Іванов П. К.

Смерть Богові  від мертвеців через  їхнє безсилля

 

1977.10.02

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

      1. 6 липня. «Ми, усі люди, усе своє життя продивились, продумали та проробили. У нас вийшла помилка: ми вмирали. Хто в цьому винен, якщо є в природі один Бог? Він нас, усіх людей, заставив, щоб ми на білому світі робили те, від чого одержали смерть. Він у цьому ділі винен. Його треба спалити. Ми як смалили кабанів, так ми Бога спалимо», - довго лежали в своїх могилах і прийшли до одного висновку. Наносили соломи, накололи дров, а потім стали запалювати, але вогню не виявилось – значить, Бог був правий.  Йому стали вірити. Але щоб виконувати, то цього вони не робили й не роблять.

      Як жили з ним, так і залишились жити в природі тяжко, починаючи з першого в житті людського труда. Його починав робити сам отець. Він Бога попросив у його дім, щоб він йому як чоловікові поміг це діло зробити. Хоч і тяжко було чоловікові, але він старався це зробити. Хороше чи погано, але він його змайстрував. А коли він його закінчував, йому доводилось Богові дякувати. Він знімав шапку й починав хреститися та молитися.

      2. 7 липня. Це робилось у процесі всього життя. Чоловік зробив одну таку річ – це перший початок. А в нього розум робить, він думає про яку-небудь іншу річ, котра ніким не робилась, про котру ще не думали. Чоловік почав діло з Господом Богом. Так стали це діло спільними силами виконувати, думати, ждати підходящого часу й до нього готуватись. Усе, що треба чоловікові в цьому  житті, він продовжує робити. Руки його роблять, що треба; ноги його носять, куди треба; очі бачать. А в житті природному тільки непочатих діл багато, їх треба буде робити; не погано, а хороше.

      3. Усі люди в своєму ділі такого придержуються. Це є в них штучне. Якби в людей у житті не було хорошого, а також теплого, то не було б інтересу ні в кого; вони не жили б для одного діла, котре треба зробити для життя. Діл початих у природі дуже багато, а непочатих ще більше. Їх треба буде робити.

      Ми це діло  почали, робимо  весь час. Це діло ми недоробили, у ньому вмерли. Це все людьми розвинуто. Воно нами робиться, а треба буде цього не робити. А умови нас примушують. Якби в нас було.

      4. Люди вмерлого характеру живе з життя забрали. Протягом усієї історії вони побудували на своєму місці фундамент цій будові в місці, у селі, в аулі. Яка нежива річ поставлена на нашій землі. Ми на неї зірко дивимось, бережемо, як око. Ця штучна красота віки стоїть. Ми в своєму домі живемо,  разом із Богом увечері лягаємо спати, а вранці встаємо.

      5. День до нас приходить і приносить із собою сили, щоб узяти незаслуженого чоловіка. Ми його зустріли з життям, а він нас зустрів із смертю. Чоловік не думав умирати, але в цей день умер. Скільки цих днів і ночей пройшло. Вони побули, а потім забрали із собою чоловіка, нібито його й не було.

      6. Мертвий капітал як був, так він і залишився. Ми його бережемо, як око. Він псується, а ми його підроблюємо. Це наш музей минулого життя. Ми в ньому народились, у ньому жили. А що ми з вами зробили? Один Бог знає про це. Ми в природі крали, убивали, берегли, своїм добром називали. Це  було не життя наше в природі, а боротьба хто – кого. Ми природу колупали,  кидали, клали стіни, ними захищались, будинки свої робили, хутори ми робили. Села й міста наші росли, ми багатіли і врешті-решт збанкрутували й утратили , що мали. А що втрачено, найти дуже важко, догнати неможливо.  

      7. А от Богом зробитись усякому чоловікові можна, лише б ти іншому своїм добром не заважав, а своє корисне знайдене в природі людям зоставив. Це законне явище.

     8. У житті хочеш бути інженером – учись,  математиком хочеш бути – учись. А кому забороняється в себе Бога мати? У природі є умов дуже багато, особливо для людей є дві сторони. Одна – коли люди придержуються в житті хорошого й теплого, а друга – холодного й поганого. Кому забороняється бути чоловіком Божим? Це є любов.

      А ми, коли захворіємо, скоріше в лікарні шукаємо порятунок у житті. А найголовніше в цьому – холодне й погане любити й берегти. Будеш це робити – будеш Бог. 

      9. Паршек є чоловік такий, як усі люди. Він любить хороше й тепле, а також  холодне й погане. Завдяки цьому він загартувався в природі, сил набрався, ними оточив себе. Він говорить. Я люблю хворобу будь-якого характеру, я не боюсь ворога. Мені він нічого не зробить, у нього сил нема.  Тому люди називають Паршека Переможцем природи.

      Усі люди не люблять природу, особливо бояться повітря, води й землі. Ось тому природу вважають ворогом. А мої любимі друзі мене люблять, і  я – їх теж. Між мною й ними ворожби нема.   

      Усі мертві люди обрушились на Паршека, нібито він не дав свою згоду їм бути такими, як він. Я прошу людей, їм говорю: це все не моє, а ваше. Ви, люди, є природа: повітря, вода, земля. Які можуть бути зміни в житті в бік поганого? Природа дає все: і хороше,  і погане. Вона тут же сама себе прощає.

      10. Отець рідного сина породив у людях. Весь час показував його людям, який він у нього був слухняний, як розумів усе його самодержавство. Був над людьми управителем, котрому як живому чоловікові підкорялись. Він їх знав, держав на своїх місцях. Вони його як царя розуміли, старались робити  в приватновласницькому житті все, що хазяїнові буде треба. Але люди є люди. Вони в своєму практичному ділі є великі мудреці. Вони вчились, робились теоретиками, старались бути інженерами, будівельниками. Їм доводилося своє високе благородство в людях держати. Люди прості їм низько кланялись, як пупу всієї землі, і своєму заводу, у котрому робили хазяїнові благо: люди там трудились. Вони були різного характеру, один в одного брали приклад. Хазяїн є хазяїн усякого діла. Один – розпорядник, від роду землею править;  другий - виходець,  зробився в людях фабрикантом. За отчого суспільного устрою чоловік у житті не такий був виглядом, одягом і потребами. Для людей були побудовані церкви, тюрми, лікарні, кінотеатри, усякого роду магазини. Вільно купували й продавали, жили як хотіли. Усім була наука одна – усім треба було вміти фізично робити лопатою, сокирою, пилкою, кувалдою. Це діло залишалось, вони це в себе робили. Вони ходили в храм Богові молитись, свої існуючі гріхи відмолювати. Були злодії, їх ловили й саджали в тюрму.

     А є люди хворі, їх природа покарала. Вони потребують допомоги. Вони стараються попасти із своїм не здоров’ям до лікаря. Учені люди були в пошані, їм як таким вірили. Вони вчились у людях за гроші, берегла їх монета. А бідні в житті як були, так і залишились ними. Багаті люди не визнавали бідного за чоловіка. Між цими вченими народжувалась мисль, щоб із цією образою розібратись. Робився цей початок. Учені стали розуміти це отче право та його несправедливість. Вона народжувала протилежних. Вони отцем переслідувались як свої діти. Ленін – син революції, хороше зрозумів усіх людей, живущих на білому світі. Він дав їм життя хороше й тепле через учення, котре вчило бути над людьми командиром, організовано по путі вести себе в люди своїм фізичним трудом.   

      Люди в своєму житті дуже люблять труд. Вони стараються його закласти й за нього одержати гроші, щоб за них купити, що треба для свого існування.

      11. Ленін – теоретик, учений, виходець із багатих у минулому людей. Вони його подали в життя таким, що він виявився проти отця-самодержавства. Він діждався назрілого в людях незадоволення. Люди революцію в життя провели, стали жити по-новому. Те, що робив у житті отець, Ленін не зміг від людей відвести. Люди спочатку жили у важкому труді, і Ленін цю історію не відвернув.  Він заставив людей іти в бій з природою й боротись, від природи брати те, що треба було в їхньому житті. Людям треба був одяг – вони його робили. Їм треба була їжа – вони її здобували, обробляючи землю.

      Люди – це найголовніше в природі. Вони лягали свідомо: їм доводилося брати барикади, вони йшли в бій, не жаліючи себе. Це зробили в природі самі люди. Вони слухались командування, командир ішов уперед, а за ними із зброєю в руках ішли люди. Вони робили все. Вони ввели Радянську владу під командуванням  вождя Леніна, котрий був першим комуністом. Люди стали вступати в ряди комуністів, робитись у труді такими, як він.

      12. Люди спочатку трудились із Господом Богом і в цьому втомились, знемогли. Це перший хрест першого благословення починати й закінчувати. Люди це зробили. Вони пішли красти, їх посадили за цю крадіжку в тюрму. Вони захворіли, лягли в лікарню, лежать у ліжку, стогнуть.

      13. Люди в природі цю систему розвинули самі. Усе це зробили в природі отець і син. Цьому розвитку кінця не видно. Люди технічні в природі це роблять, це творять: треба якось жити. Вони в хазяйстві планують і добиваються виконання наміченого.

      14. Природа людям усе дає, але найголовнішого, що треба їм у житті, вона їм не дає. Вона їх карає: вони простуджуються, хворіють і вмирають на віки-віків.

      15. Ось що людям природа розкрила. Люди діждались: у природі народився живий енергійний чоловік. Він навчився в природі робити діло природної сторони, за що його назвали Богом землі. Він прийшов на землю в люди для їх порятунку. 

      16. Вони в житті з Богом ввели самодержавство; вони ввели закон у природі, що треба їсти й одягатись, щоби було красиво й тепло; вони облюбували місце для дому. Якби не люди цього діла,  то не було б у природі ніякого такого життя. Люди дороги протоптали. Людям треба була в процесі свого життя земля, вони знайшли її. Через Боже ім’я стали від неї одержувати плоди. Людям не доводилось на землі мирно жити, а все життя вони провоювали. Але вони не пізнали в природі ворога, і не зробили його в житті любимим другом. А він для всіх людей є природа, котру вони недолюблюють. Ми від неї відходимо. Ми беремо від неї найкращі якості й ними хвалимось, говоримо: «Це моє». Ми за гроші ці якості продаємо й купляємо. Природа – це є наша мати, її треба берегти, цінувати. А ми її ловимо, убиваємо, смажимо, варимо, поїдаємо й говоримо, що нам від цього робиться хороше. Так за що ж нас буде жаліти природа? Вона нас усіх до одного чоловіка народила, але ми всі до одного боїмось її, ховаємось у свої хороми, одягаємо на себе. Вона нас у будь-якому місці дожене й зробить те, що захоче. У неї на це сили є. Вона людей за їх діло карає. Люди від цього діла втрачають своє природне здоров’я.

      17. Люди роблять у себе в домі зручності, нові умови життя. Вони веселяться, п’ють вино, вони танцюють на цьому бенкеті. Вони зустрічають свій день народження. Вони проголошують тост, піднімають великий келих вина й п’ють його до дна. Це в їхньому житті не виграш, а програш. Вони цим щастям не огороджені в природі, котра їх зустрічає своїми силами. Їм доводиться терпіти від  удару, котрий нанесла природа, посадила на тіло хворобу, виразку чи грибок. Від цього всього ми не знайшли ніякого порятунку, ніяких засобів, щоб ми такими самі себе врятували. За що нас таких усіх Паршек назвав бідними людьми? Ми з вами втягуємось у це, живемо в цьому один раз, а потім безслідно щезаємо. А раз ми вмираємо, то нам усім гріш ціна. 

      18. Чоловік, коли народжується в природі, ми дитиною радуємось, говоримо, що це нам Бог дав. Якби ми знали, як це робиться й що зі цього буде в нас, таких людей? Ми не знали, що із цього діла виходить. Нас примусила це робити природа. Нас, людей зовсім чужих, заставила любов. Ми один одному довірились, стали один одному довіряти своїм тілом, у нас виникла похіть. Так у нас народився чоловік. Ми, батько й мати,  його народили,  але ніколи не ждали, щоб він у нас був не таким, як це думалось. Жодна матір, жоден отець не хотіли, що їх дитя пішло не по їхній дорозі. Вони своє виховання направили йому, щоб він був таким, як вони хотіли. Він як такий не пішов їхньою дорогою, а взяв свою: несподівано в людях зробився бандитом, нехорошим чоловіком.

      19. 10 липня. Мені  говорить  чоловік, що не треба було б цим у людях займатись. А люди зробили в себе базар, торгівлю ввели, продають, купляють. Хвалити й докоряти – їхнє діло.

      Люди рано встають, багато про це думають, готуються. А до місця треба буде будь-якими засобами попасти. У нас продукт, у нас діти. Ми вміємо жити, але недовго. Люди затівають, у людей охота народжується. Вони роблять діло.

      20. 12 липня. Похмуро. Хмари. Стали в карти грати Тамара, Люба, Петро й Марко. У мене моя мисль заставляє всі карти одна за однією класти й користуватись ними.

      14 липня. Сонечко. Марко огірків приніс, Валентина їх засмачила – вони стали годящі для їжі.

      15 липня. Сонечко.

      16 липня. Був дощик. До нас прийшов Демченко із своєю просьбою. Вищий науковий заклад нашого руського чоловіка не задовольнив, нічого він не ввів, крім одного нестатку.

      17 липня. Це небувала в людях подія. Тюремник зарізав свого начальника за плату елементи. Він з ними не згодився, узяв ніж і пустив у хід. Це його месницька сторона. Природу не обдуриш. Вона робила, робить і буде робити.

      18 липня. Хіба капіталісти не хотіли бачити в себе хороше й тепле? Вони згодяться також і з поганим і холодним. Воно саме приходить у життя.

      Уся купа хліба дощем промокла, лежить.

      21. Чоловік є думаюча особа,  що створює, але не одержує в житті те, що їй треба. Вона – вмираюча навік у своєму житті.

      Сьогодні наш день. Небувала атмосфера в нашому житті. Вона й до нас прийде з вогняним сяючим сонцем, котре осяє всіх нас, не таких, як треба. Ми, усі люди, готуємось. В один час зустрічаємо, а в інший проводжаємо такий день.

      22. Ми є вбивці свого й чужого життя. Ми – злодії й руйнівники самого себе, знищувачі своїх – ось що за люди ми є в світі. Ось у чому діло, у цих людях, котрі 2000 літ проживають. Їм доводиться в житті оживати. Вони всі до одного лежать у праху. Вони не підготовлені зустрічатись із своєю свідомістю й визначити буття. Ми з вами не зможемо виступити й сказати свої слова, що ми робили для цього всього, що ми з вами всі до одного чоловіка вмерли. Це наше діло таке нас примусило так умирати, що ми безслідно вмерли.

       23. 20 липня. Це знову було підтвердження, подібно тому часу, коли мені далось у досконалій допомозі чоловікові. Вона повинна Богом творитись. Чоловік це діло почав, він його зробив, і в нього це вийшло. Він ці якості завоював, зробився завдяки цьому Богом. Він від природи дари одержав, як учений дисертацію на вчений ступінь. Але він завдяки цьому одержав здоров’я. Це не технічна сторона, а природна, енергійна. Це – усіх людей діло. Ми з вами прожили, а такого діла ніколи не робили в своєму житті. Це проблема небувала, щоб живому  чоловікові  без  усякої техніки, без усякого штучного й хімії помагало.

      Ми, усі люди, як один за це діло взялись і стали робити, зробили, у нас вийшло!

      24. Завдяки цьому ділу Паршек сили одержав у людях, Богом бути йому тепер призначено. Люди такого Бога в себе не хочуть бачити. Такого Бога їм дає сама мати-природа. Вона нас, усіх людей,  пожаліла й до нас із таким ділом прислала в люди діло Паршека, котрий завдяки цьому ділу став Богом. А Богом ніхто з людей не хоче бути в природі. Це для них якась ганьба. Так, без усякого діла ім’я «Бог» не одержиш. Це даром не дається. Треба для цього діла багато трудитись, щоби був труд видний. Люди Паршека зустріли й провели таким. Люди хотіли й робили, щоб Паршек був Богом.

      25. Люди для Божого діла не старались що-небудь зробити, щоб у людях зостатись Богом через одну любов до природи, через холодне й погане. А через хороше й тепле можна втратити Бога.   

      Є такі народні слова: «Бог то Бог, та не будь сам поганим». Ось які діла є в природі – життєві, невмираючі. Треба жити, а не вмирати. Так усі люди хочуть. У них дорога одна – до життя, але не до смерті. А ми для цього нічого не робимо. Усі люди роблять погане. Їм хочеться хорошого, а в них воно не виходить. Люди народились у природі через її діло. Люди думають жити, а потім виявляється, що вони повинні вмерти.

      26. 21 липня. Люди всі наші мають такий характер, що їм доводиться жити в природі як усім людям, котрі в процесі життя зробились технічними, штучними, з уведеною хімією. Для нашого діла характерно, що ми хочемо самі себе представити такими людьми, які є.

      27. Ми хочемо між собою показати не руське вчення, а індійське, котре тільки частково приймається. Цього діла  ми не навчились і самі хочемо зробити, але не вміємо це зробити й інших людей навчити.

      28. Ви ж не знаєте істини, у вас одне таке явище – ви живете за своїм розумом. Ви, учені люди, знаєте хороше медицину, біологію, фізику, математику; знаєте інші науки. Вам як ученим людям у житті своєму хіба не треба буде чоловік на арені, хіба вам треба зароджений у тілі біль? Це – наше з вами незнання. Ми від цієї біди, від цього горя позбавитись не маємо засобів, завдяки котрим чоловікові було б легше. Ми не вміємо із цим розбиратись.

      Перед вами на арені стоїть чоловік. Йому народ помагає, а в нас для цього сил не вистачає. Ми – люди безсильного характеру, не знаємо, що це діло нам дасть.

      29. Ми з вами, люди руського характеру, усі нації такі, як ми, визнаємо. Усі ми озброєні проти природи, говоримо на неї, що вона нехороша, ворог наш. А самі від неї маємо блага всякого характеру. Нам треба ягідка – ми її їмо. Для чого, якщо ми про це нічого не знаємо? Нас предки навчили так робити.

      Ми якими в природі народились? Ми всі народились однаково. Нас наші умови заставили все робити.

      30. Дім наш належить усім живущим на землі націям. Вони хочуть жити на білому світі. Їм доводиться враховувати всі умови, котрі будуть учити їх, щоб вони не простуджувались і не хворіли. Ми із своїм домом від усіх не відходимо, а навпаки, ми всіх просимо й благаємо цим займатись. У нас – повітря, вода, земля – усім цим ми оточені.

      31. Це наше діло, а в ділі всі люди так живуть. Їм треба добро – вони самі в себе створюють. Це не наша ідея, котра нас заставила взятись за це діло. Ми є такі люди, котрі не йдуть прямо по тій путі, котру знають. Із своїм  ми зустрічались, але не змогли по ньому пройти. З нами зустрілась мисль, котра оточила нас у природі прагненням до великого прибутку. Вона нам перешкодила, а не помогла.

      32. Наші люди діждались погоди. Хліб ішов на елеватор. Здавалось, цьому потоку не буде кінця.

      33. Я був упевнений у це діло: це зі мною зустрілась природа. Вона жарти зі мною не творила. У неї були направлені такі сили, котрі самому не оволодіти. Вони – для чоловіка всякого. Природа чоловікові довірилась. Вона його зустріла живим, оточила повітрям і водою, дала по землі ходити.

      Розумний у житті чоловік – це буду я один з усіх. Про це написано в «Моїй перемозі». Я – чоловік землі. Дихаю сильно, говорю різко не про якесь чудо, а про природу, про фізичне тіло, про практичне явище - чисте повітря. Найголовніше в житті – вдих і видих.

      34. Як хліб родить для порятунку всього життя, котре заставляє людей тяжко трудитись. А якщо люди будуть робити так, як вони все життя роблять, вони в цьому ділі вмруть. Це в житті є таке, що дає чоловікові права жити в природі. Люди звикли до багатства, котре ними створюється  шляхом прибутку. Люди не припиняють, а продовжують розвинуте діло, у котрому своє мають, а зайве збувають. Якщо цього прибутку не буде, то й мертвому капіталу росту не буде.

      35. Життя таке, що ми цим оточуємось: у нас дороги розстилаються по землі, населення теж прибавляється. Ми живемо красуємось, говоримо, що ми вміємо, що нам помогло наше штучне. Ми – інженери, техніки. Ми з математичною точністю розраховуємо. Ми зразок зробили людям і в ньому живемо один раз. Між цим усім ми робимось великими людьми.

      36. Розум живе в кожного чоловіка, він із чоловіка робить усе, що захоче. Лише б чоловік захотів, він своїм тілом, своєю красотою може все показати. Його хвалять люди за його зроблене. Він – ділок; раз узявся за це діло, то зробить. А коли він не зміг, то його будуть вважати невдахою.

      37. Пшеничну полову люди в двір возили для заготівлі на зиму на корм тваринам.

      23 липня, субота. Вона прийшла до нас такою, як ніколи не приходила: зі своєю тарою, зі збиранням хліба.

      38. Ми – такі люди такого характеру, що нам треба б жити, а ми цього не навчились. Люди вірять Богові, що він прийшов на землю. Він не хоче, щоб люди так тяжко в природі жили. Бог для цього ділом озброївся, став в людях своє діло робити. Він узявся за природу, за природне діло й став робити. У нього це вийшло, і люди його за це діло назвали Богом. Він у природу пішов по нашій землі істину шукати, котра була в людях. Бог увів закон у житті, що не треба боятись природи, а треба загартовуватись. Не треба простуджуватись і хворіти. Не треба вмирати. Бог буде один порятунок у житті. Люди перестануть умирати, будуть люди вічно жити. Вони це в природі заслужать.

      Природа-мати нас усіх до одного народила й хотіла, щоб ми так жили. Богові треба вірити й виконувати за його сказаним словом. А ми перестали вірити тому, що він у нас є такий, що живемо з ним і вмираємо з ним. Для людей Бог у житті є якась ганьба.

      Бог не вчить поганому, а вчить хорошому. Люди, близькі  до нього, розкажуть, як він їх береже, як він їх такими своїми вважає.

      Бог не за тюрму, він не хоче, щоби були в природі в людях злочинці. Він не за простуду, не за хворобу. Він – проти хвороби. Він це ім’я не присвоює до свого тіла. Бог – проти того, щоб люди лаялись і крали. Він – проти вбивства й п’янства. Він – за чисту справедливу пораду. Ось що Бог людям несе в життя – самого Бога в собі. 

      А Бог є я – Паршек у людях.  Він робив те, що всі люди робили. Він жодного чоловіка не вбивав. Він одне бажає людям. Він їх за все любить як самого себе. 

      39. А люди такі є психічні, нервово хворі. У них є велика нужда. Вони хочуть, щоб їм природа давала без усякого такого діла. Вони знають тільки хороше своє діло. Воно ними робилось, робиться й буде робитися до тих пір, поки вони не помиляться й своє здоров’я втратять. А коли вони в природі бідою оточуються, коли в  них  горе зробиться, їм стає погано й холодно.

      Люди робляться хворими з дитинства, їм біда, вони з нею зустрілись. Ця біда з усіма нами живе й хоче нам усім своїм ділом перешкодити. Це є природа, котра всіх людей веде по одній дорозі. Ці викладені науки такі, що на місці не стоять. Неспокійні люди.

      40. Я теж не дурень у цьому ділі. Сам пишу про цю історію, котра про сьогоднішній день. Природа ввела в мою голову мисль, що я в людях є Учитель, вожак у цьому ділі.  

      Тільки ранок настає, ясне сонечко в  небо ще  не піднімалось, у мене народжуються слова, як у якогось короля. Колись король своїм слугам наказував, щоб йому в одну мить був приготовлений сніданок. «Король – це Учитель». Про це все чули й знали мої люди. Їх дивувало це, але всі знаючі промовчали, як води в рот набрали. Учителя зробили королем самі люди. Він не зміг від цього піти, щоб відмовитись від цього місця природи. Природа захотіла, щоб наш дорогий Учитель своє ім’я «король» перемінив. Він багато такого зробив, щоби бути королем. Усі бачили, усі мовчали про його такий учинок. Королівське місце видало. У природі не сховаєш і не промовчиш.

      Треба згадати, що це діло я зробив сам, але мене зупинила моя мисль, мої такі роги – на вчинок людей коситись. Я, Учитель, їх бачив на собі. І тут мені прийшла мисль, що треба про це все написати, зізнатись у цьому ділі всім людям.

      Я не тією дорогою пішов і не тією думкою створив. Я в людях є Учитель, але не король. Я не отець і не син, а Дух усього світу. Люди мене визнають, на всій землі про це заговорять.

      41. Люди захотіли зробити своє діло, але таке, щоб історію повернути назад. В історії не робиться, в історії в житті завжди робиться нове небувале. А природні умови, котрі розвиваються на чоловікові, котрі були до цього, хотіли, щоб Учитель вернувся назад і взявся за старе.

      42. 24 липня. Наше свято.

      25 липня. Перший день тижня. Він наших людей любить. Ми як такі люди із цим днем зустрілись. Про це ми говорили, особливо про баштан, котрий показував себе як наш годувальник. У нього є такі сили. Він ростить кавуни, робить свій урожай. Кавуни в житті є їжа для їдальні. Вони росли й розвивались у такому бурхливому виді з хорошим урожаєм.   

      26 липня, вівторок. Урожай показує себе на всякому ґрунті, а люди до нього готуються самі. Їм треба в цьому ділі багатство, великий прибуток.

      43. Люди їдуть по дорозі. Вони прагнуть попасти в яке-небудь місце села. А там люди свої шатра розмістили, дивляться на дорогу. Їм доводиться завидувати. Вони жили неоднаково. В одного виявлялось щось,  чому доводилось завидувати, гнатись за ним і доганяти його. А догнати  - проблема. А дорога буває довга, а буває коротка, і їхати по ній доводиться тяжко.

      Я, говорить мужик, своєму добру хазяїн. Це простий кучер. У нього картуз набакир, він дивиться на свою пару підібраних сірих коней, котрі в нього вихором несуться. А мужик такий любитель, за це все дрижав  та старався свого супротивника перегнати. Мужик не здавався, а старався бути попереду. Йому море по коліна. Мужик перед собою бачить дорогу, з успіхом наш мужик завжди їде. Він не уступає ніякому молодцеві. Він говорить, що він один з усіх хороше живе. Він – любитель проїхатись. Він хоче, щоби була конячка, тачанка й уся належна упряж.

      Дорога цього мужика легка й пряма. Їй мужик не кланяється: у нього велика гордість. Йому люди всі неоднакові. Захоче – поздоровкається, захоче – відвернеться. А сам любить ввічливість. Мужик – це цар села. Йому вірять усі нижчі люди. Вони його вважають богом у житті. Він по селу не ходить як інші, Христу не кланяється. Він говорить: «Треба трудитись так, як мені дісталось. Я маю свій плуг, свою тяглову силу».

      Воли орють землю, потім люди роблять грядку й сіють зерно, а врожай дає природа. Вона людей без діла не залишає, а багато різного труда несе. Коли мужик одержує в житті зайве, у мужика гроші появляються, він золотом оточується.

      А дні його – це його природа, життя в котрій як в азартного гравця. Ці дні мужик захоплює  й присвоює як своє місце. 

      44. На нашу мисль природа відгукнулась, дає нам клімат чи погоду. Буває, що не встигли ми повернутись, а сонечко несподівано вже свій день привело, для людей зосталось. Ми його світлом оточили себе. Нам природа своїми властивостями помогла, створила умови. Ми з вами це діло не ждали й не думали, а сонечко рано-вранці саме себе показало. Усі ми залишились променями задоволені. І кожне таке радіюче від цього діла місце зосталось задоволене як і люди, котрі самі себе заставили згодитись із такою атмосферою, котра прийшла на нашу землю. Вона прийняла й зустрілась із тихою приємною погодою. Вона для людей спустилась і з ними якийсь час була, це вода. 

      45. У кожному дворі є зла собака, прив’язана на цепу. Він своїми голосом дає сусідові знати. А сусід від сусіда жде своєї милості, щоб не гніватись на кого-небудь, особливо на того шкідливого чоловіка, хто своєю мислю на відстані робить свою таку неприємність. У нього є таке око, що лише б тільки він про це подумав чи що-небудь таке сказав, у житті якось не виходить і не везе.

      46. Кожен хазяїн саджає сади, плодові дерева. Їх чоловік саджає для того, щоб природа давала йому врожай фруктів. А які садові яблука, який вони мають аромат! Який би не був урожай, мужику було все мало. У нього кишеня дірява, якщо що-небудь таке купляти. Ягода чи зерно одержуються живими, але вони довго не живуть. Ця природна вода сховає всі наші умови, як крізь решето, біжить.

      47. Рибалки ловили рибу, але чомусь, на горе, сазан не йшов у невід.  Їх спитали, як у них діла йдуть. А вони стали жалітись. Біда їх така, що їм не дається в ловлі сазана. А запитуючий говорить: «Якщо у вас біда така, то закидай невід, і нехай ловиться на мою користь». Вони дали слово це зробити, що якщо сазан піймається, то вони його дадуть уболівальникові. Він жде свого щастя. Невід іде до берега, він сазана, як кабана, піймав. І рибалки такого сазана повезли в трест.

      Давно це в житті робилось, це робиться тепер. У погоді чоловікові дається.

      48. 27 липня, середа. До вечора нам свято. Такого дня мужики в своєму житті не робили. У них хватка була одна - присвоїти. Їм хотілось, щоб вулиця була своя, земля була своя, ім’я своє було. Усе це робилось отцем, він це життя починав. Кожне діло він робив сам і в цьому він помилився.

      Мужики своїм ім’ям хвалились, один на одного нападали, проводили в себе бої. А от безсилі люди здавались у полон. Отець своїх синів брав на війну, учив їх воювати, щоб не здаватись.

       Була введена технічна сила, її боялись ці люди. Їх отча власність оточувала, заставляла грудьми держатись свого рідного. Мужик у людей робився князем, воював. Люди з людьми бились кулаками, дубинками, вогнем рвали на куски, дійшло до самого бомбардування. Люди тепер розсіяні в своєму житті, не довіряють сусідові.

      49. 28 липня, четвер, прохідний тижня. У людей збирання, їм треба хліб. Вони його продають, збирають у загальний фонд. Це – людські гроші, котрі заробляють трудом. Людям треба життя хороше й тепле, вони його створюють у природі трудом. Вони хочуть легко жити. Ми такі люди – руки в брюки, нічого не робити.

      50. Чоловік діждався такого часу, про котрий він знає, що треба запасатись усього, що треба в житті мати, що зберігає чоловіка. Він ще не жив і не був на цьому місці, а в нього вже є свій зроблений запас. Жити доведеться чи ні, а в нього приготування природи, на котрі він надіється. Усе це є велика мати-природа, вона дала плоди, а ми можемо при них спокійно вмирати.

      Ось які добрі люди. Ще не народжувались у житті, а природу мали, як полоненого. Ми надіємося на це. А ми теж є люди природи. Вона живе, показує сама себе хорошою й теплою.

      51. Ми всі до одного чоловіка самі хотіли такого дня, щоб сонечко своїми променями зігрівало всяку мізерну істоту. Кожна комашка себе піднімає й хоче жити при цьому теплі. А чоловік у природі є розумна істота, котра живе за рахунок свого розуму.

      Тільки ранок настає, інша атмосфера прийшла, чоловікові нове в житті принесла. Він цим ділом оточується, хоче в цьому жити, як йому хочеться. Цього життя, котре люди вводять, вони б не захотіли, але їх така воля. 

      Прийшов день, ми його зустріли із своїм багатством. А щоб сказати про це діло: чи будемо ми жити, чи ні? То це знає тільки наша мати-природа. У неї дні, тижні, місяці й роки йдуть безперервно. Це є час, що йде по землі, не зупиняється, котрому люди низько кланяються.

      На початку життя людям тяжко доводилось. Це тяжко нам починати. А от кінчати дуже легко: своєю хворобою кінчають. Чоловік утрачає своє здоров’я.

      52. 29 липня. День такий є в житті. Він приходить до людей один раз на рік, його посилають умови щорічно. Ми цей день, цю атмосферу в себе на своєму місці довго ждали. Ми хотіли від природи її блага, щоб вона зі своєю милістю прийшла, нас своїм добром оточила. Ми, усі люди, хотіли від неї одержати, що нам було треба. А нас, таких любителів, таких у природі ділків, дуже багато. Кожен чоловік тягне й бажає, щоб вона як така мати дала мисль для діла, котре він почав би й воно в нього вийшло. Він хотів, він ждав, він старим робився. Йому як такому мислителеві не хотілось своє віддавати. Чоловік – це ж мислитель, він думає про своє діло. А природа на це діло не йде й не дає йому те, що він хотів. Його мучить мисль, він сильно думає. Він старається одержати диплом і зробитись інженером, майстром цього діла. Люди розуму думають, шукають у своїй місцевості зі своїм технічним апаратом. Їм хочеться в цьому розкрити яку-небудь сировину, із котрої можна було б зробити потрібну деталь. А місяць наш близький нам, таким мислителям, не дає те, що треба. Ми, усі люди, хворі цим. 

      53. Ми даремно вчимось, даремно робимось ученими людьми, технічно озброєними людьми. А самі боїмось босими ногами ходити по землі, особливо по снігу в мороз; повітрям боїмось задовольнятись, води боїмось холодної. Які ж ми є люди розуму? Ми – глядачі. Між нами як був такий ворог, так він і залишився. Ми своїм озброєнням нічого не зробили; якими були, такими залишились. Нас наше незнання мучить. Ми цим заражені. Ми – космонавти, завойовники простору. А самі не знаємо, що ж буде з нами завтра.

      54. Якби не Бог землі, Гітлер оволодів би руським народом. Скажіть спасибі німцям: вони Бога просили, щоб він поїхав у Берлін. Він від їхньої просьби не відмовився ради руського солдата, він згодився поїхати разом із ними в Берлін. По дорозі фашисти в Богові засумнівались і стали практично вивчати здоров’я Бога – не літом, а зимою.

      Був на землі сніг, мороз під 22 листопада 1942 року. Під Знаменкою призупинили Гітлера із своєю силою. Тут Бога стали допитувати. Що поліцаї знали про ідею Бога, те німцям диктували. Бог робив те, що німцям заважало у війні. 

      Бог – це Іванов, руський чоловік. Він за руських терпів. Він цього вчинку, учиненого німцями, не злякався. За Бога була природа, котра керувала війною. Бога взяли в гестапо, але він не злякався, а сказав німцям: «Перемога буде за Сталіним». Німці Бога держали 27 діб. Бог руською мовою через перекладача фашистам відповідав. У Бога було все підготовлено, щоб їм точно відповідати. Ворог був у цьому суворий і ображений. Ми його як такого перемогли.

      А інший? Ми його не знаємо й не можемо знати, звідки він візьметься. Він був, він є, він буде. Ми, усі люди, про це діло нічого не знаємо й знати не зможемо.

      55. Цей день, що прийшов, люди зустріли. Він їм дав знати, що буде сильний дощ із грозою. Ми по сонячній погоді обійшли все поле, засіяне пшеницею. Нас умови заставили скупатись у ставку. 

      56. Чоловік облюбував своє місце, став оточуватись мертвим, бездушним ділом: став робити огорожі, стіни, щоб можна було жити в ньому. Наше діло одне – знати своє місце, до нього прокласти дорогу, по котрій можна було б повзати та мисль пускати в хід.

      57. Це було 30 липня в суботу. Хто живе за ідеєю Учителя, той ніколи про цей час не забуває. Ця субота приходить один раз на тиждень, у неї останні ознаки кінця тижня. А завтра буде неділя, вона нам усім несе свято. Ми, усі люди, цьому дню поклоняємось, зустрічаємо його як небувалого. Знаємо хороше Бога, у всьому йому віримо, тому самі себе сильно бережемо.

      58. Усі люди, живущі на білому світі, вечірню роботу кидають, їх оточує святкове життя. Їм треба красиво одягнутись, досита наїстись, що краще та жирніше, а потім вийти на люди, своїм животом похвалитись. Це, мовляв, ми самі зробили своїм трудом, весь тиждень проробили та приготувались як такі. Ми тепер відпочиваємо, їмо багато й хороше. Ми хвалимось, що це все ми самі робили й зробили.

      Ми ввели щотижневий труд. Весь час – у турботі, у труді. Весь тиждень весь час трудимось та робимо своє діло. Люди своєю роботою оточені хто чим: мисливством займаються, за землею доглядають, землю орють, сіють, хліб вирощують.

      За тиждень можна вмерти, а ми живемо та ще мислимо. Стараємось зробитись у природі технічним, розумово розвинутим чоловіком, ученим-теоретиком, знаючим багато. А теоретики – люди з погонами. Їх слухаються. Вони бояться зустрітись із суботою, таким днем, як сьогодні, дощовим, сирим. Ця негода пропонує теоретикові, щоб він як учений чоловік згодився із цією ідеєю й став робити те, що роблять усі природні люди, котрі люблять природу, із нею рахуються. Вони терплять без їжі 42 години на тиждень ради здоров’я, купаються у холодній воді, свою ввічливість представляють усім людям. Це треба буде робити всім людям. А ми є горді, неввічливі. Ми не бажаємо шукати між собою бідного, нужденного чоловіка й помогти йому. Ми не хочемо жити так, щоб на землю не плювати, не пити й не палити.

      59. Теоретик – великий мислитель. Він хоче, щоб йому як ученому був слуга, тобто помічник. Він не може зробитись у природі практичним природним чоловіком. Він є технічний, він вірить штучному, його оточує хімія. Природне – біда для нього. Йому треба їсти хороше, одягатись тепло, жити в домі з усіма вигодами. Він не пристосований до природного, до природи. Йому треба зброя, він безсильний. Йому треба природа, її цінності. Він без природи не чоловік. У нього є намір свій – попасти на своє рідне місце. Так учений чоловік зустрічає цей день.      

      60. Як наш Учитель зустрічає цей день? Йому цей день приходить із дарами. Це ж наше ідейне свято, котре нашого чоловіка держить 42-годинним режимом. Люди цьому радуються.

     А про вчених наші люди говорять, що це їх каприз, що вони такі є. Люди сильно бояться ворога, а самі проти його діла озброюються, але не знають, яким він повинен бути. Вони цього місця не знають. Ворог – це є люди, а люди – це є природа. Вона від людей один час терпить, так як ми самі це діло ведемо: ями риємо глибокі, моря води затримуємо, на цій силі ставимо турбіни, проводимо провід, передаємо струм по проводах  на те місце, де лампи повинні давати світло. Це є в житті культурне будівництво, енергійне таке діло.

      61. 31 липня, неділя. Ми, люди природні, 42 години на тиждень не їмо, проводимо їх з великою любов’ю. Ми хочемо жити не так, як наші вчені люди, котрі оточили себе своїм місцем, живуть по-своєму, по-технічному, роблять штучне, вводять хімію. Вони женуть усіх наших людей у бій з природою. Вони помиляються й гинуть. Ми як б’ємо на столі мух, так і люди від їхнього командування гинуть. Вони вмирали, вмирають і будуть умирати через свою славу. Учені недаремно свою дисертацію захищають в ученому світі. Їх заставляє робити  їх діло, із-за котрого вони помиляються й гинуть навік. 

      62. А наші люди незалежні, їх оточує природа. Нам холодно й погано. У цьому ділі можна   давно вмерти, а ми з вами живемо, та ще як живемо разом з усім радянським народом, котрому ми помагаємо в здоров’ї. Ми зі своєю ідеєю можемо жити з усіма націями. Ми не хочемо, щоб люди простуджувались і хворіли. Ми є такі люди, котрі всіх людей люблять. 

      63. Я засоби в природі сам знайшов, ними оволодів, тепер сію на кожному чоловікові, де б він не був і що б він не робив. Він у процесі свого життя для свого здоров’я нічого не робить, а тому втрачає своє здоров’я. А найти його тепер дуже тяжко. Тепер є всі можливості через чоловіка мати сили й ними ворога людського вигнати геть далі. А раз ми цього в природі доб’ємось, то нам усі люди нашої землі поклоняться й скажуть спасибі.

      64. Цей спосіб нами знайдено в природі, випробувано на самому собі від самого півдня до самої півночі. А починав своє діло від Чорного моря, від Адлера. Біля бережка в морській глибині в воді підряд 12 днів і ночей доводилось бути. Такі природні умови мене оточили в тому місці, де я один знаходився. Я бачив воду перед собою, повітря моє тіло оточувало, а по голишах доводилось босою ногою ступати.

      65. 1 серпня найсильніше й енергійне для наших людей.

      Сільськогосподарські роботи в розпалі. Поля посівні до останньої соломинки зібрали. Люди готували землю для оранки. Земля ждала тракторів, таких величезних машин, котрі за собою тягнуть плуги. Чоловік у цьому ділі майстер. Чоловікові треба готувати землю на зиму. Він думає прибуткову економіку мати. Діло кожного нашого хлібороба – не кидати про це думати та робити, щоб у нас не одна чистосортна пшениця родила. Як ми її ждемо! У нас для збирання є машини, комбайни, нашими руками зроблені. І штурмують люди, спішать у хорошу погоду зібрати. Ми з вами дощової погоди не хотіли б, але природа є природа, вона може нам, таким людям, у ділі завадити. Ми вболіваємо за це діло, цілодобово про нього думаємо. А природа проти цього. Вона, як навмисно, з нами не рахується, бере та свою палку в колесо впихає. Треба чиста, ясна погода, щоб сонечко було, а в природі робиться не те, що треба. Чоловік приготувався збирати пшеницю, а природа зі своїми бурхливими тучами та блискавками грозовими тут як тут, розкрила небо, і стала поля поливати. Від такого діла людського вона не може зі своєю грозою піти, їй треба людям перешкодити.

      66. Природа – це є мати наша. Вона чоловіка заставила вирощувати не один хліб на землі. Ми маємо овочівництво, ми садимо в землю дерева, заводимо сади плодоягідні, садимо баштанні культури: кавуни, дині. Ми в житті – любителя такого діла, бережемо його. А діло любить, щоб його робити швидко, з поля треба зібрати швидко.

      67. У нас весь рік проходить у цьому важливому ділі, починаючи з перших зимових місяців. Перша задача – це щоб сніг прибрати з дороги, зорати поля, закласти в землю чисті зернятка, забезпечити їм швидкі сходи, щоб зазеленіли поля. А коли люди побачать поля зеленими, квітучими, коли земля запахне різними польовими квітами, то треба буде нашій землі волога. А коли нема жодної каплі дощу, ми залишаємось незадоволені. Засуха була, є і буде, але ми їй не радуємось.

      68. Це – наша бідність, наше незнання, коли ми в своєму житті незадоволені.  Ми хочемо того, чого в житті нема. Це не наше з вами, а природи, котра має в себе й одне, й інше – біду й радість, дуже мокре й дуже сухе. Нам треба те, чого нема в природі. Ми хочемо, а  вона нам не дає. Ось які ми є учені люди. Зі своїм знанням заставили в природі копатись, ритись у ній. А краще б нам довелось найти те, що всім людям треба – порятунок у житті.

      69. Що ми в себе маємо, це все не наше, а природне чуже.  А ми туди пускаємо науку, котра не стоїть на місці, а розвивається. Були й робили на землі, а тепер перейшли в атмосферу, у Космос. Це все нам помагала техніка й штучні апарати, хімія. Ми зробили супутник - космічний корабель, полетіли в Космос.  Ми стали вивчати природу, що знаходиться між планетою Землею й Місяцем. Простір, у котрому ми пролітали в невагомості, - це не наше досягнення. Ми туди не живими людьми пробрались. Це наше не завоювання. 

      70. Наша дорога в житті така, що треба завоювати живим тілом, щоб вода тобі принесла живе тіло. Ти, чоловік, повинен добитись сил таких. А вони – між повітрям, водою, землею. Ось тоді чоловік оволодіє цією моєю дорогою.  

      71. Вона піднімалась через Кавказькі тунелі по лісах і горах до самого Комсомольська. Простір, котрий вів через річку Білу, через Кавказькі снігові вершини в Армавір. Я цю місцевість, ці умови без усякої шапки проходив,  думаючи про початок усього нашого життя. Воно нами всіма такими людьми робилось. 

      72. Усе це ми зробили самі. Ми теоретично вчились, практично фізично трудились. Від самого першого викладу ми стали мислити. Це була наша їжа, це діло ми зробили як небувале в житті своєму. Нам треба було стіл з усіма столовими приладами, шматок хліба з борщем. Тільки одна  є в цьому просьба: «Будь ласка, їжте на здоров’я». А воно в нас не виходить так як треба. Ми, усі такі вчені, без усяких засобів не живемо й не вчимось цьому. Для чого ми вчимось? Щоб одержувати гроші.

      73. День сьогодні теплий, сонячний, для всіх приємний, як ніколи помагає збирати врожай. Деколи дощі проходять місцями. А сьогодні буде вечір, жарке сонечко, людей цим ось не здивуєш.

      74. 2 серпня. Отець рідний з нами прожив технічним чоловіком 1977 літ. Він будував у себе царське самодержавство, при котрому людей пригноблювали, у засланнях і тюрмах томили, у лікарнях умирали. А тепер прийшов на зміну син з науковим світом. Він відкрив можливість усяку місцевість облюбувати й там зробити все, що тільки захотілось. Це його така в природі воля: він на землі завоював царя. Заводи, шахти, залізничні магістралі, шосейні дороги – усе це люди самі ввели в життя. Проклали по землі колію й катаються на колесах уперед і назад, як пани, до смерті. Ці люди про що тільки не говорять. Хто кому давав право в житті це зробити? Ми самовільні. Ми помилились, це діло недоробили, умерли на віки-віків.  

      75. А тепер розкажу вам про своє молоде життя. Я при отці жив і робив те, що моєму отцеві не подобалось. Мій отець був трудар, а я пішов дорогою комерсанта. Я став жити не тяжким фізичним трудом, а оточив себе легким. Я став розбиратись у житті. Мене стали вважати чоловіком. Я розпоряджався продуктами, годував тварин. Був завгоспом, потім постачальником, з експедицією в місті Армавірі торгував.

      Мене умови природи оточили. Я робив у лісах, у горах, біля рік бігав на  ногах. А сам писав про ділову історію, котра мене оточила. Я був між повітрям, водою й  землею. Я головний убір закинув, пустив у хід природне життя. Словом, почав роздягатись із голови. Усю технічну частину на собі визнав непотрібною. Я свідомо шапку зняв, цим самим став із людьми ділитись. Вони своє брали й робили, а я своє волосся розкрив, пустив у хід природне життя. А тіло своє відкрив людям, щоб вони від цього вчинку лякались. Вони говорили, що  це по землі ходить сатана. Я показував  їм ненормальне холодне й погане. А вони своє мали: хороше й тепле, що приводило їх до поганого й холодного – це їх смерть. Тому вони вмирали й будуть умирати в цьому ділі.

      Я кричав людям: для чого ви це робити, що проти природи озброюєтесь? Люди вважають її ворогом, хочуть її знищити. Їх таке право: природу люди стали з першого разу розводити й тут же знищувати. Їх таке право, що вони купляють і продають живого чоловіка за гроші. У будь-якому місці його життя він продається за гроші.

      Це в природі зроблено нашими людьми, почато нашими предками. Вони його почали, але недоробили, тому що вмерли. А це діло між людьми жило, живе й буде жити. Тільки чи будуть вони ним задовольнятись? Вони своє робили й будуть робити. А життя їх було вмираючим і буде таким завжди.

      Ось такі ми є люди, чекаючи свого діла, діждались свого дня. Інші на черзі стоять, вони вмерли, їх не стало, вони цього не ждали.

      Природа 80-й рій так держить. Їй хочеться це діло поламати. Усякі хвороби так і прищеплюється людям. Вони ображені природою.

      76. 3 серпня. Ми всі живемо на планеті, усі ми трудимось, б’ємось. Знаємо хороше, що це все не наше, а чуже. А самі своє місце  бережемо, як око своє. Ми є природні люди такі, як усі люди, ми хворі. Нам мало того, що ми маємо. Поряд із нами живе сусід, у котрого є все. Він береже, вважає його своїм. У сусіда є те, чого в тебе нема. У сусіда є розум, очі, руки.  Люди роблять для себе хороше й тепле, а іншому вони роблять погане й холодне. Це є людська смерть. Люди для цього на своєму місці озброюються своєю думкою. Їм на цьому місці в цих умовах жити тісно. Вони живуть на своєму місці, а на чуже заглядають. У сусіда є його добро.

      Протягом віків люди на одному місці не жили, а завжди кочували. Їм хочеться узнати про ближнього сусіда: як він живе із своїми людьми, які його сили, щоб при можливості йому своїми силами перешкодити. Історія це на прикладі Гітлера показала.

      77. Може в Учителя є зброя? Зброя є в людей, вони її роблять у природі. Вона їм у цьому помічниця. Зробили таку зброю, від котрої самі люди гинуть, а все решта повністю залишається. Цього люди самі добились у природі. Де їхня людська жалість, щоб людей з білого світу не зживати? Вони бідні, самі йдуть із життя, умирають на віки віків.

      Люди без усякого вашого придуманого вмирають. Їх як таких природа з дороги забирає. Люди не задовольнили себе тим, що придумали пустити один на одного зброю. Цих мислячих людей, котрі думають тільки про одне та із задуманим хороняться, треба скасувати. Людям у природі нічим хвалитись, вони нічого путнього для життя не зробили. У них на путі одне – смерть.

      78. Наша історія людська показала своє придумане й зроблене. Ми як такі люди всі бачили отця в житті та його діло. Ми бачили сина, але не зустрічались із Духом Святим. Це буде для всіх Боже діло. Воно вводиться в життя не шкідливим для людей, корисним люди будуть його знати.

      79. Для чого люди сьогодні піднялись із постелі, і що вони зобов’язані робити в своєму житті? Як ми робили до цього? Тільки ранок настає, а сніданок уже готується. Це найперше.

      4 серпня, четвер. Буває сон. За моє зроблене діло люди на мене обрушились з недовірою. За мій учинок у людях вони мене осудили, нібито я служив в армії й мене викрили. Я втратив у людях усю довіру.

      Ліс дрімучий у своїй гущавині росте. І люди між собою так готуються, так гордо чинять, не дають спокою самі собі. Якби я їм зробив таке неприємне, мене б осудили, усі права відібрали, безсильним залишили.

      80. 5 серпня, п’ятниця. Жарко пекло сонечко, а ввечері гроза з дощем.

      6 серпня, субота. Як звичайно, вона між нами проходить, як свято, зустрічаємо її дорожче всіх решти свят. Ця серпнева несе нам осінні холоди, а потім наступить морозна пора. Люди побачать те, чого не було. Листя на деревах пожовтіє, прийде зима. А зараз у полуденну пору жара в самому розпалі. Природа нас усіх нагородила за наш труд усякою дозріваючою ягідкою. Вона й до нас у цьому році рано прийшла. Її породила маленька квіточка між цими зеленими листочками. А люди стали на це дивитись як на якийсь незвичайний прибуток. Як довго ця ягідка росла. Вона також поступово піднімалась, як і чоловік із своєю бистротою, котрого ми тягнемо, ведемо. 

      81. Це було й є між нами всіма. Ми так турботливо, так  акуратно  берегли в природі цього маленького чоловіка. Він у нас, як якийсь царьок виряджений, по дорозі швидко бігає, своїми словами нам, дорослим, говорить, який він є зі своєю хваткою. А на хлопчика чи дівчинку люди звикли дивитись та завидувати, та визначати ім’я за швидкою дитячою хваткою. Збоку дивлячись, про це можна сказати, що це робиться в людях  чоловіком. Він повзає по землі, він дивиться очима, він біжить по дорозі туди попасти й зробити те, що вміє. Це його дитяча кмітливість і дитяча звичка. Він бігає, кричить, танцює. За ним треба догляд, а це йому набридло. Він хоче бути, як усі люди, здоровим, життєрадісним.

     82. Люди в своєму житті цього діла хотіли, щоб на арені стояв який-небудь мертвий капітал живим фактом. А таких видів, таких місць дуже багато. Їх люди бачать, спішать захопити, облюбувати, ними визначитись, щоб жити й щось робити.

      83. Наші діти теж учасники цієї великої суботи: вони терплять до 18 годин вечора. А завтра наступає свято - неділя. 

      7 серпня. Я піднявся з постелі рано. Запалив світло, став на своїх ногах писати про це діло, що ми з вами в природі найшли. Ми ним оточили себе, своїм назвали. Ми зробили й сказали, що вміємо робити по-своєму, лише б ми захотіли. А бажання це в нас народилось. Ми для цього вчились, накопичували теоретичне знання, щоби бути в отця любимим сином. 

      84. Отець народив сина за його законом, а коли постарів, став у житті негожим, свої права передав синові. Це революція створила людям небувалу соціалістичну державу. Спільними силами люди стали по-новому багатіти. Син цим місцем заспокоївся, не став довіряти іншим народам, став своє робити. Це - небувале нове, щоб усім жити хороше й тепло. У сина утворилися люди вченої сторони, стали вони робити те, що їм треба. Вони не боялись лікаря, не боялись нікого, а старались берегти це діло, як око. У сина була розвинута наука, вона все робила людям, щоб їм жилось хороше й тепло. У сина є багатонаціональні народи, згуртовані керуючою партією. Вона повинна в себе народити нового чоловіка, що йде по природі й несе порятунок у житті чоловікові, щоб він не був технічним, залежним у природі.

      Чоловік яким був умираючим при отці, таким залишився й при сині. Завойовував, самовільно на своєму місці робив, це діло недоробив, умер на віки-віків.

      85. Іде, прирікаючи, сторона небувалого характеру, еволюційна Духа Святого.  Буде такий чоловік – Переможець природи, що зберігає самого себе. Це буде таке діло чоловіка. Він переможе в житті всякого ворога. Це є ввічливість, уміння обходитись у людях, щоб їм не завадити, а своє поставити. Він чужого не буде потребувати, а своє корисне всім дасть. Якщо треба буде в людях відвернути ворога, він це зробить. Ось який повинен бути в цьому ділі чоловік, корисний у житті. 

      86. За таку ідею, народжену в природі, мені доводилось дуже тяжко зустрічатись на життєвій дорозі з охоронцями старого. Я своє нове впроваджую, а їм здавалось, що я «чума». Мені як такому куди тільки не доводилось попадати. Я примусив багатьох людей звернути на себе увагу, особливо центральний комітет держбезпеки, де мене своїм законом оточили, стали допитувати, нібито я з неба звалився. Люди моїх здібностей не знали, старались удержати в своєму законі. Я цьому началу був ініціатор. Я не боявся тюрми й лікарні, у котрих мені, здоровому чоловікові, доводилось лежати. Я не боявся називати їх бідними людьми, знав їх діло таке, що вони в житті своєму людям нічого не зробили, їх діло залишилось недороблене, вони повмирали.

      87. 8 серпня. Перший день тижня, він людей підняв на ноги. Люди стали своє робити, тягнуть та звуть погоду, зручну для збирання врожаю. Ось скоро до нас прийде народне свято, по-старому 1 серпня, а по-новому 14 серпня. Ми його, як Порятунок, зустрінемо. Пампушки з медом спечемо, поставимо їх на стіл. У ці дні від’їжджають у Москву після відпочинку діти Олексій та Женя. А нам вони залишили свою пісню «Хутір Кондрючий».

1. Шахти круті, річки прозорі -

    Ця природа мені по душі.          

Приспів: Що тобі сниться, хутір Кондрючий,

                В час, коли сонце встає над ставком?

2. Учитель живе в цьому домі,

     Він помагає всім людям і нам.

Приспів: Що тобі сниться, Учителю любий,

                В час, коли сонце встає над тобою?

3. Овочі смачні у великих городах,

     Солодкі фрукти з великих садів -

     Усе тобі дарує Учитель рідний.

Приспів: Що тобі сниться, хутір Кондрючий,

                 В час, коли сонце встає над ставком?

4. Піщані вулиці, кольорові забори,

     Взагалі весь Кондрючий сподобавсь мені.

Приспів: Що тобі сниться, хутір Кондрючий,

                В час, коли сонце встає над ставком?

5. Вся місцевість усипана чорними шахтами,

     Адже в цьому краю шахтарі живуть.

Приспів: Що тобі сниться, краю мій рідний,

                 В час, коли пісні я тобі пишу?

6. Поїзд ось мчить у степ роздольну,

     А я творю пісні тобі.  

Приспів: Що тобі сниться, краю мій рідний,

                 В час, коли пісні пишу тобі?

      88. Наші люди все роблять. Зима триває три місяці. А ми готуємось на всю зиму таку, не прибуткову, а збиткову. Чого тільки не треба цим живим людям. Вони багато часу робили цю продукцію, такі приготування, щоб продукти не псувались. Продукти солились, фрукти сушились. Від морозу ми ховали все, що треба. А морозу ми боялись. У природі не один листочок береже  чоловіка, а його  береже сама  природа, самі  умови, котрі  робились людьми. Рились глибокі погреби, у котрих зберігалась картопля, солянки всякого соління. А жити доводилось хто як зуміє. У всіх є їжа, у всіх є теплий одяг. Мертве поставлено на фундамент, його люди живі мають. Їм хочеться, щоб не один день такий прийшов, його створили умови, а дні підряд такими приходили та йшли, а наше діло таке було. Сьогодні – прибуток, а завтра – такий у природі збиток – так це робиться природою. Люди жили роками, вони робили час.

      89. Була глибока ніч, годинник пробив північ. Я піднявся купатись, скупався, ліг у постель знову. Мене така мисль озорила, що треба написати. Це один раз буває. Ударила гроза. Після чотирьох великих спалахів блискавки й грому всі сплячі прокинулись. Пустився дощ. Це природа хотіла, щоб хто-небудь у цю хвилину вийшов і подивився на це все в природі, що робилось у житті один раз. Дві години пробив годинник. А тіло моє не спало, старалось мої сили підняти. Я взявся за писанину, щоб людям розказати, що такого дня й ночі ми більше не зустрінемо.

      90. 9 серпня. Ми свій час, що йде по природі, проспали. Ніхто з нас не піднявся з постелі. Я як знаюча особа цьому не надав значення. Я не спав, а повертався, із природою на відстані говорив. Вона є така сильна, грозою за все наше мовчання вдарила, щоб ми знали, як ховатись. Це було схоже на шторм у морі.

      91. Чоловікові доводиться ховатись. Ми для цього робимо будинки з покрівлями, що не протікають. Ми цьому радуємось, хвалимось: «От ми живемо та веселимось». Заховались ми в свої умови, у м’які постелі й задихаємось. Це наша воля.

      92. А ось воля була моя – шукати в природі. Я знайшов силу в природі, місце в природі. Я на нього так вийшов 25 квітня й сказав усім людям в один голос. Ми це ось місце шукали, воно виявилось для нас невмираючим, від Адама літ ніким не зайнятим. Це – Чувілкін бугор. Він нам такого чоловіка народив, котрого в житті не було. Я, за своїм вибором, за своїм ділом, цього чоловіка представляю. Хочу сказати про істину свою. Він повинен нам у житті народити живого невмираючого чоловіка без усякої потреби. Це чоловік у природі завоює, він доб’ється цього від неї. Я, говорить Іванов, прославився із своєю ідеєю, із своїм ділом на цьому Чувілкіному бугрі, так як словами нам людям було сказано про це діло, що до нас на нашу землю прийде істина, котра на чоловікові  доведу свою правоту.

      Про це ось я повинен сказати в людях: що й як би вони не робили, а визнати ідею цього характеру зобов’язані. У людей дуже багато шкідливого в житті, котре заважає їм жити. А тепер ми знайшли засоби й ними оточили себе. 

      93. Це життєвий факт. Олечка, наша економка, сильно захворіла. Сама хворіє, а щоб попросити, вона цього не змогла: їй було соромно, вона не хотіла Учителя турбувати. «Я, – говорить вона, – завжди дихаю й прошу, а мені не помагає, хвороба мене давить. Я хворію. Що мені робити? Я сама не знаю. А Учитель рядом знаходиться, а охоти не було його як Учителя потурбувати. І от моя сміливість прийшла. Я Учителя прошу, щоб він мене прийняв». 

      94. Учитель своїм тілом став приймати, як і всіх завжди: кладе на ліжко чоловіка, оточує своїми руками, тільки держить, а в умі проходить по всьому тілу й думає про всю природу. Вона в себе має для цього повітря, воду й землю – від цього всього люди хворіють. Їм доводиться в цьому ділі втрачати своє здоров’я.

      95. 10 серпня. Ми в природі не можемо зберігатись, щоби бути здоровими, бо природа в цьому сильна й може все зробити нашому чоловікові, котрий безсильний у ній щось зробити. А природа, могутня атмосфера, породжує в умовах, як мати. Вона є Всесвіт. Природа така звідки й як береться, що в житті цьому народився чоловік і став жити як йому захотілось? Люди самі для себе стали вибирати й облюбовувати місце, на котрому вони стали робити своє вічно невмираюче діло, котре чоловіка заставило жити, як людям хотілось. Цим людям із своїм здоров’ям нічого не варто взяти камінь і покласти його на інший, потім його зв’язати, щоб вийшла стіна огорожі. Люди цим огородились, стали на це все надіятись так, що їм із цим ніякі особливості в житті нестрашні. Король зробив своє місце, його люди охороняють його життя й бережуть, як своє око. Король є особою, котра розпоряджається над усіма людьми. Він за їх рахунок живе. Люди роблять те, що хоче сам король. Йому всі підкоряються, його слухаються, як рідного отця. Він у них є ватажок, хазяїн усьому. А тепер завдяки людському закону взявся сам робити. Його заставила революція зайняти своє місце й на ньому збагачуватись.

      96. Люди не зможуть обходитися без сина. За це діло взявся син і по-своєму став робити без того, із чим робив це отець. Він не знайшов іншого. Це все в людях як було, так і залишилось: вихователька тюрма, лікарня, наука, котра вчить чоловіка бути здоровим, що він повинен у природі  на путі свого життя стояти в черзі й ждати того, що його може оточити. Він не гарантований від негативного діяння природи, сильної в своїх ділах.

      97. Оля наша захворіла другий раз. А хвороба є нав’язлива, її не один раз доводиться відвертати. Оля наша скупалась. У неї я питаю: «Як почуваєш?» Вона мені як Учителеві говорить: «Хороше». Хто тільки захоче в себе бачити хороше, той буде оточений поганим. 

      98. 11 серпня. У людях  була надумана одна розвинута смерть, котра мучить нас усіх. Вона зроблена нами в процесі цього всього, разом із нами живе. Це є людське, інакше ми від цього відійшли б. У людей одна невмираюча турбота – це в житті робити, щоб у ньому пожити. Ось які відбуваються на білому світі діла. Це самі люди роблять, і в них це діло виходить. Візьміть села й хутори. Вони мертвим магнітом оточені. Це мертві лежать у землі в могилах, до себе таких тягнуть. Люди мертві сильніші живих. У землі лежить прах вічного характеру, котрий не повертається назад, а лежить і тягне до себе іншого. Цьому всьому бути. А щоб цього не виходило, треба в природі заслужити. А коли природа пожаліє, цьому чоловікові буде легше.

      Ось що ми робимо – у нас умираючі люди. А щоб повернутись назад, то цього ми не зробили: у нас такого не народжувалось у житті. А в ідеї  Учителя цього нема. У нього є таке продумане діло, котре розширює світогляд. Тільки про це треба думати.

      99. 12 серпня. Він і до нас прийшов у п’ятницю рано-вранці. Як сонечко, при такій тиші землю освітило. А люди на своїх місцях  свої діла  дороблювали. У людей таких учених є план, щоб те чи інше вчасно й якісно зробити. Ученим людям треба обов’язково чоловіка, котрий перевіряв би зроблену роботу, оцінював би роботу, виносив подяку заслужену або грошима, або нагородами, або хорошими словами. Чоловік думає про себе, що він давно заслужив подяку, якщо своїми руками й розумом цю річ зробив, її прийняли, вона випробування пройшла.

      100. 13 серпня. Приїхала з Києва  хвора, вона психічно ненормальна. Її хвороба говорить усім людям, що треба буде лікуватись не тоді, коли  ти захворієш, а коли здоровий. Хвороба – від природи, котра всьому є діло. Вона посадила болячку чи грибок за те, що вона не захотіла в цьому жити. А життя це є в природі. Вона нам засоби не дала, щоб чоловіка милувати в житті. Щоб у природі ці засоби знайти, люди пустили в хід техніку, штучне, хімію. А щоби була в цьому допомога, то в них успіху не вийшло. Усе це в природі вкрадене, убите, мертве, неживе.  А нам, усім людям, треба живе невмираюче.

      Це буде природне явище – чоловік природного характеру, чоловік Духа. Здорове тіло – здоровий дух – це моя ідея. Вона не заінтересовує чоловіка стати інженером, професором або академіком.

      Я – чоловік такий само, як і всі люди. Я – чоловік практичний, живого тіла чоловік. До мене, як такого чоловіка, ідуть люди з усіх місць і країв свого життя. 

      101. 14 серпня, неділя. Він у людей питає: що ви робите в своєму житті?  У вас на арені стоять хороми, на нашій землі ви це самі побудували. Найшли як своє наявне, взяли й зробили й штучно огородились. Тепер воно у вас вважається своїм рідним. Як на красоту ви на це дивитесь, вважаєте, що краще від цього не може бути. Це все наше штучне. Ми його робили, зробили самі, а тепер, як у королівському палаці, поживаємо, цим добром перед усіма хвалимось. Це є наше таке діло в нашому житті, із цим нарівні живемо.

      102. 15 серпня. Прийшла до мене дівчина, учениця школи сьомого класу. Вона хотіла історію моєї ідеї описати. Я їй говорю, що все, що я маю в житті, я одержав від свідомості. Мисль у мене народилась для цього діла: чому так виходить, що люди в житті на білому світі їдять, одягаються та в домі живуть, а фактично вони вмирають? Я став із цим ділом розбиратись, це діло людей не визнав. Це все не приносить задоволення людям. У них став шукати вихід: шапку з голови спочатку скинув, волосся від гніту звільнив. Мене за це природа  й обдарувала плодами. Я вже став від природи одержувати плоди, я став помагати людям хворим, їхнє колишнє здоров’я повертав. А роззутим я не ходив від народження. А став ходити так ради однієї хворої, котра ходила на милицях: ноги в неї були хворі. Чоловік її звернувся до мене з просьбою, щоб я їй поміг. Я дав слово: якщо вона від мого прийому піде ногами, то я піду босими ногами по снігу. Так у людях вийшло: вона стала ходити ногами, а я пішов тому роззутим зимою по снігу. Це все зробила природа, вона освітила мене цим у людях. Я в людях через це зробився корисним, і до сих пір у цьому зостався таким освітленим чоловіком, не кидаю це діло робити. Мене за це береже природа, як око. Я живу не так, як усі, котрі хворіють, простуджуються й навік умирають. Це їх наслідувало таке тяжке життя. А я із цим ще не зустрічався й не пробував цього діла, щоб у мене ця історія виходила. Я від природи заслужив увагу таким чоловіком зостатись. 

      За це діло, зроблене мною в людях, вони мене назвали Богом землі. Ось яка моя історія. Вона робилася мною,  вона робиться мною для порятунку всіх наших земних людей. Вони хочуть це в себе бачити, так воно й вийшло. Люди захочуть – це зроблять, це право завоюють, від природи доб’ються. Вона їх пожаліє й не буде карати. Вони будуть жити, як Іванов.

      103. 16 серпня. Нашими людьми було так сказано. Ми з вами як такі люди незадоволені цим життям. У ньому медична система, наука нічого не робить, щоб чоловікові не хворіти, щоб людям у тяжкому житті зробилось легше. Коли вченим не треба на людях хвороба, у них для цього є стандартна техніка, зроблена людьми. Люди штучним огороджуються, хімію вводять. Їм від цього всього жити стало хороше й тепло. Вони в цьому довго не жили, з ними зустрілась стихія, вони хворіли, простуджувались, тепер вони лежать у постелі стогнуть. Їм тепер холодно й погано.

      У природі люди не заслужили, щоб жити легко. Їх оточило життя тяжке. Воно заставило їх шукати по природі те, що їм буде треба. Природі цього не треба, вона цього не любить, жене від себе: у неї свої виходи. Схотіла – усе зробила. Вона не хоче, щоб чоловік був у ній технічним, проти неї озброєним. Це є в природі війна. Люди навчились красти, убивати природу, а це для неї є каприз. Нікому війна не подобається – це не любов у житті, у людях це ненависть. Помста доходить до вбивства чоловіка чоловіком. А щоби була любов, то такого ми не робили, не робимо й не збираємось робити. Ми – люди воюючі. А раз воюємо з природою, уже нехороше. Кому? Та тому, хто це робить. А чоловік у цьому ділі – мислитель і ділок, це діло почав, своє діло недоробив, помилився, умер навік. Ідея Гітлера вмерла в цьому  й умре вона на будь-якому й кожному місці, де тільки чоловік живе.  

      Чоловік робить те, від чого йому робиться погано. Він у природі це зробив, він таке одержав, що тепер лежить у землі прахом. Про нього ніхто не думає так, як думає Бог землі, котрий прийшов на землю цю для порятунку людей у житті. Вони в природі від свого діла гинуть, їм від цього всього життя нема. А природа тепер повернулась назад, пожаліла чоловіка за його жертву. Вона винувата в цьому розвитку: у ній це почалось розвиватись. Вона помилилась: їй не треба було давати людям робити. А чоловікові все треба, він хоче багато. А природа візьме й дасть йому свій збиток.     

      104. 17 серпня. І мати рідна своє дитя теж зустрічає всіма своїми здібностями. Вона оточила, ввела йому дитячу потребу. Він став від цієї потреби капризувати, він став вибирати, потребувати, зрозумів, що є хороше й тепле, і став до нього клонитись. А природа відіграє головну роль у всякому ділі. Вона з чоловіком живе близько в любові, якщо він любить природу – тоді в них взаємне життя.  

      А коли в них між собою є боротьба, то є війна. Чоловік із самих малих літ починає з нею, як із матір’ю рідною воювати. Він у ній найшов своє діло, став його робити вміло технічно, із своїм штучним, ввів у це хімію. Тому він не завоював у себе фізичну енергію, силу, вона  в нього  впала. Він утомлюється, він утратив своє здоров’я. А раз застудився, він захворів, уже він мислить не так, як треба. Він думає про порятунок цього втраченого в природі життя, а засобів нема. Природа йому як чоловікові не дає, вона його в капризу давить. Нема чоловіка такого здорового й сильного, котрий би своїм здоров’ям зміг помогти. Такі люди ще не народжувались, щоб вони зробились живими енергійними, природними, незалежними в природі. Чоловік повинен бути в природі переможцем будь-якого ворога людей.

      105. Учитель усіх наших людей – Бог землі, прийшов до нас на землю цю для порятунку життя. Він своєю просьбою упросив природу, щоб вона з ним погодилась і стала йому як  чоловікові в цьому ділі помагати, нашому ображеному природою чоловікові. Вона його такого покарала, вона ним не задовольнила себе, його як такого взяла й образила своїм ділом. Він у нас стогне, йому життя нема такого, як воно має бути. А тепер сама природа, самі люди захотіли, щоб між ними, такими людьми, народився Бог через своє корисне діло. Він прийшов на землю для того, щоб від цієї стихії, від цієї розвинутої смерті їх врятувати, не дати їм гинути так, як вони гинули до цього. Це велике діло. 

      106. Помилка людей була в тому, що стали проти нашої рідної матері-природи озброюватися своїм технічним ділом, зробленим штучно, з введеною хімією. Від цього стало жити хороше й тепло. А це хороше й тепле веде в житті до холодного й поганого, тобто нашої смерті, котра зустрічає із своїми силами  нашого земного  чоловіка  й хоче йому  це бажання відірвати. Усьому діло є природа. Вона й мати, і зберігає. Вона може зустріти всякого чоловіка й нанести йому будь-якими засобами шкоду. Чоловік у природі – воїн, він для цього діла озброївся. Якщо його зброї підкоряються всі природні сили якийсь час, то в інший раз природа, володарка всьому, захоче – у баранячий ріг згорне. А захоче – чоловіка в людях зробить Богом.  

      107. Він у нас є єдиний у світі чоловік. Таким чоловіком у нас тепер є Учитель Іванов. Він пише про це, а робить більше всього. Він за це діло в людях одержав ім’я Бог. Йому не треба буде ніяка хвороба в чоловіка. Йому як Богові треба буде чоловік, котрого він зустрічає з потиском рук. Він усіх людей цілує – це його любов одна з усіх. Що він його як хворого поцілував, цього мало, а найголовніше в цьому – руки. Він передає хворому своє наявне здоров’я й поцілунком знімає з чоловіка хворобу, але цього мало. Йому як такому треба чоловіка здорового, сили здорового чоловіка, а він заслужив у природі. Учитель з хворим займається усно й фізично. Він своєю мислю проходив по всьому організму. Це є по тілу наростання, центральна нервова частина мозку пробуджується. Це поміч чоловікові найважливіша з усіх. Якщо не віриш цим ось словам, вір практичному ділу.

      Учитель у нас один такий є чоловік. Він тільки ходить не так, як усі люди, котрі прикрашаються, модними себе називають. Їм хороше й тепло. А на мені як Учителеві красоти нема. Я без усякого одягу. Мені холодно, мені погано. Я живу для людей, своїм тілом убиваю біль. Ось що Учитель людям робить. Його діло – робити одну користь. А люди дякують, вони йому в житті залишають за це діло своє «спасибі». Це в людях «спасибі» Бог заробив своїм ділом. Це ж є люди, вони є природа, котра освятила й дала свої плоди, у цьому ділі дари, котрими довелось скористатись.

      108. Це ось є таке вибране в природі місце, котрому в певний час повинні всі, як один чоловік, головку поклонити й сказати різко своє слово, щоб люди, що зустрічаються на цьому шляху, сказані слова почули й,  найголовніше, цього чоловіка побачили. Це приходить таке діло, живе енергійне.

      Люди роблять у природі самі, їх заставляє їхнє діло, щоб у природі свою славу заслужити. Це всюди людям буде треба.  Природа людей за їх діло оточує, вона їх за діло любить і хоче як таким сказати своє спасибі. Це люди в природі заслужили. Їх природа жаліє. Вони в природі виявились одні з усіх людей за це діло невмираючими. Їм природа за все їхнє зроблене простить. Вони в житті не будуть робитись злочинцями. Їх природа так карати не буде. Вони від неї одержать своє в житті благо. Вони так не будуть умирати. Слава людям за все, зроблене ними!  Вони самі за це діло візьмуться. Це діло не людей самих, а самого Бога, котрий учить нас цьому ділу. Ми, усі люди, за це діло  взялись, тепер ми робимо в цьому.

      109. 19 серпня, п’ятниця. Нас усіх цьому вчить ця серпнева п’ятниця, велике в людях свято Спас. Він якраз перед суботою, вона тягнула до себе таких людей. Цей день один на тиждень – таке любиме свято в людей. Його люди в своєму житті вибрали. Вони йому вірять як одній з усіх істині.

      Були такі часи, коли наші предки  цього не робили. У них була одна історія – діждатися цієї тижневої суботи. Вона всіх людей тоді сповіщала дзвоном церковних дзвонів. А людям цей дзвін на руку. Вони в цей час кидали живе й мертве, а самі їхали по своїх ділах. Вони сильно вірили Богові, а в нього був Син Христос. Він нашого чоловіка по всій землі заставив визнати це свято, бо означає воно, що за людей загинув у житті сам Христос, Син Бога. А Бога люди ніде й ніяк не могли бачити, а повірили йому як мученику. Розбійники  його – Спасителя всіх мертвих, грішних людей, котрі в пеклі кипіли, - погубили. Він їх вивів за їхні такі муки в рай, а всім живущим людям залишив законне явище своїх слів. Він був у людях Учитель, учив усіх людей, щоб ми з вами це все виконували, робили за його законом. Він так усім нашим земним людям говорив, щоб вони це робили, виконували його сказані слова: «Не побажай іншому чоловікові в його житті те, чого сам не хочеш». 

      А ми, усі живущі на білому світі люди, Богові дуже вірили, а коли треба його волю виконувати, так ми це не робимо. Так краще цьому всьому зовсім не вірити, так як ми з вами не виконуємо.

      Комуністи – атеїсти, вони такому Богові, котрого історія малювала, не вірять. Їм доводиться визнавати вчення Христа. А що він робив для людей, то в тому була права природа. Вона нам подарувала в житті такого Христа. Він за нас, грішних, був розіпнутий. А люди всі від нього відмовились, навіть Петро, і той не захотів його діло визнавати. У нього спитав Пілат, а він не визнав сам себе. Такими, як він, і ми, усі люди, є. Усі люди, крім пророків, не захотіли в своєму житті ідею Христа визнавати. Усі від нього відходили, відходять і будемо із своїм індивідуальним багатством відходити.      

      Христос це діло, що ми робимо в житті, - наше однобоке хороше й тепле – не визнавав. У нього був на путі Лазар, що мав свій розвиток, котрого він воскресив як одного з усіх бідного чоловіка. Христос ображеному, хворому помагав, а багатому говорив, що скоріше крізь вушко голки пройде верблюд, ніж багатий попаде в рай.  

      110. А ми, усі люди, живущі на білому світі, є свого місця королі. Ми всі творимо кумира, ми чужим хвалимось, красоту в людях показуємо, погрожуємо, ненавидимо іншого. Які ж ми є Боги в людях? А дорога така є, вона була й буде, якщо ми всі за це візьмемось і станемо бути таким, як між нами виявився в людях із своєю ідеєю Учитель Іванов. Він цю дорогу найшов, він один по ній іде, усіх бідних, нужденних просить, щоб ми з вами, усі люди, за ним слідом пішли й стали робити те, що робить у природі Учитель Іванов. Він калік ставить на ноги, він Духом освітлений, він еволюцією введений.   

      111. Був такий час, люди поділились між собою. Одні поставили себе близько до самого Бога, їх це зробити заставила віра. Вони з нею були впевнені в те, що їх Бог уже прийняв. Вони з ним готові в будь-яку хвилину зробити те, що хотіли люди. А вони, як заслужені в нього, готові прийняти його діло в будь-яку хвилину. По-їхньому, він повинен із неба на землю спуститись до цих людей. А як ви про це думаєте? На землю треба прийти з ділом, що-небудь для цього треба зробити, щоб його визнали за це діло, щоб він зостався при них. Є написані слова в людях: Бог то Бог, та не будь сам поганий. Богом у людях зостатись – треба щось їм зробити, щоб вони його за це діло знали.  

      112. А історія написана ними про нього. Він за їхнім закликом нібито робив їм діло усно. Люди цього ждуть, люди цього діждуться. Тільки який він буде? Ми, усі люди, не знаємо й не зможемо знати. Люди цьому ділу вірили, старались виконувати. У них як у людей це не виходило й не вийде, бо люди не хочуть це робити. Люди крали один в одного, це в них виходило. Люди вчили людей всякого роду заняттям, як треба буде в житті хазяйнувати. Люди в житті по землі сади садили, а весною хліб ярий сіяли – це їх заставляло робити, у них така необхідність. Вони цим ділом у природі оточили себе, їм це буде треба. Вони як такі в природі спішили, їх мисль заставляла це робити, вона з ними завжди була в природі. Люди по землі йдуть, а самі за прибуток не забувають. Їх діло одне – дивитись удалечінь і бачити перед собою що-небудь чудне з живого. А буває: дикі гуси гуляють, їх місцевість живить. А ми, усі люди, на це видовище вставились своїми очами, нас заздрість бере. «Якби ця зграя була в мене на долині села, а я нею скористався», – такі мислі в усіх людей. Вони зернятко сіяли одне, а родило їм багато.      

      Люди мають свій індивідуальний розум. Він стоїть горою за все обдумане ним. Він сам це ось зробив, придумав. На ньому залишається правда створеного характеру. Ми мислимо кожен окремо, вважаємо це все на своїй стороні, що знайдено в природі для наших людей, зібраних на одному місці. Вони прийшли до цього одного діла.

      Для нас треба зброя, котру ми повинні пустити в хід. Вона нам треба на випадок якого-небудь конфлікту між людьми. Якщо люди не одержать що-небудь мирним шляхом, то завоюють. Їх природа заставляє це робити. Таке в людей своє індивідуальне життя протягом усієї історії, починаючи від далеких предків.

      Отці й діди згадують, як вони раніше жили, якими правами користувались, що мали, яку мали територію.

      20 серпня. Ми згадуємо про своє минуле. Колись мій дід цю територію займав, він був цьому всьому хазяїн. Він жив у цьому ділі сам, а тепер десь узялась друга особа й оволоділа ним. По всій історії таке в житті є – дідове треба відібрати. Але чим? Та війною. Люди на людей нападали, хотіли в інших своє відібрати. Вони були сильними в цьому ділі, зробились у повній формі вояки, і стали своїми силами на сусіда наступати. А сусід бачить, що таке руйнування робить йому сусід, і починає відбиватись.

      Люди на людей пішли війною, люди від людей терплять, їх сусід розоряє. А сусідові треба цього розорення уникнути. Вони є теж люди, але іншого покрою, вони посварились, їх треба втихомирити, поки якась сторона не переможе. А в цьому грає роль техніка, котру роблять люди.

      113. А тепер у людях народилась мисль нова, додумались люди мирного характеру: людям треба не воювати один з одним, а рубіж в природі завойовувати.

      114. У нас є техніка, люди нею оволоділи, стали нею в природі управляти. Запустили супутник із чоловіком. Він технічним озброївся, щоб на ракеті в космос летіти. Люди цього захотіли. Своїми приладами вони атмосферу завойовують, хочуть дістатись Місяця, хочуть перебратись своїм умінням на планету. Але Місяць землі рентабельності не дав, він чоловіка не задовольнив життям. А чоловік хотів у невагомості туди пробратись, він запустив багато космічних кораблів для досліджень. Люди шукають щось нове.

      115. А тепер у це життя вводиться практика зі своїми ділами нам, усім людям. Вона на нашій землі на нашому місці відкриває й чисто вводить плоди. Нам, усім людям, не треба йти від природи, нам не треба боятись її духу, особливо повітря, води, землі. Нам треба близько з нею жити, щоб вона нас своїми силами не доганяла й не саджала на нас свою болячку чи грибок і не держала нас у ліжку. Щоб вона здорового чоловіка оточила, йому в усьому свої сили давала, щоб він не простуджувався, не хворів. А ці сили знайшлись, їх вводить сам Учитель Іванов, котрий полюбив своїм тілом, своїм ділом. Йому всі люди однакові, він їх зустрічає ввічливо. Він їх любить, усіх розціловує своєю любов’ю – це його в людях завоювання. А раз я як Учитель це все завоював у природі, то моя буде слава.

      116. У людей є інтерес до грошей, вони люблять їх, за них вони день і ніч у хазяїна роблять. Їм доводиться із цим ділом рахуватись. У них є для цього здоров’я. Вони силою себе держать в умовах гордо. Вони рахують свої робочі дні. Їм люди дякують за те, що їм доводилось у цьому ділі жити весело.

      117. Ми, усі люди, що в минулому починали наше життя, індивідуально прожили й проробили приватну власність. Її вводив у люди отець, той початковий чоловік, котрому доводилось людьми царське самодержавство зберігати. Люди на своїх плечах своє тяжке життя будували. Їм хотілось цього неробу прогнати. Довго вони думали, терпіли, ждали на зміну сина. Це Жовтнева революція, котра несподівано в людях здійснилась. Паршек і тут партизаном почав революцію разом із своїми рідними з дитинства друзями. Він козацький ешелон спустив під укіс, спалив  літак,  козаків не підтримував. А козаків сотня приїхала карати шомполами людей. Першого мого отця за мене поклали й по голому тілу 25 шомполами били мого отця. Він за весь світ постраждав. Я їм услід сказав, що не бути вам у цьому ділі завойовниками. Паршека образити – це втратити себе навік.

      Я був першим у побудові нового життя. Мене стара царська армія як фронтовика мобілізувала. Я був більшовик, з усіх більшовиків більшовик. Отця свого не забував. Завжди йому як отцеві рідному нагадував, щоб він Радянську владу не забував, її беріг у мислях як я. Я дуже вболівав за Радянську владу.

      118. Люди наші сплять кожну ніч, вони нічого не думають про те, що їхні тіла йдуть із життя. Навіть сниться їм, начебто чоловік у повітрі літає або багатство в якесь місце приходить. А коли проснеться, від цього сну якийсь сум настає в чоловіка, якийсь у житті нестаток його оточує. Від цієї бідності цьому чоловікові люди так і не навчились помагати. У них тіла нема такого, щоб чоловік у природі відшукав цього ось чоловіка й прийшов до нього, до такого бідного, і в нього спитав: милий чоловіче, що тобі в цьому ділі заважає? А він тобі про свою біду, своє горе розкаже. Ти про це взнаєш і йому як такому в житті поможеш. Це буде твоє таке діло, що залежить від тебе. Якщо хочеш, щоб тобі природа в усьому помагала, ти це роби. А не хочеш – живи ти сам у природі, багатій, нікому не помагай. Люди багаті живуть краще, ніж бідні. Вони про бідних зовсім не думають, у них своє в розумі.

      119. 21 серпня, неділя. Людям треба спішити із збиранням: хліб на полях, не зібрали овочі, котрі гниють від сильного й частого дощу.

      Люди перед Богом не прогрішили. Їх Бог своїм ділом не карає за їхній такий обман. Люди помилились у своєму ділі: узялись його робити, щоб зробити, а природа не дала сил довести це діло до задуманого кінця. Воно залишилось у людях недоробленим. Чоловік захворів, похворів і вмер. Його не стало. Він пішов на віки-віків у землю. Ми його захоронили: боїмось, щоб не заразитись. А він нас через землю тягне магнітом. Порятунку від смерті нема ніякого, а тільки треба за це діло вмерти. Ми, усі люди, у цьому ділі виявились безсилими. Ми з природою як слід не поладили, ми виявились для неї гордими, не стали її любити. Ми озброїлись, зробились людьми технічними, стали робити все штучне, хімію ввели, красоту свою фасонну ми одягнули до самого тепла, наїлись, як бики, до самої ситості, у дім зайшли, щоб у ньому жити з усіма вигодами. Як хороше й тепло від цього діла!

      А природі це все не по душі. Вона стала мучити людей – люди стали хворіти й простуджуватись, стали від цього вмирати. Засобів від цього не найшли в природі. Люди чоловіка породили, і вмер цей чоловік. Люди вмирають до сих пір і будуть умирати з таким потоком.

      120. Людям не доводилось це робити. Вони це ось читають, а розуміти не хочуть. У них нема розуму, щоб це зробити. Хіба вони досягли природної сторони? Їм від цього холодно й погано. У людей є на інших людей ніж, вони ненавидять один одного, їм доводиться один від одного сильно терпіти. Як наша земля терпить до сих пір від наших людей.

      121. Ми, люди цього ось дому, устали після нашого глибокого нічного сну. А надворі без дощу зовсім не обходилось. Базар рядом з нами був, ми виїхали на нього з молоком. А десять карбованців ми не забули дати нужденному чоловікові. Він так сказав мені як такій особі: «За них доведеться відповідати. Ви мені даєте дуже багато грошей». «Нічого, - ми йому так сказали, - живіть ви за них легко в житті своєму».

      А от їхати в Сулін треба, машини нема, щоби без усяких труднощів їхати. Саша свою машину зламав. Йому як комуністові доводиться низько кланятись за його таке діло. Учитель йому як винуватцеві в цьому прощає. Він хотів скористатись коровою, а діло йому не підказало це зробити. Виявилось, він неправий.

      122. 22 серпня. Люди беруть на щастя виграшну Третю позику. Вона виграла 15 серпня 50 крб.  (№ 172725). Ці гроші підуть на будівництво.

      123. Наше людське діло. Чоловік проснувся, піднявся з постелі, у нього очі почали дивитись, він побачив сяюче сонечко. А мисль у нього запрацювала як ні в кого. Він з нею скрізь буває. Це його така воля. Він може бути в Москві.

      23 серпня. Люди можуть учитись усякому ділу, що хочуть. Вони можуть робити все від малого до великого. А в цьому навчанні є великі труднощі: треба вміння, мистецтво. А коли чоловік робить або вчиться цьому ділу, він як чоловік сильно помиляється.

      Це діло почато чоловіком. Він його починав маленьким, а в процесі життя розвинув великим. Він його недоробив у своєму житті: прийшла пора лягати в землю у вічному праху. Бажання чоловіка вивчитись на якогось інженера, математика, фізика, одним словом, дипломника – це ще не все. Теорія його окрилила – треба йому діло, та ще яке. Він повинен попасти в колектив, у котрому практично роблять якісь деталі. Теорія тягне чоловіка на своє місце. Він повинен бути вченим, розумним, розвинутим.

      24 серпня. Природи треба боятись. Вона для таких хвастунів та ще ділків технічного діла така ж володарка, така є атмосферна. Природа в житті нас, таких людей з технічним розвитком, усіх до одного як зустрічала, так і буде зустрічати. Вона тільки такого права нікому не давала, щоб матір рідну від рідного сина відірвати. Материнство вона природно представила на білий світ для життя. А в ній  люди зробили умови семилітньому, так як його взяли й направили в технічне життя. Дитина з малих літ стала розбиратись теоретично, стала читати букви й ставити цифри. Вона оточила себе трудом, вона стала штучним користуватись. Вона весь час робилась розумним чоловіком, як усі люди. Йому як такому чоловікові люди довіряли все, щоб він брав з них приклад, яким бути в своєму житті. За свої успіхи й уміння він робиться відмінником. Цій дитині лежить дорога одна – бути в людях командиром, за собою вести технічних людей. Цього права ніхто нікому не давав, а самі люди захотіли цього вчення й робили. Їх діло таке, як у всіх. Вони добились свого, зробили. У них вийшло, чим доводилось у людях хвалитись: от ми так ми, ми таке створюємо, ми самі це робили. Наше вміння примусило бути в людях командиром, вести людей у бій, щоб захищати інтереси всіх нас. Ми батьківщину свою маємо, а в батьківщині однієї національності придержуємось, одним напрямком ідемо. Батьківщина дає нам можливість користуватись правами, щоб самому жити в своєму домі, щоб у людях зробитись ватажком, тобто керівником, захищаючим свою національну державу, котру ми віками вводили.

      Це наше життя, воно нас веде до труда розумового й фізичного, котрий примушує чоловіка втомлюватись.

      124. Я теж чоловік такий, як усі люди, тільки не з таким розумовим напрямом. Ви живете по-своєму, по-соціалістичному, а я вам не заважаю, я найшов своє.

      125. Дітей учимо заставляти, щоб вони по-нашому робили. Це неможливе життя: бери сам із себе. Як не хочеться слухати й робити, а тобі говорять, щоб ти вчився на добре й робив енергійно. Від тебе цього розуму ждуть і хочуть, щоб ти був таким, як вони. Так розпоряджаються тобою: ти залежний від нас усіх. Ми тебе вчимо для цього діла, щоб ти нами розпоряджався. Ти – чоловік наш нашого суспільства такий, як усі люди. Ми тебе слухаємось і хочемо виконувати твої вказівки. 

      126. Людям треба мир, а вони хочуть війни. Вони самі бояться інших людей, котрі можуть напасти й відібрати їхні віжки. Вони озброюються проти такої мислі. Люди щодо цього всі хворі.

      Якби було так, як на початку Великої Вітчизняної війни, коли Гітлер виявився сильнішим інших народів. А то дві найбільші найголовніші багаті економічно держави з різними системами між собою ворогують, ведуть за собою інші народи, щоб їм жилось хороше й тепло. Природа такого заздрісного діла, такої ненависті в людях ніколи не мала. Люди не знають, що їм для цього діла робити, а озброюються до самих зубів, погрожуючи один одному. Вони своє хвалять, а чуже лають. Це було між людьми, це й залишилось.

      127. За ділом усім, я – помічник бідним людям. Я – партії брат, рідний син, перший у світі комуніст. Я будую для життя еволюцію.

      128. 25 серпня, четвер. Він для всіх людей живущих такий у житті в природі проходить, що нікому не заважає своїм індивідуальним життям ніде: ні в селі, ні в хуторі, ні в місті, - де чоловік на своєму місці діло знайшов. У нього одна мисль проходить – від свого сусіда не відставати. Розум йому одне робить на своєму такому місці. Він не хоче від нього відставати, завжди дивиться через стіну. Йому хочеться бачити своїми очами, що нового в сусіда, такого хазяїна, у котрого одне на місці не стоїть, а все росте й прибавляється. «На цьому місці, - говорить він, - я не жду ні від кого ніякої поради, щоб мені підказали, як треба жити й що треба робити».

      Хороший хазяїн завжди залишається із своєю думкою. Він не лягає без того, щоб про своє діло не подумати. Він подивиться та поробить у мислях, а потім міцно засинає. Довго не доводиться з такою діловою мислю спати. Тобі такому в природі молодцеві, котрий має пристойне діло, кращому від усіх живущих у цій місцевості, багато людей завидує. Вони говорять самі собі: йому в житті везе, він заслужений, йому природа помагає й нам, таким бідолахам, не нагнати його.

      129. Я нікого не ображаю, але хочу, щоб люди не були такими ділками. Я явився як чоловік із світоглядом. Я нікому ніяк не заважаю – не заважайте ж ви мені. Живіть самі. Я вас своїм учинком попередив, що хочу, щоби було вам хороше й тепло.

      130. А люди один одному заважають своєю ненавистю, мстять один одному. Нічого такого нового вони не придумали. Між людьми як було зло, так воно й залишилось. Своя сорочка ближча до тіла й приємніша для себе. А от щоб хворого найти й пізнати, як він там живе й чим йому треба помогти!

      А раніше був такий хазяїн. Коли він мене на роботу наймав, то мені наливав миску борщу з м’ясом і дивився, як я буду їсти. Як мітла мете, так і я кидав у рот ложку за ложкою. Як їв, так і робив. Як із косарки, валки з моїх рук летіли. Хазяїн цьому труду радувався, не міг нарадуватись. А тепер люди такі. Щоб чоловік так енергійно робив, за це йому одна лише подяка. А здоров’я через це пішло, його не вернеш. Це – людське не здоров’я. Здоров’я втрачалось і до цих пір утрачається всюди. 

      131. 26 серпня, п’ятниця. Це був нічний час, був сильний дощ. Людям від цієї погоди було дуже погано. Усе, посаджене в полі, гнило, від сирості люди хворіли.

      Людям доводиться згадувати про те, що було раніше в дитинстві в місцевості, котра їх оточувала. Ти піднімаєшся на ноги так повільно. Ми, усі до одного чоловіка, так виростали. Нас гнала молодість. Ми були такими, що не хотіли бути маленькими дітьми. Ми хотіли швидше стати дорослими, щоб усе робити. За нами був батьківський догляд, а ми батьків слухались. Вони нас заставляли, а ми ж були діти. Нам хотілось пустувати, а нас від цього школа відривала. Там нас, таких хоробрих, технічним ділом займали. Для нас це була буква нова.

      Ми з вами не любимо того, хто нас примушує, так як ми характером горді. Нас утримувала тільки чиясь ввічливість, коли нас ласкаво просили. Ми цих слів, сказаних кимсь ввічливо, слухались. А як нам не хочеться в своєму житті ходити в школу. Але нас усіх оточує загальна обстановка, так як старші показують пальцем на вченого чоловіка й говорять, що він живе краще, ніж безграмотний. Учений пише, читає й розв’язує задачі. Чоловікові доводиться вірити знанню. А що ми знаємо? Та нічого. Протягом усієї історії робимо, що побачимо. Ми практично фізичним трудом усе на землі робимо. Ми тільки що прокинулись і розплющили очі, далеко бачимо, хто як живе. А коли чоловік живе хороше, ми говоримо, що йому Бог дає. А якби люди знали, як Бог ставиться до багатства, котрим ми живемо. Це все люди хочуть. Якби ці люди знали, вони б цього не робили. Їх діло не стоїть на одному місці. Воно хоче, щоб люди багато для нього робили, щоби швидше зношувались.

      Бог невинуватий, що люди зробились бідними. Це все люди зробили самі, не знаючи, що вони роблять. Вони думали, що вони роблять хороше для людей. Ми думаємо, що від цього діла одержимо користь, та ще яку. Ми хотіли, щоб земля нам у цьому році родила величезний урожай, котрим ми залишимось на весь рік задоволені. А  машини ми робимо самі, пускаємо в хід по путі, зробленій нами. А вона зроблена із землі, водою постачається й повітрям оточується; вона технічна, сама мертва. А там сидить живий чоловік, думає одне, а робить інше. Машина є машина, вона про своє не говорить чоловікові. Якби не ця машина, не ці всі умови, котрі лежать на дорозі, ми не одержували б у природі аварій. Усе залежить від природи, вона оточує однаково машину й чоловіка й наносить їм шкоду. Люди й машини гинуть у ній.            

      Дерево, що оточено природою, стоїть без усякого руху. Поганого воно нікому нічого не робить, також не нападає. А от лисиця хитра одним нюхом чує, де курка сидить; і вовк за зайцем полює. Правда, ведмідь Мишко чоловікові голову знімає. А ми ображаємось на чоловіка. Він лише б побачив що-небудь живе, зараз у нього крик виривається, щоб злякати цю дичину.

      От мертві люди лежать у своїх могилах, ні слова не говорять про це. А люди живі енергійні – не попадайся, уб’є. Та де ж є на білому світі життя, якщо тільки розібратись? Я вчений чоловік, провчився 25 років, а природи до сих пір боюсь.

      132. У карти  «66»  б’ються  хлопці. Кожному граку хочеться погрітись у холодну пору після сильного дощу. І діти не виходять гуляти на вулицю.

      133. 27 серпня. Ця субота остання в серпні. У неї сили залишились у природі, через хвору Марію показав, вона залишилась у житті своєму беззахисною. Ради її такої Учитель дає свою обітницю, їй помагає, щоби  було легко у виконанні своєї ідеї. Вона повинна зберегти всякого й кожного. Він повинен піддержати цю хвору свідомо, щоб про неї хтось потурбувався. Ради її сам Учитель своє слово в цьому помагати й бути в цьому ділі першим початківцем.

      Це вчення наших починаючих учнів-першокласників. Ми, дорослі, заставляємо їх ходити в школу й там учитись. Це така в них є задача – треба вчитись бути технічним чоловіком, залежним від умов. А в Учителя народилась свідомість йти не по такому шляху, як усі учні всіх класів, котрі всі залежні від викладача, його вчених слів, котрі учнями запам’ятовуються.

      Марію помазали, її горе заспокоїли. Тільки допомогу матеріальну я зобов’язаний подавати.

      А дні такі в житті приходять ніколи не бувалі. Вони зустрічають чоловіка одного з усіх, коли він повинен зоставатись у природі без усякої людської потреби. Будуть для чоловіка такі дні.

      134. 28 серпня – День шахтаря. Він і до нас, борців із природою, прийшов, нам свою радість приніс, нас, шахтарів усієї нашої землі, обрадував тим, що ми робимо в природі. Ми весь час робили наше діло, але воно нас не оправдало. Нам цього мало. Ми хочемо, щоб природа помагала.

      А ми примушуємо себе більше й енергійніше робити, щоб вугілля технічно йшло на-гора. А ми цим вугіллям, цією силою плавили чавун, робили машину, у неї сідали й летіли в космос. Без нас, шахтарів, ця історія не обійшлась. Ми, усі люди, цього хотіли, щоб нам природа що-небудь нового в житті принесла. Те, що ми думали одержати, у нас не вийшло. Ми з вами, усі люди, хотіли, щоб нам як таким людям Місяць плоди відкрив. Що ми за своє шахтарське життя одержали? Усі наші предкові шахтарі, кому було мало грошей, їх одержали, ними спосіб свого життя проводили. А що із цього всього вийшло? Гроби з тілами. Ви, усі живі люди, гляньте на наші могили, котрі в стороні від нас.

      135. Ця історія вас жде. Це живий невмираючий факт. Вас туди тягне Іванов, теж шахтар ручного труда, котрий вугілля по лаві санки таскав, відбивав, рубав бадьорим молотком. А тепер  прийшов до такого  висновку, що шахтарями все робилось даремно.

      Ми не змогли зустрічати ці дні без усякої школи. Наші діти спішать у такі умови, щоб учитись, щоб навчитись і зробитись таким командиром, котрий буде гнати своїх підлеглих у бій чи на фронт своєї роботи. А вона для всіх нас не ясна, ми в ній утомляємось. Нас гроші заставляють це робити. Ми їх одержуємо й реалізуємо на свої потреби. Даром ніхто нічого не відпускає, ми повинні це все купити за гроші. 

      136. Які багаті можливості нам знайшов у природі Іванов! Він не потребує шахти, йому не треба вчитись, йому треба буде життя природного характеру, жити в природі не так, як ми, шахтарі, живемо. Шахта для кожного чоловіка є не білий світ, у котрому можна жити без утрати свого здоров’я. Шахта – це є для всіх гроші. Не підеш у шахту – жити буде нічим. Шахтарем стати не просто: його вчать, до цього діла готують, щоб він знав свою бригаду, з нею рівно й дружно робив. Такий є в людей закон: робити по-шахтарськи.

      Іванов знає цю роботу. Він практик. Це – кінська сила, де вона береться? Як не втомишся, а наїсися, і знову товчешся, робиш до втоми.

      137. 29 серпня, понеділок. Він уже робиться осіннім, і птахи стали збиратись у теплі краї. А в людей одна дорога – знову одягати на себе теплий одяг. Люди вважають це найкращим, єдиним з усього, що може зберегти здоров’я. Зима не літо. Ми ще не жили, а час прийшов, треба буде готуватись. Якщо є, за що, люди передчасно купляють для свого здоров’я продукти. І зберігають їх природними для того, щоб холодну зиму в закритому домі прожити. А якщо вони не заготують це, що треба в житті? Люди знають, стараються в цьому ділі для себе все заготувати на зиму. Їм треба основний продукт хліб. А його заготовляє, можна сказати, за гроші держава. Вона про нас піклується. Ми в неї не утриманні.  

      138. 30 серпня. Люди всі, живущі на білому світі, коли  були здорові й сильні, мислили про багато що. У них діло під руками горіло, за що тільки вони не візьмуться. А будь-яке діло без усяких труднощів не проходить. Люди по-всякому трудяться. Вони навчаються, у них виходить. А хтось свою гарантію в здоров’ї втратив, той захворів, болить у нього в тілі. Цим облюбованим місцем він був хворий, але радий із своєю мислю. У нього дорога  одна лежить – по природі рискати. Він для цього всього, що вийшло в нього, хоче знайти засіб. А його нам, таким людям, природа на цей день даром не прислала. А день такий, як інший день, – на носі, він своє в житті бере. Він за цим сюди на землю прийшов, щоб цього чоловіка...

      Ми такого дня, такої хвилини не хотіли, але довелось цей час зустрічати. Нам треба в житті такі дні, з котрими нам прийшлось би радісно зустрічатись.

      Я, говорить чоловік, не хотів у себе бачити, навіть про це чути, а люди проговорили про це діло, мовляв, який він був до цього, усе в цьому робив. Чоловік чоловікові не помагає, словом, заважає ділом. А цей день із своїми силами прийшов за це діло його покарати й покарав.

      139. 31 серпня. Сьогодні – посадка в Сулін на швидкий поїзд на Москву. Я їду в Москву. Мене запросили люди, щоб з ними зустрітись як із нужденними хворими. Вони в процесі свого життя втратили своє наявне здоров’я.  А я в природі ці засоби знайшов, ними тепер володію. Мені як такому природа доручила, вона мене цим добром освятила: повітрям, водою, землею - вона оточила, дала свої сили. Я їх у неї одержав через просьбу мою. Це є в житті чиста невмираюча правда. У неї я це заслужив за мою любов, за своє діло.

      Пішов по поїзду по вагонах – це моя така зустріч із людьми, щоб самого себе показати та в них повчитись. Я в них спитав: «Як ви живете?» Вони всі відповіли: «Добре». Проходячи поїздом, у вагоні зустрів начальника жінку. Вона мені сказала, що носила моє прізвище Іванова, а тепер – інше. Вона мною заінтересувалась. Їй люди підказали, що я людям помагаю. Вона взяла мою адресу. А така провідниця восьмого вагону побажала мені дати вільне двоспальне купе № 5 і № 6. Від Рязані до самої Москви я стояв. Став описувати це все, що відбулось. 

      Наш поїзд часто робив зупинки, він запізнювався. Пасажирам така система не на руку, та й хто скаже, що це робиться людьми хороше.

      Я записую в щотижневик правду. Коли проходив біля купе кожного вагону, люди відповідали мені: «Ми живемо добре». А коли проїжджали фруктову, то збоку польової сторони стояв у формі начальник. А біля цієї станції біг по своїй путі самоскид. Ми своєю швидкістю пробігали різного виду зарості, ліси. Я бачив своїми очами в цьому лісі різні  дерева: берези, тополі, клени – це все мені підказувало про природу. Вона в себе мала насадження, села, хутори та водонапірні башти, що видніли вдалечині. А дороги перетинали цю путь нашу, по котрій ми їхали. Людям треба їхати, а червоний сигнал ходу не давав – це все нехороше. Подивитесь направо, наліво: валяється безхазяйна матеріальність – ось де хазяїна нема. І дівчинка маленька з бабусею біля огорожі йшла. А грачі по сонячній такій погоді сиділи рядом на проволоці. Копиця сіна була накладена й від дощу накрита якоюсь матеріальністю. Сосни гаєм стояли. А поїзд, як навмисно, смикнув і зупинився. По цій дорозі одну будку з двома коридорами відбудовували. А села заглушені стояли без усяких діл. А землю ґрунтову копають без усякого порядку. Ми Шурове проїхали, все так просто, але з великою зупинкою. Ми проїхали по мосту через ріку й іншу залишили позаду. Це все робилось нами, людьми.   

      Хто цим поїздом їхав, той бачив Іванова. А приїзд мій у Москву, як ніколи, зустріли. Таксі доставило нас до Тоні.

      140. 1 вересня. Це день усього світу молодих людей, трударів техніки. Він до нас приходив щорічно для того, щоб ми, такі добрі й недобрі люди, готувались  до майбутнього  життя. Наші діти починають кожну букву усно обґрунтовувати, чисто писати, цифри не забувати, а розуміти. Це треба буде людям, тому вони робляться в житті своєму в природі технічними людьми. Вони в цьому ділі безсильні, їх оточує своя хвороба. Природа нам говорить, що вона є для нас у житті ворог.  

      141. Я як Учитель небувалої ідеї теж вважаю, що цю атмосферу з небувалими днями треба зустрічати. Я боюсь сказати про це все. Люди мене за мою мисль вважали й вважають весь час як ненормального. Це людська насмішка. А Учитель є правда. Він іде з нею, єдиний чоловік із цими словами, із цим ділом, із цією любов’ю. А коли до діла є велика любов, то всяке діло твоє освітиться.

      Пишу ці слова. Це все підняв і надіявся, тепер хочу, щоб ці люди зрозуміли й згодились із таким ділом. А діло це треба буде робити. Що сказано ним про це, то він говорить істинно. 

      142. Варя Одинцова свої слова про мене малювала точно, від чого не треба відмовлятись. Вона не якийсь учений, вона є мудрець. Мудрість дає їй усе. А нашим усім грішним людям це не дається. А я як Учитель її слухаю з увагою, вірю. Мало слухати, що вона говорить, я роблю. Були ми в міністерстві торгівлі. Нам сказали, що треба просити Косигіна, він цим розпоряджається. Ми туди написали лист.

      Микола відвіз до Шури, у котрої ми погостювали. Потім вернулись до Тоні, потім ми приїхали в Медведкове. Нам підказано наперед це зробити. А мені інтересно зустрітись із Ігорем.

      143. 2 вересня, п’ятниця. Діти другий день пішли в школу. Їх з першого класу заставляють, щоб вони знали свого учителя. Він їм задає урок, щоб його вчити. Треба буде мати свої властиві сили, щоб цей урок вчити, усно розв’язувати. Не всім він дається. Комусь легко дається, він із цією наукою зберігається. Чоловік місце одержує, йому як ученому вірять, як командира слухають. Його місце для наших багатьох земних людей – це закон, котрий людей учить, щоб вони його дотримувались. Командир хоче, щоб його люди, як рідного отця, слухались.

      144. Усі люди живуть у своєму національному колективі. Їх діло одне – треба трудитись у цьому колективі чесно, акуратно виконувати свій обов’язок. Вони в нього на рахунку спеціалістів. Люди за це все одержують гроші. Їм доводиться робити так, як треба для виробництва – збільшувати свою продукцію. Вона нас, усіх людей, держить у себе, щоб ми жили так, як хоче сам хазяїн. Цією продукцією жити, а в нас у процесі цього народжується своєрідна трагедія. Чоловік мав на іншого якусь образу, а вона людей непокоїть своєю недовірою. Люди незадоволені один одним за щось, зло своє мають, стараються всякими шляхами один на одного напасти.

      Я, говорить чоловік чоловікові, хочу тобі сказати про твоє зроблене. Ти неправильно, ти гордо в людях учинив, що не захотів з ними здоровкатись. А раз чоловік гордий, не такий, як треба буде, уже в цьому ділі є людська хвороба. Люди через це один одного не люблять. А раз любові нема, то й життя не буде. Який же ти є в людях лікар, якщо це твоя в природі робота? З хворим чоловіком ти займаєшся, руками берешся за тіло хворого, а потім береш і миєш руки. Уже це твоє гидування, ти вже цього чоловіка не любиш. Який же ти помічник людям? Уже для тебе погано. А раз тобі в цьому погано, ти робишся в природі не чоловік, у житті твоєму діло не здійснилось – ти не помічник чоловікові. Учитель нам усім говорить, що треба не одного чоловіка любити, а треба любити природу, її дні, що прийшли. Вони до нас приходять і літом, і зимою, але ми всі їх зустрічаємо неоднаково – одні любимо, а інші не любимо. Які ж ми є люди, якщо ми не любимо природу, найголовніше в житті. Природа – це повітря, вода й земля – усе це нам життя дало. Ми з вами діло робимо. Кого ми в цьому просимо, щоб його зробити в житті? Ми просимо Бога, щоб одержати живий факт. А коли він виходить, ми йому дякуємо: «Слава тобі, Господі». 

      Хірург робить чоловікові операцію, починає тіло різати – просить Бога, щоб він йому поміг. Яка ж є в житті поміч, якщо ти чоловіка не любиш, природу не любиш, Бога не любиш? Хто тобі поможе?

      145. Учитель любить усіх людей, любить природу, у ній робиться Богом завдяки своєму ділу. А Бог наш є світило, усім грішним прощає й простить нашому злочинцеві, борцеві в природі, хворому чоловікові. Він від нього проганяє ворога, тобто хворобу. Вона сама щезає завдяки ділам Бога. У природі таких діл вистачає, треба чоловікові їх робити. А коли чоловік це зробить, він від природи одержить здоров’я Бога.  

      146. 3 вересня. Я, як Учитель, у процесі свого прийому прийняв одного пацієнта, котрий був сліпий. Він прийшов не за очами, а за здоров’ям. У нього нервова система була не в порядку.  Цього хворого атмосфера зустріла, він став думати не те, що йому доводилось до цього дня. Він думав і сильно хворів. Він бідно жити не хотів. У нього було одне бажання – зробитись у житті багатим. У природі такі багатії були, їм природа свій час укоротила. Вона проти того вчинку, коли люди в житті своєму іншим людям ніякої користі не приносять, а тільки  примушують себе від цього йти.

      Люди живі – це є природа. Вона розмовляє листочками, дихає водою. А криком кричить по білому світові сам чоловік, що не привчений бути з поганим і холодним. Із-за хорошого й теплого це зробилось, це робиться й буде робитись у житті.

      А над цим ось домом під номером на вулиці зупинка. Люди виходять із дому, а куди їм доводиться їхати, самі вони знають. Чоловік з чоловіком поздоровкався, і поїхали вони по своїх місцях.

      147. А до того чоловіка, котрий сьогодні діждався своєї черги, щоб йому вмерти, сьогодні чоловік із силою прийшов. Він мною приймався. Я йому як такому чоловікові дав своє учення в Медведкове. А зараз переїхали в Болотниковську до дівчат. Ми заїжджали до Ольги Михайлівни після 12 годин ночі, отже, 12 вересня. Люди прийшли до висновку свого, що треба буде після свого труда відпочивати.

      148. Усе літо кожну неділю кожен раз у природі робиться нашими людьми. Їм без цього діла життя не буде. Усе починалось із маленького діла, починали його робити. У людей народжувалась мисль інша, краще та цікавіше. У житті їжа одна готувалась для того, щоб її з великим апетитом проковтнути, щоб нею до ситості наїстись. Вона нами робилась один раз, а іншого разу ми поїдали інше, солодше та жирніше. Нема такого, щоб залишитись без усякої їжі й без усякого діла. Ми діждались нашої теплої весни, котра нам із собою принесла сонячний день, що росте в прибутку. Вона нам указала місце, на котрому ми стали робити грядку, найшли зернятко й стали його в землю саджати – це вже технічне діло людей. Ми спішимо рано це зробити, щоб це зернятко ухопилось за нашу землю й стало рости, як росли в природі трави. Вони там дозрівали, цвіли й робили зернятка, не одне, а багато таких зернят. Ми стали їх молотити й чисте зерно збирати. А для цього такого діла стали ми майструвати снасті, знаряддя труда, чим треба цю землю копати. Колись ложками колупали, тоді людей було дуже мало й потреби в житті були невеликі. А тепер це робиться продаж людського труда. За рахунок цього всього економіка росте й розвивається в сторону того, що треба було. А в природі вийшло нехороше: у ділі своєму люди помилилися й одержали свою травму. А раз у людському тілі нестаток є, уже центральна нервова частина мозку порушена, вона чоловіка оточила безсиллям. А коли чоловік став мати це безсилля, уже  в нього не те, він думає й просить у Бога порятунку. Він оточив себе своїм незнанням, він не знає, що буде з ним завтра. Його діло одне – жити. А природі ця дорога не така, як треба в житті. А хіба є такі живі люди, щоб хотіли вмирати? А смерть така, що нікого не питає, а бере свої сили. Вона за те, що ми в житті заслужили. Найголовніше – це треба бути в житті як Учитель. Він є не який-небудь, а такий, як усі люди.

      149. Обід у Болотниковській провели хороше. Був адвокат із сім’єю, сином Михайлом і донькою Аллою. Я був з нею як такою радий. Мама з нами обійшла всі будинки. Вона ніколи не ходила, а тепер пройшлась без усякої втоми.

      5 вересня, понеділок. Він примусив людей іти в бій з природою, знову трудитись. Не хотілось, але нічого не зробиш.

      150. Мене заставили звернутись до Косигіна. Він найголовніша особа в цьому ділі. Він дає вказівки міністерствам.

      Я думаю, треба буде ця моя ідея, котра в природі заслужила, людям зробила користь. А раз люди цим задовольнили себе, вони повинні примусити уряд піти їм назустріч. Люди в своєму ділі помилились, а Учитель Іванов щодо цієї помилки хоче сказати, що це все може бути виправлено. Адже ми люди такі є: не хочемо вмирати. Примусила нас умирати наша рідна земля. Ми доглядаємо за нею. Це є наше джерело, від котрого ми одержуємо плоди всякого характеру. Вона дає нам усе, ми від неї одержуємо сировину. А раз ми її одержуємо,  у нас є заводи, на котрих ми робимо різні деталі чи речі. Ми їх зробили, тепер ними хвалимось: ми це в природі зробили, от ми так ми.

      151. І в Пукшкіному побували, Тамару з новим чоловіком Валентином зустріли. Вони ради мене одружились, зробились друзями.

      152. Я, як такий Учитель, є Спаситель всього світу, всіх свого здоров’я. Моє бажання – йому або їй передати здоров’я. А людям це треба буде, вони його від природи хочуть мати.

      153. 12 годин ночі, вівторок  6 вересня. Учитель говорить про видіння його в людях. Вона до цього бачила мене як такого, що я з жінками. Їй довелось зустрітись у наві по дорозі, вона бачила так, як бачила біля церкви. Вона не вірила своїм очам. Сама собі говорить: для чого Учитель приходить сюди? Тільки хотіла до Учителя піти, а він десь сам дівся. Це  бачення таке біля церкви було в наві.

      Учителеві говорять, він робить у людях чудеса із чудес. Люди самі бачать, вони на адрес приходять, вони розповідають. Їх заставила хвороба це робити. Вони як хворі сюди ось приходять, свої слова доносять Учителеві. Він про це діло давно чув від Покосової Шури. Вона йшла на роботу в метро, а я як Учитель разом із нею йшов. Вона більше такого видіння не побачить: це рідко буває в таких людей, котрі заслужили. 

      154. Це Учитель сам лежав хворий. Його умови заставили. Він від природи ждав як ніколи легкого, так воно й вийшло – потрошку відпускала себе природа. А тепер о шостій годині ранку по такій прохолодній атмосфері ми вчотирьох ходимо, а слідом за нами він біг.

      А ми змогли подумати про самого високого правителя Косигіна, як він вирішить. А ми про це все зроблене повинні істинно сказати. Якщо він любить своїх людей і хоче, щоб вони не хворіли, то він як урядовець це діло зробить. Якщо він це найголовніше не шанує, він є адміністративна особа, хазяїн усіх людей. Вони це добро мають, історія така створилась у природі.

      155. Їхала машина з двома пасажирами, а назустріч їм, де не візьмись, старий із словами, щоб вони йому на зворотному шляху привезли який-небудь костюм. Вони приїхали, розказали дома, вирішили новий костюм купити. Їдуть назад, зустрічають старця, йому подають його й говорять: «Ось вам новий костюм». А він говорить: «Даремно новий купили, буде молодь умирати».

      156. Цю історію зробили самі люди, їх необхідність заставила. Тут ніхто не винуватий, самі люди це зробили, їх ніхто не заставляв. Вони самі себе так зі самого ранку підняли й хто куди: один північ зустрічає своєю мислю, другий – південну сторону, третій придержується заходу, а східна сторона – четвертому чоловікові. Це люди пішли в гості. Вони можуть бути там і там. Це є чоловікові одне терпіння. 

      Вони живуть і надіються на природу, а вона оточує повітрям, водою, землею, що нашого чоловіка губить. Вона чоловіка калічить, ламає йому руки, робить його бідним. Гіршого нема, ніж це діло. А людям хочеться жити, але в них не виходить. Їм доводиться здаватись.  Люди є ділки свого діла.

      157. Ми втрьох учора ввечері за просьбою матері одного травмованого молодого чоловіка із сусіднього дому пішли подивитись на нього. Він катається в колясці. Я як Учитель у цьому ділі уболівальник, не хворобі помагаю, а самому чоловікові. Радий своїм ділом його тілу легке зробити, але біда його оточила, у нього атрофувалось більше половини  тіла, нема чутливості почуттів. А раз цього нема, то й діла ніякого нема.

      158. Від цього діла піднімається чоловік. Це буде тоді, коли свідомість у чоловіка родиться, еволюційна сила людей. Небувалим треба чоловікові займатись. Чоловік повинен знати, що це за діло, воно повинно яку-небудь користь дати, він тоді буде робити. Треба буде вперед думати й гадати про це ось. А тепер це ось трапилось уже, нема кому помогти. Я – помічник, прямо скажу, здоровому чоловікові такому, котрий на ногах ходить, правильно мислить. Не я особисто в цьому помагаю як чоловік. Я вчу чоловіка, що треба буде зробити по путі його проходу.

      Він іде, а з ним зустрічаються люди всякого характеру, знайомі й незнайомі. Їм треба свою голівоньку поклонити й сказати з душею й серцем ввічливо: «Здрастуйте». Треба щоби люди знали людей та їм свою ввічливість залишали. Наш такий учинок у житті є причиною того, що чоловік у своєму житті заслуговує. А тоді сусід із сусідом живуть мирно, кому всі люди завидують. А раз про цього чоловіка хороше говорять, то йому в житті везе, він від природи одержує прибуток. А коли прибуток є і в одного,  і в другого, то їхнє життя квітне, багатством обдаровується. Ми всі в житті є такі, що женуться за цим багатством. А якщо чоловік з нами не живе, він банкрутує. Ми з бідністю зустрічаємось, вона  з нами завжди живе. А багатство найбільшу різницю має.

      159. Сьогодні ми їздили на Яблочиську вулицю до артистки, котра 99 літ прожила, заміж не виходила. А тепер стоїть велика задача побувати в Мар’їному гаю, вулиця Жовтнева. Там буде сім чоловік, їх треба прийняти так, щоб зрозуміли, як інші люди розуміють, котрі Учителем приймались для їхньої користі. Прийняв я кореспондента-письменника.  Жінка з захворюванням катаракта в тумані опинилась, вона виявила бажання звернутись до мене, щоб я їй поміг. Вона стала малювати історію хвороби своїх очей і що її примусило бути такою. Я узнав від неї, що їй вплинуло на очі; хороше зрозумів, що вона має 84 роки, але очі втратила через учених, котрі їй виписали свій рецепт.

      160. 8 вересня. Були на Жовтневій. Були в домі, подивились, як вони живуть. Приходила одинока Фірсова, плакала, як би не захворіти. Вона це зробила. Горе оточило Олексія з екземою, прийняв його. У цей день морозиво їли. Автобуси один за одним біля нас проїжджали. У Римми поїв і те зробив. Дивився, як у людях розвивається дитинство здорове та як їм медицина помагає.

      161. 9 вересня. Це було в молоді. Як їм доводилось у школах, інтернатах учитись. Вони на своїх місцях сидять, навчаються, свої сили тратять, особливо в дітей прогресує захворювання хребта, а медицині треба цих дітей направити на шлях здорового характеру. Вони дають їм парти, щоб їм зробити хороше. Цей чоловік є квітка всього життя, він може жити здоровим або часто хворіти. Часто бувають хвороби голови, тоді спеціалісти шукають вихід, помагають хворобі,  а чоловікові – тяжко. Діти мучать себе в технічному напрямку. Люди людям шукають благо, надіються на людей, щоб від них одержати те, що треба.

      162. Ми бачили по телебаченню тих птахів, котрі ніколи не злітали, а жили в снігах. Ми повинні сьогодні їхати, а потім у Федорівни справляти  обід. Тамара йде на роботу. Ось які є діла. Тамара й Ніна в карти грали. А діло таке є, котре треба буде робити, а воно не виходить і не вийде. Люди не хочуть і не вміють цього робити, і не зроблять самі. Люди цього бояться. Дзвоню одному кореспонденту, вона відповідає, що їй зараз треба моя поміч. Вона хоче рідну матір запровадити в дім пристарілих, вона від догляду за нею втомилась, хоче від цього відпочити. У неї нема часу, у неї є машина в розібраному  стані. Їй як такій матір не треба, їй треба своя робота, але їй заважає в цьому матір. Її розмову не піддержав. 

      10 вересня. Дощик уночі пройшов. Їхали ми по Кільцевій. Тамара й Ніна пішли на роботу. Американський доктор Спок написав книжку про виховання дітей. Він радить виховувати дітей розумними словами. Дітей можна в ляльках визначати.

      Ранкова пошта. У цирку. Цегла лежала, клоун кидав руками великі гирі. Цирк – свято всім.

      Виступав міністр легкої промисловості. Лікар сказав, що він вирізує пухлину до кусочка. Сашка чотири рази закричав. Школу  з-за учнів  треба міняти. Дівчина, одягнена в біле, пісні співала, а собачка так на це дивився. Скоро буде по телевізору «У світі тварин». Адміністратор робить, чого не треба. Приймав віруючу, вона мені вірить, а виконувати...

      163. 11 вересня, неділя. День нашої ідеї. Це свято повинно заставити нашого брата від усіх умов, усього технічного, штучного, хімії в житті. Вона людей зобов’язала цим задовольнити себе, тільки в них це не вийшло. Чоловік у цьому розвинув колесо. Сьогодні їж і завтра треба їсти, не мало, а багато. Цьому розвитку нема кінця й краю. Цей день – свято, нас усіх заставляє в один час їсти. Ми готуємось до цього.

      Якби це все не було правдою, для чого вона мене такого ось у природі народила. Я для неї такий ось – перший, ніколи не бувалий. Вона мене на це діло освятила, вона мені ці дари показала. Я став робити в житті одне-єдине. Цього нам мало, що я ходжу зимою по холоду роззутим, в одних трусах. Цього нам, усім людям, мало. Він нам, бідним, нужденним, хворим людям робив те, щоб нас усіх поставити на ноги наші. Він нам давав здоров’я. Він – наш Спаситель. Для всього світу він прийшов на землю, щоб урятувати нас від цього всього.

      164. Одинадцять учнів – одинадцять днів, дванадцятий – понеділок. Це буде початок нового небувалого життя. Я вам усім заявляю про це діло, що я не буду їсти. Мої сили прийшли на цю землю для порятунку всіх наших земних людей. Я – не чоловік землі, я – чоловік Духа. Мене природа цим обдарувала, моєю святістю. За Біблійним історичним  ділом, ми повинні діждатись одного: Бог прийде з неба до нас судити нас за це все, нами зроблене. Ми помилились тим учинком, що Учитель від нас піде своїм небаченим ділом. Він у нас зостанеться з душею й серцем. Він прийде із своїм, нас за наше все осудить. Він нас тоді-то розділить. Усі ми одержимо заслуги свої. Ми самі це зробили. 2000-літній строк скоро підійде.

      Я як Учитель від сну прокинувся й сказав усьому народові всю правду, котра нас усіх оточить. Цій Варі, ображеній природою, простіть. А якщо ми їй такій у житті простимо, то нас усіх він простить, як небувалих людей. Я провів цю компанію – як легко  й хороше бути мені без їжі. А життя мене заставляє робити.

      165. Проїхали по Москві 40 км на 8 крб. Терпіти без їжі хороше, нога – цьому кращий доказ. Я в машині на сидінні, мені було важко вставати. Варя несподівано зі мною зустрілась, сльози від хвороби проливає. Це було перше. Питаю в неї: «Що з тобою?» А вона плаче, вона сама прийшла до мене на прийом: хвороба непокоїть. Ось це добре, сказав я Валентині. Я прийняв її так, як приймаю всіх. Я свою любов на всіх сію, і буду я на них сіяти. Послав її у воду, вона скупалась. Як і до всіх, до неї звертаюсь: «Ну, як тепер почуваєш?» Вона мені відповіла: «Добре». Значить, психіка пройшла, нерви заспокоїлись. «Хто це робить?» - я в неї спитав. Вона відповіла: «Учитель це робить, він помагає нам». Учителеві вона пришле шість червонобоких яблук. Я їх роздав. Я сам поїв би, не проти страву спробувати, але дав слово більше не їсти. Здоров’я в усіх відношеннях хорошіє.

      166. Картина йде по телебаченню непогана за розповіддю. Але, якщо розібратись, вона нічого не дає. Учителя із своєю ідеєю треба людям показати, як він сам годував людей, а сам крихти не їв. Варю одиноку Учитель попросив найти дитя. Що вона на це скаже?

      167. 12 вересня. Це мій третій день мого невживання їжі. Їсти не тягне. Тільки сон приснився: я зібрався мед їсти. Почуття свого організму непогане, навіть краще, ніж після сну. Нудоти ніякої, усе нормально, хочеться в природі гуляти. Ми пройшли навколо домів, теж непогано. Після голодування Учитель почуває себе хороше.

      Їдемо сьогодні до Ніни Іванівни. По приїзду повинні заїхати до Тоні. А Варя стала говорити: «Іванівну прийняв добре». К... поминав сина, він говорив так: «Після армії все рівно приїду до Учителя». Варя, Валя й я – у дурня. Побули ми в Ніни, обід був приготовлений, люди його поїли. Я, як уболівальник, людьми бідними займався, їм своє здоров’я віддавав. Вони задоволені залишились мною. Після цього ми поїхали на Новослобідську до А...  Вона була злякана моїм прийомом, хотіла кинути, але моя правда, мої ідеї упевнили її. Вона прийняла цей душ і мою настанову. За це вона поцілувала.

      Поїхали в Люберці. Прийняв Ш... із Малаховки. Він дав слово... без усякого буде здоровий, ні – умре. Учитель для цього всього в центрі на Пушкінській. 

      168. 13 вересня, вівторок. Надворі стоїть ясна сонячна погода, приємна для всіх людей у природі. У нас таких питає Учитель. Чим ви заслужені в природі, щоб нам усім було від цього всього легко? Ми з вами не хочемо й не вміємо робити в своєму житті в природі, щоб ми в цьому ділі не простуджувались і не  хворіли. Ми хвалимось чужим, знайденим нами в природі, зробленим нашими руками, придуманим. Це – технічне діло, штучним огороджене, а хімія введена. Ми живемо через це хороше й тепло. Нас за це все природа як така не жаліє. Вона нас за це все всякими засобами карає. У нас є повітря, вода, земля – найголовніше нашому земному чоловікові. Усе це є для його життя, а він цього всього боїться, боїться залишитися без самозахисту й усякої потреби. Чоловік вважає, що якщо він не буде це все робити, то він умре.

      Ми з вами все маємо для життя свого в природі, а фактично ми з вами в цьому всьому вмираємо. Ми бідні цим самим, не знаємо, що буде з нами завтра. Ми їмо до ситості, одягаємось до тепла, а живемо в домі з усіма вигодами. В один час ми живемо, а в інший умираємо. Ми не люди нашої землі, ми є вбивці природи, ми – убивці самих себе, ми – злодії. 

      Лежать на землі 100 карбованців, а ми беремо їх піднімаємо. Питається: для чого це ми робимо? Це – знак нашої держави. Вони не повинні без усякого діла лежати. Це – наше мірило. Ми за них живемо. Це – неправда, говорить нам Учитель. За гроші мене на цьому вб’ють. А от коли в мене не буде чужого, то мене не зачепить ніякий чоловік. Я – йому Учитель.

      Кидайте своє мертве в людях і беріться за живе, за енергійне, за природне в природі, за невмираюче!

      Я такий у природі нікому не треба. Люди від цього ось ідуть, їм це все не по душі. Вони хочуть бачити в себе хороше й тепле. Їм не треба буде холодне й погане.

      Треба нам жити в природі не однобоко, а світоглядно. Ось які наші в природі діла, ми їх самі зробили. Треба жити багато, а ми живемо бідно з-за нашого незнання й тому вмираємо.

      169. Скоро вже буде 45 літ, як я про це все думаю, а щоб зробити, у мене сил не вистачило. Я не думав умирати, ждав моменту. Люди сідали за стіл приготовлену їжу їсти. А в мене сили прийшли такі, з котрими я не сів за стіл, не просив ніякої їжі, а її мені давали. Я кинув зовсім у природі їсти. Сьогодні обходжусь без їжі четвертий день. Хочу сказати всім свою правду: це я роблю свій початок свого ідейного життя. Хочу сказати всім нашим людям: це все я роблю для всіх вас. Я недаремно в житті в природі ходив весь час по снігу босими ногами, я недаремно людям давав свої сили. Я їм помагав у цьому, щоб вони не хворіли й не простуджувались. Ось що я їм найшов – порятунок у житті. Сам себе цим огородив і хочу, щоб люди це робили. Їх діло – це робити.

      170. Ось чому наші телефони кричать на всю Москву.  Нам треба п’ять квитків на 15 вересня. Ми втрьох: Тоня, Валя й Учитель – у п’ять годин ранку навколо цих усіх будинків пройшли так, як ніколи. Квитки одержали як ніколи, нам без черги їх дали. За видачу квитків жінці подарували фото. Після поїздки на Казанський вокзал ми приїхали назад на Болотниковську до дівчат. Мені захотілось скупатись у гарячій воді. Я скупався, мені стало від цього дуже приємно. Я надів нічні труси синього кольору й міцно заснув. Спав зовсім мало, але виспався достатньо добре. Сам, без усякої втоми, встав і взявся за урядову думу. Поставив питання перед собою. Якщо всі карти від туза: 6, 7, 8, 9, 10, валет, дама, король - за мастю, їх чотири. Я мисль кидаю за машину «Волгу»: дасть нам чи продасть Косигін?  Карти – це є наших людей щастя. Воно даремно не виходить. А тепер берусь за Наполеонівський наступ. Він без карти цієї ось історії ніколи не робив, не йшов у наступ. А тоді карти теж розкидались на 12 купок, із цих трьох карт повинно лягати по порядку теж від шістки до короля. Якщо Наполеон вірив цій історії, то мені це для потіхи своєї голови, котра цю мисль у життя проводить, нібито це є правда.

      171. У цю хвилину приходить Володимир. Він мою ідею – з радістю. Хотів похвалитись тим, що він моє діло трохи недороблює: у нього – затор, він боїться голодувати. У нього порушення, він недотягує до 42 годин, бере й їсть. А я йому став говорити: «Де ж є між мною й тобою така любов, ти ж, за моєю ідеєю, є любимий друг. Ти - моє серце, а робити не робиш. Який же ти в природі є друг, якщо я роблю, а ти не робиш? Дружби – ніякої». Він мені слово тепер дає. «Я, - говорить він, - тепер після цього буду робити».

      172. От і діло моєї ідеї. Треба любити й про неї треба говорити. А він мені сказав: «Які були збори в університеті, близько трьох тисяч чоловік. Проти цього жоден чоловік не виступив і не сказав поганого. Уже це завоювання». А я йому говорю: що ви там не говорили, а про мене не згадали. Про кого ви там говорили? Ініціатор цього всього – це є я,  а ви без мене говорите. Мені треба між ученими виступити. Я скажу людям слово про практику, людям на факті доведу. Мені не треба цієї хвороби, цього діла. 

      173. 14 вересня. П’ятий день моєї ідеї терпіння. Вона мене так легко зустріла. До 60-ї річниці Жовтня повинен це в житті зробити, пройти небувале підступне діло. Про кого я думав, гадав? Про своїх сиріт, про тих людей, про котрих наші вчені неодноразово писали. Говорять вони, їх сильно хвалять за їхнє діло, у котрому вони все своє життя були, та прокричали своє гучне «ура». Вони це ось зробили. А наше людське діло яке? Ми довго ждали, але воно до нас ішло повільно. І разом діждались. Ми до нього сили приготували. У нас руки золоті, ми ними майстрували. З розумом фізично робимо цю річ, котра нам треба. Для цього в нас із вами є заводи із своїми вогняними печами. Ми робимо чавун, сталь. А потім коваль у кузні кує нам потрібну деталь, котру потім обточують, шліфують точно за розміром. Із деталей складається машина або трактор, котрі в нас роблять усе.

      А час такий у житті проходить, що зима йде із своїм білим снігом, морозом. Усе це наше сонечко, піднявшись високо над горизонтом, своїми теплими променями всю цю місцевість обігріло. Земля заплакала, стала пити вологу. Ми до цього спішимо, біжимо це місце оточити.

      174. Як я залишився сьогодні в цей час цю хвилину, коли треба мені їсти. Мені хочеться дуже сильно. Я зможу поїсти, а в мене зародилась до цього така свідомість. Тут гору не піднімати. А просто як у воді можна бути? Чоловік відкритими очами у воді дивиться, рот розкритим держить, тільки не робить він свого дихання, розумно терпить, завжди дивиться в головний мозок. Ноги в нього знаходяться внизу, а голова – вверху. Весь організм оточений водою. Якщо це треба, до повітря мозок повертається в нього, то сам чоловік швидко піднімається. А чоловік ходить по землі, він нічого не робить, він оточений повітрям, у воді знаходиться – це ж струм, магнето. А ми, усі люди, цього боїмось. Це ось – моя ідея, котра всім треба. Усі люди повинні це виконувати. А коли ми станемо це все робити, у нас на арені будуть люди такі, як Учитель.

      175. А тепер учені люди женуться не за якістю, щоб зробити в житті що краще. Вони не найшли в природі те, що треба буде людям. У нас молодь вихована мамою та татом. А я із своєю людською ідеєю в природі дав їй обітницю з-за нашого неправильного виховання дітей. Вони борються за подальше життя, їм показують зроблене вченими людьми. Ними життя в нас робиться, робилось і буде робитись. Учений схопився із своїми засобами, що вони живуть за рахунок цього всього хороше й тепло, що наша молодь у себе бачить. Хіба їй хочеться жити, щоби було погано й холодно? Це ж їм – ніж під серце. Вони своїх батьків поставили в таке переживання, що наші люди цим нестатком захворіли. Діти бачать учених отців і матерів, як вони грають свою роль у цьому. Вони не знають у себе нужди: їм дай, вони нічого більше не знають. Якби синок любимий або донечка в цьому ділі всьому сказали ласкаве слово. А  в батька для цього ось діла є багато засобів. Він спочатку жив дуже погано, йому ніхто нічого не помагав, а він цю штуку бачить здалека на інших отцях і матерях, як вони в цьому всьому переживають. Багатий отець це терпіти не може.

      176. 15 вересня. Ми покидаємо місто-герой Москву.

      Ми з вами людей приймаємо для їхнього природного здоров’я. Воно треба буде нашій красуні - молоді. Вона в нас життям незадоволена. Вона тримається на батьківському утриманні, а не на своєму утриманні. Дуже тяжко жити молоді нашій за рахунок цього всього. Це індивідуальна відповідальність. Вона нашого молодого чоловіка привчила за батьківським чином жити. А син тепер прийшов на отчу сцену, став своє вводити, а про це діло забув. Він не врахував своє таке горе, як треба буде молоді залишатись – залишив індивідуальне утримання. Молодь на місці стала бідно жити, отця й матір непокоять. Люди стали жити не по-новому, а по-старому – у нестатку. А в молоді – усе наше людське життя. Ми від неї починаємо рухатись і в цьому рости. Це буде наше діло, а ми робимо це діло за синовим. Він став на порозі революції, щоб наша молодь зберігалась не за рахунок отця й матері.

      Ми, усі люди отці й матері, повинні згодитись із пропозицією ідеї Учителя. Він не за нас, таких ось жадних у житті людей, котрі оточили себе минулим, нікуди негожим, котрі своїх дітей ображають. Учитель просить отців і матерів своїх дітей, щоб вони згодились із Учителевою ідеєю. Вона просить усіх свою зарплату зрівняти, щоб люди вчені й невчені мали зарплату 33 карбованці. Якщо всім буде мало, то ми всім прибавимо. За це все, зроблене свідомо, природа нас підтримає. Слова Учителя людям вносять свою пропозицію. Вони самі це зроблять, їм це в історії треба буде. 

      177. Сьогодні Алла з Риммою їдуть у «Неділю». Там вони будуть говорити з однією жінкою, котра хоче наше діло просунути. Я цим двом, обраним мною жінкам, довіряюсь. Вони це в житті зроблять. Наша ідея – ображеним у природі людям.

      16 вересня – це приїзд у Сулін. Нас зустрів сильний дощ. Ми до нього справились.

      17 вересня. Діло вранці трапилось. Якова кавун заставив здатись. Ми, не як голодні пташки, котрі почали його клювати. А раді тому, що це буде.

      18 вересня, неділя. Моє ідейне свято. Ми, такі ідейні люди, його створили в процесі свого практичного діла. Ми ради свого здоров’я в тиждень 42 години стараємось не їсти так, як завжди їдять наші люди. У нас, таких людей, є сила нашого дорогого Учителя. Ми цій силі віримо, як своєму оку, стараємось у природі робити. Нам про це діло Учитель написав брошуру «Як позбавитись від захворювання й стати здоровим». Ця ось брошура є в нашому обласному комітеті охорони здоров’я. Спеціалісти медицини цьому всьому вірять, читають, розуміють, а щоб про це людям розказати про всю історію Іванова, вони мовчать. Їх мучить незнання. Заступник директора обласного комітету охорони здоров’я Поляков, технічний відділ, читає весь мій труд, усю мою писанину, згоджується, а опублікувати... У нього є лікар обласного диспансеру Н... Вона сказала з якоюсь насмішкою: «Ми знаємо, що ти своїм ученням помагаєш». Вони говорять: «Роби, Іванов». Він робив, він робить і буде робити. Він звернувся з просьбою до Косигіна, уклав для ознайомлення цю брошуру, своє фото. Про це знають усі, що хворим помагає.

      178. А багато людей пишуть, хочуть мене бачити, а можливості нема. Я прошу про це самого Косигіна, а він спустив у низи. Я прошу всіх і просив до цього, але наші люди хочуть це все моїй ідеї зробити, щоб я як такий не був в обкомі. Летить мій лист 25-му з’їзду КПРС із моєю пропозицією. А мене як такого за це – у лікарню наші психіатри. Ні за що ні про що я був гнаний. Вони хотіли моє тіло прибрати за вищим наказом. Я там, було, не врізав дуба через їхній один адміністративний указ. Вони мені припинили доступ до природи. Я, було, там не вмер. Кров мені вони не наливали, а взяли силою.  Я був проти, але вони є лікарі, технічні люди, огороджені штучним, з введеною  хімією.

      Вас як таких народ обрав, спитайте в нього: як, коли й для чого вони випускали замучених, умираючих. Я не побоявся цих ость мук, пішов у природу, пішов у холод, у зиму. Я сам собі відновив здоров’я, так як бачите, і мій лікар був цього всього свідок. Врахуйте це діло, скоро про це буде писати преса. Я маю для цього всього свої праці. Учені про це діло знають, але щоб наважитись про це все написати, їх ця ідея лякає, у них до цього діла апатія. Я вас прошу як таку особу, ви це так не залишайте, а серйозно до цього діла поставтесь. Це є чиста правда. Вона між нами жила й розвивалась віки.

      179. 19 вересня. Десятий день як я кинув у природі їсти. Хочу людям доказати, що це можливо робити всім людям. Раз Учитель робив, то багато хто це буде робити. Учитель – чоловік такий само, як усі люди. Він хоче довести їм свою правоту, що це можливо. Тут пуди не піднімати, а просто свідоме вміння, сильне терпіння тут головне. Повітря оточує тіло живе.

      180. Нам «Волга» треба не на базар їхати, нас із вами ждуть на своєму місці люди нужденні, хворі. Ми їм є помічники. Вони хочуть жити так, як ми всі – здорові. Ми нічого не робимо, щоб не простуджуватись і не хворіти. Ми всі стоїмо на черзі, щоб захворіти, але Учитель від цього своїм ділом пішов. Він у нас так не хворіє. Йому хочеться їсти сильніше, ніж нам, але він свідомо з-за нас, жадних людей, не їсть. Це його діло, зроблене для людей. Він робить у природі те, що робив наш перший чоловік. Він у процесі цього всього своє розвинув, тому він умер.

      181. 20 вересня. 11 день моєму терпінню. Почуття моє таке, котрого я в житті ніколи не мав. За весь цей час я надувся. Як ніколи легко. Але мені здається, що це можна робити кожному такому чоловікові, так робити впевнено.

      Треба про це діло знати, про цього чоловіка знати. Він своїм тілом пройшов випробування те так, як ми, технічні люди. Він у нас чоловік практичний. Йому не треба  штучне й хімія, йому треба природне: повітря, вода, земля – у чому є все наше людське життя. Без цього всього не подумаєш і нічого не зробиш. Усьому діло – це ось. 

      182. Ми поїхали в Ростов. Нас п’ять чоловік: два мужчини й три жінки. Водій цієї машини – Дмитро Миколайович. Нас заставив їхати Косигін, котрий спустив наш лист щодо «Волги» за інстанцією. А низи цей лист відвертають, ідуть за своїм законом, колупаються в моїй ідеї, котра протилежна цьому всьому. Іванов, за історією всього життя, - чоловік Спаситель. Він – помічник нашому чоловікові, щоб він не хворів, не простуджувався, а жив легко. Цьому ділу Іванов – пан. Він приїхав у Ростов не на базар, а ради всієї історії життя.

      183. Відвідав лікарів-психіатрів, Олега Яковича, ведучого групи. Він йому як хворому задавав питання, а Іванов йому по суті відповідав.

      Це моє є ваше. Воно було, є, і буде в нашому житті. Я, як ініціатор цьому всьому, хочу сказати правду. Мені як такому не треба буде наша хвороба, розвинута на чоловікові. Мені треба чоловік, йому треба легке. А моя ідея: тільки щоб у чоловіка ця хвороба щезла. Цього ніхто не завойовував і не мав права, крім одного Іванова. Він так ходить, він один це робить, не їсть для доказу всім нашим людям. Це введено звичку, через котру лікар існує в людях. Вона їм не дає життя, їх знімає з путі. Люди трудяться, роблять своє благо, їм доводиться жити в природі хороше й тепло, а це все дає погане, мертве, холодне. Гірше й тяжче, ніж смерть, нема на білому світі. А ми всі її так розвили та з нею разом живемо до кінця життя.

      184. Після нашої зустрічі з лікарями ми поїхали в редакцію «Комсомолки». Редактор зустрів нас, спитав про Москву. Вона питала Іванова, а Іванов мовчить, жде від них істини. Ученим людям треба за змістом яблуко садове, щоб його вирощувати й одержати врожай, а потім його як таке реалізувати за гроші. Вони жити без грошей не зможуть. Вони – бідні люди, за їхню нужду природа їх сильно карає. Вона їм  по можливості  дає стільки, скільки це треба – люди цим незадоволені. Цього, що вони найшли, мало. У них розвідка, вони шукають небувале в природі. А природа їм таке, як вони шукають, не дає, вона своїми силами заважає. А от таке, як ідея Іванова, вона зі задоволенням дозволяє, тільки треба буде чоловікові робити. А коли люди за це діло візьмуться й почнуть робити, у них вийде живий факт. Люди не будуть простуджуватись і хворіти, чоловік кине всі свої старі звички, а візьметься за нове небувале. Техніку, штучне й хімію він не визнав – усе це для всіх нас не корисне, а шкідливе. Ось що ми одержали від техніки, штучного й хімії – усього цього, руками зробленого. А природне приходить на арену саме.  

      185. 21 вересня. Я дуже сильно спав, мені ніхто не заважав, крім одного... Він мені так сказав: «Доволі так спати». А в мене сон розвіявся: «У Ленінграді сніг білий випав. Я по ньому старався ходити та зі мною дві жінки».

      186. На 12 день свого свідомого терпіння, ви не думайте, шановні, що мені так не хочеться їсти. Я ж – живий енергійний з мислю чоловік. У мене все так робить. У природі мене люди своїм розумом, як ніколи, держать. Я від них дуже далеко, а вони мене просять із душею й серцем. Я їм у цьому помагаю. Мої сили – це природа: повітря, вода, земля – без чого ми не люди. Все рівно за мною підуть із своєю такою мислю. Вони живуть у природі: багато їдять до ситості, одягаються до тепла й у домі з усіма вигодами живуть, – а все рівно вмирають. Так краще за Івановим жити. Він – правильною дорогою. Іванову не треба ніякий одяг, ніяка їжа, ніякий житловий дім – без цього всього можна жити. Ми ж – живі люди, тільки мертвим оточені. Ми зсередини й ззовні живемо в чужому, а не своєму. Це не наше, а природне. Коли ми вмираємо, уся ця спадщина залишається. А спадкоємці стараються, як би зробити для себе краще від цього всього, воно в нашому житті треба буде. Ми з вами в ньому живемо один час і нам хочеться в цьому жити, а в інший – ми вмираємо. Це не життя наше, а горе наше. Ми в цьому горі помираємо, нас біда оточує. А якщо тільки розібратись, роздивитись у природі, то тут у природі можна пошукати те, що треба в житті. Є такі якості в природі, що ми не будемо вмирати, а будемо вічно жити. 

      187. 22 вересня. Я піднявся з постелі. Мені це щастя, це здоров’я прийшлось із великою радістю. Став писати про самого себе. Чому я називаюсь Переможцем природи? Наші люди мене прозвали й Учителем. Я відкрив очі жінці з Магнітогорська. Вона мене назвала Богом землі. Я недаремно проходив у такій формі, мене природа освітила, дала свої дари.  

      188. Я сьогодні 13 днів не їм. Яка проходить на мені красота, у роті сохне. А для чого є повітря? Це місце поповнювати. Це дещо таке, без чого нічого не живе, навіть комашка, народжена в процесі всього цього, а люди – тим більше. Я знаю добре: якщо це моє знайдене люди зрозуміють, вони всі кинуть їсти. Це – чуже природне піймано, убито людьми. Вони для цього озброєні, пильно дивляться вдалечінь, їм хочеться побачити. Вони дивились, бачили, ждали в природі такого часу, до котрого готувались як могли, старались спішили, робили по можливості. У них ця робота проходила тяжко, кустарно, без усякої техніки, більше всього робилось вручну. Усі сили на цьому фронті клали, старались,  спішили, у цьому всьому втрачали здоров’я, робились кволими, хворіли. Це так робилось при приватній власності, при індивідуальному отці. Він свого сина держав у своєму хазяйському режимі. А тепер став очолювати син по-своєму, по-технічному. Він штучне робить, а хімію вводить. Йому здавалось, що це все легке робиться. Сам син за це діло взявся, не став по старому слухати, став по-новому. Він пішов від отця, став по-своєму жити. Отець бачить їхні нестатки, отець старається йому своїм помогти. Отець не хотів, щоб син або дочка були невчені, усі сили свої клав, до кінця вчив дитя. А він робився вченим і забував про це все отче. Отець був цим ображений, але зробити нічого не зміг, у такій тузі йшов із життя. І також доводилось синові діждатись своїх дітей і брати на своє батьківське утримання.

      Люди  жили  неоднаково. Одні  жили в  природі, оточувались матеріальним багатством, а в інших смітив нестаток. А в нужді жити дуже погано. І от ця історія не задовольнила людей природи. Такий учинок отця й сина не сподобався. Люди багаті й бідні вмирали,  умирають і будуть умирати так, як завжди всі вмирали.  А тепер Дух  Святий  за його діло освятив, чоловік Духом оточений. Він своїм тілом став мати в природі здоров’я та його він бажає всім передати.

      189. Ця історія моя мислилась у той час, коли я зовсім не їв. Моє тіло освітилося Духом. А раз Дух мене оточив, то мені легко буде жити. Ось чого треба в людях добитись – такого життя, а воно в нас є. Ми не хочемо й не вміємо це робити. Тут гори не переставляти, пуди не піднімати, а вміння терпіння. Коли заходиш у воду, ти не подихаєш, зовсім не тягнеш у себе повітря. А раз ти це робиш, у тебе виходить, як от їсти хочеться, але ти свідомо не їси. Це є свідоме терпіння. Ти терпиш не на шкоду, а на свою користь. 

      190. 23 вересня. Був 14 день мого життєвого діла. Моя ідея в житті процвітає, як ніколи, робиться хороше. Усе це робиться для життя, але не для смерті. Це дещо таке в цьому всьому, а тіло живе терпить без усякого вживання.

      Ми хотіли народити на Чувілкіному бугрі, але нам не дала міліція. Це в людях законне явище: їм треба народити чоловіка в приготовленому йому кимсь багатстві. А ми хотіли в чистому полі на природі, де це ніколи не робилось чоловіком. Ми хотіли зробити, виїхали з матір’ю його народжувати, а люди стурбувались цим ділом, прийшли й перешкодили нам, взяли на себе... А раз вони не дали можливості це зробити, значить, не вийшло. А Учитель був упевнений й природу, вона йому помагала. А раз вона в усьому помагає, то вона поможе й у цьому.   Він не шукав у природі для себе особисто, став про це думати, гадати. А воно виходить, бути цьому всьому. Раз воно продумане, значить повинно бути зроблене. Учитель цього ждав. Він діждався суботи 10 вересня. Не став їсти, дав своє слово, записане в щоденнику. І багато людей на обіді, що сиділи за столом, мої слова чули, старались їх підтвердити. Це прокладалась правда, вона тепер продовжується, щоденно записується в щоденник. Сам себе почуваю хороше, і має бути хороше. Це було, є і буде. Воно розвивається на чоловікові. Раз це чоловіком почалось, воно на чоловікові й закінчиться. Чоловік  усе це зробить, він обов’язково доб’ється. Це живе тіло мислить, робить і буде так робити, як виходить.  

      191. Ми з вами звикли жити по-старому, по-отчому. Іде до нас, таких людей, наша красуня-весна, тепла для нас. Зима – холодна пора, від нас іде на весь період року. Ми її проводжаємо, а зустрічаємо з радістю  тепло. Нам доводиться в цьому тяжко робити. Ми для цього діла садимо в землю які-небудь зернятка. Ледь ми не скажемо свої слова: ми сіємо це інвентарне зернятко для того, щоб воно нам уродило не мало, а багато. Це така в нас мисль. Вона була, вона є, вона буде вічно. Добре вродить – ми з вами радуємось. Ні – ми вихід находимо інший. А жити нам треба, живемо, ми все літо трудимось як ніколи. Готуємось, щоби було те, що треба в природі. Ми його здобуваємо. А коли для нас лягає на землю білий сніг, холод нас оточує, ми будуємо за нашим приготовленим запасом. Це буде наше таке в природі діло – запас. Ми на це все надіємось і живемо в цьому. Ми – як у колесі: одне зустрічаємо, інше проводжаємо. Цьому нашому ділу нема кінця й краю.

      192. А тепер ми найшли таку ідею, їй не доводиться зустрічати хороше, а проводжати погане. Для ідеї Іванова все  в природі на білому світі є хороше, відвертатись не доводиться. Для даного чоловіка весь розвиток не поганий, а хороший. Усіх людей треба вважати однаково, щоб жити з ними не так погано, як нам до цього доводилось жити – ми жили дуже погано.  

      194. Колеса нема міцного, щоб воно крутилось. А те, що вродило, привезли в двір, котками обмолотили й чисте зерно зробили. Дивіться, як це робиться і буде людьми  робитись радість життя нашого. Якби ми з вами найшли такі засоби, ними огородились, ми б не пішли в труд. Хто робить дуже багато, йому здобувати дуже тяжко в цьому. Ми всю зиму, весь час продумали, а коли прийшла пора теплої погоди, ми зі своєю снастю зібрались і скоріше на сонечко встигнути побігли. Нас із вами умови примусили. Якщо ми з вами цього не зробимо, не доглянемо за землею й не зробимо на землі своєї грядки, нам не доведеться зернятко посіяти. Ми це робимо, у нас виходить, лише була б хороша волога з хорошим сонечком та з тихою приємною погодою. Вона нам дає багатий урожай. Ми його ростимо, ми з ним усе літо весь час борсаємось у труді, нам ніколи щось інше робити. 

      194. Ми революцію не ждали, такого сина - на зміну отця. Він нас держав у самодержавстві, своєму тяжкому труді. Так сам син ішов його дорогою. Люди цим не задовольнили себе, як їм хотілось у природі. Як одягались до тепла й у домі з усіма вигодами жили, так усе це й до сих пір зосталось. Жити один час пожили, сваволили, а потім вони занехаяли, захворіли, застудились, похворіли, та із цим умерли. Нового нам історія не принесла. А отець у житті своєму як жив, так своє, зроблене, синові передав. Злочинець народжувався – він і тепер із-за чужого народжується – звичка погана. А в природі чоловік простуджується й хворіє, за це саме в тюрму попадає або лягає в лікарню. А раз він сідає в тюрму за це, то там стогне, йому хочеться звідти вискочити, а його не пускають – захисту нема такого. У лікарню  не хочуть лягати, але лікар-адміністратор кладе й держить у тяжких умовах. Хворий умирає – його актом списують. 

      195. Бог Дух Святий прийшов помогти врятувати людство своїм природним ділом. Любов’ю треба прогнати ворога. Це може зробити тільки Бог землі. А Бог не той, котрого не бачили, а держали в своєму розумі, сильно просили, щоб одержати потрібне в житті – цього не було. А тепер чоловік  прийшов з ділом істини, він заслужив, його люди назвали Богом, його просять, а він їм у всьому помагає – ось це є наших людей Бог.

      Спитайте ви фізика-математика, він вам розкаже про мою силу, котра в усьому ображеним, хворим помагає.

      Прийшовши в другий раз, він дав слово зі мною говорити. Він прибув.

По-московському, по-болотниковському, говорить. Після великого свята я спішив робити на свою роботу вантажника, за що мені гроші не заплатили. Я ждав цього моменту, сам пробирався до свого дому з незручностями по нашому Суліну. 

      196. Отець сина жалів, сам піднімався й ішов у бій трудитись. Він ні в кого не питав, це було його діло. Зробив-не зробив – у цьому ніхто не винуватий. А тепер умови такі тебе заставляють. Ти – син свого отця, твоя зміна – у цьому ділі. Ждати не доводиться – треба по-новому, по-небувалому. Ждати й заставляти нікого. Узявся за гуж – не говори, не дужий. Не захотів отця слухати – роби не погано, а хороше. Передавати нема кому. Це твоя обов’язкова робота. Ти сам захотів, щоб у тебе були вчені люди. А вони для цього діла багато років учились, технічними людьми зробились, озброїлись словом, заставляють чоловіка безграмотного, щоб він робив так, як не робив його рідний отець. Доброту, котру робив чоловік, учені бачили, старались його за це, як діяча, між усіма показати. Усе це робили вчені, їм хотілось, щоб у ділі було хороше. Люди прогнали для цього отця,  а самі взялись учитись, самі зробились командирами, стали на старе обпиратись, а те все показувати. Ми є хазяї свого діла, ми не хотіли слухатись отця рідного, а тепер слухаємось технічного вченого чоловіка, котрий для цього діла вчиться, набирається знань. Отримає диплом, а за диплом йому довіра комуністичної партії. Вона вибрала своїх перших людей, котрі взялись за це діло управляти, заставляти. Щоб люди не звикли до безробіття,  людей невчених учені законом женуть у бій. Якщо ми перестанемо це робити, ми будемо бідними людьми, у нас родиться нестаток, велика нужда. У цьому горі доведеться помирати. Цього вчені не хотіли, їх діло одне – дай, дай, дай.   

      197. А практик – зовсім не вчений, а самородок. Він говорить, що краще нам усім у природі пошукати таке нове небувале, у житті нашому цю незадоволеність скасувати, а найти те, що треба нам. Дух здорового життя по-еволюційному пропонує: краще й легше від цього всього відмовитись і взятись за діло Іванова. Він у природі знайшов, ним оточив себе, учить людей жити по-своєму, по-природному, як день, котрий до нас приходить без усякого такого запасу. Яким він був, таким він і зостався. Він до нас прийшов не для того, щоб кого-небудь примушувати; він прийшов на землю для життя чоловіка. А ми стали проти цього часу готуватись що-небудь таке краще з’їсти, жирне й солодке, не мало, а багато. Цього день у себе не мав. Люди самі стали робити, у них вийшов у житті факт мертвого характеру. Діло зробили – показали, щоб знати про це всім. Ми робимо дім, або яку-небудь потрібну будівлю. Усе це бережемо, хвалимось ним, стараємось, як око, зберегти. Чого тільки ми не робимо. У нас виходить село, селище, місто. Це все показують чоловікові, котрий хоче там жити.

      198. 25 вересня. Це наше свято. 15 днів як почуваю хороше, навіть після труда: мені доводилось гарбузи збирати... Треба була ця робота наша. Пописав, як і завжди. Сон перед неділею.

       Я роблю в зерновому хазяйстві, котре будують. Я  опинився на цій будівлі високо. А Ленін сапає велику площу. Я добре бачив: він був у чорному халаті, у кепці, у черевиках. Я став кричати: Володимир Ілліч Ленін. Він мене узнав, сказав: «Це Іванов заперечив...» Він не став мене слухати, а я був на висоті  цього  будівництва  будівлі. Стояв, обпершись  на колоду, а  вона  відірвалась і впала на землю. Я повинен був спуститись. А дорога була одна, ленінська, у муці, котру робив сам Ленін лопатою. Я в нього спитав дозволу, а він мені не дозволив. Я спустився сам, з гори летів. Тепер моя зустріч із ним особисто. Він приїхав розібратись особисто з кимсь. Я йому говорив: що ти думав, що це все не робиться?  Він став своє малювати – у мене сльози пролились. Він зі мною згоден.

      199. Як завжди, після мертвеця дощик іде.  Наше діло в житті – зустрічати.

      Колись Ленін мене назвав  «дурачком», а тепер він згодився зі мною. Це буде обов’язково. З дурнів не виходив, а потім не згодився, дорогу свою не робили. Я заплакав: то треба робити те, що треба. А раз чоловік у цьому ділі подумав, то діло обов’язково буде. Карл Маркс писав довго, його діло ходило, митарствувало, поки його не підтримав Енгельс. А тепер істина є природна, таїна порятунку всіх людей. Вони народжені природою, а от у дусі свідомості не виховані. Вони стали робити шкідливе їм. Вони роблять, а в них не виходить. Від цього діла чоловік помилився, у нього щось стало в боку колоти, він став стогнати, у нього виник нестаток. Йому як такому тепер треба думати та гадати про це. Хворобі кінця нема, вона в ділі напала на чоловіка. Він сильно захворів, тепер хворіє в житті. А щоб не хворіти, треба сили мати. 

      200. На 15 день добре поїв, а позначилось тяжко. Не треба було їсти – це підтвердила практика.

      26 вересня. Чоловік прив’язався в своєму горі й біді, він для цього нічого не робить і не вміє робити, щоби бути здоровим. Він почув про мене, що є такий чоловік у житті, став ображено ставитись, наполегливо від мене потребувати, щоб я його прийняв. Я з ним ішов по дорозі, старався йому в цьому відмовити, а він на своєму наполягає, говорить своє, потребує від мене. Словом, він зрозумів про порятунок усіх наших людей у своєму житті. Вони не задоволені в своєму житті, їх усіх оточує біда й горе, по-своєму в нестатку живуть. Вони можуть у будь-який час захворіти й сильно хворіти, а потім можуть від цього всього вмерти. Його діло – з кожним чоловіком зустрічатись. Тому цього чоловіка від себе не відгониш. Він знає добре, що я є в цьому спаситель усіх людей усього світу. Я для цього народився в природі, за це вболіваю, але прошу чоловіка й слухаю його як такого. Він тебе просить, молить. Цього чоловіка можна приймати: у нього серце й душа, цьому ділу вірить, він – наш чоловік. Лише б торкнутись і сказати, він буде здоровий. А таких людей по білому світу багато.             

      201. Є люди, котрі ходять по землі мовчки. Мовчать, і слова нікому не говорять, а томляться й умирають. Вони всі такі, що бояться смерті, мученики цього діла. Вони оточені своїм незнанням, капризно до всього ставляться, з нелюбов’ю. Цієї атмосфери ніяк не хочуть, а вона ж до них так прийшла й з ними як людьми хотіла разом жити. А люди від цього біжать, не хочуть бачити. Цей час для них зовсім нехороший, їм треба буде тепле й хороше. А Богові - усяка пора хороша й однакова. А з природою жартувати не можна безсилим людям; щоб жити, у них велика в’ялість. Люди тільки спішать самі себе нагодувати до ситості та одягнутись тепліше – це є їхнє діло. І в домі з усіма вигодами пожити хочуть. Це таке життя оточило нас усіх. Тому ми маємо в себе чуже. Це наша будова заставляє нашого брата не забувати.

      202. Після чого живіт заболів? Доводилось робити все по-своєму. Весь ранок ходив уперед і назад та бігав по двору. Тягнув повітря на повні груди. Словом, себе заставляв це робити. Ми його не зустрічали такого, який він був тоді. Це ворог  із ворогів, посаджений природою, він прогресує. А мисль була така, що я погано подумав про це діло, так жорстоко підстьобнула моя мисль.

Але туди прийшли – я не той виявився. І дівчата мої прийшли на мою зустріч, стали просити, щоб я після такого випадку випив парного молока. З ними я не згодився, думав: для чого, я ось 15 днів хліба врожаю не брав? А тепер люди готувались до цього ось: принесли качечку, гарбузову кашу зварили, зробили пюре – їжа була панська.

      Я це свідомо зробив, щодо цього сам визнав, що це можна робити завжди. А раз цю історію один проводив, то чому не зробити так це двом. Це буде моє таке сказане слово. Ми, усі такі люди, перестанемо їсти, візьмемось за це діло самі. Я – ініціатор цього. Я сказав, що це діло буде зроблено, і зроблю. 45 років думав про це. А прийти до цього? Тільки вересень очі розкрив, хвороба моя заставила це робити. Про це все люди високого типу узнали, стали звертати увагу.

      203. Я їхав у тумані на машині, а потім вона замінилась на коня. Віжки було вкрадено. А потім сіно доводилось просити, а солома вийшла. І коня з підводою не стало.

      Після першого разу за 15 днів моєї ідеї я другий день нічого не їм... Люди їдять багато, а я терплю для них, живущих на білому світі. Люди будують міста й села, намагаються місце зберегти. Їх заставляють, зброєю погрожують іншим народам. Ми, мовляв, живемо й робимо всякого роду іграшки, усякі потрібні нам машини. 

      204. 28 вересня. 19 день як я кинув зовсім хлібне їсти, за що треба сказати природі спасибі. Я повинен їй сказати це за кожен день такого ось терпіння. Я повинен відрахувати три карбованці, щоб мій день був окуплений. Я почуваю хороше в своїх умовах, можна голодувати.

      205. Ось які проходять діла між цими людьми, котрі в своєму житті на землі панують, борються з природою. Вони заставляють її, щоб вона служила користю, джерелом життя. Вона в себе зберігає те, що треба на глибині своєї можливості.

      206. 28 вересня я вже одержав паспорт. Мені міліція виклала режим.

      207. 29 вересня був мороз білий, як молоко. У відрі вода замерзла. Я по цих умовах біг. Листя капусти повалилось. 

      208. Слухом хорошим земля наповнюється, багато такого зроблено мною. Треба б не їсти, але нічого ти в цьому не зробиш: навкруги мене таке оточення. Люди ведуть свій обряд. Вони з постелі піднімаються – уже їх оточує така мисль і направляє в сторону всіх наших добрих людей. Вони шукають хороше в житті в природі те, що треба. Це є на землі в кожного чоловіка. Він на ній так живе, так він оточується й робить він у природі те, що йому шкідливо. Цьому ділу нема кінця й краю в усьому житті. Ми почали робити це діло з перших днів свого життя,  коли почав цей чоловік перше початкове діло. 

      209. Третій день проходить, як білий мороз на землю лягає. А людям у душі й серці здається: от-от скоро прийде в житті такий час, наш зимовий день з такими своїми силами,  з такою струминою. Біла муха в повітрі полетить і густим килимом покриє землю, духом своїм усіх освітить, як ясне красне сонечко. Вони наші людські діла не будуть задовольняти. От вам і живий факт. У людей настало таке могутнє діло. Усі люди на своєму місці в своєму ділі, запрацювала на людей могутня техніка, таке штучне й введена хімія. От і сонечко в житті своєму стало треба. До нього мізерна комашечка старається попасти. А пташки перелітні вже свої місця залишили  й далеко відлетіли. Вони знаходяться там, де ми й не думали. Це ж не люди є, кому доводиться ховатись і бути весь рік на одному місці.

      Завжди не одна атмосфера буває на цьому місці, вона проходить, міняє сама себе, може бути більше в тисячу разів. А коли придивишся до цього діла, до такої атмосфери, до вивченого моменту, то визнати, узнати ніяк не можна. Але ми такі є, що дивились і зустрічали такі дні, котрі породили в нас негативне ставлення до них. От на наше місце холод прийде, ми відчуваємо до цього недовіру, оточуємось сезонним одягом за модою. Чоловік одягнувся і частково відійшов від природи. А природа - це є ми, тільки сховались від умов. Ми як такі є на білому світі весь рік усе оточуємось, знаємо готуватись до цього діла. 

      210. Раніше люди жили в такий час, бачили, як у нашій висоті під хмарами пролітали зграї гусячі і журавлів. А тепер їх кури замінили, їм як таким не дали можливості на півночі заводитись. Люди своєю технікою на нашій землі  на нашому полі задумали зробити орану  грядку, щоб там посадити зернятко, щоб воно нам дало в житті багато зернят. А коли це в нас виходить, то ми цьому радуємось  і робимо бенкет. Це все наше діло – це є природа, котра нас утягує. Якщо хороше це місце, воно нам дає  великий прибуток. Ми в цьому стараємось своє наявне розвинути, як розвивається будь-яке таке діло, лише б природа нас не ображала своїми днями. Вона такі дні приводить,  а ми стараємось до них приготувати всю наявну техніку. Пішов до механізатора сказати слово добре: ти ж наш милий чоловік, ми тебе вчили цьому ділу, ти теж ділок хороший, коли плугом глибоко ореш рано восени. Цю оранку покладуть під сніг, вона пролежить, промерзне свій час. А нам свою атмосферу зробить сонечко, промені направить і воду нам пустить. Сніг піде від нас, залишивши людям воду. А сонечко землю відігріло, не спиться чоловікові. Його до цього діла мисль привела. Усю зиму він на цьому місці пролазив та про це ось думав. Людям цим не одне про це діло думати та гадати, а найголовніше – робити. Він до сонечка пробрався на це місце. Що йому треба буде в цьому, він уже робить і городить. Оранка – це його перша робота, і її  він зробив вчасно.

      Початок весни треба й пташкам, котрі нашого брата своїм голосом веселять. Про цю весну знають люди. Вони думають, що їм потім доведеться справжнім ділом жити. На це все вони надіються.

      211. Якщо будемо жити так, ми благо не одержимо, цим ділом життя своє не одержимо. Цей потік цього часу буде непідходящим.

      Чоловік за цим женеться, доганяє іншого чоловіка, хоче йому сказати: що ти, такий чоловік, робиш, що своє дитя заставляєш? Ти його вчиш за гроші. Коли він на твоєму утриманні, то це для нього хороше, але коли його нема, то тут уже біда. Дитя як на отця своїм таким ділом має свою образу, воно психує, воно цим незадоволено. У нього є минуле. Йому тільки дай, і він більше нічого не розуміє. А батька треба забезпечити, у нього рветься все, що попадається під руки. Отець хворіє, а син тим більше хворіє від такого недостатнього утримання. Тому догодити своєму рідному дитяті ніяк не можна. А ось що треба зробити в житті нашому, що цим догодити й батькам, і дітям, - треба всім давати одну зарплату 33 карбованці в місяць. Мало буде цього – прибавимо. Від цього буде хороше всім: і батькам, і  дітям. Якщо ми цього в житті своєму не зробимо, то в нас таке безладдя й залишиться: ми будемо бідними нужденними людьми. Нас ніхто не пожаліє, навіть сама природа. Вона нам форму покаже: болячку, грибок посадить. А щоб від цього всього були засоби або такий чоловік, народжений для цього, люблячий усіх людей, який найшов увічливість у природі, як найшов наш рідний Учитель Іванов. 

      212. Він написав. Він сам найшов у житті це йому як такому підростаючому дитяті. Він ішов з іншими дітьми,  у котрих гривня в руках. А в мене, Паршека, нема копійки за душею – і була моя велика образа на рідного отця. Він про це не знав, але синові доводилось від такого отця відмовитись. Я через цю бідність, через таку нужду став приватну власність відновлювати. Отцеві помагав трохи, тягнув у двір, щоб мого отця не називали  “Шишкіним”,  а називали Корнієм Івановичем. Він від мене одержав це. Я його як отця любив і йшов на все. Йому за забій тварини дали вислання, він був засланий у Архангельську губернію. Я його звідти звільнив. Він умер у Суліні, тоді С. М. Кірова в 1934 році вбили. Отця природа вбила, кров линула зсередини через рот. Ми з братом Федором не брали участь у похоронах. Йому за це вічна пам’ять, що він нас, таких молодців, виходив. Ми йому, його життю за це кланяємось, говоримо: спасибі тобі, батю, лежи й чекай. Може, буде щось інше – твій син Паршек зробить у людях – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Від нього люди ждуть нового небувалого. Може, отець мій рідний, від цього діла ти встанеш, і визнаєш свою таку помилку. Ти ж, як отець рідний Паршека,  указав йому життя на Чувілкіному бугрі. Це місце на землі ніким не зайняте, а мені його не дали охоронці порядку. Вони не знали про твої подвиги, коли було шефство козаків. Тебе вони били за мене 50 шомполами. Я десь був, але пішов забороняти їм тебе бити. Але зате козаки в цьому програли, їх більшовики розбили: Сталін, Ворошилов, Будьонний та інші. Я був перший з усіх більшовиків, більшовик-повстанець загону Білоусова. Козацький поїзд під косогір спустив, літак козацький спалив. А ти, батю, за мене й тут відповідав у Каменську в погребах.  

      213. 30 вересня. У Москві є хлопчик мій послідовник. У нього рідний батько військовий чоловік не хотів, щоб Андрій ішов дорогою якогось Учителя. Він цю ідею не визнавав, був проти, а Андрійко держався й хотів іти дорогою Учителя. Цю дорогу визнавав фізик і математик Хвощевський. Він читає всю писанину Учителя, усі праці, усю історію, котра робилась Учителем. Він її так робив. Це не його особисто, а природне явище. Повітря, вода, земля – усе це нам помагає.

      Уся техніка, усе штучне, медична хімія – усе це поки що процвітає в людях. А  в один прекрасний час люди від цього діла відійдуть і зроблять у житті те, що їм подобається, що їм треба. У них вийде. Учитель користується цим не так, як користуються всі люди. Він вірить у природне, йому поклоняється.

      214. Холод помаленьку наступає. Я йшов та на це все дивився як на своє любиме добро. Холод – це зимовий час росте й піднімається вгору. А ми, усі люди, ідемо із своїм, і крекчемо тяжко. Легке не появляється, а тяжкого багато. Ми згадуємо молодість. Вона нас оточила, хотіла, щоб ми з місця бігли, а час тягнув назад. Нам не хотілось швидко бігти. А нас примушували ласкаво брати, щоб ми від цього місця бігли. А тепер ми стали немолоді, тепер наші тіла стали більш тяжкі. У нас ноги не як ноги свої, руки не піднімаються. Це є одна біда. А її люди створюють, вони не хотіли б цього, але зробити не зможуть.

      Від Нового  року скільки було для людей  свят, котрі введені урядом та ще віруючими нашими людьми.  Ми визнаємо щотижня кожен раз неділю, котрій люди кланяються. Усе пороблять за цей тиждень, а потім відпочивають. А я не вибирав дні, не прошу. Я незалежний, щоб заставляти як такого чоловіка. Він не кланяється нікому.

      А от тепер уже треба сонечко: чоловік одягнений ходить та бережеться від холоду. Які ми є люди, слова не знайдемо в цьому. Худобу ми бережемо в особливих умовах. Це було й буде скрізь, тому люди вмирають. Нас за це природа калічить: ми її, як свою, продаємо, купляємо, ріжемо, поїдаємо, як своє тіло. І землею ми користуємось, як джерелом. Земля нашого брата як кліщиків держить. Ми по ній, як джерелу, нишпоримо, щось шукаємо, знаходимо, присвоюємо, як своє. А коли ми її як таку побачили своїми очами, ми її піймали. 

      215. Мені хлопчик Рома  прислав лист. Пише, що йому не вистачає повітря – найголовнішого. А навчання – добре, спорт – добре. Я відповів: «Проси Учителя, і все буде в порядку». Я теж залежу від природи, не буваю без неї так, щоб не просити. Учитель говорить свої слова: дай мені, природа, життя й моє вчення. Я завжди з природою йду прямо по путі, а ви, як такі люди, без мене – ні кроку. Ти попробуй сам особисто зробити те, що надумав, а потім візьми із собою мене як такого й проси в цьому. А потім зрівняй. Чиє буде краще: моє чи твоє? Одна артистка співала, вона в суботу повинна була їсти, вона це не змогла робити.

      216. Купили капусту в радгоспі «Ударник». Це все Якова робота. Та й машину Яша має «двадцять першу», за нею так доглядає. Це його таке діло. Він не нарадується, за нею дивиться, змазує. Кинув би ще пити – яка була б і батькові, і дружині від цього всього красота. Жити б, жити, але біда одна така – мучить випивка.

      Я раніше теж випивав і сильно пив вино. Але прийшов такий час, що треба було кидати. Я кинув пити й інших учу найкориснішому ділу. Мені помагає природа завдяки моїй любові до неї. Вона мене зберігає. Ми, усі люди, з нею боремось.

      217. При такій сонячній атмосфері холодною водою з відра скупався. Мені хороше. Я згадав дружину, вона мені говорила: «Коли вмру, тобі буде погано».

      1 жовтня. Такий осінній місяць, котрому треба поклонитись усім людям.

      218. Я – перед усіма, особливо перед ученими в аудиторії. Учитель їм як ініціаторам доброго діла говорить і кланяється в пояс за все їхнє хороше. Як вони знайшли місце, найбагатшою сировиною оточили себе, зробили на заводі кращу продукцію завдяки конструкторам, винахідникам і робітникам. Склали ми таку машину, найсильнішу в світі, для науки стали мати. Вона в нас на місці не стоїть, а шукає по природі те, що треба в житті. Ми буваємо в Арктиці, летимо в Космос. У нас є зброя, зроблена нами в цьому ділі, будь-якого ворога знищує. У ділі нашому природному  ми живемо на цій ось землі непогано. У нас є геологи, енергетики. Знайшли ми золото й країну збагатили. У нас є все, а тому в природі ми живемо хороше й тепло. Ми цим оточили себе, ми хвалимось, ледь не кричимо «ура». А коли приходить на арену життя погане й холодне, то ми... біжимо від нього подалі. Не по душі, не для серця, а тому люди від нього йдуть. Їх сторона не дає життя, від чого чоловік гине, вмирає. А щоб ми знайшли засоби для порятунку в житті або в нас знайшовся чоловік, що може цього уникнути, то ми залишаємось у цьому бідними людьми. Це все зробили самі люди, їхнє це було все. Вони добивались такої слави, а вийшло зовсім не те. Як вони в цьому не жили, що вони не робили, а прийшли до відмирання. Гіршого, ніж це, не може бути.  Природа їх цим оточила. Вони вмерли на віки-віків. Це хвороба свого роду, їх нестаток. Говорять усі люди про це діло: пожив та сваволив у цьому, а відповідати не доведеться нікому. Якби це була правда в цьому. Для чого мене такого в людях народила? Вона так даремно не кинула в ці умови. Усім людям так бути неможливо, а мені можна. Природа – для всіх нас, ми нею користуємось. День приходить до всіх такий само, а потім проходить. А ми в цьому жили, живемо й будемо жити, тільки людьми технічного характеру. Хвалимось чужим добром, хвалимось. А природа своє має, хоче сказати про це діло, що це все – ваше діло, а не моє діло.

      219. Закінчую цю останню сторінку, котра мене поставила на мої такі ноги. Вони мене держать. Я про це діло сам особисто думав би, якби цього в природі не було? Моє діло робилось, щоб вийшов живий факт. У людях живе мертве, живе не зможе стояти на місці, а зовсім неживе бережеться. Живі в землі лежать вічно. Цьому нема кінця й краю.

      220. Рік починається 1 січня. Це місяць зимового холодного часу. А потім приходить лютий - останній місяць зими. А потім наступає красуня дівиця-весна, вона приходить до нас сонячними променями, теплими днями. Така атмосфера забирає з полів сніг, зелену траву насаджує. Усе росте й цвіте. А потім літо наступає до самого серпня. І знову осінь золота. І так усе живе розвивається, одне приходить, а інше відходить. І проходять у цьому всі 12 місяців, повний рік.  

      221. Він проходив по цій землі 80 літ. Як один день, цей час проскочив, його зовсім не доводилось бачити.  Він із собою вів атмосферу не одну, а багато, холодну й теплу. Половину життя придержувався технічного, сам себе в труді показував. Це така моя молодість. Але вперед ішли мої природні дні. Я став у природі не технічним чоловіком, а природним.

      222. От і діло трапились із Романом Максимовичем. Він віддав унуку свою хату, щоб доглядати його в житті. А потім його в комору запре, щоб від нього позбавитись. Його осудили, дім відібрали. Такі діла в людях творяться, а ми хочемо в житті нового.

      223. Сонечко у віконце теплими променями світило. А кукурудзяні снопи всі підв’язані, їх треба прибрати куди слід. А погода надворі підходяща проходила, люди в городах копались, хто як і що робив. Дорога сама, без машини, не залишалась, а водій був на арені, він цю машину вів і старався по цій дорозі проїхати.

      224. Це було в жовтні. Тепло стояло. До мене приїхала з Бирюкова учителька. Вона хворіла, старалась попасти до медиків, а вони від цього чоловіка відмовились. Лікарі цьому чоловікові хворому помагають. Я – чоловік, а мені сказали, що я вмру: усі люди вмирають. Вони – живі люди, хочуть жити, але природа не хоче, щоб люди із своїм учинком жили. З нею боролись, її вбивали, тому вона всякими шляхами старається напасти. Вона – володарка все це зробити, щоб люди знали,  що природа за все наше карає, щоб інші люди здорового характеру знали, що всіх така черга жде. Ви в цьому не гарантовані, ви нічого не робите, щоб здоровими бути. Вас оточують гроші, за котрі все в природі продається. Ви природу направо й наліво продаєте, тому вона нас таких нагороджує такими хворобами. Я, Учитель, для цього народжений із цими силами, із цією любов’ю. Я всім однаково роблю: через весь свій  організм сили ввожу. Я хочу своєму тілу, щоб воно легко зажило. Ця така моя любов дає життя вічне.

      2 жовтня. Якби ми з вами не відходили від іншого й не були горді, то всіх нас природа не ображала. А то ми ненавидимо своїм учинком. Якби ми іншому не побажали те, чого сам не хочеш! Ти – чоловік свого роду, народжений, як усі люди. Ти не хочеш із людьми ввічливо здоровкатись, мовляв, здрастуй, милий такий чоловік.

 

1977 рік  2 жовтня

Учитель Іванов

Над Богом суд мертвими людьми за їхню смерть.

 

Набір – Ош. З оригіналу. (1302). (в1412).

 

    7710.02   Тематичний покажчик

Бог  5,24,111,196

Учитель переможець природи  6,24,188

Ленін   9

Отець, син, дух святий  12,74,77,83,84,189,

195,197

Учитель Бог  19, 22,23,36,37,40,110,111,

146, 196

Сазан  47

Війна 41г.  54

Ворог  60

12 днів у воді  64

Дорога учителя, про воду  70,71

Діло людей  74

Учитель історія, молодь  75, 213, 101

Хороше  погане  75,96,105

Бог дух святий  84

Чувілкін бугор  30, 91, 108

Оздоровлення  99

Хвороба  99, 225

Учителя ідея  99

Незадоволення життям природа102,115,225

Народження дитя  103

Помилка людей  105

Прийом  93,106,201

Христос ідея  109

Видіння Учителя  154

Учитель чоловік духа  165

Гроші  169

Терпіння без їжі 15 днів 170,187,201

Учитель без дихання під водою 175,190

33 карбованця  177

Народження   ЧБП  191

Просити Учителя  216

Еволюція  68,84,107,198

Свідоме терпіння  180,190