Іванов П. К.

Свято 60 років Жовтня

 

Учитель

 

1977.10.03 – 12.02

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. 3 жовтня. Ми приїхали з Кондрючого. Ми їхали вчетверо по туману. Нас віз син. Приїхали благополучно, привезли ми із собою кавунів. Із них два білих, це на кашу. А потім Ніна з Полею їдуть у Москву. По приїзду в Сулін нас зустріла Поля, вона нами була рада. Так воно в людях робилось завжди. Люди людей зустрічали, їм доводилось проводжати як гостей. Вони три дні були рідними, а потім вони вже так надокучили, стали чужі. Ми їм не раді стали. Як це робилось, так і робиться весь час.

      2. Сьогодні квитки поїхав брати. У радгоспі порося купили. А робити нічого не робив: такий день під руки попався. Я думав: так, а вийшло інакше. Криком зупинив Абрека, він – на людей, йому доводилось злитись. Автомашини одна за одною проскочили. А моє діло одне – я готувався зі своїм виступом доказати правоту. Мій такий виступ перед ученими людьми, я повинен їм сказати так: вам як ділкам цього діла повинен сказати про все зроблене вами в житті, я вам кланяюсь низько головою.

      3. Називав їх ученими людьми. Якби не ви, у нас із вами не було того, що ми маємо. Це – всьому діло. Ми з вами спершу довго про це мислили, прийшли: треба буде це зробити. На це ось ми поклали сили. Ми не одне це ось зробили, у нас це вийшло. За це ось нас люди стали вважати людьми добрими й винесли за це своє спасибі. Цьому місцю цьому ділу виявились ми хазяї, самі його як таке знайшли, і сказали своє слово. Вони оточили себе великим об’єктом. А ми його такого намітили, щоб він у нас такий був. Це – наше діло, воно заслужило перед усіма.           

      4. Ми від них одержали своє спасибі. Нам Учитель від свого імені за все це подякував. Воно в нас таке є. Ми показали людям це ось зроблене, це наше діло. Воно між нами такими жило, воно живе, воно буде жити вічно. Я, говорить конструктор і винахідник цього діла, - не живого тіла, а мертвого капіталу, бережу це все, як око своє. Ми це все зробили, поставили, щоб на це ось люди дивились, як на живе. Це не живий чоловік, на котрого ми можемо дивитись одного разу, а іншого разу він може від нас піти. Це є живий чоловік, що рухається, він народжений природою. 

      5. Його оточували повітря, вода й земля. Він не зроблений із природи із сировини, його народила природа природним шляхом. Мертве нерухоме зовсім не таке, як живе. Чоловік – він не камінь, він не сировина, котра із землі береться й на землі вічно стоїть, за що ми одержали благо. Ми, усі люди, нескінченно вченим дякуємо, їм від людей – велике спасибі й спасибі. А раз ми від людей нижчих одержали на своє ім’я таке спасибі, а раз ми одержали за це все, врешті-решт люди діждались цього діла. Ми заслужили, оточили себе цим. Люди від цього діла не відмовились продовжувати. Вони людей заставили гнатись, вони догнали.   

      6. 4 жовтня, вівторок. Йому так само доводилось у цьому всьому бути учасником. Він за цей час уже багато зробив. Йому треба сказати   за все його спасибі. Він із собою приносив повітря, була вода та земля – наша рідна мати, з котрою доводилось разом це місце знайти. Воно нам, таким людям, зароджувало щастя. Ми з вами на ньому відкривали рідні поклади надр. Ми їх звідти брали, тягнули на-гора. 

      7. Ось що ми, такі люди, робили. У нас для цього були заводи. Ми топили, робили чавун, залізо, лили сталь. А зі цього всього відливали деталь потрібну. З неї ми складали всяку машину, котра треба буде для нашого національного народу. Він такою машиною хвалиться всюди, говорить на арені: це ми самі таку машину зробили.  Ми її зможемо застосувати на будь-якому такому фронті, ми нею захищаємо самі себе, вона нам помагає відбиватись від будь-якого ворога.

      8. Ми для цього діла живемо та все бережемо, як око. Ми своє рідне бережемо, не хочемо чужого, а своє нікому не дамо. Ось які ми люди всі, живущі на білому світі. Ще далеко-далеко цей день, що по природі йде, ми його ждемо, до нього такого готуємось. Усі свої сили до цього діла готуємо. Місце своє знайшли; що треба, обов’язково треба зробити. Ми – усьому діло, нас не вчити цьому всьому. Наша така ось розвідка. Ми на одному місці не сидимо. Наше діло: ми захотіли сьогодні направити свою експедицію своїх людей для пошуку там якогось у житті багатства.

      9. У нас лежить у природі багато такого ось не викопного багатства. Воно нам у нужді треба, а природа нам ці ось поклади відкриває. Ми починаємо ними розпоряджатись, як добром. У нас для цього є міста, села, селища. У них люди живуть і міркують, що їм у житті в природі треба. Вони механізатори в сільському господарстві. Агрономи, учені люди, землероби за нею так доглядають. З неї роблять грядку, рано перед зимою зорати та озимину треба посіяти, щоб ця земля давала не поганий, а хороший урожай. Людей наших треба годувати досита, одягати до самого тепла, а дім треба побудувати з усіма вигодами.

      10. Це наше таке є діло: дивитись у далечінь, бачити хороше, ним скористатись, як своїм добром. Його дуже багато, і воно якісне, воно треба нам та іншим. Ми його знайшли, у нас зайве є. Чому не поділитися з іншими народами? Ми – комерсанти, навчились торгувати, це наше людське таке діло є. Стараємось більше мати. Ми ж люди живого характеру, живемо хороше й тепло, усім хочемо цього ось. А самі не знаємо, куди це все веде? Виступаємо, танцюємо, веселимось – це наше таке життя. Ми його на землі робимо, це є наша радість, ми цим користуємось.

      11. Земля нами завойована, вона нам усе народжує. У нас є все, що треба в житті. Ми шукаємо, знаходимо, робимо, перероблюємо, збагачуємось. Нас ніхто не ображає, крім однієї природи. Вона нам дає, у неї дуже багато такого добра. Вона в нас – мертвий капітал, ми його бережемо. Це все людям належить, вони на це все навчаються. Їм доводиться своє місце займати й ним розпоряджатись. Ми, люди вченого характеру, про це все думаємо. А щоб зробити, у нас для цього є люди підлеглі. Людям лише б команда була, вони слухаються й стараються все в цьому зробити. 

      12. Перед нами таке завдання: треба буде це ось зробити. За нами нема зупинки. Ми це ось зробимо, перед нами це діло є, воно нами оточується. Це є діло мертвого характеру, ми в ньому так живемо, нас зручність оточує. Ми пішки не ходимо, нас катає колесо, транспорт у нас ходить за маршрутом, нас усіх водій розвозить. Ми знаємо хороше свою зупинку, вона нас приймає. Ми на ній на свій автобус сідаємо й виходимо. Це є наша така любительська прогулянка. Ми культурно по умовах рухаємось, у нас нема того, щоб відставати і невчасно приїжджати.

      13. У нас по наших умовах проходить реально. У нас робота як робота проходить. Навчання ми відвідуємо так, як це буде треба. Наше навчання нам дає свою спеціальність. Ми робимось інженерами, лікарями, математиками, людьми, котрі сіли на своє індивідуальне місце.

      Так говорить про всю свою довіру. Я, говорить, цьому ділу є командир. Мене люди слухають і розуміють, як такого діяча. Я будую об’єкт за наказом архітектора, за піднесеним планом. Ми взялись його зробити, пообіцяли, це ж є наша робота.

      14. Ми її розумно робимо. У нас виходять будинки всякого покрою, ростуть на очах. Ми в цьому є будівельники, ми є учені люди. За що ми не візьмемось, у нас під руками горить. Ми хвалимось цим. Фронт нашої роботи великий, він має в себе все. На випадок  якого-небудь нещастя у нас  швидка допомога, вона тут як тут із своїми технічними послугами. Хворий є хворий. Вони цього хворого своїми ділами оточили із своїми адміністративними вказівками. Хворі перебувають в умовах. А здоровим людям це є слово, від нього як такого ждуть діло.

      15. Ми надіємось на це все. Люди вчені женуть людей у бій. Для того вони туди йдуть, щоб там це зробити. Вони зробили, прийшли до людей, щоб їм що-небудь зробити. Вони склали цей супутник, туди посадили людей, їх технічно зробили невагомими людьми. Такою швидкістю ловлять хвилі для вченого світу.

      Учитель – це практичний чоловік, він ступає по землі босою ногою. Треба буде зробити так, щоб одна нога стояла на Землі, друга стояла на Місяці. Це повинна зробитись у природі чоловіком велика фізична робота. Вона не робиться технічними людьми, а робить це ось тільки Іванов із своєю ідеєю.

      16. Він у людях виступає, говорить ученим про все наше зроблене хороше й тепле. Іванов вносить свою пропозицію щодо чоловіка життя. Ми, усі люди, повинні цього діла діждатись. Це буде потік людського життя. Зміниться це хороше й тепле, відійде від людей; прийде на зміну цього всього холодне й погане. Життя почнеться нове небувале. Хороші й теплі умови заставляли чоловіка вмирати. А от холодні та погані умови примусять жити вічно. Природа вирішить це ось питання в житті нашому. Ми як такі люди цим оточимо себе, нас природа пожаліє.

      17. 5 жовтня. Після такого сильного дощу стало холодно. Значить, треба не їсти, це веде до хорошого. Люди цього в житті доб’ються, вони цим заслужать, їх природа за це діло не буде карати. Ми забудемо ці ось могили. Ми по-старому не будемо так рано вставати з постелі, а потім братись за ту мисль, котра не забувала в цьому готуватись. Скоро сніданок, а сніданок готується з картоплі, вона вариться, вона товчеться на пюре.

      18. А до сніданку люди готуються, апетит свій розвивають, воду ставлять на вогонь, кип’ятять її. Чоловік це все поїдає. Це все робиться на один час, а в інший час чоловік зустрічається з обідом. Він готується так само з продуктів, вариться борщ і що-небудь таке інше. Люди без діла не зостаються, у них є руки, вони на все такі майстри. Лопата з рук  не випаде яму копати. Треба фундамент – риється людьми. Землю також риють лопатою. Не пориєш – нічого не одержиш. Це все робиться людьми. Вони розкрили атмосферу, це Космос, він даремно завойовується, як пусті відра виштовхуються.   

      19. Усе це робиться не те що треба. Прийшла весна на арену. Ми її зустріли як таку, їй свою зброю показали: на,  мовляв,  дивись. Це діло наше таке всіх. Ще  до  самого  сонечка  ти як  хазяїн  цього  всього, ні  в кого  не  спитавшись, сам усе зробив. А діло треба буде таке: цю ось оранку заволочити, грядку з неї зробити. До самого краю запушити так,  щоб волога зосталась. Сила тепер не жива, а технічна. Машина потужна за що не візьметься, вона зробить. Зернятка вона посадить, воно швидко підніметься, виросте, воно дозріє. Йому доведеться поспіти.

      20. І на це все є комбайн, він покосить, він помолотить і зерна очистить, зробить з них муку. Розведуть і запустять, зі цього вийде хліб. Спечуть у печі його, у продаж дадуть – їжте люди, поправляйтесь. Хочеш – фізично роби. Хочеш – розумово мисли. А діло твоє є, воно стоїть на своєму місці на неживому, зовсім мертвому. Ми його таким ось робимо, але щоб зробити, у нас це не виходить. Кораблі, супутники не появляються, вони користі не дали. Люди вчені, вони зовсім хворі, їх треба лікувати природою: повітрям, водою, землею  - що й мене народило. Мої сили появились на білий світ. Я був такий само як усі люди. Ніколи не висипався, а тільки спав і спав. Мої сили потребували від мене великої енергії не спати, а стояти на ногах та продумувати про те чи інше, як не хотілось спати. Ось які відбувались діла.

     21. А сонечко о 12 годині гріло так хороше, не треба в житті краще. 

Ленін як теоретик говорив так: йому треба влада рад, люди треба, вони все зроблять. А от те, що знайшов наш Іванов,  - це буде життя, але не смерть. Він не приводить приклади, а вводить живі факти.       

      22. Чоловік світоглядно живе, любить природу. Вона близька до чоловіка, береже його, як око. Це є чиста правда, вона починається й народжується разом із партією. Вона разом із ним народжена, і тепер вона й він роблять у людях одну з усіх користь. Вона їх берегла, їм у цьому помагала. Вони в цьому заслужили. Чоловік знайшовся такий із своїми силами, він їх зустрів.

      6 жовтня. Я повинен прямо сказати слово вченим людям, котрі повинні це все прослухати. Я не теоретик, не творець технічних слів, котрими виступили, розкрасили все це.

      23. Ми, люди всі, це зробили, у нас це вийшло. А мені як такому така політика й економіка не треба, котра держить у себе людей із першого початку цього всього. Я – практик, істину хочу сказати. Де подівались перші початкові люди за цей час? За 60 років і керівники, ватажки партії, і ті, хто це діло робив, вони так  само, як і всі люди, повмирали. Їх на арені нема. Вони всі, як вояки, лежать спокійно, своє місце зайняли, а діло їхнє знаходиться в мертвому капіталі.

      24. Подивіться очами: ви побачите правду. Вона росте цілими містами, селами, селищами. Ось цю будову треба робити. Ми не стоїмо на одному місці, а все мислимо про природу. У ній ми є технічні люди, у штучному, з уведеною хімією. Вона нам як таким складає машини, супутник, атомний криголам. Це хороший наший такий простір, де можна бувати. А маленька держава живе для самозбереження самої себе. Це їх діло. А наше діло одне. Одному можна жити, він живе, а інший у цьому терпить.

      25. Так жити, як ми живемо, краще не треба. Ми вмираємо індивідуально, це найгірше. Таке добро ми зуміємо здобути при таких обставинах при такому ділі. Ми в ньому помиляємось і вмираємо, і будемо ми так умирати. Нас ніхто не береже: у нас Бога нема. Ми так жити безсилі, за нас ніхто не заступається. Природа й та – на нас, на людей, на наше таке діло. Вона не хоче, щоб люди були такі, чужим хвалились. Це день, він прийшов до нас ніколи не бувалим, а ми його зустріли мертвим.

      26. У нас на нас усе чуже, добуте трудом, руками, очима, розумом, хитрістю. Тут треба капкан, зброя вогнепальна, щоб убити. Ми – злодії в житті. За що й як буде нас жаліти, якщо ми хитруни, свого діла ділки. Ми, усі люди, не робимо те, що треба в своєму житті. Нам природа показує, втягує. Ми люди ось такі є в житті: звичкою оточені зі самого початку всього нашого життя. Ми з вами з куском хліба не народжувались. Нас природа живими народила. Усе це зробив процес, він нас примусив звикати. Ми не вміли їсти і також не вміли одягатись. 

      27. А дім багатоповерховий поставили в даний час із усіма вигодами. Ми живемо в ньому один раз. Їмо досита, одягаємось до тепла. Якщо тепла погода, ми виходимо на вулицю. Словом, як ховрашки, там живемо, у ньому ми помираємо. А щоб нам таким ось відмовитись, ми це не зробимо. Це наша звичка в цьому копатись. Ми землю заставляємо це все родити, це наше є таке джерело в труді робити їжу, робити одяг, робити дім. Ми в цьому оточені. Це ось наша така звичка: один час у цьому пожити та сваволити, а потім умерти.     

     28. Це наша така звичка. Тютюн ми палимо, кидати не хочемо.  Горілку глитаємо – наша така шкода. Так само їжа розвивається в процесі. Ми їмо не мало, а багато. Сьогодні їмо, завтра їмо, а псуватись треба. Цю звичку може видалити той чоловік, котрому доведеться оточити себе Духом Святим. Це еволюційний чоловік, Бог землі, Спаситель світу цього. Він ходить по землі не так, як ходять усі люди. У нього килим один,  його лапа відчуває те, вона відчуває інше – шкоди ніякої, а тільки одна користь. 

      29. Він не простуджується, не хворіє. Це його заслуги в природі. Йому легко приходиться завойовувати в цьому рубіж. 45 літ не одягається, не їсть.

      7 жовтня. Усьому діло – його сили є. Він терпить на славу всіх наших людей. Це робить сам особисто Іванов. Хіба йому не холодно? Він же живий чоловік, він у тисячу разів сильніше відчуває холод, але на нього це не впливає. Він сильно хоче їсти, у нього все в порядку, апетит вовчий, але не їсть свідомо. У нього  їжа – це повітря, він наповнює пусте місце.

      30. Ми ковтаємо їжу з повітрям. Продукт кисне всередині, це наша така піч горить, кисне - вогнем. Ми як такі в цьому горимо самі. Звичка щезає, а терпіння народжується, не яке-небудь, а свідоме. Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі – ворога жене зі землі, щоб він у людях не існував. Ворог – це є природа: наша їжа, наш одяг і житловий дім, - де ми спокійно вмираємо. Нам нема в цьому ніякої слави. Ми – бідні люди в цьому, умираємо на віки-віків. Нас за це називають бідними людьми. Ми з вами нічого не робимо в природі, щоби бути здоровими людьми.

      31. Нам дай, ми більше нічого не знаємо. Якщо нам не дадуть, ми тут же помираємо. Це все робить наша така звичка. Вона з нами живе весь час. Ми через неї всі так умираємо як і не жили. Якщо ми з вами це не зробимо в своєму житті, то ми як люди прийдемо до негожості. Це все зробила наша теорія, котра заставила нашу молодь так виховуватись. Діти наші в майбутнє дивляться: вони бачать у себе великі гроші, своє командування над іншим чоловіком. Це така звичка робиться вченими.

      32. Ми жити без грамоти не навчились. Нам треба вчитись, щоб грамоту знати, щоб ми вміли людьми командувати. У нас звичка погана – у бій гнати молодь. Вона в нас іде вчитись практичному солдатському навчанню батьківщину захищати. Люди й на це теорію мають, офіцерами робляться. Погоня за чином – це людська звичка. Вона від нас скоро відійде, ми не будемо зовсім її робити. Хворіти ми зовсім перестанемо, не будемо простуджуватись, свідомість визначить буття. Так шалено не будемо робити те діло, у котрому ми помиляємось.

      33. Бог історію всю вирішить. У нього сили на це є. Ми самі підемо за ним. Він не буде це робити в природі. Земля багата буде, вона заросте бур’яном, сили її колишні настануть. Люди перестануть із нею боротись, вони так відходити не будуть, близько вони стануть, як наш любимий дорогий Учитель. Він не боїться ні повітря, ні води, ні землі. Це його милі невмираючі друзі. Вони йому в будь-який час року поможуть. Він їх, як матір рідну, просить, ледь не кланяється їм у пояс, кожного такого дня, щоб вона дала йому життя, його вчення. Він про це нам пише, хоче нам сказати.  

      34. Це минула історія людей. Люди жили під командою отця рідного, він усіма нами розпоряджався, хазяйнував, його було таке право. Він жив по-самодержавному. Богу він сильно вірив, але виконувати йому не доводилось. Його за це діло змінила революція, син – отця. То люди жили в природі кустарно, вони лізли з Богом на гору. А тепер люди вчені заставили всіх людей по-своєму вчитись. Люди не стали без грамоти жити так, як вони раніше жили. Вони, темні, без усякого знання й повмирали.

      35. Темнота смітила, а технічний розум був відсутній. Учені люди взялись за це діло, ввели техніку, стали вченими, замінили всю минулу неграмотність. Вони кинули сірниками торгувати, узялась за колеса, за цю машину. Вона в нас стала бігати по землі, плавати по воді, а літати в повітрі. Зробили греблю, набрали води, поставили турбіни, протягнули по дроту струм. Світло ми запалили, привод пустили, токарне діло ввели. Нам стало легко зробити всяку деталь. Ми далеко за цим не їхали й не шукали, ми добились  цього самі.

      36. Робимо й учимось самі. За що ми самі не візьмемось, у нас горить під руками. Ми – техніки, інженери, лікарі, професори, академіки. Озброєні ми цим, щоб робити діло. А в ньому ми помилились. Нас природа покарала. Ми застудились, захворіли, похворіли й умерли від цього всього. А засоби від цього шукали, але не знайшли; і нема такого чоловіка, щоб він врятував нас від цього діла.

      Прийшов Бог землі, він по-своєму мислить, а робить сам. У нього для цього всього є в природі невмираючі якості – любов до всього. Бог не гидує ніким ніде ніяк. Це – його діло.

      37. Він не боїться природи, особливо повітря, води – що за твоє зроблене карає. Люди від неї гинуть.  Треба в природі заслуги, щоб люди на тебе не ображались, були тобою задоволені. А Бог прийшов на землю врятувати світ людей, своїм учинком задовольнити. Вони з-за цього всього кидають. Усе те, що вони до цього робили, робити більше не будуть. Вони старались у природі трудитись, самі себе губили, їх оточувала втома, неміч, хвороба. Він її зародив. Після такого хорошого спокою тіло жило хороше й тепло.

      38. Ми через це приходимо самі, у цьому не оволодіваємо, бо ми є бідні люди. Нас із вами губить бажання. Люди це хочуть, але зробити не зможуть. Як наші вчені зі своїм Космосом, зі своєю наукою зупинились. Вони менжують, у них відбувається на ринку своя торгівля. Уміють зі сировини цяцьку робити, беруть за неї гроші. Вони цим програють. Вони своє здоров’я в цьому втрачають. Вони в природі вмирали, вмирають і будуть умирати. У цьому їхнє безсилля. Вони в чужому жили, вони в чужому живуть і будуть вони так чужим жити. А ось так вони не жили.

      39. Їх страх оточує. Якщо люди не будуть так робити це, тоді їм нема чого робити. Їх гроші оточують. Вони здоров’я купляють, вони його продають. Їх діло веде до життя того, котре було раніше при отцеві цареві. Отець-правитель доправився, знайшлись люди, його зняли як негожого. Його сином замінили.

      Син згадує про минуле отця. Треба синові підкорятися, а син бере приклад в отця. Треба по головці погладити й дати йому свою ввічливість. Дитя вчиться в отця, починає нервувати, психувати до істерики. Що він хоче, те й зробить у своєму житті. Він старших не розуміє й не хоче їх розуміти. 

      40. Пів на п’яту  скупався. Сьомого жовтня чув я Голову Верховної Ради, Першого секретаря комуністичної партії Леоніда Ілліча Брежнєва виступ про прийняття конституції  соціалістичної держави СРСР. Про прийняття її депутатами. Я, Паршек, - цьому ділу всьому протилежний; не за життя й труд іду, а своєю ідеєю терплю. Уже пішов другий день мого життя через людей, котрі в цьому вмирали. Моя ідея хоче їм доказати свою правоту, що це теж можна зробити. Ці засоби – для життя.

      41. Не треба їсти, не треба одягатись і в домі не треба жити. Треба бути сильним ворогу дати відсіч. Для цього існує повітря, вода, земля – три основних тіла, котрі нам дали все. Ми з допомогою цих трьох стали робити на землі їжу, одяг і житловий дім. Це помічники всього життя чоловіка. Він у цьому знайшов спосіб, оточив себе, став цим жити. А в самого якась хвороба проявилась, нібито повітря, вода, земля йому наносять шкоду, тобто вони впливають на живе тіло. Чоловік став ховатись в умовах, став знаходити для себе техніку, штучне, застосував хімію – ось що він у природі знайшов, ним оточив себе. 

      42. Це все, ним зроблене, не помогло, а примусило в цьому ділі більше тяжко трудитись, придбавати для самих себе це. Чоловік став робити діло, сам він у цьому помилився, став хворіти, похворів і вмер у цьому. Я ці засоби знайшов у природі, ними оточив себе, став робити те, від чого мені стало хороше й тепло. Цю можливість мені дало холодне й погане. Я не прагнув жити так, як живуть усі люди.

      43. Вони ненавидять холодне й погане, стараються мати в себе чуже природне явище, тобто добро. Воно народжене природою. Вона ради чоловіка дала й буде вона давати чоловікові. Хіба погано буде, коли люди не будуть простуджуватись і не будуть хворіти, їх оточить сміливість?  Вони будуть упевнені в житті. Смерті як такої не стане, буде прогресувати життя. Люди як такі не будуть боятись природи. Будуть гарантовані щодо свого здоров’я. Їх примусить це сили в природі одержати. Ми зробимось господарями. Це все будемо берегти, як око своє.

      44. Так наступати, так убивати ми не станемо джерело. Не будемо ми завойовувати в природі те, що треба. Хіба буде від цього погано, якщо ми не будемо обжиратись. Від нас воняти не буде. Ми більше харкати не будемо. А одягатись? Свою красоту знімемо, фасонне одягати не будемо. Трудитись ми перестанемо. А от легкими ми з вами будемо. Нас як таких повітря прийме, підемо сміло по воді. Це так природа буде нас оточувати. Ми потребувати нічого не станемо. Бідність свою ми з вами зживемо. Ось які ми в цьому ділі зробимось багатими людьми. Ворога більше не буде.

      45. 8 жовтня. Ми ждемо Таню з Москви, нам вона новини привезе.

      Ось які в нас будуть у цьому діла. По-новому будуть жити люди в природі. Не літаки, не супутники, а люди цього доб’ються. Чоловік піде своїм тілом по воді. Ось чого люди самі доб’ються. Їх за це природа не буде карати. Люди заслужать від неї увагу. Природа зробиться для людей матір’ю, годувати, одягати перестане, дім не треба буде. Ось де життя нове почнеться, ніколи не бувале.

      46. Ми не будемо потребувати, апетит відійде зовсім від нас. Тепло проявиться в енергійному тілі, воно вмирати більше не буде. Ось чого ми доб’ємось у природі. Бог усім він простить. У нього в ідеї не буде злочинного світу. І не будуть простуджуватись та хворіти. Тюрма й лікарня щезнуть, люди туди попадати не будуть. Рай на землі засяє. Люди цього діждуться, їх оточить правда. Усі зі загробних умов піднімуться. Той, хто чоловіка закопував, він його відкопає. Це зробить сам Бог. Його зараз не визнають за його діло, а тоді його визнають.

      47. Він своїх людей візьме із собою й скаже: “Ви, мої рідні, знали мене й робили те, що треба”.

      А зараз люди Бога забули, не хочуть його бачити. А він народився тепер, живе з нами й хоче нас усіх любити своїм ділом. Він за це діло сам особисто не їсть і не буде зовсім їсти ради людей. Це є його зброя, котра прямо по теорії стріляє. Мій Дух Святий доведе всім ученим. Вони хваляться чужим. Це їхня техніка, створена ними; штучне, котрим огородились; хімія, що введена в життя людям. Вони забули цілком і повністю Бога.

      48. Я, як Дух Святий, їм свої сили як ніколи покажу, що буде в житті своє й що буде в природі чуже. Ми всі, як один чоловік, зариті в землю в могилу, свої місця зайняли. В історії сказано Богом про свій прихід в люди. Вони його теж ждуть новим у загробному житті. Вони ждуть на собі суд й воскресіння з мертвих у живі. А для чого я не їм і для чого ходжу в такій формі?  Мені як такому чоловікові холодно й мені некрасиво, з мене люди сміються. А я ж не звертаю уваги.

      49. Говорив услід їм таким: смійтесь, смійтесь, а плакати вам доведеться. Я в людях виступаю говорю про свою ідею, вона заставила їх слухати.

      А Ленін із своєю бистротою пробирався з натовпу, правою рукою склав дулю мені під ніс і говорить вголос: “На, дурень”. Я прокинувся, тут же сказав, цей сон угадав. Такі слова Леніну треба сказати: він же вмре, якщо тільки він по моїй дорозі піде. Це неможливо будь-якому чоловікові зробитись таким. Я проходив 45 літ, протерпів свідомо – це чудеса, із чудес чудеса.

      50. Ми з вами зустрічаємо вже, можна сказати, холодний такий час. Усі люди одягаються, вони ховаються від природи, не хочуть так любити, як люблю я її. Не одягаюсь – це мало. До цього не їм ради людей. Вони мене як такого ждуть, що з неба прийду. Я народився так, як народились усі люди. 35 років я прожив як і всі, старався жити хороше й тепло. Рвав сам себе. Хотілось, щоб погано не їсти й багато з’їсти. А одягався краще й тепліше, цього добивався. А тепер я хіба не такий?

      51. Горе вам усім - книжникам, фарисеям - за своє таке самовілля, за своє таке право. Ви хотіли мого приходу на землю в другий раз, на землю до людей. Я їх як ображених природою людей рятував, я їх приймав, давав я їм сили в їхні тіла, щоб вони  в природі не простуджувались і не хворіли. Коли вони моєму вченню кланялись, то в них діло виходило. Хвороба в цьому щезала, а нова не мала сил на чоловіка такого напасти. Це діло не лікаря й не знахаря, а простого руського практичного чоловіка.

      52.  Він, Іванов, ці якості в природі знайшов, ними такими оточив себе, сіє їх на людях. Люди легко зживали цим хворобу, що й заставило цих людей назвати Іванова Спасителем. А за історією, уже один Спаситель за його діло таке людям був розіпнутий законом.  А тепер цього Спасителя хотіли вбити своїм законом охоронці, але вони не знали ідею цього Спасителя, що її прислала природа. Вона розп’яття  хотіла повторити, але жінки дві, Марія й Валентина, прийшли на цю поміч, шукали, знайшли.

      53. А його погнали по умовах із Бобренців у Знаменку в псих-приймальню. А з псих-приймальні – у Кіровоградську тюрму в КПЗ. Як такого не можна було держати, він у психіатрів числиться на обліку як психічно хворий чоловік. Його держати в тюрмі за законом не слід. Юстиція взялась за це поламати рішення психіатрів. Вони помилились на Іванову, визнавши його хворим, але зробити нічого не змогли, крім як треба зробити крок самій юстиції. Прокуратура Кіровограда послала його під конвоєм в Одесу, ізолятор №14 до Алли Павлівни Крицької, вона там заправляла.

      54. Ось яке запитання ставиться перед нами всіма. Якщо ми, такі ось люди є, знайдемо такі ось засоби, що в своєму житті без усякого труда ми маємо обходитись, то ми з вами підемо тоді в труд? Подумайте ви добре й скажіть свої слова тому чоловікові, котрий перед вами як такими ставить своє назріле в природі питання. 

      55. Знаходжусь як усі, за щось переслідуюсь особливо. Я такий загартований чоловік із такими природними дарами. Скажи людям свою правду – люди, ображені долею, піднімуть свій хай: який же ти є Бог, з нами, безпритульними, теж тут сидиш? А я сиджу та поглядаю по сторонах, думаю теж. Забрав мене начальник одного району: людей я в нього без дозволу приймав, їм своє здоров’я давав. Люди за це старались як Богові покласти на стіл якийсь карбованець. Я зібрав ці гроші для того, щоб за них жити.

      56. 9 жовтня, неділя. Уже пішов третій день моєму свідомому такому голодуванню. Я не їм із-за людей. Скільки я їх на білому світі приймав через свої руки, поцілунком із них знімав їх хворобу. Вони до мене приходили, як до Бога, грішні. Я їм усім, як одному, прощав, а з них хвороби знімав. Говорив їм: ідіть та більше не грішіть.

      Люди живі оточені чужим. Треба не робити. Навколо лежать свої умови, лежить на місці якась свого роду річ. А таких речей дуже багато. Їх одні люди клали, а інші їх піднімали, присвоювали. Через це саме люди в себе мали.

      57. Охоронець у себе мав підлеглих людей, зі зброєю їх посилають на місце злочину. Мене за мою діяльність привезли на “бобику” вночі, щоб люди загубили слід його. Вони вчинили зі мною правильно, щоб я теж пройшов умови, у котрих зустрівся з простим міліціонером. Він мене беріг, як око. Я зі цього місця, яке мені призначили, нікуди не збирався йти. Це моє гірше.

      Я повинен доказати свою правоту, що я це роблю від природи. Вона мене Богом освітила. Я – Бог землі, Спаситель усього світу, не хочу, щоб люди тяжко жили.

      58. Та в тюрмах сиділи перед законом, за своє діло сиділи. Вони сиділи так само, думали так само, як і я думав про це діло, щоб із такого режиму піти. Я шукав і ждав вихід. Це була воля, а вона тягнулась від прокурора області, від нього це все залежало. Він зустрівся зі мною в Знаменці в міліції. Я перед ним сльози пролив. Прокурор Кіровоградської області, він так сказав: “Обстригти й у тюрму посадити без усякого”. Я був у пошані за мою хворобу. А тоді повезли в Одесу в ізолятор.

      59. А він був один як такий огороджений високими цементними стінами, написано чорним “№14”. Там люди перевірялися лікарем, куди я теж попав як такий. Мене привезли в Одесу вагоном, а в тюрмі вовчком мене зустріло лікарське обслуговування. Не по-лікарському, а за наказом вони волосся з голови зняли. Сам начальник спитав у мене: ти, мовляв, знаєш, чого попав? Гордо я йому відповів: “Знаю”. І ось я вже опинився в Алли Павлівни. На її обходу було моє питання їй. Вона знала мене по Ростову. Я виступав у Миколи Миколайовича Коргана в аудиторії.

      60. Вона була, слухала мій виступ. Я завжди зупинявся на небувалому. Я завжди малюю про себе особисто, у неї як завідуючої спитав: за що люди прозвали Суворова самородком? Вона зрозуміла, що я не дурень. Я – здорова сторона, але дармоїд. Вона так мені сказала, щоб у суді я це все доказував. А кому доведеш, якщо юстиція вся обрушилась? Люди за моє хороше не помагають, а топлять як нехорошого чоловіка. Найголовніше – дім дружини Уляни Федорівни описали, загрожували як такого шарлатана осудити.

      61. Алла Павлівна виявилась однією з усіх розумницею. Вона вела таку свою політику зі свого розуму. Вона хотіла, щоб мого духу не появлялось. Вона тільки не знала мою мисль, котра приснилась у сні: “Усі звірі найлютіші заплутались у моєму волоссі”. Це вчені закрутяться через мене. Юстиція так оточила людей  своїм  залякуванням, усі люди пішли проти мене. А я розписався за статтю, щоб мене судили. А коли привезли на суд, він від мене слова не отримав. Я як такий промовчав, слова не проговорив. Виклав усе на вченого. 

      62. Я був навчений адвокатом Лінником, щоб із судом не говорити. Я так і вчинив. А потім мене погнали етапом через Харків у Москву. Я у начальників тюрем запитував: чи вони ставили питання, щоб реалізувати ці тюрми. Вони цього ні від кого ніколи не чули. Вони вважали: усе дрібниця, а не діло. Я сказав багатьом іншим злочинцям, що сиділи. Вони слухали, але вірити не вірили. Якийсь чоловік про це говорить, це неможливо. А прийде час, настане цьому час, коли визнають здоровим чоловіком.

      63. Адміністративно оточили чоловіка, щоб він носив свій належний одяг. Конвой не пропускав чоловіка без форми. А коли суд вирішив послати в інститут Сербського, везли без форми. Я цим фасоном, цією ідеєю усім ученим на всякій арені в аудиторії своїм ділом доказав. У мене жінки професори-психіатри спитали, поставили своє назріле питання: “А як ти лікуєш рак?”

      64. Я їм сказав, відповів своїми словами, говорю: рак ніхто з усіх не має права лікувати. Його посадила на тіло сама природа, а ми, учені люди, не знайшли засобів і нема в нас чоловіка для цього, щоб він навчився помагати не раку, а чоловікові. Треба навчитись чоловікові, щоб природою: повітрям, водою, землею – помагати не одному чоловікові від раку, а багатьом людям із своїми захворюваннями. (Такого нема), крім одного Бога, того природного чоловіка. Це Іванов – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Йому довелось взяти від природи всі дари. Вона його освітила цим добром. Він навчився чоловікові своїми природними силами помагати.

      65. Я вам як таким розкажу про це діло. Учителька Тепленька з Бирюкова звернулась помогти їй від саркоми. Я як такий чоловік не відмовився від цього, узяв на себе цю місію як таку жінку прийняти. Як чоловіка з таким захворюванням медицина вже списала. А я, Учитель, не зміг відмовитись від цього живого чоловіка – узявся. Прийняв так, як і всіх приймаю; дав сили. У Кондрючому обливав водою не я особисто, а обливали люди.

      66. Вона мною приймалась, людьми пробуджувалась. А найголовніше – це дається в природі вчення. Його виконують багато людей, і вона теж узялась робити. Поробила, болі в хворої змінились, пішло на покращання. Але болі є, її заставили приїхати до мене в мій дім. Вона приїхала, щоб я її так сам прийняв і сам я її пробудив водою. Вона просила мене, Учителя, щоб їй дав здоров’я. Це здоров’я дає природа. Вона відіграє роль у цьому. Природа – вона, природа - повітря, вода, земля.

      67. У цьому всьому відіграє роль сама ця жінка. З нею зостається все вчення, сказане Учителем. Якщо вона буде цього діла держатись, вона в цьому – найголовніша, якщо це буде робити, вона буде здорова. Ніхто, крім мене, ніяк не поможе це ось захворювання. Учитель усіх так просить.  Для нього люди всі однакові. Учитель – уболівальник, він просить усіх. І вчені-лікарі від цього не відмовились, прийшли до мене з просьбою. Це було в Казані в республіканській психіатричній лікарні. Лікар, що лікувала мене, сама звернулась з радикулітом..., він її мучив, не давав життя. Я її приймав...     

      68. 10 жовтня. Пішов четвертий день. Я не їм, апетит вовчий. Я терплю.      

     69. Хочу сказати людям своє про це діло. Докричались, договорились, досміялись. Ви є люди природи, а не хазяї є свого місця, щоб ним як своїм розпоряджатись. Ти – мізерна істота, залежна від неї. Ти є чоловік – кліщик землі. Ти це діло сам почав робити, на землі діло. Землею став розпоряджатись як своїм джерелом. Ти її як таку назвав своєю землею, став її рити, орати, робити з неї грядку. А потім знайшов зерно, його там посадив, його назвав своїм ім’ям. У тебе це все добро твоє вродило.

      70. Ти його своїм трудом зібрав, зробився хазяїном цього місця. Усе на землі знаходиш, як своє добро, тягнеш. Ти з ним, як своїм добром, що хочеш, те робиш. Ти цим ось озброївся, зробив голку, зробив шило й ніж, також молоток, сокиру, пилку. Усе це дала в нужді моїй земля. Вона зародила врожай, вона указала надра. Нам треба було вугілля, нам треба руда, нафта й газ. Це все належить нам, ми його знайшли як своє, стали робити й зроблену річ зайву продавати, міняти. Це все зробив чоловік. 

      71. Він виявився хазяїном цьому всьому. Звідки таке право взяв, він же спочатку в себе нічого не мав? А тепер у нього машини, пароплави, літаки й усе інше. Він – хазяїн цього добра, котрим розпоряджається один раз. У нього як чоловіка і техніка є, і штучним оточений, і хімія є. Що схоче, те він у житті зробить. А от для свого здоров’я він нічого не робить. Він вважає: життя – це його особистий труд. Він йому як такому помагає за землею доглядати, робити техніку. Цим він живе. Низько нікому не кланяється, а завжди гордо ставить себе: я, мовляв, живу і так буду жити, а ви – як хочете. Женіться за мною. 

      72. Це так робилось у житті й буде воно так робитись у житті. Один народжується, а інший відмирає. А кому треба в цьому жити, якщо люди нічого не роблять у природі, щоби бути в природі чоловікові сильним, щоб не хворіти й не простуджуватись. Люди холодної води бояться, повітря – теж, а земля їх карає своєю силою, вона своєю сирістю робить людей каліками. Вони від неї ховаються в чоботи, у валянці, особливо зимою по морозу, по снігу.

      73. А як же я так зостаюсь, 46 рік наступає? Що мене такого рятує? Я ж чоловік такий само, як усі люди є. У нас є своє багатство, є у нас усе. Наша наука не стоїть на одному місці, а рухається з одного в інше.  А користі людям вона не дає. Люди як жили в природі? Тяжко трудились, їх умови так заставляли. Вони шукали в природі легке, їм хотілось жити хороше й тепло.

      А я - як Учитель народу, Переможець природи, Бог землі. На мені красоти нема, тепла не роблю. Мені сильно холодно. Я живу в цьому холодно й погано.

      74. Моє життя Боже є. Ніхто йому не вірить і не робить, і не хоче, щоб воно було таке. Я ж – чоловік, живу по-своєму. У мене мисль така: треба зовсім кинути цю звичку щодня їсти. Ця звичка в житті нікуди негожа. Легше й здоровіше, коли ти не їси. Моя практика мені підказала. У житті своєму я не їв 15 днів – мені було від цього хороше. Я став їсти – мені зробилось у паху боляче. Я ледве відвернув це ось захворювання. Став користуватись без усякої їжі, не їм нічого.

      75. Понеділок – тяжкий день у цьому, а я не їм – мені хороше. Що може бути краще, ніж це діло? Я цим ось доказую, що я не роблю те, що люди роблять; і не потребую  того, чого люди хочуть у своєму житті. Їм хочеться, щоби було від цього всього хороше й тепло. Усі люди в природі цього хочуть, але в них через погане й холодне не виходить. Їх тіла в цьому хворіють і в цьому вони помирають. Що може бути від цього гірше? Якщо люди стараються цим оточити себе, вони не виграють, а програють.

      76. Їх діло – з природою боротись, брати у неї найкращі якості, вони треба людям. А в природі є більше поганого, ніж хорошого. Люди роблять те, що вони не знають. Якби в когось спитали й кому-небудь сказали: чи є у вас такий чоловік, кому вже зрівнялось 80 років, він зиму й літо ходить у трусах роззутим по снігу, не знає він простуди й захворювання? Це – його такий учинок, він виробив у природі такі ось сили, котрими іншим людям помагає з усіма хворобами на будь-якому чоловікові, лише б він згодився й попросив з душею й серцем.

      77. Він приймає однаково всіх людей. У нього різниці між національностями нема ніякої. Він знає всіх людей, що вони хочуть не простуджуватись і не хворіти ніякими хворобами. Він, Учитель, учить, щоб люди самі це робили. Його вчення – усіх нас, людей. Це ми з вами, усі люди, внесли свою таку пропозицію, щоб він нам свої слова передавав, учив нас, а ми його як Учителя ось так слухали й робили самі.

      78. А природа – вона роль у цьому всьому. Вона цю виразку або грибок посадила – вона це все знімає. Усьому діло – це повітря, вода й земля - що й помагає цьому хворому через руки Учителя Іванова. Він усьому цьому ділу – ініціатор, шукає в себе цього ось злого ворога, виводить його. Його з’явлення на тілі непомітно. Так як ми тілу в природі нічого не робимо, він своє володарювання захоплює силами своїми. Чоловікові тоді доходить, коли це місце буде ламати, мучити.

      79. Помогти від цього горя нема кому. Є наша технічна медична наука, у ній є штучне, ніж і також уведена хімія для того, щоб лікар цим самим володів як учений чоловік. Будь ласка, помагайте, якщо вмієте. Ці всі хвороби саджає природа, так що техніка, штучне й хімія не дали реального, людей своїм не задовольнили.  Свою роботу лікар не любить: після цього всього миє руки спиртом. А сам стоїть на черзі, щоб завтра захворіти. Учитель – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

      80. Вірите, не вірите, але подумайте добре: він у нас один такий на весь світ, на весь Всесвіт. Якщо ви як люди такі Учителя не визнаєте, його таку ідею, то вмирайте, місця для всіх вистачить. Могилу люди викопають, у гріб покладуть тебе, закопають - лежи ти в праху. Ти, як ніколи, подумай. Учитель прийшов рятувати не одних живих людей. Він прийшов піднімати всіх мертвих. І тоді-то він у них усіх запитає: а що ви робили в своєму житті, щоб вам заслужити й бути перед мною заслуженим?

      81. Вони навіть нічого не знали, що ж робити треба в житті, щоби бути перед Учителем як Богом оправданим. Він нас усіх приймав і просив нас як таких, щоб ми про це ось не забували, усно держали в голові, щоб робити в людях у природі. Це бути близько до повітря, до води, до землі. Треба купатись два рази на день, вранці й увечері, це твоє пробудження. А з людьми здоровкатись, ввічливо самого себе представляти, щоб люди, що зустрічаються, про тебе як такого не сказали слова поганого.

      82. Ти повинен подумати, пошукати де-небудь такого нужденного чоловіка, щоб йому треба були твої 50 копійок. Так не дай їх йому, а дай йому із словами: я цьому чоловікові даю за те, щоб мені було в цьому всьому хороше. І віддай йому без усякого осудження. 42 години не їж і не пий, а терпи. У п’ятницю ввечері поїж і чекай неділі. В обід ти повинен їсти. Виходь до природи, з висоти тягни повітря через гортань і проси Учителя: “Учитель, дай мені своє здоров’я”.  Це твоє свято.

      83. А потім, не плюй, не харкай. Не пити вина, не курити тютюн. Ось це є твої заслуги в природі в умовах. 

      А вченим це діло не під силу, щоб слухати якогось Учителя. Він вас не заставляє, а просить з душею, із серцем. Хочеш це робити – роби. Не хочеш – іди подалі. А ми всі як такі виявились юдами: цілували Учителя, а потім відійшли. Зовсім відходьте, а прийти прийдете. Це – діло ваше, а ви йому передали. Він вас учив. 

      84. Ми, усі люди, учимось теорії, щоб знати багато. А що завтра буде? Ми не знаємо. Це наше глибоке незнання. Я по природі йшов та думав про те, що в житті вийшло. Я зробився між людьми Учителем, мене прозвали самі люди. Я не хотів цього звання, але саме діло примусило бути ним.

      У мене в дворі є усі такі умови, щоб чоловіка хворого прийняти. Я кладу його тіло на кушетку доверху животом, беру руками за його голову, за лоб, та за пальці ніг.

      85. Починаю його мозком командувати, щоб він чи вона повертали пальцями, дивились думкою на серце своє, на легені, у живіт. Щоб ним повертати. І робили глибокий вдих і видих три рази. Піднімаю на ноги його чи її, беру за руки, говорю теж саме. Веду в душ, вода джерельна, обливаю я сам, прошу говорити: “Учитель, дай мені здоров’я”. Обіллю, потім учу. Він від мене легким іде. А там він або вона як хочуть, я за це не відповідаю. А коли робить чоловік, у нього виходить. Він не хворіє. Уже йому чи їй хороше. 

      86. Це здоров’я не продається, не купляється, а з любов’ю дається. Я цілую всіх, я не гидую своєї роботи, я люблю. У природі все є. Не відвертаюсь  і не відходжу від цього всього, навпаки, приходжу. Яка в цьому єсть слава Учителя, знає весь світ, усе людство, про його хороше. Він зобов’язаний бути в усьому світі в усіх людей і їм помагати.

      А тепер розкажу про мою зустріч з ученими. Я їм сказав про свою таку здібність і що вона зробила в житті на таких людях, як ви.

      87. Вони проти мене слів не знайшли, щоб сказати. Я зостався перед ними в перемозі. Мої слова прозвучали по всьому Радянському Союзу. Я не був оголошений у пресі, я не спішу технічно написаним туди попасти: підкаже сам час. Це є Дух Святий, еволюційне діло – не можна буде забути. Це моє невмираюче діло. Воно жило, воно повинно жити і буде воно так жити. Воно - своє, знайдене, ставити на арену, а іншому не заважати. Чужого зовсім нема, а є своє рідне. Ніяка самокритика не розповсюджується. Усі люди за ним піднімають руки.

      88. Весь народ не хоче так умирати, як йому доводиться розставатися з білим світом. Люди безсилі в природі жити через техніку, через штучне, через хімію. Усе це чуже, усе це природне, нікуди негоже для життя. А люди це все знайшли, застосували один час прожити та покористуватись. Чоловік не зможе народитись без повітря й води і щоб земля його не прийняла. Він цим огороджений, він цим ось живе: повітрям дихає, водою обливається, по землі повзає, як якийсь кліщик. 

      89. Чоловік наш земний, він у нас захворів. Напала на нього ця болісна стихія, вона нанесла цьому чоловікові неприємність, він у житті захворів. З ним таким несподівано зустрівся новий біль. Він жив так, як усі люди: вони прожили, а від свого горя не пішли.  Біда його зустріла, він ліг у ліжко. Не до життя пішло, а до смерті. Куди ти тепер підеш і кому скажеш, що треба по суті сказати. До лікаря? А він же чоловік такий, як і всі люди грішні, – хворіє так, як і ми.

      90. 12 жовтня. Сьогодні середа. Ми, ідейні люди, не їмо для здоров’я.

      А лікар для нас, таких хворих, учився. Він – технічний чоловік, завтра захворіє, йому теж треба лікар. У нього, технічного чоловіка, - техніка, штучне, хімія – воно хворобі помагає. А чоловік яким був, таким він і зостався нужденним. Він же не гарантований чоловік від іншої якої-небудь хвороби, що йде, воно його не жде. Він нічого такого не робить. Він для цього вчився теорії, котра наказує адміністративно. Хочеш-не хочеш, а робити треба.

      91. А практика Іванова – не вченого чоловіка, а мудреця, котрий оточив себе природою: повітрям, водою, землею. Це є його милі, невмираючі друзі. Він навчився їх просити, щоб вони в усьому йому помагали. Він вибрав дорогу одну з усіх – це помагати ображеному,   хворому, хто помилився в своєму ділі, недоробив і вмер. А Іванов – це чоловік, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він прийшов на землю для того, щоб світ від біди врятувати, щоб люди свій потік змінили й перестали вмирати. 

      92. Ось що нам знайшов Іванов – життя, але не смерть. Він чоловіка просить: роби це діло, але не кидай його. Це твій порятунок. Побажати іншому того, чого ти хочеш. Ти люби ближнього, як самого себе. Іванов, коли приймає людей, усіх до одного чоловіка цілує. Це є його любов, він цим знімає хворобу з іншого чоловіка. А раз він це діло робить, він є Бог. Ми це бачимо своїми очами. 46 зиму ходить так, як ми його бачимо, чуємо. Говорить свої такі слова: умирати я як такий не буду. У мене є в людях діло, я їх руками творю, їм даю здоров’я – цим ось доведу.

      93. Прийдіть ви до мене всі й поклоніться. Мої слова – це є все для всіх нас. Правда засяяла в людях. А раз люди це мають, то неминучий у цьому Бог. Він усіх закликає до порядку. Такими людьми не будуть гордими, а будуть ввічливими, у любові – ніхто їх таких не осудить. Ми всі вкупі будемо жити. Хочемо ми – все для цього  зробимо. Ми  ж є люди – сама природа, вона чоловікові дала таке право. Усе те, що треба в житті людям,  треба завоювати.

      94. Усьому діло – це є люди. Вони отця й сина рідного обігрівали, будували їм життя. А тепер ми візьмемось за Святого Духа. Ми завоюємо це терпіння. Нас прийме, як друзів, повітря, вода й земля. Бог дасть силу волі оточити себе цим. Їсти перестанемо, одягатись не будемо, потребувати дім теж не будемо. Місце наше всюди. Ми будемо жити, умирати більше не будемо. У нас для цього є Бог, він – наш поводир, ватажок, із ватажків ватажок. Він ходить по снігу роззутим, а потім піде по воді так, як було за історією Старого Заповіту. Учитель був, він зостанеться таким, як він є.

      95. Холодно сьогодні, мороз. Треба, як усі люди, одягаються. Вони бояться природи, холоду й поганого, щоб не вмерти, а все рівно вмирають.

      Порятунку без Бога не буває – треба буде Бог.  А  він  є  чоловік, він – Іванов. Його освітила природа, вона йому дала право через діло бути ним. Він цим ділом не хвалиться, а все це робить у людях. А коли люди його визнають за це все його діло, він нам так не буде служити. Він спитає в нас, у таких людей: а що ми з вами, такі є люди, для цього робили, щоб ми в цьому ділі заслужили бути ним?  Богом треба зробитись у людях через діло, корисне для людей.

      96. Іванов поміг. Вона тягнула білет на екзамені, а знати – не могла відповісти. Вона просила Учителя – гучно закричала. Він їй поміг здати, вона здала. Ось у кого сила так сила живого Бога. А ми, такі люди всі, не бачили його й не змогли бачити, а вірити вірили. А щоб виконувати, ми не виконували. Які ж ми є в цьому люди? Що ми робимо? Самі не знаємо. А тепер у нас перед усіма істина розкрилась на живому факті. Це ось робилось і буде воно робитись у житті.

      97. Це історія еволюції. Не начальника треба просити, а начальник буде підлеглого просити. І свідомість заставить чоловіка без усякого труда обходитись. Цього начальник не одержить, він буде жадати свого труда. А труд фізичний відійде від людей підлеглих, а розумовий зостанеться вічно. Буде з ним жити теорія невмираюча. Вона була, вона є, і вона буде такою, як люди її створили. А підлеглий відмовиться й свідомо відійде від цього. Хазяїном у цьому всьому буде чоловік. Він це починав – він це й закінчить. І повірить Богові й за ним за таким піде й доведе своєю правдою, що це можливо всім людям зробити.

      98. Звідки я ці слова взяв? Я не теоретик, щоб кого-небудь заставляти. Я – практик, сам це діло починав, сам його й закінчив. Мене не вчили люди. Я вчився в природи. Вона не вчила людей, щоб вони з нею боролись. Усе це зробили самі люди, вони пішли в бій у природу й стали робити те, у чому помилились. Вони застудились, захворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Їх не стало. А тепер цього Бог добився. Сам чоловік закликав до порядку й попросив природу, щоб вона дала можливість жити так, як живе сам Бог.  Він терпить недаремно, а все він робить благо всім.

      99. Ми в природі народились для її життя, але ми як люди такі не схотіли за її прикладом жити, а взяли свій такт і стали робити для самих себе діло, не одне, а багато. У цьому ділі я помилився, на віки-віків загинув. Це нехороший такий у людях розвиток. А якби ми не зробили в природі ніякого діла, ми з вами не одержали таке життя.

      Воно нами розвинуте для того, щоб ми подивились на неї, яка вона може бути в природі така красива. Вони з живого зробили мертве діло.

      100. Чоловік перший лежить у землі прахом, мене жде до себе. Я прийду, його сам підніму як умерлого. Його воскрешу з мертвого в живого, коли мене люди всі визнають і назвуть Богом. Я виявлюся у природі Бог. Ось тобі я вас усіх попроганяю і скажу я вам: відійдіть від мене й створіть таке в житті своє благо. Я полюбив усе на світі. Найголовніше – це треба любити природу: повітря, воду й землю, а між цим усім – людей.

      101. Люди, ніде їх не знищували й не знищать. Вони – усьому діло. Вони самодержавство держали на своїх плечах. Отець цього порядку жив непогано, він розпоряджався своїм рідним сином. Син рідного отця слухався. Він робив те, що було приємно. А коли отець один раз не догодив синові, син зостався отцем невдоволений, зостався отцем ображений. Надовго ця образа складалась бідою. Горе отцеві син задумав: в отця забрати віжки. Так воно вийшло в революцію. Люди зробили крок до радянської влади.

      102. Це право відібрали в капіталістів. Владу взяв у руки сам селянин-бідняк і робітник фізичного труда. Це зробили самі люди. Син замінив отця, став своїми людьми будувати соціалізм, нове суспільство колективного труда. Вів нашого чоловіка до комунізму. Люди будуть так народжуватись, а інші будуть умирати. Це – історія старого покрою, нового нема. Ця історія пройшла в людях незадовільно. Люди як простуджувались і хворіли, так вони простуджуються й хворіють увесь час.

      103. Це життя пройшло в отця й сина з невдачею. За законом усієї дійсності, іде в природі ідея еволюції Святого Духу. Цю ідею не пробували люди, вони повинні бути свідомі. Люди своїм виступом повинні нікому не завадити, а своє взяти своїм ввічливим учинком. Еволюція не вчить, а просить, молить як таких людей. Вони повинні гордість забрати, а небувалу ввічливість показати між собою. Головку низько поклони й скажи, мовляв, здрастуй.   

      104. 13 жовтня. Твоє діло – треба сказати. А їх діло – вони як хочуть. Це наш обов’язок, усіх наших людей,  щоб не було ніякої такої ненависті й не було в людях ніякого такого зла. Це буде на землі введено природою один з усіх рай. Злочинець не буде в цьому народжуватись і не буде в природі захворювання -  ось нам буде продовження й задоволення самих людей. Боротьби між чоловіком і природою не стане. Що від такої поваги в житті вийде? Він буде шукати нужденного в матеріальному чоловіка, йому як такому треба помогти й сказати сам собі: я, мовляв, даю за те, щоб мені було хороше.

      105. Ми жити будемо рівно всі: малі й старі. Нас зрівняє Дух Святий. Ми в природі не будемо ображеними жити. Нас природа не буде карати, не буде за що. Ми будемо старатися по-Божому жити: більше всього – із природою. Люди не будуть заінтересовані прибутком. Індивідуальності в чоловіка не буде. Приватного місця не стане. Теорія від людей відійде. Законом буде любов. Усі від тяжкого відійдуть, вони в себе свідомість будуть мати. Ось що люди в себе будуть мати. 

      106. Людям треба воля. А кулак на кулак – це відпаде. У людей є думка така - треба про це думати. Це є можливість.

      Цей Покров Пресвятої Богородиці, він так у житті народжений для неї як заслуженої матері з усіх. Вона в людях народжена й сама себе примусила, щоб люди її, як святу, пам’ятали, адже так Бог узаконив. Він нас усіх примусив через неї його ім’я шанувати. Люди жили, вони всі творили те, що буде треба нам усім живущим людям.

      107. Вони цей час прожили та продивились. А коли вони це діло побачили, вони не злякались про це саме поговорити.

      До нас прийшла ця осіння така пора, якби не час такий у житті теплий сонячний. Невпізнаним він до нас прийшов. А які він свої краї показав. Від самого краю до самого краю сонячні промені розклались і стали свою землю обігрівати. Це було сьогодні.  Такий само день був, він є і буде вічно таким.

      108. Люди торгівлю ввели, на все поставили ціну, гроші стали мати. Трудимося хороше, одягаємося красиво, їмо багато, живемо в домі з усіма вигодами. Із природи тягнули все живе в двір, а з двору – мертве. Ми всі так робили і будемо це робити.  Коней держали, корів заводили, а биків як таких запрягали, а овечок для вовни заводили, свиней для сала держала – ось для чого ми так жили. Любили чим-небудь таким похвалитись. Пісні співали, на ногах ми танцювали всі.

      109. Ну й життя наше таке – йому люди завидують. А коли біда з горем появляється, то люди починають плакати, у них нема свята. Веселість їм дає вино, випивка, закуска. Дівчина із своїми роками зростає, готується вийти за молодого чоловіка заміж. І це робиться в людях, вони життя таке творять. І діти в них так ось водяться, один за одним піднімаються. Вони на це ось діло навчаються, займають своє належне місце. Це так робилось весь час у людях і буде воно так ось у людях робитись. 

      110. Вони лагодять забори, ставлять стовпи й огороджуються від сусіда. Собаки злі не дають проходу. А врешті-решт поїзди проходять по трасі.

      Тепер із ранку морозно було, а потім сонечко пекло своїми променями. Навіть жуки й ті залітали. Це не ждалось і не думалось,  щоб люди зоставались без захисту. Купатись треба, 12 годин – це ідейне діло. Заготівля пройшла, соління капусти тепер. Проходив футбольний матч. А птахів, що весною прилетіли, їх у нас на цьому місці давно не стало. Один заєць польовий тут проживає.

      111. 14 жовтня. Покрова – народне свято. Воно святкується людьми після збирання врожаю. Ми всі такі ось у житті є люди із своїм ділом, ми почали його робити. А коли ми стали його закінчувати, до нас підійшло інше. Теж треба буде так само зробити. Чоловікові, який би він у житті не був, треба буде обов’язково діло. Цих діл не перелічити. Вони  різні, одні легкі, інші тяжкі, а їх доводиться робити. Природа, вона велика, у ній дуже багато цих ось діл, а їх треба робити. Нашим людям доводилось із ними рядом жити та ними такими розпоряджатись.

      112. Ніхто тебе такого ось не укладав, щоб ти сам лягав перед ось цією ніччю. Вона до нас не коротка прийшла із своїми діями. Вони нас, таких людей, з вечора уклали в ці м’які подушки, у ці теплі ковдри. Не спали б, але умови нас усіх заставили. Ми з вами нічого не робили, на нас напав сон. Ми в цей час є не живі й не мертві. Ось такими нас сон представляє. 

      113. Я ж не птиця така, котру умови завжди примушують, та ще на дерево сідає, та ще на гілочку таку, котра має переломитись. Пташка сіла, а ця паличка не переломилась. Вона взяла свої сили, знову вона так полетіла. А ти, чоловік, весь оточений природою. Ти з чужим весь день весь час, свої діла ти робиш до самого пізнього вечора. Ти від цього діла втомився. У житті своєму тебе як такого жде глибока наша ніч. Вона неоднакова на білому світі буває: то воно починає скорочуватись, то вона прибавляється, і хоче нас із собою забрати.

      114. У неї такі сили. Не встигло сонечко за землю сховатись, а очі сліпнуть, їм нема сили дивитись, вони чоловіка женуть у сон. Йому хочеться спати. Він лягає в пухове живим, він задихається. А сам лазить по умовах по природі, йому хочеться подумати про завтра: а що йому як такому доведеться робити? Він уже сам себе приготував до цього. А що він буде завтра їсти? Це його в житті своєму турбує, він про це не забуває.  Сам собі говорить, що буде готувати, і найголовніше – із чого готувати.

      115. Ми всі такі ось люди є на білому світі. Для нас сьогодні недаремно такий день прийшов. Із собою він нічого такого не приніс, щоб ми ним користувались. У нас у таких було приготовлено по-своєму, знайдено в природі місце. Нас із вами розбудило сонечко. Ми звикли сьогодні лягати, а завтра ми встаємо. У нас буває таке діло: нас в індивідуальних домах будять як таких. Хочеться спати, ми заспались. А той чоловік, кому це було треба, він давно не спить, він жаліє нас. Нам, таким ось людям, приготував уже сніданок. Йому хочеться, щоб ми жили. А раз це буває в цьому ось житті, ми нестаток у себе одержуємо.

      116. 7 листопада – міжнародне таке є в людях свято. Ми були в Москві. Ми зустрілись із м’яким білим пухнастим снігом, що легко падав на землю. Ми по ньому якраз так хороше походили. Я усно зрозумів про Красну площу, про людей демонстрації, вони право таке мають. А чому це мені, такому чоловікові, як я був на білому світі? Я нікому з усіх не заважаю і нікому я не буду заважати, я з усіма умовами ввічливий і акуратний всюди.

      117. У нього як хазяїна є, куди й для чого їх посилати. Вони б зроду туди не пішли, але їх совість мучить. Вони одягаються, вони їдять, живуть, як якісь королі. Але біда їх одна – їм наказ приходить. Вони це все слухають. Як тварину бика до свого віку годували, а потім зробили йому налигач, його за ці ось роги залигали і в це ось ярмо шию його заклали. Він його одне не носив, а до нього війце прикріпили, а до війця – плуг. Три пари волів весь день, весь час цю землю орали за жменьку якого-небудь сіна. Він його пожував, проковтнув та води напився.

      118. Хазяїн – це чоловік, він держить його на прив’язі, вважає своїм. Така штука проходить у всіх людей: люди людей заставляють. Вони весь день весь час роблять, їх теж годують, вони самі їдять. Зголодніла, а тепер, як собаку, годують тоді, коли хазяїнові прийде на розум. А людей треба буде годувати досита. У них є на це своя така образа. Лише б дорогу їм показав, вони, як вівці, всі в море підуть. Це ж є такі люди. Вони вмирати не хочуть. Їх женуть у бій. Так вони не робили б, але їх така є доля – треба робити.  

      119. Говорить нам Бог. А як же ви мені заборонили робити? Я вами був на віки-віків ображений. Ви, люди вчені, для цього діла зробили мою ідею ненормальною. Вона мені в цьому не дала трудитись. Я не трудився:  мені не треба було їсти. Я не одягався, а пішов у природу без цього всього жити. Я не їм так, як усі люди, і не одягаюсь. Мені не треба буде дім житловий. Я користуюсь правами усіма природними. Повітря мене так оточує, водою пробуджуюсь, а по землі ходжу босими ногами. Це є мої плоди.

      120. Я цим ось живу. Нам, усім людям, треба давно кинути так ось трудитись, а взятись за те, що робить сам Іванов. Він у нас такий для цього діла один - віха. Вона показує всім нам цю ось дорогу, вона нам треба. Ми в цьому люди є. Лише б ми побачили, нам воно сподобалось. Ми все це зробимо: нам у цьому набридло так умирати. Ми повинні це в природі самі завоювати. Нам треба чоловік, його треба кроки. Ми, усі люди, кинемо, для цього не будемо ми так працювати, самі себе втомлюючи, щоб хворіти й простуджуватись. Ми для цього діла перестанемо їсти  й дім не будемо потребувати. Для нас місце буде в природі всюди. Ми таке тепло не будемо в своєму тілі мати. У нас воно буде своє  енергійне. У природі вмирати ми з вами перестанемо. Життя нам буде нове. Труд від нас відійде зовсім. Ми будемо друзі всієї матері-природи. Більше не буде боротьби з природою, і не будемо між собою воювати. Учинок такий буде всім по душі й серцю.

      122. 15 жовтня. Уже глибока велика осінь. Люди за  своєю  звичкою  одягли, їх примусили умови.

      А коли вони доб’ються цього, то цієї звички не стане, буде своя сила. Вірити не будуть чужому. Коли люди кинуть трудитись і кинуть одягатись, і дім не будуть потребувати, то в них у природі буде один аромат, він запахне. Життя буде райське. Ми кольорами засвітимось. Природа, вона не буде такою, як вона була до цього.

      123. Люди в неї будуть заслуговувати. Природа не буде їх так карати, у неї буде своя жалість. У людей родиться щастя життя. Вони будуть отримувати в природі здоров’я. Люди не будуть такими, як вони були. У них таке право відбереться. Зброї не стане, погрожувати не буде чим і кому. У природі ласка проявиться. Люди гордості позбудуться. Буде одна  ввічливість, вона не буде так заважати. У людей проявиться одна  з усіх свідомість. Вона буде ясна всюди.

      124. Особливо тоді, коли місяць уночі світить, а люди молоді горнуться, у них на це слів не вистачає. А грач чорного кольору пролетів високо-високо. Люди по цій ось ясній погоді задихаються, вони сплять.

       А тому, кому доводиться фізично робити, йому їсти нема коли. Це бідна сіра конячка, запряжена в голоблі в драги. Не пішла така конячка по своїй такій дорозі. Вона тягнулась далеко-далеко, кінця її зовсім не видно. Вона тягнулась і тягнулась все далі.

      125. Я, говорить про це мужик. Він починає крутити колесо, котрому в цьому житті кінця нема. Я це із собою не приносив, особливо в осінній такий неприбутковий час. Люди в цьому ось нестаток мають, у них виходить збиток. Треба просидіти весь час у самозахисті – людям це ніщо. У них такі дні проходять. Кукурудза вся перевозилась. Плуг ждали, буде трактор, буде орати о четвертій годині дня. А вітер пекучий дує, він хоче доказати своє те, що треба. Сонечко в тучах знаходиться, його зовсім не видно. А  час іде, от скоро буде вечір.         

      126. Я був у цьому попереджений – ось найголовніше. 16 жовтня був мороз із вітром, він примусив усіх людей своїм здоров’ям перед ним схилитись. Такого дня з таким жорстким вітром не було. Вода замерзла. Цей день пройшов.

      Щоб зовсім кинути їсти – яка в цьому є благодать! Тіло моє так воно радується. Це для всіх людей – живий у природі факт. Ми це в житті не робили й не можемо ми це зробити. Звичка невмовкаюча  велика – це ворог, він для життя тяжкий. Його як такого доводиться тяжко зживати. Ми його такого ось розвинули на собі своїм апетитом. Ми його в себе маємо, він нас так ось оточує, з нами разом живе.

         127. 1977 рік, він уже проходить. У ньому ніхто не пробував у своєму житті на собі так випробувати. Він для людей непосильний, його трудно так тривожити, він не піддається. Йому доводиться через природу кланятись, її як таку просити. Вона має в себе всі живі властивості, тільки вона зможе помогти. Це - місце пусте заповнювати повітрям.

      128. Вона водою пробуджує. А земля струмом приймає, у ній всі свої сили, вона є джерело. Держить чоловіка таким, як він завжди. Їв він, поїдав і багато, обжирався до... А щоб він наївся досита? Цього жоден чоловік  не сказав. У нього як такого сама природа розробляє його такий апетит. Він його держить, як вовк, він його як такого не держить на голоді. У нього як чоловіка такого є все, лише б тільки він трудився. Усе можна зробити, лише б тільки захотів.

      129. У нього є розум, він чує смак. У нього руки такі. Він навчений готувати з водою перше й друге. Це таке введено. Ще не жив, а йому вже на столі – смажене й варене й так кусками. Усе запивають водою. Щоб накидати повний шлунок, не одна чашка цього борщу й не одна ложка. Я це все забираю. Тільки поїв, а тіло – живе, воно думає про другий обід. У людей проходить не одне в мислях. У них на це все є місце таке указане, подібне до якоїсь кухні. Там – посуд, мають воду й вогонь, на якому варять. Там те, чим люди їдять.

      130. У них є ложки, виделки, тарілки та велика сімейна чашка. Під руками ніж. Люди озброєні до зубів. Жують, глитають, а потім цим хваляться, що він нажили свій живіт. Цього мало, що вони так у цьому забезпечені. У них є чоловік, котрий про них думає, свій смак будує, знає його такий характер. Він між усіма такий один або одна. Ними такими усі дорослі любуються, готують їх до одруження, вибирають дівчину або якого-небудь парубка, їх женять, дають їм...

      131. Молодці ми такі всі люди зі своїм хорошим, нам доводиться про це думати. І до нас, до таких людей, один раз на рік приходить наша холодна така зима. Уся вона в морозному вигляді приходить. Це не літня така пора, коли ти як чоловік із своїми руками це місце сам облюбував, зробив на ньому грядочку, щоб вона йому зародила багато цих зернят, щоб вистачило собі й іншому кому-небудь.

      132. А в нас, у таких людей, на це розуму не вистачає. Один уміє це робити, а інший не вміє. Його це губить, він своє наявне віддає за це цьому хазяїнові, навіть свій труд закладає.

      Хто розвинув цю ось їжу? Ця їжа введена так само, як тютюн палити; найшли й застосували як таке. Спершу ми яблуко зірвали, скоріш – у рот, укусили зубами й стали жувати. А потім із слиною, з повітрям ми проковтнули. У нас утворилось місце цього всього, воно там стало киснути, стало до цього негоже. Воно знайшло прохід, яким йому вийти.

      133. А раз це в чоловіка вийшло, значить пішло це життя не на хороше, а на погане. Від нього стало воняти – він уже природі не по душі. Став придбавати що краще, солодше та жирніше. Цей його розвиток у житті не призупинився, а пішов далі. Чоловікові для цього ось усього доводилось робити. А раз робить, то вже є якесь діло. Ми його таке розвинули, зробили таке ось блюдо, котрому нема кінця й краю. Одне дай і дай. Шлунок – пусте місце, воно потребує поповнення, щохвилини свіже треба. 

      134. А раз свіже, воно буде шкідливе, негоже для життя, його треба викинути. Так воно робилось і буде робитись до тих пір, поки чоловік закінчить своє життя.

      До цього всього люди жили без труда й не їли, їм було легко в цьому. А коли вони стали це діло робити, вони на віки-віків умерли. Цієї ось смерті раніше не було, її розвинули люди в процесі. Ми це діло почали робити, у цьому ділі ми помилились і погоріли, умерли на віки-віків. Таке ось діло нам не призупинити, воно сильне для нас усіх.

      135. Це природа, вона направила чоловіка, щоб він це ось попробував і поробив це діло, а потім узяв сказав про це все діло. А що воно їм діло? Не життя, а смерть. Люди цим не задовольнили себе, пожили, у цьому сваволили, умерли.  Це ось починалось першим чоловіком, він свою самотність не втримав. Він захотів побачити цей ось розвиток на цьому чоловікові. Він у цьому ділі помилився, став народжувати такого чоловіка. Він пожив та сваволив, а воля його привела до гибелі.

      136. Він від цього всього одержав нестаток, у нього чогось нема, він чимось хворий. Він хоче, а в нього не виходить. Як наші вчені: хіба вони не схотіли це мати? Людям треба порятунок у житті.

      Іванов для них є чоловік, він не теоретик, а практик. Він робить своїм організмом людям користь. Для нього в природі нема ніякого ворога. Милі, любимі, ніколи не вмираючі друзі своїми силами помагають. Я як Учитель прошу їх. 

      137. Особливо вчора. Сьогодні я приймаю Теплинську Марію. 17 жовтня. Її Учитель як таку прийняв не тільки для того, щоб вона була здорова. Я їх усіх приймаю так, як треба. Той прийом один для всіх, щоб люди були здорові. А Марію Андріївну я прийняв, щоб нашій науці медичній доказати свою правоту. Я її як таку приймаю. Мені не треба її хвороба, мені треба вона. Я їй сили передаю для того, щоб вона робила моє вчення, мою ідею.

      138. Вона Учителя зрозуміла, що це є її порятунок у житті. Вона за це діло схопилась і стала без усякого чоловіка робити. А чоловік Григорій Яковлевич сказав: “Вона не витримає. Іванов приймає холодною водою, вона вмре”. Так що надії не було на життя. Чоловікові наговорили того, чого в житті не було. Чоловік був проти лікування Іванова. Так він вважав: усі люди помирають, і вмре нехай моя жінка. Приїхав він із цим додому. А жінка вже прийнялась в Іванова, не вмерла, а жива.

      139. Він цьому лікуванню не довіряв, а його лякався. Вважав це неможливим. А жінка його згодилась, вона облилась уже водою й прийняла вчення. Вона йому як такому говорить: “Ідемо обливатися надвір”. Вона його як такого заставляє. А він говорить: “Ти ж простигнеш”. Але їй все рівно вмирати. Вона йде на смерть, іде надвір. Її чоловік облив. Вона не температурила. Вона як ніколи це стала приймати й робити те, що буде треба. Хворобу на чоловікові треба лякати природним шляхом.

      140. “А Учитель коли мене прийняв”, - говорить жінка чоловікові, – він спитав у мене: “Є чоловік?” Вона говорить: “Є”. – “Він курить?” – “ Ні”. – «А горілочку п’є?» – “Так, та ще сильно”. – “Бажано не пити, - Учитель сказав, - щоб для цього не пити”. А потім сказав він мені як дружині, щоб чоловік приїхав. А чоловік винуватий, став на жінку нарікати: ти, мовляв, для чого наговорила. Жінка чоловікові говорить: “Нічого, щоб ти до нього приїхав, так Учитель сказав”. Цей чоловік старається до Учителя попасти. А Учитель на хороше завжди прийме.

      141. Хіба це буде погано, якщо ця жінка буде здорова. І буде вона така здорова. Ми для цього діла народились, щоб люди всі від цього позбавились. Адже таке захворювання саркома душить, не дає спокою, пекельні болі. А щоб легше було, на це нема засобів і нема такого чоловіка, крім Бога. Це буде Іванов, він може цього ворога попередити. Усьому діло - чоловік, це сама хвора. Вона позбавиться від свого захворювання. Це така ідея Іванова: доказати своїми силами.

      142. Це є одна з усіх сила, із сил сила. Вона має в людях жити. Це є істина одна з усіх. Їй доводиться зустрічатись і проводжати. Люди зрозуміють і скажуть, що це буде треба. Бог до нас так даремно не прийшов, він прийшов до ображених нас для порятунку всього життя. Вони ображені тим, що нічого не знають, що робити для цього, щоб не простуджуватись і не хворіти. Ми, усі люди, такі, що нічого не робимо, щоб ми були здорові. Гляньте ви на сонечко: ви побачите правду, своє таке оздоровлення. Ви повинні бути такими, як він. 

      143. А він знає, він бачить, чує далеко. А от таке діло не слухати. А він про це не забуває тому чоловікові від самих пальців ніг і до пальців рук. На серце подивитись, на легені й у живіт. Поверни ним справа наліво й роби вдих і видих. Усе це робиться на хороше діло. Учитель – чоловік, він хоче, щоб люди рятували самі себе. Не треба нам таке погане в ділі, треба щоб у цьому ділі було хороше. Скільки не жили так ось люди, їм доводилось умирати. Вони в цьому ось ділі безсильні, їх у цьому оточує неміч.

      144. Ми з Діною посвятили Раю. Там, у дворі, ми скупались як ніколи. Ми поїли, за що сказали спасибі. А хутором ми пройшлись хороше. Вітер пекучий прошумів, весь день був. Він був весь сонячний, чому раді були люди. Птиць, що бездіяльно літають, нема: усі вони полетіли.

      З Феодосії приїжджав чоловік із жінкою, вони привезли п’ятилітню доньку. Вона хворіє нестатком мозку, погано ходить ногами, але енергійно. Я прийняв, дав дитячу пораду: мити ноги до колін. А матір прийняв, як усіх приймаю. Вони зостались задоволені. Я побажав їм найкращого здоров’я. Поїхали вони через Донецьк.

      145. Пишу про Марію. У неї я, Учитель, спитав: “Як у тебе зрушення є?” Вона відповідає: “Зрушення є”.

      Надіюсь на це все хороше, держу в своєму такому домі. Учитель біль руками виганяє. Гидування нема – є одна любов.

      18 жовтня. Це було в людях. Так наші вчені, такі всі люди, свої місця огородили великими заборами. Своїм кулаком погрозили, щоб люди чужого характеру своєю ногою не показувались. Ми в природі зробились отцями приватної власності. Своїм іменем ми це все зроблене назвали. Сказали: “Це все - наше, тобто місце це моє”.

      146. Ми, усі люди,  у цьому ділі озброїлись  на випадок якогось сусіда, подібно  до Гітлера, хто хороше про це діло обдумав. Він не знав природу, а в ній – людей. Гітлер із Богом пішов на комуністів як невіруючих людей. А сам із Богом убивав українців, він по-Божому не робив. Старався зустрітись із руським простим загартованим чоловіком, він його віроломно окупував. Солдат німецький цього Іванова привів у штаб Паулюса, це було в Красному Суліні на вулиці Ленінській.  

      147.    Він огородив себе вірьовкою. А Іванов – руський чоловік, пішов він по своїй вулиці, бачить: вірьовка, а біля неї солдат із рушницею. Він побачив Іванова, дав свою команду: “Пан, ком”. А раз “ком”, то йди туди, куди тебе заставляють. Я, говорить Іванов, окупований, слідом пішов. А він мене приводить у штаб генерала Паулюса. А там німець руським був, він про Іванова так розказав. Сам Паулюс мною заінтересувався. Говорив я йому по-своєму, через перекладача сказав: “Я вам не перешкода і руським теж. Мені ваша економіка з політикою не треба. Я воюю за Червоний Хрест і Півмісяць, за міжнародне здоров’я”. 

      148. Тоді він із моєю мислю згодився і написав своїм шрифтом довідку, котра була завірена Радянською владою. Він мене завірив усім своїм керівництвом, щоб мене такого ніхто не непокоїв. Я як Іванов був відомий  не одним руським, а також – німцям. Вони за своїм визначенням кричали “гут пан”. Офіцери розпоряджаються молоддю, вони її посилали в Берлін до німців. А раз я між ними такий є, вони так само мене запросили, щоб я поїхав у Берлін.

      149. Я їм дав згоду не ради їхнього завоювання. Я їм дав слово поїхати в Берлін ради руського нашого солдата. А Гітлер у цей час ліз наполегливо на Москву й на Сталінград. Як я хотів цьому успіху перешкодити – про це знала природа. Вона заставила офіцерів німецької армії запросити мене як Іванова до себе в Берлін. Цим Гітлер помилився. Довіз мене до Знаменки ешелоном і як такий засумнівався: кого куди й для чого його веземо? За їх визначенням, я між ними – Бог. Вони від мене ждали ще більшої допомоги, щоб я їм добавив свого для знищення людей.

      150. Я був не на їхній стороні. Думкою я був на стороні ображеного руського солдата. Думав, як йому помогти як такому. Я поїхав для цього в Берлін. Німці мене запросили, а потім закрутились. Їм хотілось узнати: кого вони везли в Берлін. Поліцаї вирішили вернути його в Дніпропетровськ у гестапо за перепусткою. Цього Іванов не хотів, але воно так вийшло між цим усім. Іванова везуть офіцери в поїзді як Бога. Іванов не боявся їх, а йшов прямо до них у руки. Де німці, там і він. Він приїхав у Дніпропетровськ, куди попадати. Це було в 1942 році перед 22 листопада. Запеклі бої на фронті.

      151. Я в німців теж у бою знаходжусь. Вони, усі солдати, мене оточили в їдальні. Я їм розказував про те, щоб вони були на стороні моїй. Ця історія починалась німцями над Івановим не на жарт. Їм хотілось, щоб Іванов свої сили направив для знищення цих ось невіруючих у Бога. А Іванов говорить: ви – віруючі в Бога, але воюєте з ним разом. Бог не за це. Ви будете винуваті, вас природа покарає. Вас вона за це саме діло оточить і не дасть вам як таким далі просуватись. Руські вас поженуть на захід з великими боями. Цього Іванов не хотів.

      152. До нього німці прийшли спитати, що він у цей час думав про цей відступ: їх як ворогів руські гнали на захід. Їм як німцям Іванов сказав: “Я думаю про те, щоб ви, німці, з руськими домовились і не стали зараз воювати. Ви – на свою територію, а руські на своїй землі зостануться. Ніякого зла між собою не робити. Мир для всіх людей. Показниками воювати далі. Я як такий Іванов вам і руським це наказую”. Вони ж мене слухали, а виконувати мої слова не хотіли. Принизити себе перед руськими ніяк не можна. Ворог сильний між двома. Німці Іванова не послухались, з боями такими віддавали територію.

      153. Німець і руський не послухались такого миру. Пропозиція Іванова була вірна: з ворога зробити друга. Руські діждались перемоги. Вони завоювали своє злобне право, осудили розстрілом усіх цих людей у цьому. Ні одна війна в усьому світі такого зла за собою не залишила. Люди, та ще комуністи, це зло ввели. Вони про це зло ніколи не забудуть. Це не руські, а німці, та ще капіталісти, їхня душа не така із серцем. У них як була ненависть до комуністів, так вона й залишилась.  

      154. Згадайте челюскінців: вони вмирають, а зло своє залишають.

      Особливі два світи в природі – це отець із сином. Їх не примирити. Ти мене породив – ти мене й вигодуй. Який же ти отець, якщо в тебе нема того, що треба. Капіталісти, вони вмруть – своє не дадуть комуністам. І так само комуністи капіталістам своїм не поступляться. Це вони для цього народжені в природі, щоб один одному доказувати.  В одного своє,  і в іншого є своє. А щоб якась була в цьому різниця. Чоловік як трудився, так він і зостався з трудом. 

      155. Чоловік жити без цього не зможе. Це робилось і буде робитись.

      Бог отець і Бог син, вони своє зоставлять, а прийде на зміну Дух Святий. Це все скасується, не буде такого свого місця. Люди чужого позбудуться свідомо. Усе буде спільне,  наше. А раз ми не будемо присвоювати, то ми перестанемо воювати. Не будемо ми нападати, а будемо ми жити мирно. Ось де проявиться природна любов. Не буде між людьми такої злої ненависті.

      156. Люди будуть зустрічатись із людьми ввічливо, своєю головкою їм будуть низько кланятись, у весь голос будуть із ними здоровкатись. А раз у них буде такий у любові вчинок, то вони перемоги ні від кого не діждуться. Буде в людях їх любов, котру ніяк ніде не переможеш. Усьому цьому діло – люди. Якщо вони зробляться такими, то що може бути краще від цього. Своє корисне в житті ми будемо ставити в людях, щоб їм не заважати. Ось яка є в людях наука, із наук наука. Вона завойована людьми в природі так, щоб вона ніколи ніяк не ображала.

      157. Люди Гітлера врахують,  води обдумано будуть робити. Такої зброї, як вона є тепер, вони не будуть робити. Так розумно не будуть озброюватись. Будуть усі, як милі друзі в природі. А зараз мир уводиться людям із зброєю в руках, друзі роблять мир. Такого діла ніколи не буде. Що буде далі в житті? Такого права не буде, щоб зброєю розпоряджатись іншими народами,  - воно вмре. Це такого завоювання не стане, особливо в даний такий ось час.

      158. Подумайте хороше. Як це ось воно виходить, людям треба відступати?  Це ж гірше нема в житті. Живе, живе в цьому ділі добре, відступає, іде на спад. Він буде ображений, його як такого оточать неприємності.

      Своє живе удержати не можна ніяк, щоб воно жило між чужим. Його ніяк не можна як своє вберегти. Його чуже проганяє. Це називати своїм не можна. Краще своє мати, а чужому не заважати. Це така штука завжди є.

      159. Наші люди місцем дорожать і для цього вони озброюються, щоб це місце захистити. У них таке діло – не пропустити ніякого чужого чоловіка, щоб він не зайшов на нашу таку землю й не перешкодив нам у нашому будівництві. Ми не хочемо, щоб це діло в нас було. Ворог – це зовсім чужий чоловік, він до нас пролазить, щоб нашому ділу чим-небудь завадити. Ми від нього відходимо, своє будуємо, хочемо, щоб у нашому домі було хороше. Я, говорить чоловік, не хочу, щоб у моєму домі було в житті погано.

      160. Моє все бажання є – тільки щоб жити хороше. Який не був сусід, він ніколи не хоче, щоб сусідові було від сусіда хороше. У сусіда будь-якого своя ненависть погано думати й робити сусідові погане. Якщо в сусіда що-небудь прибавляється, то сусід виходить зі себе. А коли сусід падає від свого нещастя, то сусід помогти не здумає. Гіршого, ніж це, не може бути. Він цим робить гірше собі. Політика – політикою, а економіка - економікою.

      161. Вони нашого брата так заставили оточити себе своїм індивідуальним місцем, не хоче його уступити. Говорить: це моє таке місце, я на ньому все життя проробив. Я хочу на ньому робити так, як умію. Мене за моє таке вміння хвалить мій прямий начальник, за мою таку хоробрість. Я сам у житті енергійний, здоровий. Я зберігаюсь їжею, тобто я їм хороше, апетитом не страждаю. Одяг одягаю й ношу його. Тепле й хороше все – це моє в житті здоров’я.

      162. 19 жовтня. Це була середа, наш підсобний день, друге свято. Ми в ньому, як в океані, своєю мислю лазимо по всьому своєму організму, котрий терпить для свого особистого здоров’я. Ми його хочемо мати в себе. Ми самі за своїм прикладом вважаємо: це діло в природі треба робити. Ми рано встаємо з постелі, хочемо себе нагодувати, за фасоном одягнутись, щоби було нам від цього всього красиво. Для чого ми так ось женемось? Ми хочемо в житті своєму бути завжди наїженими.

      163.У нас для цього діла нема своєї такої свідомості. Ми всі вважаємось людьми однієї сім’ї, живемо за Учителем, за його вченням. Ми природі кланяємось, з нею ми, як із матір’ю рідною, своєю мовою говоримо. Ми всі її так люб’язно просимо, щоб вона нас усіх таких ображених, хворих пожаліла  своїми силами й не стала на нас так нападати. Ми перед тобою вже так, як ніколи, своїм ділом. Ми з вами завжди близько разом, ми заслужили, хочемо тобі, як матері рідній, за це саме своє спасибі.

     164. Ти пожаліла  нас таких ось, як ми перед тобою виявились. Ти не пожалкувала нам своє дати. Ми по-твоєму стали робити. У нас це хороше й тепле в твоїй холодній воді вийшло. Ми, усі наші люди, зустрілись із нашим дорогим любимим Учителем. Він від нас, таких грішних людей, не відмовився й разом із нами так він став учити, щоб ми за його ідеєю робили. Ми не побоялись такого. Ти нас цим лякаєш, щоб від нас ця хвороба пішла. Ми це в природі одержали, нам зробилось хороше.

      165. Ти в нас знаходишся всюди. Ти маєш одні свої для нас, таких мізерних, свої такі ось якості, котрими нас усіх караєш. Ми так перед тобою заслужили, у тебе випросили. Ти зжалилась над нами, дала хоч трохи. А все ж це все, що зробив для нас Учитель.  Йому спасибі від нас, усіх таких хворих. Які ми були? А тепер які ми стали? У нас, у таких людей, зробилось здоров’я не таке, яке воно було до цього.

      166. Учитель із нами, він нам малює свою картину таку, говорить нам. Зі мною можна буде легко вмирати. Я й там уже відомий. Люди мене знають, люди про мене говорять і там. Ось який я є Учитель з такою своєю ідеєю. Вона нас, усіх наших сімейних людей, зустрічала й проводжала. Вона вчить наших таких людей. Вона хоче, щоб ми були в житті такі ввічливі люди, були в природі переможці всіх природних благ.

      Сьогодні Дмитра Миколайовича день народження. Він нас таких повів купатись у колдибаню біля Чувілкіного бугра. Ми там уп’ятьох скупались: Учитель, Дмитро, Діна, Валя й Рая. Після цього вийшли на бугор, підняли руки вверх і сказали. 

      167. Мої люди – це мисль моя. Вона починалась зі сходу на захід через північ на південь зі своїми людьми, котрі є в природі зі своєю ввічливістю. У людях завойовано чим? Та життям. Воно нас усіх таких примусило, щоб люди цьому вчились. Ми йдемо по цій дорозі, а з нами, такими людьми, зустрічаються люди всякого характеру, знайомі, незнайомі, заслужені, незаслужені, зовсім не такі ось люди. Їх треба заставити, вони мають бути такими людьми, котрих не було.

      168. 20 жовтня. Цей час був, він є. Я так завжди робив і буду я так робити. Марії стає від цього діла легше. Я сам так заінтересований цим ділом цьому ось хворому чоловікові помогти. Моє тіло – всюди, там де чоловік не буває, а йому хочеться так там побувати. Ми вдвох чистим тілом - у природу на повітря. Атмосфера нас таких ось приймає, і вона нас так ось прийме. Це ж є картина, з картин картина. Спати нам не доводиться: нам треба буде жити.

      169. А ми такі звикли спати, ми потягуємось. А в природі повітря не стоїть, воно бурує зі своїми такими живими речовинами. Вони для нас, таких ось людей, бувають хорошими і бувають поганими. Але нам, таким людям, тільки хороші якості треба. Вони даються один раз у житті. Ми з вами так ще не жили, а доводиться нам таким своїм ділом. “Я, - говорить хвора, - так почуваю себе інакше, мої болі відійшли не зовсім, але відходять”. Так, як по природі німець із своєю ордою. Він не хотів цього робити, а природа була на стороні Іванова. 

      170. Він своїх людей так не примушує, він просить, молить, щоб наша ця Марія сама йшла в природу й просила так, як Паршек просив природу під час шефства Гітлера. Він був у людях ворогом таким само, як  і в Марії ця її болячка, котра вселилась і не хоче від Марії йти. Німець так само не хотів відступати з руської землі, його гнали прості руські солдати. За них був у житті Паршек. Він був у цей самий час охоронцем  захований. Але Паршек є Паршек, він не забуває це робити.

      171. Що він робив над Гітлером? Він із голови не виходив, щоб про нього Паршек не думав. А тепер у Паршека є інше, своє знайдене. Він поставив своє питання в своєму житті: треба вигнати ворога із цієї ось Марії. Вона мучиться. Тепер Паршек не спить, а все робить для Марії легке. Не спав, а все він робив і писав він ці ось слова, котрі всім читав. Паршек недаремно їздив на Чувілкін бугор і недаремно він там купався, а в самого мисль робила для цієї Марії.

      172. Її списала з життя медицина. Вона, бідна, стала  думати про ту смерть, котра її заставляла як таку в гріб лягати. А гріб – цього Паршек не хоче бачити, навіть чути на цих людях. Вони ж усі такі, як і Марія. Вона так само до цього часу нічого не робила і не збиралась як така. Її діло одне – треба вмерти. Від цього ось треба відходити нам, усім людям, особливо нашим ученим, лікарям, спеціалістам. А вони самі такі ось люди: стоять ждуть своєї черги  завтра захворіти. Не такою хворобою, котрою хворіють люди.

      173. Для них по природі йде гірше в декілька разів, від чого порятунку нема. Паршек не поможе. Він помагає людям своєї ідеї, вони не адміністратори. Марія теж вимагала від свого учня, але вона зізналась і дала слово своє сказати всім друзям-учителям. Їх жде не таке, а гірше. Нам Учитель говорить, щоб ми змінили цю платівку від учня вимагати. А треба буде просити. Якщо ми цей тон змінимо, то в нас не буде простуди й хвороби через діло Учителя. Я ж, Марія, подруга ваша, теж боялась холодної води й не користувалась повітрям так, як Учитель нас, грішних, учить.            

      174. Ми не хочемо так робити, як він сам це діло робить і нас таких учить. Я не зійшла з розуму, і мене не вважайте ненормальною. Я завдяки цьому повернула своє здоров’я. Ви, мої всі друзі по цьому життю, знаєте добре, яка я була й яка я є тепер. Прошу вас усіх: ідіть і  просіть, щоб  вас усіх прийняв Учитель. Він такий є чоловік Спаситель усіх нас. Хоче, щоб ми жили та здоровкались з усіма живими людьми. Це наш такий обов’язок, така наша задача.

      175. У цьому домі, у котрому я лежала, я не лікувалась, як ми, усі люди, думаємо. Я сил від Іванова набиралась і пробуджувала своє тіло, щоб воно не простуджувалось і не хворіло. Через це моє захворювання зникло, а інше, що йде по природі, воно безсильне напасти на мене. Я одна з усіх загартовуюсь, від мене ворог відступив так, як Гітлер із своїми військами. Він як проганяв його з Росії, так проганяв від мене цю хворобу. Криком кричав ворог із великими боями. Не з уколами різного шприца, не ніж з наркозом, не таблетки, а чиста холодна вода, чисте повітря й чорна земля.

      176. Я приймала ванни природного характеру, мені від цього було легко й хороше. Це все знайдено Учителем не нам, таким хворим людям. Це все діло, котре робить сам наш Учитель, він хоче, щоб усі здорові люди за це діло брались і робили самі, щоб на нас не розповсюджувалась ніяка хвороба. Ось що нам вносить Іванов, він робить показник на Марії. Вона тепер теж хазяйка цього дому.

      177. Вона напише й скаже всім хворим раковим захворюванням: не ріжте ви себе, не робіть уколи, а йдіть до Іванова, просіть його. Він вас усіх прийме, вам буде легко справлятися з будь-яким захворюванням. Ми не будемо хворіти так, як я, Марія, хворію саркомою.

      21 жовтня. Ворог був, він є і буде таким. Його Потсдамське рішення не знищує, і ніяка медична наука йому нічого не зробить. Ні німці, ні руські не згодились із Паршековою пропозицією: треба домовитись, щоб між воюючими був мир. Паршека заховали, як божевільного. Він  опинився в інституті Сербського.

      178. Війна продовжується, і в Марії Андріївни ворог лютує, він криком кричить. Учитель це страждання чує, а допомогти безсильний. Він засоби не пускає в хід, а жде моменту. Такого миру жодна війна на землі не зробила. А людей за це постріляли, їм не дали життя. Так само вчені лікарі хотіли зняти з життя Марію Андріївну. Вона попала в руки його, усю ніч на ногах у природі Марія просила Учителя. Вона його упросила, вимолила. Він теж так само не спав, а разом із нею виходив і заходив.

      179. Ворога треба знищити. Він сильний, він підступний, мучить чоловіка. Учитель своєю просьбою упросив природу, щоб ворогу дати відсіч. Силою Іванова все-таки ворог у цьому ділі здався, пішов від Марії. Наша Марія спала прекрасно. Її Учитель перевіряв.

      А все таки я поїду до своїх дітей. Як вони там живуть? Я – їм отець. Син обіцяв приїхати, а чомусь не дозволило. Везе нас Дмитро Миколайович. У цей час приїхали до Марії син і сестра провідати. Як хороше, ми не поїхали. Приходить Учитель, мені говорить: “Гості”.

      180. Марія питає: “Хто?” А  вони заходять, з матір’ю здоровкаються, вона ж – мати свого рідного сина.

      Я – теж отець свого рідного сина Якова. Хочу про нього сказати людям. Я його як такого люблю. Він живе по-своєму, не хоче такого отця слухати. Він так сказав мене як отцеві: “Я жити хочу, як усі люди живуть”. Із жінкою страшно любляться, а нервово ставляться. Це є моя така хвороба, через це ось їду в Сулін. Він пообіцяв приїхати, а його нема. Мені хотілось побути з Марією, це мій такий хліб.           

      181. Я через її хворобу багато часу не їв. Мені хотілось доказати ученим лікарям з допомогою Марії. Вона бачила мій учинок до сина. Я їм дав свій лист-характеристику, щоб вони знали: хто це Іванов і що він робить у своєму житті. Йому сказав, щоб він читав усім. А Діна в цей час підходить до Марії, з нею прощається поцілунком. І Марія встає, вона проводжає,  до дітей він їде. Марія обнімає й цілує, бажає хорошої дороги. Вона не хотіла, щоб Учитель їхав. Ми в цьому розстались на час. Я не повинен забувати про Марію як таку.

      182. Вона багато зробила для моєї ідеї. Я для неї зробив силу-силенну, нехай вона тепер дякує за все моє хороше. Їй треба вмерти – вона жива та здорова. Вона тепер – усьому цьому телебаченню: Ідея Іванова процвітає, вона в людях багато корисного зробила.

      Ми, коли їхали, нас зелень озима так радувала. Особлива погода була для всіх людей така. Коли ми приїхали з Кондрючого в Сулін, нас зустріла Тоня. Вона розцілувала як завжди. А потім я спитав про Якова, про сина. Вона сказала: “Поїхав”. Куди? Сама не знає.

      183.  Я розрізав кавун, ми його з’їли. Став розбиратись із листами. Хто й звідки за мою доброту надіслав. Листа надіслав Яків із Кавказьких гір. Він пише про біленький сніжок, про природу, про його таке життя. А в мене мисль підтвердилась. Дмитро Миколайович сказав: У конституції написали про нашого підлітка, його в труді не примушувати. А за моїм визначенням, треба всю молодь узяти цілком і повністю на утримання. Ось тоді не буде ненависті й усякого зла між цими людьми.

      184. Ось про що нам розкаже Марія. А діти стали приходити, і син приїхав на машині. А дружина Валя була в сусіда. Йому не по душі, він психував. А мені як такому отцеві: я сина вже жалію.

      Чому так у житті виходить? Коли не хочеться, воно саме виходить. Моя ідея не хотіла, щоб ми як такі комуністи зробили таке діло. Це є вічне незабутнє зло. Ми такими завжди не будемо. А колись зміниться це право, людьми розпоряджатися не станемо. Люди прийдуть до свідомості. Що ми таке робимо? Зброєю мир творимо. А це не будемо ми з вами робити.

      185. Насилля відійде, а настане мир – усьому діло. Люди не будуть один на одного так нападати, на своє місце. Його не будуть вважати місцем своїм, будуть вважати здобутком спільним.  Люди не будуть людям у житті заважати, а будуть шукати й помагати. Так помагати, як у війні Вітчизняній поміг Іванов і поміг Марії.

      Тільки з тим, що хотів Іванов, люди воюючі не згодились. Узялись обидві сторони своє зло поширювати. Їм не хотілось своє із себе знімати. Це зло – з обох сторін, вони були обидві неправі.  

      186. Їх обох гордість оточила. Одні пішли самі на руських наступати, а інші від раптового нападу сильно терпіли.

      22 жовтня. Паршек – це помічник обом сторонам, своїми силами обслужив. Німцям сказав, їм свою землю указав, а руським – теж. Німці не хотіли своє завоювання віддавати, а руські відчули силу, їм хотілось цьому ворогу відомстити. Те, що зробив Паршек, - це небувала стратегія. Він просив Віденського, щоб Сталіна уговорити, щоб він дав свою згоду цю бойню замирити.

      187. А що Введенський  Паршекові сказав: «Нас із тобою  постріляють». Паршек йому так сказав: “Не постріляють”. А тоді так воно й було: боялись усі Сталіна. Один Паршек не боявся нікого: за нього була природа. Кого ми, усі люди, боїмось? Її. А Паршек не боїться, він – душа для неї. Вона – йому любимий друг: повітря, вода, земля, - що й дало нашій Марії можливість бути здоровим чоловіком. Цьому бути й не минути цього діла.  Вам усім на очах ваших вона розкаже, як її різали спеціалісти медицини.

      188. Вона є свідок. Не я, Учитель, є сила цього діла, а є сама Марія. Вона дала своє слово, щоб я її прийняв. Це не все. А найголовніше – це холодна вода. Марія в своєму житті не купалась, а то пішла й стала себе цим лякати. Ось у кого сили. А їх сама природа їх дала. Ці сили треба нам, усім людям, - за це братись. Доволі жити так, як ми її боїмось. Це – мати наша. Вона послала Гітлера, вона його озброїла, але не сказала, щоб він дивився вдалечінь у природу. Те, що зробив німець, - це все є чуже мертве.

      189. Без природи – ні кроку. Усьому діло – вона. Якби не вона, Марії не жити. Повітря помогло, а вода пробудила, по землі ходила вона босими ногами – вона воскресла. Якби не природа, Гітлера не взяти. Гітлер мав переважаючу техніку, а виявилось, руські його оточили й розбили. Хто в цьому поміг? Паршек. Природу він просив у Дніпропетровську, коли його такого по морозу мотоциклом возили 22 листопада 1942 року. Його надія одна була на це. Німці недаремно запросили його в Берлін. І недаремно лікар Свердловської клініки сказав: у людях тільки Іванов лікує ракове захворювання. Ми на адрес його стали  шукати.

      190. А Іванов шукав по природі ці засоби і проти ворога Гітлера, і для діла Марії. Ворог був сильний: таку армію розбити, як була велика в руських. Зрада генерала Власова, котрий зрадив своїй Батьківщині. Усе це наробила природа, вона помагала гнати хвастунів на схід. Це скажіть спасибі Паршекові, він упросив природу. І Марія  спасибі обіцяє за це Паршекові. Він відвернув безнадійного ворога як такого. Він хотів Марію вбити, але Паршек не дав.  Нобелевську премію – Іванову. Він – ініціатор усьому.

      191. Він є ділок у цьому всьому, особливо нашій молоді. Вона в нас найбільш ображена, бідна з усіх. Їй у природі не дають спокою. Одне те, що її примушують. А друге, найголовніше, - у житті не дають матеріальних засобів. Утримання зовсім батьками Паршек пропонує зняти. Воно в нас із вами, дорослих, є, але ми цього не робимо. Паршек таку пропозицію вносить: щоб ми, усі люди, хто цьому вірить, старається виконувати, згодились узяти зарплату 33 карбованці. Більше нічого не треба людям. Буде мало – усім добавимо.

      192. А нас у наше свято привіз Яков.

      Так і німець відступав із чужої території. Він постоїть, подержиться, а успіху він не мав. У нього на це сил не вистачало. Йому – за його обман. Він Паршека обманув, за це ходу не дасть йому як такому. А Марія силами моїми заспокоїться.

      Нам говорить Валентина про Паршека, хто він є із царів? Один Бог землі, для порятунку життя людям прийшов, видно з усього такого діла.

      Одна Марія завершить своїм здоров’ям.

      193. Це неможлива картина. Від неї всі вчені відмовились і прийшли до знаменника: треба вмерти. Що можна сказати про це? Це ж є чоловік, вона ж жінка, мізерна в цьому, але початкова. Вона хоче жити. А хіба фашисти це думали або їхні воїни вважались переможеними? Які в нього були літаки, танки, але природа однаково зустрічає все мертве. А от Учитель був перед усіма такий, як його бачать. По дорозі по цьому місцю все він ходив уперед, назад. Сам про це ось думає, про таке діло. Він чоловіка своїм розумом проаналізував як такого. Він там десь у своєму житті, його як такого доводилось знайти як такого хворого чоловіка.

      194. А він же хворий у своєму житті. Що ти йому так ось і скажеш? Він знає одного лікаря, він цим ось ділом займається в лікарні. Він там ходить у білому такому халаті. Він на роботі, йому як такому платять гроші.

      Ці рядки, ця писанина пишеться людям, щоб люди знали про це діло, котре я сам як Учитель цю помилку, зробив на цій ось сторінці, вона мною так зроблена,  - це все для чоловіка вчена ступінь.

      195. Вони для цього теорію проходили. Знання – це така є путь-дорога, лежить по природі. Ми на це діло вчимось, проходимо на кістках практику. Це наша лікарська робота, котру треба любити. Ми – як учені люди, нам треба діагноз чоловіка. А коли ми його виявимо, стараємось йому помогти. Він є ворог тілу. У нас для цього є передчасно введене історичне діло. У нас є ліки, таблетки, приписані лікарем. Призначаються уколи, робиться доручення.

      196. Лікар у лікарні – адміністративна особа, він строго наказує своєму підлеглому. А його діло – треба підкорятись і строго цей наказ виконувати. Моє таке діло, говорить нянечка, - найголовніше в лікарні. Вона найближча до хворого, вона тут крутиться. Це її робота: біля своїх палат прибирати. І тут же моє око, вона говорить, коли я побачу що-небудь на хворому, який-небудь приступ, то біжу в кабінет повідомляю про нього. Хворі є хворі, вони ждуть до себе лікаря. А його діло – технічне. Він  уміє  читати, його  діло одне – глянути в журнал.

      197. Сестра – у нього перший помічник. Вона  - його ординатор, між ними контакт, вони дружно живуть. У цьому дисципліна військова. Сказав – треба робити. А хворий терпить, він від цього всього терпить. Його держать у своєму лікарському режимі, щоб туди до хворого повітря не приходило, від води холодної - подалі. Якщо це треба для хвороби, відіграє роль грілка. Кватирки всі не пропускають повітря. А сам лікар цієї атмосфери гидує, йому як ученому чоловікові треба чисте повітря. Він – хазяїн свого кабінету. А хворий нехай звикає до умов. Його тут бережуть. Він у цих умовах задихається, а лікар його держить, не пускає на волю як хворого. 

      198. Що схоче, те йому припише. У лікарні для будь-якого хворого є свій режим, у ньому він оточується, живий він задихається. Я, Учитель, там три роки десять місяців пролежав, наглядівся, бачив усе: і хороше, і погане. А потім складав у кучу й ділив пополам. Життя й  смерть, вона там була. Кому хворому треба робити скрутку,  із цим ділом не відстануть. Його зв’яжуть, він, живий чоловік, полежить, полежить. Його розв’яжуть, а він такий само, як був. А от тому, кого смерть забирає, йому й подушка не помагає.   

      199. А  лікареві сказали про цього чоловіка: він, мовляв, умер. Від чого? Ніхто про це ось не знає. Кому це буде треба? У лікарському персоналі уболівальника нема. Усі служать, за заслуги їм гроші платяться. Мені лікарі як хворому так говорили. Вони бачили, як мене відвідували люди, котрим я дав здоров’я. Їх заставляла совість, вони так сказали: “Ти живеш краще від нас”. Я їм говорю як таким: “Давайте місцями поміняємось. До мене люди приходять, а вас історія забуде, ви тут умрете. Своє отримаєте – хана”. 

      200. Це все робиться мною в природі. Скільки слів я оформив, а букв я написав! Це все істина в житті є. Я пишу про Марію, тепер вона в мене як чоловік, її зустрічаю з підсумком.

      23 жовтня. Це вже осінній час проходить, а підходять дні зими. Вони нас оточать у Москві. Які вони прийдуть до нас таких людей? Ми їм щось зробили в житті хороше. Я як Учитель такий по всьому тілу є чоловік. Мене запрошують ті люди, котрим я як такий. Вони мене ждуть, щоб я  був у них на шістдесятиліття революції  на жовтня. 

      201. Я дав свою згоду одній моїй жінці, котру я приймав. Вона заслужена в світі в людях у природі. Я її не запам’ятав, вона мене хороше сприйняла своїм серцем і своєю душею. Про її такий учинок у людях. Вона зробила те, що буде треба. Не мені одному, як Учителеві, вона поклонилась низько природі, як матері рідній, і сказала мої рідні слова. Я як Учитель учив її, щоб вона тягнула до відмови в себе повітря, усередину свого тіла, і просила Учителя: “Учитель мій дорогий, ти мені дай своє здоров’я”. 

      202. Я є Учитель, почув на відстані й простив їй усе, що вона в житті своєму робила. Вона наша, вона заслужена бути такою.

      Гітлер із своїм наміром, із своєю технічною силою не думав так відступати, а їх руські люди розбили. Усе це через Паршека, через природу, він у неї ці сили випросив і став ними володіти. Гітлер що тільки не робив, що не приймав, він у цьому успіхів не мав. Учитель йому не дав. Його діло одне – думати, у голові його лазити, щоб він із своїм усім умер. Не хвались чужим – хвались своїм. 

      203. Хто тебе в цьому просив людей руських вербувати й гнати їх у тил у Німеччину? І разом Іванова взяв. Це твоя, офіцерів, велика помилка. Природа її зробила, ввела вам у голови. Кого ви запросили і для чого, ви подумали про це діло, панове офіцери? Іванов – більшовик, а ви його вивчали в гестапо. Він – помічник партії, з ним разом ідуть люди, не такі,  як ви.  Кричали “гут пан”, а самі – у гестапо. Ви, одинадцять офіцерів, не знайшли слів у нього спитати. Через перекладача він їм як німцям сказав: “Перемога за Сталіним буде”. Лише тому, що я на стороні руських людей. На них ви, шановні офіцери, напали – ви будете осуджені.   

      204. Скажи, Маріє, ти сама: хто я буду перед тобою через твою наявну хворобу? Ти в нас у домі знаходишся, тебе прийняв Учитель. Він тобі погане робить? Він тебе просить, молить: треба робити, роби, спіши сама. А потім уже буде пізно. Я тебе як таку не примушую, ти сама приїхала, сили тобі дав, дитя моє, роби. Це твій труд, трудись сама. У природі є все, лише б захотіла. Проси ти. Учитель – наш помічник.

      205. Ніхто тобі не поможе, ніяка технічна сила. А тобі поможе природа дорога: повітря, вода, земля. Це тебе покарало – тепер це тебе збагатить. Живи, тільки нас не забувай. Марія ти, Марія, на тебе як таку весь світ дивиться, уся природа. Вона твоїх сил жде; як ти будеш розказувати їм, вони тобі повірять і підуть. Його просіть: він для цього народився.    

      Бачив одну серію Олексія Толстого “Ходіння по муках”. Війна. А це не війна Паршека в його житті? Він усе це робить для чоловіка. Нехай люди панують, вони роблять самі собі не погане, а хороше в житті.

      206. Це ж є не війна в природі, а мир у любові, у свідомості. Щоб люди зрозуміли про такі діла  цього Паршека! Хіба він це забуде: про Чувілкін бугор, про народження нового, без усякої потреби чоловіка? Він у нас народжений не в природі, а в материних подушках, у мертвому всьому. А бугор Чувілкін приймає предковим порядком, умовами життя. Не таким способом, а живим енергійним. Ось де закладається не війна з людьми, а мир з життям.

      207. Багато літ ждуть рай на землі. Це квіти будуть, аромат запахне в природі. От життя так життя буде на ось цій землі! Вона нас прийме як таких. Ми в цьому жити будемо так, як ми ніколи не жили.   

      А тепер ми будемо жити. Китай і Західна Німеччина нехай. Але таких людей, котрі не хочуть війни, своєю вірою їх нікому ніяк не перемогти. Іванов – для цього діла, він себе готує, зустрічає в себе в Росії всяку стихію. Він природою народжений у людях їм у цьому доказати  як невіруючим скептикам. Вони це діло самі побачать, упевняться й скажуть про цю ось Марію.   

      208. Якби це була неправда, вона б уже згоріла, її природа своїми силами вбила б. Це не лікарня, це ніякі не технічний лікар і сестра, що відділенням розпоряджаються, у неї у підпорядкуванні декілька нянечок. Вони не за хворого, вони настроєні проти. Сказав лікар: вікна від повітря закрити наглухо. Лікар відповідає за все. Його діло – слова, а хворому терпіти в цьому ось від такої хвороби. Ні в кого нема людської жалості.   

      209. 24 жовтня. Люди в перший день цього життя, у понеділок, стали жити по-новому, по-небувалому. Це було сказано його слово, що ми, бажаючі люди цієї ідеї, за просьбою нашого рідного Учителя, ми всі повинні не їсти. Це  наша така просьба за Марію. Якби вона не була треба цим людям, природа її не пожаліла так залишити. 

      У природі є все. Вона ж народила чоловіка, вона йому світ показала, вона йому все дала, а життя не дала, не схотіла зберігати.

      210. У нього все було, але не було сил, вони йому не давались: він не зміг терпіти. Його вона в це втягнула. Вона – йому яблучко, вона йому ягідку, і дійшло до живого м’яса. Їв стільки, скільки це треба. Він не зміг терпіти. Йому ця ось звичка заважала, вона йому не давала про інше думати. Як тільки він устає, у нього на дорозі стоїть обід. Він його приготував, змайстрував, а тепер його треба з’їсти. Ось які людські діла, вони робляться ним так. А раз люди самі роблять, у них це виходить. 

      211. Жінка з Бирюкова прийшла до мене за допомогою, з ногою. Я їй сказав, щоб вона виконувала. Вона говорить, щоб я їй поміг. Я всім так помагаю. Прошу їй роздягатись. Мені треба, щоби були ноги від щиколоток, уся береться лапа. Вона приготувалась до прийому. Я її прийняв так, як усіх приймаю. Вони йдуть від мене без хвороби. Так ця Шура, коли її скупали. Цього мало. Говорить Учитель: дома будеш два рази так купатись.

      212. Вона мені сказала, що їй тепло й почуває хороше. Нога як була, так вона є. Я сказав їй, що треба приїхати в неділю. Вона дала слово, щоб приїхати. Вона приїде. Це перевірка. Моє узнаємо пізніше, що з нею буде. А зараз наше діло одне – ми дали слово своє не їсти цей день. Ми не будемо. Якщо ми цим не поможемо, то ми тоді – ніщо. Наше діло таке. Хочеться жити, та ще як треба буде жити. Ось треба буде помогти нашій Марії, у неї така є болячка, котру не вилікувати. Ми такі єсть люди: усі вболіваємо, хочемо, щоб цього захворювання в неї не було. У нас, усіх наших людей однієї ідеї, одне – їй помогти.

      213. Це наша в цьому мисль. Вона нас усіх веде до життя. Подивіться ви на Учителя, на його весь організм, на все його тіло. Йому холодно, але він терпить через нас усіх. Він сказав – він і сам це робить. Який же він між людьми є ватажок: сам говорить, а робити не робить? Він завжди попереду: і їсти сідати, і спати лягати. І він передній у труд ішов.  А от хворіти, як усі, він не хотів.

      214. А от життя не дається назавжди, воно задовольняється спокоєм. Нам інтересно здоровим чоловіком. А здорового чоловіка між людьми в природі нема: що-небудь він потребує. А раз він що-небудь потребує, уже це є хвороба. А в хворого чоловіка – думати, шукати по природі те, що треба. А коли він не знаходить, він хворіє, він психує, йому сильно боляче. Він просить, щоб йому чим-небудь помогли. У нього така є на це надія: це лікарня, а в ній лікар з усіма своїми підлеглими. Я, говорить хворий, хочу лікуватись, вірю лікареві.  

      215. Але коли я туди попав, мені там не сподобалось: там доходять хворі, а ти між ними такий. На волю треба, а лікар не дозволяє. Тут режим їхній. Вони розпоряджаються тобою. Волі тут нема. Усьому діло – сам лікар. А на волі на такій і пташки літають, співають – ось де робиться в природі життя.

      У кишені носиш гроші, і купити всюди є що, тільки труд тяжкуватий. А його треба робити. Хазяїн за цю ось роботу платить гроші, а за гроші ти себе годуєш, одягаєш, у домі живеш з усіма вигодами. Жити б, жити, та нам таким смерть заважає.

      216. Що ми в цьому робимо? Самі не знаємо. А що завтра буде? Лікарі чоловіка виписують на фронт, щоб він там воював з умовами. Сьогодні він, завтра вона – його. Природа невмираюча: повітря, вода, земля, - що чоловікові життя дає. А люди вважають: це все для їхнього життя вчений чоловік, технічний чоловік. Він навчився читати, писати, розв’язувати. Це його техніка, він хоче штучно все робити та хімію створювати. А щоб йому довелося фізично зробити на самому собі, він боїться природи, іде від неї. Він береже сам себе в цьому. 

      217. Якщо сьогодні вночі буде хороше, то ми будемо продовжувати не їсти, видно з усього цього. Я в Марії питаю: “Тобі легше сьогодні?” Вона говорить: “Легше”. Я теж вважаю, легко.

      25 жовтня, вівторок. Він мене примусив своє слово здержати. Можна буде не їсти за це ось діло. Воно в житті людському не хороше. Це діло таке: умирає чоловік, він своє прожив. Чоловік, він ніколи в своєму житті не наживається. У нього одне – йому б так жити бути  й умирати  не треба. А умови  такі – старість долає, у негожість приходить.

      218. А тут хвороба приходить така. Її самі люди на собі розвинули. Вона сильна в цьому ділі. Чоловік і не хотів хворіти, а природа, вона така от для людей. Вони – нехороші люди із своїм учинком, із своєю фізичною роботою, котра нас усіх жене в бій у природу. Вона людям своє місце показує. Чоловік із своїми силами готується, у нього для цього є снасть, зброя. Отець рідний будував своє самодержавне царство.

      219. У царя були підлеглі, свого роду пси-генерали губернаторського звання. У них були свої земські начальники. Саме мужицьке управління – це волость, куди обирається мужик людьми. Він був хазяїн, йому довіряли люди. Вони в себе старосту обирали, щоб він ними командував. Це був наш отець рідний. Він любив трудівника, хто не знав нікого, сам усе робив. У нього як хорошого хазяїна все є для цього діла. Він нікого не ждав, а сам біг на поле, дуже спішив туди вчасно попасти й зробити своє діло. А в ділі – живий факт.

      220. Він його робив із самої весни, його вирощував, виростив, зібрав, свій засік чистого зерна набрав. Це його є у житті золото, він ним як хазяїн цього добра розпоряджається. У нього був син, він йому підкорявся. Теорії це командування не сподобалось, щоб нами, синами, хтось розпоряджався. Історія Олексія Толстого “Ходіння по муках”. Війна показала живий факт. Люди жили, творили чудеса, вони могли все зробити, що тільки хотіли. Вони в життя ввели, щоб син отцем розпоряджався. Так воно й зроблено теорії вченими людьми.  

      221. Без цього всього не буде міста, не буде села, не буде чоловіка.

      Після управління сина настане на землі Дух Святий, він уведе Бога. Він не буде людьми розпоряджатись. Він прийшов на землю як Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Він прийшов у люди їм показати дорогу одну з усіх найлегшу. Треба нам, усім людям, відмовитись від того, що було до цього. Ми помилялись, робили - де ми подівались? Усі лежимо в гробу, своє місце займаємо. Ми – теж умерлі люди, і всі ми помремо. Для чого ми так живемо? Ми в цьому ось помираємо. Краще буде жити по-Божому.

      222. Він сам про це пише, з нами говорить руською мовою. Він хоче нас від цього всього врятувати. Якщо ви мені не вірите як такому ось, вірте самі собі. Ви де живете? У хуторі або в селі, або в місті. Вам уже місця не вистачає. Ви ж – мертвеці, люди мертві, ви всі лежите в землі. Вона нас держить там і хоче нас усіх туди притягнути. Вона має в себе магніт. Що ми робимо? Та самі закопуємо в могилу людей. І нас із вами закопають, це буде така історія. Ми її таку нехорошу самі робимо, у нас вона виходить.

      223. Ми не люди є Божі, самі вмираємо, як і всі люди землі. Ми хочемо жити, а природа нам не дає. Ми у неї не заслужили. Ось що ми зробили. У нас велике в житті діло на путі звершилось експедицією челюскінців. Лід великого характеру оточив криголам. Усі люди в цій стихії врятовані, крім одного комірника, він у продуктах заплутався. Це все робилось у людях для якоїсь людської слави. А щоби була в цьому якась користь, крім того, що їх звідти вивезли на літаках. Вони були одягнуті по-арктичному. А щоб вони індивідуально в природі зробили для себе, для чоловіка! 

      224. Його тіло 46 років знаходиться в умовах природи в будь-який час року. Хвалитись Іванов не виходив. А якщо треба йому зробити в людях експеримент, він його й зараз у будь-яку атмосферу нам як таким людям покаже. Це він мало зробив сам собі. Він у цьому сили природні в ній знайшов для будь-якого нашого чоловіка. Іванов між людьми оточив себе цим самим передавати іншому будь-якому чоловікові. Що вчені найшли й пустили в хід у життя, то невагоме діло від швидкого польоту корабля.

      225. А щоб вони знайшли таку силу, таке терпіння без усякої потреби зоставатись і щоби болі проходили! А ви хвалитесь Місяцем, що ви своєю технікою завоювали. Ви – бідні люди тим, що ви на землі нічого не зробили. Ви боїтесь по снігу босою ногою ходити. Це електризоване  в природі діло.

      Чому це так дано природою бути в людях Богом? Він не йде від нас і не хоче сказати, що це життя на Чувілкіному бугрі не його.

По-оріхівському моє ім’я єсть Паршек. Я сам цієї слави в природі досяг.

      226. Марія, котра страждала й мучилась саркомою, вона збула болі тільки цим переживанням, це наша їжа. Вона нас усіх так мучила, а тепер змінила хід у цьому. Я, Марія, така жінка із своїми приготуваннями до смерті. Щоб жити, не треба тобі їсти. Ти купуєш у людей весь продукт для свого здоров’я. Чому я охала сильно від болі, а тепер я не охаю, моє тіло стало спокійне? Я дала ворогові свій нищівний удар по голові. Він став здаватись, мені стало легше. Я не хочу їсти. Як мені хотілось води, хотілось пити. Учитель сказав:  води навколо тебе океани. Він говорить: іди надвір у природу, тягни повітря, сама ти думай.

      227. Цього мало. Проси Учителя. Це є завоювання наше. Воно було на людях інших, вони випробували це все, як випробував під час Вітчизняної війни Паршек. Він ішов прямо до мети, до котрої треба йти нам, усім людям. Вони хотіли, щоб я сказав їм що-небудь таке про такого ворога, про такого діяча. На арені Паршекові доводилось не про одного Гітлера так думати й бачити його таку хитрість. Вона в нього не вдержалась, Паршек її розбив.

      228. Він зустрів маленького чоловіка, котрий пожалівся йому як такому на свою долю. Він за свої ростом ображається на все це, начебто хтось винуватий. Винуваті всі люди. А люди є природа. Вона ріки пускає з берегів, вона розоряє все населення, топить людей. Людей убивають. Їм теж трудно. Їх як таких і гроза вбиває, вони потопають у воді, їм наносить хворобу, вона їх мучить, вона їх умертвляє. Люди народжуються, так хочуть жити. А їм природа не дає, бере їх карає своїми силами. У неї є для цього баранячий ріг. А ми з нею рядом живемо, рядом усе робимо.

      229. Особливо тепер люди людей ножами ріжуть, вони за це їхнє діло в тюрму саджають. Якби син не був розпорядником у цьому всьому над своїм отцем, то цього було б менше. Серце, воно оточує й горобця. Серцем він так робиться злий, як ніколи. Ми були б у житті? Ніколи не кинули б воювати один  з одним, якби не було погано тому чоловікові, хто цю картину починав. Він по історії не знає природу. Вона ж у цьому ділі сама співучасниця. Чоловіка на білий світ народить, його в цьому треба сильно озброїти. Він захотів чужим добром скористатись.

      230. Учитель на арені стоїть. Щоб він таке право давав цим скористатись і похвалитись ним. Треба буде хвалитись у людях своїм.

      Якби Гітлер не запрошував Бога землі й не возив по Дніпропетровську. Він же сміявся з нього такого. Учитель терпів і в цей найхолодніший час промовляв свої слова. Це є його просьба перед природою, щоб вона пішла назустріч нашому руському солдатові цих ось німців оточити й розбити. Так і зробила природа.             

      231. Вона так вчинила і з болем Марії. Учитель Марії так говорить у цьому ділі. Марія слухає й жде, їй хочеться пити. А Учитель: “Краще їсти, ніж пити”. Вона говорить: “Їсти не хочу, а от води дайте”. Учитель їй говорить: “Заохаєш від болі так, як ти охала, тоді й я піду їсти. Ти винувата в усьому”. А біль не прогресує, а скасовується. Марії краще буде зовсім не їсти. Вона дала своє слово. Марія, вона хвора цим. А причому тут Учитель? Він шукав вихід. Стою прошу її, щоб вона дала свою згоду сказати мені слово. Як тобі в цьому робиться гірше? Вона мовчить, не говорить нічого. Учитель хоче сказати їй своє в цьому житті.

      232. Якщо ми тільки цю жінку Марію поставимо на ноги, у неї перестануть ці пекельні болі, то не треба нічого – ми підготували чоловіка свого без усякої потреби. Вона нами знайдена. Вона нас таких ось уболівальників сама знайшла, виявила своє таке бажання, щоб наше прийняти. Коли вона тільки приїхала до Учителя, вона не знала про це все, що Іванов буде приймати. Вона навчилась, як бути в лікарнях, і бачила такий учинок лікарів. Там усьому діло – нянечка. Хазяйки палати  - вона та сестра в своєму кабінеті.        

      233. Сестрі скажуть про хворого, що трапилось якесь горе, щось тривожить. Їй ця штука не вперше. “Подумаєш, яка надійшла до нас”. За нею дивиться лікар такий-то: “Я щодо неї журнал веду”. Хвора наша; раз ми її прийняли, ми повинні як за хворою дивитись. Ми даємо свою обіцянку цій хворій помогти, наше таке діло. Наша радянська медична наука підбирає на службу свій народ. Чоловік наймається, лікарем робиться, він персонал створює. Люди доглядають за людьми, люди людьми гидують, у них ця робота вважається шкідливою. Лікар після огляду миє свої руки – це ж нелюбов до труда.

      234. 26 жовтня.  Самі говорять: труд облагороджує, а самі відходять. Узявся за гуж – говори, не дужий.  Так воно робиться й буде робитись.

      Від свого не відступлю. Поїдемо на Чувілкін.  Якщо тільки там воно не допоможе, то вся вина на онкології. Вона взялась за це діло. Чоловік хоче жити, а йому не дають люди. Поїдемо й обов’язково свого доб’ємось. Ми ж такі ось люди, просимо природу, вона має нас послухатись, особливо Чувілкін бугор. Прошу вас.

      235. Дмитро Миколайович підходить до мене, сплячого, говорить мені слова, щоб я, Паршек, уставав. Для чого? Він мені цього не говорить. А Марія хвора, вона криком кричить, охає із своєю такою хворобою, котра всіх заставила думати.

      Як же так це ось у житті вийшло в цьому всьому? Ворог був такий як німецька армія. Вона була озброєна не погано, а сильно. Гітлер держав свою упевнену надію на те, що і його настане такий час, німець свій успіх буде мати. А природа, вона свої діла творить.

      236. Вона на стороні Паршека. Він не був згоден з тим, щоб Гітлер завоював перемогу над ворогом. Руські не наступали, на руських напали, вони були ображеними людьми.  А Бог, це Іванов, де б він не був і що б він не робив, він держав свою ідейну мисль за ображеного солдата руської армії. Вони заслуговували перемоги над ворогом через діло Іванова. А сміятись – значить, треба здатись. Так воно й вийшло. Ворога вони не знайшли як такого, він зостався таким, яким був у людях. А перемогу над ним завоювали руські.

      237. Тільки пропозиції Іванова вони не схотіли, щоб цей ворог між воюючими обома сторонами зостався  любимим другом. А люди воюючі Паршека продержали. Психіатрія йому такий акт склала. Ростовський оздоровчий відділ мені так сказав: “Це тобі атома”. Ця атома в мене послужила поміччю від нашого охоронця порядку. Я свою ідею цим піддержував. Якби погано в людях я робив, то люди б мене зв’язали.

      238. Я розвинув на собі письмову таку історію в людях, вона заставила людей писати листи. Я не одні пишу листи, я їм відповідаю на їх таку просьбу. Для мене це було таке  діло. Вона або він, мені не треба ніяка національність, я люблю чоловіка. Зі мною він або вона в перших рядках здоровкаються. Вони пишуть, хто вони є. Вони пишуть про свою скаргу, котрою вони скаржаться на своє горе, на свою біду. Я цьому всьому – уболівальник, знайшов сам у природі ці засоби, цю історію на собі випробував, її ввів людям. Вони це зустріли самі, їм це все як таке по душі прийшлось, вони стали сприймати. Їм стало легко. Люди побачили на собі нове небувале. 

      239. Це не хімія й не штучне, і не техніка, а чиста природа: повітря, вода й чорна ґрунтова земля, - де люди цієї землі, два сусіди, не поладили, а ввели свою сварку.  Вони погнались за багатствами. Їм як фашистам-капіталістам стало тісно робити в себе цю цяцьку, котра їх втягнула. Вони за це ось саме легко доставали, їм здавалось: не так це ось робилось.  Вони знайшли інший спосіб свою німецьку расу своїм умінням й озброєнням піддержати. Німецький весь народ віруючий у Бога – на невіруючих у Бога, на людей-скептиків, на комуністів. Вони пішли організовано на руських людей, на українців, стали без усякого громити.   

      240. Вони - вчені-теоретики, старі вояки,  обдумали свій такт у цьому, як це робилось предками. Треба напасти на таких непідготовлених до війни. Ми ж, німці, - історичні вояки. Ми були в природі заводіями-фашистами – зостались ми самі без Бога. Це наробив нам як таким, за нашим висновком, сам Бог. Але німці в цьому помилились, не знаючи природи, її такої таїни, котра народжує на цей весь розвиток, на таку силу, як себе підготував німець. Він не подумав про те, що природа дає в житті розум. Так воно зробилось і робиться ними.  

      241. Попробуй чоловіка з його місця прогнати будь-якими властивостями. Він же чоловік живого характеру, має в себе ввічливість, свою просьбу, домовленість. Люди з людьми цю бойню ввели, самі не хочуть. Я був перед ними такий чоловік, вони вірили своєму генералові Паулюсу. Він мені зробив на своєму шрифті й своїм гербом завірив. Я був між фашистами за свою діяльність “гут пан”. А раз “гут пан”, беруть  мене до себе в ешелон до солдатів. Я солдатами був оточений. Вони спитали в мене як у руського пана: “Руські в полон беруть чи ні?” Я їм у цьому не брехав. 

      242. Їх гнали з другого фронту. Я з ними їхав від Ростова до Суліна не на їхній стороні. Уже сказав у гестапо, чия буде перемога: Сталіна. А чому? Я не зможу правду німцю сказати. Я ж – руський чоловік. Моє хвалилось. Іванов – всюди. Я вояк є за Червоний Хрест і Півмісяць – міжнародне здоров’я. Мене німець задовольняв своєю кухнею. Я був у них “гут паном”, але не за них я думав. Я просив природу, це мої друзі, і тепер вони є друзями, і зостануться ними на віки-віків. Попробуйте ви зостатись хоч на один день. Іванов готовий прийняти 46 зиму хоч зараз при будь-якій атмосфері. У нього на це є сили.

      243.Учитель цю Марію, що хворіла саркомою. Вона хворіла так страшно. Усю дорогу вона охала та жалась в машині. У машині троє, незручне місце. У “Москвича” на путі цього всього спустило колесо – природа нас держить. Ми цю путь завершили, приїхали на Чувілкін бугор. Наша хвора, роззута, на цю цілину босою ногою стала, вона дихнула цим повітрям. Я велів Раї й Валі вести її в колдибаню у воду. З нами зустрівся Михайла Мамотки син, він вів корову, на нас попав. А ми всі спускались. Він спитав: “Для чого ти тут знаходишся? Тебе арештують”. А сам сказав про голову: він, мовляв, умер.

      244. Я йому сказав: “Він повинен умерти, це була його неправда”. Він нас зустрів із коровою – із природою. Які ми є люди: ради Марії все це робили. Наша візьме все рівно. Ми переможемо цього ворога, він відступиться, відійде він. Дмитро поплив, слідом за ним я так таким холодним почуттям оточив себе. Марію ми на руках спустили, два рази занурили. Думали, що вона на такий бугор не вийде. А коли я, Учитель,  пішов з нею, то де вони бралися ці сили. Це все умови. Я не встигав за нею бігти. Примушував її, щоб вона дихала. А раз вона дихнула моє, значить уже прийшла Адамова сила.

      245. Не я піднімав на цю ось Чувілкіну гору, вона нас двох таких сама своїми Мойсеєвими магнітними силами витягнула. Ми з босими ногами цілинною корою оточили себе. Це Адамове явище. Ми вдвох з Марією стали на свої такі босі ноги. Я сказав: “Значить, ворог наш Марії переможений”. Моя мисль даремно не пропала. Вона жила, вона живе, вона буде так жити, як вона себе оточила тут на цьому бугрі Чувілкіному. Через це ідейне діло вмер сам голова, він свою силу випробував. Для чого він з кулаками прийшов, хто йому таке право давав? 

      246. Учитель для порятунку народився на землі Богом між людьми. Учитель Марії помагає. Вона чує, як їй читають цю зроблену історію. Вона робилась ним для наших людей, щоб вони знали, як правда вводилась у життя на цьому бугрі. Усю міліцію примусили як якусь секту з життя прибрати. Забрали Паршека, не знаючи,  а хто він є.

      Він у селі за своєї молодості – пустун, злодій приватної власності. Від бідного шахтаря-мужика, хто народив у себе дітей, а ради не дав. Жили натягнуто, бідно. А навколо були такі люди: не старались іншому бідному помогти, підказати: не роби цього.

      247. А хотілось медку поїсти, бджіл не кожна особа мала, я не відмовлявся від цього ось усього. Було, ну що ж було.  А тепер – мужність і свідомість. Це все моє кинути, узятися за свідомість свою, у дусі треба зробити самого себе. Я робив у людях. Що примусило? Знання. Від цього всього відмовитись, а взятись за істину. Своє власницьке місце доводилось позаду залишити, а взятись за природу, за природне, за незалежність, за небувале, за Духа Святого, за повну еволюційну свідомість.

       248. Можна все робити в людях, люди роблять усе. Ну що ж ти зробиш? Гітлер теж стратег за історією. Його сховала природа. Він у людях так і залишився по своїх можливих силах приносити погане близькому сусідові, як це робиться на Близькому Сході... 

      254. Ми тепер природі низько кланяємось, говоримо: спасибі тобі за все, за ту війну вітчизняну. Тобі, велика наша мати, ми не за одну війну дякуємо, а й за Марію, за нашу жінку, за її ворога, що ти нам помогла позбавитися від такого захворювання. Ми тобі скажемо своє таке спасибі за твоє все, що ти нам залишила й указала це ось Адамове місце, котре ми знайшли й приїхали самі такими. Як нас зустріла корова з людьми, вона радість нам сказала – це правда перемогла.  

      255. Сталін був жорстокий і багатий на цих людей.  Він дав своє слово мене посадити в психіатричну лікарню – він за це був поражений природою. Його не стало тоді, коли його люди держали в умовах. Сталін ніколи цього не ждав. Сталін убитий природою за Іванова діло. Якби ви бачили Учителя тоді, коли він був свого росту й красивий, ви б ніколи не сказали. Цей ось чоловік,  він своїм тілом заслуговував бути між людьми Богом: він калік ставив на ноги, сліпим давав світло. Сталіну ця картина була невідома, він Учителя посадив як такого.

      256. Сталін пішов нанівець, він із своїм здоров’ям не встояв, на нього напала природна стихія. Він сильно так захворів, від такої хвороби нема ніде ліків. Навіть такому командуванню природа не пішла назустріч. Він за що Паршека посадив у ці умови? Його заставили вчені, вони від свого такого акта не відмовились. Люди ображені не устояли, їх відтиснули назад, а на Паршека наділи в конвой усю солдатську форму від черевик до самого головного убору. Їм було страшно Учителя залишати. У брюк холоші - одна довша, друга коротша. Це було гірше гітлерівської  насмішки. 

      257. Через це все діло державна безпека держала в себе Паршека  на свою пропажу. Учитель – людського характеру чоловік, він і тоді був проти сталінської політики, зі самого 8-го з’їзду Рад. Паршек - любитель-депутат,  він приїхав на з’їзд у своєму костюмі. Хотів сказати вченим: куди вони своїх людей  вели? Найголовніше - це була наша молодь. Її вели, щоб вона йшла й робила те, що їй підкажуть. Учені їм майбутнє підказували, обіцяли місце якогось невідомого в цьому ділі короля.

      258. Хлопчик або дівчинка пішли вчитись. Вони бачили цю дорогу. Їм хотілось закінчити десятирічку, одержати п’ять балів. А там уже, хочеш чи не хочеш, диплом тобі дадуть. Ти отримаєш своє місце, на тебе будуть дивитись, на твою здібність. Куди й як попадеш,  твоя робота. Ти тепер інженер, а тебе як такого інженера втягнула коробка сірникова, торгівля. Ти свою спеціальність проміняв на комерційного чоловіка. З ним зустрівся Володимир Ілліч, він у нього як такого  спитав: “Чим до цього займався?” Він йому говорить: “Я – інженер-будівельник”.  А раз ти будівельник, то йди до нас будувати соціалізм

      259. Це буде для тебе нове діло. Ти людей займеш, вони будуть слухатись. Ти – їх годувальник і постачальник. Треба їм умови - ти зобов’язаний їм зробити. Це твоє таке вчення. 

      Я не хотів, щоб дитя цьому вчилось. Це старе веде чоловіка по цій дорозі: ніякого порятунку, крім заставляти. Вони помилились: дефект ввели. У глухій стіні виявилась тріщина. Цього інженера люди підвели. Він законно відповідає, його садять за його халатність, він її зробив.

      260. Суд судить його як винуватого. Люди сідають самі в тюрму, їх засуджує юстиція, військова частина їх охороняє – такий є в людей порядок. Люди людей на це вчать, люди цей закон створили. Раніше до цього часу люди таких злочинів не робили: вони боялись Бога. Їх було мало при отці. А тепер син у керівництві, його як такого самі люди вибрали. Люди революцію самі зробили, вона нам вибрала ватажка Леніна, великого теоретика. Він своє життя провчився для того, щоб царю доказати свою правоту. 

      261. Була введена конституція, де не мали повного права засуджені законом. Люди цього порядку в цьому ділі помиляються, хворіють. Він у людях зробив злочин, попав у тюрму, його держать люди. Йому хочеться волі, а його не пускають. Ти ж, йому говорять, строк  маєш. А в лікарні, коли ти попадаєш, там над тобою вчений лікар. Він тобою до самої смерті розпоряджається. Але коли ти вмреш, він знаходить причини твоєї смерті, щоб людям доказати, від чого цей чоловік умер. Так учені за будь-яку смерть звітують. З ним вони на віки-віків прощаються. 

      262. Жаль стає близького, він відходить назавжди. Вороття нема. Від такого стихійного діла порятунку ніякого, як тільки треба буде вмерти. А смерть, вона не рахується ні з ким,  вона свій призначений день має. А раз він є, чоловік його діждеться.

      Хіба від усього цього діла Сталіну не вмирати, хоч він ватажок усіх людей? Коли його хоронили, то люди за ним плакали.

      Природа – це є люди. Вони народжуються не для смерті, а народжуються для життя. Ними радуються, а коли вмирають ці люди, за ними плачуть. Вони не заслужили уваги в житті, їх оточив нестаток.

      263. Я – за людей, а люди – на мене. Я ж не тією дорогою йду, котрою йде лікар. Йому треба не чоловік, а його хвороба. Він добивається на ньому діагноз, хоче зупинити цю хворобу на ньому. Вона має відійти від нього через засоби цього лікаря. Він має техніку, штучне й хімію – це старий медичний метод. А Учителя – природа, природне: повітря, вода, земля, - що найголовніше.

      Не одним мужчинам очолювати жінок, як півень над куркою розпорядник. Жінка – помічниця в усьому, вона для всіх готує їжу, вона весь одяг пере.

      264. Ось які діла проходять між чоловіком і жінкою. Вони – це чужі люди, їх звела предкова доля, вони зійшлись через похіть. У них мисль одна – треба оженитись. Тобто чоловік чоловіка полюбив через своє власницьке життя. Вони вдвох один з одним у своє місце волокли, присвоювали, воно й робилось між усіма. Люди з людьми сходились, люди людей народжували. Люди в людей учились, робились ділками. Вони між собою завжди хвалились добром. Хтось із них уміє жити, а хтось не вміє. В одного що-небудь є, а в іншого нема – уже це в житті людська погань, небувала хвороба. Діти народились у своєму житті, та не такі. Батьківська хвороба робиться природою, щастя нема.

      265. Гітлеру не повезло зробитись, як він хотів, володарем світу; зробитись йому завадив із своїм здоров’ям Паршек. Він упросив природу, його люди ображеного характеру упросили як такого. Він пішов назустріч цьому всьому, став їм помагати. Ворог успіху не мав, його пішло на спад, ворог став відступати.

      266. 28 жовтня. Люди, живущі на білому світі, зустрілись із погодою дуже теплою й дрібним дощем. У цей такий осінній час люди приготувались зиму зустрічати. Вона лізла по землі, наближалась до самого півдня. Вона пробувала то снігом укрити, то морозом заморозити, щоб ці люди знали й сказали своє слово: значить зима із своїми силами прийшла. Нас таких ось людей заставила ховатись, хоч із хати зовсім не виходь. Це наша така закупорка в житті.

      267. Ми до цього діла вже давно самі готувались, свою цю польову роботу ми зовсім закинули, прийшли ми в двір, стали робити роботу зимового характеру. У нас зшитий на нас теплий одяг, дім поставлений там, де це треба. У ньому ми, усі люди, знаходимось, як ніколи приготовлені жити. Ми з вами живемо, як люди в цьому ділі проживали та зберігались, вони старались себе в цьому зберегти.    

      268. Природа всюди є, вона нам ледь не скаже свої любимі слова. А вони є в неї, але люди не розуміють одне, що природа – мати наша рідна. Вона нас своїми силами представила в наше життя. Ми з вами її як таку не послухались. Самі куди ми попали зі своїми тілами? Нас сперш у всьому нашому житті оточувало повітря, вода й земля. Ми із цим не порахувались: з ними жити так, як вона хотіла з ними жити. Ми в ній виявились такі ось люди самовільні. 

      269. Облюбували це місце, присвоїли й на ньому стали робити своє діло. Воно нас усіх заставило трудитись. У труді ми втомились, нам стало тяжко, нас зустріла хвороба, та ще яка. Ми такої хвороби не зустрічали. Вона сама нас, таких забіяк, зустріла й на нас напала. Ми почули самі, що якась неприємність у тілі. Ми стали про це все думати. А щоб поміч у цьому знайти – ми, усі люди, безсильні це зробити. Нам природа не дає, ми не заслужили в цьому ділі. Ми бідні є люди, тому що не стали слухатися того, хто нас створив – це природа.

      270. Вона нас жаліє, вона нас і карає за наші дешеві грішки. Ми з вами народжені нею й збережені нею, а от самовілля зосталось із нами. Ми місце стали мати, ми взялись самі за це ось діло. Стали тіло годувати, одягати стали, у дім зайшли, стали в ньому жити. Але щоб цим ми задовольнили себе – цього ми з вами не отримали. Нас із вами зустріла наша стихія, вона з нами не порахувалась. Хто ми такі є? Ми ж – люди такі, як усі народжені люди.

      271. Я – чоловік такий, як усі люди, але не в такій формі, говорить нам Паршек. Зима наступає, моє тіло не ховається так, як ми, усі люди,  не хочемо зими. Я своїм учинком жду й хочу по снігу ступати. Уже сніжок лягає. Як хороше, приємно було мені, хоча тепер зима. Скажіть, якщо ви є люди природи. Я – теж чоловік, мені в цьому холодно. Що ж мене такого обігріває, якщо я вашого чужого не маю? Надіюсь на своє, на природне, котре є в кожного чоловіка. Його тіло боїться умов життя в природі. Вона ж: повітря, вода, земля – це найголовніші друзі. Вони все можуть мені як такому зробити, але не роблять як другові своєму. Я такий один. 

      272. Хочу, щоб Марія пішла по землі. Ось тоді люди нехай скажуть: хто я є такий і для чого природа мене, такого Паршека, народила. Він був у вчених людей багатих умов нехорошим. Його за їх учинок били, він терпів у людях. А потім він своїм учинком усім простив.  

      Його природа в життя людське за його діло обрала самородком. Джерело всього життя його в природі – загартування-тренування. 

      273. Я трудився в світі один для всього національного народу. Я вчився в природі, хвалився цим у всьому світі. Хотів усім істинно  сказати про самозбереження своєї органічної клітини. Моє серце молоде, загартоване, здорове – серце 25-літнього чоловіка. Вихід мій у цьому. Я не боявся ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було,  я б давно вмер. Я – чоловік природи. Дихаю сильно, різко говорю не про якесь чудо. Я говорю про природу, про фізичне практичне діло. Чисте повітря, вдих і видих та снігове задоволення – миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.       

      274. Я люблю й у цьому вболіваю, знаю хворого, його душу й серце. Хочу йому помогти, через свої руки струмом убиваю біль. Це не слова робляться в житті. Пишеться історія моєю правою рукою Владикою. Дуже справедливе діло, ніколи про це не забути. Чиста правда. Мене просити треба буде – здоровим будеш. Кому ця картина не треба буде, нашому юнаку молодому? Та ні. Ви шановні громадяни.  Це все – світове значення.

      275. Нашу матір треба любити, берегти, як око, свою матір – це буде справедливо. Роль проти чоловіка хвороба не відіграє, роль відіграє проти хвороби чоловік. Нам треба вчитись в ідеї Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню. Не лізти на рожен. Яка буде слава нам усім у природі, якщо ми не забудемо про це, низько поклонимось дідусеві, бабусі, дядеві з тьотею й молодому чоловікові, скажемо здрастуйте. Милі мої люди, свої серця ви загартуйте. На сонечко гляньте – ви побачите правду, своє оздоровлення, щоби бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

      276. Ми вважаємо: це ось халам-балам, так от є якась дурниця.

Ми з вами багато літ так от прожили, але такого ми ніколи не зустрічали. А воно до нас таке ось у житті саме прийшло. Ми такого в житті не ждали, а чоловік сам із своїми силами до нас прийшов і свої слова він говорить. Це є чиста правда, котру ми ждали. Вона сподобалась нам таким людям, ображеним, бідним, хворим. Ми від цього всього зробились здоровими.

      277. Я свою ідею не присвоюю й нікому не говорю, що ідея моя. Я вас як людей тільки прошу: роззувайся, роздягайся й – слідом за мною. Що я буду робити, те й ви. Це буде наш труд такий. Він не оплачується ніким ніде ніяк.

      Що можна нам усім сказати, якщо це перемога над ворогом, вона моя. Якби від цього діла було шкідливо, то Марії не жити, вона б від такого ось випробування. Ми її як таку кидали, куди хотіли. Для нас була природа атмосфера, вона ні на кого так не дивиться, бере й накидається. Вона може в баранячий ріг скрутити.

      278. Це ж є природа, вона така перед нами виявилась, вона нанесла таку штуку Марії, таке ось горе й таку біду. Кинула нас, таких ось людей. Її таку бідну, нужденну, хвору я як Учитель зустрів і став її як таку приймати. Вона мені треба була як людина, як жінка. Мені не треба її хвороба. Я бачу тіло, з ним як таким займаюсь. Для мене люди всі однакові, я їх усіх приймаю однаково. Природа – це не фунт родзинок поїдати. А яка вона така велика енергійна є, сильна вона до самої крайності.

      279. Особливо є бурхлива атмосфера. Вона ніким не вивчена, не випробувана так, як мною одним з усіх людей. Я – практик, у цьому зустрічав і проводжав кожен день, що йде по природі. Він і до мене так уперше наближається, він мене такого в своєму житті зустрів; зі мною він зустрівся не так, як з усіма.

      Я зустрічалась, говорить сама природа. Вона для цього діла прислала в люди Паршека. Він цим ось освітлений, йому ніякий день не приносить ніякої шкоди.

      280. Я – розпорядниця  цим ділом, між моїми людьми й моїми днями є прокладена любов. Вона введена мною для того, щоб люди дивились та про це ось думали. Це є перед усіма заслуги, ніхто ніде ніяк не шукав, і він це ось не знайде. Це є природна таїна будь-якому ворогові дати відсіч. Будь-який чоловік на будь-якому місці зможе це зробити, щоби бути таким чоловіком, як є Паршек.

      Він свою силу показав перед людьми в своєму рідному селі Оріхівці.  Люди робили кулачні бійки, вулиця – на вулицю. Я був щодо цього не биток, а просто як любитель. Стояв дивився, як інші. А наших женуть і б’ють.

      281. Мамонов своєю кулачною силою не дає розвернутись нікому. А до мене підходить вболіваючий Олексій Кобзов, мені говорить: “Що ж ти дивишся, наших б’ють?” А раз мені сказали, а саме пожалілись, то треба цьому помогти. Треба йти прямо на битка. Я був Іванов, а він – Мамонов. Він мене такого зустрів стихійно, я його вдарив проти серця в груди, він упав з ніг. Тут наші погнали. Я вже не був потрібний, своє зробив, пішов на своє місце. Мене такого вже бояться. Я не з таких, щоб когось ображати. Я не мав до цього пристрасті, а жалість моя була.

      282. Я цим ось і завоював у природі свої такі надії, на це мене одного такого ось природа вибрала. Вона, певно, знала, що я буду в ній такий.

      Я почав цю історію із самого півдня, з Кавказьких гір. Із того місця я освоював воду, морські хвилі та голиші. Я по них, по таких каменях, пройшов від самого Туапсе до Сочі. Моя нога, моє тіло з повітря занурювалось не на одну таку хвилину. Я старався без усякого такого дихання бути у воді, як у ванні.

      283. Мене листопадні дні прийняли як такого, берегли до грудня місяця. Якби хто взяв і згодився! Який був мій такий дух! Я ним оточувався. Я не бачив нікого з людей, тільки одні бачив я поїзди наді мною, я чув цвірчання. А коли я знаходився у воді та ще вночі, я бачив одні вогники світні, яких-небудь риб. Я не боявся там бути через свій пошук. Я був голий, труси мої лежали на бережку під камінням. Мене берегло тепле, як вар. Я не один день цим ось оточувався. 23 листопада почав цю свою експедицію прокладати, а п’ятого грудня закінчив.

      284. Мої сили зустрілись людьми, сочінцями, як Господа з гір. А я з води появився в пухнастий сніг. Це небувала моя картина. Я йшов, не відчуваючи холоду. А люди, сочінці, кричали: мовляв, Бог із гір  прийшов. Людям моя картина про це діло ще не була відома. Людям у їхньому нездоров’ї я ще не помагав своїм здоров’ям. Щоб вони від мене одержали своє здоров’я, я цього в себе не мав. Моє діло було одне – я в природі рився, старався там своїм тілом побувати, пройти цю путь, а вона вперше зустрічалась.

      285. Скажу про небувалий день, що прийшов. Він до нас приходить у житті один раз, а потім він таким уже не появляється. Атмосфера на місці не стоїть, а все рухається з одного місця в інше, як наші живі люди. Вони думають, а потім уже роблять. Їм не одне належить зробити. Чоловік робить один раз у своєму житті, але тільки те, що йому буде треба. Ти його таким зробив, а в тебе народилась мисль інша. Ти його як таке в природі знайшов, стараєшся його технічним шляхом зробити, сюди своє штучне застосовуєш, вводиш хімію в життя. У тебе як такого живий факт виходить, ці діла в природі не переробити. 

      286. А ось моя ідея. Вона не жде час і не готується його зустріти, як ми його ждемо й до нього, такого ось дня, готуємось. Цього ось, що ми зробили, вона не потребує; вона може й без цього обходитись. А ми робимо, у нас це є: не жили, а  вже ми зробили – у мене так не робиться в природі. Усе це є, лише було б твоє здоров’я,  що дозволяє. А в тебе його нема, ти довго не зможеш стояти на своїх ногах. Тобі треба, щоб ти на що-небудь сів. У тебе є приготовлена лавка, є стільці, є крісла, де чоловік зміг би після своєї втоми перепочити.

      287. Я, як природний неозброєний чоловік, стою на своєму місці, мені не трудно стояти.  

      29 жовтня. Люди це бачать, але не хочуть зрозуміти. Жити можна всюди тільки з живим, з природним, але не з мертвим. А ми це робимо самі. Хоча готуємо ми їжу смачну з живої істоти, у нас вона виходить мертва істота. Ми її як таку зубами кусаємо, жуємо, із слиною змішуємо, а повітря нам помагає глитати. Звідти разом попадає в шлунок, а там воно починає бродити з пахучого у вонюче, воно робиться негожим.

      288. Чоловік живий робить собі хороше: очищає дорогу від цього всього. Так робиться в природі. У ній часто проходять сильні дощі. А земля – це не вода. Земля в себе набирає вологу. А із цього всього береться ріст різної зелені: уже трава росте, бур’ян, навіть квіти появляються.

      На цьому місці я перестаю про це ось писати, переключаюсь на інше, як війна проходила на нашій землі. Німці руських бомбили. Руським доводилось відходити в тил. Мені як такому теж давали путівку, щоб я теж ішов від ворога. 

      289. Я розумів не так, як інші. Це теж люди йшли із своїм наміром, із своїм жаданням чуже присвоювати. Люди хворого характеру, їх природа послала в Росію, як посилають людей у санаторій, щоб там відпочити й повернутись знову на свою роботу здоровим чоловіком. Німець не це думав, він думав цим своїм шефством підкорити всіх руських людей, примусити їх на себе робити, а німці як раса повинні цим розпоряджатись. Це Гітлер німцям обіцяв, але не так воно робилось у природі в умовах. Санаторій – це теж є природа, вона може там чоловіка вбити, йому не дати життя. Як проти гітлерівської мислі знайшовся чоловік, він втягнув офіцерів, щоб вони Паршека запросили в Берлін.

      290. Що вони хотіли цим зробити? Вони зовсім не знали Паршека. Він був у цьому ділі підготовлений говорити не за політику й економіку. Його вчила природа – за міжнародне здоров’я, за Червоний Хрест і Півмісяць. Це його була ідея, вона знайшла такі засоби в природі, щоб гітлерівські успіхи припинити, а руському  солдатові дати силу гнати його на захід. Щоб він знав про початок цієї війни й цей кінець, а потім по історії брався так воювати. Він погнався за багатством, але не за життям.

      291. У німців розуму багато, щоб думати. А от таке вільне місце витрачати – цього в них нема. Вони своєю технікою пішли до сусідів за людьми. Їм як таким підказали, вони згодилися напасти на Росію, комуністам як таким не дати волі в житті. Люди теж без голови, вони подумали про цей чужий руський хліб, пішли за силою Гітлера. А це непогана буде мисль, задумана Гітлером. Без комуністів ми весь час так жили, чому нам тепер без них не пожити? Комуністи – за соціалізм, за спільне благо, за труд.

      292. Вони не хочуть у природі індивідуально будувати свою хату, щоб отцеві своєму підкорятись. А жити треба вміти, щоби було на столі й шифоньєрі та був у нас дім з усіма вигодами. Чому руські – на такий учинок Гітлера, а він його вчинив віроломно. Став зі сходу так громити. Сталін не зміг зосередитись у всьому командуванні, не знаходив таких ось сил такого ворога зупинити: була дуже велика перевага техніки. Брали й брали в полон солдат. Він тільки тилові частини, громадян, не бажав їх. На місці в себе безвинних українців та євреїв розстрілював, він цим сам себе підвів.

      293. Людям треба воля, а її не знаходили й у Сталіна. Але діло було таке перед людьми. Раз отці наші своє самодержавство поламали, царя з престолу прогнали, увели в життя радянську владу. Ленін нам це життя створив, а Сталіну доводилось це все продовжувати. Ми як і вся така молодь узнали все це нове для нас таких. Ми з вами зробились у домі повні хазяї із своєю мислю. Що схотіли, те ми й робимо. Учитись ми вчимось. Ми робимось спеціалістами, різного виду ділками. 

      294. А раніше мені мій отець не давав, йому не дозволяла бідність. А кустар-одинак не брав, не хотів, щоб це діло розвивалось. Їм хотілось, як нашому цареві: жити хороше й тепло. За Сталіним ми повинні йти, за Леніним, ми – їх нащадки, вони – наші ватажки. Про це все писав Карл Маркс й Енгельс, а Леніну довелось це все практично зробити в людях на руській землі. Ленін зміг через радянську владу відкрити двері соціалізму, новій небувалій державі. Ми повинні її в цьому ділі зберегти, нас партія веде до цього.

      295. Щоб ми перемогли цього найлютішого ворога, за нас усіх дух, Паршека тіло. Воно не воює з природою так,  як ми взялись. Чоловік з чоловіком один з одним не зрозуміли, як треба буде по-сусідськи жити. В одного є, а в іншого нема. Ми з вами не навчилися терпіти. У нас нема такої свідомості, щоб іти в природу таким ось, як наш руський простий чоловік Паршек пішов. Він пішов на нашого такого найлютішого ворога Гітлера. Якби не природа й не умови, ми з вами зосталися б у ногах Гітлера. А природою вже володів тоді Паршек.

      296. Він своєю просьбою упросив її сили, щоб вона пішла назустріч нашому руському солдатові. Він був, він є, він і залишиться таким обплутаним нашими вченими командирами. Вони в нас хвалились, говорили нам про це ось, писали. Ми про це ось читали самі, що ми озброєні проти будь-якого нападаючого ворога. А коли ця історія прийшла на арену, у нас цього нема. Ми виявились бідними людьми. Нас німець гнав до Сталінграда й до Москви. Хто нам поміг? А перевага техніки була на стороні Гітлера. А як це вийшло? Один Бог про це знає.

      297. Він народжений природою, його люди захотіли бачити в себе через ворога, через хворобу, вона мучила людей, вони вмирали в цьому. А щоб цього в людях не було, ми, усі люди вчені й невчені, про це діло ніхто ніяк ніде не подумав і не хотів, щоб це все прийшло в життя цих людей. Вони заставили Паршека зняти з голови свій убір, вони з нього сміялись. А коли взуття зняв з ніг Паршек і пішов по снігу роззутим, тут люди розсміялись так більше. Доводилось взуття надівати – сміх припинився.

      298. Що за така є причина? Вона робилась людьми, тими людьми, хто хотів у себе це ось бачити. Паршек, це Іванов,  не подивився ні на що, узявся за історію створеного чоловіка. Він її почав своїм ділом, своїм трудом. Він його робив і недоробив, помилився й умер. Паршек був проти цього всього. Його життя примусило це все прослідкувати й знайти цю істину, котра виявилась. Нею був я.

      Почепляв соплі на губах, прийшов дивитись на кулачки людей я. Моя така дитяча дійсність. Отримав по губах, Паршек ні за що кров’ю облився. Але зате природа не забула: на російсько-німецькій війні цьому чоловікові відбило цю руку.

      299. Я вам як ученим людям заслуги напишу, а ви прочитаєте. Ростовська область, Красний Сулін, вул. Кузнечена 12. Іванову Порфирію Корнійовичу. Надсилає на адресу: 121151. Москва, 151, Студентська, 22, кор. 3, кв. 73. Козлова Ф. Я.

      Здрастуйте, шановний Учитель Порфирій Корнійович! Дорогий Учитель, велике Вам спасибі за те, що помогли хронічно хворій, котра втратила всяку надію на позбавлення від нестерпного болю, але й повернули мене до труда.

      300. Хороша я стала, краща й на обличчі, і на губах синюшність поступово зменшується. Я показуюсь здоровішою, ніж була. 48 років – лікування амбулаторно, стаціонарно та в санаторіях. Лікарі говорили, що хвороба моя хронічна, що не тільки вилікувати, але й полегшити болі не в силах. А іноді на мою скаргу на болі серця питали: що я хочу від них, якщо вони безсильні помогти мені. Так і вважала я себе приреченою.

      Я не находжу слів, котрі могли б висловити мою глибоку щиру подяку Учителеві, котрий позбавив мене від тяжкого болю, душевного страждання, безнадійності на покращання.

      301. Діагноз мій поступово розширювався, був таким: облігируючий ендертирит н/к, атеросклероз вінечних артерій, стенокардія, кардіосклероз, сахарний діабет, порушення другого ступеня. 

      Дорогий Учитель! Ждуть Вас усі московські учениці. Приймаємо холодний душ. З великою шаною до Вас. Я вже не плачу від болі, як це було до Вас і першого прийому у Вас. До скорої зустрічі. Приїжджайте.

      302. Дорогий  Учитель! Поздоровляємо  зі святом 60-ї річниці великої Жовтневої революції. Бажаємо Вам найкращого в житті.

12.10.77 року.  Козлова Ф. Я.

     Я вам як таким людям розкажу, як сьогодні прийшли дві жінки на прийом для свого здоров’я. Я їм як таким дав почитати лист. Вони прочитали, дали свою згоду, щоб Учитель їх прийняв. А Учитель їм як таким сказав, щоб перстні на собі не носити. Годинник можна? Це таке діло, без котрого обходитися можна. А от обручку золоту можна, її берегти, як око.  Я прошу вас як таких, а ви як хочете.

      303. Учитель нікого не примушує. Ви самі до мене прийшли. Моє це все знайдено для вас, але не присвоюю, не скажу нікому, що це є моє. Усе природне – це все ваше.  Ви – чоловік, вам треба здоров’я, а я його вам даю. Це здоров’я не продається й не купляється ніким, а тільки зберігається любов’ю. Я як Учитель вам усім правою рукою тисну праву. Я цілую – я знімаю поцілунком ваш біль. Це ваше діло. Хочеш, щоб я тебе таку прийняв. Я всіх людей однаково як тіло приймаю, а потім водою пробуджую, щоб злякати.

      304. А коли я тебе скупаю, говорю. Це не все, а найголовніше – це буде твоє таке діло. Ти повинна сама все це робити вдома. Устала з постелі – ні за що не берись, як за воду. Дома це твоя буде така робота. Я їм говорю: води ви не бійтесь, тому що вода після мого прийому дає своє енергійне тепло, особливо тоді, коли я сам вас приймаю, тоді йдіть у будь-яке розкрите море. І мені задають таке питання. У житті буває, куди-небудь підеш, там умови не заставляють. Це можна буде робити, не система.

      305. Я їм говорю. Ти ось готуєш їжу, їсти можна буде, це не система. Ось тоді буде горе, коли ти сідаєш на своє місце та починаєш досита їсти – це вже не можна. А от коли з тобою зустрічаються знайомі, незнайомі, то ти їх мовчки не проходь, жодного чоловіка. Це твоя така турбота, ти між ними в природі заслуговуєш перед ними. Люди – це є усе. Вони літають на Місяць. Цього раніше не було, а тепер це ось роблять. Раніше це ось було, щоб холодною водою люди купались? Усі люди без цього повмирали. У них було в цьому незнання.  

      306. А я, Паршек, це ввожу.  Раніше цього ось не було в житті й ніхто це ось не робив. Учитель – я. Між людьми такого вчення не було, щоб чоловік шукав бідного, що має потребу в твоїх 50 копійках. Ти їх без слів, сказаних тобою, не віддай. Скажи сам собі, і віддай йому без усякого осудження. Це твоє таке буде діло. Ти сам роби це. Приходить субота. Ти в п’ятницю поїж у шість годин вечора й лічи 42 години, вони тебе приведуть до обіду неділі, ти повинен їсти. А перш ніж їсти, треба за стіл сідати, ти як такий виходь у природу.

      307. Нікого не чекай, а шукай чоловіка в житті такого, котрий у своєму житті має потребу в твоїх 50 копійках. Пам’ятай добре, що йому треба буде віддати. Це застава твоя. А от субота – це день такий само, як і всі дні. Зі своїм порядком вони в природі приходять і приходять. Ми, усі наші люди, самі до цього часу в тиждень один раз не готуємось. У нас у таких людей це проходить таке діло, без чого ми обходимось. У нас, можна сказати, у ньому нове небувале свято. Ми йому, як такому дню, низько кланяємось. Говоримо й робимо по-нашому.

      308. Ми не приймаємо ніякої їжі, ми терпимо для здоров’я 42 години. Роботу належну ми стараємось робити. У нас у самих приходить така ось на все свідомість. Ми - люди такі само, як і всі. Віра наша приходить для діла. У нас є для цього чоловік, він оточується не так, як усі люди, і не те він говорить своїми словами. Він нас, усіх живущих на білому світі, називає бідними людьми за велику помилку в ділі своєму. Ми часто їмо й багато. А одягаємось до тепла в фасонну форму, це є на нас наша красота. А в домі – з усіма такими ось вигодами, ми там по-своєму робимо бенкет, нам там хороше й тепло.   

      309. Там ми народжуємо в умовах чоловіка для того, щоб він з нами разом  жив і робив те, що ми з вами робимо. Лягаємо – із собою беремо, під голову кладемо весь завтрашній день. А що він або вона повинні робити? Не жив ще й не бачив, а в самого робить голова за діло, а його так чи інакше треба. Ти не жив на білому світі, а сніданок готовий, його люди змайстрували.

      310. Будь добрий, із цим ось рахуйся, твоє діло – апетит твій. А ти його вже приготував, розвинув. Ми про тебе як такого ось могли забути. Наше всіх таке було діло із самої нашої весни. Ми не встигли своїм оком глянути на це ось місце, а снігу нема. І наше діло таке – треба готуватись для того, щоб це місце так, без нічого не пролежало. Ми хороше знаємо це ось діло. Якщо ми з вами цього діла не зробимо, наша мисль у нас не зупиниться, ні за що буде сідати.

      311. Зима прийде – у нас не буде з чого готувати цю їжу. Зиму ми з вами так люб’язно зустрічаємо, як ніколи. Ми все літо товклись, ми робили та готувались, жодного дня ми не пропустили, та про це все ми так думали. Нас умови заставили робити. Не за одного, а за всіх ми думали. У нас є між нами діти, ми з вами їх ростимо й хочемо, щоб вони жили й учились, як треба буде нам легко жити. Я, говорить у цьому хазяїн цієї ось землі, за нею доглядаю, щоб вона наше таке діло. Ми думаємо не про одних дорослих людей, вони це все роблять на цій землі.

      312. Ми про цю підготовлену осінню оранку. Ми її зорали рано, під сніг ми це все поклали. Самі про це ось сказали: ти наша така ось оранка, ми тебе таку зробили, ти діждалась білого снігу, він тебе так ось оточив. А наше діло тепер – про тебе так ось думати та про це діло нам гадати, як треба буде нам цього часу діждатись. І таку місцевість ми побачили, вона готова.

      313. Ми про це все думали й готувались як такі. Ми сильні все зробити. У нас є для цього діла люди, та всі вони не такі, як ми всі хазяї. Ми для всіх таких готуємо й робимо для всіх  таких ось людей. Ми є із цієї сім’ї, котра утворюється з багатьох таких ось людей. Ми всі разом один про одного не забуваємо, дорослих, малих, підростаючих людей ми бережемо своїми силами. Хочемо, щоб вони теж такими  ось зоставались. Краще було б нам усім таким ось добрим для всіх людям, якби ми були однакові.

      314. Це ж така сім’я. Вона була однакова. Нею командував цар, керував дворянами. Романови зайняли місце царя. Знайшовся один з усіх, своїм замахом хотів царя вбити. Це все зробила в людях теорія, вона заставила Карла Маркса своїми словами про це все труд написати, а його ідею піддержав Енгельс. Це правда в людях. Люди робили бунт, вони зробили в Росії революцію для повалення царя. 

      315. Царя, як такого отця всіх своїх дітей, зняли, а своє, що воно було, не поставили. Як люди жили в своїй такій ось біді. Люди нічого не робили при царю, і без царя люди нічого не роблять, щоби бути в житті здоровими. Люди як жили в природі індивідуально, робили в природі, так і при синові в революцію. Ми на землі стали не робити так само, як при отцеві. Ми з вами як умирали, так ми вмираємо. Ніхто нас не врятував від цього всього: ні Карл Маркс, ні Енгельс, ні Ленін.

      316. А от Паршек зробився Духом Святим. Він оточив себе природою, вона зробила його еволюційним. А еволюція введена практикою, вона взята людьми в природі через одного такого чоловіка, хто пішов шукати істину в людях. Вони простуджувались, вони хворіли, а тепер після діла Паршека це все пішло в нас угору. Ворота відчинились прямо до життя. Люди стали жити не по-старому історичному, а по-новому, по-небувалому.  Пішли по шляху загартування, як Паршек ходить.

      317. Він своїм виглядом людям доказує, говорить людям. Вони в усьому такому винуваті, що вам як практичним людям захотілось бачити в себе теорію. Вона людям помогла стати на ноги свої, щоб жити хороше й тепло. Люди при індивідуальній приватній власності за нашого царя-батюшки ніяк не задовольнили себе цим своїм таким учинком. Люди самі його прогнали з життя, а своє революційне діло – через радянську владу, щоб легке в себе одержали. Вони залишилися незадоволені на природу.

      318. Вона підіслала такі дні, які люди до цього часу до цього дня не отримували. А Паршек знайшов у природі те, що людям треба, щоб не було в них простуди й захворювання. А ті, що йдуть по природі, вони безсильні напасти.

      Сьогодні приходила жінка, котру прийняв, а в неділю треба було перевіритись. Вона прийшла пізно, говорить: “Неочікуване здоров’я. Я боялась голодування, а коли прийшла субота, мій страх пройшов. До цього, коли я поїм, бурувало в животі”.

      319. День прийшов такий, як його ждала ця ось жінка. Їй як такій прийшов день, він для неї такий ніколи не приходив, з такими корисними для неї якостями. Вони для неї такі легкі в природі, прийшло їй це покращання. Від жінки всі хворобливі речовини відійшли, а народились хороші її якості. “Я, - говорить вона, - шубу тяжкого характеру скинула”. Ось що вона мені в цьому ділі сказала: “Через  своє  хороше тобі  привела із собою двох хворих жінок”. Вони – страждаючі, їм хвороба спокою не дає.

      320. Ця жінка не розказала їм про цей метод. Ці дві жінки прийшли ради тільки Марії, у неї хвороба стала знову прогресувати. Щодо Марії, вона вся була на ножі. При онкологічному дослідженні цю процедуру ввели, зробили операцію. Вона не зможе себе заспокоїти. А руки мої дають маленьке позбавлення.

      Ворог ввійшов до людей силою. Ці ось люди стали думати про багатого сусіда: у нього за стіною зайве й присвоєне до свого імені.

      321. Люди самі не хочуть, щоб це люди мали. Природа такого права людям не давала. Право це все зробила в людях наша теорія, вона навчила чоловіка так ось озброюватись, бути сильним проти іншої особи.  Чоловік заглядає, він бачить, йому ця картина відома. Для чого це все чоловіком у житті робиться? Він боїться сусіда, не довіряє цьому сусідові. У нього – вовча думка, він може напасти на сусіда в будь-який час. Такого права від людей ніхто не відбирав. Чоловік живий, огороджений мертвим, йому тісно, він хоче простору за рахунок своїх сил.

      322. Це – сила розуму чоловіка, так вона й зосталась. Люди – усьому діло. Вони царя з місця від престолу його відсторонили.

      31 жовтня. Це день останній понеділок. Він призначив. В уряді я прийняв своє місце між усіма генералами і командирами. Громадяни хотіли бути всім підлеглими, хотіли – за старшинством, за чином. Я був обкутаний ними. Вони хотіли мене здати в органи, а я їм говорю: я не вами розпоряджаюсь так, як це у вас робилось і робиться. Вони підкорялись. Вони своє представили.     

      323. Фото мені піднесли. Я цього не хотів, а сам я забрав. Мені всі поклонялись як такому. Я не хотів цього бачити, не хотів я чути, а вони самі це робили. Це не моя така ось ідея. Вона – не урядова, вона ніким не вибирається. Усьому діло – це є свідомість кожного чоловіка: не підкорятись, а все робити. Якщо це буде треба нам, таким людям, як ось ці жінки, що прийшли за покликом цієї жінки. Вона їх запросила як хворих. Я їх прийняв, як і всіх, дав їм силу для здоров’я. Вони відчули себе, як ніколи, здоровими.

      324. Це було так. Із самих низів чоловіка вибирають, говорять, що він буде наш начальник. А мене, такого ось не правителя? Як це в людях воно робиться? За це місце, за це діло люди людей повбивали, вони ненавистю оточені. Їх природа примусила, щоб вони берегли своє місце, що було. Без цього місця не доводилось бути. А його самі умови примусили, вони йому таку путь показали. Вони за це ось узялись, з місця прогнали когось, а своє наявне на арену поставили.    

      325. Я сьогодні розбираюсь. У нашої Марії ворог не захотів здаватись, такий престол здати. А щоб зайняти місце таке, як наші люди його зайняли. Він такий у людях виявився, як ніколи, поганим, через це люди не стали його держати. Такого нехорошого правителя нам не треба. Нам треба люди. Вони самі садять на місце, на котрому люди самі сидять та правлять, як тільки хочуть. Вони в бій женуть своїх дітей. Вони йшли та робились такими дітьми, котрих не зупинити. Вони йшли в школу вчитись для майбутнього діла. Вони бачили свого правителя: яким він був й яким він став тепер. Ми їх бачили раніше, вони до нас так  ось приходили й відходили як ніколи.

      326. З людьми наше діло ось таке є. Коли чим-небудь захворієш, у тебе є один з усіх у цьому ділі нестаток. У цьому ділі ти пішов під копил. Твоє тіло зовсім утомилось, йому треба якась у цьому ділі поміч. Було б краще в цьому ділі, якби воно не боліло. А то воно болить і дуже сильно болить. А засобів нема проти цього. Нема чоловіка, щоб він був для цього помічник. Він думає мало, він робить багато. 

      327. Це я є чоловік, котрого просять хворі, вони хочуть бути здоровими людьми. Їх як таких заставило горе, біда накинулась і давить чоловіка. А чоловік лазить по природі, шукає цього чоловіка, а його між людьми нема. Усі люди такі є, котрим природа наносить шкоду. Людей, котрі не простуджуються й не хворіють, таких нема. А хто ж може бути таким, щоб не втратити своє здоров’я? Це тільки наш руський чоловік Іванов, він у нас один з усіх.

      328. Він любить природу, говорить нам, усім людям. Краще буде з моїм умерти, ніж без мого вмреш. Я як такий прошу, молю природу. Вона – мій милий друг. Що тільки не попрошу, вона мені як такому помагає. Ми, усі люди, такі є із своїм нездоров’ям, воно нас мучить. А природа вибрала мене, це діло доручила, своїм ділом освітила, щоб людям я як такий помагав. У мене для цього є сили, я ними володію, як ніколи людям помагаю. Люди потоком ідуть, вони просять мене як такого.

      329. Я їм помагаю, даю їм здоров’я. Хто цьому ділу як такому вірить, хоче це все робити, він робить, у нього воно виходить. Мені не треба ніяка хвороба, мені треба в природі чоловік, він мене просить, він мене молить. А моє – це їхнє. Здорове тіло – здоровий дух. Я так не хворію, я так не простуджуюся завжди. Моє це тіло не потребує одягу, не потребує їжі, і також мені дім не треба. Я – природний чоловік природи. Де тільки захочу бути із своїм тілом, я не побоюсь це зробити. Мене природа пожаліє такого, я в ній є один.

      330. Іду по ось цій дорозі, по ось цих умовах. Чому так у житті чоловіка виходить? Люди живуть на білому світі, у них для життя є все. Є, що їсти, й у що одягнутись, та й у домі жити – це найкраще в житті. А якщо розібратися хороше, це все чоловікові не помагає, а більше від усього заважає. У цьому чоловік хворіє й простуджується, він бідний чоловік. Його ніхто в цьому не врятує, ніякі там умови. Чоловік як жив, так він і до сих пір живе.

      331. Ось куди чоловіка такого ось веде природа, його умови. Він дивиться на небо, на сонечко, на висячі тучі, як вони заволокли це небо й за них сховалось сонечко. Скоро став дрібний дощик, від чого ми, усі люди цієї місцевості, у цей час поховались у будинки й там сидимо дивимось у вікно. А погода міняється. То сонечка не було, а то воно прояснилось, тучі порозходились і стало надворі тепло, хороше. Тому люди стали своє діло робити. В одного огорожа розвалилась, а в іншого покрівля потекла. Ремонт робиться хазяїном. Він – усьому цьому діло, початок.  

      332. А цей ось початок зі самого ранку робиться людьми, вони без цього – ні кроку. Двір у хазяїна великий, він весь огороджений.  У ньому ми все це літо копаємось. У нас саджають картоплю, ми сіємо все те, що треба. Особливо в нас, у таких людей, саджають на грядках розсаду капусти, цибулю. Ми сіємо помідори, а потім садимо на капуснику біля води. Ми поливаємо це все, посаджене нами. Ми ж – селяни, хлібороби, наше діло – земля чорноземна, вона дає нам свій урожай. Ми все літо на роботі в полі, на землі.

      333. Для нас сонечко, а за сонечком дощик проходить. Зробить на землі свою вологу, від чого швидко появляється всякого роду зелень. А людям через це все приходить у житті прибуток, чим вони задоволені, раді. Коли стоїть у них хороша тепла погода, нею всі люди зостаються задоволені. Їм треба, щоб за них не забувала природа, хоч рідко їм треба дощик. А сонечко – воно щоранку, ми його зустрічаємо й проводжаємо. Нам його такі ось промені – велика є радість. Але коли до нас таких приходить пізно, як ніколи, воно між нами проходить з холодним струменем вітру. Тягне до нас, щоб скоро ліг на землю нашу білий сніг.

      334. Цей час у нас перед носом. Люди злякано йдуть до зими, їх це ось у житті страшить. А літо таке тепле зостається позаду. Наше діло таке – ждати доводиться та на себе натягувати. Ось що люди зимою робили, їх примушували умови, вони боялись, зимою бути гірше від усього. А літом роздягались, бігли, а все рівно простуджувались, хворіли. Ніщо в житті не врятувало. Усі люди жили й на щастя надіялись. А природа на них нападала, приносила шкоду, їх простуджувала.  

      335. Люди від цього всього жили погано й холодно. Чоловік для цього жив сам. А щоб він що-небудь таке робив! Він боявся води, повітря й землі, від чого ховався, вважав природу ворогом. Він своїм ділом у природі робив із неї, створював ворога. Тому чоловік від неї як такої терпів. Люди її не любили, у ній капризували, а вона слідом бігла, доганяла, сили від чоловіка брала й клала його в ліжко. Вона такому не давала життя за нелюбов.

      336. Одні люди жили з природою разом, але не довіряли природі. Природа від чоловіка терпіла. Він її заставляв, щоб вона йому як такому давала, а він від неї брав. Це його є прибуток, він ним радується; а коли в нього збиток, він ридає. Люди так ось і робили. Сьогодні чоловік – її, а завтра вона – його. Він від неї погане отримував за свою боротьбу з нею.  Вона – його мати-годувальниця, вона ж його народила, але не зберегла: він її не послухав за її прикладом так жити. Він пішов у природу шукати, найкращі якості відбирати, він там у цьому жив.

      337. Природа говорить. Чого ти лізеш до мене? Я й без тебе обійдусь. Я зі собою не несу ніякої зброї. У мене техніки нема, також нема штучного, хімії теж нема. У мене – єство: чисте повітря, бурхлива вода та чорноземна земля. Ти в мене все дістав, сам зробив, а я від тебе від такого терплю. Тобі треба вогонь, ти робиш залізо, сталь, точиш ти деталь і робиш машину, сідаєш у неї й біжиш, бистротою розбиваєш її й себе розбиваєш. Ти зробив таку цяцьку, вона треба була в житті. Ти її продав за гроші.

      338. Це все введена торгівля. Люди з давніх часів у своєму житті найшли, що за золото продавати – найкращі якості життя. Один одному як такі знайшли золото із сріблом. Один хвалить, інший корить, а продати доводилось. У цьому багатство в людях розвивалось. Одні люди відходили від інших із своїм багатством,  не хотіли дивитись як на таких. За золото царі в людях появились, їм люди бідні вірили, старались їх як люди своїми силами зберегти. Жили люди бідні, жили багаті, їм доводилось багатому підкорятись.

      339. Між державами національного характеру були введені війни. Були такі сили фізичні введені. В історії говориться, який був Голіаф і що з ним потім сталось. Його пастух Давид убив камінцем, за що люди від Бога зробили його царем. Люди за ідеєю своєю народились у поміч Христу із своїми такими силами. Христос за своє все зроблене – Син Божий. Його за діло оточили учні. Він учив їх жити так, як людям хотілось. Вони не хотіли, щоб чоловік між ними такими вмирав. Христос був у людях Господом. Він, за історією, усе робив: калік ставив на ноги, він сліпим очам світло давав.

      340. А Лазаря умерлого воскресив, п’ятсот людей хлібом нагодував. А капіталістам, багатим це діло не по душі було. Вони знали це все, але зробити нічого не змогли: люди були на стороні його ідеї. Їм як книжникам, фарисеям зоставалось у цьому як бунтівника з життя свого Христа прибрати, своїм законом розіп’яти на хресті. Так вони як такі між собою домовились. Їм його продав Юда за срібняки, проспівав – і проспівала ластівка. Від Христа відмовився сам Петро учень, він його сильно любив. 

      341. Христос за свою ідею вмер на хресті, його люди продали. Він ради вмерлих воскрес, піднісся на небо. А люди його бачили, чули, але зробити нічого не змогли, крім одного тільки – вони сильно вірили. Що він їм говорив? Щоб люди побажали іншим людям те, що вони хочуть або не хочуть. У людей це зосталось одне в житті все не виконане. Вони зостались у цьому ділі винуваті. Треба було виконувати це саме. Вони цього не робили, їх за це ось буде історія судити. Узявся за гуж, говори, не дужий. Віра – вірою, а діло є ділом. Його треба робити.

      342. Ось що історія наша людям скаже, що ми бачили? Це був живий у житті факт живого тіла. Він у житті був, умер за нас за всіх, але ми один час були такі, як учень Петро. Знав хороше його появлення, з ним говорив, слухався він. А коли в човні їхав Петро, його помітив, що йде по морю. Петро спитав: “Якщо це ти, Господи, вели мені по морю йти”. Господь йому не відмовив, а сказав: “Іди”. Петро пішов, а в нього сумнів: це хороше буде мені, якщо це він, а якщо не він. Петро став тонути, а Христос його за руку взяв і говорить йому: “Ти, Петре, маловірний”.

      343. Це моя історія проходила між людьми на землі дві тисячі літ, уже вони проходять. А тепер народився другий чоловік, він за своє діло між людьми виявиться Бог землі. Він у нас спитає, як ми жили до цього часу. Ми йому не скажемо, що ми жили погано в цьому ділі. А ми скажемо свої слова: жили хороше й тепло. А от щоб істина була між нами, такими ось людьми, котрі зустрінуться із цим чоловіком! Він до нас прийде в умови. У житті його вчені люди держали в тюрмі, психіатричній лікарні.  

      344. Він їм так доказував: як чоловік він прийшов на цю землю для порятунку всіх на землі людей. Він – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Що ж ви такі робили зі мною? Волі не давали,  щоб говорити істину. Я був не за те, щоб яка-небудь матеріальність в економіці попала капіталу.

      Не треба було такого договору, як ми з німцями уклали. Це зустріч у Берліні, Молотов з квітами – це наш  був програш. Особливий мій такий виступ, щоб із ворога зробити друга.

      345. Я – за те, щоб мир був за рахунок збройної сили. Я не за гроші, не за економіку, щоб за гроші куплялось у людях здоров’я. Я – за ту любов, вона нас оточила, живе тіло, Духом Святим. Треба буде робити в природі, щоб від неї було легко, вільно руці чоловіка; і вода дає чоловікові пробудження.

      Ми Марію прийняли так, як усіх хворих людей. Вона прийнялась. Як ніколи було, хороше, вона так відчула до життя. Ворог не відступав, а ще більше її давив. Він для неї був підступний, не давав спокою.

      346. Як не вмовкає між усіма людьми ворог. Який він і де, яким він був чи буде? Ми з вами про нього не знаємо і не зможемо ми знати. А Паршек гроші не вважає життям. Він їх азартному Мойсею як ніколи програє. Це є хворий чоловік, йому цього мало. Він хоче. Тільки скільки хотіти. Усі люди  грали б у карти, але в них грошей нема. Вони – бідні люди. А ось цей чоловік, у котрого їх дуже багато в кишені, а в самого, як ні в кого, такого здоров’я нема. Сам Бог випивав більше від усіх, але свідомо не п’є.

      347. Діло чоловіка, він готується зі своїми рідними силами, котрі він сам веде до цього ось діла. Що це мій такий ось у житті приснився сон? Генерали, найголовніші командири стали мені підлеглими. Я з ними був, але не розпоряджався. Вони самі цього хотіли, готували мені свого помічника. А я сам не захотів, а обрав з усіх найменшого в його житті. Він цього ніколи не подумав, що я його такого візьму. Він за мною пішов далі. Не командування було, а якась у житті проба, вона мене стосувалась. Треба було почекати. 

      348. Я йду ось по доріжці, дивлюсь: лежить на землі сто карбованців. За всім цим людським законом,  я сам собі сказав: от є такі, що гублять, а є такі, що підбирають. Я повинен ці гроші підняти. А в самого десь мисль узялась: я їх тут ось не клав – не хочу їх піднімати. Нехай вони лежать. Той чоловік, хто  їх загубив, він  буде їх шукати по цьому сліду. Та ні. Я не підніму - інший чоловік їх підніме й учинить не так. Візьме й напише об’яву. Об’явить, щоб чоловік на адресу прийшов, знайшов і сказав йому спасибі.

      349. Це хороше, як воно так вийде. Чоловік,  цих грошей хазяїн, узнає, гроші збережуться.  А краще буде всім: ці гроші не треба губити, не буде  кому їх піднімати. І тут ці гроші перевіряють, як ніколи, твою чесність. Ти їх туди не клав - і не бери. Краще буде тому, хто їх на цьому стихійно загубив, він згадає про те діло таке, де він ішов й як воно вийшло, що він ці гроші загубив. Він до них свою халатність проявив, заставив цих людей про них так ось думати.

      350. Я теж комерсантом був, задумав у шахті робити. Купив я насіння в хазяїна, а потім його своїм транспортом перевіз. У мене грошовий прибуток виявився, він тягнув мене до іншого. Якби це так вийшло. За віком своїм, я був молодий. Тоді війна була між білими й червоними. Мене козаки хотіли мобілізувати, я ними був окупований. У Донеччині хліб уродив, туди ми пішли найматись у робітники. Проробили ми все літо, заробили хліба своїм трудом, а в отця мого його відібрали. Продовольчий відділ видав на руки таку довідку, що ми хліб реквізували.

      351. А війна робила свою розруху. То білі гнали до Москви,  а потім білих погнали до моря. Вони програли через мого отця. Причому тут був він, якщо я був у нього такий син: не хотів за козаків воювати. А вони приїхали сотнею, і стали його шомполами по задньому місцю бити – їм у війні не повезло. Їм, як козакам, так це не минулось, вони цим програли всі, їх розбили як таких вояків. Уся історія життя – революція. Я тільки про це ось думав, а воно в природі виходило. Люди радянську владу завоювали – ніде без моєї мислі не робилось.

      352. Я на такій стороні стояв. Більшовики – ображені життям люди, на них як таких з усіх сторін обрушились за їхнє зроблене. Можна було б у цьому всьому не воювати, а договоритись як із такими людьми. Раз за це діло взялись самі робітники, вони не хотіли, щоб у житті залишалась приватна власність. Люди не хотіли, щоб між ними була індивідуальність. Учені взялись за свою загальну характерну індустрію. Учені взялись, щоб помогти біднякові, робітничому класу. Вони хотіли таку техніку ввести, котра б робила сама. Загатили греблю, струм пустили.

      353. На очах у Паршека робилось: трактори рухались, росла армія трактористів. Вони мою ідею зустрічали на своєму фронті своєї такої роботи. Вони до мене прийшли, спитали як у такого. А я перед ними себе розкрив. Це було після того, коли зі мною зустрілась одна жінка, котра мешкала в невідомому Кашкіно. Вона не бачила очима через повіки. Мене три дівчини запросили, я дав їм слово цій жінці помогти. А вона нацменка. Через перекладача все це ось робили.

      354. Я відкрив їй очі, вона стала бачити. А людям це все робилось не по душі, вони - за мною в погоню як за шарлатаном. Я ледь-ледь утік від цього вчинку. А коли сонечко зупинило своє денне світло,  я прийшов на цей  ось  курган. Тут до мене підійшли ці ось, вони чорні були, люди-трактористи. Їм доводилось до мене підійти й у мене спитати: а що я за такий ось є чоловік? Я їм свою істину розказав,  що я в природі шукав те, що буде нам, людям,  у житті треба. Це в природі є.

      355. Я шукаю живе те, що є в мене – це мій організм. Я говорю їм: це ось є моє тіло, воно випробує на собі негоди, усю в природі неприємність. Вона від мене від такого ось не пішла. Ви бачите, яким я сюди прийшов на цей ось любимий у природі курган. Він для мене – це все. Я можу  тут на ньому знаходитись. Тут усі умови є, тільки мені ваш самозахист не треба. Я чоловік не той, про котрого ви подумали. Я – позивач у природі такого добра, котрого в житті не було.

      356. Моя ця мисль одна для всіх нас оточила. Ці трактористи не відмовились від мого такого появлення, стали запрошувати мене до себе в будку, щоб я в них так як чоловік перепочив. Люди села, вони читають, вони розуміють теорію, а такого діла не зустрічали.   

      Загартування чоловікові будь-якому створює здоров’я, а раз здоров’я є, то є в житті все. 

      Я від такої пропозиції не відмовився. Подумав: може, це так і треба, люди в природі на залізі знаходяться весь час, вони живуть у полі, як дикуни, я теж до цього пригожий.

      357. Згодився, пішов – хлопці наші. А там уже пішло таке повідомлення про такого втікача, його треба взяти як безпритульного. Радянська влада із цим ділом бореться. Люди передали голові сільради.

      2 листопада. Такий ось у житті день спомину революції. Тоді білі не хотіли як кадети свій престол свого царя здати, особливо козаки з Дону, віруючі в Бога. Вони знали, де був Царицин.  У сторону сходу треба було із священиками спільно молитись. І більшовикам у ту сторону треба молитись.

      358. Гермоген дав свою таку команду: у зв’язку з більшовиками, треба молитись на захід. І через це їм як таким у війні не повезло.

      Правда приїхала за мною на парі коней. Вони зажадали відповіді: “Хто давав таке право заходити в цю будку?” А коли ми заходили в будку, то портрети Сталіна зняли. Це він таке проводив цим людям заходити та ще кашею погодувати. Я після цього всього заснув. Чую, такий був надворі крик, як ніколи не був. Із своєю бистротою устав, і в степ. А вони мене такого ось ловлять. Піймали, посадили, везуть, а самі говорять нісенітницю: “Ти нам розкажи, що там робиться на небесах”.

      359. Я цю писанину пишу тільки один місяць, у мене на це все є народжена пам’ять. Я її починав від самого Чорного моря від холодної води. Я зустрічався з усіма такими людьми, котрих я не знав. Я до них із своїм поняттям звертався. Спитав у нього: “Що з вами?” Він мені відповів, говорить, ніби він жалується. Він був кимсь так ображений з усіх. Його образила природа. За що вона його такого взяла покарала? Він у цьому захворів і сильно, у нього болять легені.

      360. У нього болять легені. Він сам дався мені, щоб я за нього взявся. Він зараз же відчув легко. Марія говорить мені такі ось одні з усіх слова: “Як мені було від цього діла. Учитель мене прийняв – він своїми руками за біль узявся, мені було легко й хороше, але одне те. Мене це задовольнило. Я зосталась цим ось прийомом задоволена. Учитель мені віддав”.

      Я для цього ось народився. Він один на білому світі з такими силами, з такою ось любов’ю. Мене за це ось діло вона так полюбила для цього самого.

      361. Я в цьому ділі – один-єдиний чоловік. А слова мої, діло моє – це все є наших людей. Вони заселили цю нашу таку землю, вона нами заселена для мертвого життя.

      Чоловіка оточує зовсім чуже, негоже. Енергійне, дихаюче без усякого повітря задихнеться й перестане так ось жити. Іду я по Москві по вулицях біля величезних будинків. Щоб від цього дому було хоч трохи тепло, я цього не одержав. Стоїть у селі хата,  покрита соломою., її оточує природа. Вона чимось охороняється. Чи не силою, однією для всіх?

      362. Розум людський у житті це надумав, він це зробить, він діждеться, у нього вийде. Він доведе своєю правотою. Його це діло одне – треба думати, а потім це робити. Зроблено діло – це хороше, а не зроблено діло – це буде погано.

      Приїхав мужик на своїх волах на ось цей базар, привіз він, зупинився. Його оточили люди:

   - Що ти привіз? – Він їм сказав:

   -  Масло.

   - А почому? – Вони в нього спитали. Він їм сказав свої слова: 

   - Моє масло хороше, із-під корови, не дорожче грошей. – у них пішов між собою позов:  

   - Та скажи ти нам, почому твоє масло?         

        363. У кожного чоловіка в голову зайшло це ось масло, але почому, ніхто не знає. Я подивився на всі сторони в природі, але нічого кращого не знайшов, ніж зоставатись зовсім нічого не їсти.         

      Я як такий чоловік народжений. Мене звуть у Москву люди, щоб я до них приїхав погостювати в них та дати їм своє здоров’я. Квитки взято на поїзд №19 Ростов – Москва “Тихий Дон”. Вагон перший купейний, місця 13, 14, 15. Ми будемо їхати втрьох: Дмитро Миколайович, Валентина Леонтіївна, моя перша з усіх помічниця.

     364. Я на неї надіюсь, як на якесь своє око. Вона моїх усіх людей приймає так, як це буде треба. Водою пробуджуються, а повітрям задовольняються. Вони ходять по землі, по снігу, по морозу роззутими. І не холодно їм, і не жарко, а краще, ніж у чоботах. Мої ноги, моє тіло дуже раде всьому. Воно не діждеться свого такого часу, коли білий сніжок упаде на землю. Мої ноги скажуть цьому всьому “спасибі”. Як же  так не сказати цій матері рідній?
      Вона нас усіх таких ось до одного народила, своєю любов’ю зустріла, але ми такі люди за це добро не схопились і не стали цим оточуватись.

      365. Ми визнали природу не такою, як це треба буде. А взяли та одягнулись, наїлись, а потім ми зайшли в дім, там ми все це для цього діла зробили. Ми в ньому народили малюка, маленького чоловіка. Отець зерня посіяв, а мати його в череві зберегла до того часу, поки вода слід промила,  а повітря зосередилось, пішло прямо й виштовхнуло на землю. Вони зостались необхідні. Вона йому слід показала, ледь не пхнула вона: іди, мовляв, тебе там ждуть. А місце твоє, давно воно тобі приготовлено.

      366. Ось які є діла. Ми приготували для себе цей сніданок. Ложки в руки забрали та кусок хліба взялись кусати, жувати, із слиною це, із повітрям глитати. Проковтнули, досита ми наїлись, а потім води ми напились, від чого живіт заболів. Болить дуже сильно. Ця історія взята в природі, зроблена нею. Вона відігравала в усьому цьому роль і вона буде відігравати в цьому ділі завжди. Там, де й не було, вона буде.

      Учитель наш рідний є в природі руський чоловік. Він народився в цьому ось житті для порятунку наших цих ось людей. Вони через нього упросили природу, щоб вона була в усіх людей в їхньому такому житті, котре ними зроблено.

      367. Це я упросив її, щоб ворог таким більше не був. Марія Андріївна, вона цю історію Учителя зрозуміла й за неї схопилась, вона хоче так жити. Ні в кого вона не питає й нікого вона не потребує – усе сама й сама. У неї є свої сили, передані їй Учителем. Він їх не одній Марії передав і передає. У нього вистачає, природа – велика в усьому є мати. Вона щодо цього невмираюча є мати. Вона що схоче,  те вона й зробить. Я її прошу через усіх цих ось умерлих до крайності людей. Вони просять мене, вони молять мене.

      368. Це дзвін усіх таких дзвонів, які були до цього часу, я вам напишу в свій такий час. Мені підказала вона. Там, де не родила земля, ніякого врожаю не було там, там усередині золото. Тільки треба йти по протоку струмка, що йде по Скелеватській балці. Я цю місцевість знаю з дитинства, коли ми пасли своїх волів. Ми там усе літо жили, нас годувала природа, вона нам носила в мішках продукти. Ми там варили й їли. А про свій такий дім не забували, ходили пішки з дому в балку, з балки  - додому. А тепер відкривається там золото. Ми хочемо туди поїхати та подивитись як на таке.

      369. Це місце  між Щетовой  Ребриковою й Оріхово Македоновою. Ми перевіримо. А тепер пишемо про це діло й доходимо до того місця нашого Чувілкіного бугра, там де вода джерельна тече зі самого джерела. Я туди залізаю й купаюсь та вилізаю на цей бугор. На ньому, як на цілині, стою й думаю по це ось Адамове місце. Воно ніким ніколи ніяк не займалось і ніким воно не буде займатись, крім тільки мене, одного чоловіка, хто за своє діло природою освітився. Він хотів, щоб мати рідна на ньому народила чоловіка без усякої такої потреби. А голова не дав мені права це зробити, він через це вмер.

      370. Я цього нікому не бажаю, усім ворогам прощаю і всім людям прощу. Від імені мене одного прощаю я всім до одного. 

      Я – теж завойовник цього всього в революцію. Пустив поїзд під косогір, спалив літак. А мого отця, як такого страждальця, перед усіма людьми по чистому тілу били шомполами, за що білим – нищівний удар, їх у морі потопили. Ось що заслужили вони в своєму житті.

      Так само люди, невіруючі в нього, будуть ним покарані. Він у них спитає як у людей: “Скажіть мені, будь ласка, як же ви тут до цього часу жили?” А ми всі закричимо, скажемо: “Ми жили хороше й тепло”.

      371. Нас оточувала неправда, ми всі до одного повмирали й умремо на віки-віків. А що ж вони, такі люди думають? Вони, коли були живі, гори переставляли, кричали “ура”. Недаремно ви, усі люди, мені це робили. Ви мене такого бачили, сказали, що я між вами виявився злодій. Як якогось небувалого злочинця хотіли осудити. На це наполягав сам хазяїн своїх бджіл, за котрих відповів перед народом. А тепер я прийшов до вас, до людей, на вашу таку землю для порятунку в такому вашому житті. Ви всі бідні такі, як я був.

      372. А тепер я – за це ваше все самовілля. Ваше місце ви визнали своїм і назвали іменем своїм. У мене як такого забрали з труда й зробили ненормальним. Не дали права трудитись, зробили мене інвалідом першої групи по труду. Я був огороджений. Мене держали два рази. Три роки й десять місяців я пролежав та продумав про життя, котре люди не знали. Вони - його зі самого неба, а він прийшов до нас із тюрми, із лікарні. Сказав усім людям після такого проходження.

      Як я проходив осудження? Мене хотіли осудити як дармоїда. Це хороше – адвокату Линжеку. Він дав таку свою пораду: “Не говори із судом”. Мовляв, я - учений.   

      373. Уся юстиція закрутилась, усі охоронці від цього відійшли. А психіатри мене як хворого пригорнули під своє знання. Не карати мене судом, а покласти в ліжко, щоб відпочивав до тих пір, поки мене республіканського значення Казанська виписала в місцеву Новоровенецьку лікарню. Пройшов, проаналізував усі умови життя. Лікарі згодились із моїм висновком, з моєю ідеєю, що вона для них ясна, вона нікому не шкідлива, вона робиться на благо всіх людей. Я лежав у лікарні писав історію всього життя “Загартування і люди”. Загартування є чоловік, а природа є люди. Все ж написав. Мене визнали люди. 

      374. А коли лікарі визнали, дали волю через суд народного характеру. Люди держали, люди судили, вони виправдали й дали в житті волю. Вона стала в людях силою для всіх людей. Вони цього діла самі ждали – він до них прийшов і зробив він те, що всім людям треба. Тому, хто став близьким, йому чи їй, я зробився Учителем і став Переможцем природи, Богом землі. За те все, що робили в житті своєму, вони самі одержали й оточили себе бідою й горем, люди всі повмирали, лежать вони. Так як у тюрмі ждуть свого строку, а їх ніхто не випускає.  

      375. А про це все умерлі, що лежать на своєму місці, ніхто з усіх таких не думає, крім одного мене, заслуженого в цьому ділі. Як мене назвали й привели до нього: мовляв, Ілля.

      У мене робить мисль, вона думає, вона хоче зробити в цьому, як треба буде сполохнути білий світ. Іде діло всього життя до того, щоб роєм усім місце зайняти. Мене недаремно люди цим ось назвали. Я вже підготовлений, хоч зараз. Люди прийдуть, а я їм скажу як таким людям, щоб вони відійшли від мене від такої особи й створили своє таке благо, котре створив я сам.

     376. Ось що я вже зробив і що доводиться в цьому робити. Я – творець із творців, мудрець, це все зробив. Дивіться, глядіть і схиляйтесь до нього, він заслужив ім’я його. А раз заслуги його, значить життя є. Воно:  Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий – це еволюція одна з усіх. До чого я себе веду? До цього самого діла. А ми його так гнали. Він і до нас тихо-тихо приходив, як ми з вами це ось усе бачили, але не схотіли, щоб він такий був. Він до нас таким, як ми з вами думаємо, не прийде, а от саме діло притягне.

      377. Я, говорить сам собі про це Паршек. Він же на арені так стоїть і себе так показує. Невже так от доведеться мені це діло прийняти? Сама мудрість підкаже, введе в це діло сама природа. Вона ж мене для цього ось народила й своїм світлом вона мене такого освітила. Не хочеш – саме діло підкаже. Ти цьому ділу є сам господар. Ворота для цього діла відчинились, будь добрий, проходь. А ми, такі всі вчені люди, забули про це ось саме діло, щоб його таке прийняти.

      378. Милі мої ці ось добрі й недобрі люди, ви на це ось гляньте сонечко – ви там побачите свою невмираючу правду, своє оздоровлення, свій такий обов’язок бути таким. Бога отця ми з вами бачили, провели ми його на віки-віків. А син наш поки що з нами живе здоровий із своїми силами. А коли до нас появиться на арену цього всього Бог Дух Святий, усе терплячий у житті, відійде. Його не буде в житті. Проявиться й оточить сам Великий Дух, у житті поламає все на світі.

      379. Паршек підніметься на Чувілкін бугор, у весь голос нам і скаже: що ви, такі люди,  самі собі такого ось у природі знайшли? Але мене, як слід, не пригорнули й не спитали:  а хто такий у природі? Мене можете називати як завгодно. За вашим усім ділом, я є голий чоловік, у котрого розірваний його останній одяг. Він у нього гниє, і йому нема в що переодягнутись. Він би радий одіти на себе нове що-небудь, а умови не заставляють його бути таким само, як є всі інші люди. Я є бідний чоловік. 

      380. Ось що зробила природа, вона цю бідність увела. Паршек ці сили не визнав, їх зжив із себе, а знайшов і ввів сили природного характеру, невмираючого. За мене стоять, як за гору, свою любимі друзі: це повітря, це вода – найбільш любимі невмираючі друзі.

      Іде по дорозі по одній мати моя рідна, котра дев’ять місяців проносила, берегла моє тіло. Вона його пустила на білий світ. Вона старалась мене одягнути, нагодувати, а потім покласти в постіль і сказати свої слова: “Спи, ти мій синок прекрасний, баю-баю”.

      381. А тепер, милий ти синочок, дивлюсь і бачу: між усіма ти такий один є. І що вона мені потім на це все сказала: “Синок, - мене вона назвала, - якби знала я, що ти будеш таким, я б тебе такого маленького придушила”.

      Усе життя на це все клав свої сили. У тюрмі сидів, у лікарні лежав, зустрічався з багатьма людьми. Ніхто з усіх не зрозумів моє таке ось тіло. Боятись свого діла, що вони зробили й у такому ділі помилились. І через це все застудились і захворіли. Хворіли сильно, похворіли, похворіли, й умерли на віки-віків.

      Бажаю вам щастя, здоров’я хорошого.

 

1977 рік 2 грудня

Учитель Іванов

      Люди – це є все, лише б вони захотіли. Ми в природі живемо один раз, а другий раз ми вмираємо. Це ж є початок усього життя. Яке це життя між нами за рахунок чужого добра? Жити треба в понеділок – день такий у житті. Його треба.

      (Рука Учителя Іванова після підпису)

 

Набір – Ош. З оригіналу. (в1412).

 

   7712.02   Тематичний покажчик

Хороше погане  16

Бог  33,36,37,44,45-52,56,57,73,80,94,96,316,351

Прийом  84

Перший чоловік  100,134,210

Отець, син, еволюція дух святий  97,102,154,221,

229,316,376,378

Майбутнє  121, 122

Війна 41г.  141-159,177,185,186-193,202-205,

230,235,236,239-242,254-256,288-297

Умирати з Богом легше  100,328

33 рубля, утримання молоді  183,191

Що буде далі  185,186

Рай на земле  207,375,378

Сталін  262

Радянська влада  351

Прохід Туапсе Сочи  282-284

Христос  з43

Фарисеї  51

Еволюція  97

Медицина  196

Народження ЧБП  206

Ідея не підкорятися, а робити  323