Ріка сучасна. 1968.02. Ріка. 1968.01

Іванов Порфирій Корнійович

 

:Ріка сучасна. 1968.02.27.с.96.

:Ріка. 1968.01.30.с.81.

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

Ріка сучасна

 

1. У морі, у такому морі дуже багато всяких багатств. Особливо надходить сюди з ріки, так ще як ріки.  Вона з самої гори високою. Там вона береться, спочатку крапелька маленька. Кап, і кап, і кап.  Для цього вона в природі починає говорити не по такому, в житті зрозуміло.  Тільки по своєму викладу.  Не так, як ми, всі люди, кому доводиться на це все дивитися.  Як на річку дивиться людина будь-якої національності.  Ми жили або там, або там, але за предковим явленням.  Найголовніше, для всіх труд.  Він починається теж з початку з самого маленького діла.

 

2. Біля річки будь там десь є такі умови на нашій такій рівнині, де завжди ця річка може зі своїми хвилями.  Пропускає дворову птицю, яка йде до води.  Не одна вона любителька, їх дуже багато збиралося купою. Йдуть і розмовляють по-своєму.  Гусак попереду, а всі позаду. Вони мовчки ніколи не бувають.  У них у всьому цьому початок, їх в цей час своя радість оточує.  Ми, говорить сама задня.  У цьому швидкому проході наші господарі цим учинком дуже сильно раді.  Як же цьому щастю не радіти нашій рідній людині!   

 

3. Коли вгору по річці пробирався корабель, він не порожнім ішов по річці.  Люди ним управляли, вони знали, що на ньому робити. А капітан всього цього господар.  Хоче – зверне свою увагу.  Ніколи про це село не скаже, що в ньому живуть усі нероби. Не такі люди, як це буде треба.  Ми хіба не бачили цю історію, яка робилася кораблем на річці. Через гуси було видно здалеку, ці односельці жили непогано.  Це у них, як у людей своїх, і не одні гуси по річці купаються з боку нашого могутнього корабля. Нам давно відома ця місцевість, сюди б приїхати під час нашої річної відпустки.

 

4. За це все наше придбане волю свою всім показати.  Нехай навіть всі ці гуси на річці по-своєму історичному скажуть про нашу таку появу тут.  Особливо коли візьмеш і зробиш гудок, даси  цим людям знати, що ми не такої професії люди, як ви такі, що в селі живуть. Наша до вас така людська ввічливість. Під'їхати до будь-якої такої пристані, і свої наявні двері відчинити. Їм, як нашим селянам, руки подати, щоб вони про це знали всі. Господарство одне є це і на землі нашій, і на річці нашій. Ми, люди,  всьому цьому діло.  Нас з вами учить наша зупинка.  Ми з вами чекаємо цей час, щоб не було старого діла.  

 

5. Раніше ми оточували себе і зараз, зовсім в природі буде різниця.  Ми це не на кораблі все робимо, і не на нашій річці. Ми близько-близько живемо, та під хвилею на човнику співаємо пісні. А коли доводиться починати свою належну пайку землі, бувало, скинеш шапку, скажеш свої викладені у ділі слова.  Богу-то сильно тоді вірилося.  Без цього хреста не починали.  Завжди хрестимо хрестом, а говорити буде треба це: «Господи, благослови цю борозну почати».  Цю борозну по землі протягнути.  І подивитися на це все.  Уже не таке зовсім діло є, робиться вже інше землею, кожна борозна прибавляється.

 

6. Не для якого-небудь такого діла, щоб у цьому чоловікові не хвалитися, як один час хваляться люди.  І на річці своєї, і на землі своєї ніколи ти не скажеш про це. От зараз діло ми перебудували, у нас спільно йде така робота, аматорська в усьому ділі.  Земля є на сьогодні джерело всім нашим таким людям, без якого наша людина ні кроку. Річка теж наша годувальниця, не поступається зі своїм наявним. У неї не як у природі на землі. Доводиться ритися фізично, особливо живим тяглом.  Ми не кидаємо це робити, щоб у нас з вами не було.  Наше це всіх є слово.  Ми землі селяни є.       

 

7. А ось це наші річкові водники, та ще є на морі матроси. Люди відірвані від життя.  Треба буде жити на нашій землі.  Вони взяли свій курс поїхати, тобто поплисти в чужі які-небудь країни.  Питається людиною, навіщо це буде треба нам, таким розумним фізичним людям, якщо у нас для цієї справи є річка.  Ми по ній не одне робимо, навіть переключаємось на інше.  То ми були рибалки кустарні вудкою, або стрімголов заганяли.  Їли рибу ми не всі, що живуть, а їв любитель і мисливець великий.  У нього під руками весло є.  А під собою, він знаходиться в човні.  Все придбане ним на річці, на це є човен.

 

8. Він просився, щоб ми його взяли.  І навчили, як буде треба плавати на ось цій найдовшою річці.  Каже сам собі пастух.  З мене був би в будь-який час капітан.  Тільки треба практичне діло.  Не одну машину всередині знати, треба буде вміти по річці плавати.  На це багато закладають праці в цьому всьому вченні.  А моя, він говорить, це всіх робота.  Не писати на столі що-небудь.  А ось цей великий кій, їм треба оволодіти, як його застосувати.  Чи то відразу бити по худобі, та по їхніх рогах на головах.  А буває і так проходить у житті. Піднімаєш вгору цю страшну для всієї худобини штуку кій.   

 

9. Він теж є така зброя, як рульовому підкоряється корабель. Ось цією річкою давнішньою ми, ці люди, плаваємо. Про теперішній час не забуваємо, що робиться між усіма нами. Особливо в наших школах, хто закінчує десятирічку.  У нього прагнення одне з усіх – близького товариша обігнати.  А в мене, такого скотаря, є середня освіта.  Я добре знаю життя це, і її рощу сам, і це буде треба.  Кому?  Та нам, усім цим людям.  Ми тварину пасемо по землі, прибавляємо вагу життєву, продаємо за гроші на базарах.  А самі купуємо, що нам потрібно.  Невмируща наша комерція.  

 

10. Приїхати нашій людині на базар, вона сюди даром не наважиться приїхати.  Обов'язково для цього всього хоч гусака треба відгодувати. Хіба нашій річці погано буде тоді, коли стоїть погода хорошого порядку. Ми нею їхали на човні, а парочка качечок сиділа.  Для нас була картина хороша.  Я до цього діла був не охочий.  Вони знялися й полетіли.  Нам недовго доводилося на цій річці бувати.  Ми з вами для цього виїхали, щоб на річці в човні поплавати.  Нам наш весь тиждень не давав, усі свої дні ми працювали в селянстві.  Почали рано весною.  

 

11. Ледве зліз із землі сніг, а ми вже підготувалися зі своєю снастю.  Вода з полів спустилася в річку, з собою забрала мотлох.  Яка велика була повінь, весь луг належний був у розлитій каламутній воді. У цю саму хвилину нашу, десь поділися сіренькі зайчики.  А зараз пройшло це, заєць повернувся на своє місце.  А птахи, особливо чайки, при болотному такому місці, на тому, де довелося прилаштуватися.  Чайка створила своє гніздечко, і стала навколо його літати.  І не забувати про це, що тут недалеко річка свої діла обробляла.   

 

12. Вночі або вдень коли було по річці не одна парочка сиділа.  А ми, коли повз проїздили, їхній волі в цьому ділі завадили.  Значить, недарма прийшов перший день на нашу таку гарну землю.  Ми на ній один час пропрацювали.  У нас не така є снасть у цьому.  Ми не оремо землю по-старовинному.  Струм енергійний замінив, і став у природі прибавляти.  І робити те, що нам річка свою здатність показує.  Вона бачить далеко, і сильно вона чує.  Радіє своїм учинком.  Особливо коли вітер починався, вода на річці тиха була.  У цей самий кипучий час люди поділися куди хто.

 

13. Одні як якісь у цьому ділі. Робили більше від усього найняті. Ми забули такий день, коли було, як належить.  Сонечко від землі відривалося, і тихо себе вгору піднімало.  А ми, як нашого села всі до одного чоловіка.  Мало про це все думав чоловік.  Це не наша річка, яку прикрашають її береги, як ніби це вічне місце.  Ми зі своїми садибами оселилися, як один з сусідом.  Працюємо в колективі вже багато.  У тебе не така фізична сила.  Ти хотів технічно вчитися, щоб нашій всій молоді новим шляхом іти.

 

14. А річка така розуміюча в цьому всьому такому ділі.  Ріка є сила одна з усіх.  У неї лежать наші круті береги.  Коли ми з вами їхали на кораблі, ледве в цьому ділі не зачепилися за дерево.  Красені поля лежали над рікою в її берегах.  А ліси стояли на своєму рідному місці, їх наш шумний вітер колихав.  А чоловік дорогою цією пробирався на своєму залізному коні.  Все це ми поспішали колективом цю ґрунтову землю зорати, ми думку в цьому ділі закладали, а на відстані за нею говорили.  Нам доводилося не на порожній шлунок за цією машиною доглядати.  Ми з вами і це не забуваємо, яку-небудь дурість убити.   

 

15. Особливо раніше ми дивилися здалеку з нашого корабля.  Ми виявили це село, яке мало у себе церкву.  У ньому ми вивчали їхню економіку, з яким ми по дорозі говорили, дивувалися з цього діла.  Коли ми йшли по дорозі, то за нами, такими людьми, слідкувала своїм польотом сорока.  Зайцю, найнижчому звірові, від людини доводилося бігти.  Біжу я, каже, не від людини особисто, боюся я дуже сильно палиці.  Але зате буває, я зустрічаюся на своїй особистій дорозі з рікою.  Думаю, що мені доведеться по ній так, як робиться природою.  Особливо доводиться вітру нікого такого не боятися.

 

16. Для нього немає кровожерливості.  А все є свобода і свобода.  Один раз це робиться в нашої матері природи, особливо в нашому селі.  Або можна сказати про місто.  А між ними проходить ця наша така ріка. У неї не кожен раз буває, щоб атмосфера змінювалася.  Літньої пори щодня могла людина в ній купатися.  Як у хорошій ванні людина своє тіло обмиває, у неї це введено законом.  Сонечко в упор палило, а людина від цього терпіла.  У неї, що захищає сама себе, піт по тілу пливе.  Вона весь день у роботі.   

 

17. Селянину ніколи відпочивати, треба буде робити яку-небудь допомогу.  Ми з вами звикли не забувати.  У нас у цьому ділі ми чекаємо, і про це ми сильно думаємо.  Двір кожного селянина, або якого-небудь міщанина.  Щоб нічого такого не було від чужого чоловіка в житті.  Заводить яку-небудь наявну цю картину.  Хоча ми живемо над рікою своїм селом близько, але щоб була справедливість.  Природа, і та не те робить чоловікові, такому трудящому.  Не одному однаково надсилає свій день, а в ньому чоловік багатіє.

 

18. Його думка примушує у себе таке небувале влаштувати.  Поставив на розі свій дім, намагається в цьому його облагородити.  І зробити те, що роблять люди.  У них це сильно в житті заважає, якщо у нього не буде нічого.  Він дивиться на свого близького сусіда, у нього бурує думка.  Йому хочеться в житті своєму чим-небудь хвалитися, хоч рушником своїм.  Біля річки щорічно пожити.  Та те, що ми робимо на річці.  Особливо тоді буває, коли риба будь-яка голодна лізе на вудку.

 

19. Приманка хитрість людини не кожен раз буває, але доводиться тягнути час.  Таке в природі щастя, якого чоловік не зустрічав.  Йому думалося і хотілося, щоб цей день по порядку, якого тиждень створив.  У ній, як у якійсь світлиці, у хорошій селянській хаті. Ми під'їхали зі своїм табором і з усією своєю снастю.  А запах, зовсім дихається рибою.  Як же цього не зробиш.  Погода така, тільки рибу в такий день ловити.  Хочеться людині змінити стіл.  Кожен день все борщ да борщ з цією ось однієї капустою, та буває, картоплі покладеш.    

 

20. А рибу, якщо не полінуєшся, то зловиш що-небудь.  Так щоб було даремно, ми такі рибалки, без цього ніколи не приходимо додому.  Хоч бичків, але наловимо.  Річка – це не земля наша.  У неї в наявності місцевість, тільки з нею важко водитися.  Вона тебе примушує думати щодня кожен раз в цьому, а готуватися до цього діла.  Не один чоловік це робить, аби твоя улюблена охота.  Вчені придумали мислити, що-небудь таке на річці в житті своєму треба зробити.  Сам такий час підказує, що треба умови змінити.  Загасити гасову лампу, а запалити на стовпі лампочку.

 

21. Зроблена людиною електрика, вона бралася з енергії.  Її крутило немале колесо, все робив колись пар із цієї річки, з води.  Ми придумали самі, у нас на це був розум, та ще й який він розвивався.  Спочатку треба було світло в якого-небудь підприємця, не у бідного неімущого чоловіка.  Хто у себе хотів бачити це, але щоб це зробити, у нього такого в голові не було.  А в природі як йшло це все за своїм порядком.  Сьогодні одне зробив чоловік, а завтра він вчорашнє діло доробляє своїми руками.

 

22. Треба буде це людині, без цього не вийде життя.  У природі такій, як вона є, ми про неї добре знаємо, прийшов на землю наш день.  І до нього ми за кілька днів готувалися.  Не так, як була до цього, ми своє до сусіда проклали.  Він – до нас, а ми – до нього.  Гуртом можна все робити.  Не узнаєш ти, що робити, так узнає наш улюблений сусід.  Ми в цьому ділі не страждаємо, один одного по імені називаємо.  Хочеться, і дуже хочеться так в житті своєї зробити, щоб у природі нашій не було зовсім потреби в цьому.  Треба була для цього нитка, а ми її не мали зараз.          

 

23. А у сусіда якраз виявилася.  Він прийшов до сусіда просити.  Каже йому, як сусідові.  Цим він йому скаржиться.  Сусід його слухає, як сусіда.  Він йому каже: «Знаєш ти, чого я до тебе прийшов?» Йому сказав сусід: «Не знаю, скажи мені, навіщо ти прийшов, я буду це знати». – «У тебе є в будинку нитка?» Він йому сказав: «Є нитка». –  «То, будь ласка, я тебе прошу, дай мені цієї нитки».  Сусід це мав і зайве.  Ні слова не кажучи, відірвав нитку.  Хитрості ніякої.  Тільки між собою стіна стоїть, ділить нас чимось пополам.  Я живу сам, а він живе сам.

 

24. На цю річку, що лежить, ходимо рибу ловити разом.  У нього своя висить сумка, а в мене своя сумка висить.  Він ловить сам у воді рибу.  А я ловлю сам рибу в річці.  Та ми ходимо в річку риби ловити одними вудками.  А потім ми взялися, зробили бредень.  Інша зовсім спільна робота, наловили спільними силами.  Те, що придбали в річці, ділимо ми все це навпіл.  І дійшла до того ця дільба, щоб самі це зробили.  Не стали ми один з одним так дружити, як ми дружили.  Один про одного зовсім забули.  У того є нитка, і в іншого вона виявилася.

 

25. Значить, я сам живу без тебе, і ти живеш без нього.  Дороги, що була, немає, травою заросла через гордість.  У мене кури є з півнем у дворі.  А у нього теж є кури і півень.  Живемо ми по-іншому, не так, як було добре.  Завжди сіявся в житті лад.  Ми між собою не бачили поганого.  А коли стали багатіти, один від іншого йти.  Це не річка йде в море.  Чого вона тільки з собою несе.  Люди цю воду річки навчилися греблею на всю річку загородити.  І зробити з цієї річки яку-небудь електростанцію за рахунок цього всього.

 

26. Треба буде людині добути для всього діла струм, енергію, без якого доводилося будь-якій людині не так робити.  Наука є техніка, велике в цьому всьому штучне.  Люди самі зробили це, і оточили себе цим усім.  Ми вважаємо, це останнє все.  Але природу обдурити не можна.  Всі у неї є умови, якими людина користується.  У неї під руками теорія є, і також в природі є практика. Вчений чоловік інтелігент залежний зовсім чоловік.  Природних сил, як ріка, не має у себе чоловік. Де б він не жив тілом своїм, йому в цьому буде хана.             

 

27. Річка не хотіла такого, щоб посварилися сусіди.  Це найгірше в житті після такого хорошого.  А хто з нас цього не хотів, якщо всі хочемо хорошого.  Хіба вчені хотіли поганого. У них одна мета до продовження.  Ми, всі люди до одного, живемо в природі гуртом, як сама річка наша.  Скільки людей біля мене, навіть зимою по льоду ходять, на машинах переїжджають, а на ковзанах катаються.  Ми маємо свою швидкість.  Молодь така одна з усіх хоче свою бадьорість показати не в будь-яке свято, у будь-який наш будній, коли ми працюємо на заводі.

 

28. Або якій-небудь шахті.  Ми звикли без важкої праці на ось цьому місці обходитися.  У кожної нашої людини знаємо її хороший характер.  Ми, всі близькі до річки люди, нам хочеться бачити річку, і їй заздрити, як ніколи.  Під час весняної пори, коли сніг біг із землі, наша річка з берега виходила.  Так наш чоловік природою обростає.  Ми цього чоловіка бачимо, і хочемо про це сказати.  Особливо наші всі вчені, вони для цього самі навчаються, щоб більше від інших знати.  Наше всіх таке завдання.    

 

29. Особливо біля річки жити.  Ми цю близьку атмосферу, яка не така, як без річки.  Люди це діло засвоюють.  Вони для цього в житті народжуються, і хочуть на землі що-небудь зробити.  Одному забажалося зробитися на все наше село теслею.  У чоловіка, такого вояка, свій молоток у руках, ним теж доводиться бити.  Правильно і сильно його забити.  А природа, вона не примушувала.  Взяла, йому народила думку, яка на місці не стоїть.  Бере людина, і йде з дому, вона добре знає цю місцевість.  І в цей тиждень доводиться зустрічати. Людина ніколи не йшла ні від якого діла.

 

30. Дорога не така у річки.  Вода це не люди наші.  Вона фізично не працює, а от по-своєму думає.  Береже себе в природі, одна з іншою разом робить.  Коли вона прибавлялася від якогось притоку, у неї берега робилися не такі.  У людей думка зовсім інша. У цей бурхливий час людина боїться річки.  А коли дощик проходить по чорній хорошій землі, від води робиться велика грязь.  У цю хвилину чоловік, він в чоботи свої взувається, боїться без них залишатися.  Всі люди цьому схиляються, по грязі не хочеться ходити.

 

31. Ми, всі діти, пішли в школу так само, як ми ходили на річку.  Для нас всіх річка – це діло, спортивне плавання. І грім на небесах гримить, а блискавка вогнем блищить.  Тільки одна людина, вона сильно в цьому дихає. Ми природу так знаємо, як своїх курчат курка.  А в лісі, та в такому дрімучому, не такі хлисти стоять.  Біля здорового дуба може собі рости вище.  Як наші пани капіталісти ростуть швидко в природі. Нашому птахові така справа, без усякої води в степу залишатися.  Соловей в гущі сховався, і він свої пісні співає.      

 

32. Ми із степу рано приїхали. А шпак сидить над шпаківнею, нам, як людям, ледве не скаже про таку саму нісенітницю. Сьогодні всі люди кидають роботу, їдуть на свої колишні місця.  А торговець у цьому ділі руки до завтрашнього дня готує.  Це чиє б не було свято, воно у кожного народу в людей.  Ми, робітники виробництва, хочемо від господарів доброго.  Як вовк, голодна звірина, пробирається в кошару до овечок.  А господар починав, зібрав до купи людей не для того, щоб купатися в цій швидкій річці.  Всі наші люди зібралися недалеко від церкви.

 

33. Можливо, у цьому наші всі люди в режимі роблять на землі те, що треба.  Наш один у церкви дзвін дзвонив дзвоном на все село. А батюшка наш піп вилазив наперед, і говорив свої національні слова.  Оратор, як учений, виводить свій у цьому підсумок, як якийсь по річці удар.  Наші люди зробили це, у своєму селі ввели базар.  Для того воно робилося нами, щоб предки наші не сказали.  Ми хвалимося своєю роботою, вона починалася нами.  Приходить до річки жінка, у неї купа зібрана білизни.  А от коли це було між нами в природі.       

 

34. Таку штуку заводити.  Вітер по природі бушував, а тихої погоди не було.  Нашим людям це не треба, а от це буде треба.  Народився не хлопчик, а дівчинка у рідної матері.  Як за хорошим столом ми разом всі сіли обідати.  А час проходив, тут наш обряд був, він багато років вводився.  Цю найкращу форму.  Закон людського життя всім законом створювали.  Приходили на своє зібрання, всі сили клали на це.  Свій підсумок застосовували, щоб жилося нам добре.

 

35. Вчений наш у і ділі чоловік, свою глибоку яму риє.  Йому не хочеться залишатися таким на білому світі.  Одне вчить чоловіка так, як буде треба сьогодні розбиратися.  І таким людям розповісти, як ми жили раніше.  У нас не пахана природа.  Вийшов би на вулицю до мужиків, а вони сюди зібралися про своє яке-небудь чудо своїм умінням розповісти.  І от один згадав про бабусю свою давню рідну.  Вона зроду не вчилася, а завжди гроші рахувала сама.  Кому-небудь що-небудь даремно не дасть.  Хто її вчив бути скупою.          

 

36. А дідусь мій небіжчик.  Зимою це була діло ввечері.  Мужики що хочуть, і зроблять.  В одному місці зійдуться край на край, їм хочеться побитися.  А ви знаєте, які були люди.  У них було здоров'я: я тобі дам.  Що за руки такі.  А кулак, його складають по людському.  Ніколи не відвертайся від людей, які б вони не були на цьому ось білому світі.  Візьми, скажи свої слова.  Ти ж для них є людина.  Одягнешся у свій одяг, який у тебе був.  Пам'ятаю, наші рідні робили.  Завжди на свої місця їздили.  Треба було поїхати в місто, збираєшся до цього недовго.

 

37. Якщо у тебе нічого не було, ти б на цю річку не дивився.  А то наші вчені без цього довго думали і гадали, а в цей проект піднесли.  Наш дядько Федір Іванович по батькові, ніколи не чекав своїх сусідів.  Він вважав, це все зайве.  Піти до якого-небудь підприємця, і у нього питати роботу.  Ти, ймовірно, для цього народився.  Говорили дуже багато про тебе.  Хороший у нас був воїн, воював з іншими людьми. Хороший дуже, так сказали наші старі, що прожили.  Якби не природа така, як вона зараз тут стоїть, з цим бурхливим вітром, та ще був би дощик.        

 

38. Нашому такому чоловікові хоч цю всю землю віддай.  Скажи йому: ти будеш господар.  А він у нас такий є чоловік.  Є у нього одна конячка, та ще не така, як вона є в іншого чоловіка.  Є їх пара, він же знаходить, чим годувати.  Вранці і ввечері завжди напуває.  Жаліє їх куди-небудь запрягати.  А як весна стане наближатися, то він не знає, за що братися.  А ми такі тепер люди самі.  Коли взялися за нашого царя, ніхто нас так не вчив, ми його не пожаліли як такого.  Де взялася у нас гучна сила.  Ми взялися один за одного.  А ви знаєте, яка тяжка війна воювати з самим собою.   

 

39. Прийшов твій на це день.  У тебе такого лежить під руками.  Ти б цього не робив.  Це все наробила природа.  Вона для цього ватажка створила.  Вказати на це місце своїм.  Ми багато уміючи не билися.  Більшість всі верхи на конях.  І ці великі довгі річки штурмом в бою перемагали.  Сам наш Єрмак у річці Іртиші затонув.  Що йому в цьому ділі допомогло?  Каже сам колись Кутузов, він був з одним оком.  Хоч і Москва згоріла вся, але зате ми, руські люди, розбили в прах Наполеона.  Хіба це були війни колись.  Голоблю бере на плече.

 

40. І як тодішній воїн, вважався в цьому ділі сильний.  А орати, він чим орав землю?  Попереду йде конячка.  Вона ледве-ледве ступає ногами.  У неї такої тоді сил не вистачало.  Треба було тягнути соху не одну дерев'яну таку, яку зробив собі мужик.  Він би ніколи й не чекав у цей самий час за один такий тиждень.  Ми з вами дочекалися свята.  Хоч і багато ми попрацювали, але зате зараз будемо відпочивати.  Проходять всі Пилипівки.  Ми з вами жири не їли, берегли до Божого дня.  А працювати над худорбою доводилося, і треба.

 

41. Свято, воно було завжди таким великим для нас святом.  Але от коли приходили святки, зимового вони були характеру.  Звичка у людини залишалася така, треба буде його чимось відзначити.  Ти ні в кого нічого не питаєш, береш, і ріжеш свого кабана.  Каже дідусь наш, давнішній старожил.  Ніколи він не розгортав книгу, як це робиться вченими, треба буде у них вчитися. А мій дідусь не питав ні в кого ніколи.  Сам брав не одну пару волів, запрягав їх у гарби свої.  І він старався доїхати до місця.  А раніше як ми працювали?

 

42. Більше від усього на пана.  Більше думали про нього сильно, приходили коли-небудь. Ми в цьому не помилялися, дні вважали на своїх пальцях.  Сьогодні наша господиня вже не так нас годує.  То, бувало, один борщ варить. А зараз приготувала з м'яса.  Значить, наш господар догодив.  Він не вчився зустрічати цей день, щоб ми з вами не захворіли.  Така наша доля є з цією землею борсатися.  Як же цим людям бути варто, і чекати до себе такого багатого чоловіка, хто не вибирає, а підряд по своїй кишені робить.  Я, каже він, на це працюю.    

 

43. Хіба ти не чув про нас і не бачив, він говорить, таких.  От якби всі такі люди були, підлеглі пана.  А зараз ми є таврійські.  Всі ми їздимо на ось цих бричках.  Ми ж нові такі люди.  Нам, таким хлопцям, дрібниці один проти одного вийти, і стаєш з ним удвох заводитися.  Це не птиця птицю роздирає,  велика маленьку.  Як у сільському управлінні зараз за столом диктують не які-небудь люди, є у цьому ділі знаючі.  Вони вчилися весь час на агронома, земля така примусила.  А тут як тут природа, її доводилося дуже сильно знати.       

 

45. Ми знаємо не про одну землю.  Нам треба знати в цьому погоду.  А в цій ось нашій погоді люди робляться не такі.  Все літо свого життя ми не виїхали б зі степу, але така наша звичка.  Ми більше від цього не знали.  Приходить дрімуча осінь, вона вже не така, як літо.  Десь узялося у цьому діло.  Ми зібралися, двоє нас. Я на допомогу закликав нашого Чувахіна Петра Федоровича.  Це такий у нас чоловік народився. Ти лайся, як хочеш, але Петро свої сили не здасть.  Міцно Богу вірить, щонеділі ходить до церкви.  Як він молиться, і що він думає?

 

46. Він вам сам про це скаже.  М'ясоїд зі своєю масницею.  Біля цієї річки проходив, але нічого людей не навчив.  Каже річка сама собі.  Я б усіх людей своєю силою під час купання затопила.  А чоловік таку штуку влаштував.  Мене, такої річки, не дивитися.  Візьміть, яке діло він на річці зробив.  Навіть електричну станцію поставив на цьому місці, і за рахунок моїх сил.  Подивіться на всі ці ось стовпи.  Вони не дерев'яні, а залізні.  Тепер ми робимо з цементу.  Такий у нас є в цьому розвиток, лише б взявся за це діло.  Не було у нас комбайнів, була у нас ручна коса.

 

47. Яка в цьому важка робота на ось цій нашій річці.  Яка вона де у нас є.  Ми з нею зробили енергію на всіх своїх місцях.  Де це треба було людині, вона цей струм там отримала ... Ми висаджуємо.  Все це сприяє допомагати наша швидка річка.  Ми, тільки вчені, самі зробили в цьому будь-яку і кожну на арені греблю.  Ми уміючи все зробимо.  Нам тут не треба будуть руки.  У нас така є машина, найсильніша з усіх.  Це буде наш агрегат.  Ми при ньому зажили, лампочку «Ілліча» стали мати.

 

48. Ось які наші в цьому діла.  Зійшлися ми в купу, поговорили.  Та цигарку, що зробили, до самого кінця скурили.  Сказали самі собі це.  Ну, і життя наше таке зараз.  Від цієї спеки на землі ти прийдеш до річки такої.  Не така зовсім є атмосфера.  Ти скинеш із себе одяг.  А вода річки своєї, не виходить вона з берега.  У неї старе жило саме повітря.  З цих усіх річок і море створюється.  Але щоб так, як ріка, ніколи з берега не виходить.  Каже чоловік.  Я на це вчився, щоб чого-небудь хорошого навчитися.  А зараз у цьому житті всі вчені.  Але зате не знає ніхто про це, що ж між нами буде завтра?

 

49. Знаємо ми добре, але зробити ми з вами не зможемо нічого, такого хорошого зробити.  Приходить перший день цього початку.  По всій річці проскочили слова.  Люди в нашій місцевості голосно про це проговорили.  Сусід сусідові, ти йому скажи.  Знаєш, який сьогодні є день?  Знаю, він йому відповідає.  З великим своїм підвищенням.  Про це все і люди не забули, наші старі старики.  Особливо про це знають наші такі старенькі, їм же цікаво разом жити з найменшим онуком. Своїм знанням ти, такий або така, поділися.

 

50. Наш тепер проходить піст.  Це відома в усьому картина.  Помирати в своєму житті не хочеться, але час між нами такий.  Людина людині кричить.  Річка близька, хоч вона й далека.  Але їй хочеться від чоловіка хорошого в житті отримати.  А він десь там замазався.  А в річку прийшов обмитися, тобто повеличатися в ній.  Він уміє плавати і пірнати, але не вміє сильно-сильно терпіти.  Серце робиться від цього всього викладеного вчинку молодим серцем, виходженим.  Цьому всьому зробленому ділу і своя дружина слова не скаже.  А налиту чарку вина всі люди вип'ють.  

 

51. Ми не забуваємо про це, як робилося, і що робиться кому.  У цей день свято від самого кінця і краю цій нашій прекрасній річці.  Всі наші люди бачили, але щоб цього уникнути, і наш пост нічого не зробив.  Тільки ввів у життя жіночий день 8 Березня.  Його визнають на всій нашій рідній землі.  Більше від усього визнають люди, це наші робітники, ті люди, хто трудиться не дуже легко, а важко.  Жінка прийшла, але допомогти.  А як була, і є неприємність між нами, такими людьми.

 

52. Забули про минулу річку, вона нам такого не давала, як взяли собі зараз.  Насадили свої названі хорошого типу міста.  У цьому ділі зацікавлені всі наші вчені.  Краще б такий час не приходив, і не робився на нашій землі.  Які ми з вами в цьому люди на цьому місці.  Так багато і сильно самі не вчилися ніде.  Ми з вами раніше не зустрічалися з таким ділом, як зараз.  Кажуть усі наші люди.  Та навіть написали про це в наших журналах, і частково в газетах.

 

53. А самі пальчиком не торкаємося. Кажуть усі люди, що знають. Це тарілка літаюча, між нами такими є небувалий у житті початок.  А ми кінця не бачили.  Може, ця тарілка нам призупинить усю боротьбу.  Ми такі вчені розбираємося.  А от зробити, ми не зробили нічого.  Кажемо: ми сильні зробити хороше всім і тепле.  Самі б'ємо і б'ємо цих американців.  А американці б'ють в'єтнамців.  Ми теж не проти повоювати.  Але ми боїмося найважчою атомної енергії в будь-якому вибуху.  Так нехай люди старою зброєю воюють самі з собою.       

 

54. Чи це не знущання в нашій великій природі.  Її не обдуриш, скоріше вона нас обдурить.  Ми до цього самі йдемо. Річка своє всім говорить про цю саму тарілку.  Вона теж до мене прилітала в глибоке і велике озеро.  На цьому ось місці на дні спокійно вона посиділа.  Їй, видно, все одно є, що повітря, вода та земля.  Чогось вона про щось думала.  Мені каже.  Здається, так даремно вона сюди не прилітала.  А то нічого такого не зробила поганого, але мотори призупинилися.  Навіть самі наші люди від цього захворіли.

 

55. Тепер нашим ученим такого діла є безліч думати і розгадувати про це.  Але от щоб знати, і річка сама цього не зрозуміє.  Вона більше людині дасть зрозуміти, що ми, такі всі люди на землі, не вміємо новенького розгадувати.  Ми зі своїм таким поняттям страшим свого віроломного ворога.  Не у себе ми його знаходимо, а показуємо на своєму ділі.  Хвалимось добром у природі.  А раз ми цим хвалимось.  Річка нам говорить про те, що у нас, усіх ділків, особливо у людей, що курять та п’ють різні вина, у будь-якої людини є непридатне серце.    

 

56. Ми такі всі люди, що живуть і мислять у життя.  Хочемо бути в природі вченими.  Для цього прийшли на службу, робітничому класу на допомогу.  Вона в новій державі треба.  Ми стали робити від ніг і до самої нашої голови.  Куди і навіщо наша нога ступила на ту саму місцевість, в якій ми опинилися.  Треба нам допомагати всім, особливо тому, хто потребує.  Він цим хворий чоловік, забутий усіма нами.  Не треба його так засуджувати, треба в ньому такому покопатися, і узнати його таку нужду.  Хто цього діла не потребує.  Всі ми люди хворі.

 

57. Річка про правильне явище в нашому суспільстві на газетах, коли розгортаєш.  За історією всієї ріки.  Вона як була такою на землі.  То вона прибавляє сили свої, то вона їх зменшує.  А люди користуються нею, як ніколи ніяк.  Військові великі вояки, заслужили в природі такими.  Весь час свій треба мовчати, та знаходишся у своїй відставці, навіщо комусь будеш треба.  А коли пробереться неприємність, вона з нами ніде ніяк не хоче рахуватися. Руське слово таке про ріку. Що може сказати нашого колгоспу бригадир.

 

58. А от весняна повінь, та ще при такому ділі, коли наше тепле сонце своїми променями теплими тільки почне в упор пекти.  Сонечко велике в цьому ділі.  Я, говорить річка, для того по всій дорозі проклала по землі.  І грім грозою бив мене, і вогнем сяючим вночі освітило.  Не можна буде хвалитися.  А от про цю ось грязь.  Особливо тоді мені таке.  Лише б сонечко накинулося, а земля від цього скоро скасується.  Ми не такі в церкві маленькі.  Нам, як молодим таким хлопцям, які в цей час роблять погано.  Як же наш такий народжений на білому світі чоловік.   

 

59. Знає добре про цю ріку не як стару безкорисну. Ми з вами того не мали, і не будемо через це нове мати.  Всі наші колгоспи електризовані. У нас на нашому струмі лампа на багато свічок, вона нам дає через вчених знати.  Ми до цього прибавили привід.  Нашим конвеєром чисте зерно, це наша всіх економіка, росте вгору вона не одним лише зерном і нашою такою роботою.  У нас є свиноферма, і також молочна ферма.  А птахи є в кожному дворі.  Це є індивідуальна допомогу.  Буває зацікавленість у правління нашого.

 

60. При зручному місці візьмуть і заведуть стадо качок.  Річка і це все приймає, вона не швидкого характеру.  Цією річкою треба буде радіти.  Особливо таким морем, як нас, учених, змусила на нашому Дону зробити Цимлянське таке велике море.  І в цьому ділі розвинули рибу місцевого такого значення.  Особливо водиться сазан, наша червона з усіх риба, та сьомга солодка риба, лящ хорошого боку.  Риби стільки, що не перелічити.  Є великі соми.  Куди тільки вона не йде зі своїм смаком.   

 

61. Річка наша – природний постачальник людини.  Люди змусили бути не без участі вчених.  Ми з вами, вчені, любимо, щоб наша потреба робилася людьми.  Якісне друге блюдо.  Ми звикли жити по-науковому, і робити все на річці для народу.  Розводимо розплідник, і годуємо самі її, щоб вона від цього росла, і давала свій прибуток у вазі.  Ми, люди, у цьому помічники та хранителі цієї риби.  А посилаємо для цього бригади рибальського колгоспу зі своєю хорошою снастю, від чого риба не йде.

 

62. Ми для цього на річці примусили прогресувати катер, і для утримання риби окремо борт.  Про що рибалки не забувають, закидають рибальську сітку.  У них одна думка про це, що ми беремо і робимо в якому-небудь тресті.  Ми в ньому, як управлінському народному апарату.  Його будують трудом фізичним чоловіка.  Його вчать вчені люди, як буде треба зробити.  У маршовому строю людину по команді вчать, себе примушують правильно ходити.  І, найголовніше, бути завжди заслуженим солдатом.   

 

63. Знати зроблену зброю, і нею людину володіти.  З цього всього люди навчаються на цьому місці, кого стріляти.  Це військові системні умови. За цими всіма умовами, треба зробитися із солдата самим вченим генералом.  І це в житті буває.  Збираєшся в житті щось зробити, а тобі в цьому щось не дає.  Хіба можна буде своє розпочате недоробити, а чужим скористатися.  У житті буває, як на ниві.  Так у природі завжди робиться.  Земля належна тобі, ти нею, як своєю, розпоряджаєшся, і думаєш скористатися.    

 

64. Без усякої нашої землі не можна буде життя побудувати.  До цього часу цього не було.  А раніше все робилося не так.  Дуже важко було, тоді місця для життя свого не було.  Люди в цьому жили не в будинку, їх примушувало незнання.  За що не бралися робити, не було такого, чим робити, і на чому доводилося робити.  Вітер був завжди проти.  Думаєш, і хочеться отримати, а в тебе ніяк не виходить.  Був і такий час у нас.  Ми, люди, за землю не воювали, чужого добра не потребували.  Смітила велика чесність. А природа якою була, такою вона залишилася.  

 

65. Треба було річку переїхати на зовсім інший берег. А мости тоді не проектувалися, люди наші цим не займалися.  У них такої думки не було, навіть засобів на це не було.  Що можна зробити, якщо не було того матеріалу, який був потрібний у житті.  Цвяха тоді зовсім не було, а молоток теж був відсутній. Ніякої не було дошки.  А це от тоді відбувалося.  Люди у себе колеса не мали.  А нападати людям на людей, споконвіку це робиться.  Фортеця і тоді була потрібна, люди її будували так.  Не так робиться зараз.  Через річку будь-який міст залізного типу спорудили.

 

66. Зверху пустили поїзд, а низом ідуть пішоходи.  А річка така була, такою ж річкою залишилася.  Тільки люди зробилися не такі. Треба в природі не боятися, а ми й досі боїмося.  Інший раз би не одягнувся.  Зайвий раз би не сів за стіл. І навіщо тобі дім з такими хорошими вигодами. Це все, що людина робить, на місці одному не стоїть. Людини така техніка.  Зараз по природі вміти, як буде треба добре жити.  І зараз ми цього не отримали. Тоді ми не бачили в газеті звістки, щоб люди людям показували.

 

67. Тобто так ракетами хвалилися.  Ми з вами, всі люди, що живуть, не знаємо свого ворога.  А він у природі буває в будь-який і кожний час.  Він буває внутрішній, а буває і зовнішній.  Ми його і досі не знаємо, яким він до нас прийде.  Всі ми сили кладемо, не жаліємо будь-яких засобів.  Ми з вами в житті робимо те, що буде нам треба.  Будь-яку річ через річку ми вміло переправляємо.  А от щоб знати наперед, яким прийде завтра день приблизно трішки!  Всі ми робимо добре.

 

68. А в природі більше є поганого. Ми не хотіли самі робити, щоб із цього було добре.  Живемо і боремося в природі один раз, щоб було добре нам.  Це тільки нам добре жити.  Біля цієї близької річки навіть розташоване море.  Ми знаємо добре в цьому ділі, можна пожити добре за рахунок цих умов.  Перед нами як була така ріка, так вона і залишилася рікою. Але щоб вона перешкодила нашій такій людині, вона на це не майстриня.  Навіть не вийде зі свого берега.  Це робиться в природі. Захоче вона зробити у себе людині яку-небудь аварію – ніколи вона у людини не запитає.

 

69. І не хоче її визнавати другом.  Каже природа сама словами.  Не радію я цим ділом, що роблять усі наші люди.  Треба буде в природі жити, щоб не погано чоловікові було, а щоб він жив добре.  Це все йому заважає незнання.  Чоловік без думки не залишається.  Завжди він мислить не погано, а у нього не виходить, як треба.  Всі люди не хочуть війни.  А вона як була у В'єтнамі, так вона на цих людях будь-якими засобами робиться.  Кажуть, що там бомбування, вбиває бомба живих людей.  Це ми зробили самі.  А от щоб не було війни, у нас таких засобів немає.                 

 

70. Та й ми з вами цього не шукали.  Щоб жити людині добре і тепло, потрібно одяг і наша смачна їжа.  Та також ми не залишимося без житлового дому.  Ми з вами тоді можемо залишитися без цього всього, що ми маємо, коли до нас прилетять на нашу територію літаки, і нас почнуть направо, наліво бомбити, як вони зуміють.  У цьому ділі вся людська мета, у такому нашому житті.  Своє наявне не збудувати, а чужим треба заволодіти.  Ми завжди люди такі є, лише б тільки захотіли.

 

71. Всю ніч безперервно намагаємося дуже міцно спати, це наша така звичка.  Спимо ми сьогодні солодко, і завтра нас це задовольняє.  А кінець цьому всьому прийде.  Раніше до цього всього ми, вчені в цій справі, ніколи про це не говорили. А зараз нас примусило це навіть про тарілку говорити.  Це був такий початок, що вона нашій техніці зробила.  Не стріляла по нас вона, а взяла, призупинила рух, і загасила електричне світло.  Та й до того не стало літака.  Де подівся сам чоловік?  Без усякої природи не обійшлося.  Пам'ятаєте загибель Ліоновского в нашому Льодовитому океані.

 

72. Усіх нас ріка пережила, і вона нас усіх переживе.  У природи хитрості більше, ніж має наш у ній чоловік.  Наша тільки в цьому є пропозиція.  А самі не знаємо, що це таке.  Сліди нам не дають знати.  Як гинули ми на морі, тонули ми з вами на річці, так воно весь час робилося, і буде це діло робитися.  Може бути, це все робить Бог.  Він зараз зі своєю дорогою.  Судиться за столом народом.  Ніхто його хворобу не зможе за законом суворого режиму покарати.  І дозволити цього права не зможе, крім президії в народі, і то потрібна просьба йому.

 

73. Прийшов будь-який день на нашу землю.  Ти його зовсім не бійся.  А ти від нього пішов подалі.  Для чого ти одягнувся, або смачно досита наївся.  І в дім зайшов, щоб пожити нам.  Ми в природі нічого не отримали.  Природа нас з вами накрила.  І не захотіла, щоб людина жила.  А річка говорить їй.  Людина, людина ти!  Для чого ти так живеш, і робиш у природі залежність.  Нічого хорошого ти не знаєш, а своє погане отримуєш.  Людина в природі не живе, а навчилася вмирати в ній.  Вона поки володарка і, найголовніше, мати.

 

74. Ріка не дурна, а розумниця одна з усіх, хранителька.  Вона не любить чоловіка, озброєного в усьому.  Вода в річці чоловіка живого ніколи не образить.  Свої в річці сили має не такі, як чоловік.  Річка претензії ніякої до рідного живого чоловіка.  А як була річка води другом чоловікові, так вона і він у житті залишається.  Чоловік допомагає річці біля себе бути.  Як вона була, так вона і залишилася такою рікою.  Що тільки над нею не роблять наші земні люди, вона тільки мовчить і міцніє.   

 

75. Яка воля у неї є до всього, як вона допомагає людині в її житті, що розклалося.  Будова без неї не робиться.  Ми з вами троє на річці купалися, що ми робили на ній, ледве не весь майже день купалися, та своє діло виконували.  Пробували лежати на спині, а пірнали дуже багато раз. З річки коли ми вилазили, з нас трьох одного не вистачало.  Він чомусь не здержав своє могутнє слово залишитися в природі так, як ми двоє залишилися.  Нам річка в цьому не завадила.  А навіть у здоров'ї нічого вона нам поганого не зробила, а хороше не забула.

 

76. Ми, такі люди, не вміємо в річці так жити, як вона з нами нарівні живе.  Візьме нас, і покарає.  Ми звикли ходити до річки щодня з порожніми відрами, а від річки поверталися з повними відрами.  А буває, бочку господар набирає, і все везе у свій двір.  Яке це у нас у кожного нашого такого чоловіка.  Хто не проведе свій день так.  Запрягають пару конячок, кучер сидить попереду.  Ми всі про це знаємо, як люди наші воювали з іншими такими людьми, у них їхнє багатство відбирають руки інші.

 

77. Нам таким говорять про це.  Довго ми думали про це діло.  Як готувалися, і хочемо зробити.  Про все це нами зроблене.  Ми не хочемо жити так бідно.  Нас примусили умови.  У нас у нашому господарстві в цьому ділі великий нестаток.  Техніка наша дуже велика, ми не знаємо, куди її пустити.  Скрізь і всюди кругом нам треба чужі руки.  Нам хочеться в природі легко жити, а засобів на це ми не маємо.  Нас примусили умови.  Сьогодні ми прийшли до того, у інших таких забрати права їхньої спільної складності.  А ми на це діло народилися сильні і мстиві.

 

78. Поїдеш в іншу національність – у них бачиш нестатки.  Швидше від усього йди, якщо тільки цьому віриш.  Люди в цьому хворіють, значить, важко живуть.  У них, таких добрих людей, зав'язалося нещастя, якого вони не хотіли.  А природа на своє поставила, вона не послухалася нікого, взяла й пролізла ... От які діла проходять між людьми і природою, коли буває людині від цього діла добре.  Ми як такі люди не хочемо жити по-новому, старого ми тримаємося, а от нове гонимо.         

 

79. Хіба ми жили в цьому добре? Нас місце цієї річки примусило. Це непогано, що біля нас річка. А по-над такою річкою стелиться невеликого росту лісок. Біля неї проходять сади з різними плодами. А подалі на рівнині там селяни сіють хліб. Як їм доводиться доглядати за землею. Восени 5-лемішний плуг, причеплений до машини. Трактор з водієм на ньому, вони землю орють. Для весни готують, поспішають це діло закінчити. А людини думка така. Кладеться з осені під сніг, свої сили надсилає. Як наш селянин, що працює в цьому всьому. 

 

80. Ми бралися за цю річку. І зараз розробляємо плани не на одній річці це все зробити. Ми все робимо хороше, але такого в природі вічного ніколи і ніде не буває. Річка така величезна з усіх, а знайшлися сили людини, загатили джерело. На ній зробили станцію. Місце своє, вказали силу. Ми добре знаємо про це. Самі себе застерегли, і сказали. Наш буде такий обов’язок  побудувати на цьому місці будову. І то це треба робити. Краще не було, ніж залишатися без нічого. Якщо маєш у себе, а тобі кажуть. Ти такий собі, що молиться,  великого терпіння.

 

81. Наш друг такий у житті. Нас, таких хлопців, не вчили, щоб ми разом на річку ходили. І свою пісню заводимо ми. Які ми в житті робимо танці біля села на річці і на льоду. Сюди приходили до нас молоді ровесниці дівчата. Ми під балалайку все це робили. Нас з вами наш учинок не лякав. У нас були такі співаки, яким доводилося вірити. А коли наша зима проскочила, повінь від нас забрала лід. Прийшли на це діло теплі дні. Куди ми вечірній такий час на своїх власних садах сім'єю самі себе представляли. Хотіли в молодості, ходили ми в наш ліс старий.

 

82. Ми з вами тут так легко відпочивали. А соловей у цій місцевості співав, та ще в такий місячний вечір. Про нас, таких людей молодих, знало не одне наше село таке. Ми не одні такі в житті були. Про нас у цьому лісі та по запаху такому річка свої властивості не забула. Ми в цьому люди молоді були всі. На цьому бережку якраз вибираєш містечко, і над місяцем на травичці сядеш. Візьмеш та прислухаєшся до води. Світ тамтешній і вночі чути, як він там своє життя проводить. Інша, яка сміливіша, риба не боялася повітряної пори без сонця, із цієї води як вискочить назовні. А тиша була тут яка, чутно по річці далеко-далеко, як якийсь знак.     

 

83. А вже завтра в понеділок, у перший такий початковий день усім нам, молоді, подобалося. А яка буде важка індивідуальна робота на нашій землі без річки. Тут вже не таке ділове місце, особливо коли ми сіно косили. А воно було дорідного характеру. Це не місто, а наше село біля річки. Вдень всі люди кидаються в степ. Ці люди поспішають сюди в сінокіс, це теж у господарстві необхідно. Тут уже Місяць нам не причому. Хоча він рано звечора сходить, а до раннього ранку він заходить. Наше таке кипуче діло, з косою ручною в руках нам доводиться різати і різати цю густу зелену соковиту траву. А пташки свою справу знали.

 

84. У нашій такій збиральній системі нас один трав'яний запах оточував. А ми в цій траві, та в зав'ялих кольорах так спритно вклалися собою. Ніхто від цього всього не зможе відмовитися. Ми за професією нашої давньої сім'я називалися за предковим явищем. Точний мій батько був селянин свого спеціального господарства, в якому зберігалася жива тяглова сила. Ми її зиму і літо тут за роботою годували весь свій належний тиждень, він в шести таких довгих днях. Вже тягнеш ці літні спекотні дні. Скільки доводилося за цією роботою води з цієї річки попити. Добре нам, ми не жаліли це. Бочку підчепимо, наливаємо повно, і в нашу ось цю степ. Ми не жаліли своє здоров'я.     

 

85. У нас всі такі дні на обліку. Треба б не працювати в цей час, а така наша пора примушує. Не хоче, щоб ми з вами нічого не робили. Чоловік наш такий є у своєму житті на місці. Навчився добре кувати різного виду деталь, яку інший чоловік не зробить. Ми таких людей маємо не однієї цієї кузні. Вони знаходяться в будь-якому місці, і різної спеціальності. Ми з вами розвинули в цьому будь-яку науку. Вона у нас з'явилася в хорошому кожному місці. Людина хоче це зробити, особливо допомагає у всьому. 

 

86. Чоловік має право своє зробитися таким чоловіком не на одній воді, і на цій річці ми робимо. Можна буде добитися від природи, на льоду по річці ходити роззутим зовсім, як ходить чоловік по землі. Він же і по снігу теж ходить. Треба на це мати сили, та ще які є сили, особливо у незалежного. Природа така річ, взимку комарів немає. А от влітку десь взялися, особливо на річці їх було дуже багато. Вони нападали на людину і гризли її тіло, не давали життя.    

 

87. А от взимку давить сильно, буває в тиху погоду. Гірше буває, ніж тихо в природі, та на землі. Це все робиться нею в степу від якихось комашок. І коли лише б вони напали, у них така звичка, не як у житті чоловіка. Вона якщо тільки починається. Якого характеру вона буває у нашої природи. Ми за цим поспішаємо дивитися. А природне діло таке проходить між нами після такої роботи. Ми з вами разом удвох у своєму житті нічого не боялися зимою. Взимку це було, а влітку було своє.

 

88. Починаю читати на папері, мені дається добре бачити. Але от щоб другий у цьому всьому ділі. Я б таким ніколи не був. Намагаюся зробити не погано, а добре. Куди ти не пішов по ось цій природі, що ти комусь скажеш. У тебе на сьогодні десь взялися, як якісь пройдисвіти. Бачать які-небудь на людині нехороші якості, вони болісно проходять. А от коли літня пора, людина в ній не сидить, одне копається, і добуває тут на ось цьому місці. Людині довелося прожити, а добитися ніяк.

 

89. На нашому полі це було не зимою в холод, тут жарко дуже сильно. А в тебе є бажання вибрати таке місце. Якщо якісь шкідливі були, ми себе цим огороджували. А буває у своєму дворі. Щоб сказати про це, куди хочеш. Але ми знаємо про це, хочеться міцно спати. Ми, всі сусіди, цим оточені. Починаємо цю місцевість акуратно вивчати. В економіці заплуталися. При економічній політиці діло не таке було. А зараз ми дочекалися, стали в цьому ініціатори.

 

90. Ні на що таке не дивимося. А все доводиться дивитися на річку, яка вона берегами багата. Одна сторона вся в луках. А інша сторона схожа на високі гори, де багато добувають будівельний жовтий камінь. Ми за цим ділом не їздили в чужі які-небудь місця. Лише в нашій місцевості не виявилося, а у сусідській стороні є. Так даром не дадуть. Раніше їздили на конях за глиною для побілки будинків. І на це думка буває. Тільки що сніг ліг на землю. Мисливець по заметах в саду вистежує зайця.

 

91. Він же, бідненький, голодний. А день прийшов, сховався він у цьому білому снігу. Мисливець як мисливець. Побачив, як заєць підскочив. Бах, він рушницею в нього. Не довелося попасти. У нього централка рушниця. Повторив, тут же поруч цей сильно поранив. Люди, що живуть на землі, свого обряду не чекали, а завжди були на сторожі. Раз вони жили добре, у сім'ї прибавлялося. Наш старший син підріс, взявся за хазяйське життя. Начебто своїм допомагав, а люди те бачили.

 

92. Йому готували наречену не погану, а хорошу. Зовсім не таку, як думав. Сам цього не заслуговував. А от наша природа нашому братові не давала так технічно себе оточити. Знаєте, яка треба була сила. Особливо для оранки була потрібна не колишня така соха, причеплена до коня одного. А самому слідом на руках цьому горю допомагати. У нас тепер робиться не так, як було у нас у дворі, та ще у багатого чоловіка. У нього не одна для них хата, і не один є сарай. Для тварин спеціально дуже багато різних закутків.  

 

93. А у людей така звичка. Тварина теж має назву. Сам Манічка, Манічка, а сам під корову лізе зі своєю рукою доїти. У нього такі є сили для себе придбавати молоко. Сам у хаті живе, а тварину тримає надворі. Є такі мучителі, без сараю обходяться всю зиму. А коли літо настало, і десь взялася зелена трава, та інколи процвітали квіти, ми, як такі люди, про це все не забули пасти. На річці такий лід зовсім забрався. І очистилася і настоялась така в річці вода.

 

94. Ми в цьому місці, де велася риба, свій саморобний кубок на місці поставили, а самі за інше взялися. Яка-небудь робота затримала, взяла і втягнула чоловіка. Він сам про це не забув у житті своєму зробити, на самому ... в Пилипівку. Ми, як ці люди, затіяли зробити на синові рідному веселе таке весілля. Про кого не забули сказати, і похвалити цю парочку. Ми довго чекали цей час, готувалися з засобами. Лише б тільки наречений був, а наречена не за горами, вона тут же в селі живе на цій ось вулиці.  

 

95. Тільки не однофамільці. А буває і хвалилися, і трохи є рідня. Кажуть. Одружитися не напасть, як би від одруження не пропасти. Річка наша, та ще велика. У цей час лід застиг. Коні відпочили добре, господар годує на це. А сусідові доводиться подумати. Курить цей господар дуже багато. У нього свій самосад, створюється тютюн самим. І весілля буває своє. Любительки цього діла всі до однієї зібралися. Навіть не забули лід річки, на цих кониках кататися. Ми не боялися цього, а своє зробили вчасно.

 

96. Рубали ми довгі хлисти. Міряли, на що потрапив. Треба було кинути це, а взятися за весілля. Дуже сильно пили горілку. Про танці свої не забули тут же поряд. Та чарки горілки випиваємо. Ех, ви братці хлопці молодці, заспівували свої пісні. День і ніч ця проходила. Ми не спали, пили вино. Хвалилися дуже сильно життям. Але не хвалився ніхто своїм особистим здоров'ям, яке в цей час відходить. Ми його втратили всі до одного. Але щоб знайти, не знайшли,  та й засобів на це не знайшли. Безслідно померли.                

 

1968.02.27. Іванов.

     

6802.27  Тематичний покажчик

:Залежність    23

:НЛО, тарілки   53,54,71

:Річка і людина    74

 

Ріка

1968.01.30

 

1. Я така сильна, широка і велика, але швидка ріка.  Живу я по-над цим місцем, там де це розташувалося наше по імені село. Воно між мною в атмосфері не таке, воно для нас, усіх людей, хто зі своєю думкою і здоров'ям.  Біля себе він дивиться, бачить здалеку, як я разом з природою щодня свого часу одне йду, так не помалу своїми хвилями, швидко я себе міняю.  Хочу не збавляти сили свої, які на цій землі починалися.  Була я не ріка, а річечка.  Навіть ця місцевість цих, що живуть, там вони потребували в жаркий сонячний день.

 

2. Особливо качки виводки зі своїми такими дрібними каченятами. Вони у нас не звикли рости, щоб крокувати дрібно ніжками.  Ми всі як один слідом за своєю матір'ю качкою.  Вона шукає в природі простір поплавати, та нам усім купатися, та кожному каченяти пірнати.  Тому ми, всі люди, в цих умовах не зможемо зробити, чого наше це місце вимагає, не одну таку качечку мати, і нею один час скористатися. Як ми від маленького поросятка починаємо перші дні. Ми їх рахуємо і дивимося, як наш цей малюк між нами жил, та вибирав, що краще з приготованого поїсти.

 

3. Ми його не одного в цьому всьому ростили. Навіть цікаво було в житті своєму зустрітися з лошам. На лоша наш чоловік у всіх його відношеннях усі сили кладе, його в цьому берегти. І буде таку тварину вирощувати на користь свою. Один день живе і грається, а коли тиждень проходить, у нас у таких людей, хто любить тварин виходжувати, і привчати що-небудь у природі їсти, особливо материнське молоко. Вона, як мати рідна, любить і за ним дивитися, а береже це лоша, як око своє. Ми з вами не одні такі любителі на цьому місці поселилися.

 

4. Нас справжня ріка оточила. Ми з вами, такі добрі в природі люди, з людьми завжди ми по шляху зустрічаємося. Без усякої ввічливості, і без низького поклону старшому ніколи не залишаємося. Коли один з одним зустрічаємось на нашому шляху, обов'язково хтось із двох скаже своє «здрастуй». Це наше біля цього місце, ми ніколи так не розлучаємося, і не поговоримо про одне купання у цій нашій глибокій річці. Ми в жаркий приємний день одне – залазили і купалися вволю, плавали, пірнали. Ми вміли, і також приходили додому.

 

5. А будинок цього місця, йому не одну конячку у своєму господарстві треба мати, чим не збільшиш і не зробиш його великим. На це треба будуть воли і конячки, та корови для плода. Нам це, що маємо, буде мало. Запліднювач зростає, овечок десяток або більше, а свиней не перелічити. У природі по-над рікою в рівнині хліборобні землі, які нам народять урожай не малий, а великий, для збагачення в цьому всьому сваволити. Хочеш, щоб цей розвиток не був поганий. Хоче людина кожна, щоб було добре.

 

6. Раз на цьому місці, де ми бачимо здалеку цю нашу річку, яка може приймати у себе кораблі, що ходять по воді. На них наші люди плавали, і перевозили потрібний вантаж. Ми з вами звикли здалеку дивитися і бачити, як люди неподалік від річки зі своїми садибами розташувалися. І як здаля видно якісь житлові будови,  у чому людина не одну яку-небудь штучну річ змайструє. У нас під руками лежить шило з витою дратвою, чим шиємо чобіт. Підошва підбивається цвяхами. Ми не з чого-небудь шиємо цей чобіт або черевик.

 

7. Нас умови молоді в цьому ділі показують, наша одна лише краса. Ми в погану погоду, нехороший час, оком нашим не хочемо дивитися. А як здаля подивишся, і побачиш де-небудь спритну пару. Можна буде на це сказати і позаздрити. Ну і порядок, у цьому ділі народжена пара, з якої треба брати приклад. Всі ці місця, де поселилися люди, вони без нічого сюди не прийшли. Це наша з вами заздрість не одну свою форму мати. Вона красива людини від ніг і до самої голови. Чоловік не боїться потрапляти між люди, цього у нього немає.

 

8. Він теж хотів так біля цієї річки розташуватися, і свою ділянку землі оточити розумом. Господар хорошої назви, спритних рук не кидає про це все думати, як воно у нього знаходилося, які умови на цій землі створилися. Земля непогана для вирощування на цьому місці прибутку. Завжди починаєш зі слова, говорить людина людині. Ну і моє щастя. Радість між людьми проскочила через гарний дощ, Бог вчасно пролив. А людям треба за це скинути шапку, і з пальців скласти свій хрест. І перехрестити лоб, а потім живіт, і праве плече, і ліве плече.

 

9. Щоб інші люди на це подивилися, і теж за цим прикладом треба повторювати. Людина в цьому вчиться. Це йому дається в природі, як якийсь зроблений кимось прибуток Ми зранку раннього часу за це діло взялися. Залізний цвях поставили однією рукою вістрям, а в іншій руці молоток тримаємо твердо. Намагання таке перед собою представити. А це в житті буде треба. Це не чобіт і не черевик. А дошка, і та постругана чисто добіла, цвях залізного типу забивається до самої шляпки, тримає це місце міцно. Але і майстер, ми всі проговорили, і вголос сказали свої слова.

 

10. Навіть пальцем на його таку роботу показали. Це його не одна така робота, а він її сам робив. Де йому доводилося брати вміння на це діло. Весна – це такий є в природі час, до якого не один він себе так підготував. Не спить, а раніше від усіх підхопився. І став по своєму двору назад і вперед бігати. Йому, як чоловікові, треба. Він побачив, на місці лежав камінь неладно. До нього так тихо підходить, і хоче покласти його, як слід, по-господарськи. Ви думаєте, у нього на це є велике вміння, або він так хоче цю річ зробити. У нього до цього душа і його серце.

 

11. Він не зможе забути про це. На це і назвався по імені цей день, що прийшов на сьогодні. А ми в ньому рано піднялися. Здалеку цей стукіт чути, як ми його своєю сім’єю робили. До чого не торкнемося, хочеться без усякого стуку зробити. А збоку сусід через стінку дивиться, і говорить про це. Я теж селянин щодо цього, чимало про це думаю. Намагаюся робити, але у мене чомусь не виходить, як у нього. Дивишся не один раз, бачиш, що він на цьому місці робив, стукав. У нього виросло, для чогось він її споруджував. З камня сам склав цій будові верх.

 

12. З дерева поставив у ньому двері, значить, вже прибавка є. Йому, такому господареві, а не мені, дається в житті своєму важко. Не всім однаково і легко це дається. Ми у себе не маємо в цьому душі і серця для того, щоб це все намічене любити і робити це. Ми з вами не однаково в житті в природі робимо. Яка лежить річка під нами. Ми не одні зі своїм багатством дихаємо і ростемо в цьому місці. У нас не такі стоять діла свої для свого дому, в якому ми з вами не звикли довго і глибоко спати.

 

13. У деякий час чуєш шурхіт, по річці по воді проти пробирається енергійно наш корабель, зі світлом робить дорогу. Він теж подумає про цих людей, хто весь день безперервно проробив. А зараз на час померли, і заснули спокійно у своєму ліжку. Може, йому якраз сниться в солодкому сні ця наша на річці робота, в якій ми, весь наш екіпаж, не спить, назад і вперед плаває. Потрібне іншому везе, хоче своїм районом, роботою своєю похвалитися. Особливо тепер у колгоспі в колективі не хочуть повертатися до минулого, що пройшло, до предкового часу.

 

14. Ми з вами тоді не мали і не робили. Нас назад це все тягнуло, особливо річка цій місцевості. У ній багато було життєрадісною риби. А риба є в житті не зерно. А ми для цього діла хлібороби на ось цій ґрунтовій землі. І зараз біжимо, доганяємо, відходимо, але щоб вийшло. Так змайстрував вудку не залізну, а сталеву гостру на нитці, на поплавку. Тільки закинув, а риба любить ... по воді. Їй доводиться зустрічатися з таким ділом. Думали одне, а вийшло інше. У природі не з однією рибою зустрічалося, що вона на цій вудці зачепилася.

 

15. А зернятко вирощується по всій природі нашими людьми, живою силою, зробленою снастю, чим доводилося цю лежачу землю чорну перевертати, рихлити, вологою робити. А зорати рано восени, і під сніг в зиму ми землю кладемо. Та про це ось самі думаємо, не забуваємо щодня. Особливо коли ми намічаємо яку-небудь дорогу прокласти, і чим, і коли. Птах має надію на свої енергійні сили в повітрі. А людині треба себе на ногах носити, і треба належний весь одяг носити. Це не легко, а важко. Та треба буде брати лопату в руки, треба землю рити, і на неї набрати, ще кинути.

 

16. Як ми кидаємо рукою зернятко по оранці. А потім беремо, запрягаємо тварину в снасть, і слідом за собою, щоб не стояти на місці, не чекати когось. А все самі на живій силі, або на машині за кермом, яку чоловік осідлав, і нею він управляє. Він по природі оранку робить, або волочить, або сіє для того, щоб на цьому місці зародився урожай. А тесля чеше колоду не погано, а добре. Прикладає її до іншої. Хочеться йому зробити так, як ніхто не робив, і не бачив ні в кого. Хто без душі і серця все робить по природі, він успіхів не отримує в цьому всьому, що я роблю.

 

17. Чоловікові є можливість бути не на одному місці, де ми з вами закладаємо працю, в якій доводилося і на річці не кидати. Вона так себе розташувала по всій нашій землі Люди по ній у зимовий час зверху їздять на льоду, може кожна людина ступати. А от влітку, весною вода вирує, піднімається. А влітку в спеку йдуть. Стави з цих річок багато наробили. Тримають воду для того, щоб колесо млина крутило, і людині робили те, що треба. Люди стали замислюватися з силою води. Вона не весь час робиться енергійна жива.

 

18. Вона зі снігу пливе, і обмиває свої зазначені місця, на яких лежало сміття, бур'ян сухого виду. Це все, накидане природою, очищається, дає свободу рости і зеленіти. А квітці, як якомусь молодому чоловікові. А він з першого дня на ці умову дивиться. Я, говорить на всю цю місцевість, яка тримає один час без усякої хвилі річку. А по ній наша качка з багатьма каченятами з берега спустилася, і поплила на середину. Тихо, тихо було цьому ділу. А воно робилося, і це робиться природою. Весна піднімає свою теплу для людини погоду, на її місці температуру.

 

19. Кожна пташка, що прилітає з півдня, вона шукає свою зручність. Як ночі чоловік на землі шукає в природі. Для нього представлено і на землі, і на воді, і в лісі. Як на хорошій ниві виросла пшениця, посіяна господарем. Вона була збережена, і лежала до самого дня, до зазначеного часу. Я його дуже сильно чекав, і хотів, щоб мій цей шматочок землі не залишився так, щоб на ньому не взяти свій великий прибуток. Ми для цього думали дуже добре. У цьому готувалися, щоб обов'язково у нас вийшло в природі в цьому місці, де недалеко проклала себе ця річка.

 

20. Вона дуже багато, особливо вночі, слала свою росу. І робила свою незвичайну тишу. У цей найспокійніший час наша птиця, що літає, не хотіла з місця одного в інше перелітати. Вона голос не давала про це сказати. Така, хоч і рідкісна, погода тут стояла. Нею будь-яка тварина сміялася. Особливо конячки, без усякого ... її не сідлали. А вже зорею перед виходом нашого зранку такого в полум'ї сонця, ми були всі на своїх ногах, здалеку уважно дивилися. Бачили, як угорі на небесах хмари одна за одною з'являлися, і не давали розповсюджуватися променям.

 

21. Ця пшениця наша росла, по секундах піднімалася, і робилася розкішшю. А хазяйська над цим спостережливість, вперед посилати свою цю думку. Вона повинна нам у всьому допомагати. Ми це чекаємо, і хочемо в цьому знайти таку штуку, якої в нашому житті не була. Хіба ця річка по такому простору не могла пропустити небувалого сазана, або кровожерну щуку з великим сомом. Це все спостерігалося рибальським чоловіком. Він знав всі принципи та явища погоди, в яку можна було не впусту залишатися. Наше, всіх людей, таке веселе діло.

 

22. Ми без музики якого-небудь нового композитора одного дня не пропускаємо. А коли спимо глибоким сном, тоді тільки не бачимо своє майбутнє діло. У нас під руками весь будівельний матеріал. А ми його за це все наявне придбаваємо. Наша економіка тримає у себе культурно людину і в труді, і в навчанні, і на нашій сцені. Ми танцюємо, ми співаємо, критично виступаємо. Не боїмося сказати нашому в природі чоловікові, хто на цей рік дав свою обіцянку нашій всій природі про наше все те діло, яке обов'язково повинно вийти.

 

23. Нас природа за все зроблене нами заохочує. Не в кожному місці на великому просторі, де змінює себе з одного в інше. Ми в цьому копаємося, своїм розумом міркуємо, і те, що було, ми розширюємо. То ми в природі не застосовували, і не робили. А зараз у нас народжене нове, річка це бачила. Вона не чула, щоб під нею над берегом по такої площі, рівниною гарчав мотор. Це орав на тракторі тракторист, землю готує восени. Без усякого дощу, та при ясному теплому сонечку, нас ці умови примусили робити. Ми придумуємо, округляємо.

 

24. Хочемо, щоб наша така оброблена десятина не по-старому давала, а по-новому наш двір обдаровувала. Ми на одному снопові, на одній десятині свій хрест не ставили. І не рахуємо, скільки копиць зараз. Косимо на своє для того, щоб цей колосок висох, і обмолочувався в цьому ділі добре. Ми з вами не нарадуємося. Робиться, як на якомусь весіллі якого-небудь парубка зі своєю молодою нареченою. Вона кимось якимись батьками виходжена, як хороший повноцінний колос.

 

25. Він нам урожайності не дав. Ми з душею і серцем отримали свій урожай. А зараз думаємо з'єднувати величезні річки каналом, щоб пароплавство змогло перекидатися, плавати по-над іншими населеними близькими селищами. Ми цього раніше між собою на річці не робили. І не хотіли думати, щоб з одної найбільшої річки зробили море. І там, як в басейні, розплодити безліч різних видів риб. Наші фахівці цього діла зможуть годувати наших шахтарів, вугільників, і металургійну, всю машино-будівельну систему, яка нам у нашу землю, наші ділянки ввела свою непереможну  техніку, зроблену самими.

 

26. Вона у нас землю оре вчасно. Вона рано піднімається, і спішить раніше з людиною потрапити в степ. Ми це робимо, не відступаємо. Моя природа улюблена на нашій річці і на площі рівнини, на високих горах, і в дрімучих непрохідних лісах. У спеці, і в холоді, та на дні морському, і у високій атмосфері, де думка заочно і на відстані копається не на яке-небудь діло. Я маю права в природі у кожного чоловіка, для мене це все в природі. Вона може в баранячий ріг скрутити.

 

27. А я стою горою та хочу бути  на боці хворого, ображеного, забутого всіма. Хто про це діло через природу знає, і хоче з любов'ю допомогти. А скільки плачуть, страждають у цій хворобі. Ця штука, вона пізнана, і зроблена на собі особисто. Мені неважко свій розум направити для того, щоб була можливість у будь-якому місці поритися в його голові. Якби у мене цього не було, то я не залишився в природі над нею Переможець у всьому. За це, що зробив у житті своєму не попросив від народу жодної копієчки, і не треба ніякого місця. Ви думаєте, легко людей таких, як вони у нас є занедбані, і не вміють жити в природі.

 

28. Навіщо мені потрібні. Вони в цьому ділі втратили своє фізичне тіло. А якби я цього не вмів робити. Навіщо мені треба буде правда, що я про це саме пишу. Якби не був заслужений у природі її точними засобами, яких наші вчені визнали, і погодилися з висновками моїми. Вони мене примушують, щоб я брав будь-якого і кожного психічно хворого, і йому своїм умінням допомагав. Я не знахар, і не лікар, майте на увазі. А я в природі є новий чоловік, небувалий у житті, любитель природи. Хіба такого можна забути в природі?

 

29. Якщо тобі добре і тепло, ти радуєшся, як духом, у житті. Холодно і погано – теж не відвертаєшся. Любиш ці умови для того, щоб у них разом і однаково жити. Це буде завоювання тому чоловікові, хто знає добре діло Іванова, що воно робиться ним не для самого особисто. От подивіться на його зроблені якості, яких багато часу доводилося шукати по природі. Все ж знайшов, ними оточив себе, зробився ділком цього всього часу по залежній природі. А Іванов це хороше, тепле не визнає за кругозір, за світогляд.

 

30. Це для чоловіка, що прийшов, предкова, не нова сторона, яка повинна випробовуватися, як і перша сторона. Ну, що ж ти за такий чоловік. Пожив близько до річки, та поробив біля неї і на ній для того, щоб люди цим людям не сказали в упор. Що ви, отакі люди молоді даного часу, ганяєтеся в природі за своїм спеціальним місцем. Ти на ньому, як на якомусь острові, непогано. Думку свою не прокладаєш у тому ділі, і не хочеш розуміти про те, що до тебе саме природне явище по шляху прямо лізе. І хоче твоєму цього всього в твоєму домі перешкодити.

 

31. Це господаря цього все здоров'я. А воно у нього не прогресує, а йде геть від минулого молодого діла подалі. Ти такий наш чоловік, не йдеш зі своїм поняттям, ти це не знаєш. А своє особисте здоров'я йде геть подалі, хороше, тепле. Молоде енергійне ззаду все це залишаєш. Твоє серце вже не ладить. Ти такий собі чоловік наближаєшся до чого? До старого до негідного тіла. Воно у тебе шукає вічного спокою з хорошого в погане, з теплого в холодне. Це ми не захотіли по своєму шляху йти. Але зробити нічого не зможемо.

 

32. Ми воюємо з природою. У нас є фронт для цього діла фізично трудовий та практичний, є розумовий теоретичний. Така слава, можна сказати, у своєму житті, яке можна легше практично зробити, але не зачепитися ні за яку особливість. Ми приходимо всі до одного й повного розвитку. І хочемо ми це місце зайняти, і ним розпоряджатися не завжди, а один раз. Хіба нашому найвищому чоловікові, хоча і ватажкові, хочеться від свого здоров'я відмовитися. Особливо був довголітній чоловік.

 

33. Жив в Англії Черчилль, він непогано між усіма англійцями, доводилося своєю молодістю в громадськості. Він жив не для того, щоб у нього не було того, що це буде треба. У нього був розум зосереджений захищати чоловіка в природі того, хто вміє іншими людьми управляти. А англійці не дурні були в природі цьому всьому вірити, слухалися його голосу. Хотіли за його прикладом так жити, до ста років не дотягнув. Його все знаючі англійці не допомогли утримувати своє особисте здоров'я. А прийшов час такий, що треба Черчиллю ділитися з усіма англійцями.

 

34. Вони залишилися в житті жити, а Черчилль пішов під копил. Його зустріла неприємність, він у цьому помер. А ви думаєте азербайджанцем, про  нерозвиненого чоловіка, хто півтора століття в природі пожив та продумав. А діл він переробив безліч. Він теж людьми оточений. Йому віриться, як старожилові, як минулому чоловікові, він зі своєю залежністю оточений так, як усі люди зі своїми розпочатими ділами, як і всі інші. Як вони хотіли жити. Але час не такий прийшов зі своїми силами, і з першого дня з перших кроків вже ця тварина лізе на рожен.

 

35. Йому хочеться, він не думає і не розмовляє з природою щодо всього людського життя в природі. Діло б краще в природі, якби ми до неї ближче стояли. І те ми робили для себе. Найкраще в житті не забувати про природу, про найголовніше – повітря, воду і землю. З ними разом нарівні оточувати себе. Як і той самий чоловік, який спорудив моря на річці, і зробив для людини ракету. Але щоб знайти засоби, і те, котре заважають чоловікові в його хворобі. Це один з усіх ворог людського життя, в якому видні діячі поклали голови.

 

36. Вони знайшли сировину і зробили цяцьку, примусили їй вірити, і на неї сподіватися, як на якусь гору. Це були світила науки світові Павлов і Філатов, які записалися в історію, як ділки. А свого цього, чого треба, не добилися. Вони не хотіли по іншій дорозі йти. У них була здібність така, у житті зробитися чоловіком, у житті помічником. У них були навички вчення технічні на хворобу, що створилася в людському тілі. Ми, всі люди, в цьому не гарантовані бути в природі такими, як не очікувалося. Людина не змогла сама від цього відбитися в природі.

 

37. З предків такі люди виділялися, і в цьому ділі самі себе практично робили. Людям в природі на це горе приходили, і вчилися в народі такими залишитися корисними з точки зору технічної. Ми люди хворі в цьому, у нас є якийсь нестаток, він нас усіх мучить. Ми хворіємо, і в цей час шукаємо по природі якийсь порятунок. Спочатку як це робилося окремими людьми? Хоч і рідкісне явище, але було між нами. Говорять про це. Ми почули про цього народженого чоловіка, що він уміє і хороше в людях робити, від чого хвороба скасовується.   

 

38. Коли це зробиться у людини, це зробила легко природа. Воно швидко в людях створилося. Люди людям про це розповідають. Це хороше скоро процвітає. І в цьому люди губляться, за рахунок цього, даного природою, починають жити не погано, а добре. Став цим джерелом, як вдячністю, жити. Ми коли в цьому ділі отримуємо хороше, і за рахунок цього хорошого намагаємося цьому чоловікові передати. Я теж ці якості в природі отримав, і цю здібність у себе став мати. Наше таке діло, не станеш про це, дане природою, мовчати.

 

39. Я ці якості став мати від найменшого чоловіка, і дійшов до найбільшої на людині хвороби. Мені це все легко давалося. Я був у цьому великий уболівальник, полюбив цю роботу. І хочу сказати всім про цей розвиток. Його можна кожній людині мати. Велика в цьому охота і любов у природі в цьому. Вона любов кожного, своє серце і душу віддає. Я тебе люблю за те, що ти на одному місці не стоїш. А рухався з місця одного в інше. Каже річка. Яка я була гучна, така зроду вода хвилююча.

 

40. Хочу робити я в будь-якому своєму місці. Начебто якийсь у людини страх є. Ми, кажуть люди всі, хто живе неподалік від берега ріки, надіємося на ній в деякий час зробити спокійний відпочинок. Хоч одна палатка у мене, як у любителя, у господаря, є на це вільний час. Коли наші люди зі своєю зимової роботою впоралися, їм такий час задумався до берега прийти. А у нього на замку прикутий човник. Вона так зроблена людиною, промазати смолою, щоб у неї вода середину не просочувалася.

 

41. А на воді, такій чистій, цей човник за допомогою весел пливе. А ми були молоді люди, яка-небудь закохана парочка, він і вона разом по тихій воді пливемо. Та про майбутнє життя своє говоримо, нам цього початкового часу мало. Ми з вами такі зароджені люди молоді зараз думаємо, говоримо про молоде діло. Хіба нам з тобою один одного не любити, як ми з вами це діло починали близько бувати і зустрічатися. Ми з тобою кохаємося, і по цій річці на човні їдемо. Я як такий є хлопець над своєю дівчиною не стараються що-небудь погане зробити.

 

42. Між нами це наша двох буде любов така і мій спогад. Ми будемо люди не такі, як зараз парочка, що красується, якій не треба буде, крім цієї однієї любові в цьому ділі, яка нас з тобою примусила те робити в житті своєму. Ми з тобою не були такі, нас спарувало, як голубів, своє життя, котре ми в один час скували. Це наші роки такі, ми по духу їх з тобою зустріли. Раніше нас з тобою природа не спаровувала. А зараз ми свою думку проклали для цього.

 

43. Але знай, ти будеш це знати, і буду я знати про це під час зустрічі, котра примушує не одних нас двох, таку пару і таке діло, з ким ми двоє не розлучилися. Разом бути і цілуватися один прекрасний час, воно від нас піде. І більше ми з тобою на це ось улюблене місце не прийдемо, і не станемо це діло, більше цього не буде. І човен не як човен, і ми не будемо такими, а підемо подалі від цього. Ми станемо іншими людьми, не такими, як ми зараз двоє ділом нетривожні.

 

44. Ми з тобою від цього йдемо, і хочемо зробити те, чого ми ніколи не робили. Після цього всього нас з тобою оточило вже інше. У нас з тобою діти зародилися. Ми не дивимося на річку, ми дивимося в природу, в ту природу, яка нас у свій час живить. Ми такі з тобою не одні катаємося на човні по річці, та по тій річці, на яку дивиться весь всесвіт. Вона не нас одних голубить так, як це завжди вимагається від нас. Ми з тобою двоє, а потім між нами зародяться діти, їх ми представимо в життя в білий світ.

 

45.Так ми їх будемо ростити, як зростали маленькі необрослі пташки. Їхня мати їх зберігала, годувала, одягала до одного такого дня, в якому ці птахи обросли, сил своїх набралися. Самі себе в повітря піднімають, і в природі годуються за рахунок свого вміння. Ми всі, говорять пташенята, не стали слухатися і не захотіли спитати у матері своєї, що в природі вона знала, але не вміла нас усіх навчити Наука розумна природна для нас. Але ми свавільні, пурхнули і розлетілися на свої місця.  Для нас є природа наш рідний дім.

 

46. Ми в ній і з'явилися перед нею. Самі стали зберігатися. У нас була сила все це робити, що належить у житті. Але того ми не зробили, не запитали матері. Вона нам не сказала про нашу з вами гордість, ми з тобою двоє. У кого про це запитати, що ми в процесі зробили, і отримали в природі. Наш час далеко-далеко пішов від нас. Ми з тобою двоє катаємося на човнику.

 

47. А зараз ми оточили себе багатством, у нас є одне і друге, ми шукаємо третього. Але щоб сказати досить, не треба, це ні один чоловік не сказав і не зробив. Прийшов час інший, треба б жити, а старість не дала, і не вийшло в житті.  Чоловік прийшов зі своїми кроками. Нехороша штука, як пташка маленька попалася під велику птицю. Вона задрала, вона вбила, так само, як і чоловік попадає і закінчує в природі життя. Неминуче це діло. Ми зі своєю сім'єю біля такої річки прожили та проробили, того, чого слід, не отримали.

 

48. Це наше, всіх людей, здоров'я, ми його втратили. А от знайти ми не навчилися. А ріка яка була, така вона є зараз. Один час з нею можна буде жити, у ній купатися. А інший час по ній можна людині по льоду ходити. Це діло інше зовсім, полежала та померзли. А весною піднімалася і побушувала вона один час, а потім знову приводить у себе. Чоловік будь-якої діяльності свій ніс піднімає, особливо тоді коли веселим чоловіком робиться. Я, він говорить, без цієї штучної випивки не залишаюся.

 

49.У мене розум до цього пристосований у житті робитися п'яним. Або таким чоловіком, кого змусило паруватися та жити так, як ми жили, веселилися, робили все на нашій землі недалеко від цієї річки, від цього місця, де ми придбавали один час багатство. У нас не один був човник, а ми на ньому пливли. Ми не знали про це діло. А природа щорічно гонить у наш бій на фронт. Кидаємо живе і мертве, невідривно пов'язане із землею, з водою і повітрям, який все робить на землі. Не просохне, і не поїдеш, і не наросте.

 

50. А коли підмочить, зробить вологу, трава або бур'ян пріє во всю. Ми хочемо це і робимо в природі. Щоб один час не світило сонечко, сховалося за хмари. Десь взявся сильний дощ, землю наситив. Стала така погода, за якої росла траві. І в цьому ділі ми милувалися. Дивились на цю ось ріку. А у самих одне серце приходило ближче і ближче до того місця, де наша пшениця дійшла до самої досконалості. Колос налився в чисте зерно в таку особливу цінність, яка нам за весь рік зробилася. Ми не перестаємо про це все думати.

 

51. Ми не зробили в природі чоловіка такого, щоб він не хворів і не застуджувався. У нас з вами один є в житті наш чоловік, якому треба буде вголос сказати про велику нашу природу. Вона є всього цього. Ех ти наша годувальниця і хранителька, про яку йде велика мова. Вона одна, у ній протікає наша швидка і велика, довга річка. Вона по-над цими умовами сама себе вела. Ми мало того, що на тебе, як на якусь річку все своє життя дивилися. Якщо із цим усім розібратися, вона нас усіх таких напувала, годувала.

 

52. І ми свою грязь від себе відмивали. Це могутня природна в повітрі сила, це невмируще є джерело. Воно не саме, воно живе так без усякого цього. Вона тут же народжувалася, а не вмирала від цього діла. Ми на цьому місці, де живемо, щодня своє діло робимо, якийсь внесок вкладаємо. Він у нас будувався так, як це треба для цього діла. Приходить у тижні перший такий початковий день, ми його дуже багато часу чекали, і все ж ми з вами дочекалися. А Природа така взяла та примусила сама себе такою бути.

 

53. Ми не думали і ніколи не вважали, що буде от саме сьогодні проливний дощик. Спершу організували навколо цього хмари, у висоті розігрувалися, і зібралися також на своєму фронті на таку місцевість, який не мала у себе  належної в землі вологи. Ми такого не бачили і не могли про це всім сказати. Дощик, він для цього йде, і буде завжди на цій місцевості, і не завжди, а в свій час. А після цього став дути жорсткий вітер, він цю вогкість із собою прибирав.

 

54. А те що росло і рухалось в цьому ділі, воно охоронялося і робилося ними. Ми від усього цього першого початку, в якому опинилися, і стали робити те що перед цим чоловіком. У цьому хоч і важко було, але на це є природа. Вона з окремими днями і різними взяла і склалася в одну одиницю, яка починалася з першої години і дня, і робилася цілим днем. Від сонця до самого заходу сонця, котре не живе з нами як це буває в житті. Вдень одне робиться чоловіком, він не спить, він рухається ходить назад і вперед.

 

55. Але не кидає свою вічно невмираючу звичку. Людині з самого ранку треба буде цей час, що йде по природі, котре зустрічають з вдихом і видихом і проводжають. Чоловікові живому, що робить у цей час, треба було готуватися, і по дорозі цього треба було практично попрацювати на це. І в цьому всьому поїв їжу, нагодував себе, напоїв сам себе, і в цьому відпочив. А потім дивився на те, що проходить вгорі. Якщо воно було сонце, воно по чистому небу пливло і пекло впритул наше місце.

 

56. А з цього місця чоловік вів сам себе до тієї зустрічі, де доводилося готуватися, і з продукту до обіду приготувати страву. Вона робилася руками майстрів зі смаком, апетит давався природою. Люди всього цього порядку зі своїм тілом себе готували для свого столу для того, щоб наїстися досита. З солодким людина це поїдає, і в цей самий час думає про це все, нею зроблене. І в цьому себе готує, щоб від цього було їй добре. Я, говорить вона, у цьому  всьому живу, і цим самим користуюся, і хорошою їжею, і відпочиваю потім.

 

57. І як це слід у труді фізичному копаюся. Я не теоретик,  я не вчений у цьому ділі, але по всьому цьому видно здалека, моє складається життя. І з усього цього можна сказати прямо. Я хлібороб, моє життя проходить між усіма любительські. Я охочий до свого цього місця. Люблю і поїсти гарненько, люблю і потрудитися. До того мого відпочити. Це моє все для того, щоб жити. Прожив, проводив обідню пору.

 

58. А потім все моє завдання в цьому дочекатися цього вечора темної ночі. Ми в цьому ділі поринули, і не стали більше цього робити, що робили цей день. Вся ніч наша дрімуча пройшла на нашу зміну, і примусила всіх нас до цього підготуватися. Ми з вами так і робимо весь день безперервно, їли і трудилися. А коли приходила до нас покійна ніч, ми всі до цього готувалися зустрітися. І те ми починали робити, від чого всю нашу історію робили та пролежали в цьому ліжку, спали всі в такому сні. Ми більше спимо, ніж ми працюємо.

 

59. І так живемо, щоб було від цього життєрадісного добре, а не було в цьому ділі потім погано. Ми звикли багато спати, нас сон примушує бути дуже ледачими, але не енергійними для того, щоб жити нам. Ми коли живемо з вами в природі, то ми з цим ділом рахуємося. Ми говоримо, якщо тільки почали робити помаленьку, ми і до цього прийдемо, нас природа запустить. У нас усіх така думка працює щодо цього. Раз ми цього раніше не мали у себе повного розвитку, ми у природи для себе не отримали, що треба.

 

60. Ми спочатку жили в цьому ділі дуже важко, дуже сильно у себе ми мали нужду. Ми в природі були кожного дня хворими. Хотіли, а не було, де взяти. Найболючіше життя, коли ти бідний у природі матеріальним. У тебе не було одного, не було другого і третього. Ми це в себе бачили, але зробити самі нічого не змогли. Що тільки не візьмемо, у нас це не виходить. Не вміли зробити те, що треба. Наше велике в цьому ділі незнання. Жили ми, бичували, без колеса рухалися. А прийшов час, ми зробили колесо не одне, а чотири.

 

61. Стали швидше по землі і далі встигати племені. Але природу не знали, не змогли зберегти самі себе. Часто і багато роздягалися, не знали, де від чого пішли, та думали і гадали зайняти таке на одному місці облюбованому, і залишатися круглий рік безперервно жити. Не ганятися за часом, нехай він сам до нас приходить, як це зробив сам чоловік. Став проживати індивідуально, став свою сім'ю від природи захищати. Спершу жили рідко, але самі без усякого сусіда. Ніхто нам з інших не заважав, і ні на кого ніхто не нападав.

 

62. Було по природі не шумно, а тихо доти, поки люди привели себе нажити свого близького в житті сусіда. Він свою дорогу проклав, придивився до сусіда У нього є те, чого у нас нема. Він ділитися не ділиться. У себе мав своїх людей і ними ці якості створював. Це було національності своє вміння так жити, як вони прожили один день, і змусили самі себе зануритися в ніч. Вона їх зустріла, рядом поклала, по-предковому почали спати люди. Одні й другі в цьому живуть, і чекають одного початкового дня.

 

63. У ньому стараються прожити не погано, а добре. Також ніч проводжають уві сні, солодко нам жити за рахунок наших людей. Вони по природі крокують, у нас робиться в природі свій слід. Їм цікава природа, чужі люди, руки їхні треба. Ми пішли в природу шукати це не так просто, а зі своєю силою, зі зброєю до близької національності, до сусіда, котрий жив сам десь у своїх умовах. Ми на це не подивилися, що ця сім'я сама живе, і придбаває у своєму житті. Вона має все те, що треба. А ми з вами того не маємо.

 

64. Нашому племені цього недостатньо, самому важко створювати.  Полювання стали мати у себе перші люди на чужих людей кустарних, стали чоловіка ловити і його прив'язувати до стовпа, як ми прив'язували телят. Так ми вважали, це все повинно. Людям, хто це робив, є закон примушувати чоловіка на себе працювати. Тобто люди не стали те робити, що до цього робили. Сам примусив чоловік чоловіка на себе працювати. Хоч і важко і погано в цьому ділі, але треба було один час такий закон ввести.

 

65. Ми його далеко в природі самі. Одному добре було, а іншому ні. Один господарював, мав доступ до всього сам. А інший дивився так або очікував, як тепер від нас чекає кіт або собака. Життєве питання в природі такого друга. Спробуй, що-небудь зроби чоловікові цьому іншому в житті. З тобою чоловік розправляється не на життя, а на смерть. Так воно робилося, поки не написав про це все Карл Маркс. Його праці нашого брата, тобто людей, за професією поділили.

 

66. Він правду написав про це, його праці зараз прогресують. Люди цю історію читають, розуміють, хочуть добитися в природі одного – так жити без усякого примусу. Хочуть, щоб у людини народилася щодо цього свідомість, таке між нами воно проходить. Чоловік це робив, робить, і буде робити в житті. Мені Богомолець в Україні, президент (Академії наук) так і сказав, я у нього був на прийомі одинадцять днів. Він писав у своїх працях про 150-річне життя людське. Його мета була продовження. Він був у Києві у своєму кабінеті.

 

67. Я до нього увійшов, як відлюдник у житті. Він мене через швейцара прийняв. Я добре зрозумів його сказані в статті слова про те, що на організм людини впливає тютюн і вино. А наш президент у себе на столі тримає цигарки «Наша марка» не одну пачку, а п'ять пачок. Я цю штуку перед ним поставив. Як же так виходить у житті, ви пишете одне, а на факті є інше щодо куріння тютюну. Він мене милим чоловіком назвав. Дуже мало я розумів  життя. Я його слухав, як президента світила України.

 

68. Знаєте, що він мені сказав про те, що люди до його життя писали раніше і зараз пишуть, і будуть писати. Як вони вмирали, вони вмирають зараз, і будуть вони також вмирати. Я перед ним не замислювався сказати про цих людей, які жили в залежності споконвіку свого життя. Вони йшли дорогою  тією, якою всі діячі пройшли. І вони робили те, чого було не треба. А от зараз моя практика зашумить. Після цього визнання, в якому мене вчені визнали, моє на мені загартування, що я не один день в ньому копаюся.

 

69. Не один рік я риюся в собі щодо цього. Я визнаю, що є можливість у природі змінити на людині свій потік у житті. То люди вмирали за законом і ділом. А потім вони не будуть умирати. Треба дорогу Бога знайти, і нею слід  іти без усякого такого промаху. А ми вчепилися за це, ідемо всі дорогою одною, ми вмираємо. Ріка, що думає розумом, говорить мовою, але вічно з нами, з людьми вмираючими, жила, живе, і зараз буде вона між нами вічно не вмираючою. А ми нею, як джерелом, живемо.

 

70. Тоді вона була, жила, і зараз вона не замовкає. А як вона тягнулася, вона тягнеться зараз між нами, такими людьми, хто на неї дивиться і її один час вживає, як і всі тварини. Здавалося б, треба зменшуватися і не бути такою величезною. А природа ці сили тримала, тримає, і буде тримати лише тому, що вона така атмосфера жива, як і наше повітря із землею. Що нам дало можливість у цієї ріки бачити і знати. Але, найголовніше, це одне те, що вона має для нашого чоловіка тоді, коли він у ній купається, тобто він у ній величається.

 

71. Хочеться йому поплавати, попірнати, і, як належить, обливатися. Вона цього не любить на людині за його діяльність у природі. Пишуть дуже багато, але не прийдуть до одного бажання, щоб не вбивати, щоб не вмирати. Річка будь-якого характеру, у будь-якому своєму місці вона живе, але не дала своєї згоди з цим порядком жити, котрого люди самі стали мати. І хочуть, щоб між ними ця сама бійня продовжувалася. Ми з рікою разом жили, і будемо з нею так жити, як вона зможе у всіх ділах наших допомагати.

 

72. Вона зможе навіть нам своєю силою живою перешкодити. Це її законне явище, ми її не розпізнаємо. Ми з нею нарівні не жили, а це робили, робимо, і будемо від неї відбирати її величезні сили всякими шляхами. Особливо відрами набираємо, і носимо їх у дім свій за потребою. З водою ми дружимо, без неї ми ні кроку не робимо. Як ледве що-небудь таке, водиці б напитися. Ріка, як вона лежала на землі водою, мікроскопічно себе міняла. То вона робилася для всіх живою, то вона застигала. Цю систему, яку річка мала, вона і буде без зміни мати.

 

73. А от чоловік змінить це, що має. Візьметься за себе, і стане зі старого, а зробиться новим, небувалим чоловіком. То він підпорядковувався природі, а то вона буде служити йому в його житті користю. Тоді це буде робитися природою, коли цього чоловіка визнають усі люди на нашій землі. Вона цього чоловіка виховає цим ділом, котре від чоловіка будь-якої сторони прожене як ніколи ворога, щоб він не був між людьми і природою. За це його люди підхоплять, і визнають його в цьому ділі заслужено.

 

74. Він буде допомагати ображеному, як допомагає бідному, неімущому, хворому чоловікові. Коли він це покаже в народі, тоді люди всі про нього заспівають, як про надприродного і невмирущого чоловіка. Ми про нього вже знаємо і говоримо, як про якогось доброго чоловіка. Дадуть і покажуть його місце, він тоді нам усім скаже. Ви для себе це робили, щоб вам було добре. А хіба ви не знали про мою дорогу. Вона адже лежала ніким не зайнята. Це Бога дорога, за яку і взявся.

 

75. І ходити став по природі назад і вперед для того, щоб у ній знайти силу і волю, котра примусила чоловіка зробитися не таким, як були всі люди, залежні в природі. Вона чоловіка навчила бути в ній безсило, боротися. Ми, всі люди, богу, як невидимій особі, віримо сильно. Але щоб виконувати за явленням Бога, ніхто цього не бажав. Богові не подобалося те, що люди в своєму житті робили. Їм треба було любити природу з усіх боків, але не вбивати, як убивали природу. Вона один час квітами цвіла, і росло те, що людині як продукт було треба для утримання тваринної сили.

 

76. Яку чоловік на линві прив'язав, і досі її на прив'язі, як тварину, тримає, без чого чоловік залежний у цьому ділі не зможе обходитися сам. Йому треба буде земля, як площа, йому треба вода, ця річка, котру всякого роду національність має. І так само повітря необхідне в теплому і хорошому виді. Ми, всі люди живі, на землі робимо діло початкове. Але щоб у це діло людина закінчила, і більше б не робити, і це діло не шукати.

 

77. Бо це хороше і тепле не привчає жити в природі, щоб було холодно. І   хотіти цього пробувати в природі, щоб холодом і поганим, як я, Іванов Порфирій Корнійович. Він з 1933 року, йому було в той час 35 років. Він відмовився від цієї сторони, від цього хорошого і теплого, а став по природі своїм тілом енергійним шукати холодне і погане, бути в природі незалежним чоловіком. Це буду я особисто, не хотів на собі хороший наш одяг, зроблений руками для того, щоб цей одяг від найголовнішого повітря, води і землі.

 

78. А те, що плоди став мати в цьому ділі, довелося наїстися досита. Чим чоловік хвалиться, у нього на тілі є одяг, висить, як мертва річ. І накидана всередину їжа для того, щоб не бути в природі голодним. А коли це чоловік став мати, він заходить в умови будинку. І там свою всю наявну таємницю робить у процесі свого життя. Ми в домі живемо, так ж саме придбаваємо необхідне своє все те, що в житті треба. Немає цього в домі – ми залишаємо цей дім, відриваємося від порога, і йдемо в природу шукати те, що буде треба.

 

79. А в Природі лежить площа землі, вона чекає один час чоловіка. Він себе особисто зі своєю фізичною силою, зі снастю для того, щоб із землі зробити прекрасну хорошу грядку. Вона просто так нам не дається зробити. Ми для цього діла розвинули у себе нашу величезну техніку, котра стала на колеса і ввела у себе мотор. Чоловік осідлав і примусив машину працювати, тобто робити те, що нам стало легко придбавати для життя продукцію, чим чоловік живе один час.

 

80. А інший час він у цьому всьому втрачає своє фізичне здоров'я. Цього ми з вами міцно і швидко навчилися. Між нами, усіма людьми, став прогресувати ворог, котрому ми з вами не знайшли засобів, чим би цього ворога видалити. Ворог як був, він є, і так він залишився в природі в умовах. Ми від нього не позбулися, а прийшли. У цьому ділі нас природа не пожаліла, а покарала, взяла простудила, чоловік захворів. А друга дорога Бога примусила чоловіка не самого себе захищати, и не жити так, як прожили всі до одного чоловіка. У цьому ділі, що робили, всі вмирали.

 

81. По новій дорозі, по небувалій дорозі треба було йти. А це треба буде учитися не по-старому, а по-новому небувалому, по незалежному ділу. Чоловік повинен загартовуватися в природі в тренуванні, по природі швидко бігати. І бігу виходжувати своє серце, щоб воно було здорове, загартоване молоде 25-річного чоловіка. Вихід мій у світ. Не боїться ворога, не боїться нічого, навіть своєї смерті. Якби цього не було в мене, не було мого життя, я б умер. А ріка наша, про котру мова йде, вона була, і буде так прогресувати, як і чоловік повинен навчитися в природі по-незалежному, по другій дорозі треба буде йти. Чоловік наш новий буде по-новому жити, і користуватися правами в природі безсмертним.    

 

1968 року 30 січня

 

:6801.30 Тематичний покажчик

:Новий потік 63, 75

:Незалежність 75