Бик. 1972.10.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

Бик. 1972.06.27 — 1972.10.02

Частина 2. С.91 — 191

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

91. Особливо відзначався у стрільбі. Ми скоро свою навчальну систему до стрілянини завоювали. Наша рота третя перемогла четверту. А якби я не попав у мішень правильно, через що ми залишилися у перемозі. А коли ми закінчили навчальне своє солдатське діло, нам за законом піднесли відпустку. А вчителі хотіли нею скористатися, як це і робилося завжди. Я перед молодими солдатами за це оратором виступив, не дав їм скористатися. Мене як такого вибрали в солдатський комітет депутатом. А щоб чого-небудь я знав у цьому, нічого не знав. Думаю про дівчині, яка змінила моїй особі. А війна при Тимчасовому уряді не думала вщухати, розпалювалася. Були в командуванні великі зради. Багато генералів заважали, особливо був Корнілов, Денікін, Колчак, Юденич і Шкуро. Всі вони не хотіли Радянську владу.

 

92. У них у голові своя була політика, свій військовий режим. Проти них був Ленін зі своєю теорією. Він розбирався і цінував учених, Мічуріна, Ціолковського, Бєлінського, Менделєєва й іншим багатьох учених, які навчалися і робили своє вчення народові. Вони змусили людей інших на це йти в бій. Люди їм повірили, пішли на рожен, і там вони зачепилися. Люди на два табори в даний час поділилися. Одні жили багато, інші жили бідно, землі мало. Вчені їх учили Богу молитися, і вчили їх красти. Словом, люди в обидва дивилися. Навчалися у них Богу вірити, йому молилися, через нього намагалися красти. Царі заводили своїм народом всякого роду на землі військові діла. Вважали, все це Богом введено. Хрестили хрестом самі себе і просили благословення, щоб Бог йому допоміг воювати, тобто вбивати людину.      

 

93. У мене на таке діло думка не створювалася. А голос людей розділився. Одні вимагали Керенського, есери, меншовики, куди входила буржуазна система. А проти цієї вимоги виступили робітники, селяни бідняки, з ким рука об руку йшов Ленін. Він бачив і робив революцію, намагався все для цього зробити, щоб між людьми в природі зародилася Радянська влада. Вона по всій Росії прокричала своїм гаслом про те, що земля наша, ми за неї воюємо. Найголовніше, це національності всі входили сюди законно. Ми воювали з німцями, з буржуазією, а Росія робила соціалізм. Тут входили, найголовніше, комуністи. Люди комуністи, вони в цьому ділі були ображені люди. Їх природа змушувала в цьому ділі не жаліти. Вони цьому всьому були протилежні, їм було не до війни, продовжувати з чужими людьми. Вони закликали всіх людей до миру. Вони намагалися зайняти місце в природі бути над своїм народом управителями. Більшовик був один у цьому ділі революціонер.                            

 

94. Я був на параді всіх військ гарнізону Царського села. Сам Керенський брав участь у цьому. Він вів мову за те, що ми, Росія, повинні з союзниками воювати до перемоги. Так його слова схиляли нас усіх. Я це чув, але не розбирався, в чому ж діло була між мною і більшовиком. Ленін був теоретик ученого характеру, хто разом з нами намагався ці якості утримати. Йому було необхідно це робити. А я брався до самого фронту. Хотів добровільно поїхати в Англію, було записався. А до мене, як такого чоловіка, прийшов руський чоловік, він у мене запитав, де я народився. Я йому кажу: в Росії. «Так зумій, – він сказав, – померти в ній». Я тут зрозумів, що я в цьому хвилювався. Мені в житті якраз щастило. Я всіх обігравав у гроші, мені вони програвали, я залишався в перемозі над ними. Але зате мене вела доля на позиції, на фронт я рвався.   

 

95. Записався, як бажаючий, у навчальну школу бути унтером. А потім виявив бажання на фельдшера. Малограмотність оточила, не пройшов – значить, не бути цьому. А от цього часу дочекався. Сказали, у нашому батальйоні йде маршова рота на позицію на фронт, молоді воїни. А мене не турбували, сам записався добровільно. Кого захищав, себе або царя? Я його не бачив, мені певно його і не бачити. А Леніна давали команду бути, що на посту стоїть. Я його в житті не бачив, і не збирався його бачити. Він учений чоловік, а я був ображений усіма умовами. Хто я був? Більшовик, управитель цього ображеного народу. За що цар пішов з місця. Підуть усі від цього діла, і капіталіст. Сам Ленін цього не робив, його теорія змушувала всіх битися з капіталістами. Люди, які не знають цього діла, лізли на рожен. А я і тут, у маршовій роті, усіх обозників обіграв, додому матері надіслав 100 карбованців. Скільки було розмов.

 

96. Такого подарунку таких грошей ніхто в житті не робив. Всі порахували, це він в убитих на фронті добув, селяни говорили. А він став наближатися до фронту. Липневі дні діла Керенського. Став бачити в атмосфері літаки, він літав, робив по фронту розвідку. А у самих як гвардійців була хитрість. Нас привезли до Тернополя, один проліт не доїхали. Тут душа захворіла, вона зустрілася тут, як уже на фронті. Ми тут поїли, нас погодували. І посадили у вагони готувати до бою з прольоту, на мосту залізному через всі шляхи. Один у матроському одягу, він звернувся, як до панів. Став він нам малювати про наступ липневих днів. Ми його слухали прикрашення, він читав зі своїх есерівських слів, йому не доводилося в кишеню лізти за словом. 

 

97. У нього, як діяча крику, десь бралося. Ми його недослухали, а він між нами такими ставав через наше одне. Голову ми хотіли не старого, а нового всі люди очікували. Їм треба була земля, вони за це билися. Їм треба шахти, їм треба завод, вони цього хотіли. А що тоді хотів Паршек, він був безграмотний. Його діло одне, місце не зайняте ніким, усякому ці ворота відчинені, вони бажаючого пропустять. Цього ніхто ніяк не мріяв. Його думка стояла без у сякого руху. А фізичне тіло було, в усі виклики намагалося потрапити. Сказали: треба в регулярні війська вступити. Ми не відмовлялися. Діло йшло до фронту, до позиції в резервах другої лінії. Ми не намагалися в окопах сидіти. Нас звідти гнало, як ховрашків. Ми хотіли, щоб німець по нас з артилерії стріляв.

 

98. Так воно вийшло, що треба було солдату рядовому робити. Його, як і всіх, у своє відділення по порядку записали. Якщо ти потрібен куди-небудь у ділі всього фронту в полку, у дивізії і корпусі. Ми були гвардійці, самі розважливі люди з усієї Росії. Я тільки нікому не був потрібен, крім фронту, як солдат без усяких заслуг. Це твоє кипуче є місце в степу, де ти ніколи в мирних умовах не був. А зараз вдень – ти або руський чоловік, або який-небудь австрієць, або німець – свою територію залишаєш. Кажеш їм: ти руський чоловік, прийшов сюди царське право завойовувати. А він нам каже: скоро ми самі завоюємо в природі право таке. Нам ваше місце не буде потрібно. Ми будемо самі господарі свого добра, а ви будете своєму.

 

99. У нас буде порядок мирний. А зараз хочу тебе на твоїй землі вбити.  За що, питається? Та ні за що. Ти чоловік не нашої національності. А снаряд зробив чоловік, він його зарядив, він прицілився, навів гармату, натиснув курок, і зробив у природі постріл. А ми стояли та дивилися на його діло, жахалися ним. Не дай тільки Бог, йому на нас попасти, з нас не буде нічого. Питається, за що треба буде цього чоловіка вбивати, якщо він ображений капіталістами і ображений самим царем? А природа йому життя забрала. Він місце ніяке не займає, каже про що. Йому навіть доводилося в окопах на першій лінії сидіти. Ходив уночі в секрет, ворог через річку Збруч знаходився. Щоб бачити його, не бачив. А командування чекало наступ з боку ворога. Так він не пішов. Ми думали теж наступати, теж не пішли.

 

100. А доводилося в осінній час бути на першій лінії. Щоб у ворога стрельнути, цього не доводилося. Ми бачили розвідку німецьких літаків, як вони літали в нашому тилу. І доводилося зустрічати на фронті російському французьких льотчиків, кого деякі хвалили. А мені було не до того. Нас знімали з фронту як гвардійців, і гнали вдалину на генерала Каледіна. Я не був цьому радий. Ми йшли строєм полком. Для нас звідкись узялися, у висоті летіли дрохви, найбільші в природі птиці. Ми стали в них стріляти. Я був за ображених цих птахів. Якщо моя ця правда, то птахи залишаться живими, не зачеплені всім полком. Так воно і вийшло в природі. Моя тверезість показала приклад. Я дивився всередину цього командування.

          

101. І бачив здалеку чоловіка, який він був. А він від природи заслужений. Йому не воювати. Він не там і не там не треба. Він природний чоловік. Його діло – на це дивитися, і бачити людську дію. Ми йшли по дорозі своїй, по солдатській. До нас підходили жителі України, вони знали, що їхні верховоди робили. Завод спиртний на воду спустили. Нас змушують робити те, що нам підказують. Я, каже солдат, цього не зроблю, але спробую. Накажу хоч одному солдатові, щоб він тепер після цього всього пішов на фронт. Він тут, як вдома, чоловік живе в своєму будинку і нічого не робить. У нього не прибавляється. А це корпус, люди, нічого ніхто не робить. Щодня дай поїсти, дай попити. І треба одягнутися не погано, а добре.                

 

102. Нас таких зі списку не викидали. Якщо це потрібно комусь із командирів, якого-небудь ученого пришле розповісти. Особливо мене цікавило, як особу, що вірить у Бога. Моє було одне для всіх питання: а був він між людьми, або він є зараз? Доповідач малював картину одну для всіх про світила небесні, про інші тіла. Не було такого чоловіка на білому світі, щоб він виступив, і свої слова істинно сказав. А ми з ним погодилися і сказали: ось, мовляв, такий чоловік з такою якістю. Він чимало знає теорій, а в теорії скільки є авторів, вони ніде не сказали про нього: чи був він, чи не було. А такої сировини, такого діла ми багато зустрічаємо, але не послухаємо точно, ніби він є, або він був. А може, його як такого немає.

 

103. Про це всі люди мовчать. А до цього шумить виборна компанія установча. Все це робилося в людях без усякого Бога. Вони в природі хотіли жити, доручали людині між собою виступати, розповідати, хвалити своє минуле. А як ми жили раніше. Це нам українці кажуть: «Наші батьки носили чоботи. А чуби лобаті. От би нам таким тепер пожити, це було б добре нам». А зараз хіба погано нам, таким воїнам, залишити позаду фронт. А самі – у тил, де нічого не роблять. Навіть завод спиртовий розгромили. Так солдати напивалися, від чого довелося 15 осіб разом похоронити. Все це робилося без Бога, самі, самовільно. А я тільки дивився, та придивлявся далі.    

 

104. Бик, недарма він за тебе. Всі твої думки пропали, їх тепер немає. Сказали люди не те, що треба. А образа так і залишилася за мною. Природа не хоче, щоб я був, як хотілося. Вона в образу не пускала, але не хотіла, щоб я був таким. У бика сила природна. Це таке щастя, він поряд завжди сидів. Йому як ображеному. Своїй матері надіслав 100 карбованців. Тому він не потребував ніякого в природі чину. Він не вчений чоловік, живе до свого віку так, як йому підкаже природа. Вона не захотіла, щоб він сидів в окопах. Вона йому не дала навіть глянути на ворога, він був ніщо в житті. А полку пішли хвилювання: їхати додому. А як же їхати, якщо командування не пускає.

 

105. Це дрібниці, він сказав своєму другові Бочарову Федору. Ти ж теж українець, чому не бути нам дома. Я йому сказав: іди, ось чотири конверти, на них постав печатку з лівого боку внизу. А я зроблю на це документ за батальйонного командира, вмію на це Карпов написати. Це все мене вчила робити природа, а в природі люди. У цей час що хотіли, те вони робили. Владу в руки комусь доводиться брати. Особливо, лозунг їхній був такий. Хоч сьогодні треба кидати це, створену війну. Кому хочеться її продовжувати. А в житті все буває. Сьогодні був цар, може, він знову буде. Але він наробив зі своїми підлеглими. Люди від нього отримали те, чого не слід, голови свої поклали на війні нізащо. А зараз прийшов лад нового характеру.  

 

106. Самі робітники, бідняки селяни. А я хто був у батька і матері? Дев'яте по числу дитя, якому доводилося батькові допомагати. Ми ціле літо простояли на одному місці, нас як фронтовиків не мали права вчити. Ми самі робили те, що доводилося нашому царю робити. На нього інші царі самі необдумано взяли та напали за його нехороше до людей, до ображених тих людей, хто у своєму житті дуже важко жив. Він своїми темними фізичними руками нічого не зміг робити. Все це робилося на білому світі   самими царями, самими великими багачами. Вони годували, вони поїли, у них було все для того, щоб війну із-за нічого почати, бійню людей. Куди я без усякої думки до приходу більшовиків. Вони – це були ми.

 

107. Жінка сказала так Бош більшовичка на виступ одного кадета офіцера. Він свою колишню політику розклав між нами, більшовиками. Я теж сюди належав. Вона каже: «Кого ви слухаєте. Він учора вас бив по обличчю, і буде завтра бити. Я теж бита. За кого треба тільки стояти? За наших рідних більшовиків». Я невідривно так сказав. Бути не старому ділу, а новому ділу. Вже повороту до того, що було, не буде. Люди помиряться між собою, наповняться своїми людьми, і стануть своїми самі собі. Бити доти, до того часу будуть ганяти з місця одного в інше, поки переважать. І залишаться сили на стороні того чоловіка, хто буде сильний у природі давати відсіч ворогу, що наступає. Діло так між людьми на землі почалося, бійка. Люди стали знаходити по природі ту дорогу, яка йому подобалася.      

 

108. Він це слухав, він це бачив, і між людьми намагався зробити. Він був поводир, йому аби сказали. А ця можливість була. Багато це робили, всі пробиралися додому до рідних. А що було у його рідних? Багатодітна родина. Кожен хотів, щоб йому хтось у цьому допоміг. А що він може мені такому допомагати. Це не капіталістична сторона, вся в грошах закладена. Треба робити, щоб не було в цьому ділі грошей. Ми, всі люди, копаємося, нам за це все, зроблене нами, платять. Ми отримуємо. А кому ти такий будеш треба, якщо ти не вмієш нічого робити. У тебе є шахта, яку ти фізично пройшов. Твоя робота – це вугілля, воно нами добувається, людьми. А раз люди потребують у цьому ділі, то природа дозволить, вона всьому діло робити. У ній народився такий наш рідний руський чоловік, він не експлуататор людини, а він є найнижча особа.   

 

109. Всі додому їдуть, як це слід. Не хочуть воювати. Краще буде вдома. А вбивати людину, який би він не був, не треба. А в Донбасі робітники взяли владу в руки, розпоряджаються, як господарі. Вони женуть з місця господаря, а ми є тепер господарі. Такий закон між нами. А раніше такий між нами в природі робився. Ставиться на одному місці хата чия-небудь з усіх, із цього всього хутір робиться, йому вічно ім'я піднесли. А потім село вийшло, село і місто. Ми так у цьому на землі зі своїм наявним багатством росли з самого поросятка, або ягнятка, телятка, конячки. Нам один це є початок, за ним доглядати. Він до себе тягне іншого, щоб було інше і так далі. Хто як у цьому підготував сам себе. У одного швидко діло розвивалася. Ми на нього дивилися, як на живий факт.    

 

110. У кого є одна корівка, він з нею живе, сподівається. За одну конячку він живе в цій місцевості, намагається від неімущого чоловіка піти, а за багачем доводиться гнатися. Такий розвиток не один він намагається мати. Ця бідність, вона не стоїть на одному місці, щоб вгору не рухатися. Саме положення змушує з одних умов потрапляти в інші. Царське діло, воно сотні років продовжувало, тягнуло за собою бідноту, а багатих людей хвалило за їхній такий наявний табір. Вони живуть дружно. У них матеріальність багата, однокінних немає, багато пар волів, у кожного чоловіка є свій плуг. Він зі своєю силою, нікому він не кланяється. Каже, я зі своєю силою. Можу оточувати себе природою не так, як завойовники землі. Сказали: ми воюємо.

 

111. А от закон людського життя, він так чи інакше змінюється силою. А століттями відновлюється, як хороше індивідуальне господарство. Я – бик, жива в природі істота, яка народилося в житті так само, як усі люди. Що мене змусило в світі бути комуністом. Я роблю те, що зробили все люди. Я з ними разом воюю з природою. Змушую природу так само, як усі, щоб вона нам давала хороше і тепле. А люди не світоглядні. Що нас змусило   поділитися з товаришем безпартійним? Моя хитрість. Я користуюся правами такими, як усі їх виробили. Працюємо, учимося, хочемо бути в природі корисною людиною. А живемо, оточуємо себе матеріальним однаково, їмо.

 

112. Їсти намагаємося як краще, та тепліше одягнутися. Жирного, солодкого поїсти в домі з усіма вигодами. А як ледве щось таке, вже ворог оточив. Я або ти, або хто б ти не був на землі, уже застудився, уже захворів. Треба звертатися до лікаря. Він технічний чоловік, у нього для цього манометр, у нього ніж, у нього шприц, у нього є рецепт всякого медикаменту. Він тут не причому. Хвороба є хвороба, вона не рахується ні з ким. У будь-який час року може свої сили направити на будь-яку людину, і своїми ворожими силами людину будь-яку зможе знівечити. Для цього ворога ніякої різниці немає, а всі однаково є в природі, під одним покроєм.     

 

113. Смерть у людини не питає, а йде в природі у фізичне тіло, всю енергію ламає, і робить його непридатним до життя. Людина робиться непридатною до життя. Що можна буде зробити цій людині. Він безсилий воювати в природі, його вона жене з колії за його одну гордість. Він не хотів жити, як живе природа. Взяли його новонародженого одягли, нагодували і в будинку поклали. Спи, мовляв, дитя прекрасне, баю, баю. Як і всім проспівана пісня, щоб людина жила один час добре і тепло. А от погане і холодне ніхто в житті не випробував, і не хотів цим займатися. Бо це все не прикрашає людину, а жене її з життя геть.

 

114. Природа цьому чоловікові страшна. Він боїться природи, він її страшиться, не любить її такі найкращі якості, від них він ховається. А раз він від них ховається, він уже не воїн. У нього його право книжку червону у війні завойовано свавіллям. А щоб він свідомо це став мати, і став не однобоко жити в природі, а з кругозором. Теорія – це не все є для чоловіка, він фантазує. А щоб він взявся за фізичні практичні умови, не став носити одяг, не став їсти і в будинку жити. От тоді-то можна було сказати чоловікові: ти вмієш жити в природі добре і тепло, і погано, і холодно. У тебе не даного чоловіка є сили, ти їх сам свідомо знайшов у природі, ними обгородився.     

 

115. Бик каже, це є в природі помічник не всього цього. Бог, він виручає з важкої біди. А щоб від цього звільнитися, від важкої біди, треба з биком на цій родючій землі дружбу велику вчинити. Щоб на роги битися, не так робити, як робить наш чоловік науки всякого роду. Він готується, він чекає час, а коли він прийде. Він про нього знає добре, треба буде в ньому зробити. Ця думка людини, вона у нього обірвалася. Йому як такому, що задумав їм, не довелося цього зробити, що роблять усі люди. У них на арені стоїть година. А в годині такій природній можна буде будь-якій людині стихійно розпрощатися з білим світлом. А от ми жити не навчилися, без цієї години і без цього діла залишатися. Це тільки зміг сам Бог через його діло.   

 

116. Не робити і не думати про це. Йому фізичний труд не треба. Він потрібен людині, залежній від природи. У нього, як Бога землі, сили не такі, як у нашої людини. Він веде сам себе по природі, як Бог, що ходить по землі. Прийде такий у людях час, закричить час, про це скаже. Не треба буде нам поспішати, бо це буде в природі. Вона сама все зробить, розчистить всі засмічені дороги. Він вже прийшов, ходить по землі, до цього готується. Він запитає у наших людей: а як ми з вами в природі жили, що ми робили? А ми скажемо йому, що ми маємо те, це все наші руки зробили. Він нам, таким молодцям, в житті своєму слова скаже. Я народився з вами разом. До мого приходу в житті такої організованості не було. Це моя поява вас змусила піти проти царя. Він здався, його не стало.   

 

117. А раз старе померло, народилось нове. А раз друге нове, то після революції буде еволюція. Вона вибере, вона його між людьми не таким поставить. І скаже твою одну істину. Він у цьому завоює в природі силу волі. Він умів з нами говорити. Якщо ми знайшли в природі її якості для того, щоб жити добре і тепло. Ми з нею не будемо по-своєму розмовляти, і ми не будемо з нею знатися. Ми такі люди є в природі. Якщо їм доводилося народжуватися в своєму хуторі, то його зустріли ми зі своїм особисто багатством. З землею, з повітрям і водою, що й допомагає нашій людині стати на свої довільні ноги. Ми на них учитися стали. Ми ними стали по землі бігати, не самі особисто без усього. А брали на плечі мішок із зерном, вагою п`ять пудів, у вказане місце несемо. Це робилося всіма. 

 

118. Бог – чоловік. Він теж народився, як і всі люди, у своєму рідному селі. Так, як усі, своє юнацтво ростив. Вчився у теоретичних людей, вони йому давали знання. Він читав, математично вирішував, робив свої хазяйські витрати. Теорія розповідає про нове небувале, хто кого народив. Вона не змогла написати про такі нехороші діла, що відстають. Їй потрібно догодити, як таким усім любителям цього діла. Автору як довіреній особі в цьому ділі. Він це бачив, він сам про це хороше написав, щоб наші люди цікавилися. Знову написано у пресі, на сторінках наших газет або книг представлено автором. Він нам фантазує, розповідає про цього бика. Він не один.

 

119. Їх дуже багато, таких биків, рогатих сильних, що бутять по білому світу в природі.  Особливо зараз довелося йому розповідати про єдиного нашого руського чоловіка, хто зі своїми силами з волею добився в природі через своє діло шлях Бога. Він не так ходить взимку, влітку. Він отримав від природи свою довіру нашому бідному, хворому, страждаючому чоловікові. Йому як такому в його житті Бог повинен, і він зобов'язаний будь-якій людині допомагати. У нього є природні родимі фізичні сили, які через тіло людині іншій проходять. У людини іншої є свій природний нестаток.

 

120. А Богу треба іншій людині в цьому допомогти. Ось що Бог робить. Бик здалеку бачить, і намагається, як автор, про ці сили людям розповісти. Це є Бог усього Всесвіту.  Він змусив про цього чоловіка писати слова бика. Він нам, усім людям, говорить про Іванова. Він у нас між нами такий, якого в житті своєму природа не тримала. Гляньте на його такий образ. На кого він своїм лицем схожий?  Його історія нам мало дає в цьому ділі. Ми повинні торкнутися його корисної людям практичної ідеї. Вона ставить людей калік на ноги, щоб вони ходили на них. А туберкульозних змушує дихати.

 

121. Це його була раніше істина, вона залишилася зараз при ньому. Це чоловік, він робить діло Бога. Ви як люди цьому усьому зробленому не вірите Іванову – повірте ви бику. Він про це сам бутить, каже, що це сказане ним на білому світі здійсниться. Нам, всім віруючим і невіруючим у Бога, буде погано. Ми в природі таких сил ніколи не отримаємо самі. Нам він їх показує живим фактом на наших людях. Тіло саме знаходить у природі силу від цього нестатку, як буде треба від цього горя уникнути. Бог говорить нам, таким безсилим у природі, за своє життя боротися. Ми можемо в природі захворіти.  Я є чоловік такий же самий, як і всі люди є в природі. На мене теж накинулася сила природна.

 

122. Вона з моїм тілом не порахувалася повисіти на нозі. У правій неповноцінній нозі сіла, на вигині великого пальця, і свою ранку грибка показала. Я теж людина, чую дуже сильно в тілі цю неприємність. Вона не прогресувала сильно в тілі, але з історії всього життя злоякісність, вона розвивається не дуже швидко, але підвищує себе. Я знав уже про це, сам себе запобігав. Я тому, чому люди вірять. І в людях своя є техніка медична, вона багато робить. Але одного вона не зробила – свою працю вона не полюбила. Людина хвора до лікаря прийшла за технічною допомогою, вона хвору людини лікує багатьма засобами. Якщо хвороба прогресує, лікар перевіряє по градуснику. Якщо вона всередині заважає, то тоді багато лікарів – свою пораду. Засідають і вирішують своє хороше.

 

123. В більшості за вмінням своїм він робиться прав, його слова підтримують. Якщо він сказав, треба цій людині застосувати ніж, то інші такі ж саме лікарі за цією спеціальністю, у них заперечення немає. Це їхня робота в лікарні, вони там бувають щодня, крім суботи та неділі. Їм там треба приймати і випускати хворого за їхнім знанням. Хвороба на людині не відходить зовсім, а приходить у нових силах. До неї треба лікарю торкатися, а він її гидує, у нього на руках рукавички. Це вже боїться природи лікар. Він сам такий же, як і всі люди, хворий. Засоби ті ж самі. Як вони даються лікарями всім людям, так вони і будуть даватися всім. Діло лікаря – це адміністративна особа. Його діло одне – треба знати свій персонал і йому наказувати, як своїй сестрі або нянечці, також фельдшеру.

 

124. Особлива у них своя дисципліна. Раз сказано, треба робити. Всі люди, що працюють в медицині, вони не вболівальники за хвору людину. У них є для будь-якого хворого, що надходить, всякого роду інструмент. Є для вимірювання температури градусник, є для оперування ніж, до нього спеціально люди. Є шприц для уколів. А таблетки всякого роду. Ми для цих людей, щоб вони там були за своєю спеціальністю ділки. Це все робиться там, де люди живуть і населяються. Там обов'язково є лікарня. Це є сторона науки, яка у себе має «швидку допомогу». Вона пов'язана з населенням. Аби тільки людина захворіла, йому дорога одна в лікарню. А в лікарні лікарі. А тим, хто лежить хворий вічно в ліжку, він хоче Божої допомоги. А його він не бачив, і не зможе бачити, і так він, бідний, залишається безпомічний.

 

125. Цей найлютіший у природі ворог, він мене не вперше оточував, всередині пробирався, робив свій намір. Йому не довелося в цьому свою ініціативу над тілом моїм завоювати. А тепер от живий факт на очах цей розвиток, про що довелося добре думати. Це остання на це надія. Сил не було, я їх не знайшов у себе, щоб на них була надія. Ця хвороба, тихо вона підходила, пробувала свою природну красу показати, і свій пекельний біль мати. У мене на це був правої руки великий п'ятий палець, він своїм масажем не давав йому так сильно розвитися. А було, тріщинами та своїм щипанням турбував. Я не думав цього позбутися, не думав далі жити.

 

126. Я ходив назад, вперед, дивився на нашу атмосферну природу. Вона мовчала, вона нічого мені не говорила про своє життя-буття. А мені доводилося, по природі думкою бігав, зустрічав і проводжав минулих померлих людей. Вони не могли в природі знайти  для цього діла такі засоби. І не знайшовся для цього діла чоловік, щоб від цього ворога відбитися. Ворог – це такий голубчик, він іде по природі сміливо. Його діло одне – як би на тіло людини напасти, і йому нанести нездоров'я. Він у природі для цього діла жив, живе, і буде жити він через наш у ній учинок. Ми її, як таку матір рідну, недолюблюємо. Наша діло – від неї, такої для нас усіх нехорошої. Ми з нею жити не зможемо, біжимо, і дуже сильно відходимо.                        

 

127. А щоб не боятися її якість, ми цього не маємо. Ось що чоловік у себе став мати. Особливо сам особисто Бог. У нього народжені природні сили. Він своїм здоров'ям зустрічається по дорозі в своєму житті – уже знає його. До нього прихід, як до такого чоловіка. Від ворога не вертається, з ним разом живе. І вчиться у нього манер знаходити в природі ці засоби для нього, і починає його видаляти геть своїми рідними силами. Він від нього біжить, іде подалі. Його сили як ворога відступають. Ми цю картину на ньому бачили, та ще з вами побачимо. Він нам як таким людям свої сили покаже не такі, як вони нам нужденним допомагали.  

 

128. А тепер він візьметься за нас, таких віруючих і невіруючих. Чоловік намагався у своєму житті відмовитися від нього: це, мовляв, не він зробив, а ми самі в цьому перемогу завоювали. Ми для цього в природі по-новому, по-небувалому проти свого ворога в природі озброїлися. Ми легко стали з ним справлятися, нам у цьому ніхто не допомагав. Наше знання зробило це. На полях на землі проклали дороги. Ми пустили на колесах машину, вона нам у нашій праці допомогла придбавати прибуток. Ми знаємо про це, робимо в цьому, у нас виходить. Це живий буде факт для нас усіх. Ми живемо добре і тепло в цій справі.

 

129. Невіруючі люди в Бога, вони роблять все для себе, що буде треба для життя. У них Бог не в моді, щоб їм у біді допомагати. Вони обходяться самі без усякого Бога. А віруючі своїм ділом не хочуть, щоб у них він був. Вони навіть тих людей, які були у нього, не пустили в суспільство. А щоб йому вони повірили як Богу, у них воно одне – до них повинен спуститися з неба в золотому одягу. А за явленням Бога, це треба пройти все право охорони, щоб вони йому дозволили залишитися на землі так, як доводиться йому жити не так, як живуть усі люди. У нього одна для всіх є дорога, погана і холодна. Він її нам усім показав не бувало, а по-новому. Не в мішку, а фізично все на собі зробив. Це він для ображеної людини прийшов.     

 

130. А ми, обидві сторони, його як такого в житті не визнаємо. Він нам нічим не допоміг, ми це все зробили самі. У нас без нього золоті руки. Що ми не візьмемо, те ми зробимо. А Бог говорить нам усім. Ви живете ділом. Через ваше діло, одне для вас усіх, ви будете жити, а потім ви вмираєте. У вас не заслуги ваші, ви в цьому програєте. Для вас, всіх людей, що живуть на білому світі. Ми живемо в селах і містах, що ми з вами там робимо. Знаємо добре за природу, за те, що ми в ній розвиваємося. Живемо один раз, і те ми з вами робимо на нашій землі, доглядаємо за нею. А для нас місто майструє, як сільському господарству, зброю ту, яка нам потрібна. Ми йому веземо продукт, ми у них гроші забираємо. Ми з ними комерцію ведемо.

 

131. Нам на арену дай знаряддя те, з яким легко доводиться працювати. Майстер, він думає про це багато, намагається селянину на поле догодити. Йому треба для землі 10-дюймовий плуг, щоб зорати великою силою. Його доводиться тягати трьома парами волів, яких сам багач має для цього діла. Щоб доглядати за ними, потрібно до цього чоловік. Він знає, що цим волам для утримання щодня треба. Солома треба, полова треба, сіно, і до цього треба вода. Та під ними треба буде два рази чистити. Цій худобі потрібен великий і вмілий догляд. Це все в цього господаря життя проходить. Він запасається цим продуктом, щоб на всю зиму худобі вистачило. У нього не одні бики.        

 

132. Рогата, сальна, у праці скотина. Вона в нього йде по племені. Від своєї корови своє теля. Люди інші, що живуть, вони з цим господарем рахуються. Він гордиться, він багатий чоловік, за ним не відстає. Від цього приїзду на ярмарку ходить, плює, його бачать люди здалеку, намагаються йому головкою поклонитися. У нього є хліб, у нього господарство велике. Він своїм прізвищем побиває всіх навколо його. У нього велике знайомство з комерсантами. Відгодовує волів, що краще купує. Він біди не знає, як не знає заводчик якого-небудь цікавого діла. У нього засоби, у нього завод металургійний. Робить чавун, залізо, сталь. На все це потрібно гроші. А за гроші чоловік купувався, продавався всюди. І він досі це робив, він робить у природі. Вона його звела на місці, на якою торгують. Один вивіз свою природну продукцію.

 

133. Людина для людини готує, кому що буде треба. Один чекає, інший робить, вони хочуть один одному догодити. У одного є те, що їсти, а в іншого є снасть, якої землю орють. Щорічно один раз, другий раз ми весною робимо з оранки грядку. А на грядці садимо саджалкою зерно. Ми чекаємо сходів не поганих, а хороших. А потім дума одна в усіх селян – треба їм для цього всього діла дощик, який буде треба для врожаю. І на це люди пристосувалися в Бога просити, щоб він потурбував природу, щоб вона про них не забувала своєю вологою. Людям не доводилося довго в ліжку валятися без усякої їхньої думки. Їм кожен день безперервно від ранку і до самого вечора, до темної пори доводилося за сонечком гнатися.

 

134. Та дивитися вдалину, звідки з-під гори в повітрі беруться неоднакові хмари, що пливуть. Вже між людьми сумнів відбувається. Один чекає і просить Бога, щоб він йому послав дощу. А коли дощик іде, то буде врожай. А треба просити не дощу, а доброго врожаю. Чоловік до нього готувався, він все своє життя в турботі. Не про базар він сам думає, так про поля. У нього навіть з голови не виходить цей час, що прийшов, в якому він опинився. Йому як такому доводилося до сніданку приготувати, як в цьому сильно нужденному. Він сьогодні думає створити з картоплі з курочкою суп. І для столу покласти різаний хліб в скибах. А людині треба ложка, треба чашка з наповненою вареною їжею. Ось що нам цей стіл сьогодні представив. У нас є, що випити, закуска пристойного характеру.

 

135. Ми до цього готувалися не так, як усі бідно-бідно в селянстві живуть. Їхня думка не працює в це. Вони не хотіли у себе мати те, що люди багаті мали. А зараз у природі взялися за це сільське діло разом з ученими, інженерами для того, щоб багато було хліба. А за хліб можна було все між людьми зробити. Хліб на міжнародному ринку є золото. А за золото все купується для людини, і продається нею на всякому ярмарку всюди. Ми своїм заводом своїми руками робимо машину, найкращу в селянстві, це комбайн. Вона багато дає користі, вона допомагає людині на полі. Він нею хвалиться, як якоюсь іграшкою. А от з ворогом ми не вміємо боротися. А взялися в природі господарювати. Ми землею розпоряджаємося. Що хочемо, те ми з вами на ній зробимо.

 

136. Це наше в усьому ділі праве. На будь-які фундаменти риємо рів, ставимо самі фундамент, хочемо спорудити житловий будинок з усіма вигодами. У нас є на це сировина, ми з неї робимо деталі. Ми не боїмося багатіти, тобто своєї економіки. У нас люди є вчені, всі щодо цього майстри, вміємо, будь-яку річ у природі ми робимо. Для нас є в природі джерелом земля. Ми на ній ставимо в житті хутори, села, міста. А з полів, лісів, морів і гір снігових, у будь-який час року ми на цьому місці робимо своє улюблене полювання. Нам, таким людям, потрібна їжа, нам треба одяг. Все це нам дає природа. Ми з нею воюємо, у ній знайшли сировину, ми нею огородилися. У нас руки золоті робити деталь.       

 

137. Море дає полювання, рибалкам рибу. Ліс у себе тримає дикого лютого звіра. Гори у себе тримають зміїв. Це було, воно і є таке аматорське діло в полюванні. Люди любили, були мисливці, вони залишилися на сьогодні в хорошому, красивому, жирному, солодкому, і щоб було багате, і багато. Така дія, вона залишилося і зараз у природі. Не знайшовся такий чоловік, який би віддався сам собою в природі, зробився незалежний від неї. Йому не потрібно у своєму житті одяг, і не потрібна йому їжа, також житловий будинок не треба. Йому без цього погано і холодно. Це тільки між нами такими народився в цьому ділі сам Бог, він оточив себе між нами однією дорогою. Вона його веде до життя, не до смерті. Він не хотів цього робити.

 

138. Він полюбив природу, їй поклонився, як ворогові. Її просить просьбою, щоб вона його навчила, як треба буде жити. І вчиться для того, щоб пізнати природу і нею задовольнити себе. Ми, всі люди, народжені з самого початку свого життя в природі. Ми спочатку не розуміли, куди ми з вами своїм тілом потрапили. Нас зустріла природа, дорогу вода промила, а повітря силою оточило себе, з материнського тіла виштовхнуло на волю. До землі ми причепилися, як кліщики, і стали по ній повзати. Від повітря і води ми пішли. Вона нас змусила в цьому. То ми стали в природі робити, що зробили в процесі свого такого життя. Він за рахунок повітря, води на землі розвинув. Чоловікові потрібна одна з усіх краса, він нею як формою оточив себе, зробив на собі фасон. 

 

139. А їжу жирну, солодку, і багато зробив, апетитно поїв. З лісу, з каміння, піску, глиною обмазав. А всю внутрішність обстановки, все для зручності люди для себе зробили. Чоловік у цьому за рахунок цього діла ріс, і піднімався на свої ноги доти. Він ні за що таке важке (не) брався, а чекав на собі законні в цьому всьому роки. Він їх дочекався так само, як і всі люди. Вони всі стали працювати за умовами. Я, говорить чоловік, свою форму і свій фасон у цьому не змінив. Намагався придбати, що це треба у своєму житті. Я, каже бик, бачив, як себе піднімав на свої ноги цей чоловік, кому було відомо про це діло. Його доля була небагата.

 

140. Він дивився направо, наліво, і дивився вперед, озирався назад. Я, каже він, бачив людей не таких, як він між ними був. У сім'ї було його дитяче підпорядкування. Не хотів пасти в полі рогатих волів, і не хотів слухатися старших, щоб вони над тобою командували. Це приватна власність, заводилася вона цим. А в найми до господаря, до пана Павла Васильовича Мордіна. Він був у цей час статським радником, генерал-майор. Він оточив себе великим шматком власної землі. Були ліси, знайдені надра. Він був підприємець свого добра. У нього з усіх кінців Росії були на роботі в шахті. Люди заробляли копійки.                 

 

141. Бик малює свою картину. Хто йому підказав, що він буде таким. Його обрала між нами. Він був селянин, він став шахтар, він заводчик став. Потім перейшов з авто службовцем, ніякої спеціальності. Працював експедитором, працював агентом з постачання, працював уповноваженим децентралізованого порядку, звідки довелося як непридатним скоротитися. Що доводилося робити, як відмовитися від усього? Бик нам, усім людям, говорить. Ми через картоплю вмираємо, також через капусту і м'ясо вмираємо, через хліб вмираємо. А щоб ми не пробували вмирати, свідомо – без цього всього. Ми їмо один час цю всю їжу.

 

142. І те, що приготували, ми з природи зробили своїми руками. Це наша робота, наша праця в усіх умовах. Ми тільки в ньому придбаваємо прибуток не малий, а великий. Ось як сьогодні наш день першого вересня всіх нас, малюків. Ми починаємо вчитися з самих низів, а є вже це вчення, закінчують на добре і відмінно. Їм доводиться набирати бали для того, щоб своє місце зайняти в інституті, щоб його закінчити і отримати собі диплом. А тоді-то можна буде хвалитися своєю роботою. Ти як учений між нами всіма будеш. Партія таких людей у себе зберігає, що знають у цьому ділі. Тобто я цього заводу директор, у мене під моїм наглядом всі цехи, ними командують майстри. А у майстрів бригадири, ланкові, всі трудящі люди, вони роблять для інших заводів деталі. 

 

143. І транспортом по дорозі цей вантаж везуть нужденним людям. Молодь вся через це діло, вона стає на свої ноги. І має таке радісне своє бажання через це ось директорське ім'я або прямого начальника. Він у нас від самого ланкового початкового поневолювача. Вони всіма людьми розпоряджаються. Що хочуть, те вони з підлеглим роблять. У командира вся його державна економічна в політиці система. Вона у себе має закон. Міліція і юстиція за те, щоб люди жили, а не робили корисних діл. Ми, всі люди, такі є в природі, просимося у начальника, щоб він у свій колектив через відділ кадрів зарахував. А в цьому колективі є вся створена руками людей економіка. Вона живе дуже добре тоді, коли люди як ніколи на своєму місці дбайливо ставляться. Таких людей у нас ще не народжувалося, щоб у природі робити діло, але не помилятися.

 

144. Держава – це є спільні люди, колектив. Вони для цього діла навчаються з найменших років. У них є азарт, як у картярів, свого суперника обіграти. Так само робиться в нашому сільському господарстві, між господарствами. У керівництві вони у себе підбирають такий народ, які були б його особистими патріотами. А хіба безглуздо учень будь-який навчається в своєму класі в своїй школі. Він для цього діла сумку має, щоб у ній носити книжки, олівці, ручки та зошити. Треба мати у себе посидючість, уважно займатися, щоб перед учителем бути таким учнем, якого треба всім хвалити. Учень всі сили кладе для цього діла, щоб учитися добре. Він знає про це діло. Якщо він учитися перестане, у нього на дорозі з'явиться нестаток. Він не буде встигати – значить вже його така приходить вічно не вмираюча в тілі хвороба. Він тупий між усіма. Цього не хотів, але що ти в цьому зробиш. Якщо хлопці кожен на своєму місці сидять, він вчиться в школі індивідуально. У нього думка далеко витає бути таким. Але дістатися до такого місця – дуже багато треба по природі пройти, щоб зробитися між усіма хлопцями, як це є.

 

145. Він для цієї справи вчиться. Він, як дитя свого роду, йде, він бачить. І вважає його такою гідністю, від якого йде життя директора. Він живе між нами такими не погано, а добре. Йому тепло, він холоду боїться, будує своє благополуччя. У нього всі його близькі живуть непогано. Чому цьому небувалому чоловікові, тобто дитині, учневі, не братися за книги, та читати те, що там написано. Це історія, в цьому ділі все життя попереду. А що бачить учень. Хіба йому не хочеться стати на свої такі ноги, і робити те, що роблять наші директори. Він цих людей з самого першого класу почав тягнути по шляху психічно, і не давав їм спокою. Директора місце – одне з усіх. Йому як господареві все належить, на нього дивляться, як на довірену особу. Раз у нього таке господарство, у нього є директорський рахунок, у нього люди. Це є велика довіра такій людині. Він живе не так, як усі інші.                     

 

146. Я так заздрю тобі, і хочу вчитися, щоб з усіх предметів встигати. А коли у мене стануть такі успіхи, вони мене приведуть до того, що буде треба. У нас ця сторона хороша. Її хорошою знали, знаємо і будемо знати. Як наші учні зі своїм руським один одного обганяють. Біжать, і швидко доганяють, а потім обганяють як ніколи. Це не одні в житті хлопці роблять, навіть у важкому труді бригада молодців. Їхня добра совість, тягнутися в нитку, щоб себе показати, що ми такі є в природі хлопці, в усьому світі себе показати. Ми оголосили самі себе: ось такі-то ми одні з усіх. Вміємо швидкістю своєю також командувати людьми, особливо підрозділом. Ми звикли робити самі особисто для всіх. Наша одна є в природі сміливість.

 

147. Ось яке діло є у світі наших людей у природі. Колеса будь-якому возу можна завжди і всюди накрутити. А от людині, коли він умирає, ніхто йому не помічник зробити її живою людиною. А ми, всі люди, перед собою поставили одного чоловіка патріота, щоб він нас усіх вів по шляху своєму до поганого і холодного. Це є кожної людини смерть. Ми, всі люди, цієї справи досягаємо. А щоб взялися та кинули геть подалі, а прийшли до самого себе. Чоловіка озброєного, залежного, без тренування, його треба навчити, щоб його діло йшла, і прийшов до нього особисто Богом. Все те, що до цього часу проходило між природою і цим чоловіком, його вело до цього. Він діло зробив таке, від якого вийшло від людей слово Бог.

 

148. Бога ніхто не бачив такого, і не може бачити, крім одного тільки Іванова. Він має свою історію, яка його тіло змусила бути перед нами Богом. Йому було запропоновано для революції вбити людину і скористатися її добром. Він свою згоду не дав, ним людина не була знищена, без цього революція створена. Я не був на фронті, щоб воювати. А думку свою не кидав на арену тягнути Радянську владу. Вона прийшла, і дозволила природа створити цього чоловіка, хто став між нами Бог. Він своє місце давно зайняв, нікому своєю поведінкою не заважає, а своє все ставить. Навіть каліку, гіпс розв'язує, людина починає ходити. Ось що Бог робить. Він говорить. В одні двері піду, а в інші всіх випущу тюремників і хворих.

 

149. Ось що ми з вами робили. Воно нам у житті зробило хороше. Ми з вами на арені побачили чоловіка. Бик наш такий рогатий, він не коситься на правду, яка в природі народжена зараз. Він косився і дивився на все людське діло. Люди його зробили, і між собою це хороше і тепле показали. Чим чоловік один час жив так, як йому довелося весь час жити. На його все зроблене тепер природа прислала чоловіка, який задався мети своєї фізично розвинути своє тіло. І ним доводиться ступати по землі не так, як усі. Він робить між нами одне небувале нове діло, не штучно, а природно чоловікові ображеному, хворому, на кого напала наша мати природа. Своїми силами посадила на тіло грибок.

 

150. А грибок не кожне тіло може зжити у чоловіка нашого залежного. Того, хто не вірить природі, що вона є матір'ю для всіх. Вона нас усіх однаково зустріла і навчила, як треба буде жити не по-природному, а по предковому явищу. Як люди себе в ній розвивали за рахунок природи. Вона така мати для всіх є. У неї вся сила така, лише б вона захотіла зробити те, що їй треба. У неї світило – це сонечко, у неї є повітря, у неї є вода і земля. На цьому всьому робиться все для життя людини. Він у цьому народився, йому знадобилася в житті їжа, йому треба одяг, він побудував житловий дім. А це все нам дає природа через наш труд. А бур'ян, сама трава, різні всі квіточки ні в кого не запитуються, лізуть угору, як живі природні. Якщо це буде потрібно в житті, вона все у себе зробить.

 

151. Їй тільки потрібно ворухнутися, або із-за бугра показатися невеликою розвиненою хмаринкою. Вона за собою такою потягнула іншу. Бик не бутить і не бачить, не коситься на цей чистий білий папір, на який колись кимось про це ось писалося, щоб була наша  така держава соціалістична. Ми, як люди цього порядку, до нього приходили, і низько головкою кланялася. Його там просили, щоб він нас як таких людей до себе прийняв не як поганого працівника в цьому, а щоб працювали в цьому ділі добре. Ми так в цьому ділі зробили. Наша мета політична та економічна – людину нашу оточити цієї копійкою. Вона є і буде перед биком сама невірна, яку не визнає цю картину бик.

 

152. Ось що ми з вами зробили. У наших людей до такого здорового бика велика недовіра, до його смирного вчинку. Ми його гладимо рукою. Ми його називаємо по імені. Він нам допомагає, в ярмі ходить. Йому доводиться землю орати, йому доводиться волочити. Він возить на шиї великий вантаж. У нього є велика довіра до свого важкого труда. Його годує господар соломою, половою, і дає частково сіно, два рази роблять йому водопій. А люди звикли, щоб бик не виходив зі свого ярма. У бика теж склалося думка не орати, не волочити, не возити важкий вантаж. У господаря для цього йде думка – прямо по дорозі тієї, по якій йому доводилося за рік по кілька раз. Ми адже селяни, у нас дороги важкі, але їхати по ній буде треба. Вона нашого брата по ній тягне. Ми не рахуємося ні з чим.                 

  

153. Як жила біднота, не рахувалася ні з чим. У неї був виритий колодязь недалеко від житлового будинку. А який був посаджений збоку садок, і бик про це не знав. Йому як тварині не доводилося. А все це проробляв на землі сам чоловік. Він дорогу протоптував у цих умовах. Бика змусять не бутити, не коситися своїми великими рогами на людей. Він своєю шиєю носив ярмо, возив за собою важкий вантаж. Люди годувалися, люди пили воду, повітрям задовольнялися. Пожили один час, індивідуально задовольнялися, а потім померли, їх не стало. Змінилася ця пора, бик перестав таку штуку робити. Його тіло стало годувати спеціально людей через м'ясокомбінати. Людям потрібна ковбаса, треба стіл, жирний борщ. А в цьому виявилася сила людини воювати з природою, один одного вбивати за землю.   

 

154. Люди озброїлися, побудували у себе в'язниці, лікарні. У них людей тримають. Кажуть, хваляться, вони цим ворога вбивають. Як він був між нами, так він і залишився хворий чоловік, що потребує. Йому треба їжа, йому треба одяг і житловий будинок. Все це йому дає природа через його улюблену працю. А зараз народився чоловік не з такою якістю, говорить бик, із здоровим розумом. Мислив про це багато, нам про це говорив, чудеса на людях творив. А ми його – у в'язницю, ми його в лікарню. Він там сидів не як людина, його тримали там, як Бога в людях. Йому не давали там волі робити діло Бога. А забороняли, щоб він ходив роззутим, щоб не носив одяг, не поїдав свою їжу.

 

155. Так роблять усі люди, і так роби ти, не показуй сам себе Богом. Судити будуть тебе, як судять всіх людей за їхню справу, яку зробив між людьми Бог. Він по землі, по снігу ходив, по холоду роззутим, роздягненим. Його вважали Богом охоронці порядку області. Веліли його одягнути, взути, постригти і засудити, як людину дармоїда. Цього Бог нікому не велів робити. А його, як хворого несамовитого. Лікарі психіатри стали на ньому своїм поняттям помилятися. Їм не хотілося, щоб він свої чудеса на людях робив. У них було одне – вбити. Бик на своєму місці уподобаному залишився. Завжди він говорив, говорить про це місце людини. На ньому може жити, і то люди повинні робити, що їм буде від цього місця корисно.   

 

156. Того, що робилося в людях, цього не буде. Царем або королем чоловік погодився стати і панувати над людьми. Але зараз люди не такі у нас, інші зовсім. Політичне сприймають, на віжках своїх все робиться. А щоб між людьми народився Бог, вони його чекають не таким. Місце вже йому готове, лише б він був. Дорога лежить однакова для всіх нас, потрібно любов у природі, і до цього саме діло. Не по-людському треба робити людині. Треба змінити свій потік. Цей старий нікуди не годиться, кинути ззаду, а взятися за новий. Пожили ми добре, та сваволили ми тепло. А зараз нас веде до одного цілого. Треба приготуватися зустрічатися з життям, щоб було холодно і погано. Це місце, бик про нього давно говорить. Треба буде братися.

 

157. Це місце легко шукає чоловік. Бога місце, воно лежить скрізь і всюди без усяких змін, лише б тільки бажання у себе мати іншому те, що сам маєш. Загартування-тренування, воно служить для всіх нас джерелом. А ми від цього діла всі до одного чоловіка відвернулися, не стали любити живу природу. Ми пішли всі за порожнім мішком, стали його носити на собі для краси. А щоб від нього було тепло, ми цього не отримали, а втратили своє наявне здоров'я в цьому ділі. Що може бути гірше для нас усіх. Ми залишилися без здоров'я. У процесі свого життя не накопичували його у себе, а поступово воно йшло від нас.

 

158. Це не місце є в природі наших усіх людей. Ми в ній живемо один раз, а в другій – вмираємо. Це не наше таке місце людини, в якому ми живемо, і будемо ми жити в природі по-людському. Найголовніше, треба буде місце для життя свого, а його природа від нас таким хорошим, таким теплим відбирає. Ми в цьому ділі на віки віків умираємо. І помремо, якщо ми не візьмемо дорогу Бога. Вона є, вона була, вона буде між нами такими людьми в природі. Вони обрали цю місцевість, на якій доводилося побудувати своє життя. Поставили на цьому місці свій житловий будинок. Його огородили огорожею, щоб чужа людина не змогла до цього місця підходити.        

 

159. Ось що люди у себе стали мати, свою недоторканну власність. Вона в нього росла і піднімалася вгору через його розум. Він був у цій справі розумний, особливо є наш чоловік. Він на своєму місці поставив для своєї потреби яку-небудь каюту для нашої тварини. Це місце, на якому жили всі. У них по порядку стояли будинки. І також були ворота, і на будь-яку будівлю фундамент. Він показував своє місце, де знаходилася свій час життєрадісна тварина. Ми їх на своєму місці тримали, вони у нас плодилися й давали свій вид, що вони у нас плодяться. Ми їх тримаємо, і хочемо, щоб вони у нас на цьому місці водилися. Ми через це все один час ростемо і розвиваємося. Говоримо, яке місце для нас щасливе, воно прибуток нам у вазі дає. Ми цим хвалимося.

 

160. Ось що нам природа дає в себе. А люди місце всяке відшукують на землі, і, врешті решт, присвоюють. Говорять: це мій шматок землі. Я на ньому попрацював, я зробив хорошу грядку. І що вигідніші, цінніше, доводилося посіяти. Чоловік уперед місце своє веде перед собою. Я, говорить він, ніколи не думав, що зі мною зустрінеться. Особливо ми, вся сільська молодь, на річний святковий день Паску. У них діло перед собою одне – треба їм, таким людям, поле. Таке в житті місце, де доводилося грати м'ячом, спритність свою юнацьку для всіх показувати. Ми в селі таку гру між собою завжди на цей день робили. Наша молодь свої сили так вона люб'язно проробляла. У них було не до двору бігти    

 

161. Там ніяка вимогливість не відбувалися. Це таке місце для нашої молоді. Де б вона не перебувала, і що б вона не робила, а про цей день не забували, весь день безперервно одне бігати, і ноги від цього не болять. Тут один одному пару вибирають на все своє життя. Як робиться в комерційній між людьми торгівлі. Ці люди грошові на всю свою місцевість. У них ідуть всі дні по порядку, до них готується господар зі своїм живим товаром. Він відгодовує на вивід пару биків, щоб на нього збоку не сказали інші люди. От, мовляв, є в нашій такій місцевості господарі, вони вміють доглядати за своєю худобою. У них є, чим цю штуку робити. А тепер він виїхав на базар або ярмарок хороших комерсантів морочити. «Ну і товар», – всі так сказали в один голос.

 

162. Це місце, де стояли ці воли, вони прикрашали. Не треба голову хрестити, щоб до них підходив покупець. У них всі гроші були свої в кишені. Хто тільки повз не проходив, він своє око кидав на це. І говорив свої ласкаві слова, як зазвичай. І завжди заздрять на всю місцевість хорошому красивому доброму такому місцю. Земля одна для посіву хліба, а тільки неоднаковий догляд. Робота хазяйська над цією землею, чому будь-яка людина скаже свої слова «спасибі» за його все. Він у нас в нашому селі заслужив таку славу. Ніхто з нас на нього не скаже поганого слова. Він у всьому ділі передовий. Не чекає від усіх нас, поки йому хто-небудь поклониться своєю голівкою, і зніме шапку, щоб з ним поздороватися. Це теж така звичка людини, треба буде так робити.

 

163. Всі люди в цій ось місцевості живуть неоднаково, і не одна у них є кишеня. Вона може розвиватися на будь-якому в природі місці. Чоловік у цьому ділі береже цю копійку, як око. Вона у нього за прибуток надходить. Що він на землі не зробить, це його діло на цьому місці робити. Він про це не забуває. Його ця дорога привела, він зустрівся з цими людьми. Вони його навчили, як буде треба в житті своєму наживатися, що краще та потрібніше треба між людьми заводити. Наша така місцевість нашого села. Ми живемо в ньому за рахунок своєї землі, вона нам дає урожай. Ми отримуємо від неї великий прибуток, все це робилося нами. Якщо тільки догодиш під будь-який урожайний рік, тебе природа закидає. Ти не побачиш це все.     

 

164. Після нашої такої зустрічі на цьому місці, якраз під час наших веселощів хлопці, дівчата танцювали, співали пісні. Ми заради нашого випуску десяти класів. Наше таке буде діло. Один верблюд, він тільки у цій місцевості своїми ногами пройде. А птиця яка-небудь у своєму житті, вона рідко на своєму місці сидить. І тваринна скотина, вона тут водиться завжди. Ми, такі люди, завжди ми їх чекаємо. А коли ми їх дочекаємося, ми їм як відстаючим скажемо. А що вас таких змусило такими на цьому місці бути? Наше діло, доводилося збиратися. І цей же поїзд, який тримався одного напрямку, нас забрав, і повіз нас усіх в ту місцевість, в якій нас чекали.

 

165. А це місце чекало нас як таких нового характеру. Ми з руками, люди на цьому місці вчинили бійку. Як вони билися, майже до крові, пустили в хід кийки. Як ворожа війна, або базарна система, хто кого обіграв. Взявся за це діло селянин. Він про це подумав, а потім його змусило це місце на ньому за землею доглядати. Вона вимагала від людей догляд, щоб люди доглядали, і вони робили в своєму житті те, що їм було треба. На ось цьому місці ми щорічно садимо картоплю. Вона у нас родить як ніколи ніхто. Ми тільки бачили, як зграя чорних граків пролетіла над нами. А ми теж стояли і дивилися на них, та говорили про наше життя.

 

166. Наша ланцюгова у дворі собака, вона на цьому місці була прив'язана, вона стерегла господаря. Він її годував, за нею доглядав, її вважав другом людини. А чоловік обрав своє улюблене для життя свого місце. Він поставив на ньому будинок. А до нього інші потрібні для цього будови, чим чоловік задовольнив себе. Вважав, це місце його, воно щасливе. Він на ньому все своє життя багате провів. І зважився прибавити в цьому ділі якесь цікаве виробництво. У нього є на це діло придбані в селянстві гроші. Він мужик тямущий щодо техніки. Він все діло знає по машині, всякого роду видаляє капризи.   

 

167. З усіх навколишніх місцевостей він їх змушує, як своє зерно на борошно хорошого помелу мати. У нього млин, що називається. Сам за приймальника, сам за механіка, сам все прибуткові доходи між собою розкладає. Він оточений цим багатством. У нього одне, у нього друге і третє є на ось цьому кипучому місці. Ми, всі люди, цього хочемо. У нас усіх таке життя. Тільки у мене не таке місце, як у всіх є, говорить Бог. Від таких місць, як вони є у кожної людини, він не радіє, і не хоче, щоб вони такими були. Всі люди є в природі на своєму місці. Він живе і сподівається на свій розум.

 

168. Він уміє, він робить, у нього так у житті виходить. Є кішка, є собака, є корова, є кінь. Це його місце тримає по першому початку. А коли у нього бик з'явиться, він робить у себе другого, вже ярмо є. Пара волів – вже віз рухається, він везе з місця одного в інше вантаж, бик один, бик інший не такою дорогою ходить, і не таке місце у себе має. Він знає своє діло, весь день безперервно одне – возить, з місця одного в інше перевозить. А щоб поїсти, як їсть сама людина. Їй не один хліб, до хліба наливається борщ або суп. А до другого готується м'ясне або картопля, третє запиває компотом. А бик – на косовиці на траві, або солому їсть із сіном.        

 

169. А лисиця, наша близька до людей сестриця, вона своє місце знає. Близько дорогу свою вона проклала, носом чує курячий крик, і свої в цьому ноги простягнула. Я вже, вона каже, давно не їла, голодна сиджу, ніхто про мене не турбується. Я сама годувальниця, одягаюся, красуюсь. А ворон високо літає, а бачить і відчуває запах, накидається на таке дохле місце. Він його любить, цим харчується. Я не такий кровожерливий. Орел зі своїми кігтями, йому неважко вбити ягня, і підняти його цілим, і понести живим. Він за це сам живе мало, йому доводиться хвалитися.

 

170. От я який є орел свого місця. Не гонюсь я за життям ворона, і не хочу я високо по воронячому літати. Я орел, найсильніший у природі птах. Мене всі птахи між собою зустрічають і проводжають. Кажуть, що є цар. Цьому цареві всі птахи служать слугою бути   підлеглим. Бик недарма бутить і коситься своїми великими рогами. Він завжди говорить про істину в природі. Вона має у себе учених не з душею і серцем. Теоретично озброїлися для порожнього мішка. Вони нічого такого в житті не зробили в природі, щоб їх похвалити за хороші якості. Як вони жили, веселилися в теплом, хорошому місці, так вони і досі на сцені за це діло.

 

171. Танцюють, співають пісні. Вони фізично безсилі залишатися в природі, шахраї, пройдисвіти. Народної у праці копійки вони не соромляться брати собі в кишені. За що, питається? Та за погане і холодне. Ми з вами від їхнього вчення зробилися психічно хворими, лежимо в лікарнях роками.  Бог говорить. Не вийшло хороше, тепле, щоб жити вічно. Відмовтеся, відійдіть геть, щоб ваші тіла не заважали так жити, як живете. Ви, вчені, економічно ростете, а політикою оточуючих. Ваша думка непридатна, її треба з дороги прибрати.

 

172. Нехай наша молодь оздоровиться своєю природною, природно подихає чистим здоровим тілом, чим дихає наш єдиний Бог. Він мішок не визнає своїм життям. Йому холодно, йому голод і погано залишатися між нами всіма. У нього сила на це є, і його воля в цьому ділі залишилася при ньому. Ось чого наш бик бутить. Він   бутил, і буде за своє місце бутити, за свою правду він заріже нас усіх. Треба нам жити, а не запрягати нашу шию в ярмо. Ми вас годували, ми вас поїли, ви жили через нас таких. А зараз переключилися на м'ясокомбінати. Вам треба фарш, вам треба ковбаса, ви це все поїдаєте.       

 

173. Всі наші люди користуються тим, чим користується перший чоловік у житті. Він є між людьми головним. Ці люди залежні від природи, вони нею збагачуються. По- різному один від одного йдуть. І вони гоняться, доганяють, відбирають і привласнюють. Кажуть на чуже пограбоване, воно стало своїм. Тому люди стали вчитися бути між людьми усмирителями юстицією. Суддів, прокурорів, юристів вони ввели, свої на це юридичні закони. Їхні вчені між іншими незаслуженими людьми вводять. Кажуть, ви не праві.     

 

174. А от цей чоловік прав, він повинен скористатися цим місцем. А в цьому законі якраз сидить вибрана особа для того, щоб ними, тобто людьми, розпоряджатися. А той, хто тягнеться ззаду, він того не бачить, що бачить керівник. А в керівництві сидить законний чоловік. Йому, слову, сказаному ним, всі вірять, і його підтримують. Він своїм призначенням прав, його діло одне – не прощати цій людині зроблений нею злочин, а карати. Для неї є в'язниця, для неї лікарня. Він хворий перед усіма, він повинен сам там сидіти свій термін.

 

175. Ось що вчені придумали самі між людьми робити. Їх треба всіх судити, як порушників. Вони всі злочинці перед природою. Самі хочемо від неї отримати хороше живе, а їй найгірше, холодне. Ми плюємо, харкаємо своїм ділом. Беремо ми одну місцевість, шматочок землі, намагаємося її примусити, щоб вона нам давала. Це такий паводок стали мати. Одні вміють, інші ні. Тобто сильні фізично і розумово думають, роблять. Що хочуть, те і зроблять. Що ви зможете зробити Богу, якщо він робить у природі для бідних, нужденних, хворих засоби. Це природа, вона у себе для цього має єство.

 

176. Воно дає хороше і тепле. Є в неї інша сторона, вона нікому така погана і холодна не треба. А Бог однобоко по-людському не став бути. Взяв небувале погане і холодне, у природі сприйняв. Каже нам він про це все. Я в природі виділяюся, мене люди називають Переможцем у природі. Я як людина між ними все це зробив. Я вчу чоловіка, щоб він за вченням Бога робив. Особливо людині доводилося близько з нею ступати, близько з нею нарівні бути. Що може бути від цього всього краще. Молодь наша, вона мало знає про життя своє. Вона їх змусила прослухати, а що наша ця історія нам зробила. Вони оточили себе, у ній є все. Вона не потребує, їй треба буде зберегти чоловіка. Він цього від неї чекав.

 

177. Молодь тягнеться слідом за минулим. Вони йдуть по дорозі старій. Не вченим вони не хочуть. У них одне стоїть перед своїм близьким товаришем – його не поважати, а навпаки, догнати і перегнати у всьому. Зробитися самому ділком незвичайним. Ось що хоче чоловік у житті. Краще від усіх у природі прожити, зробитися між нами патріотом. Він всі свої сили, всю свою можливість представляє в природі жити добре і тепло. Йому не до душі здається, якщо він залишається погано і холодно. Цих хлопців, цих людей між нами немає. У нас є одне хороше і тепле, люди всі так ідуть, вони цього хочуть. Це було, це є, це буде.

 

178. А патріот у житті своєму, він робиться сам через гроші. А в грошах вся суть відбувається. Не буде у людини грошей як таких, йому гріш ціна. Він між нами всіма не такий є, як усі люди. Він нічим не може хвалитися. А раз у нього грошей немає, немає його життя. Ось що в природі треба мати. На все хороше і погане тепле і холодне. Бик наш такий рогатий звертається до нашої молоді, щоб вони взяли, спробували вченням Іванова зайнятися. Він хоче, щоб молодь змінила свій напрямок, щоб вона прогнала від себе цей збиток. Вона веде гордо по шляху своєму до поганого. 

 

179. Люди капризні в природі робляться. Вони не знають, що з ними завтра від цього діла буде. Ми самі себе ведемо тією дорогою, яку не знаємо, по якій все життя ми йдемо. А щоб зробитися таким чоловіком, якого в житті ніколи не було, ми, вся молодь, не намагалися зробитися. Якщо нам, таким людям, розібратися гарненько з історією нашою, то ми в процесі свого життя нічого корисного не зробили, а шкідливе у себе розвинули шляхом нашого діла. Ми у ділі нашому зароджувалися, і ми з вами в ділі нашому вмираємо. Це наше є таке у природі життя.               

 

180. Перший день весни, що прийшла до нас. Вона і до нас прийшла, і свої діла на нашій землі піднесла. Я чоловік, свою думку заклав у себе робити на нашій землі. Ми її оремо, кладемо оранку під сніг – нехай вона набирається вологи. І коли випарується сніг, стане сухо, щоб з оранки зробити грядку. Гарненько волочити, щоб посіяти в неї зерно. Воно потрапляє у вологу землю, і там саме себе примушує швидко сходити для того, щоб показатися на білий світ своєю масивною густотою. Чим людина завжди радіє, і на це діло свою радість посилає.

 

181. І тут же починає думати про природу, про природну штуку, у неї робиться. Вона однакова в цьому не буває. Ми звикли, більшість для нас існує на білому світі. Це сонечко, воно з самого ранку свої промені показує. І хочеться йому своїми променями висвітлити всю земну поверхню. Воно теж не однаково буває. Дивишся здалеку на його своїми очима, думаєш, що воно буде таким, як воно нас оточило на цьому ось місці. Саме сонечко знаходиться дуже далеко, воно через простір себе показує то одним, то іншим. В атмосфері чого тільки там не буває. Може з'явитися на арену цього простору хмара, яка може перекрити його теплі промені, і створюється інша атмосфера.

 

182. Вона такий доступ променям не дає. А без усякого сонечка і тепла не буває. Найголовніше для життя людини – це є наше сонечко. Йому доводиться між людьми свої промені по землі прокласти. Йому атмосфера навколо заважає. Воно рідко, але буває, в упор тілу пече. Ми як люди добре знаємо, і просимо ми в цьому ділі Бога, щоб він нам зробив у природі так, як воно для нашого врожаю треба. Нам треба дощик, нам треба сира погода, щоб наш посів не стояв на своєму місці. Для нас потрібно інше. Нам треба, щоб робилося справжнім. Ми любимо, щоб виходило. А коли у нас відбувається, коли ми бачимо, і воно нас змушує думати і дивитися. А в природі таке буває сонечко.

 

183. Сонечко, воно і намочить, і обсушить, і дасть своїми променями траві зазеленіти. Людина по сонечку так приємно промені сприймає, особливо тоді, коли на його тіло спека свої промені кидає. Люди спраглі лежать на голяках, на камінні, їм хочеться засмагнути. У них місце таке, відпочиваючі під час своєї відпустки. Ми сюди ось на це місце, на цей пляж хто звідки приїхали. Стали близько знайомитися, руки свої один одному протягнули, і своє ім'я пояснили. Стали про своє життя на місці пояснювати. Я був інженер, що зустрічає товариша, кому доводилося за істину свою розповісти. Живу я добре, мені тепло. У цьому проводжу завжди дуже добре. Любов наша між собою проходить. Чоловік є один з усіх. Своєї сім'ї сім'янин, він своїх дітей поважає. Вчить їх розумному, щоб вони так жили, як хочеться батькам.

 

184. А сонечко наше таке є, навколо нас воно жило, і між атмосферою робиться таким, як ніколи, змінює себе як таке. Буває, тижні не піднімаюся, і мене тут не бачать. Особливо ніч на землю приходить, і на свій час без сонця залишаються. Люди безсилі робити на землі те, що роблять усі при сонечку. Він показує чисте видне діло робити. А от вночі ми можемо сказати, як ми його бачимо у світі тварин під водою. Вона тварин зберігає такими, яких людина не змогла бачити і не змогла про них знати. Все це наука, штучне діло, нам про це знати через таких людей, таких дослідників, які багато закладали своїх сил. Вони знайшли, вони зняли, вони нам так делікатно показали.

 

185. Це живий світ показується. А от письменник Смирнов, він чудо в Алтаї показав через тих людей, які змогли садівництво відкрити науково. Чоловік просив, щоб йому дали на це діло допомогу. Вони це вважали не дійсністю, а фантазією. Це все зробили на факті своєму люди наші. Радянська земля все нам дає. Ми з вами щодня для прогодування самих себе печемо хліб і варимо борщ. Три рази сідаємо за стіл і їмо досхочу. Це все робиться нами для того, щоб у природі жити. Ми живемо і сподіваємося з вами на великий час. День до нас не приходить без нічого, у нас розпорядок такий. Ми повинні для цього щось зробити. Нам як таким ділкам хтось повинен приготувати, і покликати нас до цього місця, щоб ми як заслужені люди в цьому за цей стіл сідали самі.

 

186. У нас у природі не сидять так, а щось по господарству роблять. Вони готуються зустрітися з природою, з такими теплими днями, в яких доводилося про це думати. Ми продумали день і ніч про це. І от на це прийшов день, ми приготувалися зі своєю снастю, зі свого живою силою виїхати на степ у поле, де нас чекала до себе оранка. Вона була готова, щоб зробити на ній грядку. Ми заборонувати, ми посіяли зерно, тепер чекаємо сходів. Це наша робота, наш річний план перед природою, перед своїм щастям. Воно ролі відіграє, якщо нам не підкачає в цьому ділі наша природа. У ній повітря, у ній вода, у ній земля. Вона – найголовніше в житті. Якщо повітря хоче, воно зробить у себе зміни, несподівано звідкілясь появляться хмари, заграють на те, щоб з них полилася вода на землю для того, щоб була волога.      

 

187. А для землі це буде треба, вона робиться жирною, сильною ростити цей хліб. А коли земля нам народить свій рясний урожай. Господар цього добра, це чоловік, він його в процесі робить, йому хочеться більше отримати. Він не хоче залишатися без нічого, йому треба, і багато. А раз в одного є, то і в іншого таке добро буде. Ми з вами звикли гнатися один за одним, щоб догнати його, і його добро привласнити до свого добра. Це ми на землі робили, ми робимо, і будемо ми при залежності робити. Вона нас з вами оточила. Днями у них щоранку рано сонечко на своє місце приходило, нас до одного з постелі піднімало. Нас змушувало готуватися, щоб цей день легко довелося прожити. Ми в ньому працюємо, ми з вами його зустріли і проводили як ніколи. Можна сказати, не погано, а добре.      

 

188. У нас на це була красивий фасонний одяг, їжа була солодка і жирна. Все це ми робили в будинку своєму. Ми хотіли жити і мати у себе інше яке-небудь з тварин для того, щоб вона нам допомагала в житті своїми силами. Ми їх примусили на шию хомут надягати, і на шию класти ярмо для того, щоб за собою вантаж везти. Це наша така доля.  Ми – її, а вона – нас. Ми примушуємо, сили свої на це на фронті кладемо, а вона їх відбирає. Ми її не любимо, і не хочемо знати, що вона є мати рідна. Вона дорогу промила, а повітрям виштовхнула на землю, щоб людина на ній повзала, і вона робила те, що роблять усі люди. Вони починають, а кінчати доводиться через нашу для всіх смерть.

 

189. Вона нам не дає життя в доброму і теплому вчинку. Ми так в природі навчили самі себе, щоб не любити холодне і погане. Бик багато про що і по-науковому міркує. Ми вчені люди є, нам треба давно в житті своєму шкідливий потік змінить на потік корисний. Природа буде наша. Вона нас народила у себе для життя. А ми по цій дорозі, по якій треба було йти. Вона не захотіла, щоб ми по ній ішли. Вона показувала в житті своєму те, що нам непридатне є. Ми стали шукати по природі розумного, хитрого чоловіка. Ми його знайшли, стали у нього вчитися, щоб навчитися жити так, як він живе.

 

190. Ось чого люди від бика дочекалися. Він каже на всякого роду зроблені бунти в людях. Це все для людини не виправдання. Ми з вами віки прожили в такій режимній кабалі. Все це в людях робили люди. Вони жили так, як не хотіла сама природа бачити. Він жив, так і живе. Якби ми такі в природі є люди, фізично здорові, та й до того ж вони професіонали, майстри в хокей грати. А ми проти них безсилі в грі. Не хочемо, щоб їхні брали участь у міжнародному турнірі. І також послуги Бога теж не визнаються. Що ж ми тоді в світі хочемо? Якщо чоловік живий, енергійний, сильної волі в природі знайшов нашій людині ображеній, хворій засоби. Хоче їх між людьми, що потребують, реалізувати. А ми ці якості не визнали реальними.

 

191. То що ж по-вашому, по технічному ділу. А фізичне тіло, природне живе тіло. Ми його не визнаємо дійсністю, що воно зможе жити в природі добре і тепло, і до того ж тіло живе навчило себе жити в природі погано і холодно. Та хіба це погані є якості, які собі й іншому роблять корисні життєві діла, природні і цілющі. А ми їх не визнаємо, і не хочемо, щоб такий чоловік у житті був. Він Бог землі, хранитель самого себе та іншого. 

 

1972 рік 2 жовтня. Іванов

 

:7210.02  Тематичний покажчик

:Бог 12, 23-29, 67, 122,130,138,148,157,167,176

:Рак    27, 44, 63, 78, 122

:Хороше погане   32, 36, 87. 88

:Любити ворога    32

:Суд Бога    52

:Загартування і люди    57,58

:Бога ідея    61

:5 порад    65

:Учитель пішов босим   76, 77

:Вчителі історія 1917    84,85

:Справа без грошей    108

:Здоров'я, хвороба, медицина    123

:Адміністратор    147

:Новий потік    156

:Вчені    171-175,

:Ленін    10