Іванов П. К.

Паршек

 

1980.09.21

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош.  Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Це дорога моя, по котрій я йду й хочу всім нам людям про це ось сказати, про нашу цю помилку. Ми її зробили недаремно. Це перше початкове таке діло, не треба було нам це робити. Але нас умови так примусили, ми опинились у нужді. У нас виявився нестаток, а ми його шукали по природі, а їм, таким ось людям, не давала, без цього ми жити не змогли. У нас, у таких ось людей, виявився в житті дефект великий у цьому ділі – наше незнання. Ми самі не знаємо, що ми з вами в цьому ділі робимо. Нам у цьому ділі хороше й тепло. Ми в цьому трудимось, наша така професія в природі добувати те, що треба в природі. Це наше необхідне в цьому ділі життя. Ми  в цьому живемо, нас природа обдарувала. Ми навчились так ось жити.

    2. А коли в нас, у людях, є якийсь нестаток, а знайти його не можна, люди в цьому хворіють, страждають, їм хочеться цього добра. Нам далась приватна власність, отця рідного ми слухались, самодержавство робили. А щоб це саме в житті одержати, ми з вами тяжко жили. Нас умови так не задовольнили. Довго ми думали, наше бажання по природі шукало нове інше. Син отцеві так не міг весь час підкорятись. Історія примушувала свій початий шлях у ділі змінити. Ми цим ось сильно помилились, стали життя своє в природі продовжувати за рахунок чужого добра. Думали: краще буде, якщо ми самі будемо як своїм добром розпоряджатись, ним як таким користуватись. Це наше є все. Ми в цьому всьому самі знайшли.

    3. У природі свого нема, а все воно є чуже. Йому ніякого права не давалось, він самовільно це все зайняв. Син примусив свого отця слухатись, розуміти і робити його. Синові як такому отець не довіряв, у нього вимагав те, що треба. А синові було тяжко, він цим не задовольнявся. А як жили вони? Дуже натягнуто, з ненавистю. Ось що вони все своє таке ось життя зробили. Один – на одного. Отець – на сина, а син – на отця.

      Паршек - це ж отець свого сина, Якова боїться до крайньої смерті. Усі людські засоби йому як синові рідному представляє. Йому говорить: синочок, ти ж є чоловік душі й серця свого, а гроші є тимчасове явище. Жив американець Даллас, він мільйонер, один з усіх мільйонерів мільйонер. Коли він умирав, сказав: «Краще б я камінь на камінь не клав - їх, ці ось гроші».

      4.  Так ти, милий синочок, пізно підхопився бути міліціонером. А отець твій скасовує їх, цих міліціонерів. Він цю звичку, цю торгівлю жене з колії. Продавати, менжувати - нікому цього права не давалось. У Паршека чужого нема, щоб ним як своїм розпоряджатись. А тепер гроші не в моді, щоб купити за них здоров’я. Цього природа не дає. А всіх до одного чоловіка вона рядом поставила й держить у себе в черзі. Вони стоять і ждуть завтрашнього дня. А він до нас приходить не однаково. Він для нас таких ось незнайомий своїм родом, він зі своїми силами ні на кого не дивиться, а те він робив. Першого в черзі прибирав до рук, він був хазяїн  цього всього. Треба – він робив. 

    5. Його таке було діло. Сама природа готувала цього бідного, хворого чоловіка. Він не хотів був умирати, а сили його в цьому впали. Він бажав жити, а йому, такому хороброму, цей ось день не дав своїх можливостей так жити, як він хотів. Це було таке в історії: чоловіка цього умертвити. Заслуг ніяких ні на кому, а програш був у всіх. Люди негарантовані. Їхнє діло - не знати й не вміти жити. Вони жили так, як усі, надіялись на щастя сильно, їхнє таке діло робилось. Добре живе – він цим радується, ні – він плаче. Це було в історії таке життя, воно між ними залишилось. Де ці люди подівались? Їх як таких природа забрала. Подумайте ви гарненько, гляньте назад. Хто й де в цьому подівався? Ми як такі, усі люди, повмирали.

    6. Ця діяльність не виправдана, її робити не треба. Не беру, не даю – це буде найкраще. А не приймаю нікого – це так буде треба. Це правда моя мене оточила. Вона не дала своїм можливостей, щоб жили вони. Квітневі це будуть мої такі дні. Я перестав робити своє діло, не став за це все подяку одержувати в житті. Паршек це зробив, його так недаремно в 1979 році 25 квітня вся Ворошиловградська міліція охороняла. Це його природою дане свято на цьому Чувілкіному бугрі. Сам Бог на це місце прийшов, а ми стали тривожити його своїм ділом. Він по землі проходив босими ногами 47 літ та продумав про це, а робити доводилось у людях саме помічне діло, щоб люди не простуджувались і не хворіли.

    7. Паршек цьому ділу є один з усіх ініціатор, мудрець. Він ці засоби в природі знайшов, ними оточив себе. Йому не треба діагноз, йому треба чоловік, він його приймає, з ним як таким фізично займається, любить його. Йому так він говорить: ти, дитино, у своєму житті хворів через своє незнання й небажання. Це наше таке діло. Ми живемо так усі до одного чоловіка, живемо й на це все діло ми з вами надіємось. Це для нас є в житті нашому щастя. Наше діло таке. Чоловік живе в природі, можна сказати, це буде хороше. Йому в цьому помогла вона між усіма збагатитись, він виріс. Скрізь це зробила вона, природа. У неї для цього є все те, що буде треба. А іншому вона не дає. Вона - усьому діло в цьому.

    8. Якби не вона в цьому, Паршека в його житті не було б. Природа народила в цьому ділі Паршека, вона його в цьому готувала. Він такий, як усі люди в житті. Його оточила батьківська шахтарська бідність. Він народився живим природним чоловіком так само, як і всі. Він зустрівся з чужим так само, як і всі люди. Їх це оточило, це приватна власність. Без природи нічого не народжується. Для чоловіка природа все ввела, вона зробила приладдя, вона прислала на арену весняні дні. Таку погоду доводилося давати людям для життя. У цьому необхідно, щоб вони в цей час спішили, робили вони те, що слід. У них на це сили породжувались. Вони трудились для цього діла.

    9. Їм доводилось землю орати, за нею так доглядати, як не за чим. Вона стала вчити, як буде треба.

    Паршек народився так, як усі люди в житті. Їх народила мати з допомогою природи. Вона водою промила, а повітрям на землю випхнула. Паршека зустріли умови такі само, як вони зустрічають усіх нас. Ми народжуємось усі однаково, приходимо зі своїм тілом, а чужим стали збагачуватись. Чуже – це є природне, починаючи від самого поросятка чи ягнятка. Це мій невмираючий герой, від нього все залежить, усе це життя. Не буде ягнятка, не буде верблюда, це жива невмираюча істота, котра дає людям усім прибуток. А люди наші в природі через це ось хворіють. Вони чуже на собі завжди носять.

    10. Нею, як своєю наявною, вони хваляться. Відшукали це ось місце, облюбували, ім’я своє дали, його як таке обгородили від усіх чужих. Щоб на це місце прийшов чоловік і став ним як своїм користуватись, свій чоловік його вб’є. Ми це робимо, своїм чуже прибавили й там сіємо насіння, з котрого виростають плоди. Ми цьому ділу раді, стараємось їх зустріти чужим. Вони цьому ось раді, хваляться. Їх примусили це робити батьки, вони побоялися залишитися без цих умов, що не рятують. А природа - за це діло, що вони зробили. Їх це діло так примусило від цього отримати, як на мені було таке ось одне діло в природі один час. Вона цим ділом у людей займається, бере й накидається своїми силами, такою неприємністю цих людей карає.

    11. Вона все в себе має таке діло, як я його одного часу отримав. По всьому своєму тілу взялись скрізь прищі зі сверблячкою. Сильне таке терпіння, хоч роздери все тіло. Жах один був. Весь у мазуті лежав, не знав, що робити. Я дуже довго мучився в цьому. А тут десь узялась своя приписка. Один наказує іншому. Треба заборонити, кому буде треба. Ми ніколи так не думали, щоб так у природі з горем зустрічатись. Ця наша біда десь у цьому ділі взялась, довго вона так бралась, але все-таки вона прийшла й своє принесла, зробила, що треба. Вона ж є господиня, розпоряджається в цьому ділі. Своє слово не змінила, а зробила вона в житті те, що треба.

    12. Природа народила – природа умертвить за такий у людях учинок. Вони самовільно це місце захопили, визнали своїм. А коли вони це місце присвоїли, то вони стали на цьому місці своє діло потрібне робити. Найшли джерело в землі, стали за нею доглядати, грядку робити стали, зернятка знайшли, сіяти стали. А раз ми в природі зернятка на це діло знайшли, то ми стали її обробляти. Ці зернятка стали давати врожай свій, багато зернят. Уже в природі є людський прибуток. Він став робити запас такий, що примусило чоловіка в цьому ділі робити ягнятко. Це зерно, із нього роблять усе те, що буде треба чоловікові. Він зернятками оточив себе, козенятко став мати, життя таке пішло. Це все наробило козенятко, воно це зернятко утворило, усі люди повинні сказати йому спасибі.

    13. Це природа не сама вона така. До неї Паршек зі своїми словами. Він сказав: природа, ти мати моя рідна, дай мені моє життя й учення моє для того, щоб ученим теоретикам доказати їхню неправду. Вони за це діло так ось узялися робити в людях небувале в житті. Їхнє діло одне – треба братись і треба зробити. Як буде, ми тоді подивимось. Наше діло, як учених, усіх людей, підвладних нам, гнати в бій. Ми на це діло вчились, нас на це вчили. Теорія – це є наука. А мудрість – наша практика. Вона бачить здалека, що робиться в цьому всьому. Як було старе, так воно й залишилось. Легкого не видно. Нам не треба буде тяжке, а ми його маємо. Це наше невміння робити це. Ми ж люди є такі, ось це нам робити, а ми його пробуємо.

    14. Нам як таким треба нове, не таке, як воно до цього було. У цьому ділі люди жили, у цьому ділі живуть люди так досі. Їх діло примусило так робити, щоб у них було все від самого зернятка до самого верблюда. Ми  себе мали все те, що треба. А одним ми з вами незадоволені – щохвилини кожну годину втрачаємо своє це здоров’я. Наше в цьому таке незнання. Ми не хочемо цього робити й не вміємо. Це наша пошлість. Якщо із цим ділом гарненько розібратись, то можна сказати: це все є мертвий капітал і буде він в цьому ділі. Це не Чувілкін бугор, не умови природного характеру. Це повітря, це вода, це є земля.

    15. Якби люди робили те, що треба в житті. Вони не роблять, це перше. А друге, їх невміння губить; а третє, вони не хочуть зробити. У нього не виходить. Зернятко взялось не від когось, а від маленького козенятка. Воно для цього діла родилось, від нього ніщо це ось життя. Воно з нічого стало робитись, а така штука утворилась. Це одне зернятко – до іншого зернятка, козенятко – до іншого козенятка. І так шматочок земельки – до іншого. І так це робилось, робиться й буде це так робитись. А якби так не було цього, не було б такого. А це ось розвалилося сьогодні.

    16. Я, Паршек, був грабіжник чужого, як і всі природні добрі люди цього хотіли. Вони йому помагали. Він такий, як його зробила в цьому природа. Вона йому показала цю дорогу, він пішов нею, оточив себе нею без усякого цього всього. Треба було прямо йти, а Паршек робив свої кроки правильно. Діло його всім показувало, все тільки він ішов і бачив. Зробив те, що треба. А ми з вами це діло йому припинили, ці ось природні якості. Люди не самі це зробили, сама адміністративна особа це зробила, не схотіла, щоб я цим ось займався. Паршек іде по дорозі тій, котра треба буде людям. Чувілкін бугор освоїти довелося не так це даремно. Це не фунт ізюму поїдати. Перший є такий у житті початок.

    17. А моє таке діло робилося мною. Я його таким у природі знайшов. Воно було до цього в людях, його ніхто не брав та й брати було недобре. Такий злочин, це була тисячна жертва, треба було всякому й кожному чоловікові обов’язково вмерти. А жити нема кому. Це тільки таке щастя дісталось Паршеку. Він у цьому природою готувався. Він був такий, як усі, старався жити в природі чужими ділами. З іншими такими друзями пішов за медом, чуже брати. Узяли акуратно, а довелось пійматись, зрадили Паршека його друзі. Він потерпів, його за це били, водили по вулиці. Я не танцюрист. Я бачив себе не таким, як це треба. Але вічну пляму як же зробили - вічно не вмираючого злодія. Я взяв на себе, це показав усім. Але про те я не забув: це все тимчасове явище є в людях.

    18. Я так себе поставив у житті, думав, краю не видно. Захотілось меду, це не крайність була, з іншими такими хлопцями. А люди є люди чужі, у них є до своїх людей велика ненависть. Вони можуть в процесі ні за що продати. У них є своє, але не чуже. Люди себе вважають своїми. Для чого йому, такому чоловікові, інший чоловік? Він може іншого образити й покарати як такого. Паршек жив у селі не так, як усі люди. Він старався своїм батькам помогти, не хотів, щоб його рідні жили бідно, старався із цього вивести своїм умінням. Він у житті робив і те, й інше. Не сидів, йому як такому природа помагала в усьому, але вона карала за що-небудь таке в ній. А це ось було краще не робити.

    19. Я не забуду про це, що трапилося зі мною. Мої близькі, з ким я робив історію, вони зрадили мене. Я попав у люди недобрим. А природа для мене зі своїм напрямком, вона мене так ось не кинула, вона заступилась у цьому. Де? У людей цього нашого села. Вони стали вихід шукати із цього багатонаселеного села, їм захотілось нового місця. Земля Провальська, треба там знайти таку ділянку, щоб на ній поселитись. Я своєю хваткою був незабутий біднотою, вона мене обрала в себе ходаком. Я був у цьому щасливий таке ім’я мати. На моє щастя таке випала чара. У Шахтинську в землевпорядкуванні виявилась ділянка кинутої землі 470 гектарів на 10 дворів, куди взялись багаті. Вони мою кандидатуру піддержали засобами. Я схопився за землю тут хліборобом. Це все мене висунуло вгору. Я став за рахунок свого батька видним.

    20. 80 рік. Він нам скаже правду. Я є чоловік, як і всі такі люди. А знаю всю вулицю Гору в Оріхівці, хто як жив індивідуально. Він своє життя так будував, його умови примушували обгороджуватись іменем. Він місце облюбував, його обгородив забором. У куті поставив дім для себе. У ньому він жив, як якийсь хазяїн. Йому дали кличку вуличного побуту. Знаю добре цих ось живущих людей. Вони жили на білому світі, їх не стало, вони вмерли. Залишилось їхнє місце, про котре забути не змогли. Усьому діло – Паршек. Він жив, бачив, говорив, робив з ними те, що буде треба. А тепер іде його мисль за відновлення в живих цієї вмерлої клітини, котра має з мертвих у живі піднятись і сказати свої слова: ми піднялись через діло.

    21. Я думаю й гадаю про тих, хто живий, і про тих не забуваю, хто відійшов. Вони теж у себе мають таку мисль, котра хоче вернути себе назад. Це було, це є, це й буде, й обов’язково буде. Паршек народився для цього самого, що це робити. А ми зробили чуже діло, ним ми оточили себе. Люди всі до одного повмирали зі своїм ділом, вони для життя свого нічого такого не робили й не вміли робити, і не хотіли, що їх і загубило в їхньому житті. Він зі своїм добром жив, старався розвинути це все в прибутку. Він ішов у природу, крав, убивав нелегально те, що ми в житті зустріли як живе, але не зберегли. Ми злякались, стали про це все думати, щоб його так у цьому зберегти.

    22. Це наше є таке виховання. Ми повинні його так виховати, як це робилось нами всіма. Ми знайшли інше, зовсім не таке діло, старалися робити. У нас це діло вийшло між людьми й природою. А в нас воно так виходить. Тільки устав із постелі, йому дай. Він більше нічого не розуміє. Це його діло, він у природі це робить. А раз його діло примусило це зробити, у нього як такого чоловіка вийшло. Він у природі так надійно зажив, у нього живе чуже появилось. Він такий у житті став показувати, як і всі такі є люди в природі. Їм треба буде те, чого хотіли бачити в себе, що їм давала природа. Вона чоловікові, йому, дає необхідне. Це є в житті воно й інше. Це в природі є в чоловіка такий ось прибуток.

    23. Без цього прибутку, без цього чужого мила дитина Паршеком приймається не на жарт, усі наші люди. За це гроші не беруться, а їм приходить крах. Хвороби як такі щезають, а життя здорового чоловіка відбувається в славу. Природа така вона є: не продається, не купляється, у любові дається. Ось що нам зробила Валя. Я як такий є в житті ділок, хочу зробити в житті, що треба людям – здоров’я. Валя проти грошей, вона говорить: «Я не за капіталістів, не за їхнє золото, не за срібло. Я – за чисту душу, й за серце, щоб любити цього чоловіка, щоб він не жив бідно, щоб його природа не змогла оточити неприємністю».

    24. Я в цьому ходив, бродив, але того, що треба, не знайшов. У природі хіба цього мало. Це самий початок, він починався з нічого, а зроблене таке. Природа зародила чоловікові для життя це ось зернятко, а люди до нього прибавили, у них стало багато зернят. Природа прядиво накопичила, теж дала, і люди нитку потягнули. Весь цей початок зробив величезну утрату, вона більша як це все, такий початок зроблено людьми. Це розум зробив. Воно в нас стоїть як діло мертвого капіталу. А він був, він є, він буде. А от цього не зроблено в житті, не буде й нема його. Ми не зможемо це зробити. Воно – природна сторона, стоїть зі своїм тілом на одній стороні, а все їхнє розташовано на другій стороні.

    25. Чи чоловіка це все, він є в цьому ділок, чи це ось будова, котра робилась людьми, де ж вони подівались? Їх нема, вони вмерли, їх не стало. А це все на місці, мертвий капітал стоїть. Хто ж у цьому був правий? Своє відійшло, а чуже залишилось. Якщо ці будинки залишаться для чоловіка, вони не збережуть його.

    А чоловік у природі природно, він доб’ється свого безсмертя. Йому поможуть повітря, вода й земля – милі мої друзі. У них струм, електрика магніт. Почуття життя, але ніякий не самозахист. Вона - всесвіт. Чоловік може все зробити.

    А от саме приладдя, техніка - безсильні вони, не породжують живе, а породжують мертве. Що дає в природі прибуток, живе енергійне? А ми одержуємо від свого труда що-небудь інше, а інше зі своїм ділом є одна яка-небудь палиця.

    26. А друга - уже є прибуток, він так зроблений людьми для свого хазяйства. Те, що люди так думають і роблять, у них це гра в карти. Вони надіються більше за все на щастя. Поки так воно робиться в житті, так воно й виходить в цьому житті. В одного є багато, а в іншого нема. Він хворіє в цьому - і хворіють усі. Це є люди ті, котрі в житті своєму нічого такого не роблять і не вміють так робити, і не хочуть вони це зробити.

    Паршекова ідея веде прямо до життя. Це потік новий, щоб чоловік не робив того, що його один час так ось примушували. А йому від цього робиться тяжко; він свої сили для цього всього кладе, а в нього не виходить. Йому за це все не дає природа. А раз у нього цього нема, уже хвороба.

    27. Паршека недаремно Свердловськ запрошував. У Паршека – природа. Вона всім людям так свої ділом перешкодить. Без природи жодна війна не починалась і не закінчувалась. Повітря з водою допомагають убивати чоловіка на землі. Паршеку природа сама говорить, що він є її син, усього Всесвіту Бог, він помічник усіх наших людей. Вони шукають у природі цю істину, котра повинна в людях бути. Паршек, він, по вашому ділу всьому, – Бог. Він не пожираючий і не смердючий, не вбивця, не злодій, а зберігає своє тіло. Таким на землю прийшов для порятунку всього світу. Смерть як таку вижене, а життя в славу введе. А більше нічого в цьому ділі людям не треба.

   28. Це не Бог: у постелі так лежати й це робити не доводиться, зберегти його не можна. Бог повинен чудеса творити. А нога болить до крайності, не зізнатись у цьому - робиться так людьми. Вважається: він не такий, як ці ось люди думають. Їхнє діло – йому так заважати. Він у їхнє діло не влазить, а своє таке робить. Дівчина Миля одна з усіх мучениця від самих родів, можна всім про це розказати. Вона неповноцінна – ні руками, ні ногами. А тепер з нею Божі сили, вони її так оточили. Вона стала вільно спати, ніяких таких поганих дій у таку сторону. Вони її, таку дівчину, сильно в цьому мучили, а тепер вона зробилася спокійна.

    29. Паршек від свого не відступає. А як він говорив, так йому доводиться на своєму місці залишатись. Він свої слова не ховає, а в природі вони жили, так і зосталися вони. Це буде вона правдою, війна всесвітня в 1983 році, а неврожай буде п’ять літ підряд: 1980, 1981, 1982, 1983, 1984 року. Це за їхнє нерозуміння. Вони не хочуть бачити Бога, а він до них на землю прийшов. Як таку смерть вижене, а життя у славу введе. Хто із цим ділом не буде згоден, якщо люди це в себе будуть мати, вони вічно будуть жити. А Паршек про це говорить наперед, він бачить це далеко, йому природа показує й хоче сказати нам усім так.

      30. Яким був, таким і залишився. Це моє є невмираюче здоров’я. Природа на моїй стороні. Бідні залишаться ці люди, їх примусила робити жадність. Горе з бідою в них. Золото й срібло не поможуть. Прибуток від них відійде. Паршек доведе свою правоту. Зброя через нього не буде діяти. Поклоняться йому в його такі ноги. Це буде перед усіма, мудрість така Чувілкін бугор. Це одне з усіх людське діло зовсім умре. А слова Паршека засяють. Він же дівчину Милю оздоровив. А що ж ви скажете в цьому, медицина? Усім треба як спеціалістам діагноз. Ви є технічні, у штучному люди, оточені хімією. Паршек на Чувілкіному бугрі - природного порядку. Його - повітря, його - вода й земля.

    31. А ви, уся ваша система, - мертві. А Паршеку треба природа, а в ній є повітря, є вода й земля. Мені вона не треба така ось. Я говорив, я бачив далеко, але забути не зміг про це. Я зробив те, що треба. Нехай тільки пожаліються й скажуть, на що він хворіє. Це ворог людського життя, а його треба відвернути вміло й спокійно. Цього ми з вами в природі не добились, ворог сильний.  Це природа, а ми за її рахунок живемо, як чужим ми користуємось. Це наше те, що ми з вами знайшли, присвоїли. Говоримо: це наше. Самовільно це зробили, місце ми облюбували як своє, ми його обгородили. А чуже крадемо, убиваємо, тягнемо в двір, як своїм розпоряджаємось. Це, мовляв, моє. А де ж є природне? Воно в тебе на мотузку прив’язано, загнано в такі умови.

    32. Наші з вами діла такі ось. Умієш ти так ось робити без усякої такої помилки – ти робиш. Не сам, з тобою разом природа, а в ній є повітря, вода та наша мати рідна земля, котру ми самі примушуємо, щоб вона служила джерелом. Вона нам усе родить від ніг до голови, нас таких годує, таких одягає. Ми в цьому живемо не погано, а хороше. Нам хочеться ще краще жити, ніж ми жили до цього.

    По Паршековому цьому висновку, по новому потоку до життя, але не до смерті, – Паршек прийшов на землю сам без Господа Бога перевернути старе на нове, зробити в людях життя, але не смерть, котре ворота розчиняє нашому невмираючому раю безсмертного життя.

    33. Спитайте ви у Валентини Сухаревської, вона вам скаже про мій прихід на землю. Їй мати її рідна сказала про мене, хто я такий є. Вона мене своєю хворобою знайшла, підтвердила своїм здоров’ям.

      А Паршек зі своєю любов’ю питає про першого самця й самку. Хто з них першим прийшов у життя. Йому природа підказала. Паршек так учинив, він сам на собі це зробив, похіть свою для цього зжив. Спасибі треба сказати моїй дружині Уляні Федорівні за її свідоме терпіння. А людям треба не забути за їхні засоби, вони в цьому ділі багато помогли. Паршек цим свідомо задовольнив себе, цього ворога переміг.

    34. Я був молодий, енергію жалів у цьому. Спасибі треба сказати дружині, вона не сприймала це. Я був нею задоволений. Вона жива, вона це робила – мою молодість зберегла цим самим. Я в неї був малесенька дитина.

    Їду сьогодні в Свердловськ у ЗАГС того діла, де можна життя загубити. А в мене, у Паршека, сили природні. От нам є це одне з усіх лихо, ми з вами від природи заслужили, як такі є люди. Нам вона не дає того, що буде треба. Паршек теж чоловік даного характеру. Треба нам погода. Ми цього часу діждались, має бути погода як погода. Завжди буває сонечко, промені розкладає всюди, робилось тепло, приємно від такої зелені, ароматними квітками засипає, а люди готуються ще краще в житті зустріти.

    35. Вони цьому ділу раді, тягнуться. Очистити пил у рослин дощик іде, вода всюди. Не так це ось у житті робиться. Хоча б навмисно сонце само себе нам показало, а його нема й нема. І діти забули радісно на це глянути. Ми звикли тепло зустрічати та з ним разом жити, наше  таке є людське бажання. Природа говорить. Цьому всьому ділу є Паршек, його діло - заслуги перед природою. Вона за нього гори переставляє. Вона не відмовляє йому те, що треба. Він один у неї такий любитель, хранитель, усім людям знайшов засоби. Вони їм треба в цьому й необхідно треба. Вони так нічого не роблять і не вміють, і не хочуть вони робити. Вважають: вони в цьому праві.

    36. Їхнє діло одне – іти в природу, там шукати як чуже, треба його красти, убивати, тягнути в двір, як своє присвоювати, ім’ям його називати. Це «моє» поїдати, зношувати, нікому не давати. Якщо потребуєш на моє таке ось напасти, іди – буде між нами війна. Так воно робиться й буде воно робитись до тих пір, поки ми від чужого не відмовимось, а своє як природне будемо берегти. Ми оточимо себе Духом Святим. Для чого нам це чуже? Ви навчіться жити в природі своїм. Здорове тіло – здоровий дух. Не присвоюйте природне до людей. Вони люди такі, як і всі. Живуть чужим, а самі себе закопують у могилу.

    37. По ділу Паршека, треба своїм зробитись у природі, від її плодів треба нам усім відмовитися технічним бути чоловіком, діло робити штучно, хімія не треба нам. Треба повітря, вода й земля. Не присвоювати, а поступатись. Він хоче твоє місце зайняти – ти йому поступись, але не говори, що це місце «моє». Такого місця свого нема в житті. Є місце природне. Бачиш його неприємність, він іде, хоче тобі перешкодити своїм злом. Ти розуміюча особа, твоя ввічливість, повинен зупинитись і йому з любов’ю дати дорогу – ніякий звір чи ворог на тебе не піде, ти будеш урятований у житті своєму.

    38. Це є природа, не присвоюй місце до свого імені, і не говори: це місце моє. Сусід твій нехороший, він через стіну дивиться. Йому хочеться знати про твоє наявне. Ти йому не даєш. Воно твоє, а йому такому хочеться це мати, а сил таких нема. Він вирішує напасти крадіжкою, щоб не попастись, ти будеш правий. Тебе не піймали – ти не злодій. А наші ватажки, людські командири, вони своїх людей держать у руках. Вони багатство створюють, проти національностей вони озброюються. У них свій ватажок, у нас свій ватажок управляє народом. Народ слухає його діло. Він говорить за своїх, а я говорю за своїх. Вони не твої й не чужі, а свої власні природні є всі люди. Їх треба берегти порядком природного живого діла, але не мертвим. Треба нам життя живого чоловіка.

    39. А ми на нього на такого нападаємо. Він у нас один такий. Ми його бачимо своїм, але не чужим. Він хоче, щоб усі люди зробились такими, чужого не було. Ніякої війни не буде між спільним надбанням усього людства. А Паршек ці засоби найшов для всього світу всіх людей. Це Чувілкін бугор, наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Не вмієте жити по-природному. Відмовтесь, сусіда чужим не вважай, живи ти як із своїм, не жалій нічого, люби його діло душею й серцем – ось тоді не буде війни. Своє місце не визнавати. Ти живеш у домі з усіма вигодами, у тебе є все для життя, але нема твого свідомого здоров’я. Ти хворий чоловік із чужим. Нема – ти в цьому хворієш.

    40. Хіба це приписка паспортного режиму. Ми одержали повідомлення, щоб у Свердловську, хутір Кондрючий, прописатись Іванову, 22 травня поїхали. Валентина, як рятувальник мого тіла, пішла до начальника узнати. Чи він говорив, а вона вийшла з кабінету, а потім мене позвали, в інші двері ввели. Тут він робиться хазяїном мого здоров’я, мораль читає мені, щоб я одягнувся. Говорить: це державна установа. Велить мені назад повернутись, щоб я одягнувся. Я йому слова не сказав. На машині в хутір приїхав, одягнувся й до нього в кабінет заходжу. Посміхається, він говорить: “Я тебе знаю 10 літ, але так треба”. А тепер він знаходить день неприйомний. У середу, 25 травня, щоб я приїхав, і він тоді припише. А тепер його примушує, він повинен справитись, чому це так досі тебе не прописали?

    41. Начебто він когось у цьому звинувачує. А сам що зробив? Він мої сили не знає. Бачив, але не зрозумів. Дощ не припиню, а посилю. Бідні всі адміністратори, охоронці порядку, усі залишитесь винуваті перед усіма. Доти буду карати, поки ви не припините нападати. Ви не знаєте, хто я для вас є. Це не перше. Господу Богові вірили люди, а він до нас сам на землю прийшов. Як таку смерть вижене, а життя в славу введе. Де люди візьмуться? На ось цьому бугрі. Вони гучно скажуть свої слова: це райське наше місце. Чоловікові слава безсмертна.

    Але не адміністраторам і не ватажку з командиром, розпорядником народу, йому цього природа за його самоволю не дасть. Не за нього вона, а за підвладних людей.

    42. А до цього ось часу залишилось, чим було. Ми тоді скажемо про це, як ми з вами так учинили. Ми думали одне, а робили інше. Учитель це є по його такій ідеї, він зустрівся з нами для нашого життя. А ми такі слова направили в життя, котре жде себе в цьому ділі. Природа за мене й покарає, і помилує як такого. Я нею вибраний, вона мені дала сили, котрими я один час задовольнявся. Хто з усіх таких людей у цьому ділі заслужив уваги бути задоволеним? Треба своїм тілом, своєю душею зробити людям те, від чого легко їм стане. Це спокій життя чоловікові. На своєму такому місці всі люди стоять, вони не думають про те, що їм доведеться так чи інакше своє здоров’я загубити.

    43. Вони його в процесі життя гублять, їх хвороба мучить до тих пір, до того часу, коли відмовить повітря помагати. Чоловік тоді тільки вмирає, як і всі люди негарантовані. Вони цього дня ждуть. Не хотілось би, але сам час кладе його в постіль, щоб він не жив. Ці такі умови кожен чоловік у своєму житті зустрічає й проводжає смертю. Це за те ми й умираємо на віки віків. Я в цьому є Паршек, з душею стою за це життя, котре має бути. Паршек говорить: я не інженер і не лікар у своїй діяльності. Я один чоловік з усіх 48 літ проходив по природі не так, як усі ходять, де міг умерти тисячу разів.

    44. Я жив і я живу, і буду я жити. Цього мало зробив собі особисто, але іншому ображеному, хворому найшов засоби, чим йому я помагаю, щоб він не застудився і не захворів. Найголовніше, що буде треба нам усім, - наше наявне здоров’я. Я його маю. Говорить усім Паршек. Життя моє ще попереду, умирати не  збираюсь. Життя моє оселяється мною на Чувілкіному бугрі. Там технічного для чоловіка нема. Є одне єство, воно живе в природі – повітря, вода й земля, - із чого ми з вами зробили це мертвого характеру. Усім цим хвалимось: це ми зробили. А я нічого не зробив. Моя душа більш за все відчуває холод, я це все свідомо роблю. Хочу, щоб наші люди це все прийняли.

    45. Та вони інші, люди нерозуміючі, говорять на цю ідею: секта. Це неправда, а її люди самі створюють. А правда – це є Паршек, він усякого ворога в житті відверне, особливо в біді, у горі. Це його ідея, вона не дає нікому цим скористатись. Ця вся зброя залишиться безсильною, вона нікому не буде треба. Люди собі відмовлять, більше цього не будуть робити, убивати чоловіка за землю не будуть. Це - спільне надбання всіх людей. А тепер воно чуже, не своє, тому ми й умираємо. Нас природа так недолюблює за наше таке діло. Ми його бережемо, як око, – зло; хочемо комусь доказати, а самі винуваті в цьому. Умирали, умираємо й будемо ми вмирати. Це наша з вами не слава.

    46. А от це, знайдене Паршеком у природі, є невмираюча слава. Природа – Чувілкін бугор, він нас раєм прийняв і дав нам своє здоров’я. Це святий дух. Ніхто його таким не випробував і не хотів його мати. Як хочете бережіть, я й сам не піду. Мені й хочеться на волю, не даєте ви мені. Це наше. Моє буде в цьому, за мене природа. Вона не має потреби ні золота, ні срібла, а вводить сили мої до життя. Це моя ідея, моя дорога – у цьому горі вам помогти, а образи вашої не допустити ні до кого. Ось чим Паршек оточив себе – силою розуму. Ніхто тобі такому в житті не поможе, крім самого себе. Особисто чоловік отримає від природи благо.

    47. А інший чоловік може перешкодити, у нього такий напрям, тіло своє оточене чужим. А чуже не моє – природне. Паршек не заслуговує в себе поганого. Усі наші люди, живущі на білому світі на землі, оточені технікою, а штучно все роблять, хімію ввели, щоб за рахунок цього всього жити хороше й тепло. Вони не робили нічого й не вміли робити, і не хотіли робити. У них були в цьому ділі великі лінощі. І вони нічого не знають у природі. Найголовніше, що треба буде зробити чоловікові в житті, - щоб чоловік не простуджувався й не хворів. Люди всі огороджені чужим природним, його як такого примушують умови. Він не живий, а мертвий.

    48. Я лише тому про це говорю й роблю сам, щоб керівництво своє я змінив. Я помагаю людям, роблю, щоб їм було легко й хороше, щоб вони в природі не простуджувались і не хворіли. Це Паршек зробив, він проявив себе в цьому й згадав про свій такий перший життєвий початок. Я побачив свого брата Івана, він їсть копійчаний пряник - це було мені щастя. Я - до нього, а він мені не дає й не говорить, де взяв. А я був більший, напав. А йому треба зізнаватись. Він виявився злодій. А я на це пішов. Він мені зізнався в усьому цьому ділі своєму. Він говорить про свою здібність у цьому. Йому доводилось це хитрістю зробити, головне – це ключ.

    49. Він знайшов від материної скрині від замка. Сам проліз у ці умови, а вони були в лавці на вулиці. Двоє дверей, одні фільончасті, другі зовнішні. Одні двері відчинялись, другі зачинялись. Ми цим удень оволоділи. Це наша така є невмираюча дитяча практика, вона нас примусила це робити. Це є крадіжка. А ми її робили як діти. Туди пірнали вдвох, поки що без усяких перешкод. А потім довелося ловитись. Скільки не кради, а ловитися треба. За це діло хазяї простили, але зате мати рідна била. Дідусь мій любимий був у сільському правлінні збиральником податків, уліз державі в кишеню, собі дім під черепицю поставив. А гроші були казенні, їх треба віддавати.

    50. Одного часу вранці рано десятник палкою б’є, дає знати хазяїнові про закінчення, приїхав з волості старшина, непокоїть за недоїмки, куди попав і мій дідусь. А час такий був - понеділок не базарний день. Іван Тимофійович, мій дідусь, усіх овечок зібрав на віз, і в Успенку продати. Мене як внука взяв із собою. Їдемо ми вдвох, він мені розказує про багатих людей, хто нелегально наживався. Це діло було про Забугу, про мужика, як він у нашому селі розбагатів за рахунок бідняка, за сніп. Раніше люди косили, в’язали, весь тиждень у степу жили. А про дім тоді думають, коли дзвін дає знати. Суботи вечір, треба їхати в село Богу помолитись. Люди віруючі в Бога. А Забуга був сильний зробити все для себе.

    51. Три пари волів мав, запрягав їх і їхав у степ по снопи, як свої там брав, і віз у свій город. Це діло нашого земного народженого чоловіка отця рідного самодержавного царя. Нас, усіх людей живущих на білому світі, це не задовольнило життям. Як умирали люди в цьому, так вони вмирають. І революція не дала нашому чоловікові, як сину рідному, не задовольнила нас життям. Ми через мисль свою стали вмирати через це саме діло. Це чуже перше наше діло. Ми нічого не зробили в житті своєму, щоб нам у природі жилось легко й добре.

    52. А біда з горем оточувала нас і буде оточувати завжди. Ми є ці ось самі люди. Ми, усі люди всієї планети, на одному місці не сиділи, кидали землю та від неї йшли, а собі шукали які-небудь інші якості. Ми вважаємо: природа для нас є найлютіший ворог. Вона що схоче, те й зробить. У неї свої сили, а в нас свої. Вони природою створюються нам як таким людям. Сама природа присилає новий день. Він до нас даремно в житті нашому не приходить, хоч одного чоловіка природним порядком він із собою забирає. І більше він до нас таким не приходить. Чоловік у нас умер, вічно лежить у землі в праху, жде свого часу.

      53. А коли це чоловік прийде на землю для його порятунку в житті? Перше наше діло таке починалось з нічого, з малесенької мислі приватної власності. Індивідуально збудували самодержавство. Ми робили це все самі для себе. Зробили його таким, як це треба. Щоб цим ось задовольнити себе, ми цього не отримали. Ми стали шукати інше, зовсім не таке. Довго сиділи в підпіллі, мучились у цьому. На це все наше відгукнулась природа, з усіх таких одного найшла, доручила йому, сили віддала, довіру. Отця рідного не послухав, виступив проти царя й разом із людьми своє ввів. Це революція, вона знайшла свої порядки. Вона робить те, від чого люди отримували не те, що було.

    54. Ми з індивідуального порядку зробились колективним порядком. Стали спільне створювати людьми. Люди самі це місце облюбували, для чого вони його огороджували, своїм ім’ям називали. Старались зробити те, що буде треба для показу життя. Ми землю примусили, вміло копали, щоб вона вологи набралась. А ми зробили грядку, а потім зернятка посіємо. А зі цього зерна це наш так зародиться прибуток. Ми його одержимо в природі через труд наш, як і живого ягнятка, поросятка й усякого роду тварину. Також до цього всього будову, теж вона ставиться. Це не наше є, а чуже природне, украдене, присвоєне. Але ви думаєте: природа дурна, не жива. Вона ж мати рідна, вона народжує, у неї для нас є все, лише б ти нагадав, сказав слова для неї.

    55. Вона родить нам індивідуальним порядком хазяйство, з якого склалась самодержавна держава приватної власності. Ми так у цьому ділі жили, технічно ми розвивались, робили по-своєму те, що хотіли. У нас оправдувалась хороша сторона, яку цінили, як око.

    Чувілкін бугор – найголовніше в житті, одна з усіх вулиця живого покрою. Там може жити всякий і кожний наш земний чоловік з душею й серцем, не як в умовах індивідуально, а як у раю безсмертним. Не треба думати й не треба створювати таку мисль у природі, як про чуже, бездушне, неживе, мертве. Цього там нема. Там є одне єство, незалежна сторона, жива природна невмираюча.

      56. Вона має жити своїм приходом у нашому такому житті так, як наше є сонце. Воно так сходило, воно так заходило, тільки не в один час, від самого початку всього нашого такого життя, котре було на цьому бугрі без усякої потреби. Ми його як таке не визнаємо своїм ділом через своє незнання. Це тільки визнав, знайшов у природі його Паршек. Він свої сили туди як до мети направив. Йому хотілось народити нового чоловіка без усякої такої потреби, а йому це не дали охоронці порядку. Голова сільради Оріхівки отримав від природи покарання за його таке діло. Він на Паршека з кулаками вискочив, хотів Паршека вдарити. А Паршек йому ні слова не сказав.

    57. Він скоро вмер. Мене непокоїти не треба. Треба відповідати. Я природний чоловік, як ніколи незалежний.

     До чого йдуть наші більшовики, перші в житті люди? Вони запросили вчених для побудови в природі нової небувалої в житті держави. Вони індивідуальність, власницьке самодержавство позаду залишили зі своїм предковим режимом. Людей ця тяжка система не задовольнила в житті. Чоловік без слідів умирав у природі через це все, що робилось предками в людях. Своїм політичним напором відібрали в государя його владу отчого характеру. Не стали слухатись отця старої капіталістичної волі. А ввели сюди сина правити людьми. Він став вводити своє наявне.

    58. Він за своє те, що ввів людям нове. Довго старався, не давалось йому в свої руки взяти цей замучений народ. А природа йому відкрила більшовицьку  партію, котра стала робити з людьми в житті революцію. Старих людей з життя знімали, а нових своїх ставили, організовано бились на барикадах, відбирали в капіталістів їхню владу, а народну радянську вводили. Кров людська недаремно текла. А люди взяли своє, син революції став ученими будувати на землі те, що йому в теорії хотілось. Ленін був за кордоном в еміграції. Він не бачив тяжкого, йому не доводилось у житті тяжкий фізичний труд на собі випробувати. Він грошима виховувався. Його думка вела цареві за брата відомстити. У нього було так, як перед чоловіком технічним.

    59. Він, політик, хотів у житті нового. По його ділу всього життя в ділі він побачив труд, свідомо діло став робити на землі те, що людям треба. Він не старався без хліба вмирати, він його у мужика силою відібрав, а вченого годував. Йому хотілось, щоб учені пішли по його слідам. Він хотів бачити в себе не те, що було раніше, – знущалися над біднотою. Йому хотілося зробити своїм умінням у людях те, чого не було. Він не жалів  людей так гнати в бій або відшукувати нове. Йому як такому вірили теоретики, старалися зробити по його мислі. Він старався поробити всіх людей технічними, щоб вони свої експедиції робили: землю залишали, а їхали в Арктику відшукувати золото. Йому хотілось у житті зробити те, чого в житті в людях не було.

      60. Йому не хотілось ображати своїм учинком чоловіка. Він знав, що все залежить від нього. Довірявся вченим, за їхнє хороше зроблене дякував. І просив, щоб вони ввели в життя інше: живу техніку із борозни забрали - коня, вола, а приставили трактор. Орати, боронувати землю треба. Учені були ділу хазяї, їм давалось право на все по новому ділу, навіть конституцію свою створити. Увели. А щоб за його таку помилку прощати, цього вони не зробили. Підняли руки вгору за це. А раз осудили, прокурорський нагляд, тюрма введена, чоловік сидить у ній. Він там злодій, але томиться, йому як такому хочеться волі. Він не думає про те, що він думав на волі. Його думка стала своє думати проти.

    61. Ленін у природі бідність, але хотів відшукувати. Йому підказували за природу, а вона була перед ним багата. Він шукав достаток, щоб у нього була під руками сировина. А людей учив умінню, майстерності, щоб люди брались, робили те, що Ленін хотів. Він не хотів нападати, він хотів мирним шляхом усе робити людям. Це його було: робити своє діло показово, не воювати, а своє будувати, не експлуатувати. А раз люди це діло робили, вони кимсь примушувались, вони йшли в бій собі створювати діло. Ось чого вони хотіли – щоб природа не жаліла їм свій прибуток, вона їхньому труду нового характеру,  колективному.

      62. Це їхній фронт. Вони себе в цьому ділі не жаліли. Їх природа стала годувати, стала одягати, дома стали будувати – це людям було треба. А в капіталістів зароджувалось зло на такого страшного й небувалого нового сусіда. Він учив усіх піти слідом. У Леніна нова ідея збагачуватись за рахунок природи. Леніну, як новому колективному чоловікові, не хотілось відступати від свого такого початку. Йому в цьому земля помагала давати багатий урожай. Збагачувала, промисли вона відкривала, поклади. Стали вчені з допомогою води робити струм, робили греблі, запалили лампу, світло дали, що й помогло свою державу від чужих нападів зберегти. Ми в цьому бачили нове. Нас примушувало те, що було, іти від цього.

    63. Ленін за чорну металургію брався, він вводив тяжку індустрію.

    Шановний секретар обласної організації. Хочу вам написати про те, що робилось у нас і що робиться в наших сусідів-капіталістів. Усі бояться ворога, вони озброюються проти цього всього. У них біда одна – незнання велике. Він який має бути й звідки прийде й для чого? До невпізнанності ми озброюємось одним, другим, третім. Якби ми знали свій попередній день, за нами такими він прийде, ми б не були такими гордими. Хочете ви це знати - я вам про це точно скажу рік, місяць і день своєї смерті.

    64. Мені скаже природа. Вона мені про мою народжену ідею так сказала: ти її сам знайшов і нам усім представляєш Чувілкін бугор. Він нам народить живого чоловіка без усякої потреби. Я ці якості сам найшов, ними я оточив себе. Звернувся у виконком Лутугинського району до голови. Цього разу він дав свою згоду це в моєму селі Оріхівці зробити практично. Я для цього діла знайшов матір свою дитину в цих умовах народити. Ми його дев’ять місяців готували, берегли матір і цю дитину. І от пройшли води з ранку. Ми на це місце виїхали діло робити. З нами фельдшер Рима Григорівна Подоксик та інші люди приїхали на це місце народжувати, не вночі, а в день. Село Оріхівка  сколихнулось: цього в житті не було.

      65. А я, Паршек, - односелець, виїхав сюди чоловіка природно зробити, на цьому бугрі експеримент. Якби ви в цьому бачили правду, що б ви робили? А ви ж комуніст, ви зустрічалися зі мною або, може, бачили мене таким. Я 48 літ без цього всього живу й жити так буду. А ви вмрете через те, що ви боїтеся природи, відходите від неї. Вона вас доганяє й стьобає, як і всіх, своєю неприємністю. Умирали ми, умираємо ми й будемо ми з вами вмирати. А Паршек цього не хоче бачити, цього старого потоку. А він хоче бачити новий потік.

    66. А ми зі своєю теорією не хочемо повірити. 48 літ проходити та проробити – нам усім тисячу разів умерти треба. А ми можемо щодня вмерти. Треба буде жити, а ми не вміємо жити. Там місць вистачить, так говорить Паршек. Наше діло таке є, а Паршекове - безсмертне. Він цього одного в житті досяг, обґрунтував, це все на собі зробив, подав людям легке. Від важкого позбавитись, для цього існує природа. А вона примусила жити дуже тяжко, як воно взагалі робиться. Я цього діла ніколи не ждав і не хотів це бачити. Лише тому я на це все ображаюсь, що ми є люди такі, котрі знають добре, що нам це буде треба.

    67. Наше діло таке робиться нами, воно буде треба людям. Допомога всім, а ми її не визнали, заборонили робити. Це робилось у людях зовсім безплатно, без усяких засобів. Воно було між нами, воно таке обов’язково буде. Хворий чоловік, він для цього діла захворів. Йому доводилось звертатися до лікарів, до технічних таких ось людей. Вони зробили три мільйони таксі.

    Ти - секретар Ворошиловградської області, ти нею розпоряджаєшся. Тобі підкоряються твої ці люди. Ти над ними король. Хочеш зробити йому погано – у тебе сили ці є. Але ти не знаєш: а що з тобою буде завтра? Тебе оточать у природі її дні, що йдуть. Вони до нас приходять на арену.

    68. Тебе народ поставив на це місце, але в природі ти - ніщо. Твоє діло, як і всіх нас живущих на білому світі. Ти теж такий чоловік, з такою думкою, хочеш жити так хороше й тепло. Але сил ти цих ось не маєш, у тебе твоя черга така, як і всіх. Ти в ній стоїш, ждеш дня завтрашнього. Він для тебе такий само йде та з тобою зустрічається, як з усіма людьми. Він не зважає ні на які твої сили, вони ніщо для нас усіх. День усякого чоловіка із собою забирає, він нами всіма розпоряджається, як живим чоловіком. Схоче – простудить. Це його сили над будь-яким чоловіком. Він захворіє й може вмерти так само, як і ви, шановний.

    69. Ти теж такий, як і всі. Тебе природа на це діло поставила. Вона - наша мати, ти в ній - ніщо є, як маленька одиниця, безсила жити. Ти вмреш, як і всі вмирають. Твоє тіло в житті не заслужене. Ти в природі мерзнеш, як і всі люди. Ти огороджений чужим природним. Ти це діло зробив сам: одягнувся, наївся, у домі живеш з усіма вигодами. Думаєш у цьому жити хороше й тепло. А природа сильніша за тебе. Вона готує тобі свої холодні й погані діла. Ти з ними зустрічаєшся, вони тобі не дають життя. Ти хворієш, а допомоги в цьому нема. Ти вмираєш. Твоє - гірше не може бути. Це твоє таке бідне діло, тебе оточила смерть.

    70. Люди тебе візьмуть в рук. Ти в своїй області командир, у другій області ти ніщо є. Тебе знати ніхто не знає. А Паршек зі своїм здоров’ям треба всюди. Прізвище на твоєму цьому місці звучить, ти ж голова, усіма розпоряджаєшся. Вони всі йдуть по твоїй дорозі, ти їх примушуєш. Вони повинні робити те, що треба. По всьому цьому ділу є в житті всіх людей помилка в тім, що вони нелегально живуть. Їхнє діло одне – визнавати своїх і чужих по одягу. Я не визнаю вас своїм чоловіком. Ти ж украв те, що на тобі, а тепер ним хвалишся. Це не моє, а природне. Вона від цього діла так терпить, їй у цьому ось тяжко бути – з живим мертве. Ти не живеш, а вмираєш.

    71. Це наше таке ось у житті діло, про яке ми з вами довго думали й збиралися робити. Ми зробили найменше початкове діло.

    Пушкіне, Московської області. 80-21-10-15. Поздоровляємо Учителя із знаменним роком. Бажаємо тисячу літ життя. Василь.

    Милі ви мої й дорогі ті люди, котрі зустрілись на цьому бугрі. Вони гучно сказали про це наше райське місце, а чоловіку слава безсмертна. Ви, а я – ти, називай мене так. Я у вас один такий ось слуга вічного характеру, через природу вас усіх люблю, розціловую. Ніколи не забудеться така ось історія, вона мною починалась, як перше таке діло.

    72. Це було, це є, це буде. Треба нам сказати природі спасибі за те, що вона нам таким зробила. Моя Валя, супутниця моєї ідеї, вона зустрілася з горем, її оточила біда, рак своє місце зайняв біля носа на губі. Це посадила природа. Вона це зробила для того, щоб усі люди знали про це ось діло, що ця хвороба вводиться для смерті. А тепер прийшов такий час, до нас прийшов на землю для цього сам Бог, він смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Це було на живому чоловікові. Вона через природу це виявила, зжила. Хто це є? Він для цього діла прийшов цю біль видалити. Ця хвороба невиліковна ніким ніяк. А от Учитель, Бог землі це зробив.

    73. Рак – це відома така картина. Нікому не дано права його лікувати, його лікує Бог. Для цього природа посадила, вона його візьме. А чоловік у цьому терпить, йому не хочеться хворіти. Я - як такий у цьому ділі мудрець. Ви пишете мені листи, щоб я в цьому ділі вам своїм умінням поміг. Я вас у цьому як людей прошу, щоб ви писали тим людям, котрі заборонили це робити.

    І це в житті дається знати. Летить у природі літак до мене особисто, а коли він прилетить? Виявився ... кольоровий півень. Це було таке. Треба було йти до прокурора, нам наперед дало знати. А розмова по телефону. Що телефон вимагав? Істину про дівчину сказати. Ми про це хотіли знати. Це наш, усіх людей, є диплом.

    74. А природа громом, дощем оточила для істини однієї. Ми узнали про Мілечку, як це треба. Іду я по дорозі села, а в самого в голові мисль сидить одна. Природа, вона мені це діло нав’язала. Говорить мені: “Ти безсмертний. Цього в житті не було, щоб чоловік земної кори проходив піввіку в шортах, не мав потреби в чужому. Цього ось мало. А скільки людей скрізь ображених, хворих, з бідою й горем. Його руки просили – вони отримали собі здоров’я. А те, що треба в житті людям, природа не дала. А це буде й обов’язково буде – наше безсмертя. Люди від природи доб’ються. Природа їх пожаліє, не стане їх умертвляти. Вони чуже носити не будуть.

    75. Я в природі не роблю ворога, це є велика мати природа. Вона в сусіда мала багато курей, усі вони жовті. А півень один великого росту й малого, вони за це б’ються. А я біля свого дому ходив уперед-назад по плитах, а в самого мисль була: вона історія пройдена. Вона починалася з голови, доходило  до самих ніг. Ці умови зустрічалися людьми. Вони цього в житті не зустрічали. Буква є в природі знак, а слова сказані кимсь. Кому й для чого вони в природі сказані. А із слів фраза. Діло яке-небудь у цьому, а із цього діла буде людьми робитись історія. Вона кимсь починалась робитись, кимсь вона закінчувалась. Життя стало робитись, смертю воно зробилось чоловіком самим, і ним має закінчитись.

    76. Так думалось у природі довго, а потім стали робити, не доробили, умерли. Це діло робилось чоловіком і закінчиться ним. Він усьому є діло, лише б надумав. Історія робитися стала через нестаток свій, стали шукати в природі чуже, ним стали оточуватись, як своїм. Цього мало, пішли здобувати всякими засобами. Стали красти, тягнути, присвоювати: це моє. Моє таке є діло, я його зробив таким. Люди в труді цю історію розвинули, робили, вони помолились у цьому. Через це діло вмерли на віки віків. Ця історія починалась самим чоловіком, вона ним закінчиться своїм умінням.        

    77. Усе зробить на чоловікові природа. Вона посадила його на землю живим, а потім примусила його робити це діло, у котрому він помилився й пішов із цим ділом під копил. Він у цьому втратив свої сили. А повернути їх тяжко, вони в нього впали. Його тіло стало здаватись. Ось чому ця історія людьми зроблена.

    А тепер Паршек бореться за це нове діло на собі його показати життям, але не смертю. Він не технічний є чоловік. У нього штучного й хімії нема. Одне природне невмираючого характеру: повітря, вода й земля – наймиліші в житті друзі. Вони жили, вони живуть, вони й будуть жити вічно.

      А я для чого живу з природою й хвалюсь цим? А моїй ідеї охоронець перешкодив, зброю виставив проти тіла мого, не дали скористатись Чувілкіним бугром. Це райське місце. А потім це все діло заборонити як таке. Це ж Боже діло, за що комусь доведеться відповідати. Ми не думали й не гадали, що з нами це все зустрінеться. А те, що буде в житті своєму, те ми не втратимо. А от у мужика сад різних умов, є плодові дерева, вони неоднаково ростуть, неоднаково плоди дають і смак не один. А мужику це не по душі. Він його саджав для багатства, щоб ним багатіти, а природа цього не давала йому. Він у цьому переживав, у нього думка не така.

        78. Це Чувілкін бугор, ніким він не був зайнятий, крім Паршека. Своєю ідеєю він нам відкриває безсмертя. У селі жити – треба в ньому помирати. Паршек для цього діла сам проходив такий піввіку й не думає повертатися назад. Його діло – це Чувілкін бугор, безсмертя. Ним написана історія «Загартування і люди».                                       

                                               Перемога моя.

    За ділом я є самородок, а джерело моє – це загартування-тренування. Я один труджусь на благо всього світу людей. Учусь у природі, хвалюсь перед світом. Істинно хочу сказати про самозбереження своєї особисто клітини. Моє загартоване, молоде, здорове серце – 25-літнього чоловіка. Мій вихід у цьому. Я не боюсь усякого ворога, навіть смерті своєї. Якби цього не було в мене, я б давно вмер. Я чоловік землі, дихаю сильно, різко говорю про природу,  про природне, про практичне.

      79. Найголовніше – чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження – миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Люблю й уболіваю про хворого, знаю його душу й серце. Хочу йому помогти, через руки струмом убиваю біль. Це нам не слова говорять, а ділом робиться. Рука пише Владика, ніколи не забути, дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити – будеш ти здоровий. Кому це буде не треба, юнаку нашому молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Нам треба любити природу як матір рідну, берегти її. Відіграє роль не хвороба проти чоловіка, а відіграє роль чоловік проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоб не попадати в тюрму, не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава в цьому, якщо ми будемо чоловікові кланятись. Старому й старенькій, дядеві з тітонькою й молодому чоловікові скажемо: «Здрастуйте».

      80. Ех, і життя моє тяжке для всіх. Зрозумійте моє терпіння, загартуйте свої серця. Милі мої ви люди, гляньте на сонечко: побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

    Це така ідея моя від самого півдня до самої півночі. А вона робилась людьми, чоловіком зробилась через мене. Мій дідусь Іван Тимофійович умер, його вихор убив за те, щоб він мене не привчав до своєї роботи. Мене за мою ідею визнали психіатри, що я ненормальний. Покровський за це скоро вмер. Хто хотів почути свій зроблений знак однієї простої ... букви. Вона почала зі себе складувати слово, котре фразою закінчувалось. Зробило для життя діло, продумане людям. Вони всі за це ось ухопились і стали йти по історії.

    81. Вона в бій гнала їх, для життя свого споруджувала. Ця історія на одному людському тілі. Він пішов у природу, він шукав собі хороші якості, а попав у погані умови. Він оточив себе місцем своїм, особисто огородився, став жити в природі, як якийсь король. Тягнув живе зі сторони, робив на мертве. Менжував, купляв, продавав і вбивав. Це його самоволя зробила на собі. За це все – смерть. Чоловік став у цьому вмирати. І самодержавство в цьому не помогло, і революція в цьому нічого не зробила. А Дух Святий має пройти через тіло Паршека. Він його розкриє на Чувілкіному бугрі. Це є слава Паршека. Він недаремно по природі проходив у цьому костюмі 50 літ. А в природі скільки цих років. Є місяці, тижні, доби, дні й ночі, у котрі легко доведеться вмерти. Я жив, я живу й буду жити не так, як живуть усі люди. По їхньому ділу можна тисячу разів умерти.

    82. Проти Паршека виступили всі адміністративні люди, їм хотілось ідею його вбити. Але природа – це Святий Дух, котрого вона як такого в цьому всьому рятувала за його діло. Він помічник у всякому горі й біді. А люди всі бідні в цьому ділі, їх оточує, вони всі стоять у черзі, ждуть свого дня, він їм несе свою хворобу. А вона яка буде? Її несе природа. Ніяка техніка в цьому всьому не врятує, тому ми помираємо. Уся ця історія нами всіма створена. У цьому всьому ні за які особливості ніяк ніде не врятувались, крім тільки одного Паршека. Він народився для цього діла, його природа оточила. Він же Бог землі, він ходить на двох ногах. Одна хвора – капіталістична, а здорова – комуністична. Усі негожі до такого життя, котре треба. Їм треба килим.

    83. Цілина адамівськаЧувілкін бугор. Там лежить азот живого характеру. Це не село, не аул з містом. А райське місце. Чоловікові слава безсмертна. Техніки нема, штучного нема, хімії теж. А є природне невмираюче життя  - повітря, вода й земля. Це історія Божа. Вона нам усім треба. Невмираюче те, що Паршек пізнав. Її так полюбив. Це його друзі, вони йому в усьому помагають. Це є природа.

    А природа через хліб, сіль, воду мені говорить про все правду. Історія всяка робиться в житті чоловіком для того, щоб йому було в тілі хороше  й тепло. Він кладе  всі свої сили на арені, він їх не жаліє. Йому треба це робити, він без діла жити не зможе. У нього мисль не перестає. Вона народжується для цього, йому природа вносить своє небувале нове. Він не зупиняється шукати по природі небувале нове, йому це треба.

    84. Він у своєму житті не задовольняється цим. Йому це все набридло. Він хоче мати таке, котрого нема ні в кого. Його таке бажання. Йому хочеться, а природа це не дає, він цим хворіє, страждає, мучиться, із цим він умирає. А люди цьому всьому не помагають, а скоріш за все йому будують гроб, у землю закопують. У них сльози, жаліють у цьому, а в самих лопати. Ось що робить історія, вона йде по своєму руслу. Треба жити людям, а вони вмирають. Уже сил нема. А сили дає в цьому ділі сам Бог. Якщо ти знаєш його, ти проси сміло. Ти знаєш про це. Ніхто, крім нього одного.

    Він добре знає початкового чоловіка, народженого в природі, як йому доводилось у ділі своєму, труді. Він думав, йому треба було цю річ зробити. Він довго ходив навколо неї, і врешті-решт доводилось йому зробити.

    85. У нього на це є голова. Три історії. І цар-батюшка, і самодержавство самі себе рятували в житті – усі люди з Господом Богом повмирали. Також син – революція в людях ніякої користі не дав – усі люди повмирали. А Дух Святий,  Паршек ним оточив себе, став мати славу безсмертного чоловіка без усякої потреби жити.

    А ми, усі люди, живемо за рахунок прибутку, нам природа дає через наш фізичний тяжкий труд. Ми це діло робимо для життя, наш труд робиться в цьому. Я, як Бог землі, питаю в нашої матері природи. Скажи мені: у цьому році, 1980, буде збирання хороше? Вона сказала мені: «Ні». Ось вам пішов у житті такий сильний дощ, несподівана картина.

    86. Історія так говорить недаремно. Гроза була з дощем, а я спав. Я від людей жадаючих, їхні слова: готуються зробити по їхньому призначенню, зібрати врожай.

    87. Ось що в природі є. А от урожай жене всіх людей у бій. Вони це роблять для життя свого. Це є їхня економіка, вони без неї жити не зможуть. У них таке завдання: брати від природи багатий урожай. Їм цього мало. Вони не зупиняються на одному місці, вони думають про більший. А природі ця їхня думка тяжка, вона заважає природі. Природа за це нашого брата не бажає залишати без горя й біди. Вони в природі все роблять. Копають яку без усякого. Їм хочеться жити, але природа не дає. У неї сили одні природні. Це – повітря, вода, земля - між ними азот - жива істота. Те, що ми в цьому зробили, - це наша техніка. Ми огородились штучним, ввели для цього хімію. Тут у цьому азоту нема. Мертвий капітал, мертве діло, воно з нами не живе. А азот – це повітря, вода, земля – три тіла.

    88. Наші вчені свою мисль так у себе розвинули з малесенького у велике діло. Це їхнє бажання, одне з усіх, технічно діяти. Вони довго думали про це діло і все-таки прийшли до одного діла: треба буде це в житті робити. Це є технічна сторона, вона штучним обґрунтована нами. Ми це зробили все для свого життя для того, щоб нам природа давала легко в усьому ділі. Ми для цього всього ввели хімію, примусили бути в цьому. Ми, люди, сильно зробились у природі технічними, штучним огороджені, хімія введена. Що може бути із цього діла, якщо його сторона є мертве.

    Наумов Едуард Станіславович, він не сам прийшов, його вибрала природа. Він сам роль відіграє у людей високого чину.

    89. Вони в світі цього не бачили, їх оточила природа вченням Паршека. Він один для всіх такий, не пожалів сам себе вкинути в такі суворі умови, котрі хотіла природа, щоб Паршек показував сам себе в людях не так, як усі люди показували. Це Божа дорога. Вона його проводила по землі таким, котрого в житті не було, щоб чоловік це взяв на себе таку одиницю, найменшу, мізерну, але саму початкову, дуже холодну й погану в житті. За цей час, у котрий він проходив, можна сказати, піввіку, а кінця цьому всьому не видно. Він робить те, що йому природа підказує.

    90. Сказала: «Лежи в ліжку, виліковуйся. Ти повинен нікуди в люди не показуватись і нічого не робити. Твоє діло є одне – думати, писати. Як таке твоє діло недаремно по всьому світові прозвучало». Ця ось місцевість Боги – найвища в житті, Кондрюче не відбереться. Виритий на вершині колодязь усіх напуває. Ми його рили спільними силами, виклали камінням. Вода чиста, м’яка, для всього пригожа. Нею купається Паршек, він радується, але не п’є її. Вона підживлює рослину. Паршек живе на вершинах гір, говорить із природою. Він їсть те, що вона підказала. Воду не п’є зовсім. По сонечку печеться. Говорить людям про завтра. Вона йому завжди родить у цьому мисль. Він не управляється її описати. Старе він не визнає, жене з колії, а нове ставить. Завжди на ногах. Йому ніякі значення не треба, йому треба чоловік живий, він відіграє роль у цьому.

    91 Природа така є мати зі своїми якостями. Вона дає своє те, що треба. А потім більше від свого візьме. Вона даремно мисль не породжує. Вона на цьому шляху може зустрітися з усяким чоловіком, він у неї  ролі ніякої не відіграє, щоб образити когось. Природа на Олімпійських іграх в Москві на святі таке діло не приготувала. Моє діло там, говорить Паршек, пусте. Я з рядів усіх людей появився. Моя дорога по скошеному сіні проходила, двері самі відчинялись. Я був оточений самими зустрічаючими жінками, вони не давали мені дороги. А потім побачив те місце пусте, звідки вийшов великий чоловік, своїми словами попередив. Він спитав: «Кого тобі треба?» Я йому сказав: того, що розподіляє. Він мені це право не дав отримати. Я зажурено, незадоволено звідти пішов. Ось яка була Олімпіада в Москві.

    92. Олімпіада не природне створіння, а просто видумане людьми ученими.

     Олімпіада свій вогонь запалила. Це місце людей пусте, негоже, задумане, адміністративного характеру. Чим хочуть пролізти в рай для спасіння свого молодого життя, ми цього ось не отримали. Наше діло таке - втрачати своє здоров’я як ніколи в цьому. Усе це негоже, чуже, зроблене для краси людей, щоб вони на своє штучне, своє технічне життя самі дивились. Вони не прийшли в природу й не спитали в неї, чи цю штуку треба буде за золото робити. А в природі це золото не в моді, його Паршек проганяє. Природа ці якості не любить, жене вона їх з дороги подалі геть.

    93. Не золото чоловіка найшло, а чоловік це багатство розкрив. У чоловіка розум не захотів це діло робити. Йому хороше треба було, нашим хорошим не раділи. Природа любить і вважає в себе азот. Олімпіада зроблена людьми як технічна частина, штучним огороджена, а хімія введена. Начебто ми зробили те, нам більше нічого не треба. Ми хвалимося цим, а те, що ми вмираємо, - це наше єство є, так воно має бути. А діло Паршека нам усім говорить: у природі нічого не пропадає, а жило, живе й буде жити вічно. Треба шукати в природі істину. Гроші не визнаються. Партія не на цьому має будуватись. У неї золота нема, це все в природі чуже. А своє ми хоронимо. Ми боїмось природи, ідемо від неї. Це наша боязнь у цьому. Діло наше одне є.

    94. Мені як такому чоловікові одному з усіх. Хто кому давав повне право це ось місце облюбувати та його захопити як своє, ім’я присвоїти? Це моє. І на ньому це перше почали робити. Ми на цій ось землі знайшли джерело, землю стали ми на зиму рити й ждати цього часу для того, щоб діждатись. Ми ждали цей час, усе про це діло думали, готувалися це діло зробити. Ми зробили грядку, у неї посадили зернятко для того, щоб воно ухопилося за землю й стало рости своїм сходом. Воно росло й показувало свій масив, це вже є прибуток людського життя. Його природа в себе берегла, робила врожай. А його треба трудом зняти, це велике таке діло, у чому чоловікові доводилось утомлятись, і своє здоров’я в цьому він загубив. А його тяжко доводилося знаходити.

    95. Це його програш у цьому ділі, це не порятунок життя чоловіка. Він став умирати. Це його діло розвивалось у цьому місці цілий рік. Це діло робилось тяжко, але робилось. Ми в цьому ділі цю історію розвинули самі. У нас на цьому місці стало не життя наше, а наша смерть. Ми її стали робити, вона нас оточила. Ми так стали жити. Один час робили це діло, зробили, у нас це діло вийшло. Ми стали жити, пожили, сваволили, а потім ми вмерли на віки віків. Ось що ми в житті зробили – не життя наше, а смерть. Нею в цьому оточили себе, стали по цій дорозі йти й стали технічними людьми робитись у житті. Ми оточили себе штучним, хімію ввели. А потім через це все, зроблене нами, ми вмерли на віки віків. Ось що нам дав наш такий розвинутий труд. Ми ним так огородились.

    96. Олімпіада запалила свій вогонь 19 липня, був день знаменний, він відкривав XXII Олімпіаду 80 року. Усе це зробили ми, готувались це діло зробити. Ми зробили, тепер показуємо це природне місце. А ми його так захопили, вважаємо: воно наше. Що хочемо, те ми на ньому робимо. Так, без нічого, ми не залишаємось, а тільки за гроші. Ми самі себе примушуємо йти в бій для того, щоб одержати гроші. Ми звикли жити в природі за золото. Воно в нас велика цінність, воно зберігається. Коли тіло втратить своє здоров’я, тоді  його нічим ніде ні за які особливості не придбаєш. Природа на мій такий крок. Цей весь розвиток я отримав у природі, вона мені це все таке дала. Люди від цього стали відходити.

    97. Вони вважали мене в житті не таким, як усі. Не треба було природою так ось розпоряджатись, як своєю. Вона ж наша рідна мати, її треба цінити, берегти, як око своє. Люди стали землю копати, її примушувати - від цього терпить вона. Їм служила ділом, давала плоди. Це річний урожай, ми його збираємо за рік один раз і стараємось його розвинути. Для цього насіння бережеться як запас. Такий людям треба в житті продукт, а він дається один раз на рік. Це треба трудитись, а думка примушує цей час ждати. Треба знати, як готуватися до цього часу, котрий робиться в житті природою.

    Вона ввела п’ятилітній свій голод, таке переживання в цьому всьому. Є війни в житті для народу, як буде? Про це діло говорить природа: «Москва згорить, Київ теж».

    98. Десять років треба готувати себе в цьому ділі. Ми в житті злодії, ми вбивці всього. Не бережемо своє тіло, живемо за рахунок чужого, а своє ми хоронимо. Відходимо від природи. Себе хвалимо, Бога в цьому ганьбимо. Вважаємо, що ми є люди праві. Ось чим ми всі програємо в цьому ділі. Ми такі є на білому світі люди: нам дай. Вони - трударі свого діла, їх умови примусили це все робити. Вони стали орати землю для того, щоб її під сніг у зиму покласти. Нехай вона вологи набирається. Ми хочемо бачити діло хорошої сторони, щоб нам у цьому жилося краще від усіх живущих. Ми тяжке бачити не хочемо, а до легкого тягнемось. Ось які діла в житті творяться й будуть вони творитись у житті.

    99. Також і зірок на небі багато, і травою земля обросла. Воно не однакове все. Скот не той, і коні не такі само. Ішов я по дорозі, а на моє це життя десь узявся хутір зі своїми дворами. Я перед ними поставив свої такі слова. А ким я повинен бути в ньому й як вони мене в ньому приймуть? Я й зібрався в дорогу свою. Піду просити. А природа на моє все створила хазяйську собаку, вона мене зустріла своїм злим голосом. Я тут же зрозумів, що мені цим не бути. Я в їхньому не мав потреби, мене природа своїми силами зберігала. Я був живий, і моєму тілу не треба була ніяка технічна частина. Я в цей час нічого не їв, не пив. Відпочивати не хотів. А от жити хотілось одному, а не бути з дружиною. Крім мене, по дорозі всі були зайняті по своєму цьому ділу.

      100. Так робилось воно, так буде робитись у житті нашому.

     Ось історія перед народом шаха іранського життя. Він пішов, не захотів разом зі своїми людьми вмирати. Він був самовільний свого місця життя. Він належав до людей, народжених у природі. Щодо цього всього розвитку, він для цього діла народився, щоб це місце облюбувати, огородити, присвоїти, зробити його своїм іменем. Це місце потім його примусить як такого, щоб земля зробилась йому джерелом, вона йому стала в цьому давати свої плоди, не мало, а багато. Чоловік став їх збирати, запасатись. У нього зробилося це багатство, одне з усіх багатств. Воно втягнуло його, він став сильно багатіти.

    101. Королями зробились, царями, отцями своїх людей. Вони продавались, куплялися за гроші. Ось де було, життя таке робилося людьми. Вони не вдержались ніким ніяк, умерли на віки віків. І маленький, і великий чоловік умирає, нема йому ніякого життя. Усе зробила природа за його власні гроші. Це є в житті природна сировина. Її люди найшли в своєму тяжкому труді. Вони життям поплатились за це все діло, зроблене ними. Люди без усякого такого діла не живуть, у них, хоч і маленьке, у житті діло є. Камінь по дорозі лежить, його треба підняти та які-небудь у житті свої слова сказати. Ех і люди такі ось народились. Вони це в житті самі робили, роблять і будуть завжди там так робити. Як воно раніше робилось, воно й тепер буде робитись у житті своєму. Нема ніяких таких змін. Як воно було, так воно й залишилось.

    102. Народився чоловік енергійний живий, зустріли його люди не так, як це буде треба йому. Хоч маленьке, діло в житті найшли. Ми для цього ось діла цю місцевість самі облюбували, як свою взяли обгородили. Між собою ми її назвали своєю особисто землею. Треба було її орати, рити, над зиму покласти в сніг. Це наше було таке діло, про нього не забували. Ми думали, а що краще таке ось уродить, щоб посіяти удало, щоб даремно труди не пропали. Наше діло – думати й готуватись, діждатися такого часу. А ми його тягнемо. Він до нас ішов, старався таким ось прийти. А в нас усе приладдя на ходу, щоб із цього місця, із цієї землі ми як такі люди в себе зробили грядку, щоб там посіяти в цю землю чистосортне зерно, щоб воно ухопилось за цю ось сиру землю.

    103. Це місце, цей загін належить мені. Мій пай, раніше виділений на мою душу. Його мені громада нашого села по жеребу виділила на один рік, щоб я як трудівник-хлібороб добував у природі своїм трудом життя. Ці зернятка ми в житті збираємо від урожаю, не одне, а багато їх, і робимо в себе свій запас. Ми його сиплемо в мішок і веземо ми його, куди треба. Це золото наше, ми його можемо, якщо є зайве, продати іншому чоловікові, що має потребу. Узяти за нього гроші. А люди це робили, багатіли вони цим. А природа йому як чоловікові це добро так родила. Він без Бога – ні кроку. Завжди його в усьому. Він був невидний їм як людям, помагав добре. Видне діло показувало свою складену дорогу, вона його вела до цього діла. Він старався щохвилини про це ось не забувати, це місце. Цей день наш годував своїм ділом весь рік. Вони на нього як такі дивились удалечінь.

    104. Ось життя наше таке. Ще земля наша в нас так лежить, жде наше все, ми готуємося до цього часу. Він про нас таких не забував своїм теплом, нам наше діло давав. Ми тут як тут готові до цього місця добратися. У нас усе готове, лише б природа не перешкодила.

   Хто кому давав повне право своє індивідуальне місце займати й так ним розпоряджатись як хазяїн, бути на ньому адміністратором? Що хотів, те він робив. Це хотіння - робота. Хотів убити морально чоловіка – це йому давалось таке в житті право. Він король цього місця так себе показувати. Ти ж є чоловік такий, як усі люди, а взяв на себе те, що неможливо. Себе перед усіма ставиш, що ти вищий від усіх людей. Ти, як мільйонер, маєш те, чого нема на білому світі, а є в тебе. Ти ж не залізний, ти живий енергійний. Тебе може атмосфера так убити.

    105. Кожен чоловік хоче іншим розпоряджатись, ним як чоловіком управляти. Це таке життя між людьми проходило, воно проходить і буде воно так проходити. Люди різні живуть у природі. У них не свій такий одяг і не однаково майструють їжу, а також дім не однаковий. А в кишені таїна. Люди від людей  відходять, у них велика така ненависть жити на білому світі. В одного є, а в іншого нема. Стараються в самих мати. А раз ти маєш це, уже є чуже природне. А в природі цьому кінця нема. Один одне має, інший – інше. Щоб однаково, це не виходить. Навіть імена неоднакові. Села, міста, райони, області неоднакові. Для всіх нас одне є сонечко, один місяць. І світло одне й тьма одна, і вода одна, і земля одна. Які є ліси, є скелі, є піски, є озера. Є багато такого в житті. Не можна врахувати в житті.

    106. І вчені не як учені, вони всякі бувають. Живуть один раз.

    Нині приїжджає Наумов щодо свого розвитку. Ти хто є щодо своєї ідеї, що хочеш у цьому зробити в житті, які твої в цьому є перспективи, як ти думаєш їх здійснити? Нам треба життя, нам не треба смерті. Хто це буде в цьому робити, і де це місце? Ми повинні знайти. Скажіть мені, будь ласка, хто це право давав сваволити в його першій любові, своє місце займати й робити те, чого більше хотілось у житті своєму. Після чого в них вийшло життя інше. У цьому ділі народився маленький чоловік живого характеру. Його ми так зустріли, як ніколи не думали. Не природа – люди своїм ділом зустріли по-своєму. Він народився для життя свого, а люди йому перешкодили. Він оточив себе технічним, огородився штучним і ввели хімію.

    107. Найвищої спеціальності Божої. Умовами і роботою оточувались. Вони не робили, а кричали одне – нам треба першість. Перед 30 серпня 1980 року, перед неділею, сон мені сниться, як люди мене знають і хочуть моїй ідеї помогти. Директор мене оформляє до себе помічником по кабінетах розносити ручки. А я метод людям, сам себе таким показував. А міліціонер прив’язався аж до зброї. Він хотів стріляти як порушника. Я його повалив і забрав зброю, а потім йому її віддав. А сам ходжу з ним по місту, говорю людям, за що він мене арештував. Йому знатні люди сказали: “Він живе, не ворог народу, він користь зробив”. А тих людей, котрі були проти, вода затопила. Тоді міліціонер бачить, мою в цьому правду бачить і хоче мене відпустити. Із самої висоти всього міста транспортом, він хотів цьому помогти. А в цей час ворог через це все місто пішов.

      108. Усе в нас люди визнавали ненормально, у них свого місця не було, їх вигнала природа. Вони кинули чуже, вийшли зі своїм тілом у природу жити зі своїм знанням. Для всіх одна одиниця там: повітря, вода, земля, - від чого ми такі люди огородились і стали самі користуватися цим добром. У нас чужого нема, усе є своє. Ми його огородили. Чуже зробили в процесі руками. Для того ми це все так зробили, щоб легко й тепло ми жили без цього всього. Такі ж усі самі без цього всього.

    Перед вівторком 12 серпня 1980 року як ці всі люди були в білих сонячних нарядах. Вони через мого любимого сина Якова так зі своїм ділом підходили, старались самі себе про це ось діло, що в житті робилось.

    109. Це була на людях небувала картина: у білих сяючих своїх нарядах. Вони не знали, як з Учителем треба було зустрічатися і куди його треба приділити, щоб він своє таке місце зайняв. Це все зробив Едуард, він про це сказав Надії через Учителя. А потім усе це буде прийнятне. Ця картина в людях так ними робилась, щоб не було незнайомим місце. Це Учитель, він у всіх своїх людях, котрі не забули картину. Чоловіка народжують у цих людей, вони його нагороджують цим: годують досита, одягають до тепла, а в домі живуть з усіма вигодами. Ось яке його це життя, зроблене людьми. Вони в цьому не порахувалися ні з якими особливостями його. Це все наявне йому приготували. Він став мати смак, життя створив таке, став готувати все те, що треба.

    110. Люди самі це зробили в природі. Для того вони це ось у себе робили, щоб їм у цьому жилось хороше й тепло. А де ж ділось у природі погане, холодне? Воно до нас приходить через це діло. Ми в процесі цього всього зустрічаємось із цим ділом, нас оточує природа, вона нам це ось створює. Ми в цьому робимось хворими. Що поробиш у житті своєму, якщо треба для життя свого, а його нема. А раз нема, що ти зможеш зробити? А природа без усякого діла нічого не дає. Спочатку треба зробити. А це діло не так легко дається, щоб зручне одержати. Ми копаємо землю, робимо в цьому грядку, сіємо для цього зернятка. Люди вік свій мають, у них різниця одна – це є фізичний і розумовий труд. Він їх частково оточив і зробив їх технічними. Вони всі в цьому одержали одне з усіх щастя.

    111. А мені природа довірила економічно оточити себе. Я платив людям ці ось гроші і від них одержував. Вони хотіли за це мене вбити. Я був обдарований природою. Вона держала мене щохвилини й кожен цей час у житті. Так мені вона підказує. Я її слухаюся, говорить одну правду. Ми переживали сильний голод. Це природа, вона робила на людях свою практику, це діло. У житті доводилось санки котити, а потім вони тебе взяли до самих ягнят. Звідки довелось перелізти через велику огорожу. А те, що зерно було в Бога, але невідомого характеру. І зернятка я рукою посіяв для того, щоб нам таким жити. А от у вас усе живе відберу, не присвою й вам його не дам. Його як таке не буду так берегти. У мене в такого буде, а у вас - ні. Це така історія, вона прийде. Ми з вами втратимо економіку.

    112. Усе це  буде природа, вона сама буде відкривати ці багатства для життя мені. Ось де й буде одне з усіх у житті таке. Люди будуть шукати своє загублене це багатство, а природа не буде його давати. Воно буде все в мене. Я прийшов не відбирати його в людей. Я сюди прийшов до цих людей любов між ними вводити. Як хімію вводять, так я введу людям життя їхнє через повітря, воду, землю. Це - азот, він мені прокладе цю штуку. Тут мені як такій особі дається, а вам – ні. Ви як такі зі своїм хороше вводите й відзвітуєте як такі. Це буде не ваше, а буде спільне. Тільки буде це не як ви думаєте, а буде так, як думаю я.

    113. Свого добра в людях нема як такого, є все чуже. Ним користуватися не доводиться: за це все природа карає своїми силами до самої смерті. Ніякої в цьому нагороди за це. Хазяїн цього добра є Бог, а йому явлення є я. Урахуйте, милувати за це все не буду. А те, що робилось у житті людьми, воно більше робитись ніколи не буде. Ці права вона від усіх відбере. У неї був у житті цей початок. Вона даремно мені не скаже, це є одна невмираюча правда. На те, щоб люди за явлення Бога знали, він для цього діла прийшов за їхнє приготування. Їм треба було, щоб про це наперед вони знали, що є природна стихія.

    114. Якби не Наумов, його такий щодо цього приїзд, цього ніколи не було. Він примусив район про це думати. Хіба це прописки стосується? Це є діло ідеї, вона недаремно робиться Учителем. Він же ходить не так, як усі ходили, самі себе захищали, І один час так пожили, як їм хотілось. Історія починалась від самого кондуктора головного. Він мені в цьому всьому, як безпосередній помічник, давав  настановлення в житті. Урок тепер робиться в житті моєму. Мене так учать, щоб я не робився стороннім, не втягувався  в ці гроші, котрі гублять нашого такого ось брата. У цьому всьому є програш.

    115. Ось які відбуваються в житті такому діла. Чоловікові нашому земному нема ніякого такого життя ні в Москві, ні в Нью-Йорку, ні в Лондоні, ні в Парижі, ні в селі, ні в хуторі, ні в аулі. А таке є на Чувілкіному бугрі, це початок життя вічного характеру. Паршек жив, Паршек живе й буде він там жити вічно через ідею свою.

    Їду в Сулін, обіцянку дав Полі в неділю приїхати.

    А про одне це ніколи не забути, як люди присвоїли до свого імені, мовляв, це наш. Раніше людей нашого характеру нашого села ми організовували, послали в бій: ідіть там робіть те, що буде нам треба. Ми в цьому ділі живемо добре.

    116. Це такий наш один з усіх є район, він нами самовільно силами захоплений, присвоєний іменем наших людей. Ми є цьому всьому хазяї. Що хочемо, те й зробимо на нашій землі. Ми її міряємо, знаємо, скільки її гектарів. Стараємось її зорати, зробити з неї грядку для цього зернятка, його там сіємо. Воно дає нам багато зернят. Ми їх збираємо, робимось їхнім хазяїном. Зайве збуваємо, а точне бережемо як це око. Це наші гроші. Ми можемо його продавати. За це збираємо в запас гроші, а за ці гроші купуємо добро. Цим ми багатіємо.

    117. Ось що робиться в цих людей. Вони один перед одним багатіють, робляться в житті ділками. У них на це все розум розвивається. У людей питається: для чого дітей з малих літ учити такої теорії, якщо йому, як такій дитині, не треба в житті техніка, також штучне й хімія. Їй треба природа, природна сторона: повітря, вода та земля. Нехай його оточує мудрість, винахідливість, уміння самого себе вчити. Треба говорити, володіти мовою практично – ось, що треба чоловікові. Його винахідливість – це не забування, а ми вчимось багато чому хитрому, примножуючи робимо.

    118. Не усно це ось чоловіком робиться, а треба розумно ділом твоєї мови. Діти повинні вчитись у старих людей хороших учинків, а поганих не треба. Ми цю картину самі бачили, вона починалась із самого початку, відходила від людей технічного характеру. Ми залишились при своїх приватновласницьких правах. Це наша така ось звичка. Ми завжди так про це ось думаємо, таке є наше життя, воно нами робиться. Ми рано вранці устаємо, беремось за свій догляд свого тіла. Так ми його годуємо, а потім ідемо на фронт своєї роботи. Діти – це найголовніше в житті, вони – зміна наша. Якщо візьмуться вони, то їм доведеться зробитися людьми такими, як ніколи, одними з усіх знаючими.

    119. Із цього всього діла треба буде народити в людях чоловіка не такого, як він у житті є. Щоб він народився в нас без усякої такої потреби. Щоб люди так не вчились і не робились самі командирами над іншими людьми. Щоб не було між собою рабства. Щоб люди вчились у природі практично самі в людей. Є все, чого треба буде вчитись. І це діло треба знати як слід. Щоб і свою роботу робити доводилось кустарно для того, щоб нам земля давала великий урожай. І від неї брати все легко. Треба буде хороша техніка, приладдя. Для цього треба буде розвинути розум людей своєю кмітливістю. Вони все зробили, щоб нею володіти. Вона їм стала підкорятись як така. Це все зробив сам чоловік.

    120. Його примусило життя це, він став жити по-новому. А коли йому захотілося залишатися без цього всього, то чоловікові не треба нічого такого технічного. Чоловік у цьому нічого не робить. У нього нема нічого такого, щоб його берегти в природі. Вона не старається йому давати, він у ній не має потреби. Тіло живе природним порядком. У чоловіка при таких обставинах, котрі його оточили, нема в себе ніякого мертвого діла. Є живе природне: повітря, вода й земля – це азот є в житті. Що вмертвляє чоловіка, те не живе, а мертве. Його не стало, умерло. Треба нам Чувілкін бугор райське місце – люди вибрали. Ми ж із вами змалечку хитруємо. Робимо в природі те, чого не слід. Це наша є така хитрість. Ми себе так примушуємо до самого поту трудитись, робити те, що в житті виходить; таке діло є в житті.

    121. Наше буде таке ось діло. Ми народили дитину найменшу, її зустріли технічно, штучним ми її огородили та ввели хімію – так треба. А щоб цього не було, то не було цього життя. Це наша система. Ми її в цьому так ось розвинули, зробили на цих людях. Ми – академіки, професори, лікарі, інженери всякого роду заслуг – це люди, котрі відмовилися зовсім від Бога.

    Нацмен так свою тварину зарізав, плив по ріці та співав пісні. Усе тваринництво через мене не пішло в хід так, як це було треба. Ми прибрали. Сам начальник на це дивився здалека. Адміністратор хотів похвалитись, а вони злякались. Це таке було, воно є в цьому, таке зроблене діло. Ми звикли до цього.

     122. А Надія Костянтинівна, Свердловського району третій секретар, адміністратор, усього народу організатор, усіх людей посилає в бій боротися з природою. Ми праві це робити? Ми зробили в ній все для того, щоб у ній жити хороше й тепло. А це ж природі не добре від неї брати її хороші якості, примушувати озброюватися проти чоловіка, убивати  в цьому чоловіка. Мій район, мої люди. Я в цьому сказала свої слова, роблю сама собі хороше, а ви, як хочете. Я сама живу, у мене є апарат. Це все сказала, вам робити буде треба. Ви в цьому є мої підвладні.

    123. Я за умовами є мізерний чоловік, як і всі вмираючі. Умру так, як усі помирають. Я сьогодні командир, усі люди мого району підкоряються. Я що хочу, те зроблю. У мене є сила партії, вона мене так держить, як це треба. Панування за мною, поки я жива, на ногах своїх. А ви живіть, як хочете. Підкорятись – це ваше діло. Чоловік нам треба здорового характеру. Хворий чоловік нам не треба. Ми шукаємо йому умови, у нас для цього є наука медицина зі своїми спеціалістами. У ділі все буває, помиляється. Чоловік чоловіка ріже. Відповідати за це все ніхто не відповідає. Умер чоловік – його списують актом. Висновки такі: спосіб хвороби не виправдав, зробив своїми силами.

    124. А це є начальник своєї роботи. Мені визначено цей закон, у котрому доводиться щось робити. За це гроші мені платять. Цим я розкішно живу. Вважаю, не моє, а чуже це виробництво в людях. Усе в нас є природне, воно зовсім чуже. Ми один час ним користуємось, живемо ми за рахунок його. Це легке, а тяжке ми женемо від себе, не наша сторона природна. Смерть у людському житті нам заважає, не дає можливості нам жити. Ми вмираємо. Нас як чужих людей вона не держить. Ми, усі люди живі, повмираємо для того, щоб лежати в землі в праху. Це все, можна сказати, тимчасове явище.

    125. Ми, усі люди, намагаємось зробити в природі одне те, що треба. А для нас таких природа щодня дає потроху. А щоб кожен день - цього нема. Робити в цьому ось ділі ми нічого не робили, щоб у цьому вийшло. Це ж наше незнання. Ми почали це робити, із цього ось діла вийшов живий факт у природі. Щоб цього не було між нами, це всьому діло. Ми починаємо це діло. Ми, усі люди, до цього прагнемо. У нас дорога одна, по цій дорозі йти, із малих літ братися за своє початкове навчання. Ми його так робимо, ми вчимось. Нас робили наші вчені, щоб ми були технічними людьми, а штучним ми були огороджені, а хімія була введена.

      126. Це одне наше легке й тепле нам усім. Ми за це одержуємо в житті свою славу, нагороду. Нас годують, одягають, і ми в домі живемо. Здавалось, це було все за наше таке життя. Але біда одна така в людях у житті їхньому – вони ображені залишаються перед природою. За це все вона їх не жаліє, сил не дає й валяє їх. Вони залишаються бідні, нужденні, хворі. Нічого не робили для того, щоб цього не виходило. Мене везли на наукову спільну експедицію на північ, там де буває холод. А тепер сонце мене примусило відділитись. Можу з ними брати участь як індивідуальний робітник.

    127. Я виявився не такий, як треба бути. Словом, сон бачив, але до місця не прийшов. Так воно виявилось у своєму житті. Ми звикли жити обережними. Я нічого такого в житті не роблю, щоб на мене образу хтось клав і за це все довелось відповідати. Це ніхто не має права за це все знайдене. Робив, а тепер кинув робити. Це наш сільський парубок Яків Колганов, він був на все наше село один. Йому очі вибило в забої в шахті, він сліпий. А яка наша всіх була звичка. Ми збиралися купою зробити експедицію, щоб туди нам як у ціль попасти, нам там зустріло істинне життя.

    128. Коли ми туди добрались, усі як один голодні. Десь найшли ми щось у цьому поїсти. А хлопці не одного чину називались. І ось таким строєм та на конях ми не мовчки скакали. Нас ждали умови. Це було в людях, вони так усе робили. Вони там на цьому місці створювали свої такі умови, робили в житті те. Там не одні вони були, якщо розібратись, а всі заслужені чини, щоб осудити їх за злочин. Одна наша була в цьому велика така помилка.

    Валя, коли я так спав у постелі, мій сон розвинув між нами, своїм голосочком сказала: “Учителю”. Я піднявся.

      129. А своєму селі по вулиці рідній я йшов з покійником Іваном Макаровичем зимою, як і ходив одягнений. Але вже тоді Уляна Федорівна від мене пішла на спокій. Мене люди виявили такого, хотіли, щоб я на комусь женився. Корова отелилась, бичок, її треба в степ вивести пасти, а туди телятко вести годувати. Одна з усіх цінна якість є для чоловіка, котра в усіх губиться. Я її найшов на чоловікові. Він курить, він п’є, йому тяжко в цьому доводиться жити, від цього він умирає. Я йому, як трударю цих усіх діл, сказав: у його житті треба кидати курити. Жити й це ось робити. А коли будеш жити...

    130. Ця історія починалась із краю того першого місця, від котрого показалось це діло. Ми почали його робити.

    Сон. Програвся в карти повністю, хоч іди в двірники. Обіграв син. Удовів за те, що грали. Начебто це неправда. Я від сну підхопився дуже. А мені мислилась навіть книжка пенсійна.

    3 вересня. Ноги по-іншому заболіли. Природа мені передає через мій сон. Вона мене людям представила, як це треба буде. Найвища спеціальність – це Боже явище. Під час більшовицького повстання за радянську владу в нашому селі Оріхівці було організовано штаб загону Товстоусова.

    131. Я був там першим повстанцем з гвинтівкою в руках за радянську владу. Ми, більшовики, зібралися вночі на Калмику, свою більшовицьку ідею вносили людям. Нам природа як партизанам помагала, що робити. Ми літак спалили й поїзд під косогір спустили. Місцевим козакам не давали життя. Бились, як воли, за це право. Але тепер закликаю всіх спеціалістів, живущих на білому світі, на цю землю, щоб свідомість у людях виробити перед Паршеком. Він у людях через діло своє виявився Богом явно. Запрошую всіх людей спеціалістів вибачитися перед природою.

      132. Прийшов першим у цьому найвищий спеціаліст. Він розвиток став розказувати про свою таку зроблену ним помилку. Він молодь учив, організовано гнав її в бій для того, щоб перемогти найзлішого ворога. Він був, він є, він і буде між такими людьми. Вони в природі живуть, вони нею так розпоряджаються, як своїм добром. Вогнем по ній стріляють, рвуть на кусочки. А ми за це все природно в ній падаємо жертвою. Революція робилася людьми, зброєю завойована. А де подівалися завойовники, герої цього діла? Їх не стало, умерли на віки віків. А природа була, вона є, вона такою буде перед появленням Бога.

      133. А генерали, як підлеглі, всі вони лежать у могилі. Бог цього не хоче. Перший спеціаліст – це генерал. Він війну в люди зі своїм командуванням ввів. Якби не генерал, війни не було б, люди б не воювали. Він закон свій залишив цього всього діла. А ворог як був, так він залишився. А діти наші навчаються на те, щоби бути в цьому технічними, штучним огородженими, з хімією введеною. Вони своєю наукою так шкідливі, так чужі. Не природні, а озброєні проти природи. Природа не хоче в цьому, щоб діти наші так учились. Вони чужими не хочуть бути.

    134. Чоловік технічним бути не зможе. Неясно щось він мені сказав: “Чи буде в нас морозний час?” Мене жінки теоретичного знання виведуть як Бога в житті своєму. Найголовніше – це та, котра піддержує теорію бути чоловіком. Вона накопичувала знання через ідею Учителя. Він її як таку тягнув для цього діла. Вона йому вірить як Богові, а просить у всіх своїх бідах. Вона цим лізе на висоту свого діла, хоче всім своїм колегам сказати свої слова про те, що їй помагає сам Бог у цьому ділі. Вона без нього ні кроку, завжди разом із ним.

    135. Таїса Кий працює в школі завучем у Свердловську. Вона свою роботу робить разом з Учителем. Її в природі така просьба: перемогти свого ворога, своє незнання. Учитель їй своїми силами помагає з усякими труднощами самому справлятись. Їй з області знайшовся такий викладач, він її став, сам знанням підняв на висоту, вона в цьому одержала знання. Вищий від усіх учителів – Учитель. Тепер вона своїм поняттям буде одержувати те, що буде в теорії треба.

    Вугілля материк кайлом відвернув і примусив його в морі зашуміти. А щоб скористатися ним, цього не довелось. Пішло все так як ніколи ущент, а так воно хотілось.

    136. Я в природи питаю, як у живого джерела: ти мати моя, скажи точно своє слово. А коли на землю в нашій місцевості пришле перший мороз? Вона говорить: «15 вересня 1980 року». Я їй поклонився, сказав свої слова: «Спасибі». А сам став доводити людям, щоб вони про це діло знали й готувалися цей мороз зустрічати за декілька днів уперед. А люди знають цього чоловіка як Учителя, йому як такому вони вірять, вважають його небувалим у житті. Одне посіяв – баштан. Вони взяли по виробітку процентів... Самі сіяли, самі обробляли, словом, хазяї вони там виявились.

    137. Така була в цьому ділі між людьми ненормальна картина. Я їм її рукою писав, вони знали, але не говорили. Я хочу язиком щось про це сказати, а в мене нічого такого не виходить, дуже такого хорошого. Ми хотіли в житті на арені такій яке-небудь діло хороше поставити, а воно щоб небувале так вийшло. Ця картина не вийшла. А можна було в цьому цю штуку зробити дуже добре. А щоб вийшло ще краще від цього, ніяк не можна було. Хотілось, і сильно хотілось, а природа на це ось діло не пішла. У неї сили інші, зовсім не такі, як у нас, у таких людей.

      138. У нас технічні, зовсім неживі, вони штучним огороджені, а хімія введена. А в природі, як у матері рідної. А люди, вони такі ось люди, їх можна тільки поодинці примушувати. Їх тоді не вдержати, вони всі будуть у морі. Це робиться людьми не на життя, а на смерть. Ось, як це виходить у житті. Це роблять самі люди. Села, міста, машини нового характеру, коні в це діло втрутились. Не треба робити це діло.

    А кавунів так вірменину не дали, їх зло  взяло, що я перед ними зі своєю ідеєю опинився в боргу. Я не хотів скористатись, щоб так, без усяких грошей, нам хотілось  узяти, які з баштану.

    139. Ця історія не виграла, а програла. Не дали кавун. Діло Паршека було не в цьому. Йому хотілось узяти кавун з баштану не тривожним, а йому не дали. Значить, так це було треба, те треба робити. Я знаю дуже добре про ці кавуни, вони будуть по ділу мої кавуни так чи інакше.

    Я по суті не прийшов з того місця, звідки люди ждали. Мене мати  рідна – через отця в природі, як народжувались усі люди. Вони виховувались в історії життям таким, у котрому оточувались індивідуально, по-власницькому, за рахунок чужого.

    140. Я так само, як усі, водою обмився, а повітря виштовхнуло на землю. Я нею був прийнятий, як і всі люди, повзати своїми ногами. Дивився в усі боки, а запам’ятовувати доводилось точно. Учився розмовляти по своїй національності. Школа запросила вчитись і робила, щоб він робився технічним, як і всі люди робились. Уміло писали, розв’язували, художники були, а труд не забували. Я, Паршек, моє тіло, я по землі ходив, бачив усе те, що треба. Наше село спільного характеру, ми не одні в ньому жили. Я пам’ятаю сам себе з нашого початку всього нашого життя. Мій дідусь Іван Тимофійович у цьому селі був збиральник податків.

    141. Наше це село, у ньому жили не одні ми, Іванови. Жили під горами Луганчата, Кобзови, Полехіни, Бочарови, словом, село велике. У ньому народилася моя мати Мотря, вона мене такого виходила. Як я такий був на своєму місці. Ми жили на середині цього села. Наш двір був відомий. Дідусь мене такого любив, скоро від мене забрався, умер на віки віків. Своє місце зайняв. А я залишився жити. Наше село іншими селами оточено. Петропавловка, Круглик, Успенка, Конопляновка, Бузівка, Голубовка, Македонове, Семяновка, Ребрикове, Котошине, Щетове, Колпакове. Усі ми жили на своїх таких місцях.

    142. Кожен живущий мужик мав вуличну кличку. Прізвище прізвищем, а ім’я  своє. Я пас биків. Моя черга діставалась, з ними обходитись як було тяжко, але робити комусь треба. Із самого саду, з початкової землянки – це була наша перша початкова хата. Ми один за одним народжувались, своє належне місце в житті своєму ми займали. Старались його зрозуміти, вивчити в своєму ділі від самого сходу сонця. А воно для нас піднімалось і довго впритул своїми променями пекло, давало нашими очима далеко бачити. Ми дивились, ми бачили, на ходу вивчали.

    143. Ось, які наші перші кроки. Бігати  доводилося на ногах. А в селі були дороги так від сусіда до сусіда. За чим-небудь таким треба скоріше піти, захопити своє те, що треба. Я не встиг устати з постелі, як мене моя бабуся старенька своїм ділом розбудила. Вона мені готувала щось там поїсти або пити. Це дитячий денний початок. Ми, усі діти, у цьому були готові до бою. Це наша така робота літньої пори. Начебто в житті доводилось мені одному таким ділом займатись. Земля лежала заросла вся в бур’яні. Вони годували тварин, напували водою. Це таке було життя в нас у селі.

    144. Коли тобі скажуть щось таке в твоєму ділі, тобі робиться погано.

    А сьогодні субота, такий сон. Архітекторська побудована будівля. Їх доводилось аналізувати. Ось які діла. Чий вокзал? Ростовський. Чия хата? Наша, ми в ній живемо. Чия палиця? Моя. Вона тобі належить. Моя це дорога, по котрій ти йдеш. На тобі шапка, ти її носиш. Моя, поки на тобі вона. З ким ти йдеш? Це все чуже природне. Навіть земля й та природна. Ти вкрав у неї, дерево посадив. Говориш: моє. Мої на мені коси народжені; очі мої, я ними бачу; вуха мої, я ними чую далеко. Руки мої, я ними роблю яке-небудь діло. Ноги мої, я ними ходжу. Рот мій, я ним їм. Язик мій, я ним говорю. А те чуже, це є природні умови.

    145. Це наше село Оріхівка, воно мало різних мужиків, кому доводилось рано восени орати землю, класти її під сніг, щоб ми як хлібороби про неї не забували. Свій час думали:  а що треба буде таке в природі прибуткове в житті посіяти, щоб воно в цьому році зародило? Ми – віруючі в Бога дуже сильно. У нас у селі чотири прекрасні церкви різного походження. Бог один, а по-різному його визнавали. І йому по-різному поклонялись, просили його, щоб він їм за їхнє зроблене прощав. За те, що вони хороше в житті зробили, він їх у цьому добре нагороджував. Люди в селі неоднаково між собою жили. В одного було, є, чим хвалитись. Це придбане багатство наявне як своє, власне, індивідуальне.

      146. Він його трудом придбав у природі. Це їхнє діло – думати від самого початку дитячого життя. Вони собі в цьому придбавали природне чуже, а присвоювали як своє наявне. Це було, воно є, і буде в житті зі своєї сорочки, зі своїх брюк. Як робили чоботи, красувались. Усе робилось у житті чоловіком, їм хотілось бути в людях ученими технічними людьми. Вони себе народжували неграмотними. Ось, які відбувались діла, вони творились ними. Хто як і де вмів по-своєму жити. Жили так, як їх примушувала сама природа. Вона приходила до них щодня й щохвилини, від них ішла. Це так вели себе в цьому самі люди. Вони без чужого такого в житті не робили нічого такого. Одне за одним розводили, вважали своїм.

    147. Куди ти пішов із дому, а доріг - лише б твоя в цьому всьому охота. Навколо села лежала земля наділена. Вона щорічно ділилась на душу, кому належала. Мужчина мав право на одержання одного - п’яти сажнів, а дівчина не мала права одержувати. Важко було народжуватися такій статі, їй не належав наділ. Вона була на утриманні рідного отця. А від дому можна потрапити в Оріхівську балку, там довелось пасти биків. А в Скаливатському є Щетовська балка, усе це віддавали для випасу бичкам. А болота були по своїх указаних місцях. Там виднілись бики, а загін доставили в усіх своїх місцях. Люди в літній час завжди були в полі. А зимою їх примушувало звідти йти подалі.

    148. А містечко Іванівка було за 15 верст, там був пан Яковенко, він нашому дідусеві землю давав, щоб скопичити. Хіба один це Яковенко, їх було навколо нашого села дуже багато. А Іван Тимофійович непоганий такий у житті хазяїн. Нас двоє з бабкою, це моя жінка любима, з котрою я жив і займався в своєму житті. Два сина, перший Федір, а другий Корній – це мої сини. І були дві невістки, теж вони мої. У них були діти, мої внуки й внучки. Ми раніше жили з братом, він Єгорка, а я Іван. Отець наш був Тимофій, він нас як своїх... Це мій син старший, не пішов по-сільському, пішов по-комерційному. Говорить моя жінка.

    149. Так і мій дідусь Іван, він у себе таке мав хазяйство. Не одну конячку, а з нею конячина. Говорить це. Моя кобила родила конячину, моя вона. І дві пари волів, вони мої. У мене моя земля, свій плуг. Нікому не кланяюсь. У мене є корова й теля, бичок. Моя корова, мій бичок. Є мої вівці й свиня є. Усе це моє. Кури, гуси й качки не чужі, а мої є. На це все для них корм: стіг соломи, стіг сіна, є полова. Усе це моє. Я їх годую, пою щодня. Живу посередині цього села, видний мужик. Але не грамотний, усе робив з допомогою моєю. У нас в селі був мужик, він знав усю землю напам’ять. Без нього землі не знайшли. Він її лічив. Жив на землі, а її щорічно як свою ділив.

    150. Це моє є село, я в ньому народився, живу, багатію. Це не все моє. А скільки в мене чужого щодня приходить й відходить. Дідусь Іван Тимофійович мій був дідусь, він мене так сильно любив. Його бажання – за собою внука так вести. Він говорить: Паршек мій є унук. Він хотів, щоб його внук пішов за його прикладом. У нього своя земелька, свій новий дім. Він хазяйнував як своїм. Скоро він збанкрутився. Внука визнав, а самого за це природа вбила вихором. Мій дідусь, як і всі дідусі, умер на віки віків. Весною його похоронили на Михайлів день. Я став працювати по-селянськи зі своїм дядею Федором. Він мене назвав здоровим дурнем. Я таку кличку став мати.

    151. Ця підлеглість недовго жила. Мій отець не був селянином, він був шахтарем. Його діло було зарубника. Він знав, як буде косити хліб, урожай вирощував, його сам косою косив, усе сам, удвох із жінкою. Я в них був Паршек син помічник. Не любив цю ось роботу. Якась сонливість долала. Я мав зі своїм умінням комусь зробити що-небудь таке, старався туди попасти. Отець мій був на усі руки. Він умів шахтарем бути, і від нього не відбереш  хлібороба. Колеса нема, а хліб весь у дворі. Ось як ми жили з отцем моїм. Літо – у степу, а зима – у шахті. Отець мій - трудар, він мене недаремно такого забіяку народив на все село. Жалів я, де брати на це ось сили. Готувався бути не таким чоловіком, як усі такі люди.

    152. Я тільки жив у селі та такий у ньому, як і всі решта. Моє дитинство – пан, його маєток та шахта Морденовська. Я в цьому всьому ділі починав у хазяїна працювати. Мене такого капіталісти вигнали геть, щоб я не робив у них, – і їм не повезло. Царя віддалили, як батюшку, отця рідного, самодержавця такого. Я вже зробився вояком, у мене гвинтівка є. Їхав я на паровозі ФЕД. Ось які діла в житті робились.

    У мене мій розум захворів, йому треба було в своєму житті щось. Він став лазити по природі своїм ділом, котрого треба йому зробити. А по цій природі дуже багато різних цих діл. Особливо він іде по цій дорозі, задоволений він нею хазяїн. Йому під ноги попався камінь. Він спіткнувся, у нього в боку закололо.

    153. Усе це зробила вона, природа. Треба було повернутись назад – це вже не моя така дорога, котру я з яким наміром почав. Це моє діло, захотів я його так продовжувати. Це моя охота. А в дорозі моїй як на гріх, таке моє щастя, зустрівся зі мною сіренький зайчик. Він мене, як чоловіка, злякався. Думав, що я стану стріляти. У мене не було такої охоти мати рушницю. Це воно чуже, рушниця не своя є. Я можу назвати свою – це моя палка. У будь-якому місці без усякого закону її можна мати. Але можу присвоїти. Теж можу сказати: це мій камінь. Він же - холодна зброя. Я зробив собі з дерева ложку, нею весь час вариться. Вона моя ложка, звик до неї одного часу приходити, знаходити як таку, нею наїдався досита.

    154. Я глянув на це ось місце й у нього я так утягнувся, на ньому щось зробив. А діло так не буває. У мене в руках молоток, він уже мій. Я ним усякий гвіздок заб’ю й усяку дошку прихоплю. Це моє є таке діло. Я в себе став мати гостру лопату, чим вирив фундамент. А на ньому склав я побудований дім для свого такого життя. У ньому як і виделка моя, але половник наш спільний. Він треба тому, хто ним наливає їсти, там наша вся сім’я сидить на своєму такому місці. Ніхто його, як пана, не згонить. Він ним розпоряджається. Я є хазяїн на ньому. Стільки їм, скільки буде треба. Щоб хтось мені перебив – це тільки сама природа своїми такими силами.

    155. Це моє місце, я на ньому сиджу. А коли я тільки сяду на чужому місці, мені тут же скажуть: а для чого я так учинив? У нас своїх місць не повинно бути, а всі вони чужі природні. Куди б я не пішов по цій ось дорозі, прийду обов’язково до місця чужого, почну я робити. А вони мені скажуть: для чого ти так зробив? Це є моя крадіжка, убивця я діла. Це моє таке діло, у котре я вникнув, і став я робити це ось діло. Тільки його таке я кинув, а інше надумав робити. І це діло таке зробити для того, щоб за рахунок цього всього доводилось жити. Устав з постелі – тут же мисль така прийшла: треба умитися, акуратним зробитися, треба їсти, а потім треба так одягатись.

    156. Ти брав у руки їжу й одягався, а потім жив у домі. А на коневі в драгах їздити доводилось за чим-небудь по ділу своєму. Требам буде мішок зерна на млин, для цього є мій кінь. Рік цілий годую, напуваю, вичищаю з під нього, словом, доглядаю. Треба запрягати - хомут надіваю з гужем. За голоблю дугою супоню затягую, як слід. Треба їхати – кінь про це діло вже знає, що йому доводиться вантаж везти. Це така проходила в природі система, треба мати в цьому коня, хомут, сиділки, на це віжки, батіг. Запряжений він не любить батога. Є добрі в цьому ділі коні, вони знають добре, що хазяїн їх на це ось держить. Його це в цьому ділі така мета.

    157. Це отча система, ім’я її - самодержавство царя-батюшки. Вона пала, на зміну йому прийшов син – революція, узяв своє право бути радянській владі. Я був більшовик, партизан. У нас був штаб загону Толстоусова. Ми спалили літак, пустили поїзд під косогір.

    Я довго не розбирався в цьому, поки не зустрівся на путі з природою. Вона мені говорить. Чому це так у людях виходить у житті? Люди в природі досита їдять, до тепла одягаються, а живуть вони в домі з усіма вигодами. Це їхня технічна сторона. Вони огородились штучним, а хімію ввели. Здавалось би, жити їм у цьому ось ділі. А природа цього діла не дала.

    158. Коли жив у приватній власності, мав своє, ім’ям оточувався. Того, що було в житті, не стало. Сину рідному довелось заволодіти своїм рідним отцем, щоб він йому в житті весь час помагав. Розум різного характеру – це ми є, люди. Сьогодні одне думаємо, а завтра думаємо інше. У нас сили не такі, як вони були до цього діла. Ми спочатку користувалися ними так, як це треба. А тепер вони здихали, їх доводилось утратити. А щоб знайти їх у природі, це не можливо, щоб чоловік відновився, став таким, яким був. Це його перше таке народження, він народився природним порядком, а тепер оточила його частина інша, стало інше його життя.

    159. Стали в цьому всьому хазяйнувати по іншому ділу, усе природне присвоїли.

    Я ходив по своїй землі, я, як більшовик, завоював це право. Земля, по котрій я став ходити босими ногами, вона моя. Я в рядах Червоної Армії не воював, щоб там убити ворога. Але так я думав, щоб у людях прийшла радянська влада. Особливо моє бажання було в тому, щоб наша земля перейшла всьому народові. Так воно в житті вийшло. Я цього діждався, але Ленін так зробив: земля наша, заводи наші, шахти наші. Але ми як пацієнти повинні до цього всього приходити й там колективно повинні бригадами працювати, в одних рядах робити героя. Цим люди будували економіку. Ми будували цим таку соціалістичну будову. Ішли своїми силами на допомогу, лізли для того, щоб жити багато.

    160. А коли до мене це все дійшло, що люди не всі однаково стали жити в цьому, я зустрівся з природою один на один. Вона в мене питає як у такого, щоб я про це діло знав. Чому це так воно в житті людському зроблено? Начебто людям у цьому жилось добре, у них є, чого досита їсти, вони красиво до тепла одягались, а в дім заходили жити з усіма вигодами. Здавалось, їм так жити, а  в них не виходило. Вони в цьому всьому губили своє таке здоров’я. Їх через це все оточував нестаток. Їм було треба, вони залишались у цьому хворі. Про це діло думали, по природі лазили, шукали для себе те, що треба. Природа за їхній такий учинок, за таке ставлення до неї, їм це зовсім не давала.

    161. А коли в них не було тих засобів, котрі треба було, у цьому вони мучились, із цією мукою розставалися з життям. Їх це не задовольнило. Тут отець прав не давав, вони жили бідно, один слідом за одним ішли з життя. На цю зміну, на це діло прийшов у життя син, поламав право отця й увів свою радянську владу, дав народу  розпоряджатися цим. І це все не помогло. В житті тяжко людям так само, як і було. Не в один час вони помирали. Їх природа гнала з путі своєї. Який би не був у своєму житті герой, полководець, ділок – у житті йому природа знаходила те, що було треба отримати в житті, – свій наявний  нестаток. Цих людей оточила бідність. Вони не знали, що в цьому ділі робити; як мухи, падали в житті.

    162. Це такі дії вона на людях творила. Я про це думав довго, наважився залишити це все наявне в людях мертве таке створіння. У житті так природа зі мною вчинила, залишила мене не з людськими правами. Картки на хліб були, їх у мене відібрали. Я кинув цей дім, а сам пішов у природу до тих людей, котрі мене в цьому ждали: їх природа покарала. Вона їх примусила хворіти ради мого приходу, ради мого діла на них. Я став з ними займатись, їх став як хворих приймати, їм став давати здоров’я для того, щоб вони мене приймали як такого. Я з ними таким зажив, вони від мого діла не відмовились. Я став ними зберігатись.

    163. Вони мене годують, вони мене поять. Я даю їм здоров’я. А коли я став давати їм це, вони мене не забули до себе в село й місто запросити. Я став отримувати від них подяку «спасибі». Я не став робити в житті те, що робив. Учені зробили мене ненормальним, а природа пішла за мене. Я, як така матір ваша всьому ділу, не робила тебе хворим, зробили тебе вчені. Вони помилились своєю технікою. А раз вони помились, їм усім доведеться за це ось перед природою відповідати. Їм вона так не простить даром, а від них відбере дані плоди. Вони як умирали, так і будуть вони вмирати за моє те, що вони наді мною зробили. Я пішов у холод, я пішов у голод, мене погане оточило.

    164. Я цього не боявся, став жити так, як природа примусила бачити погане й холодне. Учені цього лякались, це неможливо бачити, а я робив і буду я так робити. Це природа, вона мені підказала, що треба це робити. Це нове небувале в житті. Природа одного мене такого вибрала, вона доручила це діло робити. Я став у природі шукати для життя, знайшов. Щоб на нас більше цього не було, ходив по землі роззутим, природним порядком, випробував у цьому сам як такий. Те, що треба, віддаляв. Те, що треба, сприймав. Із природою ділився так, як це треба в житті. На себе взяв тяжке.

    165. Люди, котрі мене в цьому не знали, лякались, від мене відходили як такі. А я на це дивився так, як це треба. Природа - за мене такого одного. Вона вчила, оточувала своїми силами, я ними володів. А тепер природа мені так помагає в умовах моїх. Якщо треба знати що-небудь таке в житті, вона на мою просьбу присилає найбільш кваліфікованого в теорії чоловіка. Генерал – він організатор своєї такої армії, котрою зосередився іншу чужу армію розбити; щоб між ними не народжувався ворог, вони, обидві сторони, ворога вбити не змогли. Він як був такий між ними, так він такий само й залишився. Не зуміли замирити. Який він був між ними, такий він і тепер залишився.  Усьому діло є природа.

    166. 15 вересня 1980 року був сильний буран, з грозою дощ. А люди ждали за указкою природи мороз – довелось так без цього.

    Революція поставила на ноги радянську владу, туди ввійшли люди не наші – адміністративні зі своїм умілим наказом. Люди підкорялись, стали слухатись, пішли в бій робити те, що вони при отцеві не робили. У них десь узялось фізичне здоров’я на цю будову. А тут улилось людям техніка з штучним, хімією, котрі помогли зробити в житті свою таку зброю проти свого такого закону. Одні жили індивідуально, по-власницькому так, інші трудились колективно.

    167. Пішли в школу вчитись, зайняли місце теоретичного діла, оточили себе дипломом, узялися цінностями розпоряджатись, особливо чоловіком. Його посилали в бій робити те, що треба для хорошого й теплого життя. Природа цьому не порадувалась, вона посадила виразку й грибок на його таке безсильне тіло й довго мучила в цьому. Ніхто з медицини не поміг йому такого ворога позбавитись. Технічна сторона виявилась безсилою в цьому. І так чоловік у муках своїх умер на віки віків. Природа бачить у цьому людську неправду, вона пішла на допомогу в цьому горі, вибрала в людях мої такі сили. Пустила їх у хід у природу, щоб я ці сили приймав.

    168. Я такий, як є, виявився в світі один, не став вважати природу так, як вважають усі люди, злим і нехорошим ворогом. Люди стали ховатись від цього всього в природі, не довіряти їй нарівні жити. Від цього всього зробили одяг, одягнулися до тепла, наїлися досита, увійшли в дім з усіма вигодами, стали жити. І це все не задовольнило чоловіка, через що він так вільно вмер. Його так не стало. Смерть своїм оволоділа, життя з колії прогнала. А тепер Паршек прийшов на арену свою й розкрив у цьому історію свого діла, своєї ідеї. Вона не прийшла на те своє місце й цим вона не огородилась. Це, мовляв, моє місце, у чому доводилось пожити, сваволити цим самим, а потім у цьому всьому умерти.

    169. Мені, як такій особі, доводилось набратись у природі своїх сил. Це не в селі й не в місті, а в природі на Чувілкіному бугру. Там азот, повітря, вода, земля – райське місце. А ми це місце для життя шукаємо, але в нас таке велике незнання, щоб знайти й ним скористатись.

    Лікар робив свою технічну процедуру, а потім нога йому заболіла. Розказувала, яка була в природі ожеледиця. Вона впала на землю... Усі машини не пішли ... із своїми природними лапами. Вийшов на чоловікові живий факт.

    Примушували. А люди даного часу звикли підкорятись, робити те, від чого робиться їм у житті хороше й тепло. Вони самі себе в цьому не жаліють.

    170. Люди свого роду як були на своєму місці, власному, індивідуальному? Ученому підкорялись, слухали голос ученого теоретика, що він їм скаже. Його діло одне - людьми створювати свою створену економіку. Вона буде нам, усім людям, треба. Ми за рахунок її цінності живемо. Те, що нам треба в житті, купуємо. Якась річ нам треба в цьому ділі, ми робимо нею в житті те, від чого маємо. У нас нема того, що є в них. Ми за це діло золото платимо їм, як таким у житті людям. Вони жадають цієї продукції, для цього вони цю штуку зробили й хочуть за неї взяти багато.

    171. Якби люди не терпіли нужду в цьому, вони б про це не думали. Їхнє діло одне – це цінне в житті збирати й у запасі як золото держати. Це всього світу така ось заздрість. Ми в цьому всьому так живемо, женемось за цим ділом, так ми звикли, із цим ось тяжко помираємо. Ніяке золото, ніякі особливості в цьому всьому нашого брата так не рятують. Це все таке діло в житті є не порятунок. Ти, чоловік, захворів, це природа саджає грибок або виразку. А проти цього всього ми не знайшли таких засобів, щоб себе в цьому ось урятувати, такого чоловіка, котрий би в цьому жив. А тепер треба буде подумати.

    172. Хочете так жити, як ви живете, - це ваше таке діло. Учитель до найвищого  генерала, що організовує армію проти чужих інших народів. У них ворог проти нашого такого закону. Ми його маємо, а вони в нас хочуть відібрати як у таких. Ми на них, а вони – на нас. Цей ворог перебуває в людях ненависних, котрі не довіряють нам, а ми – їм. Це є ворожба людського життя. Він був, він є, він і буде в цьому відігравати роль – природа, а в природі незнайомий ворог. Візьміть усі племена, вони хороші, коли сам хороший. Будь-який твій найлютіший звір, він на тебе ніколи не накинеться. А чоловік збоку тебе живе зі своїм індивідуальним хазяйством. У нього є своє, а в тебе – своє. Між ними є в природі чуже, ним розпоряджається сам чоловік, присвоює його.

    173. Один біля одного таким ось живе. Своє наявне живе він мав, а в іншого теж своє нажите, він перед усіма хвалиться. Якщо глянути своїм оком прямо, то можна бачити одне видумане озброєння. Воно вами робиться в природі для порятунку свого імені. Ми робимо цю зброю, щоб нам легко доводилося справитися з природою, з її умовами. Ми вважаємо її найбільш злим у житті ворогом, він на нас нападає, він нас своїми силами попереджає. Він за наше все те хороше нам наніс у житті тяжке діло, ми в природі стихійно захворіли. Ми хворіємо сильно, нас природа в цьому ділі не пожаліла, а вдарила по нашому такому тілу як ніколи.

    174. Розмову з природою я маю, але мені говорити не можна: усе заборонено природою, вона не велить цього розголошувати, бо людям не треба це ось. Для цього всього я народжений так сам себе примушувати ходити в людях без усякого одягу роззутим природним шляхом. Страх людей цим викликаю, а я так не боюсь. Вважаю: усе це природа. Ми на своїх місцях індивідуально так живемо, природою оточені, ідемо в путь-доріженьку здобувати собі прожиття. Робимо колективну бригаду, у цьому ділі одного чоловіка ставимо на ноги, він у нас нами зроблений герой, начебто все це залежить від нього особисто.

    175. Ми сюди прийшли з дому, зі своїх умов. Нас притягнула ця робота, котра нам робить наші гроші. Ми їх у труді придбаваємо, красоту робимо самі, це наше діло. Усіх нас навчила природа. Це наша звичка, у чому введено зло, своя ненависть. Ми через стінку дивимось, бачимо чуже, їм ми заздримо, а своїм хвалимось. Щоб не спитавшись зайшов у мій власний двір, цього робити не можна ніяк. Убивство породжується через свою власність. А раз убивство між сусідами, не гріх у природі воювати. Війна така в житті неминуча. Один одного не жаліє, а з життя виводить геть. Це ми таке зробили самі.

    176. У природі таке думаємо, весь свій розум зосереджуємо. Ми цим ось життям незадоволені, хочемо змінити. Усі свої сили кладемо в цьому. Навіть у космос літаємо, там час буваємо, думаємо вирішити своє терпіння в цьому. Ми не хочемо жити так, як зроблено нами, – це наша індивідуальність. А ми посилаємо в стратосферу свою розвідку, свій супутник, це небувале в житті ми робимо? А збоку лежить азот, водень, кисень, повітря, вода, земля. Ми це не знаємо й не хочемо це все відшукувати. Наше діло непочате в цьому. То ми жили хороше й тепло, а тепер від цього відійшли. Ми в природі відшукали ніколи не бувале нове, ніким не зайняте. Це є природа, вона є така.

    177. Я теж такий був у житті чоловік, 35 літ свого життя те робив у природі, що роблять усі люди тепер. У них зародилась звичка. Вони не звикли без нічого жити, їм у цьому треба будуть гроші. Вони так даремно не даються, їх треба заробити, тобто трудитись, та ще як. Люди гроші ці бережуть, даремно їх не кидають. Ось у цьому все життя так побудовано, воно нашого чоловіка не задовольнило. Люди вирішили життя інше відшукувати в природі. А природа їм цього не дає й не дасть за їхню недобру душу. Вона їх мучить, не дається їм те, що треба. Люди сидять на мілині. Вони не знайдуть того, що буде треба. Їм треба те, що вони хочуть: щоби було що кращого поїсти досита, одягнутися до самого тепла, а жити в домі з усіма вигодами. Ось, що їм буде треба.

      178. А природа нам би сьогодні дала ясне сонечко, а його тепер нема. Десь узявся туман, незрозуміла погода, а людському життю погано, тобто тяжко. Ми раніше в космос не літали, а тепер прийшов такий час. Ми з вами так озброїлись, маємо таку силу, таке багатство. Нам не тяжко таку роботу провести. Це наше таке знання. Ми таким добром обдарували себе. За нас природа, за наше знання. Ми з вами втягнулись.

    Діждались ми такого осіннього часу. Усі птахи, що перелітають, маленькі й великі, відлетіли. А ми приготувались цю холодну зиму зустрічати. Заморозку не було, а ждемо.

    179. Наші ці діти, їм далось право вчитись, набиратися теоретичних знань. Вони зробилися технічними людьми, штучним огороджені, хімія введена. Ми технічно розвиваємо в природі цей урожай добривом, а цього мало.

    А як надіємось на матір-природу, на ту, котра народила й пустила в хід це ось діло? Хіба чоловік зміг це зробити? Він піввіку таким проходив, як вона доручила йому таким залишатись. Він це все не сам зробив, зробила природа. Вона й до сих пір його таким держить. У нього нема такого, а є те, від чого робиться в житті погане. Це сторона найкраща в житті робиться людьми, вони свої сили кладуть у цьому, їм хочеться зробити те, що буде треба. Хазяїн – довірена особа в цьому, він цих людей любить.

    180. Історія всього людського життя на нашій землі. Це все зроблено наше перше діло в цьому. Ми не зупинялись робити діло. Це капіталістична сторона, вона робилась приватновласницька, мала індивідуальний характер. Створилась людьми експлуатація чоловіка чоловіком. Усе це отча експлуатація. Самодержавство розумних отців це панування саме створило. У них було теоретичне поняття. Вони це все для себе робили, а іншого примушували. Люди це робили, у них вийшла експлуатація, бідні багатим підкорялись у цьому ділі. Була введена власність буржуазії, вони для синів своїх усе робили в житті. Так воно продовжувалось усе це діло віками до тих пір, поки не природа сама. Це вона така.

      181. До неї Паршек зі своїми словами, він сказав природі: ти - мати моя рідна, дай мені моє життя й учення моє для того, щоб ученим теоретикам їхню неправду доказати. Вони за це діло так ось узялися робити в людях небувале в житті. Їхнє діло одне – треба братись і треба зробити. Як буде, ми потім побачимо. Наше діло, як учених, - усіх людей підлеглих гнати в бій. Ми на це діло вчились, нас на це вчила теорія. Це є наука. А мудрість – наша практика. Вона бачить здалека, що робиться в цьому всьому. Як було старе, так воно й залишилось. Щоб легке побачити, нам не треба буде тяжке. А ми його маємо. Це наше невміння робити це. Ми ж люди є такі, ось це нам робити, а ми його прибавляємо.

    182. Наша технічна сторона безсила, помагають цьому всьому штучне, хімія, котрі не задовольнили в житті ні капіталістів, ні соціалістів. Природа як була могутньою показувати та сильною в цьому ділі, так вона зі своїми силами й залишилась. Вона нас при капіталістах не жаліла, як таких умертвляла, жити чоловікові не давала, так вона чинить із нами, з комуністами. Вона не розділяє нас за титулами, вважає: усіх від малого до високого звання прибирати до рук своїм природним ділом. Умертвляла вона, умертвляє й буде умертвляти своїми силами. Люди цього заслужили своїм учинком: капризно поставилися до природи, убивали, крали, знищували, робились хазяями чужого природного добра, а всім своїм звеличувались. Природа не була рада за все зроблене в житті людьми. Вони в цьому помилились, присвоїли місце до себе. Їм нікому не давалось діло своїм іменем називати: це моє місце, а не чиєсь це. Я за нього вб’ю будь-якого чоловіка.

      183. На ньому я живу, на ньому я помираю. Від цього всього нема ніякого порятунку. Як умирали, умирають і будуть умирати. Тільки тепер на арену прийшов зі своїм ділом, зі своєю любов’ю до природи Паршек. Він поділився з ними, такими технічними людьми, штучного характеру з введеною хімією. Нам усім залишив наше те, що ми зробили, а в нас це є хороше й тепле.

    Ми, усі віруючі люди, Богові віримо, а виконувати не виконуємо. Краще й легше буде не вірити, легше й краще буде. Паршек так проходив по природі піввіку, а кінця цьому не видно. Він для себе найшов місце, це є природа: повітря, вода, земля, Азот. Усьому діло – це Чувілкін бугор, там повинен бути без усякої потреби Паршек. Йому не дали на цьому місці молодого чоловіка народити. Це невмираюче місце райське ніким нічим не захоплено. Від Адама літ воно лежало, лежить тепер, прикрашене рослинами.

    184. Це Паршекове місце, йому його отець передав у спадщину.

    Паршек історію життя всього добре знав. Бог Отець – це самодержавство,  Бог Син – це революція, радянська влада. А Бога Духа Святого ще не було. Він буде тоді, коли еволюція прийде в люди. Паршек є еволюційний чоловік. Йому не треба ніякої зброї, йому не треба економіка й політика. Він прийшов зі Святим Духом. З ним він їхав у автобусі, де мали їхати 35 чоловік, а нас їхало 51 чоловік. Водій говорить: «Скажи, я воджу цей автобус, тільки не ваші люди, а легше автобус від цього йшов?» Йому Паршек сказав: «Ти кого везеш?» Він сказав: «Не знаю». Йому Паршек сказав: «Ти везеш Духа Святого». Його ніхто так у себе не мав, як має в себе Паршек.

    Люди, що прожили в своєму житті, цим не задовольнили себе, умерли вони всі в цьому. А тепер Паршек без усякої зброї говорить. Живіть по-своєму, умирайте так, як ви до цього вмирали. Там місць вистачить у землі в праху вічно лежати.

    185. Я для цього таким проходив, та я продумав, та проробив на людях, котрі в цьому ділі моєму, зробленому мною, заслуженому мною, від мене отримали здоров’я. Я давав, я даю й буду я давати тому чоловікові, хто мені повірить як такому в природі. Я такий один є на білому світі, не боюсь природи, як боїтесь ви її. Усі відходять від неї, біжать, не хочуть бачити це найбагатше для нашого тіла, для здоров’я. Холод, голод – найгірше, я це роблю, не простуджуюсь, не хворію, а живу в природі так, як вона мені підказує. Ви для мене є закон моєму ділу, так забороніть це робити. А люди технічні безсилі жити. Вони вас примушують моє все визнати, від чого ви як такий не відмовитесь, будете просити. Це буде пізно. Природа нам за це несе роки тяжкої сторони через наше все, зроблене в ній. Ми ворога не знаємо, який він є і для чого він до нас приходить.

    186. День, що приходить, до нас даремно не приходить, когось із нас із собою забере, це його сила. А ми народжувались для цього, щоб умерти. Ми це в природі заслужили через наше незнання. А от мою ідею природа за любов не зачепить. Паршек не простуджується й не хворіє. А раз він цього не отримує, йому ворота відчинені до життя. Паршек безсмертний. Він між людьми заробив ім’я Бога. Він Спаситель усього світу всіх наших людей. Вони при умовах у труді роблять діло, утратили своє особисте здоров’я. А щоб це знайти в природі, вона їм не дала своїх засобів. Вони пожили, стогнали, й умерли на віки-віків. Природа їм через це все їхнє таке діло життя не дала. Вони бідні в цьому всьому люди, терплять нужду багато в чому, а природа не дає.

    187. Якби люди такі пішли й спитали про мою ідею. Для чого треба буде вводити її людям? Паршек спитав би в них: а хто з вас таких бажає вмирати? Ми вмираємо самі. Нас таких турбує вона своїми силами. Їй не хочеться зі своїми якостями розставатись, їх від людей не зберегти. Вона від цього терпить від нашого брата. Ми це все хороше, смачне своїм тілом пожираємо. З пахучого - на смердюче, хіба це їй буде хороше? Ми море робимо в житті смердюче. Це нам не на нашому столі нами зроблена смачна їжа, ми її пожираємо.

    Спасибі твоєму білому снігові, що він так люб’язно зі мною вчинив. Це твоя турбота. Ти, мати моя рідна, народила однаково, як і всіх. Але виховання – одному. Ти його знайшла, доручила свої сили, щоб я ними володів, ображеного знаходив і давав йому допомогу.

    188. Я так у житті своєму робив, по природі босою ногою весь свій час проходив. Це моє було таке велике щастя цим ось ділом оточити себе. Я фізично так робив. Спасибі тобі за це все діло. Вона нас усіх веде до еволюції, до Святого Духу, він є в азоті, у повітрі, у воді та в землі. Живе енергійне тіло чоловіка має жити вічно в раю. Але не в пеклі кипіти, як ми з вами оточили себе у своєму селі, зробили в цьому мертве вмираюче діло наше. Ми з вами  в цьому не живемо, а щодня вмираємо. Десь армія людей поділась, їх нам природа народила для життя свого й природа їм не дала життя, умертвила їх на віки віків.

    189. Що ми в цьому ось зробили самі? Смертю ми оточили себе. У нас біда з горем. Прийшла, нашого брата зовсім роздягнула, поклала в землю. У праху ми лежимо мертві. Ніхто про нас таких ось не подумає, крім одного. Якщо він є в житті, він сильний, про це думає, це його діло одне. Паршек узяв на себе цю ось силу, думає врятувати в житті.

    Усе це зроблено людьми. Вони народили чоловіка, чоловік жив по їхньому бажанню. Йому було хороше тоді, коли він був здоровий. Тоді він трудився, створював свою царську державу при батюшці-царі. А тепер колективно будує. Не знаю, що говорить соціалізм. Один народжується, інший вмирає.

    190. Я для того прийшов на землю, своїм учинком увів нове небувале, воно не жило в людях. Еволюція Святого Духу, він прийшов до чоловіка, оточив його, став у житті робити, життя ввів, а смерть прогнав із життя. Люди цьому зраділи, прийшли цьому ділу поклонитись і сказати свої такі слова про це ось місце. Його знайшов у своєму ділі в природі Паршек. Цей день як свято записано в історію, він невмираючий як був, так він і залишився в природі на цьому Чувілкіному бугрі. Я, Паршек, своєю думкою розробив там на цьому місці, щоб народити живого чоловіка без усякої потреби. Була домовленість з головою Лутугінського районного виконкому, котрого забрали перед появленням Паршека. Він з ним вів розмову про це діло, Паршек не отримав точної відповіді. Цей голова від цього діла сховався. «Його нема», - так Паршеку сказали керівники цієї місцевості.

      191. Паршек знав і від цього всього вимагає. Народився від цієї матері хлопчик, а їм дали дівчинку. Паршек прийшов у Ворошиловградський виконком, хотів про цю історію народу розказати, а вони його, як діяча в цьому, у міліцію. Вони не знають, що з ним робити. Тут, по всьому ділу, секти ніякої, а є тільки істина Святого Духа як закон, зроблений людьми. Його бояться. Це природа, а в природі люди хочуть це все змінити: від мертвого відійти, а з живим залишитись. Я, Паршек, - цьому ділу початок. Є історія, зроблена мною для цього діла, щоб у цьому ділі жити людям, а вмирати не треба. Паршек робить на собі цю ось історію, переслідується як секта. Тут у цьому секти ніякої нема, а є істина одна, вона всіх людей на білому світі.

     192. Нам треба жити. Ми повинні в цьому ділі навчитись, як треба буде в природі жити. Не в селі, не в місті, не в аулі, а на Чувілкіному бугрі. Це буде для людей райське місце. Люди там умирати не будуть, а будуть там жити вічно.

 

1980 рік 21 вересня

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. (в1412)

 

    8009.21  Тематичний покажчик 

У природі свого нема, все чуже

спільного характеру  3, 36,144

Отець і син  3

Не продавати  4

Природа  23,25,27

Новий потік  26

Безсмертя  25

Бог  32

Похіть зжити  33

Війни нема  38,39,45,46,97,175

Бугор  46,55

Учитель історія  50,105,141,152,174

Рай, бугор  83,115,120,131,183,184,192

Народження ЧБП   64,65,190

Учителя називати на ти  71

Рак  73

Помилка людей  76,183

Просьба Бога  84

Азот  87

Хороше тепле холодне погане 110,174,181

Кондрюче  90

Олімпіада  91,92

Партія  93

Москва, Київ згорить  98

Економіка  112

Молодь  117

Учитель  131,174,184-188,190

Здоровя  185

Еволюція  188