Іванов П. К.

Бог – то Бог, але сам не будь поганий

 

1977.02.12 – 1977.04.12

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

      1. Я бачив далеко-далеко, а чути доводилося ще далі. А от природа, вона жива, на велику відстань говорить. Узнати хочеться нашим людям: чи є між нами такими сонечко, чи його як такого нема? Відповідаю прямо. Сонечко це є. Ми, усі люди, устаємо й лягаємо, нас природа цим оточила, дала світло й тьму. А чоловіка вона по землі на ногах примусила повзати, йому як такому з перших днів показала зустріч із псом. Уперше склалась їхня дружба й розмова, стали один одного берегти як таких. І природа – за них, і повітря біля них, і вода теж із ними, а земля тим більше. А ми стали боятись, як ворога, ненавидимо.

    2. Якби не цей початок, ми б не були. А то ми зустрілися з ранковим сонечком та його вечірнім заходом. Я, говорить нам, усім людям, не на жарт сюди в ці умови прийшов із тобою, ніхто з усіх не зміг протипоставити. А в руки бралося діло робити. Треба буде не забувати про це ось місце. А знову до нього прийдемо, нам це не довго. Ми прибули із зовсім чужого села, нас люди незнайомі прийняли, щоб ми в них ночували. А їхати доводилося з Москви в Париж. Скільки населення ми залишили позаду, нас їхало небагато, усі були п’яні, як дим. А в селі стояла церква, її було видно здалека. Дорога тягнулася від села до села, рідко по ній люди проходили, особливо в свято.

    3. Командир хотів був проїхатися конячкою верхом, а вона спіткнулась, упала, він так і не поїхав. Один з одним вони радісно зустрілись, із кишені витягнули тютюну, запалили, із тим вони розійшлись.

    Я, говорить пастух, найнятий громадою, рано скот із села жену. Погода находила, а саме капав дощ. А старенька цього ось села проспала, женеться з коровою. І хазяїн на все це село зібрав усю наявну худобу, сам направився в степ. Ніхто не знає його теперішню думку, вона його жене. Він би не поїхав, як інші є. А в нього як зарядка – це робота. А коли він лягає спати, він ніколи про це не забував. У нього – як у хорошу книгу письменник по рядку ставить слова.

    4. Він пише про цього мужика. Якби він не знав своє це ось завдання, він би так не жив. Іде він по цій ось доріжці, його багато усі зустрічні, але йому без своєї думки не залишатись. У нього дім оточено великими стінами. Я жінка – як якась покоївка. Вона то загляне в курятник, вона їм корм принесла, говорить: мої ви пташечки, проголодались, а вас таких погодую. І треба свиней не забути, це наше придбане хазяйство. Чоловік не їв, поїхав, худобу повів у степ. А моє жіноче, як і всіх людей – така постановка в житті, така вона по всьому селу проходить. Мій чоловік в одну сторону поїхав по своїй нужді. А інші люди теж поїхали слідом, але вони більше терплять нужду, у них цього нема. Він одне – спить та думає поїсти що-небудь з приготовленого вчора.

    5. А де ти його візьмеш, якщо його нема. Нужда, вона є в всіх сільських мужиків. Говорить ця хазяйка. Вона по всьому двору пробігла та пронюхала, слідом за своїм чоловіком зачинила ворота. Вона теж услід сказала йому хороші слова. Інша жінка, вона б теж і курей нагодувала, і свиням подала, та про чоловіка так вона б не забула вслід за чоловіком слова хороші послати. Та цього нема, не в однієї мене такої ця біда створена. Така біда в багатьох є. А собака у дворі: гав. Вона чує чужого. А чужий прийшов до цього мужика що-небудь у житті попросити, а хазяїна нема. «Я цим ось не розпоряджаюсь», – так сказала йому жінка. А тому горе, він задумане не одержав, пішов без усякої подачки.

    6. Таких діл не в одному селі є, їх повно в місті. Люди так само живуть у домах з усіма вигодами, їм треба теж таке життя, воно їх заінтересовує всякого роду ділами. Це не власність індивідуальна картина, вона колись була, вона вводилась. Раніше були коні, воли, корови, вівці, свині та дворова птиця. А тепер цивілізація: машина, телевізор, кіно, цирк. Що в селі, те й у місті. Ми живемо, краще не може бути від цього. Ми живемо, нам природа дає, ми від неї одержуємо. Вона сировиною обдарувала нас, ми для цього заводи побудували, руками робимо деталь, складаємо машину, а на ній катаємося швидко. Нам добре.

    7. Нас усіх на своїх місцях, на своїх дорогах зустрічає, проводжає; вона нас оточує тільки хорошим і теплим. А ми, усі люди, цього хочемо. Нас воно веде. Життя – це золоті зірочки, від чого й я як такий не відмовлюсь. Люди роблять – люди одержують, вони цим огороджені. У них дальня дорога – це повітря, вода й земля. Їм доводиться по воді плавати, у повітрі літати, а по землі на колесах бігати. Ми з вами відшукуємо руду, вона нам треба в ділі, ми ллємо залізо. І також знаходимо нафту, качаємо ми її на-гора, робимо бензин. А потім ставимо на колесо; що нам треба в житті, веземо. Це є наш транспорт. Живемо газом і вугіллям, вони нам роблять технічне тепло, чим ми все робимо.

    8. У нас для цього є люди. Вони в нас роблять усе те, що для життя треба. Їм довелось самим кваліфікуватись, зробитись дипломованими. Вони шофери, техніки, інженери, лікарі, геологи, конструктори, архітектори. Асистенти, професори, академіки; математики, фізіологи. Якщо людям треба в житті зробити яку-небудь таємну машину, вони своїм розумом споруджають. Вони на це діло – майстри. У них розум робить на благо всіх наших людей. Вони будівельники, вони ділки в природі. Вона – їхня мати, що народжує, а не хотіла, щоб вони народжували своїх дітей так однобоко. Вони з перших початкових днів ними виховуються не так, як треба. За її все стали хвалити, стали годувати. Одного зустріла своїм умінням.

    9. Своїм ділом пішов жити далі. А іншому не повезло. У людей пішла недовіра до природи, до умов. Вони стали оточувати чоловіка щастям і невдачею, уже є їхня образа й радість. В одного є прибуток, а в іншого – збиток. Уже не таке в нас у житті. Одному везе, іншому – ні. Вирішили: значить вина є Бога, він у нас є один. Його діло – всебічно треба жити людям. А вони пішли однією стороною. У них природа виявилась одна й друга. Одна є прибуткова, а друга збиткова. Весна людям тепла, вона їх розв’язала, а осінь іде до зими до холодного діла. У людей розділилося життя. Одну люди любили, другу – ні. І от пішло між людьми зло й ненависть. В одного народилось, у другого того нема.

      10. А ми ж люди, та ще які, народились не в одних умовах життя. В одного було своє, а в іншого своє зовсім різне й неоднакове. Дні до нас приходять, а ми в них живемо та ще за хороше дякуємо. А самі про це думаємо. А от що завтра буде з нами? Нічого не знаємо. Ми ж народилися для цього дня, він і до нас іде. Ми його як такого самі хочемо, щоб він у нас був. А коли він до нас таким приходить на арену нашу, то він ледь-ледь покаже своє вогняне сонечко. Воно нас таких ось живущих на білому світі оточує. Кожному чоловікові покаже його слід, і покаже йому його дорогу. Він по ній весь день весь час проходить та продумає, що йому буде завтра зробити. Він цю доріжку, це діло ніколи не забуде. Це є перший день його народження, він у ньому як такому народився.

    11. …захотів, щоб до нього завтра день теж прийшов. За його якості, за його білий світ його приходу всі ждуть і всі хочуть. Одному не те хочеться побачити. Чоловікові в житті народжується щастя, він у цей день прожив хороше. Він же іншого хоче бачити, йому хочеться, він думає про інше. Це не один чоловік, це думає й робить не один, а виходить між ними інше. Природа як така не хотіла більше давати їм цього дня. А люди самі є природа, якщо вона хоче, у неї виходить. Вона все робить, і вона цим задовольняється. Її народжений кимсь день зародився нами. І тепер вони самі один за одним ідуть, народжуються. Це така є система. Вона введена людьми. Їм доводиться те робити від ранку, а перед вечором уже в людей втома.

    12. Люди зробили це життя – вони його й скасують. Якщо тільки вони будуть цю штуку самі робити, то вони прийдуть у негожість через їхнє бажання. Те що вони отримали, це їхня велика помилка – їм не захотілось у природі жити природно. Вони примусили себе жити однобоко. Це їхня звичка вибирати за прикладом по умовах, де буде краща сторона.  Ми як такі люди стараємось усі до одного цього діла придержуватись, руки завжди піднімалися за це.

    Паршек по-мужицькому теж старався бути прикладом. Він зі своїм рідним отцем зробився в людях красним мужиком. Він цього добився й спустився своїм ділом. Люди не захотіли, щоб я продовжував.

    13. Переді мною стояло нове небувале, як і всіх людей. Приходили Христа ради, вони мене примусили все складене в труді розумового характеру й фізичному труді. Я з людьми все робив, я з людьми вчився, писав я їхню теорію. Вона природою вбита. Фізичний труд забрала, а послала до людей, щоб я й там щось новеньке зробив з матеріальністю. Зустрівся з адміністративною особою, вона себе показала: усе життя моє людське відібрала, за мою справедливість я був покараний законом, мене судив народний суд по ст. 169: незаконно зробив у ділі державного характеру. Я попав у ліс лісорубом. Я як Паршек один показав, як треба фізично працювати. Один на всю колону я був наглядачем звільнений.

    14. Я недаремно поділився з людьми, з такими людьми, котрі й до сих пір не хочуть поміняти свій потік на істину. Що б люди сьогодні не думали, а завтра не робили – їхня велика в цьому помилка – нелегально оточуватись, бути в природі залежним, чужим хвалитись.

    Я з вами теж воював, революцію брав. Я розумом – більшовик, отець мій за мене побитий 25 шомполами. Та хіба я забуду руський народ? Та хіба я не знаю весь світ людей? Це моя еволюція, вона всіх підніме на ноги в бій. І не хочу забути про того чоловіка, хто має душу й серце до свого діла. Особливо до чоловіка ображено хворого. Я в цьому – уболівальник, уболіваю за холодне й погане. Хочу сказати вченим. Я – Паршек, кому доручено природою місце це зайняти. Моя це ідея.

    15. Я, Паршек, у цьому ділі народився для порятунку всього людства; своє поставити, а чужому не перешкодити.

    У Москві, Мар’їному гаю, вулиця Шереметівська, дім 7 мешкала Параска Іванівна Савіна. Нам вона розкаже про весь прийом. Збоку стоїть Тетяна Петрівна Антонова, вона підтвердить, які були хворі люди, а які стали. Палагія Іванівна Самодурові, Шилова Ганна Гаврилівна, Подоксик Рима Григорівна – це москвичі. Вони розкажуть за самих себе й за інших. А по дорозі такій, та протоптаній, ми не раз по ній бігали. А знали один час, нас таких ждали. Місце наше, на ньому чудеса творили, найкращу в житті робили річ, вона нам треба всім.

    16. Довго ми міркували, шукали ми по дорозі ці якості, ми їх знайшли. Нам треба деталь. Для цього діла нам треба був завод металургійний, нам треба було залізо, сталь. Ми її зробили, відлили, нас за це похвалили. Ми з вами недаремно цю дорогу протоптали. Знаємо добре, що по ній доводилося думати. Ми не дурні, щоб не зробити цяцьку. Це наша зброя, приладдя. Хліба ми м’якого пекли, він у нас зачерствів, треба був нам. Ми люди такі, нам дай, ми нічого не розуміємо. Нам площа треба, ми маємо потребу в цьому. Ми самі майстри все це робити. А цьому дому не одна покрівля треба в природі, йому треба вікна світлі.

    17. Дому треба груба, з великою тягою труба, а двері не скрипучі, підлоги покрашені. Усі зручності: туалет, ванна, дзеркала, шафи, гардероб. Словом, цьому кінця нема. А цей дім не один архітекторський розум закладав, не одне виробництво це все робило. Ми для самих себе це ось робили, старалися стіни поставити капітальні, щоб не сказали інші люди, що це недобре. Весь рік весь час думали, гадали, під головами цей кусок землі держали. Цього дня ждали. А який він до нас прийде? Ми про це діло не знаємо. Наше щастя оточило, ми це заслужили. Нас такий день зустрів, котрого ми з вами не ждали. Ми в ньому зробили те, що треба.

     18. А коли дорога протоптана, діло це налагоджено, то видно із цього всього, недаремно люди тут проходили, недаремно вони протоптали, недаремно вони назад, вперед проходили та за собою таскали тварин. А раз за собою тягнемо, ми ждемо в цьому прибуток, але не збиток. Як і в цьому ось домі, усі тут є такі умови. Природа, якщо тільки захоче, обдарує своїм таким добром. А добро – це діло наше. А ділу нашому і сама особа адміністративна душу свою прокладає, нас усіх хвалить як таких. Ми це зробили самі. У нас у людях є різного виду виробництва, у них люди роблять красиву річ. Хтось із усіх добився цього.

    19. Штука красоту стала мати. А її зробив розум чоловіка. Він чоботи зшив, йому доводилось довго над цим сидіти, у нього руки золоті, він уміє майструвати. Тому того називають хорошим майстром, хто в такому ділі зробив хорошу річ. Ми її змайстрували, хочемо її людям показати. У нас є для цього виставки. Це місце наше таке, де ми свої справи показуємо. І дорога нам дає знати, люди її роблять самі.

    Усе враховується: ярочки, рівчаки, усі великі бугорки, лощини, рівнини – там де людям треба для хліборобства земля. Її люди обробляють, вони за нею як такою доглядають, із неї роблять грядку пухову, туди сіють зернятко глибоко, щоб сходило швидко.

    20. Люди хвалились своїм хутором, вони в ньому народжувались, у ньому жили, їм як таким треба ложка, їм треба кухоль, шило, голка. Їм треба буде сокира, пилка та молоток. У цьому всьому їхня необхідність, вони мають потребу багато в чому. Їм мало однієї землі, вони шукають надра. Як хліборобу треба плуг, борона, коса, гробки, граблі, сапка. Із техніки: косарку, комбайн, трактор, словом, машину. А також драгу, лінійку, тачанку, словом, те, що задумав чоловік у ділі зробити. А діл у природі не перелічити, одні робляться, інші не початі. А робити їх треба, вони природні, живі. А вбити треба, полювання таке перед тобою, рушниця треба, стріляти треба навчитись.

    21. Без однієї ложки уже їжа. Кішки й собаки не хазяї дому. Говорить цього села мужик. Ніколи без діла не буваю, хоч камінець із місця візьму на інше місце покладу. Це все вважається діло моє. А їх дуже багато є. А скільки є доріг по умовах, та ще вони які є. Дорога від дороги – велика різниця. І чоловік – від чоловіка теж. У нього й мисль не така, вона виходить із безсилля. Він не звик сидіти на одному місці. Наука – це є життя. Вона сьогодні повзає по землі, вона завтра попливе по воді, потім вона опиниться в повітрі. Людям треба сировина, а її родить природа. Потік життєвий проходить по землі людей один без змін – смертю оточені.

    22. А цяцьку, будь-яку річ із нічого не зробиш, треба щось під руками. А руки роблять деталь, а з деталей складають машину. А вона є у виробництві, багатьом людям помагає. А коли машина помагає людям, вони хочуть багато зробити й добре. У них спішать, і далеко. У природі земля, вода, повітря. Тільки чоловік не такий, як це треба. А природа вимагає від нього, він хитрує. Він хоче не те, що вона йому дає.

    А дорога дорогою, люди по ній біжать не один раз. Їхнє діло одне – дивись, спостерігай, роби, щоб вийшло. Та дорога давно протоптана людьми. А така ось мисль з ними не зустрічалась і не могла зустрітися з ними такими.

    23. А тепер природа діждалась цього дня, атмосфера заговорила своєю простою мовою. Цього не було, щоб чоловік із нею заговорив. Природа – це гори снігові, ліси непрохідні, ріки швидкі, що не зупиняються. А люди як були люди, так вони між собою залишились. Але такого чоловіка в себе природа не народжувала. Вона як така в себе стала мати такого чоловіка одного з усіх. Він народився для цього діла, з такою думкою зустрівся.

      Я цього ніколи не думав, що мені в цих умовах доведеться зустрітися з такою думкою. Вона переді мною така народжена, її зустрів я таку. Вона мене такого оточила, мені такий дала розум.

    24. Давно ця доріжка протопталась, а такого не було. Ця мисль народжена для людей, щоб їм помагати. Вона не зупинялась, а йшла, вона йде й буде йти по природі. Від села до села люди жили та боролися з нею за своє право. Вони хотіли своє право над нею взяти: не природа повинна родити нам, а ми повинні самі без усякої мислі. Я не лікар ученого характеру, а я практик, енергійний чоловік. Мені не треба буде ніяка хвороба на чоловікові. Це є люди, їм це треба. Без усякої мислі вони на місце не приїжджають. А коли чоловік подумає, потім починає це робити.

    Я отримую лист із Баку з  Обича. Мені пише хворий на туберкульоз.

    25. А в Баку доводилось їхати не малу відстань. Я не їхав у такій формі, як їхали всі. У мене був на руках документ, що я був такий, як бачили мене всі люди. Я не красувався. Я як такий чоловік, народжений думкою. Вона в мене на відстані мислить про цього чоловіка, він своє тіло примусив через інших людей, вони дали йому точну адресу. Вона за це діло схопилась, їй було 25 літ, вона хотіла жити, тому вона пише лист, у ньому свою просьбу висловлює. А по білому світу цих мучеників дуже багато. Як тільки вони народились на білий світ, уже своєю хворобою захворіли.

    26. Усі люди зі своєю нуждою шукали по природі ці засоби, цього чоловіка. Він виявився в Баку, адреса своя указана. По місту шукають, а він виявився в Сабунчи в роботі. Азербайджанці до цього руського такого чоловіка юрбою поставились. Вони подумали про нього не те, що їм хотілось. Їм хотілось, щоб він був перед ними Бог землі. Він прийшов доглядати за нею не так, як усі люди доглядали. Вони весь рік всю свою мисль вводили, їм хотілось діждатись у природі цього годувальника, він їх своїм ділом. Люди до нього весь час готувались, до цього місця їм доводилось по бездоріжжю пробиратись. Вони до нього спішили.

    27. Гнали в бій приготовлену силу, щоб там зробити своє діло. На цьому місці природа красувалась, сонечко промені свої розкидало. Усі ярки з водою повисушувало та помагало людям, щоб вони робили в цьому для себе грядку. Люди збирались, вони Господа Бога сильно просили. А в нього мисль зародилась цій ось жінці зробити, щоб вона була здорова. Він тому сюди таким приїхав, його таким запросила природа. Вона нас учить усіх фізично самими собою розпоряджатись у труді. Вони навчились робити діло, у ньому треба вмирати. А тепер дух оточив, він примусив чоловіка через чоловіка жити. Він переміг ворога, вигнав у чоловіка хворобу.

     28. Якщо люди це зробили, у них це виходило, вони в ньому помирали. А Учитель прийшов на землю, духом оволодів. Йому повітря, йому вода, йому земля помагають у всьому. Якби не це все діло перед цією жінкою, вона б ніколи не була на білому світі живою енергійною.

    Повітря, вода, земля – є живі тіла, вони й будуть живими тілами. А від живого енергійного відходити не треба. Треба ці якості любити. А ми в цьому ділі виявились технічними, не живими. А раз ми від живого відійшли, ми прийшли до неживого. А раз мертве в природі зародилось, то що могло в цьому ділі вийти? Уже живого не буде, а буде прогресувати  смерть.

    29. А от живе енергійне – у любові. Цього в людях не робилось і не робиться. А от це діло вводиться, від чого ми вмираємо. Наше незнання примусило доглядати за землею, плоди придбавати, одяг робити теплий, дім житловий з вигодами ставити. Життя наше таке проходить по природі один раз хороше й тепло. Ось чого ми з вами в цьому добились – смерті, але не життя. Ми з вами гордимось, хвалимось. Але принизити, як принизили. Мені як такому чоловікові треба б у житті трудитись, як люди всі трудились. Вони не схотіли, щоб я так тяжко робив. Адміністратори прямо насміялись, а потім за мою тверезість й акуратну роботу.

    30. А люди є люди, вони роблять усе. Їм давно хотілося бачити в своєму житті такого чоловіка, хто б узявся за наше все це діло й вирішив наперед. Ми правильно йдемо по цій ось дорозі й те ми з вами робимо? Ми ж із вами хочемо жити, а нам природа не дає, бере й карає. За що, про що? А сил нема, вона їх припинила. Ми, як такі всі люди, у цьому ділі народжені, і виховали самі себе в фізичному труді. Він нас як таких усіх нагодував, він нас одів до самого тепла, ввів нас він у дім з усіма вигодами. Він нас розмістив і сказав нам: живіть, як хочете. Ми по-своєму стали жити.

    31. По-людському, по-технічному ми стали жити. Штучним ми огородились, хімію ввели, стали робити діло самі, і недоробили цього діла, умерли на віки-віків. Ми з вами історію побудували. Усю нашу землю примусили бути в природі джерелом. Вона нам давала свій найбагатший урожай. Ми розкрили надра, вони нам усю сировину дають. Це наша в цьому робота, наш великий труд. Ми без нього не навчились жити в природі. Ми з вами озброюємось, робимо хороми, багатоповерхові будинки ставимо на землі, цим ми як такі багатіємо. У нас своя земля, ми її бережемо, не даємо ворогу нападати. У нас на це є зброя.

    32. Ми з вами сильно устояли від усякого ворога. Ми з вами маємо, що досита поїсти, у нас є одяг, ми одягаємось до тепла. У нас є житлові дома, ми живемо в них. Це наше з вами багатство. Ми його робимо самі, у нас машини є різного типу. Ми – учені люди. Хочемо – зробимо. У нас для цього є сировина, є заводи. У нас є струм, енергія. Селу треба буде світло – ми його зробимо. У нас це все в руках. Ми архітектори, ми геологи, інженера, лікарі, асистенти, професори. Цього ось діла самі боїмось – холодної води. Ми не купаємось. Страшимось ми в цьому, не хочемо, не вміємо. Ми є боягузи в житті. Нам історія  підказує, що ми є люди вчені, але природи ми не знаємо, як слід, у чому перебуває дух живого тіла.

     33. Фізичний або розумовий труд є трудом природи. Який би він не був перед чоловіком, він утомлює, він тяжкий для чоловіка. Його всі люди визнають, але нічого не зможуть зробити, щоб від нього відійти. Це природний початок. Вона його як такого в його житті своїм ділом оточила, він став робити те саме в його нужді. Він його так потребував, йому було треба. Я, говорить чоловік. Мені захотілось їсти, йому треба їжа, котру доводилось робити із чогось. А їжа без нічого не буває.

    Як наша руська земля усієї нашої території.

    34. Може зробитись усякий і кожний кваліфікованим, усякому можна стати спеціалістом свого діла. Такі умови в нас були, вони є і будуть. Якщо тільки захоче вчитися сам чоловік, його в цьому бажання й любов добитись у природі між людьми бути корисним чоловіком. Усе можна отримати чоловікові в природі. Вона не заперечувала ніякому чоловікові бути між людьми навіть Богом землі. Це його діло є в людях робитися по Божому ділу. Місць вистачить, лише б чоловік захотів у природі Богом оточити себе, діла всім людям доступні.

      35. Бог навіть просить будь-якого чоловіка в цьому ділі. У Бога всі дороги відкриті й усі місця не захоплені. Будь добрий, стань і роби. Природа велика. Хіба Бог природу захоплює. У нього нема присвоєного місця. У природі непочатих місць для Бога вистачить. Жара – джерело є в природі, і також є холод – теж джерело, у котрому є повітря, вода, земля. Вони, ці тіла, – невмираючі; жили, живуть і будуть жити для цього чоловіка. Він подружив із ними, як із любимими друзями. Вони його зробили одного між усіма таким Богом, як він виявився між людьми Богом. Його люди зробили Богом за його діло в них. Я не падав з неба. Мене – моя матір Мотря, руська жінка, на її долю випало щастя.

     36. Я народився від неї. Моя бідність у людях виховала, як і всіх нас бідних у нужді людей. Я не захотів так, як усі люди на білому світі продовжували. Я з ними поділився. Я пішов по Божій дорозі. Я полюбив умови холодні й погані, а людям я залишив тепле й хороше. Сказав їм: живіть, творіть чудеса, але моєму не заважайте, як я вам не заважаю.

   А от про своє діло розкажу. Працював я в лісових умовах у Майкопському районі. Їду я в дорогу місцевим поїздом Білоріченська. Ідея моя мене так оточила. Я сідаю в Майкопі в поїзд у вагон спільного характеру.

    37. А місця не виявилось, я стою  біля вікна. За мною входить мати свого грудного дитя, воно в неї сильно до сліз плаче, сильно кричить. Друга мати взялася його заспокоїти, а дитя так плаче. Я ставлю перед собою таке завдання: якщо я це дитя візьму на руки на свої й він у мене замовкне, то я повинен визнати свою ідею, вона правильного характеру. Я перед матір’ю вибачився, попросив це дитя на свої руки. Вона мені його віддала – він у цю хвилину замовк. Усі, хто сидів на своїх місцях, сказали – я був непростий чоловік.  Вони у весь голос усі проговорили: мені не заперечити. Це була дійсна правда моя.

     38. А сьогодні Євдохи, перше березня, початок весни. День був не сонячний, було не тепло, а прохолодно.

    Мої сили, вони бачили цього місця кінець. Усі  люди не зможемо цього зробити. А для чого ж мене такого природа народила. Якщо я такий буду їй треба, то вона мене такого збереже. А таких, як ми є, вона нас поодинці всіх забере геть. Це ж ми такі є люди, хто шапку – на бік своєї голови, веселиться, хвалиться. Говорить він. Кому? Та нам, усім людям. Якщо це є в людях така правда, то нам усім робити нема чого – ми повмираємо. Нам є, що робити в цьому. Якщо ми з вами хочемо зробити, ми з вами зробимо й будемо це робити. Досита наїдались, до самого тепла одягались.

     39. Природа недаремно ввела в ноги хвороби. Я для цього діла захворів. 14 лютого мене поклала природа. У неї знайшлись сили, вона не побоялась сама себе в цьому показати. Цього чоловіка повалити в таких людях у такому житті, вона мене оточила. Вона не побоялася вкинути до вчених людей. Хто вони? Кинулися тіло моє рятувати своїми руками, своїм розумом. Я лежав у ліжку, а в самого літала таки мисль. Люди зробити все можуть, їхнє це діло – сказати людині, щоб цього хворого прибрати лікарськими умовами. А там такий дух не по душі, вони своє технічне вводять, їм треба таке діло. Ми стараємось цього уникнути. Нас гнала звідти природа, там були умови не такі, як слід.

  40. А люди бачать, вони говорять про це, дивуються: чоловік такий, котрому не треба б хворіти. А він у нас на весь світ захворів. Його нога – рожа підвела. Йому як такому бути ватажком гусаком, а його природа звалила, він лежить із ногою.

      20 лютого 1977 року на свій день народження в Медведкове. Москва, Полярна, дім 4, корпус 1, кв. 4. Єрмолаєва Тетяна Федорівна. Вона як мати своїм доглядом, своїм ділом доглядала разом з Анною Петрівною Тришиною та Валентиною Леонтіївною Сухаревською. Їм не по душі був цей догляд, у Москві умови були погані, не такі як треба.

    41. А природні умови всі, вони є на периферії в хуторі Кондрючий, Ворошиловградської області, Свердловського району. Нами, усіма хворими, побудовано дім для того, щоб у нього приїжджали всі люди й брали там своє здоров’я. Цей дім побудовано нами, усіма ображеними, хворими людьми. Учитель запрошує всіх, хто знає Учителя, хто не знає, вступити в цей дім і робити те, щоб не простигнути, не захворіти. Ця історія треба всім.

    Горе, горе вам, усім ученим, фарисеям, лицемірам. Чоловік прийшов зі сходу, нам буде розказувати про те, що церкви запустіють, дар Божий відпаде. Але йому як такому ніхто вірити не стане. А скажуть усі: це, мовляв,  є пророк. Він  нам не треба.

    42. Правда була між нами, так вона й залишиться, якщо ми з вами тільки візьмемося за велику матір природу. Не будемо вибирати хороше місце й не будемо його присвоювати до свого імені, як своє місце. Краще живи ти так і горнись до повітря, води, землі. Це твій в цьому є великий порятунок.

    Ми всі є люди, живемо в природі. Нам з вами не хочеться хворіти, а ми хворіємо. У нас є свій зароджений нестаток. Ми з вами захворіли, у наших тілах які є болі. Ми хворіємо.

    Я приїжджав у місто Ростов на Дону. Ми хотіли бачити Едуарда Федоровича Холодного. А він у цей час відлучився, був на периферії, до хворого їздив. І так ми нічого не узнали, крім як тільки доводиться їхати знову треба.

    Юрій Пахомович  Беліков. Ви в природі до моєї з вами зустрічі були технічним чоловіком ученого характеру, ви інженер. Від вас це право ніхто не відбирає. Ви є цивілізований чоловік, вас оточує труд, ви без нього жити не навчились.

    44. А тепер вас оточила природа дарами, духом своїм, силою своєю. Ти зробився учнем. Кому треба своїм ділом  помагати, щоб він не простуджувався й не хворів? Та нашому ображеному, хворому чоловікові. А опора вся на Учителя, він нам поможе, збереже наші тіла. Він нас приймає, він нас учить, щоб ми були такі, щоб ми не простуджувались і не хворіли. Ось що нам Учитель вводить – життя, але не смерть. Скажіть мені, будь ласка, хто з вас хоче вмирати? Та ніхто. А хто хоче жити? У всіх бажання є. Але ми не вміємо й не хочемо, і нам природа не дає. Які ми є в цьому ділі люди?

    45. Його діло треба буде робити. Це є Учитель, він нас усіх учить одному. А раз ми вчимось, то нам треба робити. А ми не робимо, боїмось повітря, ми боїмось води й також боїмося землі. Ці три тіла все нам дали, ми в цьому всьому одержали. Як таку зробили річ. А от чоловіка нашого живого не зможемо берегти.

    Довідкове бюро. Що за чоловік? Я вас дуже прошу описати мені один випадок. Недавно довелось мені бути в місті Ростові, а точніше 7 лютого, і ось бачу: із таксі виходить старик сивий весь. Йому літ 70 приблизно. Був він зовсім голий, тільки  в одних шортах, і босий. У руках у нього була палка. І зайшов він у один заклад, через півгодини він вийшов звідти.

      46. Сів у таксі й поїхав. Може ви що-небудь знаєте про цього чоловіка? Інтересно, як він так загартував себе, і що він для цього робив? Адже на вулиці було 12 градусів морозу. З повагою Павленко. Азовського району. Що за чоловік? Може хтось іще бачив? Від бажаючих вивчити це питання повідомлення.

    Ця ось історія мною зроблена, щоб люди це діло бачили, старалися пізнати. А вона, ця історія, породжена природою через мисль чоловіка. Вона в людей спитала про їхнє таке життя. Вони його зробили своїм учинком, своїм ділом. У них Учитель питає, як у людей живущих на білому світі.

    47. Вони на ньому так жили й правами своїми користувались. Їхнє діло одне: вони примусили себе робити їжу, робити одяг, і зробили житловий дім. Цим люди оточили себе і стали жити хороше й тепло, треба пожити в цьому, сваволити, а потім умерти. Це діло зрозумів цей чоловік, і не захотів з ними по дорозі йти, узяв і поділився з ними. Їхнє хороше й тепле їм залишив, а своє найдене із собою взяв – холодне й погане. Тому цей чоловік свою ідею ніяк не може ввести людям. Він у нас такий один, для життя всіх людей загартувався. Він не простуджується й не хворіє. Це своє знайдене в природі, свої сили, навчився іншим людям своїм умінням передавати.

    48. Люди будь-якого характеру приходять на прийом. Він їх приймає, їм дає своє здоров’я. Вони його отримують, ним залишаються задоволені. Вони не простуджуються, не хворіють. Що може бути від цього краще, якщо люди самі свій характер змінять і кинуть жити по-минулому, по-людському, хороше й тепле будуть мати й візьмуться за холодне й погане. Для нас, таких людей, є слава, коли він їсть досита, одягається до самого тепла, а живе в домі з усіма вигодами. І можливість є залишитися без цього. Чоловік має на це свою ідею, він про неї пише, доказує на самому собі.

      49. Якби цього не було, я б не був такий. А люди цього діла не хочуть і не вміють. Він написав працю «Загартування і люди». Зараз вона знаходиться у видавництві книги Ростовської області в редактора. Він від цього рукопису не відмовиться, він створений розумом. Тільки люди вчені не хочуть і не розуміють. А раз вони цим оточені, у них є щодо цього сумніви. «Загартування і люди» взято із життя цього чоловіка. Він почав робити сам це все, що ми читаємо. Вона нам пише про минулого чоловіка, хто почав робити с першого дня й тут у цьому ділі помилився, захворів, похворів і вмер. Його життя зійшло з колії. А загартування – є чоловік, люди – є природа. Повітря, вода, земля – це друзі в житті, любі друзі чоловіка.

    50. Він їх як таких любить. З нею не воює, хоче, щоб вона жила й він жив у цьому. «Загартування і люди» ніколи нікого ніяк не примушує. Зумів огородитись добром – роби сам. Я ж – цей чоловік, котрого в Ростові 8 лютого побачив, як із таксі виходив, знову сів у таксі й поїхав в інститут медичний Понихочевського, клініка психіатрична. З ними я такий зв’язаний давно. Їм говорю: біле, вони мені говорять: чорне. Я їм говорю: чорне, а вони говорять: біле. Вони не хочуть мене бачити й чути мої слова. Я кричу нічим. Це було раніше, я хочу, щоб не було тепер. Я не за смерть, а я за життя. Нація старика вивозить, а він там на чистому повітрі без усякого догляду помирає. А ми всі цивілізовані люди, нас, як таких умерлих людей, хоронять із квітами. Цьому кінця й краю не видно. А ось про цього чоловіка, про кого мова йде між людьми. Учені знають, але вони мовчать. Він сам особисто написав зі свого життя в природі: а хто він є за чоловік? Він обдуманими своїми словами розказав людям про свою перемогу.

                             Моя Перемога.

     Я за діло своє є самородок. А джерело моє – це загартування-тренування. Я один у житті труджусь на благо всього людства.

    52. А вчусь я в природі. Хвалюсь перед усім світом. Істинно хочу сказати всім людям про самозбереження своєї клітини. Моє загартоване здорове молоде серце – 25-літнього чоловіка. Вихід мій у світлі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть не боюсь своєї смерті. Якби цього не було в моєму житті, я б давно вмер. Я чоловік нашої землі, дихаю дуже сильно, різко я говорю не про якесь чудо. Я говорю про природу, про фізичну, про практику, про дух. Здорове тіло – здоровий дух. Чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження – миттєве оздоровлення центральної частини мозку. Цей чоловік говорить свої слова. Я цього хворого знаю душу й серце, хочу силами своїми помогти, через руки свої струмом прибрати біль.

    53. Це нам не слова наші говорять, це все робиться нами, людьми. Про це пишеться правою рукою Владика, про що ніколи не забути. Дуже справедливе це діло. Мене треба просити – будеш завжди здоровий. Кому це не треба буде, юнаку молодому? Та ні. Шановні, це є світове значення. Нам треба матір природу любити, берегти її. Це буде чиста правда в житті. Не хвороба відіграє роль проти чоловіка, а відіграє роль сам чоловік.  Нам треба вчитись в Іванова, щоб не попадати в тюрму й не лягати в лікарню. Вільно жити, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми головку низько поклонимо дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті, молодому чоловікові скажемо: «Здрастуйте».

    54. Наше діло – сказати, а їхнє діло – як хочуть. Цей чоловік тужить. Ну й життя моє тяжке для всіх людей. Зрозумійте моє терпіння, загартуйте серця. Милі ви всі люди, гляньте ви на сонечко, на своє оздоровлення. Бути в житті таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Це історія цього чоловіка. Він узявся розбиратися з першим чоловіком, як він сам себе примусив, щоб він своєму тілу почав робити в природі діло. Він ним так оточив себе, і став жити в природі індивідуально, приватно. Він шукав по природі те, що треба. Він мав потребу в цьому. Йому було треба, тому він про це думав. Йому хотілось у себе мати.

    55. Він робився хазяїном у своєму ділі. Він його як такого оточив своїми силами, це місце огородив, поставив дім на куту. Увів у дім кішку, у дворі собаку став мати й розвинув багато скота для свого життя. Ось що він у природі зробив – став жити багато. У нього земля – джерело. Це все було чуже, а не своє, чим чоловік займався. Він купляв, він продавав. Про це все люди інші думали, вони нападали чоловік на чоловіка. Вводилися війни. Через це все завоювання в людей зосталося своє революційного явища. Люди стали політичними на благо надіями. Вони про це стали думати, робити стали. А коли ці ось люди самі себе примусили бути в цьому ділі, вони стали завойовувати таке політичне право.

    56. Вони набрались сил, їх хотілось у цьому хазяйнувати. У них не було ватажка. Вони робили наскок, бунтували, але сил своїх не мали, а схотіли цим добром оволодіти. Їх люди не розуміли, старались від них піти, а вони своє таке діло робили. Їм доводилось як політичним людям терпіти в засланнях за своє діло, їх гнало самодержавство. Вони вимагали свого й хотіли зайняти місце, щоб ним володіти. Це самодержавство не вдержалось, як на своєму місці, старались свої сили здати.

    57. Їхні люди проти людей не вдержали, зброєю примусили здатись. Ці люди примусили себе хазяйнувати, вони взялися за це життя, стали рішуче будувати свого роду нове колективним трудом. Люди зробились хазяї. Вони за це йшли на смерть. Вони знали, що це люди користувались у природі не своїм. Самодержавство – це цар. Він ображав людей, він одних нагороджував, інших пригнічував. Ця система так чи інакше повинна відійти з життя. Природа не любить неправду, вона любить правду.  

    58. Тому вона цьому чоловікові залишила свою мисль «Загартування і люди». Зброї ніякої не має, у неї ворога ніякого нема. Є милі невмираючі, вічно живуть у природі друзі – це повітря, вода й земля – що дає чоловікові в житті все. Життя всякого роду завойовується роками. Чоловік для цього прожив у своєму житті. Він був технічний, у штучному, чоловік хімією оточений. Він був безсилий у природі жити. Він оточив себе чужим, зовсім мертвим, не живим. У природі всього вистачає.

    59. Є мертве, є живе. Це ось початок. Він примусив людей підхопити не на якусь штуку. Я є в житті своєму Паршек, він своїми словами «Загартування і люди» це все оточив. Люди робили, вони зробили, у них це виходить. Вона багатьом людям указала, як треба буде жити в природі не по-старому, а по-новому. Не треба чужим хвалитись, не треба робитися в житті технічним чоловіком, щоб штучно робити, щоб хімію ввести. Цього діла природа не любить. У неї проходить у житті природним шляхом, як воно робилося нею, тобто природою.

    60. За гору, за велику землю. А люди наші темнотою себе оточили, їх примусила сонливість лягати кожного окремо. Чоловіку сниться небилиця, він цього в житті ніколи ніяк не бачив і не чув, а йому сон його дав про це знати. Його будить сонечко, що сходить. Воно своїми променями свою цю місцевість освітило, через нього кожен розплющив свої очі. Чоловік побачив далеко слід і по ньому став повзати. І став він у цьому розбиратись. Хороше і погане він узнав, йому здавалось, так і треба. А день своє життя продовжував, у нього, крім хорошого, не було нічого. День – це природна ніколи не вмираюча сторона. Ми її так сильно ждали, хотіли, щоб він до нас прийшов своїми природними умовами.

    61. Вони завжди такими приходять без усякого такого. Але ми самі в цьому діло своє робимо. І недоробили своє діло, помилились, захворіли, похворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Ти до нас до таких людей у тиждень приходиш один раз і декого образиш горем. Чоловік твоїм учинком не був задоволений. День прийшов на цю ось арену зі своєю новою небувалою атмосферою. Вона сюди прийшла, щоб людському життю перешкодити. Чоловік би не захотів такого появлення. А де ти дінешся від такого появлення. У цьому ділі є повітря, вода й земля. Усе це ось дихає й живить своїм усіх людей. Вони, як вівці нерозуміючі.

    62. У цьому в них природа – джерело; годує, поїть. І тут же воняють. Люди у природі смердять, щоб жити – це не можливо від такого явища. Ми хочемо, а нам не дається. Ми безсилі в цьому. Ми бідні є люди зі своїм наміром, зі своєю капризною головою. Вона чує, вона не хоче, вона хоче – це її діло. А природі як такій треба це діло забезпечити. У чоловіка є велика нужда, він по природі шукає, а природа свою мисль ввела, вона йому в цьому помагає. Він по природі лазить. Йому хочеться надра відкрити, вони будуть людям треба для життя. А в природі це є. Вона даремно мисль не родить.

    63. Люди йдуть по путі розвитку, з ними зустрічаються неприятелі, вони ламають стіни. Цей день вони проводжають, їм хочеться зустрітися з іншим таким, та ще краще від цього дня. Ми цей день женемо подалі, він не дав нам свого прибутку.

    Нам із вами треба діждатися такого дня, щоб він нам приніс зі своїми силами це маленьке дитя без усякої такої потреби. Ми, усі люди, зі своїми спільними силами це повинні зробити. У нас, у таких людей, це зробиться. Ми думаємо, ми цей час ждемо. Він десь так такий є, ледь, ледь до нас іде. А в нас до нього є своя підготовка.

    64. У нас знання є про нього. Ми в цей час як ніколи на своїх ногах, спати нема коли. Думаємо про це діло, щоб зробити. Якщо ми рано встанемо, поспішимо, то ми свою латку залатаємо. Ця ложка годує людей рік. Їх ця робота примусила, щоб на місці не сидіти, а землею займатись. Копаємо її, грядку робимо, зернятка саджаємо, за ним дивимось, щоб біля нього інша травка не заглушила. Цій рослині треба дати хід – це людська в цьому робота. Вони це роблять усе літо. Чоловіка діло одне: він повинен менше зробити, а більше отримати. Хліб ріжуть ножем, а кусають зубами, жують ротом, а глитають через прохід.

    65. Усе це робить повітря, без нього чоловік – ні кроку. Воно чоловіка оточує. А в тіло так маса надходить, вона там кисне теж із повітрям і виходить із повітрям. А люди без часу не бувають, у них воно перед руками, їм треба робити.

    Я знаю добре про «Загартування і люди». Чоловік розказує про тих людей, котрі робили в природі приватну власність. Вона зростала, у людях робилось самовілля. Їм доводилося місце своє облюбовувати, його обгородити, своїм іменем назвати. А на куту цього всього поставили для чоловіка життєвий дім – він з вікнами, дверима й трубою – куди люди волокли живе. А мертве звідти виносили в гробах.

    66. Це життя в природі проходило без душі, за що й не полюбила природа чоловіка. Він у цьому всьому не врятував своє життя. А в умовах свого розвитку він застудився, він захворів, похворів і вмер. «Загартування і люди» це все бачило. А щоб зробити нічого не змогли. Про це все багато людей думали. Їм хотілось із таким життям проститись, але не находилося такого чоловіка, котрий би за це діло, за природне явище, взявся й на собі це все випробував. Люди в природі шукали це хороше й тепле, вводили самі, гинули в цьому. А життя таке, котре вони почали, не змогли кинути. Вони як умирали, умирають, так і будуть вони вмирати.

    67. Їх, як таких людей, лякає загробне життя. Вони не змогли згодитись із самими, що це їхня буде витівка. Їм треба було поросятко, ягнятко, телятко, конячка, верблюд і так далі. Табуни скота мали й тисячні отари – усе це не вдержалось. Революція відібрала все, ввели радянську владу. Народ сам став робити, став шукати й робити. А щоб старе не наслідувати й не бути такими, у них цього нема. Їм треба сировина, у них є заводи, вони роблять деталь, складають машину. А потім на ринок гроші треба торгувати. Ми знаємо добре: у кого були ці гроші, у того й свято, той м’ясо поїдає й солодке глитає. Це робиться всіма. Люди не живуть рівно.

    68. Вони в житті кожний на роботі трудиться, не рівно їх одержує, а живуть для себе. «Загартування і люди» питає у вчених: невже по-їхньому буде так? Місце своє ніколи ніяк не присвоюється. Воно змінювалось, змінюється й буде змінюватись. А чоловік на ньому вмирає. Кому це місце достається? Самодержавство було, а тепер сам народ по-своєму. Хто – кого. Сьогодні ти вмреш, а завтра вмру я.

    За розповіддю всіх людей, це життя Бога, він розпоряджається смертю, він їх карає. Вони нагрішили, вони не мають сили так жити. Вони вважають себе дуже грішними в цьому ділі. Їх діло не виправдало. Вони не зробили те, що їм доводилось робити. Вони не зробили те, що їм доводилося робити. Вони робили всі однаково, щоб їм було в цьому хороше й тепло.

    69. Чоловік – це є загартування. А люди – є природа. Вони один одного полюбили й взяли путь свою. У цьому ділі бути – це погане й холодне в житті приймати, тобто любити, разом бути. Ця атмосфера примусила себе, щоб народився в цьому такий чоловік. Він знайшов ключі від цього всього, оточив себе засобами – не технічними, не штучним із хімією. А природними – повітрям, водою, землею. Ці самі три тіла помогли народити цього чоловіка, а от його виховати вона йому завадила, примусила жити в природі однобоко хорошим, теплим.

    70.Уся приватна власність, індивідуальна, національна держава своєю технікою, своїм штучним і хімією це діло не виправдали, і не оправдають себе в цьому ділі. Революція теж доводить свою правоту технічним шляхом, штучно робить, хімію вводить. Це наука медична держить у базі цю хворобу й експериментують, у цьому навчаються. А тіло чоловіка треба держати вільно і спокійно; повітрям, водою пробуджувати. А по землі треба босим ходити, щоб природно оточуватись і робити те, що треба.

    71. Паршек як такий пройшов одне й друге, але згодитись із ними, цього він не зробив. Він думав: а чому це так виходить, що люди живуть хороше й тепло, їх це не задовольняє, вони із цим хорошим і теплим приходять до поганого й холодного, їх оточує біда й горе? А тепер у Паршека така ідея, вона вносить людям життя, але не смерть. Доволі нам, таким ученим людям, котрі провчились теорії 25 років, а на сьогодні бояться води холодної, як вогню. Люди зробились у процесі цього всього технічними людьми, штучним огородились, хімія введена.

    72. А щоб у них був здоровий дух! Паршек запевняє: його в них нема. Він не за того чоловіка, хто в житті своєму почав робити своє діло й недоробив це діло, він умер, його не стало. Паршек є в житті той чоловік, котрого ви, усі люди та ще вчені психіатри, зробили його за тіло, за його ідею: він між нами всіма ненормальний. Йому по закону всього розвитку в житті не дозволяється розумово і фізично трудитись, він цього від вас заслужив. Він і не повинен, по ідеї своїй, робити. Він перестав боротись, як усі люди борються за своє життя. Він іде зі своїм наміром не до смерті, а до життя.

    73. Він не робить те, що роблять усі люди. Діло Паршека – це загартування-тренування – еволюційна наука, вона нас усіх учить. Чому? Та добру. Ідея Паршека не до старого. Його люди за приватну власність як злодія били, самі своїм судом осудили. Люди що схотіли, те вони зробили. Труд облагороджує чоловіка, а люди йому не дали. «Нехай він без діла залишиться». Його діло – є люди живі, вони бідні, мають потребу свого здоров’я. А для цього нема засобів і нема чоловіка. Люди гинули, вони гинуть і будуть гинути до тих пір, поки не зміниться цей потік, а прийде інше – це ідея Паршека.

    74. Вона по нашій землі виходжена босими ногами. Паршек говорить нам у цьому свої слова, вони просять за це взятись. А братися за це все, за що взявся Паршек. Він спитав як у матері рідної, як вона дивиться на всіх народжених людей. Вони для неї всі роблять своє діло, і в ньому вони помиляються, їх за це природа бере й карає. Люди своє діло недороблюють. Їх природа бере своїми силами за їхнє діло карає, як якихсь ділків. Вони взялись за чуже, стали робити зовсім непотрібне, без чого можна було жити. Вони цього заслужили в житті за своє фізичне самовілля.

    75. Чоловіка ніхто не примушував, щоб він у себе починав це діло робити. Він сам спочатку подумав, а потім застосував фізичну силу, став це робити. Він помилився в цьому, його сили впали, він утомився, захворів, похворів і вмер. Природа говорить: таке діло в людях я не люблю, беру цього чоловіка караю. Він такий ділок сходить із колії.

      А діло Паршека інше. Він сьогодні не думає, щоб цим ось завтра довелось жити. Він ждав дня природного порядку без усякого діла. Паршек не робить ніякого діла, він обходиться без діла.

    76. Він не помиляється й не втомлюється, не втрачає здоров’я. Він завжди енергійний, водою пробуджується. Повітря його оточує живим. Він не робить того, що робимо ми. Він через це з нами поділився. 

    Чоловік тільки що народився. Своїми очима глянув, його мисль запрацювала. У себе щось треба буде зробити. Йому люди приготували, він це бачив і старався зробити так, як усі люди почали робити. Їх примусила робити в природі необхідність. Вона показує цим людям, що вони вмирають за це діло розумове й фізичне. Роблять те, від чого їм доводиться вмирати. Якби вони цього в житті не робили, у них такого росту не було.

    77. Їхнє діло зробили, у цьому вони оточили себе через це все не життям, а смертю. У нас виявився мертвий капітал, ми його бережемо, він у нас вічно живе. А от люди в цьому помирають. Їх діло примусило, вони вмерли через їхнє діло.

    Природа Паршека прислала для цього, щоб на ньому цю історію показати. Вона людям – це небувало народжене в житті. Цим Паршек огородився. Його люди таким ось зробили. Він повинен працювати, трудитись, вони йому не дали за його ідею. Він від них отримав ненормальність. Йому не дали можливості трудитись. Він так не живе, як усі живуть.

    78. У всіх людей під руками лежить діло. В одного Паршека такого діла під руками нема. У нього є дух природи, сила її, повітря, вода, земля. Вони без усякого діла жили, живуть, і будуть вони без всякого діла жити. Це милі любимі вічно живущі друзі Паршека, вони навчили Паршека так зоставатися без усякого діла. У Паршека є струм, електрика, магніт – те, що має в себе природа. Вона нагородила Паршека. Вона йому показала ображеного хворого чоловіка й дала йому свої сили, щоб йому помогти, щоб він не мучився. Ось, що Паршек у природі знайшов людям – життя, але не смерть. Щоб люди не простуджувались і не хворіли.

    79. Паршек по своєму ділу являється в природі Бог: він калік ставить на ноги, очам видимість дає. Йому як такому ці якості дала сама мати природа. Вона така є, що народжує, сама себе береже, вона не хоче вмирати.

    Люди йдуть зі своїм хорошим і теплим тільки до поганого й холодного, крім цього – ні до чого. Чоловік у цьому всьому вмирає. Його у всьому безсилля є самої природи. Вона для цього діла ввела в життя Паршекове тіло, йому довірилась як такому сама природа.

    У неї приватна власність зростала, індивідуальні розумні люди були, їм хотілось непогано жити.

    80. Вони одні жили в цьому. Капіталісти, уся буржуазія пухла від чужого добра, а біднота в цьому вся гналась за ними, вона наймалась за гроші й робила їм їхні блага. Так само, як і біднота, вона в своєму ділі складеному вмирала. На цю всю неправду знайшлися люди, теоретично обдумали це все  й зробили революційний крок на це самодержавство. Самими робітниками, селянами, бідняками ввели своє соціалістичне колективне життя. Воно в нас процвітає в ділі наших рук, за гроші ми будуємо комунізм.

    81. Один розумного характеру, інший у нас нерозуміючий. Ми його вчимо, він учиться на діло, щоб його робити індивідуально, завдяки йому жити хороше й тепло. А всі, як вони знають, цим незадоволені. Злоба, ненависть у цьому, убивають один одного. Один сидить у тюрмі томиться, а інший у лікарні стогне. А ми всі живемо неоднаково рівно. Будуємо для всіх благо, у своєму ділі помираємо. Для чого нам цей комунізм?

      Ідея Паршека – свідоме буття. Хочеш робити в природі добро людям – роби. Не хочеш цьому поклонятись – іди. Твоє діло негоже для життя, ти є вбивця самого себе.

    82. Ти, чоловік, для діла за гроші в людях продаєшся, тебе гроші купляють, ти в них умираєш. Це ж гроші, вони чоловіка втягують. Люди життя своє за них будують.

    Паршек народжений шахтарем. Він більшовик, вихований партією, що чоловікові в його тяжкому житті в біді, у горі помагає. Тому він є в людях еволюційний. Він старого не хоче. Він жене з дороги тюрму, не хоче, щоб лікарня була. Треба людям не база, у котрій люди хворі лежать. Треба їм воля.

      83. А волю нам несе Паршек. Він як таким людям усім за все зроблене нами діло прощає, тільки більше робити не треба. Паршек по ділу – Бог землі. Він не хоче, щоб люди так умирали. Хіба ми задоволені люди в природі? Самі живемо, а іншому не даємо життя.

      Революція повинна народити нам у людях еволюцію, вона повинна дати чоловікові розум у житті й силу, щоб наші люди жили легко. Нам принесе це еволюція через тіло Іванова. Він – Бог землі, друг природи.   

    84. Я як Паршек є в житті. Скажіть, будь ласка, де є моя червона книжечка? Я Гуковським осередком був приймався в кандидати, секретар був Борщов, він тепер в Армії генерал. То що ж я не будівельник цього всього? 

    Якби це не я, Паршек, котрому довелось у Вітчизняній війні помагати? Гітлер помилився мною. Мене як Бога в Берлін запросили. Я їхав разом із молоддю в одному ешелоні. На всіх станціях я себе показував німцям, що я є для них Бог. Вони кричали «гут пан». А я просив природу, щоб вона нашому солдату на фронті помогла гітлерівську армію оточити.

     85. Це було якраз перед 22 листопада 1942 року. Ми приїхали в Знаменку. А мене німці запідозрили як Бога, передали в поліцаї України. А що вони знають про мене чи мою ідею? Я не сам це зробив, мені помогла в цьому природа.

    Чому Паршек – нашим і вашим протилежний? Його ідея не за політику й не за економіку. Він – за Червоний Хрест, за міжнародне здоров’я. Його діло таке ніхто не вирішить наперед.

    Українські люди, їм це не треба. Вони борються необдумано за своє право, вони відіграють роль для Гітлера. А Паршекові це не по душі, що ви робите з українським народом – убивали, відправляли на ...

    86. А я був чоловік природи, так я й залишився в ній. Знаю добре про це діло, українці були такі ж люди на стороні Гітлера. Вони мене спустили в Дніпропетровськ в гестапівську орду до офіцерів фашистського режиму. Люди були на своїх місцях. Я туди їхав з німецькими офіцерами в поїзді, вони їхали на фронт, а я – з ними. Вони так само, як наші всі люди. За мої слова до них я був там «гут паном». Я був підготовлений на все їм так відповідати, щоб природа про це знала, що я думаю про той фронт, щоб він залишався на користь усіх людей. Мене вели умови, я попав до солдатів фронтовиків у їхню їдальню.

    87. Я був вояк усний. Знав я Рузвельта, знав Черчеля, Де Голя. Із Сталіним зустрічався. Він мені так: «Якщо це ти переможеш, ми будемо славити». Гітлер через мене програв у діях. Усі люди були в цьому хворі, їм хотілось перемоги. А кінця не бачили й не знали, крім мене одного, хто ж переможе? Я був за ув’язненого, за божевільного. Один чоловік на весь світ прозвучав від самого Ростова до Москви. Я таку путь по снігу в листопаді місяці їхав поїздом без усякого квитка, ніяких документів. Вірили моїй істині загартуванню-тренуванню. Усе це робили (люди), вони вели поїзд.

    88. Вони вірили моїй ідеї, вона говорила й буде говорити правду. А тепер я на арені в німців у Дніпропетровську, я їх своїм учинком примусив звертати увагу як на природного чоловіка. Вони, фашисти, запросили солдатів з гвинтівкою, щоб мене запросити в комендатуру вокзалу. А там стояв їхній мотоцикл. Вони були раді цим, мене на нього посадили, й по своїм фашистам таке діло показували. Усі зустрічали й проводжали з «гут пан». І дійшли до спільного початку всіх фашистів, їх було одинадцять. Через перекладача я їм відповідав правду. Вони мене розуміли. Вони були мною захоплені. Спитали: «А хто буде в перемозі?»

    89. Я їм без усякого сказав: «Сталін». Вони одержали з фронту невдалу вість: під Москвою їх розгромили, під Сталінградом їх оточили. Їхня була велика невдача. Я недаремно ніч цю перед 22 листопада протерпів та просив я природу – вона помогла руському солдатові. Гітлер програв свою гру, покотив на захід. Це був живий у цьому факт. Мене призначили в політвідділ, де був начальник Корнієнко. Він мене сам допитував, вів діло. Його питання було одне: як я ставлюсь до релігії? Я йому відповів словами Леніна. Вони мене не турбували, у них була до мене ввічливість, вона була спокоєм. Але бачив я, як людей привозили в комору, і на Місяць вивозили, я був цьому свідок.

    90. А коли на з’їзд попав, на 8-й Надзвичайний, наші люди в Москві зустріли, особливо наша міліція. Вона коли побачила, тут же спитала: «Ти звідки такий узявся?» А я зайшов у вокзал так, як усі заходять, тільки не в такій був формі. Міліція побачила, закричала. Я їм говорю на їхній заклик: з неба впав. А вони мені говорять: «Ми таких підбираємо». І повели до чергового, до начальника. А начальник став шукати стихію на мені. А я йому говорю про загартування-тренування, про науку мою. Це я зробив для життя сам, а тепер ввожу людям пропозицію, щоб наші люди прийняли це ось діло, котре мною робилось.

     91. Я приїхав поїздом від самого Ростова, приїхав на з’їзд Рад. Люди цього хотіли, щоб між ними не було злочинного світу й не було хворого чоловіка. Це я в себе мав, хотів, щоб люди сприйняли й робили те, що роблю я. Моя ідея така: щоб не народжувати цей світ. Мені дали дорогу. Зима в Москві. Я й пурхнув, як якась птиця дика, незнаюча. А люди мені дорогу дають, як хворому. А відстань декілька кварталів треба пройти від Казанського вокзалу до Червоної площі. Я не йшов пішки, а біг швидко по зимових умовах. Мені було легко. А в самого мисль була, що природу треба просити. Я ламав стіни, ліз на рожен. А це не село – Москва.

    92. З’їзд збирав Сталін, він мав свій режим, він керував партією, вводив законне явище. Не бажав убити чоловіка. А якби сказали йому про мисль Паршека про те, щоб люди робили в себе благо, він би Паршека розстріляв. Бо Паршек заходив не з того боку. Свої, свої, вони гірші чужих. Йому як такому в житті люди такі, з котрими Паршек у процесі всього цього зустрічався несподівано, але треба. Єжов по історії вбив немало людей. Але йому я слова не сказав. Його політику моя хитрість обійшла, тобто перехитрив. Він викликав швидку допомогу психіатрів, котрі були на стороні.

    93. А коли приїхали психіатри, то тут атмосфера не та. Учені приїхали ламати цю стіну, їм Єжов вірив. А в мене в такого він перепитав: чому я не говорив з ним? Це моя була така мета. У психіатрів не таке складалось – це чоловік. Вони вірили ненормальності. А раз я ненормальний, то мені лежала моя дорога в «Матроську тишину». Це місце, де перебували під замком люди ображеної сторони, законом осуджені, і психічно хворі. З ними я зустрівся, мені ліжко дали як усім. Я ліг, а в самого велика недовіра до цього світу. У них були буйні. Я спитав у санітара: а що за народ?

    94. Він мені про всіх розказав, як благонадійних. А останній був небезпечний, ображений,  своїм злом він бив чоловіка. Сказав санітар, щоб я його побоювався. Була ніч, санітар сів на своє місце й задрімав. Цей чоловік у цей час піднявся й побив йому пику за те, щоб не розказував. Санітар у крові приходить. Четверо беруть за руки, за ноги – об підлогу три рази – готовий чоловік, більше його не ображав. Це було між собою людське життя, розбирайся з ним: хто в чому винуватий? А чоловіка нема. Наука списала. Чоловік умер, а життя наше залишилось. А черга стоїть у людях у таких, їм природа не простить. Вона завжди такій голові заважає. Це не лікарський такий учинок, а звірячий. Він тільки на чоловіка накидається. А природа тихо до цього всього підходить, життя відбирає за його зроблене діло – значить своє треба віддати. Я оточив себе лікарями: допити, розпитування. Цього робити не можна в людях, простигнеш. У нас лікарня. Хвора пішла боса по підлозі – простигла й умерла. Лікарю Вишинському прокурор дав п’ять років тюремного ув’язнення. Я не такої будови тіла, не така була моя мисль, щоб у природі простигати. І за це діло комусь треба відповідати. Я такий чоловік.

    96. Треба у лікарів питати, що це за такі є умови? А вони говорять: психіатрична лікарня, вона всіх держить: хворих і здорових.

    Я був із думкою хворий чоловік, мене оточила природа своїм ділом. Вони до нас не приходять із своїм запасом, щоб у неї були написані мішки всякого подібного продукту. Це все ми з вами зробили самі в умовах. День як був, так він і залишився днем. У ньому ніяких днів не було. Ми все самі таке робили. Часу такого діждались, він до нас таким прийшов, іде. Ми з вами стараємося туди попасти вчасно, захопити це облюбоване  місце.

    97. А діло лікарів одне – не вірити. Роблять свою нотацію. Ти, мовляв, вони говорять, збився з путі, тобі треба лікуватись. Це їхнє було діло. Вони держали 67 діб.

    У вас лежав, говорив, доказував. А ви учені ділки. Через ваше таке вчення ви людей за їхнє зроблене діло посадили в тюрму, поклали в лікарню. Вони були на фронті. Ми робили діло своє й недоробили його, зачепились, у них вийшла горе, біда. Її стали люди розбирати, це зроблене в природі діло. Знайшли вихід: цього чоловіка треба буде осудити. Йому як такому ввели строк. Він був цим законом посаджений, його умови посадили, відірвали від людського життя.

    98. Йому як такому тяжко. Він у ділі помилився, йому люди не простили, а покарали своїм ділом. Хто це зробив? Люди, вони його, такого розбійника, посадили. Він у нас сидить, томиться, хворіє. Ця зараза між людьми живе. А раз люди зробили її, вона в них процвітає. Це люди є зараза людська в природі, вона невмовкаюча. Вона іншого чоловіка збоку ставить, щоб учився він цьому ділу. Тому чоловік тягне чоловіка. Ця хвороба жила, вона живе, і буде вона так жити. Це все зробило в людях природне діло. Чоловік із перших днів свого розвитку зробив. Він помилився  через теорію – тоді посадити в тюрму. Він помилився – тоді покласти в лікарню. Він же там стогне.

    99. А я зі своїм приїздом, у Москву приїхав на 8-й з’їзд Рад із пропозицією, щоб цього не було. Ідея моя підказує. Я недаремно страждаю. Люди мене привели – люди розберуться із цим. Вони недаремно сюди поклали: їхнє діло таке. Вони вчились на це все, їм не треба буде чоловік. Я чоловік,  уболіваю в цьому, хочу, щоб люди самі це зробили, щоб злочинець пішов з колії й не було в нас хворого. Ось тоді-то не буде нашого тяжкого життя. Люди самі це зроблять, вони вміють усе це робити, але не хочуть. Краще буде нам робити діло й помилятися в ньому.

    100. Люди зробили своє діло на мені. Люди вчені назвали дурнем. А цей дурень – мислитель та до того ж помічник у біді, горі. Хіба це не біда попасти до Єжова? Він залишився задоволений психіатрами. Вони пішли назустріч Паршекові. Він промучився. Щось зробилось: їм був потрібний, вони хочуть фотографувати. У них щось не так, у них з’явилась свідомість. Це діло зроблене людьми. Вони в природі не робили такого хорошого, а по всьому висновку, по всім людським ділам у природі, вона за їхнє нехороше в житті не милувала їх.

    101. Які б не були в людях діла, вони не робилися з душею й серцем. З приватною власністю індивідуальна особа  цього народу. Вони самі це діло зробили, через це був такий учинок у людях, така зроблена одиниця. Люди все це робили самі, з них появилося ця особа, як така особа.

    24 березня 1977 року я, як така особа – в університеті на семінарі. Люди мене, такого Паршека, знають. Виступали в аудиторії, в людях вони прикрашали ідею, яка вона для всіх хороша. Вона шкідливого не робить, вона людям користь сіє, вона учить чоловіка, чоловік у житті робиться новим. У житті чоловік.

    102. Такому чоловікові не доводиться бути злочинцем у людях. Моя поїздка – це є мій перший початок виховання усього нашого народу. Я повинен бути в людях щодо цього ватажком людей. Це буду я починати це робити сам. Для цього дороги відкриті по всій землі на схід, захід, північ, південь. Це все багатство для цього чоловіка – сама природа без мертвого капіталу, чиста в житті атмосфера. Вона ніким не зайнята. Уся площа цієї землі належить чоловікові. Він повинен цим ось оволодіти не як своїм, яке належить собі.

    103. Це ось є місце нікому не призначене, воно ніким не захоплено. Як було природне, так воно й залишилось. Ось які діла відбуваються в цих живущих людях. Вони це місце облюбували як своє, його взяли обгородили. Ніхто туди не підходь. Це моє таке місце, воно власницьке, індивідуальне, нікому не давалось права туди заходити. Це такі будови, котрі люди вводили в своє життя, котре продовжують. Їм це подобається. І ось це діло людське зробило життя ненависним.

    104. Це все наробили самі люди, вони своє місце всюди самі захопили, і на ньому оточили себе.

    Це наша є поїздка в Ростов. Ми заїхали у видавництво книги. Нас редактор прийняв і сказав про рукопис, він був мною написаний. «А тепер, – він сказав, – ми читаємо ваш рукопис, він нас примусив з ним розбиратись». «Це ваша ідея», – він сказав. А я йому говорю: це не ідея – моя є істина. Вона мене примушує дуже багато писати про це. Я пишу про свою істину. Вона нам розказує про того чоловіка, про котрого написала редакція «Комсомолець». Він нас питає: «Що це є за чоловік? Ви про цього чоловіка що-небудь знаєте?”

   105. А потім ми спитали про редакцію: де вона розташована? Нам вона теж була треба. Стаття написана про те, що я за чоловік. Про мене людям треба давно знати. Як ростовець, вони можуть зустрічатись зі мною на будь-якій вулиці міста. Тільки я з ними не вступаю в розмови, вони дикі для мене, начебто лякаються. А я це бачу й говорю, начебто їх жалію. Я називаю їх дітьми, вони доводяться мені ними. Ви ж не зайчик наш польовий, котрому доводиться боятися чоловіка, який появився.

  106. Він боїться чоловіка: він його вбиває. А я боюсь людей, вони можуть ображати, я не заслуговую цього. Даю руку редакторові, сам із ним прощаюсь. Їду, сказав, у «Комсомолку» до молоді. Вона мене як зустріне? Я там не був. Сідаю у машину свою, говорю синові: на Будьонного до молота, там редакція «Комсомолки», вона нас таких жде. Ми для них старички є, вони мої діти. Я їх люблю, їм дари свої несу. Це загартування-тренування.

   107. Приїхали до молота. Нам син мій, як водій цієї машини, зупинив. А двері «Комсомольця» проти виявились. Ми з Валентиною вдвох зайшли, нас зустріла жінка швейцар перед ліфтом, вона нам сказала, що редакція на третьому поверсі. А ми опинилися на четвертому поверсі, ми спустилися поверхом нижче, і ось нам указали кабінет редактора. У нього п’ятихвилинна планерка, вона нас не пустила. Ми стали знайомитися ближче з молоддю. Нам стали розказувати про наші листи. Вони надходять? «Так, – вона говорить, – їх відділ приймає».

  108. А потім я питаю. А що ви робите, щоби бути в природі здоровими людьми? Секретарша сказала: «От я нічого не роблю». А всі решта людей, вони теж нічого не роблять. Я їй говорю, вона зі мною згодна. Ми говоримо про це діло, а самі ждемо кінця цієї п’ятихвилинки. І раптом сам редактор виходить, він дає мені свою праву руку, здоровкається, а потім нас залишає. Говорить: «Я повинен бути в обкомі». А хто буде з нами говорити? Товариш інший. Сам іде, а ми знову ждемо цю п’ятихвилинку. 

  109. А п’ятихвилинка свою роботу закінчила, виходять. Моє діло – простежити: як ці ось люди зі своїм виходом учинять? Усі поздоровкались, крім одного, вони зі сміхом пішли. Виходить замісник, він про це навіть нічого не може сказати. А фотограф був підісланий, мене всякими путями знімав. А люди цієї редакції старалися звернутись і піти із цього кабінету. Після чого наш кореспондент, котрий писав цю статтю «Що це за чоловік», з багатьма іншими старалися мене послухати. Я навіть давав їм свою писанину, вона їм відкрила.

  110. Усі вони слухали з увагою, але не відмовились, щоб це ось діло в людях кинути. У цьому ділі є правда, їй як такій вірили наші комсомольці. У них, як молоді, родився на це ризик. Їм як таким молодим людям таке хороше й тепле життя, за котре вони своє здоров’я щохвилини в природі втрачають. Треба давно це завчити: це місце кинути. Молодь як така не задовольнила себе цим психічно ненормальним життям. Воно молодь жене в бій з природою.

  111. Молодь  воює з нею фізично, їй хочеться розкрити в ній таїну. Уже набридло їм своїм молодим людям із тяжким зустрічатись. Природа їх не жаліє, а карає за все їхнє хотіння. Їм доводиться лізти на рожен. Це місце є ними облюбоване. Ми з вами оточили себе, непогано навчились у теорії, як треба буде зробитись у людях чоловіком технічної сторони. Ми, як така є в житті молодь, без штучного не можемо жити, нам треба хімія. Це наша, молоді, така розумова сила – на фундаменті на землі поставити для самих себе багатоповерховий дім мертвого капіталу.                     

      112. Ми в ньому як такому перебуваємо, живемо один раз. Ми – хазяї цього всього нашого діла. Нам люди це все зробили, указали нам, можна сказати, багате для молоді життя. Ключ від цієї квартири, від цього місця ми одержали. Яка наша радість! З усіма зручностями ми живемо, та ще ми з вами повинні краще жити – це наше прагнення. А що робиться в природі? Ми нічого не знаємо та й не робимо нічого, щоб нам, молодим людям, не простигати й не хворіти. Ми в цьому безсилі люди. Скільки нас у цьому всьому є ображених. Ми в цьому нічого не зробили й не можемо зробити проти природи. 

     113. По всьому нашому цьому нам, таким молодим, жити б, жити в цьому, але ми вмираємо. Це є наша, молоді, ідея. Наша ідея в нашому житті – це наше незнання. Ми, уся така молодь, нічого не робимо й не знаємо, що нам робити. Ось, які ми є комсомольці, котрі добре знають наше обласне видавництво книги. У ньому є написаний рукопис Паршека, він нам написав «Загартування і люди». Ми з вами повинні читати й розуміти цю ідею. Вона нас своєю дією вчить і примушує, щоб ми робили. Без усякого діла ми з вами не комсомольці. Це нам знайшов наш Учитель.

     114. Його дитинство є. Паршек нам говорить про все своє життя. Він теж був такий само, як ми є, уся наша молодь. Ми йому дали своє комсомольське слово приїхати до нього в дім для прийому свого здоров’я. Він теж дав нам своє слово передати нам свої сили для того, щоб ми їх мали й базувалися на них, щоб ми не простигали й не хворіли. Це ми від Учителя одержимо й будемо ми жити в природі людьми здорового характеру. Нас як таких комсомольців Учитель залишає після свого відвідування. Наша робітниця Тамара взялася нас проводити до самої автомашини, вона нас ліфтом спустила й до самої Волги провела.

     115. Тамара побажала нам в путі хорошого. Ми держались побувати в нашому ростовському медичному інституті, у психіатричній клініці. Вона нас до себе запросила, вона нас зустріла. Олег Яковлевич велів персоналу доставити в кабінет. Я як такий радувався, туди біг на своїх ніжках. Коли двері мені нянечка відчинила, я входжу, бачу Олега Яковлевича, він із студентами займався. Я їм сказав «здрастуйте», руки ми жмемо один одному.

    116. Олег відповів голосно теж здрастуй. А тут як тут десь узялись усі лікарі цієї клініки, вони теж хотіли послухати мене такого. І  тут же пропозиція надійшла: в аудиторію треба спуститись. Ми туди гуртом пішли. Мені дали в аудиторії місце професорське, попросили, щоб я їм розказав про все те, як я зробився таким? Я їм говорю. Іду я по дорозі, по путі людській вузькій доріжці на Кавказі між горами й швидкою рікою Білою. А мені як такому з висоти в мою голову звалилася мисль така. Чому це так, що наші люди живуть в умовах, вони їдять досита, одягаються до тепла, а в домі живуть з усіма вигодами, а фактично простуджуються й хворіють, умирають на віки-віків?

    117. Я й став працювати сам над собою. Сперш дійшов до шапки, зняв її, чоботи – теж і все решту. Це було моє діло. Я сам загартувався для життя, а люди цьому помогли. Їхнє діло одне – сміятись. А раз сміх появився між ними, то й істина буде. Люди самі примусили себе звернути увагу на моє здоров’я. Вони хотіли його мати, але в них сил таких не було. Вони боялися так, як боїтеся ви. Тут усі ваші лікарі бояться. Я вас не побоявся як таких. Вам малюю не вашу, а свою. Мені ваша хвороба не треба буде. А мені треба буде чоловік.

    118. Я помагаю не хворобі, я помагаю чоловікові, сили ввожу йому свої. А сили мої беруться з природи, із всесвіту. Я ж ходжу не так, як усі люди. Лікарі посипали свої питання, вони хотіли мене заплутати, але був підготовлений у цьому ділі. Їхнє одне – спитати в мене як небувалого чоловіка. Вони самі про це думають. Їхнє діло – треба спитати, моє діло одне – у кишеню за словом не лазити. Лише б тільки від лікаря надійшло яке-небудь слово, у мене тут як тут бралась своя точна відповідь. Я їм усім відповідав. Це правда моєї мислі.

     119. Перш ніж зануритись у воду й там бути у воді без дихання, я їм показую свої рухи, я піднімаю, і тіло саме без усякого йде.  У нас воно не потребує ніякого дихання. Якби  ви знали про цей експеримент, я його легко так робив. До цього діла сам себе готував у житті: я не їв ніякої їжі 12 днів, був у природі. А потім ліз у воду, там це все пробував і робив ці всі випробування.  Вони й до сих пір, такі дії, у мене проходять. Я зі своєю думкою не лізу, щоб довелося заважати життєвим умовам у воді. Я йду у воду випробувати самого себе, щоб у воді знайти чоловікові життя.

    120. Ми з вами живемо на землі, начебто це наше місце, воно нас таких людей держить. А ми на ньому як ніколи хочемо інше місце попробувати. Я, говорить чоловік, для цього діла народжений, а земля мене прийняла. Я по ній повзаю, шукаю що-небудь у житті. Вона хоче, щоб чоловік не сидів на одному тому ж місці. А на ньому можуть бути всякі істоти. А  чоловік не зміг зустрічатися з ним. Це небувало, воно показує зі страхом. Чоловік боїться. А хіба вода це не інше? Вода є вода, у ній треба вміти жити.

    121. Ми, усі люди, облюбували це місце, на котрому живемо. А потім примушуємо самих себе відриватись і їхати кудись для чогось. Я шукав по природі не так, як усі люди старалися шукати. Вони вчились, їхня теорія підказувала знати, щоб він знав історію й старався робити по-минулому. Вони це діло робили, недоробили, залишили робити нам. Я для цього діла вчився, закінчував інститут, усі букви ставив красиво, цим займався, цифри теж лічив, робився інженером. Йому давали диплом, він учений чоловік.

    122. А чоловік із думкою йде. Він був підготовлений, як я? Ішов у шторм, який розвивався в морі. Хвиля дванадцять балів десь ділась.

    А лікарям скільки не говори, у них є питання, тільки встигай їм відповідати. Їм залишив свій рукопис чоловік і пішов зі сцени. Вони хоч подивились на мою ногу, вона їх заінтересувала, іншою ногою показати. Вони тільки дивились, і як хворобі їм хотілося допомогти, але вони були в цьому безсилі. Я їх просив: якщо ви зможете, допоможіть. У них цього не було. Я їм говорю: я сам з нею займаюсь. Вони слова не знайшли сказати.

    123. Пішов, залишив їх у спокої. А по дорозі я сказав свої слова, їм услід говорю. Бідні люди, ви живете в людях, а щоб що-небудь зробити нічого не зробили. А гроші одержують, цим живуть, будують мертве. Ми живемо, ми робимо, нас зустріла стихія за те, що ми робили в природі діло й у ньому помилились. Нас оточила хвороба. А для неї нема засобів і нема чоловіка, щоб у цьому горі помогти. Наше одне незнання. Ми вчимось на це теоретично, добиваємося діагнозу цієї хвороби. А після цього ми приготували для цього рецепт. Ще не родилася ця хвороба в тілі чоловіка, а ліки раніше цього всього.

    124. Люди навчились живому мертвим помагати. Хвороба є хвороба, а ліки є ліки. Вони зроблені людьми. Люди знають про себе, що їм доведеться хворіти – вони застерегли. Для цього вони вивчили лікаря, зробили його технічним чоловіком. Він сам робить у природі, готує ці ліки, їх він дає чоловікові хворому, він водою запиває. Поможе чи ні, за це все ніякий лікар не відповідає. У чоловіка ця хвороба продовжується, їй ці ліки не допомагають. А лікареві від свого не відмовитись, його слово є все, його люди, персонал, виконують.

    125. А хворий є хворий чоловік, він попав в умови лікарського характеру, де є адміністратор цього всього діла. Він наказує своїм підлеглим, а їхнє діло – слухатись. Так воно повинно бути, їм наказав лікар. А раз лікар, він учений по рецепту. Його діло – теорія, букви, на що опирається лікар. Якщо чоловікові хворому не помагає намічене лікарем, він шукає інше. Температуру створюють умови життя – хороше й тепле, вони викликають температуру. Для неї є таблетка або шприц. А щоби без цього всього чоловікові залишитись, йому буде погано. Медицина своїм не задовольнила. Це ж все є хороше, від чого залишається потім погане. У чоловіка форма відкривається й інші хвороби нападають. Це вченими людьми видумано.

    126. А ось ідея Паршека, вона не примушує, а з душею, із серцем.  

      1938 рік проглянув.

      1 квітня 1977 року я був запрошений. Люди цього часу, вони як такі всі люди, себе так на сцені показували. Такий був їхній комсомольський вік. Вони для цього діла зрушили рікою металургію, запалили в печі вогонь, стали плавити сталь. У нас появився в сільському господарстві залізний кінь, посадив на себе молоду енергійну дівчину, вона швидко його як такого осідлала, стала ним землю орати. Вона готувала місце, щоб на цьому посіяти зерно й виростити багатий урожай.

    127. Ми з вами придбали велику кількість такого зерна, це наша вже є економіка. Ми, конструктори, раціоналізатори, винайшли машину, показали світу, стали продавати, ввели торгівлю. А своє життя комсомольське ми прикрашали, робилися ділками, ставили для себе житлові будинки. Які меблі зробили! Життя наше таке багате. У нас ростуть міста. Спортом ми займаємось. Який одяг, їжа солодка жирна й багато. Працюємо ударно по-комуністичному, піт іде на обличчі. Це наше діло робиться.

    128. А в ділі люди живуть, їм гроші платять, вони за рахунок цього живуть. Та ще робляться стахановцями. Олексій примусив багатьох. А мої роки тоді де були? Їх мені не повернути. Я працював у цьому як усі за славу. Він хвалився, що його прийняли в комсомольці. Його середня освіта поставила секретарем осередку. Він уже обрана особа, та хіба він один у цьому ділі. Йому як комсомольцеві давали таку роботу, котра його робила індивідуальним героєм. Він за це й одержав немало й був серед усіх патріотом, за кого інші життям боролись, у них це не виходило.

    129. Та хіба всі це одержували. Вони відходили від  інших своїм досягненням.

     Я теж один на білому світі з усіх людей по землі, по снігу ходив босими ногами назад, уперед. Я шукав такі засоби, щоб чоловік не простуджувався й не хворів – ось що людям було треба. Я їх на собі знайшов та іншим сіяв. А щоби була в цьому якась слава, крім одного гоніння. Охоронцеві це не по душі. А життя чоловіка вимагало. На землі був мертвий фундамент, котрий держав багатоповерхові стіни. Люди там жили й красувались тим, що було. А я цю будову бачив, але сказати не зміг: а що ви робите?

    130. Усі будинки й культурні заклади стоять на своїх місцях не тривожно. А де ж люди подівались? Робота, уся техніка є, а чоловіка нема.

      Паршек, це я буду, говорить. Бог то Бог, але сам хорошим будь. Дорогу всім покаже. Тюрму розпустить і лікарні не буде. Усі на волі будуть жити. Людям біди й горя не буде робитись. Життя буде святе. Ми просимо Бога в усьому – він нам помагає. А самі руку сунемо в чужу кишеню. Ми не визнаємо це святе, робимо негоже. Нас оточує не те саме. Як ледь щось таке, ми зачепились за це.

    131. Ось які є наші діла. Ми б цього не робили, а нас це все примусила робити природа. Місце дороге не хочемо втрачати. Що люди за свій час самі зробили, це їхній мертвий капітал. Він і тепер живе, стоїть на своєму фундаменті. Його як такого люди бережуть, вони в цьому перебувають самі, за рахунок природи бенкетують, хочуть у цьому жити веселитись. Їм доводиться працювати, трудитись. Вони все роблять, щоб у цьому ділі вийшов живий факт. У них вийшло. Зроблено машину, вона зробила в процесі струм, енергію. Нею як такою володіють, вони роблять будь-яку деталь.

    132. За таку річ, зроблену ними, хазяїн їм дякує, як таких нагороджує. Він між усіма такими один є, його діло зробило річ, вона в людях літає, вона по воді плаває, вона чоловікові помагає в природі справлятись із нападаючим чоловіком, як треба буде з ним уміючи справлятись. Це є людська в природі хитрість. Чоловік від техніки, машини гниє, вона не дає йому розвернутись. Він у цьому всьому гине. А йому будується фронт, діло дається вбити чоловіка. Він старається його вбити, а інший суперник старається вбити його. Мирних умов нема.

     133. Є неприємність одна з усіх. Таке життя ми робили й зробили. Ми цією славою сильно хвалимось: от ми так ми такі люди, що зробили в житті. Нас оточили наші нові міста та наші нові культурні селища. Ми пустили своє діло. Технічне, штучне, хімія нам зробили всі наші зручності. Ми це на землі одержали. По-нашому по такому ми з вами живемо, комуністи, комсомольці. Свою радість на наших з’їздах ми розказуємо. Я та й усі інші решта – учасники в цьому всьому, вони теж люди такі будівельники, як і ви всі.

    134. Їхнього такого радісного слова перед нами не почуєш. Його біда з горем оточили. Він між нами такими захворів, довго він стогнав, йому не знайшлись такі люди, нема в нас засобів, щоб цьому всьому помогти. Ми хіба не знаємо цих умов, цього часу, котрий проходить між нами такими. Ми з вами лежимо в лікарнях, нас оточила тюрма. А скільки нас стоїть в черзі. Ми ждемо цього дня. Ми ж не гарантовані, нас може обкутати природа так, як ми з вами не жили. Ворог наш підступний сильний, щоб зустрітись і нам у житті перешкодити.

    135. Які ж ми з вами ділки? Ми природу таку не знаємо, не хочемо знати. Вона нас така в баранячий ріг згорне. Ми сидимо в тюрмі, лежимо в лікарні. Гляньте ви назад, що ви бачите? Уся історія ваших людей, вони ж усі лежать у гробах у землі. Участь така наша всіх. Вони ждуть і ми від цього не підемо. А ми чим хвалимось? Самі не знаємо. Через що ти вмираєш? Через своє незнання. Наше незнання це нас примушує. Не знаємо, що буде завтра.

    Не треба ждати, завтрашній день прийде. Завжди держись поганого, то тоді прийде хороше.

    136. Я є автор своїх слів. Хочу нашим людям сказати. Не треба думати про іншого погане, а треба вважати його завжди хорошим.

    Іде день там десь за горами, за лісами, за швидкими ріками. Ми його готові зустріти. Хоч би наше сонечко до нас прийшло таким, як треба. Бувають усякого роду несподівані перешкоди. Ми його ждали таким, як воно приходить завжди, ясним червоним вогняним полум’ям. А на це, як на гріх, десь узялися ці бурхливі дощові тучі.

    137. А ми як такі люди своїми очами в цей час глянули: а його нема, воно сховалось, не видно.

    Мені треба буде хвалитися своїм добром – це небувале. Я є той чоловік, кому доводиться зустрічатися з усіма. Ми це бачили, це все чули, знаємо добре, що це в людях було, воно й є. Це комсомольське робити. Ми ж є ті люди, котрі повинні це зробити. Люди почали самі це перше життя, котре стало. Спочатку стали робити, ми в цьому всьому непогано добились у природі одного місця, ми ним оточили себе.

    138. У нас у таких це вийшло. Ми зробилися власники, індивідуалісти. Які? Самі знаєте про це діло. Ми своє життя прожили, та так, як власні хазяї. Заслужили увагу бути в людях такими.  Як ми жили, так ми й залишились у даному житті. Раніше ми такі ось не були. Нам наша земля залишилась у житті таким людям, котрих не знала природа. А ми в процесі не один 1938 рік робили. У нас щорічно люди те робили, на що доводилось нам дивитись. Ми це бачили, старались похвалитись: от ми так ми, комуністи, ми трударі. Що було треба в своєму житті, ми зробили.

    139. У нас для цього є техніка, ми технічні люди. Особливо наша така в житті нашому молодь. Вона в нас із самих перших своїх років підготувалась, вона росла й училась бути в людях ученими, знаючими, що треба робити якість. Наука була для всіх – це труд. А ми вчились у школах, старалися зробити практично будь-яке своє діло. Воно було треба. Особливо прививалось до нас дітей бути між нами інженером, диплом отримати будь-якої спеціальності. Цього чоловіка люди вважали вченим чоловіком, і завжди його вважали, і йому всяку роботу довіряли. Він у нас учений чоловік.

    146. У молоді є думка така. Вищий учбовий заклад закінчувати для того, щоб навчитися знання й зайняти в процесі життя це належне місце. Вона це місце з любов’ю вибрала, старається умовами оточити себе. Вона не хоче тяжко жити, шукає легке, старається це мати. Вони люблять доглядати. Їм доводиться труд усякого роду. Вони кадри поповнюють. У військових частинах ряди заповнюють. На них уся система проходить. Якби не вони, діло було б не те. Усе це захоплюють вони, усе вони так роблять. Вони знають добре, що їм тяжко, а відмовитися ніяк не можна.

     141. Тоді вибирався хазяїн у людях. А природа не хотіла, щоб чоловік робив яке-небудь діло. Вона не хотіла, щоб він їв, а також одягався. Вона не хотіла, щоб у нього був дім житловий.  Це не порятунок у його житті. Чоловік знав, що йому доведеться стогнати, хворіти. Він для цього побудував лікарню, навчив лікаря, щоб цій хворобі помагати. Він знав, що йому доведеться красти. Йому побудували тюрму. А щоб чоловікові помогти, щоб він не робився злочинцем і ніякими хворобами не хворів, не простуджувався – ось як треба чоловіка навчити такої свідомості – ніколи чоловік не зробиться в людях злочинцем.

    142. Звір не хворіє: він природний є. Бог то Бог, але не будь ти сам поганий. Особливе це життя, котре було до цього часу. Воно починалось із самого початку в своєму ділі. Цього природа від чоловіка не ждала, щоб він пішов на такий злочин. Це все те, що він почав у природі робити, воно є по всьому ділу не людське, а природне. Вона його таке в квітці берегла як своє око. А чоловік сам це все обдумав і вирішив це ось попробувати. Він у цьому всьому визнав себе хазяїном, самовільно став це місце облюбовувати. Сам його облюбував, захопив і присвоїв як мертве діло до свого ім’я.

    143. Це все я знайшов у природі, моє, назвав своїм іменем. Потім він поставив для життя дім. Цьому чоловікові природа не давала права в житті, він сам це зробив на землі. Обгородив ім’я своє стіною, дім поставив для свого життя. Показав кулак усім живущим на білому світі, щоб вони його такого знали. Він зробився в природі злодієм, убивцею. Живе ловив, тягнув у двір. Що хотів він, те він над ним робив. Це його втягування в житті в це діло. Він зробив, він збоку посадив іншого такого хазяїна, а може хитрішого. Вони стали жити між собою потай, але втягувались, ішли й робили те, що було треба в житті. Їхній початок на місці не стояв, щодня ріс і піднімався.

    144. З одного дому утворилося два таких дома, а потім десь узявся й третій дім. Це природне втягування. Вона чоловіка цим збагатила. Він став у цьому одержувати свій прибуток. Вона його огородила цим. Він став трудитись, став робити в природі те, що треба. Його природа примусила цим займатись. Він сьогодні живе на завтра. Він намітив: інше таке небувале для себе зробити в природі треба. Він діждався часу такого, котре буде треба в житті. Стала атмосфера інша. Чоловік зрозумів, чоловікові далось це діло зрозуміти. Він у природі цей прибуток став одержувати від землі. Вона стала давати свої роджені плоди. Їх чоловік став шукати.

     145. Паршек це все аналізує, це все знайшов, він визнав, вивчив, а потім він сказав про всіх наших людей. Вони жили так раніше, вони живуть тепер. Робили діло своє, їм ніхто не заважав і не заважає їм тепер. Вони в цьому ділі самі помилились. Сьогодні роби, завтра роби й після завтра одне й теж роби, коли це не треба буде робити. А в цьому всьому ж усе життя, воно побудовано роби, коли це не треба буде робити. а  наших людей.  так. Як бідному чоловікові не хотілось жити в своїй такій бідноті. А як йому хотілось зробитись, бути багатим, але не дала цього природа. Вона народила чоловіка в цьому всьому і ніколи такого права не давала. Люди самі один від одного відходили.

    146. А бідний чоловік відставав, у нього сил не вистачало. Радий би зробити в природі, але умови такі не дали, і таким людям не доводиться зробити. І така ж само петрушка вводиться. Радий би зробити, але біда одна така не пускає. Як був такий прищик, так він і залишився. Я це саме діло випробував на собі. Адже діло зробили ці люди, але підкорились природі. Вона нас, таких людей, весь час голубить, у її добро ми ліземо. Нам мало одного, ми відшукуємо що цікавіше. Вона хоче, щоб ми в ній посадили маленьким зернятком, а взяли багато зернят. Ми без прибутку не залишаємось.

    147. А раз вона дає такий прибуток у цьому, то вже добре. Люди придумали в землю садити зернятко одне, а вродило багато плодів. Садили баштан. Так само орали плугом, зерно садили в ямки. Коли воно сходило, то воно показувало два листочка. Вони при умовах своїх розростались, робилось гудиння, а по ньому в’язалися кавуни, дині. Вони родили густо. Коли виростали, їх урожай знімався. Радісний це був збір. Щорічна така продукція вимагала від чоловіка старанного догляду на всяке зерно, також на фрукти. Саджали хворостинку, а розросталось...

    148. Хазяїн не одним цим займався, він був у цьому ділі азартний. У нього карти під руками. Він любив створювати в себе велику економіку. Його сільське господарство не вдержало, він перейшов у заводчика. Усе зробили ці гроші. Він був скупий, збирав цю суму, вона його так держить. У нього дохід, копієчка на копієчку. Йому це все дається легко. Він не знає ні кінця, ні краю, а він робить для себе те, від чого йому робиться весь час хороше, і не погано, а тепло. Усе це робиться ним самим веселе життя.

  149. Життя найкраще у природі думати не доводиться. Люди ці не оправдані в природі. Їхнє діло одне – примушувати іншого – на себе. Так він робить, він одержує незадовільно. Він не живе, а відмирає. Його б природа й держала, як підлеглого в цьому, але ж він живе з такою думкою, як і капіталіст. У нього така струнка, щоб свої умови мати та їх не допускати. Він своє ім’я продав, він технічно живе й хоче жити по-своєму, хороше й тепло. А це в природі не просити. Він теж такий безсоромний, як усі люди на нашій землі, плює й харкає на землю.

  150. А щоб цього не робити, так у природі не чинити, треба заслужити в природі славу. Вона ж наша мати, яка народжує. Вона ж нас усіх народила однаково, ми не пішли по її доріжці й не стали робити так, як вона хотіла, – близько біля себе вона держала. Це її діло. Вона хоче, щоб чоловік її любив, не вибирав такі хороші дні й не готувався сьогодні на завтра, щоб їй жити.  Це робив чоловік, він робить тепер. Він у цьому як умирав, так він і вмирає тепер. Живемо в мертвому, бездушному створінні, у котрому ми тимчасовим явищем живемо.

  151. Це життя, котре ми в природі побудували й будуємо, чоловікові негоже. Тому ми вихід шукаємо, він є в природі, тільки ми його не знайдемо. Ми для цього всього нічого не робимо, щоб так тяжко не жити. Ми в житті робимо те, що нам погане. Ми ж убивці й злодії, у цьому ділі примушуємо, а не просимо. Наше діло одне – треба буде робити. А що буде далі, тобто завтра? Ми нічого не знаємо й не намагаємося знати. Наше діло таке є. Ми ще не жили, а нас до цього приготували. Ось, які ми в цьому є люди. Хочемо природу примусити, щоб ми в ній жили такими людьми, як вони тепер є.

  152.  І сонечко не обігріє, вони в цьому в природі заслужені. Їм не треба те, що вони одержують. Їхнє діло треба буде робити те, що їм доводиться зробити. Вони не кидають, весь час роблять. Це ж є природа. Вона таких людей зустрічала, зустрічає, і буде вона їх такими зустрічати. А прийде такий час, вона їх зустрічати не буде, вони їй такі не треба будуть. Це, що робиться ними, воно не буде треба в житті. Чоловік цьому чоловікові повірить, і за це він не буде братись. У нього, як у чоловіка свідомого, з’явиться любов до життя.

  153.  А раз він буде природу любити, не (буде) відходити від неї, бо це є мати рідна, вона в житті тебе народила. А щоб сказати цьому ні, буде одна неправда. Ми привчили себе: умремо, але не кинемо це діло. А от день приходить який на білий світ? Ми не знаємо.

  А приходить наш перший день такий у тижні, ми його починали із самого ранку. Тільки сонечко сходило, ми всі, як один, на своїх місцях зібрались, забрали в руки те, що треба. Стали по своєму прикладу. Сидіти на місці нам не доводилось. А один перед одним ми так у цьому старалися робити. Хоч камінець на камінець ми клали.

 154.  Старались, щоб краще що-небудь вийшло. А в нас на арені на такому місці ми не думали. Воно показало видно, і річки проходили між лісами, і села біля цього ось стояли. А в них жили люди різного характеру. Один одного доганяв, переганяв, а щоб нарівні вони йшли, це рідкість. А ми цю рідкість у себе маємо. Їдеш ти дорогою; на чому б ти не їхав, а з тобою, з таким чоловіком, зустрілася мокра погода. Дощик пройшов, він землю промочив. Їхати було неможливо. Уже біда оточила, на місці стій, уже велике горе. Сил на це нема, колеса стоять, нема діла. Чоловік радий би робити, а в нього не виходить.

  155. А до цього сонечка нема, земля не сохне, колеса не покрутиш. А добре по дорозі асфальтовій, тут і сонечко так не треба, лише б у водія головка не закрутилась та пам’ять не пішла. Він їде туди, куди йому по путівці написали. Йому треба вкластись у строк цього часу. Ми вважаємо: у цьому за чоловіком була правда. Водій запам’ятовує весь хід у машини, він знає, що в неї є якийсь каприз у ходу, та й принцип цього мотору. Його діло – попереду профіль, різні знаки, надписи, яка це буде місцевість. Усе це треба буде знати водію. Яке близько місто, село, якої області. Усе це, як на долоні, щоб не забути.

     156.  А хіба хазяїн цього хазяйства не знає, що в нього так ось є. Це його такий обов’язок про все знати.

     І гроші не в моді будуть Богові, і ніякі слова не скаже в упор. А природа не відмовиться, а візьме й оправдає.

    А сьогодні так вийшло. Ми нагріли води, а потім її розвели для того, щоб у ній скупатись. Я один у ній скупався, як приємно й  хороше, тілу гігієнічно стало. А надворі в таких умовах такого природного нема. Сонечко за хмарою, а вітер північний подуває, бджілка як така сидить у вулику, вона не робить. Чоловік тужить за цим.

     157. А надворі не йдуть у степ. А люди на цей час ображаються, у них до Бога недовіра. Їм якби тільки по-людському свято, до нього люди готуються зі своїми наїдками та нарядами. У них це така звичка. Вони довго в цьому ждуть. А коли люди цього дня діждуться, у них зароджується якась незвичайна радість. Вони в цьому всьому не назавжди залишаються, перед ними йдуть буденні дні, вони людей примушують бути в труді. Вони трудяться, вони не забувають такий час, у котрий без труда не обходиться.

    158.  А трудяться не всі люди, своє бажання мають. У них є одне те, як би без нього обійтись. Якби вони знайшли  інше яке-небудь у цьому, вони б узялися за це. Людська думка не зупиняється думати, прибудовувати до зробленого ними. А чоловік живе, він на цьому не зупиняється, будує в себе яку-небудь іншу річ. А якщо він до іншого якого-небудь діла не прибавить, він всі свої сили на це кладе, старається в цьому зробити, він це робить, у нього це виходить. Це мертвого діла капітал. Він людьми робиться для цього його життя. Він береже його як око.

     159.  Дорога чоловіка лежить прямо в село в свій власницький двір, де в нього всі умови такі є. Це його сундук з грошима. Якщо він цього не буде мати, він жити без цього не зможе. Йому таке діло. Якби воно мінялося в житті своєму, він би жив на цьому ось місці. А йому все було джерелом, він без усякого діла умер би, він ледарювати не зможе. У нього є для цього земля, як джерело. На ній є будинки, на фундаменті вони, стоять усякого роду будови. Чоловік по ній повзає й на ній шукає свій вихід. Що йому як такому в житті треба, він знаходить.

  160. Він одне думає, а потім береться й робити. Його мисль у цьому примушує, без усякої мислі чоловік не піде. Його мисль, одна з усіх, примушує його все це робити. І також будь-яка тварина без цього не піде нікуди. Так і дерево стоїть, воно оточується. І трава, яка росте на землі, вона пахне властиво для неї як ніколи, теж до себе втягує. А дощик обложний так сильно припускає, земля мочиться до самої грязі. Це буде волога, вона довго не буває. Лише б тільки прояснилось, воно зі своїми променями охопить це ось місце. Воно без усякого такого повітря, що проходить, ніколи не буває.

    161. Цьому  всьому діло є повітря. По цій дорозі по котрій я вже проходив, це нецікаво було. А от там, де я ніколи не був і не бачив це місце, особливо вид на море! Я як такий з Нової Каховки Херсонської області отримав лист. Вона пише: усе те, чого я її вчив, воно не помагає. Просить, щоб я їй поміг. А в мене як чоловіка цього не буває. Усе має природа. У природі не одне є повітря, не одна є вода й також земля, що нам як таким дає все. Це земля держить усе те, що є в ній. Земля рівнинна, балкова, є скелі величезні, є ліси непрохідні, є ріки, що протікають, величезні моря. Такі є надра під землею.

    162.  Із цього всього, як із сировини, роблять продукт. Хіба це є одне в житті? Скільки  його такого непізнаного є. Собака від собаки відрізняється. Одна зла, інша ні, і це буває, але рідко. А от коли хто-небудь підходить до воріт, то тут собака, прив’язана цепом, дає по-своєму знати. Це все діло чоловіка. Воно робиться, воно так і слухається. А от коли грім б’є після блискавки блискаючої, люди дуже бояться цього. Одне буває після неї – часто ховаються. (Літак) при польоті у висоті, а коли подивишся на кожного літака окремо: яку він швидкість набирає, це один є жах.

    163.  І ось сьогодні прийшла на арену сама п’ятниця, вона йде попереду суботи, а вона несе свято Паски. По дощу по такому й собачка з будки не вилазить. А люди зонти від себе не забирають, вони з ними ходять, бояться, щоб не прокиснути. Вони не хочуть у житті своєму простигнути й захворіти. Це в природі горе, воно робиться нею. Природа бачить  усю неправду, вона не робила зонтик і не веліла відходити від неї, як від живої одиниці. Вона все жене геть від себе. Вона любить живих, з ними на своїй мові розмовляє, як із природою. Вона не скаже, вона промовчить, а забути не забуде.

    164.  Передчасно гроза буває, вона не на користь у житті. Карти в думу розкидані; якщо від тузів до самих королів зійшлись – значить на користь свого здоров’я.  А чорна птиця граки, вони табунами летіли та піднімались. Люди говорять: це на якусь бурю. Так говорили мужики своїм дітям. А вчені люди не люблять людей. А по асфальту та по такій рівнині затору нема, машини без перебою біжать одна за одною, тільки дивляться вдалечінь самі за собою. Водій, йому одна думається пісня, щоб прибути вчасно. Одне, і буває інше. Про це ось не знають.

     165.  А пташка чорна, її називають шпак, раніше від неї нічого не буває, своє місце захоплює й пісні свої людям співає. Це все буває хорошого сонячного дня. Він вибирає місце, його діло одне – перед людьми веселитись і свою пісню співати. Усі дворові птиці: кури, качки, гуси – усе це треба буде людям. Поїзди швидкі ходять від самої області до самого центра. Їх зустрічають прохідні з інших областей. Людям доводиться користуватися ними, їхати туди, куди це слід. Вони продаються в будь-яку сторону.

    166.  Можна буде на них роз’їжджати. Ми на цих місцях відпочивали, і про хороші діла ми говорили, особливо про побут усього цього життя, тільки ранок наш настає. Поряд разом при умовах цих самих жив наш близький сусід. По всьому цьому початку, він не був поганого характеру. А по-своєму він робив усе те, що треба. Це була наша людська звичка. Сусід із сусідом повинен поздоровкатись, у цьому його виправдання назвати свого найближчого й незабутнього сусіда. Він поки що такого поганого не робив і не робить, а ми жили й живемо добре.

    167.  Це не довідкове бюро, котре узнає між людьми чоловіка. «Що це за чоловік?»  «Комсомолець» по всій області радісно прокричав. Він не знав цього чоловіка.  Він – руський наш чоловік, народився між нами таким, як і всі люди зустрівся, ім’я таке ж саме, як і всіх. Зустрічався з ділом. 35 літ зростав так само, як і ми, усі живущі на білому світі в природі. Спасибі треба сказати природі, низько поклонитись за її мисль. Вона народила й підказала про наших людей. Чому це так робиться: вони їдять, одягаються, у домі живуть, а фактично хворіють, застуджуються й умирають?

    168.  Я й ринувся у природу за цими засобами, за тими якостями, котрі я найшов і ними оточив себе – це холод і погане. А в природі цього більше, ніж хорошого й теплого, яке ми придбаваємо в труді. Хороше й тепле не дало нам продовження, а вкоротило. Я ці засоби знайшов, оточив себе ними, не став так хворіти, простуджуватись, і я вирішив це зробити. Став я з ними ділитись. Сперш голову розкрив, а потім слідом – взуття й усе решту. Сказав людям: живіть ви по-своєму, а я буду по-своєму. Моя сторона оправдала себе, стала помагати іншому хворому чоловікові, що й помогло мені в житті – моя робота.

      169. Я став робити на благо всього світу, мені в цьому природа помагала. Вона – повітря, вода, земля – що й життя чоловікові ввели. А ми з вами не стали жити так, як  вона. Пішли по природі шукати діло, а в ділі знайшли живий факт. Ми зробили річ і нею хвалимось. Вона людям треба. Нею він дорожить. Бери від самої хати до самої тварини, котра виходжується нами.

   У зв’язку із цим усім висновком, наш «Комсомолець» як на ображеного чоловіка 1 квітня знову сказав: я, мовляв, запізнився в нього одне спитати: де він живе й що він робить. А він стоїть, про це саме стоячи пише історію, щоб наші комсомольці, молодь прочитали.

    170.  Я там пишу про все, навіть про квіточки, про наше все те, що треба в житті. А в житті нашому треба повітря, вода, земля. Вони нам для життя все дали, а ми з вами від цього всього відійшли. Ми природою погидували, її стали вважати між собою ворогом. Вона нас за наше тепле й хороше стала простуджувати. Ми захворіли, похворіли, похворіли, й умерли. Ми стали боятись усього, побудували будинки, пошили одяг, зробили їжу. Цим ми стали жити та веселитись. А в природі робилось своє: за це ось не жити. Вона стала своїми силами карати. У неї для цього є все, що хочеш.

     171.  А комсомольці своє слово взяли сміятись із цього всього. Він, мовляв, такий, він, мовляв, сякий. Те він робить, а нам як молоді не по душі. А те наша молодь про це ось не знає, що ми в своєму житті нічого не робимо в природі, щоб ми не застуджувались і не хворіли. Вони не знають, що Іванов є Учитель. Він учить усіх людей, щоб вони не простуджувались і не хворіли. А молодь проти цього виступає. Це добре буде всій молоді, що Іванов у цьому всьому сили втратить, вони зрадіють. А якщо в нього це здоров’я залишиться при ньому, то молоді тоді треба визнавати. Він тоді нам усім скаже: відійдіть і створіть своє таке благо.

     172.  Паршек є не який-небудь академік або професор, або асистент, або лікар, як учений чоловік. Він Паршек є, іде зі своїм тілом практично з душею, із серцем. Йому залишає своє молоде загартоване здорове серце не для того, щоб ображений природою хворів. Його хвороба щезає геть. А зароджується в цьому чоловікові природне здоров’я. Він тоді йде занурюється в будь-яку воду. Він же не страждає від ніяких захворювань. Паршек сили йому свої природні ввів – він робиться в природі переможцем.

     173. Якщо цю ідею він не кине, а буде шанувати діло Учителя, йому як чоловікові доведеться в ній завойовувати вічно невмираючу славу. Спитайте ви як живі люди на білому світі, вона теж є жінка, яка вона в цьому велика трудівниця, це Валентина Леонтіївна Сухаревська. Вона є рятівниця мого тіла. Вона пробуджує нас усіх. Вона мала в правій нозі в п’ятці якесь, по народному його називають шпори. Невмовкаючі пекельні болі. Я їй довірив робити діло: водою купати вас усіх. А її як таку природа давить. Вона мені як Учителю рідному.

    174.  Вона мене перед собою держить. Я перед нею є Бог. А хвороба в неї не щезає. Але робити їй доводиться. Вона плаче, нога її відмовляє по землі ходити. Вона говорить мені як такому: «Я нікому не вірю, крім тебе». Вона мене так вважає, вона вважала Богом. А Богом вважати можуть усі, для цього треба до нього душа й серце. Вона це все має. Я знаю добре: Бог карає тих, кого він любить. Доводиться як свою близьку по ідеї своїй брати руками за її хвору ногу. І стільки я її держав, не кидав, поки вона сил моїх природних набралась і сказала мені.

    175.  У четвер 7 квітня був передсвятковий день усього світу Паски Благовіщеня. Спитайте в неї: поїде вона з такою ногою садити в моєму городі картоплю? Вона ні з чим не порахувалась, по дощу зробила все. І нога як нога, тепер не болить. Хто тут правий, я чи вона? Ворог переможений нами, тепер ми доведемо. Нехай хворі люди приходять. Дощик нам своє все показав, лив три дні й уночі був. А Валентина, моя помічниця, поїхала зі здоровою ногою. Хто їй поміг? Я їй природні сили передав, у четвер її освятив на Благовіщеня пресвятої Богородиці. Вона стала на це місце святою.

    176.  Місяць технікою завойовується. А космічні простори пізнаються, здавалось би все. А те, що Паршек у природі знайшов, їм, як таким усім ученим людям, у сні не присниться. Вони нічого не роблять у природі, щоб не застуджуватись і не хворіти. Вони бояться залишитись у природі при холоді й поганому ділі. Їхнє діло одне є – їсти досита, одягатися до тепла, а жити в домі з усіма вигодами. Щоб ці люди собі в цьому відмовили, у них на це сил нема. Вони всі – залежні люди від природи. Їм дай, вони цього хочуть. Вони більше нічого не знають.

     177. Сировинна база є в землі, воді, повітрі. Це все багатство тягнемо на-гора, доставляємо нашим заводам, робимо продукцію залізо, сталь. Роблять мотори, ставлять турбіни, протягують струм, вводять світло. Потім роблять машини, пароплави та електровози. Супутники запускають в атмосферу. Шукаємо те, що людям треба. А людям треба хороше й тепле. Усі люди це все діло наслідують. Робляться конструкторами, винахідниками, архітекторами, геологами, фізиками, математиками і т. д. – творцями мертвого капіталу. Люди все це роблять, як своє небувале око.

     178.  А щоб вони задумались і вирішили, сказали про своє життя індивідуальне на місці. А життя роблять у людях самі. Вони прожили та промучились 2000 років технічно в усіх умовах труда. Їм доводилось хитрувати та мудрувати. За рахунок земельки, води та повітря озброїлись, робили приладдя. Воно було треба, чим треба буде вчасно зорати цю земельку, щоб вона вчасно лягла зі своїм покроєм. Хороший хазяїн завжди вчасно цю землю готує. Він коли починає її орати, без благословення Господа Бога ця робота не проходить. Усьому цьому він помагає.

     179.  А коли він цю роботу зробив, він завжди говорить про своє благополуччя: слава тобі, Господи. Начебто він у цьому допомагає. Це так робилось, робиться й буде робитись до тих пір, поки люди не відмовляться в природі робити, а візьмуться за те, що люди ніколи не робили. Орати землю так, як орати починали наші предки. У них був перший такий початок. Як би із землею довелось уміло, щоб примусити землю родити всякого роду врожай. Людям треба було в житті їсти не один який-небудь хліб. Сіяли зерно, а до зерна найшли що треба з приварків.

    180.  А приварок людьми знаходився. Як такий давався поступовий розвиток. Люди шукали в природі зароджене яке-небудь зернятко. Воно появлялось із землі. А раз воно природою дано, люди його приймуть. А коли в житті новеньке яке-небудь появляється, то людям ця штука треба, її стараються люди в своєму житті мати. Це в природі людям було треба. Вони чоловікові новонародженому готували всю свою можливість, у цьому ділі робили, у них виходило те, що наші предки надумали. Їхнє діло було одне – зробити в житті те, що сама природа зароджувала по розуму самого чоловіка.

     181.  Чоловік після свого міцного сну піднявся з ліжка й побачив перед собою сонячне світло. А йому як чоловікові доводиться, уже він думати почав про самого себе: як би досита нагодувати. Це був перший у житті своєму денний сніданок. У цьому без діла не обійшлось, доводилось уміло трудитись. А сніданок готується чоловіком. Хто вже знає цей ось час, готується, у себе апетит розвиває, смак має свій по запаху. Усе це робиться в природі людьми. Вони зустрілись із своєю їжею один раз. А на другий раз люди в себе мають і хочуть його мати в обідню пору – це є закон. А його предки в себе зробили, вони зустрілися з будь-яким днем, не два рази сідали й піднімались із-за столу. А в самих розум думає, щоб другий раз поїсти.

    182.  А в житті людськими по природі ці дні проходять як ніколи між людьми без кінця й краю. Вони кожного чоловіка своїм приходом примушують знати, що він повинен робити. У цьому діло чоловіка одне – він думає, а потім робить. Він приготував, що треба буде їсти. Це він як чоловік себе підготував, тепер треба сідати за цей ось стіл. А на ньому як такому приготовлено ними що в чашці спільного характеру, як раніше це робили. Люди сім’єю жили – по-сімейному готували стіл. Цього мало, що чашка з борщем стояла, та перед кожним їдоком лежала ложка та відрізаний скибкою хліб, він ждав чоловіка зі своїми руками.

    183.  А потім глитав із повітрям. Це така є в людях машина, вона робила для того, щоб накидати побільше жирного та солодкого в шлунок. Тільки що поїли, уже чоловік потурбувався про всіх своїх. Вони на цього чоловіка надіялись, як на себе. А самі пішли. Що їм належить у труді зробити, вони знають добре й роблять упевнено свою роботу. А вона обов’язково треба нам усім у нашому такому зацікавленому господарстві. Ми без усякої мети не клали камінь на камінь і не рили лопатою фундамент. Усе це примушувала нас наша зайва копійка. Ми берегли цю економіку своєю політикою, як своє око. Ми з вами робили це діло для того, щоб у нас ріс мертвий фундамент.

    184.  Ми з вами є люди такі. Ставимо фундамент нашої будови як цінності. Вважаємо її життям вічно невмираючим. У ній ми живемо, як такі один раз користуємось правами. Для неї характерно бездушні діла, це все не живе, а мертве. Воно нас як таких держить, рахується з нами як із неживими людьми, котрі там своє діло роблять. Ранок настає, а чоловік збирається в путь, іде. Йому доводиться про це думати, він гадає: з ким йому в природі доведеться зустрітись?  Він для цього діла озброївся, йому доводиться по своїй дорозі зробити. Він утомився, йому треба перепочити. Його діло це було в лісі.

Він за цим прийшов пішки із сокирою яку-небудь деревину зрубати. Зробити він майстер. Цю

деревину розпиляти на різні кусочки.

      Це було одне бажання Паршека – у людях зробитися самому, без нікого він брався. Йому хотілось  зробитись у своєму житті шевцем, але діло саме не підказало бути в людях цим майстром, руки не пішли в хід, щоб чобіт зшити. Цьому чоловікові успіху не довелось отримати. Збирався зробитися теслярем будувати  будинки людям, теж умови не дали це зробити. Була можливість зробитися хліборобом землі, як та земля врожаю не давала. Ходив у найми наймався.

    186.  М’ясником зробився, в процесі приватно працював, а мене закон за порушення в цьому по 169 статті осудив, два роки дав Шахтинський суд, він мене образив. Я пішов вину свою скупити як таку, свідомо був у Холмогорках Архангельської, у Верхній Низовці, у Нижній був. Рубав ліс один, усім свою здібність на всю колонію ударно показав. Був бригадир наглядової комісії, звільнив мене як такого. Я поробив одинадцять місяців, один з усіх був звільнений. А потім у заводі в транспортному цеху на весь завод шумів удвох із Федоровським. Це мої були ударні сили, вони показували всім, як буде треба працювати.

    186. За моє все природа оточила боєм, з лівої сторони ребра перебили мені як такому, була травма. Вона мені дала можливість через виконроба Тарасова перейти на легку роботу. Це примусило директора радгоспу Сиязова довіритись мені, взяти мене до себе в радгосп. А потім я пішов приймати хазяйство на Кубані, весь Кавказький ліс пройшов фізично. Від Армавіра починаю їхати по своїм лісовим промисловим артілям, де я в Любинському союзі сказав своєю мовою: мені треба вагон для клепки. А він у Лобинськ з речами, прийшла двадцятка, у котру ми за домовленістю з начальним станції погрузили клепку.

    187. Це була моя перша робота. Я в цьому ділі заслужив бути через акт. Ось  тут я зустрівся з природою небувало. Вона мене одного в світі оточила, довірилась своїми силами, вона вибрала мою любов до неї, найтяжку в житті. Мені довірилась, щоб я ображеному, хворому чоловікові в природі помагав. Це був мій початок моєї такої ось  ідеї, котру я знайшов на Кавказі в ліса, у горах і в Чорному морі. Я як такий у нього при дванадцяти балах хвилі увійшов, занурився – море тут же стало тихе. Воно мого приходу до нього ждало й давало свою дорогу, понад берегом до самого Сочі я йшов.

      189.  Це було моє 12-добове проходження. Я заходив у море, занурювався як ніколи один такий. Що я бачив? Різне блискуче в усякому виді світло. Я тоді зовсім не їв, та й не хотілось їсти. Це  моя була їжа – мій природний дар. Вона мене як мати примусила для історії це діло, котре я робив, прокласти для мене. Це літав я по голишам, й у воді був без усякого дихання. Я там терпів, більше трьох годин не сидів у воді. Це бувало вночі та ще один, нема нікого, крім мене. Тільки стук коліс поїздів, вони курсували. Більшість людей, що їхали, я бачив. Але вони мене бачили чи ні?

    190.  Це було якраз зимою в кінці листопада й початку грудня. Я там як небувало цю путь, цю дорогу робив, а сам бував у будь-якого чоловіка в його житловому домі. Він у ньому жив і тужив, як якийсь між людьми народжений король. Він там у домі своє життя для себе будував. Йому не треба було це море й цей берег, такі умови, породжені мною. Я тільки про нього як чоловіка думав, а сам по цих умовах бушував. Це моє було діло зимою набиратись таких природних небувалих сил. Я йшов зі своїм наміром до життя, а не смерті. Сочі мене ждали ранком п’ятого грудня у пухнастому, як у сріблу. Я туди прийшов.

     191.  А люди Сочі – слідом за мною, як за Господом, натовпом. Вони думали, що я такий прийшов із гір. Це мене зимова струмина зустріла, вона всіх нас зі мною привела до моря. Усі стояли на березі, а я занурився в морську воду. Люди – це мої помічники. Я з ними як такими повинен завоювати по поверхні, я повинен з їхнім розумом повинен своїм тілом піти по воді. Це буде й обов’язково, люди все зроблять. Я був у воді без усякого такого дихання. А рятувальники в цей час мене сіткою витягнули. А в моїх трусах був акт Віденського про моє здоров’я.

    192.  Це моя історія, вона робилась мною не де-небудь. Ця місцевість знаходиться в місті Сочі. Це близько трьох годин під водою. Самі охоронці підхопили це діло. Люди сочинські були свідками, це були слова сказані й зроблені в цих людях. Бог то Бог, але сам  не будь поганий.  Мене як ненормального в цьому ділі міліція вивезла на вокзал і говорить мені: «Їдь та слухай наших людей». Йому що доведеш, якщо є живий факт.

 

1977 рік  12 квітня

Іванов

 

 Набір – Ош.  З копії оригіналу. 2009. (в1412)

 

    7704.12   Тематичний покажчик

Сонце, сон  1

Учитель аналіз історії  12,13,28,29,167,

168,184

Учитель історія   47,48,187

Учитель у війні  84,89

8-й зїезд  90-93

Шторм 12 балів  122,187

Бог діло  34-37,75-83,130

Ідея  71,81,85

Учителя нога  39,40

Повітря вода, земля  28

Праця Загартування і люди  49

Дім Кондрюче  41

Порятунок  42

Народження ЧБП   63

Живе  28

Чоловік зі сходу   41

Загартування  73

Новий потік  73

Не готуватися на завтра  75

Дві сторони  79,135,136

Дух природи  27,78

Медицина  123-125

Комунізм  81

Еволюція  83,152

Молодь  110-114

Без дихання в воді  119

Початок діла  116,142,143

Погане – хороше  135,136 

Хороше тепле  168

Природа і люди  150,151,163,170