Іванов П. К.

Люди (2)

 

1975.05.25 – 07.10

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

    

      1. Люди нелегально зробили весілля. Брати й отець – на боці жениха. Він був від нареченої старше, це був молодий чоловік. А нареченій свої родичі сказали, дали свою згоду, що треба виходити. Це люди роблять так, як це робили в історії предки. Їм хотілось утягнути на свою сторону Учителя, щоб він дав своє слово згоди на цей шлюб. Цих людей не зупинити, у них своя домовленість свататись. Вони задумали весілля в житті провести не по-новому, а в церкві повінчатись. Люди, взагалі, усі хочуть, щоб із цим згодився Учитель. А дівчина як наречена цей шлюб не хоче на собі зберігати. Вона цим – ображена дівчина, але зробити не зможе, щоб про це сказати Учителеві. А він на стороні цього, сам бачить цю неправду, а зробити не зможе.

     2. У людях щодо цього є свої сили, їх призупиняти не можна. Вони це намітили – вони роблять. У них є засоби, є в цьому сили договору, їх зупинити ніяк не можна – вся путь людська. А в цієї дівчини є істина священику сказати: «Я не згодна, я його не люблю». Це робити між собою люди не хочуть. Їх діло одне – зробити діло. А діла в людей у природі різні. Це весілля люди почали робити, як робили в житті в нас це весілля. Як тільки дівчина з хлопчиком підростуть, вони старим людям свою згоду дадуть, перед ними стануть, їм свою згоду дадуть точну. Це є люди. Для цього всього люди хотіли, щоб Учитель на це діло пішов і своє сказав. Чоловік кожний не є Учитель, йому не вірять. А Учителеві вірять: він правду між людьми точно скаже.

    3. І це в житті буває в природі, коли чоловіка люди роблять військовим. За своє зроблене він одержав свою пенсію за старістю. Вона його як такого оточила істиною. Під Москвою й під Сталінградом обплутані були війська німецької армії: усе це зроблено моєю в природі силою. Хоч маленька, але перемога показалась для руських солдат. Я був на стороні їх. Командуванню треба було згодиться з просьбою моєю. Я від руських адміністраторів й охоронців порядку на весь голос перед професором Віденським кричав про свідомий договір про мир між німцями й руськими. Це було б ради мене, такого Переможця в природі. Знаєте, що сказав Віденський мені про те, що я думав. «Сталін нас посадить обох». Так робиться свердловцями, вони лізуть на рожен, завтра захворіють. Куди прийдуть пробуджуватись, у лікарню, якщо там люди ждуть своєї черги захворіти?

      4. А Чувілкін бугор, він за історією лежить ніким не захоплений від Адама літ. У ньому - природна людська сила. Там є джерельна вода, де можна чоловікові, спустившись, у цій воді скупатись. Ця гора належить усьому нашому народові, ображеному, хворому. Це ми, усі люди в світі, є не гарантовані від нашої хвороби. Ми завтра захворіємо. Хто нас підніме на ноги, хто нам дасть здоров’я? Лікар. Він сам – бідолашний такий, як ми, стоїть на черзі, він жде свого дня, щоб у ньому захворіти. Чоловік – це особа технічна, залежна від природи, воююча з нею. А вона – наша мати рідна, вона народила всіх такими, за наше все нехороше діло взяла й стьобнула: посадила виразку, грибок, а він себе розвинув у цьому, проти чого ми засобів не знайшли, і нема чоловіка, щоб цьому хворому чоловікові помогти й дати йому здоров’я.

      5. Це тільки міг зробити на цьому Чувілкіному бугрі Учитель. Він довго ходив по землі, шукав по природі, і все ж знайшов, оточив себе цим бугром.

    Його люди зустріли з великим вітром. Він їх оточив, послав усіх у річці скупатись. Ці ось люди, адже вони з душею тут знаходяться. Нехай за це все, зроблене нами, як хороше, прекрасно в цьому дихати. А ми, люди даного села, позалазили в свої халупи й задихаємось, сидимо, ждемо свого часу чимось і якось захворіти. Це – наша велика в цьому ділі помилка. Ми на цьому місці ждемо своєї смерті. Нам це не треба – нам треба життя вічно невмираюче. Ось що нам треба таким людям – життя, а не смерть. Ми, всі ці люди, приїхали на цей бугор ради цього всього. Нехай люди говорять, вони можуть що-небудь таке думати, а як була в цьому ділі наша перемога, так вона залишилась між нами такими.

    6. Цей Чувілкін бугор – це сила, усьому діло людського життя. Ми з вами тільки тут оточили себе благом. Нас природа зустріла, всіх до одного чоловік струмом, електрикою, магнітом наситила. Ми всі були роззуті, ходили по цьому бугру. Та як ми радувались цим ділом. Це ж є небувала наша всіх невмираюча радість. Вона з нами для цього зустрілась і свої пісні співала, як соловей літом, а ми – зимою та ще по вітру. Мисль наша здійснювалась – хай люди самі живуть і не сплять самі навколо цього місця. Це місце наше, воно  незабутнє, жило з нами, жити буде вічно. А от люди нашої землі, вони ждуть свій час, вони його так довго до себе тягнули. Їм інтересно його діждатись таким, щоб до нього себе підготувати. І повинен кожен чоловік на цьому місці зробити для свого життя, щоб люди інші сказали про це місце, позавидували цьому ділі.   

      7. Яке воно є для всіх зроблене діло. Воно робилось у природі людьми, щоб люди інші на це діло подивились як на потрібне для них діло. І взялись за нього дружно зробити, щоб ще краще від цього діла було. Заінтересувати в цьому ділі інших людей, щоб вони теж це діло підхопили й старались продовжувати. Це є їхня істина, вона їх оточила цим. Вони не самі це почали робити, їх заставили умови, це початкове життя, котре стало вчити людей, щоб вони за рахунок самих себе жили й думали зробити в природі краще, ніж це діло. Вона нам відчинила ворота, ми пішли крізь них і приступили його дороблювати. А діл на землі дуже багато, особливо ми доглядали за землею й робили з неї грядку, щоб вона нам давала великий прибуток.

      8. Це не Чувілкін бугор, котрого ми разом із народом для життя завоювали. Ми на нього такими людьми зійшли, не самі, нас привів туди наш дорогий Учитель. Він ішов уперед, на нього вибрався і свою мисль на ньому залишив. Гучним голосом сказав: «От тепер ми з вами прийшли до єдиної мети. Ми з вами тепер не будемо вмирати».

    Нас бугор прийняв. Всі ми по ньому ходили роззутими, свої сили для життя від нього брали, для свого життя. Ми там усі до одного чоловіка перехрестились: узяли потік свій невмираючий. Ми там по ньому недаремно ногами ходили: наше життя, про котре ми думали, воно засіяло. Наш цей бугор не відмовив нам, щоб ми на ньому свої сили брали. Ця істина нас там оточила, вона  з нами була й залишилась.

    9. Це люди, вони сюди прийшли, у річці скупались. А як сильно вони були задоволені! Вони були з багатьох кінців світу. Особливо були москвичі: інженер Миколай, інженер Едик, Женя, художник Кирило та багато жінок усяких професій. Вони цей бугор через Учителя полюбили й заспівали на ньому свої гучні слова: «Ти наш рідний Учитель, Спаситель наших тіл. Ти нас привів сюди для порятунку наших душ і сердець. Які ми в цьому раді».

    Це 25 квітня 1975 року. Цей день – у нас свято всьому нашому ділу. Ми в ньому поклонились ради всіх цим учинком. Він нас освятив своєю славою, своїм зором. Наше це місце в природі, дороге воно, освічене нами. Ми з нього вдалину дивились як на якесь чудо. Старі будинки знято, а місця запустіли. Де ці люди подівались? Не видно нікого.

    10. Словом, це все наробили ми, наше бажання. А в бажанні – наше діло, котре нас оточило. Ми самі це місце знайшли, ним оточили себе. А сонечко вранці сходило, своїми променями весь бугор освітило. Це діло буває щодня. Хмари одні заслоняють, вони там роблять вологу. А чоловік грає в цьому роль. Узнало про це ось діло наше село Оріхівка. Вона своїх дітей за своїм ростом оточила, дала свої всі можливості цим розпоряджатись. Люди з людьми в цьому селі жили, їм у цьому ставало тісно. Вони один до одного боялись приходити, вони вважались від всього застережені. А сусід сусіда боїться без замка залишатись. Вони від сусіда огороджені своїм ділом. В одного дім свій з вікнами, із дверми із замками. У випадку чого-небудь такого, щоб одержати поміч – сусід сусідові не помічник, а сам себе береже в цьому всьому.

     11. Люди – не свої, а чужі. Щоби бути в житті корисним, вони в природі не робили. У них від малого до старого хотіли жити, а життя таке не давалось. Вони оточили себе невдачею, хоча люди мають у дворі багато дечого живого. А скільки знаходиться неживого мотлоху.  Це в людях є не все в природі. Ми знайшли в природі сировину, із-під землі дістали й відправили на заводи. Люди зробили деталь, уклали в машину. А машина управлялась чоловіком. Вона на колесах біжить паралельно. Ми веземо різного роду матеріал, а там люди ждуть, роблять обслуговування своє. Дуже сильно вони на цій землі своє місце огороджують, своїм іменем називають, щоб хто-небудь на це... А ці ось люди, котрі живуть на своїх місцях у містах чи в містечках, селах, їх життя проходить кустарно тяжко. А зараз ми з вами робимо в житті одне шкідливе діло. Ми з вами не хочемо робити.

    12. Ми, такі люди, усі до одного чоловіка хворі, хворіємо серйозно. Нам треба природна допомога. У нас є таке місце, де буде стояти сам наш дорогий Учитель. Він для цього зайняв місце. Він його оточив, на ньому зупинився й кидає свої мислі по всій території білого світу, як наше сяюче сонечко, воно своїми променями оточує не своє місце. А місце може всяке бути готове. Нас ці промені зустрічали і проводжали. А над селом дощик пролив, людям легко стало. А от деякі є такі в природі, із цим ділом не погоджуються, у них своя думка про цю історію. Вона починалась, вона робилась для людей ображених, і для них це виходило. Гору виявили ці самі люди, вони на це місце приїхали самі. Їх привіз автобус, машина «Волга» і мотоцикл. Усі ми, як один, пороззувались і на гору пішли. Ідемо ми слідом за Учителем.

     13. Він у нас один найголовніший ватажок. Він нас усіх на бугор привів, ми з ним прийшли. Він сказав нам: «Це місце наше». Ми про нього давно старались думати, наша така мисль відірвалась від цього ось місця. А на цьому місці люди поки що нічого не зробили, нічого. Я, говорить, тут на цьому місці зробив таку річ. А річ усяка робиться людськими руками. Вони дорогу проклали, ідуть по ній прямо. Села себе показали рядом, а ось ріка поряд протікає. Я там жив. Щоб про це місце коли-небудь подумав, що це місце буде треба, я навіть не мав ніякого уявлення, що мені цим ось займатись. Ця дорога, ця путь, котру я знайшов у природі, вона споконвічно в цьому житті такою була, вона є, вона й буде завжди такою.

    14. Якщо ми з вами   візьмемось,  вона  перед  нами залишиться на віки-віків. Я був цьому всьому ініціатор, батько цієї ідеї. Мої сили прийшли до цього місця, де я народився й багато літ свого життя в природі, як усі люди, я по їх слідах ступав і робив те, що вони самі робили. Це діло я робив теж, таку шкоду в себе робив. Мої роки, я теж піднімався вгору й ріс по своїм дням і роках. Мені як такому чоловікові стукнуло 35 літ. Ледь-ледь не переступив через цей увесь початок, я вирішив піти по цій дорозі, по цих умовах сам. Нікого не запросив, а все це робив у природі, сам по природі шукав, придивлявся. Я побачив цей живий на мені факт. Він був треба в природі всім.

    15. Але люди, побачивши на мені це, злякались. Моє таке живе тіло стали в себе судити. В одного мисль народилась так мене назвати: це він, мовляв, пропився. А в другого теж мисль утворилась: його, мовляв, обікрали і так далі. А щоб розумно про це діло сказати! На це ніхто не наважився, щоб сказати істинно. Усі замовкли. А він як був із своїм ділом корисним, так він і залишився в людях. Вони його прозвали Переможцем природи й Учителем народу. А за відкривання зору людям довелось назвати його Богом. Він є помічник у біді. А легенда пройшла, нібито його пристрілив військовий. За що, питається? За його діло. Він такий чоловік є один у світі. Його природа любить за його один для всіх учинок, за його діло. Він робить у людях корисне в житті діло. Тому він живе по-новому.

    16. Це дорога до цього місця лежить не одного мене, а всіх нас.

    Найголовніше – це того чоловіка в своєму житті ненародженого. А він має між нами народитись таким, як його природа не народжувала. А тепер вона ці умови йому подає. Вона його для цього людям готує, людям про це розказує. Мати його ставить на ноги перед усіма. Ми, усі люди, повинні думати, вирішувати задачу. Він нами буде в природі зустрічатись, він нами всіма буде виходжуватись у дусі здоров’я, у дусі свідомості всіх нас. Найголовніше, ми не вчити будемо його, а він нас буде вчити своїм дитячим учинком. Він - із перших днів свого життя. Його вчення – це його ділових людей. Вони йому свої сили передали через органічні дії. Ми разом з Учителем цю матір примусили цього маленького чоловіка в природі так народити, так на білий світ його представити.

      17. Він нам буде сили показувати, а ми будемо вчитись. Він не буде такий,  як ми народжені: нас умови за ніс ведуть. А зараз ми будемо ждати від нього, нібито він без цього всього вмре. Його це все не рятує. Наше діло було таке, щоб дорогу прокласти й по ній треба  вперед і назад ходити. Ми з вами це місце знайшли, примусили себе про це діло думати та вважати в цьому таким, що досягає.

    Ми повинні народити в себе чоловіка нового. Такого чоловіка, котрого ще в житті не народжувала нам природа. Ми на ньому як новонародженому чоловікові не будемо будувати нелегальне життя. Ми його оточимо незалежним життям.  Природа – це буде ми, усі люди, котрі цього чоловіка виявили в материному череві. Ми його мислями будемо тягнути, щоб він там жив і розвивався таким природним чоловіком.

    18. Ми там, у матері, не повинні його забувати. Наша спільна злагоджена мисль повинна його зберегти в нас, у таких людей, як ми є в природі. Ми цією мислю всі до одного чоловіка правдою оточимо себе. Перед нами є людський план це в житті зробити. Ми більше не станемо воювати з природою. Місця від нас усіх наші відійдуть, більше їх не будуть своїми місцями називати. Через цього чоловіка доведеться потік свій змінити. За цим люди поженуться вдалину, вони побачать правду. Вона їх примусить кланятись природі. Вона нас пожаліє усіх, нас приголубить як невинних. Сьогодні свято Воскресіння Христа Пасха, вона нам, таким людям, підказала про цього чоловіка, щоб ми з вами в цей час народили цього чоловіка, щоб він своїм умінням учив нас, як жити.

    19. Ми будемо старе кидати, а нове починати. Таких свят не буде більше. А таке явище, як ми зробили на бугрі! Для нас, для всіх людей, народиться цей маленький чоловік у природі. Йому ім’я буде, ми його назвемо самі Бог. Він у нас по-нашому вчитись не буде. Ми всі дороги залишимо позаду, а візьмемось за небувале – це наш Чувілкін бугор і наш маленький чоловік. У ці роки мислю Учителя знайшли, практично з людьми зробили, увели ці дії в природі. Вона нам цього чоловіка, котрого намітив Учитель, перед усіма людьми на середині поставить, щоб він жив не по-минулому, історичному, а по новому  небувалому, по людському розуму. Він буде нами всіма в природі виходжуватись. Ми його спільними силами народимо такого мудрого. Ми його дамо природі, щоб вона нам його оточила своїми природними силами.

      20. Вона нас усіх до одного чоловіка на своєму місці поставила на ноги, стала вчити ними ступати. Люди стали своїми очима вдалину дивитись. Вони цей бугор побачили, але ніякого значення не придали. Це місце до цього було, а тепер ми побачили на ньому Учителя. Він на нього коли вийшов, він згадав про своє дитинство. Він на ньому був, а про цю мисль ніколи не мріяв. У нього було як би скоріше свої початкові роки залишити позаду, і довелось утікати від них. А тепер ці мої власні сили, вони вернулись назад, прийшли до спомину: що було тоді, коли люди починали своє життя в своєму дитинстві. Нам як таким людям, доводилось підніматись на свої ноги, і ми брались за своє тіло, щоби була сила. Вона оточувала чоловікові сили й гнала його в природний бій.

    21. Люди в літню пору при тяжкому ділі кидали домашні умови: їм треба було поле, земля, чорнозем, про що всі люди не переставали думати. Ми свої фізичні сили повернули до того, щоб готуватись. У нас була для цього снасть, чим цю землю розвалювати, готувати грядку. Вона ждала зерно. Ми його всякими засобами робили, щоб укинути в цю землю. Яка красота, який зразок. Ми тепер направили свої людські мислі ждати в цьому сходи. Ми заклали, ждемо, у нас виходить. Це є думка всього народу. Вона від нашої землі відривається й швидко летить у висоту неба, і там починає туди-сюди бурувати, щоб атмосфера нам послала дощу теплого, хорошого, з вологою. Це є одне наше в цьому щастя - від природи взяти великий урожай. Ми, усі люди, це хотіли, ми хочемо від природи одержати. Це наша є всієї природи сила.

    22. А в природі – люди, вони всю зиму просиділи та про це все думали. Їм набридло оточуватись холодом. Він їх придавив і держить коло себе. Холод не рахується ні з чим. Його діло – держатись в умовах, щоб сніг був на землі, лежав довго і ждав свого часу. Ми одне проганяємо, друге зустрічаємо. А щоб у цьому народилась у природі Учителева істина! Вона – наша, вона в нас на бугрі, у такому місці, щоб чоловік був задоволений. Він для цього народився, щоб жити, а  йому як чоловікові не дає старе, гниле. Щоб він так жив, він вибрав свою дорогу, не людську, а Божу, початкову предкову. Вона була, вона є, вона й буде в природі людям треба тоді, коли за неї люди візьмуться. Вони бояться по ній іти. У них сміливість уся йти по природі й шукати для себе живе, до котрого ніхто не торкався. Його треба піймати або його треба на ходу вбити.

    23. Це людське полювання, воно робилось людьми. Вони для себе це все ввели, примусили себе про це думати. Люди не кидають про це діло думати. Їх примусила пора до цього діла готуватись. У них думка оточила себе для того, щоб зробити це діло, у котрому буде живий факт. Ми з вами діждались у природі іншого. Те, що було, від нас пішло, а от небувале прийшло. Нас оточило тепло сонечка із своїми променями. А земля зазеленіла травою, вона нам принесла свої плоди. Ми їх з дороги женемо подалі, а своє потрібне вводимо. Весь покрив землі під посів зайняли. Наше діло одне – доглядати за землею. Її ми оремо восени, кладемо зернятка. Ми самі в цьому всьому все літо копаємось. Мисль наша в голові сидить, її хочеться зробити в природі краще та більше.

    24. Усе це діло робиться людьми, їм це треба. Їх діло одне – цю штуку продумати, а потім доводиться робити. Ми запрягаємо у віз тварин, кладемо на них снасть. По сторонам дивимось: нам не треба непогода. Ми звикли зустрічати, щоб нам було хороше та ніщо не заважало в ділі.  А коли зробимо діло, зерно в землю посадимо, волога треба. Ми від природи ждемо милостині. Вона нас у цьому не забуває. Треба змінити атмосферу, щоб інше прийшло, - у природі стане мінятись. Одне відходить, інше приходить. То сонечко відігравало роль, а тепер пішов на землю дощик. Земля живилась водою, у ній зароджувались сили природні, а в цей час наш посів робився масивом. Люди радувались цим. Вони ждали для себе врожаю. Їх мисль примушувала про це не забувати. Словом, робити було треба в природі, а для природи це було зовсім не треба.

    25. Вона нам говорить як близьким своїм людям.  Чого ви, такі люди, до мене лізете? Вам треба? Я все вам даю як хворим, нужденним людям, для того я є мати ваша. Особливо земля - джерело ваше. Я як така бачу на вас все. Ви люди хворі є в житті. Тільки почнете думати, а в мене джерело ридає, воно починає свої сили відкривати. Треба вам дощу – я вам дам. У мене всього вистачає. Хочете, щоби було багато, - я вам дам, тільки не лінуйтесь, робіть.

    Це ваша робота, ви в ній утрачаєте. Це ваше є: жити нездорово, хворіючи. Ми більше хочемо, тягнемо до себе, особливо час, та ще він який. А в природі час на місці не стоїть, він із місця в інше рухається, тобто міняється. Наше сонечко, воно на місці не стоїть. То покаже себе зранку, воно рано зійде до сніданку, а потім воно піднімається на обід, а потім це сонечко почне спускатись до самого заходу за землю.

    26. А люди самі собі в цьому всьому, на це дивляться. Їм здається, що сяюче сонечко їм стелить дорогу. А чоловікові ця дорога буде треба. Він ним хвалиться, говорить: ну й сонечко, воно є, тепер ми без нього такого. Щоб зробити те, що треба нам, вона може завадити всякими своїми ділами. А в природі є така для чоловіка погода, вона йому не красна. Такий в природі день нам прислала природа. Ми його діждались, а він нам наробив біди. Із всіх нас вибрав чоловіка, котрому не доводилось в житті хворіти, він був здоровий. А зараз його природа зустріла цим днем, вона його ним оточила. У нього заболіло серце, воно йому  спокою  не  давало вже сім літ безперервно. «Де я, - говорить він, - із своєю бідою не був, що не робив, а ось серце болить і болить». Мене великі люди професори зустрічали, слухали як такого. А щоб як чоловікові мені помогти – не змогли.

    27. Я бачив на них своє старання, вони на мені шукали причину. Їм треба була хвороба, вони старались помогти їй, але в них це не виходило. Я хворів і хворів до того часу, коли мені довелось зустрітись із Учителем. Це моя остання надія така. Я був упевнений у нього, що він своїм ученням мені поможе. Це його є така любима ідея: йому не треба наша народжена хвороба, йому треба живий чоловік.

    Він страждає  в природі, стогне, як ніколи, в цьому. Його стьобнула за щось природа. А тепер він перед Учителем опинився, стоїть він жалується йому на свої хвороби. Молить, просить, щоб йому він віддав через руки своє здоров’я. Так і цей чоловік, він змучився, у нього мучить серцева сторона. А Учитель знає, надіється на природу: на повітря, на воду, на землю. Це його любимі невмираючі друзі, вони йому поможуть це серце відновити, щоб воно більше чоловіка не непокоїло.

      28. Учитель йому говорить: серце ніхто не має право відновлювати, крім мене одного. Я на це між людьми Учитель є, Переможець природи й Бог землі. Цього чоловіка, це міністра легкої  промисловості, кладу  на ліжко, як і всіх простих людей клав. Йому говорю про його утворену хворобу, котру він мав. Мені як Учителеві всі люди однакові. Я їх усіх як хворих людей люблю. Вони ображені природою, також ображений цей міністр. Мені твоя хвороба не треба. Мені ти будеш треба, твоє тіло, твій організм. Він потребує допомоги моїми засобами, я їх знайшов, ними оточив себе. Я, говорить Учитель, даю свої сили для того, щоб ти в природі не застудився, не захворів. А твоя хвороба щезає.

    29. Це моє діло моєї ідеї робиться на чоловікові всякому. Я його беру лівою рукою за лоб голови, однією рукою, а за ноги, за пальці, - другою рукою. Уже мій струм, електрика й магніт перейшов до нього, силами вбив його ворога. Він позбавився від нього. Учитель ним командує, говорить, щоб він пальцями в ногах, у руках ворушив і дивився очами на серце, на легені, у живіт, а потім справа наліво повертав. Це є фізичне пробудження. А коли пальцями робить... і на ногах повторює, стоячи, а сам робить зором, по тілу увагою лазить, ворушить своє серце, свої легені, а також повертає живіт. Йому тепер доводиться під душ ставити під холодну воду, під струмінь. Треба добре пробудити себе в цьому. Ми як такі всі ці процедури проходимо. Нас Учитель цим купає, пробуджує наші всі тіла. Ми в цьому лякаємось, думаємо, що буде погано від цього діла.
      30. Я, говорить він, ніколи цим ділом не займався й не думав цим займатись. Його примусила це робити хвороба. Він не хоче стогнати, це є чоловіка мука. Хвороба нікого не милує. А карає. Так карає, як цьому міністрові довелось сильно від неї терпіти. А тепер його Учитель прийняв, із ним на цю тему говорив. Узнав його таку причину, для чого він прийшов. Учителеві не треба ніяка хвороба, йому треба чоловік, та ще не такий він  із своєю хворобою. Учителеві треба чоловік, щоб він був здоровий, нічим не хворий. Ось кого треба примусити, щоб він не стояв на черзі та не ждав своєї черги захворіти. Чоловік повинен жити за вченням Учителя – це одна з усіх є істина. Вона поможе всякому хворому, вона поможе всякому чоловікові в його біді. Так прокурор Кіровоградської області Учителеві написав у своїй відповіді: «Ти людський помічник у біді». А раз люди ображені про це діло стали упевнено говорити, це буде діло в людях, та ще яке. 

    31. Медичній науці треба скласти свою зброю в зв’язку із цим. Ігор був хворий на туберкульоз, гнили в нього легені в кавернах. Він не думав жити. А коли йому сказали люди про те, що є такий Учитель, він тебе вилікує, він уже втратив усі надії на оздоровлення. «А раз люди про цього Учителя говорять, то я дав своє слово з ним зустрітись. У лікарні знаходжусь, мене лікують лікарі. Я ковтаю таблетки, я колюсь уколами. Лікарі роблять мені все, щоб я оздоровився. А стан мій гірше робиться, не покращується, а погіршується. Вирішую: іду я до Учителя. Він мене прийняв у Болотниковській у Дусі й Варі. Я побачив такого чоловіка вперше. Не зможу так описати. Хоч я й математик, інженер, я вчений чоловік, але в мене здоров’я такого поки що нема. Я чоловік хворий, а Учитель для мене показався небувалим. Як чоловік він уболіває за всіх нас, таких бідно хворих, як я перед ним виявився. Це є все».

    32. «Я вам повинен сказати як математик й інженер. Ніколи не думав, не гадав, щоб таким я залишився, адже я переробився зовсім. Я вмер, а тепер живий. Мене Учитель перехрестив. Я прийняв повністю його вчення. Це була, є для мене моя робота. Я в цьому боявся води холодної, як вогню, боявся. А щоб мені по снігу ходити – це треба було вмерти. А я холодною водою скупався й слідом за людьми пішов на сніг. Мене Учитель попередив, щоб я довго не був. Я так і залишився, - говорить Ігор. – У мене Учитель так і залишився в голові Учителем. Я без нього – ні кроку. Він був, він є, він і буде».

   Я як Учитель свого ідейного діла приїжджаю в Москву, про мене Ігор уже знає через Миколая,  Серебряний Бор. Вони друзі. А мої ці два чоловіки за ідеєю – друзі й пацієнти. Вони мною прийнялись для того, щоб моя ідея в людях учених проявилась і вільно жила.  Я як Учитель їм як учням довіряюсь - на вчення фізіології й математики.

      33. Вони розіб’ють це діло, якщо хто-небудь з усіх живущих людей зможе сказати на наше все неправду. Ці хлопці живуть у Москві, їх номер телефону 1995114, куди треба без усякої помилки дзвонити. Вам там скажуть про Учителя істинно. Тільки він зможе запобігти простуді й захворюванню. Це є істина, із істин істина, одна з усіх. Вона між людьми жила в природі, живе зараз і буде вона між ними жити завжди. Ці хлопці, вони за це діло взялись самі. Їх як учених людей для цього в книгу записали. Як такі самі хочуть користуватись Євгеній та Едик, їхнє це діло ними робилось, вони зимою в ріці купались, інші з ними також разом як пацієнти держались, і держались спокійно. У них уся упевненість одна з усіх, така бадьора. Їх не повернеш, щоб вони пішли назад. Вони женуться за новим небувалим, за своїм здоров’ям. Його природа зберігала в цьому ділі й зберігає.

    34. Вовки виють у природі голодні, вони теж просять здобичі. А кури дворові, вони ходять співають теж на голод. Люди не їдять, сидять мовчать, ні слова не говорять. Машина зроблена руками людськими. Усі тварини без корму жити не зможуть. А як же корова пішла в ліс телитись? Отелилась. Люди пішли корову піймали. А теля бігало цілий тиждень. Весь час воно бігало. А чим живилось? Це його швидкі ноги носили, чим воно було задоволено. Йому доводилось тільки як чоловікові з природою зчіплюватись й один на один битись, тобто воювати. Люди для цього самі себе озброювали, вони в природі самі зробили вогнепальну зброю, нею як такою володіли, навчились у ціль попадати. Усе це зроблено технічно. Для цього викликали запалюючий вогонь, він порох палить. А в поросі є сила, вона посилає по стволу кулю.

    35. Ці ось хлопці, вони зрозуміли це залежне життя, чуже, захоплене. Вони це місце оточили, своїм власним іменем присвоїли, назвали це місце своїм. Цього природа не давала, землю таку присвоювати: вона належить повітрю й воді. Земля має брата свого й сестру. Вони троє чоловіка живого народили, це їх ініціатива. Його одягнули, його нагодували й напоїли, у постіль спати поклали. І підняли його на ноги для того, щоб він пішов по природі й шукав там те, що їм треба було в житті. Ця сировина, вона знайдена на землі й трудом зроблена продуктом і застосована для тіла людського. Народжено їм нужда, їм це треба як річ, зроблена руками. Чоловік став оточувати себе цим самим, став берегти від іншого. А інший про це знав, і між ними виникла недовіра. Вони стали один на одного нападати, один одного грабувати.

     36. Між ними пішла ненависть, образа ними зроблена аж до вбивства. Сусід на сусіда напав й убив його за добро його. Він від його рук загинув. Це в людях не переставало робитись, робиться тепер і буде робитись через зло. А в злі люди живуть тяжко, у них мисль не своя, а чужа. Вони за землю воювали, воюють і будуть вони між собою воювати. У них один нестаток у просторі. Це земля, вона – джерелом у них, вона народжує їм сировину. А із цієї сировини роблять продукцію, деталь чи печуть хліб та роблять одяг, ставлять дім житловий на місці, що тільки не треба в житті живе й мертве. А в природі в такій дуже багато таких діл, котрих люди не починали, і вони про це діло не знають і не роблять. Вони – бідні, нужденні люди, по природі ходять, шукають. Вони технічні в природі, люди озброєні, легко зробити в природі. Але вона їм легкого не дає. Люди хотіли, але в них це не виходить. Їх діло – у цьому пробувати.

    37. Але щоб вони в цьому добились – це в них не виходить.

    Залежність в природі щезає, як негожа річ, а незалежність у природі народжується. Революцію зроблено комуністами, а еволюцію створено в ділі Бога. Він прийшов на нашу землю вчинком у житті в природі видозмінити, поставити на ноги істинно чоловіка загартованого, природного, корисного в житті природним шляхом, природою: повітрям, водою, землею.

    Ці хлопці, вони всі вчені, інженери, фізіологи, математики, будівельники, конструктори, винахідники. Вони за це ухопились, держаться, як люди зрозумілої сторони. А коли це ось треба буде нам, ми все покладемо, а зробимо. Є люди для цього їх діла початого,  все рівно буде це. У природі народились люди, а між ними - ці хлопці. Найголовніше, з дитинства себе примусив Едик, він притягнув Миколу та Євгена – для Учителя є милі мої, невмираючі, вічно живущі в природі друзі.

    38. Ніхто з усіх про це ось таке не скаже, що в цьому ділі неправда: воно оточено чистою правдою. Це є наш у природі такий Чувілкін бугор. Ми, усі люди Учителя, з душею, із серцем на нього приїжджали. Усі до одного роззулись, роззувшись, зійшли, і в один голос по такому великому вітру сказали: це, мовляв, наше таке місце. Ми на ньому побули й спустились до самої ріки, у ній, як у ванні, скупались. Теж непогано буде нам. Красива це місцевість, вона в дитинстві Учителя такого була, він у ній купався. А тепер його тіло таке повторило разом з ними як із пацієнтами. І сонечко звідкілясь воно таке з променями появилось. Ми були готові з ним наодинці, коли його промені розсипались і нас усіх освітили. Ми там тоді цим оточили себе. Нас усіх Учитель прийняв і сказав уголос, щоб ми про це місце знали й готувались на цьому бугрі зустрічатись із нашим новонародженим молодим чоловіком.

    39. Він нами зустрінеться й буде таким він як ніколи небувалим. Ми його народимо як хазяїна життя і з ним разом візьмемось за його славу. Він з нами буде жити так, як не народжувався ні один чоловік. Його як такого народить нам мати Раїса, а отець був Микола. Ми їх за це відсторонили, а взялись за життя своє, нове небувале в людях. Воно нами починається від самого цього початкового бугра. Ми його знайшли, на ньому своє тіло показали, щоб природа, вона нас усіх знала й оточила своїми силами для того, щоб ми ніколи ніяк ніде не хворіли. Ця річка – джерельна, холодна вода. Хто попробує скупатись у ній, у того всі хвороби щезнуть. Вони від чоловіка ідуть, як вихор. Треба людям хворим, усім нужденним здоров’я. Тільки на цьому місці чоловік будь-якого захворювання одержить збереження. Чоловікові треба це робити.

    40. Через це все діло йдуть люди високого типу. Їм довелось одного чути, вони хотіли бачити Учителя. Він для цього всього їм Спаситель.

      Це наш такий маленький чоловік, народжений у цей час, він знайшовся життям для нас усіх таких. Ми повинні у нього сили вчитися для того, щоб нас таких учити, щоб ми з його ділом згодились. Він буде жити так, як Учитель, до цього всіх визнав. Ми повинні цій матері дякувати, що вона дала свою таку в природі згоду по-новому, по-небувалому народити. Ми всі такі є люди, бажаємо бачити між нами такого єдиного Бога. Ми його в череві зберігали, робили те, що було треба. Ми мисль свою не відривали від цього, багато разів ми думали про це. Ми хочемо, просимо Учителя, щоб він просив природу, щоб вона нам у цьому помогла його поставити на ноги.

      41. Нехай він живе таким, як його представляємо ми самі. Для цього ми знайшли бугор, це місце. Воно від Адама ніким не займалось і нікому воно в житті не треба було, крім цього Бога нашого народженого. Ми його повинні зустріти на цьому бугрі природним порядком. Природою буде для цього сонце, що сходить від землі. Його природа нам посилає щоранку кожен раз нашу землю освітити променями. Вони наші людські друзі, завжди зігрівають нас. Сонце є, це ми його примусили піднятись, і з нами разом бути таким, як воно з нами вік прожило, та гріло своїми променями. Ось де є життя наше, сяюче сонцем. Дорогою водою ми всі купаємось та пробуджуємо тіла.

      Я вам зізнаюсь, як про грішну свою душу, перед нами такими людьми. Це ми видумали, і ввели в це діло карти, як азартні.

    42. Селяни під руками мають землю, нею як такою хваляться, що вона така чорноземна й родюча. Наше діло – за нею доглядати, як за молодою дівчиною доглядає молодий чоловік. Ми з вами ждемо в природі теплих весняних днів, вони нас радують своїм ділом, своєю простотою, як маленьку пташечку солов’я, своє місце. Так і ми із землею в природі: під зиму зорали, поклали на цьому місці оранку, щоб вона була в нас таких людей, хто готувався до цього діла вже давно зі своєю снастю. Нам треба погода, вона приходить на землю завжди така хороша й потрібна для всіх нас, хліборобів. Ми про це місце ніколи не забудемо, а завжди думаємо про нього як якісь у цьому люди. Ми гадаємо, ми хочемо, щоб це місце нам уродило плодів багато. Ми, такі люди, обираємо місце для цього, хочемо, щось на ньому посіяти. А в природі є дві дороги: одна є прибуткова, друга – збиткова.

    43. Ми місцем тоді хвалимось, коли воно нам щастя принесе – прибуток великий. Воно нам треба й рясне треба. На це місце картяр даремно не сідає, його мисль веде до виграшу. А в природі таке діло рідне між нами, він уболіває за це. Хочеться йому в житті одержати великий прибуток, він заінтересований багато чим. Це його веде до збагачення в житті. Яке воно не було б у своєму житті, йому доводиться здаватись. Воно є початок, а кінець цьому має бути. Ми таку велику економіку стали мати, котра повинна здатись. Як мати рідна, вона є своїм дітям годувальниця до однієї пори, і мати оточує силою. А приходить такий час: треба матері бути над дітьми, а в неї втратились сили. Вона їх не зможе оточити, у неї нема того, що вона мала. У природи є три тіла: повітря, вода й земля. Ці три – найголовніші в усьому. Вони нам створили все життя.

    44. Ми зі цього зробили шило й ніж, сокиру й пилку, молоток – усе це послужило нам зробити станок, мотор та колеса. Ми машину зробили, увели чоловіка в це, примусили зробити такий-то об’єкт. Ми стали в ньому жити й ту компанію на землі створювати, від чого стало нам тепло й хороше. Ми – люди живі, не стоїмо на одному місці, шукаємо ми інше таке як ніколи не бувале.

    Ми народжуємо чоловіка, приводимо його до непотребу. Він не повинен у нас у наше зроблене вчитись, а ми всі повинні в нього діла вчитись. Він не буде в нас по-нашому жити й те робити, що роблять усі. Він буде в атмосфері ніколи небувалій. Йому не треба буде їжа й також одяг, і дім йому не буде треба. Він народиться на Чувілкіному бугрі, на вічно лежачій землі й джерельній воді. Він буде водою джерельною купатись, тобто його природа сама повинна ростити. Ми його самі люди своїми руками оточимо.

      45. 1975 року 11 травня в Москві, Красний Маяк, д. 11, кор.1, кв. 296, у Миколи Івановича Голікова в честь цього дитя було зроблено багатолюдний обід. Як матір Раю підняли на висоту й сказали їй: ти будеш народжувати сама нам цього чоловіка, а виховувати будемо ми всі його. На цей обід навіть приходила міліція, вона Учителя записала як такого.

      Ми дали матері слово його так на бугрі народити. Зустрічати буде сам Учитель своїми руками. Він його до 2000-го діла. Він буде хазяїн. Він своїм учинком нас буде вчити, ми будемо в нього вчитись. Він для цього діла народиться, щоб усю атмосферу на землі змінити. Доволі людям нелегально жити. Нам треба правда. Чужим не хвалитись! Треба похвалитись своїм тілом. Як наша буде дитина, він своє тіло покаже так як ніколи. Його сонце оточить своїми променями, своїм світлом освітить. Він буде жити по-новому, по-небувалому. Я, говорить цей хлопчик, він у череві живе.

    46. У нього нема такої мислі, як вона була. Про що зараз люди думають, а роблять? Вони спорять. Для чого про це спорити? Треба робити. Час прийшов для цього. Ми з вами цього показати всьому світові, усім людям. Нехай вони на нього подивляться й скажуть в один голос. А для чого ми його такого народжуємо? Ми з вами про це ось діло читали: такий чоловік із такими силами, він буде треба. Він нам доведе своєю незалежною правотою. Він між нами буде такий один-єдиний чоловік зі своєю силою. У нього істина буде. Він зробиться для всіх людей чоловіком корисним. Йому доведеться зустрічатись з усіма національностями. Він буде фізично невмолимий чоловік. Він є в людях мудрець, невмолиме живе тіло. Йому нічого не треба буде, йому цей одяг не треба буде, і не треба буде їжа, також не треба житловий дім. Він не буде в житті гордим.

    47. Це буде треба нам усім. Пора на це все прийшла. Уся ця система розсиплеться. Природа все зробить. Вона камінь мохом обростить. Захоче – умертвить. Це зробить, у неї вся сила.

      У цій Москві, вона всіма людьми заповнена ученими, технічними, безсилими. Вони в житті своєму продались за цю копійку. Їм більш робити нема чого. Вони живуть у природі, так пристосувались. Їх діло одне - свої доручені часи бути на своїй роботі. А потім після цього часу вони можуть відірватись від дому, піти на базар, у магазин. Словом, вони живуть по-своєму. У них природа розташована як ніколи. Уведені в життя окремі свята, як День Пасха, Воскресіння Христове, День Різдва і Пресвятої Богородиці та багато всяких інших, особливо Хрещення, Ілля, Михайла День і тому подібно.

      48. Ця Москва зібрана з багатьох таких провінційних людей. Вони пішли із своїх належних місць, їм доводилось це місце своє кинути.

      А ось Учитель свого місця не має. Він говорить: мої сили – це буде місце те, що мені дав народ на Першій Кузнечній, 12. Він тут огороджений Світилом. Природа мені це дала як такому ділку, як я був перед усіма. А мене люди колись у селі назвали крадієм. Я був до цього здібний. Нова економічна політика, вона мене за мою таку здібність, вона мене  в природі карала, щоб я так не робив. Я чужим займався, завжди ним хвалився. Вона, як така економіка, оточила, у неї нелегальність така є. Ми в цей час жили за рахунок чужого. У нас люди збагачувались й оточувались чужим. Це не наше тіло, а природне, зовсім не своє. Ось що люди зробили, вони одержали.

     49. Ось де є живий факт – у самій початковій у джерелах холодній воді. Ми відкриваємо ці умови в моєму рідному селі. Це Оріхівка, Лутугінського району, Ворошиловградської області, де я народився. Зроду там своє дитинство. Це місце моє, воно примусило вернутись на це місце й згадати про свою цю в природі молодість. А тепер я там, на цьому місці, хочу народити молодого чоловіка, щоб він між нами, між людьми, не таким народжувався, і не так себе виховував. Він буде народжуватися матір’ю Раєю. Вона його в собі виходжує, як немовля в череві. Він буде жити з нами в природі вічно, і те він буде робити, чого ми всі будемо в нього вчитись. Чувілкін бугор – це для життя вічно невмираюче місце.

      50. Я його в житті вибрав і хочу ввести на ньому життя цьому чоловікові, за котрого узнають усі наші люди. Вони його самі в череві матері виходять. Він до нас прийде. Його народить природа ради порятунку людей, вони весь час у житті вмирали. Вони народились енергійними, безглуздими. Їх умови примушують робити, від чого чоловік робиться сильним. Ми всі в цьому ділі появились і зробились такими. Ось і Молдова нас зустріла своїм теперішнім законом, він нас як уболівальників оточив, не захотів, щоб ми як такі кинули природу зберігати. Вони всі бідні хворі люди, вони незадоволені. Вони нізвідки не одержують засобів, у них їх немає, і нема чоловіка такого, щоб такій дівчині було її здоров’я. Вона мучениця, свої сили втратила змолоду. Їй доводилось свою матір мучити, вона 20 років така хвора.

    51. Надя, їй ніхто не давав таких пробуджуючих моментів. Ми приїхали ради того, щоб Надя зажила. Люди – хворі, вони по різному хворіють. А мені як Учителеві хвороба ніяка не треба. Мені треба чоловік, його тіло я пробуджую, водою купаю, а повітрям живлю, по землі ходити роззутим. Це життя ніколи не було. А болгарам, молдаванам, їх закону, не по душі. Узяли запросили, особливо ця Надя, вона ждала. У неї таке бажання сприйняти ці якості, вона стала легко купатись, легко пробуджуватись, у неї сили стали вводитись. Вона пробудилась, вона буде здорова. Хотіла, щоби бути здоровим чоловіком. Вона була задоволена цим пробудженням. Приймались діти, старі й малі, їх зустрічало нове небувале. Це є вода й повітря, та земля, є три тіла, усьому діло вони є в своєму житті чоловіка. Він у цьому знайшов джерело для свого цього життя.

    52. Його зустріла природа, обдарувала, вона ввела в цьому життя таке. Вони в цьому зробились хворими людьми. Село Паркани, нас зустріли ці люди, із них усіх хворою була Надя. А Ганна нас до себе прийняла як прибулих гостей. Вони нами були задоволені. За це все нас розцілували, говорили: «Спасибі за ваш приїзд до нас». Ми з ними цілувались. А хворі є хворі, їм треба здоров’я. Мені не треба ваша хвороба, котра на вас. Я приїхав до людей, мені треба буде чоловік. Учитель приймає його тіло, з ним розмовляє, його він учить, йому вводить сили. Вони йому помагають у його житті, як треба чоловікові, хворому чоловікові, зустрітись із природою. Вона в себе має повітря, воду й землю, що йому дуже сильно заважає.

    53. Вони чоловіка оточують своїми силами, вони на організм впливають. А раз чоловік із цим не згодився, він став відходити від цього. А раз від цього всього відходить, вона за цим ось женеться й доганяє. А відійти не зможуть. Як нас у Молдавії люди зустрічали: нас старі й малі цілували. В Учителя просили, щоб він їм дав здоров’я. У нього є друзі: природа-всесвіт, повітря, вода, земля. Ц примусило чоловіка, щоб він від її вчинку захворів і застудився. Це всякого чоловіка вона зустрічає, на нього саджає виразку, грибок, проти котрого ми, люди, не знайшли засобів. І нема чоловіка, такого діяча, щоб він їм як хворим людям ображеного характеру в цьому помагав. А тепер знайшовся в цьому чоловік, він Учитель народу й Переможець природи своїм ділом. Водою купається, повітрям задовольняється, а по землі в будь-яку пору року ногами босими ходить для свого здоров’я.

      54. Це ось чоловік здорового характеру цим ось буде займатися в природі, він ніколи не буде хворіти й простуджуватись, що нам і поможе розстатись з лікарнею, вона не буде треба. Ми свого ворога від себе проженемо, він нас не буде непокоїти. Його ми через Учителя переможемо. Ми Учителевим ученням будемо займатись. Ми з вами не будемо простуджуватись, у нас родяться сили такі в усіх людей. Нам повинні через руки Учителя й весь організм сили перейти. Ним охоронець порядку порвав це все. Ми думали всіх болгар, всіх молдаван в Парканах, цього мало. Збоку Тирасполь, він сидить на Дністрі. А Бендери теж не відступлять, у них такі ж люди, як і всі живущі на землі. Вони безсильні жити в природі, їх залежність оточила. Вони живуть нелегально за рахунок природи. Їм треба одно, друге й третє. А от здоров’я, воно від них іде.

    55. Нам, усім  людям  цього характеру, як  охоронцям  цього  порядку, повідомили, що це є шарлатанство, не визнане ніким, це діло йому не дозволяється. А ідея це людська, вона зберігає в цьому чоловіка, вона його вчить, як треба буде самого себе врятувати.

    Ви - усі живущі на білому світі люди. У вас є свої місця. Там є повітря, що вічно йде по природі, бурує невмовкаюча вода, а земля – джерело. Ви, люди, їм по життю є друзі. Їх не бійтесь. Вони в житті своєму – помічники, до землі прикріплені, а повітрям оточені, водою пробуджені. Я перед вами стою Учителем. Я ці можливості знайшов у природі, ними оточив себе, випробував на собі це. Не боюсь природи. Прошу вас усіх не боятись, тому що я вже займаюсь 42 роки, а як боявся води, так і тепер боюсь води. Вона страхає чоловіка. А коли скупаєшся, тоді робиться дуже хороше, краще не може бути.

      56.  Це є природа, вона народила чоловіка таким, як він народився в ній. Він не приніс із собою щось потрібне в своєму житті. Його зустріли люди, вони йому як чоловікові приготували одяг, їжу й житловий дім. Це їх не порятунок є в житті, а тимчасове явище – один раз пожити, а потім умерти. Люди скрізь умирають. А от щоб жити вони вчились – цього природа в себе не бачила й не зможе вона побачити. Матір своє дитя виходжувала в череві, щоб він народився в природі таким чоловіком, котрий не давав нікому потурати. Він був у природі воїном, щоб убивати всіх. А сам жив, пожив один час, а потім умер на віки-віків. Це робилось у природі, робиться в природі й буде робитись.

    57. Ми такого в житті не мали, щоб нам мати в своєму череві виходила чоловіка живого. Вона його нам народить для життя, але не для смерті. Я як Учитель не зможу нікому доказати своїм ученням, своєю силою. Мені доводилось бути в Молдавії в Парканах між Тирасполем і Бендерами.

     Моя ідея: туди приїхала для того, щоб чоловікові хворому помогти. Ми вчимось, теоретично природу пізнаємо, як вона в житті своєму розвивалась із самого початкового маленького чоловіка. Адже він народжений природою живим енергійним для того, щоб йому природно жити. Але ми, усі люди, зустріли не так, як треба: ми його оточили штучним, з допомогою техніки примусили рости. Він на ноги став, ходить по землі озброєний. На ньому був одяг і всередині – їжа. За рахунок цього його стали вчити в школі.

      58. Він став своїм умінням ділитись. Він, неграмотний чоловік, їм став доказувати своєю вченою грамотністю: він, мовляв, є технічний чоловік, уміє писати, уміє читати, уміє розв’язувати. А що ти, мовляв, знаєш? Безграмотність зовсім умирала й умре. Я теж грамотний. А що нам дала грамотність, якщо вона йде дорогою по чужих слідах? Вона робить те, що робили до цього. Робили краще, а попали в гірше. Що б вони не робили й як би вони не представляли в житті, вони своє здоров’я втратили, а без нього жити не змогли. Практик – не вчена сторона, знайшов у природі життя природне, але не штучне. А вчений чоловік по ньому із своєю буквою не пішов, він вважає це нецивілізованим, некультурним так у природі жити, як живе безграмотний.

      59. Він - безсильний чоловік у цьому ділі, його тіло живе в природі всякими засобами. Я прийшов у це життя з незнанням, сам себе в цьому розвинув з поганого в хороше. Воно між нами довго не жило, як таке вмерло. І яке б воно не було, воно бездушне. А раз воно таке, то життя цього нема; воно вмирало, воно й умре.

      А практика нам говорить про одне. Нам треба народити чоловіка такого, щоб він був у житті геній. Не ми його повинні вчити, а він нас повинен учити своїм практичним ділом. Він народиться в природі без усякого споживання. Ми як люди такі його виховаємо. Він – не по-нашому, а по-Божому. Він не буде мати потребу в нашому: у нього є своє. Він оточить себе своїм живим, це його буде діло природне.

    60. Чоловіка ми народжувати не вміємо. Між нами народжується ідея, вона є народна, природна, незалежна, сильна, усякого чоловіка збереже своїм енергійним тілом. У природі найголовніше для життя – це є повітря, вода й земля, – що нам усе в житті створило, навіть народило чоловіка на свій манер. Вона його подала, оточила духом. А перш ніж купатись водою холодною, треба від Учителя його силу одержати. А сили Учителя для цього діла заслужені в природі. Учитель це випросив у природі. Вона йому дозволила цим ділом займатись. Гроші тут ні при чому. Здоров’я ніким ніде ніяк не купляється й не продається, а тільки легко воно втрачається. Щоб його як утрачене знайти – цього ніхто не має права. А ось Учитель є, він ці засоби в природі знайшов, як такими ними розпоряджається. 

    61. Він цьому всьому є Бог землі, Хазяїн природи, Отець життя. Він є вболівальник у будь-якій біді, помічник у поганому житті. Він такий один, щоб про це ось думати. Він створив ці дії. Йому відома є природа й у ній її люди. Вони живуть в умовах, їм природне не треба, щоби було погано й холодно. Люди самі себе в цьому не жаліють, ідуть на жертву. Чи це є таке в природі життя: живи, живи, а потім треба вмирати? Краще не народжуватись чоловікові. Те, що його зустріло, його оточило хорошим і теплим. А природа в себе хороших днів мало держить або яке-небудь хороше діло неживе. Дивитись на хороше – це тимчасове явище. Той чоловік у природі, котрий не згоджується з ідеєю Іванова, з Учителем, він є ворог усього людства в житті. Як Ніколаєв, він виявився на боці всіх цих людей. Їм треба економіка, ресторан, театр, музика. А де ж є тюрма, лікарня?

    62. Ми, молдавани, запросили Учителя. Він туди приїхав не сам, а всіх нас троє. Сашка і Валентина, вони свідки цього листа, котрим запрошувався Учитель. Він приїхав, він прийняв їх, а вони покидали. Не захотіли робити те, що їх учив Учитель. Ця система між нами проходить недаремно. Ми були в житті від умов залежні, нас природа оточила своїм. Ми від неї відбирали те, що треба було – чуже, не наше. Усі люди наші земної кори, вони всі живуть нелегально за гроші, вважають себе в цьому правими. Їм це все не порятунок. Вони як страждали від усяких захворювань, так у цьому вони страждають. Це їх неправда. Вони ці гроші носять і бережуть їх у кишенях. А люди щодо цього є професіоналами, вони знають добре, що чоловік без нічого ніколи не буває. Він хоч ганчірку, але положить у кишеню.

    63. Їде чоловік у місто, він там не кожен раз буває. А там продаються речі, вони коштують гроші. Вони – його гроші, коли в кишені є. А коли в нього їх витягнуть, а за гроші чоловік живе. Йому даремно ніхто не дасть, усе коштує гроші. Вони – його гроші, коли в кишені є. А коли в нього їх витягують, йому залишається горе. Він за свої гроші зробився хворий. Вони його примусили бути бідним. А гроші є все, за них ми купляємо чоловіка, йому даємо лопату. Вона є зброя, без неї смерть не приходить. Треба буде яма для могили – ми викопаємо для того, щоб на це місце покласти на віки-віків чоловіка. Він жив у природі й заробляв у цьому гроші. Вони робили лопату для того, щоб цю лопату купити за ці гроші. А їх заробляли трудом. А трудяться люди на цій ось нашій землі. Вона придбавається для того, щоб за нею доглядати. Вона любить цей догляд, щоб хтось її орав, клав перед зимою в сніг.

    64. Вона цим задовольняється. Вона всю зиму лежала без усяких дій, вона примушувала чоловіка, хазяїна цієї землі - про неї. Вона нам дає після цієї  роботи, котру ми на ній робимо. Це наша природна в цьому турбота. Ми ждали цей час, він довго до нас приходив, і все таки ми діждались. Він думку хазяїна не забув, думкою своєю він оточив, примусив готуватись із своїм особистим озброєнням. Воно нам на нашій землі помагало за нею за такою доглядати. Вона всю зиму лежала під снігом у морозі, а тепер прийшли теплі весняні сонячні дні. Вони своїми променями прибрали сніг. А земля стала чорніти. Люди прийшли до неї поклонитись і сказати. Ми такі люди взялись, своїми руками кидали по оранці чисте зерно.

      65. А слідом за цим потягнулась борона із залізними клинами, цю оранку стали  волочити, заволочувати цю землю. Вона стала приймати вологу. Це зерно впало глибоко у вологу. Воно стало в землі розвиватись для людей. Вони землю примусили, щоб вона їм як таким уродила свій урожай. А потім зі цього врожаю треба зробити продукт, щоб зайвий товар був, одержати за це гроші. Люди з ними живуть хороше й тепло. Їм треба зустрічатись з природою з умовами. Ми були в теплі, у сонячних променях, а тепер на цей час прийшла осінь. Вона в нехороших умовах, холодне, у дощі відбувається. Літо від людей пішло, природа за собою тягне холодну зиму. Вона не по душі, стали зустрічатись із холодом, з морозом, з нехорошим ділом. Він нас оточив поганими умовами. Вони нам усім показали те, чого ми не бачили.

    66. А в людях особлива наша Молдавія. Вона сама запросила, щоб я до них як ділок приїхав до цих людей і їх таких у цьому ділі прийняв. Вони - люди утомлено хворі, вони цього діла не можуть самі здихатись. У них для цього діла нема таких засобів і нема між ними такого чоловіка, щоб він за це діло за них узявся й став їм у цьому помагати. Ці ось люди живуть так, як жили всі. Ще зі цього місця не пішло наше таке діло, а ми приготувались із другим своїм. Ми поспішаємо, щоб не відстати. І те ми зробили для нашого майбутнього року. Ось які ми є в цьому ділі люди. Ми спішимо, захоплюємо, говоримо: якщо ми цього не зробимо в своєму житті, нас за нашу помилку природа покарає. Вона така мати: усіх нас вона однаково народила, вона ж є в цьому годувальниця.

    67. Люди самі взялись за це діло й стали це в своєму житті робити. Вони задумали, це їх таке початкове життя на землі. Нас природа як таких навчила, указала це місце, де ми протягом усього перебування за це місце думали та вважали, що ми ділом, що ми з вами зробили, ми заклали в цьому фундамент. Наше діло тепер – ждати та думати про це діло.  Воно таке, ми готувались до нього із своїм ділом, із своєю любов’ю, щоб зробити так. Молдавани, вони майстри свого життя. Їх ця земля годує своїм урожаєм. Вони там майстри це робити та на нашій землі творити. Вони займаються, саджають помідори, виноград, словом, вони трудівники землі. Вино своє мають, щодня вони п’ють. Це їх діло, вони живуть у природі, вони своє діло роблять, щоб їм було в житті хороше й тепло. Ось які ми є молдовани.

    68. Із своєю думкою вирішили написати Учителеві цей лист. Ми узнали, що він є один з усіх Учитель, тільки він – помічник у нашій біді. Ми, усі люди, у природі залежні, живемо й думаємо, без усяких грошей не буваємо. Ось які діла в нас як у людей, звичай спільного характеру. Ми живемо й розвиваємось один раз у житті. Не встигли очистити від минулого, як стали вводити нове небувале те, що ми до цього діла мали. Ми штучним оточили себе, нас хімія держить, ми звикли жити за рахунок чужого. Іншого ми шукали по природі, знайшли, оточили себе чужим. Нас природа цим обдарувала, вона нам місце указала, нас примусила цим займатись. Ми багато зайвого придбали, на що ми покладаємось, що це є моє, належить мені. А в іншого чоловіка цього добра нема, йому воно треба.

    69. Я думав це добро як наявне показати,  зробив йому ціну. Ми прожили, користуючись чужим природним, оточили себе. Сказали: дуже хороше нам так жити, як ми жили, цим добром хвалились.

      А от тепер це добро нам так не сподобалось, жити, ним користуватись як чужим. Тепер ми живемо своїм живим, його народили в природі самі, не стали його вчити своїм. А тепер ми визнали: неправильно його зустрічати й проводжати. Як ми самі дитя оточували? Ми його, маленького, стали вчити, стали його одягати, стали годувати, стали держати в домі. А того, що треба йому, ми не вчили. У нас початок такий: який би не був він в житті чоловік, йому треба їжа, йому треба одяг і житловий дім. Це наш перший для нього початок. Ми стали чоловіка так ростити. Ми його так учимо, він у нас учиться. Він не ковтав, а тепер він ковтає. Він одягається, він потребує, він живе в домі.

    70. А зараз ми про це діло хороше обдумали, визнали це народження неправильним. Це дитя, воно  в житті своєму від нас не вимагало. Ми цьому новонародженому самі придумали, що йому треба  й те, й інше. Ми цим помилились, що стали своє живе оточувати, а про своє забули. Треба його живим природним шляхом оточити, а ми його оточили чужим природним. Чоловік відходить від свого. Нам як людям треба чуже природне. А щоб своїм ми навчились хвалитись – ми не захотіли. Нас зустріла нелегальність, у нас неправда стала оточувати. Ми своє прибрали, а чужим оточили себе. Це все знайдемо в природі, ми його знайшли, присвоїли, оточили себе, зробилися в цьому багаті, сильні до однієї пори. Це чуже – це не наше, воно між нами не живе, воно скоро відходить геть подалі.

    71. Ми до цього звикли, ми гордимось, ми говоримо: це наше. Ось що треба буде нам усім живим людям – живого чоловіка. Ми його повинні народити всіма силами людей. Вони на цей ішли збудований закон, а його треба, як потік, змінити, бо все це набридло. Люди не жили, а вмирали, і вмруть вони самі. У них шляхів нема інших, вони безсилі зовсім у цьому. Люди є люди, а природа є природа, вона – усьому діло, голова. У неї є хороше й погане. А людям треба хороше, погане залишається природі. Ми з вами так землю оточили, її так примусили, своїм умінням підкорили. Ми від неї одержали джерело, вона нам стала своєю корою родити урожай. Вона стала нам відкривати свої наявні надра. Ми знайшли на ній озера, відкрили ріки, що протікають, великі моря й океани. Це все послужило життю.

    72. Ми стали на цьому місці полювати, стали ми по цій ось воді пароплавами плавати, стали ми досягати свого місця. Море – це є море, а пароплав є пароплав. Вода є велика в природі сила, вона не рахується ні з якими людськими особливостями. Людям доводилось з’їздити за кордон і в інші національні народи. А в народу свій є побут, своє національне діло. Люди в природі живуть, вони в ній шукають те, що в житті треба. За хороше, за таке що треба, люди не жаліють платити людям золото. Багаті люди, вони комерсантами робились, у них було золото. А за золото все можна було купити, золото є золото. А річ будь-яка зроблена руками. Яка б  ця річ не була, але до золота її не застосуєш. Золото рівнялось усьому життю. А в цьому є люди, вони цієї дороги добивались, добились, проклали дорогу до цього купці. Люди із цими людьми пожили.

    73. У світі є багато такого, що людям треба. Тюрма поставлена людьми для великих злочинців. Вона тягне людей до себе. Люди там цим живуть, вони законно там гроші одержують. Там, у цих умовах, ніхто не хоче бувати, стараються звідти всякими шляхами вирватись і втекти. Але їх як таких держать до самого строку. А строк його невмолимий, він один відбув, а другий став мати – така в нас є між людьми політика. Вона нас робить у себе не для неї, а для злочинного світу. Люди самі створюють закони, ними розпоряджаються. Це є таке діло: люди зробили – люди самі в цьому одержали. Лише б чоловік був, йому знайдеться завжди якесь діло. Він заходить нібито по ділу, а його садовлять на стілець, говорять йому: сідай. Він сідає, а з ним як із чоловіком починають займатись на ту тему, котра йому була шкідлива.

    74. Він цього не ждав і не бачив це діло, а йому його пришили. Він за це ось діло розписався, він став винний у всьому. Не треба було так жити й по цих дорогах ходити та так думати, як думали про це всі люди. Їх оточила наша люта зима, вони більше нічого не робили. Як їх сонливість оточила, вона не давала спокою. Треба вийти надвір у холод у мороз, а там робилась ця атмосфера, вона дорогу засипала. А спочатку подумав, полазив по тій землі, котру він як хазяїн орав у свій час, її клав під сніг, і держав її до тепла, до танення снігу до самого ґрунту, котрий ждав людей. Вони для цього діла були готові зустрітись на цьому місці, і те люди там робили, як ніколи мріяли: що б у цей час у цей день угадати вкинути? Воно зійде, ми його як прибуток свій побачимо й скажемо: це наша є благодать.

    75. Ми повинні цим огородитись, що дасть чоловікові свій прибуток, чим чоловік стане жити, та повеселиться в цьому. Люди для цього всього ввели свої свята, вони на них танцюють, вони на них співають. Їм здається: це їхнє є діло. Але бідняк у цьому – хворий чоловік. Йому доводиться на це діло своїми очима  та завидувати цьому всьому. Тільки багач не скаже про цю бідність, вона йому не треба. Люди живуть для цього багатства. У людей є все, особливо природа, вона має повітря, воду й землю, що народило все в житті, навіть чоловіка живого створила й збагатила його.

    Я як Учитель приїхав у Волгоград на вулицю Невського, дім № 18, кооперативний, кв. 13. Кузнецова Галина Захарівна. Ми під’їхали на таксі, а їх три будинки № 18 а, б, в. А в кооперативі виявилось те, що треба. Учитель досяг цієї мети, котрою оточив себе.

    76. Ось які були по приїзду діла. Ми бачили, проїжджаючи, море Цимлянське, воно широке показувалось. Трактори все возили, вони зібрались на Невській і там свого виїзду... їх натовп оточив. Вони як і не були на своєму місці, їх не стало.

    Чоловіка ліжко не так ось даремно приймає, він у ньому засинає на час. Йому сниться сон: нібито він у повітрі без крил літає. Він живе на білому світі один раз, а в інший раз він своє здоров’я втрачає, йому життя нема. Він уже не думає про те, що він думав до цього. Його зустріла мисль така. Він зустрівся на базарі з покупцем, у нього в кишені гроші. Він ходить по базару, шукає своє підходяще, вибір є того, що треба. А я стою на своєму місці, жду свого покупця, щоб по своїй ціні продати.

     77. Хотілось цього діла діждатись. А в чоловіка – мисль своя: торгуватись, своє брати на базарі. А в магазині та ще за прилавком стоїть продавець, йому хазяїн увів свої слова: треба вміло товар продати. А продати товар хорошої якості треба вміти, знайти багаті руки. Вони по базару ходять і шукають для себе те, що треба.  Їх таких два чоловіки, один одного обдурюють. Я, говорить, такий у житті покупець такого діла: з голови цю мисль ніколи не викидаю. Іду я по дорозі, а в самого очі дивляться на чуже. Він весь рік на цьому місці провозився. Йому не хотілось, щоб у нього в дворі не було нічого. Він це місце захопив, чим міг його від чужих очей, рук та ніг він огородив, до свого ймення він  присвоїв. У нього – колесо, у нього – жива сила, він не має зупинки без цього. Джерело в нього є земля, вона йому в житті давала все.

    78. Вона й надра мала й промисел мала, а чоловікові це треба все. Чоловік – живий, він боїться залишатись без цього ось місця. Він шукає, він думає, він хоче, він робить. Йому цього всього, що він має, недостатньо. Йому треба в житті його рідна кровна сім’я. Вона в людях була, і робились люди з чужих свої люди через одну з усіх у природі похіть. Вона робилась ними, вони в природі в житті це робили, свою вічну любов проявляли. Їм не хотілось це кидати, вона їх тягнула в життя. Їм доводилось зустрічатись із своїми рідними дітьми, вони їх у процесі зробили. Їм у цьому ділі помогла сама природа народити цього малюка, він виходився матір’ю. Йому доводилось народжуватись у тяжких умовах. Йому як такому живому чоловікові природа слід промила водою, а повітря зосередилось, його виштовхнуло, уже земля його прийняла.

    79. А ми як люди його вже зустріли своєю такою думкою: він наш, він нами народжений для свого життя. Ми його вчимо, як рідне своє дитя. Ми хочемо, щоб він був таким чоловіком з такою славою, котрої в житті ще не було. За прикладом батька він пішов в історію. Цього не було, а тепер він народився для цього життя. Кому з усіх людей хочеться в житті поганого? Цю історію не починали так робити ми, як вона виявилась перед нами. Наше одне бажання таке. Ми всі такі є люди на білому такому світі: у житті своєму ми одержали хороше діло в природі. Вона нас своїми силами свого розуму привела й указала своє те, що треба для нас у нашому житті. Ми з вами сильно оточили себе.

    80. Треба буде сказати комусь із усіх спасибі. Це наш Учитель дорогий ... у себе досяг він у природі... тими засобами, котрі йому будуть треба. Це природне здоров’я. Кому це буде не треба, якщо воно живе в чоловіка одного? Він ним розпоряджається, як оком своїм. Що тут у цьому є поганого, якщо чоловік має сили свої й їх не жаліє іншому чоловікові передати? Вони, коли попадають до нього, то він... приймає холодний душ, купається холодною водою без простуди й захворювання. До цього всього чоловік повинен із людьми зустрічатись, свою ввічливість їм проявити – треба здоровкатись. Потім – бідного шукати, його знайти й дати йому поміч яку зможеш. А за цим, у суботу не їсти ніякої їжі, ні води до самої неділі, до 12 годин обіду.

      81. А в обід, як сідати їсти, треба - до повітря, через гортань тягнути й просити Учителя: «Учителю, дай здоров’я». Бажаю щастя, хорошого. Потім – не харкати, не плювати, не курити, не пити. Ось і спосіб є. Його треба людям усім робити – ось тоді буде заслужене в природі життя всякого чоловіка. Він же робить, він же це творить. А раз він буде це робити, життя буде інше. Ми від поганого й холодного біжимо, тікаємо для того, щоб жити хороше й тепло. Ось що люди в себе в природі заслужили. Їх природа оточила, сили їх скасувала, ввела неміч. Люди в цьому примушували себе й примушують самі себе. На це ось усе люди взялись за джерело, за землю. Вона їм стала давати плоди. Вони стали їх як таких зберігати. Вони цю землю стали берегти в житті, як око. А якщо вони її бережуть, не хочуть дати іншим таким людям,  у них стала між собою торгівля.

      82. Один одного стали обманювати, підсиджувати, нападати, і так ця сила лютує в одного на одного. А щоб сказати людям тим, хто не хоче зробити людську біду. Вони не хочуть, щоб між ними зародився бідний чоловік, він ними не визнається, їм він не треба. Вони не стараються його відшукати, щоб його знайти та йому як бідному помогти. Люди таких людей не вважають своїми людьми. Вони живуть між ними неімущими, про них ніхто нічого не думає. Вони як жили в своїх умовах, так вони залишились. Хіба такій неімущій біді позавидуєш? Вона не давала чоловікові порадуватись, він у цьому томився, не знав, де що брати. А життя робили, вважали: воно треба, щоб пожити.

    83. Це життя самі між собою ввели, воно стало робитись між ними. Ми стали вводити його. Вона таке відстале, ним ніхто не інтересується, воно для будь-якого чоловіка не ясне, а тяжке бездумне діло. А коли чоловік чужим оточується, він від цього пухне. У природі вистачає діл усяких. Він одне починає, друге перед ним теж робиться. Йому це треба, щоб не жити в нестатку. Йому треба дуже багато мати. Я живу в сільській місцевості по розуму своєму, знаю, тільки там, скільки цього буде треба. А ми живемо в Москві, наш розум там процвітає, він багато в житті знає. Чоловік у природі взагалі нічого не знає, він тільки про це ось думає й хоче його він одержати, а щастя не має на це. Він би хотів це одержати, а йому природа не дає - чоловік у цьому залишається незадоволеним. Він залишається на цьому місці хворим. Він не перестає про це думати та гадати: як же це діло придбати.

      84. Воно не дається. Нема в чоловіка ложки, нема того, чим треба їсти їжу – уже є природна біда. Нема в чоловіка того, що треба, – наша теж є хвороба свого роду. Нема молотка - нема чоловікові, чим гвіздок забити. У чоловіка свого нема нічого, щоб він не потребував нічого – ось які людські діла. Вони живуть у природі за рахунок її, вона – їхня годувальниця, усе вона їм дає. А щоб нічого не потребувати в цьому ділі – цього нема. А ось це є: маємо одне щось, стараємось мати ще таке – це кожного чоловіка така мисль. Знаєш багато – стараєшся ще більше знати. А такого, щоб не знати – цього в людях нема. Краще побути спочатку незнаючим чоловіком або невмілим чоловіком, тобто дурнем, щоб про це сказали люди. А фактично їхня була в цьому помилка. Хто має такі сили в себе, щоб їх в себе на це не жаліти? Вони є в кожного чоловіка.

     85. А щоб люди взялись і зробили що-небудь у житті хороше, корисне – ось це було б діло та ще яке. Між нами такими це була б істина одна з усіх. Спочатку люди людьми такими хваляться, вони говорять між собою: ну й чоловік у житті зародився таким. Ледь вони не скажуть на нього «геній». А що він уміє робити? Якщо він зробив машину чи сконструював мотор, він вважає, це все в житті.

    Треба себе так зберегти, щоб не стояти в черзі, й не страждати від таких захворювань – ось що нам треба в житті такому. А то ми це ось маємо наше з усіх багатство в природі, воно нас як таких оточило. Ми ним перед усіма хвалимось, говоримо: це буде наше. Ми хочемо мати від цього краще й більше – це наша задача.

    86. Наше людське таке в природі життя. Вони себе годують, вони себе одягають та в домі живуть з усіма вигодами. Вони цим незадоволені, їм цього мало, вони хочуть бачити багато. А природа, вона ці якості рве, не дає цьому ділу розвиватись. У ній є свої сили зберегти їх у будь-який момент. Хіба природа хоче в себе бачити неприємності? Вона чоловіка створила для того, щоб жити. Людям треба було в природі життя, вони цим зайнялись робити. У них найголовніше виявилось джерело – наша мати-земля. Ми потягнули з неї сировину, побудували самі люди ці заводи. Ми запалили в них вугілля, зробили із цього вогонь, він у нас став плавити найголовніше наше діло, із чого ми навчились майструвати залізо. Нас земля оточила своїми швидкими ріками. Ми зі своїм селом біля їх поселились.

    87. Свої садибні місця самі захопили. Це місце маємо власної ідеї, ми оточили себе. Для цього діла ми пізнали в природі промисел. Нас як таких людей саме положення в природі примусило поїхати на який-небудь підводі на це небувале місце. Вона в себе виходила хлист, котрого чоловік побачив здалека, і він же обдумав, що з нього робити. Узявся, під самий корінь своєю сокирою підрубав як це слід, а пилкою спиляв. У нього виявився шпальник на два метри 25 сантиметрів та будівельний пиломатеріал на шість метрів 50 сантиметрів, і товар на чотири метри 50 сантиметрів. Хазяїн відразу зробився як чоловік, він повний віз для себе в двір привіз цього лісу. Він не забув за дратву, тобто йому була потрібна в процесі свого життя риба. Люди самі себе навчили, як треба буде рибу живу піймати.

    88. Вона теж живилась, як живиться чоловік. Він землю примусив, щоб з нею розмовляти, про неї багато разів думати. Час не стояв на одному місці, люди його ждали й хотіли, щоб він був. А в природі та ще в такій, як вона була для людей, вони хороше знали перше в житті своєму – це була для людей весна. Вона їх примушувала бути напоготові. Люди пізно лягали, а рано вставали. Їм доводилось робити діло для свого життя. Воно було розташовано в цьому по всій площі землі. Вона людей примушувала низько кланятись, і  людям доводилось когось просити, щоб він про них ніколи в цьому ділі не забув. Люди турбувались, їм доводилось помалу плугом цю землю борозною орати для того, щоб зробити з неї чорну оранку. Вона людям завжди не давала спокою, то її треба раніше зорати, щоб сонце прожарило цю землю. Вона готувалась людьми для того, щоб від неї отримати плоди.

    89. А плоди брались у природі трудом, без нього жити було неможливо. Вовка ноги годують, вони чоловікові не дають спокою. Прийшла до них на це місце осінь зі своїми силами. Вона людей готувала зустріти свої любимі дні. Вони людей змушували не розгублюватись, а робити все, що треба. Люди орали землю, клали під зиму її. Вона своєю вважалась, і про неї люди не забували, що буде треба їм зробити по приходу до них весни. Вона із зимою швидко розправлялась, старий сніг з дороги вбирала своїм сонечком, що прийшло на землю. Воно хотіло бачити в природі своє таке панування. Колись на землі лежав сніг, було дуже холодно, тобто був мороз, він держав у себе атмосферу. А це минуле від людей пішло, на землю тепло стало вводитись. У природі рослина зелена трава, вона годувала тваринний світ. А він помагав своєю силою робити те, що від нього треба було. Люди зустрічали один час, а другий проводжали.

    90. Люди жили в таких умовах, у котрих їм треба було робити. Зима, вона одна приходила за здобутим добром. Люди до неї готувались, вони без природної істоти не залишались. У людей було що їсти, що одягнути, де жити в домі. Вони сміло залишались у цьому жити всю зиму. Людьми введено свята. Вони чоловіка вели, вони чоловіка ведуть прямо по путі, куди слід. Нас природа веде за наш ніс і хоче вона нами управляти так, як ми ніколи не подумали про це діло. Ми живемо в природі так один раз, а другий раз ми раді в природі пожити, але нам природа ніяк не дає в своєму житті. Ми в ній своїми очами бачимо далеко й хочемо сказати про це діло: буде краще від цього діла. А зранку в такий початковий час нашого дня  чоловік піднявся й став зустрічатись із цим ділом. А воно виявилось між нами такими.

     91. Люди сьогодні по такій погоді, а вона починала нас оточувати зі самого ранку й до самого вечора. Ми, усі люди, нашу пору хотіли, щоб наше сонечко зі своїми променями, зі своїм теплом нас, усіх людей, своїм теплом оточило й увесь день упритул пекло променями. А людям була така в житті історія будувати своє наявне господарство. Треба буде заводити в природі таке величезне діло, у котрому було одне з усіх. На племінних корів подивитись: це були цементалки, вони добре доїлись. Із своїм приладом люди наші від них брали багато молока, робили з нього дуже багато масла. А ось заводили в себе такого красивого коня. Він у нього на ногах танцював. Він себе в житті людям показував свою кінську хватку.

     92. Він як хазяїн свого добра лінійку-трійку запрягав вороних коней. Він їх віжками прив’язував і держав у руках. Він управо, вліво повертає швидко. Йому хочеться досягти мети своїм приїздом. Він має в себе свій рогатий скот. Воли в нього підбирались у парі ярма, їх у нього три пари було для оранки землі. Він орав землю, він сіяв зерно, йому доводилось готувати свій великий урожай. Він точно на цілий рік робив свій запас, а зайве, що було, продавав за гроші. Їх складав у місце на інший час, він на них надіявся, за них будував як найприємніше життя. Він хотів так свою копієчку заставити, щоб вона йому копієчку на копієчку давала свій прибуток. Хазяїн цим комерційним ділом не задовольнявся, він шукав у природі свій вихід, своє між людьми таке діло з кругозором. У нього був завод якого-небудь виробу.

    93. Він старався разом із людьми його розвинути. Він надіявся на цих людей, їм давав своє індивідуальне в колективі життя. Вони цю систему в людях увели капіталістичну: одному жити доводилось за рахунок таких людей, вони в нього так сильно трудились, робили йому його придумане добро. Люди навчились між собою багатьма національними мовами розмовляти. Їм доводилось зустрічатись щодо цього комерційного діла, воно людям здобувало в житті своєму гроші. Це є мірило життя. Люди жили, багатіли чужим добром. Вони вводили свою природну розкіш із ображених, хворих людей, що не мали свого здоров’я. Люди проганяли їх геть, ці люди їм заважали. А людям багатого характеру треба був чоловік доброї душі. Вони жили разом, один одного не ображали. Вони для цього вчились, робились у природі вченими людьми.

      94. Теоретики знали життя поетично, математично, робились знавцями. Ось що теорія в людях робила – економіку. Люди людям, капіталістичним людям,  котрі народили їх, не довірились, пішли проти цього всього. Ми це все, зроблене нами всіма, задумали змінити: форму всього чинного закону на форму іншу зовсім, не таку, яка вона була до цього. Теоретики, вони пішли на жертву свого діла. Стали думати й гадати, у своєму новому соціалістичному житті вони ввели в людях життя колективне. Людям не захотілось продовжувати таке гниле, воно стане, нікуди негоже в житті – це царська управа. Вона мучила людей, їх робила рабами. Люди підкорялись своїм фізичним учинком. Люди людей слухались і їм будували індивідуальне власницьке життя. Люди стали за рахунок людей своїм умінням жити, а тепер вони це прогнали.

       95. Ось це є таке діло. Його прослідили й ввели на живому факті, воно примусило політичний режим змінити положення. То було в природі в людях рабство, тобто експлуатація чоловіка чоловіком. А тепер прийшло нове в житті в труді. Ми змінили своє побажання дожитись  до того, щоб прийти зі своєю бідністю йому як багачу в пояс поклонитись і спитати в нього заради життя своєї роботи. А він на цього чоловіка  дивиться, на його таку особу, з котрим доводилось у ділі зустрічатись. Ми, усі люди цієї історії, жити не зможемо без нього. А зброя є джерело всього діла людей у природі, вона людям помагає в усьому. Ворог сильний у всіх відношеннях. Де б не взявся за це діло чоловік, йому там це треба. Землю без плуга не з’ореш, і по воді без пароплава не попливеш, ніяка машина без повітря не закрутиться.

    96. А раз повітря є, то ти полетиш у висоту. А раз ти як чоловік зможеш літати й зможеш плавати, то ти повинен по землі ходити босими ногами. Це все не вважається для наших людей проблемою, воно зробиться ними. Люди сколихнулись, пішли проти свого батюшки-царя, на нього напала рука теорії, вона його викрила, нібито він у цьому був винен.

      Люди стали людей народжувати, їх із своїм добром зустрічати, і стали цього чоловіка – по-своєму, по розумному, по отчому путі. Це нам підказала наша історія, вона предками введена в життя. Ми, усі люди, народжені в процесі живими людьми. Вони стали від самого викладеного джерела йти геть, вони стали боятись одного з усіх у природі: повітря, води, землі. Це є в житті для всіх людей у всьому найголовніше джерело.

    97. Ми з перших днів самого початку нашого в житті розвитку стали одержувати своє життя. Воно нас оточило, воно нам усе наявне на білому світі створило. Ми це все присвоїли, сказали: це буде наше таке в природі добро. Ми як люди цим огородились, нас у житті зустріла приватна власність. Ми це назвали ім’ям своїм. Я, сказав Іван руською мовою. А завтра я є ніхто: мене в цьому з життя забрала природа сама. Вона не порахувалась із моїми силами, вони були на мені. І те люди робили в житті своєму, що треба. Хіба люди не хотіли в природі жити хороше й легко? Це була їхня така задача, вона з ними зустрілась і стала їх учити, як треба буде оточити себе в побуті своєму, щоб легко жити. Люди навчаються  для того, щоб командувати ними. Вони без учених людей не є люди в природі.

    98. Природа охороняє живе фізичне тіло, вона чоловіка пробуджує в усьому його ділі, а вченого чоловіка - у його природному мисленні. Він у цьому ділі втомляється, він – технічний, весь у штучному чоловік. Він залежний у природі, йому в житті потрібні гроші. Він їх за свою доручену роботу на руки одержав і між людьми їх на свої потреби витрачає. Йому доводиться своєю спеціальністю хвалитись. Він між людьми хворими є в природі  технічний чоловік-лікар, він навчився відшукувати на чоловікові його хворобу. Вона природою  посаджена, не для  того вона на чоловікові прогресує. У хворого чоловіка – апатія до життя. Він може від будь-якої хвороби загинути на віки-віків. Це хвороба природна, вона в чоловікові живе сама.

    99. Її люди назвали ім’ям, вона вчених заставила відшукувати на чоловікові цю серйозну хворобу, без котрої жоден у житті не обходиться, вони з нею помирають. А вчені за це діло взялись їй як такій помогти в житті. Вона посаджена природою, вона живе в чоловікові й розвиває себе в усьому чоловікові. Біда, вона його оточила нестатком. Він не знає: а що робити з нею, кому жалітись у своєму житті? Є люди старі, дідусі й бабусі, вони в житті багато прожили, бачили на білому світі всякі біди. Вони стараються їм помогти всякими Божими словами та водичкою збризнути чи прикласти. Йому від цього діла стало легше, він став продовжувати це життя. Але це було. Це є новий час для життя. Чоловік знову занедужає, він сильніше хворіє, а цьому всьому ні бабка, ні дід не помагає. А раз допомоги ні від кого ніякої – у житті чоловік умирає.

    100. На цей весь людський розвиток прийшов учений у теорії чоловік. Він зі своєю зброєю, зі своєю снастю хворому побудував лікарню, де адміністративно розпоряджається в ній над усім існуючим персоналом. У нього діло – це держати в лікарні чоловіка хворого й цій хворобі своїм умінням помагати. Хвороба є хвороба, вона мучить чоловіка, він кричить лікареві, ледь не скаже  вголос свої слова: що ти думаєш про мене, а не про мою хворобу? У тебе – ліжко, а голова болить, як і боліла вона. Їй ніхто не має права технічно як хворобі помагати: вона знаходиться в живого чоловіка. Лікар усякими засобами хоче її пізнати, її призупинити чи з чоловіка вигнати. Це його є початок. Він усі свої технічні сили в себе на фронті кладе, у нього в такому створеному господарстві не виходить. Ворог на чоловікові прогресує й буде прогресувати в людях таких. Він жив, він живе й буде він так жити вічно.

      101. Ми, усі вчені люди, у природі відшукаємо, нам треба. Це біль, у нас проти цього є техніка, ми її в хід пускаємо. Учимось на чоловікові, ми стараємось цю хворобу пізнати точно та їй помогти нашими вченими ділами. Ми для цього застосували порошки, таблетки, у нас є голка, шприц. Якщо це не поможе, у нас є хірургія, сильна наука. Ніж чи відрізає, чи не відрізає. А як була хвороба в тілі, так вона й залишилась у чоловікові живому. Він нею оточив себе, і з нею разом помирає. Учені люди цьому ворогу хворобі стараються практично помогти, але в них у цьому ділі не виходить. Неточна ідея хворобі помагає. Чоловік кричить, він нервово до цього ставиться, його давить хвороба, вона не утихає, а більше розвивається. Усі технічні діла не помагають, а заважають. Як був ворог на чоловікові, так він  і зостався на чоловікові; він із ним умер на віки-віків. Це ми самі зробили на самих собі, це все розвинули не для життя, а для нашої смерті.

    102. Ця історія, котру ми зробили, заслужила між нами мінус.

    Говорить нам Учитель. Ми повинні на бугрі народити нового чоловіка, живого в житті.  Ми його не будемо вчити так, як усе життя вчили – ми тепер учитись будемо в нього. Цей чоловік, на наших руках він виховається, і буде він жити вічно. Це все зробить практика. Ми його як чоловіка живого повинні матір’ю такого народити для життя небувалим. Він нас буде вчити практично не для діла такого, а для життя вічно невмираючого.

      Щоби бути вболівальником за хворого чоловіка – цього в житті в людях не народжувалось. Кому буде треба безсильний хворий чоловік? Він у житті нічого не робить, він і сходить із колії. Що можна буде одержати з такого вмерлого чоловіка? Він же – бездіяльний чоловік. А раз він нічого не робить у цьому, він суспільству не треба. Він робиться в людях мертвим.

    103. Люди самі для цього діла побудували лікарні й тюрми. У них вони самі сіли. Їх діло примусило в цьому копатись і ритись, щоб попасти в умови. Ми для цього з природою воюємо, у нас є зброя, вона вбиває тварину. А нас самі умови заставляють відповідати за це. Люди будують фабрики, заводи, у них роблять зі сировини деталь, ставлять на колію машину, вводять свій фізичний труд. А за це гроші одержують, життя своє роблять, на землі будинки ставлять, із природою воюють, самі себе в цьому зношують. Говорять: це ми самі таке життя вводимо... своє прямо туди направляємо. Ми хвалимось. Говоримо: це ми такі ось люди – царі на землі. Життя вчимось, робимось комерсантами; управо, уліво кидаємо економіку. Ми теж є такі люди, живемо один раз у природі.

    104. Усе в нас є, і багато – найголовніше. Ворога свого ми озброюємо. Ми не хочемо, щоб він на нас віроломно нападав. Ми є люди в природі, на землі сади фруктові саджають, хліб для їжі сіють, весь рік весь час - на землі, тобто на землі, як на ниві, своє життя покладають. Це буде їхня така тижнева в житті турбота. Від природи відходять, люди природу вважають ворогом природного порядку: вона на тіло чоловіка саджає цю виразку, цей грибок. Він тихо в тілі розвивається, він хоче чоловікові в його тілі завадити. А в людей на це діло не знайшлось чоловіка й нема таких засобів. Люди в природі безслідно відпадають, їм нема вороття, а є тільки в праху вічно лежати в землі. А про нього люди не думають так, як це говориться. У житті ми  з вами цим не озброєні.

    105. А природа на все якості має, хоче своїми силами перешкодити. Вони людям не дають вільно дихати. У людей є свого роду кмітливість жити в природі за рахунок свого розуму. Люди думають, у людей є розум, що робити. А незнання заважає – ось що робиться в природі. Люди в себе розвивають хворобу, вона їм не дає дихати. Їх діло – рятувати самих себе. Вони в природі, найголовніше – це бути здоровим чоловіком. Люди в себе мають захворювання, вони в природі шукають свій порятунок у житті. А його дає дідусь, бабуся. Якщо від них не одержав чоловік, то йому треба звертатись до лікаря. Він є в природі над хворим адміністратор свого персоналу. Він їх заставляє, щоб вони слідкували за цим новоприбулим хворим. Він жде до себе лікаря, йому доводиться бути в лікарні як хворим. Йому лікар повинен помогти в його хворобі. А вона як була, так вона...

    106. Найголовніше в житті – це є в природі наші земні люди. Їх примушують умови. Вони ждуть у природі свій час, він до них приходить таким, як і завжди. Він людям відкриває чисті поля для роботи. Вони брались за землю, доглядали за нею, як за матір’ю рідною. Вона мала в себе свої сили, свій погляд, з котрим люди самі воювали. Вони про нього думали й ждали плоди великі. Вони на своїх двох ногах приходили до того місця й починали там робити те, чого природа від них ждала. Вона їх не вчила, щоб не рано вставати. До самого сонечка в путі бути. А потім їм треба буде це місце орати, робити грядку. Люди взялись за це діло, роблять бороною, скородять, землю готують, роблять місце, щоб там посіяти зерно. Нехай воно сходить, нехай воно робить те, що треба в природі.

    107. Зерна люди саджають у землю, воно попадає у вологу й швидко дає схід своїй рослині. Вона швидко свою зелену красоту в усьому лану показує, і всіх людей воно примушує про це діло подумати й сказати про цього хазяїна. Він цю штуку сам усім нашим людям у житті для прикладу показав, свою діяльність, свою селянську руку, своє вміння приклав. Ранню роботу приклав, щоб люди всієї місцевості про це діло заговорили й сказали в один голос: ну й люди, які вони вмілі в цьому всьому, таке діло зробити! Цьому місцю тепер вчасно природний дощик, щоб ця рослина сил набиралась. Вона візьме своє те, що треба цьому хазяїнові. Цей рік не доведеться зазнаватися, щоб у брюки руки закласти й нічого не робити.

    108. Його думка тривожить. Він не забуває про оточуючу обстановку, про це природне діло. Воно в людях це все робилось. Він цьому ділу ради давав, як йому доводилось це все діло бережливо зібрати й зробити в полі свою доручену роботу. У нього для цього була хороша снасть, він був цьому всьому хазяїн. У нього жива сила була: коні, бики. Він управляв, не спав ночами, днями він придумував: а що буде треба зробити, щоб йому як хазяїнові в природі не спати так, як є інші. Треба рано вставати, пізно лягати та свою енергію мати, свою бадьорість, щоб тіло не втомлювалось. А раз воно це діло робить, то в хазяїна хорошого вийде, зробиться, зерно чисте прийде в свій засік. Це його буде золото. А воно людям помагає оточити себе цим в людях. Ріст стане показувати, люди в цьому багатіють. Вони покрівлю в себе непогану показують, вони живуть хороше й тепло.

    109. Усі люди – за це життя: без сніданку, без обіду, без вечері не залишаються. Їх діло одне – треба робити те, що треба в житті. А хазяйка – це є для всього все в житті. Ми їй довіряємо творити в нас своїм смаком апетит. Вона нашу одноденну роботу знає. А раз треба, хазяйка годує, щоб напитись води й показове було діло. Я, говорить хазяїн, між людьми хвалиться, знаю всі дні, що приходять. Що треба буде зробити й що для цього всього буде треба? Одно моє здоров’я. Воно чоловікові треба в усьому в цьому. А нездоров’я між людьми, воно своє бере. Здоровому чоловікові -  і думка, і діло хороші. А от хворому чоловікові треба подумати про це діло: де його й як буде треба знайти, і що буде треба для цього зробити, щоб ніяк і ніде не хворіти? Ось чого в житті треба в природі добитись.

    110. Обов’язково треба життя, а ми вмираємо. Що ми за такі є люди в природі, не зможемо ми себе примусити, щоб не хворіти й не простуджуватись. А хвороба від цього сама йде, хвороба в цьому сама не прогресує, іде геть. Люди зробили в себе туалети, вони оточили себе водою для того, щоб між ними в природі процвітала гігієна. Їм не треба їжа смердюча, вони її не їдять. Прокисне – теж негожа. А коли від людей іде джерело смороду прямо в очі природи, це буде так і треба?

    За що мене люди називають Богом? Я – Учитель народу, я в людях зробив діло, ним оточив себе на віки-віків. Хто ж мене попробує за це із землі зняти, тобто мене умертвити, якщо я ввожу нове людям? Я їх не лікую, як лікують лікарі, я їх пробуджую, їх тіла. Вони лякаються, їм страшна холодна вода, зате вона робить чоловіковому тілу легке в природі.

      111. Якщо він цим ось займається в природі, робить за Учителевою ідеєю, він хворіти не буде, простуджуватись теж не стане, а хвороба від цього сама відходить. Це мислі для людей ідуть найгірші й холодні, але зате вони робляться в природі енергійні, сильні, вони ніколи не вмираючі, а будуть жити вічно. Так між людьми процвітає Божа ідея. Їй люди всі поки що не вірять, але й не хочуть це все робити. Через це все ми, люди всієї землі, народжуємо чоловіка, можна сказати, ягня. Його ми вчимо на командира, щоб його силам люди молоді підкорялись. Сказав – треба захищати Батьківщину, іти в бій на смерть. Ми не знаємо ворога: який він є між нами. Він же дихає так, як ми дихаємо. Але по-нашому він нічого не робить.

      112. Ми – люди невіруючі в Бога, а він народжений нами, людьми. Він з нами живе, своє діло не забуває. Він один проти тюрми й проти лікарні. Досить такі сили держати під замком. Ми їх боїмось. Вони нас усіх, хороших людей для свого життя, повбивають. Бог говорить зоологічному парку, адміністратору, біологу, просить звірів на волю випустити. А він сказав: «Вони нас з’їдять». Бог йому сказав: «Звір тебе з’їсть за те, що ти його держиш в умовах». Звір є чоловік, йому не хочеться таких умов. Люди за його діло посадили, він строк відбуває. Він мудрець, гірше звіра, мстить усім людям. Він живого не пожаліє чоловіка, за це він уб’є.

      113. А Бог зі своєю ідеєю говорить: ніхто нікого не буде при моїй ідеї вбивати.  Треба вірити Богові й згоджуватись із ним ділом, він нас веде не в бій, а до життя з природою. Він чоловік один - проти військового порядку.    

      Вони теоретики, вони вчені-командири. Їх діло – молодих людей учити, готувати в бій з людьми іншої нації. Наука одна – наказувати підлеглому, а підлеглий не теоретик. Він іде туди, куди йому скажуть. Офіцери є адміністратори, це вчені люди. Лікар теж адміністратор, він на чоловікові шукає ворога - хворобу, діагноз йому треба, а потім діло. А коли своє діло побачить? Він жде від цього легке, а йому діло стало тяжким. І також у труді є інженер, він накреслив об’єкт. Йому треба були люди в труді. Він ними командує, вони його слухають, будують будівлю, здають її в експлуатацію. А коли стали її здавати, вона тріщину стала мати в задній стіні.

      114. Я теж є чоловік, такий само між людьми є один зі своєю думкою. Я один - проти військового порядку, проти адміністративної особи. Я не хочу, щоб учені люди розпоряджались людьми. Я хочу від свого імені вчених попросити, щоб через моє ім’я відмовились від свого місця своїм умінням приказувати солдату захищати Батьківщину. А в Батьківщині – природа.

       Ми її так не знаємо. Як її не знав зі своєю технікою Гітлер, так і ми, учені всі люди. Нам лише б у цьому був чоловік, юстиція йому діло знайде, його як винуватого в ділі засудить. За всім їх розвинутим законом створять умови. Сиди, мовляв, не..., куди не слід. Ми, уся юстиція, можемо в цьому помилятись, і те ми для самих себе робимо, що нам заважає в житті своєму. Ми через це діло не одержуємо в природі підтримки, а як усі люди, учені, не учені, помираємо. Нас, усіх людей, як карала природа, так вона й буде карати.

    115. Юстиція закону, скажи: правильно ти осудила за ідею Іванова? Він зернятко зіницю сіяв по біді, а ви його вбити хотіли. Він – помічник ображеного чоловіка в біді. В яких умовах наш руський солдат під час Вітчизняної війни зоставався, він був фашистами оточений. А що йому в цьому помогло армію Паулюса оточити? Це не тюха, матюха, а була озброєна сила у війні в цій. Якби не Бог землі, нам би не бачити цього діла, що робиться нами, усіма людьми. Ми своїми силами робимо легального чоловіка Богом. Він між нами свої чудеса творить. Це його ідея зробити в природі чоловіка нездорового, щоб він був здоровий. У нього є засоби – це є природа: повітря, вода й земля. Вони нам помогли створити те, що ми маємо. Це для нас, усіх людей, ми розвинули смерть. Ми вмираємо самі.

     116. Якщо тільки люди за моє діло визнають Богом, то я всіх учених людей зі своїх місць прожену. Мої сили доведуть на людях. Люди, самі вчені, із цим ділом згодяться й піддержать ідею Іванова. Його вчила природа між людьми таким бути. Він же помічник у будь-якій біді. Хто цьому ділу помічник, якщо тільки не Бог. А люди наші, вони бачать на цьому чоловікові його істину. Він за це все вболіває, уважає: це людська є біда. Одному треба підкорятись, іншому – наказувати – це є їхня неправда. Вона між людьми не повинна бути. Люди повинні зробитись у цьому всьому кругозорі, свідомі. Усім живим на білому світі треба установити одну ціну зарплати. Вона повинна оточити всіх живих однією зарплатою. Вона повинна оточити всіх старих і малих.

    117. Досить бути дітям у своїх батьків утриманцями, вони повинні самі себе своїми засобами зберігати. Люди мають цього добитися через Божу ідею. Вони роблять у житті своєму благополуччя за гроші. Ні одне хороше не попадало в руки. Ми, такі люди, боїмось бути в природі без усякого фізичного труда в ділі. Ми машину зробили з деталей, пустили в хід, запрацював мотор, закрутились колеса. А чоловік сів за руль, він учився на тракториста. Йому доводилось знати всю селянську роботу. Він оточений цим. Його діло було одне – спостерігати: а яка стоїть на дворі погода. Він хороше знає зміни, знає він хороше й погане, старається із цим же самим зустрічатись.

    118. Люди в своїй місцевості знають свою землю, нею люди задовольняються на кожному шматочку цієї земельки. Люди – це є найголовніше в житті. Люди людей у природі в ділі народжують, свою цивілізованість, красоту вводять. Землю примушують, щоб вона їм давала не малий, а великий урожай. У них – ними зроблена для цього велика техніка, тобто машина. Вона в їх труді помагає садити в зроблену ними грядку. Вони землю восени зорали, поклали її під сніг. Зиму вона пролежала та наситилась вологою, куди попало зерно й ухопилось своїми зростаючими силами, на котрі люди дивились як на їхнє добро та йому в деякий час завидували. Він посіяв плантацію тютюну, а він такий зародився, якому треба позавидувати та сказати, мовляв, от я, так я, такий хазяїн. 

    119. Я разом із робітниками цю розсаду в землю посадив. Вона швидко вся вхопилась. Довго хазяїн не приїжджав, не бачив свою таку ниву. Вона в нього росла, збільшувалась до невпізнанності. Хазяїн побачив та подумав, що йому Бог дає для його життя. Він не подумав про силу: а скільки її треба? А в нього мисль зародилась така: що він буде в цьому мати? Це його багатство. Слава одна, він буде багатий. Від цього місця не приїхав він додому, як у природі родились сили. Із-за бугра піднялась туча з градом, вона вибила цю плантацію. Хазяїну сказали люди: піди подивись, що з тютюном зробилось? Чорна земля залишилась така, яка вона була. Це така всіх людей у природі жде участь, котру зустрів цей хазяїн. Він  зажурився в  цьому,  і на віки-віків умер. Його не стало. Для чого було завидувати в природі? З усіма людьми я, Іванов, поділився, і не пішов по їхніх слідах – узяв дорогу погану й холодну.

      120. Іванову холодно й некрасиво, погано – цьому жоден хазяїн у житті не позавидував. А сказали: як же так, що він ходить? У нього якась мета в цьому є. Він не хоче нам, таким хазяям, дати врожай. Він – Бог землі; за наше нехороше, у житті зроблене людьми, Бог осудить, покарає своїми силами. Він так говорить: це початок. А який? Не видно який. Він у житті буде. Хорошого не бачить. Ми більше такого врожаю плантації не побачимо: хазяїн через неї вмер, його не стало на віки-віків. Люди в карти за столом доглядають самі за собою, роблять самі собою, їм хочеться один одного обманути. У цьому ділі відіграє роль карта. Вона приходить до гравця, щоб нею вміти володіти. Він надіється як на якусь високу гору, а на неї чоловік зі своїм здоров’ям надіється. Якщо він залізе на неї й там він розташується зі своїми рідними силами.

      121. Вони в цьому примушують. Ці карти повинні прийти й зробити свій виграш в назначену суму засобів. Люди так ось не грають любителі азартні в цьому ділі. Люди знають:  у що грати. У них як друзів була велика любительська договореність. Вони згодились сісти за це місце, щоб грати в буру. З кожного по карбованцю чи по п’ять. Хто вміє в цю гру грати, йому як такому ці карти, що йдуть,  як повезуть. Це чиста вода, воно коли як повезе. Гравець хоче, щоб у нього прийшла з трьох карт бура, тоді гравець забирає весь кін. У грі сидять п’ять чоловік, вони розібрали 15 карт, їм як любителям приходить нерідко не бура. А так треба набрати в кін сорок одне очко.

    122. Люди в грі ждуть карти момент. А, може, у цьому щастя одне з усіх – це карти прийдуть такі, особливо однієї масті. У захід рідко кому їх побити. А очок набирає сорок одне. «Я цього, - говорить гравець, - у себе не ждав. Мої карти виявились ловкими, їх ніхто при такому наборі не поб’є, виграш залишився за мною». Природа, вона цим сильно дихає, вона кишені грошей укладає в одну кишеню. Люди в цю гру проводять час. Вони нічого ніяк ні в кого не виграли – це була така невдача людям. Їх примусила перейти з карт на гру в футбол. Це змагання проходить між уболівальниками на центральному полі в Москві в Лужниках. Тут одинадцять чоловік команда, вона проти другої виступає. Свою сторону вони держать, щоб не впустити перемогу в це. А любителі – вони вболівальники, вони ждуть такої ось удачі.

    123. Футболісти - гравці не погані вони, а майстри спорту. Грають за правилами хороше. Їх гра відома по всій місцевості, навіть за рубежем: хто кому забив гол. Люди стараються свою комбінацію ввести. Але природа, вона, як воїну останньої війни генералу Паулюсу, не повезло в житті. Їх, як фашистів Гітлера, оточили сили Червоної Армії, вона була в цьому сильна. Ми так робимо на роботі якогось фронту. Виробництво росте завдяки цим сильним людям, як вони лямку тягнуть, від усіх оточуючих ідуть, вони по виробництву в черзі. За це їх люди хвалять, на весь голос кричать: от ми хлопці одні з усіх у своєму труді. Їх робота всім доказувала своїми руками, ногами – вугілля на-гора йшло. Люди не одне вугілля тягнуть на-гора, качають насосом нафту, а з неї роблять усе, що хочеш. Люди такі задумали: на землі на такій вони сад фруктовий посадили для свого такого блага.

    124. Цей сад нами посаджений на цій рівнині того, щоб він нами доглядався й давав нам плоди. Цим садом користувався деякий час як хазяїн цього місця. Він був любитель, знав і реалізував ці яблука по всіх місцях, де люди в цих яблуках мали нужду. Їм доводилось це яблуко за гроші купляти. Люди їх у природі зберігали, і коли збирались на свій бенкет бенкетувати, вони це яблуко клали у вазу для краси, і закуски на цьому столі. Він робився не завжди. Цей стіл накривався і до нього люди запрошувалися з усіх кінців. На це все мали засоби в людському житті князі. Вони вважались у царя князями, їх цар заохочував як своїх вояків. Вони робили на землі з людьми битву, їх за це вміле командування над людьми  такими, як і всі люди.

    125. Вони теж були вояки як солдати на російсько-німецькій війні. Поранений був, прийшов він додому. Куди йому діватись такому бідному? Вирішив піти в маєток князя Воронцова. Він його як солдата-фронтовика взяв возити кучером його. Солдат став близьким до нього. Збирає бенкет на всю округу. Гості до нього приїжджають. Він запросив солдата-кучера свого, з ним завжди ділився словами. Цей бенкет проходив між людьми сильно, де на столі не одна ваза лежала цих яблук. Ними не одними всі люди задовольнялись. Було між інтелігенцією. Вона цю систему в цьому вводила, розкішно свій час між людьми проводили. Вони не одне там їли яблуко, пили всякого роду вина. Цей бенкет творився князями, лицарями, помічниками царя. А в солдата, такого діяча, і з’явилась охота спитати в князя.

    126. Вони їхали по дорозі вдвох, солдат і сам Воронцов. Солдат йому задає запитання: «Звідки ви взяли це таке багатство, що ви такий у людях створили бенкет?» Він йому говорить як солдатові: «Ти запитуєш те, що тяжко відповідати, але я тобі як кучерові своєму скажу. Ти в саду бачив пам’ятник моєму прадідові генералу, вояку, із Туреччиною воювали. Він був у цьому переможець. А йому цар дав цю землю в нагороду». А солдат – спитай: «Де ж мій прадід, він, певно, вороном був пізнаний, його кістки об’їдав».

      Це все робили люди, вони в себе ввели шило для життя, ніж, сокиру, молоток і пилку. Усякого роду станок і струм, зроблений в природі. Воно дає в природі технічне діло. Чоловік у ній цим збагачується. Він у цьому живе хороше й тепло. А це все ним зроблене, воно всіх людей веде по дорозі прямо до гибелі. Він у цьому ось умирає через чуже діло. Він уважає сам себе в цьому ділі хазяїном.

    127. Він бере на себе всю цю історію. Вона їх оточила найгіршим ділом. Революція людей проходила в природі на людях. Вони вбивали зовсім безвинних  людей. Вони за це діло гинули, самі вмерли, як і не жили вони в своєму житті. Їх природа покарала. Обіцяла людям хорошого, теплого. А самі показали: між людьми зберігались ділом, але з ними люди не порахувались, увели їхню скору на них смерть. Вона їх усіх початкових вождів умертвила. Робота їх політична хитра оточила. Її не обдуриш, вона мала власність капіталу. Цим свої роки вона в боях із природою оточили себе. Це були люди початкові, старого гнилого покрою. А тепер теоретики-вчені в цьому ділі соціалістичного покрою. Вони примушують чоловіка, щоб свідомо з колії з життя піти. Ось що зробили самі ці люди – тяжке життя.

    128. Воно нас міцно держить в умовах. Ми, усі люди, думаємо про це діло: як би нам таким ображеним людям це бідне нав’язане життя замінити на більш легке життя. Ми, усі вчені люди: фізіологи, геологи, біологи, математики - по своїх умовах порозбігались. Будівельники, архітектори, інженери – усі ми розумні в своїй спеціальності. Люди, ми своїм ділом незадоволені. Ми шукаємо в природі інше, не таке, як було до цього. Ми зустріли чоловіка розвинутої фізичної сторони, він – наш практик, навчився в природі, як буде треба людській біді помагати своїм умінням природою: повітрям, водою й землею. Вони  нам усім у нашому процесі зробили в нашого чоловіка, увели хворобу. А ми, усі люди цього діла, не знайшли в природі таких засобів, і нема такого чоловіка, щоб у цьому горі помогти. Ми, усі люди, цією бідою хворі й увесь час самі мучимось.

     129. Не за нас природа, вона проти нас усіх. Ми з нею воюємо, харкаємо їй в очі. Якби ми цього в житті не мали в природі, ми б жили не так. Хто за нас таких скаже хороше, якщо ми робимо природі погане? У природі для людей таких, як вони зробились в процесі, дуже мало хорошого і багато поганого. Люди всі придержуються більше хорошого і теплого – холодного й поганого не хочуть. Ось тут уже є наш нестаток. Ми, люди, живемо однобоко. А щоб жити з кругозором, у нас сил на це не було. Ми, усі люди, любимо, щоби  було хороше й тепле; від поганого й холодного ми втікаємо, відходимо від нього. Ось які наші людські діла. Бог – до нас, а ми – від нього. Він нас не примушує, а просить своєю просьбою, щоб ми, такі є люди,  узялись за це діло й попробували. Може, і легше від цього нам зробиться! Ми звикли за тяжким ганятись. Нас із вами легке втягує, але ми на це не йдемо. Ми з вами йдемо на тяжке.

    130. Люди наші спішать у природі жити: один одного доганяють, переганяють – уважають, що це так треба. У природі одне, однакове ніколи не буває. Сьогодні я живу прекрасно, хороше, а завтра я теж живу непогано. Така мисль проходить між людьми. Вони сьогодні діждались дня, із самого ранку стали робити. По порядку зустріли, дивлячись на сонечко, сніданок, він прийшов. Ми його як і завжди таким зробили. У нас було з чого готувати. Ми для цього дня весь рік, увесь час, усі дні старались та робили, готували, запасались. Нас із вами умови ці примушували. Ми діждались. А тепер ми живемо. До нас прийшов цей день. Наше діло було, ми щось робили, за що нас як таких людей вважали, що ми є люди в своєму ділі. Нам як таким людям накрили стіл.

    131. А на стіл нам поклали ложки, нарізали хліб, а борщ поставили кожному в чашку. Нас нікому було запрошувати. Ми заслужили в цьому господарстві. Нам налили борщ, ми його поїли. Нам дали друге, а третім закусили. Сказати б, це буде для нас хороше. Та ні. У нас на путі нашій ждали обід. Ми з вами щось робили. Хазяїн дивився, нам як таким людям, готував наше діло одне діждатись і прийняти участь за цим столом. А обід був непогано приготовлений. Ми з вами в цього хазяїна заробили, він нас годує, він нас поїть і примушує, щоб ми більше від усього стали робити. Ми так і робили. Ще нас зустрів полудень, ми теж їли. А сонечко зайшло – ми приготувались вечеряти. За весь день ми чотири рази поїли, досита наїлись. Що буде завтра? Ми з вами про це нічого не знаємо. А мисль свою ми заклали в себе з великим і важким трудом.

      132. Ми цей день зустріли й провели. Нелегкий другий день, ми теж готувалися з мислю робити те, що ми зробили вже ми його. У тижні сім днів, а в місяці тридцять днів, у році триста шістдесят днів. З ними треба зустрітись, і їх треба провести. А буває і це: чоловік живе, а в нього є свого роду захворювання, він хворий, особливо серце, воно його гробить. Він умирає на віки-віків. День у цьому не помічник, а чоловіка умертвив. Якби не цей день у природі, чоловік жив, але йому природа перешкодила, вона його накрила умовами. Він би, може, жив, якби не робив по-вчорашньому. А вчора він був залежним від природи, йому було мало. Він жив по-капіталістичному, чужим трудом він оточувався, старався ним похвалитись. Він був безсильним жити, у нього технічні сили, огороджені штучним.

    133. Люди в цьому ділі не жили, а вмирали, їх примусили умови, а умови такі.

      Я з людьми договорився поїхати в Молдавію. Вони узнали про мою таку здібність, вона людям була треба. Люди в природі, вони чужі, живуть нелегально, залежні від неї, безсильні жити й боротись із природою. Вона на них несподівано накидається й садить на них грибок, виразку. Люди самі живуть у своїй місцевості, вони за національністю – болгари й молдавани, серед них руських не виявилось. Я туди до них приїхав за листом. Люди мене запросили як знаючого чоловіка, котрий навчився в природі людям помагати в їх біді, тобто народженій хворобі. Людям тієї  місцевості доводилось зустрічатись як з Учителем. Він їм розказав про свою народжену силу між людьми. Мені ваша хвороба не треба ніяка. Мені, Учитель говорить, треба чоловік, він відіграє роль проти всякої хвороби.

      134. Його це діло робити в природі, щоб не хворіти, не простуджуватись, що найбільше треба людям. Він над собою працює – у нього реально виходить. Це чоловіка є здоров’я, він його втратив. А щоб його зайти, люди засобів на це не мають і нема на це чоловіка. А тепер людьми народився Бог, легальний чоловік за своє діло, зроблене ним. Учитель хворобу не лікує, він її не визнає роль. Учителеві треба буде сам чоловік, на нього природа напала й прогресує, вона винувата в усьому. А Учитель природу упросив як матір рідну. Це повітря, це вода й земля. Учитель із ними подружив, вони як друзі його йому помагають у всьому. Тіло чоловіка пробуджується для здоров’я. Чоловікові сили вводяться через чоловіка, загартованого тренуванням, практичного Бога в цьому ділі. Він помагає людям.

    135. Він є світило в цьому ділі, охоронець свого здоров’я й помічник іншому ображеному, хворому чоловікові. Він сили одержує через інші руки, а водою купається, через гортань задовольняється. А по землі треба роззутим ходити для свого здоров’я. Ми, люди, є природа, вона сама повинна себе зберегти як вона зберігає всіх нас природно. Ми повинні це самі в природі зробити. Усе залежить від нас, таких людей, котрі будуть у природі самі робити. У них є все, лише б вони захотіли. Вони – найголовніше, на гору вибираються. Люди хочуть там зробити самі собі хороше й тепле. А треба буде робити для того, щоб оточити себе холодним і поганим. Це робить між нами сам Учитель. Він є для цього Учитель, його діло одне, щоб жити.

    136. Їм як людям розказав, дав свою брошурку, прочитала Ганя. Це була справжня зустріч. Ми почали цю історію творити, вона між нами робилась. Учитель їхав їх приймати по-своєму. А вони так не зрозуміють. Він став через перекладача, у них вийшло. Люди так ніколи не пробували, ніколи вони не намагались це робити. Для чого їм, якщо люди бояться, ідуть від води й повітря також землі? Це – людський у природі ворог, він людям у житті заважає.

    Ти ж є чоловік, а мене як таку з’їдаєш – уже погано, не мені як природі, а вам, людям. Ви лізете до мене, хочете мною жити, і живете один раз, інший раз вас природа... і повалила в ліжко. Природа – месниця за своє таке добро. Вона говорить: «Я тебе із цим не народжувала і не хочу, щоб ти моїм розпоряджався. А ти це робиш: убиваєш мене».

    137. Люди чоловіка на білий світ народили й навчили, як буде треба технічно жити. Людям не інтересно в природі вічно жити. Вони самі себе примусили, оточили себе смертю. Люди в цьому винуваті, вони пішли в природу шукати для себе життя, його знайшли живим. А зробити мертвим у людей для цього є техніка, зроблена ними. Вона їм таким ось помагає, чоловік нею володіє. Вона поки що в усьому панує як якась цариця. Їй треба людям помогти в труді – вона своїми силами їм помагає. У неї є для цього діла все. Чоловікові треба руки в брюки – нічого не робити. А машина для цього робить, у неї колеса крутяться, мотор  реве. Слухає  чоловік,  старається примусити, щоб вона без зупинки працювала. Вона технічна, за собою причіп тягне, везе будь-який вантаж. Він людьми доставляється на те указане місце, де ставиться об’єкт.

    138. Люди зроблять усе те, що хотіли. Твоя на них сіється користь, вони її одержують, за котру доводиться дякувати. Люди – це є в житті все. Вони забажають і зроблять, їхнє це буде діло. Люди одержали благодать, вони цим учинком залишились задоволені. У людей є вся технічна сила. Вони її направили в труд, нею тяжко оточили себе. Стали в природі робити самі, через це все одержали заслуги. А заслугами в людях розпоряджається сам Бог.

     Люди зі своїм продуктом поприїжджали на ринок, щоб його продати покупцю. А в нього в кишені гроші, він бачить, що є на базарі, старається здержатись, не купляє. Він хазяїна вчить, щоб він цього покупця знав і йому створював свою ввічливість. Вона його держала в себе. З ним за ціну договорились. Люди це діло вводили в життя. Одному треба й другому треба, а комусь починати треба.

    139. У людей у природі проходить послана в стихії засуха. За законом і розвитком, треба буде релігії своїм походом іти з батюшкою, із службою молитися Богові людям, а їх уряд затискає. Цього року свято, у зв’язку з суботником, зробили робочим днем. Думали, що обійдеться без усякого. Так людей ображати цим ділом у свято - треба відмовитись від життя. Люди є в природі все, а ми про них забули. Їх садимо в тюрму, держимо запертими. І кладемо їх у ліжко в лікарню, стараємось узнати, чим же цей чоловік страждає, щоб їй помогти, як такій хворобі. Він захворів у природі через народжені в природі умови. Це свято Воскресіння Христове, на нього люди вічно не робили, а святкували як річне свято. А тепер це історичне свято в людях скасували. Учені люди згодились його перевести на буденний трудовий день.

    140. Людям підлеглим це все силою ввели, людей примусили це зробити. Такого не було. А священство просило людей учених, але вони залишились при своїй думці. Їм треба труд, вони женуть у бій у природу людей, щоб вони трудились. Люди не проти уряду помогти в будь-який час. Віра людей – це велике діло є в природі. Їх треба за це підтримати, а ми їх караємо. Узяли заставили на Паску працювати, труд ввели в цей день. Вони роблять самі на заводах, їм доводиться лізти під землю в шахту, їх діло в полі й у корівнику, і в свинарнику. Всюди вони будують, їм природа помагає. Вони готові все зробити. Навіть супутник вони самі спорудили, зробили й послали його з чоловіком у Космос. Спека від сонця між людьми стоїть, вона недаремно так продовжується в людському житті, вона введена природою. Вона ж – годувальниця наша. А нам дає в житті те, що треба, особливо нестерпну спеку, не таке сонце, як воно смалить зараз.

    141. Це все люди вчені наробили в природі, вони не згоджуються з ідеєю Іванова. Він же чоловік, знайшов у природі такі засоби для кожної болі, пробуджуються, скасовуються самою природою. Вона посадила на чоловіка цей грибок, виразку – вона й скасувала. Ці сили Іванов випросив у природі, вона йому не відмовила дати. Вона - за такий учинок, котрим оточив себе Іванов. Він нікому не відмовляє ці якості сприйняти. Вони були, вони є, вони будуть у природі завжди. Люди їх мали, мають тепер і будуть вони мати завжди через побажання. Що сам хочеш, те іншому побажай. Це - треба любити людей, з ними треба згоджуватись.  Люди хочуть – тут їм треба помагати всім.

      Людям треба над людьми командування, щоб ними розпоряджатись. Їх треба примушувати, щоб вони робили. Ми це діло робимо, у нас виходить. Одне ми кінчаємо, за інше беремось. Це діло наше, ми його робимо і з ним разом помираємо. Це діло треба робити, бо без нього не можна. А якби ми знайшли інше яке-небудь діло й зжили. Ми в перше діло не пішли, а взялись за інше таке, яке ми стали робити.

    142. Люди наші вчені, ми не вчені люди. Що ми хочемо в нашому житті? Це наше здоров’я. А ми з вами це здоров’я втрачаємо. Наші пори заслонені, ми ними не дихаємо, задихаємось ми. Що ми бачимо? Нестаток, неміч. Уже наш цей чоловік, не так він уже думає. Він узявся за порятунок свого життя. Йому за своїм розвитком треба їхати на базар, у нього є зайва продукція, її треба продати. А в тебе й охота спала. Що робити доводилось? Та нічого хорошого, як іде дорога одна – умирати треба.

      Люди мене просять, щоб я приїхав у Москву. Вони хочуть, щоб я їм сказав про свій приїзд. А коли це буде те діло, коли буде нам легко в житті? Що ми захотіли, те ми від природи одержали. Це не день той, котрого ми діждались і йому ми самі поклонились, і стали в ньому жити та робити діло. Цей день не останній, а багато їх попереду. Вони нами, людьми такими, як зустрічаються, так вони й проводжають. Ми від них таких ждемо милостині.

    143. Думаємо, що він нам несе прибуток, ми ним радуємось, говоримо: це нам Бог дав чи дасть.

      18 червня, четвер, сниться Учителеві сон. Нібито Радянській владі ідея не підійшла під їхній такт життя. Учителя ловить молодий чоловік у шинелі, і починають його за це діло критикувати зі своєю насмішкою, нібито я цим заважаю. Таку ситуацію моральну створили для того, щоб Учителеві на білому світі не жити. Так сумно себе показувало це діло. Нібито йому про це свої слова говорили й показували те, що Учитель неправильно робив. На нього всі люди незнаючі напали. Він не міг відбитись, почував недобре. Навіть Дмитро Миколайович повернувся зі своєю думкою, став осуджувати, що Учитель був такий нехороший для всіх. Його треба з життя зігнати, він нам робить шкоду. Коли цей сон між людьми пройшов, і проговорився між ними не за Учителя, а проти Учителевого діла.

    144. П’ятниця, 19 червня 1975 року. Сниться між людьми сон. Треба розібратись із цим ділом. Чому це так зробилось, що Учителя прогнали з його дороги? Він, мовляв, правий у цьому ділі. Люди починають розбиратись із його ідеєю. Вона ж не людська є, а, за ділом усім, Божа є. Він через це все ним зробився на землі, ходить при будь-яких обставинах роззутим і босим по снігу, по грязі. Він любить природу не так, як усі люди. Їм хочеться, щоби було хороше й тепло. Від них це не відбирається. А Бога? А є Божа сторона, він оточується в житті холодом і поганим, як бачите його. За це він є всього Всесвіту Бог. Він просить усіх наших учених, щоб вони поставились до цього сну так, як це треба в його Учителевому житті. Він своїм ділом заслуговує. Його ідея – наша, людська, але ми, усі люди нашої землі, для Божого початку в житті нічого не робимо. Ми, усі люди всього нашого життя, вважаємось у природі залежними від неї й для неї чужі, нелегальні в цьому. Ми живемо за рахунок повітря, води й землі.

    145. Ми почули про цей сон, тепер розбиратись йому як такому чоловікові практичному в природі. Вона старого не любить. Побула на чоловікові народна медицина зі своїми доводами. Їм як лікарям треба лікарня, а чоловікові – діагноз. А ці умови не покращуються, а погіршуються, вічно перед чоловіком біль. Адміністративна особа розпоряджається, держить в умовах, хворого не пускає. Лікарня – не помічниця, а в ній хворий умирає. Уся технічна сторона, вона там жила й буде там вічно жити при таких умовах. Так чи інакше вмирати треба. Це Учителева ідея нас усіх веде до життя, але не до смерті. Він один – проти тюрми й проти лікарні, за вільне життя в природі. Воно будується людьми. Треба жити в природі з кругозором, люби однаково всі дні, що приходять. Треба не вважати себе, що ти такий озброєний чоловік проти природи. Треба рахуватись із нею як із матір’ю рідною. Ми, усі люди, народжені нею, повинні жити.

    146. За нашим усім цим, ми не повинні вмирати. Це людська така задача. А фактично, ми поганого й холодного не бажаємо, а хочемо життя теплого й хорошого – значить задача людська вмерла. А щоб сказати, що є в житті природна сторона! В усьому відіграє роль сама природа. Вона оточує чоловіка технічно підготовленого, мертвого. А фізично живої природної сторони – цього люди не пробували. Цей чоловік – освітлений у природі святим ділом.   

      Ми цьому ділу не віримо й не хочемо зрозуміти, що цей день, котрого люди в себе на своєму місці ждали, він природою в свій час народжувався. Рано-вранці в свій час показалось червоне вогняне сонечко, котре ми, усі люди, побачили, і були всі ним дуже сильно раді. Вони всі до одного чоловіка були ним задоволені, невідривно з ним у житті розмовляли про його таке діло з променями.

      147. Вони по всій землі, по тій місцевості, де люди один свій прекрасний час старались зустрітись із його теплом. Для них сонячне світло простягалось, а самі  не стояли  на своєму тому ж земному місці. Я, говорить у цьому чоловік, - любитель босими ногами ходити при ранковій зорі. Вона вночі природою клалась. Зараз сонечко старалось убратись із такого місця. Люди бачили, люди ходили з місця в інше – це їхнє було діло. А сонечко  піднімалось, потихеньку лізло воно вгору й старалось усіх людей обігріти. Люди йому говорили: спасибі за таку доброту. Воно приходило й тут же йшло зі свого місця, де доводилось уставати, і старались зробити яке-небудь діло. Воно примусило всіх цих людей, котрі в своєму житті готувались: у них проявився апетит. Йому як такому треба приготувати їжу й пити, що краще. Люди шукали, люди знаходили, і старались це діло прибрати кудись подалі. Він як чоловік такий, як усі люди, діждався його в процесі.

    148. Цьому дню не одні люди радувались. У ньому літаючі птиці свої пісні розспівали, а також усі тварини годувались травою, навіть риба з води виплигувала. А кому треба, він по дорозі їхав на своїй конячці, він їхав на базар, спішив туди попасти. А соловей у своєму ліску розмістився, і так по-своєму пісні співає. Ми на човні вдвох по ріці їхали проти хвилі. А нам вітер назустріч хвилю робив. Пастух по такій погоді пас свій скот. Удало нашому чоловікові доводилось готуватись до сніданку. Вони робили їжу, їм доводилось за стіл сідати. А коли гукали сім’ю за стіл їсти, то повариха просила, щоб ми їли її борщ. Ділок своєї роботи, він нею оточив себе, старається нею похвалитись. Він її зробив, вона йому треба, щоб користуватись. Ось що між собою люди стали мати, їх оточила ця хороша річ, вона сама робить без людського фізичного труда. Він технічно здатний зустрітись.

    149. Люди приготувались зустрітися із цим днем. Він не такий до нас прийшов і свої сили показав нам сьогодні. Я, говорить природа, вона  ці ось якості нам довго не показувала, вони були в неї. Вітер був не з тієї сторони. А місце проходження було від найбільшого й, може, небувалого того місця, від якого цей вітер відірвався й пурхнув у місце з променями, й оточило сонце. А чоловік навіть не подумав і не збирався зустрітись у природі з такими силами, з такою волею. А вона йшла й продовжувалась між людьми. Вони самі зробили це діло: узяли виштовхнули одного чоловіка з рядів своїх. А природа їм помогла, зробила на ньому велике діло: узяла й умертвила чоловіка, зробила на ньому мертве. Чоловік умер – це його стихія прийшла між людьми. Люди по цьому чоловікові плачуть, вони горюють. Як же так: чоловік жив, він умер сам.

    150. Люди сидять на тих місцях, це їм зручно своє життя проводити. Люди вибирають його й називають це все достоїнство своїм іменням, своїм життям. Раз день увалився в ці хвилини, ми його називаємо своїм. Це ж місце не наше є – природне місце. По ньому проходять щохвилини, по нашій землі, промені сонця. Вони відіграють роль у природі, міняють атмосферу. Сонечко – це є все, воно сходить, воно заходить, на всю ніч воно в природі тухне. Його цей час – не робота. Я, говорить саме сонечко, не хочу помирати, як наші земні люди. Вони народжені в природі для життя, а їм за це ось, що вони роблять у процесі, доводиться жити в природі нелегально. Вони всі живуть залежно, користуються умовами. Вони хочуть дихати повітрям, у воді борсатись, а по землі повзати ногами. Ми вночі спимо – нас неміч оточує.

    151. Ми як таку річ робимо самі, ми поставили для життя дім, у нас для цього свої рідні сили. Вони разом із променями по нашій землі, та по таких ось умовах, де може розміститись наше село. А воно на цьому місці введено. У ньому всі селяни землю свою мають, за нею доглядають. З неї робили своєю технікою грядку, а в неї старались укинути зернятко таке, у котрому всі якості для сходів. Воно лягло в глибоку землю вологу й там себе примусило розкластись і вчепитись за живе. Скоро погнало його в ріст, від чого пішли по всій цій місцевості сходи, масивна видимість. Вона стала видна для нас, таких ось хлопців, котрі жили індивідуально. Можна сказати, земля їх сильно примусила з нею рахуватись.

    152. Вони мали в себе живу силу, нею все робили, хотіли – запрягали в ярмо 3-парне тягло. Плуг тягнули, перекидали землю в степу. З нею на своїй мові говорили, вибирали думкою землю. Вона мене робила в природі азартним. Я як хазяїн цьому ось місцю один з усіх людей заінтересувався хліборобством. У мене є виїзна пара коней. Я маю три пари волів, свій плуг. У мене є своя власна індивідуальна земля, свій двір. Є корови, вівці, є свиня й запліднювач. За ним треба не одному чоловікові доглядати. Це добре буде мені, що я в себе народив синів. Вони в мене всі жонаті, зі своїми жінками, з моїми невістками, з чужими людьми. Ми це все зберігаємо, укріплюємо, говоримо: це все наше добро. Поки що я – отець живий, не дай мені тільки смерті. Це хазяйство на декілька частин розпадається.

    153. Я буду лежати прахом у землі, а моє ім’я будуть терзати за моє таке бувале хазяйство діти мої. Вони підготували самі себе дратися, зробити щось таке в житті своєму. Вони падають від нестатку, і раптом хапаються за природу, за шматочок, лізуть на гору. Хочуть сказати цьому: хочеться бути таким багатим чоловіком, як був його отець. А отця за це все наявне діло убила, не дала далі жити. Отець трьох синів узяв кинув. Нехай вони це багатство по частинах ділять. Кому воно яке дісталось. Вони за це діло сваряться, один на одного не дивляться, говорять, ображаються на отця. Він – такий-сякий чоловік, де взявся з таким багатством. Ми його діти рідні були в цьому всьому, а зараз це все багатство, через цю систему ми ділились. А багатство не однакове є; одного задовольнило, а інших не задовольнило.

    154. Це все робиться людьми, такими людьми, котрі залишились у житті після смерті отця. Він наше життя розорив, свою батьківську довіру від нас відібрав. Ми його слухались, старались його робити, у нас виходило. А тепер це ім’я відійшло як таке, самі зробились отці, у нас діти, у нас жінки. Вони – як чужі люди, нами командують. Ми їм підкоряємось, як своїм жінкам. Вони разом з нами з такими будують життя, воно всім таке треба. Усі ми живемо, самі хочемо зробити, щоб воно росло вгору й робилось хорошим і теплим. Ось що ми з вами хочемо – наше таке ось щастя. Ми маємо своє здоров’я.

    Хочемо сказати про цього чоловіка, про небувалого. Він між нами такими ось у житті народиться, ми його зустрінемо. Ми йому ім’я піднесемо. Це буде він, та особа, за котру ми будемо знати.

    155. А коли ми його пізнаємо, то ми в один голос заявимо. Хочемо сказати: ми виховали його тіло. Воно буде жити в умовах хорошого характеру. Ми на руках його повинні виховати. Ми з ним підемо пішим ходом по природі. Вона нас як таких людей оточить. Ми свідомо не будемо споживати ніякої їжі, ніякого  одягу не будемо одягати й у домі не будемо мати потреби. Нас природа зустріне, ми з вами в ній будемо жити. Нам не буде в природі ніякого такого спокою. Такого чоловіка будуть люди зустрічати, вони будуть йому кланятись своїми поклонами. Їм буде це все діло нове. Він буде в нас, у людей, на руках. Його кидати – нікому буде кидати. Він буде слухати наші сказані слова. Ми будемо помічники в усякій нашій у природі народженій біді. Люди всі скажуть в один голос про це.

    156. Одне слово буде сказано людьми. Він буде своєю славою оточений. Він буде на нашій землі в наших умовах один чоловік. Йому будуть поклонятись. Їм доведеться разом жити та свої діла творити. Він буде своїм покроєм нас усіх своєю красотою любити. Він наш буде син Отця небесного, який є Учителем; здоровий дух – здорове тіло. Ми із цим дитям, із цим чоловіком повинні по земній корі йти, і так ми повинні бути як ніколи з живим енергійним тілом. Наше діло одне воно з усіх нас таких. Ми повинні зустрічатись із таким холодом, котрого люди в себе не бачили. Він буде терпіти його – буде в цьому ділі виграш. Ми переможемо ворога. Нас оточить природа, вона нам  дасть сили, вони доведуть нам усім. Ми як такі зостанемось задоволені. Це буде одне для всіх нас, з нами буде зустрічатись душа й серце наше. Ми з ними будемо так жити. Це наше є ядро.

    157. В одному селі, та у великому руському,  вони жили разом із рідними отцями, з матерями, з жінками, дітьми. Ми будували життя індивідуальне. Земля була свого ймення; кожна жива худоба, вона теж вважалась своя. З нею  разом чоловік жив та творив діло. Він нею розпоряджався, як своєю. Захотів - держав у себе як  таку; вона йому помагала, трудилась. Він її запрягав, він з нею жив разом. Різні умови робились. Хліб від землі одержував та ділився з нею як із словесною. Вона годувалась не так, як хотілось. Люди брали із собою чисте зерно, а худобі згодовували солому. Вона була не така сильна, як хліб, вона такої ціни в людях не мала.

    158. Це було золотом, вважалось, а соломою, половою годували тварин – велика різниця. А роботу робила більшу, ніж чоловік. Він її не вважав так як себе. У ньому Іван Іванович цього села малює про самого себе як хлібороба. Живу я між селян таких, як і я. Жив не погано, а хороше, але біда одна моя – я не гарантований від своєї хвороби. Можу в будь-який час захворіти. Можу хворіти, похворію й умру. Дуже тяжко це буде так не одному мені, а всіх така участь жде. Але є в природі такі якості, ми їх не знайшли. Я дуже сильно помилився. А помилка, вона може бути в будь-якому місці на чоловікові. Він його оточив нелегально, він у природі живе за рахунок чужого добра, він ним хвалиться, на собі його він показує. Хоче сказати: це він зробив, це все. Якби не природа зі своїми якостями, то сам чоловік – він ніщо.

    159. У чоловіка – своє живе тіло, він ним не хвалиться. А понадівав на себе цяцьки й говорить: це є красота, одяг мій. Вона як така не твоя, а може бути не твоя. Чоловік її робить чоловікові, він у неї втягується, думає про неї як про самозахист. Вона не помічниця, а вбивця. Так і кроки по дорозі нами робляться: спочатку ми починаємо бадьоро йти, наше тіло не втомлюється, а почувається здорове. Для  цих людей  воно відомо, ця ось людська дорога ними протоптана, ми по ній так ходимо. А які ми мислі в цьому ділі заклали? Нас із вами зустрічав буйний вітер, він нам тіла рвав. Ми з вами й про це ось не забули: сказати своє те слово, про котре знали наші люди. Вони були між нами веселі як ніколи, ми хвалились ними: от, мовляв, так от, що ми зробили. Ми сьогодні кинули зовсім пити горілку.

    160. А скільки таких є людей, вони по цій дорозі проходили, бачили на цьому ось місці, на котрому проходило наше ясне сонечко. Наші теплі промені, вони своїм теплом цю ось землю пробуджують, через них уся волога щезає. Час по цій місцевості, він не стоїть, а все рухається по цій землі. Ми свої дороги недаремно так прокладали, їх недаремно ми топчемо. І ми з вами недаремно про все думали. А коли мисль приведе до дійсності, то чоловік починає робити. Він своїм ділом зробив чоловіка, його в тілі виходив, а природа цим людям помогла. Ніхто не має права такого в житті, щоб помагати. Це тільки одна є мати-природа, а в ній – повітря, вода й земля. Вони, ці три тіла, у житті для чоловіка роблять усе, у них є струм, є електрика й магніт, те ж саме є в людях.  Ми з вами купаємось літом, ми з вами одягаємось в одяг зимою.

    161. Молодь учиться в школах. Чи це є наше людське таке діло? Воно починалось із самого початку всього нашого життя. Люди цього села, вони дорогу свою знають, стараються по путі своїм оком на всяке дерево глянути й навколо нього подивитись: а що із цього дерева вийде? Ми часто мимо нього їздимо, стараємось із ним зустрітись, і ми його проводили. Це тягнулась дорога кільцева, вона кругом Москву оточувала, через неї проходило  багато шосе. Дорога зроблена на покращання всієї Москви. Ми з неї виїжджаємо, попадаємо на Рязанське шосе. Воно тягнеться по цій ось рівнині, де зі своїми дворами сидять різні люди. Їх заставила спеціальність, вона чоловіка по-своєму вчить. Вона хоче його як чоловіка такого інженера, щоб він робив свою деталь по кресленню. Ми прийшли на роботу, їй так поклонились і скоро її зробили.

    162. Це ось людське є діло їхати по цій ось великій асфальтованій дорозі. Вона пересікає глибокі бистрі ріки, а над дворами в усякому селищі тягнеться. Вона метрами на колесах рухається. Їй доводиться від великого вантажу терпіти. Ми це діло робимо. Наші автомашини по гравію бігли. Водій сидів у кибитці, він слухав її хід. Мотор ричав і ліз на гору. Я зустрічаю це село, жду вашого пробігу. У природі змінилась на цьому місці атмосфера. Горобці літали купою. А люди по землі лазили, шукали те, що їм треба. Люди для себе ходили в путь, огороджувались своєю думкою, вона вела їх прямо до ручаю.

 

                           Міністерство охорони здоров’я СРСР.                                                                        

Лікарю Петровському, від Іванова Порфирія Корнійовича Ростовської області, м. Красний Сулін, Перша Кузнечна, 12.

                                                    Пропозиція

     Я вам не представляю вашу народну медицину, так жоден ділок не брався за своє діло.

    163. Моє діло – це не медицина. Я не лікар, кому треба хворого хвороба, і для цього треба медикамент чи шприц, чи ніж. До мене звертається чоловік. У нього є хвороба. Її шукає на ньому лікар. Він старається своїм штучним помогти – він помагає хворобі. А моя ідея знайшла чоловіка, він хворий чоловік. А раз йому потрібно їжа, одяг, житловий дім – це для нього вже чужі якості, він їх потребує. Вони є в природі, їх здобуває в труді й важко, де чоловік утрачає здоров’я. А щоб його знайти, таких засобів нема й нема для цього чоловіка – хвороба в людях прогресує. Моя ідея – це повітря, це вода, це земля. Це чоловікові наробило в його житті, він хворіє. Не зможуть йому як такому лікарі помогти. Моя ідея не потребує ніякої хвороби. Їй треба чоловік, він відіграє над хворобою роль, якщо йому треба сили природні – повітря, вода і земля.

      162. Я як такий у них загартувався, оточив себе ними. Вони – мої милі друзі. Через любов до них вони мені помагають у всьому. Я електризуюсь між ними, сили волі набираюсь і ними володію. Ці сили я передаю через свої руки, ввожу сили в чоловіка, а потім пробуджую цього чоловіка водою. Він купається у воді два рази на день холодною водою. Це не все. Треба робити вчинок чоловікові – з людьми здороватись із усіма, жодного не пропускати. Третє. Треба знайти чоловіка нужденного, йому треба дати 50 копійок. А коли ти даєш ці гроші, то ти скажи свої слова: я, мовляв, даю ці гроші, щоби бути здоровим. Четверте. 42 години не споживати ні їжі, ні води. У п’ятницю ввечері поїж і до неділі до 12 годин. А коли прийде цей час, то треба сідати їсти. Ти виходь надвір, тягни повітря з висоти через гортань три рази вдих і видих, проси Учителя. Він учить тебе. Це буду я Учитель, хто цю систему пізнав і ввів людям. Цей час буде субота. Чоловік повинен цей час проводити в себе, як свято, завжди. А потім. Чоловікові не харкати, не плювати на землю, не курити й не пити.

       165. Це все робиться чоловіком у тілі пробудження нервової частини мозку спокоєм. Чоловік повинен робити здоровий, щоб запобігти простуді й захворюванню – це найголовніше. А ми поки що застосуємо це  вчення на хворому чоловікові. Йому дуже тяжко це сприймати, особливо холодну воду й ходіння по снігу для здоров’я. Холодної води кожний чоловік лякається. Її не треба боятись, у неї є струм, електрика, магніт, що  є й  у чоловіка. Це природа природного характеру. Воно робиться на чоловікові по-еволюційному, тихо приходить до чоловіка його здоров’я. У цьому не треба ніякі: пілюля, шприц, ніж. Усе це в чоловіка відходить, а вводиться в життя чоловіка повітря, вода й земля. Водою тілу треба купатись, що холодніше, то й краще.

      166. А повітря споживати через гортань природно. Кислоти, вони попадають хорошими з неї, з природи з’являються, як кліщика, чоловіка держать. Він може ходити по траві, по росі, по грязі, по суші, по снігу тільки роззутим. Це все дає йому приємне почуття для його такого життя. Це – засоби природні: повітря, вода й земля. Я як Учитель ці якості знайшов у ній, ними оточив себе. Мені, моєму тілу погано, красоти на мені нема, і без одягу дуже холодно. Але я добре зрозумів у цьому, що погане й холодне, воно чоловікові дає хороше й тепле. Ми, люди всі наші на землі, від цього всього відходимо, а наближаємось до хорошого й теплого, що нас і веде в природі до відмирання. Гірше не може бути в цьому ділі, ніж чоловік у природі одержав. Люди, вони це життя на своєму місці захопили, присвоїли до свого ймення, стали в природі жити нелегально, залежно від неї. Вона стала людей своїм добром задовольняти. Люди стали жити нею, вони стали шукати по природі те, що їм було треба. Вони поганим, холодним інтересувались.

    167. Їх більш за все інтересував у житті великий прибуток. Він ним задовольнявся, і ним він сильно один час хвалився. Це добро було не його, а природне. Його треба берегти. А чоловік поставив за мету цим задовольнити себе, як своїм. Природа на це все відгукнулася із своїми силами не так добре, а взяла й накинулась на чоловіка, узяла й посадила на його тіло грибок  чи  виразку. Вона ж – це природне, а ми знайшли на це все штучне, застосували. Що ми тільки не робили в цьому, а ворог як він був, свої сили проявляв, так він і до сих пір у цьому проявляє на нас, на таких технічних людях. Ми, усі люди, стараємось жити хороше й тепло – наша велика в цьому помилка, що ми про це думаємо. А в природі є сторона погана й холодна. Нею як такою ніхто не брався жити. Бояться без цього всього зоставатись. У них є така думка: не мало мати, а багато треба. Цьому нема кінця краю для чоловіка в цьому. П. К. Іванов. Учитель народу.

    168. Загартувався в природі, не простуджуюсь, не хворію. Це мої сили, я їх від природи одержав. Ходжу в трусиках при будь-яких обставинах. Вважаю: це все реально для життя нашого чоловіка. Якщо він чим-небудь захворів, простудився, у нього температура, вона держить його в жарі, то він початковий хворий. Чим йому  лікар цю температуру зіб’є? У нього для цього штучне, таблетки. Це є хімія, а вона шкідлива. Треба йому пробудження, холодна вода: його треба в цьому скупати. Після чого робиться все нормально й дуже хороше. Води не треба тілу ніякому боятись, а треба йти завжди сміло. Я прошу вчених усіх спеціальностей на це діло звернути увагу, узятись за це діло й  вирішити це питання в житті. Не треба вірити, але треба буде робити. Я, Іванов, сам це ось роблю й хочу, щоб наші люди це робили самі. А Учитель усім передає свої сили, уводить їх у тіло хворих. А потім уже він їх купає. Можете перевірити на собі особисто ці сили. Вони є в кожного чоловіка, їх треба знайти й зосередити в себе особисто, щоб вони в природі брались і робились людьми.

      169. Не одна є холодна вода, вона роль відіграє в цьому. Найголовнішим в житті чоловіка є вчинок, він його оточує істиною. Йому в цьому люди помагають за його ввічливість, вона в усьому помагає чоловікові будь-якому. Ось які діла є в природі, а їх треба на цих людях як таких пробудити. А природа посадила на чоловіка хворобу, вона з нього сама зніме при ділі. Його робити він повинен сам, чоловік це робить у природі – вона йому помагає. Сам чоловік у цьому копається, сам чоловік у природі ці якості шукає. Він їх знайшов, ними користується в природі. Треба знати природу як матір рідну. Треба просити її, щоб вона на нас не ображалась. Вона на нас ображатись і не буде за наше все. Ми будемо її любити своїм ділом, як любить Іванов природу. Він – близько до неї, з нею разом живе, оточується близько. Бажає всім щастя, здоров’я хороше.

1975 року 28 червня.   Учитель Іванов

    170. Люди жити без сварки не зможуть, жити в них дні.

    Це на цьому місці буде побудована надзвичайна стратегія. Вона буде введена на Чувілкіному бугрі, там де буде наша мати людська Рая. Вона жителька Москви. Вона сама цього  в житті хотіла – умертвити цього чоловіка. Учитель як був на арені, так він і зостався на стороні ображеного, хворого. Усі люди, що лежать у праху, вони в природі робили погане діло: від неї як від матері рідної відбирали в житті її якості й за рахунок їх вони жили один час хороше й тепло. Це все робили наші люди в процесі свого життя. Потім приходив такий час, чоловік у природі хворів, а потім він умирав за це чуже діло. Він від поганого й холодного в природі відходив, а життя саме йому ці якості принесла в його тіло, - він виявився в природі ображеним чоловіком.

    171. А тепер Учитель, він хоче повернути колесо в зворотній бік, щоб чоловік спершу брався за ці якості. Вони як були на чоловікові, так зостались. Учитель хоче показати ці якості на самому собі, на чоловікові новому небувалому. Він між нами народжений в умовах. Ми, усі люди, будемо його як такого виховувати в дусі свідомості. Він у нас не буде так простуджуватись, він у нас один є на білому світі. Ми в нього будемо вчитись. Він нас усіх своїм покроєм буде вчити. А ми з вами до цього прожили в природі нелегально за рахунок чужого діла. Тепер цей чоловік не буде старатись, щоб люди людей народжували для смерті. Ми від цього діла підемо. Нашій історії цей чоловік покаже життям своїм. Він не буде ждати час, він буде в ньому жити за Божим ученням. Він буде сильним тільки робити хороше діло.

    172. Ми є всі ці  люди, котрі знають любимого Учителя, договорились цього чоловіка народити. Ми його народжуємо спільними силами для всього людства, щоб люди знали про свою помилку. Вона їх примусила в природі вмирати. Ми в ній не жили як це слід, а всі до одного чоловіка повмирали. Учитель між нами народився один з усіх для порятунку всього людства. Ми так і жили з вами: не рятувались, а вмирали на віки-віків. Наша мати, рідна мати, вона нам народжує дитя для нашого життя. Ми будемо йому вірити, його в цьому зберігати як своє рідне дитя. Воно буде між нами живе тіло. Воно буде незалежне від усіх людей, ні від кого ніяк. Воно з нами буде зустрічатись як ніколи. Ми від нього будемо ждати тільки хорошого й умілого в житті.

    173. Це бугор Чувілкін ввійде в славу, він прийме чоловіка нового небувалого, народженого матір’ю Раєю. Вона нам у череві виходила для того, щоб він прийшов зі своїми силами, котрі скажуть усім людям про себе: «Ви мене ждали таким, як я прийшов до вас, не вчитись у вас, у вашого життя. Я прийшов на землю за ваше все зроблене осудити й указати вам свою дорогу, котра мене до вас привела. Я тепер на арені стою на своїх ногах і вчу людей, щоб вони самі себе примусили зробитись у природі такими, як я, зароджений чоловік. Я не буду у вас учитись і не буду за вами вслід іти. З першого початку цього ось дня люди мене огородять, створять на мені свою цю силу, котра мене як такого оточить. Я буду з вами разом жити не так, як ви думали. У мене дорога Божа. Я повинен сам себе практично показати, що я буду з вами жити й не вчитись у вас. А ви будете вчитись у мене, у такого чоловіка».

    174. Люди цього моменту не ждали. Їх діло було про це думати: а як це вийде? Природа про це діло знала й готувала з думкою цього чоловіка. Вона йому не пожаліла віддати свої сили, його таким оточити. Він ними огородився. Тепер ми самі бачимо, що на цьому місці буде народжено чоловік не такий, як усі люди. Вони в природі  привчились огороджуватись одним щастям. Вони жили обдаровані цим, хто й як себе примусив бути в житті таким чоловіком, котрого в житті не було. Він народжений таким, він не захотів жити в природі таким багатим, хто в житті своєму розвинув це багатство, цю славу за рахунок чужого добра.

    175. Ми усі такі люди є: нам дай, ми більше нічого в житті не розуміємо. Природа давала нам, вона нам не всім таким дає. Один з усіх проскочив, а іншому не далось, він бідний зостався. А я зробився багатим. Жили ми так усі, і живемо ми так зараз. А от Іванову наше зроблене не сподобалось. Він дорогу знайшов іншу, зовсім не таку. Від нашого всього він відмовився, узяв дорогу природну, зовсім незалежну від неї, холодну й погану, у житті своєму сильну. Це все нам зробила його народжена мисль, вона примусила на весь світ. Він думав зробити в житті людям корисне, і все таки він добився, зробив у природі це. А людям нашим це все не по душі. Якби їм було штучне яке-небудь, техніка чи хімія, зроблена руками, тоді б можна про все говорити. А то це все є природа, а в ній є повітря, є вода й земля, найголовніше.

    176. Ми з вами без усякого повітря з-під землі не можемо дістати вугілля, і ми не зможемо вогонь розвести. Також машині для коліс теж треба повітря, і самому чоловікові треба чимось дихати. А по землі ми ходимо.

    Цей хлопчик у житті буде треба всім земним людям. Його народила природа: повітря, вода й земля. Вони його як сина від отця ждали до себе близьким. Вони його відбирали своїми силами. Повітря було ініціатором у цьому, з тіла матері виштовхнув. А вода слід йому промила, уже земля тіло прийняла. Нехай він тепер по природі повзає, нехай він тепер у людях зустрічається із цими людьми на землі. Вони своє таке життя побудували, котре нашого чоловіка своїм добром не задовольнило. Новий у житті чоловік буде в них розпитувати про їх появу на білий світ. Вони теж у природі такими самими людьми прибули.

    177. Їх таких усіх люди теж привели, як він є, тільки вони цього життя в природі сильно злякались. Вони думали, що ми без свого одягу, без своєї їжі й житлового дому тут же повмираємо. Їх природа в цьому примусила, усіх живих на білому світі людей, проти природи вони озброїлись, зробились у ній ділками.

    Я, говорить нам наша дитина, у цьому ділі не знаю, як вам сказати. Я теж народжений у природі так, як ви, тільки не в таких умовах. Ви всі народились у пелюшках із шматком хліба в своїх домах. А мене Учитель зустрів як живого чоловіка на бугрі Чувілкіному в природі, на такій землі, котра не оралась від Адамових років. Я там від матері відірвався, став виховуватись не за вашим прикладом, а за Учителевим. Він мій є Отець, він мене в природі знайшов сам із мислі...

    178. Тепер ми, усі люди, від цього діла, що ми робили до цього, повинні відмовитись і взятись за небувале. Ми будемо вчитись у цього малюка. Він буде вчитись в Учителевої ідеї створювати на хворих їх здоров’я. Ми перестанемо купляти, продавати в людях здоров’я. Воно нас оточить у природі духом. Здорове тіло – здоровий буде дух. Ось які ми з вами в природі зробились – живими, життєрадісними.  Такими людьми, як я, дитина зі своїми батьківськими силами. Я, він говорить, теж такий народжений чоловік у природі. Вона мене зустріла не так, як вас, усіх людей. Ви її побоялись, стали мертвим оточуватись і мертвим задовольнятись, а із своїм бездушним задихатись. Ми не жили як  слід, а ми з вами вмирали й будемо такими людьми вмирати. Я народився не для того, мене зустріли люди з живої сторони.

    179. Вона мене такого зустріла для життя свого. Ми тепер зробились ділками життя для всіх нас. А смерть наша, вона від нас відійде геть подалі.

    Усе це зробив наш любимий Учитель, у природі він думкою оточив себе на цьому бугрі в цих умовах, котрі зробили нам цього живого чоловіка. Він нас буде всіх учити по-своєму. Цей хлопчик буде наш, усіх нас, він не буде чужий. Ми його виховаємо спільними силами всього людства. Він у нас буде один для всіх, а всі – для нього одного. Це буде чоловіка діло, воно розів’ється між усіма людьми всього світу. Люди жити будуть однаковими правами, різниці в житті ніякої не буде. Усім ця ідея буде доступна. Ми її шукали, ми її знайшли, тепер ми повинні користуватись правами однаковими.

      180. Цей чоловік буде в житті мудрець, він не буде читати, не буде так вирішувати. Його діло – це діло робити. У цього дитяти будуть руки золоті, буде розум його дорогий. Цю ось місцевість я хороше знаю, і на ній те ми з людьми повинні в природі зробити по-нашому. Ми туди приїжджаємо й там готуємось зустрітись із нашим новонародженим чоловіком. Він нам уже сниться уві сні. А який він буде? Ми його з матір’ю  з Учителем бачили на хмарах, він показав сам себе. Ми тепер упевнені в те, що буде наша з вами мисль, як така всіх оправдала. 28 липня 1975 року за строком він до нас повинен на землю прийти. Ми повинні його, природного характеру, на руки прийняти. Тамара, Рима, вони як такі помічники.

    181. Він має руками Учителя прийнятись. Він буде жити   не по нашому людському, а він буде жити, як наш Учитель себе веде. Він не хоче, щоб чоловік у житті помирав. Це буде людська така робота проведена на цьому бугрі. Він відданий для життя Учителю рідним отцем. Він це місце сам зайняв і сказав у весь голос, що на цьому місці народиться наш такий чоловік, котрого ми ждали весь час у своєму людському житті. Ми багато років про це діло говорили, нам тепер про це  підказувалось у наших церквах, що буде і обов’язково здійсниться. Чоловік наш людський нас усіх оточить. Ми тепер такі є люди, котрим довелось його такого діждатись. Він буде нас усіх своїм учинком учити. Ми в його ділі будемо всі учні. Він нас усіх до одного так оточить, як ми й не ждали.

     182. Ми, люди, нам про це діло раніше наші предки розказували, а ми  їх, таких людей, слухались. Старий по своїх роках чоловік, він думає, лягає в постіль з думкою. Вона його примушує рано піднятись до самого сонечка, по росі фізично він іде. Є по ділу він туди попав, а є і без усякого діла там ходимо. А от тепер ми з вами, люди всі, озброїлись для того, щоб нашу цю землю примусити. Вона у нас – джерело давати великий урожай. Ми для цього діла зробили руками свою техніку, у хід ми пустили машину. Чоловік її вмів осідлати, оволодів ділом. Машина риє, вона сама закопує. Захоче – стовп поставить чи дріт протягне. Вона це майстриня, лише б тільки люди схотіли. Вони спритні все в житті зробити. З води моря створюють, це ж сила є. Турбіна робить у природі струм, і по такому дроту,  котрий тягнеться далеко й там своє діло робить, людям нашим світло лампочки вводить і енергію привід крутити.

      183.  Це така людська є сила, вона на одному місці не стоїть, робить нам усе те, що треба. Ми з вами спішимо, треба рано посів зробити. Ми конвеєром зробили, у свій намічений план уклались. Як нас наш хазяїн за цю зроблену роботу хвалить. Ми ж є в природі ділки, і в полі на нашій землі за борозною борона Соха робить нам грядку. Ми тягнемо разом із природою цей урожай, він нам треба. Людям не одне море треба в житті. Вони будують на землі всяку будівлю, а в ній ставлять машини, не одну таку, щоб нам струм давала. Усе це треба для діла наших рук. Ми з вами даремно про це: цей рік неврожайний, підвела нас природа, стихійна засуха. Усе цьому винуваті самі люди, їм треба атмосфера, космос.

    184. Люди наші не знають про це дитя. Скоро він з’явиться в природі.
    Я, говорить цей хлопчик, по-новому буду народжений не так, як ми всі народжувались у постелі, у м’яких подушках, в умовах, де ми починали своє життя. А мене люди вирішили по-природному народити, вибрали мені таке місце – це бугор Чувілкін. Він ніким не зайнятий, ніхто про нього не знав, що на ньому люди будуть мене, такого чоловіка, народжувати. Я прийду на землю з Учителевою мислю. Я не повинен бути залежним від природи, від умов.

    Ми як люди є великої матері природи, вона нас усіх до одного чоловіка народила для життя. Але ми самі в цьому ділі помилились, що стали від неї вимагати. Це діло чоловіка, він став повзати по природі, шукати своє добро.

    185. Я не маю наміру так жити, щоб примушувати землю, щоб вона родила нам свій урожай. Я не за цим прийшов. Мені як такому новонародженому всі дні будуть однакові.

    Цю матір цього дитя возили на це місце. Нас усіх тридцять чоловік, ми їй помагали створювати ці природні сили. Це було 8-го липня 1975 року, коли цю матір разом з Учителем на цьому бугрі, їх обох там перед природою фотографували. Ми, усі люди, стояли, на це діло дивились, а фотограф клацав. Йому як чоловікові хотілось цього чоловіка від цієї матері діждатись. Час був недалекий. Одні дні рахувались в цьому році цього місяця. А люди ці також діждались разом з Учителем і матір’ю на цій горі цього місця.

    186. Люди не наші були, одні люди були з Москви. З таким наміром вони сюди приїхали: у цьому ставу скупатись, і дати свою упевненість у те, що це буде. Навіть показували хмари в наві цього Учителя й саму матір з дитям, і на це люди такі були. Ми є ніяка не секта така, котра заважає нашій державі. За нас природа: повітря, вода й земля, - без котрої люди жити не зможуть. Це істина, правда цієї ідеї. Вона нас веде до життя вічно невмираючого. Це ідея не даного характеру, а вона нова небувала людська. Вони цього діла ніяк не діждуться. Вважають, це буде треба життя не таке, як воно є, а життя буде інше, природне. Люди не будуть робитись у цьому злочинці, люди не будуть хворими. А всі стануть життєрадісні, люблячі природу. Вона - так цьому вчинку, котрого робив Учитель у людях.

    187. Люди не хочуть цього в природі, щоб прогресувало життя таке тяжке. Життя треба людям легке, життєрадісне. Люди всі дивились на сонечко, людям треба був дощик на землю, а його не було. Ми в природи не заслужили, нас оточила стихія. Якщо тільки моєму цьому ділу хто-небудь завадить, той усій історії перешкодить, котра має бути в людях через цього маленького чоловіка. Учитель, коли зійшов на цей бугор, він своїми очами оточив на чотири сторони в природі. Це був схід і захід, північ і південь на цьому місці. Вона нам народжує цього ось чоловіка для нового небувалого життя.

    Так у природі ще не народжувався чоловік і не було його в житті, щоб дитя було без задоволення. Йому не треба буде ніяка їжа, ніякий одяг і ніякий житловий дім. Він буде в житті зовсім незалежним ніяк ні від чого. Він буде сильний всюди давати опір усякому й кожному зародженому ворогу. Ми будемо самі, усі люди, у його вчинку вчитись. Це наша всіх така любима задача, котру буде робити сам цей ось чоловік. Він нами народиться в природі не для якої-небудь мети, щоб робити в природі діло, а в ньому помилятись.
      Я, говорить цей чоловік, маленька особа, народжений у природі. Народився для всього людського життя, щоб нам жити не так, як ми до цього часу жили. Ми самі себе в землю закопували. Це нам зробив у природі предківський звичай. Нас із вами зустріла стихія й вона з нами, як ворог у житті, не порахувалась. Він нас оточив.

 

1975.07.10

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 1302. (в1412)

 

     7507.10  Тематичний покажчик

Чувілкін бугор  4,7,49

Учитель історія  14

Народження чоловіка  70, 69

Народження ЧБП   16-19,38-41,45-50, 60,61,

70,71,102, 155,171, 172-188

Ядро  154-156

Оздоровлення прийом  28,29,39,55,85,105,110,134,163

Серце  28

Прийом 29

Бог  37,110,112,120,144

Колдибаня  39

Оздоровлення на бугрі  39

Москва  47

Ворог   61

Залежність  84

Хвороба причина  98-101

Пробудження  110,111

Не підкорятися, не карати  115,116

Поїзд Молдавія  133

Еволюція  37

Сонце 41

Медицина  101

Війна  115

33 рубля  117

Учитель

Дорога  119

Ідея   145

Хороше і тепле  126,166

Холодне і погане   135,166

Віра  140

Побажати іншому те, що собі хочеш 141

Медицина  145