Що буде далі. Продовж. 1969.06.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

С. 101 – 192. Ч.2

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

101. Птиця вільна на білому світі, у себе не має ніякого запасу. Вона живе і розраховує свій час зустріти по природі, особливо будь-який день, що прийшов. Вона буває така, що і голосом своїм для нас, людей, проспіває. А ми скажемо одне – час, що прийшов до нас, такий буває, до нас прилетять з багатьох місць маленькі і великі птахи. Вони по холоду сюди на північ бояться свій голос показати. А людина себе пристосувала, за рахунок цього цілий рік безперервно вона в цьому копається. У неї на це є діло, яке вона робить. Влітку одну роботу робить, а взимку іншу. Ніхто їй у цьому не заважає.

 

102. Наша людина по природі завжди бігає швидко. Вона хоче зробити хоч камінчик або дрючок, і, може бути, дірку заліпить приготовлену з глини. Ми, люди, не такі є, як наш Бог. Він для цього не народжувався, щоб від цього починати багатіти. Це тільки людина. У неї є, скажемо, у дворі собака, а в будинку кішка – уже помічники є. Тільки вони такого нічого не зроблять, як проривали в природі на цьому місці. Для цього господарства неприємність яка-небудь, і замки ламають. А те, що треба буде природі, вона ворота ніколи нікому не зачиняє. Треба буде людині сьогодні досита наїстися, вона до цього готується, що-небудь вона їсти не буде. Як ведмідь, він любить мед.

 

103. Так і нашій людині в моді. Лежать приготовані шматки хліба, та кружка набрана повна води, не забути про сіль. Ось це колись людиною застосовувалося. А зараз Бог нам свої слова ставить перед нами. Ми люди хороші, поки не можемо зробитися поганими через наше самовілля. Ми з природою воюємо, як з нашою землею. А Бог теж зацікавлений взяти в руки так само, як її бере азартний. Йому не до цього діла, щоб довелося програвати. Як у селянина дні, в них робить, а не кожного разу люди удачу отримують. Як і карта щастям оточує. Вона в руки потрапляє начебто добре, але діло показало в іншому практичному з невдачею.

 

104. Людині в цій частині думалося одне, а от інше вийшло. Чоловік думав, цей день йому Бог у цьому допоможе і на його таке щастя піде назустріч чоловікові. І примусить природу, щоб на цьому місці вийшов у житті великий урожай. Бог не для того прийшов на землю, щоб по ній ходити і її примушувати як джерело забезпечувати життя чоловіка. У природі в цьому не відіграє ролі ніхто. У цьому вона масивно робить, вирують по воді хвилі, а по землі всякого роду неприємність. Земля себе змінює від природи. А в ній такі проходять дні. То сонечко як сонечко, і буває, вітер наганяє хмар не пустих. Як це буває, без дощу. А буває, спустить, як з відра, сильний дощ.

 

105. Так і побутове є. Приходить у руки наша улюблена у грі карта, на яку сподіваєшся виграти в цьому ділі. А коли сподіваєшся виробляти цю компанію, то у тебе не те виходить. Думалось одне, а прийшло інше. Так робилося, робиться, і буде в природі робитися. Не кожен раз чоловік сідає за стіл за своє місце. Він бере в руки свою карту. А в самого в голові таке йде, щоб не програти, а виграти. Таке у всіх гравців робиться, але щастя народжується у якогось одного чоловіка. Як робиться в господарів на землі  у дворі, так воно і буде робитися людьми в природі. Це не Бога дорога, якою йде сам він. Йому не треба б зміни. Для Бога природа однакова. Він не жаліє у себе, як інша людина в програші.

 

106. Ми привчили себе без усякого Бога робити. Ми робимо в цьому ділі самі. Що надумали, те і робити починаємо. Нам треба, тому ми, люди, його просимо, благаємо для того, щоб у нас було. А коли ми просимо, то ми вже потребуємо, ми в цей час бідні люди. Хочемо сказати, у нас у всьому знаходиться він всередині нашого тіла, але ми не знаємо: хто він і який є. А він же чоловік такий же, як ми всі, тільки не така у нього думка робиться в природі. Ми, всі люди, чекаємо завтрашнього дня. А він і до нас прийде, ніколи він таким вже не буде. Ми з вами, всі люди, вчора живі залишалися. А от сьогодні день іншого характеру, хтось із нас уже захворів, і сильно в цьому ділі хворіє.

 

107. Це вже не такий день, як він був. Тоді люди Бога у себе тримають, їм цікаво завжди його мати, коли у нього великий прибуток розвивається. А без нього ми ніякі є люди, кому хочеться більше всіх. Ми не звикли від інших людей відставати. У нас такі є сили, з якими ми вперед біжимо. Для нас день буває днем таким, від якого не пішли зі своїми рідними силами. Яка наша це є краса, з якою ми завжди разом живемо. Ніколи про це не скажемо, що це буде неможливо зробити. Як якісь під курочкою біленькі яєчка, це буває. У день один раз курочка знесеться, а ми те діло забираємо.

 

108. А коли цих яєчок назбираєш багато, порахуєш їх поодинці, скажеш для себе одну цифру, в якій ми не одні в цьому опинилися. Та каже сусід сусідові свої слова. Знаєш, у чому це буде діло? Залежить від півня. А тут можна сказати нашому господареві, хто добре їх годує. Він любить яєчка, у нього з них так виходить. Як ледве щось таке, вже говорять, господиня засмажила сковорідку яєчні. Наша діло одне – подекуди цю  штуку можна дочекатися і підготувати себе. Хто не бажає їсти цю смажену яєчню. Вона робилася людьми і їли з апетитом. От які наші тепер діла, зранку очікуємо таке діло.

 

109. А раз на арені це зробилося, ми побачили на столі. А ложки з виделками тримали в руках, як якісь молодці. Ціле стадо у дворі мали наші люди птиць, без цього ми не залишалися. Як ледве щось таке, вже зарізали качечку. А качатина у нас вважається першого сорту м'ясом. Ми з неї варимо завжди супи. Але цим людям, хто звик завжди це робити, у них того немає, що треба. Прийшло на тиждень один раз свято неділя, якому наші всі люди в цей час познімали свої шапки, і дивляться на схід, звідки весною щодня для нас будується небувала погода. Вона нас завжди змушувала про це думати. Як же так ми у себе всю бутність чекаємо свій незвичайний прибуток. А він у нас дається один раз у рік.

 

110. На ось цьому місці, та на цій ось земельці людина знає, що тут сіяти. Це все робиться нами в один час. Конячку запрягають у драги люди, їх примусила мода. На ній тільки їздять, поки вона не втомиться. Це буває не щодня. Коли нашому братові доводиться в жаркий час влізти у воду, і там він, як чоловік, купається. І думає як ніколи, буває такий у чоловіка момент, він його зустрічає як ніколи, бере саме тіло і тоне. Це не з душею, не з серцем вийшло в житті. Як це доводилося багатієві перед багатою людиною хвалитися. У нього не одна була для просіву десятина. Він її не сам обробив, за собою тягнув рогатих биків, в ярма їх запрягав.

 

111. І за собою водив, як казку. І все за багатство своє вболівав, йому немає кінця і краю, як сезонній птиці. Вона на місці не сидить, їй доводиться залишати позаду місце своє, як і людині. Він усе своє життя чимало робив, врешті-решт, ми залишили це все позаду, нічого хорошого не створили в цьому. А як був день. Спочатку вранішнє сонце без усяких хмар ясно себе показало. А от змінитися, піти в іншу сторону, як робилося не в кожному році. Буває погода неоднакова в природі. Не однакові є і живі види. Дивишся на блакитне небо, воно не показується одним, а змінюється від сонця. То сонце, то хмари, то туманний вигляд, то ясна погода.

 

112. А людина у своєму труді, вона ніколи свої руки не призупиняла. Її одне діло – зробити в природі таку хорошу річ, від якої не треба відмовлятися. А треба цій людині сказати своє спасибі: вона цього у себе заслужила, щоб про неї люди так говорили. Буває, все скаже людина, одне не буває між людьми мирне і хороше. Людей на землі дуже багато, всі хочуть на землі непогано жити. Один дуже сильно трудиться, інший від цієї важкої праці зовсім відмовився, йому це набридло, і сильно. Одне вдало довелося оформити. А от інше було не так, як гадалося зробити людині. Їде на підводі мужик, везе із собою те, що треба на базар.

 

113. Особливо збирають люди для продажу молоко, або яєчка є. Буває, масло зробить. Гроші потрібні кожній людині, за них вона може купити, що слід. Це тільки ми не всі гуртом Бога нашого визнаємо, що він нам поганого не робить. Він тільки робить своє хороше для кожної людини. Хіба це погано робить Бог, якщо він змушує людину, щоб вона не лаялася, не пила горілку, не крала. Все це робить сама людина. Доти все це робить, поки їй у житті щось завадить. А в житті хіба мало таких людей, які збираються на сьогодні піти на полювання. У них рушниці приготовані, і заряди заряджені до бою.

 

114. А бій буває в природі один раз між людьми такими, які поспішають жити.  Їм не треба їхня невдача, а їм треба в цьому великий прибуток, якого людина створює.  Бог на це все так говорив. Краще нам, таким людям, не треба народжуватися. А ми з вами народжувалися, народжуємося, і будемо так народжуватися зі своїм поняттям. Наше, каже, таке поняття про життя людини. Вона не навчилася, як буде треба жити. А у напрямку Бога людина не живе ні одного разу, як це говориться.  Вона не так живе, як живе Бог. У Бога не так робилося, як у людини.  Для неї не такий день буде завтра, як його чекають з нетерпінням. Він повинен до нас прийти таким днем, як він раніше заходив.

 

115. У нього у такого вічно була вранішня зоря завжди не така, як воно буває серед дня.  Люди енергійно натрудилися, їх за це годують. А тоді, коли чоловік лежав та потягався, він нічого не думав.  А мозок його відпочивав, і очі не дивилися.  Руки тремтіли, рвалися в хід, але час не пускав.  Всі люди в цей час спали, їх тиснув сон, що Богу не по нутру в ньому спати.  Це чоловіка вічний розвиток на собі – день весь безперервно у труді самого себе тримати.  Йому як такому живому тілу чи не краще буде хоч одну годинку виділити господареві, у якого не один робочий працює.  І не одна думка про це думає. У господаря на це є засоби.

 

116. Він на них покладається, у нього їх багато.  Їх треба їм придбавати, щоб вони з кишені не йшли, а навпаки, прибавлялися.  Це у кожної багатої людини є такий намір: малими грошима зробити їх великими.  У природі сировини дуже багато. Нею можна буде людині городити на цьому місці для себе житловий дім.  А коли це людина буде мати, то вона нас задере. У неї для цього є непогана жива сила, до цієї живої сили хороша зроблена руками людська снасть.  Без цієї снасті у тебе, як у людини, не вийде життя.  Коли людина у себе не має нічого, навіщо їй така думка, яку має багач.

 

117. У багатія кожне місце на обліку. Якщо не чоловік цей, якого природа створила.  Він раніше жив не так, як живемо ми зараз. У нас кварти не було, чим напитися. Лопатки гострої не мали під руками. А чоловік жив.  Як він жив, про це знає природа.  На його таку неімущу нужду, як з неба, надсилає.  Каже: ти чоловік учений не такий, як це треба для життя.  Особливо зараз в даний час наша земля людиною захоплена з усіх боків.  Вона обробляється, і на ній чого тільки людина не ставить.  На фундаменті складено з каміння на глині стіна, її руки обмазали, щоб вітер холодний не пронизував тіло людини.

 

118. Для цього і дороги проклали від хутору до самої твоєї землі, на яку ти дивишся, бачиш її.  І тобі як людині хочеться змушувати, щоб вона пуста не лежала.  Для цього вона земля твоя.  Ти до неї приїхав не сам один, із собою приволік безліч тварин інших для того, щоб з цією землею справитися.  Треба буде зорати, боронувати, а потім як у грядку зернятка посіяти, і сказати природі, як матері рідний. За неї повинна людина не забувати, щохвилини думати: а що на ній повинна людина цього року посіяти.  І найголовніше, який повинен бути урожай.  Треба, каже чоловік, Бога просити, щоб він нам як таким надіслав на наше таке щастя день, якого ми чекали таким.

 

119. А нам природа не дає, треба б дощу, так не поганого, а хорошого, щоб у природі пішов ріст на всій нашій землі. Вона любить вологу. А нашим людям Бог не треба, щоб його просити. Для цього труд закладається. Людина читає усно молитву. Фізично хрестить себе хрестом, та всім тілом кланяється. Треба все робити з душею і серцем. А воно, як гріх, десь береться в цьому наша лінь людини. А от чого-небудь з хорошого поїсти. Один запах чого тільки наробить, ніс наш далеко чує. Бог цього ніколи б не зробив, і не дозволив себе примушувати, щоб Богу молитися, і просити того, кого не знаєш і не бачив. Бог говорить. Три тіла, найголовніше, – це повітря, вода і земля – від чого походить чоловік. Він породив у себе Бога через нестаток свій.

 

120. А раз мучить у природі цей нестаток, що народився. Ми, люди, через кого стали вмирати. Ця дорога, цей шлях для життя людини добре не увінчався. Через це все на нашу землю прийшов зі своїми силами Бог. Він не став шукати для себе особисто життя. А пішов зі своїм тілом у природу на жертву. У нього народилася думка нова небувала. Людина повинна зробити в природі те, чого в житті людина не отримувала. А от зараз в даний час чоловік у себе отримає. Він не піде слідом за всіма людьми, від них відійде, і стане своє нове небувале в житті обґрунтовувати.

 

121. Не по-старому, історичному стане жити. Це візьме сам, і буде на собі все показувати. Природа велика, в ній можна все робити. Шкідливе з шляху прогнати, а корисне ввести. За це все наше довелося взятися ділом. То чоловікові треба було, що він кожного ранку шукав для себе, цю нашу красуню для голови шапку. Вона була потрібна чоловікові в його житті. Він без неї не вважався в житті людиною, особливо багатієм. Він це все надягав і цим хвалився перед усіма, що він є в шапці чоловік. Йому не одна знадобилася шапка для його голови. Він за своє все життя зрозумів на ноги надіти чоботи. Це ж його була краса.

 

122.Человек без цього обряду не чоловік. Бог з цим вчинком у природі не порахувався зі своїми силами, а став робити те, чого в житті люди не прагнули зробити. Кому це буде треба погане? Без усякого одягу залишатися дуже сильно холодно, значить треба буде тепло. А воно буває один раз в році. А більшість у природі буває холодно. Але чоловік так звик. Як йому це в процесі зробилося. Він не повірив своєму живому тілу, а він повірив зробленій руками неживій річі, яку чоловік зношує, як непридатну річ. Це одне, від себе відкинув чоловік. Друге, чоловікові довелося ритися, як в якомусь продукті. Це все земля нам дала сировину, а ми її в себе переробили на продукт. Зварили, спекли, і їсти стали.

 

123. А раз ми з'їли, її не стало, вже для людини збиток. Турбота така: інше треба придбавати не погане, а хороше. То ми їли гірке, солоне, а тепер ми перейшли на солодке. А солодке так у житті не дається, за гроші купується, не на один час це все запасають люди. Це не Бог є, кому не потрібно ніяке діло і ніяка для цього одиниця, з якою Бог не хоче рахуватися з людьми. Він між нами такими недобрими людьми в природі народився, недарма таким по землі ходить роззувшись завжди в будь-який час. Йому немає між природою такою, як вона себе показує. Зима і літо буває в житті, приходять різні такі дні, від яких усі люди біжать, відвертаються, не хочуть у себе такими бачити. А Бог з такою радістю в природі зустрічається.

 

124. У природі він зустрічається.  Для нього різниці між цим немає.  А є для всіх одне серце і одна душа.  Все це знаходиться в природі і в людині.  Воно породжено для того в житті, щоб не жити один час нам, таким трудолюбивим молодцям. Як ми з вами однаково на білий світ народилися.  Нас наші батьки в життя представили не такими, як ми в процесі діла нашого представилися.  Якби не наша мати природа, ми б у ній такими не зробилися.  Нас з вами примусили умови. Це ми отримали, між собою поділили навпіл землю, і назвали її своєю.  Вона зробилася у нас власною через наше діло, через наше знання до неї. Ми стали отримувати від неї як від джерела все те, чого вона нам дає в світі.

 

125. А потім навчилися з цього всього продукт, чим стали тіло своє задовольняти, щоб воно жило і користувалося цим один час.  Це чоловік, він своєю красою обгородив себе в природі за багато життєвих років. У нього спочатку цього не було, він все це придбав у процесі.  Без цього всього він не зміг жити години. А як же так Богу вдалося це зробити, хіба йому природа не така в житті?  Він тільки через це з нами поділився.  Собі взяв нову дорогу, яку всі люди не хотіли брати, і не хочуть брати зараз. А Бог не подивився ні на які важкі особливості, потроху став це робити, що людям нешкідливе. Та стара ідея з адміністративними началами стала, не пускає його в цьому ділі. Не хочуть, щоб людина в природі переродилася не так на старі минулі сили, які ми залишили позаду.

 

126. Ми з вами народжувалися у таких батьків, які не жили, як Бог. А батько з матір'ю, вони його народжували, як і всі люди.  Це небувало народжений в природі Бог зі своєю думкою.  Він з нею до нас прийшов на землю.  І на початку свого явлення в люди його оточила небувало народжена думка.  А чому це так в житті виходить між нами, людьми, і природою?  Так люди живуть на нашій землі, на нашому материку.  Самі себе змусили одягатися чи від холоду, чи для краси.  А потім, стали їсти не погане, а хороше. Нема хорошого, дай погане, аби був повний.  Ми для себе будували житловий дім. А в ньому жили бідні, багаті, і також у байдужості вмирали. 

 

127. У чому тут діло було?  Якби в цьому ділі не одягалися і не їли нічого, та й дому не було, тоді б можна від цього нестатку померти?  Це неправда заводилася між природою і людьми.  Особливо люди наші вчені погодилися з цим, і стали відшукувати в природі таємницю. А за практичним ділом, чоловік є для нас усіх таємниця.  А раз ми чоловіка називаємо таємницею, то він може в природі зробитися будь-яким в природі героєм.  Створювати для людей не шкідливе, а корисне в житті робити.  Ми з вами все життя йшли, навмисно котилися з гори.  У нас не жили, як хотіли.  А нас, таких людей, поступово один за одним природа забирала.  Ми це самі в природі створили шляхом нашого невміння.  Ми, всі люди, бажання маємо таке, щоб нам жити.

 

128. Все це зроблено чоловіком, він його збудував, другому чоловікові показав. А другий слідом погнався, він хотів би догнати, але сил не вистачило. І так ми з вами це діло бачили і бачимо зараз. Як чоловік це все будував один раз. А по-друге, це все наша будова, за що вся історія пала. Так що ж ви думаєте, це, що ми з вами маємо, вічно повинно жити?  Ні. Чоловік наш історичний, кому в цьому довелося померти, він з Богом як віруючий у нього, захворював, і довго хворів, мучився. У нього не знаходився такий чоловік, у якого були засоби, щоб йому в його такий нужденному житті, яке в нестатку, хворобі. А йому треба не матеріальна допомога, а фізична, жива енергійна, як ніколи був завжди задоволений.

 

129. А що можна було сказати, якщо ми в цьому ділі були бідні. Ми не зуміли навіть у своєму дворі. Це про минуле говориться. У нас не було колеса, не було підводи, щоб на неї класти вантаж. І туди його представити, де це треба було. Ми мали тоді мотузку, фізично волокли. У нас не було місця, не знали про нього, кочували. Під час стихії дуже багато сімей гинуло. І все ж знайшовся чоловік, від природи сили відібрав. На одному місці зупинився, і став у природі шукати. Йому потрібен був дім, житлова землянка. Він у цьому став придбавати у труді фізично те, що йому було треба. А людині без кінця і краю треба. Воно є в природі, але це для нас є таємниця. Не знайшли в природі, щоб для нас була користь у житті, щоб ми не отримували в природі шкоди.

 

130. Ми своїм поняттям оточили себе, зробили все необхідне для нашого життя. У нас в нашій арені стало видно для нас одне і друге. А от третє, небувале ніколи ніяк ми не бачили. Чоловік вірив Богу, і сильно він йому вірив, і хотів його бачити, але не довелося через свою неправду. Чоловік пішов людською дорогою. Вона не поступалася ніколи ніяк зі своїм учинком, зі свого жадібної війною. Земля є природа, вона не хотіла, щоб чоловік за нею доглядав. Вона до себе мала дві дороги. Дві в кімнатних умовах. Одне життя було розвинене на наших земних людях.

 

131. А от друга, ніким вона не зайнята. Одну вивчили люди, зрозуміли її як такою війною. Люди стали добиватися від природи. Своє  нужденний придбавав як необхідне, потрібне, чим людина хотіла жити. Тут земля як джерело в житті за природу заступилася. Вона сказала людині. Навіщо вона тобі, такому розумнику, у якого зародилося своє здоров'я. Він його в процесі придбав таке для самого себе особисто, пустив у хід у природу робити в житті якесь діло. А діл природних дуже багато для того, щоб їх робити. А діло без здоров'я ніщо, не було, кому його починати. А раз у тебе, у людини, є велике здоров'я, його треба нам усім не берегти, а по-своєму, по-людському треба витрачати направо і наліво.

 

132. Чим хто і як зайнявся робити. Цьому ділу кінця і краю в житті не видно. Лише б це було чоловікові треба, він починає обдумувати. Не один день, про це прихоплює думками нічний час. А раз цього хотів чоловік у природі отримати, він своєю думкою оточив себе. Вважає, це буде можливо зробити. У чоловіка, найголовніше,– це очі, якими доводиться далеко бачити. А в природі треба буде мати вуха, щоб ними довелося добре чути. А коли в цьому своєму предметі є все, куди пускаються руки, вони беруть палицю або беруть камінь, і направляють його туди, куди треба буде практично зробити. Чоловік здоровий, він на своїх ногах може фунти, пуди зі свого тіла не скидати, а все треба на ногах носити весь день безперервно. 

 

133. Йому, як живому тілу, доводиться з мертвим проводити свої життєві умови. Тілу чоловіка знадобилася не одна наша така величезна земля, яку ми вивчили, як джерело. І стали ми в цьому себе примушувати робити. Сьогодні ми робимо так, завтра ми прикладаємося теж так. А у нас, дивишся очима, бачиш: росте кам'яна складена руками наша для самозахисту велика стіна. Ми довго про це думали. А прийшов такий час, у нас вийшов живий факт. Ми змайстрували руками, принесли на це місце ногами, нас примусила це робити практика. Вона в природі бачила багато поганого. У цьому ось складена стіна, а до неї, такої високої стіни, доклали другу таку ж саму.

 

134. А слідом за другим третя виросла, і оточила найостанніша, яка всі чотири стіни зв'язала. А коли ці стіни на землі у фундаменті стояли, то у них господар знайшов вихід, причілки з дверей обґрунтував, і поставив їх так само, як і вікна вкладалися в ці стіни. У нас через це все буває нове, чим зацікавилася наша приватна власність на нашій людині. Вона у нас довгі роки своїм шляхом відновлювалася. У неї були всякого роду можливості у себе мати тільки для цього хорошу улюблену снасть, або, можна сказати, робилося хороше колесо на яку-небудь підводу. Для цього в природі народився небувалий талант цю штуку робити. Майстер був на все село один. Він його будував міцний, але це не його була мета.

 

135. Довго жити цьому колесу або всій підводі, яку люди дуже сильно потребували. Їх змушувало своє господарство, свої думки в усьому мати хороше, красиве. За що тільки чоловік не брався або він робив, він не хотів від цього втомлюватися. А ця власність, вони цим хвалилися, кричали за свого царя «ура». Вони за нього йшли в бій, на смерть билися на фронті. Так і майстер будь-якого діла. Він так думав, так робив, як хотів, щоб краще від усіх зробити. І за це, як слід, треба взяти хорошу плату. Господаря ніякого не цікавило, щоб його власна земля пустувала, вона у нього джерело є, якщо він тільки навчив сам себе за нею як такою доглядати. Вона є земля, змушує людину про неї думати, а що буде треба зробити, щоб у нього, такого чоловіка, не було в житті нестатку.

 

136. Для цього у нього зароджувалася приватна власність. Вона йому в природі робила все. Господар чоловік, він не хоче у себе мати, щоб у нього нічого у дворі не було. У нього двір, а у дворі ворота, вони так даремно не робилися. Для цього місця господареві треба було з підводою з живою силою з двору виїжджати. Він для цього діла мав конячок не одну, а пара у нього для запряжки в бричку. Та й до цього є воли, теж їм були потрібні ярма та войці пару за пару чіпляти. І на землі робити людині доводилося те, що люди наші у своїй власності навчилися робити. У будинку скласти піч. На це потрібний теж чоловік вмілого характеру. Не вмієш робити – не берись. Вмієш робити – бери те, що буде треба. Я сьогодні господар, у мене є все те, що тільки хоче. Хоче, щоб людина росла вгору, вона їй дає здоров'я. Не хоче – уб'є моментально.

 

137. Це ж є не наша, людини, сила. А сила природна в природі: повітря, вода і земля, що необхідно треба людині. Без природи – ні туди і ні сюди. Чоловікові потрібні були ворота, як який-небудь у князя замок або у царя палац. Його чоловік за своїм розумом обгородив, поставив на розі дім, і до цього всього не один був треба дім. Треба був який-небудь для тварини сарай або закуток, або комора. А там у ньому, як у скрині або в шафі. Ми збираємося в який-небудь путь, кладемо те, що треба. Сподіваємося на цю силу, що вона у мене не погана, а хороша. Я її зробив, я її придбав і нею користуюся, як своїм добром. Треба буде в цьому підвода, треба буде снасть. Вона в мене така, як це буде потрібно. Ворота служать тоді, коли господар їде з двору або в'їжджає у двір. А коли господар відпочиває, і ворота закриті стоять. У чоловіка є для цього великий розум. Він не забуває про те, що робиться в природі. У природі змінюється час з одного в інше. То буває в природі зелень, росте прибутком.

 

138. Цей прибуток власності не дає, щоб чоловік так сидів. Він для цього діла зібрався в степ. Поклав, що треба. І сказав свої слова: благослови це зробити. Він робив це діло для життя. Всі свої наміри представив, щоб вони були у нього. Дає команду, щоб з двору виїжджати. Та, найголовніше, не забути те, що було потрібно там. Взяли вогонь? Відповідають, поклали сірники, сіль, чим їжу солити. Поклали дрова, чим рубати, поклали сокиру. Значить, двері у двору відчиняйте, буде господар виїжджати з двору в степ. Там його чекає земля. Вона не хотіла б цього, щоб по ній, по такій землі, господар товкся. Земля родить урожай, людина його від природи отримує в труді. Не буде цього людина робити, що вона має, не буде у неї нічого. Через це все розростається власність індивідуальна. У неї, як пані, є господар цар.

 

139. А цареві, як обраній особі, всі воїни підкоряються. Він дає наказ чи команду йому зробити царський мундир, або для нього карету, на якій би він всівся, і помчав на чотири сторони для того, щоб там їхні сили чужі завоювати. І примусити служити по-старому, тобто по-нашому. Так жити, як ми жили до цього. У нас не було достатньо техніки, зброї. А коли чоловік озброєний, у нього є все, то йому буде легко справлятися з будь-якої і кожної роботою. Вона в нього не одна чекає. Чекає нашого царя, такого чоловіка, як є ми всі свого добра. Ми без нічого нікуди не їдемо, і не починаємо без нічого жити. Ми з вами живемо за це один-єдиний раз.

 

140. Хто б ти і який не був, два століття не зможеш прожити, і такого чудесного в цьому ти не зробиш. А зараз люди по-старому не живуть, царя немає, губернаторів не стало, а залишився сам народ. Як вірили природі, так і вірять зараз. На приватну власність накидалися всі живі й мертві. На неї ніхто з усіх не боявся нападати, як на якусь одиницю. А в ній лежить вся площа материка. Земля, вона нас, всіх людей, у житті своєму годує. І до того нас змушує, щоб ми про неї ні вдень, ні вночі не забували, яка вона повинна бути завжди перед нами, такими людьми.

 

141. А на свої ноги надіваємо чоботи, боїмося природи, як трьох невмирущих друзів. Це для нас повітря, вода і земля. Наша власна індивідуальність, вона вуха на макусі стала мати. Для того вона їх гострими тримає, щоб у тебе, чоловіка, була не одна пара чобіт для роботи своєї. Треба буде, щоб були чоботи на людині святкові, чим людина один час дуже сильно перед людьми хвалиться. Хоче нашій людині себе показувати не в одних чоботах – людина показує. У людини є своя недоторканна для всіх гордість, вона доводить людям своєю старою розпочатою ідеєю не через одні чоботи.

 

142. У чоловіка надіта за фасоном зроблена шапка, вона робилася майстром. Не уміючи, ти цю шапку не зробиш. І не зможеш її мати без цього вмілого чоловіка, хто вже: для таких людей не одну шапку з будь-якого матеріалу майстер робити. А в іншого народився талант сорочки для людини шити. І також людина шиє для іншої людини брюки з піджаком. Це вже кравець. Їх у нас на все село один, він управляється з цим ділом. Людині треба дуже багато для того, щоб на себе на своє тіло одягнути. А до того щоб поїсти і досита наїстися. Треба буде фізично над цим без усякої помилки попрацювати. І зробити те, що буде треба, щоб на столі стояла не одна чашка борщу, налита повно, або, може бути, супу. А і до цього всього людина готує, якщо є, з чого, інше яке-небудь, а смачне.

 

143. Йому кінця не знайдеш. У цьому хочеться людині жирного і солодкого, та побільше. Така власність, вона в цьому ділі і розросталася. Їли люди все своє життя дуже багато, наїдалися досита. А як тепло і красиво одягалися! Про це нехай скаже наш близький сусід. У нього на це є очі дивитися. І з цього виводить підсумок, як потрібно було сказати на цього сусіда, хто один з усіх людей у природі живе добре. Чого тільки у нього немає. Будинок, такого ніхто не побудував, і не має його таким, як він є в одного мене. А раз хороший будинок зовні стоїть, то він матиме у себе всередині обстановку шикарну. Я, говорить мужик, на це народився, щоб ось на цьому місці так добре жити. Мене природа не забуває, і також Бог у цьому не забувся. Я у них своїм учинком заслужив.

 

144. Нехай хто-небудь про це скаже, що я в житті своєму нічого не робив. А звідки у мене все це взялося? Це моя приватна власність оточила, мої предки були такими. Ночами не спали, а лазили по місцях, де що і як воно лежало. Берегти землю, щоб вона була твоєю, цього права жодна історія не давала. Земля, це вода тече по своєму руслу. Вона нікуди більше не потрапляє, як у морі. Так і наша власність на людині, вона довго не живе така, як це треба. У людини всі дні поспіль народжені для того, щоб з ними зустрічатися довелося не погано, а добре. Щоб не сказали сусіди, от ти, така людина, б'єшся, як риба об лід. Так і ти копаєшся у труді, поки твоє здоров'я в тебе є.

 

145. Будь-який наш чоловік власності не втрачає свій час, а робить діло для того, щоб вийшов живий факт. У приватній власності не одна буває у дворі конячка, не самі драги на чотирьох колесах. Куди ти поїдеш, якщо у тебе немає того, щоб зайве було. А у доброго господаря, у власника індивідуаліста, він на землі все це придбаває. І каже: це моє не все, я повинен мати від цього більше. Я один такий є мужик, за якого знає вся ця місцевість, що у мене є своя власна земля. Треба буде її обробити, щоб був хліб. А потім завести свиней, і за це все гроші отримати. Їх так даром не тримати, щоб вони в тебе були і не робили ніякого прибутку. Ось чого хотіла природа. Щоб я, мужик, переробився через це все.

 

146. То хліб вирощував на землі. А тепер свиней розводив, а зараз гроші став мати. Треба мені побудувати млин. Вже я не мужик став, мене будуть величати мельником. Я в цьому всьому перебрався до заводчика, зробився капіталістом. У мене, як ні в кого, ідуть гроші. Я не знаю, що буде далі. Моє господарство росло і виросло, куди це слід. У мене раніше була у дворі конячка, а тепер млин. Це борошномельний є завод, а він дає мені великий прибуток. Я не знаю, куди це все буде діватися. Чи то я буду так жити довго чи ні? А життя людини змінюється. Вона йде вперед по дорозі. А куди вона потрапляє?

 

147. Тільки в індивідуальну власність, в якого-небудь князя чи боярина, і до самого нашого високого в народі царя. Він з нас усіх виходець. Своїх підібраних людей губернаторами він поставив, і сказав їм: ви мої внутрішні в моєму господарстві помічники. Те, що я вам накажу, ви повинні робити. Вбивати ми навчилися робітників. Ми люди політичні капіталістичної економіки. Хочеться так сказати: зі своїм режимом. І на це люди знайдуться. Визнають нас, таких молодців, на своїх власних місцях. Ми їх зайняли самі, керуємо країною, всіма людьми. Якби тільки не наші ці ось люди, ми з вами так не жили, як ми тепер живемо.

 

148. У нас між нами народився з нас земний цар, його зробили самі. Зі своїх ниточок зшили сорочку і нарядила його, і сказали: «Будь ти нам такий пастор». Як пастух пас своїх овечок і ними харчувався, так і наш цар. Він знав своє царське приватновласницьке життя, хитре в людях. Вони так один від одного ховалися, відходили, не хотіли один одному допомагати, а йшли нарізно. Їхнє хотіння, їхнє невдоволення так змусили свій престол, своє місце віддати нашому народові, нашій ображеній історії, яка взялася з теоретичної сторони. І стали сили свої політичні прокладати в приватну власність.

 

149. Вона нам нічого такого хорошого не дала в житті. А воювати довелося, і сильно. Нашого брата змусила приватною власністю жити. Ми нею жили, і воювали за царя доти, до того часу, поки не покотилася на нашу землю зі своїм народом революція. Вона стала займати своїми місцями, де це було потрібно, старе міняти на нове. Так радянська влада в особі вчених теоретичного знання стала. За марксистським, за ленінським ділом робилося. Ленін брав на плече колоду. А чому не візьме інший простий чоловік. Це вже змушує совість це робити. Ми перемінилися на нашій такій землі.

 

150. Робимо індивідуально самі. Наша приватновласницька ідея, вона, крім одних свят, визнавала, не робила, а відпочивала. А зараз ми по-революційному, по-новому стали робити колективно той же сарай, ту ж саму хату, або той же будинок з усіма вигодами. Ми стали добиватися від землі. Стали тягнути сировину, і стали обробляти самі все необхідне потрібне. Нам як новим людям, таким людям, які залежні від природи, вона дає. Вони роти пороззявляли і тримають їх як таких, щоб чимось наповнити. Ми ввели в це жирне і солодке, і багато. З одягу – тепле, фасонне, хороше, щоб було одягнутися. 

 

151. Хіба ми не хотіли, щоб ми працювали.  Це було раніше. Щоб вступити на роботу, треба попроситися і довіритися. Треба просити просьбою чоловіка. А зараз людина народжується, він вже вчиться теорії та практики. Йому це буде треба, він буде зустрічатися з життям таким, яке без теорії не робилася. А зараз на це все нашого брата учать грамоті, щоб він знав це діло, про яке запитають у нього. Для чого це ти робив, і що з цього діла отримаєш у житті? Ми по-старовинному робили, по-людському, по-залежному, без цього жити не будеш. Що з цього всього, якщо ми живемо та працюємо, а здаватися буде треба? Ми в цьому втрачаємо здоров'я, втрачали, і будемо втрачати через наше незнання. Ми не вміємо жити.

 

152. І не шукали такого, щоб була користь. Ми, всі люди, такі зробилися, яких природа представила. Нас як таких власників індивідуалістів єдиного труда. Та й ми соціалісти колективної праці. То ми йшли до господаря, перед ним свою голову хилили. Ми хотіли і просилися, щоб він нас до себе у виробництво прийняв. Він потребує в цього людей і хоче, щоб він був у нього такий економний господар, кого любить і тримає, як хорошого у нього чоловіка. Тобто він у нього керуюча довірена особа в цьому. Ми люди нові, цю власність революційним шляхом видалили. Стало це все державне. Ми творці всього, нас примушував наш пролетарський закон. Які ми є люди? Людей таких же самих, як і ми, примушуємо, щоб вони непогано працювали і створювали все добре.

 

153. Це людьми в цьому як робилося, так і буде ними робитися весь час, що проходить.  Ми з вами стали так себе в цьому розвивати, нам було спочатку дуже важко. Але нас це не задовольняло. Ми предкові люди, у нас була вся предкова звичка.  Ми чекали і сподівалися на природу, за наш такий труд вона ніколи не образить. У нас така лежить перед нами в природі думка: ми зараз живемо погано, але жити ми будемо добре.  Наші з вами тіла нас прямо туди ведуть. У природі одне ніколи не буває. Власність, вона нас оточила один час.  Тепер змінила її колективна сторона.  Як було поодинці нам усім в нестатку жити, ми в ньому промучилися.  А от зараз прийшло на арену нове небувале в житті, щоб наші люди вчилися так, як їх примусила наша радянська влада.  Ми учимося, ми розуміємо, що ми будуємо в житті свою державу.  Наша земля, наші заводи, наші фабрики, ми йдемо до них зі своїми руками, нас несуть швидко туди ноги.  Ми там розумом розмірковуємо.

 

154. Цю цяцьку, цю машину, цей верстат і мотор робимо самі.  Всі нами для цього робляться зручності.  Ми спимо.  Нас на місце наш швидкохідний транспорт доставляє.  У нас поставлені люди, щоб будити нас.  У нас такі є люди, які добре знають по території цієї нашої місцевості свою обстановку, де люди нас дуже сильно чекають. А хто сюди їхав, він з нашого екіпажу вилазить. У нас таке міцне зроблено нами колесо, без будь-якої втоми крутиться швидко, воно біжить по нашій такій зробленій нами дорозі.  Бідні-бідні ми в цьому є люди, що ми так думаємо, як наші ці люди, які повзають по нашій такій землі.  Вони шукають для себе особисто, щоб у них був одяг, як одяг, чистий, фасонний, найкращий з усіх нас.  А їжа, яку ми поїдаємо.

 

155. Ми з вами на нашій землі в нашому сільському господарстві.  Наші люди в цьому не сплять.  Вони про це все дуже сильно думають.  День і ніч не забувають про це.  Їх земля змушує її любити з такою снастю, з такою машиною.  Вона у нас є.  Ми її поставили на колеса, профіль для неї асфальтований ввели. А які великовагові рейки ми на шпали поклали.  У нас кожен гектар на нашому великому обліку.  Ми центнери збираємо, складаємо тони в одне ціле.  У нас тваринництво, є велика рогата, за вагою бик.  А які у нас є корови, вони нам телят, племінну худобу.  Багато дають через електричне доїння молока, з якого молокозаводи роблять масло і сир.  Що може бути в цьому ділі краще, якщо нас у цьому природа не забуває, своєю вологою живити нашу матір землю.

 

156. А вже за землею ми з вами навчилися з такою технікою доглядати.  У нас курка несучка, вона нам кожен наш день, що прийшов, яєчко знесла.  Наші люди з нього виводять курчатко маленьке, виходжують у велику жирну птицю.  Ми як робочі шахт, робітники заводів, всіх наших фабрик сподіваємося на селян, на кліматичні в землі умови.  У нас є плантації, є сади.  Ми з них велику-превелику масу фруктів знімаємо.  Веземо це все, здаємо на пунктах за законні державні гроші.  Це наше мірило.  Ми за них живемо, купуємо жирну, солодку продукцію.  Нею задовольняємося, як це треба.  Наші люди нам, людям, дають м'ясо, дають молоко і хліб.  Можна сказати.  Що в цьому краще, якщо у нас є, що одягати; є, що їсти.

 

157. І ми змусили своїх людей архітекторів, фахівців у цій справі.  З села в місто швидко перебираємось.  І також робимо будматеріал.  Місцеві умови кар'єри дають нам пісок, всю штукатурну роботу представляють.  У нас є всі меблі, ми її в хорошому будинку ставимо.  А які ми в цьому накриваємо столи, і що там на них лежить!  Є, чим цю їжу брати, і на що класти, і як її кусати, і є, чим жувати.  Та й ковтаємо апетитно.  Одне те, що треба людині здоров'я.  Щоб їсти добре, і одягатися можна.  А в будинку жити нам прекрасно.  Життя наше з вами таке, що дуже втягує в природі, ми по ній шукаємо свою таємницю.  Хочемо мати комунізм, це наша в цьому велика людська мета.  Ми до нього ступаємо, йдемо швидко кроками.  Думаємо, що більше ніяких немає цілей.

 

158. Цю нашу власність, індивідуальність ми поховали.  А взялися за колективну роботу, за спільний соціалістичний труд.  Він нам дає для людського життя все те, що ми на землі маємо.  І дивимося своїми очима в атмосферу, у глибину наших планет.  Ми з вами і на це навчилися.  Робили нашу ракету, і її пустили в хід.  Ми людині направили для цього всього зосереджені сили людських умів.  Ми на землі не навчилися по-капіталістичному жити. У кожного з нас є на це вся зброя. А з цією зброєю ми зробилися в природі залежні люди від неї. Тому ми безсилі в природі з нею боротися як живі тіла. Одяглися, наїлися досита, і прийшли ми в свій дім, на ліжко вклалися, і спимо спокійно від самого вечора до самого ранку.

 

159. Нам сниться сон. Наче ми без крил легко по повітрю літаємо. Але от одна наша така народилася біда: своє заднє місце ми не зможемо від землі фізично піднімати. Як ледве щось таке, вже запрошують на нього сідати, і сидіти на ньому до того часу, коли треба було своє це місце піднімати. Змушували наші фізичні умови. Який би не був на світі чоловік багатий чи бідний, йому доводиться на свої ноги ставати і йти туди, куди це слід іти. Людина на своєму місці в будь-який зазначений час, кожному з нас хочеться походити, побігати. Особливо ми навчилися на ногах чоботи хороші і погані носити. Нас це примушує, щоб ми з вами, такі політичні люди, без чобіт роззувшись не залишалися.

 

160. Місце на землі людини власність. Вона не втрималася, а пішла на інше, зовсім не такою дорогою людям у природі з таким важким режимом. А цар його мав. Він жив так, як його власники хотіли, щоб земля їхня була. А вони на ній, чого надумали, те вони і робили. Їхня була в цьому своя воля. Вони жили так, як не думав наш бідняк бути. Люди бачили цю несправедливість, намагалися її прогнати із землі. І все ж дочекалися люди іншого покрою в природі. Земля не стала вважатися індивідуальною, перейшла в суспільство. Стала вважатися державною. А нас, усіх людей, примусили умови без неї залишатися.  

 

161. Предки, наші батьки за це все на полі бою з капіталістом билися і вмирали. Візьміть діло Дубровського, воно ясно нам, мужикам, показує всю минулу історію. Сама власність не хотіла своє наявне продовжувати. Люди в цьому жили у великому нестатку, не було, де брати. Природа посадила клітку на материк, чоловіка, але не навчила йти дорогою Бога. Від неї ми всі з вами відвернулися. Не хотіли самі жити, погано нам було, дуже холодно. Нас примушували умови одягатися в свій власний одяг, який ми самі за обрядом, за фасоном робили, одягали на себе. Носили його, як хорошу річ.

 

162. Старалися його в цьому берегти, як своє око. Він був мертвий, висів на живому тілі, і живе оточене псувалося, як непридатне в природі діло. Він душив, і зараз людину при соціалізмі давить. Задавив своїми силами приватного власника, індивідуаліста. Не дав йому свободи, щоб була воля і сила, з цією неприємністю помер. А тепер взявся за соціалістичного політичного чоловіка. Йому в цьому не відмовила давати природа, не змінилася в людях. Як вона була перед цією людиною, так вона і залишилася з трьома тілами. Ми без них жити не зможемо. Земля має свій покрій, свою площу. А люди за національною взяли і на ній поселилися, ввели межі свого племені. Старалися від інших людей умінням огородитися.

 

163. Все це робила природа, вона навчила людину, як від цього своєю зброєю відбиватися. Людська залежність, вона нас як власників й індивідуалістів на цьому місці посадила. І на такому місці свою систему розвинули. Їхнє було одне бажання – по шкідливому шляху проштовхуватися. Ми звикли старого непридатного дотримуватися. Всі люди як люди, знають природу так, як це слід. Для наших людей ось цих наших сьогоднішній ранок. За такої погоди у приємній тиші наше всіх ясне сонечко зі своїми променями на землю бризнуло своїм світлом. Це було так між нами.

 

164. А люди зі своїм напрямком чекали ось тут на цьому місці не те, що було раніше. Хотіли зовсім не такого, як ми до цього діла жили, і як ми в цьому ділі живемо. Ми шукаємо в природі нове, а нам, таким людям, не дається. Як ледве щось таке в природі, дивишся, бачиш таку штуку, на нашого близького чоловіка нав'язалася якась неприємна    хвороба. Вона його поклала в ліжко, він у нас, бідолаха, страждає, мучиться. Лежить, не думає те, що ми з вами думаємо. Наше одне – дочекатися дня завтра. Нам треба зустрітися з хорошою, здорової думкою, якою небувале нове хочеться вводити. А йому це не треба. У нього є думка одна, як-небудь у цьому затриматися.

 

165. Ми, всі люди, такі до першого випадку, до перших кроків. Всі залежні, безсилі боротися за життя. Не виправдалися у цьому ділі ні капіталісти, ні комуністи. Всі вчені і невчені померли як ніколи. А от еволюційна сторона, вона оголосила сама себе перед усіма людьми як ніколи на одному чоловікові. Він у нас, як учених людей, питає. Для чого ми з вами народили в природі живу людину? Ми його зустрічали зі своїм наявним багатством. Ми передчасно його хотіли зустрічати в достатку нашому того, що йому було треба. Ми пошили сорочку, потурбувалися на нього одягнути. Це наша не просьба була, а ми його одягли. Та примусили їсти.

 

166. А чому ми не запитали ні в кого? Можливо, такий чоловік знайшовся, який би дав свою пораду по-іншому, небувалому чоловіка маленького в духові свідомості його виховати. І так його треба буде зустрічати як ніколи з бідністю, з таким холодним струменем і поганою стороною. Чоловік буде народжуватися не для смерті, а для життя. Ніколи в житті своєму не зустрічали чоловіка, щоб йому було в природі холодно і погано. А це треба буде в житті нашому. Спробуємо нашого молодого чоловіка бідно в житті зустрічати. Давайте ми спробуємо, наважимося самі собою, щоб маленького чоловіка нашого попросити, матір і батька, щоб вони не готувалися народжувати, і не зустрічали по-старому.

 

167. Треба народити цього чоловіка по-новому. Це не власність капіталістичного виховання, і не радянська влада соціалістичного колективу в труді. Ми від них не отримали нічого, крім тільки одного розвитку – це смерть. Все це наробила в людині природа, вона не порахувалася ні з якою особливістю. Особливо змусила приватна власність здаватися. І також здалася в природі соціалістична сторона. Одна тільки еволюційна сторона, якій довелося на одному чоловікові свою здібність у житті показати. Ми, такі люди, у природі не захотіли по-старому, по-історичному так жити, як ми не отримали в цьому своє задоволення.

 

168. Еволюція – нова зовсім сторона, і дуже багата в силах і волі своїй. Ми всі наш такий вчинок зневажаємо, і не хочемо, щоб між нами ця штука прокладалася. Природа пережила два моменти. Від цього всього не отримала, що це треба. Я, говорить еволюція, давно з людьми була, але мене люди не розуміли так, як це слід. Кому хотілося в природі жити так, щоб було від цього погано і холодно. Ми, такі люди такого ось наміру, не думали, що так у цьому вийде. Це є одна з усіх цінність залишатися в природі таким чоловіком, якого природа наша не народжувала.          

 

169. Він ходить по землі роззутим і роздягненим, в одних трусиках. Якщо розглянути з боку всіх людей: те, що мала еволюційна сторона, ні один чоловік у світі цього не робив. Дуже холодно і дуже погано. Будь-яку людину змушувало до нього як небувалого чоловіка звернутися і у нього запитати: а що вас як такого чоловіка примусило це діло зробити? Відповідь: моя свідомість. Мені як такому чоловікові звалилася з гори думка. У людей таких, як вони в природі знаходилися, і те робили вони від порятунку в житті. Те що ми одягалися, те що ми їли, і в домі знаходилися і користувалися правами.

 

170. Але їх природа, ніяка особливість у цьому не спасла. Я, каже еволюційна сторона. На собі завоював незалежну силу і волю. Нікого в природі не боявся. Найголовніше, три друга – це повітря, це вода, це земля. Кого доводилося як єство берегти, і ним як ніколи користуватися всюди чоловікові.  Всі люди не такі, всіх людей природа примусила готуватися зі своїми багатствами зустрічатися. Ми з вами день весь безперервно робимо своїм трудом. Тут же ми наряджаємося, їмо досита, і в дім на всю ніч заходимо, і там буваємо до самого ранку. А ранок новий змінився, не такий, як він був влітку тепло і добре. А потім видозмінилося, з тепла пішли вперед на холод.

 

171. З цим самим і капіталісти не погодилися, і соціалісти, комуністи не погодилися в ньому оточувати себе. А от еволюція, вона на себе взяла тільки це, і природу стала любити. Як хочеться цим ось займатися. А люди не хочуть цього чудесного бачити. Бог був, він є, і буде він на людині створювати не шкідливе, а корисне. Я на блюдечку фарфоровому гадав, нас п'ять чоловік трималися легко за нього пальцями. Воно від наших умів закрутилося. Кругом поставлений алфавіт. Ось покажчик блюдечка підходить до першої букви слова, зупиняється, поки не відповість на питання, задане йому. Воно з тобою говорить. Вирішив я в нього запитати: що я за людина в природі? Воно мені відповіло: Бог. Що можна було сказати. Моя дорога заслужила. Я такий був один.

 

172. Ця дорога не одного мене веде до дійсності. Вона не в такій формі держить нашого чоловіка, хто не однієї землею пішки проходив, та зустрічався з людьми такими, які були треба. Особливо вивчався хворий чоловік, що страждає. Його діагноз ніхто не пізнав, і ніхто з всіх учених не міг визначити точно хворобу, від якої треба було своїми вигаданими засобами йому допомогти. Виявилося, практично не треба ніяка особливість із штучного. Ролі не грала хвороба над будь-якою людиною. За висновком самого чоловіка, хто зміг у цьому полазити, як ззовні й усередині, і також у самій природі чоловік вивчався. Своїм шляхом вона його вела прямо по землі, по дорозі. І зустрівся з адміністративною особою. 

 

173. Я, каже він, не очікував від вас такого. А цій особі дуже сподобалася ця еволюційна сторона, начебто вона є у нас між такими людьми. А коли він розібрався з боку допомоги. А адміністративні особи, народжені вченими людьми, вони залишилися зацікавлені тільки чоловіка колективом скувати. Зробили директора заводу, майстра цеху і бригадира діло, ланки. А от щоб людину задовольнити матеріально, цього ніхто з людей не отримує. Живе за своєю працею. Що заробить, те й отримає. У природі для людей дуже багато діл, яких людина недоробила, а сама померла. А от еволюційна сторона, це близька в житті є незалежність. Вона дорогу взяла Бога. Не робить людині шкоди, а створює їй користь, яка ніколи ніяк не могла в природі з'являтися.

 

174. Цю користь, це діло знайшов Іванов, оточив себе сам у природі. Хоч і важко було самому, але нічого не поробиш, треба було робити. Загартування-тренування, це щось таке в житті, воно раніше було в природі. Воно є зараз на цьому чоловікові, хто не потребував у природі ніякої іншої дороги. Взялися за приватну власність, за національного царя, хто свій народ вів з Богом у бій, і там їм знаходив місце сам себе захистити. Люди всі жили індивідуально, будували своє господарство, зростали за рахунок своїх сил уміло. До того вони росли, поки знайшлася людина. За цю неправду, яка оточувала царя, він написав так, як вона заслуговувала, і що, найголовніше, вона отримала. Люди на цей час народилися в цьому господарстві, у царя розвинули свою народну революцію для того, щоб у царя віжки відібрати і далі йому не дати життя. Ми, люди, це зробили над царем. А свою радянську владу ввели в народі.

 

175. Заводи і фабрики зробили самі державними, і також землю. Куди ми запросили вченого чоловіка, щоб він узявся і допоміг новій політиці в цьому ділі. Вчений кинув сірниками торгувати, спекулювати, самого себе спасати в цьому житті. Він пішов також назустріч народу, став вигадувати, а що буде треба робити, щоб знову колесо у господаря швидко закрутилося. Чоловік став учитися, став мати доступ до вчення. І навчив сам себе бути інженером, новим чоловіком, кому в житті потрібна була для допомоги цього соціалістичного господарства велика техніка. Люди вчені взялися за це діло. А природа щодо цього сказала багата, сировини для цього діла вистачає, аби на це були руки людини. Розум людей змушує, щоб вони так даром не сиділи.

 

176. Земля материк у нас дуже великий, багато національності. Кожен у цьому живе і намагається своє в житті показати, що я вмію. Були раніше люди, хвости великі за собою тягали. Богатирі, лицарі, князі й королі, їх уже зі своїм умінням у природі не стало. Вони так само, як ми, грішні, померли, їх немає зараз. І немає їх між нами, такими будівельниками, які будують революційним шляхом. Ставлять на ноги чоловіка, і хочуть примусити, щоб він жив по-новому, по-небувалому, щоб він у природі не потребував. Щоб у нього було, у що одягнутися, і що поїсти солодкого, жирного. І також щоб був житловий дім з усіма вигодами. Ось що наші добрі люди цього часу стали мати. У них в руках велика-превелика є техніка. Вона між людьми для цього росте, і робить те, що ми бачимо з вами.       

 

177. А ми з вами бачили, як раніше люди самі себе в землю закопували. Це тільки одна була в цьому бідність. Ми їх в трунах зі священиком ховали, клали на віки віків під дзвони. А тепер ми як ховаємо? З музикою, з квітками. Словом, для цього не треба було робити, а ми зробили, пішли з життя. Нам природа не давала раніше легко жити, вона нам не дає зараз в даний час, наші душі забирає. Тому вона нам і не дасть надалі життя за таке кипуче на землі діло. Ми в цьому ділі гинемо. А еволюція наша на чоловікові нам показала всім, що ми повинні цього не отримувати за наше таке діло. Ми тепер не боремося з природою і не воюємо за землю. У нас між собою припинився злочин.

 

178. Люди прийшли до своєї свідомості, стали всі, дорослі і малі, одним життям користуватися. Вони не будуть між собою, лити бруд вони перестануть, братами виявляться. Більше саджати у в'язницю за злочин ніколи не стануть. Через Бога пізнають внутрішнього і зовнішнього ворога, йому свою руку протягнуть, і скажуть про любов свою. Він такий стане до людини через природу другом. А раз ми, люди, це в природі отримали, нам не треба буде сто карбованців. Все це нам зробить наша незалежність. Ми всі так загартувалися тренуванням. Люди в природі переробляться, вони підуть від залежності в природі. Їм не треба буде в житті шахта або який-небудь завод із фабрикою для того, щоб у них працювати так.

 

179. Працювали люди, вони не знали інших шляхів. А знайшли вони таку дорогу, якою зустріла наша природа нашого чоловіка. А чоловік, це буду я особисто, для всього народу в цьому вчиться. Я буду Учителем таким, якого в нашому житті не було. Щоб наш руський чоловік у себе знайшов невмираючу таємницю, яка не сидить на своєму місці. А в природі шукає свого близько нужденного в природі чоловіка, який навчився сам собою шукати по природі ображеного, хворого, забутого всіма. Він у нас один не отримав ні від кого ніякої допомоги. Ми не маємо такого в цьому ділі чоловіка, щоб він у себе мав засоби.

 

180.   Ті засоби, які б йому в цьому допомогли, і не став би він у цьому мучитися. Ми з вами такі народжені, щоб цей чоловік на його місці, де він захворів, там повинен і одужати. Я такий от є чоловік, кому люди наші йдуть назустріч, цьому всьому нашому ділу. І зі своїми силами вони Учителеві допомагають, як от одна з усіх лежить хвора, вона прикута 20 років до ліжка, мучениця. Вона узнала про Учителя через хвору з Дніпропетровської області Марію Володимирівну. А я Люба з Миколаєва. Хочу з душею і серцем, щоб Учитель мене відвідав. Я його не бачила, але поради його виконую, вірю йому.

 

181. Сподіваюся, як на Господа Бога, що він мені, такій бідній допомагає. 13 років я водою обливаюся, повітрям дихаю. А на землі треба повзати. Я ще не ходжу. Учитель допоміг Марії Володимирівні, каліці страждаючій. Вона тепер явно здорова. Хоче, щоб Учитель відвідав Любу так, як це слід, і дав їй своє здоров'я для того, щоб люди не сказали про це діло. Це буде добре, наша діло буде праве. Якщо ми тільки цього чоловіка відвідаємо, ми в природі завоюємо славу. Природа за нас заступиться. Вона нам дасть своє все те, що буде треба. Люди стануть без усякого злочину залишатися.

 

182. Це все наробить наша молода українська дівчина, їй 20 років, ім'я її Люба. Вона проживає в місті Миколаєві. Вона Учителя узнала через хвору Марію Володимирівну Помозан. Проживає в Дніпропетровській області, Васильківського району, хутір Шевченка. Вона вказала для цієї справи Учителя своїм одужанням, своєю любов'ю до природи. Вона в ній отримала те, що буде треба нам усім, що живуть у природі. Це пише тепер з міста Миколаєва Варвара Катюк. Люба читає її написаний лист. Вона просить Учителя, щоб він її відвідав на її місці. Де вона і захворіла, там треба їй допомогти.

 

183. Ось її лист. Дорогий, незабутній любимий мій Учителю. Пише вам хвора Люба. Дорогий Учителю! Я звертаюся до вас, до вашої сім'ї, до дружини Уляни Федорівни, Дмитра Миколайовича. Мені про вас писала сестричка Марія з дуже великою просьбою душею і серцем. Я дуже прошу вас усіх, Дорогий Учителю, Вашого відвідування. Дорога Уляна Федорівна, рідна моя. Я теж окремо звертаюся до вас всією душею і всім серцем, прошу, щоб мене відвідати. Мій дорогий Учитель, якого я зовсім не бачила, але повірила його порадам.

 

184. Всі поради Учителя, які мені писала ще в 1966 році Марія Володимирівна, з 30.02.66 року я тільки умивалася. А з 15.07.66 я повністю виконую поради Учителя мого дорогого. Як мене лаяли, забороняли, сміялися з мене. Але я нікого не слухала і не вірила. У мене був і є один-єдиний незабутній дорогий мій Учитель, якому я вірю. У його силам вірю, і виконую його корисні поради з любов'ю до Учителя і оточуючим мене з великою любов'ю. Дорогий мій Учителю! Ні на хвилину не забуваю про Вас. Я в дуже великих труднощах. У мене є дві сестри, які між собою не мають дружби.

 

185. Звуть їх Шура і Марія. А мені вони обидві потрібні. Але Марія зовсім відмовилася від мене. Навіть дітей не пускає за те, що тато перед смертю залишив заповіт на хату на двох з нею. Вона не хотіла, і Шура не дозволяла, щоб давали мені умиватися холодною водою. Ой, скільки я поплакала, один Господь Бог знає мої труднощі. Маруся тільки хоче здати мене в будинок інвалідів. Скільки вона не приводила своїх товаришів додому до мене. Комуністів, які мене лаяли, позбавляли мене допомоги медицини. Але я і так нічого не приймаю, ніяких порошків. Їм не сподобався весь мій вигляд. Вони мене вважають такою, що доходить. А я ще людський вид маю.

 

186. Адже 20 років бути постійно прикутим до ліжка, навіть розуму незбагненно, ні подумати, ні сказати, не то пролежати. Ось тому я рідко вам пишу. А писати багато пишу. Бо в образі великій від рідної сестри Марії. А пишу на медицину, бо вона натякає, Марія її велика сила. Але ви мені писали, треба і свого ворога любити. Я виконую, і нічого не доб'юся, Бог з нею. Я вірю з надією і любов'ю, до мого дорогого Учителя звертаюся за допомогою. Дорогий Учителю, дуже чекаю я і прошу вас усіх.  Будь ласка. Пожалійте мене, бідолаху, душею і серцем, прошу відвідування вашого. Бажаю щастя, доброго здоров'я всім. Люба. 17 червня 1969.

 

187. Цей лист написаний не для того, щоб один Учитель знав. Будуть всі люди знати. А відвідати Учителеві треба. Це його хвороба, він цьому помічник. Люди повинні це все написане прочитати і узнати про роботу Учителя, про його вчення, що він у цьому зробив, яку допомогу ця Люба повинна від Учителя отримати. Він великий уболівальник за хворого, забутого всіма нами. Ми не маємо людини і не маємо засобів для цього діла, щоб Любі цій було легко в її житті. Нас вона всіх примушує, щоб ми знали про Учителя, та про його труд. Він для цього народжений, щоб допомогти цій людині. А ми всі на черзі стоїмо, нас це тягне.    

 

188. Як от еволюційний чоловік через це все він у природі добивається через наших учених. Він хоче свою правоту на цих людях довести. Не хвороба людину в цьому тримає, а сама себе людина. Йому треба не штучна в житті допомогу, а йому треба природна природою. Повітря, вода і земля. Найголовніше – це буде наш живий незалежний у природі чоловік. Він для цього діла загартувався, не застуджується і не хворіє. А завжди по природі ходить зимою і влітку в трусиках не для того, щоб з нього хто-небудь сміявся. Іванов у природі сил набирається для того, щоб їх у себе мати. а потім їх треба нужденному вміло передати.                

 

189. Це Іванов робив, робить, і буде робити. Для того він цю хвору Любу повинен відвідати, щоб вона щось у житті в цій частині зробила як ніколи. Написала, куди це слід, і за це все всім розповіла. Це тільки він є єдиний чоловік зі своїми ділами. Це не все, що він пробрався до мого тіла і йому допоміг своїми порадами. А зараз перед ним лежить велика і страшна дорога – прямо з берега в море в глибину. І в ній там перебувати через те, що йому природа відкрила свої природні сили. Вона йому дала можливість повітря на собі випробувати, і також вивчити землю.

 

190. А от вода – це одне є щастя. Ми з вами бачили чоловіка, як він проходив по повітрю і землі, це нестерпне життя в природі. А у воді, та ще в чашці. Можна буде головою втопитися і в будь-якій річці, або озері, і в море, тим більше в океані. Ми з вами не пробували так у воді перебувати, як себе змушує після такої практики залишатися на великий час в глибині води. Вона є людині через це все, зроблене Івановим, друг є природи. Він туди не спускається для того, щоб там знайти які-небудь особливості і ними скористатися. Іванов не водолаз у своєму костюмі, у Іванова тіло живе, таке, як у природі все. Є й теплі за своїм розвитком тіла.

 

191. Іванов спускається не з таким напрямком, щоб у природі скористатися, як своїм. У нього не така думка, яка змушує його так ховатися, як ми, всі люди, ховаємося. І готуємося зустрітися з часом таким чоловіком, захищеним самого себе, якого можна було бачити одягненим, та тепліше, і в хороше.  Іванов тому не такий, як усі. Він такий, як його народила природа. Він іде тією дорогою, якою люди не проходили. Це дорога Бога. Він не руйнівник природи, не самовільний їй. А любитель усіх тих властивостей, які йдуть по природі. Ми їх зустрічаємо в одягу, з їжею, і в житловому домі. А от Іванова зустріч не наша веде.

 

192. А Іванов зі своїми кроками крокує прямо до дійсного життя, але не до такої смерті,   до якої ми себе ведемо. Через наше хороше і тепле ми потрапляємо в погане і холодне. Це не життєве діло наших тіл йти від природи. Треба по Іванову жити, любити природу, як самого себе всім своїм серцем і душею. Тоді ти не будеш у житті помирати, а будеш у цьому жити вічно, як не жив ні один чоловік. А Іванову це далося не ким-небудь, а природою.

 

1969 рік 26 червня. Іванов

 

:6906.26  Тематичний покажчик  

:Прохання Вчителі 13

:Діяльність Вчителі    13

:Майбутнє   41, 42

:Гарне - погане   47,192

:Початок ходити босим   61, 62

:Бог   66-99, 119

:Прийом    79

:Життя по-новому    85

:Таємниця людини    122

:Початок чол. історії   129

:Народження ЧБП    106

:Еволюційність   165.173,177,188

:Що буде далі    177

:Під водою   190, 191