Понеділок. 1973.09.ч.3

Іванов Порфирій Корнійович

 

Частина 3. С.127 — 191

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова. (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

127. Ми з вами через цього чоловіка добилися, нас з вами природа оточила. Ми тепер повинні сказати спасибі за те, що ми будемо жити по-новому. Яка нам усім буде така слава. Нас померлих перестануть закопувати в землю. Ми ці права завоюємо самі. А мені психіатр невідкладної в Москві, він так мені сказав на моє запитання: «Не будеш ходити роззутим по Москві, не будеш писати в міністерство, за це ми тебе садимо». Вночі під 2 травня свято, вихідний, я вже опинився в оточенні лікарів. Мене чергова по відділенню лікар приходила досліджувала, розуміла. Я їй малював свою картину в цьому. Вона такого ніколи не зустрічала, щоб чоловік робив те, що всім людям протилежне. Чоловік я не такий, як усі люди є. У мене штучного немає, є в мене природа одна, та найголовніше єство.  Ось що нам усім потрібно. Людям не треба буде ніяк і ніде хворіти, а бути таким, як це треба бути, щоб природа служила другом. А ми не розбираємося з чоловіком, швидше ми його такого беремо. Якби було це шкідливо, то звідти не вийти. Люди бачили таку правду, яка розросталася на них. Їм благополуччя, пристрасть дуже важке. Хто б не брався її робити, до кінця свого життя він не зробив. Ображений чоловік був, він залишився. А герой цього часу, йому не доводилося довго жити через один людський нестаток. Ми живемо в природі один раз. Нас ці люди обрали на пост, вони без порядку жити не зможуть. Їм треба закон такий, щоб він у житті допомагав. Людина в природі втрачає, їй треба в житті допомога.

 

128. Ось що треба буде людям. Одному в'язниця, іншому лікарня. Цар був обраний капіталістами, а вже Ленін народом визнаний. Декому не догодиш. Буває людина людині різна. Один тільки Бог має одне. Він не проти своє улюблене місце кому-небудь віддати. Бог – це є ми, всі люди. Будь-яка і кожна людина зможе зайняти своє місце. Бог не який-небудь адміністратор свого улюбленого місця. А тільки потрібно робити по-Божому. Треба любити природу, від холоду не треба йти, а близько з ним треба залишатися. Не однобоко треба жити, а кругозором оточувати себе. У Москві Кощенкова лікарня, вона видне місце займає. Колектив лікарів, вчені, вони прийняли мене одного з усіх. У них була згода не відмовитися від мене, а прийняли мене.  Ніхто про це діло не знав, як дізналися про це наші люди. Це Валентина Сухаревська і Голіков Микола м'ясник. Зовсім чужі люди для мене. Вони прийшли до Тамари Павлівни, представилися племінниця і племінник. Є, на чому базуватися. Я, каже Валентина, та жінка, якій Учитель допоміг. А Миколі сім'ю відновив. Він від них отримав право життя. На що таке виклали лікарі, дали слово Учителя виписати 3 травня 1973 року. Вже нове пішло в житті. Те, що робилося усіма людьми, вони й досі так роблять. А Іванов, Учитель народу, Бог землі, одне проводжає, інше зустрічає. Це наша велика така мати, у неї одне так не буває. Прийшла весна красуня, ми чекаємо до себе літо.

 

129. Ось які наші справи є в житті. Ми беремося, як і бралися, за землю. Вона нас таких давно чекала, ми до цього готувалися. Тільки що сніг з поля пішов, а наша така техніка на колесах. Про це люди не перестали думати, ці дні багатого характеру. Весь день безперервно ми робимо, без усякої думки не залишаємося. Так жити, як ми з вами живемо, не треба. Народилися ми для життя, а як важко ми вмираємо. Це все робиться залежністю, вона робить чоловіка штучним. Його оточила політика, економіка. Це хитрість у природі робиться. Він в житті важко трудиться. А в самого думка така проходить: як би менше працювати, а більше від усього отримати. У цьому людина живе добре і тепло. Він так живе один раз. А приходить час такий у житті, він у цьому починає занепадати. Його умови змушують іти від цього. Ми хороше і тепле залишаємо позаду, до нас приходить природа погана і холодна, кого ми в житті не хотіли бачити. Які ми не були в житті люди, ми в цьому ділі не врятовані. А як же Бог зі своєю ідеєю? Він сорок років провів у житті в природі, з нею він на один провоював. Йому холодно, йому погано в цьому. Він від цього діла сильно терпить. 1973 року 25 квітня зрівнялося сорок років. А скільки доведеться в цьому жити, ніхто про це не скаже. Не було в природі такого діяча, і видно його такого не буде. Всі люди стоять на арені за своє, щоб у них була законна в'язниця, та до цього щоб була лікарня. Це така зона між людьми. Не хотів би, а воно саме приходить. У природі це все виходить.                                              

 

130. А за Богом, треба буде жити, треба свідомість у цьому мати. Ми з вами своїм ділом хвалимося. Створюємо у себе таку армію, як ми розвинули її технічно. У нас є для цього діла все. У випадку на нас хто-небудь накинеться, ми готові в будь-який час захистити. Хочемо, щоб ми інших такими робили. Досить на людей безсилих нападати. Ми в житті своєму фізично для тіла нічого такого хорошого не зробили. Час у нас проходить у природі не однаково, а дві сторони. Одна в житті проходить спекотна, а інша проходить холодна. Для такого чоловіка, як він є, і те нехороше, й інше. А він зі своїм носом шукає такі якості, яких не було. Щоб вони були свіжі і енергійні – ось що буде треба людині. Він для цього живе однобоко, він знає сторону свою.  І от десь узявся ворог на арені. Бога змусили умови по його шляху з ним зустрітися. Права нога в коліні захворіла. Я як чоловік живий оточив себе. То я швидко бігав на ній, а тепер насилу ходжу. Знаєте, що представляють ноги. Це довільна частина в природі, найголовніше є в житті. Поки вони в тебе здорові, то ти ні про що не думаєш. А от коли вони в тебе захворіють, то місця для тебе, спокою немає. Я таким у природі залишився. Скаржитися не доводиться ні на кого. А час життя нашого не стоїть. То була по природі холодна зима, а зараз велика зміна на всі людські в житті справи. Добрі і недобрі люди зібралися з природою воювати. Земля очистилася від білих снігів, вся висохла до невпізнання.

 

131. По ній доводилося всім людям бігати. А мене так умови змушували. Лягати, щоб відпочивати, у мене звички такої не народжувалося. Бога така є в житті дорога, вона людину не змушує лежати. Він добре про це діло знає, завжди на ногах намагається рухатися. Це він завжди людську звичку судить. У ногах правда одна є на світі. Якщо ноги не будуть здорові, то тоді й голова наша не треба. Так і я думаю про ці хворі ноги. Це одне моє людське випробування. Хвороба з природи приходить сама. А от щоб піти з цього, ми не часто самі ці блага отримуємо. Думаємо, що так воно пройде. Не для цього моя ідея зародилася, вона свого часу дочекається. Поболить, і сильно помучить мене. Природа в цьому є мій друг. Вона ці свої сили має, може зробити все.   Тому я був згоден з тим, що до цього було. Якщо ми так захворіємо, то тоді можна чекати, як і інші дочекалися, від свого такого захворювання померли. Смерть з'являється в цьому, ми в природі так от умираємо. Це буде для нас не наша дорога. Ми з вами так умирали завжди. Бог проти цього діла, він для цього діла сам робить, бере, і сильно він у цьому терпить. Його діло вже не те думати. Здоровий чоловік, йому дрібниці. Він студентом сам учиться, а я як Бог до цього всього зайшов. Він мені інші двері відчинив. Я у нього як студента запитав: от ти студент учився, а кому віриш? Він мовчить. Кого в цьому просиш? Студент вірить техніці зовсім, людині творцю.                        

 

132. Він вірить мертвій істоті, на неї він сильно надіється. А він як жив у природі важко, так він і живе в природі важко. Студентом може стати будь-яка людина. Його діло одне – диплом і теорія. У нього думка така є одна з усіх, щоб не захворіти і не застудитися. А в природі своє є діло, воно цій людині дає хід. Я, говорить нам усім студент, нікому не хочу вірити. Хочу знати краще від усіх теорію, я буду тоді дипломник, довірена перед усіма особа. Жити мені хотілося в житті своєму, щоб мені було добре і тепло. А от про стихію не хотів думати. А вона, це така штука є, аби тільки вона захотіла. Вона на це все таке звертати не може. Захоче на його тіло накинутися – їй це найкраще діло.  Студента таке є вчення, щоб у природі холодно і погано не жити. Це його таке є в житті прагнення – добитися для себе хорошого і теплого. А щоб фізично що-небудь зробив, студенту не довелося цього добитися. Він живе в природі однобоко. А щоб з кругозором жити, у студента немає того. Він боїться залишатися в природі поганим, його жадібність одна з усіх. Він хоче іншими розпоряджатися. Жоден студент у своєму такому житті не зробився незалежний, щоб фізично здоровим був. А всі залежні в природі безсилі. Померти мені як такому чоловікові – у мене немає ніякого багатства. Я вважаюся в природі незалежний, життєрадісний у цьому чоловік. А чому ми, такі люди, помираємо. Ми з вами живемо в природі один раз, а потім нас це не спасає. Як умирали, ми вмираємо, і будемо вмирати.

 

133. Нашому студентові гріш ціна. Хіба йому немає можливості таким бути? Нехай вже мені, такому чоловікові. У нас є такий чоловік, його народила для цього природа, і як друга свого зберегла. А студент може бути в будь-який час такою людиною в житті, як він до цього часу був. А студенту як такому чоловікові доводиться за хорошим гнатися, а погане йому дуже сильно заважає. Гроші має не один цей студент, їх, як мірило цінності, мають люди. За них трудяться скрізь і всюди, бережуть як якусь особливість. За них вся економіка створюється. Ними користуються всі живі люди. За них роз'їжджають по білому світу. Через них чоловік процвітає в цьому, чоловік їх має не дарма. Він з ними свою велику думку має, потрібно йому як чоловікові придбати, він не спить день і ніч.   Коли тільки їх багато заведеться, господар не знайде у себе спокою. У нього такий будується план. А на землі місць дуже багато. Ходить назад і вперед та думає. Вони змушують через них не спати. А природа тут як тут, свої сили розташувала. Вона всім свої білі квіточки показала. А на них бджілка здалеку прилетіла. Вона, як студент готувався, йому ж треба жити в природі по-своєму. Бджілка без усякого діла зиму просиділа, а тепер для неї прийшли такі дні. Вона чекає у себе ясне сонечко та тиху приємну погоду. В цей час, коли люди живуть у своїй місцевості. Вони жили по-своєму, по-історичному. Вони чекали, довго думали про цей час, а він так повільно до них ішов. А коли його чекаєш або доганяєш, гірше немає на білому світі. Людина з грошима біжить, поспішає. А без грошей вона не знає, що робити.

 

134. Люди учать людей у житті, що треба зробити. Є гроші, і їх дуже багато у нього. А боїться даремно їх витрачати, як студент боїться без свого місця залишатися. Він учився роки, проходив історичні дати. Його змушували в цьому учитися умови. Він боявся залишатися жити погано і холодно. Живуть вчені люди за гроші. А без усяких грошей живе Бог землі. Йому не треба буде в цьому теорія.  Він зі своїм практичним життям завжди на арені своїй готовий. Теорія не сама робить нам урожай, а самі ці люди. Вони думають, їм не доводиться на місці сидіти. Їх одні умови всіх змушують. Вони в природі від цього залежні, їм треба в природі великий урожай. А він у житті так не буває, до нього як такого готуються. Вони у себе мають для цього зброю, всякого діла техніку. Ця машина, нами зроблена, вона не одна така є. Ми з вами їх наробили стільки, їх нікуди дівати. Ми її як таку тримаємо, бережемо її, як таку річ. Вона нам буде потрібна тоді, коли нам доводиться на ній поїхати. Це така є одна машина, вона зможе нас привезти в гості, ми на ній зможемо приїхати в театр. Нас з вами базар спільний очікує. Ми можемо їхати на ній на роботу, вона нас цивілізовано тримає. А от інша машина, ми нею оремо в будь-який час землю. Для нас це ось не все. Є машина зовсім інша, вона скородить, вона нам зерно сіє. А от збиральний комбайн зовсім інша. Ми самі це все робимо, цю всю економіку створюємо, це все залежить від нас усіх. Ми в цьому ділі самі працюємо, та зберігаємо це багатство, це наше все є багатство.      

 

135. Воно для нас не є порятунок у житті. Це історія вся для нас стара, ми нею займаємося як ніколи, працюємо ми по-старому. Нас з вами це все не задовольняє. Це все зроблене старої людини. Ми з вами такі люди є, не по-новому ми живемо, а по-старому. Це наше таке в природі життя, воно нами століттями було побудовано. Ми в себе розвинули в цьому ділі політику й економіку, з нею живемо. Що ми на землі маємо, все це вважаємо нашим надбанням. Ми з вами в цьому всьому працюємо, і самі все це придумували. А щоб залишилися цим ось задоволені, ми з вами не задоволені. У природі шукаємо що-небудь інше, але нам ніяк не наважилася дати природа. Ми не сидимо на одному місці. І щоб спали, ми не спимо. Сьогодні одне діло зробили, завтра ми інше стали робити. Але щоб із цього всього вийшла користь, ми в цьому нічого не отримали. Ми з вами в природі як жили, так і залишилися жити. Нас усіх з вами природа гонить у бій. Вона хоче, щоб ми з нею воювали. А ми знаємо добре, що з цього діла нічого, крім поганого, не виходить. Рік наш, він зі своїми днями приходить, і нас із собою разом забирає. Ми від цього не зможемо відмовитися. Залежність, вона нас тягне. Ми з вами в житті своєму безсилі. Хоча земля і вважається нами своєю, вона нам, без будь-якого догляду за нею, ніякого прибутку не дає. Ми на це діло маємо час, він і до нас приходить, і від нас він іде. Ми добре знаємо своє колесо, за яким наші дні проходять. Ми з вами їх дуже сильно чекаємо. Вони нам дають у природі діла. Ми стараємося, поспішаємо робити, це діло закладається на час.        

 

136. А час, він такий між нами проходить. Ми завжди бажаємо бачити самого Бога. А він нам на це діло не показується, він для нас невидима особа. Ми його завжди заочно просимо. Він нас не забуває, а допомагає. А от щоб ним стати, і бути, як він, у нас на це сил не вистачає. Ми б уже давно зробилися ним, але його дорога для нас важка. Він один є такий чоловік, з нами такими поділився. Люди по-своєму, по-людському жили. Їхнє діло одне – воювати з природою. А природа їм через пальці дає. А вони його сильно просять. Він був, він є, він буде через діло. Але ми його не бачили і не знали його. Він перед нами в природі народився, і став сам себе в житті показувати. Бог кинув все добро людини. Йому як такому жити важко. Він свої всі сили кладе, хоче ображеному допомогти.  У нього така ідея між людьми зародилася – ніколи на чуже добро не заздрити, а своє треба в руках тримати. Навіщо це буде нам треба. Ми з вами жили по-старовинному, у нас з вами на шляху великий нестаток, ми цю дірку хочемо залатати. Наше таке одне діло. Бог тут у житті людини не причому. Він народився в природі для життя, а його як чоловіка змусили умови. Він порушив сам це ось діло. Не треба було йти від природи, а треба було людині разом жити. Ось чого людина стала у себе добиватися. Їй хотілося, щоб дорога була хороша. Вона завжди про це діло думала, намагалася це в житті зробити. Ми, всі люди, очікували цей час, він і до нас пізно прийшов. Ми як такі люди до нього приготувалися. У нас, як у хороших господарів. Ми самі зробили цю снасть, вона нам у житті допомагала.

 

137. Тяглова сила – це бики рогаті. Вони швидко не робили свою роботу, але зате вони були економні, без усякого хліба свою силу тримали. Це наша всіх така робота відбувалася, вона і досі нами проробляється. Це наше весь рік безперервно робиться. Ми в цьому один час живемо. Приходить на нашу землю холодна зима, ми зі степу в поселення в'їжджаємо. Наші люди такі в цьому ділі є. Яку треба землю, зробили оранку, і її під сніг ранньою порою поклали, щоб вона вологи більше набиралася. Про це місце, про цю оранку не забували, що ми на ній повинні посіяти. Наша діло – рано треба поспішати. Ми цей час знаємо все підряд, до нього за великий час готуємося. Хочемо природу змусити, щоб вона нас слухалася. Нам треба, щоб зима була, та вона була в природі не дуже глибока, холодна в снігу.   Полежала один час на землі, а потім треба звідси йти. Ми за цим точно стежимо. На сонечко зранку дивимося, визначаємо, який буде сьогодні день. За нашим висновком ніколи не буває. Ранок себе показав, дійсно ранок. А сніданок до нас прийшов не такий, ми його таким ніколи не чекали в житті. Звідкись узявся східний вітер, на небі десь набралися хмари, і полив з висоти сильний дощ. Нас таких всіх господарів загнав в умови. Ми цього не думали, щоб з нами зустрілося. А обід нам принесе в життя інше. Ми з вами в цьому не .... Нас з вами природа обплутує. Ми, всі люди, сильно віримо в Бога. Але щоб ми його виконували, ми в житті своєму забувалися. Нас зустріла інша якась думка. Ми забули про хороше, а за погане ми вхопилися.

 

138. Якби такий Бог народився раніше, він нічого не зробив у природі. У нього не було тоді сил, він був у той час не підготовлений. А зараз йому довелося подружити з природою, він нею близько обгороджений. У Бога такої власності немає, він навіть її ніяк не визнає. А людину живу добре знає, її такі природні сили визнає. От які колишні були люди. Зранку до самої темної ночі одне діло за ділом ними робиться. А його так закінчити людині було дуже важко. Він готується до завтрашнього дня. Бог людям не будував на землі церкву, він їх не просив, щоб вони туди ходили. І Богові там молилися, і просили у нього великий у природі прибуток. Він їх не вчив на землі прибуток отримувати. Вони самі робили в цьому. Їм треба було плуг залізний, вони його змайстрували. Їм треба була ця сила, їм доводилося її розводити в природі. А в природі були річки, у ній є озера і гори з лісами. Він їх не змушував, щоб вони робили для себе в житті кам'яний млин. І не хотів, щоб вони вводили для себе святкові дні. Вона нам присилала однакові дні, а привчалися до них люди самі. Потрібно було зробити колесо, щоб воно у них крутилося. Люди на своїх місцях не сиділи, пішим ходом вони здійснювали походи. Вони разом з Богом починали, намагалися робити, робили весь час. А щоб у них вийшло, вони цього нічого не зробили. А ось зараз чоловік зробив із себе особисто Бога. Він ображеного обгородив здоров'ям, його як такого примусив. Він йому підніс те, що він від нього очікував. 

 

139. Бог не танцівник у народі, і не співак для людей їхніх пісень. Він є Переможець природи, Учитель усього в природі народу. Він нас, усіх людей, учить одному – бути в природі незалежним чоловіком, любителем у природному житті. Другом зробитися в природі. Однобоко не доводиться жити, треба буде жити з кругозором. Між собою в людях ввічливість проявляти. Ми повинні не робити такого, що робиться в природі. У цьому всьому ділі розвинена на людині смерть. Вона в людях весь час прогресує, і весь час не дає людині життя. Треба нам від такої дороги всім до одного чоловіка відмовитися. Взятися за ту для всіх дорогу, яка нам дає в житті щастя всім. Ми не повинні у себе мати в'язниці та лікарні. Учителем недарма його назвали. Він будь-якого ворога на тобі вижене. Перш ніж людині допомагати, треба буде допомогти самому собі. Любов природна, одна з усіх вона. А другом зробитися природним. Учитель протилежний усьому. Він говорить нам усім. Ми ж є в природі люди, та ще які вчені. А щоб зробити фізично для свого особисто тіла, ми в цьому виявилися безсилі. Ми вмираємо на віки віків. Вся у нас є можливість, техніка нами вся зроблена. А природа, вона яка є, у ній можна все робити. Всі ми вміємо робити, ми такі в цьому ділки. А от одного ми боїмося – це холоду, це поганого. Нас це все душить, ми далі жити не зможемо.                         

 

140. Ми вчені люди зі своїм пізнанням, а от цього ми не хочемо знати. Загартування-тренування є наука, вона буде наша народна. Я хочу її на собі, як на Богу, показати без усякої такої вимоги. Це тільки допомога народна, вона буде робитися свідомо. Всім потрібно буде здоров'я, а здоров'я здобув Іванов. Він робить у житті те, що треба. Всі люди не погоджуються. Вони кажуть: «Це неможливо». А як же Іванов зробився Богом. Всі люди зробилися в ділі герої, їх оточила золота зірочка. Він у природі відзначився, його народ за це не забув. Дуже багато вже пішли від нас, їх природа не забула покарати. Виявляється, він наш не герой. Його діло тільки почалося ним. А щоб його як такого нам довелося закінчити.  Приходить день вівторка, ми його щодня зустрічаємо. На стіл ставимо одне й друге, ми з вами намагаємося поїсти. У день буває три рази, а буває чотири рази. На все час буває. Ми жили великими сім'ями, це був між нами такий час, треба було рахуватися нам з ним. А в році було 365 днів. Якщо їх порахувати місяцями, то ми маємо їх всього дванадцять. А тижнів усього п'ятдесят два. Ми в них так раніше жили. Особливо досита ми годувалися. А який мали у себе одяг, не один у нас такий був. Ми цим добром запасалися. У нас було, ми намагалися в житті мати. Всі йшли в бій з природою воювати, нас з вами ніхто не держав.

 

141. Ми як ледве щось таке, вже ми стали на свої ноги. Очі поставили прямо в ціль, нам треба туди обов'язково йти. Не на ногах своїх особисто, так запрягаємо в драги конячку. Одягаємо на шию хомут, чіпляємо за голоблі гужі, ставимо зверху дугу, а віжками ми її чіпляємо. Якщо треба буде їхати швидше, у нас для цього є батіг. Ми його зробили з ременя на батіг. Питатися, ми ні в кого не питалися. Потрібно вдарити конячку батогом, вона, бідна, від цього терпить. Собі треба на ногах ступати, та на собі нести, що надіте. А слідом на колесах драги, їх за собою тягне конячка. А сам господар сидить у драгах, розмірковує. Він їде туди, куди йому потрібно. Ми виїхали рано з будинку, а приїхали на базар, зупинилися.  Не я сам зі свого села приїхав туди, нас дуже багато сюди приїхало. Вони їхали сюди іншого обдурити, у них така у всіх історія. Є, що в житті продавати. А інший має у себе гроші, він ходить, він знаходить, що краще. Найголовніше, в людях подешевше. Їх зустрілося в цьому два суперника. Один є з усіх покупець, а інший господар. Він продає тому, хто хоче у нього купити. Треба буде його підкорити. А господареві дорога одна – хвалити. Їхнє таке було одне діло. Продав іншому – хвалися, купив у нього – теж хвалися. Це не наша є слава, вона кимось колись зроблена нашими людьми на землі. А от мати хорошу штуку ми не кожен зуміємо.                

 

142. А лихе не хороше, саме йде. Ось чого в житті людині не треба. А день прийшов на арену, це п'ятниця в нашому теперішньому році. Кому таке давалося в житті право: від природи відбирати окремий камінь, або місцевість присвоювалась, як своя. Ця власність кимось засвоїлася. Це робилася яка-небудь халупка, або будувався який-небудь будинок. Хто це в житті придумав, і для якоїсь своєї мети. Цьому ділу є початок у житті, а кінця ми не бачимо зовсім. Що буде робитися в житті, ми не знаємо. Якщо це спростує людина, а якесь у житті введеться. Щоб був такий чоловік, він назвав своїм словом: це моє. Або місцевість моя, або народ мій. Це є велика слава природа. А в ній повітря, в ній вода і в ній земля, з чим людина своє життя воює. Він теж може сказати: це моє. Ні соціаліст, ні капіталіст не може сказати, щоб моя була конячка і корівка. Це буде наша всіх одна неправда. Немає власності в житті, щоб було це місце моє. Ніколи ніяк не зможе бути в цьому всьому, щоб це моє. Навіть дорога, по якій проїжджаєш, вона не може тобою присвоюватися. Маєш у себе тварину яку-небудь. Я, каже він, строю йому будинок. Хочу, щоб курочка була моя, і також був мій півник. А овечок не одна, їх багато, свинка сидить. Ми даремно до свого імені присвоюємо. Земля, вона змінюється, як вода. Всяка тварина, воно теж умирає, як і помер наш чоловік. Людина з людиною воює, вбиває за хороше і тепле. Ми говоримо, наша людина. Вона не задоволена.

 

143. Чоловіка живого, залежного в природі, своїм не можна вважати ніде ніяк. Він є природа, та ще яка. Люди чужі вважаються на своєму місці. Їм треба життя, але не треба їм смерть. Вони живуть у природі по-різному. Адміністративно розпоряджаються. Другому командувати доводиться, а третій вченого характеру, четвертий підлеглий фізичної праці. Вони створюють державу для свого політичного, економічного життя. Вони треба тоді, коли фізично здорові. Богові як такому вони не вірять, і не хочуть його дорогою йти. Вони згадують його ім'я тоді, коли потрапляють у стихію. Він чоловік, що живе на білому світі, потрапив у біду через своє діло. А коли він ним оточив себе, йому в цьому і Бог не допомагає. Він зробився в житті мор ... Ми це все самі зробили. Це буде нам усім через це діло добре. А якщо тільки в цьому відіграє роль Бог, то нам тоді зі своїм усім не попрощатися. Бог завжди стояв на боці ображеного. Кому давалося право будуватися, йти від природи, не любити її? Це люди недоброї душі, люди свавільні свого життя. Їм від Бога є одна кара. Тюрма, лікарня, і в землі прах. Люди самі дороги наробили від села до села, по ній своє життя проїздили. Вони зробили самі село в селянстві, двори власницькі ввели. У них у дворі не один будинок поставлений. А для зерна побудували комору. Цього для господаря мало, йому потрібно для тварини сарай, він зробив для коней стайню. Для зручності вирив колодязь, а льох викопав глибоко, а всередині виклав камінням. На все господар розмірковував, весь тиждень безперервно трудився. Так у житті ніколи не сидів. У кінцевому рахунку, він багато думав. З сусідом намагався дружити, один одному допомагали.                       

 

144. Наші люди ніколи не хотіли, щоб у них неприємність була. Запрягали три пари волів у плуг, їхали в степ землю орати. Ця снасть, яку ми зробили, вона нам у житті сильно допомагає. Сьогодні перший день цього тижня, нам довелося в цьому готуватися. Взяли в руки наш цей інструмент, чим доводилося самим робити. У людей вчених народилася думка, у природі треба щось з усіх відшукати. Один чоловік говорить нашим людям. Ми в житті своєму думали побудувати для наших людей таке благо. Це перед нами вчені довели комунізм, він нашій людині зробить легке в житті, у нас буде дуже багато всього. Словом, на це буде база, у нас потреби ні на що не буде. А от життя наша не зміниться. У нас як був розвиток хороший і теплий, так він між нами залишився. Ми будемо залежні в природі. Нас з вами зустрічало безсилля, і буде нас воно завжди зустрічати. Ми у своїх тілах фізично нічого в природі не зробили. Нашим людям доступно все робити. Ми ж герої в цьому, патріоти справи. Нам доступно одного чоловіка зробити, навчити фізичному ділу. Не адміністративно розпоряджатися, а вміло ввічливо свідомо, щоб він між нами заслужив користь. Ми, всі люди, його повинні знати як такого незалежного чоловіка. Йому повинна нами, людьми, дорога дана, скрізь і всюди вільний доступ. Він повинен отримати усно право для того, щоб чоловік зміг на будь-якому транспорті робити рух. Йому не треба в дорозі ніякі гроші, він повинен за рахунок людей зберігатися. Він буде в природі шукати істину, порятунок від смерті людині. Цей новий чоловік у житті доб'ється такого права від природи.    

 

145. Його оточить сила волі з усіма говорити про таку ідею, яка нам усім потрібна. Ми повинні добитися від природи такого діла, щоб не хворіти, не застуджуватися. Цим чоловіком у природі може стати будь-який і кожний чоловік. Його люди за це сильно полюблять. Він буде допущений всюди ображену особу звільняти. Люди до цього часу не бачили цього, вони цієї свідомої душі не знали. Їхнє діло було одне – служити слугою, бути завжди чоловіком підлеглим. Люди і досі так виховані, щоб мати у себе командира. Люди партію у себе створюють теоретично розвиненими людьми. Вони людей, які нижче від себе, змушують, щоб вони йшли в бій самі з природою технічно воювати. Люди природу вбивають, а природа людей вбиває.  Ми – її людьми штучним шляхом, а вона – нас, всіх людей, природно. Зате ми, всі люди, зустрічаємося квітами. Ми ж піонери, молоде покоління. А ви старого покрою люди. Не хочемо визнавати його сили, він один між нами, людьми, такий. Його виховала сама природа не вмирати, а жити. Ось для чого нам треба природа. Не воювати з нею, як ми воюємо, а треба нам її зберігати, як своє у себе око. Цьому чоловікові не треба візит, йому треба наша всіх свідомість. Якщо він у нас буде в житті такий, у нас зміниться потік у житті. Ми з вами до цього діла вмирали. А тепер після цієї людини ми вмирати більше не будемо. Нас оточить наша природа за те, що ми будемо її любити, зберігати її життя. То ми залишимося у славі.       

 

146. А людям доводилося війни створювати через ненависть національну. У людях це все народжувалося. Вони через це терпіли і чекали, самі в природі народились, і теорія людська пішла на допомогу. Десь взялася між людьми революція. Бідні проти багатіїв повстали, царя з престолу вони зняли. Ввели життя саме людське, господарі стали в природі люди. Між собою обрали одного, всі люди до одного його слухали. Старалися в природі самі зробити. Знаходили такий для себе час. У цьому місці загальному сиділи. На таке нове життя запросили вчених для цього діла. А вчені зажадали умови, стали разом з людьми робити. Конячку з волом замінили на залізний трактор, на машину. Не стали чекати силу від тварин, створили люди технічно. Учені стали лазити по природі, ставало легше, ніж було. Усе створювалося, створюється на залізі, та на природній пальній сировині. Люди таке життя побудували, їм доводиться ним користуватися. А я, автор своїх слів, практично в природі роблю. Треба мені між людьми проїхати автобусом до Красного Луча. Їхати доводилося не по-людському. За рахунок того, що я мав. Я вважаюся між людьми один. Я, Переможець природи Іванов, приходжу на автобусну станцію Червоний Сулін. Автобус Ворошиловградський стоїть. Я у людей питаю: скоро він піде. Мені так відповіли: «Скоро». Я пішов у диспетчерську, там водій путівку заповнював. Я у нього запитав: ви водій Ворошиловградського автобуса? Він мені так сказав: «Я». Я йому кажу: з вами до Соколівки проїду.   

 

147. І так автобус відправляється. Прийшла проводжати по путівці чергова, вона безквиткових шукала. Я був для неї один такий відомий, завжди їздив без квитка, і тут поїхав з людьми без квитка. Сідати, займати місце – це не моя була ідея. Я їхав не так, як усі люди. Моя практика була всіх учених. Вона не бачила таких людей, хто у своєму житті не підготовлений. Людям усім хочеться теорії, вона без людини жити не зможе. У неї всі люди вчені сидять, їхнє діло одне – розбиратися з цим. У теорії слова красиві, люди ними завжди користуються. Вони ввели для себе гарне харчування, що поїсти жирного і попити. А в хорошому зручному приміщенні відпочити свій прекрасний час, красу свою людям показати. Нехай на неї люди подивляться.  А в людях є свої гроші, але не в усіх. Люблять люди красивий, найкращий одяг. А тепер ми подивимося на вас. Ми тільки позаздримо, запитаємо у того, що зустрічає, що він скаже. Він на моє запитання точно сказав. Живе меншість дуже добре, а от живе дуже погано більшість. Автобус маленького характеру мене довіз до магістралі ДАІ. Я там побачив недалеко міліціонера. Він про мене знав, а зараз відмовився. Запитав у мене такого, хто я є. Я витягнув з кишені довідку Ушакова, де про мене багато говориться, що я один такий чоловік. Він зрозумів, що я є Іванов. Хочу, щоб його була допомога, дана ним, посадити до самого Красного Луча. Він тут же прийняв рішення. А десь узялися контролери автобуса, їхнє бажання взялося для мене, щоб посадити в автобус, що проходить.

 

148. Я тут же був посаджений один. Автобус Шахтарськ – Анапа ... Автобус був порожній, я в нього зробив один посадку. Зі мною їхало два шофери, з ким ми вчепилися, стали говорити про політику. Спочатку ми торкнулися економіки, стали шукати людей ображених, хворих. Вони як такі були у нас і в них, щоб вони були наші чи чужі. А щоб вони були наші чи свої, цього місця для них не виявилося. Я про це діло шоферам довів. Вони мені сказали про їхнє особисте життя. Вони жили не так, як усі живуть погано. Я у них як у водіїв запитав. Ви водили в Анапу автобус з Шахтарська, а купалися ви в морі? Вони дали свою відповідь: «Ні». А говорите: ми живемо добре. Вони не заперечили моєму поганому і холодному. Я став їм розповідати про своє. Знову повторюю про працю, яку я сам написав. Про те, що зробив у цьому я особисто. Загартування чоловік є, а люди є природа. Наука народна – це загартування. А природа – повітря, вода і земля є. Вона нам, усім людям, дала все. Ми в цьому стали мати все те, що є у нас. Людям належить земля, вона нам, людям, необхідно треба. Ми люди є такі в природі, яким доводилося народжуватися для людської користі. Ми знаємо про це добре в житті, як між людьми герой з'являвся той, який про це думав. Він хотів це зробити, йому як такому люди допомогли. А от народженому в природі Богу. У його шляху бояться люди залишатися в житті таким, як він. Він один з усіх такий чоловік, продумав дуже багато такого в житті. Зважився в цьому всьому випробувати на собі. Він пішов у природу не таким, як усі. З собою в дорогу нічого не брав.

 

149. А протоптав сам цю дорогу, тепер один по ній ходить. У нього віра одна в природу. Він з нею не воює так, як усі воюють. Бог у природі народився для життя. Він так умирати не буде, як померли всі. У нього природа є друг. А раз природа є друг у житті, треба буде в житті заслужити. Природа мати рідна є всіх. Вона народила нас у житті, щоб ми в ній жили. А ми по її дорозі не пішли, взяли свою намічену дорогу. Треба було спробувати нам, як пробує сам Бог. У Бога така важка дорога, нею не можна ніяк іти. А людська одна з усіх така. Лише б чоловік народився, йому готують вже ноги, він повинен на них ходити. І буде в природі ходити так, як ніхто обутий.  Ми, всі люди, народжені в природі. Як і кожна з нас людина, на свої довільні ноги стаємо. Ми всі з вами вдалину дивилися, далеко ми бачили це місце, намагалися туди самі потрапити. А там було нам усім діло, ми його намагалися зробити. Це наша така в житті робота. Вони в себе мали спеціальність. Я, скажемо, коваль, майстер заліза. Особливо було в селі. Вранці рано ледве встав з ліжка, і стає молотком по ковадлу стукати. А цей стукіт коваля далеко чутно. Ми цього села є люди, нам потрібна його рука. Він своїм вогнем розпікає залізо, і стає по ньому бити. З цього заліза зігнув кочергу, чим був радий господар. А в іншого колесо поламалося, він теж звернувся до колісника.

 

150. Це одна є кузня на все село, тому коваль жив добре. А швець був майстер на все наше таке село, він кожній людині шив чоботи. А та людина, у кого немає грошей, він ходив між нами в чому-небудь. Багатий на все село хвалився. Я, каже він, живу між усіма не так, як живуть усі. З цих ось людей і зробилися ми, ремісники. Ми навчилися річ шити і продавати. Між нами зав'язалася торгівля. У одного є гроші, а в іншого товар. Я на базарі є покупець, а господар цієї речі продавець. Нас дві людини на шляху, що потребує особа і має особа, вони зустрілися тут на ринку. Навіть через це подружили, за чаркою вина за столом, їхня горілка звела друзями. А от жити, ми жили по-різному. Я в своєму хуторі, а ти у своєму селі. Ці майстри в селі стали розвиватися, вони знайшли свій вихід ближче до базару. Стали свою річ зроблену збувати, стали вони робитися торгашами. Люди стали готувати кустарно сировину, потреба між людьми збільшилася. Стали працювати заводи, шахти. Особливо пішла в хід металургія. Селянство стало кустарно озброюватися. До нього на зміну дерева прийшло залізо. Хоч і поганої якості, але плуг залізний. Біда одна – смітила приватна власність. Ми в цьому нестатку жили. Навколо лежала земля, а нею користувався економіст, у нього в руках була вся земля. А зараз люди погналися за спеціальностями. Він навчився слюсарем механічним бути. Що й змусило зустрітися з письменником Володею. Він же наш кореспондент, виявив цю ідею написати. Його правда оточила, змусила істині вірити.

 

151. Про це не губився думати. Іванов наш є чоловік, світило людського життя. Виграш у природі його особисто. Він же між людьми один. Його медицина не визнає. Всі неможливі штуки валить, не чути таких речей. А Володі не хотілося зустрічатися з такими лікарями, як Нікогосова. Вона змінює слова, говорить проти Іванова. Вважає, всі люди повчають. А Володя каже: «А у вас на це як проходить». Нікогосова знаючий лікар, вона одне. А Володя стоїть за Іванова. У нього на цей рахунок білі слова, а у лікаря чорні слова. Володя змінює декларацію, а лікар цього не заперечує. У Володі в руках вчення Учителя, база про нього є така. Він каже про Іванова правду, яка вона є хороша.  Нікогосова по-своєму права, а Володя з нею так погоджується. Каже про видатних учених, вони цим нестатком оточили себе. Я знаю гідність Пушкіна, Горького, його в житті бродяжництво, і Толстой. Проти цього лікар нічого не сказав, свої слова так промовив: «Так, так я з цим зовсім була згодна, а з ділом не погоджуся, як з таким чоловіком, це безграмотна тварина». Володя каже: «Це мій Учитель». А Учитель каже. У мене дуже багато є таких учнів, які мене ще не знають. Володі доводиться задавати питання: «Скажіть, це правда буде, що ви сиділи довго у воді?» Люди бачили, люди говорять. Значить, буде енна правда. З цим Володя погодився, як з одним ділком. Він між нами є один.              

 

152. Учителя треба просити, як Бога. Він у нас є такий чоловік один. Хоче допомогти ображеному, хворому, його в цьому ділі є правда. Вона жила з нами, вона буде жити вічно, ніколи не вмираюча. Учитель, це чоловік Іванов, він бачить людей таких на арені. Вони в природі народилися дітьми, їх змусила громадськість учитися. Ми так не зможемо залишатися. У нас такі є справи. Може, ми цього не робили б, але нас усіх природа змусила. Володя наш є кореспондент, він письменник книги. У Володі Черкасова народилася думка. Він захотів зустрітися з Івановим. Його як такого чоловіка змусило в цьому ділі свою правду написати. Він це знайшов сам, і оточив себе. Йому як такому чоловікові хочеться, щоб наші такі живі люди в природі так не мучилися.  До них таким прийшов Володя, він виявив Іванова, вболівальника за ображену людину. Його як такого істина оточила. Він не так даром в житті загартувався. Він на це діло дуже багато в природі поклав своїх сил для того, щоб ними довелося володіти. У природі недарма зробився Переможець природи через свою наявну дорогу, по якій він ішов. Це дорога лежить у природі не людська, це дорога Бога. Вона лежала раніше, тільки її ніколи ніяк ні один чоловік у природі не зміг підхопити. Всі люди на білому світі по-своєму жили, вони оточили себе в природі залежністю. Їм було потрібно одне і друге, і третє, без якого їм жити не доводилося. У природі дуже багато є справ. Всі вони народжені для наших людей. А Іванова ідею на ньому, народжену ним, зустріли вчені психіатри. Вони на ньому відкрили таку хворобу, яку може мати кожна людина.

 

153. Це є хвороба шизофренія, ненормальне явище в житті. Вчені не погоджуються бути з Івановим. Він же робить те, що важко всім. У нього як людину люди запитують, їм хочеться знати: йому холодно чи ні? Особливо у нього запитав один час Володя. Йому це потрібно знати, як письменнику. Я, говорить Іванов, цей холод чую в тисячу раз (більше) від усіх людей, що живуть. Я чую дуже сильно цей холод, але він на мене так не впливає. Я для цього і названий Учителем, мене за це люди так назвали. Я вчився в природі один так, а любив дуже сильно я природу. За це вона мене так обдарувала. У неї є сили свої для цього. А раз вона мене цим обдарувала, то робити не доводиться всім. Володя не заперечив цього всього, у Володі свій є до цього напрямок. А Учитель для них є все, він хоче бути у нього учнем. А раз він хоче бути його учнем, це вже в природі є сила чоловіка. Він сам у цьому ділі захотів зробити, він не побоявся природи і не злякався. А вийшов на арену, сам став у ній робити. Природа така є між нами мати, вона чоловіка зустріла і оточила. Каже йому свої слова. Ти був такий до цього часу у мене, а зараз для тебе буде дорога інша. Ми, всі люди, жили в природі добре і тепло. А зараз цей чоловік буде жити холодно і погано. Він сам це обрав, цю ось дорогу. Ця ось дорога, вона була, є і буде. Ми її самі протоптали в житті, вона нас таких змусила робити. Ми такі є в ній сміливі люди, захотіли, свій потік змінили. А тепер ми пішли новими шляхами, природа нас як таких прийняла. Ми свою залежність зжили, а народили у себе таку незалежність. Це те, чого в житті ніколи не було. А зараз ми цим оточили себе.         

 

154. Рак як таке захворювання, про нього багато людей говорить, і багато роблять люди, з'їзди для цього влаштовують. Але щоб цьому зарадити, поки успіхів ми не маємо. А як була природа ініціатор, так вона і буде силою, вона садить на людину грибок. Вона має повне право розсікти через вчення природне Іванова. Він добився від природи цих якостей. Поки ми не маємо на це людей, крім тільки одного Бога. Він у природі через своє тіло цього ворога відвертає. Йому це доступно буде через природу, через повітря, воду і землю. Вона в процесі зробила, запровадила в життя це захворювання. А тепер ми, такі люди, у цьому всьому мучимося. Нас природа тримає у себе.   Ми не зможемо позбутися, крім одного вчення Іванова. Він не говорить про це все розпочате. Йому доводиться братися за маленьку хвороба. Ми повинні це все показати, як живий у цьому ділі факт. Це початок буде зроблено Івановим. Він зможе будь-якому захворюванню на людині запобігти. Ми від нього, як загартованого чоловіка, це діло в природі отримаємо. Він буде між нами початок. Коли нам покаже з маленького, то буде на арені інше. Ми хворіємо нуждою в цьому ділі. А коли ми, всі люди, візьмемося за це ось діло, ми обов'язково доб'ємося від неї. Це люди і загартування. Люди є наша природа, а загартування є наш чоловік. Він буде ролі відігравати між природою. Це буде тіло Іванова, він оточить себе в цьому ділі один, він зробить все для людини.

 

155. Ми з вами не робимо нічого такого, щоб не прогресував на нас ворог. Як ми розвивали на собі в'язницю з лікарнею, так ми це і розвиваємо на собі. Ми хочемо отримати від природи хороше й тепле – це наше, всіх людей, таке одне з усіх завдання. За цю думку, за це діло нас природа сильно стьобає. Ми з вами, всі люди, вчені на це. Але щоб отримати фізично, з природою зустрітися нам, ми цю природу боїмося, як вогню. Прийшла до нас весна дівиця. Ми з вами беремося за те, що треба. Нас в цей час рік годує. Скільки б ми з вами робили, і як би ми не працювали, а тим, що буде треба, ми з вами в житті не задовольнили себе. Нас з вами бідність оточує, це наш усіх нестаток. Ми в цьому сильно хворіємо.   Немає того, що доводиться мати. Ми з вами це діло почали робити. А от щоб його як таке закінчити, ми з вами в цій частині нічого не зробили. А раз ми з вами нічого не зробили, нас з вами рак, як ворог, долає. Ми безпорадно вмираємо. Нас природа за це всіх б'є, природа з нами, воїнами, не жартує. У неї на це є свої сили. Вона каже нам усім. Ти мене як таку рвеш на шматки, а я вас всіх поодинці заберу. Ви, люди, для мене є ніщо. А я як була на арені така, мене таку не перемогли. Я мати всьому діло, годувальниця, чого тільки вам в житті не вводила. Всі дороги по землі проклала. Та місця життєві вказала для того, щоб чоловік там жив, та свої всі діла творив. Йому як такому в цьому була потрібна в допомогу снасть.

 

156. Ми по природі шукали, що треба. Нам як таким вона не відмовила. Я, каже вона нам усім, на кожну думку відкриваю справу. Йде людина по дорозі, думає про ось цей день, що прийшов. Він на нашій землі приходить один раз у цьому нашому році. Ми з вами цю весну зустріли як ніколи рано, стали готуватися до літа. Нам доводилося знати, що на цьому шматку зробити, і що ми повинні отримати. Все літо безперервно красувалися, а тут погода стояла така. Люди цей рік потрудилися добре, довго спати не доводилося. Вони не бачили, як сонечко сходило. Вони вважали себе щасливими. У них це літо скоро проскочило. Як ніколи ми його не бачили, який такий урожай. А працювати важко довелося.  Ми дружно намагалися робити, а природа наша нам допомагала. Вона сюди пташок присилала. Казала їм, як дітям. Прилітали зі свого місця, виводилися самі тут. А сонечко як сонечко перед нами сходило, нам давало свою думку. Ми з вами все літо провозилися, та проробили те, що треба. За землею ми сильно доглядали. Для нас треба буде пшениця, ми не рахувалися з важкою працею. На цьому був потрібний сад з різними фруктовими деревами. У нас на це є свій план. Потрібно буде город овочевий. Ми на це вибираємо таке місце, щоб нам був доступ води. А коли господар око своє має, він бачить на кожному кущі свої фрукти. Є у них смачна вишня, вона починається з квітки.           

 

157. Груші є свій на це час, тільки б не підкачала природа. Який обливається молоком цвіт. А у господаря в голові розробляється думка, вона у нього веде в природі не до добра. Я, говорить людина, у житті своєї зроду про це ось не забуду. Прийшов на арену цей день. А у мене очі далеко бачать. Я не сам особисто це починав, зі мною поруч разом сусід. Ми встали на сонечку рано, глянули на те, що ми мали. А в житті в природі чого тільки немає. Стоїть одна, біля така інша, як молоком себе облила. Це показував своє на арені сад в цьому році ніби небувало. Прийшла на землю наша весна, вона з собою тепло принесла. А по теплу і мушки різні, комашки свою дорогу по землі прокладали. А зелена густа трава росте, є, чим тварину годувати.  А коли через зиму прийшов теплий день, ми як люди в свято Богу помолилися. Ну і життя наше таке прийшло. Не треба було горілку зовсім пити. А така зародилася в природі радість. Сонечко на це діло сходило недарма. Десь взялися на це такі хмари, а в природі багато є змін. Стоїть господар на своєму місці, а у нього працює його особисто голова. У одного вона дуже хороша, а в іншого вона не поступиться. Аби тільки він у цьому надумав, у нього сила є одна з усіх. Сказав сам особисто собі, у нього це все вийшло. Дорога довга в наш час, а яка вона є швидка, скоро ми по ній досягаємо. Як ледве щось таке, вже там. Ми такі є в цьому люди. Аби тільки захворіти, а померти можна завжди. От треба навчитися жити.

 

158. А нам таким гроші заважають. Ми це оформляємо за гроші. Жили добре одні, живемо зараз тільки одні з усіх нас. Ми марно дорогу прокладаємо по ось цій нашій землі. Як ми з вами не ходили і не шукали для себе краще, ми в природі це знайшли, стали ним один час користуватися. Якщо ми тільки в цьому житті інше в природі не отримаємо, то нас, усіх людей, змусить по-історичному, по-негідному робити. Ми цю справу так починали. А щоб її довелося закінчити, у нас розвинені умови робляться, їм немає кінця і краю. Ми більшість як жили важко, так ми в нестатку живемо з нашою такою технікою. Цього місця нам мало. Нашій науці, вченим людям цього ось діла мало. Є в кишені нерозмінний карбованець, а до нього прибавляється дуже багато. Це наша є економіка, вона нашого брата зберігає. Ідею мою народили всі люди. Вони хотіли, щоб я такий їм про своє надалі розповів. Я повинен своє знайдене завоювати. Люди в цьому повинні жити, а вмирати вони перестануть. Ось яка задача лежить перед кожною людиною. Природа, вона дуже сильно терпить, лежить у землі вічно в праху. І на це діло чоловік знайдеться, він своєю думкою розіб'є, і введе своє таке побажання. Люди ображені, хворі отримають допомогу. Ми, всі живі люди, живемо чужим багатством, ним ми сильно розпоряджаємося. Вважаємо, воно своє те, що буде робити. Ми на ньому будуємо.

 

159. От і прийшов такий час, коли вчені люди заговорили. Вони визнали мою ідею, що вона є така в природі, їй немає кінця і краю в цьому. Вона жила, вона живе, вона буде жити через одного ображеного чоловіка. Йому треба в нестатку  допомога. Це є велика в житті природа. Вона якщо тільки захоче зробити, всі свої сили вона покладе, а свого вона в цьому доб'ється. У неї є нова дорога, вона ніколи не вмирає. Людям це все треба, вони це все шукають. Знайшли в природі те, що треба. Вони оточили себе хорошим і теплим. Тепер їхня вся надія, вони думають про це, як би в цьому ділі опинитися, завоювати на собі природу. Вона є всьому діло, без якої жити не можна.  Чоловік цей був до цього такий самий, як усі люди даного часу. Свого часу вони дочекалися. Як ніколи з Богом жили, а того, що слід, вони у себе не бачили. Їм хотілося у себе мати. У людей не вистачило сили, вони чекали в цьому допомогу. А той, хто в житті це знайшов, його не старається показати. Ми хотіли це бачити, але сама природа не дала. Вона каже нам усім. Хочеться вам у житті жити, ніхто в цьому не заперечує. Люди безсилі в цьому. У цьому році був пост. За моїм ідейним, треба буде не вживати їжу. А тут десь узялося теля, я його сам не бив, а ноги в'язав мотузкою.

 

160. Мене за це природа стьобнула, у коліні заклинило, коли били. Мені під це сниться сон. Нібито я поїзд перегнав бігом. А назавтра моя нога не дає ходу, дуже сильно болить. Думка моя лазить по умовах, вона в природі шукає порятунок. То вона заходить у село, або прийде в місто. А по землі, по такій землі дуже багато різних видів. Є на білому світі така жива істота, і є в природі всі неживі істоти. Можна буде їм хвалитися, і можна буде сказати погане. Людина маленькою народилася, а дорослою довелося вмирати. У процесі цього всього діла все так вийшло одне. Ми з вами всі є люди, намагаємося техніку ввести.   Конструюємо, створюємо по-своєму, щоб скрізь і всюди було добре і тепло. Земля родить нам урожай на всі такі види. Ми хочемо, щоб для нас був хліб і залізо. Чоловік цього господар, він місце своє захоплює. Він його так міцно огородив, і назвав його своїм ім'ям. Тепер це життя пішло за його обдуманим ділом. Він придбав у цьому дворі першого кращого півня, завів у себе птахів курей для того, щоб йому несли яйця. Услід за цим він став мати корову, конячку мав, упряж найкращу. Та й є, у що запрягати. Три пари хороших волів. Земля власна є для того, щоб за нею доглядати. Вона нам дає свої плоди.     

 

161. Ми як люди є такі без цього всього жити не зможемо. Нам треба для життя все те, що дає сама природа. Довго в житті лютувала власність, вона намагалася жити добре і тепло. У неї така була заздрість, вона не зупинялася на одному, їй доводилося тяжко трудитися. Вони в природі шукали легке, один за одним гналися. Від одного вони йшли. Живе багато, є все, намагається більше отримати. Підприємствами оточили себе, отримали у себе заводи, стали в цьому будувати машину. Вона стала приватним допомагати. Доти росла у житті людина, поки з нею не зустрілася стихія. А її природа створює. На це все народжує людину, тямущу в цьому ділі, знає в політиці, в економіці.  У цьому всьому люди довго копалися для того, щоб з дороги старе прогнати. З приватної власності вибратися, а в нове небувале прийти. Зробити природу такою, як треба. То її в людях люди купували, а тепер вона стала надбанням народу. Всі багатства належать людям. Одні люди є адміністрація, інші особи іншим підлеглі. З людей люди стали робити небувалих у життя людей, стали їх учити новому ділу. То він був господар один, розпоряджався всіма людьми. А зараз закон загального характеру, стали збиратися розумні люди, брали приклад старого характеру. Енергійність вводилася на людині, труд всякий визнавався. А раз труд у житті визнається, то комусь є тяжко. А важкий труд не сприяє, людина скоро зношується.

 

162. Люди цю фразу визнають останню, яка за Леніним вводиться. А природа на це не подивилася, взяла та прислала чоловіка такого, як він між нами народився. Його в житті адміністрація видалила за його хорошу роботу, визнала психіатрія хворим. Він у природі виявився ненормальним, йому немає ніякої віри. Він пише про чоловіка, про природу, про повітря, воду, землю. Він сильно любить їх, зробився через це все другом. Що б він не робив у житті, йому від них доводиться отримати найкращу допомогу в житті. У нього народилася така думка, щоб людині хворій в її нездоров'я допомогти. Немає в житті такого захворювання, якому б природа не допомогла. Вона є природна сторона, жива невмируща в природі.  Те, що є в природі, воно жило, живе і буде жити. Ми в природі своєю справою нічого такого корисного не зробили. Люди зробили революцію, господарями в природі стали. Їхнє діло одне – це є наука. Вона на одному місці не стоїть. Сьогодні тут вона робить, завтра вона в іншому місці. Вона в природі шукає, щоб людині було добре і тепло. Вона сил людських не шкодує. Треба буде померти – помру на віки віків. Іванов з природою разом, він не хоче від природи хорошого і теплого. Йому як такому чоловікові залишилася в природі історія одна з усіх. Я, як ініціатор цього, природу я прошу сильно. А вона допомагає людям тим, які просять мене. Природа є всьому діло, вона зробить все.

 

163. А в природі ми шукаємо чоловіка. Ми, всі люди, повинні його зробити. Ось які будуть справи. Він буде вчити всю молодь, вона буде вчитися у його якості. Ми з вами перестанемо такими бути. Ми підемо по дорозі нової, по тій дорозі, по якій не йшли. То ми з вами роками вчилися або фізично   працювали. Що ми в житті зробили? Та нічого, крім тільки смерті. Ми з вами жити в природі не вміємо, а от вмирати ми навчилися. Скільки ця власність прожила, які вона діла творила. А от соціалістична сторона в житті не зробила те, що треба. Людина не зможе хвалитися. А поганим вона оточила себе, живе в природі не так, як треба. Він турботливий чоловік. А зараз Іванов каже. Ми повинні взятися за це.  Я сьогодні в цей день пишу про нашу таку історію, вона така була в природі. Як ніколи ми прожили. Подивіться ви назад на цю місцевість. А вона у нас лежить уся в праху. Ви про це виклали правильно вашу таку теоретичну думку, але про одне людство забули. Їм треба в житті вболівальника, учителя для їхнього здоров'я. А його у нас поки немає, ми з вами в природі легко вмираємо. Нам наші засоби не допомагають. Як був між нами ворог, так він між нами залишився. Ти ж, Володя, істину знайшов, та нею істинно оточив себе. Кричи на весь світ про це, тобі буде велика слава. Чоловік це буду я на арені про самого ображеного чоловіка. А він у нас є такий ув'язнений і божевільний.

 

164. Ти цьому ділу не запереч, вкинь у своє писання про це. Твоя думка правильно написала про знайдений в природі голод. Але не Юрій Сергійович Ніколаєв ці якості в природі знайшов, вони до цього в природі були. І будуть вони в природі, якщо ми за них візьмемося, як взявся Порфирій Корнійович. Ми, всі люди, живемо добре і тепло, а закінчуємо життя погано і холодно. Нам з вами вмирати, подумай. Чого ми тільки не маємо в житті. Ми люди багатого характеру, економісти великі. А щоб ворогові дати відсіч, ми в цьому слабкі.  Що можна сказати? Наука, вона нам нічого не зробила, тільки своїм видом прогресує. А нам треба життя, щоб ми жили всі до одного однаково, не хворіли і не вмирали.  Те, що по-твоєму Ніколаєв відкрив, це по воді міф. Він таким був завжди, але його люди не хотіли брати. Невже я в цьому помиляюся. Життя має невмируще. Ось що історія говорить. Він повинен господар природи, він творець усього діла. А раз буде він у житті, то цього життя не буде, життя буде нове небувале. Ця історія, вона була до приходу Володі. Він комуніст у цьому ділі, письменник своїх слів. Він не такий є чоловік, як до цього люди були. Вони не вірили природі. Що вона не є наша мати? Вона нас усіх народила для того, щоб ми жили, так справи свої творили, як наш Іванов.                                 

 

165. Ні Пушкін з Лермонтовим своїх прекрасних слів. Також ні Достоєвський з Бєлінським, і Толстой з Горьким. Про це вони нічого такого в житті не сказали. Співали пісні та критикували. А Володя взявся за істину, вона опинилася в народі. Ми, всі люди, з нею зустрілися, побачили живий факт у цьому. Дорога тягнеться звідти, вона нашого брата привела. І на цьому місці показала такий у житті небувалий момент. Мужик сільської звички не хотів у себе бачити поганого. Вранці рано вставав, а пізно він завжди лягав, а сам себе в цьому не жалів. Треба було їсти чотири рази, а йому доводилося один раз відривати. Одяг новий доводилося мати, а у нього він весь у дірках. Скупився в цій справі. А в Іванова всі такі були дні. Понеділок найперший день тижня, йому люди весь час кланялися, особливо, коли весна приходила. Степ підготовлений чекав їх, вони туди з дому волокли все, їм хотілося в природі прибутку. Вони в ній хотіли, щоб сонце було. Вони намагалися потрапити раніше, щоб упоратися із землею. А земля, вона перед нами терпить. У неї немає кінця і краю цьому. Іванов один перед цим терпить. Для нього і понеділок такий є, і вівторок зі середою такі, він сильно в цьому терпить. А люди не рахуються ні з чим. Співають пісні, веселяться, танцюють, на весь голос кричать. А я ділок цього, терплю за самого ображеного чоловіка, за ув'язненого і психічно хворого. Їх треба в житті звільнити, і дати волю всім їм.

 

166. За середою четвер з п'ятницею проходить, а суботу на арену, вона приходить. У ній доводиться Іванову терпіти. Я, каже він, для цього не кушаю. Мені ця система проходить легко, за мене є вся природа. Вона в себе три тіла має: повітря, вода і земля. Найкращі з усіх друзі. Вони – зі мною, я – з ними. Їх примушують люди мучитися від своїх усіх справ. Повітря треба в природі, треба буде вода скрізь і всюди, і також нам треба земля. Вона нас зустрічає з будовою, ми на ній ставимо стіни, криємо в будинках дахи. Словом, треба нам життя не погане, а хороше. Щоб чоловік їв багато, одягався тепліше і добре. Ні на кого ніяк не дивлюся, а сам себе я показую. А раз я за це діло є один, то ця ідея все одно буде. Ця ось система в житті пройде, ми доб'ється від природи цього. Нас природа таких зустріне, силу волю дасть нам. Ми не такі люди будемо, як є зараз усі люди. У нас буде віра одна в нашу матір природу. Вона у нас складається з днів, тижні між нами проходять, і також заступають місяці, вони нам рік створюють. Ми з вами їх зустрічаємо, і проводжаємо ми самі. Яка є велика принадність. Одне сонечко сходить і заходить. А ми в цьому готуємося, нас змушують умови. Прийшов на арену час, та ще який він є. То лежав білий сніг, було нам дуже холодно.

 

167. А зараз змінився час, цей сніг випарувався, його не стало. Вода змила всю землю, звідки взялася зелень. Трава густа заросла, між нею з'явилися квіточки. А ліс наш дрімучий став сам себе одягати, став один за одним листок з'являтися. А плодові дерева зацвіли. Зовсім не така пішла атмосфера. Люди на ногах своїх стали бігати, один за іншим гнатися. У одного своє є все, а в іншого від цього більше. А земля, вона нас усіх чекає, їй не хочеться на одному місці лежати. Вона хоче, щоб її люди з місця одного в інше кидали. Рили глибоку яму, і на цьому всьому місці вони ставили для себе будинок, огородилися стіною. І сказали: це все моє.  Це так робив не один я, а всі. День нас годував весь рік. Ми поспішали зробити самі, у нас була допомога жива сила. Снасть робили чужі руки, нею намагалися зробити на землі. Вона від них сильно терпіла. Зерно закладалося під вологу, швидко піднімалися сходи. Природа прийняла шубу, а людині такій от доводилося на це все дивитися. З найменшого початку ми цей тиждень починаємо з першого дня на цьому місці. А в такому одному ділі сама природа показалася така. Десь узялося сонечко яскраве, воно довго таким не було. Десь взялися   густі хмари, вітер сильний бушував, він з моря гнав нам дощ. Люди по запаху чули, це погана погода.       

 

168. Біда одна була перед нами, нам не давалося в цьому робити. Я мало дув своєї порою. Людям не хотілося зустрічатися, самі залізли в будинки, і там спокійно сплять. Це таке діло проводилося в нашій такій місцевості. Ми не змогли робити те, що треба. Якби були багаті люди, нам би дрібниці що-небудь майструвати. А зараз робить машина машину. Техніка, вона у нас розростається, чого ми тільки не робимо на нашій такій землі. Найголовніше, у житті робить повітря, вода в природі. Вона нашій людині завдає шкоди. У цьому всьому народжується ворог, людина починає хворіти. А хвороби проходять різні, вони мучать людину, людина падає силами, непридатна до життя.  А раз її ноги не ходять по землі, руки не беруться за діло, вже цій людині хана. Їй повернення ніякого немає. Вона вже схилилася до землі, їй природа не допомагає, а заважає. Ось що людина отримала. Це все зробила наша наука. Вона стала змушувати, щоб їсти. Вона одягає людини, і в будинок його завела жити. Це є одне для всіх нас. Ми в цьому всьому ділі не спасаємося у своєму житті. А живемо та сваволимо, потім сходимо з колії. Це наше людське таке в природі життя. Вони не стали учитися, щоб жити. У них народилася до цього недовіра. Треба б іти по дорозі Бога. Він прийшов на землю для того, щоб ображеному допомагати. Він уболівальник у цьому.

 

169. Його діло одне – думати про мету. А робить обов'язково сам. Ось що він нам з вами говорить. Діло людських рук я не визнаю. Він його почав робити і робить, а закінчити він не зміг. У Бога на це є сили. Він каже свої слова. Ворога я в природі будь-якого відверну, він від мого практичного вчення піде. Це є мати велика природа, вона цьому всьому допоможе. У ній народився для цього чоловік, він своє діло для Бога розкрив. Треба буде в природі робити, щоб заслужити Бога в собі. З людьми треба поділитися. Їхнє у себе не визнати, а своє нове ввести. Щоб про це знали всі люди. Хіба буде погано для них, якщо вони будуть самі лікуватися. У них будуть природні сили, повітря, вода і земля.  Цим Бог, як друзями, огородив себе. Вони йому в цьому допомагають. А раз вони йому допомагають, вже це є для всіх Бог. Він не потребує дороги людини. Йому так не потрібна буде земля, він сади не заводить. Весну так рано не зустрічає. У нього на шляху базарів немає. Він так худобу не продає. Гроші він у житті не визнає. Його діло одне з усіх – практика. Фізично тіло змушує, щоб воно у себе мало красу. Ложка столова не вибирається, за стіл він так не сідає. Він так Богу не вірить, щоб у природі не виконувати. Він так фізично не працює, і не визнає його корисним. Труд психічне переживання, він відриває свій час. А нашої адміністрації це закон, що прийшов.

 

170. Самі лікарі в цьому ініціатори, змушують, щоб людина працювала. Він у цьому ділі не вболівальник, у нього на це є інше. Навіщо буде нам обманювати себе, що ми є лікарі, їм допомагаємо. Наше таке є завдання, ми з вами сильно хвалимось. Сам лікар стоїть на черзі, щоб завтра захворіти. Ми такі є люди всі, живемо в природі добре і тепло. Куди нас це все веде? Ми з вами всі до одного вмираємо. А наукою ми хвалимося. Кажемо: робимо самі все. А чого у нас тільки немає. Вважаємо, це все наше. Ми природу привласнили, назвали це місце нашим. Хоча ми з вами зварили борщ, поставили його як свій на стіл. Говоримо цій людині: велике спасибі за це діло.  А як ми жили, так само ми живемо в даний час. Богу такому ми вірили, і так само ми віримо зараз. А зараз Бог є такий. Він загробне життя не визнає, молитися Богу так не змушує. Каже: це діло старе, щоб Бог комусь завадив. У нього така є ідея. Той, хто в природі живе добре і тепло, йому цього надалі не бачити. Бог допомагає ображеній особі, покараній людьми. Він сидить, нудиться в житті. У нього старого немає, він живе по-новому. Не змушує Богу молитися, у нього одна є просьба. Чоловік має бути свідомим, живому чоловікові вірити, як вболівальнику в житті. Він допомагає в природі.                                                                             

 

171. У Бога цього немає поросятка, ягнятка, також яєчка з курочкою. У нього надія на самого себе. Якщо він живий, життєрадісний, йому доводиться хвалитися, це його є початок. А раз він по-новому почав, то він старе прибрав. Це буде для нас усіх непогане у ділі життя. Ми з вами більше не будемо так важко в природі вмирати. Нас з вами оточить сила не яка-небудь, а природна. Вона нам покаже свою дорогу. Ми з вами забудемо теорію. Наші діти будуть виховуватися в дусі нашої свідомості. Вони так народжуватися не будуть, їх усуне сама природа. Якщо це буде треба, то людина оточить себе нею. Вона йому покаже своє те, що буде треба.   Ми з вами по-людському робили. Одна хороша річ є, треба нам іншу мати. Це наша з вами така заздрість. Нужда така нам не треба. У нас на це є мати природа, ми в ній якості шукаємо. Хочемо сказати, що ми вміємо. Наша це добра така воля. Захотіли ми зробити – зробили. У нас на місці наука не стоїть, вона з місця одного в інше рухається. А нашому народу це мало. Вони дочекалися у себе Леніна, він ставив питання перед світом про вигнання буржуазної інтелігенції. Цього люди у себе добилися, кров для цього пролилася. А зараз розумники, ця інтелігенція загнала у в'язницю чоловіка, без застави його там тримають. Нехай вона його до себе чекає. Ми з вами стоїмо в черзі, очікуємо свого дня.

 

172. А він був до цього таким, ми з вами його не змінили. Тоді і зараз самі. Наше таке проходило завдання між нами всіма. Наша колишня інтелігенція і в даний час така. Без людей інших ми жити не зможемо. Як примушували людину іншу, так ми і будемо змушувати. Це наше з вами таке життя. За це саме діло наше ми один час живемо, а в інший нас природа проганяє своїм таким учинком. У неї на це є свої сили. Вона з нами не рахується, як би ми з нею не воювали. Ми для себе шукали те, що буде треба для життя. Ми перед цим не зупинялися, намагалися це ось робити. Ми ж люди вченого характеру, нас наша обстановка навчила бути в природі такими. Треба було любити природу, з нею такою разом жити. А у нас народився наш каприз. Ми всі ліземо до сонечка, нас умови змушують. Є одне, і добре діло, ми намагаємося інше придбати. Це наша з вами є краса, на нас висить наш одяг. Він у нас є не один такий. До цього ми готували їжу свою. А який ми будуємо свій дім, хочемо в ньому гарно відпочити. Ми б кращий мали, але ми в цьому бідні люди. Вибираємо для своєї поради найкращих людей. Їм ми довіряємо все робити, вирішувати в житті всі питання. Вони по-своєму роблять, хочуть хорошого і теплого.

 

173. У них, як у всіх людей, закінчується життя погане. Вони зможуть потрапити в стихію, на віки віків лягають у землю. Ми, всі люди, як один мислимо про хороше діло. Земля наша лежить, вона чекає свого догляду, коли чоловік за нею буде доглядати. Його діло в цьому себе готувати, він для цього озброюється новою небувалою технікою. Рано поспішає глибоко зорати, вона вимагає у себе вологи. Весна на це приходить, вона свої дні теплі вводить. А чоловікові доводиться сіяти зерно, він цю роботу робить щорічно, йому доводиться в цьому поспішати. Час такий змушує, день рік людей годує. Його діло одне – зернятко посадити, та на нього завжди поглядати, чекати від природи плоди.  Він у природі є господар, багато про це думає. Його одне бажання – дочекатися. Що наша мати природа? Вона є земля джерело, вона нам дає свій урожай. Ми його трудом збираємо, намагаємося його зберегти. Це наше є велике багатство, з чого ми робимо будь-яку їжу, вона нам дає наш прибуток. Ми в цьому розвиваємо науку через наше таке суспільство, яке ґрунтується на розумних людях. Ми з вами створюємо закони, нами всіма придумані. Захотіли ображеного, хворого покарати за його таке зроблене діло. А воно нами самими зроблено. У нас у кишені є гроші, ми їх поклали, про них таких забули. А на це діло у нас є професіонал, люди є такі.

 

174. Знають добре про все таке буття, хто від чого став жити. Не витерпів, сам послав на цю дорогу через своє знання. Один багато знає, інший ні. Я був маленький злодій. А злодій на людині є, він і буде у нас і у них. Робить сама економіка, ми в цьому всьому винні. Починалося в природі так, а кінчається нами так, як ось бачимо в політиці. Це нове суспільство людей, ніякого такої зміни. А ворог як був, так він і залишився в нас. Нового ми не бачимо, а старе від нас не пішло. Це розумні є люди, вони закон режим ввели для того, щоб люди жили важко. А в труднощах водиться ворог, він мучить нашого брата. А раз у нас водиться в природі ворог, ми через нього з життя йдемо. Що ми з вами зробили? Та нічого подібного. Як народжувалися з вами, так ми і народжуємося безсило. Нас оточують наші умови, ми робимося залежні. Нам у нашому ділі природа дає те, чого ми в житті потребуємо. А чоловік будь-який технічний, він вірить цьому всьому. Треба буде для нього снасть яка-небудь, він її намагається добути. Без свого місця не буває. Він вважає, це його земля. А раз він шматочок має, своє приватновласницьке діло, людина має повне право на ньому, як на своєму, все поставити. Людина без цього жити не зможе. У нього й те є, й інше є. А от цього немає, треба буде придбати.

 

175. У людини будь-якої є тіло своє, воно про все може мислити. У людини є очі ними дивитися, а вухами він далеко чує. У нього є руки, чим він все робить. А на ногах він швидко ходить. Треба буде принести – він його на це місце принесе. Треба буде йому яма – він її так риє. Йому буде треба ставити на цій землі об'єкт з усіма видами краси. Будь-які люди в природі без цієї краси не обходяться. Ми намагаємося створити хороше, щоб у нас було все. Особливо золото зі сріблом, найкращі цінності, чим ми з вами хвалимось. Говоримо ми про це, намагаємося ми зробити те, що у нас є. Це наше створене господарство, у ньому чого тільки немає. Є свій житловий дім, до нього обгороджений двір. А в цей свій двір чоловік несе живе і мертве, йому як чоловікові це все треба. Він його в природі придбаває. Каже: я цьому господар. Що хочу, те зроблю. А от коли приходить у житті його, як людину, безсилля, він це все втратив. Намагається його повернути назад, а природа своїми кроками крокує. Вона нашого брата веде по дорозі, йому показує в цьому слід. Він на страшне не піде, а на те він сам піде, де люди намагаються бути. У них ці місця відомі, вони там собі придбавають. Говорять про це місці, де ти був, і що там робив. Хороше не забуває. А погане, навіщо воно треба.

 

176. Скільки не живи на білому світі, такого життя, як було, немає. Вона починалася з молодості, а закінчувалася старістю. Що ми в житті своєму бачили? Та самий міф по воді. Те, що між нами проходило, це є життєве питання. А є наш людський чоловік, на все наше минуле подивитися, і самому собі сказати. Навіщо це все нами робилося? Краще б ми не чіпали цей камінь, з нього і вода б не потекла. А що з цього всього, що ми, всі люди, робимо. У нас на наше життя все один рік такий проходить. А потім ми готуємося, та намагаємося знову робити. Ми добре знаємо про це діло, що нам треба все робити. Весь рік безперервно у праці та в новому житті. Ми, всі люди, що пройшли, для цього діла озброїлися. Нам треба одне, ми його шукаємо. Нам треба було інше, у нас не за горами це діло. Природа багата наша мати, у ній ідуть дні золоті.  Повітря, вода і земля. Що ми тільки не хочемо отримати, ми його від неї отримуємо. Хочемо самі собі сказати, ми в цьому праві є. А самі цих людей тримаємо. Треба буде змінити напрямок. Злодія, вбивцю визнати, що ми його самі створили. У природі знайшли, привласнили, назвали ім'ям своїм. А коли це все зробили, забули зовсім про своє. Тут як тут знайшлися на це люди, у них своє фізичне діло створилося, їм право самовілля дано. А раз він став у цьому копатися, вже є, про що сказати.

 

177. Це є цьому місцю господар. Ми не зможемо цього робити, без чого-небудь залишатися. Зараз люди навчилися командувати, щоб у житті жити добре і тепло. Це історія була, вона є. Хто цьому ділу не буде наслідувати, якщо в цьому ділі все життя, не тривале в природі, а укорочене на багато років. Ми живемо в природі, мучимося, вмираємо через це діло. А зараз 1973 рік 3 грудня. Виявив чоловіка Іванова. Він не захотів робитися царем, або ж комуністом, хто своє життя вводить. Вони жити не хочуть погано і холодно. А як Іванова оточила ця історична ідея. Він не захотів продовжувати це, що розумники хочуть. Їм треба Місяць, їм треба Юпітер.  Вони не навчилися фізично жити, на нашій землі ходити природно. У них руки не такі є, вони мерзнуть без рукавиць, а ноги на собі носять валянки. Вони не набираються в природі сил. Я, каже грудневий день, сюди прийшов, зимового є порядку. Ні одного чоловіка не зустрічав з такими природними силами. Які в житті не були ділки люди, їх природа народжувала такими, вони всі від цього життя пішли, їх на цій землі не стало. Теорія нічого не дала такого, щоб нею довелося хвалитися. І економіка є така, теж не дала нічого. І також політика нова, теж нічого не дала. Ворог був, він є і буде. Йому запобігання не зроблено. Як існував на людині, так він й існує.

 

178. Сьогодні адже зимовий час, такий у житті є день, якого дехто б не хотів бачити, а умови такі змусили. Людина в ньому народилася, вона у ньому також померла. Я, говорить нам, всім людям, пожила, сваволила. Мені було в природі добре і тепло. А зараз сили втратила цього. Так що ж, по-вашому робити, це все продовжувати? Треба шукати шляхи нові історичні, зовсім не такі, щоб по-новому жити, але не по-старому історичному. А ми з вами розумні люди, ділки в цій справі. А як ледве щось таке, кажуть люди, він застудився, захворів. Уже не такий чоловік, як був. У нього дорога одна – думати, як би знайти.  Середа, вона треба буде людині. А людина зустрічає цей день не раз, у неї їх було дуже багато. А зараз народжена думка перед нашими вченими людьми. Їх змусила теорія звернутися до практичного чоловіка. Він у природі знайшов засоби для того, щоб вилікувати рак. Проблема велика, люди це шукають багато років. А нашим ученим треба секрет, це буде неправда в цьому. Секрету на це діло не може бути. А природа, вона зробила, їй доводиться вірити як такій. Вона оточила чоловіка, вона повісила грибок на тіло. А дати на це засоби, нікому не доводиться зробити, бо в природі є все. А ми ж, люди, всього цього боїмося, беремо і йдемо від неї. А раз ішли ми від неї, вона нас догнала як таких.

 

179. Взяла та стьобнула, ми вмираємо. Лікувати, як наука медична, таких людей ще не знайшлося, крім самої природи. Вона наша є мати Всесвіт, у неї дуже багато є різних місць. А люди самі мають тіла свої. Вони не в одних місцях живуть, не однаковий одяг носять, вони їжу їдять різну, а будинки ставлять за засобами. Треба було в цьому жити, а десь взялася в природі хвороба. Вона теж не одна всіх знищує. У природі дуже багато хвороби, і від неї люди самі помирають. У людей така є віра. Якщо він одягається до самого тепла, або він їсть жирне, солодке. А в будинках вони живуть зручно. Здавалося б, їм не треба вмирати, вони цим усім задоволені. А виявляється, у природі їхні сили не встояли. Як би вони так не жили і не задовольнялися в природі, їх призначена хвороба знаходить, і починає на їхніх місцях турбувати. У них є таке, чим турбувати. Якби вони не були в природі залежні, вони б не отримували поганого. Їхнє діло була одне – треба турбувати природу, від неї треба брати плоди. А природа – це джерело, вона так служить народу. Повітря, вода і земля, вони будуть треба людям, і вони в цьому все роблять. Їхнє діло є живе, вони самі видаляють мертве. Тому й вчені люди прийшли до того, щоб дати мені свій дозвіл перед хворими виступити. Їм як таким розповісти, що їх змусило бути такими. Я їм кажу особисто.

 

180. Вас народила мати природа. Вона не хотіла, щоб ви жили в ній добре і тепло, щоб ви користувалися чужим. Ви такий закон ввели, треба буде працювати. А природа вам не дала, ваш процес зробив погано. Взяло тіло саме для цього посадило у себе грибок, виразки. А вам, як господареві, у цьому стало відчуватися недобре, створився в тілі великий біль, ви як людина мучитеся. Це скажіть науці медицині, вона цей баз побудувала. Вона вас у цих умовах тримає. Ви ж ображені є люди, запитайте у них, як лікарів. Вони адже вчені люди, технічно вони розвинені в цій ось частині. Нехай вони вам скажуть, для чого вони вас тримають. Це вічно вмираючий баз. Як туди тварин заганяють, вони теж не знали, для чого. А час настав цього, цей гурт або стадо пішло в безодню, можна сказати. Як і ви, хворі, поодинці підете. Вас таких не буде, ви помрете, як помирають усі. Ось де ми опинилися. У самому поганому положенні. Вчені люди від свого відмовилися, взяли, запросили Іванова, мене. Я у них такий один є. Довго вони не погоджувалися, не хотіли його як такого просити. Саме положення примусило. Навчаються на це діло багато людей, пізнають цього ворога. Але щоб йому допомогти, вони цього нічого не навчилися. Як був ворог, так він залишився. А люди інші, вчені, бачать, стали шукати вихід. 

 

181. Треба буде такого чоловіка нам, а він є між нами один. Він у цьому всьому є уболівальник. Жити треба добре, треба вчитися. А без учення не будеш жити, тебе твої важкі умови покарають. Ми є вчені і невчені, маємо в житті один шлях, який змушує нас учитися, щоб ми теоретично знали. Нам треба таким дякувати, як інтелігенції лікарям. Що з них не знайшлася така людина, яка б зважилася виступити, і сказати свої слова, що ми з вами робимо. Природу, як мати, добре знаємо. Але щоб зрозуміти її, ми цього в житті не зробили, тільки хорошим і теплим оточили себе. Нас люди вчені примусили, щоб ми з вами працювали. Ви запитайте у них, як трудящих, вони не дочекаються здати свою зміну. У них у труді немає милості, а одне – дай, дай і дай. Це все зробили розумники. Їм треба курочка і качечка, вони хочуть жирне і солодке. Вони не знають, що це чуже. У них є одне в словах. Милостині не проси нічого в природі. А тільки як ми змушували своїм умінням, щоб працювали. А задовольнити немає людини, ми в цьому ніяк не зробили. А на те ми з вами учимося, пізнаємо свого ворога. А самі не знаємо, звідки він до нас таким прийде. Ворог є для нас це ми, він породжується нами за нашу таку штуку. Ми з вами самі це зробили, нас за це природа стьобнула. А зараз попросили Іванова, а що він у цьому знає. Він народився для цього.

 

182. У нього, такого чоловіка, є все. Він природний є чоловік, за нього стоїть природа. Аби він захотів зробити, йому вона як рідному несподівано допоможе. Ось які наші тепер друзі, це повітря, це вода, це земля. Вони нам цю хворобу піднесли, ми її у себе стали мати. Ніхто з всіх не зміг цьому допомогти, крім одного Іванова. Він таким всюди є. Каже сам про природу, та про такі ось якості, вони є в неї. А її треба як матір просити, благати її такі сили. А раз ти будеш її просити, вона тоді відгукнеться, скаже свої любимі слова. Тільки для тебе це зроблено, ти в цьому заслужив своїм таким учинком. Люди повинні в природі зробитися новими. Від хорошого і теплого повинні відмовитися, а взятися за нове небувале, за холодне і погане в природі. Відмовитися від того, що було. Треба буде визнати природу, її природні якості, що вони є живі. Вони можуть з одного в інше змінюватися. Одному довелося народитися, а іншій людині довелося вмирати. Той, хто народився в житті, він пішов слідами першої людини, а першій людині довелося його вчити. Він боявся природи, одягався, їв багато, входив у будинок, намагався в природі щось зробити. У нього час був, як на долоні. Рік початковий проводжав, а інший такий же зустрічав. Йому, як такому чоловікові, в одних умовах жити не доводилося. Він чекав до себе тепла, йому не хотілося холоду.

 

183. У природі такій, яка була, доводилося людині чекати. Зима і літо були різні. Літо народжувало свої плоди. А зима зі снігом приходила, вона свої холодні дні вводила. Чоловік і до цього готувався, до літа, весняні дні очікував, себе в цьому ділі готував. Йому доводилося в цей час збагачуватися. А взимку люди імущі прибирали. Люди про це діло знали, намагалися день теплої весни зустріти. А зиму чекали не так, з шматком хліба, а його готували все життя. Думали та приходили до цього. Життя було побудоване за рахунок природи, люди від неї добилися всього. Вона їм давала, що їсти, і що доводилося одягати. Ми знали життя людини. Без дому ми не залишалися, за допомогою ставили будинок, і привласнювали до свого імені. І в своєму домі ми всі до одного чоловіка померли. Це наші є такі умови. У цей будинок ми з природи тягнемо. Живе брали, а на мертве робили. Курочка з півником була треба. А конячка з коровою, з волом обов'язково була треба. За нею, як за хазяйським оком, доводилося вдень і вночі доглядати. Цього в житті чоловіка мало, він свої пошуки прокладає, намагається зробити з цього, щоб у нього росло. А раз він його тримає у себе таким, йому хочеться, щоб воно не падало. У чоловіка така є думка, він сьогодні пішов по тій дорозі, а завтра він знайшов іншу. Йому цей день нічого не дав. А не думали, не гадали в природі, у чоловіка в його господарстві прибуток з'явився. Він перед собою побачив яєчко, його як таке курочка знесла. 

 

184. А корівка привела теля, конячка – лоша. І так це все росло і прибавлялося до одного такого часу. А в природі одне ніколи не було в житті. Дивишся на це все наявне, радий сказати своє слово про це. А коли в житті не пощастить, тут і сльози, десь вони взялися. І біда, де вона взялася, горе за горем з'явилося. А раз не пощастило в житті, робити нічого, доводилося в природі здаватися. Господарство на путі стало падати, і чоловік слідом став падати. Нога моя не на жарт стала так боліти, в ній є одна мука. Тіло ридає за швидким, а фізичний стан тримає, не дає ходу далі рухатися. А раз болить, що можна сказати. Хвороба – це є погана сторона. А раз боляче, то що скажеш кому. Тільки ох і ох. А я ці страждання маю на собі, але нікому такі муки не скажу. Це повинно саме піти. Природа грибок посадила, вона його сама і забере. Природу не треба примушувати, а її треба сильно просити. Вона для тебе все дасть, аби ти тільки просив. А коли ти будеш її просити, вона відчинить свої ворота. Ти як ображена природна людина звільнишся від недуги, що й треба нашій людині. Їй треба буде життя, а життя зародила сама природа, у неї на це є все. Вона таке життя ввела, дала людині на це волю. Вона стала далеко дивитися, стала на ногах рухатися, руками це все робити, а на ногах важке носити.

 

185. Ось що чоловік у житті зробив – для самого себе смерть. У природі перше сонце, воно встало рано вранці, підняло на ноги все живе, одне воно робить. Я вам розповім про себе. Захотілося по сонечку на одному місці зручному, затишному одному з усіх. Я спробував, сіл, заснув. Виявилося, як це добре. А привело до чого? Найгіршого з усіх. Тут я згадав про чоловіка того, хто безсилий. Він був в природі не діяльний. Дуже доводилося повертатися назад. А все ж природа є мати, вона мене полюбила такого, і дала мені свої сили. Надіслала до мене письменника Володю Черкасова. Він мою історію підняв, став її перед ученими захищати. Лікарі, наші вчені люди, вони дуже сильно на мені помилилися. Їм як таким довелося проти мого вчення виступити, нібито я в цьому не чоловік. Такого чоловіка, як я є зараз. У мене вся система природна. Якби не був для неї другом, вона б мене загнала ... Теорія зі своїми словами обрушилася. Каже на мене так, нібито я за своє діло шарлатан. За це все, мною знайдене, я ні копієчки ні від кого нічого не брав. Якщо до мене хто-небудь звернувся і попросив мене в цьому, я йому дав слово своє допомогти, він від мене отримав здоров'я. Що він мені повинен за це зробити? Свою наявну подяку. Людина нападами хворіла, а після мого вчення людина стала здоровою, життєрадісною в усьому.

 

186. Він сам зі своїм наявним багатством перейшов служити на сторону мою. Валентина Леонтіївна Сухаревська старими грошима мені дала 22 тисячі карбованців. Я їх від людей отримав, а мене за них посадили в міліцію. Сказали: «Ми тепер тебе пострижемо». А я у них попросив сокиру гостру. Вони запитують: «Навіщо вона нам?» Я їм кажу: голову мою відрубати. Вони мені кажуть: «Ми не рубаємо їх». Так санкцію не наклав прокурор. Я був за це діло звільнений. Як ви думаєте, всі люди: прав я в цьому ділі чи ні? Мене б природа такого вбила. А я йду по снігу по холоду роздягненим, роззутим – як мені добре. А люди запитують у мене: чи холодно мені в цьому. Що їм про це доводиться відповісти, якщо я в цьому ділі заслужив у природі сам. А природа тепер прислала вчених, вона щупає мої такі сили. Люди їх потребують, чекають від мене такого чоловіка. Дочекалися і науковці, і всі хворі. Сама вчена рада, професор Ушаков знає про це, що в мене є якийсь секрет. А у мене секретів немає, є одна з усіх правда незалежність у природі, сила одна з усіх. Раз торкнулося, вченим людям таким я своє покажу. Люди після мого вчення більше хворіти не будуть. Злочинців у нас не буде, в'язниця з лікарнею зникне. Яка свідомість залишиться, любов між природою введеться. Такого, що має природа, вона не буде мати. Людей перестане карати, а будуть мирні в цьому.                                 

 

187. Про це все дізналися люди, стали перед вченими стукати, їх змусила правда звернутися. Досить нам, таким людям, по-старому, по-історичному жити. Треба буде спробувати і погодитися з найсуворішими умовами. Вони, як і всі, проходять. І так само вони живуть, як і всі. Треба буде сонечко сьогодні, від цього дня не треба відмовлятися. Прийшов на арену дощ з вітрами, з ним треба буде погодитися, і вчинити так, як ніколи ніхто. Я теж хотів би цього, але природа сама змінює місце. Ось так виходить у житті. Я хотів би це бачити і з ним зустрітися, а мені не дають природні умови. Як хочеться, щоб вранці, ввечері проходили такі умови, як вони навесні починалися. Ми, всі діти і люди похилого віку як один, до цього рвалися. І нам таким хотілося пожити в такому дні, і ввечері, і вранці, як у природі робиться зараз. Не треба було такий час. А ми його не з любов'ю зустрічаємо, самі швидше залазимо в одяг. Як же так бути мені, для мене все одно треба терпіти. Це людини є істина, вона мною в природі знайдена. Хочу всім людям розповісти. Це є самозбереження самого себе та іншого. Що може бути в цьому ділі. Я вважаю матір природу. Вона мене такого народила, вона мене зустріла так, як усіх. А зараз я з людьми поділився. Взяв найгірший, холодний шлях. Я їм залишив хороше і тепле. Як же мені не думати про це, якщо холодні дні наступають, а все в природі тепле відходить. Мені доводиться одному бути.  

 

188. Перед одним чоловіком стоїть завдання: природу цю саму треба перемогти, щоб іншого чоловіка вона так не валяла. Щоб чоловік у житті своєму зробився в природі господар. Сказав: я це зроблю, воно повинно вийти. Це все зробить сама природа, вона ці якості має, їх як таких через руки передає. Всьому діло буду я в цьому. Це буде той  чоловік, якого люди очікують. Він прийде, звільнить ображеного, забутого всіма хворого, божевільного і ув'язненого. Це буде Учитель народу, Бог землі, Переможець природи. Те, що потрібно в житті, він покаже. Більше хворіти від цього люди ніяк не будуть. Будуть у природі жити міцними, сильними людьми. Вересень, 10 дня 1973 року. Осінь початкова приходить. А мені такому чоловікові доводиться на все дивитися, як це наші люди приготувалися зустрітися з такими днями. Добре нам доводилося в цьому році залишати позаду холод, зимову в снігу пору. Я теж таким був у природі, і до мене зверталися жінки хворі. У нас люди такі є. Хочеш, не хочеш, а жити треба. Моя хвороба така, я живу бідно між нами. Цьому горю ніхто не допоможе. Скажу свої слова: ти не вмієш у нас жити. Город з хлібами бережеш, а от сам себе ні. Більше від усього поїдаємо та працюємо важко. Нічого не поробиш, нам треба.

 

189. Весь час думаємо, щоб їсти. А це все є чуже. Коли буде треба експеримент, на будь-яких хворих зроблю. Ми покажемо, що буде треба зробити. Працювати людина не буде. Одяг, їжу не буде потребувати. І також будинок не буде треба. Життя робиться чоловіком, він буде сильний у всіх ділах. Він переможе свого ворога, хворіти більше не буде. Чому це так буде? Між людьми і природою не буде ніякої війни. Фронт людського життя відійде. Ми перестанемо його потребувати. Сам чоловік буде багатим. Він скаже нам свою істину: я живу в природі за рахунок своїх сил. Мені доводиться сильно терпіти. Моя здібність зміниться. Такої потреби не буде.   Ось що нам Іванов вносить. Не життя наше таке всім, а ми від цього помремо. Не підготовлена особа. А коли на це виявиться сила, чоловік буде робити. А я йду по дорозі тій, якою йдуть усі люди. А зі мною зустрічається прикажчик. Я його зупиняю, питаю: скажи мені, будь ласка, робочі цим задоволені? Він мені так сказав: «Робочих діло одне є – працюй, і працюй більше». Значить, на його думку, ні. Ображений у природі солдат, він учиться за офіцерською вказівкою. Як вівцю кидають у воду, так і цього чоловіка. Вчені його примушують. Його діло одне –  виконувати та робити, щоб було добре. А далі образа яка.                

 

190. Людина таким учинком не задоволена. Вчення люди шукають інше, приходять, робляться позивачами. Вони хочуть щось нове. Хочуть, щоб я їм щось розповів.  Я їм кажу. У нас розумники сидять, вони нове в житті не вводять. Примушував господар побільше працювати. Так воно робилося, так і робиться, а задоволення немає. Що ми з вами виграємо? Та нічого подібного. Як хотіли, щоб було добре і тепло, так ми при цьому залишилися. Наша таке завдання: розбитися на друзки, але отримати. А природне таке є. Не для того вона дні теплі принесла, щоб ми в них намагалися за землею так доглядати. Ми поставили науку на ноги. Робимо в природі цяцьку, таку снасть, якої ще не було.  У нас животи живі, вони на місці не стоять. Їх поповнюють, і тут же викидають. От які чудеса робляться. Діло людини одне – пожирати солодке, жирне досхочу. 12 вересня 1973 року приїхав до мене мій пацієнт з України, Чернігівської області, Сердюк Олексій. Він надстроковий старшина, 25 років він пролікувався, ні від кого допомоги не отримав, був у гіпнозі ... А от коли потрапив до Учителя, холодом, голодом давати ворогові відсіч, він був у цьому задоволений. Хвороба на нього нападає, страшно, як треба вмирати. Хочеться піти до лікаря, люди так усі роблять. А Учитель запевняє своїм ученням, ні.        

 

191. Треба буде не забувати Учителя. Він каже, це є правда. Ніхто в цьому ділі не допоможе, а тільки допоможе природа. У ній є для людини все. Сердюк Олексій робить по Учителю. Треба буде мити ноги вранці і ввечері щодня. З людьми по дорозі вітатися, свою ввічливість представляти. Який ти в цьому чоловік. Друг ти є, чоловік природи. Хіба можна тебе забути. Учитель є уболівальник за того чоловіка, кого оточила природа. Він через неї ображений один з усіх. А Іванов є чоловік, його люди назвали Учителем. Він людей учить, щоб жити по-природному. А раз будемо жити по-природному, то будемо захищені, як Олексій Сердюк.  Він приїхав до мене не дарма. Він мені дякує, та мені 20 рублів за те, що я йому допоміг. Бажаю всім того, що отримав від мене Олексій Сердюк. Він тепер буде направляти інших хворих людей, а я як Учитель буду приймати. Чекаю вас усіх.

 

1973 рік 12 вересня. Іванов

 

:7309.12  Тематичний покажчик

:Природа   17,18,22

:Учитель історія   22, 24. 90

:Незалежність 24, 139

:Одна зарплата 27, 99

:Діти, народження, виховання    28

:Важливість 37, 54

:Бог і природа   38,39,82

:Просити Вчителі     43

:Відмовитися від хорошого    50

:Наука гарт   52,91,140

:Ворога полюбити    53

:Моя перемога 53,115

:Учитель Бог 54,65,74,78,81,96,98,100,103,134,136,138,139,149,170,185,188

:Люди і природа   54,65,71,76,91,145,180

:Здоров'я   62, 179

:Ворог хвороба    64

:Добре і тепло    64

:Ноги    66

:Початкова думка Вчителі    66

:Право на землю    68

:Не змушувати, ненаказувати    69

:Світ через Бога    72

:Що буде   72, 91

:Перші люди    75

:Адміністрація і Бог    81

:Місяць і людина    83

:Життя без потреби    86

:Незалежність   86, 87,88

:Ідея Учителя    116

:Загартовуватися, здоров'я   88, 125

:Голка   91,92

:Одна істина    96

:Помилка людей 99

:Здоров'я    102

:Зовсім їсти    102

:Пост 49 днів

:Гарне - погане   129,155,170,180

:Залежність   129,179

:Що буде 189

:Ноги    131

:Гроші    133

:Тюрма, лікарня   139,165

:Немає власності    142

:Людина природа    143

:Комунізм    144

:Загартування наука народна    148

:Рак   154, 155, 178

:Учитель завдання    158

:Просити Вчителі    162

:Медицина    180

:Люди повинні    182

:Хвороба, нога    184

:Незадоволення   189,190