Іванов П. К.

Паршек

 

1981.02.26

Учитель Іванов

 

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

 

     1. Я йду по своїй дорозі, а проти мене йде чоловік зовсім незнайомий. Він мене побачив уперше, від мене став відходити. Я – до нього, а він - від  мене, і так пішов він. Я з ним зустрівся в іншому місці, у такому місці, де люди були - він не зміг піти від мого бажання до нього. Я його хотів потурбувати, у нього спитати. Вибачився перед ним. Він зупинився, мене такого слухає. Я до нього з великою своєю образою, його назвав «милий чоловік». Він мене  тут зрозумів, що я не такий, як він тоді сам подумав. Я тепер для нього виявився одним чоловіком у світі, не з таким наміром: «Він мене зупинив, навіть вибачився переді мною». Його таке ось бажання зацікавило узнати: а чому це так виходить із цим ось чоловіком? Він - освічена особа, зрозумів мене, що я в цьому в усьому образився.

      2. Його ця історія вбила, він також вибачився. «Я подумав не так зовсім, - признався він мені, - це велика моя така помилка, я подумав не так: ти, тобто ви, не наш чоловік, через ваш вигляд я так подумав. А тепер скажу про це, навіть багато разів про це розкажу, що я - нерозумний чоловік у цьому. А із цим чоловіком можна завжди так зустрічатись, і з ним можна в усякий такий час говорити, він багато знає, на моє все може точно відповісти. Від самих Адамових років він знає, у житті що робилось цими людьми. Від самого зернятка до самого верблюда – це все діло людське».

     Жили ми індивідуально, самі собою, від інших, таких ось людей, відходили, особливо від тих, котрі не мають, бідних людей. Вони були не такі, як були ми, багаті. Ми їх таких у себе наймали, жили разом із ними, був нерівний такий поділ.

    3. Йому я, як хазяїн, подавав, що хотів, а він без усякої образи отримував. Яка йому була така ось його за домовленістю радість. Я, як такий, у житті своєму ріс, багатів, але не знав того, що мені буде за це ось діло. І не знали ці люди, що робили. Це минула історія нашого самодержавного життя. Ми з вами своїм так не задовольнили себе. У цьому жили ми хороше. Цьому хорошому знайшлись такі люди, вони протилежні стали, цьому не довірились. Пішли політично в житті своєму проти цього, зуміли теоретично цю путь обґрунтувати. То син рідний слухав отця та йшов у найми до пана, а тепер це діло змінилось зовсім на інше. Постало питання царя-батюшку змінити на пастуха. А Ленін Ульянових отця не послухався, став політично добиватися своєю теорією, вона ввела в це діло революцію, котра зробила в природі Радянську владу. Життя капіталістичне змінилось на соціалістичне.

     4. То люди в житті робили для себе одні, а зараз це діло поламали, узялись колективно робити те саме, що робив цар. А тепер пастух узявся за це діло робити. Шляхом технічного, штучного огородились, ввели хімію. Уміло, науково стали на шматочки рвати гори, на ріках робили моря, ставили турбінні станції. Тягнемо провід, робимо струм - це нам дало світло. Ми добавили ніч до робочого дня. Це є наше таке народне діло – робити те, що робилось. Ми до цього були багатими людьми, так і досі нас природа цим не зрівняла. А як прибирала до своїх рук наші тіла, так вона й до сих пір прибирає. У неї вибору нема, усіх людей під одну гребінку вона в свій час чеше. Ми, люди, зробились через природне діло чужими людьми, із своїм національним ділом пішли, не стали сусіда любити, дружити. А пішли за своїм бажанням на ближнього сусіда нападати, у нього своє добро відбирати, присвоювати собі.

     5. Це було моє, так воно й залишилось моїм. Землі своєї не видно, є своє тільки тіло. Свого в людей такого не було, усе – чуже, природне. Від цього всього хазяїна нема. Свої люди, вони стали мати чуже. На тіло своє ніхто не піде війною. А на чуже? Кожний чоловік сильний в цьому, він піде як на чуже, він буде правий. Чуже є наше, їхнє теж чуже. Якби цього не було в житті нашому, такої війни в людях ніколи не було. А якщо ми з вами чужим оточені, то чому сила в житті буде мовчати?

    Люди національні, усі вони чужі. Природа давала їм право на всяку державу нападати, по їхній можливості їхнє добро як чуже присвоювати й називати його своїм? Це був закон такий введено людям, він таким і залишився.

      6. Це даремно теоретичні такі слова кричати на весь світ: «Не треба воювати». А самі не зупиняємось грабувати природу, робити її такою чужою, починаючи із зернятка, кінчаючи розташованим шматком землі. Ми її захопили силою, оточили: так хотілось нашим цим людям. Вони цього в  житті  захотіли - це в природі здобули. Вони чуже їдять, чужим одягаються й у чужому живуть, на чужому місці містяться. Говорять своїм людям: «Ми - свої люди, до нас ти, чужий, не підходь». Ти до нас у чужому вигляді приходиш, хочеш у нас чуже забрати, ми його тобі не дамо. Ми свої є такі люди: за наше будемо різатись до вогню, будемо за своє природне палити. Це ми вже так у цьому робили: безвинних людей на землі попалили.

     7. А тепер ми - на це діло. Нам готували те, що царські мірила зробили над Ульяновим, першим сином. Вони його за право таке примусили в житті розстріляти. Це так зробив самодержавний цар, він не був хазяїн живих людей, а цими всіма він розпоряджався як своїми. Він був їм чужий, як чужий, із престолу покотився: йому дорогу свої люди показали тепер. Природа, вона має своє природне. Ми його оточили, говоримо: «Кров проливалась за це наших отців». А де ж мій рідний отець дівся? Він мені це місце за спадщиною дав. А всі держави засновані місцем від отця, він не мав права залишати чуже своєму. А кожний чоловік чуже місце присвоїв, ним козиряє: це, мовляв, моє. За нього як своє воює. Це держава - люди, вони наші. А ви – зовсім чужі люди, з ким треба воювати.

     8. Між нами, усіма людьми, неминуче війна складається в усіх країнах, вони проти самих себе сильно озброюються, роблять зброю для нападу на чужих. Ми боїмось, що на нас, як на капіталістів, нападе із своїм режимом Радянський Союз. Вони, комуністи, - зовсім не свої люди. Між  нами  й  ними - вічно не вмираюча війна. Як був ворог між нами таким, так він і залишився. Ми не знаємо: звідки він береться? Чи ми його самі в цьому ось створюємо? Війна була з фашистами, нібито ми перемогли ворога в цьому, а самі його як такого не знайшли. Постріляли людей, можна сказати, дарма, а на нас лежить у цьому вина. Ми ж є комуністи – двом класам не жити на білому світі. Зброї наробили, тільки в хід її пускай.

     9. Ми криком стали в чужому ділі народжуватись. Я, як чоловік, такий  самий, як і ви, від чужого тіла відірвався, у білий світ пішов - у чужий. Мене як такого чужі руки - вони зустріли. Стали за мною, як за чужим, люди зовсім чужі доглядати за своїм фізичним умінням. Вони показували, говорили, щоб я чуже приймав. Я ріс щохвилини між природою. А люди вчені навчили жити по-чужому й мене, такого маленького хлопчика вчили чужому. Я чуже їв, мене примушували, шматочки я глитав. Мені в цьому помагало повітря, без нього нічого я так не зробив. Усьому  діло був він, як жива корисна істота. Без нього ми, усі люди, не зробили для себе такий одяг. Його ми шили чужими руками. На мене його приміряли, робили фасоном: так хотіли чужі  люди.

      10. Вони й дім для себе з чужого матеріалу зробили, вікна чужі ввели, двері чужі поставили. Для входу пороги уклали. Є свої живі, взуті в чужі чоботи, ти в них сюди, як у чужий дім, заходь. Там люди - зовсім чужі, вони ходять у чужому. Їм хочеться -  за їхнім прикладом так і ти живи. Я так жив, так у них учився їхнього  діла. Треба було звикати. Хоч маленьке діло, його треба було як чуже робити: тебе люди примушували. Ти сам робив - вони тебе в цьому любили, як чужого вважали. Хотіли, щоб я був у них учений чоловік, учився на генерала. Усі дороги до цього мене вели, усі люди цього хотіли. А природа на їх хотіння розуму не дала. Сил я не мав більше, ніж навчитись у школі писати, рішати, читати. Чотири  класи всього пройшов, і це все було чуже. Я по чужому сліду пішов до пана в найми робити.

     11. Люди зовсім чужі цього хотіли, щоб я їм у житті як чужим помагав. Вони цього хотіли. Я був парубком, молодим чоловіком, юнаком. Якщо я чужих людей, їх не буду слухатись, вони мене не приймуть у свій гурт, у своє товариство. Мене цьому вчили, щоб я свого начальника знав і його як такого слухався - тоді мені буде чуже життя прививатись. Я чужим парубком між чужими людьми виростав. Я був чужий чоловік, вдвох із чужим чоловіком вугілля сіяли, із штабеля носили носилки  в бурт. Нам за це платили карбованець. Ми робили від шести годин до шести. Вугілля вантажили, 1000 пудів - за 2 карбованці. Важко, але треба було в чужих людей робити. Люди чужі примушували копійку, так я жив. То робив наверху, а то став лазити у шахту. Зробився справжнім шахтарем, незважаючи на свої літа. Сперш на плитах у брейер вагони ставив. Вантаж – із путі, а порожняк на путь ставив. Робота була підходяща, 150 копійок, я їх зробив.

      12. Нас двоє, я та Ілля Колганов. Після чого лазив у лаву вугілля лопатою швиргати, доводилось вагони ганяти важкі. Свій - це був труд. І в шахті крав вагони, давав чужому дядьку жити, бути хазяїном лави. Наше діло таке: з вагона Бочарова витягнути, а в Саніна покласти. Номерки треба віднести    вагоноводам, щоб у них був рахунок.

     Доводилось рубати, бурити, зарубку робити. І найголовніше – це бути в лаві хазяїном, відбивати вугілля, кріпити, клітки ставити. Усе це робилось нами, двома чоловіками: Федором  Івановичем і мною. Нам платили 2 крб. 20 копійок. Життя було хороше, тільки треба мати для цього своє здоров’я. А робота була життєва: уб’є й не питай.

     Нам люди чужі підготували  штрек, вони його направо-наліво зарубали – це добре. Але погано, що зверху був сланець.

      13. Ми всі його повинні відбити й видати вугілля на-гора. Ми удвох залізли, по ньому пройшли, подивились - треба наші руки. Що буде, знала природа, нас – звідти. Ми в кінний хід зійшли, сіли. Федір Іванович закурив – уся ця система рухнула, у нас лампочки потухнули. Цим ми врятували в чужому ділі своє життя. Заради мене це все зробилось.

     Я був братом запрошений на Штеровський завод на бігунки молоти амонал. Порох робили для снарядів. Між руськими й німцями (війна) розгоралась. Виявилось, що я - учасник цьому чужому ділу. Я робив порох для артилерії. Мене як такого  забрала природа. Вона себе збунтувала, пройшов сильний проливний дощ. Моя зміна - з двох годин дня. Усім природа не дала дійти на свою роботу - від мене чужих людей відірвала. Крім двох дівчат, усі не прийшли на свою роботу.

      14. Що було мені робити? Час іде, треба амонал вивантажувати, а людей нема. Я цих дівчат беру із собою, утрьох вивантажуємо. А комісія в особі англійця Пусселя  прийшла розширяти цю будівлю. І полячка набралась сміливості, вона захотіла в цьому скривдити мене як руського чоловіка, заявила, що її примушував з боєм вивантажувати. Пуссель був на стороні полячки. Ні слова не кажучи, дав команду французу Емілю мене звільнити. Я з усіма людьми не зміг цьому ділу доказати: чужі люди. Природа мене не забула, а за це все послала в магазин чоботи хромові забрати. Ми вдвох з Іваном Олексійовичем замок зламали кайлом і спокійно все зробили, ніхто не потикався.

     Скоро на війну наш рік цар призвав. Ми пішли не воювати, а хрести на груди вішати чи в кущі голови класти. Природа, цього вона не зробила, а царя з престолу забрала, більшовика Леніна ввела. Цих французів, англійців більшовики вигнали геть.

      15. Паршек прийшов служити не царю, а мужику Керенському, такому чоловікові, як і всі люди. Не обраний, можна сказати, - самозванець. Усі цього хотіли. Лозунг Леніна послав усіх людей за землю воювати,  у капіталістів їх право відбирати.         

 Те ми зробили. А Ленін зробив землю спільним ділом і також заводи, фабрики. Нас, людей учених і невчених, запросив як пацієнтів сісти й робити соціалізм. Радянська влада – це є  ми, весь народ. Учись, стань ученим, твори чудеса - будеш жити за рахунок цього всього.

     Щоб що-небудь нове одержати! Вони, усі люди, прийняли чуже, такі самі залишились усі люди на чужих місцях. Дім стали мати, і в дім, у цей двір тягнули все, щоб жити хороше й тепло. Від цього всього не хотілось відходити. А природа є природа, вона цього не хотіла, щоб так жив чоловік.

      16. Свої сили направила - холодне й погане. Він не знав, що робити, у цьому засобів таких не знайшов, щоб позбавитись від цього всього. У нього - нестаток, це вже хвороба, та ще яка болісна. Щоб запобігти – не можна. Треба розстатись із чужим, або своє живе тіло вмертвити, покласти його в землю, зробити прахом.

     Так це люди зробили до приходу на землю Паршека, народився в XIX віці, а в славу прийде в XX віці, не чужим чоловіком, а своїм живим чоловіком. Займе місце своє, живе, природне азот. Це повітря, це вода, це земля, що нам дало все для нашої смерті, ми умерли в цьому. Нас природа держить усіх у землі, у праху, ми їх самі закопали. А Паршек прийшов на землю від цього діла врятувати весь земний народ, його природа до цього підготувала.

     Він так жив у природі 35 років, усе він по-нашому такому робив, убивав. Мої предки починали із землянки. Розвиток мого життя – від курчатка, ягнятка, телятка, лошатка.

      17. Найбільшого бичка запрягав, возив, продавав, купував. Словом, прибуток цей я мав. Дім батьківський побудували, жили непогано, хотілось пожити краще, ніж це все.

     Люди задумали на вільні землі поїхати. Мене як такого вибрали ходаком від бідноти. Я був у селі, за своєю здібністю, за своїм комерційним ділом, видний. Мене наші мужики не відганяли, вважали мене хазяїном. Я ліз угору із своїм таким розвитком. За що тільки я не брався, програшу не отримував. Усе мені як такому в моєму житті давалось. Я з багатьма дружив завдяки моєму такому вмінню. З Донеччини возив зерно, купував, молов на борошно, його в Луганську продавав. З Таврії привозив, усе було добре.

     18. Були в путі бандитські грабежі з убивством. Мене залишали, а іншого вбивали. Так бандит сказав: «Жаль твоєї молодості». Я природою захищений. Я своє брав. Мені ця поїздка багато дала.

     Я селянин-хлібороб, шахтар, заводчик, складом завідував, завгоспом був, розпорядником комбікормів, по всьому союзу агентом доставки лісоматеріалу. Вірменпромсоюз, експедитор торгівлі ЦРК Армавір, в ОРС заготівельник при імені Ворошилова ОРС залізниці. Уповноважений централізованого порядку заготівельник, хазяїн району. Звідти був звільнений адміністрацією, і аж до прокурора. Він визвав психіатрів, світил області: доктора Покровського, доктора Артемова, професора Миколу Миколайовича Корганова, учителя мого.

      19. Паршек із ними зустрівся, він дві доби говорив, їм доказував свою ідею. Вони його не збили з путі. Мисль моя, вона не збивалась. Я наважився на все. Треба робити, а в мене труд забрали. Куди кому я потрібний?

     А сам різко говорю. Ви – бідні-бідні наші люди. Ви, учені, - такі бідні, стражденні люди. Вам треба для історії вашої точний діагноз хвороби чоловіка, у цьому всьому у вас стандарт на кількість ліків - ви робили свою помилку. Ви в лікарні є адміністратор. Хворого везуть у лікарню. А у вас персонал, за кого він держить руку? Та за свого начальника. Ти їх держиш у штаті, їм за це гроші платиш. Хороше зробить – дякуєте. Скажіть мені ви, будь ласка, на моє таке питання назріле: кому цей хворий треба в його такій мученицькій хворобі? Ви це повинні по закону приймати в лікарні, не гріх чоловікові кінчитися. Не я це говорю - моя ідея, протилежна вашій. Слово сказати хворому, він вам, як ученим, вірить.

      20. Яка величезна лікарня, зроблена людьми вам техніка, яка в ній є обслуга! На них білі халати. Ви створюєте всю свою історію на чоловікові, ваше діло - у вас у руках, усе без вас не обходиться. Ніде ніяк своїм ученням не відвернете ніяке захворювання. Ви хазяїн усякої цієї хвороби, тільки безсилий у цьому. Вам роблять хороми, ледь не оживляючі будівлі, ви там - професор, ви там – академік. А скільки там асистентів, усіх лікарів? Не перелічити. А як був спочатку хворий, так він і залишився хворим. Ви ж йому засобів у природі не знайшли, і не зможете на це ось мати. Для живого природного тіла техніка, штучне, хімія негодящі. Ви в цьому ділі безсилі, у природі технічні люди є.

       21. Чоловік – це є для життя все: мислитель і ділок. А от він допомоги не отримує. Він у природі захворів, а до нас приїхав лікуватись. Ми його провину в природі не знаємо. А історія нам не сказала, що він буде вічно жити. У нас люди всі вмираючі, смерть над ними сильна. Ми не знаємо, не відаємо: а що робити нам, щоб жити? Ми оточені мертвим капіталом, чуже ми маємо. А з чужим – не із своїм. Чужий із чужим, вони воюють. Сусіди близькі, а зло в них велике, не подолати. Прибуток чужий, природний мучить їх. А природа є природа, вона ні в кого й ніщо не питає. Якщо схоче вона чим-небудь обдарувати, у неї сили є на це. Схоче вона образити - і це в неї є.

     22. А ми всі хочемо хірурга на це. Ми так надіємось на наш ніж, і в цьому ми помиляємось, ріжемо, як курчат. Треба нам у цьому ділі не велику будівлю. Чужа теорія, вона неясна. Що знає чужий для чужого чоловіка лікар?  Він же сам чужий у цьому чоловік, учить нас природному, чужому зовсім. Сам боїться сильно холодної води, стоїть у черзі, жде завтрашнього дня. Він цього дня захворіє, та ще якою хворобою, і наука медична не допоможе цій хворобі. Це хвороба є чужого характеру.

     За моїм таким висновком мого діла,  чуже не можна пізнати, воно не визнається. У цьому всьому є його хитрість, воно  втікає зі своїм.

     Цього діла в Паршека не було, він із своїм живим тілом ліз у природі на гору, він ученим своїм усім доказував.

      23. Його слова в житті є істина. Не ходив по снігу роззутим, а потім уже  так ось вийшло в його житті, він сили одержав. Йому нікому доказувати в цьому, він практик. Чоловік смертного характеру, за нього природа, він готується нею. Він у селі робив і там приймав хворих. Це перша зустріч з ученими, вони цього в житті не бачили й не чули, їх примусив Паршек. На собі він базувався в цьому ділі. Його вчила природа запахом її природного характеру. Психіатрам не давалось легко у нього виявити його хворобу,  її на живе тіло природа не саджала. Паршек у цьому гарантований, він зустрічав дні без усякого вибору.

      А мене вчені кинули в природу. Я пішов прямо на Мясницький район, держався Азовського моря. Мисль держав, щоб скинути чуже – весь належний одяг.

      24. А сам – у хвилі морські. Це означає: треба вмерти? Мене не для того готує в цьому природа. Вона мене такого ось роздягнула до чистого тіла, ішов геть прямо там, де люди були. Зі мною зустрівся старий нацмен, вірменин, він мене такого зупинив, спитав: куди я йшов. Я йому коротко сказав: «У море йду». Він мене вернув, сказав: «Твоє життя попереду». Його слова, вони сказані істинно в природі, вона мене вернула назад. Десь тут узялась посіяна людьми пшениця, вона мій біг прийняла. А за мною вже погоня. Міліція на машині, як це треба. На конях  їздові піймали мене, моє живе енергійне тіло привели до машини. Я посилаю верхового в яр за одягом. Брюки, сорочка в портфелі.

      25. Поїхав, привіз. Ось що психіатри своїм розумом зробили такому чоловікові, як я був.

     Втрутилась міліція, привели в Мясницьк, у свій такий район у міліцію, де був один черговий. Лежав на підлозі кожух. Я в чергового спитав: «Дозвольте в нього угорнутись». Не спати в ньому, а думати. Голова розвинута лазила по природі, по тих умовах, у котрі я зі своєю ідеєю так попадав. Та ще це не все, попереду дуже багато діл, та ще яких.

     Я - за ображеного, хворого, психічного, щоб природа його не карала. А треба запобігти його такому захворюванню, такій біді, а він нею мучився. Я цьому всьому - спаситель, особливо здоровому чоловікові. Якби в мене цього засобу не було, що б я в цьому робив? Без природи я - ніщо. А коли за мене природа!

     26. Та ще ув’язнений, мученик від адміністративної особи.  Моя ідея така: від чужого треба відмовитись. Сам у кожусі лежу. А в кожусі не спиться,  а думається.

     Я опинився на високому кургані, а трактористи орали землю, побачили мене такого, я був у трусах. Вони до мене так прийшли, спитали у мене: хто я такий? Я їм сказав: «Той чоловік, котрому доводилось у природі шукати такі засоби для порятунку бідного, ображеного, хворого чоловіка». Вони зацікавилися мною, їх примусило мене запросити в будку. Коли я заходив у двері, то був на арені Сталін. Я туди зайшов. Як у сплячого сонність, вона мене оточила, та ще кашею пшеничною нагодували. Я тут же заснув, на моє таке горе. Мені почувся голос сильний: «А хто вам давав таке право в будку пускати сторонніх людей?»

      27. Я це почув, стосується моєї особи. Я, як куля, звідти вискочив, сам скоріш у природу. Люди мене догнали, ловлять, ведуть до лінійки, на пару коней саджають у задок, двоє їх. Один у мене спитав з насмішкою. А погода, на моє таке щастя, - світив місяць. Йому хотілось знати, що було на небі? А я йому тут як тут став розказувати, що робилось на землі: Радянська влада, колгоспи, радгоспи, трактори, комбайни. Словом, така розповідь не по душі.

     Село генеральне розташувалось, молодь по вулиці гуляє, нас вони зустрічали, проводжали, особливо мене. Я їм був дикий. Скоро ми приїхали в конюшню до конюхів, вони від мене, як знали, не відмовились, узялись охороняти. А я, входячи в дім, побачив справжню рушницю. Спитав: що це таке? Мені сказали: «Рушниця».                    

      28. Я їм: скажіть її прибрати геть. Про все своє в селі, як мене мої друзі по крадіжці меду продали. Дуже сильно прикладами били та по селу водили, ми танцювали. Скоро в цьому наша ніч пройшла, прийшов ранок. Я холодною водою умився, вийшов на вулицю, по бульвару по плитам ходжу, жду вказівки. А самого таке діло: хмара яблуком, вона появилась, заради мене вона зникла. Автомобіль прийшов і готують до дільничного. Я стою, вилазить із нього солідний чоловік. Я в нього: чия машина? Він мені сказав: «МТС, я директор, - він говорить, - хочу, щоб вона тебе довезла». Я в нього спитав: а мене ти знаєш? Він сказав: «Ні». Та я, йому говорю, убив таких 50 чоловік. Він поїхав від мене.

     29. Тут же на конях комсомолець доставив, показав двері, де він знаходиться. Я – туди, а він узявся мене лаяти по всіх швах. Я став, стою думаю: це виховання сільське таке. Він утомився. Я перед ним  вибачився, спитав: що це за портрети?  Сталін, Ворошилов, Каганович, Будьонний. А він говорить: «Уряд». То ви так село виховуєте. У вас є телефон у господарство РОСРАЙОРС. Дзвоніть, спитайте про Іванова Порфирія, він вам скаже. Там Алімов директор, Берецький, він у фінансовій галузі. Тоді дільничний за мене утрутився, прокурор відмовляє як безпритульному. І це в них не вийшло, сам дільничний пішов за мене.

     Я в господарстві, мене привели в управління. А кому я треба там? Я виступив зі словами: Радянська влада  хороша по закону, але люди нехороші. Мене в міліцію, у ДПУ, а я виявився свій, не чийсь, не контрреволюціонер. Мене так звільнили. Кому я був потрібен? Та нікому.

      30.  Я  -  на старий базар, мене ловлять як безпритульного, що стало  знову приводом для міліції. Якби подивитись на цю ось картину, вона мене оточила – це не жити. Думали вони одне - вийшло інше. Люди в моєму вчинку помилились. Ведуть усім загалом усіх безпритульних у друге відділення міліції, і я йду туди. Тільки що до чергового зайшов, а до мене начальник карного розшуку підходить, спитав прізвище. Я йому сказав: Іванов. Він мене до себе запросив, там мій одяг виявився, я одягнувся. Він мене направив до Чернова, до голови контрольної комісії в Азово-Чорноморському краї. Я туди до секретаря, він мене прийняв до приходу самого Чернова, він викликав психіатра Покровського. А що він знає про мене? Я був для нього першим таким чоловіком. Він став мене вивчати письмово.

     31. Я їм як ученим не став про своє все так мовчати. Бачу таку штуку, що вони із цим ділом не розберуться.  Узялась за це мати-природа, вона підготувала мене по-природному жити: не готуватись на завтра. А сьогодні прожив - завтра будеш потрібний. Вона тебе пожаліє. Це не техніка, це не штучне чи хімія. Щоб уміти на білому світі жити, повітря, вода і земля – три основні тіла. Ми в цьому ділі почали маленьке діло робити, зробили його, показали. Згодилось. Друге ми зробили. А якщо два діла на путі, за третім ми в кишеню не ліземо, зробимо ми так само. Ми ж є такі ось люди, на цьому не зупинимось, з маленького буде велике, а коли воно побільшає, його можна буде використати. Його примушувати можна. Він дозрів, він пригожий до життя. Усяка ягідка, вона з маленької квіточки показалась.

     32. Я цьому початку перший чоловік, з ними зустрівся практично без усякої техніки, без усякого штучного, без хімії. Це все для людей чуже, негоже для життя. Чоловіку треба повітря, вода й земля. Наш чоловік такий, як він був до цього. Ми його народили. Ще він не жив на світі так, ми йому приготували їжу, і одяг ми йому зробили, дім побудували. Жити б, жити, а він захворів і вмер.

     Нам треба по-моєму! Я їм пропонував так народити, як воно  повинно  бути - без усякої потреби. Ми так не народжували, і не пробували ми без цього залишати дитя. Ми цього права йому  не робили, вважали: це не в моді залишати без діла. Ми з вами звикли робити; хоч яке-небудь воно, але ми повинні щось у житті  зробити.

    Я вченим своє те, що треба, наговорив, як це буде.

       33. Я зупинявся на істині. Вони задавали мені те, що я знав, що відповісти. Вони з моїм новим згодні. Я від них нічого не хотів, щоб вони мені в чому-небудь помогли. Це було не їхнє таке діло. Вони без природи – ніщо. Так і я – без неї. Це була їхня ініціатива мене сюди в кожух запровадити. Міліція, вона веде діло, котре я почав.

     Усе природа настоювала на цій ось путі. Я – протилежний усьому ділу. Я не за чуже, котре нам дає сама природа. У неї дуже багато всього того, що буде треба нам усім, особливо нашому земному чоловікові. Де б він не поселився, і що б він там не робив, його є професія, яка б вона не була перед ним, він сам оточений чужим.

      34.  Його як чужого держать в умовах чужих. Він повзає, йому треба місце. Лапою наступить – уже він топче не своє, а чуже. Так що своє - це його тіло.

      Він від усього сам захищений чимось. А перш ніж мати це, треба знання, спосіб. Він зроблений із природи для природи. Вона так у цьому ділі терпить до зазначеного часу, потім зникає. Природа, вона не живе довго, знищується в ділі. Яка вона не була, а себе видозмінює з одного в інше. А повітря, вода, земля невмираючі. У них ми це, що треба, як чуже знаходимо, і з нього ми всяку річ потрібну робимо. Нам природа дає маленьке й велике для того, щоб ми задовольнялись. А нам однаково цього мало, ми цим хворі, думаємо, лазимо, шукаємо небувалого. Усі сили в цьому кладемо, а нам природа не дає. У нас на  те розвинуто  великий апетит, ми поїли б усе, але нема чого їсти.

      35. Паршек для того народився, щоб сам генерал відмовився від армії, від дивізії – полковник, від полку – майор, від батальйону – капітан, і лейтенант – від роти, і прапорщик - від взводу; солдат нікому не буде потрібний. Це діло – самого генерала помилка. У житті ворога не було й не буде його. Він зробився в цьому ділі, у цій науці. Ми для цього робимо всю належну техніку, учимось бути такими. Коли ми в житті визнаємо цю велику помилку, сам генерал визнає цю помилку всіх, війни ні в нас, ні в них не буде ніякої. Солдата не буде  кому запрошувати, і не буде кого слухати. Таке ж робиться всіма людьми, це ж саме діло, від чого доводиться нам, усім людям, в усьому відмовлятись. Це все чуже відійде, його більше не буде між нами такими, завдяки цьому всьому моєму ділу.

     36. Хіба вони із цим погодяться? Вони вели через міліцію до психіатрів у лікарню, вони тягнули в Ростов на Пушкіна, де шефом був доктор Артемов. Він робив мою свідомість. З моїм таким словом він хіба згодиться? Паршек це вів, це він робив, щоб у людях це вийшло. А якщо я попав у цю ось лікарню, історія мого прибуття залишилась. Вони представили в залізничний вокзал ВТЕК, Сонцев був лікар. Він мені за це дав своїм визначенням першу групу інваліда труда. Я їх такого вчинку злякався до крайності. Ми їхали з міліціонером у Ростов, я йому сказав про наш приїзд: природа зустріне дощем із грозою. Так воно вийшло. А тоді не було, стояла засуха. А для мене природа слала умови за це ось діло. Вона так, як психіатри, у своє тягнула, вона не була з ними згодна.

     37. Вона народжує мисль, але не лікар. А моя мисль веде всіх нас до нового, небувалого. Це є потік, він був, він є, він буде. Із цим ось висновком не згодиться природа, вона не зробить урожай такий, як думають люди. Його не буде. Божі слова гімну ходять по землі. Усі про це діло співають.

     Ще рідне в житті питання. Дитяче утримання, на котрому доводилось у людях самому бути. Я щодо цього діла є особистого життя практик. Це народжене дитя в житті, його врятувати треба, свідомість ввести. Усіх дітей попросити від імені Учителя, щоб у житті своєму не робити нічого, особливо припинити дитячу похіть. Треба так учинити, бажання в собі виховати. А кому  нестерпно, роби. Це буде наша майбутня зміна, вона нами народжується.

      38. Не можемо знати, як в усьому цьому прийшло діло. По суті ми не хотіли б його народжувати, це не в наших таких силах. Наше діло таке робити доводилось: це люди так видумали. Люди, їх примусила сама природа, щоб ці ось люди для продовження життя народжувались. Так у цьому й робилось природою, вона всьому ділу була майстерниця, цих людей звела, вони цим займались.

     А це діло, що я так зробив. Це моє таке діло самим зроблено. Я мав у себе цю похіть, і велику, вона в мене була розвинута. А потім я цей розвиток знищив свідомо. Треба було робити це ось діло, але я ради цього всього не випускав цю рідину - цим сам себе врятував. Хоч сваріть, хоч лайте, але так у житті вийшло.

      39. Якби я це не робив, уже з колії з життя зійшов. Треба було в цьому ділі так не стояти, ногами босими ходити по природі такій. Вона не була такою ось, як вона є. Дні її приходять не однаково зі своїми силами. Він із собою брав хоч одного чоловіка й так  само народжував для смерті.

     Я пізнав у житті те, що зробив для себе чоловік. Йому природа це дала через його труд. Він почав жити й робити те, чим він став у цьому сам себе захищати. Він знайшов у природі одне, він знайшов друге й третє, чим один час пожив та сваволив, як у чужому смертному ділі. Він помилився - його природа своїми силами за це покарала, ввела йому нестаток, без чого він жити не зміг. Ось що вона зробила в процесі. Не треба  такого ось чоловіка народжувати, а краще цього живого треба зберегти.

     40. Ми його як такого не знаємо, а кого ми з вами народили? Чоловіка. А хто він буде в цьому? Ми його народжуємо так, як народжують усі, а він має свою мисль, іде по своїй дорозі. Куди вона його приведе? Він навіть сам не знає. Усім хотілось бути в житті генералом, а він такий є один з усіх.

     Знаю я живого ходячого по природі, у нашому селі він жив, красувався до свого такого часу. Йому наші селяни дали ім’я Петро Старчоков. Мужик свого  сусіда  Кубаткіна, Бочарова Платона, хто жив біля свого отця. По другій половині жив Архіпка Постеренок, Кирилов Микола з братом Дмитром. Знаю за Антона Бочарова, він жив по провулку біля колодязя.

      41. Знаю Єпіфанових, колись він був одновірним священиком. Запун Кирюха із своїм сином Федором, два підряд коваля Куляши та Сергій Бочаров, Павло Міхеєв, два брата Бочари, Ілля Федотович, брат його Федір. Лук’ян, він же був торговець. Трошка Анікієв. Івлеви Писарята, Артем звонар, Іларіон із своїми дівчатами. Акулинка Максим, Омелян Дем’янович із своїми студентами, Фома Бочаров, Яс’янов Іван, Горюха Єгор Тимофійович, Фома, Кобяк Василь Іванович і Федор брат, Федор Іванович, мій дядя; Єгор Степанович, наш шкільний учитель; Єгор Сичов, Костянтин Шубаков; Єлисеєви, Семен, Кирило; брати Сивастян, Василь, Волкови. Чувілкін Трохим, Гришка Лонот, Федір, Луганські Свирид, Степан, брати, Андрій з Василем, Козиреви.

      42. Потапов Волох, Тихон швець, Кошталин Іван, Кобза Кирюха і син Омелян; Мончики, Іван Потапич і Микита Степанович, Мураша з Іваном, Павло Кивенек, Мишко Іпофанов, Павло суддя, Семен Іпоралов, Бирюк, дід Семен, Василь, Сашко Ісаєв, Гришка Ігнат Антонович, Платон з Демидом, Аким кравець, піп старого обряду Елмиха, Колгани, Слесареви, Аненкови, Копники, Яшка Бочаров, Василь Носов, Сичови, Луганчата Корній. Давид, Макар, Акила, Петро, зять попа; німці-пастушки. Мишин провулок, загальне кладовище. Харлам, Михайло, Полехін, Григорій Бочаров. Родіон, Карпо. Олексій Нестеренок, Єгор Слесарев. Аврам, Павло, Микита, Федот. Отець Еким. Савка, другий Савка, Кіндрат, Степан Полехін, Юхим. Іванови, Корній Іванович, мій рідний отець; я, Паршек; Федір Іванович. Дмитро Сергійович.

     43. Ви спитайте в них, як таких людей, жили вони на білому світі: які вони були хазяї свого двора? Абихто дарма до нього не підходь. У нього кінь був, корівка та інше. Він жив добре. А коли його день прийшов, він здався. Як такий без діла не залишався, хоч доріжку від снігу він прочистив, це його була така робота. А тепер вони всі, ці ось люди, їх зарили в землю. Вони лежать у праху, усі вони забуті, як один. Ніхто про них і не поминає, що вони такі ось у житті були, один від одного відходили й не приходили до мети.

     44. А відхід – це  для чоловіка в житті саме діло. За це природа доганяє й саджає на тіло свою болячку, щоб чоловік так пішов із колії. Цього в житті не було. Люди кидали своє таке ось життя тільки через діло свого такого життя.

     Люди захотіли на своє місце прислати чоловіка, щоб він своїм тілом замінив, чим чоловік помилився: другу особу на своє місце прислав. Ці люди цього покрою, тепер вони замінили нас. Ці вмерлі люди мали стадо корів, стадо биків, стадо коней, стадо овечок та телят. У них були пастухи. Словом, жили мужиками. Вони весну зустрічали, гуртом бігли в степ захоплювати землю.

     У нас, у наших людей, є на білому світі в природі все: і техніка, і штучне, і хімія.

      45. Усе в нас для життя чоловікові воно є. Ми маємо все в житті, тільки одного-єдиного немає: від простуди й захворювання засобів. Чоловік у природі не живе, а вмирає. Нам, усім людям на нашій землі, - не плюс, а мінус.

     Я ці засоби, цю ось можливість у природі знайшов, її став мати. Вона в мене є істина для того, щоб нашому земному народові без усякого якова з душею, із серцем передати. А вони мене, такого ось у житті мудреця з такими якостями, заховали, щоб я ними не володів. Вони знаходяться у Ворошиловградській області, Лутугінського району, село Оріхівка. У цій місцевості я, Паршек, народився. Це місце - Чувілкін бугор. Отець мій рідний, за спадщиною  його передав мені.

      46. Корній Іванович, його бідність шахтарська оточувала. Люди питали: «А куди ти будеш дівати Паршека, йому треба двір, йому треба хата?» А він їм так відповів: «Он, Чувілкін бугор». Я його з людьми оформив, практично зробив на ньому, проспівав гімн:

            Люди Господу вірили як Богові,

            А Він Сам до нас на землю прийшов.

            Смерть як таку вижене,

            А життя своє в славу введе.  2 рази

     Де люди візьмуться? На цьому бугрі.

     Вони гучно скажуть своє слово:

     Це є наше райське місце,

     Чоловікові слава безсмертна.     2 рази.

 

     Ці куплети співаються в гімні два рази.

     Ніяке в цьому діло не спасає в житті чоловіка: ні золото, ні срібло, ні яка-небудь деталь. А повітря, вода і земля дали нам тимчасове в природі життя. Ми в ньому пожили та сваволили, а потім умерли на віки віків. Нас не стало.

      47. Шановний секретар КПРС Лутугінського району. Вам пише Паршек із села Оріхівки. Він говорить про Чувілкін бугор як про істину, котру вказує нам, живущим людям на землі. У нас є все на білому світі, ми його маємо в природі, вона нам дала, у чому ми живемо один раз, а другий раз ми простуджуємось. Захворіли, похворіли й умерли на віки-віків. У нас нема на це все засобів для спасіння всього світу в житті. Умирали, умирають, і будуть  умирати в цьому ділі. А я зі своєю ідеєю ці засоби у природі знайшов. 48 років проходив, прошукав босою ногою. Знайшов їх, маю, тепер хочу передати всьому земному народові з душею, із серцем без усякого якова. Але ви зі своєю думкою моєму запобіганню від простуди і захворювання не повірили, подумали: це все є секта. Я її вам передаю походити так, як я проходив, щоб за вами залишилась ця істина, котру я знайшов. Вона тепер лежить у вашому районі, вона жде мене.

      48. Я, Паршек, повинен на це місце зі своєю ідеєю так прийти й своє діло практично всього світу всім людям показати. Якби знали ті люди, котрі вже вмерли, вони б мені повірили, слідом за мною пішли. Мій гімн моєї ідеї засяяв.

            Люди Господу вірили, як Богові,

            А Він Сам до нас на землю прийшов.

            Смерть як таку вижене,

            А життя у славу введе.           2 рази.

     Де люди візьмуться? на цьому бугрі.

     Вони гучно скажуть слово:

     Це є наше райське місце,

     Чоловікові слава безсмертна.               2 рази.

 

     Ось, шановний, за що я проходив ці роки – за життя, але не за смерть. А ви ввели в моє діло якусь секту. Нехай хто-небудь з усіх людей попробує. Ця дорога, вона є й буде завжди, якщо ми за неї візьмемось. Ми зробимо для всього такого світу. Ми перестанемо простуджуватись і хворіти. По моєму всьому, смерті не буде, а жити ми навчимось. Усьому діло є природа, вона нас не вчить, щоб ми так озброювались і злились один проти одного.

      49. А хто буде в житті славетний: капіталісти чи комуністи? А всі ми живемо не на своїй землі, вона – чужа, але природна. Вона фундамент держить усякій такій будові. Ми гармату встановили, щоб нею стріляти. Снаряд повітрям летить, робить переліт і попадає точно. Щоб не попадати, не буває.

     Як життя наше людське проходить? Не в один день помираємо. Ми всі живемо в чужому, у природному. Вона нас жене з дороги за те, щоб ми не вбивали, не крали, не присвоювали до імені свого. Природа є природа, вона нам робить у житті діло. Ми робимо й у ньому помиляємось, з вами горимо в цьому ділі. Простудились, захворіли, похворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Нам, живим людям, героям у цьому – гріш ціна. Не жаліємо самі себе. Ми маємо азот, повітря, воду і землю. А самі із цього робимо. З природи зшили одяг, і ним огороджуємось, робимо красу, смачну їжу та з усіма вигодами дім. У цьому жити б, жити, а природа не дає, нас таких прибирає з дороги за наше все, нами зроблене. Ми в ньому живемо як королі свого місця до одного ось часу.

      50. А потім приходить такий нехороший для всіх час: ми губимо своє здоров’я. А без нього жити не можна. Ми вмираємо. Ось що ми з вами зробили. Це наш такий потік, і більше в нас нема нічого, стара історія в цьому.

     Паршек не за старе, а за нове, невмираюче. Ось що він для нас шукає – чоловікові таку можливість невмираючу. Так це не чекайте поганого в природі, а хороше через Паршека прийде. Бажаю вам щастя, здоров’я, хорошого. Я живий та здоровий, вас не забуваю. 1981 рік 15 січня.

     Ви приїхали з академії. А для чого ви живете? Ви не на своїй землі живете. Паршек – протилежний теорії, протилежний політиці, протилежний економіці. Я – за природу, за практичне, за її діло – самородок. Моє джерело – це загартування-тренування. Я труджусь на благо всього світу людей, учусь у природі.

     51. Істинно хочу сказати за самозбереження своєї власної клітини. Моє здорове, загартоване молоде серце – 25-річне. Вихід мій – у світі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в житті моєму, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а говорю різко про природу, про фізичну. Найголовніше – це про повітря, про вдих і видих, про снігове пробудження, про миттєве оздоровлення нервової  центральної частини мозку. Я люблю й уболіваю за хворого. Душу його знаю й серце його. Як хочеться йому помогти! Через руки струмом убиваю біль. Це нам не слова говорять, а все робиться ділом. Рука моя пише, Владика, справедливість яка!

      52. А просьба яка? Мене треба просити – будеш здоровий. Кому це не буде треба, юнаку нашому молодому? Та ні. Шановні ви, це – світове значення. Нам треба матір-природу любити, як око її берегти. Хвороба не відіграє проти чоловіка, а чоловік – проти хвороби. Нам треба вчитись в Іванова, щоб не сідати в тюрму й не лягати в лікарню, а жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми, усі люди, скажемо свої слова «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві й тітоньці та молодому чоловікові! Ох, і життя моє важке для всіх. Зрозумійте мене, серця свої ви загартуйте. Милі ви мої люди, гляньте на сонечко: ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

     За що мене так люди назвали? Ворога в житті немає, Учителем став, здоров’ю вчу їх. А очі відкрив жінці, вона так сказала: «Ти - Бог землі».

      53. Я про це сказав у своїх написаних словах. Я маленький початковий чоловік. Не визнати того, що є. А створене золото, срібло не врятовує.

     Синові як такому отець у природі, подарунок в житті він підніс, живу істоту. Піймав у лісі солов’я, найменшу птицю. Зробив йому клітку, посадив його в неї й повісив над столом. Він довго не співав свої пісні, а потім став співати всякого роду пісні. Він співав до тих пір, поки в сина родилась свідомість до солов’я. Говорить отцеві: «Дай ми його, цього солов’я, випустимо». Отець від такої штуки не відмовився, цього солов’я, вони його випустили. Він полетів у ліс і заспівав уже не такі пісні: його оточила чиста воля.

      54. Син свого отця не послухався в революцію, царя-батюшку з престолу зняв, а радянську владу ввів, перемінив систему. То земля належала поміщику, а тепер – народу, селянам. А заводи, фабрики, вони робітникам належать. Така державна політика через учених пішла. Стали люди теорії вчитись, майстрами зробились.

     Ось як ділок зробив ради всіх наших людей із багатьох аристократів, молодих юнкерів, одному офіцерові царської школи. Він його охарактеризував Святої Тройці Сергія за його таку здібність в ділі перед царем. Він свого офіцера так побив. В офіцера з’явилось бажання до царя звернутись і розказати про минуле цього юнака. Цар у нього спитав: «Хто ж це він буде?» Тоді велів його привести царю. Офіцер його цареві доставив.

     55. Цар у нього спитав: «Для чого ти це зробив?» Говорить: «Учусь ради царя, як Бога». – «Але такого безчестя не зустрічав, я йому цього не прощу, треба звільнити». А йому дали гауптвахти 15 діб. Так воно й пройшло між усіма. Йому довелось закінчити царське навчання, він став офіцер. Продовжувати? А взяв дорогу монастиря, Богу молитись, служити людям, а потім у самотності бути в келії. Коли цар приїхав у монастир, хотів його бачити за його таке діло, він шукав у людях істину. Але приховувалась їхня зустріч. Він нічого не зрозумів, крім однієї путі: іти в люди, там умерти.

     А «Очевидне - неймовірне». Професор Капіца робить таку пропозицію, котра послужила б виробництву та зберіганню тепла. Вони вирішили спільними зусиллями це зробити для всього людства усього життя, щоб обігрівати всіх цим теплом. Але щоб один - це неможливо.

     56. Із цього всього висновок моєї такої ідеї. Чого люди шукають, чого вони добиваються, якщо жодного чоловіка не народилось у житті, щоб від нього була яка-небудь у цьому користь?

     Народився Христос для людського життя, але скоро його за це одного в цьому розіп’яли. Його ідея, вона воскресла, пішла у висоту для того, щоб від цього всього царство небесне заслужити, залишитись у цьому вічному царстві. Це Христос усім хотів, але не вийшло в людей. Вони сильно йому вірили. Але виконувати? У них сил на це не вистачало. Побажати іншому те, що сам хочу мати. Це діло жоден чоловік, він у себе не зробив. Таке виконати ніяк не можна у житті.

      57. Природа – чужа мати, вона має дуже багато діл. Щоб від них кому-небудь у житті своєму відмовитись - ніяк не можна, бо чуже їмо, чужим ми одягаємось і в чужому живемо. Це комусь віддати - самому ні в чому жити. Ми з вами звикли красти, убивати, іменем своїм називати: «Це моє». А воно – природне.

     Природа сама – безкінечна, круглого змісту. Багатонаціональне суспільство. Усі до одного чоловіка можуть жити із своїм здоров’ям і те там робити, треба буде навчитись цьому ділу. Це роблять люди, вони так, без усякого діла не залишаються. Для життя свого в природі їм доводиться затрачувати свої сили на щось. Природа, вона так, без усякого діла тобі в твоєму житті нічого не дасть. А зробиш діло в цьому – отримаєш. Сама природа себе показує на твоєму сліду.

     58. Ти є чоловік індивідуального порядку, проживаєш на своєму вибраному місці. Ти бачиш, ти чуєш, сам себе в цьому готуєш те зробити в цих ось людях. Вони цього не ждали, щоб цей чоловік своїм розумом, своїм таким розвитком таке діло між такими живими людьми зробив. Його діло таке, воно в житті є таке діло, котрого він досяг. На це все таке зроблене ним діло не кожен чоловік піде. Він бачить, він чує, про нього говорять.

     Така дорога в природі є, вона вільна, своїми діями йде до життя, якщо ти такий чоловік будеш із своїм таким ось бажанням у такому вигляді й проходиш по природі так, як проходив по природі наш руський чоловік із своїм фізичним здоров’ям.

      59. Паршек, він 35 років прожив так, як усі жили й усі живуть. Усю свою молодість він віддав цій приватній, індивідуальній власності. Свого здоров’я в цьому не жалів. Те він робив, що люди разом із ним робили. А коли по дорозі, по своїй путі зустрівся з природою один на один, говорив із нею.

     Вона йому говорить свої такі слова в житті: «Чого це так у людях виходить: люди багато їдять, до тепла одягаються, а в домі з усіма вигодами живуть; і в цьому самому простуджуються й занедужують, похворіють, а потім вони вмирають?» Я став із цим розбиратись. Знайшов їхню таку помилку: вони діло робили й недоробили його, умерли. Тому я з ними поділився: моє – мені, а їм – їхнє. Їм – хороше й тепле, а собі я взяв холодне й погане.

      60. Із своїм цим пішов босими ногами по природі шукати істину не для себе. Вона в житті треба була. Він не кидав і не пішов зовсім від людей, як це робилось іншими людьми.

      На сьогодні збирається яка-небудь група людей із бійкою назвою. Це - експедиція історичного характеру з ученими з геології. Вони свою путь прокладають у природі пішки в Арктику й природний лід. А скільки ось для цього експедицій, щоб знайти золото, срібло, мідь та інші які-небудь руди чи пальне. Словом, треба техніка, треба штучне і хімія. Їх проводжають люди землі зі зробленою зброєю. Вони землю покидають тимчасово. Для спасіння із собою беруть мішки шкіряні для утримання. Словом, озброєні всім. Їм уряд у цьому помагає. Роблять корабель-криголам.

      61. Вони спокійно їхали, там жили в мішках, а на землю вони приїжджали вмирати, розставатися з життям.  А тепер космос втягнув учених. У невагомості наші супутники роблять своє діло, котре так не дало нічого, крім особистих нагород та титулів.

     Я від землі із своєю експедицією не кидав землю й не відходив від води й від повітря. А держався наших земних людей, котрі мені в житті нашому допомагають за моє те, що для них засіб знайшов і ним огородився. Це – повітря, вода й земля – наймиліші незабутні в любові невмираючі друзі. Де б я тільки таким не був і що я б не починав там робити, я отримував від неї те, що треба.

      62. Я її упросив, як свою рідну матір, щоб вона мені, як такому діячу в світі людей, своїми засобами допомагала ображеному, нашому хворому в природі чоловікові. Де б він таким не був і що б йому не доводилось у цьому робити в дорозі, він повинен від цього усього від природи мати за своє звернення до неї з просьбою. Йому це дасть у житті легке задоволення.

     Усьому діло є Паршек, Учитель усього народу всього життя. Люди наші, вони зустрілися зі мною, вони мого появлення страхались, вважали мене за ненормального перед ними чоловіка. Вважали мене за такого, котрий на них має накинутись, і чим-небудь їх скривдити. Я небувало вперше на собі це робив. Боявся я природи, як завжди.

      63. Я, Паршек, не кидав людей і не відходив від них, не підкрадався, а разом із ними завойовував природний рубіж. Весна вела літо до осені, до зими, а тіло живе проходило по умовах, де люди жили. Їм як таким доводилось гордитися чужими здобутками, вони без чужого не змогли так залишатись. Їхня в цьому вся хвала – поїв, наївся чужого, одягнуся в чуже до тепла. А в дім чужий у чужому заходить, і там усіма благами задовольняється. Їм як таким доводилось багато думати, а робити більше довелось. Я це все сам практично робив. Але коли природа про них нам сказала, я свою мисль перевернув, став знаходити дорогу іншу, не таку, якою вона була. Я з людьми поділився: їм залишив їхню, а сам узяв свою. Не захотів хороше й тепло так у цьому жити.

     64. Де б чоловік не був із своїм таким ділом, що б він так не робив у житті своєму, він робив у природі для самого себе. Щоб він що-небудь іншому корисне! Чоловік свого життя, він робить для себе. Його така мисль веде по дорозі собі, він іншому не залишає нічого, крім одного відходу.

     Чоловік, не зможе він залишитись у своєму житті без усякого чужого. У нього є зроблена з природи смачна їжа, змайстрований його одяг, фасонний, теплий, красивий; побудований дім із матеріалу. Усе це зроблено ним самим, обдумано розумом необхідне в його житті. Він це все придбав як своє наявне в своєму індивідуальному такому житті. Він добре знає про розподіл усього року: а скільки в ньому є його належних днів, які вони для нього йдуть і коли вони повинні прийти? Найголовніше, для чого  вони по природі такими повинні прийти?

     65. Чоловік до цієї лічби готується, із цим часом він має зустрітись із чимось для чогось. Він тільки не знає про цей такий ось час: чи буде він у цей час жити? А сам до нього готується зі зброєю в руках, він добре про нього знає. Якщо він у ньому зробить те, що треба, у нього через це все буде який-небудь у житті прибуток. Він ним так радується. Це, він  вважає, його добро, добуте ним. Він цим ось у житті своєму багатіє. Це його все, як у базі, росте й одне за одним прибавляється. А якщо в житті це ось воно прибавилось, уже клопоту прибавилось, чоловікові більше в цьому  труда, про що він не зможе забути. У нього мало, що цей день. Він повинен на це місце прийти в цей час, тільки не таким і не з такими силами. Він тоді порадує цього хазяїна його прибутком. Про це не забувається.

      66. Моя ідея цього ось діла боїться в житті своєму. Вона думає, що її хто-небудь чим-небудь скривдить. Це така штука для всього світу людей. Вона істиною в природі народжувалась, щоб чоловік цю тяжку в житті систему – на цей небувалий потік. Старе відійде, а нове прийде. Умертвіння на віки-віків зникне в людях. Ця технічна здатність, штучне, не буде воно робитись, хімія вводитись не буде. Діло рук людських у людях не будуть робити, а візьмуться всі люди свідомі в усьому.

     Якщо тільки буде нам треба ця гостра стальна голка чи гостре шило, цьому всьому ділу буде потрібно молоток, сокира чи ж пилка. Усе це сперш треба для цього початку робити, щоб у тебе щось було на щось таке дивитись і рахувати.

      67. Це твоє таке є. Ти нічого такого в житті не роби і не вважай це все своїм!

     Місце таке для себе біля води було облюбоване, свою огорожу довелось поставити, і назвав іменем своїм. Ця земля лежала вічно, ніким вона не була зайнята, а зараз на цьому місці для свого життя дім небувалого характеру, хату поставив на куту. Збоку примостився сусід, і пішов ріст цьому всьому. Не одна хата, а зробився хутір. Коли стало багато хат, село утворилось, збоку таке ж саме друге. Дорогу проклали, стали їздити. Знайомляться. Хата не одна, а хат багато. Із села зробилось промислове місто. Яке-небудь ремесло люди видумали, що-небудь на базарі продати. Словом, на місцях життя людське пішло. У дворі собака загавкав, а півень закукурікав, корова замукала. А кінь заіржав, свиня загуркала, овечка побігла. Без усякого діла не залишилось.

      68. Якщо це буде треба в житті, земля не дінеться, ми її присвоїмо як свою. За нею станемо так ось доглядати, щоб вона була нам джерелом. Брали сіно від неї. Орати стали, робити грядку, зернятко в неї саджали, а багато зернят збирали. Закрутилось колесо. День прожили, протягнули, а другий зустріли.

     Пішло це чуже життя, у нього ми так занурились, і робити почали діло, зробили живий факт. Ми його в житті такому ось отримали. Завдяки ділу  у нас стали виднітись розташовані будинки нашого такого місця. У нас наше колесо, воно закрутилось у житті. Не ждали діло, а ми його таким ось знаходили, стали його робити, у чому ми жити стали не погано, а хороше. У землі ми вугілля дістали, руду залізну знайшли, зробили ми доменну піч, запалили вогонь, виплавили чавун. А потім зробили залізо.

      69. На арену вийшов коваль робити деталь, змайстрував плуг. Люди стали мати на це скот. Запрягли в ярма, понадівали хомути, зробили віжки, пришили посторонки. Стали орати землю, її волочити, сіяти, що треба в цьому.

     Стали час ждати. А він брався десь і приходив до нас не скоро. До нього ми готувались, для цього ось часу снасть зробили, що треба. А від дня ось що хотіли люди: вони гнались за природним багатством. Їм земля давала не одне місце, їх оточували діла. Їжу треба робити не один раз, а багато разів, щоб у запасі було також. І одягатись – не одна сорочка з штанами. А дім будується роками, весь час робиться ремонт. Так зовсім не робити це – природа зруйнує, не дасть життя, ти будеш безсилий, тебе природа, вона так ось скривдить своїми силами. Вона любить, щоб у тебе було в житті все.

     70. Це система цього розвитку першого початкового маленького діла. Чоловік сам це бачить, йому природа сама дозволила це отримати в його  труді. Він почався для цього робитися в житті з природи. Вона йому дала таку можливість діло зробити, хоч, може, і не так воно вийшло. Але все ж це діло, котре намітилось, ми, люди, його як таке на цьому місці так зробили. У нас кругло вийшло, ми зможемо цим ось самі похвалитись перед ким-небудь і сказати своє слово: «Так це ми його почали так ось робити, воно в нас вийшло». А якщо на арені є таке початкове, ми в цьому самі себе примусили на цьому ділі не зупинятись. Раз у ньому вже є перший початок, то чому ми не будемо робити інше яке-небудь з усіх, ми ж люди, та ще які ми в цьому мислителі? Воно в житті нашому так почалось. А щоб його так призупинити і не стати робити!

      71. Ми ж для цього діла із своїм розумом народились у природі. У нас органічне, фізичне тіло, є в нього ноги, що ходять, руки, котрі що-небудь роблять. Очі дивляться, вуха чують, носом дихають, зубами кусають, жують, глитають. Словом, для цього всього треба по природі лазити пішки, по ній робити, щоб у ній що-небудь знайти та його обдумати, а потім зробити як якусь штуку чи якусь річ. Це нам вона обов’язково буде треба.

     Хата є перша потрібна будова, в якій доводиться нам жити й щось у ній робити. Ми в цьому всьому, що ми з вами зробили, це не все. Хазяїн облюбував це місце для життя вічного характеру. Це називалось його іменем, так воно й залишилось. А до хати приклав коридор із поріжками. А якщо приклав коридорчик, а чому йому в дворі не зробити кухню? Ця хата, вона примусила другу хату мати.

      72. А якщо одна, то люди спільного характеру збоку поставили другу хату. Цей ріст цьому всьому був недаром. І так чоловік із своїм таким розвитком біг, ще більше від цього діла захоплював. Йому все мало цього місця. Він подивився, йому й це ось хотілось захопити. А в природі не одне таке було, чим можна було скористатись. Це, чим чоловік заінтересувався, було в житті потрібно, своїм іменем назвав. А коли ним довелось скористатись, то іншому чоловікові робити там нема чого. Він знаходив у житті інші такі путі. Сам це ось облюбував, старався всі свої сили на це діло класти. Це теж улюблена охота так у природі зробити, як ніхто за це діло не брався й не хотів він так ось у цьому ділі робити.

     73. Чоловік цього місця: «Я його облюбував». І став на цьому ось місці він щорічно. У нього до цього всього - охота, це любов усьому. Він його назвав своїм таким іменем. До цього місця чужому чоловікові не прийти. Усе там робить. Чоловік визнає за своє. Він знає це ось таке місце, до нього він готується не один такий ось день, котрий ішов, організовувався десь від самого сонця. Від самого албанця й китайця, від кого залежить таке життя. Воно на цьому місці залежить. Ми такі ось є в житті люди всякої національності, котрих це місце жде, як хворих у цьому ділі. Ми його так жадаємо, хочемо, щоб воно таким було. Ми на ньому зосереджуємось, хочемо на ньому по своєму такому бажанню в цьому зробити.

     74. Наше улюблене в усьому діло. Ми про що сильно думаємо, гадаємо? Про це саме діло. Воно променями сонця забарвлене, живими охоплено ділами. Ми, усі люди, як один, цей час у себе так ждали для нас, таких ось людей. Цей час, ми його так діждались, він і до нас прийшов годувати нас цяцькою. Рік, а в році дні розташовані, 365 днів. Вони за собою ведуть наше вогняне, як ми, усі люди, думали про сонечко. Це ми є,  такі люди, котрим доводиться лягати й уставати щодня. Ми, усі люди, своє місце не покинемо, а займемо. І буде так на ньому в житті робитись, як і робилось до цього. Воно нам таким буде треба. Ми з вами не забували своє домашнє діло робити.

     Спали – були ми умерлі. Уві сні ми нічого так не робили, нам снився небувалий наш такий ось дрімучий сон.

     75. Це ось місце, воно нікому не перешкодило. А завжди воно рано будило. Вони рано піднялись і прийшли на це місце робити. У нас, у таких людей, так воно робилось і буде воно так завжди робитись, хоч рано ранком, до світлого сонечка. Ми про нього знаємо, та так хотіли ми до нього прислати. Ми його робимо, як якусь таку особливість. Ми його будували для самих себе, щоб інші люди до нас приїхали й своїм розумом вони так сказали про нас, людей, що розумно створили. Сказали про це облюбоване місце: «Ми його вибрали й поселились на ньому своїми садибами та своїми цими побудовами. Які, - вони сказали, - є  ці такі умови всього цього нашого життя, розумно зроблені із цього каміння!»

     76. А до цього ось місця доводиться добиратись живою силою, усе приладдя на підводі доставляли, а воно було необхідне в цьому ділі. Земля вимагала від нас, людей, зброї, чим доводилось на цьому місці весь день безперервно примушувати його робити. Це все зв’язано із землею. А живий скот, він його слідом за собою таскає, шарує, волочить. Зерно закривалось, а чоловікові доводилось у це втягуватись. Він для цього діла сам себе не жалів у цьому ось місці. Йому здавалось: ще тільки зробити, скільки він у цьому ділі зробив сам. Йому треба добавити. А в нього, як у хазяїна такого маленького початку, того нема, що треба мати. Він ще сильно не укріпився, його природа не змогла живою силою оточити. У нього поки що зберігається за собою недостача цього сильного тягла, котрим  би чоловік володів.

      77. Ще цей чоловік не зможе залишитись цим ось задоволеним. Я хоч так огородився, у мене є техніка, штучним огороджений, а хімія, вона введена. Але прикрість є одна в житті своєму: боюсь природи, найголовніше, холоду, видозмінюваного в атмосфері повітря, холодної бурхливої води, мінливого покрову землі. Це вважається за якийсь страх, великий і невимовний є страх. Ми з ним нарівні так живемо. Якби цього в житті так не виходило. А то ми це таке життя на цьому місці почали й з ним усю бутність так ми живемо. І нас це все в природі так інтересує. Від неї, такої матері, ми від неї отримали. Вона на нашу таку велику в цьому ділі просьбу ніколи нам таким не відмовляла. Її це є така воля в цьому ділі все зробити в ній. Вона навіть у такому ділі завжди цьому чоловікові допоможе.

     78. У дворі став виднітись скот, люди зажили добре. Земля оброблялась. Після хорошого врожаю парувала. Один на одного не дивились, багато дечого ми стали мати. І ягідка властива розросталась, вона пригожа до апетиту. Інтерес великий - лазити за нею по траві, а вона очі відбирає так.

     Це таке поселення людей на цьому місці – село великого характеру. Йому дали ім’я за природним явищем, там росло природне дерево горіх. Так і назвали Оріхівкою. Я як такий там природою народився від матері рідної Мотрі Григорівни, а отець був Корній Іванович – шахтар. Мати моя – прядильниця тієї нитки, котра тягнулась на цілу сорочку й штани. Вона пряла, вона ткала, вона полотно створювала до самого білого кольору. Сама вона кроїла, сама шила.

      79. Робила красу всім нам, дітям, а їх було дев’ять ротів. Треба нагодувати й одягнути, усе лежало на матері. Вона купала, годувала, поїла.

     Яблуко для їди, воно смачне через одну свою появу своїм виглядом. У природі воно довго перед очима висіло, його ніхто не чіпав. А тепер воно поспіло, йому доводиться від дерева відриватись і падати на землю. Воно в цьому таких сил більше не мало, тому природа йому показує свою дорогу. Йому від цього через свою скоростиглість може доведеться до цього чоловіка попасти в руки через його такий розвинутий апетит. Він йому не радий, але нічого ти не поробиш із таким ось розвитком. А його природа нібито в хорошу сторону пустила. Чоловік, він на це місце випадково попав, побачив лежаче таке яблуко, на нього він так накинувся із своїми руками. Очі це діло побачили, узялись це робити.

     80. Це сонечко, видно, у цей час таке своє тепло створило в такій небувалій атмосфері. Стали по небу дощові хмарки збиратись і свою мізерну каплю води кидати на землю для всякої рослини. Таке вологе діло в природі, землю мочило, від чого був навколо тутешній аромат, він повітря наситив. І лив разом із вітром. А люди ці дії почули, стали від нього як такого швидко тікати. Хто як знайшов у цьому захист.

     На цій ось землі будувалось. У цьому така небувала мисль: чи брати гостру копальну лопату в землі яму рити? А палку довелось сокирою порубати, каміння шматки від скелі відривати. Із цього всього треба нам змайструвати яку-небудь халупу. Можна сказати, нам усім така робота знайшлась. Безперечно, її треба буде зробити.

     81. Ось, які наші діла на білому світі. Ми по цій дорозі пробирались, їхали одного разу, з нами зустрілась бандитська зграя з обрізами. Зупинили нас, пограбували, забрали гроші, речі, а потім убили одного чоловіка.

     А сад, він такий з виду великий, розмістився плодовими деревами: яблунями, грушами й сливами та тереном. За цим ось доглядали наші люди. Вони пушили землю й підрізали це негоже дерево, котре давало щорічно свій багатий урожай. Хазяїн цього ось добра, він не управлявся, що з ним, з таким урожаєм, робити. Його в цьому примушувало готуватись, щоби був для цього всього для відправки зручний, ловкий посуд, щоб люди ним у своїй роботі легко управлялись. Ця тара робилась для цього вмілим майстром. Як ніхто її для відправки зробив.

      82. Робота в цих людей під руками кипіла. Ми за рахунок цієї ось продукції жили, мали в цьому ділі великі гроші. Справляли одяг, щоб у житті своєму ми цього не потребували.

     Коли ми зустрічали якого-небудь річного дня яке-небудь свято, у нас створювався бенкет. Ми любили до себе в гості запрошувати близько знайомих у житті людей. Вони до нас, таких добрих людей, часто з іншої місцевості приїжджали. У своєму житті дуже добре самі жили, їх це в житті своєму берегло, вони нужди в цьому ділі не бачили.

     Як ми робили поклон землі. У нас є, чим це місце обробляти, щоб даремно ця земля в нас не лежала. Ми з нею займались, як хотіли. Є чим приїхати на це місце й себе представити. Ми – цього місця хазяї, у нас є приготовлена жива худоба, є найкраще приладдя.

     83. Ми за землею доглядаємо, легко робимо з неї таку величезну добре оброблену грядку, у котру сіємо зерно, не погане, а хороше, завдяки чому в нашому такому житті великий прибуток нами робиться. На все добро своїх рук вистачає.

     Нас у цьому годує, одягає природа, а в природі є для цього ось земля. Вона має своє місце. Хазяїн спить, а його як таке з розуму не викидає. Вона  в нього – джерело річного діла. Він лягає спати в м’яку теплу постіль, а в самого мисль бігає: він повинен бути там-то, найголовніше, для чого й чому. Йому хочеться в житті так розкішно жити. Він не п’яниця й не ледар. А краще було б таким зробитись мужиком, найбагатшим в житті, щоб його двір, він був для нього всього магнітом.

     Я, говорить мужик собі. У мене - коні, та які коні. На все є упряж, якщо треба куди-небудь поїхати на чомусь. У мене для вантажу є таке ось приладдя, є можливість на лінійці прокататись.

      84. У мене є пара коней: тільки візьмешся за віжки – держи, щоб не впав. А є для цього воли, котрими можна орати землю. Маю в себе батрака, щоб він мені в цьому помагав, і це є. А корів? Три. Бик, вівці, свині. А всяка птиця. Цього я, як такий хазяїн, у житті своєму більше міг би мати, але більше мені, такому мужикові, не треба. Я живу чоловіком таким, як люди мене такого бачать. Я народжений таким у природі. Здоров’я моє хороше. При таких обставинах, при такій охоті, за що не візьмусь, у самого руки туди дивляться. Мене природа для прикладу народила. Це моя така ось у житті лежить для всіх путь. Твоя така улюблена в цьому ділі охота. Нікому з усіх не забороняється, щоб не рано лягати, не пізно вставати. Як ледь-що таке в твоєму такому житті, ти вже стоїш на ногах.

     85. Ти ж - хазяїн цьому всьому ділу. А діло моє дала сама велика матір природа. Я це все одержав із курчатка, з ягнятка, з телятка, з конячки. Зернятка став мати, я перетворився з непевного в мужика-хлібороба, найважчого труда. Це все зробила з мене, такого чоловіка, сама природа. Вона людям це багатство для заздрості показала, щоб вони за мною таким гнались. Їм теж хотілось у себе таке багатство в природі мати, але такої вдачі, щастя вони не заслужили: у них до природи велика недовіра. Вона не зможе всіх так обдарувати. Вона дає це чоловікові одному, щоб вони на це звернули увагу й гнались за ним, як за таким. Він у них був віха, воював із природою так, як треба всім. А природа не зможе забезпечити так. Вона дала можливість одному всіх кинути і від них піти. Вона для цього діла збагатила одного такого, а всім доводиться гнатись за ним.

     86. Таке було в людях діло, це в них є така заразна між собою людська хвороба. Він живе біля свого близького, можна сказати, рідного сусіда, сам підглядає через стіну. Його це діло мучить. Не дай Бог, йому що-небудь із живого створіння додалось. Це неможливо. Уведена людьми така хвороба, вона робиться не для життя, а для смерті. Не звикай у природі чужому заздрити. Ти зумій у своєму житті придбати в себе таке наявне господарство.

     Дорога одна, щоб їхати на чотирьох колесах. А конячку запряг у драги, наклав усього, узяв із собою їжі на цілий день. Хочеш, не хочеш, а робити буде треба. Для цього сьогодні прийшов день із такими якостями.

     87. Земля має своє таке місце. Коли сонечко піднімається, від землі відривається, ми це діло бачимо, стараємось у ньому опинитись. Це промені теплого характеру. А в самого такі людські завидки цьому сусідові. У процесі цього всього не цвіте, а виходить не те. Твої завидки – твоє діло рветься. У  тебе ця недостача появилась, ти пав від сусіда через твою таку мисль.

     Ти про це саме не думай, а більше старайся з душею, із серцем робити. За тебе природа, ніколи вона так не забуде. А ти хочеш без усякого труда одержати. Труд – усьому діло в усьому. А любов – найголовніше. Не сиди зайвий час і не старайся відпочивати – бийся, колотись, а своє роби. Природа, таких вона ніколи не забуває, невидимо дає вона.

     88. Дивишся, у тебе випадковий такий прибуток. Йому, такому прибутку, усі люди радіють. Вони говорять: «Слава тобі,  Господи, Ти нам дав. У тебе є все: прибуток і збиток. Це - на все наше щастя». А щастя буває в усіх людей, і горе від них не відходить. Люди в усіх своїх страхах в житті, як вони так ось мають велике таке ось у цьому ділі своє прагнення. Чим би він у цьому ділі сам не жив, у нього в цьому охота. Він узявся це діло робити. Він у цьому такому ділі, себе так він в своєму житті ніяк не жаліє. Якщо за це діло сам він взявся, хочеться йому це в житті своєму зробити. Це його в цьому ділі перше таке в житті своєму, такий є початок. Чоловік наш у цьому всьому є. Він у цьому без своєї мислі особистої не залишався. Спершу лазив по природі, він шукав. А те, що йому було так треба, він довго не знаходив. Йому це в житті своєму так не давалось. А потім уже йому такому далось.

     89. Він із силами своїми зібрався, це ось місце облюбував. Йому, як такому чоловікові, сподобалось на ньому зупинитися своєю приватною власністю. Він став мати його, це місце назвав іменем своїм. Тут, на цьому ось місці, усі його життєві умови, уся його така можливість, за що тільки ти не візьмись робити. Твоє одне – узятись. Навкруги треба забором огородитись, щоб сюди ніяка жива нога не попала. Для свого життя домобудування він увів. Хату на кутку поставив. Ворота для в’їзду своєї підводи зробив. Що потрібне в житті, він собі знаходив, палку чи камінь, його в двір таскав. Його таке ось діло одне для всіх - так огороджуватись.

     90. Інший чоловік зацікавився більше, ніж він сам, більше всього зробив. Із силами він узявся робити для себе це діло, теж він обгородився, своє життя людям він у цьому показав зовсім інше. Він – технічний чоловік, втягнувся в штучне, хімією обгородився. Хоче сказати нам усім: це є його пряма така дорога, він по ній правильно так пішов, йому в цьому ділі добре буде.

     Життя чоловіка здебільшого проходить за рахунок джерела землі. Він потребує в цьому ділі. Йому треба чисте повітря, чиста вода та площа землі та її наявні надра. Він цим користується, як джерелом. Трудиться в цьому, старається бути в цьому красивим чоловіком. Без чужого не залишався. Йому обов’язково треба їжа смачна, йому треба фасонний теплий одяг і треба для самозбереження житловий дім. Він у цьому всьому має жити.

     91. Спасіння в житті чоловіка – не якась у цьому їжа, не якийсь одяг, не якийсь житловий дім. Це все неживе, смертні умови, тимчасове явище. Умови діла не до душі в житті його.

      Людям як таким треба було в їхньому житті одяг, треба їжа й треба житловий дім. Для цього діла люди вчились бути хліборобом, шевцем, кравцем, теслярем, ковалем. Словом, такі майстри потрібні були людям. Рідко, але люди себе вчили для цього діла. Одна біднота в нестатках жила та  наймалась до багатих. А багач цим ріс, він гордився й хвалився до тих пір, поки до нього не пролізе в його умови саме горе й не наламає в його домі дров. А в природі не одне є хороше, чим чоловік користується, він цим радісно веселиться. А стихія з нещастям, вона своє горе принесла одному чоловікові  здорового характеру, йому нездоров’я завадило, як ніколи.

     92. Він захворів, хворіє один з усіх на таку хворобу, котра поклала його одного в постіль. Він стогне, лежить хворий, у житті йому погано. Він через це вмирає, й умре. Без кінця й краю почали вмирати, і помруть усі решта.

     Це ось як зернятко розвивалось, воно колись так вводилось через природу людям, це ось початкова смерть чоловіка. Потягнула до себе земля магнітом сьогодні одного, завтра інший десь умер – цю систему ввела природа за наше все чуже. Ми винуваті в природі, вона - за наш учинок, зроблений нами.

      93. Ми це зернятко знайшли в природі, його застосували, у землю посадили для одержання прибутку в природі. А вона за це саме на чоловіка болячку посадила, за те, що чоловік у природі прогрес зробив. Через це все життя людське в природі пішло - і тут же десь узялась смерть. Людська радість, вони прибуток одержали - тут же втрата десь узялась, хвороба людського життя. Вона з путі його за це саме забрала. Так це в житті в природі не обійшлось за те, що зробив над природою чоловік. Він скопав землю, туди посадив зерно, а це зернятко багато дало зернят – уже це технічна така сторона, зовсім чужа, зроблена в природі в житті його за рахунок природи, за рахунок її умов і всіх можливостей.

     94. Природа так даремно своє тіло не дає: твоє за це життя відбирає. Вона в цьому ділі масовому терпить, хоче сказати нам: «Чого ви до мене лізете? Я жила й буду жити сама без вас, у мене сили природні, а у вас технічні. Ви до мене по одному лізете, а я спільними силами своїми». Це, що робиться в природі людьми. Це так треба буде подивитись у людях, а що вийде із цього всього, що ми робимо?

     Це - міф, по ріці - веслом, так і життя в чоловіка. Для цього гори всього мертвого з природи на одному місці стоять нерухомо. А ми як такі живемо, та ще так багатіємо. Бенкетуємо та танцюємо, співаємо.  Говоримо: «Це наше є». А коли ми в цьому ділі помираємо, кому це все належне залишається? Та іншому такому смертному чоловікові.

     Буква, одиниця, зернятко, курчатко, ягнятко, телятко, конячка, верблюденя, також сантиметр, четверть, аршин, сажень – усе це є початок життя. А кінець - одне маленьке захворювання. Ми в цьому ділі в природі стали мати величезний розвиток у житті. У нас на нашій землі - жива істота.

     Товариш Шолохов! Є світового значення літературні слова, якими ви завоювали в своєму ділі таку ось славу. За рахунок її ви живете в природі один раз. Для вашого здоров’я берете з того джерела в природі, котре дає без кінця й краю. Ви ним як таким користуєтесь, але цим усім ви незадоволені. Ви – технічний чоловік, оточений штучним, а хімія твоя введена. Але не на місці ти живеш, умови не твої, можливостей у тебе нема, щоб за рахунок природи жити: повітря, води, землі. Ви легко в цьому помираєте.

       96. Ви не один такий чоловік. А всі люди хочуть життя, але його нам природа не дає за наше - за чуже. Усі люди в цьому живуть. Вони помилку свою в цьому ділі не визнають. Вони через  це діло вмирали, умирають і будуть умирати. Слави  ніякої вони в себе не завоювали, щоб жити, а не вмирати. Так, як і ви, шановний, із своєю думкою. Ви щодо цього не перестаєте шукати по природі засобів таких, щоб вони прийшли до нас і нас у цьому врятували.

     Ми цього в житті в природі не отримували б, якби ми знали нашу матір-природу. Вона – роділля наша для життя, але ми не захотіли її слухатися, перестали її любити, цінити, берегти її, як око. Вона так говорить: хвороба проти чоловіка не відіграє роль, а  відіграє роль чоловік проти хвороби. Ви пам’ятаєте: з вами в одному вагоні їхав у трусах Іванов, ви йому пропонували випити. Він тепер не п’є. Ось, у кого треба вчитись, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, а жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми, усі люди, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі та дяді з тітонькою й молодому чоловікові. Ох, і життя моє важке для всіх нас. Ви зрозумійте моє таке терпіння, серця ви загартуйте, милі всі мої люди. Гляньте на сонечко - ви побачите правду, своє таке оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. А ви – вихователь усієї нашої молоді не до життя, а до смерті. Ви для них - чужий чоловік, у чужому одязі, їсте чуже, живете в домі чужому.

     98. А природа – жива, але не мертва. Вона вас не любить – своїм карає. Ви в ній жити довго не зможете, у вас до неї боязнь велика.  Повітря,  вода,  земля – вороги ваші, наносять вам захворювання. Ви не гарантовані сьогодні, а завтра можете захворіти. Хворієте, а вмирати ви будете, й обов’язково. Такий у природі закон усіх наших людей. Їм, таким героям, гріш  ціна.

     Я, Паршек, 48 років проходив, прошукав місце й умови та можливість. Що знайшов? Життя, але не смерть. Для вас усіх ця дорога незаборонена, по ній іти. Природу, треба її любити. Вона тобі все дасть, як вона мені віддала. Я зустрівся з нею, як із любимим, вічно живущим другом, вона мене цим ось оточила, я через її сили вмирати не буду. Моє життя – вічного характеру.

     99. Якщо ви моєму оку не вірите, то подивіться своїм оком на все, створене революцією. Де подівались ті люди, котрі жили тоді? І ці герої, вони теж умруть на віки-віків. Що ми зробили? Та нічого. У житті зробились технічними людьми, штучне стали мати, а хімію ввели. Ми - безсилі жити, на кожному кроці губимо своє особисте здоров’я.

     А я, Паршек, за сорок вісім років міг умерти тисячу разів. А мені природа за це саме вказала місце й умови, можливість життя, безсмертя вічного життя. Ось що я в цьому ділі знайшов. Прийняв повітря, воду, по землі цілинній босою ногою я поступав – це моє райське місце, а чоловікові слава безсмертна.

     Шановний ви є письменник, своїх слів художник, своєму ділу, за вами йти молоді – для кожного чоловіка це смерть.

      100. Ваш дім – важкого характеру. Але ми з тобою вдвох ішли по лісу, бачили дім. Ми вирішили в нього зайти, узнати: хто ж у ньому є? Заходимо: а в ньому направо, наліво коридор, двері з написом: «У ці двері можна заходити всякому чоловікові. Щоб там жити, то треба робити, що роблять усі люди». А на других дверях теж є напис. Теж у ці двері можна заходити всякому чоловікові. Тільки в цій кімнаті треба навчитись, як буде треба жити вічно, умирати вже не будеш. В які двері ти підеш, скажи? Дорога одна, ніким не зайнята. Іди слідом за мною, вона нескінченна, таким, як я, ходив і досі ходжу, не для себе -  для всіх людей всього світу.

      101. У путі цій через діло, зроблене тобою, тебе визнають люди. Ти від них одержиш ім’я за твої заслуги. Це - дорога моя, вона знайдена мною, нікому вона не заважає, кожному вона доступна. Ось які мої діла, я їх роблю, і буду я ці діла робити: у цьому всьому є життя, а смерті немає.

     Від Вешеньки до Свердловська відстань невелика. Пустити свою людську експедицію, у котрій можна зробити багато корисного, але ми не можемо й не вміємо. А в тебе є сили адміністративного характеру. Я цього не зможу зробити, порушити закон, право чоловіка: цього в мене нема. Я зможу користь ввести цим людям. Вони всі стоять у черзі, завтра захворіють. Вони хворі, у них матеріальна нужда, та ще вона яка є. Узяв би, та немає, де брати це  саме.

     102. Хіба це куріння не шкода всьому? А чоловік курити перестає, що може бути краще від цього? Голова болить, хіба це хороше? А потім боліти не буде.

      А найголовніше, це треба запобігти початковому захворюванню. Це запобігти – ось, що нам треба. А я засоби для цього знайшов. Лише б чоловік це зробив, він буде здоровий.

     Я в житті в природу не пішов хворим чоловіком. У мене здоров’я було природне. Я пішов у природу шукати хворобу, щоб вона зустрілася зі мною. Де я не був, яким я не був, моє здоров’я таке в мене й залишалось, таким воно й тепер є. Я почуваю так, як люди в себе цього не мають. У них тіла всі технічні, безсилі так жити, як живу в природі я. Я не боюсь, не йду від холоду й від поганого. Я завжди так живу.

      103. Ви мене можете бачити таким, як я є. Це явище в людях – найвища кваліфікація, вона вміє жити, умирати вона не буде. Усі від такого вчинку бігли геть, нікому ця історія не подобалась, люди цього не хотіли бачити. Але природа це сама вводила людям, це між ними любов заповідалась невмираюча. Що хотів, те отримав. Потік старого типу знищувався, а нове народжувалось скоро в цьому ділі. Люди стали це діло визнавати в житті, така проходила зрозуміла ввічливість, звучали слова між собою «здрастуйте», головкою вони клонились. Це вводилось по всій місцевості. Правда, вона така не була, а тепер її своїм ділом Паршек вводить. Якби це не треба було, її природа не вводила б.

      104. Це між людьми проходить моя така ідея. Вона свою таку роботу почала робити із самих Кавказьких снігових гір. Від станиці Даховської до Кодтиха вела вузькоколійна в лісі між горами, рікою Білою Майкопського району. Це була моя така робота між лісними артілями, союзів за домовленістю наших виробничих артілей «Будівельник» і «Промбочка», котрим треба було бук, пиломатеріал і клепка. Моє діло таке на залізниці з відділом. У мене під руками адресат, вагони.

     Я в усіх викладах своєї мислі кричу про природу, хочу з нею розмовляти на своїй простій руській мові. Хочу в неї спитати про причину життя нашого земного чоловіка.

      105. Він жив у всіх технічних умовах усієї нашої матері-природи, оточений штучним, а хімія введена, що веде нашого чоловіка до безсилля. Ми в цьому живемо, наше діло губиться й хиріє. А нового небувалого безсмертного чоловіка! Написано мною слова про ідею мою.

Перемога моя.

     Я по ділу всім є самородок. А джерело моє – загартування-тренування. Я труджусь один для наших людей усього світу. Учусь у природі, хвалюсь перед нею. Істинно хочу сказати про самозбереження особисто моєї клітини. Моє серце молоде здорове, загартоване - 25-річного чоловіка. Вихід мій який? Я ворога не боюсь ніякого, навіть не боюсь своєї смерті. Я – чоловік землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про якесь чудо – про природу, про фізичну. А найголовніше, є в житті чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження - миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.

      106. Я люблю хворого, душу знаю й серце його, хочу йому допомогти, через руки вбиваю біль. Це не слова говорять, а робиться ділом. Рука пише Владики дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити - ти будеш здоровий. Кому це не буде треба, нашому юнаку молодому? Та ні. Шановні, це світове значення. Нам треба любити природу, як матір, берегти, як око. Не хвороба відіграє (роль) проти чоловіка, а відіграє чоловік проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоб не попадати в тюрму, не лягати в лікарню. Жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде в цьому ділі слава, якщо ми з вами дідусеві, бабусі, дядеві, тітоньці та молодому чоловікові скажемо: «Здрастуйте». Ох, і життя моє для всіх важке, зрозумійте терпіння моє. Ви загартуйте свої серця, милі мої люди. Гляньте на сонце: ви правду побачите, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

     107. А в історії Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий – це життя чоловіка має бути. Воно починалось робитись для того, щоб отець одну пору всіма підлеглими розпоряджався, як своїми дітьми. Наймав, куди хотів, туди він їх дівав. Це була власність індивідуального порядку свого облюбованого в житті місця. Вони його берегли, як око, не давали ним як таким скористатись, як у самодержавному царстві. Вони його будували спільними силами, щоб за рахунок цього жив самодержавний цар-батюшка.

      108. У нього були слуги, вони жили не погано, а хороше. За них як таких тримався цар. Він своїх людей підбирав та їм удачу за заслуги давав. 1917 років ця ось історія за рахунок землі людей виховувала. Діло це все пішло з теорії, протиріччя теорії. А нею володів у природі В. І. Ленін, він примусив людей організовано, зі зброєю в руках проти капіталу. Людям треба земля, найголовніше, за що селянин пішов з душею, із серцем воювати. А робітник, шахтар, заводчик? Йому треба фабрики, йому треба шахта, йому треба завод. Вони голодні, босі йшли в бій, відбирали в буржуїв права. Цим Радянська влада прийшла в Росії. А Радянській владі треба буде соціалізм, таке право, як тепер.

     109. У Леніна партія очолювала. А партії треба було гроші, золото, срібло; тому нова економічна політика прийшла солдатом із гвинтівкою в руках на замовлення. Ленін був теоретик, політик й економіст. Він по-своєму хотів зробити соціалізм, цю небувалу нову державу. Він запросив учених будувати це діло. Людям нікуди діватись, пішли до голови народних комісарів це діло робити, проти  чого весь світ заперечував, а він ішов за своїм наміром. У нього - політика народу. Він зробив те, що в житті було треба. За ним пішли слідом інші національності. Він із своїм лозунгом був правий: звинувачував капіталістів як експлуататорів, поневолювачів. А ми самі: робітники, селяни – для себе будували життя.

      110. Як не жив і не робив у цьому ділі, емігрував, і в засланні був, але своє взяв. Обґрунтував таку державу, прийняли його. А тепер не ладять, б’ються, один проти одного  озброюються: стілець багатий не можна уступати. А Ленін – не з багачів. А з народом із гвинтівками в руках право у буржуазії  відібрали – ворота ми відчинили Паршеку.

                                      Пише з Києва інженер.                 

Здраствуйте, дорогий Учитель. Хай звучить у просторі гімн життя.

                        Люди Господу вірили, як Богові,

                        А Він Сам до нас на землю прийшов,

                        Смерть як таку вижене,

                        А життя у славу введе.

            Де люди візьмуться? на цьому бугрі.

            Вони гучно скажуть слово:

            Це є наше райське місце,

            Чоловікові слава безсмертна.

     111. Кожен раз, коли я співаю гімн життя, доходжу до місця «на цьому бугрі», мене підносить угору, захоплює. А коли біжу, тоді я високо-високо підстрибую при згадуванні місця «бугор». Тому я поставив після слова «бугор» три окличних знаки. А окличний знак після слова «безсмертна» говорить про те, що їм треба буде жити невмираючим життям тільки на цьому бугрі. У кінці гімну після слова «безсмертна» я поставив три окличних знаки, щоб підкреслити значимість цих слів. За рахунок слова ми будемо жити життям невмираючого характеру. Слово для нас буде життєвим джерелом енергії замість хліба. А також слово буде служити для нас спасінням людей в їх житті смертному.

     Закінчується 1980 рік, другий рік мого життя під керуванням Учителя. Пора відзвітувати перед Господом за свої діла. Не буду ждати, поки мене попросять зробити це. Що я навчився робити? Так тільки терпіти голод і холод. Хоч просив більшого, і, видно, отримаю прошене.

      112. Першу мою зиму я самостійно вирішив і добровільно зняв зимовий одяг, став зимою ходити в літньому костюмі та в літніх туфлях. Я зробив це з метою, щоб допомогти всім людям, що прагнуть до життя. А цю зиму маю намір перезимувати в сорочці. У мене є тут, у Києві, ще двоє друзів, котрі ходять узимку в сорочках. Ми один одному передаємо сили, а починали разом. Я захоплююсь Сергієм, котрий обурюється, що люди бояться терпіти холод і голод, що вони простуджуються й хворіють. А якщо його попросять, то їх зцілить із допомогою холоду й голоду. Він людей купає в Дніпрі. Ось тільки морозів не вистачає, цього не вистачає. А ось те, що люди оздоровлюються, то це завдяки Святому Духу, Слава дорогому Учителеві й велике Йому спасибі за те, що Він нам показує путь до невмирущого життя за рахунок Святого Духа. Ми просимо природу, і вона нам допомагає.

      113. І чим більше нас, що просять, тим сильніша стає наша просьба, тим скоріше вона задовольняється. Це я спостерігаю в житті. Ми просимо Учителя, і наша просьба задовольняється. Сергій сказав, що люди, як видно, упросять Учителя, що Леонід Ілліч живий та здоровий досі.

     Розкажу тепер, як я скинув зимовий одяг і став ходити зимою в літньому одязі. Мені дуже хотілось, щоб люди жили, не хворіли, не вмирали. І це бажання стало здійснюватися в житті після особистого знайомства з Учителем, коли я Ним був прийнятий. Я просив у природи здоров’я й навчити передавати його іншим людям. Я просив здоров’я Учителя. Я не буду здоровим, поки не навчусь оздоровлювати інших. А здоров’я треба всім, треба помагати всім людям. І в першу чергу треба помогти нашому дорогому Учителю, оздоровити Його ногу. Допомога ця може бути тільки Святим Духом. Для цього треба просити природу матір свою любу.

      114. Треба допомагати іншим людям стати на путь просьби в природі. Я дуже хотів, щоб хвора нога Учителя була здоровою. А для цього я свідомо терплю холод і голод, щоденно купаюсь в озері в Голосіївському парку в крижаній воді, бігаю по снігу босим, скільки можу терпіти. Це роблю й до сих пір. Я скинув зимовий одяг і взуття, став ходити по-літньому – слава Святому Духу. Якби Учителеві від моєї просьби стало легше та Його  нога оздоровилась! Адже не один я прошу. Нога Учителя мені дуже помогла, завдяки її я став здоровий тілом і духом, одержав сили, нову свідомість. Учитель недаремно терпів усі ці роки. Тому дуже важко Учителеві оздоровити Його хвору ногу. Якщо Учитель не буде терпіти біль, то інші люди не будуть мати можливості зцілюватись. Якщо Учитель терпить біль свідомо, то Його хворобу зцілити неможливо проти Його волі. Але якщо Учитель попросить, то Йому обов’язково прийде поміч. Ми просимо й не спимо, нас багато.

     115. Друге, що мені помогло, – зошити Учителя. Я поставив собі за мету відредагувати три зошити Учителя, потім обнародувати. А поки я розібрався в зошитах, їх усвідомив так, що вони стали моїми рідними, я отримав багато мудрості, свідомість розширилась. Ці зошити багато людей прочитали, ознайомились з ідеєю Учителя. Для людей тепер є святою благою вістю, як Новий Заповіт. Тепер людям уже не треба читати Євангелію чи Біблію, а прочитати зошити Учителя. У процесі роботи над зошитами мені довелось дуже багато звертатись до Учителя, запитувати Його, цим я розвинув контакт і зв’язок з Учителем, зв’язок сердечний. Усім прагнучим раджу читати зошити Учителя. 31 березня в Учителя побував, показав йому зошити відредаговані. Я був дуже радий, коли Учитель їх схвалив і готовий був послати у видавництво.

     116. А через місяць мені прийшла ідея випробувати себе постом. Став 42 години, починаючи з неділі, їсти, а решту днів тижня проводив без їжі й води. У мене було передчуття, що ввійду після цього в новий стан свідомості, потрібний для невмираючого життя на Чувілкіному бугрі. Я був твердо переконаний, що йду на Чувілкін бугор. Це придавало мені величезні сили.

      П’ять тижнів провів без їди, як було наперед задумано, - здержав, переміг. Це була істинна перемога, вона мені дозволила багато досягти, свідомість розширилась. Отримав багато картин нашого майбутнього, усе це я описав у своїх зошитах.

     Мене тоді прийшла невмираюча ідея, істина, котра додала мені життєвих сил. Між людським ділом і думками людей існує нерозривний зв’язок, котрий управляє їхнім життям. Чоловік у своєму житті вимушений їсти, одягатись і жити в домі з усіма вигодами.

      117. А для цього треба безперервно робити, це викликає безперервну роботу розуму й думки. А поки є мислі, у нас є мисль «я – тіло». Це неправдиве «я» приховує наше істинне «Я», нашу свідомість. У житті чоловіка пізнати своє істинне «Я» – пізнати себе. Поки робить мисль, направлена на діло, істинна свідомість не проявиться. А щоб свідомість чи істинне «Я» проявилось, нам треба припинити роботу мислі. Є багато способів індивідуального припинення мислі. Найбільш вдалий для людей тепер є колективний путь, не йдучи від життя: бути без їжі, без одягу, без дому. Тоді й мислі не треба будуть. А якщо мисль припиниться, то проявиться свідомість чи істинне «Я», а неправдиве «я» зникне. А жити без їжі, без одягу, без житлового дому й діла люди зможуть, якщо зберуться в одне місце всі прагнучі до безсмертного життя (райське місце).

      118. І як тільки люди зберуться в умовному місці для невмираючого життя з готовністю жити за рахунок Святого Духу чи свідомості, то вони тут же зразу одержать істинну свідомість. Неправдиве «я» від них відійде, а залишиться тільки істинне «Я», котре одне. І в стані істинного «Я» вони будуть творити. Що забажають, те й одержать. Ці люди з’єднаються свідомістю, буде тільки одна любов. Для цих людей наступить безсмертя. Коли я цю ідею майбутнього людства, ідею братства, відкрив для себе, усвідомив, то тоді зрозумів, що цьому нас усіх учить Учитель – це наш взірець. Ідея братства Учителя стала моєю рідною ідеєю.

     А тепер розкажу про імя своє та імя спільне. Жити свідомо в стані істинного Я», котре одне, – свого імені в нас не буде, а буде тільки спільне ім’я Паршек. Взагалі, свого не буде. Але майбутнє саме не прийде, усе треба свідомо здобувати. І кожному доведеться зробити зусилля, щоб залишити своє.

      119. Це стосується й власного імені, котре кожному чоловікові дали люди. Це власне ім’я, як своє, треба залишити. А яким спільним іменем ми маємо називатись? Іменем першого чоловіка, котрий нам тут і тепер указав путь до безсмертя. Це ім’я Паршек. Залишати своє треба тепер і тут, не відкладаючи на завтра й на потім. Після травневої перемоги над собою я залишив своє ім’я, що дали мені батьки, і став себе називати Паршеком. Люди мене називають звичайно на ім’я, що дали батьки, а я свій щоденник підписую ім’ям Паршек. Не хочу присвоювати славу Паршека, а хочу примножити славу Паршека. Прошу Учителя, прошу природу, щоб стати таким, як Паршек є. Можу істинно сказати, що ім’я Паршек я випросив у природи.

     120. Травнева перемога привела мене до висновку, що рідна їжа чоловіка – материнське молоко. З цього часу до сих пір я живлюсь молоком і молочними продуктами, хліб майже не вживаю. Молоко я випросив у матері-природи, цим я залишився дуже задоволений. Із цього часу я вперше відчув істинний смак материнського молока. Молоком будемо ми живитись у майбутньому завжди, молоко материнське буде завжди, а хлібом, овочами й фруктами нас природа обділить. Так чому ж зараз і тут не привчити себе до молочного харчування? Уживати в харчі молоко – це просити природу. А всяка інша їжа веде до насильства. А насильства в природі не повинно бути. Я дуже дякую матері-природі за її подарунок, бо молоком я залишився дуже задоволений. Так, очевидно, має бути й буде завжди. Матір-природа завжди задовольнить своє дитя, що просить.

     121. У жовтні мені прийшла ідея вічної молодості. Щоб жити вічно, треба жити тільки духом, нічого собі не присвоювати, жити за принципом «віддай». У такому житті немає місця егоїзму, чоловік живе свідомо. Чоловік віддає природі те, що від неї отримує. Він завжди згадує себе, він приходить до свого істинного «Я», до Святого Духу. Від чого тіло чоловіка старіє? Фізичне тіло недовговічне, руйнується й перестає існувати. Чоловік не оживляє своє тіло з допомогою голоду, холоду. Люди не хочуть терпіти холод, голод, тому виходить старість, хвороби й смерть. Чоловік має багато старих хворих клітин, котрі можуть простуджуватись.

      122. Старі клітини можуть накопичуватись в організмі. А з клітин складаються органи, системи тощо. Накопичення  старих клітин – це старіння організму та його смерть. Необхідно обмежувати (накопичення) старих клітин в організмі, і тоді їх місце займуть нові, завжди молоді. Якщо тіло щоденно регулярно піддавати холоду, то старі клітини простуджуються. А щоб вони не накопичувались, їх треба спалювати як їжу. А для цього треба перейти на клітинне живлення (свідоме терпіння без їжі). Але процес омолодження проходить дуже повільно, треба терпляче робити багато місяців. Якщо обливатись холодною водою й поститись 42 години на тиждень, то омолоджуєшся через 50 тижнів. Отже, чим більша частина (клітин) губиться щотижневим постом, тим швидше омолоджується тіло. Це обчислено математично.

      123. Не праві ті, хто місяць поробив, недоробив і покинув робити, не побачивши результату цього. Регулярний щотижневий піст не виснажує тіло, а використана енергія поповнюється під час решти тижня. Вага тіла й енергія залишаються постійними. Таким чином, чоловік, котрий живе без їжі й одягу, нічого не втрачає, крім своїх кайданів, а здобуває багато нових можливостей.

    Благотворно, омолоджуючи діє на чоловіка зима й холодна пора  року. Зима – це джерело сили, благодаті. Де б чоловік черпав сили для життя, якби не було зими? А тому не треба ховатися від холоду, від свого зцілителя в житті зимою. Як любо подивитись на чоловіка, котрий ходить зимою в сорочці. Появлення його викликає величезне захоплення і радість. З нього сміються, і його соромляться.

      124. А я знаю, що чоловік, який терпить холод свідомо, робить це ради життя, а не смерті, і ним милуюсь. Хороше зимою бігати, а не ходити. Біг зігріває й швидко виводить «старі» клітини з організму. Зимою я весь час скрізь бігаю.  Одягаюсь легко: сорочка, брюки і легкі туфлі без шкарпеток. Так бігати зимою й приємно, і корисно, тому що робиться ради невмираючого життя. А біг босим по снігу найбільше приносить захоплення й радості, особливо серед людей.

     Свідомо терпіти без їжі треба рішуче щотижнево. Якщо чоловік одержав сили від терпіння без їжі 42 години щотижнево по системі нашого дорогого Учителя і утвердився на путі до життя, то він може поститись щотижня й більше 42 годин. Спочатку треба робити по системі Учителя не менше року. А далі треба збільшувати час поста, зберігаючи енергію. Треба прискорюватись у режимі, треба вчитись обходитись без їжі й одягу. А якщо в чоловіка це виходить, якщо він може половину тижня терпіти без їжі й води, то він живе за рахунок своїх сил і Святого Духу. А половину тижня вживає молочне.

      125. Якщо чоловік може більше бути без їжі, то він живе за рахунок  своїх сил, свого істинного «Я». Такий чоловік своїми діями тільки прославляє велику ідею життя нашого дорогого Учителя. Слава Паршеку, що показав нам путь до життя. Я багато місяців живу без їжі: половину тижня їм молочне, а решту тижня не їм і не п‘ю. За цей час не втратив вагу тіла  жодного кілограма, навіть поправився. Свідомість розширилась, хоч уже давно не читаю книги, а тільки пишу. Смерть проганяти, а життя невмираюче в славу вводити. Про це все свідчить мій особистий досвід. Після травневої перемоги люди стали помічати, що я помолодшав на 10 – 12 років. Це не теорія, а практика. Терпінням тільки здобув здоров‘я. Ради цього варто терпіти, а в здоровому тілі – здоровий дух. Я не той, хто бачить і чує, а той, хто є. Буду робити діло Учителя нашого дорогого, щоб смерть прогнати, а життя невмираюче ввести для всіх земних людей.

      126. Без цього діла для мене нема життя й не буде, я дуже хочу жити. Тепер у мене головне діло – установлення нового потоку невмираючого життя. Цим хвалюсь. Якщо ми, усі загартовані й заслужені в природі люди, бажаючи жити, зберемось свідомо в одному місці, щоб жити за Святим Духом, то він серед нас з‘явиться й нас не буде покидати. Ми будемо жити разом із Святим Духом – а це любов. Якщо ми будемо жити без діла, щоб їсти й одягатись, то й мисль щезне. І ми ввійдемо в свій  істинний свідомий стан, і в ньому ми залишимось. Щоб жити разом свідомо, треба всім нам єдина свідомість, одне почуття, один розум, одна воля, одне устремління. Божа свідомість проявиться серед людей тільки тоді, коли свідомо зберемось разом для нового потоку життя. Де початок, там і кінець. Хай звучить у просторі гімн життя:

Люди  Господу вірили, як Богові,

А Він Сам до нас на землю прийшов,

Смерть як таку вижене,

А життя у славу введе.

          Де люди візьмуться? На цьому бугрі,

          Вони гучно скажуть слово:

          Це є наше райське місце,

          Чоловікові слава безсмертна.

Автор Валентин Олександрович Ош. (Кінець листа. Учитель написав нове прізвище Ош). Я цьому ділу по всій  створеній історії єсть Учитель.

      Іде мова одна з усіх нас: ми від нього, як від чоловіка від живого, не чули й не бачили в житті його, щоб він чуже брав як шматочок хліба, його кусав і жував, із слиною, повітрям глитав. Та не бачили, щоб дрантя мертве на тілі висіло. А в дім він заходив, там з усіма зручностями розміщався. До тих пір він там знаходився, поки йому стало в житті не так хороше, його оточила система: погане, холодне.

      128. Він у природі таких засобів не знайшов, щоб йому в цьому природа природно дала. Він від неї нічого не отримав у житті, крім смерті. Він умер на віки-віків із цим ділом.

      Назустріч усьому цьому ділу прийшов до людей Паршек для спасіння всього світу людей. Ваше те, чим  ви свій  час займаєтесь і що ви в  себе маєте, – це не моє. Для вас – ваше. А моє для мене є. Моє – холодне й погане. Усі люди цього не люблять.

     А причому тут у цьому ділі я? Мене природа в цьому знайшла, адже вона довірилась одному з усіх, хто не пожалів своє наявне іншому віддати.  Любов моя - до всього життєрадісного в природі.  Я до вас прийшов не із золотом, не із сріблом, а з живим природним тілом. Хочу, щоб ви, усі люди, пішли слідом за цим усім. Дорога моя, вона – ваша. Я не хочу так, як ви всі вмираєте.        

      129. Вона була, вона є й буде, якщо знайдеться такий у цьому чоловік, він залишить усе своє надбання, а візьметься за нашу матір-природу. Її не буде такої, як вона йде з ранку рано росою.

     Він до нас таким, як це треба, не приходив. Із собою ніякого запасу нема в нього. Нове, небувале зроду на цьому місці. А тепер розкрив своє існуюче. Він ходив, він шукав, йому отець рідний словами передав у спадщину. Я був наречений цьому місцю. А тепер за це діло проходив 48 років. Мені природа це указала, я повинен її послухати, дати свою таку згоду перед нею залишитись таким, як вона захотіла, щоб у природі бути Переможцем ворога. А він у нас живе в природі смертю. Люди від неї вмирають - найгірше на білому світі. Ми як такі в цьому ділі безсилі жити.

     130. Дитя народили самі люди, вони його в природі через похіть свою створили для індивідуального життя, щоб панування мати над природою. Йому довелось народитись у цьому ділі для життя, а його люди примусили робити діло. Без діла чоловік не зміг жити. А коли він пішов у діло, його примусили туди йти, то там він у цьому помилився й загинув на віки віків.

    Це таке життя зробили в природі люди, їм захотілось землі. Вона тут не винувата як така, її примусили служити джерелом у цьому ділі. Вона говорить людям: «Чого ви, такі люди, лізете до мене, бо я без вас можу обходитись? Я - планета Земля, цього не хотіла бачити від вас весь час». Щорічно кожний день весь час ми, як такі люди, їздимо в поле й стараємось кожне зернятко цих плодів зібрати. Ми маємо потребу в них. Ми ж є люди цього ось порядку.

      131. Нам якщо природа не буде давати це, ми подохнемо. А якщо ми це отримуємо, у цьому ділі трудимось.

     Усе це даремно. Так чи інакше, що ми в природі отримуємо це, воно нам не дає ніякої в цьому користі, ми цим ось незадоволені. А як жили, так живемо.

     Він буде жити, і до сих пір він своє діло не кидає. Це так день. За це місце він ніколи не забуває, як не забуває зараз природа. Так їй доводиться з людьми на арені цього всього те робити, чого в житті їм не бачити. Природа така є матір. Вона свою любов, своє те, що має, – це її такі дари. Вони на чоловікові так ясно розкриваються, як ніколи. Вони живуть і будуть жити вони так вічно не для людей капризного характеру, а цьому всьому.

     132. Дитя народили ми зі своєю похіттю, а він у нас народився для життя. Але нам як людям прийшла така мисль: «Щоб жити, його треба з маленького так примушувати». Так ми його примушували, щоб він у нас щось робив. Це маленький такий хлопчик, він не народжувався, щоб у цьому початковому ділі вмирати. Його тіло - живе, енергійне. Йому як такому жити треба, а він своїм тілом, своєю душею оточений у природі чужим: йому треба що-небудь їсти, та смачніше й більше. А одяг зроблено з матеріалу, як би краще, красивіше. Це людям треба. Так само й житловий дім з усіма вигодами. Ми так у цьому привчились не один день пожити. Ми це діло для себе робимо не на один день, не на один тиждень, не на один такий місяць, не на один  рік. Це все робиться на десятки років. А доводиться чоловікові так жити до самого такого випадку.

     133. Ми, усі такі люди, у своєму житті ніяк не гарантовані, стоїмо ми всі в черзі, ждемо завтрашнього дня. Він до нас має прийти. Яким? Ми не знаємо. А він так даремно не приходить, а обов‘язково щось нам своїм приходом у житті зробить.  Він із собою когось із наших живущих людей (забере), своїми силами він накриє. У нього - для цього діло, щоб чим-небудь поганим надумано такого  чоловіка покарати, тобто посадити на тіло болячку чи грибок. Люди в природі ще не знайшли засобів для порятунку від цього всього. Чоловік захворів, хворіє, він стогне в цьому ділі, а йому гірше й гірше. Не знаходить таких кінців, щоб йому в цьому покращало. Природа, вона як така для нього була в житті погана. Не забула про нього, про такого мученика.

      134. Він хиріє, він падає, йому приходить кінець життя. Він діждався свого дня, відмучився, умер він. Його як такого цей день із собою забрав. І більше він не повернувся назад ніколи. Він же такий, як усі живущі на білому світі, ніколи він не думав і не гадав у житті це ось одержати. Усім людям у своєму житті свій день призначено. Нема того чоловіка, щоб він цього всього уникнув. У своєму віці помирає.

     Паршек зі своєю такою дорогою, він до нас  прийшов не в тому, у чому це треба. Він віддав чуже людям, а своє він узяв. Хотів піти від людей своїх – його природа оточила сильним дощем, грозою й блискавками. Йому не давало ходу по задуманому. А він тут же це все кидає й повертається назад – коли взялось сонечко, стало тепло. Життя таке ось у людях відкривалось. Я цими умовами проходив.

     135. Це такий ось час настав, коли ніхто з людей не хоче звертати на це таку свою увагу. Це, мовляв, не чоловік, женуть його з колії. Людям такий дуже шкідливий, їм не по нутру, вони цього зовсім не хочуть.

     Їх як таких оточила їхня економіка, вони на це ось важко трудяться. Їм природа дає, вони від неї сировину одержують із надр, а доставляють в їхні заводи. Вони продукцію одержують, із цієї ось продукції люди прилади роблять, деталі всякого роду на яку-небудь машину. Вона - чоловікові такому. У процесі цього всього деталь зношується, робиться негожа до життя, її треба змінити. Люди для цього воду на проході задержали, її пустили через турбіну, вона виробляє енергію, струм. Направили це все проводкою до самого місця, де треба світло, лампочка.

      136. А біля цієї ось лампочки ввели привід якого-небудь станка, котрий ріже на частини залізо й точить яку-небудь деталь. Споруду ми зробили на заводі. Трактор оре землю, возить вантаж, словом, на колесах котиться, він із місця одного в інше перевозить потрібне. Це не жива сила, а зроблена людьми в поміч собі для того, щоб людям у житті жилось за рахунок цього легко.

     Ми, усі люди, перейшли з ручного труда на технічні такі умови, на пальне, на вогонь. Це все людське життя зробив розум. Лише б одна на арену так ось появилась ця штука, котру роблять руки, ми не перестаємо думати, не перестаємо робити. У нас ростуть технічні будови, ростуть побудовані високого роду будинки. Люди в них живуть самі, один від одного через стінку. Не хотілось би, але нічого не поробиш. Жити нам хотілось би від цього краще в житті, а саме діло в нас заважає. Хочеться зробити що-небудь від такого більш краще.

      137. Паршек – ображена в людях у світі особа: він не взятий на облік ніде ніким. Якби за нього не природа, він би не жив. А коли за нього матір-природа взялась, вона з нього зробить у цьому ділі чоловіка живого. Не такого, як він у природі є, він технічний в усіх своїх таких ділах. Він підвладний іншим таким людям через своє велике незнання.

     Йому, як такій особі в своєму житті, сказали, щоб він у цьому ділі послухався й те він робив, що буде в людях треба. А якщо треба, його умови примусили. Він став так робити, щоб життя його продовжувалось. Він це діло зробив, з душею, із серцем старався зробити. А йому як такі люди? Не залишили його так без усякої такої подяки. Чоловік, цим він залишився задоволений. Це їхнє взаємне таке розуміння в їхньому житті, без чого не обійшлись вони.

     138. Якщо тільки це в житті бачиш, таку історію, у такому житті вона повинна між нами такими ось так робитись. А в нас інакше. Багато ображених, бідних, нужденних у всіх таких ділах. Стараються його в цьому ділі найняти в свою підлеглість, щоб він те робив, що йому було треба.

      Ось які експлуатаційні діла між ними заводились – підкорятись, слухатись як якогось хазяїна свого. Він сказав, а ти повинен робити. Це твоє продажне діло. Не послухаєш – твоє діло пропало. А коли ти за це діло взявся робити, то роби. Це все робиться життям чоловіка. Його оточила техніка, а штучне примусило, хімію ввели. Жили не за рахунок того, за рахунок природного багатства. Людям треба буде їжа, людям треба буде одяг усякого роду й житловий дім з усіма вигодами. На це все потрібно фізичний важкий труд, велика турбота.   

       139. Наш такий час зустрічати й проводжати цих ось людей. Вони так жили, про це думали, старались самі це ось знайти. Їм хочеться мати в себе таке здоров’я, щоб воно не губилось. А жилось у природі вічно, так думалось у житті чоловіком. А природа, вона ці думки не приймає. Таким жадаючим живущим на білому світі, їм цього діла мало. Вони таким ось життям незадоволені. Їм треба стільки, скільки їм хочеться цього добра одержати, цього діла, котре вони почали робити. Вони його мають у запасі як своє наявне. У природі є стільки, скільки буде треба. Чоловік хоче більше, ніж треба. Йому зайве не треба мати, йому як така природа не дає.

     140. Люди, вони промислом так оточені, у них природа є в усякому місці джерелом. Візьміть камінь окремого характеру, у лісі дерево теж росте від іншого окремо. На землі визначено місце, облюбовано, захоплено. Ми це ось таке в житті як своє добро в свій прекрасний двір тягнемо. Це початкове діло робиться нами. Це місце нами облюбовано й самовільно, як своє, захоплено для того, щоб на ньому жити й свої діла там творити. Це так людьми для життя свого введено. Ми на ньому почали жити та своє господарство вводити. Це була моя курочка така, вона день по двору ходить, чимось вона живиться, для свого приходу яєчко знесе як така. Ми ним, як своїм, у житті скористались, говоримо: це воно наше, у нашому дворі знайшлось, його нам піднесла природа. А ми як такі зробились хазяї.

      141.  Нам це продукт вона створила. Ми як таку в житті стали заводити. Без цієї курочки не змогли ми обходитися. Стали ми пискля мати, виходили курочку, півника. Стала велика кількість курей. Це одне. А друге?

     Люди говорять про це, нібито я сам це все зробив. Мене ніхто в цьому не примушував. А хто може мене так примусити? Це неможливо зробити. Я пішов у природу шукати для людей істину. Те, що треба в житті, я його знайшов – це здоров’я. А воно кому не буде треба? Здоров’я це, воно одне для всіх однаково. Цього мало, що я в природі його знайшов і його став мати. Тепер хвалюсь ним, говорю всім: це воно не моє таке є особисте. Таке здоров’я, воно дано не мені одному. Якщо я його маю в житті, то я його не задержу. Це здоров’я треба всім. Я його не жалію дати комусь.

      142. Моє таке народжене в природі тіло, цим учинком воняє воно: на нього люди особливого характеру не хотіли дивитись. Вони не туди йшли. Він не хотів моє приймати, дуже важко, у холод треба йти з тепла, це неможливо. А Паршек не порахувався ні з якими  особливостями, а тільки це треба. Природа не промовчить, вона гладить так по голівці як ніколи. А від неї цим не підеш. Хороше недовго в житті так буває, у ній і це погане не покидає. Ми робимо не на погану таку ось одиницю, а попадаємо ми в погане. Усе це робить наше стихійне горе, народжене природою. Чимось ти як такий у своєму такому житті проштрафився - тебе вона, як матір рідна, за щось вона і скривдила. Вона так дивиться, як ніколи, вона тебе бачить як ображеного в людях.

     143. Це говорить нам усім свої слова один з усіх Паршек. Йому довелось визнати зроблену людьми помилку. Довго в цьому ділі копались, а щоб це зробити, їм так не довелось.  Копались, рились вони, але щоб самі себе задовольнити, цього вони не отримали. Як тільки не доводилось себе примушувати не погано жити, а хороше жити. Темних, неграмотних людей доводилось кидати і від них тікати, вони дуже заважали. А коли вони брались за це діло, їх примусили вчитись. Бути в темноті? Грамотного, освіченого в цьому чоловіка видно здалека, що він щось у себе знає.

     Карл Маркс приїхав у Париж як таким у житті письменником. Його зустріли люди такі ж само політично грамотні. Цим добром, цією славою захоплювались, говорили, сміялись. А один з усіх, видно, розуміючий бачив уперше, його назвав  письменником.

      144. А Карл Маркс від цього не відмовився, говорить йому: «Так». Він йому говорить: «Правду пишеш, а за неї не платять ні копієчки». Тому й істина нами, такими людьми.

     Нинішня така мисль у мою голову прийшла для Валі її силам. Смерть прожене, а життя в славу введе. Вона такі сили буде мати, самостійно буде раковим людям помагати. Вона набралась у мене, у Паршека. Валя має ім’я Паршек. Вона проганяє ракове захворювання від будь-якого чоловіка. Паршек їй свої сили передав для того, щоб вона так само помагала скривдженим, хворим. Вони цього ось у житті ждали. Це Божі є дари, котрими всі заслужені люди, вони будуть цим володіти через Учителеве діло. Він із ними разом буде їм помагати. Вони будуть разом із ним виростати.

     145. Ця Валя, супутниця Паршека, вона одна з усіх його, як Бога, виявила в людях і старалась близько бути, щоб за ним за таким доглядати. Вона дружині дала своє слово не кидати його, як такого Учителя. Він учив народ для їх здоров’я. Вона в нього як в Учителя просила, щоб він їм дав їхнє здоров’я. Валя, вона ж уже Паршеком вважається в природі, таким само чоловіком, як і він є. А по ділу всьому цьому вони є Божим явленням. Це все - найвища в житті спеціальність. Це було, це є, воно й буде в людях тоді, коли візьмуться за це діло люди й будуть такі віддані й знаючі це ось ідейне діло. Ніколи ніяк не будуть люди вмирати. Цього люди обов’язково в природі досягнуть. Завдяки їхній істині вони одержать це життя.

     146. Цю ідею, давно вони її так ждуть. Вона була, вона є в природі такою, як ніколи живою, життєрадісною в цьому ділі. Ми, як такі люди є в цьому ділі, самі це робимо в природі, бережемо її, як око, цінимо, охороняємо, любимо, знаємо хороше, що вона є рідна матір, годувальниця в цьому ділі. Вона нас одягає, вона держить нас у домі з усіма вигодами. Це наше таке ось людське життя. Вона в цьому ось примусила всіх таких людей на арені вмирати.

     У цьому всьому ділі наша наука медична виграла, узяла на себе цю ось місію, що вона навчилась на хворому чоловікові його діагноз пізнавати, а потім уже вона в природі своїм умінням знайшла спосіб, чим треба такий вогонь загасити. І застосувала в цьому ділі стандарт.

     147. Хворобу різного характеру не саджає чоловік, а саджає природа. За природою гнатись не треба. Треба щодо цього від природи одержати довіру та полюбити її, як друга життя, тоді-то можна з ворогом воювати. Щодо цього одне велике незнання цього, ми перешкоджаємо цьому ось ділу.

     Наше діло. 1981 рік – це 83 рік мого життя. 20 лютого, п’ятниця, вона мене зустріла таким, як це треба. Ми його бачили, ми його бачимо живого, як він був. Це ж він був і буде вічно з нами. Це ж є в житті для всіх Паршек. Його в усьому Валентина береже, як своє око. Любить тих людей, котрі мають свої тіла живі, а не чужим убранням одягаються. Ці люди, її запахом вони в житті пахнуть. Для чого всі життєрадісні умови женуть? Це є велика матір-природа – радість це наша.

     148. Лист тов. Бабушкіну. Це вам пише з провінції Ворошилоградської області Паршек. Я 48 років проходив таким, як ви знаєте, ради всіх національних усього світу людей, котрим на нашій планеті довелось прожити 1981 рік. Але щоб їм довелось задовольнити себе у цьому ділі, що вони до сих пір роблять. Вони не задовольнили себе у нас, у всіх людей, хто від природи користувався джерелом сировини. Котрі в себе мають заводи, дають метал. А з металу робиться деталь, а з деталі – машина, а на машині неважко пробратися із землі в Арктику чи в Космос.

     Це все робиться людьми нашої чорноземної землі.  Вона народжує чоловіка для життя живим природним тілом. А ми цього не визнали, стали добиватися технікою, штучним і хімією.

     149. Це все є чуже природне, бездушне, мертвий капітал, у чому ми, усі люди, своє діло робимо для того, щоб ми в цьому ділі жили та сваволили, як це людьми робилось свій час один раз у своєму житті.

      Чоловік відправляється в Арктику й у Космос летить ради того, щоб щось новеньке в житті знайти й ним скористатись як таким. Це все потрібно здоровому чоловікові. А хворого, неозброєного земля тягне до себе бути там, щоб його так, як усіх, умертвити. Це природа – неприємна така матір людей. Вона з нами ні з ким не рахується. А приходить такий день, такий час для всякого чоловіка: якщо природа захоче його прибрати з дороги, то в неї всякого роду для цього є природного характеру. Відбере його фізичні сили й зробить його безсилим у цьому ділі. Чоловік умирає, він більше не повертається в життя.

      150. А ми з тобою рядом у черзі стоїмо, ждемо завтрашнього дня. А він і до нас даром не приходить: когось із нас одного своїми силами оточить. Цього діла ніхто з нас не знає й не може знати.

     Паршек, він говорить проти цього всього.  Треба нам, усім людям, добитися від природи нового потоку в житті. А ми з вами, такі люди в житті, не знаємо чоловіка, а стараємось йому в його ділі перешкодити. Чувілкін бугор, він даром не треба нікому. Для цього діла, що зробив Паршек, треба довіру від природи отримати, заслуги в цьому. Вона мене недаром нагородила здоров’ям. Через моє тіло струмом проходять ці засоби, котрі виявив Паршек. На цьому місці без усякої потреби чоловікові можна бути. Це моє – це місце райське, чоловікові слава безсмертна. А ми розказуємо про Паршека не те, що буде треба в житті.

     151. Паршек – більшовик. За його діло, що він був партизан, отця рідного білі шомполами били. Ради цього всього Червона Армія залишилася з перемогою.

     Я, як Паршек, ввожу людям таку пропозицію: треба життям задовольнити себе. Тому нам те, що є в нас, – це не порятунок. Ми на це діло дуже багато й важко робили: нас вона, природа, так ось примусила. Без нічого щось не виходить. А коли тільки камінь повернеш, то й вода з нього побіжить.

     Це село чи хутір. Навіть можна сказати про всю цю будову: вона свої корпуси не зразу виставила. А сперш одна хата показалась. І не один для цього чоловік, він сюди прийшов брати участь у цьому ось ділі. Десь на це діло взявся ремісничий чоловік із своїм умінням, він коваля привів. Йому доводилось робити, що треба селу: сапку, сокиру, молоток, ніж.

      152. А якщо цьому ремеслу доводилось так робити, то й збоку сусід, столяром він себе показав. На ринок багато надходило такого виробу. Є що на цьому базарі купувати. Люди це місце прославляли майстрами, вони ними хвалились. У святковий день за десять верст на це місце старались: зайве що-небудь є чи виходжене. Тут такий селився народ, йому доводилось своє вміння показати. А село про це ось знало, що місту треба все з продуктів. А тут куплялось по нужді. Люди, вони затіяли між собою таку в природі торгівлю. Гроші не стали держатись у кишені: чоловік старався їх повезти на базар. А кому треба була ця ось копійка, він старався що-небудь таке зайве повезти на базар продати. Він вважав: це своє - це його чуже. А якщо чуже, йому в своєму місці не було вільного місця. Йому доводилось його вивозити і хвалити як своє. Йому треба були гроші.

     153. А той, у кого в кишені гроші, він їх беріг. А річ підходяща, вона треба була йому. У нього він купляє, дає йому гроші. Він своє чужому продає. Своє добро з дому вони вивозили, а чужим будували мертвий капітал, у чому вони так дружно жили, старались купувати. Їм була треба перша хата та огорожа навколо свого такого двора. Ми так живемо своїм селом, своїм районом. Своя область, край у своєї національності. А коли біда з горем нападає, це стихійна наша смерть, ми йдемо з життя, лягаємо на віки-віків у землю. Наше місце займає спадкоємець.

     Де б ти як мешканець не був чи був у путі своїй, тебе тягне своє місце. Воно тягне до себе. Він треба був скрізь здоровий. А нездоровому чоловікові, хоч іди зовсім із землі. Він негожий до життя, його люди такі всі від себе проганяють. Хочеш, не хочеш, іти треба.

     154. Така економіка в людях, розросталася вона змалечку, стала себе так показувати. У природі народжувались люди в такому в чужому вигляді. Вони природу оточили так, джерело землю примусили родити. Вона стала сировину давати. А із цієї сировини стали готувати їжу, усякого роду хліб пекли, і для себе робили самозахист одяг. З будівельного матеріалу дім будували, своїм його назвали: «Це все моє, я його трудом придбав». Руду відкрив, зробив приладдя, що треба. Це життя пішло рости. Власністю індивідуально огородився – не підходь ніхто. Це була до цього часу приватна індивідуальна в природі власність, вона чоловіком береглась, як око своє. Так воно робилось людьми в житті. У разі якого-небудь конфлікту за царського самодержавства, люди робляться в процесі рідні брати.

      155. Тут уже не доводиться дивитись ні на які особливості, навіть смерть свою, і ту ми примусили ради слави свого життя. Ми дали своє слово йти на цю війну воювати, право царя захищати. У нього такий є стрій солдатського діла з гвинтівкою в руках. Те саме  робилось у нашого найлютішого. Проти ворога – яка-небудь у цьому ось армія. А в цієї ось армії є  організатор командир. Його титул - генерал дивізії. Командира полку, роти, батальйону, взводу, відділення - його як такого слухались. Його голосу: «струнко», чи «направо», «готуйся стріляти». Кожний солдат, він йому підлеглий у всіх відношеннях. Це політичний самодержавний у царя режим. Чим царя від будь-якого утвореного ворога захистити? Ми з вами повинні життям захистити. Ми знаємо добре царя-батюшку нашого.

     Цього ось року, 22 лютого, у неділю перед з’їздом XXVI КПРС – молоді командири всіх військ. Я, Паршек, не був у цей час таким чоловіком, хвалитись не стану, а щось у житті в природі зробив. Мені говорить природа. Я повинен у цьому домі бути таким чоловіком, котрого не було. Мені холодно. А я йду в природу й прошу її як таку. Це повітря, це вода, це земля, що нам, таким людям, дало те, що ми маємо. А те, що має Паршек, ми ці засоби не шукали. А свою людську силу, льотну силу, ми йому показуємо, як наші кораблі, підводні човни, літаки різного виду прогресують у природі. Цим  Паршек не радується, він шукає своїм тілом істину, живе, ніколи не вмираюче тіло. А перш ніж це мати, то треба йому місце знайти.

     157. Попадаємо з горем в умови які-небудь. А там є цьому всьому чоловік, який відає цим господарством. Він має персонал, свій колектив. Уся історична система, вона ухопилась за це ось мізерне діло. Стали землю копати, зернятко садити.

     23 лютого  ХХУІ з’їзд КПРС. Я, як такий Паршек, свої слова – всім людям, щоб вони знали про мою ідею. Вона на землю прийшла для того, щоб від чоловіка в його житті смерть як таку прогнати, а життя в славу ввести. 48 років проходив, прошукав це місце, ці умови, цю можливість, щоб чоловікові довелось жити без усякої потреби. Цього люди всієї планети всього миру, вони не чули й не бачили, навіть не хотілось у природі цього шукати. Їм було треба в житті одне й друге: пожили на цьому місці, сваволили, сказали самі, а тепер утратили сили, захиріли й умерли на віки-віків.

     158. Паршек не за таку ось партію, не за таке ось діло. Воно було в людях на XXV з’їзді. І що є? Визначили, що найголовніше в дев’яностих роках буде. Горе  одне – загубила партія видатних молодців, котрим голови свої схилили хвилиною мовчання. Паршек – за всіх, він турбується за вмерлих, вони в бою з природою свої голови склали, як один, своє місце зайняли. Паршек – проти цього.

     Він – за те місце, за ті умови, за ту можливість, що знайшов на Чувілкіному бугрі, куди чоловік із своїм бажанням прийде й буде жити без усякої потреби вічного характеру життям. Ось, що треба нам, усім людям, – життя вічного характеру всім.

      159. Це не істина партії. А вічно вона так жила, вона тепер на Паршекові залишилась. За що його заперли в дім в умови? Сиди, нічого не роби. Спасибі голові, рука Владики пише, він зброї не має, воювати не збирається, любов до природи готує не смертю, а життям.

     Паршек – він мудрець, істину взяв із собою. А неправду залишив позаду - хутір, село, селище, місто. А пішов на простір природи, Чувілкін бугор, райське місце. Чоловікові слава безсмертна. Це вже є в серцях і душах наших земних людей. Вони на це місце в ці умови попали, усі як один роззутими були. Не загубили своє таке здоров’я, а знайшли. Усі закричали гучно: «Ура».

     160. Партія хвалилась чужим, вона хвалиться чужим, і буде вона хвалитись чужим.

      Паршек розвине, розіб’є всі чужі тіла. А своє залишить жити на віки-віків, щоб люди зрозуміли його вічне життя.

     У закінченні цього всього сказано в доповіді Брежнєва. Прийшли піхотинці, морські сили висловити свою впевненість у цьому. Ми є такі збройні сили насторожі.

     Я, Паршек, ради з’їзду просив природу, щоб вона мені своє існуюче в атмосфері явище яке-небудь показала. Вона найважливіше показала: у повітрі морозні дні. Цьому всьому природному ділу всі люди нашої землі були не раді. А для мене такий час випав на землю, це радість моя. Спасибі тобі, природа, я скажу.

     161. Ця система цієї економіки розросталась цілком і повністю натиском режиму. Чоловік примушувався, від нього від такого вимагали, йому дали дань якусь, його за це нагороджували. Золото, срібло робило цього чоловіка. Він цю роботу робив психічно, ненормально. Він сили клав, старався її зробити так, як йому хотілось. У нього ця робота робилась для показу іншим. Який не був такий труд, він усякого нашого чоловіка не задовольняв. Він це здобув. Йому здавалось, так воно повинно бути, цей ось розвиток на ньому. Цим трудом він довго не жив, його природа звалила, він похворів, стогнав, здався. Йому не доводилось так ось жити.

      162. Його як такого з почестями закопали, як і всіх людей у цьому ділі похоронили. Де люди в цьому ділі подівались? Їх ця історія не врятувала, ні одного чоловіка. Усі люди технічними зробились, стали мати штучне, ввели хімію. Ось що зробили вони: свідомо сили свої загубили. А щоб їх знайти в цьому!

     Це фронт людського життя. Людям треба ними зроблене в природі. Такий зроблено закон усім живущим людям: одному, обраному ними, підкоряються. Волю всього народу доводиться виконувати. Так люди захотіли – так вони зробили. Їх природа примусила в своєму житті це ось діло в природі робити. Вони в ній знайшли джерело. Чим, можливо, доведеться жити? Природою. У природі треба буде трудитись, робити тілом. А труд – важке діло. Тому їм доводиться в себе ватажка мати, довіреного  всіх людей.

      163. А цей обраний чоловік  у себе вибрав слуг своїх і потребував  дати діло народові. Ці слуги такі ж, як і ватажок, спускають насилля. Робити треба людям. За гроші люди продались, їх женуть у бій у природу. А природа, вона для цього діла вибрала  ватажка, вона слуг поставила, щоб організувати людей, їх посилати в бій для того, щоб ці люди колупали, брали від природи добро й ним як своїм розпоряджались, і  задовольнялись цим усім. Люди так роблять, як і ватажок. Він – особа вмираючого характеру, так само й підлеглий. Умирають у цьому всі люди. Їм треба природа, добро її, вони ним, як чужим, користуються. Один раз живуть за рахунок цього добра, і в цьому добрі, як і всі люди, вмирають, і вони будуть у цьому ділі вмирати.

      164. Жити як такі вони не будуть, їх прибирала до рук природа, і буде вона їх прибирати.

     Це не техніка з штучним та хімія, котра оточує всіх наших людей, а природне. Природа, вона має повітря, вона має воду,  вона має землю. Це є Паршека друзі, вони в усьому йому так помагають завжди, вони йому говорять істинно. Він – у природи, як у матері рідної. Вона йому довірилась своїми силами, його одного вибрала в житті, щоб йому так не жити, як живуть усі природним добром. Вони завжди хваляться як люди, та ще вони комуністи. Вони робили, роблять і будуть так робити. У них це діло виходить. Вони говорять усім  іншим людям, щоб вони теж це робили. Їм хороше, але горе одне в них: не задовольнили себе вони в цьому ділі. Як би вони не жили, і що б вони так не творили, їхня в цьому всьому – велика помилка.

     165. Вони ждали сьогодні такий великий день. Для відкриття було назначено день. Вибирались люди цього порядку, щоби берегти це право, цей закон, котрим оточувались усі обрані на цей з’їзд. І старались виступити, своїм ділом похвалитись, як іванівська ткаля. Вона сказала: «Ради з’їзду робила». І зробила вона. А секретар Ростовської області Бондаренко, він ввів свою пропозицію: «Без відстаючих». Він свій народ жене в бій, щоб скоріше вони пішли з життя. Виступав Куби правитель і в’єтнамський керівник. Їм треба говорити: для них Радянський Союз – дійна корова. Не такі люди були в цьому ділі, і вони також  старались виступати, а їх як таких закидають за наклеп. Це на 8-му Надзвичайному з’їзді виступив Любченко. Де дівся? Знає Сталін. І Сталіна нема. І також не буде таких людей, підлабузників.

      166. Сам Брежнєв сказав про економіку: «Цього не треба робити. Критика як така повинна бути, а це не повинно».

     Весь з’їзд, усі ці люди, вони зі своїм ділом приїхали своїм ділом похвалитись у природі. Вони говорили, вони робили чуже, у них чуже вийшло в природі. А в природі вчені люди побудували план. А що вони зробили за цей час, що в них добавилось? Ці роки відомі дарами? Вони захоплюються майбутнім? А французький секретар, він сказав про своїх комуністів: «Ми спостерігаємо за Радянським Союзом, як тут діла проходять». Папір усе терпить, а треба дивитись у люди, як у них діла такі відбуваються. Найкращі кадри вибираються, на них можна дивитись. А як там люди відсталого характеру? Вони дихають дуже важко й хочуть багато, на них на таких дивитись ніхто не хоче, ця атмосфера не подобається нікому. Усе робиться для того, щоб усе було.

     167. А в болгарського секретаря знайшлась душа до братів, сестер. А для чого нашим безпартійного? Ми – усьому голова. Нехай капіталісти скажуть, як ми з вами живемо. Жили царі-поневолювачі, стали ми жити, комуністи. Нам таким непростимо, у нас техніка велика, усе штучне, наша введена хімія. Ми те робимо, що в нас є. Ми захищені зброєю, спокійно так ось живемо. Нація з нацією не дружить, і не хочуть мирно жити. Один проти одного йшли, ідуть. А смерть їхня як нападала, нападає й буде нападати. Усі країни, цим ось вони оточені – умирали, умирають і будуть умирати.

     А Паршек народився зі своєю ідеєю в середовищі комуністів, їм своє діло в цьому показує. Вони Паршекові заважають, на нього ллють слова ті, котрих він не заслуговує. А як був у цьому ділі Паршек, так він перед ними залишився. Це - чоловік життя свого тіла.

      168. Дивиться, але не мовчить на їхній виступ. А моя така в житті є прикрість: я сиджу в своєму домі перед телевізором. Зустрічаю всякого роду. Чого тільки нема в природі. А з’їзд XXVI, він у житті збирався, і ждали люди слави.

     А я говорю, прошу я в природи своє, щоб вона мені взяла своє існуюче  для всіх, показала вона про мене такого в житті, про всю несправедливість. У них, як у таких, люди, котрим я був потрібний, спитали: «Як попасти до Іванова?» Вони їм відповідають: «Він лежить у постелі, нікого в цьому не приймає». Я про це слухаю кимсь сказані слова неправди. Який я в цьому чоловік є, мені мій прийом заборонила Радянська влада, не дала цієї можливості своє в природі знайдене продовжувати. Я за це все сильно уболіваю, а тут ще десь узялась неправда, б’ють по голові, вона мене держить у ліжку.

     169. Я як такий звернувся до природи, вона мене слухає й дає мені в цьому відповідь. Я жду, що ж вона мені ради цього з’їзду в житті покаже? Вона нам, усім людям, дала: такі проходять у природі морозні дні, котрих у цей час не ждали. Весна надворі, сонечко світить, але не гріє. Моя просьба в цьому не пропала даром. Природа багато мені в цьому говорить, але я того не бачив до цього  морозу. Він нас усіх оточує й оточить нас таких. Ми бідні такі є люди: не хочемо Паршека бачити, його слова слухати, це мудрість його.

     Паршекові природа вже сказала: у 1981 році врожаю не буде, у 1982 не буде врожаю, у 1983 році не буде врожаю, у 1984 році не буде врожаю, а в 1985 році буде врожай. Всесвітня війна буде в 1983 році, два роки продовжиться. Що треба в житті цьому? Вона мені так сказала: ніякого  такого хорошого із цього не буде, дасть усі сили мені, такому Паршекові, такому мудрецеві.

      170. Паршек по голові б’є хвальків людей: неправди не говоріть і не робіть у цьому ділі. Ви, усі люди на білому світі до одного чоловіка, живете й робите в чужому добрі, чуже зовсім природне поїдаєте, у чужий одяг одягаєтесь, а в чужому домі живете. Так чому вас повинна за це матір-велика природа жаліти? Ви в очі їй харкаєте й плюєте, а найголовніше гниє. Ви мучитесь, усі люди в природі незаслужені. Вас природа своїми силами, вона зможе в будь-який час року скрутити в баранячий ріг. Чому ж природа Паршековому тілу такому в житті, вона йому так не наносить у його ділі такого горя, такої біди? У нього стихії немає такої, котра живе разом із людьми. Вона їх в їхньому житті калічить і не дає їм життя. Вона тих жаліє, хто її жаліє.

     171. Природу не обдуриш. Вона своє наявне брала, у будь-якому місці візьме. А ми ще гордимось, що ми так живемо один з одним на відстані, ненависть маємо. Це життя наше сусідське. Через стіну дивимось: у нього з тварин добавилось – уже в мене є зло цьому ділу. Я, мовляв, теж так живу, мені це не дається. Чому далось йому? Ми, усі люди всіх національностей, із себе зробили охочих. У нас – руки, у нас – ноги, очі, вуха. Своїм тілом ми пішли в природу відшукувати місце. На цьому місці стали робити маленьке діло, воно нам зробило в житті приладдя, зброю. Ми в природі знайшли джерело, покрій землі, простір. Знайшли вугілля, запалили, зробили з руди чавун, залізо й сталь. У нас для всього цього в нашому виробництві появилась голка, шило, ніж, ложка, сокира й пилка. Ліс був, ми його стали рубати на будматеріал. У нас життя наше в труді пішло.

      172. Десь узялись у нас курочка, ягнятко, телятко, конячка, верблюденя. Ми на собі розвинули такий   могутній фізичний труд. Стали шукати в природі техніку, десь узялось штучне, знайшли хімію. Нам не страшно було загатити греблю, море зробити на землі.  

     Революцію ми зробили, Отця прогнали, а Сина ввели. Природа нам дає все. Ми за планом цим робимо. Наше діло – робити. А природне? Їй треба давати! Діло йшло не до розвитку, а до знищення. Це ось з’їзд, з’їхались в одне місце з місць життя люди нового характеру. Вони приїхали з усієї планети. Комуністи своїм добром, зібраним у природі, перед ватажком своїм вони звітували, що їхні люди раніше мали й що мають тепер. На майбутнє вони розробили план діла на десять років уперед. Чим вони дійдуть? Своїм ділом. Їхній у цьому вчений план – брати від природи все те, що треба.

     173. На з’їзді було 5002 делегати. Вони прослухали ватажка: що він у житті робить, яку він роботу веде, і що його люди в цьому зробили? Він має опору в своєму озброєнні. Його багатство – це земля, що належить нам; повітря, що йде безперервно з кінця в кінець; вода, що ріками попадає в океан. Ми в цих умовах живемо технічними людьми, нас оточує штучне, хімія введена. Ми експедицію посилаємо в Арктику, у Космос, а на землю прилітаємо вмирати. Нас старість губить. Ми старіємо, хиріємо й вмираємо. Як би ми на цьому з’їзді не виступали, які б ми на ньому не були хвастуни чужим, а нас природа своєю енергією жене в тепле. Нами воно зроблено, кремлівські це стіни. А за стінами лежить сніг, мороз. Холодно нам. Сонечко світить, але не гріє, а своє природне бере.

     174. Паршек упросив природу, щоб вона йому таке показала, котре він любить. Це природа: повітря, вода, земля – найближчі невмирущі друзі. Що тільки не попросить у неї, вона йому ніколи не відмовляє, завжди робить. Він просив природу, щоб вона йому  показала, що треба в цьому. Це холод, мороз – Паршека плоди. Його діло – босі ноги, ходити по снігу. Йому в цьому ділі - слава.  Йому не треба з’їзд. Йому треба холод, мороз, а він на землю прийшов для життя. А з’їзд несе смерть.

     Учений Олександров, академік, з’їзду підніс своє зроблене велике діло. А як у людей була така ось у житті розвинута стихійна смерть, так вона в їхньому житті залишилась. Про це з’їзд мовчить. Їхній найважливіший один є фронт у природі – це є тваринництво, проти чого виступав, виступає із своєю пропозицією знайденого в природі.

     175. Святий Дух, райське місце, слава безсмертна – ось що треба цьому з’їзду - життя, але не смерть. Цим ділом з’їзд не зацікавлений. Йому треба м’ясо, йому треба молоко й краснодарський рис. Паршек про це пише. Йому, як такому мудрецю, нецікава ні вугільна шахта, ні який-небудь завод якогось такого виробництва, ні якась у житті для діла сировина. Він проти греблі, затримки води. Ніякої не треба в природі станції, Арктики з Космосом.

     Треба для природної сторони, для живого енергійного тіла почуття. Одне ніколи в житті ні в якому разі не буває. Весна, літо, осінь, зима – усе це ціле є, одне, від котрого не доводиться так ось іти, як ми робимо. Різниці для Паршекового тіла в природі ніякої нема.

     176. Є різниця, і дуже вона велика, між хатами й селами, і містами, у чому доводиться жити, і своїм цим місцем хвалитись. А потім це місце чоловіка тягне. Свій належний день природного характеру наносить йому таку шкоду, його прекрасному життю. Він у своєму фасоні губить своє здоров’я, із цим нездоров’ям стогне, живе важко. Його оточує неміч, дух став виходити, він закінчує своє життя, він умирає на віки-віків. Його живі люди роблять предкові похорони, кладуть на своє місце.  Він жде Паршекового приходу в житті на землю для того, щоб своє місце зайняти, щоб люди діждались його такого ось приходу для спасіння всього світу людей. Вони це місце побачать і прославлять його райським місцем. Це місце є одне для всіх живущих на білому світі людей усього світу.  Його знайшов Паршек у своєму рідному селі ОріхівціЧувілкін бугор. Ворошиловградської області, Лутугінського району. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

 

1981 рік 26 лютого

Учитель Іванов

 

Набір – Ош. З копії оригіналу. 2013.02. (в1412).

   

8102.26  Тематичний покажчик

Чуже, війна  5

Медицина   19

Учитель історія: 28,45

Початок путі  59

Учитель идея  31

Похіть  37,38

Соловейко  54

Христос  56 

Сон  74

Чуже і смерть  92. 94

Шолохов   97

Бог отець син дух святий 107

Лист звіт Ош  127

Причина смерті  130

Благословення Валі  145

Незадоволення  131,151

26 съезд КПСС  155

Бугор  157,176