Портрет. 1971.02.ч.1

Іванов Порфирій Корнійович

 

1971.01.15 — 1971.02.07

 

Частина 1. С.1 — 95

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. Корнєєв художник у Москві промалював три роки. Під час приїзду мого ми зустрічалися з ним, як люди, що розуміють у цьому. Він мені казав про Ісуса Христа, його вигляд малював тридцять років. Я йому кажу: кого ти робиш своєю рукою на ось цьому полотні? Корнєєв каже: «Учителя». Якого?  Він знову став цього торкатися, щоб йому розповів про своє вчення. Це вчення не моє особисте, щоб я його мав між людьми таким. Його люди самі створили. У ньому є істина. Це людський такий у природі вчинок, особливо між усіма людьми є ввічливість. Вона гордо себе не вела, головку козирем не несла, низько нею кланялася до поясу. Казала вголос: «Здрастуйте».

 

2. У самого залишилася любов до наших усіх людей. Не робити їм ніякого зла, або якої-небудь неприємності. Ось якого, портрет говорить, нам треба чоловіка. Такого сильного, вільного у всьому. А ми з вами в цьому живемо. Бачимо, як на колесах бігає наша техніка. На ній їздить біля керма сам чоловік. Він не мислить у цьому, нічого не знає. А що буде завтра? Ми чекаємо завтрашній день не таким, як ми його сьогодні бачимо. Він і до нас, як таких, на нашу думку, повинен з усіх боків прийти, і краще від цього всього принести зі своїм поняттям, зі своїм розвитком. Ми зробили на землі швидкохідну великовагову автомашину, чим загородили річку Дон, зробили Цимлянське море.  Поставили електричну станцію, протягнули по дроту по багатьох місцях енергію.

 

3. Ввели людям струм, пустили привід. Яка пішла в людях швидка і легка робота. Вона нам допомогла на місці поставити для житлового побуту багатоповерховий будинок.  Вона нам зробила людину циркача, танцівника і співака. Ми їх слухаємо, сидимо на місці, відпочиваємо. Що може бути від цього всього краще, якщо ми веселимося. У нас для дітей, ми школи ввели дітям, для людини лікарня. Словом, усі культурні умови. І тому, хто у нас помиляється за його злобну систему, ми, як ворогові нашої держави, в'язницю поставили. Там людей у режимі тримаємо. Цю систему ми ввели для того, щоб у нас більше не народжувався злочинець. Для цієї справи у нас росте і розвивається юстиція зі своїм персоналом охоронців.

 

4. Ми своє дитя пхнули, але не навчили його, щоб воно туди не потрапляло. У нас на це робиться прогрес. Ми в цьому залежні. Хочеться нам бути таким, як ще не були в природі люди. Але такої дороги, по якій треба нашій молоді ступати, і наші предки не думали від свого сорому так ходити. Я ці якості знайшов сам особисто, на собі почав робити із самої голови, дійшов до самих ніг. А коли це я зробив, дійшов до самих трусів, то люди наші стали від цього йти. Порахували мене вчені неповноцінною людиною. Це тільки завдяки природі, її атмосфері, вона оточила повітрям, водою і землею. Чоловік став іти зі своїм ділом від наших людей своїм учинком. Він себе примусив бути в людях зі своєю справою корисним. Він ходить не так, як ходять усі по природі.        

 

5. У нього ніякого страху немає ні в чому. Він природу знає добре, з нею зустрічається щодня не так, як усі зустрічають з підготовленими ділами. Він теж знає, що буде треба робити завтра. Він чекає час у природі хороший і теплий. Йому, як чоловікові озброєному, залежному, треба не малий, а великий прибуток, що і роблять для цього наші люди. У них для цього служить джерелом земля. Ми її змушуємо, ми її риємо, ми на ній ставимо, що тільки хочемо. Це наше самовілля. Ми надумали, ми і робимо діло те, що нам треба робити. А от дух людського життя, він визнав: у природі людині не треба буде робити.  Ви думаєте, це все з мішка висипане. Ні, шановні, ви близькі до мене люди.  Я теж працював, і своє в природі знайдене зняв.

 

6. А моє, це ваше буде.  На мені така адміністративна особа не хотіла бачити. Мою роботу, підготовлену мною, вже не захотіли, щоб я її робив. Перш ніж скоротити з роботи, обстригли, поголили, і дали свій наказ скоротити. Це мій був удар по моїй ідеї.  Я цього не злякався. У мене були друзі. Це повітря, це вода, це земля. Що нам давало, дає, і буде нам давати в житті необхідне. А я з ними подружив, вони мені стали в моєму ділі допомагати. Я ніколи не ходив по снігу, по морозу роззутим, босою ногою. А все це зробила природа, вона відгукнулася на мою таку просьбу. Я у неї випросив, щоб мені дала в природі життя. І навчила так, щоб у людях бути здоровим, що найголовніше, корисним.  Моя така любов проявилася до самого ображеного, хворого, забутого всіма.

 

7. Я проявив любов до цієї роботи: допомагати, цілувати, робити те, що треба буде всім. Найголовніше, здоров'я.  А здоров'я можна давати тій людині, хто його має. Вона повинна не тримати у себе, а тому його давати, хто потребує його.  От я в це втягнувся, став цим ділом психіатрам доводити, що я вмію це робити. А психіатрам неможливо ніякій людині це робити. А ми добре знаємо про минулу історію на людині. Аби тільки хотів чоловік це зробити, він цього доб'ється. Все одно зробить те, що робити він почав. Хіба це погано буде нашому народові. Я один з усіх це в природі знайшов, і зробив на собі і на іншому. Аби тільки звернувся до мене зі своїм проханням на своє горе.  Це є хвороба, йому це буде треба.

 

8. А я його через природу, і я йому за допомогою одного того, що є в природі. Це – повітря, вода і земля. Що й представило в життя мій цей портрет. На кого з боку деяких людей було велике гоніння за те, що я почав ходити в людях у природі без головного убору та в оброслому волоссі. Якби не це, так сказали військові в місті Армавірі. Я за тисячу кілометрів від церкви стояв, мене порахували попом. Зумій довести. Я за це шість місяців проходив, не працював за те, що начебто я сам у цьому відмовився приймати роботу. Я і це пережив, вважав неправдою. Каже портрет. Як не хотілося ділитися з добрими людьми, хотів своє знайдене в природі передати, як таку в людях користь.  Але іншим не захотілося.

 

9. За мою думку моєї ідеї пришили помилково хворобу привиту. Як хотілося не кидати свій покладений труд, якому всі люди кланяються, до нього йдуть. Його роблять сумлінно, за нього засоби отримують, і цим своє життя проводять. А мені, як портрету, так зробили психіатри, дали 1-у групу. Параноя розвиток, шизофренія. Я був від неї за тисячу кілометрів, але психіатри все це зробили. На оклад перевели пенсію, з 200 рублів 138 рублів, цими грішми я був задоволений. Я і цього не злякався, став їх отримувати.  У самого був рух ходити пішком по природі. Я знайшов портрету порятунок, став зустрічатися з профспілками, з місцевкомами, з головами, хто моє життя підтримував.  Виписували мені гроші, я за них, як за цінності народні, розписувався.

 

10. І так мені легше доводилося воювати. А користь я цьому народу не робив, а тільки ходив з місця одного в інше, та гартувався. Навчався розмовляти, на це практично пробував сіяти зернятко. Я ставив на ноги хворих людей, не брав гроші, я був задоволений союзами. А коли відмовився від цього всього, взявся за своє зроблене. Мій портрет став задовольнятися за рахунок пацієнтів, за рахунок тих людей, хто від мене отримував здоров'я. Я їм, як природа природі, передавав своє здоров'я через свої руки. Їх учив, що буде треба робити, щоб не хворіти і не застуджуватись. Коли це вчення усне чоловік робить, він не страждає від інших захворювань. І та хвороба, яка була, зникає.

 

11. Ось що робив портрет у людях. Йому листи йшли з усіх кінців нашого союзу. Він людей приймав, відпускав, як по конвеєру. Найголовніше, грала ролі в цьому природа.  Повітря, вода і земля.  Портрет – це моє тіло. Воно робить те, що буде нам у житті треба.  Це здоров'я. А його не продають і не купують. Це тільки ми продаємо природу. Як тільки ледве щось таке, зайва курочка виявилася, або яєчко, ми його скоріше на базар. Потрібні нам гроші. До цього наш портрет не веде, а сам фізично займається з хворим чоловіком.  Він вимагає догляд. Йому треба помити ноги. Треба роззути дві ноги. А з ними треба так вчинити, щоб вони у себе мали теплоту. Щоб тіло стало із цієї хвилини здоровим.       

 

12. А для цього потрібно не за одними ногами доглядати. Це є тіло, з ним треба вчинити так, щоб воно було задоволене в усіх відношеннях. З ним треба вміти обходитися, щоб не сказав на нього невміння. Береться, а робити не вміє. Вже образи ніякої. Це допомагає природа, чисте повітря і бурхлива вода. Вона миє ноги людині хворій. Вона зараз після миття холодною водою виділяє в тілі тепло. Це вже починає робитися в людині через це все здоров'я. Перше. Це робиться людиною догляд за собою, система щодня з душею і серцем.  Вранці встав – помив. Лягаєш – теж мий. Це одне є твоє пробудження. Не лінуйся, а роби. Друге.  Коли ти йдеш по дорозі, і з тобою люди повинні зустрічатися.  Ти від них не чекай милості, щоб вони тобі поклонилися в цьому.

 

13. Це буде твій програш. Ти повинен з душею і серцем поставитися, і своєю голівкою їм низько вклонитися. Скажи слова вголос: «Здрастуй, дідусь». «Здрастуй, бабуся».  «Здрастуй, дядько». «Здрастуй, тітка». «Здрастуй, молодий чоловік». Це буде твій перед усіма виграш. Третє. Потім розумом своїм шукай між людьми бідного, нужденного чоловіка, хто живе в природі бідно, важко. Ти дізнайся, чого він потребує. Якщо це маєш сам. Йому багато не треба. Ти дай йому 50 копійок зі словами. Давати будеш – скажи (про себе): «Я даю ці гроші лише тому, щоб не хворіти нічим». І віддай з душею і з серцем. А четверте. Треба провести у себе розвантаження. У п'ятницю повечеряєш, потім не їж до самої неділі до обіду. О 12 годині треба сідати, ти дочекався час. Іди надвір, підніми вгору обличчя, і тягни повітря з висоти до відмови, і проси в цьому Учителя. Це буде уболівальник цьому всьому.

 

14. Він про це говорить, він про це пише. Читайте, розумійте.  Коли будеш повітря з висоти тягнути, проси словами: «Учителю, дай здоров'я». Найголовніше, Учитель, дай мені здоров'я. Це твоє буде свято, про яке ти не повинен забувати. Це твоє буде здоров'я. П'яте. Ти не повинен на землю плювати і харкати, не пити, не курити. Найкраще в житті, не буде через це все зроблене ніякого злочинця і хворої людини у нас з вами через це все.  Якщо ми зробимося на всій нашій землі люди, то у нас ворог зникне, не буде його всередині нас, і не буде його ззовні. Сама режимна система в законі зміниться. Учитель прийшов на землю для того, щоб вчити одному. Вірити йому, вченню. Найголовніше, Учитель просить весь народ виконувати його вчення. Це світове значення.

 

15. Війська всі внутрішні не будуть потрібні, також не будуть потрібні і зовнішні війська.  Через це вчення вся медична інтелігенція не буде треба. У всьому людина буде це робити на ногах. Учитель їм, як молоді, допоможе. Не буде молодь робити шкідливе. Їх Учитель навчає одній свідомості. Треба буде працювати, як ми працюємо. Ми підемо, і будемо працювати, якщо це треба буде. Учитель на землю прийшов учити. Треба буде просити Учителя без праці обходитися. Ми всі від Учителя отримаємо через нашу природу, через наш розум, через повітря, через воду і землю. Це наші всі милі друзі Учителя, що не вмирають. Він їм вірить, він їх просить. Вони йому допомагають залишатися таким, як є портрет. Йому одяг не треба, йому їжа не треба, він не потребує дому.                    

 

16. Люди одні кажуть про те, що Бог такий є багатомилостивий та карає. Він десь там у висоті знаходиться. А інші кажуть: його немає. А він був, він є через своє діло, зроблене чоловіком. Це буде нашим людям наука. Знати його, як Бога, треба зустрічати за його таке діло. Він зустрівся на Кавказі між горами і швидкою рікою Білою. За Майкопом від Коддах і Даховської станиці тягнулася в лісі доріжка людська пішохідна. Вона мене там на своїй роботі через клепку вела.  Я, як портрет, з висоти в природі атмосфери в голову свою отримав думку таку. А чому це так, наші люди живуть, вони в природі одягаються, їдять і в домі живуть, а фактично вмирають?  Портрет під сумнівом залишився.

 

17. Ця сама думка стала створювати на землі цій портрет, якому довелося прощатися з побутом людським. І став накопичувати в природі сили Бога. Шапку скинув, не став носити як таку. А люди стали сміятися. Мені холодно, а вони закочуються. Я нікому нічого не робив, а боявся природи, так я не ходив. Всі люди ходять в шапці, а я ходжу без шапки. На мені люди помилилися. Ніби я ходив в Армавірі по Сінній вулиці без шапки, за будівельника в горкомхозі сам себе представив. А в цей самий час туфлі жіночі поцупив. Мене ловлять, у міліцію. Я сиджу, чекаю. Думаю, за що? Не знаю. Коли виявляється, мати секретаря прокурора узнає, каже: «Він». А інша жінка сказала: «Ні, це не він». Це ж треба зважитися.

 

18. У цьому ділі я був експедитор УРК в Армавірі. Але з вірменською комуною діло мав, туди свої нотатки писав. Ми на місто повинні отримати вугілля кокс з Макіївки, завод № 5. А директор взяв, його переадресував в Овечкіне для робітників пункту сіна. А станція отримала, його порахувала не як вугілля, а як гравій. У заготівельне зерно його в грязь, як камінь. Наш представник дізнався про це неподобство. Їм каже: «Це не гравій, а вугілля». Його стали збирати. Я про це написав. А мене за це Нечаєв за 24 години звільнив. Я в союз поскаржився. А він каже: я йому за два тижні оплачує вперед. Я не ліз на рожен. А став битися за своє діло. У мене народилася сила допомагати хворому, ображеному, забутому всіма. Я про це писав, і багато писав.

 

19. Я любив редакцію «Правда», вважав її одну з усіх. Вона мені відповідала зі своїм штампом, з яким я пішов у міжрайонну Армавирську лікарню, як кореспондент з Москви.  Мене черговий лікар прийняв, і дав повне право з нянечкою удвох піти по палатах до хворих. Мене цікавило їхнє здоров'я. Я, як портрет, туди йшов з підготовленими силами впевнено. Робив хворому допомогу. Я його мозком думкою самого хворого керував, щоб він на біль, що створилася, дивився, і через гортань сильно у себе робив вдих і видих до відмови. Це робив сам хворий на прохання моє. Йому, як хворому, зараз же миттєво ставало краще. Він за цю дію хапався, йому робилося легко. З операційного столу він же на другий день виписався через це здоровий. Я йому дав читати книжку Пархоменко. Ця історія, вона була істина не переді мною одним, а перед головлікарем Нефедовим.          

 

20. Він мені, як портрету, сам сказав: «Якщо маєш такі якості, то їх вези до Москви, там з ними нехай займаються». Я і туди не побоявся поїхати, і зустрівся з лікарями. Вони мені сказали на моє все це: «Якщо ти будеш цим займатися, ми тебе загонимо туди, куди Макар телят не ганяв пасти». Я, як портрет Бога, і від цього не розгубився, а йшов до хворого. До такого хворого, хто не ходив ногами 17 років. А я не ходив зроду зимою роззутий. Я перед нею дав своє слово. Якщо тільки від мого вчення ця хвора стане ходити своїми ногами, то я за це повинен піти по снігу, по морозу роззутим. Я її своїм вмінням прийняв, милиці закинув на горище. Це було в Овечкіне Невіномиського району, Бондаренко. Я цього не думав, що вийшло.

 

21. Себе Богом тоді не вважав, а до нього прокладав дорогу. Мені кажуть люди: ця жінка ходить. Я їм не повірив. А у самого волосся на голові зробився, як у їжака. Сам пішов, перевірив: так, ходить. Зима надворі лежала. Треба було обов'язок свій природі віддати.  Пообіцяв – значить роби. Виходжу в степ за кілька кілометрів, починаю роззуватися за обіцянку. Та ще таке діло, що зробив цей портрет у природі, може це зробити сам Бог.  Про що зустрілися психіатри фахівці, вони аналізували те. Вони ставили свої питання, вони хотіли знати. А перш ніж знати їм, то буде треба робити, що робив я один між усіма людьми. Не боявся ніде про своє говорити. Я був у цьому всьому правий. Москва, А 30. Вулиця  Достоєвського.  Це історична установа.

 

22. Вона має в себе дуже багато таких хворих, яких не треба нам вже мати. Ми, вчені люди, прямо скажу, зберігаємо в базі цих людей. Але щоб знати, і це діло робити, ми учимося в цьому. Треба давно ворога прогнати, щоб його близько не мати. А з другого корпусу, третє відділення, палата 127 пише Лебедєва Люба. Вона з якихось даних дізналася про цього Учителя, хто в природі уболівальник за нашого ображеного хворого.  Він думає про тюремника, про лікарняного хворого, даремно вони там томяться. Ми, всі люди, що живуть на землі, стоїмо, чекаємо, як якогось у природі горя. Це для нас історія відома. Ми від цього діла не підемо зі своїм здоров'ям. Ми його не жаліємо, посилаємо в бій для того, щоб убити своєю зброєю. І це все зробити смачне, і проковтнути, як якусь живу річ.

 

23. Своє тіло на час задовольнити. Це таке діло ми самі в природі робимо, і в ньому ми помиляємося.  Нас природа за це діло своїми силами стьобає. Ми хворіємо довго до болісного моменту, а потім умираємо. У цьому всьому заслуг ніяких, а тільки одна кара – не в тюрмі, так у лікарні. А треба буде комусь сидіти там. Для цього в природі живе і бореться чоловік, з нею воює. А щоб не потрапити, цього не можна. У нас на це є міліція, такий орган. Вони в цьому знають, і намагаються злочинця ловити, і йому створити справу. А в справі копається юстиція, прокуратура. Вона свій закон йому представляє.  Хоче, щоб злочинець на нього не ображався. Прокурору все одно, як вченому доведеться відповідати. Знає добре про цю справу, людину карає судом. Коли ідея Іванова в людях буде обнародувана, її так чи інакше люди визнають.

 

24. Молодь візьме, почне робити. Тюрма від одного вчинку людського розпадеться за його чесність. У нас міліції не стане, не буде, кого суду судити, прокурора не буде між нами.  Сім'єю однією будемо жити.  Одна любов між природою і людиною буде. Ми підкорятися не будемо природі, ховатися теж не будемо, жити будемо за рахунок самих себе. У нас тепло буде всередині природне. Ми штучне від себе проженемо. Як Іванов і за що зробився в природі між людьми Учитель? Він нас усіх учить одному здоров'ю. Щоб людина розуміла, за що дається людині її особисте здоров'я в природі? За каприз у природі чоловік себе втрачає, а за любов до природи вона його хвалить, береже, як око своє. Він поки у нас між нами такий один. Він не жаліє своє здоров'я всім нам передати. Моє вчення усне практично фізично робиться.                 

 

25. Не будеш робити – не будеш так жити, як живе наш Учитель Іванов. Він у ділі своєму є Бог землі. Учитель прямо заявляє, вмирати не буду. Якщо природа, повітря, вода і земля – близькі в цьому друзі. Вони допомагають Вчителеві, як буде треба жити в природі між людьми корисним. Все одно будете шукати, і просити Учителя за його діло одне в нього. Він же уболівальник за самого ображеного, хворого чоловіка, він йому допомагає. Хворий просить, через повітря, через воду, через землю від людини йде хвороба. Що може бути від цієї справи краще людині в житті це здоров'я. А його має сам Учитель, і всім його роздає. Це струм, магніт, електрика. Раз воно прийняте природою, і разом з нею нарівні живе. І буде Учитель жити в природі тільки за це діло, яке він у людях робить. Він їм допомагає. Вони про його це діло не знають. А будуть знати не як про чоловіка, а як про Бога землі.

 

26. Художник Корнєєв марно цей портрет не малював. Такого чоловіка не було у всьому історичному житті, щоб він узяв на себе холодне і погане. Це тільки Бог може зробити. Він на землю не прийшов нас, всіх людей, обманювати. Його люди самі за діло побачили, і назвали Учителем і Богом.  Це буде, і обов'язково це буде між людьми, Бог себе у ділі прославить. Портрет є на полотні намальований, і чоловік на це є з ділом Бога. Він красуватися і хвалитися не прийшов на землю. Його бідним зустріла природа, і обдарувала багатою думкою за те, що він про це писав, і він пише зараз про істину одну для всіх нас. Ми це зробимо, доб'ємося в природі. Не вона нами буде розпоряджатися, а будемо ми в ній господарі. Їй не будемо кланятися, щоб вона нам давала, і давала без кінця. Ми потребувати не будемо її.           

 

27. Бог не прийшов на землю за грошима, він їх не потребує. Він не за золото зі сріблом, він за істину одну з усіх, за правду. За повітря, за воду, за землю. Він проти цього, щоб люди цим користувалися, з цього всього робили для себе цяцьку, або зброю. Він проти цього продажу. Він за свідомість і справедливість, що нам дасть вічне життя. Ми через одного чоловіка цього доб'ємося. Ми його силам повіримо, і почнемо ними користуватися. Тоді-то буде Бог сильний все робити. Тільки по-новому, але не по-старому.  Ось що Бог нам несе. Життя, але не смерть. Бог на це діло ватажок. Він не буде когось чекати, щоб хто-небудь з інших людей робив. Ми, люди всі, повинні дивитися, і у його ділі самі робити будемо. Вже так за землю не будемо битися.  Вона не буде бути джерелом для життя. Ми за нею не будемо доглядати для того, щоб урожай отримувати.

 

28. Ми цього не будемо навіть мислити.  У нас буде працювати думка для того, щоб ми не чекали хорошого і теплого часу. А будемо робити те, від чого буде користь. Ми будемо робити без усякої турботи, і всякої війни у природі. Треба на цьому місці побувати, постояти, і подихати чистим повітрям. Тіло наше буде роззброюватися, воно буде поповнюватися почуттям. Людина, вона оточить себе природою. Повітрям, якщо це мало.  На це не стоїть у природі, змінюється одне в інше. Повітря робить одне, а вода робить інше. А людина між цим вільно ці терпимі якості завойовує. Тільки не треба ніяк нікуди ховатися. Ти будеш людина, а не вояк з природою. Біля тебе будуть пробігати люті звірі, ти на них не звертай увагу. І навіть думки ніякої не будуй.  Це природа, а вона у себе має дуже багато справ.          

 

29. Біля тебе маленька пташка пролітає, або пролазить комашка, а може жучок продзижчить.  Все це робилося і робиться великою нашою природою, і буде робитися.  Може, удав біля тебе пролізе. Твої сили перед природою будуть виправдані. Ти, це людина, свою залежність скинеш, візьмеш дорогу Бога. Це нам скаже одне портрет істинно. А наше діло буде між нами такими пхатися, примушувати, кого не слід. Ми більше цього не будемо робити. А коли Учитель від нас таких зануриться у воду, то ми всі залишимося на бережку. Будемо чекати, що з нашим Учителем станеться. Він від нашої маси, від мислячого такого діла може бути без усякого дихання. Теж він там не мисливець буде, і не який-небудь з усіх. Він усім людям своїм доведе. Мирська життєва річ жива.

 

30. Якщо ти на землі переробишся. Не будеш робити те, що робили всі до цього.  Портрет наш так учить. Будеш робити те, що робить наш єдиний Учитель. Він не думає про хороше і тепле. А буде створюватися жирне, солодке – ти його не вживай свідомо.  Знай про це добре, що їжа не допомагає, а заважає своїм трудом. Перш ніж треба поїсти, треба для цього попрацювати. А труд робиться через думку, вона його змушує цілий рік. Ми думаємо, очікуємо час, а потім приступаємо, робимо, та ще по якій погоді. Яка б погода не стояла, у неї треба буде важко працювати. Не будеш трудитися – у тебе не буде прибутку. Щодня ти їси, щодня наїдаєшся. Без дому не залишаєшся. Завжди знаходишся в будинку. У ньому ти народився, у ньому ти і помер. А от жити ми з вами не навчилися.        

 

31. На землі можна тільки на довільних ногах стояти. Та думати про те, а що може в природі вийти перед тобою в повітрі, або в атмосферному явищі на землі? Ми і це повинні чекати, як якусь неприємність. Вона людину залежну примушує, щоб від неї втекти. Це природа, а в неї на це приходять такі бурхливі дні без усяких сонячних променів. А з хмарами та з дощем і вітром, від чого будь-яка тварина не так стане себе тримати. А людина вже про це добре знає, сама собі в цьому говорить. Йди, мовляв, така природа, яка створила у нас таку бурю з дощем, від чого нам, людям, доводилося ховатися в цю конурку, у цю халупу. Ми боїмося її, як би не застудитися і не захворіти.  Хочеться на білому світі пожити, та що-небудь у житті зробити.

 

32. Особливо чоловік страшиться сам без кого-небудь вирити лопатою яму, і там закласти з каміння фундамент, щоб на ньому поставити високу стіну. І з неї зробити для себе хороший дім з вікнами. Це говориться не про тих людей, які від цього діла пішли, а яким це діло треба. Вони ніч не сплять, та все про своє місце думають, що хитріше на ньому закласти, і показати нашим людям свою майстерність. Цього всі наші люди хочуть, щоб у них не маленьке господарство було, а велика  Щоб у нього було все, чим є можливість цю землю обробити, і на ній взяти великий урожай для того, щоб це зерно зайве кому-небудь нужденному в цьому подати не за дешеві, а за дорогі гроші. Ці гроші збирають для того, щоб за них не сидіти на одному місці, а бути в навколишній обстановці спритним комерсантом.

 

33. Коли чоловік робить щось, у нього є у дворі. Люди бачать, що він багатий, і до нього у двір намагаються потрапити, що-небудь випросити, будь ласка. А він не для цього придбавав, щоб людям роздавати. Він збирав собі до часу одного. А природа йому все давала. Думала, скоро у нього народиться свідомість сказати самому собі, що це скільки не придбавай або не май, все одно буде мало. Краще зовсім не мати так, як має найбільший багач у житті мільйонер. Він думає для життя, він правий у природі, він робив те, що треба. А прийшов час такий, він помер, як і бідний, його не стало. У всіх людей є своя улюблена мета в житті – краще від усіх пожити добре і тепло. Цього портрет не бажав, а взяв, кинув своє місце, і пішов у природу в своїх єдиних трусах. А перед ним виявилися колючки непрохідні, треба було обійти.

 

34. Я, він говорить, цього не зробив. Який же ділок у цьому ділі, що мені колючки будуть дрібниці. Я і кинувся в них, як у голки. Іду, вони мене низали до самої крові. Я ледве-ледве по них пройшов. А скільки їх залишилося в тілі, сила-силенна. Але, думаю, пропав.  Горить все моє тіло від цих колючок. Десь узялася балка Юта. Там свині вирили лігва з водою з променями сонця. Туди ліг, як у ванну, полежав – де і що поділося. Коли встав, мені дуже добре зробилося від цієї ванни. Тепер я подружив з водою, та й з повітрям.  Пішов далі по землі. Не для того я по ній ішов, щоб захоплювати, і робити те, що робили всі багатії. Я пішов у природу шукати істину, для хворої людини засіб. На одному місці не сидів, і не спав на своєму місці до того часу, поки тебе розбудять. Я був на це діло строгий.           

 

35. У мене моя думка не виходила з голови. Як так треба було відмовитися від свого наявного.  Перше, це був мій на мені одяг, який я ніс у портфелі. Думаю від цього діла відмовитися. Приходжу в Новочеркаськ до свого родича, вони мене прийняли. Іван Климович Захаров. Я у них без усякої їжі ліг відпочити, заснув міцно. Б'є годинник 12, опівночі. Я цей одяг у них кидаю, і в природу. Думаю, як же мене люди будуть вважати. Я йду по базарній вулиці, одні тільки кішки бігали по ній, та я продовжував свої кроки. І от я вийшов на арену міста, стало сонечко сходити. Люди свою форму солдатську показували. А молочниці несли молоко продавати. Їх змусило звернути увагу на мене, вони так-то з мене сміялися. Я не міг їм нічого сказати. Скоро я перебрався через річку Тузловку на ту сторону. Мене оточив туман, як у молоку.

 

36. Тільки жайворонки не мовчали, вони у висоті співали пісні. Я тримався вибратися на висоту з луків. І от раптом сонце прояснилося. Я йду, сам не знаю, куди і навіщо, хто мене прийме, такого забіяку? Кажуть усі люди, що зустрічаються, про те, що він збився з путі. Я йду, тримаюся по дорозі до Новошахтинська, у мене там друг інженер Іван Олексійович. Він працює на шахті ГПУ 11, дільницею управляє. Піду та поділюся думкою. Може, він допоможе. Такі думки розвивалися. Колись у дитинстві ми пустували разом, а зараз він учений. А що знаю я? Та нічого, окрім як бачу не так, як усі бачать своє тіло приховане. А моє чисте. Це мене умови примусили кинути у цих ось людей свій одяг. А вони встали: одяг лежить, а чоловіка немає. Куди пішов?  Подумали: пішов купатися, і там потонув.

 

37. Цей одяг взяли, прикрили. Нехай, мовляв, мовчіть, не кажіть, а то будуть у цей час їх тягати, так вони подумали. А я в степу в природі сам собі думаю: що я такий за чоловік є, кому я треба такий у житті своєму? Іду я, не бачу нікого, тільки далеко чути чийсь людський голос. Я один, не чутно нікого, крім одного у висоті жайворонка. Він мене веселив. А я все думав та думав, починав з початку свого історичного життя, яке я прожив. Особливо прийду я до друга свого, що він скаже? Не похвалить, а покорить, як якогось пройдисвіта недоучку. Я шукав, сподівався вже на свої природні сили. Я від неї вже отримував. Вона до мене на моє прохання підіслала пса, собаку хорта сірого кольору. Вона бігла по дорозі прямо на Родіонівку. А я її побачив, відразу звернув увагу на те, що це чоловіка є друг.

 

38. Для мене це природа підіслали. Я до нього, як Мальчика, зі своїми словами. Він зупинився, і хвостом мотає. Я зрозумів його цю до мене дружбу. Іду я до нього ближче, він на мене очима дивиться, а хвостом мотає. Я його називаю Мальчик. Він мене чекає, я до нього підходжу. Кажу: ти мій є в природі друг по життю, підемо за мною. Він від мого запрошення не відмовився. Куди я йшов, туди він слідом за мною теж біг. Ми вдвох йдемо, і щось робимо, що я йому скажу. Він усе робить. Я його посилаю: біжи, цю пташку полякай, щоб вона після свого польоту у висоті не сідала на землю, а літала там.  Хлопчик мій вже мене слухає, як з вихору, туди за цим ділом біжить. А потім своє зробить, і до мене. Ми стали один одного розуміти, слухатися, як друзі.

 

39. Особливо він мене так уважно слухав як ніколи. Брався за це мені послужити.  Чоловіка не треба, як це був для мене пес. У мене звідкись взялася жалість. Я йду без усякої їжі, не вживаю їжу, і не п'ю воду. Живу за рахунок природи. Мої друзі – це повітря, вода, земля. А собаку я знайшов. Ось тобі і червоноармійський намет у радгоспі № 10. Трактор орав землю. А в наметі був офіцер. Я до нього звернувся з проханням, щоб він дав хліба для того, щоб погодувати цього пса. Офіцер мене вперше бачить, і зі мною погодився. Я йому змалював точно, що в природі вийшло. Він виносить два шматки йому, як собаці, і мені, як людині. Сам каже: «На, сам собаку годуй, вона за тобою таким не піде». Так і вийшло. Я, портрет, погодував, собака два шматки прибрала, і за мною далі не пішла.

 

40. Це мені наука з наук показала на факті, хто за мною піде за таким. Собака була добра, це мій був друг у житті. Вона мене зберігала без усякої біди. А тепер наїлася, і не пішла.  А я велике щастя втратив у природі. Вона була мені дана для життя вічно не вмираючого. А я свої в природі якості втратив. Тільки ступив у природу ногою по стерні, а перепілка пурхнула з-під ніг. Я туди. А там два яєчка, якими я скористався, і з'їв, це мої в природі дари. Я пішов далі. А у самого думки по природі швидко бігають хвилями. То вони піднімаються у висоту, то вони на глибину знижуються. А сказати, ніхто про це не сказав: дивись, з тобою зустрінеться ось це. Я йду прямо в бій у природу в люди в Новошахтинськ. Знаходжу вулицю Авдєєву, там мій товариш жив. Він мене таким ніколи у себе не очікував.

 

40а. Я якраз потрапив на Феклу, вона мене знала, як друга дитинства. Прийняла мене, як товариша чоловіка. А він був на роботі в шахті. Поки ми з нею зробили зрушення стосовно здоров'я. Вона стала дзвонити в шахту, щоб він прийшов для зустрічі зі мною.  Він запитує у дружини: «У чому справа?» Вона йому каже: «У нас гість Порфирій Корнійович». Він швидко прийшов, де ми зустрілися. Він від мого вчинку злякався, запитав: «У чому справа, я не зрозумію тебе?» Я йому кажу не все. Щоб наш був з тобою виграш у своєму ділі, історію я не буду розповідати. Запитай у дружини, як вона відчуває. Він запитує в неї: «Ну що тут у вас?» – «Я, – каже Фекла дружина,– була хвора, а тепер нічого не болить. Ось що твій товариш має». Каже він: «Я вірю в техніку, я вчився в неї і нею володію».

 

41. Але я, милий мій друг Іван Олексійович, практик, розвідувач на собі здоров'я. А тепер його сію на інших людях. Ну як ти думаєш, це буде людям добре. А що може бути краще. Він дивився на мене. Знаєте, що для цього сказав?  Щоб я у нього залишався подібно до нездатного до життя чоловіка. Він же інженер, мав свого одного сина, його вчив. А я народив двох. Я повинен відмовитися від них, і не бути їм батьком?  Я чув його економічне сімейне життя.  Щоб він погодився, як друг, це діло підтримав, він цієї згоди мені. А знав життя людське, як звеличується, і робиться в природі хороше і тепле. Але його ні за які особливості не вмовиш, і своє йому не введеш. Він між багатьма людьми командир. А куди ти подінеш свою таку сім'ю, і що будеш робити?

 

42. Він ці кроки по природі робить, він не зізнається. А як же так, я теж не зміг би до тебе зі своїм зайти. А я зважився заглянути, і свій портрет тобі показати. Ти мене такого не бачив, і не побачиш ти такого сам себе. Це для тебе є могила. А ти по моїй дорозі не підеш. А як же ми, пам'ятаєш, по селу ходили. Ми з тобою не думали ні про яку техніку.  У нас руки золоті, та голови були якісь. Пам'ятаєш, в шахті 10 руднику у господаря Мордена, генерала, статського радника. Ми були хлопці молоді. Пам'ятаєш артільника Саніна кульгавого, він не гірше від тебе жив. Бувало, скаже нам, мені він каже: «Великої видачі не треба, хоч у полі два вагона знайдіть. Їх на мою сторону на штопора, на дошку постановіть. А вам упряжка одна є одна паличка».

 

43. Штейгар завідувач, мій близький вчений, за мною тримає мої два уступу. Це теж лави вважалися по ходу. Ми там були, бачили, як колупалося це вугілля. Наша діло спуститися в шахту. І там не гірше, ніж у селі, в темноті господарювали. Ветерба нескінченний канат, по ухилу ходили вагони. Ми там номери були, ми їх два з гір брали.  А коли свої номери уд ..., чужі видалимо, робота ще не закінчена. Ми ці номери віднесемо на те місце, де їх встромлював справжній вагонник. Це робилося нами раніше.  А зараз люди, думаєш, переробилися. Техніка технікою. А от людина в природі – це є для життя свого все. У тебе теж така петрушка робиться. Якщо чоловік захворіє, ти маєш право його на роботі тримати. Він мені каже, як чоловіку, що не знає, про цю шахту.

                                            

44. Ми ж підлітками рвалися в цю шахту. Я при техніці не працював, а задом лим ... залізний вагон, а в ньому 30 пудів. Я і ти – ми були тоді кінь сільський дай. Про те, що раніше робили, зараз в'язниця. А ти от не проти неї. Люди до цього несвідомі, один на одного нападають то тим, то іншим. Юстиція одна вуха тримає гостро. Але чого-небудь зробити новенького в житті, ми тільки говоримо. Це ось техніка. А вона тільки в шахті вводилася для чоловіка, щоб йому, як такому шахтарю, легше з цими вагонами під землею борсатися. Тепер електрику, струм по проводах – все це зробили і роблять вчені.  Значить, по-твоєму батько старий чоловік, а син молодий чоловік. Він з наміром своїм цього старого чоловіка із землі жене. Не треба нам кайло, нам треба метод Стаханова.                                                           

 

45. Вміти володіти під землею такою роботою. Невже ми з тобою при такій зброї не зуміли зробитися таким. Ми ж були пустуни, не билися. Пам'ятаєш Сілая Івана і Ваську Кобяка, вони водилися разом, але не дружили, а билися до каменів. І що ж із цього всього? Одне наше в природі нещастя. Пожив чоловік у цьому всьому. А старіти-то треба, здоров'я втрачати треба. Хто ж нам його дасть, щоб ми з вами туди не лізли. Там нашій людині місць вистачить. Більше народжуйте, та вчіться в природі так, як от ти навчився бути інженером. Тепер тобі хоч хни. Не один ти інженер між нами є або був. А де ж вони поділися, я в нього запитую? Вже вони лежать у землі. Що з цього буде? Ти вчений чоловік, командуєш багатьма. Чи всі тобою задоволені?  Кажеш: вбило на фронті жінку. Хто ж за це буде відповідати?

 

46. Той чоловік, хто порушує цей закон. А от я своїм портретом не порушую. Я йду в народ не таким, як ви, всі люди залежні. Ви ростете своїм. А як ви за землю свою сильно воюєте. У вас техніка б'є, давить, на шматки рве людину. Що ви робите в цьому ділі, не втихомирить вас. Як думаєш, для чого мене ця природа такого народила. Ти ж мій портрет не бачив ніколи. Я тебе не змушую, як товариша, щоб ти кинув це, а пішов за мною. У тебе ноги хворі, ти ляжеш у дорозі, а я ніколи не втомлюся. Ти спав, а я тебе кинув вночі сонним, і пішов геть далі від тебе. Я не проганяв з місця людину, як це робиться у нас на землі. Добре і тепло живе, йому заздрять. А от моєму портрету місця немає, всі його женуть з дороги далі. Вважають, він хворий, ненормально робить.        

 

47. Я ці відгуки чую, як вони про мене говорять. Одна стара жінка йде, я її переганяю, а вона свої слова вслід кидає. Це її начебто є жалість. Вона каже: «І не помре він, дуже мучиться він». Я зупиняюся, очікую її приходу, у неї питаю: що ви сказали? Вона від цього відмовилася. Вона каже: «Я нічого не сказала». Як хочеться жити не по-старому, а по-новому, по-небувалому. Я це життя бачив, бачу, і певно буду бачити. Воно робиться людьми, і буде робитися ними таке. Це дорога, по якій я йду вночі тоді, коли люди не ходять. Вони сплять усі, не живі, і не думають те, що у мене в голові є. Я шукаю дорогу не людську зовсім. Я дорогу знайшов Бога. По природі довго бродив. А в населення зайшов, хотілося мої сили на людях показати, вони є живі.

 

48. А мене зустрів Фірс Іванович на своєму порозі. Він мене просить, щоб я надів його штани. «Незручно так», – він мені сказав.  А я не відмовився, надів ці штани, у хату зайшов. Люди є люди, пішли на це, дивина. Стали питати у мене: в чому справа? А я у них став питати: то у вас є такі новини?  Вони не хваляться, а жаліються. Поля в шахті сідають, а нас, як комуністів, туди женуть. Хоч себе підставляй, а роби, зупиняй.  Цього бояться. Я у них запитую: є між вами хто-небудь хворий? «Є», – сказала хазяйка цього будинку. Ми її звали тітка Дуня, а у неї був радикуліт. Я їй кажу: вийди на поріг, і підніми лице своє вгору. І звідти тягни повітря.  Кому ти віриш, його проси. Вона пішла, вона зробила, приходить назад, каже мені: «Ти Господь, сам хворобу зняв».

 

49. От це портрет так портрет. Думаю, за це мене тут задавлять як такого. У мене на це є інше. Від народу йти не треба, треба їм допомагати, раз у тебе ці якості народжені. Це тітка Дуня не живий для людей наших факт. А от є в нас хвора Євдокія Понкратівна Бочарова, вона вже п'ять років не ходить ногами. Де вона не була, куди вона не зверталася, у санаторії їздила, а ноги як хворіли, так вони залишилися. Ця Євдокія за ніч пішла ногами, коли з нею повозився я, тобто портрет. Вона надворі сапає картоплю. Чи не дива. Ти є Господь. Я чоловік, не такою формою одягнений, ходжу чистим тілом.  Кажу всім: мені не треба ваша хвороба, мені потрібна людина.  Він сам з собою впорається, прожене цього ворога, тобто хворобу від себе сам. Ось які справи мої є.

 

50. А мене треба нести на руках, і за це треба дякувати. У психіатричний дім в Сватове.  Щоб я знав про московських лікарів, вони мені так говорили: «Якщо тільки цим будеш займатися, ми тебе загонимо туди, де Макар телят не пас». Я цього не побоюся. І там є люди. Я між лікарями ставив свою діяльність. Ніколи не відступлю, а піду в море. Через це мене виштовхне цілком мій портрет на воду. Я піду по воді. А ви боїтеся, ви в ліжку, мільйони заганяєте, ростите, а все одно ви вмираєте. Помирати портрет не буде так, як вмираємо ми в цьому. Я приїжджаю до товариша по життю до інженера, хочу провідати його здоров'я. Він мені скаржиться: так все добре, але очі бачать 14%. У них він робиться вже сліпий. А раз очей немає, що може бути від цього гірше.

 

51. Дивлюся на подорож в телевізорі. Бачу багатьох людей, але таких не бачу портретів, щоб до поганого і холодного горнулися. Я бачу природу, я бачу вулкани природні, я бачу місцевість. Особливо чоловіка бачу, як він готується з природою зустрітися. І бачу його зброю, техніку, він її готує на фронт. Особливо багатство бачу, як воно боїться в природі бідності. Люди людей привласнюють до себе. Тільки один наш портрет, тільки наш чоловік, народжений природою, цього не визнає, протилежний. Каже нам про життя своє. 50 років ці люди на цьому місці будуть жити та робити. А потім всі одна по одному помруть, як і не жили на білому світі, і не робили нічого.                     

 

52. Так прожити, як ми 50 років жили, від природи заслужили смерть. Ось чого треба в природі чоловікові досягти, не смерті, а життя. Бог – це чоловік зі своїми заслугами.  Йому природа дала всі свої можливості володіти цим. Чоловікові хворому допомагати. Що може бути від цього краще в житті. Він не жаліє сам себе в цьому, кидає в природі таким чоловіком, якого в житті не було, і не буде такого портрета.  Він у нас один написав працю свою з цього життя. Якщо тільки це є правда у житті цього героя, його нам треба носити на руках. І йому як такому ми будемо кланятися, просити, щоб він дав нам своє здоров'я. Вже 38 рік настав цієї роботи. Він нами зберігається. Він нас усіх любить, приймає, цілує. І нас учить, щоб ми це робили.    

 

53. А коли ми з вами будемо це все робити, то нас з вами примусить природа, вона нам зробить те, чого ми від неї ніколи не очікували. Люди перестануть робитися в людей злочинцями через свою зроблену ними чесність. У них милі люди будуть мати через це загартовані, здорові й молоді серця. Ніякого нападу не буде з боку їх, вони оточать себе здоров'ям. Від них відійде в'язниця, відійде лікарня. Персонал цієї системи нашій державі не знадобиться. Все це зробить на собі чоловік. У портрета будуть люди всі вчитися. Їх примусить природа бути такими силачами через любов свою, через діло одне в портреті. Він не буде таким сидіти, він буде в умовах рухатися. Його ця думка правильно зробила. Спочатку шапку скинув, а потім чоботи, а потім і пальто з костюмом.

 

54. Вона зроблена не для багатства, щоб мати. Це портрета свідома бідність. Я поганий в житті чоловік. На мене якщо дивитися здалеку, можна не втягуватися. А можна тільки подумати. Це чоловік наш руський. Він через свою думку цього добився. Його всі люди, ображені в природі, чекають. Він до них прийде, і запитає: хто вас це так на сьогодні образив? Ми скажемо: це ми всі самі зробили те, через кого ми сюди потрапили. Ми вороги цьому всьому. Нас за це тримають, і будуть тримати доти, поки цей потік людський не зміниться. Він буде не людський портрет. На нього дивиться весь народ не так, як люди звикли дивитися на мертву одиницю. Це чоловіка тіло живе між живим, ніколи воно не буде між нами мертвим через свою дію.  

 

55. Портрет сказав нам усім, що народилися в житті, що змусило це все на собі зробити.  Важке життя чоловіка. Воно його примусило оточувати себе залежністю. А з нею доводилося невдало боротися. Історія до цього проходила в природі не так, як у хороших батьків була неміч. Бідність оточувала в сільському господарстві, а потім стала розростатися за рахунок свого фізичного труда. Земля давала можливості йти від бідного до багатого, що й змусило все це кинути, і відмовитися від цього діла. Став іти по дорозі тій, якою предки не ходили. Портрету доводилося освоювати свою дорогу. Пробивати щілину не так, як жили люди. Він відмовився від житлового дому, став вихід шукати в ній. Йому доводилося відриватися від життя дуже важко.

 

56. Якби природа для людини не була ясна і корисна в цьому ділі, що наш портрет став мати. Він весь свій одяг належний закинув, не визнав його придатним. А став своїм тілом іти поступово, а до себе притягувати повітря, воду і землю. Це його милі з історії друзі.  Вони не стали цьому заперечувати. Людям ця дорога і на сьогодні не до душі. А природа – це природна сторона жива. Нікуди не дінешся, треба такого чоловіка в житті приймати.  Він у нас такий є один, полюбив природну хвороба. Вона нашого чоловіка через його каприз не захотіла тримати, умертвила, не дала йому життя. А портрета полюбила.  Стала вчити цього чоловіка, хто став любити іншого чоловіка, і йому віддавати його здоров'я так, що люди цього не шукали. У них розуму немає такого.     

 

57. Навіщо портрету треба буде наш хворий чоловік? Йому це треба. Він не знайшов засобів. І немає такого чоловіка, щоб він погодився, і через себе в природі передавав своє здоров'я. Як хвороба передається через людину, так і здоров'я. Хвороба сама пролазить через хворого, а здоров'я через свою любов, яка не пожаліла сама себе. Тіло портрета вкидати в природу таким, як це зробилося ним. Він від чужого відмовився, а взявся за своє, за природне. За те, за що ні один чоловік у житті не брався, щоб себе до цього привчити. Портрет був у цьому прав, він і залишився правим. Його природа підтримала, дала можливість це придбати. Але люди стали проти цього діла, не стали його працю визнавати, не стали з ним рахуватися. Кажуть: це неправда є. Коли крав, вбивав тварину, то був друг між нами.    

 

58. Хіба людині забороняється переходити з шкідливого на корисне. Чоловік нашого не потребує, бере на себе своє тіло, і таким, як портрет, показує. Це, треба сказати, правда.  А люди кажуть: ні. Тому природа, вона навчила, щоб чоловік зробилася на землі Бог за його діло. Повірте, у мене є написана історія, яким я був до цього на землі. А зараз це закинув. Не пішов слідом за людьми, а взяв дорогу Бога. Як Учителеві пишуть ті люди, які захворіли. А треба писати тому чоловікові, хто стоїть на черзі, він чекає цього дня.  Він обов'язково до нас прийде, і когось із собою захопить, та ще якою хворобою захворіє. Краще б було з усіх, якби здорова людина фізично взялася за вчення Іванова.  А воно нас усіх веде туди, куди це буде треба.

 

60. Підходимо ми до других дверей. Вони у себе теж мають написану свою відозву. Сюди в ці двері можна будь-якій людині заходити. Тільки тут люди навчаються, як буде треба нам усім навчитися в природі, щоб не захворіти і не застудитися, і не вмирати. А коли ми навчимося це робити, вмирати ми не станемо. Де вам сподобалося, скажіть? Помирати ніхто не хоче. А от нам треба жити вчитися. Якщо ми з вами цього навчимося, тоді те, що було, відійде. Дім – це атмосферні умови в природі. У ньому можна по-старому жити, по-людському. Цьому кінця і краю не видно. Одні люди народжуються, в цьому інші відмирають. А за ідею Іванова, людям не треба вмирати. Треба в природі вчитися. І так треба навчитися, щоб у нас не було в'язниці та лікарні, а було в природі життя вічно не вмираюче. Ось що нам приніс портрет.           

 

61. Якщо ми, вся наша молодь, за це саме візьмемося. У нас є, з чим все робити на нашій землі. Треба зробити людину, щоб він був Богом землі, господар життя.  Сказав, що я більше вмирати не буду, а буду жити безсмертним. Це тільки добився портрет. Він господар своїм словам і ділу, за ним є правда. Його перевіряла громадськість всього союзу «Знання». І от доктор медичних наук психіатр Лунц, він у портрета питає. Він не знав цього чоловіка, тому запитав: «От ти як такий умираєш, кому таємницю передаєш?» Портрет йому відповідає, як ділку в цьому, з посмішкою. Таємниці у мене ніякої немає, а є одна для всіх істина. Ось збоку місце є. Роззувайся, роздягайся, і слідом. Що – я, те – і ти. Лунц відмовився від цього, не став робити за Івановим. А все одно помре. А Іванов, вже під сорок років підходить.

 

62. Він не хворів, не прохолов, а живе силою, волею. А ми від його практичної ідеї відвертаємося. Давайте подумаємо з вами, це наше життя невмируще, як ніколи ми це повинні отримати. Ось що нам природа на людині створила. Бог землі хворіти не буде, жити вічно буде. Ось що він нам приносить у природі, нове, але не старе. Чоловік не повинна на цій землі вмирати, він повинен жити. Ця історія від людей піде далі, яка змушувала чоловіка вмирати. Він помер через діло своє. Став він робити, недоробив цього діла, помер на віки віків. Що від цього гірше є. А ми з вами показуємо, хвалимось, що це ми з вами зробили. Ми його недоробили, а всі померли. Що з цього вийшло? Та нічого. Треба б жити, а нам природа не дала.             

 

63. Ми перед нею хвалилися, що ми живемо добре і тепло. А в природі люди побудували життя за рахунок природи, а тому вона і відібрала їхнє хороше і тепле, а ввела їм вічно вмираюче життя. Вони всі померли. Що може бути гірше і холодніше від цього. Чоловік у своєму тілі, як тільки прийшов на білий світ, народився, і зараз став втрачати своє тепло всередині тіла. А раз воно витрачається на якісь особливості, вже це є нестаток. А щоб цього не було, може зробити природа: повітря, вода, та земля.  Це самі три тіла, які все дали. Все на місці своєму отримує. Один час родиться, інший час вмирає. Це законне явище в людях. А якщо чоловік сил, волі набирається, то що може бути від цього краще.  Чоловік буде жити за рахунок цього всього.

 

64. Навіщо мене природа такого народила, навіщо вона мені думку створила? Невже я неправильно вчинив у природі, сам себе, своє тіло роззброїв? Та що ж я краще від усіх, що я такий є на білому світі. Моє тіло – це загальний є портрет. Він дійшов до цього сам, у природі отримав здоров'я, тепер ним хвалився. Каже нам усім: цього мало, що я його маю. Я хочу, щоб його таке всі мали. Природа мати всіх як одного, вона хранитель. У неї на це є сили свої для наших тіл. Вона всіх може містити, і дати їм життя своє невмируще. Чоловік не такий є, як усі такі люди. Портрет не так нам з вами свою промову говорить. А якби ми з вами нічого не робили, що б одержували в цьому. Ми зобов'язані це робити, щоб у нас було все необхідне.      

 

65. Даллас чоловік був мільйонер, найбагатший в Америці чоловік. Він дожився до того, прийшла за ним смерть, як і за всіма. Він від неї відбивався, у нього було, чим відбиватися. Але така смерть, яка прийшла до нього, стала з ним ділитися. Те, що у нього було з багатства, повинно залишитися позаду, а тіло повинні в землю закопатися, у прах піти. Так вона і вчинила. Вона нас усіх у ті умови заганяє за те, щоб ми з вами нічого не робили, і зробленим не хвалилися.  Це не чиєсь ваше діло, а воно робилося в природі за рахунок уміння. Що тільки люди в ній не робили, але щоб більше не робити, вони цього не змогли. У них на шляху все це народжувалося, їм було треба. Люди намагалися царя прогнати, а свої сили в природі зробити. Без природної економіки чоловік не жилець у природі.      

 

66. Люди людей бояться. Люди людей за природу вбивали, вбивають, будуть вбивати.  За багатство, за золото, за срібло життя в природі не побудуєш. Тебе за нього інші люди вб'ють. Ти раніше захопив своєю фізичною силою, а зараз без зброї ти не командир, якого поставили на чолі для ображеного чоловіка. Його, як нерозумного, треба примушувати і вимагати від нього. Треба стійкість. Взявся за справу – доводь до розуму, щоб за тобою інші гналися. Ти у нас є ділок. А за ділом цим і життя робиться. Сидіти ми не повинні. Так ми в житті своєму побудували. Хочемо, щоб наше діло робилося завжди, від цього діла прибавлялося в домі. Ми не звикли самі без нічого жити. Обов'язково треба щось інше мати.    

 

67. Не буде в будинку столу, чим його накривати, щоб ним задовольнити себе, життя в будинку не буде. А це все береться в природі між повітрям, водою на землі. Від чого ми трудимося в цьому і отримуємо. Нам земля родить через наш догляд, через наше діло.  Не буде землі – не буде діла. Буде земля – буде діло. Її треба буравити, з неї треба робити грядку. А потім туди зернятко, а це зернятко нам дає багато зерняток. Ми його робимо на борошно, а з борошна печемо хліб. За цей хліб люди людям продаються. У них росте за рахунок цього господарство. А в господарство входять, найголовніше, тварини. Конячок не одна, так дві конячки.  Є воли, не одна пара, так дві, а то буває у багатія три пари.     

 

68. І до цього всього є корівки, вівці, свині. Їх треба нагодувати, їх треба напоїти.  Тримає без догляду не господар. Це так себе власність один час розвивала. Зростало в цьому ділі це господарство, поки знайшовся такий чоловік, зосередився думкою. І що хотів, те й зробив. У цього хазяїна віжки власності відібрав. І не ввів колишнє, зробив технічне. Машина стала обробляти цю землю. Тварин розводять для задоволення людського організму. Як був у природі для людини нестаток його хвороба в цьому, так він і досі є.  І буде він таким, як і раніше, важким. Вчені не думали захоплювати світила на небесах. А тепер ми зробили супутник, запустили на Місяць, вивчаємо ми це положення.

 

69. І щупаємо, шукаємо для життя нове, не таке, як є між нами в природі. Ми і тоді рівні у власності жили, а тепер у колективі сильний безсилого виживає. Це природне явище.  Навіщо ти, сусід такий, біля мене живеш здалеку. Ти до мене зі своїм наявним багатством не прийшов, і не запитав, як я живу, що мені заважає. Ти сам живеш, і живу я теж сам. Ми з тобою про погане не хочемо думати, а от хороше не йде в голову. Як раніше трудилися важко, так працюємо важко зараз. Машина машиною, а людина людиною. Вона зберігається, як і машина. Хоче, щоб за нею чоловік всі свої сили клав. І він робив для цієї машини те, щоб вона через цей догляд працювала добре. Їй треба людський розум, не забувати про її мастило, про пальне, і про кермо.

 

70. А коли будеш уважно слухати, придивлятися, то ти будеш на ній їздити. А чоловікові треба сила, волі, а її у нього немає. Він від природи залежний. Він оточений не живим, а мертвим. Тому йому треба так чи інакше вмирати. Це в природі живий факт. Незалежність – це портрет. Він не хвалиться умінням, це не його справа є. Всьому діло природа. Вона може підняти, вона може і знизити людину розумника. Її як таку не обдуриш. Вона сильна зі своїм живим. Щоб було мертве, це недобре для неї. Вона від себе жене мертве, з живим жити не стане. Краще буде живе, з живим допомагає і видаляє геть далі. Так і в природі робиться.  Коли чоловік чоловіка не знав і не бачив, він сам себе не захищав, і не йшов від природи, і її не вбивав.      

 

71. А доведеться від цього відмовитися, природа примусить. Місць для цього вистачить, там всіх однаково приймає. Що з цього всього, якщо ми на волі так живемо, прогресуємо. Один за одним гонимося, ми доганяємо, переганяємо, і цьому всьому кінця не видно. А що з цього всього, якщо ми так добре і тепло живемо. А потім помираємо так само, як і всі, що не мають такого добра. Народжуємо на білий світ, пускаємо в життя, щоб умирати. Цього портрет не хоче мати у себе, він від поганого і холодного сам особисто йде. У нього природне тепло, природне, живе тіло, і з живим тілом в атмосфері. А в атмосфері так жити чужим, це краще не народжуватися на білий світ. Природа любить чоловіка живого.

 

72. А живим чоловіком не хотіли жити. А життя живе є правда.  У чоловіка її немає, він живе в неправді за рахунок природи, за рахунок чужого. Ми ж люди, весь наш народ, говоримо: ми є комуністи, нові люди в природі. Куди ми ведемо свою молодь?  Вона зі своїм напрямком йде прямо по шляху до такого холодного і поганого, це наша з вами смерть. Гірше від цього не може бути. А портрета діло одне – краще на білий світ людині не народжуватися, ніж так жити, як ми приходимо і відходимо. Ми не живемо, а відмираємо. Це не наше з вами життя проходить таке: народився, а потім треба вмирати. Треба за ділом портрета навчитися, як треба буде вміло жити.

 

73. Портрет пише свої слова. Але нічого по-своєму не робить, не хоче свої якості в природі показувати. Це добре нам буде всім, якщо він не вміє нічого робити? Це буде нам добре. А якщо він по-своєму зуміє, то тоді нам з вами буде горе. Він же нашим, що ми робимо і зробили, не радіє. Він каже, це тимчасове явище. Так швидко, і дуже багато зроблено, воно продовжуватися не зможе. А портрета діло буде одне – це розумом руйнувати. І треба зробити те, щоб наша молодь не гинула, як вона у своєму житті гине. У них немає того, що слід було в житті. Ми бачимо їхнє те, що між ними робиться.  Вони роблять у себе патріота для того, щоб усім за ним треба буде робити.

 

74. Якщо ми тільки це своє будемо продовжувати, як ми його робимо, то з нас вийде курка дворова. Ми від природи отримуємо між собою велику неприємність. Між нами такими людьми розростається в природі ворог з усіх боків. Особливо між нами  всередині він з'являється, і так прогресує без усякого запобігання. Ми його самі в собі розводимо через наше недостатнє діло, яке ми робимо. Але щоб доробити, ми не в силах зробити. Природа мати наша, всіх вона народила нас на це діло. Вона нас своїми силами примусила, щоб ми від неї йшли. Ми її вчинок боїмося сприймати, а йдемо по своїй дорозі, біжимо від неї. А вона нас так швидко наздоганяє, хоче загатити дорогу.      

 

75. Іду я по дорозі своєї. Далеко бачу людей.  Вони бігли повз мене, поспішали потрапити на свою роботу, їх вона там очікувала. Це не один раз таке в житті робиться.  Вранці туди біжиш за поля душею, а ввечері додому жене необхідність. Ми з вами для цього живемо. Наше діло, як у норки ховрах. Він тоді вилазить на свою гору в природі, коли сонечко свої промені розпростирає. У нього до цього таке є почуття природне. А у мене таке діло. Я біжу по хорошій дорозі, біжу і по поганій дорозі. Це наше людське таке введено на місцях життя. Ми для цього на цьому місці зупинилися, примусили самі себе, щоб на місці не сидіти, і не спати, як це хочеться іншому. Нас умови примушують це ось робити.

 

76. Ноги і вовка в природі годують. Але він любить чужим жити, у нього великий нюх.  Чує далеко болісне життя в людях. Самі прив'язали себе до роботи, роблять її самі  Та до того завели курей, заводимо овечок, свиней, і розводять кроликів. Це таке слабке життя, за яким потрібен великий догляд, від чого люди отримують, і ласують м'ясом, жирами.  Вовк теж на це мисливець. У нього зуби – це ніж. А чоловік для себе робить усе з повітря, води, та землі. У нього воно виходить у цьому будинку. Чого він там не має.  Навіть кухня, де готують. Ванна, де можна буде скупатися, і поруч туалет. А їдальня поруч, через стіну проходять двері. А для того, щоб себе прикрашати, що ти є така цивілізована людина, у тебе є всякого роду взуття. Потрібно не одна білизна, брюки не одні, а сорочок з краваткою.          

 

77. Є вихідний костюм, пальто, зверху ще плащ, якого в будь-яку хвилину можна надягати, якщо потрібно хвалитися. А потім сідати за стіл, а на столі чого тільки немає, навіть є випивка.  Словом, людині в цьому всьому жити б йому, жити. Але біда одна –  між ним і природою одного не вистачає – розуму в голові, щоб думати, і добре розбиратися з цим ось ділом. Говориться чоловікові. Хіба ти один такий на білому світі є з таким становищем. Всі вони були такі, яким дай, і дай, і дай.  Хто?  Та природа. А коли ж цьому кінець буде? Чоловік таких перепон не зустрічав, а навіщо воно йому треба. Він народився на білий світ таким, як народилися всі. Але тільки умови його як такого змусили від усіх людей йти. Він біжить зі своїм наявним ділом, робить для самого себе.

 

78. Це так робилося, робиться, і буде робитися ними.  Вони вмирали, вмирають, і будуть вмирати через це своє. Незалежність, вона людину змушує про це діло думати, щоб не мати нічого, крім одних трусів. Тільки природа йому допомагає повітрям, водою і землею. Він у них живе не так, як усі люди. І не робить те, що роблять усі. Люди без діла не живуть. Люди в природі хитрують, самі себе захищають, йдуть, не люблять вони її.  Тому вони і помирають через свій каприз. Ми звикли на одному місці сидіти, на одному місці ритися, збагачуватися, на одному місці не стояти. Одне маєш, це мало. Інше маєш, це треба. А от четвертого немає, тут вже сили кладеш, дістаєш, що буде треба. Ми це в природі придбаваємо, і хочемо, щоб у нас було, на що дивитися.

 

79. І чим-небудь таким розпоряджатися, як своїм добром. Це царство, із царств царство, яке програло самому народові. Тепер ми з вами поділилися на земній корі. І за неї ми, люди, з людьми воюємо, вбиваємо самі себе. А кінця не видно. Тільки портрет народився, він один виступив проти батька і сина, своєю справою хоче попередити. З вашого всього завоювання за золото, за срібло треба буде між людьми народитися самому Богу. Він їм скаже вголос. Дожилися, боролися, у себе стали мати хороше і тепле. Що батько з сином став мати? У батька є своя сила створена, це зброя, а у сина своя. А ви, чужа сила, бийтеся, сини нашого життя. Вам все одно, як і нам, помирати. Золото, срібло не помічник і не порятунок у житті. А от діло портрета Бога порятунок.

 

80. Йому батько сильно вірить, а виконувати ні на копієчку. А от син ніяк не вірить, і не хоче розуміти, що Бог народився в духові. Він обом своїм ділом доведе, що ви, батько з сином, своє на чужих людях програли. Для цього народився між природою Бог. І отець, і син, вони у природі все наявне провоювали. Бог зі своїм тілом не прийшов їх рятувати. Він прийшов їх засудити за золото, за срібло, щоб вони своїх людей за гроші не примушували, і не гнали їх у бій воювати з природою. Вона терпить від їх двох. Але не може їм як таким сказати: що ви робите. Ви в природі шукаєте хороше й тепле, але ним не задовольняєтеся. Що з цього, що ви сьогодні їсте, завтра їсте, і післязавтра теж не погано, а добре їсте. Цьому ділу кінця немає. А колись доведеться лопатися.

 

81. Також і одягатися з вами не погано, а добре. І так прийде твоя старість. Радий би на себе гарне надіти, та сил немає. Що ми зробили в цьому будинку? Народили людину для того, щоб він нас замінив. А ми цього не подумали, що між нами народиться Бог, духом він оточив себе. Його тіло не хворіє, не застуджується, і не старіє. А воно як було живе, так воно між нами залишилося. Вже нам з вами б не жити, якби ми пішли по його такій дорозі. Нас тримає не природа, а гроші. Ми за них купуємо і продаємо здоров'я. Щоб купити, і ним огородитися так, як огородився Бог усієї нашої землі. У нього боязні до природи немає. А всі самі себе захищають. Кажуть: от ми, так ми, ми живемо добре і тепло. А Бог живе погано і холодно. Це його здоров'я на ньому.

 

82. Він з людьми не воює, а ображеному, хворому, ув'язненому допомагає. І допоможе йому, тоді батькові і синові доведеться відмовитися від свого побуту. Гроші, золото, срібло – не помічник, а війна і вбивство людини. Бог у цьому ділі виграв, він на землю не прийшов своїм заважати. А вводить своє холодне і погане, не кожному це дається. А у Бога це його природня зброя, вона йому допомагає в житті, і також іншій людині. Навіть хоче, щоб бути таким у природі людині, як і Бог у природі. Він каже: хочеш Богом бути, будь ласка. Природа нікому не заперечує на землі стати Богом. Він проти в'язниці, проти лікарні. Хіба це буде нам таким погано, якщо ми від природи за Божим ділом доб'ємося. У нас не буде злочинця, не буде хворого. Що буде між людьми і природою? Одне здоров'я.

 

83. Ось що нам приніс Бог. Це діло між науками проясниться, займе місце своє загартування-тренування. Вона буде народжувати з людини Бога. Загартування-тренування, воно ввело в життя своєї природи портрет. Це живе тіло, воно добилося від природи сили, волі. Вони чоловіка зробили Богом. Це є правда, за якої люди по землі ходили і шукали в природі Бога. А знайшли у себе божевільного чоловіка в людях. Між батьком і сином таке зло і ненависть зародилася, якого утримати ніяк не можна, а тільки в хід пускати свою зроблену зброю. Розумними вважаються політичні, економні. А от щоб з людиною домовитися, і сказати своє слово між батьком і сином. Що ми робимо на інших людях? Отець своєю зброєю вбиває чужих людей.

 

84. І також убиває чужих людей син. У них немає мови щодо цього домовитися. І кинути це божевільне життя на людині. Не зможете цього зробити – доручіть це діло зробити між природою і людьми портрету. Нехай він нам скаже свої слова, які треба нашому народові. Не мир такий створювати, а бойню вводити в люди. Портрет Бога, він проти такого вбивства. Питається, за що, якщо можна і без цього обходитися. Це Бог такий на арені є. Він не допомагає своїм учинком ні батькові, ні синові, а своє ставить на землю духом. Дух є, природа матеріалістична, вона чоловіка для цього виховала, вона з нього скинула залежний захист. Вона навчила чоловіка, як буде треба, щоб надіти на нього. Портрет не мертвого характеру, а живе тіло. Ось це є Бог усьому нашому ділу. Він прийшов нас усіх засудити своїм тілом.

 

85. Він каже. Стосовно всього цього, я повинен вперед вас померти. А чого ви помираєте? Якщо на вас висить одяг, животи повно набиті. А в мене, як Бога, цього в житті немає. Те, що зробили батько з сином, це їх політичне й економічне багатство. Бог не радіє цим усім, а своїм хвалиться. Хоче сказати. Природі спасибі за те, що повітря, вода і земля зробилися невмирущі друзі. Таких друзів нажив у себе Портрет. Він заслужив увагу бути над людьми Богом. І за Божим явленням все робилося, робиться, і буде робитися. Любити природу, вона ж нехороша для всіх людей. Люди цього приходу чекали, тільки не в такому вигляді.

  

86. Бога виявили на Україні, Кіровоградській області. Визнали за ним шарлатанство. «Це не Бог землі, а він обманює наших людей». У Бога знайшли гроші, це гроші людські. Вони за його вчення йому винагорода. Бог був без усякого одягу в хуторі Свердловська. Бобренецького району міліція Бога прибрала до рук, посадила його до спеціальної приймальні. За паспортом звірилися, що він у Казанській лікарні проходив хворим. Його послали через Знаменку в КПЗ в Кіровоградську в'язницю. Послали до Одеси через в'язницю. Його у Знам'янці обласний прокурор та обласної начальник міліції. Через їхню зустріч Бог свої сльози пролив. Вони в нього, як Бога, запитують: «Що ти хочеш від нас?» Їм Бог так сказав: я вас прошу, щоб ви мене пізнали. Сам прокурор сказав: «Постригти, посадити у в'язницю».                      

 

87. Мої, як Бога, сили потрапили спочатку в Кіровоградську в'язницю, а потім в Одеську. Не дають Богові своїм займатися. Вимагають законного, і так змушують одягатися. А Бог розклав свої карти на столі. Запитує, де ж є правда? Яким я був на волі? Таким. За порушення судите, радите мою провину, що вона так загартувалася. Я їм, як воїнам над своїм тілом, кажу: Ісуса Христа за законом розіп'яли за його бунтарство. А я вважався вченими хворим чоловіком, не входив у рамки. Вчені не знали, не знають, і не зможуть знати моє тіло. Але не засуджували його. А вченим було треба знати, тоді судити. Бог просив, благав воїнів в'язниці, щоб вони його за своїм режимом вивчили. Він сюди потрапив через нас, таких бідних, хто сюди по конвеєру приходив.

 

88. Він зробив злочин між природою і людьми. Не так, як це треба, повернув, зачепився за закон. А в ньому розташувалася для цього міліція зі зброєю в руках. На його проступок справу ввели. Аби був чоловік, на його давно зуб має юстиція. Виховна частина в цій справі сама стоїть на черзі. Кривить паличкою на цей, такий є в батька свій закон і у сина. Не пішов тримати чоловіка, як Бога, по суті всього закону. Його психіатри визнають хворим. Він зі своєю поведінкою не робив шкідливого. А був на захист ображених людей, за що сторона охоронців посадила, тримає в неволі. А він не злякався цього закону, який взявся проаналізувати своїм учинком цього загартованого в тренуванні чоловіка. Він у справі є в портреті Бог землі.       

 

89. Любимий у природі друг. Від повітря не йде, до води біжить своїм чистим енергійним тілом. А йому і цього в'язниця не дозволяє. Каже йому: ти ж у нас під слідством чоловік. Тебе женуть у лікарню до лікарів для того, щоб визначити твоє здоров'я. За що, подумайте? Аби мене, каже Іванов, не посадили в доменну піч, я там не пристосований. А в природі я для неї друг, вона мене такого зберігає. Я потрапив у в'язницю за те, щоб знали тюремники, що я їх хочу своєю ідеєю звільнити. Для мене природа дала мою думку. Я і тут писав про нашого в природі ворога, про рак, як він зникає на людині при моєму вченні. Хіба в цьому люди наші навчилися розбиратися. Їх з дороги неважко буде зняти, аби захотіли. Вони, хороші, корисні, тремтять, а не пускають в життя.

 

90. Знають ображені люди, хочуть від цього позбутися. Але засобів учені не знайшли, щоб хвороба більше не прогресувала. Вчені по цій частині, вони ще бідні. Ворог як був на людині, він є зараз. Хвороба і розвивається далі. Ніхто в цьому не помічник. А всі люди живуть, і дивляться на становище в житті, як його сусіда близького понесли в труні на кладовище. Самі плачуть, людину таку шкода. А у самих у руках лопати, треба за законом зарити. Ми його закопаємо, а нас інші теж закопають. У цьому проходить все наше таке життя. А природа бачить на людях розвинену неправду. Взяла й підіслала чоловіка такого, як він є портрет. А йому за це діло, що він допомагає бідним, хворим в житті, люди законники не дають волі. І кажуть: ми тебе поженемо в ізоляцію від світу, в психіатрію відділення № 14.  

 

92. Один одного ловили, створювали йому справу, суд судив. А прокурор наказував: треба більше дати. Так і Іванову завідуюча Алла Павлівна Накриницька, вона була лікарем. Дурного слова не почула, крім питання. Алло Павлівна, скажи, за що Суворова прозвали самородок? Вона так відповідає: «За загартування, за вміння воювати. Він гартувався сам і гартував солдат». А як же ви будете мене величати, якщо я загартувався, то і загартовуються люди? Алла Павлівна вже мала намір Іванова засудити. Вона бачила в аудиторії Корганова в Ростові, я перед студентами виступив. Я доводив, що ми неправильно живемо, неправильно робимо. Моє – це ваше. А вашого, що ви зробили, у мене немає. Що ж ця Алла Павлівна взяла на себе? Свою правду розкрила, як вона є дійсно. Я не був хворим, як вчені визнавали. Алла Павлівна правильно вчинила, спростувала своїм висновком Казань, і, найголовніше, Введенського.

 

93. Я з нею був згоден до того часу, поки вона не сказала, щоб я доводив суду, як дармоїд. Алла Павлівна мене в цьому порахувала, як і всіх. Вона вважає, в бій посилає. Каже: ідіть злочинці. І також мене вони перевіряли з професором. Вони питали, як я лікую рак. Я їм так відповідав. За моїм вченням, як я вчу людей. Хвороба не відіграє ролі над людиною, а відіграє всьому ділу людина над хворобою. Вони хотіли, щоб я їм з кишені витягнув яблуко, і дав хворому. А хворий з'їв, і десь поділася хвороба. Портрет – це моє тіло магніт. Раз люди були проти цього лікування, яке вони його в житті такого легкого не бачили. А зараз Іванова описали. Він сидить у в'язниці, перед судом стане. Хто на це піде, щоб захистити цього одного чоловіка.

 

95. Коли лікар хворого викликає на особисті з ним розмови. Тільки стосувалося ракового лікування. Лікарі знали в цьому свою слабкість. Їм було тільки одне – вбити таку думку, і не допустити цього запобігання. Іванов зупинявся на одному. Це була для людини будь-якої природа, повітря, вода і земля. Що нам і дало в науці робити. Я, він говорить лікарям, не сам це роблю. У моєму житті відіграє ролі сама природа. Вона нас народила, і дала нам волю робити. Я сам це зробив. А що лікарі в цьому знають? Їхня справа – вирішити на мені провину. І пхнуть її комусь. І от мені сниться сон. Надія моя була така. Моє волосся оточили самі злі звірі, вони не виплуталися. А мене везуть на суд судом судити. Мені мої ... кажуть при цьому.