Ворота продовжуються. 1974.06.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

1973.03.20 — 1973.06.27

 

Частина 2. С.96 — 193

 

Редактор, перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова.  (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

 

96. Ми з вами не встигли про це діло помислити, а сорочку на тіло одягли, красу хорошу і теплу вже ввели. Тепер цьому чоловікові треба для поповнення свого небувало зробленого нами шлунку. Ми цій людині показали сьогодні. А яке воно для нас є зі своїми теплими променями, зі своїми днями, таким теплом. Він нас усіх став оточувати як таких. Ми стали при ньому жити, та спочатку стали ми думати, а як жити. Нас усіх змусила необхідність цю от землю копати та в неї сіяти зерно. А потім у цьому чекати від неї врожай. Його нам на цій землі роблять самі люди, що вони всю зиму продумали та прочекали. Їх зима змушувала терпіти. У них на це був ранок, початок всього нашого дня. Його люди дочекалися. У ньому вони зібралися з силами, себе треба годувати. Та що-небудь до цієї їжі зробити, хоч доріжку в снігу фізично прочистити. А коли людина щось для всіх хороше зробить, то і про нього свої люди не забувають як такого. А він добре знає, що його тіло не зможе жити без усякої їжі. Його втягнула історія. Він не народжувався зі шлунком, якого він зробив у процесі. А коли вже це діло вийшло на білому світі, то люди стали годувати в день стільки, скільки захоче. Ми це все навчилися робити в природі самі.  

 

97. День наш ще на землю не прийшов, і не показував він свої сили. А ми до нього як такого за цілий рік вже приготували, що ми повинні їсти. День нас рік годує. Ми знаємо добре про наш такий час. А його нам з собою приносить день. Ми його зустрічаємо, ми його проводжаємо таким. Як він був, є, і завжди він таким приходить. А ми до нього готуємося зустрітися, як ми з вами зустрічали нашого нового. Ніколи він не був у таких умовах. А зараз ми як такі люди. Він не встиг з'явитися на білий світ у природу, а ми для нього все приготували, тільки живи. А жити, ми прожили в тілі матері дев'ять місяців. А потім вже ми змінили атмосферу. Стали жити за рахунок того, що в процесі зробили люди. Вони не хотіли, щоб наш цей чоловік жив погано і холодно, а знаходили вони в природі хороше і тепле. Всі свої сили, всю свою можливість на це діло вони представили, і живуть самі. Їм така думка підказує помилки. Вони знали добре про цю природу, в якій не сходить з колії тепле і холодне. З нами чоловік технічний, він зустрічає, він це діло на собі проводжає. Каже: так жити, як живемо ми зараз, жити буде можна. Ми з вами привчили себе так жити, і поки живемо, і будемо ми так жити один такий час.     

 

98. А життя все у залежності, вона оточено, йому немає кінця і краю. У природі один народжується, другий відмирає. Тільки ми з вами зробили це діло, вже збоку лежить. Ми про нього давно мислимо, але не бралися це робити. А діл на білому світі дуже багато. Одні робляться на користь у житті, а інші створюють шкоду. У нас думка така є у всіх людей: зробити на цьому місці, щоб збоку люди сказали, як про хорошу річ. Вона здалеку показує, чим можна буде сильно хвалитися. Це все зробила сама природа. Земля через вологу змусила рости. А повітря це все оточило, зробило сировину, плоди, чим ми один час як золотом огороджені. Ми його чисті зернятка для себе зібрали, зробили йому таке місце, щоб воно тут як цінність наша зберігалася. Це теж ж саме для нас є золото. Так ми вважаємо, це зернятко, його люди даром не роздають на базарі, ціну тримають. Вона як природа між людьми за гроші прогресує. А люди його добувають на землі у своєму фізичному труді. Землю чим-небудь не зораєш, і не будеш без сил доглядати. На все потрібна сила жива рушійна, як її наші механізатори створюють. Їм аби було, чого крутити, і на чому їздити. Він це осідлав.

 

99. Його це було діло робити машиною грядку. А коли він зробить їм грядку, то він уже сподівається на свою силу. Ми для того за землею доглядаємо, щоб вона перед нами рідна мати була. Вона нас усіх до одного на своє місце прийняла. Ми на ньому розвивалися, росли для того. Ми на ній своїх сил набиралися, щоб зробитися згодом чоловіком краси. На ньому ми побачили зроблений одяг. Ми до себе присвоїли це все в природі, і назвали ім'ям своїм. Чим ми все життя своїм хвалимось, говоримо про це діло, щоб усі люди знали, що це його. Ми ногами ходили по землі, виявили живий факт. Це діло вивчили, стали ним користуватися як таким. Це було джерело. Ми брали від цього місця плоди, їх привласнювали до себе, і, як сировину свою, переробляли на продукцію. А з цієї продукції ми з вами складали річ машину, і назвали її своєю. Так же само її стали як свою використовувати. Я, каже господар, на ній поїду в таке ось місце, укажу відстань. А коли ти на ній, на такій машині їхав, у тебе розроблялася думка. Як це так вийшло, що ми стали їздити на машині. У нас на це гроші завелись. Я теж був один час їм господар. Тягати, ховати по кишенях. Вони теж вважалися своїми. 

 

100. А гроші – це такий знак державний. А за гроші держава торгує, вона купує, вона продає. Це їхні шанси, вони живуть, мають діло з капіталом. А капіталіст цю машину купив, посадив на неї чоловіка. Йому наказав, щоб її на цьому місці вивчити, і готувати її, щоб вона працювала, і на цьому місці заробляла копійку. Він цим живе, і буде він цим жити. Це історія давнього характеру. Чоловік не навчився в природі шукати користь, а примусив сам себе у природі мислити. А потім він взявся сам робити діло, і недоробив він це діло, помилився в ньому. І через цю свою помилку він сильно в природі сам захворів, і загинув на віки віків. Йому треба допомагати, щоб повернути назад до життя. Ми йому не знайшли засобів. І немає такого чоловіка, щоб нашій людині допомогти, щоб він не вмирав. А як це було, так воно і залишилося. Не встиг комбайн  піти з цього поля, як трактора оточили себе ділом оранки, що вічно не забувається. Це вже є таке, як воно було на людині. Не треба допускати в природі таке діло, щоб чоловік його робив, і через нього він захворів. Не треба було занедужувати в природі. А шляхи, вони були такі, вони є такі в природі, їх треба нам шукати.         

 

101. А коли ми ці якості в природі знайдемо, ними так оточимо себе, як оточив сам себе Іванов. Він це до себе не привласнює, і не говорить, що це його знайдене в природі. Він на своєму місці стоїть, нікому він не заважає. Я, каже він, місце не захоплював, і не привласнював його, і не називаю його своїм. Потрібно буде тобі воно – я його поступлюся тобі. Таких місць у всякій природі вистачає. Особливо зимою  в степу, їх ніхто з людей не займає. Вони бояться холоду, ховаються в умовах своїх, вічно живуть у халупі. Вона їх тримає, як ховрахів, всю зиму люди там знаходяться. А в природі, та ще в полі, сам вітер бушує, де один зайчик у снігу живе. Та за ним лисиця слідом ганяється, їй хочеться заячини. А от вовк зубатого характеру, він виє по природі, йому хочеться їсти. Одні люди для себе невідривно готуються. Їм треба в день три рази поїсти не погано, а добре. У кого який є апетит, згадують самі себе, як вовка голодного. А потім, коли їм, голодним людям, захотілося сильно їсти, вони не вибирає тут ніякої їжі. Йому поставили їжу, лише б вона мала свій запах.

 

 

102. А я, каже бик, це не люди технічні, хто всю зиму безперервно не виходить з хати. А зимі як такої ніяк не хочеться від цих людей іти. Вони бояться у природі того, що робиться в неї. А в неї для людей є повітря, вода і земля. Вони для людей нехороші штуки, вони людям вороги, у них є хороше, живе і погане. А люди між цим жили, живуть, і будуть вони між цим жити. Вони більше нічого від цього не отримають. Це тільки люди самі, вони це зробили, не захотіли від цього діла вмирати. Його, такого чоловіка, примусили умови. А умови одні й інші. Є діло в природі прибуткове, і є збиткове. Ми природу просимо, ми з природою живемо, з нею на відстані говоримо. Для людей на землі немає дощу. Ми в неї зернятко посадили, а вологи нема, вже у нас є свого роду хвороба. Це важке завдання змусити природу, щоб вона нам давала все. Цього у неї нема, є у неї своє. А ми по-їй нічого не робимо, і не хочемо думати. Наше діло – це зернятко. Воно посіяно для того, щоб це зернятко дало багато зерняток. Така в житті істина. Те, що люди зробили, їхнє було діло.

 

103. Вони чекають час, вони готуються. Вони думають повторити те, що їм природа дала. Вони вважають, це для них добре. Вони думали про це діло. День такий прийшов. А раз він нас цим оточив, ми бачимо, що це треба буде зробити. Надворі погода гарна. А раз погода така прийшла на наше місце, ми повинні в цьому ділі спішити. Якщо ми не будемо самі себе змушувати, як ми завжди з вами змушуємо. Ми добре знаємо, що ми робили і робимо, і будемо ми робити це все діло. Нас змусила природа, вона на нашу землю поклала сніг і приморозила. Холодно в цьому всьому, для людей є погана сторона. А ми самі це почали. Перш ніж жити за умовами, треба буде робити. А ми з вами для цього не народжувалися. Ми народилися робити те, що людям у житті шкідливо. А шкоду створює наша думка, нас веде. Я зростав у селі хлопцем, був на це такий, що схоплює, значить, був сильний у цьому ділі. Ми зібралися троє, пішли до учителя за його пасікою вночі. Ми робили самі. А раз ми зробили самі, нас не захопили. Але люди королі, вирішували, хто ж цьому ділу майстер? Дізналися. Наш товариш Григорій Іванович Носов він видав через людей нас двох.

 

104. Про це у нас думки не було. А Григорій нас з Павлом Івановичем зрадив. Про це ми не подумали. А люди самі це зробили. Їм хотілося, щоб я перед ними за це відповів. Чому це так у житті вийшло, що я такий став. Я приватною власністю оточив себе, не рахувався сам із собою. Це був у природі такий бій. Він не хотів, щоб я в той час жив у нестатку. Вона мені розкривала всі мої очі, щоб я далеко бачив. Я готувався своєму рідному батькові допомогти шляхом нелегальним. Я торгував мукою, возив з однієї місцевості в іншу на конях. А тоді транспорт по землі був відсутній, скрізь і всюди смітила претензія. Цих от людей, які були в Костянтинівці продовольчим відділом. У мого батька він відібрав зароблений мною хліб, я від них отримав документ. Кажу: раз мене в цьому образили, то я своє візьму.

 

105. Я без усякої думки цю крадіжку між людьми зробив, образив Шевердіна вуликом. А за нього взялося все село, щоб мене так покарати. За це все, мною зроблене, мене дуже сильно били. За що? Я сам не знаю. Крадуть всі люди, судом караються. А щоб бити. І вирішили мене за це зроблене мною діло, люди поводили перед людьми перед будинками, щоб я знав про це діло. Ця історія зроблена мною. А мої однолітки, мої товариші за це діло взялися і сміялися наді мною, і хотіли народним судом покарати. Їм суд відмовив. Хіба можна було це забути. Вони мене навіки змусили між людьми залишитися, я і залишився таким чоловіком. Це діло мене зробило перед усіма людьми поганим. Я не зміг перед усіма ніде виправдатися. Що я тільки не робив між людьми, всю свою можливість за це віддавав. А як була пляма, так вона і залишилося плямою. І раптом наші люди захотіли землі привальської, тобто вільної. Стали збиратися когось послати ходаком. І в цю хвилину жереб провели   на   мою долю. Мене посилають від бідноти, і посилають багаті люди ходка. Ми їдемо в Шахти для того, щоб знайти на це діло ділянку землі. І от нам дається ділянка 470 гектарів у Гуковскій сільській раді Червоно Сулінського району, з оплатою за землеустрій. Виявилася, що біднота цього не зможе зробити.  

 

106. Включилися люди заможного характеру, і мене як такого ввели. Я став як довірена особа в цьому, що мені й допомогло з ними на це місце переїхати. Стали жереб кидати на ім'я, яке прізвище. На моє випав, хутір Іванов. Уповноважений був я цього хутору. Але життя було не одне, всі в селі моїм незадоволені. Взяли, змінили, поставили свою людину. А душу мою, як завойовника більшовика, не відібрали. Закупівля, продаж хліба державі. Тільки мій батько свідомо віз хліб, в чому грала моя ініціатива, я робив. Партія – це люди ображеного характеру, їх народили люди безграмотні, і не мали у себе сил стати на арену свого життя. Зробитися між людьми ідейною людиною, щоб бідному, хворому допомогти. Щоб він отримав права такі в житті, як був теоретик Ленін. Він за собою в бій повів ображених у природі завоювати між усіма людьми право бути в суспільстві доступною людиною. Не такою, як був Ленін. Він права людини відняв, а своє між людьми комуністичне, революцію з людьми в природі поставив. І назвав землю, воду і повітря надбанням народу. Ленін був ображений між капіталістами, він присвятив життя своє на те, щоб більше не існувало між людьми такого самодержавства.

 

107. З його теоретичними ідеями люди пішли в бій, кров пролили собі, а влада радянську завоювали. Зробилися господарі природи, їм треба було їхнє. Вони намагалися по Ленінському для людей ввести нову економічну політику, щоб на цьому всьому побудувати соціалізм. Ленін у природі на людях, він убив їхнє здоров'ї. А по-своєму   втягнув учених, щоб вони до нього задумане зробили між людьми. Нове своє, теоретично нову державу. Ось тому Ленін не був правий, він у природі зробив крок неправильний. Землю від людини відібрав, зробив землю суспільним надбанням, а бідну людину   запросив у партію комуністом бути між людьми. Навчитися теорії, і з нею стати на арену   між людьми командиром таким, як був Ленін. Він ученого змусив трудитися, старою дорогою йти. А бідному вказав його землю, на яку ввів машину. І став людьми створювати економіку не так важко, як це було раніше в природі. На зміну цьому всьому прийшла між людьми зроблена вченими техніка. Вона Леніну через нерозуміючих людей у природі ввела революцію. Ленін був поранений, але люди цей початок підтримали, і стали машиною доглядати за землею. Люди стали не конячкою, не сохою орати землю, а прийшов у борозну трактор. Він став глибоко класти оранку під зиму для вологи. Він став людям своєю силою допомагати, щоб з природою легко управлятися.

 

108. Це все стали робити для того, щоб даний був між людьми не чорний хліб, а білий. Щоб ми одягалися в хороший одяг і теплий. А будинки ми ставили багатоповерхові з усіма вигодами. Це було, це є, воно і буде в природі. Так люди Леніна не вберегли. Він помер також, і ми будемо в природі так помирати. Ворог був, ворог є над людиною, і так він залишився в природі. Ми з вами теоретичні революційні люди, все старе знімаємо, а своє нове ставимо. Наше незнання є в природі. Ми з вами, всі люди, не навчилися жити. Нас оточила природа своїми силами, нам не дала життя. Ось чого теорія Леніна нам у житті створила. Ми були до цього глибоко залежні від природи і самодержавства. Нам наша революція дала Леніна. А він нас на святий шлях не посадив, а більше від усього він нас змусив у природі бути людиною залежною. Ми, люди, нове в житті отримали звання стати на арені комуністом. А раз людина  є комуніст – така ж людина, як був колись Ленін – він не який-небудь фахівець. Він теоретик політик з економікою, щоб вони по його задуманому теоретично зробили між людьми свою нову державу.  Природу, як таку силу, він не знає. А в ній у такій є дві сторони для чоловіка в його житті. Він іде по одній дорозі, інша його чекає сама.

 

109. Тому Ленін ввів людині живій фізичний труд. Він сказав так, як не говорив людині цар. «Хто працює, той і їсть». А хто не працює, він без нього вмирає. Праця є діло, а його робить чоловік, він у ньому втрачає сили. Та ще він придуманим часом оточив себе. Гірше стали примушувати в труді людину, так, як на війні змушує командир солдата. Це все наробила в людях революція. Ленін помилився, він чужим став будувати соціалізм, він помер. А ми тепер навчилися легко придбавати сировину, і обробляти її теж легко. Я цю таку революцію не завойовував і не будував це життя. Моя дорога одна з усіх. Це –  холодно і погано, від чого в природі не відмовився на себе це взяти. Чужого не хочу брати, щоб прийняв. А от сказати людям про це моє місце, на якому я ніколи не сідаю і не захоплюю. Це не моє місце, на якому всі люди намагаються просидіти. Як люди намагаються це місце захопити. У природі дуже багато таких місць, і різних наших діл, яких люди намагаються зробити. Вони для цього діла за час готуються. У них така думка їх оточує, вони без неї не люди є. У них весь рік безперервно, до чого слід іти, про це діло думати. Якщо він не буде про це думати, він не зможе потрапити на своє вказане місце. Цар Романових 300 років своїм самодержавством існував. А прийшов такий час у люди, його з престолу зняли. На його місце потрапив теоретик Ленін.               

 

110. Про це місце багато говорили, думали на нього потрапити. Але уболівальник був на боці бідних Ленін. Вони його прийняли стати главою над усіма людьми. Він їх усіх намагався по-своєму, по-ленінському в цьому трудитися. Ленін більше нічого в природі не знав, як тільки надіявся на людей, що люди – це є все для життя. Вони стали місця свої захоплювати по-ленінському, щоб люди в цьому працювали, а я як такий їх учив. Їм треба буде життя, яке вони у себе не очікували. Їх такі умови оточили. То було право царя. Капіталісти жили добре, а бідні ні. А зараз взявся за це діло бідний. Його проводив Ленін вчитися, щоб він вчився на це діло, щоб командувати країною, людьми управляти. Люди людьми розпоряджалися, вони і будуть розпоряджатися, бо між ними такий потік. А в потоці ми самі навчилися вмирати. Я теж такий був, як усі люди, залежні в природі. Нам, всім людям, доводилося такими бути. А що з цього всього, якщо живуть люди добре. Від них це право не відбирають. Вони через це все в житті своєму помирають. У них усіх таке право вчитися. Ми хочемо все підряд, але щоб усі цього навчилися, цього немає. А от це є. Здрастуйте, дорогий незнайомцю! Вибачте мене за турботу. Але я так багато чула про вас, то мимоволі вирішила вам написати. Ви зцілюєте від усякої хвороби. А мене мучить недуга кілька років. Але лікарі визначили, у мене цукровий діабет.

 

111. Кажуть, невиліковний. Але я чомусь вважаю, що ви, напевно, вилікуєте, так як відгуки про вас дуже хороші. Прошу вас відповісти на моє прохання. Мені лікарі визначили всього рік цю хворобу, моє захворювання. Але хочеться пожити, і виховати дітей. Але вибачте. До побачення. Прошу дати відповідь на моє прохання. Як за вашим ділом продовжувати цю ось роботу. Вона починалася з однієї людини, у нього був туберкульоз, кістки гнили правої ноги. Що б ви зробили, якби до вас ця людина зі своєю кісткою звернулася? Вам цього діла не зробити. Це зробити тільки сам Бог землі зможе. Він скрізь і всюди. Вважається незалежною людиною в природі. Він з нею не воює, і не робить те, що люди намагаються зробити. Їх вона змушує на одному місці не стояти, а рухатися далі за тим, чого люди не мають. Їм це треба. Вони цей космос розкрили. І змусили її так терпіти. Туди в атмосферу пускають супутники один за одним. Вони не повертаються на землю, там усі горять. Це люди не припиняють робити. Наша наука медична, але розвиток великий на людині впізнати діагноз. А щоб бути в цьому вболівальником, як це слід, ми боїмося, як ворога.       

 

112. Капризно ставимося, не любимо свою роботу. А хто нам за цей каприз допоможе? Ми з вами робимо адміністративний, весь персонал тримаємо за вказівкою головлікаря. А він вчений чоловік, знає свою роботу. Сказав – треба робити. Він є від усіх старший. А раз він старший, то й усяка нянечка розпоряджається над будь-яким лежачим хворим. Він знаходиться в лікарні в режимі вчених. Чоловік сам у лікарню прийшов і побачив   весь розпорядок той, який роблять лікарі. А ти заразний хворий, за тобою треба людський догляд. А лікар після тебе руки миє, він цю хворобу не хоче на собі мати, боїться заразитися. А Бог усіх хворих цілує, з них знімає їхні всі хвороби. Він вважає, сам знаходиться між повітрям, водою і землею живим. А природа його оточує, вона йому в усьому такому допомагає. Кому потрібен капризний у житті чоловік, що стогне. Він завжди любить людину ввічливу. Він так у житті своєму робить для того, щоб залишитися заслуженим. Учить чоловіка теорія. Вона учить чоловіка, щоб він знав історію минулу. Вона учить чоловіка всіма достоїнствами. Він у природі огородився технічно, як у даний час живе наш чоловік. Він огородився однобоко в природі. Вона його зберігає як живого чоловіка, а технічно озброєного від себе жене.    

 

113. Людина не повинна багато знати. Це знання людям нічого не дає корисного. Краще знати менше, ніж знати багато. Людині треба буде почуття, яке треба природі. А в природі є люди. А в людях є сила спільного характеру. Я їх як Бог, що прийшов на землю для спасіння світу. Я є чоловік не такий, як усі люди, залежні від природи. Вони бідні в житті люди, їм треба мати. Їхнє таке діло одне з усіх, у природі немає того, що їм треба. Якщо тільки немає в них у житті. На небі хмар немає, то вже стоїть ясна сонячна погода, сушить ґрунт. І на це мають загального характеру свою хворобу. Вони починають лазити по природі, особливо риють у самих себе, що вони зробили самі, їх є в цьому спільна хвороба. Вони думають про цю ось землю, що лежить, вона у нас суха, і нема на ній росту. А раз зростання немає, то який може бути прибуток. Наша з вами така думка: сьогодні поїв, а про завтрашнє думай. А раз людина думає, вже треба буде робити.  Ми з вами   сьогодні робимо, завтра робимо, цьому ділу немає кінця і краю. А якщо тільки кинути це діло робити, ми тут же помираємо. Наша слабкість така. Перш ніж жити, потрібно помислити, що потрібно людині зробити без усякого труда. Праця – це є діло, його робить людина. Вона їй у житті буде треба для того, щоб від нього прибуток отримати. А цей прибуток чужий природний, ніколи він не вмирає.   

 

114. Богу права не дано карати чоловіка. Він усіма людьми ображений у житті. Його карати, з нього сміятися нікому права не давалося і не буде даватися. Вчені люди будуть в цьому ображені. Природа їм зробить болісно. Вони будуть бідними людьми. Це було, це є, і це буде. Життя одне залишиться за одним Богом. Він буде жити так, як це в природі треба.  Він говорить. Все, що ми робимо, це наше, нами зроблене. А те, що він має, то його є. Він як такий між людьми народився, він свої сили представив у природі. За те, що самі люди цього діла, вони хотіли, щоб природа сама за це все його як такого   полюбила. Він у людях став цю копійку від багатих людей отримувати за свою фізичну працю. Я, як і всі люди, що сильно боявся гріха, а сам його в людях робив. Рано молодим   вже вчився красти, мене вчила обстановка. Я сам себе не жалів, а робив у людях. Мене в цьому ловили, били народом, карали самосудом. Я в рамках танцював, був між людьми ображений.     

 

115. Люди наді мною насміялися. Я був ними оточений. Без шахти я не був, у ній трудився. А потім став заводським чоловіком. То я давав вугілля на оборону сам фізично вручну. А тут вже робився амонал. Ми учасники, війни помічники. А за що, самі не знаємо, у природі увінчалося. Вона умови створила. А в ній є, чим довести, і зробити чоловікові, щоб він знав про його, яке робилося ним. Це ж не те, чого ми від природи з вами чекали. Нам не потрібно буде це. Що ми з вами маємо, це не все, чого ми дочекалися. Це час, він і до нас своїми сходами піднімався. Все ж, хоч з великим трудом ми з вами чекали, дочекалися. А коли ми стали в природі робити це нове, то старе, наше минуле, не давало нам. Щоб нове вийшло, у нас сил не вистачило. Ми з вами взялися, всі свої плани в цьому в природі представили. Як люди нам хочеться цього діла всім досягти. У нас у людях на це робиться велике і сильне змагання. Ми між усіма людьми ставимо свого патріота. Його їм ми показуємо як героя для всіх. Він їм.

 

116. А вони це діло бачать, що у нас є такі ветерани, заслужені цього діла люди. Ми їх показуємо їм, говоримо словами, а що з цього ми з вами отримали. Ця система, яку люди в природі раніше мали. До цього у них між ними народжувався в не такій формі злочинець. Він заважав оточуючим, і його ловили, і робили показ, вішали на хрест, його мучили, відрубували їм голови. Люди це діло бачили, але не боялись його знову зробити. Якби буржуазна система знала в природі, що Ульянова сім'я їм несе такого сина, вони б з ним так вчинили, як ні з одним злочинцем не чинили. А то ж на це діло народилася в природі партія, а в неї всі ми, люди теоретичного знання. Вони мстилися, вони думали, вони робили замах на самодержавство, їх постріляли. Ленін був учень, брат. Він своє життя разом зі своєю родиною присвятив політиці. Про політичне життя він думав, він був юристом. Він став на захист того, чого в житті в природі в людях не було. Він ввів це все для того, щоб між людьми не було ніякого такого самодержавства. Він так учинив з радянською владою.

 

117. Коли Леніну довелося ввести в життя нову економічну політику, він помилився. Він став учених примушувати. За його думкою треба будувати соціалізм. Люди вчені погнали в бій за новим небувалим. А щоб між ними вийшла користь, вони цього не зробили. Як був між ними ворог найлютішого характеру, він між людьми і залишився на сьогодні. Це добре було Леніну закінчувати зі старим режимом. Всі люди на землі обрушилися з усіх боків. Свої генерали лізли, нападали на бідних селян, на робітників. Вони не знали, що з партією разом народився Порфирій. Він уже був на арені зі своїми силами. Ліз до того, щоб руські капіталісти Гучков, Меліков піднесли царю без хліба сіль, щоб він від престолу відмовився. Так і зробили вони. Цар зумів закликати Порфирія на службу свого розпочатого діла в 1917 році. А природа не допустила, щоб цар був у Росії. На проїзді в дорозі Порфирій побачив студентів, яких забирали жандарми. Він згадав про шахту. Був політик, проходив по вовчому квитку, він сіяв слова наперед про це. Тепер цар у руках Тимчасового уряду в Керенського, він тоді очолював. А Ленін був за кордоном зі своєю більшовицької ідеєю. 

 

118. Він через пресу звідти кричав про радянську владу руського народу. Для Леніна історія експлуатації була відома, як чужі держави Англія, Франція оточили Росію своїм капіталом. Але вона зробила Порфирія вже воїном у шинелі. Він потрапив близько до царя в полк з його прізвищем. Він тільки не бачив царя. Але Леніна чекав на своєму посту з гвинтівкою в руках – так було наказано. Якщо Ленін буде йти, щоб я в нього в упор стріляв. Я його особисто не бачив, і за капіталістів я був не уболівальник. Я був пролетарій усіх країн. Моя діло – було дивитися, слухати. У Росії було багато людей, ними розпоряджалася буржуазія. Вона союзниця з Англією і Францією. Вони вербували до себе руського воїна. Порфирій теж виклав бажання їхати до союзників. А до нього як руського чоловіка руський підходить і запитує в нього: «Де ти народився?» Я йому кажу: в Росії. А він сказав: «Зумій померти в ній». Порфирій і це не забув. Він думав про війну, про передову, щоб воювати. Це його була така думка, він так сказав: або груди – в хрестах, або голова – у кущах. Це він знав про це, і намагався сили свої направити, це його була неправда.   

 

119. А тоді були липневі бої, де Керенський кричав свої слова «До перемоги воювати», та був упевнений у союзниках. А Порфирія вже вони виштовхнули, вони не дали працювати, він був у них ображений. Це для них невдача, сили були на арені у Порфирія. Він бився за фронт, йому було це треба. Він пішов добровільно в маршову. Йому хотілося закінчити війну шляхом своїх слів. Він від самого Мінська по фронту пройшов до самого Галича. Всю Галичину здавали без бою. До річки Збруч. Ось де наші гвардійці стояли. Їм довелося знятися, і в тил на Каледіна на Дон, у Ростов для смирення. А німець відіграв роль над руськими. Ленін мирився, він – за те, щоб не було війни. А установча компанія кричала, їй був потрібний президент. Більшовики взяли ініціативу, скинули царя, ввели радянську владу. Юденич на Петроград ліз, а Колчак бився за Сибір, іноземці лізли на Москву, Краснов віддавав Кубань, Дон – Корнілов. На селі існував німець, забрав України. А гетьман з Петлюрою воював, їм німець не заважав. А Махно громив німців. Словом, була незрозуміла картина. Ленін був на боці бідних і робітників, селян.          

 

120. Це все не наше є, а божевільне життя, воно таке не треба нам. Ми за 50 років всі зникнемо. Така людина не має повного права від Бога нашого чоловіка примушувати всяким ділом, також бригадир, те ж саме він від них на будь-якому фронті залежний. Офіцер свого солдата ставить і наказує, щоб він вбивав людину, яку він не знає. Це все є чуже природне. Може стріляти, може і не стріляти гармата. Точний обстріл він може робити, не робити, і переліт. Вся ця наука, вона змусила людину з розуму сходити. Він у цьому ділі не живе, а вмирає. А робити, він робить. Йому за це гроші отримувати. Він бідний, у цьому ділі не вірить живому енергійному природному без кінця і краю. А вірить шматку хімічного діла. Це хліб, або ганчірка матерії, хоч будматеріал, він робився фахівцями. Особливо, у Гітлера був танк, його брав руський снаряд. Це було природне таке між людьми діло, воно робилося божевіллям.

 

121. Якби не Бог був у цьому ділі на землі, Гітлер засяяв славою. Він як людина задумав зробитися владикою над усіма в такій війні, як була вітчизняна війна. Вона не була технічно озброєна. У неї було, і думав сам чоловік. Він її починав, він її і закінчив перемогою. Це все робила зброя, а в ній сам чоловік. Те, що він технічно зробив, це він за це буде відповідати. Він вирізав у лісі найкращу палицю, і нею стадо худоби завертав. Він цей скот не пускає, щоб він пішов куди-небудь тинятися. Господар добру є чоловік, він його в природі знайшов. Ним він оточив все це природне добро, яке чоловік назвав своїм. Він сам змайстрував хліб або ж ніж із заліза, став потрібне різати. Він розпоряджається, як своїм добром. Людина є людина. Він усе буде робити, йому аби гроші. А за гроші й життя в цьому втрачає. Він же ображений чоловік, йому доводиться цю копійку створити, він потребує цього. Якщо у нього не буде, він без цього робиться хворим. У нього вже й сил немає. Він живе тоді, коли живіт повний. Йому ж потрібно їжа, це його їжа, вона його досита годує, напуває водою.   

 

122. А ми раніше брали і тепер беремо чоловіка і робимо його солдатом. Він у нас підлегла особа. Йому скажи – він усе робить. Його готують на випадок якої-небудь війни. Цього чоловіка посилають на першу лінію. Він зобов'язаний це право захищати, воно є наше життя. Хто його будує, це право? Вчені люди, їх змушують умови. А умови народжуються природою. Це всьому вина чоловіка, він змусив себе бути в природі   залежним. Йому треба була земля, він з неї як джерела тягне все. Йому треба вугілля, він потребує руди і нафти. І потрібна також площа, вона його змусила за нею доглядати, щоб з неї робити грядку. А в неї сіяти зерно, щоб отримувати урожай. Цим люди змусили один час пожити, та цим поласувати. Це його в цьому є життя тимчасового явища. Це все зробили люди, вони не мали повного права цього робити. Вони в природі звірі, один одного за землю вбивають. Природа, вона від них терпить. Вона їм дає, вони в ній шукають. Коли знаходять, цим добром радіють. Це їхні плоди. Вони ними користуються один час, а інший – це все горить, іде з життя. Людина не перестає робити своє діло.   

 

123. А цих діл на землі дуже багато. Те, що люди в житті роблять, це їхня велика помилка. Якщо їсти весь час, а колись і втомишся. Також і одяг до одного часу. Це ми хвалимося чужим, а не своїм. Треба давно цю психічну штуку кинути. Бо ми себе приведемо до моменту нестатку, нас оточить нестаток. Ми у себе народили чоловіка, він у нас народився не один. Для чого ми їх такими народили? І послали їх по такій дорозі, по якій вся наша історія всієї нашої молоді. Вона у нас оточила себе одним – це наша   всіх є природна залежність. Вона нами знайдена і введена людям. Ми самі себе навчили   не жити, як нас учить сама природа. Вона цього не хотіла, щоб ми робилися такими у природі. Ми не вміємо тримати свою ввічливість перед іншою людиною. А життя наше вимагає від нас бути гордою людиною. Нас на це учить наша вічно розвинена на нас така обстановка. Що я є за людина руського характеру? Я не зможу напитися п'яним і своєму товаришеві дитинства морду побити? Якщо я цього не зроблю, то зробить він. Як робить природа на нас таких. Ми гуртом на неї наступаємо, і її добро відбираємо, говоримо: це моє. Я, мовляв, це зробив. Значить, привласнив свою залежність.

 

124. Вся наша молодь живе так, як учать її люди. Ми йдемо в бій наш природний для того, щоб отримати життя в ній тепле і хороше. Вона з нами так не живе, щоб вічно з нами жила. Вона від нас іде, і так вона з нами не живе. Як вийшло з іншими воїнами, з іншими вождями. Нам до них не дійти, ми люди маленькі. Не зможемо по-їхньому   робити своє діло. Сам помер, а ви, живі, робіть, як я намагався людям зробити хороше. А мене люди, Каплан підстрелила. Значить, я непридатний до того, щоб усі мені дякували. Я в одного брав, відбирав, а іншому давав. Як це робилося усіма, так воно робиться нами всіма. Не всі люди генералами все на собі мали. Вони жили, як хотіли. Але коли тільки Сталін Іванова взяв, він його акуратно перевірив з ніг до голови. А його тіло лежало у Введенського. Він визначив за заслугами, поклав у лікарню, як він клав інших. Сталін у цьому прорахувався, його природа вбила за Іванова.   

 

125. Хочеш жити по-Божомулюби природу. А Сталін був стратег, вбивав людей, сам їх у цьому сильно боявся. А воно навпаки, його вбила природа, він паралізований. Ось що зробив для Сталіна Іванов. Він душу віддавав у вітчизняну війну за людей. Якби не Іванова серце, в Росії цар залишився на арені. А то Ленін узяв людьми владу в природі, а вчених запросив робити діло по-новому, по-соціалістичному. Вчені в природі могли помилятися, торгувати, продавати, вмирати. Це не життя є людське бути в природі багатою людиною. Це все є чуже, не наше, а природне. Вона терпить від нас усіх. Знає, що ми для неї є продукт не корисний, а шкідливий. Ми по природі ходимо, лазимо, шукаємо в природі те, чого треба буде людині. А ми всі вчені люди. Ми не хочемо, щоб людина жила погано в природі. У людини один розвиток, а своє те, що треба, взяти. Ми для цього живемо і для цього озброюємося, щоб у нас була на це діло машина, інструмент. А раз це буде треба, то ми   його будемо мати. І маємо землю, найголовніше, покрій землі.

 

126. Був цар управитель людьми. Він гнав людей у бій, знав, для чого. Йому хотілося мати не погану, а хорошу державу. Хіба Ленін не знав людей і не хотів з ними жити. Люди – це є все. А в природі не одні є люди. А в їхньому житті є тварина, яка народжується для життя людини. Люди нелегально в природі живуть, у них дорога одна – догнати в природі, відібрати і привласнити. Ми тепер беремо і хвалимо чоловіка технічно озброєного. Говоримо про нього, як вмілу людину. На те ми вчені люди, ми багато зробили, а належить нам ще більше робити, і якісно. На те ми вчені, до того ми комуністи. Ми робимо це майбутньому, тому, хто не народжений. Якби він знав про це діло, він не з'являвся в цю атмосферу. Коли він у матері в утробі лежав, він мовчав. А коли він як новонароджений з'явився в наші умови, його тіло стало кричати. Він же народжений комуністом, у нього є весь достаток, потреби йому немає. Він повинен вчитися, це його обов'язок розвивати свій мозок технічно. Він не повинен боятися природи. Він сюди сам потрапив. Я вам розповім за появу в природі будь-якої людини. Хороший настрій, бадьорість змусили самку схвилюватися. Похіть, вона оточила його, зробити над самкою. Він як самець накрив її як самку. Вона почула,  у себе щось таке робиться, якась є нудота. Мати природа дає їй, щоб вона знала, як новонародженого. Він там у формі людського життя сам себе вдосконалював.        

 

131. Його мати в собі виходжувала, як своє любиме дитя, дев'ять місяців. Він там як такою матір'ю тримався. А коли йому народжуватися, то тут зосередилася сама природа такого чоловіка зустріти. Перша, найголовніше, послужила наша вируюча вода, вона йому промила слід. А по цьому сліду людина виштовхнута на землю за допомогою повітря. Вона прийняла всіх однаково. І так само народжувала для цього Іванова. Він народився, як усі люди на землі. 35 років я жив так, як жили всі. Робив те, що зробили всі люди. Це життя, це діло моє народжене ідея не визнала, людське. Вона людське не взяла.  Говорить нам, усім людям. Коли я, як людина, створював те, що всі створювали, я залишив рукопис. А зараз про їхнє все чуже. Воно дає людині погане і холодне, вона в будь-якому напрямку ображена.      

 

132. Ви хвалили, просили. Але користі сам собі не знайшов і не дав її іншому. Це було раніше, вони говорили. Бог прийде, грішних засудить, а праведних він із собою забере. Хто ж погодиться з цим словом. Він багато залишив для нас. А як він помер, знає одна природа. Я вам свою ідею розкрию на своїй рідній дружині Уляні Федорівні. Вона захворіла восени, коли не було нашого білого снігу. Вона зустрілася з паралічем лівого боку. Рука і нога віднялися, не стала володіти мовою. Лікарі прийшли на допомогу, дають уколи, зробили свою порцію. Їй допомогло одне, а друге: як боягуз, так вона труситься. Лікарі і на це пішли, стали давати медикаменти, таблетки. Вони її змусили   своє останнє здоров'я залишити позаду. Вона втратила на все надію, щоб жити. Я був у цей час у Москві. Коли приїхав, мені заявляє мій син, каже: «Мати вмирає, а ти роз'їжджаєш». Я був її чоловік. Нічого не поробиш, поки ролі відіграє смерть.   

 

133. Я з цим ділом не погодився. Взяв на себе всю цю ініціативу, яка завжди переді мною стояла, як перед ділком. Це була моя хвороба. Який же я такий ділок у цьому ділі. Дружина моя, вона мені не вірить, що я такий у світі є. Вона мною розпоряджається як дружина, інколи покрикує, каже: «Ти дурень». Словом, погано терпіти від дружини. А може, за її висновками, заслуговую цього діла. Я дуже сильно в цьому ділі терплю. Моя дружина, вона в моїй ідеї була ініціатор. Спасибі їй, і спасибі людям, що вони мене так підтримували. Вони не шкодували копійку мені давати. Якби моя  дружина Уляна Федорівна не бачила в цьому живий факт, вона, можливо, свого чоловіка з колії прогнала. Уляна   Федорівна темна жінка, але вона моя опікун є. Їй як такій жінці вже пішли роки на восьмий десяток. Ми з нею прожили 56 років, проба золота. Якби вона мене не любила, за її висновком, вона зробилася в природі, як і інші, не такою. Ми з нею робили батьківську власність.

 

134. Вона робилася мною, їй доводилося рости за рахунок мого індивідуального вміння. Я був у цьому всьому злодій на кожному в природі місці. Мене біднота послала, як ходка, а вийшло, довелося відступити від цього всього. А разом з людьми багатих умов вийти. Вони мені в житті батькові Корнію Івановичу допомогли своїми грошима. Я став цього товариства уповноваженим. Довго в такому суспільстві не був, вони мене як шахтаря більшовика відсторонили. Я як був цьому ділу борець, так і залишився. Закупку хліба зробив сам. За мою роботу на селі я був прийнятий в осередок нашої партії кандидатом. Умови мого життя разом з дружиною і дітьми ми змінили. Сільське господарство залишили позаду, а взялися за міське, де мені довелося працювати м'ясником. Моє суспільство хотіло мене вбити чисткою радянського апарату торгівлі. Я був один між усіма відновлений Долгих Олексієм. Мене знає добре за роботою нашого хутору Іванова.     

 

135. Секретарем був Борщов, тепер генерал Червоної армії. Він мене як комуніста приймав у ряди. Я й робив, і роблю, і буду це робити для нашого народу всього світу. Нехай вони повірять істині з кругозором, але не однобоко. Ось тут-то я зустрівся з думкою, сказаної Леніним. «Перш ніж стати комуністом, треба бути світоглядною людиною». Я приватну власність батька рідного підтримував, любив його як шахтаря. Я не жалів самого себе, а особу батька виводив у господаря. Він мав живу силу. Биків дві пари, та коні були маршальської породи сірої. Мій батько, як червоний орач, їздив по базарах, продавав продукцію. А коли приїхала закупівля хліба на селі, я став на арені   своїх товаришів. Мене вони взяли в місто м'ясником, про що вже писалося. Зараз я попросив Підгорного, як голову Верховної Ради СРСР. Він доручив ученим лікарям з цим ділом розібратися. Є, чим займатися ученим.

 

136. Нехай прочитають в «Школяру», він не відійшов від ідеї. Ця ідея нікому не заважає. Ваша діло – будувати. Іванов свою дорогу взяв, а вашу людську вам залишив. Це еволюційне діло, його діло в природі виграє. Він тепер займається зі своєю дружиною. Вона страшно боялася холодної води. Їй сказали: у неї затемнення легень. Цьому захворюванню вірити треба всім. І я, як загартована людина, цьому не заперечив. А як же я даю своє вчення будь-якому хворому. Я учу кожну людину, щоб вона навчилася в природі любити її так, як люблю я її. Вона любить мене за те, що я проклав думка так, щоб між людьми залишилося моє вчення. Я учу, як усі люди повинні вранці і ввечері два рази на день холодною водою мити ноги. Це є пробудження нервової частини мозку. А потім. Свою ввічливість перед людьми треба залишити. Це коли ти йдеш по дорозі своїй, а проти тебе йдуть. Ти від них не чекай милостині, а сам старайся між ними поставити. Своєю голівкою вклонися, і свої слова ти скажи: «Здрастуй». Дідусеві або бабусі, дядькові з тіткою і молодій людині. Твої слова – твоє діло, а вони як хочуть.  Потім. Ми повинні між собою знайти бідного, нужденного чоловіка. Йому треба в цьому допомогти. У тебе є те, чим треба буде допомогти.      

 

137. Ти без усяких слів не віддай. А скажи: я, мовляв, даю це все належне за те, щоб мені в цьому було добре. Без усякого ти віддай. Четверте. Треба поїсти в п'ятницю ввечері, всю суботу безперервно не їсте до самої неділі, до 12 годин дня. А коли час прийшов, треба сідати їсти, без повітря не сідай. Вийди надвір, підніми обличчя вгору, і з природи тягни повітря, проси: «Учителю, дай мені здоров'я». Це буде для тебе свято щотижневе. Чоловікові будь-якому не харкати на землю і не плювати, не пити, не курити. Я це все сам на собі зробив, провів таку практику. Моя дружина про це діло добре знає. Вона не хоче, щоб її чоловік такий був. Не хотіла вона бачити багато людей, що приїжджають, сильно хворих, були в недугах. А коли він або вона отримають вчення Іванова, вона або він потрапляють у хороші умови. Людина була хворою, потім вона робилася здоровою. Це вона знає, але як чоловікові своєму не вірить. Вона каже: «Я твоя дружина, ти зобов'язаний це зробити як дружині». Своїх у цьому ділі немає, а всі повинні бути однакові. Вони повинні зробитися краще і простіше, ніж були. Люди, вони як один повинні однаково мислити. Свого ворога повинні перемогти, як перемагає   свого ворога сам у природі Іванов. Він риється в людях своїх заочно, щоб їх перемогти на їхніх ногах.

 

138. Вони думають про своє життя-буття. А у Іванова думка інша. Він у житті бажає хорошого. Люди всі є такі, як їх мати рідна, вона зробила у себе батьком. Це ось таке діло, від чого її тіло стало міцніти. Мати була, не своя вона виявилася в житті. Вона стала міркувати, у природі лазити, шукає в ній причину. Вона ними двома народжена. Начебто ми такого поганого не робили. Якщо тільки гарно розібратися з ділом нашим, все це наробила мати. Вона розпалила свого чоловіка. Він, як півень, який на наших очах курку накриває. Так і в людини в природі відбувається. Він – це маленький чоловік. Через матір свою, він почув себе, як живу істоту в тілі. Мати, вона дала знати, що таке є в моєму тілі, воно життям зберігалося, береглося. І чекала такий час, в який доводилося позбутися. Це ж мати свого діла.      

 

139. Вона в процесі в житті розуміла, що це є в її тілі дитя. Вона його берегла в собі, дев'ять місяців вона його проносила, та продумала про свою зустріч у природі. Він же до нас прийде чоловіком, живим чоловіком. Уми вже люди, його зустрічати повинні за розумом технічним. Ми самі одягаємося, самі їмо, і самі заходимо в будинок, у ньому живемо. Таке ми діло у себе створили. А тепер ми з вами готуємося разом зустрітися з ним, як таким чоловіком, якого ми в житті не бачили. А зараз зустрілися. Він нас, таких шибеників, злякався, закричав своїм тілом. Уже його щось наше зроблене турбує. Ми йому все представили, що у нас було. Це наше діло, воно йому зробилося передчасно – одяг, їжа і затишок. Він замовк, у нас ледве заснув. Ми замовкли, значить, зрозуміли вони, наше до душі пішло. Воно свій час спало, і тут же встало з криком. Я народився в природі так само, як і всі люди в природі народилися.     

 

140. Думка така між людьми пролазила. За неї ніхто так не брався. Це діло споконвіку лежало, так воно і пролежало мертвим. А колись треба людьми до цього діла дозріти. То природа вводила в історію нашого людського чоловіка. Під ногами лежали два шляхи. Один був красивий, хороший і теплий, на ногах. А от другий дуже холодний і поганий, роззутим ходити. За цю дорогу взявся думати від самої голови і до ніг сам особисто Іванов. Він оточив себе думкою однієї для всіх. А чому це так у житті виходить? Люди в природі так вони їдять їжу солодку, жирну досхочу. А одягаються в хороше і тепле за формою. А в будинку живуть з усіма вигодами. Здавалося б, це в житті є порятунок. А коли ми в цьому всьому з вами пожили та в цьому сваволили, з нами зустрілася неприємність, яку ми не чекали. А чекаємо від природи своє хороше в житті. Це буває один раз в році. Природа, вона себе змінює. З-під ніг іде із землі білий холодний сніг. Ми з ним востаннє, йому сказали «прощай на цілий рік». А в році доводилося на землі трудитися так, як трудимося ми весь час.

 

141. І от з таким чоловік і був у природі залежний від неї. Я народився від своєї рідної матері, як і всі люди народжувалися. Вони теж, як і я, перебували в своєї матері рідної в утробі, її тілі. Вона своє рідне дитя дев'ять місяців берегла. Їй хотілося його або її   народити на білий світ. Вона так сама про дитя думала і просила Бога, щоб він їй послав   здорове і красиве дитя. Це будь-яка мати бажала бачити в природі своє рідне дитя, але це так не бувало. А в природі   народжується виродок. А це буває через те, що ми не знаємо у своєму ділі, що ми робили. Своє задоволення створювали. Нам лише б від цього діла приємно і добре. Ми на це діло одружувалися, щоб краще над дружиною розпоряджатися. Чоловік здоровий, він про це діло як чоловік не зміг забути. А вона лежала в ліжку збоку, жінка зі своєю такою думкою, як лежав збоку чоловік. Це його було діло самку крити. На те й вводилася між людьми, що живуть, таке життя в любові. Вони не мовчали, у них між двома лежала своя таємниця.

 

 

142. Вони по любові сходилися, друг дружку полюбили, як голубка голуба. Вони потай умовилися самі з собою півниками. Бадьорість була так от робити. Мені як автору не вчити вас, про це діло самі більше знаєте. Це ваш є такий азарт, ви його ввели, і двоє робите, і його кінчаєте. У вас плоть виходить, як у вмираючої людини. Куди ви цю плоть поділи, один Бог про це знає. Твоя дружина це все сприймала, у себе це зернятко берегла. А потім вона його, як і всі. Люди виходжували так само, як моя мати мене в люди таким хлопчиком представила. Я народився від неї вночі під 20 лютого 1898 року. Мене зустріла бурхлива зима, вся в снігу, у заметах. Я став між людьми такими залежними з'являтися, їх став в обряді бачити. І що вони в цей час один одному говорили, і що їм доводилося між собою робити. Я придивлявся, прислухався. Запам'ятовував, як цю ось штуку називати. Все це ось залишилося в мене в голові.          

 

143. А голова моя така, як і у всіх вона була. Ноги були у людей, руки. Вони самі робили свої індивідуальні будинки у своїх дворах свого села. Вони жили сім'ями, користувалися джерелом у полі землею. В одних людей був селянський нестаток, а інші жили в достатку. Їх обслуговували люди, які були в селах. Ковалі кували залізо для якої-небудь   деталі сільської. У нас також були теслі свого діла. Шевці шили чоботи, а кравець шив піджаки. Між цими людьми народжувалися люди доброго характеру, вони добром, самі люди себе показували між собою. У них суспільство, був обраний з мужиків староста. На виховання дітей і старих стояла посередині села церква з хрестами. Дзвонила дзвонами, був при ній поп та інші прислужники. Всі вони жили за рахунок грошей, що приходили до неї. Ми, всі віруючі в Бога, намагалися свято неділі не забути. Вона не змушувала людей в неї ходити. Ходили до церкви любителі, сильні вболівальники. Вони, якщо мали гроші, туди носили, як виправдання своє. Це так введено було між цими людьми. Були малярі, бондарі, торговці мануфактури і бакалії. Ще був для людей шинок, і на це були любителі випити. Були побудовані свої кустарні вітряки, водяні млини.        

 

144. А базар спільного характеру був у містечку, там, де був приватний капітал. Люди сусідами жили через стіну. У сусіда його земля давала. Не дай бог, у сусіда якась нова річ прибавилася зайва. Він починає хворіти, йому не хочеться від нього відставати. А він чує, але не скоро звертає увагу на його просьбу, що зародилася. Він у багатого виявив зайву корову, а її слід було красти. А у господаря ворота великі, стіни високі, а собака на ланцюгу зла, вона господареві дає знати. Він виходить на свій ганок, вгору стріляє. Він дає знати злодієві: не підходь, а то вб'ю. Злодій на це діло не наважується йти. Йде від цього діла, чекає і просить моменту. Він чекає такого випадку від природи, від умов між людьми. Я, говорить злодій, не перестаю, одне прошу Бога. Він багатомилостивий, допомагає бідним. А дня такого не дає. А все ж пішов такий ураганний дощик з вітром, людям не виходь. А злодій не спить, він пролазить через ворота. А господар вийшов, на це таке діло сказав: «А хто в такий от час до нас прийде». А злодій вже стоїть біля воріт давно.

 

145. Він чекає свого моменту, в який він може взяти корову і відвести. Так бідний учинив, повів корову. А багатієві це вже хвороба, вона його вбила. Він став думати: «Хто ж це так зробив, що корову крав?» Треба Богу молитися, а він до чаклунки пішов. Треба було Бога просити, а він чаклунку змусив повертати. І так корови немає. Бідний скористався таким добром. Довго не наживався, сім'я дуже велика. Каже бідняк: «У багатого крав, піду до середняка». А у нього спіймали. Його засудили, посадили на строк, так він і сидить у в'язниці, і це в природі буває. А господар селянин цей рік зібрав   урожай, він ним збагатився. Зробив у себе бенкет людський, чому люди позаздрили. Вони цю систему ввели: живемо добре і тепло ми. А Іванов з ними не погодився, не став цього робити. А взяв ту дорогу, яка вічно між людьми лежала. Це Бога незалежність. Він з людьми не погодився. А пішов по своїй дорозі. Він уболівальник за ображеного, хворого, померлого чоловіка, хто лежить у землі в праху. Це його є початок про це все думати. Чому це так робиться всіма людьми? Земля має струм, електрику, магніт. А ми в ній закопали померлу нашу людину.          

 

146. Говоримо, так буде треба. Ми за предковим явищем робили, робимо і будемо робити. А от по ділу Іванова, ми вмирати не будемо, а будемо жити вічно. Ми, люди всі, у природі цьому не віримо. Та й хто це може повірити, якщо це у світі одне діло робиться. Чоловік він Іванов, любить природу одну й іншу. А всі люблять одну хорошу і теплу. Вони залежні від цього, безсилі боротися з природою. А раз безсилі, треба відмовитися від усього свого. Ось що має Іванов. Він такого в житті нічого не знає, крім лише одного. Він народився в природі так, як народжувалися всі люди від своєї рідної матері. Вона їх проносила в утробі так само, як я теж знаходився. А коли слід було   з'явитися в природі на білий світ, то тут уже до цього діла прийшла на допомогу сама природа. Вона водою слід промила, показала шлях. А слідом за цим стало повітря оточувати своїми силами, щоб його як маленьке дитя з тіла матері виштовхнути, як живу людину.

 

147. Він сюди вперше сам потрапив, і побачив між людьми і природою технічний бій. Люди жили в селі, необхідне для себе у дворі будували. Їм доводилося себе як людину огороджувати, і допомагати тваринними силами. Він у поле на землю зі своєю снастю виїжджав, як небувалий у селі господар. У нього були бики, у нього стояли коні, а вдома залишалися корови, вівці, і самець, та свині з птахами. А за цим от доводилося доглядати. Їх треба, як самих, годувати, поїти і за чистотою стежити. Хто цьому ділу позаздрить і захоче. Та багатий чоловік є, а є бідні люди. Вони теж намагаються бігти слідом, щоб його догнати і перегнати, йому це не дається. Та так жили люди нерівно раніше. А тепер живуть люди при колективному труді, вони роблять діло, добре у них виходить. Техніка їм допомагає, вони ввели в свою працю машину. Вона людьми осідлана, примусили її. Вони роблять те, що їм треба в житті. Вони стали жити проти старого краще.            

 

148. На арені в природі для чоловіка є все. Він розводить для себе птицю, створює свиней, вівці у нього є. Корова дає молоко, є такі бички, для м'яса заготовляють. Землю   сіють зерном, добувають багатство. Вчені люди, вони себе в цьому ділі розвивають, робляться у праці озброєні з ворогом битися. А в природі його дуже багато для життя людини. Чоловік живе, він робить діло для хорошого і теплого. Він не знає думки більше від цього. Його як такого веде природа, він придивляється. Бачить, що йому треба, він придбаває. Каже, йому мало. Він, як цар своїх людей. Йому було цього діла мало. Він своїх людей змушував, щоб вони робили те, що було треба. Він любив прибуток. А коли його люди це мали, він ними радів. Таких людей, які не сплять, а думають про одне своє хороше. Цар з людьми жив так, як йому підказували люди різні. Були цього всього незадоволені, йшли люди на замах, хотіли вбити такого царя. Він був тут не причому. Така власність, вона оточувала своїм. В одного було, а в іншого немає. І так ненависть,   одні люди це роблять.

 

149. Вони робили це, вони роблять, і будуть робити. У людей є руки. Вони роблять усе, розум їх мислить, а ноги їхні носять. До зазначеного часу вони живуть. Їхнє життя проходить за рахунок природи, за рахунок її діла. Люди не задовольнялися одним, їх змушувала природа. Між ними народиться теоретик, людина розуму, він зветься в цьому теоретик. Він був політична особа, юрист, а не хазяїн жаліти себе і жаліти іншого. Йому було мислити і готуватися, щоб зайняти це місце. Він сам себе змушував за це діло вболівати, він за людей мислив. Він не рятівник був життя. Йому хотілося цю державу побудувати людьми. Між цими людьми знайшлися люди такі, у яких сила була кустарно підійти і йому піднести своє про відмову самодержавства. Він не в силах був від цього відмовитися. Люди це зробили. Тепер хтось із них це місце має зайняти. Той, хто багато думав про це, він сильно про це в житті вболівав, страждав за це. Люди його своєю силою обрали, на стілець його посадили. Живи і керуй нами, такими людьми.     

 

150. У людей всякого роду вчені вводили своє те, що було для закону життя треба. Люди в природі – це є все. Вони роблять збори установчі партії, створюють свого чоловіка в управі. А партії були багатолюдні. Хто за кого. Один хвалив, інший прикрашав. А як вона була людська залежність, вона була у всякого життя. Треба було генералів прогнати із землі. Треба було людям революцію створити. Вони прогнали із землі генералів старого режиму. Люди все зробили. Вони в даний час ввели теорію вчених. Люди стали разом у природі робити те, що буде для людей треба. Ми живемо в містах, у селах і хуторах, створюємо людьми умови. Люди на воді, люди в повітрі, люди на землі. Всі вони залежні, безсилі боротися в природі, як люди вмираючі. Люди жити не вміють, а навчилися вмирати. Ідея Іванова правильна: жити в природі холодно і погано. Куди гірше може бути від цього діла. Помирати дружині жалко, але нічого ти не зробиш від цього діла. Це все розвинули на собі наші люди. Ми продовжуємо, і сльози ллються струмком. А це може бути з цього всього. У неї таке перед усім життям, горить вона, якщо ми цього не отримуємо, не бачимо самі. А отримуємо, як воно бачено. Тепер нам треба адже сказати. Сни начебто підказали про це: це стоїть велика неправда.              

 

151. Війна вітчизняна була між людьми така, якої ніколи між людьми не було. Вона вся була природна чужа. Ми про неї знаємо. У нас є для цього діла земля, за яку ми, всі люди, билися. За рахунок зробленого людьми робилося, і буде нами, людьми, все це робитися. Ми для того люди з людьми так билися. Не рахувалися з собою в житті. Природа, вона людям сировину дала, а люди з неї зробили штани, сорочку, чоботи і шапку. Людина в цьому зробилася сама краса. Цього він мало для себе зробив. Він озброївся в природі до самих зубів. У нього є все, щоб з нею воювати, вбивати живе життєрадісне. Воно вважається залежністю в людях. Вони багато кого змусили підкорятися своїм умінням. Чоловік навчився доглядати за землею, у чоловіка зроблена снасть, у це введена машина. Він тепер не кланяється сохи з конячкою. У нього в борозні трактор залізний з п'ятьма лемішами. Водій спеціаліст, він механізатор, все діло за ним у сільському господарстві. Він же сам агроном.  

 

152. Наше людське життя таке у селянина. Не дрімай, а вчися робити в природі скоріше. Природа це нам дала дуже багато, і нам для цього діла піднесла. У нас між нами завелися люди птахівники, скотарі і доярки молока. На все, робляться в цьому героями. Ми тепер такі є люди. Аби подивився, у нас є людська кмітливість. Ми кукурудзоводи, ми добуваємо пшеницю, ми ячмінь ростимо, у нас є овес, сіємо просо, сіємо баштан. Земля дає нам багатство. Ми економісти. Ми державі хлібородне наше господарство ростимо технічно. Ми на це багаті. У нас заводи, шахти, є нафтові вишки, у нас йде по трубах   нафта. Ми його продаємо. Що треба, купуємо.  У нас є все. Ми люди є господарі. У цьому ділі культурно оточуємо себе. Учимося ми теорії. У нас немає того, щоб ми не знали. Ми добре знаємо нашу руську мову. Пишемо літературно, на цьому виступаємо. А математикою оточені. На п'ятірки фізику знаємо, географію, у себе тримаємо геолога. У нас люди свої. Якщо розібратися з природою, вона у нас не розпочата. Північ великої широти. А космос у нас високий, він кінця не має. Люди самі собі прогресують, вони ці висоти завойовують. Апаратами все робиться з розрахунком. А одного люди не хочуть у житті – бути між людьми Богом.

 

153. Бог не є якийсь шахрай. Він рятівник людей, вболівальник за бідного чоловіка, що, потребує. Він хранитель усьому. Нікому з людей не заперечує. Бог є чоловік не такий, як є всі люди. Він один протилежний. Він проти в'язниці, проти лікарні. Він не базарний циган, і не якийсь шаман минулої назви ... Він цінує природу, особливо зберігає людину. Він учить добру. Йому не треба гроші, у всьому це мірило в людському житті. Гроші не порятунок. Якби Бог їх визнавав, він з людей золото не знімав. Це є в природі в людях хвороба. Якби Бог визнавав істиною золото між людьми, то Бог давно зуби золоті вставив собі. Він каже, не радий цим зубам. Їх на це природа в люди ввела. Вони були у Бога подвійні, а зараз ідуть геть із рота. Гроші є в людях програш, а не виграш. Якби я їх вважав потрібними, то я продавав своє здоров'я всім. Я не знаходжу в грошах істини. А їх вважаю у всьому мінус, що є між людьми обмін. Він веде не до життя, а до смерті. У природі є дві сторони. Одна є хороше і тепле, зроблене руками, що продається за гроші. А от холодне і погане, його можна отримати скрізь і всюди без грошей. Це є життя людини, а не яка-небудь є в житті ця дорога.         

 

154. Вони без грошей нікуди не підуть. Всі люди у своїй справі їдуть з Москви. Їм треба запитати у мене. А чого я їду таким, як ми його бачимо. І хочемо ми про його історію знати. Вона така погана одна з усіх. У ній люди ті хочуть обертатися, вони не люблять природу. Нею дуже сильно хваляться. От ми, так ми такі от люди. У нас є в кишені гроші. А раз є гроші, то у нас буде добра, тепла одежина. І буде їжа на столі жирна, солодка. А в поїзді ми всі їдемо по цій дорозі швидко. У вагоні зустрічаємося так, як ми зустрілися з таким чоловіком, якого ми не знали. А от з історії даної ми тепер дізналися, що він нам у житті сказав. Він мене одного з двох назвав «молодою людиною». А він був за своїм розвитком не важкий у вагоні чоловік. Але нічого ти тут не поробиш, такому чоловікові, як я, доводиться в цьому купе мовчати. Я повинен, від цього вчинку мені краще.

 

155. Я їду в Москву не на базар продавати цю природу. Вона продається направо і наліво у нас. Є, чим торгувати. Ми в житті є ділки. Хороші з вами в природі муляри, вміло ми будуємо будинки, багато живуть у них. Перед телевізором кожен раз я сиджу, і дивлюся на всяке таке от нами зроблене діло. Ми з вами тепер на сцені цій виступаємо на міжнародному змаганні. Ми своїм виступом перемогли. Нам за це треба п'ятірки з плюсом або золото. А от тут у цьому поїзді та у дванадцятому купейному вагоні нас було всього чотири людини. Одна була між нами жінка, вона свідок цього всього вчорашнього вчинку. А він між нами таким залишився. Верхні місця прислали пізніше, їх вони зайняли. Один помився і ліг на своє місце, на 31 місце. Він роздягнувся до трусів, ліг в своє таке купейне місце. Він не ліг, щоб йому доводилося спати. Його як ділового теоретика змусила книжка при електричному світлі читати. А іншому доводилося думати про свої умови. Я, він сам собі говорив, не такий, а багато випив. Незручно було мені зустрічатися з таким старим чоловіком. Та дуже хотілося з ним поговорити, це було неможливо знати. А хто ж він є? Його, такого чоловіка, працю тепер розбирають у Москві в дослідному інституті по впровадженню в практику, у діло, у клініку онкології.        

 

156. Це є така хвороба, яку люди не змогли до цього часу вивести з тіла людини. Я це вам про себе розповім. А ви, як мої діти, в цьому послухайте. Це все зробили самі люди, вони мене змусили їхати разом з вами, довелося про вас написати. Такого діла ти більше не зустрінеш. Це була істина, та ще яка проста руська. Вона була, вона є перед нами, такими молодцями. Ми його такого не бачили. А тепер довелося говорити, яка моя це історія в природі. Це ідея невмируща жива, вона між людьми ніколи не зникне. Вона була, вона є, вона буде. Це холодне і погане нікуди не придатне. А тепер його Іванов практично на собі зробив. Ось з ким ми з тобою зустрілися. Це «Загартування і люди» є.  Кому це буде треба? Нам, усім людям, тільки треба для того, щоб жити здорово і сильно. А ми цим не хвалимося, плачемо, не можемо боротися з таким ділом. А він у нас був, є,  і буде таким, як ми не чекали. Він до нас сам прийшов, і нам про своє говорить. Я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. За поганим у природі на землю не прийшов, босою ногою по землі ходить. Мені холодно, мені погано, і мені доводиться   розповідати про це багатьом людям. Але вони не вірять і не хочуть зрозуміти, що я є, такий один перед нами усіма виявився.    

 

157. А це я їду в Москву, зовсім не їм, без води. Третю добу нічого в рот не брав, і не візьму ніякої їжі, а живу за рахунок природи. А в ній є різні люди. Один їсть стільки, скільки хоче. А інший їв би, але в нього немає, чого їсти. Він залишається так, як і бувають люди. Їх не урівняєш. Один має, інший ні. А в кого немає, то вже йому погано. Я, каже, живу в житті гірше від усіх. І птах ворон летів з поля, він наближався до свого засміченого місця. Там він знайде якийсь кинутий кимось шматок. А бджоляр знає таку теплу в природі погоду, намагається свої вулики на вулицю поставити. Його в цьому є хвороба, йому дуже хочеться дочекатися такого часу, в який його бджоли почнуть нести собі пергу, а потім, слідом за цим – мед. Наш спільний пастух, він найметься під це стадо? Або пастух, чи, може, не захочуть люди, щоб він був пастухом. Його зимова є хвороба про це думати. У нього на це все одна надія. А тоді йому брати на плечі сумки, і йти під вікна просити. А люди у нас тепер стали, скажуть мені такій людині. От, мовляв, такий я є в цьому мужик, кому в природі захотілося по нас, таких людях, пробиратися. Ми якісь є люди? У одного зроду добра душа, він не зможе йому в цьому відмовити.   

 

158. А наш сторож нашої церкви одне говорить. Йому сказали: у своєму селі знайдеш своїх парафіян, вони твоєму дзвону не раз кланяються кожне свято. Діти наші, вони навчаються в школах. Їм хочеться в природі так навчитися, як ніколи скоро. А їм легко це вчення не дається. Сьогодні одне, завтра інше. Ми з перших років взялися за рожен, і своїм тілом на гострий ліземо. Говоримо на цю тему з викладачем. Він же вчений чоловік, закінчив своє вчення, інститут після школи. Десять років доведеться мені як малюку вчитися, пізнавати все, що робиться в нашому людському житті. Це не все, щоб стати між людьми інженером або лікарем. Треба буде обов'язково провчитися, прослухати лекції про всяку живу істину. Ми є такі люди. Один учить нас, ми учимося у нього, щоб ми були з вами весь наш клас вчені. Ми з вами не знаємо, а що нас зараз   оточує. Якщо у нас сили такі, які хочуть, щоб мені як такому в житті вчитися недобре. А адже є між нами, такими хлопцями, їм воно в голову не йде. І ніхто такій дитині не підкаже. Дитинко, мовляв, твоє це є вчення, воно тебе веде по шляху до майбутнього.

 

159. Ти знаєш, до чого твоя доля тебе веде? Твої всі кроки кладуться в природі прямо до цієї мети, до якої ми, всі люди, рухаємося. Наше всіх здоров'я – це хороше і тепле. Діти наші всі на це ось все діло навчаються перші роки. Вони займаються для того, щоб своє захворювання від людини технічно скасувати. Це така є теорія, всі люди, вони за цим ділом гоняться.  Кажуть один одному. Я, мовляв, хворію, боюся природи. У мене на це   довіри до себе немає. Я живу, і на це сподіваюся, як на якусь велику гору. У мене моє тіло не любить природу, її умови, які вони у нас у природі є. То знизиться сильно температура, то вона підвищиться. Природа, вона на місці не стоїть, з одного в інше видозмінюється. Це все нам дає природа, вона є повітря, вода і земля. Три основних тіла, що нам, усім дітям, дало. Це наше молоде життя, яке дало нам все, ми жили непогано. От ми опинилися в неприємних умовах. Ми знаходимося в Москві у своїй народній справі. Я написав до вченої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР професору Голові Г. К. Ушакову.

 

160. Він цю працю направив на рецензію. А рецензенти перевірили цю працю, спустили її в лікувальний відділ т. Серебряковій. Вона її у себе під сукном тримає. Мені як автору по телефону говорить. Ми вчені є люди, хто по вашій дорозі не піде, і не будемо посилати інших кого-небудь. А ви як займалися, займайтеся, і будеш займатися сам. Я ж людина. Живий факт – не застуджуюся і не хворію. Сам це зробив, добився від природи. Чому це так, що вченому чоловікові не взятися і не спробувати цим ділом зайнятися. Я чоловік, з людьми поділився. Їхнє залишив їм усе. А своє все взяв із собою. Їхнє хороше і тепле для них залишив. Ваша справа. Хочете жити – так визнайте ідею Іванова. Він нам таким людям написав працю «Загартування і люди». Ця праця, я сам її написав і спустив за призначенням. Я її представив ученим. А вони не стали її оприлюднювати людям, взяли під сукно, у себе сховали. Кажуть: «Ідея для людей важка». Ми повинні зробити те, від чого доводилося жити.    

 

161. А я є чоловік Іванов Порфирій Корнійович Учитель народу. В одні двері зайду в те місце, в якому люди лежать хворі. Це є люди, вони себе зберігають, вони роблять, у них є все. Люди в природі мають діло всякого порядку. А коли люди прийдуть до цього місця, подивляться та скажуть. Це все роблять у природі наші малі діти. Вони себе женуть в бій. Їм це буде треба, перше в ньому стоїть вчення. А це є в історії наше дитяче вчення, наші в цьому ділі кроки. Ми ж отакі хлопці. Нас з вами змушують наші умови, це є ми з вами. Як нам, таким хлопцям, у цьому вченні важко було починати. Це є початкові в букварі літери. Ми їх усно запам'ятовуємо, ми їх сильно пишемо.  Нас з вами   обстановка змушує, щоб ми вчились так, як нас з вами змусили в житті своєму чинити. Ми з вами живемо в місті на своїй такій вулиці, вона нас як таких тримає. Урожай людський дано природою. Не так це все робиться. Люди вперед про це думають, про це говорять, і до цього діла вони готуються. Вони роблять, як якісь у цьому вболівальники. Ми, говорить селянин мужик, про це не забуваємо. У нас наша є така думка.                     

 

162. Не приготуємося, і не виїдемо зі своєю снастю. У нас для цього техніка. Наші такі є люди. З простого колгоспника навчилися бути механізаторами. Для цього минулого мужика стала земля родити такий великий урожай. Ми його самі збираємо, наш це для цього труд. Ми самі себе не жаліємо. Для нас треба зерно. А раз у нас у засіку є зерно, ми з вами на ньому сильно базуємося. А природа наша мати, вона пожаліє один час, інший – вона покарає. Це її є сили. Вона починає з самого початку. Із-за високої гори стала себе показувати хмарою. Ми коли на це діло подивилися, таке показалося не те, що ми, всі люди, думали. У нас плантація росла тютюну, ми за це діло сильно раділи. А коли природа наше нас своїми силами оточила, то ми це все побачили на факті. Це струмінь граду. Природа не пожаліла всіх нас, а сильно образила. Вона цю місцевість добре знала, не намагалася обкласти. А змусила сама себе таке зробити, якого ніколи не було. А зараз   так вона вчинила, як їй хотілося. Вона підняла свої всі сили, набрала граду, і вибила цю місцевість до землі. Вона цього не знала, і не бачила того, чого не треба. Бідність ввела, і бідні люди стали через це.    

 

163. А життя залежало від цього всього. Ми всі вченого характеру у світ пустили «Босоніж для здоров'я». Ця книжечка, вона у себе ввела стосовно загартовування   Суворова як полководця й інших таких. Самі себе виховували. На їх гору дивилися всі, нібито у них сила народжувалася природою. Вона мала таких людей, історія людського життя. Вона змусила людину вчитися. Людина в житті своєму що робила спочатку. Це її є початок, він зараз продовжується нами. Не в природі треба шукати те багатство, яке ми знайшли. А треба шукати в самих собі, в людині. Про що вони є, ми не захочемо ними як такими користуватися. Це є здоров'я, а його треба в природі заслужити. Ми з вами цього в житті не робили, і не хочемо ми робити. Люди з перших днів свого існування програють життя. І програють, якщо вони так будуть робити. Вони від умов залежні з першого дня. Їм потрібен був стіл, і для нього шматок хліба. А його стала нам давати через працю земля. Ми її захопили, ми з нею весь час, про неї думаємо. Вважаємо, вона своя є земля. Ми весь час за неї, як джерело, воюємо.  

 

164. А раз у нас є між собою війна, значить, уже нехороша штука. Кров тече з людини.      А в людях таких залишилися дороги від ніг людини. Також дороги прокладалися колесами по землі, де була можливість з'являтися будь-якої підводі. Вона туди сама не прикотилась, а на ній туди приїхав сам чоловік. Він запряг у неї конячку, і на ній туди прискакав. Все те робилося в селі або в місті. Без кузні ми не залишалися, вона нам із заліза робила все належне. Став коваль цієї кузні такий, він для нас був майстер. Йому треба буде залізо. Він може майструвати з нього те, що  треба. Землю обробляли, в цьому жива сила плуг тягала. А коли тільки свою землю зораєш глибоко. По погоді все це робилося, землю клали під зиму в сніг. Ось чого відповідає наша рідна земля, вона наша є в житті годувальниця, вона нам дає все. Ми від неї отримуємо все те, що треба. Є в неї надра, це теж є діло рук людини робити у себе заводи, вони нам дають залізо. Чим ми вугілля колупаємо, ліс рубаємо, беремо зі скелі камінь. Кладемо ми стіни, у нас у житті виходить будинок, або якась є свого добра огорожа. Для нас є в житті своє вічно не вмираюче село чи хутір з містом. А там живуть наші люди. Їм надано все робити для тих людей, які в землі на поверхні копаються.

 

165. Вони наші селяни хлібороби. Без своєї думки вони ніколи не залишаються. У них їхня душа, вони землю свою для того, щоб жити шукати. Душа в подушку так, без нічого не лягає. Вона бачить, вона вважає, вона змушує думати про своє майбутнє. Тому людині треба ця земля з перших днів, вона йому треба. А щоб люди взяли і придумали інше в нас. Це у них є звичка. Ми в цьому от живемо, земля нам родить зернятка, вона нас годує, вона і годує нашу тварину. Ми разом добуваємо в природі. Сама людина думає, у неї в голові розум. Та є руки, ноги з місця приносять до іншого місця. У чоловіка є земля площа, на якій він робить грядку. А на цій грядці він не одну пшеницю садить. Йому доводиться посадити ячмінь і овес, це вже худобі. А ще у людини земля виділяється на баштан. Ми садимо на ній кавун і диню, кукурудзою обсаджуємо паркан, це наш баштан.          

 

166. А коли хліб вродить у хлібороба, то у нього вродить картопля з капустою. А помідори у нього є червоні для борщу. Він уже нічого не потребує. Завжди тримає в умі гроші, він їх буде отримувати за свій зайвий продукт. Господар уже знає, скільки у нього зайвого зерна, і скільки воно коштує у продажу. У нього ціна на базарі. Кожна людина своє діло знає, як його на цьому місці робити. Він все по грошах своє господарство розширює. У нього люди все роблять. Його діло – командувати. Вони його як доброго господаря знають. Йому вони хочуть щось зробити в житті. Треба буде в землі яму вирити для льоху. Люди з душею господареві роблять. Вони знають, що їм тут у цього господаря доводиться копійку заробляти, щоб самих себе довелося годувати. Це історія така. Перш ніж сідати за стіл цей хазяйський, він до цього щось господареві зробив. Господар цю роботу цінує.

 

167. Дорога підлеглої людини важка. Їхати в дорогу на хороших конях, на хорошій підводі, та без усякого діла їхати по шляху цьому. Нема, про що думати. Людина повинна знати, а її ведуть умови щось робити, що треба. А треба буде нам з цього двору пройтися і не замазати чоботи. А в дворі, та в такому добром дворі, ти не знайдеш зайвого каменю. Все у хазяйському ділі зробилося. Найголовніше, це буде господарський будинок. Він зроблений їм з матеріалу хорошого для життя людини. Інші люди намагаються подивитися і позаздрити, сказати цьому господареві, він є молодець. Його змусили умови, він його поставив не так. Чим господар всюди може своєю спритністю хвалитися, він хвалиться. Це моє було вміння такий будинок на все село поставити. Ця зовнішність дуже багато про це говорить. Навіть цього двору сама тварина йде з двору, а потім увечері приходить додому знову. А господаря ж діло одне – цю худобу вранці   вигнати, одній людині довіритися.

 

168. А пастух з палицею та з сумкою, у ній їжа. І от наше суспільне діло, нас люди змушують у цьому копатися. А в людях таке діло, вони туди йдуть, де їм щастить. А в природі далеко чутний урожай, а нестаток людський жене з колії. Якщо завіз який-небудь поставлений людьми, то там вводиться базар. А на базарі все в житті за гроші продається. Зсипка зернових прийомів. Всі мішечки насипаного характеру підводами умовами люди везли. Люди гроші за це отримують. Що треба для господарства, купують, везуть у двір. А снасть для сільського господарства береться. Плуг на складі, сівалка теж, борони, косарка. Давалися під хліб, селянин відігравав ролі в цьому. А промисловець робив замовлення. Він добре знав людей селянства, вони необхідністю оточили себе, їм треба. Вони день і ніч у природі б'ються.       

 

169. Вони дбайливі в цьому, у них сили є  на це. У людях приходить на арену час, вони по року знають, до нього самі себе ведуть. У них воно розбите на шматочки. Прийшов на землю дощик, а в полі працювати не можна. То люди з поля йдуть, у них вдома справи. Їм сонечко подарувало по очах ніч, а спати колись треба. А ліжка, на них пухові подушки, теплі ковдри. Ці умови є у кожної людини. Він все літо на землі у нас за роботою, за ділом. Він думає про минуле, про майбутнє, що може бути в житті людина багатих  умов. Він знає діло брати прибуток свій. У нього в голові закладена велика думка, щоб не кидати в природі свою справу. Він осінь залишає позаду, ніби їх нема. І от з'являються дні, білого характеру сніг. А люди кинули свій степ, перебралися вони в житловий свій, вічно стоїть на розі. Він нашого брата чекав. А ми до нього приготувалися, як у ньому треба буде прожити для свого діла. А діл у людини дуже багато, підряд стоять, їх доводиться людям робити.

 

170. Люди навчилися в житті своєму людям підкорятися. Вони робили те, що тільки вміли. Їх така бідність змушувала. Вони у себе не мали того, чого вони хотіли. Життя їхнє складалася від початку цього місця. Ми для цього життя поселилися, поставили будинок, обгородилися. Кажемо: це, мовляв, наша садиба, свій двір. А в нього не гріх вводити живе і мертве. Ми так робили і робимо. А це діло, воно живе в усьому людському світі. Без сніданку ніколи люди не залишалися. Про це діло більше від усього знала хазяйка. Вона на цьому місці рано вставала. У неї все робилося в голові. Вона знала свій посуд. Їй доводилося сировину робити на продукт. Вона більше сподівалася на картоплю та пшоно. Щоб борщ із салом вийшов, їй треба поспішати. Її діло – творити, щоб її люди наїлися. Ось що люди у себе робили, роблять, і будуть робити. Ми жили в хуторі кожен собі.

 

171. А от зараз я природою своєю оточив себе. У мене свій будинок, своя садиба, у дворі вода джерельна, та й повітря, теж його вистачає. Це мої милі друзі. Якщо тільки людина в природі чим-небудь захворіє, йому дорога одна – це є людська лікарня. Вона у себе має людський персонал, вони є колектив від санітарки, від санітара, і туди входить сестра і фельдшер. А лікар є адміністративна особа. Сказав він – зробив. Його це є єдиноначальність. Хворий туди приходить з людей. Туди потрапляють і багаті, і бідні, природа ні з ким не рахується. Вона нападає на людину залежну. А коли потрапляє людина в лікарню, тут велика перед персоналом різниця. Навіщо потрібно людям така   бідність. Вона між людьми не красить. Цікаво зустрітися з людиною імущою. А той, хто не має.

 

172. У людей є життя природне, вона нас оточила своєю залежністю. Вона нам, усім людям, показала свою небувалу дорогу, якою люди йшли по білому світу, на землі шукали. І для життя свого вони оточили себе, знайшли їжу для себе, одяг зробили. І будинок свій спорудили. У них утворилося село, кілька хат люди поставили. Кажуть: це село наше, ми його створили. Ми в ньому живемо один раз, щорічно працюємо, це життя створюємо. А воно у нас таке велике, яке важко ... створювати. Особливо люди даного часу, вони без цього міста жити не зможуть. Їхній це самозахист, вони у нас робляться   люди культурного змісту. У них там заводи, там фабрики, комбінати, швейні майстерні, ательє, майстерні взуття, теслярські майстерні та кузня. Все це придбавається і дається людьми. 

 

173. І все це людям дістається. До міста пролетів апарат. Те ми створили, що у нас є між людьми. Вони не задоволені цим усім. Пускають в атмосферу супутники, пошуки роблять у космосі. Їм хочеться знайти, чого не бувало. А їм як людям це не дається. Між ними ворог як лютував ззовні, так він лютує всередині. Ти нічого не поробиш людям. А їм треба джерело земля, яка у себе має простір площу, по якій люди добувають, хліб вирощують, одяг. А вона має надра, родовища. З усього цього люди беруть сировину, а з цього робиться продукт, потрібна у житті річ. Її люди роблять як машину. І продають це все на міжнародному ринку. Словом, ці люди навчилися торгувати, природу направо, наліво продавати, що й змусило людей одних у цьому жити добре і тепло.

 

174. Між цим хорошим і теплим у природі вічно лежить така вічно не вмираюча сторона життя – це холод, це погане. Але ми, всі ці люди, не намагалися це на собі шукати, а весь час ми користуємося джерелом хорошим. У нас є хліб, ми його вирощуємо, у нас є одяг, і ми поставили будинок. Здавалося б, нам у цьому жити, жити. А на нас з вами, імущих і неімущих людей, нападає стихія. Хвороба – наше незнання в житті. Ми, всі люди, це отримуємо в природі. Які б ми не були такі в житті герої, нас природа зустрічає. Грибок сідає на тіло, виразка, і починає нас таких людей турбувати, ми починаємо хворіти. А у нас на це діло не народився між нами чоловік. І не знайшли засоби, щоб цього ворога видалити. Між нами, такими людьми, народився руський чоловік, його нам прислала природа.

 

175. Він з нами 35 років від роду будував це індивідуальне власницьке життя. А потім він разом з нами завойовував радянську владу. А щоб будувати соціалістичну державу, цього він не давав своє слово, щоб бути в цьому будівельником. Він з нашим хорошим і теплим поділився. Цього, що захотіли в себе бачити люди, не пішов по їхній такій задуманій дорозі. Вона нас вела, веде і буде вести по-старому. Людина не жила, як їй хотілося. Вона була безсила жити в умовах залежності. Іванов не став по дорозі з ними ступати, взяв дорогу Бога. Став з ображеним, хворим зустрічатися. По дорозі у нього запитує. Зав'язана, на підвісці рука, вона чоловіка мучила через палець. Вона йому показала себе сибіркою, або на пальці є волос. А для мене природа є друг у житті своєму. Вона ж повітря, вона ж вода, вона ж земля.     

 

176. Між цим усім довелося людині зустрітися з цією хворобою. І він зустрівся з цією людиною, у кого були ці засоби. Ця картина відбувалася в колгоспі «Червоноармієць» Тернівський станиці Тіхорецкого району. На конях той, хто хворів, не зміг працювати. А я приїхав до них від транспорту залізниці укладати. Цю штуку побачив, і тут-то взявся   за це діло при людях. Своїми руками масажем я цю біль знищив. Хто в цьому ділі був правий, або я, або він, або природа? А в природі є одне початкове місце, дане народом. Земля є, вода ключова, і повітря, яке не змовкає. Воно йде по всій землі, і з собою тягне   хороше і погане, тобто тепле і холодне. Всі живуть на білому світі, вони не хочуть у себе бачити поганого і холодного. А господар цього двору цього місця, він у природі нажив   найгірша і холодне, ним оточив себе.

 

177. А раз його оточило це живе енергійне, воно є життям. Вона чоловіка представила і сказала. Ти у нас є один такий чоловік, з ким можна зустрітися, і з ким можна про все   говорити. Я, каже він, такий є в житті чоловік. Взяв я машину таксі, їду я в Гукове. За показанням лічильника я набив на ньому п'ять карбованців. А діло те, що я намітив у житті своєму, не зробив. Я наважуюся поїхати в Ростов. По путі хотів з Гукова взяти пасажирів. Одна жінка до Новошахтинська, але їхати не захотіла через мене. Ми поїхали   через Новошахтинск двоє. Нам говорить шофер, треба взяти людей в Новошахтинську для того, щоб було нам весело. Я від цього не відмовився, дав своє слово, щоб взяти. Лічильник працює, лічильник касу накопичує за рахунок моєї кишені. А те, що він бере, кладе у свою кишеню. Ми взяли в Новошахтинську трьох пасажирів і одного хлопчика. Цьому хлопчикові треба був батько шахтар кріпильник лави і дружина його. І третій пасажир, був теж шофер.                   

 

178. Я почав говорити від хлопчика. Я питаю його: як же тебе звати? Він відповів: «Сашка». Значить, Олександр. А ви хто будете по вашій роботі? Він мені сказав: «Шахтар підземний у шахті я». Спеціальність яка? Він мені сказав: «Кріпильник, лаву кріпимо. Лава, вона у нас довга, 900 метрів за комбайном». Я йому кажу: я теж шахтар, але на цій вашій техніці я працював вручну. Рубав зарубку, відбивав лаву молотком, санки тягав лямкою, ганяв вагони по ходу. Словом, теж працював у шахті. Ми по даному вважалися раніше артільники, а сьогодні бригадири. Це буде не вірно, зараз артільником вважатися начальник дільниці. Зараз і тоді була і є велика різниця. Раніше ми крали у інших артільників вагони з вугіллям. Він нам платив упряжку, а зараз це не робиться. Ми працюємо, нас змушують умови. Ми як комуністи повинні це робити. А якщо ми не будемо робити, нас загризуть мухи і комари. У нас не буде того, що мали раніше ми.

 

179. Все залежить від нас. Ми люди ділки цього діла. А в ділі моєму дуже важко жити. Я, каже шахтар, отримую 400 рублів, мені цього мало. А як же бути? Я малюю картину. Кажуть: мало. А як же багато буде? Я згадую про своє дитинство, про село, у селі життя, яке я тоді починав з дитинства. Як це між людьми було і є, я у великому нестатку проживав. Бачив по дорозі, як мої близькі за віком товариші, вони самі себе по-іншому показували. У них було, чим хвалитися. У них був пшеничний білий печений хліб, вони його досхочу їли. А тепер мені доводиться в цьому хлопчика Сашу, я знав його життя таке, він був у батька і матері один. Я в нього запитую про його життя: хто тебе краще любить, мати чи батько?

 

180. Мене як такого любила, але вона фізично була до мене сильна. Але щоб у неї була матеріальність, цього вона не мала. У неї до життя була праця кустарного характеру. Ми з вами як селяни жили в селі. У нас було джерело земля, вона давалася на належну душу. Була така земля, яку готували під пшеницю і під ячмінь. Люди сіяли овес, жито, на зиму виділяли під баштан і під коноплі. Сіяли це все під рік. Коли це все збиралося людьми руками по одній травинці, та в сніп. Потім цей сніп клали ми у воду для того, щоб промокло. До прядива цієї коноплі він бився, м'явся на чисте прядиво. Його робили в мочку, а з мочки пряли нитку. Її снували, робили, щоб бердом полотно ткати. А потім цю полотнину білять. Як якась матеріальність вона. Робиться руками сорочка, плаття і брюки.        

 

181. А наше всіх діло таке – це полотно на собі як хороше тягати. Ми раніше цим одягалися, цим красувалися. Нас природа зустрічала так у селі, ми в ній жили бідно. Треба було краще жити в природі. Ми не носили того, що треба зараз. Я їхав і розмовляв   з багатьма людьми, з багатьма зустрічався, але зміг на будь-яку тему говорити. Я взяв на свій рахунок таксі і їду в Ростов за частиною для машини. Вона в мене є. І хочу, щоб люди на цій машині їхали і зі мною говорили, як в даний час людина в природі живе. Він обгороджений в житті досить добре і тепло. Аби він захотів, є, де працювати, цю копійку заробити, і її вміло використовувати. Як це робиться всіма зараз. Люди живуть добре і тепло. А добре і тепло всі люди хочуть жити.

 

182. А ми, такі от люди, на цьому таксі. Ця ось така небувала в житті книжечка, вона мною писана істинно, як небувало нового для життя чоловіка. Він прийшов на землю. Його прислала природа для того, щоб люди не жили самі в ній залежними. Їх це велика в цьому помилка жити в природі за рахунок природного добра. Вони його вважають своїм добром, і за рахунок його живуть добре і тепло. Їм мати природа дай, вони нічого не розуміють, а своє дане діло знають. Всі люди, що живуть, без праці нічого не робили, а намагалися самі собі захоплювати своє місце, і на ньому робити те, що доводилося для життя. Він робив день і ніч, поки йому довелося втомитися, і захворіти дуже сильно. А потім похворіти і померти.

 

183. Це така дорога, по якій люди йдуть вічно. Вони думають, а потім вони роблять. Це їхнє життя таке одне з усіх. Треба буде жити йому, а природа йому не дала. Він у цьому виявився безсилий чоловік. Його природа за це взяла та вбила. Так ввела діло і моє життя. Я піднімався зі своєю думкою зі своїм ділом до найвищих Кавказьких гір та лісів, і кипучих рік. Мені допомогла в цьому народжена думка людська. Вони їдять, вони одягаються, вони в будинку живуть, а фактично їх немає. Вся історія людська лежить у землі вічно прахом, що не вмирає. Я вже писав, розумів про природу. А тут же мені моя думка підказала, чому це так виходить у людях. Вони живуть, вони роблять. А щоб вийшло в житті це, вони не отримали в житті, їх діло не виправдало. Вони з доброго і теплого потрапили в холодне і погане, померли на віки віків. Я працюю, на ногах бігаю, намагаюся цю копійку заробити.     

 

184. А в самого в руках  ручка з пером. У рядки літери ставлю, слова, а фраза не виходить. Багато писав, намагався я показати вченим. Вони кажуть: «Це все Фількіна грамота». Я не кидав писати. Одне пишу про маленького пухирчика листка, який він є живий. Всю зиму безперервно сидіти на своєму такому от місці, і чекати свого розвитку. У цьому людина теж звідкись живою людиною приходить. Її зустрічають підготовлені люди. Вони її зустріли, як небувалу в цьому ділі людину. Її змусили робитися в природі такою, як усі зробилися люди. Я теж по такій дорозі пробирався до самого середнього молодого росту. Мені природа підказала, щоб я поділився з людьми. Сам собі взяв свою дорогу, а їм кинув свою. Вони ображеного чоловіка тримають в умовах, а я його звільняю на віки віків.

 

185. Ця ось книга, вона нам представляє на арену самого Бога. Він чоловік, як усе є люди. Він з ними не пішов по шляху, обрав у природі найгіршу дорогу. Вона лежить по природі не така, як вона є в людях. Ми цю дорогу не обирали, і не починали її мати. А Бог, це Іванов, він ступив для цього діла по снігу босою ногою. Йому як такому чоловікові через це діло природа дозволила бути таким між людьми. Він виступив за ображеного чоловіка, який у біду потрапив. Його оточило життя нехороше, він у природі   зробив для неї нехорошу штуку. Взяв це місце, оточив своїми силами, зорав  її під зиму, поклав її під сніг. І про неї весь час думав та гадав своє щастя, а що доведеться на цьому місці чоловікові посадити.     

 

186. Він, як і всі люди, збирався це зробити. Всю свою можливість направив у це діло. Він захотів на цьому місці, ним підготовленому, посіяти зерно пшеницю, найкращу з усіх. Ми з вами для цього робимо і будемо в житті робити. Це людська система через життя своє людське. Вони якщо тільки цього в природі не зроблять, людям буде нічого. Ми для цього трудимося майже весь рік підряд. У нас кожен день на обліку. Кажуть добрі наші люди, нам треба буде робити, бо життя наше таке. Вранці рано сніданок, а потім обід і вечеря. Три рази на день, одній людині це все потрібно і буде вимагатися. Ми такі зароджені в цьому ділі люди. Раз ступиш – уже наше діло. А їсти щось треба, та ще багато треба їсти.

 

187. Ця їжа, вона дається не так просто, так її треба в праці добувати. А скільки витрачаєш енергії цієї, вона в житті на людині втрачається. Ми, всі люди на землі, живемо за рахунок природи. Нікому ніяк ніде не давалося повного права займати своє особисто в світі місце. Всі люди до одного чоловіка, вони оточили себе своїм власницьким індивідуальним життям. Їм доводиться чужим зовсім природним багатством. Це все люди робили, вони для себе купують необхідне, що потрібніше у ділі рук чоловіка. Йому треба в житті для рук ніж, він його зробив для себе. Він потребує   шматка хліба. Йому треба молоток, він потребує сокиру, йому треба пила, він потребує   зубило, йому треба полотно. Він тварину розводить, із цієї тварини шкуру знімає.

 

188. Він в природі за це все воює з природою. А вона нам відкриває надра, вона нам дає нафту і руду, дає ліс і у воді рибу. Словом, вона дає землею урожай. Люди стали шахти в землі викопувати, стали вугілля добувати, від холоду зимою рятуватися. Побудували заводи, стали залізо придбавати. Між собою ввели ярмарки, базари. На прилавку продавали, торгували. Ліс рубали, ним як продуктом торгували. Фабрики ввели, одяг робили. Так його не давали, а все робилося за гроші більшість. Добували в землі золото. А за нього чужоземні, чужі зовсім люди цікавилися своє придбане віддати. Це все не на життя своє робилося, а на людську в природі смерть. Вони з природою вчилися воювати. Її, як таку худобу, вбивали на їжу, нею як такою задовольнялися.

 

189. З живого знімали шкуру, і нею одягалися. Як було в цьому жити добре і тепло їм. Вони за цим завжди ганялися, один іншого обганяли, хвалилися. Інші люди були такі люди, своїх людей за своє добро гнали проти інших людей у бій. Вони за когось самі себе клали в могилу. Безсилі здавалися силі. Ту свою територію віддавали, як життя. Вона між людьми так відбувалася. І зараз за цю територію, за цих людей, які на землі придбавали все для свого життя. Вони живуть одними. З ними природа не рахується, хто б він не був у житті своєму. Вона йому свої сили готує, його оточує. Він робиться в житті в природі безсилий.

 

190. Він перестає ходити по землі своїм озброєнням. Він до такого життя стає дуже важкий. У нього думка не працює. У нього серце перестає битися. Це все наробила природа, повітря, вода і земля. Люди цим оточили себе. Вони в цьому стали хмарочоси мати. А потім у цьому всьому стали вмирати один за одним. Їх, цих зачинателів робити в природі своє діло. Це діло ними зроблено в житті для життя. А природа, вона з цим не порахувалася, а взяла своє в житті ввела, дала їм як хорошим людям в природі пожити. Вони один час пожили та сваволили на цьому захопленому місці. А потім вони взяли, пішли з колії. Кому вони це все будували? Вони показували інше, погане.

 

191. А тепер люди в природі виступають, на весь голос вони кричать. Ми це ось   зробили, і ми це ось робимо. Наші руки, наші ноги і голова. Наш розум придумав.  У нас є все. А що з цього всього, що ми це ось робимо? Нас за 50 років усіх не буде, ми помремо. Куди ми ведемо нашу ось цю молодь. Вона нами народжена, ми її слідом ведемо. Її учимо щось робити, що робили ми всі, і це почате діло недоробили, померли. Природа нас не змушувала і не говорила нам, щоб ми це робили. Ми самі це ось зробили. А що вийшло з нами? Ми на віки віків померли. Нам природа на землю пхнула зі своїм здоров'ям. Він і до нас прийшов не як усі люди. Його змусили умови, він з нами поділився, взяв свою знайдену дорогу, саму в житті в природі холодну і погану. Нею тепер хвалиться. Йому не треба буде людське таке діло. Вони самі це робили, щоб чим-небудь доводилося в природі хвалитися.

 

192. Це зробили всі наші люди, вони це вміло спорудили на нашій такій землі. Природа цим ділом, що ми зробили, вона не рада. Всі люди проти природи, вони хочуть, щоб їм природа завжди давала свій великий урожай. А що з цього всього виходить. Ми добуваємо це добро, ним користуємося. А Бог, це Іванов, він іде своєю такою дорогою, якою всі люди не ходили. Якщо це треба чоловік природі, то вона його так збереже, як не зберігала його. Він же зробився сам природним живим чоловіком. Він хоче в природі жити не так, як живуть усі. Досита вони їдять, а до тепла вони одягаються. У будинок вони заходять, а там вони чоловіка роблять живого. А потім його роблять в процесі технічним, підготовленим робити своє діло. Так весь час робилося людьми.

 

193. Так воно ними зробилося. Жили здоровими, а потім безсилими вмирали. Яка це буде наша в природі наука жити в природі за рахунок цього чужого. Наше є живе тіло енергійне, нічим ніде ніяк не залежне. Воно було, воно є, воно і буде перед усіма. Якщо за це візьмемося і станемо самі це робити, нас природа пожаліє. Ми від неї не будемо отримувати стихію за наше все, зроблене в природі. Ми фізично зробили все, але не технічно. Ми будемо в природі жити вічно, ніколи ми не будемо вмирати. Ось що нам несе на собі наш руський чоловік Іванов, життя, але не смерть. Бажаю вам щастя, здоров'я хорошого всім.

 

1974 рік 27 червня.  Іванов

 

:7406.27   Тематичний покажчик

:Ворота    3,10,11

:Початок життя    1-6

:Обрати одне ім'я    11

:Холодне і погане    13

:Бог, якості   14,15,110,113-115,153

:Народження ЧБП    15,16

:Справа Леніна 45,109,117,169

:Учитель, еволюція   46,47

:Вчителя ідея    163

:Незалежність     52

:Еволюція   52,54

:Бог, докази   74, 125

:Бог про померлих    75

:Бог, історія    75

:За що отримав ім'я Бог    88

:Крадіжка меду    104

:Війна 1914     118

:Про Сталіна    124,125

:До 33г.   133,134

:Дві дороги    104

:Справа Вчителі   110,146

:Медицина    113

:Земля    105

:5 порад    135, 137

:Думка початкова    140

:Ідея Іванова    150

:Тр.  Загартування і люди    160

:Помилка людей    182