Іванов П. К.

Ігоря діло

 

1978.11.12

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Нема в житті того, що треба було чоловікові. Ігореві сказав його  любимий друг життя Амелін Микола про діло Учителя.  Він про нього таке ось розказав, а Ігор - він інженер, математик і фізик - із цим не погодився, став  називати себе вченим. А потім свій такий тон змінив, говорить сам собі: «А може, це правда». Узявся за це діло, що треба буде спробувати. Дав слово своє Миколі зустрітися там, де він приймає: на Болотніковській 42, кор. 3, кв. 115. Москва. У дівчат Дусі та Варі. Ми туди, як ніколи, вдвох пішли: «Я тільки про це ось думав: що це за чоловік Учитель? Він приймає всіх людей, у нього нема різниці в національності, він на це час має, лише б ти, такий чоловік, прийшов. Йому як такому твоя народжена тобою хвороба не треба, йому треба ти, чоловік. Він чоловіка живого любить, намагається йому в цьому помогти». Ігор цьому ось усьому не вірить, весь у дірках, гниють легені. «Щоб мені такому жити – нічим, - так ставив Ігор перед собою, - що буде, побачимо».

      2. А зараз узявся за це ось, треба буде робити. В Ігоря така мисль зароджена, таке діло: «Щоб вилікуватись – це люди не бачили й не чули». А якщо їхати треба, поїхали.

     Чоловік, він на все здатний, лише б захотів, у нього сили природні. А природа є люди, вони відриваються від землі, пливуть по воді. Поплисти, по льоду пробратись, а в Арктиці опинитись, у теплих мішках спати, а назад – на нашу землю. А із землі – у Космос у невагомості, в атмосферу. Цього не було, а тепер воно є все: технічне, штучне, у хімії. Це все  небувале нове, воно було, воно є, воно буде невмираюче. 

     Це наш для всіх Учитель, він - чоловік. Він був, він є, він і буде вічно на бугрі зі своїм живим тілом. Він це місце знайшов, він таке здоров’я став мати, тепер він говорить Ігорю, Миколі. Не жаліє його нам так дати він.

     3. Нам Ігор: «Я таких людей не бачив, щоб між нами був такий чоловік: ввічливий і красивий у словах, ясні-ясні очі». Він, за висновком Ігоря, - усім Учитель, мудрець, із мудреців мудрець. Він умів з ученими розмовляти. Нам руку подав, нас поцілував, сказав: «Здрастуйте, молодці». Він так сказав, спитав: «Чого прийшли?» Ми йому сказали: «З горем, біда обступила». Це - хлопці мої. У біді, горі тільки я поможу. Ніхто не дасть так здоров’я, як я вам дам моє здоров’я. Це ви самі зможете зробити. Команду дав: до прийому приготуватись. Йому шкарпетки зняли, щоб пальці на руках, на ногах повертались. Розум лазив по тілу, а тіло Учителя струмом убивало його хворобу. «Ось це почуття із почуттів», - говорить Ігор. Він водою з просьбою скупався, а на сніг треба йти роззутим. І по снігу – це теж страх, та ще він який. «Ходити так я, - говорить Ігор, - не ходив, а йти треба, самі умови примушують іти. Туди я пішов за такими людьми, котрі вже ходили самі, вони ходять, вони слідом за собою повели мене, хоч не хотіли вони».

     4. Після такого прийому Паршек з Ігорем стали зустрічатися часто й близько. Паршек зі своїм ділом уже поділився з людьми:  узяв своє, а їм залишив їхнє. А щоб зовсім кинути й піти – цього Паршек не пробував робити. Йому хотілось так зробити в природі, щоб Ігор, як теоретик свого роду, не підібрав ключі й не сказав свої слова.

     Ця історія є істина життя чоловіка. Вона почала робитись у людях Паршеком у тридцятих роках, це мої були в цьому початкові різного виду квіти. Так розцінював Ігор, він старався розібратись із цією ось історією, що прийшла. Вона робилась у природі самим Паршеком. Люди його бачили, вони слухали його слова. Він говорив рідко, але влучно. А яке там є в природі таке нехороше життя, котре люди ставили на ноги, воно чоловіком робилось. Ігор за роботою, він розбирається з історією.

      5. Вона писалась Паршеком, по порядку ставились слова. Це все робилось людьми, вони починали. А раз вони це діло почали, їхнє діло – кінчати.

     Це був такий Паршек, він для цього всього Ігоря прийняв, щоб він - як інженер та ще математик, фізик - узявся з душею, із серцем за це діло. Про істину пише його діло таке, він же вчений, але в його ділі треба йому помагати. А діло Учителя одне – треба ображеного, бідного, хворого чоловіка знати як такого. Він у чомусь терпить нужду, а природа йому не дає. Він думає так: як узявся за це діло Ігор, він у це ось вірить, надіється. Це Учитель - раз він дав своє здоров’я, то він дасть свій розум. А Ігорю це необхідно треба. Він для цього робить. Він спочатку думає, а потім уже живий факт.

     Це борозна, друга й третя, вона себе показує ріллею, можна грядку робити. А за землею треба доглядати, як за своєю матір’ю. Вона нас народила, і ми є такі люди, котрих сама природа створила, ввела їм фізичний труд.

     6. А в Ігоря на це діло десь узявся азарт, здоров’я прийшло й мисль прийшла. Я став лазити по цих ось людях, брав на тих прикладах  в житті, котрі були. Вони побули й пішли, це не вийшло. А ось Паршек – це чоловік, він не забув у людях їхню хворобу. Це своє здоров’я ввів, на собі його як таке він перевірив, став вивчати. Йому показалось, воно легке. «Я зрозумів, - говорить Ігор, - це щастя моє зустрітися з таким ділом, що мені Микола Амелін показав цього Учителя. А він такий у нас у всіх зародився, він – це Учитель, за нього знають усі наші земні люди. Він до нас прийшов на арену таким ось, як ми його бачимо. Це небувала така історія. Я її теоретично описую, про його діло. Він робить спасіння для всього світу, всіх людей. Я так у своєму рукописі напишу: це - безсмертя. Ось, де правда. Ігор на себе так показує:  це я був туберкульозник, гнилий у житті чоловік. А тепер пальцем показую: це був хто? Я цьому не повірив.

      7. А тепер? Це я був. Моє таке тіло, його треба було зарити, а воно живе. Не те, що я пишу про це, але говорити доведеться про це, і багато. Учитель цьому допоможе. Він, найголовніше, уже допоміг повернути це моє здоров’я. А якби не він у цьому, мене б давно в житті не було. Я вчився для життя, а мене зустріло моє горе, біда моя. А цьому всьому допомагає Бог. До цього діла не вірив, а тепер я вірю, і твердо йому як Богу вірю. Хочу вченим сказати як таким. Бог то Бог, та не будь сам поганий – це таке наше, усіх людей, завдання. Я правильно послухав Миколу, але неправильно судив Учителя за його таку діяльність. Вона не мені одному помогла. Це є наші люди землі, котрим треба історія така, щоб жити хороше й тепло. Але ми скільки не жили, а все одно доведеться вмирати. Це в  усіх людях усього світу було, воно є, воно буде. Ми вмирали, ми вмираємо, ми і будемо вмирати, тому  що не любимо природу, ми ставимося до неї капризно. Ось що ми робимо».

     8. Це не все, що написав Ігор. Треба, щоб редакції прийняли й зробили читку в людях. Вони ждуть цього. А про Учителя знають усно, про зроблене ним. Він недарма ходив по природі та зустрічався з багатьма, намагався про це розказувати, що це робиться мною  для того, щоб у житті це було.

     Люди це все ждали, тепер ось воно прийшло. Звички, вони щезнуть, а введеться здоров’я. Такого в житті не буде. Пройдуть простуди, болі всякого роду, вони на віки вмруть. Природа, вона зробиться матір’ю рідною, а мачухою не буде. Ввічливість, буде вона жити. Ось тоді-то про це діло люди скажуть. Заперечувати проти цього не стануть. Люди завоюють славу вічного життя. Таке діло в цьому, відновиться природа, вона так ось у житті буде жити. Сльози, вони перестануть литись. Радість райська, вона настане.  Тиша буде.

     9. А природа, цього діла вона від нас жде. Вона не хоче, щоб люди такими ось умирали. Треба нам зробитися такими ось, як Учитель. Він почав усе це робити, щоб йому від цього діла було легко. А коли ми з голови скинемо мертве, зовсім неживе, це буде легко волоссю. А волосся живить через повітря мозок - що найголовніше. Це його є в житті нитки, це такий орган, котрому ми всі повинні поклонитись за його таке діло. Ми цим живемо, ним зберігаємось, як наша така земля разом із водою й повітрям.

     Якби тільки подивитись на все це: ось Чувілкін бугор, він себе нам усе це показує. Я вам малюю про це ось діло, говорить нам Ігор. Це Учитель, він же ним народився. Коли приймав своїми руками, він їх не жалів, а віддавав так, як ми хотіли. Ми до нього приходимо, його так ось просимо, як якогось у цьому ділі Бога: «Учителю, дай ти нам своє здоров’я». Він їздить по людях: вони бідні, ображені, хворі, страждають, їм треба поміч. 

      10. А Учитель, він цього діла уболівальник, він дуже за них уболіває. У нього засоби є. Не їм особисто, а тим людям, котрі в природі ще не хворіли, вони стоять на черзі, завтра захворіють. Їм треба щастя для цього. А в них сила є своєму ворогу дати в цьому опір. Учитель учить усіх, щоб вони з його вченням ішли й робили те, що це треба. Люди самі себе в житті рятували б від цього діла, у них простуди не було б, і не буде хвороби, буде легке життя в цьому. «Я був зовсім негожий у своєму житті, мене туберкульоз оточив. Я мав умерти. А Учитель не одного мене такого ось врятував, я повинен йому в теоретичній писанині помогти, про це все всьому світу написати. У нас народився чоловік зі своїм ділом людям, він їм став у цьому корисний. Люди його за це саме діло Богом назвали. Він для мене є в природі в людях Бог, не одному такому, як я був бідолаха хворий, а всім живущим на білому світі. Вони нічого не роблять і не вміють, і не хочуть робити.

     11. Паршек – це Учитель, він Бог землі, не готується зустрічати зиму як таку зі зброєю в руках. Він від природи це заслужив за любов до неї, він від неї одержав усе те, що треба. Зиму як таку зустрічаю з душею, із серцем. Я його, - говорить Ігор, -  зустрічаю в Москві, бесідую, стараюсь узнати про все те, що знає Учитель».

     Він говорить нам, усім людям, про наше таке життя. Кому його будуємо? Ми повинні в цьому отримувати рівну зарплату 33 карбованці. Мало буде - прибавимо всім. Сам свого місця адміністратор відмовиться, війни такої не буде в усьому світі, люди цю ненависть зживуть. Яка буде красота в людях! Робити таке діло перестанемо. А бугор Чівілкін хай живе, його як такого людям забути не можна.

     Їхав на биках Родинов Кузьма, у нього спитали люди: «Кузьма, куди ти їдеш?» Він і слова не сказав. А коли він вернувся, у нього спитали: «Звідки їдеш, Кузьма?» Він їм сказав протяжно: «Возив листа на станцію». Він поїхав. А мисливець ходить по садибі, шукає зайця.

      12. А дорога зайця одна – по саду в леваду дерево щипати. А тварина ждала корм. А хазяїн на печі спав, йому не до цього ось діла, його мисль така: щось на базар повезти й продати.

     У всіх хазяїв така мисль, вона його піднімає рано, до сонечка, вранці. А самого завидки: що-небудь таке більш інтересне мати. Є конячка, друга, третя, а бики самі собою, три пари волів. Свій плуг, свої сили, лише б тільки земля. Наше діло – одна за одною борозна, вона проорюється. Ми з вами їдемо, це ось бачимо, говоримо про це саме.  Це хазяїна око, він за це все зроблене й прославив сам себе. Видно по всьому цьому, що його такого оточує. У нього така садиба, свого імені місце облюбовано. На цьому місці велике щастя – жива сила водиться: корови, є бик, теж свиня, і овечки теж є, рідко, але буває. У житті дім. Як  він його поставив? Це ось - мертвого капіталу будівля.

     13. У цей двір, у це місце що тільки не везуть: усе цьому хазяїнові треба. У нього така сила: за що він своїми руками не візьметься, як у майстра горить. Мисль його держить, як хазяйське око. Є - старається більше мати. А щоб такий був хазяїн у своєму житті, як є пастух бідний такий ось, щоб чим-небудь добро ввозити то в дім, то з дому вивозити, і з живого робити мертве. Це так людьми зробилось. Чоловік, він народився, потім він пожив, сваволив.  Та взяв сам себе зносив чоловік, занедужав він, умер на віки-віків.

     Довго це ось діло таке мучило, час такий у житті був. Люди не знали, як  треба буде в природі жити, щоб вони не на своєму місці без усякого самозахоплення жили, капризу ніякого не мали, зло від людей пішло, проявилась одна в людях любов, що і дасть чоловікові вічне ніколи ніде не вмираюче. Воно таке ось є, воно й буде вічно ніколи ніде не вмираюче. Паршек усе для цього зробить.

     14. Ось у природі є така картина, на арені зароджена в житті. Ми  весь час так у себе ждали, нам було цікаво його, такий ось час, діждатись. Він до нас довго йшов. Ми його такого ось тягнули, до нього готувались. Ми старались мати, що треба: нашу таку зброю, на котру ми надіялись. Старались її таку ось робити, до цього всього готувались, учились ми це з чого-небудь зробити. У нас для цього діла є сировина, знайдена нами в природі. Вона нам дає в цьому живий факт, чим ми один час хвалимось. Ми такі ось є люди: ще в цьому в усьому не жили, а приготувались. Ми маємо ноги довільні, руки золоті, розум дорогий. Ми самі спочатку подивимось, що треба цьому тілу, красу знайдемо. Яка вона своїм видом красива, пахуча! Ми стараємось її в себе мати, щоб вона в нас така була. Скажемо, сама з усіх дворова курочка.   

      15. Вона вся в пір’їнках, біленька, жовтенька, чорна, червона природна жива. Як вона нами добута? Ця курочка нам за один день яєчко знесла, ми їх до рук своїх самі прибрали, ледве не два десятки. Курочка кинула яєчка давати, захотіла на яєчках просиджувати, своїм теплом ці яєчка обігрівати, живе пташеня в пір’ях творити індивідуально, пускати його в життя. Воно за одне літо виростає. Ця ж птиця на другий рік багато плода родить. Адже це природа така, не простуджується, не хворіє. Хоче - вона може в повітрі літати. Чудеса, із чудес чудеса. Одне шукає це ось зернятко, ним кормиться, зимою ходить по снігу.

     Цього часу ми діждались, у нас легко на арену приходить це ось, дворова птиця. Ми, люди, це зробили. Нам природа цей час прислала, навчила чоловіка так народжувати, як ми в матері в череві. Усі люди природою народжені, вони всі однаково для смерті, їх такі умови так спочатку примусили. Вони своїм прекрасним титулом не збереглись, умерли, як і всі, на віки-віків. 

     16. Це ж тільки мертва, нежива художня пам’ятна частина, вона в стінах Кремля похоронена. Тут у житті на землі між собою спалили, замурували. Вони не такі ось, як перші всі люди, вони в цьому однакові. Їх як таких земля умертвила, до себе магнітом за це саме діло притягнула, так за це все зроблене вбила, від чого ні за які особливості, ні за які гроші не відкупились, це неможливо.

     А ось Паршека вона вибрала самими людьми. Вони його як такого злодія по всьому такому селу Оріхівці, як злочинця поводили. Усім малим і старим присягнувся, з того часу з усіма людьми в природі поділився: їм – їхнє хороше й тепле. Воно так із ними залишилось: тюрма, лікарня вічного їхнього характеру.

     Усі вони лежать на своїх таких ось місцях під покровом, вони ждуть одного приходу Паршека, його такого приходу. Він  прийде для спасіння всіх земних людей усього світу, мертвих і живих людей. Мої такі ось природні сили визнають. Своїх заслужених обніме й поцілує як вічно живущих у природі.

     17. Хто від кого відходить, від своїх близьких, він у цьому всьому програє. Чивілкін бугор завойовується Духом Святим. Люди падали, криком кричали: «Ура». Перемога  Паршека, вона на землю не прийшла так умирати, як умерли всі вони в цьому самі, у природі заробили, їх як безвинних незнаючих усіх поклала, держить. Цього приходу багато людей ждуть, вони тільки не знають, хто прийде і звідки він прийде, і який? А про це знають, що він прийде. Коли? Цього ніхто не знає й не зможе знати. А час такий ждуть, він призначений. Говорять самі ці ось люди, сама історія про це говорить, і повинно це бути. А коли? Не знає ніхто. За першою висловленою історією, люди припустили його: він для всього цього спуститься з неба не живим, а золотим. Він потребувати нічого не буде. Це у всьому цьому є в житті в людях Бог. Він, за всім цим визначенням цього діла в людях, - Паршек. Він із своїм ділом прийшов до людей, їм, їхньому здоров’ю помагав. Він не хотів, щоб ці люди падали жертвою.

      18. А його як такого сама в цьому готує, створює йому в цьому ділі сили, не технічні, не в штучному і в хімії. А природа тягне на своє місце Паршека, учить його, щоб він знав про свій такий прихід на землю. Це життя небувале, а воно повинно бути. Місце своє займе Паршек.

     Він нам говорить як таким: ходіть ви на базар, зустрічайтеся з людьми такими, котрим треба дати. Це було небувале, вони цього в житті не ждали, воно саме прийшло їм, по словам Паршека прийшло. Ми їй дали 50 карбованців. Вона сказала: живе одна, отримує 20 карбованців. «Живу, - вона сказала, - дуже погано». Своєчасно це було, всіх наше таке щастя, ми його там зробили. Такого часу такого діла ніколи не думали, але воно прийшло, воно тепер є й буде це. Треба сказати: хто це ось шукає, він його знайде. Це люди в цьому заслужені в природі. Вона його підіслала, вона від нас цим задоволена. А природа, таких вона жде в цьому, вона таким ось допомагає.

     19. Такої експедиції ніколи ніде не робилось у житті, і ніколи не ждали. А воно саме зробилось. У Паршека на це все мисль робить, і тут вона здійснюється, засоби є. А чоловіка треба в цьому знайти, бо це найголовніше в житті діло. Я про це часто й щодня думаю. А ось таких діл ніхто не зустрічав і не зустріне, а в людях це буває. Його треба шукати, про це не треба забувати, а треба пам’ятати, як своє таке око. Я про це все таке діло не зміг забути, як не забуваю про це ось: особливо лежить кінець двох тисяч років, проходить. Ми їх ждали й готувались, із цим часом зустрілись. Ми цього часу ніколи не забуваємо.

     Воно так само прийде таким, як думалось. Ця історія робиться, завжди вона вдала. Хіба хто-небудь захотів у себе це зробити? Природа за це все, сама це зробить вона. Про це не думали й не гадали. А Паршек сам це зробив.

     20. Постає питання. Ти ж умираєш на віки-віків, для чого тобі твої заслуги? А ти їх залишаєш іншому, щоб на тебе дивились і сказали люди. Вас умови поклали як інших, вони були безсилі жити, їх неміч оточила, так що далі нема чим жити, тіло вмирає. А раз воно вмирає, йому як такому такого життя нема, чоловік іде з колії. А ті, котрі заслужили, їх страх, умови примусили здатись. Їм довелось сказати, щоб вони знали, що буде з нами з померлими. Люди залишили, своє слово дали. Місце заслужене зайняли всі правителі в цьому, генерали, завойовники – усі вони шанувались. Ми тоді є люди герої, коли в нас не утрачено здоров’я. Ми не хворіємо, а ждемо того часу, коли ми захворіємо, та ще якою хворобою.

     21. Ми такого характеру, можемо все робити.

     А ось це, що робить своїм тілом, своєю думкою Паршек, говорить Ігорю. Я народжений природою таким, котрого в житті своєму не було. Мої сили на мені розвинуті природою. Вона мене оточила природним порядком.  Для мене найголовніше в моєму такому житті є моєму тілу повітря. Я йому вірю й надіюсь на це все. У ньому – життєрадісні умови: магнето, струм, електрика, азот, кисень – живі рушійні Божі сили, що мають тепло. Також вода, вона з живих речовин, вона на місці не стоїть, бурує й рухається з одного місця в інше по землі. Вона на місці так життям дихає, до себе струмом тягне як живих кліщиків. І все живе, тваринний світ - на ній, як природна куля старається біжучого догнати й перегнати, своєю силою взяти й нею так ось скористатись як живою. Я теж така жива істота, подібно до тваринного світу, до нього я належу. У мене розум, свого роду життя. Своє тіло зберегти треба, а іншому не перешкоджати.

      22. Ось це Паршек, він мислить, і це він для всіх на білому світі робить. Іде близько до природи, з нею такою разом. Він про це говорить. Найголовніше, попереджує чоловіка тіло, щоб воно не робило в природі їй шкідливого, щоб на нас, на людей, гніву природа не мала. Вона тільки не гнівається на мій такий учинок, він обдарував її. Це мої такі дії. Вони в ній так заслужили, вона так мені за це говорить, навіть довірилась, щоб я в цьому похвалився.

     Я боюсь цього ось сказати, що це буде. Я знаю про це діло хороше, що мої ці ось такі сили, вони для ображеного, хворого, незнаючого. Вони його, бідного такого, вчать для цього. Він ці якості не знає й не хоче його це діло, а вони йому такі треба. Учитель ходить, Учитель терпить через нас таких. Ми, усі люди цього ось прикладу, маємо захворіти.

     23. А в цьому нашому горі нема кому допомогти. Захворів, похворів, похворів, і вмер на віки-віків. Це - доля наша, усіх вона ждала, вона жде й буде завжди ждати.

     А  Паршека  діло, зроблене  ним, – це Чувілкін бугор, не що-небудь таке, а без усякої потреби народити на цьому місці чоловіка. Для вчених це не так, а буде це й обов’язково буде.

      Ігор, що ти із статтею зробив нам, ученим, академікам? Вони не згодились із системою. Вона на мені не вмираюча ніде ніяк. Ти не зумів пальцем указати: ви є учені, академіки, цьому ділу не повірили. То що ж, по-вашому, це є неправда одна з усіх, має вмерти? Паршек не за що-небудь, а за  життя одне. Воно було, воно є, воно буде в цьому ділі. Це Паршек, він на бугрі свою мисль, він її направляє.

     Може бути в усякого хазяїна свого місця, що він живе й ніколи не подумає про прибуткове діло? Він не забуває про те місце, де поселився сам із своїм приладдям, із своєю українською хатою.

      24. Він цим ось на арені цій хвалиться: ну я так добре живу, мені в цьому везе так, у житті моєму велике таке щастя – це моє діло. Треба помислити, а мисль – це живий факт. Дім, непогане в домі діло. Ми в ньому в такому живемо, знаємо про цей час, як ніколи ждемо, на нього ми надіємось. Він до нас із усіма своїми силами, із сонечком, із променями. А на землі лежить білий морозний сніг зі своєю такою атмосферою. Стало одне приходити, інше відходити. Це в людях було, а тепер його як такого не стало. Сніг пройшов, а трава зазеленіла, зацвіла квітка, а десь узявся на це діло жучок. Земля зробилась така, котру всі люди ждали. Їм хотілось у своєму житті який-небудь прибуток мати. Сніг – своя сила в цьому, а вона – у землі, вона вологу держить. Уже слід на цьому місці  що-небудь таке ось робити. Люди без грядки не залишались, вона волочилась, робилась пухом.

     25. До цього всього хазяїн приготувався. Він про це діло всю зиму продумав, що треба зробити. Грядка – грядкою, зернятко – зерном. Усе це робилось своєчасно й уміло силою хазяїна, що добре знає. Він про це ось ніколи не забуває, думає, готується зустрітися з таким ділом.  

     Спитайте в наших учених: кому вони таке життя будують, якщо вони технічними залишаються, штучним вони оточені, хімія введена. Для людей це в природі неминуча смерть – мертвий капітал. А з мертвим жити – треба вмерти.

     Таїна природна  Паршеком розкрита: не за гроші своє здоров’я купляти, щоби бути чоловіком за рахунок цього всього технічним, безсилим жити. У Паршека – природна сторона на Чувілкіному бугрі. Для Паршека життям єсть повітря, що йде по землі, вода пливе по землі, а земля незаймана лежить, ніким вона не захопилась.

      26. Усе це належить нашим земним людям, це їхні такі життєві умови: без усякої такої потреби на цьому бугрі бути. Цієї мети Паршек досяг, він для цього всього готує тіло. Здорове тіло – здоровий дух. Це діло святого характеру – без цього всього бути. Паршек, уже він робить це практично, це все освоїв, довів цим бугром. З 9-го червня його свідоме таке терпіння, це не робиться для якої-небудь мети, це не індивідуальна нажива, а спільного характеру в житті. Ми ні від кого зі своїм не йдемо, а близько стараємося бути. А щоб ми від цього всього йшли, ми цього не робимо. А ось це зробили - умерли на віки-віків. 

     Паршек для цього діла взяв на себе цю силу, цю ось можливість. Вона його такого одного чоловіка знайшла на цьому місці, вона йому вказала цей великий бугор у світі. На цьому місці не одному Учителеві так доводилось. На це місце він із багатьма людьми зійшов.

      27. Усі йому так низько своїми головами поклонились, і вони довго лежали, а Учитель стояв і вчив, що треба буде просити когось. Учитель, так свої слова він говорив, просив природу, щоб вона в себе зберегла для цієї ідеї Учителя й усіх нас у житті врятувала від усякого наступаючого в природі ворога. Ми повинні легке в житті отримати. Ми просимо, молимо, для цього все робимо, щоб ми були в цьому всьому заслужені, щоб нас природа зберегла від усякого горя й біди. Паршек у природі випросив цю саму силу, її для цього всього став мати. У воді в колдибані скупався заради всіх нас хворих у світі людей. Вони теж у цьому огороджені. Гарантію не хворіти, не простуджуватись - це ми самі вже одержали.

     А от щоб ми не їли, поки що нас у цьому двоє. А вже є 12 таких учнів, вони такі, як є Учитель. Він їх держить, як ніколи ніхто.

     28. Ми сьогодні, 22 жовтня 1978 року, на машині Дмитра Миколайовича їздили на бугор: Галина, Рая, мама, я та Валя. Це троє близьких невмираючих для мене на цьому місці. А тепер сила залишилась за  мною таким. Я почув таке небачене в природі в таких умовах. Я вийшов із машини роззутим, і слідом за мною всі інші. Вони теж роззутими так пішли на це підвищене місце слідом за Паршеком, на цей самий бугор, найвищу таку гору. Це ми вп’ятьох з Учителем піднялись, упали на ній, так ми цій горі поклонились. Її ми як свою матір рідну землю попросили, щоб наш дорогий Учитель із своєю ідеєю був живий, здоровий для спасіння всіх земних людей усього світу. Паршек, п’ятий місяць він уже не їсть нічого й води не п’є, крім одного молока, вип’є він. Не вживає нічого такого. Він вийшов на бугор.

      29. На всі чотири, усі на світі, сторони він підняв свої руки, з природою заговорив: «Природа ти  мати моя рідна, збережи ти мене й дай моїй ідеї процвітати».

      Паршек на бугрі стоїть, просить природу, вона його слова слухає. Які вони для природи залишились милі! За що погодилась усім людям простити, особливо ворогу. Усім боржникам я прощаю, ув’язненого я випускаю, особливо психічно хворого,  душевно хворого. Ось за кого Паршек, на бугрі він стоїть: за того боржника, за того сильно ображеного в нестатках. Він цим хворий, його люди таким держать в умовах. Природа, хіба вона із цим не розмістилась? А люди цьому не можуть простити, вони на це діло ненавистю нападають, держать його в нестатку. Йому від цього не піти й не відмовитись. А зробити, нічого не зробиш, щоб так, без усяких грошей обійшлось. Усяка видумана вченими експедиція, вона людьми готувалась, у цьому гроші закладались не малі, а великі.

     30. Для цього діла треба людям зброя, немало її для цього потрібно, ці люди її не повертали назад. Від цього терпить природа, також - люди. Це держава, а в ній є люди, котрі придбавають, а інші навчили їх як таких, вони на це все витрачають. Вони бідні, ці  люди своїм ділом заборгували. А щоб що-небудь у цьому знайшли, цього нема. А є боржок, він не прощається як таким. Акт відповідає: на немає суду немає. Люди, вони із цими боргами помирали, і вони умруть на віки-віків із порожніми відрами. Ніякої користі від цього від усього і не буде ніколи.

     Техніка, штучне, хімія - вони людям ніякої користі не дали, крім гибелі однієї. Арктика нами завойовується не голими руками. А де ці люди поділись, і де ще вони від усього цього подінуться? Ні в якій національній державі без цього не залишилися люди. Як вони в цьому ділі вмирали, так і будуть умирати.

      31. Це така в людях є політика: умру, але не піддамся.

     Хто й кому давав таке ось право: щоб чоловіка примушувати йти в бій у природу й там у ній як такій шукати ті якості, котрими чоловік жив би так хороше й тепло та ними розпоряджався в житті? А самі земні люди підбили підсумок усього життя: зарплатою прожиткового мінімуму зберегти самого себе? Це зробили всі вчені теоретики? Живіть у природі, як хочете. Поживете та поробите, а вмирати все одно в усьому цьому треба. То для чого ви, теоретики, на це все вчились? Ми хочемо жити в природі однобоко, лише б нам, ученим, було в цьому ось хороше й тепло, а ви - як знаєте. Ваші в цьому вам сказали - у цьому треба робити, те робити, що роблять усі люди. А на щастя надіятися: буде хороше – ми будемо жити хороше; а буде погано – ми не відмовимось, будемо жити погано. Як ми жили в цьому ділі, якщо однобоко так ми з вами живемо, лише б нам на білому світі було хороше й тепло? Це ми, учені, так живемо.

      32. А вмирати всім доведеться: ученим і невченим. Гірше, ніж це все, не може бути. А в природі має бути не те, що ми знайшли й що в нас, у таких людей, є, і що ми в цьому ділі маємо. Це наше, що в нас є, - ми живемо в мертвому капіталі. А з мертвим жити не доводиться, а тільки треба вмирати. А смерть, вона між нами була, вона є й вона буде за наше все те, що робили, роблять і будуть робити. А наші діла ми робили й недоробили, умерли. Ось вам живий факт. Це все зробили люди, вони технікою оточили, штучне мали, а хімію ввели. А сил тих, котрі повинні бути, їх не одержали. Ми жили, ми живемо, ми будемо жити так, як живуть у природі вони всі.

     Учитель прийшов не для того, щоб умирати. Паршек прийшов зі своїми силами до людей для спасіння всіх людей усього світу. Не вмирати, а треба буде жити. Так Паршекові доводиться на цьому бугрі бувати. Воно це робиться як ніколи ніде. Воно все робиться для того, щоби було всім нам легко.

     33. Які є ми в цьому такі ось люди?  У нас із вами є такий у природі початок, ми робити почали. Нам це ніхто не дозволив. Отець із сином своїм разом будували своє підвладне життя, у котрому син підкорявся отцеві. Отця він слухався, не хотів його ображати. Сказав йому слова як синові своєму: «Є такий ось закон: якщо отця не послухаєшся, ти скоро вмреш». Так воно робилось, так воно й є. Отця не слухали – умирали люди. І коли розпоряджався син отцем, тут уже люди стали більше вмирати.

     Гроші – це не порятунок свого роду, а примушують нас своїм трудом заробляти їх. Раніше свої сили на це ось клали у важкому труді, і тепер нелегко дається їм копійка. Люди на все таке, щоб її мати. Нас туди з вами запросили, до цього підготували, зброю для цього діла дали. За це все наше діло нам платять гроші, нас годують, нас вважають першими і вважають героями.

     Тоді вони були в житті герої. Це їм було таке завдання. Вони їхали експедицією в Арктику, там своє діло робили за вказівкою науки. Їм там  доводилось у такій атмосфері томитись у пухових мішках.

      34. А потім їх як таких земля притягнула на землю, дала свою простуду й хворобу. Так вони, її вірні дослідники, як і всі, захворіли, похворіли, похворіли, безслідно вмерли. Ці експедиції в Арктику, вони посилались туди щорічно. Люди хотіли відкрити в природі що-небудь новеньке, а вдачі вони ніякої не одержали, як би вони не готувались і як би в цьому не озброювались у це холодне таке місце. Їм хотілось там знайти джерело. У такій масивній льодині, крім стихії. Як челюскінці? Їх криголам серед льоду був роздавлений, а самих врятували льотчики. У цьому були Гайдуков, Чкалов та інші. Тож ці вчені, вони підготовлені люди, вони нічого такого в цьому житті не знайшли, крім одного - утратили дослідника в льодині. І так ці люди зі своєю хворобою психічною витратили ці гроші, їх довелось актом списати. Так воно залишилось у природі безслідно.

     35. А тепер за це взялась космічна система, вона взялась чоловіка держати в невагомості, випробувати його такі сили. Вони вченими робились, вони робляться й будуть вони так у цьому ділі робитись. А щоб реально, що треба цим людям, - учені не знайшли, крім одних порожніх відер. Люди ждуть від цього всього, але в них нічого не виходить, крім одного того, що дала Арктика, – великі витрати.

      Так Паршек малює своєю думкою картину: не треба будуть гроші, не треба техніка, не треба штучне й хімія. Треба єство: повітря, вода, земля - між ними чоловік. Паршек, він знайшов ці якості на Чувілкіному бугрі, на тому місці, де чоловік так не ступав. А тепер оформляє це місце без усякої потреби, готує його для людей. Чоловік, це ось Паршек, – дослідник цього місця й цього діла. Він не привласнює цей бугор до свого імені.  Паршек не за власника, а за спільне діло всіх наших людей.

      36. Вони в природі живуть за рахунок повсякчасного такого прибутку. Він дається землею, вона нам дає свої надра, своє джерело, свою зброю, за що чоловік іде в бій. Люди з людьми живуть у ненависті, у них зло, одні проти інших. Паршек на цьому місці, він за любов одну з усіх. Уже війни проти руських не буде, проти неї Паршек. Він - за Чувілкін бугор, за здорового чоловіка, щоб він не хворів, не простуджувався. А Чувілкін бугор, він цю можливість дав. Паршек - за ображеного нашого руського солдата, він не за війну, а за те, щоб не було війни, а за це ось стоїть горою Паршек. У всьому ділі й усій цій історії Паршек є Бог землі, він - хазяїн цього всього. Хазяїн є всьому положенню хазяїн. Він сказав адміністратору, що не треба командувати підлеглим, а треба буде від цього всього відмовитись. А краще буде, якщо знаєш це діло, що його треба буде робити, то треба розказати про це все.

     37. Якщо тільки треба, то проси цього ось чоловіка. Якщо він це зрозуміє й учепиться, він піде й поможе.

     В Ігоря Паршек питає про це життя. Для чого треба буде в цьому народжуватись, якщо це належить – треба вмерти? Це треба похвалитись, що ми вміємо це робити. Ми зайнялись статевими зносинами, а після цього всього чоловік народжується. Це наше хороше веде до поганого: чоловік від цього вмирає.

     Паршек у цьому ділі, він добився свого в природі через свою любов до неї. Вона стала Паршекові любимим другом. Він її упросив, умолив ради Бога залишитись таким чоловіком, не вмираючим ніколи. Він у зв’язку із цим усім є Бог землі. Його як такого береже природа, вона говорить: Паршекові тисячу разів можна вмерти, усі повмирали, а Паршек жив, він живе, він буде так жити, як не жили люди. Вони всі повмирали, і вмруть вони так у цьому.

     А Паршек говорить. Я за гроші здоров’я не купую, я їх не визнаю за життя своє, як визнають люди.

      38. Його не жаліють, в Арктику їдуть, летять у Космос. Вони забезпечені всюди. Їхнє діло одне – треба робити. Вони – люди військового характеру. Їх посилають умови. Вони за гроші в природі роблять усе. Наука, технічна сторона, на місці вона не стоїть. Це треба – ми це робимо. Люди визнали, що це треба робити. Ми це діло робимо – міжнародне положення. А Паршек говорить: ідея моя, вона для чого ворота відчинила? Він Ігорю говорить: ми цього всього не пробували й не робили цього, що робить Паршек. Він між нами є такий один. Умирати він так не буде, як умирають усі люди. Про нього, такого чоловіка, узнають ув’язнені та божевільні, його вони будуть просити. Він усім прощає, усім добро несе, він же милостивий у всьому й терпеливий до багатьох, особливо тому нужденному чоловікові, у кого нема того,  що треба. А раз цього ось нема, на це суду нема - бідність побиває все.

     39. Це все зробив у цьому Паршек, він на цьому папері залишив свої з букв слова, у нього виходить життєва фраза. Треба нам від свого початого діла відмовитись. Технічна сторона із штучним і хімією людей огородила, а їх задовольнити не змогла.

     Як люди біля цього бугра в цій Оріхівці жили? Озброювались, прибуток від природи одержували. Орали землю щорічно, кожний раз клали орану землю під сніг. Про це люди не забували думати й ждати весну. Яка вона така йде до нас! Тепле сонечко з променями своїми обігрівало землю, сніг водою умився, а травою своєю місця озеленили себе. Ріллю приготували до обробітку, щоб із неї зробити грядку, у неї зернятко посіяти, і нехай сходить масивність хлібів. А наше діло одне - ждати в цьому рості врожаю, готуватись до збирання. Уся техніка, усі люди – у бою за зерно. Ми це робимо щорічно. Куди ось це дівається?

     40. Тони складають із цього всього. Весь рік безперервно люди, вони живуть і в цього всього  такого вони навчаються,  вони думають цим усім самі себе врятувати. Це все горить вогнем, спалюється повітрям, водою обливається. А повітря помагає гальмувати… Природа – помічниця техніці, вони разом усе це роблять. Захоче цьому всьому ділу помогти – вона в ціль попаде; ні, не дасть, - кінець цьому всьому.

     Паршек бачить із цього ось бугра кожного окремо живущого чоловіка. З ними, з усією сім’єю, веду мову про все створене на цьому місці діло, котре не мені одному треба. А що робити доводиться мені як такому? Я їду сюди не один, а з людьми. Ми сюди приїжджаємо зі Святим Духом за здоровим тілом. Паршек сюди зернятко сіє для того, щоб плоди виростали, у цій колдибані вічно купались. Це місце райської ванни всіх земних людей. Ніде ніяк не можна знайти своє особисте здоров’я, найенергійніше в житті для всякого чоловіка, йому дається здоров’я.

      41. Тут зими нема й нема літа, лежить у природі одне здоров’я. Ми, усі люди нужденні, котрі захворіли, похворіли, засобів ніяких у житті не знайшли, крім одного нашого рідного Учителя. Він нас усіх прийняв, сили свої нам ввів як таким. Ми з ним сюди на це місце. На ось цьому бугрі люди приймались, вони були цим задоволені. Ми купались, нас оточив Святий Дух. Тут ніхто з нас не простудився і не захворів, а всі були життєрадісними, такими ми залишились. А ось тепер ми про цей початок у нашому житті не повинні мовчати, про це все людям треба розказати: про цього Учителя, про це місце й про це діло небувале нове. Чоловік зробиться завдяки цьому всьому Богом. А ми, усі люди, ображені, хворі, від нього отримуємо своє це здоров’я.

      42. Ми так хворіти не будемо, нас оточить природа, її такі ось якості: це є повітря, це є вода й наша земля. Вони Учителеві помагають, як любимі друзі. Він їх, таких любимих друзів, просить, вони йому як такому помагають.

     Люди всі – жадаючі хворі, їм треба здоров’я. А здоров’я - у природі. Учитель цьому всьому учить, щоб люди Учителя просили. А Учитель просить природу, вона на себе бере свої сили, нам усім прощає.

     Що ми з вами робимо - наша найбільша помилка. Ми це діло почали робити, недоробили, умерли. Наша вина – у цьому ділі, це ми в природі починали, узялись за це діло. Воно нам треба й необхідно треба. А природі треба давати, вона в цьому терпить від цього діла. Ми є люди та ще які ми. А скільки нас таких на білому світі, усім треба давати, і не мало, а багато. Цьому немає кінця й краю.

     43. Природа – мати рідна, є сили в неї на це діло великі. А все ж цій матері доведеться від цього діла здаватись. Сьогодні дай, завтра дай, і післязавтра дай – цьому всьому кінець прийде. Ці сили, вони видихнуться, мати постаріє, ці сили відійдуть. Які були кліщики, стануть щезати. Природа, вона безсильна, умре вона від цього. Ось до чого ми з вами йдемо через цей ось бугор – до життя, але не смерті. Паршек усіх до цього діла закликає й хоче, щоб люди це ось знали. Це одне, а буде друге. Треба робити, а в ділі - усе людське життя, воно технічне, штучним оточено, хімія введена. А ось Чувілкін бугор, він нам усім треба як такий, ми будемо на ньому вчитись як ніколи. Ми цьому так навчимось і будемо жити безсмертними. Ось які будуть наші діла в цьому, нас природа так збереже, як ніколи ніхто. Паршек додумався до того, щоб усіх людей підняти з їхніх могил у праху.

     44. Іванов, руський він чоловік, що розуміє життя всіх національностей. Вони всі такі ось люди: вони в себе поганого, щоб у природі був суворий клімат, вони цього не хочуть. У них і в нас погоня одна - за живим прибутком, який коштує гроші, золото. Вони на це все так само, як і ми, у школі навчаються, читають, розуміють, про це ось пишуть. Вони без зброї не живуть. У природі – усякого добра, на все треба приладдя, хитрість і практичне вміння цим людям. Вони багато живуть, їм природа дає, вони полюють. Усе в природі є, від самих солодощів до самого тепла. Усі люди цього хочуть. Вони мають свою землю з ґрунтом. У ній - усякого роду поклади, вони їх так розробляють. Люди все роблять за цю копійку, за золото. Люди із цим добром робляться хазяї.

       45. Вони - хранителі своїх власницьких засобів, усякого роду цінностей. Мільйонер - таке є в людях право найбагатших. Вони людей у себе держать, їм платять гроші, чим люди живуть. У нас – своя форма, у них - своя.

     Чоловік народжується матір’ю. Вона його народила для того, щоб йому в цьому суспільстві жити. Теорія, учений світ, вони готують для людей, для цього всього свій побут, котрий їм треба в їхньому житті. Учені самі такими народились, у них молодість проходила яка.

     Малює про своє таке життя Паршек. Він виростав у селі, у великому селі, в Оріхівці, де приватна власність смітила. Цар людьми розпоряджався. У столипінську кампанію прислали інтелігенцію  землемірів наділяти ділянки свого характеру. Ми, двоє нас, Іван Сурин і Паршек. Їхня прогулянка – нічною порою при місяці їздити на велосипедах. А ми які були хитруни: вулицю вірьовкою перев’язали, їхньому катанню перешкодили. Вони їхали по дорозі назад, а вірьовка їм не дала їхати далі, вони стали падати – аварія. Ми дивились: бачимо таке горе – тікати на Кобзів город. А там хазяїн охороняв, закричав: «Допоможіть». Кивенок Павло - назустріч цьому всьому. Ми оточені, гибель наша така.

      46. А в цей час йому дорогу ґудзик придержав, він у штанах обірвався. Він упав спрожогу. А ми сховались, утекли від царського покарання. Павло розбився весь: від такого бігу опинився в кущах. А нас, таких хлопців, як не було. Ось що ми в молодості робили. А тепер Паршек узявся про це ось описувати, він цю штуку знає добре, робив сам. Ми всі, початкові діти, були шибеники, матері різні нас народили в це життя.

     А тепер Паршек узявся за бугор. Йому - ця історія, котру люди роблять. Їх це ніяк не задовольнило користю. А Паршек для цього  всього живе знайшов, свою дорогу, путь для всіх нас, нову, незалежну ніяк ні від кого, тільки треба від усього цього безкорисного відмовитись.

      47. Те, що ми до цього діла робили, ми купували здоров’я за гроші. Без них ми жити, так воно робилось, ми не в силах залишатись. Це тільки знайшовся Паршек, котрий знайшов свою свідомість, на собі застосував, терпить у голоді та в холоді. Так ніхто не робив, крім одного Паршека. Йому Чувілкін бугор поміг без усякої потреби залишатись, як Паршек залишився. Йому природа підказала, що цьому всьому тільки бугор поможе. Він кожному чоловікові, що прийшов, своїм здоров’ям поможе струмом. А якщо в ньому Паршек знайшов ці природні засоби, він ними хвалиться. У цьому ділі не треба ніяких курортів, у цьому всьому ліжко відпаде, годівниця не буде треба. Усе буде робитись без потреби, природно. Повітря, вода й земля – усе це буде помагати.     

     48. Природа це місце на Паршекові освітила: на цьому місці, на цьому ось бугрі, - людський  рай. Не той рай, що колись наші попи малювали цю ось картину після смерті чоловіка, він умер. А тепер Паршек вносить людям живого характеру, він сам це ось виклав практично, на чоловікові проявив.

     Люди говорять і хочуть безсмертя. А щоб у них вийшло, треба таке місце й такого чоловіка. А в нас таке місце є, де чоловік, він має бути таким, як себе показує Паршек. Це його тіло на бугрі без усякої потреби, без усякого самозахисту й усякої вигоди. Сну - ніякого вночі, стоячи. Хто завоює в природі безсмертя. Це Чувілкін бугор є вся наша їжа, наш одяг, весь мертвий капітал. Чувілкін бугор у природі знайдений для життя людського, він безсмертного характеру, ні на що не замінний.

      49. Ні на арктичні умови, ні на атмосферний космос, ні на бурхливі ліси, ні на скелясті гори, ні на рівнини землі чорнозему, ні на які надра чи океанські хвилі Паршек Чувилкіного бугра не проміняє. На Чувілкіному бугрі розташувався із своєю ідеєю Паршек. Там нема ніякої техніки, нема ніякого штучного й не введена хімія. Щоб мертвий капітал був, цього там нема. А є для всього світу всіх людей земний рай. На цьому бугрі не поснідаєш, не пообідаєш і не повечеряєш, спати не ляжеш у м’яку постіль, форми фасонної для краси не одягнеш. А щоб там був дім – він там зовсім не треба Паршеку.

     Я, як такий мудрець із своїми такими думками, не побоюсь природи своєю поступати ногою, щоб люди не сказали на це діло: якась у цьому зародилась чума.

     Я - чоловік цієї ось землі, дихаю сильно, різко говорю не про якесь чудо, а про природу, про Чувілкін бугор.

      50. Це моє таке ось серце 25-річного чоловіка. Мій у цьому вихід. Я не боюсь ніякого ворога в житті, не боюсь навіть смерті. За що мене природа такого покарає? Я - за ображеного чоловіка, за хворого, а ми, усі живущі люди, хворі, стоїмо ми в черзі.

     Нехай ми скажемо про більшовиків. Ми із землі прогнали як таких капіталістів. Нам усім дано право вчитись. Ми вчились теорії, старались зробитись організованими. Командир іншими підлеглими людьми своїм умінням командує. Усі ми, такі люди, технічними зробились, штучним оточили, ввели хімію. Щоб у природі бути сильними, давати опір наступаючому в природі, ми, як комуністи, цього на собі не хотіли відчувати, а все ми старались по-старому жити, хороше й тепло. А холодне й погане залишили Паршеку, загартованому чоловікові, він у нас один.

     51. Ми маємо свій такий розвиток. Така мисль, вона нас жене в бій з природою. Нам мало того, що маємо. Одне дай і дай без кінця й краю. Як мій отець шахтар: вугілля добував, він не хотів пенсії бачити, руки рубали зарубку, а коли помирав, зійшов кров’ю через рот. Так і ми, усі вчені, - за те, щоб жилось нам хороше й тепло. А погане, холодне ми віддали Паршекові. Він у нас, у таких людей. Які ми є у природі люди? Ми зі своїм ділом завжди обережні, самі себе так одягаємо. Ми входимо, особливо зимою, у дім, як у замок. Щоб у степ піти! Крім одного любителя мисливця. Він у нас один навчився вбивати зайця.

     Ми звикли ждати час, котрий іде по природі. А нам він треба таким, щоб земля допустила до догляду за нею. Грядку для посіву зерна ми  робимо живою силою вміло. Нам, таким людям, на наше все не відмовляти давати свій урожай.

      52. Ми цього як такі від природи не заслуговуємо, а ліземо з усім своїм на рожен. Ми - люди цього порядку: нам дай, ми більше нічого не знаємо. А коли нам відмовить це природа, то ми не природа. А раз у нас таке є бажання, ми для цього трудимось. Ми робимо в житті цьому те, від чого робиться в природі в людях важко. Усім образливо - ми знаходимо вихід інший. Ми нічого не знаємо, нам дай не мало, а багато. Це було, це є, це буде. Ми через це помираємо. Наші люди цього ось хотіли, вони отримали, їм природа не простила. У неї є для цього все: прибуток і збиток. Ми в цьому всьому самі винні через те, що зробили на цьому місці: весь день ми проходили та проробили. Де ми зі своєю думкою не були й що ми не робили, а просили Бога, щоб він нас не забув таких. Це наша така турбота, така путь. Ми в цьому ділі думаємо, а самі Бога просимо.

           53. Не один я такий бідний, страждаючий, кому природа відгукнулась, вона пішла назустріч цьому чоловікові, уродила, дала прибуток. А прибутку всі люди радіють. Бідняк радіє, багач - тим більше. Ми з вами жили в природі так усією сім’єю як один, як отцеві рідному підкорялись. Він був над усіма ватажок. Що хотів над сином своїм, те він над ним зробив. Навіть цар Петро або Грозний розстріляли синів. Цього Ульянов не дав свою згоду своєму синові такому народженому, як був Володька теоретик. Він пішов із своїм знанням проти самодержавства. Царя як такого вбити – це таке в людях право. Ми всі одному цареві, як Богові земному, кланялись, слухались. Якщо тільки за що-небудь, за які-небудь нестатки цар із царем не поділили, він силою, своїми такими людьми, доводив. Це була сила жива людська невмируща. В усьому були люди, їх примушував цар. Коли Леніну довелось із своєю теорією проти цього всього, він узявся за ображених людей.

     54. У світі політики він проти царського режиму, що робився в людях. Якщо він такий розумний, такий сильний свого отця видалив. У цьому дусі Володька виховувався, ім’я його в людях Ленін, це помагало. Він робітника, він селянина в бій послав із зброєю в руках у Зимовий палац проти Тимчасового  уряду. Ці люди зі зброєю в руках це зробили: Радянську владу ввели, партію зробили зверхністю. Це – початок. Він був перший, за це все взявся, підготував усіх учених на це діло, щоб зробити в людях соціалізм, спільного діла колектив. Цьому ділу Володька, він ватажок свого зробленого діла, він не послухав отця свого. Проти Ульянових пішов і те зробив, чого люди ці не ждали. Він оголосив себе в природі комуністом, проти цього Бога. За ним за таким усі сини проти своїх отців пішли, порушили отця права, стали отця рідного, його такого примушувати.

      55. Ти мене породив – ти мені допомагай, моєму такому ленінському життю, котре нас усіх, як молодь, повело в бій у природу вишукувати якості хороші та теплі для всіх наших людей.

       Володьку оголосили головою всього цього першого початку, чому ми вірили, старалися робити те, що скаже нам Володька. Він для цього вчився, готувався зробити в житті в природі те, через що він умер. Його мисль ввела  людям нову економічну політику, він цим людей втягнув. Люди бачили, люди робили, вони за це діло вбили Володьку, він умер через  це  все. Де це поділось у людях, щоб ми шанували отця й матір? А ми пішли проти матері нашої. Копійка утворила цю державу, цей політичний режим. Люди від нього стали смертельно терпіти. Від цього Володька вмер. Його така безбожна ідея залишилась у Сталіна. Він став руських мужиків розкуркулювати, на смерть убивати.

      56. Паршек цю картину бачив на своїх по труду товаришах, він їх боявся, узяв поділився, узяв знайдене в природі своє погане та холодне. Він їх, усіх учених, здивував цим історичним ділом. Психіатри в цьому всьому помилились, його визнали хворим на шизофренію, інвалідом праці першої групи. Пішов Паршек на пенсію. Він не розгубився. За нього - природа, вона за такого ображеного чоловіка заступилась, йому для цього дала сили свої, у повній формі віддала. Він погодився їх із любов’ю  взяти на себе. Природа, вона - йому як такому одному з усіх. Він дав слово своє її любити своїм індивідуальним тілом. Від нього боязнь відійшла. Він пішов прямо в ціль у природу, він знайшов істину в природі: жити безсмертним за рахунок свого діла. Він холод прийняв, він став жити гірше від всіх. Його свідомість міцно оточила. 

     57. Йому не треба економіка, політика така. Йому треба  життя вічне в людях.

     За моє, зроблене людям погане, вони мене своїм народним судом осудили. А тепер він узявся їм відплатити своєю любов’ю до них. Паршек прийшов із своїм здоров’ям на поміч їм. Він не хоче, щоб люди так безслідно вмирали. У нього таке народилось бажання їм як таким допомогти, урятувати їх від смерті. Паршек у цьому практик на собі зробити в людях, щоб вони бачили.

     Він Ігореві як віруючому в Бога говорить. Чому це так робиться в людях, що вони всі помирають, скажи? У нього питає Паршек: Біблію носиш у кишені. Невже всі винні? Паршек йому говорить. Усі не шанують отця й матір, не люблять природу, ні повітря, ні води, а по землі бояться по снігу босими ногами ходити. Ігор із цим ось погодився. Учителеві багато обіцяв, а зробити нічого не зробив. Він навіть не зміг приїхати в Кондрючий до Учителя. Хіба це учня таке діло?

     58. Він - за діло? Якщо розібратись, він у цьому життя своє врятував. Його як такого природа хотіла вбити, а Учитель його врятував. Він живий, він здоровий, і те він робить, чого не треба.

     Комсомолець учився на те, щоби бути найбільш організованим  командиром, примушувати підлеглого чоловіка. Цього партія не велить, а ми робили, ми робимо й будемо робити. Це наше діло таке. Ми на це ось учимось. Щоб у людях корисними для них бути – у нас цього не народжувалось. Ми - люди гордого характеру, багато робимо, хвалимось.

     Паршек заявляє прямо: найголовніше, щоб отця й матір шанували. Цього в житті не робили. Життя в цьому завойовано, що не слухають, отця й матір не слухають. Цього  отці та матері не бажали. А тут у цей самий час у житті щось не повезло, у ньому помилився. Я спішу в цьому ділі, а воно не виходить.

      59. Хочу в природі зробити те, що треба. Ми всі такі ось у житті своєму.

     Якщо ми за це безсмертне таке діло, спільними такими силами за це все візьмемось, усі наші люди з нашого всього світу Чівілкіного бугра, у нас це вийде через одного Паршека. Він уже зібрав своїх 12 учнів, куди входять 10 мужчин та дві жінки. Вони це все обґрунтують на цьому бугрі, вони це життя всім покажуть, як воно буде нас усіх примушувати оточуватись. Ми з вами усі як один будемо жити так, як Паршек. Уже пішов п’ятий місяць, він те, що їдять усі люди, собі відмовив. Йому Дух Святий допомагає  на Чувілкіному бугрі. Початок буде з бугра. Люди про це все узнають, люди закричать у весь свій голос, їх примусить райське це життя, воно ними прославиться. Усі вони  скажуть про нього: це - Він.

     60. А людям він не по душі, вони його не визнають і не хочуть, щоб він був такий. А він є, він був і він буде таким, як ми його бачили й ми його бачимо. Він же в нас такий один з усіх таких ось людей, а вони його женуть із колії, з життя. Говорять: «Це не Він». Він, мовляв, є в житті чоловік такий, як і всі люди. А його це діло! Його бачили люди, але не всі. Його бачили люди заслужені в цьому всьому. Вони бачили, вони говорили про це все. А Паршек, він слухає, заборонити не зможе. Значить, є в людях правда, вона ними так бережеться. Його бачили, значить це одне з усіх. Це я буду Він. А раз Він, то готуйтесь усі до одного. Це вас буде судити сам.

     Цей бугор, він ніколи не бачив на собі, щоб на ньому були люди, як ми туди приходили.

      61. Сьогодні, 29 жовтня, неділя. Ми всі, пацієнти  моєї ідеї, на двох машинах приїхали на Чувілкін бугор, поклонились бугру й попросили природу, вони - її, щоб вона врятувала в цьому Учителя для збереження його ідеї. Він їм сказав: тут на цьому бугрі, на цьому місці не для вас одних я своїми руками вам ввожу силу таку. Після цього  мого експериментального прийому люди моєї ідеї йдуть у холодну джерельну воду - чоловік гарантований від простуди й усякого захворювання. Ми всі цим оточені, слідом за Учителем стали по бугру вниз спускатись. Нас, таких людей, котрі були покликані до цього експерименту, зустрів хазяїн з охоронцями порядку. Три чоловіка: голова сільради і два міліціонери. Їм не довелось бачити початок, як це все робилось. Паршекові довелось цю роботу до них зробити. А коли вони так ждали біля води, їм Паршек сказав, що це треба бачити вам, ви запізнились. Став Паршек здороватися з потиском руки.

     62. Після чого голова питає в Паршека  про плани подальшої роботи. Я, як ділок цього всього діла, веду людей своїх у колдибаню купатись у воді холодній. Нам стали заперечувати, щоб ми в такому місці не купались. Я їм своїми практичними словами довів. Вони згодились, дали нам у цьому волю купатись. Я перший заліз у воду, а за мною всі купались. У Паршека питає голова: далі що я повинен робити? Скупались, тепер - додому. Вони більше нічого такого не питали, а наші люди старалися вступити в розмову. Їм цікаво послухати Паршека про це діло. Паршек торкнувся цього бугра, цього місця. Говорить про бугор: цей бугор є струм, магнето, електрика, жива істота: повітря, вода, земля. Воно дає всякому чоловікові здоров’я, дасть йому. Треба цьому бугру кланятись низько, а Учителя просити.

      63. Ті люди, котрі нас ждали, у них було своє бажання. Усе те, що було треба,  їх цікавило. А наше діло – на цей бугор приїхати. Ми приїхали в машині на Чувілкін бугор, а він був обкутаний молоком, покрив сніговий. Ми всі роззуті, а їм же це діло, котре робилось нами, воно дике. Ми скупались, а самі в терни пішли назад їхати додому.

     Неділя, свято комсомолу, день водіїв автомобілів. Це день наш початковий, у цьому місці ми зробили експеримент, це перед усім світом для людей такий є невмирущий початок. Чоловік один це зробив. Паршек вів людей до життя. А на дворі лежала морозна струмінь, люди від цього всього кутались, а з нас ішов пар здорового духу. Це був здоровий дух чоловіка. Він це ось зробив не для самого себе особисто. Він не їсть усе заради всього світу всіх людей, щоб вони знали цю ось у природі таїну.

      64. Вона робиться Паршеком, щоб про це ось усі люди знали, про експеримент. А ті люди, кому було доручено зустріти нас, не зустріли. Паршек усе зробив, сам своєю рукою хворих прийняв. А тепер треба скупатись, так нам усім сказав Паршек. Він своє зробив на цьому бугрі, на цьому місці живий факт. У житті цьому залишилась Перемога за мною. Учитель – перший чоловік на цьому бугрі, він почав цю роботу сам для життя всіх наших земних людей.

     По приїзду додому переді мною телевізор розкрив очі. Бачив я те, що зробили наші комсомольці, вони для свого життя так усе робили. У них це все в житті вийшло. На цьому з’їзді 60 років комсомолу вони говорили, що вони за цей час зробили. Вони своїми досягненнями хвалились. На сцені нам усе показали. Ми бачили на сцені: у нас діло мертвого капіталу, міста, села різного покрою. Заводи, ми там машину зробили, вона в нас є.

      65. А якщо розбилась, ми її таку змайструємо. Наше діло таке – уміти це діло робити. А ось щоб у цьому ділі чоловікові від цього користь - жоден із цих людей не сказав. Усі про це діло знають хороше: про умови ув’язненого  та божевільного, вони виникли з нас, таких героїв. Ми в цьому всьому помилились, зробили не те, що слід. Нас із вами люди осудили. Ми сидимо в тюрмі, томимось, у лікарні лежимо, стогнемо, ми ж у цьому вмираємо.

     А ми на з’їзді виступаємо, ветерани цьому всьому. Своє слово нам, дітям, цю штуку розказують. Нерентабельний. Що ми зробили в цьому ділі? Тюрму й лікарню. Як була тюрма з лікарнею, так вони залишились. Кричите всі в один голос: «Комунізм робимо». Кому? Тому чоловікові, хто задоволений. Він же стоїть у черзі, не гарантований, щоб завтра жити. Ми не знаємо, що нас таких завтра жде. Ми ж є в цьому хворі люди. А раз ми хворіємо, у нас нема того, що нам треба. Нам треба здоров’я, а ми в цьому ділі помилились, зробили в людях злочин, не те, що треба в житті. А природа на наше хороше, тепле, вона незадоволення несе людям.

     66. Ми в цьому в усьому шукаємо. Для чого нам отці це ось життя завойовували? Щоб ми з вами, усі до одного чоловіка, жили однаково. У нас діти - на утриманні своїх отців. Кому вони прийшли допомагати? Кого вони повинні охороняти? Нашу адміністративну особу, генерала місце. А щоб йому дали душу із серцем. У нас він перед усіма є ображений, хворий  чоловік. За нього заступився Паршек. Він народився живим – вже він нам. Треба йому, як і усім, зарплата спільного характеру однакова – 33 карбованця. Ось це буде комунізм.

     А те, що робило самодержавство царя, усіх людей він примушував робити, трудитись. У своєму індивідуальному батьківському господарстві ми повинні жити по батьківському указу. А тепер утрутилась теорія сина Ульянова. Володька примусив себе не підкорятися своєму рідному отцеві, пішов назустріч тим людям, котрі в житті своєму підкорялись, робили на свого отця. Отець ними розпоряджався. А тепер це діло революцією змінилось, син прийшов  на зміну отцеві.

      67. Отець народив сина, указав труд. Люди без цього жити не зможуть. Труд ввели в життя людям їхні отці, вони цим ділом програли. А ми, як сини, це діло підхопили, від цього всього не відмовились, робити це нам. Революція примусила синів так трудитись. Ми самі себе не пожаліли, пішли слідом за Леніним. До Леніна прийшли вчені, вони технічним, штучним огородились, хімію ввели, чим люди незадоволені. У одного було, а в іншого нема.

     Але Паршека природа не на це все кинула, щоб він знав, а що це погане й холодне? Вона його готувала, він із людьми, люди його в цьому піднімали й відпускали. А за нього - природа, коли до нього люди, адміністративні особи, за його діло, за ідею озлоблено віднеслись. Вони Паршекові зняли волосся, вони обстригли, оббрили і скоротили. Я на це претендував? А господарник поставив питання перед моїми людьми, ніби я нічого не робив.

      68. А я вже писав, підсумовував мислі про того чоловіка, про це діло. Богачов сказав: він, мовляв, пише про якогось чоловіка. Це він самий, кому довелось у зв’язку із цим  зустрітися з ученими психіатрами. Усе це - Чернов, голова контрольної комісії Азово-Чорноморського краю, він викликав на це все психіатра Покровського. Я мав сили, уже був я на цій арені, для мене не відігравала роль на чоловікові хвороба, а відігравав роль чоловік щодо хвороби. Я не боявся природи, через свою любов зробився другом. А раз природа мені в житті є друг, то тут психіатри не причому. Їх було над моїм тілом троє: Покровський, Артемов і Корганов. Їх природа так примусила помилитися на мені. Я був захищений у повній формі природою. Вона дала мені сили такі: лише б чоловік за чим-небудь у своїй нужді звернувся, я йому поможу. Що ви такі психіатри знаєте, якщо ви природи боїтесь? Адже за мене природа, вона мене обдарувала, вона дала мені свої плоди. Я не боюсь її, ні повітря, ні води, ні  землі. Я по  ділу - її друг життя.

     69. Із цими лікарями став зустрічатися щодо  своєї хвороби. Вони - бідні люди вченого характеру, технічні, такі, як і всі. Стоять у черзі й не гарантовані через їхню непристойність. Вони нічого такого в житті не роблять, щоб не хворіти й не простуджуватись. Вони не знають і нічого вони не роблять,  їм - гріш у цьому ціна.

     А я робив, роблю й буду робити. Я хвороби так не боюсь, як ви від неї страждаєте. Що я з вами такими буду розмовляти, якщо я не такий, як ви є. Ви які були перед природою, такими ви залишились. У вас нема засобів, щоб ворога на чоловікові призупинити. Як ви всі були в цьому технічними людьми, так ви залишились. У вас штучне відіграє роль, і ви хімію вводите. Ви хочете цим помогти - помагаєте хворобі. Вам хочеться її призупинити. Вона ж така ця хвороба, захоче – це її бажання. Не захоче – відійде. Залежить все від чоловіка. Він у цьому  найголовніший, роль в усьому має, це сам є чоловік.

      70. А ви в цьому ось, учений чоловік, - технічний чоловік. Вам треба зброя, а вона зроблена з природи: з повітря, води й землі. Ця зброя – чуже, ним ви можете помилитись. Це мертве – наточене діло. Можете відрізати, можете не дорізати. Ви - не природний чоловік, у цьому озброєний. Можете вбити, може гострий рожен промахнутись. Гармата є станок, ученого характеру діло. Мало того, що її по закону на землі установили, та взяли приціл, навели дуло - стріляй по прицілу. А всьому діло – вогонь, по повітрю летить. Ви робите зовсім не те, що треба. Цього чоловіка не знаєте.

     Я вам уже про це діло сказав. Ми народили це дитя. А кому його такого приготували? Він у нас хворий, недостатньо задоволений. Він узятий на утримання отця й матері, він чужим захищений. Це добре, якщо цим в отця й матері дитя зберігається: не своїм, воно живе чужим? Дитя ображене, воно йде на всякий злочин.

      71. Якщо ми цієї рівності не зробимо, то в нас ненависть у людях не зживеться. Як ми на чуже накидались, так ми й будемо на чуже жадні.  Це - хвороба, та ще вона така, не взяв би, але воно перед очима лежить.

     Я, Паршек, цього села Оріхівка предковий мешканець, у цьому я народився, свою молодість я залишив позаду. А тепер я в цьому місці на цьому бугрі розкрив своїм здоров’ям для людей усього світу безсмертя одне з усіх. Ми сюди приїжджали, робили на цих людях експеримент. Я показав у цьому ділі живий факт. Шановні ви живі на білому світі є люди землі, я, Паршек, на цьому місці розкрив природні багатства. Це - для вас усіх здоров’я. Воно нам необхідно треба. Ми його, це здоров’я, як таке на людях в особі ваших представників показали. Як вам відомо, була атмосфера морозна. Наші люди, вони були гарантовані, усі по таких умовах ішли босими, у колдибані вони купались без утрати свого здоров’я.

      72. Ваші люди цьому ось такому ділу свідки, вони бачили це. Вони не бачили, як давалась гарантія, щоб не простигнути й не захворіти. Її давав своїм людям на бугрі Паршек, усім було хороше й тепло. Нас оточила гарантія, черга наша на нас щезла, покинула нас така звичка. Вашим представникам частково про цей бугор як про рай людського життя я розказав. У цьому бугрі в цій місцевості є струм, магнето й електрика. Ця земля - повітря, вода й земля – від адамових років охоронялась у цілині. Це - чоловікові здоров’я. Якщо вам цікавий цей ось експеримент, я вам його покажу. Це буде як живий факт. Ви залишитесь у такій формі гарантовані. Здоров’я ваше залишиться при вас. Це буде експеримент мій на вас зроблений. Ви не будете простуджуватись і не будете хворіти. Це все є в мене. Я хочу, щоб ви це мали. Боятись не треба цього. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

     73. Я, як такий, призначений природою, сам цьому ось не вірю, що мені як такому доведеться за їхню помилку таку судити.

     Я про цей труд, у котрий мене люди запросили. Я хлопчиком пішов і зробив те, що робили дорослі люди. А коли мені зрівнялось 35 років, я був із своїм здоров’ям трудитись гренадер. А адміністративній особі моя шевелюра не по душі. Вони мені це ось побажали своїм задуманим учинком, це їхнє діло на мені, що вони зробили: обстригли, оббрили й узяли скоротили. Я як такий із своїм таким здоров’ям через це все зустрівся з ученими психіатрами. Я  провожу зимою своє ходіння босими ногами по снігу, їхня була в цьому ділі велика помилка мене визнати за це хворим. Я їм сказав тоді своє спасибі, вони мені помогли. Із природою я подружив, вона мене як такого послала туди, куди треба. Я пішов так, як усі не ходили, по профспілкам. Я – хворий чоловік, шукав людям у природі їхнє здоров’я, так я їм малював картину. Вони мені помагали, давали гроші, чим я жив.

      74. Ці люди складали цю копійку, вони мене так люб’язно зустрічали, так вони люб’язно проводжали. Я їм за це все діло залишав своє здоров’я, ішов далі, шукав по природі інше, не таке, як воно є тепер.

     Чоловік, у житті своєму він зробився технічним, штучним, введена хімія. Все єство пішло. А чоловік був утомленим, він і залишився втомленим. Щоб легке отримав! Його це нездоров’я, він застудився, захворів, тому що не отримав. А якщо він таким залишався, його - незадоволення. Вони на це діло засобів не знайшли, і нема такого ось чоловіка, щоб їм допомогти. Як був над усіма людьми в природі ворог, так він і залишився.

     Наша техніка не пробудила, не дала здоров’я, а навпаки, ввела хворобу. Була хвороба, є хвороба й буде до тих пір, поки на цьому на бугрі не зрозуміють Паршека, визнають його за істину цього діла, прийдуть цьому бугру поклонитись і попросять природу, щоб вона зберегла в своєму житті Учителя, щоб він свою ідею удержав як таку.

     75. Це ідея не стара, а нова. Не сказати треба нам, а треба зробити ось це. Живий факт буде зроблено на мені, це здоров’я, безсмертя. А цьому ось сказаному слову треба місце, і треба буде до цього всього, щоби був чоловік, він повинен у цьому ділі щось показати. Він для цього всього від природи одержав довіру. Найголовніше в цьому – без усякої такої потреби бути. Цьому чоловікові треба Чивилкін бугор, йому властиве живе, мертвого в ньому нема, а нас усіх своїми силами збереже. Усіх наше таке бажання. Ми це не для себе, це  будемо таке робити для всього світу. Нам буде легко. Природа - за нас таких. Ми не будемо наступати, на рожен лізти, а зробимося перед нею ввічливі, будемо її просити, упросимо її, вона наш учинок врахує, як ніколи пожаліє. Це жалість – не буде так накидатись, легке дасть терпіння. Ми, усі люди, зробимося через це такими: люди людям низько поклоняться головою, скажуть своє слово: «Здрастуйте».

     76. Цього люди в житті не робили, щоб їхня душа й серце були такими, як природа захотіла. Якщо ми змінимо потік у житті! Найголовніше – дітей, їхнє життя задовольнимо, на утримання всіх візьмемо державою; не будемо їх примушувати, а просити будемо - ось що нам у цьому допоможе.

     Я був оточений бандою, мої чоботи бандита втягнули - забрав. А я його став просити, молити. Він підходить до мене, б’є по плечу й говорить: «Жаль твоєї молодості». І залишив живим. Ось які такі наші, усіх людей, діла. Ми на себе втягнули цих людей зі зброєю в руках напасти. Не було грошей – не було і цих нападаючих людей. За наше все вона нас калічить. За що вона – мене, такого ось забіяку?

     У мене навіть не така ворожа мисль, щоб я проти когось і за щось озброювався. Я ненависті ні на кого ні за що не маю.

      77. У мене є цьому всьому така обдумана в людях ввічливість, моя є до цього любов. Я вважаю себе в цьому всьому нижче від усіх. Я дав природі своє таке слово в цьому в усьому всякому й кожному чоловікові в його такому нездоров’ї всякими засобами помагати. А як треба й чим треба чоловікові хворому помогти? У мене для цього всього під руками - мати моя невмируща ніде ніяк природа: повітря, вода, земля. Вона – за моєю такою ось просьбою, котру я сам з нею по природі знайшов і на людях зробив. Я так не старався захопити. У мене мисль одна, вона вела до людей, до хворих, нужденних. Вони хотіли, щоб я їм таким помагав. У мене до цього є здорового тіла дух. Я так у природі наелектризувався струмом, магнітом. У мене електрики досить усякому чоловікові вбити всякого розвинутого ворога. Це моя така мисль, таке діло.

     78. За моїм усім таким ділом, я повинен чоловіка так своїми руками, своїм струмом прийняти. Він повинен у житті своєму зробитися здоровим. Це такі в мене є природні засоби. Я своїм поцілунком, своєю любов’ю, своїм розумом із чоловіка знімаю всяку біль. Йому тут же зараз робиться від цього всього легко. У мене нема, чим поїти, чим колоти. У мене нема ножа, чим різати. У мене на це - виходжене таке духовне здорове тіло, мій дух освічений. У мене, такого чоловіка, - виходжене моє молоде загартоване здорове серце 25-річного чоловіка. Як же ти від мене, від такого тіла, не отримаєш моє таке здоров’я, якщо я всю свою любов на це все віддаю! Це моє таке для всіх живе діло, а я його так люблю, не гидую я цим чоловіком, і не йду я від нього. Це - моя робота.          

     79. Я в цьому ділі шукаю собі місце, щоб таке було природне місце. Ним нікому, ніякому чоловікові, не заважати, а своє таке в людях установити. Моє – це ваше всіх, природа, а у природі є живі якості. Які? Про це нікому не знати, таїна, вона є в мені, у моєму тілі - заслуги твої.

     Ти переді мною стоїш на ногах, ти - весь чужий, цим усім хвалишся, що на тобі. Красивий одяг, ти в цьому є чоловік, але не гарантований, стоїш у черзі, ждеш завтрашнього дня. До нього ти приготувався. Чого тільки нема? А щоб знати про це все – ти нічого не знаєш, будеш ти в цьому жити чи ні? А природа, вона така мати своїй дитині: що вона захоче, те вона й зробить. Вона - цьому володарка, вона його народила, вона його держить як кліщика. Йому те дає в житті, що йому в цьому ділі треба. Він поганого, він смердючого не їсть. Йому треба такий день хорошого характеру, а від поганого він, такий чоловік, біжить. Він від нього іде, захищається. Це все люди, так вони привчені: ще не жили в цьому, а приготувались. Як жити?

      80. По-своєму, по-індивідуальному, власницькі. Це моє, а це ваше.

     Я маю своє таке живе тіло, як і всі люди його мають, тільки власності, індивідуальності такої на мені немає. Чуже зовсім не ношу, вважаю: це все непотрібне. Це все зробили руки чоловіка труда, йому треба гроші, він приготував товар, свій виріб. Треба буде – купиш, заплатиш гроші. А без цього всього чоловікові неможливо буде жити. Я так визнав - так я роблю. По-людському не живу, з ними я поділився.

     Свого діждався. Сьогодні, 20 листопада, сніг упав на землю. Це моя невмираюча дана природою така ось у житті радість. Я ліг би на нього, не спав, як це робиться, а відчував цей холод, сніжні умови. Мені сказали, що сніг лежить на дворі такий. Він перший енергійний, як ніколи холодний. Я підхопився, закричав: сніг. Це - моє таке щастя моєму здоров’ю. Я вибіг на нього, як і звичайно. Так його зустрічаю, як небесні дари. По ньому, як по килиму, із славою побігав, побігав, а  задовольнити себе не зміг.

      81. Ноги мої тепло почули. Це мій на землі рай усім людям. У другий раз вийшов на цей любимий сніг, на природне таке царство.

     Ти пам’ятаєш, Ігор, любий друг, нашу з тобою таку першу зустріч, котра нас із тобою примусила по снігу по такому дружити, ти від чого отримав своє здоров’я. Від тебе відходів було літри. А тепер де вони? Ти ж гнив. У цьому твоє здоров’я освітилось. Ти мисль мою схопив істинно, писати став. Про кого? Про правду. Твоє це виграло, піднялось уверх. Ми з тобою - вояки по снігу ходити. Щоб він був.

     А зараз уже в третій такий раз ми вдвох вийшли з Валею, походили, я швидко побіг для свого серця. Я люблю сніг, як себе. Такого чоловіка в житті своєму не було. А ось тепер у такого чоловіка, як у Паршека, народилась мисль і таке діло, він на бугрі його розкрив разом із людьми, із нужденними в здоров’ї. Ми всі такі люди: сьогодні здоровий, а завтра захворів. Сили нема. Що доводиться робити цьому чоловікові?

      82. Здоров’я нема, він його в житті втратив. А якщо він його легко втратив, важко його в цьому знайти. Яка в цьому хвороба, вона є в чоловіка. У  нас засобів немає, і немає чоловіка, щоб у цьому горі, у біді помогти, крім одного місця – це Чувілкін бугор. А на ньому стоїть своїми босими ногами, він сил у цьому набирається. Говорить. Ідіть до мене. Я вас усіх так прийму і дам вам свої сили на цьому бугрі. Ви підете вниз у колдибаню, так там скупаєтесь - ви гарантовані від простуди, захворювання. Ось це нам нове дасть.

     Ми за Паршеком усе це робимо, у нас це все виходить. Це - наше здоров’я, наша така путь. Треба його так робити. Паршек живе для всіх людей усього світу. Він так нам не танцює, не співає, а всім нам так говорить.

     Ми в своєму ділі помилились із самого маленького дитяти, стали його годувати, стали одівати, зайшли в дім із вигодами. Стали ми зростати, чужим захистились і  мертвим огородились.

      83. Це в природі тілу- важке, але звикають. Наша така звичка, вона нас навчила так ось робити. Ми робимо, ми помиляємось, і ми вмираємо. Які ж ми є такі люди всі, як один, живемо в природі, а самі стоїмо в черзі? Ми з вами не впевнені в це діло, чи будемо жити? А озброїлись як ніколи сильно. Можна сказати, усе в нас є, ми нічого не потребуємо. А нужда – погане. Порвалось це все, не врятувало. Я захворів, хворію сильно. Від цієї хвороби лікарі не помагають. Вони - технічні люди, їм треба в руки зброя, техніка, штучне, хімія – тоді вони на машині поїдуть. Не буде цього – вони нічого такій хворобі не зроблять. Хворого привезуть, він в умови попадає, де люди не живуть, а вмирають. Він радий звідти вирватись, та умови держать, хвороба твоя. Він не хоче, щоб ти хворів. А ти не звик.

     Тобі страшно, а страх завжди ворога твого перемагає. Ти через цей переляк здоровий робишся.

      84. Твоє все життя – на волі. А ось моє все, воно - у снігу. Люблю я холод, зимову пору, купаюсь у воді в холодній надворі. Це - природне таке ось здоров’я. Воно було, воно є, воно буде. Це не літо, сонячні промені. Воно тишею оточено. Я так ось зустрічаю морозну тишу зимою. Вона нашого брата зустрічає не раз. Ми від цього всього кутаємось. А щоб таким бути, як є Паршек! Він іде в холод, у сніг. Хоч холодно, хоч голод, але йти треба. Таке його життя.

     Він боїться природи, тому він й одягається. Він іде від неї, а вона його в цьому доганяє як боягуза й тягне, як удав. Природу ти не обдуриш. Вона для того лякає, щоб ти знав із своїм запасом, із твоєю зброєю. Ти для чого народився? А ти побоявся, став їсти, став одягатись і в домі жити - це мертве й чуже. А своє? Нема чого сказати.

     85. Якби чоловік перший знав, що йому треба вмирати, він би не народжувався. А його люди народили для життя. Вони боялись, як би він без нічого не вмер. Вони йому шукали в цьому вихід, його годували, його одягали та в домі держали. Він там їв, він там одягався й ночі спав. Це не спасіння, а знищення, від чого він умер. А якби ми цього йому не робили, держали в умовах життя без усяких потреб!

     А все це робилось людьми. Вони його народили самі, у цьому його показали. Ми його для цього зробили, уже життя. Але буде жити? Від того, що зробили на ньому люди, він захворів. А йому засобів немає, він у нас і вмирає безслідно. Ось що люди зробили на дитині. Люди в цьому самі винні, вони бажали це зробити, самі похіть робили. А коли вони це зробили, у них вийшло їх бажання. Так зробилось у них: сім’ячко посіяли. Люди про це сім’я почули, стали в цьому готуватись, щоб його зустріти хорошим, чим треба.

     86. Чоловік, він уперше на цю землю приходить. Він зустрівся з водою, вона промила слід, а повітря сил набралось його з тіла виштовхнуло живим, а земля його як такого прийняла. Який він у цей час був, зрозумійте, і що з ним як таким зустрілось? Це техніка, це штучне й хімія - те, чого ніколи не бачив і не чув. А зараз він це ось прийняв, він злякано сприйняв. Те, що йому таке піднесли, - це все чуже природне, але не живе. Убите нами та ще вкрадене. Це є злочин, із злочинів злочин.

     Люди, вони - люди, а природа є природою. Вона не така, щоб прощалось. Вона хороше приймає. Вона робить – це одне, а друге – те, що ми нічого не знаємо. Ми знаємо й хочемо зробити, а в ділі - все життя, воно робиться людьми. Люди всі живуть незадоволені тим, що   вони не знайшли. Їхнє діло так ось знаходиться чужим, як це робиться  людьми. Ми копаємось в Арктиці, ми робимо в космосі. Що із цього, скажіть? Нічого такого не буде.

    87. А ось Чувілкін бугор, він має властивості. Де може від цього вмерти? У Паршека нема мішка й нема невагомості, є тіло здорового духу. Воно від природи не пішло, а близько стало. Природа й тіло чоловіка – одне, у них різниці між собою нема, а є життя одне невмируще. Скільки йому років, а він себе ніяк у цьому не змінив. Як були його сили, так вони залишились у ньому. Це, що Паршек на ньому знайшов, не замінимо ні на яке золото – це життя вічного характеру. Паршек ухопився за це ось саме, він за це місце тримається, туди робить свою підготовку. На цьому бугрі він відкриє чоловікові путь без усякої потреби бути – святе в дусі діло.

     Уже експеримент зроблено нами на людях у природі, це перше початкове таке діло. Ми сюди на це місце приїхали вранці рано, мороз лежав на цілинній траві.

      88. Уся наша експедиція роззутими прийшла на цей бугор, як такому до землі поклонились, природу попросили, щоб вона зберегла Учителя, щоб ідея його в житті залишилась. Ось що потребували ці люди від природи. Вони свої сльози на цьому бугрі за це діло проливали. Вони мене знали й поважали мене, у цьому я є їхній один у житті своєму помічник; ніхто, крім одного мене. Я цього в природі не потребував, а багато в цьому ділі по природі ходив. Від людей щоб відриватись? Я з ними разом про це ось саме думав, багато про це ось у труді писав. Я цього хотів, щоб знайти це слово, щоб їм про це виразити. Сорок шість років - це дещо таке, щоб його писати й назавжди нам залишитись задоволеними своєю ідеєю. Люди її так розуміли, і хотілось їм це зробити.

      88. Чому я Валі сказав, щоб  вона, така близька до мене, у цьому підібрала ніж своєю рукою й за моїм велінням людей усього хутора вирізала? Навіть вона сказала в словах це, але потім після цього всього вона докладно зупинилась і сказала про моє здоров’я свою правду: “Мій Учитель це не скаже, а я, така баба, не зроблю”. Ці слова я тільки  обґрунтував і тут на цій сторінці написав. Такий мені прийшов сон про мою писанину. Я її старався як свою істину вченому світові передати, а сам цього часу не мав, свій труд вченому знаючому особисто в руки віддати. Я звернувся до іншого такого знаючого це моє діло. Я його просив, молив, щоб він як знаюча особа сам про мене  з ним поговорив. Але він не брався. Я від такого в собі зла взяв камінь у руки й хотів цього знаючого вченого полякати без усякого. А він віднісся до цього всього серйозно і мене своєю сміливістю попередив. Я ввічливо в цьому свою помилку визнав і тут же сам собі сказав: це ось, що мною робилось, кулаками не доведеш. Треба вірити природі та на це все надіятись.

     90. Цього мало. Але треба те робити, що люди на мені бачать. Цього мало, що їм доводиться бачити. Вони про це далеко-далеко чують, а самі беруться це робити, у них це так не виходить.

     У нас двох це діло так ось вийшло. Ми виявились на це діло двоє. Ось що ми зробили в цьому. 9-го листопада 1978 року зрівняється нашому свідомому терпінню рівно п’ять місяців. Нас природа до цього діла готує. Повністю собі відмовити не можна. Що вона нам рекомендує? Ми в малій формі рослинне, молочне пропускаємо. Так нам говорить природа, ми це робимо вдвох. А всіх учнів, крім нас, є одинадцять. Усього 12 учнів заслужених, таких як Валя, близька вона до мене. 10 мужчин і дві жінки. Ми їх добре знаємо, зустрічаємось, говоримо, як з усіма, але вони цього не знають, що знаємо ми про них. Про це все ми мовчимо. Коли це ось усе треба буде, нас усіх Чувілкін бугор закличе до порядку. Ми всі туди прийдемо з одними силами без усякої потреби. Учителя буде в цьому ділі таке слово, лише б він сказав цьому своєму вченому, він уже цьому заслужений. А всі решта люди підуть слідом за ними.

     91. Ти, як такий чоловік, розуміючий це діло, ти ж двічі дипломований, мені тебе не вчити. Ті мислі, що треба було для цього діла, Учитель Ігореві як чоловікові передав. Ти за це діло сам взявся, за це діло написав, тепер нехай учені самі з цим ділом розбираються. Паршек є чоловік, як усі люди. Вони його за добре діло назвали: він – Учитель, він - Переможець природи через народженого ворога.

     Якби Паршек не втрутився із своєю просьбою до природи? Він був при гітлерівському шефстві, німці кричали як Богу “гут пан”, а “пан” був руський. Він був за ображеного руського солдата, як Бог за нього заступився й упросив природу. Вона йому помогла: німецька перевага в усій техніці – руські танки під Москвою німців розбили, під Волгоградом армію Паулюса оточили. Від цього Гітлер програв: не треба було запрошувати Паршека в Берлін, а потім у гестапо його по морозу мучити. Паршек – чоловік, а по-вашому він – Бог.

      92. Якби ви були праві. Але ви агресори, ви напали на руських, так тепер ви й відповідайте. Цього Бог не хоче бачити, що зробили самі люди. Вони правителів усіх розстріляли. А ворог? Як був він у людях, так він і залишився. Німці за це ось усе зроблене їм руськими, вони ніколи таку традицію не забудуть. Але тепер війни такої правителі, вони побояться свій народ посилати в бій. Їм програшним таке буде, через таке їх, як зачинателів, люди осудять, тому війни людей із людьми не буде. За цю мисль сам Бог стояв, стоїть і буде стояти. Він - на стороні ображеного чоловіка, він стоїть у черзі й жде такого діла,  як діждався в цьому ділі Гітлер. Він не знав так природу, її умови, як пізнав її Паршек. Він стоїть не за гордість, Паршеку помагає ввічливість. Його просьба - у всьому, особливо він упросив природу, щоб Гітлер не був.

     А тепер його така просьба перед природою одна з усіх: своїм пізнанням обплутати вчений світ.

      93. Вони своїм поняттям оточили Паршека,  шизофренією. Він є Переможець усієї природи, він Учитель усього народу, він Бог землі за таке ось діло Ігоря. Він про  це пише, що він на собі зробив. Люди нехай читають це писання про це ось діло, про своє рідне село Оріхівку, вона мене освітила. Тому я є в цьому ділі Бог. Чоловік, який би він не був, на своєму місці він жде, він стоїть жде в черзі свого дня. Він не гарантований у цьому, що завтра на нього, на такого молодця, на його тіло, не накинеться  природа і йому не утворить стихію, його горе чи біду. Проти цього ми, усі люди, не знайшли  засобів, і нема такого чоловіка, щоб цьому всьому допоміг, крім одного, це є Паршек на цьому бугрі. Він кричить усім, хоче сказати свої ввічливі слова всім нашим людям про цю ось колдибаню, у котрій я, Паршек, із дитинства купався й купаюсь тепер.

      94. Прошу вас як таких людей: ідіть по моїй такій ось дорозі. Я її знайшов, тепер хочу, щоб ви наслідували моєму прикладу. Ідіть цьому бугру низько до землі кланяйтесь, просіть природу, щоб вона зберегла Паршека. Він пробуджує всіх живих і мертвих людей. Так у природі нічого не пропадає, жило воно, живе воно й буде воно жити.

     Нехай виконком Лутугинського району прочитає про експеримент мого діла, я його їм описав. Не читайте, а робіть. Ось що потребує в своїй ввічливості Паршек. Він вам про це найголовніше пише, він хоче сказати. Досить нам так умирати, як ми до цього діла вмирали. Природа нас, таких ось вояк, просить не робити те, що робили. Ми своїх отців, матерів не послухались, пішли на своє утримання, стали жити в природі хороше й тепло. Ми за це все, зроблене нами в природі, отримали недостаток, нас оточило горе з бідою. Ми уже захворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Нас усіх умерлих люди закопали в землю, вони собі дорогу до цього просили. За ними залишилась вина.

     95. Хіба у нас на білому світі хворих людей нема? Вони всі хворі. Нічого такого вони не роблять і не вміють робити, тому вони всі до одного чоловіка стояли в черзі, вони стоять в черзі сьогодні й будуть вони так стояти весь час лише тому, що вони звикли спати ночі, просипати своє царство. А коли ми в цьому спимо, нам сни сняться, що ми по повітрю літаємо. А в самих ноги перед старістю відмовляють ходити. А раз ноги вже не ходять, що може бути гірше, ніж це? Гіршого не може бути. Ноги не ходять, голова перестає мислити, серце, так воно не робить, зупиняється, ми закінчуємо своє таке життя. Що ж ми за такі ось люди без цього всього? На віки-віків лягаємо в землю, нас люди закопують, ми лежимо в праху. Душа, вона духом оточена, вона десь буває. Щоб так дарма пройшло, Паршек  не на тій стороні. Він за те стоїть, щоб люди встали з мертвих у живі й подивились назад, і побачили те, що вони за дві тисячі років зробили.

     96. Паршек Ігореві своїм пальцем показав на сліди минулих ось цих людей. Де вони подівались? І всі ці ось живущі люди, вони повмирають на віки-віків. А Паршек їх, таких ось людей, він своїми силами їх підніме. Люди, прийде такий час: хто чоловіка закопав, той його відкопає. Паршек усе це ось зробить.

                            Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

 

1978 рік 2 листопада

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. (1302). (в1412).

   

    7811.02   Тематичний покажчик 

Райське життя, рай  8,48,49

Бог землі 37,38

Бог   11,17,60,73,87

Спасіння   16,17,32,96

Нове життя  11,13

Безсмертя  43,71,75, 76

Учитель історія   16,21,22,45,57,67,68,73

Війна 41г.  92

Народження   ЧБП   23

Бугор   23-27,32-36,43-47,61-64,71,74,82,87,94

Смерть причина  57

Чуже мертве  25,30,32,39

12 учнів  27,59,90 

Здоровя  25,40,41,42,47,74,78,83,84,95

Холодне страшне  83

Учені  31,70

Отець і син  53

Одна зарплата  11,66,70,71,76

Гроші  33

Син  95

Народження чоловіка, похіть  37,86

Комуністи  50,54,55

Отця і матір поважати  55,58