Таксі. 1970.10.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

Частина 2. С. 21 – 163.

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується за благословенням Іванова П.К.

 

21. А потім за ними тут же йдуть слідом хороші і теплі дні. А чоловік з незнаного і важкого піднімався на свої ноги. Він вчився ходити, він вчився говорити не легко, а важко. Ось що чоловік у процесі пройшов, ось що він бачив у своєму житті. Не міг ногою на землю стати, не міг слова сказати. Все це робила наша природа. Вона вкладала його в ліжко, і будили від сну. Він на це дивитися не знав, кому що сказати, і що від цього він повинен отримати. Це для нашого чоловіка небувало. Сюди ось на це місце зі своєю якістю прийшов день. Всі люди даного часу від нього пішли. Поховалися від таких умов, які до нас з'явилися. Немає такого чоловіка, хто зі своєю сміливістю зважився в ньому бувати.

 

22. Це природна і невмируща така для всіх нас хмара, яка з собою несла не те, що буде треба для самої природи. У цю хвилину десь це все бралося, саме, що треба для життя, скасовувалося. Тихо десь тільки поділося. Щоб сонечко світило своїми променями, цього наше око не бачило. По всьому цьому ділу можна сказати, це було для нас усіх стихійне лихо. Це все робилося в природі нею без води, один десь узявся швидкий сильний вітер, що коливав. Він шукав своє безсилля, намагався наше все наявне в житті зруйнувати. Як якісь вибухи робилися. Ми в свої зроблені нами умови поховалися. І весь цей такий час   там сиділи, як ховрашки пристосовані. Що для нас було треба, ми тільки думали. Як наш там близький до нас сіренький зайчик, де він, бідолаха, на цей час зі своїми такими силами подівся?

 

23. Ми для цього діла готувалися. Не сиділи, склавши руки, а що-небудь по хорошій погоді для цього майстрували. Раніше ми в природі робили, що зараз на цій ось землі ми робимо. Вона від нас сильно терпить. Ми зсередини з неї тягнемо те, що треба. Ми виявилися в природі сильніші зі своєю зброєю, зробленою нами. Будь-яку робимо машину. Особливо у нас найближче зручне для використання людині – це таксі. Воно знаходиться більшість там, де це треба нашому багатому на землі чоловікові. Він ним розпоряджається, як своєю твариною життєрадісною. Вона в парку не одна там знаходиться. За нею спостерігає чоловік, він осідлав її. А чоловік чоловікові наказує, як підлеглій особі. Це його начальник, директор цього парку. А в парку цього всього міста люди працювали. Хто на таксі їздить, а хто слюсарем, токарем.

 

24. Це таксі працює на чоловіка. Воно його возить від краю в край за замовленням Треба буде людині від вокзалу Казанського проїхати за сказаною адресою. Для таксі ролі грає не один на ній шофер. А до нього треба мати підхід, та ще куди їхати, за яку ціну. Всьому діло – сам пасажир. Аби в таксі сів, то тоді вже є закон. Гроші за проїзд, за лічильником робить розплату. Я, каже шоферу пасажир, поспішаю потрапити. Звертається вже ввічливо. Щоб йому бути там, куди він хотів, від пильності самого шофера. Він шлях цей знає. Якщо треба скоротити, в його руках все це зробити. А потім залежить від умов дороги. Буде все гаразд, можна все зробити. У колись на дорозі що-небудь завадить. Все може: і світлофор, і порушення.                   

 

25. А тут який водій. Треба буде дивитися на положення всіх атмосферних умов, коли виходиш з дому. А в тебе є очі, є ноги, руки. У цьому місті є головні вулиці та проспекти, і провулки. Якщо шофер досвідчений, давно на цій роботі працює, у нього, як від батога слухається будь конячка, так і таксі. Вона машина, у неї мотор гарячий, і все належне мастило. Хороший водій, він досвідчений, слух у себе має до цього таксі, що шибко ходить по вулицях. Я, каже водій, за гроші вожу назад і вперед людину. Можу везти трьох, це мій закон. Якщо беру з місця, де мало таксі беруть, і туди вони наказували як пасажири, я повинен вже їх слухатися. Особливо сідає молодь зі своєю ввічливістю. Вони не були такими, як ми їх породили, ми без усякої ввічливості робили. Тобі, як господареві таксі, вказівка. Не хотілося б їх таких везти, але змушують гроші.

 

26. Я найнявся, моє діло таке, аби сказали точну адресу. Москву, її розміщення, знаю добре, як туди своїми колесами потрапити. Мене як такого умови змушують по цьому маршруту бігти. Одна інспекція може мені поставити палицю. А коли тільки ми їдемо, то у нас ллються між собою розмови. Можемо торкатися зовсім не цією ось місцевості, яка не така зовсім буває, ніж у нас. Звідси до Києва велика відстань, це наша Україна. А там живуть запорожці, хохли зі своїми чубами, зі своїми обрядами. Вічні вояки з іншою національністю. А зараз ми бережемо свій народ, не нападають на інших безсилих таких, як інші люди роблять. Їм аби захотілося чужим добром скористатися. У них виявилася технічна збройна сила, з якою доводилося виступати. І напасти так, як не думалося, отримати. А виявилося, невдача вийшла.             

 

27. Це вітчизняна війна, руські і німці вели цю війну. Зазнали німці зі своїм відступом. Ось що люди зробили між собою. Небувалу атомну війну, що світ побачив очима, почув вухами. Цього, що зробила сама природа, ніколи цього не було. А от після цієї такої бійні народився визволитель самого ображеного в природі чоловіка. Він прийшов на землю зі своєю свідомістю, що і показує нам усім. Це те діло, та істина, яка скаже про самого себе. Він є на землі Бог. Його треба як Бога просити. Він за велику відстань допомагав, і допоможе в будь-яку хвилину через прохання. Вона нас, усіх людей, що капризно живуть, поверне. І зробить з нас, вмираючих людей, безсилих, що борються за своє право, за своє життя. Ці люди вже померли, їх немає. А от ці люди, вони прийшли на зміну.

 

28. Вони вірять техніці й штучному, намагаються це все в природі розвинути для того, щоб через це жилося добре і тепло. А один чоловік протилежний, говорить нам усім. Те, що ми робили, воно нас усіх веде по путі до поганого. Люди всі вмирають від цього всього. А от цього не хочемо ми сприймати, що нам знайшов Іванов. Його недаремно по Москві возить таксі. Він ним їздить до нужденних хворих. Йому доводиться на дому людину хвору приймати так, як не приймали лікарі. Іванов не лікар і не знахар, щоб нічого не зробив людині в її житті легкого. Людина вчиться вченню Іванова. Він учить природою природним порядком. Людина робить те, чого ніколи не робила.   

 

29. А зараз зі своєю небувалою ідеєю він хоче нам, таким людям, що живуть на білому світі, сказати. Я в природі є один чоловік такий у світі. Біднішого від мене, за умовами мого життя, не було і немає ніде. Більше ніхто так в таксі не роз'їжджає, як їду я в усякі наші міста. Мене везуть люди, вони добре знають, що моя ідея даром на землю не прийшла. Вона чоловікові в дорозі просто не дісталася. Вона зробила в житті небувалий крок. Це своє особисте тіло. Для того він його загартував, щоб не застуджуватись, не хворіти. Це буде в природі його особиста таємниця мати у себе таке здоров'я. А коли здоров'я таке будеш у себе мати, то не гріх буде в природі іншому ображеному, забутому всіма нами, хворому допомагати. Щоб він не стогнав так від хвороби, як його вона мучить весь час.

 

30. Наша медицина теж помічниця не людині цій. А вона навчила людину технічно, хімією призупиняти на людині хворобу. Особливо видалення хірургії ножом, і це не допомагає, як штучне, тобто вміння. Ніхто не знайшов засоби, і немає такого чоловіка, хто б навчив запобігати ворогові. Тобто на своєму тілі зробити те, що треба, щоб ніяка хвороба не прогресувала. Ось що нам вносить цей бідний наш Іванов. Він живе гірше від усіх нас, і холодніше від нас відчуває. Але він своїм досягненням вже в природі не стоїть на черзі, і не чекає такий час, в якому йому доведеться захворіти. Він гарантований цією справою через свою в природі любов. Він любить її. 

 

31. Один єдиний чоловік не боїться ніякого ворога, ні зовнішнього, ні внутрішнього. Він не економіст і не політик. Він незалежний від природи природний чоловік. Ви, всі наші такі в житті люди, нелегальні. Гляньте на його такий образ. Він схожий своїм таким тілом на Саоафа, найвищого чоловіка. Він для цього діла робить те, що не робили всі наші люди. Вони бояться це робити. У них роки дорослої людини, але у них немає для цього сил волі. Вони не заслужили уваги на це діло, щоб у природі отримувати те, що отримав від неї Іванов. Він не так ходить, як ходили ті, які померли. Їх вже не стало в житті. Так помруть і всі інші люди, у яких немає до цього любові. Вони живуть і жили, вони і будуть жити в природі безсилими. У них віра одного хорошого і теплого. Грішні і не грішні цього хочуть.

 

32. Цим вони оточені, безсилі своєї неправдою. Моя правда – це є люди всі. Одні хворі, інші ні, але вони прийдуть мене просити через свою стихію, через хворобу. Вона змусить їх звернутися зі своєю просьбою. Іванова треба просити. Він переможець цього, він творець цього. Ніхто цьому не помічник, і не допоможе. Таких засобів немає. А за Іванова природа, повітря, вода і земля. За наше все, що нам це все дало, ми від неї отримали. І пожили, один час покористувалися, і на віки віків розлучилися з таким життям. Іванов, сорок років скоро зрівняється, він цим ділом займається. Один готується для цієї справи, щоб нас за все наше хороше і тепле засудити. Ми залишимося бідні. У нас немає сил тих, з якими доводилося б жити. У нас немає тих можливостей, з якими б ми виступили і сказали: це ось наша є перемога над ворогом.

 

33. Ми з вами вчинком своїм, ділом не довели природі. Вона у нас усіх до одного не рахується ні з якою особливістю. Якщо тільки хоче вона зробити над будь-якою людиною, свою неприємність ввести, то вона не рахується ні з якими заслугами в людях. У баранячий ріг зверне. А от Іванову вона дозволила, право (дала) на ній все робити, аби він хотів. Він відновлює своє особисто здоров'я, і також іншим. За це саме в житті, люди за своє зроблене не отримують те, чого буде треба – це здоров'я. А його кожна людина з нас втрачає як ніколи. А Іванов у своєму ділі збільшує. Він за цей час зробив на собі те, що буде треба нам усім. У нього небувале на людині здоров'я. У нього одне з усіх здоров'я, яке треба нам усім.

 

34. А здоров'я нашій людині дає природа. А ми її як таку недолюблюємо. Самі її поїдаємо, самі боїмося, йдемо від неї. Це не що-небудь на нас нападає, а такі якості. Вона не коле і не ріже, а енергійно проходить крізь тіло, свою силу людині передає. Ось що робить для здоров'я людині природа. Вона ніколи ніяк не відступає, і нікуди вона не поділася. А як буде треба на сьогодні такому-то дня, від якого всі люди ховаються. І сама природа, вона себе змінює. Від хорошого погане йде, біжить швидко. І від поганого хороше теж йде. Словом, всі дії так вони одні від одного йдуть, як ніколи ніхто. І ми зі своїм умінням готуємося, робимося до цього енергійні, щоб у природі зробити діло. А коли робиться в процесі всього, то ми отримуємо в природі благо.       

 

35. А зараз ми один за одним умираємо. Все нам робить у природі в житті сон, ми в нього втягнулися. Добре знаємо, і робимо ще краще. Працюємо, втомлюємося, і сподіваємося на нього. Так прийде час такий, що наше сонечко сховається за землю. Всіх нас приведе до безсилля. Ми з вами як такі люди перестали робити те, що нас змушувала видимість робити. Ми всі теплі дні не кидали від будинку відриватися. Нас умови сильно мучили. Тільки на землю прийде зі своїми променями сонечко, ми відірвалися від своєї постелі. Зібралися з силами, щоб щось у житті зробити. Ми за очима на своїх ногах біжимо в степ, нас там чекає велике щастя в природі.              

 

36. Ми це все придбаваємо, одну річ знаходимо, а за іншою біжимо. Це ось не сподобалося. У нас природа не така, за яку ми б не знали. Всі наші дні йдуть, і розставлені, в яких можна було спати і не підніматися. Але умови наші нас усіх у степ в природу з самого першого дня весни. Ми про це, що на землі робимо, ніколи не забуваємо, що нас цей день, що прийшов, зі своїми умовами весь рік годує. Не буде в житті цього, що наша природа робить сама нам. Захоче нам час підіслати не такий, як це буде треба, погане в житті. Ми від нього скрізь і всюди біжимо. А робимо на нашій землі такий небувалий в житті підготовчий момент. У нас всі люди розділені. Один в одних умовах тримає сам себе, щоб у природі йому жилося добре на ось цьому такому місці. 

 

37. А в іншого – інша, зовсім не така думка. Вона його жене із цього місця в інше. Йому тут не щастить. Що це за таке життя побудоване людьми. Ми без цього не обходимося. Весь день безперервно ми це робимо. Та думаємо про це, як би краще та швидше від іншого свого близького товариша зробити. Ми рівно не живемо. Починай від самої нашої серединки, а в ній живе найбагатший з усіх людей. Він обгороджений, він боїться наших всіх добрих і недобрих людей. Вони його оточують, вони про нього думають. Вони і на нього такі нападають. У них така думка побудована про це. Раз воно добре, то буде почувати погано. У природі так воно і робиться. Одна людина до життя свого хороша, а іншій не щастить. Що тільки не виходить у своєму житті. Природа завжди від цього не йде. Якщо це треба в природі таке зробити, воно й зробиться.  

 

38. А в природі хороше довго не тримається, і не в кожному місці воно себе показує. Так і людина у своєму житті себе показує на своєму такому місці. Це її в цьому ділі таке завдання. Якщо він хоче, то він доб'ється свого. Якщо він хоче спати, і це від нього не піде. Він дивиться, він бачить, але не говорить. Так це треба нашій людині. Вона завжди це в природі чекає. А природа така між людьми є скромниця. Вона зі своїми днями і ночами приходить завжди не така, як буде треба. У природі хороша ясна і тиха на нашій землі погода. А за нею не йде ще краща. А коли сонечко за хмару заходить за землю, то всі мужики, що живуть на цій місцевості, так говорять на природу, що завтра буде в природі дощ. Таке передрікання, воно рідко, але збувається.

 

39. От які цікавлять в людях справи, їх люди створюють. Треба буде їхати в неділю на базар. А до базару господар цієї місцевості знає, що в ходу для людей можна підходяще продати. Особливо там, де плантації, вирощують огірки, ними займаються. Садять помідори, ранню продукцію везуть у місто таксі. А люди, що бажають новенького зустріти, хочуть їжу зробити смачну. Ми звикли готувати в бочках соління, у льохах картопля, буряк та морква зберігається. Не треба про умови забувати. Яке воно є хороше свіже енергійне зберігається. А згодом перед новинкою воно непридатне. А як не хочеться бачити на городі таку непридатну продукцію. Але зробити нічого не можна, крім як примусять умови. Хочеться їсти не погане, а хороше. А хорошого нема – будемо погане їсти.

 

40. А як ми з вами цього базару торгівлю зустріли, велика в цьому ділі потреба людини. Люди цим вигравали як ранню і нову річ. А у чоловіка, та ще азартного мисливця, пройшла своя підготовка на ось цій нашій місцевості летіли у своєму перельоті дикі птахи низько. А він, як знав, зі своєю рушницею з централки їх по порядку вбивав. Це було теж таке комерційна діло. Їхнє м'ясо доводилося між людьми, та ще такими любителями. Хто по нюху це все бачив, чув, як господар на своєму місці реалізував. Він сюди приїхав на таксі. Квапився попасти, щоб упоратися зі своїм ділом. Так же само і корову зайву господар мав. Він тільки на це сподівався, щоб його день був такий   випадковий, за його думкою було, його одного на прилавку м'ясо.

 

41. Він тоді вб'є галку, гроші виручить, щоб не програти, а виграти в цьому ділі. Так таксист водій на своїй автомашині «Волзі» розвозив за гроші любителів. Він каже, хто ти, навіщо мені потрібна людина. Я для цього на таксі і їду. Мені це довірив народ. Якщо я везу клієнта, то у нас буває розмова. Він мені розповідає, а я йому своє, у нас обопільна бійка. Якщо цікаве, то я його слухаю, ні – ми закінчуємо розмову. І так у нас велике мовчання. Я, каже він своєму пасажиру, ніколи так не зустрічався з таким чоловіком. Хто він у житті? Не їздив на таксі, а зараз його життя примусило. Він приїхав до Москви вперше, взяв мене як таксиста. Просить мене такого, щоб я його возив по Москві і розповідав про все.

 

42. А в Москві дуже багато цікавого, особливо з науки. Вона у нас розвивається швидко і широко зі своїм знанням. Це людина, їй дано повне право в повітрі копатися, у воді і на землі, і в землі. Людина шукає таємницю, хоче знайти, і огородитися нею. Людина для цього діла робить собі зброю. Вона будує собі машину, і намагається бути там, де не була нога людини. Таксі говорить нам всім. Це не є все розвиток чоловіка дива. Чоловік в обстановці нестатку як жив, він у цьому і залишився. У нього в природі здоров'я втрачається, як слід. Вже немає засобів для цього, і немає чоловіка А раз він цього не має у себе, він бідний чоловік у природі. Ось хто мені розповідав про свою перемогу, про своє все те, що має.       

 

43. Це єдиний чоловік практик, загартований у тренуванні. Гірше від усіх людей живе, і йому холодніше від усіх, але зате енергійний, він здоровий і міцний. Таксі № 3 238 Іванова везло. А він каже: куди ми ведемо своєю наукою наших дітей? Вони зі своїм розвитком ідуть усі на рожен. Ми їх штовхнули, ми їх примусили, щоб вони у своєму житті робили, і вчилися більше і краще зробити. Вони в цьому помилилися, і отримали за своє все зроблене те, що слід. Один оточив себе в'язницею, інший потрапив до лікарні. І досі вони там знаходяться. Всі вони ніким не захищаються. Все на них за їхнє зроблене діло. Ніхто не хоче їм, таким бідолахам, допомогти, щоб вони туди більше не потрапляли. Всі люди за те, щоб вони там помирали.     

 

44. Ми за їхнє діло, яке вони зробили, між нами не пробачимо. Нехай там стогнуть до строку. А самі такі ж самі, хто на черзі стоїть, чекає такого добра. Нічого такого хорошого, щоб туди не потрапляти. Люди всі залежні, не роблять нічого, їх усіх умови   оточують. Вони цим оточені, їх безсилля в природі такими тримає. Не потрапити в ці умови людина не зможе, без цього залишатися. У нього не для того є йому таксі. У ньому назад і вперед котиться. У таксі можна буде будь-якій людині сідати, і їхати туди, куди це слід було. Але про цю думку, яка веде нас усіх, щоб ми взялися, і стали цьому всьому наслідувати.

 

45. Тут хворого немає, щоб нічого в житті не робити. На те між нами народився цей чоловік. Це Іванов Порфирій Корнійович, він для цього діла ходить по природі так. Буває, і на таксі проїжджає. Тільки не для своєї зручності сів, мовляв, проїхав, і добре. Він свою народжену думку ніколи, де б він не знаходився. Чи то він ішов пішки, чи то його везло таксі, він каже: йому треба молодь, за яку він горою стоїть. І хоче він сам себе їм показати таким, як це треба бути перед ними. Він за те, щоб наша вся молодь через своє діло сюди не потрапляла. Ось що вносить нам Іванов. Щоб ми, така молодь, не йшли за старим гнилим. Кожному самому жити добре, але не погано.

 

46. А де, у нас запитує Іванов, зроблене погане і холодне. Хіба я жив погано? Якщо я допомагав хворим від їхньої хвороби, це вже добре їм, і мені теж. Я їх не затягував на піч. Я їм хорошу на них гордість не вводив. І не хотів, щоб вони у своїй хворобі лежали. Я йшов сам, показував, говорив їм: тільки це треба робити, що Іванов у себе мав. Він один-єдиний такий, кого люди зустрічають і проводжають за його зроблене всім нашим людям. Він допоміг хворому, ображеному природою, забутому нами. Йому в цьому природа допомагає. Його треба просити, йому треба кланятися. Він свого доб'ється. Раз людині допомагає, вже він не такий, як усі. Він уболівальник за найбіднішого ображеного чоловіка, хто сидить у в'язниці, хто лежить у лікарні. Через його вчення і пораду люди перестануть це в природі отримувати.

 

47. Він недарма по природі рухався, недарма по всіх місцях проходив, зустрічався з багатьма людьми. Їх за собою запрошував. Їм казав: що ви робите. Ви йдете на рожен, і за собою ведете вашу вами народжену молодь. Хіба це порятунок ваш у цьому ділі залишатися. Вам добре і вам тепло. Ви на це діло трудитеся, створюєте собі благо. Маєте те, що буде треба. Це ваше незадоволення в житті. Вам цього буде мало і погано. Ви думаєте, отримаєте від природи ще краще, ніж було до цього. Ми думаємо, що нас природа оточувала усіма своїми достоїнствами. У нас є все, ми теоретично підковані. Знаємо, що робити. У цьому сильно озброєні. Вважаємо, що нас ніхто не потривожить. Ми сильні, ми думаємо так. Ми думаємо все про хороше і тепле, але не думаємо ми про мудреця чоловіка.

 

48. Ми народжуємо людину, але щоб так виховати, ми не зуміємо. Як був для нас внутрішній ворог, так він і залишився. Ми нічого в цьому ділі не зробили. Ми пильні стали, придивлятися до чоловіка стали, його знаходити між собою, і його засудили за це законом. Але ми з вами не думаємо, що так ми на таксі їхати не станемо. Якщо Іванов сидить у ньому, то він і думає про це все, що створено. Зараз всесильний той, що очолює. А безсилий переживає, визнаний ворогом, сидить у в'язниці, думає. А що якщо це зміниться в іншу сторону, ображений законом, він стане очолювати все. Ми, як такі люди, цього в житті не допустимо, ми вб'ємо всіх призвідників і бунтівників усього цього. А мудрець так каже: треба так зробити, щоб нікому не перешкодити своїм   ділом, а своє це нове поставити.  Природу не обдуриш.            

 

49. Але погане знайшов Гітлер, зробив в історії. Що він безвинних в природі вбивав, це не пройшло. А це між нами такими пройде. Хіба погано це, якщо людина не буде піддаватися ніяким захворюванням, якщо вона буде жити і вчитися за вченням Іванова. Хіба це буде погано людині, якщо вона не буде вкорочувати життя, а буде через вчення Іванова продовжувати життя. Це буде вся ініціатива зроблена Івановим. Хіба погано буде, якщо людина не буде хворіти і застуджуватися. А Іванов уже між нами за своє зроблене в природі заслужив. Його як такого чекає ще краще від цього. Він пише праці свої, зроблені практикою. Його це діло зашумить на весь світ, на всю природу. Він їх викладає своїми словами. Те, що він робить, робив, і буде робити. Це мудрець, з мудреців мудрець. Він допомагає. А раз він допомагає, вже це є користь моя людям всім нашим.

 

50. Наше таке таксі не треба, щоб одне їхало, а інші стояли і дивилися, та в зад говорили. Ми повинні все до одного чоловіка цим ось оточити себе. Люди тоді визнають Іванова, коли його праці без усякого гонорару пройдуть, і будуть читати. Особливо написана це казка ..., вона замінить султана Пушкіна. Ось що нам в житті треба.  Життя, але не смерть. Ми з вами навчилися вмирати. Через це ми вмираємо, і будемо ми вмирати доти, поки ми всі не візьмемо це вчення Іванова. І будемо його вченню наслідувати. Іванов на собі розкриє таємницю. Він нас навчить, як буде треба жити. Ми його форму бачимо, як йому доводиться одному це все між нами робити. Зиму він чекає. Як радіє білим снігом та холодом. Як ніколи ніхто він відчуває добре і холодно. А до теплого та до весняного і жук з комашкою лізе.   

 

51. А людина по готовому цим радіє, це однобоке життя. Їде з села в місто який-небудь чоловік. Він своє село дуже добре знає як таке. Він ним не задоволений. Йому воно набридло, смердить. А коли він їде в місто, та ще з грошима, йому там байдуже зустрітися з келихом пива. Або з чим-небудь цікавішим да красивішим від цього всього. У місті пристрої, будинки не такі. Та й до того вулиці, бульварні парки, сади. Словом, подивитися було, на що. Та й позаздрити такому убору. А на людях проходить така обрядова система, як і в селі. Якщо є, за що, молодь придбаває. Вона йде від старих, і від тих, хто не має, чим хвалитися. У природі одна чара всім людям. Є чим – хвалишся, немає – промовчиш, як небувалий в житті чоловік, хто носить на собі капелюх або картуз.

 

52. А капелюх такий не простий, який-небудь інший. Так і людина себе по-різному представляє і в селі, і в місті. Де як змусив сам себе чоловік так жити, як він обгородився. Думає не так, як у місті. На місяць два рази в руки отримує для життя гроші. І чекають від сільської місцевості непоганий привіз. Справа одна була – погода, природа. А там самі хлібороби, їхня у цьому хвороба. Вони дивляться на небо, стежать за ранковим таким часом. Особливо їх зустрічає сонечко. Воно однаково не приходить, з людьми на відстані не говорить. А коли воно покажеться їм, то у них на цей рахунок з'являється пророкування про той або інший момент. Все робить людина, коли гроші в касі отримує. У неї народжувався на це план реалізації. Вони чекають, як сьогодні буде продовжуватися ранок, або яка буде атмосфера.        

 

53. Сільські люди не міські. Чекають базар. Їхній фасон з'являється в житті як ніколи, вони за ним гоняться, хочеться придбати. А поїсти треба приготувати так, як не готувалося в селі. А в сільській місцевості не одне сонечко переглядають. Звертають увагу на ягнятко, на поросятко, це їхня турбота. Це добре тій людині, та на такому природному місці. У кого є, за що, як за багатство. Можна буде завжди вчепитися, бо це треба буде мати будь-якій людині. Особливо ролі відіграє в даний час місце. На ньому живе, і про все він думає як ніколи, щоб житлова площа була, в якій треба буде і вранці зустрічатися, і ввечері теж. А приходити сюди і звідси йти. Нас усіх таких господарів змусило не відриватися від цього будинку, а бути в ньому. Та для життя що-небудь було потрібно в цей будинок роздобувати і тягнути.  

 

54. Люди для цього живуть. Вони і роблять діло, щоб у них було, чим хвалитися. Що він зробив, а у нього вийшло. Він став жити вміло, і, можна сказати, за рахунок своєї праці. А праця була такою. Із заліза робити будь-яку потрібну цяцьку, або потрібну річ. Чоловік не так просто взявся за це діло. Я, каже, на все село один такий виявився. І навчився майструвати те, що було потрібно нашій людині. А людині треба в житті не одне погане, а треба хороше. Людина народжується живою. А для її життя треба не один одяг, не одна їжа. Треба, щоб було багато. Також люди прибавляються, їм треба дома, їх люди з будматеріалу роблять. Спочатку готують, щоб у нього було, з чого стіни городити. І щоб було дерево, чим доводилося цей будинок з красою оббити.  

 

55. Люди людям навчилися робити те, що слід було. Людині треба сорочка, а її люди ткали для цього діла. І зайву заводять, намагаються представити, за цю копійку продати. Не буде в кишені – не буде у дворі. А раз є у дворі, то буде в будинку. Найголовніше, треба нам знати природу, її кожні дні, що прийшли на це місце. Вони зі своїм повітрям, з водою на землю прийшли. У них була можливість робити, що рік годує. Ми взялися із землею дружити. Вона така була для всіх. Не перевернеш її від трави, не зробиш з неї грядку, туди не посадиш зернятко. Не будеш думати про сходи. А коли зійде те, що ти сіяв, ти цьому ділу радий. А потім треба буде звертати увагу на природу. Дощик не завжди масивний буває, волога землі треба. Дощик буває хмаровий, а буває обложний. Це не завжди, а рідко. Теж треба когось у житті просити.    

 

56. Ми просили з історії Бога, небачену особу. Він був для всіх людей один. Не знав, кого слухатися, і кому треба давати. Один просив вітру, інший дощу, а третій сонечка, тепла. І от комусь із трьох і не догодив цей рік. Отримав незадоволення один, а двоє вибралися. І так, як вони жили, краще не треба жити. Це добре нам усім, що ми на землі потрудилися, зробили те, що треба. А за нас природа не забула. Вона не кожне місце збагатила. У неї бувають неполадки, одне іншому заважає. Якщо людина хоче, вона цього не отримує. Не хоче – завжди виходить. Треба знати, і треба робити. Всім людям доводиться по труду отримувати гроші. А от їх треба раціонально витрачати. Ми, всі люди, не економісти, не вміємо зберігати. Дуже шлунок, пузо розбещене. Ми любимо добре, красиво одягатися. А їсти, ми їмо багато, і солодкого, жирного.

 

57. Але щоб розуміти, звідки це все береться. Ми тільки своє місце займаємо. І хочемо сказати, воно нам дає життя. Ми народжуємо людину дитя, чи то хлопчика, чи то дівчинку. Ми йому або їй дали ім'я зі своїм здоров'ям. Його життя тягнемо на його належне місце, воно його як такого чекає. Ми йому допомагаємо. Наше бажання, це хочемо зробити. А він, як яблуко на дереві, себе показує з самого квітки. Ми його бачимо, намагаємося виходжувати, як якийсь плід, створену річ. Яка вона може бути за смаком. Ми його ростимо, готуємо, як плід. Воно у нас, як якась особливість на відростку висить. Та зустрічається з такими днями, в яких не одне для нього буває сонечко. Воно нас усіх своїми променями оточує. А потім за цим самим ідуть по небу хмари зовсім без дощу. А сонечко сховалося, зовсім не видно.    

 

58. А потім слідом за цим сильний вітер цьому яблуку завдає шкоду. Слідом за цим іде волога погода, пішов дощ. Ця атмосфера довго на цьому місці не стояла, все змінювалося та змінюється. А яблуко одне росте, у вазі прибавляється в природі. На це діло господар дивиться, любується. Каже на такий урожай, на прибуток такий, який змушує акуратність у себе мати. Це яблуко довго висить, і міцно тримається. А люди, коли повз проходять, дуже багато і сильно говорять. Цьому господареві обіцяють на це діло таке величезне щастя. Дочекатися, і кожне яблуко треба рукою взяти, і спокійно його покласти до місця в корзину або ящик для відправки куди-небудь в яке-небудь місце. Ми там такі люди живемо, і дочекалися цього часу, коли наша торгівля отримувала цей товар. Стала реалізувати, вживати, стали на це дивитися.

 

59. На це улюблене для людини яблуко. Він для цього працював, працює і буде працювати. У нього тут виробництво, житлові будинки, свій місцевий базар. А на базарі люди, одного чоловіка не везуть, і не торгуються за це. А чоловік один має, а інший ні. Грошова система без нічого не робиться на цьому базарі. Господар добра вивіз його для реалізації. Він цим хвалиться. Каже: це моє таке потрібне для всіх добро. Я його на землі виростив, та зробив його так, що люди цим добром хваляться. Показують, на прилавок кладуть, і   кажуть: це добро наше. Ми в природі це все придбали чим? Та працею, зброєю, зробленою снастю. Вона допомогла як в цьому ділі. Нав'язала нужда. А вона нас примушує в деякий час підійти до таксі.   

 

60. І перед цим водієм вибачитися. Сказати: ваше таксі вільне? А раз воно вільне, значить треба в умови входити, і зайняти своє зручне місце. І на ньому сидіти так не доводиться, можна навіть їсти. Яблуко, воно антонівка, пахуче яблуко. Ним радіє, хвалиться. Каже: воно заслужене, смачне поїсти. На це діло є зайві гроші, і нужда скасовується, людина задоволена цим. Їхати в таксі, і в ньому їсти, це не все. А мислити щось треба. Яблуко хороше, і грушу можна бачити на будь-якому прибраному столі. Це прикраса, і смак від цього може бути краще. Хіба це тільки одне у нас хороше і зручне. Як буде треба ще краще від таксі. Ми зможемо самі себе примусити будь-якої хвилини, щоб людині було від цього яблука добре.

 

61. Хіба поганий час між нами, людьми, пройшов у такому вигляді. Ми думали добре, і робили ми добре, і вийшло добре. А от, врешті-решт, людина померла на віки віків, її не стало. А зараз прийшли до нас такі дні з тижнями, і місяці з роками. Вони не такими стали. Народили у себе чоловіка не такого, як ми прожили добре і тепло. Тепер живе чоловік погано і холодно не для того, щоб померти, як люди померли, їх уже немає. А тепер наш чоловік народжений природою, він вчиться у неї. Її просить, щоб вона йому дала життя і вчення. Хіба це його не вчення, від чого скасується в'язниця і лікарня. А буде життя чоловіка незалежне, він не буде застуджуватись і хворіти. Буде жити вічно в природі.

 

62. На це створяться дні з роками. У них людині народиться сила і воля, та й до того всього свідомість. Своє тіло визнати живим і енергійним. Кому не буде потрібно захист та задоволення. Людині не потрібно буде робити для тіла ніякий одяг, він йому не буде треба. Людині не буде треба і їжа. Людина про це не буде мислити ні про яку роботу, ні про яке діло. А буде завжди оточувати себе такою думкою. Вона йому підкаже, як буде треба залишатися в природі незалежною людиною, що не потребує нічого ніде ніяк, а життям оточена. Це небувале в природі щастя заслужити здоров'я. А коли людина не буде хворіти і застуджуватись. Це у світі цього не було на людині. А от це було, і є зараз на чоловікові.

 

63. Його здоров'я, що зародився в житті, довелося втратити. А повернути його не можна ніяк. Вже ми не люди є такі, що зародилися в світі, залежні в природі. Ця історія в законі вже відмирає. А от ця історія народжується. Чоловік сильний, вільний у природі в будь-якому місці в будь-який час. Тільки енергійний. Оточувати себе для цього діла – ніколи не було і не буде. Це перший і останній. Він нашу неправду розіб'є. Нас усіх своїм здоров'ям засудить, що у нього це буде чоловіка правда, вона оточить. Чоловік вічно розвинену красу на собі скине. А живим тілом він оточить себе, і стане між людьми Богом. Тіло в природі заслужить вічного життя. Раз його тілу не впливає своєю якістю, значить, вже є правда його. Чоловік не такий, як усі люди є на білому світі.         

 

64. У чоловіка думка виходить тільки за це, чим чоловік не зможе жити. У нього думка думає про одне – як би на хорошому таксі покататися, та посидіти на хорошому, зручному місці не холодно, а тепло. А щоб людині було погано і холодно, це дано природою одному нашому на землі Богові. Він на себе цю ініціативу взяв. З нього люди всі так сильно сміялися, навіть не допустили його до улюбленого труда. Він його робив з душею і серцем день і ніч. Він це все робив. А своє наявне, знайдену в природі славу, яка взялася. І робить для того, щоб чоловік своїми силами довів. Це була в природі істина. Вона примушує себе, щоб любити хворобу на людині, але не капризувати ніяк, бути в природі. Вона любить чоловіка за його все те, що робилося ним.

 

65. Всяка хвороба на будь-якій людині скасовувалася через силу в природі, через одну для всіх любов. Вона залишилася між людиною і природою. От я і згадав про те саме, що робилося в природі. Не одне наше для всіх є таке славне таксі. Це надбання є народу. Ми його самі руками зробили, поставили на чотири колеса на землю. Його осідлали, управляємо ним. Ми навчилися ним управляти. Воно слухається нас, нашу сказану адресу. Ми, як державна організація парк, зберігаємо всі ці машини. До них прикріплений шофер з білою на кашкеті кокардою. Він відрізняється своєю формою. Це його на таксі робота, свої години на колесах кататися. Він у свій час виїжджає, їде нам по своїй дорозі.

 

66. Він знає свій маршрут. Ним, як такий чоловік, що потребує, поспішає. Особливо ця машина таксі обслуговує Учителя. Він на ній їздить без оплати, за нього платять гроші люди. Він вояк не з природою, як воюють люди. У них у руках зброя, вони за це від неї отримують природну хвороба. Люди самі себе навчили цій хворобі допомагати, щоб вона більше на людині була. Хвороба – це природа, вона пустила свої сили на чоловіка. Він тепер лежить своїм тілом, стогне. Його оточив ворог, якого знають добре знахарі. І навчилися лікарі на людині своєю вигадкою допомагати. А у них це, що вони вводять в життя, нічого не вийшло. А як був у природі ворог, так він і залишився на людині, з чим померла людина. Їй ніхто не допоможе.

 

67. Немає в природі технічних засобів. І немає такого мудреця чоловіка, хто б навчився в природі сам себе загартовувати, щоб не застуджуватися, не хворіти. Хто це є у нас тепер такий на білому світі. Він у нас один між усіма природою народжений. Щоб нам це зробив знахар або наш лікар, він на це все ні за які цінності не піде. Вони цього вчинку сильно бояться. Це є природа, вона тягне людину до поганого да холодного. Всі люди стоять на черзі, не сьогодні захворіє, так завтра захворіє. Куди такому подітися, якщо він охає, хворіє, крім лікарні. Там усі умови є, твоє буде особисте ліжко, за яким буде спостерігати весь персонал. І буде доповідати нянечка сестрі, а сестра лікарю, щоб він знав про хворого.

 

68. І старається йому, як уміє, хворобу скасувати. Лікаря є наука на ньому практикуватися. Якщо таблетка не призупинить ворога, у медицини є зброя шприц, у тіло голкою колоти, і туди рідину вливати за порадою лікаря. Якщо це не допомагає, то у нас є на це хірургія, вона навчилася цей біль видаляти. Як різали людину, так ріжуть і зараз. З хворобою нам, лікарям, не справитися. Ми в цьому процесі 50% залишаємо, а 50% відправляємо туди, куди це треба, вічна могила. Іванов має у себе не таблетки водою запивати, не уколи робити, щоб від них терпіти людині. І немає у нього ножа, немає столу операційного. А є його тіло енергійне, загартоване в природі. Воно відіграє в усьому цьому ролі, якщо воно в природі пробуджується. Воно загартовується повітрям, водою і землею. Це три в природі друга людини. Іванов ступив до них ближче. Став вміти з ними жити.

 

69. Він звертається до неї, як матері рідної. Вона його народила таким, вона його навчила бути таким. А раз він не хворіє, не застуджується, вже є живий факт. Він взявся за це   саме, нужденному, хворому, забутому всіма нами, йому треба допомогти. Це саме Іванов має. Своїм здоров'ям кинувся в природу, став на людині її ворога попереджати. Запобігав цьому ворогу премудро, ворог здався. Не на одній людині ця історія процвіла. За цю історію хворі вчепилися. Кажуть: допомагай ти нам, таким страждаючим. Допомагають люди людям технічно, штучно, у них це не виходить. Я, говорить Іванов, даремно не їду на таксі, мене везуть до хворого чоловіка. Вони хочуть хворому допомогти, але немає того, що треба.

 

70. А хворому треба здоров'я, а його має Іванов. Його везе до хворих таксі, і привозить назад. Його квартира завжди одна. Москва, Тополева провулок, будинок 8, кв. 11. Пралушкіна Марія Матвіївна. Вона всьому діло є, провідник. Вона вчення усно і добре знає, що Іванов є Учитель усього земного народу, є Бог. Ніхто з всіх це не зробить. А він прийме своїм прийомом, зараз же піде йому краще і краще. Я, каже Марія Матвіївна, така мізерна жінка. Не боюсь природи так, як її бояться всі люди. Водою зимою по снігу обливаюся. Вважаю, це є пробудження нервової центральній частини мозку. Що по тілу і грає ролі в чоловіка бути здоровим. А здоров'я знаходиться в Учителя. Ми заочно його на відстані, як Бога, просимо. Кажемо: «Учителю, дай мені своє колишнє здоров'я».        

 

71. Я на Україні Кіровоградської області, місто Бобренець – охоронцем порядку. Люди мене вважали, як Бога. Я їх день і ніч проходив, мій прийом, за що вони грошима нагородили А за це начальник міліції забрав. Став у процесі цього діла не тіло живе судити народом, а одяг на тілі. Учитель не став з народом, як чоловік своєї краси, в одягу розмовляти. Іванов бачив правду, до неї горнувся. Йшов прямо по дорозі у в'язницю зі своїм загартуванням-тренуванням. Я чоловік, а у в'язниці сидять люди, підкоряються закону. Їх тримають до суду в камері, поки зроблять справу. А потім на суду підготовленому засудять його на строк. А потім йому скажуть місце, де строк відбувати. Відбуде, повернеться назад з ув'язнення, і знову в умови свого труда. А труд кожної людини змушує працювати енергійно, що і заважає людині.

 

72. Я, як ув'язнений чоловік, завідувачу 14 відділення психіатрії в Одеській експертизі Аллі Павлівні ставлю запитання. Чому Суворова називали самородком? Тому що він був полководець, своїх солдатів гартував, і завжди цим вигравав війну. А я буду хто, якщо я Учитель, вчу для здоров'я всіх людей, щоб вони були здорові? Перемога моя при мені знаходиться. Вона мною зроблена, і розвинена здоров'ям. Ось що я заслужив. Мене тримати у в'язниці не стали. Я пройшов Кіровоградську в'язницю, Одеську та Харківську, пройшов Бутирку. А коли потрапив в інститут імені Сербського, в науку, мені професорську комісію створили в особі жінки. Я їм точно своє написав, від кого не відмовлявся, не відмовлюся ніколи. Я, як умів природою людині хворій допомагати, так я вмію і зараз будь-якову ворогу запобігати.

 

73. Видалю своїм струмом. Це все діло робить тіло. Воно для цього діла загартувалося, оточується природою, навчається в природі. Їде в таксі, а сам про хворого думає. Починає з голови спускатися вниз по хребту до самих ніг, до пальчиків. А потім повертаюся назад, і піднімаюся до центра, до мозку. А потім спускаюся до рук, до пальців. А потім звертаюся до серця, до легені, до живота. Це все розсікати. Цю можливість, це діло не в одному інституті імені Сербського він продовжував один час, говорив з вченими. Не зіпсувався, щоб точно переконати. Каже: не зброя буде в природі перемагати, а природність доведе правоту, яка стане на своєму місці, і буде своє творити.          

 

74. Інститут по інстанції на низи, на республіканські умови спустив. І стали там Учителя випробовувати. Ніяка нога не боліла, був Учитель на сто відсотків здоровий. Лікарі влаштували, лікарі зробили, вони уколами не пробудили, а примусили ногу хворіти. Я був звідти направлений у місцеву лікарню в Новоровенецьк. Там я доводив практично. Це була правда, вона змусила колектив лікарів переконатися, що не Бог це є – чоловік, та ще й який він у житті є. Він пише правду. Треба давно вченим про це діло людям розповісти. Нехай вони прочитають, вони дізнаються про це діло, що їм буде треба, щоб чоловік не хворів, не застуджувався. Це буде нам треба. Чоловік буде новий. Він буде вчитися в природі. Треба навчитися для того, щоб знати в природі, як буде треба в цьому вчити інших людей.  

 

75. Вони у нас сидять в ув'язненні, лежать у лікарні. Це ж люди, вони не вірять, самі беруть і роблять. А є віруючі в Бога, але не виконують. Це хвальки, незаслужені люди для того, щоб не робити в природі злочин і нічим не хворіти. Ось що треба нам отримати. А ми таксі по всіх містах, по центральних і обласних, і районних поселеннях. Наші люди беруть це таксі, і їдуть туди, куди їм захотілося, для себе там побувати. Хіба це погано нашій людині, нашому народові. Ми з вами в цьому всьому так не жили, так в природі не оточували себе. У нас для всякої в природі роботи є зброя. Ми її самі спорудили, стріляємо ми влучно, потрапляємо ми в ціль. Але все це роблять наші люди.

 

76. Вони роблять своїми руками. Їх навчила теорія, вони навчилися в учених. То ми думали, то ми робимо, що наші предки раніше взялися і робили. Тоді і зараз нашій людині чогось не вистачає. Він всі сили для цього направив, всю техніку зосередив розумом. Для того він це все робить, щоб у природі через таксі   розкрити таємницю. Нам не треба буде в'язниця, не треба буде лікарня. За вченням Іванова, не треба забувати про природу, про повітря, про воду, про землю. Треба їх у себе близько мати, як друга, любити їх треба, своїм тілом не йти від поганої і холодної погоди. Це була, є в людині таємниця. Вона його змусить по-новому, небувалому жити в природі. Що це таке є штучне наше, зроблене руками.

 

77. Машина, мотор, хімія – це все для природи є каприз. А де ж наша з вами ввічливість. Йде по дорозі піонер з червоною краваткою на грудях. А я старий перед ним чоловік, він мене мовчки біля себе пропускає. Я його турбую своїм вибаченням, кажу йому: молодий чоловік. Він зупиняється, повернув обличчя до мене, і сказав свої горді слова: «Що ви від мене хотіли?» Я став йому малювати свою образу. Кажу йому я: ти мене сильно образив. Він знову сказав, що я в нього запитую. Де ж твоя шана або твоя ввічливість? Він тоді сказав мені: «Здрастуйте». Я його починаю вчити по-своєму, щоб він не забував про себе, що він іде до цього самого часу. Ти ж такий будеш, а від тебе інші молоді люди будуть відвертатися як ніколи. Що ти тоді скажеш?

 

78. Піонер мовчить, ні слова не говорить. А потім мені послав своє вибачення: «Вибачте, я виправлюся». І от це діло було таке. Я був на порозі одного початку. Сідаю в таксі, як в якісь небувалі зручні умови. Я фізично від природи відірвався, а сів у машину. Нею управляє чоловік. Він цю силу у себе створив для того, щоб себе вона возила, і возила вона іншого. Не одного, а трьох, щоб їх разом до вказаного місця везти. З ним вони проїхали, за те вони і розплатилися. Таксі без пасажирів ніколи не буває. Йому треба гроші. Це є держава соціалістична, вона економна. Без усяких грошей людина не живе. Облік такий у природі пішов на виробництві. Попрацювали свій час, заробили денну плату. Отримуй і її витрачай раціонально.

 

79. Водій за гроші возить людей, їх він отримує. Гроші по виручці здає туди. Скільки не вози і ні здавай гроші, їх не здаси. Держава – це безодня. Воно має у себе загальний парк, кілька автомашин спеціально роблять виїзд під людей. Вільний – кати на зелене світло. А буває така справа в житті. Пасажири хлинуть з якого-небудь поїзда, і дай їм машини. А наше беззастережне таксі. Чотирьох ззаду водій не повезе. А збоку садить по стороні від усіх. Хто говорити вміє, завжди він запитує те, що цікавить його в життя. Всі пасажири у водія такі. Він каже: «Живу в Москві, багато років працюю шофером». Через таксі добре знаю розташування, центр, установи.

 

80. Ми часто їздимо на таксі, але про життя таке не забуваємо. Як ледве щось таке в природі є, ми вже думаємо про наш цей одяг, який доводиться щодня на собі тягати. Ми його тягаємо доти, поки він не робиться непридатним. Ми знову про нього починаємо думати, шукаємо свій вихід. Шукати треба таке місце, в якому готується людиною. Ця улюблена форма не щось або таке діло. Про це не забувати, а все думати, та краще на себе тягнути. Це все робиться людиною завжди. Якщо він про це перестане думати, у нього життя призупиниться. Він для цього живе, щоб не залишатися без одягу, щоб він був такий хороший, який примушував людину в нього втягуватися.

 

81. Ми з вами хіба не знаємо, де і як живемо, і для чого ми з вами живемо. Та про таке життя, яке будується людиною в природі. Ми свою думку направляємо тільки на це все придбання. Немає того, чого треба. Ми себе зупиняємо, не хочеться без цього всього показати, як я є в житті людина на білому світі. Якщо у мене немає того, чого треба. А я без хорошого одягу не є людина. Я люблю одягатися, щоб було мені від цього діла красиво, я люблю хвалитися. А коли в мене немає одягу такого, що буде треба. Тут вже не до цього, і їжа зупиняється. А навіщо вона потрібна. Якщо все життя людини – це її форма, це є фасон. А він видний здалеку на цій людині на цьому місці, де людина сама себе примушує більше від усього робити. Вона для цього трудилася.                

 

82. Не буде на людині цієї краси – не буде повно в животі цієї їжі. Вона робиться, вона готується за самим добрим смаком для того, щоб вона даром не пропадала. Ми намагаємося її так помірковано робити, щоб її свіжою поїдати. Ми не звикли вчорашнє їсти. У нас такі умови є в людях. Ні на одному таксі ми з вами не їхали в порваному одягу або голодні. Говорити без чого заговориш. А от коли ти наїсися добре досита, ти вже на багато часу в житті забувся, що тобі як такому вже знову потрібна їжа. А хтось для тебе цю їжу буде знову готувати. Тобі так самому собі за це діло важко працювати. У тебе це з розуму не виходить, ти на це затрачуєш розум. Мало того, що ти це піднімаєш   швидко і тяжко, але не забуваєш у природі про місце і час.

 

83. Всьому діло – сонечко, а на ньому доводиться добре в таксі їздити. Ми з вами звідки-небудь не вийшли, і не з'явилися з якогось озера. А прийшли самі себе показати людям, що ми всі в природі живемо не так, як живе наш загартований чоловік у природі. Ми з вами для цього діла озброїлися, і з цією зброєю зустрічаємо дні. Які вони хороші для нас усіх на цьому таксі роз'їжджати. Тут не доводиться думати, тут не доводиться робити. Вже інша, зовсім не така атмосфера, яку ми з вами вдома заварили, і її варимо. Вона у нас перед очима стоїть на столі, та ще й який від неї йде запах, і який показується вид. Вся надія на ту людину, яка її від душі готувала.

 

84. Вона завжди готує цю належну для нас їжу. Вона нас усіх підряд годує, і нас вона одягає. Це такий час наш для нас завжди так з цією якістю приходить. Ми раді, цим пишаємося, що у нас є одне, є у нас і інше. Ми цим ось багаті. А от свідомості до всього у нас немає. Хіба нам не можна без цього всього, що ми маємо, обходитися. Для чого є чоловік? Він хіба для того, щоб от саме прикрашатися та повно наїдатися? Це в житті є одна краса з красот. Адже ми цього діла не пробували, і не хочемо ми пробувати без цього залишатися. Для нас земля, вона і виробництво, і джерело. Вона нас примушує по ній таксі назад і вперед бігати. Це люди взяли від землі. А в землі є все для цього діла.

 

85. Для таксі треба була в його винаході не одна залізна руда. Так її треба в заводі переплавити на чавун. А з чавуну треба зробити із заліза сталь, всякого роду метал. А з нього вже складалася в процесі з деталей машина. Її доводилося людині запалити, завести. Це все, що зробили люди, змусило людину одну цим оточити себе. Це така ідея, такий шлях у природі. Він неминучий всьому народові, щоб вони знали, що в природі так даром нічого не пропадає. Жило воно, і буде жити воно через одного чоловіка. Він сам це знайшов, сам за це взявся, тепер робить, у нього виходить. Це праця людського життя. Ми як люди це все зобов'язані робити.

 

86. У нас усіх один напрямок – йти в природу, і шукати в природі те, що нам потрібно. Поки проблемою стоїть в житті людському це сільське господарство. Воно потребує вчених людей, щоб вони ним допомагали спасатися. Без машини, без мотора не обійшлися люди. Їм на зміну прийшов, ввалився в борозну залізний трактор. А от для збирання коса з серпом пішли на віки віків, до них люди не повернуться через комбайн. Таке зробили самі люди. Все це сила людських рук, уми додумалися таку машину зробити. Все сама робить, і косить, і молотить, і віє, і конвеєром в кіш подає. А солому в копиці складає для того, щоб її стягати скоріше в стіг.

 

87. І технічними вилами подавати на скирту. Це є для колективу одне щастя. Без чоловіка живого в ньому нічого не робиться. Це все дало таку державу, в якій люди пішли назустріч цій економній в політиці державі. Їм це все треба було у своєму житті, без чого людина не може обходитися. Йому треба буде не це одне робити. Він повинен вчитися і вчитися, і вчитися. Є в природі такі справи, в які треба вникати. І потім  випробовувати на собі таку штуку, таке діло, як взявся один із всіх Іванов. Він чоловік не такий, у ділі своєму, як всі є.

 

88. По дорозі такій, по якій ми, всі люди, ходимо, зими немає. А у нас під руками лежать валянки. Такого вітру не дує, а у нас на нас висить кожух. А хто його знає, яка зима зі своїми днями до нас прийде. А у нас вже вугілля заготовлене. Вся засолка індивідуальна в погребах. Ми цьому віримо, на що сподіваємося, як на своє око. Це не проблема чоловіка з цим, він вмирав, вмирає, і буде вмирати. Це все природа не жива, а мертва. Іванова думка не про це все зовсім говорить, що ми з вами маємо. Це все нам дала наука, теорія примусила чоловіка. Він пішов за своїм завданням, і там загинув, його не стало. Це було, це є, і буде воно вічне перед нами, такими людьми, що ми зробили.          

 

89. Ось що ми з вами зробили. Не життя вічне, а смерть нашу, розвинену на нас. Які ми є такі люди. Вже готуємося, йдемо по дорозі тій, якою ми помилилися. І ми всі до одного чоловіка гинемо. Куди ми нашу молодь ведемо, скажіть, якщо ви теоретики, вчені ви є люди. Гляньте на арену, що ви там робите. Ви не любите самих себе, не любите природу, з нею воюєте, як з чимось поганим. А вона є для будь-якої людини друг вічного життя. А ми її вважали ворогом, начебто вона нас вбиває сама особисто. Всьому діло, це винні ми.

 

90. Ми очікуємо цей час. Він іде до нас таким, як і не думали, не хотіли. А білі мухи йдуть, вони нового і страшного привезуть. Ми їх як таких боїмося, йдемо, намагаємося сховатися в неживе. А як же буде наш Іванов? Його ж тіло таке, як і наше живе. Воно ж не йде, а біжить зі своєю любов'ю, зі своїм наміром вперед за перемогою. Хоче нам усім сказати, як залежним у природі людям. Ми не вояки, з неї зробили собі в природі самозахист, який на нас висить мертвий. Він нічого хорошого в житті не дає, тільки відбирає від нас енергійне тепло.

 

91. Ми без цього всього жити не навчилися. Нам треба обов'язково в таксі їздити в умовах. А ходить, як ходить Іванов по умовах, ніхто не ходить. Він нам все говорить. По дорогах, по таких дорогах, по яких ходить тепер своїми ногами Іванов, чого тільки під ногами немає. Цього каміння, цього вугілля, цього скла. Словом, там не ходити, а можна плавати в крові. Таксі – автор на людині нової небувалої думки. У ньому можна героя зі своїм ділом побачити. У таксі може народитися завжди злочинець, у житті вбивця водія. Воно зберігає все це. А от те, чого на ньому розвинув своєю ідеєю Іванов. Він у будь-яке місце в будь-яку погоду їхав на ньому не куди-небудь зі своїм наміром, він думав про хворого, що лежить у цих умовах, в яких жив чоловік.   

 

92. Він жив у природі, він жив там, де йому підказувало бути. Це його бажання одне – відшукувати в природі те, що чоловікові треба. Хіба не можна без усякої форми в таксі проїжджати. Він же не п'яний, а розумно примусив водія везти по столиці себе, і не забувати про хворого. Який він там безсилий лежить. І що він чекає в цю хвилину, і хто йому такому повинен допомогти, якщо він зародив сам це безсилля. А їх нікому не дається права підняти. А Іванов заочно по ньому лазить. Він починає від самого мозку від центральної частини, і по хребту спускається до самих ніг, до пальців. А потім піднімається до самих рук, теж до пальців.

 

93. А потім іде в груди до серця, і до легені, а потім у живіт. Це робиться для пробудження людського будь-якого тіла. Таксі везе як пасажира, воно не знає, куди і навіщо. А Іванова діло одне – цьому чоловікові допомогти. Таксі діло своє зробило, воно на місце доставило. Гроші за проїзд отримав. А Іванову треба виходити. Його чекає всякий хворий. Хто тільки не хоче бачити на собі здоров'я, будь-якій людині не хочеться хворіти. А Іванова за це назвали люди Учителем. Він у нас між нами такий один, хто думає за хворого, ображеного. Його думка його веде до цієї людини, хто його чекає до себе, як якогось Бога. А хто в цьому може допомогти, крім одного його. Бог ходить так один, як ходив Іванов. У нього немає краси, він не захищений у природі.

 

94. Загартований, не боїться природи, не боїться нічого, йде на злочин усього життя. Для нього немає смерті. Він про це думає один єдиний чоловік. Йому треба хворий, він до нього приїхав не для того, щоб чоловік хворів. Він до нього приїхав його тіло підняти. Йому треба для цього вода холодна, він з нею пробирається до ніг. Іванову треба живе тіло, це його ноги. Він їх починає мити по коліна. Спочатку миє праву ногу, потім ліву. Після цього ставить на ноги, бере руками за руки хворого. У нього запитує про ноги, як у них після холодної води є тепло. Якщо є тепло вироблене, вже буде здоров'я. А раз чоловік буде здоровий, вже Іванову слава, він заслуговує цим Бога.

 

95. Це не все для хворого, йому треба здоров'я, а його знаходять люди в природі. Іванов Учитель, він учить людей, як треба зберегти себе в природі, щоб не застудитися і не захворіти. Учитель – це є все. Він за руки тримає, а сам учить, як буде треба усно знати, щоб це не забувати робити. Якщо ти, чоловік, чим-небудь захворієш, то у тебе на це лежить в голові природний матеріал – твого тіла пробудження. Що ти повинен зробити сам собі, це буде в природі твоє улюблене діло. Ти повинен за нього братися. Годі лежати в ліжку і стогнати. Природа у себе на це має якості: повітря вода і земля. Живі, невмирущі перед тобою природні тіла, з ким треба ближче стати.

 

96. І треба буде зробити в природі те, чого чоловік у житті боявся – води. Це його перший початок цієї роботи. Чоловік як тільки встав з ліжка, він відірвався від сну, зараз же берися за ноги. Ти їх мий холодною водою по коліна. Лягаючи спати, теж мий. Це ти роби сам для себе догляд. А друге, твій між людьми вчинок. Він тебе виправдає любов'ю. Ти не чекай їхньої ввічливості, поспішай її їм зробити, завжди поспішай захопити. Своєю голівкою кланяйся, говори: «Здрастуй». Дідусь чи бабуся, а потім дядько з тіткою, та молодий чоловік. Ти їх не вважай чужими, вважай завжди їх своїми. І не збирайся їм робити поганого. Це природа, люди в ній – все твоє багатство є. Вони твоєму життю завжди допоможуть.   

 

97. З твоєї важкої біди вилізти. Люди це все в природі самі зробили, добилися. А ти тільки починаєш жити. Поганою думкою в природі не треба починати робити. Як ми з вами, вся наша молодь, яка не хоче цим займатися, робиться в житті гордою. Вважає себе, вона є всьому діло. Люди старі, старші від тебе, вони свій вік прожили. У них все їхнє багатство. А його треба вміло взяти, до нього треба свою ввічливість проявити, з волею підійти, щоб твій був у цьому виграш. Ось для чого це буде треба людині в природі в людях робити, бо це все твій початок, він тобі в усьому твоєму допоможе. Ти в процесі свого життя отримаєш хороше. Сам шукай бідного чоловіка, він перед тобою завжди.  

 

98. Ти дізнайся, що йому в житті заважає жити. Він теж чоловік такий, як і ти. У нього не виходить, а ти йому допоможи, чим зможеш. Без усяких слів не роби, а скажи: я, мовляв, даю тобі цю допомогу за те, щоб мені було в житті завжди добре. І без усякого віддай. Знай суботу, як твоє свято є, йому вклоняйся. Не годуй зовсім шлунок. Свідомість май. До неділі до обіду, це 42 години протерпи. Треба буде їсти – учить тебе Учитель, він таке в людях здобув право, його як Учителя треба просити. Коли повітря будеш тягнути всередину твого тіла, сам говори: «Учителю, дай мені здоров'я».  Що найголовніше в житті. А коли людина здорова, йому не треба нічого. Учитель нічого не потребує, він друг природи. І ти через ці слова стаєш теж чоловіком здоровим.

 

99. Це твоє діло робити кожну суботу. Це твоє свято – твоє терпіння. Потім. Не плювати на землю, не харкати, не пити, не курити. Ось що нам треба зробити в природі всім людям, щоб від нас пішла на віки віків ця в'язниця, ця лікарня. Через наш такий вчинок. Нас учить цьому Учитель, хранитель свого здоров'я. Він ці якості знайшов між нами всіма. Сам ними оточив себе, учить нас цьому. І хоче, щоб ми наслідували цьому ділу. Наша всіх мета і таке завдання самого себе перебудувати зі старої людини на нову людину. Не треба йти зі своїм поняттям від іншої людини. Він же хворий чоловік, не має у себе. А ти ж маєш, йому дай. А раз ти цьому всьому допоможеш, то ти ніколи природою не будеш ображений. Учитель уболівальник за це, він вболіває за ув'язненого, він вболіває за божевільного.

 

100. Коли люди це зрозуміють, почнуть це діло робити в житті своєму, то більше не будуть надходити в привід. Люди перестануть робити те, що вони століттями робили. Учитель для цього в природі не одягається, йому їсти не потрібно. Він не потребує житлового дому. Ось що Учитель має. Він ніколи в черзі не стояв за таксі. Він сідає не з такою думкою, як усі. У нього попереду хворий, він його тягне. Це таксі йому давало думати про всю велику природу. Вона розташувалася в чотирьох сторонах від півдня до самої півночі, і від заходу до сходу. З усіх боків дує вітер не однаково. Схід несе нам на все суховій, а захід надує дощу. Південь нам несе тепло, а північ дує холодом. При цьому всьому наша людина живе, і робить по-своєму, по-природному слідом за нею такою, як вона приходить до нас зі своїми наявними силами.       

 

101. А люди ці при таких умовах живуть, більше від усього сподіваються на природу. На її дні, що йдуть, які ми зустрічаємо і проводжаємо. Живемо за рахунок їх один раз один час. Хочеться, та ще й як хочеться жити. А природа на це бажання бере, та надсилає такі дні, з якими наші люди не звикли переживати. Тепло наше йде, а от зима наша настає. Це наше діло, та ще яке діло. Ми без підготовки свого тіла не стараємося туди потрапити. Ці холодні морозні дні, вони приходять до нас несподівано. Тільки вранці встанемо, а на землі лежить білий заморозок, дає відчувати тілу людини. А людина у своїй хаті, у своїх умовах таке в житті побудувала. Як тільки що-небудь таке, вже треба ховатися. Біжить людина до зроблених умов. Там технічний вогонь жарко горить, де вариться, де смажиться.

 

102. Там чоловік розташувався. Він сподівається на тепло, на умови. Прийшов час, кажуть господарі своєї роботи, свого діла. Попрацювали, а тепер за це все сідай за стіл, за тобою люди хочуть доглядати. Вони турбувалися, вони до цього готували, варили, смажили, пекли. Все це буде треба трудівникові працювати. А він усе літо пробився та пропрацював у полі на землі. Залежить все життя людини від неї. Її люди готуються зустріти зі зброєю в руках, зі снастю. На те місце приїхати, куди буде потрібно для цього не одні руки управляти. Куди потрібно розум про це думати, а потім треба робити. Раніше до цього діла у себе тримали тварину, їх берегли порядком. Вони за рахунок хазяйських умов росли, піднімалися вгору. На них так господар не дивився, він їхнім шиям робив дерев'яне ярмо. Під час роботи чоловік його на тварину, на шию вдягав.  

 

103. Тварина сама нічого не думала, її треба було на мотузці тримати на прив'язі. Щоб від рук не відривати, як безсловесну. Ярмо саме на шию не лягало, хомут на груди не надягався, також плуг в борозні сам не ходив. Машина сама не ходила. Для цього були потрібні руки людини, і розум із силою. Все те, що людиною влітку і взимку робилося, залежить від самої людини в усьому. Ми так хотіли, добре треба жити, і щоб було тепло. На це закладали для життя працю і взимку, і влітку. Взимку ремонт робили машини, або годували худобу, готували до бою силу, зброю, чим доводилося обробляти на землі цю грядку. Це був такий час, потрібний і діловий для того, щоб із цього вийшов на землі живий невмирущий факт. Його робили люди, роблять зараз у природі так, як це потрібно. Ми без діла не сидимо.

 

104. Все ми робимо для життя, і ми думаємо. Починаємо з весни, все літо безперервно шукаємо в природі такий вихід у світлі, щоб за рахунок цього пожити один час. Ми готуємо все до зими восени. Для цього готуємо, робимо як ніколи чоботи з шубою. Словом, треба, щоб було від цього тепло. Це діло є не в таксі. А все знаходиться в природі, в повітрі, у воді і в землі. Без цього всього ми не зробимо голку, у нас не вийде матеріал, у нас не буде без цього чобота, і також не буде на нас пальто. Ми не зможемо виростити ніяку їжу, і не зможемо зробити шило, або яку-небудь річ. Повітря для цього є все, а вода – найголовніше. Без землі не обійтися. Все людство в цієї залежності. Життя – це тимчасове явище. Пожив та сваволив у цьому всьому ділі.          

 

105. Також по землі, по тротуару асфальтованому таксі ніяке не піде. Йому треба профіль, треба вода і повітря, тоді придатна бігти машина. У ній вогонь і вода сила, тому вона і возить нас по зазначених місцях. Вона державі багато збирає засобів. У водія здібності знати будь-яку вулицю і кожен провулок, і також треба за це провезення гроші отримати. А потім пасажира треба відшукати. Таксі це любительська, одна з усіх близька до будь-якій людини всякої спеціальності машина. Вона може населення в центрі і на околиці міста в будь-якому місці обслуговувати. Це державне всього народу надбання. Можна назвати цю машину виробництвом. Вона може виїхати за замовленням сказаного адресата. На ній може їхати чоловік за ділом і без діла.   

 

106. За цим дивиться таксі, він теж може знати, може і не знати. Всьому справа є в цьому розташована природа. А в ній є всякого роду місця, де людина живе. Вона там діла творить, за це від цієї держави за свою працю гроші отримує, і за них своє життя проводить. Інша людина, яка не знає це таксі, які на ньому є знаки. Чим воно відділяється, як машина. Воно зайнято чи ні, можна визначати за зеленим світлом. Хто його потребує, і часто на ньому їздить, він добре знає стоянки таксі. До нього підходить швидко, щоб не прозівати. Особливо тоді люди ним користуються, коли людині треба поспішити в дорозі, або будь-який вантаж із собою провезти.

 

107. Словом, це таксі – сила, що підхоплює. У ньому і водій намагається фізично для людини зробити допомогу. Якщо людина ніколи на цьому місці не була, а туди за адресою їде. Її таксі, як пасажира, до місця обов'язково привезе, і покаже водій двері. А людина, яка їде по цій дорозі, вона тільки думає про цю людину, до якої їде. Близький родич, або хороший давній знайомий якою-небудь дорогою їде. Ми на все життя цю історію записали у себе один одного відвідувати, та про хороше і корисне в житті говорити. Це знайомство багатьом в житті допомагає. Особливо люди людям розповідають пропаганду про ось цього чоловіка, хто живе в природі не так, як живемо ми з вами. Він цього нашого, у чому ми залишаємося на весь день, не потребує, хоча і їде в далеку дорогу зі своїм наміром.      

 

108. Йому не треба буде ніяка особливість. У нього живі незахищені босі ноги. Він ними ходить, він на них стоїть. А яка у нього виникає думка до діла. Він хоче сказати юстиції, як науці такій. Вона зайнялася не зовсім тим, чим це буде треба. Треба навчитися чоловіка в духові свідомості виховати. Щоб він був у навколишній обстановці важливий, поступався для себе так, щоб всі люди, що зустрічаються, ним були задоволені. Хіба в природі не можна таким бути, або не можна цього робити в ній. Природа є мати, нам всі діла зароджує для того, щоб їх там робити. Я, каже Іванов, їду в таксі не так це даремно. Моя думка підказує: краще б було, якби я фізично досягав цієї адреси. Я можу в таксі спати. Від мене пішла природа, а я від неї сховався. Ось у чому моя між усіма велика різниця.      

 

109. Я в цьому люблю по природі швидко бігати. Я не люблю спати, і потягатися на ліжку. Я люблю в карти грати з азартним гравцем, хворою людиною, кому треба програти свідомо. Я це і роблю. Мені на це люди їх дають за їхнє особисте здоров'я. Якби в цьому правди не було, я б цього в житті не робив. Карти – це є справа хороша, тільки хто в них хоче виграти, а фактично програє, він уже жаліє. Краще буде тобі: сідай, гроші програй азартному. Він хвора людина, йому ти допомагаєш грошима. Він ними радий, але не радий своїм здоров'ям.    

 

110. Я не люблю курити, пити вино – це всім шкідлива штука. Треба свою любов у житті направити до користі свого здоров'я. Я ніколи не сідаю, і не сиджу так, як сидять усі люди. Їм доводиться легко сідати в те місце, в якому вони довго сиділи. А вставати було треба, важко доводилося себе піднімати, і важко доводилося розходжуватися. Це так робило живе тіло. Я цього ніяк не люблю. І не хочу, щоб інші робили це. Любов до важкого труда не приводить до хорошого. А через нього людина падає жертвою. Прямий доказ на мені. Люди вчені це зробили, мене хворою людиною визначили.   

 

111. У моєму розвиненому труді дали першу групу інвалідності, чого я не хотів. А природа за їхнє погане своїми силами нагородила. Я любив життя, і з ним я живу, як джерелом. Я люблю людей на землі живих, незалежних в природі. Вона їх народила до життя, але не смерті. Люди самі не хочуть так жити, як хоче сама природа. Це не чоловік є теоретичний, хто в процесі своєму розвинув науку на собі, а потім він її в процесі втратив. Заслуг ніяких не здобув. Тільки через свій каприз, який він сам зробив, не став на світі він жити. Його нелюбов з собою забрала, повела за собою. Він ховався, не любив природу, не любив повітря, не любив воду, не любив землю.

 

112. Ви думаєте про ягідку, її ти зірвав і з'їв. Ви думаєте, вам буде краще через ваші гроші. Це не любов є ваша наїдатися до відмови, досита. І не є в природі краса, зроблена руками, висить на тілі. Ось що ми з вами сильно любимо. Живе ловимо, а мертве поїдаємо. Не думайте, що ви є вчені, вам це є все. Ви зі своїм здоров'ям будете бідні  люди. Ви не знаєте, що буде з вашим таким розвитком. Як ви, водій таксі, берете пасажира, і їдете з ним. Він же твій є грошовий клієнт. Куди ти його везеш? За його таким замовленням. Він для тебе чужий є.

 

113. Ось які відбуваються справи в людях. Вони живого в природі шукають, а мертвим його роблять. Від землі його відривають сировиною, а потім його пускають в хід на переробку. Роблять деталь на мертву машину. Вона з чоловіком на його мові не розмовляє. А тільки людину примушує слухати її діло. А діло таке. Вона один час зі своїми силами, зробленими руками, попрацює, а потім вона починає не ладнати, їй стає важко. Як і людина зі своїм тілом, один час здорова, а інший – захворіє. Принцип один в природі. Вона їх не жаліє. Вона ними розпоряджається до самого свого діла. У неї на це сили є не такі, як у людині або машині. У неї є сили такі природні для того, щоб людину в баранячий ріг скрутити. А машину іржею, псуванням зняти, як це і робиться. 

 

114. Якби чоловік у природі жив для того, щоб жити в житті, він ніколи не піддавався ніякій особливості. А то він зі своїм тілом лізе на рожен. Мислить мало, а робить багато. Цим самим чоловік гине. Людям треба кити самі, щоб було сало. Люди люблять блюдо солодке і жирне, тому вони в природі шукають у землі хороші якості, створюють у ділі тепло. І також роблять на землі такий продукт, яким доводиться один час жити. А інший час через нього доводиться всередині псуватися. Їжа, яка б вона не була між природою і людиною, її роблять руки, майструють смак. А апетит розвивається у людини сам. Він сідає сьогодні їсти, він сідає завтра їсти, і післязавтра теж. А пошкоджуватися від цього треба колись. Ось це і робиться людиною нехороше.

 

115. Чоловік у природі знайшов живе, своїм розумом оточив себе, а вийшло мертве. Машина зроблена людиною на своєму особисто організмі. Не бути людині – не бути машині. Вона помічник усьому цьому. Так що чоловік є для життя свого все. Він розвинув систему телефон, він розвинув електрику, струм ввів у виробництво. Так що чоловікові доводиться руки в брюки, нічого не робити. Раніше його природа тягнула до себе. Ще десь там вона знаходиться, а ми зі зброєю в руках як ніколи її, годувальницю, очікуємо. Наше бажання, щоб хоч і сьогодні щезнув цей сніг. Хоч зараз щоб його в житті не було, а щоб завжди стояло прекрасне тепле літо. А нам природа не в силах це зробити.

 

116. Вона у себе має одне і друге, і третє, і четверте. Ми між цим жили, живемо, і будемо жити з природою. Вона нас як таких тягне через тіло мати до себе. Тільки не в свою волю, а чоловіка. Він став сваволили, йому треба була земля. Він її став примушувати, про неї думати, як про якусь особливість. Він її оре, він її кладе під зимовий сніг. Про кого чоловік, тобто господар, не забуває думати. А що він на ній повинен посіяти, і як він буде сіяти, якщо у нього намір один – у труді це зробити з іншими силами. З тими силами, які чоловікові все його життя допомагали. А без цієї тварини в сільському місці не було, чого (робити). Для роботи доводилося мати чоловікові волів або коней. Все це давалося чоловікові в його ділі, щоб він сам робив те, що потрібно в його господарстві, щоб за рахунок його доводилося жити.          

 

117. І також зараз без усякого плуга і на таксі не поїдеш. Таксі нам такі права в людях привезло. На наше щастя, ми одержали у житті такого чоловіка, хто нашому світу вносить свою еволюційну невмирущу корисну в людях пропозицію. У нас для цього життя є все для того, щоб ми з вами легко на білому світі вмирали. А раз вмирають, що нашому чоловікові буде треба в його житті: вкорочення чи продовження? Чоловік повинен у природі так народитися, ми його повинні мати. Він нас став навчати по-новому, як буде треба в природі чоловікові зробити, щоб він не застуджувався і не хворів. Він буде перед усіма Учитель.

 

118. Він у нас один буде перед усіма. Ми його бачили, бачимо, і будемо бачити такого. Як ми від нього будемо слухати правду. Її ми всі по природі шукали таку, як ми хотіли, і робили в житті. Правду шукали в людях давно. Людину розумом примушували робити скрізь і всюди. Ми залежні в цьому ділі, але щоб залишитися в цьому ділі в живих, ми за це діло навіть не бралися. І ненавиділи того чоловіка, хто добився від природи цих сил, цієї волі, від якої доводиться позбутися від усяких захворювань. Учитель це чоловік, він для цього в природі загартувався, один з усіх зробився в природі незалежний від усієї природи. Не боїться її ніяк, він природний у природі чоловік. Через це все, зроблене ним, природа його залишить живим. 

 

119. Що тоді нам скаже таксі. Воно по своїй території бігає недарма. А завжди говорило, говорить про те. Люди не хочуть вірити цьому всьому, що Бог народжений на чоловікові руському, на Порфирієві. Він у процесі своєї ідеї зробився Бог землі за своє діло. Йому повітря, вода   і земля допомагає. Хоче всім нам сказати: це буде, і обов'язково буде. За те все взявся робити Іванов, він на арені один-єдиний чоловік у світі. А світ весь очікує, і дочекається свого на цьому рідному для всіх чоловікові. Він вже підготувався до цього діла за наше все, зроблене нами. Ми всі до одного чоловіка не хочемо вмирати. А от саме так хочемо жити, і нам не хочеться погано і холодно жити. Ми жили, ми живемо, і будемо жити всі добре і тепло.          

 

120. Ось що нам залежність піднесла. Гірше не може бути, як це виходить. Людина живе, всіма справами втягується. А потім до неї приходить безсилля, вона втрачає своє наявне здоров'я. Я, говорить чоловік, практик свого життя. То я і зробив у людях. А люди, це є всі ми, маємо в себе сади, ростимо яблуко. Під це треба земля ґрунтова, яку обрали самі люди, вони і народили людини. Хто для себе обрав спорт, вболівати за нього. Бути в людям чемпіоном за золото це не мода своя, яку хочуть люди. А в людях народжується один герой. Люди дуже люблять своє в природі діло. Це сон, він тримає людину в ліжку довго. Хочеться спати, а робота жене його з ліжка. Він потягується.   

 

121. Йому хочеться ще спати та потягнутися. А робота є робота, на неї потрібно йти, що і мучить чоловіка. Треба буде не лінуватися, а бадьоро бути, чим чоловік у природі і виграє. У чоловіка любителя одне, а в людях інше. Хто не хоче з уболівальників не бути в цій справі, щоб не виходило. Всі сили клав на арені від природи. Він хоче у Бога святим чоловіком. А перш ніж бути чоловіком заслуженим у цій справі, бути таким як ніколи. Його народжує робити діло, а у чоловіка його немає. Футболіста це діло таке ж, як і будь-якого чоловіка, кому хочеться пробігти, розтруситися. А людині це робити дуже важко. Кому хочеться трудитися, не жаліючи самого себе в цьому ділі. Чоловіка примушувати в людях необхідно.

 

122. Це у людей неприємність, вона заважає людині. Люди такої людини не люблять, хто по-своєму робить, по-небувалому. Це означає, земля нам народжує все, і людину таку, кому дається право знаходити в природі те, що людям треба А людям треба багатство, сировину і продукт. А в ньому все життя складається. Люди за землю своє життя кладуть. Помирає людина, ніби це так треба. Таксі учасник у цьому ділі. Воно свої колеса крутить по дорозі прямо. І хоче сказати: я, як такий майстер, допомагаю людині, щоб туди потрапити. Без мене ти не ... Я тільки для тебе. Таку людину раніше не возило. А зараз всі фестивалі за мною, всі ігри спортивні. Я в них беру участь, як на арені.

 

123. А люди в цьому ролі грали своїм тілом. Воно хоче по шляху зі мною пробігти. А хіба шевцю або кравцю свою роботу не хочеться скоріше зробити, або їм не хочеться більше отримати? Адже це, як водійська така робота в таксі. Треба працівнику, як і все. Їхнє діло – природі підкорятися, робити те, що роблять усі люди. У них є між природою і людьми фронт. Люди для цього діла мають зброю, снасть для обробки землі. Люди все це роблять, а природа мовчить, вона від людських рук терпить на одній землі. А в шахтах і в промислах, люди там свій труд в технічному вигляді тримають. І примушує про це діло думати, щоб ця система проходила.         

 

124. У лісах люди теж живуть, і трудяться так само, як у шахті, і на заводі, і селянстві. Так же само відбувається в учених на своїй роботі. І таксі знаходяться в усіх наших людей, вони по природі на таксі бігають. І дивляться, як на якесь маленьке або велике дерево, що виростає на землі. Воно у нас стоїть і дихає такими властивими справами. Воно за своє таке життя ніколи свої очі не закриває. Як воно дивилося вдалину, так воно і дивиться. А сильно чує будь-які такі в природі зміни. А в природі вони робляться з чотирьох кінців і країв. А я не людина є, дерево, та ще яке. Воно де тільки не стоїть. Його атмосфера оточує, і цим дихає, а по своїй справі воно говорить. Якби знав він індивідуально.            

 

125. Таксі – це не яке-небудь. У Москві самій є в хаосі провулок, до якого таксі не змогло під'їхати. Ми їхали туди, нас було всього троє. А чоловік, за нашою домовленістю, нас чекав. А яка його була в цьому ділі думка про Учителя. Він же недарма їздить по Москві. Його везуть до хворого, щоб людині допомогти. А хіба буде погано, якщо людина від Учителя отримає здоров'я. Є можливість сказати людям про сьогодні. Ми 25 вересня в Москві по вулиці Астродомській, 9, кв. 116. Катерина Михайлівна хворіла страшно животом, але допомоги, ніяких результатів ніхто не дав. Після мого такого прийому ми приїхали до неї на таксі перевірити. Ми приїхали на таксі, № 2526. Ми ліфтом не піднімалися.

 

126. А йшли вдвох з Танею. Коли зайшли, побачили хвору в ліжку. Вона піднялася на моє запитання. Як справа, запитав я? Вона сказала: «Нічого». Це вже неправильно, треба людині сказати правду. Учитель її кладе на спину. І своїми силами, розумом її організм перевіряє через хребет мозку. Пальцями ніг порухала і пальцями рук, а потім глянула своєю думкою на серце, на легені, і в той біль, який її мучив. І потім три рази вдих і видих. Потім на ноги стала. Я її, як Учитель, вона змерзла. А потім питаю: добре чи погано? Вона каже: «Дуже добре».  Що можна сказати? Тільки подякувати їй за все.

 

127. І от ми з водієм по дорозі. Він у мене запитує: «А кого я весь ранок вожу?» Я йому, як водієві, кажу. Ти возиш чоловіка одного з усіх, загартованого в тренуванні. Переможець природи і Учитель народу. Мене запросили люди, що страждають, хворі. Вони моє вчення, розуміють і роблять, тобто виконують. Їм через це робиться реально. Ось кого ти везеш. Але я добиваюся не цього, що вони мене вченим світом визнали. Моє мислення: те, що я роблю по цим людям, я цього не хочу.

 

128. А от цього хочу, щоб труди мої в народі були пропечатані. Щоб я по письму своєї праці порозмовляв на відстані. Якщо мої труди люди прочитають, вони мою практику примусять між собою жити. Вони жили, але не знали про це діло. А коли вони дізнаються, вони попросять мене, як такого в житті чоловіка, хто проситься в народі, щоб вони дали право доступу до молоді. Вона у нас виховується неправильно без усякого того, що треба. Матір своє дитя примусила своїми силами ходити в школу, і там отримувати від учителів їхнє завдання уроків. І також вчитель примушує дитя йти до труда. Він від цього не відмовився з першого класу, пішов зі своїм здоров'ям у труд.

 

129. А люди всі знають добре те, що який би він перед людьми не був, він усім фізично важкий. Але ми без цього всього не вміємо свою лапу прокласти. А прийшов такий у людях час небувалий на їхнє життя. Треба буде братися за діло, у природі є хвора людина. Приїхав на таксі до Фросі на Бескудненський бульвар, 14, кв. 34. Їсти після розвантажувального дня. Це вчення давно в природі проводиться людьми. Але досконалості такої в житті не брав, щоб хто-небудь з усіх зародився на те, щоб відмовити собі в цьому ділі, не їсти. Ми їхали чотири чоловіка. Учитель, як основний у цьому ділі чоловік.

 

130. З ним їхала по дорозі Тоня Антонова і Сухаревська Валентина, та Марія Матвіївна. Вона добре знає діло Учителя. Старше від неї у світі немає. Вони їдуть до Фросі на таксі обідати. А Марія Матвіївна, давня пацієнтка Учителя, не боїться природи, вона йде по ній прямо до мети. Її природа народила у ділі Учителя. Вона купається холодною водою, дихає повітрям з висоти одна з усіх. Ми в таксі між собою розмовляємо, чому в людини живіт болить. Після води, або звареної їжі. Від їжі це трапляється рідко, але небувало сильно. Згадай, читачу. А Учителеві доводилося цим людям допомагати, це наявне здоров'я людям. Через повітря цього ворога вбивати. Вам усім, як таким людям, Марія Матвіївна істину розповість про свою пахову грижу.

 

131. Я, говорить Марія Матвіївна, коли гарно поїм та чаю нап'юся. Я люблю московський чай. Але живіт – це моє горе, хоч помирай. Схопить, і в паху моєї грижі не дає спокою, ломить. Я нікому не вірю, як одному Учителеві. Він мій спаситель життя. Раз на це природа має свої якості, що зародилася в повітрі, то вона має їх у людині. Учитель про це давно мислить, сам робить, але ніхто про це не знає і не робить. Це Марія Матвіївна не знає, що їй робити. Їжа як така, вона всіх тримає, і в цьому така ж сама Марія Матвіївна. Вона теж їсть багато, і чаю п'є дуже багато. Куди цю людини подінеш, крім одного. Вона повинна від цього всього, що вона робить, як і всі, дочекатися своєї смерті.

 

132. Їй 70 років. Вона трудівниця, заробила пенсію. У неї загинули два сини у вітчизняну війну. Вона між людьми заслужена. А чому вона не буде через це все заслужена? Її навчав і навчає, і буде навчати Учитель. Вона йому як Богу вірить, і від його одного слова навіть на відстані отримує допомогу. Учитель просить у таксі Марію Матвіївну, як таку жінку. Вона без Учителі не дихне. Учитель для неї це є все. Учитель Марії Матвіївні, що їде в таксі, свою розумну пораду на розсуд самого Учителя. Марія Матвіївна, вона в природу вірить, в сили, в Учителя теж вірить. Каже вона про це іншим людям. Їй як такій вірять. Вона ці сили заслужила мати, щоб зовсім не їсти. Вона погодилася, дала своє слово зовсім не їсти. 

 

133. Вона мені не є сестра, а пацієнтка. Любить мене, як Учителя у ділі. Їй говорить Учитель. Це її слова зробити. Вона вже зробила. Ці сили вона отримала від цього обіду, що зібрався. Вона перед усіма ними зі сльозами вибачилася за те, що вона одна з усіх Учителя відвідувала через ваші всі засоби. Вона стала, сказала: «Може, я зробила не так, то ви мені такій вибачте». І в цю хвилину вона відмовилася їсти. Її слова, наповнилося духом тіло. Їй Вчитель сказав: це святі є слова. Вона за нього вхопилася, і стала вчення Учителя продовжувати. Вона Переможниця, вона хранителька всього цього. Їй природа допомогла це зробити. Вона сита, їй не треба нічого. Вона перша в житті така жінка, яка вам про це все розповість, як вона від Учителя ці сили отримала. Зараз їх продовжує.

 

134. Вона всьому діло є, позивач у природі. Вона вчення Учителя підтримала, вона джерело своїх дітей, буде нам розповідати про своє життя-буття. Учителеві ставлять питання про це діло: «А коли це буде, звершиться таке діло?» Він каже. Тоді це буде, коли між нами народиться юнак, він прийде до Учителя, у нього запитає. А чому це так, що ви чоловік не такий, як усі, ходять люди в самозахисті? Він йому скаже. Були люди такі, які не хотіли вірити, не хотіли наслідувати Учителя. Всі вони вже померли, їх не стало. Молода людина зацікавиться цим, візьме і спробує, цим стане займатися. У нього вийде живий факт. Тоді-то люди почнуть у цьому ділі пробувати.

 

135. Цього юнака не виявилося. На це діло прийшло таксі, воно нас у цьому везло, де народилася думка перед Учителем і Марією Матвіївною. Вона виклала себе в цьому народити, як таку жінку. Вона сил у таксі набралася, і стала робити. «Чим мені зі своєю хворобою потрапляти в лікарню на койку, я краще помру по ідеї Учителя, вона мене спасає». А Валентина Сухаревська каже: «Нехай мені таке право дасть, я як така проведу експеримент, я їм доведу». А Учитель каже: вже ми з тобою спізнилися. Діло моє взяла Марія Матвіївна. Вона сильна в цьому ділі жінка. Їй природа за її все передала всі свої умови. Вона у нас буде первісна.

 

136. Вона випросила в Учителя. Він через природу їй дозволив цим ділом займатися. Вона в нас перша стала робити, у неї народилися сили, вона їх завоювала в природі. Наше таксі бігає на Дмитрівському шосе. А Учитель звертається до Марії Матвіївні, вона теж їздить з нами в таксі: ну як ти відчуваєш, не манить тебе їсти? Марія Матвіївна Учителеві без усякого обману каже: «Навіть немає ніякої потреби їсти». Цього людина ніколи у себе не мала. Марія Матвіївна, вона в природі знайшла таємницю, що не вмирає, їй розчинилися ворота. Ідея катається. По Москві їздимо ми за вказаними адресами, по тих людях, кому треба буде Учитель. Ми з вами заїхали, нас у таксі вже сидять п'ять чоловік.

 

137. Ми по дорозі в Астродомську вулицю, будинок 9, квартира 116. До Чітекова Матвія. У нього дружина Катерина, вона теж не їсть свідомо за вченням Учителя. Учитель на 6-й поверх разом з Валентиною Леонтіївною сіли в ліфт. Ми двері не зачинили, він нас не піднімає. Що за таке діло? Здогадалися, ці двері зачинили, як це слід. Наш ліфт запрацював, ми миттю піднялися. Відчинили внутрішні дерев'яні двері, а потім зовнішні залізні двері. На 6-му поверху ми кинулися до їхньої кімнати до дзвінка, він господареві дасть знати, щоб відчиняли двері. Поки це повернули, Катерина Михайлівна сама двері відчинила. Ми кинулися про її здоров'я. Вона нам боїться зізнаватися правду, як би та біль не повернулася назад. Учитель хворій каже: ти нас не бійся, ми в цьому ділі самі воюємо.

 

138. Нам цікаво твого ворога вбити. Вона з посмішкою стала нам говорити: «Добре, болю немає, а в роті сохне, треба водички». А Учитель каже: це теж є природний продукт. Я тебе попрошу потерпіти ще трохи. Треба ворога вбити. Зняв з неї плаття, вона з туалету вийшла в трусах. Кому це старе обвисле тіло буде треба? Природа народжує, як огірок. А зараз воно за такий проміжок життя зносилося, його природа жене геть подалі із землі. А Учитель – рятівник цих тіл. Він її просить, щоб вона своїм тілом вийшла на балкон. І там на мізерному дощику постояла, щоб природа своєю атмосферою оточила. І їй вона повернула назад здоров'я. Ось що просив Учитель у природі. Своє невмируще життя, і своє вчення для таких людей.                        

 

139. Нас на дворі біля цього будинку очікує таксі. Ми на ходу це все робимо. Перевіряємо тіло хворого, воно адже не хоче в природі вмирати, хоче жити. Нашій хворій робити доводилося. А на балконі у неї всі умови є. Вона там може постояти, і потягнути в себе повітря. А в повітрі є бацила хороші, а є погані. Нам треба хороше здоров'я. А природа це має. Ми через Учителі його в природі отримуємо. Наша Катерина лікується сама, на повітрі просить Учителя. А Учитель стоїть позаду, командує. Хочеш жити – так треба буде робити. Не лежати в ліжку в цих умовах. Треба на ногах, і по кімнаті ходити. Міняти цю атмосферу. Побула на подвір'ї на морозі – заходь у будинок, тут побудь. Можна лягти в ганчірки. Вчитель запитує: куди ці умови ведуть? У могилу. 

 

140. Сам хоче переконати своїм словом хвору. Там ще встигнеш полежати. Твої сили туди непридатні, живи тут. Таксі нас біля будинку чекає, там Марія Матвіївна одна сидить, про своє життя-буття водієві розповідає. Каже про свої сили. Ми Катерину Михайлівну залишили в будинку. А самі стали спускатися з цього поверху. І прийшли в таксі, яке чекало Учителя. Щось помітив не так. Нас таксі привезло на вулицю Дурова, Тополева провулок. А в будинку квартира № 11. І до нас сюди прибула Римма з дівчиною, яка взяла пораду від Римми. Вона стала бути здоровою. Учитель їй побажав здоров'я і щастя. О третій годині поїхали в міністерство охорони здоров'я. Воно нас на таксі зустріло. Учитель туди прийшов у трусах.

 

141. А там довелося одягнути весь свій одяг. І поїхати на таксі в Медведкове. Вони нас у Шуриній кімнаті змусили зустрітися з тими хворими, які писали Учителеві листи. Розповідали про свою народжену в тілі хворобу. Вона людину багато років мучила. Людина не знаходила для себе порятунку, поки люди не знайшли цього чоловіка. Між ними народився Учитель, він і до них приїхав на таксі з провулку Тополева. Нас умови примусили на одному місці не сидіти, а з одного місця – в інше. Нас люди чекали, готувалися. А ми, такі люди зі своїм умінням разом з Учителем приїжджали, ставали на своєму місці. А до нас приходили люди хворі на прийом. Їх Учитель зустрічав, і у них розпитував, як ображених людей.

 

142. Вони йому говорили, ніби скаржилися. Їх мучила природа, вона їх своїми силами так за їхні справи покарала. А тепер ця людина хворіє, страждає. Їй як такій ніхто в своєму житті не допомагає. А людина хворіє, людина страждає. А Учитель їх, як нужденних, приймає, учить. Особливо Марія Матвіївна хвора, та й до того її вік. Вона Учителеві сильно вірить, як Господу Богу. Вона ним жила. Як ледве щось таке, вона вже у природі схопила хворобу. Вже вона противиться, їй боляче вживатися. Вона боялася «Невідкладної», у наших людях вона прогресує, черговий лікар. А люди на це ось дивляться так, як це треба. Закон медичний такий. Аби людина захворіла, у неї неміч, вже температура. А раз вона хвора, її беруть у машину, у таксі, і везуть до лікарні.             

 

143. А Марія Матвіївна цього уникала. Вона не хотіла хворіти, але її необхідність змусила болісно, живіт не давав життя. А зараз вже пройшло з 26 вересня з суботи. Вже п'ятниця 2 жовтня, сьомий день проходить на ній. Вона, як жінка, друга народжена до життя. Перша прийшла зі своїм безсиллям, не стала вірити чоловікові першому. Він їй казав: це все дано нам Богом без усього залишатися. Ми були незалежні від природи. Нам не треба було одне і друге, і третє. А тепер жінка каже чоловікові. Чиє це дерево, чия це площа землі, і також вода? Все це належить людині, нам, ми господарі цього. Ми стали пробувати, у нас вийшло. Нас це змусило один одного через умови любити. Ми знайшли в природі похіть, стали нею розпоряджатися. У нас стало на це бажання, що змусило народитися маленькій людині.

 

144. А коли він народився в цих людях. Йому, як дитині, стали шукати вихід. Він у цьому закричав. А ми вважали себе батьками. Він у нас не просив у житті нічого. А ми його стали одягати, стали годувати, і в домі жити. Так робили, так творили, і у нас так виходило. Людина жила один раз, в другий раз вона йшла по старості з колії. Ми це життя самі розвинули на самих собі, стали залежні в природі. У нас є, у що одягнутися. У нас є їжа, чим можна наїстися. І також є дім з усіма вигодами. Ми цим на землі не задоволені, шукаємо інше. У нас народився чоловік новий, ніколи не вмираючий, живий енергійний, незалежний ні від кого, ні від чого ніде. Сильний без цього всього залишатися Бог землі. У нього, як у Бога, Марія Матвіївна випросила сили волі залишатися без усього цього. Сьомий день вона йде цим шляхом.  

    

145. Один тиждень проходить без цього. А раз один тиждень йшов добре, то місяць вона протерпить. А коли вона місяць буде жити без їжі і води, і без одягу, їй допустить один рік. Вона через це все завоює в себе безсмертя. Ось що нам новий чоловік підніс через другу народжену жінку. Ми життям оточимо себе. Через це вмирати не будемо, а будемо жити вічно. Хто ці сили буде мати, той буде в живих. А мотлох весь відімре. Ось чого ми зробили без усякого зброї. Таксі – така для всіх нас річ. Ми ним проїхали всі площі, проспекти, і всякого роду є вулиці. І в кого ми з вами були настроєні в будинку побувати, та зустрітися з такою хворою, як тьотя Катя. Вона зробилася непридатна до життя. Я був один з усіх у цій справі ініціатор, уболівальник усього людського життя.      

 

146. Про це таксі хіба можна забути? Воно у нас на рахунку. Ми його номер не забуваємо в історію записати: 10-15. Яке наше було по Дмитрівському шосе проїхати. Потрапити на вокзал Совеловський. А потім можна потрапити в Мар'їний гай, де живе Антонова Таня. Вулиця Шереметьєва, четвертий проїзд, будинок 31/33, кв. 47, під'їзд 3. На таксі туди ми під'їжджали з периферії. Ми були в Медведкове, вулиця Полярна, будинок 4, кв. 4. Єрмолаєва Тетяна Федорівна. Там де Сашок із Сергієм. Ми там ділилися з хворими стосовно розвантажувального дня. Він сильно людям спраглим заважає. Треба їсти, а умова не дає. Приходить наше таксі, що бігає по Москві, яке в житті в природі одну-єдину жінку. Вона пішла на жертву.

 

147. Життя саме пішло назустріч тому, що слід. Вона їла, вона боялася життя, щоб не померти. А зараз випросила в природі такі сили без цього всього обходитися. Її умови змусили в природі не їсти ніякої їжі, і не пити ніякої води. Вона вірить ідеї Учителя, вона цю жінку знайшла. Вона цим багатством оточила себе. І зараз, 1970 року 26 вересня, не стала жити так, як живуть усі. Вони народжувалися дівицями, у процесі свого життя їх зробила природа дружиною свого чоловіка. Для того вони одружилися, щоб свою сім'ю мати, і продовжувати своє намічене. Чого люди в себе хотіли, того вони добилися. У них стали народжуватися діти для того, щоб вони їх згодом замінили. Чоловік пішов на те, щоб померти.

 

148. А потім у природі за рахунок себе залишити плем'я. Нехай діти цим займаються, роблять те, що їхні батьки почали робити. Ми такі зробилися у природі всі люди, які стали від природи залежні. Стали в ній придбавати те, що їм заважало. Вони послухалися історії предків. Чоловік створився, ми не знаємо, як. А історія Старого закону підказує, що чоловік знайшов дружину для своєї допомоги. А виявилося, не він став вчити її в житті, а вона стала показувати в природі, що буде треба робити. Вона бажання виробила в природі з чоловіком зробити те, від чого пішли діти. З силою Бога з такими словами, які стали за це все робити жертвоприношення. За це все стали люди вмирати, їх стали ховати, як предкам довелося вмирати від такого життя.

 

149. Помер від життя такого Адам, і померла від життя такого Єва, і не зберегли себе їхні діти. Стали ненавидіти через Бога свого. Каїн Авеля убив. Це стало по природі за землю сіятися в природі. Став чоловік розвивати сам себе. У цьому життя його пішло не на користь свою, а на шкоду. Техніка введена. Словом, Господом Богом, він допоміг цю історію зробити. Люди йому сильно вірили. Але щоб йому допомагати, цього вони нічого не робили. Це їхня була велика помилка, на самих собі хороше, тепле бачити. Бог сам не жив у природі із золотом і сріблом. Він живе холодно і погано. Каже нам те, що буде треба в нашому житті. Треба шукати бідного нужденного чоловіка, і йому в цьому допомагати. Голодного нагодувати, голого одягнути. Ось що говорив Господь, а він один такий по землі ходить.

 

150. У нього немає того, що ми маємо. Ми багато в природі живемо. У нас хороше є, і тепло ми оточуємо себе. Тільки ми через це все скоро помираємо. Господь Бог через чоловіка прийшов на землю. Ходить один не так, як усі. Ми його одного бачимо, він у нас такий один. Сказав, зробити треба для людей легке невмируще діло. Це буде в природі перший початок у житті. Ми даром у Москві по вулицях так не їздили, а ми по хворих роз'їжджали, робили прийом. Учитель навчав людей, щоб вони вчилися в природі, як буде треба (робити), щоб не застуджуватися і не хворіти. Так себе примусила в природі Марія Матвіївна. Запитайте у сусідів, що живуть з нею, як вона купається, коли і як. Вона переможниця це в природі зробити.

 

151. Для неї немає таких днів у природі, щоб вона не вийшла на вулицю і не скупалася, і не завжди. Нічний час, даром так він не проходить. Вона без вчення Учителя не залишається. Для неї це буде законом, виробленим людьми. Вона за ногами доглядає, як ніколи ніхто. Вона вважає, це для неї все вранці встати з ліжка, зараз же треба мити холодною водою по коліна ноги. Помиєш – іди, куди хочеш. А коли вона йде по дорозі своїй, вона зустрічається з багатьма людьми різного віку. Від них милостині не очікує, поки вони їй скажуть свою принижуючу повагу. Вона сама бачить, і поспішає сказати їм: «Здрастуйте».

 

152. Вона сама стара людина. Для неї люди – це природа. Вона у них так чинить, як ніколи ніхто. Зробити це її умови примусили. Вона без цього не залишається. Шукає бідного неімущого чоловіка сама. Вважає Учитель, треба дати. І сказати: я йому даю для того, щоб мені було добре. А потім. Вона вважає, субота – її є свято, не вживати ніякої їжі, ні води. У п'ятницю ввечері о шостій поїсти, а потім вона розговляється у неділю в обід. О 12 дня повітрям вона дихає. Тягне до себе через гортань з висоти повітря, і просить вона Учителя, щоб він їй дав здоров'я. Таке не треба було робити, на землю харкати, плювати. Вона не п'є і не курить.

 

153. Вважає себе в житті щодо цього світилом. Вона чекала, вона хотіла, щоб люди теж були такі, як вона працювала. І це робила, що для життя людині потрібно. Вона така зробилася ввічлива, як ніколи ніхто, і добра в усьому. Вона хлібосольна, мила для всіх. І до неї багато хворих звертаються за порадою. Вона не спотворює вчення Учителя. Вона любителька і хранителька свого тіла. Вона хоче від природи отримати такі плоди, щоб вчені праці Учителя прийняли. Він першим написав «Загартування і люди». Значить, людина і природа. Учитель відіграє ролі в цьому ділі. Він просить людей, щоб вони між собою народили одного з усіх такого чоловіка, хто б у житті своєму не застуджувався і не хворів.                                     

 

154. Як і вона весь час це робить. У неї тіло, такого міцного в житті немає. Але вона стара людина, та й до того грижа пахова. Їй так чи інакше треба так зробити, як зробили всі люди. Це природа, вона народжена, жива енергійна. Природа хотіла, було, щоб чоловік пішов слідом за нею. А чоловік не пішов, і не став робити те, що робить природа. Їй не треба буде, щоб чоловіка захищати, або ж годувати. Йому не треба жити в домі. Бо від цього Марія Матвіївна відмовила сама собі. Вона каже: за предковим значенням, я теж повинна через природу померти. То краще я помру за новим законом, я незалежна жінка. Всю свою залежність скасувала. Усі свої сили стала мати для того, щоб без усякого такого жити.

 

155. Вона не перша початкова така жінка, якій довелося зустрітися з чоловіком на арені свого власного місця. Де їй доводилося не вчитися, а вона стала вчити, як буде треба, щоб народитися чоловікові такому, як він створився. І зробився таким жадібним для самого себе. Своє добро свого діла. Чоловік на землі збагатився. Чоловік став жити так, як вона хотіла, щоб її рідне дитя не потрапило в халепу, і не образила його природа. Вона мати свого дитя, не хотіла вона його залишати в незручному становищі. Вона створювала йому свої умови. Вона змусила свого чоловіка із цим ділом погодитися. У них народились для цього діла, без якого вони не змогли своє життя так розвинути, як їм довелося. Вони стали від природи отримувати. Вона їм стала давати те, що слід було.

 

156. Вони стали користуватися землею. Вона їм стала давати все те, що необхідно. Вона стала служити їм джерелом. Вони стали отримувати на ній плоди, стали заводити в житті тварину. І також навчили самі себе від неї брати зерно. Це їхня була основна проблема хліб, чим вони розвинули все те, що треба. Земля стала через це все народжувати людям. А чоловік став від неї брати все. І в цьому всьому не зберіг сам себе, а своє тіло в цьому втратив. Значить, він помер на віки віків. Це все Марія Матвіївна простежила історію, і погодилася з висновками Учителя. Він їй сказав про це все: якщо тільки твоя проблема звершиться, то тобі повірять люди, і вхопляться за ці якості. Нікому не хочеться вмирати. Всі хотіли жити, але цього ніхто не отримав.

 

157. Як одна-єдина жінка наважилася стати на цей поріг, і продемонструвати перед усіма. Я, каже Марія Матвіївна, не була такою і не буду, а взялася. Мені, такій жінці, Учитель допоміг.  Він так сказав. Наше з тобою життя примусить нашу цю молодь, яка повірить як такому Учителеві. Хто взявся за це діло, він доведе до кінця. Діти послухають його істину, вона буде на них невмируща. Як я зараз живу для цього діла. Мене любить природа, я не застуджуюся, і я не хворію так, як усі. У свій час у природі красуються, наряджаються. Їм потрібно туфельки на підборах, їм треба кофтинки біленькі.

 

158. Їм треба плаття шикарне, їм треба хустинку одну з усіх. Нас не проміняти ні на кого. Ми все це робимо самі в природі. По землі ми шукаємо, щоб у нас не це одне було. Ми готуємо собі їжу хорошу і смачну для того, щоб нею наїдатися, годувати самих себе. А дім, усіма силами зосереджуємося, робимо його, щоб він був схожий на всю красу. Це все таке бажання розривається між нами і природою. Нас через це діло лихоманить, стало не те, що треба. Ми починаємо робитися не такими. Нас за це природа жене, нам готує ліжко. Вона нами розпоряджається, бере, кладе наші тіла в ліжко.

          

159. Ми робимося в природі не такими красивими, як ми себе в цьому ділі бачимо. Нас усіх тягне до себе земля. Вона так примусила, щоб ми лягали в труну. А нас таких наші люди беруть, і будують те, що ми заслужили. А я, каже Марія Матвіївна, не наряджаюся. Я природна жінка. Хочу сказати: це все мені не допомагає, а заважає. Я хочу себе перебудувати у хворобливому характері. Ролі наді мною не буде (мати) хвороба. А ролі буду (мати) я над нею. Мені вже так не хочеться, щоб я їсти захотіла. Мало того, що я любила їсти, і любила чай московський пити. Я в день дуже багато чаю випивала, і хотіла пити чай.            

 

160. Ось чого моє тіло добилося, і буде в житті добиватися. Перед усіма жінками як жінка. Вона їм розповість про істину свою, що ми разом з Учителем цю істину знайшли. І нею будемо користуватися в людях. Тепер нашій молоді є, де взятися, і що невідривно робити. Це наше таке буде нове небувале життя. Ми з вами між людьми не будемо робити, щоб з нас виходили в природі злочинці. Ми це перестанемо робити, а візьмемо вчинок ввічливості. Вона у нас поки не була, ми нею не хотіли користуватися так, як користується наша Марія Матвіївна. Вона нас учить, як бути далі нам. Спіши це діло захопити.

 

161. А природа зі своїми діями. Вона ... на нашу боязнь до всього. Природа хоче, щоб ми зробилися такими людьми, яких не було. А зараз молодь дивитися не хоче на старих. Вони йдуть всі своїм напрямком. Їм прийшов кінець такого розвиненого життя, яке вони самі зробили. І не жаліють самі себе на віки віків класти в ліжко. Ми звикли це робити самі, хочемо, щоб на білому світі не жити. У нас такі діла проходять, ми їх робимо, не доробляємо, а вмираємо. Ось що нам Марія Матвіївна в житті знайшла, оточила.

 

162. Нічого в житті не робити, а жити за рахунок природи. Невідривно бути разом з  повітрям, водою і землею. Не йти від них, і не ховатися. А завжди разом жити   живими і енергійними. Вона каже: з мішка не висипалося. Все життя пропрацювала та пробилася, на хліб заробила, та пенсію заробила. Мені дають без копійок 40 карбованців. А тепер мені, такій жінці, ці гроші не будуть треба. Бо життя складається не за рахунок грошей. Як це робиться? Природа купується, природа продається, і природа нами поїдається. Ми є люди, до природи не люди – знищувачі всього цього діла. Хочемо жити самі, а природу примушуємо, вбиваємо.

 

163. За що нас буде природа жаліти? Раз ми це робимо, у нас в наших серцях ніж. А чому Учитель не хворіє, і не хоче хворіти. Жив, живе, і буде жити. Підтримала Марія Матвіївна, як Бога.   

 

1970 рік 7 жовтня. Учитель Іванов

 

:7010.07  Тематичний покажчик

:Народження людини   9

:Хороше, погане 14, 28

:Що буде   17, 63

:Ворог-незнання    20

:Залежність   20. 120

:Бог Учитель   27, 94,119

:Черга захворіти    30

:Учитель   30, 31,43,46,109-111

:Просити Вчителя     32

:Тюрма, лікарня   46, 99

:Нікому не заважати    48

:Вчителя праці  49,50

:Визнання Іванова    50

:Вчителі вчення    61

:Медицина   67,68

:Прийом заглазно   73, 92,93

:Пробудження   94,126

:Таємниця в людині    76

:Одяг   80-82,84

:Теоретики  89

:Природа    89

:Оздоровлення, пробудження

:5 порад   94-98 139,152

:Праці Учителя надрукувати 128,50

:Карти азартні    109

:Повітря 139

:Початок життя   143, 144,148

:Без їжі тиждень, місяць, рік – безсмертя 145