Іванов П. К.

Чувілкін бугор. Губа

 

1978.05.15 – 1978.06

Учитель Іванов

 

Редактор – Ош. Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)  

 

       1. Це місце цей бугор – це наші людські умови, наш земний призначений людям Бога рай. Він основується в природі Паршеком для людського вічно не вмираючого життя. Воно повинно нами починатись там без всякої такої потреби. На цьому бугрі, на такому місці техніка зовсім відпадає, це наше штучне не буде треба, а хімію зовсім не будемо вживати. Все буде робитись на цьому ось місці на цьому бугрі природно з природою. 

    2. Вона для цього народила Паршека, йому його знання в цьому ввела, сили свої як такому в цьому ділі створила. Він освітлений нею. Вона йому для цього діла указала це місце. Сюди на це ось таке народжене місце не один Паршек (повинен) прийти, і його як своє місце зайняти, і ним як таким розпоряджатись. Це місце нам, всім нашим людям, призначено. Ми всі люди хворого характеру, стоїмо на черзі всі, ждемо завтрашнього дня. Ми в ньому захворіємо, наша така участь. Ми, всі люди, такі в цьому непідготовлені, нас може зустріти всяка така стихія.  

    3. Вона з нами, такими людьми, ніде не рахується. Як ледве щось таке, уже потекли соплі, уже нежить, це щось таке не так. Я живий чоловік, особа видного характеру. Я письменник, журналіст, хворий чоловік, зі своєю хворобою де тільки не був, і з ким не зустрічався, з видними людьми. Був догляд великий, лежав у Кремлівській лікарні. Щоб легке отримав, цього я не отримав. А от коли зустрівся з Учителем, він мене прийняв через руки свої, скупав холодною водою. На диво, думав, умру. Я втратив в цьому нежить, холодною водою сам купаюсь. Що за чудо, не застуджуюсь. Здавалося б, треба від цього захворіти, а моє здоров’я покращується. Я, Лосев Євгеній Федорович, не побоявся смерті, цього природного бугра.

    4. …їжі й води. Зі мною їхала жінка Валентина. Ми їхали туди під командою Учителя. Три дні не їли, не пили. Приїхали на бугор, нас доставив транспорт. Я в машині роззувся, вийшов на бугор, як природі поклонився, попросив: «Учителю, дай мені здоров’я». Піднявся, пішов босий до води, холодна джерельна, в ній скупався, звідти виліз. А на гору довелося підніматись, я роззутим це зробив. Повернувся назад в Москву. Слава тобі, Учителю, за твою турботу. Це діло не моє – самого хворого. Учитель – ініціатор цьому бугру, цьому місцю. Найголовніше, нам – здоров’я. Людям треба це зробити, щоб не застуджуватися і не хворіти. Через це все хвороби щезають, а нові, що йдуть по природі, безсилі зостаються. Цей бугор, ця колдибаня освітлені Богом. Паршек ці засоби знайшов, ними він оточив себе, тепер робить все для всього світу всіх людей.               

    5. цей бугор, це ось місце, воно природне, на цьому місці мінерал. Чоловік, що живе на білому світі, він не гарантований від будь-якого захворювання. Йому треба допомога, щоб цього не було. У нас народився на це все бугор, невмираюче місце природне. Воно має таке місце, де повітря від Адама літ. Воно оточується повітрям, водою, землею. Це є будь-якому чоловікові запобігання всякому захворюванню. На це все і бугор нам буде нам треба. Цей бугор, він треба нам, всім людям, хто б ти тільки в цьому не був в житті своєму. Ти є в природі бідний, хворий чимсь чоловік. Для тебе є бугор, в ньому ці сили. Він для всякого і кожного чоловіка. Для тебе є Чивилкін бугор, в ньому ці сили. Вони для будь-якого і кожного чоловіка, крім одного адміністративного чоловіка. Він розпоряджається чоловіком, він йому підкоряється, такому чоловікові. Бугор не для цього діла, цей чоловік не заслужений. А просити можна буде Учителя. Тому, хто просить, дається, а тому, хто стукає, відкривається. А тому, хто кричить, відкликаються.

    6. Так і цій особі. Учитель всім прощає і всім дає своє вчення. А вчення Учителя, я би вам сказав прямо, це все любов до всього: до природи, до діла, особливо до дня, що йде. Сьогодні нема того, що було. Нехай тепер нашому народу розкажуть ці ось люди, вони Учителем посилались, вони поїхали. Їхали з Учителем разом, один одного ніколи не забували. Говорив про всіх ображених людей, це ув’язнені й божевільні. Вони просять, вони хочуть, але у них так не виходить. Їх це незнання мучить. Якби вони поросили мене як такого, то вони виграли. До них не дійшло. Якщо вони попросять мене всі до одного, звільняться, і тюрма, і лікарня запустіє. Учитель дає всім волю. Досить сидіти в тюрмі, досить лежати в лікарні. Моя ідея іде по природі до скасування. А коли це в житті проявиться, то тоді людям не до цього. Вона на бугрі цьому буде губою, розкисне губа. Це в природі є хвороба, вона була в людях, вона так і зосталась невивченою губою.            

    7. Губа, вона говорить, на все твій розвиток. Це було, це є, і це ось буде. А ось цього не буде: чоловіка брати і розпоряджатися – такого права ніхто нікому не давав. Це все носилась губа, немало нарвала трави. Бугор весь зеленню покритий. А люди завидують, з ненавистю, злом один на другого говорять. Ти, мовляв, живеш, а я, мовляв, ні. Це буде комусь тюрма або лікарня. Губа на допомогу прийшла Чивилкіному бугру, щоб чоловіка живого утримувати без всякої потреби. Їсти не треба, одягатись теж не треба, і в домі жити не треба. Ось де місце живе невмираюче, вічне. Ніхто ніде ніяк не підлеглий, всі однаково будуть в природі жити, рівні, зла, ненависті не буде, війн – ніяких. Одна любов в природі в людях проявиться, озброюватися перестануть. Яке життя райське на землі оспівають. Це захопити Чивилкін бугор, він цим відмітиться. Губа, вона більше не буде у себе так хватати, глитати. Всі предмети показали точно аналіз.     

    8. Вони приїхали на таксі на цей бугор. Ще темно зупинився, не став працювати, а потім їхати. Людей в автобусі на Чувілкін бугор віз туди водій, дуже легко було. А коли рушили звідти, було тяжко їхати. Це значить, Дух Святий робив. Їсти не хотілось. Ось які є діла. Ти є Господь, залишилось за тобою одним. Твій є початок, а кінця цьому не видно. Сьогодні такий буде день. Він нас всіх жене на бугор, щоб ми там так жили, як живе наш Учитель. Він це місце виявив, відшукав, показав. Цим людям дав такі сили, таку можливість на цьому бугрі життя осідлати. Вона нас таких ось примусить бути такими, як і він. Він – туди, і ми – за ним на цей бугор. Він – у воду, і ми – туди теж. Москва вся про це діло узнає, на весь світ вона прокричить. Люди всього світу про це діло узнають, самі захочуть це побачити, їх умови ці примусять. Вони будуть учасниками цього всього. Життя це буде Боже. Йому доводиться це все починати, і доводити до самого цього кінцю, краю. Це все буде людське діло, вони давно це хотіли бачити.

    9. …теж їм доводилося про це діло. Це він приходив сюди, він це місце для цього діла зайняв, його ця ось ідея. Він заслужив цим. Люди даному чоловікові дякують за його такі ось якості. А їх в природі стільки, скільки ніде в самому чоловікові. Якщо чоловік буде потребами користуватися, йому цього буде мало, він не зможе задовольнятись, у нього такий природний апетит. А щоб цим не нуждатися, у себе свідомість  стати мати ту, що ми знайшли. Або стали мати в житті своїх рідних дітей. Вони нами народжені для заміни в своєму житті на випадок старості. Ми цим огородились, начебто це треба. За нашим законом, треба буде обов’язково на заміну себе. В житті так робили люди, вони роблять. У них так не виходить, хороше не народжується, як воно думається. А народиться, навпаки, непослушне дитя, вимогливе дитя, психічно хворе. Йому цього ось мало, а бере своє в цьому ділі, начебто старше від усіх. Його треба слухатися, дитя робиться козирем, він ні на кого не дивиться і не слухає, начебто так і треба.           

    10. Він вважається старшим від усіх. Йому як такому інші завидують, говорять здивовано не в хорошу таку сторону ради тільки, що він не чужий. Такій дитині все прощається, вона ж наша є кровна дитина. Ми вважаємо, вона себе змінить, а свого такого завжди жаль. Це є дитя. А мати є мати. Вона його народила, вона його вважає своїм го… А він цього не хоче. У нього в голові є очі бачити, розуміти. А психіки у нього більше, ніж слід. Його такий в житті дитячий ріст. Його всі старші жаліють і хочуть, щоб він у них був розумний і здоровий, кріпкий. А природі він своїм вчинком дуже воняє. Він уже вибирає, він гидує, йому і те, й інше не по душі. А раз він у цьому такий народився, його не переробиш. Він уже має свої заперечні думки, вибір на це сам має. Розуміє, що це є таке «дай» або «ні». Він росте, піднімається, а в самого бажання бути справжнім чоловіком. Він до цього прагне, а йому природа не дає, вона йому чимось заважає. У неї є своє, а у нього є своє. Він або вона, хлопчик або дівчинка, не прагнуть погане отримати.

    11. Якби не діти, то і старих не було. А раз діти народились, то й старим бути. А ідея мого життя, вона нам так говорить. Як такого чоловіка в житті не треба було в природі в цьому ділі народжувати. Природа, вона сама захотіла такого у себе бачити. Це все зробилось стихійно і неочікувано. Чоловікові такому залишитися. Він захотів зустрітися з чоловіком таким, як і він. А природа, вона на його таку мисль не пішла, задовольнила своїм. Взяла інше, не таке ввела. Треба мужчину представити йому як такому, а на факті вийшло не те. Десь взялась вона, жінка. Не він її став учити, а вона за це діло сама взялася за своїм прикладом. Вона це все визнала надбанням своїм. А раз це наше рідне, то що може (бути) від цього всього гірше. Ми цю всю систему, котра залишилась позаду, а взялися за своє. Добро ми у себе мали. Але що було до цього, це все вмерло. Ми взялися за природу таку, котрої в житті ніколи не було. А тепер ми взялися за те діло, котрого не було.

    12. Не треба було їсти – ми це діло ввели, нас оточила ця ось звичка. Не треба було одягатися – ми теж оділися, теж звичка. А в домі навчилися жити, звичка теж і так далі і тому подібне. Якщо ми самі зробили голку або шило, достатня звичка. Все це нам звичка допомогла таке діло ввести. Ще не прийшов такий час, не настав час, а ми приготувались. У нас на це все є. Думкою обдумали, тільки зробити. А мисль є уже звичка, сидіти ждати і мислити. Теж є звичка це робити, що роблять всі, без неї не обійтись. Люди в шахті працюють, теж є така в природі звичка, тяжка і шкідлива. А в завод ідеш сьогодні й завтра. А цигарку курить, це чи не звичка. Хорошого борщу з м’ясом наїстися щоденно. А колеса дерев'яні робити людям сковані. Спати в м’якому всю ніч, а вставати не хочеться. Зайве у себе маємо, та віддавати не хочеться, і це є, та ще яка є звичка, котру люди самі кинули. Були кулачні бої, а тепер фігурні танці на ковзанах.

    13. А раз футбол, одинадцять на одинадцять чоловік б’ються, забивають у ворота гол. А маса людей сидять уболівають, вони ждуть чогось у цьому. Учені люди в природі чогось шукають, хочуть в природі легку знайти. Вони свої всі можливості вкладають, всю силу на це кладуть. Як така своя національність своїх людей зі своєю економікою як хазяїна зберегти. Капіталісти зі своїм багатством людей держать у себе як таких, напризволяще їх у себе не кидають. У них є хороша сторона, обрані профспілки, є партія й інше, але вони безсилі стати керувати державою. У них існує компанія виборча, вони обирають хазяїна, щоби берегти добро. Капітал є капітал, у нього є діти, він їм це добро залишає. Говорить синку своєму, щоб він вчився у нього бути любимим своїм сином, кому цю всю спадщину він, як батько, передасть. Якщо у батька є величезний капітал, він ним як своїм розпоряджається. У нього є виробництво, є техніка, люди вчені і невчені.                         

    14. Стараються технічними бути, штучним вони огороджені, а хімія введена. Вона робить все, що хочеш. А одягаються до самого тепла і добре, а їдять досита, а в домі живуть з усіма вигодами. Здавалось б, цьому чоловікові в цьому ділі жити і жити. А йому, як такому борцю за своє таке право, вона не дала можливостей, щоб у цьому всьому жити. Хто б він в цьому житті зі своїм пануванням не був, і де б він не був, його як такого зустріла природа. Вона з ним, таким професіоналом, не порахувалась, зі своїми силами покарала. Чоловік застудився, він захворів. Він у своєму ділі нічого не робив, щоб цього не отримати. Його зустріла ця стихія. Він від цього не пішов, йому стало погано. Він від цього не пішов, а хворіє. Засобів у цьому не знайшов, і нема такого чоловіка, щоб такому горю допомогти. Отець і син, вони жили, задовольнялись цим, але зовсім не задовольнялись, взяли і вмерли на віки віків, їх не стало як таких. А природа як така взяла на себе це все. За все, зроблене ним, він помилився, за це ось все отримав у себе неочікувану смерть.

    15. А природа разом з партією народила чоловіка в людях Паршека. Його берегла, і вчила в цьому не технічним, і не в штучному з хімією. Вона його навчила в природі природно повітрям, водою і землею. Він для цього всього знайшов місце, котре буде допомагати ображеному, хворому. А у нас всі люди хворі, їм необхідна в житті допомога, щоб люди не стояли в черзі, і не ждали завтрашнього дня, щоб в ньому захворіти. Для цього прийшов на землю Учитель, він цьому учить людей, щоб вони в природі не застуджувались і не хворіли. Це природа допомогла нам позбавитися від цього ворога. А він в цьому здався, ще більше і сильніше став себе розвивати з усіх кінців і країв. Переможець природи не порахувався з собою, він сам пішов прямо, став його як такого своїм умінням і просьбою перемагати, щоб його ніде ніколи не було. Все це зробила природа в людях. Вони  перед собою побачили на чоловікові еволюційну сторону. Тихо свідомо в людях сили пролазять. Вони роблять, щоб у житті шкідливого не було, щоб у житті чоловікові від цього вчинку було всюди легко.

    16. Досить адміністративно чоловіком в природі розпоряджатись. Не треба так нападати, не треба так заважати в цьому ділі, щоб його заставляти. Хочеш робити – ти роби свідомо. Хочеш так жити, як жив отець із сином – ворота відкриті. А не хочеш, і на це є такі дні, що приходять, вони зустрічають чоловіка. Без цього всього не умреш, свідоме терпіння, ти це робиш свідомо для небувалого здоров’я. Чимсь треба цим вченим людям доказати. Бери сокиру, рубай. Для цього колонії. За що, питається? Вини ніякої. А щоб зробити в людях те, що треба, вони нічого не зробили за свій час. Як умирали, так і будуть вони вмирати в цьому ділі. А тепер ми не будемо так ось умирати. Нам не треба будуть гроші. Ми не будемо продавати за гроші природу, будемо, як вона. За Паршеком берегти. Ось які якості ми в природі знайшли, чим ми будемо безсмертними жити. Ми змінимо свій такий потік. Старий ми залишимо, а новий візьмемо.          

    17. Цього ми від природи доб’ємось. Умирати так ми не будемо. Жити вічно ми будемо. Паршек доб’ється. Він недаром бугор Чивілкін відкрив, його ідея запанує, буде спокійно в людях жити. А тепер син на отця напирає, своє утримання. Він говорить: ти мене народив, так забезпеч. У цьому всьому права сина. А дух так говорить: здорове тіло – здоровий і дух. За Паршеком жити треба. А за отцем і за сином ми так помилились. Багато машин, багато будинків наробили, мертвим капіталом стоять. А життя такого нема, котре має бути. Є тільки початок, це еволюція всіх своїх примирить, як це треба. Люди повинні в природі заслужити увагу. Це заслуги зроблені в природі людьми. Вони це роблять, що хоче природа. Вона нікого не примушує, щоб люди щось робили. Їх діло від природи тільки хороше, воно прийде, і обов’язково воно прийде. Ми це ось робимо, і будемо ми в цьому робити.

    18. За звичкою щорічно саджати під плуг картоплю – це велика в цьому ділі звичка. По хорошій погоді слухати пісні соловейка. Звичка, та ще яка вона є в житті, свадьбу грати, одруження. А це не звичка парубком ходити змолоду, а час такий буває. А пісні заводять змолоду, теж комусь завжди дається. Хіба це ось не звичка людська? Він просить ради Христа. Богу вони вірять, а самі лізуть у карман. Це теж є велика в житті звичка на білому такому світі чоловіку на другого такого ні за що нападати, як тільки із-за своєї наживи. Йому хочеться хороше і тепло пожити, та сваволити. Це його таке в житті є природне бажання. Погано не хочеться так жити без всякої такої красоти. Всі люди живі на білому світі, без звички вони не залишались. Хоч яку-небудь ганчірку на свою голову натягне. Зроду від всього цього іде.        

    19. Йому пришили потребу найгіршу в житті, цей кусочок з водою разом в повітрям проковтнути. Це добро робилось людьми, чужим задовольнялись, така потреба була. Красотою в житті оточувались, гордий сам робився. Не хотів дивитись на інших, своє хороше і тепле ніс. Йому хотілось ще краще від цього бачити, це таке є в житті всіх бажання. Погано, холодно, в світі не хочуть люди так жити. А це чуже, не своє. Ми так адміністративно навчились жити, інших людей на себе заставляти. Партія є партія, істина вона для людей, а люди цю істину незлюбили. Природа стала для них нехороша. А раз вона не нехороша, любові нема, що може бути в цьому ділі? Один нестаток, чим всі люди не радуються. Плачуть, шукають в житті засоби, а їх природа нам як таким не дає. І чоловіка нема, щоб у цьому горі допомогти. Із цим ось горем або бідою всі люди вмирають. Що ми з вами за весь такий час? Ми з вами зустрілися стихійно, оточили себе смертю, що нам не дає такого легкого спокою. Ми гинемо в такому житті.

    20. Нас з вами оточив нестаток.

    Сьогодні день середа, дощик зранку обложний. Ми в неї не їмо. Як нам в цьому добре бути без усякої такої звички. Ми робимо це в природі на славу всього світу всіх людей. Вони цього ось, що ми в цьому ділі робимо з думкою, щоб у нас це все вийшло на благо всіх наших земних людей. Щоб вони так ось із злом, з ненавистю не жили. І не мислили своєю такою думкою проти того, що їх сусіди зробили у себе. І для чого вони все це роблять ворога із себе, з усіх найлютішого. Місце інтересне, ним оволодіти, людей примусити, щоб вони були його ідеї. Порядок той же самий, без звички жодного кроку. За власністю погоня велика. Місце своє адміністративне, я на ньому ось сиджу, до свого часу командую. Говорю я: місце моє. Накажу, будьте ласкаві, йому кланяйтесь. Він вам буде треба один другого з місця витісняти. Це старе, погане ось в житті підкорятися, приходити і просити для себе цю ось викладену роботу.

    21. Звичка введена вербуватись, гроші доводиться придбавати. Ця звичка, вона не по душі. А люди треба, вони створюють все. Чоловік забезпечений всім достоїнством, у нього є для життя все. Він цим місцем на все життя забезпечений. Йому добре, він тепло живе. Він зупиняється на своїх принципах. А от як йому доведеться з цим життям прощатися? Командував Сталін, командував Рузвельт, і командував Черчель, а їхні народи підкорялись. Що хотіли, те і робили в житті, цього не було. А людей постріляли. Що вони в цьому людям зробили? Ворога вічного ввели в цьому. Ви не знаєте нічого, а що буде завтра з вами? Йде день  свого характеру, в ньому повітря, в ньому вода, і в ньому земля. Треба жити, а чоловік несподівано вмирає. Що ми цьому чоловікові приготували? Гроб, могилу. В праху він лежить до свого часу. А в природі в житті так даром нічого не пропадає. Лише б на це ось народилась мисль, всі мертві люди піднімуться. Так на Чивілкіному бугрі сказав своїм людям Паршек. Його мисль показує. За 60 років існування самого народу де ці ось люди подівались?         

    22. І так вони будуть жити, їх всіх природа прибере до рук. Вона прибирала при царю, вона прибирала при радянській владі, але при Духу Святому вона безсила. Люди роблять те, що пригоже для неї, вона цим залишається задоволена. Ніякої застуди, ніякого захворювання в природі нема, а процвітає життя. Воно було, воно є, воно і буде в природі в умовах. Здорове тіло – здоровий дух. Умирати ми не будемо так, як ми вмирали до цього. Діло недоробили, вмерли. Нас наше діло не виправдало і не виправдує. В цьому ділі це озброєння проти того, що було до цього. Вони боялися води, вони боялися повітря і також землі. Природа для нас ворог є в житті. А при Дусі Святому – любимі в житті друзі, через що нам такого життя не буде, поганого і холодного. Дощі йдуть в природі на користь нашого ідейного діла. Природа – це є ми, живі люди, а оточили себе мертвим. Є така ось в житті мисль, вона мною складається. Треба кинути все мертве, а піти в живе. Це буде не для когось, а для всіх земних наших людей. Ми нею маємо оточити себе своїми живими тілами.  

    23. Ось і діло всієї моєї мислі, вона в нашому житті звершилась. Навіть Юра сказав: «Якщо це треба буде, то я тут  як тут, готовий слово Учителя виконати». Петра тут не виявилось. Все робилось по Паршеку, по небувалому. Я без усякого такого повинен це зробити, що буде придатне всім. Це не щось таке, що незрозуміле в житті.

    Цей ось бугор, про нього не одні ми думаємо, а всі люди говорять. Вони роблять те, що буде треба. Це засоби, котрі знаходяться на цьому бугрі, в цій воді, і в цьому повітрі. Це все нам в цьому посадило виразку, грибок. А тепер ці ось якості знімуть. Все це робиться через самого чоловіка Паршека. Він проходив в природі так, як не ходив ніхто – в одних шортах. Вони не рятувальники. У цьому ділі можна було вмерти тисячу разів, але завдяки цьому всьому Паршек сам себе зберіг в цьому всьому.     

    24. Паршек – ініціатор цього бугра, цього місця. Ми там повинні своєю такою здібністю оволодіти. Він буде людям хворим допомагати. Це місце, воно не присвоюється ніким ніяк. Бугор, так він і залишився бугром спільним всього світу для людей хворих, нужденних. Вони всі люди ображені, дивляться в природу. Їх примушує адміністратор, а йому, як підлеглому, доводиться робити. І в цьому ділі він втрачає здоров’я. А щоб йому допомогти, ми, учені люди, не знайшли в природі засобів. І нема на це чоловіка, щоб цим людям допомагати. Щоб вони як такі приїхали безплатно на цей ось бугор. По ньому роззутим пройшлись, через руки Учителем прийнялись, спустилися до води, скупались. Все це робиться людьми ради всіх нас таких без всякої оплати. Все це взяв на себе таку ідею проводити в життя Паршек. Адміністратор буде один до цього діла не допущений. Він не заслужений цим за його ставлення до Учителя, хто не хотів цього допустити.

    25. Був проти цього всього. Його Учитель не визнав своїм. Паршек, він на природі основується. Природа – всім мати, вона всім прощає. Тільки хазяїну капіталісту та комуністу нехорошій особі. Партія держить людей командуючих. Вони розпорядники природи, оволоділи місцями, тепер управляють. А Учитель їх жене з життя. Все це наробив отець, він свого сина навчив для того, щоб він розпоряджався отцем. Отець – сина, а син – отця. А от Духа Святого не пускали так робити. Він обрав це місце. Йому природа допомогла без всякої такої зброї чистим тілом цей бугор оточити. Він славив, він багато про це говорив. Всі люди були цим задоволені, що їм не доводиться жити тяжко. Паршек в цьому ділі доб’ється, йому в цьому природа допоможе. Всі нації всього світу цьому місцю низько-низько головкою поклоняться. І сказати всім в один голос: «Тобі, Паршек, дякуємо за твою добру волю, вона нам всім таким допомогла».       

    26. Навіть підказують карти Наполеона битви. Говорять: не спіши. А бугор за мною буде. Він недаром призначений цим. Люди самі його полюбили, босими ногами по цій цілинній траві пішли, з душею й серцем поставились. Я, як Учитель, своїми руками прийняв, ввів їм сили, послав їх купатись, їхні тіла пробуджувати як такі. Їм треба здоров’я, воно тільки тут природно дається через повітря, через воду і землю. Тут нема того, від чого доведеться захворіти або застудитися. На бугрі цьому нема приватної власності, нема тварин, для сидіння нема, щоб це моє. Бугор цього не має, щоб чуже присвоювалось, цього тут нема. А от це є, чоловік туди попав. Він технічним штучним оточений, а хімія введена. Смажимо, варимо, крадемо, убиваємо, а своїм це все називаємо. Всі до одного чоловіка не гарантовані в житті цьому, стоять на черзі завтра так ось захворіти. А щоб так жити, не треба вмирати.   

    27. У нас в цьому того нема, щоб у мертвому жити. Всі ці будови, вони мертві. Люди там не живуть, а дохнуть, як кури. Сусід від сусіда забором огороджений. Своє наявне гребе, як ніколи ніхто … Введені закони один у одного відбирати, один одного переганяти. Все робилось на зло людьми. А у людей народжувався азарт що-небудь цікавіше зробити. Всі люди хитрують, обманюють. Їм хочеться одне, а виходить у житті в нас. Природа, вона бачить такі діла, старається це все забрати, бо це не по душі робиться в природі. Вона людей недолюблює за їх недоброякісний вчинок. Він робився нами, він і робиться нами. Це все чуже, не людське, воно вкрадене й убите, зовсім мертве. Воно продається і купляється. А коли в цьому всьому чоловік умирає, то це все передається за спадщиною. Люди починають це все між собою ділити. Я, говорить, найближчий рідний, кому належить це все добро. Він його як таке записав на ім’я своє, тепер його береже. Говорить e людях, він задоволений цим.

    28. Це все моє, мені воно належить. Я в ньому, як отець мій, живу до одного разу. Так само в своєму такому житті я природі чимсь не догоджу. Я в ній ділок. Робить, сам все добуває. І це в житті буває, чимсь і помилюсь, зовсім не те зроблю. А в ділі все буває. Не так дихнеш, слово не те скажеш. Люди почують, та візьмуть вголос скажуть що-небудь таке. Мені від цього зробиться неприємно. Я зміг захворіти. А хвороба чоловіка одна, вона мене теж потягнула. Як отця рідного, він в цьому всьому недовго, він жив так само, як я. Пожив, та цим добром сваволив. А потім прийшов такий час, треба буде умерти так, як всі ці люди самі себе положили в гроб. Його місце ніхто не зайняв, крім його самого. Він там лежить, до себе жде за спадщиною близького свого сина. Від цього жоден чоловік не зміг у своєму житті позбавитись. Його туди тягне магніт. Він умер на віки віків, його тіло лежить у праху вічного характеру. Про це все не доводиться думати. За що нас усіх мати природа умертвила, що ми зробили.

    29. Вона ж мати наша, у неї є повітря, є вода і земля, в чому доводиться починати жити. Ми раніше не мали того, що у нас є в даний час. Які села, містечка, міста, асфальтовані дороги. На могили на плечах носили мертвеців, а тепер на машинах. Від коліс не покращало, а більше померлих. Ніякі особливості в цьому не допомагають, а тільки це все, що є, в процесі заважає. Не хотілось би, а вмираєш, не знаючи, від чого. Ми ж народились для того, щоб жити. Це природа насміялась, взяла показала те, що у нас є. А коли ми це стали мати, тривалість нашого життя не збільшилась, а зменшилась. Треба б жити, а природа не дала життя. Ми в ній всі до одного чоловіка вмерли. Нема нас тих, хто був. Залишились люди даного характеру. Лише б я, а ти як хочеш. Це бажання всіх таких людей наших земних. Вони в своєму житті в своєму ділі живуть, і красуються своїм життям. Воно їх примушує, щоб надіятися на небувале щастя. Що буде в житті своєму добре – ми будемо добре жити. А буде погано – ми будемо жити погано. Це значить, ми нічого не робимо.

    30. Щоб такого не було, а були перед нами одні життєві заслуги, треба буде робити. А коли люди не будуть нічого такого робити, вони не заслужені в своєму житті. Їм може в будь-який час зустріти стихія, а в ній є горе й біда. Від неї ніхто ніколи не допомагає, крім одного нашого Учителя. Він – їх всіх одному корисному життєрадісному, в людях ввічливість. Не гордись, і не став  вище сам себе. У цьому завжди ти, як чоловік, будеш в природі переможець, як і зробився в природі наш дорогий Учитель. Він на щастя не живе. Він робить те, що треба в житті.

    Це Чувілкін бугор, він у себе не має того, що люди мають. Він весь магнічений, електризований током природної сторони повітря, води, що і треба в житті. На цьому бугрі в цих умовах застуди, захворювання ніякого, а тільки здорове тіло, здоровий дух, що і треба нашим земним людям. Це все відкрив сам Паршек. Він довго про це мислив, і все таки через сновидіння далось зрозуміти, що це все належить. Істина одна з усіх, це буде воскресіння з мертвих в живі. Те, що має цей бугор.

    31. Дощі проливали ради того, щоб на це місце попасти. Наша мисль на це проходила між нами. Ми про це говорили: кому доведеться першому починати в цьому? Всім хотілось, щоб Учитель сам це діло почав і його як таке зробив практично. Це було, не раз говорилось про це діло. Всі люди про це діло знають, до цього готуються зайняти своє таке місце. Не раз ми питали Учителя: а хто буде другий чоловік? Всім хотілось про це знати. Учитель так нам всім сказав. Ні я, ніхто з нас, навіть ангели не зможуть про це сказати, крім одного вищого від усіх. Він знайде, він пришле на своє місце. Він займе і скаже: це моє місце. Я на нього прийшов не для того, щоб вище від себе, його вчити. Я сюди до цього чоловіка прийшов, мене прислала природа. Я буду у нього, як Учителя нашого дорого, учитися буду всього його слова. Він до нас на це місце прийшов з ділом для нас, а ми його за це прозвали Учителем. Він нас учить не до прибутку, щоб ми з ним ішли, а щоб нас оточив збиток.  

    32. Тоді-то ми видалимо нашу потребу. Ми всі до одного однакові станемо, і будемо стояти на цьому місці. Не ждати милостині, а ми будемо багаті в цьому. Не вона нас огородить своїми силами, а ми ці сили будемо у себе створювати всередині. Кланятися ми нікому не будемо. А радуватися ми будемо ніколи не бувалому народженому дню. Це для нас не день той, котрий примусив передчасно жити. А тепер ми знаємо добре. Він нас не примушує, а просить. Взялись робити це діло, милі мої всі ці люди, – робіть. Це ваше діло. Ви самі захотіли. В цьому тяжкого нема. Від самого ранку від сходу сонця і до самого заходу сонця ми втоми не маємо. Для чого нам буде так лягати спати? Ми умирати не прагнемо, а жити хочемо. Ось вам або нам на цьому місці бугрі наше всіх безсмертя. Ми його в природі самі створили своїми тілами. Здоровий дух – здорове тіло. Ми їхали автобусом. По закону, в нього вміщається 30 чоловік, а нас набилось 51 чоловік. Сам шофер сказав. «Немало часу вожу ці машини, але ніколи не возив стільки, а машина іде легко», – здивовано сказав всім шофер. А йому сказав на це все Учитель: «Ви не везете людей, а Дух Святий їде на бугор». Так воно вийшло, а звідти їхав водій тяжко.                                     

    33. Бугор Чивилкін, він оточив себе такою істиною, котра висловлена в природі так. Я йду по своїй зробленій вузькій людській дорозі, між Кавказькими великими сніговими горами біля ріки Біла. Мене, такого чоловіка, оточило своєю мислю, про котру ніколи не думав. Я її прослухав як  таку в природі. А чому це так в людях наших виходить? Вони їдять багато хорошу їжу, жирну і солодку. А одягаються до тепла в хороший фасонний в формі одяг. А в домі живуть з усіма вигодами. Здавалося б, їм жити, але природа підмітила, за щось таке взяла і посадила виразку, грибок. Засобів на це не знайшлось. І нема чоловіка, щоб йому як такому допомогти, щоб легко було.

    Я до вас таких людей звертаюсь. Милі мої ви всі люди, гляньте ви на сонечко, на своє оздоровлення. Бути таким, як я: Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Таке прізвисько. Мені довелось відшукати в природі засоби для того, щоб у людях змінити в житті потік. Мені як такому довелось мислю оточити себе.   

    34. А чому це так робиться, що наші люди при всіх можливостях умирають? Я став ритись. Спочатку в людях знайшов на них нестаток, у них це багатство одне з усіх жити в мертвому капіталі хороше і тепло. А потім вони за це все ідуть з життя. Я з такими людьми не став продовжувати по-їхньому жити. Знайшов дорогу свою, не таку – холодну і погану. Взяв поділився, не став техніці вчитись, штучним оточувати себе, а хімію мати. Взявся за природне, за природу, за повітря, за воду, за землю. Не став боятись і відходити від неї, а полюбив ці якості. Зробив з ворога любимого друга. Я прошу в них допомогу, вони мені, як друзі, допомагають. А люди просять мене, їм допомагаю. За цим усім викладом, мені не потрібна хвороба, котра оточила чоловіка живого, він мучиться через неї. Мені треба чоловік, треба душу його, треба серце, щоб зрозумів це діло. Не хвороба відіграє ролі над чоловіком, а відіграє ролі чоловік над хворобою. Щоб допомагати не хворобі, а чоловікові хворому, його треба пробудити, налякати хворобу. Щоб вона від цього діла сама пішла як така. А коли хвороба піде від цього чоловіка, то цьому чоловікові зробиться в житті легко.

    35. Ось чого Паршек добивається від природи, не того, що було. Він цей бугор за законом всієї природи відвойовує. Йому хочеться цим людям допомогти, щоб вони не застуджувались і не хворіли. Це все доступно. Бугор, він наш є такий бугор. Він був до цього часу бугром не корисним. А тепер він переродився, його Паршек взяв у свої руки, полюбив його своїм тілом. Всю енергію направив у люди для того, щоби бути в цьому здоровими людьми. Цей бугор зі своїми умовами був потрібний Паршеку. Він на нього вийшов недаремно, руки свої вверх підняв, і гучно голосом він закричав: «Перемога моя». І слідом за мною прийшли люди зі своїм здоров’ям 25 квітня 1978 року. Вони теж вийшли босими ногами. Бугру всі до одного чоловіка поклонились до самої землі, і попросили в Учителя здоров’я. Вони встали, всі до одного чоловіка підняли руки вверх, і сказали свої слова нашому дорогому Учителю, і заспівали «ура» три рази гучно. Я їх всіх прийняв як таких, послав у колдибаню у воду джерельну купатися. Покупалися всі 50 чоловік, і поїхали назад у Сулін.             

    36. Ми туди приїхали з Духом Святим, нас всіх як одного зустріли умови. Таке бажання на цьому бугрі отримати втрачене здоров’я. Ми всі такі в цьому люди є, ми всі з душею і серцем, віримо Учителеві, його такій ідеї, вона нас учить одному. Ми завжди про це все невідривно думаємо, що буде треба щоденно. Найголовніше, робити урок такий треба. Два рази в день ми вранці і ввечері водою холодною купаємось. А з людьми всіма здороваємось, із знайомими, з незнайомими голосно. Голівкою поклонись. Наше діло – сказати, а їхнє діло – вони як хочуть. Не жди, щоб він нам сказав своє слово: «Здрастуйте». Дожидатися – це не наша є ідея. Наше діло – спішити треба. Ми це все самі робимо. Ми шукаємо чоловіка, розуміємо його, можна давати. Даємо зі словами: «Цьому чоловікові даємо ці гроші за те, щоб нам в житті було легко». І без всякого такого віддай. Це буде на користь всього світу ця поміч. Вона твориться нами, всіма людьми, для миру в усьому світі.             

    37. Це є наша всіх любов. А суботу ми бережемо, як око. Це 42 години, це наше діло, наш обов’язок без води і їжі обходитись, терпіти. А в неділю в 12 годин треба буде їсти. Ми виходимо на повітря, піднімаємо вгору лице, тягнемо через гортань три рази повітря, просимо: «Учителю, дай нам здоров’я». Це все ми робимо щотижня, як свято. Харкати, плювати на землю не рекомендується нікому, не пити, не курити.

    Ось цьому всьому ми кланяємось низько, дякуємо за все. Це діло підніс нам Учитель, він учить. Але є такі люди, їм не подобається, кидають. Вважають, це все не те є. І це в людях буває. Люди звикли через небажання і невміння це ось робити. Учитель, він один залишиться на арені, а сам буде все рівно. Чувілкін бугор, наше місце – безсмертне діло. Яким він був, таким він перед нами залишився. Він нас таких залишить своїми силами. Ми будемо жити безсмертними, наші тіла залишаться тілами природного характеру. Ми з вами не будемо їсти, не будемо одягатись, і в домі жити перестанемо.       

    38. На цьому бугрі нема для нас такого, ніяких зручностей нема. Щоб спати чоловікові довелось, лягати, цього нема. Щоб смажити, парити, цього нема. А от це життя. Трава, цілина, що вічно живе на білому світі, вони ніколи під роззутою ногою не була. Ми самі себе примусили, по цих ось умовах роззутими пішли до води, в ній покупались, як один. Нас від застуди огородив Учитель. Ми в цьому не хворіємо. Хто ж нас осудить таких? Однією сім’єю будемо так жити. Ми зовсім умирати не станемо, жити будемо безсмертні. Ось чого Учитель в природі добивається, він нас всіх веде по дорозі до життя, але не смерті. Це все робить бугор, він ніким від Адама літ не займався. Завжди був один, так він і зостався. А Учитель його так зайняв, щоб на ньому відкрити вічно не вмираюче безсмертя. На нього ніхто так не наважився вийти, і підняти свої обидві руки, і сказати в цьому свої руські слова: «Перемога моя». А раз перемога буде в природі моя, то й життя буде в природі безсмертне.        

    39. Я – чоловік землі, дихаю дуже сильно. А різко я говорю не про якесь чудо, а про фізичну природу, про практичне природне діло. Про чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження,тобто оздоровлення, і миттєве оздоровлення нервової центральної частини мозку. Люблю, вболіваю за хворого, душу його знаю, і серце добре знаю. Йому хочу током через руки свої допомогти. Це не слова наші про це говорять, а все це робиться ділом. Рука пише владика одну правду свою,  дуже справедливу. А яка буде правда, вона не зможе бути? Мене треба так просити – будеш ти здоровий. Кому це не буде треба, юнаку молодому? Та ні. Шановні, це має світове значення. Нам треба цінувати матір природу, жаліти, як рідну матір. Вона нас всіх як одного народила, чиста правда вона. Над чоловіком не відіграє ролі хвороба, а відіграє ролі чоловік над хворобою.

    40. Треба вчитися в Учителя діла, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде в цьому слава! Людям ввічливість треба представляти: «Здрастуйте». Дідусеві, бабусі, дяді з тьотею і молодому чоловікові. Ех, і життя моє таке! Серця свої загартуйте. На сонечко подивіться, побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я.

    Чувілкін бугор, він для всіх. Приходь і ставай, і роби те, що треба всім – це всього світу здоровя. В 1978 році 25 квітня було свято ідеї Учителя, 46 років пройшло. До цього дня не один Учитель готувався. Його зустріти йому довелось на своїй машині Волга зі своїм народом. Їх повіз Яшка, Учителя син, в райвиконком у Лутугіно. Учитель зустрівся в кабінеті з секретарем цього виконкому, йому дав свій паспорт. Секретар переконався, що Іванов громадянин Радянського Союзу. Потім статтю «Нове в звичайному», нарис про Іванова П. К. секретар уважно прочитав. Спитав: «Що ви хочете від нас?»       

    41. Учитель йому так сказав. Сам час цьому ділу прийшов на Чувілкіному бугрі. Коли стояло питання народити на ньому без всякої потреби дитя, то ви мені не дали зробити. А тепер інше. Я йому говорю, як Учитель, думав про це сказати, про мою зустріч моєї ідеї свято 25 Квітня, куди приїде народ всякого характеру, прибуде зйомник кіно Кім. Від цього секретар не відмовився, навіть дали знати сільраді Оріхівки, щоб мені такому не заперечувати. Учитель після цього готується, пише лист в Москву людям ученого характеру і також неученим. Хто бажає, то прошу. Люди близькі зібрались їхати, група немала, 30 чоловік. Їм треба зустріч, автобус треба, значить, треба. Мені, як такій особі Учителеві, шахтоуправління дало автобус. Сам Іванков Петро Іванович приїхав у мій дім, взяв гроші 34 крб., як задаток. Вони мали домовленість із сином. Я дзвоню в Москву, говорю, як діло з людьми, хто їде, щоб я знав про це. Мені говорять: їдуть самі робітники, службовці, інженера, художники, артисти і зйомники кіно всього цього діла.

    42. А в самого душа не в порядку за автобус. Син мене, як батька, заспокоює, що буде автобус. Дав дві банки червоної ікри, значить, буде. Уже вранці до приходу поїзду кинувся син до цього Іванкова, а їх нема. Де подівались? Ніхто не знає. Спасибі треба сказати директору таксопарку Фаустову, він дав автобус. Ми приїхали на вокзал завчасно. Я доклав начальнику станції, щоб поїзд затримав на цей час, буде кінофільм. Так все зробилось, поїзд № 2 на станції. Я іду до вагона № 14, а Кім зі своїм кадровим апаратом, він плівку мотає. Він схопив мені й інших, хто умовився з Учителем приїжджати. Поїзд пішов, а ми всі направились до автобуса. Хтось сів у машину з Яковом, а більшість сіли в автобус. Кінозйомка Кіма працює, їм вистачає плівки на кіно робити при кожному русі. Йому треба чоловік, він старається найголовніше схопити, Учителя показати людям. Вони це діло ждали, це свято на бугрі Чувілкіному. Але ніхто про це не знав, а що там таке буде. Підготовки ніякої, все це робив сам Учитель.

    43. Він просив усіх іти за ним. Що він скаже, те й робіть. Сідайте в автобус, їдемо у двір Учителя. Учитель всіх зустрічає своїм поцілунком по заходу в двір. Учитель всіх купає своєю принесеною водою. Всі купаються, за стіл сідають їсти, поїли швидко. Ми поїхали на Боги, в Кондрючий. Нас везе водій Василь. Він не дав свою згоду без самого начальника з ночівлею. А приїхав ночувати в Сулін після того, як нас довіз в Кондрючий в дім Учителя, куди ми ввійшли, як у свій дім. Ми побачили на картині Чувілкін бугор. Всі на нього дивляться, як на такого. А самі нічого не знають, що далі буде. Діло приходило до вечора. Наші гості москвичі попали із столиці в хутор, їх зустріла своїми умовами Валентина. Чашки борщу українського налила, ложки розложила. З нами за стіл сам Учитель. Він всіх просив: їжте, як своє. Всі наїлись із трьох страв, Учителеві подякували, сказали «спасибі». А тепер по людському доводилось з такої виритої криниці холодною водою скупатись. А раз скупались, наступила ніч, треба лягати. Десь щось бралось у цьому ділі. Всі спали на посланому простиралі, а без подушки ніхто не залишився, всі спали під одіялом.                

    44. Як би ми тут не спали, всі виспались, нас Учитель рано розбудив. Ми покупались, до нас за нами прийшов наш автобус. Ми, всі люди, нічого не їли, на голод нас бугор жде. Ми рушили з хутора. Нас водій посадив в автобус не 30 чоловік, а напихав 50 чоловік. Їде по трасі, нам говорить: «Скільки вожу я автобус, але такого не зустрічав, щоб так був навантажений до відказу, а йде автобус легко». А йому, як водію, Учитель говорить: «Тут їде Дух Святий». Одна мисль оточує всіх, здоров’я одне. На нас таке діло розвивається, як ніколи у всіх. Люди ждуть, не дождуться від Учителя слова. А Учитель думає, щоб люди залишилися задоволені, їм треба пробути. Вони знають про це добре, що він не технічний, не в штучному чоловік, хімія йому не потрібна. Йому не треба для цього ніяка хвороба. Йому треба чоловік, він з ним зустрічається, мені як такому жалується, у нього болить. Він шукає на це ось в природі засоби. В природі й чоловіка нема, щоб ображеному, хворому (допомогти).         

    45. І так люди скільки жили, всім достоїнством не задовольнялись, а всі залишились ображені. Ми їхали з упевненістю на це місце. Сам Учитель написав в райвиконком Лутугіно телеграму, вона їх примусила в Оріхівку в сільраду оповістити, щоб Іванова на бугрі не турбувати. Мої посли переконались, їм сказала про це прибиральниця. Так все це діло робилося в природі законно не для одного Паршека, а для всього світу людей. Ми сюди не на ослу їхали, а на автобусі. Сюди буде доступ кожного чоловіка в будь-який час року. На цей бугор, на цілинну землю повинен чоловік роззутим прийти, і йому як такому низько до самої землі в цьому поклонитись. І попросити прощення, що ти як такий чоловік на цьому бугрі будеш істину зберігати. Не будеш таким високим, таким гордим, а будеш ввічливим і розумно робити на користь усіх людей. Ми як приїхали на це цілинне місце? Ми не повинні на нього виїжджати, а не доїхати повинні, зупинитись, як і робилось усіма нами.

    46. В автобусі ми роззулись, і пішли ми до самого центра підвищеного місця. Там наш Учитель Паршек цього села, він в ньому народився. Ми його, як Бога нашого здоров’я, оточили. Він підняв свої руки вверх і сказав: перемога наша з вами, ми ворога перемогли. Став нас приймати, декількох прийняв, і пішов разом в колдибаню. Сам скупався першим, за ним пішли купатися всі бажаючі. Всі вони з радістю їхали на цей ось Чівілкін бугор. І так з радістю кожен чоловік лягав на землю, Учитель з ним фізично займався, він так свої сили через руки передавав, а потім їх усіх по-парі посилав у воду купатися. Всі вони були роззуті. Ми там не смітили, не плювали, не курили, не пили, танці з піснями не влаштовували. А просити просили одного Учителя, щоб він нам дав своє здоров’я. Які ми були хворі, до цього ми теж не купались, боялись води. А повітря ніколи не тягнули, босими ногами не ходили. А тепер наше щастя, воно нас примусило ступати на цьому бугрі, на цьому місці в Оріхівці.

    47. Нас Учитель запросив, він знає, що робить. Це його діло, він почав і все рівно свого доб’ється. Він слуга всього світу людей, він вболівальник за здоров’я, за життя чоловіка. Люди не хочуть умирати. А зробити нічого не зробили, вони в цьому безсилі.

    Умерла у Романа мати. Він був радий цьому випадку: «Я її похоронив добре». Це ж матір рідну.

    А ось цього нікому не зробити, щоб своїм ділом знайти такий бугор, таке діло, щоб зробити засоби для людей. Їм допомогти, щоб від цього всього було людям легко. Ми приїхали з Москви, з інших областей не для того, щоб ми в цьому, хто-небудь з нас усіх, що приїхали на Чувілкін бугор, захворів. Ми залишились кріпкими, здоровими людьми, і будемо ми такими, як і були ми до цього. Побули, покупались, роззутими походили, славу нашому Учителеві створили. Довго це місце буде пам’ятатись, воно нас таких в житті нашому не забуде.         

    48. Такого експерименту ніколи не було і не буде. А от потік цього всього обов’язково буде. Людям треба життя, та ще яке нове. Природи боятися не будемо. По снігу роззутими підемо без всякого такого одягу. Ми прийдемо на бугрі до одного. Не природа буде так розпоряджатися нами всіма, а ми будемо самі себе теплом обігрівати. Ми будемо цьому ділу самі хазяї. Що ми захотіли, те зробили, але не тяжко, а легко. Ось чого добивається в природі Паршек. Він недаремно по природі 46 років роззутим у шортах проходив, та по природі продумав, та робив. Він з людьми приїхав на цей ось Чувілкін бугор, свої слова в цьому ділі проговорив про нового небувалого чоловіка без всякої потреби, він повинен там бути. Хотів, щоб його на цьому бугрі матір народила. Але охоронці перешкодили, не дали практиці здійснитись на цьому місці, як було з початку всього життя. Паршек, він так і залишився таким.

    49. У нього своя така ідея, це все треба провести на самому собі засоби природи. Їх знайшов, і зробив у себе Паршек. У дворі є джерело води, землі, повітря. Також дім спільного характеру поставив у Кондрючому. Також вода джерельна з криниці, і земля, повітря. Але це не все. А ось це Чувілкін бугор, рідне місце, отцем призначено Паршеку жити на ньому. Він його так і оформив життям, безсмертям. Це його є місце. Ось що дав нам бугор у цьому ділі. Ми з вами всі до одного чоловіка зі своєю технікою, з штучним у черзі стоїмо, ждемо завтрашнього дня, щоб у ньому серйозною хворобою захворіти. Ми це маємо отримати. Наше таке ось завдання, такий є путь, викладений в природі, людям показати те, чого люди зроду не бачили. А природа їм показала, щоб люди про це знали. Але у людей є надія на щастя. Що з тобою трапиться, з тим будеш оточувати себе. Це так воно було, так воно є, і так воно залишиться в людях.

    50. Ми як такого чоловіка бачимо, але нічим ми не допомагаємо. А чоловік так погано живе, у нього матеріальна частина в нестатку, йому треба допомогти, треба дати без всякого такого. Це таке життя в природі в людях, воно таке видно здалеку. Але ми, як такі люди, всі не розуміємо того, що Паршек на Чувілкіному бугрі своє безсмертя відкриває. Йому бугор – їжа, йому бугор – одяг, йому бугор – житловий дім. Бугор, на ньому такі люди, як Паршек зароджений. Він оволодів цим бугром, всією природою. 46-й рік пішов, треба всякому чоловікові тисячу разів так умерти. А Паршек так жив, так він живе, і так він буде жити вічно без усякої потреби. Ми для цього всього приїжджали. Нас всіх 50 чоловік, у нас всіх був у душі й серці Дух Святий. Нам на бугрі Учитель свої природні сили дав, ми їх отримали. Жоден не застудився, і жоден не захворів.

    51. Всі решта живі й кріпкі зі своїм здоров’ям повернулися назад. А люди про це ось не знають. Коли вони про це ось узнають, вони заспівають і скажуть в один голос. А хто ж це є такий у цьому ділі Паршек? Він наш був такий, як і всі живущі на білому світі люди. Чоловік, що бореться за своє таке життя. Він теж хотів від природи брати її сили, ними оточувався хороше і тепло. Потім визнав: все це неправда. Взяв з нами поділився. Нам наше залишив, а з собою взяв своє. Ми так з хорошим і теплим пішли в путь, він теж пішов в путь до поганого і холодного. От його життя дісталось – це Чувілкін бугор. Він всьому світу  всім людям доведе свою природну правоту. Це повітря, це вода, це земля – що нам в житті створило все. Ми ними оточили себе і зробили все мертвим капіталом, у ньому ми так помираємо. Нас в цьому природа не держить, жене нас із землі геть подалі.

    52. Як же так нам, таким народженим людям. Ми з вами так не народжувались, і не думали такими бути. Наше таке от самовілля  це місце облюбувати. Ми його довго шукали, нам воно далося природою. Вона нам зробила все. Для цього була земля чорноземна. Ми орали, ми її клали під зиму під сніг, під морозні холоди. Не забували самі так думати про такий зимовий час, що йде. Рано вранці сонечко сходило, весь день воно нас гріло, а ввечері воно так за землю заходило. А ми як такі люди готувалися спати. Нас сон не долав, а ми своєю думкою по цій ось місцевості щупали, дивились, слухали. Нам це здавалося, начебто на цій от місцевості я бував, по ній проходив, до неї готувався. А сам у цей час з хропінням сплю. Мені здається, я не там, а в другому такому ось місці. Зі мною зовсім не ті люди, вони не те саме робили. Я сплю, таке зустрічається, котрого в житті не бачив. Сплю я далі, а ніч яка довга.

    53. Це було до цього часу, так ми жили. На сьогодні ми в Нью-Йорку збираємось в Асамблеї говорити щодо озброєння, щоб не було того, що є. Його треба скасувати. Ворога як такого ми не знаємо, хто він є, і для чого він до нас на землю таким ось прийде. Боїмось, місце втратимо. Чувілкін бугор, він такого в своєму житті не мав. Він не плодоносний, такої енергії ніде нема. В ньому закладено струм, магніт і електрика. Вся сила в ньому, це все збереже як такого чоловіка. А ми такі от в житті є люди зі своїм здоров’ям. Нам з вами не треба буде робити те. Що треба для цього? Щоб ми з вами в природі не простуджувались і не хворіли, що найголовніше в людях. А ми між собою живемо так з ненавистю, зло маємо, один на одного нападаємо. Сильний у безсильного відбирає, і він це все до себе присвоює. Мені в цьому допомогла зброя моя, я для цього діла довго озброювався, я в цьому озброївся, нехай попробує хто-небудь з усіх напасти.

    54. Як Гітлер теж сам із собою не порахувався. У нього була зброя чудова, вона відігравала ролі в людях. Він цією зброєю будь-якому ворогові, що чинив опір, такому, як Радянський Союз був. А в нього були ображені в цьому ділі люди, їм довелось від такої техніки терпіти свою невдачу. Місцевість за місцевістю забирав, оволодівав. Гітлер не знав, що він через Паршека програє свою війну. Паршек вважався в природі в людях психічно хворим чоловіком. Він не ішов з дому, ждав німця в свій Сулін. Дождався, прийшли німці, від руських вулицю Леніна мотузкою перегородили. Я старався цьому всьому своєю ідеєю перешкодити. Не убоявся я вартового, він стояв на посту штаба генерала Паулюса. Я був зупинений ним, він мною командував, говорить по-німецьки: «Ком пан». Я і пішов вперед. Веди, мовляв, пана, куди хочеш. Я як був руським, так і залишився руським. У мене два сина в Червоній армії. Я шукав по природі такий у війні вихід завадити цьому азартному. У свої руки брав три карти: туз, король і даму козирного характеру.         

    55. Так я думав, коли йшов у штаб: їм залишив 33 карти, а собі взяв три. А мене в штабі захищав руський німець, він мене рекомендував, такого небувалого на землі чоловіка. Німець моєму здоров’ю поклонився, він сказав «гут пан», і дозволив зустріч зробити з генералом Паулюсом. Я говорив з ним через руського офіцера перекладача. Їм мені не довести. Моя ідея не за що-небудь воювала з природою, їй не треба була економіка і політика. Я був чоловік, робив це все для Червоного Хреста, для міжнародного здоров’я. Я Паулюсу так сказав свої слова. Моє загартування робило для всього світу для людей, щоб вони так само, як і я, не застуджувались і не хворіли – це моя задача. Руським шрифтом написана мною довідка, щоб мені командири помогли в моїх кроках. Я попросив Паулюса від свого імені, щоб він мені на німецький шрифт на машинці передрукував, і герб свій приложив. Такому чоловікові, як Паршек був, Паулюс все зробив, після чого він мені руку пожав, і дав своє німецьке побажання. Я вже оточив себе атомою. Німець був мною переможений. Я був у путі, йшов по снігу, а німець офіцер на коні до мене, командує «ком пан». Він застряв артилерією, хотів допомогти. Я йому цей документ, він тут же перемінився, говорить «гут пан», мені дорогу дає.

    56. Я пішов. Це моя є атома. Міськвиконком К… підписав, цей документ зберігається в архіві міськвиконкому Красного Суліна. Він мені допоміг. Я зустрічався із Сталіним, з Ворошиловим і Михайлом Івановичем Калініним. Він мені так сказав: «Сталіну доведеш своїм усім – будеш у славі, ні – скажемо, був такий, а тепер його нема». Що я зробив фронту вітчизняної війни, я про свою ідею. Гітлер назвав мене Богом, він помилився. Я був руський чоловік, вболівальник за руського ображеного солдата. Цим Гітлер помилився. Я в природі робив те, чого всі люди землі не зробили. Гітлер хотів залишитися переможцем над руськими – Паршек йому не дав. Він разом з військами німецької армії весь час був разом, отримував продовольчий пайок. Паршек був перед ними «гут пан», його це бадьорило. Він знав багато такого, але не робив, ждав від них їхнього авторитета. Його як такого німці офіцери.                                          

      1978 року 24 травня, середа.

    Учитель вносить в люди свою еволюційну спільну свідому пропозицію, щоб жити в природі однаково. Не треба ніякої в житті політики, не треба такий ріст економіки. Нам треба рівна одна для всіх зарплата.

      57. Мы маємо все до одного человека із цим утриманням згодитись, і взяти свою належну спільного надбання зарплату від малого до старого 33 карбованці в місяць.  Ми повинні всі наявні засоби в житті ліквідувати. Борги наявні людям люди повинні простити. Злоби на кожного чоловіка і ненависті не мати. Випустити всіх ув’язнених і божевільних з моєю ідеєю. Буде нам всім мало – всім прибавимо.

    Ми будуємо в житті комунізм. Для всіх нас ввічливість і свідоме вміння, людська проста мудрість. Вона не примушує, а просить своєю такою просьбою, котрою Учитель досяг своїм тілом Чувілкіного бугра. Йому того, що мали люди, на цьому бугрі не потрібно, мертвий недвижимий капітал. Учителеві треба буде на цьому бугрі  земля, не зайнята ніким ніде від адамових років. В ньому струм, електрика і магніт є. Вода обмиває з усіх боків, повітрям оточений. У цьому все для життя живого чоловіка.

    58. Цього всього достатньо в житті. Учитель не адміністратор, щоб когось він повинен заставляти. Він це робить сам на його таку ідею, котру він сам на цьому бугрі створив. Це поміч в житті, легке чоловікові. Ворог, котрий робиться ним, щез, його на бугрі не стане. Спитайте ви, усі люди, котрі визнавали, їм там був який-небудь у себе нестаток? З ними був Святий Дух, здорове тіло, здоровий дух. Ворог в усьому, він переможений, його в людях нема. Але таке суспільство, але такий людський вчинок люди знайдуть потрібним цим людям. Вони не знайдуть в цьому заважати. У нас нема свого місця, щоб його зайняти, і ним як таким розпоряджатися. За це все зроблене еволюційне горою стоїть природа. Чувілкін бугор не за мертве, а за живе, за енергійне. Щоб жити в природі, не хворіти, не застуджуватись. Буде в цьому продовження (життя). Ось що треба людям, життя, але не смерть. Це нам усім несе Чувілкін бугор. Це є наш в цьому всьому початок. Нам усім треба навчитись, як буде треба жити, а умирати не треба. Це ось несе нам усім Чувілкін бугор, він весь живий, енергійний, ніколи не вмираючий. 

    59. А раз він невмираючий, він буде вічно жити. Чувілкіному бугру не треба помилки, він не озброюється. У нього своє, чужого нема, є своє енергійне живе невмираюче. Ось де чоловікові треба жити. На Чувілкіному бугрі все безсмертне, зовсім невмираюче. Бугор – це не адміністративна особа, щоб чоловіка примушувати. Бугор – всім він помічник легкому ділу. Там люди всі однаково живуть, еволюційно, свідомо. Треба робити – іди, ні – не треба робити. Чувілкін бугор є рай людського життя. Там незаконне явище спорити з кимсь треба. За що? За якусь межу, за кусочок свій власний. Це моє, а це твоє. Не підходь до мене, я тебе вбю. Ось які між людьми проходять свої діла. А бугор торгівлі не має, базару нема, гроші не треба, одна в цьому є душа. Ваше місце, воно сьогодні твоє – завтра у тебе відберуть. Воно не твоє, ти без місця не чоловік. Ти на цьому місці навчився прибуток отримувати. Сьогодні треба, завтра треба, а життя продовжується. Дні йдуть по порядку, одні відходять, другі приходять. А щоб їх не було, цього не можна зробити.

    60. Якби Чівілкіного бугра не було, і не було ідеї Учителя. Це діло комусь буде треба, воно ніким не робилось. Воно було, воно є, воно буде в житті, якщо ми за це все візьмемось. У нас це вийде із-за цього діла. Ми будемо робити те, що всім буде по душі. Це не бувало, і не пробували це люди. Це їх не цікавило, холодне і погане. Я, говорить природа, люблю того, хто від мене не відвертається, хто ближче до мене. Я йому своє життя даю вічного характеру. Це холод, це жара, це хороше і погане. А ми такі є великі люди зі своїм таким здоровям. Нам дай, ми нічого в житті не розуміємо. Прийшов день такого часу, у нас приготовлено. Ми наперед це передбачили, самі з вами ще так не жили. А де взялось це ось? Нам природа сама дала. Що дала? Ми й самі цього не розуміємо. Наше діло – готуємось, що в чашці є. Ми про це все не знаємо, що буде з тілами. Може бути, від цього всього животи заболять.

    61. А ми потребували лікаря, такого чоловіка, як ми є люди. Вони теж такі само люди, як ми є в природі. Вони в цьому учені, технічно підковані в своєму житті. Їхнє діло – диплом. Вони є учені люди. Їм треба на нас така практика, випробувати на наших тілах. Їм треба наш точний діагноз, вони на цьому базуються. Вони говорять нам. Ми хвороби, як лікарі, цього порядку. Нас лікарі за станом вивчають, у них для цього всі природні багатства. А їх треба як таких розуміти, і їх на цьому тілі застосовувати. Один так сприймає, а другий інакше. Все робиться в природі, надіються вони на щастя. Буде у нього так в цьому виходити – скажуть, добре все. А буває і це. Самі люди, вони готуються, їм хочеться зробити, щоб вийшло. Де тільки не був, чого не робив, і що не бачив, а від того не пішов. Зустрівся з чоловіком, він звернувся, пожалівся, сказав мені, що його в житті непокоїло.

    62. Він зустрівся з бідою, йому біда зашкодила в цьому. Він став жити не в собі. Його примусила мисль по природі лазити, шукати в природі це спасіння, щоб позбутися від цього свого в житті болісного діла. Звідки це горе на мою таку душу взялося? Я так в житті своєму хворію, не знаю, що в цьому робити. Це моє не одне таке от горе нав’язалось, я не один такий в цьому ділі залишився. Нас на цьому світі таких ось в житті не перерахувати. А яких хвороб у наших тілах нема, вони нашого брата так мучать, не дають чоловікові так допомогти, щоб від цього всього легко стало. Він на це ось і захворів, його так оточило. Він не знає, що в житті своєму робити. Цьому горю, цій ось біді й засобів не вистачило, щоб допомагати цьому чоловікові. За його такі гріхи він в природі так заробив, на нього така природа взяла та образилась. За що, про що, а от нав’язалась.

    63. Хто тільки не брався цьому горю допомогти, так хвороба і залишилась хворобою. Нема того, щоб помогло, і більше в цьому ділі не хворіти. Діло таке в житті своєму зав’язалось, треба це от діло необхідне зробити. Це діло, воно нашими предками введено. Чоловік наш це ось став в житті для себе, цього ось діла недоробив, втомився, ліг в постіль відпочити. А койка, така вона річ, лише б вона прив’язалась. Цей магніт тягне до того, щоб не жити. Від цього всього люди всі до одного чоловіка вмерли в цьому ділі, недоробили, захворіли, похворіли, і вмерли на віки віків. Їх примусили такі ось болісні умови. Без хвороби жоден чоловік не обійшовся в своєму житті. Лише б це діло прийшло на арену, воно чоловіка для цього діла положило. Він, бідний, таким хворим став. Не знайшовся жоден чоловік це зробити, щоб цьому чоловікові якимись шляхами цю дорогу перегородити, щоб вона більше в цьому не була. В житті одне ніколи так от не буває. Побуло, пожило, сваволило, а потом із цього всього зникає.

    64. Смерть – це така штука в житті, всіх прибирає з дороги геть подалі з життя. Це такий життєвий в людях потік, він ними зроблений, вони його в житті продовжують. Якби це не природа, от така вона у нас є, цього в житі не було. Все це робила природа, вона робить, вона буде робити до указаного часу. Тепер чоловік живе тяжко в цьому, його розоряє природа, не дає йому такого легкого життя, щоб він жив легко. А тяжко жити людям. Тяжко так жити, як живуть люди. Так вони жити не хочуть. А щоб цього всього не робити, цього нема. Нема таких засобів, такого діла, щоб зробити таке діло, і ця смерть пішла. Ми для цього ось діло не знайшли, його люди не шукали і не змогли. Їхнє це небажання це робити в природі. А природа з нами не рахується ні з чим. Вона нашого брата карала, карає, і буде вона так карати за наше до неї нехороше. Ми повинні її любити, а ми такі от в цьому ділі. Треба змінити свій цей ось напрям, і природі буде від цього діла краще. А ми такі ось люди, своє хороше і тепле не хочемо міняти, тому ми так ось і отримуємо.

    65. Вічно холодна смерть, закопуємо в землю. Найгірше діло – лежати в праху в землі. Це все ми самі зробили, не знайшли в житті цих ось засобів. І нема такого чоловіка, щоб він знайшов таке місце і указав нам таким невмираючим місцем.

    Це тільки довелось одному з усіх взятися за це діло Паршеку. Він в природі ці якості знайшов, їх на собі так он розвинув, став робити це діло, від чого стало Паршеку легко. Він тяжке скинув, на голові носити шапку, також скинув з ніг чоботи – і роззутим пішов по снігу, енергійному, холодному, морозному. І скинув весь одяг до шортів. Від цього всього непогано нашій природі, і непогано самому чоловікові весь свій вантаж із себе скинути, щоб він на ньому не гнив. Це є для всіх людей наше одне процвітання. Це ж є Чувілкін бугор, там земля лежить не орана від адамових років. У неї є струм, електрика, магніт. Є це все в людях, вони цим оточені. Повітря теж ці якості має, вода теж така жива енергійна, початкова джерельна.

    66. Освітлена для цього чоловіка пробудити, щоб він не застудився, не захворів. Це нам, усім людям, дало наше здоровя. Це ми заслужили вітчизняною війною. Він нам допоміг позбавитись від цього всього. Ворога не буде, щоб на нас, таких людей, накинутись. Гітлер не з пустими руками на нас пішов. Всі учасники цієї війни. В житті не було, щоб ватажків за цю війну, почату ними, розстріляли. Такого, як був Гітлер, не знайдеш. І ніхто на безвинний народ, ображений природою. Він підкоряється адміністратору, він робить в природі те, що їм тяжко. Він, може бути, цього не робив, його історія самодержавного царя навчила робити. Люди ждуть цей час, ще нема на землі цього білого морозного снігу. А ми вже валянки зваляли, чоботи зшили, шубу змайстрували, одягнулись, взулись, досита наїлись. Вийшли на вулицю до мужиків, ми цим ось хвалились. Подивіться ви, такі мужики, яке у мене є таке черево. А воно у мене таке щось заболіло.

    67. А до кого ж із цим самим звертатися? У нас на це все є приготовлений учений чоловік, він лікар цьому всьому. Технічно, штучним огороджений, робить те, чого його навчили. Він бідний в цьому чоловік. Сам стоїть на цій черзі, жде завтрашнього дня. Він захворіє не такою хворобою, як хворіють люди. Його зустріла стихія серйозніша, він теж скоро вмер, його не стало. А от Паршеку не доводиться так умирати, як вмерли всі ці ось люди. У них мертві умови, вони вмирають у неживому. Паршек на Чивілкіному бугрі, на таких умовах. Такого в житті не було, щоб із цим ось чоловік зустрічався. На цьому ось бугрі нема того, що є в селі Оріхівка. Там є мертве, все оточене штучним, хімія введена, в чому ми легко помираємо. Це наше є село, це наш житловий дім, наша земля рідна. Ми від неї отримуємо за рік великий прибуток, вона нас зберігає в цьому ділі весь рік. Ми трудимось весь рік весь час. Ще не жили, а запаслись на весь рік.

    68. Чівілкіному бугру треба день такий, він і до нас таким прийшов. Лише б туди прийшов на його чоловік, до нього прийде інший чоловік, такий, як і він, в цьому терпеливий. Партія людьми ряди свої поповнювала, вона нездоровям втрачала. А в Паршека здоровя в цьому не втрачається, він  цьому переможець. Природа така є, і буде вона в житті своєму. Природа як не вмирала, так вона і не буде вмирати. Природа цього діла жде, приходу Паршека. Я тут як тут виявлюсь на цьому ось бугрі, і притягну до себе всіх таких ось людей, котрі за мною підуть вслід. І зроблять вони те, що буде треба нам усім. Це життя наше буде невмираюче, вічно буде жити на цьому бугрі. Там нема курочки, нема, кому яєчко нести. Ягнятка не буде, ниточки не навєш. Поросятка не будеш мати, телятка не будеш мати. Корівки не буде, бика не запряжеш в ярмо. А конячки не буде, в хомут конячку не запряжеш. Сили такої не буде. Це все чуже природне явище.

    69. Воно треба буде цьому селу. Хто там в цьому селі живе, він там помирає. А на цьому ось бугрі життя буде прославлене Паршеком безсмертним, в усьому світі всіх людей діло буде. Якщо я тільки в житті своєму нічого не зроблю, в людях не покажу свою в цьому славу, мене як такого не стане в житті. Я буду на бугрі Чівілкіному у людей творити чудеса. Я туди їжджу, і там на бугрі буваю, і в колдибані я купаюсь для того, щоб люди не сказали, що я був на цьому ось бугрі, і нічого такого не зробив. Я на ньому, на такому бугрі, людей через руки приймав, їм свою силу в тіло вводив, щоб воно не застудилось, не захворіло. Як це ось в житті робилось, робиться весь цей час, і буде воно робитися нами. Не на одному бугрі, ми, всі люди, будемо так робити скрізь у всьому світі. Тоді-то буде життя таке ось у людях, воно безсмертне.                                 

    70. Ось чого в житті сам Паршек добивається, він нам всім пише, малює цю ось всю в історії картину. Вона хотіла в своєму житті показати в людях новонародженого чоловіка без всякої такої потреби. Не ми його як такого в природі повинні з малих років учити, а він нас як таких у своєму житті буде своїм вчинком вчити. Його, як дитя маленьке характеру, як і раніше, він не претендував ні перед ким щодо їжі. Він буде так жити, як він не жив ніколи. Ми його маємо в цьому народити так, як народжувала своє рідне дитя будь-яка мати. Тільки наша мати, вона ніколи це дитя без людей всіх наших не виходжувала в череві. Вона не одна така була мати, як всі матері цих дітей заочно. Йому мати в житті передчасно готувала все таке необхідне в житті. Воно не керувалась сама собою. Вона всім дала таке слово від Учителя: вона буде народжувати своє дитя не для себе, а для всього світу всіх людей на ось цьому бугрі.

    71. Ви думаєте, що ми в цьому нічого не знали такого, що нам на бугрі такому доведеться народжувати живе енергійне дитя. Ми так думали, гадали, ждали від матері слова. Облилась водою – жди в житті своєму роди. Про це діло не один бугор знав, знали про це москвичі. Мати цього дитя була сама москвичка, вона дала свою таку згоду. Як Учитель хотів, щоб його ініціатива в житті прокотилась від краю до краю. Щоб це дитя нас всіх навчило бути в природі в людях без всякої такої потреби. Учитель брав з життя свого такий приклад, що це діло можна, тільки звершити цю картину на цьому бугрі. Ми туди приїхали, на цей бугор поспішили. Мати не так проінформувала. У неї води проходять із самого ранку, а ввечері пізно народжує дитя. Ми поспішили, взяли таксі в свердловському парку багатомісне. І, як треба, з нами поїхали для цього всього дві жінки, Тамара мати і Рима, вона фельдшер, приймала дітей.

    72. Кому яке діло, де мати хоче народити дитя. Де б вона не хотіла, лише б роди благополучні. Адже це так було вперше. Ми будуємо на самому бугрі. Про це все узнала Оріхівка, сімсот дворів, що ми приїхали народжувати чоловіка без усякої потреби на Чувілкін бугор. Узнала Голубовка, і узнав про це Круглик. Слідом за цим усім ділом узнав район Лутугіно. Про це все закричав Радянський Союз, що ми звідкись взялись. Якась в людях секта, де вона взялась? На цей весь великий крик на допомогу цьому голова сільради прибіг, з кулаками хотів Учителеві його таку істину довести. Учитель на це все пішов на уступки поїхати в район в райвиконком до голови, з ким була домовленість. Змінити треба людський такий в людях потік, уже набридло людям із-за цього всього вмирати. Паршек знайшов природний вихід в цьому, він практично це все на людях проробив. Жоден чоловік на це не претендував, на його їжу. Він у процесі цього всього розвинув свою таку в цьому потребу в апетиті. Паршек не хоче.

    73. Ця ось історія робилася Паршеком  лише тому, що він стояв за природу, за ображеного, хворого, бідного чоловіка. Він у нас такий, йому доводиться стояти в своїй такій не надуманій черзі. Він навіть не думає і не гадає про це ось саме. А від стихії не кожен в цьому огороджений. Він лазить, він ні в кого не питає. Їй лише б тільки вона захотіла, у неї на путі дуже багато різних людей. Вони перед нею гарантовані. Якщо це треба буде їй на це діло напасти, вона тут як тут десь візьметься. Вона має сили на це ось все. Людей на цей рахунок дуже багато. У неї свій порядок, вона своє діло знає. Їй треба обов’язково робити. Вони всі такі люди зі своїм направленням, вони лізуть на гострий рожен. У них таке в природі життя. Сьогодні вона не справилася, завтра вона їх зустріне. Своїм ділом образила, щоб на це не пожалітись, і сказати їй, що вона нехороша сторона.

    74. Про цю ось систему, про стихію. Вона у нас така от є перед усіма людьми, вона так панує. Лише б тільки вона своє діло намітила, у неї різниці нема, що є старий чи малий. Вона всіх нас вважає підряд. Ми такі ось люди невмілі. Ми не знаємо – це одне, а не хочемо – це є друге. А в природі це все є із самого такого ось початку, але до нас, таких людей, ця історія не доходила. Ми поодинці кожен собі з життя відходили. Дивишся на близького такого ось сусіда, а у нього лице червоніє. Значить, все у нього в порядку. Він стихію не потребує, і не хоче він її бачити. У нього одне своє перше є, це треба зустрічати і проводжати ці дні, що ідуть. Він з ними оволодіває, старається це все робити, а в ділі буде живий факт. Він так ніколи не буває. У нього на це є зброя, він цим от так упевнено озброєний. Йому доводиться цю всю зброю пускати в хід. Він зробив цю ложку таку велику, і навчився нею черпати, щоб вона йому попадала в рот. Він це все зубами жував, зі слиною своєю він глитав.

    75. Це в природі є така введена звичка. Їде на запряженій конячці, сам сидить на возі, бє її по спині батогом. А пастух цього села найнявся корів пасти, а в самого палка в руках, вона будь-яку скотину може вдарити ні за що. А пчілка своїм жалом жалить тіло чоловіка, а як після цього всього шкідливо. Ми добре про це знаємо, що ми його робили в цьому житті. Треба було робити, щоб із цього вийшло таке, що краще на це, як хорошу річ, дивитись. Це ось таке діло буде треба. Воно у нас є, та ще воно яке. Ми їм завидуємо, але воно апетитне, солодке, жирне, потрібне. А коли ти придивишся до цього, воно треба буде? Хіба це буде не діло нашого життя, котре нами так робилось. Ми його для цього ось почали самі, це ось робили. Як один ми за це ось діло взялись. У нас це саме в цьому ділі вийшло. Ми з вами це побачили.

    76. Це наше все зроблено нами. Це неможлива така от картина є, вона нами такими от робилась. Ми це діло почали, самі довго в цьому ось копались. Якось з великим трудом це все ми з вами так спритно в цьому спорудили. Ми були в цьому ділі праві, коли подивитись та до цього діла придивитись, як такого об’єкту. Ми такі люди його спорудили, ми в ньому такому от повинні жити. Він нас таких ось як ніколи буде в своєму житті від всякого горя так зберігати. Ми в таких умовах, як ми їх зробили? Це наш з вами є такий ум. Коли ми його як такого робили, дивились, придивлялись, не допускали в цьому ось своєї помилки. Особливо у нас вийшов наш закладений фундамент. Це найголовніше з усіх діл. Ми на ньому стіни поставили кріпкі, вікна великі світлі ввели, двері високі поставили.

    77. Це ми зробили в житті свій дім житлового характеру. Для нас він є в житті сама основа. А до цього дому другий дім поставили, не такий, а кращий від цього. Їх стільки наробили, скільки в силах було із цього всього доброго чужого. Ми як такі всі нехороші люди зі своїм таким азартом. Чого ми в цьому аулі чи хуторі такого в житті не мали, цього нам мали. Двір наш ми забором так добре огородили. Поставили другу таку потрібну будівлю, вона не одному мені така буде треба. Всі ми цьому місцю індивідуальному є хазяї. Ми без чужого не є люди. З самого ранку, зі сходу сонечка. Цим ось, що є на білому світі, ми не задовольнялись, що є в нашому дворі. А за двір ми виїжджаємо, на всіх волах і конях їдемо ми в степ. Стараємось попасти на цю землю, котру восени зорали.

    78. А тепер на арену прийшла весна, тепла така пора. Сніг прибрався геть подалі, а прийшла на це таке місце зелена трава, білі різного виду квіточки. Десь взялися зі своїми голосами літаючі пташки. Вони так літають з місця одного в інше. Ще Трійця не прийшла до нас, а зозуля тут, як вона вже кукує. Чорна птиця шпак зі своїм веселим вчинком, зі своєю сміливістю, де-небудь він пролетить. Сам собі гніздечко в цьому місці зробить, там яєчок нанесе, і пташок він виведе. Кучею вони збираються і летять додому. А люди теж це зробили б, кочували. Але у них таких сил не вистачило зі своєю снастю, зі своїм таким табором, такою силою, котру дивляться і примічають по небесним світилам. Вони знають, вони готові це місце залишити, а в інше попасти. На це діло своє природа килим прокладає, а свій природний стелить. Люди зелені вірять, готуються.

    79. А так воно ніколи не робилось, щоб природу не робили рідною своєю. Вона лежала, вона дихала, вона ждала у себе такого діла, котрого ніколи не було. Це місце природне, прибутку воно не давало ніде ніякого. Воно ніким не зайнято. А Паршек своєю думкою це місце обґрунтував, врахував його практично. Для життя людського треба природа, але не таке діло, щоб в ньому так довелось недоробити його, і в ньому помирати. Наша в усьому помилка. Ми застудились, ми захворіли. А от Паршек знайшов Чівілкін бугор, він йому допомагає, як другу життя свого. Там є повітря, вода і цілинна земля, не займана ніким. Це, на викладену мисль Паршека, милі в любові невмираючі, вічно живущі друзі. Вони мною на цьому місці оточені природною любовю. Паршек це місце, призначене отцем. Він його сюди відділив, людям своїм показував його там життя. Воно Паршеком вивчено. Паршек відкрив всі ці світила, щоб там на цьому місці чоловіку його хвороби через це щезли. Чоловік робився в цьому здоровий і кріпкий назавжди.

    80. Цього Паршек в природі досяг. Хто цьому всьому має сказати, що це є така неправда? Ми там не зайчика в цьому всьому вбиваємо, як це ось всіма людьми робилось. Я був партизан Білоусовського загону, з Круглика наступали. Я перший був на цьому Чівілкіному бугрі. А потім закричали: «Ми відступаємо». Мені доводилося бігти. Це треба дякувати кулеметникам, вони підібрали мене на підводу. Я цьому селу був один відомий. Ешелон козацький Македонова спустили під косогір, а літак козацький спалили.

    Цьому бугру я рідний, він мені по природному через це дістався. Я для цього по природі проходив від самого Адлера, я піднімався до Ленінграда, на всіх зупинках робив часткову прогулянку. Знав, я робив те, що треба в своєму житті. Я готувався до цього Чівілкіного бугра, нікого в житті цьому не боявся своїм вчинком. Старався нікому не заважати, а своє те, що я робив, старався ввести. Це було треба. Всі люди моїм цим всім були задоволені, старалися дати мені свою дорогу.

    81. Ось що я від людей своїх отримав. Особливо проходила моя робота загартування-тренування в нашому транспорті. Як було завойовувати в цьому ділі рубежі. Найголовніше в цьому ділі, доводилось оволодівати низькою температурою. Вона на землю приходила кожен такий рік із самої початкової осені. Вона починала з білого морозного снігу. Це тільки комусь сказати про це діло, воно починається нами всіма це діло таке. Що буде треба в людському житті? Йому треба в його житті повітря, вода и земля, що йому як такому діло створило. А в ділі вони техніку створили, і штучним огороджені, в хімія введена, вона в житті йому зашкодила. Чоловік не зміг завоювати у себе продовження (життя). Його зустріла в путі стихія, вона йому не дала можливості жити. Безсильно він відірвався від усього живого, оточив себе на віки мертвим. Його діло одне – це є прах. А в ньому всі люди, вони лежать безслідно.

    82. Ось що Учитель мислив. А раз у нього така мисль, вона в цьому ділі така зародилась, то діватися буде нікуди. Чоловік на цій арені, він ці діла сам робить, у нього все. Я, як такий в житті чоловік в природі, свій лист задумав про це діло написати, як такою датою. Я боявся це робити в природі, але робив, старався не на комусь, а на собі це я робив в природі. Мисль моя раніше в цьому родилась, я її довго в себе опрацьовував. У житті своєму без головного убору ніколи і ніяк я так не ходив. І не показував нікому, що я пішов по снігу роззутим. Це був в природі такий мій для всіх злочин, я його не побоявся зробити. Моя істина, вона мені в цьому підтверджувала. Природа, вона мене своїми силами пхала в це, що я робив в людях моє це діло. Людям доводилось так ось допомагати, щоб їм від цього діла було в житті легко.

    83. Він чи вона це діло знав. Це те, що доводилося в житті робити. Це не вбивча така сторона, вона робилась так, як це буде треба. Я все це робив в житті свідомо. Природа, вона близько до цього стояла. Вона була страшна, як і тепер нею робиться. Вона і до сих пір, ця вода, вона як така є, це вода холодна, льодяна. А нею треба купатися, а холодно від цього. Але зате, коли скупаєшся в цьому ділі, тобі стає тепло. Не із зовні береться це тепло, а зсередини. Цим ми такі люди самі виграємо. З кімнати ти як такий виходиш в атмосферне повітря. Тебе, як огонь, охоплює небувало цей холод. Але ти, як чоловік живий, занурюєшся в цю холодну масу, котра в природі. Вона не спала, а енергійно жила, живого характеру. Ми ж живі такі люди, таке вона теж має у себе живе холодне. Воно старається це все оточити, і тут же в тілі твоєму робиться енергійне тепло. Я, як такий Учитель, хто цих ось привчив з ними зустрічатися.                                               

    84. І так доводиться в цьому терпіти в природі. В природі не технічна сторона і не штучна, а своя вона є природна, жива, як ми є всі люди. Не треба нікого в житті боятися про істину писати, як це є. Перед нами стоїть таке ось всього світу завдання: не писати, а все робити треба. Нам всім треба навчитися жити. А ми з вами навчилися в хуторі. Там, де ти як чоловік народився, там повинен і вмерти. Ти там оточений, у тебе біля твого тіла живого все чуже і мертве, воно є провідник до смерті. Ми з вами щохвилини ідемо не до життя зі своїм розвитком. Ми це діло ввели для того, щоб його робити. А там треба буде зробити друге яке-небудь в цьому діло, а діло ділу є різне. Одне робиться легко, а друге, ти його поколупаєш, а робити доводиться. Люди його так почали робити, і роблять у ньому без усякої зміни, ми в цьому помираємо. Так вічно наша на нас є введена в шахті робота.

    85. Ми з вами більше нічого не знаємо, що робити. Ми в таких умовах живемо. У нас на це є завод, в ньому роботи вистачає. Якщо тільки нема заводу або шахти, є у нас сільське хазяйство. Ми в ньому дінь і ніч свою роботу продовжуємо. Нам треба хліб, ми жити без цього не зуміємо. Ми люди є технічні, любимо робити діло в будь-якій формі. Нас умови наші примушують, там ми з вами навчилися жити. Тільки що ми народилися – за нами прийшла наша смерть. Природа, вона нас у цьому ось народила, навчила нас, що в ній так робити. Ми в ній так робимо, наше з вами таке треба робити. Сьогодні робити, завтра робити, і післязавтра теж треба робити. А в цьому ділі треба утомлятися. Лише б тільки один раз ліг, то тебе тягне в другий раз. Це звичка така нехороша в селі жити по-сільському. Як би ти в цьому не жив, і що б ти не робив у своєму такому житті, а доведеться щось таке зробити, у чому треба помилитись. 

    86. Ми з вами це ось не помічаємо. Коло нас близький сусід, він вмер. Так воно і треба. Умер, його захоронили, як і всіх. Це розвинута звичка, гірше від неї нема на білому цьому світі. Треба буде жити, а ми з вами не навчилися, як треба буде жити. Учитель за 46 років знайшов місце. Вивчив його, зрозумів це все, що треба буде зробити в житті, щоб ми так жили, а вмирати не треба буде. Ця система підхоплена в природі Паршеком. Він для цього народився в 1898 році тоді, коли наша партія народилась. Вона еволюцією потім підхопиться. Цей бугор, ці умови, вони в ній збережуть для неї невмираючі народи. Вони поповнять її невмираючі ряди. Партія у себе займе природний рай на землі. Це буде зроблено, і введено в життя вічно жити безсмертним комунізм. Люди будуть в природі жити вічно, вони не будуть так в житті вмирати. Вони про своє місце в природі скажуть: місце наше.

    87. А раз вони скажуть про це діло, то вони будуть всі люди хазяї. Більшовики, вони займуть своє таке безсмертне це місце, котре Паршек описав. Він це взяв із життя. Партія, вона нікого не примушує. Не продає, не купляє. Місце своє не береже. Всіх урівняє, якщо це треба, від імені Паршека. Він зберіг її такі діла, і заповнив її повні ряди життям, але не смертю. Чого люди ждали? Цього ось Чівілкіного бугра. Він Паршека в цьому прославив, захистив цю партію, еволюцію. Вона берегла в цьому Паршека, вона завжди говорила про цього Паршека всім. Він хранитель, він спаситель всього світу всієї природи, вона має жити без усякої такої смерті. Все це наробив у цьому ділі Паршек. Якби не він, не його на ньому мислі. Вони ці якості створили, це ось місце виявили. І стали користуватися цими дарами, котрі були, вони будуть, як завжди. Паршек, він засновник, він огороджує і береже всіх наших людей.

    88. Партія – це є Паршек, він всього народу Учитель. Він хоче, щоб люди в природі не вмирали. Він своїм ділом спаситель народу.

    Як от тепер ми очікуємо дня цього. Ми збиралися без усякого такого діла з думкою, з любовю на цей бугор. Ми з вами не їдемо, щоб ми що-небудь таке в житті зробили. Я свою таку мисль продовжую, згадую слова,  сказані про це природою. Вона мені їх так поставила, спитала у мене, такого чоловіка, хто це діло цієї ось ідеї почав робити зі своїм практичним для людей загартуванням. Воно є тренування, природний в природі труд, він мною, Учителем, робився. Не рахувався ні з чим, а пішов по землі так, як ніхто з усіх людей не ходив. А чому це так люди всі живущі добрі, всі на білому світі зустрічають самі цей от небувалий день, що йде по природі. Всі його зустрічають, як свято, щотижневий відпочинок неділю.

    89. Всі зустрічають її не погано, а добре. Яка лежить надворі в природі погода! Люди радуються сонечку на небі, що сходить. Воно у нас – як надійна особа, від землі до землі своє світло прокладає, та дає своє тепло. Це людська чарівність, вона робилась на весь рік. Я теж цього ось держусь. Орю я землю, кладу її під білий сніг, всю зиму вона лежить під цим енергійним білим снігом, вона набирається вологи. Це посіяне зернятко приймає, дає сходи швидкі, моментальні. Нам, таким людям, несе урожай швидкий, ми цим збагачуємось. У нас на це є таке діло, ми готуємо спирт. И хоч ковтаємо, ось яка є комерційна одиниця. Вона нас поїть, п’яними ми напиваємось. У нас на похмілля болить голова, є велике навантаження нашому серцю, цьому всьому серцю є голка. Що ви за таке люди, не ходите, ви в цьому жалуєтесь.               

    90. Цьому всьому не помічник, хворійте ви самі. Я хочу сказати вам про людські недоліки, вони зустрічаються в природі часто. Це горе природа створює, діло людського життя.

    28 числа у неділю ми, п’ять чоловік, приїхали на Чівілкін бугор. Я скільки не жив на білому світі, не бачив того, що довелося бачити. Це не треба говорити, де воно взялось в цьому, стільки різної трави там я не зміг роздивитись. Я цього на цьому бугрі не ждав. Життєві жовті квіточки зустрічалися зі мною. Ніколи цього не думав, що мене так буде зустрічати цей бугор. Він мене вчив так про це розказувати. Ми недаремно цю зустріч зробили для здорових людей. Вони мають туди попасти такими, а звідти мають повернутися іншими. Ці люди мають переродитися. У них уже буде не те, що було до цього. То ми жили, надіялись на щастя, а тепер уже по-іншому. Як ми в цьому жили добре. А що нам, таким людям помогло? Наше вміння того, що ми зробили.

    91. Сьогодні, в понеділок, я дзвонив Ігореві, говорив про порядок в Москві. Там люди озброюються в природі своєю такою матеріальністю. Вони самі себе на жаліють. Їхній такий от видний в житті стан. Я якраз на переговорах. Дивлюсь, іде знайома особа, Ілля його імя. Він робив теж так само, як і я. У нього здоровя збереглось від цього краще. Він же пенсіонер. Ми щоб ходити куди-небудь зайвий раз, у нас такий час. А тут, можна сказати, здоровя дає про себе знати. Ноги болять, радикуліт. Можна було піти на рибалку, охота велика, але сил у мене не вистачає. А коли я його такого побачив, я злякався. Що ми такі є в житті люди: ще не жив на білому світі – нас зустріла в цьому ділі наша старість, наша неміч. Коли я був молодий, і моє здоровя десь бралось. За законом, багато я так от їв жирного і солодкого, умови дуже примушували.                                                                                              

    92. Я тепер на ньому цього не бачу, щоб чимось йому хвалитись. Він ішов з людьми такими, як і він. Якби я його не знав такого, я б не зацікавився з ним зустрітись. Моє це діло в житті буде треба. Я пишу, хочу сказати про це саме діло. Я його такого зупинив, назвав його по імені Іллюша. Він був моєму ділу радий. Але його довела в цьому хвороба. Він радий би зі мною таким не зустрічатися, але я його такого примусив обізватись. Я до нього, як чоловік, він бачить мене такого. Вже давно не бачились, і не треба було таким бачитись. Це горе одне. «Я, – він говорить, – лізу ледве, ноги ось болять, моя бідність в цьому, мене мучить радикуліт». Видно його, такого от забіяку, який він був в цьому. Його і матеріальність непогана в житті, нема, коли-небудь потягне горілочки, любитель цього діла. Він і раніше такий був. А тепер я до нього. Іллюша, як же ти в цьому поживаєш, хочеться знати? Ми є такі люди, раніше зустрічались, як ніколи. Не хотіли було говорити, а сміялись. От життя так життя, мовляв, він мені говорить, іду на уколи. Колють, 32 уколи прийняв, а вісім уколів треба прийняти.         

    93. Це моє таке заняття на хуторі на пенсії. А ми все які в цьому ділі люди. Ми живемо в природі так один раз зі своїм здоровям. Ми скрізь потрібні, але ми хворі. У нас здоровя вдосталь. А більше від всього ми почуваємось погано, нас весь час не природа, а щось таке неживе, зовсім мертве.

    Люди самі народжують чоловіка природного енергійного живого, він нами народжується, як і завжди. Його звідти виштовхує чиста енергійна повітряна струмина, а водою це все обмито, а земля як така тягне. Це значить, ми як такі це дитя зустрічаємо таким завжди, тільки з чужим, а не своїм, зробленим з природи руками. Він з перших початковий днів. Уже у нього оточує технічна сторона, а вводиться вмілим ділом штучне, а хімія, вона між усіма людьми. Воно робиться те, що людям шкідливо. Люди в цьому ділі всі вчаться.

    94. Всі люди те роблять, від цього діла їм буде в житті тяжко. Він починає в руках держати, зубами кусати, а ротом жувати, з повітрям ковтати, і всередині все збирати. Це буде перше таке діло чоловіка у своєму житті. А друге діло рук чоловіка – це що-небудь з матеріального на себе в житті натягнути. Це ганчірка, який-небудь кусок матерії, він робиться. Чоловік – це жива істота, вона чутлива. Він бачить, він чує, йому здається, йому це буде треба. Він колупає, він щось споруджує, йому це треба. Він дорогу прокладає, по цій дорозі декілька раз проходить. Він з багатьма іншими видами зустрічається. Йому хочеться те мати, і він хоче зробити те, що він в житті виявив. Він як таке споруджує, думає, від іншого діла він хоче у себе зробити. А коли він побачить, він це старається зробити за те, що він багато в цьому думав. Він старався в цьому зробити, у нього це діло так добре вийшло, чому треба так заздрити. Це все на це діло старанність.

    95. У нас, таких людей, так воно і виходить. Їдемо ми на конях своїх, на підводі сидимо, стараємось подивитись на це ось, зроблене кимсь. Це ж перед нами розташувався чийсь за йменням його названий хутір, або розташувалося село. Воно поставлено на цьому місці кимось, якимось чоловіком. Він туди перекотився, на цьому місці зупинився. Сказав словом своїм: це, мовляв, моє. Воно моєму імені належить. Ми в цьому ось селі як вміло зажили, стали мати в себе це ось багатство. А коли ідеш ти, як чоловік, по своїй такій от місцевості, вона у себе розташована. По цьому всьому ми дивимось на кожного цього чоловіка, на його таке діло, чим він це все у себе робив одне з усіх. Якщо подивитись, і придивитися добре, то вже можна визначити деякі якості. Вони зроблені людьми, їх доводиться як таких своїми словами. Я, говорить він, цього ось, що є на цій ось арені, в житті не бачив. Це є перше, воно як намальоване якимсь в житті небувалим художником. Коли ми тільки це діло побачили, то тут же сказали: це ось зроблено кимсь у своєму житті. Якщо тільки гарненько роздивитись, така історія виявилася вперше.

    96. Сьогодні Ігор робить своє математичне діло, перед аудиторією розказує. Моя мисль вводиться в те, чого в житті не було. А тепер це природне на бугрі діло, воно зупинить усі технічні такі от діла, котрі не дають чоловікові у себе мати в природі матеріальність. Вони у себе не будуть мати ніякої економіки. Вони проженуть в людях адміністратора, такої режимної політики над чоловіком не стане. У природному розівється така свідомість, і назве себе багатим. Ми не будемо мати нужди в житті своєму. Чоловік буде сильний в цьому всьому. Що було в нашій техніці? Вона робила все для того, щоб в ній росла, розвивалась така природна матеріальність. Вона працює на пальному,  забезпечує живлення машині. Вона так ось розробляється умом, людськими руками. Чоловік своїми силами оволодів, це ось діло одне з усіх, це те, з чого зроблено. І оволодів тим, що людям далось умом зробити, як треба.

    97. Тут немало в цьому ділі люди заложили. Їм їхнє діло підказало, вони діло зробили в цьому всьому. А воно починалося вперше, щоб зробити це ось діло. Вони оточили себе одним таким ділом, за котре наші люди учепились. Чоловік на цьому от одному ділі не зупинився, його примусило мислити про друге.

    Чівілкін бугор цього у себе не має, його діло одне з усіх, воно дає в житті велике знання, котре можна отримати на арені всього людського життя. Воно його учить так, як не вчився ніхто з усіх. Чоловік практичного характеру, він і до нас, таких людей, котрі проживають у нашому радянському. Всі живущі на білому світі живуть не в одному нашому союзі. Є люди, вони живуть в інших малих і великих національних державах. Там улаштувався зі своїм індивідуальним власницьким, облюбував свого імені місце. Він вважає себе, як король, нікому не кланяється.                           

    98. Живу я сам, нікому нічим не кланяюсь. А до мене сюди приходить щодня рано вранці сонечко, весь день не мені одному воно своїми променями кланяється. Нас усіх таких гордих просить, благає, щоб ми свій потік, своє діло змінили на потік нашої свідомості. Треба тобі на таке діло цей чоловік – двері для тебе завжди відчинені. Іди ти туди сміло. Кожен чоловік хоче жити. А ти ідеш до нього не грабувати. Свою ввічливість, своє вміння в просьбі своїй, хочу попросити його допомоги. А ця система не має ніякого права допомогу давати. Вони жили для себе так, вони живуть так до сих пір, щоб їм було хороше і тепло таким. А чоловік, він жив, він живе, він і буде жити так, як всі пожили. Так вони з цим теплим, хорошим пожили, сваволили, як усі люди, із цим ділом вони вмерли. На це ось саме діло і сонечко зайшло, ми в себе ждемо інше діло, зовсім не таке.      

    99. Сонечко родилося на другий ранок, не таке, а інше. І люди не такі народились у природі в своїх умовах. Батька із сином уже не стало, вони пожили один час, такими і вмерли на віки віків. А тепер на це діло прийшов Дух Святий, він привів із собою Паршека не такого, а одного з усіх любителя природи. Він знайшов місце початкове для всіх нас, живе невмираюче від Адама років. І буде воно вічно жити з нами такими, хто на цьому бугрі Чівілкіному побував. Він прийшов (произошел) у безсмертя, це наш чоловік наших умов.

    Ми їхали на Чівілкін бугор зі своїм здоровям, щоб нам жити, а не вмирати. У нашому такому маленькому автобусі нас 52 чоловіки. Так сказав водій: «Їжджу я багато років, стільки людей в автобусі не возив, а тепер я повно везу, але автобус іде по горам легко». Йому, як водію, Учитель говорить: ти не людей везеш як таких, а ти везеш Духа Святого.

    100. Люди залишились, вони позаду, їх нема. А от цим людям треба Чівілкін бугор, вони ним хваляться через Паршека. Він це місце знайшов, його як таке випробував практично на собі й на інших людях. Вийшло дуже добре і на плівці, і так. А тепер ми, такі люди, близькі до Учителя, на весь світ прокричали про цей ось Чівілкін бугор, про все наше ідейне діло, про наш урок такий. Ми його знайшли, і хочемо тепер, щоб на це місце з усього світу нашої планети люди всіх національностей їхали, всі нужденні своїм особистим здоров’ям. Не треба ждати від когось милостині. Треба знати: повинні допомогти чоловікові не тоді, коли захворіє. Бугор нас таких ось ходячих приймає через руки Учителя. Нужденні приходять. А потім із самого цього бугра до самої колдибані, до води. По всьому бугру роззутим. Там в колдибані скупаєшся, пробудиш сам себе, і твоє все захворювання десь щезає.

    101. А те нове, що йде по природі, котре природа саджає, безсилим робиться. Це все дається на цьому ось бугрі Духом Святим. Ми поросимо, благаємо ради Бога. Цьому бугру, цьому місцю, як матері рідній, треба поклонитись, і попросити своє прощення, щоб тобі простилось за це все, тобою прожите. Я більше не стану робити. Роль так і залишиться чоловіка над хворобами. Це місце з Учителем разом. Ідіть по дорозі, і просіть Учителя. Він сам – всьому діло, він сам вирішить це діло. Хоче сказати: цьому всьому допомагає Учитель. Він для цього місця, для цього бугра віддав все своє наявне.

    Я був цього добра пастух, пас биків своїх. А бик за биками побіг не куди-небудь, а за межу, та в хліб. А тут, як на якийсь гріх, десь взявся хазяїн. Так бути, на мого бика наділи вірьовку, і в інше село погнали. Я в сльози, плакати для чого, сам не знав. А коли дядя узнав про це діло, тоді до нього. Він данину взяв, а потім привів. Такого в житті ніколи не траплялось, а тепер це все трапилось.              

    102. Мій брат, як ніколи, стоїть і копійчаного пряника їсть. А мені-то хочеться, він не дає, дражнить мене. Я хотів його побити за це – це все не помогло. Я переключився на інше, став його просити як такого, він мені здався. Він мені про все розповів, що було з ним. Я, говорить він мені, у діда Єгора в лавці набрав. А ключ матері від сундука підійшов, я туди проліз. Я його став просити: підемо, попробуємо. Ми пішли вдвох, цю роботу зробили, я за ним слідом, він мій поводир. Діло так було на вулиці, а на другому боці проти Чувахіна хата, вікна перед дверми. А над вікнами прямо прядуть нитку. А наше діло таке, ці дворові двері ми прикрили, а двері з фільонок відкрили, замок відімкнувся. Я скоріше до грошей, срібла набрав, і пряників взяв. Ми, як і не були в цьому. Це теж звичка, але дурна. Це діло не останнє. А раз крадеш, колись треба ловитись. Я сам по ось цій звичці тільки в цю лавку, де не раз бували. А старостиха … в цю лавку, десь, на моє горе, взялась, піймала в лавці цього Паршека. Злодій на все це село. Хіба в селі не навчишся цього добра.

    103. Навчитися доводилось немало діл. Одне не закінчиш, десь взялось інше. Мед солодкого порядку, а щоб купити за щось, цього провідника не було. Була парубка хватка. За що не візьмусь, зроблю. А буває і це, кулачки. Битва буває вулиця на вулицю, край на край. Заводяться малі, а потім починають дорослі. Комусь і подивитись треба, а комусь і дістанеться по тому, чим сопеш. І це буває по всіх ділах. Говорять, що ми в цьому всьому добре живемо. А коли роздивитись, діло наше гірше від цього всього не може бути. Ось які між нами такими вони у нас проходять. Все це робиться нами всіма такими. Стоять у гурті юнаки, вони дорослі, а один із них усіх без грошей виявився. Йому я так запропонував, як своєму такому парню. Він собі в цьому не відмовив, а взяв. На що, про що. Це була вранішня пора, але одинадцяти годин не було. А ми стояли, ждали. Горілкою торгувати, цього нема. Наше це місце, ось таке воно. Не горюють, що його такого в житті нема, як такий є Чівілкін бугор. На нього, на таке місце, ніхто з усіх цих ось людей не ходить.

    104. Бугор – це дещо таке є, ми його так прославили за його таку ось діяльність. Ми на ньому відшукали засоби, вони весь час там лежали, як якийсь мінерал. Він є початкова частина природи. Це є для життя те, котре було з початку всього життя. Він таким був, він і тепер такий ніколи не вмираючий. Це місце, цей бугор для життя всіх людей збережеться. Тілу чоловіка більше нічого такого не треба. Є, по чому ходити по землі ногами. Є, чим дихати тілу, повітря вистачає. Води можна зібрати море за цей час, що пройшов. Ми цьому всьому є початкові свідки. Це місце у себе держить властивості найкращі в житті. Це струм, це магніт і електрика. На цьому ось місці можна греблю поставити, станцію ввести, турбіну, по проводам в будь-яке місце струм, енергію, світло подавати. І там десь в якомусь іншому місці відкрити в природі фронт з природою. І на цей бугор з усіх боків провести магістраль, дороги і станції. Для всього світу це місце буде давати всякому чоловікові його життя, здоровя.

    105. Це не так воно робиться. Перш ніж сюди на це місце приїхати, то треба в людях довіру своїм вчинком заслужити. У нас така ідея, вона у нас є, це природа. Ми є люди такі, як ми є всі, вступити в таке ось суспільство робити те, що буде подобатися всім адміністраторам. Не треба, щоб у нас таке було. Все роблять гроші, за них можна буде на білому світі все небувале в житті для себе чуже. Його знайшли в природі, змайстрували в житті якою-небудь небувалою наукою. В природі все є, лише б чоловік захотів це все зробити. Він на це діло вчився, зробився в людях таким ділком робити те, чого в житті не було. Він в житті робить все те, що треба чоловікові. Особливо цінувалась в житті земля. Вона давала у себе такий дохід, такий прибуток. Вона була доступна, щоб її мати як таку, і нею розпоряджатися, як своєю одиницею. Земля була панська, нею розпоряджався боярин, князь і військова особа генерал. А всі живущі люди були виконавці. Слуги, прикажчики тягнули слідом за цим найбагатшим паном.

    106. Бояри, дворяни, князі, генерали, всі видні люди були обрані людьми. Їм за це ось їхнє діло давалось право розпоряджатися всіма іншими людьми. Був у всьому ділі отець рідних дітей, він ними, як своїми, розпоряджався, їх як таких примушував усе робити. Одні слухали, інші ні. Всі були залежні від отця. Найголовніший у житті був вожак із вожаків цар або король. У царя були свої близькі прислужники, котрі були в синоді бога служителі. Вони в людях будували життя, залежне від царя. А у царя були всі сили примушувати всіх робити, щоб цар наш добре жив так, як хотілось йому. Кого хотів, того нагороджував. А тих, хто бунтував, був проти цього устрою, карав тюрмою і засланням. Ці ось люди там гинули в цьому. Але природа є природа, вона бачила на чоловікові всю цю несправедливість отця. На це все нехороше діло отця пішла назустріч синові, йому передала право розпоряджатися самим собою. Син став робити над отцем те, від чого отцеві стало погано за ці всі його дії. Отцеві  стало погано від вчинку сина. Отець не знав, що робити. Старий став, йому зробили дім пристарілих, як негожих. В цих умовах люди здихають, тобто вмирають.  

    107. Кому треба старе непридатне життя, якщо воно тяжке. Якби не гроші ці, котрих збирають люди для себе, отець був би в житті треба. Все це роблять в житті самі гроші. Син отця не послухав, не став його такого старого жаліти. І старого живого – на підводу, його, як отця, везе, скинув з підводи. Назад їдуть разом із сином. А йому син говорить. «Батьку, ти для чого дідуся залишив?» Він йому говорить: «Так, сину, треба». А син йому так говорить: «А коли ти будеш такий, як наш дідусь, куди я тебе діну?»

    Ленін був учений чоловік, теоретик. Він свого отця не послухався, пішов по своїй задуманій дорозі. Він ніколи так у житті не думав, що йому так доведеться в житті своєму вмирати. Він цього не знав, і не збирався він цього бачити. А фактично йому довелось своє діло почате залишити, а сам туди пішов, куди йдуть всі люди. Мовляв, робіть і ви, всі живущі на білому світі люди, вам теж така буде участь. Він цього нам так не сказав, а залишив свою ленінську дорогу так жити, як Ленін жив. За свою економічну політику він помер. Не діждався того, чого хотів.                                            

    108. Слідом за ним помер Сталін, і також інші підуть слідом за їхнім таким прикладом. Паршек – це чоловік, він бачив цю ось штуку, з нею він не погодився. Не пішов по ленінському шляху старому, він не став так жити. Пішов по незалежному, технічне кинув, штучне не визнав, а хімію не ввів. Чувілкін бугор як такий підхопив, вийшов на нього без нічого. Повітрям оточив себе, на землю таку ступив, водою джерельною пробудився. Сам у цьому став жити, цим ось користується як ніколи живим: повітрям, водою, землею. Це перемога моя.

    Я повинен зробити те на бугрі, чого нам, всім людям, наша мати підказує. Беріть свої тіла, поки вони в природі не вмерли так, як умирають всі люди на білому світі. Для нас послужить Чівілкін бугор, він нас має. Він може не технічним порядком і не штучно, а природно. Природою тією, котру має весь природний бугор. Він у себе має свої природні сили. Ум людського життя, він це ось діло придумав, створив цих ось ідейних добрих людей для всього світу. Вони підготовлені в цьому ділі.

    109. Діло таке зроблено нами, всіма людьми. Це треба жити за рахунок самих себе. Це все люди, що вірять у діло Іванова, у його ідею. Вона нас усіх до одного чоловіка веде до мети нашого здоровя. Він нас на Чівілкін бугор приведе, і скаже нам усім, що живуть на білому такому світі. Пожили ви, сваволили ви, дотанцювались, догрались, поспівали. А тепер ви, шановні, терпіть в природі так свідомо. Все у нас з вами є. Ми не голодні, ми йдемо по шляху Паршека. Він нам свою дорогу показав, свої сили виклав у Дусі Святому. Це бугор Чівілкін, він нас прийме за нашими заслугами, ми будемо ним обрані на віки віків. Нас природа так усіх до одного прийме, і розвине свої такі сили. Вони нас оточать, нагородять, і оточать нашою славою. Ми жити вічно будемо з нею, вона наша така рідна мати всіх нас до одного чоловіка. Ми тепер їй так не кланяємось, як кланялись.

    110. У природі є Чівілкін бугор, вічно живущий на білому світі. На ньому нема того, що є в людських селах, містах. Там прогресує одна смерть, вона живе разом із людьми. Люди так себе самі примусили, ввели революцію. Це все, що робиться своїми руками, прибрали, а своє нове не поставили. Раніше отець очолював сімю, тепер син став розпоряджатися. Раніше отець убив сина, а тепер син убив отця. Ось що ми в цьому зробили, нема гіршого від цього діла. А в ділі нашому копались, рились всі вчені, але того, що треба в житті, вони в цьому не знайшли. У них на це була технічна сторона, вона оточена штучним, хімія введена. Життя як такого нема, щоб йому було від цього всього легко. Ми в цьому ділі дуже втомляємось, робимося стомленими. Знаємо добре, від чого це все таке виходить. Ми захоплюємо, стараємось більше мати. А нам, таким людям, вона не дозволяє.

    111. Таку штуку зробили собі люди. Це їхня є звичка робити в природі яку-небудь цяцьку, вона людям буде треба. Це – технічна, в штучному і хімії сторона. Вона природі в цьому гостра голка, нею можна колоти тіло, різати тіло – це мертве. Живому дуже тяжко від цього діла терпіти. Хоча в землі береться способом, зробленим руками чоловіка. Яка ловка зброя, нею це ось робиться. Воно по порядку береться, бурки буряться, вони вогнем паляться, рвуться на кусочки. Людьми це в природі робиться до указаного часу. Такий буває в природі в людях стихійний випадок, все буває, очі цим вибиває, нівечить, як тільки захоче. Це все робить чоловік таке в шахті, під землею технічне в ґрунту діло. Це, не дай Бог, люди самі себе в цьому калічать, люди на віки віків залишаються каліками на все життя. Це робиться природою, вона йому це зробила, щоб інші здорові люди про це діло знали, щоб туди вони не лізли. Вони б, може, в це діло не полізли.

    112. Це їх страшить. Вони б туди не полізли, але треба гроші, їх нам так не дають. За цим усім природа сама. Вона в цьому робить на чоловікові це ось таке нещастя. Воно не в одній шахті зустрічається, і з чоловіком воно може теж стихійно. Люди самі це ось роблять. Беруть кота, у мішок саджають, самі на парі коней запряжених виїжджають, із собою беруть собак. Щоб вони злі після цього стали, їм кидають кота. Кіт не дурний, він від цього діла сам спасається, це нам ніщо. Так кішка кидається на зад коню своїми кігтями, і держить себе в цьому ділі. А коні звірі зробились – у двір. Ворота зачинені, вони скажено себе в цьому розбили. І ті, хто був на санях, живими не залишились. І це буває, діти хороняться під вітряк від дощу і від великої грози. Вона ж це своєю блискавкою знайшла їх там як таких. Освітила і зробила грім, декого вбила. А людям такий ось небувалий в житті страх. Люди від цієї грози не знають місця, і не думали. Хому Сичова убила гроза, жінку на порозі після приємної вечері.

    113. Чоловік їде по дорозі, а під бік йому щось кольнуло. Чоловік тут же захворів. Він ішов по ось цій дорозі без усякого такого. Йому треба було сказати, йому як такому треба вірити. А коли йому такому віриш, його треба в цьому просити: Учителю, мовляв, допоможи ти мені, такій жінці, такому мужчині, щоб все було благополучно. Це твій такий ось у житті твоєму завжди великий самозахист. Ти не думай, що ти, такий чоловік, від усіх бід твоїх гарантований. Ти ж оточений горем, твоє діло, ти кліщ у твоєму такому ось житті. Вона тебе веде, вона тебе вчить. Ти ж в природі мізерна така істота, в усьому ти не правий. Твоє діло, воно таке є. Ти один кашкет на голову надів – вже ти по своїй формі, по твоєму всьому цьому початку, ти вже в житті своєму зробився небувалий чоловік. На тобі, на такому ось чоловікові, є яка твоя гордість. Ти не думай, що це тебе приведе до твого хорошого. Ти через це в житті своєму захворів.                                               

    114. Ця ось хвороба, вона така річ, їй як такій доводиться низько кланятись. Вона сюди не сама задумала, і так вона прийшла. Твої в цьому ділі перед природою такі ось у житті заслуги. Я, як чоловік своєї сторони, ніколи не подумав, що мені в цьому доведеться так тяжко захворіти. Чому ти вірив, на кого ти такий от в житті своєму надіявся? Ти, учений чоловік, знав, що зробити в природі. Революцію в цьому ввів, замінив отця на свого рідного сина. То отець був над сином розпорядник, а тепер взяв у руки свої син над отцем. Це в людях не є таке завоювання. Природу як таку нічим ніяк не обдуриш, вона твоя рідна мати. А всі люди щодо цього, вони прийшли до твого такого енергійного живого тіла. Ми всі такі люди, нас всіх оточила техніка, ми навчились штучному, хімії, у нас вона введена. Ми так от живемо, ми всі хочемо, щоб ти теж так по цим слідам таким слідом пішов, як ми. Іншого в житті на це діло не було. Я, говорить новонароджений такий мізерний чоловік, слідом за цим от пішов. Хто тебе в цьому ділі такого от народив. Ти ж був близький до тих людей, хто старався стати адміністратором.   

    115. Ти подумав про це діло, що ти робиш у людях? Людям таким слово не треба говорити. Їм треба зробити, щоб із нього була якась у цьому ділі енна користь. Ось чого такі люди від тебе такого чоловіка ждуть. Умирати ми , такі от люди, не хочемо, але нас умови примушують отримати це від неї. Ми не заслужили жити за свій такий учинок. Коли ми були отцями в цьому ділі, сина свого розстріляли. А коли ми стали синами, отцю голову відрубали. За що нам треба в житті наше безсмертя. Ми люди є всі такі, нам треба хороше і тепле, а комусь погане і холодне. Воно має бути на Чівілкіному бугрі, хто його так займе, той буде безсмертний. Свого місця імені не стало. Через це діло своїм іменем не можна назвати. Мовляв, завтра ти помираєш, кому це місце твоє залишилось? Людям іншим. Таке зло, воно так і є це зло, що не вмирає, вічно живе в людях. Воно жило, воно живе, воно і буде таким злом у людях жити. А щоб цього в житті не було, ми цього не вміємо і не хочемо.

    116. Збираються сьогодні на базар. Здавалося б, так і треба, а Оля класти баночки з молоком не захотіла. Марко залаявся на все це таке. А їхати нам доводилось. Нас повезе на машині Вася в Свердловськ на переговори. Ми маємо говорити з професором Едуардом Костянтиновичем Наумовим, 4920813, щодо кінофільму. Учитель, він там відіграє роль велику в цьому щодо життя всього людського. Ми з вами так от жили, потоком користувались одним, умирали всі в свій час. А тепер після цього фільму ми як такі займемо це місце цей бугор. Він нас, всіх людей, оточить своїм безсмертям. Там цього нема, щоб від чого-небудь довелось умирати. Неживого нема, щоб мертвий капітал там на цьому місці був. А раз його нема на цьому місці, то і життя буде безсмертне. Цей бугор цих людей примусить жити в цьому без усякої смерті. Живе діло, живий факт на білому світі.
    117. Ось що наш Чівілкін бугор нам в своєму житті принесе. Ми самі це все зробили, змайстрували, лише б чоловік був такий. А раз такий чоловік буде на арені, ми його знімемо на плівку кінофільму, він повинен свою користь на людях показати, як він в цьому робить. Він не так, як усі технічні люди. Він ходить по всьому морозному, як ніколи з усіх. А люди без звички якої-небудь не живуть. У них, як таких людей, не те, так інше. Людям воно прививається. Воно робилось, воно робиться, і буде воно так робитись. Бо звичка у людей – це їхній такий у своєму житті є скарб. Він ними так от робився, він робиться. Він буде так робитися, як ніколи, цими людьми. У свій час приходить на арену свою цей ось ранній ранок, і пізнє після цього всього починає приходити. Ми дивимось на наше це ярке сонечко, воно прийшло, і зупинилось якраз на обідню пору. Ми не так приготувались, як ми з вами готувалися до цього ось сніданку.

    118. Що у нас було, те ми поїли. А от тепер у нас взявся зі своїм приготуванням шеф повар. Нам приготував страву борщ, страву другого з м’ясом, третє знайшов він солодкий компот. Це ми їли, ми наїлися досита. Ми б ще їли, але нам наш шеф залишив всі належні страви на вечерю. Тут уже і сонечко сховалось, наша ніч така ввалилась. Не заснув би, але віки очей злипаються. Десь взявся в цьому ось дрімучий сон. Ми з вами довго так не спали, а потім ми як один всі до одного солодко заснули. Сон такий от нас таких оточив. Ми стали зустрічатися уві сні так, як ми ще ніколи ніяк не змогли зустрічатися. У нас навіть була трудна дорога, але ми її пройшли. Вона нас привела до моря до води, нам далі ходу нема. У всіх нас від такого страху як навмисно очі відкрились. Ми глянули на такий білий від сонця ранок.

    119. Ми в цьому закричали: вставайте всі ви наші такі ось хлопці й дівчата. Для нас таке ось було до самого сонечка, воно ще не сходило. А по вчорашній такій мислі повставали. А коли ми з вами прибули сюди на це місце, з нами зустрілась стихійна неправда. Я – до чергової, а вона десь ділась. Я не заспокоївся, кричу сильно: чергова. А вона така мовчить, її нема. А вона не знає, що її жде Москва, переговори, вона нам треба. Все життя в цьому є людське, воно залежить від усіх нас таких. Як ми з вами народились. Ми з вами цього нічого не знали, і нам не доводилось це ось в житті знати.

    А тепер перед такими от новими людьми розкрив свої краї земний рай. Він весь травою цілинною і квітами обріс, Духом Святим наповнений. Це наша одна є правда, прийшла, вона так за землю учепилась, за цей ось наш величезний бугор. Він нам таким от приніс усі свої сили, всі свої можливості щоб на такому бугрі зупинитись. І не стали вони так ось умирати, як вони до цього вмирали.

    120. Він прийшов правдою. Доволі цій ось допомозі бути, уже доволі це ось робити. Що робив сам Учитель? Він для всіх людей знайшов таке ось місце, від котрого буде робитися для того, щоб усі люди від цього діла отримали своє таке спасіння. Вони цьому ділу, котре сам Паршек знайшов, і проголосив це місце Духом Святим. Він був цими людьми привезений, і введений цими людьми для спасіння своїх тіл. Усіх Учитель як таких прийняв, і дав усім свій дух, він його передав через свої руки, через своє святе таке тіло, через здоровий такий дух. Здорове тіло – здоровий дух. Що цьому всьому послужить кінцем. Хочеш, не хочеш, а життя Боже прийшло. Ви бачили це ось саме самі на собі, ці якості брали. Він не наший такий ось є, а всіх нас земних всього світу людей. Всіх нас, таких от, що не вірять в його таке імя. Який він був перед нами такими. Його звали Паршек.

    121. Він своїм учинком виправдав, все зробив  людям, чого вони не мали, їм це було в житті треба. Вони так, як тепер, не жили. У нас із криши дому зійшла солома, прядива не стали жінки прясти. Але зате вони стали служити своїм трудом адміністратору. Він її красномовними словами примусив як таку, фізично вона стала гроші заробляти. Це їй звичку таку привили, вона стала потрібна на виробництві. Їй треба думати про домашні умови, її діло не чоловіче. Вони повинні думати, дуже багато в неї таких турбот, вона ж жінка чоловіка. Він про свою любиму таку жінку не знає, що вона може без чоловіка. У неї руки золоті, ум у неї дорогий. Вона не байдужа, у постелі не спить, вона думає, вона гадає. У неї закладено в голові, як за прилавком мануфактури. У торгаша порядок, так і жінка чоловіка. Потягуватися не треба буде. А ти порядна жінка, добре знаєш, де є базар. Треба знати сімю, а що вона любить. Сьогодні вона має знати зустрічаючих людей.

    122. Якщо із цим усім розібратися з жінкою, які її в цьому ділі обов’язки, вона всім слуга. Можна так от розібратися з усім, яку вона свою таку роботу робить, вона є раб для всіх живущих. Куди дивиться в цьому ділі партія, хранитель усього? Вона ж нам таким усім народжує маленьке дитя, вона ж його вигодовує. Він у нас матірю зростає. Мати йому є рідна і близька по тілу. Вона його такого ось в череві виходжувала, йому давала спокій. Він у неї зробився чоловік, вона його діждалась, що треба. Адже народжувати, раніше це все обслуговувала старенька жінка. А тепер за це взялися люди вченого характеру, технічні такі от люди. Це їхня така от покладена робота, вони за це гроші отримують, цим вони живуть. Я, як цьому ділу, мені довелось із цим ось розібратись. Колись читав статтю в «Наука і техніка», вона так про це писала своїм поняттям свого чоловіка ума. Він же це все робить, і в цьому ділі він помиляється. Він же просить владу в цьому ділі, його не треба так строго карати. Це уже законне є діло. Із цим усім треба буде розібратися. Адже люди вчені.        

    123. Із цим ось ділом доводиться розібратися тільки мені такому чоловікові, тільки я на цьому ось путі. Не хочу цього ось, щоб робилось це в будь-якій зародженій сім’ї. У неї є батько, є мати, котрі себе назвали хазяями цієї сім’ї. У них є свої діти. Вони їх до самої зрілості ростять, їх учать на те, що є в житті. Треба – він учиться не те. Йому треба гроші, він до них готується, це на собі отримує. Так воно робилось, так воно робиться, так воно і буде робитися людьми. Вони це ось життя самі в цьому ділі почали. Якби не він, не вона, такого в житті ніколи не було. Для чого нам, цим людям, доводиться в житті зустрічатися, якщо вони один одного зовсім не знали? А коли їх доля примусила. Так вони зустрілися для життя такого, вони ніколи не пробували так жити. А тепер вони двоє один з одним обнімаються. Їм хочеться між собою щось інше в цьому знайти. І вони це ось у себе пронюхали, цю ось похіть, це ось діло стали робити. Вони не думали нічого, а вийшло інше.

    124. Я як такий є на бугрі цей ось у житті чоловік. Я так цим ось народився на білому світі ради того, щоб скрізь цьому ображеному довелося допомогти. Де б він не був, і який він не був, а він у цьому ось має нужду. Його погане так от давить. Учитель не визнає своєю ідеєю одного тільки розпорядника. Це адміністративна особа, що примушує. Він для цього діла таким чоловіком народився, він для цього ось учився, він цю дорогу обрав. Йому вона в цьому залишилась така. Задоволений, він не знав, що його мати така от в житті народжена, вона такою матірю не була, щоб вона знала про свого такого сина рідною, що він таким буде. Він пішов у природу для того таким, щоб йому за рахунок цього всього довелось пожити так, як довелось жити йому  такому заслуженому сину. Він цього навчався, він цим самим відходив від усіх тих самих хлопців, котрі за ним таким ось не пішли. А він їх кинув, став поживати так, як теорія навчала.

    125. Вона учить чоловіка бути між усіма хитруном, вона його робить між ними командиром. А підлеглі – виконавці. Вони гуртом слухають, як вівці. Їх як таких в море кидають, лише б одну. Так і посилається секрет один чоловік, він іде вперед, а за ним – вся належна така армія. З нею іде такий от командир, він веде своїх бійців у бій, сам кричить їм: «Вперед». Дає їм своє бадьоре таке слово сильне. Чи буде в цьому яка-небудь така перемога? Від цього безсильний так боязливо побіжить, це буде тимчасове явище. Цьому всьому перемога не на одному такому фронті має залишитись. Така от неочікувана перемога, вона була, вона є, і вона обов’язково у нас таких буде. Ми ж не завжди воюємо з людьми. Ми – з природою теж так само, беремо свою доручену таку ж само ділянку, котру теж належить брати штурмом людьми такими, як брали під час вітчизняної війни місто Берлін. Це історія показала всім, що руські люди силою взяли штурмом.

    126. А на мирному такому фронті робилось, і воно робиться тепер будь-якою стійкою такою бригадою. Її саму очолював один хтось з усіх. Люди за це присвоїли таку от з усіх цих великих нагород, заслуги їхні. Люди такі, вони за це ось не жаліють своїх таких от сил на цю ось зроблену людьми славу. Яка може бути в житті така слава? Я працював, робив бігунками амонал, це порох для артилерійських снарядів, для війни це було таке. В цьому ділі лежала в людях заготовка. Люди такі, вони знали в лаві це вугілля, лопатами з місця одного в інше кидали. Вугілля належало, його треба подати на-гора. Грузились вагони, люди це все так робили, їм машина в цьому допомагала. Вона так влаштована, вона так людьми робилась, все на-гора подавали, спішили, так от робилось і мною. Я таскав лямкою в шахті санки, мені було тяжко, але зате я одержав грошей більше від усіх за наше таке от в житті діло. Я був тоді король. Я ріс не по днях, а по годинах. Моє здоровя було одне з усіх, радувало, воно було таке, котрого в житті в людях не було.

    127. Ось які є ми, такі от люди. На нас, таких от людей, люди теж необдумано напали. Їхня сила – зброя, так бадьоро примусили. Упевнено вони так подумали, що за них піде в цьому, їхня одна надія з усіх була на Бога. Вони йшли з допомогою Бога. Руського солдата осудили. Вони думали, всі такі руські зробились комуністами, їх ввів в бій Сталін. Він же комуніст, він не нападав, напав Гітлер. Йому як агресору в цьому ділі не повезло. Він цим помилився, не знаючи. А осуджувати, нікому таке право не давалось. А про перемогу самі німці у Паршека спитали: «Хто буде в цій вітчизняній війні переможець?» Їм, ям таким фашистам, в гестапо в Дніпропетровську сказав Паршек без всякого такого страху: Сталін залишиться в перемозі». Лише тому, що був на боці цього всього Паршек. Він недаремно був у такому випробуванні у німців, він терпів.

    128. Він у морозі сидів, а сам просив у цьому велику природу, щоб вона на його таку просьбу відкликнулась, і руському солдату вона допомогла в цьому, щоб далі Гітлер не отримував успіхів. Так і зробила природа, вона послухала Паршека, його, такого великого в природі Паршека. Просьбу ні Гітлер, ні Сталін, ні Рузвельт, ні Черчель не робив. А ролі великої в цьому  відіграв своїм терпінням в такому холоді Паршек. Він не хотів, щоб далі відбувалась ця війна. Паршек просив академіка Введенського, щоб він упросив Сталіна, щоб він пішов назустріч цьому всьому. Треба домовитись, як з ворогом замиритись, щоб не було таких боїв. Народ Паршека попросив, а Паршек діяв через природу, через ці ось умови. Перемога за Сталіним, та і залишилась перемога за ним. Він це наробив, що керівництво самої Німеччини постріляли, їх не стало. Це для людей залишилась вічно не забута ненависть, зло невмираюче. Але сьогодні хоч і озброюються, хочуть люди війни, і є, що воюють люди в цьому, але щоб війна була така, її скасував Паршек.                                                                           

    129. Це тому так і вийшло, на цьому боці стоїть сам Паршек. Він не за те тепер стоїть, що ми в інших завойованих людей. Вони попросили, вони не хотіли старого історичного, щоб не допустити більше війни. Ми з вами так от даремно будуємо цю ось стратегію. Даремно ми своє місце оточуємо, його вважаємо своїм. І хочемо, щоб воно так і залишилось таким, котре до цього діла було. Чувілкін бугор, він не за це все, він свої сили показує не до війни, не до озброєння. І не для того, щоб армія зберігалась, щоб офіцерський склад адміністративно діяв. Чувілкін бугор не за те, щоб новобранця брати, і його в цьому вчити, щоб на це все засоби відраховувати. Цього бугор ні одній національній державі не велить, щоб присвоювати до свого імені. Що це ось моє, воно має залишитись на віки моїм. Цього бугор не мислив, він нам усім  так диктує.   

    Свого тепер нема, його не стане, а буде одне ціле в усьому світі. Чужого ні в кого не буде, а буде своє життєве, ніколи не вмираюче тіло. Воно буде починатися від Чувілкіного бугра.

    130. Не хочеш цій системі, цій ідеї вірити, цьому ділу вірити – залишайся при своєму такому технічному, в штучному, в ділі. Ти вір мертвому, завжди вмираючому моменту. Це, що робиться вами весь час, робитися вами не буде. А ось це буде робитися.

    Все мертве неживе скасується, буде життєрадісне живе. Чоловік не буде за свою доброту від природи страждати. Хижий звір на цей вчинок не народиться. Будь-який ворог у природі щезне. Таке в природі буде, котрого в житті не було. За твоє таке, зроблене тобою, зробиться одне хороше, воно оточить себе небувало добре, вічно живуще як ніколи. Земля не буде так чоловіком захоплюватись. Вона буде дихати духом одним, воняти не буде, як непридатна. Народжуватись таким от з таким наміром не стане за заслуги. Ми будемо жити так, як говорить сам Паршек. За що мене, такого ось діяча в житті, природа буде карати?

    131. Я ж тут вам нітрохи не винуватий, що я такий ось в житті народився. Про це ніхто не знав, що я такий у житті своєму буду. Мене такого зимова пора останніх днів, бурани снігів мене такого зустріли. Я в дитинстві неладно вів, учитися не довелося через індивідуальне власницьке хазяйство. Дідусь Іван Тимофійович без внука не залишався. Куди хотів, туди мене брав зі своєю любовю. Він мене вважав у себе щасливцем. Йому, як такому дідусеві, довелось державі заборгувати, дім за ці гроші поставив. А держава не що-небудь, ніколи за це не милує. Холомида десяцький прийшов, він про це ось сказав. «Старшина приїхав, зве в управління, – він так сказав, – про тебе не забув». Дідусь знав про цю недоїмку, розплачуватися буде треба. Бере без всякого такого ось усіх овець, їх повязав, і на базар їде. Він і мене із собою взяв. Сам із собою говорить. Біда одна – ми їхали в не базарний такий день, він був понеділок. Продажі ніякої.

    132. А мій любимий в батьківському житті дідусь у селі Оріхівка був обраний збиральником. Він з людей брав гроші податку. Сам як такий любив горілочку попивати. Так мені, як такому внуку, моя бабуся Олександра Іванівна любила про все розказувати, особливо про свого такого чоловіка. А мені він за батьківським рідним теж любимий. Дідусь старався мені, як внуку, розказати про декого, такого мужика багача, як жив на своїй вулиці Забугіній. Його прізвище Забуга. Він цим ось жив. Люди готувались, робили, працювали, орали землю, старалися раніше в суху пору восени зорати. Та про неї всю зиму довелось подумати, що поспішити в цю земельку в свій час посіяти. А життя таке було в цьому ось складеному селі. За що не візьмешся або до чого не кинешся, а його-то нема. Трудно доводилося зі снастю, плуг залізний був у моді, приходили 8-дюймові плужки. Більшість заможних мужиків їх таких мали.                                

    133. У них було три пари волів, у них був робітник. Це найголовніше, на кого доводилось опиратись, посилати його. Такого не виявилось. Не тоді залізо тягнути, коли воно стигле,а тоді, коли воно біле у вогні. А на нема і суду нема, так в житті будь-якого хазяїна буває.

    Він приїхав на загін. Треба всіх волів у борони запрягати. А в хазяїна борони не виявилось, таке горе його оточило. Він в цьому не підготовлений. Так мені про це ось дідусь розповів, особливо про цього Забугу. Хазяїн непоганий, не все село він жив. Три пари волів, всім є гарби на ходу. Він не боїться нікого, навіть самого Бога. Всі люди працюють у степу весь тиждень на своїй посадці. Він потім цей сніп руками в’яже, косою косить, а копни кладе він в хрести, щоб дорідна пшениця свій вид показувала. А як тільки ці ось люди почують дзвін дзвона, вони дивляться на сонечко, яка пора. Перед вечором, це субота, завтра наше таке недільне свято. Ми, всі до одного селянина, маємо бути у себе в такому обряді святкувати, краще поїсти, краще одітись. У церкву треба піти, ми, люди, віримо Богу.             

    134. Один Забуга не вірив Богу. Три пари волів запрягав в гарби, їхав у степ. Під’їжджав під чужі копни, брав, як своє, накладав більше, і віз на своє гумно. Це його було в людях свято, більше від усіх нас, воно йому прибуток чистий давало. У нього програшу в цьому ділі не було, а програш був у найчеснішого селянина. Він цю роботу робив, сам кидав все живе, а поїхав у село за мертвим. Він вірив Богу, беріг його, а зберегти своє добро він не зміг. Це хто між людьми називається? Та соня. Проспав та молився, вірив Богу, але не знав свого близького по всьому селу ворога. На його, такого мужика багача, подумаєш? Він відповідав, як за своє, складував в одинок, молотив, віяв, чисто зерно засипав у засіки.  Вважав себе, він правий. Крадія ловлять – крадія карають. До нього не підберешся, він хазяїн цього всього. А мій дідусь, за розповіддю моєї бабусі, любив інших жінок, що його такого примусило. Він став здаватись, він пішов під копил. Його природа вела зі своїм добром не до хорошого. Овець своїх треба продати. Це внук мій цьому всьому щасливець, йому треба цукерок купити.            

    135. Мій дідусь жив так, одне кидав, інше починав, йому хотілось жити в природі так, щоби було хороше і тепло. Йому як такому заважала в цьому природа, вона йому не давала прибутку. А найголовніше, вівці довелося продати. Землю у пана брав на скупщину. Йому возили сіно у скирту. Я йому вже допомагав, він мені за це пряники купляв. Я йому був у всьому помічник, він мене з собою брав. Перед ним стояла така задача: хліб свій у копні зі степу возити треба. У нас було дві пари волів, запрягалися в гарби. Дідусь на одній парі був їздовий, а я на другій. Моє діло було таке. Скажи, то я був виконавець цьому всьому. Слідом за ним таким. Він мою гарбу поставив під копну, став кидати під мої ноги, я топчу. До другої копни ми підїхали. А в цей час десь взявся, на наше горе, вихор – мого дідуся своїми силами він звалив.

    136. Дідусь неживий лежить, не рухається. Що міні такому ось робити? Звідкілясь взялись пастухи, два робітники, вони пасли волів. Вони цю штуку мою побачили, прийшли їй допомогти. Мого дідуся, як хворого, поклали, обидві гарби вивели на селищну дорогу, направили, я і поїхав. Їду сам, везу дідуся додому вмирати. Він далі жити не зміг, його сили пали. Я тоді його не розумів, думав, що це так воно в житті виходить, йому як такому чоловікові треба буде вмирати. Він сильний був у природі – він усе робив, хотів, щоб я йому був помічник. Його було таке ось діло. Нам треба так жити, як ми в цьому не навчились жити. Ми в цьому навчилися вмирати. Не один такий мій дідусь нас залишив, багато інших, може, сильніших від мого дідуся. Їм теж така дорога, участь така. Вони слідом за моїм дідусем пішли в землю. Вона їх приймає, вона їх держить в умовах. Всім там бути. Але моєму такому тілу, як воно себе примусило бути.

    137. Пішов я по землі ходити з думкою такою, котрої не було в людях. Вона зустрілася з Паршеком, а Паршека ці умови народили. А бугор цей, він тут як тут побував. Та ми про нього не знали. А тепер ми, ось такі люди, поділились після дідусевої такої смерті. Він нас з вами таких ось рано залишив. Нам би в цьому жити і жити, та ще як доводилось один одного любити, берегти, цінувати, як своє таке око. Нас два таких є в житті брата, Федір і Корній. Між ними була різниця. Один був хлібороб по селянству, а другий шахтар. Жінки в цьому зовсім чужі, вони своїх чоловіків по-своєму любили. Одна другою командує, учить по-своєму, як жити. Ми жили кожен собі зі своїми дітьми. Ладу не було, велика недовіра. Слова говорили до того, щоб не жити. Таке було натягнуте попередження. Ждали принцип якого-небудь характеру. Залишилось один сірник з коробки запалити, він спалить усю коробку.

    138. Так і вчинок, він ними вже робиться. Ждали живого факту, ось ця історія між ними почнеться. Люди такі оточили. Не допомогти, а настроїти, така струнка ними робилась, за що-небудь учепитись. Це було, це є, це буде. Воно без усякої такої причини нічого не виходить. Дідусь мій умер недаремно. Хлібороб з робітником, та ще з шахтарем, з таким заядлим, як був мій рідний батько. Нашого брата народив, а виховувати доводилось самому. Батько в шахті цю копійку, а я за нього як син Паршек. Треба вчитись, а мене такі умови примушують, треба отця рідного підмінити. Я був підходящим, вже допомагав у цьому дяді Федору. Він сіяв зернятко, він був цьому самим начальником. Все це діло годував, поїв, все готував до життя. Він мене, як великого дурня, так, як йому хотілось. У нього було мене так от примушувати.                                  

    139. А раз ці ось ложки на це діло ось купили, то через них почалась між братами, сімями сварка, ледь не до бійки, що привело до розділу. Як жили по своїх місцях, так їм дісталось те місце, котре за жеребом дісталось. Вони отримали батьківський пай. Ні в того, ні в другого. Стали думати і гадати, щоб було так само. Отець мій не змінив свою таку форму, був шахтар, так і залишився, а дядя – хліборобом. Жили по-своєму, і так ми ось у цьому ділі хвалились. І от мені, такому парубку, в селі стало не легше, а тяжче. На мені материнська така турбота, материнський залишився наказ. Я був у неї такий помічник. Не хотілось, а зробити нічого не зробиш. За віком уже доводилось від такого порядку від життя сільського. Скільки ти не живи в батька і матері, а все рівно треба, як усі роблять. Всі думають про це, а воно народжено природою.       

    140. Природа його таким ось не народжувала. А раз ми, як батьки, тебе породили, ми тебе по всьому цьому початку. У нас таке введене для дітей право, ти вважаєшся наш утриманець. Що є на столі, разом з нами спіши зайняти своє таке от місце. Мати, вона думає, вона годує своїх діток. Тільки що повставали, очі свої промили, жалоба пішла, мовляв, ми хочемо їсти. А у матері один запит є, хліб спечено нею а води вирито колодязь. Пий, скільки хочеш. Вона так не п’ється, треба чоловіка всякого чим-небудь нагодувати, тоді й вода в хід піде. А тепер таке підійшло вранішнє, всіх підряд треба годувати. Чавун якогось супу з картоплі наварила. Спільну чашку велику налила, ложки поклала, хліба по куску дала всім. Вона, як мати, про це ось сказала: «Їжте». Ми всі наготові це ось робити. Не встигли на це ось глянути, вже цього супу нема. Мати є мати, вона годує разом з дітьми свого любимого чоловіка, він теж має свою таку ось ложку, хліба шматок держить.         

    141. А гуртом і батька можна легко бити. Так і наїдатися. Спіши кусати, жувати, а повітря допоможе тоді глитати. Все це робиться досита. «Наїлись», – у них мати питає, як у своїх дітей. Всі сказали: «Наїлись». Спасибі не треба.

    Я Учитель, я помічник цьому всьому. Сьогодні буду говорити з Москвою, з Ігорем Хващевським. Він у цьому мій великий помічник, як теоретик він цьому дулу, один з усіх ділок. Йому, такому чоловікові, довелося низько поклонитися Учителеві, і попросити у нього, такого от чоловіка, як був у цьому наш дорогий Учитель. Він для цього народжений, щоб нам, таким от страждаючим у всіх бідах, як Ігор, допомагати. Він нас усіх так любить, і хоче, щоб ми з вами були такими, як це треба. Щоб ми не простуджувались і не хворіли. Це він має, і хоче, щоб люди такими завжди в цьому були. «Я доходив, жив у цьому діли, з мене мокрота виходила літрами. Я не знаю, де воно таке ось ділось від одного такого прийому».

    142. Це письменник Лосєв. Коли він тільки прийнявся, в його тілі в природі щезла простуда, котра в нього була. Це все є диковина, із диковин вона. Я є одне. Селянин їхав по дорозі запряженим конем. І зі мною зустрівся селянин села. Двір один, земля одна попадалась на жереб. Коли ми по путі зустрічаємось, то у нас розмов вистачає. Я йому почну розповідати про одне, він починає про друге, і так у нас із ним не виходить одне. А буває таке в житті нашому. Згадую дні, деякий час. Особливо перед вечірньою зорею граки, вони на своє місце прилітають. А хлопці зберуться в гурт, і стануть вони своє діло наживати. Один кричить: «Мій це ось перший летить». Другий слідом теж прокричав: «Другий мій теж пролетів». А третій говорить: «Це мій летить задній».

    143. Вони все своє в житті втрачають. А я останній підбираю. Як кулачки людські проходять вулиця на вулицю, край на край. А ми заводимось на кулаки, і так наш півень. Так він розспівався до червоності, йому далі не кричати. Він звик за курми ходити. А погода яка надворі стоїть. Щось в цьому ділі незрозуміле. Зранку сонечко погріє, а потім тучі прийдуть не пусті, як нам хотілось, а з дощем. І так ми з вами поживемо, та подивимося ми на це, ми побачимо свій нестаток у цьому ділі. Нам, таким ось людям, холодно, і, так чи інакше, ми живемо без цього всього. А циган, такій він є чоловік зі своєю системою. Він коваль, кує залізо на яку-небудь таку деталь. Він говорить: «Я не купляю в магазині хліб. Для мене моя жінка, вона просить хліб». Чому це я так ось роблю в цьому? Я ним не наїдаюсь. А коли мені прошеного дадуть, то я його так їм, як ми їмо… А тут прямо скажу про це ось життя.     

    144. Все для мене робиться дуже добре. А до того самого хорошого ведуть усі дороги, щоб ми були на ось цьому Чівілкіному бугрі. Він кожному про це все таке розкаже, про свої умови. Учитель прожив 80 років свого життя, ніколи ніде ніяк цього всього не бачив, як утворилась на ньому така зелена трава, і багато її. Це все робилося у цьому році. Писав він, і пише в цьому, хоче вам про його таку істину розповісти. Неописане райське царство, воно є в цій траві на цій землі, в цьому повітрі, і в цій воді. Люди про це раніше не знали, і не могли так ось пізнати. Я, як такий винахідник, нікому не довелось так пізнати, як одному цьому Паршеку. Він же був один ображений такою природою. Його природа пожаліла, зберегла, обняла, розцілувала, і сказала: «Ти мій милий, дорогий, як квітка моя».

    145. Вся наша така ось система учених, вона учепилась за цю саму картину, за такий путь. Він починався від півдня, від самого Чорного моря, від снігових Кавказьких місць, де доводилось своєю лапою ступати та з людьми розмовляти. Як мені доводилось у цьому це все діло фізично завойовувати. Мої сили стали робити на цьому місці в цих умовах, там ніколи не був і не пробував. Я сам ці ось якості пізнавав, куди від цього ось такого діватися. Люди із цим ось сюди прийдуть, вони про це скажуть. Це одна така ось в житті є істина, їй треба буде вірити. А коли цьому ось такому повірять, то необхідно доведеться робити. І діло це покаже живий факт. Наше діло одне – так робити як ніколи. Це зробити, щоб чиста вода вийшла.

    146. Ех, і життя моє таке, зрозумійте моє таке між нами всіма терпіння, котрого не було.

    Сьогодні 5 червня, понеділок. Ми узнали про Ігоря, нам він сказав про хороші результати щодо професора Наумова Едуарда Костянтиновича. Він зустрівся з Учителем для того, щоб ідею Учителя показати на плівці. Роботу над чоловіком, як Учитель свої сили передає іншому такому хворому чоловікові, хто до нього за своєю просьбою, він чи вона, прийшов на прийом. Щоб Учитель їм допоміг для того, щоб чоловікові було від цього прийому легко. Учитель є такий же, як усі люди, тільки в його путі його все діло, котре він у природі робив. Він народився для цього діла в природі таким, він був у цьому, як треба. Його появлення в люди було таке, як усіх таких людей. Його назвали в цьому всьому по-сільському Паршек.

    147. Я більше точно не буду про це діло, як він із ним жив, і цим він до самої свідомості визначив своє буття те, що він робив всього 35 років. Його оточила ця невмираюча в житті неправда. Чоловік став жити в природі за рахунок того, що він знайшов у ній. Став він у цьому копатись і ритись. Знайшов у ній для себе те, що йому треба було. Він облюбував обране своє найкраще місце, на котрому він розмістився. Це було так. Він присвоїв це місце, своїм назвав, і став він за цим куском землі своїми силами доглядати. Вона йому давала прибуток, чим цей чоловік зробився своєму двору хазяїн. Він на цьому дворі поставив на розі будиночок з вікнами, дверми. Так він жив, все він там робив, куди він волочив живе. Де тільки він не брав, що він не брав, старався живим доставити. А там він що хотів, те робив. Така була хазяйська в домі своєму таємниця. В ньому що хотіли, те і робили.

    148. Ідея Паршека не бунтівника. Паршек народився в цьому році, коли зорганізувалась партія більшовиків. Еволюція мене як такого оточила. Я був цьому всьому початку помічник. Знайшов засоби для збереження і спасіння всього світу людей, щоб вони в природі робили в житті те, від чого їм буде легко. Вони не будуть страждати від простуди і захворювання, а будуть жити вічно не вмираючі. Ось що нам Паршек в процесі цього всього вносить, таке життя ввів. Він помічник партії здорового чоловіка прийняти в ряди. Всі свідомі. Перше, це треба буде зробити в людях, звільнити ув’язнених, божевільних. Дати нам, усім людям, старим і малим, для побудови в людях комунізму. Армію, всіх військових людей від підлеглості, своїх обов’язків звільнити. Ми ворога перемогли, більше стріляти не будуть люди, Бог не дасть їм такі дії робити.

    149. Що найголовніше з нас, усіх людей, поділитись. Паршек, він це все наше таке не визнав своїм добром. Це все було надбанням природи. Вона це все берегла від усіх наших живущих на білому світі. Від такого чоловіка хитруна, від такого розумово розвинутого ділка вона не змогла зберегти. Він перед нею виявився чоловік, нужденний в чому-небудь. Йому треба в житті своєму одне і друге. Це все його вічно розвинуте на собі таке народжене в природі, вона потрібна звичка. Сьогодні йому, як чоловікові такому, дай, і йому треба давати завтра. Та ще таке воно є в своєму житті, у нього таке око, не так подивився. Руки, вони не зробили – уже така є хвороба. А вона легко не дається. Треба в природі шукати, особливо сьогодні вдень.         

    150. Такий чоловік дуже багато думає, все гадає. Не таке це ось місце, йому така річ не по душі. Він хворіє, йому так хочеться в своєму такому житті мати, це ось він не хоче. Його діло таке в житті: краще придбати, а гірше викинути геть. Такі діла в житті чоловіка, вона йому не дає в цьому легко дихнути. Раз воно влізло в мою таку голову, сидить воно. Хотілось би, а от природа нам всім не дає. Ми готувались, ми ждали це діло, ми дождались, воно і до нас таких прийшло. Кинулись ми його так ділити. А щоб зробити, ума не вистачило, знову є наша кріпка хвороба. Їхати було треба, а колеса нема. Щоб зробити його, нема на це матеріалу, і нема на це чоловіка. Такої не було хвороби, що ти поробиш, нема, чим доїхати до цього місця. Воно робиться день, а кормить він рік. Яке тяжке діло, земля не зорана восени, не було, чим це ось зробити. Зиму пролежала не так, хазяїном робилась думка велика, а от нема діла ніякого.    

    151. Нехай уже так воно виходило в житті. Я, чоловік, із силами своїми не збирався, нічим було цю земельку, цей шматочок. Він мені, як чоловіку, за жеребом дістався, а от того, що треба, ми не робили. А весна прийшла така тепла, така хороша, вся в зелені, вона квітами огороджена, духом пахне. А воно як було, так і є на цьому ось місці. Хазяїна не було, де він сьогодні залишився. А час, це годинник, не стоїть, він тікає секунда за секундою, хвилина за хвилиною, година за годиною, день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, а рік за роком. Скільки їх на білому світі таких, між нами вони пройшли, ми з вами старались зробити, сили свої всі так представляли, а у нас нічого такого не вийшло. Ми з вами думали жити не мало, а багато – всі наші плани в цьому ділі порвались. А хотілось багато дечого зробити не кому-небудь, а собі особисто. А от щоби зробити в мене, щоб воно вийшло так, як це треба. Я сам в цьому був. Здавалось би, треба вийти, а нового такого факту не довелось побачити. Що цьому перешкодило? Не знаю.

    152. Встав з постелі я рано, умився водою енергійно, а мисль моя така швидка, така вона сильна, як ніколи. Без всякого такого діла у нас змайстрували за цей ось народжений час, на цьому ось прекрасному місці стояв укритий солодкими напоями цей стіл. Найголовніше в цьому ділі, лежав приготовлений кусками нарізаний хліб. Збоку лежали разом тут же рядом наші улюблені всіх ложки, а чашка велика спільна, вона на середині стояла. Уже налито повно картопляного супу. Наше діло таке прийшло місце своє зайняти, і, як слід по-людськи, треба поїсти. Ми всі так і вчинили, зробили цей ось приклад. Нам наша повариха жінка. Їй не було коли зайве розмовляти, підливати треба, її таке діло. А наше як таке є в житті діло, коли його запрошували на яку-небудь роботу, він всім сказав: у нього живіт болить. А коли його, таку особу, запрошували сідати за стіл кашу їсти, то він тут вимагав від нас найбільшу ложку. Про це все не один тільки Тит знає, знають про це всі люди.  

    153. Ось які наші з вами такі ось діла. Ми з вами живемо в природі один раз в своєму житті хороше і тепло, це тимчасове явище. А вічно невмираюче діло життя вічного характеру – це в житті всьому холодно і погано. Воно ніколи ніяк не щезає. Воно жило з нами, воно живе з нами, і буде воно з нами так вічно жити. А хороша і тепла сторона, вона до нас приходить і відходить. Ми це ось не бачимо, і до нас приходить завтра такий от день. А який він у нас добрий, всі промені від сонечка обігрівають. Тільки одному нашому померлому приписана така погана  і холодна дорога. Це є для всіх нас ніколи не вмираюча смерть. Вона з нами рядом жила, вона з нами рядом живе, вона і буде рядом так от жити. Ми їх бачимо щоденно, але не хочеться нам це ось місце своїм визнавати, а візьмемо і відвернемось. Ця історія робиться всіма нами.

    154. А от тюди, де пахне, ми ліземо самі. Звідти і починається це ось все, з живого виникає мертве. Моя така задача, мій такий обов’язок. Якби не щастя на путі, ми б не жили. Іду я далі зі своєю такою думкою, вона мене привела до того місця, де уже давно лежить хворий чоловік. А от щоб йому допомогти, ми на це ось таке діло наше і засобів не маємо. І нема у нас такого чоловіка, щоб він йому такому допоміг. Він хворіє, і щось йому треба. По діагнозу є рецепт. А Учитель із цим зовсім не згоден цього чоловіка лікувати. Він же хворіє не сам, його поклала природа. Спочатку йому запобігти, щоб він не простуджувався і не хворів. Ось це йому було треба. І пташка тут як тут на білому такому світі. Вона своєю бистротою між нами, такими ось людьми, пролетіла. Люди у себе своє свято відпочинок ждали. Це їм таким ось людям, хто з усіх одяг такий приготував хороший і фасонний, а їжу жирну, солодку.                

    155. Знову ми беремося за недороблене таке от діло. Ми за нього так ось беремось, хочемо зробити його як таке. Воно нам в житті не дало реального, щоб ми на цьому місці побачили живий факт. А у нас приходить у цьому місці, ми поки що бачимо таке, як воно було до цього ось діла напоготові. Ми з вами зброєю готові зустріти найлютішого агресивного ворога, щоб він на нас таких даремно не нападав. Ми захищаємо свої рубежі своїх людей, щоб вони спокійно на полях своїх такий родили для життя врожай. Ми цим сильні такому ворогові, як був один час. Напав на нас фашистський ворог, котрого ми з вами не знаємо, який він такий є, і звідки він візьметься, і за що. Це ж є у нас таке зроблене нами для цього діло, в запасі воно нами бережеться. У нас на це лежить продукція, вона готувалась нами для того, щоб нею швиргати на людей невинних. Від цього всього терпимо. Ми знаємо добре минуле, на нас таких накинувся Гітлер.    

    156. Він знав, що ми з вами були в цьому всьому ділі не підготовлені. У нас на це є договори. Ми їх заключаємо, щоб сусід на сусіда так сміло не нападав.

    Я вам розкажу про один випадок на путі мого проходу. Одна з усіх бабуся зустрілась, спитала у мене: «Буде війна чи ні?» Я про це знаю добре, що цього права ніхто нікому не давав, щоб знати про це. Вона спитала у мене такого не те, що треба. Якби вона у мене спитала про війну, як треба буде запобігти цій війні, я б їй як такій назвав.

    Якщо чоловік проти чоловіка не озброюється, на цього чоловіка ніхто не піде війною. А той, хто день і ніч робить цю зброю для другого чоловіка, то йому, як вояку, доведеться воювати. Він боїться, щоб не втратити своє таке місце. Він боягуз у цьому ділі, думає багато, а бережеться до крайності, боїться він цього. А на боягуза будь-яка кішка нападає.    

    157. Бабуся зрозуміла, що ми цю війну, цю бойню самі тягнемо своїм учинком. Якби ця бабуся у мене, такого чоловіка, спитала, як запобігти цій бойні, я б її навчив, що треба буде зробити, щоб люди меж людьми не воювали.

    Перше – треба всім людям свідомо зробитися бідними рівно. Хто б ти не був у цьому ділі – злочинець, хворий чоловік, старий, малий, професіонал, учений чоловік, здорового характеру чоловік – будь добрий, візьми 33 рубля зарплату. І що хочеш, те й роби. Не створюй в житті зла і ненависті. От тоді-то в цьому суспільстві війни з природою не буде. Адміністративна особа, вона відмовиться від свого я. Він інтересу не буде мати, його ця бідність свідомо оточить. Люди свідомі знайдуться для тих людей, а він не буде примушувати їх. А він, як ділова особа, буде так ввічливо чоловіка просити. Ми упросимо своєю такою просьбою, вона будь-якого чоловіка упросить. Він на своє таке місце стане, без всякої такої шкоди він буде робити. Мало буде – всім добавимо, а не одному.

    158. Терпіть. Це терпів колись козак. Він терпів для того на білому світі без усякої свідомості. А у нас таких людей народилась в житті така свідомість. Ми всі до одного чоловіка для цього ось діла все терпимо, щоб нам всім таку штуку зробити. Щоб своєю просьбою свідомо упросити, щоб він свідомо робив як один. Себе оточив, і так залишився, як усі, щоб прибавити всім однаково. Якщо ми цього ось у своєму житті доб’ємось, ми всі до одного чоловіка кинемо цю роботу. Бугор наш нас всіх таких ось прийме. Ми туди на цей бугор прийдемо без усякої такої потреби. Нам нікому не буде треба в цьому ніяка техніка, штучне з хімією. Нас таких оточить природа: повітря, вода, земля – що найголовніше. Це все ми маємо в своєму хуторі, селі, місті, ним ми живемо так, як ніколи. Цим ми трудимось, у нас таких у цьому виходить. Пожили та сваволили.

    159. А тепер наша свідомість. Вийшли на бугор такий, як він є в нас тепер. Ми кинули все живе і мертве, а прибули до Духу Святого на бугрі такому. Здорове тіло – здоровий дух. Ось де буде для людей такий земний рай. Ми його такого маємо, одне щастя в людях. А це ось щастя, котре буде треба на ось цьому бугрі. Ми скільки жили в своїх таких умовах у селі, нас із вами оточував з усіх боків тільки мертвий капітал, неживе в житті. Ми так звикли одне хороше зустрічати, а погане ми проводжаємо. Весь такий от він до нас таких людей. Можна сказати, він до нас так даром не приходив. Він для нас новий, а ми по-вчорашньому його зустріли. Він там таким говорить. В році один раз в житті таким приходжу, щоб що-небудь таке зчинилось. А воно як було, так воно і вийшло. Я б обійшов щодо їхнього ставлення. Це була їхня така звичка, вони зустріли в такому стані мене.

    160. Це теж у житті буває. Товариш із товаришем домовились, два сільських парубка, вони далеко поїхали заробіток робити. Гроші їх примусили туди поїхати. Туди вони їхали з настроєм, щоб там заробити. Вони свій строк, свій час здержали, що треба, своє зробили, заробили грошей. Тепер, мовляв, знову двоє з грошима від’їжджаємо, своє таке в своєму житті зробили. Тепер наше діло таке, ми маємо за своїм законом живими приїхати додому. Яка така ось наша  з ним красота в такому молодому виді, зробились свого роду друзі. Туди на місце вони двоє їхали в дружбі, на роботі друзі були, заробили грошей, звідти поїхали такими ось друзями, як ніколи ніхто. Ми вже по дорозі цій ось, ми один одному так про це задумане діло не сказали, а старались іти по цьому путі далі з таким хорошим настроєм. Та особа виявилась перед своїм товаришем, як хороший чоловік. Він задумав, по дорозі вбити, і скористатись його всім добром. Не зважав ні на що, взяв, підготувався.

    161. Такою задуманою підготовкою, як це зроблено між собою, довго в цьому не проживеш. А свого товариша дитинства треба такою думкою огородити, і зробитися вбивцею чоловіка. Він його каменем по голові вбив. Це картина ясна. Ти такий прийшов. А де ж твій любимий товариш? Він, мовляв, там залишився, це його таке неправильне діло. Він про це мовчав, його мучила одна неправда, його дуже примушувала мучитись. Він про це ось мовчав. А в природі залишилось саме це діло.

    Ми були засуджені за інше діло, за зовсім не таке порушення. Я їм говорив, 169 стаття, крав гроші у держави. Треба їх заплатити, а я думав, так упораюсь. Я працював приватно м’ясником, учився торгувати в Даниловці, а на Чурумному руднику продавав м'ясо. Я працював для того, щоб мені навчитися володіти торгівлею. Набридла в селянстві ця фізична робота. Кому це було треба, це хліборобське життя, котре не один я робив. Сам жив у рідного отця, а свого не мав. Я старався пробратися в службовці. На це все мені допомогли м’ясники, ця робота. Я чесно працював.

    162. Але за це все не заплатив, сховався за це. А мене знайшли, запросили до суду, мене осудили. Дали два роки ув’язнення, за що я попав у Холмогорки в Левашкино. Там я свою здібність лісоруба доказав. Я один був з усіх ударників ударник. Мені про це ось розказали там. Я там працював не в кого-небудь, я там працював у самого себе, мене примушувало робити, я робив кубатуру, створював. Більше від мене ніхто не робив. Я душу й серце держав для цього діла, у мене була моя сокира, моя двох була пилка. Я підходив під хлист якої-небудь породи, це моя відома деревина. Я її так клав уміло, щоби вийшов штабель. Я свою норму ніколи нікому не віддавав, завжди нею хвалився, виконував. Говорив одну правду, вона мене держала. Я був переможець. Мій фізичний труд, моя така от робота, вона мене примусила робити облік лісоматеріалу, заміряти. Я був у цьому ділі майстер, робив розпил сосни, ялини… Словом, ми відраховували шпальник, пиломатеріал під товар. Вся деревина мною пилялась, робили… Я був цьому ділу майстер. Мені підійти під хлист, уже я визначав, що в ньому буде, я знаю.

    163. Замість двох років я пропрацював всього 11 місяців. Мені, як кращому робітнику, спостережна комісія дала свободу. Я там був довірена особа до всього, був бригадир сплаву. Роботу знав на ріці добре, знав добре, що таке є ліс. Встаєш із постелі, глянеш очима на цей ось ліс: він стоїть перед тобою, яка-небудь ялинка. Або стоїть перед тобою якась сосна, або якась берізка, що найголовніше з усіх. А який запах тут від цього всього діла! За що не візьмись, все з лісу. Ми з вами вже привчились дивитись, ми бачили далеко. Нам здавалось, ліс наш близький, найрідніший з усіх брат. Я там таким був перед начальником, виконую норму. А мене за це начальник в карцер садовить, хотів мене за це вбити. Я норму даю, а він за це карає. І от їхнє все це провалилось, такий режим, котрий вони робили над такими людьми. Їх таких за це знущання покарали, їх осудила… Мені прийшла в цьому ось свобода. Я став відчувати не те, я був не таким. Але скажу, мені як такому довірили людей, щоб вони мені підкорялись.

    164. Я їм був тоді в дружбі отець. Вони робили по-своєму. Це була шпана. Я їх цим ось не ображав, сам був у цьому гірший від них. Я не піднімав ніс і не гордився, а завжди вважав, самому зробитися таким. Не вони мені так от підкорялись, а я їм старався. Я робив те, що їм було угодно. Треба з ними рядом сідати в карти грати – я їм в цьому ніколи не відмовляв, слухався їх. Вони за це саме мене любили, у цьому ділі слухались, моя одна совість їх убивала. Вони хочуть на сонечку погрітись, поспати, я їм у цьому ніколи не відмовляв, їм їхнє задумане залишав. Що їм треба, значить, треба. Не треба – я з ними погоджуюсь. Приходить такий час в їхньому житті, їм так треба – ти від них не відвертайся. Вважай, це все наше спільне. Вони мої такі виконавці, вони мене цим бережуть. Я у них був сонечко. Вони шкоду тобі не зроблять. Я їх таких наслідував. Треба їм це діло – я з ними погоджувався, ішов за них.

    165. Вони в усьому справедливі. Я тоді мисль по природі так про це не пропускав. Мене держали ці ось умови. Я був у той час відірваний від своєї рідної сімї. Я думав тільки, як би від цього строку звільнитись. Життя, воно в цьому проходило тяжко. Тебе примусили перебувати там приготовлені такі умови. Я не думав, а воно виходило. Не хотілось, а довелось відповідати. Це моя була така робота, вона мене так добре оточила. Я робив, не знав, для кого. Щоб власність якась була, я від неї такої от відмовився, не захотів нею як такою оточувати себе. Здоровя було, перед усіма ним хвалився. Надіявся на свій труд. Хотілось чогось у цьому навчитись. А час такий, я в цьому запізнився. Я від цього строку утік, вивернувся. Додому до своєї жінки, до своїх дітей повернувся знову. А спеціальності не мав. Було таке здоровя, на що я надіявся, як на якусь гору. Воно примусило іти в умови такого характеру, завод металургійний. В ньому роботи вистачить, лише б у цьому всьому робив. 

    166. Це не робота була моя, а якась моя прірва. Цех транспортний, умови. Труд мій був фізичний – це лопата. Треба було чогось учитись. Це все, що мною робилось, наближало до кінця – це ось не робити. Я сам не знав, куди, що дівати, і це все наявне кидати. Лопатою скільки не кидай, а колись цьому кінець прийде. А моїй такій ось роботі, їй кінця не було видно. Прийшла сама природа, це небувалі умови. Як це ось у цьому вийшло, мої ребра на рейках переломились? Я цьому не вірив, і не хотів я знати про це. А живий факт між природою і мною вийшов. А я опинився у верхній лікарні, у лікаря Окулича появився. Він дуже сміявся від цього, що робилося в цьому труді. На ось цій тяжкій роботі закінчував. Все те, що в житті було, це проходили в цьому всьому мої останні такі хвилини, такий останній в цьому ось час.

    167. Ми, люди, своє таке місце обрали, зайняли від самого початку. Вони жили, вони думали, це був такий перший з усіх початок. Як тяжко доводилось нам з вами це ось місце займати. І на такому місці за своїм таким бажанням нам як таким доводилось це ось діло зробити для свого такого життя. Воно нас, таких людей, примусило…, вічно так оточили себе. У нас ось така зроблена нами річ, котру день і ніч ми так ось робили. Але щоб ми з вами це зробили і сказали: ми цю річ зробили своїми руками, ми більше цього не будемо робити. Це вже є все. Для чого нам це буде треба, якщо у нас це є.

    168. Ми це починаємо робити знову, буде краще від цього ось. Ми робимо це все без кінця, краю. Одне зробимо, поставимо на цьому ось місці, стараємось зробити інше. Як ми сказали: ось це річ. Ми її представили до однієї, у нас уже вийшло такі речі дві. Ми старались до цих двох представити третю. А раз ми три в цьому поставили, то тут уже взялась четверта, а за четвертою ставиться п’ята. Ми уже на цій ось землі, на улюбленому такому місці  поставили дім. Це ми його таким домом поставили, а потім до цього дому зробили ми другий, кращий від цього дому. А раз ми прибавили, то уже, можна сказати, у нас вийшов перший хутір. А там, дивишся, сусіди зробили хутір більше і краще, уже там живуть індивідуально люди. Вони без свого отця рідного життя своє не починали. Воно ним народжено для того, щоб жити і що-небудь у житті творити. Ми все зробили по указу рідного цього отця, він нами усіма такими командував, нам усім із самого вечору робив наряд.                                                                                               

    169. Ми всі як один його, як рідного отця, слухали. Отець всьому діло, він був голова сімї. Всі його слухались і робили те, що було ним сказано. Він не скаже не в свою користь. Треба буде робити яке-небудь діло в житті – вони рано встають, весь день на ногах все роблять своє таке батьківське діло до самого заходу сонечка. А коли сонечко за землю ховалось, то тут уже отцю не мода своїх дітей примушувати. Вони в цьому робляться сліпі, не бачать, що їм доводиться робити. Їх так само, як і отця рідного, сон оточив. Вони всю ніч спали, нікому вони не підкорялись, ніхто ними не розпоряджався. А що хотіли, те й робили. Їх самих була воля, але вони безсильні, щоб не спати. Цього жоден чоловік в житті своєму не зробив, і не збирався цього зробити. Всі батьки були такі, щоб їхні діти були такими, як вони хотіли, слухняними дітьми. Адже отець отцем, а син сином, підкорятися адже теж тяжко, але треба. Підкорення іде від самого царя, і спускається по поріжках.

    170. У нас це не проблема була наша. Нас таких от темних людей доведеться примушувати. Кому, такому хороброму, хочеться підкорятися. Це струнка нехороша. Сам отець, він цього діла зачинатель, цю систему він зробив, вона у нього так вийшла. Довго цей бич, це все велось, поки природа підіслала свого молодця, свою цю картину. Вона в цьому ділі жила, а отець її держав міцно в руках. Син йому служив слугою, він його слухався. А коли він побачив на отцеві свою неправду, син виступив і сказав батькові свої слова: для чого ж ти це діло робиш? Отцеві це ось синове не по душі. Його серце не захотіло, щоб такий син у нього був, він велів його розстріляти. Мені таких синів не треба. Сина люблять найменшого, слухняного. А всі решта близькі рідні, брат і сестра, так йому, як отцю рідному, сказали про це саме. Ти нас таких до одного народив, любив нас усіх однаково. Довго ця історія так вводилась у життя, була у них такою неправдою.

    171. Вона жила, вона живе, вона і буде так ось жити. А природі це не по душі – підкорятися так, як ми тепер підкоряємось у цьому всьому через це діло, котре хотіли зробити. Ми з вами його таке діло недоробили, нам природа завадила. Нам таким таке право не дала, щоб ним скористатись. Природа є така мати, природа захоче – вона зробить надумане. Ніхто не гадав, а своє це вона ввела.

    Памятаєте, що ви Учителеві такому в цьому ділі зробили? Він до нас таких зі своєю пропозицією. Він таку мисль народив. Його ця ось ідея підготувала в усьому цьому, щоб мати наше рідне дитя нам усім таким людям хотіла на  Чівілкіному бугрі народити для всього світу. Ми це дитя для спасіння всіх земних таких людей без усякої потреби. Щоб не ми такі люди його брали і вчили, щоб він такий робив у цьому ділі, взяв і помилився. І загинув він за це зроблене ним діло, він його недоробив, вмер на віки віків. А Паршек, він до нас прийшов на арену на цей ось бугор.                   

    172. Він цей бугор знав так, як ніхто цього не знав. Їх там на цьому місці два бугра збережено. Люди не стали їх тривожити, не стали їх примушувати, як інші такі в природі землі. Вони людьми захоплені, поділені жеребом, присвоєні до імені свого. Він є хазяїн цьому куску. Його оре, його кладе під глибокий такий сніг. Ти, така ось земля, моя є годувальниця. Я, як такий чоловік, за жеребом ти дісталась. Твоє таке ось діло одне з усіх – ждати до себе. А я, такий ось чоловік, зі своїм покроєм, з любовю до тебе, для цього ось діла сам особисто озброївся, стараюсь за тобою доглядати. Всю зиму ти під снігом пролежала, та протерпіла під холодом. А ось прийшла така весна тепла, вона своїми сонячними променями землю обігріла, сніг покотив водою по струмку. Життя не те пішло, десь взялася зелена травичка, проліски появились, і тут скоро вода зійшла.

    173. Грунт наший готовий до обробітку. Ми в хід пустили борони. Як наша оранка, вона так добре волочиться, грядку роблять із неї, щоби глибоко зерно посадити. Тоді за все своє цьому подякувати нам, таким ось людям. Ми того часу діждались, всі як один виїхали із села степ, ми спішили попасти туди. З вами їдемо, захоплюємо його як такого, не пропускаємо. Говоримо йому як такому: ти такий у нас є день зі своїми початками. Сонечко піднялось, як слід, а твій такий організм на це претендував. Говорить, всі дні такі в житті, вони приходять без успішного такого, а в тебе не те. Я тут як тут зі своїм добром з вашою такою роботою. Вам не дати – уже є якась на когось образа. Не будеш робити – не будеш їсти. Вони цього бояться, вони цього не хочуть.

    174. Про те, чого ми з вами не робили, але знаємо, що нам його доведеться робити. Ми про це не забуваємо, а все думаємо, як воно у нас таке вийде, і як ми будемо це робити.

    Якщо ми добре знаємо про Чівілкін бугор, про нього багато говоримо, як про таке діло. Нам всім розкаже наш дорогий Учитель. Він до себе його не прикладає, і не називає його своїм. А це повітря, це вода і земля, не продається ніким, не купляється, а спільними силами всього світу оточується. Хто знає, хто не знає це місце, він має своїм умом подумати, про це все сказати. А що це таке є бугор? На ньому нема того, що мають наші всі селяни, котрі живуть, як і всі люди, зі своїми вигодами. Вони їдять дуже багато жирного, солодкого. А одягаються до самого тепла в форму з фасоном. Словом, хороше і тепло, як сам він хотів або хоче. 

    175. Всі зручності в нього. А бугор цього ось не має. У нього столу не має, нема того, що кладуть на стіл і в чашки. Такого чужого нема, щоб своїм його назвати. Техніка як така відсутня. Природа ради нього бідність створила. Він в ній дуже багато думає про те, що було. А нове для людей – це є чисто земний бугор. Такої трави, таких квітів, їх багато. А по бугру цьому ароматний дух. Ось де є природне таке ось здоровя. Такого місця ніде нема, тільки тут. Струм, електрика і магніт – воно охороняється в цьому. Природа, вона має хороші живі якості, вона мертве жене від себе. Цей ось бугор, він зберігається душею і серцем. Воно повною формою живе на ньому. Це ж є така велика мати природа, вона себе в цьому зберегла. Вона жива і така енергійна, як ніколи. Тут ось є все для цього життя. Тут нема такого, щоб смертне.                

    176. Визначити бугор – це людське щастя. Вони кинулись шукати по всьому такому світі, по всій нашій планеті. Навіть примусили свою таку техніку, своїх учених людей ритися там, де неможливо їм бути там. Учені не пожаліли самих себе, кинули свої сили, стали чоловіка готувати в атмосферні такі умови. Ми не зможемо ображеному, хворому чоловіку, щоб йому було в цьому легко на землі жити. Лікарні величезного значення для самих себе ставимо, вводимо всякого роду техніку, штучним огороджуємось, і хімія в житті процвітає. На це все люди вчаться, робляться дійсно лікарями такими, котрих в житті не було. А тепер при такому великому напливі хворих, котрі на фронті своєму втратили здоровя. А от щоб його знайти в природі, вони цього не зможуть зробити. А за рахунок цього хворого шикують направо, наліво. Робляться в цьому адміністраторами своєї такої хвороби. А всі сили кладуть на своєму фронті, всю свою можливість, держать цього хворого.

    177. А як була вона на ньому, так вона і залишилась на цьому чоловікові. Болісно терпить від цієї хвороби чоловік, тяжко в цьому помирає. Що тільки вчені медики про це, вони не мали мети напрям своєї роботи змінити, іншими властивостями зайнятись. Не хворобі на чоловікові допомагати, а самому чоловікові. Він же захворів, хворіє дуже, а ми на це все наявне не знайшли таких ось засобів. У нас нема чоловіка, щоб нашому цьому чоловікові легко допомогти. Люди залишились у природі своїм ділом незадоволені. Гроші в цьому витрачають на ці ось нужди, а щоб вийшло в цьому ділі реально, ми і до сих пір залишаємось в житті своєму незадоволеними. Це наша, учених, у цьому є своя велика помилка. Треба нам учитися в природі не тоді, коли чоловіка хворого лікувати треба. Треба нам не лікувати його, а треба навчити його запобігати простуді й захворюванню. Ось що … від нас наш хворий.

    178. Ми повинні комусь про це все сказати, що у нас, таких ось людей на білому світі, народилась нова небувала мисль. Вона народжена нами, людьми. Ця ось ідея є Паршека. Він її найшов. Він її зробив у себе у такому маленькому дворі. Там є повітря, там є вода, і там є земля, куди є можливість всякому такому чоловіку нужденному, хто хоче отримати від цього всього легку допомогу. Я це ось у себе, у такого чоловіка. Мене природа обдарувала, освітила вона мене на це. Я їх всіх так приймаю, не жалію віддати тому чоловікові, хто сюди пробрався, хотів зустрітися зі мною, так як йому хотілось отримати від мене допомогу. У мене є така ось сила тим людям, котрі стоять у черзі, ждуть свого такого дня, у котрому він має захворіти своєю хворобою. Я цим людям допомагаю, повертаю назад їхнє здоровя. Вони ідуть від мене з мого такого двору, від природи зовсім нічим не пошкоджені, а здорові.                     

    179. А от мною в природі прибавлена стара історія життю чоловіка допомогти. Ворошиловградська (Луганська) область, Свердловськ, хутір Кондрючий. Сухаревська Валентина Леонтівна. У неї на садибі побудували такий же корисний дім для того чоловіка, хто Учителя не знає. Він про нього думає, він хоче його знайти, він його таким знайде, прийде до нього. Все рівно до нього звернеться, попросить, скаже йому свої слова: «Учителю ти мій дорогий, дай мені здоровя». Він усім його давав, дає, і буде його йому давати. Це його є в життя хвороба, вона його примусила такі ось місця відкрити. Тут у цьому дворі є для цього все, лише б тільки чоловік це робив. А в ділі все. Це повітря, це вода, є на це земля. Місце є таке, де чоловіка такого можна покласти. Учитель приймає всіх однаково через руки свої, через ум дорогий.

    180. Все це робилось, воно робиться, і буде воно так робитись. Люди приходять за допомогою, їм треба легке, муки їм не треба, їм треба здоровя. Його йому дає природа: повітря, вода, земля – це три тіла. Вони дали нам у житті все, у нас є все. Побудовані дома житлові, побудовані школи, побудовані лікарні, технікуми, інститути, університети, вищі навчальні заклади, радянські установи. Для всього у нас є чоловік, він трудиться, придбаває своє необхідне. Комусь треба в цьому ділі жити, а на нього напало таке нещастя. Він так захворів, хворіє. Його оточили в цьому лікарі, він тепер лежить у лікарні. Там за ним персонально доглядають люди, догляд за ним такий за дозволом цього лікаря. Його взяли, скупали, поклали на ліжко в палату, прикріпили нянечку. Вона там хазяйка, у неї тепер питай, що тобі такому треба.                                                       

    181. Хворого цікавить його здоровя. А його, за законом всієї цієї ось системи, він уже від нянечки своєї отримує. Вона за ним дивиться, як за своїм. Що треба цьому хворому, він за інстанцією іде до своєї сестри. З нею цим ділиться, які в цьому є недоліки. Сестра доповідає лікарю про цього хворого. А лікар по-своєму, він адміністративна особа. Наказав сестрі робити укол – сестра повинна це все строго виконувати. Не допомагає – хворий іде в хронічні хворі на свою домашню койку. Чоловік цей чим хворий? Що люди не знайшли того, чим йому допомагати. Хвороба – це є все для чоловіка, вона згорне його в баранячий ріг… в кучу згортає. Не хоче природа, щоб він жив. Вона говорить чоловіку такому…

    182. Для такого от життя, котрого не було. Чим треба буде жити, тим треба заслужити. Треба не бути від усіх вище, не бути між людьми гордими. Ввічливість твоя в усьому, вона тебе такого спасе. Ти не вчився у тих людей, котрі не вміють цього робити, і не хочуть вони в цьому легко-легко гинути. Чоловік народжується від матері рідної, енергійного здорового зустріла його природа, слід йому водою промила, повітрям його такого оточила, і виштовхнула з тіла. А земля як такого прийняла. Він став дивитись, він став бачити, що треба в житті своєму. Він його вбив, з дороги зняв. Примусив бути в природі воїном, мисливцем, шукачем. Він став знаходити те, що буде йому треба. А в природі чоловіку все треба. Він уже береже й інше, не відмовляє. Йому цього мало, він себе примушує йти далі в глибину цього всього. Що треба, він тут же на ходу зїдає, як жрець. А що не треба, він від цього іде. Це звичка не його одного.         

    183. Він пішов по природі шукати собі хороше і тепле, а наткнулись на холодне і погане. Умови примусили, з чим жив наш чоловік, йому стало погано. Все це наробила природа, вона його такого збагатила. Він зробився багач. Своє село став мати в ньому такому жити, надіятися на щастя. Чоловік, він колись у себе не мав хутора, не мав села, і не мав міста. Не було, кому щось продавати і купувати. Була в цьому яка-небудь нужда, а цю нужду люди за гроші від себе проганяли. Купляли шматок ганчірки, і латали нею латку, щоб не сипалося зерно.

    Чівілкін бугор відкриває вічно не вмираючу цю ось живущу в людях славу, він її завоював у природі. Він знайшов це місце, на котре прийде багато, і йому так вони поклоняться. Скажуть свої природні такі ось слова.

    Бугор ти, бугор наш, ми тебе в цьому знайшли, зробили тебе в житті всієї природи таким, що зберігає.      

    184. Ми тобі такому низько кланяємось, і тебе ми просимо, як матір рідну. Ти наш рідний бугор, таких ось людей ти ждав, ти їх діждався. Вони до тебе прийшли самі. Заповідали свої такі ось спільні слова. Тільки ми в цьому всьому на цей бугор вийшли, і ми як такі визначились. Ми це діло сказали в один голос. Тільки ми цього ворога своїм вчинком, своєю любовю не допустимо, так жити, як ми весь час у цих умовах жили. З природою боролись, її вбивали, її крали, її присвоювали до себе, своїм іменем називали, говорили: це моє.

    Воно є моє те, що знайшов у природі, ним так оточив себе. Це моя приватна власність. Вона мене так оточила, так мене вона примусила, щоб ми жили так, як нам хочеться. Ми його так довго ждали, ми його діждались. Він і до нас таким небувало прийшов, зустрівся з нами так, як хотів.  

    185. Це до нас прийшла мати велика природа. Вона нам не принесла із собою те, що вона нам знайшла. Ми вставали, ми вмивались, ми так готувались, досита наїлись, напились, ждали обідній час. Нас знову наша потреба гнала в бій за провіантом. Ми ж з вами є такі от, нас оточив наш нестаток, наша з вами потреба. Ми з вами хочемо їсти, ми маємо їсти так, як їли завжди.

    Пятниця, 9 червня, вона нам нове принесла, все нове небувале в своєму житті. Люди всі побігли до свого цього ось. Стало з нами живе, і мертве стояло. Ми пожирали в цьому ділі, не спитали ні в кого, похватали, поглитали, стали ситі до самої крайності. А потім знову треба так само бігти, задихаючись, полем, котрому кінця не видно в цьому. А ми двоє з Валентиною нічого не їли і не пили.

    186. Як таких нас усіх оточила мати природа, вона нас жене геть подалі. У неї цей ось день п’ятниця зі своїми такими силами. Вона прийшла за нами, за двома ділками. Ми це діло самі почали, самі будемо це кінчати. Учитель нікого ніяк не примушував, і не примусить нікого. А сам все це робив, робить, і буде він робити. Це його ідея, це його путь до життя, але не смерті. Вона нас таких гнала в бій, а тепер вона нас таких просить, щоб ми, такі ось люди, кинули стару звичку. Кинули те, що робили люди вчора, вони роблять і сьогодні. Їхнє діло одне – їсти, наїдатися досита багато жирного, солодкого. Ось яка наша ця історія. Лежить путь до цього ось бугра. Ми його маємо зайняти вдвох, Учитель і Валентина. Якщо хто-небудь цим усім заінтересується це ось попробувати, це діло зробити, ми його (просимо), будь ласка, слідом за нами такими.       

    187. Куди ми, туди ви. Ми – на бугор, ви – теж на нього, як ми. Ми поділились. Ваше – вам, а наше – нам. Вам гроби, а нам така в природі слава. Ми відкриваємо на собі безсмертя те, що ми зробили. Історія видна залишилася позаду. А тепер ми такі є люди, ждемо 12 число понеділок. Він нас зустріне не так, як зустрічав нас усіх будь-який такий день, що прийшов. Ми його так довго ждали, він таким вперше до нас прийшов. Ми з ним нарівні взялися не вживати нічого. Ми до цього діла готові зустрітися з такими ж самими днями, котрі ніколи не були. Тепер їх такими ось будуть завжди природні умови присилати. Ми раді їх таких зустрічати, нам це буде одне щастя. Ми до цього щастя готувались. Хочеться зробити в житті своєму те, чого ми не робили. Ми з вами повинні бути на цьому бугрі із цієї хвилини, з цього часу, місяця, і цього року.

    188. Ми вже є на цьому ось бугрі, наші тіла прикріплені. Наші серця і наші душі прикріплені до цього того бугра, котрого всі не знають. Ми його узнаємо, такого ось невмираючого. Він для нас є все. Ми на ньому не танцюємо, не співаємо, а сильно терпимо. Говоримо: нам це не треба. Природа така, як вона треба. Що тебе таку опізнає, що тебе так ось у цьому ділі спасе. Ти вже знемогла, ти не знаєш, що з нами робити. Ми такі є люди в тебе – не угодиш. Сьогодні дай, завтра теж дай. А якщо тобі як такому відмовиш, не даси, уже є твій гнів і твоя на це ненависть. Твоє таке діло в житті, ти робиш для себе це ось шкідливо. Все ти робиш сам собі як такому. Я люблю і обнімаю це все з душею і серцем.

    189. Ми приїхали на бугор, а умови не такі, як усі живуть люди. Вони без чужого не зостаються. У них така от у житті свого роду звичка, вона нас примушує звечора вчора думати, а сьогодні вранці робити. Ще не жили, а вчорашнє приготовлено. Ми його варимо для сьогоднішнього дня. Ми все робимо як ніколи, готуємо їжу, смажимо, варимо, спішимо самі все таке поїдати. Так ми себе привчили три рази в день, ми всі приготовлене стараємось цю їжу поїдати. А коли день приходить, ми не забуваємо про себе. Нас, таких людей, у житті посилає, дає своє таке завдання. А якщо тільки ти у себе нічого не зробиш, уже така в цьому житті велика в цьому ділі образа. Хотів би робити, довелось від цього відмовитись.

    190. А на цьому ось бугрі люди робити нічого (не) будуть, своє в житті ждати. Сьогодні не будуть так ось їсти, завтра не будуть їсти. Умови не такі будуть. Чоловікові буде що холодне, що тепле, сприйняття буде одне. Потреби ніякої. Як жив перший. У нього ніякого такого апетиту. Чоловік живий енергійний, він нічим не нуждається. У нього є все для цього, щоб жити так, як природа. Вона першому чоловікові, вона йому показала, для його такої смерті все це зробила природа. Вона йому відкрила ці ось очі. Він туди сам пішов, і за неї так зачепився, розбив своє тіло. А йому стало боляче. Щоб така поміч, цього у людей нема.          

    191. Люди на бугрі жити ніколи не пробували без усякої потреби. А ми як такі люди робимо це для безсмертя. Наше таке завдання. Від нас таких ждала природа, вона від нас через ідею нашу очікує нас. А ідея наша вже існує на живому факті 46 років. Це не халам балам. Можна вмерти тисячу разів. А бугор мною знайдено для того, щоб на ньому нікому, що прийшов, не вмирати. Це таке святе діло духа людського тіла. Я вважаю, цю ось книгу Губа, народжену людям, треба нам всім читати, розуміти. Про що це ось пишеться? Про історію цього ось Чівілкіного бугра. А якщо це назвати спільним, то це фраза є губа, вона з натури всього мистецтва показує свою форму. Мені як такому про це все усно сказала сама природа. Я її завжди так прошу, благаю, як матір свою. Вона мене народила, вона мені життя дала. Мене навчила, як буде треба довести свою таку правоту.

    192. Не я один цього творець. Моя безпосередня помічниця Валентина Сухаревська, вона для цього ось більше всіх трудилась. Спасибі велике всім людям. Вони сказали, що я, Іванов, умер, мене застрелив військовий. Я жив, я живу, і буду я так жити, як мене поставила на мої такі ноги. Я на них вистояв цю ось ідею, котра мені підказала, котрий день у житті обрано. Мій початок – 9 червня, п’ятниця. Я цьому дню, що прийшов, поклонився, і сказав йому дякую, що він не погидував моїм таким учинком. Він привів мене до того, щоб у людях змінити їхній гнилий учинок. Це такий умираючий потік, він жив, а тепер його не стало.

    Бажаю вам усім щастя, здоровя хороше.

 

1978 року 10 червня

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. 2011.04. З копії оригіналу. (1503)

 

    7806.10   Тематичний покажчик

Губа  6,7,191

Райське життя   7 

Учителя просьба   6,34,102,114

Перший чоловік 11,190

Еволюція   15,16

Новий потік  16

Бугор  2,5,7,24,25,32,35, 40,45-49,53,58,59,

69,78,100,104,105,108,115,158,174,175

183-185,186,190-192

Учитель  31,51

Кавказ  33

Хвороба  34,114

5 порад  36,37

Народження ЧБП   48,70,171

Війна 41г.  54-56,127,128,157,158

Одна зарплата, прощати не карати  56,

57,148

Учителя вчення  6

Не розпоряджатися  7,124

Тепло внутрішнє  83

Партія  87,88

Прийом на бугрі  100

Безсмертя і бугор

Ціле, спільне  129

Майбутнє  130

Учитель, автобіогр.  136-137

Холодне погане  153

Оздоровлення  154

Отець, син  170

Медицина  177,181.