Загартування і люди продовжується. 1968.12. Сни на 1968 рік

Іванов Порфирій Корнійович

 

:Загартування і люди продовжується. 1968.12.

:Сни на 1968 рік. 1968.07.

 

Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02. с. 115, 127).

 

Загартування і люди продовжується

 

1. Між нами, такими людьми, народився талант писати, і питати у нашої людини на материку, якій дається в цьому створювати нашу хазяйську економіку хлібороба. Вона почата не нами, такими людьми, що зробились на полях. У одного своє наявне, і в іншого своє наявне. Один тримається на своєму місці, і інший теж не відступає. Каже, ми люди старої історичної дати, нам ким же. Ми віримо сильно Богові, але не робимо за його вказівкою. Значить, ми з вами є в житті ділки такі, як і невіруючі. Вам простимо, таким новим людям, у яких є земля, як джерело. Також повітря з водою є, що нам і вам вороги.

 

2. Ми цього боїмося. Для цього діла багато хорошого ситого, солодкого їмо. А на ноги надягаємо чоботи не погані, хорошої якості, шапку купецьку на голову одягаємо. Штани, піджак найкращого сукна майстром робиться. А коли на людей вбраних глянеш, один дух від цього радіє. Люди на людях бачать здалеку, вони не ясно собі думають, та беруть слово своє, щоб заздрити. Кому? Та неприємним людям. Вони такі в житті своєму нехороші люди зі своїм поняттям до інших людей. А які ми були початкові люди? У нас не було того, що треба нам. А які ми були, жили в цьому. Та користувалися правами такими, з якими нелегко нам, людям, жилося на своєму місці. 

 

3. Ми живемо один раз. Так живемо ми, як нам хочеться. Дорога наша одна нас веде до загибелі. Ми не зупинимося нею йти. Вона нас, всіх людей, веде прямо. Ми інших доріг в житті не знайшли, і не можемо шукати. Люди самовільного діла, треба б їм таким цього не робити, не можна нашому братові. Ми весь день свій весь час не припиняємо робити. Одне починаємо, а друге вже чекає. Тільки що закінчуємо, а попереду третє наближається. Цьому дню кінця у нас не видно. Так і рік наш проходить. Новий як ніколи, він і до нас не приходив, а зараз він у нас, таких людей, зі своїм початком на арені. Ми зустрілися з ним, люди підготовлені. Ми минулий рік, як якусь особливість, проводили.

 

4. Він нам великий прибуток приніс зі своїми плодами. Ми на це розраховуємо, говоримо. У нас є одне, є інше, чим цей рік теж проводимо зі своєю підготовкою, з роботою. Люди без праці не живуть, у них у наявності є в цьому багатство, вся така велика економіка. Люди за природою ганяються, вони її очікують, як якусь особливість. Це йде для людей наших час такий, люди давно помічають за сонечком та за вітром. А тут, можна сказати, прийшла в степу людська робота, чим люди займаються. Вони навколо себе знають місцевість, хто і де як живе, чим він займається. Чоловік, який би він не був багатий чи бідний, їх не урівняти. Один за одним гоняться. А щоб догнати і перегнати цього чоловіка не можна ніяк. Він дуже від нього йде, боїться відставати, погано в природі жити.

 

5. Після таких розмахів дуже нам важко. Краще не жити, ніж жити бідно. А люди на всій землі живуть і радіють у праці. На це все треба буде сказати людині, всі люди, що зібралися, чогось чекали. Люди не починають робити лише тому, що немає сміливих. Не виїжджає ніхто в степ доти, поки хтось візьме і спробує. А за ним люди слідом бігом наввипередки. Так у цьому всьому нами, людьми, по-старовинному та по-минулому весь рік безперервно чекаємо і готуємося. Для нас це є життя, та ще яке. Не встиг нарівні виїхати в степ, і не зробив того, чого було потрібно. На весь рік отримав програш. Так і це в житті робиться людиною між людьми один раз. І то це буває на людині.

 

6. У перший раз не зробиш це – будеш бідний назавжди. До людей всіх звертається Іванов.  Він говорить про завтра. Будуть збори, підготовка людини, хто б зі своїм виступив, і їм розповів про те, що буде далі. Якщо ми будемо по людському жити, так боротися з природою, воювати, ми ні до чого  хорошого не прийдемо через це. А якщо ми кинемо це все, а візьмемо всі ми, люди, загартування так, як взявся один час Іванов. Він один поки цією дорогою йде, про це він нам, усім людям, говорить. Бідні ми з вами, всі люди, за те, що ми робимо в природі. Чужим вічно живемо. Природа є друг нашому тілу. А ми, всі люди, зробили її ворогом. Спіймали, прив'язали, а потім убили. Мало того, що ми крали, вбили, розчленували, і в казан швидше це все варити, смажити, щоб пахнуло.

 

7. Це буде нам, усім людям, від цього діла добре. Якщо я такий помру, мене не стане. Мені давно, з такого виду я повинен померти. Мене нікому рятувати, як рятуємося ми, всі люди. Готуємося, думаємо, робимо. Прийшов час, а у нас здоров'я впало, нічим перед людьми хвалитися. Здоров'я немає – немає життя, людина вмирає при нестатку. Що цьому ділу можна буде сказати? Вже півжиття свого живу, 35 років прожив у природі залежним чоловіком. Можна сказати про це все, зроблене мною в людях. Я добрим між ними не був, і змушував у цьому всьому так жити, як жили всі люди. А потім я відмовився, не став цією дорогою ходити, а взяв, звернув. Пішов дорогою поганою. Не хотів з людьми рядом рівно йти. А пішов по своїй дорозі, по тій дорозі, по якій люди не проходили.

 

8. Ця дорога лежала раніше, нею тільки ніхто не проходив, і не хоче йти. Я від усього наявного відмовився, не став у природі спокушатися за рахунок її добра. А взявся я за своє живе тіло. Йому став по природі шукати не погане, а хороше життя, яке мною стало робитися в природі, незалежно від неї. Став природно добиватися сил, усіх можливостей, щоб у природі жити і процвітати  зі своїм здоров'ям, яке я знайшов. Ним тепер хвалюся перед світом. Люди, вони мене бачили, як я з ними ділився. Всі люди на своїх головах носили свої гарні у фасоні шапки. А я ні в кого не спитав, і все зробив сам. Я і не зупинюся, буду пробиратися далі. Шапка шапкою, а треба розлучитися зі своїм на віки вічні, і з чобітьми. Ми, говорять самі люди, все це бачили, нас це лякало.

 

9. Що це був за такий чоловік. А я вже перед ними, такими людьми, не був схожий. Волосся моєї шевелюри на голові вирувало. Всім людям було відомо, що я не був такий, як усі. Себе приготували зустрітися з холодом і взимку. Я в цей час думав, не погано від цього всього як ніколи. Моєму тілу енергійному добре. Вам мені не розповідати про це взяте діло. Сонечко тоді не світило. Щоб тихо стояло, я не помічав. А от це було. Люди горнулися в купу, їм не до цього було. А от тепла не заважало мати. Сусід сусіда тільки просить, щоб він на це диво глянув, і що-небудь таке сказав. А сусід його зроду не бачив мене такого. Від такого вчинку помер, злякався, не знав, що сказати.

 

10. А люди, як навмисне, що попало надягали на себе. Була цивілізованість. А моє, що я робив? Навіть учні нашої школи, мої діти ходять, навчаються з ними. Візьмуть та й скажуть, що не слід. Отець ваш збожеволів. Як ледве що-небудь таке, в степ біжить. Ходить не так, як усі, одягнені, взуті та в шапці. Ваш батько – в одних трусах. Чи це погано для здоров'я. Про це не одні учні знають. Навіть знають люди похилого віку і старенькі, всі знають робітники. Для цього народився, він прийшов зі своїми силами, з волею. Лише б душа і серце, треба просити по заслугах природу. А в природі один він нам, усім людям. Його треба, як заслуженого в ній чоловіка, просити. Він для цього прийшов на землю в такому вигляді, щоб зустрічатися з природою не так, як ми ховаємося від неї.

 

11. Вона нас усіх не однаково зустрічає. Ми, люди, не однаково в природі оточуємо себе. У нас серце і душа людська не хоче з життя земного йти. Це все наробила наша людська залежність. Для неї всі наші люди себе примушували в труді своєму вмирати. Не одні тільки робітники, трудящі, які, може бути, і не хотіли цього в житті робити. Але їхній розвиток примусив. Вони не шукають життя, а знайшли вони смерть. І так ці люди народжуються для того, щоб померти. Ось чого люди добилися в природі через своє все багатство. Якби люди цього не стали робити, у них нічого не вийшло в житті, вони б не озброїлися. Людину примусила це робити природа, у неї виявилися свої сили.

 

12. Так що в природі багатство, а в багатстві є людська голка, вона зроблена ними. Ми і на сьогодні, такі люди, своєю хоробрістю оточені. Ми примусили чоловіка нового загартованого, щоб він кинув свою знайдену в природі дорогу, по якій він іде вже 35 років. Йому зрівнялося 70 років. Він прожив по старому історичному по шкідливому. А зараз по корисному йде, і перед людьми криком кричить про наш весь такий в природі вчинок. Ми з вами не живемо, а вмираємо. Хіба це ми є люди, які народилися на білий світ? Ми повинні обов'язково завоювати свої особисто сили і волю людини. А чоловік сам не знає, для чого він народився. Сам себе не навчив жити, і не навчив іншого. Що ж ми є за такі розумні люди? Перед нами виявився чоловік, ми йому його життю не дозволяємо.

 

13. Які ж ми люди зі своїм поняттям. Треба буде жити і вчиться по-новому, не по-теоретичному, а по-практичному. Треба нам, людям усім, взятися не за хороше і тепле життя людини. Нам треба братися за життя людини погане і холодне. А ми, всі люди, на собі не хочемо навіть бачити цього чоловіка, якій хоче свою в цьому здібність передати нашій молоді. Ми з вами звикли, і навчилися від будь-якої людини вимагати, щоб вона робила одне й інше. А якщо вона не буде робити у своєму житті, вона жити не буде. Які ми в цьому є люди, що не хочемо важкого випробовувати. Для нас природа не однаково оточує. Ми, люди всі, бідного характеру. У нас немає того, що потрібно на сьогодні тут ось на столі приготованого. Особливо якщо ми яблуко антонівське з'їли.

 

14. А от його немає. Де ж ми його таке в житті візьмемо. Ми його не всі і не завжди їмо. Наша в цьому є людська хвороба. Дуже багато думати, але не отримувати. Які ж ми є в природі люди, якщо у нас один отримує, а інший ні. Один їсть, у нього багато, а от у іншого немає. Ми такі є в природі всі до одного. У нас живі тіла, почуття наше одне. У нас, людей, серце і душа є. Чому різний у нас одяг, з різним фасоном одяг. І дома наші не такі, щоб були однакові. У всіх людей і в степу, і на полі робиться боротьбою не однаково

яка-небудь дохідна одиниця людська. Вона не однаковий дає прибуток. А раз не однаково ми торгуємо, продаємо в природі її добро, ми не однаково і вмираємо. Що з цього всього виходить?

 

15. Наша війна, бійка на фронті. За що, питається? Та за землю, за джерело людське. Поступатися, програвати людина людині ніхто не бажає. А от гравці, та ще азартні люди грати в карти, це роблять. Вони сідають за стіл, і хоче він виграти. Як селянин хлібороб зі своєю місцевістю, із землею, зі снастю, з живою силою. Ні один чоловік у житті своєму не хоче, щоб йому не вродило. Для чого люди живуть, для чого люди роблять. Їх не одне таке діло є. А хороший господар своєї власної землі, йому одному треба знати про цю землю, яку він тримає у себе під головами. Це не він один робить. Він один думає про землю. Та треба ще подумати про все те, що робиться людьми. У нього ж люди, вони створюють йому здоров'я.

 

16. Як створюється багатства за рахунок ума. Розум тягне до себе умілих людей. Люди на землі все це роблять. У них на це ноги швидко носять на собі не одне. Вони механізацію будують на нашій такій землі, яка без жодного догляду над нею. Вона не земля є, якщо їй не загониш півметрове залізо. Це плуг не однолемішний, а плуг сучасний п'яти лемішів. Його чіпляють за трактор залізний, його ... на колесах, гусеничний, яким наші люди керують. Особливо близько до нього тракторист, кому дано право бути над цим. Спеціаліст він у людях такий, кому треба знати не одну цю нашу машину, яка не один наш плуг тягає за собою. У нього здатність орати, по-перше. А по-друге, він може за собою везти віз, та також і комбайн, або косарку.

 

17. У тракториста нашого людського голова не про одну механізаторську роботу знати. Тракторист практик агроном, він же і по-природному дивиться, інколи бере на себе вчення астронома. Йому, як чоловікові, одному з усіх наших людей, дано місце. Він, мало того, що сидить на стільці, і править кермом, щоб не зіпсувати борозну. І землю перевертати, як це слід. Ну і люди отакі зі своїм заводам, хто випускає нам машину, трактор і комбайн, і косарку. Словами, машина така копає і зариває. Хочеш – старий будинок завалить. А тракторист, він же механізатор, мізкує в машинах. У нього наше людське знання про це. Він машину примушує, щоб вона йшла, і за собою силу залишала. А діло своє знала, перевертала до сонечка цю чорну землю для того, щоб цю оранку освітити сонцем.

 

18. І пустити в хід під нашу зимову пору, під холодні морозні в снігу дні. Ми, говорить нам, всім людям, повинні знати час, який і коли він народжується. Ми до цього часу зі своїм колективом, з усіма нашими людьми, кому ця наша холодна зима по ній ходити набридла. А краще було б, кажуть наші всі люди в цьому, щоб природа взяла, та ось зараз свої сили і направила, своїм сонцем прямо в цей лежачий на землі сніг. Як це буває, приходить за своїм часом наша весна. Її люди всі хочуть, щоб швидше вона приходила із зеленим килимом, та з біленькими квіточками лягала по нашій землі. А ми і до цього всі люди на кігтики. Нам всім хочеться, щоб природа така прибуткова була у нас кожен раз.

 

19. А коли сніг почне руйнуватися від цього, на це летять з півдня дикі гуси, рядочком один за одним косинцем. Так це все зробила людська всіх весна. А мені, такому загартованому чоловікові, вже цієї різниці немає. Для мене холод, зима морозна, вона є дух. Давайте візьмемо всі ми, люди, це діло. Ми повернемо свої сили не туди, куди вони йшли. Нам потрібен один чоловік, а він у нас вже є єдиний це Іванов. Чому йому не повірити? Хіба він не бачить, як ми в цьому ділі хвалимося. Тоді треба сказати спасибі, коли в засіках буде зерно. Взяти з гектара 33 центнери – це слава. Люди в цьому всьому, але не земля є. Кожний хоче на своєму місці не прогадати. Якщо скажемо про це господарство, свої люди, вони на спільне благо всі працюють, і створюють економіку свою. А людям це треба. Одні народжуються, інші відмирають, чимось потрібно продовжувати.

 

20. Ми запитуємо у цього загартованого чоловіка. Тільки треба докласти свої зусилля, і треба відмовити самому собі в цьому всьому, що ми, всі люди, маємо. А незалежна людина це буде, він по своїй дорозі ступає. І він робить те, що треба нам усім. Це його здоров'я, яке він не шкодує передати кожному і кожній людині. Місце є, будь добрий, стань на свої ніжки. І також задайся мети своєї. Ображеного, хворого, забутого всіма треба знайти, і йому створити свою вмілу допомогу.  Ми, всі люди, цього не робимо. А він в ім'я природи це робить. Він заслужив перед природою, поки це робити у нього виходить. Хто з хворих тільки це візьме, зараз же робиться здоровим. Це вже є він зі своїми силами, він випросив їх у природи, вона йому дала.

 

21. Це будуть його сили на це і на інший якийсь розвиток. А при цьому розвитку, з яким люди йдуть, це наше сільське господарство, яке весь час свій робилося практично. Фахівця агронома не було. Був сам господар всьому мислитель і ділок, його пхало це робити. Він мав свою близьку дружину. Коли з нею вночі відпочивав, він ділився своєю думкою. Це було взимку, коли люди боялися природи. Не виходили даремно надвір, і не бігали роззутими. Було потрібно взуття, чоботи або валянки, а їх нестаток був. Треба взуватися, треба одягатися, треба їсти. А в якого господаря кінчався корм для худоби, а його доводилося тягнути. Снасть було дуже важко піднімати індивідуально. Думай, говори, але діло саме чекало. Робити було нічого, тільки з будь-якими господарями ділом треба було готуватися.

 

22. Не в одному сільському господарстві була така підготовка з думкою. І тому було нелегко починати лопатою рити яму. А лопата зроблена за потребами людини. Їй в землі щось потрібне запахнуло. Він цю яму даремно не рив глибоку. А яма рилася не хазяїном. Шахту починали з гір, і доходили до пласта вугілля, чим і розвинули в людях полум'я. Вогонь загорівся   недарма через труд іншої людини. Ми з вами, такі люди, зародилися, лише б був прибуток, ми народжувалися дуже повільно. У нас не було того, що треба. Земля оточена технікою. А коли шахту люди викопали, дістали вугілля, тут і залізниця підкотила. Як же кустар приїхав, йому треба буде вогонь, кузня вимагає. Люди хочуть, щоб був у них залізний дюймовий плуг.

 

23. І також чавуноливарний завод людьми розвивався. А зараз механізовано все робиться людьми, руки людини діло. А молодці добилися в природі на землі в умовах. Земля людська – джерело для всього розвитку. Ми з вами все це робили, і зараз ми робимо все те, що треба нам, людям. Тим людям, кому це все не сподобалося. Ми далі вглиб пробираємося для того, щоб ми робили не на землі, а в повітрі в атмосфері. У нас металу багато робити машину, і пускати її в хід. Люди на землі роблять фізично, люди на воді і під землею, також хочуть і в повітрі. Все це буде треба для людини. Він пішов шукати собі життя, а знайшов для себе смерть. Куди ми, всі люди, з цим ішли, і йдемо зараз. І будемо ми йти так, як ішли.

 

24. Зупинки ніякої немає. Давайте ми глянемо на сонце, ми з вами побачимо правду, одужання. Ми будемо такими, як Іванов, своїм ділом Переможець природи і Учитель народу. Ось чого нашим людям потрібно між нами всіма мати. Не треба нам бути історичним предковим чоловіком. А треба бути новим чоловіком, хто буде не вмирати, а буде вічно жити у славі своїй. Для чого ми живемо, і що ми думаємо? Ми думаємо про хороше, а у нас не виходить. Суспільство молоді ведемо не туди, куди це слід. Ми йдемо по дорозі тій, по якій не варто було йти. А нас женуть, щоб ми йшли. Та ми з вами робили те, що було в цьому ділі шкідливо. Ми так і робимо зі своїм бажанням. Треба буде трудитися, і не погано, а добре треба трудитися, щоб у цьому труді була користь.

 

25. А ми робимо те, що нам шкідливо. І буде нам від молоді шкідливо. Ми народили чоловіка для життя. А потім ми його виростили, взяли та пхнули в природу. Мовляв, іди, і для себе в людях шукай собі здоров'я, воно між нами, такими людьми. А от вони не хочуть розлучатися з такою приємною осінню, вона у нас така хороша в погоді простояла в нашій місцевості. Були деякі такі дні, в яких доводилося людям від такої зниженої температури в морозі. Рідко хто у вільний час з'являвся надвір. Ми звикли до погоди хорошої як ніколи. Ми в тепло так не ховалися, як цього холодного дня, змусила людину визнавати зиму. А потім відпустило, тримало нульову. І від нього ні туди, ні сюди не йшла, ні тепла, ні холоду.

 

26. А мороз в одній порі стояв, люди змусили себе ходити в теплому одягу. Для мене, каже Іванов, якби не люди, адміністративні особи, хто не хоче мою форму визнавати, не хоче з цієї частини сам себе. Чемпіони різного виду спорту. Ми люди цього на 19-х олімпійських іграх в Мексиці. У нас у наших людях не одні люди спортивного змісту. Ми є трудівники полів і свого місця у ділі. Але у нас у цих важких життєвих умовах народжуються люди між нами злочинці світу. Ми всі є люди, такого не народжували, він у житті сам народився. Чоловіка живого народили тіло живе, і зустріла зі своїми діями природа. Водою обмила, а повітря оточило, як нового чоловіка, що появився в цьому ділі, хто поповз по землі.

 

27. Ми пристосовані в житті, його зустріли. Сильно боялися того, щоб він не пропав, і не помер з голоду. Йому перш ніж народиться, приготували для його тіла самозахист, порятунок у житті. Ми, люди, це самі зробили, приготували, як хорошій дитині. Він же нашу неправду на нас бачить, і чує наші всі розмови щодо життя, як воно між людьми робилася. Самі себе годували, і мене годували цим, що придбавали працею у природі. Щоб чесно чоловік будь-який у дитинстві прожив. Це ми, всі люди, бачили і чули, як наш сусід не спав уночі, кудись збирався. А я теж від цього нелегального діла не відставав. Саме життя в природі дорогу показувало, і хотіло, щоб людина робила, сама від людей ховалася. А люди є люди. Як вода по своєму строку побігла, а в річку велику потрапила. Так і люди, як би своє дитя не зустрічали зі своїм багатством.

 

28. Зі своїм наявним, що є у людини. Але звичка така. Якби чужого хоч трохи, але треба спробувати. Чуже цікавіше від свого. Ти своїм можеш в будь-який час скористатися як ніколи. Тобі за це ніхто нічого не скаже, якщо ти зробив те, від чого не шкідливо тобі і оточуючим. Ми не звикли залишатися в житті без нічого. Обов'язково треба мати те, що тобі залишили твої батьки, ним треба скористатися. Ми, вся наша така молодь, по предковому чужому зростали. І ми   робили для себе те, від чого робилося іншому погано.  Ми   тягли у двір, ми робили у дворі, щоб було все у тебе для життя. І от з нашого людського труда в молоді виділяються люди. Можна сказати, у всіх галузях чемпіони світу. Вони у бігу перегнали, у стрибку, важку вагу піднімали, і боксерами, борцями були. І плавали по воді швидко, гімнасти були.

 

29. Все це далося людині один раз. Він каже: я починав плавати в маленькому басейні. А от злочинна і шкідлива сторона молоді, вона теж починалася з найменшого початку. Все це йде по порядку нашого розвиток. Ми такі всі люди зробилися в природі, від неї залежні. Треба буде людині народитися живій, і ввійти в підготовку мертвої людини. А такій людині дуже багато лежить на шляху, цій дорозі. Яка буде ще дорога, вона тебе приведе до того діла, від чого ти не отримаєш хорошого. Діло ділу є різниця. Одне діло зберігає в житті цьому, а інше іде, третє ловиться, як неприємність. Це вже робиться   нами всіма. Ми хочемо, щоб від цього було добре. А, зрештою, з цього виходить, гірше не може бути.

 

30. Я по тій дорозі пішов, якою всі люди у своєму житті проходили. Вони нею пішли через невміння. Адже їх у житті не стало, вони померли давно. Так навіщо ми це діло продовжуємо? У нас є дорога інша. Не по землі ходити, шукати для того, щоб сьогодні цим самим прожити. Ми задалися мети за рахунок природного живого тіла прожити. Ми цим озброїлися. У нас джерело земля все дає нашому тілу. Ми отримуємо, і ми зношуємо, і в домі завжди живемо. А виграшу в цій справі нічого не отримуємо. Це наше не життя, а наша є смерть, з якою ми, всі люди, жили, живемо. І будемо жити так, як прожили наші всі предки. Чого тільки вони в природі не робили, а своє здоров'я всі люди втратили. Так що ж ви, всі люди, цього діла хочете, щоб я теж пішов цією людською дорогою.

 

31. Це всі люди, залежні в природі, вони недолюблюють поганого і холодного. Готують нового чоловіка, щоб він був чесний у труді, любив. Його це не нове, а старе, нікуди не придатне. Якби ми однаково, то ми б не йшли від іншого. Ми жити погано не хочемо, щоб було холодно. А за що ж я, Іванов, у цьому ділі винуватий став? Хіба це хвороба моя, що я, як такий чоловік, добився свого. Це моє є в природі початок. Я став для цього першим чоловіком. Опинився над природою переможець, і Учитель народу молоді, щоб ми в цьому ділі з вами так не гинули, як наші всі воюючі з природою предки. Вони цього не знали, і не знають досі. Наші люди із таким напрямком, які хочуть в цій справі жити.

 

32. Люди мали свою власність, якою займалися багатії. Я був тоді бідний чоловік. Мене мій батько рідний примусив конячку попасти. А у них між   копицями трава зеленіла. Я і пустив туди свою конячку для того, щоб вона там попаслася. Я був хлопчик, та ще малий, у цьому не розуміючий, словом, малограмотний. У цей час заснув. А конячка в копицю, і стала весь ячмінь їсти. На мій такий сон десь узявся сам господар, та до мене. А біля мене збоку лежала вуздечка. Господар взяв її в руки, та по боку мого тіла, та не помалу він мене бив, а дуже сильно, та ще після сну. Я не знав, що це за така в житті принадність. Він кинув бити, зжалився, віддав вуздечку. Я був тоді незнаючий чоловік. Куди подітися, і що можна сказати кому? На боці його був закон, не спати, а стерегти конячку.

 

33. Ми думаємо про це, нам простить наша мати природа. За мої в людях побої  у них, як господарів, відібрали цю землю. Ми з вами, усіма людьми, думаємо, від цього вчинку нам, господарям, буде краще. Ви не знали, хто я є, і навіщо мене прислала природа? Нас з вами перевірити, як ми жили в природі власниками, індивідуалістами. А тепер ввели до цього свою недовіру. Революція стала творити своє діло. Господаря – з дороги, а колектив – на поріг. Положення життєве не змінюється, а робиться на землі, я і раніше  робилося, і буде воно робитися через науку. А наука, як вона була земля, так вона і називається землею. А в землі людина відкрила джерело. Сіє на поверхні хліб, та розкрила надра. Вони були, є, і будуть вугіллям і залізною рудою. Ніяк більше не назвеш, і нічого не можеш іншого такого видуманого в труді.

 

34. Ми тільки в цьому маємо мову не ту, але ім'я таке ж саме є по своїй назві. У них і у нас одні трудяться, інші робляться чемпіонами, а треті злочинцями всього цього закону. Якби у нас з вами не було нічого цього, у нас би не було чесної праці, і не було у нас чемпіонів. Все це не те, що буде треба. На чуже природне і злочинець народжується. Він введений природою це народити. Якби природа не збагатила людину, у нас би не було багатія. А то раз він придбав для себе, це має у себе зайве, на це у людини заздрість народиться. На наявне зайве людина наступає, і хитро нелегально привласнює. У нього на це народилося зло, яке не хоче, щоб у тебе було багатство.

 

35. Ми не хочемо, каже злочинність. Ми людьми за наше нехороше засуджені, нас примусили. А нам за це по домовленості платять, за наше зроблене діло. А ми в цьому любителі, майстри. Хто що отримав ... У людях є основне одне – труд є. Він від себе відганяє при стороні, що досягає за своє зроблене від важкого і прямого труда. Хто його робить, він відходить. Чоловік досягає майстерності якого-небудь спорту, або ж заходить у злочинний світ. А також його валяє безсилля, старість. Ми, всі люди, налаштовані на те саме, яке нам заважає своє наявне наживати. А як ви народжувалися, і що у вас таких було? Ви все це придбали, чуже природне. Ви не захищаєте ображеного.

 

36. Даремно не буде робитися в природі наш злочинець. Яке ви права стали мати більше від інших отримувати. Хіба ви будете жити вічно. Ви живете зі своїми засобами так само, як ваш мученик, у цьому проходить своє життя. Так він помирає через важке. Каже гарт. Я буду правий, і в цьому всіх замирити на одну дорогу, одну зарплату. Щоб люди подумали і погодилися зі мною, що у кожної людини, у всіх людей є серце і душа.   Навіщо ми виділяємося в самих людях. Робимося поетами або ж письменниками. Треба буде з шляху розвитку видалити нашого найлютішого ворога. Ми повинні не вмирати через правду, людина буде її бачити на собі, але не буде бачити на іншому. Він у себе бачить, хто у нас в житті нашому сильніше від усіх ображений. Тільки наш, що зробив злочин. Він не робив, але звершилося.

 

37. Не одягався, не одягаюся, і не буду одягатися тільки через цього ворога, через це діло, щоб люди зробилися в житті рівні. Не будеш багатіти, не будеш мати. Буде все добре, якщо тільки ми, всі люди, відмовимося від того, що у нас є. Вийдемо в природу чистими пахучими тілами до природи, то вона нас не буде так у себе калічити. Ми всі до одного чоловіка зробимося в природі переможцями та вчителями народу. Хіба це погано буде нам, таким людям, жити на білому світі, якщо ми не будемо хворіти, і не будемо зовсім вмирати. У нас з вами невмирущий простір лежить, це не вивчена вода, вона нашого брата живого прийме. І буде там людина не вмирати, а жити вічно енергійно, як живе у воді всякого роду тварина. Це не фантазія і не яке-небудь, а це життя вічного характеру.

 

38. Загартування втихомирить людей за їхнє самовільне захоплення. У загартування люди живуть однаково природою, тим, чим людина стала мати в себе своє власницьке тіло. Воно є життям для всіх однаково. Ми, люди, це не визнаємо, особливо те, що робиться незалежністю. Вона одна для

всіх є, на весь голос криком кричить. Що ви робите, що ділитися, йдете своїм штучним ділом. Хіба це добре ми робимо. Я хочу, а ти не хочеш. Хіба це буде погано, якщо людина не буде хворіти і застуджуватися. Вона навчиться залишатися без цього всього. Хіба це буде погано людині нашій, хто отримає своє таке здоров'я, або вона не буде хворіти ніколи.

 

39. Це вже перемога є. Чия? Та незалежності в житті такому, яке царює для себе для того, щоб світ визнав ці переживання, які йдуть прямо до мети. Це є вода, та ще морська. Цього ми, всі люди земної кари, на білому світі не думали. А виходить. Дорога одна веде нашу людини до того, щоб піти по воді чистим тілом. Я така є, буваю спочатку, коли мені доводиться на землю лягати. Добре знаю про це, що мною всі люди незадоволені, крім у житті одного нашого Іванова. Він про цей хороший дух пише, і хоче сказати про це все наше небажання. Але щоб цьому не бути, куди нам діватися. А я така для всіх людей голубонька зі своїми рідними днями. Я лягаю на три своїх місяці.

 

40. Користуюся на цьому материку, як рідна для всіх людей сестра. У мене не одне буває, щоб я клала сніг. У мене, як у такої сестриці, для всіх. Це було другого дня зими. А людям не доведеш цим. Вони зі своєю залежністю один за одним хто куди з двору. Потроху з думкою своєї, щоб сьогодні не втратити так це даремно такий різкий вітер, що проходить по землі разом з повітрям. Він як наш такий завжди був, і може бути цій назві. Я, каже він, понеділок сюди таким потрапив. А мене люди такі ненавиділи. Кажуть самі собі, рано, по нашу всьому, не треба. Ми з вами на материку так зустрічаємо хорошу, теплу погоду. А холод не одним нам він такий є.

 

41. А там, на півночі в глибокому Сибіру, теж люди б'ються в труді, роблять на цій землі своє життя. Їхнім тілам не треба була одна річ. Чоловікові треба ще в таку путь-доріжку, яка перед ним лежала. Особливо нашому трудящому, він поспішав потрапити туди, де його чекала робота. Ми так зиму, та ще холодну, не кидаємо на вітер. Споруджуємо які-небудь початі в будівництві діла. А хто за цим всім спостерігає, у цьому він уболівальник, думає, він правильно робить, сам поспішає його зробити. А до цього дуже далеко, щоб спішити. Бігти на це місце вчасно наша всіх людська турбота. На одному нашому ринку в місті зустрілися, говорять один одному: ну як справи. Зустріли з чим, він перепросив? Та із зимою, така нехороша.

 

42. Наше таке робочих діло є. Лише б прийшов, а тебе тут чекають. Це потрібно робити не на одному заводі. Я працюю, роблю деталь для конвеєра верстатом, і готова деталь є. У цей час, треба сказати, непогано. А в теплі та в затишші можна буде і в колгоспі творити. Я, каже водій, електровоз воджу по цьому профілю не один рік. А мої всі пасажири, вони моєю роботою задоволені. Наш обов'язок такий, спокійно доставляти на своє місце, куди їде пасажир. Його попередив провідник про цю місцевість. А в сільському   господарстві не сплять, готують, ставлять на колеса механізатори машину. Їм потрібен трактор. А плуг його чекає, коли почнуть чіпляти, і скажуть не про зиму. Таке тільки що починається, а закінчувати довго чекати. Це не один такий тиждень проходить у нашій місцевості.

 

43. Зима є, вона так і залишилася зимою. Треба буде пробігти, та подивитися, які настануть у природі холоди. І як люди будуть про це мріяти. Ніхто нам так не скаже, тільки будуть на це сподіватися, що природа робить, то це її закон. Вона свого часу закладає, щоб материк лежав і змінювався, щоб люди копалися в цьому ділі. Зима надвір, а снасть вся слідом за тобою, їй там не буде, що робити. Землю на час вкриє снігом, і буде під ним лежати в цілості. А от люди одне думають та готуються до того діла, якому треба кланятися в нашому фізичному і розумовому труді. Працює людина для того, щоб мати те, що було треба, і завжди воно треба.

 

44. А кому не треба поїсти, або одягнутися в гарний одяг, який красить себе від інших своїх близьких. А от коли немає, чого надіти, і немає, в чому пожити, в хорошому домі. Я, каже мій близький сусід, їду на іншу сторону, де завербував сам себе. І хочу глянути на простір всієї нашої природи, подивитися на людей, а вони на мене. І поля колгоспні не з радістю зустрічали цю погоду, а вона була. Зі сходу і з заходу кидала мізерний сніжок вже це по всій землі. Проскочило   сьогодні зимове число грудня, скоро воно дало знати. А от на землі, та ще вранці рано підходили хвилини до шостої години, так стрілки показували. Але людям охоти не було, щоб так доводилося рано всім підніматися. Життя не старе надворі було, люди його зробили нашим. Воно нас, усіх людей, змушувало змалечку про це міркувати. А які ми стали люди до природи.

 

45. Тільки що піднімаєшся з ліжка, а тобі вже в голову твоя думка б'є. Ти повинен бути на своїй роботі, і ти повинен робити те, що ти робив учора. Це твоє наказне діло. Якщо ти працівник у нашому колгоспі, то ти уболівальник за землю. Ти вже не боїшся такого зимового часу. Сам ти просиш природу, щоб вона швидше клала свою скатертину. Ми вже, як трактористи своїх полів, зробили для цього дійсну грядку. Є, на що людям подивитися, і позаздрити, як вона показує. Чорна земля лежить, зорана нами. Ми тракторами це все робили. Тепер треба буде сніг, та ще не маленького характеру. Треба, щоб зима була старовинна. Ми її до себе таку очікуємо, нам вона потрібна в сільському господарстві, вода. Водою ми поливаємо хліба. А волога зимова, це інше для нас.

46. Агроном агрономом, а природа природою. Якщо сонце так, як слід, не зійде на день, це, як слід, нам волі не дасть. Звідкись візьметься в природі погана погода. А вона хоч рідко, але з нами зустрічається, за всім природним законом. Робить сама наша природа, вона нас усіх жене з полів. Ми знаємо своє діло, все в свою будову. Місто – це не село. Возитися із землею, щодня про неї думати, як про хороше місце, де ми обдумали усіма колгоспниками про цей попередній рік. На цьому місці повинна бути посіяна пшениця горновка з новою якістю. Ми цю землю підготували, заклали добриво, вчені нам підказали, що нам робити в цьому ділі. Силу нам дали стійку, залізного коня ввели в борозну. А він у нас землю оре, вчасно робить оранку. Вона у нас чекає зиму, а її немає. Вона якось відсутня, рано не лягає. Що робить природа, говорять так. Нам її не вчити.

 

47. У неї своя сила, вічно перед нами живе, і видозмінюється. Але такого в людях ще не було. Перед природою взялися за це діло добувати вчені, у них на це ризик стався. Їм треба   вигадувати технічно, як буде треба доярці допомогти, щоб вона практично не робила на коровах. Мотузку надягати і знімати, це її відриває багато. Нам треба молоко, а його дає через хороший корм корова. Це вам не щось таке, як жива худоба, якою людина всю свою бутність харчується. Як продавець свого прилавка, він там знаходиться для того, щоб реалізувати це все належне. А в колгоспах усіх якби природа не була такою, як вона є тепер перед нами. Ми хочемо від неї не малий, а великий прибуток. У нас, людей, розширюються в наших тілах апетити, ми тільки через них трудимося. З природою боремося, щодня воюємо. Нам все одно, зима чи літо. Вона нас жене всіх на свої місця, ми повинні працювати. Це введено перед нами. Якщо ми будемо працювати, то у нас вийде життя.

 

48. Це не одного колгоспника діло, ми всі на линві прив'язані. Природа нас змушує кутатися від неї, природа нас змушує наїдатися, бо без цього всього ми не понесемо свій належний одяг, у нас сил не вистачить. Ми понесемо по дорозі своєї. А коли будемо їсти зрідка, та більше, ми до часу жити будемо, у нас прибавляються в цьому ділі сили. Вони в цьому бутять, косяться на наше таке діло. Ми привчили самі себе робити це. І в місті, і в селі люди одні. Спочатку думає, а потім приймається до праці, не легкої, а важкої. Це так робиться усіма, швидше поспішає, хочеться зробити. Роздягнутися всюди людині можна буде. А от одягнутися так, як це треба, ми з вами не зуміємо   зробити. А от щоб для тебе було життя, у нас цього немає ніде.

 

49. Навіть немає у чоловіка такого, хто живе добре. Йому тільки робиться добре. А от зима, та ще така стоїть вона перед нами. Її зустрічає не один день, і не один наш тиждень, який триває сім днів. Та ще такі вони зараз проходять зі своїм холодним струменем. Вона нас з вами ніколи такими не зустрічала. Ми як такі люди в цій зимі прожили чотири дні. А як був холод голого характеру, по ньому нічого не прибавляється. Тільки людина в самозахисті своєму терпить, вона відчуває через свій прекрасний у фасоні одяг, який носить на тілі для того, щоб рятуватися. А в природі не однаково, такий стоїть на місці холод, він сьогодні є, а завтра не зможе бути.

 

50. Людині несила ганятися за тим же самим, що робиться в природі. Добре, тихо, але не тепло, можна сказати. А зима зимою вважається, тільки без снігу гола земля. Що за причина, на нашому материку в одному місці лежить сніг і сильний холод. А де на цей час поділися діти. Навіть птахи, які відлетіли, їх не стало. Як пішла з поля від землі снасть, вся техніка стоїть на місці. А от людині такій, як зараз, не стало видно того, що було. А в степу набиралася в землю волога. Їй доводилося годувати, щоб дати людині нужденній урожай. А потім за цим всім буде одиниця інша, якій по дорозі доводилося зустрічатися з цим ділом. Такий наш сьогодні день, він би не був, якби ми не були народжені такими живими. А зараз нас одягли, нагодували, дали волю підростати.

 

51. Ми з вами не в ту викладену сторону йдемо, та все технікою озброюємося для того, щоб мати. Ми багато маємо, але одного не маємо – особистого здоров'я. Не радує нас з вами це все, що ми маємо. Ми життям не задоволені. Ми, всі люди, думаємо про одне, як це було раніше. Ні один наш земний чоловік у цій області не завоював свою здатність в житті. Ми начебто живемо і робимо, а у нас розривається линва, здоров'я наше худе. Ми з вами дорогу взяли стосовно життя свого неправильно, чужим ми користуємося. Це яблуко дерева, але не живого нашого чоловіка, хто не народився природою, щоб поїдати все.

 

52. Він народився для того, щоб жити. Люди про цю історію не знають, і не хочуть зрозуміти те, що робиться в природі. П'ятий день морозний надворі, цьому дню люди своїм законом поклонилися, і стали самі робити те, що наші предки ввели з Божою допомогою. Життя стали розвивати щорічно в природі, чим тільки чоловік надумав. Йому дали повне право цим ділом займатися. Він чоловік, його вважають, він в природі є господар цього добра. Тому йому треба буде одяг, їжа, і житловий дім. Він без цього всього не буде підряд вважати ці зимові дні, з якими давно люди стали зустрічатися не живими тілами, а мертвими захищеними, здобутим в природі своїм трудом.

 

53. А раз пізнано цей час, де чоловікові потрібно жити в ньому не так, як хотів, щоб жити вічно. А природа йому дала всі його можливості отримати, щоб за це, що він зробив, пожити, поласувати, а потім померти. Цього на людині природа не хотіла бачити, навіть чути вона не хотіла. А її одне, живе сонце сходить для кого? Для людини, що розуміє, хто проходить весь день, на нього оком не гляне. Те, що люди, та ще наші вчені, ніколи цього не буде. Земля любить, і тримають чоловіка за його живе тіло. Вона перед ним себе поділила, і стала служити йому для того, щоб він у цьому ділі робив. І в нього вийшло на зразок того, що їй робилося з Вавилонською вежею. Ми з вами зараз робимо, як ніби нам цього мало. Ми хочемо багато і якісного.

 

54. Ми б зробили дуже багато і доброго, але не вміємо. За обсягом всього будівництва нам цього мало, і недостатньо хороше, ми хочемо краще. Піджак, брюки, чоботи з шапкою – це не порятунок у житті, це надягати і носити на живому тілі. А хіба техніка в природі є допомога людині. Ми звикли говорити, і багато хвалиться, що ми хороше зробили, і його дуже багато є. Але по всьому цьому ми для життя нічого не зробили. У нас дорога для всіх є, вона була   залежна, але немає того, що треба в житті. У нас для цього дорога не розпочата, і ніким не випробувана, лежить без усякої дії. Це дорога прямо у воду, як світ морський живе.

 

55. А це, що ми з вами думаємо і що ми робимо, це тимчасове явище. Молоко з маслом – це не порятунок у житті. Або ж м'ясо з салом – теж не порятунок. А хліб з приварком – теж не порятунок. Вода нам допомагає ковтати, це найгірше в світі є. Ми такі ж люди недобрі для природи однієї. А от цього у людини не було, щоб вона зиму нашу, що починається в останніх днях останнього місяця. Ми холод стали на собі відчувати. Він нас таких підготовлених зустрів, як не бувало. І ми одяглися, ми наїлися, і в будинку тепло живемо. А от цього всього ми не спробували, щоб без нічого такого залишитися в природі. Ми не навчені. Це тільки у нас один-єдиний чоловік, з нами він разом живе не так, як це розуміється.

 

56. А все ж нам холодно в природі. Ми для цього одяглися, як уже одяглися, але на нас висить зроблена нами наш одяг. І також ми голодні у своєму ділі, поїли досита. Але нам не підказало, і немає того, щоб поїв хорошого. Так воно і вийшло, що навіть будинок не такий, як це треба. Чим ми хвалимося? Та життям. Яким? Та хорошим і теплим. Але ми не всі такі багаті імущі. У когось цього немає, що ми маємо. Я жив у селі своєму, зростав. Скільки людей навколо мене, теж вони жили, і також лізли вгору на своїх місцях. Їм була велика охота в цьому ділі жити. Але біда їхня по природі йшла, і зачепилася за їхнє тіло. А природа зі своїми силами напала на них.

 

57. Людина хотіла пожити, продовжити свої роки. А йому не дала природа, взяла й відібрала у нього його здоров'я, він скоро в цьому опустився і пав на віки віків. А жити він хотів. Він це життя бачив від самого кряжа до самої Скеліватской балки, від Редіна ставка, від гір і до Синіх гір, до Голубівки, так наша земля за умовами своїми лежала. Ми з вами всі були такі, щоб захопити свій наділений шматочок земельки. Та добре його обробити, тобто зорати, і посіяти чого-небудь хорошого. Особливо гонитва була вся за Горновою пшеницею, вона нашого брата не жаліла, змушувала добре і глибоко під зиму покласти під сніг оранку. І дочекатися такого життя, де була можливість зробити з неї грядку, і в грядку посіяти зерно.

 

58. На все це потрібна підготовка, і велика на цьому місці робота. Я чи ти, але хтось повинен це зробити. А запас у кожної людини був на один рік до врожаю. Якщо тільки природа нам, таким працівникам, не дасть своїх плодів, ми тоді зникаємо. Всьому справа – це наш у природі є прибуток. Як він нам дістається, про це напише і розповість нам Іванов. Він цьому всьому нашому ініціатор. Весною менше везуть з дому. А от у дім везуть не одне зернятко. Щоб готового поїхати, набрати, і привезти, так це ні одним селянином не робилося. Він свої очі простяг на те, що у нього робилося на його землі. Він до неї готувався, робив гостру косу ручну з грабками на ремінцях. Не так нею ходити показувати. А його, що густо зародився, треба різати, як бритвою.

 

59. Та щоб було рядом. А на це треба було не людина, а цієї коси косар. Мало того, що він рядочки наклав цієї рослини, але треба його зібрати. Не нарізно, а в сніп. Ці снопи скласти в хрести, щоб зробити копицю. А потім, якщо сила твоя така є, роби гарбу, запрягай волів, їдь туди, куди це слід. Всім, кому їхати за снопами, привозити їх у двір, і класти в одинок.   А з одинка треба брати, на тік розстеляти, і катками молотити, якщо є сила. Вона робилася по погоді, це осінь, котрою просили у Бога, щоб дощик у цю пору не бризкав у природі. І на цю справу була сила, давала людині управлятися кустарним шляхом. Треба було свято неділю виконувати, нічого не робити.

 

60. А час біг, не стояло на місці сонце. Господарю треба поснідати, пообідати, і також треба вечеряти, а спати теж треба. Діло це ладилося при всьому здоров'ї. Але коли порветься мотузка, і її не зв'язати, відразу вже не питай, хто цьому винен. Дня мало було, на це прихоплювали ночі. Людина – це не машина, їй треба і відпочити. А сіяти з полови на чисте зерно. Хто мав свої віялки? Та той, хто мав засоби. А все це не робилося в домі, а на городі його, тобто зернятка треба покласти в землю. А засіки у дворі ще не міцні, а худі. Що можна вдіяти? Та захворіти і померти, як померли всі. Не від цього всього, а від того, що немає в мішку. Треба буде молоти, і треба буде пекти, та ще чим пекти. Якщо розглянути, або ж зібратися спекти хліб, це одна проблема, яку вирішити не можна.

 

61. І померла людина в цьому. Помер Макарка Червоний, після цього помер Іванка, а за ним Доєдка. Словом, від цього діла не один лягав у землю. А у нас два кладовища. На одному не закопають, так на іншому. Люди не жили, а вмирали один за одним. Якщо тільки за п'ятдесят років життя люди пішли від нас, а прийшли на зміну їм мало. Молодь, вона не з такою вірою, не з такою силою. Для них прийшов на допомогу, у степ пробрався в борозну трактор, за собою потягнув 5-лемішний плуг. Вже у нас нестатку сил немає, а є велика надія на те, що робилося по погоді хорошій. У нас земля довго не лежить не орана. Як ледве що-небудь таке, вже кажуть: ми цю землю під пшеницю зорали.

 

62. Наша справа тепер в кишені. Ми приготували для себе оранку. Наша діло за снастю та за зерном. А люди знають, що сіяти вчасно. Надія на агрономію, вона за це відповідає. Шостий день останнього місяця цього року, всі роботи селянські йдуть у цьому вмираючому році. Люди наші чекають глибокого снігу. А його, як на гріх, природа не дає. Ми під сумнівом. Невже це так нам доведеться залишитися по-новому без усякого снігу. Зиму зустрічати в наш такий. Можна сказати про місцевість, цього не траплялося, щоб бути в природі без усякої зміни. Я, каже, не літнього характеру, і не змушую людей, щоб вони у мене працювали так, як вони весною в березні місяці починали свій труд закладати.

 

63. Ним так побудовано, у мене всі вузлики цього року підраховуються, який прибуток земля наша дала людині. Такі дні проходили, але мені каже земля, треба б додати зверху води, як це робиться природою. Зараз у мене все мертве стоїть, навіть ліси голі зробилися. Десь цей лист подівся, який не давав спокою, говорив сам із собою. Я, каже, живу один раз на дереві так само, як наші сільські люди залишили свої місця, де вони неодноразово груднем не радувалися. Хоча цей місяць нашому братові Пилипівку приніс. Вона робилася людьми завжди в цей час. Люди не старалися себе занурити в жир, на чисту воду та на черствий хліб надіялися.

 

64. Так воно робилося і весною для людей таких, як ми зараз опинилися в грудні. А березень був розвинений у всіх природних міркуваннях. У мене дні залишилися на землі лічені, і школярі їх так рахують, і женуть їх з колії геть. Їм нової рік у школі дасть канікули, вони підуть на відпочинок свого вчення. А зима свої звички не кидає, нас, таких хлопців, страшить ранковим холодом. Діти знають про мене, як якогось останнього, першого місяця у зими. Я приходжу до людей разом зі своєю погодою, зі своїми силами, буває вітер, і дощем поливає. А людське діло одне – поснідати непогано, а пообідати добре, вечеряти, про це не забути. У кожної людини це на умі.

 

65. Ця зима цього місяця, вона змушує згадувати про весь рік, що проходить. Кожен окремий день, він нам, людям, приносив із собою благодать не однаково. Сходило рано ранкове сонце, кому це слід, він на це звертав увагу, як на перші кроки цього дня. Ми тільки йому і підкорялися, склавши рук, не сиділи, а щось робили. З вами хоч паличку на дрова, але розрубали. Таке сільське життя було раніше. А що зараз робиться з нами такими? Та ще в цей місяць ми закінчували план. Успіхи отримуємо, але це все мало. Нас чекає багато, ми на цьому не залишаємося, а йдемо вперед по шляху свого початку. І ми робимо те, що робимо щорічно.

 

66. Сьомий день на горизонті. Ми його в своїх умовах хочемо зустріти, і проводити так само, як і шостий був день. Люди всі наші хочуть жити, чекають нового року. А він у нас не один такий рік. Ми з вами прожили більше, чим доводиться жити. Я, каже наш грудень, завжди такий, як бував раніше, весь у снігу. Хочу сказати, ніякої різниці для того, щоб людина у мене померла. Я навіть допомагаю його закопувати в землю. І по снігу це все робиться людьми. Ми його народили для життя, а він пішов сам, але це діло не хотів, йти за умовами природи. А пішов своїми прямими умовами. А от коли скінчиться мій перший у зими місяць, це останній у році, закінчує себе такий час.

 

67. Люди збираються зі своїми силами виробленими зустрітися з тим днем, якого ніколи не було ніде. А от коли ляже сніг в моєму місяці, та ще він білий і вологий, люди, особливо діти, в сніжки грають. А старі тільки на це все дивляться, заздрять. У минулому ми не раз таку погоду зустрічали, коли на землі лежить сніг. Біліше від снігу не може бути. А як приємно дихати цим зимовим повітрям. Згадувати, та тільки нам, людям, ним дихати. Здоровим хочеться бути людині. Так що люди наші такі вони є зараз, однобоко живуть і люблять природу. Треба б радіти таким дням, як вони зараз проходять. Деякі кажуть їм.

 

68. Ви, такі люди, подівалися, поховалися від чого? Від зими, від таких благ, які наступають зараз. Дні зими, дні останні року, більше їх не буде, і ми розпрощалися на віки. А от вода на землі, вона теж людину прийме. У воді, та ще моїй грудневій, сонечко не відіграє ролі, і не буде відігравати. Така наша зима, низько воно ходить до півдня, там десь є тепло. А на півночі лежить сніг вічно. У цей мій грудневий час хотіли ми тепла такого, як на узбережжі біля Чорного моря. Там інакше все в житті проходить, інакше справи людські йдуть. Теж вмирають так само, як вмирають на материку. Ми так і робимо, усі наші люди для того, щоб жити нам, та ще не забувати про хороше і тепле. Ми всі про це думаємо.

 

69. Ну, хто погодиться із цим? Якщо треба працювати і жити на білому світі, а тобі, як людині, не дає природа. Хто скаже, це робиться добре? Таких людей у природі не знайдеш, як ось це зробилося. Природа, вона цього чоловіка народила для цього діла, щоб робити і рости в цьому чоловікові. А от ми цього в житті не зробили, щоб наш земний чоловік від природи не отримував того, що він все своє життя отримував. Як ледве що-небудь таке, вже говорять, Кирюха Луганченок відірвався від свого життя. Ми звикли в природі своїм добром хвалитися, і його показувати людям, що він хороший такий є в цей час наш.

 

70. Людина – це не машина, а чисте в духові здорове тіло. Грудень наш місяць, у році останній, він відмирає. І найперший з усіх, це наша зима. Вона лягає раніше від належного часу. А от зараз снігу немає. Наше улюблене місце не заслужило від природи отримати дарів. Ми бідні, неімущі сил волі. Нас природа не жаліє, а карає. Та ще як буде карати за те, що людині волі не дають. Це буде, це як ніколи вийде в життя своєму. Ми, люди, за це покарані.

 

71. А зима говорить одне. До якого часу люди будуть лізти вгору зі своїм наявним багатствам? Я всьому діло, цьому годувальниця. Не дам землі вологи – людям не буде, чого робити. Бач, які керівники. Є міста, буде біда вам. Хіба вам чоловік зі своїм хорошим завадив. Він просить у вас, як людей таких, хто не допоміг нікому з ображених своїх, забутих, хворих. Сніг – це щастя, та ще яке, зародилося в природі. Боятися не треба, ховатися не треба, треба йти прямо навпростець, любити природу, цінувати її так, як ніколи. Цей грудень із такими без зими днями. Зовсім тиждень проходить від неділі до самої суботи, один тиждень. Такого в житті ніколи не бувало, та у зими, та у перших днів, про яких доводиться писати.

 

72. А які   вони в цю зиму щасливі, і не такі, щоб сказати, вони погані. Але снігу природа через якусь потребу нам, цим людям, не дає. Мабуть, ми це в неї заслужили. Вона через це прогнівалася. Бідні, хворі люди, всіма забуті, ні від кого ніякої допомоги не отримують. А тримають їх у ліжку болісно. Це не їхні люди. Вони зі здоровими людьми давно поділили свою дорогу. Мають, чекають від природи свого порятунку. Раз чоловік зародився для цього, він повинен своє взяти. Це добре, що про це молодь наша не знає. Вона б свої сили вимогливо від нас пред'явила такого життя. Вони не бачили, щоб не хворіти і не застуджуватись, а жити за рахунок природи так, як це намічається Івановим.

 

73. Фараон не віддавав євреїв Мойсеєві доти, поки з палиці не вийшла змія. Це було перед фараоном чудо з чудес. А в Іванова палиці немає, ніякої зброї за собою Іванов не носить. Він нашим не радіє. А дітей його йому віддайте. Нехай він їх виховає так, як хоче природа. Їй вже набридло в житті, що людина природно помирає, тобто його вбивають. Колись буде це діло. А хіба це не друк, була в «Крокодилі» стаття «Порфирій цілитель». Хіба це не людина? Качалін Сергій Іванович, він же інженер був, оточений раковим захворюванням. Хіба він не в Москві знаходиться. Він живе на вулиці Станіславського, будинок 8, кв. 5. А Сироватка Олексій, він теж таку ж хвороба мав. Вони ж люди, та ще які тепер здорові.

 

74. Нехай вони скажуть, як це з ними вийшло. Їм давно лежати в могилі, а вони живуть і процвітають. Як же це не диво. У лікарні Казанській лікар звернувся з радикулітом. Іванов для чуда прогнав від неї хворобу. Давайте спитаємо людей, а вони на білому світі є. Що вони роблять для того, щоб не застуджуватися і не хворіти? Це і діти виконають на собі. Перша початкова Марія Матвіївна, живе вона в Москві на Тополева провулку, 8, кв. 11. А від неї невідкладна не відходила, тільки знали тримати на уколах. У неї хвороба була астма, серце. Запитайте, що вона тепер робить, щоб хворобою не мучитися. Вона вам з душею і з серцем розповість про свою процедуру. Вона ніколи без води холодної не живе, і не пропустить одного дня, щоб вона вранці і ввечері не скупалася.

 

75. Це вона завжди робить. А повітря через гортань тягне. А віру свою. Як в Господа Бога, вона вірить загартуванню-тренуванні, такому, як його робить Іванов. Я, вона каже, сама більше Іванова роблю, і хвалюся ним. Тільки він мені мої сили дав. Марія Матвіївна, вона такої слави обов'язково чекає, і хоче сама сказати про це лікування Іванова. Невмирущі ці сили, які є в Учителя. Я говорила, кажу, і буду про це говорити, бо це виховання одне є свідомістю. Я стара людина, я вчителька, мати своїх рідних двох дітей. Вони в мене жили живими, але зараз спіткало мене материнське нещастя.

 

76. Вони обидва склали голову за батьківщину, за життя наше. Я залишилася, прикута до ліжка, прикута зі своїм поняттям. Знайшла, звернулася до Іванова. Він мене назвав дитинкою, і дав мені свою пораду. От я ним зараз живу. Йде старий, старше від мене чоловік. Я йому не тому, що це потрібно в житті порядок такий, ні, шановні ви люди всі. Це мене навчив свідомо робити Учитель. Він пораду виробив нашу людську всього нашого земного народу. Ми ходимо на ногах, ми на них носимо пуди живого і мертвого, ми їх змушуємо знесилювати, тих сил, які є в організмі людського тіла. А діло Іванова – це легке життя для ніг.

 

77. Я, каже, така не одна є, нас таких дуже багато. Але вони, всі ці люди, живуть, але різно, одною порадою користуються не шкідливою, а корисною. Я мию ноги холодною водою, та й до того я обливаюся при будь атмосфері, до цього обсохну на вітру. Яке почуття робиться мені особисто. Та й той, хто це діло робить, він ніколи від цього доброго не відмовиться. Це не лікування лікаря, а за правилом всім сказати, премудре явище. Не я це особисто вам розповідаю, а звучить по всьому союзу правда одна з усіх. Це чоловіка таємниця, вона була на чоловікові, і залишилося на ньому. Тепер

її ми застосовуємо, як я вам скажу.

 

78. Коли зі мною зустрічається будь-яка, яка б вона не була маленька людина, дівчинка чи хлопчик, я їм бабуся. А я їм своєю голівкою поклоняюся низько, і голосно їм кажу: «Здрастуйте, діточки ви мої». Для мене це чи для дітей нездорова робиться голова? А ми, люди, цей учинок від Іванова не прийняли. Він ці якості застосовує на всіх нас, і на старих, і на дітях. Це є виграш, він цим будь-якому ворогові запобігає. Та хіба це погано буде, якщо я чи ти, хвора людина, зможеш свідомо не їсти 42 години в будь-який час один раз на тиждень? Це робиться для того, щоб розвантажити свій шлунок. Яка легка робота у самої проходить. Та це не в мене одної, а в усіх тих, хто поради його виконує.

 

79. Це одне щастя. Та ще людині не плювати, не курити, і вина не пити, і не харкати. Що може бути від цього краще? Якщо вже мені ви не повірите, то повірте природі, вона для цього прислала Іванова зі своїми грудневими днями. Він нам про це пише, і каже про людей. А що їм треба буде в ці дні, в цю пору,   яка зараз лежить без усякого білого снігу. Треба б уже сніг, час такий, а його немає. Почне мізерно пушком лягати, а щоб мухою, цього немає. Іванов весь у природі, вона йому дає життя, і таке вчення, яке розкриється дивом. Ми цьому ділу, та ще зараз не віримо. І не може бути таке перед нами.

 

80. Іванов чекає, він боїться. Не дай тільки Бог, це діло розкриється на мені, доведеться таких людей всіх на землі судити за їхнє все те, що вони зробили. Їхня це помилка. Бути в природі залежним гірше не може бути, у цьому людина помирає. А прах лежить вічно до свого часу. Зараз ми мерців, неживих людей в землю закопуємо. А прийде час, їх будуть розкопувати. Ці сили, вони будуть перед нами усіма. Субота сьогодні, вона теж проходить між нами такими, як і завжди. Така тривалість дня, ми сонце не бачимо, начебто високого туману, але не мокро. Такі дні лежать у нас на землі. Це буде все добре, якщо буде, як воно і було зимою по снігу непогано. А от коли природа свої сили для цього направить, і стане від людини чекати.

 

81. Яка будуть перед нами вимогливість. Особливо природа візьме, від нас буде потребувати. А від людей таких, як вони зважилися самі себе показати. Я, говорить чоловік, не хочу визнавати, що мені важко. Воно і є в цей час важко, холодно. Не хочеться роздягатися, роззуватися, як це робилося і робиться. Кажуть всі сусіди, він захворів. Чим? Та якоюсь хворобою нехорошою. Немає, кому заступиться. І кажуть, Бога немає. Та й тоді було теж таке, коли вірили, молилися багато. А як хворіла людина, так вона і зараз хворіє. А от не по такому живе один наш чоловік, якому доводиться не одягатися, як ми одягаємося, всі наші люди. Він і не їсть так, як ми їмо їжу. І в будинку прекрасно живемо.

 

82. Такого діла не народжувалося, щоб чоловік від цього пішов. Ми, всі люди, боїмося це зробити. Не дай Бог, залишатися голодним і роздягненим, краще померти. Щоб без одягу залишатися, цього ніхто не робив. Іванов герой тим, що його природа не буде смертю ображати. Він не одягається, шапки на волоссі не носить, ходить босими ногами, дому не потребує. А от сьогодні неділя, пішов другий тиждень, 8 грудня. Мізерно падав на землю дощ, він людей своєю мокротою лякав. Люди на цю погоду так не сподівалися, а всі вони очікували, ось, ось впаде на землю білий чистий суцільний сніг. Ми сильно сподіваємося на природу, що він обов'язково буде. Вже пішов другий тиждень, довгого дня не було, вкорочувався.

 

83. Всі люди на це дивилися і дивувалися.  Один з одним вони говорили про природу, вона у нас вже змінювалася, не така енергійна.  Люди зі своїм озброєнням з самої осені готові зустріти зиму. На це ми працюємо.  Сказав друг по життю мій. А от природа щось не має хорошого до нас за нашу здібність.  Ми свою матір не жаліємо, і не хочемо, щоб вона жила сильною, не зношеною. Як ми з вами на її материку вчинили, всю площу до основи зайняли, змусили її народити нам для наших животів зерно. Ми, вся наша техніка, всі наші вчені лабораторно виступили, хочуть сільському чоловікові  допомогти, щоб він у нас не ходив по грязі, і не виходив у чоботах.  Йому треба буде місто, всі умови міські, щоб були школи, де вчитися.

 

84. І була б лікарня.  Люди не хочуть в ній лежати, але життя саме змушує.  Всі свої сили кладуть, всю свою можливість на фронті кладуть.  Як же, є лікарня.  А в ній людина вченого характеру допомагає, щоб не хворіти і не мучитися.  Це все передчасно зроблено людьми. Вони не хочуть умирати, але їх природа за їхні веселощі, за танці, за пісні, все хороше і тепле. За що буде природа посилати нам дні, щоб ми ними, як зимою, задовольнялися?  Яка буде в житті нашої краса, якщо візьме природа, нам відмовить цю білу муху, яка без будь-яких втрат лягає, і прибавляється до самого кінця.  Природа сама знає, що робити. Такого чоловіка не народжувала, щоб він для людей старався робити хороше. А йому вони не давали можливості жити так, як він намітив.

 

85. Він цим не радується. У нього одне є – тюрма не треба і лікарня не треба.  Треба жити вільно, не лізти на рожен.  Яка буде по-моєму слава любити себе і нашу природу.  Яка вона розумна, гарна в усьому, тепла як ніколи, вона не шкідлива.  Природа є рідна мати, невмируща.  Вона має у себе друга людини.  Це – повітря, вода і земля.  Вони нам дали це життя, яка оточила нас усіх своїм    багатством.  Ми в ньому пожили та сваволили.  А потім за це взяли і померли.  Нас з вами природа не пожаліла, взяла, покарала, відібрала сили, волю, не дала нам жити. Так навіщо нам треба зима, якщо люди чоловікові не дають його волі.  Він же хворий чоловік.

 

86. У нього хвороба така, найкраща з усіх.  Він любить, і хоче допомогти нашому ображеному, хворому чоловікові, забутому всіма.  Він у цьому є герой, бореться в природі за життя, за безсмертя.  Він хоче молоді ввести це. Моє рідне життя, яке я полюбив у природному порядку. Вона мені віддає все те, що я у неї у свій час випросив.  Це моє вчення, моя така праця, моя робота.  Я її роблю.  Це небувале свято неділя, а він у нас робочий день. Його не захотіли, щоб у ньому святкувати. Така умова грудня.  Конституція підтвердила, цьому ділу кінець.  Якщо тільки вийде на факті, у природі снігу не буде, то моє буде, як якась невмируща слава.

 

87. Ми цього в природі самі доб'ємося. У нас на це народилися сили не такі, а природні, незалежні ніким ніде і ніяк.  Які ми люди, не хочемо з вами розуміти.  Найголовніше, робити по Іванову.  Він каже правду, якої у нас немає.  Ми живемо з неправдою, нас природа валяє, кладе на ліжко.  Ми не вміємо по-природному жити.  Живемо ми один раз, та не так, як це треба. Не треба б думати так, як ми про щось більше думаємо, не хочемо мало мати.  Запасаємося, говоримо: нам це треба, а от це не треба.  Ми любимо красиве, пахуче, прекрасне, і беремо, від поганого йдемо.  Ми з вами це зробили самі, за наше зроблене ми отримали.

 

88. Каже, я живу в селі непогано, можна сказати, по-сільські. Працюю в колгоспі трактористом, орю землю, готую оранку на зяб. А діло наше таке, хоче зробити агроном, як вчений чоловік, вгадати.  Він у нас господар землі технічний.  Від голови за хорошу твою роботу в полі над землею можеш заслужити вчений ступінь, подяку. Ми в своїй бригаді робимо для цього грядку, особливо весною. Агрегатом волочимо, як хорошу пуховку. Тільки посіє сівалка зернятка в землю, швидко піднімається вгору, як якась шуба стоїть зелена, чому не один я радію. І про це діло я говорю, як тракторист: це ми своєю бригадою вчасно поклали під сніг.

 

89. А агроном по-науковому вивчає. Природа перед ним живе так. А яких тільки в цьому немає трудящих.  Сьогодні наш день понеділок, він пройшов другим днем у другому тижні грудня.  Ми, такі люди.  Хоч маленьким крихітним покроєм сніжку землю накрило. Можна нам всім сказати, це вже починає зима, вона до нас прийшла.  Із заходу став з вітерцем прослизати мізерний сніжок, холоду сильного ми не зустрічали в нашій місцевості.  Так це все робилося без усякого сонця, мені цей прекрасний з духом хороший день дозволив не тихо ходити, а зі своєю силою я швидко пішов.  По дорозі, яку пробила автомашина, бігав.  Почуття мої проходили не гірше сімнадцяти років свого колишнього віку.  Я міг було всім сказати: це добре.

 

90. Але люди цьому не вірять, кажуть: такий організм.  Давно нашій молоді, не мені одному треба вірити, треба повірити нашій матері природі. Вона нас усіх однаково народила, по одній дорозі ми пройшлися, не зачепилися.  Ми зачепилися за своє індивідуальне діло в житті. Треба молоді вірити нашому старшому від усіх нас.  Він зробив крок свій у природі, він це робив для того, щоб людині запобігти в житті цьому. Нам давно треба кинути старе, нікуди воно не придатне нам, людям.  Та непридатне через нашу всю дію над іншими життєрадісними тваринами, які служать для нас, усіх людей, продуктом.

 

91. Ми їх вирощуємо, ми виробляємо з них все те, що буде треба. Це наш чоловік з 35-річним стажем, він це на собі завоював, тепер хвалиться цим.  Як же не повірити, як же не зробити те, що треба у своєму житті, в нашому людському. Рік цей закінчується взимку. А зима тільки починається, тому ми живемо в ній по тому початку, за яким наші всі предки прожили так, як вони хотіли  Але не нажилися, бо їм за їхнє хороше не дала природа своїм умінням.  Природа нами розпоряджається, ми у неї є частка: пожити час один, а потім померти. Не наші з вами це проходять діла.

 

92. А все це робиться природою, вона доведе до самого кінця і краю. Каже гарт людям.  Мені ваше не треба, у мене своє є життєве.  Треба нам жити не так, як всі наші предки прожили, та бачили. А справ своїх недоробили, померли всі, як і не жили.  Що з цього всього вони отримали?  У прахові земному лежать. Людині не тоді допомагають, якщо сам хворий.  А тоді допомагають, коли сам собі допоміг.  Тобі повинні повірити, як якомусь особливому чоловікові. А він повинен бути між нами, усіма людьми, хто повинен зберегти цю людину, як око своє.  Треба буде жити.

 

93. Цей чоловік, він повинен між нами пройти, і свою користь залишити, щоб цим люди були задоволені. Це зробить нашим людям загартування, але не люди самі. Все для життя зробить, вона розкриє природну таємницю на людині. Він буде господар її, і вона йому дасть все те, що треба буде в житті. Досить підкоряться, досить бути рабами, щоб гинути перед нею. Ми з вами, люди, повинні цьому чоловікові повірити. І дати йому повне право робити його діло нескінченне. У природі немає кінця і краю для того, щоб жити.

 

94. І робити те, що треба всім людям. Ми від нього навчимося найкращого в житті, здоров'я. Це одне з усіх нас, не буде наш чоловік хворіти і застуджуватись. Це все чоловік на нас зрозуміє, це його буде в цьому діло. Його треба, як такого, що добре знає, у всіх корисних ділах просити. Просьба буде наша перед ним, вона від нього отримає хороше, тепле, здоров'я. Всі ми цього в житті доб'ємося, не будемо вмирати, але зате буде і погано, і холодно, буде нам енергійно. Природа наша мати, та ще яка вона є сильна в усіх відношеннях.

 

95. Любити природу буде треба, але не ховається, як ми від неї ховаємося, боїмося. Ховаємося ми від природи у свою зроблену руками річ. Ця ось зроблені нами річ не допоможе нам у житті, вони тільки нам завадять. Ми їх носимо на собі, ними хвалимось тоді, коли вони хороші. А коли приють, то ми з вами гонимо в утиль, всі наші ганчірки туди потрапляють. І нами створюється знову ганчірка нова, а не стара. Ми зі старого робимо нове. Це було, воно є і буде.

 

96. Чуйність нашого життя, нас з вами примусити добитися в природі того, що буде треба нам, усім людям. А його Іванов має, і хоче нашій молоді своє знайдене передати. Місць вистачить, і справи не розпочаті. Нехай молодь робить недороблене ним, тобто Івановим. Він руки свої підніме, і скаже нам в один голос: ура. У цьому завоювання.

 

1968 рік 9 грудня. Іванов

 

:6812.09  Тематичний покажчик

:Холод, зима - дух    19

:Ворог    36

:Рівність, одна зарплата    37

:Зробимося вчителями все    37

:Одяг не порятунок 54

:Людина, людині волю    70

:Чудеса Іванова, зцілення    74

:Залежність    80

:Здоров'я, допомога    92.

 

 

Сни на 1968 рік

 

Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02. с. 115, 127).

   

89. Зима, весна, літо і осінь.  Дуже багата людина, інтелігент, службовець, робітник фізичної праці.  Є дві протилежної сторони.  Одна холодна, інша тепла.  Між усіма людьми є хороше, є з цього погане.  Всім людям подобається хороше і тепле, але нікому не подобається.  Але цим люди вічно живуть.  Одна, народжується нове живе для того, щоб жити, і користуватися правами один раз пожити.  Інша сторона в людях – хворіють, і помирають на віки віків своїх.  Це вічно живе, як живе не вічно в природі хороше.  Це міф, веслом по воді, так і цій людині вічно не жити. Незважаючи на цю систему, яка між людьми живе.

 

90. А от незалежність невмируща, вона вічно видозмінюється. Хороше – в погане, а погане – в хороше.  Чоботи хороші, черевики теж носяться хороші.  А от босими ногами, та ще взимку, таких немає людей. Є один я, Іванов, обрушився, пішов на жертву свого здоров'я. Став у житті шукати смерть, а з цього всього вийшла ніколи не бувале в природі життя. Таке воно є страшне для всіх. Воно ніким не починалася і не робилася. Ми з вами, всі люди, зацікавлені життям, але воно у нас не увінчалося. Всі ми, вчені і невчені, не вжилися, а захворіли своєю хворобою, похворіли, похворіли, і померли.  Це наше не завоювання в природі, а наш в цьому весь програш. Тоді коли стоїть питання в своєму житті.

 

91. Треба буде жити без усякої смерті.  Нам це не писалося, і не говорилося ніким. А от зараз ми від Іванова чуємо, і робимо на це все.  Думка наша підказує в природі отримати те, що намітилося усіма нами – це наука незалежність.  Вона стосується живого і енергійного, та й не забуває про мертве, це теж нам треба буде.  А ми це місце, де лежать мерці.  Це не наша є думка така.  Перед усіма лежить гонитва в природі, в такому викладеному давно робилося і робиться людиною, за багатством, за економікою такою, якої не було.  Ми це мали раніше, маємо зараз все придбавати у природі.  Це не наше надбання, а материка – повітря, води і землі.  Ми від цього всього отримали для свого життя перше задоволення.  Нам дала природа це все для життя.      

 

92. Де і як би ми не жили, нас природа за своє добро не похвалила.  А взяла, нашому братові за зроблене ним хороше прислала стихію, яку не думали. Чуже, довго воно не живе, і не будеш ним вічно користуватися.  Яке б не було джерело, воно добра хорошого не дасть. І не буде вічно ним людина користуватися, бо є не така, інша дорога, за яку треба давно взятися, і по ній іти. Шкоди не буде людині будь-якій. Ворог піде від тебе, і більше не буде його, буде корисність.  Люди жити будуть рівні.  Того, що є зараз, не буде, а буде благо всім.

 

93. Ось що ми в природі знайдемо через це холодне і погане.  Ми від природи це отримаємо.  Вона нас оточить, і буде зберігати своїм природним шляхом. Труну перестанемо робити для померлої людини, бо більше смерті не буде.  Ми завоюємо ці якості, цю здібність. Без усякого багатства і без усяких цінностей ми ці якості завоюємо.  Якщо ми з вами це в цьому ділі, що робимо, не змінимо, то наше все до хорошого не приведе. Ми гинули, гинемо, і будемо гинути через наше незнання. Ми не можемо сказати про те, що буде завтра. Ми хочемо, ми думаємо про хороше, а нам це не дається. Завжди розривається навпіл, не досягаємо того, що треба.        

 

94. Хіба ми з вами не думаємо про життя своє, продовження.  Але ми не навчилися це отримувати. У нас за місце прибуткове погоня, та ще яка спішна захопити за собою.  А от жити, ми з вами не знаємо, як будемо жити.  Природа в цьому відіграє роль.  Що хоче, те і зробить.  Вона в баранячий ріг скрутить, а ти, людина, думай.  Як хочеться добре жити, тільки не дається через своє бажання, яке є у нас усіх.  Кожна жива річ, описувати немає кінця.  Як є чоботи. Чоботи надягають люди не завжди однаково, і не погані, а хороші. Чобіт хороший береже людина. У чобота є багато хорошого для його спорудження.  Ми про це самі сильно думаємо, і хочемо мати.     

 

95. У чобота підбір як підбір, або ставиться задник з обшивкою строчок руками.  Що майстром для любителя хорошого для свідчення краси. Чоловік не один це зробив, воно саме підказує в такому дні.  Тільки треба похвалитися, та себе представити за чужим столом.  А коли у тебе завелися зайві гроші, то будьте ласкаві,  для мене бути на кожному своєму місці. Для тебе і для мене є велике діло. Чоловік повинен до цього чобота сам себе одягнути в фасонну найкращу в красі одежину, щоб сказали за такого вихідця в людях.  У нього за обрядом не самі чоботи, не одні на них є калоші, та з чистого сукна штани, яка-небудь сорочка, краще не може бути. Хлопець як хлопець на все село, вродився в свого батька бути господарем. У нього будинок, з будинків будинок один є.   

 

96. Який на ньому є дах, розмальовані фарбою вікна.  Здалеку видно, що живе багач з багачів.  Він нічого ніколи ніяк не потребує.  Та й чого багач повинен потребувати, якщо на ньому є все. Я біг в завод по Сулину з лопатою.  Кричав криком, щоб передали адміністрації, що я пішов снідати.  По вулиці я біг з лопатою, великий держак.  Я ледве переліз через бричку, а потім пішов по бездоріжжю.  Йшов, мені не було погано.  Зустрів біля води двох братів.  Один командир, другий робітник, обидва з різними поглядами.  Марія Матвіївна приїхала, і не привезла нічого.  Це моє розпочате для всіх нас, що живуть на землі.  Всі люди, весь народ, науковці та невчені, вся інтелігенція і службовці.  Нашим належним усім робітники повинні рахуватися.

 

100. Знову мова моя йде про цю воду, вона повинна представити в повітря фізичного чоловіка, хто випробовувався в різній температурі, що змінюється.  Йому це буде дано, він пройде весь режимний закон.  Його вчені проаналізують з усіх чотирьох кінців.  Визнають його таким чоловіком, якого ще не було. А зараз він на арені.

 

101. На тому місці, де він створює свою невмирущу думка, яка його так веде.  Він її описує на собі.  Як це вийшло, і для чого він не носить хороший змайстрований чобіт?  Про що мова йде, і що він хоче сказати про дорогу?  Вчені, які йдуть по своєму шляху, їм доведеться за це поплатитися.  Треба не відмовлятися від цієї ідеї.  Вона – не носити в кишені гроші, і не носити який-небудь позолочений одяг. Також себе не годувати солодким, жирним.  І зручність в домі не ставити. Треба цей потік змінити. Та взятися за чисту не почату воду. Відірвався з приміщення людей в суспільстві, попрямував в дорогу.  Тільки вийшов, а мене зустрів комсомолець молодого віку.

 

102. Він за мною пішов здоровим, а по дорозі зі мною зробився в селі хворим психічно. Я від нього не відстав. А потім приїхав в організацію за будматеріалом, у мене відібрали документи. Я залишився не при чому.  Кажу завідувачу виробництвом: відвантажуй клепку за моїм відрядженням.  Він каже: «Її мало».  І так я чекаю збори. У воді буде можливість не за рахунок чого-небудь, зробленого людиною.  А тепер стоїть питання з природою.  Вона нового чоловіка виховала, і випробувала у себе як ніколи в повітрі. Він пройшов всі атмосферні явища, не зробилися вони шкідливими, чоловік від цього не застудився і не захворів. А тепер треба буде поріг переступити, і наступити на інший.

 

103. А раз за це все природа пожаліла, не стала в цьому чіпати, чоловік новий взявся за цю воду, щоб у ній не купатися, як усі завжди купаються. Ми такі є люди, звикли в повітрі вмирати. А щоб ми жили, у нас цього не створилося.  Нас тепер природа змушує, щоб ми примушували всі ці можливості, і стали робити те, що буде нам треба. Вода – це друг людини, найближчий.  Якщо тільки не зумієш з нею близько обходитися, тобто не будеш її дії знати добре, то ти тоді можеш в цьому місці загинути.  Вода є струм, електрика.  Вона жива, енергійна, сильна.  Вода проти сил людини. Але він йде в воду не сам особисто через яку-небудь наживу або придбання для себе особисто якогось живого життєрадісного для того, щоб ним таким на один час скористатися, як природним продуктом.                   

 

104. Ні, такої думки не трималося, і цього діла.  У воді не належить про це саме думати.  Бо природа – твій намір, твій шлях, який ти в житті своєї виклав.  Це сама природа на це тебе обрала, доручила і вказала цю дорогу.  Для того вона це зробила, щоб ти, як людина, цьому віддався. Я, говорить природа нам, усім людям. Вже мені важко, щоб задовольнити твої потреби, щоб тобі дати в твоєму всьому на твої ноги чобіт, та ще шкіряні хорошої якості.  Це треба на це закласти великий труд, щоб життя таке живе в природі повалити, і з нього зняти шкіру. Це для людини є не одне. Треба шкіру з тварини зняти для своєї потреби.  А саме тіло треба буде так обробити, щоб воно так даром не пропало.

 

105. От для цього чоловік і озброївся. Він для цього зробився ділком у житті.  Зрозумів залізо з природи зробити. А із заліза – ніж або молоток, або сокиру, або пилу, чим людина стала жити в природі легко.  Він цього добився.  А раз він це зробив, вже це є не те, що було раніше. Наука людського життя, вона не стоїть на одному місці, рухається, не хоче цим залишатися. Хоче придбавати нове небувале в житті.  Це початок першого діла.  Раз ми зробили це, то ми повинні зробити інше.  Смерть.  Ми розвинули на собі пристосування, і залежно він них ми стали це робити, і в цьому ділі самі себе втратили.

 

1968.07. Іванов

 

:6801  Тематичний покажчик

:Дві сторони    89

:Наука незалежність    90,91                 

:Холодне і погане    92,93

:Смерті не буде    93

:Вода друг людини 103

:Випробувати себе у воді    102,103