Чоловік. 1975.10.с.95.

Бог прийшов на землю для порятунку душі чоловіка. 1975.11.с.48.

 

 

Іванов П. К.

Чоловік

 

1975.09.01 – 10.19

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

    

    1. 1898 року 20 лютого я був народжений природою. Мене зустріли люди технічної сторони, я пішов за ними слідом. Став учитись у них, як треба буде фізично по землі своїми ногами повзати та руками робити, тобто робився в природі залежним чоловіком. Мені треба були в житті їжа, одяг і житловий дім. До 14 літ мене батьки годували, поїли, у домі жив. Уже став розуміти, що значить моє й що це чуже. Бачив далеко, а чув далі. Старався нелегальністю оточити себе, як і всіх, вело до фізичного труда. Я робив у природі те, що робили люди. Вони старалися бачити себе здоровими, красивими, щоб їм було в цьому хороше й тепло. Я цього теж хотів, але умови не давали, бідність оточувала. Жив я в селі, це було село, як у всіх. У ньому люди народжувались, і в ньому вони вмирали, природа всіх прибирала до рук, вона їм не давала життя. Я був маленькою дитиною, а в самого слух був. У церкві дзвони дзвонили: один раз помаленьку, а три рази сильніше.

      Приватна власність у людях народилась за рахунок землі. Люди за землею доглядали, робили грядку, сіяли зерно, вирощували врожай, трудились, дуже тяжко їм діставалась копійка. Люди з природою воювали, убивали, крали, хто як умів. Так жив і я до самого 35-літнього віку, грішним був, як і всі люди жили, хотіли хорошого й теплого, від цього ніхто в житті не відмовлявся. У 1933 році 25 квітня я залишив свій дім і пішов у природу свої плоди на людях хворих сіяти. Я вже кинув так думати, як думають усі люди, вони не можуть жити без цього всього. Треба чоловікові місце та ще яке, воно має давати якусь користь. Особливо людям треба двір, люди огороджують його, бережуть як око.

    2. Це його є власність, вона в нього за стіною, він її робить сам. Треба зайвий раз поїсти – він утримається. А я із собою в запас нічого не взяв, він у ньому в природі своїм тілом не має нужди. У нього в голові просіяла мисль така: чому це так у людях ввели, що вони стали в природі користуватися технічним? Чоловік у своєму житті став їсти все, приготовлене ним: жирне, солодке – і багато. А одяг зшив з матеріалу красивий, фасонний, теплий, хороший. І так на своєму місці поставив  дім з усіма вигодами. Це його життя й уся ця надія й упевненість у цьому всьому . Чоловікові треба б у цьому всьому жити без усякого горя й усякої біди, а виходить не те, що думали в природі самі люди. Вони й тепер не думають умирати, їх примушує упевненість жити в цьому. А природа їх по-своєму народила й хотіла вона їм, щоб вони по природному жили. А люди не стали природі як такій вірити, їхня віра зосталася позаду. Вони кинули природу: повітря, воду й землю – а стали вводити в себе штучне, бездушне, зовсім мертве, зроблене з живої сировини руками як діло, у котрому перший чоловік помилився. Своїм тілом від основного, від природного, відійшов, а прийшов до нелегального, до чужого. Не став пробуджуватись, а в своєму ділі став чоловік утомлятись, у чому захворів, застудився, похворів, похворів, і вмер на віки-віків. Це все на собі зробив сам чоловік, він не ввів природу, не став користуватись нею, а взявся за штучне діло, став оточуватись технічним, став у природі жити залежно від неї: сьогодні дай, завтра дай й післязавтра дай. Цьому ділу кінця не видно, самі люди цього побажали робити. Їм у житті страшним виявились повітря, вода, також земля. Люди стали найголовнішого цього боятись, вони визнали всю природу своїм ворогом і стали від цього всього відходити.

      3.   Їм погане й холодне не по душі. Їхнє діло оточило чоловіка тяжко трудом, він нам необхідний. Ми не знайшли нічого в житті своєму, крім цього всього, нічого, крім як ухопитись за труд. Ми знайшли його в природі нелегально з перших хвилин, секунд. Ми, усі люди, хотіли, щоб наш народжений нами чоловік по нашим слідам пішов. Самі таке бажання в себе стали мати, руки в брюки, щоб нічого не робити – це неможливо. Треба самому в природі робити й дуже тяжко. Це взявся робити – роби. Це твій могутній труд. Не кажи, що не дужий. А ми маємо таку мисль, якби хто-небудь робив, а ми ним командували, його примушували як такого так робити. Не вмів учитись – умій лопатою рити, фізично робити. Ти сам не вмієш інших заставляти, щоб вони це діло знали й старались із малих літ учитись на цю науку теоретично. Вона всім так не дається, нею люди рідкого характеру оточуються. Більшість людей сходять з колії, а найсильніші залишаються в хвості. Сама теорія – це букви, а цифри – арифметика, чим люди заінтересувались це все в себе мати. Теорія – це знання всього природного життя. А практика – це народжене мудреця. Хочеш жити в цьому ділі, щоб тобі жилось легко – на це є у природі кругозір (різнобічність). Однобоко люди всі живуть, їм хочеться теплого й хорошого. А от скажи теоретику, ученому чоловікові про це діло, щоб він дав свою згоду в цьому холодному, поганому зостатись: він умре, але не згодиться із цим ділом. А холод і погане фізичне створює життя, вічно не вмираюче. Ми, усі учені теоретики, від свого місця, нема такого, щоб у ньому не мати нужду. Воно нас зберігає в цьому ділі. Ми на ньому живемо один раз, а іншого разу ми на ньому вмираємо. У практиці є чоловік свого діла мудрець. У природі є ці сили, ця можливість, щоб чоловікові не хворіти й не простуджуватись. Усі хвороби відходять через повітря, через воду, через землю.

       4.  А ми, усі люди живущі на білому світі, цим гидуємо, не любимо ці ось якості. Природа є люди, а чоловік є загартування. Джерело її є повітря, вода й земля. Чому треба сильно вірити й на це треба сильно надіятись – це все врятовує нашого чоловіка. Вода, повітря й земля – найголовніші милі мої, тобто Іванова, у житті друзі, без котрих чоловік жити ніяк не може. Водою треба купатись, повітрям треба задовольнятись, а по землі босим ходити. Це не мої, особисто Іванова, сили – усім треба людям. Він їх у цьому не жаліє, їм через руки передає, цілує, любить. Усіх нас, людей, як одного зустрічає й проводжає, їм щастя, здоров’я вводить хороше, лише б тільки побажали, попросили його, він у цьому не відмовляє, приймає, їм дає здоров’я.

      Шановний товариш Іванов, звертається до вас із Рязані Руніна. Моя сестра хвора, її хвороба в тому, що вона сумує й не вірить в себе. Вона лікувалась у психіатричній лікарні, результату хорошого нема. Їй 19 років, звуть її Косорева Тетяна. Не могли б ви нам помогти. Уся наша сім’я просить Вас, напишіть, чи можна нам приїхати до Вас. Я закінчую свій лист. До побачення. Руніна. 27.08.75 р. Адреса: м. Рязань, вул. Фірсова, дім 8-1-99, Руніной О.А., індекс 390027.

      А тепер ось лист із Москви. Здравствуйте, дорогий Учителю! Пише Вам Сергій, що одержав від Вас друге життя. Дорогий Учителю, я не знаходжу слів, щоб висказати  Вам свою вдячність. Усе, що Ви нам наказували, виконую. А роблю дуже свідомо, уперто. Це вже пройшло сім місяців з того дня, як Ви дали мені життя й здоров’я, а тільки тепер я відчуваю плоди Вашого труда. Звісно, мені ще далеко до того часу, коли я зможу з повним полегшенням зітхнути й сказати: я здоровий. Ще треба багато трудитись, бути терпеливим, стійким, витриманим.

       5.  Але я вірю, що ми з Вами, дорогий Учителю, усі мої хвороби переможемо й виженемо усяке зло з моєї душі. Учителю, до мене тепер приходить багато молодих людей, і я від Вашого імені стараюсь помагати їм. Уже з хлопців троє обливаються холодною водою й ходять босими по землі, не плюють, кинули пити й курити. Вони так само, як і я, просять вас зцілення. Ваші процедури вони роблять з Вашим ім’ям, Учителю. І дуже мріють вони з Вами зустрітись. Адже я не володію тією силою, що Ви. Тим більше, що сам я не зовсім видужав. Я собі намітив перший етап, що прийняти тисячу ударів водою, щоб зробити перші висновки. Тепер я дивлюсь на весь світ і на всіх людей зовсім іншими очима. Усі люди здаються слабкими й нещасними, і мені хочеться як можна більше їм помагати й давати здоров’я. Дорогий Учителю, мені хочеться бути таким, як Ви, але це приходить не зразу, а поступово з великим трудом. Учителю, Ви нам послані самим Господом, і тому ми точно маємо прямий зв’язок. А нам через Вас. Ми хворіємо недаремно. Якби не було нашої хвороби, ми б не зустрілися з Вами, дорогий Учителю. Не зустріли б Того, Хто послав Вас. Я радий, що Господь відмітив нас із всіх і наблизив до Себе. Але наше життя має пройти так, щоб ніхто з людей не зміг сказати, що ми користуємось Господньою благодаттю ради своєї користі, і кращим прикладом для нас є Ви, дорогий наш Учителю. Тому мені хочеться бути таким, як Ви, навчати й показувати на Вашому й на моєму досвіді, яким має бути чоловік. Дорогий Учителю, мені дуже хочеться знати: чи здійснилося те, про що Ви на говорили? А що має здійснитись у літні місяці цього року? Прошу Вас, Учителю, написати про це.

        6. Учителю, скажіть мені, будь ласка, чому я став ставитися до всіх людей однаково, незалежно від того, близький він чоловік чи далекий. Усі для мене хороші, і всіх я однаково жалію, шаную й люблю. Моя дівчина ображається, я перестав її любити. А я їй кажу, що для мене всі люди однакові, і що я не можу дати від себе комусь більше, а комусь менше. Учителю, скажіть мені: правда з мною чи ні? І ще скажіть мені, дорогий Учителю: треба мені женитися чи ні? Я все зроблю так, як Ви мені скажете. Учителю, прошу Вас дуже: дайте здоров’я й Ігорю, Григорію, Тетяні, Миколі, Світлані, Едику й усім іншим хворим діткам. Нехай вони завжди будуть щасливі. А тепер я закінчую писати, бо Ви, дорогий Учителю, утомились читати мої каракулі. Зараз на вулиці вечір, о 10 годині, допишу Вам лист і піду обливатись, а потім спати. Дуже хочу бачити Вас, Валентину Леонтіївну й усіх інших наших знайомих. Приїжджайте скоріше до нас, ми дуже Вас ждемо, і найголовніше, Вас ждуть ще тисяча хворих у нашій затхлій Москві. Учителю, я розмножив Вашу книжечку ще декілька екземплярів і дав надрукувати тим, хто дуже хотів. Нехай вони теж прийдуть до Вас. А тепер, дорогий Учителю, до побачення. Побудьте ще з нами як можна довше. Дай Бог Вам ще здоров’я й довгих літ життя. Ваш хрещеник Сергій. 10 серпня 1975 р. Ротніков. С. Адреса: Москва, Автозаводський проїзд, дім, корп.1,кв.62. І свій художній портрет.

      Сьогодні понеділок, перше вересня 1975 р. початковий день усіх наших учнів, вони сіли за парти. Вони взяли в руки свої книги, читають, розуміють, навчаються з надією бути між усіма командиром, керівником, вожаком. Усіх  нас до цього веде історія. Ми, усі наші люди, у цей могутній день сіли на свої місця за парти.

     7. Ми не хочемо залишатися без того думаючого знання. Ми всі цього вчитись навчились. Ми повинні обов’язково отримати своє технічне знання. А коли нас із вами оточить це діло, то нас історія примусить своє призначене місце зайняти. Я в житті своєму одержу диплом, це моя упевнена спеціальність. Мені наші люди будуть довіряти як ученому інженеру. Я міг бути лікарем у своїй роботі. Моя наука – це медицина, вона нас як таких людей  примушує воювати з природою, вона посилає нашому чоловікові свого лікаря. А наше таке діло, як лікаря знаючого, йому треба точний діагноз, тобто хвороба. А цій хворобі приготовлені в природі ліки. Ми з вами ще не починали хворіти, а нам люди приготували своє видумане технічне, штучне: чи то таблетки з хною, чи то шприц або ж ніж, котрий ріже й не дорізає, а буває, перерізає. А діло шприца одне – у хворе тіло, що температурить, тикати голкою. Це все не нове, зроблене нами, людьми, для чоловіка – роздратоване зовсім хворе питання. Ми в природі не знайшли нічого в цьому, щоб із цього всього отримали реально. Наше діло – це є чоловік, він у природі захворів, йому боляче, він стогне, хворіє, йому його історія готує дорогу. Люди вчені зробили для цього лікарню. Вони хворого чоловіка зі своїх рядів женуть геть, а лікарня розперезалась, приймає, це її закон. А в законі медичному є адміністратор лікар, він хазяїн цієї лікарні. У нього є персонал. Що захоче, те й зробить. А раз до нього попав хворий, лікар починає по своєму медичному з ним займатись. Лікарю треба його біда, хвороба. Він цього чоловіка до себе в лікарню прийняв, як такого взяв на облік свого запису.

       8.  Лікареві як такої хвороби цього чоловіка довірили й хочуть, щоб він цій хворобі поміг. Він сильно температурить, у нього хворе від цього тіло. А для нього як такого хворого цей лікар написав сестрі своє лікування: уколи робити. А чи подумав лікар цей: між цим тілом і всією цією технікою яка є різниця? Тіло – живе, а техніка – нежива, бездушна. Цього лікар не знав, він і не робив. Його діло одне – йому треба обов’язково хвороба цього хворого. Лікар добивається також точного аналізу, лікар усі свої сили покладає в цьому ділі, він допомагає цій хворобі цього чоловіка. А хвороба, вона посаджена природою. Чоловік захворів між повітрям, водою й землею. Ми, усі ці люди, котрі зустрілись із цим хворим чоловіком із цією його хворобою, не знайшли засобів, і нема між нами такого чоловіка, щоб цьому чоловікові стало легко. Ми, усі люди, не знайшли. А він повинен бути між нами в фізичному загартуванні чоловік. Йому природа не буде заважати, тобто вона не буде нападати своїми силами. А за його такий учинок він оправдає себе. Ти – чоловік хворий, тебе оточила стихія, твій такий нестаток. Я через нього мучусь, ніхто цьому хворому місцю не помічник. Усі наші вчені стараються для хворого чоловіка все зробити. Я, говорить техніка чоловікові. Мене твої руки зробили. Люди ввели її самі, осідлали, і керують нею. Вона нам риє яму, вона закопує – це все робить на чоловікові вона. У цьому діло є  природа, вона має  в себе повітря, воду й землю. А це все є три тіла не вмираючі ніде ніяк. Ось що нам, усім людям, природа принесе. Вона для цього діла нам чоловіка приведе. Вона його народила й увела йому свої сили, його як такого навчила, що треба буде робити, щоб природа не нападала на будь-якого чоловіка.

       9.  Це є люди, вони зустрічаються з чоловіком, з ним вони будуть здоровкатись, свою ввічливість робити. А коли ти будеш перед людьми робити ввічливість, вона зробить заслуженим тебе, то ти одержиш, що в житті треба. Кожного чоловіка його вчинок виправдає. Він від природи одержить таку довіру, чоловік чоловікові буде в житті допомагати. А коли ми з вами візьмемось за це діло, то в нас це вийде. Повітря, вода, земля нас оточать. Я, чоловік, без цього – ніщо. Моє тіло – це всіх є тіло. А між людьми всіма розвинута техніка, вона поставлена на колеса для того, вона робить, людському життю вона в усьому помагає. Люди вчені будують на землі свою задуману стратегію, їм довелось накреслити план, щоб із цього діла люди отримали енергію, струм і доставили його на це місце, туди де треба для життя лампочка, електричне світло. Люди своїм трудом фізично проривали канали, ставили стовпи, а потім тягнули провід для того, щоб там поставити привід для якого-небудь виробництва, де буде робити для роботи своєї станок. Він у розжареному вигляді нам тягне будь-якого сорту залізо. Або на заводі розпилювальному  стоїть зроблена пилорама, котра нам пиляє своїми силами будь-який у своєму ділі хлист. І є циркулярна пилка, вона нам ріже будь-яку фризу. Ми з неї, із цієї ось продукції, будуємо всякого характеру заводи, вводимо в життя будь-які цехи. У нас риються шахти, фабрики, усякого виду комбінати. Ми з вами в кишеню не ліземо за своїм словом, за своєю думкою, котра нас, людей, збирає в гурт і сажає на своє місце кожного чоловіка, хто в житті своєму надумав нашим людям усяку корисну в житті річ спорудити. Чоловік вносить свою пропозицію, продуману ним. Він хоче, щоб це було в нас. Ми з вами на це народжені на нашій землі, щоб своїм умом по природі лазити.

     10.  Ми по ній шукаємо, у нас для цього існують різні науки. Ми їх для цього діла озброюємо на це місце, де лежать на землі великі простори. Ми там ставимо машину бурову й буравимо на велику глибину свердловину. Ми свій підсумок своєї історії не призупиняємо. Ми це діло по землі шукаємо, хочемо сказати: нам наша природа розкриє всі свої кишені й викладе свої місця будь-якого породження. Нам треба в житті своєму пальне – ми в землі знайшли вугілля, тягнемо його на-гора та його використовуємо для вогню. Ми топимо камінь на чавун, а з чавуну – залізо, а із заліза – сталь. А зі сталі ми робимо для машини деталь. У нас прогресує в нашому житті усякого характеру мотор, сила кінська. Вона нас швидко везе по землі. Ми на ній по воді плаваємо в далекий рейс. Летимо в атмосферу в висоту, так як на Арктиці робимо посадку. Ми своєю експедицією ставимо свій червоний прапор. Ми, учені, там шукаємо добро, відкриваємо таке місце, хочемо знайти в природі таке вічно не вмираюче джерело, чим ми хочемо скористатись. Нам, усім людям, помагає в усьому техніка. Ми будуємо для нас усяку машину й нею летимо в атмосферу. Це не одне є у нас, у людей, зроблено нами самими. Ми в процесі свого життя зробилися ділками. Мислителі є такі люди, живущі на білому світі на землі. Ми в процесі життя переродились із сірого чоловіка в більш нужденного чоловіка. Ми ганялися за технікою, її робили, ми нею користувалися всюди на нашій землі. У нас є лабораторії всякого типу, ми маємо телефони, для нас усе робиться в природі легко, нам помагає машина в усьому. Ми по природі сміло ступаємо, вважаємо її матір’ю, вона нас пожаліє й нам дасть те, що ми шукаємо. Нам треба не те, що ми знайшли. Цього нам мало. Ми з вами, люди, у цьому всьому безслідно вмираємо.

     11.  Ми своїм життям незадоволені. Між нами, усіма людьми, лежать ці три тіла, котрі нам дають усе як джерело всього нашого життя. Вони нам із вами народили в себе інженера й лікаря, їм треба право на їхнє технічне життя. Вони цих тіл бояться, їм це страшно. Вони не хочуть залишатись близькими людьми, вони відходять від цього джерела. Їм треба життя технічне, щоби було штучне. Вони люблять зустрічати красиве. А некрасиве вони женуть геть далі. Ми звикли залишатися при сонечку. А ночами ми спимо – ми найголовніше просипаємо. Що ми з вами як лікарі робимо?  Між нами хворіє дитя, у нього запалення, великий нестаток. А ми ж є лікарі, шукаємо на ньому причину, стараємось цьому всьому помогти. Ми ж у цьому вчені люди лікарі цього захворювання. Які ми є учені люди в цьому? Ми з вами не маємо природних сил, у природі взятих, щоб ми з вами в ній не простуджувались і не хворіли, що в житті найголовніше. А ми є технічні люди лікарі, знаємо добре маленьке дитя, живе енергійне, а воно в них захворіло, у нього запалення. А ми цьому всьому зробили шприц, голку, налили якусь рідину і тикаємо це все в це хворе тіло. Дитя від нас терпить і свої сили має це все рубцюватися. Це все робить на чоловікові наша техніка. Вона зберігається в лікарні в лікарів. Хіба лікар не знає людське тіло, воно ж живе. Може в будь-який час захворіти, і може ця хвороба піти. А що може мертве, бездушне зробити йому, крім шкідливого? Голка стальна, а властивість хімічна.  Усе це зроблено з природи руками для того, щоб урятувати самого себе. Це ми, люди, цього чоловіка в себе народили. Ми його зустріли й стали вчити по-своєму, щоб він жив. А наше людське діло: встав з постелі, починає вмивати себе, а потім одягатись, слідом за цим їсти сідає.

     12.  А коли чоловік наїдається, йому хочеться спати. Це така людська звичка: їхати по селу чужому та придивлятись на інших таких живущих у цьому селі людей. Вони за історією давно на цьому місці живуть, свою здібність показують як хазяї. А хазяї тут різного виду, одного й другого, а от третє чоловік радий би одержати, але в нього не виходить, начебто так і треба. А в кого такої штуки збоку не було і не буде. Милі мої ви люди, ви народились у цьому селі й хочете в ньому жити, це ваше таке бажання, така путь. А природа не такого змісту, вона в цьому селі поклала дуже багато, вони  всі без усякого лежать у землі, вони народились для цього. А вмирати буде треба й обов’язково треба. Ось тому я й пишу ці людські слова, котрі всім тим людям, котрі хочуть жити. А в природі є дві половини: одна живе з чоловіком, а друга ніким не зайнята. Ось які є у людях діла: сьогодні їсть, сидить за столом, а завтра помирає. Ми про це ніколи не думали. А знаємо: як би ми з вами не жили на цьому ось місці, нас як таких природа не забула, у неї є, чим перед нами такими похвалитись. У неї весь тиждень попереду. Перший день – це початковий у труді понеділок, він нас своїм часом оточив, усіх нас як одного примусив. З ним таким ми зустрілись, а не поклонились його силам і не сказали йому своє слово: «Добрий ранок». А скоріше своїми руками схопилися за лопату гостру, ми скоріше фізично за землею почали доглядати, як за матінкою природою. Вона й до нас не з одним днем прийшла й однією атмосферою оточила. Ми як такі, усі наші люди, можна сказати гучно, ми є молодці, що зустрілись. А кого ми з вами повинні боятись, якщо вона наша є рідна невмираюча матір. Вона родила нам наше ясне в променях сонечко. Ми встали на свої ноги, як якісь гвіздки направили в якесь дерево, це все ми зробили.

      13. Ми, як один чоловік, дивимось на наше сонечко, на наший такий ранок, з яким ми з вами зустрілись уперше. Хочемо цьому всьому сказати спасибі за наше все нам. Вони як такі та ще природні сили розташовані в кожному своєму місці. Воно нас як таких жде й хоче нас таких примусити, щоб ми з вами до цього діла приготувались й у весь голос сказали: благослови нас почати це діло. День великий почався, а ми які є люди розмістились на цій ось місцевості. Це наш трудовий фронт, ми маємо тут щось зробити. Ми, як такі люди, є ось на цьому місці певному. Нас життя наше примусило в природі знайти викопні в надрах багатства. Це багатство нам розкрило залізну руду, із чого ми для цього побудували наш такий завод. Ми побудували його ось на цьому місці й примусили всіх наших сюди прийти й зайняти своє місце для того, щоб наш завод не уступав зі своїм ділом, зі своїми людьми іншим таким заводам, котрі побудували для цього. Люди – спеціалісти це робити, це їхній розум зосередився, і спорудили це діло. Ми, люди, прийшли сюди вченим помагати. Вони хочуть, щоб нам жилось у природі хороше й тепло. Ось чого ми весь час хотіли й самі ми в усіх умовах робимо. Треба буде по цій дорозі пройтись і до цього місця прибути й там на цьому місці закласти фундамент. Він нам треба не одному цьому ось заводу. У нас між людьми така проходить робота. Ми з вами цього ніколи б не робили, якби ми знайшли в цьому ділі інше. Адже нам буде краще від цього всього. А якщо ми в природі знайдемо легке, і ним ми оточимо себе, то нас із вами не візьме ніхто. Завод – це наше виробництво, ми на ньому працюємо, робимо діло, нас із вами держать умови. Ми за це все одержуємо гроші. А от щоб хто-небудь став за цю правду, котра хотіла народитись, а із двору несе мертве.

      15. 16 вересня 1975 р. Ми були в Міністерстві охорони здоров’я РСФСР. Вони мене прийняли в приймальній лікаря психіатра. Доводилося доказувати їм про за штуку, за це ось ідейне діло, котре на людях робиться. Ми розказуємо їм про все це діло – вони, як барани, уперлись із своїм технічним розвитком. Їхнє місце їх оточує життям. Це неможливо було слухати. А щоб побачити таке природне місце! А воно вибрано для того, щоб на ньому доводилось щось таке в житті зробити. Ми між собою ждали, ми як люди його просили, як Бога свого. Він же нам усе це наявне створив, ми його стали мати. А тепер наше діло – до цього діла прибавити, це нам усім треба. Ми обсудили це все розширити, наше з вами є все. Ми в себе стали мати одну тисячу, це все ми зробили самі. У нас є, чим хвалитись. Наше таке бажання зародилось, хоч одну штучку до цього всього прибавити. А в природі це все нелегко дається, і за цим треба доглядати. Ми не знаємо: а що буде із цього початку? Наше одне діло – думати. А виходить у житті інше – прибуток повернувся на збиток. Думалось, що на другу тисячу прибавиться одна овечка. Це трудно одержати, скоріше від усього цього зменшиться. Що тільки не починалось з діла робити, його стараються збільшити. Кожне діло з нічого починається, а кінчається найбільшим. Цьому ділу кінця не видно. Ми з вами індивідуалісти власники цього свого місця. Ми його самі захопили, зробили своїм, на ньому чоловіка підлеглого примушуємо, йому говоримо: це треба. А навчити ми його в цьому не навчили. Пішов він і зачепився, і в цьому він помилився й загинув на віки-віків. Ми маємо таку ідею: не навчились, як треба буде жити. Ми це людське життя самі розвинули. Цей чоловік наш природний у ній жив хороше й тепло, він живе тепер так, і буде він так жити весь час.

     16.  Йому люди не представили новий потік, як його представив у своїй ідеї Іванов. Йому холодно без усякого одягу й некрасиво без фасону показує, але зате енергійно. Сам на собі це показує й іншим це вводить. Простуда й захворювання безсилі в цьому всьому. Ми дуже багато віримо, багато знаємо й багато маємо, але удержати ми ніяк не можемо. Це наше таке в природі людське життя, вона нами робилось так, як ми з вами захотіли. Ми, люди, цю ось першу помилку самі в життя  ввели. Говоримо іншим такими людям: так це треба нам зробити. Ми такі в природі є люди, самі захотіли в природі зустрітися з нашим таким днем такого психічного залежного життя. Ми нікому не претендували, і не від кого ми не потребували, щоб нас таких одягали, годували, щоб у домі спали. Ми з вами в природі так народжувались живими енергійними, нас усіх природа незалежністю оточила. Ми зустрілись усі однаково. Нам вода промила слід. А повітря свої сили зосередило на наше тіло, виштовхнуло. А земля нас усіх до себе прийняла. Як пташка опинилась у гнізді? Вона свою матір не примушувала, щоб вона полетіла в природу й піймала маленьку крихітку й принесла дитяті, це природна пожива. Вона, як матір, жаліє всіх, годує. Вони швидко пір’ячком обросли, сил набрались, і тут же вони пурхнули, не стали матір турбувати. Вони полетіли в природу самі на своїх тонких крильцях і ніжках. Вони очками дивились, теж бачили, що в природі робилось. У неї не було, щоб від неї відходити й своїми діями не любити. Це всюди змінний час, котрий близький залишився. Це маленьке пташеня нікуди не дівалось, а вільно жило у природі. Куди хотіло, туди летіло, йому дороги були однакові. Природа всім пташкам, вона давала летіти та насолоджуватись. Пташки маленькі ось так і живуть до свого часу, як і всі люди.

     17.  Вони свої пори прикрили бездушним, мертвим, зробленим руками. Цією матеріальною штукою чоловік не врятувався, а втратив свої сили, як ніколи, у своєму житті. Він був безсилий боротись, тобто жити. Він у природі залежний від неї, йому треба одне й інше. Він не став задоволений цим. Його це все не задовольнило, що йому дала природа. Вона в себе мала день, вона мала ніч, і повітря тепле, і повітря холодне. Вона спочатку зустріла чоловіка своїми діями, вона йому запах подала й почуття створила, а він залишився незадоволений. Узявся за те діло, котре взявся робити. Він став бачити, він став чути, й оточив себе в цьому всьому. Ми стали на шлях цього розвитку. Якщо ми перевіримо ці перші кроки в житті, вони оточили себе природою. У ній для наших людей є дві сторони: одна видна, друга темна. Це в житті є неправда, таке є природне явище. Коли ніч стоїть, то глибока темнота. А подивитись на сонечко, воно розташовано в розрідженій атмосфері. Ми, усі люди, є такі живі, котрі не захотіли такими бути. Живе тіло сонечко, воно, як говорить наука, вогняне, а як природне воно вогню не має. Якби воно було вогняне й сили були б, то від нього мікроби палились. Це така є атмосфера, вона зимою зовсім не шкідлива. З’єднайте ви із цим ділом ніч з днем, так та атмосфера. Вона не розділяється на різне – усе в природі однакове. Ми так ось думаємо, що холод наступає звідкілясь, а він появляється тут же на цьому місці. Так само, начебто заходить за землю сонечко. Ні, це відбувається в наших людях. Усе це робиться в природі людьми. Вони це місце вибрали, знайшли своє існування, стали придбавати те, що треба в житті. Ми своїм ділом поставили на цьому місці село або хутір, джерелом примусили служити землю.

     18.  Вона нас як таких людей жене в бій, щоб ми з вами йшли на її зазначене місце, і там робили те, що слід. Треба її орати, треба її класти під сніг. Пройде те тепло, і дні нашого брата зустрінуть зі своїми зеленими полями. Нам не треба буде зелена трава, нам треба буде чорноземна земля. Це місце орати – для цього наше приладдя технічне, конячка в хомуті, а віл в ярмі обробляє землю, словом, зроблять з оранки грядки. А люди в цю землю сажають зерно. А тепло по цій усій місцевості вводиться. Наші люди спішать усе робити, вони по-домашньому за кожною курочкою спостерігають, щоб вона не знесла де попало своє яєчко. Добра хазяйка свого добра весь тиждень весь час готується до свята, у неділю люди йдуть у церкву Богу помолитись: вони роблять багато гріха. А про базар не забувають вони, стараються туди попасти, їм хочеться грошенят у себе зібрати та в хазяйстві зробити те, щоб люди про нього не сказали, як про якогось народженого молодця. Він зі своїм приладдям і живою силою в полі поробив усю роботу, і не забув про домашнє – треба їхати на базар. А він від села далеченько, рідко хто його відвідує. А коли на базар приїжджає, везе масло, сир, яйця. Йому як такому готують місце. Люди ждуть цього моменту, що краще селянин привіз продукт по своїй ціні продати. Йому треба буде копійка. Він має свою любиму доньку, вона від них як батьків жде обновки. Батько старається одягнути її в найкраще, похвалитись, як він її готує в наречену, це один раз у житті буває. За цією дівчиною по всьому селу погоня: вона багата. Вона хоче красивого розумного хлопця мати. А хлопці на ногах носять, у своїх піджаках. Вони – як півні над куркою, так вони – над дівчатами. Їхнє діло – картузи, чуб – на бік, себе держати.

     19.  А люди бачать, людям треба це діло розвивати економікою, її доводиться між людьми створювати. Карлик теж є маленький чоловік, він не хоче бути таким чоловіком. Йому хочеться зробитись у природі таким чоловіком, котрого люди в себе мають. Він для цього діла народився, його життя оточило бути між ними як ніколи багатим чоловіком. Він багато роздумує, йому хочеться в житті зробити те, чого жоден чоловік у природі не робив. Це його мисль примусила бути таким чоловіком. Він для себе зробив таку величезну зброю, нею оточив себе, став у житті ділок, із ділків ділок. Зробив таку машину, котра літає в атмосферу, а там своїми приладами вивчає. Йому ці якості треба, він їх застосовує в житті такому, котре тепер між нами робиться. Ми, учені, теоретично собі досягаємо, економічно багатіємо. Політика – режим свій чоловіком вводиться. Діти наші навчаються, стараються зробитися такими само. А от день, неприємність заважає, а вона в цьому народжується. Хороше й тепле дається тяжким трудом. А трудитись тяжко, декого примушують, щоб ним займатись. Молодь іде слідом за погонами в командири. Люди людьми розпоряджаються, люди кланяються людям, просять у них благо. Вони говорять свої слова, щоб їм було хороше. А хороше місце чоловіка примушує на ньому багато думати, щоб за рахунок того прожити. Ми з вами в цьому ділі жили тяжко, по природі трудились залежністю. Одне починали, друге захоплювали. Нам дня, що прийшов, було мало. З раннього ранку ще сонечко не сходило – ми повставали, самі покупались та одягнулись. Надягли на себе ми чоботи, на голову – шапку, і гайда з хати надвір. Ми з вами готувались, озброїлись усім тим, що треба. Як слід до тепла ми одягнулись. Що треба для землі, ми на свій віз поклали. А тваринний скот: биків, коней – поставили на ноги, запаслись кормом на весь день. Ми їх запрягли в голоблі, наділи хомут.

     20.  Подивились і подумали: а що ми потрібне взяли? Начебто все. Перехрестили рукою своє тіло до самого пуза від голови. Сказали: Господи, благослови цього хазяїна до цього місця добратись. Він усю зиму про це місце не забував, а все з ним на відстані говорив, його життя примушувало копатись у цьому, він готувався, ждав його дні, у котрих доводилось. Він їх до себе ждав та за час багатів, що цьому хазяїнові в двір треба. Він не знаходив по природі, щоб його добути. Він на це діло від самого ранку до самого вечору ногами топав, старався корисного прихопити. Це чоловік у природі, йому спати нема коли, у нього кулак під головами. А не туди кидає мисль, і там побуває, словом, робиться в житті боязкий. Він не мовчить, у цьому ділі відходить.

     Селяни літній час кидають у полі на землі. Вона як джерело дає їм щорічно свій урожай. Люди знімають хліб чистим зерном. Усе це вирощує природа, вона нам хлопок ростить і баштан виходжує, сади: яблука, груші, сливи, вишні та виноград. Словом, земля – годувальниця, у неї поверхня золота. А всередині розміщені поклади надр і озера. Земля родить величезні багатства. Ми для цього всього ставимо заводи, фабрики. Людям треба розвинути в себе штучне різного виду, деталі, вона нам складає всяку машину. Вона нами поставлена на колеса й скасовується. Ми в цю машину ввели силу, її пустили в атмосферу. Усередині для чоловіка невагомість ввели. Яка система там знаходиться, тобто в ньому життя. Ми космонавти, учені люди такі. А вже є місце, котре займають люди, вони на ньому день і ніч займаються, стараються своїм трудом заробляти копійку. Вона поможе їм, як треба буде за рахунок цього своє життя врятувати. Люди самі примусили себе від природи отримати те, що слід у житті.

     21.  Ми з вами не сиділи, а з одного місця на інше бігали, старалися робити як ніколи, мислити. А щоб ми з вами цим всім задовольнили себе.

      Мене в цьому ділі недаремно у видінні показувало, і в літаку мій вид видінням Люба бачила. Як їм зробилось легко. Вона старалась показувати людям, як це ось вийшло. Бог був, лице моє. Як же цьому не повірити, коли факт є живий у світі. Чоловік купається в Байкальському озері, а сам моє лице бачить. Вона істині не вірить, що це їй показується для дива всього світу, що це є Бог, він дива творить між людьми. Водою, повітрям, землею люди себе покажуть і те вони зроблять, що закон у себе не бачив. Він зі своєю політикою, зі своїм режимом не очухаються. Усе зробить в особі народу, вони визнають і скажуть, що це є істина.

      Люди на землі все спорудили й усе присвоїли собі. Пташку горобця їм доводилося бачити на своєму дворі, різного виду птиць. Люди між собою ввели інженера, поставили на ноги офіцера, він став учитель солдатів. Щоб війна між ними відбувалась, люди закон в життя змінювали своїми силами. Для них це земля ввела різну зброю, чоловік став у природі все підряд убивати. Вони стали душу й серце людське ненавидіти. У них земля зародила джерелом, вони стали в житті панами. Якщо це буде треба в житті що-небудь таке зробити, у неї є на все сили. Лише б чоловік намітив свою мисль, вона йому покаже: це є одне ціле. Природа дні присилає ті ж самі одні з  усіх. Ми їх у себе діждались, як якихсь ділків. Вони в цьому подумають, скажуть одне слово нам, людям, на землі.

      Для світу треба Бог, котрого ми ждали. Ми діждались його діла. Він нам став помагати, навіть видінням закриваючи. Я в Черкизові на Красному Маяку, дім 11, поверх 9, кв. 348 у віконце дивився, як на околиці Москви бачив її будови, що розклались.

      22. А люди внизу, як курчата, старалися в автобус попасти. У цьому їхня є сила, вони прибавляють по цій місцевості ці ось високі білі будинки. Їх, як таких людей, селянин годує. Їм це життя інтересне, вони втягуються. Живуть один раз. Їх це діло їхнє не задовольнило.

      Вони помилились у цьому ділі, що серед нас народили маленького чоловіка з потребами. Здалека видно, що він живе хороше й тепло. Але одна біда йому заважає: він у природі простуджується й хворіє. Йому на це наші вчені люди не найшли в природі засобів і нема в них чоловіка, щоб у цій біді, тобто горі, помогти. А люди це горе бачать, але зробити не зможуть. Вони багатством оточили себе, зробилися в природі ділками. На собі розвинули теорію, вона їм у всьому помагала стати на ноги. Їх люди назвали по своєму розвитку ученими спеціалістами. Він отримав звання академіка, професора, асистента. Головного лікаря, наукового співробітника, доктора і так далі. Із чоловіка роблять патріота. Йому вішають золоту зірочку за його героїзм. Він між нами заслужений, йому люди служать повагою. А він як стояв на черзі таким бідолахою, хворим, безсилим, у природі залежним, так він і залишався таким у природі, ображеним, нужденним у ній. Він без чужого жити не може. Йому його одяг приніс шкідливе. Він старий, він порваний, а ходити в ньому треба, і засоби на нього витрачати. А засоби придбаваються трудом і тяжко. Ось що він зробив у процесі життя – він сили, енергію загубив. А раз він сили в цьому загубив, уже він утомлений, його тіло не енергійне, йому не легко жити. Він, та й ніхто, у житті нічого не робить у природі, щоби бути здоровим чоловіком. Його, як такого діяча, природа з колії життя жене. Вона йому чіпляє на його тіло всяку хворобу, аж до самого рака. Він робиться в природі немічним, шукає в людях порятунок.

     23.  А люди самі всі бідолахи, стоять на черзі, вони ждуть того дня, тієї хвороби, котрою вони захворіють. Люди не гарантовані, вони нічого не роблять, у них безсилля. Що можна їм у цьому сказати, якщо вони нічого не роблять, у них безсилля. Що можна їм у цьому сказати, якщо вони не вірять Іванову, його ідеї. Вона людей не жене в бій, щоб у природі придбавати безкінечно багатство. Іванов усіх нас просить, щоб ми взялись за це діло й стали робити за Івановим. Ми, може бути, змінимо цей потік, цю славу, котра хвалилась чужим, тобто природним. Ми, люди всієї землі, наше одне бажання, вся наша путь лежить до життя хорошого й теплого. Ми це отримуємо від природи. Капусту сільського керівництва розсадою саджають. Її виходжують на грядках у літній період. А люди це насіння зберігають, готують місце, роблять грядку, кожну окремо саджають, воду ллють. Якщо багато поливають, вона швидко росте, піднімається до тих пір, поки природа не стане створювати качан. Людям це перша є їжа борщ. Ми без цієї капусти жити не зможемо, це перша їжа в селі. Ми, усі люди, є в природі по-своєму, це є діло одне з усіх.

      Люди зробили цій народженій особі, котру має народити Чувілкін бугор. Він не зайнятий ніким, крім цього діла – це чоловік повинен народитись. Він має для людей створитись на білому світі. Він має зустрітися з людьми, ображеними природою. Вона їх таких покарала своїми силами, вони не змогли від них віддихатись, тому вони сильно терпіли й просили Бога, щоб він і до них прийшов на допомогу. Цього люди давно хотіли й ждали такого народження. А людям це не сподобалось. Вони не побажали, щоб такий у житті народжувався. Ми так звикли, щоб один час пожити та сваволити, а потім захворіють, похворіють і вмерти. Куди, для чого це будуть робити люди? Вони не захотіли, щоб такий чоловік зародився, їх була така воля вбити це все. 35 років оточувався, жив у природі, сам себе показував. Мені не хотілось від усіх інших відставати. Люди всі жили хороше й тепло, вони в природі крали й убивали, я теж старався це зробити. А мене між собою зробили винуватцем, віддали закону. били, між собою по вулиці водили, примусили зізнатись у людях злодієм, били як хотіли. Довго я ходив у природі, шукав вихід виправдати себе, своє власницьке життя. Вони ж дали всі можливості робити в людях те, чого не робив ніхто. Люди зробили священиком, а я не був ним. Я був Гуковським осередком прийнятий у кандидати секретарем Борщовим. А мене за це погнали по митарству, начебто я зробився чужак. Мені дали шість місяців ніде ніяк не поступати. Я цей вчинок не побоявся практично випробувати: 1933 року 25 квітня ринувся в природу природним порядком. Мене як такого зустріли людські запори воріт. Хитрість була скасована. Я їх проходив після такого колючкового діла, я до крові порізався. А коли спустився у воду в лігвище свиней, мене балка дуже освітила. Я став енергійний. А тепер моє тіло вночі зустрілось по вулиці з одними кішками. Я швидко рухався, так наближався до станції Грушівка, вона близько була до Новочеркаська. А з неї виходила молочниця, їх примусили умови, вони з мого вчинку сміялись. Їм ще більше хотілось від цього діла сміятись, на що я звернув увагу, їм у слід сказав: з кого ви смієтесь, ви ж не знаєте, з кого? Це відбувалось між мною й природою, вона людей примусила такого чоловіка бачити. Він для цього своє в природі життя на тілі показав. Через його тіло пройшла сила природна: електрика, струм, магніт. Він перед нею в цей час заслужив. Вона його  кинула таким через це все природне, у людях проявились чудеса природні, йому природа віддала все живе. Він оточив себе ними так, як яєчню на сковорідці засмажили та її чоловік апетитно поїв.

     25.  Так цьому чоловікові довелося вводити свої сили іншому чоловікові. Під час цього всього ворог, що нападає, щезає, відходить геть далі від чоловіка хворого його хвороба. А інша нова небувала безсила, щоб напасти.  Вона йому в цьому такі сили ввела. Це чоловіка життя вічно не вмираюче, жило воно, живе, і буде воно між людьми жити через такі дії. Він їх зробив у людях. За них він у природі отримав славу. Ця практика так не робилась. Люди бачили, але не згодились із цим ділом. Він їм прощав. Люди не захотіли цього зробити, у них апатія, їм треба хороше й тепле. До нас підійшов педагог, він дивився на нашу характерну гру, а в мене родилась до нього мисль: для чого введена людям техніка, тобто штучне? Він мені не зміг на це відповісти. Я йому продовжував свої слова: люди не хочуть бачити погане й холодне. Він мовчить. Я запитую: що люди роблять, щоби бути здоровими людьми? За моїм визначенням, люди помилились своє наявне робити. Їх умови примусили бути в природі чужими, із природою воюють, у неї крадуть, її убивають. Вона від них сильно-сильно терпить, але зате вона така в житті: якщо захоче чоловікові завадити, вона на це здатна. Усі сили її – погані і холодні, котрих люди не люблять, від цього біжать, як ніколи бояться залишитись. Вони говорять: ми простигнемо, захворіємо, умремо. А якщо вони не люблять, відходять, то вони сильно хворіють і простуджуються. Це ми в житті так зробили, помилились, що прийняли в себе техніку, оточили себе нею. Вони стали в природі залежні. Це джерело чуже природне, а ми його тягнемо, від неї прибавляємо, вважаємо, говоримо: це буде наше. Як своїм хвалимось, вважаємо: це наше дала природа. Вона не стоїть на місці, не жде до себе чоловіка, щоб він робив.

     26.  Трудно доводилось цю технічну систему в людях вводити. Вона була мертва чоловіку в своєму нестатку, дуже тяжко доводилось по природі шукати та ним оточувати себе, його як смачне багато поїдати. Це ж є зуби, котрі стали їсти, стали жувати та з повітрям ковтати. А там же такого місця не було, воно ж туди поступило й робило своє горе. Як це було тяжко, але тіло цього захотіло, вона зробила прибуток і збиток, через що чоловік став про це думати й став робити в природі. А природі нема для чого, вона себе собою не поїдає, у неї своє природне: повітря, вода й земля. Це три тіла, вони один від одного нероздільні, а разом вони так жили, живі види в себе мали. Вони від іншого виду йшли й старались свої сили в цьому створювати. Індивідуальність – це кліщик, котрому довелось до землі або води та повітря причепитись. І тільки воно в цьому ділі зберігається тільки за рахунок своїх розумових умов. Ми як люди тільки боїмось якогось звіра, ми самі є по ділу по своєму озброєні звірі, технічні люди в житті. Нам інший учинок не по душі, сильний безсилого заставляє, а безсилий підкоряється. Кому це буде треба, якщо ми з вами приїхали й своє ввели? Людям треба для страху живе, вони думають, вони гадають між усіма отримати краще. А чоловікові індивідуальному природа мисль дає. Він без техніки башту не побудує, вона економічно, політично не збереже. Люди всі живуть у режимі. А режим на землі людьми вводиться. Вони такий закон у себе мають, і будуть мати вони через свій у природі вчинок. Природу не обдуриш.

      Я є частинка маленька, а ви, учені, за моє хороше, за те, що я робив хороше, корисне для життя людям. Я в той час ходив жваво, сміливо, а ви відірвали від основного труда. Я не був психічно хворим, а ви мені створили ВТЕК і дали першу групу. Ось у чому ви самі помилились.

     27.  Ваша це була на вас така робота. Що я тільки не робив, моя здібність залишалася фізично при мені. Я не робив так, як ви робите в природі. Усі не хочете помирати, а фактично ви вмираєте. Ви одягаєтесь, ви їсте, ви в домі живете. Вас це не рятує як таких. Ви в природі залежні від умов. Вас природа в будь-який час може призупинити. Ви чужим хвалитесь. Ви – злодії, ви – убивці природи, за це вас не жаліє нічим природа. У неї є сили природні. Сили штучні ті, чого в нас нема, а є одне й друге різне. Ми маємо літо, ми маємо зиму, між цим живемо. Люди це зробили, взяли посадили в НКВС й обстригли, потім скоротили ні за що, зробили комісію та у ВТЕК прибрали з життя. Такого не було в житті, щоб так люди на чоловіка нападали. Разом жили, будували приватну власність у селі один одного злодійством перегнати, така хитрість у людей появлялась. Ми, усі люди молодого часу, у нас не проходило, щоб за чуже не зачепитись. Воно за стіною в сусіда знаходились, а мені, як сусідові, ця річ треба була. Тільки треба украсти, присвоїти, щоб не попастись. У нас люди є такі, що бачать, чують вони далеко, без цього не обходяться. За чуже люди стараються цього винуватця будь-якими засобами покарати, від чого не довелося піти мені як такому. Я старався своєму рідному отцеві помогти. Хоч трошки він має пожити й почути від людей про себе як Корнія Івановича, бо він від імені Шишкін не відходить. Я в природі цього добився, отець мій почув про мою здібність. Люди стали називати його Корнієм Івановичем. Я недаремно людьми бився, недаремно мою здібність показував, що я є злодій. Усі мої  друзі це робили, але відповідати довелось нам, хто попався під цю руку, під це кипуче діло, що й примусило, історію я про це написав.

     28.  А от тепер я із цим ось усім поділився, узяв дорогу не їхню, а цю дорогу, що мені належить. Вона моє життя ждала й хотіла мене оточити. Я зустрівся один із нею. Мене як такого в природі така мисль зустріла, стала свої слова в голову вводити. Я став з ними розбиратись як із такими, на людях їхній такий у природі вчинок. Вони стали жити й огороджуватися від природи технічно, їм захотілось їсти, вони стали до тепла одягатись, а в дім вони заходили й там розміщались для сну. Це все, зроблене ними в процесі, не врятувало. Їх як таких природа своїми силами зустріла, не порахувалась, і їхні сили технічні прибрала до своїх рук. Вона посадила їм на їхнє тіло виразку, грибок. Це все, що вони зробили своїми руками в природі, не врятувало їхнє тіло. Від цього всього наявного діла втомились, їх оточила неміч. Вони цього не ждали, а сам час до цього їх привів. Вони, усі люди, народились не із цим, що вони тепер мають. Їм би жити та жити, але умови їхні не давали, тяжко вони в житті придбавали. Їм хотілось: руки в брюки, нічого не робити. А життя – це наука, вона на місці не стоїть, рухається з місця на високу гору. Їм хочеться показати на собі свій людський приклад. Він сьогодні наївся хороше досита, одягнувся до тепла, треба б піти до людей, щоб цим усім похвалитись, що він між нами такими один, а ми всі не такі є люди: поїв би та одягнувся так  і в дім би зайшов, але його нема. А на нема і суду нема. Ось так ми й живемо: помираємо всі в цьому, що маємо в селі такому. Так це все робиться нами. Один має, інший не має, а от мати це треба, що й експедицію примусило на своїй дорозі загинути. Так і багатого чоловіка умови примусили: він недоробив діло, умер. Я теж так само жив, бачив людей, зустрічався з ними. Говорив на такій простій мові, не вмів її направляти до бою своїм зіпсованим словом.

     29.  Я був у житті сірим, і йшов ризиковано на всі злочини. Таке життя складалось між усіма людьми живущими. Вони гнались за іншим чужим чоловіком, доганяли. Їхнє діло було одне – конячка або пара волів у ярмі. Не одна пара, а три пари волів, та щоби був свій плуг. Ми так у цьому жили та в корів молоко доїли, мали овечок, шкури носили на собі, та свиней на сало годували, хліб на землі вирощували, нитку з прядива тягнули, полотно тягнули самі. Яке складувалось у природі тяжке життя. Воно починалось із кусочка, а розвивалось у тони, кубометри, кілометри, тисячі, мільйони, математичним кінцем і краєм. Усяка наука починалась із чогось, а перейшла в космос, у нескінчену атмосферу. Що шукаємо? Новий світ, нове діло, якщо відкриємо нову лабораторію. Ми з вами шукаємо те, чого не знаємо. Воно знаходиться між нами, людьми, на нашій рідній землі. Ми користуємось повітрям і водою, нам цього мало. У нас науки розкрили очі, рот свій, їм дай, вони нічого не розуміють. Усі свої очі поставили до прибутку, їм це треба. А де ж для нас погане й холодне?  Ми його загубили. Наші всі складені науки в погоні за технічним, за штучним. Їм не треба дух, вони не мають здорового тіла, здорового духу. Вони – люди втомлені. У них уся сила в залежності. Вони без теплого, хорошого в житті не можуть. Їм цього мало, вони оточили себе чужим, і ним хваляться.

      Олексію Васильовичу, ви запитуєте про мій дух до душі. Люди – це є дух моєї ідеї. Люди ввели технічне, штучне, вони оточили себе мертвим, а хімічним задовольнили себе досита. Це ми самі все це зробили. Нам стало хороше й тепло. Що може бути від цього всього краще. Люди це все отримали, потім ми захворіли. Ми застудились, поболіли, поболіли, умерли – це холодно й погано. А моя ідея є, вона людям говорить: здорове тіло – здоровий дух. Це треба оточити себе холодом і голодом.

     30.  Гіршого, ніж це, нема на білому світі для людей. А моя ідея про це говорить: люди роздягаються, їдять не тоді, коли їм доводиться. Вони одягаються до самого тепла та їдять досита – я ці якості жену з дороги. Для здорового духу я відкрив пори, вони пов’язані з душею. Люди не зрозуміли мій дух. По своєму по-старому мовчать, не говорять вони про мене: хто я такий у житті? Діло за ними залишається. Я готовий їм помогти своїм тілом, свою силою. Це буде істина одна з усіх. Ми будемо жити в житті радісними, живими, у дусі розуму. Наша людська мисль не хотіла б умирати, але наші технічні сили не вистояли. Їх природа: повітря, вода, земля – породила й сама як негожість забрала. Це не дух душі, а просто наше діло, чим ми оточили себе. Ми вмирали без духу, ми вмираємо без духу й будемо вмирати без нього. Бажаю щастя, хорошого здоров’я.

Це ідея, котру  я найшов між людьми. Вона, за своїм ділом, не моя й не людська, а Божа. Я став по цій дорозі проходити, не став боятись умов, пішов по холоду по снігу роззутим. Дуже мені від цього холодно, я сильно в цьому ось терплю. Мені це буде треба.  Я дав урок обітниці на одній хворій жінці, котра не ходила ногами. Я говорю природі: ти природа, дай мені моє життя й твою настанову, щоб я в цьому ділі навчився, як треба буде  хворому нужденному в його біді, тобто горі, помогти; я тоді піду по снігу роззутим для цього діла для життя, але не для смерті. Нехай хто-небудь так попробує жити, як я в холоді перебуваю. Мене природа цим нагородила, вона в моє тіло ввела сили, котрі треба будуть будь-якому чоловікові передати. Чоловік будь-яких умов у житті буде гарантований від усякого нападу в природі ворога. Він фізично оволодіє, а вчинком заслужить.

     31.  Він не буде покараний природою, його ніякий закон не осудить. Він буде між усіма людьми Переможцем у природі, він за всім ділом буде самородком. Джерело життя всього – загартування-тренування. Трудитись треба на благо всього народу. Учусь я в природі, хвалюсь перед світом, істинно скажу про самозбереження особисто своєї клітини. Моє здорове загартоване молоде серце – 25-літнього чоловіка. Вихід мій у світі. Я не боюсь у природі нікого, ніякої смерті. Якби цього не було в житті, я б умер давно. Я – чоловік землі, дихаю дуже сильно, говорю різко не про якесь чудо. Говорю я про природу, про фізичне, про практичне. Найголовніше в житті – це чисте повітря, вдих і видих, це снігове пробудження – миттєве оздоровлення нервової центральної частини мозку. Я люблю й уболіваю за хворого чоловіка. Душу його знаю й серце, хочу йому помогти. Через руки свої я струмом убиваю біль. Це не слова вам говорять про це, а робиться діло. Рука права пише Владика. Мене треба просити – будеш завжди здоровим. Кому це буде не треба, юнаку молодому? Та ні. Шановні ви всі люди, це буде світове значення. Нам треба любити матір природу, берегти себе в цьому, тоді-то ми скажемо правду. Роль не відіграє хвороба щодо чоловіка, а відіграє роль чоловік щодо хвороби. Нам треба вчитись в Іванова, щоб не попадати в тюрму й не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде в цьому велика слава, якщо ми будемо зустрічатись із людьми, ми людям низько поклонимось, скажемо: здраствуйте, дідусь або бабуся та дядя з тьотею й молодий чоловік! Твоє діло – сказати, а їхнє – як вони знають. Ех, і життя моє тяжке для всіх нас. Загартуйте свої серця. Милі мої всі люди, гляньте на сонце – ви побачите там правду, своє оздоровлення. Ви будете таким, як я: Переможець природи, Учитель народу та Бог землі.

     32.  Ось чого нам треба добитись у природі, щоб цього чоловіка за його діло прославили як Бога землі. Калік ходити примушує, сліпим зір дає, а всі нові хвороби через учинок його щезають. Ось що він нам зробив: життя розкрив, а смерть прогнав. Це все зробив своїми руками сам Іванов, він не теоретик у житті, зі своєю практикою в природі природно зустрічався з повітрям, з водою, по землі ступав. Яких тільки умов не доводилось у ній бачити. Я, Іванов, усіх їх випробував, проходив фізично. Вони були мені любимими друзями по життю. Я не старався цього всього уникати, мої сили процвітали, їх природа для цього освітила, щоб ними нашому хворому чоловікові помагати. А коли він зрозуміє мене такого, він згодиться й буде в природі таким, як я. Учитель усім не заперечує ці сили мати, лише була б у цьому ваша любов. А ми з вами, люди такої системи, не самі себе примусили в труді оточуватись, нас умови примусили. Якби не це діло, ми б продовжували життя. А ми не хочемо робити, самі ліземо на рожен, нібито хтось тебе примушує.  Не треба ждати часу, а ми до нього готуємось, усі сили свої направляємо для того, щоб це діло зробити. Ми весь рік весь час товчемось, робимо те, що нас весь рік годує. Ми ці якості збираємо самі, думаємо: як би ними прожити та поробити в труді, він нас на білому світі держить. Що роблять тюлені жирні або риба кит. Якби не чоловік у цьому, природа б тіло ввела, їй руки людські заважають. Сьогодні вони думають, а завтра вже роблять. Знову біда, ціле горе. Чи буде він жити, а в самого приготовлено це діло: їжа вчорашня. Що буде? Не знаю. Чоловік  сам собі не вірить, він вірить часу минулому. Йому треба в природі великий прибуток, він на нього надіється, як на якусь гору.

     33.  Вона його в цьому ділі примушує, щоб чоловік про це думав, як із цим добром управлятись, щоби було йому легко. А який  би не був перед чоловіком труд, він усім людям тяжкий. А діло це буде треба, бо прибуток без цього не дається ніколи ніяк. Природа є така: не повертаєш – і не одержиш нічого в своєму житті. Для того ми живемо й робимо діло, а в ділі помиляємось. Ми з першого дня з першої хвилини. Чоловік помилився в своєму житті: своє тіло став оточувати технічно, штучно огородився, він хімією задовольнив себе. Став жити не по-новому, а по-старому. Стара дорога чоловіка – через штучне, щоб йому було хороше й тепло. Усі люди цього хотіли, вони в цьому ділі вмерли. Їх це діло примусило прийти до холодного й поганого. Чоловік весь час оточував себе залежністю, йому треба в житті одне, друге, третє. Люди жили, користуючись джерелом землею, повітрям, водою, а самі боялися цього, як ворога. Вони в цьому простуджувались, хворіли та із цим вільно вмирали. Їх ніяке штучне, ніяка хімія, ніяке діло не рятувало. Вони нічого не робили в природі, щоб не простуджуватись і не хворіти. Їхнє діло помилкове стихійне – дружити із штучним. Треба не втомлятись, а треба пробуджуватись, щоб здоровому чоловікові в природі не хворіти, не простуджуватись. Для цього чоловікові не треба буде відходити від природи, треба любити природу. Природа держить усіх на своєму рахунку, вона за хороше хорошим, а за погане поганим платить. Якби вона не хотіла в житті любити чоловіка, вона б його не народжувала живим. Люди не схотіли, щоб він був живим, і ввели йому техніку, штучне. А раз він пішов по цій дорозі, він помилився, став по-людському жити, а людям не сподобалось це, їх зустріла смерть. Вона нас усіх людей, непокоїть, ми в житті своєму стаємо бідними людьми, не вміємо відвойовувати сили в природі. Вони є не природного порядку, як ми їх робимо технічно.

      34. Ми по природі шукаємо якості, щоб вони були для нас красиві, теплі, хороші. А де ж діваються нам таким некрасиві, погані, холодні? Ми їм зробили таке зручне місце й там їх, як у базі, бідних держимо. Нам такі люди не треба: їх покарала природа за якісь діла. Вона  нам показує на цих людях цю біду, це горе, що ми теж такими в природі зробимось за нашу мисль, за наше діло, що ми над своїм тілом робимо. Ми з вами в золоті не народжувались, на нас  не висів мертвий одяг, як на чучелі. Ми не вкидали в себе хімічне мертве тіло. Нас неправда оточила – ми природі як матері рідній повірили, а взяли зробили якусь річ і нею оточили себе. Її як жирну, солодку проковтнули, а потім нам захотілось води, нас спрага оточила, ми скоріше: дай нам кружку, щоб вона була повна. На це здібність велика проковтнути цю воду. А вона ж жива природна, там є тіло мале, мізерне. У ній є струм, електрика, магніт. Ми це живе – у мертве місце, там де ці якості не живуть, а відмирають. Це наша внутрішність, вона така ніжна, а ми туди посилаємо вогонь. А потім воду гріємо для моїх таких зубів. Вони були в мене, як у вовка, я ними кусав, я ними жував, вони в мене не боліли, а в процесі всі пропали. Це не в одного мене таке горе, така біда. Я міг би замінити їх золотими – це вже чуже усе, зроблене людьми руками. Це тимчасове явище тіло приймає, як чуже. А раз воно чуже, уже це не наше. А ми його як своє присвоюємо, ми говоримо: це моє. Місце, на котрому ми, усі люди, спочатку зупинились, і стали ми жити й шукати в цьому джерело для того, щоб у житті продовжувати ці початкові дні. Ми їх так розташували самі, ці дні, цей час.  Без усякого відпочинку ми трудилися від самого першого чоловіка. Він це початкове життя став у природі майструвати. Він був мужчина світило всьому, він був хазяїн у природі своєму ділу.

     35.  Слова сказав – у нього виходило. Він розділив світло й тьму. Це все зробила матір природа, вона підіслала чоловіка іншого – не його, а її. Вона не вчилась у нього, а вчила вона його. Вона йому сказала: це все наше, ми – хазяї всьому ділу. І так ці слова – це діло. Вводилась у життя власність, вона захоплювалась, присвоювалась Адамом й Євою. Вони стали користуватись кустарно без усякої техніки, земля захоплювалась ними до самого Христа. Люди стали технічно привчатись у природі жити легко. А коли тільки зробили машину, нею оточили себе легко.

      Я маленький хлопчик, народжений вами, людьми. Вам я ніякої претензії не представляв. Я нічого не розумів, говорити не міг, а все це ви зробили. Ви мене такого зустріли, у вас було таке багатство. Я цього не думав, а у вас мисль не це діло родилась. Людям хотілось, щоб цього чоловіка оточити штучно технікою. Йому тепле треба й хороший затишок, такий побут у житті, котрого в людях не було. Природа – це є люди, вони по природі шукають те, чого вони хочуть. Їм треба дорога коротка й легка, щоб люди цю дорогу знали й готувались цю дорогу виконати. Люди розуміють і вони роблять, щоб у житті їм від матері рідної народився син із розвитком фізичного тіла. Вони його зустріли й хотіли, щоб він був таким, як його ждуть. Він народився вчасно, його зустріли умови. Він захопив це місце, на ньому став оточуватись. Його зустрів перший день першого тижня першого місяця цього року. Він цього чоловіка примусив жити й дивитися на всі боки, а що робилось у природі в умовах на цій землі? Люди все дивились і  бачили, як вранішнє сонечко вогняним полум’ям відривалося від землі й своїми теплими променями охоплювало й старалось цю живу істоту оточити. Маленький перший хлопчик жив і старався це все зробити. У нього в голові є розум, великий характер старались людям показати.

     36.  Люди бачили, говорили, дивувались, але щоб цьому помогти, у них на це сил не було, засобів не було й чоловіка не було такого, щоб із цим згодитись і сказати свої слова. Це не сонечко є, а люди самі хочуть і хотіли ще вчора після заходу сонця. Воно зайшло в нас і з нами зійшло. Ми його спільними силами народними прибрали з дороги його, воно є люди – найголовніше. Якби не люди, у нас не було б нічого. Сонечко треба всім живим істотам, вони ним радуються, а не сонечко ними. Люди є все сонечко, а сонечко є люди. Вони бажають, щоби було сонечко, так воно й робиться слідом за людьми. І сонечко після них ховається, а в природі так ось між людьми такими робиться. У природі буває не одне таке сонечко, буває туман і хмари, а буває обложний дощ, дрібний дощ, а бувають тучі з грозою, сильні вітри – усе буває, тільки в житті підряд дві ночі не буває або два дні не буває. І так сонечко щоб не заходило – такого теж ніколи не буває. У природі тільки одне не буває, а міняється з місця в інше. Нема кінця й краю. Щоб повернути історію – це неможливо. А от від чоловіка можна буде теж зміни в своєму енергетичному стані. У чоловіка міняються сили, він своїм учинком незадоволений, у нього тіло вживає багато й різного. А буває й це недоїдання, теж хвороба, морозить, словом, такі дії ненормальні, щоб одне було. Це було з кругозором (різнобічно). Чоловік своїм тілом полюбить властивості й хороші, теплі, й холодні, погані. Словом, природне тіло тіла чоловіка не гидує.

      Нашій партії Радянського Союзу не треба така режимна в політиці економічна допомога, щоб ми як такі люди свою технічну силу вводили, свою зброю й примушували інших національних людей служити своєму народові. Це не свідомість кожного чоловіка, введена людям. Партії не це  треба.

     37.  Народові треба практика, щоб вона примусила чоловіка просити чоловіка, щоб він робив практичне природне в людях явище, щоб люди ввели в себе діло свідомої сторони, щоб вони в природі не простуджувались  і не хворіли. Ось які засоби треба людям ввести, щоб вони жили з людьми, кожен чоловік повинен це робити. Ми не повинні боятись холодної води або холодних умов. Ми не повинні звертати з дороги правильної. Ми повинні йти по дорозі з кругозором, не треба з усього цього вибирати, а треба все, що є в житті, приймати з любов’ю повсюди. Ми не повинні бути в умовах таких бідних, щоб ми з вами нічого не робили й у нас нічого не виходило. Ми з вами повинні це зробити в людях: своє взяти, а іншому такому хворому, ображеному чоловікові помогти, щоб він тяжко не мучився, щоб йому було від цього всього легко. Ось що треба нам, усім багатонаціональним людям, треба поважати в себе свідомість це робити. А те, що ми з вами зробили, інші люди ввели свої війська, це не нове, а старе. Образа була, образа буде вічно. Задоволеними люди не стануть. Ось що треба нам, усім людям, у природі зробити: стати своїм тілом близько до природи, щоб вона не була нашим учинком незадоволена. А ми це самі зробили: свої руки, свої ноги примусили по їхнім слідам топати й указувати, що треба буде зробити нам сьогодні. Ми, люди своєї національності, робимо те, що наші предки вводили віками самі. А тепер руський солдат своїм учинком не пахне, а воняє. Так і залишаться месники, на це діло ми ж звикли з чужим обходитись. Яка б не була сім’я, вона своїм духом живе. А чужа не така. Ми цим програємо, що заважаємо своїм.

      Комуністичній партії Радянського Союзу є велика просьба, як подарунок 25 з’їзду від Іванова Порфирія Корнійовича, 78 років.

     38.  Він хоче показати себе в природі в людях, як треба буде зробити нашому земному чоловікові, щоб він не простуджувався й не хворів. Це будуть сили мої. Вони покажуть на собі особисто й на іншому всякому й кожному чоловікові. Усі хвороби щезають, а інші, що йдуть по природі, не прогресують. Я вам перед народом це діло покажу. 1975 року 3 жовтня. Іванов. Міністерство охорони здоров’я СРСР, ученій раді.

Це вам пише Іванов Порфирій Корнійович, загартований чоловік. Він вас просить ради своєї ідеї зустрітися з багатьма ученими для того, щоб виступити перед ними зі своїми словами, свою ідею виправдати, що вона нам треба для всього народу. Ми повинні це робити, щоб не простуджуватись і не хворіти. Іванов. 1975 рік. 3 жовтня.

      Я ж таким у природі народився, як мене зустріли люди. Я їм свою претензію не ставив, щоб вони мене одягали, годували і в дім мене клали, щоб я в ньому спав, як це робилось або робиться усіма нами, людьми, сьогодні. Я бачу, як це робиться нами всіма. Він тільки появився в череві зернятком, а йому вже стали готувати, що йому треба необхідне. Він не народжувався. Чи буде він жити? Ми не знаємо. Ми стаємо у природі залежними. Нас учать люди, щоб ми були в житті теоретики, знали своє діло, котре довірялось народом як ученому. Я став на своє місце й став керувати ним, мене люди стали як такого слухати. Розпоряджався як директор цього заводу, мене поставив народ, я хазяїн. Те, що треба, те й зроблю. У природі люди роблять усе хороше, а погане поганим. Якби була в цьому правда, то ми мали нестаток у житті? Не було копійки, а її мав дядя. А він її мав і нею він розпоряджався, він робив своє таке хазяйство. Йому треба були людські руки, люди йшли і продавали самі себе, це їхня була робота, вони фізично трудились, їхнє діло одне. Сказав йому хазяїн – треба тягнути це діло твоє.

     39.  А тепер теорія оточила силою, чоловіка навчила знати від усіх живущих людей. Вони йому дали диплом, вони йому довірились як ученому чоловікові, обрали його вожаком, його як вищого від себе старались слухати. Він за те, щоб його люди жили у нього сім’єю, щоб їм був одяг, щоб їм була їжа, щоб їм був житловий дім – це найголовніше в його житті. Ти як робітник цього виробництва, тебе задовольнили, тебе забезпечили цим. Твоє діло одне – роби все те, щоб чоловікові жилось хороше й тепло. Для цього треба чоловіка чесність, доброта в усьому ділі. Ми, усі люди, є такі, у нас керує партія, вона нас для цього всього зобов’язала. Ми з вами не повинні на цьому місці сидіти, ми маємо шукати по природі нове технічне вчення, щоб люди робили й у ході свого діла пускали. Нам теорія показує дорогу свою в природі. Це атмосфера, простори, Космос, ми почали його обґрунтовувати в невагомості. Ми повинні робити, це наша робота всіх людей у житті. Ми в природі робимо одне, а за друге беремось. Нам треба одне, а за друге ми, усі люди, забули – це холодне й погане, котре оточило нас усіх. Цим ми прожили та сваволили в ній, а потім умерли на віки-віків – нам зробилось погано, холодно, від чого ніхто з усіх у своєму житті не уникнув. А Іванов цю таїну в природі фактично розкрив, оточив себе холодом і поганим, став жити не по-нашому, а по-Божому. Він знайшов засоби, щоб нашим бідним, хворим людям у житті помагати, щоб вони так тяжко не жили, як їх природа примушує хворіти й простуджуватись, а потім треба вмирати. Як це робилось, робиться й буде воно робитись у людях до тих пір, поки в них не зміниться цей потік. Він вводиться в життя людське Івановим. Він учить холодному й поганому, щоб у цьому жити, не простуджуватись і не хворіти. А коли ми цього в природі доб’ємось, ми не будемо хворіти й простуджуватись, що нам дасть життя вічне невмираюче.

     40.  У нас є показник у житті Іванов – переможець природи, він Учитель народу, він Бог землі. Ви, усі люди, хотіли – ви діждались. Він не сам прийшов, а ми його зробили своїми ділами. Він зустрічався з нами, ученими психіатрами. Вони такого чоловіка вперше на арені зустріли. Він їм так сказав свої слова. Довго ждалось це діло в людях, і діждались ті люди, котрі не вірили. А природа їм мене прислала. Оточили себе цим люди в цьому їхньому тяжкому захворюванні болісно. Вони просили, але не знали, кого. А тепер прийшов я на землю зі своїми силами, мені їх дала природа й оточила ними мене.  Я від цього не повинен відмовитись. У мене моє особисте тіло, воно оточене вами. Ви є люди вчені, з вашою освітою по природі лазите, як своє ім’я на цьому місці присвоюєте, говорите: ми його знайшли, воно буде наше діло. Ми його самі робимо, у цьому всьому їмо солодке, жирне й багато досита. Ми з вами одягаємось у таку красоту, у хороший і фасонний одяг. А будинки ставимо багатоповерхові з усіма вигодами. Для того ми, усі люди, це на землі робимо в природі, щоб наш чоловік земний у нас народжувався не в нужді, щоб йому було все необхідне в житті. Ми його ростимо, у нас є все, лише б він став на свої ноги, він у нас уже розуміє, що перед ним стоїть його завдання. Він повинен піти в школу, щоб учитись на добре й відмінно. Він нами, батьками й матерями, зберігається. Ми, усі люди, у природі робимо, заробляємо гроші та їх раціонально витрачаємо, говоримо: ми живемо для дітей. Вони нами задоволені, все у нас є, ми живемо хороше й тепло. Це в житті нашому не все, ми з вами зустрічалися з новими, небувалими днями, що йдуть. Вони для нас прийшли вперше. Ми про них ще вчора продумали: а як ми будемо жити завтра? У нас є для цього діла все. Ми живемо сьогодні вчорашнім днем. Так ми будемо жити, як прожили вчора?

     41.  А сьогодні чи будемо ми жити? Про це не знаємо. Це природа, вона з нами, такими озброєними людьми, не рахується, усіх нас поодинці валяє. Це є наше безсилля. Ми в природі робимо те, що в житті нашому треба для людей. Вони самі це діло своє руками роблять. Те, що вони зробили, це вони самі є діячі. У житті в нас є одне й друге, і третє – це повітря, це вода, це земля – без котрих жоден чоловік не може нічого зробити. А самі вважають, це для життя нехороше, вважається ворогом. А раз ворог, уже неприємність, від чого люди стали бігти. Вони відходять від цього всього. Коли нам дається в прибутку, це добре. А коли від нас що-небудь відбирається, то нам уже погано. А разом з поганим усі не хочуть жити. Ми з вами такі є люди, на білому світі живемо на цій землі, самі одне діло робимо. Ще не доробили, боремось за інше. У природі для цього сьогодні ранком наше сяюче вогняне сонечко, полум’яне, воно нас усіх поставило на ноги. Ми діждались того часу, котрий ждали, зі своїми силами готувались. А день прийшов зі своїми силами, нас усіх він оточив. Ми стали жити по-своєму, по-минулому. Треба було умитись – ми умились, про сніданок не забули. У нас для цього є хазяйка, вона нас усіх годує, збирає, посилає на роботу. Ця жінка, вона з кругозором знає час і знає місце всіх нас, що кому буде треба, вона цьому ділу майстер, у неї під руками кипить. Треба буде поїхати на базар що-небудь повезти продати – вона тут як тут готова, зібралась, доручила, як буде треба зробити. Люди будуть підходити до цього небувалі, ніколи не бачені, з ними треба вміти говорити, уміти продати. Це вже комерція, а в нас на це люди є підготовлені в своєму ділі, що вміють. Люди роблять, вони торгують, їх діло примушує. А наше діло, підвладних – виконувати. Якщо ми, люди такі, у житті цього чоловіка не послухаємо, то нас покарає природа.

   42. Ми з вами день цей робимо, він нас рік годує. Якщо ми з вами перестанемо робити, то в нас не буде того, що треба. Ми вмремо без цього, нас оточить біда, горе, нестаток. Що ми повинні робити, якщо нема? Та думати, де взяти, це все. Природа – багата мати зі своїми умовами, вона нам народжує день свій небувало новий. Він і до нас приходить начебто таким, як він був. Він має свої природні сили, свою атмосферу, вона розташована від самого сходу до самого заходу. Лежать такі простори, ніким вони не зайняті. Одне повітря по цьому місцю прогресує та у висоті різні планети розташовані. Ми на своїх машинах летимо з місця в інше, щоб потім свою бистроту в цьому розвинути та яке-небудь діло зробити. Це наше людське діло – дивитись на все це діло вперед. Ми, усі люди, для цього діла вчились, щоб у житті своєму за своє вчення зайняти місце. Наше знання примусило нас усіх його як ученого зрозуміти. Він багато технічного в природі знає, йому доводиться багато в історії читати, цифри арифметики рахувати. Він математик, письменник, створив якусь фразу. А такому молодцю, хто взявся сам по букві, по цифрі й дійшов до живого факту, мисль його як такого зупинили, не дала йому далі це робити. Він почав з головного убору і дійшов до самих ніг. Це була історія, зроблена між людьми. Страшно цього, ніхто не згоджувався слідом піти й таке зробити. Воно нового характеру та ще ніким не робилось – бути чоловіком природної незалежної сторони. Вона оточила його не так, щоб даремно було, узялась за всяких ображених, хворих. Став природу вивчати. Він узявся за бідного чоловіка, хто зустрівся з такою хворобою, з таким болісним ділом. Люди все життя це діло робили, через що сплохували, їх зустріла природа, своїми силами покарала, їхнє здоров’я відібрала.

     43. Вони кричали, вони просили, їм не знаходився ніхто з людей, щоб у їх біді чи горі помогти. Вони закликали невидимого Бога й думали, що він їм поможе. Ця історія не зупинялась, а йшла по цій дорозі прямо, і розвивалась вона на людях. Вони в природі це безсилля в процесі одержали й ним користувались, їх оточила неміч, їхня хвороба. Вони приходили на місце дій лікаря цього, а йому треба було точний діагноз. Він йому, як хворому чоловікові, писав рецепт, примушував цього чоловіка, щоб він пішов в аптеку й там за гроші купив ліки, за вказівкою лікаря їх використав. Краще буде – скаже спасибі. Але хвороба може бути й тяжча, з нею бореться сам чоловік. А хвороба на чоловікові бідне. Якщо чоловік буде жити за Учителем, він не буде боятись ніякої хвороби, ніякого горя й біди. Люди від природи одержать сили, волю, будуть упевнено робити по-природному, технічне виведуть, а звернуться близько до живого. Чоловік – це буду я один у світі, що зі своїм добром так не воняю. Мої пори не томляться так, як у всіх людей. Вони відкриті, дихають щодня сильно. Це є світило зі світил. У житті я не гидую. Я говорю всім: мені легко. Я чую дуже сильно холод, він на мене не впливає. Значить, моє тіло по дорозі себе веде. Для мене всі дні, що зустрічаються, однакові, я їх люблю, я їх знаю. У них струм, електрика, магнето. Як же я буду відходити й не буду їх любити? Мої сили – це є природа. Мої невмираючі вічно живущі на білому світі друзі. Не треба нічого в житті, а тільки вони, я з ними разом, ніколи про них не забуваю, що вони повинні такими бути. Якими тільки не приходили вони, я тут як тут не боюсь.  Їх вважають ворогом – значить ми такі люди. У цьому нічого не знаємо й знати ми не хочемо в природі. Якщо хочете перевірити час, що йде природі, особливо в останній тиждень Паски.

    44. Середа, вечірня зоря й вранішня зоря четверга. Ви можете покласти відкритими на балконі масло вершкове, лежить цей час, воно псуватись не буде – ось це живий факт. А чоловік я живий усі дні, і зорі мною випробувані. Ні вдень, ні вночі так не проходило, щоб атмосферу не випробував. Природу завойовували й заслуговували ми тілом своїм у цих роках. За законом усім, треба вмерти тисячу разів, а я жив, живу, і буду жити завдяки моїм друзям: повітрю, воді, землі. Вони моєму життю не завадять, а тільки збережуть. Я через це все буду жити вічно. Мені треба давно вже закінчити життя через це. А хто ж мене такого береже? На мені нема штучного, нема ніякої техніки, хімія відійшла геть подалі. Я ці здібності відганяю. Тіло моє перемогло в природі ворога своєю силою. Ворог природний на такі заслуги не піде. Любов – це ввічливість у всьому, вона непереможна. Ось чого треба нам усім від природи добитись. Люди є природа, вони між собою роблять героя. Раз він нам, усім людям, помагає в нашій біді, тобто горі, що може бути в цьому ділі більш заслужене. Він прославлений людьми Богом за діло, зроблене ним. А раз його люди прославили ім’ям Його, то й людські будуть. Чоловік не сам ці якості почав, його в цьому свідомість думкою оточила. Став я з нею розбиратись, сам собі говорю. А чому це так люди по-своєму живуть? Вони одягаються, вони їдять, вони в домі з усіма вигодами живуть. Здавалось, треба в цьому ділі жити та жити, а йому, цьому озброєному чоловіку, життя не дала. Він захворів, він застудився, він уже хворіє. Похворів, похворів, і вмер. Це все його є не порятунок у житті, а ми нею так сильно хвалимось. Це все є добро чуже, а ми із цим разом живемо й у цьому помираємо. Це не наша з вами людська дорога. Вони цього не хотіли, а природа примусила, щоб ми в цьому вмерли.

     45. А ідея Іванова, знайдена в природі, вона нам говорить. Для чого це ви, люди, цим ось займались? Вас люди цьому навчили. Ви на це не претендували, щоб годуватись. Це люди, вони тебе зустріли, вони потурбували, щоб чужим оточити, щоб він знав про це діло. Але в нього не було сили відмовитись, йому це подали в хорошому, жирному, солодкому. Як ніколи вони це зробили. А діло не по душі, вони помились тим, що почали це все робити. Ми хотіли були багатого хлопчика народити, але сторона охоронців не дала. Це такий був початок зробити без усякого споживання. Це все буде зроблено мною між такими людьми, котрі це не випробували. Ось це діло, воно повинно бути. Чевілкін бугор – це вічно невмираюча цілина, де чоловік без усякого споживання старався себе в цьому ділі розвинути. Цей бугор, це місце призначалось новому чоловікові. Він кричить, він звучить у природі за одне для всіх однакове, особливо за наших рідних дітей. Їм не треба буде таке утримання, котре мучить їх у житті. Він нами, усіма людьми, виховується, щоб жити в природі не однобоко, а щоб жилось з кругозором (різнобічно). Їм у житті своєму не треба, щоб за копійку батьківську вони жили. В одних є все, що хочеш, а в інших – він би радий мати, але його доля оточила. Дітей наших не треба ображати, їх треба ввічливості вчити, щоб вони були сильними й робили для себе те, що треба буде для життя. Здоров’я їм треба й щоб розум був на ходу, треба нам, усім дітям, учитись. І просити в цьому Учителя, він нам помагає в усьому. Ми його повинні просити, як такого нашого заступника. Не будете за його вченням учитись – ви будете бідними людьми, не будете задоволені життям. Будете себе купати холодною водою два рази на день, будете роззутим ходити по снігу й по морозу – вас природа за це все не образить. Це не все, що ви скупались два рази на день.

    46. Найголовніше в житті – це будуть люди, а вони по дорозі з вами, як із дітьми, зустрічаються. А ви будете знати їхню таку прожиту старість, ви – їм пошану, низько голівку поклоните і скажете: здрастуйте, дідусь або бабуся та дядя з тьотею й молодий чоловік. Це ваші в цьому будуть великі заслуги. Ви будете шукати між собою бідного, нужденного, хворого чоловіка, і йому треба буде помогти, що ви самі робите. Якщо ви живете самі, то ви підете від нього, як від чоловіка, що не знає вчення Учителя. А Учитель хоче, щоб усі жили однаково. Учитель учить усіх хорошому, теплому, як ніколи живому, це буде по-природному. А природа давно цього хотіла, щоб діти були здоровими, не простуджувались і не хворіли, і були ввічливими та розумними до всього цього. Ми повинні бути такими як ніколи живими, життєрадісними – ось чого діти повинні добитись у своєму житті. Треба для цього дітям суботу не їсти 42 години, це терпіння йде всім на користь свого здоров’я. Дітям не треба плювати й харкати, не треба пити й палити. Це буде дитяче виховання. Ось що треба робити дітям. Вони ніколи не будуть хуліганами у такій погоні, як робиться тепер. Один одного заставляють відходити, як воно робиться тепер у погоні за зарплатою. Усім хочеться цього. Ми будуємо кому це життя? Самі собі будуємо, не за гроші, як це робиться всіма нами, а свідомо по-еволюційному й уміло. Ось що треба нашим – учення Учителя. Дітей гнати в бій не треба так, як ми їх збираємо з малих літ, говоримо: тобі треба за законом учитись, щоб за рахунок цього вчення жити хороше й тепло. Учитель просить, він ледь не кланяється всім, щоб жити по-Божому, за вченням Учителя. Учитель нікого не примушує, а тільки просить дітей: нам треба робити тільки по-моєму. А коли будете робити, ви самі побачите своє благо.

    47. Усі ми: малі люди і всі старі, ми люди вчені, ми всі люди академіки, ми професори, ми асистенти, ми лікарі, інженера, ми фізичного труда всі люди – ми самі зробили цю ось машину. Без повітря, без води, без землі ми в цьому не боялись. Нам треба нашому чоловікові його тілу чисте повітря для пор, щоб дихали ними; а водою холодною купатись – це наше з вами є пробудження. А по землі по нашій усім нам доводиться для свого здоров’я босими ногами ходити по снігу й по траві. Це наше з вами не все, ми з вами це робили. Перед нами, усіма людьми, таке діло в природі в людях людям доводиться робити в своєму вчинку. Ми йдемо по дорозі, а з нами, такими людьми, назустріч ідуть теж люди, ми всі добре знаємо про це все, що ми свою велику мисль у цьому не забуваємо, ми як чоловікові свою головку низько поклонимо і з душею й серцем своє слово йому скажемо ввічливо: здрастуйте, дідусь або бабуся та дядя з тьотею й молодий чоловік. Твоє діло – сказати їм, а вони нехай як хочуть. Ось ще не все є виховання, до цього треба між нашими людьми бачити, хто як живе. Якщо в нього є нестаток у чому-небудь, то йому треба всякими засобами помогти. А коли ти будеш йому помагати, то сам собі скажи: я цьому чоловікові помагаю за те, щоб мені в житті було хороше; віддай без усякого такого слова. А ще найголовніше в усьому – треба буде 42 години не їсти. У п’ятницю ввечері поїв о шостій годині й терпи до 12 годин неділі. Коли треба буде сідати їсти, треба вийти надвір, підняти обличчя й тягнути повітря до відмови, й Учителя треба просити: «Учителю, дай мені здоров’я». Три рази вдихнути і видихнути, і три рази сказати. Це треба робити щотижнево кожний раз. А потім останнє, не харкати й не плювати, не пити й не палити. Це буде треба робити нам усім: старому й малому. Це не людське діло, а Боже. Якщо ми за це все візьмемось і почнемо між собою в людях робити, то атмосфера в людей потім зміниться.

    48. Люди перестануть природою каратись, вона їх не буде так карати. Люди своїм учинком у природі заслуговують, між ними щезнуть старі наявні хвороби. А ті, що знов приходять по природі, у людях не в силах будуть. Так що технічне вчення на людях лікаря зовсім відпаде, лікарня не треба буде. А коли між ними зародиться свідомість, ми будемо знати: а кому це все наявне ми будуємо? Це ж наше. А ми одному робимо легке, а іншому тяжко. Ми живемо нелегально. За своє місце своєї роботи нам хазяїн наш нерівно оплачує труд, між нами всіма є така ненависть, один на одного ми нападаємо, знаємо добре, що ці люди живуть краще за інших. На них накидаються люди за їх нелегальне життя, по звірячому наносять їм удар і наносять страх. Він перед цим гине, а той, кому довелось скористатись в цьому ділі, його закон оточив, дав йому строк. Він сидить, стогне, думає в тюрмі, як треба буде вийти. Чоловік через це діло й створює тюрму й цих прислужників. А коли ми будемо все знати про цю будову, що це ми робимо самі собі, то ми виділимо рівну суму грошей по 33 карбованці на місяць кожному чоловікові, різниці не буде нікому, і в один голос скажемо: це наше діло, ми будемо його робити самі. Якщо ми це не  зробимо між собою, то ми оточимо себе чужим, нас природа не буде захищати, ми без природи зробити нічого не зможемо, не зробимо. А в цьому ділі ми з вами як гинули в природі, так ми й будемо тяжко в природі гинути, не буде ніякого продовження. А  тепер ми будемо робити те, чого ми з вами в житті не пробували робити. Ми по землі сирій не ходили босими ногами, нас це все страхало. Ми вірили чоботу, його як такого  ми в житті своєму купляли це нас у цьому всьому рятувало.

    49. Ми не вірили природі: повітрю, воді, землі. А повірили нашому чоловікові, хто здав на це діло шкіру, а з неї він пошив чоботи, як хороший у цьому ділі майстер. Він їх робив, він за них узяв гроші й зшив добре, на те він їх купляв, він за них узяв те, що хотів. А тепер такої нужди, як вона була, уже не буде. Чоловік прийшов із своїм здоров’ям, зі своєю славою. Він заслужив від природи. Вона послала в люди його, щоб він їм помагав. Він їх приймає через свої руки, убиває їхню біль. Вони отримують здоров’я, не знають, чим йому дякувати. Він задоволений такою дорогою в житті, ображатися нема на кого, крім як треба сказати за це велике спасибі природі. Вона якщо тільки захоче своє в житті зробити, вона всі свої сили в своїх днях поставить і народить у себе такого чоловіка, котрий візьметься за це діло сам. Його діло одне – треба дітей як таких просити, щоб вони не робились такими дітьми, котрих у житті ще не було. Вони повинні зробитись через одного чоловіка таким, як він є чоловік. Ось що нам треба в житті нашому, мале дитя. Ми повинні в природі такими всі зробитись, не мстивими, а добрими людьми, як ніколи славними. Наші діти, ми їх народили, щоб вони нас у житті змінили такими, як ми з вами бачимо на арені. Вони займуть своє місце, а на ньому будуть робити, щоб від їхнього такого вчинку ми між такими днями. Нас зустріло ясне красне, вогняне сонечко. Воно нас, таких людей, своїм білим світлом поставило на ноги. А очі стали дивитись вдалечінь. Йому здавалось: це одне з усіх місць, особливо під час літньої теплої пори, коли надворі стояло тихо, без вітру. Ліс дрімучий у зеленому листі, це нам здавалось вид якогось синього моря, а по ньому пливли у висоті тучі.

    50. А люди такі ось, як вони себе представили сьогодні в цьому, вони вранці не зробили й не думали починати. У них є бажання сьогодні поїсти щось смачне. А буває таке, з’їв би чого кращого, а його нема в нас. А апетит дуже сильно на собі я розвинув, а тут сама природа атмосферою помогла. Як цьому ділу чоловік не скаже спасибі. Ці ось люди, котрі задумали це зробити, у них на це закладено мною в цьому мисль. А щоб отримати із цього живий факт, ми з вами не діждались і не діждемось. Щоб тіло й душа були молоді, водою холодною обливайся та ще за порадою лікаря. Він сам бідолаха технічний чоловік, він же не фізичний. У загартуванні-тренуванні він не гарантований, може захворіти в будь-який час. Ні вітер силу не загладить його шкіру, ні золоті промені сонця нічого не зроблять без такого здорового чоловіка, хто одержав від природи сили. Він їх від неї одержав, ними володіє. Це є істина, давно вона виведена в хворих людей силою своєю. Я про це написав труд і виклав історію в природі про те, що відіграє роль чоловік щодо хвороби, а не хвороба – щодо чоловіка. Він купається у воді холодній на день два рази, тому що він сили одержав через руки в увесь організм. Йому чоловік загартований свої сили через організм, усе тіло, вводив природно, як це робиться природою. З ніг до самої голови через серце та його легені, чоловік дивився на живіт, він бачив через свої очі. А потім дихав, вдих і видих робив три рази. А потім він повинен просити мене, як Учителя, повсюди, як помічника в своєму житті. Цього мало цьому чоловікові, що він одержав сили ці й просить Учителя. Найголовніше – це люди, вони своєю силою розуму чоловіка роблять героєм. Він між ними ввічливістю заслужив. Між нами робив свій учинок: голівкою низько кланявся, їм, цим людям, говорив уголос із душею й серцем: здрастуйте. Він їх називав: дідусь, бабуся та дядя й тьотя, молодий чоловік.

    51. Він своїм словом з ними розмовляв, він дружив із ними. Знаєш, не знаєш – твоє діло їм сказати, а їхнє діло – як хочуть. Ти вже зробив їм пошану, ввічливість. А в природі це в людях прийнято. Ти ж чоловік живого характеру, з тобою дружать, своїми словами ти не повинен залишитись за це в образі, ти повинен сказати у відповідь теж здрастуй. До чого це йде між цим? До доброго. А коли ти починаєш дивитись між цими людьми, ти бачиш на них образу їхню та їхнє горе в чому-небудь. А люди це в житті мають, здалеку це видно було. Чоловік дивно себе показував, він жив погано, а йому як такому в цьому треба допомогти. Ти маєш повне право це зробити. До нього ти підходиш, вибачаєшся: скажіть, будь ласка, що це з вами робиться? Він тебе слухає, хоче сказати свої ображені в природі слова, починає розказувати біду. Я, він говорить, хворий. Йому треба в цьому ділі допомогти, він хотів би. А чоловік на це діло знайшовся, усі свої сили направив йому помогти. А словами своїми я йому помагаю за те, щоб мені за це діло теж було добре. Ось що ми повинні зробити між собою. Це є в природі природна дружба. Вона живе між собою в любові своїй, вона робиться між ними. Ти йому поміг, ти йому зробив – уже є добре, а в хорошому ділі треба буде народитись.

    Я народився в бурю бурхливу для цього діла, у снігу. Хочу вам сказати: я тисячам поміг у цьому. Хочу ще більше людям молодим помогти, у цьому ділі вони терплять нужду. Вони в цьому ділі нічого не роблять, їм треба між собою це робити, але їх цього в житті не вчать. Вони йдуть по тій дорозі, по котрій усі люди пройшли зі зброєю в руках. Це вони робили в природі, що хотіли, їм доводилось по-людському красти, присвоювати до свого імені, сказати слова свої: це моє або наше, ми знайшли, ми це зробили.

    52. Від природи ми одержали через наш труд. Природа нас навчила робити хороше, технічне діло. Ми з вами з усім людством направили свою мисль у природу в умови. Пустили машину з людьми з технікою в природу. Візьміть настільний календар за 1976 рік, відкрийте 126 сторінку, там тема написана: кандидат медичних наук Локтєв. «Щоб тіло, душа були молоді». Водою холодною обливайся. Це стало пристойною наукою, вітер гладку шкіру золотими променями обпікає. Це є технічна сторона, придумана, запізніла, хоч вона торкнулась багато чого даремно. А її повинні робити всі наші люди молоді не з якоюсь боязню, а сміло разом з Івановим. Холодну воду він прийняв на всіх людях і робить, він купає холодною водою всіх. Холодну воду боятись не треба. Чим холодніше вода в житті, тим краще буде для пробудження. Локтєв у природі своїй будує, начебто він знає, що треба застосувати після їжі до сонячних ванн або купатись холодною водою тільки до градусів, бо вона холодна. Природа є вода. Перш ніж учити чоловіка, треба самому такому покупатись, зробити в природі: робити те, що треба в житті. Ми, люди, у природі живемо один раз і робимо ми те, що треба в житті. Продукт закладаємо, з водою варимо, самі це все пожираємо, не хочемо, щоб усередині нічого не було. Ми його держимо завжди повно поївши. Нас це все примусила робити жадність. Ми такі є люди, багато ми думаємо, а робити доведеться так, як ми з вами зуміємо. Це наші руки. Ми зробили відро, звили мотузку, самі вирили колодязь, самі туди спустили порожнє відро, а звідти тягнемо його порожнім. Без води і там ми в житті нічого не зробили такого, щоб подивитись як на яку-небудь хорошу й корисну в людях річ. Уже не знаємо, які робити машини та з яким обладнанням, і за рахунком є скільки? Вони залишаються в атмосфері.

    53. Ми, самі вчені, цю роботу почали робити, усе це діло. Нас умови примушують за планом у природі. Це є простір такий, котрий лежить вічно не вмираючим. Він від нас жив у висоті, живе, і буде він жити. А ми ніколи не брались за самих себе і не вивчали нічого ніяк. Ми ж люди живі, ми оточені живим, тільки ми для порятунку самі собі ввели в житті наш технічний спосіб. Ми це зробили, ми це маємо, і це в природі знайшли й розвинули. Нам природа все це дала й помагає нам у житті нашому все це мати. Нам дає на землі як сировину, а ми це перебудовуємо, щоб ця річ була красива й потрібна. Ми почали робити з чогось річ, а з речі ми споруджуємо зброю, вона нам треба необхідно. Ми примушували землю: рили, орали, робили з неї цю грядку, вона нам дає врожай. Ми це зерно збираємо, багато зернят, і з нього робимо муку, у котру треба буде вода, ми муку з нею змішуємо, робимо тісто з повітрям, воно нас годує, воно поїть досита. Ця система проходить між нами. Якби не наша земля, не наше діло, у нас не було б нічого в житті. Ми стали рити землю, уже є в цьому наша турбота. Ми для цього захопили на цьому місці свій власницький двір, цей двір примусив багато зробити дворів. А потім поросли хутори, села, аули та самі міста. Усе це в процесі робилось, робиться й буде робитись. Цьому кінця не було й не буде. Усе починається, воно й кінчається життям. Ми з вами живемо на цій землі. Ми з вами в житті, після чого від цього всього одержали в своєму житті це – смерть. Вона з нами як із такими людьми не рахується ні з ким, бере чоловіка й ламає, вона відбирає сили його й кладе його в койку. Він мучиться, хворіє, робиться негожим, він безсилим умирає. Це його було видно, а умер, не стало.

    54. Ми на місці не стоїмо, а з одного в інше стараємось попасти. Ми з вами шукаємо те, що треба в житті. Ми з вами шукаємо сировину, перероблюємо на деталь. Ми, хочемо сказати, у цьому ділі є ділки, ми можемо зробити будь-яку річ, а вона робиться з природи із сировини знайденої. А от чоловік живий щоб зробився в природі живій не таким, як він був до цього! Йому доводиться відмовлятися від наявного добра. Це нами все знайдено й зроблено руками, ми його як річ таку оцінили вартістю, примусили себе це все продавати за гроші. Воно нами придумувалось, ми цю річ спорудили, зробили, на виставці показали. А тепер треба її продати за ціну. Вона відіграє роль на міжнародній виставці, а продається на ярмарку. Ми торгуємо з капіталістичними країнами, з людьми капіталістами. Ваша продукція попадає в руки приватного характеру як потрібна й непотрібна ця штука, а ти її повинен узяти за те, за що договорились. Ми з вами живемо і на півдні, і на півночі, і на сході, і на заході. У кожного чоловіка є своя здібність і свій самозахист. Він йому помагає жити у цих умовах. Вони чоловіка на своєму місці оточили, з ним разом невідривно жили. Захотіли – пробували зробити те, що слід було. Ми – люди сильні в усьому ділі, завжди ініціатори. Якщо тільки що-небудь у житті починаємо думати про яке-небудь діло, то перед нами лежить велике завдання це діло зробити. У нас люди хочуть у житті що-небудь зробити таке в своєму дворі, він розраховує на прибуток. Він на цій місцевості закладе свій труд, своє діло поставить чим-небудь не таким, а іншим. По-іншому дивишся, а в дворі поставлена хатина на ось цьому місці. А сусід цю історію побачив, він став про це мріяти. А в нього що-небудь із тварин прибавилось. Він злякався: як же так, живемо рядом на одній землі, зайвого щоб хтось робив, він нічого не робив, а вийшла в нього за обліком курка прибавила яєчка, вивела зайвого півня.

    55. Він їх примусив уже хвалитись, і вже іншому довелось. Ось це є всякого роду погань, тобто заздрість наша. Вона чоловіка примушує бігти, щоб це довелось догнати. Це ж є такі люди, котрих ми бачимо повсюди. На нашій землі вони повзають, роблять, щоб їм було в цьому хороше  й тепло. Люди це самі на кожному місці повсюди. Де б він не знаходився, що б він не робив, це буде його діло. Йому як такому ніякий чоловік у житті не заводить. Він учиться сам у природі та робиться в ній сильний через це саме його діло. За ним залишається в житті істина одна з усіх. Він бачить на своєму індивідуальному тілі свою невмираючу правду, він сам це ось робить тіло, у нього виходжене серце, теж воно молоде загартоване здорове. Вихід мій у світі є. Люди бачать це самі, говорять як про небувалого в світі чоловіка. Ось про що в цьому ділі в людях пише права рука – про чисту небувалу в людях правду. Вона відіграє роль для чоловіка, а хвороба при ділі щезає, жити не буде при ньому. А хвороба нова приходить по природі на чоловіка – вона сил не буде мати. Це є істина одна з усіх. Ми сьогодні в нашому домі вставали з постелі й зараз же взялись за догляд свого тіла, нам з вами це все легко не довелось у природі. Ми на цьому місці почали своє це життя з першого дня з першої хвилини. Усі наші люди взялись за нелегальність, за залежність у природі для того, щоб жити в природі так, як починалось. Це була перша наша людська помилка, ми стали турбувати умови всього життя в природі, це найголовніше наша рідна земля мати, вона виявилась перед усіма нами джерелом. Ми стали в ній копатись, ритись, шукати для себе засоби життя. Вона потребувала від нас великого догляду, котрий треба робити за нею.

    56. Ми стали близькі до неї, як рідні друзі. У цьому брали лопати, стали її поверхню рити, поклали її під сніг, дали їй великий перепочинок зимній у морозі, у снігу. Вона від нас ждала свого часу, не думала вона так, як ми всі живущі на білому світі, з голови не викидали ці всі думки. У природі знайшли для цього діла зернятка. Багато часу ми ждали, поки ця атмосфера від нас пішла, закипіла бурхливо вода, сніг потанув зовсім. А сонечко ярке прийшло до нас на допомогу, свої промені розташувало й стало сушити нашу цю землю. Вона була вся в снігу, а тепер її оточила зелена трава, з котрою ми стали на цьому місці воювати, цю зелену траву ми видаляли, а своє технічне зернятко в землю глибоко саджали. Ми для цього зробили в себе на цій землі пухку грядку, і туди ми заклали своє переможне зерно, посадили. У природі у цей день бачили його швидкий схід, як любо наше в цьому ділі на цій ділянці землі розстелило. Ми цим густим урожаєм радувались, ледь не кричали самі в цьому: ура, браво. Ми це діло на землі зробили, наш посів пішов угору, став від природи ждати своєї милостині, став зустрічатися з вологою, дощ став проходити, а цьому посіву на руку. Він став швидко підніматись, море забурувало, сила показались урожаю. А збирати був спершу серп, молотили й зсипали. Потім косу ручну ввели, каток із каміння зробили, лобогрійки, пішла в хід косарка, в’язалка, молотилка парова пішла в хід. А потім ми придумали комбайн, примусили робити збирання конвеєром. Оранка стала робитись. Не встигли зійти з косовиці, тут як тут десь узялися трактори, багатолемішні плуги, стали робити оранку на наступний рік, щоб завжди бути готовим. Ось що зробили в житті люди – психічну атаку, щоб природу цим обдурити. Вона не піддається своїм покроєм, вона сильна інше що-небудь зробити.

    57. Вона людям ввела чоловіка такого діла практичного, без усякої техніки він завойовує рубіж, вони його оточили. Щоб цього в своєму житті не робити, треба нам відмовитись від такого права, а взятись за таке діло, за небувале, за незалежне діло, за чисту правду, за те, чого в житті не робив чоловік. Він з нами поділився, нам наше хороше й тепле залишив, а за своє знайдене нове небувале він узявся. Це теж природа, за неї ніхто ніколи не брався й не робив. Вона холодна й погана в житті. А Іванов Порфирій Корнійович за це діло взявся, він оточив себе цими силами, не боїться в природі нічого, здружився з природою, полюбив повітря, полюбив воду, також землю, став по землі ходити босими ногами, чистим тілом став зустрічатися з будь-якою повітряною атмосферою, чи то дощик, чи то сніг або град, йому не по чому. Його тіло може й буде жити через любов. Вони йому помагали, вони йому помагають, і будуть йому вони помагати. Він їх просить, він із ними нарівні живе, і будуть вони жити такими, як не жив ніхто. Ось що природа зробила на ньому, вона його оточила силою. Він не простуджується, він не хворіє, тепер хоче передати це все молодим людям. Нехай вони беруться за це діло, нехай вони роблять, їм це буде велика слава, вони від природи одержать те, що від природи одержав Іванов. Він живе в природі не так, як ми всі грішні. Йому день іде по природі не з таким добром, він до нього не збирається сьогодні робити, щоб завтра за рахунок цього діла довелося жити. Він так говорить: якщо я треба буду природі, вона мене збереже такого природного в ній. Те що ми з вами маємо, не задовольнило й не є порятунок у житті. Ми з вами робили, ми з вами робимо й будемо з вами так робити, і в цьому ділі ми помираємо. Нас не стало на білому світі. Що ми зробили в природі? Самі ми озброїлись, зробили такий багатолемішний плуг. Ми бриємо землю, не даємо жити, нам трави на землі не треба, нам треба своє придумане, знайдене нами самими й зроблене в цей день о цій годині, о цій хвилині.

    58. Ми діждались, вона нас годує, вона нас поїть, ми цим живемо.

    Я в своєму житті сильно помилився, що мені довелось із вами як з людьми зустрітись по нашій дорозі в природі. Я вас узнав як ділків у своєму житті. Ви академіки, ви професори, ви асистенти, ви лікарі, ви інженери, ви є люди фізичного труда. Із самого першого початку в нашому такому житті тяжкому ми з вами оточили себе нелегально, стали із землі з надр тягнути на-гора сировину, вугілля запалили, зробили ми чавун, а потім залізо, а слідом за цим – сталь, а із сталі ми деталь створили. А з деталей склали ми всяку машину, вона замінила наш давній серп, гостру косу, лобогрейку, косарку, самов’язалку. А тепер ми поставили на колеса комбайн, це наша машина. Вона нам дає чисте зерно конвеєром. Автомашина швидко зерно доставляє на елеватор. Ми навчились торгувати, ми продаємо його за гроші. Ми продаємо й купляємо за гроші здоров’я. Жирного, солодкого досита наїдаємось, говоримо ми: це хороше. А в одяг одягаємось до самого тепла, а коли заходимо ми в дім, нас зустріла зручність. Ми з вами жили й хвалились цим, а воно чуже, зроблене нашими руками. Нас  у цьому природа не пожаліла, за все це добро стьобнула, взяла й посадила на наше тіло виразку, грибок, це наше таке захворювання. Ми в природі застудились, захворіли. Ми хворіємо, стогнемо в ліжку, а засобів не знайшли ми, і нема між нами такого чоловіка, щоб він нам поміг, як позбавитись від цієї муки. Ми з вами в цьому тяжко помираємо, і будемо ми помирати до тих пір, поки ми з вами не змінимо свій потік. Він нами робився, він нами робиться й буде він робитись у природі. Ми, люди всі, залежні в ній, шукаємо по природі благо своє. Нам цього мало, нам дай ще більше.

     59. Ми ж із вами жили й цього в природі не мали, нас оточувала нужда, наша бідність. Нам було погано й холодно без цього всього. Між нами не смітила біда, горе, ніяка смерть на чоловікові не прогресувала. Ми жили без цього. А як же тепер при такому ділі, при такому великому розвитку техніки? Ми в цьому теоретики, пишемо ми, читаємо, математично розв’язуємо. А до завтрашнього дня не підготувались, ми можемо із цим розвитком легко вмерти. Ми не знаємо, а що буде з нами завтра? Ми надіємось на щастя наше. Будемо жити – спасибі скажемо, а вмремо – нас люди закопають. За це, що ми з вами, усі живущі люди на білому світі, нічого не робимо. Нас умови примушують у природі бути такими через нашу до неї нелюбов. Ми – люди капризні в житті. Наше національне слово нам: щоб жити мені хороше й тепло, а ти як хочеш. Це було, це є, і воно буде. Умирали люди, умирають, вони й будуть умирати. А от моя ідея, вона не присвоює й нікого не примушує. А якщо ти як чоловік зрозумів це діло, що це добре для нас, усіх людей. Його треба всім людям, нам за це діло братись і спільними силами робити це діло. Ми між собою народимо такого сильного чоловіка, він нас усіх цього ділу буде просити як таких, щоб ми це робили, що в нашій ідеї треба буде всім. Ми в природі завоюємо ці ось якості, ними ми оточимо себе, у нас воно вийде живим і невмираючим фактом. Ми будемо живими людьми, у природі так хворіти не будемо, нас природа пожаліє за наше все, зроблене нами. Ми з вами будемо жити не по-минулому, по гнилому.  Ми з вами будемо жити по-новому, по-небувалому. Між нами, усіма людьми і природою, зародиться істина, любов наша всіх. Ми не будемо між собою жити так гордо й не будемо один від одного через ім’я моє відходити, а навпаки, будемо по природі шукати таких ображених чим-небудь людей і будемо ми їм своїм умінням помагати як таким. Хто ж нас із вами тоді осудить?

    60. Ми будемо жити в одній сім’ї. Природа за все природне, вона нас цим учинком усіх нагородить. Ми з вами бідними людьми свого діла не будемо. Будемо нижчі від усіх, а розумом будемо всі однакові. Погоні ніякої, а тільки еволюційність як тілу робитись покоєм. Вірите цьому – бережіть його в житті своєму. Це буде все сказане мною, Учителем.

    Люди мене запросили, щоб я пішов працювати до пана. Я їздовим був у нього на конях, свій хліб їв, а одержував 65 коп. Робив від сонця до сонця, перебували ми в кошмарних умовах. Я там проробив всього два тижні. Я пішов слідом за отцем за шахтарем на шахти. Перша моя робота – це точили вугілля на решето, носилки носили в бурт. А потім у шахту спустився. Вагони ставили, відчіпляли, зачіпляли, готували вантаж для видачі. Після чого в лаву довелось попасти котельником, саночником, був зарубником на бурити, на молоток відбивав лави, ходок проходив штреку були. Це все мені давало бути в Донбасі шахтарем.

    Після чого я перейшов на Штеровський завод, працював я в російсько-англійсько-французькому товаристві під час війни російсько-німецької. Я був у амонально-шидератній споруді, де вироблявся порох для артилерійських снарядів. Звідти мене капіталісти звільнили. Я не підійшов їм по духу, я був близький до того, щоб війни не було. Але я тільки думав про це, зустрічався з солдатами, котрі випробували у себе на фронті. Мене примусило там бути, як новобранцем. На фронті мої слова звучали між людьми: або голова в кущах, або груди в хрестах. Мій рік цар призвав не вчасно. Коли посадили на колеса у вагон, я поїхав у Петроград до царя служити. А по путі цього всього царя зняли з престолу. Мені як такому це не по душі: мене призвав цар, а тепер якийсь Керенський.

    61. Він поставлений дрібною буржуазією, вона тоді в людях панувала, соціалісти, революціонери, меншовики, хтось вів себе до установчих зборів, щоб люди обрали президента. А тепер десь узялась партія комуністів більшовиків, куди входили робітники, бідняки, селяни. Їхній лозунг був такий: шахти, фабрики, заводи – робітникам, а земля – селянам. Я був і селянин, і робітник. А тепер цар позвав мене в армію. Я їду залізницею призовником новобранцем. Ми їхали в Петроград. Кому служити? Самі не знали. Але поки що мої прийшли бути солдатом в Царському селі 64-го стрілецького гвардійського полку. Я туди в цю революційну обстановку попав у солдатський депутатський комітет, як від молодих призовників був обраний. Я був їм помічник, відвойовував своє право відпустку, мені доводилось бути в цьому комітеті. Сиджу, а самому незрозуміло, що люди хотіли. А Керенський зі своєю ідеєю кричав на весь світ, щоб ворога німця перемогти. Я не бачив Леніна, так як я на гарнізоні в Царському Селі. Був народ до розвитку війни, Керенський як міністр був між цим народом, він усіх обраних запросив до себе на свій виступ до своєї машини. Він на ній як міністр об’їжджав і здоровався із солдатами. Я якраз попав, близько до нього стояв, він теж говорив товаришам солдатам й офіцерам панам, щоб ми йшли на фронт і воювали з німцями, то зі своїми союзниками англійцями й французами. Я вже забув, за що вони мене вигнали із заводу. Я навіть хотів завербуватися до союзників. А до мене підходить руський солдат нашого року, у мене питає, де я народився. Я йому відповів: «У Росії». – «Так зумій в ній умерти». Він мене тут примусив, щоб я кинув усіх цих ділків офіцерів. Ставить мене на пост, дає рушницю й наказує: якщо хтось буде йти Ленін, стріляй його. Як же так, я не знаю його. У кого буду стріляти? Не знаю. Але не зрозумію нічого.

    62. Їду добровольцем маршовою ротою на фронт. Для чого? Я жив добре, на мою сторону йшла виграшна карта. Люди сідали азартні проти мене, але їхня була невдача, я їх обіграв. Жив я добре, але приїхав я не грати в карти, а приїхав, як і сказав, замирити війну, тобто зробити в людях революцію, щоб не було війни. Більшовики кричали: не треба нам війни. Я був не за них. Я хотів, щоб моя голова в кущі полетіла або на грудях сяяли хрести. Цього я хотів, був на фронті. Нам говорять: «Німець буде наступати». Він не пішов. «Будуть наші наступати». Не пішли наші. Сидів я в секреті, кидали пакети. Усі бачили німця, а я не бачив. А між солдатами пішли розмови один проти одного. Більшовики говорять уголос: не треба буде війни. А іншим не хотілося за руським звичаєм, щоб німці очолювали війну. Була така тяжба.  Генерали стали місця захоплювати, свій метод вводити. Десь узявся Каледін хитрун, на Дону створив армію. А нас, як гвардійські частини, знімають з позиції й туди для замирення Каледина команди. Ми кидаємо фронт, їдемо в тил Каледіна замирити. А Ленін узяв Зимовий Палац, об’явив Радянську владу. Більшовики не хотіли війни, хотіли миру з німцями. А Корнілов відкрив фронт німцю, сам пішов на Петроград задавити революцію. На путі все це зробив Ленін, призупиняє наш похід. Ми в тилу розпиваємо спирт, наше мирне діло. Установчі готуються, повинні вибори бути. Багато партій себе представили в список голосування, хто за кого. Була українська рада кличка. Я в Україні жив і за неї я голосував, як за свій народ. Вона мене зустріла зі своїми лакованими чоботами і синіми суконними штанами, та своїми словами. Тут я зустрівся з агітаторами ученими астрономами, вони малювали нам про Бога, про святих мучеників, усе хрести кували. Неправду  нелегально розвивали. Про що вони боялись сказати? Про те, що ми з вами з перших кроків своє розвинули – ми помилились.

    63. Землю примусили, щоб вона нам робила все те багатство, котре нам усім треба було. Ми застосували багато в чому повітря, а за рахунок води стали жити. Ми в природі зробили те, що в нас єсть сьогодні. Чоловіка зробили самі люди, вони його примусили, щоб він доглядав за землею, рив шахти, будував заводи, фабрики, легко прибутком задовольнявся. Якщо йому треба в житті що-небудь таке нове, чоловік разом із повітрям, з водою починав робити богиню, вона перед ним рухнула. А ось тепер ми старий режимний царський устрій зруйнували, а ввели новий соціалістичний. Ми, комуністи, такі ж самі учені люди, такі технічні зі своїм поняттям до природи. Вона нас усіх до одного чоловіка в житті своєму зустріла живим енергійним, щоб чоловік жив, як вона хотіла. Чоловік – зі своїм безсиллям, котрий закричав у ній. Він злякався умов, створених йому. А люди подумали, що це його претензія. А раз чоловік не задовольнив себе, йому треба наша поміч. У нас на це зародилась у житті в природі боязнь, вона з нашим тілом зустрілась. Спочатку ми стали нашого чоловіка всякими способами годувати й так само за можливістю одягати, і зайшли в дім з усіма вигодами, оточили. Стали жити не по-природному, а як захотіли люди по їхньому такому заклику. Вони з першого дня першої хвилини стали просити Бога невидимого, щоб він їм в їхньому житті  помагав. У нього вони просили, щоб їм був прибуток у цьому. Їм Бог дав тварину, дав як джерело землю для того, щоб вона їм родила все живе й мертве за їхній один учинок. Вони зустріли в природі жертвоприношення, вони вбили вівцю, вони запалили мішок зерна. Яка буде така в природі різниця для чоловіка, ми побачили, у весь голос закричали: моє бере. Люди жили, живились м’ясом, інші добились від землі дарів. Усі були людьми, залежними від природи, вони цим хвалились: це, мовляв, моє й це буде моє.

    64. А хто його знає: від чого чоловік спочатку вмирав, від хліба чи від м’яса? Скоріше всього, умер чоловік від м’яса. А раз він умер від цього, то він умре й від хліба. Різниця між колективною й приватною власністю, їхньою технічною стороною залежні від неї, від нашої матері природи. Діти до 15 років стоять на утриманні наших батьків, вони нам помагають, щоб ми в цьому ділі вчились добре, щоб навчились на своєму місці бути й командувати іншими людьми й щоб у цьому жити добре. Усі ми учені люди є технічними людьми.

    Ніхто у своєму житті ображеним не був, щоб свідомо їхати воювати на фронт. Мене такого чоловіка оточила своїми силами, рота наша з іншою ротою змагалась. Без моїх попадань у ціль... Три рази я попав і наша рота взяла прапор. А тепер іде мова в тилу між солдатами про делегата більшовика. Він приїде як і на чому? Знати нікому не довелось. А команду полку дали, щоб прийти на майдан до церкви, хто бажає. Полк весь без усякого строю вийшов. Їде, думали, гадали, що за чоловік такий? А коли дивимось: на артилерійському передку не мужчина, а жінка. Її звали Бош. Я її з увагою слухав, як вона нас спитала: чого ви зібрались сюди? Вона стала розказувати нам своїми словами. Вам давно треба бути дома біля дітей, батьків і матерів. А ви з ким разом? З німцем. Це теж є люди, але їх примусили воювати з вами генерали, офіцери. Вони після моїх слів вилізуть на цю ось трибуну й почнуть вам розказувати про минуле, як треба нам воювати до перемоги. Вона нас усіх примусила її слова визнати. Ми всі ухопились за неї: воювати не будемо, додому, закричали ми. І от вилазить кадет, він став захищати минулий руський устрій. Де йому тут братись, якщо йому не дали слова, прогнали з трибуни. А для чого ж ми ходили в школи? Учитись. Я навчався розписуватись за свого італійського спеціаліста.

    65. А тепер треба за командира батальйону Карпова розписатись. І ми із цим кинули фронт. Ми фронтовики поїхали нелегально, доказали військовому начальнику, що він нас із лікарями разом демобілізував. Ми закінчили війну. Я став по-комерційному жити, направо, наліво, не сидів, добував комерційно копійку. Не проживав війну. Хотів німець нашу територію окупувати, але я не давав себе бути переможеним. Я вірив сам собі, старався отцю, матері своїй з дітьми помогти – це була моя турбота. Але про початкові умови, котрі робились у людях, я був на стороні більшовиків. Усі мислі такі були повсюди. Але про Сталіна, його діло в житті не кидав думати. Я думав у природі не як якась особистість. Я був ображений капіталістами, вони мені хотіли, щоб я тоді не жив. Я був оточений у дорозі грабіжниками, вони оточили мене як таку особу, хотіли чоботи зняти. Я його упросив просьбою, він мене залишив. Так ударив по плечу й сказав: «Жаль твоєї молодості». А сам убив іншого чоловіка, дав страху. Я природою був покараний за те, що я думав неймовірно. Мені не порятунок, а нажива, за що треба мене вбити, але мене вона залишила. Я був уже заслужений. Було повстання нашого села. А в мене була рушниця, за нею прийшли мої за літами хлопці. А я був для чого? Для того щоби бути Паршеком. Не боявся, начебто мені хтось підказував: ось це роби. Я сам себе уже не беріг. Попався німцям, він був у Білграді, де полонені проходили кордон. А я збоку стояв. Як німець свою підробку, нібито ворог був єврей, він до руського забрався в кишеню й у нього витягнув гроші й піймав. А німець був суддя, розбирався із цим ділом. Він цього єврея бив, а руку притримував. Чиста неправда, нікому не доведеш. Троцький був в Україні.

    66. Автор своїх слів ставить перед собою таке завдання, спитати в чоловіка треба: чому ти хворієш, якщо в тебе є твоєму ділу технічний порятунок. У тебе є, що їсти досита, є, що одягати до тепла. І в домі є всі вигоди, щоб жити. А ти чомусь захворів та ще такою хворобою, котрій спеціалісти медичні як такій хворобі не зможуть помогти. Вона для цього природою посаджена на тіло чоловіка грибком або такою виразкою, котрі прийшли до нього непомітно, стали в ньому прогресувати. А хвороба є хвороба, вона не милує чоловіка, примушує йти до лікаря, до технічного чоловіка. Йому треба точне захворювання, у нього є стандарт, рецепт, таблетка та уколи шприцом. Якщо це не поможе, є на це хірургія, застосовується ніж. І це в медицині не помагає. Відрізають і викидають, але хвороба знову появляється на чоловікові, і з нею разом помирає. Значить, ми, уся наша медицина та її всі спеціалісти, чоловікові як такому з хворобою нічого не зробили. Усе наше штучне не дало реально.

    Я чоловік Іванов Порфирій Корнійович, народився 1898 року 20 лютого. Усе життя своє посвятив загартуванню-тренуванню. Я не простуджуюсь і не хворію через любов до природи. Вона навчила мене, як треба буде іншому нужденному, хворому чоловікові свої сили через організм передати. Струмом, електрикою, магнітом через чоловіка чоловікові передається. Чоловік до мене зі своєю бідою, зі своїм горем звернувся й став мене як Учителя просити в цьому, щоб я йому як чоловікові живому природної сторони поміг. Я не маю права нікому, крім Сулінських своїх людей, відмовляти. Я вважаю: усі люди технічні хворі. До мене звернувся чоловік зі своєю хворобою, котра мені не треба. Я приймаю через свої руки чоловіка, з ним здоровкаюсь, цілую його тіло, цим прийомом знімаю з нього біль. Чоловіка на кушетку кладу вверх лицем. Я берусь за голівку лівою рукою, а правою рукою – за ноги. Починаю його всім організмом володіти через його очі, почуття.

    67. Його як чоловіка прошу, щоб він повертав пальцями на ногах, щоб він дивився думкою (уявляючи) на серце, на легені та в живіт. А потім я його прошу, щоб він робив глибокий вдих і видих через рот, а сам смикаю в цей час пальці на ногах і на руках. Потім ставлю на ноги й тут же моя просьба, щоб він своїми пальцями в ногах повертав і на серце глянув, на легені, животом повертав і робив вдих і видих зі мною разом три рази глибоко. Я його передаю Валентині Леонтіївні на обробку, йому його тіло пробуджую нервову центральну частину мозку. Тут чоловік від холодної пробуджується криком. Кричить, боїться, як би не простигнути, не захворіти. Цього вже не буде: чоловік із силами моїми стає під воду й на будь-який сніг босими ногами, йому не буде ніякого захворювання, хоч у море будь-яке можна йти. Я цьому чоловікові говорю: цього мало, що тебе так ось раз скупали, будеш у процесі життя свого купатись два рази в день. А найголовніше – це люди, котрі будуть із тобою зустрічатись. Я його прошу як чоловіка в цьому ділі, щоб він не проходив жодного чоловіка, їм як людям свою голівку поклони і скажи: здрастуйте, дідусь або бабуся, дядя або тьотя та молодий чоловік. Це твої заслуги перед природою, вона тебе не буде карати нічим. Ти будеш переможцем над своїм ворогом. А потім треба тобі знайти бідного чоловіка, щоб він терпів нужду в твоїх 50 копійках. Йому треба дати із словами: я ці гроші даю за те, щоб мені нічим не хворіти. І віддай без усякого. Тепер 42 години не їсти й не пити від п’ятниці, ввечері о шостій годині поїж і до неділі до 12 годин дня. О 12 годині дня треба сідати їсти. Ти вийди надвір і тягни повітря до відмови через гортань, три рази вдих і видих, проси: «Учителю, дай мені здоров’я». Це будеш робити, як свято. А тепер, чоловікові ніякому не плювати на землю і не харкати, ковтати як продукт, не палити й не пити.

    68. Усі наявні хвороби щезають у процесі цього всього, а нові, що йдуть, не прогресують, безсилі вони зробити чоловікові біль.

    Бажаю вам щастя, здоров’я, хорошого.

        1975 рік 14 жовтня. Іванов.

    Це я прошу про це діло не вперше, про цю ось істину між людьми всіма у весь голос кричу. Вони мене чують, але як із таким чоловіком не погоджуються. Їм моя ідея практична не по душі. Я – їхнім таким. Як вони зробили штучно, технічно оточили себе із самих перших початкових днів, себе огородили неправдою, стали жити нелегально, своє тіло грабувати через чуже, через природне. Воно стало його вживати своїм тілом, своєю кров’ю. Він став цим радуватись й через це все ускочив у клопіт. Він у цьому ділі сильно захворів, хворіє. А щоб люди на це все знайшли в природі засоби або знайшовся такий чоловік, він би своїм умінням у горі поміг, цього ми, усі люди, у житті своєму не бачили й не одержали. Говоримо ми, хвалимось перед усіма людьми, що є в нас із вами все й знаємо ми, де його взяти. Наше з вами таке буде діло, лише б ми з вами так робили, то нам природа дасть. Вона наша мати рідна, вона нас усіх до одного народила, однаково народила, щоб ми так жили, як вона хотіла. Вона не хотіла, щоб ми так від неї зі своєю жадністю відходили. Усе ми з вами порушили, пішли слідом за людьми, вони стали в цьому вмирати. Їх безсилля примусило не любити природу. Вони стали воювати з природою. Вона від людей так терпить через їхнє діло, вона оточила в природі цим самим, люди стали вмирати. У людей у житті зародилась торгівля, у них стали продаж, купівля. Особисто хто кого, як і чим обдурить. Стали від себе нужду мати, чужим зажили; своє берегли, а чуже крали; до себе природне тягнули з усіх кінців.

    69. Це все не давали нікому, говорили: це моє. А коли воно десь дівається, уже це горе. Ми так завжди жили та дивились через стіну. Він зібрався, я слідом. І так ми в природі відмирали: сперш я, а потім він за мною. За цим не стоїть діло, смерть не голубить, а на віки-віків зариває в землю. Подумайте гарненько: що ми з вами зробили, найголовніше, що ми від цього одержали? Як ми жили, знаємо добре. А як помирали, це не наше є життя. Ми в цьому вмираємо, так і будемо ми з вами вмирати. Нас природа не жаліє. Це все наробила природа. Вона чоловікові показала його прогрес, він учився за неправдою, а з правдою жити не пішов. Ось у чому чоловік наш перший помилився. Пішов із цим під копил, став здавати свої всі сили, своє все життя, він залишився позаду. Йому все дано... Ми цим самим у природі помилились, і загинули всі люди на віки-віків.

    Якби не природа, вона так примусила жити сперш у самотності. Йому захотілось побачити такого, як він сам був. І довго ждав, ходив уперед, назад. Йому як такому природа пішла на прибуткову користь, щоб він упевнився, що він захотів. Він народив жінку, вона прийшла вчити його. Він як мужчина від неї цього не хотів, в законі це природою зробив. Їм доводилось пробувати й уживати. І те вони їли, що попадалось під руки. А в лісі були фрукти: яблука, груші. Вони відчули страх, їх злякав холод. А раз вони на собі почули цю неприємність, їм довелось у природі так чи інакше шукати по природі самозахист. Вони ним себе берегли, чим змогли. Тяжко було, але жили й задовольнялись тим, що знаходили. А раз вони стали в природі від цього залежні, вони вже в цьому терпіли нужду. Їм по можливості природа давала. Вони самі по землі повзали й те вони знаходили, що буде треба їм. Їх нужда примусила в Бога просити цю милостиню. Вона їм як початковим людям у цьому давала й указувала, щоб вони робили, що їм треба.

    70. Чоловік мав і просив того, хто давав. Це є непочата природа, вона була сильна природним. Вона його берегла й хотіла, щоб він таким жив. Від голоду такого не доводилось умирати. Це були початкові роки. Вони цього чоловіка берегли, він у ній жив і те йому доводилось робити вперше. Вони береглись, створювали умови самі, земля їх була непочата, вони ступали по ній уперше. Ми дивились на це, старались побачити далеко. Ми не знали, а в нас саме виходило. Ми не хотіли, а робили, і невідомо як виходило через наше діло. Ми думали не те, що між нами виходило. Ми робили, ми зробили, у нас вийшло. Люди з перших своїх днів не захотіли жити, вони оточили себе бездушним, не живим, а мертвим. Вони стали відходити від природного, а звернулись до штучного. Через холодне й погане даремно нічого не робили, а все старалися зробити хороше й тепле, чому доводилось людям у житті своєму позавидувати й сказати свої слова: це, мовляв, дуже хороше. Ми, усі наші люди, захотіли цим ділом займатись. Ми робимо й будемо робити те, що зробили ми всі. У нас вийшло як якесь хороше діло. Вони за це взялись і стали робити як сьогодні. Ми зі смаком зварили для всіх нас суп на сніданок. А ми як люди цього порядку приготували самі себе, щоб цю справу поїсти. До цього є ложка з куском хліба. А які щодо цього свої білі зуби, вони кусають, вони жують і разом з повітрям глитають, посилають у шлунок, приготовлений у процесі нами. Ми його розвинули цим. Ми робимо самі, у нас є, на що опиратись і на чому базуватись. З нами разом є повітря, вода й земля – це ось три тіла є, вони нам по своїх умовах дають усе. Ми добре знаємо від предків такі роджені місця. Вони нам в один такий час свою складену продукцію, вона є в природі.

    71. А природа нас примушує, щоб ми всі це діло готували й до цього діла готували спосіб, чим цю живу птицю або живого звіра, або плаваючу рибу до рук прибрати. На це  діло в нас є полювання, воно також у житті своєму розвивалось. Довго чоловік про це думав, поки йому удалось спорудити цю штуку, котрою це живе життя піймають. А в себе держать до того часу, поки вони стали плодитись і стало стадо. Або зробив чоловік таку зброю, у себе став мати ціль. Цим способом рушницею, вогнепальною зброєю чоловік навчився стріляти, убивати живе. Чоловік робив це легко в житті, воно його вчило це все робити. Він же не народжувався з таким апетитом, з такою жадністю. У нього місце було не засмічене, чисте місце, ніякого смороду не було. Він не харкав, він не плював, від нього не йшов ніякий сморід. Він на білому світі не жив так, як це треба. Його зустріли наші люди, злякались як такого нами народженого дитя й стали його тут же задовольняти способом. Він був у природі, чоловік його знайшов, і стали йому як чоловікові це все, знайдене ними, пхати, тобто давати. Хочеш, не хочеш, а раз люди це діло захотіли, на ньому як на чоловікові розвинули. Люди цих успіхів на ньому добились. Чоловік глитнув, він, говорять, наївся. Воно куди буде діватись? Йому треба прохід. Усе це вонюче й ішло з чоловіка на землю. А там жучки це все розбирали, так що в природі нічого даремно не пропадало. А тепер вона ввела в життя такого, як ми з вами бачимо. Вона живе, вона й воняє. А жити живе й іншим речовинам вона помагає в житті. Живе енергійне й дуже інтересне. Хочеш народитися на білому світі – народжуйся для смерті. Тебе природа народить. Ти б у таких умовах не народжувався, але ти цього не ждав.

     72. Ось які між людьми діла відбуваються. Надворі на землі лежить такий мороз, а люди скорчились, говорять: треба руська піч. Вона є там десь в Україні, нею люди користуються, і з тим самим наша розмова закінчена. Ми багато хочемо, ми багато так робимо, але одного ми боїмось – зоставатися при низькій температурі. Нашому тілу холодно, як же так? А як же нашому Іванову? Він між нами є такий один чоловік. Він так говорить: якщо тільки я такий чоловік буду між усіма людьми, треба мені будь-якими засобами природа, вона мене збереже повсюди. Я  такий у ній є один з такими якостями. Лише б чоловік звернувся до мене, у цьому попросив, щоб йому дати здоров’я, у мене для цього є друзі: повітря, вода й земля. Такими якостями володію, усякого ворога з чоловіка оточеного прожену. Він сам щезає, відходить через мої сили на мені. У мене вони не технічні, а фізичні природні незалежні, живі й енергійні. З усіх людей своїм поцілунком зніму всяку хворобу. Це людське захворювання, воно даремно не сходить. А я, це Іванов, у цьому ділі помічник. Тільки нам, усім людям, по нашій землі не ждати чоловікові яку-небудь хворобу, щоб вона його оточила. А треба Учителя просити, щоб він прийняв тебе як здорового чоловіка, щоб ти його силами скористався й робив те, що треба. Щоб ти свої наявні сили з тіла як хворобу свою зігнав, щоб вони через це щезнули. А нові, що йдуть, ті хвороби, котрі думають напасти, вони не в силах зробити цю біль. Іванов робив, робить і буде робити вічно на чоловікові. А природа такі дари на ньому створила. Вони є, вони будуть на ньому такими, котрі він має. Ось що треба нам усім мати між нами. Ми тільки не хочемо й не робимо. А раз ми не хочемо й не робимо, нам гріш ціна. Нервову центральну частину нічим не пробудиш, як холодною водою.

    73. Чоловік купається: по-перше, він лякає свого ворога, свою хворобу. Вона щезає геть.

    Ми даремно звинувачуємо чоловіка: він виявився між нами злочинець. Він здався. А хто нас – на своє індивідуальне місце, котре ми, усі люди, самовільно захопили, зробились власниками, убивцями, злодіями. Як ніколи ми природі шкідливі, нас за це  нелегальне діло вбивають як незаслуженого чоловіка. Вона бачить, вона чує людський голос, ледь йому, такому злочинцеві, свідомо не скаже як своїй неправді. Вона робить це діло, вона показує його діло. Треба зробити це в природі, хоч і неправда є нами, людьми. Ми це самі робимо, ми хочемо це діло робити. А природа дуже тяжко від нас терпить, вона теж жива, вона теж життєрадісна, хоче, щоб ми цього в житті не робили. Вона нам подавала цього чоловіка, щоб ми узнали про наше залежне таке діло, що ми це все зробили в природі, самі помилились. Ми ж такі є люди, у ній залежними виявились. Вона за це «дай і багато» не полюбила. Вона для нас держить свої сили, вона прислала від себе й поділила сама нас усіх. Нас, людей, поставила на свій людський бік, а його поставила на свій, Божий, котрого в житті своєму не було. Вона з ними поділилась. Їм, усім людям, віддала своє хороше й тепле, сказала: живіть ви самі. А цей чоловік  зовсім не такий, як усі люди. Він прийшов до нас так, щоб не залишити в спокої. Він бачить на нас неправду, як ми живемо за рахунок чужого добра. Ми ним дуже хвалимось, говоримо: це ми все зробили й робимо. Нам треба молодь звільнити від утримання батьками; нам, усім людям, треба взяти свідомість і зарплату, одержати мінімум 33 карбованці. Мало буде – усім прибавимо. У бій гнати молодь не треба, служити в армії залишити. Це все є хвороба людського життя. Самі копаємось у чужому ділі, а своє присвоєне бережемо.

    74. Ми в природі свого не маємо, усе воно куплене. Це природа, а її наші люди навчились міняти на гроші, купувати й продавати, негоже з двору виганяти, а що природне тягнути в двір. Ми цим ділом помилились, стали користуватись природою й своє наявне хазяйство розвинули до невпізнанності. Нам самим тяжко це все обслужити. Ми стараємось чоловіка одного зрозуміти, і  те він буде робити, що буде треба. Це вже є чуже, не своє. Таке є добро, воно з рук своїх скоро з життя йде. А природа любить своє живе близьке. Те що чоловік знайшов у житті, тим він й оточив себе. Йому в житті своєму треба було для задоволення свого шлунка їжа всякого роду. Він її в процесі всього цього придбав, старався її в себе запасти. Мав цей весь продукт, є, чим живитись. А от жити:  хто його знає, доведеться чи ні? Так само в природі готується одяг не на один день, а на багато часу. Так само ставиться людьми дім, він не на один рік робиться для того, щоб жити. А в ньому люди всі живі вмирають вічно. Це все наше є хороше й тепле, вона нас веде до смерті. Ми вмирали в цьому, умираємо в ньому й будемо ми вмирати. Це все нами знайдено, ми його знайшли й цим оточили себе. Стали жити в природі нелегально. Це все для нас чуже є залежне, ним ми живемо на білому світі за рахунок цього добра один раз, сваволимо; а іншого разу нас природа своїми силами находить і саджає виразку чи грибок на тіло. Це все приходить чоловікові непомітно, він стогне в процесі свого життя, відчуває: уже воно болить. А раз біль його мучить – горе, біда. Із цією бідою, із цим горем без лікарів не обійдемось. Лікарі –  люди вчені, їм доводилось багато років на це вчитись, пізнавати ці хвороби. Вони – люди технічні, їм треба знати точно це захворювання, цю хворобу на чоловікові. У них є рецепти на ліки, стандарт.

    75. Є таблетки, є шприц для уколу або хірургічний ніж. Якщо цьому всьому все спеціальне не помагає в них, вони спускають у негожість. Вони безсилі. Що можна сказати про це все? Якщо ця природна сторона неможлива, нічого робити. Ми в цьому помилились: не треба було  ховатись від природи,  відходити. Жити треба було разом із близькими друзями – це повітря, це вода, це земля. А те, що ми з вами робили, зробили, у нас це є, як говорили неодноразово про це діло, для нас це смерть. Ми в цьому вмираємо. Що треба зробити в природі, щоб вона з нами, з такими людьми, згодилась і стала з нами жити в спокої? Вона їх буде любити, не будуть у природі однобоко жити, візьмуться за кругозір (різнобічність). У природі є дві сторони: є хороша й тепла, є холодна й погана. Ми, усі люди, цього всього тримаємось, ми любимо хороше й тепле, тому нас природа через це все карає, вона підсовує погане й холодне своє.

    Люди всі хворі приходять до мене за здоров’ям. Я в них запитую: хто вас направив? Вони мені говорять: люди підказали. Їм хочеться бути здоровими. А в мене його не відібрати, я з природою живу в такті, вона мене оточує атмосферою: повітрям, водою, землею. Я їм двом говорю: мені не треба ваші  хвороби, мені треба ви. Прийшли до мене – просіть як живого загартованого чоловіка, Учителя всього народу. Він усіх приймає повітрям, водою, землею. Це мої милі друзі невмираючі, вони мені в житті сильно помагають у всякій біді й горі. Я – помічник чоловікові, мені треба його тіло. Я прошу чоловіка роздягатись до ніг його, щоб йому лягти на кушетку обличчям доверху. Я його ноги своєю рукою за пальці беру, а лівою рукою – за лоб голови – уже моє здорове тіло разом з нездоровим тілом живе. Природа жене від себе нездоров’я, вона через мої руки струмом, електрикою, магнітом вводить це наявне моє здоров’я.

    76. Я починаю цим самим володіти через його чуттєві очі. Я цього чоловіка прошу просьбою, щоб він пальцями в ногах повертав, а потім слідом – у руках. Потім я його прошу, щоб він подивився на своє серце й на легені, у живіт, потім ним повертав справа наліво. Я його піднімаю з вдихом і видихом, ставлю на ноги, його прошу, щоб він знову повертав пальцями в ногах і в руках. Я його держу організмом. Прошу, щоб він подивився на своє серце, на свої легені й у живіт, ним з боку на бік повертав і тут же зробив вдих і видих глибоко три рази зі мною разом. Це не все, є в моєму прийомі фізичне маленьке пробудження. А найголовніше – це холодна вода, котру я беру з живого каменистого місця. Цього чоловіка беру за руки й веду в душ під холодну воду. Вона чи він роздягаються до гола. Я беру черпаком на її голову ллю. Вона, ця вода, її лякає – робить пробудження всьому організму. Тіло вперше сприймає від страху. Він чи вона кричить, і в цей час просять мене як Учителя: дай мені здоров’я. Коли цю процедуру закінчую, іду в дім, у своїй хаті говорю. Це не все ти зробив, що злякався. Будемо в процесі цього всього купатись два рази на день. Прошу, холодної води не бійся. Я це діло роблю, сили свої ввожу, тоді хоч у море будь-яке заходь. А вчинок треба робити між людьми такий. Зустрічаються люди всякого порядку, ти їх не знаєш. Ти – їм свою ввічливість, голову поклони, сам говори словами: здрастуйте, дідусь, бабуся, дядя з тьотею й молодий чоловік. Твоє діло – сказати, я їх – як вони знають. Я сам їх учу, сам держу за руки, не кидаю, продовжую вчити далі. Тепер треба знайти чоловіка бідного, йому треба дати поміч 50 копійок. Сам  скажи: я ці гроші даю за те, щоб не хворів ніяк ніколи. І віддай без усякого. Прийде субота, 42 години не їж і не пий до неділі до 12 годин дня від п’ятниці вечора.

    77. У шість годин поїж і до неділі до 12 годин дня. Треба їсти – ти перед їдою виходь на вулицю й тягни повітря з висоти через рот, сам проси Учителя: «Учителю, дай мені здоров’я». Три рази тягни повітря – три рази скажеш. Після чого сідай та їж. Це будемо робити як свято щотижня. Потім прошу його, щоб він не плював, не харкав на землю й не палив тютюн і не пив вина. Це є твоя повсякденна робота. Ти до цього часу зі своїм здоров’ям нічого не робив, щоби бути гарантованим, щоб не хворіти, не простуджуватись. Це буде його, нашого хворого, завдання робити це діло без перерви. Така поміч життю чоловікові була, вона є і буде. Треба мати чоловіка з ідеєю, щоб він мав сили природні, ними володів, і через руки свої треба передавати, щоб здоров’я замінило нездоров’я. Ось тоді цей потік зміниться в житті, і буде для чоловіка життя нове. Люди від природи одержать у себе сили – не будуть простуджуватись і хворіти. Усі вони близькі стануть до природи, будуть у холодній воді щодня купатись. Це є початок, а кінця цьому початку не видно. Холодна ванна, на це є купання. Є зима, морози зимові, а скільки їх є в ній. Від людей відійде «швидка допомога», вона не треба буде нам. Усе буде зосереджено в природі. Вона для цього діла має повітря, воду й землю – це є милі мої друзі. Вони зберігають у себе чоловіка. Він буде гарантований від усякої хвороби. Людям не буде так тяжко, а буде їм легко. За них у природі учепляться й підуть усі люди. Від природи доб’ємось через це діло одне – продовження життя. А коли на це всі переключимось, атмосфера буде інша. Природа побачить на них їхню правду, вони кинуть усе те, що робили в житті, а візьмуться за порятунок життя чоловіка. Людям треба спокій, але не капризи в цьому спокої й пошани в людях.

    78. Хочу, щоб люди жили легко.

    Я це багато раз пам’ятаю. Коні худі були, годувати нема чим. А дідусь, моєї мами отець, жив добре, у нього вітряк, млин був, було чим годуватись. Скаже, треба, внук, годувати мішком. А я беру цей мішок і гладжу цю шерсть. Вона була, вона так і залишилась. Він побачив турботу мою, говорить: внук, з ручок треба з мішка годувати. Я тут як тут, узяв з мішка. Вугілля возив з Курної балки шахти в місті Луганську. Діло було підходяще,  прибуткове. Безплатно брати, а за гроші віддавати – чиста нажива. А тепер радянська така влада. Одному не угодив – ідеш до другого. Якщо йому треба робітник, хазяїн його бере, довіряє, він старається цю роботу зробити. А іншому не сподобалась особистість, він його жене подалі. Тут уже шукай сам. Для тебе місце готувала природа, вона підсилає такого чоловіка, хто добре знав, що треба. Армдревпромраді агент по доставці вагонів під лісопильний матеріал і клітку. Треба вміти із станційними робітниками вести бесіду, тобто розмову. Я розказував їм про своє життя в селі, про дитинство. Мене й мого товариша Івана Олексійовича люди нашого села боялись, як підрослих хлопців. А урядник був у погоні за нами. Ми, бувало, ввечері посходимось і сядемо, хто про що розказувати. Договорились до того, що куди хто хотів. А час літньої пори. Старшина Сергій Анутченок, а нас двоє додумались перев’язати мотузкою вулицю. А по ній поїхали землеміри на велосипедах кататись вверх. А ми це зробили, стали під хатою подивитись, як вони будуть падати, цікаво. А вони їдуть, і ось один на одного пішли падати. Ми тікаємо на огород Кобзов, а там сам хазяїн Кирюха побачив нас, що біжать, та закричав ґвалт, а йому – назустріч. Нас Кивенок Павло хотів кого-небудь піймати, а в нього, як на наше таке щастя, у штанах ґудзик відірвався, йому вони попутали ноги, він у кущі полетів.

    79. Ми врятувались від цього діла. Моя розмова – начальнику станції Любинсову, він – іншому. За мої красиві слова дав вагон під клепку в артіль П’ятигорськ. Яка була щодо цього закладена робота перша. Рада лісу Любинського здивувалась: як нам, таким клієнтам, нема, а от тобі як такому дали вагон. Я йому сказав: я вже найнявся для цього служити. Мені вже в цьому природа помагала. Стороною йшли мої слова. Я весь ранок про своє дитяче життя розказував на користь цього вагона. Він прийшов з речами, 20-тонка. Нікому не отримати, а мені начальник станції дав. Тут моя робота виправдала себе. Голова Гвінтовалов хвалив мою роботу. Я поїхав по радам як представник від 23 артілей, у Майкопі діло мав. Мене як такого вважали й приймали за чоловіка, з ким мали розмову, як купити клепку за ціною держави. Я вже одержав право купувати клепку по 75 копійок. Звідки ця спеціальність вийшла. Я був Шахтинським нарсудом осуджений по ст. 169, мені дали випрану колонію. Я попав у Каменську тюрму, вона мене конвоювала в Архангельські Холмогорки. Я там рубав ліс, і мені доводилось кубатуру. Там один з усіх у всій другій колоні перевиконував, за що 11місяців проробив, наглядачем звільнений. Я один був відправлений з колонії за мою таку роботу. Я був бригадиром по навантаженню ш...

   Коли приїхав, куди поступати? Та в завод вантажником у тракторний цех. Мені природа ребра перебила, я ліг у лікарню. Тут мене взяли комірником по лісоматеріалам Звірівського елеватора. Я проробив, підкорявся, де став учитись писати. Мені Воронцов один з усіх показав, як треба писати букви й котра година. Я писав цифри теж: 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10. А більш за все мене примусила моя історія мого життя.

    Я хотів людям на білому світі розказати, як це вийшло, що мене зустрів 1933 рік. Мені було 35 літ, мене зустріла психіатрія.

    80. Я був ними визнаний хворим чоловіком. Створили ВТЕК, призначили 1-у групу, я по труду інвалід. Я хворий на шизофренію, хвора особа. Що робити? А мені природа підказала, вона говорить. Ти ж хворий перед усіма, твої всі профспілки, місцевкоми. Твоє діло – шукати голову. Ти ж шахтар, іди по вугільним профспілкам, тебе не вчити. Що тебе такого примусило? Медицина. Вона не згодилася з моїм таким висновком, з такою силою. Я не боявся холоду, ішов прямо по умовах, а від мене люди бігли. Як би я не накидався зі своїм учинком, мені психіатри ростовські не повірили, що я буду такий. Я робив своє діло до тих пір, поки до мене не прийшло в голову: а чому це так я кинув свою ідею? Вона ж між людьми є істинна. Вона проганяє від ображеного чоловіка всяке захворювання, тобто всякого ворога. Я їду в поїздах, мене возять безплатно. Мене годують у ресторані, як бика, а я чоловік зі своєю ідеєю, зі своїм органічним тілом. Я – усякому чоловікові, що має нужду в здоров’ї, лише б тільки хтось мені сказав. Моя рідна сестра чимось усередині захворіла, до брата приходить. Я в неї питаю, як у сестри, вона мені говорить: «Я приїхала до ваших лікарів». А я ж брат, вона про мене не чула, про мою таку здібність. І раптом я їй говорю: я тобі поможу без усякого такого лікаря. Вона ж, моя рідна сестра, у житті своєму цього не чула. Як же так, не задумавши, вона згодилась дати себе рідному братові, щоб він їй з усіма розвинутими хворобами в природі поміг. Я не буду вже вам, як читачеві, розказувати про це діло, котре примусило мою сестру не повірити, що її брат позбавить її від муки такої. Вона пішла в лікарню до лікаря, його попросила, щоб він їй сказав: чи є у неї, у такої жінки, яка-небудь зароджена хвороба? Що він їй робив, ніхто, крім цих двох. Лікар їй сказав: «У тебе хвороби нема ніякої».

    81. Вона повірила тут же мені, що я вмію людям помагати. Приходить до мене й розказує мені про це діло: «Як я тебе, брат, перевіряла. Ти ж такий у нашій сім’ї, такий корисний у всьому житті не був. Ти – відірви голова. Який ти був, я добре тебе знаю, з шурином і з Іваном. А щоб таке діло ти десь у житті підхопив і став таким людям, як я, грішна, у житті помагати, тут же без Бога ні трохи не обійшлось, тут він помагає. Ніхто, крім нього». Подякувала, поговорила й простилась, вона пішла. А перед відходом моїм брат мені так сказав: тобі від цього стало легко, скажи ти іншому такому хворому. Щоб він до мене прийшов і мене попросив, щоб я йому дав здоров’я. У неї не болить так, як боліло до цього початку. А тепер мені доводиться сказати своїй Мотрі, вона мучиться давно, але їй ця біда з горем зустрілась. Нехай вона свата Паршека попросить, як слід, а він їй допоможе. Я, говорить Дуся сестра, тепер, що мій брат десь у природі знайшов ці якості, ці засоби. А тепер він їх сіє на нас, хворих. Ми робимось здоровими. Це тільки один Бог може зробити. Як я хворіла, як мене мучила ця хвороба. А тепер я Мотрю посилаю, нехай вона його як свата попросить. Він такий милий для цього діла зробився чоловік. Без усяких слів не обходиться. Де він цю природу зустрів? Він таким ніколи не ходив, в одних трусах. Щось він знає, особливо скажу про свою таку хворобу. Вона мучила, а тепер, жіночки ви мої рідні, не смійтеся з мого рідного брата. Він мені поміг, я вже не хворію. Сват до мене звернувся. Мотря мене як такого просить, щоб я їй поміг у здоров’ї. Один раз приходить, мене вона просить. Я їй нічого такого не сказав, вона так без нічого пішла. Другий раз приходить просить, а я їй не даю слово, щоб так прийняти, як приймав свою сестру. Вона їй як такій підказала. Я прошу Вас, дай мені здоров’я. І на сьогодні нічого не сказала.

    82. Вона йде, а хвороба наступає, розвивається. Хочеться Мотрі бути здоровим чоловіком. Я вірю нашій Євдокії, вона мені сказала: тільки він дасть тоді здоров’я. Іде в третій раз, плаче: прошу, допомагай, сваток. Сват пішов назустріч її просьби, пообіцяв прийти в дім; коли, не сказав мені. А Мотря жде, дожидається свата, а він не йде. День проходить, його нема; другий день проходить, свата нема. І раптом на третій день він приходить, поздоровкався за звичаєм. Говорить мені, щоб я не їла й не пила до тих пір, поки я до тебе в дім не вернусь, сам зараз же пішов. А я, хазяйка дому, цього часу жду. Куди, для чого він пішов? Це його діло, а моє діло тепер – ждати. Я варила вареники й забула про те, що мені не велено їсти. Цей вареник хотіла попробувати, половину з’їла, проковтнула, і тут же згадала, злякалась. Я йому стала в цьому ділі каятись, дурною себе називати, забула. А він мені говорить: за чисте зізнання менше буде покарання. Своє те, що треба, мені в цьому зробив і пішов. Видно стало по обличчю Мотрі, яка вона була й яка вона стала тепер. У неї зачервонілись щоки, здоров’я вгору пішло. Спасибі, свату Порфирію, вона так сказала. А своє обіцяне не зробила, іншого чоловіка не прислала. Вона побоялась, що ця хвороба вернеться назад, коли похвалюсь. Мотря мовчить, нікому ні слова, а її ждуть, дожидаються, хворіють. А до цього чоловіка треба прийти, з ним треба займатись, а його наша Мотря й не думає присилати й не говорить нікому. А її слова обіцяного три роки ждуть. Уже умови Мотрі самого Учителя примусили послати матір свою рідну до свахи Мотрі. Вони коли прийшла до неї в дім, тут же спитала про здоров’я. Вона їй як свасі стала розказувати правду: тільки твій синок дав мені моє здоров’я. І з тим вони розійшлись. Моя мама ходила за цим, узнала, що вона здорова.

    83. А тепер я піду до неї спитаю: де ж твоя обіцянка, ти повинна прислати чоловіка хворого, а хворий – іншого хворого, і наша істина нашого практичного вчення візьметься між нами, людьми. Це спасибі треба сказати Саші Кожановій, вона із станції Дар’євка Ровеньки з розсадника. Зі мною зустрілась у поїзді й отримала тут же своє здоров’я від мене особисто. Я газети виписую, журнал “Здоров’я” і “Крокодил”, слідкую за світом. Не читаю про життя, сам про це пишу. І раптом у Москві з’їзд 8 Надзвичайний 1935 року 25 листопада, де всі люди можуть участувати, крім ув’язнених і божевільних. Я за цю історію учепився. Як же так, сьогодні здоровий, а завтра захворів, хворіє та ще серйозною хворобою. Він стоїть, сам жде на цьому місці свою викладену хворобу. Він би цього не хотів, але його умови примушують. Він же нічого не робить – це одне. Та він і не вміє що-небудь для цього зробити. Він навіть на це й мисль не розвиває. А говорити він уміє, свою гордість він завжди ставить. А коли тільки між людьми по дорозі йде, він їх ні за що вважає. Він є чоловік, а хвороба ніщо є в житті своєму – це буде його глибока помилка. Я тільки про це діло уболіваю й думаю такі ось якості передати. А наші вчені бачать і знають добре про це діло, що це не штучна або технічна сторона. А це все є природний початок, воно й раніше таке в природі лежало, а ним ніхто не займався й на собі це все не випробував. Це є повітря, це вода й земля. А вони не хотіли бути близько до них. Природа є природа, а в ній – дві свої природні сторони. Однією люди як хорошою стали користуватись. А від того, що було погане й холодне, весь світ відходив, і відходить у дану хвилину, крім одного мене. Я ці холодні ванни на собі випробував, провів багато процедур, ними хороше скористався й від цього всього отримав корисне.

    84. А тепер це все, що треба нашим людям, я хочу їм передати. Нехай вони цим добром займаються, щоб їм від цього не було тяжко, а було від цього легко. Ось що люди всі хотіли й тепер вони хочуть, але в них воно не виходить. Як ледь щось таке, він захворів. А цей ось з’їзд у мене на дорозі стояв, я повинен це все своє їм передати. Моя ідея всьому світові є свято велике: чоловік не буде робитись у людях злочинцем і не буде він робитись хворим чоловіком. Що може бути від цього всього краще? Нічого не може бути. Я з такою пропозицією хочу попасти туди, куди збираються всі наші люди. Вони теж за це вчепляться й скажуть: це нам буде необхідно треба. У нас не буде між нами, усіма людьми, ворога, тобто злочинця, котрий міг зробитися між нами завжди, і не буде на чоловікові захворювання. А буде між нами, людьми й природою, вічно невмираюче життя в дусі дружби. Це є для всіх людей і природи життєва дружба й чиста любов. Чоловіка за своє діло, зроблене ним, люди назвуть Богом. Він не буде гордим і не буде неприємним, він у житті буде робити те, що можливо.

     Я зібрався їхати на з’їзд, мене ніхто не обирав і ніхто не посилав. Я сам це знайшов і виклав цю мисль, котра мене вела по цій дорозі прямо до мети. Я дав своє слово їхати на з’їзд як любитель для того, щоб про це сказати. Не тоді чоловіка лікувати, коли захворіє. Треба нам усім навчитись одного, як треба буде цього чоловіка навчити, щоб він у нас не застудився, не захворів, і був сильним у всьому. Цього треба буде добитись усім нам. А я їду на з’їзд без усякого: ні квитка, ні грошей. Усе зосередилося на моїх словах, на моїх думках. Я – помічник у біді або горі. А тепер моя путь одна з усіх. Хто ж буде ініціатор моєї їзди.

    85. Я був з усіма можливостями, сам зустрічав на своїй станції Сулін поїзд № 75. Він ішов від Ростова до Москви. У ньому їхали делегати з Північного Кавказу, обрані депутати. Я стояв ждав, а поїзд тихо до вокзалу підходив. Я зустрів головного кондуктора, він спереду першого вагону в першому купе. Коли він зупинився, головний цього поїзда зіскочив, я до нього направився. Він зустрівся зі мною вперше, він мене слухав: а що я йому скажу? Моя була свого роду просьба. Він у мене спитав: «Який?» Свою дільницю провезіть мене із собою. Він мені указав тамбур, велів, щоб у нього я сідав. Він пішов у чергову, а я сідав у вагон за дозволом самого головного кондуктора. Я зайшов у купе пусте, нікого не було. Я не кидав про це думати. Я ж сам себе назвав делегатом цього з’їзду, але він дуже далеко і трудно було туди попасти. Я всі надії мав на головного. Він був моїм помічником у цьому. Черговий по відправленню поїзда дав свисток і поїзд після свистка дає відправлення. Я жду, а головний іде до мене. Я став йому розказувати про мою ідею, що вона хоче. Вона не хоче, щоб люди попадали в тюрму або лягали в лікарню. Я для цього роздягнувся, ходжу без одягу в своєму тілі природному. Вона мене оточила так, щоб ти зрозумів і дав згоду уговорити головного Глубокинського резерву, щоб він мене провіз до Вороніжа з допомогою, як делегата з’їзду. Жоден головний до самої Москви слова проти мене не виразив і не став проти. Я їхав по профілю, зупинявся на своїй зупинці, ми з головним приходили і йшли разом. Ми знову залишились. Вони запитували: як ви живете, як ваша робота? Поганого ніхто не сказав. Ми рушили по сигналу й швидко нас машиніст доставляв до іншої зупинки. Я був як свій рідний головному, скільки ми не їхали, про що ми не говорили. Я був початківець, а там розказувати про це було треба.

    86. Усі люди слухали, бачили, старалися спитати. Я був у цьому всьому підготовлений на свою будь-яку тему про своє виходжування сказати. Усі вони мене так слухали, погоджувались як ніколи. Я їм говорив як людям про саму історію, коли ми з вами починали своє життя в своєму нестатку. Що нам доводилось у природі робити, якщо на арені його не було? Проїхали разом із людьми Лиху станцію, проїхали Каменськ, заїхали в Глибокину, а потім у Тарасівку, заїхали в Мілереве, старалися зустрітись із своєю областю. Попав у Черткову, це кінець нашої області. Я починаю їхати зі своєю думкою  з Воронежського резерву головним кондуктором, він теж наш руський чоловік старався теж мене прослухати, а я про це все розкажу. Я всім таким людям розказав, що ми такі єсть на білому світі люди, котрим довелось помилитись із першого початку нашого життя в технічному, штучному, хімії. Ми з вами не пішли за природою, своїм учинком знайшли умови в житті, зробили його власницьким, індивідуальним. А потім ми визнали: це все нехороше в житті. Жити чоловікові довелось у природі залежним від неї. В одного багато було, а в іншого було мало. Образа була вся на багатих. Бідному нікому було помогти матеріально, він жив бідно. А ось на це все діло взяла теорія в свої такі руки й стала достоїнство узагальнювати, і зробила достоїнством нашої національної держави. Уся економіка розросталась у людях за рахунок їхнього труда. Усі люди в цьому залежні, вони живуть нелегально чужим природним. Ми так робимо, так ми робили, і будемо ми так робити. Умирали ми, умираємо ми, і будемо ми з вами умирати. А я за це діло воюю зі світом. Хочу я сказати вам, усім ученим людям: не даремно є моя така поїздка. Я їду на з’їзд захищати найбільш ображених людей, вони між нами незаслужено сюди попали. Це місце може мені й усякому кожному чоловікові, тільки ніхто не погоджується й не піде по моїй такій дорозі.

     87. Я ніколи ніде ніяк не був священиком, а мене зробили люди за мою шевелюру. Я працював на вагах, реалізував рибу. Мої покупці цієї мороженої риби зосередились і написали своє бажання в райком ради. Де вони взяли це? Люди мене два рази з відрядження відкликали, говорили, згодилась дирекція. Я знову поїхав. А директор союзу дав догану, мене як такого з боєм закликали й зняли з цієї роботи, а самі взяли написали, нібито мені дали роботу іншу, а я відмовився. Був суд, він пішов на їхню сторону. А ви, усі люди, цим життям хвалитесь, що вам усім у цьому хороше й тепло. Я плакав, мені не було чого робити, але не пішов на бичову. Я був огороджений природою, вона мене в люди послала для того, щоб я підняв на ноги жінку, що не ходила, з рудника Шварца Бочарову Євдокію Панкратівну Свердловського району. П’ять літ вона не ходила. Я над нею робив фізично всю ніч, вона вийшла, для інших показувалась прикладом вона. А лікарі з поліклініки домовилися цьому ділу помогти через лікаря Шишова. Він не приїхав, а приїхала наша міліція, і з допомогою її мене в Сватовський дім. Я був на це спритний, на ходу пішов у Луганськ. Пішки ходив в Єлизаветівку до шурина Федора Федоровича. Він злякався, коли побачив. Я йому, як такому своєму шурину, говорю: не лякайся, а дай ти мені хворого чоловіка, щоб він ногами не ходив. Він говорить: «Є, такого добра в людях вистачає. На Первомайській № 12, Євдокія. Знайома, вона страждає на ревматизм рук, ніг, не володіють». Я ж говорю Марусі, щоб вона пішла  сказала. Це неможливі між нею вийшли чудеса. Я є Бог землі за це величезне діло. Подивився, посидів, їй даю свій природний наказ, щоб вона не їла до самого мого приходу. Це було ввечері, а в вранці її донька пішла на роботу, а мені довірила матір. Я з нею по дощу, по снігу фізично робив свої холодні небувалі процедури ванни. Вона в мене до двох годин приготувала сама їсти дочкам.

    88. Я просив шурина на це все подивитись. Це ж чудо з чудес. Він повертається назад, мені називає: «Ти є Христос». Я ж це все залишив, пішов далі в місцеву раду Луганська. Мені вона не помогла. Іванов зібрав групу лікарів, і стали вирішувати: його треба в лікарню. Він хворий, таку жінку поставив на ноги. Це Боже таке діло. Ні, ми не дамо згоди. Я весь одяг шурина йому скидаю, а сам уже наробився, треба відпочити. Моє діло – це треба було писати. Пишу про це, хочу розказувати людям, щоб вони згодились і стали по-моєму робити. У них це вийде. Доволі нам хворіти, доволі простуджуватись та в тюрму за своє діло попадати. Моя ідея своїм учинком усіх звільняє. Вона являється природі любимою вічно живущою між людьми. Природа – друг, вона мені в усьому помагає. Треба буде знати дорогу, по котрій треба попасти, вона мені чоловіка підсилає, щоб він у цьому ділі поміг, щоб я не пішов в іншу сторону. А він де взявся? Іде до мене в своєму чучельному одязі. Я його жду, я вибачаюсь перед ним, сказав свої слова ввічливо йому: «Як мені попасти на Семейкіне». Він мені говорить: «Іди по моїй путі, по котрій я пройшов». Я пройшов, пішов далі. Ні кущика, ні ямочки, а чоловіка не виявилось. Я ж тут подивився – у мене волосся стало, як в їжака. Хто був покажчик цього, скажи, читачу? Я й сам у цьому ділі не помічник.

    Одна моя пацієнтка москвичка лікар, вона мені так розказує. У мене на Байкалі була групова путівка. Я в Байкалі купалась із тобою разом. Одна залажу в озеро, а воно холодне, мене оточує твоє у воді лице. Я їй говорю: це ж вода моя, вона тобі як дзеркало являла мій образ. Ти в цьому заслужена, ти одна з усіх людей, котра із себе скинула з очей окуляри. Ти є мій друг мого життя. Що я робив тобі? Та нічого. Я тільки тебе, як і всіх бідних людей ображених, прийняв з поцілунком з душею, із серцем.

    89. Ти мене також полюбила за мою таку діяльність. Скажи, ти можеш від мене такого відмовитись.

    Я тебе узнала як лікар туберкульозник та ще через Світлану та її чоловіка Едика, вони  мені як такі розказали, як Учитель їм поміг. Тепер Едик виявився здібний у цьому, учиться, він держить знання на лікаря, усе теоретично проходить. А про Учителя не забуває. Говорить: рано ми всією групою пішли по тайзі й там заблудились. Я та інша зі мною дівчина, вона теж, тебе як Учителя вночі просили – ти нас вивів із біди, від нас відійшло горе.

    Я охоронцем порядку Кіровоградської області був вилучений із життя. А до мене, як такого діяча, начальник районної міліції й обласної міліції начальник Скирко, сам прокурор області як такі особи в Знам’янське КПЗЕ приїхали й вирішили мене посадити в тюрму. Сам прокурор сказав: постригти, побрити і в тюрму посадити. Так вони й зробили. Я через свою ідею мав між психіатрами шизофренію особи. Мене вони держали як експонат. Я нічого такого не робив, тільки просив ходити по снігу роззутим. Їх як лікарів запевняю про свої сили такі, вони будуть між людьми. Вони мені не вірили, держали… босим. Я від цього діла не відходив. Завжди говорив: я буду хворий, а ви – здорові люди. Буде перемога моя, буде в цьому вчинку, цьому ділі, котрий розкрию на охоронцеві порядку кіровоградської тюрми. Вона мене послала в одну на експертизу через тюрму. Психіатрія не порахувалася з моєю хворобою, вона своїм ділом спростувала, і Алла Павлівна своє ввела. Спасибі їй за знання таке, але одна біда, вона суду мене представила дармоїдом. Думала: я нічого не робив, проходив у природі вперед і назад. Вона не знає: у природі є холодне й погане. Вона це врахувала? Я суду як такому слова жодного не промовив. Суд послав мене в Москву в психіатричній інститут імені Сербського. Я там уже був, зустрічався зі світилом Віденським. А тепер мене зустріла знаюча професор Текузко Наталя, вона мене комісувала.

    90. Я їм як таким на їхні запитання відповідав, як я лікую рак. Вони мене по історії пропустили через республіку в місцеву Ровенецьку лікарню. Я виступав перед колективом лікарів, істинно їм говорив все, що їм подобалось. Я їм доповнив на живому факту через лікаря Івана Васильовича. Він писав у народний Красно Сулінський суд через прокурора, щоб мене такого звільнити. За мною приїхали син, жінка Уляна Федорівна, вони мене привезли в дім. А ідея зі мною, я з нею разом живу й роблю те, що подобається людям – їх особисте здоров’я. Їм воно буде треба, а я його даю, у мене вистачає. Це є повітря, це є вода, це є земля – три тіла, їм усе діло.

    Ми, усі люди хворі, усього світу люди, для цього побудували дім у Свердловському районі Ворошиловградської області, хутір Кондрючий. Він нам усім належить. У цей дім приїжджає Учитель. Тут є повітря, є вода й земля, котрі служать нам, усім хворим людям, з допомогою  рук Іванова. Він нам дає силу, щоб ми не простуджувались і нічим не хворіли. Ось що він нам вводить. Він нас зберігає в житті нашому, ми в природі живемо здоровими.

    Я не даремно їду по цій ось дорозі, проїхав Ростовську область, в’їхав у Воронежську. Я проїхав район і саме місто Воронеж, він мене зустрічав і проводив як ростовчанина. Я їхав, усім говорив: їду на з’їзд захищати ображених людей, ув’язнених, божевільних. Я своїм учинком не хочу, щоб вони були між нами. Дуже не хочу, щоб вони народжувались у природі в інших країнах світу. Я для цього діла знайшов між собою й природою такі засоби, вони чоловікові помагають у всьому, щоб не сідати в тюрму й не лягати в лікарню. Їду я в Мічурін, він мене як такого зустріне й проведе мене в Рязань. А Рязань уже мене повезе в Москву. Я, можна сказати, обслужив своїм умінням усіх резервних головних кондукторів. Вони мене доставили в Москву.

    91. А тепер моє діло – іти до людей у вокзал, там вони зустрінуть. Я – туди як небувало в житті, а люди на мою появу таку всі свої голови обличчям повернули, як під промені самому сонцю. Один одному сказали: глянь. А на людське слово глянь – тут як тут міліція. Вона була, підходить сержант з жінкою сержантом. Вони строго, начебто так треба, спитали: «Ти звідки є?» Я їм сказав: «З неба впав». А вони говорять: «Ми їх підбираємо». І пішов я по митарству, не знаю: де я зупинюсь? Буду битись, буду кричати, своє доказувати, а вони як хочуть. Їх таке діло, у них на це є технічна зброя, вони теоретики – учені люди, сидять на своїх місцях зі своїми словами. Я приїхав з Ростова, мене наш поїзд привіз, нікуди не дінешся. Є провідники, вони мене зустрінуть і поможуть мені, піддержать. А вини в мене нема, везуть вони самі.

    А тепер треба на Красну площу: Дім Рад 3. Я туди в чергу реєструватись на з’їзд, а там такі є люди, котрі є скрізь. Я бачу своє вперед, а люди турбуються, вони машину подали й повезли мене на Лубянку. Молодий чоловік мене везе на емці. ГПУ Лубянка, прикусив язик – ось куди мене привезли, до Єжова. Він мене там зустрів, тільки я з ним говорити не став до тих пір, поки не приїхали білі халати, психіатри, лікар Іванова з одним оком. Я з ними став говорити, їм точно сказав: для чого я приїхав у такій формі з такими ось словами? Я їм говорю, показуючи на це місце: біле. А вони говорять: чорне. Мені нема чим доказати їм, а саме воно прийде в люди й стане робити, таке діло буде. Це все треба буде людям їхнє здоров’я, а воно треба нам усім. Ми його зустріли, у нього діло, його психіатри кладуть у лікарню «Матроська тиша». Ішов від неї, не хотів зустрічатися з нею, з тією лікарнею. Я їм так перед цим сказав: кладіть, держіть, я сам не втечу, але моє це буде ваше. (92, 93 відсутні).

    94. Треба мені низько поклонитись і сказати молодому чоловікові спасибі, що він дався доторкнутись руками до його обличчя. Він хворів, у нього був флюс, зуби його мучили, уже неможливо було йому терпіти. А тут я до нього ввічливо так звернувся, його потурбував своїми силами. Я йому говорю: молодий чоловіче, дозволь ти мені над ним працювати. Коли він мою руку почув до його болі, мій струм мого здоров’я цю біль заспокоїв, вона тут же перестала. Я подержав стільки, скільки треба; убрав руку й дав йому кусок хліба жувати. Він хотів мені заплатити. Я перед ним вибачився, йому говорю: ти комсомолець? Він мені сказав: «Так». Я його попросив, щоб він мені не давав, а цю роботу на зібранні провів – істинно про це розказав. Він із Хоуснетовком біля дебондерева, тепер у Каменській залізниці секретар комсомолу. Коли він виступив із цими словами, його хотіли виключити з комсомолу.

     А одне таке було. Батюшка мав служити хворій в останні дні життя. Я кажу: дозволь мені цю хвору прийняти, а коли вона буде здорова, то тобі як батюшці там не буде чого робити. Твоє моління не в силах. Батюшка не дав свого слова цей експеримент зробити. Їду я поїздом, а на Розвитці й Крандичівці кільцевий поїзд ходить. А чоловік з великим пальцем на руці лівій говорить: волос – така хвороба. А я його, як димом, проганяю геть. Тож довелось турбувати хворого чоловіка. А коли легке не буде треба? Я тільки взявся за палець, а чоловік заснув від утіхи. Нема такого діла, щоб я досвідом не призупиняв якусь хворобу на чоловікові. Нема тільки чоловіка, котрий з моїм досвідом згоджувався. Мої руки – золоті, а розум дорогий. Скажу, як відріжу, але доказувати вченим не можу. Зірниця-зіниця. А щоб підтримати людей, не знайшлось і не знайдеться. Усі люди не такі, як слід.

    95. Я про це ось не забув, я згадав про свій такий випадок. Сідаю в поїзд дальнього сполучення, ходив поїзд від Києва до Ростова, не для того, щоб проїхати. Я йшов по вагонах, щоб себе показати й подивитись на іншого чоловіка. Побачу біду або горе, зможу помогти – не відкажусь. А час був: сильна жара стояла. Вікна не зачинялись, кожен чоловік ковтав повітря. А одна жінка сиділа з людьми разом, у шубі вона була. Я зацікавився цим добром цієї жінки, у неї спитав: у чому справа? Це був мій хліб. Вона мені говорить: «Я була в Криму в санаторію в Євпаторії. Мій чоловік комбайнер, він у цехкомі заслужив путівку, мені її дав як нужденній».

    Їхнє таке діло, це є гроші. За гроші не купити, не продати здоров’я. Хто ж може зробити технічно? Та ніхто не поможе, крім мене, одного чоловіка. Я такий є на білому світі. Мені шуба не треба, мені треба твоя душа й серце. Я приймаю – сили чоловікові ввожу. Словом, запобігаю, найголовніше, стихійному захворюванню чоловіка. Медицина безсила. А мені це  горіхи; якщо зуби є, усі полузаю.

    Прошу я її, щоб вона пішла в тамбур, відчинила двері й ковтнула повітря. Скажи: «Учителю, дай мені здоров’я». Вона пішла, це ось зробила – десь цей холод дівався. Вона приходить і говорить: «Чим же я буду з тобою розраховуватись?» Вона просить, мовляв, приїжджай до мене в радгосп «Балтійський флот» Моздок, я тобі віддячу. Мені треба хворі, щоб приймати. Я все таки вирішив на таке діло поїхати. Я їду, а міліція мене прибрала до рук як диверсанта. Була Зінов’єва-Бухаріна компанія, я туди попав, три місяці просидів. Десь узялась передача, я її поїв. Мені начальник говорить свої слова: «Ти нам вибач, і ми помиляємось. Іди туди, куди ти йшов, і роби те, що ти робив». А три місяці просидів. Спасибі треба сказати. Я був звільнений на чотири сторони. Ось мої які діла.

 

1975 рік 19 жовтня

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З тексту. 1202. (в1412)

 

   7510.19   Тематичний покажчик

Сонце  17,36

Видіння на Байкалі  21, 88

Учитель біографія, початок  24,27,44,60,

78,79,83,88

Прийом  66, 67,75,76

Здоровя   47,48,52,66,73,75,82

5 порад  47,48

Молодь  52

Дух и душа  29, 30

Холодне, погане  29,33

Не ждати часу  32

Дві сторони  75

Помилка чоловіка  33

Пробудження водою  52

Адам и Єва  35

Люди – сонце  36

Помилка людей  68,69

Чоловік и природа, помилка  25,2737,75    

Бог приход  40

Учитель ідея  59

Чоловік без потреб  45

Діти виховання  1,9,45,46, 73,

Новий потік  58,77

Божий народ  48

Перший чоловік  69,70

Хороше, тепле  33,74,75

Медицина  74

33 рубля  45,48,73

Продовження життя 77

 

 

Іванов П. К.

Бог прийшов на землю

для порятунку душі чоловіка

                    

1975.11.19 – 1975.12

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош.    ã Ош В. О., переклад 2005

Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

    

     1. Я від цієї роботи почав відходити в 1933 році 25 квітня через цю ідею. Мене як такого чоловіка примусили умови. Я був ображений адміністративною особою, нібито відмовився від роботи. Мені по закону дали, щоб ніде ніяк не ставав до роботи. А природа мене як такого обдарувала плодами, щоб я ображеному, хворому чоловікові в природі своїми силами помагав.  Коли я скинув шапку, не став носити головного убору, вона мене цим освітила й указала, як  треба буде чоловікові оздоровлюватись, на що я раніше надіявся й тепер надіюсь. Мене держать у лікарні такій, котра побудована людьми.

    2. Вони борються з природою, вони – її технічно, а вона – їх природно. Люди попадають у дурні, вони оточили себе нестатком. У  них така хвороба. А лікарі для цього побудували цю лікарню. Є велика техніка, лікар нею оточив себе. Він як адміністратор цієї лікарні за це взявся, йому як ученому довірились. Він для цього вчився, тому він вважається між людьми інтелігент. Він дві тисячі літ технічним ділом займався. Він же веде людей по своїй дорозі, по залежній, по чужій. Вона йому давала й дає весь час хороше й тепле. Це було, це є, і це завжди в людях буде. Ми з перших днів свого життя примусили так у природі жити й тепер так живемо, і будемо ми так жити весь час.

    3. Чоловіка похіть зробила через жирне, достаток. Це сім’ячко заклали, воно багато часу в череві виходжувалось, дев’ять місяців не бачило білого світу. А коли тільки йому час настав, у цьому ділі помагала природа. Вода промила слід, а повітря зосередило свої сили, і цього чоловіка виштовхнуло. Земля прийняла його. Він народився в людях таким живим, енергійним, а люди зустріли його своїм багатством, його оточили ним, і хотіли його по-своєму ростити. А по-своєму, по-людському всі люди росли й виховували самі себе, щоб їм у цьому всьому було хороше й тепло.

    Але причому тут я, якщо це є природа. Вона мене одного такого вибрала, вона мені довірилась, щоб я такий у природі зробився. Я в цьому створеному ділі в природі вболівальник.

    4. Я зустрічаюсь із чоловіком, котрий нічого не робить у природі, щоби бути здоровим чоловіком. Він мені претензію пред’явив, нібито я сам це зробив, що таким у житті став. Ця історія теоретична введена нами, усіма людьми, розвинута на живому чоловікові. Він оточив себе й став чоловіком букви. Між усіма він один-єдиний такий чоловік, політично підкований за народ. Він ними обраний ватажком, він разом із ними брав барикади. Ми самодержавство з місця зняли, а тепер ми довіряємось ученій стороні. Вона нам зробила цього чоловіка Голову всенародної держави - вождя Леніна. Він запросив на службу вчених, щоби будувати робітничо-селянське господарство соціалізм. Він брав чоловіка, ставив на місце й довіряв йому вводити науку, без чого держава не в силах оточити себе економікою.

    5. Труд як був тяжкого характеру, так він у людях залишився. Люди тоді й тепер ним займаються. Без цього всього ніяка держава не зможе рости й задовольняти своє населення. Ленін застосував тактику, йому хотілось у природі хитрим залишитись. Йому так само, як і всім. Люди були безсилі, вони в природі залежні від неї. Їм дай, вони більше розуміти не хочуть. Люди ростуть, вони себе показують економічно багатими. Ці люди примусили, щоб вона давала їм прибуток. А коли люди одержують як від джерела сировину, котра треба чоловікові, то її переробляють на всяку продукцію. Це їхнє таке є діло, воно робиться людьми в природі.

    6. Вона зустрічає як чоловіка в себе й проводжає по його заслугах. Його оточують сили природні. А раз чоловік цим оточив себе, уже в нього є свій нестаток. Чоловік у природі на своєму фронті стихією захворів, хворіє, він потребує допомоги. А на це є лікарі всяких спеціальностей. Люди все це роблять передчасно. Треба буде тюрма – вони вже її зробили. Треба лікарня – вони її спорудили. Завод треба – вони його побудували. Люди в цьому живуть, вони огороджені хорошим і теплим. А щоб люди попробували залишитись у поганому й холодному, цього вони не пробували робити. І не пробували всі теоретики, вони всі технічні в природі, вони озброєні цим. Вважають: природа для їхніх тіл – ворог. Вона наносить на тіло чоловіка виразку або грибок.

    7. А ми, усі люди нашої землі, цих засобів не маємо й нема в нас такого чоловіка, щоб у цьому горі або біді помогти. Наша наука медицина своїм ділом не задовольнила населення. Між людьми як був ворог, так він і зостався. А тепер ради всіх наших людей на землі прийшов до нас, до людей, Бог практичний чоловік. Він з душею, із серцем як уболівальник узявся за своє незалежне діло.  Воно природної сторони. Це – повітря, це земля, це вода, – що нас із вами народило. Ми в життя прийшли однаково, хто чим став у житті займатись. Я в школі вчився церковно-приходській, чотири класи закінчив. Учив нас дячок. Селянством у селі приватновласницьким оточувався до 14 років, потім пішов у найми до пана. Їздив їздовим, а потім пішов по батьківській дорозі.

    8. З 15 літ у шахті шахтарем усі спеціальності пройшов фізично вручну. А потім попав на завод, став апаратником, робив до російсько-німецької війни. Пішов на війну воювати. Демобілізувався, партизаном був, відновлював шахти. По селянству: був ватажком від бідноти. Вийшли на нові землі, був уповноваженим села. Ось, де моя робота по закупівлі хліба, через це довелось у Гуковський осередок уступити кандидатом. Було гоніння як на колишнього бідняка, у кого руки, ноги, голова. Був службовцем. Попав у чистку апарата в тридцятих роках, один поновлений був. Потім дали два роки виправної колонії. Рубав ліс, був показовий у труді, за що спостережною комісією звільнився достроково. Після чого в Суліну в транспортному цеху заводу ударником був. За мою справедливість природа пихнула з висоти, я ребра поламав.

   9. Пішов потім службовцем на відповідальні місця. Перестав свідомо пити горілку, голова твереза. Більш за все описував діло. Усі свої сили клав не попастись за свою роботу. Багато по природі шукав, у мене не виходило. Я їду на Кубань працювати, спеціальності – ніякої, крім комірника по всіх комбікормах. Потім зав. Після цього мені довелось прийняти роботу у Вірменліспромсоюзі по відправці пило ліс матеріалу по артілях між Кавказькими лісами біля засніжених гір і швидких рік. Я був на ногах своїх чоловік, зустрічався з людьми різних національностей, старався говорити з ними, учитись. І ось раптом зустрічаю я східного чоловіка грузина Еліаво Федір Тимофійович. Ходив він без шапки зимою. Я був уражений цим. Але потім усе писав.

    10. Яку-небудь фразу напишу, стану читати – ніяк це не виходить. Мисль не логічна робиться. Чим довелось викликати в природі таку в себе мисль, вона мене оточила, вона мені в голову внесла ці слова. А чому це так, що люди живуть у природі, вони їдять, вони одягаються й у домі живуть – їм це не порятунок? Вони хворіють і вмирають. А щоб жити, їх не врятувало. Вони цю хворобу розвинули. А щоб її між людьми не було, цього люди від природи нічого не отримали, крім смерті. Я так само прожив та так само сваволив, як ніколи, з нею боровся, і врешті-решт люди мене за мою роботу. Я реалізовував у Суліну в ОРС робітникам рибу морожену. Я був оброслий, люди визнали мене священиком і в райком подали заяву.

    11. Мене як такого зігнати як чужака з життя. Я вже дари мав, природа була за мою ідею, вона вже моєму горю помагала. Не подивилась ні на які особливості, а взяла й вигнала моє тіло в атмосферу, у природу, там де природне невмираюче. Так у людях зробила, нібито я відмовився від роботи. А закон був такий: шість місяців не влаштовуватись, треба бути без роботи. Це була моя ідейна практика, мій був у природі труд на людях.

    Ми, люди говорять самі собі, Бог на землю прийшов наше життя рятувати, він прийшов бідному помагати в житті, у природі ображеному, хворому чоловікові помагати.

    12. Він цього потребує від Бога, від невидимої особи ждуть милостині. Як ледь щоб таке в житті виникає, якась хвороба, або біда якась, у нас нема, чим зустріти. Ми в цьому ділі бідні, у нас на це сил нема. Я сьогодні став свою мисль упроваджувати, щоб чоловік жив на білому світі. Ось чого хочуть люди, та ще ці люди, котрі залишились залежні від природи. Вони шукають для свого тіла те, що треба для нашого чоловіка. Він народився весь у снігу. Його такого природа створила. Я – до роботи, а мене від роботи женуть геть. Я був ображений людьми адміністративними. Я йшов у природу не для того, щоб найти в ній та оточити себе цим. Я йшов у природу для того, щоб своє здоров’я втратити, а природне знайти. Я так у ній зробив.

    13. Занурився я в природу, вона була дуже страшна. Були колючки суцільні, росли в густоті. Я не йшов їх обходити, а пішов прямо. До крові був порізаний по коліна. А потім лігвище свиня зробила в болоті. Я туди занурився – десь узялось своє здоров’я. Я пішов далі з упевненістю. Я йшов прямо до мети своєї ідеї. Мені доводилось ніч десь бути. Я прийшов у Новочеркаськ по Базарній, 12, де проживав близький. А в нього були ворота на секреті. У двір можеш зайти, а щоб вийти – ні. А я вночі в 12 годин устав, а для мене й двері відчинились. Я пішов у степ. Я йшов від людей. А мені назустріч природа створила умови. То була ніч, а потім став для мене ранок. Я став оточуватись туманом. А  йти  доводилось  далі. Одне  чутно – у висоті жайворонки-птахи співали пісні свої. Я пробирався. Куди? Думав зустрітись з другом дитинства.

    14. Він був технічний чоловік, інженер, начальник дільниці. Його слухали люди. Він робив те, що робили всі. А я по путі цього всього починаю згадувати своє дитинство. Як це було? Ми робили вдвох, у нас це виходило. Нас таких було двоє, я й він. А тепер я йду по природі сам, думаю про це діло, що я в цьому роблю. Сам собі говорю: природа ти моя дорога, покажи що-небудь у себе. Іду я далі. А природа своє продовжує: пташки так само пісні співають, туман щезає від ясного сонечка. Попереду заєць піднявся. А ось борзий сірий гладкий собака біг по дорозі. А до нього такого з ідеєю позивач звертаюсь як чоловік. Він мене такого в житті ніколи не бачив. Мій до нього був голос, він мене почув, що я до нього звернувся, назвав його Хлопчик. Він зі мною згодився, зупинився й став своїм хвостом крутити – значить дружба.

    15. У природі є в цьому дружба, вона нас у цьому оточила. Я до нього підходжу, починаю його гладити по спині. Він мене так люб’язно прийняв, як друга життя.

      21 грудня відзначилось 70-річчя. Я теж проробив у природі 42 роки. Можна тисячу разів умерти. Я ж живий і маю намір жити так, як не жив ніхто з усіх. Ми завоювали кров’ю революцію. А де ми самі подівались? Ми вмерли на віки-віків. Якщо вам цієї історії на мені не видно, то чому ж доведеться вірити, якщо природа для всіх ворог – велике незнання. Ми з вами знаємо в ній те, від чого робиться одне. А друге, у чому чоловік живе й надіється на це жити, а йому природа заважає, бере й саджає своїми силами болячку або грибок. Ми ж із вами жили, нам у цьому хороше і тепло. А це хороше, тепле губить.

    16. Ми ж із вами живемо в природі однобоко, нам жити  з кругозором  не по душі. Ми з вами так навчені. А я хочу це ось усе зі своїм другом розбити й зробити те, чого не робили всі. Він – друг дитинства. Я цього собаку вів, до тих пір він зі мною грав, поки я його в природі пожалів: нагодував у червоноармійській палатці. Офіцер виніс хліб і сказав, щоб я його годував. Він за мною далі не пішов.    

      Я пробирався до друга дитинства. Він був у шахті, мене зустріла жінка Феклуша. Вона була здоров’ям погана. Я їй дав здоров’я. Вона дзвонить на шахту до чоловіка, а він дає слово бути на-гора. Він мене таким не бачив, він від моєї появи злякався, він питає: «У чому справа?» Я йому як другові ввожу пропозицію, щоб він кинув свідомо шахту - було б йому краще й мені легше. Я ж огороджений від ворога, від неприємностей. Мною ворог переможений.

    17. Я цю історію недаремно в цьому пишу, хочу сказати прямо. Недаремно це робилось і тепер нашими вченими робиться. Це є істина одна з усіх. Вона жила, вона живе й буде жити завжди. Бог на землю так даремно не прийде, у нього свої наміри, він повинен помагати природно природою: повітрям, водою, землею.

    Я й тут не гублюсь і не хочу сказати про це діло, що це ось зроблено в моєму житті дуже хороше. Я маю свої сили, яких я не мав раніше. Мені було зовсім мало років, я не знав, для чого я такий у природі жив. Я думав тільки про хорошу й чистеньку сорочку, її на себе одягнути. А щоб сніданок що краще та жирніше поїсти. Це в кожного чоловіка робилось, робиться. А за постіль за таку хорошу не забути. У всіх людей така схильність, у своєму житті робилось, робиться й буде таким чоловіком робитись.

    18. А коли йому доводиться робити, його як такого примушує робити загал, не кожному чоловікові що-небудь доводиться зробити, а воно вже тяжко. Я сам був такий сільський парубок, із такими успіхами зростав. А  тепер переді мною як дорослим стоїть така задача, вона може перед усіма така. Ти знаходишся в приміщенні так, як і всі добрі люди; вони такі само, як і я. А щоб зі мною вони, ображені, згодились і дали своє слово й сказали мені про своє бажання слідом за мною попробувати зробити те, що роблю я сам, – вони цього всього сильно бояться. Я їх прошу, молю, те, що треба, їм роблю. Вони лякаються, говорять: ходи сам.

    19. Сьогодні 26 грудня 1975 року, четвер. Був головний лікар, він робить як і завжди.

    Пів на дванадцяту нічного часу 26 грудня 1975 року. Пишу й роблю, думаю про це. Я хочу сказати всім нашим людям, живущим на білому такому світі. Даремно ми з вами так жили. Ми в процесі свого життя зробились технічними людьми. Ми з вами оточили себе чужим природним, стали залежні від неї, штучно робимо. У цьому всьому ми своє тіло втомлюємо, наші сили йдуть із колії, ми залишаємось без енергії. Найголовніше – це наші є ноги, довільна частина нашого тіла, а вони потім від цього всього відмовляються нам по землі ходити. Нас наша задня частина примушує один час підкорятись їй, вона для чоловіка тяжка й до того вона сильна всім організмом розпоряджатись. Лише б тільки очі подивились, сам чоловік уже готовий на це місце сісти.

    20. Сісти на це місце може всякий і кожен чоловік і як на своєму місці він сидить відпочиває. Його тіло в цьому втрачає своїм сидячим станом. Ми ще трудимось, утрачаємо в цьому сили. Стараємось їх відновити чим? Та хорошим, смачним, жирним, солодким продуктом. Це ж вічно розвинута всередині якась піч така, вона поглинає щодня, чому кінця й краю не видно. Сьогодні дай, завтра дай, а післязавтра теж дай. А лопатись треба. Сталь, і та іржавіє. А чоловік живий енергійний свої сили втрачає в цьому, він безсильний жити на білому світі, його ноги не носять, він лежить у постелі м’якій. А хвороба є хвороба, не щезає, а розвивається вона – це природа жене геть негоже тіло. Тому ми з вами на білому світі вмираємо, ми через це все й будемо вмирати.

    21. Ідея Іванова всьому цьому протилежна, вводить свої природні сили, незалежні ніде ніяк ні від кого, свої органічні в природі: повітрі, воді й землі. Чоловік повинен для цього підготувати сам себе. Мало того, що в дружбі через любов доводиться жити. А найголовніше – це ноги, а їх треба примусити, щоб вони служили, ходили босими для здоров’я. До цього тіло мусить пробуджуватись, водою купатись. Це треба бути у воді – краще буде. Не треба їсти, не треба одягатись і в дім заходити. Треба бути в контакті з природою. Вона йому в цьому помагає все зробити. Сон як такий не буде потрібний. Треба буде людям, щоб вони знали усно про його діяльність. Це не вбивча сторона, можна буде випробувати в будь-який час на своєму тілі.

    22. Шкідливого тут не буде, а тільки корисне. У нас у таких питає автор. Чому люди так умирають? Вони вірять штучному, оточуються технікою, у природі залежні. Їм треба буде сьогодні їсти, завтра їсти й  післязавтра. А одягатись треба й обов’язково в чистий і новий одяг. А в домі з усіма вигодами жити теж треба. Це все для чоловіка не порятунок у житті. А тільки він народився, йому люди залишили свій придуманий порятунок – це діло людських рук. Вони в природі роблять, вони можуть завжди в будь-який час помилитись. Мозок любить сам зберігатись, йому треба спокій. А в природі стіна обгородила, покривши якусь будівлю. Ми, усі люди, не любимо природу, відходимо від неї, а створюємо такі умови, щоб чоловікові було. 

    Сьогодні, 27 грудня 1975 року, я піднявся із постелі рано. У шість годин моя мисль уже запрацювала.

                              (Стр.23-32 нема.)

    33. Я вже думаю про XXV з’їзд. Люди обираються, люди готуються зустрітися в Москві. Вони будуть у силах розібратися з усіма ділами, зробленими в природі. Люди це ось зробили, вони між собою показують як живий факт. Він родився й треба нам, ми його маємо як економіку нашої країни. Це база наша, ми в ній черпаємо наявні засоби на всі наші нужди. Ми цим ось перед усім світом виступаємо, як своїм добром хвалимось, нам це дав у нашому житті труд. А він для нас усіх різний. Ми, усі люди, одержуємо за це по нашому закладеному труду. Ми, усі люди, живемо в природі хороше й тепло. Яка в нас є техніка, вона в нас служить зброєю, вона нас охороняє. У нас є наука, ми нею забезпечуємо, особливо сільське господарство, вона в нас на першому місці.

    34. Геологорозвідка нам шукає в землі наявні поклади. Ми маємо такі шахти, котрі тягнуть на-гора багато різної сировини. У нас для цього є заводи, котрі готують нам продукцію. Вона в нас іде за призначенням на те виробництво, котре робить нам деталь. А з деталі ми з вами складаємо будь-яку для нас машину. Це наш трудовий фронт, на ньому люди роблять усяке діло, у ньому вони й помиляються. А коли вони попадають у своєму ділі в аварію, у нас на це є свої технічні сили. Для цього в природі наша народна медицина. Ми для цього маємо лікарні. У нас є інститути, лабораторії, телескопи, мікроскопи, рентген. Здавалось, нашому населенню жити б, жити, нічим не хворіти й не простуджуватись. А ми з вами в своєму труді втомлюємось й робимось психічно хворими людьми. У нас для цього є помічники, учені люди, лікарі.

    35. Їм як спеціалістам свого діла треба хвороба, тобто діагноз. А по діагнозу вчені приймають, і з нею лікар займається всякими засобами. Йому хочеться цей біль загасити, у нього так це не виходить. Він зі своїм розвитком безсильний помогти при такому захворюванні. Його посадила природа: повітря, вода й земля – чим чоловік оточив себе. Він це захворювання на собі розвинув у природі, і вона повинна його пробудити. А ми боїмось цього всього й не хочемо, робити не хочемо. Ми в цьому винуваті самі. Ворог прогресував, він прогресує, буде таким прогресувати. Це наше з вами незнання. Ми стараємось одержати в природі хороші й теплі якості – це наше таке бажання. А його нам природа не дає. У неї природна сторона: холодне й погане. Вона ці якості робить хорошими й теплими природно. Ми так жили, ми так живемо, ми й будемо так у цьому ділі жити.

    36. Наше життя між нами в природі проходить так, як ми її бачимо. У природі воно нами всіма так робиться хороше й тепло. Це є наше однобоке життя. Ми боїмось природи й її не знаємо, яка вона є біла в снігу, а холодна в морозі. Ми з вами відходимо від цього, самі себе робимо технічними людьми, від природного відходимо. Ми з вами не любимо природу. За що вона нас буде жаліти?

    Вона любить сили Іванова, їх у себе береже. Вона в нього, як око, перебуває. У природі стоїть питання в цьому житті. Людям нічим не доведеш, як тільки самим собою, своїм тілом у природі. Треба буде між людьми зостатись без усякої потреби. Це час настав мого діла, а це треба буде зробити. Усьому діло є мої ноги. Вони мають мене проносити день і ніч, я повинен на них жити так, як не жив ніхто. Я ці сили розкрив у лікарні, у цих ось умовах. Моя думка недаремно, Бога із себе таким природа створила.

    37. Ноги – це моє ходіння босим по землі. Я став ходити босим ногами через хвору жінку. Вона не ходила ногами. А коли я її прийняв своїми руками, вона стала ходити. Я дав цьому всьому зарок: якщо вона від моїх рук піде, то я піду своїми ногами босими по снігу. Де тільки мої ноги не були, чого вони не робили. А тепер у цій лікарні я з четвертого листопада по 28 грудня, у неділю простояли весь день без відпочинку. А тепер мій розум підготував їх: за рахунок їх треба жити без усякої потреби. Ось чого вони в природі добились: не сідати, не лягати й не спати, привести себе до єства, тобто до того початкового, того першого чоловіка, хто був до цього технічного чоловіка. Він був, він є, він буде таким, як природа його оточує. Він для нас не буде в наві (уяві) бачитись. Він сховається з наших очей. Ми, заслужені люди, будемо його бачити. Він буде перебувати у воді, він буде ходити по воді й буде помагати.

    38. Це все зробили ноги, вони ще зроблять. Я, коли без шапки не ходив, але думати думав, сильно боявся. А коли скинув, мені стало легко. Так само без взуття не ходив, а тепер ноги готуються зробити небувале. І ось прийшла найбільша ніч перед 28 грудня 1975 року, вона принесла мені свої дари. Я їх таких діждався. Вони мені як такій особі, що робить у цьому ділі. Мої босі ноги, їх примусила природа, вона створила в мене мої свідомі сили. Вони думкою огороджені. Я ніколи не скажу про це діло, що мені в цьому дуже хороше. Я знаю самого себе, що в мене є струм, магніт, електрика. Те саме є в повітрі, у воді, у землі. Це температура, що коливається, вона міняється по всій місцевості. Сьогодні одна, а завтра інша. Щоб одне було, цього нема. Тільки я своїми ногами у природі виробив у своєму тілі природне тепло.

    39. Усі умови, що бувають на покрої землі, я босими ногами проходив. Не так це було хороше, але терпіти можна. Я вам не одягну ні за які гроші. Мені буде краще, якщо моя нога буде стояти й у самого себе довільно робити. Я сам перебуваю в лікарні. А мисль моя зі мною разом у воді в Чорному морі. Мені доводилось випробувати й воду на каменях на бережку, там де хвилі були 12 балів. Я своїм появленням примушував тихо морю бути. Усе це зробилось чоловіком.

    Він же в нас народився живим чоловіком у природі. Його зустріло чуже, він оточив себе штучним. Йому доводилось слідом іти за людьми такими, як вони вже були. Їх примушували умови, а він учився в них, вони його так учили, їм доводилось його вчити. Треба було це ось називати, йому ім’я давати. Чоловік таку свою пам’ять мав, старався це ось не забути як таке.

    40. Ми з вами дуже багато говоримо, багато такого в житті робимо. У нас на це є все. Нам природа дає, ми отримуємо, його бережемо, як око. А природа в будь-який час накидається на чоловіка.

   А він сьогодні 28 перед 29 грудня 1975 року зі своїм таким наміром. Я написав XXV з’їзду партії Радянського Союзу, як треба буде чоловіка загартувати, щоб він не простуджувався й не хворів. Це мій буде подарунок, щоб люди знали мою природну роботу на живому чоловікові. Мені техніка не буде треба ніяка та його хвороба, котру в процесі цього всього посадила природа, вона ж своїми силами його вдарила. А тепер моїм пробудженням усе це щезає; і нове, що йде по природі, щезає. Їхні сили не прогресують. Ось що зробили мої по природі ноги. Я два місяці тут у лікарні купався надворі по морозу, по снігу, по дощу.

    41. Якщо ми з вами за це діло не візьмемось, не забажаємо  робити. Це ж природа, це ж повітря, це ж вода й земля, - без чого ми з вами не змогли нічого зробити. Це найголовніше є для людського життя. Технічне, штучне йому помогло вчитись у природі. Що треба робити, щоб жити так, як ми з вами живемо. Створюємо базу матеріальну, і через цю базу ми маємо свої потреби  задовольнити. Ми, усі люди, є хворі, нам треба для цього діла засоби й чоловіка. А в нас цього нема, щоб чоловік не простуджувався й не хворів. А раз у нас це є, ми з вами не простуджуємось і не хворіємо. Це все наше, зроблене нами, не задовольнило. Ми втомлюємось; наші тіла між нами, усіма людьми, гниють, пріють. Ми з вами вмираємо, нас оточує неміч, смерть.

    42. Гляньте ви назад, звідки ви біжите. Це наші, розвинуті на нас умови. Ми з вами для цього вчимось і ми з вами все робимо, щоб у природі так умерти. Ми прийшли сюди в цю лікарню до цих лікарів, учених людей за допомогою. Ми ж люди хворі, нам треба спокій у житті. А ваш лікар, він, бідолаха, такий само, як і ми. Стоїть на черзі, він же завтра захворіє. Його теж такі умови ждуть. Він же бідний чоловік, такий само, як і ми, залежний від природи. Йому дай, він більше нічого не знає. А що буде завтра? Його діло таке, як наших усіх людей. Природний ранок приходить, а в нас тіло наше – на ногах. Ми його поставили, миємо, умиваємось, утираємось. Споряджаємо, робимось свого роду вояки.  Іду на свою належну роботу, щоб на ній діло робити. А робіт на білому світі дуже багато і вони різні для нас, таких людей. Хтось уміє робити, а хтось і ні.

    43. Лікар - спеціаліст по своїй хворобі, він також є адміністратором. Він що схоче, те й зробить. Він щодо цього хворий чоловік, він на це діло вчився теоретично, навчався. А щоб природу знати, учені нічого не знають. А природу ти не обдуриш. Вона технічне не любить, жене з колії. Усе це бездушне, зовсім мертве. Ми так живемо. Тільки що народились, нас із вами оточила природа. Ми почули голос цього новонародженого дитя. Воно поставилось до нас не з претензією. Його оточило чуже, воно злякалось цієї атмосферної системи. Люди вже в цьому жили, із природою воювали, її вбивали, тягнули, розробляли, смажили, варили, самі це все поїдали, наїдались досита. Ми це робили самі, нас природа зустрічала, вона з нами разом жила, нас вона вчила, щоб ми своїх дітей учили на це діло.

    44. Ми стали це діло робити й на ньому ми з вами помилились. Нас із вами з дитинства оточила техніка. Ми з вами стали жити по-людському. Божу дорогу ми забули, узялись за людську, за залежну, за ту сторону, котра робилась чоловіком. Він став мислити, став робити в природі, у нього вийшов живий факт. Він своїм тілом, своїм розумом винайшов свою нову машину для людей. Вона нами зроблена, ми нею оволоділи, зрозуміли, що вона нам дасть в економіці свою енну допомогу. Ми цим ось у природі збагатимось, у нас розрослась вона до невпізнанності. У нас є все, що для життя треба, особливо наша наука всякого характеру, усяких видів у природі. Вона на місці не стоїть. Вони шукають у природі таїну, котра б обгородила чоловіка тим, що треба. Чоловік не повинен хворіти й простуджуватись – це ідея Іванова.

    45. Він у природі навчився самого себе загартовувати, він у цьому ділі майстер-самородок. Я не простуджуюсь і не хворію. Що може бути нам краще як це, якщо ми в природі навчимо самих себе це все робити. І ми будемо робити, і в цьому ділі родяться плоди, ми їх почнемо між нами сіяти і в цьому істина зародиться. Наші ноги не будуть так утомлятись, вони не будуть  носити взуття на собі, щоб ним хвалитись. Я знаю добре, що нам природа всю технічну частину дала, ми її взяли з єства. Вона виявилась штучним, воно довго не живе, а міняє свою форму. Вона на місці не стоїть, а рухається без кінця й краю. Це в економіці є наша технічна база, вона зростає між людьми, її черпають на будь-які нужди. Ми надіємось на ці гроші, що вони нам дадуть передчасно наше здоров’я, коли ще не захворів цей чоловік.

    46. Мене як такого чоловіка в Україні ловлять, вважають мене Богом. Я по всьому життю є такий, як усі люди. За мною зосталось батьківське прізвище, ім’я по батькові – я не визнаю. Я не чоловік по своєму ділу. Я в природі роблю й учусь. Я роблю те, що буде треба для Бога. Чоловік сам безсилий самому собі помогти.

    Я, Іванов, але пішов по дорозі, по котрій треба ходити будь-якому чоловікові, щоб у путі всього цього ти для цього природою освітився за твою доброту. Тобто ти як чоловік повинен у природі заслужити між людьми. Цього мало в людях, що я зостаюсь таким чоловіком, кому ви як такі люди не вірите, що йому доводиться через нас, грішних, ходити таким, як ми його бачимо, і робить він те, що нам страшне.

      47. Я людям говорив, говорю й буду говорити про це все.

Я приймався ученими людьми громадськості, а в неї входили державна безпека, прокуратура, фізіологи, біологи, психіатри й інші люди. Вони прийшли на мене подивитись і зі мною поговорити на тему моєї ідеї. Я їм показав на собі практично, як я терплю на такому холоді своїм тілом. І про свою ідейну роботу їм так відповів на їхні поставлені мені питання. Доктор медичних наук, психіатр мені говорить: «У тебе є якась таїна, вона нам не відома, а ми хочемо знати». Я йому говорю як психіатру: у мене ніякої таїни нема, а є в мене правда, котру я сам у цьому випробовую й хочу, щоб ви це попробували. Я йому говорю: ви роззувайтесь, роздягайтесь і слідом за мною. А він мені сказав: «Я вмру, якщо піду за тобою».

    48. Я повинен вам сказати про дійсність, вона мене оточила. Я їду поїздом від Хацепетовки до Дебальцевого. А молодий чоловік сідає у вагон цього поїзда. А я між людьми, як завжди, стою на своїх ногах. А в цього молодого чоловіка перев’язана голова через всю голову. Я - до нього, як до ображеного чоловіка. Він мене слухає. Я питаю: що у вас таке? А він мені говорить: «Зуб». Значить, у вас, я йому говорю, флюс. «Так, - він сказав, - я їду до лікаря». Я – до нього, як до ображеного чоловіка, свої послуги запропонував. Ви мені вибачте за моє до вас, я хочу тобі помогти. Він мені не відмовив. Я своєю рукою взявся за те місце, де в нього болить, найголовніше. А сам я взявся за його мозок, став думкою по його тілу керувати. Це пройшло всього п’ять хвилин, я його держав.

    49. Він це сам зробив, у нього зуб замовк. Я йому велів, щоб він жував хліб. Йому стало від цього прийому добре. Він витягує 15 карбованців, дає мені, дякує. Я йому як такому малюю картину, щоб він зробив цю розповідь у комсомольців на зборах. Він так учинив, зробив усе те, що я його просив. Вони хотіли з комсомолу вигнати – ось які між молоддю діла. А я їх робив, роблю й буду робити завжди всюди. І так, що мені не доводилось робити людям у природі. Шкідливе від мене як такого чоловіка мисль відвела, а прийшла така в путі мисль, вона оточила пошуками. Я не лікар і не знахар, щоб про мене хтось говорив і старався до мене зі своєю хворобою напасти. Я не інтересуюсь їхньою хворобою для мене як такого чоловіка. Мені треба в цьому ділі чоловік живого характеру, він мені жаліється:  у нього болить. Це ж є хвороба тіла чоловіка, від котрої не позбавитись самому. У природі те, що йому помогло.

    50. Люди живуть своїми надіями. Одна жінка зі своєю хворобою по путівці в санаторію за чоловіка. Він був комбайнером у радгоспі «Балтійський флот», йому дали на жінку, через її хворобу, путівку в Крим у санаторій у Євпаторії. Вона там один місяць побула, полікувалась. А щоб хвороба від неї пішла, цього успіху не отримала. Вона приїхала в шубі й поїхала в шубі. У неї в тілі – холод. Наші вчені-лікарі безсилі стали чоловікові помогти. А я тут як тут з нею зустрічаюсь. Вона їхала в поїзді літньою ...              

 

1975.11

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 1302. (в1412)

 

7511. Тематичний покажчик

Хороше – погане   15

Історія  11-15

Учитель сили  21

Ноги   21,36,38

Пробудження водою  21

Чому вмирають  22

Любов до природи  36

Довести людям  36

Привести себе до природного  37

Природне тепло  38

Здоровя  40

Медицина  42,43

Природа  43

Прізвище, імя, по батькові  46

Оздоровлення прийом  48