Паршек. 1978.05.13. с.75.

Це треба.1978.08.15.с.20.

Діти наші. 1978.08.18.с.21.

Ти, я, чоловік. Я чи природа. (поч.) 1978.08.25..с.45.

 

 

Іванов П. К.

Паршек

 

1978.05.13

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Надя з хворими ногами, вона страждала багато років. Її таке бажання, воно її примусило тяжко жити. Вона мучилась, вона ждала. Я, говорить вона, уже робила й просила: «Учителю, дай мені». Вона просить уміло, просить і благає.

     Я всіх зобов’язаний приймати, для цього я такий народився. Мене не одна Надя повинна в цьому ділі просити. Усі люди, живущі на білому світі, кланяються за здоров’я, за своє таке життя. Воно його, такого бідного, ображеного чоловіка, оточило такою хворобою, від котрої ніхто  нічим не допоміг. Усьому діло – це я, Паршек,  сільський простий незвичайний чоловік. Можна сказати, нічого не знає, а природа йому як такому доручила й навчила в житті зробити. Мудро продумав і те, що треба, у житті людям зробив. Це є всіх наше життєрадісне здоров’я, нашому тілу життя енергійне.

     2. Ось вам і суть такого нашого життя в природі. Ми є кліщики землі, приклеїлись до неї головами й розумом, думкою всієї сили, всієї можливості. І так ми взялися за діло, а  в ділі є все. Те,  що ми робимо, не описати, не сказати. А щоб запам’ятати? Це неможливо. Ми з вами не пристали б і нічого не робили, а які наші умови й які є ми з вами? Можна сказати, ледарі. Не вміємо й не хочемо. А в природі є деякі якості, їх треба вміло знайти, а на це все є щастя.

     Скільки ми на білому світі жили, ми прожили, до одного чоловіка вмерли. А щоб ми жили так, як дорогий Учитель проходив та продумав! Та поробили й недоробили, узяли й повмирали всі люди, їх уже нема. А скільки у війну їх повбивали, їх теж не стало. І не стане такого  потоку.

     3. Він робиться людьми, вони все можуть зробити. Тому цього всього початку, як це робиться в людях, не хочуть. Вони характер можуть утратити й можуть це все знайти вони. У всьому роль відіграють люди. Їм треба віха. Дорога – від старого, кинути й піти, наблизитись до нового небувалого. А коли ми залишимо хороше й тепле й підхопимо холодне й погане?

     А зараз їдуть із Москви люди, вони будуть зустрічати 46-і роковини 25 квітня еволюційної ідеї мого в природі життя. Вона така нікому не заважає, а своє живе між мертвим ставить тихенько, без усякого такого болю, без усякого такого крику.

     Ця система в людях проходить. Самодержавство й революція не дали ніякого задоволення в цьому ось житті. Як була вона, така смерть у людях, так вона й до сих пір сильна. Бідних, нужденних  валяла, і так вона до сих пір кладе в землю.

      4. Нема ніякого нового. Ворог був, він є повітря, є вода, є земля. Якщо тільки розібратись із цим ділом, вони нам народили дитя. Ми його зустріли живим, зробили йому в процесі техніку, оточили його штучним, а хімію ввели. Спасибі не сказали за це. Пустили вогонь, зриваємо на шматки, плавимо ми на чавун, на залізо, на сталь. Із цього в нас виходить який за ліком супутник і що він нам дав? Він дав нам відро порожнє, а ми там води не набрали, спустили його на землю. А ворог, він був у людях, так він залишився. Ми пекельної мислі не знаємо, вона може появитися з нічого й стане робити.

     Це я такий чоловік, народився, як і всі люди, живий, енергійний. А ми, люди такі, живущі на білому світі, багаті люди, живемо хороше й тепло, усе в нас є.

      5. Зустрічає мене природа зимою снігом бурхливим у заметах, а люди – по-своєму: по-технічному, у штучному, у хімії, по-шахтарськи. Що було, те й мені подали: одяг, їжу й житловий дім з усіма вигодами. Живи ти так, як і я починав. З найменшого діла мене вчили і довго впроваджували теорію. Практично трудився в шахті, на заводі. Сам себе вів, щоб краще за всіх, 35 років цю чужу систему до самої свідомості, що визначалась буттям. Усе це, що робилось мною, я не визнав за істину. Став із цим розбиратись, діло знайшов. Найголовніше – у людях є могутня й невмираюча сила. Я став їм служити, їм своє здоров’я через руки передавав.  Я лише б доторкнуся до чоловіка, і нездоров’я десь дівається. А тепер приймаю через весь організм розумом. А тепер жду таке в людях: такий час, таку силу, коли самі хворі попросять.  Усіх людей хворих виведу як таких.

       6. Це тоді, коли тюрми звільняться, адміністративна особа відмовиться, відійде, її не стане. Їй не буде чого робити. Люди не будуть злочинцями робитись. У них народиться свідомість і те прийдешнє буття. Те, що було в житті, його більше не буде. Люди ховатися зі своїм добром не будуть. Усе стане просто, кожному чоловікові доступно. У людей буде інший учинок. У людей свого рідного не буде, а буде спільне надбання. Це все зробить природа.

     Якби не вона, я в житті не був таким, як люди мене бачать. Вони його не знають. А коли вони його узнають, то не так заспівають. Їхнє діло - одне, і друге  треба робити. А коли зроблять, у них вийде живий факт, у чоловіка його хвороба щезне. Ось які є між нами діла такі. Ми самі це ось робимо.

     7. Ледь щось таке, уже, кажуть, захворів. Похворів, похворів, і вмер на віки-віків. А щоб інше щось знайшли й сказали: не хворіє, а живе, і не думає вмирати. Краще було б таке діло, котре примусило жити й добре. Ось тоді-то можна сказати: ця історія істинна. Вона до сих пір жила, живе й буде вона жити.

     Якщо ми з вами за це ось візьмемось, ми обов’язково цього доб’ємось. Наше таке діло: ми будемо жити, та ще як будемо жити. Цьому кінця не видно. Це ось наука, із наук наука.

     Вона хоче таку науку мати? Вона на одному місці не стоїть. Сьогодні – таблетка, завтра – шприц, а післязавтра нам, якщо це все не допоможе, - ВТЕК. А ВТЕК списує актом. Багато лежать у постелях безпомічно.

      8. Так ось я вас як ніколи просив, щоб між нами був Покровський, Блохін і Ніколаєв, помічники моєї душі та серцю, на кому я повинен базуватись. Питаю: що ви зробили за моєю просьбою? Я вас таких ось просив, щоб ви помогли в моєму такому ділі. А Блохін, що ви зробили з тим листом, котрого писали самі хворі. А ви злякались, чи не хотіли, щоб появлялись до вас.

     1978 рік. Ми в ньому як такому живемо та думаємо. Зробити доводилось дуже багато діл та ще які діла були. Усе робилось чоловіком. Він цей час ждав, а він десь такий день. Для цього всього сонечко так само приходило щодня таким, погріє променями своїми, а потім іде. А те, що було в природі, його нікуди подіти. Як було повітря, так воно залишилось у своєму такому ось житті. Вода теж була на білому світі, так вона й є сьогодні.

      9. А земля,   як вона була на білому світі, так вона і до сих пір жива й енергійна на собі живе держати, особливо чоловіка, озброєного технічно, штучно, а хімію ввів. Здавалося б, у цьому всьому жити та жити, а природі не по душі їхній учинок. Він був такий, він такий у житті й залишився: до цього всього любові нема.

     Атмосфера все нам родить і дає свою славу. Вона своїм магнітом, своєю правотою держить усіх нас, людей, у праху. Вони там лежать, ждуть його приходу на Чувілкін бугор. Я буду визнаний як такий усіма людьми всього світу. А коли  будуть говорити про це люди всього світу, то тоді й стане на арену для всіх нас безсмертя. Це буде й обов’язково буде.

     Говорять люди: ми знаємо всю молодість Паршека. Він був пустун із пустунів. Боявся природи, як і всі люди.

      10. А як же йому ці сили дались, він між нами був такий? Усьому діло – це сама природа. Вона це все зробила на Паршекові, він нею освітився, став бути таким, який тепер він є. Ми всі цьому ділу поклонимось низько до самої землі за все, зроблене Паршеком. Він – спаситель усього світу, у людях тих, хто знає Учителя й кому він дав здоров’я.

     Це він є Бог землі. Як ви скажете про нього, якщо він відкрив очі жінці в Магнітогорську? Ми його назвемо Богом усієї нашої землі.

     Ми будемо, що Святого Духа; здорове тіло - здоровий дух, а ми його не маємо в собі. Ми - бідні в цьому ділі люди, оточені технікою, штучне зробили, хімію ввели. Якщо це все в нас забрати, то жити буде нічим.

     11. А сили Паршека, вони живуть тепер і будуть вони жити без цього всього. За 46 років без усього цього тисячу разів можна вмерти будь-якому чоловікові. А Паршек, він це здержав своє. А якщо він це здержав, уже йому є заслуги вічно безсмертного чоловіка. Ура! Нашому Паршекові,  Учителеві дорогому.

     20 квітня 1978 року не треба було йти на переговори, а пішов. Мене діло ідейне примусило, щоб я знав про сон, що прийшов. Він мене обстриг.  Я бачив себе: за маленький палець великої ноги зачепився, до крові об асфальт розбився, як ніколи впав, праву сторону грудей забив і сильно.

     Я багато на це ось робив. Нужденному подав 10 карбованців, сам собі сказав: я, мовляв, даю цьому чоловікові за те, щоб у мене не було ніякої хвороби. Ось кому я віддав: вона одержує 23 крб., ніхто їй не поможе. Нужденна особа ця мама. Я її розпізнав до тонкощів. Тут мені як такому скаже наша мати-природа, що я неправий?

      12. Я був, я є в природі, і буду таким, котрого на землі не було; і не буде він таким, як він себе показав. Це не народжувалось у природі. І не було такого між нами такими, і не буде.

     Щоб кого-небудь примушувати – нікого. Але прошу, молю, ціную, бережу, як око. Робіть моє діло. Є живий факт: коли робити будеш це все, не будеш простуджуватись, хворіти. Усі твої існуючі хвороби щезають, а нові безсилі щоб напасти. Ось що Паршек у житті нам відкриває: запобігання всякому ворогові.

     Учитель нас усіх учить. Ніхто, крім самого себе, не винен. А винних б’ють. Учити теоретика не треба. Треба своє установлювати, а іншому не заважати. Ось еволюційність одна з усіх, вона була, вона є, і буде вона. Партії не було, а створили її люди. А еволюція є свідомість і буття тут. Без потреб жити треба й уміло.

      13. Ховатись не треба - любити треба природу як таку, вона нам простить. Еволюційний чоловік, він прийшов на землю не з чужим, а зі своїм живим енергійним тілом. А чуже є чуже. Йому треба, щоб чоловік був вільний у своєму житті. Це буде діло. Він – господар, захотів він – зробив, йому в житті  адміністратор не треба. Він сам знає, що робити в природі у житті. Він повинен мудрецем усе сам робити. Треба навчити себе, щоб увічливістю обслужити дитя, щоб воно розуміло, що його просять. Не треба присвоювати до свого ймення. Треба його вважати спільним. Ось тоді ми будемо жити незалежними. Зла ніякого між людьми не буде, а буде любов у всьому ділі. Зарплата малим, старим буде одна – 33 крб. Ображених не буде. Мало нам буде - усім прибавимо.

      14. Робити свідомим, усім треба свідомість, без усякої свідомості ми не будемо обходитись. Якщо треба, значить треба. Жити ми хочемо, значить треба життя будувати, це залежить від нас усіх. Ніякої тюрми, ніякої лікарні не буде, а будемо жити по-еволюційному. Хочеш робити – роби, не хочеш - не треба. Сиди отримуй те, що слід. Це все бережи, як своє добро є.

      Ми на цю всю будову запрошуємо весь світ, усе людство. Ми не відходимо ні від кого й не відгороджуємося ні від кого. Хочеш жити за нашими  умовами – приходь вступай у таке суспільство і живи з нами, такими правами користуйся. А щоб іншого чого-небудь, у нас нічого не буде, а буде між людьми своя рідна любов. Один одному будуть помагати.

      15. Захоплення - ніякого, воєн - ніяких. Усі люди рівні отримають права на життя спільного характеру, шукати в природі корисне в труді. Але не буде ні командування, ніякої юстиції, ніякого військового, ніякого насильства. А буде просьба одна з усіх наша, така вона є. Тому, хто просить, всюди  давалось, дається й буде даватись. А тому, хто стукається, відчиняється. Це було, це є, і воно буде. А тому, хто кричить, відкликаються й спокійно. Будуть усі люди почувати добре. А якщо всім добре, то що може бути від цього краще?

     Коли сам порушуєш це чуже право, сам самовільно, на це твоє все для всіх нехороше люди звикли дивитись і робити. Люди не навчились близько стояти до свого рідного. А чуже, воно є чуже, ніким не бережеться, а всіма порушується.

     16. Своє вважається живим, одухотвореним, а чуже, воно є мертве. Живе – це те, що ми почуваємо. А мертве - це те, чого не почуваємо. Це можна сказати про діло моє: вона вважається близьким, своїм.

     Цей день уже прощений. Ми залишаємо Красний Сулін і самі всі їдемо на Чувілкін бугор. Це буде еволюційне свято. Приїхали на цей ось бугор москвичі, моєї ідеї люди, вони цьому святу поклоняються. Йому вірять, як Богу, через їхню тяжку хворобу. Це все зробила наша мати-природа. Вона нам дає знати про стан у природі мокрою дощовою погодою. Вона проводжає, вона зустрічає живе таке тіло. Ось де жива скромна істина прояснилась і процвітала – число таке, котре можна було порахувати. Це є одне з усіх чисел. 51 чоловік, вони прийшли на цей бугор із любов’ю, хто як став йому, цьому бугру, поклонятись, на його вигляд дивитись.

      17. Це наше спільне благо, надбання нашого всього життя, уся в людях є любов невмируща, це життя. Ми їхали автобусом, нас віз легко Святий Дух, це була чиста невмируща правда. Оріхівка засіяла цим ось приїздом, нас оточило сяюче красне сонечко. Ми всі, як один, в один голос гучно закричали «ура». Це була в природі міжнародна любов. Ми на цьому бугрі згадали про нашого одного мученика, про ув’язненого та божевільного чоловіка всього світу. Їх як таких усіх давно треба простити й звільнити. У житті винні не вони, а ми, такі ось є люди, які примусили цих людей бути такими. А тепер їм буде така слава. Нам буде задоволення, якщо ми це в житті зробимо, у нас знання буде інше.

      18. Запам’ятайте: якби не ви зі своєю кишенею, зі своєю ненавистю, ви не побачили б такого чоловіка. Він вами народжений через вашу ненависть.

     Чуже не дало вам здоров’я, а відібрало його, поклало в ліжко. Він оточений адміністрацією. Його діло – лежати й підкорятись. Кому? Та тій особі, яка не заслужила слави, а сама одна заявила: «Ця слава всім». А ті люди, котрі не заслужили.

     Бугор – це місце моє рідне, воно кожного здивує. Люди на це все прийдуть і скажуть йому як такому: «Не роби, бо життя твоє коротке».

     Запам’ятай, мої слова є орган усіх людей. Вони мене зустрічають, і вони своєю любов’ю проводжають мене, мою ідею представили на всякому місці. Він був, він є, він буде. А люди, вони хочуть його такого бачити, він буде бачитись. А коли його не будуть бачити, то що це треба?

     Люди такі, а вони завжди думають, вони самі добре знають, для чого вони сюди приїжджали.

      19. Ось які діла, нас як таких умови примусили. Ми  всі, як один, сюди приїхали через Учителя, він нас таких нужденних, хворих привів. Ми приїхали сюди ради здоров’я свого. Тут для цього діла бугор на цьому місці люди бережуть, кругом його оточили житлові побудовані будинки. Повітря тут достатньо, нема  близько таких шкідливих умов для життя. Земля, ніким вона не займана, лежить зеленою цілиною. Одна тільки скотина там по ній ходила. А вода джерельна, сюди вона поступає з багатьох розташованих джерельних колодязів. Так що тут у цих умовах лежить для чоловіка одне багатство, одне здоров’я, хто цьому ділу вірить. Це не наука медична. Тут ніякого підкорення такого, щоб живому тілу хтось робив свою неприємність.

      20. Тут, у цих умовах, у цьому ділі шкідливого для життя нема, а є мінерал. Ви повинні знати, що в природі нема природного ножа. Вона за це все, що роблять люди для неї, - неприятель.

     Це ось таке є місце, до котрого йдуть усі дороги; вони робляться людьми. Їх діло одне – обов’язково на цьому місці бути. Учитель це місце вибрав, він практично вивчив як таке від самого заходу до сходу й від півдня до самої півночі, де люди живуть та розмножуються.

     Їх діло одне – щоб робити. А в природі діл непочатих більше, ніж тих, що робляться. Це діло не зробиться, з людьми це діло залишається, а його  життя закінчується. Ми з вами неправі: те ми робимо, чого не слід. Ось в чому вся суть, усе таке діло. Люди знають, що буде в житті з ними з такими.

      21. Ось які вони є в природі. Вони деруться на високу гору, їм таким хочеться на неї таку забратись і там на цьому місці що-небудь такого в житті зробити. Вони інших, таких само людей на землі, своїм умінням хочуть так перегнати, своє зроблене  їм показати й похвалитись цим ось самим. Нехай вони подумають про те, що в житті їм треба. Особливо вони шукають у житті такий вихід проти всякого агресивного ворога, таку зброю, котрою можна відвернути самого злісного ворога.

     У нас прогресуючий у всьому чоловік, він копається в природі, шукає для себе в житті простір. Йому хочеться в житті зробити те, чого в житті в людях не було. Це їхня таїна, вона робиться людьми. Вони захопили своє власне таке.

      22. На цьому місці вони придумують між людьми таке діло в житті зробити. Вони стараються своїй національності що-небудь хороше зробити, щоб їм як таким і їхнім людям від цього всього було легко. Цього в природі всі люди шукають.

     У них одна мука – це по природі в людях прогресує на тілі хвороба. Її природа садить. Чоловік, з нею він воює, проти неї озброюється, робить вогонь, палить, спалює умови. А природа в цьому природному терпить, вона справляється свої рани заживляти, це на інших  людей саджати, їм зброю для цього створювати. Вони без неї жити в природі не зможуть. У людей на це діло є вогонь, на шматочки це природу рве. Природа їх поодинці кладе одного біля одного.

      23. Як вона була в цьому ділі невмируща, так вона залишилась. А люди були сильні, розумово розвинуті, організованими людьми, командували до тих пір, вони були в житті своєму ділками. Їх діло виправдала? Вони ніколи цього не думали, що їм таким сильним в їхньому житті доведеться вмирати.

     Вони, ці люди, своїм умінням революцію ввели, самодержавство прогнали, зробили в людях Радянську владу. Самі вони стали розпоряджатися природою. Вона їм усе давала, їм дає, щоб вони жили хороше й тепло. Але про погане й холодне вона не забувала, їм це діло давати. У природі сили такі, вона на це все має, як у людей, усіх смертю задовольняє.

     Усі люди своїм розвитком дуже хворі, їх жде черга. Завтра іншому відкриє. Він, чоловік, своєю хворобою захворіє, буде він дуже хворіти, похворіє й на віки-віків умре, його не стане. Усі стоять у черзі, ждуть свого прийдешнього дня, він даремно до нас не приходить, когось із собою він забере.

      24. Це - сили природи, природна сторона, вона ні з ким не радиться, а всіх до одного підряд кладе й не жаліє. На це місце іншого ставить, його робить ділком, озброює проти самих себе – це ж люди людям заважають. Вони мають свою національну зброю, вони самі себе захищають. Ця кров, вона лилась між ними, вона ллється до сих пір ними за свою рідну національність, (вона буде литись)  до приходу на землю Бога, він їх утихомирить.

     Це всьому діло є Чувілкін бугор, він до себе діждався Учителя. Він прийшов на цю землю не вибирати своїх, він прийшов до всіх однаково, усі для нього є люди. Він усіх, усі національності любить і хоче сказати про своє діло. Воно – це є всім вам однакове діло - любов природна, знайдена в житті своєму Учителем. Він це місце розкрив, він цим місцем огородився.

      25. Сюди люди прийшли, не один, їх прийшло сюди дуже багато. Усі вони сюди прийшли за одним здоров’ям. А про це здоров’я люди не знають, що робити?

     Це їхнє таке діло. Говорить чоловік: “Я повинен для цього всього ситніше поїсти та тепліше одягнутися, а в дім зайти з усіма вигодами пожити”. А на це все природа - велика. Вона, така мати, жде від нас від усіх милості, вона ж є для всіх нас мати. Ми ж, люди, своїм ділом у ній незадоволені. Нам треба таку матір-природу, (щоб) невідкладно давала, і давала безперестану. Вона говорить: «Я жила для вас таких, скільки не давала, і в усякий час дам, лише б ви задоволені були». А ми це все добро  прибираємо й собі забираємо, говоримо: «Моє». А тоді що хочемо, те й робимо ми. Це добро вважається не чужим, а своїм. А що чужим вважається? 

     26. Його тільки від чужих людей свої люди берегли, а своє чужі втрачали, втрачають на віки-віків. Щоб його зберегти від своїх, це не можна зробити. Воно міняється; то до одного, то до другого переходить - це природне. Так і рік, який приходить. Він приходить не однаково, а буває все однаково. До цього часу, що приходить, люди зі своїми силами готуються. Пори є чотири, вони різних сторін. У першу народжується,  у другу зріє, у третю знищується, а четверта – холодна зима. Сніг на землю випадає, а люди всі в халупи, тобто в будинки заходять. Вони приготувались із своїми технічними силами, із штучним і хімією.

     Чувілкін бугор – 25 квітня, він усього світу всіх людей земної кулі.  Він є Півмісяць і Червоний Хрест, міжнародне здоров’я. Сюди прийшов Учитель зі своїми силами для того, щоб урятувати від нашого ворога все людство, щоб між ними всіма зародилась в їхньому тілі любов.

      27. Вона повинна прийняти всіх нас, таких ображених, хворих у природі людей. Їх навчить Учитель, що треба буде в житті робити, щоб люди наші всієї землі не хворіли й не простуджувались, щоб їх природа вважала в себе через їхній учинок заслуженими людьми. Їх Учитель учить на благо всього діла, вони повинні це робити. А в ділі - усе наше життя, воно нас зберігає. Ми в ньому виходжуємо серця, наші душі не хочуть бачити в себе всякого ворога. Ми  не хочемо, щоб у нас над людьми адміністративна особа. Щоб  молоддю не командували, щоб її не примушували,  а просили в усіх умовах. Щоб наш чоловік не попадав у злочинці, не хворів і не простуджувався, мав еволюційність. Щоб усі люди були такі.

      28. Щоб наші тіла живі про це діло говорили, а робили ще більше, ніж слід. Це вихід їхній. У цьому роль не відіграє хвороба, а відіграє роль сам чоловік. Кому це в житті не треба буде? Як тільки нам, таким усім людям.

     Що ми такого зробили й що в нас у таких ось є, якщо ми з вами такі ось люди в цьому всьому із своїм розвитком живемо хороше й тепло? У нас є економіка багата й політика, режимна тюрма, вона розвивається за рахунок злочинного світу. Також росте лікарня за рахунок простуди й хвороби. Ми – технічні люди, у штучному, хімією огороджені. Усе в нас таких є. Ми сидимо на своєму  облюбованому місці. Щоб ним чоловік який-небудь інший не заволодів і не скористався як своїм добром, ми його бережемо, як око своє.

      29.  Говоримо: «Це наше, нікому з усіх не дамо». Для цього всього робимо зброю, нею озброюємось, усім нападаючим говоримо: «Не лізь на наше, на нашу таку власність». Вона нами бережеться. Для цього ми озброюємось, робимо зброю, щоб від агресора відбиватись.

     Люди неоднаково в житті своєму розвинуті, в одного є можливість усе робити. Вони експедицію організовано посилають, готуються в цьому ділі знайти щось таке в житті нове людям. А як чоловік у житті своєму простуджувався, так він хворіє. Його оточило горе з бідою, він сам від цього не  зможе позбавитись: засобів немає, і не знайшлось для цього всього чоловіка, щоб нашому бідному, нужденному чоловікові поміг, щоб чоловік не мучився й не вмирав. Цьому ось ми з вами не навчились і не робили ми з вами, і не вміємо робити, щоб у житті це вийшло. Як умирав чоловік, так він і буде вмирати в цьому.

      30. Ми із своїм розвитком, можна сказати, для цього всього нічого не зробили.

     А ось наш Учитель. Ці засоби – це місце Чувілкін бугор. На нього як на такого без усякої потреби із природним тілом вийшов і руки догори підняв, гучним голосом закричав: «Моя перемога». Що ми в цьому всьому  на цьому бугрі маємо? Одне живе невмируще тіло від Адама років, тобто від адамових часів живе тіло. Лежить зеленню покрита цілина, весь струм, електрика, магнето. Кругом обмито водою джерельною, а повітря йде без кінця й краю. Це все багатство природне: повітря, вода і земля – знайдено в природі Паршеком.

     31. Він за цей ось бугор не раз зазнавав від охоронця порядку, ученого психіатра зі своїм розвитком за те, що Паршек зміг сам себе примусити близько стати до природи. Паршек не побоявся прийняти холодне й погане, а його за це вдарили по голові: “Він, мовляв, ненормальний”. Це все дало хороше й тепле.

     Нема  на білому світі такого місця, як цей Чувілкін бугор. Він через своє все є спільне надбання всього світу всіх людей.   

     Бугор Чувілкін, він для того на цьому місці відкритий. Він розташований вигідно для того, щоб на нього автомашини, автобуси сходили, народ приїжджав і від’їжджав.

      32. Ми цьому ось місцю своїми головами низько поклонимось. А потім зійти на нього, підняти руки догори і закричати «ура» цьому ділу. Для того це все робиться людьми. Вони роблять технічно, Арктику відкривають, космос завойовують – це все порожнє відро. А ось природна сторона природи: повітря, вода і земля.

     Чувілкін бугор, він нам народить без усякої потреби чоловіка, він своїм ділом покаже Бога. Він підрахує всі свої сили і скаже як усім живущим на землі в своїх умовах: люди, це є для життя все.

     Їм треба дорога. Чоловік вожак, він це став мати, показав свій слід, свою таку дорогу, цей ось бугор, його всі умови. Він нас усіх до себе запрошує. Земля незайнята ніким. Це місце, воно ніким не займається. Водою півмісяцем оточено, повітря там бушує з усією силою. А життя дається там усякому в цьому чоловікові, лише б він піднявся на цей ось бугор. Він свої руки підніме й скаже голосно: «Перемога моя».

      33. Учитель його або її покладе і прийме, своїми руками через організм сили введе, а потім поведе до колдибані, у воді скупає, пробудить нервову центральну частину мозку. Ось тоді-то спокійним будеш. Хвороби існуючі зникнуть, а нові хвороби будуть безсилі на чоловіка напасти. Ось що цей бугор, це місце, вам як чоловікові дасть. А чисте повітря пронизує голками. Для чоловіка це є одне здоров’я. Ніхто  в цьому не позбавить.

     Його як такого зустріла в його ділі природа, вона цим ось не задовольнила себе, узяла свій гнів на нього поклала. Їй як такій стало не по душі діло.

      34. Другий, це все діло він став робити сам особисто. А в ділі є в природі боротьба, вона примусила чоловіка те робити, що чоловікові не по душі. Природа, вона така матір.

     Цей бугор є в Ворошиловградській області, Лутугінського району, село Оріхівка, воно це місце має. Його як таке природа  Паршеку зберегла. Вона все зробила для життя всього людства всіх наших національних усього світу людей. Це місце, воно кожному чоловікові без усякої оплати доступно.  Чоловік повинен бути здоровим через це все. Тільки узнає про це чоловік, що в людях є такий для здоров’я бугор, то тут же зміниться його чи її здоров’я. Воно своїми силами оточене: водою, землею, повітрям і людьми. По землі треба буде ходити, повітрям задовольнятись, а водою пробуджуватись. Усе це люди й будуть робити на свою користь, щоб люди не хворіли, не простуджувались. Вони цим задоволені.

     35. Ми, усі люди, народились для життя, але нас із вами оточило в цьому наше незнання. Ми в цьому всьому стали робити для того, щоб у цьому жити. А жити доводилось не погано, а хороше й тепло.

     Учитель, для цього він у цьому ділі народився, цю історію сам створив. Його діло – про це думати. Мисль його привела прямо по дорозі в цю ось ціль на це ось місце. Я його, як Учитель, вибрав, практично вивчив, як таке примусив, щоб це місце було для всіх людей корисне. Учитель – ділок щодо цього. Якби люди знали про цю ось ідею, що вона така є, створена в людях Паршеком!

     Він сам знайшов цей бугор, пристосував його для цього ось такого діла. Учитель кричить із цього ось бугра по всій життєвій системі.

      36. Цього люди не знали, а тепер вони про це діло узнають. Це є початок. Лише б тільки чоловік, він у цьому зародився. Нам треба  один чоловік, він нам так само прибавить другого чоловіка, котрого в житті ніколи не було. А тепер його для цього народила природа,  вона його підготувала, поставила на ноги, міцність ввела, терпіння на це ось усе. Він на бугрі сам себе покаже як такого чоловіка: він не буде так їсти й одягатись, так і домом. Ось яка буде велика в природі історія, вона буде починатися на самому бугрі. Ми це все намічене зробимо. У нас на це сили є. Бугор примусить це зробити, він своїм магнітом притягне, як удав тварину.

     Чоловік – це письменник, це уболівальник за життя, він боїться вмирати через таке людське пекельне озброєння.

      37. Люди технічні так озброїлись. Якщо тільки почнуть воювати, цю зброю застосовувати, то землі не стане, вона зруйнується. Ці думки складаються в учених. Вони не знають, що роблять. Думають урятуватися від цього діла, від цієї війни. Вони пишуть, хочуть урятуватися від цього, приборкати. Мого діла не знають, Учителя не знають. Природу обманути не можна, вона в цьому сильна. Вона чоловіка народила такого, як він є: з думкою, з ділом, котрому довелось розуміти про цей Чувілкін бугор. Він нам доведе, він нам покаже все те, що треба.

     Це перший такий чоловік, він хворий, потребує допомоги.  Чоловіку треба помогти. Він нас просить як таких. А наше діло одне – чоловікові треба біду або горе прогнати, щоб йому зробилось легко.

     38. Це таке наше всіх завдання, щоб чоловік наш земний прийшов на наш такий бугор із своїм нездоров’ям із своєю любов’ю та цьому бугру поклонився, сказав голосно: «Учителю, дай мені моє таке здоров’я». Три рази він повинен сказати це. А потім після цього всього треба буде спуститись до води, до колдибані, вона повинна цього чоловіка скупати, пробудити як такого. Він нас просить, він нас молить, щоб йому помогли. Найголовніше – це буде природа: повітря, вода, земля. Умови бугра, вони дадуть цьому чоловікові здоров’я. А коли він це здоров’я на бугрі отримає, він нас ніколи не забуде, він скаже про це, де треба. Ми його голос почуємо, скажемо: «Спасибі». Це буде початкове ніколи не вмираюче. Від кого залежне? Ми доб’ємось одного в людях: миру, любові в усьому світі. Ось, що наша ідея несе - життя в людях. А ми про це не знали, не хотіли, і не  вміємо робити те, що робить Учитель.

     39. Він знайшов це місце, цей бугор, його на собі практично розробив. Тепер нестрашно буде на цьому бугрі босою ногою поступати: по цьому бугру сам Учитель ходив і думав, він прославляв кожного чоловіка, щоб йому в цьому було легко, ворог свої такі сили здав і не став мучити. Це турбота в цьому ділі Учителя, він у природі так думав та гадав про цього ворога, про цю істину, вона повинна пройти по всій нашій землі. Це все зробить наш великий цей невмирущий бугор.

     Люди про нього не знали і про це не відали. А тепер цей бугор, він не буде лежати так, як він до цього часу пролежав. Він розкритий своїми лікувальними мінералами. За них ухопляться всі земні люди. А якщо люди про це діло узнають, звернуть увагу, вони стануть робити. Їх одне бажання – на цей бугор добратись. На цей бугор будуть введені пільги безплатно добиратись.

     40. На цьому бугрі Паршек своє місце займе й кожному чоловікові через руки сили дасть, дасть силу волі. А сили – у природі: у повітрі, у воді та землі, - що нам у житті породило, те нам у житті перешкодило. А потім зжалилась і простила нам, дала можливість одержати здоров’я. Це не те, що багато піднімають. А наше є таке поняття, ось чого ми в житті добиваємось – життя в природі, але не смерті.

     А коли нам, таким людям, відчиняться ворота на весь світ, усю природу, вона таких ось нас усіх пожаліє, обніме й скаже нам усім свої любимі слова.

      Я тут зовсім не винна, винні ви самі; ніхто вас не примушував, щоб ви це діло робили; у вас ця охота народилась як ніколи, особисто свої сили ви в процесі розвинули, вона вас оточила. Якби ви не порушували своїм ділом природу, вона б вас не турбувала.

      41. А раз ви за це діло взялись, то не ображайтесь: це провина ваша. Я вам як таким мученикам прощаю. Ви не жили, а промучились. За вами гналась стихія й давала горе й біду. А цьому всьому ділу помагає Учитель, Переможець природи, Бог землі. Він прийшов на землю для спасіння в житті.

     Люди дожились до того, хоч іди з життя. Розриваються бомби. Землі доводиться терпіти, а люди гинути будуть. Ось, до чого наша техніка веде.

     Спасибі скажу, і треба сказати цьому бугру, цій колдибані. Моє це початкове дитинство, а воно нами колись робилось. Ми ж - сільські необтесані хлопці, вони те робили, що треба. Із самої гори вниз старались бігти від жаркого сонечка у воду, купались ми там, дні просиджували. А тепер ми не купаємось, а пробуджуємо свої тіла, не літом, а зимою. Це все робиться всіма людьми. Кому не треба це здоров’я? Усім людям, які починають, цей бугор, цю колдибаню не забути.

     42. Такого діла ми  не знали й не робили, а старались це мати. Це є істина одна з усіх. Люди не зосереджувались, вони не користувались цим бугром, цією істиною. Учитель вірить цьому всьому зробленому, усе це, як якесь у житті джерело. Це не технічна в штучному сторона, хімією оточена. А просто можна буде це все назвати: це природна сторона природи: повітря, вода й земля – що нам, усім людям, дало необхідне живе й мертве. Живим задовольнялись, мертвим зберігались. Це було, це є, і буде це. А ось еволюційність іде, це не бувала одиниця, а знову народжена одиниця. Вона зачепилась за таку штуку, за таке ось діло, за цей бугор, за це ось місце, де земля покрита травою цілинною, каміння прикрашені видами.

     43. Самого Учителя бачили на цьому бугрі люди заслужені. Він першого чоловіка туди послав для випробування на ньому здоров’я. Це проба, великого життя проба. Лосєв Євгеній Федорович – козак, він письменник. Створив своє діло на багато тисяч карбованців. За своє все це дав мало, тому вся ця історія вченими заплуталась. Нашого письменника суд розбирав на користь нібито йому. Він із претензією. Його оточила невиліковна тяжка хвороба. Він звернувся зі своєю вмираючою просьбою до Учителя, щоб йому позбутися цього діагнозу. Він, за його такою розповіддю, де тільки не лежав у лікарнях. Йому доводилось попадати в Кремлівські умови, де лежать люди заслуженого характеру. Йому там подана одна палата, телефон, усі такі послуги їм, але  здоров’я такому не дають.

      44. Як була хвороба, так вона залишилась. Це його була образа на просту яку-небудь лікарню, у котру доводилось попадати. Він тут, як і всі люди незаслужені. Йому місце поки що коридор у зв’язку з нестачею місць. А коли буде місце, його переселять у палату, де лежать люди, на його думку, бики. Він недолюблював людей психічно хворих. У його розповіді йдуть початкові в сільському господарстві люди. Він вибрав ідею показати доярку, свинарку, тракториста, хлібороба. Він залізом не привчав хвалитись. Йому треба чоловік видатного характеру. Йому всі люди, що збились, котрі попали в біду, у горе, вони не люди, їх треба судити законом, щоб у його дусі виховати. У письменника рядки не виходить писати, він мертвого бажає, природи. Сам себе вважає чесним у труді чоловіком, дармоїда жене з життя.

    45. Одного часу я був дармоїдом: так учені вирішили. А коли ти захворієш, будеш хворіти своєю хворобою, куди підеш за допомогою? А помічник у  горі й біді – я; вони женуть чоловіка будь-якого в могилу, як тебе, діяча. Ти письменник, ти кореспондент, учений чоловік, подумай: за що ти живеш? Мені, як Учителю, показуєш першу цифру. Тебе рятує в цьому ділі карбованець, ти ним дихаєш. У тебе твоя тисяча, за них ти хочеш у людях побудувати школу, дітей учити. Це твоя така допомога, як ти сказав, еволюції.

     Він був ділок із ділків, дітей учив, школу свою мав. А ви спитайте про його послідовність, у житті що він робив? Людям чоботи шив, це його не задовольняло. Він умер в одного чергового по станції.

     Я, як Учитель свого діла, почув про твій намір виїхати з Москви в хутір, там купити дім і вільно жити. А здоров’я хто дасть тобі?

     46. Учителю, йому гроші не треба, він без грошей помагає. А ти хочеш отримати своє втрачене здоров’я, щоб ним у природі воювати, своїми словами оточувати бідних людей і за рахунок цього жити. Учитель таких письменників жене із землі. Такому чоловікові життя нема в природі. А ця перевірка Учителя, так вона робилась, робиться й буде робитись. Того, що треба буде, його не минути. Умирати треба буде такому чоловікові, хто незаслужений, він не повинен жити. Чувілкін бугор любить правду. Я для проби своєї послав першого чоловіка незаслуженого, щоб він про це знав, що йому тут не місце. Бугор - для ображеного чоловіка, але не хвастуна історичного чоловіка. А таких ось віруючих в одне хороше нам не треба. Нам треба світоглядне, своє, життєрадісне. Не треба ця власність, нікуди непридатна. За це за все наша природа, вона нашого брата карає.

     47. Я приїхав із людьми з Москви в зв’язку зі своїм прийомом. Я ніколи не забував і не забуду про такий бугор, про таке діло, котре ми, усі люди, зробили на цьому місці. На цей бугор ми зійшли, і через Анну Петрівну гучно слідом за нею, за словами. Вона так сказала: «У честь нашого дорогого Учителя йому ура!» Вони всі гучно в один голос закричали: «Ура, ура, ура». А це було якраз біля села Оріхівка, вона ці дії в себе бачила, чула такий натовп, таких людей, котрі це діло робили ради Учителя нашого дорогого. Ми все це самі.

     Учитель на цьому бугрі через свої руки приймав, нам свої сили вводив, посилав у колдибаню всіх по парі купатись. Там їх як таких Валентина Леонтіївна, друг мого життя. Вона робить усе так, як роблю я. Вона мені вірить більше за всіх.

      48. Її мислі проходять по природі про мене такі, що це я є істина, я є Бог цьому бугру, цьому місцю. А всі люди теж такі  всі, як один. Вони цьому вірять і роблять для цього всього: вони в холодній воді купаються, повітря вони в себе тягнуть вдихом, видихом. А потім, коли чоловік із чоловіком зустрічаються, щоб один з одним здоровалися та свою ввічливість представляли. Про цей бугор істина залишилась, і люди залишилися задоволені.

     Чувілкін бугор  не так просто знайдено в своєму житті. Це місце нам, усім людям, назначене. На цей великий бугор назначено шефство мужчини й жінки, Учителя помічниці, другої особи, котра прийшла в життя, джерела першого початку Паршека в природі. Вона виконує всі накази Учителя.

      49. Це таке було перше еволюційне діло – примусити такого розумника, такого письменника на це все погодитись. Таку експедицію два чоловіка на це ось місце таке послати – це перший початок, зроблений Учителем. Вони поїхали туди на бугор під командою, їх для життя послав Учитель, щоби про це діло знали всі природні люди. Вони в природі для цього всього не мали ніякої такої в житті своєму зброї. Поїхали вони без усякої такої потреби. Вони поїхали туди не до мами, не до папи. Їх послав туди сам Бог Паршек. Він передусім підготував цього ось чоловіка Лосєва, він хворів на невиліковну природну хворобу, він стояв на порозі смерті. Його оточила природа, як письменника, як теоретика в цьому всьому.

     Він своїм поняттям, своєю такою історією по білому світу прокричить своє гучне «ура». Йому як такому, як істині, вчені повірять: він кореспондент.

      50. Його слова понесуть у природу правду, вона виявилась на Чувілкіному бугрі. На нього поїхав сам кореспондент, довірена особа партії, письменник. Він тепер про це повинен писати людям одну з усіх у природі правду. Вони туди поїхали за здоров’ям, їх там прийняв бугор, він їм дав свою невмираючу силу. Вони повинні погодитись із силою Учителя. Він їх послав для цього діла туди злими, не ситими. Вони туди відвезли смерть від живущих людей, а тепер привезли життя мертвим людям.

     Ця ідея Учителя, вона нас таких не годує, не поїть: без усякої потреби ми, усі люди, навчились так жити. Учитель нас учить: хочеш жити – іди на бугор. Він там тобі дасть твоє наявне здоров’я, ти більше не будеш так умирати, як ми з вами назавжди вмирали.

      51. Я, як автор, про це діло пишу, хочу всім людям довести про це велике місце, про цей бугор. Він, такий бугор,  нами всіма зберігся, тепер він живий, що воскрешає. Ми цим ворога переможемо, нам не буде страшна нейтронна бомба, вона не буде треба. Ми з вами не будемо в житті ворогами. Ми через цей ось бугор зробимось у житті вічно невмираючі друзі. Між  нами зав’яжеться любов. Ми полюбимо природу, берегти будемо її, вона нас пожаліє, не буде нас таких карати, ми будемо в ній заслужені. А заслуги ми одержимо через цей Чувілкін бугор, через наше це місце. Його шефство нас оточило. Письменник, про це він нам, усім людям, напише своїми словами, розкаже як про якусь правду. Вона нас цим ось оточила: у нас, таких людей, потреба відпала.

     На арену прийшла еволюція зі своїми силами, свої дні як такі принесла. 

      52. Ми стали після цього всього не так жити, як ми до цього жили: простуджувались, хворіли й на віки-віків умирали. Ця історія нам усім нове принесе. Це Чувілкін бугор, він нам ці якості введе. Ми не будемо так важко жити, нас оточить легке, холодне й погане. Ми доб’ємось від природи життя, але не смерті. Ось де виявиться правда, невмируща ідея: їжа не буде треба, одяг теж не буде треба, дім житлового характеру не буде треба. А буде треба всім нам Чувілкін бугор, його такі життєрадісні умови, земний рай: один поруч одного впритул стоять. Нас не буде природа поодинці забирати. Ми будемо мати тепло спільного характеру. Не природа нами, а ми нею будемо розпоряджатись своєю ввічливою просьбою. Нам доводиться просити природу своїм умінням, своєю любов’ю. А любов є для життя все. Лише б захотів, твоя мисль іде по природі в ціль.

      53. А ціль наша всіх така в житті, щоб жити на білому  такому світі. Ми вмирати не станемо. Наше діло одне буде – умирати не станемо. Ось що нам бугор Чувілкін дасть. Ми це завоюємо, наші ноги це все зроблять, вони причепились до нашого бугра.

     Ми, усі люди, на ньому пороззувались, і гайда по цьому бугру. Ми постояли та прокричали, а потім зійшли в колдибаню, там покупались.

     Не знаю, що буде із цим ось після, що їм природа подарувала? Вона мене веде зі своєю ідеєю так, щоб 2000 років своє діло показали своє, зроблене людьми. Їх за це все Бог осудить. У цьому всьому ми самі винні, нас адміністратор примусив. Він запросив ученого, він прийшов до партії своїм умінням. А партія – новий етап життя, після революції стали жити не за управлінням отця, а за управлінням сина. Це не старе, не нове, нічого такого не зробили.

     54. А ось еволюція, вона так відкрила людям очі на Чувілкін бугор. Він прийняв Учителя, його освітив, як Бога в цьому, усю силу природну віддав, Учителя полюбив, навчив, як буде треба людям ці сили ввести. А люди живуть по-синовому, від чого робиться погано. А тепер ми вивчили цей Чувілкін бугор такий, практично розпізнали.

     А що там в історії цього діла робиться всіма нашими ідейними  людьми? Цьому ділу вірять усі. А робити роблять точно всі. Два рази в день холодною водою купаються, самі себе пробуджують. Люди з людьми ввічливо здороваються, говорять це все голосно: «Здрастуйте». Якщо зустрічаєшся один на один, знайомий чи незнайомий – твоє діло їм сказати: «Здрастуйте, дідусь, бабуся, дядя, тітонька й молодий чоловік». Твоє діло – їм так сказати, а вони як хочуть. Слідом за цим самим: люди повинні між собою шукати такого чоловіка, хто в своєму такому житті живе бідно. Його треба знайти, у ньому зрозуміти його нестаток: чи треба буде йому ця поміч? Так, без усяких слів не дай. У цьому сам собі скажи: я, мовляв, цьому чоловікові даю 50 копійок за те, щоб мені нічим не хворіти. Потім віддай без усякого осуду такого. Тепер, треба протерпіти: не їсти, не пити 42 години. Цей час, ми його знайшли як такий, від суботи до неділі до обіду. У 12 годин треба сідати їсти. Перш ніж їсти, треба до природи вийти, підняти  обличчя вгору й потягнути три рази повітря через вдих і видих, сказати: «Учитель, дай мені здоров’я». Після цього. Харкати, плювати на землю не треба; не треба пити вино, курити.

      Ця історія нам усім дасть корисне в житті. Ми робимось здоровими людьми. Ви думаєте, про це діло я так мовчав, нічого такого не робив.

      56. Я теж з ними разом, не одна така орава. Сідав разом, не їв, їм допомагав думкою, як треба дати опір ворогу. Ми його в собі маємо в усякому й кожному місці. Це ж є злісний ворог, йому в природі доводиться нападати із зовнішності та внутрішності. Це природа, у ній є люди, вони проти себе злі, ненависні, як і природа. Ми ж ліземо на неї рожном, а вона нас за це все – недобрим. Чим хоче, тим і покарає. Вона є всім ворог, він завжди на чоловіка нападає, як ніколи, на живе. Нападає зло на зло, ненависть на ненависть, це природний процес. Лише б тільки чоловік захотів, він своєю думкою доб’ється. Це його надумане таке – для природи капризне діло, воно робиться капризом. Учитель це в природі зрозумів, розібрався з усіма її діями. Вона не любить мертве, не любить чуже, а завжди тримається свого тіла.

      57. Ось які в природі діла, котрих дуже багато, і всякого роду вони є. Ми  з вами так з перших своїх днів узялись їх робити, робимо щодня, але щоб зробити, у нас із вами не вистачило сил. Ми його недоробили, умерли на віки-віків. Це все наробила природа. Так Учитель нам, усім учням, говорить. Ви ж є люди, природа, вона вас своїми силами оточила.

     Якщо тільки почате Учителем ми не підтримаємо, ми це не будемо робити. У нас із вами нічого не вийде. Ідея така перед Учителем. Треба буде по-людському так жити, як вони живуть? Зустрічають весну, готуються. Те вони робили, що роблять по-своєму люди передчасно. Вони ще не жили, а хочуть жити попереду. Усе є на білому світі, одного тільки здоров’я немає: ми його як таке в житті  своєму загубили.

      58. Щоб його знайти, ми цього не навчились. А ось у природі робити цяцьку або яку-небудь зброю – це ми вміємо й робимо. Це наш такий ось у житті ризик. Ми з вами - картярі, уміємо, знаємо добре, у що грати. Це найазартніша гра в людях у буру або «21». Якби була можливість одна з усіх, це наші будуть гроші. Усі люди, весь народ, за них живе, їх як таких на своєму місці в труді заробляє. Якби знали, що із себе представляють у житті ці ось гроші, люди в житті не намагалися б їх придбавати.

     Учитель, так нам він говорить: гроші – це в житті ніщо. Ми за них робимо, нам платять за труд, ми отримали їх, от зберегти не змогли. Нас примусила кишеня, вона неправильно чоловіком зроблена. Його діло - чуже. У кишеню може хазяїн покласти, а  от витаскувати з кишені може їх, як свої, не хазяїн.

      59. Це сюди залучився із своїм поняттям сам професіонал, розумна в цьому особа. Він уболівальник, він багато знає в цьому ділі, більше знає за цього хазяїна, хто їх у труді придбав. Це все зробив у природі чоловік у своєму труді. Як і кожний у цьому чоловік, він трудиться в цьому, його діло одне – це все робити. А професіонал, він так не робить, а сам своєю мислю він мислить. Він не робить, а уболіває дуже сильно за це. Він добре це ось місце знає: де люди зі своєю кишенею, там із своїм ділом він буває. Його, як такого чоловіка в цьому ділі, професіонал у цьому ділі зустрів. Це його така вміла робота бути в природі щасливим. А щастя не одному професіоналові, це щастя треба й пастуху, він пасе корів.

      60. А корова, вона любить догляд за нею, її треба годувати, а корм дається умовами, природою. Вона всіх нас своїми силами зберігає, вона не одному трудівнику помагає, щоб він мав своє невтрачене здоров’я.

     Чоловік – це є все. Лише б він захотів, його, як струмом, тягне до цього місця. Це місце, воно досягається всіма по своєму щастю. Захотів чоловік учитись, що його зацікавило. Він хоче бути міліціонером. А людям ця штука як така, вона не по душі. Він, як чоловік із законом, охоронець порядку, його діло – за хороше діло треба дякувати, а за погане корити. Усе це робилось людьми такими, як усі люди. Їх веде природа, вона всім така треба. У ній дуже багато хорошого, ми це в ній як такій хотіли отримати. А щастя: нам не повезло, не таке ось між нами, такими ось людьми, у такому житті.

     61. Я, говорить наш руський у цьому ділі чоловік. Скільки років уже пройшло від початку всього життя людського. Він став мати свій розвиток, уміння. Йому як такому в житті доводилось робити технічною стороною, штучним, хімією – усе це не те в житті. Ми, усі такі ось люди зі своїм поняттям, узялись за те, котре не всім подобається. Ми такі є в цьому люди: на одному місці не сидимо, нам треба в житті інше, одним ми незадоволені.

     Як до людей приходило приладдя, ця могутня в природі техніка? Вона до чоловіка як такого в житті прийшла для того, щоб людям було легко жити. А так чи інакше люди свого не добились: їм як таким природа не дала.

      62. Вони в ділі нічого такого нового, щоб їм таким ось похвалитись і сказати про це: ми, мовляв, зробили таке в житті, більше нам ніякого діла не треба. Це буде наше все. Ми цим ось самим не задовольнили себе, нас усіх оточив нестаток. Ми з вами далі пішли, шукаємо ми інше в неймовірному колі. Виступають учені люди зі своїм таким розвитком, з таким ділом. Ми це діло починали, робимо, хочемо його зробити, щоб у нас вийшло, щоб ми з вами більше такого ось не робили й не потребували цього діла.

     Наша мисль лізе на високу таку ось гору, щоб ми там дістали таку річ, нею так ось оточили себе, щоб ми в житті нічого не потребували. А коли знайдемо ці ось засоби? Ми тому вважаємось у природі бідними людьми. Нас природа за наше все те, що робимо, приймає як таких невмілих людей; ми з вами навчились так умирати. Ми з вами не живемо, а вмираємо на віки-віків. Що ми в цьому зробили? Та нічого в житті.

     63. Спасибі треба сказати нашому дорогому Учителеві за його все те, що він нам у житті знайшов. Це мінерал, це Чувілкін бугор, колдибаня, де люди роззутими поступають босою ногою. Радість одна прийшла на цю ось землю, котра повела себе по цілинній землі, по таких умовах. Вона цього чоловіка повела до річки в колдибаню, там у ній треба скупатись. Це ось такі умови, вони чоловіка піднімають на ноги. А потім він іде прямо до цих ось людей із своїм ідейним ученням із ділом на цей бугор, в ці ось умови.

     Воно нам усім знадобилось, це ось міжнародне здоров’я, воно потрібно чоловікові нужденному, хворому, тому нужденному, кого чоловік примушує. Він, як чоловік, чоловікові підкоряється, чоловік чоловіка слухається. У нього такого чоловік – слуга вічного характеру. Він цій особі вічно підкоряється. Учитель розбиває цю систему, це ось діло, а воно не доробилось, умерли на цьому люди в житті цьому. Гіршого не може бути, ніж це діло. Його робив чоловік, цьому чоловікові погано. То природа цим ось радується? Вона теж ображеною зостається в цьому. Люди розвинули все це. А раз люди це робили, у них те, що треба, не вийшло. А погане це воно погане й людям, і природі не по душі. Ця картина всім не по душі.

     Перед святом Перемоги, 8 травня, була зйомка моєї ідеї. Усе робилось для того, щоби було обнародувано в усіх людей.

      65. Це ж є істина, котра зберігалась у природі в умовах. Я в цьому ділі, у кіно, у своїй практиці разом із людьми, котрі прийшли на цей бугор за здоров’ям. Я їх як таких прийняв, їм ввів сили. Вони разом зі мною пішли в колдибаню, там разом зі мною скупались. Усе це в природі райське місце бугор показано чоловікові нашому земному, він повинен цим ось скористатись.

     Я повинен вам сказати, милі ви мої такі є вчені люди. Я з вами недарма зустрічаюсь, і хочу вам своє таке сказати. Є в житті такі діла: здоровий дух – здорове тіло. Доволі адміністративно над чоловіком чинити, не треба чоловіка примушувати, чоловіка не треба запирати. Йому за це все дати волю, вона повинна цим оточити. Це є святе діло для таких нас. Ми сильні, це в житті має бути.

      66. Це життя з життя, воно змінюється в умовах. Це є сама природа. Люди, вони свій характер міняють. Вони хочуть бачити в себе хороше, тепле. Це хороше й тепле, довго воно не буде жити, це все тимчасове явище. Те, що було або буде, як люди думають, воно ніколи не буде.

     Якщо тільки моя ідея в цьому проявиться, то життя наше таке ось зміниться: не буде чоловікові особи адміністративної в житті, свого не буде, буде одна свідомість.

     Різко зі своїм наміром, зі своєю кореспондентською роботою їм довелось так знайти. Їм здавалось: це діло неймовірне. Я, як такий чоловік, котрий народився в природі небувало, цьому ділу посвятив сам себе.

      67. Чоловік, він був запрошений у студію, де брались ці слова внутрішнього характеру, промова моя. Я їм по суті відповідав на їхні запитання, на їхні розмови. З ними робив вигляд фізичного стану. Ми вдвох, професор і я. Ілля Захарович, він є терапевт, побажав разом зі мною на арені постояти. А зйомка була така. Під електрикою брались слова, і найголовніше – це діло. Воно було не таке, як це треба. Ілля Захарович, він був дипломник, а Учитель, він природній чоловік, він практик. Його тіло не таке, як у всіх, воно не знайшло на собі неживого.

     Учитель не визнає мертве, він живе з живим природним характером. Це природа, котра збирається на бугор, на ті великі висоти, на ту можливість, котра повинна зберегти. Це буде живий невмираючий факт. Я в природі цього ось ні в якому випадку не боявся й нічого в цьому не страшився.

      68. Я був у народі Учитель, учу чоловіка для його здоров’я. Це все йде до того діла, котре треба в житті всім визнавати. Це є одна істина, з істини істина. Вона повинна відновитися в цих ось людях, у котрих ця історія повинна жити. Учитель сіє на цих ось людей своє зернятко, він ним огородився, з ним живе.

     10 травня. Ми залишаємо Москву. Те, що треба для такого діла, усю свою ідею не пожаліли, віддали. Люди вчені, вони взяли на штурм своєю зйомкою на екран телевізора.

     Ми з вами, усі люди, повинні проаналізувати як якусь справу. Я вважаю, це діло є святе, ним люди мають задовольнити себе. Цей фільм виправдає тим, що це буде треба.

      69. Це життєвий такий закон. Солдат більше служити не буде. Армія не знадобиться. Крадіжка припиниться. Хворіти люди перестануть. Усі до одного одержать одне – 33 карбованці. Тюрми не стане, лікарні теж не буде. Учитись так не будемо. Місця теж не стане. У людях проявиться життєва любов. Між національностями  війни більше не буде ніколи. Ось чого ми від природи доб’ємось. Умирати зовсім перестанемо. Усі люди, від цього діла вони встануть, їх як таких  підніме природа, вона нам дасть наше життя. Ось що ми з вами побачимо, це все життєрадісне. У житті нашому проявиться наше все на землі райське життя, бугор ми з вами для цього діла всі оточимо. Не природа нас як таких усіх примусить стати на свої такі ось живі довільні ноги, ми ними станемо на сніг. І так чи інакше буде одне.

     70. Варя так сказала мені, підказала свою невмираючу думку. Вона так нам усім сказала: «Я чула такі слова». Мені говорить про це діло, що ми отримаємо в природі. Вона мене не випадково таким ось показує. Ми його, як Бога, бачимо й повинні про це ось сказати. Це таке ось явище. Урожаю в цьому році не буде, і ми залишимось без усякого діла, нас оточить бідність, великий у цьому нестаток.

     Таке в мене було. Люди втратили в себе все, що мали, особливо від них відпала вся техніка. Вони всі залишились без нічого. Людям нічого було робити, вони не змогли робити, їх страх обкутав. Вони не знали, куди так іти. Я був теж у цьому ділі, як ніколи не знав, що робити або що творити.

      71. Ми з вами не так ось зустрічались. Це люди, вони стали як такі шукати на Учителеві його добро. Воно було таке життя, така справа. Ми її робимо і хочемо зробити найкраще, для всіх однаково. Щоб люди жили мирно, ніколи один на одного не робили, а жили рівними. Якщо одержать зарплату, то всім однаково: малим і старим. Вони таке ввели, щоб ненависті та зла ніякого. Люди людей будуть дуже міцно любити за їхній такий учинок. Ми в житті своєму мислити передчасно не станемо в природі, щоб ми робили те, що вчора намітили. Це ось сьогодні буде треба, ми без цього жити ніяк не зможемо.

     Тільки взялись за це ось діло, і тут же ми помилились. Нас зустріла така стихія, вона нам у житті перешкодила, у нас недостаток звідкілясь узявся, тіло зжало, щось неприємне відчувається – уже в природі є якась хвороба. А раз у тілі заболіло, і мисль не така. То мислити краще про це не треба, і робити в цьому не буде треба, і їсти в цьому не треба. У цьому душі легше буде, вірніше буває. І болі ніякої не буде в цьому. Здорове тіло – здоровий дух.

     Ми повинні з природою не боротись, її якості не брати, вони не будуть треба. Вогонь не буде потрібний, залізо не треба, снасть не буде потрібна. Шило з голкою не треба буде, ніж із сокирою, пилка не будуть потрібні. Землю як таку присвоювати не будемо, і вона не буде чоловікові потрібна. Сіяти зерно перестанемо. Усе це відпаде, усе це зробить у себе наш земний чоловік. У нього як у такого буде організоване внутрішнього характеру тепло. Те, що робить для себе чоловік, він цього не буде робити.

      73. Йому  їжа не буде потрібна, одяг теж не буде потрібний, житловий дім не буде треба. Чувілкін бугор – це буде чоловікові слава. Він його такого ось прийме, йому його життя дасть. Примусить сам себе стати близько до повітря, води, землі. Струм, електрика, магніт тіло оточить на віки-віків. Ось, чого люди доб’ються.

     У цьому ось ділі не життя, а смерть. Де б не починався в цьому ділі фронт, там і жертва. Яка б не була в житті війна між собою, вона починається з якогось спору. Царі зі своїми силами погордились і йшли на свого сусіда з ненавистю нападати. Людям доводилось фізично робити. Війна, вона не рахувалась ні з чим, ішли на смерть, у неї жалості ніякої.

     Так само в підготовці якоїсь осінньої роботи. Люди для посіву зерно готують, посіють його, кладуть під сніг, воно лежить усю зиму під снігом. Про нього чоловік не забуває, одне думає та готується до того, щоб цю роботу здійснити.

      74. Вона людьми робилась: рано вставали, пізно лягали. Для цього ось приладдя мали, живу силу таку мали. Її як таку годували, поїли, вона в людях велику роль мала. Треба було в ярмо закладати, щоб підводою вантаж якийсь доставляти. Це все робила тварина разом із людьми. Вони це ось робили б, якби не ці ось люди? Вони роблять самі це приладдя для того, щоб волочити, орати, робити грядку. Вони мали на це все діло зерно, його сіяли рукою, потім ждали свої сходи. А за природу не забували, просили Бога, щоб їм своєчасно падав на землю дощ, мочив землю та робив вологу, а посів гужем ріс, хазяїна веселив своїм  хорошим урожаєм.

      75. А буває стихія, випаде град, повибиває посіви. У природі все буває: радість і горе, сльози. Нарешті чоловік через це все помиляється.  Косовицю робить руками, косою. Сніп в’яже. У нього, як у такого діяча, усе виходить. Чоловік без усякої теорії робить горбу, колеса надіває, змазує їх та їде в степ по снопи. Їх везе в двір і кладе в одинаки, а з одинаків він розкладає на току. А котком молотить, знову тут потрібні коні, бик важкий. Така робота проходить між цими людьми.  Вони у труді хліб добувають - краще його не їсти.

     Люди таку звичку в природі мали, весь рік безперервно бились, наймались і добували в цьому осілому житті своєму. Це робилось на фронті людьми. Їх діло – робити до тих пір, поки чоловік не втратить своє здоров’я. І це ось буває, захворів, похворів і вмер на віки-віків. Його не стало в своєму житті.

 

1978 рік 13 травня

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. 2012. С переписаного. (в1412).

  

  7805.13  Тематичний покажчик 

Учитель начало   10,18

Учитель Бог землі  9,10,12,24

Бога діло  12,54,65,68,71,72

Бугор  17,18,24,26,30,34-40,46-51,63

Здоровя на бугрі  50

Рай земний  52,69

Еволюція  12-14,52

Партія  12-15,66

Увязнені  17

Учені   37,65

Життєвий закон   69  

 

 

 

Іванов П. К.

Це треба

 

1978 рік 9 серпня

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош.  ã Ош В. О., 2005. Переклад.

Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. 9 серпня 1978 року, середа – наше таке ось діло. Ми зібрались, і треба було нам їхати в місто Ростов. А там у нас є діло заглянути в редакцію «Комсомолки». Стаття про нове небувале, вона вилучена людьми. Ми діждались свого дня, це п’ятниця 12 серпня, останні дні старого липня. Нас як таких людей в особі нашого Отця творця Господа Бога, що прийшов на землю, Спасителя в житті всіх людей усього світу. Вони разом із ним вибрали сьогодні цей ось бугор, дали слово ради його цього ім’я, що він між нами природою поставлений на свої ноги. Більше з нами разом три дні  не їсть  і не п’є води – це є його в людях така на цьому бугрі слава.

    2. Ніколи вона не буде вмирати через  нас усіх, що ми самі робимо. А ми всі самих себе показуємо повітрю, воді, землі, по ній босими ходимо, а мислю розробляємо, як буде треба нам зробитись такими вибраними, як він. Ми з вами вже належимо, те робимо, що треба. Ми в природі заслужені, нам вона через Учителя вже помагає. У житті нам дається те, що просимо. Ми за його такою просьбою три дні без усякої потреби перебуваємо. У цьому природа мене одного вибрала таким. Він між нами уже живе не таким, як ми є жерці в природі. Лише б воно зачервонілось, запахло, ми тут як тут на арені, з руками, з ротом, зі зубами. Жуємо, із слиною ми глитаємо.

    3. Женемо ми в каш туди, де горить, кисне, робиться на негоже. Ми це не любимо, від себе женемо. А смачне пахуче глитаємо, поїдаємо як своє добро, вважаємо: це наше. Ми в цьому всьому живемо один раз, а в другий раз умираємо. Так краще нам таким ось не народжуватись. Нам довелось народити чоловіка маленького для цього ось життя, але щоб виховати в дусі свідомості, ми за це не брались. Ми не вміємо робити й не хочемо цього ось робити. Наша така звичка нас примусила в ній умирати, ми з нею вмираємо. А щоб так жити, ми з вами не вчились й до сих пір ми не вчимось. Без цього всього ми вмирали, умираємо й будемо вмирати. А от щоб жити, ми за це не брались і не хочемо ми братись. Вважаємо: Паршек у цьому ділі – не чоловік. Він робить на собі це ось.

    4. Я цей Чувілкін бугор, не сам це місце відшукав, а отець мій рідний це місце підніс. Тепер воно всіх людей, він нас страхає своїм усім. Бог своїх близьких, він же своїм хорошим оточив. А тепер ти нас гониш у таке жахливе діло: ми не повинні їсти, не повинні ми одягатись, не повинні спати й не повинні ми те робити, що люди роблять. Усі ми без усякого такого повинні зоставатись, у житті дуже терпіти свідомо без усякого діла. Це не те, що було до цього. Ми раніше до діла готувались, ми до нього вчились. А коли чоловік навчився, він одержує диплом, посвідчення. Ти заслуговуєш майстра, тобі це діло довіряється робити. Ти – теоретик, ти й практик, робити це треба.

      5. А коли чоловік робить, у нього живий факт виходить: яка-небудь мертва в капіталі речовина або, можна сказати, машина, станок. Його чи її зробити треба руками трудом. А який би не був труд, він буває нерівний. Його робить чоловік, він ним незадоволений. Йому доводиться на його тіло жалітися, він у ньому втомився. А раз він утомився, йому доводиться відпочивати, і на це треба буде мати час. Його даремно так не зустрінеш, він у нас даремно ніколи так не приходить. Ми його ждемо, а коли тільки він приходить до нас, ми йому так раді сказати, як за якесь небувале в житті діло. Це не думати, це нічого такого не робити, а бугор Чувілкін без усякої потреби освоїти й на ньому жити примусити вічно без усякої такої смерті. Це життя самого Бога Творця. У цьому чоловік буде в природі новий небувалий невмираючий вічно живущий у природі по-новому.

    6. Сьогодні 12 липня 1978 року, пішла 64 доба, вона мене оточила свідомим терпінням. Це право нікому не давалось і не буде дано, а Богові це право далось. Воно нас двох оточило, ми двоє це зробили, й інші беруться робити це. Вони заслужені, їх таких природа приймає, це наші люди, належать цьому, вони вмирати не будуть. Ми 13 серпня їдемо на Чувілкін бугор автобусом  не для того, щоб покататись чи подивитись на це місце як на таке. А ми їдемо туди для своєї мислі, щоб там закласти свій фундамент для небувалого в природі життя. Я, як Учитель, хочу всім людям сказати про це таке ось діло.

    7. Це наш перший початок робиться нами для нашого життя. А ми ще не все розуміємо в цьому ділі. Це діло святе. Здоровий дух, здорове тіло нам дасть це ось місце, цей бугор. Такого діла в житті люди ще не робили. Нас примусило це робити в житті це безсмертя. Людям це не доведеш, і не примусиш це робити. Паршек за це ось діло взявся недаремно, його тіло примусила робити свідомість, вона визначила буття. Сказав: три дня щоб не їсти. Це виконується цими людьми. Ми, усі ці ось люди, цим ось духом святим наповнюємось. Хочемо сказати за це ось Паршекові спасибі, що він по природі фізично босими ногами проходив та про це все з людьми проговорив, та запевняв, що воно буде.

      8. Ми хотіли це бачити, воно на бугрі з Паршеком виявилось. Це ось – усіх людей земний рай, він треба нам усім таким людям, як ми тепер виявились у природі. А природа – є Чувілкін бугор, він у нас такий один із своїми такими силами, із такою вічно живущою красотою, вона повітрям і водою на цій землі створює свої умови. Такого місця нема ніде, щоб про нього так люди думали. А тепер їм доводиться робити, у них є в цьому душа, є серце до цього всього.

    Максим, ти є чоловік землі, твоє тіло народжене для життя свого. Ти в природі жив, трудився для того, щоб у ній жити. Але стихія тебе зустріла, не на жарт твої ноги в кочережку згорнула.

    9. З тобою зайнялась природа відбирати твої сили. Ти в цьому ось технічний чоловік, тебе вчили. Хотіли люди, щоб ти своїм здоров’ям підняв ..., а ти в техніці згорів. Тобі природа, твоєму тілу, не дає життя й не дасть, бо ти чоловік штучного, хімією ти як такий оточений. Ніяка техніка людського розуму тобі не поможе у цьому всьому твоєму ділі ти – бідний, хворий, ображений у природі чоловік. Тебе оточило горе, біда. Ти почув про Паршека, про такого чоловіка. Він же своїм ділом заслужив у людях Бога землі, Учителя народу, Переможця природи. Він – помічник у твоєму горі, твоїй біді. А він тебе просить, молить: ти як такий у житті своєму хочеш жити – живи ти моїми словами, розумом моїм.

    10. Перша моя така буде просьба. Я тебе як Максима в цьому прошу. Ті люди, котрі їли досита, вони лежать у землі й у праху своєму. Хочеш ти жити по-моєму. Мене бугор Чувілкін не вчить, щоб я на нього приїжджав із своїми заслуженими людьми так умирати, як повмирали всі мої й твої ровесники. Я тебе Максим прошу: покажи ти свою славу в цьому. Паршек усіх цьому вчить, він хоче життя, але не смерті. Йому помагає в цьому ділі Чувілкін бугор. Він нас усіх учить цьому, щоб ми зоставались на ньому без усякої потреби. Я є на це все Учитель. Хочеш жити – іди на цей ось бугор, він нас усіх приймає й зберігає без усякої їжі. Я, Паршек, сьогодні ради тебе й інших таких не вживаю їжу 65 діб і не п’ю води.

    11. Скажи: де я беру сили? Тільки на бугрі. Це мій рай, мої там у квітах сили. Вони були, вони є і будуть у мене такими. А ви, такі всі люди, умирайте, вам там місця вистачить. А люди тоді говорять про це діло як  корисне й невмираюче життя. Воно все в людях зробить. І раді б цього не робити, а воно зробилось. А люди, коли про це узнають, то грім ударить з усієї сили.

    Люди, наші вчені, говорять, що ми не боїмось із Китаєм воювати. У нас для цього є зброя, і зброя є в Китаї. А хто буде в перемозі? Про це ніхто з усіх не зможе сказати. Люди вже навчились, що робити з агресорами, що починають війни. Люди адміністративні в цьому ділі завжди будуть за свою витівку найсуворішим законом перед усіма людьми відповідати.

    12. Паршек народжений у людях таким, щоб війни між людьми зовсім не починалось і щоб війни в природі між людьми зовсім не було. Паршек у цьому всьому всім людям за це діло, зроблене людьми, за їх помилку таку простив. Паршек своєю просьбою упросив природу, вона людей ображених, бідних, хворих не стане своїми силами карати. У неї є нове небувале – жалість. Люди в цьому ділі не винуваті – винуватий у цьому всьому адміністратор: він командує всіма підлеглими людьми, хворими людьми. Вони не будуть стояти в черзі й не будуть завтрашнього дня так ждати, як ждали весь час. Усі люди тепер заслужені, люди не будуть покарані.

   13. Їх Паршек усіх цьому ось учить, він не хоче, щоб у природі люди ось так умирали. Як вони вмирали, вони вмирати не будуть. Їх Паршекове діло навчить, що треба буде робити в цьому. Чувілкін бугор примусить нашого брата, усіх наших людей, від цього всього відмовитись. Що ми в цьому ось ділі робили, ми тепер робити не будемо. Наші сили оправдають, вони будуть праві. Раз ми з вами на це діло пішли, у нас це ось вийшло. Це діло, що ми робимо, буде треба. Ми з вами так ось не задовольнили себе: весь час за своє все, зроблене нами, умирали. А тепер ми так умирати перестанемо. У цьому була наша велика помилка: ми їли досита, одягались до тепла й зручність мали в домі – це наше є все благо життя. Ми з вами в цьому пожили один раз, та ми в цьому сваволили хороше й тепло.

    14. А тепер нас виявилось для цього двоє. А раз нас двоє таких ось, то буде нас і багато. Усі люди не хочуть умирати, але зробити цього не в силах. Ми таку ось звичку ввели й нею так користуємось. Через це все, що ми з вами робили, ми, як один, у житті вмирали. А тепер найшлись люди такі. Що було в житті, того більше не буде. Введеться в життя всім людям свідоме терпіння: не їсти, не пити, не одягатись у житті й у домі не жити. Це ось у житті нове небувале.  Ми це ось робимо, нам не хочеться цього в житті робити, нас двоє, є в цьому всьому показники. Ділки в цьому ось ділі – усі ми, люди такі, як би більше, жирніше з’їсти. А наша задача в тому – відмовити в цьому всьому.

      15. Ми – люди нового характеру, узялись за те, щоб воно було в нашому житті – це безсмертя. А його люди як такі по природі через свої умови в труді кидали, домашні життєві побутові умови. Ішли в люди до багатих людей у найми. Тяжке життя було в селі. Кожне індивідуальне власницьке хазяйство без хитрості своєї в природі не обходилось. Чоловік жив й озброювався на своєму місці. Що доводилось Паршекові в такого отця – у шахтаря, селянина, бідняка – одержати? А приказка людська, так вона й до сих пір залишилась між людьми. Особливо в отця Паршекового люди питали про Паршека, про подальше життя, про його таке щастя в природі. Він не знав свого сина, а хто він такий. Завжди зупинявся на цих словах.

    16. Що ти скажеш у людях, якщо нема. А коли діла нема, і суду нема. Що ти скажеш на таку в природі бідність, вона була. Тоді указувалось моє місце життя – це Чувілкін бугор. Він довго ждав приходу його індивідуального живого тіла. Природа його як такого, вона його щастям оточила. Він у людях для людей виріс. Куди його такого молодця вона не посилала, він там все робив для свого такого життя. Він хотів жити в природі, як і всі люди хотіли. Їх діло одне - наїстись досита, одягнутись до красоти. А в домі хорошому, зручному жити без усякої такої смерті. Так усі люди хотіли, але не одержували цього. 2000 літ свого розвитку проходять у житті. Люди живуть, але щоб вони цим ось задовольнили себе, цього вони в своєму житті, як це думалось, не одержали.

      17. Їх зустріла природна стихія. Як і всі люди, попали в своє горе й біду свою. Це не звичка в людях – великий у житті нестаток. Більше вона чоловікові не дала життя. Чоловік похворів, похворів, і в цьому він умер на віки-віків. Це люди в природі всі одержали смерть. Паршек 33 роки, свою всю молодість віддав у цьому хорошому й теплому, а природа його далі не пустила так жити, як живуть усі добрі люди в цьому. Він їх залишив в Оріхівці в умовах, а сам без усякої зброї, без усякої техніки, без штучного й без усякої хімії. Паршек із тілом живим еволюційним прийшов, із святим духом на цей ось бугор ради всіх наших на землі людей. Вони до мого приходу вмирали. А тепер вони на цьому бугрі вмирати не будуть. Тут усе життя – не таке воно, як у селі Оріхівці. Тут життя безсмертне.

    18. Люди всі бідного й хворого характеру, не держіть ви своїх дітей у режимі й не робіть їх політичними дітьми. Вони по життю всьому не ваші є, а природні. Вона мене прислала на землю села. Люди за моє добро визнали мене Учителем. Я їх учу здоров’ю, вони дякують за це. За це ось все спасибі їй, за те, що вона мені так уві сні ясно підказує, щоб діти наші зі своєю радістю перейшли на мою еволюційну таку ось сторону. Я їх повинен так ось у дусі їх здоров’я виховати. Доволі нам таким людям своїх гнати в бій у природу, щоб вони з нею так воювали.

    19. Їх діло одне – надіятись на щастя. Буде можливість жити в природі хороше – вони живуть хороше, ні – вони живуть погано. Ми не в силах це ось зробити, щоб наші діти не простуджувались і не хворіли, і так вони не вмирали, як вони весь час так беззахисно в природі гинуть безслідно. Ми – їх отці й матері, їх народили, а от щоб виховати в дусі свідомості, ми цього не зуміли зробити. Довірились йому чи їй, що вони в цьому самі як діти своїх батьків їм своїм учинком поможуть. А вони в цьому всьому зостались психічними, нервово хворими. Куди їх закинути? До лікаря в лікарню, можна сказати, прямо до закону адміністративного, до лікаря. Він з ними як такими що схоче, те й зробить. Сказав: уколи. Хоч не кричи ти, робити буде треба. Про хімію не забули, уводять дітям.

    20. Їх не жаліють ось цим, а навпаки, примушують психічно хворіти в природі. Щоб наші вчені покопались у природі й найшли в цьому самому засоби. А їх нема, і нема такого чоловіка, щоб у цьому всьому помогти як таким дітям. Вони в нас хворіли, стогнали в цьому й вмирали на віки-віків. Паршек прийшов на землю, він прийшов сюди для того, щоб у нас усіх цих дітей відібрати і їх по-своєму, по-ідейному повести, щоб вони знали одного Учителя й учились одному духу для того, щоби бути в природі здоровими людьми. Для цього всього є в житті в природі повітря, вода й земля – Учителя наймиліші невмираючі друзі. Вони йому як такому поможуть у всьому. Їх діло одне – учитись Учителевого діла невмираючого.

      Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

                                               1978 рік 15 серпня                                   

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 2010. (в1412)

 

     7808.15   Тематичний покажчик 

Рай земний  8

Бугор  10,16

Учитель прощає помилку  12

Учитель проти війни  12

Безсмертя   17

Діти виховання  18

 

 

Іванов П. К.

Діти наші

 

Редактор – Ош. Переклад – Ош.

 

    1.  Діти мої ви, діти дорогі, всі ви стояли на своїх місцях: дівчатка на місці дівчат, юнаки на місці юнаків. Вас ваш пастух стеріг. Я, як Учитель ваш, всіх людей на білому світі, кричав, мотав руками, щоб ви звернули увагу на таке ось діло. Прийшли на мій такий ось заклик, на таку ось мою просьбу, котра вас таких ображених, хворих, бідних в природі запрошує. Так низько вам, як таким, він кланяється, ледь не плаче, він просить. Ваше горе з бідою знає, йому хочеться в цьому всьому вам допомогти. Але ваш такий пастух вам таким палкою погрожував, не пускав.

    Йому хотілось, щоб ви від нього такими ось не в дусі йшли. Вас оточувала тяжка їхня сторона, вам принесли люди законне діло. Ви його стали так робити, як робили це діло всі наші люди, і недоробили, взяли і вмерли.

    2. Це одна всіх нас ясна дорога вільна. Та вони, ці люди, ведуть нас, щоб ми, такі ось діти, теж умирали, як і всі хлопчики… самі так вмерли, ними командували. Вами так командувати, як вони весь час командували, це їхня велика в цьому ділі помилка. Вони так в цьому самому вмирали, вмирають, і будуть так вмирати без кінця й краю.

    Я вас переконливо прошу, щоб про це діло знали, до цього всього готувались як такі. Перед вами природа розложилася зі своїми такими ділами. Їх вам доводилося так робити. Не хотілось по всіх умовах – не треба. Але саме життя це ось від нас таких вимагає. Ми з вами такі є діти. Нас з вами всіх веде доля отця рідного і матері своєї. Вони нас, як дітей, взяли на своє утримання. Ти ж є хлопчик, у нас із дівчинкою двоє. Чи буде у нас ще дитина? Про це діло не знає ніхто. Я знаю. А ми, як батько і матір, так ось і не кидали про це ось думати.

    3. У нас з вами поки живе така ось закладена між нами такими ось першими ділами.

    В такому віці ми з вами кинули все початкове в своєму такому житті, а взялися за перший клас, за школу, за наше навчання, за букви, за цифри. Нам довелось в цьому ділі починати. А які вони, їх доводилось запам’ятовувати усно. Нам, як таким ось дітям, доводилось не з одними буквами такими зустрічатись, із звуком. А тут тобі, як на якийсь гріх, десь цифри взялись. Одне до другого додавати, і одне від другого віднімати, щоб точна цифра вийшла. А слова складувати з букв, а будь-яка фраза з багатьох слів складується. От ми, так ми, такі ось діти. Ми з вами одне саме в цьому головне кидаємо в житті своєму, а те, що не треба, нас люди учать. Ми учимося не на хороше, а на зовсім погане. Ми починаємо жити в природі самі.                    

    4. Батька й матір як таких ми не шануємо. Які ж ми в цьому є люди? Ми ж не є діти наших батьків і матерів. Вони нас на білий світ життям в природі ось як оточили самі, щоб погано між нами було. У них на це є своя душа і серце для того, щоб в природі так жити без всякої аварії. А самі, як рідні, своїм дітям гострий рожен підставили. Нас, як дітей, туди пихнули. Ледве не сказали свої складені в цьому ділі слова: іди ти, куди знаєш. Він або вона пішли по ось цій дорозі, а з ними зустрілась. І вона таким ділом дуже перешкодила, і примусила їх жити хороше і тепло. Все це зробила наша мати природа. Вона нас всіх до одного чоловіка взяла і втягнула, їм показала, як люди живуть з хорошого боку. І скільки часу вони мають так жити, як їх примусили батьки. Їм на це все десь взялась ніколи не очікувана природна стихія. Вона з нами, такими вояками, озброєними людьми, до неможливості. Їм хотілось більше і краще отримати. А природа, як на наш гріх, взяла і обрушилась зі своїми силами, нам, таким дітям, не дала, оточила нас своїм нестатком. У неї нема того, що нам в житті треба було. Нам треба ось це діло. Вона нам народжує живого чоловіка, як ми хотіли. Він у нас народився для свого індивідуального життя, щоб жити так, як хотіло це дитя саме жити. Воно у нас в цьому всьому не претендувало, і не хотіло, щоб ми це робили. Але люди самі за це ось взялись: учити дітей так, як вони цього ось не ждали.            

    5. Природа не дала тих можливостей, котрі були в житті треба, а їх нема. Це найгірше на білому світі, коли нема. Наша така є людська звичка, вона нас, всіх дітей, з перших днів нашого початку цим ось нестатком оточила. Звичка примушувала це робити, а у нас на це сил нема. Ми в цьому всьому вмираємо. Наші люди уже до цього всього так звикли. Сльози на очах, плачуть, їм жаль. А самі уже гроб зробили, могилу вирили, на собі несуть, щоб закопати його в землю.

    Паршек тут на арені. Він говорить нам, всім дітям нашим. Це, що ми робимо, не спасіння наше – смерть наша, нами всіма розвинута для діла свого. Ми в ньому вмерли на віки віків. Це наш є ворог, це наша така ось нами розвинута смерть. Ми, діти, самі її зробили, за людьми пішли слідом. Стали ми, як діти, це робити. Нам стало мало, а взяти нема де.  

    6. Природа нам не дає те, що нам треба. Звичка відмирає, іде від нас. Ми, люди, робимось мертві. Це все зробили діти, ввели цю смерть. Ми, всі діти, не хочемо у себе бачити, щоб у нас нічого не було. Це наша дитяча звичка: що-небудь таке для свого життя робити. Треба тіло годувати, потреба наша така в звичці залишилась. Ми їх самі створюємо своїм дитячим ділом. Ми, як діти, взялися за це ось діло, і стали ми в цьому ось робити. Це наша звичка – кожен день сідати за стіл, і так хороше їсти, наїдатися досита. Наша така ось звичка. Ми її в життя таку ввели, з нею разом живемо, як ніколи ми вмираємо всі. Це наробила дитяча наша звичка, вона нас примусила так бідно в хворобі жити. Ми терпимо нужду, так нам хочеться, а його нема. Дитя кричить, дитя плаче, йому цього хочеться, а у нас його нема. Уже велика є нужда, люди в ній помирають.

    7. А раз про це ось так пишеться, то про це думається, слова уже говоряться. Це буде життя таке одне з усіх. Воно було, воно є, воно буде між нами всіма. Ми, діти, ось це життя самі почали. Стали їсти досита, одягатися до самого тепла, а в дім ми так заходимо з усіма вигодами. Все живемо, та думаємо в цьому, як би від свого близького сусіда краще та розумніше прожити. Весь час через стінку дивиться він як такий. Сусід сусіду не довіряється, боїться від нього відставати. Йому хочеться сусіда своїм обігнати. А це хитрість, цьому ділу не допомагає, а навпаки.

    8. Між ними якусь бучу зробить. Якось сусідський півень перебрався до курей, і там нам ними такими ось грає. Сусід туди, йому це не по душі стало. Він зі свого такого зла взяв камінь, йому хотілось півня ударити свого, а ударив курку сусідську цим камінням. Ударив по голові, сусід цю штуку виявив, і до сусіда з претензією грубого характеру. Ледве не до бійки живої між ними. Бійка між собою. Не люди, а діти між дітьми задрались один з другим. Це не сільські ось такі кулачки.

    9. Вмирає в уряді Кулаков, його хоронять з достатком всієї держави. А коли вмирає будь-який підлеглий, він від цього порядку не такий, його хоронять у нас. Всі діти находяться, держать їх всіх батьки на своєму утриманні. А у батьків свій є нестаток. Він своє дитя держить в недостатньому режимі. Дитя, воно наше, ми його так ось бережемо. Таке дитяче в своїх батьків зроблене діло. Є у них хороший достаток, такі ось зібрані в домі засоби. У дітей форма, їм доводиться в школі легко вчитись. А у бідного, нужденного? У таких батьків діти горем і бідою оточені. Вони можуть ображатись на свою таку судьбу, вона залежить від батька і матері. Вони своє дитя народили. А дитині доводиться в такому ось нестатку виховуватись. Він цією бідністю в своєму вченні виграє, він учиться в цьому на п’ятірки. Бідність в цьому допомагає, він відмінник, йому доводиться легко завойовувати теоретичне знання. Йому, як такому ученику, радуються всі.

    10. Йому на його таке знання і комісія не комісія. Це дитя в будь-якому навчальному закладі легко придбаває бали. Це його велике бідняцьке старання. Його природа в цьому ділі тягне. Він забезпечений назавжди своїм місцем командувати людьми. Цього Паршек у своєму дитячому житті не добивався, його природа в цьому ділі в людях готувала. Він в житті своєму не гнався в цьому ділі. Дитинство давалось жити тяжко. Дорога лежала від самого дому до пана. Я починав своїм вчинком у пана служити їздовим, потім на скирті вилами, цього мало моєму молодому такому дитинству. Я старався по батьківському по шахтарському сліду йти. Батько штреки бив повітряні у ветербі, я вугілля від нього кидав. А потім вагони 1000 пудові вантажив, санки таскав, по ходу вагони ганяв. По лаві вугілля кидав, бурив бурку, по вугіллю рубав я зарубку, був відбійником. Після чого отримав роботу, виконав те, що треба було адміністратору.      

    11. Учився на дому самоосвітою. Дуже багато я за своє життя писав. Вважав, я в цьому ділі своєю писаниною винахідник чого-небудь. Я на все своєю бадьорістю кидався фізично, не жалів, по природі ходив ногами. А розум давався через голову. Природа моє таке старання огородила моєю ідеєю, думкою. Вона мене оточила істиною. Чому це так робиться в людях таких? Ми, люди такі ось, багато досита їмо, а красивий одяг до тепла одягаємо, у домі з усіма вигодами треба жити. А, врешті решт, ці люди захворіли і вмерли на віки віків. Що і примусило відчинити ворота Паршеку: життя вічно невмираюче. Діло це Чувілкін бугор, він залишився в людях безсмертям.

    Паршек на бугрі стоїть, і сильно думає про цю нашу дитячу таку ось основу з основ. Він за те, щоб жити на цьому ось бугрі. Не треба буде ніде і ніяк простуджуватись і хворіти, треба буде жити вічно.

    12. Це  Паршека така ідея зберегти сам себе в цьому всьому. Сорок шість років без всякого одягу, без всякого самозахисту йому по природі так ось чистим тілом проходити, та продумати про це ось саме таке діло. Воно нами робиться двома, ми тільки двоє таких. Ми за все це свідомо терпимо ради спасіння всього нашого дитячого світу. Ми такі ось в житті виявились, перевірили на самих собі. За ці роки можна було вмерти тисячу разів. А Паршек, він в цьому ділі жив, і буде жити так ось, як не жив ніхто. Він як така особа між нашими дітьми. За це ось все, зроблене ним в природі, йому люди повинні дякувати не грошима. Як вони його цим бережуть в його такому ось житті, він низько за це ось кланяється. Говорить: «Велике вам спасибі». Ви мене як такого дуже сильно піддержували. Я не боявся за моє все вам це зробити. Я робив, роблю, і буду я писати нашим таким ось дітям.          

    13. Вони повинні своїми енергійними умами Паршека на цьому бугрі ось так своїми силами визнати, і за це всі взятись, щоб в природі робити це. Наше таке для всього світу дітей. Пішов уже третій місяць. Нам так ось підказує сама мати природа: повітря, вода, земля. Через любов свою до них вони ці якості цим людям створили, руками вони це ось зробили самі. А нам, уже двом, довелось з нею говорити. Ми у неї такої ось через це все питаємо. Вона на наше все те, що нам хочеться точно узнати, точно скаже. Ми у неї своїм язиком по-руському її називаємо: свята наша мати природа, скажи ти нам правду. Вона нам говорить на це: «так». А якщо неправда, у неї інше: «ні». Ми її всі напрямки  і всю силу перевірили, вона нас двох веде по дорозі правильно. Що я, Учитель, що Валя, одна цьому всьому ціна в житті. За наше все, що ми робимо в житті для людей благо, ми є в цьому ділі боги.     

    14. Ми повинні самі в цьому ділі для всіх наших таких ось дітей. Ми живемо в природі вже 70 днів без всякої потреби. Ми не їмо свідомо ніякої їжі, ні води ніякої, крім оточуючого такого повітря. В ньому є свої природні живі клітини. Вони бувають хорошими і поганими. А нам треба хороші, ми їх просимо, щоб вони берегли в нашому дитячому такому житті. Ми свою свідомість не проміняємо ні на які такі особливості. Нам не треба така черга, щоб ми в ній стояли, ждали завтрашнього дня. А він до нас яким прийде? Ми його такого ось зустрінемо, думаємо в ньому так жити. А природа взяла і свої сили направила, взяла не допустила. Гарантію відірвала від нас, а ввела нужду, великий нестаток. Ми наші в цьому діти заслужили свій намір, взяли, захворіли, хворіємо, довго в цьому ми хворіли. Ця хвороба нашому дитячому тілу нанесла ущерб, нездоров’я ввела, ми з ним помираємо.    

    15. Це не Паршека ідея є, а всіх нас таких ось людей нужденних, бідних, хворих людей. А у нас, як воюючих людей в природі, є ці діти. Вони не встигли на свої ноги стати, як взяли в руки зброю, стали цілитись. Йому хочеться живе убити. Діти, вони почали з першого такого дня це ось робити. Від дітей в цьому терпить природа. Вона цього не хотіла. Але що ти з дітьми поробиш? Вони нерозумні, нерозуміючі, їх ми вчимо, вони у нас навчаються. А наука є практична і технічна.

    16. А в Паршека в його ідеї для наших дітей є практична наука. Учитель учить корисним для свого здоров’я словом. Усно запам’ятати, а що робити доводиться в природі в житті. Дитині даються сили Учителя органічного природного характеру. Вони даються масивно малим і старим, тільки різниця в їжі. Вона робиться дітям на 24 години (ред.: терпіння без їжі). Ввічливість в людях вводиться. Найголовніше, гучно голосом. Це наше таке в людях в природі таке ось завоювання. Ми цим самим в природі призупиняємо любого і кожного ворога.

    17. Паршек кричить своїм голосом на весь всесвіт в людях про те, що ми, всі люди, живущі на білому світі, зі свої здоров’ям ми впевнені сказати в один голос всьому світові. Сказати що? Учителя слова всім нашим дітям. Ви не бійтесь придуманого нашого між людьми ворога, він убитий вітчизняною війною. Правителі, хто починав, той тепер своєю смертю відповідає. Природа, вона жаліє солдата. Це Паршека така просьба, вона упросила природу. Без її участі ні одна війна не проходила. Вона весь час пулею убиває чоловіка. Вогонь, вода, земля – це три любимих тіла, друзі через любов Учителя. Вони війни такої шаленої в людях не хочуть, і не будуть між людьми, мислі не буде.          

    18. Це не хочуть війни. Хто береже своє місце? Адміністратор, капіталісти своє місце бережуть. Тільки Учитель, він проти всіх в природі воєн. Він сказав: я за солдата, але не за офіцера. Паршек, він проти нашої системи, котра від матері рідного сина відбирає, і бере під своє таке командування. Паршек говорить. Кому ви це дитя готуєте, якщо війни в природі не буде ніякої? Боїтесь місце своє втратити? Беріть, давайте. По-вашому, війна неминуче буде. А на думку Паршека, беріть моє місце, і робіть те, що дітям буде треба. Я хочу, щоб ви всі в житті зробились такими незалежними від свого місця. Ми всі, наші діти, з першої букви ідемо в бій в природу, учимось на це все. Наше, дітей усіх, бажання одне – стати на ноги свої, і зайняти своє місце, ним командувати. Паршек на своєму місці, він сам це робить для всіх людей. Автобус, він його бере, і сам разом з ними в ньому їде, і старається їм свою таку ось мисль викласти.

    19. Учитель їде на ось цей бугор не для того, щоб ця наша вся поїздка не дала реального того, щоб на цьому ось бугрі потреба від чоловіка на віки віків пішла. Ми, всі наші такі ось діти цього права, на ньому повинні разом з Паршеком на все наше життя своє таке здоров’я в людях завоювати. Нам, всім людям, не доводилось те,  що в природі в людях треба. Їм треба буде Чувілкін бугор. Ми його для цього всього знайшли, ми ці багатства людям в цьому ділі знайшли. Тому треба сказати своє ідейне спасибі Ровенському автобусному парку, начальнику Олександру Васильовичу за його таку скромність. Він нам, таким ось ідейним людям, не відмовив дати в рейс нашого маршруту  Кондрючий – село Оріхівка. Ми, ще всі наші діти, низько кланяємось всім учасникам цього відкриття. І говоримо їм за те, що вони не відмовились ідею Паршека піддержати. Це наше діло оточити своїм дитячим безсмертям.     

    20. Ось що нам, всім нашим дітям, Паршек приносить в житті. Вічного характеру життя. Ми, всі наші діти до одного, разом Паршеком на цьому ось місці, бути зі своїми босими ногами на цьому бугрі, на цій цілинній землі від Адамових років. Вслід за цим спустились в колдибаню, ми там в ній скупаємось. Ми самих себе пробудимо, і скажемо всім людям свої слова про цю таку хорошу участь. Ми її разом з Паршеком відшукали, живий факт. Це наше, всіх дітей, безсмертя. Ось що ми в житті нашому стали мати. Ми, всі люди цього характеру, повинні в цьому ділі так брати участь.

    21. Діло Паршека, Духа Святого: здорове тіло, здоровий дух. Ось чого ми з вами, всі наші добились. Ми цим ось оточили себе. Це земний наш рай. Літом в зелені буває, зимою снігом білим обсипається, живемо радісно в цьому. Ось які є наші в цьому діла.

    Ми – діти цієї ось землі. Вона нас держить усіх, як кліщів, ми до неї причеплені як ніколи такими. А босими ногами бігаємо ми на ній, не харкаємо, не плюємо, за що нас таким ось і природа не покарає. Я, говорить сам в цьому ось Паршек, є в цьому всьому ділі наше дитяче зернятко. Сам психіатр Юрій Сергійович Ніколаєв, і той на лекції своїй сказав: «У Іванова є зіниця істини. Вона  оточила його так, щоб за ним залишилася в природі перемога». А перемога робиться людьми в природі над ворогом. А ворог є природа, а в ній є наші люди. Вони ідуть до неї в бій за хорошим і теплим. А їй як такій доводиться в цьому діли терпіти. Це ж курочка двонога, така вона у нас: ко, ко. І в день нам знесе яєчко.        

    22. Ми, всі такі люди, своїм технічним вмінням це ось яєчко не зможемо зробити. А самі такі ось люди зі своїм поняттям, зі своїм ділом в руках. Наша така ось спритність цю ось курочку піймати, і їй головку відрізати. Ми захотіли свого людського супу. Його як такого зварили, наїлись досита, напились повно, живіт заболів. Цього не думалось, чужим це розмістилось, яка в цьому біда, горе оточило. І нема на це помічника, і нема на це таких засобів. Ми в цьому ділі вмираємо. Горе наше нами зроблено, а спасителя нема. Ми із-за цього вмираємо на віки віків. Хто ж цьому всьому винуватий: курочка чи ми, всі в цьому ділі люди?

    Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

 

1978 року 18 серпня

Учитель

 

Набір – Ош. З тексту. 2014.1. (в1412).

  

 

Іванов П. К.

Ти, я, чоловік. Я чи природа

 

1978 рік 18 серпня

Учитель Іванов

( переписано із зошита Учителя Тетяною Іванівною Касімовою).

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.110, 115, 127)

 

    1. Я, Паршек, ось цими словами хочу вам про це розказати. А що буде з нами після всього такого голодування, про це все наше таке діло, що ми так двоє взялись і не їмо ми їжі? Усі наші шкідливі звички, вони зникли, їх уже між нами і природою нема. Залишилась між нами одна невмираюча істина в цьому ділі, вона з нами так і живе. Ми хочемо так ось їсти, але в нас є така ось свідомість, вона визначає буття. Про нас журнал «Хімія і життя» своїми словами розкрасив, що ми є люди такі в природі. Це нас двоє: Учитель і Валя. Пішов третій місяць, ми не їмо. Похуділи тілом, але зате сили природні при нас зостались, чуже пішло, ніяких нема захворювань. Ми за вагою не женемось, здоров’я такого не треба. За таких нас – природа, Учитель її просить, він її благає, щоб вона була за нас. Треба добитись від природи легкого так, щоб не хворіти і не простуджуватись. Ось це ми в природі маємо і будемо ми вдвох це мати.

    2. Ми теж є люди такі, як усі зі своїм ділом, нам хочеться хорошого і теплого, але кому з нас буде треба погане і холодне? Нам ось одним. Наша дорога одна – не ображати природу, ми її любимо. Хочемо вийти вдвох на цей Чувілкін бугор з думкою однією для всіх, щоб не їсти і не пити, ми це вже маємо.

    А скільки діл є попереду, їх треба робити. У нас сили на це ось народжені, ми їх через людей ображених, хворих, що стоять у черзі, вони не гарантовані на що-небудь захворіти. Це вже гори, це біда, а в ній нема кому допомагати. Ми цьому всьому в природі самі навчились, зробились у людях ділками, помічниками в цих людях, тих людях, котрі живуть у природі тяжко. А раз люди живуть тяжко, що може бути в цьому гірше? Ми як такі із своєю системою пішли, а прийшли із своїми кроками, із своєю любов’ю, із цим ділом ми робимо. У нас вийшло на Чувілкіному бугрі.

    3. Довго ми до нього, до такого місця готувались. У нашому цьому селі Оріхівці 760 дворів, усі люди були хазяї. Вони в цей час повмирали, нема жодного, а земля вся навкруги лежить незаймана, вона нікуди не дівалась. Чому це так ось у житті в природі вийшло? Адже в природі даром нічого в житті так не пропадає, а жила земля, так і досі її якості живуть невмираючі. А чоловік цьому всьому був хазяїн, він мислитель, зберігав своє таке тіло. Він багато їв, до тепла одягався, у домі він жив; здавалося б, йому в цьому всьому жити, жити, а його зустріла стихія, на його тіло послала несподівано хворобу. Його нестаток, він його став боляче мучити, чоловік став губитись, сили його стали виходити. Він у цьому всьому робився безсилим. Став іти з життя з природи. Що йому в цьому завадило?

    4. Він того, що було треба, не робив, природу як таку не любив, як від такої відходив, боявся зоставатись таким, ховався в умови, зроблені руками. Сам себе вважав живим, а все навколишнє – мертвим. А якщо все мертвим вважалось навкруги, то мертвому з живим не жити. Чуже – не своє, воно зігріває. Треба мати своє тепло. Ми його зможемо отримати в цій колдибані, у цій ось джерельній воді, що йде біля цього бугра. Вона свої сили не припиняла і не зупиняла себе в цьому. Ми в ній, у такій невеликій річці, у цій колдибані, дітьми завжди тільки літом по жарі купались. А тепер цей бугор – це місце нас, таких ось початкових перших людей. Учитель так бадьоро зійшов на це місце, цей бугор. Слідом за ним зійшла наша для всіх – це Валентина. Вона дала своє таке ось слово, своїм ділом мою ідею підтримала. Вона цьому ось бугру, цьому ось місцю, низько до самої землі поклонилась і як свою радість поцілувала.

    5. Говорила про Учителя свої милі слова. Це він наш у цьому всьому є всього світу спаситель. Нас усіх веде по цій ось дорозі прямо до мети, до життя всіх людей, щоб вони з нами разом на ось цьому бугрі зостались вічно жити. Я, говорить Валентина, знаю про нього, що він є Господь Бог, усіх царів, над усіма ними управитель. Цар із царів він цар, пан. Я теж така супутниця його діла, не поступилась, а взялась, свідомо не їм так, як не їсть наш Учитель. Це чиста правда, вона до цього ось приходу Паршека не жила, а тепер у неї такі сили, уся можливість є. Усім людям треба за це діло ось добре, і треба буде це діло робити, щоб у нас це діло вийшло в житті – безсмертя. Ось що цей бугор, це місце нам людям принесе – життя, але не смерть.

    6. Паршек сюди на цей бугор, на це ось місце не вперше і не в останнє приїжджає. Усі люди не гарантовані повинні приїжджати, тут уся природна сила є, зберегти себе від стихії, від усіх захворювань, що зустрічаються. Ми, усі ці ось люди, котрі їздять від Кондрючого до села Оріхівки. У нас одна мисль в один бік – святий дух у здоровому тілі отримати. Ми такі є люди, направлені в ту викладену сторону, котра нас усіх веде до одного знаменника. Наш бугор, він нами так вивчається практично. Ми там роззутими по цій цілинній Адамовській землі ходимо. Спускаємось у колдибаню, ми там купаємось у цій джерельній воді. А яке тут повітря, що йде по природі. Люди скажуть на це все погано? А завжди вони будуть стояти як за хорошу таку сторону.

    7. Ми там буваємо кожну неділю, це є наше таке у житті свято. Ми його самі створюємо не так, як усі святкують та бенкетують. Ми свідомо не їмо і не п’ємо води, а хочемо це все своє іншим передати, воно нами такими робиться щотижня, кожен раз ми його шануємо як такого. Він нас таких держить у себе, ми ним так задовольняємось так, як сьогодні. У неділю, 20 серпня нас усіх було 30 чоловік, усі до одного чоловіка одного були Духа. Усі ми як один роззутими ходили по нашій землі, вона лежить від Адама років ніким нічим не зайнята. А ми з вами босими такими ногами поступали. Ми всі їй так ось низько до самої землі поклонились із душею, із серцем, лягали і поцілували це ось місце, як радість свою. Це рай наш. Ми прослухали голос Учителя, його сказані слова від самої Москви до самої Оріхівки з думкою все з людьми.

    8. Якби не ці ось люди і не мисль моя, я як такий не був на цьому ось бугрі й не говорив їм про цю істину. У нас би цього не вийшло, як ми, всі люди, згодились, і пішли в колдибаню купатись. Це не купання, а ми пробуджуємось, ми в природі хворіти не хочемо, як хворіють усі живущі люди. Їх оточила природа, вона їм ввела те, чого вони хотіли, щоб було в цьому ділі, жили хороше і тепло. Так ми і не хотіли жити ось на цьому бугрі, що нам не дозволяло в селі бути, зустрічатись, як я з ними зустрічаюсь. З ними я говорю, малюю картину про минуле. Ми колись жили в цьому селі, у цих умовах сільських парубками. А їм, скільки про це не говори, все рівно не так. Їм якби яблуко з кишені витягнув і дав його тому, хто хоче його їсти. Наша така ось потреба нашого такого ось тіла. Історія про це ніколи не писалась, а люди про це місце не знали і не хотіли про це знати.

    9. Це ось місце Чувілкін бугор належить тілу самого Учителя, який зберігає, і цього творця без потреби, любителя всієї матері природи. Вона нас усіх до одного такими ось народила. Вона не хотіла, щоб ми за це ось брались і це ось діло робили; і в нас живий факт вийшов із ягнятка, поросятка, телятка, конячки, курчатка, щоб яєчко таке від курочки. Кожен день цього часу ми прибуток цей брали, у нас він один. У нашому житті це місто виростало, збільшувалось, про нього як такого нові люди, що появились, заговорили, зробили, стали робити. Роблять не одну, а багато стали люди, це діло робиться ними. Тільки одне це ось зробили, знову це ось вийшло, ми прибавили другу, а до другої – третю, цьому кінця в людях нема, є тільки початок. Лише б одне появилось, друге тут же збоку, таке ж само, як і було.

    10. Але хочеться зробити таке, котрого не було. Був на це народжений природою чоловік, а до чоловіка іншого створилась національна держава самодержавство, таке царство. Цар-батюшка став відділяти, управляти, приватну власність огороджувати. Багатство наявне треба не давати нікому, за нього грудьми стояти. Це місце моє індивідуальне, не підходь ніхто. Я цій державі цар, це мої люди, моє багатство, я ним розпоряджаюсь. А на це царство інше царство не підходить. Щоб воно відмерло, його не стало в житті, цього не було і не буде.

    А ось це буде одне ціле, усі з одним Учителем за його діло і вчення згодяться і почнуть вірити. Повірять, почнуть робити, це вийде. А коли у славі буде бугор, люди йому як такому поклоняться і попросять його. Він нам усім буде одне невмираюче здоров’я. Це життя здорового характеру, ми повинні одержати все на цьому бугрі. Він нас усіх приведе до одного всього.

    11. Всі ми не будемо триматися свого рідного місця. Місце це буде для всіх одне спільного характеру. Ми будемо одного ідейного наміру одного життя. Ми на цьому місці, на цьому бугрі спільними силами доб’ємось у природі безсмертя, нас усіх до одного приведе. Ми будемо одного Учителя знати як спасителя всього світу. Здоров’я, а раз нам це здоров’я, то більше не треба нічого. Ми не будемо так простуджуватись і хворіти. Нас із вами цей бугор прославить. Цей бугор – це місце наше, всіх людей – вічно живущий на землі рай. Його як таке знайшов у природі Паршек. Він по ньому проходив 46 років, та він продумав про це саме, що він робить. Це його є всьому ділу слава взяти на себе одного чоловіка в його житті, щоб він кинув усі наявні звички, котрі чоловіка примушували робити це діло рук чоловіка. Без усякого діла в житті в природі чоловіка нема.

    12. Це їх є така в житті звичка до сніданку готуватись, перш ніж сідати за стіл і перед собою бачити свою зроблену кимсь цю дерев’яну ложку. Вона стала нас усіх до одного цим ось годувати, ми наїлись досита. Ми з вами це ось робимо щодня, нас ці умови оточують звичкою. Ми їмо щодня досита, наїдаємось – це наша така є в людях природна звичка. Вона робиться нами завжди, щоб жити. Наша життєва в людях звичка, вона живе один раз з нами, а другого разу вона відмирає сама. Це державне діло тюрма спільного характеру така індивідуальна в житті, зроблена чоловіком звичка свого роду. Це робиться людьми, лише б один раз попробував і зробив, як це слід. Ми з вами це діло недоробили, у цьому ділі помились. Нас люди за це ось взяте діло, але не зроблене нами, судять. У них є юстиція, розбирається із цим ділом.

    13. Чоловіка народили для того, щоб жити, а живуть люди в суспільстві одного наміру, в одне в купу горнуть. Потягнеш до себе – це крадіжка. Ми повинні робити спільно складене хазяйство базу, щоб було в нас. А коли в нас буде в базі, то і в нас усіх буде. А коли ми потягнемо самі у себе, у нас держава виснажиться, буде бідна. Це не все є. Здорового буде Духа тіло. А ось коли тіло зостанеться без усякої потреби, без усякого такого ось свідомістю оточить себе цей чоловік, то тоді-то люди скажуть свої складені слова, він цим заслужений, і буде він цим ось заслужений, він свідомо не їв, не пив свідомо. Що хочете, те ви зі мною робіть, я для цього ось усього народився. Умирати не треба, нам треба жити. Ось що нам, усім людям, бугор говорить: досить, мовляв, стояти в природі в черзі. Треба оточити себе у перемозі гарантією. Якби знав Гітлер, що проти його такого шефства заступиться за Сталіна Рузвельт, Черчель, де Голь.

    14. Вони теж капіталісти, у них була довіра більше до Сталіна – усе це зробила природа. А Паршек був природа, він був повітря, він був вода, він земля. Через це все Гітлер після насмішки над Паршеком, у Дніпропетровську в гестапо возили на мотоциклі, успіхів в операціях з руськими більше не мав. Ворог у природі був Паршеком переможений, він рився в голові за ці всі його такі дії, котрі робив, Гітлер Богу вірив, а сам українців відправляв на Луну. Цьому всьому свідок Паршек, він був за Сталіна, він був за партію, це сина право. А Дух Святий – це тіло здорове у Паршека. Він не простуджувався, він не хворів, його тіло є Бог, він руському ображеному солдату поміг. Паршек у німців був «гут», а раз «гут» – уже Бог землі він ображеному, хворому чоловікові, що стояв у черзі, ждав свого дня. Паршек не стоїть і не жде його таким, як ждуть його всі.

    15. Він ще не прийшов, а люди вже жарять, варять, кусками лежить. Бери руками, зубами кусай, жуй із слиною, ковтай з повітрям – це твоє благо. Ти наївся, як бик, зробився здоровий, треба піднімати тяжко. Паршек не цього характеру, йому не треба буде ніякий такий ось людський труд. Він і без нього зостається правий, йому не треба нічого так робити, як роблять усі люди. Їм треба село, хутір, місто; їм бугор не треба. Паршек на бугрі, він упевнено говорить, що війни не буде, тепер усьому цьому Паршек, він же природа. А без повітря, без води, без землі снаряд не розірветься, приціл не візьмеш, польоти не станеться. Ось що нам зробив … він розстріляв людей за їх вину. Люди роблять війну, вони за це все відповідають смертю. Паршек правий, він сам це все зробив у труді, він цей рубіж завоював, брав силу в природі, вона його обдарувала своєю любов’ю, своїм ділом. На бугрі, на цьому місці всякого чоловіка прийму я своїми руками.

    16. Свої сили йому дам, то тоді хоч у море будь-яке іди. Цей лист, це все діло посилаю для вчених, щоб вони істинно знали, що бугор – це є все для життя наших усіх людей. Ми там на цьому ось місці, на цьому бугрі не одну потребу зоставляємо в житті, ми вводимо в житті безсмертя. Ми як такі всі люди стоять на арені цього всього. Ми хочемо від Паршека діждатись того, чого ми хочемо, а ми не хочемо вмирати. Ми хочемо жити так, як у нас живе Паршек. Він сам з нами разом їздить на наш бугор, про це все говорить. Треба нам усім таким бути в природі живими, а не мертвими. Паршек для цього народився, він своїм учинком у людях виростав, його люди за це все осудили. А самі роблять це все: як крали, так тепер крадуть, як убивали самі себе, так і вбивають тепер. Я вам усім прощаю за це, тільки не робіть більше. Буде для всіх хороше і тепло. Ось до чого ми йдемо.

    17. У чоловіка щезне тюрма і не буде лікарні, а буде в людях на бугрі рай. Там нема ніякого діла щоб діло там було і його довелось робити.  Ми з вами в цьому народились (не) для цього ось діла, щоб у житті своєму щодня звичку вводити, сніданок вчасно робити. До нього треба своєю думкою готуватись, а без цього і діла не зробиш, а в ділі робиться живий факт. Із живого – мертве. Пахуче і смачне, ти його кусаєш, ти його жуєш, із слиною його ковтаєш, повітря, вода допомагає, в одне таке місце це все збирається – і хороше, смачне робиться в тілі не негоже, на смердюче. Саме тіло це на землю жене. Вона народила, вона і взяла через своє все. Чоловік це все у себе зробив через свою потребу, свого роду похіть явилась. Люди людей стали робити. Люди від людей стали народжуватись в житті для того, щоб у природі так люди жили, їх вона так у природі жити. Один час треба трудитись, а другий час треба їсти досита.

    18. Це теж є звичка, вона введена: три рази в день їсти і їсти до самого випорожнення. Це тяжка така звичка, вона має колись лопатись, щодня шкода. Усякого роду є звичка, вона робиться людьми для того, щоб у ній гинути. Чоловік привчив сам себе командувати, розпоряджатися людьми. Люди звикли йому підкорятись один час. А другий час пішов чоловік виконувати обов’язок, він там помилився і там у цьому ділі сам загинув. Вина залишається за тим чоловіком, хто це діло починав. Він його послав туди, ні в кого не спитав, самовілля у себе, це діло став мати. А якщо він це сам зробив без усякого такого, йому ніхто не давав такого права, щоб він це сам робив. Чоловік це діло сам у цьому почав, його ніхто не примушував, він людей послухав. Люди його народили, люди його зустріли, людям він не претендував, а люди його навчили.

    19. Він по слідам пішов, він став слухатись цих ось людей. Вони його послали, він їм довірився, вони похвалились. Їх діло було це сказати, вони знали про це ось таке діло, там без нічого не приходить Природа за це саме карає, у природі чоловік без біди і горя не залишався. Звичка гнала чоловіка в бій із природою. Він це діло звик робити, взявся робити, недоробив, помилився в цьому ділі, загинув. Звичка примусила те, що роблять у житті яке-небудь діло. Це людська є звичка, вона робиться людьми для того, щоб їм у цьому всьому було хороше і тепло. Така звичка є в людях, через що по природі іде вічно не вмираюча звичка погано і холодно жити, у чому чоловік умирає. Це теж людська є така звичка, вона зроблена в природі, щоб люди вмирали.

      Оріхівка – це хутір. Це ось село, воно районний центр, області.

    20. А місто Москва – центр, Ленінград, Вашінгтон, Лондон, Париж, Берлін, люди в звичках там живуть та роблять те, що всі. Їм у цьому хорошому, теплому доводиться кожному чоловікові, де б він не жив і що б він не робив у житті своєму, він іде із своїм напрямком, своє здоров’я він губить, іде він униз, а не вгору. Чоловік будь-якої науки живе на своєму місці, він має звичку. А звичка кожного чоловіка примушує, він – їх усіх, щоб вони необхідно жили із звичкою. Вона їх жене в бій, туди вони йдуть, куди їм так шкідливо. Вони де б не були і як би не були в своєму житті, їх як таких оточує звичка, вона їх народжує в природі, вона їх учить, вони в ній навчаються. Біда з горем нападає, люди не мають на це засобів, щоб позбавитись від цього, і нема такого чоловіка.

    21. Звичка дуже сильна і велика, нас таких ось усіх людей вона ображає, вони в цьому безсилі жити. Звичка стихію посилає, люди вмирають у ній, вони звикли так жити, щоб їм було в житті своєму хороше і тепло. Їх така ось звичка, вони не люблять поганого і холодного, цьому всьому в житті не радуються. Шукають у природі таку зброю самозахисту, її як таку доводиться людям робити, вона в природі робиться із сировини – в продукт, а із продукту – в деталь, а з деталі складається річ машина. Вона не жива, а мертва. Будь-який продукт росте в природі. З усякого продукту роблять смак, на що розвивається апетит. Чоловік робиться в цьому ділі жадним, він ковтає те, що в житті приготував, те він їсть, що люди ввели. За свій такий час люди людям ввели гроші, що куплялось і що продавалось. Це комерційне діло торгівля, хто кого як обманить.

    22. Один привіз продати, що не треба в домі, хоче іншому нав’язати. А чоловік дивиться, цікавиться, втягується, хоче це діло мати. Природа людьми купляється, природа людьми продається. Введено для цього базар, ніхто ні за що ні за це все не відповідає. Люди звикли один одного обманювати, ображати іншого. Це люди, це вболівальники, це ділки свого роду, вони шукають у природі, щоб їм так збагатитись. Вони шукають у природі таке джерело, таку силу він закладає в житті своєму, котра дала б такий небувалий прибуток. Чоловік звик у природі копатись, він риється щорічно, робить свій у цьому тяжкий труд, копає, риє, жде свій хороший урожай, не поганий, а хороший. Звичка їздити на базар, там все є хороше і погане, тільки нема того чоловіка, хто хоче поганого. Один народжений у світі чоловік Паршек, він без усякої звички відкрив здоров’я чоловіку вічно в житті в природі.

    23. Це тільки Чувілкін бугор вирішить наперед цю проблему, вона на ось цьому місці. Ці ось люди вони ніколи про нього не знали і не хотіли про нього такого знати. Він нікому не треба був, крім одного пасовища яких-небудь тварин, вони на ньому ходили та паслись. А він був у житті в людях таким для життя їх корисний здоров’ю, так він в даний час зостався цим людям. Цьому чоловікові зостався в своєму житті від отця рідного спадщиною. Він йому, як сину рідному, це місце нарікати життям, там повинен жити одного часу. Паршек, він цього ось тоді заслуговував, а тепер його така ідея листом згадала і так примусила Паршек про нього подумати та помріяти про це ось таке місце. Воно в природі виявилось, на нього прийшов Паршек із своїм таким здоров’ям, він вийшов на цей бугор і у весь голос на весь світ, на всю природу дуже сильно закричав.

    24. Щоб люди ці не сказали йому, такому чоловіку, він нічого не робив. Його привела туди потреба цього всього. Він це сам робив у процесі всього. Він був нерозуміючою особою, його вчили папа з мамою. Його діло – це виконувати, він був виконавець. Він не претендував, його все вело до того, щоб у природі так без деякого діла не бути. Люди стали робити те в житті своєму, він його примушував слухатись старших. Вони були адміністратори такого дитяти нерозуміючого. А що залишилось цьому живому чоловікові робити? Він народився в житті енергійним без усякого такого, щоб його тілу заважало. Він народився в природі в природних умовах, люди піднімали без усякої звички. Йому жити нема чим у природі. Люди його стали годувати, стали поїти – уже це ось для нього є діло. Він його став робити як діло, воно стало примушувати це діло робити щодня по декілька раз.

    25. Це не порятунок у цьому, а розвинута в природі технічна така потреба, уже це його є діло робити, це від нього не пахне, а смердить. Процес нехороший зробився в житті, зовсім він чужий, його в природі украли, убили, з’їли, проковтнули, а в тілі кисне, горить на непридатність. Воно ніякої користі не дає житті, а як вонюче г… пішло по природі по такій. Як воно вийшло в цьому ось чоловікові? У нього запрацював організм, він став вживати чуже природне, став знаходити в природі те, що треба для їжі, щоб наїстись досита, а потім треба відходжуватися. Це значить, життя пішло в природі на людях, воно технічне, у штучному утворилось, стало робитись для життя цього хімічне. Смажать, варять, вживають – життя таке почалось за рахунок природи, за рахунок діла. А в цьому ділі є велика помилка, жити чоловікові доводиться в неправді.

    26. Для чого чоловік народився? Він народився для життя цього, а йому ввели це діло, чоловік став робити, став творити. У людях через це розвився ворог – убивче діло. А в цьому ділі люди стали вмирати, люди стали цю звичку розвивати. Вона людьми в природі зроблена і введена в життя. Ми не стали жити так, як це треба, а стали вмирати. Ми так і будемо вмирати. А от жити ми з вами не навчились, як буде треба жити, щоб ми в цьому не вмирали. Паршек за це діло взявся, став робити, 46 років сам проробив із цією думкою без всякого технічного діла, без штучного і без хімії, природно. Природа: повітря, вода і земля – що Паршекові створили життя. Він ним оточив себе, став так жити, як люди не пробували. У людей на це є страх, люди бояться це робити. Вони вважають: природа – це якась дрібниця, її можна покорити, тобто її можна примусити, щоб вона була весь час у житті джерелом. Чоловік, він народжений у цьому ділі, що він став у житті робити і недоробив цього, вмер.

    27. Стихія зустрілася з ним, біда оточила, і горе десь узялось. А чоловік таких засобів не знайшов, і нема такого чоловіка, щоб він йому допомагав, він із цим самим умер. Паршек недаремно в цьому всьому вибрав це місце, цей бугор, на котрому доводиться потребу прибрати від людей, щоб люди так не вмирали. Це їх така ось звичка, вони її зробили такою, вона їх поклала усіх у могилу, усі лежать у праху. А якщо ми за це ось діло взялись, його стали робити, то в цьому ділі помилились, це діло недоробили, умерли на віки віків. Ми пішли облюбували, зробили це ось місце своїм, стали його прибавляти, туди притягнули те, що не слід, назвали своїм, а потім ми пожили в ньому і вмерли на віки-віків. Я, Паршек, зі своєю ідеєю, зі своїми словами виступаю в усьому світі в усіх людях, щоб відібрати тяжку чергу, а ввести гарантію в ділі, щоб ми всі люди, робили в житті те, щоб ми в природі не простуджувались і не хворіли.

    28. Паршек знайшов ці ось засоби, їх вводить людям усього світу, щоб вони на це все мали одного такого Учителя, котрий був би для всіх людей усього світу Учитель, він учить одному здоров’ю. Коли ми всі за це діло візьмемось, і станемо робити ми, то в нас не буде простуди і захворювання. А буде вічне життя в людях. Нас, усіх людей, цьому Учитель одному учить. Між нами не буде породжуватись ворожба, війн ніяких через це діло не буде. Люди будуть одного потоку рівні, національностей у світі не буде. Тюрма і лікарня, вони щезнуть. Любов до природи люди будуть мати. Їм як таким, усім людям живущим на білому світі, вона простить за їх зроблене діло. Люди, вони  весь час помилялись, і в цьому вони вмирали, їх таке діло оточило. А тепер люди будуть робити в житті те, від чого їм стане в житті легко.

    29. Учитель усіх учить, жити треба навчитись, умирати не треба.    Я вас як таких попрошу.

      22 червня професор Едуард Костянтинович Наумов ставив фільм у Москві, у міністерстві закордонних справ. Це істина в людях, вона була, вона є, вона буде в людях безсмертна. Бажаю вам усім щастя, здоров’я хорошого.

       Не вмієте виховувати молодь, щоб вона жила. Відмовтесь і попросіть Учителя, він вас усіх таких попросить своєю просьбою. Він упросив природу, ублагав її таку, котра пішла назустріч всього світу всіх людей і народила одного Учителя для всіх нас, людей, щоб ми жили, так жили, як не брались жити. Ми за Паршековим ділом умирати не будемо. Учителя є початок, і є кінець того життя, котре не було. Учитель Іванов. 1978 року 20 серпня.

    Із цим ось нашому будь-якому чоловікові треба згодитись, бо це життя наше все складається. Всі на цьому ось Паршековому бугрі його сили.

    30. Вони там знайшли ці ось засоби для всіх людей, це в житті нашому всьому спасіння. Люди не хочуть і не вміють, бояться це робити, їх це стращає. Це все робиться в людях Богом, він проявив сам себе в своєму ділі, що ви такі є люди, звикли ви задовольнятись грошима. Ви за них цю природу купляєте, ви її продаєте через цю ось свою кишеню, своє багатство розширюєте, ви в цьому ділі ростете. У вас одне прибавляється і друге десь береться. Твій розум не сильний про це мислити, він не сильний це знати. А раз розум уже про це не знає, він забув. А в мене мисль така є, я знаю про всіх людей, про тварин. А що вони роблять у своєму такому житті, щоб чоловікові жилось легко в природі. Він того не робить, що доводиться їм усім робити. Їх оточила техніка, зроблено ними штучне, а хімія введена. Люди цим не живі і не енергійні – вони утомлені, живуть вони в мертвому капіталі.

    31. Почуття життєві вони там от гублять. Це їх в цьому велика помилка думати про тепле й хороше, хотіти. Але вона не кожен раз у цьому всьому людей задовольняє. У неї як у матері рідної дві сторони: одна – хороша, друга – погане. Людей за своїми заслугам визначає вона, нагороджує, вона і поганим в житті карає. Природа така, вона має в себе хороше і погане.

     Це наша молодь, вони – це діти, радісні в своєму житті зі своїм здоров’ям. Паршек на їх всьому такому розвитку, вони природою усі народжені для їх такого ось життя. Вони не мали уявлення, щоб знати про це діло, що йому так чи інакше доведеться в цьому ділі вмирати. Він чи вона ради цього батьком і матір’ю народились, своїми силами дитя примушують. З перших днів свого початку життя став слухатись це робити це діло, від чого йому робиться шкідливо.

      32. Його як такого люди своєю звичкою оточили, йому її як такому ввели, примусили нею так ось користуватись. Якби вони знали про це діло, що діти йдуть у житті своєму в бій з природою, вони б туди не пішли і не робили. Їх діло це, воно їх примусило вмирати. Вони і досі вважають, що їх смерть законом введена. Її самі люди зробили, у процесі цього всього розвили. Їх діло одне – економікою робити гроші, за рахунок їх треба жити. А щоб люди знали про це все, що вони своїм цим покроєм людей примушують у цьому вмирати. А люди досі не знають і не розуміють цього  всього, їх держить тяжка черга. Для них день даного характеру, він до них даремно не приходить, у нього нема запасу, у нього є сили природного характеру, він у ньому думає жити. Учора заклав мисль свою, приготував, все у нього є, та апетиту нема.

    33. Ми з вами живемо своєю думкою, ще не жили, а приготувались, у нас є запас, уся на це ось надія. А з чим Даллас, американський міліонер, умирав, він цим багатством не врятувався. А де нам, таким голодранцям, хто нас таких грішних прийме в рай? А Паршек без усякого такого, він його знайшов, ним оточив себе. У Паршека нема того, що люди всі мали. Він на бугрі створив усім людям рай, там життя таке буде без усякої смерті. На бугрі того нема, що всі люди мають. У них на їхньому місці капітал мертвого характеру, він чоловікові не дає життя. Чоловік у ньому не живе, а вмирає, його магнітом земля в могилу тягне. Він, це ось чоловік, думав позбавитись від померлого, він його викинув геть від себе, від живого тіла. А якщо в природі родився прибуток, то зародиться в природі збиток. Чоловік народився для життя, а виявилось, він у ній вмер. Це вже не життя живе, а смерть мертва.

    34. Вона не дала чоловікові життя. Він умер у своєму такому багатстві в природі, у чужому, у мертвому. А чому ж буде вмирати Паршек, якщо він іде за весь світ, за все людство, щоб воно жило, а не вмирало? Ось що хоче Паршек – життя, але не смерті. Ось які в природі в людях проходять на цьому чоловікові. Він цьому всьому є свого роду мудрець, не хитрує в природі, а робить у житті те, що треба в людях. Це введені в людях від самого дитинства звички. Вони людей держать на білому світі, один раз люди живуть хороше і тепло; їм доводиться в природі красти, природу вбивати, за рахунок цього всього доводилось жити. Багатство це ось прибавлялось, росло, збільшувалось, а тіло живе в цьому ділі падало, їх це діло йшло не до життя, а до смерті. Люди чужим огородились, зробились технічними, нежиттєрадісними. Жити за рахунок цього всього не можна.

    35. Це не своєму тілу належить, зовсім не його, а природне.

    Я написав статтю Брежнєву про своє тіло, що воно народжене в людях таким ось, воно повинно бути для життя ніколи не вмираючим. А всім людям бідним, нужденним, хворим у біді й горі допомагати – це найголовніше. Люди бачать, люди знають, вони хочуть, щоб ти, Паршек своє діло зробив, щоб легко. Цього люди ніколи в природі не добивались, і не робили того, щоб це ось у житті вийшло, але вони, всі люди, цього хотіли, щоб їм, таким людям, природа давала, але в них це діло не вийшло. У людей таке було небажання і невміння. Словом, їх діло одне – це жити тяжко.

       Люди народились. Із самого першого такого ось початку учений світ – усіх нас земних людей, котрі займають свої місця, котрі їм довірились робити і бути в житті своєму корисним таким чоловіком, котрий мислить не про один такий ось економічний розвиток.

    36. Прибуток, він нами, людьми, робиться, це наше життя. Людьми ми розпоряджаємось, як підвладних таких людей взяли на своє око, на все своє слово. Діти в нас такі ось бідні, нужденні, вони хворі в нашому такому ось вихованні. У нас є садки, школи семирічки, десятирічки, технікуми, інститути, університети. Ми їх самі своїм таким широким знанням, ми їх тіла фізично від батьків самі в цьому приймаємо. Нам хочеться, щоб усі наші діти були такими, котрих у житті не було. Це буде наша в цьому така турбота, котра вчить усіх наших дітей. Ми їх по сходах тягнемо вгору. Наше діло одне – нас, усіх дітей, поставити на ноги, щоб вони на них так ось швидко по землі бігали.

    37. І в них усіх розум так ось для цього розвивався, щоб вони не були такими, як це ось у житті робиться. Ми, усі діти, так живемо, ми надіємось на це. У нас, усіх людей величезне діло щастя. А це щастя, воно оточує і старих, і малих. Ми, всі люди, надіємось на щастя. Буде добре – будемо жити добре, а буде погано, то ми зостанемось по  поганому. Так у нас робилось, робиться, і буде між нами так робитись. Більшість дітей не задоволені тим, що треба. Їм доводиться в цьому зоставатись у природі хворими людьми. Люди самі не одержують того в житті. Кожен чоловік має свій намір бути в житті таким чоловіком, як він і хоче бути. Це все бажання піднімає вгору кожного живого чоловіка, але в нього так це не виходить. Люди роблять те, від чого їм усім робиться шкідливо. Люди для користі в житті людському нічого не роблять, одна погоня за хорошим і теплим життям, а воно приходить до кінця цього життя.

    38. Приходить початок цього всього поганого і холодного, у чому чоловік умирає. Люди, скільки вони про це діло мислили, вони багато робили зі своїми технічними ділами, із штучним, з хімією. Вони очі в житті своєму загубили, їх таких, як вони були, уже нема жодного чоловіка. А Паршек – це сторона зовсім інша в житті, вона природна: повітря, вода і земля. Вони зі мною таким ось рядом, завжди такі, як я, живуть для Паршека. Це день, що іде завжди. Він знає добре про його таку зустріч, котра примушує людей до цього дня готуватись. Вони мають на це все таке приготовлене. Люди цьому всьому дуже вірять, на це все вони надіються.

    39. Перш ніж жити, вони думають, вони потім роблять, за рахунок цього живуть, у них така ось є надія на це. Їм хочеться в цьому жити, а природа їх таке бажання бере і відбирає. Вона на це все свої сили має, бере їх як людей карає. У ній люди так роблять своїм тілом, вони в природі своє перше початкове в житті робити стали, жадібно їли досита, вони після цього стали одягатися до самого тепла, в домі з усіма вигодами живуть. Треба б жити так, як це буде в природі чоловікові треба, а люди цього не отримують. Їхня в цьому всьому велика помилка, а в цій помилці люди легко вмирають. Ми всі такі люди, котрі повинні із цим ділом згодитись і повірити на живому факті. Нам треба поміч у людському горі чи біді. Вона всіх людей держить у черзі. Ми очікуємо цей час, що іде. Хоч день до нас приходить небувало і несподівано, як ніколи, він нас може образити природними силами.

    40. А ми для них – штучні, технічні, хімічні сили. Вони зроблені руками, з живого – мертве, що й не дає в житті точного. А от гіршого, найгіршого – це в людському житті не може бути гірше смерті. Вона цим ось створена, люди на собі це ось у ділі розвинули. Ми стали вмирати, нас примусила природа. Вона не схотіла в себе бачити такого озброєного чоловіка. Чоловік боїться природи, вважає, вона для нього є в житті ворог, така в нього зародилась мисль. Він у ній нічого такого в житті не робить і нічого не вміє робити, тому він у природі через це саме гине, у нього мисль не така, як вона треба. Люди тільки народились, і вже вони стали думати про те, що робилось у людях. Вони стали від інших таких ось людей відходити зі своїм знанням. Стали пролазити між людьми для того, щоб місце високо зайняти і ним таким у людях розпоряджатись.

    41. Це така мисль у природі в людях є в усіх, а виходить у цьому як? Про це ніхто нічого не знає і знати не зможе.

     Як це робилось по історії життя? Ленін – теоретик старався своїм знанням допомогти в житті селянам, біднякам і робітникам. Запросив на це діло вчених. Визнав надбання всієї землі, державного чоловіка закликали на це все наше, щоб він у ньому працював, робив те, що хотів цій системі хазяїн. Ленін закликав усіх на цю боротьбу, на це діло, щоб люди вчились, щоб люди робили, від чого їм було хороше і тепло всім. Ленін зі своїми у новій економічній політиці, за свою таку мисль згорів. Його в природі вбили люди, убила есерка Каплан. Він став робити в житті своєму не те, що треба, його прибрала природа. Продовжувач цього всього Сталін, він убивця був людей.

    42. Йому була треба партія, він старався її зберегти, солдата гнав у бій за Батьківщину, за Сталіна. А сам не знав, що його очікує далі, як воно вийшло, і як воно вийде. Тепер ми, усі люди всього світу, на білому світі живемо і боремося з природою, умовами. Ми хочемо, щоб вона все нам давала те, що треба, щоб ми в цьому всьому жили хороше і тепло. Люди всі у цьому свої голови склали, їм як таким довелось діждатись такого права, щоби бути над усім природним багатством хазяїном. Нам у цьому всьому природа, вона допомогла знайти таких ось людей, котрі організовано посилали в бій з кожним ділом. Вони хотіли, щоб люди наші, всі до одного чоловіка, не терпіли нужду ні в якій особливості. Люди хотіли, щоб їм було, що їсти, і що взувати, у що одягатися до тепла, а в домі жити з усіма вигодами. За це ось отці наші бились із самодержавством. В отця рідного право відбирали, а вводили рідного сина. Він отцю рідному претензії представив, як дитина. Ти, він сказав, мене народив, як сина свого, примусив робити своє…

 

1978.08.25

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З переписаного. 2009. (в1412).

 

    7808.25   Тематичний покажчик

Терпіння без їжі Учителя і Валі 1

Любити природу  2

Треба мати своє тепло  4

Бугор оздоровлює треба всім 6

Бугор – це рай наш 7,11,17,35

Не умирати  14

Війна 41г  14,15

Звичка 19,20

Треба один Учитель здоровя 29

Що дає ідея: не буде вважати ворогом,

війни, тюрми лікарні 29,30

Життя смерть 35

Погане холодне  40