Іванов П. К.

Паршек

 

1979.06.09

Учитель Іванов

 

     Переклав – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115)

 

    1. Діло Паршека зробити без усякої такої помилки. Чувілкін бугор – це така міжнародна жива природного характеру спільна одиниця. Бугор – це не так щоб даром обійшлось. Краще, легше та здоровіше зостатися без усякого такого. Не ради тільки себе це діло свідомо робиться. Воно зробиться, і обов’язково воно буде для всього світу. Це буде жити в людях вічно. А тепер це в нас у цьому ділі не робиться. Ми в житті своєму, у нас це ніяк не виходить. Ми з вами живемо так, як жили ми з вами завжди, зацікавлені іншим чим-небудь у природі.

    2. Це місце, у котрому ми живемо, нас так не задовольнило. Завжди залишали його, а самі старались відшукати те, що буде треба. Ми б хотіли відшукати в природі таке в житті джерело, без кінця і краю ним користуватись. Особливо в нас в головах залишається ніколи не забутня думка, котра завжди говорить про ось це: якби мені, такому чоловікові, щастя таке розкрилось: золото та яка-небудь потрібна з покладів сировина. Щоб діло яке-небудь було, і робилась яка-небудь продукція, із котрої робилась машина або об’єкт, без чого ми не обходились.

    3. Треба знати, треба робити. А що ми в цьому році зробили нашим людям? Вони Господу вірили, як Богу, а Він Сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово. Це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна.

    Це слова Учителя, а приспів Воробйової Віри, шахтаря. А ми з вами це діло дозволене заборонили. Ви не знаєте, що в цьому буде? Ви оточили себе горем, бідою, так це нам даремно не пройде – прочитайте, Перемога моя.

    4. Це все діло зроблено нашими людьми для життя за дозволом, все законно робилось, радянська влада дозволила, давала повне право в колдибані купатись. А потім знайшлись такі ось люди, заперечили, не дали Паршеку в цій колдибані купатись. Радянської влади не стало, комуністів Радянської влади з життя прогнали, не дали їй так обманно розпоряджатись. Ця партія обпльована пройдисвітами, недобрими людьми, хто в житті в природі не захотів нового потоку, щоб він свої сили в життя своє вводив.

    5. Комуністи як теоретики – люди технічного покрою, у них діло штучне, старого типу, вмираюче, хімія введена в люди. Все це є старе гниле, за що вхопились комуністи, стали звичкою користуватись. Грошову систему зробили, огородились золотом, кільця наділи. Чужі в природі люди, вони за це ось чоловіка вбили, йому не дали життя. Він за своє власницьке, індивідуальне вмер, його не стало. І також тепер колектив пішов по тій же дорозі, по котрій ішли зі своїм ділом капіталісти. Отець сином розпоряджався, а тепер син узяв своє право вбивства людського життя. Ні за що чоловік умирав, і умирає він тепер, і буде він умирати з такою економічною політикою, вона не дала життя чоловікові.

    6. Він в цьому ділі помилився і вмер на віки-віків, його в цьому не стало. А тепер Паршекова ідея, вона спасає весь світ, усе людство від смерті. Краще і легше нічого не робити, це все свідомо терпіти від холоду і голоду. Ти це все робиш для всього світу, ти, Бог землі, маєш зародити зернятко життя, але не смерті. Ось що зробив Паршек. …із своєю міліцією всю ніч прочергували та проговорили про Паршека. Йому заважати – це буде вмирати. Такого діла ще не було. Природа – така вона річ: терпить дуже сильно до свого часу. А коли це буде треба, то вона нікого не побоїться, своє візьме. Вона – за Паршека, за його ідею. Вона не його одного, вона – всього світу всіх людей. Вони все зроблять.

    7. Це ж є люди, вони ж є природа. Їм Учитель допомагає, вони одержують здоров’я. А вони, адміністратори, цього права не одержують. Їм це діло – голка прямо в серце лізе. Хіба мене хтось із усіх ображав. Я живу так, як ніхто з усіх, а мені природа говорить. Якщо я знаю, то що, мені мовчати?

    Лист в журнал «Техніка – молоді». Це пише ваш герой. Ви його як такого показали на першій сторінці вашого журнала № 4, Іванова Порфирія Корнійовича, і написали статтю «Не бійтесь холоду». Герой за це все низько кланяється, шле свою подяку за всю вашу увагу, що ви не побоялись істину молоді показати.

    8. Цього нам мало всій молоді на таке живе тіло подивитись. Нам треба продукція людям, щоби була якась користь. А вона вже показується фільмом, і читають лекцію про цього чоловіка по Москві й інших містах Радянського Союзу. Це випробувач природи, кореспондент міжнародний Наумов Едуард Костянтинович. Його №. тел. 492 08 13. А другий, більш великий університет на Горках в Дроздова, він прислав мою місцевість до тонкощів.

    9. Усю мою 46-річну роботу на плівку зняли. А чому мовчать? Мабуть, не дійшло. Є дві статті, написані математиком і фізиком Ігорем Яковлевичем Хвощевським, його тел. 482 37 06. Я ці статті послав в уряд. Вони знаходяться за тел. 2063838. Дзвоню. І до сих пір розбираються. Я вас прошу як ініціаторів цього діла, попрацюйте і розкажіть молоді про це все, як нашому руському чоловікові доводиться свою ідею безсмертного характеру вводити. У мене мій рукопис про це все. Я живу і надіюсь на природу, вона мені в усьому допомагає, це люди.

    10. А в людях я один. У мене написана є стаття, не оголошена: “Перемога моя”. Бажаю щастя, здоров’я хорошого. 1979 р. 11 травня. Учитель Іванов.

    Я був у Вітчизняну війну німцями окупований. Вони мене зустріли, як земного Бога. Тільки не помічник їм за їхню таку режимну систему, вони її творили в особі мене в Україні над українцями. Хоч вони мені вірили, але я за ними не пішов. Природа мені підказала, хто буде в Перемозі. Я їм в Гестапо в Дніпропетровську сказав: Сталін. Я був на боці руського солдата, ображеного німцями. Він напав із-за наживи, хотів чужого. А Бог не пішов на його бік.

    11. Він так сказав: вірити можна, а виконувати треба – це Божий закон. А ми як німці цьому вірили, і сильно, а щоб вони виконували це вони в житті не зробили. Їх Бог за неправду покарав. Вони в руського чоловіка, йому вірили, як Богу. У нього вони спитали: «А хто зостанеться в перемозі?» Їм Бог сказав: «Сталін». Вони цього не хотіли, з Богом воювали до Берліна. А Бог Гітлеру не давав таких успіхів, він не мав. А руські наступали. Цього Бог не хотів, але тут Бог не причому, що люди цього не робили. З обох сторін били ворога, а щоб його як такого знищити, їм його не довелось виявити. Перемога яка, якщо ворог залишився в невідомій стороні? Повбивали людей, і досі їх вбивають.

    12. А щоб його знайти і розправитися з ним. Він був у людях, він і зостався. Люди живуть сусідами, один на одного з ненавистю, зі злом дивляться, на що Паршек став. Він і досі стоїть за цього народженого в людях ворога. Ніхто нам цього не присилає і не пришле. Він був, він є, і буде ворогом – це не твоє, а чуже. За стіною в сусіда не твоє, а його. А ти ж цього не маєш, а хочеш мати. Це ми самі не хочемо, щоб мир був у нас між собою. Зло – чуже. Хіба німець не сусід руському? Він же за чужим прийшов, йому треба Україна. Він хотів скористатись багато чим іншим, але він не знав, кому і як це треба вірити. Якщо він вважав мене за Бога, він мене запросив у Берлін.

    13. Спитайте, для чого я офіцерам там знадобився? Потім по дорозі цього всього офіцери в Знамянці поліцаям передали мене як такого. Я їм доказав те, що треба було нам усім. Поліцаї передали в Дніпропетровськ в гестапо. Ось де їх на мені митарство. Мені як такому сама природа, вона ради мене це все робила. Вона мені мисль залишала, щоб я в тилу так без нічого для фронту не залишався. Сказали німці: У Берлін поїдемо. Я не подивився ні на що, а поїхав. А в них сил не вистачило мене такого везти. Стали розбиратись, вони мене по холоду возили на мотоциклу по фрицах.

              14. Я терпів ради того, щоб такий ворог не показував сам себе. Але люди його в цьому розвили, велика ненависть у цьому – зло. А я хотів, щоб люди ці із цього всього зробили любимого друга. Треба було домовитись ватажкам обох боків, замирити цю бойню. А якщо проти цього люди, то Бог сказав: воюйте. Такі віруючі чиї віруючі? А я зостаюсь на боці невіруючих. Вони не знають те, що знає віруючий. Він брехун життя продавець, убивця життя, напав на чуже. Усі капіталісти Богу вірять, а чужим користуються. Вони бояться природи зоставатись, своїм струмом їх природа уб’є. А ворог був, він є, він і буде між віруючими і невіруючими. Їх природа за своє добро калічить до невпізнанності.

              15. Усі люди земні чужим добром оточені, своє живе тіло показати їм сором. А коли краде, убиває, до свого імені присвоює, це можно? А коли чоловік завойовник сили на своєму тілі в природі, то є беззаконня. Кому треба репресія, їхні злочини? За все те, що я зробив у німців, наші психотерапевти. За це діло я був в умовах. Я не хотів такої ненависної війни. Я хотів зробити між віруючими і невіруючими такий домовлений мир у любові, щоб війни ніколи не було. Щоб за Божим бажанням жити в природі самим із собою.

    16. Не забувати, як треба один одному бажати самого хорошого, щастя і благополуччя в житті. А якщо це чоловік чоловіку залишає в його житті з душею і серцем, що може бути краще від цього всього в природі? У нас, таких людей, сварки ніякої, крім хорошого ставлення. Це ж такі ось сказані чоловіком чоловікові дружні слова: «Здрастуйте». А йому зовсім незнайомий чоловік відповідає: «Здрастуйте». Яка благодать!

    17. Між народженими явилась благодать. Вона вічно жила, вона живе, і буде вона жити. А суворість – це мовчання, думка нехорошого змісту, це зло, ненависть сусіда до сусіда. Усі люди на білому світі живуть у житті чужим добром, вони віруючі і невіруючі, убила їх природа за своє наявне добро. Вона їх примушує, вони простуджуються, хворіють і вмирають. Їм повернення нема, вони не хочуть жити за Божим явленням. Він є чоловік зі своїм наміром. Йому не треба буде чуже, він своє живе тіло нам усім як таке показує. Він говорить істинно, воно моє.

    18. Я його як тіло не жалію, і не хочу його годувати, також одягати. Хочу, щоб воно жило так, як природа без усякої потреби, без усякого чужого, як живе без усякого запасу природа. У неї нема того, що давати. Бог нічого ніде не потребує. Йому треба Чувілкін бугор. Щоб там був мертвий капітал, цього на ньому нема, а є живе природне діло: повітря, вода, земля – що і зберігає цим живого чоловіка.  

      Ми живемо в місті, у селі, а ходимо в поле красти, крадемо, присвоюємо, називаємо моїм. А якщо воно «моє», ми його вбиваємо, смажимо, варимо, пожираємо.

    19. А раз ми в природі пожираємо, ми робимо його на г... А раз воно смердить, хто ж тобі такому дасть пахуче? Ти чужим оточений і наповнений чужим, у чужому живеш. Хто тебе врятує в цьому? Ми звикли досита наїдатись і до тепла одягатись, а жити звикли в домі з усіма вигодами. Наше село, наше місто, ми в ньому народились, пожили, сваволили, а потім захворіли, і вмерли на віки віків. Ось що наші люди зробили, оточили себе, назвали це місце своїм. А раз воно моє є власне, я його куди хочу, туди подіну. Захочу – можу продати. А віддавати так людям – нема. Своє – це є в природі чуже, на нього накидаються люди поганого характеру, вони відбирають силою своєю.

    20. Свого в житті в людях нема. Загальне надбання природи. Ніякого цінного матеріалу не треба. А ми своє місце маємо, присвоюємо, його ім’ям називаємо: це місце моє за законом. Не чуже, а своє. На нього нападають люди нехорошого характеру, сильні люди, беззаконного начала. Через своє власне індивідуальне місце на нього як на таке може напасти будь-який чоловік. Йому, цьому чоловіку, свого мало, він хоче чужого. А чуже – треба придбавати таку сильну зброю, щоб нею відібрав сильний у безсильного. Так воно робилось і робиться силою, і буде воно робитися завжди.

    А бугор Чувілкін ніким ніде не займався, і нікому він не треба був. Це пусте і безкорисне місце. На ньому, крім одного Бога, він на ньому життя ввів.

     21. І який же віруючий він чоловік, якщо його оточує все це чуже? Він ним хвалиться, береже як своє. А його зберегти ніяк не можна: це живе природне. Золото, воно як вода. Сьогодні так, а завтра інакше. Так воно і буде. Від Чувілкіного бугра ніхто не відмовиться, а загострить, і в цьому ділі скажуть про нас таких живущих на білому світі всього світу наших людей, котрі вірять Богу. І є люди невіруючі, але вони користуються чужим добром. Вони наїдаються досита, а одягаються в фасонний, хороший, теплий одяг. У житловому домі ми проживаємо. Вважаємо це все ім’ям своїм. Моє це добро належне національне.

    22. Нас таких ось у нашій державі, я не один такий ось чоловік, жадаючий цього всього, без чого ми не обходимось. Ми любителі, охочі на все своє, придумане до цього всього хазяйства. Воно нами робиться в природі. Заводять птахів курей, качок, гусок дворових; та свиней, овечок, корів, коней, биків. Не одного, а багато. Свій живий у тяглу плуг, свій для цього діла реманент. Він кований із заліза. Для того це все зроблено, щоб землю свою як таку обробляти, доглядати за нею, щоб робити грядку, а в неї сіяти зерно. Бути в житті професійним хліборобом, селянином. У мене як у любителя є все: своя власна земля. Вона мною вміло обробляється вчасно. Оралась восени, готувалась під зиму, клалась під сніг. Хороший хазяїн усе це усно голові має.

    23. Не забуває про це все держати в себе цей час, до нього як такого готуємось. У нього, як у хазяїна такого знаючого, що робить. Він сам фізично, розумово майструє в цьому ділі, сам робить. Його оточує природа, він у ній метається, по кінцям свого життя бігає, міняє то одне, то  інше. Є можливості робитись будь-яким, у багатстві копатись, жити хороше і тепло. Усім це дається в процесі робитись. А в природі на це все банкротство – стихія з горем, з бідою. А її природа створює за твоє хороше і погане. Ти не хочеш хворіти і простуджуватись, а воно саме чоловікові через учинок дається. Ми, такі ось люди, не гарантовані із цим ось у житті зустрітись. Хороше створює погане. Ми в цьому довго не живемо так хороше.

    24. Нас із вами зустрічає погане, воно нікуди не гоже, за котре ніхто з усіх не хотів братись. За це погане, холодне свідомо взявся сам Паршек. Він був хлібороб, він був робочим, шахтарем, заводчиком, працював комерсантом. Йому доводилось бути заготівельником, за що його як такого вигнали як ніякого. А зробили хворим. Це все природа захотіла, щоб Паршек пішов по слідах її. Психіатри визнали в нього розвиток особи параноя, шизофренію. Мені дали групу по труду. Я не міг працювати, за мною треба догляд, а я цього не мав. А природа мені говорить: що ти такий злякався. Ти ж є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Іди і говори людям правду, вона є в тебе, ти ж її своїм ділом зробив.

    25. Я став за її прикладом робити, став її слухатись. Вона мені, як мати рідна. Моє тіло, вона його зберегла, як своє око. У мене серце молоде загартоване, здорове. Мій вихід у цьому ділі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби у мене цього в своєму житті не було, мене б в житті давно не було. Це моя є така між мною і природою любов. Я її сам на собі зробив, тепер по всьому цьому початку є, що умирати я не буду. Я такі сили заклав у природі, ними я оточив себе не для того, щоб я сам їх став мати. Ці сили є в природі на Чувілкіному бугрі.

    26. Там нема того діла, від чого доводиться чоловікові вмирати. Там Паршек знайшов живе природне невмираюче – це повітря, вода, земля, що нам у житті народило чоловіка. Він своїм ділом поділився, не захотів нарівні жити, узяв смерть, став нею як такою радуватись, а життя своє з рядів він прогнав. Ось вам старий з усіх потік, він умираючий. А за новий потік ми не брались, щоб жити в ньому. Це наше таке невміння, і ми не хочемо жити. А в природі ці якості нами не початі, вічно живущі.

     27. Це місце – це бугор. Моє тут сорокаріччя, як джерело природне. Не одного, а багатьох таких людей. Ми йому проспівали життєву славу. А в нас за це все знайшлись люди, не по них ми пішли.

    Люди Господу вірили як Богу. А Він Сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку він вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть свої слова. Це є наше райське місце. Чоловіку слава безсмертна.

    28. Що тут поганого, не такого, як треба, спитайте в них, творців? Їм від цього хіба погано буває, якщо вони це місце вибрали новим, невмираючим місцем? Вони йому кланяються, його просять у цьому здоров’я, вони його одержують. Чому людям сюди не приїхати? Учитель усім дає здоров’я на цьому ось бугрі. Ми туди не самі прийшли, нас туди Учитель сам закликав. Він там життя своє покаже, нас як одного прийме, через свої руки дасть нам своє таке здоров’я. Воно буде треба нам усім таким людям. Він довго по землі ходив, думав, його діло праве в усьому. Його кроки – це є наша істина. Її по природі довго шукали, і все-таки знайшли.

    29. А нам за це все наше, зроблене нами в житті таке, застосували закон суворого випробування. За таке діло хотіли всіх покарати. Питається, за що так? Хіба ми чуже взяли, або ним так скористались, як такі люди? Ми по-еволюційному до цього підійшли, навіть нікому не заважали, а своє «ура» прокричали за перемогу Учителя. Він це буде той же самий чоловік, котрого ждали люди. Він себе зробив через своє діло Богом. Він зробив те, що всім по душі й серцю. Треба нам жити, а ми вмираємо. Наше ж таке діло одне з усіх, ми з вами його знайшли. Це життєве питання, нам треба оточити себе, як Учитель у природі оточив себе.

    30. Він ніде без дозволу не робив. Його за це все зробили психіатри, вони побачили на ньому ненормальність. А коли ним робилось корисне в житті, то тут нічого не поробиш, а треба нам усім це діло визнати, усім нашим людям. Вони цього ждали в природі, діждались. Сама природа говорить, вона не даром це місце вибрала, цьому чоловіку вона довірилась. Йому наперед, що буде, чого не буде. Усі люди цим ділом Брежнєва незадоволені, а зробити нічого не зможуть. А Брежнєву не хочеться із цього місця йти, він – усьому діло, ватажок і керівник усього руського національного народу. Природа знає, що буде далі. Це було в 1979 році.

    31. Я до цього всього близький. Питаю як у матері рідної. Ти, природа мати наша, скажи: буде Брежнєв у 1979 році? Вона відповідає: буде. А в 1980 році буде? Вона говорить: ні. Я спитав про … секретаря США. Вона мені так сказала: слова говорять про це, але діла не буде. Про зустріч Брежнєва і Картера у Відні. Вони все зроблять на словах, а діла не буде. Всесвітня війна буде в 1983 році, так природа говорить. Я природу спитав: хто зостанеться в перемозі? Не капіталісти, не комуністи, будеш ти у славі. Так вона мені такому сказала. Я нічого такого не зробив, а це так говорить природа. Ще було питання про мою ідею: коли буде визнана? Вона говорить: у 1979 – ні, у 80 році – ні, у 81 році – ні, у 82 році – ні, 83 році – ні, 84 році – ні, 85 році – ні, 86 році – ні, 87 році – ні, у 88 році – ні, а в вісімдесят дев’ятому році визнають усі.

    32. А тепер Ігор Яковлевич Хвощевський статтю написав про мене, вони розбираються, як про такого чоловіка, котрий стоїть у весь ріст свого тіла зимою в розпал морозу. Я цей знімок не знаю, як це вийшло і де, але на першій сторінці «Техніка – молоді», №4, і написана про все стаття «Не бійся холоду». Це те, що треба в житті. Я цього добивався і цього ось хотів. Про мене йде фільм у Москві й інших містах. І читає лекції професор Наумов Едуардм Костянтиновичем. Він розказує про те, що буде людям треба. Їм гарантія треба, щоб чоловік не застудився, він не захворів. А ми цьому, милі, у цьому ділі ініціатори.

    33. У цій біді чи горі цьому допомагаю. Вони, здорові в цьому люди, нічого не роблять і не вміють робити, їм робиться кінець. А ми їх просимо, говоримо: ідіть, це беріть, вам дають ваше здоров’я. Вам показують фільм Едуарда Костянтиновича Наумова, а Дроздов у Горках в університеті  зйомку фільмів, там широкий. Він свою роботу зробив, він людей присилав, вони затратили на це сили, виклали матеріал. А цього чоловіка для чого непокоїли, він свої сили представив за вашою особистою просьбою. Він давав вам своє тіло під всякими своїми приводами. Кому це буде треба? Нікому, крім наших ображених хворих людей. Це все давалось, робилось ради них тільки.

    34. А ви, такі ось зовсім нехороші люди, що ви думали про це діло, коли у вас народилась така мисль? Ви ж учені люди щодо цього всього, це вам не халам-балам. Не думайте, що він не своє місце зайняв. А у вас явилось на це діло, ви є охочі до свого азартного діла. У другий раз вам як таким не доведеться напасти. Вас мучить у цьому ділі мисль ваша. Подумайте гарненько, що ви зробили? Істину живого такого чоловіка заховали, вам такого права не давалось, щоб із нього ви так сміялись. Чоловік вам самого себе, своє здоров’я як небувало в цьому ділі показав. Ви на нього так ось подивіться в журналі «Техніка – молоді», № 4, на першій сторінці. 81 рік йому. Він для всього світу всіх людей це зробив.

    35. Він усьому світу сам себе показав. Не думайте, що це вам так даром пройде. Люди всього світу від учених будуть вимагати. Скажуть тоді, коли його такого чоловіка обнародують, узнають його таке ось ім’я. Він сам до нас на землю прийшов, смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На ось цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово. Це є наше райське місце, чоловіку слава безсмертна. А ми – це не проста одиниця університетських журналістів, зйомників кінофільму. Плівка закладена вийшла добре. Ви ждете, щоб я сам до вас на Горки приїхав, від вас це все потребував через уряд. У мене ці сили знайдуться до вас як учених людей. Ви ж – ділки цього.

    36. Відкрийте ви журнал «Техніка – молоді», № 4. На першій сторінці стоїть герой із свої живим тілом. Він зберігається природою, з нею говорить на руській мові. У неї як у матері рідної. У 1979 році буде світова війна ? Вона сказала: ні. А в 1980 році? Теж ні. А зміна в житті зміниться, Брежнєв піде з колії. А Картера знову виберуть на свій пост. Те, що ви вирішите, зробите. Ви підпишете свою угоду, але в життя це не пройде. Капіталістам це рожен у серце. Я продовжую запитувати. А в 1981 році буде світова війна?

    37. Теж сказала: ні. А в 1982 році буде світова війна? Ні, не буде. А в 1983 році буде світова війна? Вона говорить: буде. Хто її почне? Вона сказала: Китай нападе на Індію, а Радянський Союз утрутиться. Всі країни підуть проти Радянського Союзу. Я питаю: хто ж залишиться в перемозі? Не капіталісти, не комуністи. Я спитав у неї: а хто? Буде в Перемозі Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Ти, вона указала, із своєю ідеєю. Це природні слова, а я вам їх передаю. Істина залишається на арені. Читайте, розумійте, це обов’язково буде в житті. Попробуйте, зробіть це діло, котрим оточив себе Паршек.

    38. Він для цього діла народився, він робить те, буде треба нам усім – життя, але не смерть. Якби не ми, такі ось люди, котрі навчились жити при умовах Бога, він їм завжди і всюди помагав. А було так він їх карав за їхнє зроблене: вони порушили, зробили в житті не те, що треба. Його в цьому оточила біда з горем, від чого ми не знайшли засобів, щоб від цього позбавитись. Ми з вами не заслужили перед природою. Вона нас усіх народила, ми однаково народжувались. А от умови примусили, він без цього не захотів. А життя саме вимагає бути таким, як були до цього. Люди по-своєму жили, дивишся, як вони так ось живуть.

    39. У них у голові – щастя. Це значить, буде хороше або погано. А жити буде треба. Так це природа схотіла, вона нам, таким людям, усе це ось показала. Не сказала, що це є чуже. А так вони зробили, як своїм розпоряджались; що хотіли, те й зробили. Вона не сказала про те, як це воно доставалось, і де як це ти таку штуку взяв. У тебе якось гроші накопились, ти ними розбагатів. Твоє діло далось – це найголовніше. Твоє було головне джерело, тебе оточувала, твоє життя, земля. Вона тобі давала з нею нерозривно жити та з нею з такою один час займатись. Не забувати, рахувати, міряти, робити грядку. А скільки доводиться думати, припускати за рік раніше. Земля тебе в цьому робила своїм хазяїном. Ти зміг будь-яку таку річ називати своєю.

    40. Нікому ти не зміг віддати даром. Багато про неї думали, вважали, вирішували, її купували, продавали, словом, що хотіли, те люди робили. У них права залишились на чуже «моє». А раз це «моє», у ньому доводиться як у своєму помирати. Це ж своє рідне в природі, ти це все в житті украв, його як таке чоловік убив. А щоб у цьому самих себе врятувати, цього вони не отримали. Життя створилось у людях нелегально. Все чуже навіть облюбовано, захоплено. Що не знайшов і притягнув у двір, воно не твоє, а ти за рахунок цього всього жив. І ти в цьому адміністратор, розпорядник, що убиває живе.

    41. Ви думаєте, це вам щось таке халам-балам. Ця мисль, почата в житті, – історія моєї такої ідеї. Вона мною починалась із самого цього малесенького місця. Я по великій такій дорозі не проходив, а я йшов по малесенькій і вузькій дорозі в лісі в Кавказьких горах біля швидкої ріки Білої. Це місце мого життя, ось тут і починалось. Я оточив себе в природі такою думкою, котра примусила станцію Каховську. Я пробирався в Котдаг до місцевого Майкопського поїзда, старався попасти, я поспішав.

    42. Моя така робота весь час на ногах. Мені як заготівельнику треба була дошка клепка і фреза, то, що нам давала артілям продукцію. Мене примусили умови в цьому там бувати. Це наша мати рідна, вона взяла обрала одного з усіх такого хороброго. Я був чоловіку, як і всі такі люди, але нікому природа не довірилась. Вона мені, такому Парсеку, котрому з висоти впала в голову мисль. З нею довго не розбирався, став я думати.

    43. Чому так у житті людей виходить, вони їдять багато досита, а одягаються хороше і тепло, а в домі вони живуть з усіма вигодами? Здавалося б, їм так жити без усякої втрати свого здоров’я. А вони в природі простуджуються, хворіють, на віки-віків умирають. Я ніколи не ходив без шапки. Я побачив грузина, що йшов, Федота Тимофійовича Емова, він був зимою без шапки. Я цьому повірив, він – друг у роботі. Ми з ним зустрічались за кухлем пива в ресторані. А тепер після цього всього Армавірські східні вітри зимою зустріли. Я йшов у біологічну фабрику, як за замовленням, від холоду я терпів, це було моє перше випробування.

    44. Я без головного убору так і зостався. Усі мої головні хвороби зникли, пішли, не знаю, куди. Я так і зостався ходити без шапки, став я запускати шевелюру, бороду відпустив і волосся голови. Як ніхто собі запускав у цьому довго. Люди бачили, люди із цього сміялись. Мені не тепло, а холодно, вони сміються. Це не одне таке доручення при такому холоді терпіти. А от друге, треба в цьому любити найзлішого ворога – це іншого хворого чоловіка. Я повинен його розцілувати, цим перемогти ворога. Такий догляд за ним, щоб цим запобігти будь-якому захворюванню. Я ж не лікар і не знахар, а самий простий руський чоловік.

     45. Я будь-яким засобами зустрічав у путі всякого цього чоловіка, його зупиняв, вибачався перед ним. У нього запитував про його здоров’я. А він мені так відповідав: його здоров’я хороше, він нічого не потребує. Такого бути не може. У чоловіка такого, як він є в природі, його люди виховали, він же технічний у цьому чоловік, йому треба що-небудь інше. А мені не треба те, чого він витребує. Мені треба чоловік, його тіло. А коли тіло буде, воно буде жити і без цього всього. А то не тіло, котрому треба те, що заважає йому – це чуже, зовсім негоже, мертвого виду.

    46. А люди його придбавають, роблять як своє. А щоб воно йому помагало, нема, що наші люди створили. А мені як такому доводиться їх учити, щоб цього в природі не було. Довго я ходив та думав. А як же так вийшло, зроду не ходив так без шапки, а тепер ходжу багато. Думаю про взуття, словом, думаю, як би їх зняти, та не знаю, звідки починати. Боюсь зоставатись без взуття. А в самого – засоби хворому чоловіку помагати. Без природи – ні кроку. Вона на це діло спустила свою мисль, щоб я подумав і попросив її, щоб вона сили свої для цього мені дала в природі від холоду терпіти. Можна сказати, за це подяка, за одну голову. А тепер стоїть питання: треба в житті роззутись і по снігу роззутим  по морозу ходити, та в людях робити те, чого не було.

    47. Я вже по-природному робив. Треба було жінці ноги відновити, її чоловік звернувся з просьбою до мене, щоб я їй допоміг, а вона 17 років не ходила, усе робилось на милицях. А я перед природою поставив питання таке: якщо ця жінка піде ногами по землі, я тоді босий піду по снігу зимою. І це природа, вона зробила в людях. Вона в цьому ділі допомогла. Ця жінка після мого такого прийому, вона своїми ніжками пішла, про це люди мені сказали. Я цьому не повірив, сам пішов переконатись. Приходжу – вона ходить. Як ви думаєте про мене, я дав слово таке: якщо вона піде, то я своїми ногами піду зимою по снігу.

    48. Я зроду не ходив по снігу, але природа і тут мені допомогла. Я йшов роззутим, а люди побачили – сміхом вони оточили. Я і тут сказав: це вони сміються із самих себе. Священика в моєму роду не бувало. А люди хотіли, щоб я практично до них прийшов як таких. Я на них живий факт робив, піднімав хворих на ноги. Хотів видобритися перед лікарями, хотів, щоб вони мою доброту піддержали. А вони хотіли в психіатричний дім у Сватове. Я на ходу з поїзда зіскочив. Не рахувався ні з чим, а своє практично робив так, як хотіла природа. Вона мене в образу не кидала, таку давала роботу, де я працював чесно. А адміністративній особі ця моя шевелюра не по душі прийшлась.

    49. Вони мою справедливість бачили, старались її прибрати. Навіть військовим командирам, і тим моя шевелюра не по душі. І командири залізниці ОРС Климов і Борецький духу набрались, постригли, побрили і скоротили. Тут мій виграш. Природа примусила втрутитись у це діло психіатрів Покровського, Артемова і Н. Н. Корганова. Їм довелось заступитися за моє все, що я зробив у хворих людях. Вони мені дали свій висновок. Я маю розвиток параноя, шизофренія. Я одержав 1-у групу інваліда труда. З 200 карбованців 138карбованців 98 копійок. Живи, як хочеш. Проценти не врахували.

    50. Як хочеш, це твоє діло. Я не дурень, щоби бути технічним. Природа мені говорить: ти чого зажурився, тебе я не робила хворим. Психіатрів я примусила, щоб вони взяли твоє здоров’я на облік і не дали тобі, щоб ти так працював. Ти – хворий ради нас усіх живущих на білому світі. Ти нас спаситель. Твоя дорога – профспілки, міськкоми, іди до них, правду свою говори. Ти загартовуєшся, здоров’я набираєшся, допомагайте ви. Вони зустрічали, вони проводжали, відмови ніякої. Я недовго таким був. У мене розум дорогий, а руки золоті, я ні за що їх не проміняю. І взявся за діло своєї ідеї, а мені говорять: що ж ти такий кинув ходити до нас за допомогою.

    51. А я їм говорю: я не кішка – є живий чоловік, енергійний, сильний чоловік щодо іншому хворому давати здоров’я. Ось це перед усіма людьми є моя ідея здоров’я. Я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Ворога відвертаю, учу людей, зір даю. У зв’язку із цим усім став шукати собі місце, де я маю бути, щоб не заважати людям тим, хто не розуміє, особливо охоронцям порядку. Їм треба диплом, вони вірять штучному, техніці, вводять хімію. Вони вірять хворобі, відшукують її на чоловіку. Мені це не треба. Я шукаю такого чоловіка, його народити без усякої потреби. А мені радянські люди не повірили. На мій Чувілкін бугор з кулаками голова сільради.

    52. Я йому кажу: ти вдариш – добре, а коли я вдарю, тобі погано буде. Моя така ідея знайшла матір, котра згодилась. Ми це дитя готували, дев’ять місяців берегли цю матір. А влада Луганська  не дозволила, секту пришивають, мене як такого в міліцію посадили. За що, про що, сам не знаю. А природа на путі: не горюй, твоє все попереду. Ти ж невмираючий чоловік, не спіши, нехай люди про тебе читають. А коли фільм показують про тебе, усе це є слава твоя. Ти за це все своє яким був? Тебе психіатрія держала в умовах.

    53. У тюрмі сидів, суд судив. А ви думаєте, про це не знає природа. Люди самі говорять про це. А коли це діло торкнулось цих людей, котрі проти цього діла. То люди свою помилку визнали, їх примусили це визнати своє те, що хотіли люди на цьому бугрі. Він нас туди на автобусі Красно Сулінському. Ми їхали туди із зйомниками, поїзд для нас затримували. Ми на цьому ходу в цих умовах фільм із цих людей створювали. Нас досвідчений шофер віз. Він так говорив: багато років їжджу, вожу цей автобус, тільки у ньому не возив багато людей, і так легко автобус не ходив. А йому сказав Учитель: ти везеш Дух Святий.

    54. Тоді з району в село Оріхівку телеграму давали: все пройшло благополучно. Паршек своє місце свого життя дитинства на цьому бугрі в селі показав, навіть із свого колодязя води напився. Цей бугор без усякої потреби зайняв це місце Учитель. Він у 1978 році перестав їсти те, що їдять усі люди. Вони бояться залишитись без цього всього. А моя ідея – робити на собі, а іншого вона учить. А юстиція Кіровоградської області взялась заперечувати. Психіатрія, вона мене оточила своїм режимом, робила своє психічне дізнання. Описали дім, вважали за собою таке право, як у мене дарчу коштовність знайшла міліція і сказала.

    55. Сажають у міліції, і говорять мені сам начальник міліції: тепер ми тебе пострижемо як такого. А я в нього спитав: а у вас є сокира? «Для чого?» – він сказав. А я йому говорю: відрубати голову. «Ми, – говорить він, – не рубаємо». А син приходить говорить отцю: все описали. Ну, що ж, у колоді карт 36 штук, я йому говорю. Моїх 3 карти, а їхні 33. Мої козирні, а їхні прості. Я не грабіжник, а в мене свідоме буття. Валентина Сухаревська про ці коштовності так сказала: «Він  у мене не просив, а я сама свої коштовності йому віддала. Скаже мені, побудуй дім – я зобов’язана йому це зробити». Розповідає вона прокурору про свою хворобу.

    56. Прокурор санкції не наклав. Учитель це знав, він надіється на природу. Також надіється на неї, що вона Учителя не заміняє. Скільки є на світі осіб адміністративних, вони є ніщо. А історію таку треба робити для людей, щоб вони знали, як своєю наукою чинити в людях. А ми не знаємо про цього Паршека, котрий тепер веде народ на цей бугор, де має народитися чоловік без усякої такої потреби. Це все вона, природа, підказала, що треба буде зробити. Якщо тільки так буде воно в житті робитись. Перший раз 51 чоловік, а в другий раз 120. Люди живі не такі, котрі мають умирати.

    57. Їду я з тюрми Кіровоградської в Москву, а тюремщики сказали свої слова мені. «Ось ти, – вони говорять, – їдеш у Москву, цього Хрущова прожени». Я не доїхав, а його зняли – ось, де сила була між мною і ними. Якби вони просили мене, вони б не сиділи. Я є Учитель народу, всіх людей всього світу. А вони мене одягли, взули, на суд представили судити, не мене, а одяг, а тіло моє, потрібне людям, що мають нужду. Вони всі як один закричать: їм треба здоров’я. А здоров’я дається Учителем, він через наші грішні душі так терпить. Він же є один такий, його пхають, він іде, не боїться ніяких перешкод. Це небувала одиниця з усіх, котра робиться всюди. Сказали: їхати в Москву, люди кличуть. А раз його кличуть, треба їхати. Люди Учителя  ждуть.

    58. Я був зі своїм здоров’ям всюди. Ось що природа зробила. Я, Паршек, і в Москві. Я, Паршек, і в Ленінграді. Я, Паршек, такого ось не було. Щоб хто-небудь такий був, у цьому замінив і став другим Паршеком – цього природа не зробить. А от кого-небудь вона зробить. Де б яка не була атмосфера, що йде, вона для мене є любимий невмираючий друг вічного характеру в житті нашому. Ми її розуміємо, ми її вивчаємо. Вона є одна з усіх. Ми побачили на ось цьому місці, про що не треба буде сказати, це так і було. А його як такого довелось діждатись, і який він до нас такий прийшов. Думалось як ніколи. А природа зовсім так не хотіла, а воно в людях вийшло.

     59. Скільки про це місце думалось, а робити в житті не доводилось, сама природа не давала. А тепер 17 травня на арені, а вологи для землі нема. Усе наробили охоронці, вони образили Паршека. Йому як такому в його житті на цьому ось Чувілкіному бугрі не дали зі своїм народом побувати, своє свято 25 Квітня святкувати і свій гімн проспівати. Це була істина закладена в цих словах, ми його співали. Люди Господу вірили як Богу, а Він сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку вижене. А життя своє в славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово. Це є наше райське місце, чоловіку слава безсмертна.

    60. Їм здавалось, це роблять люди сети. Може це і є секта, але не така, як вона була. Це здорового тіла здоровий дух. Він усіх цих людей, котрі приїхали. Учитель прийняв їх усіх, скупав, вони зосталися з душею і серцем задоволені. За вказівкою, були проти всіх людей. Всю ніч їх берегли сплячих. Народу приказали роз’їхатись по домам.

    61. Так і вчинили всі мої люди. А природа за нове діло залишилась не задоволена. Вона думала, чим їх покарати, і вирішила не дати два місяці дощу, у травні й червні. Нехай ті люди, котрі не знають, і ті, котрі це діло заборонили, їх за це природа покарала. Я запитую в природи: буде дощ у травні? Ні. Буде дощ у червні? Ні. Вона мою просьбу виконала. Я їх хотів покарати за їхнє це діло, до вас звертався з просьбою, а ви ж не дали, заборонили нам, нужденним. Ми ж були хворі, а нас усіх Учитель приймав. Ми самі купались, яка це благодать!

    62. Ми здоров’я одержали в цьому. Нас там зустріла не якась стихія, ми огородились здоров’ям. Це наше є райське місце, чоловіку слава безсмертна.

    Про це діло йшла мова в людях. Цьому всьому треба нам таким ось поклонитись і сказати за це спасибі. Вони на все поклали свій труд, життєві слова в цьому ділі. Вони говорять, вони співають багато різними голосами. Це ж така в природі народжена людьми істина, від чого не доводиться відмовлятись. Природа цього в себе не мала. Для чого був треба цей ось Чувілкін бугор, хто про це місце з людей знав?

    63. Якщо не Паршекова така ось ідея. Він багато років так по землі проходив зиму і літо роззутим. Це не одне було перед Паршеком. Він по природі ходив, а скільки він думав про це. А щоб зробити доводилось, у нього такого не виходило. Усе це наробила сама природа, вона сама це місце показала для того, щоб Паршек на ньому зупинився і те, що намітив, для нового діла в житті зробив. Це робилось чоловіком в його такому ось житті. Вони, люди, це зручне місце створили за цей час. Воно для цього діла робилось, щоб нам народити нового такого чоловіка. Там без природи так не обійшлось.

    64. Це краще було і здоровіше матері дитя народжувати на вільному природному місці бугрі, як це обдумав Учитель. Він цим рятує чоловіка від аборту. Його як такого мати вирішила вбити, а Учитель не дав згоди. Мати народить нам це дитя, цього чоловіка, щоб його узяти на своє утримання. Таке було в людях рішення: на руках люди повинні йому створити це життя. Чоловік має народитись у природі без усякої такої ось потреби. Цей експеримент Учитель хотів зробити, але йому люди не дали це зробити.

    65. То тоді бере на себе цю ось силу, її ви не відберете. Вона народилась моїм рідним отцем, його бідність примусила. У зв’язку з усім цим ділом я маю одержати спадщину, а її мій отець не мав. А в нього питають люди: «Куди Паршека будеш дівати?» Він їм сказав: «Чувілкін бугор буде його спадщина». Я його саме так ось і зайняв. Не діла там творити, а життя безсмертне вводити. Мені указала природа за моє все самітництво. Я це сам знайшов, цим оточив себе, зайняв. Це ось таке місце, воно нікому не треба в житті.

    66. Людям треба камінь, треба вугілля, треба нафта, і треба золото. А його там нема, є райське життя, воно вчить чоловіка життя, а не смерті. Бугор не щось таке є, бугор – життя природи. Вона там має. У ньому є струм, магніт, електрика; повітря, вода, земля. У цьому всьому також чоловік живе, він без усього цього жити не зможе. Паршек не потребує, у нього нужди нема, він забезпечений в житті. Для чого йому це ось діло, щоб у ньому помилятись і на віки-віків умирати. Там цього діла нема, нема за що природою карати.

    67. Паршек тут зовсім не винен. Звинувачуйте потік природи, вона його міняє на чоловікові. То люди вмирали, а тепер умирати не стануть. Усе зробить бугор. Історія Паршека одна з усіх, він пізнав у природі таїну, вона йому правду говорить, те, що треба в житті. А в житті треба для людей дощ, завдяки чому робиться врожай, а його нема, і, видно, його як такого не буде. Природа така матір, вона – за діло Паршека, за те, що йому, не дали свято зробити. Люди не зрозуміли і не схотіли, щоб Паршек свою ідею з людьми проявляв.

    68. Це діло робиться не для того, щоб нічого в житті не було, а ми цього самі хотіли, у нас душа із серцем оточили себе. Ось, до чого ми себе привели. Ці ось люди, котрим доводилось під час цього діла, вони одержали свою таку неприємність. Вони всі, ці ось люди, виявились перед Паршеком такими, ще більше стали Паршекові вірити. Вона хотіла за це все їхнє так покарати. За ідеєю всього цього Паршек із своїм цим не повинен за це когось карати. За його всім висновком, він як такий повинен їм як таким за це прощати.

    69. Вони проти такої Паршекової ввічливості, котра робилась для цих ось людей. Паршек їм низько кланявся головою, їх як таких просив, благав їх цим, що він так із своїм народом зробить без усякого такого. У нас люди для цього підготовлені, з ними можна завжди завойовувати на такому місці, на котре вони приходили не заважати, а допомагати, щоб інші люди про це ось знали. Ми приїхали сюди із Святим Духом, у нас сили направлені тільки зробити для всіх хороше, щоб інші люди теж сюди приїжджали.

    70. Бо вони робили для самих себе. Учитель про це пише, він пише і в уряд, усіх він задовольняє своїм. Читайте, розумійте. Це вам про це пише. Він же один такий у світі, він поганого не робить, йде в путь сам, у холодне і погане. Говорить, це природне, воно є людське. Хіба сектант на таке ось діло піде? Він не згодиться так ось умирати в природі. Його природа за його непідготовлену сторону зніме з путі, він в цьому всьому вмре. А Паршек сказав, це ось треба зробити для наших людей.

    71. Він не боїться природи, він терпить, його природа вибрала одного, довірилась одному. Він не вибирає такий день, котрий йому буде треба. А природа присилає те, що треба. Прийшла весна із своїми почестями, ними Паршек із своїм тілом не радується і не говорить: це поганий день. Йому як Учителю усі дні треба однаково, щоб довіритись їм як таким. Він про них знає добре. Вони так ось добром не приходять, у них один намір: когось з усіх людей із собою забрати, щоб чоловік не жив, а вмер. Таке діло є в усякому дні, що приходить. Він приходить не з однією смертю, він і життя із собою веде.

    72. У кожного дня є сторона хорошого, і поганого дуже багато є в природі. Але люди навчили самі себе зустрічатись із самим хорошим. Це тепле сонечко. А коли заступає ніч, тьма, люди привчили самі себе спати. Вони цією звичкою оточили себе: вдень діло яке-небудь робити, а вночі спати. Цьому всьому Паршек знайшов цей бугор, його без цього всього оформляє. На ньому нема того, що в житті заважає. Чоловік на бугрі розташувався, там нема такого мертвого. Щоб убивати, теж такого нема. А є живе природне, ніколи не вмираюче. Такі дії тільки потребує.

    73. Я один у світі виявився такий, хочу по-своєму історію як таку повернути. А мені такому знайшлись такі люди із своїм поняттям, вони поставились жорстоко в цьому ділі. А діло таке в житті, а люди самі вирішили піти на всі умови, котрих не було. А тепер ці умови народились, вони на арені побачили, хотіли, щоб вони між нами жили. Це наша є така радість цей бугор, ця місцевість про котру іде така мова. Ніхто за це діло не брався і не хотів нічого робити, крім одного Паршека. А тепер йому за це життя нема: усі люди обрушились, і хочуть йому в цьому перешкодити.

    74. Це ідея нового характеру, небувалого в житті. А тепер за це діло ухопились ті люди, котрі не байдуже поставились. Їх недовіра зробила це ось діло. До цього всього бугор нікому з усіх не був потрібний, там нема чого робити, щоб люди за це ось причепились. Це ось місце нічого не дає, крім запобігає простуді й захворюванню. Там нема того, що є у цьому селі, щоб місце своє призначене мати. Свого сусіда нема, огорожі теж нема, житлового дому нема, усяких подібних життєвих.

    75. Якщо тільки уставати з постелі, прямо братися за цю ось роботу, котра не стоїть на одному місці, а завжди мисль робить, їй хочеться у цей зошит щось написати. Історія буває в житті не одна, котру доводиться бачити із самого ранку. Її доводиться самому робити. Це було вчора, переді мною стояло в житті таке питання. А що я маю таке робити чи куди, для чого піти. Учора це ось мною помічалось, а ти за його таке діло не забуваєш. Весь рік попереду, він ці дні поодинці рахує і готується в ньому щось таке зробити.

    76. Це наш такий ось чоловік, а йому все рівно мало цього діла, яке він збирався цього дня робити. Природа така мати рідна, вона на цій землі на цьому ось місці не одного чоловіка примусила робити. Він коли спав, потягувався, в самого робило в голові. Сам себе із цього місця піднімав, а в самого в руках рити глибоку яму, який-небудь такий в житті фундамент, до чого чоловік уже приготувався. У  нього на це камінь для стін, він його наламав і привіз. Він готовий, треба майстра, щоб скласти. А на це лише були б гроші.

        77. А коли чоловік має гроші, це його все таке життя, спокійно не жити. То одне в голову приходить, а потім наступає інше. Я, говорить чоловік, начебто він комусь жалується за це діло, котре йому доводиться будуватись. У цьому ділі проходить його життя. Йому це треба, усі люди це роблять, у них для цього на цьому місці вони так ось поселились. Це їхнє рідне таке предкове село, вони в ньому так живуть, і вони там роблять те, від чого життя їхнє твориться. Більшість доглядає за землею, їхнє діло одне – займатись хліборобством. Любитель хазяйнує, а в хазяйстві дуже багато різних діл, особливо в селянстві.

    78. Чого йому не треба мати. Для будь-якого чоловіка в житті потрібна  основна земля, це його є джерело. Він її має як таку, рахує її на десятини. На це все у нього є думка не забувати про те, що йому для цього треба мати. У нього для цього свій власний двір, огороджений великим забором. Він у ньому все робить без усіх сам. Із степу везе живе, а в дворі він готує, як хоче і що хоче. Він у цьому всьому майстер і любитель, можна сказати, великий азартний. Якщо він тільки намітив щось таке хороше в житті своєму зробити, це його бажання, він усі сили кладе в природі. Він добивається і робить те, що йому треба. У нього в хазяйстві жива сила.

    79. У нього що називається якесь приладдя, особливо у нього плуг, він ним оре землю, її кладе під зиму. І з нею розмовляє, завжди про неї думає, говорить. Але нікому її даремно не віддає. Він для цього на ній день і ніч робить, він про це  все не перестає все думати. Земля землею, а от діло є діло. Одне з усіх діл діло його, у цьому таке ось діло. Він перш ніж зробити подумає, чи треба йому це діло зробити. У нього така мисль зародилась, це все в нього розум підказував це зробити. У нього свій плуг, своя сила є, він нею хвалиться, її він робить, він нікуди не ходить за цим, ні в кого він не просить, а все сам і сам робить без нікого, і сам цим ось користується. У нього все є, за що він не візьметься, все під його руками.

    80. Один чоловік говорить: для чого це буде треба? Щоб нічого так не робити в цьому, нічого не виходить. А щоб так робити, у ділі багато утворюється. Чоловік із цим умирає. Життя таке виходить. Це все не врятувало в житті, а навпаки он у ньому вмер, як ніколи. Що може бути гірше від цього? Гіршого ми в цьому не знайшли. Щоб у цьому ділі врятувати. Знов той же самий розвиток. Котре було, воно є в цих ось людях. Вони зустрічаються із цими днями, вони на арену приходять такими, як вона і досі на цю арену без нічого не приходили. Вони не приносили із собою нічого, крім одного того ж самого.

     81. У них атмосфера, що міняється, дає свій ранній, свій народжений світанок. Сонечко із своїми такими ось розкиданими променями, котрі падають своїм світлом це місце зігріти і дати таку ось видимість, котра дає людям день. Це така в житті є для людей атмосфера, вона по всій земній кулі таку видимість створює. Це таке прийшло. На це діло природа це все в життя вводить. Це така народжена видимість, котру позначає. Сонечко – це не щось таке є – усі наші люди. У них усіх є така часткова сила, що треба бути.

    82. Коли люди себе піднімають, вони були в глибокому сні, спали, їх оточувало таке безсилля. Вони це діло робили самі, їм хотілось спати – такий ось був розвиток. Їм було ні до якого покою; от діло вони не зможуть робити те, що роблять люди. У них розум над усім розмірковував, за що треба буде братись і робити те, що він надумав. Це діло робилось людьми один раз, воно готувалось багато часу. Його в житті довго очікували, цей час тягнувся. Люди хотіли, щоб ця ось тепла атмосфера в життя прийшла. Вона десь у природі дівається, а потім знову вона в такому виді приходить, її такі люди ждуть. Вони знають, що в ньому доводиться робити, вони до цього діла так готували те, що треба.

    83. Для цього є приладдя, зброя, чим це діло доводилось робити. Вони зроблені людськими руками. Для цього діла є місце таке обране, воно лежить неторкане. А коли таке місце буде нам треба, то ми його використаємо.

    У 1979 році 22 травня вночі це не сон, а якось розкривається написані слова рядків. Я хто я є такий у житті? Мені слова в рядки відкриваються. Я є землі Бог, а більше в цьому слів ніяких. Я починаю в цьому розбиратись. Бог не який-небудь ділок у природі, він – творець безсмертного життя. У нього є своє тіло, він його так показує… не визнає, цим смерть виганяє як таку з дороги, а життя вводить у славу. Йому таке огороджене забором не треба, у людей там хвороба.

    84. Йому треба не зайняте ніким ніде місце для всього світу, щоб на ньому здоров’я своє створювати. Я обрав це місце Чувілкін бугор. Він не присвоюється, а всім людям дається. Це займуть люди, вони гучно скажуть слова: це наше райське місце, чоловіку слава безсмертна. Він ні в чому не має нужди, йому треба потік нового характеру, без усякої потреби чоловікові жити. Ми, усі люди, цього хочемо, але у нас це ось не виходить через хороше, тепле життя. Нас природа за це все убиває, щоб ми це в ній не відбирали і не присвоювали: це, мовляв, моє. А де ж є Боже? Якщо розібратись: у нього мого нема.

    85. Йому базар не по душі, він не грошовитий чоловік. У нього щоби був який-небудь такий запас, у нього є в природі день, що приходить. Він нам мішки добра не приносить, і не говорить він нам, щоб ми до нього готувались зустрічати його. Він наше мертве не любить, йому дай живе енергійне, щоб воно духом оточувалось. Він мертвим не живе, жене від себе. Це картина, з картин вона. А тепер природа взялась за це ось саме таке діло, воно починалось із самого бугра. Він природу примусив так зробити людям, щоб вони за це діло, котре Паршек у ній як такій зробив.

    86. У Паршека недаремно народилась така ось мисль, вона його так оточила, з ним вона ходила по природі. Він був такий один з усіх людей. Вони, такі ось люди, котрі такого чоловіка не бачили. Вони старалися з ним про це говорити. На це все таке діло починав Паршек, він так пішов, став по землі ходити, а йому сипали під ноги жужелицю, він від цього терпів. Він ішов до хворого, його там знаходив, стражденним допомагав. А лікарі з міліцією за це у психіатричні умови брали.

    87. Їм хотілось, щоб у цьому Паршек здався. А він з поїзда на ходу плигнув, і в Луганськ через Слов’яносербськ, Родаково пішки добирався. Йому як  такому килим під ноги не стелився. Він зійшов в Єлизаветовці, йому як такому механік біля семафора тихий хід дав. Тоді я став шукати вулицю Луначарського, 2. Федор Федорович Городовитченко був мій шурин, непогано мене зустрів. Я в нього заради пристойності взяв брюки та сорочку. Сам у нього спитав: є у вас хворі, що не ходять. Він мені говорить: на Першотравневій, 11, лежить хвора, не рухається.

    88. Вона не хотіла хворіти, ждала Божого спасіння, а я зі своїми силами прийшов. Так з нею вчинив, як вона не очікувала. На це діло природа десь узялась зі снігом, з дощем. А я її, хвору, по снігу, по дощу, по грязі роззутою став водити як таку. Сусіди бачили це, лякались. А хвора ходить, вона своїм дітям приготувала їжу. Тоді Федір визнав свого шурина Паршека Христом, не менше, не більше. Що треба робити? Тільки в міськвиконком. Туди він викликав лікарів.

    89. Ці лікарі проти Паршека були, їм хотілось покласти Паршека за таке діло. Він від них утік. Йому доводилось пробиратись до того місця. Він свій одяг кинув, а сам пішов без одягу. Він пішов по тому полю, де кукурузники літали. Один з усіх літав вище від усіх. А моя мисль так сказала: якщо цей літак сяде біля моїх ніг, то моя ідея правильно іде. Цей літак тут же став знижуватись. Я підходжу, у нього запитую: що за причина? А він сказав: невідома. Я далі іду, раптом дві дороги, а мені треба попасти. Я стою, жду і думаю. Куди йти?

    90. А чоловік з правого боку йде. Я його діждався, у нього як такого спитав: а як мені попасти в ті умови, у котрі треба. Він говорить: іди по моїй дорозі. Я пішов. Дай подивлюсь на нього. А його не стало. Хто це був? Він Паршека примусив цією дорогою йти.

    Чого тільки не бачив у цій історії? А все-таки свого дня він діждався. Прийшов східний вітер, і сонце на два місяці, щоб люди знали, кого вони турбували. Нехай подумають. Це велике діло, це ось мати природа. Вона нам, таким людям, розвинула те, що в нас без усякого бою робилось. Ми з вами починали, цілий рік ми з вами робили те, що в нас виходило.

    91. Природа на таке діло завжди йшла нам назустріч. Ми хотіли, ми в цьому ділі ждали атмосферне явище те, що нам треба було, що переходить з одного в інше.

    У нас у природі народжувався щорічно прибуток, він нами придбавався в тяжкому труді. Ми спішили його робити, він нас, таких ось людей, годував рік. Нас примушували умови це робити. Ми на своїх таких ось тілах розвинули свої потреби, вони нами вводилися щодня. Ми старались їсти по три рази в день щодня, і в четвертий раз, і багато. На це все природа нам відкривала такі ворота, у котрі ми спішили раніше попасти на це підготовлене місце. Ми туди так без нічого не появлялись. У нас для цього було приладдя.

    92. Це місце нами готувалось. На нашій землі ми робили грядку, у неї саджали зернятка, старались зробити в цьому вологу. А тут у додачу така атмосфера наповнювала дощем нужденну силу. Це місце нам через це все робило великий врожай. Цим ми не були задоволені. Нам на цей рік на все вистачало. Ми старались мати в цьому запас. Ми завжди надіялись на нашу природу, що вона ніколи не забуде нас. Вона старається дати нам нашу мисль. Ми так завжди про це думали зробити і в цьому більше одержати, а воно не так у житті теперішньому виходило. Природа народила нам Іванова, він своїм трудом огородився без усякої такої потреби жити, і свої діла творити безсмертні. Він для цього місце знайшов Чувілкін бугор, на ньому відзначав щорічно.

    93. А в 1979 році теж хотів 46-річний ювілей відзначити, а йому адміністративні люди знайшлись, не дали йому це зробити. Отця рідного дату, життя моє. Ви – його, а природа вас за це буде, і обов’язково буде. Дощу природа в травні не дасть, і в червні. Що буде, не знаю? Природа говорить: у 1979 році Брежнєв буде, у 1980 вже не буде. Світової війни не буде. У 1981 році теж не буде світової війни, у 1982 році теж не буде, а в 1983 році уже буде війна світова. Ці два місяці покажуть. На Трійцю цього року я маю їхати в Москву, а природа не дає згоди на це. Чому це так, я в цьому ділі не знаю. Десь якийсь є природний нестаток. А він є природний, вона ввела таку ось суху погоду… але не східні вітри.

    94. Земля вологи не одержує. Прибуток життєрадісний сохне, робиться не живий, а мертвий. Доводиться чоловікові від цього всього відпадати в житті непідготовлених людей. Вони в цьому не підготовлені без цих потреб бути, їх мучить у цьому ось нестаток. Вони не знають, що робити, щоб у цьому ділі доводилось без цього всього жити. Ми користувались усіма правами. Що захотіли, то все у нас під руками. Як ледь щось таке, у нас на скору руку для їди, ми поснідати вже приготували смачне і свіже та багато.

    95. За вами діло, щоб у вас був апетит та здоров’я ваше. Усе це в процесі робить нас, для цього всього приготовлено нами на столі все. Кожному окремо своє місце лежить. Ми в цьому повинні сідати на своє місце. Твоя ложка, твій шматок. Ти не дивись на іншого, як він у цьому сам робить. Твоє діло за тобою. Усе належне ти спіши це все як слід скоріше прибрати, тобто все належне ти маєш поїти. У тебе для цього є твоя така здібність. Ти ж чоловік, твоє тіло у себе має свої пристосовані руки.

    96. Ти ними береш, що треба буде, у цьому ти робиш. У тебе для цього є п’ять пальців, вони тобі в усьому допомагають, ти ними якось оточуєш, робиш те, що треба. У нас, у таких людей, є свої довільні ноги, вони нас у будь-яке місце приносять. Це буває і в селі, і в місті. Їх примушують умови, вони перед кожним чоловіком стоять живим фактом. Цьому чоловікові треба, він хоче бачити це місце, на котрому доводиться робити те, що буде в житті треба. Ми туди зі своєю вмілою спеціальністю приїжджаємо і вчимось.

    97. Хочемо, щоб чогось іншого зробити, щоби бути майстром. А коли ти навчишся чого-небудь у житті практично і вміло робити, то ти із своїм ділом всюди потрібний. Твоя продукція по всій цій місцевості потрібна, ти її робиш своїми руками. Твоє тіло робило для того, щоб нам у цьому жити. Ми з вами так живемо та робимо. Ми надіємось на щастя, воно нас оточує. Нам хочеться жити хороше, а погано нам жити, куди ти дінешся від цього всього. Все кидаєш на путі цього всього, а стараєшся все зробити від цього всього краще. Ми так і робили, робимо, стараємось, і будемо старатись у цьому ділі самі себе показати.

    98. Наше вміння примушує довго про це думати і вирішувати наперед про це саме. Люди є природа, їм для цього треба що-небудь, для цього волога. Особливо земля, вона дає нам свої такі поклади. Вона нас годує тварин, вона нашому чоловікові дає в харчуванні свою штучну силу. Ми хочемо мати надію на це. Вона нас держить на білому світі. Усе це дається природою, вона нам вирощує все це живим виглядом, це все є наше багатство одне з усіх, воно живе природне. Ми держимо його на прив’язі в заперті як своє.

    99. Воно розводиться в нас у дикому стані, великі гроші коштує. Ми продаємо його на базарах. Ми також купуємо потрібне, для м’яса ріжемо, люди вважають щоденною їжею. Все це дає нам природа для нашого життя, нам присилає день, таку атмосферу, про яку не думали.

    А тепер це все діло готується нами до двох тисяч літ, люди ждуть якусь зміну в житті. А природа вже підготувала в цьому ділі чоловіка, щоб він прослідкував минулу історію. Вона робилась на збиток, люди цим за цей час не задовольнили себе своїм життям. Вони прожили, самі себе за це діло закопали в землю, тепер вони лежать у могилі.

    100. Якщо історія в мислі народжується, то і діло життя буде. Ми з вами цього діла діждались, природа нам ці ворота відчинила, вона у нас уже на арені. Ми їх бачимо, вони нас оточили підряд без усякої зміни. Це ось східний із своїм небувалим чоловік, він це сонце одне нам залишив, радуйтесь ним. Він свої такі ось сяючі розпростер по всій землі. Вони не дають ніяких можливостей всякому росту, дихати нема чим, їх побризкати, нема кому їх напоїти. Це все наробили невмираючі друзі Паршека, вони заступились за його таке тіло, не дали техніці спокійно дихати за їхній такий ось учинок, котрому вони перешкодили, не дали цій ось ідеї жити.

    101. Вона ж є нового характеру. Люди живі, але не мертві, вони зібрались у свій дім, ними побудований. Він здорового Духа дім. Сюди люди всі приїжджають хворі, їх Учитель приймає як живущих на білому світі. Таке місце він у дусі освітив, зробив те, що їм Бог дав. Це ось Чувілкін бугор. Йому самі адміністративні люди Лутугинського райвиконкому дали телеграму в доступу до цього бугра. Він сам це все не робить без дозволу, туди свій народ не пхає. У нього є люди, з котрими він розмовляв. Він ввів свою усну пропозицію: треба народжувати чоловіка не в умовах, як ми його народжуємо в подушках. А ми з вами маємо народити живого чоловіка на Чувілкіному бугрі. Так домовився з головою, а його приховують, не дають зустрітись із цим ось чоловіком.

    102. А де він дівся, я не знаю? Я з ним домовився так народити цього чоловіка. Він живе, мені не дали точну адресу його. Я повинен народити чоловіка за ідеєю моєю, а ви не дали, мовчки підсунули дівчинку. Я претендую на це діло, своє це візьму. Природа – за мене, вона не за техніку і не за штучне з хімією. Вона – за природне, за повітря, воду, землю. Це – любимі невмираючі, вічно живущі друзі. Це сонячні зі сходу, з вітром. Вони примусили ці дні без цього зовсім. Що робилось у природі? Вона міняла себе щосекунди в цьому ділі. Чоловік у цьому жив, цими правами користувався. Йому як такому щастя допомагало. Він жив так, як природа хотіла.

    103. Сьогодні вона була така, завтра – інша. У неї було таке азартне діло. Вона вводила в житті таке щастя на все село чи таке місто. Він один такий зародився мільйонер, тобто багатий у цьому чоловік. Його природа між усіма обдарувала, щоб інші люди так не спали, а робили те, що їм таким захотілось. А хіба не хотілось? Бути в цьому всім такими, цього діла в природі не давалось, люди по-різному жили і по-різному багатіли. Як дні такі, вони приходили до нас не такими, як це буде треба. Ми хотіли одне, а виходило інше. За що ми кричали «вперед»? За великий урожай.

    104. Докричались до того, що ми з вами, учені люди, того, що треба. Ми як такі зі своєю технікою накрились, нам не дала те, що треба. Ми хотіли цього дощу, щоб волога була. А нам природа взяла і відмовила. Говорить: що ви в цьому ділі зробили, що ви героя свого із золотими зірками народили? Він же такий смертний, як і всі люди. Цей рік він живе, а в 1980 році він умирає. Яка може бути така слава? Вона йде якийсь час, цьому всьому вірять. А от Паршекові не хочуть вірити. Вони бояться води холодної, вони сирої землі теж бояться, повітря холодного теж бояться.

    105. Які ж вони люди є в цьому ділі, бояться природи? То не треба жити. Нема дощу, люди його ждуть: він піде чи ні? Про це ніхто не знає. Їхнє діло – ждати. Буває в житті все: не думаєш, а воно десь візьметься. Це такий у природі прибуток, вони його ждали. Ми це хотіли, а коли люди хочуть, вони хворі. Люди думають, вони ждуть таке діло. А воно природою дається, а вона така річ у житті: захоче – дасть, а захоче – не дасть. У неї всього багато. Те, що ми знайшли, ми ним огородились, це ось присвоїли. Говоримо, це ось моє. У всіх є своє, чужого нема.

    106. А коли своє є, і його багато є, то чужого не треба, а своє берегти треба. Його як тільки не бережи, воно саме відійде, воно не твоє, а природне, воно дається один раз і один час. А буває таке горе: було тисячу овечок. Йому, як хазяїну дорогому, природа пішла назустріч, вона йому зібрала таку величезну купу. А тому хотілось на другу тисячу перевалитись. А йому вона не дала можливості, щоб природа пішла йому назустріч. Йому як такому взяла прибавила на другу тисячу, у нього на це сил не було їх зберегти. Вона взяла одну умертвила, уже їх залишилось 999, пішло вниз із горем, з бідою, вони одна за одною збитком пішли щезати. Хазяїн побачив збиток.

    107. Він побачив своє горе з бідою, вона стала розоряти його до самого кінця, усі вони пішли туди, звідки взялись. Це гірше тієї біди, котра жила була. Як тяжко доводилось їх наживати, а скасовуватись. Так і не побачили ми цього випадку. Це буває часто. А от цього і не буває, щоб земля залишалась без вологи. А десь дощик пройшов. А тепер природа за щось прогнівалась, не стала давати води. А без води ні туди, ані сюди, навіть від грязі нікуди не дітись. А доводиться так ось у житті такому бачити і від людей чути, і таке було. Жив отець із своїми синами, доньками, вони слухали його слово, а потім вони слухати не стали.

    108. Стало нажите падати, мисль не така, вона у хворого чоловіка інша. Йому доводилось думати зовсім не те. Він думав про прибуток, а тепер – за збиток, за спасіння самого себе, як би повернути йому колишнє здоров’я. Він шукає такі початі умови, а їх нам природа не дає. Своїми силами робить, щоб прибутку не було, а Божий дар скасовувався, його не виходило. А ми, люди такого складу: у житті одержуємо те, що нас у житті гробить, у цьому всьому ділі вмираємо. Що може бути гірше від цього на білому світі? Народила нас таких природа, ми народились у ній ягнятами, а в процесі цього всього ми зробились технічними ділками. Ми науку відкрили самі.

    109. Природа – така мати наша є, котру доводилось так ось пізнати. Вона для нас є таке джерело, з нього роблять те, що буде треба. Вона нам такі поклади відкрила, ми стали їх шукати і знайшли. Це потрібна для нас сировина, для якої люди зробили заводи, стали ми випускати цю ось потрібну для життя свою продукцію, вона нам треба. Для цього всього ми зробили станки, струм ввели, стали здобувати енергію, вона крутити колесо. Ми стали робити точну деталь, із цих деталей склали за розмірами своїми машину на чотири колеса. Ми в цю машину поставили мотор.

    110. Зробили, там вогонь запалили. Так ввели, що стала робити. І пішла рухатись по нашій землі, по залізним рейкам, по асфальту. Словом, силу ми для цього застосували, зробили ми рух. По землі стали доставляти з місця одного в інше різного виду вантажі, і також перевозити людей. Цим самим стало зберігатись по всій нашій землі це діло. Особливо в цьому ділі був хазяїн, він на це вкладав капітал, а туди запросили розумного чоловіка для того, щоб це хазяйство росло і робило людям потрібне, щоб цим користуватись і легко жити. Ми стали їздити з місця в інше, стали ми цим збагачуватись, жити добре.

    111. Шахта Должанка багатотисячна в тонах. Робиться для того вона така, щоб люди сказали про такий великий видобуток. А ще будується, не введена в експлуатацію, багато ще робіт. А щоб від цього всього легше зробилось, цього ніхто не сказав. А ще більше роблять у труді бригади, щоби більше і тяжче шахтарі трудились. А їх за це ось хвалили. Їм як було тяжко фізично, та і тепер нічим таким у житті не похваляться. Люди жили в умовах, так вони не задовольнили себе на  сьогодні. Горе з бідою їх оточувало, і буде вічно так оточувати, як хворіли, простуджувались.

    112. Товариш Зорін, відкрий книгу «Резерви нашого організму», стор. 82. Люди пишуть про мене. Якщо ти віриш цьому, повір істині, і перевір живий факт. Це не я кажу, а природа. Я спитав потрібне для людей у житті: буде в травні дощ? Вона мені відповідає: ні. Ми цьому свідки. А тепер я в неї запитую, як у матері рідної, скажи: буде дощ у червні? Вона говорить: ні. А в липні буде, говорить природа. Перевіримо ми без усякого такого. Вона мені говорить про договір СВ-2, чи підпишуть? Ратифікувати капіталістам – ніж у серце. Не проведуть у життя, і це буде. Вас троє говорили, висновки робили. А воно чи буде виграш у цьому, ми не знаємо. А мені природа так сказала. У світовій війні ані капіталісти, ані комуністи не виграють, а перемога буде за еволюцією. Свідомість визначить буття.

    113. Здоровий дух – здорове тіло, я за нього один борюсь, ввожу всім живущим здоров’я. Кому воно буде не треба, юнаку молодому? Та ні. Шановні, це – світове значення, за що я підписуюсь. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

    1979 рік 27 травня. Учитель Іванов.

    Ми, усі люди до одного чоловіка, народжувались, їм доводилось узятись за своє дитяче в людях виховання. Вони не хочуть залишатись у таких умовах, котрі не давали їм свій розвиток. Вони в природі нічого такого не знали, їх оточувала тьма, вони були ягнята, їх примушувала така обстановка. Їм доводилось братись за техніку, за першу букву, за склади слова, та за своє штучне. Для цього треба була людям у процесі хімія, що і помогло їм цим ось оточити себе. Ми стали рости і усно в цьому розбиратись.

    114. Ми стали знати минулу історію, вона примусила нас так дертися на гору. Те, що було нам не зрозуміло, стало в цьому діло ясно. Ми стали так ось уміло робити, нас навчили наші предки. Ми стали робити, стали їсти, стали одягатись, у домі жити. Нас оточила мисль, посилаю за чим-небудь, ми з нею пішли. Якщо змогли, то ми це ось зробили. У нас вийшов живий факт, ми добились, у нас вийшло те, що треба в житті. А щоб зробити те, що нам треба, ми не одержали.  Як ми з вами простуджувались, хворіли, умирали на віки-віків, так це діло не змінилось, від нас воно не пішло. Ми робимо все для цього всього.

    115. У нас, у таких людей, усе ми робимо для того, щоб у нас було все необхідне, щоб ми в житті не мали нужду. Ми з вами за рахунок цього всього живемо хороше і тепло. Нас одне не задовольняє – наша звичка. Ми звикли робити, у ньому помилятись, ми в цьому гинемо. Це наше незнання. Ми в житті своєму не знаємо: а що буде треба зробити, щоб так не хворіти, не простуджуватись?

        Треба таке діло робити, щоб воно у тебе було, а іншим не заважало. Ми своє не зробили, а інших ми вчимо це робити, убиваємо іншого і самого себе. Це було, це є, це буде. А щоб цього не було, ми боїмось природи, відходимо від неї, озброюємось, не хочемо ввічливими бути.

    116. Ми по-Паршековому жити, любити свого ворога. Це наша мати рідна, вона нас усіх однаково народила живими, природними. А ми такими не захотіли бути, щоб її любити, а капризно поставились. Маленьку курочку вбили, а кров спустили. Ми це зробили самі, і це одержали в цьому самі. Паршек один такий любить природу, за це все одержує від неї. Вона є йому друг вічного характеру. Що від неї Паршек отримує? Життя своє невмираюче, вічно живе. Що може бути краще від цього? Якщо ми робимо діло таке, а в нас не виходить, ми вмираємо, нам усім гріш ціна. А Паршек за своє діло, зроблене ним, – Бог землі. Прочитайте його «Перемога моя». Вона вам усе скаже, що треба зробити, щоб не вмирати.

    117. Чоловіка такого треба мати, і місце таке йому треба дати, щоб діло в цьому вийшло. А ми як учені із цим ділом не згодні. Ми про це діло не знаємо нічого. А чоловіка такого треба нам народити без усякої потреби. Чоловік є для цього діла Паршек. Якби вона мені про це все не говорила, я б про це в неї не питав. Для чого мені треба цей Чувілкін бугор? Це – місце всіх людей усього світу їхнього здоров’я. А воно треба не мені одному, тому, хто його знайшов, і він його держить у себе. Йому природа це місце указала через його рідного отця.

    118. Йому він намітив. Він прийшов сюди один. А потім уже люди цю правду, це оздоровлення на собі випробували як духа здорового тіла. Ми якби не знали, хто такий Паршек. Він не для однієї Валі є Бог або він пан усього світу. Ці люди прийшли на цей бугор, усі 50 чоловік йому низько до самої землі поклонились, і Учителя сильно просили, щоб він дав їм здоров’я. Він дає нам усім однаково здоров’я, і хоче, щоб усі як один цим огородились, були в цьому гарантовані, і ніколи не простуджувались, не хворіли.

    119. Цей бугор такі сили дав Паршеку. Люди з людьми зустрічались, мудреці з ученими. Продукт за гроші треба було купити, а економіка відмовилась. Їх багато було, а продукту зовсім не було. Звернулись комуністи до Паршека…У Паршека нема, чим обдарувати, пішов до Брежнєва, зайнятий. А він не задовольнив тих, що просять; його сторону оточили артисти, що торгують, котрі відійшли від мого здоров’я. Я був не Паршек, а хто ж у сірому костюмі? Вони його хвалили, а він пішов, Брежнєва сторона не показалась. Вона виявилась на лівому боці, а Паршек – на правому.

    120. Такого сну так людям хотілось. А раз вони вибрали таку ідею, котра тягне за собою. Ми б, усі люди, сюди не приїхали, якби ми в цьому не бачили на цьому бугрі істини. Вона оточена райським місцем. Ми на ньому були, навіть прокричали три рази «Ура, перемога за нами». Ми готувались до цього дня, до цього нашого міжнародного свята. Це небувалий день. Ми його ждали, хотіли на ньому гімн свій проспівати. А нам, таким людям, котрі приїхали з усіх кінців. Люди всі приїхали б, якби знали про це діло, що воно із себе представляє.

    121. Це не яке-небудь у житті місце, а святе райське наше місце, чоловіку слава безсмертна. Це мною так написані слова. Це все створено, щоб люди в себе усно співали для свого життя. Це робилось у природі практично, щоб про це не забути. Життя це природне живе, котрого не було ніде ніколи. Воно природне для всіх нас цих людей. Вони цього хотіли, їм природа не давала, вона їх так втягувала. А втягування – це сторона хорошого характеру. Досита їсти, одягатися до тепла, а в домі жити з усіма такими вигодами. Хороше це не одне.

    122. А що саме? Це труд, у котрий ідуть усі люди. Вони не хочуть тяжко трудитись, їм хочеться легко робити.

    Шановний секретар КПРС Ворошиловградської області. У вас на вашій землі, народилась ідея в Оріхівці, Лутугинського району. Ваш земляк Паршек знайшов у природі, нею оточив себе. Він не особисто собі, всім людям усього світу. Їм як таким набридло вмирати. Та й вам не хочеться вмирати, а час вашого дня обов’язково прийде, ви ним так оточите себе, зробитесь безсилим. У вас природа їх як таких відбере, і ви слова не скажете, умрете на віки віків, як і не жили. Ви мене такого не знаєте. У мене є журнал «Техніка – молоді», 4. Подивиться на моє фізичне тіло, воно і тепер має серце молоде, здорове, загартоване, 25-річного чоловіка. Я його виходив. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Я для цього це місце Чувілкін бугор (знайшов), він був треба нашому юнаку новонародженому. Цьому чоловікові моя ідея ця розроблена, щоб не на подушках – в умовах він народжувався. А ми знайшли матір, котра пішла за нами, за багатьма людьми; ми його в череві виходили. За дозволом голови райвиконкому Лутугине ми приїхали роди зробити 1975 року 15 липня. Цю історію не забути.

    124. Голова  сільради Оріхівки з кулаками до мене, він підняв, міліція мене посадила. Народжувала матір не на бугрі, а в Ворошиловградському пологовому домі. Народили хлопчика, а дали дівчинку. Ми проти закону не пішли, це місце, цей бугор я взяв на себе там без усякої потреби бути на ньому. Мені ж знову дозволили, щоб я на цьому бугрі людей приймав і давав їм здоров’я. Спитайте в Мусієнка з Лутугине, вул. Гагаріна, 12, як він сина свого привозив, я його прийняв, так усіх приймаю і даю здоров’я. 46 літ зрівнялось, як я цей бугор освоїв. Хотів відзначити це свято, а ви мені як такому завадили, сектою назвали. Нехай сектант це зробить. Проходив 46 років.

    125. Тисячу разів можна вмерти, а я жив, живу і буду жити. Як мій гімн розкаже словами. Люди вірили Господу як Богу, і Він сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Де люди візьмуться? На цьому бугрі. Вони гучно скажуть слово. Це є наше райське місце. Чоловіку слава безсмертна.

    Що ви зробили? Цьому ділу не дали, щоб цю ідею ввели, а вбили її, як і не жила. Але Бог як такий ніколи ніяк не вмирав. Йому нема за що вмирати. Його природа так оточила як ніколи. Він під Москвою в розпал холодів стоїть. Йому як такому і смерті не буде, він прозвучав по всьому світу.

    126. За нього природа, вона покарання людям два місяці засухи: травень, червень. Про Паршека, про все, вами зроблене, вас народ спитає. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

1979 рік 31 травня. Іванов

    Ми в житті такому самі себе примусили бути навченими, бути в природі в людях такими охочими, злодіями, вбивцями, над маленькими дітьми. Ми їх піймали, ми їх загнуздали, послали їх у бій, щоб вони там на своєму фронті так учились бути над іншими людьми розпорядниками цього діла. Він же лейтенант, капітан, майор, полковник, генерал, інженер, лікар, асистент, професор, академік свого діла.

    127. Вони звикли так ось у житті розпоряджатись, примушувати бути над цими вченими людьми. Це така їхня в цьому ділі робота, вони себе так навчили командувати. Вони цим помилились, у природі застудились, як і всі невчені, захворіли, похворіли, у цьому всьому умерли. Так вони огородились, їхнє діло на собі це показує. Ви, такі люди, подивіться на мене такого, народженого так, як і всі народились у цьому ділі. Нас зустріли умови, ми пішли, так само ми вчимось на цього ось діяча. Усі свої сили ми клали, старались зробитись у цьому ділі командиром.

    128. Усі ми такі люди не залишались без цього діла, а з самих молодих літ про це думали, тільки хитрість наша така примусила в цьому бути. Ми з вами так ось пожили та сваволили хороше і тепло. Нашому цьому природа не дала усіх тих можливостей, це все вкоротила. Ми стали здаватись, сили свої втратили, ми далі жити не змогли. Наша така в житті своєму участь на путі свого життя такого. Ми пожили та побагатіли цією природою. Вона нам таким усім такого права не давала, щоб ми ним таким користувались. Це природне право, вона – усьому діло. Якщо вона захоче, то вона для показу робить від цього всього. А щоб зовсім не дати людям цього розвитку, вона держить, лише б тільки було це щастя.

    129. А щастя в людях. Живеш добре – живи добре. А живеш погано – живи погано. А тепер діло інше знайшлось: Паршек із своєю ідеєю вийшов на Чувілкін бугор. Він для цього зробив, щоб люди це бачили. Їхнє діло буде одне – цьому всьому старатись заважати. А якщо це все – нове небувале, то старе буде йому такому всіма шляхами заважати. Воно страшне, те, що робилось людьми до цього діла, ми вмирали. А тепер умирати ми не будемо. А як же жити ми будемо? У нас для цього є чоловік, а йому треба діло, щоб робити свідомо без їжі терпіти. Фізично тут не робити, а легше. Це не якась така смерть, вона нами такими робилась.

    130. Пристрасть наша нас оточила своєю такою боязню, вона примушувала чоловіка думати, як буде треба, щоб не залишатися в житті своєму без усякої їжі, без смаку і апетиту. Пристрасть оточує чоловіка, велика боязнь цього діла: не дай тільки залишитись без їжі і без одягу, і житлового дому, або твого такого місця, це ти живеш і робиш це діло. Ти – ватажок, живеш із людьми. Де ти їх набрав, для чого ти їх таких маленьких учиш? Ти женеш їх у природний бій.

    131. Ти приготував їх для цього, як своїх рідних, ти розпоряджаєшся, як своїми. У тебе є для цього земля, джерело для цього зробили. Ти вважаєш, це твої люди зробили. Ти їх годуєш, ти їх одягаєш, за це будуєш їм такі дома. Вважаєш, це все наше рідне. Ми в цьому оточили себе, на це все маємо свою зброю, котрою ми своє бережемо, як око. Усі інші нації вважаємо чужими, не хочемо їх любити як своїх, а огороджуємо, говоримо: це все наше. А де ж діло моє, моєї ідеї? Я вашого джерела не маю нужди, і не хочу присвоювати це все до імені свого.

    132. Це все не наше є рідне. Ми народились у природі, нею оточили себе. Вона наша є, усіх людей, однакова мати, що народжує. Ми по її умовах не пішли, стали своїм місцем іменем називати, стали шукати по природі, тягнути у свій дім, огороджуватись великим забором, великою охороною: не підходь ніхто, це є моє. Ми його знайшли, ним оточили себе. У нас для цього все є. А ти такій іншій нації як хочеш, це ж є нелегальність.

      У природі свого нема, є все спільне, живе енергійне, природне невмираюче. Повітря, вода, земля – вони рідні всіх наших людей, вони мають цим усім розпоряджатись, не присвоювати, як це робиться людьми.

    133. Це місце всього світу всіх людей, де нема чужого, а є спільне живе, струм, електрика, магніт, що є і в чоловікові. Він у ній як у ванні, усім людям це доступно. Приватної власності нема, місця. Чоловік життя, але не смерті. Своїм ім’ям називати не можна, бо буде чуже. А між своїм і чужим – ненависть, зло.

    Це мої люди, говорить ватажок. Я вчу їх по-своєму, примушую; як захочу, так зроблю. Вони за мною підуть. Вони йшли за тобою, усе робили по-твоєму, ти був їхній отець рідний. Теоретик Ленін, він без царського свого політичного діла не залишався, він убивав чоловіка в цьому всьому, а своє недороблене ставив. Йому теж було місце своєї назви, він мав. Від наших більшовиків, робочих людей чуже брав, а своїм давав. Він говорив: це – ваше, ви маєте скористатись ним. Це земля ваша, ви маєте в ній копатись, ритись, знаходити своє, його присвоювати.

    134. Партія. Це було, я, більшовик, не пішов убивати іншого чоловіка за гроші, щоб ним жити. Я цю партію не присвоював, не говорив: ви повинні йти в бій це право своє завойовувати. Його як свого нема, твого місця нема. Ти – умираючий чоловік, ти технічний, у штучному чоловік, хімією оточений, щоб так жити, як природа. Вона живе вічно, живе незайманою ніким – це Чувілкін бугор. Його Паршек знайшов у природі. Він є природний, живого характеру. Повітря, вода, земля – вічно невмираючі істоти. Якими вони були, такими вони залишились.

    135. Людей присвоювати, своїми робити – цього права ніхто не давав і не дасть. Вони живі, тобі як ватажку не підкоряються. Вони роблять те, що для тебе треба. Коли ти вмираєш, на твоє місце приходить інший з таким напрямком, котрий був до цього. Люди робили те, що їм шкідливо було. Вони вмирали, вони вмирають, і будуть вони вмирати. Таке право нам як таким негоже. Нам треба життя таке невмираюче. А Паршек своїм місцем не хвалиться, не говорить: це місце моє. На цьому місці може стати всякий кожний чоловік. Треба робити в людях те, що їм корисно. Вони не хочуть, щоб хто-небудь ними розпоряджався, примушував.

    136. Люди ждуть на цю реальну просьбу, їх треба просити, а не примушувати, як своїх таких людей. Щоб вони так не підкорялись, і не були такими, як зробили їх своїми. Ми так робимо в житті, як і виходило. Це сімейне таке діло  в самих, щоб у ньому був ватажок. Він як своїми розпоряджався, давав їм усім свою настанову, його як старшого старались слухатись. Вони були огороджені своїм власним життям, старались у себе мати краще, ніж в інших. Щоб так допомогти кому-небудь іншому, бідному, стражденному.

    137. Вони вважались близькими сусідами, з ненавистю вони жили, через свою огорожу підглядали, підкрадаючись; боялись, щоб у сусіда не появився якийсь природний прибуток. Вони один за одним технічно гнались. У них була земля власна, одержана наділом. Він її знав з натури, старався думати про неї, ждав часу, коли треба приїхати до неї із своїм приладдям. Він був хазяїн цього всього. Йому допомагали в роботі живі коні, він їх держав, як за своїми доглядав, годував якийсь час, поїв, також мав упряж, старався мати на них драги або бричку. Запрягав плуг і ним орав свою землю. Він її доглядав, рано восени орав, клав під зиму.

    138. А сам про себе так не забував, про все це ось у житті своєму думав: як же не забути те, що де поклав. Особливо, сьогодні про завтра, що робити треба. Це в азарті гравець у карти. Він ждав цей день, що прийде, а він до нас прийшов не таким, як ми його зустрічали, ми хотіли кращого. А нам все рівно, у нас на це діло на щастя буде. Природу таку, котру ждали так, ми не діждались, вона прийшла в цьому не така.  Але наше діло одне – робити треба. А коли ти будеш у житті своїм тілом робити, то врешті-решт одержиш живий факт. Зима лягає на свій час, а наше діло всіх її так не любить, жене від себе таку, вона триває довго. Її як таку доводиться зустрічати із запасом. Ми її проводжаємо.

    139. Вона любить багатих імущих людей. Які б вони не були такі герої, а зима є зима, є холод, він усім набридає так, як і завжди. Хочеться, щоб вона не була. Усім хотілось не утомлене життя. Як ми цей час хотіли, щоб була наша тепла весна. Вона відчиняє ці ось ворота, вона нас, усіх людей, готує до цього діла. Вони готуються, озброюються, хочуть робити те, від чого життя розвивалось.

    У нас на це діло між собою створилась революція, одні люди прогнали інших з життя, не дали жити, а своє легке не зробили таке, щоб нове в житті вийшло. Це людське діло було, воно є, і буде таке діло. Чоловік народився для цього діла, щоб у цьому ділі робити.

    140. Ти є всьому ділу хазяїн. Чиї є в природі люди? Ти, як такий чоловік, скажеш: мої. Я, мовляв, їх бережу в житті, їх годую, одягаю, будинки будую. Живіть та робіть те, чого я хочу. Щоб ви, як такі, робили те, що нам дає тимчасове життя, котре робиться нами в природі. Усе це належить нашій матері природі. Вона нас усіх до одного чоловіка посадила на свої місця, де я як такий ось оточив себе. Я в процесі свого життя не став слухатися її закону дії, пішов за чоловіком технічного труда. Став шукати по природі те, що нам було треба в житті. Я знайшов його багато, став його іншим міняти, продавати, гроші за це придбавати.

    141. Це все не моє, а чуже. Усе це робили люди своїми руками, вони вміло все це робили, їх примушували гроші. Він за це все продавався, його хазяїн купляв за гроші. Від нього вимагалося те, що йому було треба. Це чоловіка прибуток, він ним багатів. Люди це його багатство створювали, економіка росла за рахунок цього всього. Питається: це чиї люди? Природи зовсім чужі дурні: не вміли самі без цього жити. Пішли… до цього хазяїна в найми, їх хазяїн примушував працювати, за їхній труд оплачував, про себе не забував. Усе це робилось у природі природою, вона була людям цим чужа. Їхнє діло було робити, про це хазяїн знав, він був цьому добру розпорядник.

    142. У нього ввели такі засоби, їх люди створювали. Це все є природне, зовсім чуже. Чужі зовсім люди створювали це добро, а воно коштувало гроші, хазяїн цим ділом розпоряджався, без людей нічого не робилось. Ці всі люди були чужі природні, вони робили все, щоб у цьому всьому помилитись і на віки-віків загинути. Це все зробили вони. Природа за це все, зроблене ними, чоловіка оточила простудою, він захворів, похворів і вмер. Це його діло зробило, він пішов з життя через це діло, котре він робив у природі. Він хотів жити, а йому природа не дала; взяла сили відібрала, а тіло в цьому без сил не потрібно. Чоловік треба природі із силами, а він їх у процесі свого життя загубив. Він не живий чоловік, а мертвий став.

    143. Нікому воно не треба, а прахом зробилось. Це все зробилось своїми людьми, вони знали це ось таке діло, воно і до цього часу робилось, це все із самого першого початку життя чоловіка. Він народжувався не для цього діла, щоб ним так ось займатись. Люди самі все це почали робити, вони зробили, а в них це живим фактом вийшло. Це перше технічне, у штучному вийшло. Ми як такі люди почали, лише б це було перше, ми знайшли до цього ось друге, і так це діло пішло. Ми, такі люди, не стали ні з чим рахуватись, а примусили свої руки це ось майструвати. Розум наш міркував те, що для життя необхідно, усе робили в житті своєму.

    144. Треба була людям ложка чи голка, люди довго про це все думали, ходили, а все-таки вони прийшли, для чого це все буде треба і як їм доводиться користуватись. Люди своїм розумом і своїми людьми це все зробили, самі це стали робити, навчились. Фасонний теплий одяг зшили, зварили у воді смачну їжу. Ці речі цим людям треба були, їм як таким таке діло треба було. У них залишився вічно не вмираючий стандарт між людьми, свої люди для себе таких ось ми себе в цьому ділі показали. У нас зайве виявилось, куди дівати? Ми стали збувати його в інші руки, вони самі стали це любити, тобто так робити, як робили всі свої люди для самих себе те потрібне в житті. А чого тільки нам буде треба?

    145. Від першого цього початку скільки я не писав чи так ось у природі не мислив, а такого я в своєму житті не бачив і не зустрічав на своєму такому ось місці. А все-таки я своє близьке діло в словах діждався. Мені моя така ось мати природа свої слова в житті не пожаліла дати. Я їх як таких на цих сторінках паперу чорнилом креслю, ту істину про це ось діло. Воно зробилось нашими близькими рідними людьми, вони це діло своє так почали робити, близько до своїх рідних людей на цьому ось місці поселились, облюбували, обрали це ось місце, своїм близьким його як таке назвали: це місце наше. Ми з вами на ньому так спритно зажили, дружили, як із своїми близькими рідними. Як воно робилось.

    146. Сусід із сусідом це ось своє життя починали так робити, ми так завжди сусід до сусіда близько самі себе влаштовували. У нас між собою межа була. Хтось із нас це місце облюбував, взяв свою межу, стіну поставив. Він це місце своє власністю мав, обгородив, це є слово «моє». А біля цього свого близького сусіда я теж виявився таким само близьким сусідом, з котрим довелось так близько жити, як рідним. Ми поставили близько свої будинки, обгородились, кожен старався не відстати від свого близького сусіда. А думати він думав думкою свого сусіда.

    147. Сусід сусідові ніколи не уступав, він гнався, відставати йому не доводилось. Збоку він жив, бачив через стіну, що в сусіда робилось у дворі. Він рано встав, його вчорашня мисль рано ледь світ підняла, примусила збиратись, щоб їхати у степ раніше від усіх – це він так думав. А сусід збоку такою ж думкою окружив себе, його примусив робити цей час, його такого люди довго ждали, вони до нього такого готувались. У нас, усіх людей, одна була надія. Ми, усі люди, так живемо, а щастям ми оточуємось. Говоримо, так буде добре в житті – ми від цього всього нікуди не дінемось, а будемо ми старатися цим жити. А коли природа нам не дасть цього, ми з вами будемо терпіти погане.

    148. Це все буде залежати від нас, усіх людей. Ми маємо зло і ненависть сусідську, відходимо один від одного, не допомагаємо своїм розвитком, а заважаємо. Це наша така ось введена психіка, один за одним гонка. У тебе це ось є, а в мене цього діла нема. Що я чим-небудь є гірший від тебе в житті своєму? Я теж є такий само чоловік у природі, так само не кидаю про це діло думати. Мені хочеться так само жити, як живе мій такий ось сусід. Він теж так само дивиться через стіну, він бачить так само, сам із собою говорить про мене, такого самого сусіда, як я не стою, а все роблю.

    149. Хочу своїм ділом його як такого перегнати. Це ж ми є, такі ось люди є такі. Ми без усякого такого закону жити не зможемо. Хтось має нами, такими людьми, так ось розпоряджатись. Ми живемо в селі, а воно на обліку цього району, він своїми силами обслуговує. У ньому є така міліція, є прокурор, суд іде, він вирішує спірні питання. У житті є всякого роду такі ось люди, котрим треба знати не про одне наше село, котре має всіх хазяйств велику суму, їм треба дуже багато товарів усякого роду.

    150. Люди всі мають нужду, їм треба було ярмо, його робили люди, везли на базар. Також робили люди плуг. Їм як людям не один плуг був треба в цьому ділі. Землю оточували люди, як ніколи, вони були приготовлені до неї, щоб за нею доводилось доглядати. Для цього всього треба було не одні озброєні в цьому люди, треба жива сила бик у ярмі, а кінь у хомуті. Вони орали, вони волочили, на них була вся така ось надія із цього місця перевозити, щоб зробити чисте зерно…  у засіки для збереження самих цих ось людей.

    151. Вони в цьому ділі самі жили, щодня зустрічали цю ось невмираючу, вічно живущу на білому світі цю енергійну струмину, котра давала людям життя. Вони дивились на небо, вони бачили сонце, як воно сходило, як воно заходило, а весь день весь час своїми променями світило під наші такі ноги. Їм доводилось по землі ступати. Їхнє діло одне – у цьому ділі треба було чути запах. Мало того, що людям доводилось цю дорогу на цьому місті бачити. Люди чули, їм доводилось тут же, на цьому ось місці так тяжко робити.

    152. Особливо люди копали глибоко шахту, їм треба було вугілля, вони його брали, колупали на шматочки, своїми руками клали в посуд, таскали його на-гора, як чорне золото таке для життя. Хазяїн цього добра мав такі засоби, мав величезний апарат службовців, людей як таких запрошував, приймав на роботу. Того чоловіка втягував своїми грошима, люди їх придбавали в фізичному труді, робили їх своїми. Без них не було людське життя, вони відігравали в природі роль. Його діло – день або ніч проробити, цей ось карбованець заробити. Він місяць держав себе без усяких таких грошей, їх накопичував на випадок. А коли доводилось у місяць раз це одержувати, він одержував ці гроші, ними як такими розпоряджався. Він був їх хазяїн; що хотів, те він за гроші купляв. Усякого роду були люди.

    153. Люди жили в природі по-різному. Одні приходили, просили, щоб їх хазяїн як такий прийняв. А хазяїн був такий, йому треба були люди, у нього був такий капітал, він ним розпоряджався, на них будував завод, мав з багатими людьми грошовий зв’язок. Він у цього власника шахти брав для свого заводу вугілля, він його тягнув, плавив залізо, робив сталь. А із заліза, із сталі люди все робили. Хазяїн цього всього цю продукцію збував таким людям, котрі мали свої кузні. Ковалі це ось залізо – на всякого роду. Із цього шматочка коваль робив для всіх цих людей річ, яка їх цікавила. Вони через цього коваля її мали, не одну.

    154. Хорошому хазяїнові в людях треба була сокира, а її навчився робити цей ось кустарний чоловік, сільський коваль. Він у цьому всьому ділі був майстер. Всяку для людей нужденних, любителів він обробляв своїм розумом, йому робили таке замовлення. Він мав діло з людьми, а їм як таким треба були ці золоті руки. У нього є для цього горно, де горить вугілля, а міх йому дує, дає йому вогонь. Він залізо робить таке, котре він згортує в будь-яке потрібне кільце. Коваль треба був кожному чоловіку, хто мав свою земельку, він був хлібороб. Земля так вона нічого такого в житті не давала, вона потребувала свій такий догляд, її треба орати.

    155. Вона на це ось була багата, що її зорав мужик, він її поклав під цей білий сніг, що вона там зиму пролежала, як така в житті, про котру мужик із своїм приладдям ніколи не забував. Вона годувала його, вона його одягала, вона йому дім будувала, а він у ньому як хазяїн жив та думав про цього коваля. А він міг усе робити; ображати, з нього сміятись як з такого не доводилось. А от шапку скидав, йому як потрібному майстру говорив своє велике «здрастуйте». До вас прийшов з просьбою, прошу вас. Чим? Та своїми словами, щоб ви мені зробили, що називається лінійкою. Це любитель у цьому прийшов.

    156. У нього як такого хазяїна завелись зайві гроші, і похвалитись у людях треба своїм ділом. Я, говорить, тому і називаюсь усіма мужиком сільського побуту. У мене чого тільки нема в своєму дворі. Що таке в житті в природі хороше потрібне замітиш де-небудь, усі свої сили кладу та думаю мати. Стараюсь скоріше притягнути у двір, присвоїти до свого такого імені. Я вважаюсь на все таке мужиком хорошого характеру, він любить людей.

    Паршек не Картер, обраний американцями, не Брежнєв, обраний руськими людьми. А Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.  Він терпить від холоду і голоду свідомо через нас, таких людей.

    157. Він питає в нас, таких ось людей: чиї ми є у своєму такому житті? Ми з вами не знаємо, чиї. Чи ми чорного чоловіка, чи ми належимо білому, але добре знаємо, що нами такими людьми розпоряджається закон самих людей. Вони це своє добро бережуть, як око, люди бояться залишатись без нього. Вони його в труді в природі самі створюють для того, щоб одного разу цим усім пожити та сваволити хороше і тепло, як це людьми робилось. Один раз вони пожили та повеселились, а потім це все в житті своєму все це втратили, вони зустрілися з горем.

    158. Цих людей оточила біда. Вони шукали засоби від цього, їм хотілось це все почате повернути. Природа їм не дала, вони в ній цих засобів не знайшли, і чоловіка такого не знайшлось, щоб у цьому всьому допоміг. Вони не на жарт так сильно у своєму нестатку захворіли. Щоб їм допомогти, природа на це все не дала свого такого права, щоб їм повернути те, що в них до цього було. Природа один раз нагороджує, це щастя таке буває в людях. Візьми історію минулого віку. Люди які були доброго характеру. Вони так у ненависті, у злі не оточували себе. Один одного знали, старались немічному допомогти.

    159. А тепер люди якого характеру? Їм же нема того, що треба. Вони не жили самі, їх оточувала якась інша мисль. Все життя вони комусь підкорялись, він їх так примушував, він був над ними хазяїном. Йому доводилось їх учити, щоби було це добро, чим жити. Буває все на білому світі. Люди жили добре, їм у цьому ніхто не заважав жити. Вони по-своєму по-людському, надія була вся на Бога, але й сам у цьому не був поганий. Треба в природі щось таке робити, люди без діла не жили, їх це діло оточувало. Вони одне діло починали, друге кінчали, а третє захоплювали. Їм було в цьому мало, вони старались землю рідну кидати, а інше що-небудь таке захопити.

    160. Це люди були такі дослідники, були вояки, величезні богатирі в цьому ділі, їм природа давала, чого хотілось. Люди думали, і багато доводиться думати. Природа, вона велика мати із своїми просторами, вона давала людям багатства. Люди самі йшли в природу і шукали те, що треба. Їм треба було золото, вони йшли, старались золото знайти, кому яке в житті було щастя, що кому давалось. Природа нікому нічого не забороняла в своєму житті робити, але відходити, ховатись від природи, вона цього права нікому не давала. А ми відкривали експедиції людям, у мішках там бували, а вмирати їхали на землю рідну. Вона нам, таким людям, усе давала, і тепер вона нам дає необхідне.

    161. Люди самі без усякого ватажка нічого такого не зробили. Цар або король у життя не сам прийшов, його умови людей примусили бути над ними королем, люди цього побажали. Між ними, такими людьми, був король чи цар, він теж не вічний, як і всі люди, жили один час, а потім цар і король умерли так само, як і люди. Щось не те в житті робилось, що отець розпоряджався сином, як хотів по своєму отчому закону. Цього сина розстріляв, убив його життя. Природа повернула це діло: син не послухався отця, а пішов проти самодержавства.

      162. Він пішов за бідних, нужденних людей, їм як таким відчинив двері доступу до природи, щоб вдержати від неї більше, ніж одержували при цареві. Він нам, таким людям, у цьому багато такого діла не давав робити. Люди жили бідно, вони ним годувались, вони ним одягались, і дома їм давав будувати. А потім вони із цим ділом за царя вмерли, їх і цар не зберіг. Люди вмирали на віки віків, не повертались. Так само прийшов на зміну царя Ленін із своїми вченими, знанням, з теорією. Взяв на себе таку багату славу, він зробився в людях головою всіх цих людей, котрих віх закликав як учених людей це суспільство зробити.

    163. Учені не відмовились, слідом за Леніним пішли, стали робити те діло, що було в людях раніше. Люди стали робити не на царя, а стали робити на самих себе. Доступна стала земля своя, шахти свої, заводи свої. Так що тут чужого нема, а все стало своє. Свій Ленін, своє все те, що було в царя, то стало в людей. Люди стали підкорятись, уже пішли по закону слухатися Леніна. Він послав своїх людей у бій з природою, дав їм право думати, робити, щоби було чим хвалитись у людях. Стали вводити шахти, заводи. Залізо, сталь новому хазяйству було потрібно. Не бика з конем запрягали, а ввели в борозну трактора, котрому треба був водій. І на це навчили чоловіка, стали так енергію добувати.

    164. Учені прийшли до людей і як своїм стали допомагати. Стали думати, що буде для цього треба. Найголовніше, що визнавалось у світі – золото. А воно було в людях, у селянина хлібороба та в того мужика, котрому треба була земля. Ленін і це йому зробив, нову економічну політику ввів так, як треба. Він став у цьому червоним орачем. Радянська влада це зробила, стали жити мужики що називається. Стало не те, що треба для людей. Люди стали знову старим ділом займатись… Ленін уже вмер, його не стало як свого. Сталін свою кличку ввів людям, генералісимус, він став людьми так розпоряджатись, як своїми.

    165. Став розправлятись. Кого він хотів по своєму залишити біля себе жити, той йому із страхом робив. Сталін ні на кого не хотів нападати, а прийшов час такий, на нього напали зі своїми людьми. Були ображені руські солдати. Якби знав Гітлер про природу, не таким він став, як усі люди. Паршек став, своїм тілом він любить природу: повітря, воду, землю. Гітлер Богу вірив як Господу, а він до нього назустріч сам прийшов. Паршека Богом він визнав, він Паршека оточив, як свого, хотів, щоб він поїхав до них у Берлін.

    166. Паршек від цього не відмовився. Паршек дав своє слово поїхати. Вони його везли, як молодь, без усякого брали. А потім їх природа примусила свою мисль повернути, бо треба для цього запрошення, пропуск. Вони офіцери, у Знаменці зняли його, передали українським поліцаям. Він став розказувати їм про свою зроблену істину, як це було. Загартування-тренування не таке, як його робили люди. Парсек у цей час був Бог, його як такого німці запросили, як Бога. Він був доставлений в гестапо в Дніпропетровськ. Там його німці солдати оточили, вони гучно говорили «гут пан». А раз «гут», значить буде добре Паршекові.

    167. Паршек робив те, що їм подобалось. Він не боявся з ними говорити через перекладача. Я їх своїм таким учинком як Бог  оточив. За Бога природа, а на стороні Сталіна була природа. Вона підіслала Рузвельта, Черчеля проти Гітлера такого піти. Це все наробила наша мати природа, вона не допустила Гітлеру взяти панування над усіма. Гітлер здався через таке діло Паршека. Він прийшов не до Сталіна, не до Рузвельта, не до Черчеля з Де Голем. Паршек, він прийшов до Духа Святого, до еволюції, до свідомості, щоб люди всього світу зрозуміли, що ворога як такого нікому права не давалось знищити.

    168. Паршек був на такій стороні, котра вводилась обом свідомо: треба Сталін, Гітлеру через своїх людей домовитись, щоб через це все зроблене між собою не зло, а любов таку ввести, тоді більше через це не буде ворога. А тепер ми, люди, взяли на себе це все, зроблене Гітлером, його треба покарати, убити тих, хто цю війну починав. Уряди гнів вічно цей залишили в людях, за це діло природа ніколи їм не простить. Це все залишилось за нами, за комуністами, вони це ввели, їх таке діло примусило відомстити за таке, зроблене німцями. Вони потерпіли за це діло, їх покарали люди, а людях залишилась ненависть, зло не вмираюче.

    169. А в Паршековій ідеї цього нема, а є в людях одна невмираюча любов, щоб зла в цьому не було. Паршек для цього чоловіка знайшов таке місце, де чоловік має народитися без усякої потреби. Я, Паршек, сам узяв на себе це все, щоб чоловік на цьому місці, на цьому бугрі виявився Богом усім людям, живущим на білому світі. Не вірити моєму такому ось ділу, котрому я сорок років кланявся, та просив природу, щоб вона мене так ось зберегла, дала свою можливість так жити, як не жив ніхто. А моє тіло одержало довіру від природи.

    170. Жити за рахунок цього бугра. Я вже дав на цьому місці все це зробити. Паршек нам, усім живущим людям, так говорить: умирайте, там місця для вас вистачить. Усі лежать у праху в землі, вони там у цьому щось думають. У природі так ось даром нічого не пропадає. Така величезна кількість людей безсилих умерли. Якби тепер їм так, як вони були здоровими, вони б так гучно сказали: вони когось з усіх на це діло ждуть. Я в цьому ділі один таким народжений із своєю думкою. У цьому думаю, як же так за мною люди мають так слідом піти і згодитись зі мною таким на цьому бугрі. На цьому ось першому такому місці, це ж є рай людям.

    171. Мені цей ось бугор, він буде треба всім людям. Вони на ньому своє все те знайдуть і стануть на ньому задовольняти себе так, як я там оточив себе духом на віки-віків. Моє здоров’я треба буде нам усім для того, щоб на цьому місці жити вічно через усі наявні там життєві умови. Вони мають оточити всякого кожного чоловіка. Вони мають зробити йому як такому славу безсмертну. Там нема того, від чого доводиться хворіти або простуджуватись, щоб там від чого-небудь загубити своє особисте здоров’я. Вони будуть там, як у ванні.

    172. У природі на цьому бугрі нема того, що має це село. Тут сніданок не готується, як він звечора намітився, щоб обов’язково треба їсти або обідати треба. Ще не жили ми, а приготувались за цілий рік наперед із запасом. Він робиться людьми. Вони це зробили для того, щоб жити так, як вони хотіли. А їм жити від цього всього обов’язково. А таке вірування не так це все в житті виходить. Там, у цьому ось місці, не одно є для чоловіка належна їжа. Він сидить на своєму цьому ось місці, а в самого думка в нього готується, щоб там бути, і там треба буде йому щось таке зробити. Це теж буде треба, та ще як треба. Це вже ним приготувалось, як якесь потрібне діло.

    173. Ось так тут люди живуть. Їм нема коли спокійно поїсти, як треба. Їх мучить у цьому не одне це діло, котре сьогодні робити, а вони ще залишають недороблене на завтрашній такий день. Вони і за це діло таке не забули, держать його в розумі, і це треба буде зробити, та ще як таке діло в хорошого хазяїна. Він про це ніколи не забуває. Йому буде легше від цього і здоровіше на живіт, якщо він у цьому не поїсть. У нього на першому плані – його діло в домі. Людям щодня доводиться для нужди робити, вони не можуть без продуманого діла так ось залишатись. Його близькі сусіди, свої рідні… скажуть, що ж за такий є в житті чоловік, так себе примусив ледарем у людях бути.

    174. Люди люблять і з ними вони рахуються, як із своїми, їм як таким довіряється. Інші люди дивляться, як на чоловіка доброї сторони, вони кожного окремо чоловіка зустрічають і проводжають. Їм треба, щоб у всіх людей було хороше і тепле, це всім людям подобається. А природа – така система життєва, вона вже так втомилась давати і давати без кінця і краю. Вона – старенька, її оточила неміч через такий ось розвиток, як ми, усі люди, хочемо і робимо те, що треба. У житті революції заважали, люди нею були безсилі, вона їх як таких прогнала.

    175. А тепер у людях народилась для життя еволюція Духа Святого: жити треба без усякої такої потреби. Ось, що нам, усім людям, знайшов Паршек. Його ідея всьому в житті людей: чиї ви такі є і хто вами таким розпоряджається, вас примушує? Я довго так ось ходив по природі, дуже багато такого думав, а робити мені доводилось те, що треба було людям. Вони так ось по природі не ходили, їм таким ось не давалося з таким ділом зустрічатись.

    176. Я від землі не відривався, від людей не відходив, разом з ними рядом свої такі експерименти робив. А їм здавалось, це в житті своєму страшно. Вони мене, як такого чоловіка із своїх рядів, самі вчені не визнали мене нормально. Я їм здавався не таким, як це треба. Чоловік простий цього не зробить, і не буде він це робити, у нього таких ось сил не вистачить. Він мислити так не зможе, його страх так сильно оточує. Він боїться природи, вважає: для нього вона ворог. Як ледь щось таке, уже він застудився, у нього з носа потекли, уже дефектний такий стан.

    177. Чоловік захворів, хворіє, у нього і мисль не така, як вони була. То йому треба було діло, а то його мисль пішла в другу сторону. Він шукає по природі такі ось засоби для порятунку в житті. Його це все попередило в цьому діло, щоб він більше цього ось не робив. А йому життя в цьому без діла нема, він не вчився в житті бути без усякого діла. Він же хворий, його природа цим попередила, щоб він більше не робив. А його тіло має робити, він до цього привчений, його така введена звичка, хоч крок один тупнути, хоч рукою що-небудь підняти, уже фізична є робота.

    178. А за роботу всяку свою чоловіка годують, він за це діло по всьому цьому початку має поїсти. Це звичка для людей погана, кінця і краю нема цьому ділу. А колись треба від цього всього псуватись. Я цьому всьому ділу є Паршек, хто все те, що мали всі люди, заперечив, не визнав у житті, а взявся за нове, за небувале. Люди в житті робили. А тепер Паршек узявся за те, чого люди бояться – холодного і поганого. Це є природне таке життя природного характеру, котре Паршек підхопив як своє і став це все на собі робити.

    179. А от такої свідомості в житті не було, щоб люди взялись за це діло і робили, щоб Чувілкін бугор взяли під своє шефство. На ньому нема для чоловіка стільця чи стола, за котрим люди пристосувались щодня сидіти і уставати. На цьому місці нема ліжка, на котре всі люди лягають і свій час глибоко сплять, потягуються, як якісь пани. У них в умовах під головами подушки з пір’ям. Їм у цьому сон сниться, начебто все це сприймають у наві. Це йому не на бугрі, спати там не треба,  там треба ноги, довільно на них треба стояти.

    180. Їх не доводиться так няньчити. Це не ноги, котрі тебе як чоловіка не держать. Як такого сну чоловік не буде приймати. Йому все буде робитися в тілі природою, якось бути в атмосфері, оточуватись. Цей чоловік не буде землі. Він цього всього там відірветься. Куди він дінеться? Це знає природа, вона його збереже як такого. Він подумки, він за нею так сам піде, як ніхто. Його тіло буде зовсім не видно. Він почне цю всю свою таку роботу робити появленням самого себе в цьому. Природу ніхто ніколи не обдурив, вона всіх до одного народила для своєї смерті.

    181. Він жив і збагачувався цим до самого такого діла, він став робити, у цьому всьому помилився, застудився, і так він захворів. Бугор цього в себе не має, а тільки життям там оточується. У повітрі на ньому такого тяжкого нема, для життя свого вода легко держить, а земля мертвого приймає, а живого вона піднімає вгору. Там, де це треба, вона його покаже. Люди переконаються, скажуть в один голос: це він був між нами таким, як ми його такого між собою так бачили, говорили. Він нам усім про це все говорив, просив нас як таких робити.

    182. Він сам на цьому бугрі був, свою руку він угору піднімав, він людям своє слово гучно сказав, щоб люди в цей час прокричали для цього діла своє таке «ура» три рази. На цьому місці буде такий ось у житті початок, Бога діло. Він нас усіх таких людей приймав, давав своє здоров’я, воно було треба всім, не одному йому, а багатьом. Ми там духом огороджені всі до одного чоловіка. Він не забуває нікого з усіх, своїм поцілунком проганяє ворога, він нас так за наше хороше мучить. Ми в природі хворі, хворіємо, самі не знаємо, від чого. Вважаємо себе грішниками.

    183. Це він сам для цього діла зробив, знайшов ці ось якості, а вони є в кожного такого чоловіка. Він лише б тільки про це діло надумав, а потім це все саме до тебе прийде. Ти це побачиш, ти це вивчиш, ти це зрозумієш і станеш так ось робити. А тобі це буде дано, тебе як такого це все оточить. Я так між людьми це все робив, мене люди як такого бачили, але щоб вони згодились з моїм таким ось ділом, це їхній був такий великий страх. Усі люди цього боялись, їх це ось дуже лякало, їм це не красило.

    184. Чувілкін бугор, він кому такий буде в житті, якщо там треба жити? А Богу це все по душі. Там у природі не виявилось і нема того, що є в цьому селі. Там люди, діди і прадіди, лежать у своїх могилах. Вони зробили своє те, що треба в житті. А тепер мого приходу в житті своєму ждуть. Я як такий стою і думаю, як це буде починатись, і хто цьому буде зачинатель? Люди людей закопували, люди людям могили рили, а тепер настає такий ось час, а він до нас такий обов’язково прийде, люди живі, вони мертвих людей відкопають. Цього самі люди в природі, вони так у цьому ділі доб’ються.

    185. Я писати про це ось не втомився. Мені так ось хочеться писати, історія така ось людьми, вона так ось Паршеком робиться, це є істина. Моє таке село Оріхівка, я там у ній таким ось народився. Мій отець Корній Іванович Іванов, його дражнили Шишкін. Так його поміж вічного ім’я залишився колодязь, він має питну воду для людей. А мати була прядка, пряла полотно з коноплі, мочила, прядиво робила, вона нитку тонку тягнула, сама відбілювала полотно, сорочки шила, штани. І встигала в полі сніп зробити дев’ятьом дітям, їх годувала і одягала. Будинки самі будували. Це було не тільки вони, такі всі були. Народжували людей таких, як я в них на весь всесвіт народився.

    186. А тепер моє щастя зароджене в моєму сільському житті, про нього вам таким ось усім своїм людям розкажу. Ви його знаєте, Паршека як такого щасливого з початку всього свого такого життя. Він це щастя у природі ділом своїм показав, як на долоні. Дідусь Іван Тимофійович у селі був збирачем податків, скарбник. Грошей він назбирав, дім собі побудував, вліз у кишеню до держави, сам мовчить. А волость була в іншому селі, у Петропавлівці старшина був їхній.

    187. Побачив діло мого дідуся, його нелегальну недоїмку, зібрався приїхати за цим ділом в Оріхівку рано вранці в понеділок. Чую, як звичайно десяцький старшина б’є палкою. А дідусь знав свою біду, своє зроблене горе. Не пішов він у сільське управління, а своїх овечок до однієї поклав у віз на Білогривчика, повіз в Успенку продавати. Із собою мене як унука захопив. Їде, а сам думає, кому без базару продати. Це його була хвороба. Він по дорозі в науку про мужика Забугу розказував, про його таку ось історію, він у ній дуже розбагатів чужим. Люди косили хліб, везли снопи.

    188. А самі сильно вірили Богу, на свято неділю їхали Богу помолитись, а все в полі живе залишали, надія була одна на Боже збереження. Забуга – віруючий чоловік. Люди в церкву їдуть, а Забуга три пари волів запрягав у гарби, і гайда в поле. Там сторожа не було, йому Бог помагав, він з Богом під’їжджав до копи, як своє добро накладав у горбу і віз у свій тік. Одинки у нього росли через це діло. Не встиг дідусь розказати мені історію цю, ми приїхали в Успенку. А м’ясник вчора не приготував скот для торгівлі, він тут як тут нас зустрів, купив цих овечок. Дідусь говорить унуку: «Це ти такий щасливий». Він мені за це купив цукерок. Я їх привіз додому, усім роздав.

    189. Дідусь Іван зрозумів, без мене такого нікуди не їхав. Треба пану скопичити, пану за землю повозити в скирти, теж брав із собою як помічника. У цьому свій хліб треба возити. Дві пари волів запрягає, сам сідає на першу, а ти, внук, сідай на другу. Так хотів дідусь мене як такого в цьому ділі примусити. Ми приїхали на загін своїх кіп. Мою пару розпрягав, поставив до копни, а сам своєю гарбою зі мною поїхав під ряд копни забирати. Я у горбі, а він вилами мені по одній кидає. Одну копну вкинув, під’їхав до другої, навильник узяв вкинув, став другий брати, а в цю хвилину на це горе десь узявся в природі вихор, мого дідуся звалив, усі його сили відібрав.

    190. Це добре було, два пастухи побачили моє горе, прибігли, допомогли вибратись із цих умов. Я приїхав додому з порожніми горбами, привіз я дідуся свого рідного. Він полежав, похворів до Михайлового дня і вмер на віки-віків. Уже мене готувала до цього природа. Я пішов із своїм розвитком по дорозі свого рідного отця в найми, шахтарем таким молодим чоловіком з такою бадьорістю. Прийшов усі роботи під землею, я їх трудом освоїв. Мій брат двоюрідний із цього мене витягнув на завод Штеровський. Зробився робітником заводу, старший апаратник амоналу, військове діло. Війна розгоралась, а я їй допомагав. Природа робила все те, щоб її не було.

    191. Я допомагав їй цим, а в самого мисль була така: кинути. А жити, то треба гроші. Мене природа звідти…  викинула через дирекцію. Дівчина полячка зрадила. Цього не було, щоб я її бив, примушував. Це продукція така, треба робити. А мене англієць, француз, руський як ніколи вигнав, не дав мені життя. Я був тоді за ділом усім більшовик. За мене природа. Я пішов служити царю, він мене призвав. Не встиг я приїхати в Петербург, як цар відмовився від престолу. Коли люди мене випроводжали в селі, так їм сказав: війну ми замиримо. Так і вийшло з моїм фронтом. Я не їхав воювати, а їхав голову в кущі кидати, або хрести на груди отримувати.  А вийшло, в житті своєму вам Паршек про свою історію точно про себе розказав.

    192. Він через це все, зроблене в житті своєму, всім людям написав своїми словами. Читайте, розумійте це моє діло. Моя перемога – мій це труд. Усьому цьому я є Паршек.

 

1979 рік 9 червня

Учитель Іванов

    нічого для фронту не залишався. Сказали німці: У Берлін поїдемо. я кові доводиться с  

Набір – Ош. З копії оригіналу. (в1412)

 

    7906.09   Тематичний покажчик

Бугор міжнародна спільна

одиниця 1,18,26,65,72,84,117,135,

179,180

Діло для всього світу 1

Комуністи 5

Отець син 5,161

Ідея терпіння БП для всіх  6,18

Війна 41р, ворог залишився 11,12

Учитель Бог 18,51,57,83,156,170

Чуже  19

Своє спільне 20

Місце не присвоювати  20

Хороше погане 24,72,128

Учитель питає природу 31,32

Учитель історія  42-52,87-90,185-190

Місце  Бога 51,65

Учитель сила 57

Паршека природа не замінить другим

Паршеком 58

Гімн  59

Народження ЧБП  64,101,123

Сонце-люди все  81

Тисяча овець  106

Чоловік вмирає  122,142

Природа спільна власність

Свого нема, не присвоювати  132

Сталін, війна 164

Рай  170

Еволюція жити БП 175

Чоловік відірветься від бугра 180

Люди відкопають мертвих 184