Держава. 1970.05.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

1970.03.20 – 1970.05.25

 

Частина 2. С. 91 — 192.

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

91. Став думати про життя. Йому як чоловікові далося зробити одне діло. А раз воно далося, ми його весь час також робимо, і нам хочеться що-небудь краще від цього зробити. Ми про минуле, про те, що було, не забуваємо, робимо. А адже ми хочемо ще краще від цього зробити. Ми в цьому учимося з одного на інше. То у нас були землянки, а потім хата, а з хати поставили дім. Цьому кінця краю немає. А от життя самої людини як воно було важке, так воно і є таке важка. Люди хочуть нелегке змінити, але ніяк у них у цьому ділі не виходить. І цим ділом вся наука зацікавилася, щоб у людях було нове небувале. Ми, люди, як були старого покрою у своїй державі, як робили ми своє розпочате в природі діло, так ми і робимо. Говоримо іншій людині, що зустрічається, на її оздоровлення.

 

92. Начебто я теж здоровий поки на свій час. А коли я їхав у суд не засудженим, то мені доводилося відповідати. А коли мене засудили, покарали, то я ледве-ледве відповідав: з суду я їду. І так ця петрушка між нами такими плелася. Ми зростали для природи воїни. В руках у нас виявилася зброю, хоч невелика, але для нас це було хороше. І перша, і друга річ. Але такого, щоб було для нас невмируще, ми цього в природі не шукали, і не пробували шукати. Для нас це було дуже важко, міняти одну на іншу дорогу. Вона була для всіх така нехороша. Ми довго по ній кочували. А зараз вхопилися за своє індивідуальне місце, його назвали своїм, власницьким. Огородилися сильно в житті своєму, не підпускаємо.          

 

93. І також зробили з цього всього свою нашу державу, вона нас своїми грошима оточила. Кожний чоловік своєю власністю, своїми здоровими силами, хорошими справами хвалився, що у нас є і буде. Ми ж люди залежного покрою. Хочемо, щоб наша держава росла й розвивалася на багату сторону. Для нас є велика в цій справі техніка, вона нам у житті дає прибуток. А в прибутку все наше багатство, без якого, без воза, ми не навчилися залишатися. А раз ми своїм місцем зацікавлені, воно веде до хорошого і теплого. А тепер знаходиться таке в людях діло. Треба від свого хорошого і теплого відмовлятися, а взятися треба за погане і холодне. Ми з вами будемо йти від старого, а до нового приходити.

 

94. Це те, чого ми в природі не знаємо, воно дасть інше. Ми з першого початку, перших хвилин по сходу нашого сонечка починаємо думати про створення попереду сніданку. Він нас з вами примушує, нас таких, хто став думати про те, що ми робимо. Спочатку думаємо. А перш ніж цю їжу зробити, ми повинні взятися за природу. А в природі є те, буде треба для створення вогню. А до вогню треба буде вода, а до води приготовлена картопля, вона на це діло є в запасі. А до цього яке-небудь наваристе зерно. І виходить приварок, зварений суп або борщ гарячого змісту. Ми його наливаємо у велику чашку, і кожен свою підібрану ложку, якою доводиться по одній та по другій. І цю наварену їжу вже вони управляються.   

 

95. Це мало, що доводиться поїдати, а потім водою запивати. Чоловік наш їсть. Йому цього, що він їсть, буває мало. Він думає, зосереджується попереду інший обід отримати, з якого дума не виходить. Не про поганий обід, а про хороший обід, якого треба буде зустріти, і його також треба проводити. Як ми сніданок зустрічали, ми з вами робимо так же обід. Без вогню ми не обходимося. Для обіду буде треба одне – потрібно картопля з крупою та будь-які жири. Не м'ясо, то масло з пересмаженою цибулею. Це все робилося, варилося перше блюдо на стіл. А друге, що цікавіше з жаркого. Третє буде солодкість, компот. Ми з вами від нього тільки відірвалися. Наїлися, начебто нічого не потребуємо, всі сили маємо бути ситими.

 

96. Ми, можливо, про це діло забулися. Але вечір на носі, знову вечерю треба готувати. Адже без усього того ми не обійдемося. І так ця ніч, яку ми ніколи не мали, і не бачили такої темної в часі ночі. Вона буває така довга і темна, в якій доводиться лежати в ліжку і потягатися. А в цей час таке сниться який-небудь сон, небувале щастя. Людина по землі походжає, а зараз вона уві сні літає, або по воді ходить своєї босою ногою. Це було для нас нове, думалося, правда, та ще яка. Буває в природі вночі уві сні зустріч, тільки не бувало такої зустрічі свідомої в природі. Небувалий момент, небувала така зустріч, яка змусила людину про це не думати, і зовсім не робити цього. Це може зробити, і зустрітися з таким моментом, з такою думкою, яка змушує людину проговорити.

 

97. Люди всі в державі живуть, насолоджуються хорошим і теплим. Вони одягаються добре і тепло, і також добре їдять, смачно. А в будинку в зручності живуть. Але чому це вони в будь-якій державі цим задовольняються. А фактично не живуть, а вмирають. Невже це так робилося і робиться, і буде робитися за таких обставин у нашій державі. Невже це є енна якась правда, яку люди на собі зробили? Природа цим ось, що ми робимо, вона не хвалиться. Вона бере своїми силами кожного з нас, і за наше все зроблене в природі поодинці валяє. І всі свої сили на це кладе, і уми представляє.

 

98. Її діло одне – видалити геть подалі від себе такого чоловіка, хто про себе турбується, він передчасно про це думає сьогодні, про завтрашнє. Ми так робили, робимо, і будемо робити в нашій державі. Хоч повний віз грошей накладати. Йому треба багато від цієї держави. І з цього воза народився чоловік. Його прозвали за його діло до людей Учитель. Він не революційним шляхом іде проти держави. А його ідея така: не перешкодити державі. Віз з грошима не буде потрібно. Учителеві потрібно людина, та людина, яка не хворіла, але вона захворіти може завтра. А Учитель зі своєю ідеєю, зі своїм вченням завжди готовий цьому допомогти.        

 

99. Хто ж знайдеться такий в державі чоловік, якщо йому буде в процесі створена допомога. А заважати йому не треба, а Учителя прийняти. Ось що буде треба робити в державі, щоб ображена людина залишалася завжди задоволена. Ми, всі люди, не гарантовані, щоб завтра чим-небудь не захворіти. Чоловік про це не думав, і ніколи він не гадав. А природа, вона на це звертає увагу, а лазить і нападає, все це творить у державі на чоловікові залежному. Він в даний час будує життя своє революційним шляхом на науковій системі. Їм треба буде будматеріал, їм треба продукція, їм треба товар. У них є колесо, мотор, віз. Машина, вона перекидає ці вантажі.

 

100. Люди в природі зробилися комерсантами, вони для цього навчаються. Ввели хімію. Їм не треба мало, їм треба багато. Старе капіталістичне життя народило Радянську владу. Революційним шляхом завоювали люди для того, щоб побудувати в природі багату державу. Ми всі, такі люди зароджені, про це діло думаємо. Наша держава соціалістична народна, нам набридло капітал. Ми в ньому жили бідно, нас оточували наші нестатки. У нас віз на чотирьох колесах крутився на нашій землі. Його возили воли, їм тоді нелегко діставалося наші вантажі перекидати. Ми за царя на них воювали. А зараз у нас розвинена за останнім словом техніка. Вона крутиться швидко, вчасно нам доставляє на місце вантажі. Ми життя будуємо в державі хороше, тепле.

 

101. А раз у нас вчені революційним шляхом піднімають свій дух, лабораторно досліджують природу, збагачуються ділом. А де дівається незалежність чоловіка в природі. Він чекає еволюцію на горизонт. У нас погана якість і холодне в природі ніколи ніяк не вмирає. А ми з вами такі люди, йдемо від цього, біжимо, ховаємося. Не хочемо любити природу. У нас до цього непристосовані тіла. Як ледве щось таке, вже нежить, особливо захворювання грип. Воно з нами, з такими людьми, не рахується. А бере, своїми силами бах по голові. А людині робиться в цій державі вже важко. Треба засоби для цього. Або треба чоловіка Учителя народу, щоб вчити людей не на шкідливий бік, а на користь.

 

102. Революція повинна народити еволюцію. Одного живого сильного чоловіка, борця з природою, воїна. Переможця природи, Учителя народу, Бога землі. Це бідному, хворому, забутому всіма нами треба допомогти. А ми, всі люди, стоїмо на черзі в нашій державі, чекаємо час. А він перед нами не гарантований в це діло прийти через війну з природою. А раз людина з природою воює, робить що-небудь таке. А діл у природі дуже багато, їх треба переробити всіх. Вони чекають людину, щоб вона їх робила. Сьогодні роби те, що робив у тому році. І також прийде інший час, треба буде обов'язково зробити. А яке б діло не належало робити, воно залежне і важке діло. Його треба обов'язково робити.

 

103. А раз це робиться в житті, вже є держава. А їй треба буде віз, та ще який, на чотирьох колесах. Куди хочемо, і в який час буде, ці колеса не перестають крутитися. Їх везе машина на гумовому ходу, надутому повітрям. Везуть на собі великі потрібні для держави вантажі, з яких доводиться ставити для держави будови. Це все є, і буде для людського життя. Він сховався в ці умови. Йому вони цікаві, він у цих умовах обгородився. Хоч маленьку хату, у себе на розі   поставив. Каже сам собі: але тепер я як такий у цій хаті поживу. Та подумаю щодня про те діло, про яке ні один чоловік не мріяв. Він намагається у себе в своїй хаті таку небувалу річ зробити.

 

104. Хата – це початок нашої держави. У цій хаті не один чоловік ховається, і там від природи ховається, як дома. Він вважає, йому ці стіни допоможуть жити. А в природі в цій нашій державі не одні на своєму місці живуть. Там всякі умови, кожне діло. Людина може в своїй кузні своїм молотком будь-яку залізну річ у господарстві зробити. А нам треба в будинок запори на гайках. Все це робиться для людини, людина в нашій державі. Ми можемо сказати, нам треба в ділі не один віз, який ми можемо і розбити. І знову треба людині майстру хорошою сокирою зробити. А потім без коваля нікуди ти не дінешся. Людині треба буде це зробити. Він на це все витрачає засоби, на це не береже.

 

105. У нашій такій державі лише б тільки який новенький засіб у житті нашому народові знадобився, ми його купимо, придбаємо за гроші. Чоловік його робив для того, щоб у житті його пустити на цей рахунок, ми моментально пустимо в хід. Він нам у праці допомагає. Нам треба купа каміння, нам потрібна стіна, яка огородила нашу землю, тобто свого імені двір. Ми в ньому живемо, від цієї землі дохід отримуємо, за рахунок цього живемо. Самі про це ось думаємо, говоримо: краще. У житті цим самим не одні люди в державі хваляться. Сама держава за це все, зроблене ним, теж хвалиться, їм дякують. Але вони про одне не знають – про нове небувале, ніколи людьми не робилося. Та й де така держава, щоб їхні люди визнали себе, вони погано живуть. Завжди вони скажуть: добре живемо.                        

 

106. А от незалежність на чоловікові, вона його примусила свідомо жити погано і холодно. Це сама природа в цьому ділі підказує, говорить усім людям. Це не людська, не державницька дорога, по якій доводилося людям іти. Ми з цього ось приклад не намагалися самі зробити, щоб нам було від цього погано і холодно. Це тільки взявся   за це все Учитель, він себе цим оточив. І хоче, щоб за ним пішли всі живі люди, які не хочуть, щоб ця дорога була. Вона людям всім не підходяща, і також держава цього не потребує. Учитель бачить далеко, він зіркий. Про це всім людям розповісти, навіщо мене природа створила, чи я один такий зародився. Ви що ж думаєте те, що думають учені.

 

107. Вчені всі сили кладуть перед людьми, щоб вони на це діло працювали. І придбавали необхідне, за рахунок цього жили добре і тепло. А якщо його такого оточила неприємність, він захворів, лежить, стогне, це вже його оточила стихія. Вона завадила в житті жити, людина помирає. Цей холод з поганим життям не згодний. Вони так чоловікові кажуть. Якщо він народився для життя, а його предки повернули до смерті через його одне бажання жити в природі добре і тепло. Незалежність одна з усіх говорить. Ти як чоловік будеш потрібен для природи таким, як тебе мати рідна в природі   народила. Ти хіба не знаєш, яким ти з'явився в природу. А потім твої залежні в природі   люди не захотіли, щоб ти був таким. Вони взялися за порятунок цього маленького дитя.

 

108. Він адже від нашого зробленого нами залежного життя в природі злякався, і став від цього всього кричати. Ми, як люди предкового значення, взялися цю людину рятувати. Одягли його, нагодували його, і в ліжко спати поклали. Спи ти, наше немовля, баю, баю. Я тобі свою пісеньку заспіваю. І так ця наша державна пісенька, вона проспівана нами для того, щоб ми такими народжувалися. А робилися ось такими воїнами, хто зі своїм здоров'ям ліз на рожен. Свою хвалу показував для того, щоб люди з боку сказали: от, мовляв, живеш, так живеш. Один із усіх таких, хто пожив один час такий, і тут же скоро помер.

 

109. Це незалежність холодна, погана говорить державі, говорить людям: навіщо так нам жити, як ми з вами живемо.  Незалежність на собі на одному чоловікові показує. Мені такому самого себе незахищеному чоловікові можна пробачити, що я такий помру. Я у вас запитаю: чого ви вмираєте, якщо ви йдете по людський дорозі? Треба буде давно її залишити, а взятися за дорогу Учителя. Він у цьому бачить, він знає, що природа має у себе повітря, воду та землю, яку люди не люблять. А незалежний чоловік свою любов до цього діла направив.                

 

110. Треба буде сьогодні одягатися тепліше, та жирніше і солодше їсти. Залишатися без цього не можна. А ти свідомість май у себе. Навіщо одягатися, якщо можна так залишатися. І не потрібно буде їжа. За це стоїть сам Учитель. Він молоді доводить за цю всю помилку, її наші батьки зробили. Вони нашого чоловіка примусили бути таким, як він показався перед усіма. Він став залежним від природи. Боїться повітря,   боїться води, боїться і землі. Він їх вважає ворогами, не довіряє їм, іде від них. На себе і в себе накидає, а в домі він живе завжди.

 

111. Незалежність із таким ділом не погоджується. Каже: якщо я потрібен для природи таким, то вона мене збереже. Учитель не став шапку носити через життя, він розкрив волосся для того, щоб почати жити не по-старому, а по-новому. Слідом за цим ось скинув чоботи не влітку, а зимою. Був мороз 12 градусів, йому природа пішла в цьому ділі назустріч. Вона не стала на нього зі своїми силами нападати. А стала між одним чоловіком і всією природою любов і легке торкання. Люди всі від природи ховаються, як від ворога. А от Учитель задався мети: між собою і повітрям, водою і землею – дружба і любов, яка змусила один одному допомагати.

 

112. В Учителі один є доказ – чоловік без цього всього не зможе жити. Учитель впевнений у своє життя, що вона робить погане і холодне для того, щоб у природі людині будь-якій жити безсмертною. Треба на це діло природної сторони, але не штучне з хімією. А природа – повітря, вода і земля. Улюблені три друга для людини, вони їй у всьому допомагають. А державі без воза і без грошей життя немає. Учитель не для того, щоб була на землі держава та її економіка і політика.

 

113. Учитель – цьому протилежність. Нам треба життя, але не треба смерть. Учитель є всьому ділу іскра. Він не побоїться своїм тілом зануритися там, де його нога ще не ступала. Учитель – чоловік уболівальник ображених. Він не хоче, щоб на землі між людьми відбувалася злість, ненависть. Учитель не любить віз, щоб на ньому кататися доти, поки в кювет ти потрапиш. Не любить державу за її всяку вигадку над чоловіком. Він у ній сидить безстроково. Один виходить, а інший входить, і так цьому кінця краю не видно. Також на людині розвивається хвороба всякого роду, і змушує людину до лікарні потрапляти, як в скарб якийсь.

 

114. А потім, коли він там побуде, розгляне, дізнається, що це таке є лікарня. Він звідти сам біжить, як ніколи ніхто. Ми на цьому прикладі всі загострені. Учитель не Ісус Христос, якому доводилося воєначальникам заважати. Учитель зробленому дуже сильно вірить і каже. Роби ж, це ваше все. Моє вчення не стосується всього. А от своєму зробленому прошу не заважати. Роззутим ходжу через природу, не одягаю одяг через неї, їсти не потребую. Думка Учителя не про землю так, як ми про неї весь час мислили. А робили без кінця і краю. Одне кінчали, інше починали. А от Учитель взявся за воду, вона  повинна його без усякої думки зберегти.

 

115. Вода є момент, що пробуджує. Учитель про це знає. Йому не дають люди вчені про це говорити. У воді не теплій, а в холодній все життя. Не людські, які в даний час на землі живуть, і прогресують у бік діла поганого. Земля всіх людей приймає, хороших і поганих, розумних і дурних. Словом, по такій дорозі йдуть, по якій не хотіла б бачити наша земля. Хіба можна їй так терпіти від наших залежних людей у природі у своїй обґрунтований державі, яка своє явище предків робила. Люди хотіли жити за своїм національним, лише б було в цьому ділі добре.

 

116. А перш ніж отримати хороше, треба комусь і важко попрацювати. А комусь доводиться пожити легко. А життя в природі одне таке, із природою не жартуй. Вона –тебе швидше, ніж ти – її. У неї три основних тіла. Повітря, вода і земля. Що є в людині самій, також є і будь-якому живому тілі. А природа – це щось таке, та ще яке. А ми, всі люди, в цьому ось живемо, та ще як ми про хороше залежне діло думаємо, та робимо в природі. Те, що від неї отримуємо, це наше в ній завоювання. Ми навчилися робити таку   машину, і туди посадили людину, цією машиною скоро стали робити. У нас не пропадає в природі. Ми цінності зберігаємо. А раз у нас є цінності, і багато їх, ми ними хвалимось.

 

117. А раз ми ними хвалимось, говоримо: це ми самі зробили. Тепер буде жити добре і тепло. Це буде добре, якщо не буде погано. Учитель до молоді прийшов, і у них запитує: чого ви хвалитеся мертвою людиною? Ви запитайте у самих себе, куди свій приклад показуєте в природі, до життя чи смерті? Ви становіть людину живу. Не хваліться багатством, а оточіть себе добром, це ваше здоров'я, воно вас скрізь і всюди чекає. Держава – це є гроші, за що вас женуть в бій на фронт. Вас учать, щоб ви вміли будувати   те, що треба людині. Державі бідні люди не в моді.         

 

118. Вона любить багатство. Змушує людину зробити, що краще для того, щоб жити. А ми, молодь, народилися для того, щоб жити. Нам хочеться пожити та сваволити. Нам наші старенькі це все показали у важкому труді. Треба буде придбавати, бо більше цього нічого немає. А Учитель прийшов на землю зі своєю думкою все це вчення розбити, щоб не було такого гоніння один від одного. Один, він хороший, а інший, він поганий. Що це означає? Це наш початок нашого життя, яке у возі починалося нашого брата возити. Ми каталися доти, поки не створили нашу державу грошову.   

 

119. А зараз стоїть, що рухається з одного місця в інше. Це моя ідея. Якщо тільки чоловік, який народився на білий світ. Він прийшов таким, як усі люди на землю прийшли.  Вони прийшли жити так, як це вийшло між нами в природі. Я прийшов у такий час, коли зима свої дні проводжала, а дні весняні приходили. Мене як такого викинула, і сказала всім людям: це буде чоловік не такий, як усі наші люди, наша держава зі своїм возом.  Ми разом з моїм рідним і любимим дідусем Іваном Тимофійовичем своїх перших і останніх тварин овечок за недоїмку нашому царю взяли.  І повантажили на віз, і повезли не в зазначений час на базар їх продати.  Дідусь з онуком запрягли свою білогриву конячку.

 

120. Із двору – на вулицю, як роблять всі наші сільські люди на добро, придбане усіма нами.  Мій дідусь через державні гроші ріс, піднімався, побудував на вулиці свій дім на показ усім. Якби він не був збирачем, він не побудувався. А зараз державі знадобилися ці гроші. Старшина волосного управління з іншого села приїхав у наше село. Старосту обраного сільського управління змусив, щоб він недоїмників потурбував своїм режимом.  Десятник прийшов і сказав, щоб Іван Тимофійович себе змусив державі борг заплатити.  Ми їхали ґрунтовою незручною дорогою. А мій дідусь вже знав про життя сільського мужика. Він себе змусив мені як онукові розповісти, як наш мужик Забуга розбагатів за рахунок людського добра, хто його у праці придбавав. День і ніч весь час одне кожен окремо мужик робив.

 

121. Його дні кожного роду, вони до нього приходили, і тут же вони відходили. Зі своїми днями розлучався сам на своєму місці цей трудовий у поле мужик.  Особливо він трудиться в таке спекотне спіле діло.  Коли чоловік із самої ранньої весни із самого початку свого життя, він став за своєю землею, за шматочком, добре доглядати. Так на ній став робити те, що роблять усі наші люди. Вони зібралися, зі своїми силами зосередилися на одному тому, що вони робили. У них була своя жива сила. Для цієї справи вони ввели снасть. Цією снастю орали, скородили землю, робили грядку. Вони прицілилися садити, сіяти, косити, збирати те, що вродило.  Та снопи возити, у копиці складати.

 

122. А останній день, у суботу, ми кидали живе і мертве, та до дому їхали. А дім нашого брата у себе очікує. Для того ми туди їдемо, щоб за обрядом Богу там помолитися та продуктом запасатися. А Забуга в цей ось час свою силу направив. Для того він це все робив, щоб бідну людину покарати, щоб людина знала, для чого вона це робила. Сам мужик Забуга, у нього три пари волів, він їхав в степ з упевненістю. Йому треба чужі снопи, чужі копи. Він під них сміливо під'їжджав, як своє добро, клав у гарби.  Він робився перед іншим добром злодій. А злодієві можна красти, чого тільки можна вміти.  Забуга навчився цим жити.

 

123. А у бідного страждальця це народилося між цим випадкова стихія. Вона народилася на цьому полі. Якби не природа, не такий урожай, цей чоловік цього не робив. А то він бачить свою можливість, своє намічене діло він робив, і сміливо робить. Він добре знає, що люди всі поїхали на свято в село, на свято за весь тиждень.  А на полі лежить багатство те, що треба всім. Це зерно, його придбавають ці люди. У них на це є такий час, вони фізично роблять.

 

124. У них дні такі, як от у дідуся народжений день. Він на конячці на підводі на базар віз своїх овечок. Йому було щастя, він їх продав у понеділок за безцінь. Дідусеві були треба гроші, він розплачувався з державою. Це було не в одного мого дідуся така петрушка, була перед багатьма господарями. Вони розлучалися зі своїм багатством. У них були сини, були доньки. Ніхто йому як господареві не допоміг піти від смерті. А накрив його стихійний час. Це є держава наша чи чужа, у неї є природне багатство.

 

125. Воно треба буде чоловікові в його такому житті. Йому була треба, тепер треба, і буде треба площа цієї місцевості. Це земля, яка у себе містить різного виду і ліси, і кам'яні гори, піски, глину. І надра з різними басейнами. Є вугілля для вогню, є руди залізні. Метали сталь, мідь і срібло із золотом – все це буде треба нашій людині на землі. Він для цього зробив із цього всього для своєї голови убір шапку або картуз, або капелюх. А буває, чим-небудь укутується в материнське. І також на ноги надіває чоботи шкіряні або гумові туфлі, або сандалі шкіряні.

 

126. Словом, все тіло живе для краси обплутане.  Ми в цьому ділі працюємо, робимо, будуємо різного виду умова для того, щоб було у нас одне й інше.  Життя і смерть, що ми в нашій державі  через це саме розвинули. Можна давно це змінити, з залежності перейти в незалежність. Вона була до цього, і залишиться вона такою. У кожної людини думка одна, вона змушувала мислити не про державу, а про життя людини.  Ні один він не продумав, щоб вільно вмирати.  А життя вимагає від людини життя.  Але не навчилися вони ніде, ні в якому місці, ні в державі.

 

127. Люди навчили себе проти природи озброювати. Вони хотіли, хочуть, і будуть хотіти в природі, щоб через це доводилося легко жити. Ми, всі люди, у державі до легкого повернені. І не хочемо в житті погано жити, що і змушує нас таких от залишатися на своєму місці, яке жене нашого брата йти в бій. Ми з вами звикли з природою воювати не на життя наше, а на нашу смерть, що між нами жила, і буде такою вона жити. А ми розлючені проти самих себе. Побитися та повоювати, своє утримати, а чуже відібрати. Природа цього в житті не робить. Вона між нами такими себе показує.

 

128. Ми її як таку бачили, бачимо, і будемо бачити, що вона між нами нікуди не дівається. А як була сильна в усьому, так вона і залишилася перед нашим чоловіком, кому хотілося пожити та сваволити правами. Він не такий в природі є чоловік, якому не треба те, що є в природі. Він для себе шукає в природі такі якості, за які доводилося один   час пожити та сваволити. У нього на це працює мозок. Він все тіло примушує, щоб воно без усякого діла не сиділо, і не говорило свої слова, що немає цього в природі.

                   

129. У такій природі, в якій не було того, що людині треба. А йому треба буде не одне яєчко, не одне молочко, або білий, чорний хліб. Це все не те, яке належить до страви рідкого, яким люди в державі навчилися годувати самих себе. Людям ця їжа знадобилася щодня три рази їсти. Не одну цю їжу, яку поїдають. Її доводиться міняти, то одну, то другу, то третю. Одне людина шукає, хоче знайти в природі те, чого ще не було в житті. Чоловік не зупиняється на одному, він в природі відшукує що-небудь у житті інше. Йому цей фасонний, красивий одяг не треба був в буденний час, який примушував чоловіка.                                   

 

130. Держава – скриня з грошима. У ній люди живуть неоднаково, щоб їм було скрізь і всюди добре. Їм природа мати, вона всіх учить одному – знати і вміти, як буде треба своє наявне господарство зберігати на ось цій нашій землі. Вона нас примусила по ній крокувати, вона нам допомогла все зробити для того, щоб у нас був великий і багатий двір з багатьма життєвими умовами, що треба буде для чоловіка в його житті. Він цікавився тим, чим цікавилися всі наші люди зі своїм добром.

 

131. Чоловікові треба була в житті земля. Він її мав, цим оточувався для того, щоб від неї брати все те, чого вона давала. У неї були сили все на собі народжувати. А раз у себе   вона народжувала, чоловік цим користувався. Йому не одна земля, її покрій був потрібен, щоб на ній доводилося весь рік безперервно копатися. Йому не одне місце зі своїми умовами треба було. Він на ній намагався зробити такий для себе труд, в якому була йому користь. Він її придбавав, і хотів багато мати. У нього спочатку не було, щоб легко в своєму житті обходитися. Чоловік від цього сильно втомлювався.

 

132. Він у цьому робив те, що треба. А чоловікові в його всьому житті не одне лише яке-небудь буде треба. Ми з вами звикли новим чим-небудь оточувати себе. Завжди ми раді тому, чого не було. А зараз воно є, це все роблять люди, вони в державі даром не сидять. У них під руками лежить мати земля. По ній пливуть швидкі ріки, є глибокі озера. А ліс стоїть непрохідною густотою. І в цьому лісі живуть різного виду птахи, вони в ньому водяться, і там залишаються жити. Є різні звірі від зайця і до лева, на кого люди полюють, і намагаються своїм умінням тварину вбити. Це все робиться в державі на цій землі, вона нам народжує будь-яку живу річ. Вона в природі зростає.

 

133. А ми, як люди, що потребують у цьому ділі, про цей випадок думаємо, робимо свою розвідку. Ми в природі для цього закладаємо свою думку. А природа нам народжує. Ми знаходимо в природі, не думали, а виявилася в природі небувала знахідка. Я був чоловік, як і всі люди сільського покрою. Що я знав? У державі роблять свої здатні сили за рахунок засобів існування. Другому чоловікові багатому за рахунок грошей продавав важкий труд. Я дуже важко фізично трудився. Не жалів своїх сил, щоб одягнутися по хорошому і теплому. Для цього тільки жив.

 

134. Не було ніякого теоретичного поняття, знання. Я був, як і всі люди. Робили те, чого вимагала держава. Вона сама крала, і вчила інших своїх людей у неї ж красти. Без усякого чужого держава не росла і не багатшала. А от цього не було в житті своєму, щоб ми як такі люди від свого всього відмовлялися, і не стали визнавати державну. Хто думав і хотів це діло побачити, на мені таку природну силу. Зберегти самого себе так, як це виявилося переді мною, і перед людьми тими, хто потребує чого-небудь природного. Це людини здоров'я.

 

135. А коли тільки люди державні хворіють або втрачають своє здоров'я. А в державі таких засобів немає, і немає чоловіка в державі. Це теж треба народитися для цього чоловікові. У цьому ділі, по цій дорозі я такий чоловік для того і пішов. Мені одному в природі, як ватажкові після кочування, довелося зупинитися на одному своєму облюбованому місці, де люди ще не зупинялися, і не жили вони. До цього часу у них в голові не вкладалося. А от зараз у такому ділі можна буде погодитися, і стати на таку дорогу. Це буде нам усім добре, якщо я як Учитель так, як усі в державі померли, я теж так помру? Буде всім слава? Але не дай Бог цього.

 

136. За 40 років так не помер, як слід було померти тисячу раз. А я, Учитель, залишився, та й думаю, не вмирати. Усієї нашій історії буде в державі погано. Чоловік наш руський простий фізичного труда, він від природи цього добився, став іти від хорошого і теплого, що і змусило себе зробитися таким небувалим в житті чоловіком. Треба було вірити так, як усі наші предки повірили. А нові народжені люди, вони не стали йому вірити. А як жили в природі, так вони і залишилися із землею, водою і повітрям.

 

137. Люди без цього всього нічого не зробили природного, крім як одного живого народили чоловіка в заміну самому собі. Чоловік зробив те, що необхідність примусила на вічне життя лягти в землю. Ми так робили, щоб у ділі чого-небудь вийшло. Ми думали про хороше і тепле, а фактично ми отримали від цього погане і холодне, невмирущу смерть. Що нас таких мерців закопали всіх у землю. Ми адже є природа, та ще вона була яка.

 

138. Держава новонародженому раділа. Казали: це буде наш державний чоловік. Може зробитися у своєму житті полководець, він же життя командир. Учитель – це є Бог нашої землі. Хто думає не про одних, всіх ображених людей, хто тільки в житті своєму захворів. Лежить він, стогне, його мучить хвороба. Він іде до смерті, вона його тягне туди, куди всіх затягла. Вони всі лежать в прахові.

 

139. Коли люди Учителя пізнають, як заслуженого в цьому чоловіка, йому місце дадуть розпоряджатися. Він свої сили покаже. Вони будуть чудеса творити. Люди ніякими захворюваннями не будуть страждати, і не будуть вони так умирати. У природі найгірше,  немає можливості, це людини смерть. Вона в нашій такій державі необхідно проходить на будь-якій нашій людині. Хто в житті своєму один раз зустрічається, і в цей час він розпрощається на віки віків свого життя. Смерть у природі породжує сама людина в процесі свого життя, яка старалася робити в природі будь-яку хорошу річ.

 

140. Ми почали майструвати чотириколісний віз на дерев'яних началах. А потім ми зробили залізну вісь. А коли у нас на арені з'явилася цей державний віз, ми всі своє цінне добро возили назад і вперед. Він нам не давав такого спокою за умовами всього життя. Віз при кочовому житті – це наш предковий житловий дім. Він нас усіх примушував за краї триматися. Ми не відставали, а трималися міцно. Ми без воза не обходилися. А завжди рухалися та думали, куди це в краще місце потрапити, і там на один час постояти.

 

141. А в інший час доводилося перебиратися на місце інше. Важко доводилося нам таким свій віз зберігати. Це був наш на цьому місці табір. Зараз ми маємо інше, зовсім не таке, як було, держава. То до царя йшло діло, зараз іде діло до людей, до народу. У нас на це немає індивідуального господаря, немає приватної власності, є спільні колективні у праці умови. Лише б захотіли ми зробити те, що буде треба. Хіба нам буде від цього діла погано, якщо від природи доб'ємося. Вона нас навчить робити не такий, як це треба, віз. Ми доб'ємося від неї, ми зробимо машинку, встановимо мотор.

 

142. Посадимо в неї людину, її так навчимо, як ніколи за профілем управляти. У нас в державі є таке складене господарство. Парк колективний наш нами зберігається. Ми в ньому на цих машинах працюємо, виконуємо доручення. Ми вміємо змушувати цю машину, щоб вона нам давала життя. Ми уклали договір із цим чоловіком, у кого є господарство. А йому треба розширювати те, що він має. Ми з вами не сидимо на одному місці, щоб нічого не робити. У нас руки є, голова думає. У своєму господарстві треба, щоб не одна ця машина була, і виконувала ту роботу, яку треба виконувати.

 

143. Ми, кажуть, поїхали, робимо. Дуже сильно вболіваємо за роботу. А коли ми на нашій землі зробимо, а потім думаємо про те, про що слід було. Ми для цього діла працювали, готували по-своєму нашу грядку. А тепер треба просити природу, щоб вона змилувалася і облила цю місцевість дощем. Земля потребувала в себе вологу, а то все наше з вами посіяне пропаде. Ми хочемо, щоб наша природа для нас таких зробила те, що буде треба. Ми для цього почали все робити те, що буде в житті своєму треба. 

 

144. Якщо ми відмовимо самим собі в цій справі, на це є природа, вона хвалиться своїми днями. У неї на це і сонечко, і вітер, і бурхлива погода. Ми думаємо, що це нам дощ для посіву, це все робиться на користь усього прибутку. Мати наша маленького дитя, вона не знала, як їй доводилося думати про своє народжене у своєму тілі дитя. Вона нічого не знала, як буде він народжуватися на білий світ. Йому як такому в його житті пішла назустріч наша енергійна бурхлива вода, і промила для цього свій слід. А повітря, яке видозмінюється в цьому, силами своїми виштовхнуло. А вже наша земля прийняла цього чоловіка.

 

145. Дала йому повне право незалежно в природі жити. Ми як такі люди цього не захотіли, а взяли і повели його своїми слідами, залежною дорогою. Взяли його такого в природі одягли з ніг до голови. А потім ми його нагодували досита, і в дім житловий спати поклали. Спи ти, наше дитя, баю, баю. Наш чоловік у державі став на ногах рости, і став учитися для самого себе щось робити. А в природі для нашого чоловіка, такого любителя у праці, вистачає справ. Щодня природа нам приносить, і хоче, щоб такі люди своє діло в природі робили. А коли людина почала в природі ці якості відшукувати, і стала робити своїми руками деталь. А з цих деталей стала складати нашій державі цю машину.

 

146. Вона закрутилася швидко своїми колесами, а чоловік нею керував. І в цьому зручному, хорошому він помилився, зробив на цій державній автомашині аварійну жертву, в чому люди потрапили до лікарні. А сам водій за цю помилку отримав термін, ми його за справою посадили у в'язницю. Скажіть, будь ласка, хто в цьому винен? Ми його народили, ми його пхнули, ми самі в цій справі помилилися. Його самі на цю дорогу послали. Ми його стан здоров'я не знали. Це добре, що нам з вами не довелося потрапити на цю дорогу. Ми на черзі стоїмо, завтра це самі отримаємо. Чи це наша є дорога така, яку не можна буде забути. А вона буде, і обов'язково. Це необхідно для всіх нас буде, що б ми не робили, чого не творили.

 

147. Ми з вами цю в'язницю зробили. Ми цю лікарню поставили і людьми заповнили. Що може бути в державі від цього діла гірше. Ми, всі люди, у природі від цього діла в труді залежні. Ми з природою воюємо, хочемо їй самотужки довести, що ми вміємо жити. У нас на це є золоті руки, ми ними все робимо, обробляємо землю, виходжуємо тварину, із землі беремо надра. Нам потрібно сировина, ми її придбаваємо. Нам потрібен завод, ми його зробили. У нашій державі є люди, вони нам майструють. У них є в цьому свої голови. Вони не сплять, а все думають про своє перед ними діло. Вони роблять, вони не мовчать, а кричать на весь свій голос. Їм дай, вони нічого не знають, і не хочуть зрозуміти.   

 

148. Тільки ми в цьому всьому бідні, безсилі люди зі своїми тілами. Нас природа щодня кожен раз зустрічає, і ми її проводжаємо. Вона тільки з нами не рахується, що ми є такі люди в державі. Як ледве щось таке, вже говорять: прохолов, захворів. Лежить у ліжку, стогне. Це наше безсилля. Ми з вами навчилися цій хворобі допомагати. Ми її припиняємо таблетками або шприцом, або відрізаємо ножом. Це робить наша лікарня всякого роду спеціальності. Ми на це учимося, у нас є все для того, щоб ця хвороба не прогресувала. У нас є техніка, ми навчилися це на людині робити. Ми це робимо, вважаємо, це треба.

 

149. Наше лікарське таке стоїть завдання – хворобі людини допомогти. Ми так і допомагаємо. Коли він у нас лежить на ліжку, за ним великий догляд, він зберігається людьми. Буває і це. Треба б було жити чоловікові, а він у нас помирає. Ми безсилі це зробити, щоб чоловік не вмирав. Ми ці якості, цю силу природну не шукали, не шукаємо, і не хочемо її шукати. Вона є у самих наших людей. Ми з перших днів нашого життя оточили себе смертю. Не треба було одягати на своє тіло мертву істоту, не треба б їжу вживати. Це все для людини живої мертве, непридатне зовсім. А житловий будинок не треба зовсім, щоб він був у нас таким.

 

150. У нас поки є вожак вести по шляху своєму. Він себе нам показує, як буде треба зробитися в природі незалежною людиною в природі. Як буде треба зробитися людині в природі невмирущою. Ось чого нам треба від природи добитися. Не треба їй кланятися, не треба за нею доглядати. А її треба нам, як матір рідну, просити, благати, щоб людина жила на білому світі, а не вмирала. Для цього треба робити те, що наш Учитель усього народу, він Бог землі. Сьогодні не визнають його люди, а все одно так чи інакше знайдуться ті люди, які йому повірять, як дійсному ділу. А діло його буде одне. Це вода, яка його струмом прийме. І він подужає, своїм знанням, свій волею буде по голові ворога бити, щоб він не робив того, чого треба.

 

151. Природа – це друг Учителя, це невмирущі тіла, також невмирущий буде Учитель. Він ці якості має, і тримає їх у себе. Але ви будете бідні. Ініціатива цього діла була, вона і є за Учителем. Він нею розпоряджався своєю ввічливістю всюди і скрізь, яка у всьому допомагає. А ми із землею чинимо капризно, завжди вона перед нами нехороша. Якщо навіть вона від сонечка засохне, то знову людині недобре. Вона від цього страждає. Треба у природі зміну, а її немає. То чоловік про це думає. У нього в голові не одна ця земля, не одне повітря, і не одна вода. У цьому чоловік живе, і з ними чоловік зустрічається щодня кожен раз.

 

152. То тілу чоловіка знадобиться така в житті погода. А ми їх маємо в себе дуже багато, і різних цих ось природних умов. Вони між нами, людьми, прослизають. То робляться одним, то робляться іншим. Немає такого точного обліку, щоб сказати про це ось, воно зараз сюди на це місце прийде. Держава зі своєю національністю велика. Одні люди там живуть, інші там свою кліматичну систему мають. Особливо на півдні стоїть атмосфера, і на заході. Ми з вами бачились, і хотіли швидкої зміни. Для чоловіка такий потік, якого люди наші в державі ніколи не мали.

 

153. А чоловік хоче добитися одного того, що ніколи не вмирало. Природа ці якості у себе мала. По природі лазимо, для себе шукаємо хороше, а хороше для того, щоб цим добром скористатися. Кожен наш чоловік у державі хоче себе таким показати, якого у своєму житті не було. Що людині в житті треба? Та легке життя, та хороше життя, та тепле. А його наша природа не дає. Кажуть люди: от, мовляв, горе є війна. Зробили на це діло зброю, і цією зброєю людина людину вбиває. Зброя є снасть. Зброєю землю обробляємо. Це наше людське вміння.  Ми це навчилися робити.

 

154. Все це робить не сама наша держава. Чоловік був сильний людей примушувати з собою рахуватися. На це було живий введений між нами, людьми. Особливо залишилася перед нами велика сила Голіафа, того чоловіка, хто не зміг сам із собою зі своїми силами рахуватися. Він ішов по своїй сильній дорозі, валяв усіх людей, забирав людей всіх під свої величезні руки. А прийшов такий час, на цього силача життя чоловіка пастуха овечок, хто навчився вогнепальною зброєю вбити вівцю. А раз Давид вбивав вівцю, то чому йому не вбити цього Голіафа. Давид був на це здібний. Його розуму Бог допоміг такого чоловіка на землі повалити. Давид свою здатність в історії показав.

 

155. Це ж було на факті в природі. Сам чоловік це зробив, повалив в історії фізично сильного чоловіка камінчиком у розколотому дереві. Ось це швидкість польоту камня вбила цього чоловіка. Давид один час через це отримав назву бути царем. Він був цар, і від цього відмовився. Він зрозумів, що цар – це не чоловіка діло. Теж було потрібно в житті чимось воювати, і вбивати іншу людину. Всі люди, що живуть на білому світі, вони народжуються в природі для життя. Але люди цій людині не дали можливості, щоб так жити, як хотіла природа. Хіба вона б народжувала чоловіка такого, як зародила природа чоловіка. Вона його з маленького не примусила, щоб жити чоловікові.

 

156. Цей пастух, його природа обдарувала. Йому його розум дав можливість у себе мати такі сили чоловіка природою вбити. Так ви запитаєте про таке діло Давида, яке було ним розвинене. А що якщо Учитель. Він же народився в природі, не де-небудь даремно. Його держава руська прийняла в природі, коли приватна власність розвивалася. Один брат жив, займався землеробством, а інший брат торгував у лавці. Ми жили тут же поруч. А у мене був брат двоюрідний, моїм рокам він був ровесник. Знайшов вихід свого діла. Взяв у матері від скрині ключ, і пішов до дідуся Єгора в крамницю. Відкрив, набрав   пряників, і мене ними дражнить. Я у нього запитав: де ти взяв? Він мовчить.                                                

 

157. Я ж у житті цього не робив. А коли він мені розповів про це діло, то я відразу за це діло взявся. «Я, – каже він, – взяв від матері від скрині ключ, пішов до дверей крамниці, відчинив, і набрав закусок». Так мене змусило з ним разом спробувати, як це виходить. Лавка дверями стояла до вулиці, одні фільончасті, інші зовнішні, чим ми прикрилися. І зараз же це діло зробили. Я до грошей в касу протягнув і взяв закусок. Словом, спробував добре. Але це хороше мені дало погане. Я в цьому піймався, мене Анашаха застала, і пішла, сказала бабці Арині в моєму домі.  

 

158. Бабка – до рідних, до матері, батька. Куди було діватися, крім горища. А там, на ліжку доводилося застукали, виявили мене там, і прилізли. Моя мати взялася бити, так-то мене побила, дуже важко мені було. Що мене примусило це зробити? Та умови, ще якийсь нестаток. Був хліб, і той ячний недопечений. Словом, білого хліба пшеничного не зустрічав. А жити якось треба, щось робити доводилося. По інших закутках то яєчко, то копійку, це діло увінчалося. Люди дуже в нестатку жили. Де візьмеш, якщо його немає. Ріст малий, на роботу не беруть, сил немає. І от це діло, краще не народжуватися, ніж бути таким. Вчилися ми в школі церковно-парафіяльній. Нам купили ручки з пір'ям та чорнило.      

 

159. А, найголовніше, паперу не купили. Що робити, я думаю. На букварі біля видів, і став своє мистецтво показувати, і їх ставить по-своєму. Та й поставив у брата двоюрідного, у Івана. А на завтра треба йти в школу, там треба буквар розкладати, і читати урок. А ми двоє прийшли, і сидимо, як ніде не бували. Учитель прийшов, побачив на нас цю штуку, клас призупинив. «Тихіше», – він сказав. Ми замочали, вся наша школа слухає, що ж наш Єгор Стефанович нам, таким учням, скаже. Він запитав у нас, чому ми не читаємо. Нам же важко зізнатися, що ми виявилися такі. Він до нас і до наших букварів. А там моє мистецтво учитель побачив. І відразу мене став, як більшого, бити. І велів черговому вугілля на підлогу насипати і колінами поставити.

 

160. Покарання таке, а між усіма показати діяльність всім. Це було таке раніше при старій державі. Як люди жили, так вони користувалися такими правами. Їх за це саме всіх природа не жаліла. Який би не жив чоловік, розумний чи дурний, його на землі знаходила природа, і на ньому створювала хворобу всякого роду. Чоловік не був гарантований у тому, що йому доведеться так захворіти, як у житті буває. Ми за своє діло, зроблене в природі, можемо згодом потрапити до в'язниці, у лікарню. А так, як воно згодом нашій людині допоможе. Я, каже Синяка, живу від усіх на краю села від Голубовки. А я, Єрмолай, теж живу на краю від Щетово.

 

161. Мене так само, як усіх живих, у цій державі зберігає. Я живу в природі, як король. Ось тут поруч розташована наша годувальниця природа. Вона примусила людину жити в цьому місці індивідуально, по-власницькому. Я живу і красуюсь не так, як усі живуть. Усередині нібито вони в затишку схоронилися зі своїм таким великим багатством. Я, каже Сапун, один з усіх такий торговець. Можна сказати, через мою комерційну частину я живу легше від усіх. Моя копієчка копієчку придбаває. А що з цього всього. У нас у селі живе Абрамченок, їх усіх три брата. А в мене, каже Сапун, сини. Один вітряк має, другий парову машину має, третій хороший двір селянський має. А от четвертий Опанас пішов по моєму шляху торговців у цій державі.

 

162. Та хіба Сапун один у нашому такому кипучому селі був. Тут люди фізичної праці, хлібороби. Вони сіяли індивідуально свою землю. Як жили, про них знає один Бог. Він у природі навчався дивитися на цю всю сільську обстановку, яка росла між собою як ніколи в боротьбі, у війні з кожним ділом. Всі люди мали хати, в яких жили розв'язано, в інший час вони з хати в степ боялися виходити. Там вони влітку працювали, ростили свій для життя урожай. Вони падали на коліна, вони Бога просили, щоб їм Бог надіслав в їхньому житті рясного дощу. Люди не вірили своїй праці, вони вірили Богу. Вмирали, молилися, просили. Їм Бог погоду міняв, і давав дощ до часу. У кого було багато посіяно, він отримував багато зерна.

 

163. А у кого землі не було, він сидів, на голих руках носив, на ногах. Так тоді при царському часу ніхто нікому не допомагав. Сильний жив, а безсилий вмирав. Життя тривало. Я працював у шахті фізично на кустарному виді, пройшов всі спеціальності. Революція між мною та іншими проходила в моїй могутній думці. Я служив на службі у царя. Так під час війни говорив: тільки наш рік замирить війну. Після нашого набору не було призову царя, він був знятий. Я не воював за царя, а був на фронті, сидів в секреті під світлом ракет. Так говорив усім: або груди в хрестах, або голова в кущах. Так і не довелося ні йому, ні нам наступати. Ми гвардійці близькі царю, він нас в Царському селі зберігав.

 

164. А зараз ми підпорядковувалися Леніну. Він сказав: «Не треба воювати». Так я по  природі і вчинив. Своє знання при собі все тримав. А за життям я дивився. Все своє життя на фронті німецькому провоювали. А прийшли в тил, де не стріляє гвинтівка, не б'є артилерія. А спиртовий завод зі спиртом розтягнули, так напилися досхочу, і 13 чоловік у полку від спирту вмерли. Чи це чоловіка таке життя, яке я, як чоловік, кинув цю службу, залишив гвинтівку. І вернувся додому до рідної матері, яка мене народила і вчила, як треба жити. Я жив за її бажанням не погано, а добре, тільки по-старому, по капіталістичному. Копійку діставав у природі нелегально, дуже вже було написане. Я жив, а сам думав, щоб минуле не поверталося.      

 

165. Я був ініціатор кинути війну, і віддати гвинтівку, щоб не воювати, зробити демобілізацію. А той, хто хотів війни, він воював зі злістю, його вже не стало. Той, хто хотів жити, через це все він добився від природи, став цим командувати. Я не розумів у житті своєму, що це з себе представляє політика царська і політика соціалістична. Моя діло було молоде: рости, і рости не погано, а добре. Я повстанець загону імені Толстоусова. Я був думкою багатий. І моє повне бажання – не повертатися назад. Ви думаєте, моя думка була за Мамонтова, хто боровся до Орла. Або за Юденича, хто ліз на Петроград. А в Сибіру Колчак розквітав. А Шкуро закінчував свою операцію на Чорному морі.

 

166. От про що історія наша руська говорила.  Треба нам побудувати соціалізм без наявного багатства. У шахту діставати вугілля я ліз для того, щоб наші заводи пішли.  Нам за це привезли мануфактуру і масло, цукор. Ми стали давати вугілля, і селянство відновлювали новою економічною політикою.  Я йшов купувати для робітників зерно, щоб розвивати соціалістичне господарство, за що на мене погоня була з боку хуторян.  Це діло довелося залишити і перейти на роботу службовців.  Довго не доводилося свою роботу вести.  Потрапив у виховну частину, ізоляцію. Рубав ліс, знав всю розробку від балансу.    

 

167. А коли нове небувале в житті де-небудь відбудовувалося в природі, воно було потрібно народові. По-старому, непридатному доводилося зростати всякими шляхами.  Це не колишня була в народі держава, яка починалася на чотирьох колесах кататися.  Вона тримала у себе весь табір.  Ми вчилися в інших. Нас з вами зустрічали весняні перші дні на нашій землі. Ми взялися за цю роботу не сохою на коні, а вводили для цього діла трактор. Яка була в житті краса не доглядати за тваринами, не сподіватися на бика.

 

168. Пустили в хід машину, залізного коня направили в землю. Ми стали обробляти землю не так, як раніше індивідуально, недобре по-своєму. А зараз все робить агроном колективно. Ми учимося робити. За наше все в праці не забулася природа. Стала нам давати хороший врожай. Ми стали не катками на землі молотити. Змайстрували комбайн, сам косить, сам молотить, сам віє зерно. А машиною ми встигаємо відвозити на елеватор у державні засіки. Хліб випікаємо на хлібозаводах, годуємо людей.

 

169. Заводи у нас всякі на це є. Ми робимо все, що потрапило під наші руки. Ми всієї природи господарі. Намагаємося самих себе до самого тепла одягнути і досита нагодувати. Наше таке лежить перед усіма людьми зручне житлове місце в будинку отримати. Ми самі без усякого царя, без колишньої роботи робимо. У нас на це діло виходить. Ми стали в природі жити добре і тепло, чим між усіма людьми хвалимося. Ми це самі зробили, нам природа допомогла своїм земним джерелом, своєю любов'ю. Ми стали в ній на це діло по-новому небувало вченому вчитися. Нас скрізь і всюди оточила теорія.

 

170. Вона стала людині підказувати, що на ось цій нашій землі робити нашому народові. Ми по-соціалістичному навчилися робити. Те, що ми зробили, це наше хороше і тепле. Воно нам дало все, ми його повинні зберегти. Щоб люди інші не напали на таке зроблене наше все, у нас на це все є армія людей. Солдати, офіцери бережуть це добро. У них зроблена нами зброю, техніка, аж до атомного ядра. Все це ми маємо, і дивимося вдалину, щоб не напали на нас знову віроломно. Ми не спимо, а бережемо самих себе. Ось це наша держава, в якій ми так живемо, і розраховуємо на краще, ніж зараз живемо.

 

171. А як був перед людиною важкий фізичний труд, так він технічний залишився. Жили одні, було їм дуже добре, а інші жили в нестатку. Захворювали і застуджувалися, і так тепер хворіють і застуджуються за своє зроблене діло. Його природа карає. Одного садять у в'язницю, іншого кладуть у лікарню для порятунку його такого життя. Ми віримо Богу, але порятунку ми не знайшли через це. І не рятують зараз  невіруючих людей, які не визнають його. Так же само, як і віруючого в нього, садять у в'язницю і кладуть у лікарню. 

 

172. Де надія одна була, щоб жити, і не просиджувати в темниці. Але умови змушували там перебувати. Доти людина перебуває при лікарні і у в'язниці: якщо він там не помер, так помре на волі. При тому й іншому суспільстві чоловік помирає. Його віра не спасала, і не спасає чоловіка невіруючого зовсім. Так що війна із природою не гладить людей по голівці, а всіх поодинці бере і стьобає. Люди не продовжують життя своє. А раз чоловік тільки захворів, хворіє в природі, він вже не підходить  нашій такій державі.

 

173. Від нього відмовилися всі близькі й далекі. Аби почули про його смерть, йдуть з усіх боків цьому ділу допомогти. Люди людей закопують. Плачуть, їм шкода, а самі несуть на плечах. У могилу заривають. Від цього ніхто не врятований, крім одного з усіх у природі незалежного чоловіка, хто не потребує ніякого природного багатства. Йому не треба так земля, як потрібно всім нам, людям, залежним від природи. Ми природу пожираємо. А вона нас своїми силами валяє. Ось що зробили в природі ми. Для самих себе смерть. Нею ми оточили себе.

 

174. Які б ми не були люди на своєму місці, а природа була сильна над нами, так вона і залишилася сильною перед усіма нами. Ніхто ніяк не зміг у цьому врятуватися. Ми не навчилися жити, а вмирати вміємо. Це не наше, залежної людини, хто хоче жити добре і тепло. Незалежний чоловік життям не визнає в природі державу, в якій люди всі вмирали і вмирають зараз, і будуть такими людьми вмирати через свою війну з природою. А незалежний чоловік, він заручився не боротьбою, не війною, а чистою любов'ю, яка не воює з природою.

 

175. Він не робить себе хорошим, красивим, на якого доводилося всім цікаво дивитися, як на якесь красиве діло. А дивитися на незалежність, як на зовсім погану сторону. Людям такий вчинок чоловіка не подобався. Природа таких держав не хоче, щоб вони між людьми були. Вона хоче видалення із землі, щоб такого розпорядку не було. Самі люди Богу сильно вірять, а виконувати його ідею важко. Їм хочеться в природі жити добре і тепло. Але одне їх не пускає, попадається по дорозі неприємність, між людьми стихія. Вона ні з чим в природі не рахується, а бере, своє ставить на ноги.                

 

176. Вона не любить озброєних людей, їх за це карає своїм учинком. Для неї люди – це квітка життєва в природі. Їм впливає на їхнє тіло повітря, вода та земля. А в незалежності живе правда. Найхолодніша і погана сторона, люди не зацікавлені у себе це мати. Їх залежність зобов'язує самих себе ставити на арену, щоб від усіх краще, у красі показував один перед одним. Все таке в державі життя. Лише б хто-небудь зробив у природі хорошу річ, а вона далеко видна, в нею людина втягується, хоче у себе таку мати, це завести, яке людина має.

 

177. Вона намагається мати краще від цього. А от такого в природі, щоб не застуджуватися і не хворіти, що найголовніше в житті. Незалежність на людині, вона не примушує, вона не просить нікого. А якщо тільки ти, як людина, це діло хочеш в житті робити, то, будь добрий, починай. Це природа, її треба любити, але не примушувати її так, як ми примушуємо. Вона хоче нам усім своє віддати. А щоб ми брали в цьому ділі, ми не навчилися оточувати себе холодним і поганим, крім тільки одного Бога землі, Учителя народу. Він у нас за це, щоб не було в'язниці та лікарні. Для цього ми повинні в державі взяти одну однакову зарплату, ввести в життя своє свідомість спільну.

 

178. Ми не будуємо одному видатному благо. А ми будуємо одне для всіх видатне. Люди не хочуть жити важко, люди хочуть жити легко, тому у нас повинно однаково проходити життя. Сьогодні ти шахтар, а завтра ти лісорубом. Де б ти не був у нашій державі, ти повинен рахуватися з місцевістю. У тебе буде одяг, і тебе нагодують, а будинок для тебе буде, тільки працюй. Свою роботу свідомо не для себе, а для загального нашого блага. Якщо хочеш жити так, як жили раніше за гроші, ти працюй для всіх свідомо. За тебе не забуде ніколи природа, а в природі люди. Вони навчаються, як буде треба жити на білому світі, щоб не заважати іншому. Своє став, показуй.

 

179. А до чужого не прилаштовуйся. Ось що треба людині зробити. Одну-єдину ввічливість. Такий учинок не рахувався зі старим і малим. Не чекай від нього приниженість, сам її йому побудуй. Ось чого треба. Бачиш на ньому це важке – берись, та йому допоможи. Краще буде нам усім, що живуть на білому світі, якщо ми, всі люди, це діло візьмемо, і визнаємо його ідею Бога. Він на це діло сам все робить, сам добився від природи, щоб за це все його визнали люди Богом. Бог не учить людей своїм учинком. У Бога сили до хорошого направлені. Він каже: краще померти в природі без усякого багатства, ніж ми вмираємо з великим багатством. Природі немає, за що карати Бога. 

 

180. Він ходить не так, як усі ходять, а по-новому енергійному. Богу треба померти давно. 40 років скоро буде, як він ходить. Тисячу раз можна померти. А Бог жив, живе і буде жити. За рахунок цієї ідеї він нас усіх звільняє від рожна. Ми будемо по дорозі йти, по тій дорозі, якою люди всі не проходили. Їм ця дорога була важка. Бог сам обрав, пішов по ній не для того, щоб одному добре жилося, а іншому погано. Цього Бог не хоче, щоб неоднаково жити. «Вмирати всім треба, тільки не в один час», – цього Бог не хоче бачити. Він живе для того, щоб жити тривало, не так, як ми живемо. Одягаємося до самого тепла, а наїдаємося досита, а в будинку спимо, не досипаємо. Одне хочеться – спати.

 

181. Це дорога не Бога, а людська. У Бога, такого чоловіка, немає на тілі, щоб висіли підштаники з штанами. У нього натільного сорочки з сорочкою немає. На ньому не висить тепле пальто. Він так чоботами не красується. Картуза з козирком не показує. Час будь-якої погоди від себе жене. Йому не вірить, що він рятує тіло людини на землі. Ми звикли до себе тягнути. Особливо, вважаємо землю, вона нам дає врожай. Ми присвоюємо гектарами. Коли живими буваємо, говоримо: це наше. А коли ми з вами вмираємо, то і нам не потрібна держава. Ми, як у гостях, святкуємо зі своїм багатством. Ніхто його не взяв із собою.                   

 

182. Воно нікому не потрібно таким, як його зробив чоловік. Він без води і повітря не змайстрував ніякої сталі. А зараз люди ріжуть залізом залізо, бережуть це добро. А Бог говорить. Раніше всі люди йому сильно вірили, але щоб відати його. Кажуть, один Мойсей предкового народу говорив навіть з ним. Сам Мойсей вбив тисячі людей через свій новий закон, він його написав. А є Бог на землі і в повітрі, воді. Як же йому не будеш так старанно молитися, якщо все людство без нього нічого не робило, і не можна було робити. Горе яке-небудь насідало, стихія чоловіка оточувала, як би він не жив, не огороджувався, до тепла одягався, досита їв, а в будинку прекрасно жив, навіть чоловіка робив.

 

183. Для чого народив чоловік чоловіка. Бог до цього нас, людей, не жене. Він каже: зумій сам себе в природі зберегти, щоб не застуджуватись і не захворіти. Це зробив на собі в природі Бог. Йому стіл не буде потрібен, щоб на ньому лежав шматок якогось хліба, або в чашці налитий кип'ячений борщ. Він не потребує такої приказки. Йому не треба ні маленька, ні велика ложка. Він через своє тіло не хоче перекидати якісь чужі природні багатства. Він говорить. Якщо я, Бог, буду потрібен людям, то вони мене підтримають, дадуть мені волю. Якщо я їм нічого не роблю, то навіщо їм буду я. Якщо Бог своє намічене робить, між нами такими живе, він нам своїм вчинком не заважає.

 

184. Добре буде всім, якщо тільки кудись подінеться Бог між нами? У нього думка багата, одна з усіх. Вона зробить те, що хоче, то його природа за його все винагородить. Він просить у нас, ображених людей. Дайте йому всіх хворих людей, які лежать у ліжку, стогнуть. І випустіть на волю до мене ув'язненого  страждальця. Віддайте їх Богові, щоб вони в законі не мучилися. А після мого діла ставайте всі ви такими, як ви робилися завжди. Вас держава примушує, щоб ви були в ній залежні люди, воїни з природою. Ви природу ніколи ніяк не зможете вбити. А людина людину завжди вбивала, вбиває, і буде людину вбивати.

 

185. Він у цьому ділі заробив, зробив для себе зброю, і нею вбив людину. Бог нікого не вбивав, не вбиває, і не буде він вбивати. За це все він природою нагороджений. Він не за державу воює з природою за людей всіх. Він хоче запровадити не важкий час, а легкий, щоб люди так не жили. Самі себе не садили, і не лягали, а навчилися в житті своєму допомагати.  Бог говорить. Збоку тебе живе сусід. Ти йому в цьому ділі чим-небудь допоміг, чого у тебе багато? Ти боїшся природи, йдеш зі своїм кудись. А сусід твою хитрість бачить, радий у тебе попросити.

 

186. Теж боїться, собі в житті намагається у нього красти. Це він зробив, і попався в закон, його засудили. Бог волосся не стриже, і бороду свою не голить. Вчиться сам особисто про це діло написати. Чоловік робить у природі те, через що він сам у цьому помиляється. За ділом Бога, не треба палити, і не треба пити всякого роду вино. Бог у цьому ділі пропагандист. Це його для іншої людини є здоров'я, якщо людина послухає повчання Бога, яке сам в житті робить Бог. Він добився в природі через свою думку знання. Фізично із землі ніякої ваги не піднімає. Запитай у Бога: «Чому це ти так робиш?»

 

187. Я, каже, нічого вашого не потребую. Ви покажіть, де мені, такому Богу, бути? Чому я називаюся багатьма людьми Богом? За моє зроблене в природі. Я відкриваю людям зір. Хто мене просить, я йому, як чоловікові, у цьому горі допомагав і допомагаю, і допоможу. Нас усіх природа народила з повітрям, водою на землю. Прийняла не для того, щоб ми, люди всі, фізично трудилися, або розумово вчилися в іншого теоретика. Чоловік – це є в житті в природі квітка. Йому треба профіль. Він повинен жити в природі разом з повітрям, водою, і на землі. Своїми природними силами завжди бути в природі. Не спати так, як ми потягуємося.

 

188. Бог проти цієї звички. У Бога швидкий по землі біг. Навіщо йому держава. Він своїм вчинком у житті між людьми не робить погане. У нього одне хороше. Чоловіка треба навчити так, щоб він не застуджувався і не хворів. У Бога ніколи його голова не боліла. А тільки вона мислила. Фразу було треба написати так, щоб люди прочитували, і з цим написаним погоджувалися, бо це все зробив у природі сам Бог. Він пройшов між людьми своєї фізичною роботою у нас по всіх галузях виробництва. Він останнім часом при Північнокавказькою залізниці при росстройорс заготівельник робочим продукції.   

 

189. Працював на селі, і там свої діла творив. Перше, це Невіномисьского району в Овечкіне в комуні була у члена правління мати. Страждала дуже сильно, хворіла вона малярією. Її син, член цієї комуни, він, ймовірно, про це добре знав. Я ще в той час не ходив так, як зараз, але природні сили, вони в мене залишалися. Я дружив через любов до природи, до повітря, води і землі. Що нашим людям через їх думку все родило. Один час пожили, та поробили, як соха з конячкою, відпали. А прийшов на зміну цьому ділу сам залізний трактор, він примусив. Комбайн косить, молотить. Це зробили наші конструктора, винахідники в цьому.

 

190. Така наша народна медицина в житті не була. А зараз наші лікарі через апарати визначать на людині її хворобу. Стараються, всі сили кладуть, як би їй в цьому ділі допомогти, але не завжди успіх виходить. Ми в цьому ділі легкого нічого не знайшли. Цю хворобу ми не здолали. А чоловік як жив болісно, він і живе болісно. І буде жити болісно доти, поки не займе місце на землі Бог. Він не хоче, щоб люди з людьми воювали за землю, бо земля людей спільна. Вона нам нічого не дала, ніякого реального діла. Люди як жили, так вони живуть зараз, не задоволені нашою землею.

 

191. А земля – це не таке джерело, воно може давати нам урожай, а може і не давати. Залежить від усіх нас, людей. Ми раніше просили у Бога, а тепер ми його не визнаємо, через це не покращилося. А як була у нас з вами така неприємність, вона так стихійно залишилася. Законне діло в природі, в державі ми застудилися, захворіли, похворіли, а потім померли. Нам не допоміг раніше Бог, і ніхто тобі не допоможе від цього позбутися, бо люди йдуть не заслуженою дорогою, йдуть людським шляхом. А коли погодяться з Богом, що його дорога краща від усіх. Вона не примушує і не нав'язується. А якщо хочеш у природі не таким бути, як усі, то починай. Дорога Бога, і серйозна, вона є. Бог робить те, чого буде важко всім нашим людям.      

 

192. Свою красу вони не скинуть, у степ без зброї так не підуть. У Бога одна єдина думка перед ним лежить. Треба таке місце йому обрати, де б нашим людям в їхньому житті ніяк не перешкодити. Ось це була б його така дорога. Нехай люди лізуть на свою високу гору, це космос. У житті для науки є саме вільне місце. У свій час в цьому пожити, поспівати, потанцювати, повеселитися, а потім треба померти. У Бога не такий є намір, як у людей. Треба буде жити, і сильно жити, щоб ніколи не вмирати. Ось чого доб'ється Бог.

 

1970 рік 25 травня. Іванов

 

:7005.25 Тематичний покажчик

:Кочування 10-12

:Телега  20

:Держава   25, 48,80,98

:В'язниці, лікарні немає    26

:Народження ЧБП    34

:Холодне - тепле   36,93,115

:Загартування     53

:Гроші   62-76

:Учитель Бог   77-79,138,139151,179-192

:Воля засудженим    80

:Валентина    80

:Молодь    81

:Ідея Учителя   82, 98, 13   

:Пробудження    86

:Ноги    86

:5 порад   86-89

:До молоді    117

:Смерть 149

:Учитель історія   160-166

:Незалежний чол.    174

:Загартування, здоров'я   177, 191

:Однакова зарплата   177,178

:Земля спільна 190