Ворота продовжуються. 1974.06.ч.1

Іванов Порфирій Корнійович

 

1973.03.20 – 1973.06.27

 

Частина 1. С.1 — 95

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова.  (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. Бик, і досі він злий на це діло. Хіба він не чоловік є в природі. Він заслужив перед природою, перед її умовами. Вона говорить нам, усім людям. Ніколи я не думала про це, що зробив сам у мене чоловік. Він з першого початкового такого дня, в якому сам чоловік у природі став шукати таке місце, і на ньому став отримувати прибуток для свого життя. Він як чоловік у природі є. Він побачив на дереві зростаюче перше яблуко воно перед ним таким висіло. А його треба було зрозуміти, рукою дістати і його зірвати, а потім прямо піднести до рота для того, щоб скуштувати зубами.  Яблуко на цей час своє в природі мало.  Воно теж з гілки до нас таким прийшло, і дало свій такий смак.

 

2. Ми, всі люди, що тепер живуть, такого розвитку важкого характеру не бачили. Ці якості, вони були, вони є, вони і будуть. Не про одне це яблуко розповідає. Він добре знає про те місце, де спочатку виявилося місце ягідки. Це теж ручна була робота.  Чоловік розгортав листочки і знаходив там зрілу ягоду, і намагався її проковтнути.  Це теж чималий такий між людьми час у природі проходив. Він за собою чоловіка вів до того, щоб чого-небудь іншого знайти в природі. Не було таких сіл і хуторів, як це вийшло. Чоловік, раз він це місце виявив, став ним так користуватися. Він своє життя в цьому розвинув. Він же жив колись у великій нужді. Йому доводилося так швидко пробиратися туди.

 

3. Їх було зовсім мало. Але природа від цього всього була холодною, але не сильною.  Чоловік в ній жив, і пробирався туди, куди це слід. Ми в природі ці ворота починали з самого початку чіпати, відчиняти, щоб їх знову на цьому місці довелося зачинити. Ми з вами поки в житті розбиралися, як буде продовжуватися наша ця небувала в житті історія нами, такими забіяками. Старалися ми її зробити. Як важко було нам починати.  Ми тоді були в природі незрячі, щоб чого-небудь для себе ми не вміли робити. Це добре нам стало таким людям, що ми розібралися з яблуком. А воно вже між нами давно таке енергійне, як ми його виявили. І зараз стали морочити. У нас думка така до нас прийшла.

 

4. А чиє це було для нас таке яблуко, і хто його таким дав? Ми з вами ще не знали про самих себе, для чого нас таких от з розвиненим апетитом вона в це життя представила.  Щоб нам доводилося в що-небудь одягнутися, у нас цього чоловікові не було, він був голий. Дорога по землі прокладалася довго, як ми побачили на дереві це яблуко. А потім ми повернулися, подивилися на цьому місці, нас примусили умови. Ми свої очі направили в сад ягід. Теж непогана була штука. Нам доводилося за цим ділом. Ми стали нагинатися, ми стали пробувати. Нам наше тіло вимагало від нас швидкого ока, щоб ми до цього діла не придивлялися. Сонечко щодня, вона підіймалося, ледве з нами не говорило своїми словами.   

 

5. Це сонечко було вже наше. Ми його завжди потребували, у ньому приємне для наших тіл. Промені у них такі сяючі, де б вони не прямували, нам було видно. Ми вже на своїх ногах до свого місця пробиралися, і робили свою на землі дорогу. Це такий у нас був початок нашого такого життя. Ми без усякої такої зброї були. Вміли нагинатися, вміли виправлятися. Нас ці умови змусили робити. Ми нічого не знали, і робити ми не починали. А кусати, жувати, ми це чіпали. У нас як прилавок стояв за мануфактурним ділом. Чоловік цю систему розвинув, він побачив це яблуко, цю ягоду. Цим людям здавалося, у них є тоді великий достаток. Вони на цьому всьому не зупинялися. Їм хотілося не таке, а інше якесь. А природа, вона тільки починалася, з чим доводилося в дорозі рахуватися. Чоловік був поки один.    

 

6. Навіть у природі він цього не робив, любив жити без цього. Він був без думки зовсім.  Та й навіщо вона, ця думка, йому була потрібна. Він же чоловік, був без цього всього першого. І яблуко йому не було потрібно, він не потребував нічого. А потім він форму в природі змінив. Йому в житті забажалося бачити такого чоловіка, як він був, без усякої дії. Раз він пустив по природі свою думку, вона була ніким не розпочата. А чоловік це захотів побачити. До нього прийшла на допомогу жінка. Вона його стала вчити, стала примушувати. Каже: ми цього добра господарі, ми початкові в цьому люди. І яблуко наше, і ягода наша, від чого не можна було відмовитися. Люди стали робити в житті своєму те, що не думали. Небачено зародилося дитя без усякого всього. А раз дитя є перед нами, буде наш чоловік. Йому було потрібно в житті не одне яблуко, не одна ягода. А прийшли на допомогу цим людям вівці, тваринна скотина, чим оточив себе чоловік.

 

7. Став сам себе примушувати ці стада мати. Він зробився господар тварині. Йому, як такій особі, тобто чоловікові, потрібна площа землі, де цю вівцю доводилося ростити. І їм вже потрібні були ворота для того, щоб приганяти і виганяти. Ми на цьому одному не зупинилися. Нас змусив простір, площа це робити. Ми стали землю змушувати, щоб вона нам давала джерело. Ми стали доглядати за землею, ми з неї зробили грядку. Зробили з дерева соху, стали орати під зиму, цю оранку класти. Ми готувалися до урожаю. Нас це змушувало сильно думати, як би це зернятко посіяти, і це зернятко дало багато зерна.  Для того це люди самі робили, щоб у них було в запасі це зерно. Воно годувало, воно поїло, воно давало життя.   

 

8. Це не все людиною в природі робилося. Перед ним стояло велике завдання, щоб ще більше зробити. Треба розвивати в себе хліб. Ми так це і робили. Все нам допомагала робити природа. Одяг нами придбавався з тварини, і житлове приміщення робили в землі. Вогонь знайшли, вже легко нам доводилося самих годувати, поїти. У нас було все, кустарно робилося, аби жив у цьому чоловік. Такого, як треба, навчання не мав. Вважав своє за місяцями і днями. А потім у житті все зробив чоловік. Свої сказані слова перерахував по стилю, а номер цифру ставив, як це треба, по порядку. Вчення вводилося з інших країн. Людям доводилося оточити себе теорією. Прокуратура, мирові суди, та лікарі – люди залежні від природи.        

 

9. Вони навчилися робити свою таку роботу. Їм довелося не сидіти на своєму місці. Всі люди такі є. Вже такій техніці, як вона у нас тепер є, скоро не буде, чого на землі робити.  Їм, таким свавільним, природа відмовить, і перестане нове народження давати. У людей після чогось з'являлися радісні в природі діла, їм в ній доводилося все в труді важкому переживати. Якщо чоловік живе в природі не так, як йому хочеться жити. Він не хоче хворіти, він не хоче застуджуватись. У нього на це діло є безсилля. Ми з вами через своє бажання так живемо.          

 

10. Люди хваляться своїм трудом, що їм доводилося в природі зробити. Це їхня така є з природою війна. Розвиток вони для життя цей знаходять, їм це їхнє знайдене допомагає.  Вони для цього самі себе закладають, у цьому всі роблять. Вони вважають: якщо вони фронт якої-небудь у стихії в природі загасили, це їхня перемога. Вони вважають життям пожити 50 років у такій нужді, як ми в природі завжди. Нам треба, ми без усякої їжі не зможемо жити. Ми оточені не життям, а смертю. Нас природа змусила робити те в житті.  Ми робимо, від чого нам у ній шкідливо. Ми безсилі в ній боротися. Як ледве щось таке, вже хвороба.

 

11. Наша хвороба така, на нас вона приходить. Ми з вами не знаємо, як це ось вийшло. Я сьогодні одягнувся добре і тепло, наївся досита, у будинку жив прекрасно. А де взялася ця хвороба, мене вона оточила? Я сильно захворів. Знаю добре, що це нехороша штука.        Ворота природні великі стоять на високому місці не для того, щоб у житті людини процвітала так ця економіка з політикою. Вона завжди в будь-якому місці і кожен раз терпить банкрутство. А от Півмісяць, Червоний хрест – це міжнародне всіх здоров'я. Жити так добре і тепло – треба нам такий учинок потоку змінити не на людську ідею. Треба нам, усім людям, обрати одне ім'я, і ним як таким базуватися.  Він між нами такий зароджений один чоловік з таким поняттям.

 

12. Це ворота стоять для проходу через них тільки Богу. Він нас усіх учить одному – кинути нам усім цим займатися, бо це все нам несе, всьому людству, загибель. Ми з вами живемо добре, намагаємося краще зробити. А людина в природі без усякого як помирала, так вона помирає і зараз. Їй у цьому ділі Бог не помічник. Цьому чоловікові, хто не хоче бідність, нужду визнавати. Він не чоловік до людей, яких за це хороше й тепле гонять у бій. Один одного б'ють, вбивають за це. Але свого життєвого питання вони так само, як і бідні, і багаті. За їхнім наміром їм не доводиться довго жити. У них природа своїми силами відбирає їхні сили.      

 

13. Вони в процесі своїм розумом робляться ватажками. А самі так само, як і підлеглі, вмирають на арені. Це є між нами неправда. Сам за свої гроші чоловік продається, він купується. І разом з нами своє життя продає, купує і вмирає. Це не життя твоє людське, хто на сьогодні живе в природі однобоко. Бог нам все говорить. Так, як ми живемо, ми зможемо жити в будь-який час. Це наше, нами зроблене. А от інша сторона, вона нами ніяк не зайнята. Як було холодно і погано людині, так воно і є людині. Він живе в природі тоді, коли його тіло дрижить, здорове воно. Хоче всіма іншими управляти. А хто ж буде робити?    

 

14. Ми його почали робити, ми його робимо, але закінчити це діло не довелося – померли. І як ми жили або живемо зараз, і будемо ми так жити. Ми вмирали, вмираємо, і будемо ми вмирати через це діло. Ми з вами його так почали робити. А от щоб ми його доробили, ми не зуміли, у нас сил не вистачило. Ленін говорив: «Поспішай жити». А Бог каже: не поспішай жити. Ми ж так жити, як ми живемо, встигнемо. Треба пожити по-поганому, по-холодному. А якщо буде не так, як говорять інші. Буде погано – кинемо, ні – будемо продовжувати. Але не треба нам забувати про те. Сьогодні я – король, а завтра – ніщо. Мене так само, як і всіх, понесуть у могилу. Ми вмираємо, нам не ціна.

 

15. Всі люди тримаються за своє хороше і тепле місце. А Бог всякій людині будь-якої національності не заперечує своє місце віддати, бо місце Бога нікому не заважає, а своє корисне створює. У людей запитує Бог: для чого ви народили маленьку людину? Щоб жити.  Нам природа допомогла його народити. Він народився живим, але у нас до цього між людьми недовіра народилася. Ми стали відходити, нас природа за це доганяла, і накидалася своїми силами. Намагалася тіло оточити, і йому не дати життя. Він так зробив для цього, отримав за заслугами. Його природа оточила, він у цьому помер. А треба цій дитині по-природному жити погано і холодно, щоб завоювати сили людини по-новому, по-небувалому в природі.         

 

16. Ми повинні за приходом Бога народити небувалого нового незалежного чоловіка його, треба в цьому Бога просити.  Для цього діла Ворота відчинилися. Нам треба матір і батька спільного характеру, хто цьому ділу вірить. Це є істина. Вона була, вона є, вона і буде, якщо ми за це візьмемося. Ми так не будемо поспішати, як нас умови змушують. Ми боїмося залишатися в житті без цього, що маємо. От які ми є люди. Без усякого селища, ми без діла жити не зможемо. От які діла наші. Особливо в сільському господарстві люди живуть ображено, бідно, важко працюють. А якщо ми не будемо працювати, то ми жити. Бик як такий у житті він живе, так йому доводиться чоловікові весь час допомагати. У нього на це є шия надійне місце, куди йому люди навчилися робити ярмо, і йому кладуть на цю шию. Він дметься, йому важко, але він пуди везе. Вважається, ця тварина буде завжди чоловікові треба. Він його як свою тварину тримає.

 

17. Він живе в сараї. Йому готується корм окремо. Йому ім'я є. Ми його називаємо Мишка або Іван. Словом, за його такою хоробрістю. Вони багато поїдають соломи, полови. Їхнє життя знаходиться. У випадку, якщо він господареві буде треба в один час, він про нього не забуває його зберігати. Особливо він такий добрий бик, возить за собою віз, та не порожній, а з яким-небудь великим вантажем. Бик підсобна тварина і економна,    її будь-яка чоловік тримає. Бик теж на чужому місці є. Він каже: його господар захотів це місце, і тепер ним таким розпоряджається. Своїм ім'ям назвав це. Він каже: моє власницьке таке місце, де я побудував будинок.    

 

18. А раз це є мій будинок, йому треба велика природа. Особливо земля, яка служить один час джерелом. Вона дає людині плоди. Він її захоплює завчасно. Він її як землю своїм биком оре. Він вважає, це все є життя його. А життя робиться чоловіком на його місці. Ми з вами цього хотіли, щоб наш бик був у природі таким биком, як він є. Ми його такого змалку взяли на шляху, і намагалися його як такого поставити на його ноги. Він між нами намагався по-своєму промовчати. Він у нас один такий є. Ми стали з ним гратися. Скоро йому знайшли за віком пару. Від нас таких людей треба було цій парі ярмо зробити. А до ярма причепили такі війці.

 

19. Наша пара вже за собою тягне. Вона зможе тягнути чотири колеса. Словом, підвода їде, а на ній лежить вантаж. Ми їдемо в поле працювати, а за собою цю парочку. А вони з нами як людьми намагаються йти нога в ногу. Вони нас слухалися. Ми їм свої слова говорили: цабе, цоб. І так це діло проходило весь день безперервно. Вони нас слухали, ми ними управляли, як домашньою такою твариною. Як вони у нас були. Без усякої праці вони не залишалися. У них своя була така сила, яку не описати. Їм спочатку на їхні шиї одягли ярмо, що і змусило їхню пару спарювати. Я, говорить нам, людям усім. Якби не ярмо, та не наше таке. Надягали, і в ньому пробували ходити. А після цього намагалися їх вже запрягати у важку поклажу, цьому бику треба його підняти на своїй шиї. Ось що бик між людьми зробив. Я, говорить чоловік, цього бика виростив, щоб з ним весь день безперервно виїжджав.

 

20. Це була моя турбота, мій труд. Про це мислив весь тиждень щодня. Всю зиму продумав, та готував. Цього бика піднімав і говорив йому: «Ти мій є такий годувальник у моєму дворі».  Сам вміє з собою в природі такого, що нам дасть природа на землі. Ми дочекалися від урожаю такої зрілості. Ми до цього дня вже приготувалися, налаштували ручне діло. Косу з рукояткою і грабками. Сподіваємося на свої руки. А руки наші треба не для врожаю одного. Чоловік майстром робився через своє таке діло. Бик не одну землю оре. Це буває, він робить з господарем цю роботу. Вона його змушує цю землю класти під сніг, щоб від цього снігу набиратися вологи. А весною знову бик буде треба.  Він волочить бороною землю. Йому це буде треба з природою погодитися цю ось грядку зробити. Бик не причому, а тут сам до цього діла чоловік.  Він на ногах топає, намагається зробити це діло. А коли він це зробить у природі.

 

21. Він працю людини любить. І старається вголос сказати. Це, мовляв, я робив і роблю цю річ, яка нам треба. Як і робилося в цьому ділі. Сам бик ярмо не робив, і весь час доводиться носити. А в селі, та ще в такій місцевості, в якій люди себе показали не такими, як треба. А от коли прямо дивиться чоловік. Йому це здається, якась є в цьому краса. Ми з багатьма говорили про це. Вода, швидко вона під круту низину, можна вважати це якимось водоспадом. І тут якраз наш цієї місцевості чорний грак, він сюди прилетів у теплий час. А як же бути нашій такій між нами галці. Вона без граків не зможе залишитися і однією бути. У галки прагнення разом з ними швидко летіти. Я так встигла піднятися і направилася на те зручне місце. Ми там живимося тільки одним посівом. Я, каже, летіла сама ворона від самого села. Ми її побачили, і тут же собі сказали. Значить, вона таке робить, у неї це є таке. Часто буває сміття на якомусь дворі.  А у них лежать, якісь є покидьки їжі.

 

22. Ми не зможемо зрівнятися з цим молодцем. А він між нами такий кровожерливий птах шуліка. А от буде краще перебувати в самій воді. А вода всяка може знаходитися в будь-якій посуді. Вона тримає її доти, до того часу, поки її на що-небудь не витрачають.  А от народився у сусіда хлопчик, йому ім'я дали Бик. А тут же поруч знайшлася дівчинка, її звали Олена. А от близьке село, воно тут поруч знаходиться. З ним рахуються люди, люди заздрять їхньому життю. Як нам хочеться спати глибоко і солодко. Кішка наша скромниця – по чашках. Ми цього бика, цю тварину на налигачу, як на поводку. Людина сидить на бережку над водою, що протікає. Вона в неї так уважно оченятами дивиться, як на якийсь предмет. Це поплавок, що плаває, він людину змушує на нього звертати увагу, як уболівальника в цьому. Він же рибалка, ловить рибу велику і малу. А вона від людини знаходиться у воді. Вона черв'яка стане їсти, а там вудка, вона його проковтне, а назад не повертається. Сама риба на нитці.

 

23. Ця нитка, вона пристосована не одну рибку з води витягати. На нашому білому світі простягнулося річок багато. І маленькі, і великі річки. Біля них поселилися люди зі своїми дворами. Люди за своє життя створили вулиці, провулки. У них назва, село, воно вічне ім'я має. І хоче сказати нам, усім людям, хто тут ось розташувався користуватися своїм добром. Він має у своєму господарстві червоного кольору бика. Він теж чоловіком селянином, так його привчив. Як ледве щось таке у своєму житті, вже на налигачу парою разом стоять. Обом бикам наділи на шию ярмо. Щось господар хоче зробити, це азартний хлібороб. У свої такі дні людина дивиться на погоду, а яка вона у нас є.          

 

24. Зранку, самого раннього дня піднімалося сонечко своїм вогнем. Воно віщувало, а який може бути з людьми такий небувалий день. До прилавку як прикажчик заходить. А на ньому лежить, що треба в житті людям. Їх господар став мати, щоб продати кому-небудь на сорочку, на всякого роду, що потрібно буде людині. Він шукає для цього діла, чим одягнутися і чим наїстися. А земля ґрунт має, вона змушує людину думати, що тут треба для цього року посіяти. На цій ось землі ґрунтовій вибирає чоловік, думає, щоб не прогадати і не помилитися. Чоловік у цій справі майстер. Він свій будинок для цього поставив. А до нього обгородив свій двір належний. Він так і любитель рибок зі своєю снастю, з вудкою, з місцем.

 

25. Я, говорить чоловік, до цього діла зібрався, надів мотузку бику, іншому теж надів. І їм ярмо приготували, до нього причепили плуг. А за плугом ходить слідом і командує по борозні в умовах. Хочеться, щоб все було добре. На ранок сходило сонце. Люди на нього дивилися, та в природі збиралися щось робити. Бики стояли в ярмі, чекали від людини одного, щоб ними рушити. А бики були в цьому ділі сильні возити цей віз. Він не порожній, а був покладений вантаж. Бикам на це діло доводилося трудитися. А людини діло одне – дочекатися цього часу. До нього приготуватися, як би зробити цю роботу. А вона була над усіма людьми цього села. До них прийшло тепло, воно свої теплі струмені просунуло між нами. А зимовий час як тут не був. Після цього біглого снігу земля десь взяла зелену травичку, вона закрила покрив. А квіточки тут як тут, десь бралися. Нам, усім людям, цікаво по такому килиму та з таким ароматом.

 

26. Де не одна прилетіла бджілка. Вона недарма сідала на квіточки, і намагалася звідти брати, що буде треба. Вона так пусто не працює. Бик і тут порожнє ярмо не носить на шиї. А земля сприймає. То ліси дрімучі стоять, то річки швидко йдуть, а скелі величезні прокладені. А по них які птахи гнізда вили, вони там плодилися різними видами. Всі вони у висоту піднімалися і говорили по-своєму. Бик на землю, він нагнувся, це його була правда. А по землі такій не втрималася вода. Ми приїхали втрьох, слід великий ми зробили.  Це була наша дорога, якою ми їхали.  Тут ось на цій рівнині хутір наш стояв.  Рибалки всі нашого села давно зібралися рибу ловити. Озеро невелике, але зате дуже глибоке.

 

27. У ньому купатися не хотілося через холодну воду. Ми всі сідали за стіл, нам налили борщу. Сонце рано сходило, ми очікували. Близько сам сусід, він заговорив, було якесь диво. Води багато наливали, це просто так. Наш з вами бугор стояв, їх таких зовсім мало.  Колесо крутилося давно слідом, воно робило слід, і на це бик дивився. Мимо ранок проходив. Всі ми різні селяни, а у нас був такий порядок. Шапку скинув з голови, низько в пояс поклонився. Значить, життя таке між нами, мужиками. Село було таке велике, але порядку не було. Жили в ньому ми поодинці, а хвалилися мало не всі. Старики йшли, вони по дорозі свій слід залишали. Ми, всі юнаки такі, бігли, ледь ми їх не наздоганяли.

 

28. Всі підряд ми вчилися, знали, що робити. І природа, вона така, їй би нам не підказати.  Вродило цей рік багато нам добра. Як хотілося нам працювати в ці дні. Сьогодні був понеділок, завтра чекали вівторок. Це наш був тиждень, він проходив скоро. На носі було свято, був такий у житті відпочинок. Всі хлопці молоді, а скільки є всіх дівчат. Ми не бачили, як росли. Сам час підказав. Ледве він такий, а попрощатися не зумів. Збоку жити доводилося. Якби тут був крокодил, ми від цього розбагатіли. Але біда одна лежала на цьому ось базарі. Всі прилавки ми проходили, але без грошей не давали. Скільки на землі доріг лежало, а наша дорога одна. Ми всім селом орали землю, самі чекали час.  От проявилося одне – ми очікували інше.

 

29. У сусіда у дворі колодязь виритий давно. А ми, такі селяни, багато нас таких. Всю зиму ми пролежали, а землю під подушкою тримали. Всі готувалися на пізніше, але воно і до нас прийшло скоро. Десь узялося на це діло, адже тепло настало. Сюртуки і всяке таке ми скинули самі. Сад великий ми посадили, це було рано. А які були дерева, ми про них не забули. Сливи, груші, все підряд нам це не перерахувати. Їхав я підводою один. А скільки зустрічалися зі мною, у селі траплялися. А людей було багато. От вам діло таке ми не забули зробити. Камінь у горі ламали, а у двір свій привозили. Наш мисливець, він такий, аби тільки він помітив. Все село наповал виїжджало в поле на роботу. Один був у наявності, торгував вином. Ми своє весілля проводимо, ледве з вами не зомліли.

 

30. Словом, дідусь Іван, він давно вже помер. Його не стало з синами, слідом пішли онуки. Життя таке у бика, це так просто. Село велике на шляху, а ми в ньому жили.  Коваль кузню відкриває, молотком б'є по кувалді. А сусід у сусіда просить без віддачі мішок зерна. Ми сьогодні піднялися рано, так заспівали ми пісні. Всіх биків запрягли в ярма, їдемо в поле працювати. А земля така чекала нашого діла в себе. Ми повинні зробити з тебе грядку, щоб укинути у вологу зерно. Ну, заспівали півні свої пісні, а курочки закудкудакали. Наша собака зла, її треба побоюватися. Весь тиждень ми пропрацювали, а свято відпочиваємо.

 

31. Стовп стояв телеграфний, а жаба у воді кричала. Місяць рано піднімався, це вечірня пора. Хмари з півдня наздоганяли, а вітерець дув. Наша пора буде така, їй треба вклонитися. А на ярмарок люди з'їхалися всі з великими кишенями. Це ось лежала земелька, вона господаря знала. Купив на базарі я сокиру, а топорище купив пізніше.  Гніздо ластівки висіло під нашими вікнами. А в суботу день останній тижні, нам довелося прожити. Значить, люди всі зажили. Не так це просто. Людина зустріла людину, їй «здрастуй» не сказала. А конячка моя така, за нею догляд такий. Хвилі бурею розвивалися, це було вночі. Ми зорали цю десятину, а взимку поклали під сніг. Що тільки ми так робили, але щоб зробити не довелося. Сорока білобока перелетіла свої насиджені кущі.

 

32. А собаки злі господаря, їм довелося гнатися за зайцем. Вовк побачив таку штуку, зник за бугор. Ось ворона, вона така багато знає своїх місць. Ще рано, тут проходить маленька коза, вона все підряд їсть, а капусту тим більше. По дорозі залізній ішли довгі поїзда. Водій бачить сигнал вдалині, він перед ним застерігає. А козачка дружина молода не хоче любити козака. Я, говорить сам бригадир, собі людей вибираю. А церква раніше стояли не середині села. Ледь поспіла наша пшениця, її треба нам скосити. А вчора в цю пору нам довелося кінчати. Ця троянда розцвітала найкращим кольором. Грач попереду летів, слідом за ним – зграя. Краще в річці скупатися, ніж залишитися при жарі. Лист зелений виявився, це було влітку. Знати хотілося навчитися, але біда була велика. Сто рублів втратив з кишені, а знайти їх не довелося. У машині частин багато, їх треба знати.  Кобилиця ворона, вона є рисачка.      

 

33. А в їдальні на столах ложки розклали, чаю склянку замовили, а цукру теж. Світ ділився навпіл, це було погано. Кукурудзу ми посадимо, урожай візьмемо великий. Наші люди адже такими майстрами зробилися. А хокеїсти добрі молодці, вони шайбу забивали. Хірурги, наука наша нам не робила добро, ріжуть тіло все підряд, відповідати не доводилося. Скільки місць ми проходили, але такого не було, щоб не помилився.  Була наша вічна Москва. Край небесного світила, ми його просто побачили. Їхав поїздом чоловік, у нього були валізи. Нам в стаді голів багато, значить, є все наше. Це руська була земля, вона холодна була. Наш такий є в житті доктор, наша слава така. Хочеш, не хочеш, а бути таким. Дощик швидко починав іти, і тут же він закінчувався. Механізатор бравий хлопець, він сьогодні молодець, а завтра буде не жилець. Йому буде гірше від усіх. Вони в кісті різалися славно, били сильно. У карти можна буде грати тільки з грошима. Григорій спитав Івана: «Як тебе звати?» Телеграму отримали ми, скоро будуть гості.    

 

34. Банк гроші став мати, це краще від усього. Кролик – маленька тварина, мало він їсть.  А от хліба земля дасть багато врожаю. Засідання до засідання збиралися. Вбивця однієї людини, він є злочинець. Юрист, він правильна особа, а вбивця не людина є. Вірші Борис читає, ми їх так слухаємо. Мороз наш спадає. Сильно знаємо і робимо. Вона мій друг є, вона є супутниця. Ганчіркою чисто я витирав до самої чистоти. Радіо слухали ми, воно нам так говорить. А нацмени всі люди є своєї народності. Доповідач наш хлопець, він нам пише правду. Хлопці на сцені, вони танець танцювали. Співак співав свої пісні, він про них знав, фільм дитячий є. Значить, наш початок. Камінь у скелі ми ламали, значить, буде треба. А от храм люди будували для самих себе. І циганські шатра поруч на вигоні стояли. Це наші люди таке, її нам не зробити. Христос по землі, він так ходив, була йому слава.

 

35. Вірили йому сильно, але виконувати ніяк не хотіли. Всі люди сьогодні в степ виїжджали – значить, було треба. Надворі стояла весна. Гуси дикі летіли над нашим селом. А людям на це цю справу доводилося подивитися. Всіх вела дорога прямо через цю от річку. Ми там міст спорудили, аби їхати нам довелося. Вітряк сильно розкрутився – значить, йому так треба. Через нашу цю землю залізниця проходила. Люди вийшли на цю арену, їм хотілося бачити. Гачком на мотузці вплутувався цілий віз снопів. Ми сьогодні покосили і склали їх у копи. Значить, сходка буде треба, самого старосту вибирали. Значить, добрий чоловік він був тоді, а тепер його вивчили, гірший став через вино. Ми зібралися в гурт майже всім селом.    

 

36. Це була неділя, спільне наше свято. Діти бігали по вулиці, а ми на них дивилися.  Значить, було нам треба, таким селянам. Ми посіяли конопель, з них зробили прядиво.  Ну і робота якась, її не дай бог такої. Самі ми сорочку пошили з полотна. З полотна нитку пряли і сучили, нам здавалося, мало. Вранці рано починали, а от увечері кидали.  Бідність була у нас така. Значить, освітлення не купували. Ми купили гас, запалили ми лампи. А зараз робіть, скільки хочете. У нас така робота є. Ми сиділи, пряли прядиво.  Камінь з води вибирали, клали стіну, нам за це не давали нічого. Весь рік ми пробилися, билися в степу. Треба буде хліб, і треба буде одяг, ми його робимо самі. Він у нас поступово зростав. Ми запас мали. Рили яму глибоку, ставили комору.  

 

37. Ось які діла проходять у нашому цьому полі. Навчається в школі дитина, йому пішов сьомий рочок. А тут на цій вулиці всі дома одним дахом. Значить, люди збагатилися, у них є все. Без конячки залишалися, а бика вони ввели. Трактор землю оре в хорошу погоду. Птахів багато прилетіло, це вже весна. Чорний шпак заспівував на своєму сучку.  Скільки в стадо збиралися наші всі корови, їх пастух привчав, щоб знали вони його. От підвода проскочила, навіть шереху не дала. Учитель хитра особа, знає, як зі школярем вчинити. У качки ноги червоні від холодної води. Миші дірку гризли. Значить, вже свобода. Господар капусту посадив, а який же буде в нього урожай.

 

38. Ціну скаже нам ринок, його зроблять люди. Весь день безперервно пастух ганяється за худобою. А п'яниця, він наш прогульник, його люди незлюбили. На ось цьому місці ми посіяли зерно, але яка вродила пшениця. Ми не бачили і не чули, а прийшов час, показалося. Це ми самі похвалилися, і сказали свої слова, значить, нас природа пошкодувала, десь взявся дощик. Ми приїхали на базар, всю продукцію забрали.  Значить, таке щастя ми з вами отримали. Сіли аеропланом в Арктиці на великій крижині.  Ми побачили там білого ведмедя, і тут же вбили. Десь назавтра взялася через це буря.  Мужик полярник їхав на собаках, а природа змінювалася. То з півдня вона стане, то з півночі піде. Ми такі от хлопці геологи всі друзі. Свою ми техніку розставили, буримо ми землю.

 

39. Нас історія навчила, показала нам білий світ. Ми відкрили джерело це, стали нафту качати. А там люди є такі, вміло все зустрічають. І заводи всякі вони набудували. Вони з чого хочуть, вони роблять будь-яку в житті цяцьку. Вугілля треба країні нашій. А руда темна була. Дружина моя лежала, вона хворобою страждала. Гірше немає на білому світі, якщо чимсь захворієш. Ти народився в житті яким, а в процесі вийшла для тебе дорога одна, а друга тут же. Ми, всі люди, були в природі, але боялися сильно. Значить, вона така річ, вона буде наш ворог. А ворога ми не знаємо, що це за річ. Одна вода протікала по ось цьому сліду. Вона себе укрупнювала, чому можна позаздрити.  При составі підряд ми цим шляхом пішли. А наше діло було таке, ледве нам не сказала.    

 

40. Кінь фиркнув сильно. Виходить, йому від цього добре. Море хвилею вирувало, а тихо ліс стояв. Люди один одного переганяли. Там здавалося ясно. Дощ з неба починався, він мочив землю. Кидати нюхати тютюн треба нам привчатися. Є нацмени, вони палити кидали. Слова ласкаві знати було. Дрова рубали в лісі, треба класти штабеля. Сорока була білобока, вона у своїх місцях літала. А зозуля починає кувати у своєму ділі. Поле чисте лежало, нам таким життя піднесло. От у кишені гроші пролежали, видно, не знадобилися. А мужик – це є Іванко. Воно просто так. Ця зірочка сяяла. Більше нам наряд не треба. Хлопчик маленький.  Маленька ручка, вона пише слова, фраза виходить про якогось героя. Про бика рогатого, про великого бика. Він такий чуйний, небувалий, є червоного кольору.  Він добре знає життя своє, як бик живого такого знання.

 

41. А знання мають люди всі. Вони від цього всі залежні, щоб сказати про них: вони сильні? Їх як таких не стало. Вони вічно такі в природі безсилі є, як не люди. У них було здоров'я. Таке є, як воно було завжди. Вони жили. Вони так живуть, один час ним красувалися. А природа їх тягнула, змушувала вона їх, вони тяжко працювали, зношували себе. А раз вони втрачали здоров'я. Риба швидка така. Багато знаєш місць. А для бур'янів таке місце, його треба заповнювати. Навколо неба ця земля ходила, багато робилося скрізь. І моря були такі, просто океани. Люди билися за землю самі не так просто вручну. Сам заплакав через що? Йому стало погано. Машина бігла по профілю, їй заздрив чоловік. Борошно мололи на весь цех. А сторож сам біг. І догнала собака свиню, стала зад кусати.

 

42. А в шахту ми, шахтарі, їхали, нас віз автобус. Серед нас з вами були патріоти.  Скільки слів про це говорилося, але до мети ми не дійшли. Скажи, ти тато мій рідний, коли ми поїдемо на курорт? Там на морі є пляж, та яке смажить сонце, воно наше всіх таке. Не обходиться без дощу. Я ходжу не так, як люди, самі себе обвели.  Кури наші по двору ходять, а півень над ними стоїть. Механізатори завоювали, їм спасибі сказали. Ми зорали всю цю землю, поклали її під сніг. А нам за це взяли, віддячили всі, хто за що взявся сильно. На весь голос вони кричать. Це ми такі є люди. Робимо те, що треба. І попили ми води чистої, нам не хочеться дивитися. Пише Машенька лист. Розкажи ти їй правду. Щоб вона нам привезла з Москви порошки, щоб я як хвора не плакала, а спала.  От проходить таке діло між мною і між ними. У них бричка запряжена кіньми. А моя конячка – у драги.

 

43. Якщо в ложку, скоріше. Наше діло таке. Приїхав на базар старий циган. А циганки були раді цьому приїзду. З людьми будують свій маєток. А там людям на арені слухати треба буде. Смерть вдарила по людині сміливо, ми його закопали в землю сміливо. Наш двір обгороджений дуже сильно, не проскочить ніяка собака. А льох виритий глибоко, там лежать самі вершки, можна допивати, найкраща продукція. Собака на прив'язі була, їй треба гавкати. А всі люди по приходу. Їм треба думати, щоб їм усім жилося непогано.  Знаємо ми, працюємо багато, а зате ми їмо добре. Після цього всього курящий закурив тютюну, питущий п'є вино, не думаємо нічого. Доярка багато дає молока, це буде вправно. Сад фруктового значення, яблука, вишні вродили, і на землю вони падають, ми їх збираємо. Горе у нього діло робити, ми з вами недоробили. З нами зустрілася стихія, та ще вона яка.   

 

44. Смерть оточила, не дала нам жити.  Мати з сином зустрілася якраз на середині дня. А от бугай наш. Я будила тебе сильно, а ти спиш ще міцніше. Я зубами вкусила за ноги, але щоб боляче тобі було. Знаєш одного в дитинстві твоєму, гнатися не доведеться. Це озеро велике. А хвиля більше ще, ти намагаєшся від душі. Даша від душі телеграму надіслала, вона хоче хорошого. Наша сварка дуже зла, потрібно її нам зрозуміти. А стадо, овечок багато, нам потрібно порахувати. Грім вдарив по будинку, дах загорівся. А блискавки діло піднімати її. Бик цього діла, він стоїть на воротах сам у себе, та охоче запитує про людину. Скажи ти мені як такому бику, як другові в житті, що нам у цьому залишив Ленін? Людина бику малює всю картину. Він ніякий помічник у житті, він не інженер.  Він у природі між людьми месник.  

 

45. Він самодержавство прибрав силою людей. А через народ такий ввів нове. Це на землі колективний труд, людини здоров'я. А як була між людьми залежність, так вона між ними і залишилася. Ми без цього всього, що нам дає незалежність. Вона не фізична, а технічна сторона.  Її раніше люди теоретично вводили, і зараз ввів людям хороше і тепле. Ця система у капіталістів проходить, вона введена нами в своє життя.  Вона нами такими раніше і зараз робилася, і буде робитися так. Залежність ніщо таке в житті є, її має будь-який наш чоловік. Він був до цього, він і залишився, тільки ми з вами прогнали стару власницьку інтелігенцію, а свою радянську ввели. Закон режиму такий, навіть краще, залишився. Фізичному труду нічого не зробили. Як він був важкого характеру, так він між нами такими залишився.

 

46. Ми ж залежні всі люди в природі. З нею воюємо, не шкодуємо самі себе, а йдемо на рожен. Холодно – ми одягаємося, боїмося природи. Жарко – роздягаємось. Ми природи боїмося, у ній є ворог зсередини і ззовні. Як ледве щось таке, вже людина захворіла.  Кажуть, вже помер. А ми цьому ділу не помічники. А тільки що в нього серце призупинилося, мозок не став мислити, він лежить мертвий. Ми знаємо, що йому робити.  Могилу риємо, труну зробили, співчували, закопали в землю. Лежи собі спокійно.  Чекай, коли на це народиться еволюційний наш чоловік.  Він буде між нами незалежний чоловік, Переможець природи, Учитель народу і Бог землі. Тільки йому доведеться про це думати. Він нас за наше хороше і тепле осудить. Сам на себе візьме в житті погане, холодне, є страх для людей. А як же мені, такому Богу, ви нав'язали це діло. Тепер я між вами один живу. І хочу, щоб ви такі люди спробували.

 

47. Я, він говорить у наших людях, не бик, якому колись треба було ярмо. Він його носив не один, а пара нас, волів. Ми запрягалися чоловіком, він нами командував. Йому треба буде мішок зерна везти на млин. А він знаходиться не в нашому селі, треба туди їхати одну годину.  Ми туди як люди змовилися поїхати для того, щоб змолоти борошна на хліб. Це наше таке селянське життя. Ми без усякої думки не живемо. Хоч в яку-небудь дорогу ми збираємося, туди не один, їдуть туди багато. Я на своїх биках, йду, крокую біля них. Мені їх як тварин шкода, це моє в житті все. Іду я, думаю сам про себе, який я хитрий або молодець між усіма такими людьми. Я їду на волах через себе, люди мене послали, їм їсти треба.    

 

48. А борошно виходить на вальцях із зерна. Ми його в природі добуваємо разом з цими волами. Я як людина за ними дивлюся. Сам сплю в м'яких подушках на ліжку, а бик мій – на землі. Йому підкину соломи, буває полова, водою пою, сам це все роблю. А мішок, я його створив, насипав, зав'язав, і на віз його поклав. А тепер ти, як тварина, наше людське вези. Я йду, сам думаю про це ось діло. Для чого людина в цьому живе? Це є селянин власник. У мене земля своя, я на ній мутив весь рік безперервно. Живу сам у своєму домі. Де я його такий будинок взяв? Мені він дістався від мого батька. Він жив і його збудував. А потім захворів, похворів і помер, його ми поховали. Всі близькі так сказали: цьому чоловікові трудящому жити б, жити, але природа не дала.

 

49. І так це все не виходить з голови у мене. Я йду біля цих волів, крокую, їх жалію, не сідаю, щоб вони мене везли. А я від місця і до місця пішки на ногах фізично роблю, і зі мною крокує бик. Він цього не думає, його діло: цоб, цебе. Це наша для них звичка. Ми про це знаємо давно, і її робимо самі. Поїхали ми всі разом, кожен собі хто чого взяв, мовчать. А село у нас велике, дуже багато таких будинків, всі вони цим пристосовані. У кожного господаря крутиться колесо, і є ярмо, не одне, а два. А то є три пари волів, найбагатший у цьому чоловік, він думає більше від усіх. А в праці копається, йому треба копатися. Взявся за гуж – говори, чи не важко. Хто від цього діла відмовиться. Якщо наука на місці не стоїть. Вона рухалася, рухається, і буде вона рухатися. Все наробила теорія.

 

50. Вони на Володі довго з ним разом ходили. Те, що всі люди думали, він не думав і не робив. Його ідея була одна – ввести в життя радянську владу. Царя прибрати, а народу дати право життя. Нехай люди живуть, вони по-своєму трудяться. То він трудився індивідуально на ярму, на бику. А зараз у нас введена є машина, вона нами осідлана. Ми її зробили. Ми її вивчили, і змусили її орати землю, і робити з неї грядку. У нас тепер немає такого плуга, як він у нас сохою був. Ми зробилися в природі механізатори, ділки полів. Беремо врожай такий, як хочемо. Але все це нам робить машина. Нам її зробили робочі руки, вчені сконструювали. Ми тепер не чекаємо від природи милостині. А те ми робимо, що треба. Нам гектар несе свій урожай. Ми на ньому отримуємо те, що намічаємо. У нас таке господарство розвинене на цій землі. Ми добуваємо доглядом скот.

 

51. М'ясо даємо, розводимо птицю, яйце даємо. У нас є молоко і масло рослинне. От ми, так ми, разом з робітниками робимо все. Аби тільки захотіли, все одно зробимо. У нас меліорація проходить успішно, зрошення полів. Словом, у нас у Радянському Союзі люди живуть усі в достатку. Ми самі це робимо, і самі вживаємо. Все у нас є.  Найголовніше, труд, він нам дає все, і відбирає все. А от здоров'я, яке воно було, таке і є.  У природі чоловік залежний у житті своєму, вже безсилий боротися. Технічний чоловік безсилий з усім своїм здоров'ям. Фізично ми нічого не зробили. Це нам дала революція.  Вона нам ввела те, що ми маємо. Слідом за цим повинна прийти в люди еволюція.  Вона буде, вона вже є. Діло за вченими, вони бутять, вони не хочуть життя. А самому не лізти на рожен. Сам час прийде.

 

52. Люди давно цього діла чекають. Їх це життя, яке проходить між ними, вона не задовольнило. Значить, нам треба шукати в природі нове. Залежність це не дала нашому життю, треба нам усім незалежність. А ми її сильно боїмося, у нас довіри немає до неї.  Холод і погане, вони нам не дають хороше. А хороше і тепле нас веде до загибелі.  От ми і нічого в житті не зробили і не робимо. Бика вбили, а машину поставили. Говоримо, нам у цьому ділі жити дуже добре. Всі до одного чоловіка померли, і всі помруть. А еволюція нам несе не те, що між людьми було. Вона нам несе життя вічно не вмираюче. Ось це буде небувале на вас. Смерть піде від нас, а введеться життя. Ми не будемо чекати завтрашнього дня, і не будемо готуватися, як ми зі своїм ділом робили з такою думкою, яка змушує робити.

 

53. Ми ще не забули про те, що робили. А в природі їх не перерахувати. Наші люди їх робили, роблять, і будуть їх робити весь час. У нас багата природа.  Якщо захоче збагатити людинк, вона зробить. У неї є все, аби чоловік захотів, він у ній доб'ється.  Чоловік не той, який був, а незалежний чоловік у природі. На його права ніхто не посміє напасти. Якщо тільки нападуть на нього, як нападає бик. Людям набридло його запрягати і випрягати. Так і машину ми заставляємо. Вона нас везе, і вона може робити аварію. Все це робиться нами, людьми. Ми бика тримаємо, як свою живу силу. Ми можемо нею поїхати туди, де не були. Наші колеса закрутяться, їх буде крутити бик, тому наш віз рухається з одного місця в інше. Так робилося, робиться, і буде робитися між людьми.     

 

54. А от люди цього не хочуть. Вони бачать. У них на це немає зацікавленості. Бояться залишатися без цього. А коли вони бояться в природі без нічого жити, вони не воїни, їм доводиться від цього відступати. А раз вони від життя відступають, вони стоять на одному місці. Це революція робилася, робиться, і вона буде на людях робитися. Один той же самий чоловік, він не має права займати те ж саме місце. А у нас це відбувається. А в еволюційного чоловіка самовільного захоплення немає. Він повинен бути нижче від усіх і корисний для всіх. Природа його оточила, вона йому дала силу. Що ви такі люди повинні зробити. Якщо він нашим не цікавиться, і не хоче, щоб вашим користувалися. У нього це все природне явище. Починай.  Нічого не визнаю своїм.  Стою на місці. А місце не моє. Я поступаюся, даю іншому. Ось це і є еволюційна дія.  А у нас лише б захопити це місце. Це діло революції.                      

 

55. Вона нами завойовується, і тримається за нього. Місце моє, я розпоряджаюся. А люди ті ж.  Повинні ми розпоряджатися своїм здоров'ям. Ось що ми робимо. Розумного садимо за стіл, а дурня викидаємо. Наше таке ось завдання: учися і учися, і пізнай природу. Як завойовувалася та місцевість, про яку писав чоловік, цього діла художник. Він повинен на його таку руку. Будуть дивитися такі наші люди, які скажуть. Був колись такий час. Люди за це життя боролися. Він якраз на це ось діло виступав через наших гайдамак і петлюрівців. Вони цю форму у своїх людей показували. Кожен народжений чоловік, він намагався у себе зброю мати. Гайдамака офіцер старої капіталістичної форми. Вони воювали за панську землю. Їх підтримували самі німці. А Петлюра був на Україні за самостійну Україну.

 

56. Вони билися з німцями, і вони не були згодні з більшовиками. У них був лад свій.  Петлюра українець, яких було право. Один одному не давали спокою зародити свою рідну українську мову. А більшовики, вони вбили чоловіка будь-якого своїм словом. Не треба воювати такою війною, як капіталісти хотіли самовільне захоплення  Їм, як буржуям, була потрібна площа. У них на це працювали заводи, фабрики не стояли, фронт вимагав людей. А людей слід було годувати, одягати і зброєю постачати. А потім треба солдату сказати, за що ти тут у цих умовах воюєш. Ти ж чоловік живий, тобі треба життя.  А ти переможеш свого ворога, повернешся додому до батька, матері, братів і сестер.  Треба буде йти в шахту робити те, що робив до війни.   

 

57. А за що я був в окопах.  Сидів у секреті, дивився, як вночі стріляли вгору ракети. Ми руські були солдати, а проти нас сиділи німці зі своїми завойовниками. З мадярами, австрійцями. Вони не з полками проти руських ішли. Їхня зброя технічно переважала руських, тому руські програвали війною. Союзники Англія, Франція не допомагали, а грали на руського ображеного солдата. Це спасибі сказати Гучкову, Мілікову, вони цареві піднесли, щоб цар зрікся престолу. Йому робити було нічого.  Царя військові командири оточили, він російському генералу дав своє право самому робити. Особливо, коли політика почула голос Леніна, політичного чоловіка, хто був за бідняків, селян і робітників. А я був у цьому не селянин, не робітник. Мене буржуазія вигнала, щоб я не робив снаряди. А мене мій рік, як призовника, підібрав. Я потрібен був цареві його захищати. Він помилився, сам з престолу полетів. А я звільнився в армію. У Тимчасовому уряді був міністр Керенський.

 

58. А що я знав? Ніякої політики.  Вчили мене з гвинтівкою поводитися, стріляти в мішень, я це робив. У той час ми були сірі солдати. Ми такі хлопці з села сюди потрапили. Для нас умови створили в конюшні нари. Що я знав? Та нічого, крім тільки, була чутна перед усіма тодішніми людьми війна. Німці своєю технікою били наших руських людей. Нікому було за таких людей заступитися. А тут у царя склалося таке діло, самого себе змістили. На місце ліз усякий учений чоловік, хто в цьому ділі розумів.  Найголовніше, він туди на це місце ліз. А я був за своє вимогливий, нам обіцяли відпустку. А її повернули вчителям. Я на трибуну виліз, сказав слова. Мене обрали в солдатський комітет. А в цій частині хоч би що-небудь таке знав. Нічого не знав. А вважався солдат. Міністр Керенський приїжджав у наш батальйон. А ми для нього будували парад свого 4-го стрілецького гвардійського полку. Він до кожного гвардійця підходив і себе показував, він є міністр.

 

59. А війна на фронті продовжувалася. Німці свою історію виправдовували. А ми в цьому калатали у дзвони. Так солдати в тилу самі себе вважали. А миру не чутно, союзники обіцяли перемогу над ворогом. А що робилося в росіян на фронті і в тилу. Генерали розбіглися. Видно з Корнілова, він теж в батальйон запасний приїжджав, перед нами на полуторці свої слова кричав. Він пішов для цього діла з полону, так нам він малював. Я був проти цього всього. Але що ти тоді поробиш, якщо в людях творилася плутанина. Кожен генерал оточувався своїм учинком. Він знає добре, що йому люди як генералу будуть солдатом служити. Вони, козаки, захопив таку місцевість як Дон, Каледін ними оточив себе. Він не став іншим підкорятися. Діти Ленінграда маяк, дружба та інші. Вони показали у своєму житті ігри, яка в цьому ділі їх велика зацікавленість. Вони грали, як молодь цього діла. А між ними в журі входили зовсім зрілі люди.

 

60. Вони цих людей самі підготували бути в цій грі. Вони отримали слова високої назви. Майстер, він може так розвинути, в цьому його здатність таке робити. Він на це діло вчився, готувався, щоб між усіма бути таким. Він може на сітці свої номери показувати. Грали в цьому три команди. Одна з усіх набрала 28 очок, інша 22, третя 21. Ці діти себе показували в такому залі, де не тільки ті, які грали в змагання. Інші на це все дивилися, як діти між дітьми. Вони це діло досягають. У них є тренер, він їх так готує, щоб між усіма був один з усіх ділок. Це дитя, яке це змагання ставить, забезпечується всіма достоїнствами його.

 

61. На цю картину змагання ставлять хлопчика або дівчинку Вони обгороджені у своєму ділі так само, як і всі любителі цього спорту. Ми всі до одного чоловіка в цьому ділі народилися. Нас зустріла техніка свого діла. На це є ризик, а раз він на це пішов. Він же чоловік, він бачить, чи можна цю гру провести між таким віком. Вони люди такі, як і всі. Вони любителі дивитися в телевізор, і самі хочуть в таке діло потрапити. Їх приймають, записують у ту команду, в те змагання, де гравець видатний робиться. А ми всі сидимо на своїх місцях, оточили його. Дуже сильно вболіваємо, і самі на це діло наступаємо. І робимося між цими іграми найкращим майстром.

 

62. Є хороші гравці, грають у футбол. Особливо вони себе показують на товариських зустрічах. А ми, любителі, дивимося, і вболіваємо не за команду, а за окремого гравця. Як це робилося в хокеї Фірсовим або М., вони свою гру провели бадьоро до самої пенсії. Як воротар Яшин був міжнародний воротар, або були окремі видатні люди на будь-якому місці. А він сміливець, фізично розвинув цей номер для вболівальників зробити на «добре». Нехай журі визначить мій голос моєї улюбленої розвиненої на мені пісні. Вона виконується не раз, її слухають люди. Сходяться і визначають цей голос, цю пісню, яку співав який-небудь хлопець чи дівчина. Ми всіх на цю справу записуємо, і так само журі перевіряє на це діло яке-небудь, зроблене людиною. У нашій природі він же відомий як чоловік, що був у своєму ділі. Він же його робив, і ним тепер хвалиться. У нього є в цьому ділі заслуги. Він це діло робив, а чому я це не зроблю.   

 

63. Були між молоддю, будь-які питання можеш задавати в цій частині цьому герою. Ці люди, яким довелося на арені в природі стояти, вони між людьми зробилися герої. Їхні тіла самі себе показали заслужено, їх люди такими зробили. Вони зробили вперед від інших людей у своїй праці. Люди це навчилися робити. Вони роблять у природі це діло за гроші. Якщо вони не будуть цього в природі робити, їх немає, за що тримати. Вони матір'ю, батьком для цієї справи народжені. У них батьківська здатність введена в життя їх, щоб між нами всіма людьми був на це діло биток. Він у житті виявився між нами вмілий ділок. За це його вміння ми, люди, врахували його таку клопітку роботу. Через неї від нас отримав нагороду. Ми всіх так нагороджуємо з самого маленького віку. Ми знаємо добре. Той чоловік, який за це діло візьметься. А цих діл на білому світу дуже багато.

 

64. Ми намагаємося самі це діло зробити. Особливо у фізичному такому важкому труді. З усіх наших людей не всі дадуть свою згоду, щоб у ці умови погодитися. А інший начебто він там народився, свою таку належну роботу робить. Та ще більше від цього зробив, йому за це платять. У нас діти різні народжені. У одного на це є кмітливість, а в іншого її нема. Він би радий це зробити, але у нього розум відсутній. Так людина в природі живе, у неї така дорога для свого життя, шлях. Як би ухитриться між людьми такою людиною, якої в людях не було. А люди здалеку бачать, вони їй допомагають, щоб вона зробила між людьми. І людина робила в природі те, що буде треба.

 

65. У людей гонитва одна за високою якістю. Це все лежить на людях. Він роблять, вони і хвалять. Їхнє це діло – таке тримати. Є карбованець у кишені, цього мало, треба буде два. Так і в нас важкий дорожній транспорт, він себе перебудовував у паровозному русі. Хтось з механіків зробить більше пробіг, а хтось більше в тонах. І також у шахтах, на металургійних заводах. Так само робилося в науковій установі. Словом, за грошима погоня, та ще вона яка росте через життя людей. Люди нам людей такого часу народжують. Вчені за цю справу взялися, роблять людям діло. А у них це людське діло виходить. Вони в цьому ростуть і піднімаються вгору. Їм робиться міжнародний фестиваль. Хто з молоді сам себе може показати у своїй будь-якій грі. Переможець нагороджується золотою медаллю. Щодо цього їхнє діло перевіряє журі, їм оцінку дає. Якщо вони парою катаються на льоду і роблять фігурні танці, їх любителі, вболівальники їм роблять оплески.        

 

66. І всі дивляться по телевізору, вболівальники їх наслідують. Їх наша людська обстановка учить, на це діло є тренери, учителя. Вони їх так учать, щоб іншим дітям показати. Вони бачать, вони хочуть, і вони роблять для всіх людей, щоб люди інші робили так, як ми в своїй праці. Ми селяни, хлібороби хліб ростимо, даємо людям м'ясо. У нас на це є ферми, ми молоко даємо, ми яєчка збираємо. Ми баштан збираємо, ми помідори збираємо, цибулю теж. Ми годуємо самі себе і всіх інших годуємо. Ми з вами на це маємо таку матеріальну землю. Вона може нам народжувати все. На ній протікають річки, озера, і ліси скільки є. У ній лежать надра. Все це людям треба. Вони трудом це все створюють, і на свої потреби це все роблять. Хочуть, щоб їм як людям було добре і тепло. Чоловік народився для цього, він навчився, як буде треба зробитися таким   чоловіком. На всі штуки такого не буде, щоб знати все. Людина вчилася в цьому ділі, щоб добре танцювати.

 

67. 17 з'їзд комсомолу, він зібрався для життя. А скільки їх на протязі року не стане, вони всі помруть. А війна була, вона є, і буде через людей у природі. Вона нам дуже сильно допомагає. Ми були на з'їзді, всі наші комсомольські люди. Вони виступали, так своїм добром хвалилися. Їх як таких зустріла промова Брежнєва. Ви її почули в Москві, як вона вас цим хвалила. Ви, вчені всі люди, сюди ось приїхали з широких наших полів. Ви агрономи, меліоратори нашої землі. Ви механізатори машини, нам як таким всім нашим людям землю орете. Вчасно поклали під сніг цю чорну оранку. Вона у нас так безглуздо лежала. Нам її придбали, дали нам у руки наші батьки. Ми їх слова шануємо, і знаємо ми про це все добре. Вони нам завоювали школу, їм довелося представити техніку. Ми навчилися піти, ми набрали для цього бали. Нас вчений учив, давав теоретичні знання. Викладач на нас кричав, щоб ми у навчанні не підкачали.  

 

68. Нас чекають наші місця наших людей. Ми з вами повинні. Те, що було в отців, ми його позаду залишили. Плуг однолемішний, його як такого тягали наші бики рогаті. Не один він був запряжений. Їх мій батько намагався зберегти три пари волів, мати биків. А тепер наші заводи, ми самі зробили трактор, машину, вона їх замінила в п'ять разів більше. За собою тягне п`ять лемішів. Довго наша земля ні під чим не лежить. Всю зиму безперервно ми як комсомольці. Це мало, що ми думаємо про це місце, а готуємо себе, чиним машину. У нас на умі лежить велике завдання перед партією. Ми ж, комсомольці, довірені люди комуністів. Вони нас штовхають, кажуть. Якщо ми вже цього не зробимо, у нас інженер конструктор, тому-то ми навчилися робити машину. Вона нам в будь-якому місці треба. Ми ж з вами провели канал, а загатили греблю. У нас виявилося море, цією водою робимо енергію, струм посилаємо нашим людям. Ми запалили лампочку там, де ніколи ми не подумали. А вона нас освітила. Нам туди силу прислали.           

 

69. У нас колесо закрутилося, став працювати токарний станок, він у нас став точити будь-яку деталь із заліза, із сталі. У нас вийшов агрегат. Ми поставили на збирання хлібів комбайн. А машина підскочила, взяла з бункера зерно, і на елеватор. Хліб став надходити в елеватор конвеєром. Спасибі Леніну за його такий колективний труд. Ми в ньому як комсомольці ростемо, робимо все самі. Для нас земля – це цілина, освоїли самі, на наших плечах все це лежало. З парти ми добиралися до місця, нас чекала машина. Які ми були, наша така молодь при таких природних умовах. Нас наша практика тримала. Ми на ходу нашого життя самі змушували підвищувати кваліфікацію. Для нас була машина. Аби захотів, вже хлопець чи дівчина сидить за кермом. Курси створювалися на місці. А самодіяльність, вона далеко не ходила, щоб нам кудись ходити або їздити. Ми – цю штуку, як комсомольці. Між нами були такі танцівники, і пісні співали, які складали самі. Природа від краю до краю. Лише б бажання у тебе було почати такі масивні землі орати. Це тільки нашій молоді казку про це сказати. Хто цю дисципліну або порядок ввів? Ми його самі вводили. Тверезість нас оточувала. Якщо тільки хто-небудь хороше придумає.       

 

70. А яка-небудь нова потребуюча будова на якому-небудь материку, ми того ініціатори. Ми ж є молодь. Кому це буде треба? Тільки нам. У нас народилися архітектори, будівельники для себе будинків. Ми ж закінчуємо вищий навчальний заклад. Наші робітники на заводах, на фабриках навчилися нам за потребою слати свою зроблену продукцію. Вона нами робилася, люди людям робили і слали. Ми ж молодь, союз маємо. Ми між собою секретаря обираємо, вони у нас є по всіх місцях. Найголовніше, це ми є, будівельники. За це все нас Брежнєв хвалить. Буває у нас випадкова помилка, ми її швидко виправляємо дружно людьми. Все це робилося нами для самих себе. Ось це зроблене, воно помре. Це все технічне, зроблене руками, воно довго не живе, псується, приходить у непридатність. Ми, всі люди, у природі оточені ділом, штучним. Воно на нас прахом відходить. Ми ним задихаємося. На нас висить мертве. А з мертвим живе не живе. Так і технічні люди, залежні від неї. Вони в природі боротися безсилі. У них чуже, вони ним самі себе захищають. Вдало буде – він проскочить. Все це людині дає його випадкове щастя. Ті люди, які були на з'їзді, вони обрані від багатьох людей.

 

71. Вони своє зроблене визнають, аби тільки воно було добре, а ви як знаєте. Ми з вами сколотили колективну бригаду під землю по вугіллю. Вона поповнювалася людьми. Щоразу з неї безсилі залишалися. Бригада одна, а люди є інші. Вони убувають і прибувають, такий наш закон. Шахта нами вирита, поставлена на колеса. Ви є комсомольці, названі самим Леніним: ви будівники комунізму. Ви бідні люди в природі, у ній живете чужим. Ним сильно між собою хвалитеся. Яка вас залежність оточує. Ви боїтеся природи, не воїни в ній. Можна сказати, бідні люди. У вас окремі були випадки, вас оточувала невдача. По 23 рази гирю піднімали, а колгоспник 27 раз підняв, а тому чотири рази повинен прокружитися в повітрі він повинен. Це не увінчалося. Це все тимчасове явище, але не назавжди. Так само ваше життя між вами піднімається за рахунок тієї особи в нашому житті, хто ще між нами не народився. Він також між нами народиться, ми його зустрінемо. Він нас таких злякається, почне кричати. Так само, як ми з вами зловили найлютішого з історії звірка. Він зі своєю злістю не їсть їжі 15 днів, а потім почув запах, став їсти м'ясо. А тюремник коли вперше потрапляє в камеру, він у таких умовах не забув. Йому здається, він потрапив у яму. Також хворий своєю хворобою.

 

72. Він ніколи в лікарні не був. Його ці умови змусили сюди потрапити. Він бачить умираючих осіб, сам не хоче залишатися, набирає сил своїх усіх можливостей іти з лікарні з обманом. А життя цього чоловіка комсомольця, воно не гарантоване від цього. Сьогодні захворіє, буде хворіти, похворіє, помре. Це його така минає молодість. Ми цей з'їзд, ці всі люди, за 50 років їх не буде нікого. Кому залишиться це все, що ми робимо. Воно те ж саме, таке покоління йде. Хочуть чуже зняти, а своє поставити. Як робилося, робиться, і буде робитися нашою людиною. Не фізичного боку, а технічного боку ми, всі ці люди. Для нас з вами погане і холодне в житті непридатне. А от хороше і тепле для нас є оплески. Ми цьому ділу всі наслідуємо, а від поганого і холодного біжимо. Ми, всі комсомольці, не віримо Богу. Запитайте у самого командира Башкарського, він при управлінні Кишинівської залізниці. У нього зуби гнилі були. Як він лікував його, він вам   як комсомолець на зборах став розповідати. А його товариші хотіли виключити з комсомолу. Він свої слова узяв назад. Це було між Хоцепентовкою та Дебальцеве. Я, каже, їхав з Єнакієвого. Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Їхав, як і всі, я тільки не сідаю на місце, яке займають наші люди. Дивлюся: заходить чоловік зі своїм зав'язаним лицем.

 

73. Він на щось скаржиться. Я як уболівальник цього діла – до нього. А мені молодий чоловік каже: мовляв, зуб, їду до лікаря. Я став перед ним вибачатись, щоб молодий чоловік дозволив за його голову взятися. Це був Іванов, він Бог цьому комсомольцеві. У нього зараз же ця біль відійшла, навіть хліб став кусати. Іванову хотів він дати 15 рублів, а Іванов їх не взяв. Я, каже, здоров'я своє не продаю, воно заслужене. Ти розкажи своїм товаришам. Все ваше є ніщо, що ви робите. Ви всі не вірите Богу. А він був, він є, він буде перед нами. Це його робота знаходиться в Підгорного, а він мовчить. Якби ідея Іванова стала перед цим народом, це ми людські, Іванов би це діло показав на людях. Вони самі написали свій лист і підписалися, що тільки вилікував їх Іванов. Ось які діла проходять між нами, а ми мовчимо. Ми таїмо це діло. А говоримо про чуже, про природне, з яким ми воюємо. Ми – її вогнем, вже атомним. А вона – нас таким початком. Спершу виразку, потім грибок, і, врешті-решт, життя закінчується. Бог учить нас усіх. Йому комсомольці не треба. Всі є люди заслужені в природі. Їх вона народила, вони повинні від цього всього поганого прибрати. А ми всі люди, що вмирають, від цього діла піти. Ми ж є природа, та ще вона яка жива людська душа, хто дуже сильно хоче жити. А їй природа сама не дозволила за її такий дух, вона вбила природу. За що їй буде треба дати життя?        

 

74. А в природі дві сторони людей. Одні живуть, царюють, кажуть, танцюють і пісні співають. А от така є сторона, в ній люди живуть. Вони в природі у в'язниці та в лікарні сидять та тужать, чекають свободи, щоб не хворіти. Цьому ділу ніхто не помічник. А люди за рахунок цього діла живуть і веселяться. Боже діло, воно як чоловіка таке діло. Якщо ви цьому не повірите, то повірте листу, написаному людьми. А їх 55 чоловік, всі вони хворіли різними захворюваннями. Це не всі вони, запитайте у них, людей. А скільки їх мовчать. Вони отримали здоров'я від Учителя, і тепер мовчать за це діло. А воно лист у Підгорного з секретарем, вони розбираються з цим ділом. Я для них небувала особа, з якою треба погодитися. Я є людина, народжена для цього разом з партією. І живу з нею для того, щоб ображеного, хворого між нами не було. Я є вболівальник, є цьому Бог. А йому комсомольці як такому не вірять. Вони кажуть: ми вітчизняну війну перемогли. А де ж тоді був Учитель? Якщо тільки він між нами є. Це Переможець природи, він же Бог землі. Якби не його страждання. Він випробовувався в Дніпропетровську. Його возили на мотоциклі по всіх гестапівським правилам. А він сам терпів через те, щоб руські залишилися в перемозі. Перевага була німців, вони були озброєні до зубів. Але природи була за Бога. Він просив її і лазив у гітлерівській голові. Не давав їй успіху в завоюванні.

 

75. Це був живий факт. Учитель Іванов – ініціатор цього. Він зберігав себе, зберігав усіх ображених. А руські були ображені, на них напав німець. Всі люди померлі лежать у праху, вони чогось у природі чекають. Про них думає один Бог. Це обов'язково буде. Той чоловік, який його закопав, він його відкопає. Про це все думає тільки Іванов. Його діло одне є в природі істинне. А кому це буде треба з учених, самі вони всі до цього діла на черзі теж захворіти, похворіти і померти. Вони нічого такого не робили, щоб бути здоровою людиною. Це мені було на Кавказі Майкопського району. Від станиці Кодах до станиці Даховської людська доріжка лісова, між великими горами і рікою Білою. Я в цей час читав у газеті «Правда» статтю «Наука і техніка», де вчені люди в уряду просилися, щоб їм прощалася вчасно помилка. А мені в мою голову прийшла така народжена природою думка. Чому люди живуть, вони їдять сильно і багато, і одягаються добре і тепло, і, врешті-решт, умирають? У всіх це робиться. І в будинку з усіма вигодами живуть, а фактично вмирають. Я цю історію почав писати з букви, технік мене так учив. Ось тобі алфавіт, і будуть цифри, за які я сам узявся, і мене до цього привело. Я так і зробив. З голови взявся за діло цього життя. Мене змусила сама природа, щоб я шапку скинув з голови.

 

76. Свою шапку вічно носив на голові. Я її скинув, не став на голові носити. А тоді моя голова вільно стала відчувати. А раз це є початок, значить є хвороба. Я почав уболівати між людьми в їхньому ділі. Я думаю, гадаю, чого б такого зробити, щоб були люди задоволені. А в людях таких, які були. Вони залишилися зараз у своєму житті. Люди в природі залежні, і будуть вони в природі залежні. Їм дай, та ще багато. Самі ми знайшли  в землі яке-небудь джерело. А воно повинно дати цієї ось сировини багато. Нам таким людям цього, що маємо, мало. А от у житті немає свого здоров'я. Я цю думку недарма зустрів, вона мені природою дана, щоб я такий був. Якби я не був корисний у людях, то люди. Один час ішов потяг з Армавіра до Любінська. По путі цього пробігу у людей відібрали зібрану з полів у колгоспі кукурудзу. А вони гірські люди, їм довелося повертатися назад додому без кукурудзи. Вони вирішили під потяг покласти голови. А поїзду треба йти. Механік не їде, нервує через цей штурм. Я зі своїми словами вийшов, став їх просити, як ображених людей. Вони заради мене одного змогли на моє прохання встати, а поїзд пішов. Люди в тому ділі самі себе врятували. А я на них подіяв тільки заради своєї ідеї.

 

77. Я був чоловік між усіма один у людях. Чоловіка знав у природі, що він не задоволений у житті. Йому стало так, як наші предки наших умов. Вони тоді жили, самі себе у своєму житті показували. Будували своє молоде між собою людське в любові життя. Воно їх так, як треба на людині, зустрічало, намагалося їх своїм учинком обплутати. Ми люди живі, є у нас до життя  велике бажання. Ми намагалися його зробити, а у нас це діло не виходить. І до нас у нашу сім'ю проліз по природі ніколи не бувалий ворог, про якого не думали. Його до нас сама природа підіслали. Вона побачила на нас нашу таку народжену радість, а ми її самі зробили в нашій такий природі. Ми є царі та пани з графами у своєму житті, в якому ми з вами так живемо. Ми разом з людьми оформили. Наша одна є улюблена команда. Сказав кому-небудь – він повинен зробити. Я один цар всієї цієї людської національності.

 

 

78. У мене як царя є, найголовніше, земля. На ній роблять самі люди. Площа велика, є, де нашим людям розвернутися. Вони у себе мають руки, ноги. Аби тільки наказав, він тут як тут, сам все зробив. Це ж мої люди, вони знають одного мене, такого чоловіка, хто хоче зробити своє все те, що треба людям. Вони є в природі одні з усіх трудяги, вони в мене, такого царя, їм лише б сказати, треба ось це діло зробити. Вони як такі люди сядуть, добре подумають, а потім почнуть робити. У них після цього виходить добре. Як їх мені, як царю такому великому, багатому між ними такими. Як вони в мене живуть? Про це все знає Бог. Людей треба годувати, людей треба одягати, їм треба будинок   побудувати. А тоді у них запитай: що ти для мене, такого доброго царя, зробив? Нехай він перед тобою таким царем добрим скаже свої слова погані. Люди в мене живуть індивідуально. Вони свою землю мають стільки, скільки їм довелося в житті своєму   отримати. Він або вона у мене як зробили за своїм умінням, так їх як ділків хороших можна нагородити. Ти у нас заслужена особа, зробив багато в людях.        

 

79. Люди, це я є усьому діло, початок. Захочу, те я зроблю, що треба, залежить від мене, від царя. Як я живу, жити всі не зможуть. Я живу поки так один. Мої близькі підлеглі живуть теж добре, але не так, як я сам живу. І сподіваюся тільки на природу. Вона має у себе повітря, воду і землю. Хто до неї ближче, той і його близький друг. А той, хто відходить, він не любить цього всього. Хліба як хворий порцію отримав.  Все роблю важке для того, щоб не було ув'язненого і божевільного. Це моя така є думка для всіх, щоб не потрапляти і не хворіти в природі. Через ув'язнених і божевільних піду у воду в будь-який час. Мені люди кажуть, навіть було відомо через сновидіння за 1974 рік. Він же такий самий рік, як і всі, що прийшли. І вони пішли на віки віків своєї слави в людях    живих в переданих їхніх думках.  Вони кажуть, тягнуть цей небувалий час. Вони знають природу, у них є для цього все. А природа є природа, вона на сказані слова тут як тут з'являється, хоче зробити.

 

80. Їхнє бажання, воно спущене людям. Для людей найголовніше – це є їхнє на це діло бажання. Воно збувається саме на цих людях. Вони живуть на тому місці, на якому всі минулі люди жили. Їм хотілося жити краще від цього всього. Вони мали у себе на своєму місці таке. Їх тут оточувало своїми променями наше ясне сонечко. Воно у нас сходило кожного ранку, кожен раз нас, всіх людей, цим ось будило. До одного примушувало, щоб ми такі ось люди, зароджені в цьому маленькому і великому ділі, самі хотіли і зустрічали щодня.  То перед нами ясне сонечко засяє, а то буває зовсім не те у своєму житті. І почнуть хмари надходити, звідки візьметься дощик, нас таких людей поливає.            

 

81. Ми про це знали, що колись він і до нас таким мокрим прийде. І нам таким людям, як ми його на нашу таку землю. Вона у нас себе змінює. У ній одне ніколи не буває. А то на неї приходить, воно з ними зустрічається. Люди цьому приходу бувають раді. Як же, і до нас на землю прийшла така тепла, в зелені, в квітах весна. Вона довго не приходила на землю, лежав білий сніг, холод стояв. А люди були в одягу, вони боялися. Їхнє бажання було одне – цей сніг прибрати із цього місця. А природа, вона була від людей сильніша, ніж самі є люди. Тільки що сніг себе прибрав. А назустріч цьому всього десь взялася атмосфера. Вона про нас, таких людей, що повзають, не забула. Взяла й підіслала такі дні, небувало теплі, ясні, тихі. А волога в землі була на все, що росте, на все природне, живе. Особливо в такому дрімучому лісі, та при таких теплих обставинах найбільший звір ведмідь, він виліз зі своєї барлоги. А бджілка прилетіла на свою першу відкриту квітку. Всі живі хмаринки давно піднялися, принесли до нас, таких дерев, що вічно стоять. А на них бруньки зелені стали листок розпускати.

 

82. А птахи, що відлетіли з цього місця, вони добре знають нас усіх, що стоять. Ледве щось таке, вже вона прилетіла, своїми ніжками мій улюблений відросток оточила і сидить. Сама повернулася до сонечка і на нього дивиться. Буває, і вітер заважає цьому усьому, дуже вона гойдається, і як такої немає. А ми цей день очікували. А він і до нас прийшов як ніколи. А з собою забрав те, чого ми не чекали. Хіба це був сон не страшний   від людини його права відібрати, він вже є померла особа. А природа, вона народжувала чоловіка для того, щоб він жив і діла свої в цьому творив. Йому ніколи буде відпочивати, він те чи інше повинен робити, і обов'язково повинен робити. А раз він зробить, значить буде добре. А хороше в природі знаходять самі люди. Вони природу турбують, говорять з нею. Ти ж є природа, повітря, вода і земля. Без тебе такої жоден на арену свою не приходив. Він обов'язково з собою захоплював, хоч одного чоловіка обов'язково забере і  умертвить його, такого малюка. А ми такі люди зі своїм здоров'ям, з озброєнням своїм   хочемо їй сказати про порятунок самого себе.

 

83. Якби не ми такі є на білому світі люди, які природи бояться. Не дай Бог якогось випадку. Якщо природно жити людині в природі, то не треба думати про хороше і тепле. Люди всі так думають і намагаються зробити. Сама природа, вона приходила і до нас сама, вона від нас і йшла. З собою вона не мала. Вона не намагалася нагодувати і одягнути його до тепла, а в будинку з усіма зручностями треба буде жити. Цього от діла їх ніхто не змушував, і не хотів, щоб люди це у своєму житті робили. Цю всю історію, яка у нас є, ми самі зробили в природі. Нам стало відомо в нашому такому житті. Тоді коли чоловік своє сім'я закладе в материнське тіло. Воно дало знати про свою внутрішність, що вона стала мати у себе зміну чоловіка. Вона з ним ходила в той час не один день, і не один тиждень, не один місяць. Її оточував страх великий. Це треба буде його живим народити. У неї усна думка зародилася. Вона про це не забувала, а все вона про це думала. Вважала себе, як і всі вважали себе матір'ю.

 

84. Вона з ним проходила та остерігалася із задуманим. Вона не виходила, все думала про це, та по можливості вона готувалася. Час не короткий був його в собі дев'ять місяців проносити. Вона могла не знати про таке: вона народить хлопчика чи дівчинку? Говоряться людські слова: кого нам дасть сам Бог. А за всім цим ділом, він би і не хотів цього чоловіка в природі народжувати. Сам стан між чоловіком і жінкою, такі умови. Вони як батьки свого дитя не хотіли, щоб воно у них таке народжувалося. Саме діло в цьому їм допомогло. Цього чоловіка чекають, готуються зустріти його, як слід. Йому слід буде промитий водою, а вже повітря тіло штовхало на нашу рідну землю. Вона його, як живу частинку, прийняла таким чоловіком, якого зустріли самі батьки. Вони його таким бурхливим не бачили. Він вперше сюди на це місце потрапив. А йому мати приготувала сорочку. У неї були свої груди, чим доводилося дитя годувати. Вже він оточив себе в людях хорошим і теплим. Його діло зустрічатися щодня. Для цього він учиться в природі між людьми. Хоче навчитися в людях так, як його батьки в природі оточили. Живуть вони, як би краще та тепліше – це кожного чоловіка таке народжене завдання. Воно зустрілося з нашим чоловіком, його змусило по землі повзати і шукати в природі краще.

 

85. Вона у себе це мала, йому як людині намагалася показати. Цим він став користуватися як джерелом. Вона йому стала це в житті давати. Він став у природі це придбавати. Йому хотілося мати у себе багато для того, щоб жити добре і тепло. А хороше і тепле дає сама природа, вона для цього сьогодні ввела день такий же самий. Як хотілося цій людині, щоб у нього було те, що він мав. І ще хочеться, щоб більше мати. Це кожного нашого земного чоловіка. Він думає про це діло. І робить дуже багато таких діл, які в житті йому будуть треба. А раз треба, людина робить. Він цим запасається. І те він став робити в природі, що робили перші люди. Їм впину не було. Щоб закінчити   діло і не робити більше цього, такого не виходило. А це було. Одне не кінчить – за іншим вже лізе робити. Цьому кінця і краю немає в природі. Діл дуже багато і різних чоловікові доводиться робити, і за це діло він попадає. Одному за його все, зроблене ним, зірочку золоту чіпляють, з нього роблять героя. А іншому дають в'язницю, третій потрапляє до лікарні. Один важко трудиться, інший легко. А є танцюють, співають, веселяться. Про одне вони не знають, що їм доводиться вмирати. Вони  до цього діла не готуються.                 

 

86. Помирати ніхто з людей не хоче. Всі люди хочуть жити, і тривало. Вони це життя оточили, і разом з ним живуть, та роблять своє діло. Вони в ньому помиляються, і їхнє життя вічно вмираюче. Від цього діла ні один чоловік не врятувався, крім одного в житті, хто оточив себе і живе в природі погано, і холодно йому. Це наш для всіх є Бог. Він цей шлях знайшов, ним оточив себе. Нам усім не дай бог, щоб це вийшло. Природа обрала, мені свої сили дала, я ними оточив себе. Перемога моя. Я, за своїм ділом, є самородок. А джерело моє – це є загартування-тренування. Я працюю один для всього народу. Я вчуся в природі, хвалюся перед світом. Істинно хочу сказати про самозбереження свого особистого тіла. Моє молоде здорове, загартоване серце – 25-річної людини. Вихід у світлі мій. Я не боюся ворога, не боюся своєї смерті. Якби цього в житті моєму не було, я давно помер. Людина я землі, дихаю дуже сильно. А різко кажу всім не про якесь чудо, а про природу, про фізичне, про практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве одужання нервової центральній частини мозку. Люблю і вболіваю, але ніколи не забуваю про хворого.      

 

87. Думаю і знаю його душу і серце, хочу йому допомогти. Через свої руки струмом убиваю біль. Це нам не слова говорять, а все робиться ділом. Рука моя пише Владика. Про це не забути. Дуже справедлива яка моя просьба.  Мене треба просити – будеш здоровий. Кому це буде не треба, нашому юнакові? Та ні. Шановні ви всі люди, це – світове значення. Нам треба матір природу любити. Не словами говорити, а правдою. Ролі хвороба над людиною не відіграє, а людина ролі відіграє над хворобою. Ось чому нам треба вчитися в Іванова, щоб не потрапляти у в'язницю і не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка нам буде в цьому слава, якщо ми будемо. Старому, старій жінці, дядькові з тіткою, та молодій людині – їм сказати свої слова «здрастуйте». Ваше діло – сказати, а їхнє – як вони хочуть. Ех, і життя моє, яке воно важке. Свої серця загартуйте. Милі мої всі люди, гляньте ви на сонечко, побачите ви правду, своє одужання. Бути таким, як я є, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. (Кінець).       А те все, що ми робили, ми це все робимо, воно у нас є, ми його маємо. Це наше незадовільне життя. Ми в цьому ділі болісно вмирали, вмираємо, і будемо ми вмирати тільки через це діло. А в природі від самого початку життя людини діл є стільки, скільки їх не переробити.

 

88. Можна буде ложкою борщу, і ним, вдавитися. Смерть без причини ніколи не буває. Людина народилася в природі, щоб обов'язково померти. Я, каже, на це і думки не тримав. А от прийшов час, настав час, моє серце не стало битися, мозок перестав мислити. Моє життя пішло на віки віків. Ось чого ми в природі отримали через це все, і ми отримуємо, і будемо отримувати нашу смерть, що не вмирає. Іванов отримав ім'я Бога землі за це ось діло, яке він на собі розвинув. Це те життя, з ким вчені не погоджуються. Вважають: я через це саме, що я роблю, я ненормальна людина. Що б я в житті корисного не зробив у людях, цьому не вірять. Я раніше носив на голові шапку, кепку. Нею хвалився. Я на ногах носив чоботи, ними хвалився, носив штани, сорочку, чим я хвалився. Одягав пальто, робився людиною краси. А зараз мною визнається, все це не треба. Є природний сировинний зроблений нами продукт. А раз це є продукт, він повинен людьми як продукція витрачатися. А раз людьми це витрачається, вони за це живуть. Як це штучне, так і тіло, воно технічно саме себе захищає. Воно живе один раз, другий раз воно зникає, як і не жило.  Це все тимчасове явище. Ми живемо не природно, як це слід у житті.

 

89. Погане, ніким воно не визнається. Всі ми цим живемо, і будемо ми так жити через наше незнання. За нашу війну з природою вона нас як таких валяє. Не дає ногами ступати далі. Ми від цього залежні, значить, безсилі воювати. Ми, всі люди, бідні в цьому ділі. У нас є повітря, є вода і земля – що нам не допомогло в житті. Зробили машину. Вона нам оре, вона скородить, і також сіє. Вона культивує і косить сіно, і збирає хліб. Дає нам усім чисте зерно, його вона доставляє на елеватор. Нас самих возить з місця одного в інше. Де буде треба, вона нам допомагає як ніколи в усіх ділах. Ми нею як такою управляємо, самі чинимо. У нас проходить по білому світу, як ніколи вона у нас. Я, говорить чоловік той, якого люди в природі народили з таким розвитком. У нас з вами для життя нашого є, чого солодкого, жирного досита наїстися. І є, у що одягнутися, взутися до краси і тепла. А в будинку зі зручностями ми живемо, там укладаємося. У природі добуваємо ми з неї живе, мертве тягнемо, хочемо запасатися. Те, що зайве, іншому передаємо за гроші. А гроші це є для мірила все. Яке зроблене людиною в природі життя. Воно видно здалеку. У одного є дуже багато і доброго, і теплого. Ми ним оточили себе. Ніхто нам за це не скаже, що не ми це зробили.

 

90. У нас у природі чого тільки немає. Є всякого роду сировина, надра. Нові поклади знаходимо. Їх тягнуть на-гора, і обробляють їх на матеріал, на продукцію. А з продукту будують всякого роду заводи, вони обробляють інші деталі. Люди це все роблять. Вони робили це, роблять і будуть робити. У людей є руки, вони роблять усе. Розум їхній думає, а ноги їх носять, до зазначеного часу вони живуть. Їхнє життя проходить за рахунок природи, за рахунок її діла. Люди не задовольнили себе одним, їх примушувала природа. Між ними народиться теоретик, людина розуму. Він присвятив у цьому. Теоретик він був політична особа, юрист, а не господар. Жалів себе і жалів іншого. Йому було мислити, готуватися зайняти це місце. Він сам себе змушував за це діло вболівати. Він про людей мислив. Він не рятівник був життя. Йому хотілося державу побудувати людьми. Між цими людьми знайшлися люди такі, у яких сили були підійти до царя, і йому дати своє про відмову від самодержавства. Він не в силах був від цього відмовитися. Люди це зробили, тепер хтось із них повинен це місце зайняти. Той, хто багато думав про це. Він у житті за це сильно вболівав, страждав за це. Люди його своєю силою обрали, на стілець його посадили – живи і керуй нами, такими людьми.   

 

91. Я сьогодні, 5 травня 1974 року, з ліжка встав лише тому, що я побачив старого чоловіка. Він зі своїми силами залишався в природі не так, як усі. Люди себе змушували залишатися в природі, їх зустрічала велика радість. Вони бачили у себе продовження. Перед їхнім створеним, перед усією їхньою роботою. Вони були без своїх очей, їм доводилося дивитися даремно. Їх це все оточувало чуже природне. А вони ним, цим багатством, дуже сильно в людях хвалилися. Говорили, ледь вони про це діло не кричали своїми словами. Це ось зробили самі, без кого-небудь. Ми не по-старовинному так от все робили. У нас на арені стояв сам учений у природі чоловік. Він у нас вчився, щоб між нами бути агрономом. Він теж наш такий же, як і всі наші люди, залежні в природі. Він розпоряджається так само, як і ми, всі люди, нашою чорноземною площею. Він багато думає. Йому так само хочеться зробити, як інженеру який-небудь об'єкт. Він креслив план, йому доводилося важко з такими людьми разом робити. А там збоку вже місце причащалося, у цьому ділі готували цікаве, об'єкт теж треба будувати.

 

92. А в агронома день цей рік годує. Він не думає про вчорашній день, він вже пройшов. Його мучить те, що він зробив. Не встиг колесам в поле піти. Агроном на цю ось землю прислав людей механізаторів, як таких знаючих, що робити. Ця сила готує вже цю землю на майбутній рік. Агронома змушує природа не спати. Він за це гроші від нас, людей, отримує. Ми йому як такому вішаємо нагороди, тільки ти роби по-нашому. Не заходь, куди це не слід. А свою роботу роби без усякої помилки.  Це добре. Можна сказати, цьому ділу спасибі, що нас природа не залишила так без урожаю. А нам дала хліба стільки, скільки ми ніколи не отримували. Агроном росте, у нашого агронома розстебнуті кишені для того, щоб ще більше в цьому році отримати. Ми на це маємо силу техніку, вона нам все це робить. А людина як пан, технічно обгороджений. Знає про свою таку здатність, у нього на обличчі піт. Йому хочеться вчасно цю землю покласти. Хай сонечко в упор гріє, а дощу можна лити і лити безперестанку в цю землю, особливо на оранку в природі. Люди цим сильно радіють. А хліб пішов по конвеєру та по машинам, вагонами в місце інше возиться. Це все робили самі, кажуть люди.  

 

93. Він кладе безперестанку ці об'єкти. А запитайте у самих будівельників: вони де живуть, чи є у них житло? А вони ще чекають чергу за житлом. Агроном теж годує людей грошових. А природа така мати, вона всіх зберігає природно, у неї немає грошей. Повітря прогресує, так вода, теж і земля, вона людьми захоплена як джерело. Вона так нічого не дає. А коли ти як людина за нею доглянеш, те, що потрібно, зробиш. Він за це  чоловікові гроші платить, він за неї отримує, і в цьому всьому він помирає. Він живе разом з грошима. Є гроші – живе людина. Немає грошей – вона помирає. Всьому діло є гроші. Люди їх роблять, і їм за труд визначають, а за продукт платять. Так це колесо   крутилося, крутиться, і буде крутитися. Агроном, він навчався за гроші. І інженер теж так само він навчався за гроші. Отримував від держави за його навчання. Людям науки платили, вони отримують їх за свою роботу. А діл дуже багато, їх нам, людям, не переробити. Архітектор, він і спить, а все думає що-небудь для людей хороше зробити, щоб люди на видумане ним у житті не сказали поганого. Чекають від учених своє хороше. А вчені, вони багато думають, багато роблять, і, врешті-решт, закінчують своє таке життя, яке вони робили за гроші. Людина будь-якої спеціальності, вона жити без грошей не зможе. І не береться за це, щоб без них жити.

 

94. Гроші в людях є все. Якщо їх не буде, жити нічим. Це тільки живе між нами, усіма людьми, Бог зі своїми незалежними в природі силами. Він на це все прийшов від самого Адлера до самого Ленінграда. Любив такі зміни, які відбуваються між півднем і північчю. А та територія, яку займає людська нога, вона наступала завжди і наглядає від житлового будинку до житлового для того, щоб прийти до сусіда. І там у нього узнати те, що робилося в житті. Чоловік живе, чоловік і мислить. А раз він мислить, він і робить. Його діло одне, він за друге береться. А раз він береться за друге, вже треба братися за третє. У чоловіка немає зупинки. Природа, вона без усякого діла нам, людям, нічого не дає в житті. День, що прийшов, діло приніс, особливо це прийшла наша тепла весна. А в неї небувалий день зі своїми ділами до нас, таких людей, які до нього готувалися, те самі на землі зробили. Вона свій ґрунт підсушила, його нам підготувала. Щоб ми зі своєю такою технікою, з такими людьми, як у нас механізатори, зі своєю машиною, зі своєю бороною стали робити те, що ми з вами щорічно на цій землі робили. Наші голови, наші руки вхопилися за цей кермо, їм доводилося цією машиною управляти.     

 

95. А землю природа сама зустріла, і оточила своїми силами, дощами змочила. Сніг упав, накрив глибоко цю оранку. А чоловік на це подивився і побачив благо. Він сказав: значить, тепер буде зима глибока і холодна. Вона давала людям визначати, яка може залишитися атмосфера, і що вона зможе нам на цій землі дати. Ми від неї чекаємо всякого роду росту всього, вологи багато, і такої стійкої в житті. Що ми зробили на цій землі. Якби не земля для нас таких людей, ми з вами ніколи такими маленькими людьми не народжувалися. Нас з вами зустріли наші умови, вони змусили людей наших такими народитися. Я, говорить сама людина, з собою не принесла ту належну нашу їжу, яку ми з вами в процесі свого життя в природі через труд свій отримали. Ми для нього народилися. Ми, всі наші люди, стали в цьому ділі жити залежними від цих умов. Які ми енергійні зі своїм тілом з'явилися в це наше зроблене нами життя. Воно нас таких злякало. Він між нами побачив свою неправду, яка будувалася нами.