природи, повітря, води і землі, у кому він жив.  І оточував себе без усякого того, що є в природі.  Ми маємо одного чоловіка, такого чоловіка, як він народжений у цьому. У нього, як він був тоді, навіть дороги не було.  Він тоді був один, ніде ніяк, ні від кого не залежний.  Він нічого не потребував.

 

 

138. Йому не було треба повітря або вода, якою жив чоловік. Йому і земля не була потрібна. А от життя саме потребувало, як і стала треба думка. Це ми робили в природі. Але ось народжений новий чоловік, якому прийшла незалежність. Вона нами ніким не підтримується. Що це потрібно, він із цим розбереться. Я, каже колишній чоловік, помер у свій час. Але нас примусили умови за наше зроблене. Що ми маємо, цього незалежність не визнає. Шахта під землею, це теж не треба. Руда, це теж сировина така, і нафта є продуктом, через що йде в цьому мова. Якби у нас цього не було, і його обов'язково не буде. Всі слова підтверджують. Природа нічия, а чужа. А чоловік живий природний.

 

139. Він є чужим теж, у нього руки, ноги, очі. Тому і капіталістам не вдалося через них, що вони хотіли зробити. У них одне було бажання. Що вони задумали зробити. Це фашистська війна, ними обґрунтована вона, але їм раю не довелося отримати. Їх як незаслужених в цьому організованому ділі. Цей чоловік взяв на себе дуже велику дозу. Він не став робити свій перепочинок, котрий повинен бути для його життя. Він хотів зробитися одним з усіх карателем. Але природа ці якості, не зміг їх отримати.        

 

140. Це було для фашистської армії непридатне діло. Вона в процесі свого не отримала удачі, а отримала у себе невдачу. Люди були ображені в цьому початому ділі. Правда в природі сильна, а неправди в природі немає. Ось це діло буде, завжди воно виходило, і обов'язково вийде. З багатої людини легко можна зробитися бідною з усіма умовами, якщо тільки не пощастить у житті. А якщо люди хочуть самі зробити в цьому, вони їй не будуть допомагати.      

 

141. А на початку цієї справи люди самі не захотіли, щоб цей чоловік зі своєю якістю проліз між нами. Саме положення наше створило таку ситуацію. Люди не захотіли, щоб я в природі будував їх, а прогнали з виробництва. Було дуже шкода перед цим. Це все зроблено людьми, та ще адміністративними вченими. А раз я цим людям в їхньому житті не сподобався, то вже не будеш вільний. Я не зміг жити добре. А раз я живу погано, так ніхто не жив.

 

142. Я став жити в природі не по-людському, а по-своєму. А мене люди стали зустрічати не по-хорошому, а по-поганому. Я йду і шукаю для всіх не погане, а хороше. Це не моє зовсім, а всього нашого народу. Хіба природа не хоче цього в житті бачити. Вона давно мала це. Це дорога одна з усіх, хто тільки її розуміє. Треба буде заслужити. А коли своїм здоров'ям доведеш усім людям, що воно має бути у всіх людей таке саме, як його має наш руський чоловік Іванов Порфирій Корнійович. Любити нашу природу невідкладно буде, як про це знають друзі: повітря, вода і земля.

 

143. Всі люди ними живуть, а бояться дуже сильно. У природі сила, вона є живі рушійні речовини. А мертві не вважаються, це поки мертвий прах. Якби чоловік не думав, і він би цього не робив. А то у нього завжди перед очима стоїть на столі їжа, вже приготовлена кимось. А ми сідаємо, і її нюхаємо. Це добре, що вона хороша, як її робили люди, але можна її зіпсувати. А їсти-то буде треба. А в тебе такий стан, від нього подалі втекти. А ви знаєте: хто гидує, той вважається хворою людиною. А хто знає природу, той старається її зберегти.       

 

144. Якщо чоловік правильно мислить, він буде вірний. Не буде він думати так, як це треба в житті, він ніколи не отримає того, чого слід. Колишнє людство, тобто ті ж люди, які залишилися позаду, їх уже давно не стало. Вони жили не погано, а теж так само добре. З маленького починали, а великим кінчали. Ми не народилися так усі, щоб народилися і пішли. А нас, як слід, усіх однаково в житті такі люди представили, як ми не хотіли жити. Нам би хто-небудь знайшов таке життя, ми б ним оточили себе, тільки не так, як він.

 

145. Хоча німцям фашистам недоброякісно бачити. Ми до цього непридатні, і за це не бралися. А за те, що робиться зараз, не треба його бачити. Люди, що живуть на білому світі, це приватні власники свого індивідуального тіла, і кожного свого місця. Ми з вами його не проміняємо ні за які особливості. Це місце, можна назвати, для будь-якої людини нісенітниця. А коли до нього придивишся, це все зроблено не ним. Хіба всі живуть однаково на білому світі. По першому людському нашому поняттю ми це самі створили, і ми цього самі хотіли. Наша всіх така доля: пожити не погано, а добре.

 

146. А цього природа не любить. А любити холодне, погане – у нас, усіх людей, ці якості не народилися. А от яка б вона не була, наша або чужа держава, у ній чоловік цей народився. Він на землі створений, з перших днів його примусили, він не сам. Це зробив сам чоловік, він і отримає сам. Хворобу ніхто не зможе видалити. А здоров'я ніхто не зможе дати. Легко і кожен раз людина сама робить, вона в цьому сама гине. Хіба такій людині, як вона у цьому народилася, їй треба бажання. А це бажання важко шукати. Ми з вами знайшли його, сильно хвалимось. А вона мало живе, ніхто нею не цікавиться.

 

147. Хіба людині буде від цього добре. Він же народився в природі, його люди в цьому народили, і взяли, його штовхнули. Кажуть: іди і здобувай для самого себе те, що потрібно. А чоловікові, залежному в природі, все необхідно треба. Він ні від чого не відмовиться, аби було, що брати. Так в житті нічого не дається, треба за це попрацювати, або засоби наявні за це все заплатити. А у кожної національності свої наявні гроші. Ми за них продаємося, і нас за це купують. Природа не бідна, а сама з усіх багата. Все вона давала нам, і в будь-який час дасть.

 

148. У ній проходять дні, і також ми чекаємо час. Нас, таких людей, кожного на нашій землі сонечко будить зранку. І ми ввечері спати лягаємо. Це наша система, щоб трудитися непогано. Ми один час поробимо, а ось інше діло. Ми взялися за сніданок, зовсім мало часу займаємося. А коли приходить обід, ми влаштовуємо одну годину, щоб добре поїсти, і в цьому ділі відпочити. Люди все це роблять, без цього вони жити не можуть. А в природі, та ще такій, діл нам не перелічити. Скажемо, сьогодні добре. А от сонце одне.

 

149. Краще було б нам, якби ми цього не робили. Ми з вами, люди, цього, що треба, не пробували. Такого ще в житті ми з вами не зустрічали. Та й де можна буде таке діло зустріти, якщо це не в моді. Ні одна яка-небудь сторона, ніяка національність не хотіла цим займатися, бо це не в моді. Дуже для людини важко, і дуже сильно шкідливо. Люди всі не зацікавлені. А от між нами такими людьми в природі народився чоловік.              

 

150. Вивів свій підсумок своєї народженої думки. Вона в нього прогресує на користь цього діла. Він з народу виходець. Самородок у ділі. Джерело – загартування. Працюю я один, з усіх ділків ділок. Мене такого треба просити. А всякого роду просьба, вона допомагає ділу, кому ви так вірите. Якщо у вас немає нікого, крім одного, це ваше незнання. Треба нам просити. Знати, кого треба просити. Ми цьому чоловікові зовсім не віримо, і не хочемо його діло, щоб розуміти добре.         

 

151. Між нами і природою лежить велика таємниця, вона знаходиться в природі, ми так про неї думаємо. Але вона зовсім знаходиться в самому особисто чоловікові. Він є господар, йому на це далося право. Чоловік чоловікові не повинен своїм учинком заважати. Він навчився в природі чоловікові будь-якого допомагати. Цей чоловік заслужив у нашої матері природи. Вона всьому діло, є велика в цьому ділі. Ми повинні цьому вірити, як людському Богові. Він мислитель у цьому, він і хранитель сам себе. Чому треба кланятися і вірити, як тілу.

 

152. А коли чоловікові повіриш, можна його просьбу виконувати. Це є істина одна, яка повинна допомагати. Незалежність, вона свята, ніким вона не робиться. А от виходець у природі, цього він добився. Він зробив цю історію, добився від природи. Сам особисто загартувався в тренуванні, зробив. Перед природою показався, практично зробив. Не став у природи отримувати простуду, вже це є заслуги між людиною і природою, є великі заслуги. Зимою по холоду, по такому снігу чоловік ходить роздягнений.

 

153. Не для того, щоб сміятися, як з якогось дурня. У природі лежали ці хороші якості. А зараз вони підхоплені чоловіком, і введені в повній формі в наше це життя. Ми такі всі люди, хочемо жити легко, а у нас це все не виходить. Ми не вміємо цього робити. А от незалежність, вона дорога нова, ніколи ніяк не бувалі. Знайдено чоловіком, що робить. Для того це буде робитися в нашому цьому житті, яке примушує жити не по-старому, як живуть люди перші. Вони без усякого не залишаються. А беруть на себе і роблять. Так робиться, щоб добре було.           

 

154. За цим усім ділом, наш чоловік узявся, він у світі один є, і хоче сказати про це. Це буде історія найкраща людині. Ми з природою воювати не будемо, і не дружити ми не станемо. Природа була наша, вона така і буде для нас. Ми про неї багато думаємо, і хочемо сказати про це, що ми знаємо багато, і робимо для свого життя. Ми з вами що не робили, ми в цьому помилялися. Зимою або влітку було одне, приходить такий час, ми починаємо хворіти. Похворіємо, похворіємо, а потім безсилий час прийшов для нашого тіла, ми вмираємо. Які ми такі люди, не зможемо сказати про це, що ми вмілі люди, хочемо свого добитися. 

 

155. А природа така, вона не хоче поступатися цього зробленому ділу. А ми з вами вже зробили, є, на що подивитися. На наше життя таке. Нам у цьому ділі довелося в природі народитися. Нас умови примусили, ми створили їх самі. Нашого нічого не було, ми кінця не дочекалися. Сонечко наше сходило, воно зайшло ввечері. Законом так передбачено. Ми його чекали і дочекалися, а він і до нас прийшов. Хоч і важко нам було, ми очікували його самі. Він у нас не запитав, яке таке діло хороше нам природа піднесла.   

 

156. Ми з вами думали одне, а вона нам інше піднесла, як якусь особливість. Вона нам все говорить. Яка б не була я перед вами, я мати вас усіх рідна. І до того сказати хочу, Володарка одна я. Захочу – те й зроблю. Баранячий ріг зроблю. Ні в кого нічого не спитаю, а своє намічене внесу. Я тебе такого не народжувала, щоб ти мене боявся. Твоя воля це, самовільно пішов у природу. Розділився пополам, однобоко оточив себе. Не хотів слідувати, а свою дорогу взяв. Просити ніяк не бажав, а гордістю не доведеш. Ворота відчинені любові через труд могутній.

 

157. Я не йшов на рожен, а жив у цьому вільно. Мені в іншому буде велика в усьому слава. Дорога не одна у мене є, є інша дорога. Не йти від мене, треба до неї наближатися. Любов свою і вашу між нами сприймати, за що тебе обдарують не смертю, а життям. Ніяка національність у цьому всьому ділі не змогла думати про своє наявне життя, яке кожний чоловік у себе мав. Він не хотів бачити поганого, і не зміг дихати погано. Бо в природі хотіли жити не одні тільки капіталісти, багаті. Жити хотів бідняк.                

 

158. Бо в житті така була побудова спільна. Багата людина жила сама для себе. А бідній людині доводилося залишатися одній, без усякого багатія. Між ними була холодна недомовлена війна один прекрасний час щодо хорошого боку. Хіба це буде погано нашій такій людині, хто думає про що-небудь хороше. Є такі люди між природою і нами, хто навчився робити своє хороше. Хоча ми не зможемо про них забути, особливо про давнього коваля. Він у нас на все село вважається один-єдиний, добре він кує річ.     

 

159. Хіба коли-небудь зміг кравець шити костюм, щоб він був поганий. Швець чоботи шиє хороші. А хіба хлібороб коли-небудь брав землю погану. Він її дуже добре обробляв. Йому здавалося, в цьому ділі завжди було добре. Місце своє вибирається через хорошу любов. Навіть чоловік на поганій не одружиться. Навчається хлопчик на добре. А росте теж швидко, хоче добре жити. Ми людей не народжуємо в поганому, завжди зустрічаємо добре. Так що це хороше прищеплюється людині через своє особисте бажання. Ми звикли завжди до хорошого. А від поганого ми йдемо, і не хочемо його бачити.

 

160. А незалежний чоловік. Ми не такі люди є. Ми всі залежні, без усякого багатства жити ніяк не зможемо. У нас такі сили, така є воля, яка хоче добре. Ми не з таким напрямком. Для нас місце треба, а цю огорожу обгородити, і привласнити своє ім'я. Раз природа захотіла цього у себе мати. Ми в початку розвитку, яке робиться нами. Ми цю місцевість бачимо, і її пополам робимо. Наше в цьому завдання, яке робиться нами. Як тільки ранок настав, ми всі на ногах.

 

161. А ноги повзають швидко для порятунку самого тіла. А люди, перш ніж крокувати, вдалину дивляться, і хочуть цю тварину образити. У людей на це зброя є. А без усякої зброї ми нічого не зробимо. На все потрібно вміння, а вміють наші всі люди. Якби не їхня зброя, вони б ніяк не жили. А то тільки починається яке-небудь діло робити. А без голки сталевої не можна буде шити ніяку річ. А для голки потрібно нитка. І треба буде матеріал, з чого річ шити. Ми з вами голими руками зробити нічого не зробимо. Навіть не буде часу, а ми його очікуємо.

 

162. Тільки одна незалежність не думає і не очікує. У неї дорога не така, щоб сьогодні думати, а завтра доводилося робити. Всі люди думають, щоб швидше та краще від цього. А було нове небувале. Ми, всі люди, весну чекаємо, про неї ніколи не забуваємо, готуємося зустріти її, і хочемо, щоб не дарма. Трави на землі зеленіють, дерева обливаються квітами. В цей час вся вода на кінці, ми чекаємо дощу. А тут, як на гріх, оточила посуха природна. Вона все це сушить, не хоче, щоб було добре. Вологи для землі мало, тварина помирає. Найголовніше в житті, це буде треба зміна. А як не буде одного, установиться інше.

 

163. Ми це візьмемо, і станемо робити по-нашому. А по-незалежному в житті не будемо так чекати, і зі своїм здоров'ям готуватися. Не треба буде цього робити. У нас усіх така думка: зустрітися з багатством. А про природу забули, що вона є така. У природі не такі дні. Вони йдуть, і приходять нові небувало живі. А ми їх зустрічаємо мертвими. Кому це буде подобатися, людині або природі. Людина – це буде найменша одиниця. А ми звикли восени зустрічати птахів у повітрі, що прилітають. Як це так виходить у нашому такому житті, восени летять на південь, а весною пробираються на північ?

 

164. Ми, такі люди, тільки зможемо померти щорічно. Такого, щоб не вмирати, не було в нашому житті. Таких доріг ми не мали. А раніше такі дороги були, вони залишалися позаду між природою і предками. У цьому ділі скажуть люди розвиненого характеру. Вони багато не жили, і не будуть вони в цьому жити. Бо природа є в цьому жриця, нам ставить свої дні, вони по порядку займали своє колишнє місце. У них сили не такі, як вони були до цього. У літню пору було жарко, а зимою дуже холодно. Ми з цим ділом не рахувалися, і не хотіли навіть думати. Приходив час, ми про нього ні чуточки не знали. А от це все наше, воно ніким не вивчено.               

 

165. Якби ми знали це, ми б з вами не думали.  У нас  відома сторона, вона в житті нехороша. Ми з вами не відвернулися, і не будемо йти від хорошого. Але краще було б нам, усім таким людям на білому світі, коли тобі робилося добре. Ти свідомо кидай і не роби в цьому. Мама наша всіх рідна, вона багато років прожила, нас усіх бідних ростила. А виховати нас важко через свій нестаток. Ми в природі були бідні, не змогли залишатися так. Нам треба забава наша для всіх залежність, залишатися в природі безсилими. Ми для цього діла народилися, і взяли в цьому померли. 

 

166. Про природу, про людину. А яка вона в житті, залежить все від землі, повітря і води. Найголовніше у всьому, наш любимий чоловік у всьому напрямку. Якщо у нього нічого не буде, йому в цьому хвалитися нічим. Чоловік хвалиться багатством. Якщо у нього є місце, та ще щоб було гарне, з усіма господарськими зручностями, тоді-то чоловік росте. У нього і снасть додається, і жива фізична сила є, земля ґрунтова є, про яку доводиться знати. Це природа, та ще яка, вона цікава в житті. Ми навчили самі себе в цьому тримати думку, і хочемо сказати про своє, що ми вміємо робити.      

 

167. А в ділі ми отримуємо якийсь прибуток. Приходять дні весняні, вони у нас так не приходять, зиму своєю дією проганяють. Каже: побула, покрасувалась, тепер, будь добра, йди. Я буду хазяйнувати сама, у мене такі дні прийшли, з якими не будеш сидіти. Оранка ще заготовлена для цього восени, вчасно вона оралася. Всю зиму безперервно пролежала, вологи в себе набирала, хотіла зробити краще. А чоловік про це не забував. І не хоче, щоб це йшло. Він робить для природи, вона чоловіка зустрічала, і щасливим проводжала з такими густими сходами, яких він не бачив.

 

168. Під рік це все зробилося. Тепер нам треба буде чекати, як це все зробити. Літо наше таке велике, у цей час людина не сидить. У неї думка відривалася, інша приходила. А щоб кинути це, людина ніколи цього не робила. Її діло одне, воно вгору росло, і буде в цьому ділі рости. То це поле зеленіло, морем було скрізь. А тепер перед нами це все поле зріє. Людини заповіт – з силами треба буде готуватися, і не забувати про урожай.            

 

169. А урожай дається людині, вона його чекає у себе. А ми, такі люди, хочемо в цьому багатіти. Поля побіліли, колос заблищав. А у дворі задзвеніла коса. Брусок точив. А грабки (коса) на ремінцях прив'язувалися до рукоятки. Це була така зброя проти такого фронту. Ми не спали, а все чекали тієї гарної зрілості, яка притягнула, як якийсь час. Це прийшла до нас косовиця. Вона фізично примушує, щоб ми цю масу вигнали геть далі.  

 

170. Нам таке не треба, треба зібрати все. А робота перед тобою не така, яку ти чекав. Треба було скосити, у сніп пов'язати, все належне в копиці скласти. Це все робилося нами, зі степу забиралося все, на гарбі возилося з одного місця в інше. А коли стіг складався, і чекав у себе молотьбу. Як це діло робилося? Кам'яним катком молотили. Били солому на полову. А зерно чисте зсипали, робили в житті запас, якому вірили всі. Хотіли, щоб було. І ним один час задовольнялися.  

 

171. Яка буде краса. Ми готувалися до зими. Осінь повну проорали, готували до весни оранку. Вона лягала на рівнині, і всю осінь пролежала, та грілася сонечком, а мочилася дощем. Отака картина видалася, начебто це все. Та ні, шановні. Треба буде в цьому сніг, щоб чорну землю скатертину біла накрила, і пролежала, як в якомусь теплі. Ми бачили, що не змогли нічим допомогти, крім одного, ми дочекалися весни.

 

172. Вона зимою нас бачила, як ми влаштовували кулачки. До цього часу готувалися. Один на одного наступали, хотіли довести своє, що ми вміли битися. Пройшли великі холоди, впала із землі зима, зелень в траві з'явилася. А який був у цьому запах, ми з вами чули, і від цього діла не відривалися, щоб робити діло одне. Яка наша людська робота, яку ми робили. І ми це все самі починали. А щоб кінчати нам, цього в житті не доводилося. І не будемо ми з вами такого робити, як робить сама незалежність.

 

173. Вона йде по дорозі своєї. Ніхто ніде не пробував, щоб зимою по холоду при такій погоді. Та за таких обставин, коли твоє тіло живе повинно бути таким, яким воно ніколи не було. Від будь-якого діла загартоване не зазнає захворювання. А тіло в природі так і буде жити всякими особливими ділами. Ми в цьому діли хворіли дуже багато часу. Похворіли, похворіли, і померли. Це діло не робить наша новонароджена одна небувала одиниця, яку ми створили без усіх інших, а самі тільки особисто. Народилася між нами велика незалежність.  

 

174. У неї права такі, кращі від усіх нас. Особливо зимою по холоду краще не може бути. Коли чоловік іде по дорозі, та ще не по тій, по якій слід було. Він свідомо ступає, а з нього сміх розвивається. Каже природа нам. У неї для цього сили свої. Якщо хоче зробити, легко для неї буде. Ми один час зустрічаємо, другий починаємо, як якусь особливість. Ми її почали, ми не зможемо закінчити. Особливо літню пору тоді, коли не мінялася атмосфера. Росла і зеленіла трава після хорошої вологи. Це така ясна, на сонці грілася, осіння погода. Ми стояли та писали про цю минулу історію.               

 

175. Чоловік дивився і думав. Він для цього народився, взяв свої такі сили. З піонером він зустрічався, без усякої ввічливості не залишався. Своєю голівкою йому кланявся. У нього свої слова, питав, йому це в докір поставив: «Навіщо ж ображаєш ти мене?» Він переді мною зупинився, уважно слухав. Каже: «Я тобі нічого не зробив». Як так, такий ти піонер. Він мене уважно слухав. А я йому кажу, що ти образив мене. «Чим», – він мене запитав. Тим, що ти не поздоровався. «Добре, тепер буду знати про ваше все попередження». Це була одна з усіх зустріч, вчили ми один одного. Нас примушувало одне – жити в любові і дружбі. Це саме одне з усіх.

 

176. Воно було між нами, і буде воно перед нами. Я не такий є один з усіх таких, я мислитель один. Не перестаю сам писати про це насправді. Красень своїх слів, мислитель, пишу одну правду. Неправда наша вже відмирає давно. Заступилася незалежність, вона взяла свій верх, свою нерозривно дорогу. Це дорога не стара. А лежить по всій землі. Вона дорога нова. Можна сказати всім про прекрасну сторону, про найкращі якості.

 

177. По-новому небувало жити, та хороші діла творити. Не захоплювати це, і не сваволили самому. Треба буде в природі жити так, як не жив ніхто. Що ти така робила, твої сліди нехороші. Глянь ти очима своїми. Що на землі можеш побачити? Нерозривно стоять вириті для нас одні могили. Ти ж скарб наш, що ти робиш у житті? Це твоя дорога є. Вона годувальниця з усіх. А от я не хочу цього, хочу бачити правду. Вона є перед нами, і буде вона перед усіма.

 

178. А залежна сторона, вона зовсім не наша. І не буде вона така, як ми її маємо. Це руйнівниця наша, вмираючий цей момент. Він так жив, і буде жити вічно руйнівницею. Я це сама зробила, і сама повалила чоловіка. Який він був живий, не боявся нікого, крім одного Бога, якого ніхто не бачив. А моя залежність це в житті зробила. З ним душа чоловіка навіки розпрощалася. Яка була неправда.

 

179. Вона нам завоювала одне – нашу революцію. Зрівнялося 50 років усього, як ми жили з вами. Дуже  важко. Не визнаємо самі себе, що нам буде легко. Ми в природі залежні, з нею сильно воюємо. Хочемо їй своїм знанням як би краще довести. Не доводили ми раніше, і не зможемо довести, у нас наше безсилля. Ми тільки озброєні зі своєю великою технікою. Вона нас оточила, вона нами командує.

 

180. Що хоче зробити, залежно все робить. У залежною боку запитує незалежність. Для чого це ви розводили птицю: курочку, качку тощо. Для того щоб зарізати, та суп зварити, щоб апетитно поїсти, для того щоб сито було. А зайчика де навчилися стріляти мисливці хороші?  Кому вівцю розводили, або порося, свиню?  Кому не треба корм.  А корова, бик, кінь, осел, лось і верблюд – все це ми поїдаємо.                      

 

181. Корм готували для них у запасі. Образу несемо на вовка, чи ведмедя, і тигра.  З ними сильно воюємо, вбиваємо, знімаємо з шляху. Говоримо, це все узаконено Богом. Ми це самі поїдаємо.  Говоримо, так це треба.  Ми – люди розумні, а тварини безсловесні.  У нас є на це зброя. А у тварини немає. Ми в цьому живемо один раз, самі через це всі ми вмираємо. Нас закопують у землю, ми там лежимо прахом.

 

182. Річки перегороджені, зробили моря з води.  Побудовано станції для вироблення енергії.  По дроту струм іде для того, щоб з надрами справлятися легко для викачування вугілля, залізної руди і нафти.  Щоб машини примусити швидкість розвинути.  А ми на них каталися, їздили назад і вперед.  Це людське діло. Робити доводилося на землі, сіяти зерно по оранці. Ми це почали, і так добре доглядаємо, знімаємо хліб із землі.

 

183. Наше буде таке діло.  Ми людину змушуємо, людина слухається людину. А при залежності так воно і робилося, просьби ніякої в житті.  Це тільки незалежність, вона говорить природі.  Я народилася природою, кричу на весь світ, щоб усі люди цього не робили.  Взялися за природу таку, як вона була.  Поганого не бачити.  А щоб було хороше, ми цього повинні добитися.  Своє погане повернути на одну з усіх хорошу одиницю.  Як ясне сонечко осінньою погодою.  Ми бачили його, як воно тепло світило.         

 

184. Це час перед зимою якраз перед святом, залишилися дні лічені. Суботній день був, свято неділя.  29 жовтня. Ми сиділи і чекали як небувалого холодного зимового снігу. Цього наш король не хотів. Та й якась особливість. У неї як такої і пісні співали завжди, хто про що подумає.  А я хочу сказати про хороше, те саме, як його називали.  Птах не птах, а літає, тільки не говорить по-людському.  Ми звикли говорити більше від усього кучею. Один з усіх не сказав те, а ось це треба було в житті.  Ми без сили не жили, і не будуть жити, як жили на землі живі.  

 

185. Народився чоловік для життя, він хотів довго жити, але йому, такому чоловікові, у житті не пощастило. Тільки думав з цього місця одного в інше переїхати, не свої сили став мати. Ввів у це тварину.  Для того щоб їхати, треба дорогу знати.  А дорога нас вела за одним тим же самим місцем, на якому ми жили, і дуже швидко росли.  У нас була ґрунтова площа, і ми на неї знали копатися.  З самого ранку і до ночі всі ми працювали.  А от коли ніч приходила, від нас ішла думка.  Ми б цього не робили, але саме положення примушувало. Якщо ми цього не будемо робити, у нас не буде розростатися господарство.

 

186. А в господарстві нашому є великий інтерес мислити, працювати більше кожному самому собі.  Смерть у цьому всьому доводилося чоловікові мати, він без цього не залишався, а закінчував своє життя.  Не знав, коли і як.  Хотів, і дуже хотів, у цьому ділі жити, але природа не давала. Міцне мав здоров'я, але щоб його втримав, чоловік у себе цього не завойовував ніде. А приходив такий час, треба було жити, а в тебе народжувалося безсилля. Чоловік робився ганчірка.         

 

187. Я розповім вам особисто про свої сім сотень дворів села. Три вулиці головних було, а цих провулків не перелічити. У кожній халупі була жива тваринна скотина. Без корівки не залишалися, була конячка не одна. А цих волів рогатих не перелічити пар у ярмі. Все це вважалося жива фізична сила. Земля лежала навколо села. Якщо тільки весна приходила, були цьому раді. Ще земля не просохла, ми з вами всі бігли в степ. Захоплювали свій час, щоб він від нас не пішов. Ми на цій землі грядку під зерно робимо.

 

188. Хочемо зробити урожай. Жили індивідуально сильно, сусід до сусіда приходив за своєю допомогою. Була удача, а було і немає. Але от я тепер дивлюся, бачу всіх підряд. Де ж вони поділися зі своїми такими тілами? Бувало, кулачки були. Вулиця на вулицю, край на край. А зараз вся земля жива, а людей нікого немає. Не думайте, що вони не захотіли жити в цьому. Їх природа повалила, вони рядочком зайняли свої місця, лежать в порохові в землі. Ніхто цього не думав, і не мріяв про це.

 

189. А от жити не навчилися. Тепер ученим іде мова про соціалізм, як ми самі його розвинули для того, щоб за рахунок його людям жити. Ми потрудилися фізично, свої п'ятирічки зробили. Що потрібно нам, отримали через своїх героїв. Через Ізотова в Донбасі, через Стаханова теж, і Кривоноса. Трактори в нас, важка індустрія в повній формі запрацювала. І пішли заводи робити те, що нам було потрібно.

 

190. У такому був Ленін, він помер у цьому. Після керував Сталін, теж помер, як і всі. Не заслужили від природи, а таку долю взяли, як і всі інші люди. Де вони поділися? За 50 років жовтня ми з вами того не знайшли, і не зробили самі в цьому. А таку штуку розвинули на самих собі особисто. Нового ми з вами не отримали. Це багатство наше. Така ж сама держава, тільки вчені люди нам своїм умінням допомагають. А от незалежність природи. Ми не хотіли братися за це саме в житті.

 

191. Ми з вами шукали в природі хороше і тепле людині. Так ми не робили в природі, однобоко ми зажили. Стали самі себе захищати від неї будь-якими засобами. Для нас був холод неймовірною особою. Ми його не любили, йшли подалі з тілом. А приємну, теплу погоду, всі там купалися. Один наш Іванов відшукав ці якості, ними оточив себе сам. Тепер доводить усім. Треба любити природу усіма особливостями, обидві сторони, тоді будеш жити.

 

192. Та ще як будеш жити. Вчити  будь-яку людину жити не по-залежному, а по-незалежному. Іванов не застуджується і не хворіє. Що може бути в цьому найкраще в житті? Це холод і погане життя. Вона дає людині найкраще в житті. Якщо це будемо робити, що робить Іванов, помирати не будемо, жити будемо вічно.

 

1967 рік 29 жовтня. Іванов

 

:6710.29  Тематичний покажчик

:Таємниця в природі   14, 80

:Дорога незалежна   15,173

:Дорога Іванова    16

:Тюрма    42

:Сонця немає    61

:Чому вмирає людина    62

:Залежність   85, 95

:Повітря, вода, земля   95, 94

:Віра в Бога    113

:Без їжі    119

:Життя або смерть    126

:Незалежності ідея   137, 152, 153

:Народився людина   146, 147

:Прохання, віра   150-152

:Ми вмираємо, вболіваємо, безсилля    154

:Оріхівка    187

:Холод, погана    192