Продовження портрета. 1971.03.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

1971.02.08 — 1971.03.20

 

Частина 2. с. 91 — 192

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

91. Іванов новий чоловік між нами всіма, він Переможець природи. Завоював заслуги в природі, ними хвалиться перед нами всіма. Я, каже він, потрібен буду природі таким, як я є уболівальник за ображену, хвору людину. Я тільки навчився тій хворій, забутій нами всіма допомагати. Мені не треба буде хвороба людини, яку ми, як наукові люди, шукаємо. І хочемо сказати: нам треба знати точно цю розвинену хвороба. Ми на ній помиляємося. А мені треба людина, лише б вона звернулася до мене з просьбою, я їй допоможу. Навчу, що буде треба зробити для цього. Ні одного чоловіка не застудив, і ні один чоловік від мого учення не захворів. Якби це було в природі, то я б давно з колії пішов. Ось історія моя яка. Жити треба вчитися, а вмирати нам рано. Доводилося восени копати землю під картоплю. А от їх потрібно було на базар ось цієї прямою дорогою. Я жив у своєму рідному селі не погано, а добре. Бачив у природі сороку білобоку, вона тобі теж закричала сама.                       

 

92. А кішечка Мурка зігнулася на печі, та так-то вона спить, похропує. Жоден колодязь без води не залишався. Раніше було, це не зараз. Треба було приїхати, та тільки немає, на чому. Каже наш близький сусід своє міркування, я ніколи б не поздоровався. А то бачу, свій іде – йому головкою вклонився. Так і птиця велика з маленькою живуть дуже погано. Як ледве щось таке, каже яструб, накидаюся на будь-яку маленьку пташку, швидше від усього вбиваю. Так і чоловік живе в природі. А сам думає, як краще накинутися на безсилого чоловіка. Ми так дні чекали теплі. А комусь треба буде бути, просив старець. Робота є робота наша. Ну що ж ми з вами. Хоч маємо будинки державні. Правда, живемо, ми в них розташовуємося сім'єю, та ще культурно зовсім. От ми їдемо поїздом, хочемо з вами життям хвалитися. Особливо про нашу працю, та ще з такою технікою. Ми з вами самі в цьому не наживаємося.  

 

93. Конячкою дорога не прокладається, нам соха не оре землю. Трактор в борозну заліз. На ньому їде чоловік, він у нас є водій. Він у нас і агроном. Він передчасно ніколи не кидає свій табір. І не скаже нам свої слова, що він у цю мить не підготувався. Дорога йому як ніколи ясна, як ми отримали всі путівки. Їдемо разом за вказівкою. Один одному простягаємо руки. Знайомство у нас проходить найбільше через працю. Та буває зустріч через вчених. Ми такі є всі люди. Нас наша обстановка виховала, добре ми проводили в садку. І не погано, а добре ми вчилися. Закінчували інститутський диплом, від практики ми не відмовлялися. Це теж наше всіх виховання. Та ми про це все повинні розповісти, і в колективі буде добре. Якщо ти залік здав на добре, хто про це тобі не скаже спасибі. Ми ось, що їдуть, самі про себе говоримо. Недавно були наші діти, а от зараз ми молодці. Та нам все не проходить даром.  

 

94. Якщо їм знадобиться в житті, то їм треба буде зробити. У нас торгівля сильна. Знаходить і придбаває чоловік такий московський. Він не вчився по-новому жити. Його так, як усе, оточувало, і стало в природі примушувати. Без усякої залежності життя немає. Чоловік будь-який не пробував залишатися без усякого одягу, без усякої подібної їжі. І людині потрібно дім хороший з усіма вигодами. Він тоді скаже хазяїнові, за це саме низько поклониться, оточить його спасибі. Цього люди всі хочуть, але у них ця ввічливість прослизає через. Видно з цього всього, ми змалечку стали бігати слідом за нашою природою.

 

95. Ніколи не скаже слова на погане, що воно хороше. Москва в себе мала людей, вони роблять самі собі, у них на це є свої сміливці. Заводи чавуноливарні, вугільні шахти, залізна руда, надра. Ліси, суцільні масиви, озера, і річки швидкі. Ми на них поставили гребли, і зробили велике море. Сіть протягнули, ввели електризацію. Немає того, що не треба. Ми в цьому працюємо. А нас путівкою заохочують, і ми щороку їздимо на південь. Москва – це наша столиця. Вона диктує нам все, що ми люди такі, все робимо для себе ... Зацвіло в природі дерево, запахнуло перед нами ... Чоловік на місці, він влаштувався, і став нишком жити добре. Але машиною пробіг великий цей шлях. І в селі порівнялися, стало дуже весело. Людина вчилася дуже багато, але щоб знати, всього немає. А ми раніше так жили, зовсім безграмотні були. Бувало, ти купиш маленьке поросятко, і годуєш його до віку. А коли прийде наша красуня весна, вона зиму прогнала, і свої дні ввела як такі. Жили ми по-старовинному.     

 

96. Дехто, бувало, скаже: але й жили ми так на цьому місці, та наживали господарство на нашій землі, та з такими руками. Ми соху прибрали, прийшла на зміну машина. А коса вічна, фізична рука так-то вона косила, годувала та наказувала. Я в житті своєму вважав, вважаю: Богом землі є чоловік.  Він сам без кого-небудь почав цю історію на білому світі розвивати.  Він колись був самотній, йому дуже важко доводилося зустрічати природні дні.  Він був Бог, незалежний від природи.  У нього не було тоді ніякого одягу, у нього не було їжі, і житлового будинку навіть не мав.  Ця історія, вона була. Ми не захотіли за такою історією крокувати. Також ми з вами не захотіли з батьком жити, як це зробили і робимо, ми з вами не хочемо слухатися батька. Ми в природі цим не виграли, а програли. І раніше, і зараз ми жили по-своєму, самовільно. Перший чоловік, він же кинув природу, холодну і погану.  Взявся шукати по природі інше, зовсім не так, як було йому спочатку.

 

97. Він навіть не бачив іншої людини.  А коли за його бажанням, за його таким ділом, він хотів зустрітися з таким чоловіком, як був він. Але природа взяла, його бажання перебудувала зовсім на новий лад.  Вона йому підіслали не чоловіка, а жінку, яка прийшла до нього не вчитися у нього, а вчити стала його.  Він став її слухатися, як людину, а вона його примусила. Все, що було в природі, то він вживав.  А раз вони стали це в природі удвох робити, у них проявилася охота до похоті. Вони стали це між собою робити, після чого у них народилися діти. Уже я вам про цей розвиток не буду так малювати. Як ви його добре знаєте, ми з вами людьми дійшли до того, у нас став на землі цар Бог людей.  Що він хотів, те він у людях робив. Вони розпоряджалися законом. Свою рідну завойовану землю ніхто не хотів віддати іншому.

 

98. Були за це великі війни між такими царями. Знайшовся чоловіка теоретичний, він це все продумав. І хотів було цю історію поламати. Хто цього добився, обгородився людьми.  Люди стали все це робити для самих себе.  У них під ногами ця історія лежала.  Вона їм показувала у праці, що буде треба робити. Ми і робили з вами, землю брали, і за нею починали доглядати. З самої осені бралися за це діло, і під сніг її клали для того, щоб земля набрала вологи. І про неї доводилося всю зиму день і ніч думати, та вирішувати: а що і як доведеться на цій землі посіяти. Треба дочекатися весну, найпершого початку в цьому ділі. Ми і робимо, творимо, самі цим збагачуємося.  Нікому ми, такі люди народжені, не вірили. Самі вважали себе: це ми робимо.

 

99. А що з цього всього виходить, що ми цілий рік безперервно одне робимо, інше починаємо. У нас колесо не стоїть, а крутиться без кінця і краю. Ми в цьому ділі багатієм своєю матеріальною продукцією. Ми живемо добре і тепло, у нас є все. Що хочеш, те ми маємо. А от батька рідного ми не полюбили і не послухалися, а своє самовілля по його слідах пустили. Ми всю батьківську історію стали самі робити. Він оточував себе природою, він озброювався проти природи, він примушував інших людей будувати своє благополуччя. Ми без батьківського напрямки нічого не робимо. Як батько своїх дітей народжував. Він наказував, щоб ми такі теж були батьки, яким було б не шкода на віки віків розлучитися. Так і ми з вами його сили теж цим ділом оточили. Ми народили для цього своїх синів, щоб вони нас останнім часом закопали в землю. Так до нас наш батько від нас, таких людей, заслужив.  

 

100. Ми з вами цю історію проводили, ця історія на отцях пройшла, її не вернеш. Ми її, таку історію, продовжуємо, що був батько, що він і сина такого породив вояка. Батько без зброї ні кроку, і син без зброї ніщо. Природа, вона терпіла, і терпить зараз. Ми її примушуємо, не друзі є всі люди, а вороги ми їй є. Тому вона нам сіє в собі ворога хворобу. Вона за те, що зробили, то ми й отримаємо. Є в житті сказано про хороше, те хороше, яке робиш сам хорошим. Але коли ти зробив своєму батькові неприємне в житті, то ти теж отримаєш неприємне. Ми з вами так робили, робимо, і будемо робити. Ми своїх отців не захотіли, вони від нас через нас таких пішли. А тепер ми, отакі люди, самі в природі за це діло отримуємо. Хто на нас, на таких людей, скаже, ми добре в природі чинимо. Ми ж закопали своїх батьків. А тепер, будьте ласкаві, перед цим відповідай. Було добре і тепло.

 

101. За це дорога одна – слідом за батьками. Ми, батьки, зробили в'язницю іншим людям. А лікарню, побудували лікарню.  Навіщо? Та потім, щоб туди сам потрапив. А в'язниця наша і лікарня наша, наші люди туди потрапляють, і туди вони лягають. Все це тимчасове явище. Потік наш цей зміниться. Ні батька на своєму місці не буде, і не буде сина, залежність їхня зникне. Прийде на зміну цьому всьому не людська дорога, людина її кине. Він переродиться в цьому, і стане любити природу, сам себе буде зберігати. Не буде він застуджуватися і хворіти. Від незалежного вчення розваляться всі режимні в політиці умови. Це буде наша істина, не буде, кому командувати. Всі будуть свідомі. Не будуть люди один на одного злом нападати. Вони будуть між собою жити мило.        

 

102. У мене були діти такі, як і у всіх, теж вони були. Тільки таких батьків, як був між ними я, природа не народила. А мене народив шахтар з Катеринославської губернії, повіту Слов'яно-сербського, село Оріхівка. Руський мужик, предки Курські. Іванов Корній Іванович всю бутність за копійки себе наймав. Любив трудитися, любив горілочку попивати. Себе не жалів змушувати нас народити, дев'ять в живих вигодувати. Це для нього була важка дорога. Багато при батькові не жив, середняком разом з братом Федором. Отець Іван, дідусь мій, був гуляка по іншим бабкам. Історія непогана була, за розповіддю мого рідного дідуся, він мені дечого з хорошого розповів. Я його пам'ятаю, як мужика власника.

 

103. Хто не сидів на своєму місці, і не чекав милостині від природи. Завжди час чекав, і до нього готувався. Треба було думати не про одну природу, а яка вона і до нас така ось прийде. Ми не чекаємо її погану. Вже свого часу пролежала зима, та продула своїми вітрами. Особливо тоді людині погано і холодно дуже, коли у нього немає чужого тепла. А він для цього все своє життя поклав на фронті своєму. Ще сонечко не сходило, а ти чи я, як людина, піднявся з ліжка. Близько до грубки до вогню лізеш, хочеться пишатися теплом. Або дровами топиш, або кізяками, чи вугіллям. Без цього в будинку, та ще взимку, по такому холоду кожна людина закричить, мовляв, мені холодно, рятуйте. Цього жодна людина не скаже. У всіх є руки, у всіх є ноги, і розум, голова є.

 

104. Рік у себе днів чимало має. По паличці, по камінцю, та в купку – утворюється не мала, а велика купа. Люди біля їдуть, або йдуть, у них очі є дивитися на це все, що створене. У них виявилося бажання мати своє це діло. Мій дідусь 55 років прожив, через цю всю заздрість помер. Мене залишив маленьким хлопчиком, про якого написано багато рукописів. А зараз такий час між нами проходить, соціалістичне, колективне, наукове. І доступне нам, кожній людині. Дідусеві нашому минулого часу і око своє не показують. Бери себе, як чоловіка минулого часу, і жени себе від цієї справи. Раніше бувало, потрібно хомут і ярмо. А до них треба конячка, рогатий віл. Ми їх примусили в цьому всьому нам самим їхньою силою допомагати. Треба було землю орати, самі люди не в силах цього робити, мають у себе живу силу.

 

105. День на ногах, ніч в подушці думає і гадає, як би другу або третю пару волів мати. Це вже не скупий мужик, а багатий. Якщо він цим огороджений, у нього не одні воли, у нього на це є коні змії. Летять у висоті, а на землі їх не втримати. Колеса ламаються, а господар від цього падає. У нього проходить все добре тоді, коли колесо крутиться, а не ламається. На це у нас зараз приходить у житті наша молодь, вона на це не дивиться. У неї наша неграмотність пішла, немає, а прийшла наша теорія з великим розвитком, з великим обсягом господарства. У молоді в руках все. Вони для цього діла зробили завод, по-науковому конструювали, машину винайшли швидку і зручну. Вона у нас тепер за живу людину все робить. Ми для цього знайшли сировину, зробили продукт. А з нього поставили дім з усіма вигодами. Учимося на великих розвинених в природі справах.                    

 

106. Ми для цього, щоб було, все робимо. І будемо ми робити все, щоб у нас не було потреби. Не приходили до сусіда за чим-небудь, а у нас самих є все. От надумали про Місяць, про таку планету. Зробили супутник, і гайда, ми полетіли. Все це нам дала молодь, розум їхній розвинений у цьому. Ми в цьому ділі залежні, чужим теплом огороджені. А своє, у нас його поки немає. Ми його придбаваємо в природі штучно, хімією виробляємо. А щоб фізичне, ми нічого не зробили. У нас усіх, у молоді, все маємо ми штучне тепло, ним вони хваляться. Це штучне тепло в чоловікові, воно на ньому довго не живе, а скоро від нього йде. А треба буде мати тепло своє внутрішнє природне, і незалежне ніким ніде ніяк. Це нам потрібно отримати, кожному нашому молодому чоловікові. Він повинен зробити таким, як і не був він. А зараз потрібно це все.        

  

107. Скільки я ходив по нашій землі, все я продумував. Я від цього всього стояв на тому місці, де ви ніколи таким не бачили. А я був дуже далеко, але про це все думав. Як би з вами, такими комуністами, на ось цьому з'їзді. Це небувале нове, ніколи в житті про цього Бога не говорили. Причому тут буду я в цьому ділі. Самі люди постаралися, і те зробили самі. У них були руки для цього діла протягнуті, і те вони самі для Бога цього зробили. Бог ніколи про це не подумав. А ви, такі люди, зробили самі його Богом. Він був шевелюрою весь обріс, нам його голова не сподобалася. Ми його заарештували, ми його тримали під вартою. А потім ми запропонували постригтися, поголитися, він це зробив.     

 

108. Не сам особисто, а все це зробив ... Директор готелю, він на себе цю роботу взяв, і мене, як Бога, скоротили. Цього мало, створили справу у прокурора, де розбиралися. Зустрівся зі світилами психіатрами. А до справи не прийшли, щоб Богу допомогти свою ідею ввести. От які були в природі адміністративні справи. Бог через хворих став ходити в природі по снігу, по морозу роззувшись. Він дав слово своє, через це він доводив свою правоту, що нам треба буде чоловік. Він через своє діло зробиться Бог. Так і вийшло, і вийде право Бога. Він вченим психіатрам говорив, не одним їм говорив, а всім, що вмирають. Вони мене слухали і погоджувалися з моїм нелюдським ділом, що робив чоловік.

 

109. Його діло, це Бога, добитися одного від людей, щоб дали йому повне право так ходити, і дозволили своїм ділом займатися. То люди зрозуміють про це діло. Бог даром на землю не прийде без усякого такого діла. Він ходить по землі для ображеного. А ми всі стоїмо на цій черзі. Завтра по цій дорозі ми підемо, і там ми будемо. Велике горе для нас буде. Якщо тільки в цьому будуть мої сили такі, які ми їх бачимо. Це є наша природна таємниця. Ми вмирали до цього часу, а потім ми вмирати не будемо. Це зробить не наша з вами ідея, а зробить Бог. Чоловік все це для себе поверне, і буде творити на людях дива. Він нас усіх змусить це все перевірити, і поклонитися перед ним.

 

110. Так їм запевняв, що це буде, але вони не по-людськи поставилися до мене. Я їм залишав на шляху біле, вони для мене побудували чорне. Шановний Учитель! Велика до вас просьба не відмовити мені в допомозі. Я чула, що тільки ви можете допомогти мені в нещасті. А яке нещастя, я вам розповім. Вже три роки, як я погано почуваюся, ніяку їжу не можу приймати. А якщо з'їм щось, мене тут же рве. Зверталася до лікарів, раз п'ять лежала в лікарні на медогляді. Спочатку лікарі нічого не змогли сказати. І говорили, що в мене слабке серце і нерви. Мене рве після їжі. І тільки останній раз, це було в травні місяці 1970 року, вони визнали, у мене рак шлунку. І запропонували операцію, але я відмовилася. І ви повинні зрозуміти мене, що було б зі мною після операції. Лікарі говорили, що я не проживу і 4-х місяців, якщо не зроблю операцію. Але минуло вже 9 місяців.

 

111. Хоча у мене важкий стан, але я живу, і хочу жити. Тому я до вас звертаюся, і прошу, благаю, допоможіть. З повагою до вас, Останкова.  Москва. 377. вулиця Кувненкова, 4-51. А адже вона недавня хвора, захворіла в цих роках. А от у нас засобів немає, і немає на це чоловіка, щоб від цього захворювання позбавитися, крім одного Учителя. Він тільки має у себе засоби на це діло, це тіло людини. Батько синові споконвіку не довірявся. А син дивився на його несправедливість весь час, ключі для цього підібрав, і організував у нього віжки відібрати. Закон був на боці батька. У них був у керівництві на престолі цар, йому вони поклонялися, і вважали його богом. А син йому не повірив. Пішов на злочин, взяв у свої руки природу, і став нею розпоряджатися за батьківським прикладом. Став вчитися, навчився грамоті, зробив таку машину, яка йому допомагала зробити моря, поставити станцію електричну.

 

112. Син своїх людей так навчив робити все те, що було потрібно для людей. Природа багата, для цього вона з розвитку дає людям сировину. А з сировини робиться продукт, а в продукції огороджується людина один час. Інший час вона іде на віки віків. Цьому не треба бути в природі. Треба заслужити у неї такого чоловіка, як ніколи в житті. А ми не хочемо вчитися, не хочемо робити наше діло тепер. Як? По-моєму, раз у нас є такий в житті чоловік. Аби був початок. Як робилося це діло, яке проходило між більшовиками, підпільно озброювалися. А зараз робить чоловік сам без кого-небудь у природі. Він не боїться нікого, а йде своїми кроками прямо.  Він говорить. Я не вбивця природи, а хранитель самого ображеного чоловіка. Це буде перед усіма істина, та ще яка.

 

113. Це головне в житті своєму. Природу упросив, вона сили свої дала. Що може бути в цьому краще, якщо чоловік не буде піддаватися ніякому захворюванню. Він від природи це заслужить. У нього на це діло створилися умови. Природа народила у себе чоловіка. Він через діло зробився Богом. Він у цьому провідник, щоб від природи не отримувати погане. А тільки треба самому робити в природі погане і холодне ... Я перед вченими виступив за свою незалежність, доводив, що ця дорога неосвоєна в цьому. Але вчені не допомогли, виступ зупинили. Один час зробили мене хворим чоловіком. Я виступав, говорив, але зі мною ніхто не був згоден. Я всім відповідав, що мені холодно і погано. Але заради ображеного все роблю. Я проти в'язниці, я не хочу, щоб була лікарня. Я вчу чоловіка, щоб він учив моє вчення.        

.

114. А моє вчення – це істина. Чоловік на рожен не лізе, він відчуває в цьому вільно. Тримає сам себе не вище від усіх. Який він ввічливий з людьми, що зустрічаються. Вниз низько головкою кланяється дідусеві, бабусі, дядькові й тітці, та молодій людині. Ех, і життя моє таке важке для всіх. Зрозумійте моє терпіння, виходити серце, загартувати, щоб воно було у вас здорове. Милі ви всі люди, гляньте на сонечко, своє одужання там побачите. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу і Бог Землі. Ця історія не яка-небудь, і не за горами. Збоку місць вистачить. Не заважай своїм вчинком, а своє побажай людям. Це не щось таке фантастичне – живий є факт. Тіло людини не хворе, а здорове тіло в природі. Від чого можна буде робити будь-якому і кожному чоловікові, лише б він не звертав убік, куди не слід іти. Хіба це погано буде нашому новому чоловікові, любителю в природі в житті З повітрям, з водою, та землею разом таким залишатися, як залишився між нами Іванов.

 

115. Він же уболівальник цих ображених, хворих. Хіба ви весь час будете здорові?  Ні. Ви можете завтра захворіти, та ще якою хворобою, від якої немає засобів, щоб допомогти. А вчення Іванова вчить одному – не хворіти і не застуджуватись. А ми з вами кадрилі, не хочемо. А хто ж за нас, таких молодців, буде це діло робити, Іванов? Він так у нас один робив, робить, і буде робити. Це його істина допомагати іншому. Хочеш бути здоровим, у природі вистачить усього, лише б ти робив. Уже не танцювати і не співати, як це робиться нами. А пробуджуватися в природі треба. Це не що-небудь, а от повітря, вода і земля – три любимих друга в житті. Сьогодні день суботній наш лютневий, найближчий до весни. Люди готуються, уже у них прийшла думка та, з якою їм доводилося зустрічатися з самого осіннього, початкового до зими дня. Він нас змусив ховатися від самого жаркого літа, та самої холодної зими. Вона нас зненацька зустріла, і стала кидати нам в очі свої білі мухи, що в'ються. Вони літали, як рій, одна за одною на землю, і робили з цього килим, білішого не може бути. Ми забралися зовсім зі степу.     

 

116. Взялися ми за своє спасіння. Це наше таке діло прийшло для тіл наших. Ось що зима в наші будинки принесла, штучне тепло. Ми його створили, ми його у себе маємо, як діло нашого тепла. Ось що нам наша природа створила. Ми це чекаємо, ми дочекалися. Ми хочемо, щоб цей час пішов. А прийшов небувалий ще в цьому дні початок після довгої такої великої холодної зими, що стоїть у морозах. Вона у нас багато відбирає нашого рідного часу. Ми маємо в себе один круглий рік зі своїми чотирма сторонами. Як не хочеться вже бути із зимою. Все наше бажання за те, щоб на материку не лежав білий сніг. Нам всім до одного чоловіка хочеться, щоб ця атмосфера змінила свій характер. А дочекалися ми одну з усіх весну, це наше серце. Вона нам свій килим у квітах розкладає, і хоче нас з вами примусити, щоб ми про своє діло на землі не забували. А бралися за нашу таку землю, яка вже поспіла до тієї годині, до тієї хвилині, яка від нас чекає людину зі своїм доглядом.       

 

117. У чоловіка в руках приготовлена одна з усіх снасть, зброя, техніка. У борозну пішов залізний трактор, і за собою протягнув агрегат, борони. І слідом за собою сажалки та комбайн. Словом, це машина, на все вона здатна. Вона любить, щоб за нею дивився чоловік. І всі деталі, що працюють, в ходу. Водій повинен знати, як буде треба нею управляти. Потрібно знати, як чоловікові доведеться нею зайти, і цю пайку зорати, і закінчити. Ця машина на гасі, на бензині робить свій хід по землі. А яке після цього всього діло робиться інше. Ми робили на тваринах, запрягали, випрягали, давали їм корм. Словом, наш був такий труд, від якого довелося відмовитися, а взятися за найвірнішу нашу машину. Вона нам замінила всю кустарну роботу, весь період, зроблений нами. А от бика, коня за плугом ти не побачиш. Ми такі люди, не дивимося на нестаток, а він між нами зародився.

 

118. Люди стали кататися. А цією ось історією стали і діти цікавитися. Їм доводиться читати в школі, у книзі написано кимось вірш. Це наша є машина, на колесах все крокує. А ми люди всі такі, відпочинку в природі очікуємо. Зверху ллється все дощем. Значить, буде весна. Завели ми мотор до краю, а водій біля керма. Нам господар цього колгоспу. Значить, час не настав. Тут угорі з'явилася зграя чорних граків. А ми з вами все так бачимо просто. Це так наші хлопці скоріше хочуть на місці відтанцювати та відспівати, цим звільнитися. Як в стаді громадський бугай за коровами ходить. Цього всього села є економічний прибуток. Люди за землею доглядають, добро своє створюють. А з добра, з цього продукту робили гроші. А з грошей створювали оплату. Ми з вами їх отримували, потім на потреби свої їх витрачали. Нам не один треба одяг. Нам потрібна їжа і житловий дім. Ми його будуємо один раз у житті, і то буває із засобами.

 

119. Ці засоби збираються важко. А витрачаємо ми їх скоро, не так, як ми їх придбавали в житті. А життя наше таке проходить у природі дуже важко. Якщо цього у нас немає, що є в нашого хазяїна, він без чого-небудь не чоловік. У нього у дворі є курочка і півник. А зараз така введена мода, ми нікого в житті не слухали. А коли починає весна свої дні залишати позаду, то моє, говорить літо, життя починає терпіти. Тобто готуватися зі своїми плодами, тими плодами, які створюються природою. Вона нам на землі ростить, вона нам на дереві дає всякого роду фрукти. Їх люди зайві реалізують, їм треба будуть гроші. А за гроші господар купує одяг не поганий, а хороший, теплий для того, щоб у ньому зігріватися. І також потрібна для того їжа жирна, солодка. Щодня ми її придбаваємо. Говоримо про те, що вона нам треба. А будинок господар ставить на розі для того, щоб там себе зберігати.

 

120. Надворі лежав сніг, було холодно, вітер дув зі сходу. А сонечко світило, але не гріло. Люди наші відчували дуже важко, вони в одяг ховалися. А їсти, їли те, що було. Тільки я один чоловік на білому світі цього не робив. І не роблю, що сама природа виробляє у себе. Яка вона така метка в житті. З одного місця перебирається в інше місце. А мої такі люди, що живуть, дісталися до свого місця, до того місця, де і народилися. Доти він там живе, поки йому щастить. Він всі свої сили і можливості кладе. А сам на це все живе і мертве дивиться. Він дотримується хорошого як ніколи. Він хоче жити не погано, а добре. Йому хочеться рано встати для цього, а пізніше лягати. Треба буде щось таке чудове у себе мати, якого в житті інша людина не мала.

 

121. Лютий 1971 року. Так говориться. Якщо ми візьмемо це ось саме діло, почнемо ми робити, то тоді вже люди почнуть жити по-іншому. То в житті прогресували без усякої просьби. Дай і дай, якщо це є можливість. 2 березня 1971. Здрастуйте, дорогий Учителю. З привітом до вас ваша пацієнтка, Шуріна приятелька. Можливо, ви й образилися на мене, що я з вами рідко зустрічаюся. Прошу вас, не ображайтеся на мене, я ще дурна. От стану старше, все стане ясніше. Адже старість не молодість, сама зрозумію, що хороше, а що погане. От недавно я захворіла, застудилася, вірно, я. Ну і почалася у мене температура. А після температури вночі стали ноги у мене зводити, та руки тремтіти стали. Думаю, що мені робити. А працювати треба, лікарняного немає.

 

122. Я і вирішила в суботу знову голодувати, відразу стало краще. Тепер відчуваю краще. Це означає, підтверджується ваше знання, і я починаю вам остаточно вірити. І тепер сама усвідомлюю, що голод велика справа і користь для людини. Те, що порушено в організмі, стає все на своє місце. Я тепер сама собі сказала: треба це все виконувати. І буду виконувати. І треба, нічого не поробиш. Треба, значить треба. Велике вам спасибі, Учитель. І дай вам Бог здоров'я на багато років життя. Ще раз перепрошую. Вибачте, будь ласка, за моє порушення. Посилаю 3 р. за те, щоб виповнилося моє бажання.  Москва. І221. Полярна, 36, кв.75. Кошеваткіна Ніна Андріївна.

 

123. Учитель, він дочекається свого часу, йому його місце буде. Він його в природі отримає. Люди про нього будуть розповідати. Це так воно і вийде між нами на сцені. Він нам істину покаже, він оточить себе між нами. Чому чоловік живе, чому він хворіє, і чому він вмирає? Ми адже народилися в природі однаково. Нам слід вода показала, щоб ми йшли по землі. Також нас з вами повітря проштовхувало. Ми, як люди, так повинні все по природі це робити. А нас з вами наші батьки зустріли такими, як не зустрічали нас. Ми добре і тепло огородилися. А солодко і жирно досита наїлися. У будинку кожна людина живе, і думає вона про природу, про життя, не маленьке, а велике. Ми з вами залишали позаду незнання. А намагалися узнати про все те, що оточує людину. А їй доводиться зустрічати і проводжати, всіх початків чотири, і різної сторони. Тільки ми з вами не знаємо, що ж було раніше, літо чи зима? Ми з вами не знаємо, навіть не можемо про це сказати: хто ж народився вперед, чоловік чи жінка? А беремо дізнаватися про ворога, що йде, тобто хворобу, яка напала на людину, і давить її життя.

 

124. Ми самі в цьому винні. Нас зустріла, нагодувала, одягла, і в будинку спати поклала. Спи, дитя рідне. А завтра треба знову вставати, і ми повинні робити й сьогодні те, що робили вчора, якому кінця немає. А щоб ніяк нічого не робити, нас мухи білі з'їдять. Ми помремо навіки. А як американський мільйонер Даллас помер. Він не зробив того, що йому доводилося робити. Він безсмертя не завоював, так не завоює і наш простий земний чоловік. Він теж такий же залежний чоловік у природі. Йому треба одяг, йому треба їжа, йому треба і житловий дім. Як Даллас помер, і помремо ми всі. А от незалежність бідна і погана для всіх. Ми не хочемо жити так, як живе наш Іванов. Йому холодно і погано, але зате його життя продовжене. Він 37 років живе не так, як усі живуть. Він цим не нажився. Йому хочеться жити, та ще хоче інших навчити. Це життя залежне наше. Нікому не заважати, і своє ставити через природу, через знання своє. У природі є чоловік, а у чоловіка є тіло, воно ніким не пізнано, крім Іванова. Він чоловік перемоги, над собою ворога викорінив. А що з цього всього. Ми з вами ж не народилися, щоб умирати.

 

125. Ми з вами народилися для життя. Нас усіх однаково зустріла природа. Повітря, вода і земля оточила. Нам би треба жити, але наші предки вже знайшли в природі самозахист. І його зробили руками, і ним огородилися від природи. А потім і нас, таких молодців, огородили. Це ж не природний самозахист, а штучний. Ми стали ним користуватися, не всі однаково пожили. Як ми з вами жили? Про це сам Бог знає. Ми від цього діла, що ми зробили в природі. Це наша річ, ми її бережемо, як око. Вважаємо: це наша гідність є. Воно у нас на очах зникає. Ми робимо інше, не таке, як було. Нас в цьому тягне. Ми без цього діла жити не навчилися. Одне недоробили, а інше перед очима лежить, треба буде обов'язково робити. Тільки що зняли хліб. Не встигли солому прибрати, як прийшла машина трактор орати землю, вже підготовка. Думка наша працює, не перестає, одне біжить, захоплює.             

 

126. Їй цього мало, вона хоче прибавити. А раз прибавляються меблі в кімнаті, тісно робиться. Так і в природі людиною робиться на нашій землі. Нашій техніці мало простору. Ми люди наукового характеру, собі кращого шукаємо. Земля трупами обсипалася. Кажемо: це наша якість тут не єство хімія. Вона нам допомагає землю залишити, і полетіти на Місяць. Які ж ми в цьому ділі є люди. Ми в чужому живемо, у природному виробі. Нас з вами не любить природа, жене з колії. Ми б не хотіли, але безсилі. У цьому вмираємо, і будемо вмирати. Не вміємо жити, боїмося розлучатися із залежністю. Вона нас губить, вона нам не дає в природі жити. Ми не хочемо і не вміємо. Ось чого нам наша мати природа зробила. Вона нас обсипала всіх квітами під час тепла, і обдарувала плодами. Ледве вона не скаже нам своєю мовою: я для цього діла вам піднесла портрет.

 

127. Вона хоче сказати: це істина одна з усіх, взята природою. Вона нам усім дає, і дасть у будь-який час. Ми від неї не просимо, а посилаємо свою зброю, силу свою зроблену. Вона все робить, оре, скородить, робить грядку. А потім сіє в неї зерно, а потім косить. Природа як була природою, так вона і залишилася природою. Ніякої немає в людях зміни. Тільки розрослося штучне, та прибавилося діло. Ми його робимо, тобто працюємо для того, щоб наша людина в природі жила добре і тепло. Цього ми, всі люди, щоб нарівні жити, ми не отримали. У нас є серце і душа однаково. Але засобами ми не огородилися, і сил фізичних не маємо. Нас тримає мішок. Ми сподіваємося на нашу природу, що вона нам дасть сировину. Ми знайдемо поклади, і будемо ними користуватися. Так завжди мати є мати, вона своїх діток жаліє однаково, навіть більше любить нерозвинених. Але вона мати, пожила та пожаліла, а потім сил у неї не вистачило, вона їх залишила. Так природа зберегла у себе батька рідного і сина, і поділила своєю недовірою.    

 

128. Батько залишився при своїй думці, а син став виробляти своє. Батько власник, а син колективіст. Думка одна розвивається що в одного, що і в іншого. Ніхто не хоче жити погано і холодно. А самі зі своїми тілами через тепле і хороше щодня і кожен крок ми приходимо зі своїм хорошим і теплим до поганого і холодного. Ми в тілі втрачаємо тепло і робимося втомленими. На віки віків ідуть у землю. Ми вмираємо, це наш вир, який живе між нами. Це все нам дала матеріальність наша, у цьому багатство, через що ми самі прийшли до цього, огородилися всі залежністю. Ми безсилі брати в цьому ділі, дух нашого життя тут відсутній, його при залежності чоловік не має. Він пішов від нього. А тепер прийшла на зміну людського життя незалежність. Вона не радіє хорошим і теплим. Йде чоловік у природу, фізично природно добивається від природи сили і волі, щоб зі своїм здоров'ям не ступати більше до поганого і холодного. Чоловік живий з живою якістю. Чому буде він так вмирати, як вмирали ми? Його оточує дух, він з ним поруч живе.   

 

129. А ми, отець і син, від нього пішли. От нам і життя не таке, як при духові в незалежності. Це є продовження життя. Духу не буде, а ми помремо. Пошуки моєї практичної всієї ідеї. Вона випросила в природі сили і волі, премудрого збереження. Сам себе може примусити в природі отримати те, що є можливість. Хіба людині живій не можна добитися незалежності. А як же ми, робітники, добилися від капіталу. Ми воювали, відбирали зі зброєю в руках. Зробилися в природі господарі над нею. А незалежність в природі відбиралася із сили чоловіком без усякого зброї. Він її не став у себе таку тримати, як вона була при залежності. Такого чоловіка не було, щоб він погодився піти в природу на жертву. А з цього всього вийшло життя. Такого чоловіка люди всі випробували. Хочемо, щоб він у цьому ділі загинув. Такого чоловіка залежного не змогла виховати, аби він знав так життя, як його ніхто не знав. Природа для будь-якої людини є мати, але ми цю матір примусили, щоб вона нас таких ростила.

 

130. І швидше нас в бій з природою, зброя є для цього, ми оволоділи. Вона нам підкоряється, нам все вона дає до одного часу. А потім наша зброя залишається, а ми вмираємо. Тому природа змінила свій напрямок. Взяла, та без усякого зброї допустила з нею дружити, любити її до самого того, що у неї є. Це холод, це погано. А я, як незалежний у цьому чоловік, добився в природі своєї перемоги. Ворога не боюся, його навіть вважаю я в собі мати. Якщо я буду треба, то мене люди, сама природа збереже. Ось що природа піднесе. Життя, але не смерть. Те, що ми з вами маємо, це для нас не все. Ми з вами того, що думали, не маємо. Наше бажання залишилося позаду. Ми всі померлі люди. Ніхто не думав, і не хотів умирати. Та навіть всі живі люди, і ті не думали. А у самих на це діло надії немає. Рядом стоять у черзі, щоб комусь завтра захворіти. І той, і інший, всі не хочуть.   

 

131. Всі вони хочуть до завтра дочекатися, і узнати, що ж буде завтра. А комусь треба вмирати. Так це не пройде, а своє природа візьме. Навіть не подумалося, а довелося померти. Часу для нас багато доведеться, а вмирати нам легко. Аби тільки чоловік відчув, що у нього якась є неприємність. А коли тільки чоловік що-небудь не так відчує, уже йому неміч і говорити. Він по природі дивиться, слухає, визначає, що йому треба. А йому треба в цьому допомога, вона людьми створюється. Портрет на арені. Він за це стоїть, каже всім нам. Ми є люди землі, лише б захотіли. Наша діло – треба взятися, і робити те, чого наші батьки не робили. Ми весь час були їх сини, слухалися їх. Намагалися зробити в природі те, що батько скаже. Це було до нас, до таких людей, де розпоряджався нами цар батюшка. Людей бідних наймали.        

 

132. Вони ними експлуатувалися. Вони робили, намагалися жити. Ми довго про це думали, про це гадали. Добралися до самого нашого царя, у нього віжки відібрали. Життя на землі змінилося. Вона стала так само. Та ще краще доглядали за землею, щоб вона нам давала свій урожай. А коли нас земля за нашу таку важку працю нагородить своїми плодами, ми тоді стаємо в природі богатирі. Ще більше у нас до цього є охота. Ми з вами сини революції, то для землі піднесли, вона цього від нас не очікувала. Цього мало, що ми всю площу старалися засіяти. Це таке наше в цьому життя проходить. Ми не відступаємо, а наступаємо. У нас соха була, а зараз у нас залізний трактор з 5-лемішним плугом. Яка в цьому є швидкість.

 

133. Ми оремо землю дуже швидко, і перевертаємо її глибоко. Нам потрібні поклади, нам треба вугілля, нам треба руда, все це буде треба. Ми ж не пани, щоб сидіти на місці. Ми природні трудівники, працюємо на себе. Нам за це дають гроші, ми їх на себе витрачаємо. Наше діло одне – так жити, щоб було добре і тепло. Ми для цього все робимо. І хочемо сказати, що наша справа нас таких у природі не задовольнила. Ми з вами живемо за рахунок мішка. Якщо у нас не буде цього мішка, і не буде в мішку, ми життя не зможемо побудувати. Все залежить від цього діла. Чоловік сам захищений цим добром. Він боїться холоду і голоду.   

 

134. Отець із сином два невмолимих ворога.  Один проти іншого. Батько боїться сина, таких сил не має, щоб накинутися на батьківське добро, і його привласнити. За сина ніхто не піде на захист. Але коли син озброївся, пішов проти батька, то батькові нічого було робити, треба здаватися. Як і у царя було перед народом, його люди видалили. А дух в природі, так він між ними і залишився. Вони обидва хочуть багатства, в цьому жити добре. Вони найкраще в природі шукають, але ніяк вони не можуть знайти таємницю, і нею огородитися. Вони легко народилися і зросли, а потім довелося йти в труд. Їм це діло показалося, важко трудитися. Від цього всього і батькові, і синові робиться погано, важко. Але зробити нічого не можна. Тільки один вихід – треба зробити машину, словом, зброю. А все це не дає порятунку. Від цього людина гірше втрачає здоров'я в природі, він залежить від неї. А незалежність, вона ніким не бралася, і ніхто її не хотів мати. А от я, Іванов, за неї практично взявся, роблю сам.

 

135. Люди бачать, але наслідувати моєму хорошому, таких людей немає. Є люди такі. Навіщо нам це? Ми живемо добре і тепло, нам більше не треба нічого. Це діло, шановні, нам не все. Нам треба жити, щоб вона від нас не йшла. Ось що наші люди хочуть.  Життя, але не смерті. А ми ж умираючі, і батько, і син. Але дух був, він є, і буде він. Помирати через його людина не зможе. Людьми зроблено готове. А от нове небувале знайти ми не пробували. Одяг одягається, а їжа поїдається, у житловому будинку живуть, але не задовольняються. Скільки людей було на білому світі, їх жодна одиниця в житті не спасла. Все живе, але особливо люди, де вони поділися? Їх усіх діло було одне – жити. А природа-мати, вона нас усіх для життя народила, щоб ми з вами жили. Цього наші батьки не побажали. Взялися та самі стали задуманим годувати, одягати, і в домі жити. Ця історія продовжувалася і продовжується, і буде продовжуватися доти, поки зміниться у природі людина.               

 

136. Він кине живе з мертвим зустрічати, а візьметься за природу. За повітря, за воду, за землю. Це є любимі три друга, що не вмирають. Вічно вони живуть, і хочуть, щоб з ними жили люди так, як ніколи не пробував чоловік. Взялися за те, що є на білому світі. А білий світ не малий, а великий. Чого тільки в природі немає. Усі життєві умови, вони в природі від неї залежні. Їм вона треба, вона їх задовольняє. Ми живемо, як люди, на нашій землі, можемо зустрічатися щодня не в одних умовах. У природі завжди таке коли як. Вона до нас не однаково приходить. Вона нас усіх змушує про неї не забувати. Особливо ми готуємося зі своїм урожаєм. Нам він підказує, щоб ми чекали зміну, і до цього готувалися, як неприємного. Це робить нам всякий озброєний чоловік зі своїми всіма ділами. Він їх робить, і хоче ще робити. А природа йому не говорить про природу, про свою погоду. Вона може багатьом перешкодити.

 

137. У неї для нас всі неприємності. А в людини одна боязнь – не дай тільки з нестатком зустрітися. Людина залежного характеру, вона в цьому всьому вмирає. Жити доводиться тільки тому, хто боїться природи. Її бояться всі люди залежні. А незалежному чоловікові, це буду я, ні в якому випадку боятися не доводиться. Любов одна між мною і природою. Візьміть, спробуйте хто-небудь з усіх. 37 років протерпіть так, як перетерпів я особисто в природі. Мені буває дуже холодно, але зате свіжість, у моєму організмі є сила волі, що, найголовніше, ролі грає. Я прошу 24-з'їзд партії, щоб він нам сили дав, або волі, що робити одне те, що потрібно всім нам. Треба нам добитися від природи, щоб вона змінила свої всі колишні напрямки, щоб ми більше від неї не отримували своє нездоров'я. Вона поки перед нами сильна наші тіла стьобати. Як ледве щось таке з людиною трапилося, вона захворіла.

 

138. Вже кажуть, хворіє, лежить у лікарні, він стогне. А йому немає таких засобів, і немає такої людини, щоб йому допомогти. Ми навчилися хворобу узнавати, точно знати діагноз, а потім вже всі свої застосування робимо доти, поки ця хвороба або піде, або розів'ється. Потрібно чекати більше, вона прогресує, а людина від цього вмирає. Ми безсилі з цим ворогом боротися. Ми цієї таємниці не знаємо і не можемо знати. Наш чоловік як помирав, так він і помирає. І буде він вмирати через те, що він нічого для цього не робить. Він і не знає, що робити. Але одне – жити в природі добре і тепло через вживання продукту. Так думає людина. У неї одне – краще одягтися, і поїсти досита, у домі пожити зручно. А щоб у цьому собі відмовити, хоч на один день відмовитися від усього цього. Він каже, я не зможу. А як же мені такому одному з усіх. Я роблю це не для самого себе.

 

139. Я роблю для молоді, щоб вона це діло почала робити. Краще жити, ніж доводиться вмирати. Треба робити для життя, але не для смерті. Як ми робимо, і ми в цьому вмираємо. Мені можна пробачити, я нічим сам не захищений, як бачите. А ми, всі до одного чоловіка, на собі носимо красу, і до тепла. Здавалося б, не втрачати здоров'я. А ми на живому тілі носимо мертве, вже важко носити на собі. Це квітка цвіте енергійна. А коли на неї нападає пилинка, вже квітка сохне. А чоловік сьогодні носить, йому важко, у нього ноги болять, він намагається сісти і відпочити. А це чоловікові не відпочинок, а гірше робиться організму. Він його піднімає. Краще не треба сідати. І краще буде на ногах простояти, тільки роззувшись без усякого самозахисту. Це не робилося в житті ніким. Особливо тоді, коли чоловік ніяк і ніде не вживає ніякої їжі. Йому не треба ніякої спокій. Він повинен своїм енергійним живим тілом завжди в природі.         

 

140. У повітрі, у воді, і на землі. Повітря чоловіка примушує, щоб він фізично по землі рухався. Це його така система, зроблена людьми. А коли чоловік кинув всю на собі залежність, він повинен не рахуватися ні з чим. Яка б для нього не прийшла природа на землі, чоловік не повинен нічого боятися, ні води, ні повітря. Цей чоловік, хто за це все взявся, він не повинен штучним огороджуватися. У нього в природі одна сміливість, і заслуга перед природою. Вона всіх нас, залежних в природі, тримає на одному рахунку. Вона нікого не жаліє, і не хоче, щоб вони були у неї. Вона любить дух, а в духові вся незалежність. Вона з одним чоловіком оточила. Впевнено говорить нам усім таким, хто не хоче користуватися цією якістю. А ця якість загартовує багато для того, щоб цю якість передати нашій молоді. Вона від нас чекає не поганого, а хорошого життя, але не смерті. Це тільки робить сам Іванов, він загартовується, він вчиться. Його справа –доводити бути Богом. А Бог – невмируща одиниця.

 

141. Він чоловік, він один з усіх є незалежний чоловік у природі. Коли це було, що буржуазія, вся інтелігенція, вона не була згодна з таким строєм у природі. А на стороні соціалізму був Ленін з теоретичним поняттям. Він організовано з робітниками, бідняками цього права вимагав, і практично це здійснилося. Значить, є енна правда в природі. А хто ж з людей підніметься, і скаже про те, що ось це не треба нашому ображеному, хворому чоловікові. Його засоби, вони знайшлися, і був такий чоловік, який навчився йому, як нужденному, в цій справі допомагати. У кого цей голос народиться проти цього всього виступити. Якщо ми з вами оточені в природі незнанням. Ми з вами нічого не робимо, щоб між нами в природі не народжувався в людях ворог. Ми для цього з природою воюємо. У нас в руках є зброя для того, щоб легко справитися з ділом.

 

142. А в ділі ми все робимо для хорошого і теплого. А фактично ми через це діло приводимо до найгіршого і холодного. Це для нас є смерть. Що б ми не робили в природі, це все нас веде до поганого. А чому нам, таким юнакам, не взятися за це почате нами тепер діло незалежної сторони. Вона у нас себе розкрила, а зараз живе разом з нашим чоловіком. Він же практично довів, сам на собі все робить, щоб у природі жилося через це людині легко. Він каже. Не треба вірить, треба робити те, що зробив він. Йому добре, він це хороше з душею і серцем хоче нам усім передати.  Що може бути від цього краще, якщо людина не хворіє, не застуджується. Це саме одне з усіх, життя людини це буде. Земля є природний материк, вона обмивається водою, і повітрям оточується. Це все належить розуму людини. Він спочатку став робити все те, що було для життя треба.

143. Земля як така нам нічого не дає без води і без повітря. Це три таких тіла є в природі, які народжують людині все. Йому треба був одяг, щоб у нього одягатися. Він його змайстрував. Треба була йому їжа, він її придбав. Треба був житловий дім, він його зробив. Тепер у цьому всьому чоловікові доводиться жити. А раз він у цьому живе, він так не сидить, а щось робить. У нього є розум, він день і ніч одне все думає. А потім починає робити. Він же без усякого діла не людина. Він хоч камінчик, але підніме, і, куди це слід, його покладе. У нього на це є очі, руки і ноги. Він рухається по землі, і дивиться вдалину. Він бачить попереду, і до цього готується. Я, говорить чоловік, це життя почав. Але не знав його, яке воно була тоді, багате чи бідне. Чи то було холодно, або було тепло. А що ж починалося? Ми цей час зустріли. Але зараз ми забулися, яка на землі є в природі погода. Та ми таку велику землю не мали, зараз ми її захопили. А природа на землі змінюється щодня, не така, як нам всім хочеться. Один час буває дуже тепле, хороше. Які можуть тоді у неї ці якості. А буває, таке стане з'являтися в житті, навіть не хочеться очима подивитися в природу.

 

144. Ніколи не буває, щоб було добре. Вона це хороше для нас, людей, тримає. А люди звикли зустрічати непогану в природі якість. Їм треба така місцевість, щоб була рівнина. І тут же протікала біля цього всього річка, а по-над річкою треба в селі ліс. Ми, як жителі, тут якраз оселилися. Говоримо самі собі. Яка у нас є зручність землі, з якою доводиться щорічно зустрічатися, та на ній робити щодня. Ми без чого-небудь тут не залишалися. Ще не сходило наше яскраве сонечко, ми його всі чекали тепло. Не робили ми нічого. А яке воно між нами залишається. Ми його бачили один раз, як воно заслонилося ... А коли треба йому бути, звідкись набралися порожні білі хмари, і заслонили всю цю площу на сонці. Дорогий мій Учитель, Уляна Федорівна, Яша з Симой. Велике вам спасибі, мій Учителю, що ви не залишаєте мене в усі дні мого життя. Я не можу забути тих страждань, які оточували мене. З 1934 року припадки, тромбофлебіт, та ще ряд неприємності приєдналося до всього цього.

 

145. Куди я тільки не зверталася. Ніхто з мене цю тяжкість не скинув. Не тому, що не хотіли, а тому, що не могли. Лікарняне ліжко стало для мене тягарем. Тільки ви, мій дорогий Учитель, один дали моєму тілу полегшення. Дізналася про вас, звернулася з проханням, і повірила у ваші сили, яких ні в кого немає. З 1954 року я живу з вільним тілом. Раптом випадково впала, поламала ребра, знову ваша рука владика. Захворіла на грип, хотів мене Григорій Якович не пустити купатися та покачатися в снігу. Але тут у нього не вийшло також нічого. А влітку що зі мною було. Я вже хоч заповіт роби. Але надію я ніколи не залишала, звертаюся тільки до вас, мій дорогий Учитель. Хоча я була, як колода. Ні зігнутися, ні ступнути, ні сісти, і ні лягти. Але ваші природні сили найсильніші у всьому всесвіті.

 

146. Але що ж трапилося тепер, мій дорогий Учителю. Захворіла я грипом, моментально температура, горю, горло перекрутило, голова болить. Та захворіли мої всі кісточки, і говорити не можна, сильно болить. А Григорій Якович, мама Григорія Ніна, Ігор і Вітя хворіють більше місяця. Ніяк не вилізуть із цієї прірви, п'ють ліки, таблетки, закапують у ніс. А я відразу біжу в сніг, та на вулицю обливаюся холодною водою. Хоча мені було важко, по кілька раз все це повторила. Григорій, я, та й усі лежали. Мене не пускали на вулицю робити мої процедури. Але тут нічого у них не вийшло. Я нікого не послухалася, пішла на чергування. Вони серед себе смітили, говорили один одному, навіщо пустили мене на роботу. Я, мій Учитель, і там працювала над собою. Прийшла вранці додому. Вони всі тільки дивляться, що я жива. І почуття мої при мені, які треба.

 

147. Сказала Григорію Яковичу. Люди як захворіють, то біжать до вас. А вам куди бігти? Нікуди, тільки у Могилевську область. Він мовчить. Я не знаю, мій Учитель, як мені вам дякувати за таку милість до мене в усі дні моїх негараздів. Є в народі почуття до Бога. Та й я хочу назвати вас цим словом, бо більше ні в кого немає такої милості до ображеної  і страждаючої людини. Ще раз скажу, що ви милість, і велика. Спасибі вам за все. Бажаю вам жити вічно для користі всесвіту. З привітом до вас, Сухаревська. Ворошиловградська область, місто Свердловськ, Енгельса, 52, квартира 9. Діти комсомольці, вам треба жити. Зверніть увагу на цей лист. Це людина наша робоча. Вона як раніше вірила у Бога, у нього немає того. Вона вірить не мені особисто. Вона вірить ділу. Я його їй підніс. Вона є герой мого вчення. 

 

148. Я його не ховаю, а розповідаю всім, чим людині треба допомогти. Треба себе загартувати, щоб не простигати і не хворіти. Ось що мої сили, і вам хоче всім у житті це все передати. Я вам не хочу малювати свою зроблену на людях істину. Вам розповідають про це люди. Ви попросите. У Ростовському обласному відділі охорони здоров'я є такий лікар Г ..., вона займалася з моєю справою. У неї є дуже багато всякого роду листів, вона вам їх прочитає. Я справу маю не з ними, як фахівцями. Вони теоретики, а я практик. Мені їхня хвороба не треба. Я вважаю, вважав і буду вважати людини роль над хворобою. А хвороба не грає ролі над людиною. Я вчу людину, щоб вона сама над собою працювала. Ось цей лист, він живий факт людини, зараз працює на моє вчення. Вона не забуває це. Її повітря, вода і земля. Вона більше сили має, ніж маю я. Моє діло – я її прошу. Вона сама робить. А я із-за всіх хворих дав своє слово таким ходити, як я ходжу.

 

149. Я зараз нічого не роблю. Коли я вирушу зі своєю практикою, вона конвеєром буде людей від будь-якого захворювання відновлювати. Я вас прошу, як молодь, ви мені діти. Невже ви хочете вмирати так, як ви на сьогодні один одного закопуєте. І будете помирати. Ваше все не виграє, а програє. У вас мої всі листи розповідають не про смерть, а про життя. А ми ж хлопчики, що ми з вами робимо?  Та нічого. Живемо добре і тепло. Не по поганому і холодного. Ходити буду я, а ви, діти, смійтеся. Я жив, живу, і буду жити не так, як ви. 09.03.1971 року. Здрастуйте, дорогий Учитель. Мій лист покажеться вам дивним. Вашу адресу я узнала від людей. Коли  у нас горе, тоді ми розпитуємо і шукаємо допомоги, хоча б хто-небудь з якого краю допоміг. Цей лист пише вам К ... Марія Павлівна. Дорогий Учитель, у мене хворіє син, йому всього 12 років, а хворіє вже 6 років.                  

 

150. Велика головна біль, болять виски, прямо очі коле. Бувають дні, коли й не болить, але це рідко. А інколи болить декілька діб. Возили в лікарню, лікували там, кололи, але допомоги немає ніякої. А тепер і на мотузці в лікарню не затягнеш його. Возили його до церкви, причащали його, служили двоє молебень його ангелу Миколі Угодника і святому мученику Пантілеймону. Хлопчика звуть Коля. Всьому вірить, всякі води приймає. Дуже хоче вчитися в школі, але хворіє, і займатися не можна. Дорогий Учитель, дуже вас прошу, допоможіть хлопчикові. Може бути якийсь випадок. Ось перший раз я пам'ятаю, мені сказали, Коля може ... Я прийшла до нього, він такий блідий. Сказав: я рвав, і болить голова. Це йому було тоді 7 років. А зараз дуже сильна головна біль. Я й сама дуже хвора. Прожила сиротою, від матері залишилася 10 років, і не пам'ятаю жодного материнського слова. З щирою повагою до вас. Марія. Брянська область.  

 

151. Ображені ви комсомольці. До мене тільки ображені люди звертаються. Вони мене просять. Це ж люди, які почули. Вони певно знають, що я один для цього народжений вболівальник і помічник на їхні хвороби, які і медицина не зможе призупинити. Вони просять, благають мене. Хіба їм не хочеться бути людиною здоровою. Ось захворів, і ніхто з наших фахівців нічого не зробить. Ми з вами всі такі будемо, ми ж завтра захворіємо. А хто ж нам допоможе. Учитель нас просить, щоб ми, вся наша молодь, на цю вахту стали. Не треба чекати того дня, в якому ми захворіємо, як ось цей хлопчик. 12 років йому, і він з них вже 6 років хворіє. Йому ніхто, тільки мої сили його організм пробудять. Це повітря, це вода і земля. Йому треба у ванні природній купуватися, і вчення Учителя виконати. Краще було б нам усім мешканцям на білому світі. Ми не хочемо хворіти.  

 

152. Ми всі хочемо бути здоровими, життєрадісними. А нас наша мати природа – повітря, вода, земля – недолюблює. Каже нам: що ви робите? Ви живете мною. Одягаєтеся, їсте, у будинку живете – це ваше не порятунок є людини. Ми ж, усі люди, що живуть на білому світі, від природи залежні. Без хорошого і теплого не навчилися з вами жити. А ви знаєте, у природі ми більше не знаємо, чим ми знаємо. Ми нічого не робимо в природі, щоб не хворіти і не застуджуватись. Якби ви Учителеві сказали, що ви гарантовані від завтрашнього дня, ми будемо впевнено жити. А то, як ледве щось таке, вже нежить. Кахи, кахи, прохолов. Це все наше велике незнання нас губить. У природі є все, тільки ми не вміємо брати. Учитель взяв їх, і хвалиться ними. Ви розбирайтеся з цим ділом. Живий факт людини. Дорогий Учителю! Допоможіть, будь ласка, моєму горю. Моя сестра хвора на рак. Рік тому зробили операцію матки. А тепер пухлина поширюється на груди. Допоможіть, зціліть її від страждання.

 

153. Якщо можна, через ваш лист. Все сказане вами вона буде виконувати. А коли приїдете до Москви, я її покажу вам. Дуже прошу, дайте відповідь, будь ласка, мені. Моя адреса: Москва. 113095 ... Звєрєва А. С. Дуже прошу відповісти мені. Цілую вас. 5 березня. Я вас переконливо прошу, і цей лист прочитати. Ви побачите на ній останні сили. Вона сестра, уболівала за неї. А сама стоїть на черзі теж захворіти. Їй треба це. Вона себе вважає, що вона ходить на ногах, їй нема чого. А от сестра, їй потрібна медична допомога. Вже вони зробили свою справу. Відрізали те, що треба, як і робиться хірургами. Їхнє діло одне – їм відрізати, або не дорізати. А як було в житті людини в організмі, так воно залишилося. Це робилося хірургами лише тому, відтягнути назад життя. А хвороба як була, так вона залишилася хворобою. Якщо їй треба йти з тіла, то вона не злякається ні в кого.  

 

154. А раз вона сідала в тілі людини, то вона і прогресує доти, поки видалить з дороги людину. Хіба про це наші фахівці не знають, або їм ця історія невідома, що пухлини злоякісної, на це все у наших людей засобів немає. І немає такого чоловіка, щоб він сказав, що ось цю хворобу можна буде вилікувати. Хвороба різна є на людині. Але все це вважається природного характеру, а не штучне, для цього воно не причому. Мабуть робив операцію непоганий хірург. Він не був упевнений, що це його не повернеться назад. Про це знає вся молодь, що таку хворобу тільки не видаленням. А ми привчили самі себе різати. Якщо людині боляче, у неї прибавляються ті шкідливі нарости, людина від них карається. Особливо ця хвора, вона вже чує, що їй медицина нічого не зробить, щоб цієї хвороби не було. Фахівця діло – робити, а там, як хочеш.        

 

155. Вважається, лише б піднятися, не помер. Хвора вже тепер не поверне, що було, немає. Якби вона з цим початком звернулася, їй би нічого не допомогло, як вона сама це зробила. Організм набирається сил від іншої людини за допомогою повітря, води і землі. Все це наростаюче йде геть. Ми такі сили в людині маємо. Шановна молодь! У нас наближається золотий час. Всі наші люди вже своїх посланців обрали. Вони приїдуть до Москви на 24-й з'їзд КПРС. Їх душа і серце перед нами стануть на арені. Він або вона буде розповідати, що вона чи він зробив для того початку, щоб між нами процвітав комунізм. Він у нас, комуністів і комсомольців, запитає: що ви зробили в природі, щоб ми не застуджувалися і не хворіли. Ми з вами будемо хвалитися, що ми зробили все те, що нам було потрібно. Ми пішли від старого, стали жити по-новому. У нас є, у що одягатися.

     

156. А їли ми солодке, жирне й багато. А в будинку жили з усіма вигодами. Якби хтось знайшовся, запитав у нас, таких людей, задоволені ви цим? Ми робили, що нам таким всім робиться добре і тепло. А як же ув'язненому доводиться думати, а хворому в лікарні лежати, стогнати? Ми з вами всі стоїмо на черзі, нас усіх природа приводить. Ми це отримаємо, магнітом нас туди тягне. Ми всі будемо погано і холодно потім жити. Це нас оточить наша хвороба, ми помремо на віки віків. Ми не хочемо сказати про одного нашого чоловіка, хто хоче нам своє додати, щоб ми, як молодь, не мучилися і не вмирали так, як її умови примусили померти. Чоловік наш нам свої слова про свою практику. Давайте ми з вами візьмемо, і представимо живого чоловіка на з'їзд. Нехай він нам розповість про своє нове, незалежне, невмируще, про істину свою. Ми збагатимося, не те, що маємо, а нове невмируще на людині отримаємо. Ось чого нам треба добитися на з'їзді. А те, що ми зробили, у нас це є, це вмираюче.      

 

157. Портрет виступає на арені за те, щоб наші люди своїм життям не хвалилися, що вони багато знають, і вміло добре роблять. Нехай на це візьмуть свої слова, і стануть там, де належить. А там знаходиться наша мати природа, з якою ми разом щодня живемо. І ми хочемо їй, як матері рідній, поскаржитися, щоб вона звернула увагу на все наше до неї. Ми в цьому ділі дуже багато хорошого вже отримали. І навчилися робити не за старовинним началом, що пройшло. Ми жили в дуже великому нашому нестатку. Тепер ми знайшли поклади, у нас є сировина, яка потрапляє на наші величезні заводи, на наш будівельний шлях, де розташовані цехи різного характеру. Там є люди всякої спеціальності.

 

158. Вони там роблять для машини деталі. Ця продукція надходить на наші об'єкти туди, де будуємо міста, нові селища з усіма цивілізованими вигодами. Ми, люди даної землі, хочемо зробити те, чого в житті не було. А самі від себе особисто обгородилися, індивідуально харчуємося, своєю ложкою з чашки поїдаємо. І своє місце, на якому сидимо, захоплюємо. Кажемо: це воно моє. А квартира чия? Не скаже, що вона чужа. А квартира моя, я в ній народився, всі зручності створив.  Кому? Та собі. Якщо приходжу з роботи з труда, у мене в будинку одна з усіх гігієна, чистота. За цим ми дивимося всі, і намагаємося в кімнаті зробити так, щоб не пролізла туди яка-небудь нехороша природа. А в природі та погані якості, але не живі. Вона тут як тут накидається, через усякі затвори пролазить злодій. Це професіонал, умілий мужик.

 

159. Його тримає природа для того, щоб людина у нас ніколи про це не забувала, була напоготові цієї справи. Природу не обдуриш, вона у себе все має хороше і погане. Ні один чоловік не хоче у себе в квартирі мати погані якості, яких ми самі так спритно створюємо. Ми будинок створюємо зараз багатоповерховий, він із стійкого матеріалу, вже не потече і не продує. Словом, така ізоляція, якої в житті не було. А зараз у нас цих ось наробили дитячих цяцьок. Словом, людина щодо цього зробилася на все метеор. І швидко, і вміло. Дуже добре і тепло такому нашому народженому чоловікові, хто створив це все. Він коли тільки народжувався, цьому приходу роблять його батьки житло, велика у них народилася радість.   

 

160. Портрет знову виступає за яке-небудь новеньке, що з'явилося в людях у природі. Йому людська є радість, особливо між людьми через свій труд. Він його зробив, як був Ізотов, Кривоніс, Стаханов. Це віхи були показові, вони залишилися і до цього часу між природними справами. Особливо землю хочуть примусити, щоб вона нам давала багато, а багато, не поганого, а хорошого. А до цієї землі треба було людині подумати: а що треба буде, щоб чоловік у сільському господарстві жив співаючи. Щоб у нього у дворі була птиця, свині та вівці, від чого смерділо, і від чого пахнуло. На все треба, та ще треба руки, і довільні ноги, чим брати, чим носити. І куди носити? У державу. Ми всі туди веземо машинами.    

 

161. Портрет знову зі своїм до людини. Якщо тільки ви робите на цьому місці своє улюблене місто, воно вас повинно зберігати. Ви, як і раніше, у селі жили, та думали, щоб краще жити. А от сил таких не вистачило, щоб іншому сказати, а саме похвалитися. От, мовляв, я живу, нічого не роблю, а в мене всього вистачає. Цього тепер немає, і не було його раніше. Треба було перш ніж працювати, думати гарненько, та з ким-небудь радитися. Може бути, що я роблю, це штука нехороша. Кажуть багато вчених, ми з вами з цим ділом прийдемо до комунізму. Це буде життя таке, всього буде вистачати, і всього буде в достатку. А тільки от одне здоров'я ми будемо по-старому втрачати, і самі будемо сходити з колії, тобто ми будемо вмирати.

 

162. Це не наша з вами ідея. Нам треба одного міжнародного чоловіка у всіх національностях зробити таким чоловіком, якого в житті в природі не було. Щоб він був переможець у природі, щоб він не боявся природи, не ховався від неї. А з нею близько стояв, і те він робив, що буде всім нам від цього добре і тепло. Ми його придбавали людині штучно. Це спосіб хімії, але не єства. Нам говорить портрет. Не вмієте жити, не ставайте на арену, і не робіть у природі те, від чого робиться нам шкідливо. Ми придумали цю ось картину, і стали її продовжувати в духові свого знання. Ми знаємо те, що з вами ми робимо. А те, що ми не знаємо, ми це робимо.

 

163. Пошуки робляться портретом для того по природі, щоб знайти в ній таку таємницю, яка вирішить наперед нам у житті все хороше і погане. Ми повинні зробити у себе такого чоловіка, який стане на арені свого місця, і доб'ється від природи від людей. Йому за його таке хороше повірять, і він своє місце займе. Його як такого у своєму житті збереже. Він між нами такий буде без самозахисту, а сильний, вільний у всіх своїх ділах. Він у себе зброї ніякого не буде мати. Він нікому не буде заважати, а своє буде ставити. Захворієте, буде вас природа тримати в умовах. А я, як чоловік, цьому всьому помічник. Що ви тоді про це скажете. Все одно прийдете і попросите.    

 

164. Попросите, але буде пізно. Так нам, усім людям землі, він від нас, таких ділків. Як ми, син з батьком, не поладили за цю землю, за це багатство, за цю славу. Ні тому, ні іншому права не буде дано такого, як отримає один чоловік. Він цим ось оточить себе, і стане на своєму місці господарювати. Він буде займатися своїми справами. У нас він запитає: а що ми робили, щоб від цього всього в природі заслужити. Ми в природі нічого не робили і не робимо, і не будемо так робити, як наш цей чоловік усіх нас учить. Ми з вами учимося для того, щоб померти. Ми шукаємо по природі не погане, а хороше і тепле. Вона нам даром у цьому не дає, треба добре попрацювати. Поробити для того, щоб сильно втомитися.

 

165. Ми сильно втомилися від нашої праці, але ніхто з всіх не знайдеться для того, щоб у природі сказати: а навіщо ми це робимо? Адже всі ми перебуваємо в мішку, ми обплутані чужим природним. Нас наші батьки так навчили. Треба підніматися з ліжка, ми піднімаємося швидше, дивимося ми у вікно. Нам потрібно знати, а що робиться в природі за нашим віконцем. При достатку зустрічам ми природу. Немає, в чому – ми сидимо в кімнаті, нас тримають умови. Якщо ми прийдемо до такого поняття, і визнаємо ми це, що треба нам народити такого у себе чоловіка, щоб він був у цьому сильний і вільний у всьому. Щоб він вчив нас не того, що вчать нас наші батьки в природі. Людська залежність, вона на людях не увінчалася, їй прийшов крах. Вона зі своїм здоров'ям не рахувалася, лізла на гострий рожен. Казала сама собі. Я така нехороша до того, хто живе зі мною. Мої сили нехороші. Жити доводилося за рахунок чужої властивості. Я всім треба буду.        

 

166. Без мене в природі ні один чоловік не може прожити. Де б він не знаходився, і що б він не робив, я там, як тут, його примушу, щоб він що-небудь робив. Я живу разом з багатим і з бідним. Мої сили для них однакові. Вони в природі безсилі робити. Всі люди стихійно ображені на арені, у них вийшло нещастя. Природа сильна, вона пролазить через всякого роду самозахист. Чоловік добре, тепло одягається, все це робиться мною. Або він збирається в якийсь свій намічений похід, далекий або короткий. А з собою бере мішок якогось добра. Все він робить не на хороше. Йому в дорозі потрібно поїсти, значить, треба хліб, та ще не один цей хліб. Треба до хліба сало або ковбаса. Він сьогодні здоровий чоловік, на собі несе зайвий продукт. Чоловік із цим не рахується, у нього одне – треба жити. Як жити, про це знає природа. А буває, зібрався чоловік, пішов у труд, він його чекав. А коли треба було його робити, він був безпорадний. У нього одне в голові –жити. А у природи інше – не дати йому життя.

 

167. А коли господар зібрався з силами, осінній час, готує оранку під зиму. Він всю свою живу силу в ярмо запряг. А плуг 10-дюймовий, відправив леміш, тільки його три пари волів, та погонич у цій справі треба. Він сказав, оранку готує до іншого року для посіву насіння. Хіба тільки про це думає наш цей господар, він не хоче готувати без усякого прибутку. А хіба з бідняком, я до цього багатієві не пішла, я його в умовах потурбувала. Кажу, ти хіба не бачиш перед собою таку людину. Хто ж до такого багатієві прийшов попросити, щоб ти йому дав мішок якогось зерна. А ти неправильно з людиною вчинив, не дав йому зерна. Та ще велів, і свої слова послав: «Треба працювати». Він би, може, й радий працювати, але немає, до кого влаштуватися. Тому його примусила його залежність по цим східцям підніматися. Ми маємо будинки двоповерхові, а ти, бідняк, піднімайся по них. Чи дадуть, ти не знаєш, але піднятися буде треба. А коли господар відмовить, то тут вже можна  буде і помолитися. Даремно я по цих ось умовах пробирався, мені, як тому, хто просить, відмовив.

 

168. А я повернувся, ледве не заплакав, пішов без нічого. А хіба це не мій чоловік пастух громадського стада. У нього немає вихідних. Він знає свій день, від сонця до сонця йому доводиться не вслід за кожною коровою ходити. Пастуха діло – її напоїти добре, та обід, щоб вона пила, а потім їй відпочинок. Голодна худоба лежати на боку не стане. От коли треба пастуху піднімати, він теж про це думає, сам собою міркує. Я, каже пастух даного стада. Мені треба ... А на землі щоб був король.  Я на кожному листочку, на кожному шматку землі, за яку людина щорічно хапається.  Він весь свій час одне чекає, і до нього воно обов'язково прийде. Тільки земля не хотіла його такою завести. Вона його не очікувала так. А він про неї думати став, після громадського поділу жереб дістався. А тепер необхідність примушує разом із залежністю.

 

169. Вона так веліла орати під зиму цю землю. Вона під толокою пролежала, нікого з всіх не чекала, крім одного сіренького зайчика. Він від неї був незалежний, не потребував нічого, крім зеленої травички. А корова наша соломи наїлася. Вона сьогодні дякувала одному минулому дощу, був хороший корм. Земля як побачила цього чоловіка, затряслася вона, коли він став міряти навколо своїм сажнем. А табір його села стояв, чекав своєї команди до цього діла приготуватися. Плуг на своє місце. А за нього зачепили війці з ярмами, та волів з рогами запрягали. Треба буде віху поставлену бачити, щоб ... прогнати борозну. А за борозною мужик, як якийсь ненаситний чоловік. Йому цієї борозни мало. Він по ній крокує, а сам про прибуток думає. Це не одне, що він її зорає.  Треба вгадати такий день, в якому доведеться чогось мати, щоб не схибити.    

 

170. А коли вже господареві пощастить, то зверху каміння буде сипатися, та в засіки зерно сипатися. А зерно це золото, його люди придбавають у труді. А наша справа – його поїдати. Купив мішок борошна, після думай про інший, і на це мужик розраховує. Коли в засіках є зерно, то і гроші в кишені. А раз гроші є, будуй млин. І на це люди бувають, молоти людям зерно на борошно. Його на базар везуть продавати. Мужиків діло з землею борсатися. То направо, то наліво одне кидати цю землю. Її орють їм недаремно, їх, цих мішечників, дуже багато на білому світі є. А пудовиків ще більше. Всі вони залежні від природи. Якби їх не було в житті своєму, мужики б не ганялися за цим сажнем, за цією землею. Не оралася б вона, і не сіялось зерно. І не збиралося те чисте, як бурштин, це зерно. Господар тримає в засіках це всіх нас золото, ми чим живемо і поїдаємо. Не бути цьому мужику – не бути і нам. Ми живемо через його одну думку, вона нас усіх за ніс веде.

 

171. А головний кондуктор отримує в ... проїзний лист, йде до поїзда, приймає на місце вказане поїзд. А там були водії паровоза, механіки далекого напрямку поїздів. Головний отримує від чергового наказ відправитися, головний дає свисток, а механік за свисток до відправлення. Наш поїзд, якого головний прийняв, він зашипів, швидко відправився від початкового місця. Механіку, як одному з усіх, треба дивитися вдалину, та за ходом машини. Здалеку ми, що живуть на цій землі, дивимося, бачимо здалеку, як наші поїзди по магістралі бігають. У них позаду від паровоза залишається слід диму. А один старший дивиться, він боїться, як би якогось пасажира не залишити. Поїзд був на ... Люди сиділи на своїх місцях.

 

172. Про своє намічене прибуття вони цей час чекали. А на вітряку хазяйському, зовсім чужому, дуже важко служити, господаря задобрити. Це краще буде нашому братові на світі не жити. Зерно приймаю, борошно мелю, а щоб своїм назвати, цього права не маю. Млин працює. Портрет у залежності питає. Що ти з цього всього отримуєш? Я, каже вона, з ними разом ями риємо, за цю ось землю, за це місце життя своє віддаємо. Один одного в цьому всьому доганяємо, і, якщо сильний, відбираємо і присвоюємо. Кажемо: це наше. На цій землі не раз проходив по цьому місцю всякими манерами. Повітря, воно із собою в атмосфері тягнуло слідом і сонечко яскраве, і хмари нависали з проливним дощем.

 

173. Ця земля не раз із рук в руки переходила. Ця земля, чого вона у себе? Люди по ній бичували, привласнювали своїм ім'ям, билися до самої крові. Цього хотіли, щоб інша людина в цьому не жила. Один мав своє хороше, інший ще краще показував, намагався сам себе в цьому показати. Він своєю хитрістю придбав. Казав: це все моє. А коли на нього накинулася природа, то він від неї отримав своє безсилля. Він би радий чого-небудь такого сказати, але у нього до цього сил не вистачило. Він був у цю хвилину хворий, його тіло у себе не мало віри до життя, він був схильний до смерті.   

 

174. Кажуть: скільки не живи, скільки не воюй, а все одно доводиться одягатися. З залежністю прожив у природі отець зі своїм сином. Він ним, як сином, розпоряджався. Син був безсилий у цьому. Навіть батько сина ножом хотів зарізати, і також батько сина свого рідного вбивав за справедливість. Довго історія ця проходила між батьком і сином, поки люди зрозуміли на землі, що такого бога не було, як його хотіли самі люди подивитися. Він по землі не ходив зі своїми силами, він був у висоті мислимим. А коли йому треба народитися, він у чоловікові сам особисто ділом з'явився в його організм. Його тіло таке ж саме, як воно є у всіх нас. 

 

175. Бог на землю до багатого не прийде, він на землю прийде для ображеної людини. Ці люди, якими ми весь час хвалимось. Ми, мовляв, комуністи, не такі ж є капіталісти, яких ми на сцені бачимо. І з історії всього життя знаємо, що згодом з цих людей вийде. Один прах в землі виходив до цього, і він буде виходити, бо це є правда. Ці хвальки, вони довго не живуть, і не роблять своє діло. Їх природа всіх примусила вмирати. І будуть вони за своє зроблене в природі вмирати. Вони всі сидять у мішку. Їх природа так, як це слід, не веде, і не зберігає їх так, як треба. Вона вся на цього чоловіка переключилася як ніколи. Він не прийшов на землю їм заважати, а своїм вчинком допомагати.

 

176. Ось що портрет говорить про цього ось чоловіка. Він зі своїм не прийшов заважати всім вам, що живуть. Місць там вистачить, вмирайте більше, вас таких, як усі люди, усіх закопають. Це тільки залишиться він, один-єдиний чоловік, хто є, як ми. Він не потребує землі так, як вона нам для нужди треба. Ми на ній на ось цьому місці намагаємося зробити те, що нам треба від нашої стихії, яка є для будь-якого чоловіка в природі. Ми, такі люди, на нашій землі стараємося знайти ті умови, які нам один час дають користь. Природа так, без усякого вона не дає нічого, тільки візьме і покарає своїм нестатком. Вона любить фізичне живе діло.

 

177. А жити нам, таким людям, як ми в даний час зараз живемо, нам хочеться жити, і дуже сильно. А природа з найменших років примусила, щоб ми робили, тобто трудилися, як ніколи, дуже важко. А якщо ми тільки не будемо це робити, що ми робимо з вами, у нас не вийде життя. Ми про неї дуже багато мислимо, але щоб вийшло в нашому житті, ми з вами не вміємо жити. У нас немає того, що треба. А портрет, він би цього людині ніколи не побажав, щоб так лізти на рожен. У природі буває день, та ще й який для людини милий. У ньому тепло сонячне гріє, всякому життєрадісному хочеться жити. Та самого себе чим-небудь у житті нагодувати. Особливо кровожерлива тварина, особливо чоловік, він їсть живе і мертве.     

 

178. Мій близький сусід сидить на своєму місці, огородився кругом. Хоче сказати, що він правильно вчинив. А від нього інші його близькі також огородилися. Кажуть: нам це так подобається йти від своїх близьких. А чужий далекий по суті. Ти тут ні за яким видом не підходь. Я давно вже так, що мені доведеться зі своїм господарством перед іншими хвалитися. У мене це є, а от цього немає. Але зате у кожного чоловіка є ця належна для життя земля, вона нашого брата своїм ділом примушує про неї думати. І вирішувати про неї, що з нею зробити. Це буде такий початок. Дочекатися від природи такого прихожого часу, до нього приготуватися мати, що буде треба. І як ледве щось таке, вже треба приступити. Іван Носов про свою землю не думав. А він завжди говорив: «Я шахтар». Можу роботу під землею завжди виконати. Особливо зарубку я рубаю будь-яку. Це мій такий був перед мною скарб у труді, два рубля за неї.  

 

179. Я, говорить Волков Василь Леонтійович, Сяко його дражнили, краще залишуся без усякої землі. Навіщо вона мені треба. У мене є дружина, діти, і я маю здоров'я, і до кого-небудь найнятися в строк працівником. Для господаря день і ніч. А додому приходжу погостювати, та на дітей подивитися. Я батько своїх дітей. Копійку заробляю для того, щоб їх зберігати. Олександр, Саша Полєхін вічно працює, на верхах точить вугілля для порятунку свого селянського життя. Завжди він ходив весь в поту, важко було йому рівнятися з людьми здоровими. А Іван Савелійович Савалетка своїм голосом завжди співав, та примовляв весільні пісні, завжди удвох з Никоном Радіоновичем, вони були по сусідству близькі пісні співати завжди. Робота їх була одна   шахтарська. У шахті більше працювали, ніж їм доводилося бути на роботі в селянстві. А С ... місцевий коваль вивчав всю свою роботу для того, щоб селянству допомагати. Іван Іванович вічно фізично ніколи ніде ніяк не працював, завжди жив за рахунок своєї хватки. Він був задоволений батьком, у батька була копійка. А Митро Сергійович, це брат Артема Сергійовича.

 

180. А рибалка теж був свого масляничного діла господар, він бив населенню масло. Сам жив від усіх людей добре. Це була його нажива приватного характеру. Ми там били масло удвох з Власом. А в Ребриковому був мірошник борошна, він молов борошно людям, заробляв гроші. Я вам про минуле скажу один з усіх. А зараз моя думка працює не про це саме діло, яка настає, воно має бути. Ми, всі люди даного характеру, чекаємо від природи великий прибуток для того, щоб збагачуватися. Чоловік від поганого швидко йде, він не хоче трудно. 18 березня ввечері передавалося і показувалося те, що наша залежність мала і має, і буде мати, який би не був у природі чоловік. Він свого закону завжди може зробитися злочинним чоловіком.

 

181. Раз це діло живе між нами такими в умовах, ми його будемо робити. Ми, люди, цим хворі, нас умови примушують. Чоловік ці умови бачить, він обійти не зможе. Така дорога лежить на землі. Люди всі живуть у природі добре і тепло. Якби це була істина, то прокурор від свого начальника не очікував би справи якого-небудь розкриття злочину. А начальник своїх підлеглих нагороджує за яке-небудь розкриття. Воно нами робилося в умовах, і буде воно між нами робитися. Ми всі залежні, у нас тільки є. Наша залежність душу і серце однаково не задовольняє. А місце кожному чоловікові ввело зарплату. Тому ми злодії, вбивці, в необхідності своїй армії здавали. А зараз ми розбираємося з чоловіком, він злодій, він дармоїд. Запитаємо в нього.

 

182. Хоче він жити добре і тепло? Хто не хоче, всі хочуть. Чи вони живуть так? Ні, не живуть. А залежність такого права не мала, щоб його збагатити. Один живе задовільно, інший ні. А життя веде і робить по-залежному. Не піймався – пройшло. Піймався – будуть судити. Так воно робилося, так воно і робиться, і буде так воно робитися між нами. Ви мене знаєте добре. Іванов загартований вчений практичний чоловік, незалежний у природі, помічник бідній, ображеній, хворій людині. Я приймаю людей, їх учу, щоб вони не застуджувалися і не хворіли. А їхня хвороба відходить через моє вчення, вони отримують здоров'я. Мене охоронець порядку Кіровоградської області, Бобриківського району, начальник міліції, як Бога, в цьому затримав за мою здатність. Що я робив? Я гартувався. Вони мене, як хворого, послали до Одеси в ізолятор психіатричний. Мене визнали там здоровим чоловіком, тільки за мною залишилося дармоїдство.              

 

183. Я працював, я працюю, і буду працювати на благо всього людства. А мене на суд одягли, взули. І шапку на голову дармоїду одягли. Кому тут доведеш? Ви думаєте, я не писав прокурору, або Вірі. Вони хотіли вбити, як барона цигана. Я був огороджений вченими в Москві. Читайте висновок вченої ради при міністерстві охорони здоров'я СРСР. Своїм ділом правий. І хочу сказати вам, і зараз правий. Чекаю вчених, три роки і 10 місяців випробували лікарі. Мені звідти дали волю на чотири сторони. Я повинен своє довести до кінця. Я Учитель, учу людини, щоб вона не застуджувалася і не хворіла. Чому мовчать. Ви запитаєте в Ростовському обласному відділі охорони здоров'я. Там заступник Поляков, він вів справу і замовкнув, істина моя його оточила. Мої сили, моя воля, залишилося право. Так що ж тепер мені мовчати, якщо я один між вами такий незалежний? Я не краду і не вбиваю, а допомагаю ображеному, хворому. Ви їх садите. А я своєю ідеєю буду випускати. Треба чоловіка зробити незалежного.

 

184. Він тоді не буде вбивати і красти. Якщо ми примушуємо працювати, битися з природою. А потім потрапляємо в лікарню, і там умираємо. Чоловік не причому, його умови такі примусили. Він розбійник, самовільний. Що хотів, те й робить. Незалежність каже: мені твоя земля не треба, щоб я її турбував. Вона мій є материк друг по життю, і також вода і повітря. А ви, всі люди залежні, воюєте з природою, вона – з вами. Ми – штучно, вона – нас природно. Ми помремо. А незалежність моя жити буде. Ось чого Іванов добився.  Життя, але не смерті. Без усякої залежності людина своєї професії не зможе продовжувати життя. Хіба прокурор не знає, кого він судить. Це ж бідний, він ображений чоловік. Він хотів би краще пожити без цього покарання. А життя чоловіка велике. Якби чоловік не бачив у цьому інше, він би на це не наважився. Він випробував на собі, на такому своєму щасті.    

 

185. Це ніщо таке, як була особиста мета. Хіба ділок, який би він не був, він має обов'язково помилятися. Хіба прокурор не такий чоловік. Тільки прокурору буде страшно це робити. І начальник міліції знає, що є злодії, і вони крадуть, але не всі поки ловляться. Про це сама залежність каже: чесно жити – дуже бідний будеш. Я бачу, я чую, і роблю разом, але зробити не зможу. Всі люди цим хворі. У нього на це є місце, він в ньому огороджений. До себе тягне у двір живе і мертве. Особливо коли приватна власність розросталася, вона нікого не визнавала. Все було його. Та й зараз колгоспна, радгоспна система, вона будується на засадах нелегальності в природі. Щоб залежна була правда, цього ні один чоловік не мав. Хоч трошки їй недовиконує. Богові всі люди сильно вірили, його просили, але ні один чоловік у житті його заповіді не виконував. Про те так сказано. Краще не вірити, ніж не виконувати.

 

186. Працювати доводилося важко, але треба. Люди йшли на жертву, їм була в цьому життя. Він домовився, щоб за це все, зроблене ним, грошима отримати. А господаря було таке діло, щоб ця робота не стояла. Він хотів, щоб ця робота йому прибуток створила. У нього була своя земля, тільки її треба було орати, і на ній сіяти придатне зерно, щоб у господаря була в засіках пшениця. А ця пшениця чистосортна для експортного ринку на пароплавах відвантажувалася. Що це таке за життя наше? Народився для того, щоб на білому світі довелося легко жити, а ми цього не отримуємо. Природа, вона така штука, легкого людині не дає. Треба буде працювати, щоб цей одяг мати. Багато сил треба покласти для того, щоб цей красивий фасонний самозахист у себе мати. Він руками робиться, робиться людиною. Також треба себе нагодувати, для цього чимало праці закласти. А житловий дім скласти.         

 

187. Він у житті робить один раз. На уподобаному місці, де господарю сподобалося, він там поставив для себе цей житловий дім. Він з вікнами, з дверями, з трубою, там всередині робиться все. Господар на цілий рік запасається, щоб у нього був продукт, що  не псується. Він його береже, як око своє. І до цього добуває в природі хліб, ростить на землі. А в природі таких місць, де народиться прибуток. Вона для чоловіка не шкодує нічого. Треба буде птиця – він її розводить у дворі. Треба буде господарю вівці – він їх придбаває доглядом. Треба буде свиня, він починає з маленького поросятка. Також заводить корову, а потім бичка, не одного, а парочку. Також до цього всього конячку з драгами. А коли є конячка, до цього упряж. Господар не кланяється нікому. А як надумає куди-небудь проїхати за чим-небудь, привезти.

 

188. Він, як господар свого добра, весь рік безперервно не спить, та думає про цю ось свою землю. Вона його годує, вона його одягає, і в будинку він через неї живе. У нього, як у господаря такого, хто для цього озброївся. Йому, як небувалому чоловікові, у цьому щастило. У нього росте господарство скрізь. Що він не почне робити в житті своєму, у нього виходить. Збитку в нього не виходить, а тільки прибуток. То була одна конячка і одна пара волів, а зараз у нього пара коней і дві пари волів. Вже є, чим сам себе називати господарем. І робота безперервна для всіх є. Ніколи відпочивати, треба годувати худобу, треба годувати себе. А також за нею спостерігати, як за собою, з-під них вичистити, їм треба послати. Як за собою, так і за скотиною, вона це любить.

 

189. А коли чоловік за нею доглядає, він нею, як хорошою, хвалиться. На нього ніхто так не скаже, що він не вміє її берегти. Це бувають у природі такі люди в рідкості, у них щастя народжується в природі один раз. Це господарство показове, як ніколи стійке і сильне, воно нас, усіх селян, за собою тягне. Всі люди цього прикладу дотримуються. Хочуть бути такими, як цей ось на все наше село багач. У нього є такі можливості зайві. Він може вже у себе підсобну силу найняти. У нього вже засоби є, він ними все робить. Хоче будову, як будова поставити. У нього на це розум працює, а руки не перестають робити. Ми дивимося на сьогоднішній день, а який він і до нас такий прийшов. Він нас своєю якістю не забув.       

 

190. Взяв свої сили нам показав, так вони і до цього часу роблять. Один чоловік ловить рибу, йому це дається. Він на це нюх свій має. Так в цьому робиться всіма людьми. Але ось цей трактор, і та різниця між одним чоловіком і між іншим. Ми ніколи не скажемо на того чоловіка, хто не поспішає, хто не хоче в природі в своєму ділі спішити, він завжди буде в хвості. А той, якому не спиться, не лежиться, його туга не бере. Він на цьому тракторі землю оре швидко. У нього руки не такі, як вони у всіх. Це чоловік, якому доводиться в житті своєму вперед поспішати. І так він свою історію робить, щоб вона була показова. У чоловіка розум дорогою, а руки золоті. Якщо він взявся зробити що-небудь таке, він його доводить до ума. Йому це є, як хвороби лікування.   

 

191. Йому, як такій особі, у житті своєму всі люди збираються, і своє на ньому показують. Як же не буде для нас такий в житті показник, якщо він цим ось колективом керує. Його як такого обрали, він цим працює, це його в цьому ділі основа. Він веде своє господарство. Йому, як господареві, залишають за його все хороше велику подяку. Він цю роботу зробив і її між нами випадково показав. Я хочу сказати про наших обраних таких. Вони за свою добре зроблену роботу, їх усіх народ приймає. Кажуть, що це їхні руки зробили. А ноги швидко мене як такого хвалять, це так буває.

 

192. Чоловік, він же на порозі цієї справи. Партія не вся така є, вона добра для доброї справи, якщо він хороший господарник, якщо йому в цій справі везе добре. Він є водій великовагових поїздів, він підняв свою роботу на висоту. Йому як такому свої люди сказали. Ти, такий чоловік, дуже добре дивишся, далеко бачиш. Сам себе вважаєш такою людиною, якої ми в цій області не мали. Він зробив те, що нам з вами не доводилося робити. Сидіти, нічого не робити в цьому ділі – тебе будуть вважати інші люди не таким, як це треба.

 

1971 рік 20 березня. Іванов

 

:7103.20   Тематичний    покажчик  

:Сніг    2

:Таємниця в людині   5, 27

:Місяць і Земля    11

:Дві кімнати   11,12

:Незадоволення    19

:Пробудження, ноги    27

:5 заповідей    27

:Їжа, одяг, будинок    31

:Хороше тепле погане холодне   41, 43, 113,128, 141

:Бог Учитель 42,49,62,63,68,74-76, 84, 90, 91,107,141,175

:Ноги мити    43

:Учитель судить    43

:Прощати ворогові, ворог   33,48

:Прохання Уч.    49

:Повітря, вода, земля    52

:Будинок    54

:Хвороба    55

:Стомлення    55

:Знахарі 55

:Учитель і народ    60

:Церква  60

:Здоров'я і життя   62, 69

:Одна зарплата 33 - 62, 33

:Перша думка Вчителі    65

:33 рубля    33

:Що дає вчення Уч    67

:Війна з природою    70

:Батько, син, дух   71, 134

:Одяг    81

:Смерть    81

:Хто Іванов    182

:Природа   82, 100, 127

:Бог Отець, Бог Син, бог дух святий   88, 101

:Перша людина    96, 97

:Незалежність   66,101, 128,140, 129

:Потік   150, 183, 184

:Народження Паршека, сім'я 102

:Тепло внутрішнє    106

:Учитель вчення    114

:Залежність   126, 128, 165. 182

:Дух   128, 140

:Проти предкового порядку    131

:Сухаревська    147

:Рак    155

:Комунізм   161, 162