Іванов П. К.

Початок

 

1978.02.14

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош.  

Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

      1. Про це ось здоров’я я запишу прямо, про природу, про її ці ось якості. Вона за те, щоб люди жили легко, тобто зовсім не вмирали. Ось, що чоловік, що прийшов зі сходу, нам усім скаже. Горе, горе буде вам, таким людям. Ви жили на білому світі хороше й тепло. Ви – книжники, фарисеї, лицеміри. Хто вам право давав Бога як такого саджати  в тюрму, класти в лікарню? Ви це робили, хотіли, щоб моє тіло зійшло з колії, воно вмерло. Я не Христос, котрого ви осудили, за його правоту розіп’яли. Я – Бог землі, прийшов на землю для порятунку в житті чоловіка. Я йому колишнє здоров’я повернув. Ось цим я між вами в славі став. Моє тіло – це ваше тіло. Ви мене своїм законом штрафували.

    2. Я заплатив вам 30 карбованців. Ви ж – життя продавці, вам треба гроші. У вас свідомості нема. Ви – цигани природного характеру. Ви боїтесь природи, але перед природою будете відповідати. За неї ніхто, як був і є один-єдиний у світі Бог. Він – помічник у біді й горі, котрому нема кінця й краю, щоб у природі не було такого життя, котре не продовжувалось. У цьому якому-небудь ділі, котре доводилось робити, не доробив своє діло, він умер, його не стало, він не закінчив.

      3. А в нас, таких людей, діло тільки починається. Інше почалось 1898 року.  Діждався 1978 року 20 лютого. Ця дата – це день мого народження на нашій землі в системі рай. За ось цим спільним столом ми сиділи рядом. Тут сидів збоку наш простий селянин, а біля нього сидів робочий шахтар, збоку його – сталевар і багато інших. Художники, артисти, співаки й співачки. Цей стіл оточений особливим. На ньому лежали ложки, чашки, лежав кусок хліба. Ми є хазяї всьому цьому добру. Не кусати й не глитати в себе – наше таке завдання це все добро зберегти.

    4. Усе в нас є, ми його маємо. Нехай воно буде треба природі, вона його такого візьме проглине. Це її такий продукт, ми їй віддаємо. Про що наші люди проспівають пісні? Про це все хороше наше, нами зроблене. Спасибі треба сказати всім нам. Кланяємось низько старому й малій дитині за їхню участь. Рай для нас відновився. Що ми хотіли в житті своєму, те ми одержали. Це в дусі небесний рай. Цей рай ми на цьому місці самі зробили. У цьому це наше є щастя. Ми ним оточили себе. У нас родилось таке терпіння. Нас усіх навчив Учитель. Йому як такому природа підказала, він нас тепер учить.

    5. Ми є його учні в новому небувалому. Не робити того, що роблять усі. Їм доводилось починати самим. А от щоб кинути, у них сміливості не вистачило. Їхнє діло перед ними таке треба робити, якщо взялися за це. Це розвиток нашої створеної техніки. Це наша наука, вона на місці не стоїть, а з одного місця в інше просувається. Отцеві й синові доводилось цю історію просувати. А тепер на арену прийшов у люди наші Дух Святий, він оточив його тіло, освятив його. Він став здоровим тілом, здоровим духом. А раз у цьому ділі є здорове тіло, то тут і здоровий дух. Людям це давно треба, вони ждуть із першого початку першого життя. Вони його як невідому особу просили, він їм як таким у чомусь помагав.

    6. Дух носився над водами, а тепер він оточив чоловіка, освятив. Він тепер людям нужденним, хворим заслужено помагає, як за таких заступився. І хоче їм сказати. Це я до вас прийшов урятувати вашу милість. Ваше здоров’я треба повернути, щоб ви не простуджувались і не хворіли.

      А раніше це діло в людях не починалось, ми цього ось діла не робили. Це діло не зробили, умерли на віки-віків. Наше діло таке: це діло не доробити, а вмерти. Це діло розвинуте нас веде під копил. Ми в цьому вмираємо й будемо вмирати, якщо ми не змінимо це діло. Робота всім не подобається, але її треба робити й обов’язково треба.

      7. Я народився не для того, щоб що-небудь робити. Це все нас примушує процес. Ми за це діло вхопились, як за своє діло. Хочемо доказати, що вміємо так жити, як хотілось нам усім. Ми зі своїм здоров’ям ідемо до нуля тому, що в нас є своє таке бажання. А щоб чоловікові так жити без усякого діла! Ми пішли зовсім не тією дорогою, узяли дорогу свою вмираючу. Це є той початок у житті. Ми її почали в цьому самі. Раніше в природі не було такої смерті. Її розвинули самі люди в процесі. Нас як таких природа за наше діло таке не полюбила. Ми стали воювати з нею, лазити по природі, вибирати що краще та жирніше, та солодше.

    8. А сама природа від цього терпить. Вона говорить: сьогодні ти – мене, а завтра я – тебе. Ти – мене вогнем, а я – тебе духом. Вона твоїм смердючим не радується й не хоче, щоб люди з нею воювали.

    А от Учителя адміністративні особи висунули на цю арену, щоб чоловік у своєму житті не робив. Так вони вчинили. Їх життя примушувало, щоб чоловік від цієї роботи відійшов. Він хотів цю покладену роботу свою виконувати чесно, але сама природа його робити не хотіла, щоб Учитель свою роботу робив. Він зі своєю ідеєю ліз на гору, щоб між людьми своє місце зайняти. Він як уповноважений був у селі хазяїн. Для робітників продукт купляв, він годував робітників у Ростові.

    9. Рострайорсі уповноваженим по заготівлі децентралізованого порядку. Я працював з колгоспами. Моя робота – це вдень. А вночі людей хворих приймав. Я цим годувався, люди мене зберігали. Це було в Овечкіне, якщо цікаво таку штуку перевірити. Лікарня, вона мінеральна при залізниці, вона мала головного лікаря Данилова. Він дав свою таку згоду, мені як кустарю-одинаку дозволив зайняти ізолятор своїм ділом. Я в нього одну жінку поставив на ноги, котрі атрофовані до колін. Мені за це лікарі веліли залишити це місце, тому що хворі зажадали, щоб такий лікар був у них.

    Коли мене визнають, як визнають люди такі, у лікарнях не буде хворих, усі вони оживуть думкою. В одні двері заходити будуть, у другі вийдуть.

    10. Ці сили в мене раніше були. Я поставив на ноги жінку в Луганську, Елізаветовка, вулиця Першотравнева. Мене за це підняли на небо. Жінка потребувала догляд за собою, а я з нею став займатись по дощу, по снігу, роззутим по снігу мокрому. Наша жінка своїм дітям приготувала їсти. Мій шурин Федір Федорович, він цьому ділу ініціатор, так сказав на це все: я заслуговую Христа. Він був свідок.  Спитайте, він вам про це розкаже.

    Я так цю штуку даремно не кинув, пішов у місцевий виконавчий комітет до Іванова. Він на мою таку просьбу викликав лікарів. А вони чим мені помогти? Домовились у лікарню психіатричну покласти. Я не знав, як від них відірватись. Пішов, пробирався по дорозі в Красний Сулін, а до нього треба пішки йти.

    11. Я цього не боявся, мої носили мене ради цих хворих. Через аеродром я проходив, коли кукурузники літали один від одного вище. Я ставлю перед собою таке завдання: якщо цей ось літак найвищий сяде біля моїх ніг, то моя ідея правильна. Я бачу: ця машина, цей літак, тут же сідає. Я – до нього, як у такого питаю: що за причина? Він мені відповідає: «Невідомо». Іду далі. Дві дороги: одна вліво, друга вправо. А мені треба була одна з них. Я стою. Раптом чоловік по правій стороні. Де він узявся? Це історія з історій. Він до мене підходить. Я вибачився перед ним, питаю як у чоловіка, котрий мене бачив вперше: як попасти в Синельникове? Він мені указав по своїй дорозі, доводилось іти. Я пішов по його дорозі.

    12. А сам думаю: треба подивитись на нього. А він десь дівся. Ні ярка, ні кущика. Скажіть будь ласка, якщо ви розуміючі: хто це такий? Продовжую я далі. Заходжу на шахту Шварц. Вчора я там поставив на ноги Євдокію Панкратіївну, вона п’ять літ не ходила: атрофована була. Ви думаєте, я так залишив без усякого? Я хворих направив у районний відділ охорони здоров’я. А вони вирішили, щоб я зустрівся з лікарями. Я – в поліклініку, з лікарями говорю, був лікар Шишов. Я допомоги жду від них, а вони міліцію. Під конвоєм у Сватово. Додому направили. Я зайшов узнати. А вона мені сваха доводилась. Говорить: нам лікарі сказали, нібито в поліклініці вікна я повибивав. Ось яка картина. Примусив сваху взути валянці.

    13. Люди визнали: я – піп. І так зробили, нібито відмовився від роботи. І мені закон дав шість місяців не поступати. Ця історія зроблена мною, щоб практику показати. Свою роботу на людях усі шість місяців я робив та допомагав. Це все робилось на волю народу. А робити треба. Я прийшов до прокурора, він мені поміг улаштуватись на роботу. Я прийняв і старався її робити, а люди цього всього не врахували, старались мені перешкодити. Посадили й під приводом обстригли, потім скоротили, що робити доводилось? Та в морі тонути доводилось. А ідея моя, вона має по розвитку жити. Її зробили ненормальною, убили її. Ось що вчені зробили, світила області. Доктор психіатр Артемов тепер живий.

    14. Я цього не лякався, ішов, ламав усі чорні стіни. У мене на руках був акт про мій стан від інституту імені Сербського академіка Віденського. Це атома моя. Я з нею не боявся по природі ходити, своє здоров’я берегти. Мене за це все любив народ, він беріг, своїми засобами помагав. Це були місцеві комітети, вони мене зустрічали й проводжали.

      Говорили по-німецьки «гут пан». Я їм російською говорив: це вам так даремно не пройде. Я своє те не забуду.

    Моє – це люди, вони все зроблять, у них уся сила в цьому. Я як такий – за них, вони – за мене, бо здоров’я треба нам усім. Люди експедицію намічають, говорять, їх посилають, говорять: треба нам, це ми шукаємо, на цьому всьому не зупиняємось.

    15. У цьому два варіанти прийшли: Отця й Сина ми закопали. А тепер прийде на зміну цьому всьому Дух Святий. Він чоловіка оточить зсередини й ззовні, він дасть життя чоловікові, а чоловік сам себе спасе в цьому. Чоловікові вже давно треба так гучно сказати як негожій одиниці. 1978 рік настав, ми прожили. А щоб задовольнити себе, ми цього не отримали. Усі живущі на білому світі стоять у черзі, ждуть свого дня. Вони сильно захворіють і вмруть на віки-віків. Вони лежать у праху, як і всі, свого ждуть: а коли їх підніме чоловік? Він прийде зі сходу, буде нам усім розказувати, він скаже свої слова: горе, горе вам, фарисеям і книжникам, лицемірам. Церкви опустіють, Божий дар відпаде.

    16. Своє місце займе, і скаже нам усім. Як же ви жили? Ми як в один голос відповімо йому: «Ми жили хороше й тепло». А він скаже: кому залишили погане і холодне, мені як такому? Ви нічого не виконували, своє в себе держали, держите, своїм місцем називаєте. А де ж моє місце? Ви не дали Чувілкін бугор, прогнали, одне зробили своє. Живіть ви самі, але мені не заважайте, бо я вашого не потребую. Мені ваше не по душі й не до серця. Ваше – вам, а мені – моє. Свідомість визначає буття. Живіть по-своєму, як ви жили. Прийде час – скажете. А моє діло – треба мовчати, бо мовчання є золото. Я говорю про еволюцію, вона в нас не була, а буде. Ні казки, ні пісні, ніякі особливості не поможуть, а тільки скажуть: був такий, а тепер нема.

    17. Залишилось твоє таке діло, ти його зробив, це мертвий капітал. Він на місці був, він так залишився. Що із цього всього? А чоловіка нема. Він від цього такого ось пішов, і не буде його на цьому місці. А діло було, діло є, і буде діло. А от роки його не вернуться ніколи. Яке ж це є між нами таке життя? Ми вмираємо, нас ніхто в цьому не зупинить. Ми ж люди самі захищені, це не є природа, не є вона. Можна сказати, у ній є для будь-якого нашого чоловіка. Вона в цьому сильна це діло розвинути. Вона нам показала, дивіться: на арену гріб несуть із чоловіком. Земля тягне його до себе. Це магніт, струм, без чого це діло не буває.

    18. Люди – це є ми на білому світі. А природа – вона. Ми – до неї з ножем, вона – нас духом своїм. Ми воняємо, вона нас недолюблює, наносить ущерб цьому всьому. Тому для нас наука загартування вчить нас таких. Учитель робить для людей усього світу. Сорок шість років проробив на благо всіх тих ображених, хворих людей, котрих доводилось своїм умінням просити від свого імені, щоб вони моїй ідейній істині повірили й згодились, найголовніше, моє усне вчення робити. Це його бажання. А коли він або вона будуть це діло робити, то вони в себе отримають спокій. У цьому я лише б руками приклався до тієї наявної хвороби, вона на них щезає. Ось чим я в житті сильний. Ворог наший між нами переможений.

    19. Філіппінці своїми руками розрізають, а Учитель робить спокій усьому тілу. Це все зробила ввічлива просьба, вона цього ворога вбила.

    А наші предки проробили дуже тяжко. Будували самодержавство, це був Отець всім людям. Що хотів, те він над ними робив. І все таки він успіхів своїх не зробив. На нього, на такого чоловіка, знайшлись теоретичні люди. Разом з народом цю форму змінили. Вони ввели Радянську владу, дали народові процвітання вільного. Проти природи озброювались, щоб люди жили легко, вони технічно, штучно, з хімією стали робити. Але задоволення в житті люди не отримали. Як хворіли, простуджувались, так вони залишились. Їм природа дала хорошого й теплого, а легкого не ввела. Люди за 60 років свого життя повмирали всі.

    20. А Учитель прийшов до людей зі здоровим тілом, з духом життя. Здорове тіло – здоровий дух.

    Ми такі ось люди в житті своєму. Якби ми не почали робити діло наших рук, ми б цього не бачили, і ми б так не оточувались. Нас примусили умови, потреби наші. З перших днів нашого бажання ми пішли шукати необхідне для себе. Нам треба не погане, а хороше, щоби було в цьому тепло. Для цього стали трудитись не легко, а тяжко. У житті їжа була потрібна, одяг, теж дім необхідний. Чоловік цього не мав, а в процесі всього цього йому захотілось. Він став шукати по природі, вона йому по його можливості це все давала. Він не був задоволений і раніше, і тепер. Люди не сидять на місці, їх наука прогресує, з місця в інше пробирається.

    21. Люди хворі, вони хочуть, а їм не дає простору. А раз люди думають, а в них не виходить – це вже нестаток. А раз нема, уже це хвороба, та ще яка. У цьому чоловік помирає.

    А перший, народжений нею, він не мав потреби. У нього навколо лежало непочате живе енергійне й багато. Він був цьому всьому Бог, Який зберігав це багатство. Його Дух освящав, як нашого Учителя дорогого. Він залишався таким, як був. Він є і тепер такий. Ніхто з таких людей не робився між усіма, щоб своє наявне все неживе віддав. Це зробив на собі Учитель, за що його обдарувала природа. Вона сили створила, навчила, що ними робити. Бути ввічливим перед усіма – це перше завдання. Нижчим від усіх людей. За це все він освятився, став бути не таким чоловіком, як усі.

    22. Люди всі терплять нужду в цьому ділі, їх природа не задовольнила. Вони як такі мають потребу, їм цього мало, вони думають про цей прибуток. У людей росте їхня економіка й розвивається свого роду політика. Чоловік цим оточив себе, із цим він живе й думає в цьому режимі зберігатись. Ось чого люди хочуть у житті – щоб люди один одному підкорялись. Вони всі як жили, так живуть тепер по Дарвіну: сильний за рахунок безсилого. У цьому вони в свій час помилились. І як гинули в своєму ділі, так і до сих пір вони в цьому гинуть. Їх за їхню таку гордість, за їхнє зло, за ненависть. Природі ці люди не по душі. Вона їх від себе жене, вона ними не задоволена, і до сих пір ображена цим. Я, говорить вона, не хотіла, щоб такі люди були. Я до них прислала свого природного чоловіка, щоб люди визнали його та вважали своїм. Він для цього народився, щоб самого себе показувати.

    23. Ця історія була на них такою історією. Люди людей примушують, хочуть, щоб вони в природі підкорялись. Це було до цього, вони й будуть такими. Їх ніхто не вчив, вони самі навчались, і робили до цього, і роблять до сих пір. Щоб змінити цю всю картину, цього люди не хочуть. У них самовілля примушує. Місце на землі заселено. А відстань по воді, в атмосфері простору незмірна. У ньому люди хочуть відкрити які-небудь життєві умови. Земля не дала рентабельності, вона посадила на клітку, а можливостей не дала. Узяла й умертвила. Він умер. А раз умер, його не стало, уже є горе, біда настала. Кому доведеться помагати, як тільки не мені? Я всі сили поклав на це ось і тепер на це діло кладу, і буду класти в цьому.

    24. Я був у Ростові на Дону в редакції “Комсомолець”. З помічником редактора домовились, щоб послати статтю. Вона була написана Ігорем Хващевським. Я її послав, вона тепер у них, вони розбираються з нею. Вона говорить багато. Вони роблять те, чому вчу я. Ідея моя показує те, що робив я для людей. Вони хотіли це ось діло робити. А потім із цього всього вийде легке. Стаття людям про це істину розказує. Люди повинні про це ось узнати, своє слово про це сказати. Ми прочитали, нас вона посвятила як таких людей. Ми ж такі люди, добре його знаємо, робимо, а потім ми одержуємо. Ми живемо й вважаємо самих себе такими, як це треба. Чоловік на землі робить усе для самого себе, як і робиться.

    25. Люди звикли примушувати робити те, що треба. А ця стаття знайомить з усіма умовами. Вона розказує більше не про те, що робилося людьми, чим оточували себе весь час. Людям доводилось копатись у природі. Вони шукають те, що треба. Ми їмо, ми одягаємось, у домі живемо; і те ми для себе робимо, щоб у людей було все необхідне. А в необхідності Учитель не живе. У нього – своє природне, воно в незалежності живе. Йому їжа не треба буде, йому одяг не треба. Дім не порятунок у житті чоловікові. Він у ньому народився, у ньому вмер. Він у ньому жив так, як хотів. Йому як чоловікові доводилось його як місце своє залишати й озброєним іти в природу. Вона його як такого ждала, йому там готувала. Він до неї йшов як нужденний у цьому ділі.

    26. Ця стаття не про минуле, вона вся торкається мого 46-літнього свідомого терпіння. Я в холоді перебуваю, як у голках, мені дуже холодно: адже я живий чоловік. Почуття моє таке про це говорить. Люди не збираються цього робити в своєму житті. Їхнє діло одне – робити яку-небудь свою роботу. Вони дороги не знайшли, щоби без неї залишитись. Їхнє діло одне – від природи брати своє необхідне. Їм цього ось мало, у них животи живі; коли наїдаються, їх животи робляться повними, а коли вони не їдять, животи пустіють. Ось вам і вимогливість. Вона не замовкає, у неї колесо, воно без зупинки крутиться, якщо є на столі хліб, у запасі продукт лежить. То можна легко від цього всього відвикнути. Усьому діло – поповнюється ця система повітрям. А повітря оточує чоловіка, крізь тіло проходить парний стан – це живі умови життя.

    27. Учитель це знайшов і вивів. 11 лютого 1978 року була постановка. Вона світу всьому показала про нашого Бога, не баченого ніким ніколи ніяк. Для чого нашій молоді його так малюють? Хіба монашки в цьому. Він був, у нього ангели були виконавці. А на сцені вони були творці всього в атмосфері. Діло це, що була на сцені, не так робилось. Якщо розібратись із цією історією, котра була до початкового Бога, тьми не було й не було світла. Для чого вводити клуб і три особи, котрим доводилось у клубі бути? Скажу вченим, художникам й іншим прямо, що було до цього, коли не було світла й не було тьми, а Бог, по історії вашій, уже був. Не знаєте, не вмієте – не беріться, бо вам – книжникам, фарисеям, лицемірам – буде велике горе.

    28. На це все ваше видумане прийде чоловік зі Сходу. Він буде розказувати, йому як такому вірити не будуть. У цей час церкви запустіють, Божий дар відійде, його не буде. Ми будемо хвалитись нашим життям, ми його самі зробили. Живемо в ньому хороше й тепло. Це нам техніка зробила, штучне зробила, а хімію ввели. Це руки чоловіка робили. А де Дух Святий дівся, якщо природа вся в цьому природно перебуває, у Дусі вона? Люди схотіли відійти від цього всього. Вони зробили те, що їм треба. Їхнє діло виправдалось смертю. А тепер прийде на арену чоловік, його запросить природа, вона його навчить, як треба буде помогти чоловікові в його біді, у горі. Тоді-то він від людей через це отримає довіру, хто він є в цьому. І йому люди будуть вірити як такому. Він піде позбавитись від них у море, вони залишаться на суші. А він піде по воді. Це обов’язково між людьми зародиться й буде воно.

    29. Я з людьми поділився пополам. Їм залишив їхнє тепле і хороше, а для себе взяв холодне й погане, з чим я живу. Доказую свою правоту, своє здоров’я ввожу людям. Нехай вони скажуть мені про своє погане їхнє діло одне. Про мене будуть люди говорити, як про Бога, так і про мене, про такого чоловіка. Я прийшов на землю не самозахопленням, щоб сваволити. Нікому такого права не давалось, щоб облюбувати місце й на ньому як своєму жити, та як на своєму місці всім добром у природі розпоряджатись. Це було, воно є, воно й буде таким. Як його зробили люди на цьому місці тут. А в далечінь своєї власної землі їхали й там вони робили те, що буде треба. Чоловікові треба буде щось зробити, він старається попасти туди зі своєю силою й зробити те, що треба.

    30. Я хочу сказати як про даних людей. Вони один одного своїм умінням примушують, вони іншим людям підкоряються. Люди людей за ці ось нерівні життєві умови ненавидять, зляться, дивляться з недовірою, обличчям відвертаються, чужими вважають, не хочуть здоровкатись, вважають: це не треба. А ми так привчили себе, щоб інші про це ось знали, старались для себе це зробити. Роблять усе, пускають у хід усю техніку, котра робить у природі. Це одне з усіх природне явище, його люди шукають. Вона б давно їм віддала, але в неї нема. У людей нема того, що треба їм. Вони  не придумають, що їм буде треба. Вони не знайшли місце те, що їм треба, щоб на ньому зупинитись і на ньому зробити.

    31. Щоб своє поставити, а іншим нічим ніде не завадити! Ось які відбуваються в природі діла. Вони роблять те, що треба людям. Вони хворіють і сильно, у цьому терплять нужду. Це є їхня незабутня хвороба, вона мучить тіло, котре хоче показати в людях як у таких, що він зумів зробити те, що стараються зробити всі люди. Вони не хочуть, щоб їм було погано й холодно. А всі вони хотіли бачити в себе хороше й тепле, як звичайно і робиться все в цьому ділі. Їхнє бажання не доходить до кінця. Хороше й тепле не доходить до самого кінця, рветься й попадає в погане.  Люди такі горять, до них приходить нещастя або горе з бідою, від чого люди не мають засобів. Вони мучать себе, у них є своя така нестача багатства в своєму житті.

    32. Раніше люди жили у великому нестатку. У них не було і того, й іншого. А жили вони так само: їли, пили та ще самі себе показували: ось, мовляв, ми так ми, які ось, люди. Зі своїм добром женемось, хочемо догнати його.  І як би пожити краще, ніж він. Мовляв, це моє таке завдання. У мене – одне, а в нього – інше. Живи ти, як хочеш, а я – як знаю. Чоловіка бачу таким, як це ось треба. Ми в цьому житті всі як один чоловік підлеглі, живемо залежно. Говоримо й робимо те, що треба. Це є картина наша, ми її робимо так, яка треба. Ось ми живемо на своєму такому місці, ним як таким у природі любуємось, ми це місце вважаємо своїм. Не дай Боже кому-небудь наступити на цю землю своєю ногою. Це моя вона є як така.

    33. Гнатись доводиться дуже швидко, але щоб цього ось догнати як такого. Заставляє в цьому перебувати. А він же який є для всіх нас нехороший чоловік. Йому такому треба поклонитись і попросити в нього прощення, щоб він знав, за що це робиться нами. Ми з вами це робимо, що буде треба. А ми в цьому знаємо добре про його таку штуку. Вона нас, усіх як таких людей, держить у себе. Я, як така мати, є одна, що нас усіх народила. Що захочу, те в людях зроблю. Це я є ваша залежна така мати рідна. Я вас усіх до одного чоловіка породила. Імена всі нам створили, цього люди захотіли. Ми такий заклик ввели, говоримо: це є ми. Починаємо робити. Із самої цієї гори ми котимось вниз під гору. Нічого не знаємо, крім одного – ми гинемо.

    34. Це ось зароджена історія на нашому такому ось чоловікові. Вона нами так починалась. Ми не знали, з чого. У нас на це нема зовсім ніякого поняття. Як вважають різні вчені: начебто утворився сам чоловік без Бога. Як говориться в людях: він був змінений, а потім вдунули Духа, і він зробився чоловіком. Це буде добре. Але Бога як такого люди ніде не бачили й не можуть бачити. Він є в житті така одиниця, про котру може чоловік усяке припускати. У нього є слуги, народжені в природі. Вони між Богом так стали в житті вірити, начебто цього в житті не було. Один не кидав йому помагати, у іншого з’явилось: цьому всьому, зробленому Богом, він став заважати. А раз дві сторони є на білому світі, уже це не життя є в цьому ділі. Якщо чоловікові не дали його можливостей, щоб він виконував, уже недобре.

    35. Це було в історії життя чоловіка, там де робилось на наші землі отцем. У нього було два сини, один слухався отця, другий – ні. Один у двір тягнув, другий – із двору. Отець є отець, він старався обох задовольнити, того не образити й того не залишити. Так він і вчинив, не став заперечувати синам. Одного держав біля себе як такого трудівника, він отця не забував, його як отця шанував. А другий не послухався, став вимагати свою частину. Він йому віддав як такій особі. Він одержав і поїхав туди, куди це треба. Там ці засоби витратив, зробився таким, як і не був у людях. Він старався своє загублене життя відновити. Він пішов, як і всі ходили, у найми. Залишитись було недобре в чужого чоловіка. Він його примушував, а йому як такому не хотілось бути підлеглим у якогось чужого чоловіка. Він згадав про отця свого рідного, і пішов до отця рідного в слуги найматись.

    36. Отець є отець своєму рідному синові, йому було в цьому ділі жаль, але поробити в цьому всьому ніхто не зміг, крім як це саме вийшло. Але в отця як такого росла й розвивалась ця ось власність. Хіба він міг забути рідного свого неслухнянця. Він жив добре як отець, а син із свого самовілля  прийшов до отця. То його рідний отець ради його приходу бенкет утворив від своєї радості. Брат був у полі, він там працював, своє життя в труді будував. Він про це діло узнав, став не так до отця в очі дивитись, став на нього гніватись. А отець йому теж так само сказав, як рідному синові. Синок, жаль його, вистачить тобі, вистачить йому. Прости йому, як дурню. Нехай ми з тобою за це діло відповімо. Нам ніхто не скаже, що ми вчинили не так. Ми свого рідного брата пригорнули. Він згадав отця й також тебе, синок.

    37. Це його така історія була. Хіба цю історію зможемо зупинити. Вона починалася людьми, вона людьми закінчиться. У людей на це нема ніякої свідомості, вони всі психічно хворі. Їм дай, вони більше нічого не розуміють. У них одне – щоб у житті був прибуток. А коли в них є збиток, вони жити так не зможуть, умирають вони. Я, як Учитель, є в людях, хочу про це сказати. Це все, що ми в цьому зробили, для нас є смерть від цього діла. Від цієї смерті жоден чоловік у своєму житті не уникнув і не відійшов. Як цього ось людям хотілось, але вони нічого такого в цьому не зробили, бо життя таке в людях склалось. Адже в природі дві сторони, у котрих ми як люди змогли жити. А люди в своєму житті вибрали одну путь хорошу й теплу, а від холодного й поганого стали відходити.

    38. Ось що вони в природі зробили: проявили не любов, а свій каприз, свою незадоволеність. Чоловік у цьому залишався незадоволеним. Він не став природу любити, не став її цінити як таку, а навпаки, став по природі шукати. Він її як живу знайшов і на ходу її своїм зарядом догнав і вбив її. Хто ж за це ось діло тебе пожаліє? Кров – за кров. Ти – її сьогодні, а завтра вона – його. Нехай узнає. Як люди живуть зі своїм здоров’ям? Уся надія на щастя. Хороше живе – він радується цим, живе погано – він плаче. А щоб цього в нас не було, ми в природі не заслужили. За наше нехороше, що ми їй зробили, вона на нас напала своєю виразкою чи грибком, від чого засобів не знайшли – ми вмерли.

    39. Ось, що ми в природі самі зробили. У цьому ніхто не винуватий. А ми самі ввели в люди революцію, начебто приватна власність індивідуального характеру в цьому всьому залишилась винувата. Людям захотілось змінити декларацію, таке ось право. То отець розпоряджався сином при самодержавстві, а тепер радянська влада як така заступилась за сина, на допомогу запросила вчених, щоб вони навчили цього сина грамоті. Боротьба в природі за теорію, щоб чоловік був між людьми технічним чоловіком, а штучне робив без усякої помилки, хімію ввів людям. Треба була хороша й тепла сторона, вони за це своє життя клали в гріб. Їхнє діло – думати, а робити доводилося тяжко.

    40. Люди через цей ось весь учинок, через минулу темноту, через отця й сина по історії всього життя озлились, стали проти самих себе захищатись до самого вбивства. Місце колишнього царя Володаря карали, так він став застережений. У житті такого нового легкого люди не отримали. У природі як був ворог невідомої сторони, так він і залишився в людях. Ми це діло не зжили. Чоловік тяжко примушується, йому доводиться комусь підкорятись. До самої моралі люди вчать людей, щоб вони знали більше за інших. Йому доводилось іншими командувати. А сам в природі боїться холодного й поганого до неможливості. Вона його прощає в житті, щоб він від цього відмовився й не став цього ось робити.

    41. Його держить на білому світі його місце, його діло. Він звик у цьому командувати, тобто треба людей організовано примушувати, щоб вони робили, а він за рахунок цього діла жили. Це таке його вміння перед усіма. Він вчить людей для того, щоб вони його знали як високого звання та йому служили своїм спокоєм. Людям ученим за своє велике знання платили значно більше, ніж  всім. Їм доводилось жити легше й краще як усім іншим. Вони вважались по теорії розумними людьми. Їхнє діло – козиряти перед усіма. Хіба люди цього не бачать? Щоб від учених у житті було таке хороше, цього не було відомо людям. Вони знали й розвивали на собі технічне, робили вони штучно, хімія помагала їм жити. А щоб вони взяли без усякої копійки перейшли на практику, щоб зробитись у людях корисними.

    42. Досить вводити техніку, досить штучно робити, і хімія не повинна прогресувати. Ми повинні добитись від природи одного, щоб жити в природі за рахунок природного, за рахунок практичного діла. Не треба нам так через це все вмирати. Нам треба за рахунок цього ось жити, щоб не хворіти й не застуджуватись. Не треба цього ждати, нічого такого не робити, щоб через це зроблене не хворіти, не застуджуватись. Треба вміти завоювати ці ось сили, вони є в природі, ними треба скористатись. Але не які-небудь інші сили, вони мають бути природні. Сильнішого, ніж природа, нема нічого, вона всьому діло є. Вона що захоче, те вона зробить. У неї сили природні.

    43. Я багато говорив ученим людям, у них питаю. Скажіть мені, будь ласка, що було тоді, коли не було світла й тьми, а яка атмосфера була тоді? Ми не скажемо й не можемо знайти за це ось діло. А взялись ми за таке діло, котре нам не дало ніякої користі в людях.

    44. Ми в цьому ділі здоров’я своє втратили. Нас як таких зарили в землю. Люди, ми лежимо в праху. Ніхто ніяк не думає про вмерлого чоловіка. А в природі такій, як ми її маємо, нічого даремно не пропадає. Усе жило й живе воно вічно по природі. Але природа – це не фунт ізюму поїдати як такого. Вона нам на це все діло прислала такого чоловіка життєрадісного з думкою, з ділом усього Всесвіту в природі. Раз тіло прийшло до минулого, до початкового цього діла, котрому ми ждемо кінець. Щоб він і до нас прийшов, природа нам його не дає. Вона хоче повернути все назад. Прийде такий час: хто закопав чоловіка, він його й відкопає. Люди всі по одному слову оздоровляться. Вони самі цього діждуться. В одні двері доведеться ввійти, а в інші вийдуть здоровими. А коли тільки це вийде, то й люди будуть воскресати від цього всього діла. Тоді доведеться в славі своє місце в цьому зайняти, щоб людей за їхнє порушення осудити. Я в цьому отримаю всякого роду довіру судити всіх людей за їхню помилку. Я цьому ділу є Паршек, мені довірилась природа, вона цим мене освятила. Я цьому ділу є Паршек, мені довірилась природа, вона освятила мене цим. Я в цьому є Бог. Йому як такому треба буде вірити. Він прийшов зі Сходу, про це ось нам усім говорить. Ми йому не віримо, а він говорить.

    46. Так, так! Цьому всьому прийде кінець. За все наше, зроблене нами, він нас осудить. Де ж ми подівались такі, як ми є? Ми не побажали іншому того, чого хотіли самі. Голого не одягнули, а голодного не нагодували. Ми цього чоловіка бачили, але щоб ми його хотіли, цього в нас як таких людей нема. А він у нас спитає, як ми жили. Ми йому так скажемо: робили, гроші ми заробляли, їли, одягались тепло й хороше, у домі перебували. А тепер він нам скаже: ну що ж, живіть по-своєму, а мені в цьому не заважайте. Я вашим не інтересуюсь і не хочу бути таким, як ви є.

    47. Я не хочу так жити: бути книжником, фарисеєм, лицеміром. Цього робити не треба, а ось це треба. Ви природу купляєте, її продаєте. Один час хвалитесь, інший докоряєте, ненавидите. У вас сміх один у цьому. Хочете доказати, що ви є люди такі хитрі, учені. А природа є природа. Вона для цього діла учить цього чоловіка, щоб він не знав у житті, що буде завтра. Він не жив, а приготувався зі своїм добром. У нього в голові думка підказала, що йому як такому доведеться зробити. У нього є для цього одне й інше. А щоб у житті точно вийшло, щоб зробити й не помилитись, цього чоловік не зумів. Він зі своєю такою технікою та штучним не вгадав, прорахувався.

    48. На землю ліг лід, треба колесам крутитись, а дорога була крута. Я йшов по цьому ось місцю роззутим. Я не був технічним чоловіком у той самий час, а сказати я сказав свої слова. Уся техніка зостанеться позаду, а я легко вийшов і пішов по цій дорозі. Але якщо забрати в природі все технічне діло, то чоловік без цього всього не зможе природою оточуватись. У нього безсилля не дасть йому ходу. Він повинен своїми ногами піти, а він не зможе йти по такій дорозі. Його, як такого безсилого, непідготовленого в цьому природа вб’є. Так тут у цьому всьому ніяка техніка не допоможе. А природа природного характеру всякого чоловіка живого збереже.

    49. Я в Туапсе йшов по природі – стовпи падали, шторм був 12 балів. Я не побоявся вступити в цю хвилю – як вона себе тут же заспокоїла. Це був у житті моєму перший початок. Я тоді нічого не їв, і не збирався я їсти. Переді мною лежав час 12 діб. 12 діб я повинен протерпіти й у морі просидіти. Це моя була така практика. Я в морі, як у ванні, сидів від 23 листопада до 5 грудня. 5 грудня прийшов у Сочі. Якби ви побачили: тоді під ноги мої який сніг природа на землю поклала для мого приходу. Я йшов по ньому, як Дух Святий, мене від ніг до голови він оточував.

    50. Люди мене тоді натовпом до самого міського пляжу, біля Рив’єри, до моря проводили. Люди примусили мене піти в глибину моря, де я там просидів без дихання. Не знаю, скільки. Знаю добре, рятувальники сіткою мене витягнули такого, ні в чому не пошкодженого. А в трусах моїх акт про моє здоров’я зберігався, хто я був такий. Міліція міська мене вивозила на вокзал для того, щоб я їхніх людей не заводив в оману. Депутати були в мене на прийомі. Я їм так говорив. Зупиняйтесь на істині. Я хочу, щоб люди ці умови перевірили як такий цей факт у людях.

    Багато місць таких, де були великі чудеса на мені. Армавірська районна лікарня, вона на місці стоїть.

    51. Тоді був головний лікар Нефедов. Це було без участі його. Він приїхав, а я теж до нього прийшов, щоб він мене прийняв. Я поставив на ноги хворих, а він мені говорить на мої такі якості, щоб я не заважав їм, а віз їх у Москву. Ви думаєте, що я не поїхав у Москву? Поїхав, зустрівся з лікарями. Пам’ятаю, зі Стуковим говорив про це. Він мені так сказав: якщо я буду цим займатись, вони дорогу таку мені давали, де Макар телят своїх не пас.

   У Ростовській районній ОРС в Ростові на Дону, це організація солідна, Алімов директором був, а адміністратором Борецький, по фінансовій частині й інші. Обстригли, побрили й скоротили. Я знаю добре, що я тоді помагав людям.

    52. А щоб помогти! Вони скоротили й потім зробили психічно хворим першої групи.

    Це не все випробування мого життя. Під час шефства Гітлера в Росії, він свою перевагу мав, а я окупований ними був. Я зустрівся з Паулюсем, він мене зрозумів і дав свою згоду мою ідею піддержати: переписав довідку з руської мови на мову свою і приклав свою гербову печатку. Я, як атомою, володів при їхньому режимі. Вони криком кричали: «гут пан», «гут пан». Вони, усі офіцери, мене як такого запросили в Берлін. Я не відмовився від такого візиту. З «гут паном» їхали, вони мене везли разом з вербованими. А чому вони мене передали в Україні поліцаям? Вони мене як такого зрозуміли, але не знали моєї таїни.

    53. Вони вирішили доставити мене в гестапо, везли зі Знам’янки, у Дніпропетровськ я був доставлений. Мене берегла природа. Я із солдатами німецької частини вів через перекладача розмову. Солдати були задоволені мною, кричали «гут пан». А «пана» солдат німецької армії взяв під рушницю й повіву у комендатуру. Там стояв мотоцикл, вони мене посадили в нього й возили мене всю ніч. А мороз був жахливий. Вони мене в цю хвилину, коли вони билися з руськими 22 листопада 1942 року. Я терпів не даремно. Моя була просьба перед природою, щоб руський солдат узяв над німцем свою перевагу. Так воно й вийшло. Природа послухалась, вона помогла руському солдату цю силу мати.

    54. Німці втратили свою перевагу, покотились вони назад у Берлін. Я 27 діб у гестапо зберігався, робив те, що треба для фронту. Моя мисль лазила в голові Гітлера, заочно пробуджувала. Німці не дурні політики. Фашисти, а в мене спитали: «Хто в перемозі залишиться?» Уже вони стали відступати, моя мисль завоювала те, що нам треба. Ми зі своїми солдатами взяли перевагу свою. Німець програв у війні через Паршека. Він своєю просьбою поміг фронту. Після цього всього пластинка стала відходити на захід. Німцю не везло. Паршек не хотів так ворога вбивати. Йому хотілось між воюючими сторонами любов увести – таку перемогу.

      55. Паршек не давав своєї згоди в цьому за таке діло людей повбивати. Паршек німцям так сказав: по своїм місцям розійтись. Руські – на свої землі, а німці – на своїй. Німці не заперечували цьому, але люди руської землі не зрозуміли моєї ідеї, їх примусило незнання про мене. Я академіку Віденському так говорив, щоб Сталіна упросити. Віденський так мені на це все відповів: «Сталін нас із тобою розстріляє». Я припинив це діло робити.

    А скажу прямо про внутрішнього й зовнішнього ворога в людях, народженого людьми. Ми його не знаємо й не можемо знати, а він є. Чоловік природно оволодів природою, з нею в любові подружив, вона йому в усьому помагає. Найголовніше в житті чоловікові – його здоров’я. А технічне, штучне, хімічне озброєння, воно буде в людях безсиле.

    56. Тому що люди мають своє бажання жити в природі, а природа відбирає в них ці сили і вводить свою породжену людьми смерть. Це – невмираючий, вічно існуючий у житті ворог. Які люди не народжувались на білому світі, вони були безсилі в природі, технічні люди, штучним огороджені, з хімією. А от тепер прийшов чоловік зі сходу. Він – практик природного характеру, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Нам усім прочитає свою написану ним “Перемогу мою”.

    По ділу своєму я – самородок. Моє джерело – це моє загартування-тренування. Я один на білому світі труджусь на благо всього світу для людей.

    57. Учусь у природі, хвалюсь перед світом. Істинно хочу сказати про самозбереження своєї клітини. Моє серце молоде загартоване здорове – серце 25-літнього чоловіка. Мій у цьому вихід. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї такої смерті. Я живий чоловік, дихаю сильно, а от говорю різко не про якесь чудо. Я говорю про природу, про фізичне явище. Це найголовніше – чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження – миттєве оздоровлення центральної частини мозку. Люблю й уболіваю за хворого, знаю його душу, знаю його серце, хочу йому помогти.

      58. Струмом убиваю через руки біль. Це не слова нам говорять, а все це робиться ділом. Моя рука Владика, вона пише правду. Ніколи про це не забути. Дуже справедлива просьба моя така. Мене треба буде просити – будеш завжди здоровим. Кому це буде не треба, юнаку молодому? Та ні. Шановні мої люди, це – світове значення. Нам усім треба матір природу любити, цінити й берегти, як своє око. Це буде одна з усіх правда. Не хвороба відіграє роль проти чоловіка, а чоловік – проти хвороби.

    59. Нам треба вивчати вчення Іванова, щоб у тюрму не попадати й не лягати в лікарню, а жити в природі мирно, не лізти на рожен. Яка буде в цьому слава, якщо ми, усі люди, візьмемось за це діло й скажемо свої слова: здрастуй, дідусь, бабуся, тьотя з дядею та молодий чоловік. Ех і життя моє таке тяжке для всіх нас. Ми повинні своє серце загартувати, бути здоровими людьми. Милі мої всі люди, гляньте ви на сонечко, ви там побачите свою правду, своє оздоровлення, своє здоров’я.

    60. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Це приготовлено до двох тисячоліть. Земля нас, живущих на білому світі, не задовольнила в цьому, усіх прибрала до рук за наше все, зроблене нами на ній. Люди – це є ми. Усі ми лежимо на своїх місцях свого гробу в праху. Вони ждуть моє ім’я для того, щоб їх звідти підняти і примусити всіх до одного чоловіка за своє зроблене відповідати. Це буде, й обов’язково буде в людях, вони цього доб’ються.

    61. Їх оточить природа, вона дасть їм силу, освятить на віки-віків.

    Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

1978 року 14 лютого

Учитель

 

Набір – Ош. З тексту. (1302). (в1412).

 

    7802.14  Тематичний покажчик

Оздоровлення 10

Учитель історія: аеродром, Синельниково 11

Прийом  19

Учитель Бог  21

Чоловік зі сходу  28,44

Туапсе Сочи,12 днів у море  49

Війна 41г.  52-55

Отець, син, дух  15,20

Дух святий  5,28

Перший чоловік  21