Москва. Продовж. 1968.08. Сонце. 1968.07

Іванов Порфирій Корнійович

 

:Москва. Продовж. 1968.08.

:Сонце. 1968.07.

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127).

 

Москва. Продовж.

 

1. Яка б не стояла на місці наша перша з усіх Москва, вона людям через корову давала хорошого молока. Як було в цьому господареві бути. У нього на цей рахунок народжувалося і прибавлялося в житті людини. Можна сказати не про одну корову, яка допомагала розвиватися на ось цьому місці, що красується. У непоганого господаря не це було, про яке завжди мова йшла. Ми раніше не залишалися без конячки, яка в своєму житті людині допомагала. Вона народжувалася від матері швидко. Як ледве що-небудь таке, є вже наше лоша на ногах. У нього природна сила є. Воно небагато років росте.

 

2. А коли зрівнялося три роки, у господаря – як у метеора, десь така швидкість взялася. Це конячка вуздечку наділу, дивиться вона вже на хомут. Це в цьому ділі був чоловік. Хоч який-небудь віз він зробив на чотирьох колесах. Та ввів з дерева. Вийшли на арені драги, або для двох коней бричка, чим наш господар радів. Без усякої конячки він не був. На всю свою відстань говорив, та ще як він думав про це. Пішки без усякого вантажу людині з конячки не в моді. Хоч палицю в лісі, але зрубаю, її у свій двір як таку привезу на яку-небудь потребу.

 

3. У господарстві ці палиці на ось цьому дворі довго не лежать. У них такий був господар, взявся за одне, інше напоготові. Без усякої тварини моди немає. А кінця в цьому не видно. Одне, що народилося, довго не живе, ламається і вмирає зовсім. Людини таке життя. Лише б почалося це діло, місця для життя вистачить. Город по силі вибирається, нікому він даремно не віддається. Це вічне цієї народженої родини. У цього хазяїна не одна ця земля, і не одна конячка з корівкою. А дім поставлений з краю. Всі його закутки прибудовані ним для порятунку його життя. Конячку теж ховають.

 

4. І корівка має притулок. Найголовніше, в Москві життя. Без цього пера не висмикнеш з будь-якої нашої літаючої птиці. А коли тільки візьметься людина, у неї місце робиться мале. Конячка моя тварина, але не така є, як корова. Кінь хомут на шиї носить, та ще з пристосованими гужами. Вони голоблі з драг чіпляють, і везуть собою вантаж. З конячкою разом господар, невідривно разом живуть. Один від одного ні кроку, у людини на це надія. Конячки живий факт ... хапається, везе, як це слід, чим люди залишаються задоволені.

 

5. Як на бувалу корову, особливо доїться вона. А коня діло – у праці, йому немає в цьому спокою. Майже весь наш рік безперервно він возить господаря в степ. А ввечері завжди додому теж їде на конячці. Одну нашу корівку ми зустрічаємо, як в цьому ділі корисну. Вона нам дає молоко. Приходить додому і йде. Про це господар не забувся, як про таку тварину. Корова не конячка для будь-якого господаря. На конячці добре їздив в будь-яке і кожне місце, особливо робилося любителем. Людина хвалилася добром.                    

 

6. Особливо тоді це було, коли на конячку в сідлі сідав вершник воїн. Ця конячка робила подвиг. У конячки такої нашої одна швидкість була. Нею керував вершник без усякого такого упину. Вона була потрібна тут, як якась гостра шабля. Ми в цій справі вигравали. На хорошу конячку нашу сідав у сідло вершник, найкращий з усіх воїн. Для нього не було перешкод. Він нею завойовував усіх. Чоловіка одне вміння, він на це вчився воювати. Брався сам за це діло, їхав добровільно на війну.

 

7. А корівку будь-який господар продавав за гроші, багатів. Особливо за це платне плем'я йому було дуже легко багатіти. У хорошому сильному господарстві всякого роду є снасть, будь-яка зброя в цьому. Але не скаже на себе погано корова одна з усіх хазяйська. А кінь є в цьому змій, він на обліку є для війни. У випадку чого-небудь такого і корова піде на війну, молоко треба і на фронті. Його солдат не купує, завжди бере він перемогою. Корова не озброєна, а молоко є завжди, лише б людина хотіла. Її в цьому вся воля.    

 

8. От ми люди є які. Нам лопатку не дай. Ми свавільні є такі. Побачив предмет – його дай. Особливо в нашій побудові. Ми поспішаємо це зробити. Наше таке є в природі. Без усякого прибутку не живемо. У нашому такому дворі немає того, щоб було досить. На це приходить день. Ми такі люди готуємося. Не забуваємо ми про це, ложку свою з рук не кидаємо. Нам потрібна була чашка, ми з вами без неї не залишаємося. Всі сили на собі напружуємо, щоб у дворі був який-небудь хвіст. А до цього хвоста треба буде не одне відро, чим доводиться поїти.

 

9. Ми це говоримо про минуле, коли у нас цінувався в житті чоловік. Йому треба засіб матеріальний, знаходив собі роботу. Є у чоловіка, початкового господаря. Він до неї готує те, що треба. Конячка одна не грає ролі. Їй треба буде перша вуздечка, а до цього всього потрібен хомут. Після треба буде чотири колеса, і до цього голоблі з дугою. На що є вся надія? На те, щоб самого себе возити. Важко людині в природі рухатися. Чоботи були шеврові, теплого одягу не було. Людина раніше не боялася природи, надіялася на свою виходжену конячку. Без усяких віжок він не залишався, завжди дивився вперед.      

 

10. Дорога і тоді була потрібна. У хороших купців були шляхи. А в нашого такого брата. Куди ти, і навіщо поїдеш, крім своєї пайової землі, яка в суспільстві діставалася на жереб. Ми про цю землю не забували, часом своїм користувалися. Природа була така наша мати, у неї дні не однакові були. Особливо нашого господаря в сільському порядку, жили люди не однаково. Конячку маєш і збрую, щоб самого себе возити. А коли тільки треба земля, щоб її таку обробляти, треба господареві одному мати залізний дюймовий плуг. Його конячка не в силах возити.

 

11. А коли є у господаря хорошого воли, не одна пара, а три, ці люди нікому не кланяються. А завжди дума проводить. Між цим усім один. Йому треба в цьому ділі ярмо не одне, їх усіх три ярма. Та ще треба буде войце. Без тваринної шкіри не обходишся, чіпляти доводиться тільки за неї. Вона і в конячки здібна, і на цих биках налигач шкіряний. Словом, так жити людині –  краще буде померти. Ми з вами в такому дворі, щоб був великий нестаток, не збиралися так жити. Завжди направо, наліво дивилися, дуже сильно придивлялися якою-небудь хитрістю прожити.

 

12. Біда була між людьми. Маєш у себе великий достаток. А на нього дивляться люди не так. Питають у нього: де взяв? З природою предки вічно боролися, мені це спадок дістався. І от ця неприємність між людьми зародилася – один у одного відбирати, присвоювати своє місце. У природі як такій немає свого власного. На кого звертали всю увагу, вони звертають увагу і зараз. Як була сила людини раніше, так вона і залишилася в житті. Людина раніше наймалася, вона ж і зараз наймається. Життя людини залежне, воно ніякої зміни не зробила, крім захоплення вченими.

 

13. Кому це будується? Нам. Навіщо ж зайве маєш? Май те, що мають усі. Ми народилися в природі як один, але не захотіли однаково жити. Взяли, поселилися на землі для якогось розвитку. Люди в цьому шукали якесь життя на окремій якійсь деревині. Їх не було стільки, скільки зараз. А зараз лише б одна, ми прибавляємо їй іншу. Нам цього місця мало. Всю нашу землю примусили давати врожай так, як ми його зроду не брали. Це тільки є чоловік, він сам себе примусив на одному не зупинятися.

 

14. Посадили ми дерево. Скажемо, маленьку вишеньку. Вона нам перший рік не вродить. А тут буває така природа, вродила, неначе навмисно. Спочатку брунька, зелений листок. А потім слідом за цим почне себе показувати квітка. Цвіте один час так, зробить з цього зародок якої-небудь ягідки, і почне її ростити. Вона до свого часу розвивається, після чого починає спіти. Коли цей плід дозріє, його люди зривають. Це дерево тоді не потрібно, всю бутність без користі стоїть. А людина жива природна, їй допомогу надало штучне.

 

15. Ззовні одяг, зсередини їжа. Дім людину зберігає. Який чоловік енергійний, він в людях нічого не розуміє, як і жива худоба. Його до панування піднесли. А він збився зі шляху, пішов не туди, куди було потрібно за законом. Нас з вами адже народили предки. Як народився нам прибуток, а ми його такого зустрічаємо. З квітки дитя нам народилося, ми за ним умираємо, жаліємо, як цю нашу природу. Вона про нас не забулася цей рік, взяла і підіслала великий  прибуток. Ми цим були які задоволені. У нас це зародилося в цьому могутньому великому труді.               

 

16. Ми самі себе не жаліємо в цьому. Ця земля належить нам. З неї ми взяли ось зараз урожай, а про інший стали думати. У нас на це є не одна конячка, ми на це маємо корову. Вона свій плід розвела, у нас виросли воли. Ми їм ярма на шию клали, войцами їх разом з'єднали. За цю землю взялися орати. Цього вимагала сама природа. Якщо ми з вами не будемо робити, щоб рано нам починати, у нас не буде розділеного часу. А то осінь суха у нас стоїть. Ми на це все не дивилися, туди силу свою посилали. Говоримо вголос: «Це буде треба». Землю не пооремо, буде погано.

 

17. Спека, та ще яка, настала. А місяць був наш вересень. Такого місяці в житті не було, а зараз ми його зустріли своєю селянською роботою. Хліб молотили катками на току. А плуг залізний оре землю. У господаря в голові багато справ. Сильний він у своїх роках. А коли його прийшла старість, цьому всьому ніхто не радів. Кажуть наші всі предки: «За Божим повелінням так це все для людини робиться». Він посадив одне дерево для того, щоб ним користуватися. А скільки він це все чекав, та про це саме думав. Буває, і щастям оточить себе, а буває і програш життя.

 

18. Ще нічого нікуди не поділося, а господар зійшов з колії. Що його змусило? Це діло, передчасна дума. Якраз на цьому місці нам наша природа прислала свої дні, з якими ми самі ніколи в ній не бували. А зараз прийшов наш час. Ми взялися за оранку, за землю. Сам час від нас біжить, ми його не зможемо утримати. А от нашого брата змушує у своїй постелі ніяк не спати. Хороший господар не лінується, всі свої сили зосереджує. А їх таких між нами є дуже мало. Ми їх бачимо, вони довго не живуть.

 

19. А так само в житті вмирають, як у природі помирав бідняк. Він сильно переживав за випивку, але одна його біда була в усьому. У нього була кишеня худа, зовсім не водилися у нього гроші, він їх не зміг економити. Такого діла ніколи не робив. А багатий говорить нам усім. Я людина така ж, як і всі. У мене на це є час, і я маю у себе багато грошей. Але одна біда у мене зародилася, я дуже сильно шкодую гроші, тому я не п'ю вина ніякого. А от за цим ділом дивлюся на току дуже багато хліба, його треба молотити трудом. Не сплю, на ногах все роблю, поспішаю жити.

 

 

20. У природі, та ще такій живій, дні її так даремно не приходять. Сонечко осінні промені, воно нам посилає. Дощу б нам потрібно, а от нам Бог його не дає. Є такі люди похилого віку наші. На свої сили вони спираються, дуже сильно йому вірять. Але щоб ніяк не працювати, це зможе один Бог зробити. Дорога така є в нього. Те, що ми з вами маємо, Бог зовсім не має, і нічого не хоче у себе мати. Ми дбайливі люди до всього. Треба було б цього не робити. А час такий прийшов наймати, щоб робили люди, зовсім чужі в цьому. 

 

21. Це вже своєму ділу не хазяїн. Якби я, як такий діяч, що б я в цьому ділі бачив. Я є в цьому практичний чоловік. У школу треба було ходити, а мене цією роботою турбували. Так що ж ви, мої вчені, на мене такого обрушилися. Я вам повинен сказати про це. Ми пішли не по тій зовсім дорозі. Наша з вами дорога непридатна. Треба було хоч рік один цій землі в природі полежати. А ми ж від цього всього залежні. Наше таке діло в усіх – любительські карти. А їх усіх тридцять шість. Найголовніші в цієї колоди дуже важко отримати. Велика на це є стихія, щоб туз, король і дама не прості, а козирні.

 

22. У всіх відношеннях вони сильні. Так і багач зі своїм багатством, у нього запасного дуже багато. Це вважається, у нього є зерно, засипане в його засіки. Це в касі лежать гроші, так не які-небудь, а золоті. Ми в цьому ділі всі зацікавлені. Нам цього дай, більше нічого. Як таке багатство нажити. Є мільйонери, такі люди. У них мабуть не таке є тіло, як у всіх. А в іншого немає копійки. Хіба в цьому всьому Бог винен. Тільки зняли з кореня хліб, вже заїхали орати. Це неможлива така штука, осінь на носові між нами.                   

 

23. А до себе людина тягне нашу прекрасну весну, яка не хотіла такою йти, але все нам робить людина. Він багато часу думає, не сам він. Також інші люди є, у яких у цій частині скопився великий нестаток. Ми всі про це не забуваємо, готуємося з вами цей рік зжити. Досить нам ходити просити. Для цього сили маємо. Вони треба в природі для того, щоб вона нам не сказала про це, я вам розділила свій час. А ви його стали вивчати, розуміти, що буде треба зробити, щоб у нас було перше, друге, третє. Це все треба було в природі, її якості, потрібні людині. 

 

24. Перш ніж треба одне кинути, найголовніше, перший початок.  Треба взятися за друге, ніколи в житті такого не було.  Ми раніше в житті цього не мали, що в дану хвилину нас оточило.  Це нога людини, вона слідом за очима пішла.  Одна за одною нога йшла.  А мозок все про щось думав.  Як же ти не будеш думати про це, ми люди всі є живі. А хіба нашому сусіду близькому.  А він же жив з нами разом, у природі зустрічався з нами.  Ми у нього, а він у нас питав. А зараз ми це плем'я не бачимо.  Хто його знає, де воно ділося.  Ми здогадуємося: своєю дорогою він потрапив у нещастя, стихію.    

 

25. Ніхто з людей не міг його образити.  Це ми в житті не починали робити. А от могло бути, їх природа своїми силами поглинула.  Вони могли потрапити всім плем'ям.  Вода – це щось таке в ній, вона їх забрала з собою.  Хіба ми про це не подумаємо.  Ми ж люди, та ще й які ватажки на будь-яку таку особливість. Лише б тільки подивитися на неї. А раз вона є в природі така, чому нам не взятися і не спробувати.  Земля наша всіх, материк, оточена вона більшість водою.  А повітря в нас усіх проникає. Ми з вами щодо цього мудрістю живемо. Йдемо по землі, а дивимося на небеса.  Робимо для себе хороше.

 

26. Лише б тільки захотіли на ось цьому одному місці.  Ми про все багато думаємо, як би нам, таким людям, у цей час наш не прорахуватися.  Ми з вами живемо один раз, та по землі крокуємо.  Придивляємося до умов, а вони між нами лежать, не стоять на одному місці. Коли це було так. Ми тільки збиралися, нас до себе земля чекала.  І от томився весь народ.  Вся наша система піднялася, як на якийсь штурм. Ми ні на які особливості не хотіли дивитися.  Для нас тоді і сонце не треба, і ніякі зміни.    

 

27. Ми з вами бралися за своє, життя людини вимагало. Тільки весна пішла з колії, а тут десь узялося літо.  Квітки на деревах упали, з'явилися сильні плоди.  Що це за така мода?  Перед нами в природі одне йде зі шляху, інше десь береться.  Як у природі самій робиться, так і робиться людиною в ділі.  Покрутилися, поробили ми тут, цього для нас зовсім мало.  Осінь для нас попереджувальна, у неї не такий струмінь, вона не до тепла гребла.  Всі умови приходили до одного.  І також вся жива сила входила у двір.

 

28. Ми як люди тільки дивилися на якусь грань. Зовсім не такий був клімат, і зовсім не така атмосфера. Навіть дика птиця пролетіла.  Вона всім нам дала знати, щоб ми, такі люди в світі, знали улюблене господарство, ним у свій час сильно огороджувалися.  Для самих себе люди робили те, що було треба.  Всю живу худобу збирали у дворі в одну купу. А снасть складали, як непотрібну.  Це все наробив холод, тому ми і одягалися.  Нас змусила природа в своїй рідній хаті сидіти.  Так господар сам собі сказав: хоч у теплі за весь час посиджу.

 

29. Набридла йому одна атмосфера хороша, тепле, що проходить, до чого ми всі горнулися.  Не хочемо сидіти на цьому місці, а скоріше біжимо в те місце, де треба.  Зараз тільки ні про що не думаємо, із землі зовсім пішли.  Залізли в свої хороми, і там ми починаємо таємницю городити.  Те, що було потрібно для життя, ми на своє місце прибрали.  Як же так, буде треба, потрібно в житті.  І це треба, ми на це живемо самі. Збираємо всі сили і засоби. Хоч один день, але відзначимо якою-небудь селянською славою. А буває на це стихія, від неї ніяк не відмовишся. Думається, буде прибуток.     

 

30. А в природі одне не буває, на все смітить цей час, в якому живе чоловік. Він з однієї в іншу сторону, але про своє наявне не забуває. Любив сильно своїм хвалитися, всякого роду збирав бенкет. Було, за що це робити. Він кого-небудь не запросить, знає своїх близьких людей, таких же самих вболівальників, які оголосили себе азартними. У них теж таке розпочате на нашій землі господарство. Людина живе для цього. У нього дім як дім стоїть, а до дому все належне. Сам цим всім розпоряджається. А інша тварина, безсловесна зовсім.

 

31. Він такий гравець у природі. Він не боїться ніяких днів. Йшов прямо, він іде по ній так, як не ходив ніхто. Його діло була намічати, зустрічатися з ким-небудь іншим. Я, говорить йому він, ніколи своїм не поступаюся. У мене, у такого чоловіка, є. Показує на праву руку, він її своєму другові подає, і з ним як другом здоровається. Як же не здороватися з ним, це його близький, знаючий колега. У цієї особи земля своя, і в мене теж своя земля. Я є хлібороб у природі, і також твоя милість теж. Ти мій милий гість, ніколи в цьому не відмовишся.

 

32. А як наші прадіди робили, так ми за ними слідом йшли прямо по їхній доріжці. Щоб у тебе було, чим хвалитися, на це треба нам не спати. А свого близького в житті не забувати, своїм хорошим, добрим пригощати. Ми на це всі великі вболівальники в природі, щоб не жити погано. Завжди мати хорошу конячку. Не одну, а їх треба багато. Для свого виїзду все мати, щоб не сказали люди: ось моя їде, скрипить. Хороша ясна завжди перемагала. Я йому кажу слова. Ти мій милий-премилий гість. Я тебе попросив від свого імені, ти до мене приїхав. А раз приїхав, повинен мене слухатися.

 

33. Як росло це господарство без усякої такої критики. Люди жили дуже важко зі своїми усіма вигадками. Один одного доганяв, і також вони один одного обганяли. У великому нестатку оточували себе. Що робили, вони самі знали. Якого тільки не було в житті друга, всі вони були хороші один прекрасний час на своєму такому місці. Ми добре про них знали, як про якихось ділків. Вони керували самі собою, нікому вони не довіряли. Своє велике панування не втрачали. Як ледве що-небудь таке з'явилося, вже кажуть: не наші йдуть. Війна безчинствує.

 

34. А ми сіяти своїй нації. Ніколи від звички не відмовимося. Завжди були здоровими людьми, так ми в дружбі залишилися. А коли доводиться здаватися перед нашою великою природою. Вона нас береже всіх, вона нас і карає. Ми ж з вами сидимо на місці, прикріплені ногами до землі. Вичікуємо що-небудь хороше. А самі оточені неприємністю, може, від свого вчинку. Що ми з вами таке робимо, це для природи неможливо. Вона нас не потребує. А ми з вами, як кури. Зібралися, зробили гніздо, у нього наклали яєчок, і вилупили їх на світло.

 

35. Так і ми з вами, всі люди такі. Сама наша історія говорить. Я теж саме є людина в житті. Коли мене оточувала залежність, мені доводилося з природою воювати. Я був на цьому фронті потрібен, з цією землею ось обживатися. Сили свої зберігали, вони нам були потрібні в цьому. Людина – це було в природі все. Я був потрібен у дворі завжди, і за мною не залишалося місця ні в яких особливих умовах. Я одне залишав позаду, а за інше якесь брався. Мене бачила в цьому ділі природа. Одна вона була для всіх, з хорошим добром приходить. А коли приходить погане, ніхто до нього не наближається.

 

36. Я був треба у всіх умовах зі своїм здоров'ям у природі. Люди мене вважали чоловіком. Далеко знімали шапку, кланялися. Хіба я не зумів бути в селі простим теслею, або я не зробився ковалем людям робити різну річ. А кравцем навчитися, будь-який одяг треба зшити. Може бути, зробитися шевцем, будь-яке взуття людині змайструвати. А слюсарем все можна робити із заліза різного сорту. Чому чоловік цей не кланяється. Хто своїми руками не зможе в шахті робити будь-яку спеціальну роботу. А може бути, не зможу я ходити за плугом.

 

37. Ми зранку і до самого вечора, особливо зимової пори. Це була тварина, а їй треба солома, полова і сіно. Вранці раніше треба дати, і серед дня теж треба дати. А поїти тварину вчасно, як за самим собою доглядати. Так і олівець чорного кольору, або синього, а може, і червоного, яким доводиться писати, на чистому папері малювати. Це діло мистецтво найкраще з усіх. Ми на це всі учимося, хочемо сказати про це саме. Це майстерність рук, розуму людини однієї. Ми олівцем малюємо, робимо своє мистецтво.

 

38. У нас з вами робиться фізично в труді по природі. Вона нас усіх змушує любити наше це місце. На ньому нам усім милуватися. Ми малюємо це діло олівцем, у нас таких людей виходить. Ми читаємо слова на сторінках, навіть ми бачимо в телевізорі, як наші люди створюють на ось цій прекрасній землі. У нас на арені вийшов живий такий небувалий факт для здоров'я людини. Багато таких міст, в які доводиться їздити. Свою належну відпустку ми там проводимо. Це наш небувалий відпочинок, ми його щорічно робимо в санаторіях і на морі.

 

39. Особливо наша культура з олівцем пише, малює з натури все. Це наш час, що прийшов. Ми зустрічаємося з другом, говоримо ми про все, особливо торкаємося хорошого. Всі сили кладемо на фронті. Хочемо для себе особисто зробити не те, що було раніше в Москві, або в будь-якому нашому місці. Ми побачили, тут же записали, особливо що-небудь хороше. Від поганого ми біжимо зі своїми такими тілами. Хочемо одягатися красиво, їсти жирне і солодке досита. А в домі жити затишно.

 

40. Це наше таке завдання. Та ще в природі з олівцем. Ми про це точно пишемо, робимо все підряд, не забуваємо про одне. І інше попадається під свої руки. Ми вміємо робити, навіть чоловіка живого робимо. З голови це все не виходить. Робили, робимо, і будемо робити. У природі, та ще такій, одного нового не розуміли. Немає між нами діяча, з усіх такого мудреця. Це буде чоловік, він наш земної кори, якому не довелося хвалитися. Такого діла не вийшло, і ніколи в житті своєму ця картина не вийде.

 

41. 1967 року 11 серпня, день такий був у житті проявлений. Сонечка не було видно, а дощик дрібний накрапав. Люди сиділи на місцях, чекали. Будівельнику був «Вогник». Спочатку вийшла молода дівчина зі своїм улюбленим партнером. Вона його запитала про навчання, як він, коли вчився. Він їй сказав: «На двійки я не вчився, а перед дошкою простоював». Вона в нього запитала, як учня: «Скільки ми в Радянському союзі побудували міст». Він про це довго думав, чекав, що ж їй відповісти на це. Вона його слухала довго в цьому, він їй сказав: «Сто міст». Потім слідом за цим сказав: «Сто п'ятдесят міст».

 

42. Олівець пише правду про будівельну систему, як кран поставив в будинку стіни. Він швидко через руки людини ці будинки на місцях ставив. У будівельника був кут цієї справи. А він по шнуру тягнувся у висоту. Це вже не цегла клалася, а цілі штуки з вікнами ставилися. Люди були будівельники. Їм це дай одне за одним. Ми на це маємо науковий план. Нам робила все це машина, сам чоловік у цьому майстер. Дерево тут не причому, його різала гостра пила. Він як хлист обтесується сокирою. Всьому діло сама людина, у неї на це є час, і, найголовніше, це здоров'я.

 

43. Будівельний «Вогник» запросив повну фразу нашого цирку. На сцену вийшли артисти зі своїм умілим знанням. Вийшли сюди співаки, і також прийшли танцівники. І вийшов на сцену наш Радик, практикувати людей недотеп. Без цього всього нічого не виходить, крім тільки маленького початку. Коли ми завоювали це діло, нас з вами примусила революція. Вона наших багатьох людей із собою забрала, героїв. Ми тоді у себе мали конячку. Це наш танк і літак був. Ми у себе не мали навіть трактора, у нас прогресувала соха. У природі робили руки, самі наші люди.

 

44. Вони на допомогу собі запросили наших учених людей. Ми, учені всі люди, не відмовлялися, прийшли на фронт нашої боротьби. Своїм умінням робити і думати. Спочатку в цьому всьому ділі у нас практика не виходила. Без всяких помилок ми не залишалися. Нас з вами вчив процес. До цього всього маленькому початку ми прийшли з чим? Та з руками, з головами. Що ми з вами придбали для самого нашого ворога? Ми для нього ввели шприц. Не думайте, що вона погана є, ця початкова перша побудова. Куди вона зі своєю голкою йде? У живе енергійне тіло з технічною хімією влізло.

 

45. Хіба це допомога живому тоді, коли людині боляче, і в цьому сильно страшно? У вчених є такий персонал. На очі людини що-небудь накинути, щоб людина не бачила, хто її валяє і крутить руки матеріальними пристосуваннями. Сам від цього діла ляжеш, і будеш до крові терпіти. Ворога в історії всій ніколи ніяк ніде не перемагали. Його ні на якому полі не вбили, яка б зброя не була в нас, ворог на це буде сильний. Микола Миколайович Корганов був світило Ростовської області. Сам професор, психіатр, лікував дуже багато людей.

 

46. У самого болісна хвороба. Це ключ, його серце, від чого залежить все життя особисто тіла людини. Не треба було так робити, як вчинив Микола. Його давило серце, а він змушував підлеглих, щоб його вони шприцом кололи. Що таке пробудження? Є природа, вона мала і має засоби від серця. Це повітря, вода і земля, що нам посадило людину в життя. Вона не народжувала людину, технічно озброєну. Вона людини народила природну. Такого наміру, як Іванов. Він між нами всіма виявився ненормальним за своє, зроблене в ній.                       

 

47. Природа його народила на це, вона не старою історією оточила. Навіть у клініці мав квартиру, це його не врятувало в природі. Серце в грудях барахлило. Він був у житті сердечник. Всі будівельники в житті, що вони роблять у природі, це їхня особиста дорога. Вона прокладена не до життя, їх дорога веде до смерті. Як привела дорога професора. Шприцом він закінчував життя своє. Всі такі будівельники в житті, їх не стало, як усіх. Які вони не були сміливці, їх повалила природа. Що вони у себе не мали, це все померло в них, як не жили на білому світі.

 

48. Не буде цієї людини – навіщо здалося це все. Інші руки оволодіють, стануть робити те, що робилося. Це все одно вважається початок. Що сохою раніше оралося, зараз ми оремо тракторним плугом. У нас у борозні не кінь з биком, а машина, трактор заліз. Він оре землю в будь-який час, він її і обробляє сам. Усю покладену роботу готує. Збирає комбайном урожай. А плуг все літо не зупиняється. Одне кінчаємо, інше починаємо. Це було так і раніше. Ми час чекали самі, і зараз ми з вами чекаємо не таким поганим, а хорошим.

 

49. Видумали самі про це. Нам природа підіслала сонечко, тепле гріє. Значить, весна прийшла до нас. Ми раніше її чекали такою, і зараз не перестаємо чекати. Хіба люди чекають смерть, у них вся радість – у житті. Робить сама в цьому людина. Не буде вона робити це все – не буде такого життя. Професор лікував людей психічного захворювання, а сам не врятувався в цьому. Йому завадило в житті серце, склерозна система. Які ми такі будівельники свого початого діла. Ми в цьому всьому хворі, ми нужденні в цьому.

 

50. Нам потрібно одне й інше. Ми цим не задоволені, що у нас така техніка. Ми розвинули самі це. А от як був над нами ворог, так він і залишився у нас. Ми не бралися за це. Та й навіщо воно нам потрібно, якщо ми будуємо для цього. Ми в цьому житті вмирали, і також вмираємо зараз. Нас ніхто не жаліє. А наша молодь гонить геть. Ми по-їхньому не живемо. Вони захопили своє місце. Їм треба буде для всіх хороше і тепле, що і робилося раніше. За це їх природа не полюбила, ввела свої сили.           

 

51. Хіба Микола Миколайович погано жив. У нього який був персонал. Нянечки з сестрами, та до цього асистенти і лікарі. Що може бути від цього краще. Це вченого організованість, людині хворій допомагати. А селянин найбагатший, він був на все село своє. У нього є коней пара, і три пари волів. Свій був плуг орати землю, та сіяти вчасно зерно. Це його була в цьому робота, ростити в природі урожай. Він знає природу, як ніхто, більше і краще від професора. Коли людина захворіє, то без нього не обійдешся.

 

52. Каже селянин: у мене є те, що треба продавати. А у професора є гроші. Він їх у цьому ділі заробив, а селянин – у природі. Обидва в цій справі винуваті за своє все порушення. За те, що в ній трудилися. А коли їм довелося відповідати, і природа не пожаліла їх. Взяла, як усіх, покарала. Люди в цьому захворіли. Як вони хворіли, через це померли. Нам не треба буде це. Якби цей «Вогник» не на будівельників виступив. А взяв, та перед людьми поставив питання. Нам потрібно одного чоловіка, щоб він хворів на рак? Він виступав за це.

 

53. Не з штучним виступив за одне лише будівництво. Треба буде виступити зі своїм здоров'ям хорошим. А погане нездоров'я нам не треба. Нам треба хороше, тепле здоров'я, щоб ми не захворювали, і не застуджувалися. Ось що треба в «Вогнику» розповісти. Про наше це життя в природі. Ми повинні жити тривало. І ні в якому випадку не помирати. Нам Іванов розповість про свою особисто перемогу. Вона для цього не готувалася. Вона нам каже про нове, про те, що буде треба. Про своє загартування-тренування. Вона у праці вчилася багато, і хотіла хвалитися перед світом.

 

54. Яка буде ця правда. Люди не будуть умирати. Про це не говорив професор, і не скаже ніякий селянин. А малює картину про це сам особисто Іванов. Я хочу правду про це сказати. Про виходжування клітини. Моє загартоване здорове молоде серце 25-річної людини. Мій такий у житті вихід. Я не боюся ніякого ворога, навіть не боюся своєї смерті. Ось які мої справи. Розповідає про це Іванов. Вулиця Горького в Москві не до чого. Ми нею сильно хвалимось, особливо про культуру говоримо. Це наше в усьому все. Ми тут хорошого не отримали.

 

55. Навіть у цьому не зробили нічого. Крім як у житті прибавили для похорону людини квітів. Москва не вирішує в цьому все, вона не робить у себе героя. А через телебачення показує, що ми зробили у вітчизняну війну. Ми були цільні в цьому ділі. Деяких товаришів за це діло дуже сильно славили. Треба це наше все для всіх. Ми з вами приборкали землю. Чого тільки на ній не будуємо. Особливо вводимо на ній техніку, вона нам дуже сильно допомагає. Нас змушує не спати. Чужими зубами не наїсися так, як своїми. Хіба земля нас просила, ми до неї ліземо самі.

 

56. Вона не хотіла у себе цього бачити. А ми самі це зробили, на свою користь повернули енергійну чисту воду. Хіба вона не ініціатор у житті. Не буде цього всього в природі – ми не хвалимося нічим. А те вона на себе взяла, чого ніколи не було. Партія комуністів взяла право своє людьми усіма розпоряджатися. Чужими фільмами красуватися. Це тільки у нас в расі, та ще в нашій Москві. У неї не така атмосфера, яку люди мали. Це те ж саме старе – очікувати природний час. Він був, є, і буде.

 

57. Із самого теплого краю, від південної сторони. Ми зиму проводжали, а весна до нас ішла. Як люди самі готувалися. Їм потрібен великий урожай. Земля була джерелом, як вона служить зараз. Ми тоді життя почали. Не Москва наша створила нашого такого героя. Він у нас народився в природі таким небувалим чоловіком. Не таким, як усі народжені. Ми народилися в залежності, нас зустріло наше штучне. А його зустріло єство. Він не такий, як ми всі. У нього дорога інша.

 

58. Йому доводиться ступати зовсім не по такому шляху. Він уболівальник є один за того чоловіка одного, бідного, страждаючого, хворого. Він нами всіма забутий, йому ніхто ніяк не допоміг. Як хворів своєю хворобою, так він і досі хворіє. Ніхто його не навчив, як молоду людину, щоб він жив у природі, не хворів і не застуджувався. Ось що буде треба нашому такому чоловікові, якого в житті не було. А зараз він народився в природі, створився в своєму житті. Його народила нам природа, поставила на ноги свої.                          

 

59. Він по землі взутим не ходить, навчився роззутим бути. Одяг гнилий не визнає. Вважає, це злочин на своє тіло що-небудь одягнути. Їжа не потрібно в цьому. Та й дім не потрібен зовсім. Роки наші ні до чого тут. Найголовніше, це людина ролі відіграє над хворобою, але не якась хвороба, з якою ми боремося. А от перемогти ми не зможемо. Ворог був, і є тепер. А от Іванова діло, воно практично жило, і усно буде в кожного жити. Це буде треба нам усім учитися у нього діла. Не лізти на рожен, свободу в цьому мати.

 

60. Нам буде яка слава в цьому всьому ділі. Наш олівець не переставав про таке діло писати. І не хотів зустрічатися у «Вогнику», бо це було не в селі, а в самій нашій Москві. Та ще теперішні люди в ній жили. Вони цим місцем не задоволені. Їх примушувала жити природа. Щорічно вони зустрічали і проводжали назавжди. Одне було дуже хороше, а от інше не до душі. Їм доводилося багато думати, як буде треба самого себе захищати. І в житті своєму в Москві пожити один час так само, як у селі.

 

61. Своє власницьке місце, на якому доводилося так от просто сидіти, щоб нічого не робити. І в Москві сильно думали, і в селі не переставали робити. Саме життя примушувало людину. Він одне кидав робити, а за інше брався. Дні не такі в житті проходили. З двору тільки один час виїжджали. Везли з собою насіння, та тягнули слідом снасть з живою іншою силою, на яку була велика надія. Чоловік її примушував із собою разом робити покладену всю денну роботу. Восени за собою тягали плуг, орали зяб під зиму.  

 

62. Готували це діло наперед, щоб не робити це тоді. Більше нічого не придумаєш, як це буде нам треба. Ми тільки це і робимо. Роз'їжджаємо по інших містах, придивляємося, що хтось робив. Як це люди не старалися робити, науки, техніки зовсім не було. А от природа прогресувала, вона приходила і йшла, як наш ось цей чоловік. Він народився не на завжди. Його як такого чоловіка своєю атмосферою вчила. Холод доганяв у природі – він намагався тепліше одягнутися. З колії холод ішов – це все знімав зовсім.

 

63. Людині легко не довелося. Треба буде подумати, що на цьому місці доведеться на цей рік посіяти. Ми всі жили індивідуально, самі у себе тільки вчилися.  Треба було нам жити, придбавали собі прибуток. Не будеш колесо своє крутити – нічого в житті не отримаєш. А коли рушив з двору, вже так це не проходило. Я, говорить нам людина, без усякого діла не поїду в степ. Мене земля недарма чекає, вона моє джерело. Не попрацюю на ній вчасно – нічого такого не отримаю. Восени пашу, оранку кладу під сніг.

 

64. Це наша всіх звичка. Не будеш цього робити в житті – у тебе зростання зовсім не буде. Твій прибуток піде геть. Восени ти добре ореш, а навесні волочиш та сієш – вже можна чогось чекати. Сіяти це вже не одне. Треба нам велика волога. Та не завадило б сонце, від чого залежить все, живе і мертве робиться. Коли людина народжується, люди цьому дуже раді. А коли людина помирає, люди сильно плачуть. І так нашій людині треба буде вчитися, щоб легко впізнавати цю нашу природу.

 

65. Вона не для якогось горя Іванова на ноги поставила. Це буде половина того життєвого діла, в котрому всі люди жили. У них була не точна заповідь. Людина наша земна, їй треба було для життя дуже багато. Я не зупинився на одному. Прийшов до мене мій час, мій для життя в цьому день. Він мене примусив приготуватися, бо це час недарма приходить. У нього важкі сили, людина для цього готувалася. Їй потрібен був продукт, або в цьому товар, будова для життя. Одяг шили.

 

66. Дім будувався. А їжа спеціально готувалася в таких зручних умовах. Людина сподівалася, що їй доведеться в цьому жити. Вона для цього діла народилася, її зустріла природа.  Повітря, вода і земля. Мати, яка народила його, вона побоялася. Передчасно йому, як своїй дитині. Уперед знала, і приготувалася своїми грудями молоком попоїти. Цього було йому такому мало. Умови подальші примушували маленьку людину озброювати. І доти це все робила мати, поки саме дитя стало розуміти, і саме намагалося робити. Мати йому припинила це давати.

 

67. Раз у матері сил своїх не вистачало, значить, дитині треба придбавати особисто самій у цьому. На це була дорога важкого характеру в труді. Цього початкового діла ніхто в житті не хотів, а самі умови примусили. Хто кустарно і самовільно став у природі придбавати. Хоч і важкувато в цьому, але треба таке становище. У природі таких справ багато, їх можна було зустрічати. Одні законного явища, інші були поза законом. Не треба було робити, саме положення змушувало. Все це даром не давалося, і не може бути так.                     

 

68. Треба було людині жити. А природа джерело показала, що буде треба для життя. Земля стала джерело, з нею нарівні стала жити людина. На ній труд стала закладати. Навчилася чекати час, і до нього готуватися. Осінь восени була, а весна весною прийшла. Сохла, прибирала геть. А зараз ввела, росло вгору. Чоловік вчився в цьому, боровся, воював з природою. Вона йому давала стільки, скільки було можливо. А чоловікові цього було мало, йому треба було багато. Він зробив одне, зорав землю.

 

69. А тепер його чекає інше, треба буде волочити, щоб грядкою зробити. Зернятко посіяти в землю, і на це настав час. Чоловікові не доводилося спати. Він зі своєю думкою на місці не сидів, а з одного він пробирався, щоб опинитися в іншому. Я для цього народився, треба буде трудитися. Земля наша змушує. А тут такий час настав. Тільки що проводили вчорашній такий день. Він мене змусив сам з ним навік розпрощатися, а зустрітися з небувалим новим.     

 

70. Такий час, як зараз, він на місці не стояв. Тягне до себе нове. Вчорашнє пішло, а сьогодні прийшло. А от жити людині довелося важко через наше повітря, воду і землю. Ми, люди всі, у цьому ділі стали практично робити. А от теоретично словами стали по цих умовах стріляти. Ми для цього діла озброїлися своїм небувалим знанням. Як хочеться людині багато знати. А от робити доводилося їй у природі дуже багато. Ми такі є люди, яких багато є в цих умовах.

 

71. Особливо для нас усіх є наше любиме повітря, воно з'являється на нашу землю з будь-яких багатьох сторін. Воно своєю силою буває скрізь. Це його нескінченний простір нас, таких людей, вниз головами тримає. І ми своїм тілом робимо те, що ми перед собою бачимо. Нас з вами оточує більшість вода, по якій ми учимося жити. Ми на ній не вміємо триматися. Нас усіх оточує повітря і вода, материк є земля. Без повітря і води для нас немає в цьому ділі життя. А коли повітря змінюється в нашому людському житті, яке на землі почалася. Ми з вами початку не знаємо.    

 

72. І також ми з вами не знаємо кінця, що приходить. Народжуємося для життя свого, ми хочемо жити довго. Але от нам природа не дала жити, взяла та завадила нам. Всьому діло – це природа. Повітря, вода і земля, що сприяло в цьому людину живу народити. Ми з вами, всі такі люди, дуже сильно стали воювати. Ми для цього зробили собі. Їжу виростили і зберегли, також винайшли одяг. На землі на вказаному місці поставили дім. Начебто цим ми зберегли навіки себе.

 

73. У цьому ділі ми дуже важко працюємо. Особливо примушує діяти земля з повітрям і водою. З води можна буде все зробити. Вона така на землі річ, яку можна бачити у кварті, у склянці на столі. Вона є будівельник усього, і помічник є в усьому. У неї енергійна своя сила під час такого дощу, що йде. Ми з вами, всі такі люди, вважаємо, це все в природі не те. Коли сходило сонце зранку, зовсім не було видно хмар. Наше діло було таке, ближче ми цікавилися час зустріти. А коли воно себе змінювало, вже не така була атмосфера.

 

74. Звідкись бралося інше, ми оточені були водою. А коли її атмосфера створювала, на людину страх насідав. Це було, мізерно падала вода. А я, людина, у цьому сама захищена. На це все, що йшло, дивилася, а думати доводилося дуже багато. І так це швидко робилося водою. Все, що попало, мочилось, і робилася велика грязь, та набиралися калюжі води. А потім ця вода заводилася морем. Від цього велике море, протяглися довгі глибокі річки. Тут на ось цьому місці ми з вами житлом розташувалися. Щоранку про це говоримо, як про якусь особливість. Порожні відра беремо, йдемо по воду для своїх потреб.

 

75. А з цієї води ми робимо собі небувалу хорошу їжу. Поспішаємо це зробити. Вода – це друг людини. Вона її миє дочиста. З води вариться їжа, хліб печений виходить. Ми цією причиною живемо в один прекрасний час. І хочемо їй сказати про чистоту. Вона нас енергійно зберігає, ми в ній купаємося. Вона може триматися в морях, океанах і річках. Глиною з водою можна мазати стіни. Без усякої води нічого не зробиш, бо ця вода є в житті все. Вона не зможе перебувати на сонці. По ній можна буде плавати.

 

76. Вона на собі тримає корабель, в ній може людина затонути. Це є від повітря і землі не те. Вона може бути там і там. Через Москву річка з водою протікає. Перша по ній снасть – човен. Вона зможе захищати фронт. У ній робиться живе. Можна з водою робити все. У воді робиться гігієна. По воді живому не можна ходити. Під час сильного дощу по рівнині робиться повінь. А люди до цього пристосувалися, візьмуть і зроблять греблю, навіть у цьому загатять моря. А потім у природі по землі копають для води канали. Вода потоком котиться з гір.

 

77. При такій температурі в холод з неї робиться в природі сніг, замерзає лід. Це все лежить при температурі. Вода проводиться по трубах, нею користуються люди всі. У природі таке лежить джерело. Не впаде ця крапля з висоти – земля буде лопатися від спеки. З водою і квітка будь-яка живе. Вода тримає на людині життя. Він тільки з ліжка встав, йому як чоловікові треба помитися. Деякі спортсмени купаються, особливо є такі «моржі», запливають багато в річці. Яке є на тілі почуття, хто в цій справі розуміє! Вода майстриня все в природі зробити. Через неї робиться вітер, вона в атмосфері господиня.

 

78. На воду по вугіллю йдуть шахтарі, бояться сильно її сил. Вона обмиває слід людини. Без води не живе квітка. У природі таке діло з води все штучне обмивається. Через неї дуже багато нового робиться в житті. Без неї руки замазані бувають. Птах на ній завжди плаває, а риба щохвилини знаходиться. На воді поплавець рибалки плаває, він бачить його таку дію. Мужик не зможе починати діло без усякої такої води. Вона заважає скрізь і всюди, вона й добре в природі створює. У кожному житловому приміщенні кран. Дивись, дивись, це така річ. Як ледве що-небудь таке, вода.

 

79. Люди за нею колодязі риють, велику глибину роблять. А коли ми звідти вилазимо, без усякої води не залишаємося. Природа – велика справа є в житті, але з берегу вона не виходить. Без води і виробництво не робиться. Навіть і ліс не розвивається зелений, над такою водою він піднімається. Тільки над річкою в долині дрімучий ліс росте. Під час в кліматичних умовах ми, такі люди, звикли селитися. У нас вода проходила повз нас. А от дерево у себе чекало, коли можна було бачити, як якогось молодця. А от весняної води нам зовсім не побачити.

 

80. Можна позаздрити ділу людських рук, особливо наших шахтарів усього Радянського союзу. Вони без усякої чистої води не обійшлися. У 1968 році 24 серпня випала чара «Огоньку» в Донецьку зібратися, і в Луганській області теж. Не забулися розповісти про своє все, що ми з вами з водою разом робили. Вода нам пісні шахтаря створила, ми з вами навчилися танцювати. Це нам наша молодь змайструвала. Окремі наші товариші нові пісні проспівали. Ми для цього працювали і навчалися, жоден цей день без води не залишалися.  Наше таке діло. Для нас пекарня хліб пекла, ми його щодня поїдали.              

 

81. Хіба тільки це заслуги. Цьому дню ми вклонилися. Самі навчилися робити все. А от зберігати здоров'я, ми з вами не знаємо, що робити. Як ледве що-небудь таке в природі, вже ми опинилися в лікарні. Наш лікар нас лікує всякими вигаданими особливостями. Ми так природі не віримо. З нами разом йде вода. Навіщо нам про це вболівати, якщо вся наша молодь уміє   танцювати, пісні співати. А хіба ми такі батьки, про це ми не думали. Чи ми не так хліб пекли, або ж не такий одяг одягали. Нас з вами умови примушували. Тільки що сонечко запекло.

 

82. Зробився не такий час, у нас навіть думка не така. Хіба ми не хотіли бачити це саме тоді. Зараз техніка розрослася. А раніше ми за собою слідом санки лямкою тягали. Та ще нам за це платили де як по-різному. Ми вам цю дірку залишили. По канату тягати вагон. Ми свої роки, хоч важко, але прожили. У нас з вами такі вогники не збиралися. Ми жили тоді не колективно. Право зовсім не таке. Працювати, ми працювали, а от вчитися нам не давали. Як ми зараз не вміємо загартовуватися. Боїмося ми природи, хто з нами зустрічався.

 

83. Кого ми побачили спочатку. Хороший, теплий день у житті. Ви думаєте по-своєму, він без води не залишався. Це місце було і є, і воно буде тільки при мені, такому загартованому чоловікові. Я один з усіх таких, кому доводиться виступити за того самого в нестатку. Люди на людей нападають, і хочуть своїй стороні довести. Ні, цього не буде ніколи. А от інше ми повинні зробити. Я в цьому допоможу шляхом свого вміння. Особливо в нашій воді, яка показується в океані. Це буває тільки на землі. Ми зможемо зустрітися з цим.

 

84. Вона зможе затопити, у будь-якому і кожному місці сильним дощиком пролити, річку будь-яку зробити. Це природа робить, і може тільки всім перешкодити. З водою жартувати не треба, вона сильніша людини. А природа у себе це має. Щастя у своєму житті через мою одну любов. Щоб мирно і легко жилося не одним нам, політичним людям, хто з економікою інший не згоден. Своєю силою виступив. Того, що треба, не зробив. А своє особисте не ввів. Це як було в природі, так воно і залишилося в людях. Ми нової політики люди, а вони люди старі.

 

85. У нас своя природна залежність, а у них залежність своя. Нас з вами розділила теорія. Причому тут хтось, якщо ми всі винні. Ми опинилися свавільні. Пішли в природі шукати життя хороше і тепле, але погане, холодна життя не треба нам. Тому ми між собою поділилися. Не хочемо любити людину. За що ми з вами воюємо? За своє зроблене в природі. А в нашій природі справ таких не перелічити багато. Ми все робимо це руками. Хвалимось перед природою самі. А природа, така мати, з нашим висновком не погодилася, оголосила нам свою неприємність, ввела в наші тіла хворобу.

 

86. Ми стали хворіти помаленьку, а прийшли до великого. Ворог наш у природі, ми його маємо всередині і ззовні. Які б ми не були воїни зі своєю славною технікою, ми йдемо прямо на рожен. Ображеному, забутому не допомагаємо. Треба допомогти сім'янинові, щоб він не ображався. З історії Старого Завіту, Адам був першою людиною. У нього було два сина на ім'я Каїн і Авель. Каїн убив Авеля за що? Та за Боже жертвоприношення, як і зараз нами робиться. Хочемо хороше і тепле.

 

87. А природі цей дух не сподобався. Став чоловік наступати на невідомого ворога. Ми ж самотужки не можемо устояти. Сторона інша велика природна залежна. У ній чоловік гинув у цьому, він і буде гинути за свою велику неправду. Ми ж не зможемо сказати, що ми такі переможці, своїм вчинком завоюємо. У нас є своє велике незнання. Ми не знаємо, куди йдемо і навіщо? Треба не людей вчити, а треба нам навчитися жити не по-старому історичному, щоб нам воювати з природою. Нам треба мати природу всіма силами любити.

 

88. Тоді від нас не відійдуть її сили. Ми будемо любити один одного. Війни ніякої ми не будемо мати, а закладемо вічну дружбу. Як один будемо знати самих себе. Для нас різниці не буде такої. Ось що нам дасть незалежність. Вона з нами не жила. Та й де буде можливість жити. Ми з вами навчилися воювати, перемагати всі дні, що прийшли. Вони були перед нами такими, і залишилися перед нами. У них вся сила своя. Це повітря, що діє разом з водою. Материк, найголовніше, земля. Ми за неї своїм тілом вхопилися, по ній повзаємо. І шукаємо для свого тіла те, що нам треба.

 

89. Ми своїм життям незадоволені. У нас немає того, чого слід. Ми в природі живемо без усякої нашої для нас ввічливості. У нас багато є грубості, наша капризна річ з нами. Ми ганяємося за багатством, нам його мало всюди. Вода і повітря на землі – найголовніше. Тому доводиться дихати, і обмивати своє тіло. Це є наше все, ми придбаваємо в цьому, робимо своїми руками. Нас змусив наш мозок, ми стали йти самі. Наше діло – велика вимогливість. Ми з вами не хочемо, щоб наша природа нічого не давала.

 

90. Це ж наша мати, усіх нас до одного народила. Але не хотіла вона цього мати, щоб ми з вами озброювалися. У неї не таке є своє, як у нас, таких людей. Йде наш близький друг день, а в ньому в приході небувале, таке і до нас воно прийшло. Ми з вами в житті не бачили. А природа – це таке діло, лише б чоловік надумав. То він з природою воював, змушував своєї думкою, а зараз наш чоловік зі своїм умінням не воює. І не кланяється часу, його так не чекає, як ми весь час чекали. Без води не залишалися.

 

91. У нас вода на рахунку.  Вона у нас під головами, це ж наша земля.  Наше повітря, що йде завжди, воно неоднаково буває, не з одного боку з'являється.  А з собою несе таке, якого в житті не було.  Хіба коли-небудь був між нами всіма Бог.  Цей час не приходив, і ніколи ми його не бачили. А зараз він прийшов і до нас зі своїм рідним тілом. Переможець ворога в природі – це Іванов Порфирій Корнійович.  Він проявив свою ініціативу, виявився помічник хворого.  Не хоче, щоб мучився чоловік.

 

92. Його мета і завдання одне – любити і зберігати природу, щоб вона була такою, як і треба всім.  Якщо жити нам у природі, то треба нам однаково жити.  Йти від іншого не слід, примушувати іншу людину на себе робити не слід.  Ми звикли в цій частині, робимо це самі.  Бог цього не велить робити. Взявся робити – сам роби.  Це діло твоє особисто. Кожне діло є труд, а в ньому не кожний хоче.  Всі люди не хочуть легкого, гонитва за великими засобами.  Кому їх виділяють?  Самому нашому ватажкові, хто найголовніший у житті.

 

93. Що він захоче зробити, його як такого слухають, по його ділу люди крокують.  Не треба буде цього робити, що зробили ми над Чехословаччиною.  Це найменша держава зі своїм поняттям.  Вона не зможе жити сама?  Вона без усякого іншого, вона своїм умінням живе. Нехай вони самі живуть, примушувати їх ми не маємо права.  Це вже небувале самочинство наше.  Ми зробили це самі, проти нас всі.  Ми кричимо на весь голос, а виконувати самі не хочемо.  Це не наша діло, а чуже.  А раз воно чуже, воно не буде жити з нами.  Свою політику стали мати.

 

94. Їм у чужому не пощастить, бо люди живуть по-своєму.  Для них потрібно буде огірок, а його на землі в грядці вирощують. А на капусту виходжену щодня багато ллють води.  Без цього всього діло робиться так.  Кажуть, сад хороша місцевість.  Біля цього такого місця не одна проходить у річці вода.  А над такою швидкою річкою і село будь-яке в зелені живе.  Городи простягнулися до води.  А будинки стоять на місцях.  Ми, річковий транспорт, крокуємо по воді часто.  А водою користуються люди, яким потрібна вона. А в таку сиру погоду наша діло набридло бачити.

 

95. Ми добре вивчили Москву.  Знаємо про неї так, як слід.  Не забулися про село, які є в ньому люди.  Та ще який проходить час.  Ми про це добре знаємо, як там наша вода вирує.  Вона наші годівниці обмиває, кожну людину вона напуває, і їй всякого роду їжу створює.  Люблять люди цю сторону, про неї ніколи не забувають.  Дивляться рано зранку, немає у відрі води, вже треба про це турбуватися.  Робота наша така, вона нас змушує робити.  Ми так від народження звикли.  Як тільки що-небудь таке, кажуть: води немає.

 

96. А раз води немає, значить, не буде, чого їсти.  Всьому діло – це є їжа, та прекрасний наш одяг, та наш дім, що давно стоїть.  Ми, всі такі люди, у ньому прожили. У свій час ми росли, з нами рахувалися всі.  Та ще були такі диваки, з чим-небудь ми не розлучалися.  Завжди була зустріч наша, сусід до сусіда за чим-небудь ішов.  Яку він свою головку ніс, навіть йому своє слово сказав.  Цього наші люди предки хотіли, вони за цим сильно гналися.  У них бажання було таке, цю людину догнати і перегнати.  Жили на середині цього села, їх називали Чувахіни. 97. А у Чувахіна був розділ, як це робилося у всіх. Жити разом не хотіли. Кожен шукав собі благо, не хотів жити він бідно. Завжди дивився на багатія.

 

1968 рік 31 серпня. Іванов

 

:6808.31  Тематичний покажчик

:Природа і людина    12

:Залежність захоплення війна 12

:Однаково жити 13

:Причина хвороб    52

:Учитель   57, 58, 91, 92

:Що треба буде   87, 88

:Незалежність    88   

:Однаково жити    92

:Не змушувати іншого   92, 93  

:Авель Каїн                                              

:Залежність незалежність 86

 

Сонце

 

Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. Яке я величезне, далеке для всіх нас.  Нікому воно не заважає, а всі мною задовольняється.  Мої одні промені бувають вони корисні.  Якщо захочу чого-небудь зробити, у мене є природа.  Вона дні свої розставляє, і дає їм усім ім'я.  А погода її змінюється, не стоїть на одному місці.  Завжди хтось приходить, а буває, і йде.  Але я, як сонечко одне, пісні свої розспівую.

 

2. Вчуся я в природі, кажу я словами.  Вранці рано встаю, пізно ввечері лягаю.  Але всі наші люди, у них один запит.  Коли який буває час, ми не очікуємо, а біжимо.  Ніколи нам глянути, а яке воно є у висоті.  Тільки дивишся під ноги, щоб не впасти.  А місцевість дуже гарна.  Давно вони лежать по такому зеленому килиму, та одному клімату, що бушує.  Хотілося кому-небудь розповісти.

 

3. А ви знаєте цю місцевість, а яка вона багата. У неї чого тільки немає.  Стоять дрімучі ліси.  А які пливуть ріки.  Тільки рівнина, вона джерелом служить. А в Москві не щоразу на арену виступає «вогник».  Він не з одним прикладом нам свої справи ставить.  Розмови з різними виступами.  Бувають частушки майстринь, і також танці ансамблю. Можна бачити за столом. А вчені зі своїми лабораторіями визначають якості.  Пускають у хід пошуки, розвідують свого роду все. Ледве не Вавилонська вежа.

 

4. Чоловік один творець. Хворіти доводилося спочатку.  Це перша особа, він примусив увагу звертати на кожний зроблений виступ.  Хіба це не квіти у людини, не подарунок усім нашим людям. Ми довго це все чекали. У телевізорі сидять на своїх місцях цього діла вболівальники.  Вони в цьому відпочивають. Заздрять майстерності, як все зробив вчений чоловік.  Він довго про це думав, примусив своїх людей вболівати. Цікаво подивитися на листоношу, та на його таку роботу в «вогнику».  Як це так вийшло.  Посилка прийшла непогана.  Вона з собою людину нам показала.   

 

6. Наряджена  жінка, вона володіє своєю мовою.  Нам відрізала частушки, співала своїм голосом пісню.  Дівчата з Воронежа моду свою показали. А уральські хлопці танцювали. Нам один уболівальник футбольне поле велике.  22 чоловіки м'яч ганяють. Всі в цьому вболівають, особливо наша молодь.  Вона це діло родить, аби тільки було тут.

 

7. У них така гра азартна, кожен думає добре.  Лише тому він думає, і через це він вболіває не в одному лише «вогнику».  Людина хворіє в природі на цьому ось материку.  У неї дні такі проходять, їм доводиться низько кланятися.  Особливо буває такий час, він починається, так не думали і не гадали.  А дивишся, з'являється ранок.  Сонце збудило нас усіх.  Хто боїться природи, це наша людина землі, для нього цей час початок.  Нізвідки взялася на небі маленька хмаринка.  А материку землі неприємність.

 

8. Стала змінюватися атмосфера, почуття прийшло не таке, а людині це неприємність. І такий став дути вітер, вже не те глядачі говорять.  Комусь одному випадковість. Вона йому далася природою, щоб все не сказали про нього. Це вміла картина, вона на місці народжена.  Однією ногою в сітку забити голий м'яч.  Це не людини щастя себе записати в історію. Герой, він народився, як і всі, вчасно. От коли падає на землю сніг, люди поодинці біжать.  Особливо тоді, коли багато його нападає.  І такі є люди.

 

9. Особливо тоді зимою.  Все наявне в степу ми на час один ховаємо.  Не хочемо, щоб залишалося в полі все живе і мертве. Гонимо ми у двір, стараємося його зберегти. Це ми в році робимо один раз. Але природа не така, як її чоловік хоче побачити. На цей час сонце сховалося, його давно таким не видно, як воно приходить на землю весною в тепло. А люди всі є такі, вже вони приготувалися з високої гори вниз у воду глибоко стрибати. І це в житті буває.

 

10. Не молодістю робиться це, а самим середнім життям. Чоловік ініціатор цього, він уболівальник у цьому. Його змушує сонце, без якого сажень не буде, людина по землі ходити.  Доведеться в житті думати. А от робити доводиться не вночі в темряві, а вдень у видному.  Ми дивимося на все природне живе.  Яке б воно не було, все залежить від сонця.  Воно життям оточене.  Якби не воно в природі, ми б на землі нічого не робили.  А то як ледве щось таке, вже встали люди.

 

11. Їхні душі з серцями, їхнє діло є одне – дивитися в природу очима. Та місцевість, на яку дивлюся, вона не для мене особисто. Тут можна побачити все.  Не такого чоловіка, як був комуніст. Міркуємо про небувале діло. Тепер ми учимося не по-старому. Великий доступ до сонця.  Ми проходимо історію, вона перед нами така є.  З самого ранку до самого вечора не перестаємо з вами жити.  У нас, таких ось молодців, вистачає одного і другого, і третього.  А все, щоб мати.  Ми починаємо з маленького, робимо ми велике.  Земля красувалася від сонця.

 

12. Повітря змінюється тут.  А в кліматі вся ця слава. Не одні співають пташки.  Гуляють по лісу звірі. Лежала на землі річка.  Дикий птах пролетів зараз.  Поїзд далекого прямування, по містах він біжить. Ми запитаємо про цю місцевість, як її звали тепер. А шуліка рухає крилом, очі свої простер.  Там їхали автомобілем. 

 

13. До самого лише села.  А от маленький горобець, він по всіх місцях водиться, і своїх дітей він вирощує. Навчаються в природі всі птахи, на північ летять весною, а восени повертаються на південь. Людям треба буде врожай не малий, а великий.  Для цього ми трудимося.  Весь цей час робили техніку. Ми готувалися зимою до цього, не спали спокійно вночі.  А вдень на курси бігли, вчили діло агронома. Землю треба вчасно орати.  Природа повинна заспокоїти оранку своїми енергійними днями.  Всю площу повинні закрити.  А про оранку думали завжди.

 

14. Наші всі заводи, фабрики на цей рахунок робили цю ось нашу снасть.  Люди всі живі народжені для цього, щоб сонце зустрічати, і в цю хвилину його проводити.  Запам'ятай ти, вболівальник, місце рідне своє.  Вранці ми з вами всі раніше говорили.  Хлопці, настане час такий, пора нас з вами оточить.  Степ наш далеко буде чекати діло своє.  Працюють люди всі, за землею доглядати будуть так, щоб було добре.    

 

15. І в природі прокинеться така-то теплота.  На сонце не глянеш ти.  Забудь місце своє.  Народився в житті давно.  Ми на нього дивимося, як на небувале сонце.  Ми, всі люди, в цьому ділі дуже сильно хворі.  Природу як ніколи боїмося.  Вона нам змінює клімат.  Одне ніколи не буває, а часто себе міняє. То вітер розвиває, то ганяють по небу хмари.  А раз хмари з'явилися, то можна чекати дощу.  Самі умови підказують, як ніколи. А буває, без дощу проходить.

 

16. Так у природі залишається.  Скажи ти нам, сонце, про любиме своє діло.  Чи буде такий чудовий час?  Як же я скажу вам.  Раз він народився, обов'язково буде.  Коли зміниться це, люди не такі будуть, вони доб'ються свого. Зробляться свідомими.  Природу пізнаємо.  Так вимогливо не будемо її примушувати.  Еволюційно підходити будемо. Учимося, як треба жити.  Будемо братися самі за себе.  Кинемо це робити.  Погане закинемо геть.

 

17. А за хороше будемо братися.  Природу ми полюбимо, не будемо з вами йти.  А як матір рідну ми так її пізнаємо.  Будемо всі її просити.  А мати – це буде не щось, як серце з душею, яка нас усіх народила. Та ще показала шлях: іди ти, синочок або дочка.  Для тебе служить сонце, воно між нами недарма проходить, і таку приносить атмосферу. Буває між нами, чому можна позаздрити. А буває в житті погане. Якщо тільки придивишся, можна відразу побачити, і визнати не за своє.

 

18. Сонце завжди наша сторона. У неї буває різне, чим можна буде хвалитися.  Нам наша земля дає, ми їй поклонимося і скажемо. Ти наша така неосяжна для нас є. Ми тебе сильно просимо.  Коли не забудеш нас, нашу всю турботу.  Встаю я вранці сьогодні.  Мені здається, це нове.  У природі наше сонце знаходиться у висоті не в індивідуальному порядку, як є інші планети.  Між ними є якась грань.  Особливо жива природа, яка властиво живе.  Вона дихає не по-своєму.

 

19. Хіба можна буде сказати, що воно є нічим, таке сонце, якщо ми, люди, про нього знаємо?  І хочемо сказати про те, що воно не є таким, як ми припускаємо. Це є ми, люди, які не мислимо самі. А до себе тягнемо цей час.  По всій історії якщо розібратися, то в природі немає кінця, і немає в ній початку.  Так чому це так робиться в нашому такому житті, яке начебто приходить на сьогодні і до нас. Це ранок, що починається, чи ми скажемо про вечір. У нас так начебто виходить, якщо сонце сідає.          

 

20. Ми про його такий час знаємо.  Це наш буде вечір, без якого ми не обходимося.  Потім слідом за ним приходить ранній ранок.  Хто це все робив нам?  Своїми умами навчилися до себе це тягнути. Не природа нам це дає.  А ми це самі робимо. Сонця як такого немає.  Є в природі самі люди, їм завжди потрібна весна, та не проти від літа, осені, вся необхідність собою вести зиму.  Вона нікому не подобалася.  По всьому справи не потрібна.  Природа ніщо (дещо) таке, найкраще в житті.                            

 

21. Для наших таких днів.  Вони як були такими сильними, у природі багатими, так вони і залишилися зараз. Вони не отримали ніякої зміни. Крім одного сонця, воно таке було і є зараз.  Ми, всі люди, такі ж самі.  У нас серця і душі були такими однаковими, так вони і залишилися.  Ніякої такої зміни в своєму єдиному житті, кличка людська не змінилася. А як ішов він своєю дорогою, так він іде нею зараз.  Люди зі своєю залежністю спочатку були, так вони залишилися. У них як було перше початкове самовілля, так воно і залишилося.

 

22. (Не) любов до природи, але капризне діло.  Мати у себе яке-небудь діло, жити важко в житті.  Робити буде треба, інших шляхів немає, а один для всіх.  Це треба в житті трудитися, у природі робити те, що шкідливо. Примусили людину, у нас підпорядкування. Природа для нас багата, людина у неї бідна зі своїм великим незнанням. Не бралася робити те, що буде треба в природі.  Вона взялася за те, що її привело, і в цьому отримала смерть.

 

23. Нікуди ти від цього не дінешся, тільки ми отримаємо одне.  А вчені говорять про інше. Нам не треба старе, це буде капіталіст. А нам потрібно нове небувале, це буде соціалізм. Начебто в житті інше, за сказаними в природі словами. А як було діло, так воно і на сьогодні залишилося перед нашими вченими.  Їм треба будуть люди, та такі, як вони були до цього, такими вони і залишилися.  Їх природа в цьому не змінила, а дала їм їхню волю повзати, шукати по природі життя. Так воно між нами залишилося. Як воно народилося, так і залишилося.

 

24. Між старим і новим різниці ніякої.  Як тягнули до себе час, так ми його і тягнемо зараз.  Сонце встало на землю, ми піднялися всі з вами. Та ми пішли в бій на нашу велику матір.  Природа нас усіх народила.  Ми для неї є люди не які-небудь даремно, а ми озброєні. У нас з вами техніка. Ми її побудували, ми її осідлали. Зробили її розумницею, вона нас стала слухатися. І ми її примусили, як рідну матір, вона наше джерело.

 

25. Ми люди для неї одні. Що хочемо, те зробимо, але от потік не змінимо.  Ми, люди всі, вмираємо.  І ми з цими вченими будемо вмирати.  Вони нас навчили в природі жити за гроші.  Це продукт праці.  Для цього ми й працюємо, працюємо в цьому ділі.  Ми за все це живемо один раз у природі.  До двадцяти років ростемо. І учимося на це діло. Йому його мати показала свою висловлену дорогу. Чоловік я, пішов по ній.   

 

26. А йти без усякої науки доводиться одному важко.  Доріг багато є, всіх їх не захопиш.  Доводиться однією йти, яка в житті набридає. А раз вже набридло тобі, до цього любові немає. Через одну любов хороше досягається.  А коли любові немає, то і сонце не в моді обігрівати. Ми, всі люди такі, вчені та невчені, завжди були в цьому воїни. Зробили для себе зброю, і по природі ми стріляємо.  Вона нас за це природно, а ми її штучно.  Обидві сторони вмирають.

 

27. А треба буде так зробити без усякого сонця.  Ми такі люди є, навчені давно.  Маємо право копатися в нашої матері природи. Ні на що не сподіватися, крім чоловіка.  Він у природі сам завойовує.  Йому двері відчиняються, сам він між ними проходить. А сонце як було, воно так і буде між нами, такими молодцями, хто не змиряється з життям. Воно примушує людину рано вставати вранці, а пізно лягати. Не довірятися цьому часу. 

 

28. Воно буває не в один час.  Коли люди це роблять, у них напоготові їхнє діло.  Весна буває в році раз. Люди в ній поспішають, їм не хочеться сидіти на місці. Життя наше змушує зиму позаду залишати. А до літа теплого біжимо. Прибуток робиться в цьому. Не на один день буває.  Весь рік ми вживаємо.  Нам ніхто не заважає, крім природи.  Ми не ладнаємо самі з собою за землю, вона у нас джерело. Ми на ній щодня працюємо, доглядаємо за нею.  Про неї не забуваємо, день і ніч усе мислимо.

 

29. Це наша є війна, вона має свої властивості козиряти між нами.  У неї козирні карти, а людям залишаються прості.  На цей рахунок люди себе тримають на сторожі, самі не вірять нікому.  Для себе роблять снасть, або кують собі зброю, а з нею легко воювати.  Люди людей знають добре, якої думки вони є.  Природа їх народила однаково, але в житті вони поділилися.  Одні свою дорогу взяли, а інші взяли свою.  Щоб смітила ввічливість, цього ми не отримуємо.  Зло своє маємо ми. 

 

30. Як такі люди, нам таким і сонце не допомагає.  Візьме, від нас і сховається.  Ми без нього ні кроку.  Це погода не наша, ми від неї йдемо геть.  Хочемо, щоб сонце свою форму не міняло.  Цього ми не добилися.  Як ми не знаємо сьогодні цей час, що прийшов. Він не вперед зустрів, а провів усіх нас. Ми піднялися рано, коли це буде треба. Нас примусила земля. Ми всю зиму безперервно були в цьому далекі. А от коли сніг пішов, прийшла зелена трава.

 

31. Атмосфера не така прийшла.  Промені від сонця заграли.  Ми кинули всі будинки, а поїхали зі снастю в степ.  Холод від нас пішов, а тепло пробиралося.  Наше діло таке всіх. Ми взялися робити те, що треба. У нас на нашому місці люди вже забулися про холодне.  Скинули важкий одяг, а стали легко ходити. Це своє змінила природа, ввела на землю зелений колір.  Відкрила всім нашим жучкам і бджолам свою дорогу.  Будьте ласкаві, ви всі літайте по тих місцях, де ми ніколи не бували.  А зараз нам сонце показало.      

 

32. Чоловікові дала його розум, він ним зараз ворожить.  Його місце одного.  Тут великий прибуток.  На цьому місці річка протікає, вона по-над близькими селами. У таких умовах розклалися сади, а над водою для посадки всякого роду овочеві городи.  Ми про них щодня не забуваємо, як про якусь особливість.  Сад людський свій власний, і не одна плодова деревина.  Їх на своєму місці багато, їх для цього посадили.  Він у нас буває один раз, а інший раз він не з плодами. На нього сідає одна птиця яка-небудь.

 

33. Земля теж потрібна один час, а інший вона нічого не дає. Люди ні про що не думають, крім життя, та ще не бідне, нужденне. Ми думаємо про багате.  А багатий в житті є приватновласницький господар, кому довелося господарство створювати шляхом маленького початку.  За що не брався наш чоловік, йому це в природі давалося.  Не одним сільським господарством    жив, кому були потрібні фізичні сили.  Не одні йому вони потрібні. А без них було неможливо.  Він шукав у цьому вихід, легку в цьому ділі роботу, щоб у кишеню приходила кожного разу копієчка.

 

34. Вона придбавалася вміло.  Треба буде сказати не про одного нашого коваля.  Він був правильний коваль.  А селянинові потрібен був для оранки землі плуг, до плуга була потрібна деталь.  Людині треба було дивитися.  Як ледве що-небудь таке, вже говорять: поламався.  А залізо – це не дерево.  Треба буде майстра.  А він не в мішку сидить, його умови тримають.  Він рано-рано встав, по ковадлу молотком б'є. Його слухає все село.  Він буде випадково потрібен.  А коли буде треба що-небудь таке в цьому ділі зробити, селянину нікуди, тільки треба йому бігти зі старим шматком заліза.

 

35. А у коваля один такий намір – своє діло в цьому не забувати. Він кустар одинак у нас, вміє робити для нас все, лише б тільки в цьому розплачувалися.  Ми звикли людину просити, та ще в такий кипучий час.  Це все наробила наша земля, вона цілий рік майже пролежала без нашої людської участі.  На ній ми починаємо весною, по ній назад, вперед топтатися.  Знаємо про неї добре. А ми найбільше думаємо, як про якусь годувальницю.  Це природна земля, вона нас з вами зустрічає, і проводжає нас завжди.  

 

36. Ми помалу не ходимо, нас змушують умови.  Немає гіршого від цього, коли в тебе воно є.  Коваль вже на ногах стоїть.  Хлібороб у своїй справі.  Коли людина його не має.  Вже рівного не знайти.  Одне грає в цьому щастя.  А коли щастя в цьому заграє, не треба буде в цьому нічого.  Чоловік виїжджає з двору, він знає, куди, навіщо їде.  Йому відчиняються не самі двері, їх відчинив для себе сам.  Він сказав: «Господи, благослови».  А дорога була важка, попереду його ніхто не їхав.  Хоч було треба йому, ... це не чекало.

 

37. Хоч і важко, але треба буде.  Все в цьому всьому приготував з самої початковій осені.  Як тільки білий сніг упав, так я як господар почав думати.  Після такої думки доводилося мені легко досягати в цьому.  Я не дивився вдалину, як на бідність.  Я далеко у себе бачив багатство.  Воно народжувалося нами тут.  Я людина, як і всі ці люди, але попереду мене в цьому ділі не було того, що ризикує.  Я їхав, і сподівався на живу силу.  А тут більше від усього моя була надія на одне – мою хорошу в цьому снасть.  Я виїхав сюди волочити, а земля ще лежить сира. Але не було, чого чекати.

 

38. Треба було сильно робити.  Я ж майстер хлібороб.  Моєму ділу ніхто не перешкодить, у мене всі дні на обліку, якщо тільки захочу зробити.  У мене вся природа: повітря, вода, земля.  А коли це в тебе є, мені більше від цього не треба.  Землю я сам орю, за цим ділом добре дивлюся.  Повітря саме це охоплює, і хоче, щоб була зміна. Ми можемо сонце побачити при будь-яких обставинах. Коли сонця немає, то тут уже буде інше. А для мене говорить хлібороб, або будь-який селянин.  Мені не потрібно буде сонце одне, мені треба повітря і вода.

 

39. Коли сонце так світить, від нього робиться добре і тепло.  А коли починає змінюватися, у повітрі все буває: одне й інше.  Холодний вітер розсікає, та й до того дощик мрячить.  Ця погода для всіх не красить, але не можна без неї, погано.  Таке життя, яке зробили люди, воно дуже цікаве і важке. Треба людині тут народитися, один час у цьому пожити. А потім своє здоров'я втратити, і піти на вічні віки. Ми робили на землі, робимо, нас оточувало це все, і буде в цьому оточувати.  Без наявного в природі ми не зможемо бути нічим.  Це ми розповіли про коваля.        

 

40. А у нас є в селі кравець, він нам шиє одяг. Не всі бувають кравці, і не всіх учать бути шевцем. Ми маємо в себе ще теслю. Ці люди народжують чоловіка, і вони тут же можуть умертвити.  Це всьому діло природа, вона цих людей нам представила.  Ми їх маємо в себе, вони роблять те, що треба.  Для себе особисто будинки ставлять, у них прекрасно живуть.  Одне таке діло роблять.  Хочуть, щоб природа їхнє життя задовольняла.  Їхня в цьому боротьба, вони воюють з нею, самі себе не жаліють у цьому.  Ідуть вони весь час під низ.

 

41. По-їхньому так не доводиться.  Ворог людського життя людей у природі обганяє.  У нього сили природні.  Не такі, як ми, люди, їх маємо.  Ми робимо зброю з природи самі своїми руками.  Буває в цьому удача, люди людей перемагають, природа і це допускає.  Я зроду таким не був.  Каже нам мільйонер, багата в цьому особа.  Йому поки перепон у його ділі немає.  Люди, його такий колектив, вони це діло майструють.  Для них жалості ніякої.  Прийшов на свою роботу – роби, твій у цьому труд.

 

42. Всіма людьми приймається. Ти наш хороший швець, знаєш свою роботу добре. За нею стежиш при сонці. У тебе є замовлення, ти фасон розумієш, він зараз у моді. Люди це вимагають, не жаліють самі себе.  Йдуть у природу, на ходу весь рік безперервно. Люди ці дні розуміють.  Природа джерело багате, таку сировину народжує, від якого не здоровішають, а в цьому втрачають його.  Людина не робиться життєрадісною, не прогресує її розум, а більше від усього хворіє.  Далі жити не зміг.

 

1968.07.26. Іванов

 

:6807.26  Тематичний покажчик

:Еволюція 16

:Сонце є люди, які тягнуть час  19,20    

:Треба зробити без сонця 27