Іванов П. К.

Люди

 

1975.02.08

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Ось чим  люди  мене зустріли, що я від них почув. А мені як такому чоловікові ці люди не дали знати, щоб я бачив у постелі лежачого стогнучого чоловіка. У тітоньки як у хворої жінки питаю: «Чи нема у вас лежачих хворих, котрі ногами не ходять?»  Вона згадала про сваху Євдокію Панкратівну Бочарову: «Вона, бідненька, лежить без ніг уже п’ять років. Де вона тільки не була з ногами своїми, але  її ноги не ходять ладно». Я її як таку прошу, щоби вона пішла й розказала, як це було з нею: «Ти їй скажи обов’язково, щоби вона мене запросила, я їй своїм умінням поможу. Це буде моє діло».

     Я такий є в світі чоловік, йому треба буде між нами така в житті воля, щоби була можливість доступу до хворого.

     2. Я народився в природі для всіх людей помічником в їх житті. Я не хочу, щоби вони були злочинцями й хворими людьми. У мене є такі слова: сказав – значить зробив. Я сваху підніму на ноги, що тоді скаже медицина? Вона цього   чоловіка забере з дороги? А я як ділок  про це навіть не подумав, що мені буде така участь. Коли я хворого послав у відділ охорони здоров’я, він повернувся, сказав, щоби я прийшов у клініку до лікарів. Я не був проти цього, я - за хороше, за зроблене людьми в житті. Причому тут я, якщо мене природа цим усім нагородила. Я не став по-людському жити. А мене образили адміністративні особи, їм я показався не по душі, вони обрушились, гоніння своє вчинили. А я такий є чоловік із своїми якостями, я будь-якому й кожному чоловікові поможу; у мене такі є сили, я ними володію.

     3. Треба буде піти до свахи, треба. Я не зважав на ніч, підняв сам себе о 12 годині й туди, до неї. Вона - у постелі, а чоловік Федір у дверях не пускає. Йому жінка говорить: це, мовляв, сват Порфирій. Тоді він зрозумів, що це потрібний чоловік. Він мене в її умови пропускає, я проходжу. Вона лежить, мене до себе жде, на мене, як на Бога, надіється. Переді мною й перед ними лежить уся втілена в повітря природа, вона є потужна в цьому. Цим ні один чоловік у житті не займався. А він узявся за вікна, їх порозчиняв, і двері відчинив. Попросив  природу. Вона цього ніколи не бачила, щоби природою лікуватись. Я, говорить він, не лікар, не знахар якесь шепотіння говорити.

     4. У мене – народне загартування-тренування, любов своїм енергійним тілом, вона взаємно тебе буде любити. Це мої милі друзі, вони мені помагають, у них - уся сила, уся можливість. А ми без них живемо. Зараз я узнаю, чим твоє тіло дихає, життям чи смертю. Я кладу її на спину, у неї ноги атрофовані, їх треба пробудити своїми силами. Я беру лівою рукою за  голову, а правою – за ноги, за пальці й держу. Мої сили заставили почуття відчути в ногах. Вона мені говорить: я, мовляв, відчуваю твої руки. Це вже добре. І так із вдихом і видихом ми з нею разом фізично до шести годин ранку. Ми взяли сапку й сапали картоплю. А люди на такий факт дивляться, на це чудо, стараються попасти, просяться, щоб я як Учитель їм давав здоров’я.

     5. Я, як конвеєром, їх ставив на ноги. Це все робила сама природа. Вона послала  чоловіка у відділ охорони здоров’я, щоби вони не відказали цим займатись. Там же люди сидять, вони цьому чоловікові порадили з’явитись у клініку до лікарів, з ними треба щодо цього говорити, вони вирішують усе. Я на завтра туди своєю бистротою. Раз запрошують, значить, буде діло, так я подумав. А виявилось не те. Лікарі зі мною говорили, їм цього мало, у лікарню психіатричну в Сватово здали. Вони мене туди віддали з допомогою міліції. Лікарі так учинили, я від них був залежний. Мене держать у міліції до вечірнього поїзда зі Звірова до Дебальцевого. Мене держать вони, говорять: у Луганськ до лікаря.

     6. Я туди з провідником із міліції не доїхав, я пішов, на ходу поїзда сплигнув, будь здоровий. Я від Кадіївки до Луганська пішки пробіг. Мої сили робили до шурина Федора Федоровича Городовитченка. А він злякався мого вчинку і не знав, що мені такому сказати. Я в нього попросив сорочку й брюки, він мені дав. Я їх надів і став питати про хворих: «Чи є у вас такі лежачі хворі?» Це  було в Єлізаветівці по Першотравневій,  11, жінка лежала хвора 11 років, ні руками, ні ногами. Я посилаю Марусю, жінку  його, щоби вона пішла й розказала про мене. Маруся так і зробила, приходить і говорить: мовляв, іди, хвора жде. Я туди пішов, її прошу, щоби вона до мого приходу нічого не їла й не пила. Вона дала слово додержати мою просьбу. Я вранці  рано ледь світло – туди до неї, а доньки її збираються на роботу.

     7. Що я робив, не буду  говорити, але підняв її на ноги, вона руками підготувала дітям їсти. Я тоді - у міськвиконком до Іванова в культурно-просвітницький відділ. Ми з ним поговорили, він на цей поклик викликав лікарів, вони зустрілись і мене стараються віддати в психлікарню. Таку жінку поставив на ноги, це неможливо зробити чоловікові. Вони говорять: він, мовляв, хворий. Я від них пішов і до свого одягу  пробирався якраз через аеродром. Кукурузники розлітались, і ось найвищий від землі літак. Я сам собі говорю: «Якщо я йду по цій дорозі правильно, то цей літак, він повинен біля моїх ніг сісти». І в ту ж хвилину цей літак став спускатись і коло мене сідає. Я підходжу до нього, спитав: «У чому тут діло?»  Вони відповідають: «По причині він сів». Я далі йду: переді мною дві дороги. Я зупинився, жду в кого-небудь спитати. Чоловік появився, назустріч іде. Я його жду, він підходить, я вибачився перед ним, питаю: «Як попасти на станцію Синельникову

     8. Він мені говорить: «По цій дорозі, по котрій я йшов,  іди ти». Я пішов, п’ять кроків не пройшов, як глянув назад – цього чоловіка не стало. Хто він був? Я не знаю. Іду я далі. Згадав: треба зайти до свахи, як вона, ходить чи ні? Коли мене забирала міліція, то лікарі передали враз на цю шахту по телефону: начебто я там, у поліклініці, порозбивав вікна й утік. Ось які діла зробила медицина, я узнав від свахи. А в Новочеркаську – ворота, сьогодні мені прийти до одягу, а вони самі відчинились. За ними був гріх, вони держали одяг, але не признавались. А зараз  матінка сама повезла до Уляни Федорівни, до жінки. Я - до попа, а він до мене з образою, що я наробив поганого. Я життя це прибираю з дороги, хочу,  щоби люди до вас не ходили й не молились, ось тому я й кинув цей одяг. Ворота мені відчинились, і зараз вони відчинились для мене. А ви свою помилку виправляйте. Я подякував попові та додому  поспішив одяг на себе одягнути.

     9. Я був оточений часом таким, як це треба. Мене водила за ніс природа, вона такого не давала, щоб я  все це зробив так, як майстер, подібно до коваля. Я був зв’язаний  із природою. Вона мене  в Ростов привела до прокурора Азово-Чорноморського краю. Він мене прийняв і дав своє слово допомогти улаштуватись на роботу. Я за своїм ділом у редакцію пішов до робітника, ми з ним в обласний відділ охорони здоров’я до Данилова, до директора. А йому треба яблуко, щоби його з’їсти й від нього зробитись здоровим. За всім моїм висновком, це є мої живі сили. Донських, таке діло, він послав у колгосп. Я йду, дивлюсь на об’яви: потрібний робітник на виїзд із Ростова в Невиномиськ по заготівлі. Я – до начальника групи заготівлі Соколова, він мені говорить: «Треба побритись, постригтись, тоді приходь на роботу». Я телефон прокурора взяв, дзвоню, прокурор узяв трубку. Я трубку йому передаю, говорю: «Це прокурор». Він йому сказав: «Зараз же його прийміть». Я й став проходити прийом за всіма правилами.

     10. Одержую на руки цей документ, сідаю, і додому. Хвалюсь: ось, мовляв, уже працюю. Але мені – не так робота, як люди там хворі, я з-за них так страждаю. Мене в нестатках держить природа, вона мене послала на цю роботу й учила, як із людьми хворими бути. Я їхав до людей не для того, щоби доручену роботу для людей робити. Мене природа вчила, щоб я зустрічався з тими нужденними людьми. Я їм треба був, вони хотіли  одержувати від мене своє  здоров’я. Люди цього не думали, їх доводилось знаходити на своїх місцях. Люди, вони одержували від мене те, що треба їм. Я в цих умовах не ходив зимою роззутим. А тут люди були хворі, після мого прийому  вони стали здорові.

     11. Я дав свою обіцянку: «Якщо ця жінка, вона на милицях 17 років проходила, зараз буде ходити через мою обіцянку, то я повинен ходити по снігу зимою босий». Я будь-яке захворювання відвертав і також робив роботу свою. А нас ця зона довго не держала, я отримав вказівку  здати її в П’ятигорську. А по дорозі в поїзді була моя зустріч із головлікарем залізничної лікарні Мінводи. Вона має хворих, котрі спеціалістам-лікарям не піддаються в лікуванні. Він мене як такого кустаря до себе запросив, щоб я їм своїми силами допоміг відновити їх здоров’я. Одна з них  не ходила ногами, атрофовані до колін, інша паралізована. Їх діагноз захворювання не треба. Я Данилову пообіцяв їх підняти.

     12. Він так сказав, що коли я їх підніму, то він як головлікар цієї лікарні піддержить, командировочні заплатить. Ось які були домовлені там діла. Я цього всього додержувався. Одна з них погодилась, щоб із нею займався. Я її поставив, а хворі з палат зажадали, щоб  я їх усіх лікував. А лікарі мене випровадили, я їх залишив у спокої. На вокзалі зустрівся з хворими лікарями, я їм сказав, указав на прибиральницю. Вона мала потребу в тому, чого в неї не було. Їй треба буде дати, а лікар жалів. Він бачив Учителеву правду в цьому, але не зміг її піддержати. Їм ця історія була не по душі, вони не хотіли, щоб я це ось робив. Я ці якості в природі випросив, оточив себе нею. Там, де це треба, я між людьми.

     13. Цю зону через людей не кинув і не пішов. Але якщо мене природа в цьому нагородила, я за людей став уболівальник. Я для цього освітлений силами, я для людей народився таким. Лише б люди були такі, а серед них будуть люди хворі, я між ними не маю права так проходити, я – їх помічник, ділок. Яким я був у  Невиномиську, таким я залишився  в Тихорецьку. Я – борець за здоров’я. Я тут укладав договори з колгоспами. Я тут вивчав економіку, моє діло було контролювати ціни на м’ясо. Я звертав увагу більше на хворого чоловіка. Хворобу ніяку не визнавав, її роль. У мене на арені був сам чоловік, його фізичне тіло, я з ним вів розмову. У нього питав як у чоловіка: «А що в тебе болить, або що тебе непокоїть».

     14. Він мені говорить: «Зуб мене такого непокоїть». А в мене на це є руки золоті, лише б торкнувся  до тіла до хворого – біль миттєво припиняється. Я їх умом  керую і через свої руки і хворого чоловіка свої сили й волю в тіло ввожу. А повітря з водою на землі допомагає проститись із хворобою. Я своїм ділом не заважаю медицині. Я прошу природу, я беру з них сили й ними володію. Мені не треба ніяка їхня хвороба, у мене нема рецепту, я не пою й не колю, і не  відрізаю. А тихенько я пробираюсь до пальця. Волоски  лікарі розрізають. А я - як яєчню на сковорідці люди поїдають або сметану з молока. Тихо й спокійно все в цьому проходить. Я малярію виганяю геть від чоловіка, його посилаю  на фронт трудитись. А люди ті, котрим я показався чоловіком не таким, як треба, узяли й прокричали по району по радіо: «Це  не уповноважений по заготівлі, а лікар, ходить лікує від усякої хвороби».

     15. Я зустрічаюсь із лікарями, їм говорю: це ваше, не моє, ви на хворому  чоловікові шукаєте хворобу, вам вона треба.  А мені вона не треба. Лікуйте ви її. А я буду помагати чоловікові, він у нас дефектний хворий, йому треба поміч пробуджуючого характеру, а не втома. Я як Учитель не вчив чоловіка, щоби він спав, потягувався. Я його тіло холодною водою купаю, лякаю його тіло. Його вчу робити в себе  свій учинок. Чоловік у ньому робиться не таким, як він був, азартний на все. Йому цього дня, котрий прийшов у життя, мало. Він рано встає, а пізно лягає, а вчорашнє не забуває, завтрашнє держить в  думці. Йому хочеться робити ще більше від цього діла. А мені не дали робити – узяли посадили.

      16. Я цілу ніч просидів у НКВС та продумав. За що?  І сам не знаю. А люди на мою ідею, вони обрушились, стали знову заважати, нарешті взяли скоротили. Я вже їм не треба, щоби цим займатись. Такого права ніхто не дав. І ось я з претензією в комісію Азово-Чорноморського краю подав заяву про те, що я підготував, договори уклав, одне залишилось – прийом і реалізація, а вони мені цього діла не дали. Я бачу, що господарник не хоче, щоб я робив. Мені в комісії в контрольній довелось свій одяг кинути й опинитись у степу. Я там вільний козак. А люди там орють, люди-колгоспники сапають. У них була Трійця. Коли  я йшов по дорозі, напав на хутір національний Кашкіно

     17. А три дівчини йшли в наряді, а я йшов у трусах. Ми з ними стали розмовляти, вони мене з однією бабусею познайомили, котра не бачила. Вона стала бачити, я й тут знадобився. Іду я далі в генеральне село, воно залишилось зліва. Я пішов по соняшниках, їх колгоспники сапали, говорили, сміялись із мене. А я пішов на своє місце  на курган, а коло нього стояла будка тракторної бригади. До мене три трактористи підійшли й стали в мене питати, хто я такий? Я їм сказав: «Бідний, неімущий чоловік, хто живе, йому холодно й погано». Я пішов на їх таку вудочку, вони запросили моє тіло до них у будочні умови. Я за ними пішов, здався, вони мене нагодували кашею. Я поїв і тут же заснув. Тут же приїхала тачанка на парі коней із криком на бригаду: «А хто вам давав таке право невідомого чоловіка в будці держати. Це виробництво державне колгоспне».

     18. Я підіймаюсь, їм говорю: «Ніхто мене не запрошував, зайшов сам». Піднімаюсь, і в степ. Мене люди ловлять та на лінійку, і повезли в генеральне село. Піймали чоловіка, посадили, повезли в таку місячну ніч. А секретар осередку в мене з насмішкою питає: «Ну як там на небесах робиться?» Я йому став розповідати про землю, а що робили колгоспи, радгоспи одного часу. Піймали чоловіка й повезли  в село, здали його конюхам. А в них висіла рушниця в приміщенні. Я їх заставив її заховати: «А то я вас усіх повбиваю». Вони це зробили, старались мене слухатись. Я - їм про своє життя-буття в селі, як я жив та пустував.  Мені діставалось. Я й не був винуватий, хтось забрав муку. Це все примазали, наче це я забрав муку.

     19. А урядника заставили мене бити. Бив він дуже сильно, а муку не вибив. Усю ніч я їм не дав спати і сам не спав. А вранці водою я скупався, вийшов на вулицю їхню й став їм приводити  свій приклад, щоби вони як такі знали, а що це за чоловік, його вночі зі степу привезли. Їм інтересно моє те, що я їм розповідав  про свої дії, щоби вони між собою знали. Я їм показую на пропливаючі хмари, вони яблуками грали. Я людям силу свою на них показував, як вони зникали в житті. Їх діло як людей приводило до порядку, вони готувались мене  як такого  відвести дільничному. Приходить машина полуторка, біля мене зупиняється, з неї вилазить із кузова чоловік.

     20. Я в нього спитав:

  - Чия це машина? - Він говорить:

  - Я є командир організації, машина належить державі. Я хочу, щоби вона тебе довезла, куди треба. – Я йому говорю:

- А ти мене знаєш? – Він говорить:

- Ні. - Я йому став розказувати про себе:

- Я ось таких командирів уже  п’ятдесят убив, і тебе я теж.

     Він – пирх, і поїхав до себе. Дивлюсь: хлопчик несе на руках у блюдці пампушку в сметані. Я  йому говорю: «Віднеси цю пампушку, тому її віддай, хто тобі її дав». Це їх людська така звичка, наче вони цим допомагають.

     Я не з тих є, як ви думаєте. Мені ваше не треба, у мене є своє рідне тіло. Воно не по ваших слідах ступає. Воно йде по путі Бога, він мене такого до себе тягне. Людям здоровим – цього чоловіка.

     Вони його хочуть із путі зняти, він їм у цьому перешкода, вони його женуть у тюрму, як і всіх безпритульних збирали, прибирали їх із дороги. Вони так хотіли зі мною зробити, але природа їм не дала. Вона його вела туди, куди це треба.

     21. Його лінійка привезла й  лінійка везла. А там ждуть такого приходу. Це не бувало, щоби чоловік у такій формі таким появися в цю хвилину, його природа представила. Я опинився в розпорядженні комсомольця, він мене віз до дільничного. Я як такий їхав і думав, що далі буде. І ось приїхали, зупинились, комсомолець пішов, доклав дільничному. Він велів заходити, мені показали двері. Я – туди, питаю:

- Можна? – Він відповідає:

- Можна.

     Я заходжу дивлюсь, хто ж  свідки цьому ділу? Портрети Сталіна, Ворошилова, Кагановича. Значить, є, кому слухати, як у селі виховують незнаючих людей. Він мене зустрів нецензурною лайкою такою: «Хто тобі дав право по колгоспній землі в такому вигляді вештатися». Я – ні слова, як укопаний, стою мовчу, жду його стомленості. Він усе сказав, нема в нього слів, щоби продовжувати.

     22. Мовчить. Я в нього питаю:

- Ви стомились? - Він суворий, не говорить.

– У вас господарство Ростовське ОРС є? – Він відповів:

- Є. А хто там директор?

- Алімов, - я йому говорю. – А Берецький по фінансовій частині директор. Дзвони по телефону, скажи: є у вас такий-то. Вони тобі скажуть. – Він бере трубку, дзвонить, говорить:

- Ало, ало. – Йому відповідає господарство.

– У вас такий-то є? – Вони говорять, що був такий.

– Так ось він у нас, зараз ми його привеземо.

     На моїй стороні дільничний виявився, я його перевиховав. Він не на мене, а за мене став прокурора переконувати, що я не був винуватий, видно зі слів  моїх. Я його апетит призупинив. Моє – через мій учинок, через мою таку ввічливість. Природа дільничного заставила, щоби він мене в це господарство привів і здав управляючому. А управляючий мене посадив у машину й у Ростов. Я в цьому господарстві заклав свою мисль для ув’язненого: «Я вас буду звільняти». І поїхав, мене під конвоєм привезли.

     23. Я на вулиці Енгельса, 43 Ростова районного ОРС виступив із своїми словами, мене міліція й прибрала до рук, як революціонера. Мене в міліцію, мене в ОДПУ. Я пішов по митарству. А моє тіло небувале. І ось якраз боротьба з безпритульниками. Вони в людях своїм учинком заважали людям жити. А я навпаки – людям помагав. Але люди мене від себе гнали. Я теж до безпритульних попав, думаю: за що, про що? Ведуть мене між людьми як безпритульного в друге відділення міліції, вона мій одяг зберігала, ждала мене до себе. Я йду, а в самого мисль робить як у чоловіка корисного для всіх людей. Для чого вони мутять? Я не такий, як вони подумали. Я – чоловік хорошому. Я проти цього зрушення, не хочу неволі, хочу я волі. Тільки привезли нашого брата в міліцію, а до мене підходить уповноважений кримінального розшуку. Він спитав прізвище, ім’я, по батькові. Я сказав точно. Він говорить: «За мною йди». Наверх я пішов, а одяг мене жде вже - значить мене не забули люди.

     24. Вони хочуть, щоб я жив і їм також помагав. Цей одяг надів. Мені говорить уповноважений: «Іди ти до Чернова, до голови, він тобі допоможе». У нього були для цього діла психіатри доктор Покровський, доктор Артемов і професор Корганов. Вони через Чернова зустрілись із мною, я їх зустрів своїми босими ногами. Їм як таким це перше й небувале в житті, щоби тіло перед ними показувало не таким, як показує в усіх людей. Вони бояться повітря, вони бояться води, вони бояться землі. А самі без цього життя не можуть зробити: їм земля родить усякого роду врожай, вода вологу містить, повітря визріває. Ці три тіла мене в житті представили. Я їм говорю: «Я роблю те, що роблять усі люди». Вони зустрічають мене таким, думають вони помилково про те, що я роблю це неможливо й нехороше буде мені. Я їм говорю, що це ось буде й обов’язково буде.

     25. Чоловік – це буду я, котрому природа допоможе, вона мою живу красоту, тіло моє збереже через любов одну. Я їм говорю як спеціалістам психіатрам, кому не треба буде чоловік. А їм треба буде хвороба, вони визнали мою хворобу – шизофренія - невиліковна річ. Вони нічого не представили після тривалої розмови, нічого нового не дали. Я  як був між людьми помічник, так і залишився між людьми помічник. А їм треба хвороба, вона їх заставила зробити, на мені помилились вони. Але мені це було на руку. Я від їхнього знання одержав хворобу для того, щоби не робити. Мені створили ВТЕК, лікар Сонцев. Вони мене від труда відірвали, дали першу групу, інвалід я труда. Я не злякався цього висновку, а взявся за місцевкоми, став відвідувати шахткоми. Вони мене утримували в цьому. Я від них одержував велику допомогу й тим сам себе в житті зберігав. Я свою ідею не кидав і не кину ніколи. У 1936 році збирається  Надзвичайний з’їзд рад.

     26. Я згадав про ображеного, хворого, ув’язненого, він сидів вічно ніким не захищений. Я народився для нього. Цьому життю моя ідея внесла свої слова, щоби не попадати в тюрму й не лягати в лікарню. А що можна цьому чоловікові сказати, якщо він стоїть на черзі, жде свій прийдешній день, він йому несе  природу стихійного характеру. Вона його оточила й зробила несподівано бідним чоловіком. Він захворів, на чуже пішов робити йому нещастя. Люди його викрили, визнали його винуватим, своїм законом його засудили, дали йому вічно такий режимний строк. Сиди як ворог вічного характеру. А ми тепер його як такого  осуджуємо, говоримо: ти не маєш права в конституції брати участь. Я беру від ображених, я зобов’язаний їх в цьому захистити, щоби вони там не сиділи й не стояли люди в черзі й не ждали свого дня.

     27. А психічно хворий, ув’язнений сидить, він винуватий, йому треба була людська допомога. Вона робилась у процесі чоловіком, знаходились засоби, їм як ображеним людям доводилось помагати. Я  брав на себе цю картину. Це зробити неможливо нікому. А він один для всіх узяв на себе цю дорогу від самого Красного  Суліна до самої Москви. Не в технічній формі, не взутим, а роздягненим, у трусах,  сам  без усяких документів. Я приїхав за рахунок свого вчинку. Я обробив головного кондуктора, він мене взяв у своє  купе. Я до нього так увічливо звернувся, та ще в зимову таку погоду він мене пожалів і сказав: «Сідай». Я сів, а в самого зосереджується мисль його переконати, щоби він зі мною погодився й узяв свою ділянку провезти. Я – з природою разом, зі спритністю вів про цей з’їзд мову.

     28. Торкнувся конституції, котру люди вибирали, говорили, робили собі на шкоду. Я йому доказував правоту своєї ідеї, вона всіх розбивала своїм ділом. У неї одне – це пожаліти нашого ув’язненого  чоловіка, він стогне, у нього  думка одна – піти із цього місця, а його не пускають. Він думає, він гадає  про дорогу, як піти звідти. Я його як головного  умовив, дав мені слово, свою обіцянку зробити для мене. Я понадіявся, так воно й вийшло в житті. Їду, виходжу на кожній зупинці, вона мене зустрічала таким і проводжала. А люди це вперше бачать, а сказати, спитати вони бояться, думають про нього не так, як це слід. Я теж думав: а яка в Москві буде зустріч? Я йшов і надіявся на умови природи, вона мене вела, вона мене оточила й учила, як із людьми обходитись. Я як на голках знаходився між людьми: не хороше на мою таку систему людям дивитись.

     29. Вони від цього діла лякаються, говорять: «Йому холодно, йому погано». Ми хвалились своїм придбаним багатством, у нас копійка, вона росте щохвилини на нашому місці. Цю копійку наш труд створює, ми без нього  не зможемо час у природі зустрічати й проводжати. Наше таке ось діло з вами з такими  людьми. Ми готуємось цю конституцію розглянути й увести в силу. А самі від цього діла не пішли, їх природа так без нічого до себе не пускає й з ними на їх мові не говорить. Вона нас усіх до одного чоловіка народила й дала право це місце зайняти, здоров’ям  чоловіка оточила, щоб він своє діло робив. Він почав його робити, він його недоробив,  став друге діло робити.

     30. Тільки що кінчив снідати, наїдатись до самого відказу, досита. Треба б зовсім не думати й не готуватись. А час проходить, саме положення міняється. Чоловік розвиває в себе апетит, він покою не давав, а придумував інше, що краще та жирніше, та солодше. У кожного чоловіка висів одяг на тілі теплий, фасонний, красивий. У домі він або вона берегли на святковий день. Він чи вона цим хвалились, наїдались до самої ситості й у природі воняли, чим природа не радувалась. Вона про це всім скаже: «Що ви в цьому робите?» Не знаєте. Ви завтра будете в тюрмі, будете в лікарні, вас зустрінуть умови і ви будете стогнати. Вас ваше життя буде тягнути до поганого й холодного. Ваше тіло не  прогресуюче, а втомлене.

     31. Вони своє тепло втрачають, а не зберігають, тобто сила їх відпадає, умирає.

      Я їду на з’їзд через кожну область і район, і навіть кожне населення зустрічаю, проводжаю. Мислю говорю: що б ви в житті не робили, а моє самі будете шукати. А зараз ми мого здоров’я не потребуємо й не хочемо пробувати. Це все наше, ми його маємо, воно в природі жило й народжувалось таким. Ми не схотіли цим живим похвалитись, не схотіли його всім показувати. Від живого відійшли, стали робити все мертве.  Не пробуджуємось, а втомлюємось. Ми на своїх місцях робимо економіку, з нею воюємо із зброєю в руках, нею доказуємо своїм умінням. Повний чавун варимо борщу кип’яченого, а ложечками дуємо, весь його глитаємо. Повний кишечник накидаємо. Це все не нашому тілу належить, воно з’явилось із квітки, з ягоди. Із зерна ми зробили муку, спекли крендель, ним повно наїлись, а в нас живіт заболів. Він ниє, йому треба лікаря. 

     32. А лікар – він чоловік, на це все не вчився, проходив знання в технічних людей, у вчених. Вони цю історію проходили теоретично, їм треба в природі таїна. Вони хочуть від чоловіка, щоб він був таким чоловіком, котрого не було між ними. Поганим ніхто не хоче бути, крім тільки мене одного. Я так сам себе всім людям показав, а люди стали здивованими, подумали: а я це свідомо.

     Без усякого ми так робили, так і робимо з вами. Для нас це все робиться людьми, вони для себе закон цей увели, знали про злочинця хороше, йому побудували тюрму. І так само вони знали про народжену хворобу.

     33. А до хвороби прийшли на поміч лікарі, вони для себе побудували лікарню. Вони створили умови, хворого держать вони. Я не зміг зоставатись без цього всього. Ми про це діло знали, вважали: це буде треба, це по революційному. Одне забрали як таке, а щоб своє нове ввести, цього люди не отримали. А яке було, таке залишилось і буде – тяжке, технічне, безсильне в житті. Ми відійшли від дороги холодної й поганої раніше й тепер. Люди жили, вони живуть і будуть жити. Тому так воно й залишилось – хороше й тепле. А друга дорога – це дорога небувала нова, ніким не займалась. А зараз чоловік – це Іванов Порфирій Корнійович, він для цього й загартувався в тренуванні, зробився Переможцем природи. Він навчився своєю діяльністю чоловікові з нестатком, з недугою помагати. Іванов завоював у природі, робить, щоб чоловік не простуджувався, не хворів.

     34. У людях – уся сила, вони завоювали цю революцію, вона ввела економічні й політичні закони. Вони не задовольнили це населення. Як люди жили в тяжких недостатніх умовах, так вони й до сих пір не знайшли засобів. І нема такого чоловіка, щоб він їм, цим нужденним людям, поміг у цій біді. Тільки зараз ці ось люди  самі привезли на цей з’їзд народженого природою чоловіка.

     П’ять губерній він із ними їхав, про цю біду він говорив: «Я найшов, випробував, зробив сам у цьому діло, увів його людям». Вони залишились задоволені, що наш чоловік тепер не робиться в цьому вчинку злочинцем, не хворіє. Чоловік водою пробуджується надворі енергійно, два рази на день, уранці й увечері, через мої, Учителя, сили, котрі через руки перейшли.

     35. Чоловік став сильним і вільним; він робить у житті те, від чого йому легко жити. Він тепер у цьому ділі не заслуговує в природі для себе погане й холодне так, як він жив до цього. Він обливається холодною водою. Цього мало, від дихає через гортань чистим повітрям до відказу. А по снігу ходить босим, він електризується. Сам у цьому просить Учителя. Він же ці якості привіз у Москву людям делегатам, щоб чоловік не жив по-старому: і не зберігав тюрму, і не лягав  у лікарню. Він у себе в тілі не створює будь-яке захворювання, він ніякими хворобами не хворіє. Він загартувався в природі цим. Це  є його такі в житті засоби. Він через природу, через її умови людям хворим помагає.

     36. Його вчення не за тюрму, не за лікарню. У нього є повітря, вода й земля – усе це дає чоловікові здоров’я.  Він його знайшов, він його має й хоче, щоби кожний чоловік це мав. Його не купляють, його не продають, а живуть у природі через близьку любов. Холодно й сильно холодно живому чоловікові, але ти знай, що твоє тіло є таке само, як і повітря, вода й земля. У тілі є ці властивості – воно невмираюче. А ми їх у процесі через утомленість утрачаємо. Ми, усі люди, оточені чужим і мертвим, нас оточує нелегальність, неправда. Вона з нами живе й буде так жити. А коли ми візьмемось за правду свою, ми не будемо боятись природи так, як ми боїмось її тепер. Нам треба одяг, нам треба їжа й житловий дім. Це наше задоволення - один раз хороше й тепло в цьому пожити, сваволити, а потім треба й умерти. Це все нам дає природа.

    37. Бог говорить: якщо я зроблю в людях це, зруйную тюрму, ворог наш щезне, то мене за це люди підтримають, я буду жити, як Бог. Так воно й буде, природа - за мене. Учені вже зрозуміли, що хвороба є окрема мука, вона мучить тіло чоловіка сама. А вчені її визнають, знаходять це місце і йому хочуть помогти.

     А роль відіграє над хворобою чоловік, він її породив – він її вигнав. Це його є сила волі, вона робиться природою, він нею оточується: повітрям, водою й землею. Це його милі друзі, вони нарівні живуть й один одному помагають. Ось про що думає Бог – про одну славу в людях. Вони бачать його, але не хочуть його як такого просити, він у будь-якій біді своїм ділом помагає. Він живе в природі, йому холодно, він терпить голод, він погано живе. Через наше все він терпить, говорить: це треба так пожити в природі, потерпіти сильно з-за таких безсильних людей. Вони жили тяжко й живуть дуже тяжко.

     А  Учитель приїхав у Москву, зайшов до людей у вокзал, а міліція – тут як тут. Ти, мовляв, такий звідки взявся? «Я, - говорить він, - тільки впав із неба».       

     38. Ну що ж,  милі ви панове, люди, нажились ви на своїх власницьких місцях, оточили себе економікою, політикою. У вас є все від живого й мертвого, усе це ви вважаєте своїм ім’ям.  Щоб його віддати іншому чоловікові - ні за що ні про що. Чоловік руками все це камінь на камінь клав, у нього це росло, воно прибавлялось, робилось надбанням рук. Вони це робили, у людей виходило, вони жили за рахунок цього. Мало того, що вони готували для себе цю їжу смачну, жирну й солодку та до того її робили багато. А одяг шили фасонною формою, щоб надіти й носити, щоб хвалитись нею перед усіма людьми, що зустрічаються. Вони його як такого зустрічають, вони його проводжають, дивляться на його такий учинок, а він ним хвалиться, говорить: я в цьому ділі є хазяїн, маю свій дім свого ім’я. Він, як король, живе на своєму місці, він це місце оточив огорожею.

     39. Землю оре глибоко, кладе під зиму, про неї думає, вважає: ця земля в нього служить  джерелом. А раз земля є джерело, вона повинна давати який-небудь прибуток. Він на ній саджає картоплю, на весь рік запасається, набирає. Це його є уже своє життя, він його робить. Він старається на цьому городі коноплі посадити й узяти з нього прядиво, щоб зробити з нього нитку, не просту, а лляну.  Яка в житті чоловіка проходить у цьому робота. Він за нею сидить ніч і день, цю нитку пряде, він її мотає, по порядку снує, навиває на станок. Говорить: це буде полотно - хороше діло. У чоловіка є,  що їсти, що одягати. Він є хазяїн цього будинку. Йому нічого не треба, крім хвали, що він так живе хороше й тепло. Але біда одна його оточила: накинулась на нього така хвороба, котра з ним з таким чоловіком ніколи й ніяк не рахується – його давить, йому не дає в цьому вільного дихання.  

     40. А я - чоловік, роблю все для того, щоб жити. А мені природа не дає, не дивиться на моє й не рахується з моїм, бере й прибирає до рук своїх. Я, вона говорить, усьому діло є – Всесвіт. У природі є атмосфера, у мене є живі енергійні якості. З мертвим не живу й не дружу, а це все жену геть. Я люблю й бажаю живе тіло, рятую його будь-яким шляхом. Треба буде – поможу в його біді. А він є болільник за тюремника, за хворого чоловіка, він йому хоче помогти, він є перед усіма в цьому ділі святий. Він ніколи про це не забуває, думає, він просить нас. Він просить повітря, він просить воду, він просить землю, щоб ми йому дали життя, щоб він у нас не простуджувався, не хворів. Ми це йому зробили, тепер він просить за іншого хворого, за мученика, за страждаючого чоловіка, котрому він старається допомогти. Сам нам як друзям у цьому ділі поміг – це його така ініціатива. Раз узявся робити, роби, щоби було легко. Тому-то я й є Бог.  

     41. Люди зустрічали, люди проводжали. Моя мисль залишалась. У мене таке. Я не за старе, а за нове, щоб чоловік жив легко, не робився злочинцем і хворим. Чоловікові ця ідея не дає, а відбирає, навпаки. Мисль свою прокладаю й говорю людям. Треба все старе кинути, а за нове взятись. Хороше й тепле зжити, а холодне й погане прийняти, це життя – Боже діло. Він не хоче, щоб із-за гордості вийшла неприємність. Вона так жила, так вона живе й буде вона так жити. Я, говорить Бог, не хочу, щоб чоловік був у природі гордим. Адже ввічливість, вона побиває все. Той чоловік, хто сам нічого не знає, легше може в житті розібратись. Він не по буквах складає діло.

     42. Люди говорять: «А для чого це ти так робиш?» А робити доводилось. Завжди з людьми зустрічаєшся, правду говориш. Ніхто не вірить і ніхто не хоче знати, що так тобі дуже сильно холодно. А люди говорять: мені тепло. З таким чоловіком зустрічатись людям було страшно, вони не визнавали людей. Вони збирались для того, вони обдумували, хитрували, їм треба буде чуже. У них нема того, щоб іншому бідному помогти. Вони звикли в двір таскати. Люди живуть у містах, у селах та аулах. У них нема мислі тієї, що він або вона завтра або сьогодні захворіють або простудяться й будуть хворіти, будуть мучитись, а потім умруть. У них це в житті не народжувалось. Їх діло одне: вони встають із постелі разом із сонечком, беруться за своє діло, умиваються, одягаються, роблять свій обряд. У них це на думці. А там покоївка готує. На кухні жариться, вариться.

     43. А наше діло таке: подумати про те, що на сніданок, та ще який він буде й скільки. Ми з вами про це не забуваємо, та ще хто там готує. А наше діло таке – розвивати в себе апетит на хороше, солодке, жирне й багато. Ця штука, вона проходить щодня. Час на одному місці не стоїть, він рухається. Ми слідом за сонечком піднімаємось, ідемо від цього сніданку, а в самих така мисль розвивається: чи готується обід, та ще який він буде, смачний чи ні? А в самих апетит на це діло таке, воно перед нами. Можна сказати, ми його не обходимо. У нас є година, за вказівкою ми сідаємо за стіл, нас наші ложки ждуть, а куски хліба лежать нарізані. Наша кухарка – це наша годувальниця, вона нам у чашки наливає борщу, чутно запах, ми його стараємось по ложечці сьорбати до самого дна. Досить, тепер друге поїли, а третє запили, сказали за це спасибі. По своїх місцях порозходились, ждемо вечора, коли це сонечко за землю зайде. Ми своє діло хороше знаємо, уже треба сідати вечеряти. Ми поїли досита, наїлись, куди підеш? Темно. Умови такі настали, треба лягати спати. Такий обряд у людей щодня проходить.

     44. Ми ці дні зустрічаємо й проводжаємо по умовах; треба робити, ми робимо щодня кожний раз. Один день – понеділок, ми перший день це все зробили, провели. На завтра прийшов вівторок, ми його теж провели. Так само прийшла середа, ми її як середу зустріли й провели. І так само прийшов четвер, ми його також провели. П’ятниця, теж вона до нас прийшла, ми з нею вправились. Прийшла субота, теж ми провели. Також зустрілась неділя, це наше свято, ми його краще від усіх днів провели. Наше діло таке: за другу братись, за третю, за четверту. Уже місяць проходить, а в році 12 місяців. І так ми з вами ділом роки зустрічаємо, проводжаємо до самої смерті: треба лопатись. Люди весну зустрічають, з нею щодня закладають зернятка в землю. Три місяці разом живуть, покладену роботу свою роблять, щоб літом було чому рости. Люди не зважають на себе, одне роблять, саджають, поливають. Вони це все вирощують, щоби було що збирати. Усе літо три місяці люди роблять. Дозрівають плоди.

     45. А осінь приходить така як ніколи, збирає свою зрілість, чисте зерно збирається в мішок. А хазяїн свою останню силу втрачає, його сили наближаються до зими, вона нас усіх до одного чоловіка тягне в ліжко. Вона хоче, щоби ми знову готувались, лізли на такий рожен. Ми поїдаємо та думаємо, що приготували. Нам мало, ми стараємось більше здобувати. А про землю ми не забули, за першим покликом за нею доглядаємо. А в самих одна  є перед Богом просьба, вона всіх людей ставить на своє місце, де люди стоять і ждуть такого дня, у котрий ми самі роздягнемось, нас зігріє сонечко. Сніг зі землі зникне, волога виходить зі землі. Люди за це взялись. Тільки колеса комбайна призупинились, а в чоловіка по путі інше, з першої цієї хвилини пішла мисль інша, на цьому місці робити доводилось. Нас як таких людей ждало це ось місце, на котрому ми почали.

     46. Уже ми повернулись і стали робити це наше діло. Ми стали про це думати, гадати, а що з нього так вийде? Уже ми заклали свій перший фундамент. Нас умови так заставили, земля оточили. Ми її примусили, вона в нас робить інше, уже з неї  вийшла хороша оранка, а їй доводилось лежати під снігом, набиратись вологи для того, щоб він не обмазався, а своє зробив для того, щоби воно там вийшло. Я, говорить цей чоловік, котрому доводилось починати робити це діло. У нього воно так вийшло. Треба буде так робити, щоб ніхто не  сказав і не підкопався до цього діла. А воно вже зроблено нами, вийшов живий факт. Це місце засіяне зерном, заволочене бороною. Наше діло тепер одне – треба ждати від цього діла сходи. Ми зробили це діло вдало, у нас це вийшло. А тепер воно нам швидко й хороше сходить. Ми цього діждались, ми цими ось сходами раді, тепер це наше є в природі, росте прибуток.

      47. Ось які є наші в цьому діла. Ми почали, ми зробили, у нас вийшло, цьому всьому кінця не видно. Це діло, почате нами, робиться нами, воно виходить, це ж труд посіву  цієї площі, вона нас як таких оточила. Ми це бачили й бачимо, як воно між нами починалось. Ми його із самої борозни стали повертати, стали одну за одною класти борозни. Вони в нас масивністю вийшли. І так зробились на цьому ось полі зелені рослини цього посіву. Ми їх ждали, ми діждались і зробили те, що буде треба. Воно по днях росте, воно по годинах піднімається, усіх наших людей піднімає на ноги. Я такого лану в житті не бачив, щоб він бушував, це одне з усього живущого на білому такому світі. «Я, - говорить у цьому хазяїн, - ніколи такого не бачив, щоб такий у нас посів був». Це наша одна така радість, ми її самі зробили, робимо й будемо так робити. Це наша в цьому така турбота.

     48. Ось що в нас вийшло із цього діла. Я всіма людьми визнаний буду. Еволюційність, вона просить, вона показує, говорить. Це люди тоді жили, оточувались цією приватною власністю, індивідуальним порядком. Ми в цьому ділі технічному в економіці багатіли. Нашому добру не було ні кінця, ні краю. Це зробилось у природі самим чоловіком, він - у труді, у важкому ділі. Люди починали з найменшого, з мізерного діла, а прийшли у величезне діло. Ми не думали й не гадали, а воно саме в людях революційним шляхом вийшло між нами такими. Нас заставила природа, щоби ми в природі з орла зробили молоток і серп, свій закон у житті утворили. Ми стару гнилу доріжку підхопили й стали робити в природі таке не індивідуальне, а колективне діло. Зробили ми, тепер ростемо спільними силами. Ми, люди, - технічні люди, у природі робимо ще більше й за якістю краще від того, що було до цього.

     49. Ми, люди, природу так самі заставили, що нам треба в надрах здобути, знайти, дістати – це все багатство те, що буде треба. Нам треба вугілля, пальне, нам треба нафта, нам треба руда, нам вона все дала. І ліс у нас є, і є у нас ріки, промисли. Ми з вами на цій воді зробили греблю, набрали води, пустили її в умови через станцію електричну, щоби вона енергію виробляла. І послали проводами струм; у нас одержали люди там,  де не подумали. А людям, та ще таким, як наші люди в Радянському Союзі, треба було освітлення, треба привод крутити колесо, щоби станок різав чисто залізо, сталь. Він нам робить деталь, ми її на станку робимо, точимо й ставимо машину. А наша машина, вона робить машину. Вона нас як таких на колесах возить, вона й місце своє займає. У неї є чужі сили, вона катається по чужому місцю. Вона гроші коштує, у неї всі деталі чужі, зроблені людьми. Так вони жили, їх як людей заставляли. Живе в себе люди мали, його оточували.

     50. Я, говорить сам чоловік, жив і запрягав конячку. Вона мене везла й мій вантаж везла. Я її вважав своєю потрібною. Люди оточили себе природою. Вона нам давала курочку, вона заводила в дворі своє чуже, воно жило й показувало живе. Воно людей убивало. Чоловік хитрував, він нею розпоряджався як своїм добром. Він міг її продати, він міг її купити, це право в нього було, є  й буде. Люди роблять це самі, вони чужим живим розпоряджались, у них це все не на користь росло й збільшувалось. А тепер читають, тепер рахують, за них гроші платять; уважають: це все – наше. Ми від землі самі в природі одержали. Вона нам, таким людям, таким добрим і недобрим людям, давала, дає й буде давати. Це наша нежива економіка, що розростається. Ми з нею живемо, з нею по-своєму говоримо. Вона з нами говорити не хоче, вона мовчить.

     Бог на землю прийшов для того, щоб урятувати чоловікові здоров’я. Він сам не знає: а що він у житті робить. Він весь чужий, його оточує   все чуже, раніше й тепер люди живуть ним один час. Вони – фронт, у себе тварину мають, як безсильну худобу, забивають, стараються її вбити на м’ясо. Із м’яса роблять борщі, роблять котлети, словом, люди це все пожирають. А раніше люди мучили цей скот, запрягали, випрягали, робили його своїм; і що хотіли, те люди в цьому ділі робили.

     52. Треба йому цю худобу, треба мати гроші, а за гроші все купляється й усе продається. Це не живий факт, а мертвий. Через них діється війна, вони все в людях роблять. Бідний нужденний чоловік продається за нещасну копійку, і ту йому дають у місяць два рази. Це все наробила наука, вона чоловіка купила, вона чоловіка продала, її таке право самі люди робили. Вони самі це зробили, найшли, оточили себе чужим і мертвим. Я, говорить чоловік, не живу, а вмираю. Що це є? Птиця курочка, вона без самозахисту істота, має свою силу природну, вона за день яєчко несе. І сама по двору ходить боса, як сильно вона в цьому терпить. Виводить курчат, усіх вона зігріває й усім вона раду дає. І ми народжуємо одного чоловіка, його ростимо й хочемо, щоб він жив таким.

     53. І ось зробилась економіка й політика, стали з людьми жити й діла творити та людьми командувати. Люди стали так робити, у них на цьому місці виходить ріст, розвиток цієї системи. Вона багато разів збагачувалась і багато разів вона банкрутувала, і врешті решт самим людям у всьому цьому житті довелось свої сили віддати. Вони для цього діла взяли владу в свої руки й цим вони оточили себе. Стали самі робити в ділі життя, воно нам як людям своїм стало давати, тобто народжувати нашому чоловікові. Він же це сам захотів, придумав, але що-небудь новенького він у людях не зробив. Як була в людей на своєму місці тюрма й лікарня, так і залишилась на своєму місці – вони не змінили в себе свій напрямок. Я був чоловіком однобоким, так він і не оточив себе в кругозорі.  Йому природа для цього не дала свій розум, щоб любити її, її такі умови. А вони були, вони є, вони й будуть перед такими людьми, котрі за це діло не брались, вони не хочуть братись.

   54. Вони так навчились, так живуть. А природа, вона така непочата з обох сторін. Є хороше чоловікові, нема вже поганого. Це нам із вами малюю картину про те, що буде далі. У нас використовувалась одна сторона, не дала такого рентабельного. Ми з вами найшли інші путі, ними оточили себе. Їх люди стали бачити на одному чоловікові; вони лякають людей так само, як лякала Радянська влада, вона всіх капіталістів на ноги поставила. Їм не хотілось, щоб вона залишалась у людях. Вони ж жили, вони живуть, вони будуть жити хороше й тепло.

     А тепер стало не те, що було перед чоловіком. Люди повинні перетворитися з однобоких у тих, що з кругозором. Треба не втомлюватися, а треба пробуджуватись. Нам старе не треба, нам треба нове історичне, вічно щоб жило. Ось що людям треба робити: - щоб їм було холодно й погано.

     Учитель жив один час, він оточувався старим, капіталісту будував життя, він починав будувати соціалістичну державу, і це все довелось залишити і взятись за своє це ось еволюційним шляхом зовсім іншим, зовсім не таким. Любов’ю небувалою.

     55. Узявся – то роби, як роблять усі решта люди. Їм таким людям на білому світі теж не хочеться мучитись, а хочеться їм жити за вченням Учителя. Чоловік знає добре, що воно є одне вчення з усіх  учень. Воно нікого не примушує, а просить, молить чоловіка, щоб цей чоловік знав учення Учителя. Йому не треба якась хвороба, вона не грає над чоловіком, а грає над хворобою чоловік. Йому треба буде чоловік, він із ним зустрічається, як з Учителем його життя. Учитель говорить хворому чоловікові. Я, говорить Учитель, не лікар і не знахар, а загартований чоловік. Я загартувався, не простуджуюсь і не хворію, уже це мені хороше. Будь-яка хвороба не прищеплюється. А раз хвороба не прогресує, уже можна сказати про свою гарантію, що на мене не накидається природа й не  хоче мене ображати. Через це діло я для неї є близький і любий друг. Тільки я як Учитель ці сліди сам знайшов, ними в природі оточив себе, мені від цього стало хороше. Тепер я навчився це робити в природі, у котрої я взяв засоби й ними оточив себе.

     56. Тепер я в людях хвалюсь, хочу всім сказати: це, що я знайшов, хочу всім передати як ніколи, щоби було хороше. Я – це щастя, котрим ми завжди козиряємо, говоримо: «Бажаю щастя, здоров’я хороше».

     Наші люди збагатились економічно в природі, вона їх  винагородила, вона їх пожаліла, їм  дала: розкрила  свої  надра й природні поля. Наша  природа,  вона на це все багата й сильна  між людьми народжувати те, що буде треба. Людям знадобилось споконвіку це гірське в пластах вугілля, ним довелось один час задовольнятись. Люди його стали колупати, стали його на-гора таскати та на всі нужди його посилати. Вугілля – це є між людьми гроші. Вони ним як природою розпоряджались. Ми ним торгуємо, ми його продаємо й купляємо. Воно нам треба, поки воно вогнем помагає, воно топить чавун. Воно не згасає,  а горить щодня, і вночі горить. Словом, діло робиться в житті, ми ним робимо все, груби палимо.

     57. Люди всіх національностей своєму Господу поклоняються й сильно йому вірять. А щоби виконувати, ніхто не хоче. А ось це ними робиться. Так краще їм зовсім не виконувати. Так говориться, так повинно й робитись. Тому що ми не бажаємо іншому того, що самі хочемо, своїм місцем ми не поступимось. Це ти  сам – пан.

     У людей є все для того, щоб ним хвалитись. Це буду я особисто. Я його визнаю, йому так сильно вірю, і хочу сказати всім живущим людям. Хто відказав собі, вірить йому. Це діло, котре я роблю сам... Цим, чим не слід, нам усім хвалитись не треба, бо ми не знаємо, чим хвалитись. Бог – невідома істота. Ми його не знаємо й не бачили. Як ми будемо про нього малювати, якщо це не він? Природа повинна його своїми силами освітити, як освітила природа масло – воно не псується й не щезає. Ось що ми повинні сказати й зробити в цьому ділі.

     Ми багатіємо дуже сильно з-за свого такого знання, ми дуже багато такого зробили.

     58. Ми з вами робимо більше діло, ми ним оточили себе. Якщо це треба буде, у нас для цього є майстри, вони цю роботу знають, вони роблять її. Але належне в житті своєму вони не знають: а що може бути завтра? Математика розширюється на зробленому предметі, їй треба діло, але їй не треба стихія. Я із цим не згодився й не дав своє слово, нікому не сказав. Це є істина для всіх тих людей, котрі зустрічаються з тобою, говорять. Кому це буде треба, він із тобою згодиться й, може бути, дасть своє слово таким бути. Це рідкість між людьми такими ось, але все-таки це народжується й воно буває. У саду, та ще в такому  саду плодоносному, там не одні яблука бувають. Хороший хазяїн любить це ось діло, він старається тут, на цьому місці, посадити яку-небудь сливу або грушу хороших сортів. У чоловіка є все, він хоче, він на це робить і хоче робити.

     59. Ідуть по дорозі одній два брата Чивілкіни, Акимка й Климка. Вони жили королями, але були незадоволені понизовцями. Говорять: якби загатити став греблею через яр, та води зібрати, і загату зняти – нехай би вони узнали.

     А надворі сьогодні випав на землю  білий пухнастий сніг, він не холодний. А люди від нього біжать, хороняться. Для них на це місце прийшла наша ось зима, вона всіх нас жене в дім. Так колись це сказав  нам, усім дітям, Гавро Монтик. Діти Сашок і Сергій зібрались і пішли на сніжок, сходили й у школу вони пішли. Ми сьогодні так  учинили, узнали цю протоптану дорогу, вона веде прямо для того, щоби зустрітись на цьому місці. Я, народжений людьми в природі в умовах сільських, я там виростав і виховувався, як і всі люди.  Вони самі себе заставляли місце своє зайняти. Ми, такі ось люди, своє індивідуальне господарство ростимо, економічно його розвиваємо. У нас є птиця дворова всякого характеру, є на річці плаваюча.

     60. Є тварини, починаючи від ягнятка, кінчаючи рогатим скотом. Ми маємо коней, у драги в хомут запрягаємо, а вола -  в ярмо. А тепер наша економіка в мертвому вигляді розросталась, і ми оточені металом, він нам створив цяцьку. Ми в житті ніколи ще не мали зрушення такого, як зараз. Нас зібралось усього десять мужчин, вони всі люди не хворі, вони здорового характеру, їх заставила це робити їхня небувала свідомість. Вона має в природі свою таку ввічливість, з котрою чоловік іде по дорозі, по тій дорозі, по котрій він ніколи так не ходив, а тепер він пішов, і він це все бачить сам і на це надіється, і цьому він вірить. Говорить голосно про цю істину, вона до нас прийшла на чоловікові такою бадьорою, такою, як ніколи, живою, красивою.

      Тільки для цього життя вона стала на цю путь, вона всіх їх оточила й стала робити те, що треба буде для нас усіх. Це все зробили самі ці люди, вони оточили себе, і стали робити в природі життя, а не смерть. Вона нас усіх мучила, вона нас мучить через наше таке діло, це є наше все багатство, уся наша є слава.

     61. Це було сьогодні. Ми вдвох пішли на сніг надвір, не так, як усі люди ходять за яким-небудь ділом. Вони без цього діла жити не навчились, не брались. У них дорога одна веде по путі прямо до збагачення. Такий день у цьому сьогодні прийшов, він нам двом показав таку засніжену в пуху дорогу, вона нас провела на таке місце й зупинила на ньому цього чоловіка. Вона його оточила, не тепло заставила почути. Це нам не кімнатна  атмосфера, а всієї нашої великої природи. Вона так про це думає, про це діло вже говорить, як не за одного такого чоловіка. Люди приходили й зупиняли самі себе, так вони сказали про це діло: «Хороше можна сказати про це діло». Між холодом зимою вони побачили чоловіка, його так оточило, щоб він не хворів, не простуджувався, а жив у цьому вільно. Це є така в природі чоловіка сила, вона взята із цього маленького діла, і стали робити діло не погане, а хороше.

      62. Хіба це не є місце те, у котре довелось Ігореві самому через Миколая попасти. Він же є туберкульозний хворий чоловік, а він пішов із лікарні для того, щоби попасти до Учителя самому й привести свого друга художника. Він теж чоловік, прийшов на прийом для життя свого. А природа взяла його такі якості не допустила., охоронила його серцем. Люди були з усіх сторін, вони разом виходили на сніжок, старались цю ідею піддержати, бо вона така в житті, котрої не було й не буде.  Ось що робиться в таких людей: те, що буде в житті треба. Чоловік у природі робиться таким, котрого в житті нашому не було. А наше діло таке – жити треба навчитись, по-новому жити. Це буде найкраще в житті нашому. Ми уставали дуже рано до сонечка, а потім ми брались за діло нашого народу. Ми йому робили хороше діло. Ми вважаємо, це все буде наше.

    63. Ми приймаємо чоловіка так, як він завжди хоче – без усякої хвороби. Нюра, це сестра Варі, вона робить у житті те, що людям треба. Люди одержують своє хороше одне з усіх. Це багатство рук чоловіка, вони це все створюють самі. Ми сьогодні в постелях так міцно спали, від чого доводилось нам у цьому ділі так терпіти. А потім ми – сюди в це місце, щоб від Учителя одержати своє здоров’я. Учитель нас усіх просить, як людей, ображених природою. Вона нас зустрічає, вона нас проводжає, у неї є все; лише б ми захотіли, вона нам дає. А хіба це є життя наше?  Я прийшла до..., вона в мене хвора, вона в нас така. Зі мною зустрілись два інженери, вони жінки, роблять у геологорозвідці. Вони хочуть, щоб їм у природі було хороше. Вони прийшли в природу до Учителя для того, щоби він їм поміг, щоби вони своє особисте здоров’я не втрачали так, як вони можуть втрачати.  Вони до Учителя звернулись з особистою просьбою, щоб їм Учитель дав своє здоров’я. А в Учителя його дуже багато, він – природного характеру.

     64. Вони були раді моїй зустрічі з ними. Вони ж - теоретики, а я – практик. У них є прямий начальник, він же адміністратор, вони йому підвладні, вони його слухаються. А Учитель – він болільник, він на стороні ображеного чоловіка, якщо  чоловік який-небудь у житті в себе став мати біду і не зможе сам з  неї виплутатись, а вона його оточила недугою. Учителеві не треба ніяка хвороба. Він інтересується особисто чоловіком. Чоловік – хазяїн становища. Ця зустріч заставила Учителя про це написати, як ці інженери-жінки залишилися задоволені цим прийомом. Я їх приймаю як усіх людей. Я їх теж поклав на спину, узяв своїми руками за голову й ноги, їх організмом став управляти. Ці люди були мною задоволені. Я їм через руки передав силу волі, вони її показали через себе й свою воду. Ці люди по-моєму   скупались, сказали: «Цьому ділу є спасибі». А раз  вони мені сказали ці слова, уже я від них одержав, вони мені так подякували, сказали спасибі. Їм не інтересно з таким розставатись, у них проявилась така охота, проявилась у всьому така винахідливість. Вони стали питати про це діло: як це виходить? Учитель говорить. Мені не треба люди хворі, Учитель прийшов рятувати чоловіка здорового.

     65. Я їм як інженерам та ще молодим людям хочу сказати про свою ідею.

Я треба буду тому чоловікові, хто в своєму житті ще не захворів, він стоїть на черзі, жде свого такого часу. А йому треба стати на путі зі своїм здоров’ям і відвернути це все нове захворювання. Ми з вами хворіємо, у нас є нестаток, він мучить, він заставляє лежати в ліжку й стогнати. Це діло дуже тяжко повертати. Легше й краще цьому чоловікові цьому всьому запобігти, щоби він не хворів. Йому треба заслуги, він у природі заслужив. Вона його оточила всіма достоїнствами. Чоловік здоровий, він повинен Учителя як помічника упросити. Учитель цьому чоловікові повинен помогти.

     66. Учені задають Учителеві таке питання: «Якщо люди зробляться здоровими людьми, то що буде далі?» Ми будемо в цьому ділі сильні. Ми зможемо через писання розмовляти. Я у вас як Учителя спитаю: що вас заставило таким ось стати? Моє в природі, свідомість у природі  через повітря, через воду й через землю. Вони мною полюбились, я – їх друг вічного характеру. Я в них труджусь, учусь у них, хочу їм сказати. Коли я навчусь, як треба буде від них приймати одне своє наявне здоров’я? Воно нам усім треба. Ми цим переможемо ворога. А він для нас, таких людей, - природа, народжує невідомо як і де. Це наша всіх стихія, вона появляється як природа, себе заставляє, щоб на арену вийшов чоловік і нам сказав. Як у неділю 29 грудня 1974 року до мене як до Учителя прийшов молодий чоловік, він же художник, хворий на туберкульоз. Я з ним про це діло говорив. Це треба буде не одним нам із тобою особисто, а це треба буде всім нам, людям. Вони це повинні сприйняти і те зробити. Це самі вони повинні купатись. Я їм силу передав, у них повинна утворитись у тілі своя воля.

     67. А раз є своя воля, уже є нове життя. Це ж є чоловіка в природі нове небувале життя. Чоловік одержує в себе від загартованого чоловіка, від нашого рідного Учителя, від його тіла, котре живе разом із природою. Вона чоловіка навчила, як треба буде іншому чоловікові сили свої через руки передавати. До цього діла вводилось зовсім не так, зовсім не так говорилось, чоловік ішов хворий. А тепер прийшла молодь, вона стала вчитись, їх доводилось учити глибше.

     Учитель цього молодого чоловіка оточив, як усіх, своїми словами, а потім став робити на ньому фізично. Він ліг на спину, як усі лягали. Я брав його рукою лівою за лоб, а правою – за ноги. Ми з ним стали друзі в житті, я через руки  передав у його організм свої сили. Вони між нами вже могли будь-яку атмосферу перенести. Коли я як Учитель передам свої сили, чоловік тоді стає сильним  усе зробити, хоч  і в море він зможе піти.

     68. Учитель – це є все для цього молодого чоловіка. Він ішов у бій у природу в пробудження у воді холодній. Вона його зустрічала, як усіх людей зустрічає. Ми так водою зустрічали його, він на ногах скупався. А коли він виліз із ванни, то він оточив себе злою думкою, його оточила смерть, він на ногах умер. Ми його поклали як трупа на кушетку.  Я – до нього своїми руками, до його голови, до його ніг – усе стало в грудях дрижати.  А чоловік  - неживий, йому треба повітря, він став у цьому дихати – серце забилось. Ось і життя, воно до нас прийшло саме. Ми стали говорити, щоб робити те, що роблять усі. Ми з вами зустрічаємось по дорозі, а люди там будь-якого характеру, вони мають від нас почути нашу з вами ввічливість. Вона їх примусить швидко до нас повернутись, і тут же сказати свої такі слова: «Незнайомий, а здоровається». Наше діло – їм сказати,  а їх діло – як хочуть.

     69. Це задумана картина нами, усіма людьми. Нам набридло так жити, як ми з вами весь час живемо, та ще в природі самі все робимо шкідливе.

     Наше діло – віруючих у Христа, а він колись нам так сказав, щоб ми не відвертались від свого близького й чужого, йому як такому своє наявне побажали. Це їх, усіх віруючих у нього, вони цього не роблять: треба побажати йому всього того, чого сам хочеш. Ось це буде наша всіх слава, вона оточить нас усіх – істина. Ми не будемо заперечувати. Ми, усі люди наші такі, узялись, робимо в природі по-новому, по-еволюційному більше від того, що було сказано. Учитель своє місце не присвоює  до свого імені, бо це ось місце належить усім людям однаково. Учитель просить, молить усіх нас таких, живущих на білому світі, щоб люди цього всього не боялись і не присвоювали собі це все, і не називали це діло своїм. Це – місце природи, вона його винагородила як особу, хто не пожалів сам себе вкинути й свою любов проявити як небувалий у природі чоловік. Він віддав сам себе, не відвернувся від неї як матері своєї рідної. Вона його таким народила, його через це полюбила й свої сили йому ввела. Він у неї випросив своєю просьбою, своїм умінням і любов’ю.

     70. Це все робилось у природі нами, такими людьми. Ми своє місце захопили, його як таке своїм іменем оточили, сказали: «Це моє». А раз це моє, значить це все є моє достоїнство в житті як якась недоторканість.

     1975 рік. Він мене зустрів у Москві в Медведковому на вулиці Полярній, дім 4/4, де люди зібрались і спом’янули дружину мою Уляну Федорівну. Вона вмерла в липні місяці четвертого дня. Яка була всіх зустріч? Люди хвилиною для цього мовчали. Те, що приготували з душею й серцем, їли хороше й апетитно. Усі до цього поставились добродушно, хороше. Бажаю всім людям, що зібрались, щоби було хороше. На цьому вечорі ми про це ось діло вже говорили й будемо говорити. Ми сьогодні так зібрались у те місце в ті умови, вони хотіли, щоб я їм що-небудь сказав. А мова йде про це одне. Яка була зима  холодна, така вона й зосталась. Ми з вами діждались, стала погода знижуватись. А будемо ми ждати  від неї іншого, хорошого такого, як ніколи, кращого від цього діла не зможе бути. Холод сильний наступає, він не хоче людям приємно служити.

     71. До мене прийшла на прийом Тамара із своїм захворюванням, у неї ноги не ходять через... Вона в купу згорталась, їй у колінах не можна ходити. Вона – людина розуму, вона робить, пише в журналі. Вона почуває дуже тяжко. Їй довелось зв’язатись зі мною по телефону. Вона мене просить, щоб до неї приїхав і дав своє здоров’я. Воно в мене є природне міжнародне, воно дається чоловікові кожному в його житті. У нього сили – через Учителеві сили, вони починають жити, починають робити так, як учить Учитель. Він є в людях світило всього життя чоловіка. Учитель ніколи не забуває про це, він – уболівальник у цьому ділі, він завжди хотів би цим займатись. У нього на це проявлена любов, вона його оточує. Я, говорить нам Учитель, хочу, щоб через моє вчення таке чоловік був здоровий. Ця Тамара, вона хотіла бачити, хотіла від мене чути для неї слова. І те вона повинна робити в процесі свого життя. Як я її так прийняв? Я її також поклав на спину, щоб вона протягнула свої ноги, руки були по швах. Я її оточив своїми руками струмом.

     72. Це вже мої такі в процесі сили, я їх передаю через організм, вона їх через мене одержує. Я їх віддаю їй  з любов’ю. Цього в житті ще не було, а тепер воно є й буде в людях, на таких ось, як Тамара. Вона пішла, її повели на людських руках, вона пішла у ванну купатись під холодним душ. Це було миттєво, але холодно й страшно. Тоді чоловік цей ось ніколи так не думав. А тепер вона скупалась і всі вузлики розв’язались – їй стало легше. Коли вона прийшла назад до мене, дала свої руки, вона стала мене слухати. Я в неї спитав як у чоловіка після такої води, вона її заставила пищати, тобто вона скупалась як ніколи. Вона мені сказала, що від цього діла в її тілі стало легко. А Учителеві це й треба, він для цього діла робить, щоби чоловікові було від цього діла легко. А раз Тамарі легко, то вже їй хороше. Мені з нею довелось говорити дуже багато   про багато що. Вона рада від того, що їй стало в тілі інше, вона стала думати про нове небувале.

     73. Ця Тамара буде жити за Учителевим ученням, вона робить те, від чого їй хороше, легко. Ось що вчення моє сіє на цю систему, котра зроблена нами, усіма людьми. Це є істина, вона одна з усіх пробуджуюча. Вона була, вона є, вона між людьми й буде.

     Я зв’язуюсь  по телефону з Борисом Левіним, він мені дзвонить як такому, щоб я допоміг його матері. Я згодився, дав своє слово це зробити для його діла. Він веде всю систему ту, котра є в світі. Вона була, вона є, вона буде. А в людях це діло - воно невмираюче, ним треба користуватись уміло. А вміння – це є наше діло те, котре вносить у наше ім’я. Я сьогодні приймав двох хлопців хворих, вони мені пожалілись, що вони дуже хворі. А раз так – приймати, так задовольнятись. Як нам ці хворі віддячили?  Ні копієчки. Це наше діло всього життя, ми з вами робимо, у нас виходить. Як ледь що таке, воно вже в нас є, ми ним хвалимось. Ми говоримо, робимо, як це слід. Якщо  ми не будемо ось цього діла робити, то в нас у таких нічого не вийде. Ми зобов’язані це зробити. На це прийшло ясне раннє сонечко, воно нас оточило, воно нам путь показало, як буде треба ним цей час користуватись.

     74. Ми все життя весь час поспішаємо робити. У нас на це є наші руки золоті. Є діло одне перед нами, нас жде вулиця Горького, там буде людське зібрання, воно нам дасть щось нове. Ми там будемо виступати зі своєю ідеєю. Вона нам розкаже про все те, що буде треба. Чоловік на арені повинен виступити, йому доводиться цим людям доказувати, як треба буде жити. Я другу ніч у Місячишки ночував. Це був нашого всього життя початок. Я робив свій виступ на вулиці Горького. Я там розказав про того чоловіка, котрий між нами зобов’язаний бути, між людьми обходитись таким, як це треба. Він – світило, він – хранитель самого себе через велику матір-природу. Вона – найголовніша, вона в себе має повітря, вона має воду в себе й має в себе  землю. Ми в цьому всьому збереглись, зробились технічними людьми. Нам  вона дала все те, що в житті треба. Нам природа силу створила, вона нам ввела тварину, ми її примусили робити. Наділи на неї ярмо, хомут наклали на неї – горбу вези, мовляв.

     75. А тепер нам далось це зробити самим. Ми на колеса поставили  машину, увели мотор від води, протягнули струм, енергію для освітлення. Все це ми зробили самі.

     Люди самі зібрались в один дім для того, щоб я їм сказав що-небудь такого. Я їх заставив мої слова про них  слухати. Вони народились живими так, як і я. Це наш процес у житті заставив нас у чужому природному опинитись. Ми своє місце в природі зайняли й на ньому ми індивідуально живемо, самі себе оточуємо своєю економікою. Я такий-то є чоловік, ви бачите на мені якесь убрання, я сам придбав у людей. Воно мене заставило своєю красотою, своїми засобами оточити себе. Мені це далось. Я став нею відходити від інших. Я став жити між усіма людьми так, як це треба. Усі люди по своєму прикладному вмінню живуть. У них є в природі на землі своє місце, і вони там роблять по своєму вмінню. Він уважає це місце, у котрому він живе, - це його царство. Він там, як король, ним розпоряджається, у нього в дворі є природне, є багатство. Він його в природі придбав, його розвинув, щоб у нього це багатство велось. Він його став мати й уважає: це все його власність.

     76. Починає рахувати на пальцях від одного й другого. Ми з вами так жили, так живемо з початковою курочкою, вона в нас ходить по двору нашому зиму й літо на своїх двох  тоненьких ніжках. Вона своїм голосом покрикує: ко, ко, ко, а яєчко за день одне знесе. Ось що вона нам за місяць приведе – стадо курчат. А поросятко, ягнятко й телятко з конячиною – на чотирьох ніжках, вони стараються берегти самі себе в теплих умовах. Їх хазяїн вирощує, бачить, на що вони годящі й що з них вийде. Свині треба домашній корм, а вівця живе за рахунок відходів. Коневі треба хліб, а корова дає молоко, їй треба сіно. Віл стоїть на прив’язі. Усе це створено чоловіком у природі для свого економічного життя. Для того, щоби землю з місця одного в інше перевертати, її орють плугом. А плуг возиться силою волів. Щоби за собою таскати плуг, для цього треба три пари волів. А їх мають дуже рідко, щоби мати їх й утримувати за рахунок догляду чоловікових рук. Їх хороший хазяїн у себе має, як свого найманого робітника, він у нього як робітник створює все господарство. Він уміє робити те, що робить сам хазяїн. І в хазяїна виходить життя багате, він його береже, йому доводиться із цим згодитися.

     77. Москва, вулиця Глаголєва 5, кв. 65. Миколай із своєю мамою в своєму домі  нас, усіх гостей, приймав і проводжав. Ми сиділи за столом, їли їжу з різних страв: борщ, друге та чай з тортами. А потім з Учителем – надвір на сніг і по снігу роззутими без сорочки ходили. Зустрічались із молоддю, вони були в захопленні. Учитель нам усім говорив, щоб ми про це знали, що наша така ідея, вона своїм учинком нікому з усіх людей не заважає, а своє наявне ставить. Це для людей усіх є своє міжнародне здоров’я, воно треба всім живущим на білому світі. Це мало ми з вами завоювали, що ми вранці й увечері в душі миємо, і пробуджуємо свою нервову частину мозку. Ми цим самим відвертаємо будь-яке захворювання. Це реальне нам дає не все, для цього всього наш людський учинок нас оточує. Ми з вами такі люди є, зустрічаємось по дорозі, ідуть люди теж із своїми думками. А ми - до них зі своїм наміром. Він іде, може, з поганою задуманою думкою.

      78. А ми його своїми словами призупинили, він кинув свою мисль, узявся за наше: «Чому так, що незнайомий, а здоровається». Він свою ввічливість мені підніс. Це вже мені він зробив хороше. Іду я, про це діло розмірковую, говорю про себе. Я літами старший від нього, хочу сам собі сказати, він про мене не забув. Я йому як такому чоловікові теж свої сказані слова відповів, сказав: «Здрастуйте». Це ми зробили для себе нашу любиму дружбу, вона між нами ввічливо зажила. Ступаємо ми по дорозі від цього далі. З нами зустрівся чоловік нужденний, ми його знайшли, йому треба дати допомогу одноденного характеру 50 копійок. А сам у цьому скажи: я, мовляв, ці гроші даю за те, щоб у мене не було ніякої хвороби. І віддай їх, це твоє є теж здоров’я. Ми з вами  прийшли й зупинились, говоримо: завтра субота, наше улюблене свято. Ми в ньому терпимо, не вживаємо ніякої їжі й води до самої неділі до 12 годин. А коли треба сідати їсти, ти як у цьому ділі є ділок, протерпів цей час, треба їсти.

     79. А ти виходь на подвір’я, стань перед атмосферою, підніми лице до неї, тягни повітря до відказу через гортань через рот, сам проси Учителя, мовляв, Учитель, дай мені здоров’я. А Учитель усім його дає, він не жаліє своє природне здоров’я віддати. Це його одне для всіх є здоров’я, воно нам треба. Ми з вами не повинні харкати на землю, плювати на неї і не палити, не пити. Ти тоді не зробишся таким безсильним чоловіком, ти будеш вільний. Твоя буде природа, вона тебе за це не буде карати. Тебе люди будуть обдаровувати, люди з тебе зроблять героя. Ти не будеш між ними робитись злочинцем і не будеш робитись хворим. Уже є в цьому істина твоя. Тюрми з лікарнею не буде, вони відійдуть у цьому ділі. Ось що ми з вами несемо в житті: не економіку з політикою, а Червоний Хрест – міжнародне здоров’я. Воно нам усім треба. Ми – природні люди природного характеру, у нас усе своє для всіх людей одне невмираюче тіло. Я живу за рахунок вас, усіх людей. Ми живемо в природі, просимо Учителя дорогого, нашого Спасителя, він нас веде по путі своїй.

      80. У нас у Ворошиловградській області в місті Свердловськ є в хуторі Кондрючий дім загального характеру всіх нас хворих. Туди може приїжджати з душею, із серцем  будь-який чоловік із своєю любов’ю до Учителя. Він там буде приймати й давати здоров’я. Учитель є все на землі, він береже природу. А раз він її береже, він - її хазяїн. Ігор із Сергієм, двоє хворих на туберкульоз, приймались мною для того, щоби доказати людям, що будь-яке захворювання на чоловікові не грає роль над будь-яким чоловіком. Він же був незадоволений цим ділом, його оточила система лікарні. Вона ним інтересувалась, його існуючим захворюванням? Ми, усі люди, у цьому ділі не заінтересовані життям, ми хворіємо, щоб умерти. Наша така це є хвороба, від котрої нема вороття. Це є такий в житті людей потік, лише б  цією хворобою захворів. У нього, хворого, пішли в цьому великі відхаркування, його виділення. Вони в нього прогресують, він від них не зможе відбитись.

     81. Ось які були хвороби в цих двох хворих. Вони страждають у лікарні даремно. Якби не було на землі чоловіка, то й не було б життя такого, як воно робилось людьми. Ноги мої, вони почувають так, як ніколи. Це буває одне, а інше появляється. Була й така жінка, котра вірить Христу, вона говорить про гірке діло там, де люди підготувались, щоби бути на хмарах. Вони ждуть, про це діло говорять, що це є правда, вона живе в людях. Говорять вони самі, що це все наше життя почате, воно складається з економічного діла. Ми його самі в природі вишукали, узялись робити як це слід. Воно в нас росло, виросло, ми його заставили, щоб воно було наше. Ми нею оточили себе, вона стала в нас робити те, що буде треба. Ми наділи нашій конячці хомут, а через сиділки опоясали, голоблю гужем прихопили через дугу, а супоню затягнули.

     82. Тепер наша конячка запряжена у віз. Чоловік віжками зав’язав. Вона вся шлеєю обплутана з голови до самого хвоста. А чоловік наклав у віз вантаж, сам на нього сів як ватажок цього діла. Він її як конячку народив, сам її виховав фізично, а тепер як хазяїн цього всього управляє. Він по ній віжками та батогом по спині б’є, її як конячку заставляє, щоб вона йому робила. Вона його з дому везе й додому  вона привозить. Він її годує, він за нею доглядає як за своєю рідною твариною. Вона в нього є така хороша, сильна, на неї вся надія. Вона йому як чоловікові помагає, вона його прикрашає своєю красотою. Конячка в цьому дворі є все для того, щоби хазяїн нею хвалився. Конячка навіть заставила хазяїна придбати не одну конячку – три конячки. Із них трійка – це лінійка. Вони можуть возити в цій трійці кулемет, він може косити, як косою, будь-яку армію людей. Усе це роблять усякого роду люди, вони навчились творити.

     83. А хазяїн, такий чоловік один з усіх, сам розвинутий фізично робити те, що треба для самих людей. Вони на землі захопили своє власницьке індивідуальне місце, воно облюбовано ними. І обдумали люди, що на ньому будуть робити. Якби тільки це місце нам як людям дало цей доход і яку-небудь для життя користь. Я, говорить хазяїн цього місця, на цьому місці поставив дім з усіма вигодами, що називається, по порядку. Що треба одне з усіх? Це дім, у котрому ми, усі люди, живемо, де ми можемо думати й гадати про все. Ми знаємо про природу. Знаємо ми про кожний день, щотижня він до нас приходить, щотижня він відходить. А потім усе це нам дає сонечко, воно нам народжує на нашій землі будь-яке в погоді діло. Воно заховається за хмари, що насунули, із них  буде литись вода, дощ стане робити вологу. А потім, може, із цього всього полетить білий холодний в енергії сніг, чого люди в цьому ділі бояться. А потім зміниться на морозну систему, люди стануть хоронитись.

     84. А із цього ось дома виходить із вогню різного виду дим, він над землею розстилається як ніколи. То він піднімається вгору – це вже на мороз, на суху погоду. Люди говорять про діло, у нас це найкраще діло оточує. Природа поклала на землю свій білий сніг, стало від нього морозно. Ми з вами звикли жити по хорошій, затишній для чоловіка погоді. Він завжди так проситься, щоб йому зійшло вранішнє сонечко. Воно нас будить, ми з вами по ньому будемо жити з великою радістю. У нас у дворі є дворова найменша двонога курка, вона кокає, кричить і за один день яєчко знесе, а ми нею розпоряджаємось як своєю. Вона в нас жива, вона в нас цінна. Ми можемо її продавати, ми можемо її купляти. Ми із цього двору на трьох парах волів у степ виїжджали, а думали про цю ось землю та про роботу на ній. Вона лежала, вона ждала нас із плугом. Ми до неї пробирались, свою силу мали для того, щоб її зорати як слід. Ми робили це тому, що знали про оранку перед зимою, вона снігом її накривала. Вона нам на весь рік давала свою турботу про неї. Вона нас ждала й хотіла, щоб ми про неї не забували своїм ділом.

     85. Ми думали про неї, ми гадали про це: а що таке треба на ній посіяти й узяти на цьому місці? Наша така задача, вона нас усіх оточила. Якщо ми з вами цього не зробимо, ми залишимось без їди. Ми для цього діла маємо в дворі свою економіку, свою живу силу. У нас є люди, про це все думають, а роблять ще більше від цього хазяїна. Я, говорить про це все чоловік. У мене в такого чоловіка створилось одне з усіх таке економічне господарство, є про що часто думати. Я сам думаю, сам роблю, ставлю на місце управляючого, роблю його хазяїном, він уже людьми моїми розпоряджається. Люди вирішують усе те, що треба. Люди темні слухають розумного чоловіка. До тих пір це все робиться так по-хазяйському, поки ці люди зрозуміють це все нелегальне. Це все робилось людьми, робиться людьми й буде робитись ними вічно так.

     86. Адміністративна особа – це є все для підлеглого чоловіка. Вони на це діло вчились, проходили теоретичне знання, вони - учені люди, їм через дипломи вірять, для цього всього вони командують людьми. Сказав він. У цьому правий уважається чоловік, хто розпоряджається засобами, він вважається хазяїном економіки, вона ним зберігається. У селі їх дуже багато, та ще які бувають ці люди. До них як учених звертаються люди, хочуть одержати від них яку-небудь допомогу. Підлеглого заставили умови  звернути увагу. Він, як темний, незнаючий чоловік, уважає цього чоловіка розуму. Думає чоловік від нього одержати енну поміч, вона йому треба. Адміністратор узяв та відказав йому в цій просьбі, котра йому була треба. Він ледь не заплакав, від нього пішов. Це – його незадоволеність, котру зробила ця особа. Скільки цих бід, а вони людей оточують. Це діло робилось, робиться й буде робитись до тих пір, до того часу. А коли за це діло заступиться, він нам усім скаже, що ми в цьому ділі робимо.

     87. Ми, усі люди, є залежні в цьому ділі. Економісти ввели між собою політику, вона нас учить, щоб ми придержувались людського закону. А раз у нас між собою є люди одні та інші, вони не хочуть згоджуватись із цим ділом, щоби між ними панувало одне.  Один знає, інший - ні. А щоб цьому довіритись і сказати: ми живемо в цьому рівно.

     А рівнина всім подобається, вона людей один час утягує. Вони її знайшли, облюбували; їх заставила природа їй такій поклонитись.

     З міста Ростова запропонували Учителеві. Своє практичне діло, свої книги, вони написані людям для лікування на чоловікові його хвороби. Вона заставила цього чоловіка своєю мислю про це писати. Він торкнувся природи, очевидно, умови чимось інші викладені в ній. А щоби він сам вирішив спробувати залишитися живим енергійним тілом у природі, в атмосфері, в холодному, поганому ділі, він сам у цьому не намагався, не пробував.

     88. Він мабуть у природі ховався, він боявся холоду, він не хотів бачити в себе холодного повітря. Йому не приходилась вода з глибоким дном, там де стояла холодна температура. Вона чоловікові своїм покроєм  є неприятель. І також його красивий фасонний одяг, він чоловікові своїм самозахистом не приносить хорошого в житті. Ми всі люди є такі: не зможемо залишитись без усякого одягу й нами побудованого житлового дому. Він нас таких держить, він нашого чоловіка своїми вигодами задовольняє. Говорить йому: хочеш харчуватись хороше й смачно, досита, є для цього всі умови. Хочеш ходити в теплому, хорошому, фасонному одязі  - чоловік і до цього пристосований. Робить, вирощує, із пряжі нитку жінка тягне, пряде й хоче зробити клубок. Потім навиває основу. Він навивається на станок і тчуть його полотном.

     89. А з полотна скрученою ниткою шиє одяг.  У ньому він знаходиться все своє життя в домі й надворі. Йому доводиться доглядати худобу, вона від суворої погоди самозахистом відгороджується. Її доводиться носити, вона ним носиться щодня до тих пір, до того часу, поки вона розлізеться, стане негожою. Вона в себе запах має гнилий. А тіло його від цього діла терпить, його доводиться годувати, йому від цього робиться нехороше, він оточується неприємністю.  Він негігієнічний. Від цього діла його можуть зустріти природні умови, від котрих чоловік може й захворіти. Це нечистота йому зробить усе. Вона любить гігієну, вона любить чистоту, у неї старе, гниле гониться геть подалі. Так і життя чоловіка, вона в молодості ввела й радувалась, своєю бистротою вона його тягнула до цієї старості.

     90. Вона його на ньому задавила, не дала йому вільно дихати. У ній – уся погань, вона чоловікові робить на ньому його старість. У нього сили втрачаються, він робиться кволим, у нього є нестаток у житті. Він зносився, йому доводиться сходити з колії в житті, смерть на нього наступає. У чоловіка життя міняється. То він бігав, був енергійним, а то він зробився безсильним, ледь-ледь рухається, у нього є серце хворе. А якщо воно є хворе, уже не до життя. Йому доводиться від цього діла стогнати, він хворий. А раз він хворіє, уже оточує стогін, веде чоловіка до смерті. Йому, такому чоловікові, і природа не помічниця, ні повітря, ні вода, ні земля. Усе йому робиться негоже, чоловікові в житті заважає. Він чіпляється за кожне місце, йому не під силу це робити. Він морально падає, він морально вмирає, іде з життя. Він іде не до життя, а до смерті.

     91. Ось що йому всі умови принесли. Це теорія на чоловікові створила. Вона його навчила в природі бути залежним від неї, вона його до цього діла привела, зробила його старим. Він – непридатний до життя, він іде в землю на вічний покій у прах.

     Про що думає Бог?  Він проти того, щоби прогресувала між людьми тюрма, стояла на своєму місці лікарня. Я, говорить Бог, так учу всіх людей, щоби вони робились такими в природі. Це їх діло є такий учинок у житті. Чоловікові доводиться це діло робити. Коли він із людьми по путі зустрічається, тоді він їм свою головку клонить, говорить уголос: «Здрастуйте». Щоб від них не ждати милостині, а сам  її повинен зробити. Тоді-то йому зустрічні про нього скажуть: «Який це є чоловік, незнайомий, а здоровається». Уже це турбота. Коли чоловіка знайдеш нужденного, він живе в біді, йому треба яка-небудь поміч, йому треба помогти.

     92. Люди ми є люди, у нас усе є, ми самі це ось зробили для нашого всього життя в природі. Вона нам у нашому труді все це віддала. Який красивий фасонний у формі наш одяг, він усе наше життя прикрашає. Ми в ньому приготували їжу смачну жирну, солодку й багато, щоби наїстись досита. Дім житловий ми поставили з природи. Ми каміння в кар’єрі наламали, ліс на промислу нарубали як слід, склали, у рамах поставили вікна і стропила покрили від дощу покрівлею, що не протікає. А все решта живе знаходиться в своїх умовах, тварина за можливістю схована від холоду, а снасть теж під покрівлею по-хазяйськи в цьому ділі бережеться. Ми є цьому ділу люди, знаємо природу й знаємо час, коли він  і який до нас приходить. Ми його ждемо, дожидаємо, до нього готуємось, щоб ми в цьому ділі були сильні й знаючі про все, щоб так даремно не приходив.

     93. Нас для цього природа годує, вона нас поїть, ми до тепла одягаємось, а в домі живемо довго до одного випадку. Нас часто зустрічає стихія, особливо це наша хвороба, вона ганяється за здоровим чоловіком, за таким чоловіком, хто цього ніколи не думав, що йому в цей час доведеться захворіти. А хворобу наносить чоловікові природа, вона чоловікові не говорить свої слова, а пролазить у тіло, наносить йому болячку або грибок. Підлізе до одного в цьому несподівано, його сили стануть падати. Він нічого такого не робив, щоб у природі остерігатись від будь-якого захворювання. Його умови так накрили, він ліг, лежить у постелі, за ним догляд робиться. Він безсильний у житті, його веде неприємність, він відживає, наближається смерть. Він нічого такого не робив, щоб в цьому ділі бути гарантованим; щоб не бути в цьому таким, як ми в природі є жадні. Чого тільки в нас нема.

      94. Ми на цьому ділі не зупиняємось, наука не стоїть на місці, вона по природі рухається, шукає в ній іншого, небувалого нового місця в житті. Готуємо чоловіка для того, щоби він там сам випробував усі можливі в житті діла. Атмосфера в природі широка, і їй властива сила. У випадку чогось чоловік живий озброєний може загинути смертю. Люди не жаліють самі себе в цьому, лізуть на рожен, теоретично розбираються, говорять людям: «Це буде треба». Ми для цього всього трудимось, у процесі всього цього ми робимо таку машину, нею в космос летимо. Доглядаємо ми за землею, робимо грядку, саджаємо зерно, усе це зроблено технічно в житті своєму. Щоби ми залишились у природі в природному порядку, фізично самі в природі зробили через свою любов до неї!  Вона, це природа, не любить хвалька, щоб чужим хвалитись. Вона наносить на цього чоловіка грибок, від котрого не відбитись, лише б чоловік цим захворів.

      95. Він же не гарантований у цьому, йому довелось зустрітись із таким захворюванням, від котрого не знайшли засобів, і нема чоловіка такого. Люди безсильні в цьому ділі, нічого вони не роблять, щоби бути здоровими. А в природі є дорога, вона нами, людьми,  не починала пізнаватись.  Це природа, вона холодна й погана в житті. Усі люди лежать у праху в землі, ждуть цього чоловіка із сильною мислю. Іванов виявився протилежним усьому цьому ділу, він зробив на собі особисто, розкрив у природі свої сили, усю свою любов направив. Зробив те, що треба буде в житті чоловікові, - його особисте здоров’я. Він ним оточив себе. Він любить своїм тілом усю нашу природу, вона його полюбила за його все те, що він зробив у ній. Він свою мисль проклав для того, щоби по-людському не робити. Від хорошого й теплого треба відійти геть, а до холодного, поганого звернутись.

      96. Ось чому Іванов у дружбі є з повітрям, з водою, із землею. Це його любимі, вічно невмираючі друзі. Він їх як природу просить у біді, щоби вони йому помагали. Він зустрівся з людьми ображеного характеру, хворими, нужденними в допомозі, став з ними говорити, став їм вносити свої природні послуги, щоби чоловік будь-якого характеру не боявся природи, слухався вчення Учителя, як треба буде зробитись у житті гарантованим не хворіти, не простуджуватись. Бути завжди впевненим у цьому ділі, щоб чоловік у природі переробився на новий лад із повітрям, із водою, із землею, завжди був між ними любимим другом. Треба з природою дружити, щоби помагати ображеному ділу, із цим ось зустрічатись як ніколи. Умови треба любити, а їх у природі є дуже багато, їх треба вважати любимими друзями.

      97. А з друзями – не з рублями водитись, діло одне зустрічати й проводжати. Вона є святитель, вона змінила свій характер, у неї їх дуже багато. Якщо розібратись із природною погодою, вона до нас приходить один раз такою, як ми її зустріли. Вона нас своїми променями оточила, ми її побачили із самого ранку. Перед нами, такими людьми, сьогодні сонечко таким ярким зародилось, воно свої промені по всій місцевості розмістило, вони кожну окрему живу путящу річ люб’язно теплом оточили без усякого такого добра. Ми в ній не бачили, щоби похоже було на зміни. Навіть ті старі старожили, вони свої мудрі слова сказали неправильно. Вона стала себе показувати не такою, як вона починалась.

      98. Із самого ранку першої хвилини десь узялась на небі бурхлива біла хмара, як яблуко. Вона, як квітка, на небі появилась і стала швидко свої поля займати. За нею буде друга, на наше таке щастя, піде в природі дощ. Ми так проговорили, та ждали того, що буде в цьому житті. Вона нас зустріла вітром. Звідки таке діло перед нами взялось? Ми самі відчули не те в нашому ділі, ми до цього не готувались. А нам треба було дощ. Ми свій труд у землю заклали, зробили свою підготовку, вона нами робилась. А природа пішла не тією стороною, узяла й стала бурувати. Бурувати по-своєму, не по-людському, як це між нами всіма робилось. А діло в природі показало не те. Ми ждали  в себе одне, а воно вийшло інше. Погода не стояла на місці, мінялась.

     99. Природа сильна робити, вона нас не визнає такими. У нас думки свої, а в неї діло своє. На всі сторони свобода. Куди схотіла, туди й пішла. Треба буде сонечко – воно тут як тут появляється й стане своє місце променями оточувати, у землі всю належну вологу відбирати. Сушить до самої крайності, це не модно для людей робиться. Вони заклали свій труд для цього діла, тепер діло за природою: треба щоб на небі пішли хмарки, мрячити часто дощик, треба нам, таким людям, живущим на білому світі. Ми робимо для себе, а природі це не все, вона й без цього може прожити. У неї вулиць нема, своїх будинків теж нема, є все загального характеру, але одне не буває. Захоче, то вона не робить, але чоловік своїми силами нею озброюється. Це ж є наша природа, вона такою, як є, не буває. Треба – усе залишить позаду, береться за інше.

      100. Стоїть на одному місці кущик із своїми травами. А вітер – жива одиниця, він летить стрілою між ним. Йому ні слова не говорить, а своє робить. На місці не хоче стояти, не хоче щоби ждати. Це не чоловік, а природа така є, як ніколи, жива. Іде, співаючи у весь свій голос, так по землі крокує чоловік, він вибирає дорогу, у нього є очі, дивляться: а що є в житті хороше? Ми, усі люди, такі є в світі, ганяємось за ним, як хорошим днем, завжди в ньому дивимось, бачимо далеко. А в природі є люди такі: ледь щось таке, уже захворів, хворіє чоловік. Його не видно між нами, такими людьми. Як такий чоловік занехаяний: у нього легені гниють, у нього серце оточене поганим. Ця хвороба ні в кого не викликає заздрість і нікому вона не треба. Ця хвороба нас усіх оточує однаково, не дає чоловікові жити, держить в умовах, держить у його народженій біді. Він не на жарт захворів, не на жарт оточив себе.

      101. У природі самі зробили все те, що треба нашим людям. Вони на землі цю систему розвинули, своє індивідуальне у власності життя людське ввели. Їх життя стало в природі залежним від неї. Люди стали робити на нашій землі технічно, уміло стали розбиратись із природою, із тим місцем, де люди знайшли своє вічно лежаче джерело. Вони присвоїли до свого імені, на ньому заклали фізичний труд. Люди стали на землі трудитись. Вони не стали себе. У цьому економічному ділі стали людьми розпоряджатись, люди людей міняли на собак, люди продавались. Їх купляли капіталісти, заставляли будувати своє індивідуальне господарство. Самі люди створили самодержавство економічне, політичне. Самі стали в цьому помагати, щоб між цими людьми зробилась протилежність. Вона вчила людей, щоб люди робились ділками, особливо сама теорія.

     102. Вона обрала Карла Маркса, йому повірив Енгельс, піддержав його мисль. Довго вона не приймалась практично. Для цього діла були люди, вони будували барикади. Кров за це місце лилась на людях. Але щоб ввели життя нове, його не ввели. А гинули в тюрмах, у засланнях до тих пір, поки природа підготувала місце нашій руській сім’ї Ульянових. Із цього дома із цих людей за замах на царя невбитого вбили чоловіка безвинного  Олександра. Він свої сили через природу передав братові своєму рідному Володимиру. Він учився на п’ятірки, зробився в процесі всього цього політичним теоретичним чоловіком. Його стали переслідувати як месника за брата свого рідного. Його засилали декілька разів. Для цього він емігрував. Він не боявся ідею Маркса й Енгельса продовжувати, і вводити її революційним шляхом в життя народу. Він діждався руських своїх людей, вони йому помогли барикадами.

      103. Усі люди не пожаліли, за це революційне діло вмерли. Вони завоювали Радянську владу, увели теорію. Вона стала помагати людям будувати нове соціалістичне колективне господарство під контролем партії. Вона в себе має людей на місці своєму дома. Він приходить до адміністрації, хоче одержати від нього в житті допомогу. Він треба буде в цьому ділі, його руки, вони роблять усе. Вони приходять, вони йдуть у дім свого власницького місця. Його за таке діло хвалять, він робиться між людьми ділок, із ділків ділок. А люди, дивлячись на його успішність,  хочуть зробитись теж такими ділками, як і він. А в нього не виходить. Він думає багато, у нього не йде в голову те, що треба. Тому ми живемо по-різному.

      Так жити, як ми його продовжуємо, краще так  не  жити. Один арміями командує, а інший на ліжку вмирає.

      104. А в природі з душею, із серцем  усі люди народжені однаково – їм треба життя однакове від старого до малого, 33 карбованці всім. Ось що нам еволюційність приносить – свідомість. Одна пройде  по землі між людьми дружня ввічливість. Люди візьмуться за холодне й погане в природі, за природне.

      І зустрілись ми з чоловіком одним, ми його знайшли, ми його побачили, ми його запросили в наше товариство вчених. Він до нас у підвал у клуб медичних працівників прийшов із своєю ідеєю. Із словами виступив, сказав про наше життя, котре багато літ у природі шукали, а того, що треба в житті людям, не знайшли. Люди оточили себе своїм місцем, своєю житловою квартирою. Іванов сказав нам, усім людям, що зібрались, про те, що ми своє місце не змінили, а як держались старого негожого, так і держимо це діло.
    105. Ви із свого дому йдете на своє виробництво для того, щоби там затратити свій енергійний труд, зробити доручену свою роботу. Ти робиш, за це діло твоє винагороджують. Люди розуму це все двинули вперед, щоб їхнє не пропало. Вони зробили машину, котра оточила людей, щоби вони там у невагомості на своєму місці були та робили, по-технічному прожили. А щоби фізично зробити чоловікові, ми нічого не зробили. Ми з вами не навчились жити й не вміємо користуватись природою, щоби вона не була для нас шкідливою. Ми з вами учені люди, шукаємо в чоловікові хворобу, вона йому в житті заважає, не дає легкого, він тяжко дихає. У нього болять легені, він харкає, плює на землю. Що він робить? У нього прогресує, гниють легені. Він не любить самого себе, свою хворобу, її нам показує через своє харкання. Вона може піти через чисте повітря.

      106. Я їм говорю про мою народжену ідею. Дуже важко доводилось в історії застосовувати. Сім’я моя чотири чоловіка: жінка, діти, два сина. Я – випробувач свого здоров’я, кидаю її напризволяще, уночі зимою по снігу, по холоду йду в степ сам, без нікого. А природа мене тягне до себе як друга, дає мені сили для терпіння. Цьому всьому ніхто з людей не вірить, говорять: «Ти дурненький, ти божевільний, хіба можна ходити роззутим по снігу, у трусах чистим тілом?» Мене освітила в свій час природа. Я як чоловік із своїм способом ходив із шевелюрою, небритий, нестрижений. Люди на мені помилились, визнали, нібито я священик був. За що? За відмову від роботи. Так мене вбила адміністрація, вона мені гіршого не зробила, узяла й висунула: шість місяців я не повинен ніде влаштовуватись із-за відмови від роботи. Я цей час практично пройшов на людях, у природі зробив те, що треба було людям. Люди в цьому від мене отримали здоров’я, воно нам усім треба було.

      107. Ми його на чоловікові знайшли. Він нам, таким людям усім, не жаліє своє здоров’я  віддати. Ми з вами не розуміємо й не хочемо цього зробити. Ми з вами хворіємо й сильно, лежимо в постелі, стогнемо, не робимо того, що треба. У житті своєму ми засобів не маємо й нема між нами чоловіка, щоби він нам своїм умінням помагав, крім одного в світі. Це Іванов, він за своє діло заслужив увагу, йому дали ім’я Учитель. Він випробував своїм здоров’ям всюди. Він Учитель, він учить усіх людей одному здоров’ю. У нього вчення для всіх однакове. Він не шукає на чоловікові його розвинуту хворобу, вона йому не треба як така. Йому треба в природі сам чоловік. Він із ним зустрічається, з ним ділиться думкою, у нього питає про його зроблену біду. Вона його оточила, не дає йому легко дихати.

      108. Він хоче хворому про біду зароджену все точно розповісти. Він з нею намучився, вона його держить в умовах, не пускає в життя. Люди від мене ждуть, їм хочеться діждатись, вони хочуть бачити: а що буде із цього діла далі? Ми з вами знайшли це в природі, самі оточили себе, нам від цього всього не погано, а хороше. Ми в цьому загартовуємось в тренуванні, над собою працюємо, учимось у цьому. Наша ідея – одна з усіх у природі, вона нам цей час породила, узяла й показала свою путь викладеного характеру. Ми з вами учені люди, як ми жили в цьому ділі? Нас оточувало це – хвороба на чоловікові. Як ми на ньому її відшукували.  Нам хотілось шукати, щоб вона залишилась відомою, а що їй треба буде, щоби вивести її як таку.

     109. Ми все своє життя поклали в природі, щоби цієї хвороби ніколи між нами не було. Наша така задача – на чоловікові її призупинити. Ми маємо для цього хімічний склад від захворювання голови чи ломоти ніг. А який є в животі небачений біль, як тільки є можливість захворіти. Сам чоловік без цього діла терпить. У чоловіка в тілі є дуже багато болю. Хворіють дуже сильно відкритою формою, і є всякого подібного виду. Воно починає боліти для того, щоб прогресувало далі погане. Воно може в житті почати боліти в будь-якому місці. Воно болить, воно дає знати, що воно негоже для життя. А ми як такі люди за нею ганяємось, знаємо хороше, що це буде на чоловікові. Люди одні це мають, а в інших є таке бажання для цих ось людей, хто мучиться, лежить, стогне. А інший знає, що треба, щоб втамувати. Люди для людей готуються в цьому ділі, вони ці якості в себе мають.

      110. Ось які діла відбуваються між людьми хворими й здоровими. Люди не будуть хворіти, не будуть простуджуватись, ми самі цього повинні добитись від природи. Вона нас через наш учинок пожаліє, ми з вами станемо робити те, що треба. Люди пожили, сваволили, зустрічали та проводжали весну із зимою, вони були близькі осені з літом. Було що ждати й дожидатись. Яке-небудь діло, про що доводилось чоловікові всю зиму, весь час думати та тягнути до себе потрібну пору. Вона треба буде в нашому житті, ми її дуже сильно ждали, а вона до нас ледь-ледь прийшла із своїм таким теплом. Сонячні промені стали своє місце нагрівати, від чого сніг став танути, від чого полилась по ярках водиця, а бугорки стали просихати. Місце готувалось для догляду за ним. Люди оранку зробили, там вона лежала, ждала цього діла.

      111. А люди зі снастю приготувались до повного бою в природі. Вона розкрила свої великі поля й у весь голос сказала чоловікові, щоб він за це діло брався. У нього сили були живі. Бики в ярмах ходили, за собою борони тягали. А коні в хомути запрягались. Усе це робилось людьми, їм треба було це все, що вони робили. Їх заставляла земля, на ній готували грядку. А в неї саджали зерно, воно падало у вологу, щоби швидше зійти й швидким ростом зелені рости й підніматись. А люди на це ось дивились, говорили самі з собою: от, мовляв, ми такі є люди, котрим довелось діждатись пори.   Ми за неї так узялись від самого сонечка й до заходу його, нас ноги не держать, а одне – біжать уперед за своїм ділом. Ми з вами на місці не стоїмо, а рухаємось. Нас таке місце втягнуло. Весь день по ньому ми так крутились та все рівняли землю. Вона нас держала, щоб ми робили й завтрашній день не забували. Нас оточила система труда.

      112. Люди не самі по землі крутились, а з приладдям - усе це треба буде. І самих себе годували, поїли, доглядали за худобою. Як за собою, так і за худобою. Ми нею так живемо, вона нам помагає, у неї є сила така, вона нам робить, вона творить. Ми її ростимо, виходжуємо до повних літ. Вона в нас живе разом, як своя сім’я  по двору. Ми її любимо. Вона гроші коштує, даром вона не дається, її, як цінність, бережуть. Треба її продати – її продають як свою власність. Вона прикрашає своєю живою красотою весь двір. Без конячки ти не хазяїн: тобі нема чим кудись поїхати. Наші з дому виїхали ще до сонечка. А в природі та ще такій сьогодні зовсім не було вітру й вітряк зовсім не крутився. Було погано без муки. Весь наш сніданок нами збирався вчасно. Діти гуляли на вулиці. А на конячці одній їхав сусід.

      113. Ми в цій річці рибу ловили. А пташка найменша вверх піднялась, літала. Це діти. Моя дорога не така. Мій товариш далі не захотів зі мною дружити. Наше село розбагатіло  в процесі цієї техніки. Ми з вами не сидимо, як це робилось іншими. Ця ряба сорока на своєму місці кричала й літала. Трактор – це залізна машина, близька до сільського господарства, вона нам оре плугом цю землю. Ми грали в карти. А Тоня нігті стригла на своїх ногах. А сонечко ярке в січні місяці, воно світило, низько над землею ходило. Люди то й діло думали про це. Їх примушувала необхідність, вони ждуть весну. Ось скоро пташки поприлітають та свої місця позаймають. А ріка береги розкрила, і качка  почне плавати, гуси стануть кричати. А земля потягне до себе хліборобів, вони займуть своє місце, почнуть користь робити. Тільки прокричить по-своєму овечка й свиня, вони заважатимуть. А півень забереться на ворота й прокричить своїм голосом.

      114. Абрек, наш собака, він гавкає на людей, хто йде під воротами, а люди за це сильно лають. Поїзд по залізниці біжить, він рідко зупиняється. По східцях я піднімався, думав, пісеньку заспіваю. Тут двері розчинились, треба в них проходити. Наша кішка Рябоніжка миш половила. А ввечері хмари бистрі насунули. Ось на проща. Говориться, давайте купимо для себе. А в Юлечки колихався маленький хлопчик. Тільки звір пробирався в село, наше діло є одне – ці якості переслідувати. А між цими людьми як був ворог, так він і до сих пір залишився, він непокоїть наші тіла. Вони живі, їх оточила стихія неміч, якийсь нестаток. Муки, страшні болі не дають чоловікові спокою, нема йому вільного життя, щоби так не мучитись. Це в житті народжене нещастя, ми його серед себе стали мати.

      115. У чоловіка є все для того, щоб він чим-небудь оточувався. Є зроблена ним у природі їжа різного характеру, вона ним поїдається в будь-який час, щоб не бути в природі голодним чоловіком. А одяг зшили з найкращого матеріалу, його шив майстер, щоб він був на ньому красивий, фасонний, теплий. Одягом він так хвалиться, поки не зносить. А житловий дім, він побудований хазяїном із матеріалу за свої зібрані гроші. До цього в нього є в дворі жива птиця, є живий скот, котрим він як своїм користується в будь-який час. Йому це ніпочому курочку або півня піймати й зарізати, із цього життєрадісного варять суп до сніданку, готують разом із картоплею. За стіл сідають і дають це все приготовлене ложками через рот ковтати та шматок хліба кусати. До того їси, поки повно відчуєш. А потім на добавку візьмеш кварту води, через край усю вип’єш.

      116. Наче ти такий чоловік це все закінчив, у тебе вільний час, можна полежати та про що-небудь подумати. У хорошого хазяїна не зупиняється мисль, робить весь цей тиждень. Йому вистачить роботи за худобою доглядати, то принести корм, соломи підкласти. А потім два рази на день напоїти. А чистити це треба. То кудись потрібно на конях поїхати, то на млин якийсь мішок борошна треба повезти. І треба цю конячку кудись запрягти, є для цього упряж, є віз на залізному ходу. Твоє діло одне – роби, а друге тебе жде. А коли ти з ним вправишся? На те він між усіма живущими людьми називався один з усіх хазяїн. У нього місце не пусте в дворі стоїть. Обов’язково чисто, порядок, уся збруя на гачку висить, хомут – сам собою, сіделка – собі. А віз виїзний у підкаті стоїть, літом на ньому роз’їжджали, а зимою мали сані, по снігу катались. За що не візьмешся по-хазяйськи, усе буде треба. Плуг залізний 10-дюймовий. Треба на нього жива сила, три пари волів, щоб його тягнути.

      117. Це не важко хазяїнові взяти конячку або вола, його запрягти в яку-небудь гарбу, на котру ти як хазяїн накладеш, що тобі треба. А дорога яка по селу? Дуже важка, її треба проїхати. Вона не накатана. Це ми з вами говоримо про сильного хазяїна, у кого не одна конячка є. У нього волів не одна пара, а три пари. Як же бідняк? Не мав цього. А їхати-то треба, час не стоїть, не жде, волога виходить, треба робити грядку. Це робиться в будь-якому місці. По бездоріжжю поганий хазяїн не поїде, він жде накату. По хорошій дорозі й дурень усякий поїде, але вже буде пізно. У природі хто рано встає, тому й Бог дає. Він своє діло зробив, шапку набік натягнув і посвистує. У нього в кишені вже виграш, ранні сходи, та ще які вони густі, відбирають у всіх очі. Робляться завидки. Чоловік не сидів, а щось робив. У нього й сходи, у нього й урожай. Чому це так робиться: між чоловіком сильним і безсилим велика різниця. Вона робилась, вона робиться зараз у природі. Даром не візьмеш. А що потрібно? Сила та ще яка. А без сили тут чоловікові не доводиться. Природа ламає у воза колеса: вони погано зроблені, їх доводиться на хороші замінити.

      118. І конячка в господарстві буде треба, і воли для сільського господарства будуть треба. Від самої весни цілий рік треба її запрягати, вона возить за собою віз; що покладеш, те вона повезе. Борону потягне за собою. Плуг повезе, і що треба зі степу вона в гарбі привезе; у двір вона привезе що треба – це діло хазяйське. Із кар’єра для хати  вона навозить каміння, щоб її побудувати. А годуємо її ми на ниві, де росте трава. Ми їмо її м’ясо, від неї - молоко. А самі женуть її в стадо. Чим хочеш, тим годуйся. А базар для чого поблизу розташований? До нього треба готуватись, щоби щось повезти. На базарі продається все, лише б солодше та жирніше, усе приймається в людей. Вони майструють. У землю грім ударив літом, запалив, горить ліс. А торговці – люди-комерсанти, вони копієчку наживають. Тільки пастухи пасуть стадо  так даремно, їм платять копійки. Сіно косять вчасно, воно сохне до сухого. Якщо звикли багатіти з-за якогось діла, ми свій дім побудували, греблю. А потім станцію електричну ввели. Наше таке буде діло, це життя наше.

      119. Гроб зарили ми в землю просто так, це той предмет, про який знають. Мене посадили в автобус м’який. А люди на своїх місцях сиділи мовчки, боялись говорити зі мною. Я був посаджений черговим.

     Озерце. Люди зробили доріжку вліво і вправо. Я теж є чоловік по цій протоптаній доріжці піти, я й пішов по ній. Це моя така мисль підказала, я цю початкову мисль створив особисто. А в боку моєму закололо; я не знаю, що в мене коле. Беру я мисль іншу: «Треба мені повернутись і зробити те, що я не робив у житті». Босоніж я пішов, але коли це вийшло, я пішов прямо по воді – де що ділось, пробудилось моє тіло покоєм.

     Іду я далі по Кавказу між горами в лісі. Коло ріки Білої була стежка. Я йшов і на ходу читав газету «Правда», стаття про науку і техніку. Учені просили за свою вульгарність, щоб їх у ділі своєму помилково не судили.   Я в цей час одержую з висоти з природи в голову таку мисль: «А чому це так виходить у людей, вони живуть, вони їдять солодке, жирне й багато, вони одягаються в форму фасонну до самого тепла й у домі з усіма вигодами живуть, а захворіють і вмирають?»

     120. Це діло їх нехороше, так я подумав. У цей час зустрічаюсь із чоловіком, він ходив зиму й літо без шапки. Я його злякався, думаю: як же так він це зробив? Він був за національністю грузин - Федот Леонович Елоаво, хороший друг по роботі. А як це вийшло, що я залишився взимку з відкритою головою? Я ходжу без убору, моє волосся шумом оточило себе. Мені холодно й сильно, але зате мене природа освітила. Став я думати про хворобу іншого чоловіка, хто в себе розвинув цю хворобу. Мені здавалось: це легко, як на сковорідці яєчню із салом поїсти. Треба мати до цього любов, не капризувати, а треба любити, як самого себе. Мені відчинила  ворота в Армавірі районна лікарня, я там починав свою цю роботу на людях. У мене виходило вдало. Сам головлікар Нефедов сказав мені: «Раз маєш такі якості, то їдь у Москву, і там їх сій між ученими людьми». Я цього не думав, що це все дрібниці, брався й робив те, що було треба. Люди від мене одержували користь. А раз люди цим задовольнялись, то чому це так не зробити. Люди посилають – треба з’їздити. Москва – наша столиця. Я – туди, зустрічаюсь із лікарем таким, він мене як учений приймає. Я йому малюю картину по-своєму, а він мене слухає.

      121. Я говорю йому не на користь їх, а на користь людей. Усе він зрозумів, що це все пахне не за рахунок учених – це все пахне за рахунок ображених, хворих. Тоді він мені говорить: «Якщо ти будеш цим займатись, ми тебе загонимо туди, де Макар телят не пас». Слова ним сказано не на користь мене. Але якщо я оточив себе цим добром, у ділі я знайшов його таким, як це треба. А вони це не пробували й не хотіли цього шукати, бо вони технічні люди, безсильні жити. А хто я для них є?  Практик, я роблю в житті те, що треба. А людям, особливо адміністрації, ця штука не по душі. Мені через це все доводиться одне залишати, інше приймати. Мене природа до цього готувала, вона не рахувалась ні з чим, а своє від мене потребувала. Вона таку роботу давала, котрою люди інтересувались. Їм я був треба. Практика робила діло, а в ділі все життя.

      122. Я продаю рибу на вагах, а люди споживачі її брали. І от із цього всього діла вилилось моє діло. Люди помилились. У них  як про таке діло сказати? Це, мовляв, священик. А раз люди сказали, значить є якась правда. Цю правду загнали  хто його знає куди. Нібито дали роботу  таку, від котрої я відмовився. Шість місяців не ставати ніде. Це все сприяла природа, вона хотіла сили перевірити й направила мене такого в природу. Я залишив дружину й дітей. А сам по бездоріжжю пішов у степ, де зустрівся із суцільною колючкою. Я йшов у трусах, а йти було неможливо. Є, де обійти. А який же я ділок у цьому, якщо кину трудне. Я пішов, до крові порізав ноги. Для першого укладу я це зробив. Тут же балка з ваннами, з лігвищами свиней. Я там окупався, полежав, заспокоївся сам собою, став енергійно далі йти. Потім я попав у місто Шахти, де люди біля колонки стояли в черзі за водою. Я ставлю питання: «Якщо мені води не дадуть напитись, то я йду далі. А якщо дадуть напитись, я повернусь назад». Виявилось, по-природному вона це зробила. Люди відмовились дати води. Я пішов далі по місту. Мене міська обстановка оточила.

     123. А йти можна куди хочеш, тільки для чого? А ти йдеш, не знаєш, куди, для чого? Знаєш добре: хто з усіх де живе. Новочеркаськ знаходиться далеко від Суліна, у нього довелось прийти на заході сонечка. А міліціонер десь узявся. Спитав, як звичайно: «Ти звідки?» Я йому відповів: «Ось іду я, Базарна, 12, Іван Климович Захаров, він мій близький». Я до нього зайшов, він не відмовився  визнати своїм. А в них ворота на секреті. Ні вийти, ні зайти, крім як треба знати, тоді-то відкриєш. Я не став їсти пропоноване, а просив, щоб матінка послала відпочити. Діло йшло до ночі. Де тут буде треба сон, якщо не знаєш путі, для чого, куди йдеш? У голові - не дурне: піднятися та піти без усякого одягу з двору. А коли вийшов із дому, ворота були відкриті. Я й пішов до станиці Грушовки. Вона мене тягнула, щоб я через Тузловку переплив. Я по дорозі вночі  бачив, як одні кішки гуляли. А люди цього міста сплять, вони в житті цього не бачили. А мені довелось бачити військових на зарядці, двох жінок молочниць, словом, вони з мене сміялись.

      124. Усе це я бачив, доводилось зустрічатись. А коли пішов по лугу, мене оточив туман, він був над землею. Я чув, як жайворонки співали вгорі. А я йшов і думав: що мене такого чоловіка заставило в трусах залишитись? Люди, я їм  у природі знайшов усі якості для оздоровлення. А вони обрушились, у них склалось на це діло нехороша сторона. Хто буде в перемозі в природі, і за кого вона заступиться, якщо чоловік кинув все наявне? Він іде, не їв. У нього сили природні, вони його оточили. Лише б він звернув увагу на неї, таку природу, вона не пожаліє, своє дасть  те, що треба. Це є між природою зроблене чудо. Коли тільки дав їй у цьому своє слово, вона почула його в такому вигляді й вирішила на факт прислати звідти такого людського борзого собаку. Вона зроду такого чоловіка в трусах не бачила, а от на це діло відгукнулась. Я до неї, як до собачки, – Хлопчик.  А вона тут як тут обізвалась, стала миттєво, і хвостом завиляла – вона дала свою згоду в цьому. Я до нього, як чоловік близького характеру, є друг його життя, підхожу, свою спритність я показав, руки свої по спині протягнув.

      125. Значить, моя є собака, він є мій друг, за ділом є. Я не їм, він теж голодний, у нього в себе нема  запасу. Він дався мені своїм тілом служити; для того він це все робив, щоб я  його через це діло любив. Я його туди направлю, де пташка зі свого польоту повертається на землю відпочити. Я покажу це місце в цьому ділі – він є мій виконувач. Я за це його полюбив, такого друга, таку собаку не знайти. Усе зробила природа сама, я тільки сказав: «Допоможи ти побачити таку життєрадісну тварину, щоби вона зі мною разом рухалась». Так воно й вийшло між собакою і мною, чоловіком. На це діло десь узялась у степу червоноармійська палатка, вона була не пуста, а з офіцером. Вони орали трактором землю. Я із собакою – до нього, йому про це все малюю. Він мене вперше побачив, моєму ділу помагав, не мене особисто годувати, а треба годувати собаку. Він чоловікові друг, він його слухався, робив те, що буде треба.

      126. Офіцер був від народної армії. Вона його виховала, вірить цьому початку він. Тільки що із цього починалось. Я як ділок цьому всьому не боявся, що офіцер мені відмовить, я від нього ждав цього. Ми не допомагаємо, а заважаємо. Він так мені сказав: «Бери скибки хліба, сам і годуй». Собака не дурний був, він нашу мисль з офіцером наперед визначив. Ми в цьому ділі були бідні люди. Він ці скибки поїв з жадністю, а служити так, як він служила до цього, він з місця себе не підняв. Ось що люди самі зробили, чужим добром не захотіли користуватись. А взяв і перейшов цій палатці підкорятись. Він до цього служив природі без усякого хліба так, як служив я людям.

      Вони бачили на мені не те: я в них лягав у постіль не так, як є інші. Устали вранці – ворота на секреті, як і було. А чоловіка-то нема. Де він має бути таким? Весь одяг лежить, а чоловіка нема. «Це він пішов купатись і там потонув». А чоловіка нема, узяли й прикрили. «Одяг не треба, - охоронець говорить, - нехай це так залишиться».

      127. А про те вони забули: стіни високі, треба ворота відчинити, а вони були на секретному замку. Якщо вони були відчинені, як це вийшло? Сам батюшка Іван Климович не дав ради. Він не хотів, щоби наш охоронець  цим ось займався. Цього в житті своєму в природі не виходило в чоловіка. Він не потребував ні палатки, ні офіцера, ні хліба, ні собаки. Його діло – уперед до перемоги над ворогом. Він – вояк у природі з наступаючим ворогом. З тим ворогом, котрого чоловік ніколи не ждав, щоб він на завтра свою форму розкрив. А коли це його як чоловіка природа оточила, посадила на нього болячку чи грибок. Він у цьому тихо розвивався, а потім осів, став мучити. Від такої муки ми, усі люди, не знайшли засобів і нема між нами такого чоловіка. Ми його прогнали з життя. Він чудесами оточив себе через минуле. Він іде по тих людях, котрі його знали за сільським іменем Паршек. Щоб із ним погодився хто-небудь інший чоловік. Він зайшов до свого друга по дитинству, до Івана Олексійовича, до начальника дільниці шахти № 11. А він був у шахті. Його жінка Феклуша хвора. До приходу його з шахти його друг Паршек його дружині допоміг, вона не стала стогнати.

      128. Бере телефон, викликає: дайте їй дільницю № 11. Її як завжди з’єднали:

- Хто?

- Я, ось у нас, - вона говорить йому, - гість Паршек.

Вона йому не сказала про форму, і веліла швидко на-гора. Вона за цей час, як звичайно, – закусити й випити. Приходить Іван Олексійович, він не злякався. «У чому справа?» Він не розумів. «Ти спитай у жінки, що вона від мене одержала?» Він - до неї, вона говорить: «Ти ж знаєш, яка я була в цьому. А тепер почуваю добре, у мене не болить нічого». Що ти скажеш поганого, якщо наш гість це все зробив? Значить хороше я йому говорю. А хороше в людях невмираюче. Ми з тобою по історії не робили. А хто б нас таких учив на це діло, за котре я один чоловік узявся? Здоров’я треба нам усім. Захворіла Феклуша, вона в тебе де тільки не була. Усіх лікарів вона в цьому проаналізувала, яких вона ліків попила, у всіх бабок лікувалась, дідів пройшла, а потім попала до друга по життю. Я для вас був Паршек, і залишився ним назавжди. Я не одним вам несу по природі ці якості, я їх несу всім людям, вони мене за це вчення самі назвуть Учителем.

      129. А Учителем люди даремно не назвуть. Вони його назвуть Учителем за його діло, а воно нам із тобою вже показано на твоїй дружині Феклуші. Вона  хвора була, а тепер після мого вчення хвалиться. Спитай сам у неї, вона твоя дружина. А я для тебе по дитинству є товариш. Ми з тобою колись дружили в селі, памятаєш, як це було? Якби тепер у цю хвилину взяли вулицю перев’язали вірьовкою, що б нам сказали ці люди? Тюрма нас оточила. А тепер перед нами стоїть нове – бити старе, нічого воно фізично не зробило, у науки нема заслуги. Я йому говорю як інженеру. Адже я є практик, не пішов із своїм куди-небудь красти. Я пішов у природу, іду по ній прямо, зайшов до тебе, зробив живий факт. Хочу тебе запросити, щоби ти кинув шахту, свою роботу – і гайда слідом. Знаєте, що він мені сказав. «Я вірю техніці, вона мені життя дає. Я через неї живу. Хочеш – залишайся, зі мною будеш жити». Я його зрозумів як технічного чоловіка, безсильного в природі. Вночі пішов від нього, сам собі сказав: живи ти по-своєму, а я піду по-Божому. Я оточив себе людьми тими, котрим буду в цьому треба. Я їм помагаю, а вони мене не забувають, дякують. Я їм спасибі говорив, говорю й буду говорити.

      130. Вночі по бездоріжжю я йшов від нього. Говорю: що треба буде в житті, природа нас винагородить. Вона мене тягне туди. Куди? Цього я не знаю. Як мене люди інші зустрінуть? Я йду до них, як і до всіх, однаково живим тілом, але не мертвим. Зі мною мій друг по дитинству не згодився. Він учений чоловік. Нехай люди мою таку здібність оцінять. А зараз на бугрі, на підвищеному місці, переді мною весь Всесвіт, мене він освітив не для однієї Феклуші. Природа мене одного освітила, моє таке тіло, живими природними якостями: повітрям, водою, землею. Треба буде це все. Вони поможуть стати на ноги хворому чоловікові. Що тоді скаже мій друг? Він скаже: «Даремно відмовився».

      А зараз мене зустрічає в своєму селищі Фірс Іванович Носов. Він мене побачив, зустрівши мене, просить, щоб я брюки одягнув. Я від цього не відказався. Люди хочуть – значить треба, лише б не проганяли. Я одягнув і заходжу в їх дім. Вони раді моєму приходу. Мені жаліються: у них у шахті біда, валяться уступи, підготовлені там.

      131. Я їх прослухав і говорю я їм: «Як же мені, такому бідоласі, я залишився без роботи, мене адміністрація прогнала з життя? Я ж вам нічого такого не скажу». Ви ж є люди в природі самі захотіли, щоб я до вас таких з розвинутою бідністю  зайшов. Тепер дозвольте мені, будь ласка, похвалитись перед вами. Я в них питаю: «Чи є у вас хто-небудь із хворих?» Мені на мої слова сама хазяйка тітонька Дуня стала жалітись на свою хворобу: «П’ять років вона мене мучить, радикуліт». Я її зрозумів, це моя робота: «Іди в природу на поріг і там потягни повітря. Кому віриш, проси його». Я був на це Учитель, учив я всіх одному. Вона приходить назад, говорить: «Ти Господь. Мою хворобу, як шубу, зняв». Почала готувати їжу, мене годувати яєчнею із салом. Значить, їй хороше від мого вчення. Інші з ногами прийшли, теж просять. Я не жалію здоров’я своє передати іншому. Словом, усіх приймаю й усі залишаються задоволені. Що ти скажеш тепер, дядя Фірс Іванович?

      132. Я питаю в тітоньки Дуні, котра одержала здоров’я, щоб вона найшла чоловіка такого хворого, що в ліжку лежить. А вона ж стала розказувати про сваху Євдокію Панкратівну Бочарову. Вона де тільки не була, у якій лікарні не лежала. Була в Сочі, у Мацесті – нічого не помогло. Я прошу тьотю Дуню, щоб вона пішла й розказала про моє вчення. Вона говорить: це, мовляв, сват Паршек. Його вчення є Боже, він прийшов на землю людям помагати, щоби вони були врятовані. Тьотя Дуня одержала здоров’я, вона хоче, щоб інші стали такими людьми. Я тоді ні копійки за це не брав. Мене просили, як Бога, в природі. Я приходив, ставив на ноги як цю сваху, вона мене запросила. Я був уболівальник у цьому. Уночі приходжу до свахи, а мене сват Федір Афанасійович не пускає, жене геть. Я говорю: пусти. А він: «Що?» І все ж я прийшов, порозчиняв їм вікна. Вони були задоволені, що їх чоловік буде ходити своїми ногами. Вона атрофована була до колін, не ходила.

      133. А коли я попрацював з нею від 12 годин до п’яти годин ранку, наша сваха пішла ходити ногами. Якщо це було зроблене мною в людях. А охоронець порядку, він на стороні медичної науки, котра вже сказала про все моє, зроблене в людях. Вони цього жадають у себе мати, їм дай, вони ні більше, ні менше не розуміють, що це є порушення. Я це передбачав, старався  себе заставити в природі зробити. Посланців послати в район, а там нехай скажуть, що далі треба буде цьому Учителеві зробити. Він учинив правильно, що послав чоловіка в райздороввідділ. Це було його діло – він так і вчинив. Цей чоловік повернувся назад, говорить мені: «Я їм розказав, як це воно є в людях, вони одержують у природі через цього чоловіка здоров’я». Воно треба буде нам усім. Ми для цього діла живемо, щоби не захворіти й не простудитись. А щоб ми щось робили для цього, ми нічого не робимо. Де нам і що робити, якщо нас усіх так природа оточила.

      134. Ми за це взялись робити, ми робимо в природі, щоб обов’язково хворіти й простуджуватись. Це наша така задача. Що-небудь із жирного й солодкого й багато ми їмо. А одягаємось у природі фасонно до самого тепла, щоби сказати хороше. А в домі - з усіма вигодами. Ми навіть у ньому народжуємо живого енергійного чоловіка, а самі його зустрічаємо чужим матеріалом. Це все наробила нам природа, вона нам такі дні прислала. Ледь нам вона не скаже, щоб ми самі в цьому боялись, ішли в природу й там для себе шукали життя, його добували в своєму фізичному труді. Ми з вами думаємо, готуємось до цього часу, знаємо хороше, що нам треба жити. А раз жити, треба робити. А в ділі виходить живий факт. Ми з вами, два чоловіка, зробили чоловіка через свою похіть, ми її розвили в процесі. Ми в нього як дитяти не спитали як у чоловіка: «А що тобі треба, що ти, таке дитя, плачеш?»

      135. Ми подумали, що ти прийшов до нас, хтось заставив тебе до нас таким прийти. Ти, чоловік, - нужденна особа в цьому. Ми самі для тебе приготували, що поїсти й одягнути та в домі жити. Здавалось, цьому чоловікові не треба від цього всього в природі хворіти й простуджуватись. А навпаки, дитя стало простуджуватись, у нього вже потреба, вона народжена нами. Ми це все самі зробили, дитя заставили чужим негожим оточити себе. Дитя пішло по наших розвитих слідах, у нього родилась у природі велика потреба. Він між нами такими є хворий чоловік. Він у нас просить, ми йому дали б, але самі не знаємо, що йому чи їй давати. Воно оточене неправдою, усе живе нелегально. Ми в цьому помилились, що за людьми такими пішли й по-їхньому стали робити. Ми в природі - чужі зовсім люди, залежні люди, у цьому безсилі жити. Ми з вами вмираємо через це діло, котре самі зробили. Ми в себе розвинули апетит.

      136. У нас проявилась похіть, ми стали робити, у нас вийшов чоловік живий енергійний природний, а ми його неправильно зустріли - наше невміння чоловіка виховувати. Треба буде природі вірити, як близькому рідному другові, він знаходиться разом із чоловіком. Що є в тілі чоловіка, то є в природі: у повітрі, у воді, у землі, - що нам як таким людям життя створило. Вони нам дали хліб й одяг, та дім поставили. Це все не наше є – природи. Ми його потребуємо, нам цього треба. Ми жити без цього не навчились. Ми злодії, ми вбивці. Ми робимо перелюб, творимо кумира. Це все не наше є. Ми – як споживачі цього добра. А раз це є наше, то ми вже є хазяї цієї частки. Ми зробили цяцьку, тобто оточили себе, нам це треба. Ми в цьому народили живого чоловіка, його цим оточили, він став жити в цьому, як якийсь король. У нього є для цього все те, що хочеш. Він продає, він купляє, йому це треба. А раз він із цього всього зробив гроші, то вже тут золото на арені. Стали грати роль у цьому гроші. Вони стали природу купляти, продавати.

      137. У житті став панувати купець. Він боярин, він князь і лицар над людьми, вони йому будували багатство. Люди цим людям служили благом, вони служили, у них - довірені. А якщо вони були в цих людей підлеглі, вони були в природі скривджені. А за скривджених людей природа народжувала такого героя. Хтось у цьому воював, убивав скривджених, на них нападав сильний ворог, під своє шефство забирав. А природа із своїм умінням, із своєю ображеною хитрістю зуміла цього ворога золотом оточити. Він їм, як завойованим людям,  дозволив своїм військом руського чоловіка мати. Люди такі знайшлись, оволоділи своїм умінням, забрали в руки владу руського царя, він татар вигнав із території. Довго руський цар групувався за рахунок бідного селянина. Вони життя своє провоювали, їм хотілось узяти в руки землю, вона треба була людям. А цар із своїми лакеями групувався, не давав можливості, щоби йому хто-небудь із людей перешкодив. Цар у себе бачив протиріччя, але не зміг їх через природу відсторонити. Вона його як царя оточила людьми нехорошої сторони, у них народжувались усякі бунтівники. Хотіли його оточити, але не вдавалось.

      138. Цар у цьому панував, він своєю політикою держав людей у тюрмах і засланнях, словом, люди жили тяжко. А народ, люди групувались, вони лізли, їм хотілось доказати.

      Не люди людей мусять примушувати, як треба буде жити, а люди людей мусять просити в природі, щоб люди навчилися користуватися природою в житті.

      Ми з вами привчили  самі так народжувати. Як ми в природі народились? Нас із вами природа народила. Вона слід промила, а повітря зосередилось і виштовхнуло з материнського тіла, воно прийнято землею. Люди його зустріли своїми зробленими багатствами, вони оточили чоловіка живого. Те, що люди зробили в процесі в природі, це не наше є, а природне. Ми його знайшли, застосували, сказали: це буде треба. А раз треба, то ми стали мати. Ми приготували для цього дитя. Ми самі застосували, говоримо: як хороше здалека дивитись, що наше дитя приодягнене, воно так хороше нагодоване. Раз ми його оточили, воно в нас задоволене матеріальністю, воно не потребує цього. А от фізично розвитись між нашими людьми – він нічого цього не зробив. Він не полюбив природу. Його діло одне  в природі такій безвинній.               

      139. Вона, мовляв, за це все, що чоловік у житті своєму робить, йому в цьому ділі - хороше й тепло. Він вважає: це все так і треба. Якби це хороше нашій матері-природі, вона б нам за це все прощала й не нападала на наші тіла, і  не саджала цю болячку чи грибок. Вона ж для нас природна штука, у ній живі такі чуттєві сили. Вони в себе мають струм, електрику, магнето. У них є те, що має чоловік. Земля, вона  без усякого такого діла нам нічого не дасть. Ми її оремо, волочимо, із неї роблять грядку. Ми в неї саджаємо зерно, заставляємо родити таку врожайну силу, з котрою ми весь час борсаємось у чистій холодній воді, з вогнем ми маємо діло. Ловимо, держимо, в’яжемо, убиваємо так, як це буде треба. Ми варимо, ми смажимо, робимо ми в цьому ділі смак, самі собі розвиваємо апетит. Це наше таке є бажання. Ми із цим бажанням у природі не народжувались – усе це ми зробили в процесі. Нас природа народила з повітрям, з водою й землею. Вона нам не давала ніякого штучного. Усе це зробив сам чоловік. Він народився енергійним, він без цього всього створився. Він відчував, що попав у біду.

      140. Його на час оточила біда. А підказати чоловікові. Не знайшлось у природі такого діла, щоби цього діла не робити. Люди для цього діла народились, щоб у природі оточити себе чужим. Вони стали нелегально в природі оточуватись, стали в природі вбивати, вони стали красти. А раз вони стали це робити в природі, вона від цього стала терпіти. Люди стали людей гнати в бій з природою, стали від них потребувати, щоби вони трудились на них. А їм тяжко, вони їх били, мучили, садовили в темницю, словом, не давали жити. Як це робилось, так робиться й буде робитись у природі. Чуже взяли, а своє не поставили. Кільця золоті носять, браслети теж надівають. А гроби з тілами виносять за село, хоронять, це їх є в природі заслуги, чим вони хваляться. Самі плачуть, а самі закопують у землю. Це все передбачав новонароджений чоловік, він криком кричав, не хотів цим оточуватись. Його люди заставили слідом за ними йти. Він пішов за ними, ходив так, скільки треба буде. Чоловік зрозумів, що це зробили люди, вони його народили живим, а оточили його мертвим. Він це діло усвідомив, став відходити від цього.

      141. Із собою в природі не взяв нічого, крім свого тіла. Він визнав це все чужим. Люди помогли йому стати на ноги в цій ідеї, вона його оточила силою, волею для цього діла. Чоловік пройшов так, як усі люди пройшли самі, вони в природі оточили себе приватною власністю, індивідуальністю. Він теж пожив та поробив те, що треба. Ми – свідки, ми бачили самі, як він із нами разом жив та трудився. У пана робив, на шахті під землею цю копійку добував, вона йому давалась тяжко. Треба берегти її, як око, а він її програв у карти, був азартний. А робота тяжка, хотілось легше улаштуватись. А завод був буржуазний. Англійці, французи й росіяни, вони за мою роботу звільнили з місця. А раз мене звільнили, то вони з місця й полетіли. Так і це ось моє діло таке, мене не треба чіпати, щоб я був ображений.

      142. Я зробив те своїй організації, цього ніхто не зміг істинно зробити. Я робив одне й друге, найголовніше, ображеному помагав у його здоров’ї. А мене взяли арештували, посадовили й обстригли, побрили. Потім скоротили – зробили мені неприємність на все життя. А потім учені за моє таке зроблене в людях визнали, що я – психічно хворий. Я й цього не злякався, узяв пішов по дорозі прямо нужденній. У моєї сім’ї був у житті своєму матеріальний нестаток. Я по місцевкомах ходив, їм говорив, що це є хвороба моя, я в труді її розвинув. А ви, профспілки та грошовита організація, цьому повинні помагати. Я був у цьому ділі чоловік ображений з усіх. Мені профспілки помагали, цим жив. А те, що робилось мною людям корисне, мені вони повинні за зроблене їм усе дякувати, цінити, берегти, як око своє.

      143. Я від цієї допомоги матеріальної відказався. Узявся за свою, за людську. Вони мені стали за моє зроблене їм дякувати, вони мені стали помагати. Я став цим задовольнятись, мене бережуть від нужди ці гроші. Я для цього роблю святе діло. Нема такої хвороби, щоб я чоловікові не поміг. Я щодо цього – світило світові. Хочу чоловіка найменшого з дитинства, з дня народження його, виховати в дусі без усякого такого. Здорове тіло – здоровий і дух у ньому. Це буде в природі в умовах за його істину. Вона насмілиться цього чоловіка визнати й зробити в людях його Богом. Бог проти насилля, Бог за чесність. Зводиться до того, він між нами такий один ділок у ділі, від усіх ділок. Він - чиста душа є в світі, хто любить природу: повітря, воду, землю. Вона його за це любить.

      144. А якщо між цими чотирма є дружба, уже є любов.  Кому вона буде треба? Нашому нужденному хворому. Він же в процесі оточив себе нестатком, у нього заболіло всередині, якась хвороба мучить його. Він не знайде в природі засобів, і нема чоловіка.

      «І пожалів Я святе ім’я Моє, котре безславив дім Ізраїлів у народів, куди прийшов. Тому скажу дому Ізраїлевому, так говорить Господь Бог: не для вас Я зроблю це, дім Ізраїлевим. А ради святого імення Мого, котре ви безславили в народів, куди прийшли. І освячу велике ім’я Моє, обезславлене в народів, серед котрих обезславили його. І узнають народи, що я Господь, говорить Господь Бог, коли явлю на вас святість Мою перед очима їх, і візьму вас із народів, і зберу вас із усіх країн, і приведу вас на землю вашу, і окроплю вас чистою водою, і ви очиститесь від усякої погані вашої, і від усіх ідолів ваших очищу вас, і дам вам серце нове, і дух новий дам вам, і візьму з плоті вашої серце кам’яне і дам вам серце плотяне. Покладу всередину вас дух Мій і зроблю те, що ви будете ходити в заповідях Моїх і устави Мої берегти й виконувати. І будете жити на землі, котру отцям вашим (обіцяв). І будете моїм народом, і Я буду вашим Богом».

      145. Це сказано ці слова до цього часу кимсь. А мені тепер надана можливість це назначене місце зайняти й бути в народі таким, як це треба бути. Я від природи одержав сили-волі своїм ділом ім’я це взяти. Я один є такий світило, кому не була потрібна в природі технічна частина. Мені як такому чоловікові люди самі дали ім’я ваше. Ви його ждете з неба, а він прийшов у народ наш на землю, з кожним чоловіком зустрічався, про всяке діло наше говорив. Говорю й буду говорити про це діло, про цю ідею. Вона була, вона є, вона буде між нами такою, котру ми з вами завжди ждали. Вона до нас прийшла для всіх, а ми з вами її одну таку ось побоялись, по ній по такій не пішли. Вона – дуже холодно й погано. Завжди на чоловікові вмираюча. А тепер наш чоловік  один з усіх обрав цю дорогу, цю путь, сам один він пішов і став нею користуватись.

      146. Це місце, ці умови нікому він не жаліє іншому передати. Він побажав іншому те, що сам хочеш. Це його для всіх є, одне діло є. Між нами він свою любов проявив, з нею між природою живе. Не сваволить. Ворога свого переробив на друга близького. Став з ним дружити вічно невмираючим. Як не вмирає повітря, вода й земля, так і чоловік; він буде такий, як вони, що йдуть по природі.

      Вони приходять щонеділі кожен раз від сонечка до самого заходу сонечка. Воно нам увесь день безперервно світить без усяких хмар, ми з його променями так радісно проводимо свій час. Нам ніколи що-небудь такого в житті зробити, як уже прийшов на арену наш любимий для нас сніданок. Він нами довго ждався, а в нас для цього розвився апетит. Ми його мали, самі готували з природи. Він у нас виявився небувало смачним сніданком. Ми його їли, ми це все з апетитом прибирали.

      147. А слідом за цим ось сніданком був обід. Він нашого брата ніколи не забував як чоловіка тривожити. Він ішов слідом за сонечком. А люди старались самі це робити, у них було все під руками. Вони починали тягнути з двора мішками. А коли ми його розкидали по зернятку по всій землі, воно вхопилось і стало масивно рости. Як це все показує чарівну зелень, що нам, усьому народові, робиться врожаєм. Ми, усі люди, слідкуємо за зрілістю цього хліба. Він нас заставляє, щоби ми самі себе готували. У нас єсть усе наше вміння й уся наша для цього сила технічна. У нас зроблена машина, вона косить, вона молотить, вона чисте зерно зсипає в машину. Це комбайн, це те, чого в житті люди не мали.

      Ми з вами легко в себе народжуємо живого чоловіка. Ми самі його зустріли своїм зробленим багатством. Цього він від нас не просив. Йому треба природа, що зустрічає. Вона його в матері в череві виходила  без усякого штучного.

      148. Дитя виросло живим природним маленьким чоловіком, кому була дорога водою обмита. А вже повітря зосередилось і своїми силами виштовхнуло, земля його на ноги прийняла. Чоловік цей більше нічого не потребував. Йому на допомогу в житті його близькі, ніколи невмираючі друзі: повітря, вода, земля. Вони нам помогли в житті тіла чоловіка. Вони стали в цьому ділі потребою тілу. Не треба було їсти до самої ситості, тіло не повинно було одягатись і також тілу не треба був житловий дім. Питається в цих людей: чи жив би він без цього всього? Аякже. Чоловік за своє технічне життя, у котрому він 35 років прожив, не був у природі незалежним чоловіком, тобто природним чоловіком у природі. А потім він зробився чоловіком природним, він незалежним став. Ми такого чоловіка в своєму житті не бачили й не зустрічали. А тепер він із нами зустрівся, нам про своє завоювання розказав, як йому ця мисль прийшла й що він для цього в природі робив, і як він нам говорить. Чоловік лише б намислив своє намічене в природі, він від природи одержить живий народжений факт.

      149. Ми з вами не були такими теоретиками, нас люди в цьому через наше вчення поставили. Ми навчились бути між людьми технічними лікарями, нас люди зробили інженерами, техніками. Ми одержали вищу освіту. Академіки, професори зробили машину, не відмовились від зброї, котрою треба було призупинити в природі будь-якого наступаючого ворога. У нас є всяка вогнепальна зброя, ми цим озброєні. У нас є величезні запаси всього. Ми ввели різного виду апарати: рентгенівські, телескопи – і всю хімію, де копається технічний чоловік. Він у житті нічого не зробив фізично, як зробив практично на собі сам особисто Іванов. Він не побоявся в природі сам загартуватись, щоб між людьми бути сильним і вільним для того, щоби своєю мислю в природі відвернути будь-яке захворювання, тобто будь-якого наступаючого ворога в будь-якому місці, як і вийшло у Вітчизняній цій війні. Іванова німці запросили в Берлін. Я їх не просив, це зробили самі офіцери.

      150. Вони мене як такого разом із молоддю ешелоном. Я їхав до Знаменки, знову ж німці веліли мене передати українській поліції. Я їм істинно говорив, що зі мною робилось. Я їм економіку не малював, політика моїй ідеї не треба була. Я був міжнародний чоловік, я вносив чоловікові здоров’я. Мені німці, як Богу, вірили. Під 22 листопада 1942 року по Дніпропетровську на мотоциклу всю ніч провозили по своїх фашистських начальниках гестапо. Мені було холодно, я в цьому сильно терпів не для їх завоювання, а для руського солдата, ображеного ними. Він у цьому відбивався, старався. З моєю допомогою їх під Москвою й Волгоградом оточили. Руським природа пішла назустріч і стала служити з успіхом на всьому фронті. Руський солдат був оточений моєю мислю, він просив Бога залишитись у такому бою живим. Солдати не просили Бога, щоб він помагав руським у цьому.

      151. А Іванов своєю такою мислю оточив себе сам, і на відстані лазив думкою в самому агресивному чоловікові, хто думав стати в світі владикою. Іванов просив природу в цьому ділі також не допустити, щоби найлютіший ворог мав успіх. Гітлер був призупинений, він успіху не став мати. Йому довелось оточити себе невдачею на всіх місцях будь-якого фронту. Я помагав тільки заважати силам, їх руські солдати оточили. Вони виявились безсильні. Іванов цьому поміг. Він не ховався від холоду, ішов прямо, сам собі про це говорив, більше всього просив природу. А природа через це через Іванова стала помагати ображеному руському солдатові. Він був правий перед природою, заслужив увагу від неї, оточив його ворожі сили. Він став користуватись своєю невдачею, його руські погнали на захід. А раз погнали, збили його сили. Треба було оточити себе миром, замиритись, з ворога зробити друга.

      152. А ворог  був сильний, він з боями відступав. Іванов, коли освоїв це діло, він не переставав про це все думати, про цього найлютішого в світі ворога Гітлера. Він примусив людей у цій шаленій війні. Зброю всякого роду люди придумували, щоби перемогти цього ворога, котрий напав. У нього щодо цього мисль одна – ловити людей українців. І їх привозили в поліцію із зав’язаними очима, а руки - назад. Це було на очах Іванова. А на вечір – на Луну. Це робила політика Гітлера, їм за це війни не виграти: Іванов був проти такого вчинку. Я був, він говорить, усіма запрошений у Берлін. Для чого, питається, я вам такий був треба?  А ви ж, люди-фашисти, у цьому якусь мету мали. Вас Іванов не просив, щоб поїхати  у ваш Берлін.

      153. А зараз везете його, куди треба, по такій природі, по холоду зимою. Ви ж – люди-агресори, не ображені люди, самі - загарбники, грабіжники. А руським  довелось терпіти в цьому так само, як терпів за це діло Іванов. Він оточив себе офіцерами, одинадцятьма чоловіками, у нього, як Бога, запитували німці: «А хто залишиться в перемозі?» Їм сказав: Сталін. Вони при цьому навіть слова не промовили. Вони це знали, Іванову не вчинили шкоду, а навіть інтересувались ним. Іванова запитав начальник політвідділу поліції Корнієнко: «Як ти ставишся до церкви?» Я йому сказав: «Як ставився Ленін». Він зрозумів мене, що в мене є душа й серце. Кожен чоловік, якби просив мене, як Бога, уже давно б цьому німцю не жити. Іванов – уболівальник  за ображеного чоловіка, за того, хто не думав воювати. Він був на стороні руського солдата, він цим і завоював такі ворожі сили.

     154. Якби не природа, руським – гибель, Гітлер прибрав би до рук. Вона примусила його потурбувати всіх людей, щоби вони не робили для себе зброї й не думали, що прийде чоловік іншої нації й відніме їх право. Бог не велів людям це ось робити. Іванов не за війну. Він був за перемогу над цим ворогом. Йому природа показала на снайперові. Він грав з Івановим, руським чоловіком, у карти на гроші з такою домовленістю: хто обіграє, за тим залишиться   перемога. Це німець хотів бачити між собою та Івановим, а вийшло по Іванову: він німця обіграв. Німець бачить таку штуку – за рушницю. До нього в ноги – жінка й невістка, гроші повернули цьому німцю. Німець змилувався, він не став Іванова стріляти. А сам  на завтра поїхав на фронт, німці передали, що він руськими вбитий. Ось що мав у собі Іванов – природну силу, за нього стояла вона, йому ворота розчиняла для того, щоби крізь них пройти. Німці відступали.

     155. Вони хотіли знати, що я думав. Приїхали в дім Іванова, спитали в нього: «Що ти думаєш?» Їм Іванов говорить: я не думаю, а скажу правду. Треба буде зробити, щоб ви, німці, пішли на свою землю, а руські залишились на своїй. Мир, дружба й любов між двома. Війна більшає й сильнішає, у цьому дусі розвивається, кінця не видно. Тому люди звернулись до Іванова, як доступного чоловіка в цьому, щоб він поїхав у Москву й просьбу людей передав Сталіну. Іванов, він зобов’язаний  людям ображеним помагати, бере на себе цю ініціативу, це доручене діло та їде в Москву. А його, такого загартованого чоловіка, котрий володіє мислю, зустрів начальник міліції Казанського вокзалу Литвиненко. Він прибрав до рук Іванова. Що ти такому охоронцю порядку скажеш? Його діло – схопити. Лише б чоловік був, йому діло знайдеться. Так і з Івановим зробили. Хотіли покласти його в інститут імені Сербського, а діла не було, інститут не прийняв. Діло зробили, і тоді його взяли як порушника, до рук прибрали. Він туди попав чистим тілом.

     156. Ось це добре, Іванов поміг усьому цьому у війні, а  його наші руські охоронці заставили відірватись від людей? Значить, у природі між людьми треба буде війна така, як у природі робиться в атмосфері. Хмарка надходить, із  маленької перетворюється  у велику хмару. Дощ починає капати, потім пішов сильніше й став лити як із відра. Вода полилась; став видихатись, зовсім перестав. А потім із цього діла що де ділось. Так і люди ці, свої будови зруйнували, убили людей. Вони стали будувати безперестанку. У них одне прийшло, інше відійшло. Як це робилось у житті, воно обовязково зробиться. Люди народились у природі, щоби жити. А фактично, їм не довелось жити , як вони думали. Вони захворіли, хворіють і вмирають. А цього такого діла не буде. Буде в природі  невмираюче таке життя, воно  мінятись так не стане. Якщо сонечко ясне красне зійшло для життя, то більше ніяких появлень. Людям це більше не треба буде.

     157. Чоловік буде сильний у всіх відношеннях, він переможе всюди наступаючого ворога, він такому  чоловікові не треба  буде в житті. Ми, усі люди на землі, замінимо форму, і фасону в нас не буде. Потік інший настане. Ось чого ми з вами добємося. Життя, але не смерті. 

      А Гітлер призвав усі народи йти в бій з природою, людей – із людьми. Це народжене цим Богом, він оточив себе  істиною, вона зробила силі крах. Охоронець був на стороні Сталіна. Убити ворога по історії всього природного життя - вона такого не хотіла бачити,  що хотіли зробити над Гітлером. Цього хотіли всі люди, вони були незадоволені Гітлером. Гітлер зробив таку війну, котрої в житті не було. Капітал  провалився, армія німецька здалась, а Гітлера не стало, він щезнув, за що стояв Іванов. Він був проти вбивства всього уряду, воно не було винувате. Становище яким було, таким залишилось. Ворога не вбили, він залишився в людях при такому житті.

      158. Кожен чоловік  самовільно місцем оволодів і назвав своїм ім’ям. Це  його житловий дім, він у ньому як у якомусь  своєму сховищі. Це його є кишеня. Це є його свої природні умови. Він туди волочить живе, а з дому виносять гріб із тілом хазяїна. Він у природі такі якості сам завоював. Йому треба було, щоби він на цьому місці жив у природі  хороше й тепло, – так він і робить у ній. Вона йому дає й показує. Він, такий чоловік у житті, заставив тіло, щоби воно в цьому ділі потребувало. До нього як живого чоловіка прийшов день, він його не ждав поганим, він хороше знає, коли він і як прийде. А коли сонечко піднялось і  вже стало видно, люди поповзли по землі, стали шукати своє життя.

      159. Їм для життя треба було вогонь чи вода, а вона знаходиться в колодязі, її треба набрати. Це таке людське життя чоловіка заставляє так дивитись на чуже та йому завидувати. Це не моє, а іншого такого чоловіка, хто оточив себе своєю таїною. Вона його держить, вона його по-своєму вчить. Він є хазяїн цього місця, своє наявне нікому не дасть. Він цього добився, узнав про його таке велике багатство, йому інтересно було ним якось оволодіти. Це випадковий несподіваний, але задуманий прибуток із-за чужих. Їм теж треба користуватись, про нього думати, та ще треба краще від того, що було. За ним доглядають. Земля, вона – наша. Це все тепер належить нам, ми повинні самі це все робити. Ми живемо так само, як жили наші предки: один одного доганяли, один в одного відбирали, уважали, це все наявне – своє.

      160. Що було до цього діла, те ми робимо тепер. Ми з вами свої тіла так само годували, поїли, одягали до тепла. І заходили в дім так само, як живуть тепер. Треба до самого світла встати й зібратись, бути озброєним для цього діла.

      У кому ми помилилися зі самого початку народження людського життя? Воно в нас нічого такого не просило. А цього, що було в нас, воно злякалось, не хотіло в себе мати. Ми цьому не повірили й не довірились, його, як новонароджене дитя, старалися своїм наявним обплутати. Ми такі люди є, по-своєму стараємось пихнути, щоб він робив те, що ми почали робити. Тепер ми повинні  це все наявне в світі залишити, а взятись за нове, зовсім небувале, щоб чоловік новонароджений  не пішов по слідах наших. Йому не треба боятись у природі час, що приходить. Він приходить до нас не з ганчіркою, не з куском хліба;  і стінка йому не треба в цьому ділі.

            161. Діло таке є еволюційне: нічого не робити, ні за що не відповідати. Ми привчили робити, у нас такий шлунок всередині не був, ми його зробили самі в процесі. Ми ж не  народжувались в одязі, і в нас там у череві не було дома. Усе це нам дала  в процесі наука наша людська, вона вчить усіх нас цьому. Нам треба вже давно цю дорогу змінити на іншу. Треба було зробити  чоловіка не такого, як він був до цього. Він не вимагав від нас – ми  йому самі. Він ще не народжувався, був у матері, а ми йому приготували, зробили самі  все те, що йому було  треба. А ми добре знаємо про те, що новонародженому чоловікові  треба його залежність, вона природна. У ній є все, лише б  захотів, тобі  природа відгукнеться, вона для цього є мати, це вічна турбота. Сам собі без мислі він не залишається, йому треба робити. Він робить не те, що буде треба.. День прийшов до нас із світилом, із життєрадісним, вічно невмираючим. Ми  з вами пішли зовсім не по тій дорозі, ми пішли  по залежній дорозі. Ми нічого не знаємо, нам дай. А коли піднялись на ноги, нас умови примусили робити це.

      162. Карл Маркс колись теж писав, він зупинявся на новому небувалому. Він  хазяїна знайшов у природі – це ображений чоловік, трудар. Йому він дорогу знайшов свою бути в природі хазяїном. А хіба це не нове, не історичне діло в цьому? Чоловік народжувався в житті своєму для залежності, він робився технічним чоловіком. А тепер Іванов пропонує свої найдені в природі послуги, незалежні, нові, природні – жити за рахунок природного: повітря, води, землі. Вони дають нам усе для нашого життя, вони й відбирають у нас сили через труд. Це місце, котре знайшов Іванов, він його свідомістю оточив. У нього  своє вчення проходить фізичне: водою обливатись, тобто у воді купатись. А повітря тягнути всередину. Земля нас держить, як кліщиків, у ній -   струм електричний живий. Тому наш чоловік  має нами народитись таким, як ми хочемо його бачити - живим енергійним. Доволі чоловіка примушувати чи його пхати, щоб він там утомлявся. Це його таке діло, він у ньому помилився. З допомогою моєї мислі це все в природі народиться нам такий юнак, котрий зробиться таким, як ми думали чи хотіли.

      163. Треба матері його народити, треба його показати людям, щоб він був. А він у нас буде. Ми його зробимо свідомо з допомогою моєю, силою. Мене треба просити – будеш здоровий. Люди все в природі зроблять, вони в цьому сильні, вони мені помогли цим оточити себе. Я став через зроблене нами всіма Бог, я ввожу в життя людське ніколи небувале – це холод, це погане, не їсти. Стоїть питання в житті. Люди привчили себе в природі їсти, одягатись, у домі жити. А тепер прийшов такий час: треба не їсти, не одягатись і не жити в домі. А змалечку треба чоловікові  починати це робити. Ми по-старому живемо: ще не встигли народитись, не встигли на  білий світ прийти, як наші люди приготувалися зустріти свого новонародженого  чоловіка. Він не мав потреби в нашому і не хотів навіть про це думати. Йому в природі треба буде, щоби дні в нашій природі не приходили такими, як їх ждали люди.

      164. У природі дні раніше й тепер приходять з таким наміром, з такою історією, вона чоловіка заставляла, щоб він до цього дня приготував сам себе. Його ця красота заставила  зустрітись з такою погодою, вона не заважала цьому чоловікові. Він любить зустрітись кожен раз із природою, щоб вона не була перед ним такою, котра не пускала користуватись нею.  Вона в себе стала мати  неприємність. Хотілось би, щоб на небі не появлялися хмари і не дув безсильний вітер, особливо щоб не було в природі сильного дощу. Особливі умови проходять по природі, та ще вони прийшли сьогодні. Ми хотіли із самого ранку. Тільки сонечко вогняне свій край  показало -  десь  бурхливі суцільні хмари взялись. Ними люди не були задоволені, доводилось одягатись та говорити іншому: «Це погода не наша, вона нами такою сьогодні не ждалась, і не думалась нами».

      165. А от такої прекрасної погоди на цьому місці, де ми жили! Кращої, ніж наша  місцевість, у природі не було. Земля рівнинна. Ми в дворах сади розвели, усяке плодове дерево. Був хазяйський догляд наших садиб, за вибором були приведені до ріки. А ріка велика проходила поряд з нами, нашій птиці, що гуляла – у пору тихий, без вітру день. Тільки можна подивитись, як гуси себе вели. А любитель будь-якого простого човна веслами проти течії гнав. Ну й місцевість наша така лежить у наших людей! Вони на неї не надивляться й не скажуть. Хто цьому поселенню був задоволений, у нього тоді не було такого одягу. А тепер він приодягся, йому не буває холодно, він носить на собі фасонний одяг по формі. Він так дожидав у своєму житті, щоби про нього інші люди говорили з хорошої сторони. У нього були для запрягання хороші коні, він на них як таких виїжджав і перед усіма він хвалився. Було, є, про що сказати, і на що збоку поглянути. Ну й хазяїн, підібрав пару таких коней, у нього лінійка – тільки нам, таким людям, дивитись. Це люди, не скажеш таким хазяям.

      166. А в інших, недосвідчених і небажаючих цього, вони – не нашим-не вашим. Ледь-ледь зібрались у кучу, запрягли по парі биків, і орють свою землю.

      Люди наші всієї землі, вони помилилися тим, що чоловіка живого зустріли  чужим добром. Вони побоялися залишити його між людьми живим, а взялися робити його технічним чоловіком. Він у них не просив і не хотів це сприймати. Люди злякалися його крику, стали штучне вживати. Дитя стало слухати й розуміти: це зроблене людьми. Дитяті  зробилось у цьому хороше й тепло. Він став жити в природі й задовольнятись тим, що самі люди в процесі  свого труда в ділі  одержали. Ми взялись своїм умінням, своєю спритністю цього чоловіка ростити. Він став учитись у природі практично, став розуміти себе, що йому було піднесено з хорошого й поганого. У нього стала розвиватись на це своя людська потреба.

      167. Він уже розумів і примушував себе в цьому ділі нервувати. Люди цього не хотіли, щоб їх дитя плакало. Вони шукали в себе те, від чого  йому було легше. У людей була одна сторона й друга. Усі діти, народжені в природі людьми, не хотіли бачити в себе холодне й не хотіли мати в себе погане.

      Для цього люди в природі  по землі своїми очами дивились, вони в природі розділяли між собою: а що це є? Така сторона лежала між усіма людьми, вона розділяла людей між собою. Хто й як у природі жив? Чоловік був учений, був неучений. Один розумів, читав, розбирався, його як такого вченого чоловіка бачили й довірялись йому як теоретику. Люди вважали цього чоловіка освіченою особою, як високо благородному кланялись. Він бачив це приниження, але не визнавав. Людям це робити між собою було неможливо.

     168. Ці люди  від людей ішли, вони  йдуть тепер. Вони біжать захопити  своє адміністративне місце. Чоловік ученого характеру, він лікар, йому треба місце. У нього – лікарня. А при лікарні - люди всякого характеру, це – персонал, він підкоряється цьому лікареві.  Він – хазяїн становища; що схоче зробити з підлеглими, те він і робить. Так само інженер виробництва якого-небудь заводу, він робить цяцьку. У чоловіка одного й другого прогресує залежність, вона оточує будь-якого чоловіка. Природа задовольняє чоловікові сили, а вони сьогодні йдуть по дорозі й завтра теж ідуть. Гроші треба заробляти; вони будують, вони вчать чоловіка ними користуватись. Їх заробляють тяжко. Ця копійка легко дається вченому чоловікові.

      169. Він у хазяїна є прикажчик, від хазяїна особа, що обіймає, кому вірить він. А в законі люди оточили себе вчені, їх ставив на ноги  хазяїн, він довіряв їм так, як довіряють ученим людям. Партія в себе має людей учених на своєму місці. Люди ловлять людей у житті. Його заводять до себе, його починають випробувати. Він їм розказує про свою історію: де він був, що він робив? Він зізнався в своїй пильності. Він живе не для них. Він говорить: “Я проти  вас, хочу, щоби ви,  усі учені люди, себе визнали у вашій скромності, котра заставляє нас усіх на вас робити й створювати таку базу.  А ми вас брали, й рахувались, як із підлеглими  особами. Ми їх знаємо хороше, у себе держимо як підлеглі особи. Вони живуть із нами й роблять нам те, що примусимо. Хороше – ми їх хвалимо, погано - у нас для цього є тюрма.  Ми знаємо добре, що чоловік може зробити.

      170. За  зроблене ним у природі люди  його хвалять. А по всій історії було дуже багато таких досвідчених ділків, вони вже вмерли, їх нема. Юстиція є наука,  котра карає  чоловіка, судить людей. По одному ділу судять, суд виносить їм рішення. Але однакова вина була в них, люди одержують строк разом. Він – скривджена особа вже, він - не чоловік, йому довелось у цьому зробитись злочинцем. Ми, усі люди, цьому допомагаємо, щоби людей судити. Згадаємо ми старе, як люди в природі жили самі, вони за копійку продавалися так само, як і всі люди.  Я теж був у  природі таким підлеглим, усі свої сили на цьому фронті клав. Робив у шахті шахтарем під землею. А є люди, котрі роблять на-гора, вони вугілля  вивантажують у штабелі, для цього треба була людська  сила. Було тепло перед вечором. А хазяїн  цього  рудника їхав. Інтересно було на нього глянути. А який  на ньому був одяг! Він був невеликого росту мужик, у білий генеральський костюм одягнений. Він же – хазяїн, прийшов подивитись та що-небудь у своєму житті підлеглому сказати.

      171. Я цю історію бачив, вона в мене невмираюча, як цей хазяїн  ударив палкою по голові. Робітник – брик і неживий. Йому велів дати води, він прийшов у себе. Говорить йому хазяїн: «Ти в кого робиш? У мене, у хазяїна. Що ти робиш? Вугілля кидаєш, розбиваєш, не жалієш добро моє». Він був правий. А якщо тепер чоловік зробить яку-небудь погань у цього адміністратора, він по головці не погладить. За нього - усі люди вчені? Він скривджений всюди. Тільки через цих людей чоловік морально вмирає. Словом, вони не помагають, а своїм учинком знімають чоловіка з путі. Він же не має права бути обраним у міське чи сільське бюро. Там люди сидять довірені, найбільші адміністратори. Вони в природі не збираються  захищати ображеного, хворого. У них є така дорога - вони його посилають у лікарню до лікаря. Він, мовляв, учений чоловік, зобов’язаний йому як такому помагати. Його хвороба взялась із природи, він живе бідно, не знаємо, як.

      172. А ми всі – високого звання люди через своє місце введене. Ми розбираємось із усіма живущими людьми. Він у нас у місті народився від таких-то батьків. Ми хороше знаємо їх усіх за старанність і вчинок. Він живе в природі в умовах сам індивідуально за стінами. Як він там робить і що в нього є? Для нас поки що є таїна, та ще яка. Ми тягнемо його в колектив виховувати, щоби щось було, одяг тепліший, кращий одягти. А коли дитина цим оточена, це не все є. Матеріальна частка його не заспокоює. Цей чоловік, хто між нами починає жити із самого початку, він є фізично не такий, як усі живущі на білому світі. У цього хлопчика, у цієї дівчинки дивні якісь явища, щоб вони ними робились, як є діти, одні з усіх. З перших днів почали носити на живому тілі бездушний одяг. Або продукт, ми його як такого де взяли?

      173. Із самої квітки ми за ним спостерігаємо, ждемо цього дня, котрий до нас із своїми силами прийде. Це все буде негоже, треба поспішати його прибрати до своїх рук. Ми, люди, самі його одягли, нагодували й спати уклали. Він у нас утомився. Ми його зустріли не з якимись особливостями, а з тим, чим ми багаті, тим і раді, адже це наше дитя. А воно плаче, у нього є якийсь нестаток, народжений у цих умовах. Він у нас із цих ось наших умов не вилазить. Ми про нього думаємо, стараємось не залишати його роздягнутим і ненагодованим. Це є наша така вульгарність. Ми це дитя народили не самі – нам сама природа помогла своїми властивостями. Вода промила слід, а повітря зосередилось, воно такі сили стало мати, цього живого чоловіка звідти  виштовхнуло. Він же був нерозуміючим, у нього не було того, що треба. Шлунок для продукту зовсім не був, куди доводилось продукт посилати. Ми про це подумали. Ми туди погнали рідину.

      174. Ця рідина в такої дитини що зробила? Свого роду кашу, куди їжа стала попадати й деякий час задержуватись. Яку вона там силу властиву стала мати між тілом і продуктом? Він нами зварений, він туди попав із слиною, з ним повітря залишилось. Яку він поміч зробив, крім окису? Кисне, робиться негожим для цього. Його виганяє звідти атмосфера воюючим: це все псується. Усі фізичні енергійні сили, вони починаються з початку шкідливим і будуть закінчуватись шкідливим при старості. Який ми одяг носимо й коли та як? Він же гниє на нас, нашому тілу воняє. Особливо старому чоловікові непридатна їжа, непридатний одяг, він і постіль має непридатну. Усе це є старе, гниле. Дитя від нас, від таких людей, не просило – ми самі все зробили. Хіба буде погано будь-якій дитині, якщо ми її виростимо без цього всього? З нею разом є повітря, вода й земля. Вони його народжували, їм доводилось йому помагати.

      175. Він на білий світ прийшов, щоб жити.  Йому довелось сюди прийти  це все не поїдати. Це все – видумки чоловіка, він захотів сам це зробити. Йому не хотілось чужим оточуватись, його заставили умови, він став слухатись людей інших уводити історію. Вони помилились, потребували, щоби вона їм для їх життя такого давала. Вона була вимушена, мислю чоловіка це все зробилось. Чоловік небувало сюди попав, його люди своїм добром зустріли. У них бажання одне – його чим-небудь задовольнити. Його по-своєму, по-історичному хотіли оточити, він пішов за ними слідом. Вони стали одягатись до самого тепла, щоб їм було хороше, красиво, чим перед іншими хвалились. Вони все поїдали, вони наїдались до відказу  повно. Чим хвалитись, як не живим пузом. Він хороше наївся, а тільки з-за столу виліз, уже став думати про інше.

      176. Раз усе зробилось революцією, то й тут треба взятись за це діло, за чоловіка: він  же чужим оточив себе, живе помилково. Якби я не знав цього маленького початкового чоловіка. Ми його зустріли, ми його примусили бути в природі залежним від природних умов. Ми його зробили в природі чоловіком, що потребує. Люди помилились. Вони самі зробили на чоловікові, розвинули свого роду хворобу. Дитя цим не задовольнило себе, що його напоїли молоком чи одягли його в хороший чистий одяг. Але не на весь цей час. Треба замінити, треба, щоби було інше, а його нема. Дитя це хоче – воно вже хворе. А раз воно потребує, воно психічно хоче, уже це є чоловіка хвороба, вона зародилась у природі, чоловік хворіє. Він цього потребує, йому нехороше. А раз нехороше трохи, то буде гірше. Ми самі себе до цього ведемо й наближаємось до поганого й холодного. Ось які нашого чоловіка діла.

      177. От і чоловік народився в природі, він народився  таким, як і всі мислителі. Вони народились так живими енергійними  для того, щоби жити на білому світі. Чоловік, він своєю мислю сильно помилився. Його діло – це треба жити в природі по технічному вмінню. Чоловік має жити в природі по-людському: треба буде одягатись тепліше в форму фасонну, хорошу, а їсти солодке, жирне й багато до ситості. У домі з усіма вигодами жити. Чоловік озброєний, у нього джерелом служить земля, він у ній добуває все, що треба для сировини. А кору, місцевість він оре, робить із неї ріллю, а потім грядку, у неї садить зерно. Не одне, а багато, щоби зібрати дуже багато зернят, щоб їх було стільки, скільки треба самому, а потім і для продажу іншим. Ми в цьому багатіємо, робимось у цьому ділі економічно багаті. У нас хліба багато.

      178. Це те саме золото. Люди в ньому мають потребу. Вони свої тіла заставили, щоб уживати. А йому треба буде хліб, він їсть борщ, з’їдає повну чашку. Йому треба шматок м’яса та щось із солодкого запити. Тоді похвалитись, що я такий чоловік, щодня їм по три рази на день. А скільки їх є попереду, вони йдуть один за одним. Чоловіка діло одне – це робити. Так він до цього захворювання нічого такого не робив, щоби бути здоровим чоловіком. Ми всі такі є люди на білому світі.

      Нам треба життя чоловіка. Ми, люди, його народили. Нам помогла природа – це повітря, це вода й земля – вони першого чоловіка оточили. Перше – це вода йому промила слід у матері, а повітря зосередилось, воно своїми природними силами виштовхнуло на землю. Його земля прийняла живим енергійним. Ми ж, люди, його ждали, старались із ним зустрітись.

      179. Це дитя знаходилось у череві матері, вона його держала своїм тілом природно. Він же там жив, знаходився без шматка хліба, він ганчіркою не огороджувався. У нього чи в неї було те, що матір у своєму тілі мала. У матері властиве приходило струмом, електрикою, магнітом, що було й у цього чоловіка. Він так не живився, як ми, усі люди, у природі живимось. У нього не було того, що ми в процесі свого життя стали мати. Він не був таким, як є ми тепер: стоїмо й ждемо його приходу. Нам природа помогла все це зробити атмосферою, де ми, усі люди, жили й користувались правами вбивати, як у нас робиться людьми. Вони цього чоловіка вважають за ніщо. А самі приготувались цього чоловіка зустріти так, як воно робилось людьми. Він ще не народжувався, а ми йому зробили одяг. Матір мала в себе молоко, у чому цей чоловік не мав потреби: він же був природний живий чоловік. Його заклали сім’ячком.

      180. Він у нас народився живим, а в нас діло наше зробило штучне і вжило його на ньому - він уже не природний чоловік. Він уже став залежний чоловік, технічний; їсть, пє, цим він живе. Ми, люди, своїм ділом робимо йому, будуємо життя йому. Воно йому дається не легко, а тяжко. Він оточується людьми, він над ними є командир, вони йому підкоряються, він їх заставляє. Що схоче, те він зробить із будь-яким чоловіком. Скаже, танцюй – будеш танцювати. Скаже, роби – будеш робити. Ми це хотіли й зробили, ми це між людьми й увели. Це сторона була для чоловіка, вона ним побудована для того, щоби цим утомлятись. Усе це наробили ці люди, вони показали на собі їх хороше й тепле. А ми ж є люди такі ж само, як вони. Ми теж можемо так жити, як їм удалось. Він живе між усіма від усіх краще, ми за ним женемось. У нас якось не виходить, рветься ця нитка. Ми попадаємо в дурні.

      181. Нас по дорозі зустріла стихія, ми захворіли, нас оточила неміч за те, що ми нічого не робили в житті, щоб не захворіти. Нас люди цьому не вчили. Люди показують історію таку, де можна тільки від цього всього захворіти. Наше хороше й тепле в житті нас веде до відмирання, поганого й холодного – смерті. Гіршого, ніж це, не може бути. Люди вибрали, люди зробили, у людях це вийшло. Вони цим самим не побачили правду, а побачили вони неправду. Люди стали в цьому хворіти, простуджуватись і  вмирати. Це все залежало від них, вони цьому ініціатори. Вони – ділки, із ділків ділки. Роблять машину, щоби нею оточити себе. Вони її примусили швидко по дорозі бігати до одного часу. А коли буде треба, вони в кювет попадають. Чоловікові не сказали про це, він із нею разом загинув, його не стало, він умер у ній. А машина? Інші люди приїхали на машині, її як розбиту машину погрузили й повезли знову на переплавку в завод.

      182. Люди це діло штучне продовжать, і на це місце приходить інший чоловік це діло продовжувати. А щоб ми цю звичку кинули й не стали її так робити, а взялись за мою ідею! Вона не така, щоб по-людському йти. Я теж такий є в житті чоловік, такий, як і всі люди народжені; так само, як і всіх, зустріли люди. Старались задовольнити своїм умінням. Старались примусити, щоб я пішов до пана працювати. Мене копійка примушувала панських умов додержуватись. Для того був його рабом, щоби за цю копійку собі купити одяг. Це все примушувало мене трудитись. Я змалечку став носити на ногах пуди. Мені доводилось важко в шахті робити все життя своє. Я – шахтар фізичного труда. Мене моя бідність заставляла не раз залишати свій дім і йти в природу по землі шукати життя. Кому я такий бравий, такий сильний був треба, якщо нас у батьків було дев’ять чоловік?

      183. Власність оточувала, куди доводилось таскати вдень і вночі. Все мало й мало. А потім ця власність відійшла, вона змінила свою форму. Я, як такий син свого отця, йому залишив своє індивідуальне господарство в сільській місцевості, а сам  перейшов у місто. Став працювати за спеціальністю м’ясником. Довго не доводилось робити: зустрілась тюрма. Я був засуджений судом і взятий під варту. Два роки пройшов у Холмогорках, Низовці лісорубом. Знаю, як валяти хлист, із котрого виводять для штольні, і розпилювальний та під товарняк. Знаю, як класти штабель і робити його облік. Один наглядач за хорошу роботу звільнив. Я не пішов у торгівлю знову, а пішов у транспортний цех вантажником, де поперебивав ребра, восьме й дев’яте лівої сторони, що так заставило відірватись від фізичного важкого труда. Я став робити прибуток кубів лісоматеріалу. Я свою роботу знайшов. А мені технік Воронцов так сказав: «Треба навчитись писати букви й цифри». Що й примусило мене бути письменником.

      184. Я пишу тепер про людей. Вони зі мною зустрічаються, я з ними говорю, особливо з ученими лікарями. Я їм подав свій труд, котрий моє тіло обдаровує. Вони кричать по-своєму, вони так говорять, що вони по моїй дорозі не підуть й інших не заставлять. А я то чоловікові не помагаю, як вони помагають хворобі. Я маю діло з чоловіком, у нього нема засобів і нема чоловіка для того, щоб по-їхньому вилікувати хворобу. Моя ідея озброїлась, вона знайшла в природі властиві сили для того, щоб чоловікові позбавитись від муки хвороби. Я свої сили, котрі став мати, хочу людям через чоловіка передати. Вони будуть такими. Оскільки вони находяться в мене, я не простуджуюсь і не хворію так, як хворіють вони. А коли я їх купаю водою, я  пробуджую їх тіла.

      185. Я прямо заявив своїми словами. Що ви, технічні люди, зробили фізично над чоловіком? Ви його держите й заставляєте, щоби він у вас сидів у базу й слухався вашого адміністративного указу. Чоловік хоче волі, а ви йому не даєте. Він же є розумник один з усіх, слухається. Інший це не робив би, а взяв, як тепер чоловік, що не робив. Тепер люди не такі грамотні - марксисти, ленінці. Не треба було робити. А в них своє є. Він – поважна особа, його треба називати на «ви».  Сам оточений людьми, колективом. Вони живуть у природі неоднаково, у них різні дороги. Один іде до важкого труда, і обов’язково треба робити. А особа, що командує, може затриматись, це адміністративна особа. Хто кого в ділі слухається? Так той, хто тяжко трудиться. А йому говорять, що він полінувався. Примушують його, щоб він робив. А про те, щоби його копійкою задовольнити, він не подумав. Це його не економічне діло, він цим скривджений. До нього не приходять люди з настроєм і не говорять із ним увічливо, щоб виправдалась його сторона.

      186. Він уже давно це слухав і робив, а тепер надійшло інше. Люди, що примушують, звикли людей примушувати, а не просити. Він своєю дорогою йде завжди прямо, то на роботу, то з роботи. А йти буде треба. Не підеш – ти на обліку. Чому не прийшов? Прогул – дай звіт. А гроші дають два рази на місяць, за них хазяїн може все купити. Хазяїн може піти в кіно, постановку поглядіти та відпочити. Можна зайти в ларьок, де продається по стаканчику вино. А його п’ють люди. Одні мають, інші ні, але не без цього, у кого який настрій, який до цього апетит. Він зустрівся з товаришем, котрого давно не бачив. А в кишені то гроші, він їх сьогодні одержав. Вип’ємо з горя. А яке в нього горе чи біда яка? Чоловікові набридло це робити, набридло по цій дорозі ходити. Він не навчися більше від інших, щоб жити легко, а живе дуже важко. На це життя своє завжди він ображається. Тому він, коли зустрівся з товаришем, він теж такий само, як він. Із свого горя добре випили, тобто напились. А п’яному чоловікові й море по коліна.

187.  Скаже хто-небудь своє таке нехороше слово, а воно в нас є гірше. Ми йому назустріч

послали гірше. Цьому товаришеві стало не по душі, він розвертається – бах його кулаком – уже бійка. На це ось десь узялась машина. А міліція є такий людський порядок, вони находяться на стороні людей, котрі стоять на високому рівні. Це ті люди, котрі йдуть від інших людей, вони із себе удають небувало. Він же в управі, він законник, він хоче, щоб його люди жили в природі хороше й тепло, щоб люди в себе мали хороший одяг, одягались у нього як слід. Вони повинні їсти до самої ситості жирне й солодке, а щоб жили вони в домі з усіма вигодами, що й вимагається від цих людей. Вони – теоретики, уміють читати, розв’язувати й розбиратись із минулою історією. Яка вона була в цьому? Люди її так будували, вони були в природі розумні, як ніколи розвили історію.

188.  Усе своє життя провоювали, пробились до самої крові, ненавиділи національний

порядок. В  одного чоловіка було, а в мене його не було. Я, говорить американець чи англієць. Найвищого звання люди живуть так само, як усі люди. Вони навчились робити те, що треба. Особливо всі люди на землі, вони оточені нелегально, усі вони живуть за рахунок природи. Їх діло одне – зробити своє діло, а в ділі все життя робиться. Вони спали всю ніч безперервно, а про завтрашній день не забували. Сонечко сходить однаково для всіх, вони його зустрічають. У них учора приготовлене те, що треба для чоловіка в житті. Він готується на весь день, щоб у ньому жити й щось робити для майбутнього. У них такий день, таке діло в житті. Вони його роблять завжди. Після холодного, після зими приходить інше – весна із своїми теплими днями. Вона людям відкриває поля для того, щоб на них люди за землею доглядали. Це їх діло буде щодня робити те, що рік їх годує.

189.  Від чого не відмовився ні турок, ні китаєць і ніхто з усіх. Він старається запастися

цим, щоб у нього було що поїсти щодня, не раз, а треба їсти по три рази. Не один хліб, а з м’ясом та більше, солодше та жирніше, як робилось у всіх людей, живущих на білому світі. А ось цього не робилось у житті своєму, щоб люди радувались зимі, холодним дням. Цього в них нема. Вони знають хороше, що їм таке діло - крах. Якщо він себе не одягне до самого тепла, він може простигнути й захворіти.  Усі люди незвичні до цього, а звичні люди до тепла. Зима – така річ, вона снігом накриває землю, і лежить до самої весни не тривожно. Люди про цей час не забувають, як треба зробити. Для цього вони приготувались у ділі отримати передчасно, зібрали в природі той продукт, котрий треба буде в житті. Вони все літо, весь час від сонця по землі лазили та копались у природі в землі. Їй треба була волога, щоб зростаюче дозрівало. Для цього було в природі від сонечка тепло, щоб усе в житті росло й прибавлялось, воно нам треба буде для життя.   

      190. А ось цього ми  не робили й не знали, що й без цього можна так жити чоловікові. Я теж чоловік такий само, як і всі люди на білому світі. Ви думаєте: якщо я ходжу по снігу зимою, то мені як такому чоловікові тепло?  Я вам як людям заявляю, що ви, усі люди, живете самі для себе, вам робиться в цьому ділі хороше й тепло. Ви звикли зустрічати квіти. Вам це життя не інтересне. А як же я жду для своїх ніг білий холодний сніг! Я нічим так не радуюсь, як першим білим снігом, що впав на землю. Мені він дає в тілі небувалі почуття. Я готуюсь зустрітись із ним, як із своїм другом.  Він дає моєму тілу таке небувале почуття, котре струмом проходить по тілу моєму. Це є всесвіт, у природі сила, чим у житті я сам живу. Моє тіло, моя мисль тягне чоловіка іншого. Хто хоче, любить мене.              

      191. І до мене приїхав сам ростовець, він із Москви проїздом заїхав, його послали люди. Вони мають у себе негожого чоловіка, хворого. Він був у лікарів на дослідженні. Адже лікарям не треба чоловік, їм треба буде його на ньому хвороба. Вона цього чоловіка мучить, вона може на чоловікові побути, а потім піти. А чоловік був, він і залишився чоловіком,  не таким, яким він був до цього. Ці люди звернулись до лікарів медицини за допомогою, а вона в них технічна, штучна, хімічна. Існує таблетка, є шприц і ніж, чим чоловік володіє, це зробити може, щоб ця хвороба не мучила чоловіка. А щоб засоби були такі, щоб видалити цю хворобу, у лікарів нема. Вони є в того чоловіка, хто сам себе загартував, він не простуджується й не хворіє, він сильний у цьому. Свої сили через будь-якого чоловіка може передати, а тоді-то цей чоловік із цими силами хоч у море може йти.

      192. Ось що нам Учитель знайшов у природі: не хворобу на чоловікові шукати та їй помагати, а треба нам, усім людям, брати приклад зі здорового чоловіка. Учителеві сили щоби робили те, що доводиться робити, щоб не простигнути й не захворіти ніколи ніяк. Це була така можливість, вона така залишиться в людях. Ми повинні жити й загартовуватися тренуванням. Бажаю щастя всім людям і здоров’я хорошого.

1975 року 8 лютого

 

Учитель Іванов

 

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 1302. (в1412)

 

    7502.08   Тематичний покажчик

Бог. Віра  и виконання . Бажати

іншому те, що собі хочеш  57,69

Здоровя, запобігання  37,65,192

Прийом  6,7,14,63,64,68-72

Оздоровлення  14,15,65, 77-79

Учитель історія 7,14-25, 106,141-143,182

8-й зїзд  26

Бог  37-40,57

Холод  36

Щастя  56

Повітря, вода, земля  66

Туберкульоз  80, 81

Учитель хазяїн  80

Одяг  89

Теорія  89-91,103

Холодне і погане 96,181

33 рубля  104

Еволюція  104, 160-

Хвороба  105

Начало дороги Учителя  119-131

Початок путі, шість місяців  120-122

Любить, як самого себе  120

Чуже діло  138

Народження  ЧБП  139,143,162,163,166,174,176

Ізикіль   144-148

Учитель у війне  153

Майбутнє  157

Ворог  157, 158

Навчання фізичне  162