Я захворів. 1974.12.ч.1

Іванов Порфирій Корнійович

 

1974.12.20

 

Частина 1. С.1 — 90

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова.  (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

1. Я захворів, вболіваю дуже сильно, в цьому відчуваю непогано. Це все робить природа, вона свої дороги має, говорить нам усім тим, хто це слухає. А коли перед чоловіком щось робиться, він у цьому далеко бачити старається, по цій доріжці проповзати. У нього як чоловіка була їжа, вона його такого годувала досита. І в нього був хороший теплий одяг, він його одягав, він його носив до самого зносу. А дім він поставив на своєму вказаному місці, де він сам зайшов туди на свої умови свого зручного життя. І став там жити він вічно. Це його така на ньому небувала думка, він нею так обгородився. Він у цих умовах не думав вмирати. У нього таке діло оточило. Він думав жити не як-небудь, а по-людському. Вони всі оточили себе приватною власністю. Всі люди визнали, що це їхній є дім.

 

2. І в цьому домі є все так жити, як в ньому прожили всі люди індивідуально. Вони говорили: це мій дім. А де ж мій дім?  Якщо я в природі стихією захворів, зі мною зустрілася не людська дорога. Я, як і всі, думав цей день оточити. Треба було пішки йти.  А чому не проїхатися на автобусі Ворошиловградському. Він мене на півдорозі скинув.  Я пішов пішим ходом. Зі мною люди, яким треба труд. Але скоро нас як таких підібрав автобус шахти.  Я на Донецьк, Гуково, прибув у Свердловськ. А таксі не хочуть мою здатність провезти. І все ж той, що знає, мене привіз у ваші умови цього будинку. А хвороба мене оточує, я хворію, кашель мене задавив. Оля, наша хазяйка, цю біду вона почула, назвала мене: Учитель. Я її, як людину нашого, прослухав, вона каже: «Де ж ви, – вона величає, – Учителю, застудилися, вас душить кашель». Я, як і всі люди, їй кажу: я теж чоловік такий, як і всі люди.

 

3. А ви мене не зрозуміли, зустріли, думали, що я захворів серйозно і сильно. Ваша була велика помилка.  Природа – це не фунт ізюму поїдати. У ній є повітря, є вода і є земля. Я до вас особисто не прийшов, а прийшов своїми ногами до неї.  Вклонився низько їй, і попросив її.  Вона мене стала купати надворі, стала не годувати, а я терпів не ївши, як і всі ви, люди. Я вчуся у вас, як ви себе ведете. Я теж боюся природи, так само, як і ви, але роблю я один з усіх людей зі своєю формою. Вона мене б'є по тілу, щоб я знав і робив те, що треба. Учитель любить природу, з нею нарівні живе. Хоче нам сказати про це діло.  Він – господар природи.  Нею як такою купається, пробуджує своє тіло, щоб жити. Ви всі діти його. А який він милий є чоловік до всіх нас, що живуть на білому світі. Я хочу зайняти своє місце, одне з усіх, воно недалеко звідси, це Чувілкін бугор.  Я його повинен відвідати.

 

4. Він близький до нас таких, але ми про нього такого не знаємо, і не хочемо про нього такого знати.  Він наш, він початковий. Ми його повинні захопити своїми силами, такою волею. Це наш бугор, звідки чудеса будуть литися  потоком.  Ось чого прийшов до нас Учитель. Він оточить себе цим ділом, він буде славний через це діло. Воно нас усіх оточить.  Ми з вами цю правду побачимо, вона буде наша.  Природа за це все наше заступиться, стане з нами рахуватися. Ми ж, люди, зробилися такими людьми, яких вона прославить. Ми їй скажемо: спасибі за все твоє, зроблене нам. Ми від тебе отримали порятунок у житті. Ми зробилися в природі, як одне з усіх інвентарне зерно, яке сіється в землю і дає масивні сходи для того, щоб був цього року наш усіх урожай. Він нас таких облагородить на віки віків. Це наше таке є вчення.

 

5. Ми з вами учимося, нам хочеться пізнати все те, що робиться в життя.  Ми з вами отримуємо урожай зерновий для нашого життя, а він нас оточує благом. Ось що нам п'ята сторінка показує – життя безсмертне. Я сюди в цей будинок, в ці умови не прийшов, як буде треба подивитися. Я прийшов у цей будинок оточити сам себе ділом чудес. Я їм, я наїдаюся. Питається, навіщо я це роблю? Моє тіло незалежне від усіх природних умов. Я, каже копійка, зроблена руками людей. Вони її зробили як таку, щоб через неї всім людям доводилося, у природі жилося від цього всього добре і тепло. Ми цю копійку витрачали на всі наявні потреби. Ми за цю копійку, за ці гроші придбавали хороший теплий одяг, він у нас від великих морозів. Ми через неї не змогли в природі, щоб до наших тіл доходили ті неприємні почуття.

 

6. Вони примушували свої сили, де вони так набиралися. Ми цей одяг із самого ранку одягаємо на свої плечі, і весь день безперервно цей одяг не скидаємо. Особливо, коли ми наїдаємося досита, де береться в цьому наша людська сила. Ми цими чобітьми на ногах один перед одним хвалимося. От, мовляв, я, так я, від усіх своїх близьких живу. У мене є все, що треба буде в житті. Я є цьому місцю господар. Я в цьому ділі хлібороб, займаюся сільським господарством. Для того щоб орати цю свою власну землю плугом глибоко, у мене є жива сила, худобу, рогаті воли в ярмах, а їх три пари. Є воли, свій тік, плуг.  Нікому не вклоняюся, крім одного працівника, якого наймаю на строк. Він у мене, як свій у цьому ділі, доглядає за всією належною скотиною. Я теж тут же поруч з ним, все ми робимо.

 

7. Треба класти корм у всі козуби, та поїти в день два рази. Роботи в цьому вистачає. Це не в ляльки гратися, і не на базарі торгувати, а треба кожну худобину досита нагодувати. А вулиця збирається на серединці цього села, туди приходять мужики своїм добром похвалитися. Що він сьогодні для себе такого хорошого приготував поїсти, і який був на це апетит. Він одягнувся показати сам себе в цьому всьому. А те, що він робить у себе весь рік, він говорить: легко йому доводиться управлятися з його розвитком. Він не повинен цим хвалитися. Його всі люди знають і можуть сказати в очі.  А копійка, вона не мовчала про своє життя-буття, ріст її, як такої в природі мідної копієчки. Вона недарма в кишеню покладена, їх чоловік носить. А забувати про них, забуває він, і це він у себе зустрічає. А щоб знати, він про це зовсім не знає. Це все буває у людини.

 

8. Його незнання, воно його оточило тим, чого не треба бути, а у чоловіка це є. Він би не хотів бачити, у нього виходить ця неприємність. Він би радий цьому всьому, але нічого не зробиш у природі. Вона є повітря, вона є вода, вона є земля. Вони у себе мають ті якості, які огороджені разом з тілом живим, без чого чоловік не зможе жити. У нього у самого в тілі є живі такі якості. Вони повинні себе разом тримати, щоб без усякого нестатку залишатися. У нас тіла залежні є в природі, їм треба давати. Вони щодо цього люди хворі. Вони потребують одяг, він їх захищає. Вона їм дає цей виріб, люди придбавають у труді це. Без повітря, без води ти не будеш дихати, і не зробиш у природі на землі, у тебе нічого не вийде в житті.

 

9. Вона цю продукцію сама людям зароджує. Вона ростить бавовну, вона траву дає для тварини, сіно. А ми її годуємо, і в праці від землі отримуємо належний продукт, чим ми один час харчуємося. Ось для чого ми з вами поставили на цьому місці цей ось будинок.  А до нього вирили в землі погріб, колодязь для води, комора для зерна. Ми ввели, склали цю грубку, ми палимо вогнем, все готуємо для тіла свого. А воно нюх має, вибирає, що краще та солодше. Йому як людині погане не треба.  Він зі своїм апетитом лізе на гору.  Він хоче у себе бачити одяг хороший, красивий, а їжу солодку і багато. А дім був, як його роблять, з усіма вигодами, щоб там жилося йому тепло і легко. Так ці люди роблять для себе в житті.

 

10. Чоловікові хочеться, щоб у нього була своя власна чорноземна земля, щоб вона була родюча. Чоловікові хочеться, щоб у нього була снасть за останнім словом. І так само у нього була худоба, жива сила одна з усіх. Також він б'ється за хороший урожай, за вдале збирання, за все небувале. Він хоче обходитися без цього всього. Він гине в цьому.  Якщо він не буде копійку шкодувати, і не буде так добре трудитися, йому прийде крах.  Він своє хороше життя втратить, він прийде до непридатності. Якщо він не буде по хорошій дорозі йти і мислити перестане про хороше, то у нього вийде в житті закупорка.  Чоловік у природі не буде отримуватиме ніякого прибутку, його задушить нестаток, він без цього жити не зможе.

 

11. Це його нещастя, у цьому стихія оточила, він з нею не зможе боротися. У природі дві сторони, що проходять. Одна – хороша, прибуткова.  Друга, вона погана, збиткова, з чим чоловік не навчив себе жити. Він навчився в природі жити, щоб було добре і тепло.  Він живе в цьому один раз. Це все хороше і тепле приводить згодом до поганого і холодного. Як би чоловік не жив добре і не огороджувався в цьому в природі, але вона сильніша цього все, зможе його в його хорошому і теплому. Вона сильніша зі своїм поганим і холодним. У теплому і хорошому смердить, гниє, а в холодному, у льоду вічно живе. Тому природа сильно в цьому свою форму міняє, у ній одне щоб було, його немає.  Є сила людська жива тепла.                                  

 

12. Вона зможе заслужити в природі сама своє терпіння; без усякого багатства, без прибутку, а жити в природі безболісно. У мене як людини – не технічне, залежне в природі, а фізичне, природне, незалежне в житті. Чоловік, він від природи цим отримав заслуги. У нього сили природні тільки, що допомагають людині в її нездоров'ї. Він цим робиться між людьми корисним, він Учитель народу, учить людей, їм дає своє здоров'я.  Він проганяє з хворої людини її хворобу. Він Переможець у природі ворога. Він за своє зроблене Бог землі. Він проти цієї початкової копійки. Вона йому не треба, щоб нею багатіти. Він не за політику. У нього одне для всіх – Червоний хрест міжнародне здоров'я. Його дає природа. Повітря, вода, земля – найближчі в цьому мої, Учителя, друзі.    

 

13. Струм, магніт, електрика. Лише би людина звернулася зі своєю просьбою, попросила Учителя, він усякій ображеній, хворій людині допоможе. У природі багато хорошого, багато є і поганого. Ми не хочемо погане, ми хочемо хороше. А його Учитель дає, його треба просити. А коли з душею будеш його просити, то ти від нього отримаєш те, що просиш. Він за це один у природі терпить. Він через це все своє холодне і погане    нам, нещасним, допомагає. Він на це і є Бог, світило всього життя.  Він любить через це природу. Не всі люди заслужені в природі, а ображені, нужденні. Це таку силу він на собі виробив, вона між людьми так зростає, і хоче таким людям в їхньому житті допомогти. Вони в природі за своє нехороше, зроблене ними, вона не пожаліла, а накинулася за їхні дії, і посадила виразки, грибок на тіло. А для людини гірше від цього не може бути.     

 

14. Цьому захворюванню немає засобів, і немає такого чоловіка, хто б цьому хворому допоміг. Природа, вона робить те, що треба в житті. Не дає чоловікові, щоб він брав на себе багато. Я, каже копійка, без його рук не копійка. Він мене зробив не одну, а нас дуже багато. Йому треба що-небудь з кращого купити.  Він роздирається, тягнеться в нитку, а шукає, знаходить, намагається її придбати. Це його таке є завдання, такий є шлях у будь-якого нашого хазяїна або нашого мужика в такій місцевості, де він живе.  Він кожен день зустрічає, і він його проводжає у своєму частковому труде. Та три рази він у ньому їсть: снідає і обідає, і він вечеряє. Це його така є звичка. У нього все літо придбавається. Вранці рано до самого сонечка він збирається всією сім'єю в степ. Його чекає його підготовлене місце.

 

15. Він на ньому посадив зернятко кукурудзу чи соняшник. А буває, ми садимо баштан, кавуни, садимо огірки, помідори, ми садимо буряк. Все це нас до себе чекає. Ми туди приїжджаємо на коні. Нас як таких людей до цього підготували, з нами наша снасть. Ми з собою забрали сапи для того, щоб ними доводилося сапати траву, а сходи залишати.  Так нас учила наша предкова система, так ми і робимо. На це місце ми не раз приїжджаємо, не раз бур'ян сапаємо. А про урожай ми всі думаємо, коли ж на це прийде час, що ми дочекаємося огірка або помідора. Ми, як свіжі, укусимо, свіжі проковтнемо.  Ми на це жадібні. Говоримо самі собі. Кавун поспіє, кавун розрізати. Який він смачний, коли поспіє! Ми його веземо на базар, продаємо за копійку. Ми, всі люди, в цьому готуємося, чекаємо: а коли наша зима прийде та розкриє свої білі поля. Вони з собою притягнуть голод і морози.

 

16. Наша діло одне в житті – йти від неї. Ми звикли ховатися, ми ховаємося. Не хочемо на це ось своїми очима дивитися, а відчувати тим більше. Ми зимою зі степу їдемо в село додому. А в степу, та там хоч іди від усього, кругом і всюди снігом подуває. А люди на печі сидять. Доти вони там сидять, поки їм захочеться вечірнього часу. Вони побігли, їм хочеться гуляти, вони сільську гру починали. З місця санки на гору тягати маленьким і великим. А вниз з гори вони кулею летять. У них немає такої втоми, яку вони чекали.  Ми, такі діти, там недовго каталися, потім знову на цю грубку прийшли. Наша така турбота. Ми і в школу ходимо, учимося на теоретичне знання. Ми себе в житті підковуємо знати нашу матір природу.

 

17. Вона як така і до нас зі своїми силами приходила. І що вона нам таким людям за цілий рік принесла. У цьому ділі ми з вами копаємося кустарно, нам труд дрібниці. Лише б була наша така земля, та до землі була така снасть, та чим цю снасть треба тягати. На що нам потрібно в цьому ділі розум і практичне в цьому діло людини. Він у природі на своєму такому місці живе, своїм добром оточений, він господар свого діла, він і хранитель свого діла. Якщо він трудяга є, він буває в природі, трудиться в сільському господарстві. Це 36 карт, кожна карта, вона відіграє в усякій грі ролі. Так і селянин хлібороб.  Він у природі трудиться для того, щоб жити. Він живе своїми надіями. У нього всі дні перед ним лежать, вони не розпочаті. З самого ранку до самого вечора він їх до себе тягне.  Вони там десь створюються.

 

18. А приходять до людини на арену не таким. Чоловік його чекав таким, а прийшов він іншим. Час повинен сюди на це місце прийти для чоловіка, такого любителя, вболівальника, і до того азартного. Йому є, чим пишатися. Він за копійкою в кишеню не лізе. У нього складені рублі, він багата людина. У нього все є, і скромність велика.  Скупий мужик, але кмітливий. Його діло, він повинен знати, який час і до нього йде, і що він повинен робити в ньому. Буває природна помилка у ділі цьому. Він же господар початку і кінця. Він дочекався такого часу небувало хорошого. Особливо була це осінь, вона дала можливість прибрати землю як ніколи добре. Всю землю зорав, поклав під сніг. Господар сподівається на майбутнє, він його чекає не таким, а кращим. Він свою думку закладає вперед за цілий рік. Йому хочеться собі догодити.  Він же, бідолаха, думає, вирішує завдання, готується з силами зустрітися.

 

19. Він заряджений тільки прибутком, він його думками оточив. Він на цей час площу прибавив. А природа є природа. Ми її примушуємо, хочемо, щоб вона йому давала, і давала без кінця і краю. Чоловік близький через це діло до Бога, він його просить, щоб він йому прибавив у житті. Щоб він став мати те, що йому хотілося. Природа має у себе щастя, воно дається в житті один раз. Він його отримує у себе, і його як око береже. Каже: це мій банк. А ви на нього наступайте. Я його купив, роками воно в мене росло, як не бувало в житті. А тепер не думали, але прийшов час. Мої сили пали, пішли, у нас не така природа прийшла. Я думав: сонечко прийде, ясна погода настане. А прийшов день дощовий, мокра погода, стало не так, як слід. Атмосфера інша не мою сторону пішла, вона нам стала заважати, і сильно вона перешкодила. Прибутку не дала, а збитком оточила. Горе настало, а з ним і діло не пішло.             

 

20. Особливо у майстра, або у косаря, або у такої людини немає того, що треба. А в людини не вистачає однієї копійки до рубля. А її взяти ніде, даром її ніхто не дає. Вже людини є матеріальної частини хвороба. А він каже, думаю дуже багато про це, щоб наступити своєю силою, і перед цим усім зробитися в людях не таким чоловіком. Люди відразу засудять, у людях це є. Вони за твоє хороше, за твою таку славу, а ти її зробив на людях. Кому поскаржишся, якщо у нас є партія. Вона має у себе довірених людей, яких народ обрав. У Кіровоградській області сидить на своєму місці секретар, він розпорядник. Я до нього зі своїм листом, зі своїм проханням. Його прошу, щоб він мені в моїй ідеї допоміг.

 

21. А він його отримав і за призначенням його направив до обласного відділу здоров'я. Я туди приїхав 11 березня 1963 року. Жінка керівниця, вона викликала фахівця лікаря, з ким я мав зустріч стосовно своєї справи. Я вже допомагав, і допомагаю, і буду допомагати цьому хворому, ображеному. А його покарала природа. А щоб для цього були засоби, або була така людина. Народ усієї землі не був задоволений. Я йому кажу так, як воно і робилося мною в природі. Я загартувався в природі, я не застуджуюся, не хворію. А раз я маю ці якості, значить у мене і сили природні. Вони в дружбі і любові з природою. Повітря, вода і земля – вони мої любимі друзі, невмирущі помічники. Що я не попрошу від себе, вони дають. Я без них ні кроку. Вони всьому діло в цьому. Лікар не став цьому заперечувати, мені дав слово своє допомогти.   

 

22. Я і ринувся, пішов туди, де мене знають як Учителя. Я в Бобренецький район. Туди  лікарі приходили, мене перевіряли. Я з ними ділився досвідом, їм показував усе своє.  Моє – це був народ, а я їм сіяв зернятко. Вони приходили до мене і задовольнялися здоров'ям. Люди почули про такого Учителя. А він вже схоплений охоронцями, міліцією.  Куди мене такого? У психіатричну приймальню до Знам'янки, у вашу вкинули. Вони переконалися, що я чоловік між ученими хворий, але не входжу в їхні рамки вчення.  Вони ж практично мене бачать, що я є здорового характеру чоловік. У КПЗ приїжджає до мене районний начальник міліції, хто мене забирав. І приїхав прокурор області, і  начальник обласної міліції. Вони зі мною зустрілися у Знам'янці. Я для них одягнувся, вийшов з ними говорити, і сплакнув.

 

23. Вони вирішили мене посадити, поголити, постригти. Їхня була така воля над моїм тілом. Я ними і оточив себе, політичним режимом. Я потрапляю в Кіровоградську в'язницю. Мене вона зустрічає як хворого чоловіка. Мені маленька є пільга у режимі, я з лікарями в дружбі. Але у в'язниці є експертиза, вона знаходиться в Одесі, при інституті є ізолятор. Цифра написана чорним по білому №14.  Мене туди конвоювали через Одеську в'язницю, де мене поголили, постригли, і передали на переробку до завідуючого цього ізолятора лікаря Алли Павлівні Крицької. Я у неї три місяці в ліжку пролежав, з нею кілька разів зустрічався, говорив у кабінеті. Я ні перед ким не мовчав. Мої якості – це є моє тіло. Воно виправдовувало істиною. Мене питає начальник Одеської в'язниці: «Ти, такий чоловік, знаєш, за що потрапив?»

 

24. Я йому сказав як начальнику: знаю. І от ця Алла Павлівна в цьому виявилася правіша від усіх, поламала їхній висновок, і захотіла мене вбити як хворого, вона зробила здоровим мене. Я був радий цьому, але одна біда, вона помилилася, моя працю вона не врахувала. Сказала, що я дармоїд. Мене треба судити, я був шарлатан у народі. Але моє те я мав, нікому права не давалося і не дається його зайняти, крім як заслужити в природі. Мій шлях важкий, але вірний у житті. Я є цьому всьому Переможець природи, Учитель народу і Бог землі. Істина була на мені. Якби знали ці люди це діло, вони плакали до своїх сліз. Це все робилося не в свою сторону адміністратору, а в свою погану. Будь-якому чоловікові в цьому вмирати. Він вмирав, він умирає, і буде вмирати через це. Учитель ішов на славу цього ось діла, він недарма таке діло пережив.  

 

25. Таку історію йому не забути. У той час наші футболісти Радянського союзу грали в Мадриді в Іспанії. Я так сказав своїм уболівальникам: вболівайте, як не вболівали, а ми програємо в цьому. Так і вийшло. Що тільки не робили наші охоронці, чого їм не доводилося робити наді мною, я був у них прав. Я в умовах радянських дуже сильно своїм Божим учинком переживав. Я знав добре, що це ось моє, знайдене в природі, буде.  Холод ніщо таке, а сторона погана. Мої сили підказували мені в природі, що залишуся в природі. Я в цьому ізоляторі в цих умовах сам собі народив злоякісного ворога в правій руці. Він мені гриз до неможливості, а я його в цих умовах переміг. Він бачив мене такого, і здався перед моїми силами. Мене готували кіровоградці в Бобренцах до бою.  Вони зі мною не зуміли домовитися.

 

26. Не зуміли звернутися. Їх моя істина розбила. Моя істина на мені розцвіла, це мій був урок. Я на суд був привезений нелегально. Вони, всі люди, такого в житті ніколи ніде ніяк не бачили. Я одягом злочин не робив. А як був у природі істинно, так я і залишився істинно. Мій дух хрущовську управу прогнав за їхнє створене. Суду засудити мою практичну ідею не вдалося. Я на ньому побачив неправду, вони нею оточили себе. Мене не судили як людину, а на мені судили одяг. Вона мене змусила не говорити з ними.  Вони моєму були проти. Я на запитання прокурора намагався не говорити з ними. Мене такого не бачили ніде, щоб ходив я в одягу, а людям я завадив. Вони мене просили, благали як ніколи, щоб я їх приймав. Я марно прийняв, а в результаті всього цього вийшли ці люди мене судити.  

 

27. Їм не вдалося. Я їх своїм мовчанням примусив направити до Москви в інститут імені Сербського. Я там був, на мені тоді помилилися. І зараз сильно помилилися. Треба було довести ученим. Я етапом через Харків, через в'язницю мене повезли. Я це проходив, говорив, як цього діла аналізатор. Я не боявся їхати до вчених, вони не були моєму проти. Я їм казав про їх зроблене нелегально, залежно від неї. Вона людей оточила чужим, ним вони хваляться, намагаються зібрати до купи, щоб їх багато. А природа, вона така матір, аби вона полюбила таке місце, вона любить плодити. А на це все люди є любителі, вони накидаються, їх закон ловить і карає терміном. Я про це думав: те для цієї справи зробити, щоб нікому не перешкодити, а своє поставити. Ось що я робив. Людям треба їхня користь, вона їх так оточила.

 

28. Я у природі нюхав, шукав у природі, вона людині в цьому допомагала. Я весь час думав, як би в цьому виявитися корисним для них. Думки мої з мене не виходили. Раз я зробив на собі цю картину, я сам у цьому загартувався, оточив себе силами в природі. Я не застуджуються і не хворію, це є мої знайдені сили, я ними тепер хвалюся. А що я зробив у житті для нужденного, хворого, щоб він сам не потрапляв до лікарні, це найголовніше. Тепер я потрапив через свою ідею до охоронця. Він зі мною зустрічається і говорить. Я бачу на них здатність, як злочинця утримувати. Це було переді мною. Я їм кажу: такого мислителя, такого діяча у вас не було. Ви його від народу заховали. Він тут же так само мріє про цього чоловіка, хто сюди в умови ці потрапив. Він так не думає, він так не робить.

 

29. Це тільки зробив і робить у цих умовах сам Бог.  Він сюди не сам прийшов, його прислала природа, він аналізатор. Люди для людей будували свій режим. Вони грубо поводилися з цими людьми. Вони їхню силу не знають, але бояться. Це чоловік, він направлений сюди нудитися, він прибраний з дороги. Самовілля його томить, ці стіни.  Йому люди за цю справу, зроблену ним своє законне технічне, щоб безпомилково засудити. Люди на людях ці справи розвивали. Їм хотілося цю людину засудити, як слід було. У них така ідея самих себе сюди садити. Ніхто з тих, що живе на землі, не гарантований. Всі стояли на черзі і чекали свого дня. Милі мої люди, ви закон свій конституцію розбирали на 8 Надзвичайному з'їзді рад, куди не потрапляв ув'язнений і божевільний. Я на нього приїхав так, як любитель цієї справи, хранитель себе.

 

30. Я з народом, я між ними проїхав поїздом без квитка, без усякого документа. Мене привезли в Москву головні. По дорозі цього поїзда я їх у цьому обробив. Вони ж люди, вони з моєю думкою були згодні, вони були не проти моєї ідеї. Я вимагав від народу, щоб цього в житті не робити. Особливо, людину підлеглу, хвору людину адміністративно не можна примушувати так, як ми робили, ми робимо, і будемо ми робити. А я такий у цій справі виявився ділок, зі своїм протилежним говорю. Я один такий час заходжу в кабінет металургійного заводу, це було в Лутугине. А мене ш ... зупиняє, мені каже: «Почекай, я директору доповім». Я йому дав волю, призупинив себе.  Він пішов, тут же виходить і мені дає дорогу. Я – туди, а він на своєму місці сидить, як туз, оточений своїми зручностями.

 

31. Я йому сказав: здрастуй.  Він мені відповів теж.  Я у нього запитав: як ви живете?  Він мені відповів: «Добре». Але я жив погано, він цьому не вірив, навіть моє тіло помацав та сказав. Є правда. А вона від нього попросила з цим погодитися і поступитися своїм місцем мені хоч день покомандувати. А йому мої послуги. Він мені так сказав: «Народ мене обрав». Я бачив на ньому таку штуку, погодився і вимагав своє. Якщо це буде, так у тебе є фонд директорський. Мені на дорогу багато не треба, а 200 карбованців. Він не став у цьому заперечувати, виписав мені. Я йому подякував і пішов. До Москви я приїхав на з'їзд, до людей зайшов у вокзал зимою в такій формі, якої люди ніколи не бачили. А я туди зайшов, і не боявся я нікого, крім тільки чекав міліцію. Вона повинна зі мною зустрітися, і мені в цьому допомогти. У неї були сили на мені все зробити.

 

32. Вони тут як тут десь взялися, і до мене, до такої людини, якій була потрібна допомога. А як це треба потрапити на з'їзд любителем? Вони зопалу: «Ти звідки такий узявся?» Я їм відповів: тільки з неба впав. А вони мені сказали: «Ми їх підбираємо і ведемо туди, куди це треба».  Міліція так і вчинила, і привела до чергового. Їхнє діло було одне – треба знати і з'ясувати причину. Я їм все своє зробив, що вони хотіли. Їм же цікаво знати. А загартування є тренування, воно є наука, і народна, вона для всіх. Вона така, як усі бачили її на мені. Я проїхав тисячу кілометрів з народом, з людьми не сідав.  Говорив те, що нам треба. Це не життя було людське, а життя було Бога. Воно мене і по дорозі зустрічало, і в Москві зустріло так само, як я за допомогою зустрівся з людьми на Червоній площі в 3-му Будинку Рад.  Тут теж були охоронці люди, вони теж мною зацікавилися зустрітися в Луб'янці з Єжовим. Він такого не зустрічав ще. А зараз він після такого мовчання. Я з ними не говорив.

 

33. Та й що їм доведеш, якщо це є люди не наші. Їм треба справа, а діло моє не для них.  Моє діло медичне, вони повинні мені в цьому допомогти. Я зараз оточений медициною, мене везуть до Москви в інститут імені Сербського для випробування. Я не ховаюсь, і не показую технічно, їду я під конвоєм через Бутирку. Мене не одягали, мене не ховали, я яким був, таким залишився.  Я своїм ділом, своєю ідеєю борюся з природою для всього земного людства, хочу йому допомогти в його житті такому за міжнародне здоров'я. Я зустрічався з людьми різного характеру. А вони були в Бутирці найвищі щодо охоронця.  Вони конвоювали мене в інститут імені Сербського. Там люди професора з моїм нездоров'ям зустрілися. Вони мені допомогли. Від свого діагнозу не відмовився. Я перед ними виступав, про систему говорив. Моє це діло було, воно й залишилося між нами ніколи ніяк ніде не вмираюче.

 

34. Ось що я в житті своєму пройшов від самих низів до самої верхівки. Я так розповів    про це все, мною зроблене. Мене люди хотіли вбити, вони організовано поставили це питання в житті, щоб я не жив. А я їду і кажу про цю ось ідею на чоловікові, він між нами повинен бути таким. Це його така турбота про людей, вони заслужили перед ним.  Він цю роботу полюбив, ніякої огиди в цьому не має. Я такі сили став мати, щоб іншій людині допомагати. Це моє таке завдання. А охоронці порядку причепилися. Вони допомагають медицині, щоб такого незаконного явища у нас не було. Я тут як тут на арені стою і чекаю від учених їхні слова, вони ж теоретично повинні про цю справу сказати. Я їм малюю картину, як це вийшло, що природа на мені такому залишилася.     

 

35. Вона довірилася, як Паршеку в селі. Я отримував від неї сили такі їхати в саму Москву, і там розкласти свій вогонь як ніколи. Щоб учені про це знали, їх треба цим пробудити. Вони технічні в цьому є люди, вони застережені в цьому чужим скористатися, вони залежні від неї. Я, каже науковець, на цю справу для мене треба    склянку чаю. Я не звик кустарно жити. Я люблю чисту сорочку й штани, щоб на мені горіло. Все це робилося кимось. А природа на це пішла і його зберегла. Тепер можна сказати про цю справу добре. Ми навчилися все робити, навіть народжуємо людину по-своєму, а щоб виховати фізично, ми цього не навчилися. Він у нас росте так, як ми думаємо, ми гадаємо. У нас наша думка змушує бути в природі таким.

 

36. Щоб вона була хороша і тепла, у нас є така одиниця, народжена в житті. Ми її бережемо. Боїмося, щоб він не захворів. Він же новонароджений чоловік зі своїми силами, зі своєю волею. Хочеш жити на білому світі – живи тільки по-нашому. Ми тебе зустріли з тим, з чим треба. Ми приготували, це твій самозахист, твій продукт. Ти його одягаєш, ти його поїдаєш, і в будинку живеш. Здавалося б, це твоє все, тобі в цьому жити б, жити. А природа, вона тобі життя не дала. Ти як малюк захворів, тепер хирієш.  Це твоє життя є не здорового характеру, а завжди хворе. Тебе оточив нестаток, чому немає, щоб тобі допомогти. Ти народився в цьому, у тебе щастя не ув'язалося. Ти похворів та похворів. Словом, промучився і помер, тебе закопали, ти лежиш в землі прахом. Це система така перед усіма людьми. Я вважаю по-своєму, що цього можна уникнути, лише б тільки бажання.

 

37. У природі є все, аби захотів чоловік. Йому природа представить, вона ж така є матір.  Вона тебе в цьому таким народила. Що хотіла, те і дала. Я, говорить чоловік, так пожив та сваволив, а тепер переходжу на інше, на нове. То мені було дуже добре в цьому, а тепер треба пожити погано. То було тепло, а зараз холодно. Думка народилася в природі така. У природі треба потік життєвий змінити на інший, на життєвий. Ми до цього вмирали, а зараз вмирати не будемо. До Кіровоградської області я даром не приїхав, і не допомагав я так людям, мене як Бога. І тепер народ везе як діяча в Москву ученим.  Нехай вони з цим зустрінуться, подивляться на його практику, на його діло таке. Він же не вбивця, а хранитель самого себе та іншого. Ображати його сили, природа не народила таку людину. Він заслужив пошани від усіх людей.                  

 

38. Я знайшов ці засоби, ними в природі обгородився. Я почав свою ідею показувати із самого Кіровограда, моє діло, яке розвинув на людях таких. Я заслужив ім'я Бога не даремно. А в самого в голові воно є «я ж не Бог є, а людина, та ще замазаний я гидотою». Я злодій чужого, але не вбивця людини. Приватна власність мене оточила, дала волю накидатися на чуже. Так хотілося мені, а природа мені в цьому допомагала.  Вона була над усіма матір роділля. Вона мені ім'я створила не марно. Я від неї заслужив за те, що я не відмовився бідному хворому допомагати. От за все це мене везли через Бутирку в Москву. Я їхав з такими силами, з такою волею. Я не боявся ніякого режиму і ніякої в ньому людини. А намагався його ввічливо обслужити. Це моя мета природна.   

 

39. Ось що я робив для людини, життя, але не смерть. Мене вчені за це любили. Я робив для них. Моя ідея – іншому не заважати, а своє поставити. От які мої діла для них. Я Москву знаю добре, у Таганці сидів як політична особа. А фактично моя хвороба – це загартування, це тренування. Моє джерело, чим я побиваю всіх, що зустрічаються в дорозі. Мене вдруге бере ні за що цей інститут. Його персонал тоді сміявся, не довіряли моєму здоров'ю, коли жив Введенський. А зараз він помер, його не стало, він мене визнавав, як хворого психічно. Я йому казав: нехай я буду по-вашому хворий, а ви будете здоровими. І так вони мене вже знали з історії. Я їм доводив одне це, а вони не погоджуються, кажуть інше. Я їм кажу «біле», а вони «чорне» говорять.  Я кажу «чорне», а вони кажуть «біле».

 

40. Сюди людей даремно не привозять. З ними займаються вчені не марно. Це їхній був продукт. Вони і приймали, вони і відпускали. Я зрозумів їх, що вони від себе не прогнали. Як вважали хворим, так і вважають, я хворий. Через пенсію хотіли не платити. А інститут примусив платити. Я їм не говорив погане, а те, що треба. Мої слова залишилися. Вони мене запитали, як ти лікуєш рак? Я їм сказав. Рак як такий лікувати права нікому не давалося. А от пробудити.  Це сама природа, вона посадила грибок, вона його і зняла через мої руки. Я цьому ініціатор, всьому діло –  я. Я зустрівся з Днем конституції 5 грудня 1974 року. Це був мій початковий у законі день. По снігу, по таких умовах, я йшов, а мене оточила сніжна струмина. Я так мислив, і впевнено сказав за мою терпимість, вона давала силу мені не їсти. Я прошу природу, як свою матір рідну.   

 

41. Це моя в цьому ділі міцність, моя рідна. Я упросив матір рідну, вона мене зустріла, як якогось відлюдника. Я про це саме діло ні один день, ні одну ніч не забував. Сідав за стіл, брав у руки ложку і шматок хліба. Це все було чуже, воно будь-якій людині своїм цим ділом заважало. Я вченим про це ось говорив. Торкався дуже багатьох справ цієї ось системи, що на людях можна змінити в природі їх вічно розвинений потік. До них, до розуму так не доходить, що людина зможе зробитися в природі господарем.  Йому не потрібно через його знання чуже. Він скине з себе залежність, вона йому не буде треба. Від нього піде нелегальність. Він зробиться енергійний і сильний у всіх відношеннях. Сніг, що падає на землю вперше, всякій людині замінить калорійну їжу.

 

42. Вона йому або їй не буде в його житті потрібна. Він буде без цього діла легко терпіти. Це є на ньому чиста правда. Коли чоловік переможе у себе найлютішого ворога, то він не буде боятися природи.  Він зробиться чистий без усього в природі жити. Йому не потрібна в житті ніяка особливість. Він буде чоловік першого початку. Він не буде потребувати копійку, вона в нього як така відпаде. Голку, він її не буде придбавати. Шило від нього відпаде, і молоток не буде потрібний. Сокиру з пилою закинуть. У річці риба ловитися перестане. У лісах робитися людьми не буде. Полювання людське, вона призупиниться. І земля як така, вона ніколи не буде оратися. А прийде такий час, люди визнають цю ось помилку.      

 

43. Почнуть шукати в природі свій вихід. Це діло Учителя, воно є в людях. Енна користь оточить їх. Вони з природою перестануть воювати. Учитель, за це він буде. Його протилежність доведе всім людям. За нього люди, тобто народ сильно візьметься. Він визнає його в цьому. Він буде Бог землі. Він для цього діла ходить по нашій землі, говорить ученим людям. У житті технічне не процвітає. А фізичне жило, живе, і буде воно жити. Я, каже він людям, не прийшов у природу сміятися. Я прийшов до вас  нагадати як людям, що живуть на білому світі. Я у вас питаю про ваші захоплені місця.  Для чого ви це зробили? Найменшу курочку привчили, щоб вона знала свій двір, і ми, як цьому ділу господарі, розпоряджалися. Ми в цьому ділі залежні.

 

44. Ця курочка, вона не одна є. До цього введена свинка, вівця і корівка, та конячка. Є воли, не одна пара, а три пари волів. В одного господаря повен двір худоби. Він ним так от, як своїм, розпоряджається. Сам їсть хліб, а їм дає соломку, напуває чистою водою.  Словом, доглядає, як за своїм добром. Він ним харчується та іншого годує. Називає, все моє. А раз «моє», цього дотримується громадськість. Якщо захоче він, як господар цього добра, на гроші поміняти, у людей є місце базар або ярмарок. Він там міняє, продає.  Один просить за своє добро, а інший йому не дає, у них на це ось між собою є гордість.  У одного товар у наявності, а інший має кишеню, а в ній є гроші. Він за них купує, він за них продає. А бідна природа стоїть, мукає, вона не словесна.

 

45. Для неї все одно, що в ярмі, що без ярма, а треба на прив'язі крокувати за господарем.  Він розбійник, він убивця цьому всьому. Він ловить курочку живу, знімає голівку, а пір'я здирає. А тіло – у воду окріп, варять суп, його поїдають. Кажуть між людьми: це моє таке задоволення. Я хоч один раз, але наїмся. Мої сили через це бувають. Це все зробили ці люди, їм треба таке життя, їм треба чужа власність.  Вона довго на людях процвітала, її в руках тримав господар, поки на зміну прийшла теорія. Вона революцією завойована, і названа вона радянською владою. У ній люди живуть неоднаково. Один краще від іншого живе в матеріальній частині. Один армією командує. А інший духом, він його втрачає. Це людське не життя таке. Треба людям інше, не таке. Ми з вами прожили добре і тепло. Не задовольнили себе цим. Треба шукати інше.          

 

46. Борис Левін, він інженер. Навіщо він до мене приїжджав? Він зі мною говорив. Я його зрозумів, а він зрозумів мене, що нас це все не задовольнило. Ми великі гроші на це витрачаємо, як от у медицині. А ворог як був, так він і залишився. Про це не один Борис знає, всі люди, вони тільки за це братися не хочуть. Це для них потік у житті буде інший, зовсім не такий. Хто не захоче в природі бачити легке, кому хочеться важко так трудитися? Ми з вами знайшли інше щодо цього вчинку. Ми самим собі не давали спокою, про це думати щодня, не забувати. А тиждень повний сім днів, він прийшов на арену, його треба свої години пропрацювати. Ми так і робимо, одне кінчаємо, інше починаємо. І от ми як такі люди без усякого відпочинку місяць пропрацювали. Свою працю в книги записали, за це гроші отримали.

 

47. Ми своєю рукою розписалися в касі. Почали інше, також його здійснюємо. А їх у році одинадцять місяців, а їх теж треба за кожен розписатися, в році припадало 22 рази. Я пробирався через Бутирку, через політичного найвищого московського начальника. Він був мій прямий і вчений суддя. Він на мені бачив загартування-тренування. Воно його змусило без усякого його капризу. Вони знали, кого в поверсі приймати, а кого вони випровадили. Вони були в цей час безсилі, їх у цей час оточила її совість. Вони вибачалися за свій такий характерний вчинок. Перший раз мене в цей інститут, ці люди не розібралися. Зопалу хотіли його вкинути з волі. Але їм як порушникам сказали. Ми бачимо чоловіка, але не такого, як він є. Йому треба діло.

 

48. Люди, вони все зроблять людині.  Він зараз без справи, а через годину буде справа.  Його прийняв сам академік Введенський. Він мав з ним зустріч щодо війни. Вона примусила людей послати в Москву посланця умовити Сталіна, щоб він дав свою згоду цей жорстокий розвиток на людях припинити шляхом домовленого миру. Введенський був цьому ділу психіатр, він світило, але він був безсилий це зробити, відмовився. Він так посланцеві сказав: «Нас з тобою Сталін у в'язницю посадить за це». Ось це які є в людях учені. Посланець говорить йому. А війна ще більше і важче розгоралася, вона лізла до кінця. Над нею думкою працював усно сам Бог. Він усно не викидав з голови цього Гітлера, на відстані копався.  Він йому не давав успіху далі просуватися. Гітлер котився на захід у свою місцевість.

 

49. Але з умілими боями він отримував поразку. Люди посадили цього чоловіка як посланця до Москви. Він уже був, йому Введенський на руки дав, що посланець є хворий чоловік, що його змусило від закону, сталінського режиму відбитися. Через перше діло над посланцем Сталін помер стихійно. А Учитель, він був тоді, він і зараз скрізь і всюди.  Іванов, так він і залишився Івановим. Його зустрів таким же самим інститут. Він же тоді сідав не даремно, і зараз при Хрущові теж сів через діло всіх на землі людей. Вони були не задоволені цією системою Хрущова. Вона дурила цих людей, їм усім обіцяла кинути робити ув'язненого. Вони були в цьому винні, створювали свою створену економіку.  Але не змогли людей виховати, щоб вони цього не робили через копійку. Через це робилося і робиться, і буде робитися в умовах цих злочинних.  

 

50. На це все всякий і кожний чоловік накидався, і робився в цьому злочинець, він ворог цьому ділу. Його як таку особу шукали, знаходили, і з нього робили злочинця. Його у справі засудили. Кажуть: ти ув'язнений, сиди, відбувай строк. Я теж відбуваю в законі, мене тримає адміністрація. Люди ті, яким моя душа і мій дух не те зробив людям, вони хотіли, щоб я думав, і щоб відразу вийшло. Цього в житті не було, щоб за щось Учителя судити доводилося. Вчені психіатри цього інституту, вони не були сильні над моїм тілом.  Я був сильний себе показати, який я є у природі чоловік. Мене народила природа, щоб я це проаналізував і дав цьому всьому волю. Я був посаджений у в'язницю за свою ідею.  Мене закон режиму оточив. Він хотів мене засудити, але в учених знайшлося, як мою правду обгородити законом правди.  Я був перед людьми один з усіх показаний.              

 

51. Це ж є в природі такі всі люди. Вони у себе чекають у природі дні, такий час. Уперед про нього думають, до нього готувалися, робили те, що їм подобалося. Вони б зроду так у своєму домі не сиділи. Їх змусила зима свою хату для самих себе обгородити, вони приготувалися. У них на це заготовлене є паливо обігрівати свої стіни. Їм не одне треба було тепло. Їм треба в день подумати, що смачніше в день три рази поїсти. Їхнє діло таке прийшло, вони на це не розгнівалися. Усе літо, що пройшло, від сонця до сонця бігли в степ для того, щоб там за землею доглядати. Вона любить, коли за нею людина догляне.  Він без неї жити не зможе далі У нього одне – вчасно та глибше оранку зробити. А потім сніг її повинен накрити для вологи. Це не одне для неї, а думка людини: який час, і коли він, і який прийде.

 

52. Та як її, щоб зробити на ній грядку, як пух. А туди вкинути зерно. Більше ми ганяємося за пшеницею, за ячменем. Хороший господар, він землю свою має, хоче на ній не одне це зробити. Йому радість така в цьому всьому думати. А що б на цій, на такий земельці модніше та хитріше для свого діла посадити? Без усякого догляду ні одна річ не зійде, і не зробиться в цьому сильніше, щоб дати свої на цьому місці плоди. На це діло не одні руки треба, щоб сапати. Треба заслужити увагу від природи, щоб вона до нас зі своїми днями не приходила без усякого дощу і без тепла. Вона нашого брата цим оточує, цим вона нас збагачує. У нас через цю погоду весь час копаємося, любимо ми самих себе, намагаємося цю клітку опушити, оточити чистотою.  Вона тоді зацвіте своєю красою.

 

53. Це вже буде кавун, його по-новому, по-теперішньому називають. Ми садимо в степу і огірки, помідори, дині та гарбузи. Під рік, під такий ми від урожаю не сидимо, у нас весь тиждень у праці, крім свята неділі. Ми все своє життя безперервно одне робимо. Ми збираємо хліб, починаємо його косити косою руками, а в'язати в снопи, щоб їх класти в хрести. І на це все буває такий час, повозимо в город, накладаємо одинки різного характеру. Ми тоді сім'ями його молотимо, б'ємо котками на полову. А потім ставимо віялку, і її крутимо днями. Вона нам робить чисте зерно, а полову жене собі, солому складаємо в скирту. Це корм худобі. Так ми живемо, думаємо про себе, думаємо про худобу, та не забуваємо ми про неї. Це наша турбота, вранці поснідаєш, а в обід обідаєш, а ввечері вечеря, і спати. Це все робилося діло, робиться, і буде робитися між собою.

 

54. І також не забуваємо про скотинку та про птицю наявну. Усім треба буде хліб. А він береться з кореня на цій земельці. Так раніше жили, сохою орали однієї конячкою, весною скородили. Та так жили. Та ще між собою кулаки на бік пускали. Особливо був спритний і сильний, навчений бити людей. Був биток, його так називали всі. Він був сильний між нами такими. І між нами такими люди, на щастя, багатіли, як наша Парасковія Іванівна. Вона себе прославила на весь світ своєю славою, що вона вмілиця на все. У неї був колгосп, показники. Вона з такою технікою без урожаю не залишалася. А раз у неї був урожай, у неї утворився й скот племінний. Вона сама все робила, їй давалося. Вона зробила це господарство в Костромі зразковим. Ми, всі ці люди, тепер на це все дивимося, дивуємося, що вона була така жінка між нами. Ми цим ось пишаємося. Кажемо: це такий талант.    

 

55. Без усякої там копієчки не обійшлося, це господарство видатне з усіх. Як є люди, між ними жилося? Це раніше за царя та в одному селі 700 дворів, жили неоднаково. А от жив на все село один Абрамченок Петро Микитович і Олексій Микитович. Вони не поступалися нікому, жили по-кустарному. Людей наймали, тримали строкових людей. Багатших від них людей в селі не було. У нашій Росії, такій багатій країні хіба не можна зробитися цій Парасці Іванівні у Костромі. Це таке завдання перед нашою партією, перед людьми такими показати, що ми такі люди. Вміємо будувати все, лише б ми захотіли. Ми все зробимо, це все наше людське. Ми господарі, щоб зробитися цій Парасці Іванівні таким героєм. Як вона сама співала, сама все робила, танцювала, все сама. А де були всі її люди? Вони теж там були. Що робили, нам це не показували. Хіба у нас Кострома одна. У нас є Кубань, у нас є Дон.   

 

56. У нас є області та краї, це теж є люди, але у них не народилася Парасковія Іванівна. А з історії всіх наших людей між ними народився сам Бог. Він перевіряється вченими теоретично. Він на себе взяв велику ідею. Говорить нам, усім людям, коли у нього запитують про лікування раку, начебто він вміє його лікувати. Бог так вченим відповідає. Таку хворобу ніхто не має  права лікувати. На це засобів немає, і немає людини, щоб цей рак вилікувати. Є повітря, є вода, є земля. Ці тіла три. Вони у себе стали мати в природі таку хворобу. Вона може напасти на будь-яку людину. А Бог знайшов засоби. Хочеш не захворіти, не застудитися – тобі не одному ця дорога. Вона приведе до життя, що вічно не вмирає, через холодне і погане, чим Бог сам займається. Він місце не захоплює. Каже: це моє місце, я на ньому ці засоби зробив. Вони були, є, і будуть перед нами такими, і вони залишаться такими.

 

57. Холод, нікуди він не йшов, і нікуди він не піде від нас. А як був він, так він і залишився холодом, поганим для всіх нас. А Бог не рахувався ні з чим виступити між людьми таким, як він є. В інституті Сербського він малює картину про недопущення раку. Він не буде прогресувати через це саме, Бог вчить. Це, що Парасковія Іванівна зробила, робила не погано у своїй приватновласницькій ідеї. Царі, вони себе хотіли зробити богами. Цар, він ними розпоряджався, як вівцями. Їх гнав у бій для смерті. Також вони не змогли жити між собою мирно, як і зараз наші люди все роблять у природі. У них це виходить через природне багатство, через наших учених розростається в людях економіка. Вона кидається і хвалиться в усіх національних державах. Вони нас, руських людей, визнають, як діячів.

 

58. З нами так рахуються навіть учені. Вони на місці так не стоять, вони рухаються з одного місця в інше. Своїм досягненням хваляться: це ми з вами зробили в космосі, невагомості, та ввели через політику торгівлю. Ми не шкодуємо людських сил, ці відра або цяцьки, тобто супутники, пускаємо в атмосферу. Вважаємо, це є можливим. Природа, від цього вона терпить. А адже Бог на землю прийшов не для того, щоб люди по-різному на землі жили. З капіталістами ми вміємо жити, а з китайцями ми не вміємо. Це не наша така народна партія. Ми в цьому багатстві, ми в цій економіці, як ми між собою ділимо це багатство. Нас Бог за це право осудить. Він ходить по землі, вона з усіма каже про природу. Про повітря, про воду, про землю. Спробуй-но природне віддай іншому. Чим будеш сам торгувати, міняти. Йти по шляху однаково. Це не людське життя самовільне захоплення в людях у природі.   

 

59. Китайцям як народу не треба давати, за що вони так перед нами заробили? Руські всім допомагають, навіть торгують з тими капіталістами, які до цього з нами воювали. Вони всю нашу землю порили, усіх наших людей перебили. Їм треба балон з газом, їм треба ліс. А китайці в блокаді залишилися, «з ними треба воювати, їх треба лазерними променями палити». Бог не за цим прийшов на нашу землю. Він до всіх прийшов, і з усіма хоче говорити не про багатство, не про якусь славу. Парасковія Іванівна вміє це робити. А їй допоміг Леонід Ілліч, все це зробив, він робить через своїх усіх людей. Вони не проти думки Бога, вони теж не хочуть в'язниці або лікарні, щоб у ній лежати. Люди запитують у Жукова, у лектора і редактора «Правди» про їхню мету, про їхнє досягнення, як вони торгують на золото. А от з китайцями зовсім порвали зв'язок, навіть і насміхаємося за їхню торгівлю.

      

60. За їхнє таке політична діло, в якому вони у себе нестаток мають. У них як у китайців збоку лежить простір дуже великий для їхнього життя, а росіяни комуністи не дають їм життя. Бог проти цього. Може, китайці, найголовніше, належать до початку комуністичного суспільства. Наша земля за період цього часу скільки раз змінювала   характер життя. Ми не знаємо, що робиться в природі. Ми хотіли відсвяткувати 57 річницю, вона нас на площу не пустила. А скільки в Білоруській області учинила природа лих, і в Україні в Житомирі. Все це не плюс, а мінус. Земля не чиясь, а вона природна, нехай люди нею користуються. А ми дітей, матерів китайських не пустили, потім їх, як непридатних людей у житті. Вони не мають права у капіталістів втручатися. Вони йшли до братів рятувати своє життя, і самі себе поклали в цьому.           

 

61. Їх російські люди так поклали жертвою. Запитаєте ви, російські люди, самі в себе про це діло, хто ми є для їхніх дітей, яких ми, вчені люди, як ворогів попалили? Ми ж не знаємо в природі ворога такого, який може з'явитися. А що якщо це правда буде, про Бога йде зараз така мова? Він не за озброєння йде. Він каже: ваше озброєння – є в природі ніщо. Все це призупиниться, якщо Учитель виявиться Богом землі. Він прийде і нас усіх за це засудить. Що ми йому скажемо на його такі слова? Він як невіруючим в його сили скаже: відійдіть від мене ви все невіруючі в мене, і створіть своє те, що я маю. Ми ж з вами адміністратори, вчені люди, технічно оточені. Дуже багато знаємо, ми робимо, у нас виходить. Бог не проти цього всього. Робіть, він їм скаже. А мої вівці, вони і без цього залишаться, будуть жити не по вашому руслу.

 

62. Вам розкажуть самі лікарі, вони добре знають про Бога. Він був, він є, він і буде між нами. Люди вчені для цього діла зустрічалися, про це все говорили, про це все вони сильно думали. У себе ставили своє питання. А чи можна чоловіку такому бути, він же буде некультурний, у нього не буде такого розвитку, він ж перетвориться в дикуна? А що з цього всього, якщо люди свого часу народжуються, їх зустрічає природа повітрям, водою і землею. Здавалося б, у житті більше від цього не треба тілу нічого. А його люди змусили чогось у житті потребувати. Перед ним виявився такий час, що не стоїть. Він народився в природі живою людиною, а потім вони з цієї живої людини зробили технічну. Взяли ці люди, які народилися до цього часу, за собою повели.                         

 

63. Вони не захотіли, щоб їхнє дитя в холоді та в поганому вигляді вмирало. Цього люди першими не пробували своє рідне дитя залишати напризволяще. Взяли і наділи на нього ганчірку, фасоном, красою оточили. Цього мало. Він у них не просив, але від умов заплакав, закричав. Він цьому життя злякався. Його тіло стали вчити не фізичному, а технічному. Люди подумали, що це дитя у них просить їсти. У нього немає зубів, і не було такого шлунку. Ми самі це зробили. Він у нас не просив і не хотів у природному розвитку бути в ній технічним чоловіком. Ми самі на ньому це діло зробили, і стали його красою оточувати. І всередину стали, що надумали, те йому як дитині силоміць пхати. Цю потребу на ньому в апетиті розвинули. І визнали, що це буде треба необхідно.    

 

64. Хлопчик чи дівчинка, вони пішли за людьми. Вони не стали жити по-природному, а пішли слідом за штучним. Їх оточило їхнє діло. Вони стали у ділі придбавати цій людині необхідне в житті. Людина не сприйняла єство, таке є живе в природі, яке приходить і до нас, і він від нас іде денний сонячний час. І приходить до нас ніч місячний час. А ми від нього, від такої принади, пішли. Нас з вами в таких умовах не стало. Ми оточили себе в природі такій хімією, виробом. Нас люди перші одягають, нас люди годують. І ми привчили себе тримати в будинку, де ми з вами з цим добром живемо та сваволимо. А потім з цим добром втрачаємо здоров'я. Приходимо з вами в непридатність через наше все це. Ми це життя обґрунтовували довго, але прийшли до цього діла свідомо. Відмовитися від цього всього. Не треба нам у житті таке діло народжувати.

 

65. Ми повинні з перших днів взятися за це єство, за незалежність одну для всіх. Ця залежність, вона примусила людину робити все помилково. Йому треба бути в природі таким, як з'являються на білий світ Сонце і Місяць. Людина не повинна чужим задовольнятися, вона повинна залишитися при своєму живому тілі. Це буде виграш у природі людині, але не програш. Я чоловік здорового характеру, сам все це зробив, роблю зараз сам це. Оточую себе повітрям, водою, по землі я рухаюся. Хочу сказати. Мені холодно і погано. А я живу не таким, як живуть усі. Я між людьми зі своїм здоров'ям виявився корисною людиною. Ображеному, хворому, нужденному чоловікові в його біді допомагаю, їм повертаю назад здоров'я. Все це робить природа через мене. Повітря, вода і земля – чим людина повинна пробуджуватися в цьому ділі. Вона не повинна залишатися в природі технічною.

 

66. Він повинен оточити себе природно фізично, як я зробив у природі. Ця ось для людей робота, вона зроблена мною для того, щоб у природі людині не доводилося хворіти і застуджуватись. Ось це буде діло нове, ніколи не бувале в житті. Не будеш думати, чи посилати когось на ринок, щоб він пішов і там за своїм смаком вибирав те, що йому було потрібно. А на базарі чого тільки для людини немає. Є, найголовніше, привезена капуста, навалена яруси. Збоку в мішках накладено картоплю. Це все потрібно людині для харчування. А там господиня розташувалася з яєчками. У неї масло, а в іншої лежала качка різана. Лише б у тебе були твої гроші, сьогодні можна поласувати, на базарі навалом. Я, каже немічна жінка. Для сьогоднішнього обіду набрала всього. Взяла цибулі і перцю. А прийду, цієї картоплі підсмажу, і свого старого нагодую.

 

67. Яка є на світі благодать. Нас люди цим задовольняють. Їм природа допомагає. Каже: більше їжте, та повніше. Це є їхній не порятунок. Вони як би не жили на білому світі, як би не робили в житті, їх природа за їхнє діло шукає, і хоче вона їх своїми силами покарати. Для цього і народила природа чоловіка, вона його змусила, щоб він так у житті   з самого ранку до самого вечора в землі копався. Йому треба буде в природі необхідність. Він у неї, як за прилавком, придбаває свій прибуток, він йому треба. У нього день і ніч кипить, смажиться, вариться, і так шматками береться. А от одяг кроїмо і шиємо, він теж робиться нами днями в природі. Робиться і буде робитися людьми в своєму будинку.   

 

68. Він на місці стоїть. Йому все одно, що вночі, що вдень, є всі зручності. Ти як людина маєш повне право в нього заходити і розташовуватися, як у своєму добрі. Як у своїй м'якій з пера постелі, ти сам у цьому задихаєшся. А можеш лежати в ній і потягатись, що й змушує нашого брата. У цьому ділі весь день безперервно ти працюєш, ти б'єшся весь день у праці, а вночі без усякого дихання спиш. Тобі це подобається. Ти в природі є для неї вояк. Ти по камінцю в землі колупаєш. Кажеш: мені це буде треба. Знайшов таке місце, де вічно лежить пласт вугілля, а він в їхніх умовах потрібен. Людина ним топить, робить у себе вогонь, і на ньому все, що треба в її житті, людина готує. Вона раніше часу в цьому готується. Жити буде чи ні, а для нього ріже свиню. Він придбаває в себе сало, жир, і солить.

 

69. Це його є продукт. Він його цей час зберігає до одного випадку. Цей створений в природі людиною запас, він потрібен здоровому чоловікові. Він його поїдає, вважає: це все його в житті спасає як такого. А природа, з цим вона не рахується. Своїми природними силами цього здорового чоловіка знаходить, і на його тіло садить цей грибок або яку-небудь виразку. Хіба у людини не було, чого їсти, або нема, чого одягати. А він з цим добром захворів. А раз його ця хвороба оточила, він у цьому стогне, його хвороба мучить. Він знаходиться в нестатку. Йому для цього треба засоби, щоб не хворіти. А засоби чоловік не знайшов, вони всі чужі природні. Вони тебе як людину женуть з життя. Людина їх своїм тілом пожирає. Каже: це моє добро.

 

70. А сам у ньому таїть, умирає. Це все зроблено ним самим. Ніхто цього не винен. Знав, навіщо на це місце прийшов і зупинився, як якийсь небувалий туз. Я і такий у житті був. Мені для мого життя треба було не одне це місце або цей ось будинок. А мені треба ще земля для посіву зерна. І до цього мені треба сила, чим її обробляти, як живу худобу. І хороша залізна снасть. Словом, все є для мене в будинку не одного прогодувати, великий запас на час. А природа це все не красить. Вона від цього терпить, хворіє в цьому. За що ж ти такий чоловік таке діло робиш для себе самого порятунок. Я ж і без твого цього буду жити. Ти знаєш, яка я є розумниця така. Якщо ти візьмешся за те, що буде треба мені, природі, я тебе живого збережу.

 

71. А у мене для тебе, такого чоловіка, давно лежала дорога, по ній ніхто не збирався йти. Ми, такі люди, за свою дорогу бралися, за людську, за таку для нас важку. Вона нас змушує всіх по ній топати. Ми трудимося на це діло, б'ємося в цьому важко, намагаємося для себе копійку покласти в кишеню. Для того вона до нас потрапляла, щоб вона іншу притягла. А потім зробила дві копійки, за нею прийшла монета три копійки, слідом за нею – п'ять копійок. А вже десять копійок змайстрували зі срібла, 15, 20 копійок теж, і полтинник, рубль срібний, п'ять рублів, десять карбованців золотих. У чому все життя пройшло людське, не задовольнили себе. Мало стало в кишені, треба більше ще для того, щоб жилося добре і тепло. В Америці був Рузвельт, в Англії Черчель, а в Росії Сталін.

 

72. Це правителі держав, вони творці політики та хранителі економіки. А самі себе в цьому поклали в могилу прахом. В Індії Неру спалили, і прах його розметали по природі у своїй місцевості. А що, якщо їм запропонували мої, Іванова, послуги, щоб вони стали в природі такими, як я є, Іванов. Вони б одного дня не жили в природі. Були командири свого національного народу, жили, хвалилися чужим, але своє живе тіло закопали так само, як і всіх людей. Чого ми з вами добилися в цій праці, в цій турботі, яка нам створила хороше і тепле? Ми всі троє ворога били, з усіх боків його оточили, а щоб Гітлера вбити, ми його слід не знайшли. Ворог між нами був, він є і буде. Це ми всі є на землі люди.

 

73. Вони ввели між собою різницю. Одні власники індивідуалісти, інші соціалісти, комуністи. Вони обидва були залежні в природі, вони є технічні, вчені люди. Їм треба життя, щоб воно було для них хороше і тепле.  Ось чого ці люди у себе хочуть. Щоб між ними народжувався злочин, і в ньому робилося діло, за його історію строк ввели.  І також ми, такі люди, захворіли, нас скоріше в лікарню. Запитаєте ви самі себе, кому цікавий цей хворий, якщо він стогне. Йому треба, як чоловікові нужденному, хворому його допомога. А ми, як учені такі люди, зі своєю такою технікою з розвитком шукаємо на ньому хворобу. І хочемо залишитися задоволеними тим, що ми йому заготовили раніше часу хімію, таблетку. Йому треба сили іншого чоловіка, ними оточити себе, і від них отримати здоров'я, щоб у природі не застудитися і не захворіти.  Це найголовніше для людини.  А хвороба, сама вона від нього через це піде.

 

74. Ось що нам природа через Іванова несе, наше небувале життя в природі. Еволюційна сторона, вона робиться ним на людях. Він їм про своє життя-буття розповідає. Місця в інституті не було такого, де б моє тіло бігало. Я сам його обрав у туалеті. З професором домовився, щоб вона цьому не заперечила. Так я і продовжую, особливо вночі, коли хворі сплять.  Я роблю цей енергійний для серця біг, він мені давав своє здоров'я через це.  А в ... взяв і загасив світло, хотів мою пильність вбити. Я і підняв проти цього, дійшло до лікаря, прийшов лікар.  Я йому розповідаю про це все, що сталося, він заспокоював мене. Я був спокійний. Та хіба це одне, можна знайти й інше. Люди хворі досягали, куди їх щастя вело, їм доводилося мріяти. А мене тягнуло ліжко республіканської лікарні, чого я боявся, мене ця дорога і оточила. Мене не стали готувати зимою, щоб я мав на собі валянки, щоб я був одягнений.

 

75. Мені був треба для перекидання в Бутирку воронок зі своїми послугами. Мене туди конвоювали, як загартованого чоловіка, мене туди гнала природа, вона мене такого берегла всюди. Вчені не помилилися мене зробити таким, як я був. Вони боялися мого здоров'я. А я ж не знав, що вони зі мною зроблять. Думки всякі оточували. А вони чекали в Бутирці путівку в Казань. Я дуже сильно був цим схвильований. Вони моє таке серце    ще цим гартували. Більше мені давали мою волю. Я завжди, як молодий, свою швидкість у природі в людях робив. Вона мене такого прикрашала, що я такий є на білому світі. Я не боявся режиму, я ніяких людей не боявся, а йшов прямо до мети свого пробудження. Я вірив їм, цим силам, я на них надіявся, як на своє око. Я був, а вони мене крутили, вертіли, взяли визначили так, як хотіли. Взяли, посадили у в'язницю, а волі Богу не дали. Бог і на це образи не клав.      

 

76. Він чекав у Бутирці слова, куди він потрапить, чи то в республіканську, чи то в місцеву. Точного мені ніхто не сказав, а робили все по-тюремному приховано від ображеної особи. Я був людьми ображений, вони мене цілували, вони мене просили, щоб я як Учитель дав їм здоров'я. Він, за своєю ідеєю, на своєму шляху не має права нікому в цьому відмовляти, а зобов'язаний усіх приймати. Я тут ні при чому, вина залишилася при них. Моя справа була до Москви підніматися, до вчених мене везли. А в Москві мене як практика в природі визнали, і спустили ближче до житлового місця. Я був конвоєм спущений, до самої Казані мене везли у вагоні. А коли привезли, конвой казанської системи не бере моє тіло. Я взяв на себе ці сили і сказав конвою: бери, не бійся, не підведу я вас.   

 

77. Як же конвою не злякатися: на вулиці був мороз 30 градусів. Жах був перед конвоєм. Я його дотримав. А коли потрапив у Казанську лікарню, то мене обслуга такого визнала, і на переробку стригти, голити і купати. А сестра прибігла, каже: «Стійте, хлопці, не стрижіть, не голіть». Тут же я зрозумів, що мені якісь є пільги. Я в першому відділенні лежав мало. Та зі мною лежав директор школи, він мені допоміг написати мою перемогу. Я її швидко оформив, вони її схвалили скоро. Мене Алмаз Разаєвич Дербаєв узяв до себе в 5-е відділення. Я у нього лежав, під головами стояв. Я знав про життя світське. Я писав історію, що я у своїх кроках робив. Особливо я заочно в усякій і кожній людині. Я починав від голови мозку. Спускався я по хребту до самих ніг, потім повертаюся назад угору, піднімаюся до самих плечей.

 

78. А від плечей спускаюся по руках. А потім пальцями порухати, він повертається до серця і до легень, а потім у живіт, він ним повертає. І робить вдих і видих три рази глибоко. Моє це вчення, воно себе через це змушувало наближатися до дому. А комісія приїжджала з Москви як професор Лунц, не давав свою згоду мені отримати в природі волю. Він був проти. Він знав про мою діяльність, що допомагав хворому, а він не хотів цього. Його було – один раз на рік приїжджати робити комісію. Я її чекав дуже сильно, набридла їхня система. Але мені треба. Доводилося їхні умови проходити. Я був у своєму ділі сильний, веселити себе, як такого чоловіка, хто чекав собі волі. За мене був весь персонал, він не проти моєї волі. І раптом приїжджає жінка, комісію робить на мені, моє тіло виписує в місцеву лікарню. А це відразу робиться.

 

79. Поки отримаєш путівку, насидишся. А тут нога, десь взялося запалення рожа. Вона мені не давала до дому ходу. А тут, як на гріх, у мого хворого виявили тиф – карантин місячний. А коли стали перевіряти, у нього не виявилося тифу. Виявилася свобода з лікарні у в'язницю Казанську. Де довелося на прогулянку потрапити в такому вигляді, у такій формі. Черговий по корпусу злякався, він взявся за діло своє не пустити мене. Я викликав начальника, йому розмалював цю картину. Вона мене тримала в лікарні. Я ж у вас в Казані у вашій зимовій атмосфері щорічно купався, сприймав я ваші ванни. А ви своїм режимом мені заважаєте. Начальник цьому ділу не заперечив. Я тут же сказав, між усіма один залишився в перемозі. Скоро нас на Ростов повезли. У мене залишився один цей спогад, як доводилося мені таку важку картину через себе її в такій режимній лікарні прожити та протерпіти.   

 

80. Я в ній також не губився, також я думав, згадував про це, і писав стоячи. Я був допущений лікарями до природи, до холоду великої сторони. Я виходив із санітаром удвох, він в кожушку, а я в чистому тілі стою, тремчу. А сам Алмаз Разаєвич Дербаєв лікар, він же завідувач цього відділення, виходить одягнений. Запитує у мене, як у такої людини, якій зіпсували ногу під час свого випробування. Не давали допуску до природи, не давали, щоб я падав від цього вчинку, від цього діла. Я сильно кричав, просив лікаря, щоб він допустив до природи таким, як ви, всі люди живі, мене бачите. Де б я не знаходився зі своїм наміром, мене за мою таку ввічливість, за таку силу зустрічають і проводжають.

 

81. Я там був байдужий до всього. З людьми не відмовлявся говорити, щоб люди знали мій такий характер, він для чого йде. Природа молода для нас усіх, вона нас просить, благає, щоб ми з вами це все робили. А ми цього боїмося. Це ж є наша, всього людства ідея, вона прийшла до нас такою. Я один її підхопив, з нею разом живу. Хочу сказати про любиме це діло. Мені доводиться зустрічатися з такими. Можна сказати про своє діло, щоб про це знали всі. Я за свою таку величезну роботу отримав від народу ім'я Учитель. А Учитель, він нас учить хорошому, святому ділу, здоров'ю. Я йду по дорозі близько до ростовців, вони мене зустрінуть у в'язниці. У такій в'язниці, в якій я не був, а зараз я приїду. А мене запитає народ, що зі мною це зробилося, що мене такого сюди привезли. Мене везуть у Гуково, у Ровеньки в лікарню. 

 

82. Я там на волі не хотів бути, а зараз мене такого режимом привезли. І не запитали ні в кого, а везуть, як злочинця, нічого не говорять. Я тримаюся судом Бобренецьким, це була справа. А зараз ближче до дому, до дружини, до дітей, до своїх везуть мене в Гуково. На дорозі намагаються випустити до вітру. А люди це діло бачили, намагалися передати моїм близьким. Мене зустріла лікарська система, лікарі, що знають. Я їм читав лекцію при Корганову. Вони мене зустріли, як хворого чоловіка, але небувалого такого. Я був між усіма один, намагався словами писати лікарю про свою справу. Лікар мій лікуючий був Едуард Федорович Холодний. Він як адміністратор над своїм персоналом, він ними командував, сестрами, нянечками. Словом, усім лікарняним складом. А вони над ним, як пси, тільки не хапають зубами. Що хочуть, то вони над хворим роблять. Хворий не захищених у житті ніким, його пхають, йому говорять, а він не розуміє.

 

83. Його тільки одне – слухатися і робити. Сказали: збирай і одягай черевик або халат, ти повинен йти в яке-небудь діло. Не послухаєш тільки ти цього ось порядку – у них є простирадло. Вони ним укутають, і йому в сідницю шприцом колоти, як якогось неприємного діяча. Я між ними жив, пішов, дуже сильно боявся, щоб вони не зіпсували моє тіло. Це ж були натягнуті в цій справі люди, їх цікавило своє зроблене. Вони в цьому жили, і хотіли, щоб ще краще від цього жити. Їм ця картина не до душі. Вона є між людьми, але не така вона, як перша для життя. І до неї треба буде підготувати себе в цьому, щоб технічне із себе скинути, а за природне взятися. Ми з вами звикли бігати за прибутком швидко, та щоб ніхто в цьому не бачив. Ми вважаємо, це все наша природа нас нагородила. 

 

84. А тепер ми всі повинні це діло в свої руки взяти. Це тепер буде наша така обрана місцевість. Ми з вами довго до неї не підходили, чогось ми від цього місця чекали. А може, чого-небудь у житті боялися. Це не якась така штука, взяв і віддав. А це лише б тільки це місце зайняв, а потім і звикнеш назавжди, можна чекати. А до нас кожен ранок рано на нашу землю приходять сонячні промені, вони всі енергійні умови піднімають, женуть їх геть подалі. А ми такі є на білому світі люди. Ми весь день безперервно риємося в ділі, як комарі. Та більше від усього ми їмо, весь день готується, вариться, смажиться і печеться на вогні. А коли ми це все приготуємо, все у нас на виду, ми з вами тут як тут ковтаємо.

 

85. У нас самих і апетити розвилися за цей ось такий час. Ми до цього готувалися та думали, що нам наша кухарка. Вона наша мати, нас усіх вранці, в обід і ввечері нагодує. Скаже: тепер лягайте ви спати. А ми звикли завжди слухатися. І до нас тихо яскраві сонячні промені приходять. Та хіба вони нам кажуть, щоб ми самі піднімалися через це. Ми всю ніч спали та потягалися. Сон – це миле діло. А тут вже день наш прийшов, видно стало нам скрізь і всюди. Ми намагалися бути надворі, хоч камінчика з місця непотрібного піднімеш, а його покладеш, куди це треба. Видно, далеко лежить перед тобою твоя дорога. Ти як людина намагаєшся пройтися, і прийти до цього місця, щоб на ньому що-небудь зробити. На це буває такий час. Якщо ти майстер, добре вмієш шити чоботи, то тебе в хаті люди знайдуть, вони тобі принесуть товар, за це твоє оплатять гроші.

 

86. За хороше твоє зроблене ти від них отримаєш слово «дякую». А що ж мені, такому чоловікові, хто з осені не зорав, як слід, цю ось місцевість. Вона невдало себе показала. Я мало про неї думав, мені не хотілося сюди кидати зернини. А життя зажадало, воно без їжі не залишалося. Все літо на одному цьому місці, його думку від самої весни не кидає одне думати про це зроблене. Ми ж з вами восени це місце зорали, його під сніг поклали. Господар пан, він знає, що робити. Він для цього покрутився. Захотів, щоб у нього це місце обдарувало. Моє місце, яке мені дав народ, я його маю. Для здоров'я людини є вода, є повітря, і є земля, по чому можна буде походити роззувшись. І є вода скупатися. Та й повітря є, чим задовольнити себе. Це буде моя таке життя. Людині хворій, ображеній природою, їй треба допомогти. Це буде моє таке ось діло в житті.

 

87. А господар оточив себе, господар зробився цього ось місця власник, індивідуаліст. А я не власник цього ось місця, в якому живу. Кому тільки завгодно, приходь і отримуй через це своє здоров'я. Учитель нікому не відмовляв, а завжди просить, благає, говорить: заходьте. Це земля ваша, і повітря ваше, і вода ваша. Мій був труд практичний це все знайти як засоби, і ми в природі оволоділи на користь усього людства. Я такий чоловік один є у світі. Живу і радію цим ось місцем. Мені дуже холодно, на мене дивитися погано, краси немає людської. Я терплю через усіх хворих. Особливо думаю про ув'язненого і божевільного. Такий час прийде: в одні двері зайду, а в інші за мною всі люди вийдуть. Вони не винні, їх тримає адміністратор. Він для цього озброївся, тепер їх так тримає. Я для цього є Бог, світило всього цього на землі життя. Я живу для ображеного.

 

88. Мій весь будинок, він для ображеного, хворого. Ми всі для цього є хворі люди, зустрічаємо, проводжаємо. Наша мати всього світу, вона зустрічала всіх з душею і серцем. Вона їх проводжала, з цим говорила. «Паша, не йди ти до цих учених, вони самі до тебе прийдуть. У тебе руки золоті, а розум дорогий». Він сам це знайшов, сам зробив засоби, знайшов їм у дворі, оточив себе. Це наше все є багатство, для нас таких людей є на білому світі. До мене, до такої людини, як я живу. Я не хочу, щоб так люди хворіли. Я хочу, щоб вони були здоровими людьми. Ось що мій двір має, і він буде в цьому мати. Це життя людини. Він дочекався цього чоловіка, і він засоби став мати, тепер ними хвалиться. Це повітря, це вода і земля. Це милі мої незабутні друзі.                    

 

89. Скажу правду про це, що лише б тільки була можливість звернутися і попросити мене в цьому. Я як Учитель знаю, що це є хвороба на людині. Я її не потребую, а я приймаю чоловіка. З ним я розмовляю, йому кажу. Мені ніяка твоя хвороба не буде треба. А мені треба ти, я займаюся з тобою, учу тебе. Можу просити як чоловіка, щоб ти робив своїм тілом те, що буде треба в житті. Для тебе в цьому ділі треба буде повітря, вода і земля. Що тебе народило в житті, те тебе і підніме. Це ж є природа, вона знаходиться там, де є чоловік. Він для цього діла облюбував це місце, його таким обгородив, привласнив до свого імені. Туди з природи все, що попало, намагався прибрати до рук, щоб ним так скористатися. Ми так робили і робимо, і будемо робити між людьми, як квітка в руках.

 

90. А коли природа буде змінюватися весняною порою, ми конячку запрягаємо в дорогу. Що нам треба, те ми кладемо у віз, і на землю свою в степ веземо. Це було перед кожним і всяким чоловіком у природі. Він про це все не забував, намагався все зробити, тобто він повторив. Він не зміг без цього залишатися. Його ця минула ідея мучила. Він без весни, він без осені був у природі не людина. У нього закладено усно в голові, що буде треба зробити ось цей день. Або що треба мати у себе, щоб від цього отримати прибуток. Він не чоловік, якщо він не отримує в природі цей належний для себе прибуток. Він у нього – це його здоров'я. А раз він це все отримує, він уже цим живе. Його це застава є в цій справі. Він більше нічого не знає. Вранці сонечко зустрічає, а ввечері його він проводжає.