Іванов П. К.

Це люди продовжують  вивчати, розуміти цей бугор,

де народиться чоловік нового характеру

 

1976.06.29

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

    

     1. Ми з вами своєю природною силою від нього так швидко відходили, але не відійшли ми з вами. Нас природа так скоро догнала й посадила на нас цю природну виразку чи грибок. Ми з вами поки що для цього діла засобів не знайшли, і нема такого чоловіка, щоб ці сили в житті відвернути. Ми з вами, усі люди такі, жили й умирали, нас ніхто не врятував. Це був такий потік, такі в природі сили. А їх ніхто не знаходив і ніхто з людей за них  не брався, крім одного Іванова Порфирія Корнійовича. Він про цей бугор Чувілкін: спить, його бачить всюди, як мати рідна нам як таким спустить на наші руки це ось небувале дитя. Ми його зустрінемо так, як не бувало в житті. Він до нас прийде не так, як ми всі, народжені в природі: нам треба було одяг, їжа й житловий дім. Він був побудований нами для зустрічі в природі, щоб жити. Ще не народжувався й не дихав, і не появлявся в життя наше, а ми йому це все зробили. Наша велика була в цьому ділі помилка, вона нас, таких людей, цим оточила.

      2. Ми, безсилі, стали боротися з природою, зробили зброю, щоб убивати природу. Учитель – це я, Іванов, говорить про цей бугор Чувілкін як про якесь око. Він для мене одного народжений у мислі моїй. Мій отець Корній Іванович так мене відділив на Чувілкін бугор. Я з вами не воюю й нічого не хочу робити на цьому цілинному місці: на цьому бугрі має народитись чоловік так, як хоче сама природа. Вона заморилась, утомилась приймати гроби. Вона людей у себе держить прахом. Це не проблема, а вічно невмираюче життя. Наша смерть, вона між нами розвинута. Як ми знаємо про історію, народжену нами, 2000 літ – ось, не за горами. Хто їх такими діждеться, той буде слухати цього чоловіка сказане слово. Він у нас як у людей спитає: що ви робили в цьому ділі й що найголовніше зробили. Ми йому скажемо: по природі шукали хороше й тепле, знайшли, оточили себе, і тепер живемо такими, а закінчуємо життя своє холодним і поганим. Ми ж умираємо всі. А нам, таким ділкам у нашому такому житті знаходяться люди й з такими необдуманими словами стараються перешкодити в цьому. Ми не теоретики, ми – практики, не вчені люди, але мудреці: сказали – зробили.

   3. 28 липня 1975 року – це все строк першого дня народження. А коли буде, яким він буде? Про це знає сама природа. Вона нам його виштовхне на промитий слід. Його прийме земля Чувилкин бугор, він його оточить, а вода в колдибані його, як дитя, скупає. Ось чого ми з вами, усі люди, діждемося – життя вічного, невмираючого ніколи ніде ніяк. Це нам, людям, несе цей ось народжений небувало новий чоловік. Ми його таким народимо. Будуть знати всі наші люди. А людям цим ця історія не віриться: вона робилась між ними для того, щоби вони жили легко. Нам треба буде це робити, щоби вийшло в житті. Це все залежить від нас, ми - будівельники, у цьому нам погане діло не треба, ми стараємось зробити хороший об’єкт. А хіба це буде в житті погано? Між нами не  буде  народжуватися злочинець, і не буде прогресувати на чоловікові його хвороба. Усе це зробить людський учинок, він їх оточить свідомістю. Ми будемо ворога перемагати вміло. Наше діло через цього чоловіка обов’язково доведе. Ми з вами будемо на ньому бачити, нас історія цим оточить. Між нами зародиться істина.

    4. Для нас у природі не треба буде така зброя, котра нас самих постріляє. Ми з вами нічого не знаємо: а що буде завтра? Ми почуття такого не маємо. Ми з вами озброєні не живим, а мертвим. Нас це втомлює. Ми в житті своєму ніколи не мали в тілі хорошого, нас мучить завжди наш нестаток, нам все мало. Ми на весь рік заготовлюємо, думаємо ми жити. А коли помираємо, це все кому зостається? Природі. Вона нас не заставляла й не хоче, щоб ми це робили. А в природи язика нема, вона б сказала чоловікові: а що ти робиш? Ти ж у природі порушуєш її енергію. Ти рано-вранці пішов по енергійній росі, зробив слід. Він порушився в природі. Вона терпить від нас цим. Курочка – птиця дворова, вона на своїх ніжках ходить по землі, «ко, ко» говорить, нам яєчко за день знесе. А за яєчко не забуває, нам свій дар дає. А ми їй голівку зрубали, у казані зварили супу, наїлись. У нас живіт заболів. Куди жалітись підеш? До лікаря? Він сам бідолашний такий, сьогодні захворіє. Це – наш із вами ворог, його не призупиниш. Ми його робимо самі й будемо робити самі. Умирали ми, умираємо ми й будемо ми вмирати.

    5. А цей чоловік, він від аборту врятований. Треба його показати між людьми не таким, як ми, усі люди, є. Ще сонечко не зійшло, а нам захотілось їсти. Хто це діло вчив? Самі люди в процесі. Їх така мисль привела: треба було їсти. Ми поїли – не наїлись досита, а нас умови заставляють знову. Та саме життя веде до цього, щоб чоловік сідав за стіл і набивав своє черево. Це роблять у природі самі люди. Богу моляться, а в кишені лізуть. Кому подобається це діло? Та людям. Усі хороші, коли сплять, усім інтересно потягуватись. Це люди, вони ввели торгівлю торгувати природою. Це було їх право, воно й залишилось у них. Місце захопили, треба на ньому робити. Теж треба, щоб не помилятись, а ми на ньому помились. Народили чоловіка для себе особисто, а він у процесі пішов проти нас. Йому це не сподобалось: кому хочеться підкорятись, якщо є вся сила в людях? Вони своїми гробами заставили землю терпіти, це такий є в житті звичай. Ми є в житті ділки, без цього місця ми - ні кроку. На цьому місці народжуємось і на ньому ж помираємо. Буває, стихія робиться нами, це яка-небудь війна.

      6. Сварка введена між собою – ненависть людська. Хорошого не бачать, а поганим оточуються. Пити вино, тобто напитись до п’яного, - хорошого не буває. А погане робиться, навіть після цього народжується виродок. Усе це робиться людьми, вони оточили в цьому році всі умови своєю технікою. Вона не врятувала умови, сили природи, а багато в цьому заводила. Природа обезсилилась. Для нас це земля така, вона свої якості втратила, а ми безсильні їх відновити. У нас для цього нема кінця й краю. Нам дай, ми нічого не розуміємо в цьому. Люди наші не хочуть природного добра. Вони роблять усе технічне, їм треба штучне - фізичне тіло їм не треба. Вони стараються від природного відійти, а прийти до бездушного. У своїх невагомих костюмах стараються відкрити в розрідженій атмосфері небувале. Люди люблять землю, з нею разом живуть, на ній народжуються й у ній добувають сировину. З неї роблять деталь, складають машину. Вона обробляє, усе помагає в труді здобувати прибуток. А він у житті людському треба, ним живуть люди. Вони їдять, вони одягаються й у домі живуть. Здавалось би, треба жити в цьому без стихії, а їх як таких природа стьобає.

    7. Вони в цьому не врятовані ніким, так як із природою боролись,  воювали. У них зосталась зброя, вони в руках її держали, стріляли по ній – це їх штучне. А природа саджала неприємність і їх видаляла з життя.

      А тепер не те стоїть перед людьми. На землю прийшов Бог із своїми силами, з любов’ю до природи. Вона його зустріла, вона йому ввела здорову силу. Він її нам передає через руки струмом, магнітом від чоловіка до чоловіка переходить. Ми так не звичні наше діло в природі робити. А що вийде? Ми врешті-решт нічого не знаємо. А коли ми холодом оточуємось, ми - близькі до єства, у нас тепло розвивається, від чого є наше людське життя, воно робиться на чоловікові сильне. Найголовніше в житті є наші люди, їх природа народила по-своєму, природно, а вони стали відходити від цього діла. Їм треба руки в брюки, нічого не робити. А коли чоловік робить, він оточений мислю. Вона його примушує, одне кінчає, а інше починає. Цьому всьому нема кінця-краю. Краще буде нам нікому не вірити й нічого не робити. Це буде істина наша людська, самих себе зберегти в природі за рахунок її повітря, води й землі. Це людям є все, вони нам дали в житті все. Ми в ній народились, ми в ній і вмерли.

     8. А тепер є між нами народжений Бог із своїми силами, вони живуть із ним.

      Я їхав, я мріяв і думав про це: зустрічатись буду з чоловіком з таким, хто в цьому ділі не буде згоден. Він – комуніст, не схоче це діло зрозуміти за цього новоз’явленого народженого нового чоловіка, я повинен їхати туди із Сашком, з моїм учнем. Він їхав у машині, говорить: «Ради тебе їду, а мені партія доручила ліквідувати прорив води». Я тут же говорю: це теж є люди, їм потрібна вода. Зоставайся дома, говорю я, як Учитель, своє доручення в людях роби. Я поїду сам, без усяких помічників.

      А в самого своя мисль пряла: то на те місце появиться, то вона щезне. А в голові – бугор і мати Рая, котра має нам народити це дитя. А як же люди, вони ж цьому ділу проти. Куди я їду? Сам не знаю, та й до того ж один. Що я зможу доказати, якщо люди не вірять. Хоча б узяв із собою Римму, вона була б зі мною. А втім, я роблю не собі доказ. Я роблю цю історію людям, щоб вони знали про це діло. Це береться історія від предків, з тих часів, коли був початок.

     9. Чоловіка народила природа, вона ж його народила без претензії: він же не потребував ніякої їжі, ніякого одягу, у нього не було дому житлового. Він же свої дні був і жив один час.

     Учитель – це я, Іванов, хто на путі своїй починає розказувати про це діло водію, для чого я їду в виконком Лутугине. Я там у цьому закладі ніколи не бував, а все ж варто побувати. А  водій що може про це сказати? Він цьому не вірить. Як же так народиться чоловік? Йому треба їжа, йому треба одяг, йому треба житловий дім, а тут уже це відпадає. У водія сили мої, Учителя. Я, як мислитель цього всього, його створив як чоловіка. Тепер треба прийняти на руки це діло, це дитя нам по приїзду цього всього діла. Ми їдемо до голови цього району, він є хазяїн і розпорядник усього. Він адміністратор чоловік, з ним треба говорити вміючи. Він зобов’язаний цьому всьому задуманому піти назустріч і не протистояти. Я за дозволом до нього в кабінет зайшов, у нього було жінки дві, він їх звільнив. Ми стали вдвох про це мову вести. Я його просив як голову, щоб він мою брошурку прочитав. А потім уже візьмемось за бугор, за цього чоловіка. А він мене не знав, але хотів бути таким, як я є. Я й від цього всього не відмовився.

    10. Говорю йому: обов’язково можна буде зробитись у цьому всьому. Я до нього, як до хазяїна, ближче із своїм початком. Він моїй пропозиції не був проти, його згода була: треба такого чоловіка народити, бо наука не стоїть, рухається, вона шукає нове небувале. Такого чоловіка ми не народжували й не бачили, щоб він таким зародився. Ми з вами тільки тепер прийшли до того, щоб його народити. Мати в нас є підготовлена, люди є, вони його до життя ждуть, хочуть, щоб він у нас був. Голова сумнівався, що, може, тут якась секта. Я йому говорю: тут нема ніякої секти, а є чиста поміч нашій партії виховувати здорового чоловіка, щоби він знав, як буде треба робити в природі, щоб не хворіти й не простуджуватись. Це ми зробили, добились, завоювали в природі. А от чоловіка новонародженого ми не дали, щоб він у нас народився. Це його діло – це його життя невмираюче. Чоловік повинен народитись на бугрі, він прославлений на бугрі, але йому не дали адміністратори – люди ті, котрі проти цього чоловіка. Він народиться в своєму житті таким сильним, таким вірним.

    11. Він у житті зробить усе те, що буде треба в житті. Його буде ініціатива стати на свої ноги й набратись у природі таких терпеливих у житті сил. Вони скажуть усім людям про цього життєвого в природі чоловіка. Він повинен народитись на бугрі, він не повинен їсти й одягатись. Він не повинен домом користуватись. Його сили будуть направлені в люди, щоб між ними виховуватись і набиратись сил, усіх можливостей. Він повинен на славу всього людства робити в природі свої викладені діла. Він повинен мислити. Він  за всю розвинуту мисль, котра повинна зробитись між нашими людьми. Час такий приходить на арену, цього сина повинні ми таким народити. У природі не одна є сторона, котрою люди в даний час користуються. Ми цього чоловіка повинні зустріти поганим і холодним по-небувалому, по-новому. Це дитя повинно не вчитись у нас, усіх людей, воно повинно вчити нас, усіх людей, своїм терпінням. Він із перших днів повинен терпіти це діло. Його природа разом із людьми народжувала й зустрічала не так, як це слід.

    12. Ми з ученої сторони його зустрічали так, як ми всіх зустрічали. Це дитя мати не думала одягати так, як усіх людей. Через це все, що ми робили своїм людям, ми з вами в цьому програвали. Наша людська система була направлена  по-новому цього чоловіка зустрічати, не в подушках, не в м’яких умовах – у природі: у повітрі, у воді й на землі. Ось де ми, усі люди, повинні народити цього чоловіка. А не тим, чим це треба буде зустрічати, як ми зустрічаємо його: одягаємо його ми, годуємо й з ним у домі живемо. Ми не живемо, як це треба, а вмираємо в цьому. Чоловік по-нашому народжується так, як це ми хотіли зустріти. Ми по-своєму його зустрічаємо. Ми програємо від того, що ми його одягаємо, примушуємо їсти. Він від нас не потребує й не робить нам претензії. Ми самі в процесі все це робимо, а в нас це не виходить. Це не мати дитя народжувала, а люди його на зміну свого життя ждали. Я як Учитель це все намислив і хочу сказати всім нам, людям, що ми робимо чоловіка, не знаємо: як і для чого? Це дитя народжувалось для життя, а ми зустріли його для смерті. Він хотів народитися природно. А штучно не народжують людей у багатстві. Ми робимось у процесі свого життя технічними людьми, фізичними ми не бажаємо робитись. Нас зустрічає не природа.

     13. Ми зустрічаємось із неживим, із чужим, зовсім не таким, як треба. Це наше діло – зробити йому самозахист. Треба цього чоловіка виховати в дусі свідомості. Йому треба руки людські живі, але не мертві. Пропозицію ввести уряду. Незалежність – ідея Іванова. Загартування-тренування повинно робитися чоловіком, здоровим чоловіком. Це його вчинок. Перше. Він повинен купатись холодною водою два рази на день. Друге. Чоловік повинен здороватись із людьми з усіма, із своєю ввічливістю низько голівкою і говорити вголос «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Третє. Це треба шукати бідного нужденного чоловіка, йому треба дати 50 копійок. Перш ніж дати ці гроші, самому собі сказати: я йому даю за те, щоб мені було добре всюди. Четверте. Чоловік повинен протерпіти 42 години. Не їсти ні води, ні їжі (у п’ятницю ввечері поїсти)  усю суботу до самої неділі до 12 годин дня. А потім треба повітря тягнути через рот три рази й говорити: «Учителю, дай мені здоров’я». Це робити треба, як свято, на тиждень один раз. П’яте. Не плювати, не харкати на землю, не пити, не палити.

     14. Від чого легко живе в природі чоловік, йому природа допомагає жити. Він уже не зробиться злочинцем або хворим чоловіком. Тому нам і треба цим займатись. Не будемо простуджуватись і хворіти, тому нам усім і треба робити. Це все робиться людьми хворими, вони задовольняють себе хороше. Що може бути краще від цього? Чоловік робить усе, у нього виходить.

      Ми, це люди всі за Учителевим ідейним ученням, підготували матір із Москви Раїсу Голікову. Вона нам дала згоду народити дитя без усякого задоволення. Усе це в думках обдумав у природі особисто. Він цю історію на самому собі розвинув. Йому довелось узяти найменшого чоловіка. Його нам природа спершу водою слід промила, а потім вона повітрям його виштовхнула, а земля його прийняла. А ми його зустріли своїм наявним багатством, тобто зробили цього чоловіка залежним від неї. Чоловік відійшов від фізичного тіла, а оточив себе технічним, штучним. Безсильно став жити, з природою весь час воював і робив те, що роблять усі люди. Їм хотілось, щоби чоловік від природи одержав якості хороші й теплі. Ось у цьому він помилився. Його нелегально заставила природа,  вона має дві сторони. Одну всі люди використали, оточили себе, вони в цьому одержали свій нестаток, нужду.

     15. Через це чоловік із самих малих літ нуждою оточив себе. Йому довелось по природі шукати ці якості, вони йому спокою не давали. Він став між людьми рости, гордитись, йому не хотілось, щоб люди розпоряджались. Він до цього не йшов, а всі свої сили клав у природі зробитись над людьми командиром. Люди цього від нього хотіли, він старався ними воювати, убивав людей, уважав силою себе, начебто йому дарував у цьому Бог. Такого права чоловікові ніхто не давав у природі. Вони, ці люди, між собою такий життєвий закон увели. Люди науку в себе ввели, вони стали досягати рівня, стали робити між собою діло, а ділі появилась цяцька. Вони стали в природі жити цим, продавати, менжувати, хитрувати, убивати, нападати, ловити, створювати діло, карати за його злочин. Люди в себе побудували шахти, заводи, фабрики для цього чоловіка. Він став у цьому робити, цю копійку трудом заробляти хто як. Один жив чесно, другий хитрував, а третьому невдача приходила. Він у житті старався так жити, як йому хотілось. Він думав, у нього своє виходило. Він у людях зробився інженер, він став ученим. Йому довірялось адміністративною особою зробитись у людях.

    16. Він чоловіка в діло послав, а чоловік його послухався. А  дороги - дві: одна – досяжна, друга – ні. Чоловік чоловіка примусив, а чоловік у цьому ділі загинув. Якби не було економіки, не було б злочину. Чоловіка оточує вона, і вводиться політика. Він у ній як і всі люди користувався правами хорошими й теплими, що йому в житті перешкодило. Люди людей садили в тюрму, люди клали в лікарню. Люди народжували чоловіка, люди й закопували в землю його. Від цього всього не піти чоловікові. Він – вояк із природою, він – убивця її, він – злодій. А ідея Іванова  до цього не веде й не вела. Він ждав народження цього дитяти, 1975 року 28 липня - строк. Підготував сам себе в цьому на Чувілкіному бугрі в Оріхівці, доводилося зустрітися з головою. А він як хазяїн цього району у цьому задуманому ділі пожав руку. Я був цьому ділу радий, що мені як такому щодо цього задуманого він не заперечив, дав мені слово цьому ділу побажати хорошого. 15 липня 1975 року мати води спустила, вона задумала народжувати. Ми взяли в Свердловському районі таксі й разом з нею взяли дві жінки. Одна з них фельдшер медпрацівник Подоксик Римма.

      17. Вона хотіла це дитя зустріти. Разом з ними Іванов. Ми приїхали на цей бугор, на Чувілкін, розташувались. А місцева адміністративна особа прийшов з кулаками на бугор, кидався бити Іванова за його самовілля. Іванов його упросив поїхати в Лутугине, щоб із цим головою договоритись. Вони це все змазали, а Іванова посадили в попереднє ув’язнення під замком. Потім за незаконне появлення, що я так ходжу зиму й літо в трусиках, загартовуюсь, вони оштрафували на 30 карбованців. Я їм уплатив. Тепер ходжу вперед і назад та думаю: як же так вийшло? Ми начебто домовились з головою Лутугине, а діло наше не здійснилось. Учителя зняли з дороги, із цього путі. Він зостався незадоволений цим новим вчинком. Кому давалось право такий експеримент робити або заважати? Я не вбиваю чоловіка в цьому ділі, не говорю, що це неможливо. Я беру первісного чоловіка, розбираюсь із ним. Він же не мав такого розвитку, котрого люди на ньому зробили. Як же він зміг свої сили в природі зберегти. Я думаю, що природа, це вона сама зробила, зберегла його за рахунок зробленого діла. У процесі чоловік такий вийшов.

     18. Він з перших днів свого народження таким нестатком захворів, його тіло. По природі шукали краще від цього, що ми маємо, і так ми не знайшли. Із цим, що маємо, ми вмерли; нас це діло не врятувало. А тепер ми, усі люди, про це діло багато разів мріяли, ми не задовольнили себе. Наша теоретична наука, вона на місці не стоїть, рухається в космос, в атмосферу. Вивчаємо елементи, що не зустрічаються. Але потік людський свою форму не змінив. Це народ, він не в дусі свого виховувався. Чоловік – технічний у природі, залежний від природи. Йому не треба смерть, а треба життя. Він цим не оточив себе, а навчився в процесі вмирати. Теорія людська в своєму житті себе не виправдала. Вона чоловіка пихнула, сказала: іди, мовляв, такий чоловік, роби те, що нам буде треба. Він помилився, обмазався природою, вона йому не дала скористатись цим. Чоловік умирає. Він у процесі свого життя нічого не зробив, щоб жити в природі. А Іванов своєю ідеєю 42 роки прокопався,  шукав по природі ці засоби, практично він робив над собою, робив погане й холодне. Йому ці якості помогли стати на арену, із своєю думкою сказати людям. Ми з вами повинні народити цього нового чоловіка. Він уже був, але адміністративна особа в народі цьому народженню заперечила, сказала: «Це секта».   

     19. Учителя зв’язали, його золоті руки, убили його розум дорогий. Він опинився під замком у камері. Питається: за що? Учитель не вбивця й не злодій у народі, а помічник життя в чоловіка. Він переміг ворога. Люди живуть і навчаються, роблять за Івановим, не простуджуються й не хворіють. Ось що ми в природі кожному чоловікові завоювали – життя, а не смерть. Це стосується наших технічних учених. У нас, як таких людей, запитує практик Іванов. Кому з людей ми будемо легше помагати в біді: чи хворому, чи здоровому? І які якості ми будемо йому застосовувати? Якщо ми будемо помагати хворобі, у нас для цього  є санітарія, ми застосовуємо таблетки, це хімія, уводимо в тіло шприц. А якщо це все не помагає, у нас на це є ніж. Ми можемо відрізати, і можемо не відрізати. А хвороба на чоловікові була, вона й зостанеться. А в фізично здорового чоловіка як такої хвороби нема. Ми його годуємо досита, одягаємо до тепла, нам у домі з усіма вигодами жити хороше й тепло. Що може бути від цього краще? Ми в цьому ділі щоб не хворіти, не простуджуватись, нічого в житті не робимо. А як хворіли, так хворіємо й умираємо.

      20. Хвалитись нам нічим у природі. За рахунок чужого ми в природі живемо, нелегально користуємось правами й не своє, а чуже знищуємо. Ми ж – злодії, ми ж – убивці, не бережемо самі себе, а знищуємо свої тіла штучним. Не пробуджуєте спокоєм їх, а дражните. А ворог між людьми в природі як був, так він  і зостався через своє захворювання в природі. В економіці робить чоловік організовану злочинність, а створюючи її, люди втрачають своє здоров’я. Іванов не за ці умови, він – за розвиток на чоловікові фізичного здоров’я шляхом загартування-тренування, пробудження. Ось що треба буде чоловікові здоровому, і не завадить це все хворому. Він теж у природі хоче жити, як і всі люди, їм це все теж застосовується. Лише б він робив за Івановим, у нього хвороба щезає в процесі. Ми, усі люди, так народжені в процесі життя, користуємось ми цими правами: нам дай не мало, а багато. Ось які є люди. Сильно завидуємо ми чужому, стараємось технічним шляхом заставити природні сили, щоб вони служили на благо всіх людей. Вони землю разом з повітрям і водою так заставляють, щоб вона їм родила врожай.  А це Іванова є друзі.

    21. Він цьому всьому, що робиться в житті, - протилежний;  говорить: це не порятунок у житті, а скасування в житті. Здорового чоловіка оточує в його житті це його перше захворювання запалення нервової центральної частини мозку. Хазяїн опинився з температурою, на чоловіка напала  неміч. Природа його покарала, він не зможе від цього всього сам позбавитись. Йому треба для цього діла сили природного характеру, не які-небудь, а природні. Вона їх визначила на чоловікові живими. Хто ними скористається? Та Іванов. Він любить природу душею, серцем. Вони – його милі друзі – це повітря, це вода й земля, котрі струмом переходять через тіло. Його сили знаходяться ті, котрі треба ображеному хворому чоловікові. Вони находяться в тілі Іванова. Він їх не жаліє нікому з людей передати через руки свої з повітрям, водою на землі. Усе це робиться між людьми двома чоловіками. Один має, другий не має. Один має потребу, другий зайве має. Він їх для цього в природі природно одержав, ними  тепер володіє вічно, чоловікові будь-якому їх передає. А чоловік будь-який їх від Іванова одержує без усякого.

     22. Чоловік сильний чоловікові безсильному свої сили передає. З температурою чоловік, він у природі шукає свій порятунок, а його не знайти ніде. У техніці, у штучному такого нема, а в фізичному тілі чоловіка є. Він ним розпоряджається, його не жаліє дати іншому. Він у цьому – уболівальник, він про це не забуває, держить усе в умі як таке. На відстані з ученими говорить, у них питає, вони діляться своєю думкою. Він, це Іванов, їм говорить,  торкається хвороби на чоловікові. Це є природне явище, вона на чоловіка цю хворобу посадила. А в нас на це засобів нема, ми їх не знайшли, і нема чоловіка. А хворий лежить, він оточений температурою, у нього запалення. Що цьому ділу дає теорія? Вона сама стоїть на черзі. А люди технічні, озброєні цим ділом, по природі шукають. Але щоб таке, як знайшов й оточив себе Іванов, ми не старалися шукати. Це в природі було, воно є тепер у ній. Дві половини в житті в природі, вона холодна й тепла, тобто погана й хороша. Ми, усі люди, учені й невчені, ліземо на гору, відшукуємо в природі якості хороші й теплі. А нам робиться в цьому всьому наша невдача. Вона нас оточила несподіваним ділом, зустріла чоловіка хвороба. Вона йому не дала так думати, як йому хотілось. Він хотів одержати в природі.

      23. Він не хотів, щоб у тілі був біль. Як чоловік технічний, учений з усіх, він старається між людьми сам себе показати розумним і вмілим. Його це здоров’я так оточило. Люди його між собою вибрали старшим, він – ватажок, людей по-своєму вчить. Він не за того, хто не хоче нічого робити. Він говорить їм: «Я вами обраний для того, щоб ви робили своє діло». А в ділі живий факт,  ними зроблений. Вони село культурно спорудили, у всіх дім житловий,  садиба велика, вода є. А коли є земля з водою, може рости, що завгодно нашому чоловікові. Він живе день і проводжає, а ніч зустрічає зі своїми пристроями. У чоловіка є, що їсти досита, й є, у що одягнутися хороше й тепло.

       Води, повітря й землі не треба боятись. Вони нас усіх до одного зустрічали й хотіли, щоб люди були близькі в житті. А ми самі це діло не схотіли сприймати, від цього діла відійшли подалі. Ми природу визнали ворогом у житті. Вважаємо: вона це нам уводить за наше до неї ставлення.  Ми живемо в ній однобоко: усе хороше й тепле сприймаємо, а від холодного, поганого ми ховаємось у технічні умови. Ми не віримо природі.

     24. А віримо ми штучному, його руками робимо. Вважаємо: це все нам дає порятунок у житті. Ми з вами нічого не робимо своєму тілу, щоб нам було холодно й погано. А як устаємо рано-вранці ледь світ, беремося за одяг, одягаємось, їмо й у дім заходимо - хоронимось від природи. Ми це діло робимо. Ми не знаємо, що буде завтра. А сьогодні ми наїлись досита на завтра. Ми вже приготувались зустрічати день, що прийде. Таких днів такого часу ще непочата історія по природі, маса рухається. Ми не зможемо їх пережити. Ми – люди індивідуальні. А природа – масивна атмосфера, вона нас усіх оточує повітрям, водою й землею. Ми повинні повітрям задовольнити себе, водою купатись, а по землі босим ходити. Це все буде робитися для здоров’я.

     Я, як Учитель у природі, хотів природно народити в цьому дитя, й оточити його треба природою. А мене за ці всі дії арештували, а матір – у пологовий дім у Ворошиловград. За це все на 30 карбованців оштрафували, я уплатив. Хотілось доказати перед законом. А мені показують охоронця міліції, котра застосовувала фізичний вплив. Їх треба, як хімії, боятись.

    25. Учитель за свою ідею де тільки не був, і що над ним не робили. Писав «Крокодил», газета «Вечірка». Арештовували, саджали в тюрму, клали в лікарню. Він виявився «шаманом» і «шарлатаном», грабував людей за хороше й тепле. Вони забули, що Учителеві холодно й погано. Цього ніхто не має права робити, крім одного Учителя. Учитель учить людей добру, здоров’ю.

      Медицину як таку науку ніхто не має права хулити. Вона робила, робить  і буде  по-своєму робити – хворобі помагати. На це стандарт, хімія, шприц і ніж - не помічники, а знищувачі чоловіка. Він же хворий, йому треба легке, а його поять, його колють і ріжуть. Що ж треба здоровому чоловікові, щоб він не простуджувався й не хворів? Один ідейний вчинок Іванова. Він приймає дітей, дорослих і стариків. Усі вони приймають хороше. Що може бути від цього краще, якщо чоловік купається холодною водою й задовольняється повітрям, він ходить босим по землі для свого здоров’я. Це не відбереш ні від кого. Це буде наше здоров’я, за що Іванов виступає й що вводить людям. Він хоче, щоб усі були такими, як і він. Учитель говорить про своє діло: воно мною знайдене в природі думкою.  

    26. Це місце ніким ніяк не займалось, лежить вічна цілина. Вона повинна нам прийняти природно дитя, живого чоловіка. Ми, ці люди, готувались зустріти на цьому бугрі цього нового чоловіка, котрий має народитися від матері Раїси. Вона хотіла це дитя абортувати, спитала в Учителя, щоб він дав свою згоду вбити цього чоловіка. Він зародився в матері 1974 року в листопаді місяці. За її визначенням, він має бути 28 липня 1975 року. Ми його готувались зустріти всіма людьми, говорили, думали, запитували  в Учителя: як же так? А Учитель сказав: історія покаже. Вона усьому діло є, природа. А в природі – ми. На цей бугор, у ці умови, не один я приїжджав. На автобусі по 30 чоловік ми туди приїжджали. Там купалися діти, дорослі й старі. Про це доводилось знати навіть голові ради Лутугінського району. Якби він Учителеві не дав згоди цього чоловіка народити. Голова Лутугинського райвиконкому Іванову 14 липня потиснув руку й сказав на добре задумане здоров’я. А 15 липня вже ця мати води спустила - це дитя народжувати. Учитель спішив на таксі, на полуторці цю матір віз із Свердловського району, хутір Кондрючий, на цей ось бугор.

    27. А люди цього Оріхівського села, вони побачили на цьому бугрі цю матір, що готувалась там народжувати цього чоловіка, це дитя. Мати й дві жінки, із них була медичний робітник фельдшер Рима Подоксик. Я, як Учитель, ініціатор, теж тут печусь на сонці. І був Сашка, воду нам готував. А дитя не народжується. На нього погоня, з міліцією голова сільради з кулаками - до Учителя. Він не причому тут. Якби Голова Лутугинського виконкому не дав згоди, Іванов проти закону ні кроку. Він це діло в природі готував роками, думав, як зробити це все без помилки. Природа помогла: цю жінку. Вона сім’ячко зародила від чоловіка Миколи. А народжувати вона не захотіла, спитала Учителя  згоди вбити цього чоловіка. Учитель це діло повернув назад до себе особисто. Ідея намітила це дитя зберегти. Це дитя як таке люди своєю думкою в череві держали. Ця історія починалась від самої Москви, від вулиці Красний Маяк, дім 11, кв. 246. Голікови це все затіяли. Вони дали свою згоду це діло в природі зробити. Їх цей чоловік примусив свою вину визнати. Аборти до цього діла робились усіма, а тепер вони ради Бога робитись не будуть.

    28. Ось що зробило село Оріхівка, її люди всі. Цю історію вони бачили, вони ждали живого факту. Вони за минулим знали Паршека як одного з усіх, це його проходило між людьми дитинство. Він був воїном, а тепер він одержав ім’я від людей Учитель, хто чоловікові пробудив нервову центральну частину мозку. Ці люди ніколи не робились такими, як зробився в природі Паршек. Він сам це діло придумав, увів життя цього чоловіка, за що його тіло в комору ув’язнених посадили. Вони знайшли свою вину: він, мовляв, зробив у природі в людях нове.

      Ця історія, вона була від Адама літ. Вона починалась чоловіком першим, у нього був у житті великий нестаток, а жити йому доводилось. Він у цьому переживав, боявся сильно смерті. Він  мав  у природі сили, щоб жити й продовжувати життя. Він спочатку був близьким до природи, її так не боявся, вона давала йому право жити. Він старався свої дні зустрічати, він їх легко проводжав, а потім він здався, пішов назустріч неживому, він огородився мертвим. Йому це дав його процес. Він розділив природу пополам, у природі виявилось тепле й хороше, погане й холодне, що треба було зберегти цьому чоловікові.

      29. Він погнався за хорошим, йому не треба було погане. Він у природі знайшов ганчірку й нею огородився. Також дала йому природа кусок, він ним задовольнив себе. Це його процес заставив усе зробити. Він цим оточив себе, став у житті озброюватись, став прибуток придбавати, і цим чоловік став хвалитись. Він вважав: це його добро. А ми його народили таким, як і завжди ми, люди, його народжували, тільки ми з вами його не так зустріли в нашій матері-природі. Ми злякались, що він між нами таким закричав. Що його це заставило? Ми й до сих пір не знаємо. А самі взялись зробити йому передчасно, на нього наділи його дитячий одяг – він від нас не потребував. А їсти, ми його нагодували; і в постіль спати ми його поклали. Спи, дитя прекрасне, баю, баю. Що ми його тілу зробили? Самі підготували на ньому його індивідуальний ґрунт. До одного часу ми йому робили самі, поки він піднявся на ноги. А потім ми його пхнули на землю й сказали йому своє слово, щоб він ішов і сам добивався в природі того, що треба. Він у перший раз пішов, це його була наука. Він став робити те, що робили всі люди в своєму житті. Їх заставили умови в природі жити.

      30. Вони стали зустрічатися із днями, що приходили. А він до них небувалим прийшов. Ми приготувались у ньому жити за рахунок нашої природи. Вона не хотіла, щоб він від неї фізично потребував. Вона йому це питання вирішила в житті давати йому не мало, а багато. Він утягнувся в це, став робити й у дні він помилився, стихію одержав. Йому стало погано, у нього в тілі холод появився, температура давить. Потрібно на це лікар з технічними знаннями. Йому треба діагноз, у нього є для цього діла стандарт. Він пише рецепт, а аптека продає всі ліки. По нашому всьому, вже здоров’я купляється й продається людьми. Цим люди жили: танцювали, співали, а потім у дурні пошились, бідними зоставались.

      Люди не навчились жити, а навчились умирати. Природа так далі терпіти не може, у ній у праху лежать гроби – це наш такий розвиток. Ми це все зробили самі, а призупинити цього не зможемо, такий потік. А от тепер Бог прийшов на землю для порятунку душі. Іванов зробив зі себе сам особисто. За його хороше людям вони його шанують, він користь їм зробив, оточив їх. Найшов таке місце в природі, сам себе на ньому показав небувалим новим чоловіком. Я всім говорив, говорю, так і буду вам говорити про цей факт, про це діло.

      31. Я йду по тій дорозі, вона нас веде до істини. Ми від природи доб’ємось, вона нас оточить своєю жалістю, вона на нас не буде так нападати. Ми цим чоловіком в людях своє наявне діло їм доведемо. Нас оточить природна істина. Ми, усі люди, виходимо свої органічні серця. Між нами не буде появлятися наш ворог, він не буде прогресувати через наш один учинок. Ми навчимось приймати природу, вона – нас за наше все ставлення. Ми любити будемо природу, не будемо з нею воювати, її примушувати, щоб вона чоловікові давала добро. Треба буде в цьому ділі терпіти й знати про те, що робиться в природі. Люди не завжди їдять, не завжди носять хороший і теплий одяг і в домі вони живуть не завжди. Їх заставляють умови. Вони весь тиждень не кидають своє діло, їм хочеться себе показати в своєму хліборобському ділі. Вони мають не одну землю, котра родить їм урожай. Люди мають тваринну силу, вона їм помагає в хазяйстві своєю силою.

     32. Вола в ярмо запрягають що-небудь робити, корови дають молоко, свиня сало дає, а овечка – шкуру. Уся ця матеріальність прибуток у людях дає.

      Сама природа, вона нам народжує чоловіка для того, щоб ми з вами вчились у нього небувалого діла. Він не буде між нами так жити, як ми живемо. Наша доля така в природі, вона нас заставляє, щоб ми в ній зробились залежними. Ми з перших днів свого існування оточили себе чужим. Наше нелегальне з нами разом живе, ми його хвалимо, що воно дуже хороше, пахуче, солодке, жирне; і його багато. А от коли ми народили першого чоловіка  в житті в природі, ми його зробили технічним, він у нас став залежним. Ми цим помилились, що стали оточуватись у природі мертвим, бездушним. Ми втомляємось і не пробуджуємось, ми себе вели в цьому до смерті. Ми природу своєю   силою, розумом заставили, землю родити врожай. Цю землю, як місце своє власне, ми захопили, до свого ім’я ми її присвоїли. Стали за нею доглядати. Сперш, як про джерело, ми думали.

    33. Зробили для цього кустарне приладдя, техніку й стали її копати. Ми її поклали як оранку під сніг. Вона в нас усю зиму лежала в снігу, ми про неї не забували думати, це місце з голови не виходило. Ми для цього діла зернятко готували. Коли сніг сходив із землі, ми старались із землі грядку зробити й туди посадити зерно для того, щоб воно попало у вологу й швидко ріст свій показало нам. Ми на це все дивились і про це думали, вважали це все нашим. А в природі сила одна є і друга. Одна - прибуткова, друга - збиткова. Чоловікові доводиться думати про це, а в природі робилось саме, вона в нас не питає. Якщо треба природі між людьми стихію прикласти, то в ній появляються свої сили природні. Вона може обдарувати багатством, вона може в баранячий ріг скрутити. Цього діла чоловік не думав, він не гадав, що за горами на цей урожай збирається хмарка, на це діло вона розвинула град і вибила все до чорного. Так само природа саджала на тіло чоловіка виразку чи грибок. А для цього в нас засобів нема й не народжувався чоловік, щоб у цьому горі помогти. Ми гинули в цьому й будемо гинути в природі.

    34. Наша мисль дуже багата це все в природі робити. Ми це все на собі для цього систему розвинули, її ми робимо самі, у нас є все. Ми їмо, ми одягаємось, ми в домі живемо. Здавалось, жити б, жити, а природа нам не дає в цьому ділі. Вона нас поодинці стьобає. Ми, усі люди, із землі йдемо з життя. Ми помилилися цим самим, що прийшли до природи залежними від неї. У неї є все: є життя, є смерть. Але ми з вами не вчились жити, а навчились умирати. Ми самі плачемо, сльози проливаємо, а в самих лопати в руках цього чоловіка закопати. Ми на це все здатні. Тільки чоловік захворів, ми йому зробили біль, лікарню – адміністративне око. Він у нас захворів, він у нас хворіє, непридатний для труда. Ми вже його женемо геть подалі з життя. Ми й будемо робити це все, що нам негоже. Дивимось на цю штуку, а самі психічно робимо те, що не треба. Передчасно робимо, у чому ми сильно помилились. Такого чоловіка в природі нам не треба народжувати. Ми його народили живим, він зустрівся природою. А люди злякались, йому самі створили життя. Він ще не жив, чи буде в цьому жити? А ми йому зробили всі умови. Ми – люди мертві, нелегальністю оточені, чужим хвалимось. Говоримо: от ми так ми, такі ось люди є в природі. Нам з вами треба жити.

    35. Природа найшла для нас, сили ввела вона в наші тіла. Усі до одного вояки, що діяли в житті своєму, спокоєм оточені, лежать у землі прахом. Довоювались, доробились, тепер лежите, спите в умовах своїх, ждете повернення. Ви, люди всієї землі, не хочете щоб між вами всіма проходив мир, життя, щоб ви не вбивали, не крали й не знищували себе. Рятуйте в цьому свою душу. Для цього прийшов на землю Бог. Дотанцювались, наспівались, догрались. Це ваше все залишилось позаду, дивитесь на нього, як на хороше. Ви гинете всі в цьому. Бога із землі не проженеш, його сили йдуть до життя. Він нам, як таким людям, хотів показати на юнаку цю історію, але охоронець злякався, це діло заборонив, це діло не дав, взяв у карантин, не дав Учителевій славі засяяти. А він був, він є,  він зостався між нами, і буде між нами всіма завжди. Він нам таким чоловіка народить, як ми хочемо, пустимо його в життя. Він потребує від нас, від учених, правди. Ми з вами живемо нелегально, технічно оточені. Ми живемо за рахунок чужого добра. Ми захопили місце, присвоїли його своїм ім’ям. Хто починав на цьому місці жити, його давно не стало. І не стане нас тепер. Це місце – чуже, природне, а ми як на своєму живемо. Нас із вами як таких прибирає природа, щоб ми з вами цим добром не хвалились.

      36. Для чого ми розпоряджаємось адміністративно чоловіком з хворобою, якщо вона природою природно посаджена? Що може дати цьому техніка? Вона ж - бездушного характеру, можна сказати, мертва. А ми з вами ліземо в нестаток. Що може дати це все температурі, якщо вона знаходиться в живому тілі. Йому, як чоловікові з нестатком, треба, щоби було повітря, щоби була вода й земля – повне пробудження. Ми з вами є люди природи, із своєю думкою не вбивці, із своєю ідеєю не вбивці чоловіка – хранителі людського життя. Ми за нового, без потреб чоловіка. А нам старі, історично гнилі люди із своїм законом нелегально перешкодили. У нас є комуністична велика недовіра до нас. Вони нас величають сектантами. Ми ображеному, хворому чоловікові - помічники. Ми не хочемо, щоб наш чоловік простуджувався й хворів – це наше таке в людях завдання. Ми з вами знайшли для цього засоби, самі себе ними оточили й у той час навчились сили свої іншим людям передавати.

    37. Ми не гітлерівці, хто напав на руського солдата, на ображеного чоловіка. Ми були в цьому помічники, не давали Гітлеру на його фронті успіху. У нього через мою мисль не було порядку в голові. Та й у всіх воюючих і нападаючих на землю руських візьмуть сокиру. Вони шефствували над руськими  людьми до пори, а потім зникли, як якась на чоловікові хвороба. А ми хворіємо й умираємо. Наша ідея – за ввічливість, за вміння, щоб жити в природі чоловікові, не хворіти, не простуджуватись. Це один буде для всіх, а всі - для одного. Досить ненависті, щоб ображатися на іншого. Ми в дусі чоловіка виховуємо з душею, із серцем. Нас, усіх людей, природа незалежно оточує за нашу до неї велику любов. Наша ідея рівняє всіх одному рівному. Ми не повинні сіяти шкідливе між людьми. За що? За природу. Вона невмовкаюча, природна, велика, невмираюча й незникаюча. У неї є сили одні для всіх. За твоє для неї хороше в житті ти маєш одержати в природі твої заслуги. Твоє життєве питання – щоб ніколи не бути в природі безсилим.

    38. Ми повинні із себе зробити в природі Бога не за яке-небудь чудо, а за твоє діло: ти повинен усім людям зробити користь. Ми – за здоров’я, за життя своє в природі. Люди не хочуть у природі хворіти й простуджуватись, люди не хочуть умирати. Їх – природа за їхній учинок нехороший, убивчий і злодійський: сам не хоче тяжко трудитись, а любить примушувати чоловіка, щоб він на нього робив. Це в людях не система, а життя нелегальне, безсиле в природі, воно вмираюче, не таке, як ми його представляємо. Це є люди, вони ввели в життя закон: чоловіка судити за його злочинне діло. Ми цього в своєму вчинку між людьми не заслуговуємо й у природі не зазнаємо від неї ніякого захворювання. Уже це робиться Богом, він сильний із своїми ідейними силами будь-якому нашому чоловікові, щоб він жив без біди. Ось що нам природа несе в житті. Ми в цьому ініціатори робити те, чого в людях не відбувалось. Ми – завойовники поганого діла й підкорювачі холодного діла. Наша ідея в цьому процвітає.

      39. Я живу та ще вчу людей по-природному жити. Люди від мене одержують здоров’я, за це мені дякують. Я живу так, як не живе ні один чоловік у житті. Найголовніше – люблю людей, їх не примушую, а прошу як людей, щоб вони по-моєму робили. Я виріс таким у природі в людях і хочу сказати їм: усі можуть такими зробитись.   

      У Туапсе є дівчина Світлина, вона робить те, що буде треба. Вона так сказала: вони не хочуть і не вміють робити. Ось які є її Божі слова. У людей – земля під ногами, у людей – сонечко у висоті, людей повітря зустрічає, а вода пробуджує. Ось яка  буде наша ідея в людях: один дух у житті радується. Ми в цьому легко будемо жити та веселитись у цьому ділі. Ми відійдемо від смерті, а прийдемо до життя. Нас не буде природа ображати, ми для неї будемо милі. Як Бог просить природу? Як матір свою. Це є сила в природі й у житті. Правда – це є природа, вона з чотирьох кінців приходить говорить нам, людям: пожили з південної сторони – переходьте на північ. Ми жили на заході, тепер будемо жити на сході. Усе це наше, людське. Пожили, похвалились, потанцювали, проспівали свої пісні, а тепер візьмемось за найгірше в житті й холодне.

    40. Що може бути краще від природи, від повітря, від води, від землі? Ці живі речовини нам дали все, а ми з вами її не любимо за її видозміну. Якби в людей була правда, то я всьому цьому не був би протилежний. Я не за те, що вони роблять. Я - проти, але мої сили йдуть до природи, щоб вона їм кинула давати. Ми з вами звикли багато брати, нам не треба мало, нас це не влаштовує. У нас животи розвинуті. Ми своїми потребами незадоволені. Наше не стоїть на місці одному. Нам треба одне й друге, й третє. Нам дай, ми нічого не знаємо й не хочемо про це знати. Чоловік для цього народився. Він дивиться очами, слухає вухами, язиком говорить. Що йому сьогодні було треба, люди вже приготували. У людей столи є, кожному місце своє. Мовляв, запрошують – треба сідати. Що дадуть, те й будеш їсти. Це необхідне в їді місце. А в труді місце ми самі не займаємо, нас совість убиває, щось треба в природі робити, щось творити. Люди звикли в цьому копатись, землю копати й колупати камінь, пісок брати лопатою, на потреби витрачати. Це ж місце лише б тільки знайшов чоловік своєю мислю, вона між нами здійснюється.

    41. Я не хочу бачити вчення людського, я – практик. Іду дорогою такою, а мисль мені треба та, котру я знайшов у природі. Чому люди самі їдять, самі одягаються й самі в домі живуть? Здавалось, жити б у цьому, а природа за це своїм учинком образила, узяла й накинула виразку або грибок. А проти цієї появи ми засобів у природі не створили, і нема між нами чоловіка, уболівальника в цьому. На наших очах на цьому місці чоловік може фізично захворіти. Це за його нехороше до неї вона його стьобнула. Він здався, став почувати погано.

     Ми з вами  як такі люди визнали чоловіка першого народженим помилково. Він нами зустрівся. Його народили залежністю, і став він жити в природі нелегально своїм індивідуальним життям. Ми своїм висновком і визначили це все: треба народити в природі не такого чоловіка, як ми його народили. Ми місцем визначились, шукали для цього матір, щоб вона  в себе  зародила дитятко таке, як нам його приходилось зустрічати на цьому ось Чувілкіному  бугрі. Ми туди   виїжджали для цього діла в природу, освоювали це місце людьми.

     42. Про це діло люди села бачили, чули про це діло, але точно не знали про те, що ж буде далі. У нас проходила між нами підготовка цьому чоловікові народитись. Він нами, людьми, у матері всередині зберігався мислями. Ми робили все не потайком, а в присутності. У природі в нас так виходило, наше діло визнали сектою й повстали проти цього народження. Ми приїхали на таксі цього чоловіка народжувати, а голова сільради Оріхівки – з кулаками на Учителя. У районну міліцію Учителя посадили, а матір – у Ворошиловград у пологовий дім. Це була проба всього нашого нелегального життя в природі, ми через це все вмираємо, робимось поганими людьми, на віки-віків лежимо в праху. Це все, цю біду колись треба кінчати. Ми ж є люди-мислителі про все. Пожили ми, повеселились, так як природа всіх людей примусила вмирати. А тепер ми мислимо не так: ми для життя повинні зустріти дитя без потреби, а з духом і душею. Цей чоловік не буде годуватись, не буде одягатись, не буде дім потребувати. Йому треба сила моя, Учителева. Вона його оточить, дасть йому волю, щоб цей чоловік жив і вчив нас усіх, як буде треба в природі жити, а не вмирати.

    43. Ми перші люди в цьому, для себе вирили шахти, побудували заводи й фабрики. До них прийшли й поклонились низько голівонькою, щоб нас узяли на цю складену роботу. Ми її почали робити й зробили ми її для того, щоб у природі жилось нам і хороше, і тепло. Нас ця ось робота залежна й привела. Ми стали служити слугою хазяїнові за його гроші. Він їх нам давав за можливістю. Ми від нього одержували й цим один час жили, вважали самі себе робітниками, у цьому хазяйстві підлеглими. Він адміністративно заставляв робити. А робити доводилось чоловікові весь день, прибавляв ніч. За це все копійки одержував. Люди в природі управлінський закон увели. Усі науки відкрили для життя. Особливо медицина, вона шукала на чоловікові діагноз і старалась йому будь-якими властивостями. Люди стали робити між собою хороброго військового чоловіка. А потім у цьому ділі зробили науку про ворога. Політичні люди росли економічно, але чоловіка не виховали, щоб він на них не нападав і не робився злочинцем. Він цього в житті нічого не знає, старається зробитись у житті злочинцем.

    44. Економіка зробила злочинця, а злочинець народив юстицію. Бунтівника судили, посадили в тюрму. А тюрма зроблена людьми, вона себе розвила. Якби ми не мали економіки й політики, ми б не робились злочинцями й хворими людьми. Нас умови заставили це зробити. Ми сіли в тюрму й лягли в лікарню через це діло. Ми – вихідці з капіталістів, свою форму розвинули по-своєму по-соціалістичному так жити, як не жили, - хороше й тепло. А як ми з вами в цьому вмирали, так ми вмираємо тепер. Потік один, він був між нами й зостався між нами таким. Що може бути гірше, ніж це діло? А в природі є життя одне з усіх. Треба жити, а ми вмираємо. Люди намислили цього чоловіка з потребою народити, а потім вони без потреби надумали народити, але люди заборонили це дитя народити. Ми на цій стороні стоїмо й дивимось: бачимо ми в цьому правду. Уся людська нелегальність відійде з дороги, а заступить незалежність легальної сторони. Вона в людях покаже свою силу. Люди через це діло більше вмирати не будуть.

     Як ви в природі самі зробили Бога? Він від труда сам не відійшов, його адміністрація скоротила й зробила психічно хворим.

    45. Ми його роззули, ми його роздягнули й вигнали з дому. Він з ними через це поділився, узяв їхнє залишив їм. Вони живуть хороше й тепло в природі, а я взяв свою дорогу, погану й холодну. Їм побажав хорошого, а сам терпіти став, не на горе, а на щастя. Йому люди треба, щоб помагати в їхній хворобі. Він ворога переміг,  убив струмом через свої руки. Чоловік від чоловіка став здоровий.

     Люди всі до одного чоловіка народжені живими в природі. Їх зустріли повітря, вода й земля. Це - милі в житті друзі, але люди з ними разом не пішли, вибрали свою дорогу, стали по ній шукати найкращі якості, стали захоплювати, своїм ім’ям називати. Люди через це місце стали залежними в природі, їх умови заставили про це думати. Вони мисливцями зробились. Їх оточила нелегальність, чуже природне. Вони стали потребувати без кінця й краю. Вони прибутком оточили себе. Якщо прибавилось, Бог дав; збиток – сатана перешкодив. Усе це робилось людьми. Вони хотіли й шукали хороше й тепле, а в природі було найгірше й холодне – це смерть без вороття до життя. Люди це знайшли й ним оточили себе.

    46. Люди самі розвивають у себе хворобу, із них, зі здорових людей, іде це джерело. Ми їм нічого не робимо, щоб вони не простуджувались і не хворіли. Їх ці умови такі примушують робити. У них народилось дитя для життя, а ми його зустріли з тим, що бездушного характеру. Він з перших днів - у нужді, йому дай хорошого, чистенького й затишного, а погане він не прийме. Це чоловік, народжений нами. Ми його по-своєму виховували, його вчили в природі, щоб він по-нашому робив. Ми щодня по три рази їмо, весь день одягнутими ходимо, а в домі завжди живемо. Ми боїмось холоду, ховаємось, відходимо.  Люди собі зручності зробили, стіл, лавку, піч склали, вогонь розвели, постіль розіслали. Грамоті вчились, робились ділками.  Що в житті своєму треба, добивались. За землею доглядали; що треба, ростили. Словом, на землі робились хазяями. А от одна біда, вона оточувала – смерть між нами стала, вона природно живе з нами, стихією огороджена нами. Люди одного Бога боялись, його просили в усіх бідах. Люди церкви людям поставили, там навчились торгувати. Богу молитись ходили, а про погане вони думали, вважали, треба це зробити. Пішли робити, піймали їх люди, осудили, їм строк дали. Вони сидять у тюрмі, теж вони думають, як би звідти вийти. А сторожа не пускає, вона з людей, люди її охороняють.

    47. Люди самі це все скасують, у них народиться для цього свідомість. Вони зрозуміють учення Бога. Коли зроблять його практично, цей весь розвиток щезне. Будуть люди в природі інші. Люди все зоставлять позаду, їм сила Божа доведе. Бог – це чоловік, він доб’ється такого права, хворіти не буде, а жити буде. Ворог ним переможений. Люди цього в себе добиваються, вони не хочуть умирати, їх природа валяє.  А тепер люди пішли назустріч природі, люди стали любити її. Богові як такому повірили, стали за його умовами йти босими для здоров’я. Люди йому вірять. За його умовами ходимо, любимо природу, купаємось у ній, і повітрям задовольняємось, а по снігу ходимо босими. Де це було, щоб такому хорошому в житті заперечували люди. Ми ж через це все занедужуємо, ми хворіємо й умираємо на віки-віків. А щоб цього не було в житті, ми не робимо це. А ми з вами як жили, копались у землі, так ми з вами копаємось. Це фізична робота. Весь день - на ногах, вперед і назад ходиш, а в самого мисль лазить по умовах. Ми з вами не ждемо неврожаю, уся наша енергія жде великий прибуток. Одного року не вгадаєш, іншого за нас природа не забуває.

    48. Є люди москвичі, вони мої пацієнти, у дім мій учитись приїжджають для того, щоб набратися свого здоровя. У мене є повітря, є вода й земля. Я їх учу в природі, щоб не хворіти, не простуджуватись. У мене розроблено в тілі сили волі, електризація: струм, магніт й електрика. Я через руки свої пропускаю в їхнє тіло, ввожу я силу волі. Ворог де й дівається від мого вчення, від мого діла. Хворий чоловік купається  в природі холодною водою й по снігу ходить босим, він у природі загартовується. А вчинок його який до людей? Він зустрічається з людьми, з будь-яким чоловіком. Йому як такому свою голівкою кланяється й говорить: «Здрастуй», дідусь, бабуся, дядя, тьотя й молодий чоловік. Моє діло – їм сказати, а їх діло – можуть промовчати. Це такий обов’язок у людях робити чоловікові. Він починає ходити по людях, шукає бідного чоловіка. Він його знайде, йому треба дати поміч 50 копійок і сказати: я мовляв, даю йому за те, щоб мені було хороше в житті. А потім чекай суботнього дня. У п’ятницю повечеряй у шість годин, а потім чекай до неділі, до обіду, 12 годин. Терпи для здоров’я. У неділю треба обідати сідати. Ти вийди надвір, перед природою стань і зверху потягни три рази повітря через рот.

    49. Сам скажи в душі слова: «Учителю, дай мені здоров’я». Це твоє здоров’я. Будеш робити цю суботу, як свято. П’яте. Не харкати, не плювати на землю, не пити й не курити.

     Це все самі зробили люди, їм доводиться вкладати в їхні тіла. Ми, москвичі, маємо в себе Учителя, учимось у нього, щоб не простигнути й не захворіти. Ми це одержали, що може бути краще від цього діла? Тому  Учитель до нас і приїжджає. Ми його зустрічаємо, ми його проводжаємо. Він у нас такий один єсть. Яка глибока яма нами вирита, ми в природі це зробили. Про це ми багато малюємо картину, котра людьми малювалась, людьми робилась, а ми на неї дивимось, як на хорошу річ.

      Ми беремо в житті чоловіка, народженого нами. Ми його народили для життя свого, він у нас потребував їжі – ми його годуємо, йому треба в житті одяг – ми його робимо та його одягаємо. Це введено нами, за рахунок цього ми живемо й потребуємо цього. Ми дім з усіма вигодами зробили. У процесі цього всього нашого діла наш чоловік цим не задовольнив себе. Нам не сказав, що це більше не треба робити. Ми, люди, цю потребу самі на ньому розвинули.

    50. Він у нас через це діло зробився в природі жадаючим хворим чоловіком. Якщо ми з вами йому не дамо їсти, він починає кричати. Він не навчився між нами без цього бути, одяг носить на собі завжди, йому хочеться, щоб він на ньому був чистенький, хороший, теплий. У нього на це й родилось велике бажання, він без цього – хворий чоловік. Він технічно в природі розвинутий, він без дому житлового жити не навчився, йому необхідно треба. Ми йому в цьому помагаємо, ростимо його до пори. Він у нас захворів, на нього напала хвороба. Щоб її не було на цьому чоловікові, ми з вами йому нічого не робимо. Він у нас нами вихований у природі; йому дай, він нічого не знає. Його діло одне – потребувати від нас. А ми зобов’язані йому в цьому помагати. Він у нас захворів, а над хворобою є адміністратор-лікар, йому треба хворобу установити, а їй учені люди зробили ліки, ввели стандарт. Лише б лікар написав рецепт хворому, йому продається. За це беруться гроші. Він розуміє між нами, що це робиться нами. Старається своїм учинком нас заставити, щоб ми з вами як батьки ще краще в житті робили. Він не розуміє, що це все робиться в природі людьми тільки ради цього дитяти.

     51. Ми його як такого самі народили, самі виховали, він у нас цим утомився, хворіє, стогне щохвилини. А в нас на це засобів нема й нема такого чоловіка, хто б у цьому помагав. Чоловік може при будь-яких обставинах свого втомленого життя робитись хворим. Щоб він був здоровим, ми йому нічого не робимо. Усі люди в нас такі хворі, нужденні чимось. А щоб йому сказати: це все тобі заважає. Він навчився психічно вимагати, він знає, що йому дадуть. Чоловік, технічно розвинутий, залежний у природі, живе нелегально. Він хоче, щоб живе енергійне було йому, на це діло йде. У природі люди його вчать, він слухає, він бачить, йому здається: так треба. А так у житті це не дається - треба чоловікові трудитись. А коли чоловік трудиться, він утомлюється. А раз він утомлений, не пробуджений, уже це є хвороба. Ми всі такі є безсильні люди, хворіємо ми завжди – так це не життя людське, а смерть наша. Ми цю систему в природі самі розвинули: наше таке в цьому бажання. Ми вмираємо, а робимо. Несе на плечах картоплю, щоб їсти її, а самого серце негоже – чоловік умирає. Ось що ми з вами в житті своєму одержали – не життя наше, а нашу смерть. Чим ми похвалимось? Та нічим. У нас є все чуже. Ми йдемо в природі красти, ми вбиваємо її, вона від нас таких терпить дуже сильно. У ній є природні сили, уся можливість чоловіка держати в своїх руках. Вона сильна перед усіма й ясна кожному чоловікові.

    52. Якщо ми з вами за це діло візьмемось, у нас так і зостанеться залежність, вона наша є нужда в цьому. Ми – люди втомлені, а не пробуджені. Ми живемо в природі за рахунок її добра. Хворі люди, нам дай, ми нічого не розуміємо. А що виходить зі цього? Ми з вами нічого не знаємо. Нас оточує природа. А в природі є хороші й погані якості. Це буде випадок, а природний чоловік без біди зостанеться. Випадкова це стихія. А от у природі заслужити, щоб природа тобі в людях помагала – це треба мати щастя. А в природі найголовніше - чоловік, він мислитель усього, він творець усього діла. Захотів він – зробив. У нього виходить, це живий факт, живе діло. Ми повинні народити такого чоловіка, нового небувалого в житті, щоб він не був залежний, не мав потреби ні в чому. Його хвороба – це ворог природний. Коли тільки чоловік природно займається, у нього ця хвороба щезає. Через це діло в природі чоловік у житті своєму над своєю нуждою переможець, він же й хранитель самого себе. Те, що він має в себе, це природне явище. Вона людям дає, люди від неї одержують. Вони цим утягуються. Вони - мисливці, вони шукачі по природі свого. Вважають: якщо це зробили, тобто вбили телятко, зарізали поросятко, це нібито нам фунт родзинок поїдати.

     53. Чужим добром і капіталісти не вдержали, і не вдержать усі, що роблять цим добром. Іванов – аналізатор цього діла, творець у житті, за наше все, зроблене нами, буде судити. Ми – люди нелегального характеру. Наше діло – умри, а дай. Це яма, котру ми вирили в землі й у неї поклали чоловіка. Не все це є життя таке. А природа така є, вона говорить: побуло одне хороше й тепле, тепер треба взятись за холодне й погане. Що вона нам дає, ми з вами не робимо, а доводиться робити. Учитель є чоловік, учить нас усіх одному.

      Люди говорять між собою про нашу народну медицину. Вона створена в природі технічно, увела в себе штучне, оточила себе хімією. Сам лікар у цьому ділі - теоретик, він у цьому ділі - учений чоловік. Йому довірено право бути над усяким чоловіком хворим адміністратором. Він розпоряджається лікарнею, у нього персонал робить свій режим. Люди до нього попадають із своєю хворобою. Вони думають, що в цьому місці, котре держить нашого хворого, люди такі вболівальники в цьому ділі. Їх держить за своїм розвитком, щоб хворий чоловік знав про таку дисципліну й про таку путь, на котру він попав.

    54. Нас як така лікарня приймає, купає, записує в книгу, щоб не втратити. А порядок такий у палаті. Тут хазяйка - нянечка, вона доглядає за всіма, дивиться, по-своєму вона розуміє їй такий наказ сестри. Вона пов’язана з лікарем. Їй як нянечці вірять. Вона на стороні їх працює. Когось із усіх полюбить, а хтось їй треба по душі. Якщо розібратись хороше, ми всі хворі зі своїх місць. Нас привезли люди, до людей поклали. Ми тепер лежимо в лікарні, ждемо до себе лікаря. А він жде на мені мою хворобу й не приходить. Він – учений чоловік, знає хороше, йому про це напише сестра, а їй скаже нянечка. І це буває, хворий полежить, жде, а лікар не підходить. Хвороба відходить сама, його без усякого виписують – уже лікарня помогла. У неї лікар славиться, він не приймає чоловіка як такого. Йому треба діагноз. Він має для цього відділ і в себе як своїх хворих держить, старається їм усім своїм умінням помогти. Комусь призначено лікарем якесь лікування, хтось приймає таблетки, комусь колють уколи шприцом або навіть ріжуть, усе це є в цій лікарні. У цьому ділі вчені ламають голови. Біль розповсюджується, ворог між людьми прогресує. Люди в житті своєму нічого такого не роблять, щоб не хворіти, не простуджуватись.

    Їх діло одне між людьми – рано-вранці вставати, і вже треба думати: що поїсти та в що одягнутись, куди слід піти і з ким слід зустрітись, як себе перед ним показати? Це все робиться не випадково. Він цим живе й хоче хороше в цьому жити. А природа з ним зустрічається, і він щодня проводжає сам себе. Йому природа хороша й погана.

      55.  Коли він здоровий, йому хороше. Людям погане місце – лікарня, і погане місце – тюрма. Але все таки люди живуть між собою й туди попадають. Їх умови примушують, вони зберігаються там людьми, вони їх там бережуть по-своєму. Кому треба буде злочинець або хворий чоловік? Він уже рушив, від цих людей відходить, його хвороба заставила. Він хворий чоловік, його не полюбила природа, вона його покарала своїми силами. А що може зробити лікар, якщо він є сам такий, як усі люди в природі. А він людській хворобі помагає своїм. Він - технічний чоловік, мертвий, копається в живому. Хімія, вона ж зроблена з живого ядра; зробили мертвий смак для живого.  А щоб його водою холодною скупати, а повітрям усередину поповнити, щоби босим піти по землі – це буде треба. Це природа жива, вона й буде жива. Від цього хворіти не будеш, і нема хвороби в цьому ділі. Ми хворіємо в природній нужді. Якщо цього добра нема, чоловік думає: а як його придбати? Уже людська є хвороба, вона вмираюча в людях. Придбав – замовк.

    56. Так чоловікові здається, що проти болі треба буде лікар. Він – технічний, безсилий в цьому чоловік, сам захворіє, йому треба в цьому поміч не штучна. Адже повітря, вода й земля – найголовніше все – це купання, задоволення й ходіння босим. Якби знали люди, що Чувілкін бугор і його покрій та вода, - це все є життя, воно б нам народило цього чоловіка. Він має народитись природно, але не в штучно. Ми попробували народжувати в умовах, він не народився по-нашому, його зустріла сторона охоронців. Вона не захотіла, щоб він так народжувався. Це була в природі закладена правда, вона ніде ніяк не вмираюча. Вона жили, вона живе й буде вона жити. Люди в постелі сплять, людям хочеться їсти, люди досита наїдаються. Люди, сусід із сусідом, близько живуть. У людей є городи свої. Люди зустрічають увесь цей тиждень, люди дні рахують по порядку. У людей є річні свята, людям треба їх знати. Люди себе вважають своїми. Люди рік новий зустрічають з великою радістю. У людей є своє рідне село. Люди розвивають усю цю історію.

    57. Люди стоять за свій цей закон, люди його так створюють.   

      Єлизавета Григорівна, між людьми ти стала вченим чоловіком. Ти над своєю хворобою є лікар. Люди всієї області як адміністратору підкоряються, стараються за вашим ділом робити. Ваша мета – хворобу зрозуміти, що вона за така річ. У вас цій хворобі є місце держати. Технічно, штучно все це робиться аж до ножа. А люди наші ряди хворих поповнюють. Для нас як учених це все відомо. На людях робилось, робиться й буде робитись. Куди підеш, якщо голова не в порядку? Вона не дає спокою. Хоч держи, хоч не держи, а з людей іде це джерело. Хворі люди поповнюють ці ряди. Багато в нас таких хворих, ми з ними не управляємось приймати й виліковувати як таких. Ворог прогресує. Між нами жив він, живе між нами й буде жити. Ми – люди технічної сторони, не в силах фізично зробити чоловікові хворому. А не краще було б нам, усім ученим діячам. Хворому чоловіку не дала реального техніка й штучне. Давайте ми візьмемо здорового чоловіка, щоб він у нас не брався за таблетки, за шприц, і не треба ніж нам.

      58. А для цього є в природі повітря, вода й земля, котрі нам і чоловіка народили. Вона ж його стьобнула, його  в умовах держить. Він хворіє в ній. Йому ми, усі вчені, не знайшли засобів, і нема в нас чоловіка такого, щоб він у природі сили взяв для цього й став не хворобі помагати, як це робиться. А став своїми силами приймати, через свої руки своє наявне здоров’я хворому передавати, щоб через це все перейшло здоров’я, як це робиться й буде робитись чоловіком загартованим, як це робиться в природі мною. Я не одне вам про це пишу – я роблю на хворих людях. Як їм легко після цього діла! У нас із вами є люди хворі й є люди здорові. Їх не треба вчити, щоб вони простуджувались і хворіли. Їм треба велике практичне загартування, мій вихід серцю своєму - чоловік не буде зазнавати ніякого захворювання. Ось чого нам у житті треба добитись. А ви не бажаєте моє ідейне вчення просунути. Це – ваше небажання, ви – це не все. А є люди, котрих я приймаю й даю їм свої сили. Вони тоді робляться такими, як я є. Вони купаються, по снігу босими ходять, нічим не хворіють. Що може бути від цього краще? Здоров’я одно з усіх. Бажаю щастя, здоров’я хороше.

      Для цих людей у місті Ростові спорудили цей неврологічний диспансер, його очолила Нікогосова, туди всі люди можуть попадати із своїми захворюваннями. У людей це все є, люди людям побудували це. Хворобу цю не вилікувати нікому. Люди мають усе в себе, лише б тільки він захворів такою хворобою, як захворів Миколай із Ворошиловграда по вул. Перша Калінінська, 12, кв. 2. Він був майстер геологорозвідки, буравив свердловину. А хвороба є хвороба, сама в баранячий ріг скрутить будь-якого чоловіка. Так цьому Миколаю. Він через чоловіка іншого узяв адресу Учителя, приїхав він автобусом Ворошиловградським. Я як такий ділок спав. Мені сказали: приїхав із Ворошиловграда мужчина, він хоче, щоб я його прийняв. Я велів йому зайти в дім мій. Він зайшов, як і всі заходять. І став він мені малювати картину, що з ним робиться в житті. Я йому говорю: усі люди на це жалуються, бо їх таке залежне життя. Люди танцюють, співають пісні. А щоб сльози проливати, ніхто не завидує, крім як плачуть за вмерлими. Люди нашої землі в себе мають  від роду великий нестаток у своїй залежності. Люди оточені в природі нелегальністю, і всі до одного чоловіка користуються добром чужим. Людей за це природа своїми силами не любить, їх як таких бере й карає.

    60. Люди в цьому ділі Богу дуже вірять, але всі люди його як треба ні капельки не виконують. Між людьми проходять свої секти, вони своїх людей за обрядом хвалять. Ніхто з людей Бога не бачив, і нікому з людей права не давалось його бачити. Це є неправда: вони самі себе поставили перед ним, що від них нема кращих і добріших для нього. У людей проходить між ними така мисль: треба хвалитись. Люди самі живуть у природі. Спитай у людей, як вони живуть на білому світі. Люди скажуть: хороше. Люди в природі занедужають і багато часу хворіють, а потім безсильно вмирають. Люди не хочуть жити, щоб у процесі свого життя зробитись Богом. У людей така між ними проходить неправда, люди нею хваляться, вони своє ім’я нагороджують чимось. Люди природи, вони всіх умов її бояться, особливо повітря, води, землі. Люди вважають себе, найголовніше – це люди. А в людей - свої думки. Вони думають, що природа є для людей ворог. Це за їх висновком, на їх погляд. Люди людей народжують, люди людей умертвляють, люди людей закопують у землю, люди вічно лежать у праху. Про них ніхто так не думає, як думає один Бог.

    61. У Бога всі народжені люди - на обліку, він їх за добро їхнє любить, а за погане  ставлення він їх карає. У людей уся сила до їхнього поганого. Люди думають: вони роблять для себе хороше, весь рік весь час люди трудяться. У людей мисль розвивається, хоче бачити хороше. А погане саме приходить, це стихія, воно народжується природою випадково. Природа любить Бога, він у ній один є Володар. Хто з людей його просить, той і одержує. А той, хто не думає про нього, він завжди програє в усьому.

    Люди раніше заводили між собою коней заводських і племінних корів, а себе не вдержали, умерли на віки-віків. Люди безсильні, щоб жити, у них велика апатія. Люди здорові живуть, а коли захворіють, ідуть під копил. Ось які людські діла. Люди своїм іменем хваляться, говорять: от ми так ми. У людей як у таких уся земля цієї місцевості захоплена. За своїм умінням люди поробили дороги всякого порядку. Треба людям пішки йти. Ми стараємось по ній попасти й там зробити те, що людям буде треба. На землі люди вирили колодязь, з нього щодня п’ють воду. Вона як така не продається, її всюди вистачає. Люди зробили машину, заставили її, щоб вона швидко бігала вперед і назад. Ось як люди навчились управляти.

    62. Люди по цих місцевостях в умовах насаджали села, поставили міста, стали один з одним зустрічатись. У них як у людей своє діло. Робітник і селянин – це велика в житті різниця. Люди накопичують гроші для життя свого. У людей своя є продукція, вона доставляється людьми на ринок. Люди укладають із собою договір, щоб воно робилось нами на їхньому місці. Один хвалить. Усе це робилось, робиться людьми. Вони весь тиждень оточуються трудом, весь місяць, весь час ждуть цю копійку. А в року виходить продукція, її стільки ніде нема. Одна треба хазяїнові; інша, найкраща з усіх, відбирається, і везуть на базар. А на базарі - два чоловіка, один має потребу, другий має зайве. Гроші всіх людей рівняють, усім життя вони дають. Люди знають природу, її таку зустрічають й її проводжають. Людям ця природа дає час, вони його ждуть і до нього вони готуються. А природа – така річ: якщо схоче його обдарувати, вона свою силу введе, вона йому як такому чоловікові щастя дасть. Він його від природи одержує випадково. Люди так живуть, вони в ній і роблять. Чоловік не ждав, а воно прийшло й зробило йому те, чого він не думав. Краще від усього, це треба в людях: когось попросити. А якщо він є, кого треба попросити.

    63. Люди в природі через теорію робляться командирами. А командувати можна іншими, тільки підкорятися не хочеться. Усе проходить мимо без усякого такого.

      Люди поросятко для себе виходили, багато часу такого доглядали. А потім такі дні прийшли, треба його різати. А яка буде смаженина, люди зїдять усе. А в домах люди міські живуть, у них одна є мисль, котра заставляє нашого чоловіка про хороше думати й робити. Ранок між нами прояснів, сонце зайшло в тучах, людям нехороше стало по цій погоді. І ми, усі люди, за це діло беремось і хочемо зробити, як мурашки в цьому. Люди їх цінять, говорять, як про трудящих. Вони роблять свою роботу дружно. У людей таке є в природі діло в самих себе. Люди по природі шукають яке-небудь джерело в житті своєму. Він заклав у себе мисль таку від самого ранку до самого вечора. Приходить ніч глибока, люди не кидають про це думати. Вони в цьому ділі хворі, їх хвороба заставляє про це ось не забувати. Вони хочуть, щоб у них, у таких людей, задумане здійснилось. Вони хороше знають про природу таку, як вона є. Вона на задумане людьми обов’язково чимось окликнеться.

     64. Люди вчені недаром свою мисль закладають у життя своє: вони вважають самі себе безсильними в цьому ділі. Їх як таких людей оточила в природі залежність. Люди технічно оточили себе, щоб з нею жити хороше й тепло. А раз нам у цьому ділі хороше й тепло в своєму житті, то що може вийти краще від цього. Ми ж, люди, заінтересовані в цьому, від цього всього ще краще знайти. У людей є, чим ритись по природі, по умовах з людьми такими, як тепер наші люди. Вони в своєму ділі на морі на пляжу перед сонечком лягли, самі хочуть від цього загоріти. Їх це звичка, вона їм не дає спокою. Це природа, вона їх збагачує - ось цього люди в себе хочуть. Вони – мислителі про це. Людей земля своїм побутом не задовольнила. Люди із своїм знанням у природі взялись за висотну атмосферу. У людей є, чим там займатись. У них – уся складена для цього техніка. Люди її так створюють для чоловіка. Він зробив для себе цей корабель, цю машину й у ній, як у невагомості, визначився. Цим усім хоче в природі завоювати намічені якості.

    65. А в людей одне – що-небудь корисне для чоловіка вхопити природне, щоб люди цим стали користуватись. Щоб люди ці стали в ньому купатись, тоді вчені стали б людей по-своєму купати й задовольнятись повітрям. А ходити як по такій доводиться босими. А ми безсильні, у нас поки що віра технічна, фізичного в нас нема. Ми віримо поки що машині, складеному супутнику, він поки дає нам усе. По телебаченню слухаємо чоловіка. Нас природа за це не хвалить, бере своїми природними силами свою енергію повертає, на нашій землі таку засуху для рослин уводить. Ми з вами думаємо, що це є такий випадковий рік, він у цьому ділі себе заставив, узяв нам такі дні підіслав. Природа сама обезсилилась, не стала давати землі вологу. Люди для своїх посівів вологу не отримали, оточили себе природним нестатком. У людей надія на своє я. Я, мовляв, - чоловік. Якщо цей рік не задовольнив сам себе, то мої сили зостануться на наступний рік. Ми так в історії за предковим началом одержували й оточувалися цим. Я тоді в житті своєму не мав такого багато, зубців трактора, і таку величезну силу не мав. У мене, говорить чоловік, були соха й кінь. Я все робив руками фізично. Це зернятко здобував, робив у природі. Вона мене заставляла так робити.

    66. Я весь рік, що приходить із своїми днями із своєю атмосферою, разом з конем устаю й лягаю спати. Земля моя – під головами, зерно моє – у мішку. А життя все моє – на столі з ложкою, з куском хліба та чашкою борщу. Люди ці якості створюють, це все роблять. Вони це все збирають, їх це діло. І тепер вони в поле спішать, як треба буде не відстати.

    Як цей дім починав робитись у природі людьми. Вони його обґрунтували для всіх нас, ображених хворих людей. Вони ще цю ідею, самі люди через Учителя, на моє ім’я зробити цей великий невмираючий дім на місці, де Марко, Ольга, Валентина. Ці люди для цього всього мудреці, їх була сила між собою особисто в цьому договоритись із Петром, одним з усіх людей, хто слухався в цьому саму Валентину. Вона приносила й відносила Учителеві слова, ними завжди базувалась у тому, що це буде для нового життя, у людях це буде треба. Ми, люди всієї нашої землі, у цьому всьому втрачаємо своє здоров’я. А засобів ми не маємо для цього й нема чоловіка, щоб у такому горі нашому помагав. У людей цей двір, він обґрунтований, законом визнаний. Ми, усі люди, йому поклонились і сказали у весь голос спасибі вам, володарям, за таку штуку, за таке діло, а ми його зробили.

    67. Люди наші заходять у цей дім, вони бачать перед собою  цієї ідеї портрет. А його малював у Москві Анатолій Корнєв, він для цього дав свої руки, свій талант. Цьому художникові буде від людей цих велика слава. А слава так не зостанеться перед усіма людьми. Люди всі – учасники, їх діло буде про це не забувати. Це ми з вами про це діло тільки пишемо, а на це діло прийдуть люди, вони пісні про це складуть, зроблять висновки свої. А наше діло тепер одне – дивитись і слухати про це людське діло. Вони помилились, що це зробили. У них такого дому не було й не буде по їхніх умовах. Люди будинки будували, індивідуально  огородились та приватну власність увели. У нас цього нема. А в людей є в дворі на цепу собака, а кішка лежить на печі. Вона не просить у людей їжу. За все перебування вони за столом створили свій обід, їхнє діло людське. Люди є трударі, вони - ж вояки, ділки, зробили вогнепальну зброю й нею навчились стріляти. Це вони вміють через своє око дивитись і попадати в ціль. Це їхня сторона вбивчого характеру. Люди оточили себе природою, для них є місце, ними оточене, на ньому сидіти.

    68. Тобто вони живуть тут і день,  і ніч, з природою воюють. Їм не жаль сили свої загубити в ній. Вони йдуть у природу в бій. Або ж люди заволодівають цим місцем. Вони на ньому живуть, сваволять, тобто ласують хорошим і теплим, а потім люди здаються, ідуть у нас до поганого й холодного, чого не минути. Кожен народжений, живущий на білому світі чоловік, у природі він чужим добром хвалиться. Говорить: це зробив я в житті особисто. Украв, не піймався, утік. А в природі не втечеш, ти – природний чоловік, тебе оточують повітря, вода й земля. Вони – це найголовніше, а ми, люди, їх боїмось.

      А як же не боїться Іванов? Він - Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він до нас на землю прийшов не для того, щоб нашим користуватись. Він своє придбав погане й холодне – це невмираюче джерело. Воно ніким не займалось і не буде займатись в природі, крім одного Бога за людську любов. Нужда, нестаток – це захворювання людського життя. Найголовніше – у природі не дається освоїти космос. Усі вчені люди про це думають, уводять у життя невагомість. А чоловікові треба для життя фізична сторона: по землі ходити босим, повітрям задовольнятись, водою купатись – це є пробудження центральної нервової частини мозку, найлегший спокій.

      69. Люди всі, живущі на білому світі, вони цього нічого не роблять. Людям треба їх діло робити, у ньому помилятись і на віки-віків лягати в землю. Що може бути людям на білому світі гірше, ніж смерть? Люди самі це розвинули, оточили себе природою штучно. Іде наша люта зима, холодна, у морозі, у снігу. А люди себе приготували: одяг зшили, продуктом запаслись, дім поставили. Спитайте в нього: жити він буде цей час? Він тільки думає, а в нього не виходить. А от Іванов у нашому ділі може вмерти в будь-яку хвилину, його ми похоронили, а він жив і буде жити вічно за своє діло, за свою славу. Зима, сніг, мороз – це дари Іванова, бережуть його у віках. Люди на землі сіють баштан, з нього кавуни знімають. Яка красота в їді скибка, котру чоловік їсть. Весна, люди очікують, це їх перший у роботі початок. Вони все літо в полі провозились для того, щоб виростити хороший урожай. На що люди здібні? Робити в житті це людське діло, ждати. А час не стоїть, він рухається по порядку. Сьогодні весна ввалилась, завтра літо прийде.

      70.  А осінь як таку ми не ждали, вона сама прикотила. Зима трудно на арену лізла, а все-таки прийшла, нас примусила. Люди самі схотіли, щоб їм доводилось за землею доглядати. Люди цієї пори ждали, думали весь рік, готувались до цього діла. Вони в себе мали техніку для цього, живу силу, щоб землю зорати й приготувати грядку. Це їх придумане заставляння. Люди із цим стали воювати, доказувати своїми силами перед природою перед умовами. Це їх рідна мати. Вони придумали це діло, віками створювали. У них один рік виходила вдача, інший рік – ні. Люди жили, переживали в цьому, ждали від цього, що мали кращого. Хіба тепер при такій величезній розвинутій техніці, при таких учених людям буде погано, якщо вони одне кінчають, а друге починають? Здоров’я  в них не зберігається, а між ними прогресує ворог – це природа. Вона в себе такі сили має, чим чоловік на землі не задовольнив себе. Йому не треба було хворіти, а він нічого в цьому не робив, щоб не простуджуватись і не хворіти. Він жив і надіявся на щастя. Буде хороше – чоловік живе хороше, а коли йому робиться погано, він і це починає робити.

      71. Його умови примусили. А щоб примусити погано жити, люди по-своєму закричать. Їм хочеться хороше й тепле. Їх як таких непокоїть природа, вона свої сили природні людям на тіло саджає – виразку або грибок. А для цього вони не знайшли в природі засобів і нема чоловіка такого, хто б міг цьому помогти. Тому вчені люди свою мисль направили прямо в космос для вивчення атмосфери. Вони шукають у природі невагомим чоловіком, як шприц живе тіло голкою розрізає. А в чоловіка є такі сили його заростити. Люди вчені вважають, це все розвинуто ними реальне. А як був ворог у людях, він прогресував, так він і прогресує. У природі люди технічні, учені, вони нічого не роблять фізично так, як роблю я, Іванов. Перш ніж когось заставляти, я берусь за це діло, за загартування-тренування. Я сам загартувався в тренуванні, не простуджуюсь, не хворію. Цього я сам у природі добився фізичним трудом. Природа мене за це діло, зроблене мною, обдарувала. Я полюбив повітря, я полюбив воду, я полюбив землю. Вони мої близькі друзі. Я їх прошу, як матір рідну, щоб вона мені дала життя й учення, щоб я навчився чоловікові здоровому помагати, щоб він у природі не застудився і не захворів, умів перемагати свого природного ворога.

     72. Цього я сам добився, зробив у людях, вони скористались. Через мої такі золоті руки моє закладене органічне здоров’я переходить іншому будь-якому чоловікові. Тоді чоловік з моїми силами, з волею може занурюватись у будь-яку холодну воду, і може ходити по снігу босим. Це вже живий факт у природі в людях. Тоді люди скажуть свої слова, що мені кінець, коли в мене здоров’я відійде. А зараз я не збираюсь його ніде й ніяк втрачати, бо моє тіло оточене повітрям, водою й землею. Це мати моя рідна. Вона мене народжувала для смерті її, але я її упросив. Вона з моєю просьбою згодилась і стала моє тіло оточувати. Природа – мене, а я - природу. Наша нерозривна любов між нами. Вона мене заставила, щоб я любив людей і в цьому їм помагав. Це одне з усіх буде в людях. Люди вчені так говорять: ми в природі добились, зробились технічними, штучним ми огородились, у нас прогресує невагомість.  Ми все це робимо в машині, нас підіймає, нас опускає. Ми поки  що непошкоджені. А от по землі по снігу ходити босою ногою не пробували. А це робиться для здоров’я.

    73. Всі озброєні технікою, але щоб ви температуру в чоловіка хворого збили,  вас залежне безсилля, ви в цьому бідні люди. Я щодо цього - Бог землі, з моїми силами, з волею моєю хоч іди в море в будь-який час. Ось яке моє діло в людях. Люди вчені, ви пробували живому здоровому чоловікові голку втикати в тіло. Він вам скаже: боляче. А ви її тикаєте хворому чоловікові з температурою. Ви ж його робите психічним. Він у вас хворий чоловік, а ви його більше дратуєте, колете його, йому боляче, але він не в силах вам, адміністративним людям, сказати. Ви – люди військові: сказали – зробили, а там хоч трава не рости. Коли чоловік умирає, його списують актом. Люди на землі, вони чогось нового хочуть, не такого, як було. На світі народився, пожив, сваволив, а потім умер. Це було, це є, це й буде.

      А от цього люди не ждуть, щоб із чоловіка утворився Бог. Він до нас таким даремно не прийде. Він своїм учинком здивує нас, своїми силами. Хочеш-не хочеш, а жити треба. А життя буде в нього, воно ним буде зроблене в холоді й у поганому вигляді.

    74. Люди тільки думають про те, щоб їм не вмерти, а в собі вони не шукають цю істину. Не стають на ноги, щоби бути Богом. Він не якась надзвичайна особа, він – чоловік із своєю ввічливістю, із своїм учинком, нижчим від усіх. Він - Бог, його діло корисне людям. Бога люди в себе бачити не хочуть, а самі живуть у великому нестатку. Їм треба, щоб хтось у цьому горі поміг, а самі вони не в силах узяти. Люди по природі шукають вихід, щоб у них було це. Люди проходять по тротуарах, вони дивляться на інші будови, говорять: якби це нам. Ми не просимо когось, щоб люди старались на цьому місці що-небудь таке в житті зробити, щоб у природі корисне зосталось для життя людей. Ми робимо в природі технічним умінням, оточуємось, говоримо:  це люди зробили. Його як якесь на арені показали: нехай, мовляв, вони на це діло, людьми зроблене, дивляться. Люди обґрунтували це прекрасне місце, на котрому тут не було технічного. А тепер люди  поставили міського типу будинки, цілі квартали з усіма зручностями всередині, під’їзди. Можна в будь-який час на таксі під’їжджати.

     75. Люди думають у природі, щоб їм жити вічно, а в них це ніяк не виходить у житті. Їх давить природа за нелегальність. Це буде між ними неправда: вони оточили себе штучним, їм хочеться чужим у природі хвалитись. Це те, що вони в природі найшли й зробили з цього руками. Люди навчаються в природі. Люди своє індивідуальне місце захопили, до свого імені вони присвоїли, власністю оточили себе. Що хотіли, те на ньому робили. Одягались до тепла, їли досита; як захотіли спати, це їх милий сон. А коли треба було що-небудь чуже в житті, чоловік про це діло довго думав, ходив по двору, а в самого – очі. Через стіну він бачив предмет, він був йому треба. Він усі сили свої клав на цьому фронті й готувався напасти, щоб цей хазяїн його вчинку не завадив. Чоловік про це думав, давно готувався до цього нападу. Це є грабіж, сили діяли, умінням оточили. Красти всякому чоловікові було можливо, тільки не треба було ловитись, себе в цьому обнародувати, щоб люди його не судили, як треба красти. А раз піймали, значить відповідай.

     76. У людей є на це діло гордість, є на це й ввічливість. Ми – люди такі: по хорошому є хороше, а по поганому є погане.

    Якщо чоловік між людьми народився через своє діло, зроблене ним, він його сіє користю. Люди в цьому ділі одержують своє здоров’я. Вони йому за це діло дякують, він цією славою живе. Треба йому в природі по снігу, по морозу, по холоду роззутим іти. Він іде не для того, щоб на нього люди подивились і сказали: «Молодець». Він у людей жінку поставив на ноги, вона стала від його створених сил ходити, коли його просила в цьому. А він уже помагав людям. Щоб про це діло люди знали, що він такий сам у природі не простуджується й не хворіє. Тому він і сказав своє перед прийомом цієї людини: «Якщо я її поставлю на ноги, вона буде ходити, то я даю своє слово ходити роззутим по снігу». Ця моя обіцянка в людях збереглась, а це все в природі знайшов й оточив себе істиною. Вона мені мисль цю дала, вкинула в моє органічне тіло, у мою голову. Я став мати такі слова: чому це люди так роблять? Вони їдять досита й одягаються до самого тепла, і з усіма вигодами в домі живуть, а фактично люди простуджуються й хворіють, із цим умирають.

      77. Здавалось, жити б у цьому, а за це все, зроблене людьми, вона їх усіх умертвила. Через це діло й народився в людях сам Бог – це Іванов. Він нам себе показує небувалим у житті, купається щодня зимою й літом. Йому хороше. А чому це не зробити здоровому чоловікові, щоб він пішов по слідах Іванова? Він теж повинен бути такий, як Іванов. У цьому діло – це природа, вона його полюбила в цьому й обдарувала славою. Він став між людьми завдяки цьому ділу Бог, не всім людям, а тим, котрі його знають і від нього сили беруть, і за його прикладом усі живуть. А ті, котрі не знають його, не хочуть бачити його й просити в усіх бідах. Так Богом робиться в людях давно, Богом і буде робитись до тих пір, поки ми відкопаємо із землі чоловіка, вмерлого давно. Він буде живий. Це буде діло Учителя, він цього в природі доб’ється, знайде винуватця цього всього, хто не дозволив на Чувілкіному бугрі народитися живому чоловікові. Він побачить цю правду. Воскресіння, Свято Паска – це буде Учителя день, він був розп’ятий на хресті. А тепер він ходить по землі, з нами на нашій мові розмовляє, говорить нам: це обов’язково буде.

    78. Усі мерці прийдуть у життя тепер наше. Я як Учитель говорив, говорю й буду говорити. Усе це зроблять люди. Земля нам народила чоловіка, вона його умертвила, він у ній пролежав у праху своєму. А тепер земля його підніме. Вину Учителя знайде. Хто буде правий, Учитель чи люди? Учителеве – є серцеве сонце, воно смалить все літом, а зимою не гріє. Учитель живе, він так і буде жити, його освітила природа. Якби я не робив у природі цього, я зробився б у ній залежний. Я не одержую те, що люди в житті своєму одержують. Люди одну пору від себе женуть подалі, а іншу ждуть. Їм вона нав’язувала діло, щоб люди робили із землі, з оранки, грядку. Їх діло – з осені рано в погоду зорати для того, щоб цю оранку під сніг покласти. Нехай вона там лежить, мерзне, набирається вологи. А людям турбота – цей час ждати й готуватись до нього. Він і до нас із таким ділом приходить, щоб ми в ньому не одну борону по ній таскали, саджалкою зерно саджали. Для того ця система в людях проходила. Люди цього діла діждались, зробили. А потім це все масивно вгору росло, чим ми радувались. Цього тяжкого труда ждали.

    79. Люди бачили на землі цей прибуток, готувались із зброєю в руках, ждали дня. Він і до нас приходив і гнав чоловіка в бій. Природа для цього робила врожай, говорила їм: милі ви мої люди, посіяли, діждались, готуєтесь робити. Якщо є здоров’я, починайте робити, бо це ваше. І час такий, і діло таке. Вона заставляла спішити. А то наступала в цьому ділі осінь, вона зі своїми днями ледь не скаже: це діло треба робити. Не зробимо – провалимось, нас природа шапками закидає. Люди своїм трудом спішать удержати цей час. А інше нове настигає, хоче на це місце прийти й свою атмосферу ввести, як буде це треба.

     Єлизавета Григорівна, ти ж людський лікар, у тебе в руках бездушна система, залежна в природі. Вона – мертва зброя, а ти – чоловік, сам лізеш до чоловіка зрозуміти його захворювання, тобто тобі треба його хвороба. Він же живий енергійний чоловік. Чим же ти їй, цій хворобі, помагаєш? Це штучне, голка лізе в тканину, ріже тіло. Воно температурне, хворе, а твоє все подразнює. Хвороба в цьому прогресує, живе в чоловікові. Ніякої помочі, одна шкода.

    80. Це все чоловіком знайдене в природі, зроблене руками. Ніж, він ріже, відрізає, і не дорізає. А хворобі треба щезнути. Ось що  ваше все дає чоловікові – психічне захворювання. Чому ви, безсильні люди, зробили це? Перед тобою й усіма людьми - джерело живе й енергійне – це повітря, це вода, це земля. Людське діло, вони в цьому захворіли – вони в цьому пробудяться. Люди зі цього всього зробили хімію – таблетку, зробили штучне своє шприц. Люди відлили залізо, у цьому загартували сталь. Ніж зробили, чим черево розпороли. А чоловік через це все зажив, ось у кого природні сили, чим  користуватись у природі. Це вони нас навчили все це робити в ній. Ми через це все зробились лікарями, ми по-своєму навчились держати хворого в лікарні. Наша зброя не помогла, а завадила – у нас чоловік умер. Ми нічого такого не зробили. Хвороба ця як мучила чоловіка, так вона  мучить його. Ми нічого такого в житті не робили, не робимо й робити не будемо – боїмось і не вміємо. Нас усіх таких природа зустрічала природним, живим, а ми в природі зробились бездушними, неживими, мертвими. Ми озброїлись проти природи.

      81.  Ми, усі люди, - злодії й убивці її. А щоб зробитись у людях Богом, такому вченню ми не віримо як такому й такої ідеї. Вона нам знайшла своє нове в природі, холод і погане діло.  Це дорога є Бога, тобто Іванова, він придержується, по ній іде  босою ногою по умовах. Є хороше, зручне місце – він по ньому просувається. Є погане місце – він теж старається просуватись; вважає: це теж хороше. А от люди, котрі ходять взутими, цю дорогу вважають одну. Люди говорять: медицина пожила між нами, такими залежними людьми в природі. Ми, технічні, - безсилі, щоб фізично боротися з нею. Ми віримо бездушному мертвому ділу, оточуємось зсередини й ззовні. Відійшли від живого, нелегальністю оточили себе. Говоримо: нам, усім людям, у цьому ділі хороше й тепло. Природа не одне це має, вона має інше: холод і погане, – без чого чоловік жити не може. А люди не звикли, людям подобається їхнє. Вони в природі люблять те, що їм подобається. У них є хороший і теплий одяг, у них є їжа жирна, солодка й багато. У них і дім житловий з усіма вигодами.

      82. Здавалось б, у цьому жити без усякої біди, без горя. Але це однобоке життя в людях природі не сподобалось: у природі не любов, а бій людський. Нелегальність, чужим оточені. Люди стали в цьому хворіти, простуджуватись. Їм це не подобається. Це люди вчені взялись відшукувати на чоловікові його хворобу й стали зроблені ними засоби застосовувати, щоб помогти цій хворобі. А вона посаджена природою. Чоловік нею оточив себе, тіло в нього стало боліти. А раз тіло болить, треба поміч йому. Чоловікові треба сили природні, щоб це тіло звільнити. Тіло живе стало температурити, а люди вчені додумались йому в тіло пхати голку, різати тканину. Уже це шкідливо й боляче, але чоловік терпить. Йому хвороба набридла від неї терпіти. Ця система не задовольнила людей. Вони цим джерелом як користувались, так вони й до сих пір користуються цим джерелом. Вони простуджувались, і до сих пір їх природа калічить за їх несправедливість: люди живуть однобоко. Вони природу природну, живу, холодну й погану не люблять. Їх красота оточила, люди нею хваляться. Вони говорять: це хороше, це тепле для нас у житті. Ми, здорові люди, ним користуємось один раз  у житті. А коли  ми  захворіємо, то нам – кінець.

    83. Нас природа від себе гонить, вона мертве не любить. Вона любить Іванова за його таке між людьми в природі терпіння. Йому холодно й погано, він не носить чуже, красоти людської нема. У нього тіло своє енергійне живе, любить природу, з нею живе: з повітрям, з водою, із землею. Це - милі друзі Іванова, вони помагають чоловікові хворому, вони живуть разом з Івановим. Це не технічна, штучна сторона, а фізична, природна: повітря, вода й земля. В кому чоловік живе та користується, як джерелом. Він його вживає, носить на собі як матеріал, вживає як продукт, у домі живе. Це не природна сторона, а штучна, не живе, а мертве. Іванов це все відхилив, увів своє природне, живе, енергійне, як і видно з усього цього пробуджуючого діла. Ми з вами, усі люди, утомлюємось. А Іванов електризується, пробуджується, має силу природи. Вона його береже, вона любить і йому в біді його помагає. Він уболіває за іншого хворого, нужденного чоловіка, старається йому помогти. Щоб він не хворів, свої природні сили вводить через руки свої струмом. Чоловік хворий їх одержує й тоді водою холодною купається, тобто пробуджується. Це життя нове небувале, вічне природне, з ким живе наш Іванов. Він учить людей по-новому, по-небувалому жити, не хворіти, не простуджуватись.

    84. Ми це діло в природі завоювали, треба людям усім братись за це діло. Ми є люди живі, усе зробимо живе. А коли ми, усі люди, живим оточимо себе, ми зробимось природними, з нами разом буде жити повітря, вода й земля. Це все нам дало штучне. Ми, люди, самі це зробили, оточили себе ним. Техніка стала нам у тяжкому труді помагати, і в житті нашому вона стала бруднити, заважати. Ми стали втрачати здоров’я, природа обезсилилась, заразилась від наших технічних діл. А раз природа обезсилилась, ми стали своє здоров’я втрачати.

      А тепер висновки Іванова нашому всьому. Він – протилежний цьому. Його люди навчили це робити. Життя міняється, у житті люди все це роблять і зроблять. За несправедливе діло Бог їх осудить. Він усіх людей – до порядку. Вони взнають, де правда є, і де неправда. Ми його, молодого чоловіка, від його роботи забрали й визнали його хворим. У зв’язку із цим усім ділом, я не став на собі носити всякого роду одяг, не став після цього їсти так багато, як їдять усі люди. Дім не став так потребувати. Вийшов у природу – гострі великі колючки, ними я, як голками, оточив себе. Довго в природі не терпів, вода  в Юті була, у барлоги свиней, як ванна, усе зробила. Я був цим обдарований. Це мене освітило. Я вже був заслужений чоловік у природі.

     85. Люди за моїм виглядом мене своїм учинком визначили. Я в них просив води – вони мені не дали. Я через це пішов далі. Зустрівся з п’яницями, вони мене звали, я відмовився. На балконі люди сміялись - я не надавав ніякого значення. Далі пробирався. Мені треба відпочити, я в дорозі подумав, а місце моє – природа. Я туди пробирався між людьми. Вони як такого зустріли охоронцем порядку, він прив’язався, і до дому Базарної вулиці № 12. Іван Климович Захаров старого обряду священик, вони всією сім’єю мене зустріли. Вони не відмовились, як від свого рідного, сказали міліціонеру: це, мовляв, наш чоловік. А який я був наш, якщо я шукаю послідовника, іншу особу, хто б згодився з моєю думкою, і сказав про мою ідею, що вона заслужила в природі. У цих людей залишити весь свій одяг, він їх заставив сильно думати про цей одяг. У них ворота - на секретному замку, сторонньому не відчинити. А о 12 годині ночі спали всі. Я вийшов у трусах надвір, а природа відчинила ворота. Я пішов по місту, по незнайомих вулицях.  Я нікого не зустрічав, крім одних кішок. Я йшов, пробирався на околицю. Мені хотілось попасти в станицю Грушовську, вона разом з Новочеркаськом. Коли я вийшов на околицю, солдати по тривозі бігли. Я понад ними як такий ішов.

    86. А тут, крім мене одного, чисте поле. Я вже думав: як же бути нашій медицині? Я помагав чоловікові хворому. Непогана зародилась мисль, а люди про це не знають. А тільки думав про товариша, він працював у Новошахтинську, шахта ОГПУ, начальник дільниці. Йому допомогли закінчити гірничий інститут у Новочеркаську. Ці люди, у котрих зостався мій одяг, вони встали, звернули увагу на ворота: вони мене пропустили як такого й стали на своє місце. Я заслужив у природі, а ваше діло думати: де я дівся? За їх висновком, я пішов на ріку купатись і там затонув. Одяг нехай у нас, мовчання. Я йду повз молочниць, вони також сміялись із мого вчинку. А я те чув, сам думаю: з кого ж ви смієтесь? Ви ж не знаєте, з кого. У цей час офіцер їхав на коні, він теж подивився, а сказати нічого не зміг. Я повинен переправитись через ріку Тузловку, вона мені помогла на той бік перебратись. Я там, але мене оточив густий туман. Я в ньому, як у молоці, зостався. Нікого, крім одних жайворонків уверху. А я оточений живим. Іду й горюю в природі, вона ж разом зі мною: повітря, вода, земля. Я – друг їм, говорю їм: «Природа, покажи ти своє чудо,    

 покажи ти мені яку-небудь тварину». А вона тут як тут, без усякого туману. По польовій дорозі пес, борзий собака біжить, ріже мені дорогу. Я його побачив і тут же зрозумів: треба його як друга життя зупинити. Я його назвав «Хлопчик».

    87. Він тут же зупинився, став хвостом вертіти – це вже дружба. Я - до нього, він – не з місця, жде мене до себе. Я до нього йду сміливо, а він мене як такого ждав і хотів бачити мою любов. Між нами виникла дружба. Я – до нього, він – до мене.

      Люди, я не знаю, кому вже писати й що я повинен писати. Я сам усе роблю практично, я загартовуюсь тренуванням у природі, не простуджуюсь, не хворію. Ці якості передаю людям, здоров’я через свої руки струмом. Чоловік захворів якою-небудь хворобою, він Учителевим  ділом  займається в  природі – у нього щезає ця хвороба. А здоровому чоловікові це дає запобігання, він гарантований, не захворіє й не простудиться. Ось що нам, усім людям, треба зробити. А засоби вже є і будуть у людях.   

      А Хлопчик – мій друг у природі грається, слухає мої слова, ними радується, не їсть, натще. Також і я не їм у звязку з моїм ділом. Я задумав людям доказати своїми силами, чоловікові хворому помагати – так ще не робилось у природі. А мені, що не попрошу в неї, вона не відмовляла дати.

    88. Я просив, як матір свою рідну, щоб вона мені з живого дала на факту побачити. Я одержав, тепер роблю разом і ним. Говорю: Хлопчик. Він слухає. Скажу: біжи в те місце. Він, як скажений, старався бігти. А по путі десь червоноармійська палатка. Я – туди, там офіцер. Він мене слухав. Я йому говорю про своє небувале, що задумав у природі робити. Роблю для людей, щоб вони мою історію знали й старались її для здоров’я  свого робити. Я йому показую живий народжений у природі факт. Собака – друг мій, цей борзий, він голодний, його треба погодувати. Хліба я прошу. Він – ні слова, виносить і дає дві скибки мені та йому, говорить: «Годуй сам, він за тобою не піде». Так і вийшло: собака поїв ці скибки й відвернувся від мене, не став слухати. Живий факт – значить сила в природі, поки хліб – на арені. Хліб життя показав, а без хліба - біда. Я тільки один зостався. Іду далі. Для мене перепілка вилетіла з під ніч, вона знесла три яєчка, я їх випив. Це моє все. У самого мисль пряде по природі, не стоїть на місці. А хочеться людям свою силу показати, вона в мене є. Я начебто й не йшов по бездоріжжю навпростець від Новочеркаська до Новошахтинська.

     89. У мене сили були, фізичної втоми не було. Та й чим я цю втому зроблю, якщо моє тіло живе енергійне? Я свого друга дитинства знайшов скоро, побачив Феклу, жінку його. Вона злякалась, що я такий є. Я говорю: «Не лякайся». Умови чоловіка заставлять усе робити. Вона стала жалітись як хвора. А я тут як тут із своєю природною допомогою в природі. Сказав те й те зробити. А хвороба послухалась, щезла, пішла від Фекли. Вона моїм приходом була задоволена. Говорить:

- Де ти раніше був? – Я їм говорю.

- Не запізнився. А от друга Івана Олексійовича.                                                                                   

- Він у шахті на роботі.

      Вона бере трубку телефону й викликає комутатор, слухає:
– Де начальник 11- ї дільниці Іванов?
– Він у себе.
– Дайте його роботу.
-  Він у телефону:
- Хто.
– Я Фекла. Ваня, у нас гість Порфирій Корнійович.

- Зараз, - він сказав, - прийду.
     А наше діло було спогади села, людей своїх, про Оріхівку, особливо про образу свою, коли за його крадіжку осудили. Вони мене зробили між собою злодієм так, образа велика в природі в людях.

      Усі люди – злодії, а не хто-небудь є, а виявився перед ними я. А тепер спокутую вину свою цим добром. Я поміг тобі, говориш спасибі. Та ще яке є це здоров’я, одне з усіх, треба всім людям. Воно було, воно є, воно буде, якщо ми за нього так візьмемось і будемо його так робити, як роблю я особисто між людьми всіма. Не треба наука.

     90. Мені треба в природі чоловік, а йому треба повітря, вода й земля, що поможе чоловікові живому. Він у природі огородиться здоров’ям через здоров’я моє. Це струм, електрика й магніт передаються через чоловіка до чоловіка, лише б узявся за руки. І раптом появляється на арену Іван Олексійович. Він ніколи цього від мене не ждав. Він був незадоволений моєю поведінкою. Старався мені докорити. А йому Фекла говорить: «Ні». Мовляв, твоя неправда. Ти - інженер, технічний чоловік, безсильний зробити те, що робить він. Іван Олексійович – друг, але життя його не таке є оточене, як воно в мене. Я перед ним – бідний чоловік, але не технічний, як він, вірить техніці. А вона людьми зроблена руками в природі. Люди зробились інженерами, а я зробився людьми Богом. Моя ідея – помагати хворому, але не заважати нікому. Ось який я Бог. А Івану Олексійовичу, як другу дитинства, хотілось, щоб я в нього зостався жити. Ні, я йому кажу. Люди від мене ждуть здоров’я, їм я треба. А лікарі – адміністратори ввели хворобу, нею розпоряджаються, говорять: ти такий є хворий психічно. Ну що ж, побуду, погуляю та пороблю як хворий. Не зробить він. Сили мені дала природа, обдарувала цим ділом. Я помагаю людям – мені помагає природа: повітря, вода, земля, - чим я оточений, що мене любить, і люблю я це все.

    91. А ти по дитинству є друг, а по життю своєму – ворог. Адміністратор людей заставляє, жене в бій з природою. Він розпоряджається людьми, а я їм служу ввічливо слугою. Я – нижче від усіх людей, стараюсь стати корисним у житті їх, вони мене своїм горем піддержать і назвуть мене за моє діло: Бог я. Так, за усім цим є Бог.

      Зоставив цього друга уночі, пішов, мене тягнула Провальська цілинна земля. Я Персеяновську перейшов, а тепер треба попасти в Провалля, де я повинен сил набратись і зробитись чоловіком колишніх часів. Я туди по сонячній порі без усякої їжі старався попасти. Мені не треба було нічого, крім ображеного, хворого чоловіка. Та такого в житті в природі ніхто не шукав, крім одного мене. Я старався зустрітись із ним через його хворобу, через його ворога, а він був сильний оточувати його. А я вже перемагав силами своїх рук, це мої сили, це моє діло. Лише б зустрівся з ним на арені, я його своїм умінням попрошу, він згодиться, дасть свою згоду. Я на високому кургані на Проваллі простоював часами, днями, ночами, природу молив, просив, говорив їй свої слова: природа, ти мені дай життя й моє вчення в цьому, щоб я навчився, як буде  треба  робити й описати, щоб люди це  діло зрозуміли, що я – чоловік із своєю ідеєю, а належу Божій стороні.

    92. Я – вояк з усяким захворюванням, усякою бідою. Я – переможець у природі ворога, гонитель усякої хвороби. А зі мною, з таким другом дитинства, Іван Олексійович не згодився. Він сказав: «Я не вірю нікому – вірю техніці». Вона мене навчила, вона мене примусила, щоб я з нею вмер, як умерли всі люди. Ну що можна сказати на це? Умирайте на віки-віків. Я діждався свого. Хотів зайти до Фірса Івановича Носова, він назустріч став, просить, щоб я одів брюки на себе. Я був гість, для нього просьбу задовольнив. Він мене в дім свій пропустив. Я зайшов, говорю їм:

- Здрастуйте. - Вони поздоровкалися зі мною. Я став у них питати.

- Як ви живете? – Вони стали жалітись:

- Дуже погано, шахта буриться, усі поля підготовлені сідають. Не дають ходу, потребують від нас як комуністів, щоб ми лізли. А ми книжки свої - на стіл, лізти не ліземо. Шахта стоїть, не робить. – Я в них спитав:
 
- Із вас нема таких, щоби були хворі? – То тьотя Дуня, хазяйка, сказала мені:
 
- Хворію я спиною п’ять літ, вона мене мучить, я з нею мабуть умру. - Я їй сказав:
- Віриш мені – вийди на поріг і зроби три рази вдих і видих, а сама скажи: Учителю, дай здоров’я. – Вона пішла, зробила, попросила, їй стало легко. Вона заходить у дім свій, говорить усім нам:

 - Ти є Господь.
    Вона правду сказала. А люди це діло підхопили, стали просити мене.

Особливо себе показала Євдокія Панкратівна Бочарова.

    93. Вона пять літ промучилась без ходіння ніг. Вона чим тільки не лікувалась, де вона не була: і в санаторіях, і в будинках відпочинку, - а ноги як були атрофовані, так вони й зостались. Я тільки їх, як Господь над цим, заставив пробудити. Вони в неї стали живі, ходити по землі. Люди заговорили, люди стали робити. Це діло дійшло до самих лікарів, до адміністраторів. Вони запросили, їх була така мета: мене вбити. Узяли запросили нашу охоронну сторону міліцію. Вони ж із своїм конвоєм хотіли, щоб я з провідником поїхав у Сватове. Питається: для чого, якщо я даю людям здоров’я? Вони мені дякують. Я завдяки їм живу, хочу туди не попадати. Ось які мої діла. Природа – за мене. Я находив вихід позбавитись від цього режиму, від цієї штуки. Міліція оточила, вона свою форму показувала до самої Кадіївки. У лісі на ходу сплигнув і пішов пішки в Луганськ, в Єлізаветівку. По вулиці Луначарського № 2 Городовиченко Федір Федорович. Він мене після такого пробігу через Славяносербськ. Через Родаково я попав на товарний поїзд, котрий відправлявся від Родакова  до Луганська. Я механіка попросив, він дав слово біля семафора призупинити. Так він зробив. Я вулицю Луначарського шукав, її знайшов. А шурин мій, дружини моєї брат, коли побачив, злякався. Спитав: «У чому діло?» А діло було в брюках, у сорочці. А вони мучать людей. Їх заставили про це мовчати. «Нехай, мовляв, поки виявиться де-небудь», - так люди думали. А він живий у Луганську в шурина.

    94. Я надів сорочку й брюки, став їхнім чоловіком. А ідея не їхняідея природи. А в природі люди одні й інші, одні хворі, іншіні. Кому й чим легше помагати? Треба вміти помагати одним й іншим. Буде легко природним шляхом – здоровим. А мені доводиться зустрічатись через людей з такими хворими, від котрих відмовилась медицина: вона не в силах у цьому горі помогти. А мені, як знайомому, указали адресу: Первомайська, 11. Євдокіяскалічена, без рук, без ніг. Її довелось водити по грязі, по снігу. Вона лежала в постелі непрацююча. А жити доводилось між доньками. Їх діло робити треба, а вона негожа їм готувати. А тепер вона вже дітям приготувала, діти зостались задоволені. Я на це запрошення на це діло мав шанси піти у виконком міста, зустрівся з культпрацівником. Він як комуніст про все розпитав і згодився з висновками моїми. Він викликав усіх лікарів міських, стали ми вирішувати це життєве питання. Воно було на моїй стороні. Вона говорила не про технічні дії проти хвороби чоловіка, вони не помагали, а заважали, вони цим хворіли. Люди не задовольнили себе, ображені. Вони шукали такий вихід, щоб позбавитись від тяжкого, а прийти до такого легкого, спокійного діла. Люди цього не хотіли, їх страшило.

    95. Вони від природи від холодної бігли. А холодний сніг підняв на ноги чоловіка, котрому я поміг. Це була істина людська. Про це сусіди знали, від чого не відвернулись сказати хороше. А лікарі зустріли моє тіло як психічно хворого. Треба піддержати мене в цьому ділі, а вони хотіли класти в лікарню. Я від цього діла пішов. Біг через аеродром. Мені було 35 літ. Я був гренадер щодо здоров’я. Моє здоров’я – це всіх нездоров’я. Тепер про це пишу. Дивлюсь угору, а літак-кукурузник літає. Я його посадив думкою, він сів біля мене за причиною. А дорога, вона зробила вилку, і вправо й уліво дорога вела. Я не знав: куди мені йти. А стояв ждав когось. А чоловік по правій дорозі йшов. Я його ждав. Він зрівнявся зі мною, я перед ним вибачився, спитав: «А як можна попасти в Синельникове?» Він сказав: «Іди по моїй дорозі».  Я пройшов всього мало, як тільки глянув на нього, а його як такого не виявилось. Я був уражений. Люди наші вчені, був такий психіатр Покровський, доктор Артемов і професор Корганов, вони на мені, такому ідеальному чоловікові, помилились: мене визнали психічно хворим чоловіком - параноя розвиток особистості, шизофренія. За те, що я ходив роззутим по снігу, мені дали першу групу.

    96. Я одержав засоби для існування зі зарплати 280 крб. 138 крб. 30 к. на цих грошах, 13 карбованців. Я був убитий як ніколи адміністративно нашим начальником ОРСАлімовим і Берецьким. Вони мене вчили, як комерсантом стати через вузлики. Я їм сказав: умію зав’язувати вузлики. Я працював у них чесно, але вони взяли за мету, мене постригли, побрили через НКВС і тут же скоротили.

      Я в цей час писав словами своїми, доказував на фактах у житті, що це все дало нам у житті. Чоловікові мати природне, природа – повітря, вода, земля. Вона напала на чоловіка його захворюванням. Він захворів у цьому не сам, його вдарила природа через те, що він став відходити від природи, став не любити її якості. А раз вони йому стали шкідливі, він уже в цьому не вояк, він зробився в природі залежний технічний чоловік. Йому довелось безсильно жити та з нею боротись. Він чужим тілом оточив себе, наїдався досита, говорив: йому сито й хороше. Це було йому до пори. У нього живіт заболів, треба лікаря. Він теж такий бідолашний, на черзі стоїть сьогодні захворіти. Він тільки технічний чоловік із своїм ученням, йому треба хвороба на чоловікові, він їй помагає стандартом. Таблетку треба або шприц.

    97. Люди – це є в природі все, у них їхня сила є. Вони це діло зрозуміють, пізнають. Ці ось якості – визнають їх як таких і почнуть їх у житті застосовувати як такі. Люди наші не все знають про цю ідею Іванова. А вона оточена природою, він із нами своїм учинком поділився, не став так, як люди, самі себе оточили. Вони із залежністю в природі живуть нелегально, нею користуються, присвоїли до свого ім’я й сказали на це місце: це місце – це моє. А природа, вона не людська, вони її заставили, щоб вона їм за необхідністю давала те, що їм треба. У людей є своя наука. Люди народжуються ягнятами, а в процесі життя вони робляться в своєму ділі ділками. Люди лізуть по природі, вони в ній шукають таке діло, котрого в житті ще не було. Люди оточили себе своїм індивідуальним місцем. На ньому вони кожен день і ніч зустрічають і проводжають ці в природі якості. Люди своїм умом цей час ждуть і до нього готуються.

    98. Люди раніше цього на мали, що мають  дані люди. Вони народжені в природі так, як усі люди. Перші народжувались, у них не було одягу, у них не було їжі й не було житлового дому. Їх оточувала природа. Люди самі себе в цьому розвивали й прийшли до свого висновку, що це вони зробили самі. Хуторів чи аулів не було, а тепер - міста. Хто це в житті зробив? Люди. Вони стараються більше зробити. Вони одягнули себе й нагодували, а в дім увійшли жити.

       Люди самі це зробили: оточили себе місцем, його прізвищем назвали. Це вже не моє, а іншої особи. Він може туди сам заходити. А іншій особі? Йому такого закону нема.

      А це є, він лише б знайшов таку річ, котра була б йому пригожа. Він її бере руками, кладе на віз й везе в свій дім. Він – злодій, він злочинець, він знущається. Живе піймати й убити як своє – на це права ніхто нікому не давав і не дасть. Люди самі ввели й зробили в своєму дворі, а хазяїн цим ось і розпоряджається. Він командує, він є хазяїн усього добра свого власного місця. Люди йому самі зробили це.

     99. Усі люди живуть на білому світі, вони в природі оточені нелегально. Їм природа дає живе, а вони це все знищують, як своє добро. Ми – це люди є такі в житті, вони можуть підводити під круту гору. Як це виходило нехороше. Нас оточували люди нехорошого характеру, убили нашу совість. Ми через людей зробились злочинцями, узяли муку в Новочеркаську за вказівкою комірника. Він сказав: «Це мука». Ми зостались винні перед народом, нас звинуватила держава. Я не був тут винний, це все зробили люди. Я вибачився, як ніколи, перед ними. Вони мені нічого не зробили, крім того, що не відпустили відходів. Ще раз прошу в цьому моєму ділі. Більше не буде такого діла. Кланяюсь і прошу сердечно вибачення в цьому ділі, у котрому можна попастись через свою невпевнену слабкість. Вона може зустріти нашого чоловіка в будь-якому місці в усякому ділі. Я, говорить чоловік цього діла, помилився, держав такий удар чорного характеру. А тепер поведу людей до кращого, до хорошого, славного одного з усіх.

    100. Голова сільради Оріхівки зустрів правильно, він – хазяїн становища, він же адміністратор свого Чувілкіного бугра. Це все є природне багатство, слава всьому ділу, з усіх діл діло. Ми на ньому огородились славою, вони нас заставили народити чоловіка. Люди зробили тюрму для задоволення, щоб люди знали таких людей, котрі женуться за людьми й роблять їх злочинцями. Люди зробили лікаря через примушення. Вони робили для того, щоб утомитись і втратити здоров’я. Люди постарались зробити для себе лікарню, щоб у ній легко вмерти. Дуже тяжко дві тисячі літ проходили та продивились на це денне сонце. Воно сходило й заходило, у чому чоловік жив один час, інше настало й умирав чоловік у цьому ділі. Життя такого, котрого треба, люди не бачили. Усі вони через це лежать у гробах у праху, ждуть Учителевого слова воскресіння, обов’язково це буде. Люди чоловіка зарили – його й відкопають. І на це прийдуть такі сили, ними вони оточать себе, і те вони зроблять, що люди хочуть, – вічне в природі життя.

    101. Люди шукають у природі, у космосі, у невагомості життя легке небувале, щоб жилось нам хороше й тепло. Це наше технічне обманне, котре нас приводить до поганого й холодного. Люди в цьому вмирають. Що може бути в цьому хороше, якщо люди  не живуть, а вмирають? Це наше незнання. Ми природу знаємо однобоко. Щоб із кругозором жити, ми за це не брались.

      Чоловік має жити в природі, щоб йому було тепло й холодно, хороше й погане, щоб не гидував природою. Вона ж нашим тілам – мати, вона всіх людей зустрічає однаково повітрям, водою, землею. А ми не схотіли, узялись за діло робити діло, щоб нам було в цьому хороше й тепло. А нас оточила втома. Ми в природі захворіли. А щоб у цьому помогти комусь, у нас засобів нема й нема такого чоловіка. Учитель у нас є для цього діла, він чоловіка в холодній воді купає, повітрям задовольняє. Вдих і видих робить глибоко через гортань і по землі повзає босим у будь-яку пору. Це не технічний шлях жити за рахунок штучного, а треба жити фізично в природі на ногах. А ми, як ледь щось таке, своїм тілом уже сів на стілець. Йому хочеться ним хвалитись, що воно його є це місце. Він ним навчився володіти, із нього командувати, адміністративно розпоряджатись, приказувати.

    102. А його, як такого короля, люди слухають. Він говорить: мене народ посадив на це діло, щоб я це діло робив сам у людях. Люди є вівці. Ви пробували їх у море гнати? Вони пирскають, не хочуть туди йти. А коли вівцю туди одну кинеш, усі за нею підуть. Для чого вам або нам треба між людьми патріот? Він же такий умираючий, як і всі люди. Що з цього діла, що ви робите, сидите, командуєте? Умрете все рівно. Учитель говорить: я вам за ваш стіл не сяду. Це місце короля, їм колись люди кланялись, вірили їм. А тепер це діло відпало – народився народ, люди. А між ними чоловік учений технічний. Їм треба матеріальність, вони без цього жити не зможуть. Не їжа з одягом чоловіка в житловому домі  рятує – роль  відіграє чоловік живого характеру. Він може жити в усьому і так, і сяк. У людей у природі є все. Він може по природі по землі ходити босим для здоров’я, живитись повітрям, а пробуджуватись водою.  Люди в цьому завоюють життя вічного характеру не в космосі, а на землі.  Я як Учитель ваш людський учу одному – це все дає здоров’я моє, знайдене в природі. Я не вбиваю людей і не примушую їх, щоб вони до мене приходили із своїм нездоров’ям. Вони хворі люди, їм не хочеться вмирати. Він хоче жити, а жити ми не навчились. Наша наука на місці не стоїть, рухається з місця в інше.

      103. Ми з вами можемо жити по-людському. Ми можемо жити й за Івановим. Загартування є в природі. Люди хочуть – вони зроблять. Лише б тільки захотіли, природа нам ворота відчинить. Ми з нею не воюємо, а любити любимо.

    Іванов за ділом є самородок, а джерело його – загартування-тренування. Він один такий трудиться на благо всього людства. Він учиться в природі, хвалиться перед світом. Він говорить істинно за самозбереження свого тіла енергійно. Моє серце молоде, загартоване, здорове – серце 25-літнього чоловіка. Він його виходив. Ворога ніякого не боїться, навіть своєї смерті. Якби він це не робив, він би давно вмер. Він – чоловік землі. Він дихає сильно, а різко говорить не про яке-небудь чудо, він говорить про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше в житті є чисте повітря, вдих і видих, снігове й холодне пробудження – миттєве оздоровлення нервової центральної частини мозку. Я, він говорить, люблю й уболіваю за хворого, йому хочу помогти струмом через руки свої. Це не слова говорять, а треба робити діло, про що пише рука Володаря, ніколи про це не забути. Одна правда з усіх. Мене як такого треба  просити – будеш здоровий. Кому це не треба буде, юнакові молодому? Та ні. Шановні, це  все є світове  значення. Нам  треба  матір-природу любити, ніколи не забувати. У своїх словах одна є правда.

    104. Не хвороба відіграє роль у чоловіка, а відіграє роль сам чоловік. Нам треба вчитись у ідеї Іванова, щоб знати природу, не сідати в тюрму й не лягати в лікарню. Буде треба вільно жити, не лізти на рожен. Яка в цьому ділі буде наша слава, якщо ми при зустрічі з людьми: з дідусем, з бабусею, з дядею, з тітонькою, з молодим чоловіком – їм низько поклонимось і скажемо: «Здрастуйте». Ех, і життя моє тяжке для всіх нас. Зрозумійте моє терпіння, свої серця так загартуйте. Милі мої всі люди, гляньте на сонечко – побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я в природі: Переможець її, Учитель народу, Бог землі. Ось що нам, людям, зробити треба в житті в природі.

    Я цим медичним спеціалістам доказував: штучне з технікою чоловікові хворому не помагає в житті, а сильно воно хворому чоловікові заважає. Тіло  живе температурить, хворе тіло, а ви йому (їм трьом говорю) свою видуману голку тикаєте, ріжете тканину й уводите якусь придуману суміш. Ця рідина така ж сама, як Румянцева підсадка, вона не дала ніякого ефекту, провалилась як така. Ви ріжете хворому живіт, як він, бідний, терпить. Йому боляче, але його примушує хвороба. А ми їй навчились помагати. Вона посаджена природою, її не відрізати, не видаляти. Це заслуга в природі.   

    105. Чоловік у ній життям, своїм учинком заслужив цю хворобу. Вона в нього сіла за його зроблене в природі щось нехороше. Він же в природі - злодій, він же в природі вбивця, із  злочинців злочинець. Він же собі побудував тюрму, у ній сидить; він же  побудував і лікарню, у ній тепер лежить. Що ви зробили, подумайте? Я їм говорю: їх база, держите під замком. Ви мені дали групу першу за що? Та за мою ідею. Ви про неї три дні говорили. Я говорю: біле, а ви говорите: чорне. Я говорю: чорне, а ви – біле. Я свою ідею не вивчаю; хвороба, вона моєму тілу не треба, я їм говорю. Вони, вчені, мене слухали, я їм малював картину.   

      Мені треба чоловік, я його як хворого чоловіка кладу на спину, його тіло, він лежить переді мною. Я своїми руками беру, лівою рукою – за голову, правою рукою – за пальці ніг. Уже я своїм здоров’ям, своїми силами, струмом оточив його безсильне тіло. Воно моєму тілу підкоряється, я вчу його, що треба робити, щоб цього ворога видалити, щоб він щезнув у ньому. Я його пальці на ногах повертав, він це робить, пальці на руках теж повертає. Це робить його мозок, розум його. Потім хворий дивиться на своє серце, на легені, у живіт, животом усередині повертає вправо, вліво. Я після цього всього беру пальці ніг, їх смикаю, і тут же заставляю хворого глибоко дихати через рот до відмови.   

      106. Я йому в ногах смикаю, беру за руки. А хворий у цей час дихає. Коли закінчить, я руки беру, піднімаю його на ноги, ставлю. Знову пальцями в ногах хворий повинен повертати, в руках теж. Після чого хворий разом зі мною, я його як ділок держу за руки своїми руками й прошу, щоб він глибоко разом через рот дихав, робив вдих і видих. А тоді я його веду під холодну воду, його купаю, пробуджую, лякаю його тіло. Коли скупаю, він під водою кричить, йому холодно, він боїться води. Він у житті так не купався, а тепер його купає Валентина. Потім під мої руки знову попадає. Я його ставлю перед собою, стоячи,  держу за руки його й починаю його вчити, що він повинен робити в процесі цього діла. Я його прошу, щоб він це робив. Це моя просьба, щоб хворий вранці й увечері купався холодною водою два рази на день. Потім друге: зустрічаючись із людьми, здоровкався, низько головку клонив, говорив «здрастуйте», дідусь, бабуся, дядя, тьотя й молодий чоловік. Це твій є обов’язок не проходити ні одного чоловіка, усім треба ввічливість, пошана. Третє: треба знайти бідного чоловіка, потребуючого 50 копійок, йому їх дати треба. Перш ніж давати, треба сказати слова свої: я, мовляв, даю цьому чоловікові за те, щоб нічим не хворіти, і віддай. Четверте – це терпіння без їжі. Чоловік не їсть 42 години: у п’ятницю ввечері поїв, а в неділю треба сідати їсти в 12 годин дня. Треба вийти надвір, подихати повітрям.

    107. З висоти тягни повітря й Учителя проси: «Учителю, дай мені здоров’я». Три рази потягни повітря – три рази говори: «Учитель, дай мені здоров’я». Тоді сідай їж. Це твоє свято. П’яте, не плюй, не харкай, не пий вина й не кури. Все.

    20 серпня. Я був у вас у кабінеті. Іванов разом із лікарем  Єлизаветою Григорівною. Ви читали лист, адресований Нікогосовій, вона - адміністратор усієї нашої області. Вона держить в умовах хворого, його за розвитком заставляє своїм режимом. Вона – хазяйка своєї хвороби. А от щоб їй помогти, щоб не було хворого чоловіка, у Єлизавети на це сил нема. Технікою, штучним не задовольнили себе люди наші, так і ми залишились бідними людьми. А в природі ці життєві якості є, але ми не вміємо й не хочемо їх у природі шукати.

      А я знайшов, оточив себе ними, хочу сказати. У холодному й поганому ділі є все, лише б чоловік за це взявся. А він не береться, боїться, вважає: він у цьому простудиться й захворіє, умре. Це його така є мисль при ньому. А чоловік як тільки не йшов від цього, його природа нагнала, догнала, посадила виразку або грибок, від чого чоловік без сил відбиватись. Люди втомлюються, засобів нема, і чоловіка нема такого, хто б народився уболівальником за це.

    108. Скажіть мені, будь ласка: кому треба цей хворий чоловік із своєю хворобою? Він між нами стогне, ми це чуємо, стараємось у лікарню, там де доглядає няня. Їм не до хворого, вони думають діждатись, скоріше свою зміну здати. І для чого ти комусь здався? Ближче до себе своє тіло й своє місце. А чужий нехай помирає, до нього як до хворого й лікар не підходить. Він умре, а ми спишемо актом.

    А я чоловіка приймаю всякого хворого, своїм поцілунком учу вчинку: треба близько до природи, подалі від штучного. Мій вихід такий: треба зробити чоловікові хворому легке в житті, не втомою його хворобу, а пробуджуючим спокоєм. Вода його купає, після йому робиться легко. Ось що чоловік у житті жде, а ми його держимо в базі й заставляємо його трудитись. Говоримо: трудитись і ритись. Здоровому чоловікові тяжко в ньому оточуватись. Хвороба через просьбу відходить геть. Люди від цього легкого в житті будуть бутити, вони не хочуть цього підтримувати,  бо воно їх жене в бій. Люди їм підкоряються, вони мають сили саджати за законом їх у тюрму, класти як хворого в лікарню. Їм доводиться там випробуватись у режимі.

    109. Ці законні люди із своєю силою що хочуть над нам, те й роблять. Люди ці підлеглі хворі, із своєю хворобою вони не в силах по-своєму обходитись. Він покараний як чоловік із своїм тілом попав в умови. А тут учені адміністративний режим їм увели, самі вимоги перед ними ставлять, адміністративні слова. А ображений за діло покараний, відповідає, його за це б’ють усе його життя. Вони винуваті в цьому.

      А щоби бути вірним, треба вирішити піти це все обійти й своїм учинком стати протилежним, не робити цього, що зробили всі люди. Їх можна саджати й карати за їхні гріхи, вони стихійно зробили – украли й убили. Їх природа людьми осудила, своїми силами вона накрила за своє невміння в житті. Люди з природою воюють, ідуть до неї й убивають її. Вона від людей терпить – вона людей карає. Люди хворі стогнуть, про них забули всі, вони вмирають, лягають у вічно невмираючий прах. Вони лежать як такі в землі, не роблять у природі ніяких змін.

      110. Природа від цього ось терпить, на заміну цього чоловіка жде іншого, зовсім не такого з його мислю. Він не хоче, щоб це було. Він хоче, щоб радість була, життя процвітало, а смерть відійшла – ось чого хоче він. А в природі ці якості є, їх треба зберегти. Такі умови люди самі зробили, їх учинок заставив із цим згодитись і робити. Це життя, котре побудував чоловік, він його робить, і за це діло він одержує. Це життя чоловіка в природі: похвалився, але не зробив.

    А це буде. Я був людьми ображений за свою роботу... У тридцятих роках хотіли вбити ради цього діла партії. Секретар Гуковського осередку та інші заступились, мене одного з усіх людей поновили. Люди-адміністратори не полюбили, за 24 години вони гнали мене з виробництва за мою шевелюру, за моє волосся. Люди мене зробили між собою священиком. І нібито я відмовився від роботи, мені ввели шість місяців не ставати на роботу. Я весь час був своєю практикою зайнятий. І от прийшов час, треба робити. Я звернувся з просьбою до прокурора області.

     111. Він мене послав, щоб я знайшов роботу, він поможе влаштуватись. Я при Ворошиловській залізниці знайшов на виїзд у Невиномиськ працювати уповноваженим заготівлі. Соколов - начальник групи заготівлі. Я - до нього, а він говорить: «Пострижись, побрийсь, тоді приходь, будемо розмовляти». Я набрав номер телефону, прокурор Кузьмін слухає. Я передаю трубку Соколову, він йому дає вказівку прийняти. Я цією роботою не був задоволений. Моя робота – це люди ображені, хворі. Природа була за мене. Вона зробила для людей усе. Люди помилились на Іванову: його волосся відрізати. Це був адміністративний указ: посадити в НКВС і обстригти, а потім скоротити. Я через це в контрольній комісії зустрівся з психіатром Азово-чорноморського краю, став їм доказувати. Роль відігравав чоловік, але не хвороба, вона не відіграє роль і тепер. Я їм практично на чоловікові показав і тепер хочу доказати на фактах життєвих. Не техніка, не штучне відіграє роль над хворим чоловіком, а відіграє роль природа: повітря, вода й земля.

     112. Вона оточує чоловіка живого енергійно. Це ідея, з котрою зустрівся в природі Іванов, вона між людьми весь час була, вона є і тепер, тільки її треба пізнати й застосувати як таку. Це сторона холодна й погана. Вона була, вона є в природі й буде. А люди не хотіли цього в себе бачити, не хотіли цього робити. У них це діло не виходило, гинули в цьому ділі. Іванов ці якості знайшов, ними оточив себе, тепер хоче сказати всім людям: треба буде робити, щоб не хворіти, не простуджуватись. А коли ми цим оточимо себе, то в нас буде продовження. Ми це життя переробимо на нове невмираюче діло. Життя моє, воно нам, усім людям, у природі покаже. Ми, усі люди, побачимо на ньому цю істину, котра ним робиться. Це природа, це повітря, це вода, це земля. А вони є мої милі друзі, я їх один полюбив, ними оточив себе, як любимими друзями. Вони мені помогли, вони мені помагають, і будуть вони мені помагати за моє все зроблене. Я зустрів хлопчика в лікарні, його мати годувала. Вона мені говорить: серце хворе, колють; одне колють, а покращення нема. І не буде в цьому, роздратування в погану сторону. Не треба це ось робити: хлопчик умре.

    113. Я їй як матері сказав: «Серце тільки я відновлю». А скільки таких дітей хворих лежать у ліжках, страждаючих, хворих? Вони ж не одержують від цього допомоги, умирають усі. Так жити, як живуть люди наші всі, нам не треба буде. Ми нічого не робимо, щоби бути здоровими, не хворими. Ми хвалимось чужою зовсім силою. Ми в природі залежні. Це все – чуже зовсім, природне. Наше діло – це найти, присвоїти, назвати своїм іменем. Як це робилось, так робиться, і буде воно робитись до тих пір, поки ми за це не візьмемось. Ми з вами від цього, як від свого імені, відмовимось, визнаємо це все природним добром, ніким воно не присвоєне, і на ньому робити не будемо. Ми, люди, навчимось жити в природі за рахунок самих себе. Ми перестанемо чужим природним користуватись, візьмемось за своє живе енергійне. А те, що ми робили на цьому місці, ми більше робити не будемо. А раз нам робити, то вже нелегальне, зовсім не наше, чуже природне, воно частка є спільного блага всієї нашої матері-природи. А ми його від неї відбираємо як живе. Що там зостається? Пусте місце. Чим воно заповнюється, крім нестатку, безсилля?

    114. А раз у природі не вистачає її сил, що може вийти, крім одного мертвого діла? Ми, люди цього порядку, бачимо правду, але не згоджуємось. Вона є на чоловікові природному в природі. Їй хочеться свої ділом усьому світові доказати, що хворому чоловікові не треба хімія, не треба техніка, не треба штучне – це все йому шкідливе. А йому треба легке природне: повітря, вода й земля – це найголовніше в житті, що своїми силами оточує холодно й тепло, хороше й погано. А ми - однобокі люди, живемо один раз хороше й тепло. А від холодного й поганого ховаємось, не хочемо це робити, що зробив у житті Іванов. Він пройшов це хороше й тепле, усе це зоставив позаду. Тепер він купається в холоді, оточується в поганому. Він любить природу, а з кругозором живе, не боїться ворога так, як ми з ним зустрічаємось. Він на нас нападає сміливо й сильно розвивається в природі. Він сильний поки що на людях. Лише б тільки зробив промах, він починає наступати, із тепла в холод іде фронтом, наближається холодом. Він штучним сам захищається так, як і треба чоловікові своєї національності. Вона його заставила йти на чужу сторону зі своєю мислю.

      115. Вона людьми заставлена зробити діло. Люди обдумали свій план через кордон перейти в іншу сусідню сторону, котра зовсім не думала зробити те, що люди вирішили, - свого одного чоловіка послати. Він розвідник, він прокладав свої кроки недаремно, у нього слідом ішов свій натовп людей. Вони йшли із своїм законом на цього мирного чоловіка зненацька напасти, із силою в нього відібрати його землю, а людей підкорити під своє ім’я жити так, як хотіли жити самі ці люди. Вони задумали між людьми зробити цю бойню. Люди цим боєм вигравали, жили в природі краще. А як форма царська існувала, своїм капіталістичним режимом вона оточила себе. Люди в ній жили індивідуально власністю, не було під руками технічної сили, усе робили кустарно. Хорошого колеса не було, щоб возити на чомусь свій урожай. Воювати доводилось дубцями, потім  рушницею. Та ще мало, ішли на штики. Дуже тяжка була в цьому війна, її люди робили.

    116. А потім люди із своїм розвитком, із своєю силою в природі розвинули своє бажання, щоб напасти й відібрати їх закон, а свій увести. Так фашисти озлоблено на руських напали розбити комуністів право. Вони були безбожники, у них техніки не було. А Гітлер – озброєний, він цей віроломний учинок проти руських робив з підготовкою. Він у природі збирав власників, індивідуалістів, тих людей, котрі стояли за своє життя. Вони були проти комуністичного устрою, їм хотілось царя, короля. Люди були багатонаціональні. Гітлер був австрієць, через отця свого рідного ненавидів євреїв. Дав своє слово будь-якими засобами відомстити. І ось на це випала його чара, між німцями він  пост вождя зайняв й об’явив сам собі погоню на комуністів. Його мисль заставила всіх німців підкорити й сказати свої слова, котрими він базувався, очолював сам себе в цьому. Я, говорить сам Гітлер, він хвалився такою могутньою технікою, котру ніхто з людей не міг зупинити. Цій техніці треба були люди такі, як руські вояки. Вони свою Батьківщину від фашистів захищали.

     117. Люди злякались такого діла, як він тільки людьми оточив себе, і те він одержав. Особливо ображені люди були українці, вони були незадоволені.

     Люди майструють те, що треба, як ось Марко Іванович. Своєю майстерністю він задумав зі старого нове зробити. Це робота бондаря діжку зробити пригожою, перебрати клепки, зробити їй дно. А на  це якраз я десь узявся, свідок цьому днищу. Воно робилось із міцного дерева, з клепки. Він їх на станку тесав, а стругав у себе фуганком. Говорить: «Це є діжка, котру я роблю своєму племіннику Василю». Він це дно приготував фуганком. Дно робилось із п’яти клепок. У Марка Івановича таке скромне око, він вводив точний розмір своїх креслень. Він шість раз приміряв циркулем, він брався клепки з’єднувати гвіздками. Це його було таке складне терпіння, він у себе спритність, точність, певність мав. Я його не вчив, а більше запитував, як у діяча. Він теж у своєму ділі був хороший майстер, котрого люди в себе мали.

    118. Він не одне дно за розмірами своїми точними сам робив. Моє діло було біля нього стояти та дивитись, як він цими цвяхами ці клепки з’єднував. У мене як Учителя був свій направлений голос, у нього, як у діяча, треба спитати. Він як майстер щодо цього теж говорив, старався своє хороше між мною ввести. На це все, зроблене нами в цьому ділі, десь узявся Демченко. Він був раніше в секції просвітитель, а тепер його оточила старість. Він прийшов до нас через  своє тяжке життя. Він хоче попросити Учителя, щоб його око бачило, а вухо чуло. Йому Учитель говорить: я тут ні причому зі своїми силами. Мене тільки люди просять як Бога в цьому. А ви самі знаєте, я є чоловік із своїми словами, з такими словами, котрі в житті помагають. Це ваша воля. Ви мене просіть, а я випрошу.

    1 травня знову напад міліції, вона захотіла свої сили на мені перевірити: я їм своїм учинком заважаю. Я нічого не роблю, щоб іншому кому-небудь із людей завадити. Я не заважаю, а своє те, що треба всім людям, на арені на такій поставлю.

    119. А їм здається, що я своїм заважаю. Це все моє в природі їх лякає. Я людям треба буду. Люди в природі роблять технічно, їм треба економіка й політика. На всякого роду потреби люди відраховують у наявний фонд і його вони витрачають. Їм у житті треба техніка: машина, мотор, колеса. Простори. Ставити на землі яку-небудь потрібну будову. А в цій будові люди роблять яке-небудь діло, вони там виточують точно яку-небудь потрібну для людей деталь. Вона нам у даний час буде треба. Ми, усі люди, у природі боїмось чи то природного, чи то технічного ворога. А він – між людьми в природі, але не спить. Він жив у природі, він живе в ній, він і буде жити так, як йому доводиться на мирних людей, відпочиваючих у будь-який час, нападати від цього. Він бачить, він чує, у нього велика закладена теорія. Він читає історію, знає, що люди ці робили й роблять.

    120. У них між собою своя власність. Складена з каміння стіна чи окрема кімната. Ми – люди такі,  нам хочеться від нашого близького сусіда відзначитись чим-небудь. Ми навіть через це свою гордість у себе маємо, у нас навіть наш учинок не такий, як треба. Особливо він живе в невченого чоловіка й у вченого, хто як живе й про що він думає. Особливо мучить нас усіх наша красота фасонна, вибраний  нами самими  одяг, у котрий  ми вкладаємо свій фізичний труд. Він між нами оточений технічно й фізично. Ми з вами як такі люди неоднаково живемо, неоднаково їмо й неоднаково одягаємось. У нас є чин. А раз у нас є чин, ми ним у природі хвалимось. Нас, як такого чоловіка, видно здалека, йому треба головку поклонити й сказати йому “здрастуй”. Він цього від цього чоловіка ждав, а ми з вами цього між собою не робимо й не хочемо цього в природі робити, вважаємо їх у цьому чужими. Довіри своєї ми нікому не даємо, права. Особливо на нашій природній землі люди поселились, живуть на своєму місці, у нього в дворі є природне добро. У нього, як в якогось короля, є свій рід, робиться життя.

    121. Він – хазяїн цьому ось місцю, щоб на його місце чужа нога не ступала самовільно. Він його огородив, він ним так володіє, говорить усім нам: це місце моє. Від нього йдуть усі прокладені дороги. Я як хазяїн цього місця можу сам його залишити й поїхати. А їхати можна за яким-небудь потрібним ділом. Я з двора поїхав на коні в ліс по дрова. Кожного раннього ранку до самого сходу сонечка люди в себе сполохуються. Вони їхали в степ, весь день вони на землі, ногами тупали по землі, за нею доглядали. А потім це діло кидали й повертались додому. Це люди самі цим займались усе своє життя, вони цим жили. У них це була заготовка попереднього життя. Вони збирали сировину як продукт і товар, і будматеріал. Вони самі це ось майстрували, їжу готувала кухарка, одяг робила прядильниця, ткаля, а кравець шив, дім будував із каміння каменяр, а з дерева – тесляр. Це життя, котре вводилось людьми, звучало на весь світ. Так його будували в житті люди й у ньому вони закінчували своє життя.

      122. Це все для них був не порятунок, а в цьому житті гинули люди, умирали в цьому. А щоб цього не робити в природі, вони так не схотіли зоставатись. Їх погане оточувало й холодне. Ми, усі люди нашої землі, повертаємось назад.

    Вас, як хазяїна Лутугинського району, непокоїмо історією початою. У вас у районі є село Оріхівка, у ньому лежить місце непочате ніким від Адамових років. Воно лежало тоді, коли наші люди народжувались технічними, у штучному, залежні в природі хімічно. Одну пору пожили, а іншу пору вмерли, їх не стало. Вони із своєю потребою лежать усі в землі в праху дві тисячі літ. Між ними, усіма людьми, найшовся чоловік, у житті своєму загартувався тренуванням. Ходить при будь-якій атмосфері не так, як усі ми люди, - в одних трусах. Не простуджується, не хворіє, свою вносить пропозицію людям, перевірену на собі, щоб люди зрозуміли про те, що ми повинні змінити свій потік у житті нашим новонародженим чоловіком.                                                                                                                                                                                                                                                                                             

    123. Це ми, усі наші люди всієї нашої землі, повинні зробити: народити цього маленького чоловіка. Як ми з вами й договорились у вашому кабінеті цю історію живим фактом перевірити. Люди цю історію бачили. Я, Іванов, не хоронився, ішов прямо по путі. З матір’ю на таксі приїхав на це місце - Чувілкін бугор, розташувався, зробив цю історію в людях – без потреби це дитя. А лікарі на це діло приїхали, вони не відмовили цій матері народжувати своє дитя. Вона дала слово для всього світу народити без усякої потреби для життя, але ваші люди вам підлеглі такого права не заслуговували. До мене особисто з кулаками прибіг, і став ними загрожувати: я, мовляв, хазяїн, тобі як такому не дам цю історію робити. Я його разом із собою посадив у таксі й повіз його в Лутугине. А він звернувся до секретаря партії району. Він дав свою вказівку цю секту ліквідувати. Разом з районною міліцією мене заперли під замок. А мати цього дитяти – у Ворошиловград у пологовий дім. Це дитя: сказали хлопчик народився, а виявилась дівчинка. Ось вам живий факт, він нами починався, він і буде живим фактом.

    124. Я цієї історії – ініціатор, я про неї знаю, багато людей Москви й інших областей знають, щоб ця історія так у людях пропала. Я науці, радянському народові відомий своїм помічним ділом. Люди від цього всього не відмовляться. Та й ви як хазяїн цього району знаєте, але мовчите. Ви перед усіма будете відповідати. Люди радянської сторони розбираються, вони мою користь знають, розв’яжуть це питання. Ніколи й ніяк про це місце, про це ось діло не забути! 42 роки, як один день, проходив та продумав. Моя мисль виявилась у житті цьому істиною, вона стала помагати першому нашому бідному, хворому, котрий від одних слів свою хворобу провів, вона в нього щезла. Нехай Ганна Гаврилівна, московська жінка, про свою хворобу скаже. Вона не відмовиться від моєї сили. А сили ці не мої, а природні. Вона їм мені дала, ними я оточив себе. Ніхто мені не скаже, що це ось неправда. Я сам добився від природи, не став її боятись. Мої сили полюбились, вони з холодом, вони з поганим живуть разом. Ніколи від цього не йдуть і не підуть.

    125. Я старався в людях це корисне зробити, найшов це місце, ним огородився. Воно було, воно є, і буде воно. Це Кіровоградська область, вона велика місцевість, у котрій є багато людей, природою ображених, хворих. Вони цим, що є в людях, незадоволені. Їх діло – у житті чогось іншого ждати. Вони в цьому мучать себе тяжко, вони із своєю технікою живуть, їх оточила залежна природа, їх оточило нелегальне життя. Вони для здоров’я нічого не роблять, живуть вони надіями на щастя. Хороше – вони живуть хороше; погано – так само живуть. А засобів для допомоги не знайшли й такого чоловіка, котрий би народився, щоб дав свою таку згоду поклонитись низько в ноги всім людям. Це люди-кіровоградці, їм довелось свій лист написати з великою просьбою. А я як Учитель одержав і дав своє слово, щоб їх тілам дати здоров’я.

    126. 1969 року 11 травня поїхав до них. По путі я мав зустрітись із професором Невським про це говорити. А він був у відрядженні, його обіцянка пропала, він мене обманув. Я все це робив законно через писанину, я писав правду в листі обласному секретарю Кіровограда. Мене поїзд віз безплатно. Я їхав не на базар торгувати, а людям помагати. Мене везла бригада, але мене зустрічали небайдуже охоронці, вони брали на себе велике право. Я їм істину малював, вони старались попередити її, у них була до мене недовіра. Бригадир мав право все зробити, у Дніпропетровську передати міліції – уже це був для мене затор. Люди-охоронці не хотіли, щоб я це робив. Я був фізично сильний іншому чоловікові хворому помагати. Природа була за мене в усіх відношеннях. Вони моїми силами розпоряджались, гнали в бій недаремно. У Кіровограді мені про це ніхто не вірив, але я держав усно в цьому, старався вчити чоловіка, щоб він робив це – він ніколи не буде так у житті в природі хворіти.

    127. Ці два чоловіка мою здібність до Знаменки не довезли. Бригадир здав моє тіло в Дніпропетровськ у міліцію, а тоді було строго їздити по поїздах без квитка. Вони не знали мою здібність, що в Дніпропетровську в міліції я був відомий як ніколи. Про  мене міліція  не знала те, що мені зробити доводилось – їхати до Знаменки електричкою, а потім пересадка, паспорт був, більше нічого. Я їхав по слідах, мною вже зроблених. Старався  з людьми говорити. Люди зі мною не згоджувались, що в мене є такі ось якості. Я їду до людей нужденних, вони мене запросили до них, щоб я їм дав здоров’я. Я думав, що люди мені в цьому поможуть, якщо я хочу свою ідею проштовхнути. Я написав лист секретарю обкому, мені сказали, що мій лист направлено в обласний відділ здоровя.

    128. Я – туди, там жінка  відділом завертала. Вона визвала до мене спеціаліста лікаря Якушена. Він зі мною договорювався. Я в них в області еволюцію зробив, як ніколи, людям помагав. Мені одного поставити на ноги, це людського життя магніт. Один – через усіх, а один – це будуть усі люди. Перед 12 травня 1963 року я в одній хаті приймав хворих усього села й не хворих людей – усі йшли від мене задоволеними. Я запросив на це діло місцевих лікарів із лікарні. Вони  прийшли, познайомились, я їм  показав свою таку здібність. Їм вона сподобалась. Вони цього не зроблять, у них засобів на це не було. А роботу я з ними разом продовжував, брав із черги чоловіка, хто б він не був. І яка б на ньому хвороба не була, вона для мене ролі не відігравала, щоб я нею не інтересувався. Вона треба вам, ця хвороба, ви її відшукуєте, стараєтесь точно узнати, а потім у вас на це все є рецепт. Він вами пишеться латинню, це ліки.

    129. В аптеках їх люди майструють і нам для цієї хвороби продають. Так воно є в наших таких людей, здоров’я купляється й продається. Ми без цього життя в себе не побудуємо, у наших людей уведена торгівля. Із природи тягнемо зі землі сировину, її перероблюємо самі на деталь, будь-яку річ майструємо. А потім оцінюємо й продаємо, кому вигідно.

      А моя ідея найвірніша: ні за які ці гроші здоров’я не купляється, не продається. Мені люди дають гроші за моє таке хороше, я цим ось зберігаюсь, моя сім’я цим живе. А я ні на що не витрачаю, крім тільки в карти їх програю, а здоров’я накопичую. Я не сідаю, як усі люди сидять, у них ноги занедужують, вони без заднього місця не обходяться. Їх діло – вони повинні обов’язково в свого суперника виграти – їх така мисль. А в мене: цього азартного я повинен задовольнити. Ці люди здатні на все в цій грі: облаяти, навіть побитись або зробити яку-небудь неприємність. А я за ці гроші в людях роблю друга.

    130. Люди стараються мене як такого запросити в свій хутір. Я це робив людям своїм учинком, своєю ідеєю робив хороше. А люди хотіли, щоб я їх приймав, вони мене просили. Начебто мені щось підказувало, я не хотів їх приймати. Але люди хворі, вони готувались 13 травня зустрітись зі мною. Зробили вони чергу в Кіровограді, щоб я їх там прийняв. Вони ждали, вони хотіли, щоб я був у них. Але охоронцям ця картина не подобалась, вони захотіли мою ідею вбити. Як циганський барон, так і ця міліція, вона дрижала, старалась цього чоловіка зняти з путі. Я був між людьми заслужений, вони мене цінили за це, я був на стороні їх. А юстиція, вона наука, живе між людьми за рахунок цього, що я роблю в людях хороше та корисне. А мене як незнаючого чоловіка взяли вночі, посадили в машину «бобик», та в спеціальній ізолятор 13 травня вкинули. Усі люди хворі зостались не причому. Я не сумував, а ждав від людей хорошого. Люди мене ждали, вони хотіли одержати здоров’я. Весь радянський народ перестав вірити Богові.

    131. А хвороба більше стала на людей нападати, вони мучились. Я в спец-приймальні сиджу, у мене моє здоров’я не втомилось. Я оточений природою. Якби тільки цим ділом були заінтересовані, вони б, як юстиція, задались меті, щоб таке явище в природі не пропало. Це ніколи таким на чоловікові не було, воно вперше з’явилось людям користю. А раз людям є від цього всього користь, то треба за це братись усім нам і вирішувати це питання між нами. А ми ж люди такі, як і всі, стоїмо на черзі, ждемо всі ми свого дня, у ньому ми з вами так захворіємо й будемо так сильно хворіти. А в природі нема того моменту, щоб тобі хто-небудь поміг. У нас люди такі, щоб люди людям заважали. За це їхнє все юстиція держить вуха нащулені. Вони в це діло вникають і розбираються, винуватого карають, а правду захищають. Комусь треба таким бути. А наші не вміють, щоб жити між собою, а один одному в житті не заважати. Вони гордо себе так ставлять, вважають самі себе вище від усіх. Цим учинком, котрим ми оточили себе в людях, не доведеш.

     132. Усе залежить від спеціальної приймальні, за це міліція взялась, веде діло моє. Я без усякої такої мислі не сидів, думав одне, а думки з ділами не сходяться. Чого тільки не думав? А в них не моє – своє, теоретичне. А моє є практичне. Хто ж з чого зробив практику? Чоловік фізичним трудом створив, а теорія вже пішла слідом. Я тепер думаю так, що люди наші випустять, а виявилось: мене переводять у КПЗ. Словом, мене в тюрму. Ось це так, думаю, і хвороба не помогла. Це все наробила Бобренецька міліція: начальник району та обласний начальник Скирко, та прокурор. Мене до них як чоловіка одягнули та з ними я так зустрівся. Мені стало жаль, я сплакнув. Їх витівка була для них бідна. Я бігав на своїх ногах, як гренадер, я їм себе показував чоловіком небувалим. Вони мене погнали по слідах тих, по котрих ішов наш руський злочинець. Його обробляла ця система, він сюди під конвоєм доставлявся, йому міліцією робився режимний конвой, чим злочинець був не задоволений.

    133. Міліціонер за свою ввічливість собі залишив ім’я в цьому «сміття». Так вони мене готували, але в мене була система інша. Я робив в процесі цього всього з ворога друга. Я любив чоловіка за його невміння. Хоч я в умовах таких режимних перебував, але крок свій я не забував про це думати. Я не теоретик своїх слів, я практик свого діла. Я треба буду людям. Щоб забути про їхнє тяжке й незадовільне діло, я не забував і не забуду. Про це говорив я людям, говорю я їм.

       Моє це є відвідання й зустріч із цими особами, котрі вважались високими. Мої сльози даремно на землю ніколи не впадуть. Від цієї системи цього людського режиму після моїх дій люди так страждати не стануть. У них буде потік інший, виховання між собою буде інше. Я, говорить чоловік чоловікові, більше цього в житті не буду гордо робити. А коли побачу перед собою чоловіка такого, як буду й я, буду спішити йому свою всю ввічливість показати. Як я вчу свій народ. Спішу йому сказати своє слово: «Здрастуйте». А коли він від тебе це слово почує, він ніколи про твоє слово не забуде.

      134. Я став зустрічатись із підготовленим конвоєм, слухав їх слова для мене, бачив їх з іншим учинком. Мені здавалось: це неможливо було їм робити. Вони про мене нічого такого не знали. Їм здавалось, що я теж злочинець такий само, як і всі люди. Вони, ці охоронці, одержали, що я є хворий для цього діла. Це моя є хвороба – зустрітись із ним і йому обов’язково треба допомогти. Ось у чому полягала моя ця хвороба. Вони мені в цьому не помагали, а старались моєму цьому перешкодити. Я й цим був задоволений. Я в себе мав у житті одне щастя – дружити з природою, любити її так, як не любив її ніхто. Я на це, що робили зі мною люди, не клав ніякої образи. Усіх людей держав у себе однаково, як є природа. Вона не з яким їх чином не рахувалась. Якщо треба цього чоловіка покласти в ліжко, то вона в цьому не питала, брала свої всі сили й робила вона те, що треба. Ну що ж, по-вашому, треба буде від цього всього відмовитись. Люди все це зроблять. Вони тюрму зробили, вони її заповнюють – їх це діло. А моє діло – це все аналізувати, бити по їхньому хребту. Ось до чого я йшов, я й іду до цього. Обов’язково прийду до цього.

    135. Я теж чоловік, як і всі люди. Зустрічайте ви самі. А от проводжати будете, я не знаю. Всі все робите самі, а людям ви не даєте. Люди, уся область, хворі. Вони нічого не роблять, щоби бути здоровими. У Загорську була зустріч Учителя з секретарем комсомолу. Він мені написав дух задоволення його ідеї на дев’ятці бубновій. Ось у чому суть. В області люди бажали бачити в природі Учителя, а самі управителі цього не хотіли. Вони шукали такий вихід, таке діло знайти, щоб із цим чоловіком назавжди проститись. У них був закон юстиції за це осудити, зігнати його від людей. Вони йому вірять, за ним ідуть, він їм у біді й горі помагає. «А  коли ми його осудимо, дамо йому за це строк, його там примусять робити тяжко», - їхня це була така мисль. Вони не знали цю природу, вона для цього діла народила цього чоловіка, ввела йому свої сили. Він ними не для себе розпоряджається, він вірить природі. Вона нам зробила те, що ми маємо. Вона ввела чоловікові хворобу – вона скасує через цього чоловіка. Що може бути від цього краще?

    136. Наука стала в цьому безсильна, вона збанкрутувала, її сили впали на арені. Через це їм здалось, учені помилились на мені. Теорія в себе вважала не те, що треба буде. Вона одержала відомість, що я хворий є. А міліція хотіла переробити. Ось що вони зробили – найвищих учених підтоптали під ноги. Хіба інститут не такий, як подумали вони. Я  в тюрмі зустрівся з лікарями, вони довго говорили, це їх знахідка. Їм усе я сказав наперед: прийде такий час – визнається. Люди в природі робили, вони роблять і будуть вони все робити. Зараз їм такий чоловік негожий, його треба осудити народним законом. Він хворим вважається – його треба зробити здоровим і судом осудити. А лікарі його визнають у цьому здоровим. Щоб діагноз змінити, цього не було в житті. А зараз акт Віденського хочуть поламати. Вони все це зроблять, їх рука – володар. Вони – хазяї області, свій народ буде мовчати. А щодо його ідеї люди виїхали на батьківщину вирішувати з життям його: він мав машину, він мав дім свій. Усе це описалось. Злочинець, шарлатан в людях.

    137. Люди про цей арешт узнали, вони стали нарікати: як же так, він їх так обманув, брав гроші за свій прийом. Вони йому самі давали за його догляд за ними. Юстиція не визнала це лікування як поміч.

      Це все чоловікові приходить через природу. Що найголовніше в житті чоловікові? Повітря, вода й земля. Вони не продаються й не купляються, а без усяких грошей помагають через чоловіка, через того вболівальника, хто ці якості знайшов, ними огородився, за що його як чоловіка й зберігають. Учитель - це Іванов. Ніяке штучне, ніяка хімія й техніка не помагають чоловікові, а помагає в цьому природа через здорового чоловіка, хто оточив себе цими засобами. Вони помагають чоловікові тоді, коли чоловік робить те, що вчить  його ідея. Вона не живе без повітря, вона не живе без води, без землі – це є джерело здоров’я. А що для цього зробив руками чоловік? Він його найшов сировиною, зробив продукт, а з нього деталь спорудив. А потім зробив шприц, ним володіє, туди наливає якусь рідину, котра переварена з чогось і введена в цю систему.

      138. Є в житті струм, магніт, котрі створюють почуття. Вони запобігають болі, чоловік одержує в цьому спокій. Я нікому не заїкнувся про це сказати: кому завгодно можна зробитись таким чоловіком, як себе заставив бути в природі Учитель. Він недаремно це все випробує на самому собі, його заставила сама природа, щоби люди його брали, вивчали. Він їм правду говорить як лікарям, ученим людям. Вам чоловік не треба буде, ви на ньому шукаєте хворобу, вона вам треба. Ви їй помагаєте, ви її відрізаєте й не дорізаєте, від чого чоловік  помирає. Щоби чоловікові вічно жити, йому треба оточити себе живою природою, вона є всьому діло. Без природи не обійшлось цю тюрму побудувати, цих людей навчити, щоб займатись моїм тілом. Приїхав начальник міліції області й прокурор області, і той начальник, котрий забирав. Їм право не давалось мою хворобу непокоїти, вона визнана вченими психіатрами, а вони посадили в тюрму, вони дали свою вказівку волосся моє з голови зняти. Вони повели в Одесу в псих ізолятор №14. Там лікар Алла Павлівна Крицька, вона мене держала місяць. Їй Одеська тюрма як такого прислала. Сам начальник тюрми спитав: «Знаєш, за що попав?»  Я йому, як і всім, відповідав: «Знаю». Знаю,  за що ви мене калічите.

        139. Відповідати за це доведеться вам. Вина ваша. Хіба не знайшлось між усіма людьми такого чоловіка, щоб він подумав і сказав нам про мене. Я був у житті такий один-єдиний чоловік, кого  хочуть зжити з білого світу. Але природа всіх нас народила, вона нами командує й буде розпоряджатись нами. Ми ж підкоряємось їй, а вона другом у житті через любов його з нею. Ніхто з людей так не заступився, як вона є в житті в природі. Вона за нього одного хоче всім сказати: я за одного за нього заступилась, заступаюсь і буду заступатись. Вона всіх нас держить під крильцями. Вона з будь-яким чоловіком що схоче, те й зробить, але не допустить на Учителя образу класти. Він до неї ближче від усіх.

      Хоч охоронці порядку взялись за Учителя, вони його визнали здоровим загартованим чоловіком, але в житті своєму нічого не зробили. Його назвали вченим дармоїдом для того, щоб його осудити. Нехай суд доказує.

    140. Коли люди проводжали в цей Одеський психіатричний ізолятор №14, вони вважали за хворого. А коли його обробила одеська система, то всі люди, котрі знають Учителя, стали вважати його злочинцем. Говорять мені в очі: «Ти знаєш про своє все те, що тебе як такого будуть судити». Я теж чув і готувався свою правоту доказати. Я був правий: ні від кого гроші не брав, самі вони за мою діяльність давали. А що вони не виконували мою пораду, я тут не винуватий. Моя ідея – це все є для чоловіка, вона на ноги ставить, вона помагає будь-якому хворому чоловікові. Він цього потребує, він ображений природою, вона йому прощає й хоче, щоб він був такий. А в Суліні наступ усіх депутатів, вони із своїми словами лізли на цей рожен, їх хотілось  маєтком моїм оволодіти, а природа за це місце стояла. Це місце Радянська влада мені давала як видатному чоловікові, а лікарі винесли своє рішення, нібито я нічого не робив. Нехай хто-небудь по моїй дорозі пройде, я йому дам усе наявне.

    141. Люди готують самі себе до поразки, але Учитель навіть не заперечував діло, щоб слухалось у суді. Його готували до цього. Я, як цього діла ініціатор, робив людям ображеним, хворим. Вони, усі люди, нужденні. А адміністративна особа нападала на мене й хотіла в сторону свого діла осудити. Їм здавалось: так треба. Але Учителя везли на бобику судити. Їм хотілось, щоб осудити. А  я як Учитель їхав  начебто невинуватий. Сам природу прошу, вона в мене заступниця. Вона одного часу покарає, іншого часу – ні, пожаліє й відпустить. Для чого була така зустріч із моїм особистим адвокатом? Він мені так сказав: «Скажи: я – учений чоловік щодо цього. А сам мовчи». Як було наказано міліцією, щоб я ні з ким не розмовляв, так я й учинив. Я ждав інше, а в них було одне – осудити, убити мої сили. Вони робили хороше. Історія суду в Бобренцях. Люди  за свою істину пішли проти. Прокурор питав у свідка в хворого, котрий йому відповідав: «Я Іванова знаю, приймався в нього, за це гроші давав, а здоров’я не одержав». А щоб виконувати, цього ніхто не робив. А гроші Учитель не просив.

    142. Та й ніхто такого одітого й побритого не бачив. Вони гроші самі давали за його ідейну роботу. А в роботі – діло. Треба мити ноги до колін для пробудження нервової частини мозку – це найголовніше. Потім учинок життєвий: люди з людьми повинні здороватись. Пошана, повага, ввічливість – одне з усіх. Потім, між людьми є бідні люди, їх треба знайти, їм треба помогти як таким. Для цього сказати свої слова: я, мовляв, йому помагаю за те, щоб ніколи не хворіти. Це треба зробити раз єдиний. Суботу не їсти, не пити води до неділі до обіду. У 12 годин треба сідати їсти, перед цим треба вийти надвір і потягнути через гортань повітря до відмови й сказати: «Учитель, дай мені здоров’я». Три рази скажеш і три рази потягнеш. Це буде твоє свято щотижня. П’яте. Не харкати, не плювати на землю, не пити, не курити.

    Це найголовніше, від чого жодному чоловікові не відмовитись, а треба робити це. Люди самі це діло знайшли й мене усно примусили, щоб я в природі це знав й інших людей учив, щоби вони були здорові, з чим суду треба згодитись і дати свою згоду народу, щоб це діло процвітало між людьми вічно.

      143. А я пішов слідом за юстицією, дав свою згоду нічого не говорити суду. Я подумав, так і пішов по митарству. Мене суд вирішив за моє мовчання – у Москву в інститут імені Сербського. Там мене, мою історію, ждали. Від цього методу ні один чоловік не повинен відмовитись. Це є істина, котру треба в люди ввести як таку.  Я подумав не те, що повинно зі мною статися. Суд – це неприємність чоловіка: лише б діло, а строк дадуть, потім доказуй. Я пішов на лапу вчених. Це все моя є істина, ти її нікуди не подінеш. Такий ділок, лише б одного чоловіка поставив, то тоді всі будуть здорові. Скільки я людей приймав, а виконувати ніхто не захотів. Якби суд правильно судив за законом, то я був би правий. Не хворобі треба помагати, а чоловікові. Ось що моя ідея говорить – законне явище. Якби моя ідея не була ясна, люди зразу зрозуміли б і тут же сказали, що це є одна з усіх неприємність. Від цього діла ніяк не треба відмовлятись, це є істина одна з усіх нас. Ми самі цю систему людям ввели через Учителя, він усьому діло є. Чоловік – це є природа, вона - найголовніше в житті. Вона що схоче, те й зробить. У ній є повітря, є вода, є земля, у чому все багатство.

    144. Я побоявся виступати й доказувати свою правоту, бо вона вченими заплутана. Хіба можна теорії доказувати, якщо вона не вірить цьому повітрю, цій воді, цій землі. Вони нам народили чоловіка для життя, але чоловік сам це все розвинув із першого кроку свого життя.  Тільки що народився в житті своєму, уже своїм тілом став відходити: йому хотілось не те, що робилось у природі. Чоловік став цей самозахист шукати по природі. Шукали, шукають і будуть шукати те, що треба. Я найшов це небувале людське здоров’я, воно треба нам усім. Невже це так було, якщо суд мою ідею не врахував. Я для цього загартовувався, це в житті своєму робив. Мої сили направлені до людей. Тут люди хороші для самих себе, ніхто про це діло не подумає, що це всім людям хороше. А хороше – це моє діло, котре робив я на людях. Люди – це ж одні вчені-теоретики, вони із цим згодились, але їхнє місце для них одне з усіх. А я місця не маю й не хочу, щоб інший чоловік по цих слідах ходив. Історія просилась.

    145. Хіба москвичі проти цього діла, так само кіровоградці й усі решта люди. Вони оточені тільки хорошим і теплим. Для чого це буде холод і погане? Повсюди прийнято штучне, техніка. Людям треба весна, треба земля, щоб - за нею. Ні один лікар, ні один асистент або професор, ні начальник міліції, ні міліціонер, ні прокурор, ні слідчий, ні народний суддя не заперечить, що чоловікові треба  здоров’я. А технічне явище в житті розвинуло на чоловікові хворобу. Тільки природа своїм пробудженням скасувала цю хворобу, чоловік добився через загартування, через тренування, сам оволодів цим, не став він простуджуватись і хворіти. А чоловік технічний нічого не робить, щоби бути здоровим, він програє в природі життя. Земля своя, вона в них є добро своє наявне, за що йде велика ненависть. Вони оточуються щастям. Одному везе в житті одержати, а іншому не везе, через що люди живуть недобре. А раз люди образу свою на це мають, уже для них нехороше, вони незадоволені в житті.

    146. Кожен народжений у житті чоловік своїм місцем оточений, на ньому живе й говорить: це місце наше. Ми, свої люди, його маємо. А один від одного огородились великою стіною. Життя в нас проходить уміло, хто як. В одного є, а в іншого нема. Це їх проявлена біда. Люди надіються. Люди в Ростовській області однакові, у Кіровоградській області однакові й у Москві вони такі само. Усі люди із своїм напрямком нічого не роблять, щоби бути в природі здоровими людьми. А я один між ними всіма такий загартувався в природі тренуванням, оточив себе, я не хворію, не простуджуюсь. Що може бути від цього краще мені, такому чоловікові? І до цього всього я найшов у природі засоби, я навчився ними володіти. Я вчу чоловіка здорового, щоб він не простуджувався й не хворів у природі. Що може бути краще від цього цьому чоловікові? Тому я між усіма заслужений. А мене юстиція погнала етапом через Харківську тюрму й через Бутирську тюрму в інститут імені Сербського до вчених-психіатрів.

    147. Вони ж, бідолашні, самі такі, стоять вони на черзі, нічого не роблять, щоби бути здоровими. Їх діло одне – щоб завтра захворіти, а потім під копил умерти. Це було, це є, і це буде між усіма людьми. А мене конвоюють між усіма таким, як я є тепер. Я порушую їх дисципліну, але вони мене везуть загартованим. Я питаю в етапного чоловіка: «Чи возив ти кого-небудь іншого?» Він відповів: «Ні». На моє тіло ці люди, особливо адміністративні особи, нападають із своїм режимним законом. Їм не жаль свій персонал заставляти. Вони вчиняють свої безпорядки, а моєму тілу доводиться терпіти. Бобренецький суд мене послав у вчений світ для дослідження щодо мого здоров’я. Я не став у суді говорити: люди неправильно мене зрозуміли, заставили як дармоїда відповідати. А моє – це людське природне. Воно нікому не заважало, а тільки своє особисте ставило в природі. Я старався зберегти самого себе не технічним порядком, а природним, незалежно в природі.

    148. Мене люди старались своїм законом зберегти, конвоюють у столипінському вагоні. Я залишився незадоволений Кіровоградською адміністрацією, вона мені в моїй ідеї не помагала, а заважала. Я зостався ображений ними. Але природа знає, що зі мною робити. Вона вчила мене, щоб я начальника тюрми спитав: «А чи було, щоб ви ставили на своїй тюремній нараді про реалізацію тюрми?» Вони  так відповіли: «Дуже багато водиться хуліганів, злочинний світ розвивається». Я їм говорю: «Тюрмою не зживеш цей світ. Треба людей виховувати в дусі свідомості. А не вмієте – відмовтесь, і йдіть у своє минуле підпілля».

    Ви боролись, ви в тюрмах сиділи, а тепер вашим учинком люди незадоволені. Одні люди живуть дуже хороше, а інші – натягнуто. Хворі люди, ви їм не помагаєте фізично легко жити, а заставляєте жити тяжко. Хворий від лікарів не одержав свого. Хвороба як була на ньому, так вона залишилась. А мене за цю допомогу, за все моє хороше жене до них в інститут в учений світ. Вони мене знають щодо цього, як облупленого, я в них був під час війни.

    149. Мене зустріла Харківська давно застаріла тюрма. Я це випробував для всіх людей, щоб люди знали мою здібність. Вона перед усіма людьми цю картину обнародувала, щоб усі люди знали й ставили перед собою свою задачу, як це треба буде з будь-яким захворюванням попасти в двір Учителя. Не треба буде гидувати, а треба любити ці слова, їх для всіх людей написано. Читайте їх і розумійте. Вірити не збирайтесь. А ваше буде таке право зустрітись із ним, з Учителем. Він будь-якого чоловіка зустрічає, своєю правою рукою здоровкається і з ним цілується. Він своїм тілом не гребує ніякого захворювання на чоловікові. Він цим поцілунком знімає з хворого будь-яке захворювання. У чоловіка до чоловіка в цьому є дружня любов. Тут у цьому відіграє роль між людьми здоров’я, а воно передається Учителем. А найголовніше – це холодна вода, купання. Холодні, теплі умови – усьому діло.

    150. Якби моє тіло було нелегальне в цьому, воно довго не жило б і не робило в себе це. Хіба можна чоловікові при сорока шести градусах нижче нуля, морозу, зоставатися таким, як я є в моєму житті?

   9 червня 1976 року, у середу, дісталось Геннадію призначення на пост командування. «Я був у короткому кожусі, а суворовці сиділи в залі». Я до них зайшов, сказав: «Здрастуйте». Вони гучно відповіли мені: «Здрастуйте».

    У мене на призначення Геннадія був такий генеральний план: одержати вакансію від адміністрації, промову держати. Він найвищий начальник, він дідусеві сказав: це внук його. Так вийшло: сіно сухе віддав, не став наполягати. Коли наша ідея ділом своїм оточить, то ми як таким експериментом користуватися (будемо) в людях. Вони будуть про це знати як такі. До них від Учителя прийде посол із своєю просьбою, із своїм ділом. Сам їхній ватажок дасть згоду, щоб люди були відповідні в цьому ділі й хотіли самі це діло приймати.

    151. «Так», - цьому вчинку люди скажуть. І будуть бачити, як по землі буде ходити сам Господь зі своєю ідеєю. Він буде здоров’я розповсюджувати для життя всіх. Ми це діло в людях діждемось і всі до одного чоловіка скажемо в один голос: «Це Бог ходить по землі». Він і раніше ходив, і він би вічно по землі ходив, але сил він своїх не мав. А тепер люди між собою народили, йому  в цьому ділі помогли оточити себе у природі природою, незалежно в природі. Він для цього діла загартувався тренуванням у природі, він не простуджується. Що від цього в житті краще? І навчився в природі своїми найденими засобами володіти. Люди стали від цього всього користь одержувати. А раз людям від цього діла стало хороше й тепло, то чоловіка назвали Учителем. А раз він себе в цьому показав задовільно, його вчені визнали: для людей треба, як практичний чоловік. І дозволили в людях сіяти зернятко. Він для цього діла пішов своїм тілом по землі, він своїх людей веде, вони його просять.

    152. До нього звертаються, говорять йому: ми, мовляв, є люди в природі хворі. Нас природа покарала своїми силами, відібрала в нас сили свої. Ми не зможемо бути здоровими людьми. А раз хворі, вони говорять: нам треба поміч. А в людях цієї допомоги не народжувалось. А тепер ми діждалися цього дня, цієї хвилини, котра нам, усім людям, ці якості, цю саму роботу, котру сам він нам приніс, і хоче, щоб ми в цьому ділі вчились. Він нас як хворих людей приймає, як таких людей він нас любить своїм здоров’ям і його нам робить. Ми його одержуємо й хочемо йому сказати спасибі. Він це здоров’я мав, має, і буде мати для того, щоб воно прогресувало між  людьми. Вони це діло, цю систему підтримали, щоб вона жила й красувалась такою, як ми її маємо. То нас природа покарала, то ми втратили своє здоров’я, а тепер чоловік оточив себе цими багатствами, цю природу упросив. Вона пішла нам назустріч, і через наш учинок такий вона пожаліла нас таких.

    153. Я добиваюсь від людей одного, а вони зовсім не те роблять. У них діло є, треба буде робити, а вони не хочуть. Я від душі й усього свого серця ввожу свої народжені в природі сили, а вони всі є в самих людях. Мої слова звучать по всій атмосферній системі. Їх люди чують, а бачать вони далеко, щоб цьому всьому явищу повірити, як одній-єдиній істині. Усім нам належить сильно вірити. Даремно адміністративна особа в житті нашому не буде заважати своїм учинком. Вони бояться місце своє в себе втратити. Люди введуть їм такі свої сили, від чого доведеться їм у природі тікати. Вони живуть і надіються на них, усьому діло – вони, хочуть – зроблять. Усе залежить від них самих.

      Дзвонить до мене на квартиру Аркадій по телефону, він з радістю мою адресу шукає, він хоче привести свого друга, близького по роботі. Мені як Учителеві дають трубку, щоб йому в цьому ділі помогти: «Алло». Він теж сказав: «Алло». І тут же кинувся він, Учителя голос пізнав і закричав: «Це ви, Учителю?”  Я йому говорю: «Так, Учитель».

    Він мене просить, щоб я прийняв його друга. Він так сказав мені, щоб я його скупав водою.

    154. А я його зрозумів, що він мій такий є пацієнт. Говорю йому як такому чоловікові, щоб він зрозумів це діло й сказав іншим людям. Я не купаю чоловіка водою. Я як Учитель приймаю чоловіка, ввожу йому свої сили, щоби будь-який чоловік у житті своєму не думав, а робив те, що Учитель його вчить. Я в Аркадія, свого пацієнта, питаю:

- Я же ти себе почуваєш від мого всього? - Я в тебе питаю, як Учитель, у чоловіка свого. Ти – наш тепер любимий за ділом чоловік.
– Я,
- він говорить, - почуваюся прекрасно, все ваше роблю. У мене виходить, тому я й привіз свого друга, щоб ви його скупали, тобто дали сили й навчили, щоб він був такий у житті, як я. І я не одного, а приведу багато.

    Це вже наш із вами такий швидкий між людьми розвиток: не хворіти, не застудитись, що й треба нам, усім людям. Я, Аркадій, не один такий, а нас таких дуже багато. Нас Учитель приймав, він нам дав здоров’я. Ми тепер не простуджуємось, не хворіємо. Що може бути нам краще від цього всього? Ми в Учителя перехрестились, він нас освітив. Ми повинні в цьому всьому йому як такому помагати. Нехай його таке слово між людьми живе. Ми цю ідею повинні зберегти. 

    155. Ми повинні цих людей, ображених природою, шукати, находити й приводити до Учителя. Це наша всіх є фізична природна робота в природі, щоб чоловік не страждав ні від якого захворювання. Ось що нам Учитель найшов, він це все на нас сіє. Ми не повинні забувати слова, сказані Учителем. Тобі як такому чоловікові від цього добре, ти узнав від людей, тебе люди привели. Так твоя тепер така доля: веди свого друга близького до Учителя, щоб Учитель оточив себе ними всіма. Ось тоді буде наша перемога, ворог щезне між нами всіма. Учитель переміг ворога, тепер хоче, щоб ми були його помічниками. Робіть, є на кого обпертись. На Учителя. У нього слова, він учить усіх нас одному, щоб ми жили, щоб ми не хворіли й не простуджувались і не вмирали. Я як Учитель для всіх людей однаковий, люблю й говорю істинно. Це буде між нами, людьми. Вони все зроблять, як робить Учитель. Він просить усіх, щоб усі йому помагали. Люди даремно не скажуть свої слова, що по землі ходить Бог.  Це є чиста правда. Вона починається з Москви, а закінчується аулом, хутором, селом. Усі люди це будуть жадати, їх примусить природа це зробити. Бог з нами, усіма людьми.

    156. Люди в цьому потоці не задовольнили самі себе, їм треба легке, а вони оточили себе тяжким. Від таких людей треба тікати. А ось інша прийшла система, вона проходить між учителем і Сальниковим. Вони говорили з приводу ідеї Учителя. Він так сказав, нібито він говорив з професором Ніколаєвим. Він авторитетна особа, йому треба вірити. Він так Учителю сказав про нього: «Над медициною Учителем не можна бути». Це вже вчені люди, вони не зробили нічого корисного, тому треба буде здатись від цього всього. Вони нелегально живуть у людях, вони вмруть, їх скоро не стане. А природа, вона не така сторона, як штучне. Вона жила, вона живе й буде жити. А медицина не зможе над хворобою адміністративно сама себе ставити, їй таке право ніхто не давав і не дасть. Треба так зробити в людях, щоб вони самі в природі найшли засоби й ними вони огородились. Природа на це діло багата. Помучила чоловіка в цьому, а тепер у природі прийшов час, настав такий кипучий: у життя наше прийшов невмираючий чоловік.   

      157. Він став робити в людях своє добро, а їм користь. Люди зрозуміли, прийшли із своїм нездоров’ям, Учителю низько вони поклонились, йому свої слова сказали, його попросили з душею й серцем. Він нас прийняв, своїм поцілунком оточив, цим усім зняв з нас нездоров’я. Ми всі зостались задоволені.

     Це Ярославль, це руське село давно вже місто. Він у нас розташований на крайній півночі у Вологодських лісах, де живуть наші руські люди. Вони на цьому місці свою економіку звеличують. Вони так само, як усі люди на білому світі, люди нашої землі, вони огороджені своїм власним місцем, своєю землею. Вони на ній вирощують для себе все те, що для життя треба. А для життя треба сировина. Ми здобуваємо в природі на ось цій землі на ось цьому місці картоплю, цибулю, часник, помідори, огірки, редиску й редьку. Ми сіємо жито, пшеницю, ячмінь, овес і коноплі. У нас є спосіб, поставлений на землі, де ми робимо все для себе.

    158. І для самих себе ми із зерна робимо муку. У нас є вогонь, ми воду кип’ятимо, варимо все підряд для того, щоб нам жити. У цих північних умовах нам треба хліб, різна зроблена нами їжа. Ми зробили одяг, у нас є дім. Це все наше хазяйство, ми в ньому живемо й більш за все озброюємось. Ми зустрічаємось на путі нашій з новим нашим природним днем, що приходить. Ми його ждали, ми його діждались із таким наміром. У нас приготовлено для цього все, щоб у ньому жити. А він до нас приходить на арену не однаково. Буває зі самого ранку ранньої пори він нам приносить ясне вогняне сонечко. Ми до нього, як один, у цьому ділі приготувались, ці якості зустріти та його як такого проводити. А час не стоїть, час рухається, він і до нас прийшов без нічого. Ми приготувались із ним разом жити, і те ми робимо, що нам треба. Ми готуємось, ми робимо, нам з вами буде треба й обов’язково треба сьогодні сідати на своєму місці, і ми робимо те, що ми щодня робимо. Без усякого сніданку ми не залишаємось, у нас для цього діла приготовлено з чого готувати для сніданку їжу.

    159. У нас для цього діла є місце таке, ми на ньому не забуваємо. Ми знаємо на цьому місці, який час і коли приходить. Ми до нього завжди готуємось його зустріти і з ним зустрітись. Ми до цього ось дня готувались весь рік, весь час. Знаємо добре, що він нам принесе. Ми його ждали не таким. У житті нашому буває все: одне й інше, добавляється й збавляється. Так і час, що йде по природі, однаковий не буває. Ми як такі люди до нього весь рік. У нас на врахуванні перше весна, починалась після зими така тепла пора. Вона буває за рік один раз, сонечко піднімається високо. А люди свої  тіла роздягають, вони почувають хороше й готують землю для грядки, щоб посіяти зерно. Люди все про це діло думають, готуються, їх примушує природа, а в ній умови. Треба ростити те, що їх годує рік. Вони ці квітучі дні рахують від понеділка до суботи, а в неділю – свято, кінець цього тижня. Він проходить кожен раз за сім днів. Ці дні складають місяці, з котрих буває зима, весна, літо й осінь. А нам, як людям, доводиться ці дні тижня зустрічати, проводжати як таких.

     160. І ярославці, і ростовці близькі до озера, до ріки Волги. Це така вода, таке йде діло, котре обслуговує всіх. Ми живемо й біля води, і в лісах, а самі нічого не робимо, крім єдиного. Вони самі користувались, але нічого не робили. Це була середа 16 червня 1976 р., неймовірний розвиток дощу. Усі люди були незадоволені таким учинком. Усе це зробила людям вона, природа. Їй хочеться в себе зробити те, чого в житті не було. А цього люди заслужили, їм доводилось від природи одержувати. Вони цього часу діждались, їм це сонечко не покажеться, його всі дні зовсім не видно. Люди хочуть тепла, а його вона не посилає. А холод, сира погода життя людське корчить. Людям не пройтись, не похвалитись і навіть слова нікому сказати. Горне в кучу. Це все людям робиться в житті нехороше, їх лихо оточило, вони не бачать простору ясного дня. Як хотілось чоловікові в своїй улюбленій красоті по землі пройтись, і може бути, зустрітись із таким ось небувалими людьми. Вони теж не проти це в себе бачити.

    161. А сонечко, воно ясне всім і тепле променями. Воно старається свою денну струмину показати. Ми це діло бачимо, стараємось у ній зробити те, що нам треба. Сонечко зі самого ранку піднялось, свій слід нам, усім людям, подало. Ми, як один, усі повставали на свої такі ніжки й пішли ми в природу своє діло шукати. Нам, цим ось людям, по нашій дорозі попалось діло, ми його виявили таким, як це буде треба. Ми стали робити, стало це діло перед нами рости. Він піднімався на свої такі стійкі ноги. Ми справляли одне за одним, старались побудувати на цьому місці не тільки дім. Коли він був у нас, ми зробили умови нові небувалі для людей. А це місце  таке в нашому житті, ми його оточили своїм ділом, у нас це діло робиться щодня. Ми на білий світ викидаємо для наших людей продукцію, і багато. Вона нам таким треба, тому ми через це все діло живемо. Ми без усякого діла не зостаємось, хоч що-небудь у житті ми самі зробимо. А це діло наше необхідне, ложку борщу або шматок хліба ми проковтнемо.

      162. Я ходжу, бачу дуже далеко, а чую сильно, як люди говорять про це саме, запевняють вони, що це буде все рівно. А природа розкриє, вона стоїть на арені одного ображеного чоловіка. Він є такий уболівальник у житті, бачить він далеко, а чує дуже сильно, як чоловік про це все говорить. Я для цього діла народився, для цього всього утворився. Мої сили є в Сулині, я там як такий чоловік на своєму місці живу й покладаюсь на це природне місце. Своє тіло я зберігаю, хочу сказати про себе особисто. Це буду я один з усіх таких живущих добрих людей. Вони мене такого корисного в житті знають, пишуть мені листи, жаліються на свої захворювання. У них зустрілись біда з горем, вони так сильно захворіли, хворіють. А для них є помічник Учитель, учу я їх цьому всьому. Вони до мене їдуть з усіх кінців і країв, я їх зустрічаю, з ними говорю на руській простій мові. У них я питаю: що вас непокоїть? Вони жаліються, їх природа образила, вона нанесла на них свою силу, образила їх. Вони для цього приїхали, жаліються вони, говорять, просять мене як Учителя.

    163. Ветеринарна академія, чавунні ворота, там проживає наша Февронія Миронівна. Ми до неї приїхали великою машиною таксі. Ледве найшли. Вона нас ждала, по телефону домовились. Її таке бажання: мене із своїм народом прийняти. А так як усі такі добрі люди для мене є люди, вони жадають до себе прийняти й чим-небудь таким добреньким пригостити. Це мої були в цьому заслуги. Я заслужив у них, вони через мою до них користь так обдаровують. Я як Учитель народжений для них. Це здоров’я моє – поміч одна. Є в мене їхній біді, горю мої рідні сили, котрими я володію. Я їх знайшов у природі, оточив себе ними як такими, ними людям помагаю. Вони мені дякують, я ними залишаюсь задоволений через мою до них любов. Це все зробила між людьми природа, вона заставила людей мене так знати, як ніколи, через їхню утворену хворобу. Вони для цього діла самі захворіли, хворіють вони дуже сильно.  А щоб їм помогти, щоб їм було легко, таких засобів люди не знайшли, і нема такого чоловіка в нас між людьми, крім одного Учителя дорогого. Ми його добре знаємо, цінимо його сили. Хай він між нами такими живе, хай живе його ім’я.

    164. Я й про це все таке ось сам особисто напишу. Наша Февронія, вона стара людина, зготувала одного борщу. А Валентина, вона свого такого близького такого діла добавила, узялась за готування млинців. Набила яєць, налила молока, муки добавила й стала ложкою мішати. У неї це все вийшло. Я, як Учитель, у це діло вмішався, поміг цьому ділу. Млинці стали пектись, і складалось усе в купу пригоже створіння. А обід для всіх було добре приготовлений, він робився людьми для людей. Вони їдуть туди, сюди. І от так я поїхав назад дорогою, котру тебе вела прямо до мети до брата Яшки Брежнєго. Він хоче кинути курити й горілку пити, а сил він таких не має. Йому як такому треба помогти як одному з усіх. Я, говорить Олександр Сергійович, сам себе представив кореспондентом. Це мій хороший друг Яшка, він хоче кинути пити вино, а кинути ніяк не може. Це зробити не можна буде: розвинута така алкогольна система. Вона щезає тоді, коли Яшка або хто-небудь інший для мене не буде палити чи горілку пити. Це людська є психічна хвороба, вона мучить тіло. Чоловік сам цей розвиток не зможе вивести. Психіка ненормальна силою оточила, це все зробила природа.

    165. Вона ці якості ввела людям. А ці люди такого не роблять, крім однієї шкоди. Їх треба вчити моїм природним якостям самою природою: повітрям, водою, землею.  Втягнула їх природа, вона їм зародила сировину лист тютюну. Люди це все самі зробили, що вони стали через легені тягнути з нікотином тютюн. Він його втягнув робити це. У нього міхур у легенях розширюється, і він накурюється. А коли він перестає курити, тягнути повітря, він звужується, і знову тягне курити. Він багато курить свідомо не на користь свого здоров’я, а на шкоду собі. Я цьому кореспонденту говорю щодо цього всього: ніхто це не зробить, крім мене одного такого чоловіка. Я щодо цього є чоловік, що вболіває, про це я думаю. Мисль моя робить для порятунку цього чоловіка. Мені помагає в цьому повітря, вода, земля, струм, електрика. Найголовніше в житті воно нам дало, а тепер розсікає. Це все в чоловіка щезає через повітря, а в ньому – усі мінерали, усе те, що буде треба чоловікові в житті. Що мене в природі рятує? Я ж є друг природи, люблю її, охороняю, ніколи не роблю те, що не треба. Моя любов уся близька до природи. Я – уболівальник у цьому ділі, хочу, щоб чоловікові цьому було легко. Я прошу природу, вона мені в цьому помагає в усьому.

    166. Хіба я проти медицини? Я не проти, а за неї. Вона нам багато зробила й багато робить. Усі ті люди стараються помогти людській хворобі. А перш ніж цій хворобі помагати, треба помогти собі. Чоловік боїться природи, особливо білого снігу. Усі бояться: і ті хто хворіє, і ті хто не хворіє. Він нічого не робить, у нього одна мисль така, котру не зупиниш. Сьогодні зробити треба те, а завтра – інше. Кінця й краю в цьому ділі нема. Є одне - давай і давай. Як робиться людьми? Вони будують цю стратегію, вона їх утягує, їм на це дає розум. Вони без кінця й краю в природі роблять те, що їм треба. Їм треба колеса, їм треба мотор. А він без води, без повітря по землі не поїде. Ми цю машину складаємо з деталей, а деталь ми змайстрували із сировини. Усе це роблять руки чоловіка, вони без усякого діла не обходяться. Люди роблять усе, їм хочеться від поганого відійти, а до хорошого прийти. Ми такі є в природі люди, з котрими доводиться про це багато говорити. А природа як стояла на своєму місці, так вона й досі на місці стоїть.

    167. Треба нам сонечко, а його нема, його променів нема. А дощик із своїми хмарами нападає як ніколи на ці місця, де живуть ці ось люди. Вони зустрічаються на путі цього проходу цієї ось місцевості, по котрій доводиться цьому сонечку довго променями не світити.  Ми приїхали сюди в це місто Ярославль у перший раз, ми тут ніколи не були. Тут північна сторона. Люди живуть у природі теж хороше, без усякого м’яса ніколи не бувають, хоч одну ковбасу з  хлібом їдять, радуються цьому випадку. А як же мені, такому Учителеві всіх наших людей? Вони його такого одного чоловіка бачать, ніяк вони не згоджуються, а говорять гучно про це діло. Ми до нього приходимо, з ним ми зустрічаємось, хочемо попросити його як таку особу, він нам дає наше з вами здоров’я. Воно нам усім буде треба. Це місце, ця сила, це все належить йому. Він зійшов, він штучним голосом заспівав, говорив свої невмираючі слова, з котрими він до нас прийшов сіяти в нас своє  здоров’я. Воно нам усім буде треба таке. Ми шість годин без усякого відпочинку, без усякої їди триста кілометрів проїхали. Це наше всіх таке щастя.

    168. Сьогодні дощику до самого обіду не проходило. А людям на душі легко,  атмосфера змінилась, стало тепло. Вітер зовсім не дув. Усе це робилось простими людьми, вони цей день ждали й хотіли, щоб він був не такий, як ми його щодня до себе тягнемо. Це все робиться в ній людьми, вони все це роблять. А ми з вами, усі люди такі, як ніколи, ми на цій дорозі топтались, ми бігали вперед і назад. А пряма ця дорога нам показала своє природне світло. Ми в цьому всьому своє свято зустрічаємо, його охороняємо. Наші такі ось є люди: їм треба в пояс поклонитись і сказати в увесь голос. Вони своєю дорогою йшли й думали про своє те, що буде треба. Ми себе в цьому самі підготували й те робили, що всі люди робили. Вони запрягли в плуг три пари волів, ними землю орали, готували під зиму. Це все робилось ними в свій час, треба було орати, класти під сніг треба, щоб вона набиралась вологи.

    169. Я, як Учитель, зустрічався в Знаменці в Ніни Дмитрівни в її домі 53, кв. 4. Вона накрила ради мене цей стіл. Зелений борщ і на друге м’ясо з рисом та вершки з пончиками, квасом запивали. Ось які були тут у цьому домі люди, близькі за ідеєю. Ми родичались. Учитель нас таких-от обнімав, цілував і говорив про це саме. Моє це все зроблене для людей. А люди – це суспільство наших ображених людей, вони знаходяться в умовах, їх держать, як кліщиків, як прикріплених до землі людей. Вони по ній крокують, вони на своєму місці живуть і те вони малюють перед усіма нами. Це є таке наше місце, воно нас таких заставляє оточуватись. Ми цим ось дихаємо, ми цим пробуджуємось, а потім на ноги стаємо й на них увесь день повзаємо, шукаємо як таке щастя. Цей чоловік робить таке діло в природі весь цей тиждень від самого першого дня.

    170. Чоловік такий ось, яка є у всьому світі особливість! Він цим красується. А раз ми її, як хорошу річ, дістаємо, своїми руками робимо, вводимо в це діло самі, на собі будуємо красоту. Вона нас таких показує й хоче, щоб ми були такими. Чоловікові нашому треба земля, її все джерело, місце, на котрому чоловік зупинився. А на ньому шукав ці багатства, ними хотів огородитись. Ми так учора ввечері обговорювали, що те, що ми з вами зробили, не є якась мода, воно нас пхає в умови. Ми гинемо від цього, нам природа не дасть, зостанемось ми бідні люди, безкровні. Люди із самого аулу, із самого села лізуть до самої Москви із своїм ділом. Вони його хочуть показати всім нам, людям. Вони цим, що вони роблять, незадоволені. Це їх велика в природі помилка. Вони стали робити, у них це вийшло, вони помилились, їх діло пропало. Тільки він почав про це думати, а діло саме на це місце прийшло. Люди по-природному не захотіли жити, вони своє в цьому найшли й ним оточили себе, стали це ось робити, а в цьому й вийшла прибуткова сторона. 

    171. Черв’ячок - маленька комаха для життя такого. Пташка найменша летіла прямо, їй не було перешкод, а коли долетіла вона до лісу, їй треба було перепочити. А потім сил своїх так набралась і знову в політ вона летіла на північ. І думала вона про це діло, як їй доведеться влаштувати своє життя на новому місці, як на своєму місці улаштовують люди  своє життя. Грім сильно вдарив, своєю блискавкою освітив, а дощик поливає. Люди із зонтиками біжать, вони стараються сюди ось попасти.

    Я весь день на своїх ногах стою й пишу як такому чоловікові лист. Годинник пацієнта на столі лежав, показував свій час на пів четверту. Приймаю я пацієнта із сильним захворюванням. Він мені дає своє тіло для внесення сили, і водою його треба пробудити – це найголовніше в житті. Чоловік робиться здоровим, він це робить у процесі в житті.

     На 21 червня взяли квитки на поїзд Кубань-Новоросійськ. Він повинен із Москви відправитись об 11 годині 45 хвилин.

     Надвір я вийшов прогулятись, а люди побачили, але в них про мене сказані їхні слова. Вони були в цьому всьому  ображені, не знали.

     172. Я побачив таке ясне небо, воно зовсім без усяких туч. Будинки багатоповерхові проти інших стояли, видно зелене листя. Люди стояли, вони так дивились на наш прохід. Це було минуле, воно нами робилось і буде воно робитись між нами такими. Ось що було сказано нами в цьому такому місці, ми його захопили. Лопухи – це широка зелена трава, її використовують при будь-якій пухлині, вона задовольняє спокоєм. Сьогодні, 19 червня 1976 року, професор онкологічного інституту Блохін розказував про розвиток на чоловікові рака. Він передається через діло чоловіка. Він у природі одержав через своє паління тютюну. Це все робиться чоловіком, він його сам зароджує в природі. Не треба буде їжею задовольнятись і не треба вина пити, і не треба буде тютюн палити. Це все через повітря сама природа на чоловікові сіє. Ми перед природою робимось винуваті, вона нам наносить свої такі сили, ми їх одержуємо й робимось у цьому кволі. Нас умови оточують, ми стаємо ображені нею, вона зостається незадоволена цим.

     173. Дев’ята година вечірньої пори проходила на заході сонця. А людям не до цього, їх заставляло повітря причаїтись та чогось у своєму житті ждати. Я прямо скажу: людям треба вечір літньої пори. Це нашого брата схиляє до того, що це треба. Ми побачили зграю граків, вони літають у висоті, мовчки вони там літають. Люди, це ми з вами, живуть у природі один раз життєрадісними, здоровими, багатими, але незадоволеними. Нас із вами зустріла стихія, ми захворіли, застудились – уже ми з вами зробились бідні, нужденні люди. У нас є нестаток. Щоб його зжити, ми не знайшли в природі таких засобів, щоб позбавитись цього діла, і нема в нас такого чоловіка, щоб він нам поміг у цьому. А ми в цьому ділі самі винуваті: не треба палити, а ми палимо. Вважаємо, добре після апетитного стола. Та ще ми з вами випиваємо, говоримо: прекрасно. Ми в цьому самі розвиваємо рак, таке воно захворювання, вороття йому нема, у житті чоловік помирає.

    174. Поки в нас є сили, ми можемо позбавитись від цього всього. До нас на землю прийшов Учитель для порятунку в цьому, він багатьом помагає. Шкідливе щезає, а корисне живе. Кінця цьому нема в природі, є ці якості, ними можна буде оточити себе. Це повітря, це  вода й земля. Що може бути гірше чоловікові, коли він палить, він п’є? А щоб він сам це ось кинув, у нього на це сил не вистачить. Він у легенях міхурець розвинув нікотином. А щоб його розсікти, прибрати, чоловік не вміє сам. А Учитель цьому помагає, робить у людях, хто тільки захоче не палити й не пити. Це психічне захворювання, ним страждає дуже багато людей, через що вони скоро гинуть. Учитель найшов ці якості, ними оточив себе в природі, помагає людям усім, лише б чоловік дав свою згоду в природі це діло робити. Усьому діло буде повітря та вода із землею. Чоловік три дні займається, робить, у нього щезає все це куріння. А потім місяць треба займатись із цим  - горілочку не будеш пити. І все твоє здоров’я в цьому ділі, ти його повернеш у себе.

    175. Ми не хочемо цього робити й не вміємо цього робити, через що ми страждаємо, тяжко живемо. А коли нас прийме Учитель через свої руки, то наше тіло буде жити легко. Ми цього всього досягнемо через учення Учителя. Усі хвороби чоловіка сильно калічать його. А через ідейне діло усі ці хвороби щезають, вони безсильні прогресувати в природі. Ось що нам Учитель найшов – життя, але не смерть. А ми не хочемо його такого слухати й не віримо йому. Без повітря, без води, і без землі життя ніякого нема. А ці ось мої любимі друзі, вони мене через моє таке діло полюбили й дали своє таке слово мені в усьому помагати. Ворог у природі, він через моє тіло щезає, а мир у цьому ділі живе. Ось що нам треба, але не палити й не пити, це перше захворювання. Якщо ми з вами, усі люди, за це ось діло візьмемось і станемо це діло робити, то в нас, як казка буде написана в цьому ділі. Ми з вами зробимось новими людьми, нас природа простить, і більше вона не буде так карати. Ми з вами в ній заслужимо бути такими щасливими людьми, це буде між нами.

    176. Наша мати-природа нас усіх до одного народила. Ми в ній стали шукати хороше й тепле. А Учитель, він не побажав бачити наше – вибрав своє холодне й погане. Як ми його бачимо, він у нас такий один.

    Такого зібрання в Москві по Варшавському шосе, дім № 10, кор. 4, кв. 56 ще не було. Був журналіст Олександр Сергійович, він кожного виступаючого за Учителя вислуховував, говорив усім свою правду. Чи були ви на моєму такому місці цьому, що ви знаєте й робите, повірили ви чи ні? Ніна Дмитрівна Ананєва перша виступила, стала про свою біду, горе розказувати: «Я не змогла головою володіти, мені давно вже треба було лежати в могилі, Учитель мене підняв, це все зробив він». Слідом Римма виступає, говорить про свою тривалу хворобу, як вона цього всього позбавилась. Вона Учителя вважає: «Це Бог». Учитель її від недуга врятував: «Він дав мені здоров’я. Я окулярами користувалась, а тепер пишу, читаю без окулярів. Богом землі можна цього чоловіка назвати за його діло. Він діло робить на нашій землі людям корисне». Його юстиція, прокурор назвав як помічника в біді.

    177. А з Магнітогорська жінка за розкриття очей назвала помічником, тобто Богом землі. Чоловік, живущий на білому світі, він місце своє самовільно захопив і тепер він ним як своїм розпоряджається. Він є адміністративна особа, йому як такому вірять і йому люди підкоряються. Попробуй не зроби його наказ, він тебе в баранячий ріг зверне. Усім людям, живущим на білому світі, це місце треба. Вони на ньому народжують чоловіка живого без усяких потреб. А вже в процесі цього всього стали його робити технічним, одягати, годувати, з ним у домі жити. Уже чоловік став від цього діла залежний, йому доводиться кланятись природі, ждати цього дня, цієї хвилини. А люди так навчились готуватись, щоб зустрітись із таким ділом, котре люди зустрічають і проводжають. Це їх таке діло, воно робилось цими людьми. Для них це все, що в природі, є перше й небувале діло.

    178. Це наш є народжений чоловік для свого життя, котрий повинен жити без усякої нашої потреби. Ми з вами його повинні народити на Чувілкіному бугрі. Ця практика нами робилась уже, а тепер ми її зробимо  живим фактом. Він між нами буде, це  наші люди лише б захотіли зробити. Ця ідея, вона наша, усіх нас. Ми повинні в природі цього добитись. Вона нас пожаліє, не стане нас із вами так карати. У неї буде жалість народити такого чоловіка, сильного для життя нашого. Він у нас народиться не в умовах так, як усі, а в природі. Його зустріне наш дорогий Учитель, візьме на свої руки його, і дасть йому свої сили, сам його на руках понесе в колдибаню й там його скупає, три рази занурить його. А потім він його нам передасть, усім людям, на наші руки, ми його повинні виховати через природний дух, що є в природі. Він буде жити без усякої такої потреби. Ми будемо його самі на руках берегти, охороняти. Він у нас буде так виховуватись, він буде нами няньчитись як маленьке таке дитя, ми його так виховаємо. 

    179. Він буде нами всіма вирощуватись. Ми його не будемо так учити, як ягня ми вчили. Він у нас учився технічним прикладом. Ми його змалечку стали вчити, щоб він у нас був чоловік красоти. Ми його годували досита, ми його одягали до самого тепла, він у нас красувався, жив у домі з усіма вигодами. Спав стільки, скільки хотів. А потім він дійшов до тих років, котрі його заставили йти в природу своїм тілом воювати, доказувати свою правоту, своє вміння. Він став жити й учитись на якого-небудь такого начальника, щоб оволодіти своїм місцем. Ми, усі люди, це в природі робили, боролись, бігли, один від одного відходили, щоб своїм місцем оволодіти. Люди самі це робили, вони вчились на це діло, тільки не всім  доставалось цьому навчитись. Він чи вона зустрілись по путі зі стихією, а природа йому або їй не дала можливості цьому навчитись, щоб сісти на своє місце. А в природі є своє. Вона нас усіх до одного чоловіка народила для життя – ми не стали її слухатись, а пішли по людській дорозі. Божу живу кинули, а стали робити те, що нам шкідливо. Ми фізичне не визнали, а взялись за технічне,  чуже, за природне. Нам не треба погане й холодне, що мав перший наш чоловік.

      180. Ми поспішили бігти за хорошим і за теплим, що нам дала наша природа. Вона нам не всім дає щастя, прибуток; один це одержав, інший – ні. Цього ми з вами в природі по-своєму не одержали, а зустрілись із стихією. Вона нашого брата накрила, вона нас усіх держить у себе на черзі. Ми ждемо свого дня, а в ньому ми захворіємо й умремо. Це ми від неї скоріше всього держимо. Ми, люди, самі це зробили й цим ми оточили себе, живемо такими одного разу, а іншого - ми вмираємо й будемо вмирати через наше діло. Ми помилились тим, що стали діло робити. Ми дійшли до того часу, що в нас народилось дитя. Ми його по-своєму стали вчити. Він у нас навчився, ми його поставили бути перед нами ватажком, він нами такими командує. Йому треба діло, а ми його навчились робити. Ми трудились, ми створюємо в природі те, що маємо. Це наше щастя, багатство - наші плоди, наша продукція. Ми її в природі сировиною добуваємо, а з неї робимо все. Ми народили чоловіка самі, його виховали по-своєму. Ми його на місце поставили. Він у нас народився для того, щоби бути в селі старостою. Він що хотів, те він між нами робив. Це ми самі захотіли обрати, обрали, він у нас – ватажок.

    181. А тепер природа нам народить чоловіка іншого, вона його зробить Богом. А Бог народиться для нашої біди, йому помагає в усьому повітря, вода, земля. Він – заступник, він – протилежний. Говорить людям. Робили, робите й будете робити по-своєму, вас це не задовольнило. Ви в цьому ділі помилились, вас природа огородила одним, ви в цьому вмерли, вас на віки-віків не стало. А от тепер прийшло таке в природі діло самозбереження: пожитки всі видаляться, а нове небувале народиться. Це місце ніким не займалось і не буде займатися ніким. Воно як було природне, так і буде природне, ніколи не вмираюче. Воно повинно нам народити чоловіка одного з усіх. Це Учитель, це він один свого отця рідного спом’янув, його надія. Мисль належить йому як сину його рідному. Він своєю думкою оточив себе, найшов у людях таку матір, котра хотіла своє дитя вбити. Вона звернулась до Учителя, він її як нужденну, хвору жінку приймав. Вона в нього спитала, що зробити із цим ділом? А Учитель не дав згоду, щоб чоловіка вбивати.

     182. Він із природою дружить через любов до неї, вона йому всі свої сили для цього віддала й волю свою ввела в його тіло. Він хоче вченим людям доказати, їм усім як технічним людям, залежним у природі. Вони заставили себе своїм теоретичним ділом оточити себе тим, що вони в своєму ділі найшли. І оточили себе повітрям, водою, землею, як джерелом. А в природі в умовах народився наш земний чоловік, він технічно оточив себе, став жити залежно від неї. Цьому чоловікові для життя його треба було земля, повітря, вода, що треба було для людей. Вони стали вводити життя своє з повітрям, водою, стали власність уводити людям. Вони стали один з одним психічно оточуватись своїм індивідуальним багатством. Вони стали тікати від інших багатих, від бідного чоловіка, хто став жити сам. Він відходив від бідного, його не визнавав, силою завжди держався своєї дороги. Він сам себе визнавав, своє життя. Він оточив себе своїм психічним знанням. Ці люди вчились, вони робились ученими, інженерами, спеціалістами. Вони робили в людях те, щоб їм було легко в житті.

     183. Вони управлінське місце займали своєю спеціальністю, вони вчились на лікаря, їм доводилось робитись інженером, будівельником свого діла. Адміністратор над своїми людьми – розпорядник своїх підлеглих людей. Вони своїм фізичним трудом, своїм умінням – цього чоловіка. Ми – люди, його, як короля, оточили своїм поклоном. Між цим усім люди вчені оточувались своєю неправдою до тих пір, поки з них, з таких учених людей, найшовся такий учений чоловік, котрому довелось виступити проти цього всього, і став протилежним усьому цьому ділу. Люди стали робити проти цього діла підпілля, робітники стали своїм виступом заважати індивідуальності. Вона стала зустрічатись із різними страйками. Це все зробили для цього діла вчені. Вони захотіли змінити в цьому житті управителя, щоб таке воно було: між собою бідний і багатий чоловік у ненависті жив. Один одного доганяв і відходив. А щоб це зробити, ніхто не зміг. Сам чоловік захотів цю систему змінити революцією, вивести зовсім цей порядок, це право. Чоловік став про це думати, людям став говорити, що треба це діло зробити людьми. Люди готувались, людям хотілось цю неправду зовсім замінити.

    184. А в учених виявився на це діло чоловік, він за висновком усього цього діла, не захотів, щоб ця приватна власність продовжувалась. Він викликав свою теоретичну мисль, виклав своє те, що йому треба старий уряд зняти з дороги, а свій соціалістичний поставити. Сам народ, самі умови заставляють людей змінити свою атмосферу й увести новий порядок. А чоловік як був адміністратором над усіма людьми, так він і залишився зі своїми силами. Він і буде на своєму місці, як він і є для чоловіка тяжкого характеру. Він простуджувався раніше при старому уряді, і також новий уряд ні одного чоловіка не навчив, щоб він робив те, що треба буде для життя. Чоловік боїться, він стоїть на черзі, щоб завтра захворіти. Він нічого не робить і не вміє, тому він у природі гине без усякої слави і буде він гинути завжди через це діло. Учитель, це Іванов, він ці засоби найшов, оточив себе ними й хоче сказати нам усім, щоб ми цьому не вірили, а як живий факт робили – це буде правда.

     185. Учитель не примушує, а своєю просьбою його просить: умієш – роби, не вмієш – відмовся. Так ми й зробили, оточили себе із нестатком. А ми, усі такі люди всі на білому світі: чогось, а не вистачає. А раз його нема, трудно буде зробити. Ми тільки про це думаємо, а щоби зробити, ми не робимо й робити не хочемо. Наша всіх лінь. А раз ми лінуємось, ми нічого такого не зробимо, і наше діло все пропало.

       Особливо ми, усі люди, не знаємо про нашу матір таку природу. Вона себе зберегла на Чувілкіному бугрі, де має народитись без всякої потреби чоловік. Він повинен замінити своїм тілом Учителя, він буде за духом його син. Він йому поможе бути таким, як буде треба нам усім таким людям, як ми є.

      Усі такі люди хочуть жити без усякої стихії, вона нас ображає як ображених людей. Вони не хочуть хворіти, простуджуватись, їм хочеться здоровими зостатись у природі. Вона їх таких не пожаліла, а взяла їх покарала як таких безсилих людей. Вони для цього оточили себе своїми безсильними діями.

    186. Це природа, це чоловік, він же не знає того, що треба робити в природі. Нам, усім людям, давно треба змінити наш такий потік. Він є в природі в людях від найменшого чоловіка. А його нам, усім людям, треба на цьому бугрі народити без усякої потреби, щоб чоловік був у природі незалежний від неї, сильний, енергійний, для всіх нас здоровий; щоб це здоров’я між нами, живущими людьми, прогресувало, вічно з нами жило й прищеплювалось між нами в природі в людях. Так ми ніколи не жили й не бачили такого чоловіка, хто один з усіх, народжений між нами, уведений природою. Вона йому все своє віддала в тіло його й зберегла його в житті своєму, не дала між нами, усіма людьми, загинути за його одну-єдину істину. Вона його оточила повітрям, водою, вона його оточила землею. Це його любимі в житті друзі.

    187. А друзі – це є наші земні люди. Вони з ними в мирних умовах не жили й не робили те, що треба. Воювали, убивали, саджали в тюрму й у лікарню клали. Це все робилось природою, це все робили самі люди, вони за це самі одержали. А тепер Учитель, не за цим ось він прийшов до нас на землю нашу, він приніс плоди в життя наше – це порятунок у всьому. Ми як люди повинні це одержати через цього чоловіка через природу, через повітря, через воду, через землю. Це три тіла в нашому житті, вони нам дали все, через наше невміння відібрали життя, а вміння технічне добавили, чим люди були задоволені, раді це діло робити. Їх інтересувало, щоб збирався в цьому запас, він створював людям життя тимчасового характеру, він народжував таке життя в людях, вони себе зберігали в цьому. Їх діло одне було – трудитись, створювати треба було це все, що є в ній. Вона як така нам народжує.

    188. Я народився в цьому селі, де цей бугор розташувався, де цей чоловік наш, нас усіх, має народитись не таким, як його народжували всі ці люди. Вони його народжували не для того, щоб він між ними помирав – це було їх таке людське бажання. Їм жаль цього дитя. Вони його оточили, вони його зустріли із своїм багатством в їхніх умовах, але його виховати вони були безсильні. У них мати велика природа, у ній дуже багато діл, це робить сам чоловік. Люди його так пихнули, вони заставили цього чоловіка із цією природою щодня зустрічатись і щодня її проводжати та з природою воювати. Люди в ній знайшли ті якості, котрі треба були чоловікові в його такому житті. Йому треба була їжа, а її люди добувають трудом. Одяг даремно не дається, у цьому багато кладеться на фронті труда. А дім житлового характеру, він же робить людям технічний самозахист у цьому.

    189. Я про це добре знав. Для цього, щоб це все зруйнувати, я багато над самим собою в природі працював. Я для цього знайшов засоби, примусив сам себе для цього діла ходити по землі роззутим за будь-яких обставин у природі. А на мене такого чоловіка люди дивляться й помиляються, хто я такий є. Усім людям подобається їх технічна красота, вона фасоном давить, гниє на тілі, а їжа кисне до самого смердючого  г.... Кому це подобається, якщо природа візьме й посадить свою виразку чи грибок? А від його люди не огородились своїм знанням, щоб у них для цього були засоби й був у них такий чоловік, він міг би їм у цьому помагати. А вони були в цьому бідні люди, вони хворіли в цьому. А що-небудь зробити, щоб в житті не хворіти й не простуджуватись, то в них тіла для цього діла кволі. Ми з вами тільки спішимо зробити необхідне в нашому житті. Не встигло сонце свої промені простягнути по земній корі, як білий холодний сніг розтанув.

    190. Люди стали почувати в себе інше це діло. У них мисль бігла попереду, що треба діждатись теплого сонячного дня. Це ждали люди, воно всю зиму сиділи та про це думали, а ждали більше від усього землю – наше джерело. Ми на ній робимо грядку, вона поспіла. Ця робота людська робиться в природі один раз на рік. Треба тільки вгадати в такт, природа, вона збагачує. У ній для цього чоловіка вистачає діл, лише б їх робили люди. А в людей у цьому ділі – велика лінь.

    Я приймаю всіх людей, у мене ворота незачинені. Приходь, я зустріну так, як усіх людей зустрічаю. У них питаю: «Чому прийшов чи прийшла?» Вони говорять: «За допомогою, ми хворі». Я в них як людей питаю: «А що ви робили, щоб не бути в житті хворими?» Вони відповідають: «Та нічого, крім одного того, що роблять усі. Живемо ми хороше й тепло, ждемо ще кращого від цього всього».

    А того, що в природі є погане й холодне, ми з вами не знаємо. Ми з вами біжимо від цього.

     191. Я в Москві, у Медведковому по вулиці Полярній, 4, кор. 1, кв. 4, у Тетяни Федорівни. Вона сповістила в Ярославль, а люди тамошні приїхали до мене як такі на прийом. Я не кидаю з ними говорити. Мені їхня хвороба не треба. Моє – це пробудження центральної нервової частини мозку. До мене звертається чоловік, його звуть Сашка. Я його прийняв, як усіх я приймаю. А в нього порушення, не виконав, він захворів серйозно, у нього рак шлунку, не дай Бог нікому цього захворювання. Він повторно побажав, приїхав за мною на машині «Побєда»,  щоб я поїхав до них в Ярославль. Це була Трійця. А я  їм як ярославцям дав своє слово приїхати й прийняти їх повторно. Я сідаю в машину, як завжди їздив із людьми до людей. Вони мене як Учителя везуть до себе. Приїхав, зупинився. Моя ідея не для того, щоб відпочивати. Я взявся за цього водія, котрий мене віз, а він говорить: «Давайте я вас повезу до матері в хутір, там ви будете спати». Я прийняв  усю сім’ю, і прийняв Павлика, сина цього водія. А він поїхав до цієї бабусі, розказав про це діло.

    192. Я питаю в цього водія Сашка: «Як ти виконував, що тобі гірше стало?»  Він мені так сказав: «Я одну суботу виконував дуже хороше, а друга мене підвела. Я занудьгував, не став виконувати». Я йому говорю: «А для чого я для вас приїхав?»

      Він вибачився, просить мене, що він буде виконувати. А я вже знав, що його хвороба – рак. Йому лікарі хотіли робити операцію, але дружина Ірина не дала, відірвала. Тому треба йому  поміч. Ставлю своє завдання перед цією хворобою, щоб вона в нього щезла – це буде світова картина перед усіма людьми. Я повинен сказати про свою таку ідею, вона практична, фізично чоловік виховується. Він у житті своєму не купався, я його скупав – він тепер сам купається щодня два рази на день. Повітрям задовольняється. Говорить: «Прекрасно». Дай я його запрошу, щоб він моїм двором оточив себе. До мене хто б не приїжджав у мій дім, він звідси не поїде хворим. Це моє побажання: його до себе запросити для показання.

    193. А в ділі людському народжується чоловік. За умовами їхніми він живе, живе, й умирає. Йому життя нема. Він лягає на віки-віків і жде свого часу.

 

1976 року 29 червня

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. (1302). (в1412)

 

   7606.29   Тематичний покажчик

Здоровя  7,13,20,36,38,39,44.45,50,51,

68,67,104,105,108,114,129

Медицина  25,53, 104,129,128,166

Народження  ЧБП  11-14,18, 24,32,41,42,

49,50,52,123,178,179,185,186

Учитель історія   92,130-132

Бог  44,45,60,61,74,77,78,90,91,118

Бог релігія, неправда, не вид.  60

Перші люди  28,98

Гітлер війна  37,116

Безсмертя  138

Христос, відкопати Христа  77

Наша ідея   37

Юстиція  44

Економіка  44

Хороше погане  53

Моя перемога 103,104

Хвороба  105

Прийом  105,108,175

Повітря, вода, земля  114

Новий потік   122,133,186

Виховання  133

Рак  172,174,

Куріння, пянство  174