Я захворів. 1974.12.ч.2

Іванов Порфирій Корнійович

 

1974.12.20

 

Частина 2. С.91 — 180

 

Редактор, перекладач — Ош. Редагується з благословення Іванова.  (Див. Паршек. 1981.02, с. 115, 127)

 

91. У тому він без сну буває. Він піввіку свого спить, а піввіку свого мучиться в праці. Його ця залежність змушує мучитися в житті. Чоловік, він живе один раз в житті, щоб він був у природі здоровий чоловік. Він завжди в природі з думкою щось шукає. Йому треба, він хоче ним оточити себе, у нього на це є велика охота. Він хоче, а йому це не дається. Як нам, ученим, у даний час космос атмосфера. Всесвіт, він з нами поки простою мовою не розмовляє. Він нас, людей, зацікавлених у цьому, приймає в невагомості. Ми, люди, є від цього діла залежні. Нам з вами хочеться в цьому ділі чогось новенького відкрити. Ми старим ..., ми обгороджені грошима. Нас це все посилає, ми на це летимо. Вважаємо, що нас за це між людьми такими тримають. А те, що ми для науки хочемо новенького в житті знайти, ми не зможемо.

 

92. У нас дуже розвинені властиві апетити на хороше і на жирне, і солодке, щоби був у цій справі смак. Ми в ньому помираємо. А що нам більше в цьому буде треба, якщо машину робить людина. Вона на ній катається до часу. Вона розбивається і людину вбиває. Цього космонавти не шукають, вони хочуть жити. А життя чоловіка створено за рахунок їжі та одягу, хорошого в зручностях будинку. Що йому треба, крім цього всього. Він же не погодиться з ідеєю Іванова бути в природі. Вона живе не в хороших і не в теплих, а в чистих холодних і поганих. Найгірше в житті нашому – це залишатися в природі чоловіком, незалежним у ній. Він говорить. Мені не треба ця ось складена техніка або ця копійка, через яку чоловік у житті робиться злочинець. Він його в цьому вбив, і за що він сів у в'язницю. Сидить він, нудиться свій викладений строк. Про нього забули ці ось люди, які літають в космос.

 

93. Він не знає, що з ним вийде завтра. Він каже, на сьогодні він живе добре і тепло. А завтра його в баранячий ріг природа скрутить. Я, говорить Іванов, не йду туди, а йду до діла Бога. Я перебуваю в лікарні в режимних для мене умовах. А як я був потрібен зі своїми засобами цьому хворому. Він сюди приїжджав і мене як Учителя просив, щоб я йому це здоров'я дав. Я і тут у цих умовах таким можу бути, як скрізь і всюди. Я був і залишився Івановим у Суліні, я в Москві теж Іванов. Ім'я, по батькові, не хочу його мати. Це буде дуже високе для мене прізвисько. Легше і краще буде для мене і всіх оточуючих мене при зустрічі, я буду Іванов. Але хворий, пацієнт, як тільки я його приймаю, повинен мене як такого знати як рідного дорогого Учителя.

 

94. Я між ними такий один Учитель. Я його як такого вчу, щоб він був здоровий. Якщо я це між ними зроблю, то атмосфера в людях зміниться, вона буде для людей інша. Я недарма цей шлях між людьми свідомо пройшов по всіх палатах аналізатором, випробувачем свого здоров'я. Крім однієї правої ноги, вона моє здоров'я поділила навпіл. Одну ногу взяли соціалісти, комуністи, а іншу оточили капіталісти. У них обох є якісь нестатки. Вони бідні люди, нічого не знають, що з ними буде завтра. Їм хочеться пожити ще краще від цього. А Іванову ця історія не треба. Вже ми досить пожили, народили людей. У цьому їм треба жити, а їх природа зустрічає, проводжає не життям, а смертю. Вони плачуть, не хочуть умирати.

 

95. А природа така мати. Заробив у цьому – отримуй. Пожили добре і тепло, тепер іди в погані діла і холодні. Жити не захотів по-Іванову, а тепер умирай. Іванов свою муку показав усюди. Його як такого чоловіка взяли охоронці, і з ніг до голови взялися за його здоров'я. І весь час його мучили, випробовували в умовах. Він почав від приймальні Знам'янки, а потім його посадили в КПЗ. Вже в КПЗ приїхала юстиція Кіровоградської області, сам прокурор і начальник міліції, і також, який мене в Бобренцях забрав. Вони санкцію наклали, щоб мене покласти у в'язницю. Сказав: «Постригти, поголити». Я поїхав. Спершу мене зустріла в'язниця Кіровоградська, потім Одеська зі своїм психіатричним ізолятором. Він мене зробив з хворого здорового. Я як не загартований чоловік, а я як дармоїд.

 

96. Хотіли мене вбити. Я на суд був доставлений одягнений і взутий, як якась попка. Але я суду відповісти ні слова не сказав, а промовчав. Суд виніс рішення своє мене в Москву до вчених послати в (інститут) імені Сербського. Я був не засуджений, начальник міліції побачення не дав. То мої рідні під в'язницею ключ від воріт поламали, мене затримали, і мої люди поділилися зі мною. Через це я й поїхав етапом у Москву через Харків. Через в'язницю я їхав і питав у начальників: чи думали вони про ізолювання цих в'язниць? Ніхто не погодився з моєю пропозицією, тільки ув'язнені кричали вслід свої слова, щоб я Хрущова зняв з місця. Ось це і була одна показова істина, яка зробила для Хрущова образу. Він перестав бути таким, як він був до цього. Заступилася партія. Я і ввалився до Москви в Бутирку у в'язницю. Там знайомився з положенням, а потім потрапив до інституту, там свій час в них пробув. Переслали до республіканської лікарні в Казань.

 

97. Там я відпочивав, свою ногу втратив. Зараз мене через Казанську в'язницю повезли на Ростов. Від Ростова привезли в Гуково Ровенецьку лікарню, яка повинна мене випустити, як чоловіка в житті не дармоїда, а як чоловіка, корисного в житті для людей. Так і зробили цієї лікарні лікарі. Колектив, він дає мені волю, вона мене оточує багато чим. Я написав працю, маленьку книжечку «Загартування і люди». Загартування є людина, індивідуальна особа, а люди є природа. Вона цього чоловіка народила. Дала йому права робити те, чого люди між собою не бачили. А зараз цей чоловік сам себе загартував у природі, не застуджується і не хворіє. У цьому знайшов засоби такі, допомагає бідному, хворому, потребуючому, ображеному чоловікові. Він отримав здоров'я від мого загартованого тіла. Я ці засоби у себе мав, маю, і буду мати через своє в природі таке знання. Я люблю природу, як свого друга.

 

98. Вона мене вчила жити і про це писати. Я написав, а потім спілці письменників колективу дав читати. Вони прочитали, зі мною погодили, щоб послати в Москву, видавництво «Знання». А видавництво «Знання». Я, говорить ця людина. Він переконався в тому, що наші такі люди, вони зустрічають і проводжають останні ті дні в 1974 році. Вони до себе тягнуть цей час, в якому люди опинилися. Їх сили цього в житті не відчували. Людина цього білого дня ніколи не бачила, а намагалася з ним зустрітися. Він ніколи не хотів, щоб людська система на ньому проходила. День прийшов цього часу, він цього не хотів бачити на людині, хто в житті своєму знову одягнувся так, як до цього ось часу носив.    

 

99. Належний одяг весь носив. А він каже нам усім: від такого страшного холоду може і одягнувся. Але у нас такі тепер люди, вони з цього часу сміялися. Вони не знали, з кого. А коли вони дізнаються про мою таку слабкість і про моє невігластво до природи, вони тепер більше засміються. Їх оточить правда. Моя дорога буде не Бога, а чиясь невідома. Це вже є неправда, вона на чоловікові була, висіла весь свій час. Вона ніякого тепла чоловікові не давала, а навпаки, вона мертва була, і відбирала від живого тіла його тепло. Він губився, йому згодом робилося важко. Він втомлювався її зношену носити. Ми з вами, всі люди, такі робимося, і раді б пожити так, як у молодості жилося. Ми втоми не бачили. Наші тіла ридали силою своєю і говорили, нам ще б бігти.                                   

 

100. Так скоро і до нас пробралася наша безсила старість. Нам несила це робити. Наші тіла приходять до відмирання. Нам не треба цей ось одяг, ми його закинемо на віки віків.  Я не йду до цього діла, і не хочу повертатися назад, щоб люди з мене так сміялися. Я хочу бачити на собі чисту невмирущу правду. Вона була на мені, такою вона залишилася. Це моє чисте енергійне. Чистіше, краще не може бути від цього діла. Я цим люблю природу. Я з цим дружу з нею, кажу всім: це мої є друзі. Вони мені допомагають у всьому. Особливо це допомога чоловіка чоловіку хворому, що потребує в біді. Його горе так оточило, воно з ним в немічі живе, і не дає йому так розвернутися. Він нею, цією хворобою, мучиться, хворіє, стогне. Йому ніяка річ така не допомагає. Йому його сили йдуть у нас по руслу.     

 

101. Для цього засобів немає. І немає, щоб на це народився такий чоловік, якому б далося таке повне право, воно такій людині допомагало.  А воно не допомагає, а більше в цьому ось заважає. То чоловік жив у природі, він до тепла одягався. А зараз радий би одягнутися так, але у нього сил немає, він їх у цьому втратив. А я теж з невір'ям живу, думаю про це діло теж як людина, як і всі такі люди. Вони зустрічають і проводжають з думкою задоволеності. А я за собою думка несу з хорошими ділами. День іде він і до нас не з поганими якостями. У ньому є повітря, у ньому є вода і земля. Я, як чоловік не такий, як усі є люди. Нині проводжаю такий день середу, я не їм. А до мене приходять листи з Москви, з того місця, де мене люди чекають. Вони хочуть, щоб я між людьми був таким. Сьогодні з гірської мати приводить сина хворого.  

 

102. Вона його привела, щоб я його полікував. Я їй як матері сказав про це, щоб вона знала. Лікують людей лікарі, у них є право, диплом. Не чоловікові вони допомагають, а допомагають хворобі. Я учу чоловіка, щоб він не захворів і не застудився. Він буде робити це, а хвороба від цього сама піде. Вона тоді, як мати рідна стала мене як Учителя просити. Я її сина взявся за вченням Учителя приймати. Те я роблю, що всім вводжу. А потім роздягнув догола, і водою його з голови облив, холодною водою. Його наявна ця хвороба злякалася, вона тут же відійшла. Йому стало легко. Я у нього як Учитель питаю: легко? Він відповів: «Добре». А раз добре, що може бути краще від цього діла. Хвороба, вже вона пішла, її не стало. Зародилося нове здоров'я. Тепер людина хворіти, застуджуватись не буде, якщо вона за вченням Учителя піде. Їй природа відчинила двері.   

 

103. Він тепер буде наш з такими ділами. Він не буде розповідати про те, що неможливо робити. Його змусить істина, він нею оточив себе. Тепер його тіло буде жити по-новому, по-природному. Він вже сильний стане свого ворога перемагати. Він його переміг, він отримав від Учителя, що треба. Життя, але не смерть. Ми її так відкриваємо. Привозить батько свою дочку, вона в нього з горлом хвора, запущена ангіна, вона обплутала дівчину. Де тут добратися лікарю медицини. Вона всіх хворих людей приймає, вони теж хочуть хворобі людини допомогти своїм технічним вченням. Їм доводиться в цьому всьому адміністративно з цією хворобою плавати. Як би вони зі своєю технічною практикою до людини не лізли, і не робили вони цього хорошого, але вони не є вона, природа, хто цю хворобу на людину посадив.

 

104. Він занурився в ці умови, вліз, тепер він мучиться в них. Вона його тримає хворого, йому не дає розвернутися. А хвороба є хвороба, вона від свого місця не йде. А як ломила, так вона ломить в паху. Всі аналізи на людині показують, що це а ... чоловіка маленького чи великого. Але мука є мука, болить, потрібно в природі позбутися цього. Будь-якому лікарю тільки ніж, над цим заслужила   хірургія. Але буває помилка, люди на все здатні. Розріжуть, а потім зашиють. Буває, там забувають ножиці або шматок марлі. І від цього всього медицина як наука, вона на місці не стоїть, а зі своїми досягненнями вона багато в житті робить. Але щоб вона зробила своє в житті, це легко довелося в тілі!

 

105. Я знаю добре за це все діло, цьому всьому приходить всієї історії кінець. Яка б не була в народі наука медична, вона багато допомогла нашій людині в усьому. Особливо тоді-то, коли люди між собою розвинули на цій території свою шалену війну. Вони один одного вбивали. Змушували, щоб їм як людям доводилося допомагати. Вони створеній хворобі звикли допомагати. Це їхнє таке діло, вони зобов'язані це зробити. Хворого умови кожної людини, це є в цьому діло для лікаря. А лікар такий є в цьому ділі. Люди звикли зустрічатися з таким ділом, а його можна буде бачити. А по природі такій, по якій люди самі себе примусять все робити. Вони так хочуть, щоб їм від цього було ще краще. Село велике і дуже різне, живуть вони так, як надумають і хочуть.

 

106. У них час проходить між ними. Який вони хочуть, він не приходить, а природа цим   ділом сама займається. Я, каже вона, сама собою керую. Якщо захочу, вам ранкове сонечко покажу. А якщо тільки захочу, у мене є, що нам у цьому заважає. Я для цього мати роділля. У мене все є. Захочу напустити цих пустих хмар без дощу – вони перед нами такі бурхливі йдуть одна за одною. А якщо захочу змінити цю навислу атмосферу, вона не показує наше сонечко. Воно від нас пішло подалі, вже давно воно нам не світить своїми променями. А без цього сонечка і квіточка не розвиває себе, і немає такого між нами тепла. Ось яка відбувається суха без усякого дощу погода, нам вона вже набридла. Так воно робилося у нас нерадісне для нас діло, воно радості ніякої не дає.    

 

107. А коли природа тільки захоче, до нас свою систему поверне, і стане нас у себе жаліти. Я така є птиця небесна, така є в житті своєму. Я люблю труд, і ним створюю їхні умови. Треба їм для їхньої праці сонечко, я ці хмари заберу геть. А якщо їм як хліборобам треба землі волога, то я не пожалію. Води в морі вистачить, заллю всі їхні тріщини. Хай тільки роблять. Їхнє діло – орати, їхнє діло – скородити, їхнє діло – посіяти. А я вже помічниця в цьому ділі. Сама буду посилати води з висоти. Людям потрібно те, що треба. Їх треба природі задовольнити, як якусь штуку. Ми її так посадили, так її огороджуємо, як якусь родючу сливу або грушу. Вона нам довго не давала плодів, ми від неї чекали, і раптом зацвіла, ми зраділи. Кажемо: ми такі люди є в цьому ділі. Побачили з вами – цьому добру зраділи.

 

108. А Донбас – велика є місцевість така. По ньому я пішки проходив, і там людям давав здоров'я. Я мав і на це сили, їх давав нужденним у здоров'ї. А до союзу вугільників заходив, у них брав для здоров'ю копійку, вона мене зберігала. Я своєю ідеєю довів, що я вмію жити, і вмію ходити по землі босими ногами. Де моя нога тільки не ступала, і яким  умовам вона не піддавалася. Це була природа, це були умови. Все робила природа, вона була така в житті моєму велика, завжди свою дорогу клала. Я, каже, така буду, якої в житті не було. Моє діло було таке в житті. Треба пройти крізь бур'ян і гори – я туди йду. Треба скупатися у ванні – я купаюся. Це моя буде воля. До 13 грудня їжа буде мною поїдатися, треба після цього не їсти. 

 

109. Ось чого ми в цьому зробили, самі взяли, написали листа колективного 56 чоловік, і Підгорному послали. А він у міністерство спустив, нехай вони розбираються, вони вчені люди. Їх треба за це турбувати, хай вони виводять підсумок. Він це є чоловік один з усіх, він це починав робити в житті, йому доводилося з цим зустрічатися. Він не помилився так себе представити, як він себе представив. У нього такі є в природі сили. Він знав своє місце. Він не став хворіти, застуджуватися так, як усі люди. У нього народилися сили, він ними оточив себе. Для нього стала зима така морозна, холодна така одна з усіх наносить цьому збиток у житті. Він став один з усіх сміливий, знати став цю природу. Вона у себе мала щось у житті, що треба в житті. Я, говорить чоловік, сьогодні уві сні потрапив у воду. І з нею разом пробирався на цю саму Колганова гору.

 

110. Я ліз, хоч з трудом, але вибрався до Купяшхіних житлових будинків. Це було в леваді ореховських садів. Я там народився, я там таким себе ростив. І там як пацаном   між дорослих так я пустував. Робив столипінській групі свої придумані пустощі. Я і мій друг дитинства, нам захотілося їх під час прогулянки. Вони у вечірній час на велосипедах в селі нашому каталися. А з ним додумалися удвох, мотузкою цю дорогу ми їм перев'язали. Вони з гори їхали вниз, з ними їхав разом виборний старшина. А ми самі стали в тіні під хатою у Темка шевця, і до нас Яшка Колган, звідки взявся. Він до нас у цю хвилину підійшов. А вони такі в цей час їхали. Ми чекали, у цьому що ж вийде? Їдуть, нам видно, ми на цій ось сторожі.

 

111. Вони цього у себе не знали, їх зустріла зроблена нами стихія, вони стали один на одного падати, стали кричати. А ми бачимо таку ж штуку, перед нами вона тут же поруч розвивалася. Ми пішли відходити в глибоку балку до Кобзи на город. А там Кирюха, у цей час він не спав, побачив нашу таку катастрофу. Та нам нашому пробігу на нашу зустріч теж зі своїм криком по-людськи закричав. Ми – до Кивенка на город, а Ківенок до нас назустріч, підхопився з ліжка, та й до нас. Ми по доріжці в балку до річки, і пішов вниз, а він – за нами слідом. Це добре зробила, на наше таке щастя, у Павла Кивенка в штанях обірвався гудзик, вони його ноги сплутали, не дозволили далі за нами такими бігти. Він зопалу так упав і розбив свою руку, чим ми були врятовані. Нас люди за це ось наше зроблене, вони нас ловили, але зловити їм через природу не далося.

 

112. Ми всі, нас троє таких виявилося на ось цьому місці. А назавтра на вечір ми як хлопці цієї всієї вулиці, ми всі такі пустуни зібралися в одну купу, і стали денні новини розповідати. А син Павла Кивенка Калинка говорить про цю ось стихію, що трапилася з батьком, він був кимось ображений за його між нами діло. Він цю історію залишив на багато років. Вся ця свита порозбивала свої морди, а ми були врятовані в цей час. А зараз цей Калинка перед усіма такими хлопцями бешкетниками виступає, говорить про свою тітку, про Іноралову, вона удвох жила зі своїм хазяїном. У них була корова з усіх, молоко збиралося, сметана, вона ніким не поїдалася. А в цей час надійшла пропозиція це все з льоху забрати і поїсти, а посуд поставити на вулиці. Так ми зробили. Нас ця Іноралиха насварила, начебто ми це зробили.

 

113. Вона в цьому не помилилася. А Мишко Іноралов це бачив. Він сміявся, говорив: «Так от їй треба». Ми і Мишка таке вчинили назавтра, щоб він таке казав, наше діло праве. Ми намагалися в селі турбувати старих, щоб вони свої сади не охороняли. Їм було не до сну, і ми як діти такого віку, теж нам у цьому не спалось. Знаємо, вдень ми цю картину переглянемо та подивимось, що хто у себе робив. А сади були розкидані по всьому селу. А старикам було тільки діло це робити. Йди, мовляв, твоє діло старече. Мовляв, охороняй сад. Він і пішов, їм доводилося хазяйнувати, він там сидить. А діти як діти цього ж села. Вони вдень у своїх хазяйських дворах роблять своє. А вночі вони розоряються, не дають спокою іншим, їм хочеться цього старого образити. Він цього в житті своєї не очікував, а до нього наші хлопці підійшли під сад з одного боку, а з іншого накинулися на хорошу грушу і її всю обірвали. Наш старий не вберіг.

 

114. Він про це все, зроблене хлопцями, багатьом розповідав за свій такий випадок. А от таке ще було, це переді мною, таким дитям. Я до дідуся Єгора в крамницю з ключем за прилавок за грошима, за закусками. А мене такого ловить старостиха, прийшла, пішла і сказала про мене. Що мені доводилося робити? Тільки треба залазити на горище, і там як мишеняті перебувати. А мати з батьком про це діло дізналися, бабка сама приходила, кричала, як на якогось злодія. Мати хотіла повчити мене, вилізла на горище. Мене там знайшла, скрутила мене там, і стала хлистать за волосся і під боки. Била вона мене, била, як сучого сина. Намагалася мені наказати особливо. Я про це ось не забув. Я це все сам робив, ніхто по це не знав і не вчив, а все це я сам робив. Мої були бідні сили, я їх переживав, і робити робив я сам. Все це ми, діти, в нестачі жили. А щоб хто такий знайшовся і сказав, це от не треба буде робити.                         

 

115. От я вже, можна сказати, у цьому підріс, став себе вважати хлопцем на селі, мені 14 років. Сам собою рослий, а робити не хотілося нічого. Сидів я на призьбі у себе в будинку, та рився в пальцях. А до мене, до такого хлопчика сільського, сусід Мойсеєв Федька підходить. Він мене побачив і пожалів як такого, мені став говорити. Мене став запрошувати, щоб я з ним погодився, і послухався з ним піти до пана попрацювати, за кіньми доглядати. На конях їздити, возити сіно зі степу, 67 копійок на день. Це теж в житті гроші за мою роботу. Я його як такого послухався, став я збиратися, своїй матері сказав. Вона не знала, як мене і в що зібрати. Все своє наявне до голови на мене одягла, кофту вона одягла на мене, туфлі. У мішок наклала хліба, та поклала туди до ... Мовляв, йди, хоч копійку зароби, була цьому вчинку порада. А пан Картушінскій жив за 15 верст, до нього треба йти пішки. А в пана у цього були умови такі, в яких в зимових знаходилися.

 

116. Люди там жили дуже погано. Робота від людини була потрібна, а за житло подумай. Але наших людей, їх не обдуриш. Вони про це знають, туди горнуться, де є теплі умови. Наша біднота цим оточувалася, їй доводилося попрацювати по погоді. Вона постояла, потримала до получки, а потім ввела свій страйк. Я попрацював два тижні, отримав за це все 10 рублів з копійками. Люди від цього вчинку йшли, вони знали в цьому краще. Їхні односельці працювали на руднику в генерал-майора Василя Павловича Мордвина, цивільного радника. Це було написано на паркані чорними літерами, щоб знали люди. Вони в нього працювали скрізь і всюди, одні в шахті під землею в різних спеціальностях. А інші на верхах вивантажували вугілля в штабелі. А є у нього люди в сільському господарстві, у нього господарство було капіталістичне, панське. І звертався він по-хамськи.     

 

117. У нього було, я під час роботи, вугілля кидали в штабелі, а його нацмен кидал. Сам господар Мордін побачив, він гарячково захворів від цього діла. У нього палиця була, він нею вдарив по голові робітника – він брик і неживий. На нього тоді води, вона його пробудила. Сказали йому про хазяйське горе, він втратив у цьому щось таке. Господар на робочому шукав істину через його смерть. Це добре, що бризнули води, а він ожив. Тут господар свою принциповість говорить. У кого працюєш? У мене. Я є господар цього добра, а ти його не жалієш. Гроші плачу я тобі – так роби по-хазяйськи. Це діло проходило якраз при мені. Я стояв збоку, як це вийшло. Я в цьому ділі теж був винен, що не ділок. По-хазяйському вугілля кидав на решето, робив його чистим.      

 

118. А скільки ти не роби в цьому ділі, рідному батькові не догодиш. Він же вимоглива особа перед своїм дитям. Людина любить командувати, взагалі так люди звикли один одного посилати. А того хто слухає його, він не хоче цього робити. Я, каже він, тобі не підкоряюся, живу я сам. Я встав з постелі і згадав про Митіна Гаврюшку, він своїх биків з нами в балках на випасі пас, нами, такими хлопцями, командував. Надумає яку-небудь нісенітницю, і починає це діло. Він був між нами призвідник. Створити віз на чотири колеса, і на ньому з бугра під круту гору каталися. А у зворотний бік треба було його самим везти. Це була така між нами зроблена робота. Ми весь день безперервно в цьому ділі каталися.

 

119. У нас, таких хлопців, де сили набиралися. Ми не цим ділом займалися під час випасу волів. Через наш степ була протягнута залізниця. Вона мала стовпи, а на них чашечки висіли. Ми їх камінням збивали. І дійшло до того, ми діти, що хочемо, те зробимо. Між нами пас Лавро Дем'янович, ми його дражнили «дурником». Він нас таких не ображав. Ми жили самі собі. По селу в одного були бики, коні, а їх доводилося по толоці пасти. Тільки самі себе тримали між селом колом, а корм був неважливий. Тебе як пастуха посилали, щоб я в природі пас свою худобу. Ми більше від усього своїх биків пасли по Івкіна балці. Ми по ній ганяли назад, вперед. Чого вони їли, ми самі не знали? Наше діло було таке – спостерігати, щоб не потрапити де-небудь у лапи. 

 

120. Як мій бик задерся і побіг.  Куди?  Не знаю. А він у хліб у Петропавлівський, а його господар прив'язав. Це дитинство ми проводили влітку в степу за своєю худобою. А зимою наше діло одне – ми ходили в школу. Учи завдання, які тобі задають учителі. Кожен день безперервно треба було ходити. Ти збираєшся в школу, щоб не забути буквар або книжку. У тиждень свято неділя. Ти повинен по-християнському піти до церкви богу помолитися. Це тебе змушують умови. Вони дитя гонять у цей бій, і так молодому доводиться звикати, а старому доробляти, щоб була закладена між цим любов. Цього чоловік ні один не мав, він живе так, як усі люди, що пройшли. Їх умови змушували це робити, що йому доводилося робити. Він хотів жити так, як усі люди. Без сніданку вони не залишалися, і про обід вже думали, що він повинен поїсти.

 

121. А матері, їй треба подумати, чим їй своїх діток нагодувати. Вона все літо за землею. У неї город, де вона садить картоплю, чим вона сама живе і дітей годує. Цим продуктом харчуються люди. Згадую про те, що було між людьми у своєму житті. Вони самі жили та щось у природі творили. У них були ворота, вони зачинялися. А коли було господареві потрібно, то він їх відчинить і за собою зачинить. Двір так він ніколи не залишався, щоб ворота такі залишалися зачиненими. Господар знав, що він робив цього дня. Йому доводилося їхати на млин мішок зерна змолоти на борошно, а то баби кажуть, немає муки. А раз немає борошна, значить, не буде хліба. Снідати без хліба не сядеш, і не почнеш ти свій день. Він до нас прийшов з таким наміром, щоб ми в ньому три рази поїли добре досита. Це не ми одні робили.    

 

122. Тільки піднявся з постелі, вже думаєш про їжу. У нашій сім'ї, та ще такій, є хазяйка. Вона думає про те, чим треба годувати своїх людей. Знаю і роблю це діло, щоб воно робилося. Воно зробиться нами, вийде живим фактом. Я теж так жив, як усі мої друзі поживали. Вони теж тяжко жили, але вони цього не отримали, що я в процесі отримав. Я відмовився від усього того, що було і є в природі. Лист Учитель отримав від Світлани, вона пише за професора Румянцева, за професора Єфімова, та про інших таких. Вони з деякими згодні, з деякими ні. А те, що вони роблять, це їхня була, вона є помилка, що вони думають. Вже це зробили, це діло зроблено людьми на користь їхнього здоров'я. Я так зробив. За це мене назвали люди Учителем. Він зробився через цю користь, вона змусила людину в природі здоровою. Чоловік, він занурився в природі у ванні.

 

123. Вона його цим оточила, тепер впевнений сказати будь-якому в цьому ділі чоловікові. Він лише би прийшов і попросив. Моє ім'я Учитель, він допомагає стати на ноги. Це Світлана каже: вони так не виконують, як це. Автор своїх слів. Він пише свої слова, він їх ставить у себе в рядках на арені. Про майбутнє треба нам сказати людям. Про те, що раніше написали за 2000 років. Воно ось, не за горами. Хто ж це місце займе, і кому воно належить ним скористатися. Це місце, воно ніким не зайняте. І зараз ним скористався Іванов. Його тримає у себе, як небувале щастя. Він один такий. У нього в природі є любов через своє серце. Він у природі незалежний, він чужого не потребує, у нього своє таке тіло, з ким він живе в дружбі. На себе одяг він не надягає, вважає це все мертвим, не помічником у житті. А втратиш і те, що є.

 

124. Чоловік, він призначений через діло своє. Він відкрив очі, на ноги калік поставив. Усі хвороби вилікував, тобто він ворога від людей прогнав. Тепер мир на землі, і воля буде будь-якій людині. Він переміг у природі ворога. Він через це діло став самородок. Його джерело в цьому – загартування-тренування. Йому доводиться трудитися на благо всього людства. Він навчається в природі, хвалиться перед нею, він істинно говорить за свою особисто виходжену клітку. Його серце – молоде загартоване, здорове серце. Воно виходжене самим собою. Я не боюся в природі ворога ніякого, навіть не боюся я свою смерть. Якби у мене цього не було, то я давно помер. Я чоловік, він говорить, землі. Дихаю дуже сильно, а різко я говорю не про якесь диво.

 

125. Я, він говорить, кажу про природу, про фізичне, практичне явище. Це буде для всіх чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження – це миттєве одужання центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, цілую його, обіймаю, душу його, серце знаю. Хочу йому допомогти, щоб він не мучився так. Це не слова нам кажуть, а робиться ділом. Моя рука владика пише про це дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити – ти будеш здоровий. Кому це не буде треба у своєму житті, (юнакові нашому молодому?) Та ні. Шановні, це світове є значення. Нам усім треба матір нашу Всесвіт любити, про це все правду говорити. Не хвороба грає над людиною, а грає людина над хворобою. Нам треба вчитися в Іванова, щоб не потрапляти у в'язницю і не лягати в лікарню.

 

126. А жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде наша слава, якщо ми такі будемо всі люди, зі старими, з малими здороватися. Скажемо: здрастуйте, дідусю, бабуся, дядько з тіткою і молода людина. Ех, і життя моє таке важке для всіх. Зрозумійте моє це терпіння, загартуйте серця, мені так дуже холодно. Милі мої люди, ви гляньте на сонечко, ви там побачите своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Нікому з усіх не поскаржився, а завжди всім кажу: любив я природу, її я люблю, і буду її любити за її на мені такі сили. Вона мені так багато допомагає, що я в неї не попрошу, особливо коли я намагався допомогти її силами хворому. То такого не було в житті своєму, щоб той чоловік не отримав колишнє здоров'я. І при мені йому вже робилося легко і добре. А раз це добре в цьому, то що може бути ще краще.

 

127. Я ж така є для всіх природа мати, я є всім рідна. Хочу істинно сказати за свою силу для всіх нас. Хто просить, тому даю. А хто сваволить, того вбиваю. Вона ось яка. Я годувальниця матінка рідна. За те я тебе таку полюбив, цінував як ніколи, хвалив шляхом цього діла. Нам з вами обіцяли це все в житті отримати, всю індивідуальність. Вони оточили себе власністю. Вона чоловіка так примушувала, щоб чоловік на своєму місці сидів, і нічого він не робив. Це вже дорога нічия. А наша є людська, вона нас вела як завгодно, всіх нас, любителів цього діла. Ми такі всі є люди, без цієї праці залишатися не зможемо. Спершу свою думку проклали про це діло, а потім ми самі до цього місця прийшли, облюбували. Від цього діла не відмовилися робити. Це наше таке діло.   

 

128. Воно перед нами виявилося, річне добро. Воно нас цим годує весь рік безперервно. Ми добре знаємо про ці дні, їх прислала наша природа. Ми їх чекаємо, готуємося зустрітися з такою роботою. Ми зробили грядку, ми її поволочили, зернятка посадили, щоб воно у вологу попало і вхопилося, як за якесь діло. Ми його побачили, він і до нас прийшов, цей наш у природі день. Він довго там десь збирався зі своїми силами, зі своєю волею. У ньому є одне й інше. Ми, люди, самі створюємо. У ній треба нам хороше смачне яблуко. Ми його в умовах шукаємо, знаходимо це місце, ним ми задовольняємося. Кажемо: це наше місце. Воно нас годує. Ми за нього і досі не забуваємо, за родючу землю, яка нам родить усякого роду продукт. Ми навчилися в природі отримувати від землі все.

 

129. Наше одне лише бажання – оточити себе своїм вибраним місцем. Ми на ньому як такому поставили дім, привласнили, говоримо: це мій дім. Я його сам розумів, зробив, з каменю склав. А з дерева вікна вклав, двері поставив. Де потрібен залізний цвях, його люди зробили, як і ліс розпиляли на дошку. Так у нас вийшло в умовах життя на цьому місці. Вони до цього будинку з природи возами везуть, намагаються замки поставити. Їм природа земля родила, у них це є. Вони тепер просять невидимого бога, хто своїми силами завжди на прохання нашої атмосфери. Вона нам потрібна, особливо восени, коли ми молотимо хліб, робимо його дочиста. Ми не намагаємося довго в постелі спати, цей час цінуємо ми. Наша така думка у себе тримає.

 

130. З самого ранку непогано було людині цій, хто до сонечка розіслав на току свій посад, щоб його молотити катком конячкою. Говоримо з самим собою. Поспішаємо в цей час, що нас годує. Ми є люди, яким потрібно на цей час великий чавун борщу, наварений зі свининою. Цей день нас зустрів, і оточив нас своїми ложками. Ми його поїли, але досхочу не наїлися. Нам потрібна була інша їжа. А для цього потрібна була їм голка сталева. Вони нею оточили себе, стали шити для себе одяг. Їм знадобилося шило, щоб колоти дірку в підошві, щоб туди забити цвях дерев'яний. І це люди зробили. У них бажання проявилося до молотка, до сокири, до пилки. Їм природа відчинила ворота до промислів, до надр, до викопних багатств. Вони стали тягнути для себе це багатство.                                 

 

131. Вони це багатство стали переробляти на всякого роду деталі. І стали з них споруджувати цяцьку, машину. Вона людям знадобилася. Вони стали її застосовувати скрізь і всюди. Вона їм стала в житті їхньому допомагати. Вони для цього попросили чоловіка на це вчитися. Він став фізикою займатися, математику ввів, і до цього поставив на ноги медичну науку. Їй довелося людину вчити, як бути їм у суспільстві. Вони добре знали або знають про своє власницьке місце. Їх у житті ніхто ніде не примушував. І ніде, щоб людині давав право цим місцем користуватися. Люди це самі в природі зробили. Спочатку облюбували, а потім збагачувалися, скільки їм треба. І поставили на цьому місці огорожу, щоб ніхто з інших до цього місця не підходив.

 

132. Це власність, індивідуальність мого імені, вона належала споконвіку. Я його захопив, я ним скористався як джерелом. Щорічно з цього шматочка землі я брав прибуток. І мені, як господареві цього двору, моє особисте росло, і прибавлялася економіка, починаючи від першої курочки, качечки, та нашого дворового півника, або ягнятка, та поросятка. Ми, як люди цього діла, зробили своє зрушення, і стали це все берегти, як око, і по крапельці прибавляти до цього всього. Ми корівку людьми виростили, змусили самі себе за нею як за годувальницею доглядати. Вона у нас, як людей, плід прибавила, нам вона отелилася телятком. А конячка привела коника. Довго ми тягали на мотузках свій у природі прибуток, поки ми стали мати у себе колеса, і запрягли свою індивідуальну конячку.

 

133. Вона в хомут запряжена в житті нам стала допомагати. Це наша в природі техніка.  Ми, всі люди, своєю сім'єю служили одному пану. Ми цю економіку робили самі. Не дай Бог хто з чужих чужинців посміє піти на нашу таку землю. У нас у таких людей, які підкорялися князю молодому. Він усьому цьому місцю серед усіх людей сам себе назвав.  Князь він усім близьким, меншим від себе. Були пани в своєму племені, були дворяни, непрості люди, вони князем керувалися.  На їхню рукопашну бійню татари і німці нападали і кийками билися. В історії своїй жаліли цей економічний двір. Багато з них були в житті королі. З них робилися царі, управителі цього всього двору. Він поповнювався природою. Люди всіляко полювали на інших людей. Їм цього права ніхто не давав.  

 

134. Хто давав право шведам або туркам з нашим російським царем Петром воювати?  Він же був будівельник нашої російської держави, захищав. Він для цього ловив бояр, їх голив. І своє кораблебудування робив. Він людей змушував на своїх кістках побудувати Петроград. Йому багато людей усієї його території служили своєю волею. Закон був людський такий. Хорошому – уклін, дорога, а худому, поганому – шибениця, або була сокира. Таке було в людях народне судилище. Вони самі по-своєму жили, робили по-людському. Хто був проти цього всього, він був страчений, як Пугачов. А хто був на боці цієї людської експлуататорської будови, людей не вважали людиною. Що хотіли, те вони і робили. Це їхня була в цьому ділі така людська турбота. У день котел наварити борщу, щоб його вистачило, до вечора поїли вони.

 

135. У цьому самі царі їздили за кордон учитися. Вчилися на політичну сторону, щоб їм було добре. А навіщо тобі, як цареві Петру, були люди? Їх треба гнати в бій, їх треба вчити, як Суворов. Люди самі жили, і вчилися вони, як жити, щоб жилося в природі добре і тепло. А цар, він не Бог, щоб бідного, хворого берегти. Він не помічник початку, він за престолом сидить. Було таке, воно і зараз є. Цьому всьому економічному перешкодити. Чоловік може хороше робити, а може зробити погане, лише б він захотів. Це люди, їм гори обіцяй, вони будуть за це битися. У воду вівця ні за які діла не піде, а коли одну туди кинеш, то всі вони одна за одною потонуть. Сказали, що нам держава людське царське набридло. Нам треба соціалізм, щоб по праці вони за діло отримували. Робили люди його таким героєм, зробили, стали вчити.

 

136. А приватного власника стала рости своя економіка. На неї накидався, хто тільки надумав. Йому це було дрібниці людину вбити при пограбуванні. У людях народилися сищики. Звідки з'явилися? Їх ввела юстиція. Вона до себе запросила на службу медицину. А у медицини були психіатри, вони стали людину в умовах тримати. І утворилася між людьми судово-психіатрична лікарня. Люди все це на собі через убивство людини. Вони це в житті в природі самі зробили. Вони спорудили цю в'язницю, поставили, там тепер цей розвиток зберігають. Вони цих офіцерів учать, з них народжуються адміністративні люди цим апаратом командувати. Їм люди дозволили носити зброю. У випадку чогось, він повинен стріляти.

 

137. Це все люди наробили, вони народили між собою цього злочинця, назвали його теж люди. Він начальник, зберігає нашого ворога. Він у нас сидить і нудиться в умовах. Все це робилося, робиться, і буде робитися людьми. На своєму індивідуальному місці чоловік у себе будує цю політику. Він про неї нікому не говорить, це його таємниця є. У нього у дворі є коні живі, красуні. Дорого коштують, щоб купити, а вкрасти у цього господаря всякими засобами. А на це діло люди озброїли себе на будь-якого господаря напасти. Він же про це думати не вміє. Звідки ти будеш починати, якщо я не знаю, хто це буде злодій. А він удень бачить цього багатія, з ним зустрічається, навіть на близькій мові розмовляє. Всякого роду є політика, економіка в будь-якому господарстві. Є секрет, і такий секрет, якого люди не знають, і не хочуть вони цього знати.

 

138. Ми, всі люди, живемо не так, як це є. У нас з вами зростає між собою нехороша однобока ця сторона, яку ми всі любимо. Ми намагаємося з землі зробити оранку, а потім грядочку. На ній ми садимо всякого роду плоди, чим ми намагаємося весь свій рік безперервно прохарчуватися. Ми самі себе годуємо, одягаємо своєю зробленою ниточкою. А живемо ми, всі люди, у своїх житлових будинках. Ми там в умовах самі себе плодимо. У нас є свої мами, тата, дідусі, бабусі, та дядько з тіткою, і є молодий чоловік. Він разом з нами в цих умовах живе, і намагається зробити те, що буде нам усім у житті треба. А ми повставали з ліжка рано, взялися за приготування раннього смачного сніданку. У нас на це є картопля, є пшоно, ми з цього варимо суп. Робимо самі це повний чавун, щоб вистачило на весь цей період, на всю цю систему.

 

139. Ми цим ось займаємося. Від одного столу відриваємося, а до другого готуємося. А у нас з вами таких людей самі тіла у себе розвивають свій людський апетит. У людей є час, вони про це вже давно знають і до нього готуються. Їх залежність у цьому змушує робити. У людей лежить в збереженні запас, на якого кожен має свою надію. Він знає, що він буде їсти в обід. У них наквашена є капуста. Вона теж росла все літо, по краплі вона прибавлялася, вона зробилася нами, людьми. Це все робилося для людей. Ми такі люди самі не пропускаємо жодного дня, щоб він між нами без нічого проходив. Це не наше таке от завдання, щоб залишилися в поганих умовах. Ми живемо в селі, не в чужому, а в своєму, де ми для себе для дітей побудували школи. А для всіх ввели лікарню. Вона має у себе такого лікаря, хто сам себе навчив знати і виявляти на людині її наявну хворобу.

 

140. У нього на це рецепт, він користується стандартом. Його ця історія навчила так. Йому чоловік не буде в цьому потрібен. Він добре знає про цього чоловіка, який захворів цією хворобою. Йому завтра або сьогодні все одно помирати. Це така є система людська. Вони теж є такі люди, добре знають про це все чуже, воно адже збоку у багатія, добре ним скористатися. Він його нажив у праці, старався для цього трудитися. Він придбав, а от зберегти цю корову не зміг. Вона була украдена, тобто її чоловік вів і продав, як це слід, іншому дав нажитися. Людина одне думає, одне вирішує, свою проблему вирішує. Люди всі такі, щоб руки в брюки, нічого не робити, ні за що не відповідати. Ми, вчені люди, для цього з вами навчилися, щоб у природі шукати, що-небудь у житті новеньке знайти. А знайшли в житті не те, що треба. Помилка, недоробка вийшла. А за цю помилку люди адміністративні причепилися, стали перевіряти.

 

141. А потім цим людям приписали свій закон охорони порядку. Не виправдали сторону хорошим учинком, а взяли і засудили своїм судом за те, щоб вони знали. У природі не треба помилятися, а треба робити, щоб було добре від цього, всім добре. Люди людей цим учать, одних карають, інших випускають. Одних хвалять, інших докоряють. Вони в цьому будинку, в цій економіці живуть і політикою огороджуються. Якщо нема, що можна буде зробити в людях. Вони не зможуть зі своєю технікою зі своїми людьми це задумане зробити. У них є. Все це робиться для цього всього фізично, щоб вони розкрили своє тіло на будь-якому своєму місці. І були в природі такими, як їх мати народила. Вони йому, перш ніж жити, взяли і одягли технічну сторону. Це його оточило неживим характером, тобто мертвим. Людина не живе між людьми в живому характері, а вона оточена мертвим. Ось чого навчили люди людину.     

 

142. У людях вся та сила, яка живе з нами разом доти, поки людина здорова. Вона багато у себе їсть, до тепла одягається. А в будинку живе стільки, скільки хочеться жити їй, та там спати. Люди, вони навчаються в природі на погане і шкідливе. Люди як би вони не вчилися, і вони не навчилися бути будь-яким спеціалістом, він на це має диплом. Він ним козиряє, ним хвалився, як інженер, учений між усіма невченими людьми. Він живе краще, як живуть усі люди невченої сторони. Він вміє писати, він читає, теорію розуміє. Але щоб зробитися від іншого чоловіка іншим, він так само, як і всі інші люди, витрачає свою енергію. Коли її втратиш, то повернути назад неможливо. Чоловік втрачає сам себе, він більше не повертається назад, як і всі такі люди. Вони живуть у своєму житті один тільки раз. 

 

143. Ось що роблять люди у своєму житті. Вони вбивають людей своєю економікою і своєю політикою. Він не зможе втриматися, у нього на це немає свідомості. Вони не знають природу так, як слід усім людям знати про її такі наявні якості. Холод на землі такий, він ніколи не зникає, і також тепло, воно видозмінюється. 12 годин ночі, 12 годин дня відходять і приходить. А люди про це діло, і разом інженер, нічого не роблять, щоб йому від цього діла було добре. Від цих умов він не один, а багато хто живе погано. З ними, як усякими в цьому борцями, за це природа не погоджується. А накидається на них у будь-якому місці, і починає його окремо душити. Садить свою виразку, свій грибок так, як ніколи. Він цього діла навіть не чує. А коли тільки це місце своєю силою вкорениться, він починає їхнє це місце турбувати. У людини відкриваються його пекельні болі, він починає від цього стогнати. Чоловік на це засобів не знаходить.     

 

144. Люди зі своїми наявними науками, вони безсилі жити в умовах. Вони не гарантовані   ні від тюрми, ні від лікарні. Стоять на черзі, чекають свого такого дня. А він і до них наближається. Він їм несе з собою їхню стихію. А від стихії такої щоб були людські ліки, ми, всі люди, такі умови ще не знаходили, і не мали цього. Швидше від усього люди брали на себе безсилля, і з ним ставали безсилі. Жити їм як людям у природі люди заважали. Вони зроду не хотіли, свої люди, щоб їхня близька людина була поміж них дурна. Вони від неї чекали мудре. А вона, на їхню думку, не догодила. Вони своєю думкою в цьому сильно помилилися. Їх хлопець щось не так по-батьківському зробив. Батько був трудяга, до самої смерті працював на благо. Казав: «Діти, жалійте мене тоді, коли я живий. А коли я помру, то тоді вже хоч собакам викинете». Так це люди робили, роблять, і будуть вони так робити. 

 

145. Люди в селі заводять між собою один проти одного кулачки. І так кулаками б'ють, від чого доводиться терпіти. Це їхня привчена гра. Вони всю зиму безперервно всю бутність не забувають про той час, в якому вони на цьому місці робили. Їх змушували це діло зробити умови всього цього життя. Ми, всі люди, на це діло цю оранку робили, без огріху клали, старалися. Просили, щоб вона це місце для людей зробила. Вона в своїх днях, у своїх ділах, у своєму виді старалася для людей все своє зробити. Більше від усього вітер намагався дути з північного боку. Хоч і сонечко яскраво світило, але промені ніякого тепла не давали. Ми як люди всі є з думкою своєю, нам треба до цього дня, до цієї ночі, щоб на нас був одяг теплий, і їжа смачна. А житловий дім з усіма вигодами. У ньому вся кухня. Тут же вода і вогонь, він варить, він смажить, робить їжу смачну і жирну. У нас, людей, так виходить. 

 

146. Ми ж є такі в цьому всі люди. Вони без своєї зброї, без самозахисту люди не є люди. Їм треба колеса, щоб бігати швидше. Люди це діло тримають під снігом, свої уми, не забувають ці сили в природі до себе тягнути. Ці дні, вони неминучі. Вони нам несуть для цього снігу промені сонечка. А коли ця атмосфера свою силу змінить на інше, то природа сама сильна все зробить для людей. Вона цей сніг забере. Обмиє водою, і висушить оранку. А людям на руку прийшло це місце оточити, і там своєю снастю все зробити. Вона від людей очікує догляд за собою, вона любить за собою догляд. Ледве людям вона не скаже. Взявся за гуж – говорити ти цього всього ділу не дужий. Людське діло одне – чекай. А коли дочекався, не поглядай у сторони. У цьому всьому проси природу. А ми, всі люди, змушуємо себе в ній, такій славній природі. У такому теплому дні ми не сидимо на місці, а топаємо, робимо на цьому місці грядку. Змушуємо землю, щоб вона принесла усі послуги людські. 

 

147. Весь труд врахувала їхній, що вони зробили за цей ось час. Їхнє діло було одне, щоб на цьому місці зробити живий факт. Одне зернятко посіяти в землю, а щоб багато звідти зійшло. Людям таке діло буде треба. Вони не один день їдять, не один день на цьому місці тупають. У людей до цього всього жива сила піднята. А і до цього всього снасть приготовлена з цієї місцевості будь-яку грядку зробити. На це є наше людське вміння. Ми бачимо, ми чекаємо, ми і отримуємо за наш такий людський труд. Ми для цього діла в природі народилися. Від одного діла відриваємося, а до іншого вдаємося. Наші такі в природі умови. Маємо початок, намагаємося ми до цього ще краще прибавити, і зробити своїм надбанням. І так у нас виходить економіка. Вона на одному місці не стоїть. Є життєрадісне одне, воно як би біля кого поставити рядом інше.      

 

148. Люди їдять виноград, у людей великий азарт на розвиток. Їм хочеться від одного до іншого своїм розумом піти. Таке воно між людьми робиться. Є машина «Запорожець», цього мало; «Москвич», і це мало. Марка «Жигулі», це не сучасність нашого брата. Ми любимо і хочемо кататися на нашій «Волзі». Вона нас може катати з одного місця в інше. Ми по базарам не роз'їжджаємо, нам магазини з різними товарами не потрібні. Нас люди запрошують, як діяча в цьому, до хворих, які потребують здоров'я людям. На них напала природна стихія, вони захворіли своєю хворобою. Їх вона тримає в тяжких умовах, а ми їм якраз допомагаємо. Про нас, таких людей, які в житті хворіють, про всіх людей, що живуть. Вони в житті своєму нічого не роблять, щоб у природі не турбувати того чоловіка. Не турбувати своїми силами, хто до неї близько живе, хто її сильно любить. Вона його, такого друга любимого, у житті ніколи не потривожить, а заступиться за нього.

 

149. Все це робиться нами, людьми, по-новому. Людям вже така адміністративна система, вона так чи інакше від цих людей в їхньому житті відпадає. Ми не будемо сидіти на своїх старих місцях, і не будемо займатися старим. Як ледве щось таке, вже кричать «лікаря». А лікар теж такий бідолаха, сам на цьому місці не гарантований, щоб не захворіти. Він теж такий же самий чоловік, як і всі люди. У нього напала хвороба, їй треба допомогти, щоб вона в ньому не була. Тому вона і не сходить, і вона не зможе піти від людини, хто близький до лікарів, за їхньою порадою живе. Лікар не причому тут, що його, як і всіх людей, ображає природа. Він від таких умов не збирався йти. Його зустріла важка форма, тисне його тіло. Він безсилий у цьому, від цього йде, а по Іванову не хоче. Вважає, це не те, що слід. Загартування-тренування, воно є народна наука. Особливо природа, повітря, вода і земля. 

 

150. Ми є такі люди поки технічні. Знаємо давно медицину. Вона нам багато інколи зробила, вона нам зробить ще більше. А от у неї немає, щоб не хворобі допомагати, відрізати хірургічним способом. Вона була, вона є, і вона в людях буде. Вона від людини як така піде. А по-природному порядку цю хворобу треба пробудити в природі, небувалим в житті треба людину налякати. Вона від цього сама піде. Це все робить на людині природа через чоловіка, його природні сили. Вони є в природі і в чоловікові такими, як це треба. Через руки живого чоловіка переходить його здоров'я, тоді чоловік цей хворий може в будь-яке море піти. Сили такі у нього будуть. Він вже у себе став мати все те, що буде для нього потрібно. Він не буде в житті застуджуватись і хворіти. А хвороба в цьому порядку зникне. Це вже є людини продовження. Може люди, вони визнають це діло хорошим, і почнуть цим займатися, щоб жити, а не хворіти так, як ми отримуємо від природи від умов.

 

151. Люди вчені запитують у того чоловіка, хто цього в житті добився. Він говорить. Нам як таким людям треба чоловік, щоб він між усіма був завжди корисним, щоб він нас учив одному корисному для здоров'я. Він може через це все добитися іншого, чого люди в цьому хочуть. Їх, всіх людей, оточує думка одна – треба від природи добитися безсмертя. Такі думки не в одних людей є. Ця думка, вона є в того чоловіка, хто сам добивається в природі таких результатів. А ми, всі люди, якщо за це візьмемося, доб'ємося. Наше таке є життя з такою метою. Люди цього чоловіка бачать, але не хочуть зрозуміти. Якщо вже це природа допустила мати на людині, він отримав у природі своє благо. Він живе за ідеєю Бога. Але не добився одного, щоб воля була.  

 

152. Це все роблять люди, у них у руках. Якщо вони хочуть від природи добитися, то вона його, як одного в цьому, оточить, і славу йому дасть Бога. Він же такий у природі один. Ніхто з усіх людей не хоче залишитися таким, як він є перед людьми. Люди, які отримали від Учителя, і отримують через просьбу своє здоров'я, вони його визнають за це саме. Він заслуговує в людях – Богом землі. Він не проти легкого життя. Він уболівальник за ображеного, хворого. Він проти в'язниці та лікарні. Люди створили економіку, люди на неї напали, як на звіра злого, і стали зі всіх сторін її терзати. Одні вдало проходили, а інші ловилися, відповідали в людях за законом. Їх засудила самозванка юстиція. Вони тепер сидять, одного Бога просять, щоб він їм допоміг. Вони його не знають, намагаються вийти. Через вбивство людини цього не треба робити. А треба так з цих умов звільнитися людині, але більше цього шкідливого не робити.

 

153. Нам, таким людям, і природа пробачить, вона пожаліє нас, більше карати не буде. Ось чого нам, людям, треба добитися від природи через цього чоловіка. Люди цього очікують, вільної волі усім живим і мертвим. Люди по вірі його мають свого приходу до церкви. Вони Богу вірять, туди ходять молитися. Бога треба виконувати, а у них сили на це слабкі. У них свій власний є кумир. Вся жива є сила, вона їх як свого оточує. Він її може за гроші купити і продати. Коли купував Кирило, щоб подешевше купити. А коли він купив, прив'язав він до свого возу, то кінь став. Хороші люди, самі себе вони обманюють, своїм будинком хваляться. Красою оточують себе, ім'ям своїм його назвав. Там, де люди живуть, його таке хороше село. Для нього всі люди хороші.

 

154. Вони в ньому народилися, їх умови примусили. Вони про свою кишеню ніколи не скажуть, а скільки у нього є грошей. У нього їх багато, він хоче їх більше отримати. Їхнє це є діло в своєму житті. Вони своїм добром створюють ярмарки, тут на цьому місці ним хваляться. Кажуть, це мій товар. У людей багатих були вгодовані воли. Значить, його це і гроші. Він їх отримав, ними він як своїми розпоряджається. Я живу, можна сказати, на все це село. Він у ньому народився і в ньому розбагатів, сам цим хвалиться. Каже: я, мовляв, живу, і ще хочеться пожити від цього краще. А в природі йдуть дні для цих ось людей. Вони з ними зустрічаються, на арені з ними на своїй мові розмовляють. Вони до днів приготувалися, щоб побільше та краще пожити, та сваволити.

 

155. Це моє пряме завдання в цьому селі воювати з природою. Вона так не дає людям своє це місце. Треба камінь повернути, щоб вода пішла. Ми ж самі є люди цього села. Жити однаково, як один, ми не вміємо. Наше діло всіх таке, завдання, такий шлях: треба свого сусіда всякими засобами обігнати, догнати і відійти. От які ми є люди. Живемо на одній землі з ним на різних умовах. Щоб прийти до свого близького сусіда, у нього спитати про його таке життя, яке його оточує. Він живе дуже погано, і йому допомоги цього діла від всіх немає, і ніхто з людей цього не робить. А от хваляться в людях: ми можемо, ми маємо, у нас на це є люди. До часу все це діло робиться, всякому ділу є кінець. Ця вся економіка, вона в житті збанкрутує, і зробиться порожнє місце. Винуваті в цьому самі люди. Вони цього не знали в природі, що це буде.

 

156. Їм не треба стихія, вона заважає їм. Люди охоронці порядку, вони хотіли мене з життя зняти. Їхнє діло перед людьми провалилося. Люди вчені психіатри моїм ділом взялися на мені правду розкрити. Їм у цьому ділі пощастило від цього закону, щоб в умовах мене тримати. Лікарі це зробили. Люди це бачили, намагалися мені волю в цьому ділі дати. Але все діло робить у людях сама природа, вона всім керує. Вона мене такого всюди захищала. Вона є моя мати рідна, вона мене людям представила. Каже їм, але тепер дивіться і за моє все діло, зроблена на них. Люди мені дали це ім'я. Я став перед людьми Учитель. Я їх учу, щоб вони не потрапляли у в'язницю і не лягали в лікарню. А були такими, як я, Переможець природи.

 

157. Вони самі сказали про перемогу над природою, і Учитель народу, та й Бог землі. Я цим у людях огородився, став між ними в природі світило. Я вчився в природі практично робити, на вас саме хороше залишається з ними. Це ж є така на всіх хворих людях істина, вона моє тіло оточила і стала давати все, лише б людям у цьому не заважати. Ваше людське на вас я не трону. Ви залишайтеся спокійними людьми, щоб вам нічим не заважати. Якщо ви всі говорите про труд, нехай він так залишається між вами всіма. Такого в природі, що робить в житті вічно не вмираюче, немає на білому світі. Як же ви, такі люди всі, мене вигнали з труда? За мою ідею, що я босоніж ходив по снігу. Ви сказали: це є ненормально. Я начебто між вами психічно хворий.      

 

158. Ви ж, люди, тримали в лікарнях, вважали мене хворою людиною, тільки не таким, як ви є в природі. Ви ж є людська раса, є люди. Ви самі робите місто. Люди в землі риють шахти, там вугілля руками колупають, його барабаном канатом тягнуть на-гора. І його ж людям продають за гроші. Ці люди ці гроші ділять між собою порівну, ними своїх близьких у сім'ї задовольняють. Треба буде скрізь і всюди ця копійка. Вона є в людях в кишені. Він підходить до прилавка цього спільного магазину, запитує у продавщиці або в продавця про товари, що цікавлять його. Вона або він покупцеві відповідають, є чи ні. Все це знаходиться в державі в людях. Вони цим товаром розпоряджаються, у них вся сила в цьому. Люди це все робили, у них взуттєва фабрика. 

 

159. У фабриці на своїх місцях все те, що треба для чобота. Його людина робить, свою красу на вітрину ставить. Якби в людях цієї краси не було, вони нічого не робили. Ця краса змушує. Його копійка зберігає, її зберігає, а потім витрачає, де треба. У державі всьому діло – це копійка, вона відіграє велику роль між людьми. За неї купують і продають людське здоров'я. Багато олівців загострених, вони там лежать, вони чекають людину, щоб ними по паперу що-небудь таке писати. Ця фраза розповідає фантазію, яку-небудь бувальщину, що і коли в цій історії робили. Вони починали це ось для життя майструвати, їх змусила необхідність, вона наших людей гнала в бій на фронт.

 

160. Вони дочекалися такого часу, з силами своїми підготувалися. Їм же цікаво на своїй землі зібрати таку кількість води в запас, де утворилося на цьому місці море. Вони там розводять рибу. Самі на кораблях, на суднах неводом ловлять рибу, везуть її в трест рибальства. І там її женуть в різні місця наші людські за вказівкою. Риба робиться заводами, солиться, сушиться, в'ялиться, коптиться. Словом, ця риба за гроші продається направо, наліво. Вона є в житті продуктом. А це от у нашому селі, такому великому, люди придбали три стада корів. Їх пасли пастухи по дві людини. Вони у себе мали палиці, ними били по рогам. А щоб сказати цій корові за те, щоб вона не боялася, а взяла свої сили направила і заревіла, одна й інша.

 

161. Все село людей де б поділося, куди воно йшло. А то люди почули між людьми таку промову. Вона породила чоловіка великого у праці Ізотова, він більше від усіх людей фізично дав людям вугілля. За це його прославили люди, як небувалого чоловіка в житті. Це наш чоловік трудяга. Ми, всі люди, його в історії хвилимо. А Стаханов Олексій, він техніку один з усіх осідлав і нею діяв. Йому теж свою славу залишили на віки віків. Між людьми також за пробіг поїздів по залізниці. Свою швидкість залишив в людях льотчик Чкалов. Він довів на собі це все, може зробити такий переліт від Радянського союзу до Америки. Чи це їхній людський був шлях. Він у житті показав усім випробувачам. Вони під час Вітчизняної війни такі чудеса між людьми робили. Вони у війну в цих боях своїх багато зробили.        

 

162. Якщо ці епізоди в купу скласти, і показати їх нашим людям. На те вона і була між нами війна. Вона змусила людей до атомної енергії озброюватися, бояться у себе розвивати таку бійню. Люди в маленьких державах воювали, ми їм зброєю допомагали. Люди все це робили. Ледве не розбилися всі в'єтнамці від розривів бомб. Ця війна була створена людьми, вони цю систему ввели в життя. Всі науки стали рухатися по шляху. Вони хочуть у природі знайти таємницю, щоб нею огородитися. Але ніяк не знайдуть на землі у фізичній праці. Люди змусили себе так втягнутися в науку. Створили невагомість, і полетіли від землі в небеса в космос. Їх змусила робити земля. Люди це захотіли зробити, вони стали мати силу волі. Зі своєю такою технікою вони зробили корабель і супутник, тобто снаряд.

 

163. І посадили чоловіка, і пустили його в простір, в атмосферу. І взяли його знову посадили на землю. Вона його пустила, вона його прийняла. Це все зробили самі ці люди, для них був колодязь з порожніми відрами. Туди спускалися, і без води вони витягувалися. Їх людський маневр. Така наука в природі, ці супутники пускати один за одним. А щоб була яка-небудь у цьому для людей користь. Крім тільки витрачання металу. Та чоловікові в цьому роблять славу, що він є космонавт. Ми своєю наукою, своїм ділом не зупиняємося. Шукаємо, хочемо щось інше в житті знайти. Для нас, всіх людей, ми вже зробили, застосували в нашому сільському господарстві. Його оточили технікою, наукою стали робити на нашій землі в наших умовах. Ми чоловіка запросили, змусили, щоб до нас він прийшов. Нам у ноги поклонився, і попросив нас, щоб ми його у свій колектив прийняли, і дали за його бажанням роботу.     

 

164. Люди людей учать, і посилають їх все робити не на життя їхнє, а на смерть. Вони поставили на землі віху, і направили, щоб він туди знову потрапив. Його тягне хороше і тепле. Ми, всі люди, з ним помираємо. А от є така сторона, одна з усіх, вона змусила себе повернутися до чоловіка зі своїм холодним і поганим. Люди у себе обрали міліцію, щоб вона їх сама захищала в їхній біді. А вона їх на вулиці зі зброєю в руках ловить. Ведуть їх у міліцію, садять як порушника. І починають з нього робити діло. А їм треба людина, їй вони будь-яку справу створюють. Вони на стороні закону юстиції. Вона на людину кладе свою санкцію, а тоді-то міліції дали право її бити. Вони будь-якого п'яницю так зустрічають, вони його і проводжають. За це все міліцію не звинувачують. А вони вже написали те, що вони хотіли. Їхня справа змусить, щоб на їхньому папері розписався.

 

165. Він каже: зізнався під їхньою пропозицією. Ми, всі люди, неозброєні живемо на своїх місцях, будуємо своє в природі життя. А воно оточена державним законом. У ній ліси, у ній річки, у ній надра, яких не займають, але вони належать цим людям, що живуть. Вони повинні знати державну таємницю. Вона їх тримає у своєму такому політичному режимі. Ти живеш у нашому суспільстві, не забувай про своє і про чуже. Економіку має людина всяка і кожна в житті. Не зробиш – не отримаєш. А люди є, вони роблять свою економіку нелегально. Хоче завжди на своєму місці ходити, руки – в брюки, нічого не робити, ні за що не відповідати. А міліції це не закон, їм треба люди хулігани, вони їх ловлять, вони їх садять і ведуть на суд. Їх там судять, дають строк, вони його відбувають.

 

166. На все це здатна міліція. У неї мета така: не жаліти чоловіка в його справі, а карати. У них як таких для людей жалості немає. Компанія Бухаріна, Зінов'єва, вона в цьому ділі загинула від такої руки. Вони це між людьми все зробили. Люди ними не задовольнили себе. Змусили їх, щоб вони були перед законом винні. Все це наробила людська політика, вона свою дорогу чистить, бур'ян – з дороги, а своє наявне – на дорогу. Ви думаєте, можна обійтися без міліції або без психіатричної науки. Вони зустріли таку людину, їм цікаво знати. Особливо я для людей виявився. Я в житті своєму ніколи не був у людях піп. Я тільки на собі носив волосся на голові і бороду. Як і всі люди, в цьому працював, більшість заготівельником у колгоспах. Свято 1 Травня. Я вмів працювати на вагах, а риба прийшла, її треба реалізувати. Я зважував рибу, а мене в цьому люди визнали за попа.

 

167. А раз люди задумали нелегально спотворити моє тіло. Я був висвітлений природою ходити по природі без головного убору. Я на роботі знаходився, а більше робив хворим людям допомогу. Зі мною моя адміністрація так вчинила, щоб я за відмову від роботи шість місяців не поступав ніде на роботу. Я цього закону чекав, це моєї ідеї була практика, вона мене оточила. Люди змусили свій будинок кинути, і піти по тій дорозі, по якій треба. Я, коли вийшов з Червоного Суліна, йшов у трусах, одяг мій у портфелі. Я дорогу не шукав. Брав манівець, прямо взяв грунтовку, і пішов на місто Шахти. Йшов я по степу, а перед мною виявилася колючка суцільна. Її можна було обійти, я це не наважився зробити, взяв і пішов прямо. Мене, моє тіло зустріла гостра колючка. Я йшов і терпів. Що буде, не знаю?         

 

168. Люди в хуторі жили, була балка Юта. Вона мене всього в колючках у крові зустріла, і показала барлоги вириті. А в них вода, зігріта перед сонечком. Я туди для порятунку себе в цьому поклав, як у ванну. У мене відчуття змінилося, я став відчувати добре. Полежав, подумав, а потім піднявся, як ніде не був. Я пішов далі. А куди йду, навіщо йду? Про це я сам не знав. Зустрічаюся з людьми, вони роблять своє, а я йду між ними. Вони стоять у черзі за водою. Мені вона не була потрібна, бо я не їв нічого. А атмосфера стояла надворі без усяких хмар, палило сонечко. Я ставлю перед собою таке завдання повернутися додому, а воно була розпочато для життя іншого, не таке, як люди продовжували. Життя починалося мною через цих людей інше. Я і кажу. Якщо ці люди мені дадуть напитися води, я повертаюся назад додому. А не дадуть, то піду далі. Жінка мені відмовила, вона мого тіла погидувала дати води.  

 

169. Кружки немає, а з відра не дала. Так що умови змусили далі крокувати. До Новочеркаська я встиг пробратися до заходу сонця, пройшов Каменогорськ, потрапив на Персіяновські цілинні землі через Хатунок. Я тільки ввалився у вулиці Новочеркаська, на моє все десь узявся міліціонер. Він від мене такого не намагався йти, а йшов зі мною до Базарної, 12. До Івана Климовича Захарова. Він був старообрядницької церкви піп. Моїй матері попадя двоюрідна сестра Килина. Вона не відмовилася мене прийняти. «Це наш», – вона сказала міліціонеру. Він пішов. Що я їм повинен сказати, якщо я захворів такою думкою, яка веде мене не по-людській дорозі, а по-Божій. Садять їсти, за звичаєм своїм. А гість відмовився. Каже, щоб попадя послала йому, де відпочити і подумати про те, що було попереду. Куди і навіщо йти? Я тягнувся на Новошахтінськ до свого по дитинству одного Івана Олексійовича. Він там на шахті ОГПУ інженер, начальник дільниці. Я не спав, а чекав 12 годин, цей час.   

 

170. У них були ворота в секреті, їх хто-небудь не зміг відчинити. А я в 12 годині ночі вийшов надвір, а ворота були відчинені. Я їх зі своїм одягом залишив, і пішов я разом з кішками, вони гуляли вулицями. А я в цей час пробирався, як якийсь хижак, я застерігався, йшов між іншими будинками. Я тільки про одне думав, як ми своє дитинство в селі проводили. Ми не розуміли, нас природа вела дорогою. Ми захотіли, то і зробили наше діло. Не до добра ображати людей. Але я більше був людьми ображений. Я шахтар, заробляв добре, але в карти свою працю програвав. Люди мене ображали, я був ними ображений, але інші люди мене з цієї біди витягали. Запрошували на завод новий, щоб я туди в Штерівці прийшов працювати. У мене рука була там Івана Потаповича Кобзіна.     

 

171. Він мене зустрів через Ларіона Криліна. На бігунках амонал вироблявся, я там був старшим апаратником. Війна за рахунок цього розвивалася, я їй допомагав. І от ця історія звалилася від мене, капіталісти прогнали. Я там не до душі їх, звільнили. Ми вдвох з цим Іваном магазин обібрали, ніхто нас не знайшов, і ними скористалися. Я про це не забув. А зараз у мене така є пропозиція, у моїй ідеї труд, я його запрошу. Моє діло це треба в житті ввести. Моє діло – йому сказати. А його діло – як він хоче. Я маю сили, для природи я не технічний, як він є. Чоловік я природний, не залежний ніяк ні від кого, у природі сильний чоловік, загартований тренуванням. З міста вибрався до сходу сонечка, з людей. Солдати в строю марширували.    

 

172. Я вийшов до станиці Грушевської. Вона мене до себе таким у житті чекала. Я туди пробирався, а молочниці несли молоко, так-то вони з мене сміялися. Я добре чув, але намагався через річку перебратися і потрапити на луг у природу, там де туман зі своїми умовами розташувався. Він був над землею, мене оточував. Я йшов, а сам чув у висоті птицю жайворонка, вона співала. Я був цим задоволений у природі, я один такий. Іду я далі. Вийшов з туману, а десь взявся з-під ніг заєць, від мене побіг. А я в цей час думку пускаю, кажу. Зайчик ти милий мій, марно йдеш від мене. Я адже ображений чоловік  ходжу, ніхто нічого про це не знає. А у самого народилася думка у природи випросити що-небудь, з тваринного щоб показала кого-небудь з усіх. Природа після моїх слів взяла і прислала собаку здорову хорта. Вона бігла по сільській дорозі.

 

173. А я як людина небувалого характеру взявся за це. Їй як собаці, що не знає, свою руку простягнув, її назвав Мальчик. Він став, він свою дружбу, ласкаво хвостом замотав. Значить, я говорю сам собі, це є друг. До нього, він же чекає мене, не йде. А я до нього, такої собаки, за спину гладжу, а він дружить. Це діло була природи до мене прислати. Я тут як тут взявся за це ось діло з ним, як із собакою рідною, близько став з нею жити. Його називаю Хлопчик, він не відстає. Зі мною разом, по бездоріжжю я з ним іду. І його намагаюся змусити, щоб він робив те, що я покажу. Більше від усього пташка жайворонок, коли вона приземляється з висоти з польоту, намагалася крильцями розкидати. А я до неї його посилаю, він до неї усією силою біжить і хоче злякати, щоб вона полетіла. Вона його як собаку боялася. Він тоді до мене, я його приймаю, хвалю його.

 

174. Він зі мною, як рідний брат, з душею. Це все робила природа, ніхто. А я пожалів природу. Думав, що він без їжі мені служити не буде. Побачив намет червоноармійський, там був офіцер. Я йому малюю картину про зроблене мною з цієї собаки. Офіцер бачить це діло, і хоче за моєю просьбою допомогти. З намету виносить два шматки хліба, дає мені в руки, щоб годував сам цю собаку. А то, офіцер каже, вона не піде. Так воно і вийшло. Собака обидва шматка поїла, а піти за мною не пішла. Я сам пішов. А в цей час перепілка пурхнула з-під ніг. Я бачу гніздо, а в гнізді три яєчка, це мій був природний продукт. Я його повинен поїсти, так я і вчинив. Іду я в Новошахтинськ, у те місце, де жив мій друг дитинства. Його дружина мене небувало зустріла і поскаржилася на хворобу. Вона була хвора. Я їй сказав, це моя є в природі сила. Вона з чоловіком так живе, і буде жити.            

 

175. Зустріла мене дружина друга у своєму будинку. Вона хвора, себе представила. Це моя є продукція. Вона не в тебе однієї така. А я, їй кажу, майстер. Таким через вас, хворих, ходжу і роблю вам, даю колишнє здоров'я. Кому воно не треба буде? Каже Феклуша: «Мені треба». Я їй кажу: ти ж з дитинства є друг. А для цього ти повинна мене просити, як Учителя: «Учителю, дай мені здоров'я». А моє діло – треба їй давати. Іван Олексійович прийшов з шахти. Побачив мене, такого чоловіка, як я перед ним не був. А зараз я опинився. Він запитує: «У чому справа?» Я йому став розповідати про землемірів, про їхню прогулянку вечірню, як ми, такі молодці, мотузкою перев'язали вулицю. А вони їхали на велосипедах і побилися один об одного. Він теж визнав, це було неподобство повне. А зараз, я йому кажу: кидай роботу і гайда в природу. У неї треба знайти засоби для хворого, щоб він у нас не хворів. Ми будемо удвох ініціатори, ділки цього діла.

 

176. Ми ділки на людях практичні. Ось що я тобі пропоную, жити для людей корисними. Він мені став своє поняття малювати. Каже: «Тепер є наша зроблена нами техніка. Ми її примусили, ми нею оволоділи, вона нам дає, ми цим живемо». Дає мені пораду, щоб у нього я жив, як слуга. Я за цим не прийшов, а прийшов за тобою. А ти від цього відмовився, ти не вчений. Людям треба здоров'я, люди це від нас чекають. А ти людей своїх гониш у бій у природу, щоб вони з нею воювали. Ти ж їм не помічник, а примушуєш своїх підлеглих. Ти що робиш? Капризно ставишся. Кажеш їм, як начальник, щоб вони працювали. А вони пішли та не зробили. Що вони тобі зробили? Гнів, твоє невдоволення. Ти їх засуджуєш аж до самого покарання. Це твоє є, ти між ними сієш зло. Знаєш, як вони про тебе думають. Вони можуть на тебе, як на начальника, напасти. Тут і міліція наша не допоможе.

 

177. Ти такий будівельник, творець нашої справи державної. Працюй, роби цю економіку. Я не примушую, а прошу. Цього хворого благаю, щоб він моїм ділом зайнявся. Моя ідея веде людей до здоров'я. Мене люди за це поважають. А тебе будуть лаяти. Ти над ними є адміністратор, а я є міжнародний чоловік. Для мене не треба буде людська хвороба, а мені треба буде в природі сама людина. Я його приймаю через руки, струмом вводжу сили його через себе особисто. Він – це є все в природі. Вона чоловіка технічного гонить геть з доріг. А ти в житті в природі є економічно багата людина. Я не буду з тобою водитися по-твоєму, щоб тобі служити слугою. Це я буду твій раб. А якщо ти зі мною підеш по цій ось дорозі, ти мій будеш у цьому помічник з учених людей, що і треба.

 

178. Ось чого я хотів від тебе, милий друг дитинства. Він не дав свою згоду, щоб у люди піти так, як я. Я його вночі залишив на своєму такому місці. Сам я пішов у природу в чистий степ. Я не побоявся ніякого кровожерного звіра, ніякої людини. А взявся за свої такі швидкохідні кроки. Вони мене тягнули, вони мене хотіли, щоб я у цьому степу без доріг сам себе не зупиняв, а пробирався ближче до людей через Провальську землю, через цілинну землю. Від Адамових років тут нога людини не ступала, і не була вона з такою думкою, яка мене вела. Це шахта № 1 – 2 Шварца. На цій шахті в цих умовах люди добували державі вугілля. А у них був такий чоловік, який зробив свою роботу під землею, і вони зазнали краху. Стіна буріння стала сідати, вона не давала людині підходити до неї. Я туди зі своїм тілом, зі своєю ідеєю.          

 

179. У мене там був близький за родом Фірс Іванович Носов. Він мене зустрів і змусив надіти штани на себе. Я в них як по-людському являюсь. Їм доводилося зустрічати такого чоловіка вперше, він у своєму житті так не ходив. Він, як і всі люди, любив красивий фасонний одяг. А зараз що його змусило, щоб бути йому неповноцінною людиною? Він нам про це сам розповість. Він наш чоловік. До нас в якомусь ділі він приходить, і щось він нам таким людям скаже. А коли він зайшов, його різкий голос запитав, а як ми живемо? А ми були оточені природою. Вона нам поля підготовлені валить. А ми люди грішні, боїмося смерті. Не дай бог, уб'є живу людину. Як на фронті в бою артилерія стріляє, так і тут в забої гримить камінь, не дає нам спокою. А ми звикли до тихого, щоб не тріснуло. Вони скаржаться.

 

180. Їх до мене надійшло, вони на це скаржаться. А я їм кажу. Як же я залишився таким? Свою сім'ю напризволяще кинув, а сам опинився ось у вас на шахті. Є у вас хворі, я у них запитав? А хазяйка тітка Дуня, вона мучиться п'ять років радикулітом. У неї болить спина, він їй не дає розігнутися. А я її прошу, щоб вона вийшла на поріг свого дому, і підняла вгору рот. Через нього з висоти потягнула повітря. Сама сказала: «Учителю, дай мені моє здоров'я». І прийди назад. Тітка Дуня вийшла, зробила те, що їй потрібно, звідти вона повертається, і мені вголос каже: «Ти є Господь, прийшов на землю рятувати нас». І стала готувати мені їжу з сала, з яєчок. Значить, була якась у людях цих правда. Яєчня не робилася.

 

1974 рік 20 грудня.  Іванов

 

:7412.20  Тематичний покажчик

:Хороше - погане    11,13,164

:Біографія Вчителя   20-25,82,168

:Новий потік    37,41,42,45

:Продовження життя    37

:Учитель ідея   39,81

:Рак    40,56

:Війна 41г.     48

:Однаково жити     58

:Земля загальна    60

:Бог землі    61,87,157

:Народження ЧБП    62, 63,65

:Незалежність    65

:Казань    77

:Прийом    77

:Ім'я по батькові    93

:Здоров'я    97,102,150

:Медицина    105

:Учитель історія, землемір    110

:Економіка, політика    143

:Природа   143

:Пробудити  150