Школяр. 1972.12.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

1972.11.04 — 1972.12.19

 

Частина 2. С.86 — 171

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

86. Ми туди до землеміра, до Трухіна, до Дідіченка. А вони пили горілку сильно, до невпізнання. Я тут погодився залишити бідноту, і вирішив, пішов назустріч багатіям. Вони мене витягли, зробили мене уповноваженим. Але їм не хотілося, щоб я керував цим. Я ж бідніше від них. Вони самі обрали іншого, сина попа Сергія Федоровича Токарєва. Я був обпльований. Я був щасливий, хутір випав на моє прізвище Іванов. Він зараз оточений першою шахтою, тут-то мене прийняли в партію за мою роботу. Я зроду був більшовик, і залишився ним, і буду надалі ним. Думаю про ображеного, а неображена особа мені не треба. Він живе добре і тепло. Я сам у цьому не добився від природи, щоб не хворіти і не застудитися, стояв разом з усіма нарівні. Чекав час, от, от він нагряне. Як воно робилося завжди в будь-який час над кожною людиною і так само треба мені, я не відрізняв від цього. А коли мене люди запросили в Лобінський район, щоб там я погосподарював та розпоряджався своїм місцем, я там трохи жив з сім'єю.                 

 

87. Мені не пощастило на одному місці сидіти. Я за своїм знанням деревини експорт, я там у Новоросійську не пройшов, це не моє було місце. Мене природа гнала в Армавір. У лесдревпром радгоспі я зустрівся з одним чоловіком, у нього запитав про роботу, він мене послав туди до Гнетвілова. Я там влаштував своє життя працювати від самого Армавіра в лісових умовах до самого Адлера. Мої були гори над Чорним морем, над швидкими ріками з гір. У лісах я там з відкритою головою ходив та думав, чогось у цьому навчитися. Я написав листа Сталіну, щоб він мені вчитися допоміг. Листом заручився, 25 рублів цінне, і послав з Білорічки до Москви, з відповіддю назад. Чекаю відповіді, а вона прийшла. Комісаріат відповідає: «Вчитися можна там, де ти працюєш. Можна працювати і вчитися». Я ходив багато по всяких дорогах. А сам не викидав з голови, чому вчитися. Тут же не було школи, щоб зробитися школярем. А залежить від нього. Зі мною зустрілася думка про нашого чоловіка земного, що живе. Мені вона, природа, і підказала, чому так робилося ним у природі. Він одягався, він їв, він у будинку жив.

 

88. А фактично розібратися з ним у природі, який він є слабкий з цим ділом. Як ледве щось таке, вже прохолов, захворів, похворів, похворів і помер. З чим я практично в природі виступив, і став шукати цю дорогу. Між людьми немає чоловіка такого, щоб він для цього зробився школярем. Став зустрічатися з людьми різного характеру. Мені підказали, є дві книги професора Ранке про людину. Там стоїть мавпа і людина. Мавпа вся в шерсті, а на людині немає волосся. В чому справа? Де ж він зміг бачити в природі таку людину? Якщо людина сама захищається, живе в фасонної формі. У цього чоловіка всередині немає ніякого захворювання. Чоловік весь енергійний, здоровий, чоловік натури. Я його став по природі практично на самому собі. З голови я почав, а кінчив ногами.           

 

89. І от я добився в природі за допомогою її. Вона мені показала цей слід, по якому я йшов. Довго ходив я по цій природі, думав, жодного дня про це не забував, поки я виголосив своє слово. Став її просити: природа, дай мені моє життя і навчи мене про це писати. Я пишу, начебто для мене добре. А коли я дав ученому прочитати, то він каже: «Це фількіна грамота». Я не пов'язував вузлики в цьому, у мене не виходило. А зараз перо моє пише, я написав історію. Вона мною не про гроші, щоб люди її читали. Я своє написане передав лікарем, ученим медицини. Вони зрозуміли, що я запрошую чоловіка на свою дорогу, щоб він по ній пішов. І щось отримав, що отримую я у своєму житті. Я Переможець природи, Учитель народу і Бог землі. Я в цьому школяр. Хочу, щоб учені спробували. І, може, досягли того, як це вийшло в партії більшовиків. Спершу теоретично обґрунтовував все це з людьми разом практично Ленін.

 

90. У нього вийшло, він читав багато, але діло його життя дала революція. У нас спочатку не було того, що ми мали і маємо. Це наше багатство. Наш народ, він собі в цьому розвинув велику армію, на що є опора в житті. Нам дала революція, яку нам створив Ленін. У житті одне завоювання не буває. Слідом за цим іде в природі між людьми еволюція. На все є свідомість людини. Між людьми за свій учинок зробився Богом. Він про це написав, сам зрозумів у природі книгу, як буде треба в житті зробити, щоб залишитися на стороні людей, таких залежних у природі. Вони між собою у праці народили Бога. Він один з усіх є сила волі в природі. Він величається не по імені та по батькові, а на прізвище. Іванов руський чоловік, він на собі відкрив школу. Є, на що дивитися, і багато дивуватися. А от пробувати слідом йти, не знаходяться, не хочуть, бояться, як би не вмерти за Івановим. Радянську владу більшість не визнавали, і не хотіли, щоб вона була. А в природі жив між цим небажанням сам Бог. Він був на боці ображених. Комуністи в цьому ділі були заслужені, вони не бачили, що є Бог, і не хотіли, щоб він був. Люди хвалилися цим, що вони самі зробили. Де ж був сам Бог? У в'язниці сидів, в лікарні лежав, його тримали.      

 

91. А коли вчені перевірили, що це є на ньому нормальність. Без лікаря не зробиться людина інженером. А Бога перевіряв колектив лікарів у Новоровенецькій психічно неврологічній лікарні, де Іванов своєю поведінкою виправдав свою довіру. Між людьми в такому вигляді перебувати. Я, каже Бог, робив те, від чого було лікарям страшно. Вони ж погодилися, пустили в життя. Я, каже Бог, робив для того, щоб описати. Описав. Причому тут я, якщо цього не захотіла бачити природа. Вона взяла та народила чоловіка на це Богом. Наука шалена на землі політику з економікою ввела, те, що було для людини в житті важке. Він намагався цього уникнути, а природа йому не дала користуватися. Взяла й відібрала його улюблене здоров'я, з чим він жив і діла творив. Він не зможе жити без усякого діла. А діл дуже багато на нашій землі. Вона йому показує його дорогу, і змушує її з великим трудом здійснити. Йому там обов'язково потрібно бути. Він це місце знає, що на ньому сьогодні робиться. Він там був і бачив всю історію. А вона неоднакова буває, у ній люди живуть, з різних місць вони сюди приїжджають.  

 

92. І своє вміння, майстерність показує. Він господар свого добра. У нього у дворі, як у хорошій скрині, своє наявне зберігається на великому замку. А сам не забуває про них так думати, як вони створюють у себе живе. Йому доводиться не забувати загнати на своє місце курочку. Не одну, а їх багато, і між ними живе разом їхній господар півень. Він не прозіває свій ранній перед світлом час, співає голосом своїм на весь двір. А господареві ця історія треба, вона починається від нього така. А закінчується там з самого краю, куди зі своїм нюхом пролазить наша природна лисиця. Вона живе в полі, знає всю місцевість, де їй можна гуляти, а де ні. Але запах вона чує людського життя в селі. Там не один є будинок свого характеру. Цьому будинку треба жива сила бики і коні, та й корови, свині, вівці і телята, лошата на продаж хорошого племінного заводу. Цікавляться всі цим приплодом. Це багатство є людини в природі, воно болісне свого імені. Я, каже господар, виходив цю пару волів, напоказ їх вивів, вони потрібні баришнику купцеві.

 

93. Він майстер між цими людьми жити і хвалитися своїм ділом. Він має м'ясне діло, купує у селян, у любителів теж свого діла. Він їх продав, гроші отримав. А за гроші придбані можна не самі чоботи купити, треба шапку, треба штани і сорочку. Та шубу по-селянському, червоним поясом перепоясану. Ледве не скаже нам усім: от я який чоловік, перед усіма умілець жити. Так і перед усіма хвалиться. Я здоровий і міцний все це мати, можу в своєму господарстві красу робити на собі і на худобі. Ярмо роблю, сам на шию надягаю, одна пара за одною. Чіпляю їм плуг, сам берусь за рукоятки, і весь день за волами ходжу. Не один я, а зі мною ще погонич, помічник цих тварин гнати, щоб вони на місці не стояли. А своєю силою різали плугом землю, робили посівній місцевості оранку. Ми з цими тваринами можемо жити багато, до цього землю свою маємо. Люди на ній роблять усе, що хочеш, аби його бажання. А з бажанням вулиця на вулицю виходять у час без діла, особливо в свято більшість буває. На святцях своїм здоров'ям любили всі похвалитися, і своєю спритністю своїх рук. Кулаками били один одного. А були, стояли любителі дивитися.

 

94. Кажуть про хороших, сильних битків, які не шкодують піти в бій за своїх битися, допомагати в кулачках. Так наб'ють, що весь тиждень тужать. І це буває в світі, треба після якогось важкого труда та великого прибутку, господар роздобриться і створить у себе бенкет. Він покличе своїх близьких, приятелів, і своїм добром почне їх пригощати. Їх просить: пийте, їжте, на здоров'я. Господар знав, що робив. Зібрав гостей – кишені не шкодуй. Все це бралося з природи, із землі, з повітря, з води. Природа його змусила грядку зробити для того, щоб у неї посадити зернятко, не одне, а багато. Це зернятко прибавило багато зерна, що й створило в цього господаря гроші. Він його продав, це зайве все створив на гроші. А коли у хлібороба є хліб, він заводить свиней. А з них виходить сало, а сало солоне гроші коштує. Коли гроші має, то йому доводиться паровий млин будувати, борошно людям молоти за відмірене. Це теж не свої, а чужі гроші. Їх чоловік уміло створив. Гроші чужі і люди чужі, у цьому нужденні, допомогли створити цей бенкет. Один час було, проходило між нами. А зараз таке діло робиться державою.

 

95. Це копійка, яка робить копійку. Вона росте і прибавляється на час. А інший час приходить, з цієї копійки робиться прах, обривається це джерело, яке роблять люди. Бог, він проти цього. Він, Іванов, може бути на всякій вугільній шахті, будь-якої спеціальності шахтар, може замінити його роботу. Він знає шахту практично добре. Катав фізично по лаві своїми руками вугілля, возив санки. І тоді було змагання в артільника Рябова. Наша лава другий уступ через штреки возили санки. Це не чоловік був під землею. Зміна була нічна, працювали всього 5 годин. У годину були на горах. Це було кінське діло. Потім вагони ганяли. Словом, всі спеціальності під землею пройшов від того, що катає, до самого господаря лави. Я свою молодість провів у цьому. Нікому слави ніякої не зробив. А коли почав я по-своєму вчитися так, як мені підказувала природа, вона з мене знімала, з мого тіла, все чуже, зроблене руками, принесене ногами. Вона не веліла, щоб я це природне на собі носив. Вона мене вчила: за рахунок свого тіла треба жити в природі. Її треба сильно любити своїм тілом.          

 

96. Ось що я зробив у природі сам, без усякого викладача. У мене школа, я школяр цього життя. Пройшов від заходу до сходу, від півдня до півночі. Можу бути в природі не яким-небудь, щоб тебе величали по імені, по батькові. Моє прізвище Іванов, його знають люди як такого за загартування-тренування, за новий шлях у житті. Мені не важко залишитися під покровом небесним, для мене природа буде милий друг, я не боягуз. Не вживаю те, що вживають всі, можу залишатися без усього цього. Треба від природи заслужити одне для цього чоловіка, він пробудив нервову систему мозку, треба пробудити природою тіло. А ми кладемо хворого в лікарню на койку, наче йому ми даємо допомогу. Він же хворіє, хоче бачити лікаря. А лікар – це адміністратор усього цього. У нього політика одна – служити народові. Тому він не поспішає хворого піднімати. Він же не рятівник, а вчений, технічний чоловік. Між ним і зброєю стоїть людина жива. Спочатку він на людині шукає місце захворювання. Це не точно, а приблизно.

 

97. Їхнє діло – визначення і застосування. Для того потрібно знати, що для неї застосувати. Як лото грає, кому прибуток? Державі. Я незалежний від цього, мені не до виграшу, гроші мені не треба. А мені треба життя таке, яке я починав від самого півдня до самої півночі. По Ленінградському профілю поїзд. Ми їхали разом з вагонниками. Я як відчував температуру, йшов від високої до низької. На кожній станції з вагона виходив і робив у себе швидкий біг для того, щоб пробудити тіло. Я міг зустрітися з усяким у природі чоловіком, а він у себе мав спеціальність. Він її добув у процесі, зробився інженером. Можна сказати, це діло в природі знайшов і ним оточив себе. І до нього такі люди були, вони такими залишилися. Зараз між цими людьми вченими виявився за своїм усім. Всі роблять, народжують дитя маленьке, всі зустрічають так само, як телятко. Його ростять по-своєму, по-звичайному. Йому потрібно одяг, його йому зробили. Йому треба їжа, теж її змайстрували. А природі треба його або її в себе зберегти, щоб він був здоровий і сильний.

 

98. Це дитя зробилося залежним від умов, їх люди в природі зробили. Цій дитині доводилося оточити себе цим. Він почуття не сприймав, вони у нього через це відходили. Це побудовано кимось почуття для того, щоб у ньому енергійно не жити. Його оточило штучне, зроблене кимось, і на ньому цей розвиток. Людину, його чи її, народила природа. Водою слід обмитий, а повітрям виштовхнутий, а земля прийняла, прикріпила, як кліща. У цьому він став жити, йому важко це все на себе надягати, і їсти їжу. Треба кусати, треба жувати, треба ковтати. Все це робилося в будинку людиною. Він вважав, це все його є. Він його в природі знайшов, зробив все це сам, обгородився на один час. Пожив у цьому, а потім і помер. Все це завадило. Це все, що він знайшов і скористався ним, воно ж є природна істота, зовсім чуже. Знайдено людиною, і нею в природі зроблено руками, ногами принесено. Будь ласка, візьміть подивіться, як це дитя з нами живе. Ми його бережемо, і цінуємо його як маленьке дитя. Воно росте, але не навчається в природних умовах. А навчається в діла, у штучного, якого дуже багато і всякого для того, щоб жити та сваволити.  

 

99. Не за батьківським повчанням, а за своїм хотінням. Що хочу, те я зроблю. Це моє ніколи не забувається. А все я повинен зробити, і роблю по-людському. Шукаю для себе на землі життя, а воно знаходиться в природі. Чоловік каже сам собі. А чому я повинен розумним бути, а чому не спробувати зробитися в людях злочинцем чи хуліганом? Ворота всякому відчинені, будь ласка, робіть. Ми, як юстиція і охоронці, його чекаємо. Він робить сьогодні, завтра люди побачать, нам скажуть. Ми такі вчені, фактично на ньому розвинули діло. А справу зробив чоловік, його треба за це судити. Ми його судимо, даємо йому строк. Сиди, мовляв, такий чоловік, ти сам зробив, оточив себе. А ми такі люди з вами навчилися законом тримати. Що ми зробили цій людині? В'язницю, від чого ніхто не гарантований, а може за своє зроблене. А роблять всі погану справу для нашої держави, тільки про них мало хто знає. Всі люди живуть і огороджуються не своїм, а чужим природним, за що в житті попадають у неприємність. Кажуть: захворів, вже в лікарні лежить. Діло погибельне людину жене з колії. Не хоче, щоб людина така жила.

 

100. Природу не обдуриш. Вона наша мати, вона нас усіх народила і змусила своїми силами не жити, а вмирати. Ми так робили і робимо в ній те, від чого хворіємо і робимося в людях злочинцями. Ми сидимо за це діло у в'язниці, томимося, лежимо в лікарні, теж стогнемо. Кому ми такі між людьми треба, прокурору? Він вимагає від народного суду, щоб тебе такого чоловіка засудити. Ми в цьому розвинули самі таке життя, воно нас учить, ми в ньому учимося. Всі стоїмо на черзі. Всім нам доводиться вмирати через це. А Іванов учить, це його школа, він є школяр у цьому. Ніколи і ніяк, і ніде. А завжди зустрічається з чоловіком, він своєю спеціальністю може себе захистити?  Вона тримає людину своїми умовами. Він за це все отримує засоби існування. Він щось у цьому робить, воно коштує гроші. Якщо він зробить у житті машину, і на ній хорошу деталь, за це люди ці якості вважають хорошими. А раз вони між людьми зробили річ хорошого типу, це чоловік своїм знання озброєний.

 

101. Це чоловік, своїм знанням озброєний, він між людьми живе не погано, а добре. Важко сам не робить, намагається зробити свою роботу в природі. Так він намагається діло своє зробити вміло і швидко, щоб не лінуватися. А коли чоловік у житті багато і добре робить, у нього ця річ, яку він зробив сам. Вона йому як хліборобові, як ніколи в цьому ділі раніше. Він уболівальник, цьому азартний, багато любить трудитися, вважає себе потрібним. У нього, найголовніше, багатство – це є земля. Вона є в людях джерело. Вона теж любить людей  добрих, щоб земля у нього даром не лежала. Вона хоче, щоб її рано восени зорали для того, щоб вона у нього була. А коли господар хлібороб живе у селянстві, він же любитель, поспішає жити, управлятися з усякою роботою. Вона робилася живою силою, у нього робоча сила – це воли, рогата худоба. Вони був запряжені в ярмо. Будь-яку машину, молотарку пересували з місця одного в інше багатьма парами. Особливо плуг 10-дюймовий, його не одна пара волів за собою тягала.

 

102. А худобу мати треба, і хорошу. За нею треба доглядати, годувати, поїти. Не ложкою, не кружкою, а коритом або яслами, або відром та козубом. Силу для цього треба мати, здоров'я фізичне, щоб робити у своєму господарстві. Спати, потягатись не доводиться. Господар – пан, він годинник має, за часом живе. Так жити, як живе цей пан. Він не шкодує себе. Знає, що земля служить йому джерелом. Вона дає прибуток, він за цим прибутком ганяється. Треба обробити десять десятин, він обробляє легко. Чому не прибавити ще хоч десятину. Він хоче, у нього вийде. Тільки цей азарт був невдалий. Природа не пішла йому назустріч без кінця і краю давати і давати. Людина – це не машина, вона теж часто зношується, у неї теж робиться нестаток. Всьому діло людина, думати треба не мало, а багато. Хороший господар – практик, він знає землю, знає час у природі, до нього з силами готується. Говорить сам із собою, ділиться думкою. Дуже багато наші вчені зробили, у своєму штучному цікавого і корисного роблять. Особливо наука народна медицина, технічні в цій справі наші лікарі. Скільки їх на білому світі є, всі вони природою озброєні.

 

103. За всіма викладами, у літературі є написано, що наші лікарі зробили. Візьміть театр наш такий, чого вони досвідчені циркачі всякої ролі роблять дивовижно добре. Мистецтво показували, показують, і будуть ще краще, якщо зуміють показати. Нам будь-яка наука оточується цим чоловіком, який на нашій сцені хоче в колективі показати свою майстерність. У нього багато є любителів уболівальників. Дуже багато про нього говорять, як про світило нашої області. Був на арені в житті своєму Микола, Миколайович Корган, він психіатр, мій близький за моїм розвитком учитель. Він мені багато дечого корисного залишив. Говорив він про мене. Каже: «Ти, Іванов, про тебе можна багато писати. Я б давно писав, і є, чого писати. Але одне – я боюся писати. Напишу читачеві про тебе, а сам у стороні буду стояти. Що мені скажуть люди? Це не моє, він змусив писати». Я пишу багато, бачу недоробки у всіх, особливо у лікарів, в їхньому технічному знанні, у штучному. Вони цим озброєні, їх треба хвалити. Але ще у них є між великим, зробленим ними, маленьке зернятко недороблене. У них великий у здоров'ї самозахист, вони ним стомлюються. А в мене, як загартування-тренування, є до цієї справи зернятко – це діло на людині, це все пробудити.

 

104. Наука, всяка ідея, вона робиться людьми. Каже діяч цирку, про все своє зроблене він говорить. Багато країн ми відвідали. Де ми не були зі своїм колективом, нас зустрічали, нас проводжали так само. Як усі люди хочуть і чекають від нас цієї ролі. Але от того, чого нам треба добувати, у нас немає. Ми думаємо, ми робимо, у нас щось виходить. 19 листопада 1942 року говорить про Сталінградський виступ. Найголовніше, артилерія, Катюша, і ними керував народ, люди. Якби вони не робили те, про що розповідав генерал. Він давав вказівку, Іванов слухав цю промову, погоджувався. Мене в цей самий час, проти ночі, під гвинтівку взяв німецький солдат. В їдальні солдатській, німці там задовольнялися їжею. А їм про своє досягнення розповідав, їм же було цікаво бачити таку людину в росіян. Вони мене через перекладача слухали. А на дворі був мороз. Ви самі знаєте, який він був холодний. Мене взяли, як конвой, посадили, і стали на мотоциклі возити по місту. Я не губився, за всіх своїх воїнів, за руських у такому холоді   терпів. Вони з мене знущалися, але я їм своєю силою волею довів. Кажу: возіть, дивіться, я між вами тут.

 

105. І зможу бути своєї думкою на фронті з удачею руських. Я не даремно в холоді оточую себе, мене всю ніч провозили, продивилися та проговорили. А під Сталінградом і Москвою наші збили, оточили німців. Я вам розповім епізод у наших військ. Я теж був на фронті. Між своїми з'являвся не таким чоловіком, як він був. У трусах стояв. Аеродром літаків винищувачів. Біля Гукова штаб був у Хуваковкі. Я прийшов якраз до вильоту на позицію. Водії побачили, зібралися, я їм промову про загартування говорив. А летіти було треба, комісар прискакав, дав указівку заарештувати. Під гвинтівку мене, і в штаб веде мене солдат. Я в нього запитую: кого ведеш? Руського. Росіяни в штаб мене привели, не в дім, а надворі поставили. Майор вийшов, дав мені терміну три хвилини, щоб я забрався від них. Я не дійшов до хутору Суворова, як аеродром підхопився і відлетів через ворожі танки. Це живе було діло. Мене ображати не треба. Я ображений людьми. Не хочуть моє читати, не вірять моїй праці. Я пишу діло своє, зроблене мною. Сказав, буде важко перемагати. 

 

106. У природі так одне робив, роблю, і буду в природі робити. Це живе енергійне своє між людьми показую. Вам подобається це діло –  так дивіться, приймайте. Женіть його з життя, як ви робите. Не хочете вмирати.  Боїтесь залишатися без одягу, тягнете його, носите його як ніколи, доти тягаєте, поки він зігниє. І так люди не живуть, а у своєму гниють. Ось що робилося з природи такої. Як вона робить, людину змушує оточувати себе.  Вона є мертва одиниця, вона провідник до смерті. Природного у людини на його тілі немає ззовні. А всередині кисне, пріє, як ніколи, псування тілу. Треба лягати в ліжко, і там спати до самої крайності. Люди це робили, вони самі не знають, а що буде після цього всього. Ми очікували базу, у запасі буде багато. А вийшло, зовсім скасуватися. Нам буде не добре, а погано. Нам природа не дасть того, чого давала. Бідне життя, воно нас оточить. Ми доб'ємося від цього всього нестаток.

 

107. Нам природа відмовить давати те, що давала вона завжди. Я був сільським хлопцем.  Ображений, що мені таке діло в житті випало. Моє прагнення шахтаря жило в природі, крім цього, я нічого не вмів робити. Спасибі моєму батькові, він мені показував свою дорогу спадщини. Він був шахтар ручного фізичного труда. Я теж ним був. 15 років було, а я вантажив 1000-пудові вагони удвох, два рубля в день. Не хотів полотняний одяг носити. Я так запрацювався в шахтах під землею, був останнім часом господар лави, відбивав уручну, 2 карбованці 20 копійок упряжка. Жити б, жити за ці гроші. А мене природа змусила грати в карти.  Я не хотів своєму колезі піддатися. Моя думка хотіла виграти, а фактично я програвав.  Як жаль у шахтарках залишатися, на мене і люди дивилися не так, як треба. Я допрацювався до того, щоб залишитися гірником.

 

108. І от мій двоюрідний брат Іван Федорович вступив на Штерівський завод російсько-англо-французького товариства. На шнедеріт амонал готувався для артилерії на війну. І мене туди теж притягли. Я там влаштувався через Івана Потаповича, через дядька свого, у завідувача Крисина. Він мене у себе поставив на бігунках старшим апаратником. Я нічого не робив, а гроші отримував. А життя молоде, одягався красиво, любив дівчину одну з дитинства, і любив вдову. І от один час так вийшло, вдову сам кинув, а дівчину Оленку віддали батьки за іншого. Пощастило мені з роботою. Природа оточила наш цей завод зливою. Не дав другій зміні людей, в якій я працював. А вийшла руська і вийшла полячка на роботу. Я як ініціатор цього хотів сам вжити заходів вивантажувати ці бігунки. Словом, мене зобов'язало. У цей час прийшла комісія: директор Пуссель, завідувач француз Еміль і були росіяни. Вони дивилися будівлю розширити для  бігунків.

 

109. У полячки до руського обурення. Вона не хотіла, щоб я нею командував. Я її просив, але вона не хотіла. І десь на це вона взяла такі сльози. Їй довелося в цей час підійти і сказати, нібито я побив її. Кому доведеш, якщо це було треба, щоб я там не продовжував свою роботу. Я не був цим задоволений. Поїхав у Луганськ, пам'ятаю Селянський провулок, там інспектор з праці. Я його як високо дякував у полотнах, знайшов йому історію. Не розповів, як він мене перервав. Каже: «Ми англійцям віримо більше, ніж вам». Я і нагнувся. Мені не було, чого робити, хоч добровольцем іди на війну. Я чекав свій призив 1919 року, він раніше на два роки на запрошенням царської армії. До цього я цей завод обібрав, як ображена особа, чоботи забрав. І от призив. Мені, як такому хлопцю з села, довелося йти рекрутом на німецько-російську війну. Я йшов не так, як усі. У мене була впевненість у своїх силах. Мене перемогли в природі капіталісти. Я їм був не по духу. Чого я йшов, що я хотів? У мене нічого не було.          

 

110. Як залишалася мати з багатьма дітьми. Кому я був такий треба. Але слово своє впевнено сказав: тільки ми переможемо. Царю набирати більше не доведеться, як по шляху нашого проїзду відібрали його право від нас. Я солдат вже не царської Росії, а Тимчасового уряду пана Керенського, який тягнув до союзників. До Англії, до Франції, хто хотів війни за рахунок росіян. Керенський кричав: «До перемоги воювати з ворогом». А ворог був сильний, він налазив, забирав територію, перевага на його боці. Що я був за людина в цій справі? Обігравав усіх у карти, оточив себе грошима. Живу сам, і з іншими ділюся. Я був тоді обраний у солдатський депутатський комітет ображених новобранців. Я виступив з промовою і відібрав у вчителів свою належну відпустку. Я переміг. Сам іду в пост свого чергування. Мене учать, як я повинен стріляти в Леніна. Я його не бачив і не знав до цього випадку. Їду добровольцем у маршовій на фронт. Або груди в хрестах, або голова в кущах.

 

111. На все село прозвучала материнська слава. Сам це був я, рідній матері в той час надіслати сто карбованців. Це вже слава. Перемога була в карти на моєму боці. А Керенському і Леніну війна не треба, їм треба влада. Хто кого. Буржуазія – з пролетаріатом. А я був шахтар, і залишився на боці їх. Мені не потрібна їхня війна. Я був огороджений практично. Хотіли німці наступати – не пішли. Хотіли росіяни наступати – не пішли. Був я в секреті на самій передовій. Всі бачили ворога – я не бачив. Нас як гвардійців зняв з фронту Керенський, і в тил для смирення на Дону Денікіна, Каледіна. А Ленін призупинив нам тил, ми стоїмо на місці, фронтовики воїни. Я не бачив більшовика, а намагався побачити. І от стали наближатися до установчих зборів. Номери давали голос, хто за кого. А ми були шахтарі, так і залишилися шахтарями.

 

112. Я не адміністратор є. Я випробувач у природі на собі правди. З мене починалося в полку всякого роду вчення. Я був на фронті, сидів в окопах, у секреті сидів, але німця як ворога не бачив. Вважав людей, всі вони є природа. Змінювали спосіб свій, від природи залежний. Вона їх народжувала, але не виховувала в духу себе. А віддала людину людям. Намагався вченого прослухати. У гурток ходив безбожників, не тому, що не вірив богу. Я цього не зміг зважитися сказати. Багато років прожив, молився. Атмосферу не пробував випробовувати. Коробило, холодно тілу було, сильно мерз. Вважав, як і всі люди, одяг – спаситель. А більшовика, як такого чоловіка, не зустрічав, який він був. У цьому його діло було одне – це забрати право від царя і зберегти за собою. Так на площі біля церкви зібралися солдати всього полку, чекають, приїде делегат від більшовиків. На чому, думають усі? А він їхав на артилерійському передку з артилерією. Ми його взяли з трибуни. Вона зійшла, і тут же сказала: «Здрастуйте».

 

113. Їй як жінці все сказали: здрастуй. Вона стала всіх одаровувати війною. Чому ми знаходимося тут? Ми на війні, сказали їй. Вона нас усіх посилає додому, щоб ми жили там тільки. Вона нас учила, як. А то прийдуть генерали, як вже робиться, не хочуть народу здаватися окремі люди, їм радянська влада не по нутру. Їм хочеться царя, власності. А ми, більшовики, взяли владу для того, щоб побудувати в природі соціалізм. Ця держава буде наша народна, тільки треба завоювати, генералів прогнати із землі. Діло  вирішувало все, це руська земля.  Солдати права отримали від більшовиків кинути фронт. А німця пустити на Україну, вона вся окупована. Німці з гетьманом прийшли до влади, і був Петлюра, вони воювали між собою. Але більшовиків вони не визнавали. Більшовики всіх запрошували для того, щоб свій обов'язок їм віддати. Самі собі отці, брати і сестри на барикадах завоювали радянську владу. Вона наша, так розумів, і те думав робити, що робили всі наші повстанці. У нашому селі працювала підпільна організація, про яку я чув, але не бачив нікого, тільки говорили люди про таких.

 

114. Про Шаманського та Плесецького, та Слюсарева Олексія. Він був наш близький у дитинстві школяр, разом зростали. Але от чомусь вони мою ображену думку. До всієї радянської влади я був уболівальник, уболівав від усіх людей, хто не розуміє. А життя вимагало, як жити, щоб у шахту знову, як бувало, не потрапити. Мене обстановка вчила. Я був щодо цього школяр у кого-небудь що-небудь купити і продати за ціною базару, подібно до торгаша. Сім'ю батьківську беріг, годував. А з повстанцями із загону Толстоусова виступав, мене совість свого діла змушувала. Я рвав мости, пускав поїзда під укіс, палив аероплан козацький. Тут батька як підпільника посадили у Кам'янській станиці в цементний льох. Вони там 14 чоловік сиділи, лежали в тифу, батько один мій не хворів. А піти не зміг через революцію. Їх судив Донецький суд, присудив залишатися в Донецькій області. Я був один з усіх ініціатор, і потім за моє небажання йти білим   допомагати я переховувався. Мого батька били шомполами. Я був ображений усіма капіталістами.                   

 

115. Не було такого з думкою вболівальника, як був я за ображених людей. Я шукав їм багатство. А мене мої, разом ми зростали, все ми робили. А вони мене судили самі за мед, за вчителя, кому не довелося образити мене. Я пішов із села, з душею залишив своє шахтарське життя. Мене мої товариші Фрол Кобяков хотіли, щоб я зробився артільник управитель, як мій товариш зробився в процесі інженер будівельник шахт. Я пішов по сільському господарству, став на новій Провальській землі господарювати. Вже всі капіталісти погодилися, стали жити разом з іншими національностями, бути разом. Мене зворушили слова: «Перш ніж бути комуністом, треба світоглядним знанням оточити себе». Я став це робити. Мене мої помилки змусили в труді лісорубом виправлятися. Я був один у Холмогорка в другій колоні у Цвєтаєва, з усіх лісорубів виконував норму і перевиконував. А мене, як чужого чоловіка, начальник дільниці садить за мою роботу в карцер, тисне голодом. Я сиджу ніч у карцері, а вдень іду працювати, свою норму виконував.     

 

116. Це все природа направила людей, вони прибрали цього дільничного чоловіка, як шкідника, розстріляли. І от я там на нижній Левашкі на складі деревини робив, більше для експорту готував. Мене там намагалися виховати. Я заміряв кубатуру лісу. Був на сплаві, робив роботу показову. А останнім часом з моїми пролетарями, ними командував. Я їх називав «жуки». Вони слухали мене. І от спостережна комісія. Перед ним приїхав з Москви представник, він мене змусив перед лісорубами виступити за свою турботу, за своє все діло. Мене підтримали лісоруби, як істинного. Я своєю працею довів, мене одного спостережна комісія звільнила достроково. Я їду додому до дружини, до дітей. Не пішов за спеціальністю м'ясника, а пішов у завод, так працював фізично. Був ударник один з усіх. Моя пара була з Федоровським. А потім ребра поламав. Треба природі сказати спасибі, вона мене прибрала з цієї роботи. Я пішов у будівництво елеватора станції Звірове. Звідти взяли комірником у радгоспі «Партизан». Там боровся з неприємністю, виявляв помилки.

 

117. А сам потрапив у в'язницю. Хотіли мене вбити, але скоро мене викинули. Я отримав від суду настанову залишити це місце. Я рушив на Кубань, де зроду там не жив. А потім мені довелося в житті зустрітися з такою роботою, яка змусила мене бути, жити і вчитися, з іншими людьми я був пов'язаний. Зі мною люди стали зустрічатися з районного споживчого союзу, з головами, з радгоспами, з іншими органами. А раз я є комірником комбікорму Успенського заводу, я мав на Чехаузі залізниці великий запас. Я дружив з начальником Кононівським. Він любив випити, а я зовсім не пив – між нами різниця велика. Ми зустрічали представника з кишенею, я посилав за вагоном до начальника. Він знав, що у мене на його вагони був у запасі комбікорм. Звідки тільки з Радянського Союзу приїжджали, вони не були про свій учинок. Вечір погуляють, поп'ють вина, а назавтра моє виконання. Аби був під'їзд з Армавірської заготконтори, я виконував його наказ.      

 

118. Ця робота виправдовувала, жити було можна, але не довго. Я працював, чекав зміни, навчався на курсах, кому доводилося здати склад за актом. Як приймав, так здав. А працювати доводилося, і треба. Всі сили клав на це, щоб прийняти роботу і її виконувати. Я зроду брокером не був, експортної дошкою я не навчився, і провалився. А агентом з постачання в лесдревпромсоюзе Армавіра, щоб купувати, щоб відправляти по артілям, я легко справлявся з цим. Моя робота в лісах, в горах, у товарних поїздах. Сам був пов'язаний з відділенням у Туапсе. А ви добре про це діло знаєте, адже люди в природі роблять на своїх місцях. Їм потрібно життя, вони в цьому ділі оточили себе. У них є своя викладена при умовах краса, вони її за гроші придбали, їм вона треба. Їх змушує природа, щоб їхня думка працювала до мети. Вони без часу не живуть, як їм доводиться працювати важко один час. Вони б цього не робили, адже хочеться їсти. А страва готується довіреною і вмілою людиною. Я, каже одна така жінка, мене в цьому навчила сама природа, у нас така сім'я без їжі не обходиться.

 

119. Треба подумати, треба знати про всіх, а який у нього окремий характер, що він хоче сьогодні поїсти. Я в цьому є майстриня. Ми цілий рік для цього не пропускаємо ці дні. Коли приходить день, він увесь у сонечку, така стоїть на цьому місці тиша, навіть листок на дереві мовчить, не хитається. А тобі як людині треба збиратися в дорогу. А вона не протоптана, а йти треба. Змушують життєві умови. Хоч один день в тижні доводиться з шахти. Це свято неділя, такий мій звичай, говорить кухарка. Їх у мене не один чоловік. Для цього діла не шкодую води, ставлю на вогонь чавун з водою. Потім чищу сама без допомоги все. Це чисту картоплю кладу у воду. Якщо треба сніданок, роблю суп. Якщо треба до обіду, варю борщ, кришу капусту, заправляю салом. А то буває м'ясо, або курочку заріжемо. Ми жили по-старинці. У нас одна сім'я: десятеро мужиків, та десять баб, а дітей, ми їх не вважали за людей. А їсти їдять усі, без шматка хліба вони не залишалися, сала вволю бувало. Брали приклад зі старих. Наука одна, що старі, що малі, у них обряд один.      

 

120. Якщо потрібна вона, її гуртом швидко зробиш. У нас для запасу все є. Ми на зиму запасаємося. Не один мішок зерна засипаємо в засіки, комора ледве не ламає стіни. А що робиться в погребі. Ми його вирили глибоко, камінням виклали. Кажемо: треба туди картоплю, засипаємо, бережемо, щоб не пропала. А зима яка довга у нас буває. Якщо тільки розібратися добре, каже кухарка, по кишені будинок будується. А потім може бути, у сім'ї сварка починається. Люди зібрані з багатьох місць, вони відчувають себе своїм господарем. А над ними є вожак, він над усіма, як півень над курями. Так і він над ними ходить і противиться, він кимось незадоволений. Ми з вами жили в селі. Нас дуже багато на ось цьому місці поселилося. Нас з вами оточувала наділена земля. Щорічно ми брали хороший і поганий урожай. Нам природа не давала у своєму ділі рости. Ми жили не однаково, завжди дивилися через стіну до сусіда. Ми гналися за ним, не дай Бог у нього що-небудь з життєвого прибавиться. А ми побачимо у нього, ми сходимо з розуму. Як же так, живемо майже разом на такій самій землі удвох однаково, є, як у всіх.

 

121. А прибуток робиться неоднаково. У нього худоба вся племінного характеру. Йому, можна сказати, по-людськи як якомусь у житті щастить, він огороджений щастям. Ти ж, бідолаха, сам день на ногах, і ніч не спить біля цієї скотини, біля цих биків або коней не встигаєш козубом носити. Вони у нього, як віник підмітає. Годує на славу, і води дасть два рази. Зимою у нього на прив'язі все це стоїть разом з ним. Вони так само, як і ми всі, не хочуть мати, щоб біля них продовжувалася зима. Особливо вранці і ввечері проходить велике пониження. Ми тварину і самих себе ховаємо на всю ніч. Заходимо в дім, і там же розташовуємося. Він у нас – така насолода на білому світі. Ми з ним сильно подружили. Якби не худоба та не господарство таке є, на білому світі спати і не вставати. А то тільки встаєш, двері зачиняєш і відчиняєш. Тобі чутно, чекають, скоріше неси їм корм. Це така турбота наша у всіх нас.          

 

122. Ми багато і сильно думаємо, по суті нас змушує природа. Вона себе нам змінює, у неї чотири і різні шляхи, по яких люди крокують. Тільки з поля останній сніп забрав, з цієї місцевості. Вона моя, я нею розпоряджаюся, як своєю землею. Що хочу на ній, те й роблю. Навіть маю всередині надра вугілля. Це не моє діло таким ось займатися. А в господарстві такому, в якому я живу, не самі воли відіграють ролі в багатстві. На це є в природі час, а ми його чекаємо. Спека стоїть надворі, пече вже сонце у спину. Не треба нічого, а час змінюється. Ти своїм ділом його від себе женеш, сам атмосферу створюєш. Земля бідна не бачить від тебе спокою. Думка твоя така чекає і робить. Не встигнеш зробити одне, а в тебе під руками інше. Тільки що напоїв, прибрали. А сонечко, як ніч, на гріх, на моє горе, зайшло, стало темніти. Вже у тебе і думка інша. Ти готуєшся до бою, як і всі, залишаєш позаду це літо спекотне. Час починаєш тягнути до себе осінь. Це підганяє кожну особу. Що йому дала природа, вона його ховає. У нього і думка не така.  

 

123. Не треба думати, не треба робити. Ми до сонечка рано темно піднялися. Наш мозок на нашій землі в повітрі біля води запрацював. Життя людини робилося і робиться зараз. На місці ніхто не стоїть, а рухається з одного місця в інше, як це робилося, робиться, і буде робитися людиною. Ми з вами менше прожили років, чим доводиться жити. Якби не сонечко наше з вами, ми б не жили, давно нас таких не було. Сон наш миліший від усього, у ньому герой усякий гине, і загине на віки віків. За моїм висновком, як такого сонця немає. А є на планеті, на нашій землі життя національних людей. Вони самі є на білому світі сонечко. У них їхні уми, життєвий мозок хоче і робить. Вони залишили позаду літо, а взялися за осінь. Вона їм потрібна підготуватися зі своїми силами. А у них вони є технічні, у штучному, вони це все робили. І от раптом прилетіли мухи, не чорні, що кусаються, а чисто білі. Які вони тихі, лягають на землю, і з собою несуть атмосферу холодну, морозну. Ми як один одяглися, наїлися, гладимо по животу.

 

124. Здавалося б, не треба хворіти, але ми це самі зробили. Ми ж такими не народжувалися, у нас шлунків не було, ми в процесі все це зробили. Наше село, яке по запаху далеко чутно. Болісність, вона робиться нами. Кішку тримають на печі. А не давати їй, чого вона бачить. І що вона повинна зробити. Вона людину вбиває сміливо і відразу. А ми її тримаємо, гладимо по шерсті. Сонечко наше променями своїми палить, сушить, робить на попіл. І його дує, куди хочеш. Чому воно Богу не завадить, як воно заважає всім. Сонечко сходить, воно і заходить, не припиняється. А чоловік, він озброєний проти цього. Йому природа не дає життя такого, як його зробив Іванов. Шапку не носить, скинув чоботи, та й одяг не потрібний. Сонечко тут ні до чого, його між людьми, як вони думають, немає. Є господар Бог. Це діло наше – холод і погана сторона, залишатися живим без усякого сонця. Ми ж є нашої землі люди, які роблять все в природі. Хочемо науково змусити себе бути на інших сусідніх планетах. Наша наука не мовчить – кричить по природі. Ми є люди ті ж само, але робимо те, чого в житті не було. Нас природа допускає. Ми робимо супутники, один за одним запускаємо, як кораблі по воді.     

 

125. Так робиться людьми в повітрі. А от не знають і не пробують при холоді природно   пожити та потерпіти. Говорить учений: «Ми по твоїх шляхах не підемо, й інших ми не примусимо». Які ж ми інженери, геологи, фізіологи, біологи зі своїм математичним розвитком. Якщо між нами, такими людьми, зробився чоловік сам Богом. Йому як школяреві сама природа допомогла до нас таким на землю прийти. Він з найменших років прослухав, а в її багато раз він бачив. Спочатку в церкві дзвонять у дзвони. Маленьким б'ють дзвони один раз, а великим б'ють дзвони три рази. Це було помер багач Сапун, по ньому теж били дзвони три рази. А староста чимось був ним задоволений. Взяли і пробили ще один раз з огляду на те, що він був на все село такий. А все одно його понесли на горбах своїх зі сльозами. Близько дуже шкодують, а самі в руках лопати тримають. Вони не хочуть, щоб його тіло з ними розкладалось. Їм треба його заховати в землю там, де це всіх людей на кладовищі ховають. Люди його як мертвого чоловіка бояться. Не дай бог він повернеться назад. От які діла відбуваються між мерцем і живою людиною.

 

126. Він про мертвого скаже: «Царство небесне». Нажився, накрав, насміявся, харкав, убивав, як і всі роблять люди, щоб їм було на білому світі з цього всього добре і тепло. Ось що ми за це все отримали в житті своєму. Смерть – найгірше, найхолодніше в житті. Мертву людину нічим не обігрієш. І гірше немає від смерті. Людина народилася для життя свого. Він у ній жив так, як хотів. Самовільно робив. А потім недоробив свою справу, взяв помер. Його, як і всіх, понесли на горбах, вирили яму, забили цвяхами. Сказали про нього: «Царство тобі небесне». А те, що самі туди наближалися, їх тягло туди магнето. Це таке розвинене ними життя робилося, у них такий був потік, народилися всі по-людському. Аби він хотів, у нього з'явилася любов, бажання. Аби прийшла думка, а діло люди дадуть. Покажуть, тільки починай робити. Школяр ніколи не думав, що йому природа готує за його теорію місце. Він там оточив себе людьми фізичної праці. Вони йому вірять, на нього сподіваються. Він же довірена особа зі звичайного банку отримувати і розплачуватися за цю роботу. За той труд, який робив чоловік.

 

127. А в ділі своєму цей чоловік, хто його робить, може в будь-якому своєму місці його недоробити. І як всі люди, що живуть, робили, недоробили і померли. Що чоловік робив між такими людьми? Він один усіма розпоряджався, а всі підкорялися одному. Такого права людині ніякій природою не давалося, навіть думати про це. Ти ж вчений є чоловік. Знаєш добре, що діло робиться людиною в природі, йому робити доводиться важко. Він у ньому втомлюється, йому потрібен відпочинок. А ми його, як чоловіка, якого не знаємо його здоров'я, сьогодні йди, завтра йди, і післязавтра теж треба йти. А кінець колись цьому буде. Людина в цьому втрачає здоров'я, робиться без сил тих, які були у нього. Він у природі такий не потрібен. Самі люди гонять геть подалі таку людину. Навіщо нам таке діло. А ми йому повірили, що це діло наше народне. Ми його зробили самі, кров'ю на барикадах брали. А самі за теоретиками всі пішли. І стали ми робити те, що нам заважало. Ми бачили, як старе трималося, а нове просувалося. І так мода людська ніяк не змінилася. Якби була від цієї людини користь велика в людях, то можна було ці якості цінувати.

 

128. Цінувати, зберігати можна того чоловіка, від кого саме життя текло корисне. А то своє ще не зробив, а чуже брав, одягав, їв. Казав: це моє. Тому доводилося за свою діло зроблене загинути. Чоловіка живого штучним між штучним не вберегти. Меч за мечем. Земля була, як дух усього життя в природі. У ній струм, електрика, магніт, живі й природні. Місце, народжені речовини, ми їх не зможемо до свого імені привласнювати. Говорити всім людям, що це земля наша. Ми її примусили служити для нас джерелом. Цього права жодна національність не зможе сказати, що ця ось місцевість належить нашим людям. Сама природа народжує такі сили. Вони водою змивають, і землетрусом провалюють. Природа нашим таким, зробленим нами, вона не радіє. Вона на все народжує ватажка, щоб нове в людях зробити. Ми так зробили людям великі справи. А їх призвали на службу свою на теоретичне соціалістичне діло, щоб його зробити людям і прийти до комунізму. До такого багатого діла, якого на землі не було. Наука прокладає щупальця, відлітає від такого порядку.              

 

129. Ми такого чоловіка берегли, ховали, як своє око, між людьми такими. Як вони хотіли бути, між собою бачити такого мислителя, такого теоретика, діяча. Він протилежний царю, ми за нього вчепилися. Думали і робили те, що він нам, людям, говорив. Ми самі себе не шкодували, йшли на смерть так само, як і він сам. Між людьми виступав, хотів між людьми цими отримати свою довіру до них. Він від них чекав оплесків. А з іншого боку – ображені ним самим. Вони в нього направили свою підготовлену кулю. А її зробили між собою люди. А у людей дві сторони. Одні раділи, танцювали та співали. В інших сльози на очах, їх куля ця вбивала. Вона за це вбила їхнього ватажка. Бог був не за це. Він не хотів, щоб інженер ставав на свою дорогу. І робив він те, від чого йому доводилося оточити себе, він захворів. Його природа убила не кулею, а єством, виразкою, грибком. Від чого порятунку люди не знайшли так само, як не знайшов порятунку в природі Ленін.

 

130. Ми ж комуністи є в природі, віримо і гонимося за мертвою істотою. Робимо діло в єстві, а самі вмираємо. Нас так само, як усіх, природа не жаліє. І не зможе нас жаліти за наше з вами те, що зробили в природі. Вона жива, у неї теж є кров, нами, людьми, проливається. А раз кров природою проливається, то на людях революція продовжується. Або війна між національностями зачинається. Війна з природою і людиною не припинялася. Вона робилася, робиться, і буде вона робитися у труді і в торгівлі. Словом, людині порятунку в житті немає. А є лише свого роду розорення не тим, так іншим. Людина живе, піднімається, думає, гадає не про щось таке, а про своє особисте здоров'я, яке жило в людини. Воно живе, і буде воно жити. Це в кожної людини є, воно буде до одного випадку. Це його помилка, він може помилятися. І може помилитися в будь-який час року.

 

131. Я ніколи цього в житті не думав, особливо життя своє минуле поміняти. Я сильно і багато думав про життя всякого характеру, але про це слова не говорив. А коли я побачив нацмена грузина Оліаво, що ходить у природі, в умовах по холоду, по зимовому морозному ділу. Я від цього вчинку був вражений, мене це злякало. Я не думав це починати, а потім наважився, всю зиму проходив. Мені здавалося, від цього непогано. Волос мій по природі властиво бушував. А роззутим я зроду не ходив. Думка моя прослизнула, я подумав роззутим ходити не влітку, а зимою. Страшно ставало, хто мене в цій справі спасе. До мого тіла звернувся чоловік дружини, вона не ходила ногами 17 років. На милицях вона ледве-ледве рухалася. Я ж не ходив роззувшись. Я перед цим прийомом поставив у житті. Якщо ця жінка піде ногами, то я тоді піду по снігу роззувшись.

 

132. Я пішов по снігу, мені дуже холодно. А люди стали сміятися. Я ж природа, людина небувалого характеру. З мене сміються, як з Бога. Він не хоче, щоб ми харкали на землю, і не плювали теж. Мене обманювати не можна, я багатьох обманю. Все те, що зробили в житті своєму люди, для Бога картина відома, вона вмираюча. Якщо люди хочуть, то воно у них не виходить. Вони в теплом, хорошому горять. Їм слави немає. Іду я, каже Бог. Нам, всім людям, як хочеться, щоб люди йому як людині вклонилися і сказали вголос «здрастуй» дідусеві. У мене бажання одне – це зробити. Але не виходить. Вони мовчки проходять, я їм не говорю. У нас розлад і недовіра до себе. Хочеться, щоб люди жили вільно, не лізли на рожен. Яка їм у цьому буде слава. Всім, що проходять повз дідуся, бабусі, дядька  з тіткою і молодої людині, треба сказати вголос: «Здрастуй». Дідусеві, бабусі, дядьку з тіткою так молодому чоловікові. Ех, і життя моє важке для всіх нас. Зрозумійте моє терпіння, мені холодно. Загартуйте ви свої серця.

 

133. Милі ви люди, гляньте на сонечко. Ви побачите правду, своє одужання. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він народжений не для того, щоб його з життя проганяли. Самі робили, а йому давали. Кажуть: ми в житті ініціатори. Можемо робити, а тебе ми, як учені люди, не допустимо. Ось які між Богом і людьми справи. Бог не учасник цього всього. Він зі своїм розумом став між людьми зі словами виступати. Каже про найменшого чоловіка. Він у матері рідної в утробі приносився зі своїм розвитком. Природа взяла на себе всю цю силу. Це повітря, це вода, це земля. Вони його тіло оточили і дали. Всі троє разом вирішили це питання в житті. Чоловік, він отримав допомогу звідти вибратися. Спочатку вода слід промила. Потім за це взялося повітря, його тіло живе оточило і звідти виштовхнуло. А вже земля як такого живого чоловіка його тіло прийняла. І за допомогою людей предкових, його оточили  самі своїм ділом. Вони сорочку для нього пошили, наділи на нього.

 

134. І стали його годувати досита, а потім сон на ньому ввели. Це його була пряма дорога до життя. Він став дивитися, він став бачити і чути. А що люди там десь робили. І йому приносили на чому-небудь. Їхнє бажання одне, щоб він від цього не відмовлявся. Йому ставало не погано, а добре, і тепло до цього всього. Всі наші національності ростили, ставили на ноги. Він на них твердо ставав і намагався ними крокувати. Люди його вчили, як треба буде все робити, щоб вони жили своєю сім'єю добре і тепло. Вони для цього трудилися в багатьох місцях своїх, і по-різному це зроблене добро берегли. А зайве намагалися збути всякими шляхами. А на це все сусід через огорожу дивиться. Він бачить, у нього багато добра. Намагається всякими шляхами на це добро напасти і привласнити. Земля простір мала тоді, і джерелом була. Вона людям народжувала все в їхньому житті. Національності розвивалися в природі не однаково вміло, жили важко. А на них нападали зі своєю зброєю інші розумники. Їх змушували по-своєму, щоб вони робили те, що хотіли люди сильні.

 

135. Це вже зародилася між людьми експлуатація людини людиною. Одні цим жили і керували людьми добре. А інші, вони підкорялися, працювали на них, жили важко. Про це всім взяв, написав працю Карл Маркс. І разом з Енгельсом вони це все протиріччя ввели в люди. Вони не були згодні з тим законом, в якому люди жили не однаково, а по-різному. Вони учили, говорили їм, капіталістам: це не ваше, а того, хто це все фізично будував своїми руками. Робочий, він був, він є, він і буде завжди при будь-якому технічному завоюванні. Ідея теоретична у Леніна з народом разом виправдала своє залежне в природі життя. Вони стали колективом будувати машини, і ними стали робити об'єкти швидко і добре. У чому чоловік оточив себе не погано, а добре і тепло. Це все ми зробили, цим ми оточили себе, і в цьому всьому стали жити всі добре і тепло, але не задовольнили себе. У природі є не одна сторона погана і холодна. Коли вони жили і працювали, у цьому добре і тепло. А коли люди хворіють, а потім умирають – це сторона погана, нікуди не годна, холодна.                      

 

136. Мертву людину нічим ніяк ніде не обігрієш. Краще буде нам усім від цього хорошого і теплого відмовитися, а взятися за ідею Іванова, за незалежність у природі. Це тільки зараз зробив сам Іванов. Він оточив себе цим, не став нічого потребувати, що мали всі люди. Їм треба було мати, щоб багато у них було землі, щоб на ній трудитися. А люди працюють у природі, щоб від неї отримати не малий, а великий прибуток. Їм треба хліб, їм треба м'ясо, їм треба жири. Все це нам дає природа.  Повітря, вода і земля. Вона нам майструє одяг фасонний у формі, і вона будує нам будинки. Ми в них живемо і користуємося всіма вигодами. Один час жив такий багатій, мав засоби. Хотів задобрити себе перед тими людьми, хто нічого не робить, ледарі з усіх. А він їм взяв, з дерева побудував будинок, закликав їх у цей будинок. Годує, напуває і вдягає. Запитує: а що вам треба, щоб краще жилося? Туалет ввів у будинок. Здавалося, не треба ніяк вмирати. Він сам додумався запалити цей будинок. Коли він горів, то ці люди не хотіли розлучатися з таким ділом, на попіл погоріли.

 

137. Цікаво запитати у цих людей, які мають усе, і за рахунок цього живуть добре і тепло. Де вони поділися протягом 50 років? Їх у цьому житті рідко побачиш, всі вони помруть, як і не жили в цьому. Що від цього всього може бути. Нас таких, як ми зараз всі живемо, чекає доля одна. Що ми з вами в цьому завоювали. Дві тисячі років скоро буде, зрівняли, а ми й досі цю дорогу не людську не старалися спробувати так, як наш руський чоловік. З нами, з усіма національністями, взяв поділився. Своє тіло не став одягати, не став їсти, не став дім потребувати. Оголосив себе Богом землі. Хочеш умирати –  дорога одна всіх лежить залежна до смерті. Будь ласкавий, ти її знайшов, ти її зробив, продовжуй. А дорога наша, всіх людей, не виправдала, а змусила оточити себе тим, чим оточили себе всі. Вони померли на віки віків, лежать у землі. Бог нам говорить: досить нам умирати, досить нам хворіти або застуджуватися. Треба загартовуватися, треба робити, щоб було погано і холодно.

 

138. Ми цю дорогу, цей шлях не шукали, і не хочемо шукати. А в природі є ці всі якості. Ми не хочемо, ми не школярі, цьому учитися не хочемо, і не вміємо їх завойовувати, щоб на собі вони були. Я теж є чоловік, такий же самий, як і всі люди. Але по-людському не живу, навіть думка не в той бік іде. Всі люди чекають, рахують дні, що йдуть по природі. Вже час такий прийшов. Треба, щоб сніг лягав на землю. Треба, щоб мороз був. А природа цього нам не робить, вона своїми силами прийшла, на прохання Бога вона служить вже сорокову зиму. Він її просить не для того, щоб у природі залишалася між людьми в'язниця і лікарня. Бог був проти цього в людях, він і залишився зараз проти. Він учить своїм вченням всіх людей, щоб вони не застуджувалися і не хворіли. Щоб у них продовжувалося їхнє життя. На це він у холоді себе оточує і живе погано. Він від природи не вимагає, і не хоче, щоб вона йому давала. Він не хоче, щоб таким людям цю зиму був сніг.

 

139. Він не хоче, щоб природа їм давала для землі вологу. Він не хоче, щоб природа їм давала урожай на всі їхні види, можливості. Бог просить природу, щоб вона була на боці його перемоги. Він переміг своєї думкою над капіталістів. Революція – це його було діло. Зробити на стороні ображених людей. А тоді були люди ображені – біднота, трудящі, підлеглі люди, які продають себе. А зараз люди потрапляють у в'язницю і лягають у лікарню через політику та економіку. А її тримають люди вчені, вони оточені законом, щоб їм жилося в природі добре і тепло. Богу ця сторона не до душі. Він увів у своєму вченні одне – любити всіх до одного чоловіка живого одним. Щоб люди всі отримували однакову в природі зарплату. Буде мало – всім прибавимо. Ні – так і залишимося. Ні гроші, ні матеріальність ніяка, вона людину не спасає. А почуття в природі, жива дія в природі між людьми. Вона жила, вона живе, вона і буде жити, якщо ми самі довіримося в його житті. Він на це все корисне учився, і учиться. І буде учитися для того, щоб ображеному нашому чоловікові допомогти, щоб він не робився хворим. А щоб людина була, як Бог землі.

 

140. Бог не на боці людей, що живуть, щоб одні жили добре і тепло, а інші стогнали в лікарні і нудилися у в'язниці. Нас всіх доля ця чекає. Ми з вами, що боремося в цьому ділі, як один стоїмо, чекаємо цього дня. А він до нас з такими силами прийде, і когось з нас всіх одного в цьому покарає. Між нами цей ворог як прогресував, так він і прогресує, він і буде в людському ділі прогресувати. Ми з вами, всі люди, жили і як хворіли в житті своєму, так ми хворіємо. А за Богом жити ми не намагалися. Його дорога для нас усіх важка і велика. Це робити, що робить він, усі можуть. Але вони не хочуть, бояться так залишатися, як себе залишив у природі Бог. Він вболіває в природі, один єдиний чоловік у світі, народжений у природі. Він говорить нам, усім людям, що живуть на білому світі. Всім правопорушникам закону, що вони робили, їм за це треба пробачити. І щоб люди більше не робили те, що вони самовільно в природі робили. Треба відмовитися від усього людського. Вони робили по-своєму, жили багато. Не всі зараз живуть однаково в сім'ї, і одними правами користуються.                 

 

141. Бог малює картину. Не буде в кишені грошей – злочинець не зробиться. Будуть жити однаково, ненависті не буде. Злочинця ми народжуємо своєю економікою і політикою. А коли ми за це все звільнимося, нам допоможе Бог, у нас буде райське життя. Ми таке життя вводимо. Нам природа допоможе дружбу любов між собою ввести, що нам і зробить продовження. І ми завоюємо через це життя, що вічно не вмирає. Ми між собою поставимо на ноги і будемо дивитися. Якщо Богу буде добре в цьому, він же людина є. А чому нам буде погано. Він робить сам, нікого він не примушує. Це його в цьому програш змушувати. Він просить природу, каже. Ти моя мати, мене народила, так навчи мене по-Богу жити, щоб я шкідливого в природі не отримував. Це, найголовніше, жити треба, щоб не вмирати. Це наше таке спільно з Богом бажання. А в бажанні народжується любов. Бог любить поки один так природу. Він один не смердить їй своєю атмосферою. У нього одного почуття таке, як не у всіх. Є енергія і живе навколо тебе. Воно було корисне, і буде воно корисне. Не одному Богу, а всім.   

 

142. За бажанням Бога і його любов'ю до природи вона його зберігає так уже сорок років. А далі він не знає, тільки він бачить свою впевненість у продовженні далі життя. За нього повітря, за нього вода, за нього земля. Вони є милі друзі. Що він у них просить, вони йому допомагають. Люди самі зрозуміють і погодяться з його просьбою, її задовольнять. Сильного технічного зі зброєю в руках, такого чоловіка не стане. Він свою практику, своє діло призупинить. Він визнає, у цьому він сам винен. Його діло, почате ним, не доробить, він помирає. Він не хоче так у себе продовжувати. Якщо тільки в цьому Бог стримає свій напрямок, він завоює від природи свою славу, він буде правий. Йому люди народжені приклоняться, і скажуть в один свій голос. От ми є, так ми, завоювали в природі своє життя. Ми будемо жити з ділом Бога, ми так зробимо.

 

143. Те, що ми з вами зробили, у нас це є. Цього нам, нашому народу, недостатньо, щоб сказати, більше не треба. А наука вимагає, щоб їй як такій був простір. Вона у себе має для цього техніку, їй доводиться завойовувати рубіж. А щоб сказати про це діло, є енна користь, вона дала цій людині в житті продовження. Ми про це діло сильно думали, намагалися на цьому ось місці яку-небудь річ зробити. А на нашій землі ми прокладаємо для себе дорогу. Вона нами робиться з самого ранку і до самого вечора. Люди самі себе примушують по цій дорозі рухатися. Вони кидають своє житлове місце, беруть із собою який-небудь непотрібний предмет. А він у своєму житті комусь буде треба. Кажуть, дідівське, давно вже ним користувався наш предковий дідусь. Він любив по-старому по-звичайному на себе що-небудь одягати. А ми його не потребуємо, у нас сучасне. Ми живемо по-новому. У нас є коні, ми їх запрягаємо в драги. Не зівай на них сідати. Були такі добрі коні, тільки направляй, куди тобі треба їхати.

 

144. Ми за ними так доглядаємо. Збруя на них, любо сказати. Все це я сам господар любитель, і добре знаю це життя, завжди про це не забуваю. Йде в цьому місяці тиждень. А він у себе має свій небувалий між нами ще день, йому є за річним порядком назва. Його до себе люди чекали, хотіли, щоб він і до них таким прийшов. У них усіх одна думка така, народжена в людях. Природа ним як мати рідна, вона їм учора залишила позаду вчорашнє сонечко. Воно зайшло за велику гору землі, стало по ось цій місцевості не видно жодного сліду. І дорога не треба була цим людям. Вони на своєму місці вже справилися. Конячок на своєму місці з дороги поставили, дали їм корму. Життя було спокійне і впевнене, таких людей близько не народжувала природа, щоб люди людей ображали. Був попереду такий милий у житті для цього чоловіка побудований самим собою в природі сон. Влітку, правда, бувають ночі короткі. Тільки покладеш свою голову в подушку, сам почнеш у всіх своїх місцях літати, як ніби ти там як у наві буваєш. У тебе на це все зайві гроші, ти їх маєш. А чому ти не зможеш у цей ресторан заглянути. Він для цього кимось побудований, і він про таких людей турбується.

 

145. Ми сюди приїхали вчора за своїми потребами. А ця місцевість добре знає. Ці люди зі своїм наявним господарством приготувалися. Вони таких людей чекають, для них ворота не зачиняються. Навіть запрошують. Будь ласкавий, милий чоловік, сюди заїжджай, тут тобі всі умови приготовлені. Це заїжджий дім для всіх приїжджих, тільки треба за ці  послуги платити грошима. Від цього ні один чоловік у своєму житті не відмовився. Рано вранці встають, ми сюди по цій дорозі прибуваємо. Дні не такі, як ось зараз він прийшов зі своїм ім'ям. Ми коли встали з постелі, навіть не встигли ми глянути на ось цей білий світ своїми очима, сам береш, своєю рукою робиш з пальців хрест, і себе хрестиш. Наче ти виринув з глибокої води, так ти після свого цього нічного сну встав. Дивишся навколо тебе: ти вдома у своєму вічно побудованому притулку. До тебе в житті своєму не один день прийшов зі своїми умовами. Ти як чоловік у природі не чекав таким. Сьогодні час ранковий прийшов зовсім не таким, ми всі були вражені цим приходом. Це добре, що ми вдома були. Ми глянули в природу через віконце, а там з неба дощ ішов, злива. Нікуди не можна вийти. Що у вашому ділі доводиться робити. У всіх така думка прийшла в голову. Це дощик не назавжди. 

 

146. До нас на це місце приходить і не таким, ми його чекали. Він повинен, за нашим всім висновком, ці струмені в природі припинити. Таке в природі ніколи не робилося в житті, щоб дощ був завжди.  Ми хочемо все від природи зосередження. Ми як чекаємо у себе бачити миле сонечко. Не природа хоче, а люди, вони тягнуть своїми силами цей день, ці умову. Він до нас ввалився, як на який річний гріх. У природі робився сильно небувалий у всіх наших садах урожай. Люди на цей скарб з душею дивилися, і чекали у себе його зрілості. І до цього приходили такі дні. Ми як люди їх ніколи зі своїм благословенням. А завжди говорили про таку приємну погоду, вона нашого чоловіка в своєму труді бадьорила. Він біля проходив і думав сам часто про свій який-небудь нестаток. Я, він говорить, на землі вже не один рік живу, не бачив таких рясних садів. А тепер люди ними розбагатіють, у кого яке садове яблуко. Він тоді по ось цій дорозі літній не раз туди, сюди на своїх конях прокатається.

 

147. А самі все це наше село, особливо діти. Їм не прощається в цих садах передчасно лазити. Його діло починається із самої початкової квітки. Пробувати цю скоростиглу   ягоду. Вона свій цвіт так-то себе нам показувала. Ледве по-людськи не скаже. Ти подивися та позавидуй, багато такого недозрілого. А сам ледве слину не ковтає, чекає цього діла. От, от прийдуть до нас такі щасливі для нас дні. Вони нас засиплять. Нам скажуть: ви нас до себе чекали. Так їжте, наїдайтеся на весь рік, робіть з нашого врожаю, що хочете. Я, каже старенька одного свого саду, тільки наробила в себе сушки. Спасибі нашій природі, такої ясної погоди ще ніколи не було. Зранку, як на якесь щастя, сонечко піднімається зі своїми променями, і палить прямо в упор. Це вже нам таке щастя Бог посилає уберегти наш сильний фруктовий урожай. Наші люди не знають, куди, в яке місце з нами з'явиться. Хоч даром дай. Люди прозорливі на все.

 

148. Що тільки літня пора змушує їх не спати, а збирати свій хліб. Це  їхня основна в природі проблема. Якщо тільки є хліб, та його не мало, а багато, то господар розширюється, придбаває у дворі, що доводилося. Особливо він на сало годує хлібом свиней, кілька штук для себе і для базару. А потім не забувся у себе у дворі мати птицю: курей, гусей і качок. На наше таке щастя випала збоку наша глибока і рибна річка. Ми любимо в ній в жарку пору купатися, особливо діти наші. Ми зможемо сказати, наш такий в селянському ділі труд поки нас не кидав без усякого прибутку. Ми з ним живемо, коли починаємо це робити, особливо весною. Це відібране зерно на своїй чорноземній землі, підготовленій оранки. Візьмеш з мішка свою жменю, і кинеш її по полю лівою або правою стороні. А в цю хвилину скажеш слова, щоб це зернятко багато зерняток у цьому житті, мені урожай приносив. Просив я, щоб така приємна погода побула, та полив вчасно дощик теплого характеру, щоб зернятко вхопилося.

 

149. І себе нам, всім хліборобам, як шубу, своїм покроєм показало. А ми будемо повз нього їхати, на це все початкове дивитися. Та говорити цьому дню, що прийшов, він нам допомагав зі своїми умовами. Ми не бачили, як він нас усіх такий хороший залишив. Сонечко сховалося за горою, а він залишився позаду. Ми подумали. Після діла свого труда сказали спасибі. Кажуть, субота. Сьогодні в церкві дзвін прогудів, нам нагадує про весь наш тиждень. Ми добре в ньому працювали. А завтра наш вічно лежить, сьомий день на тиждень, свято неділя. Ми в ньому як ніколи відпочиваємо. Шість днів попрацювали, а сьомий відпочинок, так господар своїм слугам сказав. А самому не до нашого сну, щоб спати. У нього турбота одна є прибавити, десятину прожив цього року. Таке завдання людської думки. І тоді, і зараз у природі на одному місці ніяка наука не сиділа. На своєму такому місці треба буде посадити кукурудзу. Та сапати сапкою гарненько, щоб буряна не було. І тоді-то і врожай кукурудза дасть. Це велика в господарстві є кормова допомогу. Вона любить годувати свиней на сало.                

 

150. А раз кукурудза є, то буде і поросятко. А потім зробиться велика свиня, наведе багато поросят. Це сільське життя. Редакція вболіває і розписує про хорошу родючу одну з усіх тварину. Вона нам дала у своєму розвитку багато хорошого приплоду для нашої економіки. Наша політика. З людьми роблять, ростять і придбавають для чоловіка, щоб було йому багато, і зайвого на базар іншому. Тому робітнику, що робить які-небудь деталі. А з деталей складає цю потрібну машину, хоч дерев'яна із залізними кліщами борона. Вона волочиться парою волів, або конячка одна, з якою доводилося на ногах разом цілий день тягати самого себе з місця одного в інше. Ми ходили і цю борону по оранці тягали. Я ходив, втомився, а конячка так само. Природа багата, вона нас усіх в окремих своїх дворах зі своєю живою силою і снастю. Вона в мене як у господаря зроблена як ніколи добре, до цього часу зберігається. Треба на це хазяйське око. Він цю збрую має. Хомути, посторонки, віжки, та на волів ярма, чим доводилося перед усіма хвалитися.

 

151. Ми зібралися на середині цієї вулиці, вона багатьох і різних господарів зі своєю економікою і своєю політикою. Вона змушує людину рано втомлюватися, як втомлюється школяр зі своєю думкою, зі своїм завданням. Його оточила читка в букварі. Він повинен прочитати і зрозуміти, про що йде мова в цій фразі. І хто цей вірш склав, його треба вивчити і прочитати напам'ять. Арифметика. Він складає одне з іншим, у нього виходить в цьому складанні багато. А від великого числа можна відібрати. Хоч кілограми від тони. І можна збільшити безліччю чисел. Щоб цю цифру знати, а скільки є в цій купі ваги. Школяр на це ходить по одній дорозі, приходить у школу не порожній. У нього в сумці книжка не одна, а багато. Найголовніше, треба в його шкільному житті  чистописання. Щоб букви правильно треба навчитися писати, і не забувати про букву, де її в будь-якому слові так поставити, щоб було ясно іншому. Ми з перших своїх кроків цієї початкової школи першого класу стали складати, і стали писати, і стали читати свою рідну незабутню маму. Вона перед нами в натурі є.

 

152. Вона моя рідна і незабутня моя мама. Вона мене як школяра за першим покликом народила і сказала: милий мій синочок. Щоб я був один з усіх школярів слухняний. Що скаже учитель, ти як тут повинен підхопити, і щось зробити, від чого твій учитель буде задоволений. Він буде тобою радий, що тебе такого я як мати народила, вона тебе ростила, вона тебе проводила. І назвала мене «милим синочком». Я перший виклад, перше слово про це написав, і прочитав у своєму житті «мама». А мама, це є для будь-якого дитя мама. Вона є моя мама, така ж сама, як у всіх наших школярів. Ми всі як один є перед нею школярі свого дому. Сідаю за парту, а збоку мене моя мама рядом сидить. Мені, також іншим вона підказує, що саме хороше для будь-якого школяра буде від твого для всіх вчинку. Ми хлопці, ми дівчата так сказали в один свій обдуманий нами порядок. Своє вчення ми отримуємо від нашого близького і улюбленого вчителя. У нього теж є така рідна мама. Вона йому допомогла вибратися на ту арену, де ми всі зі своїми мамами також зустрілися. І тепер ми слухаємо твоє розумне викладання разом з мамою. Вона нам, і вона йому теж своєю любов'ю допомагала, допомагає, і буде допомагати нам і йому.      

 

153. Викладач, він же людина така ж сама, як ми є школярі. Без своєї мами не залишався один. Вона тебе як школяра збирала, одягала на тебе штани, біленьку сорочку, і зверху піджак та кашкет. Своє грудне серце притискала, казала: ти мій синок. І так, як у всіх дітей, своя улюблена мама. Вона туди з нами разом не відстає, своїми енергійними ніжками разом біжить. Не забуває нас учити тільки хорошому доброму шкільному порядку. Ми його робили, зробили, а тепер ми з цим порядком погоджуємося, і ми робимо у своєму житті. Це наша є дорога, по якій ми з мамою назад, вперед ходимо. Наше з вами всіх школярів одне перед усіма здоров'я. Воно не на жарт у нас таких бунтує. Перед усіма нами є такий улюблений синок. Він теж між нами один видатний у знанні. Він наш усіх, кращий від усіх вважається за знанням своїм школяр. Через що ми   самі не вирішили наперед це завдання, хто кого тут перехитрив своїм у житті вчинком. Чи рідне дитя – її, чи мати рідна – його. У них це зав'язалося одне, яке не відбирається в житті своєму, ніколи не забувається в природі. Такій дитині, як і всім відстаючим, треба сказати. Матері серце, воно любить, жаліє, цінує, зберігає його, як око.    

 

154. Ось які наші шкільні справи, вони нас усіх ставлять на цьому місці на арені. Ми її як рідну матір слухаємося, і хочемо сказати їй за всі її клопоти до нас своє спасибі і спасибі, яке в природі звучить на всю цю славу. Ми у своєму шкільному віку разом з матір'ю прославили ім'я її. Вона нас у школу посадила, ми з нею разом за партою в першому класі просиділи, і перед учителем відзвітували. Завжди були в цьому впевнені. Для нас таких ми легко закінчували ці задані завдання, нам давалося читання російської мови, ми легко і точно відзвітували. Нам довелося взяти на себе математичну історію. Я і моя мама, вона разом приходила до школи, вона мені в усьому допомагала. Особливо вона   показувала правила чистописання, як буде треба вчитися за своєю роботою. Я був школяр, любив обдумано все зробити. Це не все давалося мені так, як ніколи. Я отримував оцінку. Треба було в цьому залишити свою велику і чисто від душі подяку. Моя така перед усіма дорога хороша.   

 

155. Залишатися їй не доводилося. Я школяр, повертаю сам себе назад, і тут же зустрічаюся з тими ровесниками, які приходили на те зимове місце, де ми на санях каталися. Я з ними разом пустував, тобто робив те, що робили всі ми. Зараз перед цією справою перебуваю без мами зовсім. Вона цього не хотіла, щоб я з хлопцями пустував. А тут відбувалося фізичне, на гірку лізти і досягати цієї вершини. Ми її досягали, знову сідали один біля одного, намагалися всі під гору проїхатися. Ми і тут не зівали, героями були. А завтра вранці рано доводилося знову з матір'ю одягатися, береш у сумку книжки. Я без матері не залишався, а йшов і впевнено думав, що він знає те, що з матір'ю зробив. Я, каже матері моїй учитель мій. Він звернув увагу на учня, а її сина. Я, каже він їй, такого небувалого дитя не зустрічав. Навіть вона не бачила і не чула, як це вийшло. Через кого так моєму синові сталося. Син виявився перед нею не таким, як вона думала. Так вона не хотіла його зустрічати. Я, вона йому сказала. Як мати моя сказала? Якби тебе знала, то маленького придушила.

 

156. Я був її син. Що вона хотіла від мене, те я робив. Якби не моя в цьому ділі спеціальна діяльність. Я намагався своєю власністю, індивідуально показав при економічній політиці на хорошій землі. При своїй батьківській сім'ї ми фізично батька зробили червоного хлібороба. Те, що зробили в природі люди, вони робили зі зброєю в руках технічно, штучно. Їм далося отримати все те, що люди мають. Будь-які командири дали свою згоду залишитися таким, як він при сорока шести градусах морозу? Він знаходився в трусах, йому дуже холодно. А до нього підходить випробувач, у нього запитує: «Ну, як тобі, холодно?» Я, як перед ним випробуваний, йому відповідаю, «ви» його називаю: «Спробуйте залишитися таким, як я». Він сказав: «Я відразу помру, не витримаю». Це все зробила для мене природа через нашу з нею дружбу. А полюбив її не як-небудь, а природним порядком. Мене природа полюбила і дала можливість із нею подружити не штучно, як це робиться людьми. Ми хвалимося тим, що є під руками, і що є на нас, на людях.

 

157. Іванов хвалиться природою, у ній своїм тілом, але не чужим, не природним. Ми хороші тоді, коли у нас є. А коли ми цього не маємо і ніде брати, ми на це все робимося хворі. Ми мучимося, думаємо, а де взяти? Особливо ми, самі люди, завжди думаємо про природу. Вона нас оточує, нам своїми силами дає наше здоров'я. У ній для нас є повітря, є вода і земля. До чого ми до живого тіла прикріплені, як кліщики, так і ми з вами на землі повзаємо. Нас оточує своєю силою повітря. У ньому є всі живі природні види, мікроби. Вони жили в природі, вони живуть зараз. Найголовніше, на землі треба вода, нею земля насичується, бере вологу, яка робить в днях, що прийшли, те, що повітрям робиться на нашій землі. Найголовніше, повітря з водою. Вони тримають у себе як планету Землю, береги обмиваються водою. Повітря не пускає океан, щоб ішла по землі вода.

 

158. Тут же живуть люди, мучяться у своєму фізичному труді. Вони його роблять через життя. Якщо вони перестануть робити своє діло на землі, вони перестануть жити. Їм природа не назавжди відокремила свій час, щоб вони в нього вкладалися. Це час круглий і різний. День приходить на землю, промені лягають завжди не однаково. Захоче повітря у себе мати туман, він у ньому може жити вічно. Але промені сонця, це є люди живі, у них думка думає, вони бажання своє мають. Їхні тіла мокнуть, пріє матеріал, зроблений ними. Якщо сонечко природне сюди не втрутиться, людям тоді хана, люди зникнуть. Природа у себе має зливи з великими повенями. Люди самі винні, просять небаченого бога. Їм природа – через їхню жадібність. Те, що вони просять, їм дається. Це сила є – люди. У них різний розвиток. Вони оточені на землі не туманом, не дощем. Є пекучий швидкий вітер, навіть народжується циклон, нестерпна жертва людського життя.

 

159. Хіба ми, всі люди, цього хотіли. А нам хмара величезна суцільна свої поля по повітрю накидала. Ми з вами, всі люди, не хотіли бачити, не хотіли чути, а в природі така впевненість. Ці люди вже знали, що природа може протягом дня змінювати форму свою. А протягом року два рази. За нашим бажанням буває тепло, проходять повз його, повз чоловіка, промені сонечка. Воно починає впритул пекти. Земля у себе має такі властивості, чим чоловік втягнувся на початку свого розвитку. Він навіть у себе не мав сліду, у нього не було одного в житті. Дорогу нікому прокладати, і навіщо вона. Природа не хотіла чоловіка допустити цього у себе, але не в силах вона була цього зробити. Природа, вона у себе представила живого чоловіка Бога землі. Цей Бог був, все зробити. Він тільки не знав, що просити в природі. Що було, коли не було дня і не було ночі? А життя людське було. Він або вона, але природа самця стала мати, як Бога, сили його. Він захотів розділити природу. Відділив від темряви світло. Ввів в життя своє сонечко, що обігріває цього чоловіка. Він у себе не мав потреби. У нього сила волі природна залишалася.

 

160. А цьому чоловікові забажалося побачити чоловіка такого, як і він був. Йому як Богу природа була не почата цим добром. Бог своє бажання в цьому отримав. До нього на допомогу прийшла самка вже зі своїм поняттям, зі свого думкою. Вона не вірила нікому, а вірила собі, як іншому чоловікові, хто став по-своєму робити. Побачила на землі ягідку – з'їла її. Побачила на дереві яблуко – зірвала, з'їла. Це добро було їхнє не почате. А в процесі всього життя на землі забулися про цього ось чоловіка, він нічого не мав у себе. Чоловік своїм розвитком у процесі всього цього повернули далі, вже він цей весь розвиток на нашій землі. Ми в цьому отримали смерть через наш рожен. Весь час ми з вами лізли на нього до самого нашого серця. Воно нами не виходжувалося, а зношувалося. Робилося в процесі непридатним до життя людини. Він сходив через нього з колії. Серцю люди не знайшли у природі спокою, а змусили його в природі ховати серце в цьому ділі. Що зробив чоловік на землі. Він не отримав задоволення, щоб його серце було його, і йому своїми силами служило, тілу користю. Ми цього не зробили, ми цього і не отримали від природи. Природа не захотіла тримати нас, таких безсилих. Ми поодинці, як яблука з дерева йдуть, так і ми зі своєю зрілістю йдемо в прах вічний.

 

161. Це не весь наш на нас є розвиток. Ми народилися в житті, ми в ньому і померли. Це не все наше правильно. Ми робили, як люди, недолюблювали природу. У них є для неї каприз. Їхнє одне своє бажання, щоб завжди мати у своєму тілі індивідуальне чемпіонське здоров'я. Чоловік усі можливості має в природі не фізично природно в ванну після тепла спускатися. Всі б цього хотіли від природи отримати, щоб ніяк ніде не хворіти і не застуджуватись, як це зробив на собі Бог. Він чоловік Іванов, почав сам робити без усяких лікарів, без викладачів. Шукав діло в природі відчути сам собою. Особливо доводилося в Армавірі, випробовував зі сходу зимовий жорсткий у морозі вітер. Його знають люди. А я до нього розкрив голову, і від цього отримав своє в цьому задоволення. Боявся, що я так захворію. А в мене, навпаки, з моєї шевелюри люди засміялися. Я зрозумів, що мені дуже холодно, сильно вуха мої оточувалися, але раптом після цього всього зробилося тепло. Я вже зрозумів, не вся зима лежить надворі в холоді.

 

162. Буває в природі таке тепло м'яке, погода настає. А людина звикла залишатися в своєму вбранні. Чоловік будь-який і кожен створює свій фасон, свою тілесну красу. Її люди на собі будували 2000 років, вони її з собою разом поклали. Вона з чоловіком разом у землі лежить в праху. Люди так думають і гадають, що вони від мерця своїм таким учинком пішли. Їх ці умови магнітом до себе тягнуть, це їхнє в природі діло. Вони зробили для себе цей одяг, що вічно не живе, це їхній самозахист. Він на них висів роками, не давав доступу до чистого енергійного тіла. А тіло не пробуджувалось, а стомлювалося, робилося ганчіркою. Все це давало людині їхнє діло. Вони йшли по природі, наглядали своє місце, на ньому визначалися. І там почали заводити в своїй огорожі те, що в житті людини було потрібно. Ви запитайте у найрозумнішого за його ділом чоловіка, він отримав своє задоволення? Або ту роль, яка перед ним була, її так зробити, що краще не може бути. Він вам обов'язково скаже: треба буде краще зробити.                                          

 

163. Чогось такого цікавого не вистачає. Їжа. Для людського життя, найголовніше – це є наша їжа. Вона робиться шефом щодня, нею люди задовольняються. Голодний чоловік, він з'їсть те, що йому поставлять. А той лизун зі своїм бажанням, він добре не розвив апетит, він не сильно хотів їсти, він час свій виконує, тому він так і їсть. У нього апетит на це відсутній. Він так і працює фізично, у нього такого здоров'я не вистачає. Так жити, як він живе, не треба зовсім людині жити, у нього нездужання. Люди героя будують. Бачать на ньому його доброту, йому вони дивуються. Він у нашому житті такий один на всі свої руки. Сам робить, сам створює, у самого є розум. Він багато думає, багато він робить, у нього виходить, але не зовсім. Він намагається зробити, він робить так, як слід, як інші хочуть побачити. Чоловік всім не зможе зробити те, що вони хочуть, але ні від кого вони не отримують. Їх оточує хвороба в природі, він хоче від неї отримати. А цим, що він хоче, не задоволений залишився. Без цього всього зробився бідний. Люди про це думають, вони не отримують. А раз не отримують, вже є потреба.

 

164. А раз у житті є нужда така, це людини хвороба. Ми всі люди, особливо політ вчених на Місяць. Вони того, що треба, не отримали. У них багата техніка, сила велика, нею людина управляє, вона йому в польоті допомагає апаратами досліджувати. Люди хочуть, люди роблять, у них технічно виходить. А щоб фізично вони що-небудь зробили, у них цього не виходить. Вони не навчилися роззутими по нашій землі ходити. Особливо люди бояться суворого холоду, морозних у снігу днів. Вони такі, як були, вони і є перед людьми. Тільки що змінилося природне явище. То було тепло, а тепер стало холодно. Що спонукало зробити в природі. Люди взялися за труд, його стали важко сьогодні робити, завтра роблять, і післязавтра роблять. Дні в тижні не стоять, вони один одного підштовхують. Кажуть: набився, надивився. Бачив, що люди протягом одного дня   роблять. Перед ними дуже багато не зроблено справ, і важких. А от щоб їх так зробити, такої людини не народжувалося, щоб він сів на своєму такому місці, нічого не робив такого. Ми, всі люди, прожили, дивилися, слухали. Але ми не побачили і не почули, щоб такий чоловік між нами був. Його своя є в природі совість.  

 

165. Вона є у кожної людини. Якщо він бачить свого близького, він чимось займається. Може по дорозі своїй назад, вперед ходити, вже це його робота. Він же без їжі не залишається, завжди снідає, обідає та вечеряє. Три рази хто це з людей готує, і десь воно береться. Земля без усякого догляду за нею, вона людині в прибутку нічого не дає. Її тримає людина тільки для того, щоб з землею борсатися, придбавати для людини в природі продукт. Він для людини це зернятко, а потім до цього зернятка інше яке-небудь у житті є зернятко. То на хліб, то на інше що-небудь. Особливо садимо у дворі і ростимо картоплю, вона багато у себе має страв. Ми з неї варимо борщі і супи. Ми з картоплі робимо пюре, і так з салом смажимо. У нас не буває, щоб не було нічого, чим наїстися. Ми можемо картоплю в шкурах пекти. Ми з хлібом, з сіллю поїдаємо, наїдаємося досита. Це не все буває. А люди протягом року на нашій землі самі себе змушують, щоб крім хліба і крім картоплі, добувати від землі соняшник. З нього придбавають масло. А з маслом іде картопля, а до картоплі, смаженої в маслі, придбавають огірок або помідор. Словом, люди не відстають від придуманого що-небудь у землі одержати не мало, а багато. Особливо люди сіють у землю кукурудзу, садять цибулю.

 

166. Перед людьми розкривають багаття, палаюче полум'я вогню. Рядом сиділи люди, вони всі освічені, зі спеціальністю. Вміли говорити, вміли робити, і вміли чогось в житті чудити не погано, а добре. Люди в цирку показують свою роль, своє діло недороблене на різних спортивних іграх. Ми любимо, і сильно, за своїх близьких, за хороших ділків. Люди всі їх цінують і їх нагороджують. Як люди ввели для цього золото, вони його заробляють. Люди в цьому народжуються, люди з цим помирають. А от щоб навчитися в природі людині, як буде треба жити, щоб ніколи ніяк не вмирати. Ми ж з вами для цього діла зробили, навчилися штучно. Зробили в ньому стільки, скільки слід було. Чоловік у ньому пожив та поробив, а потім узяв, на це діло розгнівався за свої сили, їх став на ходу свого життя втрачати. Став свої дні залишати без усякого діла позаду. Став зустрічатися своїм тілом з природою такою, що перед ним не розчиняла двері так, як вони стали зачинятися до життя. Чоловік отримав у цьому від природи свою довіру, щоб далі по землі не повзати. І не шукати по землі хороше і тепле, що от саме не увінчалося.

 

167. А розв'язалося питання в житті чоловіка. Воно веде його не до життя. Як це було, воно так і залишилося. Учень або школяр був один раз, свою діяльність показував людям. Він був на своєму місці так, як яблуко садове на дереві трималося, воно у нас на землю дивилося. Говорило нам. Не треба мене передчасно з мого місця знімати. Ми цього права в природі не слухалися, сваволили, цьому плоду не давали життя з самого початку. Він ріс, і вже бачив наш намір. Чув нашу готовність свою руку підняти, і оточити це яблуко своїми пальцями рук, і своє фізичне діло зробити. Це яблуко чоловік зірвав, і не кинув, куди це треба. А скоріше від усього це яблуко пішло по своїй дорозі безповоротно в свої зуби, в рот. Став жувати, а потім зі слиною, з повітрям ковтати. І пішло по тому проходу прямо в каш цього природного добра. Тіло стало цю суміш переробляти на непридатний зовсім для тіла запах. Воно знайшло свою дорогу по цьому тілу, стало звідти вибиратися. Хоч і важко, але повітря в цьому, воно не зупинялося свою роботу робити. Це діло робилося всіма людьми в природі. Не давав чоловік такому яблуку своїм шляхом прогресувати.

 

168. Це яблуко, воно нас усіх навчило взятися за шкільну парту. Чоловік сів на цьому місці, його довго не тримали. Він став підніматися не таким, як він був до цього. Він не був школярем, і не намагався зробитися ним. Його як такого оточувала сила, він був вільний. У нього не було перед очима це родюче смачне яблуко, якому була мати природа. Вона на це мала свої сили міняти у себе атмосферу. Я, говорить перший чоловік, що народився в природі, не думав про це діло, що мені доведеться кланятися такому мізерному зростаючому на дереві яблуку. Ми цей шлях зробили вдвох. Мені вона підказала, що це все, що ми знайшли з нею, це належить нам. Ми цього всього в природі були господарі. Крім нас, нікого не було. Ми самі взялися по природі шукати, і оточили себе ми чимось. І багато не вжилися так само, як наше яблуко висіло, милувалося, показувало себе нам. А ми не справлялися з ними, а залишали їх на своєму місці. Вони так само робили в природі, як ми, люди, своє діло не кидали. А в своєму житті   доводилося робити, що слід. І недоробили, багато попереду залишилося. Ми без них взяли і померли. А як природа почала нашого чоловіка це діло примушувати, і досі.

 

169. Воно робилося, робиться, і буде робитися в житті своєму. Люди зробили це, люди в цьому ділі померли. Їхня була в цьому турбота людських рук, умів, зосередилися, вони робили. Ці минулі роки, вони нам не дали нічого корисного, щоб ми в цьому жили, але не вмирали, як це робилося нами. Ми не жили і не вчилися, як буде треба жити. Це завдяки Іванову Переможцю природи, Учителю народу, Богу землі. Взявся за це. Він не спішить жити, як би скоріше зробити і за інше не почате взятися. Ми цим сильно помилилися, порахували свою землю джерелом. Вона нас годує, вода нас напуває, і повітря оточує. Цим людським Бог не залишився задоволений. Вони йшли весь час на рожен, він дебелий. Бувало, доходить до серця, і закінчує своє життя в цьому. Я, Іванов, 35-річного віку цим природним єством зайнявся у себе шукати істину. Я як чоловік один зберіг дорогу Бога, по ній пішов, і зберіг тіло своє. У кому виявилося серце молоде загартоване, здорове – серце 25-річної людини. Це мій вихід. Я не боюся ворога, навіть своєї смерті. Якби цього в мене не було, що я маю, я б давно помер. Я борюся з собою так, щоб ніколи ніде ніяк не вмирати.        

 

170. Люди ви мої милі, друзі в житті, гляньте ви на сонечко. Ви побачите свою правду, своє одужання. Бути таким чоловіком, як я є перед вами, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Боюся сказати за одне це. Зима сорокова в житті проходить без усякого снігу. Це мої сили робляться, треба походити по землі. А по снігу ходив сам Бог, ми його бачили, але не визнавали. Це Іванов ходить голий. А для чого він ходить? Ми його мети не знаємо. Він уболівальник про природу, а у неї є люди, по-різному живуть. Один за одним помирають. Цього діла Учитель народу не учить. Він учить людей до їхнього життя, щоб жити, а не вмирати. Цього мало, він говорить. Я такий початковий чоловік у цьому. Всьому діло є люди, вони жили, вони живуть. Вони робили, вони роблять. Вони добивалися, вони і доб'ються одного для всіх нас. Життя, але не смерті. Треба пробувати, треба робити, треба і за це діло отримувати. Все це робиться без усяких грошей, за одну для всіх у природі любов. Вона нас примусить усіх жити не по-старому, хорошому і теплому. Треба жити по-новому, поганому, холодному. Цьому життю кінця не було, не буде кінця і краю.

 

171. Буде жити людина в природі так, як прожив сорок років Іванов. Він зробився між нами за своє діло Бог. Йому в людях доводилося зустрічатися з багатьма людьми, вони його цілували, вони йому обіцяли його ім'я не забувати. Він між нами жив, він між нами такими живе, і буде жити вічно. Ми його такого одного в житті вболівальника бачили, намагалися з ним разом через його хороше не розлучатися. Ми добре знаємо про його прихід, його роботу. Він сюди недарма до нас прийшов і з нами зустрівся. Нам допомагав у житті, щоб ми не робилися злочинці в людях і не хворіли. Це його така для всіх дорога, одна для всіх. Жити і жити, і жити. (Слова сказані Сергія Мироновича Кірова).

 

1972.12.19. Іванов

 

:7212.19  Тематичний покажчик

:Дорога школяра    7

:Війна 41г.   10-14, 41-45, 104,105

:Христос    15

:Євреї    14

:Загартування і люди    16

:Школяр   27,79,96

:Учитель Бог   28-33,47,51,58, 84-90,112,124

:Незалежність    31

:Початкова думка    32

:Нобелівська премія не треба  39

:Теорія 40

:33 рубля    45

:Смерть причина    50, 51

:Тюрма, лікарня    52

:Природа   65,112

:Еволюція 90

:Пробудження 96

:Перша людина Бог   159, 160

:Амонал    108

:Фронт   111, 112

:Лісоруб    115

:Учитель історія   115-117

:Вчення Бога. Любити всіх,

:Одна зарплата 139,141

:Пробачити провину    140

:Чи не розпоряджатися, не підкорятися 127

:Смерть    125

:Медицина   96, 103

:Хороше погане   52,65,136,137

:Народження ЧБП     98

:Сон    123

:Сонечко   123, 124

:Любов, дружба між людьми    141

:Природний відбір 162