Верблюд. Продовж. 1972.07. Бик. 1972.10.ч.1

Іванов Порфирій Корнійович

 

:Верблюд. Продовж. 1972.07.21.с.21.

:Бик. 1972.06.27 — 1972.10.02. 

:Бик. Частина 1. С.1 — 90 

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

Верблюд. Продовж.

 

1. Діти, я перед вами голосно виступаю за те, що в природі зробив. Вас били, вбивали на Місяць. Як ображених захищав, як Бог в історії. Мене теж так само поліцаї брали. Вони хотіли моїй ідеї, як Бога, перешкодити. Я з дітьми разом. Не так, як вас, діти, забирали. А моє таке загартоване в тренуванні тіло. Німці офіцери зацікавилися до себе в Берлін запросити для того, щоб знати про цю молодь, яка їхала зі мною. Я, як Бог, цього зимового часу. Природа в німців таких не народжувала. Я їхав ... чоловік їхав, не боявся ніякого ворога.  Мій висновок був один. Якщо ти робиш хороше в оточуючих, то ти не будеш природою переможений. Я вже чимало проїхав по території по Україні. Мене в Знам'янці поліцаї від ешелону відірвали. Стали розбиратися не як з людиною, а як з Богом. Куди гірше від усіх він жив, йому погано і холодно. Хто цьому заперечує. Всі люди наслідували, говорили німці «гут». А з офіцерів проявився до цього діла жорстокий, хотів мене застрелити.

        

2. Поліцай сказав: «Ні, він гут». А раз я Бог гут, значить це дуже добре. А про хороше моє таке, офіцери разом в купе сиділи, і намагалися запитати через перекладача. Мовляв, пан гут, як це тобі довелося зробити. Я їм як офіцерам говорю. Був пацаном, у нас конячка була. Мені мій батько як синові: «Треба повести конячку попасти». Беру це на себе, сідаю й їду на ріллю. Дивлюся, між копицями зелена трава. Я зважився свою конячку пустити, а сам не розумів, що це чуже. У випадку господаря Бузевича, буде погано. Я ліг і заснув міцним сном. А на це господар десь узявся, приїхав за копицями. А моя конячка їсть у копиці, вона вдома цього не бачить. Я злякався, не знаю, куди я потрапив. Чи то уві сні, чи то в наві. Тіло почало працювати, значить терпи. Нічого не доведеш, нічого не зробиш, крім як треба чужого дядю просити.            

 

3. А раз теж був пацаном. У нас у селі були кулачки, вулиця – на вулицю, Гора була на низ. А я не бився, стояв, дивився. А Федот Бердецький, який затівав ці кулачки, побачив, що я стою, підбігає, і, закравшись, по моїх сопатках. З носа кров пішла. Я ледве не плакав. А мужики бачили таку штуку, засміялися: теж, образа велика. А коли ми з вами в 1914 році почали війну, ці умови Федота не забули, йому цю руку відірвало. І таке було. Молодою людиною доглядав за однією вдовою, вона була в школі на квартирі. Учитель Наум старожил, а мене там виявили. Під мою марку хтось зробив, у саду обірвав черешню і поламав. Значить, я там був. Мене, як голубці, Корній Стоянов забрав, як староста, і посадив у кардигардію. Сиджу, день, сиджу другий. Хто може сам захистити? Та ніхто. Він, мовляв, був у Марка, він це зробив. Тоді сам Марко приходить у сільське управління, особисто старості каже: «Він цього не робив».

 

4. Всі хлопці були за нього. А жити-то чимось треба. Був для цього рудник Мордін. Я на ньому тільки працював. Виписував ордер на один рубль, а підписував літери, у складі одинадцять виходить. 10 карбованців, як знахідка. Другу паличку до однієї ставиш. Ця система мною продовжувалася не раз. Потім узяв та доручив Пашкі Колгановій. А вона пішла не в той час, пізніше, ці квитки колір втратили. Вона впіймалася, і сказала, хто їй дав. Уже мені туди не з'являтися. А Санін один був по роботі. Колись він змушував мене і друга мого, щоб ми влазили в шахту, як робочі брали номера. А два вагона ми по ветебре по ухилу чужі номери від вагонів витягали, а свої здавали. Ті номери, які придбали, відносили в штрек. Знаходили місце, де лежали номера, туди клали. Два вагони забезпечували Саніна два уступи, він їх орендував. І дочекався свого часу, пустив у хід роботу.

5. Нам за це писав кожен день по упряжці. Я його поставив на ноги, він став видним артільником. Він про мене почув і домовився з урядником, щоб він претензію не робив мені. Так і вийшло. Я був у нього в лаві відбійником з Федором Івановичем. Він був томбовник. Ми були на рахунку. Коли треба було штрек людський, його розширити, зарубники його направо, наліво зарубали. А нам стояло завдання: його відбити, і вугілля на-гора подати. Але образа одна – зверху був сланець в метр завтовшки. А роботу ми знали. Треба пробурити бурки верхньої пачки. А потім вже будуть забирати катом з нижньої пачки. Небезпечна робота стояла. З верхнього ходу спустилися, по ньому дійшли до нижнього ходу, і сіли подумати. Не встигли лампочки на землю поставити, як це все рухнуло. Наше життя врятовано. Робота мені була непогана, я з нею управлявся.  Але у карти грав, як картяр, всі гроші зароблені програвав, залишався в одних шахтарках. Про це дізнався Іван Потапович Кобзін, я йому був племінник.                   

6. Він хотів, щоб я через його ініціативу був у російсько-англо-французькому товаристві службовцем. Він через Крисина мене робить старшим апаратником. Мололи ми артилерійський порох амонал на війну. А війна розгоралася з німцями, нам як руським доводилося програвати. Ми мали союз з Англією, Францією проти німця й австрійця. Та ще прив'язалася Туреччина. Десь на цей рахунок взявся навколо цього заводу природний фронт з грозою злива. Він не дав людям з ближніх хуторів вийти на свою роботу. Зміна моя була з двох, тільки росіянка і полячка вийшли на зміну. Я прошу, щоб вони почали разом зі мною вивантажувати. Я був за це вивантаження, як старший апаратник. Моє діло було, щоб люди свою роботу самі робили. А в цей от самий час прийшла змішана комісія із-за продовження війни. Треба було порох, треба снаряди для гармати – значить, треба прибавляти бігунки, треба розширювати цю будівлю.

 

7. А полячка не хотіла моєї справи слухатися, пішла до директора і сказала, що Іванов бив її за те, щоб амонал вивантажувати, і заплакала. Директор був англієць Пуссель, він завідувач цього нового амоналового заводу був. Ніякого розпитування, Пуссель дав вказівку звільнити з території цього заводу. Була тут у природі неправда, вона силу мала.       А правда вже жила, народжена на чоловікові, правда природного порядку, незалежна сторона. Тут уже адміністративна особа прогнала руського за те, що його таке була спостережницька дійсність. Але директор погодився з полячкою. Він цього Іванова, як ініціатора. Він господар цього, але не англійці, не французи, він був ображений чоловік.  Капіталісти не знали, що він дружить з природою, його веде вона прямо до істини до мети. Капіталісти помилилися на нього наступати. Коли працював на заводі, всі з ним рахувалися. А коли його прогнали із заводу, він втратив любиму з дитинства дівчину, вона пішла за іншого.

 

8. Я був у цьому долею ображений сильно. Але якби знав про це, що воно мене веде до щастя всього природного життя. Я не пошкодував сам себе змусити накинутися на заводський директорський магазин. Ми з товаришем забрали пар 50 хромових чобіт, ніхто в цьому не міг здогадатися. Природа вже була на боці мого ображеного тіла. Наш рік якраз робився набір 1989 року. Нам як таким не дали по закону рубля. Мене як такого обрала комісія в гвардію. Я їхав як до царя батюшки в Петроград служити. І тут моя виявилася перемога над царем. Скільки бралося молоді з нашого села, ні один чоловік так перед людьми не сповідався. Я наче знав про цю попередню історію. Царя самі капіталісти видалили, він втратив у цьому надії. Прийшов на це тимчасового уряду Олександр Федорович Керенський.  Він був із союзниками в контакті.          

 

9. Він кричав: «До перемоги ворога». А Ленін: за мир, за демократію.  За те, щоб воювати, а Ленін не хотів. Так і вийшло, демократія очолила. Мої слова на всю прозвучали: тільки ми замиримо. Так згодом вийшло. Ми прийшли додому, і німець слідом за нами прийшов. А ми їздили в інші губернії за зерном. А у мене взяли німці з підводи коням мішок зерна. Їх тут же погнали з України, як ніколи. Так і капіталісти були обплутані, їх змусило відступати на всіх наявних фронтах. Уже до старого вороття немає. Соціалізм відроджується через працю людини. Бог цьому всьому заперечував всюди своїм ділом. Чоловік не повинна бути таким, як він продовжує свій путь. У нього бажання оточити себе одним теоретичним знанням. Йому хочеться пожити добре і тепло.  Ось чого він хоче.

 

10. Верблюд – це наша тварина. Вона нам боїться про це сказати, що ми з вами зі своїм розвитком прийдемо все до одного поганого і холодного. Нас природа цим примусить, вона від нас відбере всі наші плоди. Ми заробили, нас з вами оточило в природі хороше і тепле. Це нас не влаштувало, ми з вами залишилися в нестатку. Чогось нам буде треба, ми в цьому всьому чогось потребуємо. Особливо у нас наше в цьому ділі здоров'я, ми його не вміємо зберігати, щоб воно так не втрачалося. А ми його в природі втратили, на нас накинулася природа, від нас свої сили відібрала, а ввела свої сили, як такими попередила чоловіка, йому завдала шкоди в тілі. Тіло, воно чує, але не в силах його скинути.  Природа, це така є річ, вона з нами не рахується.

 

11. Ось чого наш верблюд надумав. Він каже: не дай Бог такій людині з'являтися в люди.  Його думка така. Все те, чого робиться в житті, його треба природними силами зруйнувати. Це технічна народна вчена сторона. Вона людини одягла, взула, зробила форму людини красою.  Вона її як таку нагодувала, і завела до свого дому, у ліжко поклала.  Спи ти, дитино моя прекрасна, баю, баю. Що з тобою далі буде? Каже верблюд нам таким усім. Ми жили в нестатку завжди, у нас не було того, чого слід. Ми в природі шукали, і ми в природі шукаємо зараз не таке, як воно є перед нами на землі. Ми з вами такі невдоволені.

 

12. А раз на землі не навчила, як жити, взяла і відібрала своє особисте здоров'я. Настане такий час, потік свій людина змінить. Не стане мати його у себе. Бога як такого ненавидять люди всі, його такий учинок. Йому вірять дуже багато, але виконувати, у них сил немає. У нього дорога одна. Він хоче сказати. Такого покрою ніхто з усіх не хотів бачити. Ось що Бог говорить про верблюда. А ми його примушуємо, щоб він багато працював. Він говорить. Як же так, що наші люди, особливо особи адміністративного порядку. Їм захотілося з людини зробити Бога землі. Він ними переслідувався так, як вони хотіли. Їм Бог не до душі. Його бажання одне – допомагати ображеному, хворому, якого ми примушуємо. Він у верблюда запитує: а коли це ось буде? Тоді, коли ми, всі наші земні люди, визнаємо те, що це є він.

 

13. Він своє місце займе, сяде на престол свій, і буде нас за все наше, зроблене в природі, судити. Що ми з вами робили, це робимо і тепер самі для того, щоб народжуватися в природі, і в ній умирати. А самі не дали можливостей, щоб так жити, як ми всі живемо в природі. Ми з нею воюємо, з нею боремося, хочемо своїми силами довести, що ми як люди є на землі. Хочемо змусити тебе, щоб ти як наша мати рідна нам давала, і давала без кінця і краю. Але колись цьому всьому ділу прийде кінець, наша мати природа відмовить нам усім. Ми це отримаємо від Бога, він це зробить. Йому доведеться в житті своєму зайняти своє належне місце. У верблюда, як оповідача, люди всі питають: а коли це діло буде?  Природа всьому ділу Пані, вона чоловіка своєю властивістю допустила бути перед ображеними, хворими Богом.

 

14. Я, каже, тут ні до чого, що мене природа змусила в цьому допомагати. У неї для цього є всі сили. Вони зробили між людьми все те, що треба. Бог ініціатор усього цього.  Він уболівальник, він думає про нашого хворого. У нього думка одна – треба здорового чоловіка своїм умінням, своїми силами навчити. Це не технічна в природі сторона з річок, що протікають, робити моря. Ставити там електричні станції для вироблення струму, щоб люди у себе мали світло і привід для станка. Щоб деталь таку зробити, якої не було. Ми легко все робимо. І хочемо сказати, що це нам дається легко. Ми зробимо все, аби у нас було здоров'я. Ми його в цьому всьому втратили. А зараз це здоров'я природним порядком нам Бог відновлює. Хіба це буде погано нашій людині? Каліка робиться справжньою людиною.        

 

15. Я, говорить верблюд, за це ручаюсь. Бог нам у цій частині все зробить, він відбере у нас все. Ми його як такого не просимо, він у нас один такий. Він за нас усіх, не хоче, щоб ми застуджувалися і хворіли. Його вчення нас учить, щоб ми були здорові і сильні.  Навіть такі зробилися в житті, щоб ми жили, але ніколи ми не вмирали. Його така в природі ідея: своїм учинком і ділом між людьми зробитися Богом. Він будь-якого ворога на людині своїми руками, через руки свої попередить. Аби людина хвора до нього звернулася, попросила, щоб Бог їй як такій у житті допоміг. Це буде перед нами велике завдання. Воно була, воно є і буде перед калікою. Він сам себе поставить на ноги. Ми, всі люди, у природі не гарантовані, зможемо самі себе покласти в ліжко, або ж покласти під замок у в'язницю.          

 

16. У нас з вами є велика розвинена під політикою економіка. Ми її маємо, вона у нас росте через нашу працю. Ми для цього діла працюємо, створюємо у себе таку величезну техніку, яка нам у нашому житті всюди на будь-якому фронті нашої праці допомагає.  Ми робимо будь-яку річ, яку ми хочемо представити в природі в людях, щоб вона між нами була. Це наша є та машина, на яку поклали дуже багато розуму і фізичного труда.  Ми в цьому ділі дуже багато розуміли. А потім все ж зробили, показали. Цього мало, і оволоділи, примусили, щоб вона нам робила те, чого ми з вами досягаємо. Ми з вами гонимося за нашою потребою, хочемо своїм виробом задовольнити як небувалий в житті свій побут. Ми такі в природі люди, розкрили на білому світі свій циганський шатер.

 

17. Говоримо, у природі такі є господарі. Вони рано піднімаються з постелі. І свій весь візерунок своєї думки направляють у те місце, де його вже умови очікують. Він до того чоловіка звернувся, який його має. Він повинен перед ним поставити своє таке завдання, обов'язково у нього наявне добро мати. Він про це думав, він гадав. А час сам до нього приходив, каже: хто рано встає, йому Бог дає. Так і циганка професіонал, вона жінку своїм умінням оточила. Вона ласкаво їй свої слова говорить на користь самій собі. Вона їй обіцяє своє велике предкове знання щодо того, щоб їй чогось треба сказати правду.  Цигани – це такі люди, яким Бог дає їхню премудрість. Вона у них така розвивається. У циган є один їхній шатер. А у селянина – розвинена вся природа, він нею так широко живе, і нею як природою задовольняється, як якимось джерелом.

 

18. Циган такий чоловік, його природа створила. Він живе без джерела, у нього немає землі, він живе вмінням. Він не може кувати залізо, робити деталь на будь-якому виробництві. А от він у горні в своєму наметі, він робить бурав, він зробить сапку, він зробить кочергу, і зробить молоток, і він змайструє сокиру. У нього думка непогана.  Коли йому холодно, він говорить дітям своїм: лягайте на нього, нехай йому буде важко.  Так і циганка, це її така є велика в цьому дорога.  Вона прийшла від шатра не просити і ворожити, її зустріла потреба. Ці люди, до яких зайшла у двір циганка, їм була потрібна така допомога, від якої їм було б легше. А в природі, та ще й такій, як вона є зараз, живе на білому світі наша красуня конячка. Ми її годуємо, ми її напуваємо, ми на неї сідаємо верхи. І пішов – носком, щоб вона нас везла. Ми на ній їздимо.

 

19. Ось що можна буде між людьми такими помічати. Бог народився сам через своє діло. Він зробив те, чого всі люди у себе не робили. Це є перед усіма людьми загартування-тренування Це є наша улюблена ніколи не вмираюча людська в природі наука. Тільки її один чоловік взявся робити, нею над собою займатися. Він для цього став у природі цим займатися. Не порахувався сам з собою, пустив у хід своє тіло. З ним зустрівся холод і погані умови. Він став сам це все в природі випробувати. Виявилося, після цього дуже добре. Чоловікові тому, якому доводилося займатися, йому як такому вона пішла назустріч. Через його для всіх одну любов, яку він між нею став мати, природа чоловікові віддала все. Він від неї отримав її сили, тепер ними він завжди користується.              

 

20. Ви мене, такого в нашому житті практика, сильно вибачте за те, що я в природі такі якості відкрив на самому собі особисто.  Це моє загартування-тренування, улюблений для всього нашого народу труд. Моє велике до всіх учених прохання, не заважати мені, а допомагати моєму здоров'ю.  Для того ми будемо це робити, щоб ми, всі вчені і невчені люди, поставили між собою і нашою природою одного чоловіка, щоб він своє намічене не зупиняв. А йшов у природу, в наші люди, весь земний народ, і там шукав для всіх, що живуть, корисну таємницю. Щоб вона росла і розвивалася між нами такими, як ми є. Це все наше нами всіма зроблено, і його треба зберегти. І це нове, зроблене чоловіком. Дати йому дорогу, тобто відчинити ворота. Нехай він робить у нашому такому житті, яке у себе чекає нашого земного чоловіка, кому природою дано ці заслуги мати.          

 

21. Попросити цього чоловіка за те, що він для нас зробив велике діло. Він сам добився, загартувався в тренуванні, не застуджується і не хворіє. Що може бути краще в житті. Цю роботу, цю працю нашій молоді, нашому народу треба буде підтримати. І розвинути цю систему для того, щоб наші люди жили легко, щоб у них процвітало здоров'я. І в цьому жила наша партія Радянського союзу. Хай живе Червоний хрест і міжнародне для всіх нас здоров'я.  Верблюд був, він є, і буде між нами такими людьми.  Ось що зробив чоловік. Він своє життя закінчив важко.

 

1972 року 27 липня. Іванов

 

7207.27  Тематичний покажчик

:Новий потік    11

:Бог    15,19.

:Цигани 17, 18

:Наука загартування     19-21

 

Бик 

 

1. Я народився в житті на своєму вказаному місці. Коли я на ноги став, то мені вже дали своє ім'я, як людині. Я став мову чоловіка розуміти. Він за мною, як за дитям, ходив і доглядав. Мене годував, мене напував, намагався спокій мені створити. Щоб ображатися доводилося, цього не було. Ми зустрічали день таким, як він приходив зі своїми умовами. Йому як такому дню довелося народити цього чотириногого бика. Він у нас не один такий рогатий, сильний до неможливості. Ми його змалечку виходжували для того, ми його берегли три роки, дивилися за ним, як своїм дитям.  На хорошу тему з ним говорили. Він у нас на прив'язі стояв, бутив на якого-небудь іншого бика. Він з ним далекий, рідко бачиться.

 

2. Даремно цей бик по вулицях не ходив. У нього дорога одна. Він не один у доброго господаря. У нього для цього бика для шиї є ярмо з війцями. Одного за іншого чіпляють, і за собою тягнуть залізний дюймовий плуг, чим люди все своє життя прожили, та з цим биком провозилися. Він, як бик, був людині в природі помічник, у нього бичача сила.  Харчувався він соломою, половою більшість. Його берегли, як хорошу машину.  Інколи

йому давали сіно. Він його їв, як господар після борщу в накладку пив чай до самого поту. А бик стояв на прив'язі, йому волі люди не давали. Він у них був орач. Запрягали їх пару. Один був під рукою, інший бик ходив по борозні.  Для них ця робота нелегка.   

 

3. Цьому чоловікові, хто розвинув свою систему на ось цій чорноземної землі. Чоловік без неї не залишався, вона у нього була джерело. Він за биком весь день безперервно ходив, годував, поїв, готував його до бою в природі. А за землею він, як за матір'ю рідною, старався. Усі свої сили клав на цьому фронті. Цьому чоловікові, йому не один бик буде треба в його такому житті, як її почав робити на цій землі чоловікові цей бик.  Тепер у нас, у людей, зроблена машина, мотор, струм, електрика всюди. Треба крутити не помалу, а швидше це ось колесо. Воно за собою має причіп. А в причепі може бути будь-який вантаж, аби працювала ця ось матеріальна машина. Вона, як бик живий, бутить на когось, своїм поглядом коситься.

 

4. Йому доводиться орати, він усю землю оре, робить з неї грядку. Бик волочить, бик сіє зерно саджалкою, він косить косою урожай. Бик катком молотить хліб, на собі складає в засіки. А взимку, та по поганій дорозі бик відпочиває. Він нам, людям, каже. Які ви були раніше у своїй власності разом зі мною. Куди ти підеш, я за тобою слідом.  Ти – по дорозі, я теж туди намагаюся потрапити. Твій такий нюх за великий вперед час. У тебе на це є апетит, твоє бажання робилося, дуже багато часу ти до цього діла готувався. А тебе щось гнало. У тебе твоя була мета така дочекатися цього дня, в який цей бик народився. А от у тебе був день не такий, зовсім іншого порядку. Мене природа зустріла живим.

 

5. А тебе, говорить бик, зустрічали рідні зі створеним у природі багатством. Для мене була сорочкою природа. Я не характеру чоловіка. Те він робить у своєму житті, йому треба бик. Він тяжко працює, все це робить для людини. У нього замашка одна – кинути всіх людей, і піти від них далеко в ліс. Цього він у житті своєму не робить. Йому хочеться себе показати, що він від усіх краще. Власність зберігає, у нього на це є рогатий бик не один, їх таких биків усіх шість.  Це наша в житті природна слава в селянстві. Ми на биках, на конях та на коровах приватну власність збільшували. У нас були вівці, свині і племінний бик. Ми цим росли не по днях і тижнях, а по годинах. Ось чого ми з вами в природі робили.             

 

6. Всю тваринну силу гнали на випас, годували підніжним кормом. От життя, так наше життя таке. Десь на це все взявся Ленін, своєю теорією розбив. А вчені теоретики, вся буржуазна інтелігенція, все своє програли. Ображені робітники, бідняки селяни взяли в руки владу. А зброю і політику режимну з економіки не зжили. Як був ворог ззовні і всередині, так він і залишився непереможеним між людьми. А зараз на землю прийшов сам Бог зі своєю перемогою і своїм ученням. Якби не його заочна для голови Гітлера, яка закрутилася великою невдачею на фронті. Для чого офіцери запросили до Берліна Бога.  А потім не дали свою згоду, щоб Бог їхав до Берліна. Його повернули в Дніпропетровськ зі Знам'янки в їхнє центральне гестапо. Я, каже Бог, від них цього не очікував. Їхня мета була вже переможена.

 

7. Вони були під Москвою і під Сталінградом оточені. А мене, Бог говорить, вони примусили при 27 градусів морозу на мотоциклі по місту по фашистах. Заправив я не на шкоду своєму здоров'ю. Я робив їхньому командуванню, щоб вони у війні програвали.  Так і вийшло перед гестапо. Вони мене перевіряли політично. Я був перед ними фізично розвинений на тілі. Я не був за економіку або за політику, мені це не було потрібно. А за перемогу їм сказав, що виграє хитрість Сталіна. Усі військові і воїни лізли на рожен. А Бог сам сидів у Дніпропетровську в політвідділі в поліцаїв. А сам копався в Гітлері, в Рібентропу. Це допомогло Богу заступитися за ображених розстріляних комуністів і нацменів євреїв. Він же прав перед офіцерами всього центрального гестапо.  У Дніпропетровську 11 офіцерів з Богом розмовляли, і так вони дали свій висновок: «Він юродивий».            

 

8. Раз я переміг природу, то я переміг ворога. І переді мною стоїть велике, грандіозне завдання: ображеній, хворій, нужденній людині треба допомогти. Я звільню в'язницю, я дам волю хворому, він не буде лежати в лікарні.  Це мої сили в природі зроблять не зі зброєю в руках для того, щоб людину за чуже добро вбивати. Мені це не треба, щоб чужим скористатися. Це не завоювання є в природі чуже забрати, а своє не поставити. Треба так зробити, щоб чужого не взяти, а своє поставити. Все одно це ось буде. Революція, вона між людьми пройшла. Люди скористалися своїм моментом. Чуже не втримали, а своє не вберегли. Як наш земний чоловік зі своїм безсиллям помирав у природі, так він і залишився з цією якістю.

 

9. Мішок свій одягнений з себе не скинув, а, навпаки, у природі у своєму житті прикрасився. Йому від цього стало добре і тепло. Він цим не задовольнив себе, йому мало. Він шукав у природі для цього діла таємницю, і так йому не довелося її в природі шукати. Бог говорить: за моїм усім висновком, таємниця знаходиться в самій людині.  Вона є природа, а в ній є сила. Люди, їм треба повітря, їм треба вода і земля.  Вони йому допомогли спорудити все те, що він зробив. У нього політика, у нього економіка, у природі в людях її не втримати. Вона побула один час, а тепер повинна піти.

 

10. Це все зробить у природі чоловік. Він розвинув на собі приватну власність, він її видалив, а як колективну між людьми не ввів. Вона ж така на людині, як і була, залежна від природи.  Вона огородилася штучно хімією. А тепер нам Бог приніс ніколи не вмираючу незалежність, живу, природну. Він сам це робить, для цього діла зробив, найгіршим і холодним оточив себе. Нам це не подобається. А кому подобалася Радянська влада, і хто її так розумів. Один був Ленін, він навчав усіх учених братися за це колективне вмираюче діло. Ленін не дожив, він помер. Так само всі йдуть за ним, вони помруть.       

 

11. Всі люди, вчені і невчені, у них бажання немає, щоб умирати. А факт фактом залишається в людях, вони вмирають. Їм Бог говорить. По-вашому пожили добре і тепло, покористувалися правами – давайте ми спробуємо такими залишитися, як наш Бог себе примусив. Він живе холодно і погано. Він говорить про здоров'я. Я не застуджуються і не хворію. Що може бути від цього краще. Це тоді в людях буде, коли його всі люди на землі визнають, і в один голос вони скажуть: це є Бог. Він народився в природі не для того, щоб йому як такому кланялися і у нього просили все. Він к людях народився для своєї в природі ввічливості, щоб його за це любили. Люди, вони раніше і зараз без природи не обходилися.  Їм було потрібно те, чим вони жили.

 

12. Раніше без Бога нічого не робили так люди, йому сильно вірили. Хоча вони його не бачили, але вважали, що він десь у природі є. Вони хотіли його як такого бачити, але бачити їм не довелося. А щоб його діло виконувати, їм це було непосильно. Ця історія робилася, і себе привела до того, що люди не стали вважати Бога, що він у житті є.  Взялися без нього це діло робити, і без нього важко померли. Така історія проходила раніше, вона і зараз проходить. Люди завжди хочуть мати у себе прибуток, а прибуток дає природа. А в природі земля, вода і повітря. Вони нам все це створили, і зробили першого чоловіка. Він за це діло взявся і став сам у природі шукати. Він знайшов у природі іншу людину, яка до нього прийшла не для того, щоб йому допомагати.

 

13. А вона прийшла до нього для того, щоб його примушувати і вчити його, а що буде треба зробити, щоб ці люди безсилі в природі, залежні від неї народжувалися. Вона його в цьому змусила своєї похіттю це робити. У них двох вийшла історія хороша і тепла. У них стали народжуватися діти зі своїм для всіх поняттям. Вони хочуть, вони роблять, у них виходить. Раз народилися діти, то для них народилося діло в житті. Вони стали в природі через своє діло, яке стали люди в природі на землі робити. Ми стали за землею, як за рідною матір'ю, доглядати, з неї стали робити грядку. Ми це робили для самих себе, у нас у житті народилася з тварин вівця. А слідом свинка, корівка, а вона нам привела цього бика. Ми його ростили, ми його берегли, як око. І ми з ним розмовляли, як із самим собою. Коли він підріс, став на ноги ставати, ми йому зробили ярмо.

 

14. Причепили війце. Або цього бика з іншим таким же биком запрягли в горбу, щоб хліб в полі возити. Так це раніше до цього часу людьми робилося. Весь належний хліб господар звозив на тік свого двору. Він його молотив катками, віяв з полови чисте зерно.  Це його індивідуальна економіка. Вона вбита, а замінена на колективну працю, на технічну механізацію. Все це робили самі люди без усякого Бога, у цьому відіграють роль у всьому комуністи, комсомольці. А слідом за ними всі люди, вони від них не відстають. Їм було теж треба робити для того, щоб людям робилося добре і тепло. Без цього люди не змогли жити. Їм доводилося на рожен битися, щоб було у них все. Вони для цього озброювалися, у них для цього техніка вводилася. Люди вчилися, як буде треба жити. Вони не хотіли даром вмирати.

 

15. Бог сам себе в природі через людей зробив. Люди цього не бажали бачити, бо це, вони вважали, неправда є. А Бог – це чоловік. Він народився таким, як усі народжувалися, і 35 років жив так, як усі жили. Він крав, він життя живе вбивав, так само жив між селянами бідно. Але про робітника в шахті, на заводі не забував. Завжди намагався сам себе огородити не погано, а добре. Як і всі вчені та невчені свій покладений труд здійснити. Це людська така в природі система, вона Бога змусила з людьми через їхнє діло поділитися. Їм залишив їхнє хороше і тепле. А сам узяв сторону Бога, найгіршу і холодну. Від кого всі люди відвернулися, і визнали його за це все психічно хворим. Моя ідея – це є все для наших людей. Я борюся з цим, ставлю перед молоддю таке діло. Нам треба добитися від природи, вона нас народила для життя.                  

 

16. А ми не захотіли бачити у себе дорогу Бога. Вона так і залишилася ззаду через нашу дію, через учинок наш. Самі вірили сильно Богові, а щоб виконувати діло, було важко.  Ми всі такі на землі люди, хто може з себе особисто зробити Бога. Він є в природі, аби тільки людина яка-небудь взялася за це діло. А воно й раніше таке невмируще було. Ми спочатку нашого такого розвитку, ще на арені не з'являвся цей рогатий бик. А ці Божі якості, не розпочиналося про них думати. Всі люди горнулися до великих річних свят, якщо вони визначалися в зимовий час. Багата людина, імуща в своєму житті, вона боялася сильно залишатися без теплого одягу. Вона її так добре прикрашала, давала всім людям про неї знати, що вона є між людьми особлива людина.

 

17. Йому, як такому чоловікові, інші, низької якості, кланялися. Це було тоді, коли слідом за багатим чоловіком тягнувся бідний. Він його знав, він його вважав, і до нього він звертався, як до високого чоловіка, свою голову преклоняв. Це починало робитися  між людьми в будь-якій народженій нації. Вона у себе вибирала дні і ставила перед ним який-небудь спогад. Це їхнє було у життя велике для їхнього народу свято. Вони до нього готувалися, вони для нього не рахувалися ні з чим. Найкращий, красивий, хороший одяг одягали на себе, щоб перед іншими ним хвалитися. Вона іншого бідного змушувала слідом за ним будь-якими видами доганяти. Це було, воно так і залишилося між нашими людьми на нашій землі. Перший день цього року вважався початковим святом.

 

18. Який він був, ми його не бачили, щоб він був однаковий. Він і до нас приходив у році один раз. А коли ми його зустрічали, то ми про нього не забували думати у себе. Ми його проводили не з поганим моментом. У кого які вони були, той те і готував на свій стіл.  Ось які ми були люди з цим початком. А їх не таких, може, гірше вони до нас прийдуть.  Ми як люди їх повинні зустріти і проводити так. Може, добре, з випивкою. А буває, і без випивки, є такі неімущі люди. Вони б раді у себе це отримати, але що ж ти поробиш з самою природою. Вона наші дні цієї місцевості не прислала до нас такими, як ми хотіли.  У нас одне є – у природі дочекатися в природі такого теплого дня, що народився.

 

19. А він може між нами такими прийти ніколи не бувалим. Ми його дочекалися, тільки він нам своїм приходом сильно завадив. Ми в ньому чекали ясного і теплого в променях сонечка. А воно не на те пішло. А десь взялися, як на якийсь гріх. Ми побачили таку в небесах атмосферу. Звідки вони такими себе показали, наші йдуть по повітрю хмари. Їх нам не прислали порожніми, вони лізли з-під гори з важким, набрані водою. Спускався на нас з висоти сильний дощ. А ми такі люди боїмося, щоб не намокнути, йдемо від цієї справи. За нами з вами природа слідом гониться, оточує.  Каже: що ти є за така людина, мене таку живу енергійну сама в цьому боїшся.           

 

20. Цей день, його погода буває для людей нехороша. А тілу Бога є найкраще в житті його. У нього всі дні безперервно однакові. Щоб його яким-небудь окремим назвати, це свято, це є вигадки того чи іншого чоловіка. Він щасливець, йому дали його особисте ім'я. Він у ньому народився. Це добре, що ти зустрічаєшся щодня, тебе оточує добре природа. Вона добре знає про твоє тіло не таке, як у нашого Бога. Він багато часу не готується, і не чекає його таким, як він виявився для всіх спогадом. У цей день закінчилося яке-небудь шефство в якій-небудь війні. Або, може, народився в цю хвилину якийсь лицар або король. Йому цей день вже записали, йому він служить спогадом. Ми звикли хвалити цей час.     

 

21. Не треба нам хвалитися ніяким днем. Його люди чекали, до нього люди з душею, з серцем збиралися зустрітися тільки з хорошим одягом, з яким він вийшов у свято виряджений, весь у красі. А наш бідолаха, так він і залишився при своєму не накритому столі. Він його не чекав, і не готувався цей день зустрічати. Йому було одне, чи то світило сонечко, чи то хмари насідали. А чоловік забув їх згадувати. Вони не літньої пори були, їх нам зима навіяла. Для нас було одне, чи то літо, чи то зима. Нам нічим хвалитися в природі. Нехай хвалиться багатий перед природою. Нам, біднякам, таким людям, не догнати. Так побудовано наше на землі життя. Як би ми з вами не жили, ми красувалися, зброєю озброювалися, ми намагалися відходити. А за нами гналися.

 

22. Ми хотіли догнати. А довелося нам так само, як і всім, хто живе, вмирати. Нехай я такий у житті, який не знає, що буде треба в житті робити, щоб своє життя продовжити.  Так, як ми з вами живемо, ми не зможемо цього отримати, щоб люди в цьому не хворіли, не застуджувалися. Вони з природою у цьому воюють, хочуть своїм умінням довести.  Він для цього пішов у природу, уважно свій погляд поставив. Йому треба побачити це найголовніше, а взяти приціл, щоб його треба потрапити. На це діло люди народжуються в природі, обдаровані нею. Він же не живе весь час у природі – на нього, бідного такого чоловіка, нападає природа так само, як і на всіх бідних. Ми намагаємося жити, а нам, таким людям, вона не дає. Каже нам усім.

 

23. Доходили, догледіли, доробили. А тепер, будь добрий, збирайся і йди з колії життя.       Бог цю історію на чоловікові першому знає, він для неї життя молоде віддав. Йому було байдуже робити в природі, і за це діло відповідати. Все це робилося з незнання. А якби думка та, з якою довелося зустрітися, то, може бути, і не довелося таким бути, як були люди. Лише б йому штовхнув, він згоден був зробити. Так і Бог, він жив по-людському 35 років. Багато дечого в житті побачив, можна базуватися. Ніхто не скаже йому, що він прийшов з висоти. Його природа народила через свою матір, і його виховувала доля.  Його зустріли так, як зустрічалися всі до одного чоловіка. Свою індивідуальну сім'ю став мати, дружину і троє народжених дітей. Дівчинка померла з перших днів.        

 

24. А зараз переді мною випала чара бути Богом, не для людей, а Бог над самим собою. Щоб люди його бачили, але щоб йому як такому не вірили. У нього його доказ – він ходить не так, як усі, і не те він зовсім мислить. Йому треба на голову надягати шапку, або чоботи на ноги треба одягнути до самої відмови. Ось чого потрібно в житті. Ми жили, і за це всі до одного чоловіка боролися. Нас як таких природа у себе тримала. Їй у цьому ділі людям доводилося, як нужденним людям, одне – дай не мало, а багато. Так воно і вийшло в природі перед власністю. Вона у себе мала дуже багато дечого і хорошого. Але щоб розкрити в природі таємницю, ні ті люди, ні ці люди цього не знайшли. Як був у ліжку чоловік, так він і залишився.  

 

25. Цьому чоловікові в його здоров'ї Бог і знадобився зі своїми природними засобами.  Чоловікові здоровому треба було вчення Бога, по дорозі Бога треба ступати. У Бога це є, він нею хвалився. Каже: якби я не вмів цього робити, або в мене на це сил не було, за що б мене назвали Богом. Гляньте на мій створений у природі образ. Такого чоловіка в житті не було, щоб він був Учитель народу і Переможець природи, Бог землі за його таке діло.  Він у природі уболівальник за нашого хворого чоловіка, що потребує. Навіщо йому таке треба, якщо йому природа, повітря, вода і земля – любимі друзі. Не треба 100 рублів, як тільки є мати природа. Вона всі сили для цієї справи має і хоче віддати цьому чоловікові, він є Бог землі.   

 

26. Бога як такого люди самі створили, у них споконвіку зароджена у себе така думка.  Він чоловік дав своє сказане слово за те, що він сам починає в цьому ділі Бога просити.  Він без нього не зможе починати це діло. А в ділі будь-якому руки людини роблять, і з цим ділом ведуть розмову. У кожного чоловіка є своє, він про це думає, у нього одне в голові стоїть – треба буде зробити, і скоро, щоб було добре. Цього діла не один чоловік добивається, він у цьому живе. Якщо він який-небудь у цій справі хороший майстер, його скрізь і всюди запрошують і тримають. Він уміє добре робити діло своє. Ця продукція, яка з його рук надходить, вона скрізь і всюди, на всякому ринку цінується. Її як таку люди намагаються тримати, як хорошу річ і корисну для життя.   

 

27. Бог, він один такий чоловік є, який живе не так, як усі. Він – для  всіх людей.  Він – уболівальник за того страждальця, за того хворого, хто у себе має на тілі грибок, злоякісну пухлину. Вона із зернятка маленького починається, а потім вона швидко поширюється. А цьому початку є дуже швидкий кінець людського життя. Ми, всі люди, що живуть на білому світі, знаємо добре цю страшну хворобу. Вона нас скоро з путі знімає. Але ми з вами досі в природі не знайшли засоби, і такого чоловіка, щоб він цьому горю допоміг. Ми в цьому ділі люди бідні, не імущі і не знаючі в цьому ділі. А цьому ділу чоловік навчився, як буде треба від чоловіка прогнати ворога. Він його видалив, цього злого ворога. Хто він є для нього один з усіх. Його назвали хворі, що оздоровилися: Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий.  Так підтвердила природа в Перемозі моєї.   

 

28. У Магнітогорську одна жінка через учення Іванова відкрила очі, ким вона його назве?  Вирішуйте. А в Москві Ганна Петрівна Тришина, вона живе на Бескудненському бульварі, 14, кор. 2, кв. 91. І з нею тут же поруч проживає Хавронія Миронівна Мотюшіна. Люди, вони віруючі в Бога, розбираються добре, які вони були в природі.  І за що вони визнали, що це є він, вони вам не посоромляться про це все розповісти. У них є, чому повчитися. А моє діло одне – любити природу, особливо повітря, воду, і землю. Це одна з усіх є сила, вона нам допоможе все зробити, лише б хотів. А природа Іванову друг вічного характеру, вона його веде до найкращого розвитку життя.  Через це людина ніколи ніяк не буде вмирати. Ось що нам, всьому народові, що живе на Землі, несе.

 

29. Смерть видаляє, а життя народжує. Це все зробить сам Бог. Він у цьому сильний. Його думка веде нас усіх у це місце. Ми через нього доб'ємося, нам природа підкаже, що треба робити. Ми від неї як від матері це все отримаємо, нас як таких безсмертя оточить за наше все те, що ми в природі будемо робити.  Ми цей потік, в якому 2000 років прожили, та померли на віки віків свого життя. А тепер і до нас прийшов з ділом Бог, зі своєю думкою. Він через людей, через їхні голови, через мозкову систему всіх людей підніме. У нього така є своя думка. Вона зараз мислить. Як же так, говорили вчені, ледве з цього не сміялися. А виявилося, це в природі є правда.  І бик даної системи зареве.      

 

30. Історія, вона така була в цьому. А зараз ця історія назавжди помре через наше незнання. Ми робили в житті в природі те, чого не треба буде робити. І зараз люди лізуть на рожен зі своїм поняттям. Вони роблять все для того, щоб було їм добре. А бик бутив і бутить, і буде бутити за те, щоб природою над цим чоловіком більше не розвивалася ця наша неправда. Вона залежно тримає в природі чоловіка. Сам знаходиться в мішку, безсилий боротися з нею, з живою. На людині висить на тілі ганчірка, тобто нежива річ.  Вона не дає сил людині, а навпаки їх як такі від неї відбирає. Вона ними не радіє. А фактично з цим ділом займається. Він боїться природи, від неї ховається. Йому сонечко в спину пече – ціла в цьому біда. Сонечко за горою сховалося – теж, він вважає, у цьому біда. Немає того тепла і світла, як воно буває при сонечку.     

 

31. Можна бачити і спостерігати за тим, а що може вийти без усякого сонечка. Воно по одному місцю ніколи не проходить. За свій рік свого часу воно може спускатися по шляху свого діла, а може і підніматися до найвищого упору. Потім ці сили кидає, і пливе до самого низу. Тут уже чоловік на це умови тримає зовсім інші, не такі, як вони були до цього початку. Природа, це нам невивчений характер. Ми хочемо від неї такого небувалого характеру. А одне ми з вами зустрічаємо, інше ми проводжаємо. Добре знаємо, що вона у себе має хорошого не мало, а багато. Ми з вами бажаємо, щоб це хороше з нами невідривно весь час жило. Так люди наші всі хочуть. А природа з ними ніяк не погоджується, свої сили на це все має. Візьме, від людини їх відбере.

 

32. Скаже йому: нажився, покористувався добре і тепло. Тепер, милий мій чоловік, поживи погано і холодно. Я, каже вона, ніколи не жила однаково, щоб мені було добре.  А терплю і від хорошого, і від поганого. Так би нам усім, говорить. Не носив би я ярмо.  Але все це робиться чоловіком. Він мене народив, він мене ростив, шию мою в ярмо заклав. А щоб пожаліти та приголубити, цього між нами такими от, як ми є, немає. І не буде мабуть такого чоловіка, як із себе народив Бога. Він любить ворога, як самого себе. З ним разом прогресує, як з другом. Ось що нам треба отримати.  Не кожух важкого характеру на себе надягати, а чистим енергійним повітрям оточувати себе. Ось це є істина одна з усіх, жива невмируща. З чим і бик погодиться, і скаже, от моє життя, так життя наше природне. Воно було, воно є невмируще.

 

33. Ось є які штуки в природі. Один учився дуже багато часу. Ні на кого не дивився, а намагався зробити все сам без кого-небудь. Він хотів побачити ще більше від цього, чим бачить. А природа на це не пішла, взяла та вкоротила цю думку. Вона чоловіка веде не до спасіння, а до загибелі своєї. Каже нам бик, які ми нежиттєрадісні в цьому ділі. Я міг би не запрягатися, але біда одна – мною розпоряджається чоловік. Він мене змушує не одну цю землю орати. Вона робилася завжди в природі людьми. Їм ця робота приходила один раз в році. Це їхня підготовка одна з усіх. Вона була в природі через людське таке життя, воно нами робилася завжди. Ми, як ледве щось таке, у нас до цього поспіх. Одне закінчуємо, інше починаємо, природу женемо.

 

34. Наш початок ось на цьому місці. Та ще на це приходить такий час. Теж в році два рази не буває. Люди в цій справі не одну живу силу мають. До цього готується снасть, така зброя, чим чоловікові доводиться пишатися, що вона в нього така хороша є. Він не кланяється сусідові, і не ходить розживатися, у нього є все, аби чоловік. Він у природі кидає свою думку від самого ранкового сонечка, починає в гору на нього дивитися, а як воно повільно піднімається. Ми по ньому бачимо, а що робити на ось цій неораній землі.  Вона нам таким нічого, крім бур'яну, не дає. А коли ми цю землю зораємо, вчасно її покладемо під глибокий холодний сніг. Вона у нас зиму пролежить під цим морозом в снігу. Це час сліпий, не видно нічого, крім одного для неї сну.

 

35. Люди, що роблять це діло, свою думка не припиняють. Вона біжить, захоплює цей кипучий для чоловіка час. У чоловіка народжується гордість, вона його мучить, візьме і скаже, хвалиться ділом. Ми з вами сьогодні цей ось день зробимо. Все одно ми цих понизовців, зовсім не таких людей, як ми, готові люди. Одна вулиця проти всіх вулиць двох. Їх було більшість, за якістю у них не доходило. І от, кажуть, пішли в бій. Наших за нашу хвалу б'ють, щоб ми вперед передчасно не хвалилися і не говорили. Це ми їм дали, нехай вони тепер за такий бій скажуть. Це добре, що знайшовся такий чоловік. Не думаючи, він пішов проти цього битка, і йому перегородив його сильну дорогу. Його збили, він упав, він повалився. А тепер ми їх погнали.                 

 

36. І ось наше таке життя селянське, яке ми на цій землі будуємо. І хочемо сказати про своє, намічене нами. Ми це діло зробимо, ми доб'ємося. У нас на наших тілах був, і зараз він зі своїми силами поширюється. Ми на це не маємо засобів. І немає у нас людини, щоб вона в природі навчилася нам у цьому допомагати. Ми з вами безсилі зустрічати ці ось природні якості, і ними навчитися користуватися. А раз ми в природі не знайшли цю таємницю, вже ми ніщо є в природі. Люди, вони тільки хочуть у себе бачити і робити хороше. А з цього хорошого ми приводимо себе до найгіршого. А що можна зробити в природі, якщо на тебе накидається неприємність яка-небудь. Ти цим заплутався, зробився в природі безсилий чоловік. А коли ти сили втратив, а знаходити буде ніде.   

 

37. Невже так це буде з таким життям, яке хоче між людьми обходитися. А ми, такі люди, йому не даємо, а хочемо в цьому перешкодити. Закон охоронців для нашої людини, він тими людьми пророблений, які не хочуть, щоб люди такі були. Хіба людині хочеться так важко в режимі бути. Всі люди йдуть по тій дорозі, по якій доводиться йти, тому що доводиться у себе завойовувати якості хорошого життя. Ми для цього діла всі сили на фронті кладемо, ми дуже хочемо цим ось оточити себе. Але в природі цього мало, більше від усього того, що заважає. Ми з вами це діло не знаємо, тому ми і гинемо як ніколи в цьому. Наші тіла в природі за це саме не виживають, передчасно вони псуються і відмирають.

 

38. Ми такі є люди зі своїм наміром, зі свого силою ліземо на рожен. Нам з вами не треба одягатися так, як ми себе в природі прикрашаємо. З душі виходимо, а намагаємося фасонну і якісну цю річ де-небудь отримати. Мені пощастило за мою в цьому доброту.  На це люди задалися в життя, вони навчилися так робити, тобто майструвати. Все це нам давало можливість такими бути. Гроші, вони в нашій національній державі відігравали велику роль і відіграють у всьому. Ми без грошей вважалися і вважаються бідними людьми, безгрошовими людьми. Раніше і зараз не грає ролі людина бідна, неімуща. Вона як була у великому дефіциті, так вона і залишилася перед усіма людьми. Це звичка, це діло було між нами, воно й залишилося.

 

39. Бідний, небагатий говорить. Мені не гріх у природі вмирати, так як я живу в нестатку.  Чого ти, багатий, умираєш? У тебе твоя власна земля, ти на ній поміщик. У тебе багата снасть, сила тварин, чим твої люди керують. Це твоє все. Ти для цього маєш такий хазяйський великий двір. Ти в ньому тримаєш керуючого над твоїми людьми.  Вони в твоєму хазяйстві відіграють ролі, люди. А в людях одні й інші, добрі і недобрі. Бик рогатий, що бутить, сильний. Він ледь слова свої не скаже. Навіщо так жити, як живуть усі на землі люди. Одні багатіють, а інші в цьому бідніють. Це така проходить у людях система, її нікуди не діниш. Вона на людях була, і так само вона на них залишилася.  Людина про це багато раз думає, а потім зробить. А коли зробить, вона ним рада.      

 

40. У бика така думка була, воно й залишилося. Я, каже він, так жити, як живуть усі, не збирався. Нас усіх примусила залежність. Вона така в житті є, вона залишилася, і буде в природі бідним. Про це все не один бик знає, про нашу в природі землю. Вона у себе має життєву війну. Те, що слід, нам, людям живим, не дала. А те, що в житті своєму непридатне, вона дозволила це питання на людині зробити. Чоловік на землі є господар, він лише б надумав. А раз думка народилась, то і діло має бути. А коли діло робиться людиною, то тут уже живий факт очевидний у природі є. Чоловік жоден цим не оточив себе, чим у природі оточив себе живий без усякого самозахисту чоловік. Він узяв дорогу Бога жити за рахунок природи, як з рідними друзями. Природа тому й полюбила його діло. Він живе погано, він живе холодно.

     

41. У цьому намір свій природний. Це повітря, це вода, це земля – найближчі в житті своєму друзі. Вони йому допоможуть своїм умінням, своєю красою ворога від чоловіка вигнати, щоб він не був ніде ніяк ніколи. Вони потребують у житті від людини вміння, поліпшення вмілого життя, щоб жити в природі, але не вмирати. Бик – це істота тварина, вона по-своєму, по-культурному мукає, коситься, а злиться в цьому обов'язково. Він би сказав для всіх свої слова, щоб було зрозуміло. А бик до цієї мови непристосований.  Його діло одне – підставляти під ярмо свою шию. Бик – це така одиниця, він жив раніше з чоловіком таким. Як він був у природі приватного характеру розвинений, він і в даний час при соціалізмі биком залишився. Його діло – це шия, ярма він носій. Він творець цієї політики, цієї економіки, при кому наша людина жила і робила по-своєму.        

 

42. У нього під руками на землі лежать надра, вугілля, руда різного характеру, нафта.  Ліси, озера і моря з океанами.  Вся Арктика і весь космос.  Робиться на землі великій це діло.  Без повітря, води не обходилося всякого роду будь-яке діло. Народжував чоловік для цього діла свою думку, вона обґрунтовувала це зробити. Ми всі учасники в цьому, почали робити, говорити і застосовувати в усьому нашу природу. Вона нам все народила, бика і людину. Він його виростив, він йому в ярмі створив це.  Що ж за це все чоловік цьому бику зробив? Його тіло живе замучив, врешті-решт, його вбив. А потім у цьому всьому створив бенкет, і в цьому бенкеті показав сам себе, що це він не сам все зробив.  Йому зробили це все люди інші, люди зовсім підлеглі в його політиці, в його економіці.  Засоби змусили цього чоловіка піти до нього в його умови. І там робити доводилося те, що буде завгодно нашому адміністративному порядку.        

 

43. У нього, як доброго господаря, слуги збираються, і в купі все роблять, обговорюють.  Люди народжуються, люди живуть. Людям треба знайти в цьому ділі, щоб було їм добре і тепло. Вони для цього розвитку все робили, не шкодували своїх сил і волі. Перед ними є ворог внутрішній і зовнішній. Вони самі не в силах відігнати. Завжди їм доводиться перед природою своїм тілом відповідати. З нами, з такими людьми, як ми є зараз. Нам дай не мало, а багато. Ось чого хоче будь-яка залежна наша людина. А в незалежності, бик каже, один тільки Бог, він своєю дорогою ступає. Його тілу не потрібний ніякий самозахист, йому їжа не потрібна. Він може не їсти, у нього велике терпіння без усього залишатися. Чоловік лише б надумав, він обов'язково доб'ється через практичне діло.  Ось що може людина отримати через це діло.

 

44. Бик взявся розповідати те, що наші всі вчені не фізично живуть. Вони озброєні технікою, у них у руках зброя. А тіло, воно живе енергійне, нестатком захворіло.  Ми на ньому визнали енну хворобу, цим добром скасовуємо. Це ж хімія, зроблена з сировини, штучне, ним людина оточила себе. А живе тіло, у себе отримав на нозі, великому пальці, маленьку крихту грибка. Що треба робити, якщо це неприємність, та ще яка в тілі чутливість до хворого і поганого. Цю крихту нічим не виженеш, окрім як доводилося по-своєму, по-природному. Нічого так не виходить, грибок збільшується. Сил для цього немає, і засобів немає через наше таке незнання. Ми з вами зробили в житті все технічне, штучне.  Нам природа зробила сировину.

 

45. А з цієї сировини ми з вами зробили деталь, вона нам склала будь-яку машину. Ми її осідлали, примусили її працювати на себе. А бик нам говорить.  Навіщо нам це діло, яке робиться нашими людьми. Вони всі неприродного характеру, вони всі не фізичного розвитку, у них штучне. Залежні вони від умов. Їм треба доступ для тіла стільки, скільки потрібно. А природа, вона це зародила, не дала того мати, що люди робили.  Їхня мета одна – обплутати природу, примусити її, щоб вона давала і давала завжди хороше і тепле.  А в природі десь на це виникає погане і холодне.  До цього люди не звикли цим оточувати себе. У них для цього діла своя гордість від природи добитися. Ми один час не спимо, а все думаємо, та все ми робимо те, що це треба. Нас усіх змушують наші природні умови з цим ділом зустрічатися.

 

46. Якби не природа така, ми про неї так ніколи і не думали і не гадали. Ми спільними силами тягнемо до себе цей наш день, що йде у природі. Ми його із самого ранку від самого сходу сонечка і до самого заходу дивимося. Ми помічаємо, бачимо, хочемо це все зберегти. Ми так по природі чинимо. На землі такій ґрунтовій, ми це місце самі обрали. І поселилися на цьому місці для того, щоб жити на ньому та плодитися людьми, і розвивати у себе мертве і живе, силу і снасть. Поставили для життя дім.         

 

47. Для того ми це все зробили, щоб у ньому один час рятуватися. На це діло треба залежність від природи. Нашій людині треба земля для того, щоб по ній повзати;  і за нею доглядати, щоб вона нам давала урожай. Ми з вами повинні відкривати через нашу геологорозвідку всякого роду надра, нафту. І ліси, озера, моря. Також нам потрібна поверхня води і її глибини, щоб кораблями плавати. А повітря для нашого організму    для дихання. І також ми в ньому пустили мотор для вироблення за рахунок води і повітря енергії. Це, що ми в природі маємо, ми ним не задоволені фізично. Ми через це штучне втратили своє особисте здоров'я. Нас природа за це била, вона нас буде бити.         

 

48. Ми з вами фізично своєму тілу нічого такого не зробили, а тільки втомили. Нас природа в цьому не шкодує. Ми з вами в процентному відношенні як вмирали, так ми і будемо з вами вмирати. Ми в цьому нічого не зробили корисного. Бик не знайшов у нас ніякого хорошого, а тільки люди оточили себе поганим. Як водій далекого прямування.  Автобус, що проходить по Красному Лучу. А Богу саме доводилося їхати через Новошахтинськ в Червоний Сулін. Він звернувся до старшого диспетчера, щоб вона його на автобус, що проходить від Сєвєродонецька, посадила на Ростовський. Але в автобусі було велике перевантаження. Водій каже: «Місця немає, а так я не візьму, щоб стояти».    

 

49. Богу не поспіх поїхати цим автобусом. Слідом ішов на Краснодон через Свердловськ, теж можна їхати. А там пересадка в Гуково. А з Гукова Червоний Сулін, куди доводилося змінити маршрут. Я не поїхав туди, куди хотів, а умови мене змусили їхати. Ми їдемо за ростовським слідом через Антрацит. А в Антрациті ми доганяємо цей ростовський автобус, який мені відмовив. Я і тут через адміністрацію хочу виїхати, але він принципово не хотів Бога брати. А їхати, мені каже диспетчер, буде донецький через Новошахтинск. Ти, мовляв, поїдеш. Я міняю курс, напрям, їду я донецьким в Ростов через Новошахтинск. На Свердловськ не поїхав.

 

50. Мене бере донецький, він через годину відправляється слідом за тим автобусом, який не взяв. Їду я, думаю. Як же так, що мені люди не допомагають, а заважають, моєму швидкому рухові. Я в гості не їздив. Мене, як знаючого загартованого чоловіка, зустрів м'ясокомбінат, він мені дав продукцію для харчування. Я з нею їхав, з людьми розмовляв. Одні цікавилися запитати у такого чоловіка, скільки йому років. Інші відверталися, їм здавалося: це дивно. А хто не хотів на це погане й холодне. Але раз взявся за це діло, то треба буде робити. Він нікого не примушував, і не хотів, щоб хто-небудь цим займався. Такої муки такого діла, як от треба проїхати, а мене не взяли. Я їздив без квитка, і зараз пробую, а мені відмовляють.

 

51. Щоб вимагати, мені цього права ніхто не давав. Я просився, а моє прохання не вважав законом. Взяв і відмовив, він виїхав за годину раніше, а ми їхали слідом через годину. Їдемо ми не мовчки, у нас за все пішли розмови. Особливо я думаю про свою ідею. Я написав працю «Загартування і люди», а вчені роблять дурницю, живий факт не хочуть визнавати, щоб накласти цю рецензію. Вона десь і щось робить. Ми так з людьми про це тлумачили про це писання моє. Вона знайшла чоловіка, його назвала Богом за його діло. Його люди не визнають, йому як такому ніхто не вірить. А він же чоловік, та ще й який мислитель. Він про цього чоловіка думає, говорить сам із собою, і дивується ним. А чому це так вийшло з ним, що він мене як такого чоловіка не взяв? Значить, моє тіло йому показалося поганим, нехорошим для нього, так він думав.

 

52. А автобуси один за одним ішли своїми наміченими путями. Люди на них їхали, вони бачили його, як не людину, він був один в трусах. Кожний чоловік вперше зустрічався, він звертав на нього увагу з недовірою до його життя. Він з ними намагався по-своєму говорити. Він, як Бог один є в природі, їх засудив своїми словами. Ви прожили на цьому ось білому світі, підходить уже до 2000 років. А що ви в цьому ділі зробили? Мішок для себе, цей красивий самозахист. Він нами робився руками, а згнив на тілі, як небувала річ. Ми з вами для цього діла озброїлися. Ми неживі є люди в природі. Нас як таких оточила неприємність. У нас на наших тілах висить мертве, яка відбирає від нашого тіла сили. Ми через це все не робимося в природі сильними, а втрачаємо себе в цій справі безсилими.          

 

53. Що ми в цьому ось самі зробили? Та нічого, крім як пожили один час, а потім взяли і померли на віки віків. Це не наше з вами. Що ми зробили? Та нічого. Говоримо, ми нове в атмосфері відкрили. Та ще якого зробили чоловіка каліку. Ми з вами фізично щоб залишитися в цьому. Ми з вами боїмося про це сказати. Як же так. То ми робили, а зараз не робимо. Нас веде життя даного характеру до минулого, до небувалого. Ми можемо життя змусити, щоб воно жило через це діло вічно. Нам треба чоловік, такий чоловік, щоб він між нами жив і свої сили показував на інших людях. Як от цей шофер, він вчений чоловік, що розуміє. Його просять усі як водія, щоб він людину взяв в автобус без усякого місця. Він не вимагав, а просив як такого все. Що стоїть для нього, він же водій, він це зміг зробити.

 

54. А робити йому його розум не дозволяв. Це їхня є істина. Я, говорить нам усім бик, теж живу, але цього я не маю мислити. Особливо про таку справу, як вийшло з цим шофером. Він не хотів, щоб у нього в машині вийшов нестаток у дорозі. Він їхав з упевненістю. А нам як ображеним довелося слідом плентатися. Ми про це не мріяли зовсім. А теж їхали, подумали: а за скільки часу ми повинні від Антрацита до Новошахтинська добратися. Водій наш так сказав, думаємо бувати. У скільки, вони цього не говорили, у дорозі все буває. Так наш автобус їхав з упевненістю, у ньому їхав сам Бог. Він був на боці ображеного. А той, хто сам себе примусив розумним бути, він вважав сам себе господарем. Він умів розпоряджатися. А те, що було потрібно, він у природі не зробив. Так його природа.

 

55. І от моїй практиці в цьому ділі показався живий факт, ніколи не вмираючий. Цей шофер зі своєю машиною, він на трасі отримав аварію. Це буде так з нашими вченими, вони дочекаються від народу свого осуду. Я, каже бик, знаю про цю всю писанину.  Вона була Богом самим написана для того, ці слова були представлені в життя. Я їх поставив перед нашою спілкою письменників нашої Ростовської області, щоб вони цю працю переглянули. Вони прочитали, самі визнали, що це все треба послати до Москви у видавництво «Знання». Так вони самі з цим учинили. Видавництво, як вихором від себе, на мою адресу прислали, а причину не вказали. Бог цієї праці господар, він автор цього всього, бере цю пряму дорогу, і туди як автор приїхав.

 

56. Починає свою розмову стосовно цієї праці. Вона писана своєю рукою через діло своє, через загартування-тренування. Вона зроблена чоловіком таким, якого в житті не було.  Природа допомогла цьому чоловікові вибратися на арену з цією справою. Він від видавництва отримав свій напрямок звернутися зі своєю народженою думкою, з місця проживання своєї області розпочати цю роботу, цю працю. Він взявся за своє обласне видавництво, сам, без кого-небудь це діло описав, і друкує сам. А йому хочуть привласнити співавтора. Він цій праці не буде потрібний, його це діло. Він знайшов для    рецензії Едуарда Федоровича Холодного. Лікар психіатр, він прочитав, він узнав цю історію добре. Коли я у нього не як Бог, а як людина запитав: на чому можна базуватися.

 

57. Він мені, як у цій справі розуміючий, каже: «Те, що це написано, може будь-яка людина написати. Але те, що ти сам зробив, це живий факт. Він ніким ніде ніяк не зможе відібратися». Ось що мені Холодний сказав. Я в цьому ділі був правий, своє писання передав за адресою в наше ростовське видавництво. Редактор цієї установи прислав без усякого назад. Я туди до нього особисто на переговори, він мене приймає. Питаю: що ж ви не хочете пропустити, це ж буде нам треба. Чоловік землі, він дихає сильно. А завжди кажу різко не про якесь чудо – про природу, про практичне явище. Найголовніше – чисте повітря, вдих і видих. Він мене прослухав і правду сказав: «У нас на це все ваше, написане вами – це живий факт. А вченого у нас немає, щоб ним зацікавитися».

 

58. У людей така справа – живи, а потім треба буде вмирати. Це є таке природне діло.  Людина безсила з цим боротися. Так сказав редактор. А твоє – це написана правда, але вона носить свій характер Бога. Йому вони не вірять, і не хочуть, щоб він був між ними. Бог на землю прийшов для того, щоб помирити людей з природою. Вона цього чоловіка на це діло прислала, він між нами зайняв своє місце. І тепер сам все своє діло описує, як автор своїх слів. Вчені бояться цього чоловіка, щоб він між нами був, і те він робив, що нам треба. Це його практичне вчення. Воно змусило бідного, хворого поставити на ноги без усякого такого, що має наша медицина. Вона штучно у себе діло має. А Бог з природою разом.

 

59. А раз це діло ним робиться на людях, то це всім добре. Вчені закрутилися, вони бояться цього. А раз бояться, вони не воїни. Редактор свою справу передав за адресом в медицину. Що доводилося далі робити? Іванов звернувся в обком комуністичної партії до Нестеренка Івана Миколайовича. Він повелів цей рукопис йому прислати. Я, каже Бог, його вислав на його ім'я. Загартування-тренування. Загартування є людина, а люди є природа. Вона між собою ввела моє індивідуальне живе тіло, воно тут прогресує між нашими людьми. Нестеренко швидко повернув цю працю назад і змусив, щоб Бог далі писав. Вони думали: це жарт. Ідея Бога – це є все для життя людини, вона жене від себе смерть. Ось що ця праця знайшла. У нього природна сила, він нею оточив себе.

 

60. Іванова природа не призупиняє, веде його далі. Зв'язався з Нестеренком по телефону 90690. Я замовляю Ростов, обком, Нестеренко, він мене слухає. Я з ним до цього говорив про це писання. Він тільки прочитав, але зрозуміти йому не довелося. А рукопис мій – це є праця людського життя. Він еволюційно в природі доводить ученим свою правду. Не хвороба відіграє ролі над людиною, а відіграє ролі людина над хворобою. Цього, найголовніше, злякалися наші вчені. Їхнє залишилося позаду, все на себе взяла еволюція своєю свідомістю, їхню історію розбила в прах. Вчення Іванова практичне в природі, воно людину застерігає, йому не завдає в цьому ніякого захворювання. Вчення є одне для всіх. Не бути природі таким ділком, як він сам себе зробив у житті, він воює з природою.      

 

61. Вчені моєї ідеї не повірили, що вона нам у житті введе нове. Вони йдуть по дорозі теоретичній, у них прогресує штучне. Вони змушують природу, вони залежні від неї, їх оточила. Люди вчені моїй ідеї не вірять, і не згодні, що вона звершиться. Раз думка на людині створена ним і робиться практично, значить бути цьому. Не дай Бог цьому ділу звершитися. Моя історія одна для всіх є. Це незалежна сторона в природі, погана і холодна. Якщо люди це зрозуміють, моя діло буде на чолі. А зараз робиться людьми, вони роблять нове. Таких людей, як вони були до цього, їх вже не буде. Їхня думка зміниться. Вони більше з природою воювати не будуть, примушувати природу, як їм доводилося між собою, бути сильним над безсилим. У них народиться в природі свідомість на все те, що є між ними.  Робити в ній вони перестануть.

 

62. Природу любити почнуть між собою. Так дні, як вони зустрічали і проводжали,    ніколи не будуть очікувати. Люди не будуть людьми бідними. А людям доведеться в природі переробитися на новий стиль. У них земля не буде в житті служити джерелом.  Вони зробилися в природі багатими людьми через їхню думку. Вони будуть знати за той час, який їх буде зустрічати завжди таким, як воно буде треба. Помилятися вони не будуть. У них розум буде спільний для того, щоб жити, але не хворіти і не вмирати.  Вони одного чоловіка знайдуть і його своїми умами підтримають. Йому в природі дадуть таке місце, він його займе, і на ньому буде він робити. Його таке буде завдання переродити світ на іншу історію. То люди йшли на рожен своїм здоров'ям. А зараз вони будуть робити те, від чого їм добре. Вони не будуть очікувати: буде найкращий день від сьогоднішнього дня, він буде такий неважкий для нас.

 

63. Якби всі такими в природі були, як між нами всіма Іванов. Він на собі випробує на своєму тілі всякого роду захворювання. У нього не вперше приходить рак, він пробирається своїми силами по-різному. А от зараз він визначився зі всім новим угрупованням. На палець правої ноги, на великий, свою злоякісність зверху шкіри посадив. Мене убив його такий тихий приємний розвиток. Я на цей грибок не зумів, як це слід, глянути, він свою ранку до крові показав.  Не так вона своє почуття дала нерву знати, а своїм маленьким пощипуванням. Мозок моєї голови вже задумався про цей випадок. Він сюди недарма пробрався і вибрав таке своє місце на вигині. Він не підкоряється ніякими зрушеннями, ніяким мозковим напрямкам. Своє знає, робить, процес лізе вгору, але помалу. А я-то людина, за всім певним життям всі люди погоріли, тобто померли від своєї хвороби. А я що ж не такий є, як усі минулі люди. На них теж своя хвороба приходила, і робилася силою над ними.            

 

64. Він для цієї хвороби, що прийшла до нього, до цього нічого не робив, щоб з нею не зустрічатися. Він як жива людина зі своїм штучним, зі своєю технікою, з хімією своєю робить у природі революцію. Він для цього озброєний, щоб з нею воювати. У нього вогнепальна речовина, яка вибухає. Від неї не спасаємося ніде ніяк. Один чоловік всі свої сили на це кладе. Це його повний обов'язок. У нього є одне – іншій людині своєю справою перешкодити. Він проти цього всього. Сам особисто не вміє таке зробити, а на це заздрість велика. Будь-якими засобами це у себе придбати. Природа на це вона занадто багата, розташована від сходу до заходу нашого сонечка. Людина біжить, йде від людини, а інша людина доганяє. Ця думка, вона у нас у кожної людини є, за що саме природа нас не шкодує. У неї своє, проти всіх. Сьогодні – тебе, завтра – мене. А от діло Іванова між усіма нами не таке.  

 

65. Вчений медичної науки доктор психіатр йому як Богу задавав питання. Доктор Лунц вважав, у Іванова є своя якась таємниця. Доктор говорить усім, щоб його так слухали: «Якщо ти будеш помирати, кому її залишиш?» Йому як медику Іванов відповідає. У мене як у такого немає ніякої таємниці. У мене, як такого чоловіка, якого люди за його хороше, зроблене ним, назвали Богом, є істина для всіх нас. Будь-якій людині можна біля нього ставати і таким стояти між природою при будь-якому дні. І навчитися робити те, чого нас усіх учить учення Іванова. Перше, треба мити ноги холодною водою вранці й увечері, два рази на день.  Встав ти – помив, і лягаєш – теж мий. Це буде в природі на людині пробудження нервової центральної частини мозку. А друге, це між людьми буде вчинок один для всіх, це буде ввічливість.

 

66. Люди між людьми повинні здороватися. Не очікувати, поки хто-небудь скаже. А молода людина старому чоловікові повинен низько вклонитися своєю голівкою і сказати своє «здрастуйте». Це такий обов'язок, такий період часу. Людина не повинен бути з іншою горда, а повинна бути ввічлива. Третє.  Це треба нам усім між собою шукати такого нужденного, хворого, хто бідно живе, йому як такому треба допомогти, чим є можливість, щоб не хворіти.  Ось що повинен багатий бідному зробити. Тоді природа за цього багатія заступиться. Він бідного зробить таким, як він. Ось це буде людини в природі слава. Він повинен у суботній час повністю не їсти ніякої їжі, не повинен пити води,  42 години протерпіти. А потім треба сідати за стіл з підготовленим тілом. Повітря чистого через гортань треба зробити три вдихи, і в цьому треба просити Учителя, хто учить.          

 

67. Він сам не захищений, він живий, проробляє сам це кожної суботи, як свято. За його спритність. Він на землю не харкає, не плює, не курить і не п'є.  Ось у чому Учитель живе, без мішка, фізично з природою воює. У нього немає такої зброї, яка є у людей наших. Якщо його вчення корисне в людях, йому як Богу повірять. А раз він підхоплений ними, то тоді вчені не будуть навчати людей, щоб вони помирали. Їх Бог навчить, всіх людей на білому світі, жити. У Бога буде сила його не технічна, а природна, незалежна. Вона жене з колії залежну сторону, що бореться і воює з природою. Вона нас природно карає, людині завдає шкоди її здоров'ю.  Бог не така є птиця, яка сама себе піднімає вгору, і летить, як стріла в ціль. Бог – чоловік, він робить по-своєму, у нього виходить.         

 

68. Це вчення ніхто ніде ніяк не пробував. А я, каже бик, цю картину простежив, щодня кожен раз дивився на цього ось чоловіка. Він робив у природі це. А з нього люди сміялися. Він добре знав, що ця картина, яку він починав, вона всім буде треба. Цей мішок, це штучне, розвинена чоловіком техніка, вони нічого такого в житті не принесли, крім одного великого нестатку. Природа багата матеріальністю, у неї для цього є все, аби люди цією справою займалися. Вони в житті все зробили для того, щоб ним користуватися. Між собою ввели вміння. Музеї, виставки, всякого роду ярмарки, базари.  Будь ласкавий, своїм хвалися, привези і став на своє місце. Проси за нього те, що слід.  Тобі потрібні гроші, а їх любитель має. Йому ця річ потрібна, він нею зацікавився. Будь ласкавий, купи.

 

69. Ось що люди на землі влаштували. Вони її змусили, щоб вона їм щорічно без кінця і краю давала прибуток. Цього мало, їм хочеться оволодіти всіма тваринами у світі. Не так, то ось так, аби за рахунок цього ось поласувати та розбагатіти, щоб у людини все живе було. А він мертве не бажав у себе бачити. Та й хто хоче у себе бачити погане і холодне. Хіба людині будь-якій на білому світі набридло так жити, як вона завжди живе, і такими правами загвинчує. Це його одне бажання дочекатися свого улюбленого дня. І в ньому йому хочеться зробити те, чого природа ніколи не думала мати. Здоров'я людини, воно підтримується матеріальністю. Хвороба людини не запитує: а можна буде на твоє тіло сідати?

 

70. Хвороба – це така штука в житті, лише б вона м'яке місце знайшла. Як от у мене цей найлютіший грибок. Він на моєму тілі давно сидить. Я його відчуваю мозковою системою. Вона у мене не розвинена, а кругом свої синьо-білі губи оточила боляче.  Міцно це рак хоче своїм апетитом, своєю силою перешкодити. А раз хвороба у мене утворилася, я на це в природі знайшов для всіх засоби. У природі в умовах повітря, вода і земля, без чого ми з вами не навчилися так жити. Нам потрібно одяг, нам треба їжа і житловий дім. А до цього всього природа, найголовніше, фізичне пробудження. У природі для цього чого тільки немає, вона має в землі камінь. Його рвуть на дрібні частини, з нього роблять деталь. Це роблять золоті руки людини, він ними все штучне нам представив.  

 

71. Людям нашим таким догодити ніхто нічим не зможе. У них на це діло своя велика охота. Їм хочеться дочекатися і своє в житті зробити. Вони місце обрали, і на ньому поставили кустарне діло, для нужденних людей кузню. Вона із заліза для будь-якої машини деталь. А токар на станку її шліфує для того, щоб вона годилася в ній працювати. Чоловік захворів випадково і стихійно, у нього в тілі нестаток. Особливо посилюється зі своєю якістю в тілі злоякісна пухлина. Цьому захворюванню не знайшли у природі для цієї людини засобів, і немає для цієї хвороби чоловіка. А хвороба була, вона так і залишилася такою самою на людині. Як люди з нею зустрічалися, так вони і будуть умирати. У них на це все сил немає, щоб у природі так обходитися. Якби ми молодими людьми все це робили, що робить для життя свого господар.        

 

72. У природі є чоловік. Він зібрався відзначити своє число. Він хотів сьогодні зустрітися зі своїми близькими друзями, з рідними. На своєму столі прибрано.  Він для цього не пожалів заколоти кабана, наробити для випивки різного виду закуски. Він робив свій бенкет, як і всі інші зробили. Хочемо цим наявним між людьми довести, він був на це діло багатий. А в людях склалося інше, зовсім не те, що він думав. Люди стали мріяти, кому і як це все представлено. Але бенкет відбувся, зробили, як це треба було все для людей. Вони це придбавали, вони самі цього хотіли. Але біда була одна з усіх це все осудити. Їх змусили робити умови. Ображений чоловік знайшовся, він виявився цим усім незадоволений. Хіба він не зібрався і не зробив таку силу, і нею оточив себе на хороше і тепле. А його не довелося отримати.   

73. Я хіба хотів цього у себе, як у такого чоловіка, щоб єством оточити себе, щоб у природі полюбити свого близького ворога. Він до мене пробрався таким уперше. Я його почув по тілу, цього мало, а побачив його розташовану красу. Він своїми силами запізнився, йому хотілося свою пробу зробити. Але він не знав любов Бога до природи, вона йому є другом життєвим. Він про неї ніколи не забуває, дивиться на неї здалеку.  Бачить весь рік безперервно це родюче дерево, яке весь рік стоїть до самого розквіту.  Коли її окремі листочки, вони стануть один за одним з'являтися. А слідом за ними між ними стануть розквітати біло-рожеві квіточки, їм доводиться по гарній погоді запилювати себе. Квітка зацвіла в житті своєму для плода, що росте. Яблуко або груша, вони з квітки утворюються. І між людьми в природі самі себе зменшать у вазі, прибутку.  Ці фрукти, ці зростаючі ягоди люди свій час чекали.

 

74. Вони з квітки чули запах, вид бачили на дереві. А в самих розвивався в природі апетит, щоб цю ягоду зірвати з гілки, зі смаком проковтнути. Це ми робили, у нас з вами один час виходило. Як у наві, все це було. Ми на цю врожайну систему довго дивилися, вона нам свої слова, як ми до неї готувалися, і намагалися кожного окремо оцінити.  Люди приходили на базар до людям, що мають ці фрукти. Вони у них на прилавку    перед покупцем свою зрілість і запах наявний дають. Задоволення – не дивитися, як на чуже придбання. А треба за свої гроші цю ягоду купити, і з неї зробити будь-яке другу солодку страву. Ми цей урожай акуратно зняли, нам природа допомогла, такі дні прекрасні підіслали. Каже нам: дочекалися – тепер управляйтеся, нашу ягоду знімайте. І робіть те, що треба. Засушуйте, варіть варення для себе та інших.            

 

75. Ми про це розповіли перше і друге. А скільки є, теж вони ростуть на деревах.  Показують людям сливу, терен. Все це робилося і робиться один час у природі. Це все нам, людям, на землі дерево вродило, нам дало один час багатство. Ми ним скористалися як ніхто, його зробили справжнім, виготовили їжу, що не псується скоро. Ми її бережемо, як око. І все зробили в цьому на землі з повітрям, заслужили своєю сушкою.  А вода допомагає цю їжу розварювати, робити хороший смак. Ми для цього діла робимо третю страву. А кора земна, вона своїм покроєм змусила нашу людину, щоб вона за нею один час доглядала. Земля, так вона нічого доброго в житті не дає. А чоловік з нею великий час розмовляє, з нею він ділиться, вважає її джерелом. Земля на все свої здібності, вона тримає в собі те, що треба людині.

 

76. На землі дерево росте, бур'ян містить. І є річки, озера, навіть моря, з лісами і горами.  Ось що нам природа для життя робить. Ми в ній облюбовуємо місце життя свого, ставимо будинки, обгороджуємося. Що є в природі, ми його тягнемо у двір. Кажемо: це моє. Вирощуємо, прибавляємо. У цьому ліс буде треба, гора як камінь теж необхідна.  Пісок буде треба з глиною, що допомагає робити з водою цеглу. Бог говорить. Я по землі та по снігу, холодно і морозно. А мені, як чоловікові, що ніколи не ходив роззутим.  Мене як такого діяча примусила жінка, одна хвора, що потребувала. Вона не ходила ногами, а милиці її тримали. Їй була потрібна допомога Бога. Вона її жадала, мене як діяча Іванова в цьому попросили. А я був народжений для цього діла, щоб у себе мати такі засоби, які б її змусили ходити ногами. Я ці якості мав, хотів, щоб ця жінка на своїх ногах по землі пішла.

 

77. Перед собою ставлю свою обіцянку. Якщо ця жінка каліка від моїх сил, мого вміння піде своїми ногами, я роззуюсь для цього і піду по снігу босими ногами. Я її з душею, з серцем прийняв так, як і всіх я приймаю. Природою гидувати не доводиться.  Природа – це є незнання. А в незнанні живе ворог, він ні в кого не питає на людину напасти. Людина хворіє, людина допомоги потребує. А у нас немає людини, і немає засобів для того, щоб ця жінка отримала від людини допомогу. Він на це народився в природі, не пожалів сам себе для цього діла. Чоловік по снігу роззувшись з думкою для цього діла пішов. Він від природи отримав у цьому заслуги. Йому довелося випросити в природі ці природні сили. Вона йому дарувала повітря, дала йому воду і землю. Він по ній пішов.

 

78. І став через цю всю свою обіцянку ходити роззувшись по снігу, і ці якості сіяти в людях. Ось чого чоловік у цьому досяг. На нього накинулася природа за його такий учинок. Він їсть і їсть без кінця. Та знає добре те, що є можливість людині не їсти. Як ми їмо досита. А зараз ворог напав на мене. Будь-якими засобами своїми не зміг попередити, крім тільки одного – це не їсти. Ворог сам від цього піде, йому там робити нічого. Він нападає на пахучих. А той, хто не пахне, йому доведеться без цього залишитися. Ось що моє тіло отримало в цьому ділі – життя, але не смерть. Я – людина, на мене теж простягнувся цей ворог рак. Йому природа сама знайшла засіб – це не вживати їжу і воду, щоб від цього ворог пішов.                      

 

79. Сили будь-які фізичні чоловік має, їх треба у себе мати. Я написав ученим «Загартування і люди», а тепер вони чогось мовчать. Я пройшов по природі практично фізично тілом, став для цього загартовуватися. Загартувався для того, щоб у природі жити не так, як усі живуть добре і тепло за рахунок штучного. А мені такому загартованому чоловікові доводиться жити в природі одному погано і холодно. Я від цього діла сильно терплю. І своє серце роблю в природі молодим загартованим, здоровим серцем 25-річної людини. Вихід мій у світлі. Я не боюся в природі ніякого ворога. Який би він у природі не був для мене, я його вважаю улюбленим другом. Для мене повітря і вода, та земля – вони ніколи ніяк ніде не вмираючі любимі друзі, що вічно не забуваються. Це є істина одна з усіх. Я чоловік Землі, дихаю сильно. Кажу різко не про якесь диво, а про природу, про фізичне практичне явище.

 

80. Про чисте повітря, воду, землю, про вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання нервової центральній частини мозку. Люблю, вболіваю, але ніколи не забуваю ніде ніяк про хворого. Душу його знаю і серце, через свої і його руки видаляю його біль струмом. Це нам не слова говорять, а все робиться ділом. Права рука пише Владика, ніколи про це не забути, дуже справедливе. А просьба буде яка? Мене треба просити – будеш завжди здоровим. Кому це буде не треба в житті, юнакові молодому?  Та ні.  Шановні, це світове є значення. Мати природу треба цінувати, зберігати, любити. Ти як людина отримаєш у себе те, чого треба буде. Ворог розбитий цим ось чоловіком. Бик говорить нам, усім людям. Ви його ростили, він вами виховувався. Через це все зробився Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.  

 

81. Він селянин бідняк, шахтар, батька шахтаря син. Себе піднімав на ноги молодим чоловіком у шахті при кустарному труді. Всі роботи підземного характеру на своєму тілі випробував, заслужив бути між людьми справжнім шахтарем. Він був останнім часом в лаві відбійником, бурив бурки по природі для зарубки. Але набридло було слухати, коли на його батька рідного всі люди на прізвисько, як ледве щось таке. Батько його любив випивати, без шапки він назад, вперед бігав. А йому люди дали прізвисько Шишкін. Це слово мене як сина, його Паршека, мучило. Він не знав, куди за це подітися. За його розвиненим здоров'ям, він був чоловік красивого ладу. Але знову ж скажу, шахтарі – це були шахтарі, він теж числився цим. Любив у карти грати, у 21 очко.

 

82. Працював добре, заробляв в упряжці 220 карбованців, жити було можна. Цукор – 24 копійки, а сало коштувало 40 копійок, фунт хліба був 5 копійок. Але тут скоро змінилося життя цього чоловіка, хто народився в природі один з усіх. Його брат двоюрідний Іван зманив з шахти на завод російсько-англо-французького товариства в Штерівці.  Відбудовувався новий амоналовий завод через війну російсько-німецьку, 1914 року її початок. Я був у цьому ініціатор, помічник цій війні. Мене, як племінника, Іван Павлович Кобзін влаштував на бігунки старшим апаратником. Я забув про все своє погане, став вибирати за своєю красою, начебто так це і треба. Моя гордість один час приводила до поганого. Я забувався, але природа наді мною вже шаліла. Вона з боку своїх властивостей на землю прислала для мене, мого життя не те, що слід було.

 

83. Я чекав кращого, а мене зустрічало гірше від війни. Я не міг думати, але бачив солдатів, надісланих на будівництво цього заводу. Їхні слова чув. «Ми, – каже солдат, – під Варшавою очікували патрони, а нам прислали вагон картоплі». Я про це не брався думати, але намагався по-юнацькому одягнутися. Тільки ця моя затія була недовгого характеру. Природа, на моє горе, завирувала, стала в небі хмари яблуками посилати. Як на якийсь природний навколо цього заводу бій, стала гроза в атмосфері тріском розвиватися. Стали струмком води по землі йти від дощу. А люди в цей час ховалися, їм не до дороги куди-небудь до діла йти. Ми, хто з двох годин, вся зміна від цього діла в природі не зуміла потрапити.

 

84. Як тільки на мою таку долю попалося горе, всіх дівчат треба 12, а їх вийшло всього дві, російська і полячка. Вони двоє не хотіли все бігунки вивантажувати. А я, як цьому призвідник, на моїй голові все це робилося. Я відповідав за вивантаження амоналу, пороху для артилерійського снаряда. Цих дівчат довелося змусити разом зі мною вивантажувати. Але на це десь взялася національна польська ненависть. Під час комісії прийшов директор усього заводу англієць Пуссель, і з ним прийшов завідувач нового заводу француз Еміль, з ними були російські представники. А в цей самий час ця полячка набралася сміливості, себе змусила плакати, сльози на очах. Директор дав Емілю вказівку: за те, нібито я її бив, звільнити із заводу. Так Еміль учинив, це була неправда.  Але за це природа не промовчить, вона за це когось покарає.              

 

85. Вина була не моя особисто, а цієї полячки. Що я тільки не робив у цьому, а відновити не довелося себе. Війна вимагала на фронт людей, скоро і мій рік, 1898 рік, призив у 1917 році як солдата, як гвардійця. У Петербург до самого царя я потрапив служити.  Сам не знаю, за що. А за те, що мене вигнали, я помстився. Їхній магазин, чоботи хромові забрали і винесли на околицю, у сніг у тернику зарили. Як і не були ніде. Замок великий поламали кайлом. А щоб знайти, їм не довелося. Реалізували ми все це новобранцями через матір Федора. А служити треба, такий закон.  Цього мало, що мене прогнали із заводу, та ще мою дівчинку віддали насильно за Бирюка. Я збунтувався, посадили в кардигардію, все весілля просидів у ній. А потім моя тітка Степанида купила дружину урядника, нас він помирив з нареченим. І тут я стримався, не дав слова своїм друзям вбити цього нареченого. Він живий залишився.

 

86. По селу ходили, співали, кричали, що хотіли. Сторонніх нізащо, як новобранці, побили. За цей урядник хотів покарати, нам рублі належні не віддали. Це їхня була міцна в цьому ділі помилка. Вони не знали, кого беруть. З ними разом, як новобранець, іде служити царю. Коли останній раз залишали це село, то йому як одному з усіх довелося на бугорок вийти і сказати свої слова людям. Тільки ми цю війну замиримо, а ніхто більше. Він був один з усіх ображений. Немає, за що служити. По путі, по дорозі південно-східній, ми дізналися, що цар відмовився від престолу. Вже царя немає, сила моя змусила це зробити. Я не хотів повертатися додому, їхав на війну. Або груди в хрестах, або голова в кущах – так мої слова всім говорили. Їхали ми через Воронеж, їхали через Рязань, через Москву. Там ми тримали 15-денний карантин. Ми були новобранці Тимчасового уряду, очолюваного А. Ф. Керенським.    

 

86а. Щоб у політиці розбиратися, не доводилося. Я їхав на війну воювати, щоб убивати людину. Не знав нічого. Це все нам пише бик, він у цей час ярма на шиї не носив.  Тримав, стежив за людським рухом. Одні не хотіли здаватися, інші наступали. Ось що робилося між новими і старими людьми. Один каже: я помру за майбутнє. Ми зробимося в природі не такими людьми, як є зараз капіталісти. Наша сторона соціалістична – нове небувале своє діло побудувати. Ми з вами повинні озброїтися, поставити на колеса машину, примусити мотор працювати. А людині нею оволодіти, щоб ця машина сама рила, сама орала, сама волочила, сіяла зерно. На нього дивилися, як воно піднімається швидко, щоби був урожай. А йому створили комбайн, збиральну машину, ввели транспорт.

 

87. Спільного блага фонд безпосереднього багатства. Ми повинні в цьому збагатитися.  Ми будемо жити краще від колишньої людини, ніж живуть зараз у мішку в самозахисті, штучним огороджені. Ми так само, як і перші власники, робили в труді. Так ми навіть більше від цього робимо. Наша сторона – догнати капіталістів і своїм умінням перегнати.  Але за фізичне явище в природі ми не бралися. Наша теоретична сторона нас усіх змушує вчитися, щоб ми вміли читати, вміли писати, і навчилися рахувати математично.  І ми навчилися креслити всякі назрілі об'єкти. Ось що ми з вами знаємо. Теоретично вхопилися за минуле, зроблене чоловіком те, що йому треба добре і тепло. А в природі є дві сторони.  Одну з усіх люди недолюблюють, ідуть від холоду, і не хочуть бачити сторону погану.

 

88. А самі по цій дорозі йшли, і йдуть по ній прямо до поганого і холодного. Коли захворює людина, вже їй холодно. Цього ні одна політика, ні один учений наперед не врахував. Вони гналися за природою, хотіли її змусити, щоб вона їм давала багато. Але щоб у цьому подумати фізичну практичну сторону, щоб людині гартуватися для того, щоб не хворіти, не застуджуватися. Вченим навіщо це треба. Вони теоретично кричать по всій матері природі. Їм треба в житті земля, за що вони один з одним воюють. Їм треба наука геологія, їм треба наука біологія, їм треба фізіологія, їм треба хімія. Вона без повітря і води не хімія. Вченим треба в'язниця, треба лікарня. Вони навчаються для того, щоб в умовах тримати чоловіка. Його треба буде примушувати, його треба нам, ученим, вчити, щоб люди робили, але не помилялися у своєму ділі.

 

89. Якщо він помилиться. Зробить щось не так з корисливою метою, його за це люди засудять. Йому в'язницю піднесуть, він буде в ній за це сидіти законно. Йому буде у в'язниці режим військових. Якщо він у природі що-небудь не так зробить тілом, його природа покарає своїми силами. Він отримає хворобу, йому місце в лікарні. Щоб від цього в природі застерегти, не допустити цього чоловіка, вчені це не передбачали. Їх була мстива сторона один одного з місця знімати, а своє вигадане на арені ставити. Індивідуальність, вона між людьми росла і розвивалася. На це все довелося народитися таким бойовим, як народився в житті Паршек. Йому природа на це дала розум. У своєму технічному маршируванні їх вчили за військовим визначенням, як потрібно в строю ходити поодиноко. Вони рядом один за одним себе тягнули, як дикі невміло.

 

90. Один за одним  сільські хлопці по селу навіть бігали. Їх ніхто не вчив, їх природа вчила практично. А зараз з нашого брата доводиться робити вояка, щоб він умів ходити в строю по-військовому. Умів зброєю володіти, і вмів у ціль попадати, з чого довелося сильно сміятися. А командир відділення Литвиненко, він за цей сміх його карав позачергово днювальним. А взводному доводилося цього днювального розжалувати. У нього запитав: «Хто тебе ставив?» Я йому сказав: Литвиненко. Він його кличе як командира відділення, йому малює картину. Іванов як правофланговий у цій справі, його не треба буде карати за його сміх над іншими. Він веде по команді роту, весь взвод. За що я, як командир взводу, під час походу відповідаю. Мені давалося, це я вмів усно відповідати за всю технічну роботу.