Держава. 1970.05.ч.1

Іванов Порфирій Корнійович

 

1970.03.20 – 1970.05.25

 

Частина 1. С. 1 - 90.

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. І хмари як хмари у висоті, і хвилі вирують на морі. А люди хочуть жити на землі добре і тепло. Що ти, мій друг по життю, можеш мені сказати.  У тебе під руками є не почата справа.  Я, каже він мені, зустрічався. Тільки не доводилося з ним говорити, яка у нього була про це думка. Ми з тобою удвох навіть не чули, а щоб бачити.  Нам не доводилося на одному місці з ним жити.  Як між сусідами сусід по-різному жив, та поглядав на ту дорогу, по якій наші всі люди один за одним проїжджали, і везли з собою найменших діток.  Вони з собою везли золото, срібло. А у самих таке було, поставити на колесо. Такі з підводами колеса, які давали знати. Це є наше початкове в кочуванні місце, ми його для себе облюбували.

 

2. Так дивилися самі вдалину.  Ми не чіплялися ні за які вузькі або широкі ворота.  А їхати, ми їхали.  З нами такі ж самі зустрічалися, ми з ними ділилися словами, говорили про тих і про інших. А щоб нам хтось сказав точно, от така-то є сім'я. Вона задумала що-небудь інше, не таке, як ми з вами продовжуємо.  Іван на Петра нашого сім'янина без всякої посмішки подивився. А в цей час природа змінювалася з однієї в іншу. А нашому такому чоловікові, хто дуже багато так про це думав, а щоб спробувати, він не зміг свою форму міняти.  Як ти думаєш.  Стосується цього діла нашого одного з усіх ватажків.  Він поглядав на свій маршрут руху. Ти як думаєш?  Я думаю про світило не так.  Воно себе показує, начебто перед нами, такими людьми, воно на одному місці не стоїть.  Всьому діло – наш протоптаний по ось цій землі. А земля не один раз себе нам представляє.      

 

3. От нам вперед природа слала такі дні.  Ми як такі в той час не сиділи на одному тому ж місці. Наші колеса – з місця одного в інше. Ми не стоїмо, а все по дорозі своїй їдемо.  Наші колеса крутяться під нашою в природі командою. Ми уважно дивимося на небеса, на окремі зірки. За нами жива сила для задоволення ступає. Ми їх, як свою власність, вона у нас у дворі, пашня на землі цілий рік. Ми тільки практично не відстаємо від цього стану.  Нам наш старожил розповідає про свою таку щасливу в природі сім'ю. Вона поки рухається при заслугах самого Бога. Багато по шляху наші кочівники зустрічалися, ми з ними попрощалися, як в останній раз. Нас природа жаліє, у неї Божа сила. Захоче – для нас свою погоду змінить у погану сторону.  Він господар цього, аби тільки він сам хотів.

 

4. У нашого господаря не одні колеса береже господар.  По історії всього життя йому так передали ті люди, які не в силах залишатися. Ми по поганій дорозі природній не пускаємо в хід це добро, що належить нашому народові. Нас не чекало майбутнє. А природа у нас усіх така цікава є.  Ми її сил споконвіку боялися.  У нас з тварин вся шкіра самих себе захищає. Живемо, від недоброго терпимо. Хоч і рідко, але влучно це діло буває, чого ми так сильно в житті своєму радіємо.  Нас учить наша природна обстановка.  Наші старі люди за цим ділом дивляться, як ледве щось таке. Він у нас ні за чим не дивиться, а відчуває своїм тілом. Йому не доводиться від цього возу далеко відходити. У нього його думка працює для порятунку свого табору, вперед у нього ніякої такої думки.  Він свої очі направляє далеко від усього у природу у висоту. Навіщо йому хто-небудь зі своїх. Є люди, він їх не рахує.

 

5. Раніше прямої дороги, щоб намічена була, як це повинно бути в нашому житті.  Наш віз пробирався по землі з силою з трудом, та зі своїми людьми, яким доводилося жити.  Наші всі люди за те, щоб погано не жити.  У нас не режимний порядок.  Бити не стануть, а сказати скажуть, розбудять і пошлють.  Хочеш, не хочеш, а йти буде треба.  Ми з вами на це місце приїхали, зупинилися, кожна людина за своє бралася. А ватажок сидів на підводі, за цим спостерігав.  Він більше вникав у природу, вдень спостерігав за сяючим тихо сонечком. А вночі він сидів на присядки, вгору дивився очима, та придивлявся до кожної зірочки, що з'явилася на арені.  Вона розташувалася близько до іншої, а нам здавалося, рукою можна дістати.  Наше було таке в своєму сімейному ділі. Хто про що тільки думав, але про своє таке не забував. Йому здавалося, він от начебто сюди прийшов вчора.  Ми сім'єю ділилися, мінялися, і хотіли щось сказати.

 

6. А ось наша навколишня між нами природа зі своїми умовами. А в ній чого тільки своїми очима не побачиш.  Ось тут я, каже, пішов, відірвався.  Перед тобою, як перед чоловіком, що йшов, десь взялася невелика птиця подібна до куріпки. Ми всі були цим ділом вражені, звідки вона, така птиця, взялася?  Цей табір по цьому сліду не перший раз тут з'являвся. Зараз час такий настав. Якби ми всі разом, та ще на такій високій рівнині наші ці люди взялися за яке-небудь нове діло.  Ми навіть слідом за природою по її землі крокуємо.  Для нас таких і земля під ногами не вся була. Хоч би один шматок цього ось місця ми взяли та привласнили. В один голос свій ми сказали, із цього ось всього не вийде нічого. Ми б так от не жили.  А то у нас лежить довга така на землі дорога.

 

7. А от інші вже такі, як ми їздили. З ними такими ось людьми не побоялася зустрітися наша нехороша для всіх на цій підводі стихія. Ми по цій дорозі, по цьому місцю, де нам таким людям дивитися на будь-яку красиву в місці природу. А вона, як якась дворова хазяйська собака. Ми з вами могли це бачити. А наша така для всіх закладена ось тут наша молодь.  Вони звикли за цією підводою, давно нами зробленою.  Ми на ній не одних малюків з місця одного в інше перевозили.  Матері наказуємо за це саме діло, ми його там почали, воно нами робиться.  У Петра Іван запитав: «Як ти думаєш, буде в житті що-небудь інше?» А Петро не зміг було зосередитися, взятися за свій кінець свого краю.  І все стануть не такі танці в природі не модні. У нас наша нерівна земля, нерівне місце, вона майже вся на ярах. А їхати було треба, щоб про щось сказати, про яке не знаємо.

 

8. А час не стояв, і нам своє показував так, як це говорилося про одне.  Колись підвода, вона нам возила по природі.  А вона не була така, як треба. А тут разом з нами тваринна скотина, ми з нею разом жили, та нею користувалися, як продуктом, та робили з неї одяг.  Важко доводилося деякі речі добувати.  А от хоч камінням, але розрізали.  Поклали, сказали: це буде наша така зроблена нами річ.  Якось одного дня ми всі зібралися в купу.  А природа взяла, як навмисно, на наше діло свою систему змінила. Ми від неї цього в житті ніколи не думали чекати.  Якось дорога нам свої сліди як спочатку показувала. От ми і доїхали до самого нашого краю. Ми зі своєю такою підводою на колесах рухатися не зможемо.  Наш головний у житті, старший від усіх нас, зупинився перед цим.  І сказав: «Господи, куди ж ти нас завів».

 

9. А у нас був такий енергійний по такій погоді настрій. Ми б своїм фізичним здоров'ям чимало дечого для життя зробили.  «Куди ти далі поїдеш», – вигукнув один із гурту.  Вода не дає ходу. А підвода завернула свої направлені голоблі, і стала показувати свої природні живі видумки. Чоловік цього хотів, взяв і звернув у ту сторону, у ті умови, де ще люди не починали, там по воді плавати. У людей були побудови життєві. У цьому рідко, але зустрічалася згубна сторона, яку треба буде прощупати.  Та простежити щодня в нашій такий природі, у кожному окремому дні. А собачка жила, і те вона у нас в умовах робила.  Нашим господарям було прекрасно. А півень був би, і співав би прекрасно, але подвір'я одного не існувало.  І не було в житті свого сліду.  Ми завжди так користувалися.  І хотіли, щоб у нас це саме було, і достатньо.

 

10. І до того, що буде нам від цього далі. Ми звикли по-своєму обходитися так, як одні з усіх сімейних умов розсміялися.  І так перед цим реготали жіночі умови.  А потім вони перестали через такий довгий віз, що ходить. Він де тільки не був на нашому білому світі, як він тільки не крутився, не вертівся в нашому початковому житті. Він бачив, як до нього наближався зі своїм умінням чоловік. Він його зробив своїми руками, на колеса поставив на землю.  І сказав своїй живій скотині, щоб вони так сильно і швидко возили.  А ми, як люди наші, в ній безперервно сиділи, та думали від цього діла своє життя перемінити. І тим істинно сказати прямо в очі природі.  Яка ти є наша матір роділля і годувальниця в усьому нашому ділі. Ми за тобою так їздимо, і не набридло нам назад і вперед свій цей віз не порожній тягати.

 

11. Ми такі є наші люди, не придумали в себе чого-небудь такого іншого. Ми їздимо, ми дивимося, зустрічаємо і проводжаємо. А от спробувати цей віз хоч на одну одиницю на місці зупинити.  І сказати свої такі слова. Ти у нас, улюблений, на чотирьох колесах рухаєшся.  Ніколи ти з нами не розходився, а завжди разом і разом. Яка тільки не була погода, ми з тобою в неї потрапляли, вважали тебе.  Ти, наш табір, – це спільний наш початок. Ми в ньому живемо не по-старому, а по-новому. Хочемо це все перевернути на інше. Це все залишити позаду, а піти своїми кроками вперед, як не хочеться в житті свого куточка мати.  Яка в кліматі є наша ґрунтова земля. Ми її всю отаку своїми ногами обписали, ходили назад і вперед, як якісь люди.

 

12. А от в житті одне таке мирне, як ми жили, ніколи не буває. І на це чоловік знайшовся, простежив це діло, і на одному своєму місці призупинився. І в один цей прекрасний час сказав.  От тепер ми будемо жити по-іншому, по-дворовому.  Місця всім вистачить, лише б тільки було бажання на цьому місці бути.  Це кочування, цей рух вже нами забутий. І сильно взялися за свій двір, за те, щоб по природі, та ще по землі, не їздити.  Ми, люди, зробилися інші. Стали один біля одного поселятися. Та стали жити так, як ми з вами не пробували в цьому ділі жити. Ми завжди говорили про любовне місце, де і як цей віз треба буде поставити. Та придивитися до природи, звідки дує наш вітер такий. На все робилося розумом, щоб не помилитися. На все це потрібний розум людини.

 

13. А зараз чотири сторони, вирите в землі житло.  А біля нього таке ж поставлене інше.  І так це робилося, як ніколи прибавлялося, росло, це діло доходило до хутору. Стали не сім'ями жити, а стали самі. Віз про це діло розповідає. Сама ця історія тепер росте, і розвивається наше приватновласницьке життя.  Воно нас, таких діячів, примусило наш предковий віз поставити на одне своє місце. Не як це робилося нами раніше, ми місце   одне міняли на інше місце. Нас не це тепер огороджує. Ми раніше не знали: а що будемо    завтра вранці робити. Ми тепер природою не нахвалимося. Вона нам відчинила свої двері, і сказала нам усім. Тепер от ваше повне право городити спільними своїми силами.  Віз вам і зараз знадобиться що-небудь у двір привезти, і що-небудь змайструвати.

 

14. А для нас сила весь час служила, для нашого такого життя, яке ми на землі своїй почали. Ми без м'яса живого не залишалися, у нас був помічник, це вогонь.  Довго ми без нього мучилися.  І все ж ми в процесі цього всього зробили самі цей віз на чотирьох колесах.  На ньому ми багато років промучилися та прожили. А от зараз ми стали такі сильні, у нас оточив нас вогонь, це в житті найголовніше. Це був початок нам зробити із землі залізо, тобто нашу гостру голку, яка стала людині допомагати в житті робити одяг.  Віз дерев'яний, але стійкий нашого господарства. А одяг наш – це тварин шкіра, і з тварин м'ясо.  Ми з вами це діло стали робити у себе в цьому початковому дворі.                  

 

15. Ми з вами їх багато не мали.  А зараз у нас на арені не один віз стоїть на колесах. А ми, як ледве щось таке у своєму житті,  його будували в природі спільно з рогатим світом.  Ми для цього розводили у своєму дворі будь-якого виду худобу, яка нам давала своїм тілом життя.  Ми це життя розвили не через колеса, віз, а через тварину в природі.  Але хоч і важко доводилося жити без нашої хати, без міського будинку, ми стали вже народжуватися в чотирьох стінах. Стали вчитися у дворі, а що буде треба в житті зробити для того, щоб на сьогодні поснідати. Адже ми раніше до цього часу не так от жили, як зараз своїм племенем, своєю сім'єю.  Нас навчила природа, вона свої дні один за одним ставила. Та не такі підходящі, але нові і небувалі всі дні.   

 

16. Без усякого возу, без голки, без ножа і сокири хати не побудуєш.  Всьому діло – сам чоловік.  Він для себе в природі не жаліє. Сам собі йде на свою жертву.  Робить своїми руками кожну річ.  Він майстрував, і дійшло до того в нашому такому місці. У дворі те, що було треба.  А у дворі доводилося стояти возу. Але запрягати в нього нічого, вже у людини великий нестаток у житті.  Немає такого місця, на ньому не було такої людини, хто б цю хворобу зміг залікувати.  Всі люди живуть у природі у своєму наявному нестатку. Один з ним вмирає, і інший з ним вмирає. А от щоб жити, у нас таких наук на білому світі не народжувалося.

 

17. Є все, що одягнути, що поїсти, і, найголовніше, у чотирьох стінах пожити.  Як ми це життя поставили.  Немає під руками голки – уже є початок хвороби.  Немає на столі ножа – теж є хвороба.  Кругом людину оточує хвороба. А це хвороба, яка залежить від іншої чоловіка, хто у себе має, навіть є зайве.  А він мовчить, не говорить.  Він не скаже, це його є в природі придбання. А раз він це зробив, у нього вийшло, він має. Це його в цьому ділі спритність через це добро, а він його має. Це все дала чоловікові природа.  Він у ній так озброївся, так зробився один час багатий.  У нього, як у царя, самі люди, що воюють.  Всі вони роблять собі.

 

18. Якби не вони самі, у них цього не було, і не буде. Чоловік все це зробив. Він дочекався сьогоднішнього ранку. А він до нього не таким прийшов, як йому робилося.  Чоловікові не довелося в затишку. Він оточив себе не тим, чим слід. У нього є своя належна земля. А чого-небудь з живого немає, щоб його пасти, або чимсь цю землю    обробляти. Коли підвода не стояла надворі, і не привозила у двір чого-небудь іншого, ми б так не огороджувалися. І нам, може, так не знадобився ножик або лопата для копання землі. Ми стали рити, копати, діставати. Робити із сировини яке-небудь тіло. А з тіла буде робитися якась маленька чи велика деталь.  Ми для своїх потреб робимо.

 

19. Все одно ми робимо.  Людину в усьому її ділі ми збережемо.  Віз, який раніше не стояв на одному місці, він би тепер у наших учених теоретиків і в невчених людей запитав.  Ми ж люди, та ще які в природі, з возу ми перебралися в землянку, а потім прийшли і до нашого двору. Це є національне людське велике суспільство. Ми зробили тепер науково-технічну державу. Цього тоді у нас не було, але ми і тоді були залежні в природі.  Нам треба був самозахист у природі одяг, і потрібна була їжа, і будинок був необхідний для життя.  З чого ми з вами робимо одяг?  З нашого тварини.  Це ж природа, з яких предметів створена.

 

20. Недобре нам доводиться захворіти або лежати хворіти, стогнати в лікарні. Або сидіти за свою справу у в'язниці дуже важко, і на когось прикро. Ось що зробив віз. Він це все привів. Що із цього всього нашого розвитку.  Нам треба жити по-природному.  А ми з вами додаємо наші війни через кого, і хто в цьому всьому винен? Якби ми віз не зупиняли, і не захоплювали для себе двір, і не вважали його своїм ім'ям, то на нас, на таких людей, інші люди, як на власність, не накидалися. Якби ми природою не торгували, як ми нею торгуємо. Тому ми з вами за землю воюємо.  Бачилося і робилося цим возом.  Як він зупинився, так він примусив більше копатися в природі в умовах.       

 

21. Чоловік мало зробив у цьому ділі. Він як потребував сильно, і зараз він потребує в природі того, що треба. Щоб йому всього вистачало, цього у нього немає. Він хоче, щоб йому вона давала стільки, скільки буде треба. Залишилося одне.  Треба проаналізувати все і визнати: те, що ми робимо, це все непридатне для життя. Зробили, ввели це життя.  Віз свій шлях не виправдав. Він розвинув у своїй державі психіатрію, де виявився сам Введенський.  Він був перший, хто написав такий акт, з яким довелося лягати в Ленінграді, як хворому. Я, як чоловік цієї держави, не побоявся своїм здоров'ям цих ось людей, хто задався мети цього чоловіка в лікарні тримати.

 

22. Він всякими підходами в охоронців порядку питав і запитує: що я у вас поганого робив?  Я роблю для самого себе особисто, в природі шукаю місце, де з моїм тілом можна визначитися.  Я чоловік такий самий, як і всі земні люди, народжені для життя свого, щоб у природі пожити та сваволити, як це робиться в людях. Щоб хорошого та теплого в житті побачити.  А потім після цього всього здатися своїми силами, і піти під відкіс. Таких сил, як були раніше, більше немає, вони загубилися в природі. Тепер чекаю безсилля для того, щоб не жити, як ми жили.  Навічно невмируще місце в праху, в землі лежать через наше хороше і тепле. Ти як людина не заслужила уваги між природою.

 

23. Я, як усі, прожив 35 років, протоптався та проходив назад і вперед. Та ще думав, як і всі думали зимою, коли в степу нічого не робили. Їхнє діло була одне – чекати теплого сонечка, атмосфери іншої, та зеленої рослої трави з квітами. А людині треба буде за землею доглядати, тобто на ній робити для того, щоб догляд послужив на користь потім.  Людина про це думала, лазила по землі по умовам там, де все, що робилося, тепер не робиться.  Так от і мене це примусило копатися в цьому всьому. Я думку перейняв іншу, дуже зараз пишу, не чекаю час весняний, і на землі не хочу цього робити. А чекаю я осінь, зміну іншу, нехорошу для всіх.

 

24. Усім не хочеться залишати літо, теплі хороші дні. А я, як такий, ними не радію, лякаюся їх обряду.  Кажу їм: що ви робите в природі.  Які йдуть на землю якості.  Спочатку волога дощу обмиває, а потім лягає білий сніг. Який він білий, а який він холодний!  Він і до нас в житті нашому один-єдиний раз приходить і йде. А ми з вами на себе тягнемо мертве, ховаємося ми від цього. Які ми в природі є люди нехороші, зі своєю снастю ліземо до землі. У цьому всьому просимо Бога, щоб він нам давав для цього в житті урожай. Що із цього всього ми з вами за це діло отримуємо?  Те, що ми думаємо, ми не отримуємо. Ми живемо в цьому один раз.

   

25. Я, як чоловік, перебудував свою непридатну, давно стару думку. Не хочу державі підкорятися. І не хочу, щоб віз стояв на одному місці. Я хочу, щоб природа була завжди енергійна жива, і в ній жила людина не мертва, а жива. Щоб завоювати в природі не державу в житті.  Треба завоювати в природі життя, але не смерть, як це робиться чоловіком.  Державі не потрібні дороги.  Вона їх тримає в будинках під замком, томлять.  А самі люди державні, політики хочуть, щоб через працю була велика економіка, в чому людина повинна пожити, а потім померти.  Це не держава наша, в якій люди робляться воїни, з природою воювати щохвилини. Повітря, вода і земля – милі друзі людини,    яких треба нашим людям любити, цінувати, зберігати. А ми землю примушуємо.              

 

26. Ось яке людині місце треба.  Без усякого нашого возу, а з думкою такою, що робиться чоловіком. Він не хоче такої держави, в якій є в'язниця і лікарня. Людині без возу цього не треба. Треба з такими думками залишатися на арені.  Все це наявне розбити, щоб такої думки, як вона була, її не треба думати. Ось що повинен зробити в природі чоловік не революцію, а еволюцію.  Навіщо нам треба така, як вона була, ця весна, яка не заважає державі. Це спільне діло, воно заважало, заважає, і буде заважати    чоловікові.  Він у ній вмирає, він помирав, і буде вмирати завжди.  Це наше на нас не нове, а старе.  Коли чоловік не думає про хороше, а завжди він думає про погане.  Не про весну, а про осінь, вона веде нас до зими, до холодної пори, до снігу, до неприємності.     

 

27. Саме життєве похітливе забери, але її, як розтривожену, задовольни.  Це твоя близька до зими осінь.  Вона ніким не хвалиться, а всі йдуть, і всі від цього кутаються.  Не хочуть цього часу, щоб він приходив. Ось яке життя людини. Вона хоче хорошого і теплого, до чого прагнуть потрапити всі наші люди. А в людях перша ясна для всіх весна, яку віз розкрив. Йому повне право дано починати. І люди самі робили те, що їм було треба.  Їм доводилося з природою на цьому возі воювати.  Він возив вантажі потрібні. У ньому господар сидів, і думав своє задане зробити. Він на ньому воював, підвозив сам себе на ньому. Танцював, відходив, намагався сховатися.

 

28. Цей виз був початкова держава. Ми з нею жили і багатіли, везли у двір, що тільки хотіли. Ось що наші зробили.  Взяли, прогнали старих людей, відібрали у царя виз, самі на нього сіли, і гайда. Цей віз довго не ламалася. У президента Келдиша віз питає. Чому це так?  Перед людьми всі науки поставлені, щоб людині бути в природі здоровим для того, щоб теплу пору зустрічати, у ній доглядати за землею. Зробити з неї грядку, і в неї посадити зерно для швидкого сходу.  Щоб це зернятко виросло не одне, а багато.  Дало урожай прибуток.  Для цього держава має у себе для народу техніку, її представили в роботі.  

 

29. Нею волочили, нею садили.  Вона у всьому хороша для того, щоб з цього вийшов урожай.  Ми, люди, його збирали, і засипали в засіки загальної комори. Це ми зробили для себе запас. Ми не хочемо залишатися без усякого хліба, без одягу, і без будинку. Ми хочемо жити, щоб у нас було все. Але раз ми так змусили природу, щоб вона нас зустрічала і проводжала так, як воно робилося, і робиться.  І буде так робитися, доти це все відбуватися, поки людина не покаже свою здатність у природі Бога. Він не погодиться в природі по людському такому жити, а візьме дорогу свою.

 

30. Цю думку треба закинути геть, а взятися за нашу улюблену для всіх осінь. Яка вона є вся в сонечку. Буває ясна, а буває і дощова, вся в грязі. А люди закінчують роботу в степу, збираються. Літнє залишають ззаду, а з осінню з небажанням доводиться зустрічати. Осінь – це не весна, вона початкова є для зими. Вже думка підказує. Між людьми зародиться за свої заслуги ніколи не бувалий чоловік, якому повірять, і стануть його просити, і робити те, що треба. Моїх людей доведеться забрати, і оточити себе.  Виз, він крутиться, і возить на собі ту рідну матір, яка почула своє те, що в ній зародилося інше живе. Воно кимось посаджене, і воно в ній розвивалося, робилося всередині маленькою живою людиною.

 

31. Він своїм тілом потрапив в живі якості.  Для того щоб прогресувати живому в природі чоловікові, вона його таким. Як він є живим, енергійним, і повітрю до душі, і воді теж, так само і для землі.  Вода слід промила, а повітря виштовхнуло, земля як така прийняла. А самі люди в цьому ділі не підготовлені так його зустрічати, як ми його зустрічали. Він цього ніколи не подумав про це діло, про це все, що з ним у природі буде зустрічатися. Йому показали ту дорогу, по якій котився цей ось виз.  Він своїм привозом і відвозом створив державу, в якому народився цей чоловік, якому не знадобився ніякий віз. І йому не буде треба така держава, в якій люди будуть народжуватися так само, як вони народилися до цього часу.      

 

32. Вони в природі пожили, померли на віки віків. Невже нам, всій молоді, цього досягати. Ми народжувалися при возі в цій державі, де є вчені. Їх змусив вожак по-теоретичному робити.  Це треба буде в природі найякісніші ресурси, з яких робляться в природі для людей хороші і теплі справи. Лише б жилося добре і тепло, треба буде для вчених людей за їхнє зроблене діло ввести урядом помилку. Вони цього хочуть, щоб люди не помилялися, а щоб їхнє діло було для всіх визнане, і робилося в природі добре.  Вчених один такий паводок, думали і робили добре. Ось що буде треба людям. Вони на хорошій родючій землі сидять. Ця вся громадськість сидить тут і задовольняється хорошим.

 

33. Вони за собою ведуть молодь, і хочуть, щоб люди робилися вченими. Вчені хочуть, щоб їхні люди жили так, як не жили інші. У людей народжені діти, вони нерозумними народилися. Ми повинні так по-вченому їх довести до кінця. Людина повинна бути вченим всебічним, щоб уміти зробити машину або який-небудь верстат. І на це все треба практично робити вміло. Візьміть такий важкий де-небудь фізичний труд. Він людину змушує, щоб добре його робили, що і покращує її життя. Візьміть історію минулих років, і самих завзятих у труді природа не послухалася, за це все збанкрутували. Ми робимо спільного характеру. Сподіваємося на ту гідність, яка є для держави.

 

34. Віз не буде треба для того, щоб нам для незалежності народити чоловіка.  Щоб він народився в природі живим енергійним чоловіком.  Щоб його ростила держава, і не возив віз. А щоб люди зі своїми енергійними руками виняньчили в повітрі, у воді і на землі.  Щоб цей чоловік ріс, і вчився в природі самого себе природно виходжувати. Для того він в природі повинен прожити в суспільстві так, як живуть усі до 35 років. А потім від цього всього відмовитися, від усього самозахисту, і від задоволення, і від усякої зручності. Щоб цьому чоловікові бути в природі холодно і погано, тоді-то будеш мати в природі по її заслугам місце. Ти повинен навчитися розпізнавати в природі саме хороше для органічного тіла, що буде треба.

 

35. Ти через твоє діло заслужиш у природі увагу. Людина полюбить природно повітря, воду та землю, яку не будуть примушувати, як це робиться.  Ще не настав ранок сьогоднішній, а ми вчорашнім днем заклали фундамент. Головний убір шапку вішаємо на гачок і запам'ятовуємо, говоримо: завтра вона буде нам потрібна. А чоботи ставимо на своє місце, теж запам'ятовуємо. І кладемо пальто або піджак. Теж треба знати, бо це для природи буде треба. А цьому чоловікові ці здібності не будуть треба. Бо природа полюбить його тіло природно, і виходить організм, щоб тіло у себе мало серце молоде здорове, загартоване для того, щоб жити, і іншій людині нужденній обов'язково передавати.  Нехай вона теж сам це візьме і робить.

 

36. Живому тілу з живими природними тілами немає кінця і краю життя. Ми повинні це зробити, від природи добитися. Наш чоловік від природи не отримає через погане і холодне. Таке холодне і погане це народжує все хороше і тепле. А коли людина сама свідомо на собі відчуває холод і погане, живе тіло. А яке б ти не мав хороше і тепле, це все довго не живе, а банкрутує. Тому що хороше і тепле всі люди хочуть, у них велике бажання, щоб було сонечко. Та ще яскраве і тепле для того, щоб воно давало щось у прибутку. Віз запитує в людей: кому ви вірите? Люди навчилися відповідати: ми віримо шматку хліба та ганчірці, і складеній стіні, тобто хаті. У ній живемо, але не задовольняємося цим. Шукаємо ми в природі щось нове в житті.

 

37. Хочемо знайти легке, нам не дається в природі.  Ми хочемо жити добре і тепло. Але нам наша держава не дає через свою політику, щоб ми жили в достатку. Нам не треба було ні одне, ні інше, щоб у нас усього вистачало. А держава наша, нами збагачена, в ній люди по-різному живуть. Один у другого учиться. Але щоб навчитися такому ділу в природі, щоб ми були сильні, вільні для того, щоб не застуджуватися і не хворіти. Щоб у житті не робитися злочинцем через своє вміння, яке навчить людину свідомо в природі жити і холодно, і в голоді.

 

38. Всьому діло є наш чоловік. Він мене, як такий виз, у державі не хоче розуміти, що я з природи людьми споруджений для допомоги чоловіка. А раз я для нього є помічник в його житті, і не повинен стояти на одному місці. І чекати чоловіка до себе, щоб я йому знадобився. Все своє життя на колесах одне – кручусь і кручусь не для того, щоб людині від цьому ділі була користь. Людина каже.  Я без тебе є не держава, яка будується на колесах. Народилася людина на возі в державі, вона і померла в ній через ці колеса, через цей віз. У нашій державі люди не живуть легко, не живуть всі добре і тепло через свій нестаток.

 

39. Комусь треба буде в природі така річ, яку з апетитом проковтнути, а її не виявилося.  Вона у нас відсутня. Її у нас немає – значить, вже є в природі хвороба чоловіка.  Вона його мучить, він думку по природі кинув на всі боки. Нюхом нюхає, та придивляється, сам одне думає на ліжку, на подушці. Все думає, лазить, шукає. А як не була річ, так цього немає. А раз ти в природі не знайшов у житті своєму порятунок, від цього діла чоловік із цим помирає. Чоловік не хотів би з природою воювати, його примусила необхідність це робити. Держава без возу не є економічна. А коли один віз, та до іншого возу, то тут вже і є село.                   

 

40. А без усяких коліс ти нічого не зробиш.  Всьому діло – віз. Та не один він у державі є, а з якимось великим вантажем. Природа всьому діло є, джерело.  Повітря, вода і земля.  У ділі всьому технічному, у машині застосована ця сила. Людина нею користується.  Але її примусив цей віз у державі воювати. Чоловік з чоловіком хвалився, його доганяв, переганяв, хотів піти від нього. Але природа йому це бажання відірвала. І далі цей віз не повіз, у нього не крутилися колеса. А раз колеса не крутяться у возі, то і діло стоїть у природі. Чоловік своєю красою хвалиться перед людьми.  Каже: я хочу дуже важко працювати.

 

41. А він власне працював, і колективно працює. Раніше він сам себе примушував через індивідуальне багатство. Він трудився не на життя, а на смерть. Він і зараз іде на рожен зі своїм розвитком. День і ніч навчаються, щоб зробитися теоретиком, і практичного труда. Самі в цьому просяться в житті бути здоровим.  Це все робиться не віз, не держава. А все робить чоловік не революційним шляхом, а еволюційно, вміло і корисно на стан здоров'я.  А за теоретичним вченням, ми, всі люди, у природі залежні від неї.  Ми втрачаємо здоров'я, тобто не жаліємо його. Ми з вами віз маємо для того, щоб усі можливі штуки у двір тягти.

 

42. А от із двору гігієна дозволяє сміття вивозити. Каже віз. Вся держава на цьому ділі побудована. Хороше треба, а погане – з двору. Як і людина, народжена в житті своєму.  А коли вона вмирає, це гірше не може бути від цього діла. Теорія на людях у природі давно розвивається не на погане і холодне життя людині. А вона собі в природі тримає людину, щоб їй було в житті добре і тепло. Що і добувається в природі технічним, збройним шляхом, щоб була можливість державі рости і показувати. А що ми в цьому втратимо людину, це вже не система життя. Ми звикли багатіти, у нас повинно бути.

 

43. Ось що нам створила наша теорія. Не життя, а смерть.  Ми з вами еволюційним ділом не жили, і не навчалися в природі, щоб жити. А взялися за природне діло, робимо весь час, і в ньому помиляємося. Нас народ за хороше хвалить, за погане корить. Я загартувався для того, щоб у природі жити, і продовжувати її. А мене, як практика    такого, який зробив у природі, друк став бити по голові критикою за те, що я виявився між хворими уболівальник. Я вболіваю за своє здоров'я. А потім моє все бажання для всіх людей, які потребують здоров'я.  Я його віддаю хворому, забутому всіма нами.  Моя мета і завдання – молоді це все передати.

 

44. Нехай вони цієї якості навчаються, і робляться такими, як і я. Треба в природі це погане, це холодне сприйняти. А ми, вся наша теорія окутана, і боїться природи. Які вони є воїни?  Вони бідні, бояться повітря, бояться води, бояться землі, найголовніше в цьому. Хоч не стань яким-небудь ділком. А все одно ти в природі втратиш своє здоров'я.  Це твоє тимчасове явище, мудрість, яку ти не зберіг у себе.  А в моєму незалежному ділі я пройшов не так, як усі самі захищені. Мені треба було померти тисячу раз. Але я жив, живу, і буду жити.  А ви такі вмираєте. Ви ж одягнені, ви наїлися, і в будинку живете, подібно до якогось короля.  Вам у цьому ділі не доводиться вмирати.  А вас як ніколи наша природа знімала і знімає, і буде вас знімати.

 

45. Ні віз, і не допомогла ніяка ваша держава. А як крутилися вперед за великою    славою, так вони будуть крутитися і в державі. А люди вмирали, і будуть вмирати при таких колесах, при такій державі. А коли на арену всьому цьому прийде наша невмируща еволюція. Від 26 березня за № 7/416.  Прокуратура СРСР.  Прокуратура Кіровоградської області Української РСР.  Громадянину Іванову П. К. Місто Красний Сулін, вулиця Перша Кузнечна, 12. Ваші поради про лікування і перевиховання людей, що потрапили в біду, прийняті до відома.  Начальник відділу нагляду молодший радник юстиції Г. Чабан.  Ймовірно, на щось спирався, на якісь справи. Під руками є, пишуть, і сподіваються на те, що в природі так це нічого не пропадає.

 

46. Я, каже, держава без воза  не є в природі державою. Виз привозить і відвозить. Це в році робиться.  Приходить весна і йде. А людина жива енергійний, вона від природи ніколи через своє здоров'я не йшла і не йде, і не буде йти. Якби цього не було в житті, а то історія людська залишилася.  І буде від самого районного міста Бобренець, де людей всякого захворювання приймав, давав через руки своє здоров'я. Якби у мене цього не було, я б не потрапив у ці умови охоронців. А то мене, як злочинця, в цій місцевості    схопили, і швидше до спеціальної приймальні до Знам'янки. Там довелося зустрітися з умовами, про які я ніколи не думав, як мене камерні воші оточили. Мені доводилося разом з лікарем цього шкідника через душ вбивати.

 

47. Я не подивився ні на які особливості. Чекав те, що хотіли на мені зробити. Це була зацікавлена держава зі своїм возом і з народом. Вони хотіли, щоб їхній віз, як він крутився, цих бідних хворих злочинців розвозив по своїх зазначених місцях. Чоловік, який прийшов на землю з думкою, мовчав.  Він тільки по-своєму говорив.  Горе тій людині, хто мене своїм незнанням образить. Дзвони всі в церквах били про те, що це чоловік хворий. Охоронці направили вивчити в своїх умовах, у своєму режимному ділі. Я не боявся нікого в цієї ось частині. Моя правда примусила їх у себе в умовах потримати, та подивитися, як на якогось дикуна, на якогось не чоловіка. А він то нам розповідає, то він каже нам. Після мого перебування тут мене в Одеську психлікарню будуть везти для дослідження.

 

48. Треба буде етапом ув'язненим, у вагон мене  завантажили. Мене привезли, мене возять.  Після цих мук люди повірять, що не треба буде мати в державі виз. А коли нам не буде треба виз, і не буде треба держава. Тоді-то і без цього буде жити чоловік. Він не буде потребувати природного, буде створювати в природі своє. Чоловік народжується живим природним, його підносить в життя природа.  Вона йому вкладає розум, у нього є очі, є руки, і також довільні ноги, на яких він сам себе носить із місця одного в інше. А очима придивляється, далеко бачить, вухами дуже сильно чує. Руки у нього золоті, він ними може все робити, аби хотів.  Це його голова змусила віз змайструвати. Він на ньому не стоїть і не стояв на одному місці.

 

49. Добував те, чого йому в житті треба.  Він на возі спорудив хату.  Він склав хутір, на землі зробилося село, а потім місто.  Без возу і людина ніщо. Це робилося століттями.  Ми не сиділи на одному місці в природі, шукали щось. Знайти дуже важко було людині, в цьому копатися їм було треба.  Природа свою таємницю людям не розкрила. Поки стоїть на своєму місці велика огороджена охороною в'язниця.  І також розташована вічно, вона тримає у себе хвору людину.  До тих пір, до того часу буде це. Шановний ви начальник нагляду!  Це вам пише Іванов той, якому ви відповідаєте за своїм роздумом, що моє все, знайдене в природі, прийнято до відома. Це не відповідь ваша, і не моє таке діло, в якому ми всі копаємося. Ми люди є, та ще й які.  Ми з вами люди залежні від природи, і нуждаємося ми в природі хорошим і теплим.     

 

50. Чому я з всіх один вибрав у природі холодне і погане?  Ви думаєте, у мене втрачене почуття, або я не чую запах. Молоденького я знаю, і не забуваю про старого.  Що ми з вами робимо те, що у нас вийшло, воно завтра не буде треба. А от від цього ми не відмовимося робити. Усім нам до душі хороше і тепле.  Воно з нами жило, живе, і буде жити. А от некрасиве, холодне і погане.  Немає такого, щоб він з цим погодився, і став у житті з цим ділом погоджуватися. У нас таких людей не народжувалося, крім тільки мене одного. Коли людина дивиться на моє таке тіло, нехорошої думки в цьому. Не висить на тілі краса, і не тепло, але зате воно живе енергійне. Воно ніколи не зазнає ніяких захворювань. Що може бути краще від цього в природі нам. Я у вашому ізоляторі всі режимні умови пройшов, говорив з вашим лікарем.

 

51. Та зустрічався з видними начальниками, писав вам, як обласному світила.  Я не пишу про нісенітницю, а писав, пишу про правду.  Був в Одеській в'язниці, там мене обстригли.  Ви думаєте, що я злякався від такого вчинку, якого я отримав від експертизи психіатрії здорового чоловіка.  А коли я зустрівся з завідуючою Аллою Павлівною і запитав у неї: а де ж загартування-тренування? Вона мені сказала: «Доводь суду». Це добре мені було, що я етапом пройшов не одну вашу в'язницю, і не з одним начальником я зустрічався.  Тільки ні ваша, ні інша яке-небудь в'язниця, а пройшов до Бутирки.  Невже не знайшлося ні одного чоловіка, що зустрічався, запитати у мене. А зі мною говорив професор Одеської психіатрії. Він з головою мужик, розумів мене. Я їх більше розумів, але сил у мене таких не виявлялося. А от зараз я б з ними не так говорив на волі.  Ми ж не бачимо такого чоловіка, хто до нас в умови потрапив. Куди дивився професор психіатр або завідувач 14 відділенням психіатрії.

 

52. Я у них пролежав 30 днів, вони мене визнали здоровим чоловіком. А загартування-тренування викинули. Які ж вони є вчені.  Їх треба по цій частині бити, щоб вони дивилися прямо, і бачили далеко. Я в Казані був, 30 градусів мороз. А мене конвой бере з вагона у вовчок таким, як я був, і є зараз. А вчені кажуть: це небувале. А зробити, нічого не зробили.  Я вас, як прокурора і начальника нагляду, прошу примусити всіх наших зустрічаючих вчених, хто добре мої якості знає. Особливо лікар мій лікуючий завідувач 5-го відділення в Казані Алмаз Розаевіч Дербаєв, хто дав своє слово нашим кореспондентам написати про це діло. Він мене випробовував в умовах. Я стояв у трусиках, мені холодно.  Він запитує: «Тобі холодно чи ні?» Я йому кажу: а ти спробуй сам.  Він каже: «Я помру».  Моє просьба буде до вас особисто така. Ви близькі до цього у Дербаєва запитати: що ж ви в цьому чоловікові знайшли погане або хороше?  Він у нас один думає і робить сам. Хоче себе примусити в природі жити, продовжувати із загартуванням-тренуванням.

 

53. Воно мені дало дуже багато, і дає не мені одному, а іншим багатьом користь.  Хіба я забуду або не буду робити, якщо від цього діла інший піднімається і робиться здоровий.  Це його хвороба примусила звернутися до мене. А я ж потрібен зі своїм вихованням молоді. Нехай вона цим займається.  Нехай вона живе, щоб не лізти на рожен, а робити те, від чого буде легко. Ніщо таке не дає їй допомоги в житті, як тільки природні умови.  Вони будуть чоловіка загартовувати.  Він буде робити в природі для самого себе хороше, те, що буде треба.  А вчені не хочуть мою практику пустити в хід. Зараз сидить на місці.  Я прошу вас не відмовити моїй просьбі, щоб не вийшло між нами поганого. Я адже зі своїм ученням експериментально роблю користь, і хочу сказати про неї, вона в мене є.  Так треба через учених допомогти, нехай пишуть правду. Кореспонденти бачать, кажуть.  Нехай напише той лікар, який випробував в умовах. Ви ж цьому ділу помічник змусити їх до цієї справи підійти реально. Я чоловік, борюся в природі за продовження життя, за еволюційну систему.

 

54. Вона хоче нас переробити на нову людину.  На ту людину, хто буде жити і продовжувати в цьому ділі.  Щоб більше вам не писати.  Ви можете мою історію, як випробуваного в режимних умовах, запитати в учених. Що ж доводиться зробити, якщо я добився від природи практичного діла. Його не треба буде призупиняти, треба буде робити. У мене це система, яку визнали вчені. Я будь-якому чоловікові допоможу своїм пробудженням у природі. Повітря, вода і земля – це милі мої друзі. Ваша справа мені в цьому допомогти.  Напишіть у Казань, і примусьте цій справі поклонитися.  Бажаю вам щастя, здоров'я хороше. Віз робився в державі, він в інші руки продавався. Це є через неї торгівля, та ще яка конкуренція. Як робиться в спорті чемпіонське діло. Сьогодні зробив, завтра теж, а післязавтра погорів, тому що здоров'я – це не віз, а природність.

 

55. Маленьке, найменше ягнятко від овечки прибавило життя живе в природі, чим господар у своєму житті цікавиться. Хоче за це все Богові дякувати. Він не йому це ягнятко створив, а як це слід по прибутку тварини. Але чоловік від цього не відмовився привласнити, і назвати у себе своїм ім'ям. А який він у процесі. Вся природна економіка, починаючи від волосся і закінчуючи м'ясом, це не все за ним залишається. А жир де дівається. За цим всім хазяйським висновком, от на цій рівнині на землі в цій державі не одне буде треба для людського життя. Це найперша початкова овечка, з якою сам жив чоловік. У нього і двір був огороджений для цього діла, і хата стояла на своєму місці.

 

56. І такий же самий інший чоловік, він так теж у себе думає, щоб не одну цю овечку у своєму дворі тримати. Без усякого воза господареві на цьому місці робити було нічого.  Його як такого чоловіка в шию гнали дні, що прийшли. Вони нікого своїм сонячним світлом не любили зберігати. І до цієї однієї овечки прив'язалися.  Десь взялося поросятко, теж воно так даремно не зростало. Йому треба теж, як і людині, не м'ясо, так хліб.  Поросятко не дике, вічно живе в лісі, породи. Люди стали їх мати у себе, як своїх рідних. У господаря не буде віз без усяких інших крупних, рогатої худоби, на якій люди в цій державі проживали. І те вони робили за своїм прикладом. Їм доводилося в житті шукати, що краще та зручніше, щоб розвертатися.  

 

57. Чоловікові місцевість показує вперед: а що доводиться йому робити.  Природа своїм часом стоїть неоднаково.  Для неї потрібно то, що дає за рахунок цього життя.  Ми по дорозі протоптаній ішли, і те ми з вами на цьому ось місці побачили.  По тракту своєму в висоті летів наш чорний без усякого свого крику грак. А він був у степу там, де нога людини ніколи не ступала. А в окремих випадках звір лютий там по цьому місцю пробирався.  Він теж недобре про людину подумав. Не дай тільки бог, десь появиться  наш завзятий такий мисливець. Він цими дірами зі своєю рушницею так і лазить. Його швидкі очі йому не дають спокою кого-небудь зустріти. Чи то зайчика сірого, чи лисицю кумасю хвостату. А там, дивишся, десь появиться цей сірий злий вовк, на кого окремі заряди готуються.

 

58. Його діло – шкіра вовча, вона стоїть гроші, за які можна взяти на заряд будь-яке спорядження. Каже іншим людям, які жили в іншій такій місцевості. Вони в житті не тримали в руках так зброю. Їхнє діло – це віз, їздити на ньому, і возити вантажі, які були потрібні в цьому дворі. Люди поганого у двір не хочуть возити. А хороше наші люди звикли робити.  На от цій землі робити своєю силою і снастю найкращу цю землю для того, щоб на цьому рівному місці посадити кращі та цікаві зернятка.  Щоб це чисте добірне, як одне зерно, воно нами виходжене великим урожаєм.  Його треба скосити, як зрілу одиницю, і скласти в копиці або в снопи. А потім їх треба повозити на тік для того, щоб скласти в одинки, а потім катками молотити.

 

59. І треба солому зібрати, від полови чисте зерно зсипати в засіки. Без будь-якого воза ми не зможемо обходитися. Колеса крутяться, вони крутилися, і будуть крутитися для життя. І ось тут я як раз маленьким чоловіком народився. Мене як такого зустріла природа.  Я цього всього оточуючого в житті своєму дуже сильно злякався. Я в інші зовсім умови потрапив. Очі мої дивилися на це залежне від воза людське життя. Його зустрічали, його проводжали, тільки не таким, як це буде треба. Час був бідний між людьми.  Хто і як тільки тоді топив. З труби неоднаково в усіх дим виходив. А люди на цю обставину дивилися не так, як це робилося саме в цю хвилину, коли був прийнятий природою я. Тоді порядку в природі зовсім не знав, а тепер я перевірив сам практично.

 

60. Спочатку для мене прохід був зроблений. Правильно водою обмито, а повітря мало свої сили, воно виштовхнуло. А за цим усім наша мати рідна прийняла. Вона б, може, це земля, і не прийняла, але такому бути. Чоловік наш, він такий, як і всі, від своїх матерів народжені, тільки не в такий бурхливий час. Весь у снігу, замети рівнялися майже разом з дахами, з хатами.  А от інші такі ж самі хлопці вже жили.  Вони про цей прихід чули, але не дивилися, як ми бачимо цю природу. Заради цього розвивалася і не замовкала.  Ми жили разом на цьому ось провулку, нас було мало. Власова сім'я і Щербакова, всі вони краще жили, ніж жили мої батьки.

 

61. Є гірше живуть на великій вулиці, але про них мовчить, не говорить наш віз. Він побудований людиною, за гроші людина зробила. А адже гроші, вони є у кожної людини. Тільки по-різному кожен ними зі своїм умінням розпоряджається. Людина за гроші купує і віз, і живе тягло. Як ніколи ми намагаємося, за гроші одяг ми купуємо як ніколи. Що зайве, зможемо продати тільки за гроші. Не має у себе чоловік грошей – він не вважається ніде ніяк. Через гроші чоловік потрапляє в діло. Він не знає, куди їх дівати. У нього є на цей рахунок своя хитра таємниця. Він не знає, що з ними робити. Але треба буде що-небудь з хорошого купити – купую. Ролі відіграють в усьому гроші. Можна в ощадкасу покласти. А можна ними будь-яке діло зробити.

 

62. Вони бувають срібні і золоті. У грошах людина живе багато. І так чи інакше гроші людину в одягу просять. У грошей очей немає, вони, як вода. Хоче господар їх придбати багато – будує в житті яке-небудь виробництво. Наймає за них силу робочу, і ними крутять колесо. У грошах є вік. Через гроші росте населення. Вони не дають людині спокою. Вона ними із закордоном говорить. З грошима у суспільстві і пастух чоловік. Гроші будують на землі шахту, і в ній люди заробляють щодня існуючі гроші. Без грошей життя немає. На ось цьому місці гроші людину вчать, через гроші людина робиться ученою. Якби грошей не було, ніхто не погодився жити і трудитися. Суспільство не приймає. Воно говорить, ми робимо, ми любимо ці гроші. У нас для них прокладена дорога від самої хати від порога. Людина ходить, людина думає.

 

63. За гроші й ринок міжнародний в будь-якому місці робиться. А на ярмарку, та на такому цікавому, можна буде купити за гроші все. На гроші грають в карти, азартними до ножа робляться люди. Гроші це все примушують робити. Селянин зібрав у цей рік хороший урожай, у нього зародилася пшениця. А раз пшениця є, її треба насипати в мішки, на віз накладати. А потім запрягати живу рогату силу, і на зсипання до приватного власника цього зсипання. Він застосовується в прийомі. Тільки за гроші пшениця купується і селянином продається. Ця пшениця за гроші відправляється за кордон туди, де цієї пшениці немає. А у них є золото. Наша держава на землю родючу дуже багата. І купується, і продається, ми воюємо і вбиваємо тільки за землю, за гроші, за багатство. І в цьому всьому гроші отримуємо, і з ними на фронті вмираємо.

 

64. Якби не ці ось гроші, і не ось ця наша земля, з якої ми робимо техніку. Вона у нас на колесах швидко біжить за гроші. Ми на ній можемо роз'їжджати по всіх наших місцях. Куди хотів, туди й направимося. У твоєму розумі можеш покладатися на всяку річ, щоб за гроші купити. Каже Дмитро Сергійович Іванов, службовець старої армії. Ми служили у царя теж за гроші. А люди в грошах радісно на білий світ народжуються. У людях така лежить дорога, вона далека з усіх така. У нього дума, як якого-небудь господаря багатого обдурити. У нього є на це гроші, він мене в працівники за гроші найме. У нього така є думка, як у всіх господарів. Хочеться і колеться. Працівник – непогана річ, але треба так   його найняти, щоб не помилково. Працівникові треба буде найматися, у нього нічим жити. А моя крайність, треба буде обов'язково найняти.

 

65. Гроші на це є, а він їх потребує. Бджіл чоловік культурно заводить, і вміло за ними доглядає для того, щоб від них взяти великий прибуток, і ним скористатися як ніколи. На гроші перевести. Це часто доводилося таких людей виявляти. Вони рідко, але були в нашій державі. А такі люди переводяться на більш великі, самі все це практично залишають ззаду, а з Господом Богом якесь торгове діло в місті відкривають. Їм багато не треба, а копієчку на копієчку. Цей чоловік зі своїми грошима, він іде від відстаючих людей. Їх він знає, як споживачів, що нуждаються. Їм їхні товари готує. Для того вони цього чоловіка своїми грошима тримають. Доти ця система росла і розвивалася, поки лад у всьому йшов.

 

66. Не всякому таке щастя мати дружну і вмілу сім'ю, наживати гроші. Люди для цього в місто з села з'їжджаються, на цю обстановку подивитися. Самі приклад із цього беруть, навчаються, і наживають великі гроші вони. Це монета державного утримання. Одні приходили до завоювання, а інші банкрутували, потрапляли в незручне, і самі йшли на смерть. Людям усім ця грошова система, вона нехороша, в одного були в гаманці гроші, а в іншого порожньо було. А в державі на землі лежала давно пророблена власність свого імені. Сьогодні воно звучало по всій цій ... місцевості. Люди про цього чоловіка далеко чули, бачили. Він є між нами такий.

 

67. Можна сказати, стихія пройдена по природі. З селянина стати повним капіталістом, така система. А от іншому такому зробитися. А він би побажав, і хотів би таким робитися, але відсталість не пускає. Ми так ростемо і рухаємося по нашій землі. Як ідуть один за одним по природі наші дні. Ми б хотіли, і хочемо зустрічатися з ними, завжди життєрадісними. А от поганого нежиттєрадісного дуже багато проходить по природі. У повітрі йде шкідливе і корисне, вони нападають на безсиле тіло, і женуть геть подалі. 40 років пройшов, 40 років скоро зрівняється. Треба тисячу раз уже померти. А ти як чоловік, та ще й який живий енергійний. Жити так не нажився, як хочеться жити без усяких цих от грошей.          

 

68. Гроші – це залежність одна з усіх. Вони нам у природі роблять широку дорогу, щоб ми жили і веселилися з ними. А нас за нашу війну з грошима так-то спалює природа, щоб ми знали, як хвалитися, як себе показувати. От я, так я. Нас така геройська мати народила, таких героїв. Вони мене обдаровують так, як усіх матерів доводилося закопати. Це все зробили наші гроші. Ми їх придбавали трудом, на землі вирощували, а зайве продавали, в купу збирали гроші, росли за рахунок природи. Природа нам народжувала. Ми цю живу худобу вирощували, і за великі гроші продавали. Ці гроші клали в гаманець, робилися потужними людьми. Росли доти, до того часу, поки не прийшла і до нас велика мати природа зі стихією.

 

69. А стихія в природі різна відбирає сили. А коли тільки це у людини з'являється, у неї вже в голові не те, що буде треба. Ми звикли здоровими людьми бути і веселими в житті. Це буває на цей час один раз у житті. А коли його втратиш, то і ці гроші не допомагають. Ми звикли завжди окутатися, тобто знайти в природі таке місце, де б тебе це виправдало. Гроші це в природі не проблема, є людське втягнення, з грошима люди потрапляють в халепу. Ти їх поклав у кишеню, разом з ними ходиш. Але не завжди про них мислиш. Буває, і за що-небудь інше почнеш думати. А на це діло є мисливці, вони бачать людину, хто сюди зопалу потрапив, навіщо. Вона завжди відділяється. А у неї кишеня одна. Цей мисливець, він злодій чужого.

 

70. Не кидає ходити слідом. За гроші можна зробити будь-яке і найголовніше в природі виробництво, лише б річ була потрібна. А люди будуть, вони зроблять, вони змайструють. Їм лише б були у господаря гроші, за які можна буде корівку придбати, і можна машину купити. Але от здоров'я – це вже не гроші, ніяка є особливість. Це живі і енергійні природні тіла, від кого відвернулося повітря, вода і земля. Не стали служити за гроші. Це така якість державні гроші. Вони купують всякого роду продукт на будь-якому створеному ринку. Його люди роками вирощували, як хорошу природну продукцію реалізували за гроші. У людей було в самих руках діло. Цю продукцію варили, на вогні смажили на смак, і тут же поїдали.

 

71. Все те, що знайшли в природі, зробили людськими руками сьогодні, а на завтра не в моді. Почуття нові народжені, вже непридатне воювати і воювати з тим же самим, непридатне, як і гроші. Сьогодні їх дуже багато, цікаво їх придбавати, чим доводиться губити. Люди наші, вони всі за них трудяться. Хочуть, щоб їхнє життя продовжувалося за рахунок грошей. Вони вартість мають. Гроші тримають в'язницю, гроші ставлять лікарню, через гроші робиться все. І злочинець народжується, і захворює в грошах. Очей на це немає. А от люди на них кидаються зопалу. Треба буде їх дістати – він всі свої сили кладе. Шукає для цього місце яке-небудь, щоб до кого-небудь найнятися за гроші, і їх від господаря треба було отримати.

 

72. Господар історію добре знає. Він зайве не дасть, а те, що слід. Він своєму робочому держава. Це є гроші, вони розростаються на людях. Те, що купується, приходить у непридатність, і багатство є прах. А коли чоловік доб'ється, без усяких грошей буде жити. Йому не треба буде нічого в житті природного. Він доб'ється повного права залишатися без одягу, без їжі і без житлового дому. На роботу в це виробництво я сам сюди прийшов через гроші. Жити доводилося чим? Та ними. Тільки господар у нас багатий. Державний завод, він за своєю нуждою приймає людей фізичної праці за спеціальністю. Їхнє діло – треба буде так працювати, щоб виробництво не залишалося в боргу.

 

73. Як це робиться недовиконання. Людина працює на своїй ставці. Люди – це не гроші. Їх треба цінувати, щоб вони росли за рахунок нашої праці. Ми за ними, як за якоюсь великої горою. Коли вони у нас є в нашій кишені, ми широко думаємо, у нас є кругозір. Ми за них все купуємо, що є в нашій державі для нас. І купимо те, що є на ринку. Чоловік, він у нас за законом нашого колективу в нашій державі живе за рахунок своєї заробленої копійки. Вона йому хліб купує, вона готує вариво, і також всі солодощі. Для чоловіка за гроші відкрито все, лише б чоловік хотів. Йому це все сподобалося, у нього на це є його власні гроші. А раз гроші – значить, є все. Природа на цей рахунок велика, сировиною багата.

 

74. Йде школяр до школи зі своїми книгами. А в них по уроку треба знати. У цьому ділі дитині допомагають гроші. Він думає про урок, він думає про шматок хліба, не забуває. Йому теж хочеться бути таким чоловіком, який би сів на своє місце, і розпоряджався, як командир. Солдат думає про генерала, теж стати ним. Так і робітник – про бригадира, він теж хоче бути таким. Гроші тягнуть, як ніколи, за собою чоловіка вмілого бути яким-небудь ділком. Хоч композитор музики, хоч тренер якоїсь футбольної команди, любитель цим усім битися за своє діло. А в ньому можна чоловікові бути такому, як він і не був. Є майстри, їх багато таких майстрів, як вони є. Але хотілося б від цих майстрів ще кращим бути майстром, одним з усіх.      

 

75. Бери найнижчу роботу, або яке-небудь розпочате чоловіком діло. Він дивиться вдалину, хоче своїм бажанням пробитися далеко. Він зараз живе в селі, а навчається в місті. Чує запах не сільський, а міський. А адже ріст усього піднімається із самого хутору, села. Люди для цього багатіють. Їм би цим не хотілося займатися. У них була одна думка – кинути це і піти в інше, не в таке, щоб було погано. Людина думає і робить, щоб було добре. А погане ми ззаду залишаємо. Ми так у природі хочемо отримати тільки хороше, з чим ми завжди живемо. Ми думаємо про якісь гроші: якби їх так легко отримати. А адже завжди гроші робляться через людину, через її важкий труд, через важке переживання.

 

76. У грошах немає живого, а все мертве. Ними люди багатіють, вони не дають людям ніякого ніде спокою. У грошах така є сила, з якою люди, може бути, і пожили тривало. Але вони знають про те, що їх чара одна. Ми, кажуть люди, народилися для того, щоб у природі пожити та сваволити за рахунок природи, за рахунок хорошого і теплого. Ми в природі за рахунок грошей все це зробили, тільки, врешті решт, померли на віки віків. Це нам зробили в цьому ділі гроші. Ми через них створили смерть. Той, хто (не) хоче, щоб люди продавали за гроші природу, йому природа продовжить його життя. Люди про це діло узнають. Люди будуть вважати: він заслужений у природі за те, що він людям допомагає.

 

77. А коли тільки люди про це узнають, що він такими правами оточить себе. Його уми всього людства оточать, і йому скажуть в один кипучий у природі голос, поклоняться перед ним. А він буде відмовлятися: я цьому не заслужений. А люди самі собою довіряться, і посадять його на місце своє. Скажуть йому: ти невмирущий з усіх нас. Тоді-то люди визнають себе, що вони всі є залежні люди держави. А в ній є гроші, за які ми один час у природі робимо наше діло. По всій державі пустують через одні гроші. Ми з вами навчилися сильно торгувати в природі. Вона має для нашої держави все те, що буде треба. 

 

78. Ми такі в житті люди, які зараз не вірять ніякому Богу, що він є між нами такий чоловік, якому вірить одна-єдина жінка у світі Валентина Леонтіївна Сухаревська. Вона каже: «Для мене немає чоловіка такого незалежного в житті. Він Учитель лише тому, що він нас усіх вчить одному здоров'ю. А я особисто від нього отримала, отримую. І буде весь час, якщо я буду вчитися за його вченням». Він нам не каже, щоб ми кидали погане і холодне, а бігли за хорошим і теплим. Він нас вчить, щоб ми шукали ображеного в природі. І його знайшли, дізналися про нього, що йому буде треба. Він один такий, який нам говорить так, йому просто не дай.

 

79. Він нас не примушував, щоб ми з вами це робили. Він на всю історію показує, де вона поділася? Вона лежить вся в землі в праху. Що вона чекає, ми про це не думали. Але ваш Учитель, він ще не збирався вмирати. Він такий один у нашій державі незалежний від природи. Ми самі хоч трохи, але робимо те, що треба буде. Хто з бідних, хворих запитає, ми зобов'язані йому допомогти. Не самі, так посилаємо до Учителя, а він уже допомагає сам. Наша діло таке. Ми йому віримо, як земному чоловікові. Бог він є для нас. А ваше діло, хоч нікому не вірете. Це буде ваше, але не наше. Каже Валентина: «Я на вас усіх не заміню». Ми ж бідні люди, такі ж самі, як і ми.

 

80. Уже не будемо такими, як є наш Учитель. Адже він не проти нашої держави, він своє вводить. Йому така думка прийшла, він був за засуджених та божевільних, дати їм волю. Держава виростила одну таку жінку, яка пізнала одна-єдина. Вона не мати своїх дітей. Це Валентина, вона пожаліла всіх дітей, що йдуть по неправильній дорозі. Вона вам прочитає казку і «проси поради у того, хто може отримати перемогу над собою», і «Моя перемога». А в природі доріг дуже багато таких, по яких люди не пробували ходити. Валентина каже. Наш Учитель, він для цього діла ходить роззутим зиму і літо. Уже його є сили для нового чоловіка. Він нам недарма таким ходить.

 

81. А говорить про це ж саме. Якщо ми свою молодь завернемо цим шляхом, то молодь доб'ється від природи не смерті, а життя. Ми не намагаємося спробувати по-новому пожити. Все своє старе залишимо позаду. Це буде краще для нас. Ми з вами спробуємо за вченням Учителя по доріжці пройти. Хіба для нас, для молоді, буде погано, якщо вона стане йти від злочину і захворювання. Це ж нове для молоді. Учитель молодь просить, щоб вона з ним погодилася, і стала робити те, що буде нам усім треба. Ми зробимося для цього свідомими, сильними, вільними для життя, але не для смерті. Цього хоче Учитель для нас усіх. А ми вважаємо його дії не такі, як ми їх так робимо. 

 

82. У нього ідея така для людей, щоб цієї режимної держави не існувало. Тюрму не треба між нами мати. І не треба нам лікарня така, яка тримає у себе армію людей для догляду. За гроші жити не треба. Треба природу не продавати. Треба природою користуватися, але свідомо. Вона не для чоловіка одного робить через труд урожай. А де та рослинність або ті тварини, які повинні жити. Ми самовільні. Взялися за цю місцевість, і стали ми на землі робити те, що їй не сподобалося. Природа, тобто земля, буде згодна з висновками Вчителя. Якщо тільки треба буде чоловік для природи живого характеру, то вона його збереже без усякої залежності. Чоловік є в природі Бог. Він же колись користувався правами живими. А потім він не погодився терпіти. Пішов шукати по природі. Ми знаємо людей, коли люди не мали колеса, бичували.

 

83. А потім вони стали з місця одного в інше кочувати, слідом за природою рухатися. Вони права такого ж не мали, свого місця. У них не було такої законної держави. У них таких розумників, які змусили людини в процесі всього життя підкорятися. І робити те, що захотілося одному діячу. Ми власного місця, щоб назвати своїм, ніколи не мали. А зараз ми за рахунок цього шматочка землі живемо. У нас на цих шматочках створюється держава. Ми її мали і маємо, в ній виковуємо по кувалди молотком. Кажемо: ми вміємо за рахунок цього жити. І національно самі себе захищаємо. Кажемо: це земля наша. Ми на ній що хочемо, те й робимо. Помремо, але нікому її не дамо. А якщо ви живете в природі індивідуально, захопили в цій місцевості своє, по імені, місце. І до ножа нікого не допускаємо. Це моя, по імені, земля, і моє будова. За що я один час поживу, а потім іду з колії.

 

84. Ми такий у природі закон стали мати між собою. Людей ніхто не примушував це робити. Вони самі, без кого-небудь ідуть цим шляхом залежно, завойовують ці вершини. Державі треба будуть гроші, щоб росла за них економіка, була в цьому велика техніка, щоб з природою легко для цього діла воювати. Ми в державі бідні неімущі люди, не вважаємося людьми. Ми повинні в цьому вміти, як жити. А ми по-технічному вміємо дуже добре жити. Але одного ми не добилися від природи, щоб ми не застуджувалися і не хворіли. А зараз Учитель наш нас учить, щоб ми робили те, від чого нам не буде погано і холодно. Ми спільними складними силами візьмемо це. Змусимо природу, щоб вона з нами, такими людьми, погодилася, і не стала нас таких поодинці в дорозі зустрічати, і своїми силами нас турбувати.

 

85. А у нас таких спільні сили знайдуться. Ми будемо любити природу. Від неї не будемо йти, а ближче та розумніше. Хіба це буде погано, якщо ми спільними силами доб'ємося цього в природі? Від нас піде наша в'язниця. І не буде у нас більше лікарні. За цей ось вчинок наші люди всі вхопляться, вони візьмуть це діло. Хіба ми не зможемо по путі Учителя йти. Вона адже така всім, ця дорога, по якій Учитель іде. Це не революційна, а еволюційна, нікому з усіх своїм вчинком не заважає, як Учитель робить. Він не хоче, щоб люди в природі робилися злочинцями, або люди в природі захворювали. Це в цій справі людям допомога Учителя. Та ще яка вона є розумна, всіма людьми задоволена.

 

86. Порада Учителя – це не технічний шприц, і не яка-небудь хімія. Природа для всіх ворог, від кого люди йдуть. А от для Іванова природа, повітря, вода, і земля – милі друзі.  Вони в усьому не одному йому такому допомагають. Хочеш бути таким, як хоче природа, треба людині робити так само. Нікому воно не дається так, і природа нікому не дасть. Чоловік ображений у природі. Він не знає, що робити для того, щоб між людьми і    природою (не) зробитися поганою людиною, тобто хворим. Ти як чоловік у природі повинен для цього пробудження зробити між повітрям, водою і землею. Перше твоє є завдання – доглядати за твоїми рідними ногами.

 

87. Вранці і ввечері мий по коліна холодною водою ноги – це твоє пробудження, є твій органічний догляд за ногами. Тепер друге.  Ти йдеш по дорозі своїй, а з тобою зустрічаються люди різного характеру. Чи знаєш ти, не знаєш, твоє діло одне – їм голівкою вклонися у пояс, і скажи вголос їм: здрастуйте. Дідусеві або бабусі, дядькові з тіткою, або молодій людині.  Це твої улюблені в природі від людей заслуги. Тебе ці люди ніколи не забудуть. А в будь-якому місці вони твій вчинок виправдають. Ти ніколи ніким ніде не будеш ображений за твою здатність. За це, що ти між людьми зробив, ти завжди будеш людьми виправданий. На землі люди господарі, вони роблять все те, що буде треба. Ти звертайся до людей по природі, шукай собі те, що буде треба.                          

 

88. Третє. Між людьми живуть люди бідно. У будь-якій нашій або іншій якійсь державі люди ображені природою живуть. Вони і жили в своєму нестатку. Ти його бачиш, але не вмієш, чим йому допомогти. А він просити не вміє. Та й кого попросиш, якщо люди не навчені в будь-якій державі обдурити, обікрасти, вбити, висміяти. Це є у кожного з нас. Ми не гарантовані на цю дорогу потрапити. Так краще буде для тебе, якщо ти знайдеш сам цього чоловіка. Дізнайся, чим він хворіє. Що йому буде треба в його житті. А ти йому словом допоможи і ділом. Та хіба тебе природа за це твоє діло забуде? Ніколи. А вона тебе обдарує своїми небаченими дарами. Якщо ти цій людині своїм умінням   допоможеш, то і ти за це в будь-якому місці твого життя від природи, від людей отримаєш хороше. Так от не дай, а дай зі словами: я даю цій людині для того, щоб мені було добре. І віддай.

 

89. Четверте. Це 42 години потрібно протерпіти, не їсти свідомо для свого здоров'я. У п'ятницю ввечері поїж, а в суботу до воскресіння до 12 годин дня не їсти і не пити воду. У 12 годин дня ти повинен поїсти. То ти вийди надвір, підніми обличчя, і з висоти тягни повітря через гортань до відмови. Сам або сама проси Учителя: мовляв, Учителю, дай мені здоров'я, тобто хороше. Тобі це буде дано, ти ж просиш у природі у переможця її. Це будеш зберігати щотижня, як твоє це свято. Потім п'яте. Не плюй на землю, не харкати, теж не кури тютюн і не пий вина. Це ні в одній державі ні один чоловік не робить. І він не вчився це в житті робити, чого наш Учитель всіх нас учить, щоб ми не були в природі між людьми в державі злочинцем і хворою людиною.

 

90. Цього в нас у державі не буде розвиватися. Цього діла ні в одній державі не робилося і не робиться. До тих пір, поки вчення це проявить само себе в будь-якій людині і будь-якій державі. Ми в природі не учимося за її прикладом жити. Вона для цього прислала Учителя в люди на свою рідну землю. Це буде добре, що ми, цієї держави люди, народ, якому довелося шукати те, що буде треба для життя. Ми такі є на це діло всі люди. Вони дорогу по землі роблять, протоптують, щоб вона була пряма і зручна, по якій люди йдуть і придивляються. Їм хочеться побачити на цьому місці непогане живе. А чоловік цим зацікавився.