Іванов П. К.

Паршек

 

1979.01.10 – 1979.05

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення П. К. Іванова. (див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

      1. Сонечко запекло, стало тепло, дуже добре жити доводилось мені, такому чоловікові. Я в цьому народився, мені зрівнялось небагато років. Я так навчився на своїх ногах ходити, мовою навчився володіти. По такій ось дорозі я проходив, щоб про це ось мені не забути. Рано вранці як такому чоловікові доводилось по ось цьому ходити, в разі будь-якої погоди доводилось так. 

      Я народився, мене люди на білий світ піднесли. Я був маленький, такого зустріли люди, самі цього захотіли, їм потрібна була заміна. Їх примусило те, що їх не ждало, їх апатія, вона взята людьми. Люди стали це ось робити. Ще не думалось, не ждалось, а воно прийшло без усякого діла, а взяли зговорились, це ж є життя початок, нашого всього життя. Ми цього не думали, а вийшло все це на арені. Ми з вами це ось зробили, це все не продумано, а все ж зробили, у нас це ось вийшов живий факт. Їли, не їли, проковтнули, стало чутно це, так у житті вийшло. А час ішов, він не стояв на одному місці. Це ж є природа, вона така є в житті своєму. Із самого ранку наше сонечко сходило, по всій дорозі піднялось, а тепер воно нам гріє своїм теплом впритул. Це початкове буття.   

      2. Ми так ось вчинили, так в цьому житті ми наїлись, ми одягнулись і зайшли в дім з усіма вигодами. Так воно вийшло, так воно і є. В тижню такому сім днів, вони йдуть один за одним, стараються нас таких із самого ранку підняти. Ми ж є люди такі, як і всі зі своїм наміром, наше діло одне те, що треба. Це таке ось наше в цьому є життя. Лягаємо ми із самого вечору спати, а зразу ми з вами не засипаємо. А спати-то треба, та ще велике таке бажання. Ми для цього ось народились такими людьми, у нас на це є те, від чого життя наше починається із самого першого початку, з перших днів. Це ось перше діло, воно з ковтка. Ти ж чоловік, та ще який, ти ж починаєш дивитись, ти бачиш, але щоб знати про це діло, ти нічого не знаєш. Тебе така обстановка учить. Ти був ягня, незнаюча істота. Ти із самого першого кроку, з фізичного діла цей почав початок.

      Я чув від багатьох таких людей, котрі схвалюють в медичній науці Пирогова. Він би цього не зробив. Треба порозганяти всіх ділків, а потім це все вводити. Треба людям не медицина Пирогова, таке діло в житті. А треба людям Паршека таке діло, котре не хоче мати в себе мертве. 

      3. Природі війна воняє так, як ніколи. Паршек не якийсь з усіх в людях ділок, він спеціальності ніякої не має, ученого характеру теж ніякого. Щоб бути шкідливим для людей, до цього Паршека не вело. Він страшно любив на папері чорнилами слова писати, їх у природі підбирати, і їх ставити рядочком. Він веде по природі… по місцях, по котрих ці ось люди. Воно покаже, буде історія така, що ці ось люди, вони чогось ждуть. Ми в цьому ділі зацікавлені. А життя таке йде дуже. Така йде мова в цьому ділі, все лежало на науці в природі. Люди хочуть в житті своєму одержати в себе. Найголовніше і найбільше в житті чоловіка – це зроблена ним економіка. Вона робиться розумово і фізично для того, щоб у ній так довелось жити, як ніколи. Людям це ось хочеться, вони це роблять. У них це таке зародилось сильне бажання в природі цього добитись. У них ростуть спеціальні кадри, вони самі це готують, вони навчаються. Їх це ось таке діло, щоб нам жилось хороше і тепло, ми цього хотіли, ми цього хочемо, ми цього самі добиваємось. Не один це чоловік робить, не одна мисль про це мислить. Це така є штука, ми її робимо. 

      4. За це діло взялась в усьому цьому ділі наша така наука. Вона всіх наших кореспондентів на ноги поставила. Це все нам таким людям треба. Якби ми в цьому нічого не робили, у нас нічого не виходило. А то в нас іде передача по телебаченню, що сьогодні в світі робиться. Це історія, цьому ділу вона низько кланяється, нам там ось ученим людям. Вони за це діло взялись, ледь не указують на це діло пальцем. Між собою вони говорять, що ми це ось робимо в житті своєму, це нам треба. Але ми такі люди ще неготові в цьому. У них є така велика віра, що це обовязково буде. Так наші вчені говорять, доказують, їм треба це, вони хочуть. У них такий ось у житті намір. Їх діло одне, їм хочеться, щоб їх люди не ображались, а були задоволені. Адміністративна особа, вона зародилась у людях спочатку. Він від простого чоловіка відійшов, їм захотілось у цьому ділі. Так воно робилось, робиться, і буде воно так робитись. Це ж наші люди зі своїм напрямком. Їм хочеться, щоб природа безперестанку обов’язково давала і давала їм цей прибуток. Така буде в житті людей економіка, вона робиться ними, люди багатих умов. Це буде треба для всіх цих ось людей.

      5. Ця історія, це діло всіх нас веде до одного цього початку, чого ми не бачили з вами, а ми стараємось побачити. Вона в цьому всьому є велика наша мати природа, а її діло – примушувати, щоб ми за це ось саме діло брались, що найголовніше – це нашому чоловікові в його такому житті, всім нам треба здоровя. Воно не одному такому чоловікові, він у нас не один такий є, нас дуже багато є, вони ним всі цікавляться зберегти. А збереженості в житті, їй доводиться як такій вірити, вона рятує це все. Ми є такі люди, вони бажання своє на це діло не зіпсували, туди своє око направити. Цьому чоловікові, йому треба дуже багато такого, як не було, а воно буде. Ми його повинні в цьому такому ділі мати. Це наше діло, воно нас, таких людей, оточило. Ми стали думати про це, по природі шукати. На це ось саме діло ми, як такі є в усьому люди, держимо мисль свою. Для цього діла намічено послати експедицію, вона нами всіма така підготовлена. Ця історія робиться нашими такими людьми. Їх умови до цього вона готувала, учила, підказувала. Це буде нам треба. 

      6. А раз ми це ось в цьому житті робимо, то у нас, у таких людей, виходить. Ми ж з вами є такі люди, котрим доводилось. Це треба наше діло, лише таке треба буде робити. А коли ми перестанемо робити, то у нас не вийде нічого. А ми це робимо, щоб у нас вийшло це діло. Воно треба лише тому, що це буде треба, і обов’язково треба. Ми з вами цим ось живемо, у нас як у таких людей є все в житті своєму. Іде непочатий цей наш у цьому тиждень зі своїми днями різними, вони нам треба, ми в них стараємось що-небудь новеньке зробити. Ми про це діло думаємо, після чого ми приступаємо робити. Ми робимо, ми творимо щодня завжди вдень і вночі. Ми, такі люди, сідаємо на свої належні стільці, котрі нам треба, таким керівникам, тим людям, котрі хочуть жити хороше і тепло. У нас ця історія в усіх є така в житті своєму. Вона нас із вами таких ось примушує, і вона хоче, щоб ми так ось жили. І те ми в цьому ось робимо.

      7. Це наше діло таке в житті є. Ми з вами не спішимо. Якби це не був він, цей ось понеділок, ми з вами в цьому ділі не жили. А тепер ми з вами діждались цього дня, понеділка. Він для нас перший день у цьому початковому тижні. Це перший день, це для нас є понеділок, він за собою тягне вівторок, він теж такий в житті своєму є день другого значення. Цей день належить  життю цього ось початкового тижня. Він у себе має і хоче, щоб за вівторком таким ось прийшла одна з усіх середа, вона теж такий є день, як і всі тижневі дні. Вони приходять так само, як приходила на арену середа. Слідом за нею рядом, і ось нам, таким людям, прийшов четвер. Він уже не так трудно появився слідом за середою. Тут же десь узялась п’ятниця, вона за собою слідом притягнула суботу. А вже субота за собою поставила день неділю, для людей свято. Він усіх примусив відпочивати. Йому як такому є віруючі люди в цьому. Йому вони так сильно вірять і на нього так надіються, як це робилось усіма такими людьми. Вони весь тиждень робили, трудились. Вони в цьому самі прогрішили.       

      8. Їм як таким прийшло в голову: треба буде Богу помолитись, свої гріхи тижневі розказати. Вони в один голос перед Богом просили, вони молились. Перед ними Бог стояв в іконі образом. А самі в цьому не кидали думати про другий тиждень, про понеділок. Він до нас прийшов в другий раз, ми його такого зустріли. Так само те ми робили весь такий тиждень, ми в ньому так само трудились, як і в перший. Ми та само із цим ось його, такий тиждень другий, проводили. Ми так само зустріли всі дні по природі. Вони такі ж, як і в першого, і другого, і третього тижня. Ці ж самі дні по порядку приходили і відходили. А тепер четвертий такий само тиждень, він останній, це січневий, доходить до 28 числа, проходить так само, як і всі. Ці ось тижні, в котрих люди так проробили, їх діло одне те, що треба було в людському житті. Проходить уже в цьому місяць, у цих тижнях останні дні після четвертої неділі, 28 числа. Він як такий не забув притягнуть понеділок, також вівторок і середу. Він своїм закінчує, як всі, що приходять у всьому році, у 1978 році. Це були такі ж само в житті своєму місяці, з різною атмосферою, котрі складали ці роки.

      9. А з 12 місяців склався повний рік. А він не один такий з усіма такими ось ділами, котрих наша мати пропустила. Вона з повітрям, з водою на землі зробила. Вона без цього всього не залишалась. У неї був на першому плані чоловік, він це діло всього життя вирішив на велику гору. Це діло – це є багатство. Самі люди, вони в цьому виявились споконвіку, взяли верх. Це все діло стало в житті, розвивалось день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем, рік за роком, а десяток за десятком, сотня за сотнею. А коли нараховувалась тисяча, вона примусила підніматися вгору на другу тисячу. Десь місце виявилось у людях, своє власне індивідуальне, нікому воно не треба, тільки собі, а другому ні. Сам чоловік став технічному ділу вчитись, і доучився до самого штучного, він став жити в природі, як ніколи, не жив. Воно так ось в людях накопилось, хто як народив себе  на багатомовне добро, у котрому чоловік себе примусив відходити від іншого. Велика така різниця, вона робить між собою таку злу війну, вона на арені творилась людьми, вона вбивала за чуже чоловіка на фронті боротьби. Чоловік ріс цією силою, котра в природі в усьому росла і показувала як такого чоловіка. Люди в природі старались так жити, як вони хотіли.

      10. Їм пишу ту саму історія, котра має бути. Вона є в такому чоловікові, котрому треба місце, воно повинно в себе такого чоловіка нам зберегти. Він у нас буде таким для всіх людей. Вони самі з собою зустрінуться такими, як і треба в його житті. Воно робилось нами, такими людьми, котрі були в природі на Чувілкіному бугрі в Оріхівці 16 січня 1979 року. Купались у колдибані, журналісти знімали, показували свій вид у славі. Саша Сопруненко, він цю операцію вів, старався сам себе в цьому показати. Це треба було відповісти усно. Діло Учителя треба було.    

    Це ось перший такий день, як і чоловік. Він один в цьому народжений, такий, як і другий. Вона так ось є одна з усіх, ми за це ухопились, тримаємось, це така, вона нашого брата в цьому втягує. Ми тримаємось за це, говоримо: а яка вона ця річ хороша! Треба нам зробити ще краще цього всього. Ми зробили річ, та ще яка вона є, якщо тільки розібратись із цим ділом. А воно між нами намічається із самого початку чужим своїм ділом.

      11. Це велике діло, адже це зовсім чуже, не твоє, ти його не чіпай. Це все не твоє, а чуже. Чого присвоюєш? Воно не твоє, залиши його без шкоди, ти будеш правий у всіх твоїх благах. Де ви всі робили таке діло, щоб лютого ворога, капризного, зрозуміти? Просьба задовольняє спокій. Своє наявне іншому чоловікові нав’язує. Якщо це все вам буде за це діло хороше, то ми в цьому ділі побачимо для нашого народу погане. Вождя нашого в 1980 році не стане. Нападуть на Радянський Союз всі народи всіх націй, вони будуть наступати, вони в цьому винуваті, у них народився для цього діла Бог. Він малює картину ту, котрої не було в цьому ділі. Війни ніхто не хоче, крім одних капіталістів, вони цього хочуть. А хто не хоче цього продовження, воно нами скорочено, його природа не дала і не дає. Історія це така, це ось історія цього ось діла, у наших людей є труд. Ми його в житті таким у себе зробили, ним ми оточили себе, він у нас найперший у житті. 

      12. Є помилка – це діло, нами такими почате. Воно багато часу думалось, і все зробили це. А яке воно в нас виявилось. Ми його так довго робили, і все ж зробили, воно в нас вийшло. Ми з ним не зможемо так ось розстатись, воно для нас таке, від чого відмовитись ніяк не можна. Якби не це ось діло в житті, ми з вами в цьому всьому ніяк не жили. Тільки що піднялись із цієї ось постелі, не виспались вночі, нас підняла глибока темна ніч, час такий, ми його ждали, старались його діждатись. Ми його як такого до себе в житті тягнули. Він до нас, таких ось чужих, прийшов. Це найперше, воно з усіх діл це ось діло. Ми його робили весь час, хотіли, щоб воно в цьому ділі жило як таке, щоб не вмирало. Воно як було, воно є, воно таке буде. Ми його робимо, воно в нас як діло буде.   

      13. 1979 років це ось діло робилось людьми. Воно ними робилось, і буде воно так робитись, якщо ми його не кинемо так робити, а візьмемось за діло Бога, за істину одну з усіх. Ви як такі подивіться назад, ви побачите свою неправду, своє нездоровя, свою несвідомість. Ми з вами вмираємо. Наші в цьому бідні люди. Ми не знаємо, що буде завтра. Ми про це все нічого не знаємо. Наше діло підказало, щоб ми це ось робили. А в цьому ділі ми знайшли життя таке, як таку цю бойню зробили, цього царя, свого отця по закону захищали. Це був такий рідний закон отця, ми його так охороняли, як отцеві рідному сильно ми йому вірили. Він був наш хазяїн, він нас таких на це діло народив, сказав, треба буде робити. Ми робили за його указом, його ми такі ось діти. Його діло буде святе, його треба зберегти. А ми в цьому вмираємо через цього отця. Він нами розпоряджався, він нас так примушував, ми є такі виконавці. На цьому фронті створювали це діло. Воно нас учило, як буде треба так жити. Це наше діло.   

      14. А наше таке діло, не гріх нам таким ось у природі вмирати. Нас в цьому ділі примушують, нас цьому ось учать, ми цьому молимось, просимо його імя, говоримо: Ти Бог наш, годувальник наш, біду ти нам не залишай, горе нам не треба.

      Хіба Бог царя нам вводив? Він був проти цього царства. Підкорятись комусь за щось – цього Бог не велів. Він був ділок, сам все робив, у нього ніяких таких діл нема, крім однієї свідомості, щоби було буття. Бог нікого не примушує, щоб вони робили, у цьому помирали. Він говорить: треба жити. Щоб не хворіти, не простуджуватись – це Бог велить. Він сам не простуджується і не хворіє. А наші вчені самі це зробили, вони уколи запустили, цю ось прекрасну таку необдуману річ. Це місце, котре мною знайдено, вивчене як таке. Це місце нікому не дано, ні на що не зайняте, його берегла для цього сама природа, від самих часів Адама ніким не зайняте.

      15. Це місце збережено для життя чоловіка, він повинен його зайняти для життя вічного, нескінченного. Воно мені моїм отцем призначено. Він був цього села хазяїн, його козаки за мене як партизана 25 шомполами побили. Мене, такого заслуженого чоловіка, ображати людям не треба, а треба знати. Я багато говорити не стану, а одне скажу, яку перемогу завоювали ми, і яка може бути між нами всіма такими. Ми ж з вами такі є люди, вони живуть і користуються своїми правами. Рано вранці устають на сонечку, що сходить, дивляться за ним слідом як таким, думкою женуться, хочуть що-небудь таке зробити. Це їх буде таке діло. Воно з самих перших початкових часів. Це діло надумають, і його роби. Так робиться, щоб діло залишалось. Ми як такі люди за це ось діло взялись, щоб зробити як таке діло, воно нам буде треба. Ми для цього всього на цьому ось місці живемо, у цьому ділі такому ось міркуємо з самого маленького, мізерного такого бажання. Таке явище, всі люди це хочуть робити. У них це все в житті виходить. Наш такий ось труд, така турбота.   

      16. Вона нас таких ось милих людей примушує. Ми на цьому ось прекрасному місці живемо і дуже стараємось про це все не забувати. Ми ж є такі в цьому ось, а наше діло таке – треба буде жити. А ми живемо і робимо те, що буде в житті необхідно треба. Це наше, всіх людей, ми в ньому живемо, ми покладаємо на це ось такий час. Ми такий час ждали, тягнули в цьому, це придумано нами, всіма людьми. А скільки їх на білому світі є таких, і всі вони хочуть, щоб у природі так жити. Ми в цьому всі ці ось люди, вони із-за цього всього живуть. У них одне на умі – це ось треба робити. А ми ніколи це не кидаємо, а хочемо ми знати. У нас на це ось розвиваються наші такі уми, ми їх так ось розвиваємо. Нам хочеться більше від цього ось знати. У нас на це є свої сили, ми їх так ось маємо, вони нас оточують. А яка в цьому є наша така чарівність, ми її таку здалеку бачимо, вона нами так зроблена. Якби не вона, ми в цьому не жили, а то нас, таких ось героїв, вона оточує. Ми живемо на цих місцях, самі себе показуємо. На нас таких ось інші дивляться, хочуть наш з вами приклад узяти.   

      17. А день буде такий, він буває. Наш, такий чоловік, він таким робиться, народжений для життя свого. Ми це життя в природі для цього діла розвинули, і так ми хочемо жити. Це наше таке бажання, із самого цього першого діла так ми ним оточимо себе, так ми живемо. Ми, такі ось люди, живемо цим, ми користуємось як такі ми люди. Нас посадила на цьому місці природа, держить як таких. Ми знаємо добре і робимо те, що буде треба. А в природі дуже багато таких діл, їх треба буде так акуратно робити. Ми так робимо, а раз ми це діло робимо, у нас це діло робиться. Ми стараємось так жити. Ми живемо, та ще ми хочемо краще від цього всього жити. У нас на це є все, щоб так жити. Ми живемо, і думаємо ми краще жити. А на землі, на цьому ось такому місці, всі люди хочуть, щоб їм жилось. А ось це місце, на котрому ми живемо, і те ми робимо, що треба. Це ж є саме те, що треба в житті. Для життя потрібно одне і друге, воно треба в житті своєму. Це життя наше таке проходить між нами такими. Ми живемо один раз. 

      18. Таке життя природне, вона так нас усіх хоче зустріти. Вона така є для всіх нас тепла і життєрадісна, могутня жива, невмираюча, як ніколи. Ось що ми з вами, такі люди, робимо, і будемо робити те, що треба. Учитель, він теж цей час жде і хоче це все бачити. А людям це все, що робиться в житті, буде треба. Це ж ось діло. А природа – така річ, вона сьогодні тепла, вона хороша – вона буде завтра погана. А погане таке не люблять. А якщо любові не буде, то й життя нема. Стоять у снігу засипані машини, вони нерухомі, люди всі такі є в житті своєму. Вони так жили і будуть жити. Людей буває в мене дуже багато, вони хочуть у себе розвинути здоровя, воно нам треба всім. Нами що тільки не робиться. Особливо те, що буде в житті нам треба. Це живий факт живої мислі. Якщо не згодитеся з моєю такою думкою, з таким мудрим висновком, то ображайтесь самі на себе. Життя ваше не знає суті ворога. Який він завтра буде, і яким він звідки появиться? Ми про це нічого не знаємо і не зможемо знати. Ми, всі люди, живемо і надіємось на щастя.    

      19. Буде хороше – будемо жити добре. А буде погане – ми з вами будемо жити погано. Які ж ви вчені, якщо ви своєму розвитку не вірите. Ми робимо те, що не слід. Нас уб’є природа, її не обдуриш. Вона така штука є в житті, вона карає. Люди за моє таке погане били, вони сміялись, а тепер жахайтесь. Це ж неможлива штука, є те, що треба. Учитель – усього світу Спаситель. Свій такий розвиток не треба буде забороняти, бо це технічне. Треба давати волю. Люди, вони це ось роблять – вони це шкідливе в цьому отримують. Я говорю істинно про це діло: те, що робимо в цьому ділі, це є незнання наше всіх. Це ось таке діло буде, обов’язково буде. Природа таке є життя, вона це діло таке намічує, а потім робить сама. У неї є все те, що треба. Не хочете мене в цьому визнавати – ворог для нас невідомий. Ми про нього не знаємо і не бачимо, а який він має бути, і звідки візьметься таким. Люди – це самі, вони не хочуть Учителя слухати. А от це саме, що треба в житті, ми це ось отримуємо. 

      20. Одні є життєві умови. Я, говорить той чоловік, котрому доводилось жити по-своєму по такому, по його ділу. Він надіявся на щастя. Буде йому хороше в цьому – він буде жити добре; йому буде погане – він теж буде жити так, як умови його приму мусять. Це все наробили умови його життя, він оточив себе тим, що не слід. Люди в природі це місце облюбували, зайняли. Ми в цьому ділки. Ми такі ось є люди, вони живуть у цьому ділі один раз. Ми це діло почали. Я для того і народився, щоб завоювати в природі життя. Це моє таке ось небувале в житті знання, котре примусить робити, що в житті треба. Ми, всі люди, цього хочемо, ми робимо. Вони весь свій такий час ждали, він і до нас прийшов, рухався ледь-ледь, а все ж вони так чи інакше діждались. Ми до нього такого приготувались. У нього є все, чим це діло робити. Є реманент, є зброя. Ми з ним таким робимо те, що треба.    

      21. Нам треба було в цьому житті це ось діло, а в ділі все наше таке життя. Ми в природі спершу це діло починали. Ми з вами не знали, як треба буде робити, нас наш ум такий примусив довго про це думати. І все ж додумались, стали робити, у нас це діло вийшло. Це перше діло, воно зробилось у житті, людям із-за цього доводилось жити. Це діло зроблено. Це діло нами зроблено всіма, ми зробили одне, друге и третє. А коли ми почали це діло робити, ми робимо. У нас на це діло час родився. Ми людей готуємо тренуванням. Нам людям хочеться досягнути. Ми хочемо цього ворога прибрати. А він як був у нас, так він і досі таким залишився в таких людей. Як вони були до цього, вони так и залишились, і будуть вони, це їх бажання. Люди це роблять, із цього всього зробленого воно так не виходить. Як було, так воно і залишилось у людях. Вони жили, вони живуть. З думкою на щастя ми жили, ми живемо, і будемо ми жити.  

      22. А ми так живемо, так ми робимо. Такої війни не буде, а буде страшне для всіх таке діло. А діло наших рук, ми його так робимо. А раз ми, люди, це робимо, то вже буде в цьому хороше. А раз тобі, чоловікові, буде в житті в природі хороше, це хороше в людях тягне погане. А погане так знати, так як це хочеться, це одне з усіх.

      Ось діло і мого такого життя. Я приїхав у місто Пушкіне під Московою 21 лютого, там зустрівся з кінознімальною групою. Вони приїхали з військового діла, з оборонного, з космонавтами знімати в снігу. Так перед мною стояло питання життя, це було діло Паршека. Він пішов на всі такі умови в людях, хоче своєю ідеєю доказати, він в природі є для людей корисний. Такі засоби знайшов він у природі, вона учить людей. Це ось така штука, котру я так знайшов. Я нею оточив себе, це моя знайдена в природі ясна картина, вона буде треба в людях як така картина з картин. А ми, такі люди, так повинні сказати про це все.      

      23. Але ми не знаємо, що в житті скрізь не буває тільки хороше, а погане таке накриває. Це так у людях у природі буває. А бугор – наше життя. Це буде так, якщо люди незадоволені тим, чого в житті хочуть. У них нема своїх сил, вони живуть у природі за рахунок її таких ось діл, вони їх без усякого роблять, у житті їх це ось цікавить. Це ж наша з вами велика в цьому ділі помилка. Вона нас, таких людей, жене в бій. А бою природа не веліла, вона не хоче, щоби була в природі кров. Це все робили так люди, вони це в житті шукають, що треба  було для людей. А людям треба буде не погане, а найкраще в житті.

      Ми про це ось дуже сильно думаємо, і вирішуємо в цьому ділі так зробити для нас це нове небувале. А в селах, хуторах гірше не може бути від цього діла. Ми по природі шукаємо, у цьому знаходимо те, що треба. А треба чоловікові таке діло, котрого в житті не було. Воно обов’язково буде в природі, так воно буває. Сонечко встає ясне красне, а потім воно по ходу робиться білим, таким, як воно ніколи не було, а тепер воно таким буде.  

      24. Я як така є особа в житті, хочу жити так, як нам треба. А треба буде дуже багато робити, а в ділі є все. Для цього діла треба жити, та ще так, як ніколи не жив у житті чоловік. Чоловік – це ж одиниця така є в природі, котра хоче жити так, йому хочеться. У житті наше таке діло, це з усіх діл діло, воно робиться чоловіком таким, котрому треба діло робити. А люди в цьому ділі огороджені своїм таким добром, вони для цього ходять по землі, по таких умовах, котрі хочуть бачити. А скільки їх є на такому білому світі. А коли люди самі це зроблять?

      Це був один такий могутній час на Кавказі, між сніжними горами, і в лісах по ріці Біла. Від станиці до станиці я по вузькій такій доріжці йшов, читав газету правду, наука і техніка, учені наші люди просили в уряду, щоб вони простили їм за помилку. А мені в цю хвилину природа спустила свою таку мисль.  

      25. А чому так виходить у людях? Вони в цьому ділі терпіли нужду, їх примусила в цьому хвороба. Люди в природі всі хворі, вони хочуть бачити в себе поміч. Їм треба на це засоби. А ці засобі в природі довго мною відшукувались. Я їх знайшов і людям застосував. Це все зробила сама природа, вона довірилась. Їй доводилось довго кланятись. Ми це діло пізнали, тепер хочемо, щоб наше життя нашого потоку іншим стало. Цього діла в житті діждались. Чоловік до нас, людей, для цього прийшов. Ми з ним так зустрілись. Він за це діло сам взявся, його обрали одного, природа йому довірилась як такому, всі свої сили вона йому віддала, навчила його практично природно робити. Це повітря, вода, земля – те, що нам все в житті (дало), для цього ми одержали. Ми стали ходити одягнувшись, оставатись наївшись, а в домі з усіма вигодами жити. У нас всякого роду зброя, ми з нею в природі добуваємо легко те, що нам треба. У нас всякого роду робляться експедиції.   

      26. Ми в цьому готуємось, тренуємось на всі наші умови. Чоловіка туди посилаємо, щоб він там що-небудь в житті нове відкрив. Він старається бути в Арктиці, у мішку там, а потім на землю повернутись. Його земля тягне, щоб на ній умерти. А в космосі знаходиться в невагомості, теж на землю повертається, щоб умерти.

        Рай земний на це діло прийшов на землю. Учитель, він нас, усіх людей, одному учить: у природі треба жити не так, як ми з вами прожили ці ось роки. Ми всіх людей в процесі цього діла, самі всіх добрих і недобрих людей у землю закопали. Ми всі лежимо в праху. Ніхто про це діло не думає, крім одного Учителя. Він у нас один думає. Він це робить, і хоче зробити те, чого в житті не було. А тепер люди цього ждуть, але не знають, як це в житті виходить. Ми ж є такі люди в житті, лише б тільки намітили, у нас вийде. Це ж є природа, вона для цього прислала на цю землю Учителя – спасителя від усіх наших гріхів. Ми прогрішили.

      27. Як би не було в житті, а це діло обов’язково буде. Ми, всі люди всіх умов, знайшли це місце, одне з усіх. Воно відбере у нас все те, що мали, і ми залишимо позаду. Нас, як таких людей, природа не стане ображати, вона буде всіх підтримувати. Люди, не хваліться, не говоріть про це діло. Ми довго про це все думали, взялись, зробили. У нас таке в житті вийшло на арені в таких умовах. Ми стали бачити в себе хорошу смачну їжу, одяг фасонний теплий, а житловий дім з усіма вигодами. Нам би жити, жити в цьому ділі, а природа нам не дала. За це саме діло взяла своїми силами покарала, на наші тіла посадила виразку, грибок – це таке є в житті захворювання. Люди ним оточились. Від нього не зможуть відбитися. Вони не знайшли від цього всього засобів, і нема на це все чоловіка, щоб людям в їх горі допомогти. Вони бідою оточені через це діло, вони його придумали, їм це захотілось, вони його весь час робили, і так вони недоробили, помилились у цьому.

      28. Застудились, заболіли, поболіли і вмерли. Як це робилось, робиться, воно буде так у житті робитись. Ворога люди не знали, вони його не знають, і не зможуть знати, який він є, і звідки він береться, і для чого він таким до нас приходить. Це наше таке є незнання. Ми його не знаємо і не зможемо його пізнати. Ворог – це є люди, вони його самі створюють своїм ділом. Вони його роблять не на користь таку, а на шкоду природі, з ними такими вона не рахується, відбирає їх сили, робить безсилими. Вони падають жертвою, умирають на віки віків. Ось що нам дало наше діло, воно нас веде до гибелі, у чому не живемо, а вмираємо на віки віків. Це всьому винне це діло. А ми досі не знайшли такого знання, щоб із цим ось розібратись. Ми з вами не навчилися з таким зустрічатись. Чоловік наш, він руський, він від природи одержав довіру до людей, вони загубили своє органічне здоров’я, їм потрібна поміч така в житті, котру знайшов у природі Паршек. Він же Учитель, він навчився у неї, вона в цьому ділі допомагає.    

      29. А учені люди озброюються, їх діло – думати, готуватись до бою. Це ми стали робити, робимо дуже багато, а щоб вийшла в цьому користь, ми отримали шкоду. Це наш ворог, вічно розвинений на нас самих. Ми в природі воюємо, стараємось у неї відібрати те, що треба – не погане, а хороше. А скільки не живи добре, прийде погане, завадить воно життю. Чоловік помирає, що може бути від цього гірше? Жити буде треба. А час прийшов такий – треба вмирати. Це такий потік, він був, він є, він буде через наше таке діло. Воно нами починалось, воно робилось нами до тих пір, поки не вмерли на віки віків. Таке діло ми з вами в цьому зробили, не клали своїх таких рук у цьому. У нас усіх є все, ми маємо те, що треба. Ми цим ось оточили себе для того, щоб у природі жити не погано, а хороше і тепло. Наша, всіх людей, така задача цього в житті добитись. Нам природа все дає як така, вона наша мати рідна, вона своїми надрами багата. Лише б тільки намітили, що це буде треба в житті, вона нам дає. Це ми по ній шукаємо, ми знайдемо, для цього у нас є геологи, вони в цій землі поклади знаходять, а це ось нам треба.  

      30. Це діло, котре ми з вами намітили обов’язково зробити, це наше є все. Ми не сидимо на одному такому місці, а йдемо далі. Сьогодні на землі, а завтра в Арктиці, а потім у космосі шукаємо необхідне. А коли знайдемо, то ми тоді хвалимось, мовляв, ми знайшли, скористались. Ми стосовно цього люди, уміємо так ось жити. Чого в нас тільки нема в нашому житті? У нас ростуть міста, села, аули, дома, корпуси ростуть вверх. Нас цьому ось не вчити. Ми – люди культурної назви, учимось ми довго, без стихії не залишаємось. Як ледь щось таке, уже нежить, тече з носу, уже велика неприємність. А люди це бачать, говорять про це, мовляв, захворів, хворіє. А раз він хворіє, уже це погане. Що може бути від цього гірше в житті, якщо чоловік хворіє? Він іде невдало під копил, його природа оточила своєю неприємністю. Вона його тягне туди, куди це не слід. Це його є гибель життя – смерть. Що ми з вами, такими людьми, в житті зробили? Ми з вами вмерли, і будемо ми з вами вмирати із-за цього всього. Це є діло таке. Ми намічаємо, куди хочемо ми попасти, робимо таку будову, стараємось цього досягти.        

      31. Для нас простір, це природа, у ній повітря, вода, земля, чим люди зацікавлені в цьому всьому що-небудь зробити. Це діло, воно робиться те, котре треба нам. А що треба було нам, цим людям? Одне в житті продовження. Ми це всі хочемо для цього знайти. А коли це все ми в природі знайдемо, то ним ми в своєму житті похвалимось. Це нам дає природа таке місце. Ми його там знайшли не для того, щоб брати від неї належне і ним користуватись. Рано ми підняли із постелі, треба їхати з двору в степ, а там нам доводиться трудитись, робити таку роботу, потрібну для самих себе. Це діло робилось нами. Ми робимо для нашого життя весь рік весь час. Щодня на цьому місці доводиться із самого ранку до самого заходу сонця це діло робити наше. Ми його робимо. Землю оремо восени, кладемо під сніг. А в самих така мисль зароджується угадати, що треба буде посіяти. І на це треба буде думати, щоб не прогадати. Нам треба так зробити, щоб бути на цьому місці… Ось що ми в цьому добиваємось.

      32. Робимо ми для цього діло все, що тільки людям хотілось. Вони жили в природі так, як вони в цьому ділі хотіли. Їх життя примушувало, вони думали, вони всю зиму гадали про це діло. Нам воно давало, і нам це діло дає. Ми те діло робимо, щоб у цьому ділі живий факт вийшов. Це перше в цьому діло. Ми його для того ввели, щоб цим ось жити і своє це діло не забувати. А діло починається із самих складів, із першого такого початку, першої букви, з першого слова, з фрази тієї, котра стала про це ось говорити. А ми про це ось зовсім забули, ми зовсім не знаємо, а в самих така думка: обов’язково треба що-небудь таке із цього всього зробити. Є на це все, лише б тільки за це ось взятись. Вміння наше, воно все може зробити. Ми робили, робимо, і хочемо ми це зробити. У цьому всьому наша така є щира любов у цьому ділі. Ми своїми силами взяли це наше добре діло в природі.     

      33. Наше таке буде діло перше і початкове. Ми це місце облюбували, захопили в природі, вона нам це все дала, ми від неї це все отримали. Це наше місце. Про це ось місце. Ідуть по дорозі два чоловіки, один одному доказує: я, мовляв, живу хороше. А другий говорить: я теж живу хороше. А що ти в себе маєш? Я маю для життя все, у мене є все необхідне: що їсти й одягнутись, і в домі є всі зручності. А другий йому говорить: у мене теж є все необхідне. А що ти для цього всього робиш? Він йому говорить: сильно в цьому труджусь. І другий теж говорить: я теж труджусь. А ще що ти в цьому робиш? Та нічого подібного, у цьому живу хороше і тепло. Живе і другий так само. Сказав: теж так, тепло і хороше. А що за цим ішло слідом, вони про це не спорили. А слідом за цим ішло наше нехороше таке діло, воно робилось погане й холодне. Ми не удержали це багатство, не хотіли його держати, у нас сил не вистачило. А жити доводилось, але природа нам не дала, і не говорила, щоб жити. Взяла нас з життя прогнала. 

      34. Людям цим треба жити, а сил не вистачило, вони стали відмирати. А умирати ми з вами не хочемо, у нас на це є бажання. Що ми зробили? Та саме погане життя створили. Це все зробила в природі така звичка, вона нас примусила вмирати. Умираємо ми в цьому всі. А щоб не вмирати, цього в людях нема. А є одна смерть. Люди задумали, щоб ватажки їх розказали про їх дітей, що народились. Вони народились отцями, матерями. Спитайте, що її або його примусило це дитя народжувати? Сама народжена в людях похіть. Вона нами для життя цього розвинута. Вона нами розведена для того, щоб у природі пожити хороше і тепло. Це люди отримали в своєму процесі. Діти народжені людьми для життя, а ми примусили самі їх залишатися в умовах. Діти стали трудитись, вони тяжко стали жити, їм доводилось у цьому губити своє наявне здоровя. Ось що в житті діти отримали. Їх примусила в цьому ділі потреба, вона наших дітей оточила. Ми їх стали годувати, одівати, і в домах з усіма вигодами жити. 

      35. Це все не дало життя їм… Ми самі це ось зробили, а вони в цьому всьому вмерли, їх не стало. Тому наші вожаки побажали дітям щастя, здоровя, їм діти будуть треба в природі й у війні. Вожакам треба їх місце, їх треба захищати як таких. Люди це ось роблять, вони із собою воюють, самих себе вбивають. Все це робила потреба, вона вбила чоловіка. Нам треба це змінити на життєвий потік. Ось що треба нам, дітям. Їм треба робити не по-людському, а за ідеєю Учителя Іванова. Нам треба дитя народити без всякої такої потреби, щоб наші діти жили, але не вмирали. Ось що Учитель знайшов дітям. Свою ідею несе нам, людям. Вони цього давно бажають, але не хочуть робити і не вміють, їх у цьому ділі небажання. А раз вони не вміють, вони в цьому вмирають. Діти і дорослі теж, вони вмирають із-за нашої такої потреби, вона нас примусила так жити, як ми в цьому живемо. Ми з вами робимо з живого мертве. Те, що ми з вами зробили, чим ми точились, це мертвий капітал. Наше таке буде діло, ми в ньому помиляємось. 

      36. Ми дітей виховуємо, усі наші вожді побажали свого здоровя і щастя, пожити хороше і тепло, а потім треба вмерти. Це наше не виховання, а повний у цьому програш. Ми з вами дітей народжуємо для життя, а виховуємо для смерті. Ми їх примушуємо, женемо їх у бій, вони не з любовю туди ідуть, а капризом вони примушуються. Не хочеться, а треба буде робити такі умови, такий несвідомий побут. Потік старого виду, а не хороша сторона – це дітьми робиться, в чому ми вмираємо. Я так сильно через дітей бідних терплю, знаю добре, що вони нічого не роблять і не хочуть робити, щоб не простуджуватись, не хворіти, у чому вони гинуть на віки віків. Всі люди це роблять, вони не гарантовані, а всі стоять на черзі завтра захворіти. Ми цим огороджені, ждемо цього діла. Природа, вона цього діла не хотіла, щоб люди себе в цьому розбивали, вони стали через це все вмирати, умерли на віки віків. Люди втягнулись, їм захотілось жити за рахунок чужого, за рахунок природи, за рахунок її добра. Чоловік піймав, чоловік її вбив.

      37. Він природою оточив себе, її став примушувати, вона стала давати все, що треба. Це їх втягування в це. Ми це життя продали за гроші, на них базуємось, живемо ними. Вони природу купляють, природу продають, і самі люди пожирають. Вони, люди, продались людям. Я через їх діло терплю, через дітей і дорослих, вони нічого такого не роблять, щоб не простуджуватись, не хворіти. Я терплю для того один з усіх, щоб люди знали про це діло, щоб не простуджувались і не хворіли. А раз ми не будемо цього отримувати, ми будемо жити вічно. Я ж чоловік такий, як і всі люди. Вони умирати не хочуть, а вмирають, їм хвали нема. Хвала залишилась вся в Учителя на Чувілкіному бугрі, безсмертна. Робити нічого не будемо, жити ми будемо за рахунок природи, за рахунок повітря, води і землі, що нам дало все наше життя для чоловіка. Вона нас умертвила. А тепер нам життя дає безсмертне, еволюційне. Здорове тіло, здоровий дух. Це святе діло. Ми бачимо фільм, моє діло мого життя, воно нам показано живим фактом. Моє тіло невмираюче, буде жити з вами вічно, не як ми, такі ось люди, вони вмираючі. А щоб жити нам так, як живе Учитель!   

      38. Це є не живий факт мого такого діла, а фільм створили. 25 квітня відбудеться в світі свято, небувале, найбільше, для того, щоб люди змінили свій життєвий потік, старий кинули, а новий взяли. Це буде життєва і безсмертна в людях сторона. Вони в нас таких взялись за це ось діло доводити до самого кінця. Чоловік, він буде цього діла ділок, він покаже свою вічно живущу красоту на цьому місці. Це земний для людей рай. Потреба для людей відійде, а народяться в житті без потреби. Люди не будуть те, що вони їли до цього. Нам цього мало. Якщо хорошого нема, то ми залишаємося з поганим. Ми з вами живемо і надіємося на щастя. Це наше з вами діло є. Люди наші всі це роблять. Хочуть мирно так жити, як вони в цьому живуть. Будують на землі всякого роду будівлі. Для чого ви це маєте? Ви боїтесь без цього всього залишатись. Це не наше є добро, воно чуже. Ви на ньому зупинились, облюбували, до свого імені присвоїли, сказали: це місце моє, я його нікому в житті не дам, оточу його забором.  

      39. Як своїм буду розпоряджатись. Що хочу, у ньому роблю, це моє діло. У природі знайду потрібне, скажу: я знайшов. Беру, везу в двір, вважаю, це потрібно. А коли привіз, це моє власне. А чоловік сусід на це все дивиться як така особа, йому робиться завидно: у нього це є, а в мене цього нема. Всі свої сили кладе на це діло, старається в цьому ділі зробити, щоб у нього це було. А йому не дається, він хворіє, він психує, у нього бажання на це все рветься, природа йому такому в житті не дає, бере своїми силами його такого вона карає. Говорить йому: ти, такий чоловік, у житті своєму не заслужив. Тобі вона не дає. А раз ти це діло не заслужив, тобі вона не дає. Як би ти цього не робив, а одержати ти нічого не одержиш у житті своєму. Ти – бідного характеру. А раз ти бідний, нужденний чоловік у житті, тебе оточило горе з бідою. А в горі тобі хто в житті допомагає? Бог у житті є єдина особа, котра своїм ділом в людях заслужила ним бути. Він допомагає бідному, хворому чоловікові. Просіть його, він усім вам дає, у нього є природа, у нього є все. Він її просить як таку, вона йому дає в його такому ось ділі. Він її упросив, як матір, вона його пожаліла, вона йому все дала по його просьбі.      

      40. Якщо люди це ось зрозуміють і стануть моїм займатись, нам не треба буде ніяка в цьому ділі тюрма і лікарня. А нам треба буде природа, Чувілкін бугор, життя наше невмираюче. Ось що нам треба в нашому житті – життя, але не смерть. Все те, що люди роблять. Це є запрошення до цього всього, вони для цього всього через мою ідею роблять. Це моє таке ось діло, воно в людях користю послужить, істиною. Вона навчить людей, щоб люди знали, що робити в житті, щоб ми не простуджувались і не хворіли. Ось чого треба людей учити. Щоб вони знали і хотіли це робити. Ми цього діла початок. А ми народжуємо в цьому дитя для його такого життя, а от виховати ми не вміємо. Кустарно, як до л…, ми до нього ставимось. Вважаємо ми його чоловіком, наше бажання таке: його треба примушувати так, як це нами робиться по всіх усюдах. Ми його народили – ми ним розпоряджаємось, як своїм дитям. Це йому подобається? Він би послухав ввічливість нашу. Ми це ось у себе робимо, вони хочуть це ось приймати. Це люди, вони навчились природу примушувати. 

      41. Наше життя проходить так. Вона не просила нас, щоб ми її так примушували, вона нас не потребувала, без нас вона обходилась. Буряном заростала, квітами цвіла, та ароматом вона пахла. А тепер вона засмерділа. Чи це таке в людях життя через наше діло? Ми силу таку стали мати, реманент ми зробили для цього діла, взялись для цього діла, вчасно оремо, кладемо ми під зиму. А потім усю нашу зиму думаємо, гадаємо, що треба буде в цьому ділі вгадати посіяти, щоб зародився врожай. Наша в цьому така мета, від природи прибуток великий для людей взяти. Це наша така ось у житті звичка, ми її щорічно робимо в природі. Вона нам так любязно все дає. Ми від неї, такої матері, одержуємо. Це наше з вами є в житті таке добро. Нам зробив це все труд. Ми його придумали, він нас так у цьому оточив. Хоч тяжко нам у цьому, а робити буде треба. Ми з вами вчимось, своє наявне це хазяйство ми розвиваємо технічно, штучно, хімію вводимо. Вважаємо, це все треба.

      42. А робити для цього треба. Це не Чувілкін бугор, він берігся природою, вона його берегла, не давала його людям займати. А саме село росло, воно розвивалось у повній формі мертвого капіталу. Люди жили, вони багатіли, самі себе показували, що вони живуть хороше і тепло. А потім приходив такий час, робилось їх погано, вони втрачали своє індивідуальне здоровя, хворіли, умирали на віки віків. Ця історія робилась, робиться, і буде вона так робитись. Щоб змінити на інший потік, цього люди не думали робити. У них одне в цьому – треба змінити себе дитям. А щоб його виховати, цього в них нема. Як малюк зустрічався, так він залишився. Він – ягня, ми його учимо, він у нас все робить, і буде робити до тих пір, поки в нього є сили. А коли він їх втратить, тоді він уже не той, котрий був. Він уже думає про рятунок свого життя. Його діло таке – треба йти з колії свого життя. Чоловік це отримує, таке життя у нас проходить. Треба жити, а ми в цьому вмираємо.

      43. Це зробили ми самі в цьому. Хто нас таких примусив так робити? Сама природа, вона відкрила свої для цього діла плоди. Ми їх стали придбавати в труді. Якби не наш цей ось тяжкий труд, ми так не зношувались, нас природа не карала. А то ледь щось таке в своєму житті, уже захворів, пішов вниз з гори, уже життя такого нема. Так воно робилось, так воно робиться, і буде воно робитися в своєму житті. Це сільські люди, їх примушують. Земля, вона сама себе міняє: то плоди нам дає своїм прибутком, а то лягає сніг і лежить усю зиму, не дає людям появлятись. Люди звикли в халупах сидіти, вони бояться показуватись у поле. А коли весна наступає, то люди спішать як такі в поле. Вони в цей час мало сплять, їх умови примушують боятися природи, вони сніг не люблять. Таке їх у житті діло. Вона для того на землю приходить, щоб люди цим ось радувались. Її як таку приймали. Вона прийшла на цю ось землю, щоб її як таку нагодувати і напоїти. Це робила сама вона, природа. Люди прийшли і застосували в цьому свої сили, стали робити те, що їм було для їх тіл треба. Вони стали це робити в ній, що треба.       

      44. Їм треба природа, а в природі було джерело, це сировина, її давала наша земля. Вона цвіла квітами, ця квітка появилась між буряном, між травою, своїм ароматом вона проявила себе.

      Це свідомість визначає буття. Це місце, воно виявилось Чувілкін бугор, це земний для людей вічно не вмираючий рай, вся в цьому ділі є слава всього світу. Життя, воно має бути в природі як ніколи живе. Ось що знайшов нам Паршек. Гімн. Ми жертвою впали в боротьбі за життя і славу свободи. Ми смерть проганяємо з рядів у житті, а вічно співаємо пісні про це. Нам слава за те, що ми вводимо життя вічно не вмираюче. Паршек всюди Паршек. Він і в Москві, він у Ленінграді, в усіх національних містах за те, щоб не було тюрми і лікарні, а було життя вічного характеру. Досить цим оточуватись: виступати перед дітьми, їм обіцяти в житті щастя, здоровя. А самі, не встиг він на білий світ народитись, як йому умови в цьому такі створили, адміністративно показали. Будь ласка, на це ось місце, ти тут будеш обов’язково треба! 

      45. Ось що Паршек у житті для людей тих зробив, Гімн написав. А тепер його люди співають, їм це буде треба, ми вмирати не будемо. Нам Чувілкін бугор все це ось зробить. У нього така є можлива сила в цьому. Я в цьому всьому хочу сказати про це діло. Хочете, не хочете, а так вона мені підказує, сама природа, за мою таку ідею, вона з природою говорить часто і багато. Більше від усіх доводиться мені, чоловікові, розуміти. Я в неї запитую про наших вождів, особливо торкнувся нашого Леоніда Ілліча, його обрали люди, він обирався в 1979 році, а в 1980 його не стане. А Картера американці знову виберуть. Питаю про стан у світі. Так буде продовжуватись, як було до цього. Щоб договоритись до кращого, у 1980 році не договоряться, і в 1981 не буде нічого. І з 1981 року теж так само буде переливатись, а в 1982 році говорити будуть, а в 1983 році буде світова між усіма війна. Перемога залишиться за Учителем, він введе своє безсмертя. Я запитую про сили у себе в житті. Вона мені говорить про визнання моєї ідеї, вона мені так показує: у 1989 році мене як такого визнають. Як и що, вона мені про це не говорить.

      46. Ви спитайте через мене, вона вам відповість те, що ви хочете. Природа на ваше всяке питання в житті через мене точно дасть відповідь, чим ви зацікавлені. Я не хіромант, а мудрець всього людського життя. Розвиток космосу ніякого реального не дає, все це даремно. Економіка, вона цього потребує і хоче зберегти політику. Хочете, не хочете, а ідея життя переможе. Ми не задовольнили себе тим, що ми з вами зробили, що ми маємо в цьому. Ми лежимо в праху вічно. Спитайте в природи: а хто їх буде піднімати? Вона мені вже сказала: Паршек. Він нічого не заперечує. Лежав материк земля, ніким не займався. Хто вам давав таке право це все зробити, у кого ви питали? Ви в цьому сильні. У вас техніка, природа вам дала не даремно – за це все взяла живого чоловіка. Що ми на цьому ось місці зробили? Могили людського життя. У вас розвинута в цьому ділі звичка діла, ми звикли вмирати, вас у цьому не зупиниш. Вам треба гроші, а їх даром не дають, вони трудом добуваються.

      47. Ви для цього самовільного діла брали революцію, ви не обдумали, що вам доведеться робити, ви зробили гірше. У вас син будує життя, а отець у могилі, він сидить. Ви вмираєте, вам з-за вашого багатства не дає природа життя. Ви безсилі люди, я вас назвав бідними людьми. Вас теорія примусила це діло робити. Вас оточила техніка, штучне, хімія. Це старий умираючий потік. Слідом за самодержавством пішли, стали дітей гнати в бій за прибутком. Вам треба діло, а його зробили люди, своїм об’ємом стали робити. А в ділі доводиться їсти, доводиться одягати і в домі жити. Так це все не дається, ми в труді це все одержали. Це все зробила природа нам, вона нам знайшла, дні такі представила, вона нашу чергу держала, щоб нам у цьому простигнути, захворіти, похворіти і вмерти. Це є така система введена, вона нами розвинута, ми в цьому вмираємо, у будемо у цьому потоці вмирати. Для нас, таких людей, милостині нема від природи. Такого ми не знайшли, а закопали в землю. Ми такі люди виявились, зробили. У нас на це місце є, де заритий чоловік. У нас життя такого нема, щоб не вмирати. Ми з вами цього не шукали. Ми не вміємо і не хочемо. Це наша в цьому лінь. Хіба буде важко в тиждень 42 години.

      48. Це доведеться в своїй історії, вона для цього життя створювалась. Я начебто працюю одиноко на виробництві в іншій місцевості. Пішов, матір рідну в колгоспі залишив, сам пішов життя в природі шукати. Де ти його можеш таке знайти, в людях? Мало попадало зустрічати добрих людей. Ми випадково зустрілись на одній роботі. Мені в житті не везло, завжди яке-небудь кипуче горе або мене оточила яка-небудь біда. Їй рідко хто допомагає в житті. Мені повезло зустрітись і познайомитися з дівчиною. Вона мені говорить теж про свій такий учинок, їй теж не повезло в самотності. Завжди хтось їй в цьому заважав. А щоб знайшовся чоловік, він взяв і дав свою настанову, як бути далі. Роки підходять, треба молодого чоловіка, а його ніхто не посилає. І раптом у нас мова пройшла: є на білому світі такий чоловік, він народжений у природі. Говорить: ми бідні такі люди всі, нічого не робимо такого, щоб нам було хороше. Завжди живемо в нужді.

      49. Стоїмо на черзі, ждемо свого такого дня, а ми маємо захворіти. Ми, всі люди, такі є в житті технічні, безсилі в житті жити. У нас – на щастя в усіх. А щоб знати такого чоловіка, як Учитель, ми живемо в природі, не знаємо. Один на весь Всесвіт. Молодому чоловікові хочеться це знати: а що він учить, і що він говорить, цікаво знати. Вона йому люб’язно стала розказувати недурні слова. Він теж такий само бідний, як і вона є. Її так слухається. А вона говорить йому, все про це розказала, що я молода, а от щастя нема. Він спитав? А яке тобі щастя? Я йому скажи: молодого чоловіка. Він мені сказав: це ваше горе, а йому я допомагаю. Тут зібрались мужики цьому початку. Ми прожили весь час на цьому місці.

      Капиця зі своєю свитою, з ученими хотіли в природі знайти таїну, котра посаджена для науки, щоб вони своїм розумом знайшли цієї стихії початок. Це загадка, вона не розгадана, і досі не ясно. Капиця спір розкрив у цьому ділі, а щоб реальності, її космос нічого не дає свого того, що хотіли наші люди. Вони вмирати не хочуть, а вмирають.

      50. Жуков 11 березня виступав, так він побудував свої слова, нам не треба, світові ми допомагаємо грошима війні. Ми, мовляв, домовимось, із озброєнням китайці не пішли зовсім з арени. Цієї ми ждемо обіцянки Жукова. Він не сказав нам, що буде у 1980 році, а що нам принесе 1983 рік? Цього нам ніхто не скаже. А ми хвалимося цілиною, що ми багато одержали від землі зерна. А де ділись умерлі люди? Їх забрала земля. Що ми в цьому зробили? Потік мертвого капіталу, з живого зробили мертве. Хвалимось природою. Паршек говорить. Не в словах сказаних, а в ділі людське здоровя. Нам треба місце таке знайти, де б чоловік своє здоровя не губив, а там жив вічно. Це місце Чувілкін бугор, словом, життя безсмертне. Воно було, воно є, воно буде в житті, якщо ми за неї візьмемось і будемо її робити. Цього ворога ми не будемо мати. Ось що Паршек нам несе – життя, а не нашу смерть. Ворога не буде, а буде через це життя вічного характеру. Ми від природи доб’ємось, нам природа уступить, ображати вона перестане нас усіх.                         

      51. А от 25 квітня 1979 року зрівнялось 46 років моєї ідеї, вона нам дає своє нове. Паршек покаже свою невмираючу правоту, це проста колдибаня, її такі хвилі купають усіх. Я пам’ятаю дуже, чую далеко, а бачу ще далі. А коли це треба буде в цьому ділі, то ми протремо свої очі. 20 березня 1979 року академіки СРСР піднялись на свої ноги за своє зроблене ними в житті науки. Вони видатних нагороджували золотими зірками за їх технічне, штучне, в хімії. Діло, воно робилось. Раніше по поверхні сировина бралась близько і легко, а тепер це все глибоко береться, для цього треба великі сили. У нас багато нафти, газу, доповідач сказав. Він торкнувся багато чого, світового значення запасів цієї знайденої сировинної бази. Особливо він торкнувся води, льодовитого океану. Ми разом з американцями в дружбі вирішили це питання. Він нам дав таке діло, котре залишилось, атмосферне явище для людського життя. Він був, він є, він буде таким вічно. А вченим треба там ритись.

      52. Бо якщо наука не буде своє таке робити, в житті науці не бути в людях, котрі самі себе не задовольнили. Це початкова історія, а ми її так дуже боїмось, своїм тілом у ній купатись. Вона для нас така невивчена залишилась. Вона іде з початкових джерел. Вона іде із землі, з океанського діла. А нас у цьому страх оточує. Ми, всі люди, технічного характеру, ми штучні, все ми робимо в хімії препаратами, приладами. Це все з сировини зробили руки людей. Все нам дало діло наше. У колдибаню треба чоловікові живому залізти і купатись. Ось де береться енергія чоловіка, життя вічно невмираюче. А ми його не хочемо робити. Нас прийме всяке море, не відмовить нам. Ми так доб’ємось, зробимось легкими і достойними в цьому ходити по воді так. Ми не будемо боятись такої бурхливої хвилі, вона нас за нашу доброту зустріне спокоєм. Ми застуджуватись не будемо, хворіти також не станемо. Хвороба – це наше незнання є. Він оточений бідою, горем, а в цьому всьому помічник Паршек.

      53. У великому копатись – це одне є горе, така біда. Через це все ми з вами до одного чоловіка умремо. Ми такі бідні є люди, не накопичуємо, а губимо здоровя. Де б ти не був зі своїм здоровям, а здоровям хвалитись не можна ніяк. Це природа, вона все робить, вона втягує, вона примушує, щоб ми почали це робити. Ми з вами робимо і будемо робити. А в ділі все таке життя, воно для цього діла робиться, щоб загубити здоровя. Вона дає, вона і відбирає. Це ж не хтось, а природа, вона може робити в людях усе. Це чоловік, він надумав це ось саме діло, а ми, академіки, лазимо по всій такій природі, вона нас таких пропускає, нам дорогу таку дає. Це є одна така чарівність.

      Сонечко у віконце гріло, а тепло було в домі. Вода грілась у каструлі, треба купатись у ній. Всі гуси цього ось хазяїна. Нам як сусідам тоскно збоку. Земля, вона так розмістилась, тиша стояла  у дворі, хутір збоку нам здавався імені свого.

      54. Таня написала свої слова, вона правильно указала: «Ви там живете в раю». А Оля засміялась, її піддержала Валя. Для чого читати і слухати незаслужено це діло? Краще не читати ці листи і не слухати їх. Як хотіли, так і зробили. Примусили дитя від матері відірватись, його стали вчити свого близького, він його став розуміти і розбиратись. Його оточили такі умови. Він сюди попав у неволю, йому треба жити, він такими роками оточив себе, такий до нього пробрався закон у своєму житті. Батько і мати, вони його як дитя держать до свого такого часу. Він уже розуміє, що йому доводиться цим батькам допомагати. Як це робилось Паршеком. Він був ображений тим, він не знав дорогу, як треба до чужого дяді, і йому треба працювати, щоб цю копійку одержувати. Паршека Федір Мойсеєв запросив як сусіда. Я, говорить Паршек, свою матір обрадував своїм учинком. Він мене як трудягу оточив. Я збирався, як і всі збирались. Мати мене послала, сказала мені, як треба першого начальника любити і слухатись. Я це ніколи не забував.                    

      55. У мене був цей урок, він мені в цьому допомагав. Я слухався чужого дяді, як свого отця рідного. Він мене за мою ввічливість, яку я мав, за кіньми доглядати. Мені в мої денні умови довірилась пара коней з упряжжю. Моє діло було в цьому, хомути надіти… засупонити посторонки за борки зачепити, … за дишло…  віжки  зачепити. Сісти, як сідає кучер, у горбу. Батіг із собою беру, коня треба підганяти. Я їхав у степ по сіно, там хлопці  більші за мене. Сіна накладали повну горбу, а везти в двір цієї економії. Панське діло – весь день від сонця до сонця  на своїх ногах. 65 копійок – це була мені плата. Я цю роботу робив, весь тиждень проробив на цьому місці. А хлопці мої сільські пожаліли, взяли на другий тиждень, на скирту влаштували, я став рубель одержувати. Моя така була робота вилами володіти, на це моє було в цьому здоровя. Весь тиждень проробив, за що получку одержав 10 карбованців з копійками. Їх приніс матері, віддав. Якби люди в той час на цю історію подивились, як їх доводилось добувати, які були там у цього пана умови. Це перший початок у його трудовому житті робився.   

      56. Цей пан жив від нашого села за 15 верст. Щоб добратися туди, доводилось в той час пішки таким селом такому чоловікові. Якби тепер такому дорослому сказали, залишайся таким. На мені були штани полотняні, сорочка теж така, туфлі, жіноча кофта – все це доводилось на собі на тілі носити. А мішок з провіантом, з продуктами. Тепер би такий хліб у рот не взяв. А я як радісно це все робив, рано вставав, пізно лягав. А умови які? У кошарі, де вівці зимували. Вночі даремно по двору не ходи, борзі собаки, вони відчували, що ми були ображені, бідні люди. Прийде до дверей і стоїть мовчки. Я їх боявся, як вовків: розірвуть моментально. Так тобі думалось. І пан боявся вночі, держав у дворі черкеса з кинджалом, сторожував. Страшно було. А копійці це треба було не сидіти ледарювати. Коні – мухи. Словом, навмання. Був такий час, це не дитячий такий час. Добре тим дітям згадується, котрі так нічого не робили такого, як робив я. У цьому мене готувала природа.

      57. Діти такі попрацювали, походили, як тоді я кожну суботу приходив, а в неділю ішов з дому до пана, так треба в житті нашому. Я слідом ішов за хлопцями, вони мене любили. Наїздився на конях, а тепер ліз на скирту сіно вилами кидати, і від цього я не відмовився. Здоровя дозволяло мені там у тих умовах обходитись. Я працював на скирті, вважався в пана справжнім робітником. Пан роздав своїм робітникам гроші. Два тижні попрацював і Паршек, йому пан заплатив ради того, щоб його робітники далі продовжували залишатися в пана, щоб працювати. А люди – це прогноз, вони нюхом користувались своїм, чужим. Вони знали, до чого йде такий час. Осінь, вона до нас з хорошим своїм ділом не приходить. Його діло, це ось природа, вона така, до нас приходить на арену. Ми люди сільської пори, рахуємо дні по своєму порядку. Хочеш, не хочеш, а тобі треба буде прожити так, як прожили в природі всі люди, що вмерли. На них непідготовлених природа зненацька напала, і хотіла їм у цьому завадити. Вона була така, як є. Вона Паршекові вже допомагала. Паршек недаром сюди до цього пана таким прийшов, через нього і получку грошей дав хазяїн. А хлопці такі парубки: до часу працюють, потім їх тільки побачиш.         

      58. Лікарі починають визнавати ходіння босим, холодну воду. Треба заслуги довіри природи. Вона мене в цьому вибрала, довірилась, щоб цю ось фразу записати. Ученим прощаю за їх таке ось незнання. Ми на це ось є вчені, і вони помиляються, у них є не природне, а своє, чоловіка. Я як такий є чоловік у своєму житті, хочу спитати у вас, як у вчених. Ви народились якими? Вас природа народила, як і всіх, не знаючих, а тварину ягня. Ми йому імя дали, кращим від усього годувати стали. Він таким попав до нас в такі нужденні наші умови. Ми такого продукту потребували, це в природі таке наше життя. Ми його розводимо, бережемо, ростимо, це наша їжа, ми її їмо, вона нас таких зберігає, з неї шерсть в рік один раз знімаємо. Словом, це жива база, на що надіємось. Говоримо: це вівці мої. Я за ними дивлюсь, як за оком. Коли вона прибавляється, у нас на це велика така радість. Ми Богу дякуємо. Ми цим багатіємо. 

      59. Нас як таких люди визнають чесними людьми, дозволили місце займати біля себе, тобто жити в природі, як він жив. Весь час хитрував, він озброювався, хотілось йому зробитись від нього багатшим. Теж розводив тварин, на те мав сокиру. Що це вас примусило робити, ви самі де це взяли? У природі. Ви злодії, ви вбивці, живе ріжете, фізичного труда. Ви, люди, чому пішли від цього діла? Вам тяжко це робити, пішли шукати в природі легке. Вам треба золото, срібло. Через це ти зробився вченим, не хочеш повертатися назад, умираєш за це саме, ти робишся старий, ідеш з життя. Тебе природа від себе жене. Ти негожий, як всі люди відходять. Ти звик огороджуватись чужим, природою. Вона від тебе тяжко терпить природно прибирає тебе з дороги. Тебе вчили люди для чого на лікаря, інженера, офіцера? Щоб воювати з іншими людьми. Ти в процесі зробився солдатом, рядовий унтер, відділенням командувати, людей невинних примушувати, у бій гнати за царя-батюшку. На нього нападав сусід, він не поладив через щось, а ми, солдати, повинні битися до крові. За що? Самі не знаємо, за що. За життя даного цього характеру Бог так повелів бути взводним, бути ротним, бути батальйонним, полковником, генералом?

      60. Чин держить у житті чоловіка. Він людьми розпоряджається. Хто мав повне право таким ділом розпоряджатися? Ми ж комуністи, соціалісти. Ми козиряємо титулом, а в природі це погана штука є, вона чоловіка оточує добром, він у цьому вмирає сам. Яке це життя чоловіка? Йому треба в цьому жити, а він умирає. Це сторона не наша в цьому. Добре знаємо про природу, що вона жива, енергійна, не вмираюча, а така, що видозмінюється. Вона жила, вона живе, вона буде жити тоді, коли ми не будемо її своїми силами примушувати, щоб вона там необхідне подавала. Вона земля, сама не тривожно лежить. А ми для цього ждемо час, приготувались. У нас для цього діла є зроблена нами зброя. Ми готуємось робити на цій землі все, що хочемо. А вона нам говорить: чого ви такі ось лізете? Я ж ваша мати, що зберігає, держу, як кліщиків. Ніколи я не веліла, щоб ви це робили. Одні починали, інші захоплювали, це ваша в цьому велика помилка. Але закінчать, це діло вмирає.      

      61. Що може бути гірше в цьому ділі? А ми самі на собі розвинули. Наше бажання – бути, адміністративно до неї ставимось, хочемо. По-нашому, це добре, що вона нам дає при умовах. Що хочемо, те отримуємо. Це наше таке щастя, за нашим планом, вона наші труди в цьому ділі жаліє. У нас працює розум, ми мислимо. А раз ми на це багато мислимо, у нас виходить. Це ж природа, вона цьому допомагає. Люди живі енергійні роблять те, що їм у цьому треба буде. Недосипають, біжать, хочуть, у цьому гублять здоровя, старіють, кволими робляться, і вмирають. Це діло нікуди не годиться, а робиться. Нікуди ти не дінешся, такий потік. У кожного чоловіка думка, у кожного діло, яке воно вийде, кожен надіється на щастя. Вийде добре – ми живемо добре, ні – вмираємо. У нас і це є, від чого ми не пішли, це наша смерть. Ми ці звички самі, у ділі помилились. Треба не робити це діло, а ми спішимо його зробити, і це діло недоробили, він умер на віки віків. Ось що зробив чоловік, він у процесі свого життя це все на собі зробив. Його перше діло. Він ним оточив себе, його таке було діло, він його так почав, щоденно, та не раз, а три рази їв, одівався, а з дому не виходив.

      62. Це все наробив генерал, учений чоловік. Його діло – підлеглого примушувати. Підлеглого – це не мода наша, вона людьми робилась. Земля, вона вічно лежить, ніким вона не займалась. А тепер вона – нами такими, ми цю землю зайняли, оточили її технікою, хімію ввели. Самі зробились технічними людьми. Особливо учені люди, вони бояться природи, вони не люблять повітря, не люблять воду і землю. Вважають, це все для них є, для них це ворог. Ми не знаємо, який він є, і звідки він візьметься. Він тихо на тіло наше приходить, як ніколи, виразкою, грибком. Цьому всьому природному явищу не знайшли засобів, щоб чоловіку цим допомогти. Це такий ворог у природі, він умираючий. Він був, він є, він буде. Це є природа така, вона бачить на чоловікові неправду, котра примушує: сильний – безсилого, хитрий – нехитрого. Вона за це карає, його держить на черзі для того, щоб його чим-небудь покарати. Паршек не вчений чоловік – практик. Фізичного труда, син шахтаря отця. Йому природа своїм усім сказала: нехай він, як чоловік, цю користь сіє.

      63. Ми, всі люди, від матері рідної, зустрілись людьми бідного характеру. Хотіли похвалитись, що ми вміємо жити не фізично, а технічно, штучно робимо, хімія вводиться. Це все роблять люди, вони живого чоловіка зустріли, стали по-своєму виховувати, його стали примушувати так само, як ми примушуємо своїми силами технічними природу. Вона від нас терпить. Як ми учимось, нам тяжко дається. Ми, вся молодь, хочемо зайняти місце адміністративно. Люди в цьому прагнуть командувати, більшість люди людям підкоряються. Цього б не хотіли робити люди, їх умови примушують. Уже з перших днів свого народження люди людьми розпоряджались. Це їх така наука, вона всіх нас цьому ділу вчить. Ми, всі люди, ідемо по цій дорозі, стараємось попасти в ціль, котра треба буде всім. Тільки ми попадаємо на це місце, котре призначено особі. Він його зайняв, ним цікавиться, хоче вам сказати про щастя. Воно дається природою. Люди людей учать, люди в людей навчаються. А ми ж академіки великого знання. Знаємо багато, але одного ми не знаємо, а що буде завтра. Ми, всі люди, цього не знаємо.

      64. Ось чого ми з вами навчились – свого великого знання – це виховання самих людей. А Учитель учився в природі, вона виховувала його своїми природними силами, вона його учила любити людей, любити природу. Вони це все зробили. Вони Арктику відкрили, космос. Вся історія зроблена людьми, а чоловік цим не задовольнив себе. Його діло одне – жити в природі, робитись у природі технічним чоловіком за рахунок штучного, хімії введеної. Вони кидають землю, а шукають інше що-небудь. Треба на землі рай знайти і зробити для чоловіка рай. А ми відшукуємо в Арктиці за рахунок мішка. І в невагомості космос завойовується. Це не життя зроблено нами. Чоловік цим задовольнити не зміг. Що люди зробили? З  живого – мертве. Люди самі не знали, а що робити в природі, щоб жити. Не простуджуватись, не хворіти ми не вміємо і не хочемо. Це наше діло – водою окружати себе, повітрям, землею. Це нам дало все те, що ми маємо. Це мертвий капітал, він нам не дав нічого нового. Це діло старе, розвинуте не на життя, а на смерть нашу зроблену.

      65. А ми з цього всього зробили мертве, неживе поставили на нашу землю. Ми з вами живемо не на користь нашого здоровя, а на шкоду нашої смерті. Ми з вами в цьому вмираємо. А жити ми з вами не навчились за наше таке діло. Що ми з вами зробили? Це хороше і тепле. Ми так умираємо на віки віків. Нам нема, чим хвалитись. Техніка, штучне, хімія не спасають у житті. Це наука людей, вона на місці не стоїть, а рухається з місця в інше, сьогодні тут, а завтра там. Їй кінця не видно. А щоб жити було з-за цього. Це втягування в це діло, воно робиться нами один раз, а іншого разу вмирає. Це колесо, воно крутиться, воно без кінця крутиться . А треба таке місце для життя всього знайти і ним огородитися – ось є сила.

      Ми, учені люди, у цьому ділі, але щоб знати природу, з нею так говорити, щоб вона йому те говорила, істину свою. Вона жила, вона в заслугах живе, і буде жити, якщо ти в природі заслужиш. Вона така є матір. Я тебе такого народила. Такого виховала, не по-своєму треба жити, а по-людському? Ось що я тобі дала – чуже діло, а своє я не дала тобі? Тому чуже не виправдало.

      66. Я людей за це все не жалію, беру і караю, всіх умертвила, за це все умертвляю. Вони в цьому заробили, їх діло примусило одержати. Вони безсилі в цьому залишатись. У них й одяг такий на це все. Їх діло, що вони робили – це їх пряма помилка. Вона нас звичкою оточила. А раз вона введена природою, то це є природне, котре зроблене людьми. Вони чоловіка примушують шукати по природі те, що їм доводиться. По столу кулаком ударяти, а в голові розуму набиратись, так це вчені в природі роблять. Вони ночі не сплять, а все про це думають. Своєму сусідові не довіряються як   такому, його вважають у житті своєму не таким. Він так думає. Його близький сусід підглядає, хоче в нього що-небудь украсти. Це така мисль, вона народжена в кожного чоловіка. Де б ти не був, де б ти не жив зі своїм таким здоров’ям, тебе середовище держить у своїй національності. Це їх є таке расове місце, вони його так з любовю облюбували, це місце бережуть, тримаються за нього.

      67. Всі як один говорять: це місце наше улюблене, моє, тобто наше, нікому не дамо. Ми в ньому народились, у ньому помремо. Нікому в образу не дамо, а своє те, що робимо, це наше, бережемо як око. Це наше є добро, воно невмираюче. Мертве нерухоме – це фонд, у чому ми живемо, і хочемо так жити, а фактично ми вмираємо. Нас природа проганяє із землі, щоб ми їй не заважали. Тому ми зі своєю національністю за наше діло тримаємось, за все наше вмираємо.

      Ми своїх сусідів ненавидимо, вважаємо, вони чужі. У них є ватажок цар або король, і в нас теж є свій правитель. Він нами такими розпоряджається, що захоче, те і зробить. Це його така воля, ми його діти. А раз ми його діти, ми як отця захищаємо. Це наше таке діло те робити, що роблять усі, шкідливе. Нам природа за наш такий труд дає все необхідне, що нам треба. Це сировина, її добуваємо на землі й у землі, у воді й на воді. Хочемо не попадати в погане. Хочеться жити легко, хороше, а природа на путі того, щоб було погано. Вона чоловікові не довіряється, бере карає. Це його те, що в житті чоловікові заважає. 

      68. Чоловікові погано робиться тоді, коли він простуджується, хворіє. А коли він вмирає, це гірше не може бути в цьому. Якщо чоловік в будь-якому місці вмирає, йому нема слави. А Бог цього не велів, він і тепер цього не хоче, а йти від цього не можна – такий у людях є потік. Вони нічого не роблять, щоб не простуджуватись, не хворіти, їх таке незнання. Хто з людей захоче цього поганого, холодного? Це тільки один Бог. Він же є зернятко для цього діла, щоб людям жити, а вмирати не треба. Для цього місце знайдено. Чоловік знайшовся, він цим оточив себе: без всякої потреби бути в природі. Він дає нам усім наше таке життя. Я не вживаю хліб, не пю воду, обходжусь молочним. Здоровя моє таке, як треба в житті всіх. Ми, всі люди, робимо те, що не слід чоловіку робити. Це наше таке ось діло робити. Ми, всі люди, як устаємо з постелі, уже діло є.

      69. Воно введено предками, такими людьми, хто за це діло відповідає. Він все своє таке життя сам думає, сам він робить, йому кінця і краю не видно. Тільки сніг з дороги сходить, а колеса заскрипіли, все літо весь час двері відчиняються і зачиняються, а в ділі чоловік, він помирає.

      Його діло, він думає, він робить. А інше діло лежить попереду, він до нього не дійшов, упав, сили надломились, він умер на віки віків. Його не стало в житті. А ми учимось, а ми робимо, але самі від цього діла не відходимо, а прибігаємо ближче до смерті. Ось що ми знайшли, ми зробили. Нас це ось оточує. Ми з вами жити не навчились, а як ми з вами вмирали, так ми і вмираємо. А за ділом Паршека, ми вмирати ніколи не будемо, у нас є таке місце – це нашого всього світу Чувілкін бугор. Вічно лежить, ніким не зайнятий, і ніхто його не присвоїв. Це місце святе. Людського життя рай. Тут таких умов нема, як вони є в нашому селі в цьому житті, котре було 1979 років, промучило чоловіка. Йому цього діла мало, що він робив до цього діла. Він його недоробив, умер. Краще б він його не робив так, як у нього вийшло в цьому.

      70. Ми з вами живемо біля моря. А спитайте в нього: він у ньому купався? Він скаже: ні. Для чого воно було мені треба? А йшов у 12 балів, хвилі були. Я зайшов у нього – десь тиша появилась.

      Зробили ми таку ось зброю від лютого такого ворога, наша з вами є така продукція, ми її зробили для чоловіка, вона має колись піти в збут. Це діло рук чоловіка, вони це зробили, люди дійшли до самої ручки. Що може бути в цьому ділі гірше, як наша ця ось смерть? Ми менше живемо, а тяжко ми вмираємо. Так жити, як ми живемо, краще не народжуватись. Для чого нас таких отці, матері народили. Він новонароджений, не потребував те що ми йому подали. Це наше виховання таке робить. А в ділі він помилився і загинув на віки віків. Всі ми цей день в природу йдемо в бій завойовувати права в житті. Нам треба місце, за що доведеться жити. Це обране нами місце, ми його тягнемо на декілька років вперед. Ми його маємо отримати. Ми, всі люди, його неоднаково отримуємо. Неоднаково знання ми отримуємо, ми знаємо добре, ним ми задовольняємось, хочемо жити краще всіх.

      71. Це в нас така штука є в усіх одна. Ця система, вона проходить у людях така. Вони, це діти, зі своїм напором лізуть на рожен через це місце. На шляху своєму його розвиток обривається, робиться він психічно хворий, починає з дороги відходити. Таке діло робилось, воно робиться і буде робитись. Ніхто таких засобів не знайшов і не має права його як такого від цього діла звільнити, крім одного Бога. А він стоїть на боці ображеної особи, а ми, всі люди, цього часу заслуговуємо бути в природі. Вона за все наше, зроблене нами, не жаліє, бере своїми силами карає. Чоловік іде з життя. Бог за дітей, у Бога таке вчення допомагає в ділі, щоб дитя вчилось на це. Щоб він не був хворий, ось що нам треба. Умирати ранувато. Таке життя ми зробили, з ним живемо, ми вмираємо. Милі діти, дорослі і старші діти, всі ми в природі є діти, живемо ми один раз. Як воно і робиться в житті. Треба б дітям безвинно жити, а їм природа не дає умови такі, в котрих люди там є. Це мертвий капітал.

      72. Життя людей проходить між нами. Це починається змалку і до великого. Це ми з вами зробимо те, що людям треба. Учитель, він просить своєю просьбою, щоб ми як такі люди, якщо ми з вами учені, то ми повинні знати: чужа місцевість не повинна людей інших оточувати. Це не своє, а чуже, воно самовільно захоплено. Я прошу, щоб своє наявне прибрати все. Це все робиться нами нелегально. Ми держимо офіцерський чин, а солдат. Хоч адміністративна особа тепер в силі, але це все даремно.

      Зорін, 9 студія. 29 березня 1979 року. Я довго ждав, і досі жду від учених наших відповідь на мої дві статі, котрі математик і фізик Ігор Хващевський написав. Я вам у ваші руки опустив своє, щоб читали це все, розуміли, що робиться в нашому світі. Ми живемо в ньому, всі наші люди, для того, щоб жити в природі хороше і тепло. А нам  за наше все, зроблене нами в житті, природа не дає. Ми вмираємо, та ще своєю зробленою зброєю вбиваємо. За таке життя, котре нас оточило.

      73. Ми в природі власники індивідуального місця, нас зустріла біда  з горем. Це революція, отця не слухати, а мати природа цього не веліла, щоб ми це робили: руські – на китайців, а американці – на негрів. Всі люди піднялись на ноги своєї національності. За це могутнє місце дрижав. Вина вся вожака робити в людях шкідливе. Продавати, купувати природу навіть Бог не велів. А ми, капіталісти, віруючі в Бога, все робимо ради грошей, убиваємо чоловіка. А ми, комуністи, що робимо? Цяцьку на ринок. Для чого це все робиться нами? Ради грошей. Ми з вами за них умираємо, нас за них убивають. Хороше і тепле люди створюють. Ми не знаємо ворога, а він нас оточує. Наша з вами зброя, ми її робимо для чоловіка. Це наша є продукція, ми нею козиряємо і надіємось на неї, що вона нам таким допоможе. Ми не знаємо, що завтра буде в 1980 році, нашого Брежнєва не буде. Де дінеться? Не знаю. А так мені як такому малює природа. Вона мені говорить: війна всесвітня буде в 1983 році. Все це зроблять люди, вони своє визнають, а чуже гроблять. Це війна наша робиться нами, людьми. Ми з вами обрали Брежнєва, а щоб спитали, чи буде він живий, цього ми не знаємо.

      Розвалиться наша така система. Ні капіталісти, ні комуністи на своїх місцях не залишаться, умруть, як і не жили вони.

      74. А ви, Зорін, шукаєте вину на кому? Та вина, вона на вас, всю біду ми робимо. Горе приходить до нас, а допомогти нікому. Ми горді й неввічливі, не любимо природу, у нас нема ввічливості. Ми відходимо від природи. Приходить ніколи не бувалий день, а ми зі своїм розвитком, з ділом тут як тут, починаємо робити, а в ділі помилились, погоріли. Ми застудились, захворіли, нас природа покарала. Хто вводить ці війни? Природа: повітря, вода, земля. Ми з нею ідемо в бій. Вона нам все це зробила, без чого чоловіка не уб’єш. Вона допомагає цьому всьому. А ми що це таке є? Живе тіло, воно ж таке само, як і повітря, вода, земля, по якій повзають у самозахисту. Він ішов від цього всього, його такого зустріла стихія, оточила захворюванням, він хворіє. А всі люди жадають цього всього. Якби вони не боялись природи, вони не озброювались. Вони жити без усякого діла не зможуть. У них це діло є закон убити чоловіка, а без зброї чоловіка не уб’єш. Я для цього діла зробив зброю, нею я володію. Захочу – зроблю те, що буде в житті треба.

      75. Ми є люди даного характеру. Вчора зробили запас, цього часу приготування самі собі робимо. У рот саме не піде, його треба робити. Їжа вариться, вона робиться з природи. І то вона зроблена така, як ми її маємо. Це наші сили, ми їх протягом цього часу створили, ними хвалимось як такими. А воно є технічне, з живого зроблено, мертве. Це те, що ми зробили. У нас є для життя свій дім, є їжа, є одяг, що нас зберігає. Ми в цьому живемо один раз, інший – ми вмираємо. Для чого такому ми учимось і про це місце думаємо. Це ж місце не наше, а чуже. Ми його присвоюємо своїм, такого права ніхто нікому не давав. А ми всю свою молодість за це віддали, а прийшов такий час, його треба своїм здоровям зайняти, а його тяжко в природі робити, адміністративно над чоловіком іншим розпоряджатись, його як чоловіка примушувати. А він не згоджується, іде на все… навіть у тюрму сідає. Це неможлива робиться штука. Йому я зробив погане, він через мене терпить. Хто ж за цей учинок дасть хороше? Я посадив у тюрму чоловіка. За що? За чуже. Я йому зробив нехороше, і сам туди попав.         

      76. За твоє, зроблене тобою в природі, вона тобі не простить. Ти технічний чоловік, а вона природна, природа матір твоя. У неї повітря, вода, земля, струм, електрика, магніт – все живе. А ти ж убивця живого в мертве. Чим ти оточив себе? Чужим. На тобі й у тобі, і в чому ти живеш – все це не твоє, а природне. Для чого ти яму вирив? Тобі сировина треба, ти з цього зробив голку, шило, ніж, пилку, сокиру, молоток – все не твоє, а чуже. Це все не корисне, а шкідливе людському тілу. Через це все діло ми в ньому так гинемо, нас природа за це діло карає. Сили її невмолимі. Вона з нами тихо чинить, нам все це дає, а тіла наші забирає, їх держить у праху вічно. Це наша людська схильність. Ми боїмось смерті, вона нас тягне. Це те, що зробили, ми мертвого чоловіка зарили в землю. Це поводок смерті, вона нашого брата за це умертвляє, не дає йому життя. Він застудився, він захворів і вмер. Це все зробила їх прикраса, чуже зовсім діло. Особливо жінки, на них кільця, браслети, і всякого роду на нігтях краски – це неможлива така штука. Я їх видаляю геть.

      77. Це моє таке вчення. Я всіх людей прошу, щоб вони те робили, що їм пропонує Паршек. Наше, всіх людей, що прийшло в нашому житті, нас таких не задовольнило. Ми з вами трудівники, придбаваємо в тяжкому труді цю звичку. Ми збираємо гроші, а за них придбаваємо, що треба. Живе ріжемо і знищуємо, все це робиться нами, всіма людьми. Ми природу купуємо, ми природу продаємо, гірше циган, за що нас природа не любить. Ми бідні такі люди є, нам цього, що маємо, мало. Науку посилаємо, шукаємо в природі одне і друге. Лише б ми почали, а простору багато. Наше діло – готуй людей експедиції, треба Арктика, невичерпний запас. І також космос, колодязь глибокий. Нам треба техніка на це діло, і штучне з хімією необхідно треба. Природа, вона для цього діла ворота нам відчиняє. Що ми надумали, те вона нам дає. Ми потребуючі люди, у нас прогресує в природі на чоловіку велика потреба. Ми на це женемо всі уми, все людство хоче їх нагодувати. А люди неоднаково оточуються, в одних є це все, а в інших цього нема, вони хворі. А раз хворі, болісні люди.            

      78. Цей ось для дітей місяць, він примусив кожне дитя лізти на рожен. Учитися треба, усно знати, кожна мати не зацікавлена, щоб їх дитя було неграмотним. Вони все йому дають, хочуть, щоб їх дитя було вченим чоловіком, щоб він своїм розвитком молодь учив. А ми народжені для свого життя, ми для цього діла вчимось. Свій ум розвиваємо, шукаємо для себе таке місце, на котрому цей чоловік свою діяльність хоче людям залишити. Нехай люди його приклад, учення беруть і такими вченими робляться. Цей учений має в житті свій характер інтелігента, культурного чоловіка, ученого з дипломом, у людях заслуженого. Можна сказати, він технічний чоловік, штучним оточений, хімія введена як така. Йому вони допомагають це місце відшукати і за нього ухопитись, щоб жити на цьому місці тривало. А природа є природа. Вона нас усіх зустрічає зі своїм ділом. Хочеш, не хочеш, а робити буде треба. Діло будь-якої сторони примушує всякого чоловіка, йому треба робити. А в ділі всякому кожен герой помирає.   

      79. Чоловік хоче жити, а природа не дає – значить ми місце не знайшли своїм знанням, а вмерли на віки віків, як і всі люди вмерли. Паршек не такого потоку. Він практик, не теоретично завойовував це місце, а фізично 46 років по землі босими ногами проходив.

      Таке місце як Чувілкін бугор це радість одна для всього світу всіх людей, невмираюче це місце, рай людського життя. А ми від нього пішли, не хочемо його так любити, як полюбив без потреби Паршек. Тут на цьому місці не вбита і не захоплена вся система: повітря, вода і земля. Власності тут нема, є спільного характеру життя, невмираюче це діло. Нічого не робити, ні за що не відповідати, а жити в цьому всьому вічно. Це все наробила природа через Паршека, любов життя… але не смерть наша. Ось що нам за це все природа дала в цьому житті. Вона довго думала про це діло. Знайшовся чоловік, за це діло вчепився, став він робити те, що в житті треба. Бугор цей треба освоїти, життя треба ввести таке, котрого не було. А тепер ми це діло людьми оформили. Це життя всього нашого світу. Ми будемо вважати, це перший є початок. Ми від природи добємось, нас вона так ось пожаліє.

      80. Будемо в цьому заслужені. Діти, діти, куди ви йдете зі своїм ученням, у вас життя все в надії на щастя. Буде вам добре – ви будете жити добре, а коли до вас прийде горе, ви і від цього не підете. Для вас біда не виліковна. Ми, діти всі, старі люди, у своєму житті нічого не робили і не вміємо робити, щоб не простуджуватись и не хворіти. Любові ніякої до природи, від неї відходимо. Це ми не вояки. Це все робили діти і ми, старі люди, вона їх не приймає такими, як їм хочеться. Вони в майбутнє прагнуть; як це думається, так само і робиться. Воно їх до себе тягне, хочеться всякому і кожному чоловікові своє намічене звершити як таке. Він добився, отримав своє викладене місце. Його діло не пропало даром. Комусь диплом цей у житті, він отримав у таких людях місце, він залишився ним задоволений, що його це вчення вийшло датою. Він не знає про це діло, що це його примусили умови такі, цих людей цим оточили. Такий час, що йде, люди тягнуть так, як це робиться в житті.

      81. До указаного часу вони живуть, а потім вони вмирають, як і всі.

      Перше квітня. Цей день по історії всього життя. Чоловік, він учень цього письменника. Йому вірять, розуміють, слухають, ставлять питання, відповідають за ідеєю цього діла. Діти в захопленні, їм це буде треба. Чоловік не народжувався таким, йому допоміг процес життя його, він зробився письменником дитячим. Він їм не скаже, як треба в житті жити, щоб не простуджуватись і не хворіти. Це може сказати той чоловік, кому природа довірилась, він один заслужив це все діло. Він не робив те, що робив у цьому Паршек.

      Йому природа підказала це, навчила, доручила. Йому, як такому чоловікові, довелось природу любити так, як ніхто не пробував. Вічно живущого ворога, це природу, це повітря, це вода і земля, що в житті чоловікові наносить ущерб свого здоров’я. Вона народжує і зберігає в цьому ділі. За твоє хороше вона хорошим відповідає, вона ж мати наша. Її як таку доводиться просити з душею і серцем, щоб вона нас пожаліла, не стала нас ображати. Ми бідні в цьому люди, нужденні, нам це ось дай, ми нічого не знаємо.           

      82. Ми з вами не знаємо природу і не любимо її. Вона ж мати наша, вона нам не відмовляє ні в чому, будь-які запаси відкриває. Вона нас учить, з чого робити потрібний інструмент, яку треба зброю, щоб легко справитися з ворогом. А ворог наш є незнання наше. А ми для цього діла вчимося. Хвороба – це є природа, вона посадила цю виразку, вона сіла по заслугам. Ніхто так ось не обходиться, а тільки доводиться відповідати. Вона не голубить, а сильно нас таких карає, особливо наших діток. Їм байки – це не спокій.

      Їм треба зустрітись з бідністю великою, свідомим терпінням. Це треба дитину зустрічати в чистому повітрі, у воді пробудженням, не за рахунок шматка, не за рахунок ганчірки або якої-небудь мертвої стінки. Все живе повинно народитися живим від живого. Матір своє дитя може народжувати всюди. Роди робляться індивідуально, а треба народжувати спільного характеру. Треба мислями примусити таку матір, котра має так із своїм самцем закласти це зернятко для народження, і виходити дитя своє для життя і спасіння всього світу всіх людей.

      83. Він у нас таких народиться для життя на Чувілкіному бугрі зі своїми силами. Ми його будемо зустрічати природою: повітрям, водою. Ми його приймемо на адамову землю через руки всіх наших людей. Для життя всіх нас ми його повинні народити і виховати при всіх своїх таких умовах. Ми повинні його як дитя своє зберегти, своєю мудрістю він нас тоді, коли стане на ноги свої. Він буде нас усіх своїми мудрими словами вчити. Ми будемо вчитися в нього. Він нас не поведе по закону Мойсея, а поведе по Паршековому ідейному ділу. Треба його в природі випросити, дитя народиться для нас таких усіх. Ми будемо в нього вчитися, він буде учити всіх нас. Не по старому потоку ми будемо йти, а по новому, небувалому. Наш у цьому буде великий виграш. Ми, всі люди, його самі створимо, цього ось Бога, нас навчить своїм ученням Паршек. Ми не будемо творити так, жити так, як жили ми до цього святого діла. Візьмемось ми за нове таке діло, за життя своє безсмертне. Ми своє минуле залишимо позаду, візьмемось за це, за дитя. Ми його таким виходимо. Він у нас буде жити за рахунок природи. Його таким оточить повітря, вода і земля – три цих тіла, що нам у цьому допоможуть бути цьому чоловікові, як він не був.         

      84. А він обов’язково повинен бути такий. Люди лізуть на рожен, роками навчаються, знають теорію, а з практикою не згоджуються. Вони роблять те, що їм прийнято. Їм без такого прибутку жити неможливо. Природа – це їх для життя джерело. Не буде дня, що приходить – не буде ночі, бо це робить людям інше. А раз день прийшов на арену не таким, як він учора був, то час інший. Він росте и примушує чоловіка вперед думати, а що йому буде треба завтра зробити. У нього дні, вони його як такого пхають, щоб чоловік на це місце, йому призначене. Він на ньому повинен робити те, що йому доводилось у минулому році. Він добре знає, до нього він готується, у нього на цей час зроблена зброя. Він нею робить це діло, від котрого виходять потрібні плоди. Чоловікові треба буде  ніж, ложка, вона йому треба в один час. І треба чоловікові навчитися, з чого і чим робити, і яка на все треба кмітливість, вміння рук. Чоловік професіонал, він на все своє діло багато часу затратив. Предки вчать людей, люди навчаються в людей, що на сьогодні вони будуть робити. Їх природа примушує.   

      85. Вони зрілі, все знають. Люди, це є народжені, сонце, воно їм треба, як і ложка. А перш ніж її мати, необхідно треба сили і те, що робити. Хворіти не треба, а оздоровитись, на це засобів нема. Ми з вами звикли не знати, а раз ми не знаємо, уже наша є, та ще яка, це хвороба. А мене як такого вона в себе держала, дуже було погано. А природа цьому ділу підказала. Ти, вона говорить, сам себе так мучиш. Адже у тебе є в організмі твоя сила. Вона повинна перемогти найлютішого ворога, він усіх так непокоїть своїми діями. У нього нема того, щоб різати або колоти, із якого це ось незнання. Природа – це те, чого ми з вами не знаємо, і не зможемо ми його так. Це місце, котре лежить у наших серцях. Ми його знаємо через нашого дорогого Учителя. Йому його отець у своєму житті шахтарському, він йому призначив Чувілкін бугор. Він за спадщиною дістався. Я його, таке місце, повинен звершити не для самого себе, а для всього цього світу всіх наших людей, хто захоче бути на ньому так з любовю, з ділом. Тут ложки нема, кусків нема для нас, таких жерців, як ми є.

      86. Нас оточує істина… Вона нас оточила цим, це рай людського життя. Щоб їсти, цього нема. З нами дитя… Спитайте у неї, для чого вона сьогодні не їсть? Ось нам є причина. Ми нікому своїм учинком не завадимо. Віриш цьому всьому – іди поклоняйся цим умовам. Вас веде до життя, а не до смерті. Ми прийшли сюди не ховатись, а ми цілуємо його за силу ту, котра нам дає наше здоровя. Він з нас цим недуг видаляє. А той, хто поцілував і відійшов, він Юда життя продавець. Цілував – хотів бути здоровим.

      Із сміття чисте сіно вибирав, а учений щось по-своєму сказав. Я йому як такому навів приклад математичного знання. У Карла Маркса теорія була, підняли цією злобою весь світ, всю природу примусили воювати. Це місце, ці всі умови виявились неясні, ми так цьому повірили, що це є правда. Вона взялась через вчення його. Свого нема у нас ні в кого, крім цього всього чужого. А ми в ньому так живемо, це все не наше, а ми його як таке тягнемо.             

      87. Люди до цього ось часу осудили, дали своє імя священик, нібито відмовився в людях трудитись. Це була введена зовсім неправда, і досі його по суті ніхто не знає, що він за такий чоловік. Він же не носить свою форму, не їсть багато, води не п’є, і не пише нісенітницю, пише свою правду. Вона робиться на ньому. Для людей наших вводиться життя легке, таке, котре треба мати. Ось що робить Паршек у своєму житті. Він місце знайшов безсмертне, є для цього діло без усякої потреби чоловіка. Він не технічного порядку, не штучне робить, а хімію за поміч зовсім не визнає. Просить природу, як матір свою. Вона його так ось любить за його все те, що він робить. Він життю допомагає. Тяжке скасовує, а легке народжує, це нове. Мертве з життя геть проганяє, а живе в люди вводить.

      Не побоявся таких гострих колючок, вони природні, вони живі зустріли, хотіли істиною окружити. Кров по тілу пройшла, а вода все змила. Це в лігвищу була чиста правда. Свині цей барліг зробили, у нього доводилось так ось лягати і все зжити.

      88. А потім, виходячи з міста, я став думати про своє зроблене разом із цим другом. Ми від закону були покарані арештом за свої пустощі. Нас конвой від волості до волості десяцький гнав закованих. Це було за царя-батюшки. Ми не боялись. А тепер я йому як другу скажу, він же вчений, повинен з моєю практикою згодитись. Це історія моя дана мені природою для того, щоб виховати природним порядком всякого чоловіка, щоб він не боявся так природи і не відходив від неї. Для цього діла я навчився, як треба в природі перемагати в житті всякого ворога. Це найголовніше в людях. Ми, я йому скажу, для цього діла з тобою добились. Пам’ятаєш наші витівки, а ми їх з тобою робили, це нехороша наша з тобою сторона. Скажи спасибі моїм силам, з котрими ти залишився живий. Ми з тобою все робили для життя свого, нас огороджувала природа. Ми повинні зробити за ідеєю. Все це дорога, по котрій іду я, нею жоден чоловік не ходив, і не піде зі своїми силами. Я їх знайшов, оточив себе, не одному мені вони будуть треба, а всім людям.

      89. Ці засоби, ці сили, їх природа мені дала в дусі Бога. Я його через своє діло, зроблене мною. Я треба всім живущим на білому світі. Вони хочуть іти по дорозі, по котрій їх не турбує здоровя. Всі люди, нічого не роблять, щоб від природи цього не отримувати. Ми в ній робимо все для того, щоб захворіти, ми простуджуємось у цьому ділі. Нас губить наше таке діло, ми в ньому помираємо. А раз умирали, що може бути в цьому гірше? А ми всі цього не хочемо отримати, а отримуємо – нам гріш ціна в своєму житті. Паршек це знайшов, він їх не жаліє віддати нам. Ці ось засоби – це не його особисті сили. Він їх на нас не витрачає. (Він хоче), щоб ці сили в нього були для того, щоб роздавати всім людям заслуженим. Тим, котрі обрані природою через їх одну любов, котрі прийшли до природи, упали на коліна, їй до самої землі поклонились і попросили як матір рідну, щоб вона його чи її назавжди за помилку простила, і не стала їх своїми силами карати. Вони в цьому від неї одержали сили.     

      90. Не ображеними бути, а заслуженими, ніким ніколи не покараними. Ось що Паршек у житті людям приніс – життя вічного характеру. Цьому чоловікові таке обрано місце природне живе (там нема, щоб мертве було), де є повітря, де є вода і земля, невмираюча істота. Чувілкін бугор, він нам, усім людям, духом оточив себе, істиною зберігся, такими ділами, такої правоти. Це місце знайдено, тепер зернятком у людях сіється. Я кинув одяг свідомо, нехай люди подумають, а я вже так роблю. Мій друг дитинства, діло ділом, а тепер треба все це зроблене забути, а взятися за це все, що я знайшов. Це нове, характерне, небувале. Нова техніка твоя не треба зовсім, штучне теж не треба, хімія не вводиться. Всьому діло – я, мої руки, мій розум дорогий. Вся історія служить людям на користь. Ось що ждуть у природі люди наші, їм треба життя, але не смерть. Це можна кому про це сказати. У Паршека спитала природа. Чому це так робиться в людях, це діло вони роблять у своєму розвиту? Їх безсилля примусило в житті робити.          

      91. Вони коли не робили ніякого діла в своєму житті, вони жили вічно. Їх природа нічим не турбувала, їх ум не мислив про свою нужду, потребу, ніякої помилки не було в житті, смерть як така не появлялась. Люди тоді жили вічно, вони без всякого діла не вмирали. А коли вони стали їсти, одягатись, у домі жити, їх за це діло природа стала непокоїти. Люди стали застуджуватись, стали хворіти. А засобів на це все природа не давала, чоловіка такого не було, щоб любов у цьому проявити. Всі люди боялись і бояться її тепер, як лютого ворога. Ми ждемо день, готуємось, навіть до нього колемо тварину. Думаємо жити, а ми ж не знаємо, чи будемо жити. Ми можемо вмерти, і досі ми не знаємо, що робимо. За це все, що ми робимо, нас природа поставила на ноги. Ми, всі люди живі, стоїмо ждемо завтрашнього дня, він до нас без горя не приходить, біда народжується в процесі. Ніхто не дає такого права, щоб таким людям допомагати. Вони – люди технічні, у них штучне, а хімія вводиться. Паршек це все в своїй ідеї не визнає. 

      92. Він природний чоловік. Його місце – 46 років проходив та продумав, опинився на Чувілкіному бугрі. Йому треба вмерти тисячу раз, а він буде справляти 46 річчя в 1979 році 25 квітня. Це його бугор – райське місце всього людського життя, всього світу це безсмертя. Ось де чоловікові це є слава – жити на цьому бугрі вічно, ура!

      Чому журналісти моє таке живе тіло, ніжне тіло, своїм технічним покроєм непокоїли? Їх була в цьому ділі сила, мою душу держати в умовах вони пробували, і до того вони думали, що це все в житті не вийде. Кого вони своїм умінням непокоїли. Якби вони знали, хто він такий, вони б йому кланялись, просили таку штуку, як Учитель. Він нас таких усіх просить, благає, говорить нам, таким мученикам тяжкого такого труда, в якому ми з вами свої тіла губимо. А щоб від цього всього нам відійти, ми жити не зможемо. А як же себе примусив Учитель.

Моя Перемога

По всьому цьому ділу, я самородок, джерело мого такого життя. Я труджусь на благо всього народу всього світу всієї землі. Я учусь у природи, хвалюсь перед світом. Істинно хочу сказати про самозбереження своєї клітини. Моє серце молоде, здорове загартоване – 25 літ чоловіка. Мій вихід у цьому. Я не боюсь ворога ніякого, навіть не боюсь своєї смерті. Якби цього не було в моєму житті, я вже давно вмер. Я чоловік усієї землі, дихаю сильно. А різко говорю не про якесь чудо, а про природу, про фізичне, про практичне явище. Найголовніше в житті – чисте повітря, вдих, видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого чоловіка, цілую його, знаю добре серце і душу його, хочу йому допомогти, через свої руки струмом убиваю біль. Це не слова нам говорять – робиться все ділом. Рука пише Владика, це не забути, дуже справедливо. Яка є правда, ніколи про це не забути. Мене треба буде просити – будеш ти здоровий. Кому це буде не треба, юнаку молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Ми повинні природу любити, берегти, як матір свою, це чиста правда. Роль не відіграє хвороба проти чоловіка, а відіграє роль чоловік проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, в тюрму не сідати, а в лікарню не лягати. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава, дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові голівку поклони, скажи ввічливо, мовляв, здрастуйте. Милі мої люди, ви гляньте на сонечко: побачите свою правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу і Бог землі.

      94. Тепер треба народити живого чоловіка без усякої потреби. Для цього місце, щоб там була така атмосфера, жива, енергійна; всьому діло – це Чувілкін бугор. Я хотів чоловіка там народити, а мені люди не дозволили, а указали мені як такому залишитись. Це діло моєї ідеї, котра стала жити. Вона оточила себе, стала там себе оточувати тим, що маємо. Це атмосфера, котру треба оточити. Це повітря, це вода і земля, незаймана ніким ніколи. Тут на цьому місце безсмертне життя.         

      95. Він теж працював, а ви йому зняли волосся, постригли і скоротили. Що доводилось робити? У море йти. От треба сказати спасибі природі, всім людям за їх таку скромність. Вона людей вибрала, примусила любити мій такий учинок. Мене оточили такі  ось люди. Моя ідея, вона всім довела: моє краще і легше, ніж це робилось усіма. Так Борис Олександрович сказав: «Всі гарно роблять, але кращого від Учителя нема». Це голос був однієї правди. Любов до природи – це є все, хто на це діло наважиться. Він або вона жили добре, а потім їм підносять погане. Кому ця картина буде треба?  Це теж не є картина: хороше і хороше. А поганого в природі більше. Ми знаємо думку, чим доводиться знати. Якби ми знали це діло, то ми точно сказали. Ми не знаємо, а тепер нам природа точно скаже, вона нам говорить. Вона це місце, воно належить (мені) за спадщиною мого рідного отця. Я там повинен зародитися своїм таким життям. Моє таке це місце – це є природа.    

      96. Вона має мене зберегти. Вона мене такого ось зберігала, вона і збереже. Цього, що робиться, не буде. Буде життя одне з усіх. Ми з вами цю зброю зруйнуємо. Це, що стоїть на фундаменті, воно відійде, його не стане.

      Ми є люди, Господу віримо, як Богу. Він Сам до нас на землю прийшов, щоб смерть вигнати з наших рядів. А життя ми вводимо в славу. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть в один голос. Це є наше райське місце. Чоловікові буде слава безсмертна.  

Ми є люди, Господу віримо, як Богу.

Він Сам прийшов на землю.

Смерть як таку вижене.

А життя введе у славу.

Люди візьмуться на цьому бугрі,

Вони гучно скажуть свої слова.

Це є райське місце,

Чоловіку буде слава безсмертна.

      Народитися цьому чоловікові, котрий став на ноги. Він став ходити та думати, він надумав одну славу в усьому світі, це небувале таке життя. Воно було, воно є, і буде воно таке як ніколи живе.       

      97. Це дорога, по котрій я йду. Вона мене веде прямо до мети.

      Учора, це 14 квітня 1979 року, я як Учитель отримав від Ігоря Хващевського. Найголовніше це те, що робиться в ученому світі, у людях. Вони там створили раду по вивченню чоловіка в його такому житті. Вони чоловіка ведуть (не) до порятунку від горя й біди, а вони чоловікові заважають. Люди через цю стихію йдуть з життя, від цього горя ніхто з усіх у природі не врятувався. По цьому по всьому ділу природа не помилилась Хвощевського підіслати для того, щоб Учителеві в його ідеї допомогти. Вона треба з усім ділом, зі своєю любовю вона всіх наших земних людей поставить на ноги і примусить все робити, щоб наші люди так тяжко не жили. Їм доводиться вмирати. Місце знайшли, оточили чоловіка, він місце своє зайняв, він ним для життя користується, туди приїжджає з людьми. Це діло, котре робиться, це особисте здоров’я, воно треба всім нам, і простим людям краще. Але треба визнати мою таку ідею, вона не заважає нікому, а своє ставить на землю.   

      98. Вона є життєве невмираюче, це буде користь усім земним людям. Ми доведемо своїм ділом на Чувілкіному бугрі, він нам цю славу на людях покаже, хворіти люди не будуть, а будуть здорові всі від цього одного прийому. Ось що ми з вами на цьому бугрі знайшли, оточили себе цим добром, воно для всіх здоровя, його одержали через одного мене. Це сила є моя, вона береться в цих людях, їм як таким доводиться. Природа на землю живе тіло для вічного життя. А люди, ті котрі це все обдумали, це все діло, що появилось, не визнали, а взялись за технічну сторону, чому я цьому ділу не проти. Самі люди цього захотіли, щоб така система розвивалась у природі. У ділі помилились люди, пішли не по тій дорозі, по котрій треба йти. Вони відшукали техніку, зробили штучне, а хімію ввели як таку. А щоб вони залишились и стали задоволені тим, чим треба бути. Ми пішли від цього основного діла.

      99. Стали робити те, від чого нам стало шкідливо. А коли ми стали тяжко оточувати себе, то ми хворіти стали. Наша велика помилка. Треба б це робити без всякого діла, а ми не захотіли, пішли зовсім непотрібним шляхом. Той, котрий треба буде, не робили. А раз не робили, то в нас не вийшло. Ми запаслись тим, що не треба. У нас на арені вийшло погане в житті й холодне, що і завадило. Це діло хороше і тепле відійшло, люди зі своїм багатством не зуміли самі себе виправдати. Вони в цьому технічному ділі завжди в природі гинули. У цьому ділі не знайшовся ніхто, щоб їм допоміг. І не знайшовся такий чоловік, щоб він за це взявся і вирішив наперед це питання в житті. Це було б найкраще в нашому житті, нам треба такий чоловік, найголовніше. А місце йому треба, воно вже знайдено, тепер його треба звершити, це задумане так звершити. Тут нема такого, щоб від цього всього вмерти. Вантажу ніякого, одне є своє свідоме терпіння.

      100. Буде від цього погано, кругом є продукт. Ми з вами, з такими людьми, привчились зі своїм багатством із цим світом прощатись. Наше діло одне – цьому вірити. І в природі так фізично робимо то, що треба. Для цього діла спішимо раніше встати, швидше зробити, що в житті буде треба. Прийшов час – треба сідати їсти. Берись за ложку, одну за одною сьорбай. Це ж діло твого тіла робити, ми так все робимо. Тільки що кинув – інше знайшов. Так навчили, весь день весь час у ділі проходить життя. А ніч настає – сон великого характеру. Так ми робимо, і будемо ми так робити до самої смерті, що приходить. Хто це робив? Самі ці ось люди. Вони зустрічають, вони проводжають, їх діло ждати треба, вони його тягнули до себе. Це якби не ця ось наша така звичка, котру ми так створюємо. Ми утомляємось, а робимо. Не будемо це робити – годувати не будуть. Такий у житті є людський розвиток. Сонечко будило, є життя, а коли настає ніч, це сонне явище.      

      101. Ми його ждемо, сонечка життя. Коли воно до нас приходить на наше місце, ми стараємось при ньому робити, робимо все. А раз ми робимо все, то в нас виходить живий такий ось факт. Треба буде робити, таке життя проходить між нами в природі. Це життя наше відбувається в нас під час цього сонця, що приходить. Ми, всі люди, його так уві сні ждемо, зробили, воно так, як було в житті. Воно дало знать, як воно робилося природою, вона нам дає все необхідне. Нам треба в житті ложка, без котрої жити не можна ніяк, вона нашому чоловіку дає все в його тілі, вона створює це все. У неї є все необхідне, що треба в житті. Найголовніше для чоловіка, він у житті своєму потребує того, що треба для повзання – землю, місце. А повітря, воно необхідне для дихання. Вода не для того, щоб її пожирати; вона треба чоловікові для пробудження. Воно так робиться все на користь усіх цих людей, вони потребуючі, їм дай. Вона його в цьому держить, йому треба необхідно повітря, воно зберігає його глибоким диханням. Для чоловіка необхідно треба надра.

      102. Це повітря, вода і земля. Чоловік у цьому живе. А те технічне, зроблене штучно, введена хімія, воно непридатне для життя. Його природа як мертвий капітал жене з колії. Воно непридатне для природного життя. Це так, як перший початок, щоб від цього захворіти, а потім умерти. Це не життя наше, а наша смерть. Ось що ми з вами зробили, це неможлива штука, вона така, це вічно розвинута смерть. Це наша грошова звичка, вона робилася нами всіма так, вона хороше робилась, а погано закінчилась. Це таке нелегально введене життя, воно нами таке робилось, воно нами так робиться і буде робитись. Ми такі є люди, надіємось на щастя. Знаємо добре, що хороше недовго живе, а в цьому всьому один раз живе і користується правами, а потім сходить з колії. Це не незалежна одиниця, ми в цьому ділі вмираємо, нам життя як такого нема. Ми в цьому ділі не люди є: один час живемо, а в інший час ідемо з життя. Це не наше таке діло, котре робиться нами всіма.               

      103. Які ми є люди такі ось у житті. Нам за всім законом треба жити, а ми вмираємо, уже нашого закону нема. Ми в цьому бідні люди, у нас мисль така. Треба жити, а ми вмираємо. А багатими не хочемо бути. Від усіх нижче і ввічливіше завжди бути – ось що нам таким треба. Говорить нам усім Паршек. Я те роблю в житті, що буде треба. Мене за це береже сама природа, вона ж моя мати, я її прошу, я її люблю. Я – як вона, невмираюча, вічно жива. Це все таке діло зробив у природі, щоб люди це все робили. Це буде треба нам усім, таким людям, котрі хочуть жити. Ми, всі люди, це хочемо одержати, але природа нам таким не дає. Ми в цьому ділі не заслужили. Нас природа за нашу помилку, за наше все, зроблене нами нехороше діло, вона карає. Ми в цьому всьому вмираємо, наше нещастя в цьому. Ми природі не пахучі, вона своїм духом жене із землі. У неї дух живого характеру, дуже багато поганого вона не любить, а хорошому дає процвітати. Ми для неї є смердючі люди.  

     104. А вонюче з пахучим не мода, воно в цьому довго не живе. А Паршек, він – пахуче, вонючого не гидує, з любовю приймає. Ми пішли по тій дорозі, по котрій ходимо весь час. Старалися тягнути свої умови, цей час один відходив, інший на місце приходив. Ми його ждали як такого, він так довго до нас ішов, і все ж він до нас прийшов. А ми до нього як такого готувались. У нас реманент для цього був ясний, щоб ним доводилось легко зробити. Природа від нас цього давно ждала, вона цього не хотіла, щоб люди в ній так робили. Вона була проти цього діла. Вона говорить: чого ви до мене зі своїм здоровям лізете? Я без цього діла сама можу обходитись. Я ж сама спокійна, всякою травою обростаю. Якщо я вами не тривожусь, яка я без вас кріпка. На мені всяка трава росте, і також квіти дихають ароматом. А що робите ви, вона говорить? Я від вашого дуже терплю й знесилююсь. У мене сили такі є, земельне безсилля один час хороший дає людям врожай.     

      105. Ми такі є люди, нам дай, ми більше нічого такого не знаємо, наше діло одне. Нам за одних таких умовах жити неможливо, наше діло таке прибуткове. Ми такі є люди, весь рік весь час у природі думаємо, робимо, готуємось. Наше діло одне – щось технічне треба буде зробити. Землю повертати, зробити вологою для того, щоб у неї зернятко посадити, щоб воно підхопилось і за землю ухопилось. А свій ріст вверх пожене, як робилось, робиться завжди. Ми цей ріст сходів своїми очима оточуємо. Це є одне, а наше бажання є інше, щоб ці сходи не рідко, а густо піднімались, а потім колос утворювався й наливався зерном, а після цього починав спіти. Люди це діло бачили, їх ця пора примусила реманент робити. Для цього сучасна механізаторська робота, вона зробила у себе для збирання цього зрілого хліба. Комбайн косить на рядки, сонце сушить, а головний комбайн молотить, чисте зерно дає в машину конвеєр. Це зерно з елеватора надходить у мукомельний завод, а муку привезуть у пекарний завод, там люди зроблять печений хліб, він надходить на прилавок, його почнуть різати на грами, за що гроші візьмуть.

      106. Зробиться із цього всього економіка. Люди в цьому будуть жити, пихтітимуть, і скажуть природі своє «спасибі». А це все робилось природою ділом людських рук і техніки, уміння цього всього добитись.

      Ми від цього всього відмовимось і будемо свідомо терпіти, щоб від природи добитися чоловікові бути без всяких потреб. Це наш буде перший початок всього нашого життя для всіх людей всього світу. Це буде робитися на Чувілкіному бугрі  самим Паршеком. Він перед людьми виступить і різко скаже всім. Ми доб’ємось від природи, вона нас своїми силами пожаліє, не буде таких карати, дасть вона свої такі ось сили, не будемо простуджуватись і не будемо хворіти. Ось чим ми з вами оточимо себе. І те ми в житті отримаємо одне безсмертя, і будемо ми жити вічно. Щоб так прожити, як нас учить сам Паршек, він нас веде, як у рай земних людей. Це буде всім нам наша така слава. 

      107. Цей бугор призначений мені отцем рідним, як таке природне місце, котре по дорозі йому довелось розуміти, цю живу славу, котра давала енергію. Вона створювалась силою. Я її знайшов з перших кроків свого життя. Мені дала сили Аюта своєю водою. Люди міста Шахти, вони йому, як Господу Богу, не дали напитись. Він шукав не мертве, але живе. Старався розуміти по всьому цьому проходу життєве невмираюче таке місце. Воно лежало на землі Переяновки, її й досі ніхто не чіпав. Ніхто її таку не зміг примусити, щоб вона кимсь оралась, сіялась. Вона лежить вічно в одному напрямку.  

      108. Вона служить військовими діями. А в ній як у землі лежить єство, котре енергійно на чоловіка нападає і йому дає свою силу, струм, магніт, електрику – це все є в чоловіка живого. А Паршек цим оточив себе, йому треба його здоровя. Він ним так освітився, не в одній балці Аюта водою освітився, а на землі Переяновки. Це все таке діло в житті, він тут набирався всіляких штук. Природа йому за це в цьому проході не давала погану таку сторону. Вона його такого готувала поборотися з ворогом, йому дати нищівний опір.  

      109. Ворог не був у землі, він не був у воді, і його не було в повітрі. Він оточувався вічно в житті, зробленому людьми – це їх житлове місце облюбоване. У них власністю огороджене своїм іменем, поставлений дім, до нього всякого роду закутки, де тварина міститься, що чоловікові в його житті допомагає. Він без цього сил не має. Він у цьому всьому сам себе закопує в землю.

      А це місце Правальське ще не займане ніким, земля, вона вічно жива енергійна. Вона дана Паршекові не власницькою ідеєю, а всього світу всіх земних людей. Вони таке місце мають. Всюди його треба знати як таке – це одне, і йому треба вірити, що воно є в природі живе енергійне невмираюче. На нього можна буде виходити, і на ньому треба придивлятися. Ти повинен у цьому бачити когось. Я бачив маленьку скручену змію. Але куди вона ділась, щезла миттєво? Так і ворог, це хвороба чоловіка, щезає. Люди цього ніколи ніде не бачили і не чули, а тепер самі вони бачили на білому світі: якийсь є Бог чоловік, він такий, як і всі люди. Він не таким себе показує, і те він не робить, що робимо ми, шкідливо створюємо. А він корисне творить, тому він Бог у цьому всьому. Він ворога виганяє в природі на чоловікові своїм ділом. Це він заслужив від природи, від умов всього людського життя.    

      110. Його це є діло всього життя, то він в житті весь час робив, він робив для того, щоб жити рік. Вони для цього трудяться рік, а чи будуть жити в цьому, цього ніхто не знає.

      Люди Господу вірять як Богу, вони славу йому проспівають, і на цьому Чувілкіному місці життя і силу йому дадуть. І в цьому 20 віці він сам на землю прийшов, життя вводить у славу, а смерть виганяє з наших рядів. Люди побачать, повірять і скажуть: сам Господь на землю прийшов. Славити будуть його нескінченно в житті вчинок живий. Яке це є моє таке щастя попасти на цю ось високу гору, котра ніким не пробувалась і не робилась. Це місце Бога, він його не присвоював і не хотів. Щоб це його таке було місце, він не робив. Він був спільного характеру. Це повітря, це вода, це земля – три найголовніших у житті тіла. Вони нам усім таке дали, ми це ось отримали наше таке в житті діло, без чого життя нема.

      А ми завжди про це діло так думаємо, а коли обдумаємо, треба обов’язково робити, без чого нема життя. А коли робиться, після чого в людях живий факт. Ми бачимо те, що треба. Що руками робив? Може, тварину різав, кров, та ще яка.    

      111. Ми живемо в природі один раз, у другий раз ми вмираємо на віки віків. Це наші в цьому заслуги, це нас природа за наше нехороше щось так покарала. Вона взяла свої сили наявні відібрала в цього чоловіка, він здався. Він далі жити так, як йому хотілось, не зміг. Горе оточило його, біда зустріла, а він тепер плаче. Щоб йому, такому ділку, можливість була на це, ми досі таких засобів не знайшли. І ніяк природа, щоб ці люди оточили себе добром. На це діло не знайшлось такого чоловіка, щоб він у цьому горі чи біді поміг. Природа, вона така є мати, вона має милість таку, сам чоловік не зможе від цього піти. Чоловік, може, зустрівся для цього діла випадково, вони полюбились. Наче якийсь закон, треба жити, треба по їх ділу плодитись. А самі діти, їх треба охороняти, як зелений часник. А самі похіттю вони оточили себе, самець накрив самку. А це діло подібне курці, вона прийняла півня, він посадив це зернятко, проклав дорогу. Вона форму в житті прийняла, як таке діло в цьому.

      112. Вони це зробили вперше, це їх є в природі таке життєві умови. Вони прийшли на арену в журналі «Техніка молоді», №4. Стаття «Не бійся холоду». Це в розпал морозів під Москвою Паршек себе там таким у житті між житловими домами показав по білому снігу. Там, де діти на санчатах, їх батьки катали.

      Мені зрівнялось уже 81 рік. Не дитячого я віку, хто провів свої молоді роки. Я був у цей час зелений часник, мене не брала ніяка така особливість. Я тобі боявся такої лютої природи, особливо землі, від неї ховався в чобіт. Повітря не любив, ганчірку яку-небудь від холоду, я її надівав. А щоб холодною водою надворі скупатись, це було неможливо, умер одразу. А як же тепер моє таке ось тіло упевненого характеру? Мені холодно, а я залишаюсь, як у ванні. Я вірю природі: повітрю, воді, землі. Вірю струму, магніту й електриці. Не технічному, штучному з хімією, а природній стороні; живому тілу, але не мертвому капіталу. Те, що ми зробили з природи, це не порятунок у житті є, це не самозбереження є в природі.        

      113. Це є істина одна з усіх. Московська атмосфера не південна сторона, а північна широта, не домашні умови матері як такої, там її нема. Суворі умови, кругом і всюди сніг, холодна сторона. Всі люди ходять у валянцях. А я що гірший як усі? Я природу люблю як ніколи, з нею нарівні живу. Це мої милі, мої невмираючі в любові друзі. Я їх в один час прошу, щоб вони сили дали терпіти без усякої їжі. Вона мені як така говорить, що я повинен їсти у зв’язку з цим молочне, фрукти, а все решту, навіть води не пю, ніякі соки. А сніг – це моє добро є живе природне невмираюче. Що ж тепер у цьому ділі доведеться вмирати, якщо моє таке тіло прозвучало по всьому молодіжному світу? Всі люди, вони про цього чоловіка узнали, з ним разом на одній землі живуть. Вони зустрічаються, навчаються, роблять, щоб не хворіти, не лізти на рожен. Яка буде їм слава за їх такий учинок! Він введений людям Паршеком. Он низько головою поклонився  і ввічливо сказав дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові своє слово здрастуйте. Милі мої люди, загартуйте свої серця, а потім гляньте на сонце: побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.    

      114. А коли ми цим оточимо себе і станемо це ось робити, у нас живий факт вийде. А ми самі в цьому, люди, робимо шкідливе і погане. Ми всі є як люди, примушуємо курочку несучку, щоб вона нам яєчко знесла. А ми є люди, одне яєчко не зможемо зробити. Ми тільки цього потребуємо, хочемо, щоб природа нам давала по можливості. Вона не жаліла своє віддати, якщо це буде треба людям, вона не жаліє все.

      От у житті появилась новина несподівана така стратега. Вона почалась у природі Паршеком. Він народився в природі, вона його такого в житті  в людях народила. Це так треба, ніхто цього не робив, і нікому такого права не давалось у людях. Вони в себе зустріли чоловіка, він став робити діло корисної сторони. Він став помагати ображеному, хворому в його житті. Чоловіка зустріла по дорозі стихія, вона горем огороджена, а бідою оточена. Ніхто такому чоловікові не поміг, він у цьому ділі виявився бідним, нужденним. Чоловік йому як такому став помагати. Це нам усім треба здоровя, а Паршек це діло зустрів. Це його така ідея, вона в людях стала новим характером життя. Я цього ніколи не думав і не гадав, я як чоловік один з усіх.

      115. Ми це все зроблене бачили, чули, хотіли мати. А щоб зберегти це діло за собою, ми не це діло зробити, взяли своєму близькому по життю своїм завадили. Це був він, є, і буде з такими ділами, з такою ідеєю. Вона опинилась на Чувілкіному бугрі. Це є земних людей рай, він знайшовся в природі Паршеком.  

      Ми в ділі народжуємо чоловіка. Із самого початкового, першого в житті він нами народжений у ділі, він нами примушений робити. Його зустріла їжа, його зустрів одяг, йому представили дім, чим цей чоловік як своїм добром став користуватись, цим ділом. Йому як такому стали це діло робити, а з цього діла вийшов живий факт. Ми, люди, стали одягатись до самого тепла, наїдатися досита, а в домі жити з усіма вигодами. Чоловік ріс і піднімався на свої ноги, кріпнув у цьому ділі. А ми його робити почали з нічого, а зробили щось, у нас вийшов живий факт. Він наївся, він одягнувся, і в дім зайшов. Пожив та повеселився, а потім захворів, здався, умер на віки віків. Це ми з вами на людях розвили як таке діло. Воно нами робилось і буде робитись до одного діла.

      116. Воно не встигло зробитись, ми ухопились за інше діло, за таке ж саме, як воно було до цього діла. А тепер прийшло таке діло в житті, воно не було. Ідея народилась на чоловікові без всякої потреби. Ми йому як такому місце знайшли, цьому ділу день указали, йому як святу хотіли поклонитись за його доброту. 25 квітня 1979 року на це свято приїхали люди з усіх кінців, країв нашого Союзу прославити в цьому Паршека. Він ці засоби знайшов, ними огородився, поміг ображеному, хворому вибратися з його хвороби, не одному, а багатьом. Люди на цей заклик зібралися з душею і серцем, щоб відзначити це діло. А охоронець Ворошиловграду своїх районів із зброєю в руках, вони разом з генералом Ковшаром  хутір Кондрючий оточили. Вони всю ніч берегли Паршека, що спав, щоб він нікуди не дівся. А він зі своєю ідеєю не збирався нікому заважати, а тільки помагати всім людям всього світу, щоб вони не простуджувались і не хворіли. Я зі своїм умом не збирався, щоб люди з людьми за рахунок зла і ненависті воювали. Моя така ідея: іншому такому, як я, треба побажати те, чого самому буде не треба. У них не треба місце облюбоване для самого себе, на нього ніхто не має такого права накинутися, це чуже. А своє нікому не дається.    

      117. Сусід своє має, а другий своє має. Спитайте, будь ласка, якої вони думки про себе і другого. Вони небайдужі за своє наявне, у кого що є, якщо у тебе що-небудь прибавилось, особливо зброя. І яка думка самих людей, вони в себе мають вождів, котрі ведуть свій режим своєї політики, чим вони хваляться, що вони мають у цьому таке становище перевершити їх чим-небудь не таким, як є в них. Це історія, котру Паршек у своїй ідеї ніколи в житті не ждав, а охоронець цього порядку подумав: я для нього зі своїм ділом шкідливий, я своїм таким учинком нехороший у них.

      Я своєю думкою подумав у природі, як треба буде в житі своєму змінити потік з мертвого на живий потік. Це безсмертне місце Чувілкін бугор, він повинен дозволити на ньому народити чоловіка без всякої потреби. Я як Учитель цьому ділу. Він був оснований на одній жінці, вона матір цього дитя, котрий має народитися на цьому бугрі. А охоронець в це діло втрутився, не дав народитися цьому дитяті. Я сам не робив, мені дозволили люди, вони мене слухали як такого без всякого. Я це починав робити, це світове практичне явище ради земних людей.  

      118. Вони такої свідомості не мали. Учені природу так не знають, вона їм свою таїну не скаже, вона для них ворог, їм доводиться хворіти, простуджуватись, вони в цьому вмирають. А моя ідея знайшла засоби, я ними огородився. Я не так, як люди, проходив 46 років, проробив і продумав, до цього бугра, до цієї води привів. Я там відіграю роль, через руки передаю струмом здоровя, воно треба нам усім. Це сторона, вона незалежна природна. Це повітря, це вода, це земля.

      Люди Господу вірили, як Богу. А Він Сам до нас прийшов на землю. Смерть як таку вижене, а життя славою введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть своє слово. Це є наше райське місце. Чоловікові слава безсмертна.

      Що може краще від цього діла? Ми звикли вмирати, ми вмираємо на віки віків. Яка нам хвала є в цьому, що ми живемо хороше і тепло, а потім приходить таке діло безсилого характеру, люди гублять своє здоровя, їм доводиться хиріти, вони вмирають із-за цього діла. А раз вони вмирають, що може бути гірше від цього діла? Я як такий ці умови не визнаю, а хочу, щоб так люди не вмирали, як вони досі вмирають. Цього більше в житті не буде, а буде на бугрі райське життя.

      119. Ви говорите, що я створюю якусь секцію. А хто із сектантів згодиться на це холодне, погане піти, бо це їм є смерть їх. А щоб із цим згодитись так жити, як живе Паршек! Він 46 років так ходить, як люди ще не ходили, їх діло було таке – відходити. А щоб любити, берегти, цінувати, як око своє, цього ми як такі не брались і не вміємо, і не хочемо. Жили ми – надіялись на щастя. Буде добре – ми живемо добре, буде погано – ми і від цього не відмовляємось. Ми ж хворіємо, простуджуємось, це наша така звичка, як ми в цьому вмираємо, наше таке є в природі безсилля. Ми на це сил у неї не маємо. У нас такий у людях нестаток. А раз він нас цим оточив, ми програємо в цьому ділі. А діло всяке нам воно тяжке, ми в ньому пробуджуватись не можемо, а утомляємось дуже. А щоб на це знайшли такі легкі засоби, щоб від цього позбавитись, ми чоловікові такого ось місця не шукали, і нема такого чоловіка, щоб на це пішов і відмовився від старого гнилого. Це такий у людях потік, що зародився, чоловіку треба вмирати. Ця історія нікуди не годиться. Треба буде в цьому жити, а ми вмираємо. Я в природі на це діло Учитель усього народу, учу всіх людей не до старого потоку, а до нового.   

      120. Потік теперішній життєвий. Ми не повинні мертве робити. Ми, всі люди, живемо в мертвому капіталі. А я не хочу, тому знайшов Чувілкін бугор. Я про цей бугор з природою розмовляю 46 років. Вона мені через хліб говорить тільки одну правду, виявляє невдачу точно.

      Ще раз говорю, без цього всього я звертався до влади, просив дозволу. Вони добре знають, читають мої дві статті, вони написані вченими, вони по-своєму висновок роблять. А моя практика робиться не для мене одного. Я терплю від холоду, від голоду – це для всього світу всіх людей. Це є всі національні такі звички, вони нашого брата гублять, умираємо ми від цього на віки віків. Ось що ми такі люди в житті зробили – смерть свою розвинули. А моя ідея, вона виганяє як таку, а життя в славу вводить. Тому доводиться в природі копатись, ритись, шукати в цьому ділі засоби на це. Діло я знайшов на цьому ось бугрі, на ньому базуюсь так, як треба. Говорю про це діло, хочу сказати: це чиста правда, у цьому всьому є струм, електрика, магніт, природного характеру. Це місце є ванна безсмертного життя. Ми це все для цього добились робити.

      121. А нас таких не зрозуміли, вважали, якась є секта. Люди небувалого характеру, секта безсила так це все зробити. Вони Богу вірять як такому, а щоб виконувати, у них духу не вистачить. А перш ніж Богу треба вірити, треба іншому побажати те, чого сам не хочеш. А ми як живемо сусід із сусідом? У нас своя характерна ненависть, невмираюче таке зло. А щоб життєва любов була в цьому, ми, всі люди, цього не маємо. Живемо, як хочу. Так воно робиться в усіх земних людей, лише б мені в цьому було добре, а ти, як хочеш. Діло моє, я його роблю, я сам роблю. Бугор, я сам на ньому без їжі так залишаюсь, як це треба, у природному порядку. Мене оточує струм, магніт, електрика, це повітря, вода, земля, що і треба чоловіку в житті. А нам це все як таке є ворог у житті. Це все те, що є в природі, воно заважає всім. А ми не шукаємо це ось, а відходимо від природи, не хочемо цього бачити. А раз недолюблюємо, що може від цього нам гірше? Я вважаю: треба бути близьким до цього всього. Особлива моя ця ідея: любити природу, не відходити від неї, усі умови оточують природного порядку.    

      122. Боятися природи – значить у ній так не жити. Вона тих не поважає, хто від неї відходить. Ми з вами звикли придбавати гроші за свій фізичний і розумовий труд. Ми звикли досита так наїдатися, а до тепла хороше одягатися. Наша всіх звичка – заходити в дім з усіма вигодами, там бути. Це вічно не живе, а мертве. Ми своє живе недолюблюємо, скоро в цьому помираємо як такі. А бугор Чувілкін людей своїх зустрів, вони гучно в цьому сказали слова: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. А раніше Бог, за історією всією, карав смертю. А тепер, по всьому цьому ділу, чоловік зробився Богом. Йому як такому вчені в цьому не вірять, вважають його не таким, як є люди, його вважають вище чогось. Це спаситель всього світу всіх наших людей. А ми, політичні вчені люди, захотіли вбити його ідею. Вона мила в цьому ділі. Ніколи так не робив ніхто з усіх. А Паршек 46 років не відступав, і від цього ось не відступить. Своє діло він так робив, так і досі продовжує, бо є здоров’я невмираюче. Чувілкін бугор не технічна сторона, і не штучне діло є з хімією введеною. У цьому вічне життя.    

      124. Вона мені як такому ділку в житті дозволяє, помагає, вона помагає нам усім, без неї ні кроку. Ми робимо всю таку ось техніку, вона штучно робиться, а хімія вводиться. Все це чуже є, природне, воно зроблене із сировини в мертве діло. Це неживе зовсім, а ми, люди, у цьому живемо та ще говоримо: хороше і тепло. А приходить кінець – погане і холодне. Від цього гірше не може бути. Ми всі такі ось є люди, сьогодні живемо, а завтра – ні. У нас такі діла проходять. Наше діло – робити, а що з цього діла вийде? Ми про це ось не знаємо. А робити буде треба. Всякого роду діло наше, зроблене нами, – живий факт. Живі мислі цього діла. А завтра що буде? Ми не знаємо. Ми приготувались, у нас є все, чим жити. А в природі інше, вона на це не пішла, взяла свої сили представила чоловікові, йому не дала його життя, взяла і напала. Зробила такі умови, чоловік захворів, у цьому здався, уже не те є, чоловік пішов під копил, він наближається до відмирання, відходив від життя, його природа жене геть. Не дає йому того, що хоче він. 

      125. Він живе, його думка одна – як буде йому в цьому, так він залишиться. Його оточує природа, а він від неї так біжить, відходить, з нею не хоче жити, вважає: це все для нього є ворог. А з нього треба зробити любимого друга. То відходив від нього, а тепер близько став. То капризував, а тепер проявив у цьому любов. Природа через це зробилась любимим другом. А через любов і життя пішло, воно таке змінило всі свої такі напрямки. Коли чоловік її боявся як холоду в цьому, він від неї відходив. Вона його доганяла і йому наносила ущерб, вона його простуджувала, він хворів у цьому. Це його горе оточило, біда зробилась, все це наробила природа. Вона того любить, хто її любить. А раз між цим проявилась любов, то і життя створилось. Каприз усякого роду до хорошого не приводить, а скоріше всього приходить погана сторона, вона в цьому ділі вмирає. Це така звичка, а ми її так ось робимо, все думаємо, для чого. А природа є вона природа, вона тебе такого розумного народила, ти сам цього захотів і зробив, у тебе це вийшло. Ти став жити так, як тобі в цьому захотілось. Твій ніс такого характеру, хоче чути пахуче, а вонюче жене від себе. Це було, воно є, воно буде в цьому. А раз є, воно буде вічно. 

      126. Ми цю історію вводимо, як від самого Бога. Він це діло дозволив робити, щоб із-за нього один час довелось пожити. Він цим ділом оточив себе, став жити технічно, а штучне став робити, хімію ввів. Він із цим пожив, сваволив. Йому в цьому ділі жилось хороше і тепло, що привело в житті погане і холодне. Чоловік застудився, він захворів. А хвороба – це вже нестаток, а його видалити не можна ніяк, природа його не дає. А наше діло – думати, по природі шукати. А те, що треба в житті, нам не так просто дається. Загубити так ось легко, а тяжко його знайти. Це живе діло природного характеру: повітря, вода, земля – це три таких тіла, котрі помогли це все зробити, без чого не обійшлось чоловіка народити. Він народився в цьому, а щоб йому жити так, як природа! Без нічого вона живе, у неї нема ніякого мертвого запасу, щоб надіятись на це, що я буду жити за рахунок цього добра. Це чоловік , він у природі знайшов ці якості. Ними оточив себе, за рахунок їх один час живе. А природа, не так вона живе. У неї є все для того, щоб життя продовжувалось. Є для цього повітря, атмосфера, вона без кінця й краю; також вода невмираюча, як земля також.  

      127. А чоловік пристосувався жити в цьому. Йому треба річ природна, вона йому треба в цьому ділі.

      1979 рік 25 квітня, його ждали багато, куди входили прості й учені, трудівники всіх спеціальностей. Були художники, артисти, письменники, учителя, лікарі, штукатури, шахтарі, колгоспники, військові – всі наші люди, вони зібрались. У Ворошиловградській області , Лутугинського району, селі Оріхівка є місце Чувілкін бугор, цьому місцю створена життєва слава.

 Люди, вони Господу вірили, як Богу,

А він сам до нас на землю прийшов.

Смерть як таку вижене.

А життя у славу введе.

Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

Вони гучно скажуть своє слово.

Це є наше райське місце.

Чоловікові слава безсмертна.

      Ради цього всього зібралися з багатьох кінців нашого Союзу, навіть приїхав з фільмом, з лекцією професор Наумов Едуард Костянтинович, член товариства дослідників природи, почесний міжнародний випробувач психотроніки. Він заключив договір 24 квітня в Свердловську читати лекцію і показувати фільм про нашого руського чоловіка, хто себе показав на першій сторінці журналу «Техніка – молоді». Ви там прочитаєте статтю «Не бійтесь холоду». А ви зі своїм охоронцем порядку накинулись, з генералом Ковшеровим хотіли цього чоловіка знайти, і йому як такому корисному у цьому завадити.   

      128. Зрозумійте, він зі своєю ідеєю користь робить. А раз він в людях корисний чоловік, він є на арені, всім земним людям здоровя дає через свій прийом, через руки. Він хвороби не визнає, у нього на арені чоловік, йому як такому вносить сили, щоб не простуджуватись і не хворіти. Що мій вид у журналі говорить? Щоб ми не боялися холоду. Ось що я зробив у людях. Я знайшов це саме безсмертя, хочу, щоб люди ним оточили себе, завоювали це діло. А щоб ми робили, для цього в нас уміння не вистачило, і ми не хочемо робити. А як ми з вами жили? Тільки надіялись на щастя. Буде хороше або погане – ми будемо так жити. А іншого ми не знайшли. Нас природа як ображала, так вона і досі ображає. Ми простуджувались, хворіли, у цьому вмирали, і будемо ми в цьому помирати. Що може бути від цього діла гірше в нашому житті? Через наше таке теоретичне велике знання ми себе навчили нашого безсилого чоловіка примушувати, гнати в бій. А що із цього всього вийде? Ми не знаємо. Ця адміністративна сторона повернеться навпаки.

      129. Весь каприз відійде, а народиться ввічливість. Таке горде, таке ненависне зло відімре, відійде. А буде одна з усіх просьба. Ми будемо природу просити, благати, як матір рідну. Вона свій такий сильний вчинок змінить. Не хвороба буде відігравати роль проти чоловіка, а чоловік буде відігравати проти хвороби. Ми візьмемось за вчення Учителя, через що в тюрму не будуть попадати, лягати в лікарню не будуть. Жити будуть вільно, на рожен перестануть лізти. Яка буде свідома ввічливість перед дідусем, перед бабусею, дядею і тьотею та молодим чоловіком. Їм треба сказати з душею і серцем вголос здрастуйте. Ех, і життя моє таке. Зрозумійте моє терпіння. Милі мої ви люди, загартуйте ви свої серця. Гляньте на сонце, на своє оздоровлення таке. Бути таким, як я, Переможець природи. Учитель народу, Бог землі. Я в природі переміг ворога, чоловіка навчив бути здоровим, відкрив очі. Чому вам таким не зробитись? Кому це право не давалось? Я відкрив цей бугор не для самого себе особисто. А я до цього бугра відчинив ворота, доступ до нього всім людям усього світу, щоб вони сюди приходили і кланялись йому як такому, його просили, щоб він своїми силами виганяв ворога від всякого нашого чоловіка.

      130. Як це і робилось до цього діла. Ми бачили цього Учителя на цьому бугрі літом і зимою, він на нього приходив так само, як його показували в журналі  «Техніка – молоді», він зайняв першу сторінку, перше місце.

      Це відпочинок, неділя. Бажаю вам щастя, здоровя хорошого для того, щоб ви зрозуміли. І старалися зустрітися зі мною або у вас, або запрошую вас у дім, побудований для всього світу людей.

1978 рік 8 травня

Учитель Іванов

     

      Цей лист написаний мною так. А природа рецензію робить, вона говорить мені, чи можна таке діло посилати. Вона мені підтвердить своїм «так» або «ні». Це лист: ніякої такої критики, а одна є істина, котра має бути в людях живою і енергійною для того, щоб жити. Ми тоді не живемо, коли люди правдою не оточені, їх вона жене з дороги. Вмій писати одну правду. А правду люди по природі шукали, вони кидали своє облюбоване власне місце. Він на ньому жив так, як усі люди. Його це ось місце в житті своєму (не задовольнило). Ми не задовольнили себе, нас гнала природа. Ми хочемо знайти те, що треба.

      131. Нас це місце і дану хвилину примушує кидати це все, а піти в дорогу якої-небудь експедиції. Нам треба сировина технічного характеру, що-небудь таке нове в житті. Від цього всього треба багатше в себе зробити. Шукали нове яке-небудь, характерні поклади, вони нам у цьому необхідні. У нас на це всі є побудовані заводи, але нас як геологів  цікавить, ми шукаємо більше від усього поклади: золото, срібло, мідь, залізо, вугілля, нафта – все те, що в житті буде треба, без чого ми жити не зможемо. Нам дай. У нас одне бажання – збагатитись, не потребувати нічого.

      132. А в нас це все – з мішка. Ми на це трудимось, і ми в цьому вчимось, робимось у цьому комерсантами. Наше діло – одне вміння робити те, що треба в житті людям. Вони хочуть, щоб на них був красивий фасонний одяг, у що одягатися до тепла. Треба така смачна свіжа їжа. На все потрібно майстерність, штучне. Ми це робимо самі. Любо дивитись, якщо в нас є хороші будинки. Вони архітекторами придумані. Ми в цьому всьому живемо. Хочемо краще від цього всього на білому світі мати.

      133. Погане, нестаток нас у цьому мучить, через це доводиться хворіти. Ми думаємо дуже багато, як не відставати від інших. Ми ж з вами є люди такі, лише б ми придумали, у нас на це є здоровя, руки, ноги і голова. Це все ми робимо, стараємось зробити між собою таку в житті зброю, у зв’язку з  яким-небудь горем, бідою. Хто з сусідів обрушиться напасти на таке чуже, у нас є, чим воювати. Ми застережені цим у зв’язку з чим-небудь таким. Не сказали нам як людям, що ми в процесі робили.

      134. У кожного чоловіка мисль закладена така. Для чого ти так ось живеш, запасаєшся ти сам? У тебе є запас, ти його знаєш як джерело, його бережеш, як око. У нас сусіди дивляться через стінку, він теж жити хоче не погано, а добре. Така мисль проходить у людях у природі. Всі люди живущі на білому світі, вони живуть чужим природним. Його як своє добро в житті бережуть, зайве в цьому збувають, за гроші продають, золото збирають. Вони на це надіються. Золото – міжнародна цінність. Якщо є золото, є багате життя.

      135. А вони, це люди, не думають нічого про це діло, що йому треба буде в цьому ділі вмирати. Це не порятунок в житті мертвий капітал. Це не твоє є все, а чуже природне. Ти своїм цим здоровям натаскав, ти для природи злодій, ти в природі вбивця, ти живеш чужим. Живеш, сваволиш, а врешті-решт умираєш на віки віків. Що ти зробив у цьому всьому, зрозумій. Ти ж чоловік, тобі треба життя, а ти вмираєш. Ніяке тебе багатство не спасає і не збереже. Воно тобі це все є в житті чуже природне. Ти його знайшов, присвоїв його собі.

      136. А те, що присвоїв, назвав ти його своїм, воно належить не тобі особисто. Твоє є тіло живе, а йому треба велика в цьому потреба. Воно одним не живе, йому доводиться вибирати таке діло одне, щоб так довелось жити хороше і тепло. Це в нас один такий напрям за рахунок цього всього тривало жити не погано, а хороше. А скільки не живи ти в природі, а кінець цьому всьому ділу знайдеться, він закінчить своє це ось почате життя в цьому першому ділі. Ми його почали, робимо.

      137. А раз ми його так почали, ми його робимо, недоробили, беремося за інше діло. Нас це ось діло не задовольнило, ми взялись за діло інше. Це теж не все, ми стараємось зробити краще в цьому, солодше, жирніше та більше. Цьому кінця не видно. Місяць є така планета, ніким вона не зайнята, вона неоціненна… джерела такого сировини, із чого роблять живий факт.

 

1979.05.09

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 2010-02. (в1412).

 

    7905.09  Тематичний покажчик

Райське місце  14,15

Хороше погане  22,28,29,67,72,118,126

Початкова мисль Учителя  25

Учитель учит  26

Ворог діло  28,62,64,82

Похіть діти  34, 36

Народження  ЧБП   35, 82,117

Виховання дітей   36,39,42,63,64,83,86

Учитель не вмирає  37

Рай   38,44,69,79

Бог  14,39

Божий суд  46,47,60 (все труды)

Учитель хто?   49

Ходить по воде   52

Здоровя  53,71

Учитель історія, робота у пана  56

Учитель в шторм моря 12 балов   70

Бугор   44,69,79,90,115,118,123,129

Бог учит  71

Чуже   11,72,76

Продавати природу  73

Гроші  73

Хвороба  82

Природа  3, 81,85

Ворога перемагати  88

Початок історії  91

Нове життя   96

Учитель діло для всіх  103

Бог  109

Учитель про себе  112,113

Ідея Учителя  116,120

Секта  121

Віра в Бога  121

Бажати іншому, що собі хочеш  116,121

З ворога зробити друга  125

Просьба  129

Війна  3