Іванов П. К.

Люди

 

1976.05.25.

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.110, 115, 127)

 

    1. Цей ось час, котрий ми весь рік безперервно ждали, він і до нас ішов. А коли він до нас прийшов, ми як один до нього. Ми з вами як один стали на ноги, мисль свою так направили в це місце, ледь не скажемо всім про це діло. Ми на цьому місці поселились. А в цій мислі було людське діло. Ми з вами це ось намітили план у житті, це діло зробити в свій найближчий строк. У нас на це є об’єкт ученими архітекторами. Вони свої креслення направили в хід. Люди стали робити фізично, стали класти красоту видиму, дивитись здалека добре. Люди так жили, свої блага вони вводили. Їх діло одне – рано вранці на арену приходив день перший тижня, він із собою сонечко прислав, воно нас примусило жити. Ми на цьому місці оточили себе хліборобством, нам земля разом з повітрям і водою дає врожай. Ми в цьому багатіємо, а по-друге, ми забуваємо, не знаємо, що буде завтра з нами. До нас прийшов день, ми його зустріли, він нас силами оточив. Ми з ним зустрілись, спішили зробити нашу роботу. Вона нами готувалась до життя.

    2. У нас це необхідність. Нас умови примушують із цієї землі оранку під сніг покласти, як якусь у цьому грань, вона нас примушує думати. Це наше багатство, що будить, воно з голови не виходить. Ми кожен раз із свого двору виїжджаємо в степ, робимо на цьому місці грядку, стараємось чисте зерно посадити і сказати: «Дай, Господи, урожай». Ми в цьому живемо, багатіємо, робимо, хороми будуємо кому-небудь, діємо. Ось що нас умови в житті примушують, це все треба, ми не один день робимо. Спішимо робити, ми помиляємось у цьому ділі. Ми в цьому ділі як люди багатіємо, хвалимось.

    Це не наше є, а чуже. Ми в ньому губимось, наша є в цьому неправда. Ми залежні в цьому. Нас примушує цілий день весь час копатись, а вночі ми спимо. Це наша така в цьому звичка. Нам краще і легше, якщо нічого не робити. Ми тоді нічого в цьому не одержуємо. А ті хазяї, ті економісти, які зберігали добро, усі лежать у землі в праху. Їх умови примусили, у них була нелегальність. Вони жили в неправді, їх умови примусили.

   3. …Умирав, кому це все залишилось? Він нічого не брав із собою. Так і тепер людьми робиться. Вони в цьому вмирають. Вони роблять і в цьому одержують. Ось що заслужили ці люди … Вони взялись за природу, стали в ній залежні. Їм у житті потрібна була не одна земля, за котрою доводилось доглядати до того часу, коли буде сипатись в мішок чисте зерно. Це всіх така потреба. Ми це все на муку жали, хліб пекли, їли. А потім до нього варили борщ, суп, поїдали з ним, після чого йшли трудитись, робити свою роботу. За нас хтось турбувався, гнав на роботу, наказував, він був над цим хазяїн. Він довго держався, нікому не поступався, сам собою хвалився. А природа цього в себе мала, але не хотіла допустити. Вона давала, до часу нагороджувала прибутком, вона оточувала. А своє те, що мала, вона не забувала. Вона присилає на цей час, щоб забрати з дороги. Наш такий буде для нас час, щоб у житті своєму продовжувати. Чоловікові хочеться жити  на білому світі.

    4. Це є село, він у цьому народився. Його діло було жити там та ще прибутком хвалитись. Це не наше таке народження. Воно нам сьогодні … не сказало. Ми залишились …

    … Як хотілось мені в цих ось умовах добре жити, на це ось потрібні були сили, здоров’я. Вона нашого брата веде за ніс, йому підносить своє наявне достоїнство. Ми зустріли цей тиждень, він розставив по порядку дні, їх доводилось проводжати. Люди звикли робити в процесі свого життя. Вони мурашки, їх примушують умови життя такі. Йому в двір не прийде жодна дика тварина, туди дороги нема, вона тримається пустелі. Ось що люди в себе мають.

    5. Гурт спільного характеру – це люди, вони чари … силами, на те вони є люди. Вони дороги побудували короткі близькі й окружні. Люди їдуть, вони мети досягають, чого треба. Колеса возять не одних людей, вони вантаж перекидають з місця в інше. Ділком зробився чоловік. У нього енергія, струм електричний, освітлення, що чоловікові треба. Наше життя проходить за рахунок всякого добра. Коли люди відкривають джерело, починають ним користуватись, то вони живуть, розвивають свою за рахунок його…рук. Вони вводять технічну … будують завод, якості придбавають. Це, що негоже, викидають геть із дому. А коли ми одержуємо в природі невдачу, ми оточуємось бідою, нас оточує горе. Ми не знаємо, що з ним робити… Наша мисль лазить, де тільки вона не буває. Через те, що не шукають, природа нанесла жертву, вона нам введена. (Природа) не хоче, щоб ми це на землі робили. Вона свій фронт робить.

    6. І не хоче, щоб люди залишалися у спокої. Пускає в житті воду або робить землетрус – уже це непридатне до життя. Люди терплять, вони гинуть у своєму житті. Своє зробили, на арену поставили, його показуємо всім. Присвоюємо, говоримо: це зробили ми самі, наше діло. Тепер ним хваляться. Якщо воно треба людям, ми їм продаємо, за це гроші беремо, наживаємось. А за гроші інше що-небудь купляємо. Це наша комерція, у чому все життя проходить. Ми, руські люди, утворили … соціалістичну країну. У величезному багатонаціональному суспільстві всі живуть, одному навчаються, теорії, знають добре фізичний тяжкий труд. Вони роблять для того, їм доводиться тяжко трудитись. Вони в цьому придбавають цінний матеріал. У них є гроші, що і треба в людях. Їх люди придбавають, вони мають на все базари, ярмарки, словом, хвалитися стали. А це все належить природі, вона нам вносить нестаток, дає все необхідне. Ми ж думаємо до цього, хочемо. А природне діло вона може дати, може не  дати. Він хотів учитись, він це придбав, а потім його в цьому є практика робити в людях.

    7. А руські люди – фізичної сторони, є люди вчені, інженери, лікарі, сталевари, шахтарі, лісоруби, рибаки, сільського звання найголовніші трактористи, комбайнери, агрономи, зоотехнік, тваринник, щоб у людей доярка, птичниця. Всі ці люди працюють на фронті боротьби своєї. Вони винахідники цьому всьому, ділки. У нас робиться продукт, ми одержуємо сировину, вона нам дає продукцію …

    Ми його робимо самі, а потім складаємо цю ось машину, вона нам возить усякого роду вантажі з одного місця в інше. Робимо експедиції, в Арктику летимо, там зимуємо на льодинах. А тепер ввели польоти в космос, відшукаємо для себе небувале, що-небудь нове. У нас як у таких усе є технічне. А ось фізичного у нас, щоб не боялись ми природи – цього нема. Ми не вміємо і не хочемо загартовуватись, щоб водою холодною купатись на чистому повітрі на морозі, щоб не простуджуватись і не хворіти, бути завжди переможцем природи, самородком за ділом. А джерело є загартування-тренування.

    8. Вона людьми придбавається трудом, люди в цьому трудяться фізично на благо всього народу. Люди в природі навчаються, вони хваляться перед усім світом. Істинно хочуть сказати за самозбереження свого тіла. Серце молоде загартоване здорове 25-літ чоловіка. Вихід наш. Ми не боїмось ворога ніякого, навіть своєї смерті. Якби цього не було в нас, ми б не жили, а вмерли. Ми – люди землі, дихаємо дуже сильно, а говоримо різко не про якесь чудо. Ми говоримо про природу, про фізичне, про практичне. Найголовніше – це для нас чисте повітря, снігове пробудження – миттєве оздоровлення центральної нервової (частини) мозку. Ми знаємо, ми любимо хворого, душу із серцем добре знаємо, стараємось ми йому допомогти, через свої руки струмом убиваємо біль. Це не слова наші говорять, а все робиться ділом. Наші руки Владики пишуть, одна правда є. Найголовніше в житті невмираючому людей – треба просити – будеш між ними здоровий. Кому це не буде треба, нашій молоді? Та ні, шановні ви всі наші люди. Це є світового значення. Природу треба знати, треба любити як матір рідну.

     9. Це буде наша, всіх людей, чиста правда. Не хвороба відіграє роль проти чоловіка,  а відіграє роль чоловік проти хвороби. Нам, усім людям, треба вчитися за ідеєю Іванова. Він говорить, тюрми і лікарні  не буде треба. Ми будемо жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде в цьому слава! Ми будемо зустрічатись з дідусем, з бабусею, з дядею і тітонькою, з молодим чоловіком – скажемо здрастуйте. Ех і життя наше таке тяжке. Серця загартуйте. Не боятися білого снігу. Милі мої люди, гляньте ви на сонце – ви побачите правду. Бути всім Переможцем природи, Учителем народу, Богом землі.

    А потім треба на XXV з’їзд партії Радянського Союзу написати лист, подарувати подарунок, як нашому молодому чоловікові треба загартуватись, щоб не хворіти, не простуджуватись. А в центр це діло пустив, область Ростовську, котра примусила, щоб лікарі цього чоловіка прибрали до рук. Никогосова Єлизавета Григорівна, вона дала свій лікарський наказ у Красний Сулін у відділ охорони здоров’я. Йому треба міліція, щоб чоловіка покласти в ліжко в психіатричну лікарню. Вона одержала такий наказ, щоб головний лікар його…

     10. Це було так. Під’їхала до чоловіка швидка допомога з міліцією, як винного хворого оточили, посадили і повезли в машині, начебто до начальника. Це робила медицина, вона його здоров’я оточила, дала в лікарні можливість вільного доступу до природи. Цьому чоловіку було добре. Але лікарі є лікарі, а в них є підібраний персонал, їх треба просити. Вони цю ввічливість слухали, але в … держали своє. Хочу – випущу, а захочу – не пущу. Режим був тюремний і гірше. Люди настроєні своєму, що робилось ними. Вони є закон. Лікарня, вона загубила цьому чоловікові. Лікарі відвернулись, режим посилився. Чоловік не став отримувати волі в садок, і не став бути вільно в людях. Уже режим створювався ними, вони своє медичне в умі держали, вимагали аналізи, історію. А чоловік так говорив: ви кров не наливали – не лізьте до мене. Якщо вони лікарі, їх не переспориш. Вони законні люди. Їх повсюди на чоловіка брали, їм треба хвороба. Вони мною адміністративно розпоряджались, у цьому кінця-краю не було, а тільки базувались на Нікогосовій, вона держала в умовах.

    11. Хворі бачать неправду між таким учинком, їм же цікаво знати, у мене питають люди: а чому я лежу. Я їм говорю, як таким говорю: лікар Нікогосова, вона поклала, як хворого, в лікарню. І веліла: без неї не випускати. Мені гуляти по волі давали, задоволення ходити по снігу, по морозу. А потім мене пробрало щось вночі, а сестра не дозволила виходити обливатися водою. Температура піднялась. Я впав у койку, у мене взяли кров на аналіз. Я сиджу, сам не знаю, за що. Ось чого я ждав від цього порядку – смерті. Думаю в цьому: як же бути, умираю в людях. Вони це довели, що моє тіло заслужило такої уваги. Лікарі довели своїм мисленням, вони держать у режимі. У них явилась свого роду недовіра. Їм здається: я їм брешу про природу, що вона мені в моєму житті є друг через мою любов. Вода і повітря видаляють будь-яку температуру. А лікарі не допускають, у них до мене є велика недовіра. Я в цьому падаю, став просити природу як матір свою. Вона вмолила лікарів, вони виписують.

    12. А люди є партія, вони із цим подарунком не розібрались, а взяли ізолювали вони. А я ж є чоловік, та ще який помічник у людях. Вони про цю істину не знають. Вони шкоду створюють у природі цьому чоловікові. Якби люди про це знали, що моя ідея така в житті корисна всім, особливо учням. Їм треба, щоб допомога була вчитись, і не треба їм хворіти. Їх діло – треба Учителя просити, щоб їм він давав здоров’я. А здоров’я не одним дітям треба було – усім нашим людям, вони його потребують. А його Учитель має, у нього воно природне рідне. А ось люди на грип мучать себе, їх медицина не управляється позбавити від нього. Це чоловіку ворог життя, він на людях лютує, його нам не викорінити. Якби не ці ось люди, цього в нас ніколи б не було. Але ми в себе стали мати селища, села і міста, живемо один раз. Від природи залежні, вона нам дає все необхідне. Ми від неї одержуємо продукти харчування, самозахист, що треба.

    13. Ми одержуємо сировину, робимо продукт, із нього робимо деталь, а з деталі … математичним. Будуємо архітектурні будинки, користуємося ними. А потім ставимо на колеса машини, нею перевозимо різного виду вантажі, і возимо себе, що нам дає багатство. Ми це життя будуємо реально, щоб у нас було все необхідне. Його ми бережемо, як око своє. Для цього робимо зброю, боремось з ворогом. А самі не знаємо, який він є і де він є, звідки він береться. Він може появитись в чоловіка в організмі стихійно, випадково через хороший учинок. У природі хвалитись нею не треба, що вона така хороша. У неї на це є капризи, вона хвальків прибирає до місця. Багатий чоловік не зупиняється брати від природи ці якості, йому вони треба, він ними росте й багатіє. Говорить: це, мовляв, я все зробив сам. А якби ти не робив, щоб у тебе було. Ти без природі є ніщо таке.

    14. Природа має в себе дві сторони. Одна – хороше і тепле, друга сторона – погане і холодне. Особливо люди женуться за прибутком того, що вона нам дає. Того, що ми від природи збираємо, цього нам буде мало. Кожен рік ми його збираємо, і цим задовольняємось. А сніг, білішого й холоднішого від нього нема нічого іншого, він приходить, він відходить водою та робить землі вологу. Люди цим користуються як джерелом. Але щоб цю сторону любили люди, вони ховаються. Люди не ждуть зиму, їх діло одне – тепле треба діждатись і те робити, що годує рік. А зима – така штука, вона останнє забирає. Люди по снігу навчились на санях кататись. А літньою порою колесо крутилось на возі, усе це в житті людям допомагало. Люди возили з місця в інше, старались робити діло. Особливо в людях була прийнятна весна, квіти, що ростуть, зелена трава. Робить це природна на землі в людях слава, ця картина була щорічно, і ми її зустрічаємо, ми її проводжаємо у своєму труді в житті своєму. А зима – сніг сам у свій час лягає на землю сніг.

    15. А ось згодитись з Учителевою ідеєю, піти по снігу роззутим, щоб водою холодною на повітрі купатись для здоров’я – люди від цього діла відходять. Вони не хочуть і не вміють. Діло тепер за лікарями, за цією лікарнею. Вони угробили цю істину, їх діло примусило загубити здоров’я своєю технікою. Вони взяли мій кал, вони взяли кров – усе це даремно. Запалення через це прийшло, а прибрати вони не змогли своїм штучним, своєю технікою. Уже природа допомогла упросити цих лікарів, щоб вони дали волю. Лікарі пустили мою ідею в природу, у холод, у мороз зимовою порою, де я разом з моїми людьми своє умерле тіло відновив. Я йшов на смерть у холод, а одержав свої колишні якості. Я став здоровий, як ніколи, повернув свої ідейні здібності. Я сам це в природі робив, не боявся холоду, а повертав своє здоров’я назад. Ми це бачили, навіть лікар бачив.

    16. Лікар Олександр Іванович, ми його привезли на машині для перевірки, яке є здоров’я. Воно ледь-ледь піднімалось, а лікар своєю технікою прослуховував, обступив після сніжної системи. Я йому показав своє лікування природне. А з’їзду намічено 24 лютого. Боялася партія, щоб моє тіло там було, старались це зробити, зіпсували здоров’я. Міліція добивалась, де я є, узнавала. А моє здоров’я ледь-ледь відходило. Ми як лікарі його здоров’ю завадили. Я і не збирався бути на з’їзді, я не чума, а їм захотілось мене образити, вони ввели горе хворобу. Я кінчався, умирав. Це спасибі треба сказати природі: повітрю, воді і землі. Якби я був природі негодний, вона б мене задушила. А то моя любов до неї, вона за це любить і береже. Якби не вона, я б давно був прибраний до рук, я не кращий від усіх. Що тільки не робили люди наді мною: сажали в тюрму, клали в лікарню.

    17. Де б я не був і як би не був, за мене знає природа. Вона клала в цю лікарню для аналізу. Сюди попадають із фронту хворі, їх зустрічали умови. Люди приймались персоналом, йому як хворому давалось місце. Він не знав, куди його поклали, він зараз не розуміє, йому роблять блокаду. Що хотіли, те зробили. Приводять його до того, хто розуміє … навколо себе. А там люди учасники відмирання. Їм захотілось тікати з таких умов, їх треба не такі. Вони просяться, вони хочуть, щоб там не лежати. А персоналу лише б лікар сказав слово. Все залежить від лікаря, він бачить його діло як адміністратор, бачить, до чого схиляється хворий. Він іде назустріч хворому, допускає вихід на волю. Хворого чоловіка мисль тягне в умови своєї сім’ї, свого дому, він там уже був, його свої кутки тягнуть. Я одержав нестаток, поїхав у Кондрючий рятувати самого себе. А про таке життя не забувай – це природа, яка вона є холодна. Я був зовсім безсилий фізично, але я не побоявся. Якщо я був треба в природі.

    18. Вона мене берегла в себе 42 роки. Я десятки років проходив та показував людям свою ногу, що вона хвора є. Сам людям бідним ображеним хворим допомагаю, а собі не знайду засобів. Природа моїм силам, вона не знайшла, щоб від такого захворювання позбавитись. Вона як така не давала в себе болі, але вид як закупорка давала. Лікарям про це говорить, вони мене мазали. Що я тільки не робив. Запалення в мене рідко, але виникало. Я кликав бабку знахарку, щоб пухлину прибрати. Ніхто не додумався це зробити, а як була пухла нога, так вона і залишилась не така, як друга є. Я дав їм ім’я: одна – соціалістична, друга – капіталістична. Хто їй тільки не робив масаж, навіть діти – ніхто таких сил не мав, щоб допомогти. Я більш за все в снігу буваю, думаю, природа моя, вона мені допоможе. А вона як навмисно в … до вечора намітив. А в мене почуття не таке, я про неї думкою не забував…

    19. Але я ждав чоловіка з душею і серцем чоловіка допомоги, самого вболівальника, щоб він або вона мені в цьому помогли, надіявся. Але лікарів дав їй обкласти мазь Вишневського, що я не визнав, цю медичну технічну гнав від себе геть подалі. Не хотів, щоб нею обв’язували. А говорив, говорю і буду говорити: ніякої допомоги не давалось і не дається. Це все є чуже, не з душею й серцем робилось. Це не природа, а штучне. Багато разів застосовував, а щоб краще було, цього не виходило. Нога як була негожа, так вона залишилась для мого тіла негодна. Пішов на удачу лікарів, дав їм кров, таблетки від запалення приймав, усе це чуже. Я просився, благав додому на волю в природу, вона моя є помічниця, вона зберігає моє тіло. Сама природа взялась за це діло, вона мою пацієнтку з душею, із серцем для моєї ноги підготувала, дала розум в однієї знахарки слова на слух вивчити, а практику всю вона прийняла. Вона мою біль почула, приїхала моєму горю, біді помогти. Вона днями сиділа, читала на …тіла опік це все через червону ганчірку старались змінити, тобто мені в цьому допомогти.

     20. Вона на мені тіло кусочками. Вожу, а сама себе вона хрестила, і щось вона в себе говорила про раба Порфирія, це добре я зрозумів. Вона мені говорить, це не все моє істинне. Найголовніше, пшоно, молоте на муку, і кисле молоко, воно все звідти витягне. Я цьому всьому від душі із серцем довірився. Це, мовляв, таке заживляючи діло, і хоче, щоб нога така не була. Вона мені істину говорила і ждала легкого в цьому. Лікувати можна, вона сказала, у п’ятницю, середу і суботу. Вона до мене приїжджала, старалась мені в суботу допомогти. Я лежав як хворий у цій лікарні, бачив тактику, як лікарі звертались до хворих, вони теоретичні люди. Три лікарі на все відділення середнє, на все відділення смалять шприцом всіх під одну дудку. Говорять, добре лікуються люди. А в людей таке було життя шукати в природі одне, друге і третє, цьому кінця не видно. Ідея моя всім народам доступна, нікому вона не заважає. Він говорить: було, є, таке воно буде, якщо ми з вами будемо робити це наше.

      21. Я встав з постелі, а сонечко в упор пекло променями. Так жити, як ми живемо: всі стараємось, усі сили кидаємо. Треба сказати спасибі партії, вона це зробила, на цю дорогу направила. Лікарня не дала реальності, а ледь своїм аналізом для історії не угробила. Природа на це горе з бідою у лікарів відгукнулась, умовила лікарів цю істину з лікарні звільнити. Це дім, куди мене відпустили, він належить тим хворим людям, котрі Його як Учителя знають, і тим хворим, котрі його як Учителя не знають, вони прагнуть до нього попасти. Це їх діло, вони сюди мають вступити і бути повними хазяями цього дома. Мене Валентина привезла, як свого, що доходив до смерті, уклала в м’які подушки, ледь не сказала: «Здихай». Це подякувати треба учневі Саші, він не вірив у це, і не погодився, що Учитель буде вмирати.

    22. … почув слова Учитель … що ми робили в цій постелі? Ми здихали, так говорив Учитель Сашку і Петру. Вони мене слухали, відповідали на моє визріле питання. А якщо ти умреш, кому ми будемо треба? Ти – наш Учитель, повинен з нами жити. Я, Учитель, слідом за природою пішов разом з хлопцями. Нас троє і Марко. Ця історія в цьому домі буде невмираюча, ми пішли всі в трусиках роззутими по снігу, по холоду. Нас давив мороз, як зюзиків. Ми не …а йшли в бій за перемогою. А перемога, вона за нами, ми її завоювали, вона у нас. До нас у цей дім будуть їхати люди хворі, а від’їжджати будуть здоровими, для цього і дім цей побудований. Якщо тільки підтвердять лікарі, що цей дім дає людям користь, весь Всесвіт відродиться, всі люди заспівають ті пісні, ту славу, котра буде треба нам усім. Ми зробимось: всі – за одного, а один – за всіх. Учитель – ватажок, він буде приймати всіх на Чувілкіному бугрі. Я буду просити лікарів, щоб вони дали свою приписку до Свердловського району для постійного проживання в цьому домі.

    23. Я повинен послужити своєю користю народу, люди вже починають їхати в наш дім. Це є світило, він нас усіх прийме і огородить своєю теплотою, що є в Іванова. Він же не має нужди в прибутку. Цей дім буде відомий у всьому світу, до нього доступ буде з усіх кінців світу, бо ця ідея всім буде треба, вона всім людям допомагає, усі люди хочуть жити без горя і біди, а вона є в Учителя, вона робить все в людях. Треба буде просити Учителя, він у нас один. Люди всі потребують допомоги в природі, вона через його ім’я дає нужденному. А чого чоловік у житті не потребує, йому треба, він шукає в природі, хоче знайти. А Учитель – Бог для ображеного. А ображений – він бідний чоловік, у нього нема достатку, йому треба в цьому допомога.

    Гітлер вірив Богу, а сам порушував, він ішов на ображеного солдата, котрий просив у Бога йому помогти у війні. Він йому поміг, дав йому силу оточити і перемогти цього ворога. Бог заступився за солдата.

    24. Бога всі люди просять. Він народився в Радянської влади, вона мене виховала в дусі свідомості. Вона мене вчила перемагати ворога зовнішнього і внутрішнього. Його ці люди перемагали, вони просили Бога, він у них народився допомагати в усьому їм. Вони і трудяться в цьому, він їм помагає і поможе; хто його просив або просить, він одержить. У Бога є всі сили природні, вся сила людська, він цим огороджений, і ними живе. Він любить холод, він любить білий сніг, разом з ним «умирає». Люди ждуть цей час, щоб сніг щезнув, а Бог уболіває за це, він береже, як ніколи, цю снігову систему. У нього мисль уся – на північ, щоб прийняти цей холод, ці якості. Якби люди подивились на це оздоровлення, як воно виходило. Ми всі ходили по снігу, хворіли на грип, але купатися не кидали. На нас люди тикали, а ми лізли на ту гору, на ті умови, у котрих Бог був, він з холодного снігу не вилазив, топтався, це його були мінерали в цьому.

    25. Бог здоров’я отримав у природі в умовах в тих, котрих жоден чоловік не пробував. У Бога така є віра в свої сили, вони тобі поможуть. Якщо ви в цьому всьому не вірите, то давайте живий факт перевіримо. Він же є між нами такими. Цей дім Учитель побудував, він свої сили сюди поклав, не одним хворим це все допомагає, а всім здоровим людям. Вони всі хочуть, щоби бути здоровими людьми, але вони не хочуть і не вміють – цим вони програють у цьому. Я, Учитель говорить, чоловік який я був? Один жах. А природа була на боці Учителя, вона має повітря, воду і землю. Бог не думає про себе, він думає про багатьох інших, це люди, котрі не знають людей тих, котрі хворіють. Вони в Бога потребують, це їх безсилля. Люди роблять не те, що роблять усі люди, вони бояться природи, відходять від неї, як від поганої сторони. Це їх незнання. Вони багато знають, але того вони не знають, що нам усім треба знати.

    26. Бог життя є світило, він знайшов ці засоби, він ними хвалиться перед усіма людьми. Історія ця є Бога, вона робиться ним. Її людьми приймуть, і буде жити вічно. Люди цю ідею підтримають. Бог тепер у Свердловську відновлює своє здоров’я, він з природою зв’язаний. А природа – це є в людях все. Що вона схоче, те вона зробить. Лише б захотів всякий і кожний чоловік, він від Учителя отримає здоров’я. Сам лікар цю систему перевіряв, він бачив ходіння по снігу, як це діло завойовував. Нема на білому світі такого місця, на котрому моя ідея не прогресувала. Я повинен сам все передати законно. Чоловік – це є все для свого життя, але він недороблює одного – живе в природі однобоко. А щоб він жив різнобічно, він цього не робить. У природі є дві сторони. Одна – ясна, хороша, а друга – темне, погане. Ми по темному путаємось, а по ясному спішимо. Нас це не задовольняє, ми кращого шукаємо.

    27. Ми вважали цю штуку непридатною, нам це не подобається. А як же мені було, я був перед смертю? А мені здавалось, треба дохнути. То я не побоявся зимового холоду, пішов прямо в холод. Я відчув не погане, а хороше в цьому. Ми любимо сонце тепле, його промені. Так воно, що тільки не робили люди, вони того, що треба, не досягли. Ми знали по всій історії, що ми в природі народжені неправильно. Нас наша матір народила для хорошого життя, а природа із своїм наміром не пішла назустріч – узяла свої сили підсунула, погане й холодне ввела. Чоловік оточив себе природою, поганим ділом. А погане далеко видно і чутно, чого люди бояться … Раніше чоловік умирав, йому дзвонили дзвони. Його проводжала церква, а тепер його хоронять мовчки. Ми не заслужили, між нами чоловік своїм життям не виправдав себе. Він був треба тоді, коли він був живий. Ми від нього ждали плоди, він їх робив для нас.

    28. Для чого нас мати таких народжувала? Вона не хотіла, щоб ми так погано жили. 25 з’їзд він закінчився 5 березня 1976 року. Люди збагатились, їх не стане, усі вони умруть, вони всі втратять своє життя. Ми живемо всі нелегально. Усіх нас, хоробрих, земля забрала. Ця сім’я, вона сильна така до однієї пори, ми герої тоді, коли є сили. Треба нам Бога, він один є спаситель життя. Усі люди примушують, а Бог усіх просить. Адміністратор хазяйнує, він хоче, щоб хтось працював, а він за рахунок цього жив. Бога люди не хочуть, щоб він був такий. Він нікого не примушує, а просить; просить, щоб чоловік робив. Бог робив одне – допомагав бідному страждальцю. Він був правий. Його діло – не визнавати адміністратора, він розпоряджається всіма. Він як хазяїн присвоює до себе природне ім’я. Якщо йому це не визнавати і не робити, це вже не він є. Він перед усіма іншими ставить себе, і тому він робить те, що йому подобається. У нього такий закон другого піймати, за що-небудь засудити і дати йому строк.

    29. Якби адміністратор цього не робив, уже давно був би Бог між людьми. Ми цього адміністратора підтримали і не схотіли, щоб між нами був Бог. Усьому діло – це є учений адміністратор, він цього не захотів бачити в себе. Ученому чоловіку Бог не по душі. Люди ображені, вони всі є люди, всі вони не хочуть бути ображеними. Бог прийшов не до ученого адміністратора – він прийшов до горя і біди, а біду виганяє в природі на чоловікові Бог. Адміністратор – хазяїн своєму ділу, він вірить Богу, він на нього надіється, його сильно просить, але давати нічого не дає. Це є велика в цьому помилка. Бог милостивий для всіх, але він і карає. У нього є природа, вона свої властиві сили має, у баранячий ріг чоловіка може скрутити, що хоче. У Бога є все те, що має природа, це його як чоловіка є добро, але він його собі не присвоює. Якщо вона тільки захоче йому дати, всякими шляхами його нагородить. Чоловік для цього народжений у природі, вона його такого народила, таким у життя представили, вона його людським учинком налякала.

    30. Хазяйство наявне нажито тобою в природі, ти в ньому за рахунок його зробився хазяїн. У тебе є все, але щоб зберегти його ти не в силах. Якому хазяїну давалось право робити яке-небудь діло. Він сам примусив чоловіка йти по дорозі. Коли хазяїн оточив себе багатством, то він вважає, це його… жива зробила. Він не хоче дивитися ні на кого. Ось, що робить це багатство. Тому банкрутство отримає це хазяйство, чоловікові не дає спокою. Він одне думає, його мисль примушує без кінця робити, тобто творити, як це робиться всіма. Ми готові зустрітися з весняними днями. Вони прийдуть до нас до таких людей, хто всю цю зиму не лягав, а все думав та готувався із цією роботою. На цьому місці в цьому ділі треба зробити те, що людям треба. Цю роботу зробити, вони спішать це все зробити для того, щоб робота їх забезпечила на весь цей рік. Цей урожай ми збираємо, щоб було багато. А раз буде, багато за них грошей.

    31. Ці гроші примушують з ними розмовляти. Гроші між людьми – це є все, за них люди багатіють. А коли чоловік має гроші, він з ними боїться. З грошима чоловік – він звір, на будь-яку річ втягується. Гроші ми всі любимо і на них надіємось. Труд робить на людях гроші, їх у касі одержують і розписуються. Якщо чоловік має в кишені гроші, він про них забуває, у нього їх легко витягують. Це все крадіжка. Якщо гроші заводяться в чоловіка, він за них придбаває якусь річ, він ними розпоряджається, як хоче. Щоб їх зберегти – ніяк не можна, вони зберігаються людьми для людей. Їх держава має людям. Щоб давати даром – цього закону не було. Хто тільки їх хоче мати, він сам себе продає, у труді їх заробляє, він на цей час у себе має, без грошей він не живе, а завжди нове за новим купляє. Люди живуть у житті за ці гроші. У людях здоров’я є на це, люди для цього навчаються, придбавають знання. У них енергія велика, мисль розвивається. Ось що роблять люди.

    32. У мертвому капіталі – вся економіка. Усе це гроші коштує, і їх ніхто не візьме. Цирк за гроші будують, своє діло. Він не жаліє себе.

    4-го листопада 1975 року вдень під’їхала швидка автомашина з двома міліціонерами і фельдшером від медицини. Біля дома Мойсея мене як такого запросили в машину і сказали: ми тебе веземо до Н.., якому ви писали. Свідки були цьому Мойсей і Георгій. Мене, як гренадера, в лікарню Новошахтинську привезли, дали волю займатися вранці й увечері для загартування, а потім умови примусили викликати температуру. Персонал не дав купатись, узялись за свій режимний момент, кров взяли, стали мазь Вишневського застосовувати, таблетки від температури давали. А температура на одному місці прогресувала. Я став тепер на свої ноги. 9 березня 1976 року вони мене оточили здоров’ям, це не дійсне життя, а природне. Вони мене держить в умовах своїх. Вона до 10 березня дала знати в повній формі.

    33. Якби завжди така була нога, то можна сказати спасибі. Це я – чоловік той, котрому довелось освоїти на собі Бога. Його за свою ідею дуже сильно ставляться з презирством охоронці, ті людьми, котрі не розуміють, що вона таке є в житті, вона допомагає ображеному хворому. Він у нестатку живе, у нього коле, болить. А коли він попросить Учителя із своєю душею, із серцем, він не буде страждати. У нього помічники є повітря, вода і земля. Це природні якості, вони допомагають у всьому. Він не допомагає особі адміністративній, хто розпоряджається чоловіком іншим. Це в природі примушення, один за рахунок іншого живе. Гроші тут ні причому, життя саме складається із цього діла. Учитель робить на благо всього людства, він допомагає людям, його береже природа, вона є друг у житті. Це буде для чоловіка всякого найголовніше легке.

    34. Це в житті ще не було, щоб чоловік народився в природі Богом, він є в природі людям помічник. Нема того в житті, щоб не поміг би за його просьбою чоловіку. Бога гроші не роблять, а робить його діло. Він робить на людях корисне діло, йому як такому даремно забороняють. Він такий один. Йому доводиться всіх людей однаково приймати. Він їх розціловує, всіх як одного любить, вони від нього одержують здоров’я. Він для цього діла є один. Люди хворі всі, у них свій нестаток, а самі його зжити не зможуть. Люди шукають вихід, своє уміння. Ми його шукаємо розумом. А розум розвивається в чоловіка природою, вона нам все дає: і живе, і мертве. Вона нам родить бур’ян, це є прибуток умираючий. А коли сніг лягає на землю білий, він оживляючий; із снігу у воду йде невмираюча істота, як невмираючий Бог. Він усім за їх хороше, зроблене ними, допомагає, і поможе їм його здоров’я. У нього здоров’я є всіх, є природне, вона це робить між людьми сама. А їх діло є одне – приймати.

    35. Бога як такого ніхто не бачив, і не можуть вони його бачити. А от діло його рук зробило на чоловікові. Він між людьми це ось сам робить. Його це ось такі умови. Вони хочуть, щоб люди самі це робили. Його за таку скромність люди окремого характеру хотіли вбити своїм ставленням. Бог нікому з усіх не хоче поганого. Його ці сили робили на людях так, як треба. Бог не йде по людській дорозі, по тій дорозі, на котрій люди, що умерли, пройшли. Вони з Богом простились і сказали самі собі: ми згрішили, нас усіх наказала за наше діло природа. Вона цього ось не хотіла, їй не хотілось, щоб люди водились, вона створила їх напоказ. Ось що наші люди зробили – нелегальність. Стали жити за рахунок природи, їм треба її якості. А якості треба були їм для їх життя. Людям треба умови, людям треба дім, місце, де треба жити та умови робити. Ми стараємось зробити те, що треба, у нас на це час іде по природі, він не однаковий. Ми його ждемо, зустрічаємо, проводжаємо, до нього готуємось, говоримо: а коли він і до нас такий потрібний прийде?

    36. Гроші в цирку на людях роблять красоту. А ми, всі люди, – ніщо в житті без грошей. А що ми є без усяких грошей? Це тільки може бути без усяких грошей Бог наш, котрому ми віримо. Він усьому цьому протилежний. Йому не треба буде в житті поміч технічного характеру, він стоїть не за таку економіку. Її створили людські руки, вони всі політичним оточені. Вони підлеглі в цьому ділі люди. Не знають, що робити. Ми з природою живемо капризно, убиваємо її сили. Він на боці її, її до нескінченності любить, з нею нарівні живе, від неї не йде, а близько з нею оточується. Говорить своєю мовою, щоб вона його знала, як любимого в житті друга. Він проти  того, що робиться людьми в житті. Ось що Бог хоче від людей, щоб вони не були житті такими, щоб вони кидали свою залежну нелегальність, узялись за істину одну з усіх. Вона нам говорить: треба знати про природу так, як це треба. Вона – наша мати, вона нас таких народили, щоб ми в ній жили і те ми робили, що треба.

     37. Ось які відбуваються між природою і людьми діла. Вона хоче, щоб люди її не боялись, особливо повітря, вода також земля. Це все для чоловіка неприємне, а користується джерелом. Ми як такі риємо в землі шахти, тягнемо на-гора вугілля, або руду достаємо. Ми буримо, нафту і різного металу промисел маємо, ліси, рибні умови. Ми вірили йому як Богу, вважали його істинним, але виконувати ми не хотіли. Дуже було тяжко. Жили ми великими сім’ями. Був хазяїн цьому чоловік із середовища свого, він наказував, примушував підлеглого чоловіка, щоб він те робив, що треба. Його за це годували, одягали, життя йому давали. Він слухався, як старшого, старався те зробити, що йому старший скаже. Він без Божого благословення не починав, йому Бог помагав. Він старався його просити, начебто він це чоловікові робити дозволяв. А Бог цьому не радується, чоловік сам почав все робити, усіх він примусив. Це перший чоловік, він нібито від нього дозвіл отримав і став по-людському робити.

     38. Бог не велів, щоб хати для життя ставити, хутори не робив Бог – Він проти цього всього. Це робили самі люди, їх примусила природа, вона себе суворо показала і хотіла, щоб люди це робили. Вони дорогу проклали від кожного себе, і житлові дома вони поставили. Люди, що живуть на білому світі, вони оточили себе приватною власністю через Бога. Він їх примусив поділитись між собою. Одні взяли свого Бога, інші – свого, з ним вони не боялись зробитися злочинцями. Він їх сажав у тюрму і клав за їх нехороше в лікарню. Вони самі побудували цю тюрму і зробили лікарню. Вона оточила себе адміністративною особою. Люди не вільно туди попадали, вони з режимом туди сідали і лягали. Їх за їх діло, зроблене ними, покарали. Вони попались, їм доводилось лягати в ліжко. Вони не хотіли туди попадати, їх умови примусили. Але люди, їх осудила доля, такі люди, вони були на стражі цього закону образити цих людей. Вони зробили людям погане. Вони звернулись із просьбою до цих людей.

      39. У них є юстиція, також зроблена людьми. У людей створено Богом. Вони для цього гроші в життя своє ввели. Люди з грошима гори в природі ламають, вони без них не люди, їм треба в цьому ділі гроші. За них все можна буде робити. Вони села, міста будують, роблять у природі те, що їм треба. Вони за гроші фірми вводять, заводи ставлять, відкривають надра, промисли – усе це зробили гроші. Гроші всякого діла патріота і героя роблять. За гроші війни вводять. А от без них і кроку не ступнеш. Хліб ми вирощуємо за гроші, на природа в труді це все дає. Треба для життя місце, люди його за гроші придбавають. Треба на ньому жити, діла творити, цьому гроші допомагають, чоловік свій власний дім з усіма вигодами ставить за гроші, і в ньому проводить життя своє. Збирається на базар їхати. Хазяїн везе який-небудь свій продукт, йому треба гроші. А в нього мисль робить що-небудь такого прибавити, теж на це треба гроші. Вони його примушують про це багато мислити. Він не забуває про те, що має. У нього є курочки, вони ходять по двору, між ними золотистий ходить півень, він для хазяїна є все, теж коштує гроші.

    40. А яку він держить пару конячок для виїзду, а яка зроблена майстром лінійка, вона возить назад і вперед хазяїна. Він нею на все село хвалиться перед людьми. А люди, котрі бачать його, йому вони спритно завидують, їх услід тягне, їм хочеться теж таким зробитись. А грошей то нема – уже є в людях матеріальна нужда, хвороба, вона примушує. Він думає про це, не зупиняє мозок. Його діло одне – себе не забувати, що є в нього, на що він покладається ще більше мати. У нього є багато реманенту. А люди кустарі придумують краще що-небудь ввести, і так одне за рахунок другого вводилось, робився показ. А люди старались про це не забувати. В одному селі є таке, котрого нема в іншому. Люди стараються придбати, все це роблять гроші. Без грошей дім не побудуєш і не треба цей двір – усе роблять гроші. Не було б грошей – не робили б цю штуку.

      Летять перед нами грачі своєю юрбою без усякого крику. А ми на них здалека так пильно дивимось, завидуємо як птахам. Якби ці крила та чоловікові, він би літав на них далеко. Півень сусідський пробрався до сусідських курей і там між ними гуляє, сусід побачив цю штуку – заїла його ця картина.

    41. Взяв у руки камінь, хотів його полякати, а він їхню курку ударив, курка упала. Сусід побачив, накинувся на сусіда: що ти робиш такий. Між ними зав’язалась лайка з ненавистю, що робиться із сусідами домашній бій. Чужий із чужим не живе мирно. А свої близькі рідні, вони живуть мирно, рахуються із собою, як і всі. Гроші їх милують. Вони у дворі двері відчиняють і просять нужденних заїжджати. Їде на коні мужик, а за ним зустрічаються люди. Він їм шапку знімає, здоровається; вони з ними теж здороваються, яка близька рідня пішла, дивитись здалека на це все приємно. А ось люди понаїжджали на базар не одні. В одного – гроші, а в другого – продукт. Один дивиться на прилавок, другий – на чоловіка, хто як підходить. В одного гроші в кишені, а другого – продукт на возі. Це люди живуть на цьому ось місці, а самі незадоволені усім цим, їм це таке безприбуткове діло нікуди не гоже. Зима така є холодна, морозна, кожен день такий один лежить сніг, дує холодище, і другий такий день. А хотілось би тепла, а холод три місяці лежить на землі. І вже, можна сказати, набридло, хотілось весни першого дня великої цілини. Земля змінить вид на другий. То сніг білий лежав, а то зелена трава з квітками, стане ароматом пахнути.

    42. От це і сонечко таке з променями, що гріють. До нього не одні птахи поприлітають, а всі … хмарки. І різні живі комашки, що повзають. А за листок на гілці, він щодня прибавляється. За гроші прилавки заставляються, товари робляться із сировини. Кожна річ робиться руками чоловіком за гроші, і цю деталь продають за гроші. За гроші копають колодязь, достають воду. А з водою варять їжу і реалізують її за гроші. Їдальня готує людям їжу продає людям. Вони в усякому місці живуть за гроші. Якщо навчаються в закладах, то їм платять гроші. Звір який-небудь убивається чоловіком, його шкура продається за гроші. А мисливець убив зайця, зняв шкуру, продав її за гроші. Селянин зібрав свій урожай, у нього виявились мішки. Він їх повіз продати за гроші. А селянка виходила, прядиво пряла, нитку і навила на станок, виткала полотно, і його продала за гроші. Один сніг не продається за гроші, його люди не люблять. Люди за своє життя, вони самі себе за гроші запродають, їм треба існувати. Вони ці гроші реалізують, як ніколи, в цьому ділі. Ми за гроші купляємо хліб і все живлення продуктами. Купуємо ми одяг і будуємо дім за гроші.

    43. Якби не гроші, людям не було  б чого робити в житті. Ми маємо інтерес до грошей, це мірило держави. Чим так жити, як ми живемо, у цьому вмираємо, як ніколи. Ми з вами не знайшли таких засобів. Відривається тіло чоловіка від материнського тіла, занурюється в природу. Вона його зустріла повітрям, водою і землею, уже йому треба копієчка. Люди для цього розвитку цю систему ввели, вона стала тіло зберігати, йому стала потрібна їжа, він її в природі трудом виростив на цьому місці технічним шляхом, де без копієчки не обійшлось. Вона вилізла назовні й зачепилась за тіло чоловіка, він її став потребувати. Вона йому треба була, він за неї став придбавати в людях те, що йому в житті треба. Йому ця копійка помогла легко в людях цю річ придбати. А раз чоловік оточив себе цим, він повірив неживому, технічному, зробленому руками і проданому за гроші. Люди стали цим жити, вони знайшли в природі джерело. Це місце, на котрому чоловік став робити це діло, він скопав лопатою це місце.

    44. І там посадив зерно, воно багато дало нам. Люди хотіли, щоб їх новонароджений теж з копієчки починав життя. Воно нами робилось і робиться нами всіма. Ми це місце захопили, його приладдям оточили. Усе це робили гроші, вони примусили, щоб чоловік для чоловіка робив річ, що підходить. А річ будь-яка коштує гроші. Ми звикли грішми хвалитися, як баришники, а без грошей бідний чоловік. Якщо в чоловіка гроші завелись, він їх багато став мати, то він будує між людьми млин-виробництво. Гроші грошима придбавають. А коли селянин має зерно, хліб, він заводить свиней, він решту продає за гроші. Цю економіку люди в грошах зробили із самого народженого початку. Люди поділились великими сім’ями, ростили своїх синів. Богу з грошима сильно вірили, держали в режимній політиці, ледь на це ось не скажуть уголос: це ми самі зробили. Це ж власники, люди його оточувались, робились хазяї, ледь не добирались до царя-батюшки. Заводчики, фабриканти, шахтовласники, промислові люди, їх дуже багато нараховувалось у природі, таких хазяїв.

    45. Вони грошові банки мали, а потім повмирали, як і всі, їх у житті не стало. Люди зробили революцію, царя із своєю зграєю прибрали, стали на ноги робітники, бідняки, селяни, вони оточили себе природою, вона їх обдарувала з ніг до голови. Людям гроші помогли стати людьми багатими. Вони стали технічними людьми, вони озброювались, стали в природі прибуток мати. Природу примушували, щоб вона давала більше, ми звикли від неї отримувати та побільше. Нас вона одягає, нас вона годує, і в домі ми живемо. Це таке люди самі собі ввели в цьому ділі. Люди будують стратегію. Офіцерський состав, він утримується за гроші, армія зберігається за гроші. Уся техніка на колесах за гроші працює, і всі механізатори теж за гроші працюють. І всі люди по селах і містах за гроші живуть, полюють в природі за гроші. Словом, уся власність, індивідуально розросталась, вона багато років прожила, і так чи інакше вона крильця піджала і полетіла геть кудись. А на місце прийшла із своїм розвитком радянська влада, вона старим не захотіла продовжувати, ввела нове технічне діло.

    46. За гроші раніше красувалось село із-за таких спритних хазяїв. За гроші люди людей убивали, земля продавалась за гроші, її інші держави відвойовували. Люди з людьми старались жити дружно, вони допомагали, чим могли; у них такт виходив. Так раніше люди жили, багатіли за гроші, і тепер так само багатіють, у них розумні голови. А без грошей раніше тужив бідняк, він і тепер тужить, бідняк. А земля та ж само, вона жде пори. Всякий хазяїн будь-якої організації незадоволений своїм ділом. Навіть люди без грошей не хочуть нічого робити. А коли ти як чоловік трудишся, то ти цю копійку придбаваєш, нею користуєшся. Чоловік придбаває більше, ніж витрачає, у нього зав’язується вузлик в житті. Є в житті таке здоров’я – живи ти ним. І свадьба людського життя, вона без грошей не важила. А хіба тому чи іншому чоловікові хотілось їхати на базар без усяких грошей? Раніше були між людьми зустрічні кулачки, вони теж бились із-за спору грошей. Або ми переможемо, або вони будуть у славі. А комусь треба в цьому програвати, грошима платити.

    47. Мені довелось лягати в психіатричну лікарню для аналізу цією всією системою, котра робилася всією обслугою. Хворий з фронту поранений … його приймає лікарня, а він лягав у спостережну. За ним дивиться нянечка, усі відомості дає сестрі, вона пише в журнал. А лікаря діло – читати і своє йому теоретичне виносити. А хіба хворому хочеться в лікарні таким бути, особливо здоровому чоловіку, такому, як я. Туди попав, дивлюсь, надходження в лікарню такому хворому. Сюди попав я чи інший, його поклали як здорового чоловіка в … палату я попав туди, мені створені умови. Думаю: поживу тут, дається воля до природи, вона така, що можна буде жити. Лікарі правду кажуть, що я написав лист такий, що нібито вони не вміють людей лікувати. Це є правда. Уміти треба хвалитись. А не вмієте – відмовтесь, буде краще. Не тоді чоловіка лікують, коли він захворіє – його треба здорового пробудити, щоб він не застудився і не захворів. Я цьому ділу є практик,  умію, як буде треба чоловіку передати силу і волю, щоб він зробився такий, як треба, щоб він не простуджувався і не хворів ніякими особливостями.

    48. Люди старому строю не стали кланятись не стали пригнічуватись ним, а обрали свого товариша, йому як такому поклонились, сказали як своєму служаці.

    Ми з вами зустріли новонародженого чоловіка зовсім чужим, не природним, а штучним. Чоловіка рук діло, воно його технічним шляхом оточило. Він став жити залежно в природі, нелегально. Чоловік народився природою, вона йому помогла з материнського тіла вибратись. А люди вже додумались самі його зустріли природою, стали самі його годувати, поїти, одягати, і в домі жити. Чоловік став жити так, як йому захотілось. Він став учитись у людях, йому стало в природі страшно, він став її боятись, вона стала йому невідомим ворогом. Що вона над чоловіком схоче, те вона зробить. Вона є мати годувальниця, вона зберігає. Один свій час його підтримає в своїх умовах, як йому подобається, він живе хороше, і йому тепло в природі, в один час перебуває, він живе в умовах. У нього є все в житті одного разу, не потребує нічого.

    49. А потім на нього накидається сама природа, починає його прибирати до рук. Він робиться залежним від неї, вона йому зв’язала руки і ноги, він у природі тяжко захворів, він хворіє, йому засобів нема, він робиться в природі безсилий, вмираюча особа. Його неміч оточила, він безсилий щоб жити. Він умирає, його тіло непридатне. Зробив він це сам. Вона його в цьому ділі зносила, сили він утратив у ній, вона його вбила, він став не потрібний до життя, його жене з колії природа. Він не придатний до життя. Чоловік – це найніжніше в природі тіло, і його треба вміло берегти. А ми, усі люди, в одяг одягаємо, говоримо: наша красота. Ми її носимо, як неживе. Воно в житті не допомагає, а заважає. Енергія – у тілі, а провідник мертвим заслоняє від живого. Ось де неправда, вона в людях. Вони технічні зовсім, вони чужі є в природі, нелегальні, залежні від неї. Ми думаємо, що нас ця красота утішає, начебто ми з вами заслужені в цьому ділі. Адже ми з вами ділки, уміємо робити річ таку, як ніколи, вона пригожа в людях, вони її хвалять, коли продають. А коли її купляють, за неї треба платити гроші.

    50. Вони з ними рахуються. За золото продається міжнародна річ. Люди золото мають, вони хворі, не знають, що робити з ним, хороняться від інших людей. Вони за їх золото уб’ють. Це не життя їхнє, а воно між ними вмираюче. Ті, що не мають, теж хочуть побачити в себе золото. Нема жодного чоловіка, щоб він не мав нужди в копійці. Усі жили, вони живуть так, як вони хочуть. Ми з вами живемо на землі з капіталістами і живемо із соціалістами. У них така введена політика і економіка, вона нас годує й поїть. Ми порушуємо закон їх – за це діло сажають. А в грошах свій ум, він з чоловіком розмовляє, що йому треба за них купити. Люди не спали, а своє думали, вони себе готували та придумували що-небудь цікавіше в житті зробити. Для чоловіка особливо таке технічне, що саме рухається; і таке, що саме робить треба чоловікові. Чоловік зробив чоловіку ніж, він його продав за гроші – уже це діло рук чоловіка. Він сам зробив, а я його купив.

    51. Чоловік, він цим своїм ділом хвалиться, йому цікаво взяти хороші гроші. А в кого є в кишені гроші, він, може, і не купить. Він є хазяїн, лише б захотів він усьому цьому. Раз це треба, в мертвий капітал піде. Ми їх довго не носимо, дірки знаходимо залатати. Хай хазяїн радується, він цю річ береже, вона треба. А гроші є на арені, так і залишились гроші. Він геть їх кидати не зможе, щоб з ними не розмовляти. Гроші чоловіка роблять красномовним, він розумним робиться, йому люди темні кланяються в пояс.

    Наш чоловік земної кори помилився з перших початкових днів свого існування. Він став робити своє діло для життя. Йому доводилось починати їсти, він у своєму житті став одягатись, і в домі з усіма вигодами він жив, себе розводив 2000 років. Йому доводилось у природі все робити, він робив у повітрі, на землі з водою усі можливі штуки. Він ними хороше і тепло задовольнявся, жив і розмножувався на віки  віків. Йому ніхто в цьому не заважав, крім самих людей.

    52. Робили в природі за землю війни, один іншого знімав з життя, а потім він вмирав у цьому, його закопували в землю. Він і досі лежить у праху. Вважає і до сих пір, він правий у цьому. Його била природа за це і буде бити за це. Ми виробництво зберігаємо також своєю політикою. Економіка одна є, вона із-за грошей робить чоловіка безсилим, хворим. Науки одні ті ж само до цього діла готують кадри. Люди на це все навчаються і хочуть бути в цьому ділі здібними, вони для цього діла із своїм знанням займають своє місце і стараються на цьому місці вислужитися тій особі, хто адміністративно тут виглядає. Він є хазяїн, йому люди довірились, посадили на це місце, де він огороджений такими войовничими людьми. Люди з перших кроків цього стали робити, вони без цих людей життя своє не заснували, їм люди це все на них робили і старались себе цим зберегти. Чоловік народжений природою, його оточила природа, він став повітрям задовольнятись, по землі повзати, а вода стала його пробуджувати.

    53. Ось що чоловік у житті зустрів. Він став шукати для себе свого життя джерело, чим доводилось один час жити та діла творити. Офіцер полководець, він став учити нас тому ділу, що буде в житті допомагати. А він навчився від нього неприємності, став цим ученням заважати, він зрозумів, що це все вчення його веде до обману, до неправди. Треба в себе мати начальника, адміністратора, і йому треба підкорятись, його в житі слухатись. А йому на місці не сидиться, діло його примушує це робити, бо похіть вона на чоловікові розвивається ним для того, щоб народити чоловіка для заміни його початого життя.   

      Чоловік народив чоловіка в поміч, щоб він йому допомагав, а виходило в його житті, він став старшого вчити. А йому треба, необхідно підкорятись. Він свій рідний, жаль ображати це дитя.

      Учителеві питання ставлять. Що буде із твого всього? Це не моє, а всього народу, вони жити хочуть, а їм треба здоров’я. А Учитель за здоров’я стоїть. Учитель чому проти всієї цієї історії в природі?

    54. Вона цього від людей хоче. Учителю, скажи, чому люди твого діла не хочуть? Вони не вміють, і не хочуть. Це так сказала з Москви дівчина Світлана із Тушино. Учителю, скажи, чому люди між собою недружно живуть? Якби в них не було свого місця, вони б не держались за нього так, як вони за нього держуться. Це їх таке діло є. Учителю, скажи: що примушує чоловіка зробитися злочинцем? Чоловіка кишеня, його економіка, він винуватий у цьому, що примусили. Скажи нам, Учителю: люди ждали час, їх діло примусило це бути в природі. Учителю, скажи ти нам: із-за чого це сім’я в житті робиться? Із-за своєї похоті. Вони чоловіка народжують на заміну самого себе, щоб він учився в це і помагав їм. Це тільки воно в житті говориться, робиться не те. Люди за рахунок їх живуть, вони без них не обходяться. Учителю, скажи, для чого люди ввели картоплю? Їм більше нема, в чому в своєму житті копатися, із картоплі готують супи. Учителю, скажи, чому люди веселяться? Вони якщо веселитися не будуть, їх життя пропаще. Учителю, у тебе люди запитують, скажи нам. Що буде із цього всього розмаху?

    55. Адже ми з вами є люди, котрі не знають, що буде із цим завтра. Ми робимо все, надіємось на щастя. Буде добре – ми будемо з вами жити добре. Це наша така введена задача. Ми на це є люди, щоб робити, ми це робимо, а в усякому ділі ми помиляємось. Ми з вами стаємо хворіти, дуже хворіємо ми, і в кінці-кінців умираємо на віки-віків. Це ми самі ввели своє життя таке. Нам це дало умови наші. Ми з вами в цьому ділі жили хороше і тепло, ми поганого і холодного не ждали. Нас примусила вмирати природа, вона зосередилась своїми силами, узяла і накинулась несподівано на цього чоловіка, і посадила на тіло його свою виразку або грибок. Він незалежно вводиться, сил набирається сам, а потім, коли підсилиться, ми з вами, всі люди, не знаходимо  в природі засобів для цього діла. Ми без сили вмираємо. Ось що ми самі зробимо, ми всі це ввели в життя. Наша з вами вульгарність.   

      56. Цього уникнути: ми не знаємо, що робити, і не вміємо. Ось чому ми гинули, гинемо, і будемо ми гинути. Нас за 50 років свого життя не стане, ми повмираємо всі. Що ми з вами в цьому розвитку зробили самі? Та нічого, крім однієї смерті. Але ж природа з перших днів народження нам цього діла не вводила. Це все зробили самі люди. Нехай там десь лютує приватна власність, капіталістична система, вона чоловіка за гроші за життя примушує розвиватись. У них економіка, у них політика, вона робить бідність, погане. Нестаток жене в бій. Чоловік там робиться злочинцем, його сажають в тюрму, щоб він … , а хворого кладуть у лікарню. І там погане, і там така ж само структура, вона проходить і в Радянському Союзі, люди живуть, оточені цим самим: і економікою, і політикою. Люди помиляються, теж заробляють тюрму й лікарню, вони також горем і бідою оточені. Умирали, умирають, і будуть умирати вічно в цьому. Цьому чоловікові дуже тяжко жити на землі.

    57. Ось що нам у житті наше дало людям. Ми хвалимось зовсім чужим. Убили зайчика, говоримо: хороше. Убили ведмедя – теж говоримо: хороше. І так далі і тому подібне. Зрубали в лісі якесь дерево, говоримо: хороше. Йому знайшли місце, поставили дім – це теж хороше. Відкрили поклади – теж добре, поставили завод який-небудь – теж хороше. Закони ввели – теж хороше. У надрах взято камінь і покладено на інше самовільно місце – це теж хороше. Уся в цьому мертва економіка бережеться людьми. Люди на людей війною нападають, говорять – теж хороше. Кров тече із людей – теж так треба. Все природне самовільно захоплено, воно зроблене людьми – теж хороше. А за це все, зроблене людьми, перед законом треба відповідати – це теж хороше. Люди це самі робили, вони роблять і будуть робити в природі.

    58. Вони навчаються на теоретика, на вченого чоловіка, хто думає в природі. Вона йому свої якості для життя показує. Для того він їх знаходить, щоб із цього всього робити якусь деталь, вона буде треба чоловікові в його житті. Чоловік сам цю штуку зробив, її людям показав, вони зацікавились цією штукою у себе мати. Люди для людей не пожаліли ніяких за це грошей, купили для себе цю річ. Пішла ця штука в людях як потрібна річ. Жити нею стали, користуватись як потрібною річчю. Вона зроблена руками – це вже мертвий капітал, находиться знаряддям, воно йому помагає в житті. Він ним робить на землі грядку, це його в цьому ділі фізична робота, він її робить, вона щорічно доглядається над землею. Люди вирощують кожен рік все літо весь час, свою голову ламають, ждуть у себе отримати великий урожай. А коли йому природа принесе свої в цьому ділі плоди, то тоді чоловікові їх треба по умовах реалізувати. Ми так робимо, восени готуємо оранку.

    59. Стараємось її покласти під сніг вчасно, зробити, а зимою наше діло – думати про це діло. Особливо тепер хлібороби, вони планують і хочуть, щоб це місце, ця земля і гектар він має дати стільки, скільки буде треба. Ми коли за планом зробимо, нам природа дасть, то ми будемо жити по-новому, по багатому. А раз у нас буде пшениця, хліб, у нас будуть гроші. Ми ще більше будем жити, нас оточить труд. Ми в цьому тяжко будемо трудитись, це наша є необхідність. Ми примушуємо самі себе в цьому бути. Якщо ми з вами не будемо трудитися, хазяїн не буде за це держати. А в хазяїна ми живемо і задовольняємось цим. Наших учених мисль не зупиняється … з місця одного в інше транспорт на земле на колесах і по воді пливе, і в повітрі літає. Ми говоримо, на все це хороше. А природі це вже погано, на це все в житті відноситься. У ній є свої якості, вона ними володіє, вона не хоче, щоб люди це робили. В цьому роздратування. А раз є роздратування, її такі якості, їй дуже в цьому погано. Вона уникає, робить все те, що хоче зробити.

    60. Учителю, скажи про таке озброєння? Так роблять: усі живущі люди бояться здати своє місце. Люди на людей незадоволені, лізуть на рожен, і те вони хочуть іншому – найгірше. Це ж є люди винищувачі людей. Ніхто права такого не давав, щоб чужим чимось розпоряджатись, цього права не має ніхто. А той, хто десь живе, це місце не його; воно було природне, воно є її. Тільки всі будови складені вважаються «мої». Ось за це все «моє». Ми один одного вбиваємо, знімаємо з життя чоловіка. А якщо убиває чоловік чоловіка, він сам собою відповідає. Ми, всі люди живущі на білому світі: комуністи, капіталісти, учені люди, професора, доктора, всі асистенти та людські ватажки. Вони здоров’ям своїм хваляться, говорять: це наше, ми ним користуємось повсюди. Ми, люди, у природі від усього добра залежні. Цим усім хвалимось, красотою одягаємось до самого тепла. А їмо досита жирне, солодке; ми заходимо в дім, живемо з усіма вигодами. Здавалося б, жити, жити.

    61. Без цього ми життя в природі не знайшли. Ми цьому віримо, зберігаємо нелегально, як ніколи, умираємо безслідно. А щоби бути таким, як Учитель! Він оточений здоров’ям, не хвалиться, що воно його є, а говорить: це природне. Я його сію в людях так, як це треба. Не один такий чоловік у житті має бути, а всі повинні зробитися такими, як Учитель є. Учитель – брат усього народу, Отець усіх людей. Він не хоче, щоб люди вмирали. Він на собі показує ці пробуджуючі в природі сили – це повітря, це вода і земля – чим ми в житті користуємось як джерелом. За землею доглядаємо, а воду як продукт споживаємо, повітря проходить скрізь тіло, у легенях дає енергійну кров у серце. Серце є ключ тіла чоловікового. Воно від природи в людях одержало таке в житті своє благо. Тіло чоловіка стало оточуватись, близько стало бути між повітрям, водою, землею. Чиста є любов у цьому. Я як чоловік отримую від них велику поміч для нашого здорового чоловіка. Він у воді купається.

    62. А повітрям зсередини і ззовні задовольняється, і по землі він своїми босими ногами повзає. Це їх невмираюча в дружбі любов. Вона чоловіка примусила звернутись до цього всього із просьбою, щоб він у ній навчився, як буде треба жити, щоб не простуджуватись, не хворіти і це все треба отримати від природи дари, щоб їх іншим людям легко передати шляхом уміння, щоб цим люди займались і стали непереможні. У природі треба між людьми такий вчинок, свою ввічливість вводити людям, щоб ми свою гордість скасували, а ввічливістю оточили себе. Ми, люди, самі це будемо робити, у нас між нами зародиться невмираюча любов. Ми будемо жити всі не по-людському, а по-Божому, по-новому небувалому. Люди в цьому не будуть так простуджуватись і хворіти, будуть любитися природою, вона не буде так нападати, як це нею робиться. Вона хвальків зустрічає погано, у неї є для цього сили свої. Вона ні з ким не рахується, у неї в пошані тільки один Бог. У нього є в природі для людей одне благо в природі, вона всіх любить.

    63. Якщо люди в цьому ділі праві, вони будуть одержувати від природи хороше. А в природі самій є люди, вони почали це робити, вони і закінчать це все. Люди захоплюють, люди і віддають – їх це таке діло. А щоб це хороше діло утримати, цього ніхто не мав повного права. Чоловік народився в природі для життя свого. А йому представили життя в природі людське. Вони його зустріли не так, як це слід. У них виявилось життя своє початкове, їм доводилось це дитя по-своєму вчити. Вони йому приготували те, що треба в природі вживати. Вони це самі зробили, обдумали і ввели в життя таке. Чоловік, він повинен це все, зроблене руками, це все його належне він має понюхати, чим це все зроблене пахне. Це ж люди самі зробили на свій смак. А апетит розвивається природою, вона йому в цьому помагала, щоб він це поїдав. Тобто це йому як такому було приготовлене з природи в природі. Це не його особисте, а природне. Вона йому стала залежна, він у ній став жити чужим. Вона його оточила, стала своїм вважати, він став учитись у ній.

    64. Люди звикли брати від природи все, їм потрібна дуже багато різного. Вони шукають, вони находять сировину. А для цього всього ці заводи, вони людям випускають продукцію, а із продукції роблять люди деталь, вона треба для машини людям. А люди на ній катаються назад і вперед, а вантаж сам собою возиться. Все це наука робить, їй не доводиться стояти на місці й чогось ждати. Чоловік у цьому він учиться, узнає в природі, йому доводиться знати. Ось ми в житті себе розвиваємо, а в науки нема кінця і краю. Чоловік для цього народився, йому в природі доводиться вчитись і вчитись без кінця і краю. Сьогодні він ложку дерев’яну взяв, нею сьорбає борщ, а завтра шматок хліба він їсть. Люди самі навчились і все це роблять, вони без цього всього жити не зможуть. Ось, до чого це дитя привело, його вчать люди. Він по них учиться говорити, і те він учиться робити, що роблять люди. Вони не хочуть, щоб своє життя припинялось людське. У них введена ними похіть,  споконвіків ця система на людях вводиться. Люди це робили, роблять, і будуть для свого життя робити. Люди від цього народжуються.

    65. Люди в своєму ділі виділяються із-за знання свого, вченням, своєю ідеєю. Вона себе показала всім не так. Бог – це чоловік, він народжений для життя свого. Учителю, скажи, можна буде хвалитися життям? Життя дається природою. Вона його давала не для того, щоб умирати. А ми самі, люди, взялись за це, самі все зробили. У них є радість, є і горе, воно з ними живе і буде жити. Учителю, скажи: чому чоловік вмирає? І буде він умирати при таких умовах. Він не любить природу, його життя веде до хорошого і теплого, що дає чоловікові смерть. Учителю, скажи: буде такий час, що чоловік не буде вмирати? Буде, якщо люди зрозуміють, що вони самі винуваті. Вони не хочуть жити, лізуть на рожен. Треба не боятись природи. Той, хто боїться пулі, він не вояк. Чому, скажи, Учителю, люди говорять: ми? Вони і будуть «ми», лише тому гурт їх є. Бог – це є в житті чоловік, він народжений по просьбі ображених людей у своєму нестатку. Він оточив себе бідою і горем, йому треба поміч тільки Бога. Він між ними такими народжений. Вони, ці люди, побажали між собою його бачити живим енергійним; особливо він треба молоді в їх такому розвитку.

    66. Люди справляють на землі свято, справляють самі люди національні танці, співають. Вони пісні стараються виконати, найкращу річ у житті. Люди шиють на машинках різні плаття для себе. Люди, матері й батьки, мають дітей, за ними доглядають. Артисти теж є, вони люди, рол’ю оточені. Люди теж кореспонденти, їм треба точно відповісти; говорять, представляють цього чоловіка в людях. Про якусь красуню вели нашу людську мову. І є теж люди, вони літають у космос. Учені теж є люди, говорять: ми на землі буваємо, а там – ні. Люди медичні спеціалісти – учені люди, озброєні на своїх місцях, їм треба буде на чоловікові його хвороба. Вони їй своєю технікою, своїм штучним, хімією допомагають. Якщо це все не допоможе, у людях цих є хірургія, ніж. Або відріжуть, або не відріжуть, а буває, зовсім заріжуть. Їм чоловіка списати по акту – найлегше діло. Це все таке в медицині людське діло. Ці люди стоять у черзі, їх жде завтра, вони оточать себе хворобою. Вони теж попадуть у ці умови, де люди лікарі почнуть своє застосовувати.

    66а. Вона живе, надіється на щастя, а ми такі всі люди для цього не робимо нічого, щоб люди в житті легко жили. Їм у їхніх психічних діях природа заважає. Їх тіла на своїх місцях не пробуджуються, а втомляються. Вони адміністратори, розпорядники людського добра, вони вважаються в цьому хазяї. Він до них не прийшов із своїми силами, він їм не треба. Вони живуть хороше і тепло. Цим людям (Бог) не помічник. Вони говорять: його в житті нема. А раз нема, бідні, хворі, що нужденні в допомозі, без нього тяжко вмирають. Між усіма людьми Бог є, він був, і буде він, якщо ми його будемо мати в себе, держатись, він людський чоловік, любить усіх наших земних людей. У нього природа, вона в себе має повітря, воду і землю, котрі людям зробили в ній все. Усім людям треба їх любити, а ми від неї відходимо, як ворога вважаємо. Вона нашого брата оточує болем, він у природі простуджується, він хворіє. А раз він це в себе отримає, уже нехороше. Велика є між людьми і природою образа, тобто біда з горем. А цьому всьому потрібно допомога. А ми її як такої не маємо.

    67. Ми в такому горе і біді в природі мучимось, нам цього Бога не треба. Ми – люди технічні, що знають. Озброєні проти всякого ворога, а самі боїмось, як би він де-небудь не напав. Ворог сильний, він може бути повсюди. Він – це природа. А раз природа, її треба любити, як її любить наш земний чоловік Іванов, він руський чоловік із своїми любимими друзями. Це – повітря, вода, земля. Вони йому допомагають у всьому, найголовніше – це бідному нужденному чоловікові. Він мучиться, не знає, кого і як просити. А він чоловік живий, енергійний, ходить зимою і літом босий, уболіває в цьому ділі. Люди з людьми поділились, відійшли один від одного. Багаті люди залишили позаду бідних, вони їм довіри не дали. Засоби виробництва до себе пригорнули, а ваше діло – працювати. Ви далі не знаєте, що робити, і робити ми нічого не робимо. Ми живемо всі, на щастя надіємось. Буде добре – будемо жити добре, а буде погано – теж будемо жити. І треба жити. Наше таке буде діло, в якому ми помилились. Люди так і роблять, їм треба гроші, а їх дають за це в природі, діл вистачить. Вона їх нам дає, ми їх самі знаходимо, узнаємо і робимо в цьому ділі, чого природа не хотіла.

    68. Їм теж буде від цього діла тяжко, бо це все не буде їм помагати. Природу не обдуриш, вона посадила виразку або грибок, вона в цьому сильна, але ми, люди, на це все не знайшли засобів, і нема такого чоловіка, щоб у цьому горі чи біді допоміг, крім одного Іванова. Він себе загартував, не простуджуватися і не хворіє, як ми, усі люди, хворіємо. Повітря, вода і земля – нас це калічить, не дає життя, ми хворіємо, ми і вмираємо. А Іванов пропозицію ввів медицині, як буде треба чоловікові здоровому запобігти, щоб він не простуджувався і не хворів. А мене за це лікарі в психіатричну лікарню, в Новошахтинську, взяли. Я вирішив їм там довести, вільно ходив по природі, а їм потрібна була історія моєї крові. Силою своїх рук вони її взяли. А раз кров взяли з тіла, уже я втратив сили. Стало мене морозити. Я – до природи, а мене персонал не пускає, у мене температура. Мені стало холодно. Я розгубився, мене оточила неміч, я вмираю. Прошу, дайте волі, і все-таки лікарі мене відпускають… лютого до 10 березня, я із цих умов вирвався. Став своїми холодними якостями відходжувати, повернув своє здоров’я. Говорю всій медицині, усім людям: що я вам такого зробив?

    69. Люди … в людях, вони себе ріжуть, вони себе закопують у землю. Люди бачити Бога не хочуть, а самі його просять. Ворога не вміють пізнавати. Люди живуть по своїх селах, містах, вони цим хваляться: їх це місце. Вони живуть один раз, а другий раз вони вмирають. Люди беруть від природи все. Для людей вона все дає, а потім жертвою відбирає. Люди шашлик уміють робити, усе це з баранини. А овечок пасе чабан, він за ними ходить слідом, оберігає від вовків, звірі живляться тваринами, у людей є палки в руках, вони ганяють худобу. Люди катаються на лижах по снігу, вони на ковзанах танцюють, всякі пісні. У людей ум направлений для збагачення, у чому люди губляться, їх ум робиться ненормальним. Ось чого люди врешті-решт отримують, розумні робляться дурні. А щоб стійкість у цьому була, ми її не одержували і не одержуємо в таких умовах. Ми – люди дуже горді, людей ми не визнаємо, а самі себе ставимо від усіх вище, що і не визнається в житті в людях. Вони доброго не одержують у цьому ділі. А коли це треба, то природа сама розпоряджається.

    71. Я – на ногах, у мене ум свій, кричу на весь світ. Нам не треба хворого чоловіка лікувати, як ми його лікуємо. У нас є на це природа, вона має повітря, воду і землю – найголовніше в житті. Це мої милі друзі в усьому. Хіба ми з вами не бачимо незадоволення цього хворого чоловіка? Скільки ми грошей кидаємо в це, і все це не в моді. Люди роблять, а в них не виходить, треба не вчити, а треба пробуджувати. Я писав істину і пишу істину. Треба допомагати чоловікові, а не хворобі. Треба братися за здорового чоловіка. Він має нужду в природі, йому треба повітря, йому треба вода, йому треба земля. Він хоче бачити в себе легке, але не таке, як роблять лікарі.

      До мене звернулася матір свого сина, вона почула про такого Учителя, пише. Дорогий Учителю, здрастуйте! Я була в Тамари і радилася з нею, тепер пишу Вам лист з величезною надією. Я звертаюсь до вас з великою просьбою, благаю Вас, допоможіть моєму сину, будь ласка. Я не хочу вас утомляти читанням мого великого листа, але я повинна розказати вам все докладно, все, як воно є. Звуть мене Люба, а точніше, Любов Василівна. У мене тяжко хворий син Олексій, йому 23 роки, красивий, хороший. Молодий чоловік, а душею ще справжня дитина, не зіпсований, наївний, довірливий.

      72. В середині серпня 1975 р. у нього стала боліти голова все сильніше і сильніше. 31 серпня вранці почалась сильна блювота від головної болі. Я спочатку думала, що отруєння, але голова продовжувала боліти. На початку вересня його поклали на обстеження. Думали, нервового порядку болі, але установили, що в нього пухлина в головному мозку. Олексій мужньо переніс усі складні методи обстеження, всі тяжкі знімки голови різними способами. Після того призначили операцію, видалили йому пухлину. Лікарі сказали, що пухлину видалили всю повністю. Операція складна і дуже тяжка. Після операції я його виходжувала як мати, дуже старалась. Лікарі думали, все, але ось прийшов із лабораторії аналіз цієї пухлини. Пухлина виявилась дуже погана, злоякісна, яка завжди буває. Виявилось, що це вже метастази від родимки на спині. Виявилась, одна з родимок на його спині злоякісна, і вона вистрілила, як кажуть лікарі, у головний мозок. Родимку не видалили, не можна її чіпати, кажуть. Лікуємо сина різними ліками, уколами у вену, сильні тяжкі уколи. Це, фактично, не лікування, а убивання, затримка просто цих злоякісних клітин.

    73. Лікування від цього виду пухлин нема, ще не придумали. Одним словом, мій синок гине. Коли йому робили ці уколи, то так мені говорили: скільки протягне, стільки і буде живе. Кому скільки відпущено долею, може, ці уколи просто на деякий час продовжать його життя. Може, на півроку, може, трохи більше, ніхто не знає. Провели два курси цього лікування. Відчував себе не погано, треба було робити третій курс, але до нього діло не дійшло.  Олексію стало погано. Він був дома, його виписали додому для відпочинку, між курсами цього лікування. Знову почались сильні болі в голові з блювотою і нудотою. Ну, так погано йому було, що взяли знову в лікарню на 10 днів, де його трохи підтримали. Знизили всередині черепний тиск. Визначили, що в нього знову появилась пухлина в головному мозку. Припускають, що не в одному місці, оперувати більше не можна, так як не в одному місці робити нема сенсу. Трохи його підтримали і виписали додому, місяць він дома. Для піддержки дають багато ліків і роблять уколи. Один для зниження внутрічерепного тиску і два в день наркотик, щоб не було болі.

    74. Адже після голови в нього стали боліти ноги і часто живіт. Ноги, кажуть, від того, що вимиваються з кісток багато солей. З тиждень у нього нічого не болить. Кажуть, за рахунок цих піддержуючих засобів, тобто голова важка, але біль заглушена. Сьогодні я говорила з лікарем, і він сказав: бути сину. Поки що відмінив наркотики. Може, він поки що якийсь час зможе обходитися без наркотиків, так як все ще в нього попереду. Кожен день вранці я із страхом дивлюсь, з який настроєм і яким видом він проснувся, чи не болить знову сильно голова, чи на довго це полегшення? Кажуть, тимчасово, а потім знову почнуть давити ці пухлини і діло піде до кінця, так як вони будуть рости, а рости їм з черепа нема куди. У сина стало сильно косити праве око, тому що пухлина заділа очний нерв, він став бачити набагато гірше. Ліве око бачить добре. Шов у нього під волоссям у формі дуги, довжина 26 см, але волосся його закрили. Волосся уже давно сильно виросли, адже оперували в жовтні. Бідний мій синок, він пережив, поправляється, адже він нічого не знає. Він знає тільки одне, що в нього була операція і що йому видалили пухлину, а яка вона, він не знає.

    75. Для чого йому це знати, що вона погана. Для чого йому страждати від свідомості, що він приречений на загибель. І ось я з величезною просьбою звертаюсь до Вас. Я прошу за сина положити сили, Ви можете Олексію, дуже прошу, дуже. Я сама вже втрачаю голову, чим і як допомогти сину. Якщо відмінити йому уколи і наркотики, то чим позбавити від болі? Адже це не все страждання таке головна біль. Я зрозуміла, як він живився до операції, до застосування наркотиків. Але ось я написала Вам, що лікар припускає, що поки що можна відмінити ці уколи, може, поки що обійдеться без цих уколів наркотиків. А я в страху. Учитель дорогий, благаю Вас, напишіть, будь ласка, чи можете Ви допомогти? Можна приїхати до Вас? Якщо не можна сина везти, невідомо, що може бути в дорозі з таким хворим, що тоді мені робити? Чи можу я без нього приїхати. Дуже я прошу вас, допоможіть, будь ласка. Я прошу за сина, адже йому тільки 23 роки. Нічого він ще не бачив у житті, тільки почав жити. Рік, як закінчив інститут і став працювати. Тільки рік попрацював, і така підступна хвороба звалила.

    76. Але душа моя розривається від болі за нього. Слів нема все це виразити. Вибачте, будь ласка, за такий довгий лист, але я хотіла як тільки зможу докладно описати його хворобу. Вибачте, якщо щось не так. Дуже жду вашу відповідь. Може ви дасте відповідь для мене і для Любові з Тетяною Федорівною, а якщо не встигнемо, тоді по пошті: Москва А 475, вул. Дибенка, 22, кор.5, кв. 419. От, люди, тепер із цього листа самі посудіть: медициною люди не задовольнили себе, залишилися бідними. А по-моєму, по природному ділу, треба тілу чоловіка дати легке, а не хворобу. Ось що треба нам.

      І от мисль моя буравить мене не раз, вона примушує думати про це. Як хочеться здійснити моє минуле для людей! Треба буде народити небувало нового чоловіка без усякої потреби, щоб ми, всі люди, в цьому брали участь. Ми маємо знайти таку матір, котра має згодитися з нами, дати свою таку згоду. Людям треба дитя виходити в себе такого, як люди хочуть. І вони своїми мислями цій матері в череві допоможуть його виходити для народження його на Чувілкіному бугрі.

    77. Природа разом Учителем їй як такій допоможе це дитя на білий світ викинути. Найголовніше – це люди, у них охоронець. Щоб вони про це природу знали, що цей чоловік наш, нами народжений для того, він до нас прийде із своїми природними силами з душею із серцем. Він нас буде вчити, щоб ми його знали як Учителя. Він буде сам учитися в природі фізично, він буде робити в природі свою любов, він подружить з нею, буде близький їй друг. Він буде вважатись нею одним для всіх чоловіком, корисним у людях. Люди будуть прагнути навчитись у нього холодного і поганого, як це буде треба бути чоловіком у природі, щоб не хворіти і не простуджуватись. Це найголовніше в житті нашому людському. Ми, всі люди, повинні бути в цьому учасники це дитя на руках своїх виховати, щоб ми знали про це діло всі до одного чоловіка на нашій землі. Ми його народимо самі.

    78. Він буде наш усіх син і Учитель всього народу. Він буде вчитися в природі не для того, щоб хворіти і простуджуватись, цього в нього не буде. Він буде світило всього нашого життя. Ми це самі маємо в природі зробити, добитися одного блага. До цього всього ми повинні практику зробити на людях, довести свою правоту, що вона не дурна задумана річ, а реальна, обдумана, як слід, щоб учені люди не сказали свої слова даремно. Цього права ми доб’ємось. За нас повстануть усі вчені, бо правда буде із мною.

    Люди даремно моє здоров’я чіпали. Для чого їм моя історія крові. Вони її не наливали, їх діло одне – треба з моєю поведінкою погодитися. Моя робота була в дусі свідомості, волі. Я так чинив над собою в природі, моє тіло в холоді по морозу, по снігу, воно навколо лікарні ридало. Я себе всім людям показував, що я є перед усіма людьми переможець. Я свою форму всім людям повсюди не боявся показувати. Не боявся її робити в особі всіх на свою славу. А лікарі це не стали допускати моєму здоров’ю.

    79. Я кожну персональну нянечку просив, благав, щоб вона холодної води давала скупатись. Я був пригноблений, вони в мене сили в цьому відбирали. Я робив у великому режимі, і дійшло до лікарів. Вони мені відвели місце від людей, я зовсім закритий став, у садку купався я, ходив гуляти. А потім їм стала потрібна кров, вони брали її силою з пальця, з вени. Я їм не давався, але вони застосували свої руки. Я втратив надії жити, у мене запалення в нозі. Я став падати, проситися волі. А в лікарів свій на кожну хворобу лікарняний режим. Вони самі бояться природи, як вогню, вони не вірять мені як такому чоловікові, що це є можливість така перед усіма людьми, це є правда. А її лікарі морять. Не допускають у режимі таке експериментальне діло випробувати. Я ніколи так не зазнавав такого тяжкого захворювання, як тут у лікарні, у лікарів. Вони хворому не допомагають, а більше заважають вони. Я не зміг там без води…, ішов я зі своїм розвитком під копил … для того, щоб у природі не жити. Мене оточили лікарі зі своєю технікою. Я пішов на вудочку їхню, вони стали поїти таблетками, їм здавалось, добре.

    80. А я від цього їхнього догляду не одержував того, що треба. Я більше та більше став хворіти, а лікарі цьому не вірили. Їх діло – дивитись, як на всіх хворих. Так вони на мене дивились. Їх був не лікарський, а самий тюремний, не заслужений перед мною колектив, він не заслуговував у людях, хворі звідти бігли. А мені такий був режим введено. Я не бачив кінця, я бачив у них гибель. Це добре, що наша просьба нам помогла. За нас була природа, вона нас як ображених людей звідти викинула, вона нас зустріла в хуторі Кондрючому в нашому домі, по холоду, по снігу разом із своїми близькими у цьому людьми. Вони мені допомогли, як викрутитися із цього горя, із цієї біди. Вона мучила мене, але природа заступилась, вона пішла назустріч цьому всьому, повернула мої сили назад. Я став жити. Та ще цим лікарям їм довести, що вони зробили над безвинним чоловіком. Істину ти ніде не скриєш і ніде її не подінеш. Вона з предків була, з предків є і з предків буде. Це не технічна наша така, котру треба осідлати і примусити, щоб вона робила так, як ми нею користуємось, як ніколи. Вона в нас робила, робить, і буде вона робити.

    81. А фізична сторона є, була, і буде вона до тих пір, поки ми будемо робити. Хіба це ось сторона на мені не видна. Нехай люди скажуть, що це є неправда. Я був такий, я є і буду такий. Моє життя проходить між людьми, і люди це все бачать на мені. Я людям є помічник в їх нездоров’ї. У мене для цього є найголовніше – природа. А в ній – повітря, вода і земля. Вони нам створили все те, що є на нашій землі, у нашому повітрі й воді. Ми можемо по землі швидко прибувати на указане місце, а по воді теж плавати, і в повітрі літати – все це ми зробили; тепер у цьому всьому живемо ми хороше і тепло. У нас є все в житті нашому, живемо ми з вами і вчимося. У нас є техніка, ми нею володіємо, нам жити легше. Ви думаєте по своєму початку, що я в цьому ділі загублюсь. Я був перед усіма, і буду зустрічатись з усяким і кожним чоловіком. Вони мене кидали в люди так, як ніколи нікого, хоч мене зловили, як не порушника, а як хворого чоловіка. Охоронець порядку, він поміг собі перед цим ділом залишитися бідним. Вони мене на вулиці схопили зовсім безвинного, у швидку допомогу, в машину, як ненормального.

      82. З двома міліціонерами обманним шляхом везуть, говорять, що ми тебе веземо до нашого самого високого начальника, він був десь за моїм визначенням. Мене везли в психіатричну лікарню, там зустрівся з психіатричними лікарями. Це колись був Микола Миколайович Корганов, він мені так сказав: «Ти за свою ідею не раз із психіатрами будеш зустрічатись. Люди будуть на тобі помилятись». Я зустрівся в цій лікарні не погано. Лікарі мене знали, бачили як такого, старались мені місце дати з тими, що видужують, у 10 палаті. Це моя була, як ніколи, хороша зустріч. Я був цьому спокою радий, але знав і про це, що люди все можуть зробити: у них риси до хорошого і поганого. Так і вийшло, змінили вони себе в цьому, пустили зброю проти. Я думав, що в цих умовах умру, було дуже тяжко, доступу до природи не давали. Я з хвилини на хвилину залишав життя позаду. Мисль моя вже не робила, залишилось одне за серцем – зупинитись, і більше не треба нічого. Це було в тих людей, котрі знали за ідеєю, а згодитися не могли. Що доводилось робити мені такому? Я став перед природою, став її просити.

      83. Значить, вона для мене виявилась жива. Вона почула мій сильний у цьому голос, вона примусила лікарів по телефону домовитись. Вони знайшли спільну мову, дали свою згоду до строку виписати. Певно, усі люди жадаючі, вони теж просили сили, котрі вплинули на їх такий ось режим. Люди знали про мене, що лікарі держать у себе, не пускають на волю. А люди більш за все тривожились, хотіли, щоб я був на волі. Особливо по Суліну слухи в них проходили, начебто я писав наклеп на лікарів, нібито вони не вміють лікувати. Цього ніхто ніколи не скаже на лікарів, що вони не вміють. Вони для цього роками навчаються, їм треба на чоловіку його хворобу, котра мучить чоловіка, він сам не в силах позбавитись від неї. А лікарі, учені люди, вони для цього озброїлись технікою, забезпечені хімією, у них на це є стандарт, під руками папір з ручкою, мисль робить. Люди цьому вірять, підходять, вони розказують про свою хворобу, а їм треба точно знати, чим помагати. Це їх діло хворобі помагати. Вони іншого в житті не шукали, та шукати нема кому. А в природі є й це, є й інше. Вона – мати, на все сильна і багата.

    84. Лікарі й раді всякому чоловікові помогти, стараються, але біда одна – вони все в силах зробити легке. Я їм говорю: не вмієте, відмовтесь, якщо у вас не виходить. Треба шукати в природі людям істину, що і треба чоловікові його здоров’я. А його треба заслужити в природі ділом, а не чимось іншим. Моя писанина їх заїла. Він, мовляв, не вчений чоловік, а ми, мовляв, учені. Але ми не вміємо, а він уміє. Він є практик природних умов. Йому помагає в цьому природа: повітря, вода і земля. Це три тіла – найголовніше. Чому я вірив, на це надіявся, я ці якості любив з душею і серцем. Ось що мене спасає – холод, мороз і сніг. Я цим і повернув своє здоров’я. Я тут ось не при чому; я, як і всі люди. Чоловік, народжений матір’ю природою. Я зустрівся людьми, як зустрічались всі люди в природі. Вони думали, що я без цього всього умру, вони старались для мене зробити життєрадісні умови. Я став жити так, як усі ці ось люди. Їм у житті стало потрібно повітря, вони ним стали дихати. Їм стала треба вода, вони нею стали задовольняти себе, як і всі ці люди робили в природі. Пили, обливались, в теплу пору купались. Вода – це все для людей, також і для мене.

    85. А земля, вона стала потрібна моїм довільним ногам, вона всім людям була треба для ходіння. Але ми, всі люди, не близькі в цьому були в природі, боялись цього всього. Також боявся я до тих пір, поки я не поділився з людьми: їм їхнє хороше і тепле залишив, а взявся за своє знайдене нове небувале холодне і погане. Це все для людей неможливо. А я для цього зустрівся з природою, оточив себе, не став її бояться. Я став її любимим другом. Через дружбу з нею я став любити, а любов дала все моєму тілу, я огородився, як ніколи, її дарами.

    Ішов я по вузькій людській на Кавказі між горами в лісах під рікою Білою. По дорозі читав правду газету, стаття про науку і техніку. Учені люди просилися в уряду за вульгарність, щоб їх за помилку в ділі не карали. А мені в цю хвилину в природі зверху в голову мисль із словами звалилась. Вона говорить про людей. Вони їли весь час, одягались теж весь час, і в домі жили з усіма вигодами. А от вам факт: всі вони повмирали. Що їх примусило в цьому? Неправда. Вона їх оточила нелегально, вони стали залежні, у них все чуже.

      86. З ніг до голови природне вони одягали, що їм тепло в цьому. А природа, вона говорить їм: якщо у вас всередині не буде свого тепла, вам кінець, теплого ніде вам не одержати. Ми, всі люди, чужі своєму тілу не віримо, що воно – це найголовніше. Не буде його – все це не буде треба. Мільйони не допоможуть. А ось тіло твоє енергійне своє любиме, ти його бережи, як око – ти будеш жити вічно. Люди ніякі тобі не завадять твоїй ідеї. Вона є природа: повітря, вода, земля. Ти їх любиш – вона твоя в житті помічниця. Все вона зробить, лише б ти захотів. Твоя мисль – це твоя істина, її нікуди не подінеш. Я так головному лікарю сказав, що істину не заховаєш. Як вона була істина, так вона і залишиться істиною. Ми, всі люди, такі є, живемо в неправді, вона нам не допомагає, а нам заважає. Ось що ми придбали в житті своєму – вічно нами розвинута нами – це смерть. Хто нам у цьому скаже хороше, якщо ми в цьому вмираємо.

    87. Я теж умирав: так лікарня із своїм персоналом довела. Це теж люди від нянечки до сестри, а від сестри до лікаря. А лікар свого відділення підвладний головному лікарю. А над ним відділ здоров’я адміністративна особа. Вона над хворобою є хазяїн. Медична наука є технічна, хімічна, у штучному. А щоб сказати: були від цього всього задовільні зрушення. У нас, в учених лікарів, одне – їм дай діагноз. У них для цього є свій рецепт. Їм люди готують, роблять за гроші, продають. Здавалося б: прибратися з дороги всякому захворюванню давно. А в нас ворог прогресує. Він у нас жив, він у нас живе, і буде так жити, як ми не вміємо з ним боротись. У нас нема на це засобів і нема на це ось чоловіка. Ми, учені всьому ділу люди, свій розвиток визнаємо; що нам дається, ми це все вводимо. А інше яке-небудь ми припиняємо. Говоримо: треба диплом, щоб знати доводилось чоловіка і його на ньому хворобу. Вона його непокоїть. А ми такі є в цьому люди, кому треба знати і робити, щоб ця хвороба від цього пішла. Ми на це роками вчимось, роками шукаємо пристосування, щоб цієї хвороби не було.

    88. Я зустрічався з молодими лікарями, з ними говорив. Я в них їхнє не відбирав, воно при них залишалась, бояться природи. Я їм кажу: давайте на вас випробуємо, щоб на вас залишилась правда. Це ж загартування-тренування. Я їм говорю, а вони мені не хочуть вірити, що вода холодна лякає чоловіка, а після цього від води будь-якому чоловікові робиться тепло.                    

      Вони бачили, як я купався, по снігу, по морозу оголеним гуляв, тренувався бігом. Їм було страшно, у них була апатія. Ось що їм треба над чоловіком. Вони його знайшли на його фронті, підібрали швидкою допомогою. Їм всяка хвороба попадає будь-якому лікарю. Він вивчає, він розуміє хвороби, туди її він направляє по спеціальності. Хворий попадає в умови туди, де лежать ці хронічно хворі, він бачить це все. Йому здається, він попав у незручне. А раз хворі тут лежать, то що може бути гірше, ніж це все. Йому не хочеться в цих умовах лежати. Він двері знає, звідки його привозили. Він бачить, куди здорові виходять. З перших днів почав думати, як би звідси вийти. Він всякими засобами старається піти, його бажання одне – цю койку позаду зоставити, і додому прагне. Це його лікування.

    89. Люди відшукують у природі таке місце неможливе, роблять своє тимчасове життя: ставлять житлові дома, вводять магазини, торгують направо, наліво. Цю місцевість асфальтують, будують місто, потрібні виробництва, находять надра, роблять добичу сировини. Ставлять школи, учать дітей, технікуми, інститути, для людей треба диплом. Для порятунку від болі будують лікарні, а для злочинців – тюрму. Вводять свою владу, охоронця порядку, у повній формі юстицію. Чоловік судить і митарство в життя вводить. Заслуги – у наявність, а корисливість – під лавку. Це життя буде проводитись: хто – кого і як. У людях піде війна за місце, буде між собою бійка в труді. А природа в цьому терпить. Вона не робить чоловікові його право, щоб він жив добре. У них між собою психічний погон, кожному чоловікові є своє, зроблене ним. Йому привили героя, він цим усіх примусив гнатися за ним слідом. А той, хто це зробив, він на це все дивиться, як звичайний чоловік. Нічого він не робить, і збиратися він не хотів. А інші ці люди самі себе примушують, ріжуть самі себе. Людям треба річ, вони її роблять.

    90. Якщо він сьогодні не поснідав або не пообідав, він уже це своє втратив. Це ж природа, вона нам дає все, а ми її боїмось. Вся історія, весь земний народ думає, робить для одного чоловіка, але щоб зберегти цього чоловіка – не збирався ніхто цього зробити. Лише б він захворів, хворий чоловік, він уже не те думає. А здоровому по коліна завжди море. Він іде проти рожна, ні на кого не дивиться. Він завжди вищий від усіх. Він би по всьому цьому і не розмовляв, але його умови життєві примушують з людьми говорити. Ми звикли самі, огороджені індивідуально. Хто, кому буде треба, і де, буде треба. А дні такі приходять до людей зі своїм добром. У них – своє, а в нас, у людях, є своє. Ми цей день, як ніколи, ждали, і ми думали про нього, що він нам принесе в житті нове небувале. А він прийшов не на наше таке щастя, він забрав із собою нашого чоловіка. Люди низькими не хочуть бути. У них зародилось чуже природне. Він би як чоловік цього не взяв і не зробив, але воно беззахисне. На його напав чоловік, він його знайшов, став його лякати, а воно біжить, як ніколи воно злякалось.

    91. Зима – це є, Божа вона. Але ми весь рік, як ніколи, ждемо. Від нас пішов білий зимовий сніг, холод прибрався, а пришла для всіх весна. Діждалось сонечко, променями теплими всю зиму прогнало, землю чорну від грязі висушило. Трава зелена із квіточками проявились. А люди із своїм приладдям на ноги стали робити по цій землі, скородити цю оранку, із неї робити грядку. А в неї сажали зерно, воно попадало глибоко у вологу, а потім тепло його примусило швидко сходити, це масивні були весняні сходи. Люди ждали і надіялись на великий урожай. Ми бачили це все в природі, вона давала воду, повітрям висушувала, та до зрілості колос показував. А люди на це все свою техніку готували, треба було зібрати такий багатий урожай. Ми, люди, зробили для цього комбайн, не один він у нас, а велика кількість. Зерно чисте дає в машину, а водій своє знає, куди йому це зерно доставити. Його діло – від комбайна до току, від току – до елеватора. А під елеватор – состав вагонів, куди його продають по всім людям.

    92. Вони його вирощують, вони його бережуть. Це їх є багатство. Все вони виробляють для грошей, це їх золото, міжнародний капітал. Ми, як люди, у цьому не маємо нужди, у нас є все. Одного догляду нема за собою. Люди в цьому ділі утомляються. А щоб пробуджуватись – у них цього діла нема. Їх боязнь примушує від цього відступати, вони не вірять природі, природній стороні. Найшли в природі золото, їм вони огородились, зробили з металу гроші, і ними гарантуються. Говорять: це наше є все. А коли на їх природа нападає, вона їм садить виразку або грибок, це вже для них погано, вони перестають жити. Їм і золото їхнє не помагає, він уже пішов із своїм здоров’ям вниз, у них мор. Він забуває про золото, у них неміч, лягають вони в постіль, і сильно в цьому вони стогнуть, їх оточує в цей час їх велике незнання. Їм природа в цей час не помагає, а заважає. Вони б у цей час все віддали, але його жаль, все перебування його наживали, а за ніщо його даси.

    93. Люди на цій землі місця свої захоплюють і роблять огорожі. Це місце до свого імені присвоюється. Щоб когось із чужих у двір, не дозволяють. А самі все живе крадуть, і туди тягнуть, без цього жити не зможуть. Яка на це діло є велика в людях заздрість. Вона примушує їх по багатьох місцях думками лазити та пробувати туди попасти. Цей чоловік, він же є на це діло охочий. А заслужив у природі? Він був беззахисний, на нього накидались, хто тільки хотів. Люди собі вулиці присвоюють, цілі квартали, села своїми вважають, міста за собою зоставляють. Робляться цієї місцевості хазяї. У них їхня завойована цієї місцевості слава. Люди в ній живуть і ще покладаються на те, що треба всім людям. Вони вибрали там місцевість для всіх живущих людей. Щотижня в неділю, у такий святковий день, їдуть на своїх таких підводах на конях, на волах. Словом, на всіх тваринах вони сюди привезли різного виду свій продукт на базар. А люди, що мають нужду, із своїми придбаними грошима у кишені прийшли до хазяїв торгувати, щоб дешевше купити.

    94. Це таке діло було на цьому базарі: один продає, а другий купляє. А щоби були цим задоволені. Той хто продав, він спершу хвалив цей продукт. А кому доводилось купляти, він говорив не цінні слова. І так зійшлись, домовились, дали слово в цьому всьому дружити. А в самого такі слова. Вони ішли один від одного через ці гроші, вони йому спокою не дають. Він їх складає, з ними думає, це хазяйська голова. Він кує залізо, щоб у нього було ще, чим орати землю. А той, хто ці гроші в труді добуває, він весь тиждень трудився. Місяць не було получки, уся ждав від хазяїна милість, коли він йому заплатить. Це ціла проблема. А хазяїн весь рік весь час збирався їхати на цей базар, у ці умови, про це все ніхто не забуває в себе думати. Ця мисль, вона в кожного чоловіка своя. Пастух корів свого стада, він коли наймався, говорив, він буде стерегти стадо добре. Йому його мисль у цьому підказувала, говорила з кожною коровою, з окремим хазяїном. Пастух знав кожну корову, вранці приймав, а ввечері приганяв, як ніколи він старався всім услужити, кормив скот тим, що було на землі. А на нема суду нема. Робоча рука його робила тоді, коли можливо.

      95. Усім людям була треба вчасно це діло робити. Людям за це треба платити. Хазяїн мав місце, для цього став мати гроші, він побудував виробництво, туди назбирав людей, навчив, як треба робити цю річ. Вона буде треба як така в людях, вона їм помагала і поможе, без  молотка цвях не заб’єш. Хазяїна як такого, що зібрав гроші їм, його примушували зробитись ділком, за це гроші придбати інші, і багато грошей. Вони копієчка на копієчку прибавляються, а хазяїн росте і думає про них більше чого-небудь зробити. Він розширяє виробництво, добавляє людей, усе це роблять ці гроші, він комерсант у цьому ділі, купляє і продає з прибутком. Він – чоловіка, він з ними розумний і ділок із ділків. Він людей учить, люди навчаються в нього, хочуть бути таким, як він. Люди одні досягають, а інші успіхів не одержали. Також здоров’я в одного є, а в другого його нема, він живе в історії бідно, його оточила недостача, він хворіє. А раз він хворіє, він не так тепер думає, його примушує незнання залишатися позаду.

    96. Чоловік будь-який трудівник, він шукає для себе місце, щоб на ньому що-небудь зробити. У нього одне, а в іншого інше. Всякий чоловік старається, як би легше робити. А труд є труд, і доводиться комусь якийсь робити. Він буває в природі однаковий, а буває різний. Один дуже шкідливий, але його комусь треба робити, тому люди не рівно живуть, не в один час помирають, один – в один час, а інший – в інший. Я, говорить чоловік свої слова, живу так, як усі хочуть жити –  хороше і тепло. Ми, всі люди, так самі це робимо, але вмирати – цього ми не хотіли, і не хочемо цього робити. Ми живемо в природі не так, як вона хоче. Ми – по своєму всьому, нам треба жити, щоб було хороше і тепло. Ми, всі люди, є в природі такі, як маленька комашка. Вона тоді появляється, коли свої промені сонечко покаже. Люди робили, прийняли це діло. А тепер ми зробили такий світ, при котрому і машина робить щосили. Їй треба, щоб видалось місце. Я, говорить сама машина, без людських рук не поїду. Вона мені як чоловіку дала свої всі можливості на ній зробити. Це ж машина, у неї є колеса, є мотор, без усякого пального не поїде, масло треба.

    97. Вона робить розумом чоловіка. А щоб чоловік додумався і в себе зробив мисль. Це його мисль привела чоловіка і поставила на місце своє; так поставила на таке місце, щоб там зробити, щоб показник від нього вийшов.

      Ми це місце знайшли, зробили небувалим місцем, щоб про нього люди знали. Люди ніколи не забудуть про нього. Воно у Луганській області, Лутугинського району, село Оріхівка. У ньому є Чувілкін бугор, ніким не зайнятий, і на ньому нікого не побачиш, крім одного нашого Переможця природи, Учителя народу і Бога землі. Його колись держали в психіатричній лікарні, лежав я із здоров’ям, (ідея) моєї історії в життя привела. Отець мій рідний давав відділення, у нього запитували люди неімущі, щоб відділити сина. Він так людям відповідав: «На Чувілкін бугор». Я на нього вийшов як свідома особа, за собою вів дуже багато таких послідовників мого здоров’я. Я шукав по природі по умовах таке місце, від якого доводилось починати першого початкового чоловіка, щоб він був у природі без усякої такої людської потреби. Ось що треба нам? Це місце.

    98. Цього чоловіка давно люди шукали, але не змогли зосередитися так, як зробили свій крок на цей бугор, у цю колдибаню, де в дитинстві доводилось купатись. Я згадав свою таку тяжку в житті молодість. Я в цих умовах був. А тепер при таких вільних умовах я задумав такий експеримент провести і показати в цьому ділі людям, щоб вони знали і готувались це дитя зустріти. Я під цим бугром у цих садових левадах роззутим. Якби знав тоді про це діло, я б не відривався від цього місця. А то це все наробили вчені, мене держали в своїх умовах, що вони із цього діла хотіли? Я в природі загартовувався, у природі загартовуюсь, і моє тіло хоче загартовуватись, а учені мене держали. За що, про що? Самі не знали, за що. Ось що вони над мною таким робили, роблять. У мене мисль не стояла на одному місці, а як мене примушувало моє життя. Від двора свого місця я відривався, ішов, приходив. Мене сільські умови. Я багато робив потрібного в дитинстві. Більше від усього труд мене примушував у дитинстві робити.

    99. Мене захопила древність старих часів. Пан ще збирав нас, таких малих. Ми в нього працювали, копійки одержували, їздили на конях. Ми по молодості попадали на рудник Мордина Павла Васильовича, штатного радника генерала Маєра. Ми в нього вугілля на решето сіяли, у бурт складали. Це була нам тяжка фізична робота, я робив. А потім прийшла мисль така: зробити в медицині повну революцію, вона нам вижене від чоловіка хворобу. Адміністративна особа нам, людям, не треба буде, ніяка лікарня ніколи не буде треба із своїм режимом. Лікар у нас живе і робить усю свою історію за гроші. Щоб так він старався свою всю систему. Вона робиться, і буде вона між людьми такими хворими робитись. Їм тяжко робити, вони не схотіли, що їм лікар сказав: якщо ви не будете робити, я вам нічого на руки не дам, і в організацію вашого виробництва напишу, бо ви не хочете так лікуватися, як вас примушує лікар. Він учений чоловік, на це діло він учився, має диплом, йому партія, це народ, довірився. Лікареві треба вірити, він інтелігентний чоловік.

    100. Він знає добре, що це все не допомагає, що він робить своїм умінням хворому. Він підібраний на фронті його боротьби, він там захворів, його привезли в лікарню люди. Він сюди попав ненормально, його тут зустріли умови. Якби ми з вами робили те, що буде треба, ми б так не хворіли, як ми хворіємо самі. Нас ніхто не примушував такими бути. Ми самі себе примусили. Якби ми не думали, ми б не робили. Нас зустріла в дорозі стихія, своїм законом огородила тебе як такого ображеного підібрала медицина. Кому ти такий будеш треба, хто за тебе буде вболівати? Та ніхто. У природі не одне така є медицина, є ще тюрма людська. Хто це все зробив? Та ми самі. Куди підеш, що ти скажеш про своє захворювання. Геть лікаря і офіцера, вченого в цьому ділі чоловіка. Він підлеглого чоловіка примушує своїм законом. Сидить томиться, як томиться солдат на своїй службі. Він служить кому? Та офіцеру, щоб він жив добре. Офіцер, лікар, вони жили добре, вони живуть добре, і будуть вони жити між людьми добре. Йому вірять (більше), ніж якомусь іншому простому чоловікові. Він нічого в житті не робив, не робить, і не збирається він це діло зробити.

    101. А офіцер жде війну, у себе готує армію. Учитель говорить: і армія нічого не зробить живому народженому факту. Якщо тільки народиться він у житті. Це Бог зі своїми силами, для чоловіка він буде треба йому в горі й біді. А цьому всьому допоможе тільки Бог, він говорить: чужим не будеш жити – треба берегти своє рідне. Чуже не допоможе, а завадить. А ми є руські люди, для чого нам треба Чехословаччина, для чого нам треба Німеччина або Польща, також Угорщина? Нам треба їх вождь чи наша мати Росія. Вона була, вона є, і вона буде. Революція всього народу, всім людям, вони повинні своїм здоров’ям переробитися із старого на нове. Так і мисль моя прийшла на цей бугор, не сама вона особисто – вона привела людей з підготовленою матір’ю, з людським виходом для того, щоб нам народити цього молодого чоловіка, щоб він нас учив небувало новому. Щоб люди зробились не такими, як вони до цього були. Вони боялись холоду і поганого, робили тепле й хороше. Вони цього в природі добились, вона їх цим оточила. Вони за цим прикладу стали так жити. Природа хоче, щоб люди кинули це діло, а взялися за це діло нове.

    102. Ось що хоче від людей природа – холодне і погане. А ми його самі таким робимо. Побачили зайчика, він злякався побіг, а в нас це зроблено рушниця. Люди на це все здібні зробити в себе. Ми, всі люди з вами, не вміємо жити і не хочемо. Я є руський чоловік, а вболіваю за все наше земне людство. Люди самі винні в цьому ділі, вони за землю воюють, убивають самі себе. Вони жити мирно через своє місце не зможуть и не уміють; нападають, відбирають, говорять: це, мовляв, моє. А де ж моє, говорить Бог? Він не присвоює нічого в житті. А життя чоловіка розташоване по всіх своїх місцях, він там живе, як король, розпоряджається цією ось своєю власністю, вона в нього є своя, ні від кого вона не зазнає. Ми, всі люди нашої землі, маємо визнати, що для всіх є народжений Бог, Він для всіх таким помічником, як це буде нам треба. Ми з вами для цього такими в житті народились, нас із вами зустріла техніка. Ми оточили себе чужим, нас залежність примусила в природі так жити. Ми нелегально стали жити в природі, і чужим ми оточили себе, говоримо: це моє. Нікому воно не належить.

      103. А раз моє це місце, де воно знаходиться? З 8 квітня на 9 квітня мені як Учителеві природа в наві прислала того сина, те дитя, котрий має народитися на Чувілкіному бугрі, чистим, ясним. Я його хотів брати на руки, а він пішов геть. Той, хто цьому народженню перешкодив, він перед усім світом у народі відповість. Це все є чуже, не ваше, а природне. Бог – є хазяїн усієї землі, він не присвоював цей Чувілкін бугор, на ньому, за всім визначенням самого народу, має народитися наш земний чоловік без усякої потреби. А його люди особливі не дали, вони думали, що це все робилась якась нісенітниця. Вона виходила з багатьох різних народів. Вони хотіли зробити це разом в особі Учителя. Він цю матір у природі знайшов і поставив її в народ для досконалості. А начальник, він не те заспівав щодо цього, під замок Учителя заперли. Матір повезли у Ворошиловград у пологовий дім для народження цього дитя. Народився хлопчик, а сказали, дівчина.

    104. Наші люди свідчили про це все, зроблене в Лутугине; будете відповідати перед світом. Уже такому ділу не обійшлось, усім на вид учення показало, Єгипет не став цьому вірити, взяв відмовив Радянському Союзу як такому. Це сторона нехороша. Цей заклик пролізе в усіх чужих народів усього світу до інших народів, робити не буде чого.

    25 з’їзду був написаний подарунок, як буде треба чоловіка загартувати, щоб він не простуджувався, не хворів. Це подарунок із подарунків. А мене за це в психіатричну лікарню. Лікарі зробили свій режим, вони не стали волі давати. Як злочинця в себе держали. Це неможлива картина. Кров узяли два рази, словом, мучили, як у тюрмі, ледь дуба не дав сам. Спасибі треба сказати природі, такому зрушенню, вона умовила лікарів звідти випустити. Я став близький до неї. Вона мене оточила своєю енергією, взяла та дала холодну силу, щоб я знав її такі неможливі якості. Вони дали свою чутливість. Тіло стало набиратися тих сил і тих можливостей, котрі треба були. Я їх у ній набрався.

    105. Люди це діло бачили, але не змогли допомогти, а говорити говорили, за що мої старого забрали, вони посадили сюди. А лікарі самі були безсилі в цьому, у них написане Нікогосовою Єлизаветою Григорівною: «Не випускати без мого наказу». Я сидів, не бачив кінця і краю.

      Природу не обдуриш, вона жила, і буде вона жити, і з нею буде жити Бог. Такого сильного, такого більшого не буде. Чуже умре, а своє народиться, вічно буде жити. Все це буде вічним прахом. Його підніме і зробить живим сам Бог.

      Він про це думає. Хвалиться, як ми силою своєю хвалимось, не треба. Нас природа всіх народила, усіх вона нас із життя забере. Ми є міф, веслом – по морю, так і нам, усім всяким, усім ділкам.

      Ми почали його робити в природі, зробили ми живого чоловіка, самі його виходили, він у нас народжений природою. Вона нам його представила в життя живим. Повітря, вода, земля його оточили. Ми, всі люди, цього вчинку злякались, пішли самі в природу шукати те, чого буде треба цьому чоловікові в житті. Ми знайшли, зробили самі цю ось їжу, його нагодувала досита.

    106. Він наївся досита, він одягнувся до тепла в свій одяг, зроблений нами. А в дім наш з усіма вигодами, зроблений нами, зайшов, там був, там пожив один час, поробив, і з цим умер він. Люди на це діло не подивились, узяли та на місце іншого чоловіка взамін цього зробили, йому пішли назустріч. Втрутилась церква своїм історичним обрядом, цього священика примусила наука, весь синод йому дав підібрати і ввести його ім’я. Він нами навчався змалку, як буде треба нам, усім побути, за його прикладом жити; щоранку і щовечора була така початкова молитва. Чоловік спати лягав, коли він уставав, він дякував за це, він цим передчасно життя у Бога завойовував та показував сам себе в людях, що він це робить. Його вважали, він належна особа в цьому ділі. Люди всі так робили: однією рукою хрестились, другою – лізли у кишеню. Словом, чужим вічно жили, їх умови такі примушували бути в оточенні таким чоловіком, довірливим у цьому ділі. Воно примусила чоловіка в цьому ділі своє те, що треба, його треба чоловікові порушити.

    107. Він збився з дороги, пішов по неправильній дорозі із самого першого початку. Став чужим користуватись, придбавати, робитися багатим хазяїном, щоб сказати, у тебе, у чоловіка, є своє все. Цього жоден чоловік не мав. Як жив у природі за рахунок усього чужого, так він живе, і хоче іншого цьому вчити. Чоловік без науки жити не зможе, і на місці він не стоїть, у нього сьогодні – тут, завтра – там. Йому треба люди, щоб вони йому як такому вірили. Люди своє не бережуть, стараються чуже зношувати, ось що люди зробили самі із себе, хорошого в житті діяча. Він кує залізо, робить будь-яку деталь, вона треба всякому чоловікові в його ділі, вона йому допомагає. Він нею в один час живе і думає про багато, йому одного мало. Він прагне зробити в себе хорошого багато. Село або місто будуються людьми для того, щоб у них хазяйнувати. А хазяйство, яке його ремесло, він хлібороб, у нього для цього земля є, реманент. Щоб землю орати, треба мати силу фізичну; чоловік старався мати в себе коней або волів.

    108. Я, говорить чоловік, такий є в своєму житті, лише б намітив, обов’язково зроблю. А наука – така є річ у людях, вона сьогодні в Арктику. Словом, люди хочуть жити, у них цього мало, вони створюють у природі мільйони, вони торгують, вони продають наповал, їм треба гроші, вони живуть у цьому один раз, і багато. У цьому вони людей примушують, женуть їх у бій, щоб вони в цьому тяжко працювали, на совість трудився, учився в цьому, щоб їм довелось жити багато. У природі сировини вистачить, заводи горять, вони плавлять у себе залізо, роблять сталь, із чого в них виходить виточена деталь для їх машини. Вона їх возить, вона їм робить, загачує греблю, призупиняє швидку воду, вона їм робить море, у ній розводять рибу, вони її ловлять, їм це буде треба. Їх животи потребують зуби, її поїдають через зроблену ними між собою торгівлю. Вважають, риба в них є, вони її держать у базах, самі адміністратори нею користуються, їм таке право дано, вони його мають, а інші прості звичайні люди, їм цього права в житті нема.

    108а. Ось які в природі відбуваються діла, вони так відбувались споконвіків. Чоловіка зустріли, його нагодували, одягнули і в дім ввели. Здавалось б, у цьому ділі доводилось чоловікові жити. А в нього не вистачало сил, тих можливостей, від чого чоловік умер, його в житті не стало, як і всіх живущих людей не стало. Вони на віку-віків повмирали, тепер лежать у праху. Чого вони ждуть, знає один Бог. Він їх не примушував так народжуватись, як вони народились. Їх зустріли їх умови, вони ними оточили себе, це було їхнє перше діло на своє тіло одягти чужий зовсім мертвий одяг. Він щезнув на людях, згнив, як кисне всередині ця їжа. А природою розвалює цей дім, а його доводиться нею лагодити. Ось що людьми робиться в природі, вона старе гниле прибирають з дороги, а нове живе ставить, і ним один час вона живе. Люди такого не знайшли такого, щоб мінятися. Вони безсилі, вони цей завтрашній день багато часу ждали, воно прийшло, тільки вони не знають, яким він до них прийде, хорошим чи поганим.

    109. Він на арену приходив, як і завжди. Він приходив на землю рано, ледь світло починається, звідки сонечко буде сходити.

      Між людьми такими як я одержав у сні. Я був шофером, водієм машини. І ось переді мною стоїть від людей. Я, мовляв, дурачок, не виберусь на цю високу гору з глини, там, де були здорові люди із своїм напрямком до мене. Вони хотіли мене убити, як дурочка. Ці люди були богатирі, нападають на мене. Я взяв у руки відрубне дерево, одного убив і другого оглушив цим. Я проснувся. Переміг я свого ворога. Люди в цьому заспокоїлись, як же двох найбільших ворогів Учителевих мозкова оболонка оглушена. Тепер треба написати лист такий.

    Я – чоловік такий, як усі люди, народжені в природі. Зустрівся з нею нелегально, як усі. 35 років оточувався залежністю, технічно, жив, як люди хотіли, щоб їм було хороше і тепло. А в природі є дві сторони: одна – хороше і тепле, друга – холодне і погане. Я зустрівся з думкою такою.

    110. Чому це так робиться споконвіків у своєму житті? Люди їдять, люди одягаються і в домі живуть. Здавалося б, для людей є все, а вони хворіють, простуджуються, їм робиться холодно і погано. Вони вмирають. Що може бути гірше?

    А по історії лікар Ніколаєв пише: «Холодна вода – для хвороби біда». Вода всім страшна із-за її умов, але треба отримати в природі сили, щоб нею користуватись. А ми таких засобів не маємо, і чоловіка у нас такого нема, крім одного заслуженого в людях у природі Бога, це ідея Іванова. Він ці якості в природі знайшов, ними оточив себе, перед усіма хвалиться. Говорить він: дуже мені холодно, але зате здорово. Іванов любить повітря, воду і землю – з ними він близько живе, сил у них набирається і їх іншим людям, хворим, нужденним, у цьому без усякого передає. Ось у чому Іванова сила, треба її кожному чоловікові в природі прийняти, як це і робиться в природі в людях. Не одна вода відіграє роль у цьому. Треба для цього багато робити, щоб у природі від неї отримати благо, тобто заслуги.

    111. А Іванов ці якості не присвоює. Хочеш робити – роби. У природі діл непочатих ще більше, ніж ми зробили, тільки з них що буде, ми не знаємо. А мисль свою прокладаємо, нам копійку, рублі, сотні, тисячі в мільйони перетворились, ми їх маємо і хочемо більше від цього всього одержати. Ми такі є … хочемо своє не загубити. За Бога – вся наша є природа, вона його оточує, йому дорогу стелить. Ображати не доводилось нікому, і ніхто не має права такого в житті. Заважати кому-небудь – це не Бога ідея. Усім бажає щастя, здоров’я хорошого,  а його це бажання не хочуть у себе мати. Бог для них є все в житті. А люди від цього діла відходять, їм здається, це все робиться в їх житті ними самими. Вони є в природі одними з усіх ділками. А діло перше починалося з благословення цього всього. Ми це діло робимо на ось цьому місці. Що із нього вийшло? Одне горе, одна біда, нею в ділі люди оточили себе, і старались в цьому хороше і тепле в природі мати. Ми це в природі отримувати.

    112. Люди давно ці мільйони хотіли бачити в себе, із самих перших часів. Індивідуально капіталісти йшли і робились багатими людьми, за цим погнались у природі соціалісти, комуністи, такі ж усі добрі люди. Вони з природи жили нелегально, чужим користувались, залежними стали в природі. Як їм було хороше і тепло, але в цьому вони успіхів у житті не отримали. Їх ворог окутав, переміг їх озброєння, хоч вони самі себе перестерегли в цьому, але в житті не вийшло. У людей хитрість велика. Рибу сіткою ловлять, і цього їм мало. Вони в житті в природі не отримали, а все пішло під копил. Які відбувались між собою війни, вони бились більше всього за нашу природну землю, вона нас усіх примусила бути проти інших націй. Звіром чоловік накидався на чоловіка з чим тільки хотів, його сили присвоювали всяке місце для свого завоювання. Люди цим розширяли свою площу. І були над цим завойовники люди, вони це є. Наука на місці не стоїть.

    113. Тільки чужі зовсім люди, вони не свої люди. Їх мисль так і зосталась своєю. Погрожувати не треба, два рази в перемозі не дається тобі, бо це чуже. Зброя – це мертвий матеріал, він володіє людьми живим умом. Ми які б не були люди, живемо на цій землі, вважаємо, природа для нас є ворог. Ми в ній властиво губимо своє здоров’я. А ми ним володіємо, самі примушуємо землю, щоб вона нам давала у себе плоди, а повітрям ми користуємось вдихом, воду теж як ніколи вважаємо помічником. З одного боку, начебто це все має бути. Пишуть учені свою думку добре. А от щоб як хворому чоловікові незаслуженому в природі жити завжди здоровим, цього природа йому не дає, того, чого треба в житті. Вона ж є в житті своєму для чоловіка ворог. А ми від неї хочемо отримати благо. Ми ж для неї є гірші на білому світі вороги. А чоловік повітря застосував, воду пустив на себе, по землі траси дорожні зробив, по воді плаває, у повітрі літає, а по землі катається. Говорить сам із собою: ну і гарно так кататись, але зате погано сані на гору тяжко везти.

    114. Все добре в ділі так виходить, але коли чоловік в ділі помиляється, він хворіє в цьому сильно, не все дається в природі, щоб було хороше, бо вона не хотіла, щоб чоловік це робив. Вона чоловіка на землю прислала не для діла, щоб його робити.

    Вона його прислала в люди робити користь, у їхньому горі або біді помагати, щоб його не було. Це вже є сторона Бога. Він цим ділом не зацікавлений. Це все чуже. Він нам усім говорить: треба своє мати. А ми своє тіло сховали і досита нагодували, іди ти роби. Бог питає в людей: кому хочеться тяжко трудитись? Усі ми хочемо: руки – в брюки, нічого не робити. Бог знову запитує в людей. Якби найшлась якась інша робота в людях цим трудом не трудитись, пішли б люди трудитись? Ми не пішли. Нас примушують наші умови. Це шлунок, він і бджілку примушує літати в поле і там знаходити свій медовий запах. Вона там його повно набирається, і летить на своє місце. Там його перероблює на те, щоб жити і плодитися для того, щоб саму себе не загубити, а щоб своє сім’я було. І будуть так водитися, як водяться в природі люди, і мурашки маленькі.

    115. Люди так само роблять із їхньою землею, вони находяться без усякого сонця. Люди землею, вони находяться без усякого сонця. Люди не привчили самі себе без цього всього жити. Ми живемо, щоб перед нами змінювалось в році. То буде холод, зима із снігом, мороз, то літо, трава зелена, тепло. А люди на це озброєні. Людям, одне сонце щоб світило, – це теж недобре. Людям треба низовки, щоб дув морський вітер або хмари, з грозою дощик. А потім теплі сонячні промені, в яких люди себе привчили, весь день весь час на ногах топчуться. Їм треба ходити назад і вперед, придивлятись та запам’ятовувати це місце, де його лапа ступала. Він не міг таке місце в себе держати або на ньому сидіти, його умови примушували. А при умовах граки на очах людей зграєю у висоті грали. Ми, усі люди, із самого ранку по такій атмосферній системі самі себе держали, заходили в сад, дивились на незрілу ягоду, вона наливалась і робилась на очах, ось, ось скоро ми почнемо свої руки пускати в хід, і цю ягоду почнемо ми їсти.

    116. Робіть висновок ви самі про це. Лікарі такі, ви не знали про мій вступ до вас у лікарню. На ваш погляд і визначення, вам нема, за що сажати. Але з вище отримали таку вказівку, щоб держати при ваших умовах і не випускати. Ви так робили, вам треба було держати мене. Раптом я так упав, у мене температура. Ви, лікарі, своєї системи тримались, пускати моє тіло не пускали, а держали в своїх умовах. Я потребував волі, а вони її не давали. Я ледь не вмер, мені було так погано. Але все-таки їх щось примусило, вони з лікарні звільнили зовсім хворого чоловіка. Я не думав, що моє здоров’я відновиться. А природа, вона це покарала, вона й обдарувала мене, я повернув своє здоров’я. Тепер думав про цю істину. Якщо це правда є в мене, що чоловік у природі мучиться, він хворіє, потребує допомоги. Я це маю. Коли він був здоровий у житті своєму, то він не хворів. А що б що-небудь зробив у житті, щоб не хворіти, у нього цих якостей не знайшлось. А тепер він пред’явив свою претензію, нібито я умію це робити, я зобов’язаний йому або їй допомогти. Треба здоровому чоловікові цим займатись.

    117. Я цьому ділу як ініціатор говорю всім людям про те. Щоб не хворіти і не простуджуватися, треба холодною водою обливатись вранці й увечері. Це не все, що чоловік скупався два рази в день. А найголовніше буде в його житті – люди, що проходять, живі природі. Вони із своєю породженою думкою народжені, вони з тобою зустрічаються без усякої мети. А ти як такий ідеш по цій дорозі з підготовленою метою. Я повинен з ним зустрітись і обов’язково з ним поздороватись, йому як такому чоловіку сказати свої слова: мовляв, здрастуйте, чи то дідусь, чи то бабуся, або дядя, тітонька, чи молодий чоловік. Твоє діло – їм таким у цьому ділі сказати, а їх – вони в цьому як хочуть. А потім у цьому ділі найголовніше в житті людей – це самого чоловіка, він має між людьми найти такого нужденного, бідного, хворого чоловіка, і будь-якими засобами цьому чоловікові треба помогти. Багато не треба, але треба з душею і серцем йому дати 50 копійок і сказати: я, мовляв, даю ці ось гроші за те, щоб мені в природі ні на що ніде не хворіти, і віддай без всякого.

    118. А в суботу не їсти, не пити води; у п’ятницю ввечері в шість годин поїв, а в неділю в обід треба сідати їсти. Обов’язково ти як чоловік повинен вийти надвір, підняти обличчя доверху, і тягни три рази вдих і видих до відмови, і проси в цьому Учителя, він тобі допоможе: «Учителю, дай мені здоров’я». Це твоє буде свято в неділю один раз. Потім не плюй на землю і не харкай, не пий вина і не пали. Це Бога ідея.

      Вона учить усіх нас, живущих на білому світі. Але люди не вважають за потрібне цим займатись, вважають, це все для них є нісенітниця. Це є люди в природі, вони це роблять, вони і одержують здоров’я, Учителеві дякують. Це є людська істина, вона ніколи не вмираюча. Вона жила, вона живе, і буде вона жити через це в людях. Це повітря, це вода, це земля – найближчі любимі Учителеві невмираючі друзі, котрі в природі не щезають.

    119. І вони вічно живуть без кінця і краю. А коли, ми, усі люди, це діло зрозуміємо, ми за це діло візьмемось і будемо ми це робити, у нас між людьми живий вийде факт. Ми будемо жити по-новому, по-небувалому. Ми не будемо в природі простуджуватись і не будемо хворіти. Нас природа огородить від тюрми і від лікарні. А ми з вами, всі люди, не схотіли по природних умовах жити, а пішли слідом за людьми. Люди не стали любити природу, з нею не стали разом жити. Знайшли в природі чуже і стали ним задовольнятися, і стали самі захищатися, і в домах стали жити. Це їм дало хороше і тепле, жили вони один раз, їх туди тягнула. Вони по природі, по землі повзали, а по воді плавали, у повітрі літали, їм доводилось у цьому бути, слави вони добивались у природі, щоб вона їм давала плоди, чим їм доводилось жити один час. Люди не простуджувались і не хворіли, їм було хороше і тепло, вони цим життя на собі в природі продовжували. А коли це хороше і тепле ішло від них, природа не стала за них заступатись своїми природними силами, накидалась на їх тіла і відбирала все.

    120. Вони стали хворіти, вони простуджувались, їм стало холодно і погано. Їх до цього тягнула, вони губились, у них не було засобів, і нема такого чоловіка, котрий би міг їм допомогти. Вони для цього чоловіка побудували тюрму і лікарню. Стали вчити зброї людей, стали учитися лікарі, була на це діло їх робота. Вони над цим чоловіком адміністратори, хазяї цього всього. Їм хтось цього злочинця дав, вони його по закону людей посадили на строк. А в лікарню сам чоловік прийшов на прийом до лікаря. Він його вислухав, він йому ліжко представив. У тюрмі – під замком. А тут слова лікаря слухай і виконуй, це твої будуть сили. Тюремник сидить строк, а лікаря треба обдурити. Лікар у хворого питає: «Ну як твої справи?» Він говорить: «Добре». А коли хворий … уже йому погано, лікар держить у режимі. А в тюрмі сидять фізично здорові люди під замком. А хворих людей держить лікарня до тих пір, поки йому скаже лікар: «Виходь». Хворий слухався, він виходив.

    121. Сон моєму здоров’ю. Я почув, дзвін дзвонить, я вирішив з дому від матері рідної побігти, у шинелі новій біг у садах на вулицю біля Пісаревих, та до церкви, а в ній дзвіниця пуста, без дзвонів. Зустрів Івана Олексійовича, а дзвонити не довелось. Це сон мій. А в наві ноги мої хворі. Свято Перше травня. Я повинен у костюм одягнутись, а до Уляни, своєї дружини, не пробрався, діло було за людьми. Вони мають цю дорогу пробрати, а на площі читає свою промову оратор. Ми ішли і розмірковували. Я і знову слова уві сні пишу ображеного в природі чоловіка. У нього жінка вмерла, це Глущенко, він колись працював у відділі упорядкування землі, я дружив з ним після смерті його жінки. Він на путі всього цього зі мною зустрічається, говорить, щоб хто-небудь із моїх робітників прийняв його хворобу. Я їх просив, всі не прийшли. Він так мені пожалівся. І ось чую його голос у сні, що Радянська така влада скоро щезне. Хто, я питаю. Він відповідає, мені чутно добре його голос, Голущенка. І так я ці слова записав у свою історію.

      122. Медичний міністр охорони здоров’я лікар Петровський, у вас  запитую. Ви знаєте Іванова Порфирія, загартованого чоловіка, він не простуджується і не хворіє в природі. Петровський навіть не чув, які ж є в тебе люди підлеглі, вони про цього чоловіка не повідомляли. Я писав труди, їх направив Ушакову Генадію Костянтиновичу, він їх спустив на рецензію. А з рецензії направили у відділ лікування Серебрековій. Вона цей труд держить у себе під сукном. Я з нею говорив по телефону. Вона мені так сказала, що ми, вся медицина, всі учені люди всіх спеціальностей по твоїм слідам не підемо, і нікого з інших не примусимо. А ви – цьому ділі ініціатор, самі робили, робите, і будете самі робити. Це воля моя. До вас у міністерство через Підгорного надійшов лист від 66 чоловік із своїм діагнозом захворювання на рак. Воно від природного порядку, злоякісність у природі щезає і знову не появляється.

    123. Але ваша система направила в онкологічний інститут, клініку до Блохіна, його робітники зустріли в кабінеті, де я виступив із словами з критикою. Я їм сказав: для чого держите цього хворого в базі в своїх умовах? Ви його вивчаєте, розумієте, вам треба хвороба його, ви їй допомагаєте. Я їм кажу: мені треба чоловік, я його учу, щоб він те робив, що треба всім людям. Вони мають свій учинок для здоров’я робити, щоб не хворіти, не простуджуватись. Це ми завоювали, робимо в цьому, а інститут не захотів розмовляти через те, що я прийшов без одягу. Вони вважають: це не хороше. А хороше дає природа живому тілу, він же оточується повітрям, водою і землею. У нього сили природи: струм, електрика, магніт – усе це дає будь-якому чоловікові хворому незалежні сили від природи. Природне дає чоловікові хворому в його тілі здоров’я. Воно є в повітрі, воді і землі. Це милі мої невмираючі друзі. Я близько з ними живу і огороджуюсь ними, цими силами володію, що і допомагає людям.

    124. Живе мертвому допомагає. А ви, як міністр цьому ділу, не знаєте, що в нас є такий чоловік, він властиво через своє тіло допомагає. Я це роблю і буду це робити в природі: повітрі, воді, землі. А ми, всі люди, цим ось живемо, нас умови так огороджують, цим ми всі займаємось і будемо так займатись, щоб ми не простуджувались і не хворіли. Ось що ми маємо від природи одержати – здоров’я. А воно треба людям. А його маю, я один з усіх. Моє бажання це в природі отримав, я не простуджуюсь і не хворію. Що може бути краще від цього всього? А ми із своєю технікою, з хімією і штучним між собою мовчимо, не хочемо розказувати про це все. Ми ж цим нуждаємось, а природа в себе має. Я як Учитель навчився цьому всьому, через самого себе ці сили іншим передаю. Люди їх одержують і мені за це все дякують. Це є природна на людях істина, вона так людям цим допомагає, як ніколи, вони своє колишнє здоров’я повертають. А раз це в житті на людях виходить, уже є живий факт.

    125. Ми всією медициною, усіма спеціалістами людей не задовольнили, як слід. Ворог як був, так він і залишився між нами, людьми. Нічого ми не зробили в цьому. А природа народжує чоловіка для життя, а він не захотів так жити, як це треба, взяв технічно оточив себе. Від природи пішов, він не захотів запахом оточити себе, а взявся в природі своє робити. А цих діл дуже багато, ми їх не поробили, а робити ще більше. А чоловік такого характеру із цим не згодився, не став ждати такий час, і не готувався робити в ньому діло, беріг його як таке. Не хотів, щоб воно таким від мене йшло. Беріг, як око.

      Несподівано цей рік такої весняної погоди, почастішали зливові дощі, із грозою проходять. А люди в цей час діла не находять робити. Природа не дає в житті ніяких діл, вона на землі лежить гряззю, усе робиться погано. А техніка вся не в ділі своєму працює, і розум людський не володіє. Вона своє не отримала те, що буде треба. У природі земля лежить на своєму місці без усякого догляду, вона потребує від людей свою роботу.

    126. Це все знайдено в природі мною. Я його не присвоюю до себе. Це не моє, а природне, живе людське, ніде ніяк воно не продається. Ці гроші, котрі мені особисто людьми даються, вони поки що на нужди загального блага ідуть. Ними зберігаю поки що свою рідну сім’ю, щоб не здавалось збоку щось інше. Ось чому я заслужений між людьми чоловік. Я ходжу назад і вперед, а самого така лазить весь час мисль, вона не хоче, щоб у людях стояла тюрма і була в людях лікарня. Вона говорить людям: природу продавати не треба нікому ніде. Все це робиться в кишені, його люди мали в себе, і в нього вони крали, а за ним професіонал ходив, своє показував, йому хотілось чужого, він це робив, старався чисто в цьому ділі зробити в природі. Вона його піймала, знайшла. Люди це зробили, вони його виявили, завели діло, стали його судити. Він за все своє зроблене до цього визнав, що він у цьому ділі винен, він це чуже хотів, а раз чужим він займався, йому зробили люди умови, побудували на своєму місці тюрму, його туди посадили, він у нас сидить тепер.

    127. Ось, що зробили ці мільйони, гроші їх треба спалити, сплавити в купу. Я добре знаю, що це все винувата кишеня, економіка робиться самими людьми, і ними вона скасовується. Люди самі роблять, вони самі себе продають за живі гроші. Така одиниця в людях зробилась. Якби не ці ось гроші, ніякого не було в людях винаходу. Люди йдуть у природі на жертву, ними це відкривається, вони не живуть, а вмирають. Ось що люди в природі отримали, смерть їм за це. Я за гроші не продавався. Якби не гроші, Арктика не була б відкрита, і не було б у нас космосу. Все зробили в людях гроші. Чисте золото метал, він трудом знайдений, за них убили чоловіка. Золото – це людський ворог. Я ваше золото на вас скидаю, це ваша хвороба. Коли знімаю з вас це золото, десь щось дівається, здоров’я повертається колишнє назад. Ось які мої такі в людях діла відбуваються. Я ж чоловік природної сторони, незалежний у природі, живий чоловік, чужого не ношу, а своє бережу, як око. Це природне здоров’я, воно нами все зроблене. Ми в ньому живемо і хочемо жити так, як природа говорить, треба її як таку любити.

    128. Якби я присвоїв це все моє знайдене і сказав: це, мовляв, моє. Його ніхто не зможе взяти. А то холод є в природі холод, він усім людям доступний, він – погана сторона. Усі люди від нього біжать, а от Бог по ділу наближається до нього, до цього діла в природі в людях.

      У Петровського на прийомі мають бути жінки першими, Валентина Сухаревська – друга, Софія Іванівна – третя, Ганна Петрівна – четверта, Світлана – п’ята, Лариса – шоста. Ми візьмемо дівчину Світлану з Тушина. Тепер ідуть мужчини. Едік – інженер, Едік – студент, Ігор – інженер-математик, Микола – фізик-інженер, Євген – інженер. Євген, Сергій … Сергій – шофер майбутній. Також із Ленінграда письменник Михайло. Ще забув найголовніше – трудівниця культури Євдокія. 15 чоловік. Ми як учні цієї ідеї повинні медицині доказати свою істину, за Іванова ідею. Вона не його особисто, він її знайшов усьому земному людству, всім земним людям, вони повинні це робити, що треба чоловіку бути здоровим.

    129. Ми з вами своїми знаннями і трудом повинні підтримати ідею Іванова загартування-тренування. Це перемога моя, вона буде на цій зустрічі з Петровським прочитана самим Учителем. Ось до чого ми прийшли з вами. Нас приймає міністр Петровський, він нас як делегатів приймає для нашої слави. Я не ворожу на гральній карті на своє щастя, два рази кидав на чотирьох тузах, вони мені показали чисту вільну дорогу, за нашу для всього світу перемогу. Ми з вами маємо це зробити в Москві, наша слава буде така, про нас люди узнають, що ми такі люди із своєю наукою практичною, на місці ми не сиділи, а щось ми з вами хорошого чоловіку робили і робимо, і будемо робити в людях все корисне в житті. Адже ми є люди, та ще такі є ми загартовані. Зимою і літом купаємось у холодній воді, як моржі.

    130. Наша з вами вся слава на Чувілкіному бугрі. Це було 25 квітня – мій день початковий цього нового, небувалого життя. Ми з вами всі це діло на бугрі звершали, але нам адміністратори, охоронці не дали можливості це задумане зробити. Ми люди живі в цьому, ми люди енергійні. Сказати по телебаченню своє слово. Ми вже говорили, ми говоримо, і будемо говорити про свою, почату нами історію, вона нами в природі робиться. Ми цьому всьому ділу початківці.

    Ми зберігаємо це добро, це діло, за них виступають люди. Лікарі, учителі, інженери, прості люди – всі вони повернулись обличчям до Учителя, і вони хочуть сказати свою істину. Це Перемога моя. Люди ви всі нашої матері землі. Ви це початкове діло стали робити в нас у Москві разом з нашим незабутнім Учителем. Він нас усіх навчив, як буде треба користуватись у природі загартуванням-тренуванням.

    131. Дякуємо за його таку добру для нас цю ідею, вона нас оточила повітрям, водою і землею. Ми не стали боятись ці умови, прийняли, як друга життя. Це природу, це день, що прийшов, ми його довго таким очікували, він нас скупав, ми по білому снігу пішли босими, роззутою стали ступати ногою, стали ми близькі до природи, разом з Учителем ідемо ми прямо до життя. Ми смерть залишаємо позаду, наше діло Божої сторони. Ми живемо і царюємо з ним разом для того, щоб наші люди в природі змінили свій потік у житті своєму. Ми маємо упевнено сказати: це наше хороше, зроблено нами всіма. Те в природі, котре лякало нас, – це повітря, це вода, це земля. А вони виявились для Учителя і всіх нас милі друзі, вони нам помагали, помагають, і будуть вони в людському житті помагати. Це ж наші рідні, як ми, любимі друзі. Ми з ними зустрічаємось, ми їм голову низько клонимо, говоримо: здрастуйте, дідусь, бабуся або дядя, тьотя чи молодий чоловік.

    132. Наше діло одне – їм сказати, їх діло – як хочуть. Ми з ними через нашу любов уклали дружбу, закликаємо на це діло в природі. Ми повинні всі як один робити те, що учить наш Учитель. Він нашому всьому, що ми зробили, протилежний. Говорить: у нашому житті не буде народжуватись злочинець і не буде хворого чоловіка, тюрма зійде з дороги, а лікарні не стане.

      18 квітня 1976 року зробив посадку на «Тихий Дон», вагон № 12, місця 13,14, нас двоє. А ці люди, котрі хотіли говорити, я був для них небувалим. Вечір був для всіх людей, 9 годин вечора, треба між собою зробити спокій. Я ліг у койку спати, а ті люди, котрі цікавились, їм хотілось, щоб я що-небудь з життя сказав. А я від цього відвернувся, а в самого не виходить із голови Петровський. Він повинен прийняти мене з людьми, вони йому доведуть, що це є істина одна з усіх. Вона по природі пролазила, я як ініціатор цього діла не борюсь за таку хворобу на чоловікові, вона як така у своєму житті може бути, вони може щезнути, це її діло над чоловіком, вона цим його так мучить.

    133. Мені як Учителеві треба буде чоловік, його живе енергійне тіло, я з ним по путі в природі зустрічаюсь, він ображений природою, хворий чоловік. Треба змінити платівку, що говорить. Вона старі приклади розказує, а природа не за це стоїть. Вона говорить: побули, поробили, понаїдались, поїли, одяглись, а тепер треба від цього відмовитись, взятись за інше. То ми допомагали хворобі, а тепер ми повинні помагати чоловікові ображеному, нашому солдату, що підкоряється, хто був першим на війні. Його учений офіцер послав на завдання, а він там помилився, загинув. Хто в цьому ділі винуватий? Чоловік захворів, він хворіє, йому не треба тяжке, а йому треба легке. Це треба повітря, вода, земля – що і допомагає. Хіба від цього діла можна буде відмовитися нам усім. Це є для всіх нас єдина природа. Вона в нас – з чотирьох сторін лежить земля, вона нас оточує повітрям, водою на всій нашій землі. Ми всі по цих умовах із своїм здоров’ям повзаємо, шукаємо по ній потрібні якості. Вона нам у необхідному місці родить поклади, ми їх тягнемо із землі всякими способами.

    134. Нам треба вугілля, нафта, рудні поклади, ми їх добуваємо людьми, доставляємо на кожне місце на заводи, де робимо метал, із чого майструємо деталь, а із деталі складаємо всяку машину, вона нам возить матеріали. Ми допомогу від цього  всього отримуємо в житті своєму. Ми живемо один раз хороше і тепло багато. Це мільйонна економіка, вона нами бережеться і скасовується, ми їй є хазяї. Все у нас є, чим хвалимось. Ми говоримо: це наше. Ми як своє власне ім’я оточуємо. А в природі своє не буває. Цьому місцю робиться хазяїн інший. А раз інший, уже й діло інше. А щоб попробувати зробити нове небувале. Але старе все на путі, щоб воно не було в чоловіка. Усі люди жили у цьому ділі хороше і тепло. Але природа для цього має інше – ніколи не бувале. Це холод, це погане. А раз воно холодне, воно погане. Це дійсне є погане, воно робиться через хороше і тепле. Природа за це карає своїми силами. Від цього гіршого не може бути. Люди в цьому мучать себе, їм жити тяжко. Тому ми так у природі хворіємо.

    135. Природу не обманеш ніякими видами, а вона скоріше всього цим покарає. У нас сили штучні, а в природі – природні. Цього тяжкого діла дуже тяжко позбавитись: нема на це засобів, нема такого чоловіка, щоб зробив легке. Природа втрутилась у це діло, вона його покарала. Для природи це стержень, бачиш правду, але сказати не маєш права. Ушаков Геннадій Костянтинович так мені сказав. Голова ученої ради СРСР, а я … голови був нашим, він мною вичерпався. Ось чим доводилось похвалитись.

      З 19-го квітня в Москві стоїть ясна сонячна тепла погода. А люди по ній всі ходили одягнутими. 1976 року 25 квітня зустріла біля вулиці Полярної в Медведкове міліція, мною зацікавилась, їх примусили умови. Вони на путі цього всього говорили, їм це все здавалось чудно, вони поїхали у відділ. Вони приїхали в другий раз, їх примусило запросити до начальника. Вони хотіли забрати із собою, а потім не взяли, після чого на квартиру приїхав сам начальник відділу.

    136. Він приїхав не заважати, а до мене сам на сам звернувся, щоб я йому поміг, у нього щемить серце, а йому я помічник. Ми домовилися з ним зустрітись 26 квітня в шість годин вечора, він повинен під’їхати в формі. Поїхали на вулицю фестивалю до Марії Миколаївни. А Левін прийшов із своїм другом, вони стали говорити про діло, про Учителя, воно все рівно буде. Воно було, воно є, воно буде. А мені так хочеться знати про їхню думку. Вони говорять, що це буде, раз почали писати. Люди інші, вони до цього приєднались, їх теж. А я стояв та все слухав про це діло, воно робилось мною в людях. Люди, за словами інших, вони до нас своєю думкою згоджувались і хотіли, щоб я їм у цьому що-небудь сказав. Мій був такий висновок. Я дзвонив по телефону професору Ушакову Геннадію Костянтиновичу, голові вченої ради СРСР. Я з ним своїм голосом не говорив багато часу. Він мене пізнав, коли я з ним став говорити. Він сказав: це дзвонить до мене Іванов? Він добре мій голос помітив. А раз він узнав, я в нього спитав про Петровського, міністра союзного значення.

    137. Він – усьому діло, він дав свою оцінку мого здоров’я. Сказав, начебто я ненормальний, хворий психічно. Я як уболівальник цього всього діла старався в Ушакова спитати, чи правильно буде. Я хочу телефон Петровського знайти і з ним домовитись. Він цьому заперечив, він мені не помічник. Так я узнав від Ушакова. «Твоє, – він сказав, – між людьми ніколи не помре». Ось що сказали мені люди. Тормошать вони, спокійно сидять, але не знають про те, що буде в житті. А життя потребує і надіється на те, що обов’язково буде. Те, що робиться людьми, особливо нашим охоронцем порядку, адміністративною особою, вони своє право зробили. Їх діло одне – треба буде заважати цьому зовсім безвинному чоловікові, він є для всіх наших людей Богом. Він нам, нашому багатству не дає свого в природі людського життя. Вони від природи не одержують того, чого вони хотіли. Їм природа буде заважати своїм ділом, вона створить свої умови, чому не будуть задоволені люди. Це є велике горе воно нам робить біду.

     138. А біда є людська, вони її в процесі одержали і з нею разом живуть. Вона є, це природа широка і далека, не видно кінця й краю. Ось які відбуваються на цих місцях людські діла, вони є всюди. Ми утрьох – я, Поля і Валя – їдемо в таксі. У нас – про одне, як там робиться в Суліні. Їх примушує робити неприємне, про що не говорять. Вони хочуть перешкодити моєму ідейному ділу. А його як такого запрошують по домах люди, як Рима є. Вона запросила до себе нас, таксі везе, нам цей проїзд, здається, довго він їде. Ось про що ми втрьох думали: щоб Полю випровадити вчасно. Буде проводжати тебе, Полю, Валентина, вона найголовніша в цьому ділі. Ми там були дуже мало, нас там оточила їжа. Ми багато не їли, а час прийшов наш, треба нам таким людям, що швидко думають, брати таксі та їхати в Медведкове. А там треба взяти речі, і на вокзал. Полі і Валентині це діло доручили. Вони поспішали попасти вчасно на вокзал до поїзда «Тихий Дон», він відходив у п’ять годин 49 хвилин. Вони до нього встигли, зробили посадку, а Валентина повернулась назад.

    139. А коли повернулась до Рими Валентина, я як такий спав, ждав похорони Гречкіна, він раптово від серця вмер, а похорони будуть 29 квітня 1976 р. Нам не довелось цього побачити. А ночувати, на просьбу Рими, ми в неї залишились. А по телевізору судили ображеного чоловіка, хворого, він був винуватий; його юстиція осудила: на рік позбавлення волі, і 1000 крб. уплатити йому. Були скарги, розбирались, хто і за що з роботи звільнив. 30 квітня з Москви ми приїхали. Я особисто це діло, котре знайшов у природі, не присвоюю і своїм іменем не називаю. Це є природне діло, вона мене для цього народила, оточила мене спочатку технічно. Я так жив, як усі люди жили, воювали з природою. Вона нам дає в житті, через це все ми маємо багатство, у ньому живемо один раз, умираємо ми з вами в цьому. А тепер ми знайшли таке місце, це Чувілкін бугор, ніким воно не зайняте, від Адама років лежить, нас ждало, щоб ми прийшли на нього, йому поклонились і сказали: ми відмовляємось від цього всього, що ми з вами зробили, більше цього ми не будемо такого народжувати чоловіка.

    140. Ми повинні народити чоловіка без усякого вживання. Якщо ми з вами за це діло, всі до одного чоловіка візьмемось і скажемо в один голос про те, що нам треба цей чоловік один з усіх. Ми повинні всі в нього вчитись і бути такими, як і він, нами народжений. Він буде нами збережений на віки віків. Він у нас не буде красти, він не буде вбивати, а буде жити нами всіма однаково. Ось чого ми з вами доб’ємось. Життя, але не смерті через це діло, через одного чоловіка, він у нас один, для всіх нас один чоловік. Ми його маємо берегти, як око своє. Він нам буде помагати всім. Це будуть наші сили, наша в усьому буде воля така, як треба. Чоловік народжений нами в житті такий, він народився нами на бугрі на Чувілкіному. Ми не визнаємо тих нових справ, а вони є в людях. Найголовніше – це є їм діло, воно їх оточує добром. Вони цю користь одержать, їм в природі робиться в житті користь. Вона їх примусить ці якості, зроблені Учителем, визнати і розвинути як таку справу в людському житті.

    141. Ми з вами діждались цього діла, стали природою оточуватись, із такими днями зустрічаємось. Вони нам принесли із собою те, чого в житті в людях не бувало. То люди огороджувались технічним шляхом, а тепер люди свою залежність кинули, а взялись за незалежність, вони стали робити в природі все легально, люди не захотіли так воювати з природою, як вони весь час своє присвоювали, за свою власну землю. Вона їх держала як якихось королів, вони в свій двір у житті нікого не пускали, вважали, це його власність, невмираюче добро. Він його знайшов у природі, вона йому як чоловікові не давала такого місця, він сам його захотів і присвоїв до свого імені. Це не його є діло це робити в житті. Люди за це взялися самі, вони вмирати не хочуть. Тому Учитель народився цим людям робити легке. Це треба всім людям в їх горі і біді, вони від природи отримали цю ось неприємність, люди стали хворіти і сильно.

    142. Люди мають свій фронт у природі, вони землю для життя риють, хочуть щось краще зробити. Люди зброєю оволоділи, ним по звірю стріляють. Люди будують міста, села, у них вони живуть, огороджені своїм городом, землю мають, на ній вирощують всякого роду продукти. Сировинне діло для цього вони мають, у домі кухню, вогонь, воду; варять, смажать, і так це все їдять. У них все життя на обліку. Усі люди не сплять, а думають. Книги пишуть на це все, читають, навчаються зробити теоретичні заняття, розв’язують задачі, складають їх, віднімають, прибавляють. Цілу купу добра мають. Ось що вони самі в цьому мають. Золото, срібло, мідь, залізо, сталь, словом, багаті люди всі. Вони знаходять у надра поклади всяких руд, нафти, тягнуть на-гора для того, щоб його спалювати. Люди розводять живий скот, всяку птицю, люди яйця збирають, ними живляться. Словом, техніка в людей їм допомагає, вони природу примушують вміло їм все давати. Люди сади фруктові заводять, збирають ягоди, люди вирощують капусту, вирощують у полі хліб. Вони добувають вугілля в землі, ним опалюють.

    143. Люди за свій прибуток у труді танцюють, їх діло – робити по природі. А що в цьому вийде? Один Бог про це знає. Ми історію ведемо за собою, нас як таких людей за це все зроблене погане оточує. Природа не залишає нас у спокої. Люди ярмарки між собою створюють, на це місце везуть все живе, ним перед усіма хваляться, а самі золото за кожну зроблену річ платять. Якщо в них тільки є за що їм платити, вони не жаліють. А коли нема, чого купити, люди з грошима нічого не зроблять. Всьому діло в житті – самі ці люди, вони по землі дороги протоптали, їм доводиться по ній повзати. Люди зміряли кроками цю всю відстань, стараються вчасно туди попасти. Якщо це буде треба, то тебе там вони ждуть. А коли в людей зустріч виходить, люди радості не можуть її тільки мати. Люди для цього діла стали накривають, кладуть вони ложки для цього діла золоті, ними сьорбають, що є, хазяїну дякують. А в людях є така їхня звичка між собою це в житті робити.

    144. У людей на це розум розвивається, хочуть люди, щоб у них виходило гладко. Є в любителя, у хазяїна хорошого, один кінь, він йому помічник у всьому. А хіба він цим задовольнив себе? Йому треба інше. А тепер люди сидять на своїх місцях, займаються цим усім, що їм диктує партія. Він є над усім добром, куди входять самі люди, вони йому підпорядковуються. Він на своєму такому місці ним дорожить, старається зробити так, щоб йому був у цьому виграш. Люди умерлому чоловікові риють могилу, вони за ним жаліють, а самі землею закопують, їхній цей закон примусив робити. А тому чоловікові, котрий оточив себе в житті хорошим, всі люди завидують. Одні хорошої думки, а інші думки поганої. У людей стало діло не таке, котре з биками, конями робилося. Тепер роблять машини, у неї сідають усію сім’єю, і спішать попасти на своє місце. Аварія їх не пускає це отримати, вони гинуть усі. Також і літаки возять усіх людей туди, куди треба. А буває, ця машина несправна виявилась, люди в ній гинуть.

    145. Люди для порятунку самих себе розводять собак, вони бережуть їх добро. Люди змайстрували драги на чотирьох колесах, запрягли в неї коня, самі сіли і поїхали. А кінь злякався, побіг не по дорозі, а в яр. Драги перевернулись, та на людей, люди це зробили самі. Ось що люди в цьому ділі зробили. Люди орють землю, спішать її раніше зробити, щоб покласти під сніг, а потім про неї думати і гадати, як би посіяти угадати, щоб це все, зроблене ними, не пропало. Все від природи залежить, вона буде присилати свої дні, а вони не однакові бувають. То дощик поливає на землю, то сонце прожарить, вітер продує. Люди за своє здоров’я попадають одні в тюрму, інші в психіатричну лікарню. Лежать там роки, вони не треба нікому. Люди цим законом прикриваються. Люди самі це захотіли зробити, вони це діло зробили, тепер сидять в умовах. Люди весною ждуть, щоб для врожаю проходив між ними дощик, він їм на землю робив вологу, вони за це Богу дякують. Йому найшли в церкві людську подяку. Людям це було по душі.

    146. Люди ввечері лягають спати, вони робили свої молитви, щоб їм спати довелось удало. Коли уставали, також вони дякували. Люди діждались цього дня, у котрий пішов дощик. Вони вважають, це все благо є людям. Це погода на славу, вона їм дає врожай. Це є для людей прибуток один з усіх. Люди роблять покрівлю для свого порятунку.

    А в природі в умовах я народився в житті 1898 року 20 лютого так само, як і всі люди народились. Нас зустріла природа, вона слід водою промила. А повітря зосередилось у материнському тілі, звідси нас усіх виштовхнуло. А земля всіх нас прийняла, щоб ми по ній повзали. Ми цьому всьому природному не довірились, стали шукати в природі технічний порятунок у житті своєму. Ми знайшли їжу, одяг та будівельний матеріал, цим оточили себе, пожили в ньому один час, а потім нас природа образила, нам таким нанесла нестаток, хворобу, ми захворіли й умерли.

    147. Я теж таким чоловіком був, держався теплого і хорошого так, як і всі. 35 років весь час огороджувався технічним шляхом. Я жив, боявся природи. З 15 років я пішов у найми до пана їздовим, їздити на конях. Із поля возив сіно в економію, за два тижня заробив 10 карбованців 25 копійок. Це була для моєї матері слава, її син прийшов у люди трудом, цього діла всі люди хотіли, щоб я став шахтарем, так і вийшло. На верхах точив вугілля, носив у бурт носилки, у шахту попав плитовим, а потім каталям сані тягав, вагони ганяв, рубав вручну і відбивав, кріпив лаву, хазяїн був. Кинув шахту, пішов на завод службовцем, апаратником працював, амонал робив. Я хотів, щоб у людях війна російсько-німецька продовжувалась, але природа нас усіх як одного своїм учинком дощем з блискавками, грозою оточила, не дала доступу моїй зміні до роботи, крім однієї пари. З жінок вийшла руська і полячка, а інших нема, всім погода перешкодила, а цій парі всі бігунки треба вивантажувати.

    148. Я був апаратник старший, по ділу, я взявся разом вивантажувати, а комісія була в особі англійця директора, француза завідуючого та руські були. Полячка із сльозами пішла заявила, що нібито я її побив. А Пусель дав указ французу мене звільнити з роботи. А в них на території їх житлового селища за зроблену ними образу чоловіка вирішив обібрати магазин, чоботи винесли їхні із території в терни. Уже моя перемога. За мене природа заступилась, я їх переміг. Скоро мене забрали в солдати на війну, а царя зняли з престолу – цьому ладу гибель прийшла. Це капіталісти не знали, що зробили зі мною. Я був на боці партії більшовиків. Я за людей усієї землі, за ображених страждальців. Я був і є всьому ділу і вболівальник за бідних людей. Я сили для цього став мати між людьми, вони не знали, хто я такий є в житті. Моя мисль у природі: або голова – у кущах, або груди – у хрестах. А природа заступилась, я кинув фронт і прийшов додому на допомогу батькам, став займатися тим, чим ніколи не думав.

     149. Приватна власність відмирала, але нею я користувався. А в самого мисль була, щоб капіталістам, адміністративним людям доказати. Я не був винним, перед тим вони мені зробили. А природа – за мене. Вона їх  перехитрила, вони в ній заслужили бути перед нею. Якби не я, цього не зробили б люди. Вони з перших днів своєю технікою із своєю зброєю стали стріляти по живому створінню. Що вони робили? Та убивали живе. Землю рили, а з надр тягнули сировину, відправляли на заводи, там робили продукцію, а з продукції складали точні деталі, вони з них робили машини. За рахунок води, повітря, по землі пустили. Самі сіли в неї, і управляють нею до тих пір, поки вона здорова йшла. А машина є машина, вона з чоловіком не розмовляє. Чоловік чує, чоловік бачить, але не може попередити, щоб вона не хворіла. У неї тіло зовсім не живе. Вона розбивається, її женуть на переплавку, знову на продукт, а із продукту – машина, але чоловік уже не повертається назад, він умирає, йому життя нема.

    150. Що ми в цьому всьому одержали корисного? Гляньте ви на всю історію, вона вами зарита. Якби ви нічого не робили, то у вас нічого б не було. А що із цього всього ми одержали? Найгірше в світі, гіршого не може бути, це наша смерть. Як би ми з вами не жили, і що б ми не робили на білому світі, нам таким людям доводиться так чи інакше помирати. Ми з вами безсилі залежні в природі. Що можна сказати в цьому, якщо ми не вміємо жити і не хочемо. Нас усіх примушує вмирати незнання. Ми б жили, але природа не допустила до життя. Хіба нам, таким любителям, ділкам у своїх таких ділах помилятись. Ми взялись за наше таке діло, щоб нам зробити, а природа взяла і перешкодила. Ми в ній захворіли, хворіємо, стогнемо. Ми ждемо в житті змін, а їх нема. Як хворіли, так хворіємо, і будемо ми хворіти. Уже нема сил, своїх можливостей, котрі оточують людей. Вони в себе держать нестаток. А раз нестаток великий, а його взяти нема де, то хвороба як була, так вона між нами залишилась.

    151. Так жити, як ми живемо, краще зовсім не жити. 7-го травня міліцейський напад не дав можливості поїхати в Москву до людей, до нужденних, до хворих людей. Вони цього хочуть, вони попросили своєю просьбою, щоб я приїхав до них і по своєму ідейному дав своє здоров’я. А міліція Красного Суліна думає, я їду в Москву, щоб там їм завадити. Я своє діло маю, іншому чоловікові в його ділі не стану заважати, а своє нікому не дам. Як робив на людях користь, так і буду робити. Моє купляти ніхто не має права, також моє не продається, а воно без усяких грошей дається. Це не торгівля, якщо люди, мої пацієнти, вони мене бережуть, не дають мені, щоб я так між ними жив погано, у нестатку. Я цього від них не потребую, їх це є душа і серце. Вони мене в спокої держать. Я не роблю на людях технічну історію, не колю голками, не ріжу ножем, і не даю хімію, як це робить сама наша медицина. Вона не задовольнила своїм населення. Як був ворог між людьми, так він і залишився ніж ними. Ми на це все стратегію велику маємо.

     152. У нас академії, у нас інститути, університети, технікуми. Для цього є архітектора, ми учились. А щоб своєю зробленою зброєю знайшли в природі засоби і поставили такого чоловіка, щоб він зробив таке в природі легке, від чого повалиться сама тюрма, скасується, і ми більше не будемо учитися на лікаря, щоб нам, таким ученим людям, робили такі величезні лікарні і вводили туди техніку. Вона чоловікові не помогла позбавитись від хвороби, а примусила нашого вченого лікаря адміністративно оточити цю розвинуту хворобу на чоловікові. Вона в нас, в учених, не знайшла спокою, і не зробили ми нічого, крім як тільки поставились до цього чоловіка капризно. Йому наше в лікарні не треба. Хворий сам просить лікаря, щоб він його пустив на волю. Лікарня всякої хвороби є режимна база, людям там не допомагають, а ріжуть, і вмирають. А моє природне незалежне на чоловікові є, мені не треба його хвороба. Мені треба буде чоловік не хворого характеру, а здорового. Я його запитую, чому ти до мене прийшов? Він говорить мені: хочу я, щоб ти як Учитель дав мені своє здоров’я. Я його прошу, щоб він роззувся до живого тіла. Я приймаю не одягнутого, не фасон, красоту – мені живе тіло треба.

    153. У мене для цього є кушетка, де чоловіка треба покласти. Його бажання – не хворіти, не простуджуватись. Я йому свої сили природні – повітря, воду, землю – ввожу. Це для будь-якого чоловіка засоби. Я в лікарні лежав, а сам своїм займався, роззутим по снігу, по морозу, водою холодною обливався. Своє наявне на мені. Я хотів своєму лікареві, що лікує, передати, а він не дав своєї згоди, відмовився від мого. Це є люди, вони всі цього діла бояться, не хочуть і не вміють. Що я повинен робити по-вашому, їхати мені в Москву чи ні? Якщо я ці засоби знайшов у природі, ними оточив себе, сію я їх на людях. А люди ці якості не зрозуміють, не хочуть, щоб вони були на них. Особливо охоронець порядку, він думає, що це все є хвороба, я хворий психічно чоловік, роблю це шкідливе в людях. Я прошу вчених, щоб вони зробили те, що буде треба нашим людям – моє здоров’я. А здоров’я дається природою – повітрям, водою, землею. Це те, що чоловікові в житті заважає, воно цьому ділу допомагає через моє тіло, через мої в природі заслуги. Я заслужив це діло, я зробив на людях, вони мають у себе здоров’я, а мене назвали Учителем, Переможцем природи, Богом землі.

    154. Для чого москвичу мене запрошувати, я їм для чого треба? Я не їду грабувати їх або ображати. Дайте мені волю зробити на людях своє діло. Моє діло – це є загартування-тренування, воно буде треба всім людям, хто повинен робити це. А ми не робимо – безслідно вмремо, і ми без усякого цього вмремо. Люди ви всі є комуністи, нової ери. Люди, треба зрозуміти це, робити практично на людях. Люди цього не роблять самі, ждуть, щоб хто-небудь це зробив. А коли зробить, він у нього стане вчитись. Загартування треба всім. А написав лікареві труд свій «Загартування і люди». У Нікогосовій Лізавети Григорівни питаю: що ви зробили з трудом?  А вона мені відповідає: «Мій інститут не береться із цим розбиратись». Я питаю: у чому ж тут справа є в людях, що моя користь процвітає, а охоронець порядку це діло бачить і старається посадити в психіатричну лікарню. Вона мене приймає, а лікарі відпускають. Це було на Перше Травня 1975 року. Мене лікарі Кащенкові умови звільняють, говорять, що сказала Нікогосова на мої слова.

    155. «Ми, – вона мені говорить, – знаємо, що ти, мовляв, людям допомагаєш. Допомагай, ми не проти, роби собі помаленьку». Що значить це «помаленьку», якщо це треба сильно. Істину нікуди ти не подінеш, вона жила, вона живе, вона буде жити. Я в природі є один такий, живу в природі, мені дуже холодно, і погано дивитись на мене, нема ніякої красоти. Живе енергійне тіло моє, таким тілом ніхто так не збирався ходити. Я ходжу, я ходив, і буду я ходити тільки в трусиках. Як написав журнал «Хімія і життя», №10 за 1975 рік. Стаття торкається мене, не одні йоги безболісно можуть терпіти. Там написали про мене, про моє загартування, воно перед усіма виявилась хороше. А щоб про плоди сказати йому, це він промовчав, нікому він про це не сказав. Мої плоди – це все є користь, і моя в цьому для всіх людей ідейна користь. Вона чоловіка знає із самих початкових часів. Вони в природі мали нужду, людям доводилося по природі шукати, але їм як таким людям легко не доводилось так задовольнятись. Люди в цьому тяжко жили, їм природа по своєму такому бажанню давала, вона з усіх людей таких вибирала і нагороджувала.

    156. Чоловік за свою істину в природі збагачувався, робився один між усіма, щоб усі люди про це знали і старались самі себе примусити, щоби бути в природі між людьми таким, як він був перед усіма людьми. Його природа нагородила, йому зробила для всіх людей показники, багатші від усіх людей. Він хотів цього, добивався, трудився, йому природа давала, вона не рахувалась ні з чим, а всіх людей годувала, поїла і давала, в домі у постіль клала, примушувала його спати. Він у житті своєму мало спав, старався у двір вести, тягнути живе. А в дворі робилось мертве, його вивозили на окраїну в могилу, цей труп. Цю систему, цей потік ці люди дуже довго в себе робили, у них воно виходило.

    Мій день народження залишився позаду, я ніколи таким не працював, місце таке не займав. А тепер довелось його в себе мати від самого Армавіра по залізниці по всіх станціях, де водились склади лісу, я там був треба, щоб у них забирати дошку, клепки і фрези. У моїх людей це все на базар робилось, продавалось. До самого Адлера тут в цій відстані були лісові артілі. Я з ними мав справу, заключав договори, їм доставляв вагони.

    157. Вони мені вагон вантажили і за призначенням відправляли. Я був цією роботою задоволений. Мене оточувала природа. Я вже багато писав про своє минуле життя. Мене штовхала в людях природа. Вона на місці одному мене не держала. Я з одного в інше приходив і старався робити те, що на мене комерційні люди поклали. Я був на роботі в Невиномиському районі на заготівлі децентралізованого продукту, уповноважений. Мої всі були люди і вся була економіка, мої були гроші. Я купляв, робив своїм товаром, його відправляв у Ростов росстройорс. Я тут уже людям помагав. Ходив без шапки в пальто і в черевиках. Мене зустрічала природа дарами. Я роззутим по снігу зимою не ходив, боявся дуже природи. А природа в людях вона мені подала жінку хвору, вона на милицях 17 років проходила. Я дав своє слово її чоловікові прийняти, як я приймав інших, давав здоров’я. Люди натовпом ішли до мене, я їм давав здоров’я, вони по-своєму мені дякували. Я перед цією жінкою поставив своє бажання, щоб допомогти цій жінці. Вона має піти своїми ногами без милиць, а я за це повинен по снігу зимою роззутим ходити. Я так зробив, мені люди сказали, що ця жінка, котру я приймав, вона ходить.

    158. Я коли про це почув, у мене волосся дибом стало. Я же так, я повинен піти по снігу роззутим, я цього ніколи не робив, а тепер слово дав таке. Не вірю цим людям, іду сам перевіряю, правильно чи ні. Виявилось, люди правду сказали, треба їм вірити. Я дав природі слово – значить треба робити. Я робив, у мене виходило. Я працював, помагав людям, люди мене любили. У людей було все: хороше і погане, тепле і холодне. Роззутим я пішов зимою в сніг ходити своїми ногами. Мені природа допомогла, так вона мені допомогла, як ніколи. Я в Армавірі в районній лікарні, мені черговий лікар це право дав, щоб я їм як лікарям довів свою природну правоту. Я поставив на ноги хвору, мені нянечка сказала. А головний лікар Нефедов так мені сказав: «Якщо маєш такі якості вези їх в Москву, а нам заважати не треба».

    Я туди поїхав, зустрівся з лікарями московськими, їм розказував про це. Вони мені так сказали: «Якщо ти цим будеш займатись, то ми тебе загонимо туди, куди Макар не ганяв телят». Ось це діло є всієї медицини. Вона говорить не те, що треба. А моє продовжується. Я їду поїздом від Овечкіне до Кавказької, зустрівся з головним лікарем Мінводи залізничної лікарні Даниловим, він при розмові зі мною згодився, до себе в лікарню запросив мене.

    159. У них ізолятор, двох хворих держать, а медицина не в силах дати їм поміч. Вони лікарі в цьому безсилі, запрошує говорить: «Я тобі відрядження оплачу, тільки приїжджай». Я був радий цьому запрошенню. А директор Алімов Борецький дали наказ цю роботу в Невиномиську, щоб я її здав. Це було на руку їхати через Мінводи. Я в лікарню заскочив, найшов лікаря Данилова, він мені цей ізолятор показав. Я цю хвору поставив, котра згодилась з моєю допомогою. Вона стала ходити своїми ногами, вони в неї атрофовані були. Я йому своє уміння поставив на вид, хворі побачили і стали від мене вимагати допомоги, а я не мав права. То лікар Данилов запропонував звільнити лікарню. Я вибачився і у вокзал. А лікарі самі прийшли з виразкою, я їм їхню хворобу показав на прибиральниці і з цим успіхом поїхав. А прийняв Тихорєцький район, де теж такі по колгоспах люди хворі, вони потребували моєї допомоги. Я з ними зустрічався як у колгоспі «Червона Армія» зустрівся конюх із пальцем, у нього на ньому волос. Я його запросив у правління, щоб люди бачили.

    160. Той колгоспник за мою допомогу запросив на сало з яєчнею їсти. Я цією допомогою примусив радіо по всьому району проговорити, що це не уповноважений заготовок, а лікар. Завтра мене прибрали до рук НКВД. Під приводом оббрили, обстригли і тут же скоротили. Я в цьому не втратив, у мене під руками були для чоловіка ображеного засоби. А вони на моє зробили жалобу, я ходжу роззутим, нібито я роблю це ненормально. Зустрівся з психіатрами, став своє їм доказувати, що я мав у себе засоби для будь-якого розвинутого на чоловікові ворога. Його природа посадила – і забере його через мої руки. Я струмом убиваю всяку біль. А наші світила психіатри за моє таке діло взяли як хворого направили у ВТЕК. Я на неї отримав від психіатрів першу групу по труду інвалідність. Мені мої проценти не врахували, взяли з 200 карбованців, я одержувати повинен 8 карб. 73 копійки старими грошима. Мій труд мене в житті не виправдав, я пішов як хворий у цьому по місцевих комітетах, по профспілках. Мене вони зустрічали, як загартованого чоловіка.

    161. Ця лінія мене по-моєму не задовольнили, я став вихід шукати інший, щоб жити за своє зроблене в природі. Це всім людям треба, здоров’я, а я його маю і сію його на людях. Нехай я хворий, по-їхньому, але своє, знайдене в природі, розів’ю на людях. Люди цю історію зрозуміють, в один голос скажуть, що це наше є все. Ми це діло підхопимо, ці сили піддержимо. Ученим адміністраторам, охоронцям порядку робити нема чого.

    Я, це було на початку, сідаю в поїзд місцевого значення від Майкопа до Котдаха, заходжу у вагон спільний, а за мною матір заходить з маленьким грудним дитям, він у неї криком кричав, плакав, його чимось непокоїло. Матері інші хотіли їй допомогти, одна його візьме, друга, а третя на черзі, дитя плаче, не замовкає. Я перед собою ставлю питання: якщо правильно іду я по дорозі по цій, то це дитя в мене на руках замовкне. Я перед матір’ю вибачився, вона мені на мою просьбу віддала це своє дитя. Я взяв на руки – він замовк. А люди сиділи і в один голос сказали на мене: цей чоловік якісь має якості.

    162. Я цьому прикладу був свідок, а багато людей про це діло говорять. Я раніше так робив у своєму ідейному житті, по людях рухався. Я з ними такий зустрічався один, а всі були не такі. Я між ними бачив на них свій нестаток, старався їм допомогти. Їздив по поїздах, старався зустрічати чоловіка і на ходу його вивчати. Якщо він мав у мені нужду, чим-небудь я йому допомагав. Він сам приходить і показує, як показав сам себе молодий чоловік. У нього був на зубу флюс, це для голови вже біль. А раз біль, я йому помічник. Він від мене вибачення почув. Я вибачився, у нього спитав: а що це у вас? Він ледь-ледь слова вимовив, говорить: мені зуб болить. Я з ним уже говорив на цю тему, щоб йому було легко. Він мені дозволив взятись за його тіло своєю правою рукою. А моя рука, вона є владика давати йому здоров’я. Він зразу відчув у цьому легко, хвороба щезла. А інша будь-яка хвороба не в силах напасти. Я – помічник у цьому горі, я у біді допоміг із своїми природними силами. Наш молодий чоловік мною залишився задоволений, він за це все мені дякує. Він витягнув гроші і хотів мені дати.

    163. Я тоді за мій труд не брав, все проходило так. А сказати я йому сказав, він мене слухався як комсомолець. Ось що я йому говорю: ти буваєш на зборах, розкажи, я його прошу, молоді. Він мені дав слово це зробити. Я про цю його розповідь почув пізніше, він був с … А іншого разу я істинно про своє діло розказував, а люди, що їхали, різні між ними. Я їм кажу: ішов я по природі по умовах літньої пори, а зі мною по путі мого проходу в степу пастух зустрівся зі своїм овечим стадом. У нього очі недобачали, він овечок пас по шуму. Я коли став до нього підходити, то вівці всі насторожились, оточили цього пастуха. Я ледь-ледь між вівцями проліз, вони брикали мене, лякались. Я в нього спитав: у чому справа? Він мені став про своє горе розказувати, у нього очі недобачають, вівці так до нього звикли, він без них – нікуди, вони без нього теж нікуди не діваються. Я кажу пастуху: я – твоїм очам помічник, я їх примушу бачити. Він мене щупав з ніг до голови, дав мені свою згоду всьому вірити. Я його очима примусив дивитись на вид якого-небудь предмета, а очі сам думкою охоплював всередині очей.

    164. Можеш тягнути до відмови повітря через гортань – це все дало йому процвітання. Він побачив своїх овечок і зрадувався. «Господи, чи ти прийшов до мене», – так він своїм голосом прокричав, і дав мені шматок свого хліба. Я його взяв, і ніяк його не потребував, а як від подателя прийняв за дари. Він залишився з вівцями, не міг мене забути. Якраз була Трійця, я підходив до Вірменського села Нецветай, він недалеко був від Генеральського села. Із нього три дівчини, прекрасно одягнуті. Я – до них, сам себе показав, як лікар, чим вони зацікавились, стали перекидатись словами. Я – до них, вони – до мене. І ось вони мені відповіли на мою просьбу до них. Сказали, є жінка така: повіки не відкриваються, очі не бачать. Я до них поближче, що вони її показали. Ця жінка руської мови не знала, а я потребував перекладача. Він мені поміг цій жінці. Вона побачила всіх нас. Я від цього чуда іду, а за мною погоня, я пішов. А життя, це люди хваляться ним. А до мене десь узявся від людей прокурор, він із міліцією став непокоїти. Я попросив міліціонерів мене як такого чоловіка – на горб його, і нехай мене несе. Він не знав мене, а люди підказали.

    165. Прокурорське діло – це юстиція, чоловіка покарати. А вчені люди – це людське горе, біда. А цій біді одна допомога дається Богом. У Тушине в Шури були зібрані люди, люди прибавлялись через таких людей, котрі мною приймались. Я їм дав своє здоров’я. У мене була на прийомі жінка доктор краси. Вона в день приймала 50 чоловік, вони потребують від неї краси, котра губиться самим чоловіком. Він того не має, що йому треба буде. Учителя діло, він учить здоров’ю, його це поміч одна з усіх є. Вона поможе мені як лікарю красоти. Їх треба вчити здоров’ю, а здоров’я є красота, а без здоров’я красоти нема. Так він як доктор красоти Учителеві сказав: я буду Учителю посилати своїх людей, вони в нас те одержать, що людям треба. Це є в природі красота із красот – здоров’я. А коли чоловік буде чинити між людьми ввічливо, то і його вся в цьому буде красота. Доктор красоти зрозумів Учителеву ідею, вона дала своє слово цим своїм ділом Учителеві як такому вона буде помагати.

    166. Тетяна Федорівна Єрмолова, вона живе в Москві в Медведкове, вулиця Полярна, дім № 4, кор1, кв. 4, а № тел. 4738738. Цьому телефону, особливо Тетяні Федоровні, треба нам як таким людям поклонитися всьому нашому народу всієї природи, вона нам допоможе. Люди розвиваються, вони визнають цей прийом достатньо правильним. Це прийшов пророк, люди в цьому нічого не розуміли. Це прийшов чоловік з Божими ділами. Вони в природі дім свій побудували всім людям, особливо тому чоловікові, хто нас таких не знає. Він чужий зовсім чоловік, але в нього є своє здоров’я, котрому його треба дати. А Учитель до нас прийшов для цього діла, він тепер ходить по землі не так, як ми всі прикрасились цим добром, хвалимось, говоримо. Ми з вами живемо, як якісь тузи на землі, самі собою в цьому багатіємо. А щоб у нас росла і розвивалась наша ввічливість, ми були б один з одним близькі рідні.

    167. Нас так учить природа, вона до нас тепла приходить і холодна. А нам, таким людям, це все не по душі. Нам з вами треба завжди сонечко або дрібний дощик, що йде по землі, він нам дає землі вологу. А в Москві люди стали прибавлятися. Знаю я добре свою пацієнтку, знаю її особисто нездоров’я, хочу сказати про Ганну Петрівну. Вона була дуже хвора, вона вірить Учителеві, його писанину читає. А любить мене вона як Бога за те, що я дав їй здоров’я. А в кого є повноцінне здоров’я? Всі люди на білому світі вони бідні, і в нестатку живуть. А от природа, вона така голубка зі своїми діями, вона нас усіх до одного на білий світ піднесла, всім дорогу указала: ідіть, шукайте, знайдете – ваше буде. А іншим ця картина не буде треба, вони не в силах це перемогти, їх оточило нездоров’я, вони лежать у ліжку і стогнуть. Ми так і робимо, до тих пір ми живемо, поки нас із вами не стане. Ми з вами як ніколи в природі загубимо, це було між нами, воно і буде.

      168. Люди п’яні, вони приходять, говорять не те, що треба. У них веселий настрій. А в тверезих свої життєві умови, вони себе не бережуть, а примушують, щоб щось у природі зробити. А діл у природі, їх у нашому році тільки можна робити щодня від самого ранку. Від сходу сонечка чоловік себе піднімає на свої ноги, взуті в чоботи; він одягнув належний одяг, на ньому сорочка із штанами, зверху одягнуто піджак або пальто, та на голову одягнута шапка. Уже можна, по його красоті, називати чоловіком. Він сил своїх набрався, своє тіло оточив тим, чим буде треба. Він себе примусив у природі бути так, щоб у ній не боятися залишатися таким чоловіком, як він сам себе показав. У нього є очі, чим він це бачить, старається це намічене ним зробити. Він до каміння, що лежить на своєму місці, підійшов, оглянув і сказав свої обдумані слова: я, мовляв, повинен його фізично підняти із цього місця і перенести його в інше потрібне таке місце, де він треба буде. Він на мою думку має своє місце зайняти, тут він не буде без усякого валятись, а буде що-небудь допомагати в житті держати.

    169. Цей камінь пригодився на кут якої-небудь стіни, я його як такого поклав, нехай він лежить вічно. Це не чоловік є на білому світі, про нього ніхто нічого не думає. Це тільки чоловік думає сьогодні, а завтра він починає на цьому місці, він робить, його умови так примусили на цьому місці робити. Він до нього сам підійшов, оглянув, який він великий на білому світі є. Це дерево із своїми суками. Я повинен його як таке сокирою зрубати, і на потрібні штуки я його повинен розробити. Мені воно треба, я повинен із нього зробити яку-небудь деталь. А з дерева дуже багато такого в житті зробити і як річ добру в кімнату, особливо ставиться в кімнаті, на чотирьох ніжках стоїть для умов стіл, на нього до їди ставиться приготовлене. Одяг, їжа робиться для чоловіка в природі із живої сировини. Природа, вона нам дає землею, вона повітрям оточується, а водою живиться, робиться вологою, вона землі допомагає рости те, що треба, маленьким сходом сходить, а потім робиться в природі стебло, а на цьому стеблі ростуть баклажани синенькі, перець, а буває плететься пліть, і ростуть кавуни, дині.

    170. Земля нам родить усе, ми на ній все робимо, садимо маленьке зернятко або маленьке фруктове дерево, що росте. Не одне воно, а їх дуже багато, з яких робиться сад, у ньому різного виду дерева, ягода може бути, вона довго збільшується і дозріває, робиться повноцінною смачною ягодою. Вона треба буде людям. Вони цю ягоду в цьому саду в цій атмосферній місцевості виходжують, стараються цю ягоду варити, готувати всякі страви. Для цього діла в природі на цьому місці зі своєю силою поселились. Нас природа примусила, щоб ми на цьому місці. У нас така покладена робота, перш ніж робити, ми продумуємо, нас мисль примушує цей час ждати. У нас на цьому місці не одні фруктові сади, ми на цій землі вирощуємо пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу. Нам допомагає наша техніка, нами зроблена. Ми в цьому знімаємо великий урожай, на все у нас для цього земля, що підходить. Ми вирощуємо в цьому скот, тварину. А тварина нам дає молоко, із молока робимо масло, ріжемо до крові на м’ясо. Запрягати так, як раніше, не запрягаємо; все іде на ковбаси.

    171. Люди навчаються для того, щоб жити легко, вони технічно озброєні, не хочуть на місці сидіти. Ось що люди в природі роблять, дороги по землі топчуть від самого села до села. А ріки по умовах протікають одна від одної подалі, вони обмивають міста і села. Я дзвоню за № 301464. Олексій Перевас, він про мене написав у журналі «Хімія і життя». Вона мою статтю принесла. Для цієї писанини люди сьогодні ввечері збирались, міркували, як буде треба про це діло написати. Думають, гадають, як би цю систему охорони так своїми словами приборкати, загнуздати, щоб вони як учені політики з таким ділом згодились в який-небудь журнал статтю написати. По всім розповідям цих зібраних хлопців, вони торкнулись зустрітися в розмовах з тими товаришами, котрі цього місця бояться. У них народжується в природі апатія, їм як таким людям цього не видно, що бачить у цьому наш дорогий Учитель. Він нас усіх одному вчить, він хоче, щоб ми з вами в природі не боялись жити.

    172. А ми всі живущі люди на білому світі ці якості не хочемо в житті прийняти. Ми боїмось, хіба нам можна в природі ці якості боятися, вони ж є природа: повітря, вода, земля. Це любимі всього світу друзі, вони допомогли людям зробити все. У людей на цій землі в цих умовах є свої річні і прості свята, їх вони без усякого зустрічають, а проводжають тяжко з веселими ділами, їх дожидають. А воно таке діло іде, він такий час. 16-е травня в Медведковой був кореспондентський з’їзд в особі Олексія Юровича Коткова, Іван Савелич і Вікторія Семенівна – усі мої близькі люди. Вони хотіли, щоб моє в житті процвітало шляхом науки. Вона так сказала, Вікторія, що тобі як Учителеві місце приготували, щоб я в науковому товаристві виступив і щось таке хороше сказав. А в мене, як на ниві, так я повинен викласти своє наявне. Я ж такий чоловік, як усі добрі для свого життя люди. Вони для цього діла живуть і хочуть, щоб їм у природі було хороше і тепло. Вони ці якості придбали в себе із самого початку.

    173. Я, говорить кореспондент, сама така була безпритульна, у мене не було паспорта. Я жила дуже бідно, написала лист у «Правду». А дирекція звернула увагу на це бідне життя, мені як безпритульній дівчині говорить редактор, він мені так сказав: для чого ти нам пишеш дуже багато, ти напиши мало, щоб ясно було. Після чого я зробилась повноцінною жінкою, одержала право вчитись, що мені й допомогою. Я отримала права бути цим кореспондентом, щоб написати про тебе статтю. Треба до людей, що більше знають, а вони ж не такі люди, котрі не хочуть, щоб ти просіяв. Я її слухав з увагою, узнав про це все, кажу: ти ж кореспондент, знаєш добре, що моя ідея треба всім, твоє діло писати, пиши, а ти не хочеш писати. Для тебе погано, коли тебе не визнавали. Обов’язково треба писати. Вона від мене взяла автобіографію, що я за чоловік, вона пише. Я їй малюю картину таку. Я чоловік такий, як і всі люди на білому світі. Вони жили, вони живуть для того, щоб їм було від цього так, як і мені, хороше і тепло.

    174. Але я пішов по своїй вузькій дорозі, знайденій у природі, у лісі між Кавказькими горами та рікою Білою. А зі мною зустрілась мисль така. Чому це так виходить, що люди всі їдять досита, одягаються до тепла, а в домі вони живуть з усіма вигодами, а якщо розібратись гарненько з ними, вони живуть у природі й легко гублять своє здоров’я. Вони простуджуються, вони хворіють. Я довго ходив по природі назад, вперед, ходив та думав, від чого доводилось мені почати, щоб із ними треба буде поділитись, і свою дорогу знайти, щоб по ній ступати так, як треба мені, щоб кинути в себе це хороше і це тепле. Я почав робити спершу з голови, із самого першого початку я став ходити без шапки. Мене, моє волосся, освітила природа на моє все те, що я довго про це думав. А робити не доводилось. Я не міг навіть подумати про це, що мені доведеться працювати з людьми в природі.

    175. Я від природи отримав вказівку, начебто сама природа мені підказала, щоб я взяв на себе таку ініціативу для людей робити корисну допомогу, від їх тіл проганяти ворога, тобто виганяти умілим ділом всяку хворобу з чоловіка. Чоловіку як такому я як чоловік через свої руки струмом убиваю біль. А ці сили родяться природою через повітря, воду і землю. Вона нам, усім людям, створила техніку і всю економіку, з політикою огородила, люди стали жити не легко, а тяжко. Природа пішла назустріч цьому всьому, прислала чоловіка і дала йому природну (силу) для того, щоб люди від цього не простуджувались і не хворіли, що треба нам, усім нашим людям, що ми повинні від цього чоловіка одержати. Він ці засоби знайшов, ними оточив себе, не став своєю ідеєю, щоб чоловік жив тяжко. Його люди назвали Учителем за його діло, він їм допомагає. Щезають старі всі хвороби, а нові не в силах напасти на чоловіка тіло. Ось що нам треба, всім людям.

    176. Ці ось якості не знайшли в себе, в людях, у природі, а вони були, вони є, вони будуть, якщо за них люди візьмуться і стануть робити. Це штука непогана, вона вічно між людьми була, жила, але ніхто ніколи цього не пробував робити. Хіба це буде погано від цього всього, якщо ми з вами від природи доб’ємось від цього діла, наші люди в природі не будуть хворіти і простуджуватись. Це буде між людьми таке живе енергійне прийматись, і буде тіло в себе в середині виробляти. А коли тепло буде зберігатися в чоловіка в організмі, то хвороба старі наявні, щезнуть, а інші будуть не в силах напасти на тіло чоловіка. У природі саме життя не таке буде, вже злочинець не буде між людьми так розвиватись, і не будуть між ними хворі. Вони будуть такий учинок робити, їх діло примусить не бути такими людьми, як вони робились у природі в процесі їх життя. У них буде нова картина.

    177. Люди всі живущі на білому світі цим, що в житті своєму зробили, вони не задовольнили себе. А як хворіли вони, так вони і досі хворіють і простуджуються в природі, (і будуть), якщо тільки не змінять свій потік. А коли ми з вами почнемо загартовуватись, за Учителевою ідеєю жити, близько станемо до природи, проявимо свою в цьому любов до повітря, води, землі – вони зробляться друзями і будуть ними задовольнятись, і вони будуть людям допомагати своїми діями. А ми з вами за дно таке схопились і тримаємось за нелегальне, за залежне в природі, за чуже, чим ми хвалимось. Говоримо: раз я крокую, два я крокую і третій раз по землі я крокую. А сам про це ось все думаю як ніколи сильно. Що буде треба зробити в природі, щоб так у житті чоловікові не було хороше і тепло? Чоловік я є в природному такому житті.

    178. Я хочу, щоб своїм тілом близько стати на всякому такому місці, нехай мене як такого чоловіка сама природа оточить. Я стану, і буду я стояти на ось цьому місці, як близький до неї я чоловік. Я виявлюсь у ній найближчий у природі: повітрі, воді, землі – любимий друг по всьому життю. Вона є погана, холодна сторона і хороша, тепла сторона. Вона для мене є любимий друг у житті такому. Усе це я енергійно відчуваю, і мені в цьому всьому ділі робиться в природі легко і приємно в цьому бути. Моє це тіло уже не буде страждати через будь-яке захворювання. Я між цим сам заслужив у цьому ось вчинком. Я себе не примушую, щоб у природі між такими людьми я був гордий. Мої сили направлені на те, щоб чоловік інший будь-який почув від мене таку ось ввічливість. Вона мною придумана, вона мною зроблена, нехай це і не заслужене діло, але я йому як чоловікові сам зробив.

    179. Проявив у цьому свою любов, сказав їм усім: здрастуй. Мої слова прозвучали, а вони як хочуть, так і думають. Я їх як таких людей люблю і поважаю їх своїм серцем і душею, допомагаю я їм. А люди всі цього ось не роблять, між нами зароджується їх ненависть. Вони (завидують) іншому чоловікові, хто живе від них краще, а їх це діло заїдає, він, мовляв, від усіх живе краще. Це його є щастя, а в мене нібито його нема. А раз чоловік цього не має, уже він між нами вважається бідним чоловіком, він у себе має великий нестаток. А йому як такому чоловікові треба буде допомогти чим завгодно, лише б він у душі мав легке. А коли чоловік має в себе на душі, і на серці стоїть мисль легка, то його життя в організмі спокійне. Ми так і живемо, топаємо ногами по нашій землі. А нас таких, є люди такі, дуже лають, і на це є люди такі, вони не жаліють у цьому ділі людей.

    180. Вони сидять на своїх таких місцях і ждуть такий свій час. Він від нас дуже далеко в природі, він є, ми добре знаємо, ждемо його таким, як ніколи він до нас не приходив. Наше таке ось діло, ми з вами своїми очима рано вранці побачили вогняне сонечко, воно нас таке всіх до одного чоловіка на свої ноги підняло. Ми на них на місці одному не стояли та не дивились на це ось одне місце. Нас атмосфера своїм простором примусила дивитись. Ми весь день далеко розпізнаємо, що це є жива невмираюча річ, вона нам всім, що бачать. На цій землі, на цьому просторі ми з вами бачимо зелену траву, між нею маленькі рожеві квіточки. Вони пахнули ароматом. Це все росло до свого належного росту, як ось що таке в житті все це зацвіло, приготувало себе до продукту для тварин. Ми з вами цю місцевість стараємось до рук прибрати. У нас є на це діло гострі наточені коси, є для цього всього граблі, є вила. Ми це сіно гребемо і вилами складаємо в копи. А потім на своїй горбі під’їжджаємо на волах або на конях.

    181. Беремо накладаємо, чоловік бере вилами, його руками кидає в горбу, а другий топчеться і розкладає, тільки беруть стільки, скільки буде треба. Ми його веземо як природне добро, сухе складаємо в скирту. Воно нам треба в нашому житті, ми ним кормимо тварин, скот – це є наша помічна сила, вона на своїй шиї, на своїх ногах везе це все у двір. Ми такі є на білому світі люди, нам цього всього мало, ми все літо весь час удень і вночі у цьому ділі трудимось, все своє перебування, не упускаємо дороги. У нас є віз на колесах, на ньому веземо всякі різні вантажі, вони нам треба завжди, особливо нам треба  в нашому житті їжа, вона нами готується весь рік весь час. Ми з двору їдемо на возі що-небудь таке в степу робити, наш час такий на носі, він до нас таким прийшов. Ми на це діло свій реманент маємо: плуг залізний, леміш ….. чіпляємо войцями .. пару волів оремо землю по погоді. Для того це ми з вами робимо у своєму житті, щоб чимось нам довелось хвалитись. У нас робиться борозна одна перевернута, дерен другий привалює, і робить із цього всього десятину або гектар цієї оранки. Ми її оремо, ми готуємо, щоб у нас ця оранка була як оранка.

    182. Вона до себе тягне сніжну за законом зиму, на неї лягає тихо білий сніг, вона під ним зберігається. Ми з вами цього снігу діждались, від нього пішов холод. Ми про цей час знали, приготували собі одяг теплий, для цього часу є в нас одяг і є в нас їжа, усе це ми зробили для нашого життя, котре нас оточило. Ми від природи нічого такого прибуткового не одержуємо, живемо ці дні за зібране в природі її добро. Кожен день ми сідаємо за стіл на своє місце, нам приготовлену їжу наливають у чашки, ми це ложками поїдаємо досита. Їмо ми природу, потім природою одягаємось, і в природний дім ми заходимо, там наші всі умови є. Ми природу палимо, робимо ми своє тепло, воно нас зберігає. Ми в ньому спимо один день, з вами зустріли інший день, провели – цьому всьому кінця не видно. А ми в цьому всьому живемо та трудимось, на це діло в нас не наше є це добро, а це все, нами зроблене, є природне. Ми ці якості знайшли, і ними ми оточили себе, вони нас на білому світі держать один раз, нам від цього всього робиться хороше і тепло. Ми живемо і радуємось у цьому, але приходить для нас неприємність. Ми в ній захворіли, ми в ній простили, нас оточила біда, наше горе настало. А зробити в цьому всьому ми з вами засобів не знайшли ніде, у нас нема такого чоловіка, щоб у цьому всьому допомогти.

    183. Ми в цьому бідні люди є, у цій біді не навчились помагати. Ось що ми з вами зробили, одержали. Ми йдемо по дорозі тій, котра нас веде, все це, до гибелі. Нас біда з горем оточила. Скоро ми прийдемо до самого поганого і холодного – це наша смерть. Ми з вами в природі що тільки не робили, ми із своїм ділом прийшли, огородились цим. Нас природа не пожаліла, своїми природними силами вона нас як таких у себе покарала за нашу зброю, за наше таке приладдя, за живу силу, за нашу таку хліборобську землю, котра нас на ногах у себе держить, і ми по ній весь день весь час топаємо, тобто роблять від самого снігу, від самого холоду до самого холодного снігу. Всю весну, все літо весь час ми на землі робимо грядку і клали в землю зернятко, у вологу, воно звідти своє стебельце викидало і показувало стебло своє. Ми цей масив, цю силу бачили, старались до нього готуватись. Особливо тепер у нас розвинута така в людях техніка, вона нам, людям як таким, у своєму житті швидко допомагає. Ми раніше цього в природі не мали, а тепер у нас є плуг 5-лемішний, а комбайн збиральна машина.

    184. Здавалося б, нам у цьому всьому жити. Люди ввели в себе паління тютюну, що для здоров’я заважає життю. А п’ють спирт, на серце впливає  погано. Ми своїм, на нас розвинутому апетиті, самі будуємо з природи смак, а потім досита наїдаємось. Говоримо між собою: ну, ми й наїлись у цьому всьому. А що ж із цього всього виходить у житті нашому? Ми ж з вами воняємо г… За нами природа ганяється, вона нас недолюблює. Ледь нам таким кровожерливим не скаже: а що ви такі люди робите, це ваше є перша в житті помилка – одягатись до тепла, а їсти досита, у домі жити з усіма вигодами. А природа цим нашим зовсім не радується, вона б не хотіла в себе такого технічного чоловіка народжувати. Це ми самі все це зробили. Не треба б між собою таку похіть чоловікові робити. А ми не подивились на всю цю створену між собою в тілі похіть. Вона нам не однаково всіх людей у своєму житті народила. Вони однаково в природі народжувались, але не однаково батьки так виховували. В одного сила для життя була, а в другого її зовсім не було. Чоловік цей, він хоче жити, а йому природа не дає.

    185. І не дає такому азартному. Це було б краще в житті нашому такому, як ми його маємо, зовсім нам у цьому не робити. Чоловіка ми народжували не для того, щоб він у нас умирав. Ми його робили для того, щоб жив він. А його природа вбила, не дала його тілу жити.

    Після такої наглої смерті командуючого генерал-полковника Гречка люди адміністративні в уряді самі себе підвищили в чинах, зробили і назвали маршалами. Вони вже забули про своє колишнє ім’я. А того, що їх у людях очікує за їх справедливість, вони не знають, що між людьми їх одна бідність, у них є великий у житті нестаток. Ми його як такого не зживемо, а на людях його так розвиваємо. Ми багаті в цьому є люди, живемо ми дуже добре, але не всі. Багато ми б хотіли зробитися, як ми всі, але умов у нас нема. Ми хорошого не бачили, і не можемо зробитися через умови. А до самих управителів не доходить, вони не бачать, вони не чують, а обурення як було, так воно і залишилося між нами. Тюрма поповнюється ними всіма. А з лікарні хворий не виходить.

    186. Як був ворог між нами, усіма людьми, так він між нами і залишився. Люди в природі в ділі своєму помилялись, робились у житті втомленими безсилими, щоби боротися з нею. Вона з нами такими, що гоняться за… З ними природа не рахується так само, як із всіма людьми, вона на них як таких своїми силами накидається і відбирає їх фізичні сили, він починає хиріти, як ніколи. Він так сам не жив, і не думав він таким бути. У нього є свій нестаток, він у природі захворів, застудився, його оточила його неміч, він став слухати, але мозок не може сам собі так сильно мислити без сил. Він робить, у нього фізично не робиться, він пішов під копил. Його природа як такого оточила, легкого йому не дала, а все гірше і тяжче у нього робиться. Він не зможе це вам нагадувати, у нього похилились сили. Що ми могли в цьому зробити, якщо наш колега … здав свої величезні небувалі в житті сили. Він навіть не думав про це, що йому доведеться так умирати. Природа не спитала ні в кого, а своє сильне поставила перед цим ось чоловіком, його з життя взяла і прибрала. Наша в цьому медицина як така не навчилась ці тіла пробуджувати, щоб вони не мали в себе такого швидкого захворювання.

    187. У людях нема такої мислі, такого діла нема, і не знають, де його взяти. Вони високого розуму є. Люди свою головку низько поклонили і свою ввічливість у цьому показали, і сказав слова свої. Ми такі люди із спеціальностями, ми в житті робимо все те, що треба. А може ми зерна у себе не маємо, а може це зерно мислі є в нашого загартованого чоловіка, хто все своє життя загартовувався, він загартовується, йому природа не наносить простуду і захворювання. Він є один з усіх Переможець природи, у нього ідея одна з усіх, він із цього всього навчився в природі, щоб іншому чоловікові в цьому захворюванні допомагати, він є між нами через діло своє Учитель, він нас учить як таких. Ми в ньому учимось як такі, одержуємо в цьому легку допомогу. Ми, усі люди, його прозвали Учителем, він є дійсно в людях Учитель. Йому треба нам усім низько кланятись, своєю просьбою його просити, щоб він нам дав свої сили, а через них ми повинні зробитися не хворими, а здоровими. Ось що нам, людям, вносить наш руський чоловік Іванов. Він нас просить усіх таких людей, щоб ми теж ставали між ним і разом з ним любили цих людей і їм так легко помагали.

    188. Я був Богом у німців, вони мені в цьому вірили, як Богу, а самі порушували його закон. Вони вводили землю власного характеру, українців ловили, зав’язували назад очі, більше всього терпів від Гітлера єврейський народ. Гітлер хотів володарем бути над всією землею, взяв Бога запросив у Берлін. А Бог, як Бога діло, він був на боці ображеного солдата. Німець молодь усю – у Німеччину ешелонами. А Бог старався це діло перевірити, він завжди захищав бідного ображеного чоловіка, старався самовілля захоплення земель, він був і залишився цьому проти. Від візиту в Берлін не відмовився, він знаходив у цій дорозі поміч тому, хто від цієї війни терпів. Це наш руський солдат, котрому доводилось під наказом іти в бій проти такого озброєного ворога, за яким було перевага всієї операції війни, він поразки в природі не мав. Руські відступили на схід, а Гітлер зосереджував свої озброєні війська, старався захопити Москву і Сталінград. А Богу це не по душі, він вихід шукав цьому, у природі поміч. Не техніка зробила природу, а природа зробила техніку.

    189. Бог знав, старався на землі ворога відвернути, щоб Гітлер більше успіхів не мав. Бог із молоддю в ешелоні від Суліна з офіцерами поїхав, німці із захопленням кричали на Бога «гут пан». Бог не за тим їхав, таку холоднечу на собі терпів, він шукав у цьому вихід відвернути гітлерівську бойню. Їде в Берлін з думкою, щоб далі в цьому наступі Гітлер успіху не мав. Бог не боявся німця, але німці хвалились ним. Він же їхав у Німеччину не за те, що німці хороші люди, Бог їм не довірявся. Разом з ними доїхав до Знаменки, а потім німці Бога передали для вивчення його особи поліцаям України. Вони Бога зустріли вперше таким. Він їм не за політику, і не за економіку, і не за хороше, тепле життя, за котре держався Гітлер. Він німцям це обіцяє як расі. А в Бога своя небувала ідея – це загартування-тренування, людям усім треба здоров’я. Німці всі були хворі, вони старались оволодіти Богом. Але природа не пішла назустріч їм, а пішла назустріч Богу, поліцаї згодились йому помогти, спустити в Дніпропетровськ у гестапо, щоб вони йому дали як Богу пропуск Берлін. Бог був корисний усім живим і мертвим.

    190. Руські солдати не хотіли воювати, їх командування примушувало. Бог їде разом з офіцерами в одному вагоні, їх радує їх ділами, вони в перемозі поки що. А Бог такі їм слова скаже, вони від цього не проти, провезли Бога вільно, він разом із солдатами в їдальні, де їх годували кашею, а Бога діло було одне – через перекладача їм малював картину за людське здоров’я, як я цього всього добився. Вони всім спільним колективом кричать на адресу Бога «гут пан», а в цей час приходить з гвинтівкою на плечі, цього Бога беруть до рук, повели «гут пана» в комендатуру міста, посадили на мотоцикл, і стали його возити по всім фашистам. Всі сказали «гут пан» і призначили його політвідділ, де був начальник Корнієнко. Фашистів одинадцять офіцерів спитали…у «гут пана»: «Хто буде в перемозі?» Бог був на боці, сказав: «Сталін». Вони держали 27 діб, потім відправили за бажанням Бога додому в Красний Сулін. Я, говорить Бог, недаремно ними … то запросили, то зупинили, у них апатія. Вони в цю ніч під 28 листопада 1942 року були оточені руськими. Ось що Гітлер одержав, він успіхів не став мати в своїй техніці, він покотився з боями назад. Бог не хотів, щоб ворог про… Богу хотілось зробити в усьому світі мир.

    191. Від німців Бог приїхав у Москву, а його міліція Казанського вокзалу арештувала, і в інститут ім. Сербського поклала як хворого. Він боровся за ідею свою, щоб більше такого не було, як робилось Гітлером. Йому Бог спокою не давав, своєю думкою лазив по всьому організму Гітлера, він з боями котився назад. Перемога так і залишилась за Сталіним. Не встигли латку залатати, як самі руські вояки першими зв’язок. Вважаємо, він у нас тепер маневровим в Росії через Сталіна… було повчання доручено одному з іншими. А ми його викинули, тому китаєць шукає вихід. А ми як такі забули Бога. Він академіку Віденському сказав так: «Треба Сталіна примусити замирити цю Вітчизняну війну». А Віденський Богу сказав: «Нас разом з тобою посадить Сталін».

      Тепер ворог ще краще, ніж був він до цього. Перемоги другої не буде. Ми з такою технікою не залишимось у природі завойовниками, Богу не віримо як такому. Він у нас Учитель, учить усіх не воювати, не вбивати, а жити вічно в природі. Ось що хоче ввести людям Бог – життя, але не смерть.

 

                                                1976 рік 25 травня

                                                    Учитель Іванов                                                         

 

Набір – Ош.  З копії оригіналу. 2009.02. (в1412).

 

    7605.25   Тематичний покажчик

Учитель нога хвора 18

Учителя дім належить людям 21,22

Учитель Бог 23-25,28,33-36,65

Бог і білий сніг 14,24,34,42,174

Дві сторони 26,183

Адміністратор 28-33

Перший чоловік 37,3863

Гроші 40,127

Оздоровлення 47,61,71,84,88,123,153,176 

Народження чоловіка 48

Як вмирає чоловік 48,49,65,150

Не розпоряджатися чужим 60

Учитель брат отець народу 61

Ворог 67

Народження ЧБП 76,77,98,103,140

Учитель лікарня 1975г. 15-17,81,

82,105,116

Медицина 83,87,99,120

Повітря вода земля 85,86,172

Церква 106

5 порад 117,118,132

Рак 122

Москва 137

Учитель: своє діло своїм іменем

не називати 139

Чувілкін бугор 139

Прийом 153

Учитель історія 147,157,163,174,175

Війна 41г. Не воювати 188-191

Тепло внутрішнє 176

Задоволення життям 177

Ввічливість 179

Помилка 184